Софія Корнієнко
Педагогічна технологія взаємодії сім’ї і школи першого ступеня у вихованні учнів
Сім’я є одним з найкращих соціальних досягнень людства, цінність якого з давніх часів і аж до наших днів лишається незмінною. Вона в мініатюрі віддзеркалює ті гострі динамічні процеси, які характерні для суспільства на певному етапі його розвитку. Сім’я зберігає та оберігає пам’ять народу від небуття, є творцем і захисником розумного, доброго, вічного.
Вінцем для сім’ї є народження дитини, яке сприяє духовному оновленню, піднесенню життєвих сил членів сім’ї, загострює почуття відповідальності за здоров’я i виховання продовжувача роду. Саме сім’я стає тим першим, соціальним інститутом, в якому дитина засвоює cycпільну мораль, норми і правила поведінки, навчається узгоджувати запити і потреби з можливостями. Тому таким актуальним є питання про посилення відповідальності сім’ї за формування високої духовної культури, моральних переконань, трудове виховання дітей і молоді.
Загальновизнано, що виховання дитини найефективніше здійснюється тоді, коли вона є одночасно об’єктом впливів багатьох інших соціальних інститутів виховання (дитсадка, школи, позашкільних закладів тощо), які є першою формою суспільного, громадського і громадянського виховання дітей. Перебування дитини в колі своїх однолітків сприяє формуванню у неї перш за все таких рис, які конче потрібні особистості як суспільній істоті: колективізму, товариськості, взаємодопомоги, доброти, комунікабельності.
Хоча, як відомо, виховання дитини в сім’ї нерозривно пов’язане з усією системою суспільного виховання, однак, батьки і вчителі — найперші вихователі підростаючого покоління. Від них залежить якою зростатиме дитина, яких громадянських рис вона набуде. Школа як ніякий інший заклад, має значні можливості здійснення виховної роботи з дітьми, надання допомоги сім’ї в педагогічній освіті. В умовах відродження духовності нашого народу, його культурних традицій, формування якісно нових відносин між людьми школа має стати потужнім імпульсом творення педагогіки сім’ї. Слід зауважити, що процес творення педагогіки сучасної сім’ї проходить сьогодні в особливо складних умовах, адже він передбачає поєднання споконвічних традицій виховання і нових форм спілкування, взаємин батьків і дітей у сім’ї, які диктує соціально-економічний устрій життя, нові суспільні норми і вимоги. А вони, як відомо, часто продиктовані деформованою суспільною мораллю, спотвореними умовами життя сім’ї. Тільки за останні десятиліття сім’я багато чого втратила з надбаного століттями досвіду виховання дітей. Повернути втрачене, збагатити його новими формами і методами-виховання дітей — таке головне завдання на етапі сьогодення ми вбачаємо у творчій співпраці сім’ї і школи. З цією метою нами була розроблена і апробована, модель співпраці школи з батьками молодших школярів.
Як відомо, керівництво будь-якою діяльністю обов’язково передбачає її цілеспрямованість на досягнення результатів, що сфокусовані в цілях. Розробляючи педагогічну технологію керівництва процесом, який досліджувався, ми прогнозували продуктивність реально існуючих особливостей даного явища як педагогічної технології через створення спеціальних аналогів, в яких відтворюються принципи організації і функціонування цієї технології. Тому виникла необхідність створення універсальної технології, яка могла б об’єднати на основі синтезу різноманітні види співпраці вчителя з батьками упродовж всього періоду навчання дітей, що в сукупності з різноманітними додатковими інформаційними структурами сприяли б поступовому і систематичному нагромадженню необхідних для батьків знань, умінь і навичок організації успішного виховання дітей.
Системотворчим ядром експериментальної роботи став взаємозв’язок таких її компонентів: мотиваційного, який передбачає спонукання педагогічних можливостей сім’ї на основі діагностики її виховної активності; змістовного, що складає певну сукупність таких активних форм як “педагогічна школа” для батьків, батьківські збори, родинні виховні заходи консультації; процесуального — відтворює новизну взаємовідношень школи і сім’ї сучасного школяра, який вбачається нами в здійсненні особистісно-орієнтовного спілкування в підсистемі “вчитель-учень-батьки”, а відмінними її ознаками — цілісність і безперервність педагогічного впливу протягом всього експериментального дослідження. Зупинимось на характеристиках кожного з вище вказаних компонентів.
