Михайль (Михайло) Семенко

Михайль СЕМЕНКО (1892 - 1937) - поет, основоположник і теоретик українського футуризму, родом з с. Кибинців на Полтавщині, син письменниці Марії Проскурівни. Перша його зб. «Prelude» (1913) позначена впливами поетів «Української Хати». Наступними збірками — «Дерзання» і «Кверофутуризм» (1914) та вміщеним в останній маніфестом Семенко розпочав паралельно до виниклого в Україні російського кубо- і егофутуризму (Д. Бурлюк, В. Кручених, В. Хлебніков) течію українського кверофутуризму — мистецтва шукання.

У 1918 році Семенко видав у Києві збірки «П’єро задається», «П’єро кохає» і «Дев’ять поем»; у 1919 — в однойменному з заснованою ним футуристичною групою видавництві «Флямінґо» зб. «П’єро мертвопетлює», «Bloc-notes» і «В садах безрозних», як також поему «Ліліт». У 1919 році поет проголосив «революційний футуризм» й опублікував «ревфутпоему» — «Товариш Сонце» та «Дві поезофільми»; був редактором ж. «Мистецтво».

У 1920 році видав разом з М. Любченком і О. Слісаренком «Альманах трьох»; у 1921 - зб. «Проміння погроз»; тоді ж організував «Ударну групу поетів-футуристів», перейменовану на асоціацію панфутуристів «Аспанфут» (1922-24), кредо й маніфести якої були проголошені в альманасі «Семафор у майбутнє» (1922) і газ. «Катафалк искусства» (1922).

Зазнавши критики літературних кіл, Семенко перейшов на позиції «лівого фронту» (укр. «ЛЕФ») і перетворив «Аспанфут» на «Комункульт» (1924), одночасно працював (1924 — 1927) як головний редактор Одеської кінофабрики ВУФКУ.

У 1924 році видав під назвою «Кобзар» дві збірки своїх творів 1910-1922 років. У 1925 році збірку «В революцію» та поезофільм «Степ». У 1927 році (разом з Ґ. Шкурупієм і М. Бажаном) - «Зустріч на перехресній станції» і заснував нове об’єднання футуристів під назвою «Нова Ґенерація» з журналом цієї ж назви (1927 — 1930).

Сильно критикований Семенко відійшов від футуризму, ставши співцем большовицької революції (зб. «Малий кобзар і нові вірші», 1928; «Європа й ми», 1929). На поч. 1930-их pp. визнав «помилковість» своїх колишніх позицій, виявом чого й були зб. «Сучасні вірші» (1931), «З радянського щоденника» і «Китай в огні» (1932) та «Міжнародні діла» (1933).

У жовтні 1937 року Семенко був розстріляний разом з іншими українськими письменниками. У середині 1960-их pp. — реабілітований.

Рання футуристична творчість Семенка, просякнута урбаністичними й мариністичними мотивами й сюжетами, відзначається мовними і формальними експериментами й намаганням епатувати читача. Не зважаючи на пропаговану ним деструкцію форми й відкидання класичних і тогочасних літературних надбань, зокрема спадщини Шевченка, Олеся, Вороного, Філянського, Семенко мав чималий вплив на розвиток української модерної поезії 1920-их рр., у тому числі і так званої пролетарської.

Повне зібрання творів Семенка було видано у Харкові у 3 тт. (1929—1931).