Харчук Борис

(1931 — 1988)

Народився Борис Микитович 1931 року в селі Лози Збаразького району.

Навчався на філологічному факультеті Кременецького педагогічного інституту. Згодом його було вигнано звідти за складання пародій на керівництво вузу. Продовживши навчання в Полтавському педінституті, Харчук вступає на Вищі московські літературні курси. Деякий час працює на журналістській ниві.

За три десятиліття письменницької праці на полицю стала бібліотека томів з його іменем: романів «Волинь» (у чотирьох томах, 1959-1965), «Майдан» (1970), «Хліб насущний» (1976), «Кревняки» (1984), повістей і оповідань «Йосип з гроша здачі» (1957), «З роздоріжжя» (1958), «Станція «Настуся» (1965), «Закам'янілий вогонь» (1966), «Зазимки і весни» (1967), «Неслава» (1968), «Горохове чудо» (1969), «Помста» (1970), «Материнська любов» (1972), «Школа» (1979), «Невловиме літо» (1981), «Облава» (1981), «Подорож до зубра» (1986).

А ще твори, які не могли з'явитися за життя автора і лише тепер приходять до нас: роман «Межі і безмежжя» (написаний 1966р.), повісті «Українські ночі» (1985) та «Мертвий час» (1987), начерки роману «Плач ненародженої душі» (1980-ті роки), оповідання й новели.

Твори Бориса Харчука перекладені багатьма мовами світу, у тому числі російською, білоруською, вірменською, таджицькою, англійською, іспанською та німецькою.

Помер Борис Микитович Харчук 16 січня 1988 року у Ризі. Похований у Києві.