Вивчення сімей молодших школярів ЗОШ № 17 м. Тернополя здійснювалось різноманітними методами (експериментом було охоплено, понад 200 батьків). Для отримання об’єктивних даних про сім’ю і накопичення необхідної інформації про сімейне виховання ми використовували спостереження, анкетування, інтерв’ювання, бесіди, узагальнення належних характеристик, тестування, моделювання, ранжування. Серед аспектів, які ми вивчали з метою визначення рівня виховної активності сім’ї учня, були: загальні відомості про сім’ю (тип і структура сім’ї, вік, освіта і професія батьків, національність і віросповідання членів сім’ї, побутові і санітарно-гігієнічні умови життя, матеріальна забезпеченість); дані про сімейне виховання, (виховна активність батьків, суспільно-громадська спрямованість сімейного колективу, психологія сімейних стосунків, наявність “куточка” школяра, виконання школярем режиму дня, робота батьків над засвоєнням дитиною правил культури поведінки, організація сімейного дозвілля, широта духовних запитів. інтереси, вподобання і захоплення членів сім’ї, ставлення батьків до школи).
Вивчаючи сім’ї, ми намагалися якомога глибше вивчити і з’ясувати кожне питання. Наприклад, виховна активність сім’ї — це свідомий, систематичний і планомірний, узгоджений вплив батьків з метою формування відповідних якостей особистості.
Ця активність (Р. М. Капралова, В. Г. Постовий, О.М.Урбанська, А. Г. Хиипкова) вимірюється рядом показників, а саме:
1)                розумінням цілей виховання; наявністю конкретних виховних завдань;
2)                єдністю і узгодженістю вимог дорослих членів сім’ї до дитини, щоденним спілкуванням з дитиною;
3)                цілковитою обізнаністю про життя дитини (сфера інтересів і запитів, престижні справи, особисте розуміння і ставлення до власних успіхів, та невдач, стосунки з членами шкільного колективу, громадсько-корисна робота, друзі тощо);
4)                стійкими зв’язками з класоводом, пошуками педагогічних рекомендацій, порад, що підвищують ефективність сімейного виховання, володінням психолого-педагогічними знаннями про виховання; участю у навчально-виховній роботі школи.
Проведене нами вивчення показало, що є чимало таких сімей, виховна активність яких характеризується перерахованими ознаками. Але є ще сім’ї, де побутує безсистемний вплив на дітей, сім’ї з низьким чи нестійким рівнем виховної активності. Знання рівня виховної актійвності кожної сім’ї (високий, середній, низький) дало можливість працювати з сім’ями індивідуально і диференційовано, приділяти особливу увагу і надавати необхідну допомогу сім’ям з низьким рівнем сформованості цієї якості.
Створюючи “педагогічну школу” для батьків, ми, насамперед переслідували таку мету:
—               допомогти батькам осмислити державну і особистісну відповідальність за справу сімейного виховання дітей;
—               забезпечити поетапне і безперервне нагромадження батьками системи знань, умінь і навичок, необхідних для успішного виховання дітей.
Експериментальна робота показала, що планування тематики “педагогічної школи” доцільно узгодити з запитами конкретного контингенту відвідувачів. З цією метою було проведено анкетування батьків, що дало можливість визначити педагогічно доцільний зміст і обсяг матеріалу занять, обрати ефективні форми і методи їх проведення
Запропонована нами тематика “педагогічної школи” для батьків відзначалась гнучкістю, на певних етапах вносились корективи у відповідності з рівнем педагогічної освіченості батьків, бажаннями батьківської аудиторії, з актуальними завданнями, які вирішувала школа на даному етапі. Заняття “педагогічної школи” були розраховані на весь період навчання дитини у початковій школі і проводились у чітко визначений час (перший або останній четвер кожного неканікулярного місяця). В тематиці занять переважали питання педагогіки і психології сімейного виховання, соціальної педагогіки, включались важливі аспекти анатомії вікової фізіології шкільної гігієни, дитячої психології, етнопедагогіки як живого джерела, — яке здатне задовільними прагнення батьків здобути знання з виховання дітей в українських сім’ях, перевірені досвідом багатьох поколінь.
Успішному проведенню занять з батьками сприяли виставки педагогічної літератури, дитячих, малюнків і виробів, папки-пересувки, рукописні журнали “Сім’я і школа”, перегляд кінофільмів і відеофільмів, концерти дитячої самодіяльності, виступи батьків з рефератами щодо досвіду виховання дітей у сім’ї.
Тематика занять “педагогічної школи” була максимально наближена до тематики, покласних батьківських зборів і родинних виховних заходів. Це давало можливість класоводам неодноразово повертатись до тієї самої теми, щоб на матеріалі життєдіяльності конкретного класного колективу навчати батьків необхідних методів, прийомів, і засобів успішного виховання дітей в умовах сім’ї.
Таким чином педагогічно доцільний зміст і форми роботи “педагогічної школи” батьків обумовили її цілеспрямованість на виконання функцій зв’язуючої ланки розробленої нами експериментальної моделі.
Відомо, що батьківські збори — одна з традиційних, найбільш визнаних колективних форм співпраці вчителя з батьками молодших школярів. Однак досвід роботи і експериментальне дослідження показали, що їх тематика, зміст, форми і періодичність проведення потребують глибокого вивчення і удосконалення.
Експериментальне дослідження переконує, що важко передбачити найдоцільнішу тематику і всі можливі варіанти проведення батьківських зборів. Їх найчастіше підказує саме життя, інтереси і потреби класного колективу, Разом з цим апробована система дозволяє стверджувати, що планувати роботу потрібно так, щоб у свідомості батьків педагогічні знання і вміння були приведені в певну систему, і вони (ніби переходячи з учнями з класу в клас) засвоювали систематичний курс необхідних знань про виховання дітей в умовах сім’ї, і , щоб батьківські збори стали для них уроками родинного виховання.
Дослідження показало, що ефективність зборів значною мірою залежить від педагогічно доцільного, продуманого виступу вчителя перед батьками. У ньому класовод повинен емоційно, доступно і просто (з урахуванням рівнів педагогічної освіченості батьків класу) розкрити тему; теоретичні положення вміло проілюструвати прикладами з життя класного колективу, народної педагогіки, літературних джерел, досвіду роботи інших класів. У кінці доцільно підвести педагогічно обґрунтований підсумок і дати рекомендації. Добре запропонувати батькам список рекомендованої літератури з даної теми, а краще — організувати спільно зі шкільною бібліотекою виставку рекомендованих книг, журналів, статей. Щоб збори пройшли результативно, їх треба готувати заздалегідь, Для цього класовод, підбирає статті, педагогічні завдання, пропонує комусь поділитись досвідом сімейного виховання, готує необхідні виставки, анкети, пам’ятки, алгоритми тощо. Поточні оцінки, зошити з контрольних робіт, та іншу необхідну інформацію про учня бажано покласти батькам на парту, за якою сидить їхня дитина. Окрім того, як показав експеримент, усі заняття з педагогічного всеобучу вчитель і батьки повинні готувати і проводити разом, як однаково зацікавлені союзники. Така співпраця допомагає формувати громадську думку батьківського колективу.
Дослідження показало, що збори не пройдуть на належному рівні, якщо батьки будуть пасивними слухачами (цьому часто сприяє формальний характер батьківських зборів, що присвячуються, як правило аналізу успішності учнів). В ході експерименту ми прийшли до висновку, що потрібно урізноманітнювати форми проведення зборів (бесіди, диспути, практикуми, семінари, усні журнали, круглі столи тощо), дотримуватись культури у спілкуванні з батьками, вести розмову тоном поради, разом шукати шляхи попередження помилок, і усунення недоліків. “Давайте нарадимось...”, “На мою думку, в даному випадку варто поступити ось так...”, “А ви як думаєте ?”, “А що би ви порадили ?” — подібний стиль спілкування викликає у батьків бажання бути активними учасниками процесу виховання, стимулює їх педагогічне мислення.
Дослідження показало, що вчасно і вдало проведені батьківські збори активізують батьків, сприяють усвідомленню особистісної відповідальності за наслідки виховання дітей і накопиченню необхідних знань, умінь і навичок з виховання дітей в умовах сім’ї.
Про це свідчать думки опитаних нами батьків. Наведемо для прикладу їх типові висловлювання. “З нетерпінням чекаю кожних батьківських зборів, бо стільки виникає незрозумілих питань з того часу, як Сергійко став школярем. А на кожних зборах я вчасно і доступно отримую відповіді на них” (п. Марія К., мати першокласника); “З великою цікавістю слухаю ваші лекції і бесіди, беру участь в дискусіях, практикумах. Багато з того, що ви радите, співзвучне з моїми думками, щось підтримую, а над чимось задумуюсь” (п. Петро В., батько третьокласника); “Щиро дякую за вашу кропітку і таку потрібну працю. Мій син з невісткою все частіше стали задумуватись над тим, чи правильно вони виховують своїх дітей. Ви допомогли їм усвідомити важливість цієї проблеми, а я, педагог — пенсіонерка, із задоволенням це спостерігаю і радію, що добрих дітей виховують” (п. Дарина К., бабуся четвертокласника) і т.д.
Головною метою класних родинних виховних заходів було: активізувати батьків, а пасивних спостерігачів перетворити їх в учасників організації навчально-виховного процесу молодших школярів, виявити інтереси й вподобання кожної сім’ї з метою використання їх у виховній роботі з дітьми; організовувати спільне дозвілля батьків і дітей; забезпечувати спадкоємність поколінь; відроджувати звичаї і традиції нашого народу; формувати класну родину
Експериментальною роботою виявлено, що ефективність родинних виховних заходів в значній мірі залежить від методичного уміння вчителя правильно їх підготувати і провести, а саме:
—               вибрати тему і форму проведення виховного заходу;
—     визначити мету;
—               дібрати педагогічно доцільну систему малих заходів;
—               визначити дату і місце проведення;
—               обладнати зал;
—               визначити учасників заходу;
—               розробити сценарій і реалізувати його.
Досвід переконує, що творчого підходу з боку вчителя потребує довготривала підготовка виховного заходу.
По-перше, вчитель повинен зацікавити, заінтригувати ідеєю проведення заходу членів класної родини (дітей, батьків, дідусів, бабусь та ін.), по-друге добре і чітко продумати систему малих підготовчих заходів (пошукова робота, конкурси, цікаві зустрічі, екскурсії, читання тематичної літератури, перегляд і обговорення фільмів і діафільмів, підготовка номерів художньої, самодіяльності, інсценізацій тощо), які сприяють наближенню віддаленої перспективи до перспективи радості завтрашнього дня і формуванню бажаних якостей підростаючої особистості.
Дослідження показало, що ефективність проведення родинного виховного заходу залежить також від чіткого визначення дати і місця проведення, якими можуть бути класна кімната, актовий або спортивний зал школи, їдальня, бібліотека, ігрова кімната. Методично доцільно яскраво і тематично оформити зал, а учасників розмістити так, щоб вони могли вільно проходити і спілкуватись один з одним. Доречно подбати про місце для ігор і розваг, бо загальновідомо, що успіх проведення будь-якого виховного заходу з молодшими школярами залежить від продуманої зміни видів діяльності.
Сценарій родинного виховного заходу, наш погляд, має бути лаконічним, послідовним, емоційно-насиченим і відображати ту багатогранну роботу, яка була проведена упродовж підготовчого періоду. Матеріал для написання сценарію можуть стати тематичні вірші, пісні, легенди, оповідання, бувальщини, загадки, прислів’я, приказки, народні усмішки, магнітофонні записи, відеокасети з посиланням на першоджерела та авторів, римовані тексти, складені самими вчителями, які краще сприймається і добре засвоюються молодшими школярами.
Експериментом доведеноало, що ефективності у проведенні родинних виховних заходів можна досягнути за. умови врахування навчально-виховних завдань початкової ланки освіти, статутних вимог щодо співпраці школи і сім’ї, вікових особливостей дітей.
Таким чином, дослідницькі дані дозволяють стверджувати, що “педагогічна школа” для батьків, батьківські збори, родинні виховні заходу виступають ефективною формою реалізації експериментальної системи співпраці вчителя з батьками молодшого шкільного віку. Уміле і творче їх використання сприяє розвитку потенційних виховних можливостей батьків різних рівнів педагогічної активності.
В основу процесуального компоненту був покладений консультативний пункт з питань сімейного виховання як засіб підвищення педагогічною культури батьків і надання їм оперативної допомоги в залежності від рівня педагогічної освіченості кожного із них.
В процесі досліду ми переконалися, що консультативно-рекомендаційна робота вчителя з батьками, що ґрунтується на спільному довір’ї на діагностиці характеру, причин і труднощів, які переживає учень у зв’язку з дотриманням норм та правил поведінки у взаєминах а однолітками, дорослими, є необхідною і корисною, тому що розмовляючи віч-на-віч, можна сказати про найболючіше і найсокровенніше, поділитися тим, про що з тих, або інших причин незручно говорити при всіх. В такій бесіді можна із багатьох варіантів вибрати той єдиний, який може найефективніше вплинути на конкретну дитину.
Окрім того, така форма співпраці а батьками передбачала вироблення педагогом певних рекомендацій щодо впливу на дітей в умовах сім’ї. Ефективних результатів, як ми переконалися в процесі експериментальної роботи, можна досягнути при добре продуманому плануванні консультативної роботи, педагогічно доцільно тематику групових і індивідуальних консультацій тісно пов’язувати з тематикою “педагогічної школи” і батьківських зборів.
Індивідуальний або груповий характер занять консультативного пункту залежать від специфіки теми та від кількості зацікавлених нею батьків. Особливої уваги, на наш погляд потребують індивідуальні форми роботи з батьками всіх рівнів педагогічної активності, індивідуальна бесіда педагога з батьками, має бути розмовою двох зацікавлених сторін за долю дитини з метою допомогти їй і захистити. Під час такої розмови на фоні загальних вікових особливостей дітей, слід показати їхні індивідуальні, потенційні можливості, що виявив учитель під час спостережень, бесід з педагогами-предметниками, а також при вивченні результатів практичної діяльності своїх вихованців. Разом з тим, сучасний вчитель, не повинен замикатися в своїх педагогічних судження, ґрунтуючись лише на власному досвіді, а залучати до цієї роботи шкільних психологів, соціологів, педіатрів інших необхідних спеціалістів.
Важливу роль, в плані нашого дослідження, мають також засоби наочності, пропаганди передового досвіду сімейного виховання і досягнення сучасної педагогічної науки.
Таким чином, педагогічно виправдана і вміла організація роботи консульпункту дала можливість індивідуалізувати і диференціювати роботу з батьками, а також сприяла більш ефективному впливу на формування педагогічно вірного мислення батьків всіх рівнів педагогічної освіченості у справі сімейного виховання дітей.

Список використаної літератури
1.                 Азаров Ю. П. Семейная педагогика. М.: Политиздат, 1982. – 223 с.
2.                 Беспалько В. П. Основы теории педагогических систем: Проблемы и методы психологического обеспечения технологических обучающих систем. — Воронеж: Изд-во ВГУ, 1977. — 215 с.
3.                 Бех І. Д. Особистісно зорієнтоване виховання: Науково-методичний посібник. – К.: ІЗМН. 1998. – 204 с.
4.                 Бондаровська В. М. У серці суспільства: сім’я як суспільна структура. //Рідна школа. – 1994. –№11. – с. 68–71.
5.                 Виготский Л. С, Избранные психологические исследования. – М.: АПН РСФСР, 1956. –519 с.
6.                 Корнієнко С. М., Кодлюк Я. П. Батьківські збори у початкових класах: Навчально-методичний посібник. – 2-е видання. – Тернопіль: Підручники і посібники, 1998. – 64 с.
7.                 Корнієнко С. М., Корнієнко С. М. Родинне дозвілля у початкових класах: Навчально-методичний посібник. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2000. – 16Савченко О. Я. Сімейне виховання. Молодші школярі. К.: Рад. школа. 1979. – 141 с.
8.                 Сім’я і діти: Програма родинно-національного виховання та навчально-тематичний план педагогічної освіти батьків /Кол. авт.; За заг. ред. В. Г.Постового. – К.: ІЗМН, 1997. – 56 с.
9.                 Стельмахович М. Г. Українці про сім’ю і родинне виховання //Дошкільне виховання. – 1992. – № 12. –с. 6–7.
10.            Сухомлинський В. О. Батьківська педагогіка //Вибр. тв.: У 5-ти т. – К.: Рад. школа, 1976. – Т. 5. –с. 410–414.