^{Поняття "гранично допустимий скид речовини" ("ГДС") вживається у ст. ст. 35, 38, 41, 44, 70, 71 ВК (див. коментар до ст. 35, 38, 41, 44, 70, 71 ВК).}

^{ДСТУ 3041-95 "Система стандартів у галузі охорони навколишнього середовища та раціонального використання ресурсів. Гідросфера. Використання і охорона води. Терміни та визначення" визначає ГДС як "норматив, що встановлює масу речовини у зворотній воді, максимально допустиму до відведення з установленим режимом в даному пункті водного об'єкта, виходячи з вимоги забезпечення норм якості води в контрольному створі або непогіршення складу і властивостей води, якщо вони гірші за встановлені". Дане визначення уточнює засади встановлення ГДС.}

^{Механізм та засади встановлення ГДС визначаються насамперед ст. 38 ВК, ст. 33 ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища", а також, на розвиток та виконання названих законодавчих актів - ПКМ України від 11.09.96 N 1100 "Про Порядок розроблення і затвердження нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин та перелік забруднюючих речовин, скидання яких нормується" (детальніше див. коментар до ст. 38 ВК).}

^{ГДС встановлюються таким чином, щоб забезпечити дотримання у водному об'єкті нормативів ГДК (див. вище). Таке призначення ГДС випливає із нормативно визначених засад його встановлення і відображено у стандартизованому визначенні даного терміна: відповідно до ГОСТ 17.1.1.01-77 "Охрана природы. Гидросфера. Использование и охрана вод. Основные термины и определения", гранично допустимий скид - "маса речовини у стічних водах, максимально допустима для відведення з встановленим режимом в даному пункті водного об'єкта за одиницю часу з метою забезпечення норм якості води у контрольному пункті";}

^{забруднення вод - надходження до водних об'єктів забруднюючих речовин.}

^{Термін "забруднення" вод досить часто вживається у ВК.}

^{Щодо поняття "води" та "забруднюючі речовини" див. відповідні визначення у коментованій статті.}

^{Слід мати на увазі, що забруднення вод має місце й у тих випадках, коли при скиданні не порушуються встановлені нормативи ГДС (щодо поняття ГДС див. вище) - див. Главу 14 "Умови скидання зворотних вод у водні об'єкти".}

^{Механічне забруднення вод нерозчинними або слабо розчинними у воді предметами та матеріалами називається у ВК спеціальним терміном - "засмічення".}

^{У деяких нормативних актах термін "забруднення вод" вживається у ширшому розумінні - наприклад, як "надходження до водного об'єкта фізичних, хімічних чи біологічних речовин чи енергії, що спричинює погіршення якості вод" (ДСТУ 3041-95 "Система стандартів у галузі охорони навколишнього середовища та раціонального використання ресурсів. Гідросфера. Використання і охорона води. Терміни та визначення"). Тому у кожному випадку вживання у законодавстві терміна "забруднення" у інших актах водного законодавства слід, виходячи із контексту, з'ясовувати його значення;}

^{забруднююча речовина - речовина, яка привноситься у водний об'єкт в результаті господарської діяльності людини.}

^{"Чиста" вода складається не лише з води у хімічному розуміння цього терміна - H}₂^{O. У природній воді (не лише морській, але й прісній) як правило присутні солі кальцію, магнію, заліза та інших металів, розчинені гази (кисень, азот, вуглекислий газ тощо).}

^{Як видається, коментований термін слід розуміти звужено. Не можуть вважатися забруднюючими речовинами ті речовини, привнесення яких до водного об'єкта не створює загрози порушення нормативно встановлених вимог до якості води як за складом, так і за кількістю таких речовин (див. нижче визначення терміна "якість води" та коментар до нього). Саме такий підхід до розуміння даного терміна закріплений у ГОСТ 17.1.1.01-77 "Охрана природы. Гидросфера. Использование и охрана вод. Основные термины и определения", за яким "забруднююча воду речовина" - це "речовина у воді, що викликає порушення норм якості води".}

^{Хімічних речовин-потенційних забруднювачів в природі існує, за різними оцінками, від 2 до 10 мільйонів, і кількість їх постійно зростає.}

^{У законодавстві також вживається термін "забруднювальна речовина" - "речовина у воді, яка викликає погіршення якості води" (ДСТУ 3041-95 "Система стандартів у галузі охорони навколишнього середовища та раціонального використання ресурсів. Гідросфера. Використання і охорона води. Терміни та визначення");}

^{заплавні землі - прибережна територія, що може бути затоплена чи підтоплена під час повені (паводка).}

^{Поняття "заплавні землі" вживається лише у ст. 80 ВК (заплавні землі заборонено розорювати).}

^{Наведене визначення відтворене у Порядку використання земель у зонах їх можливого затоплення внаслідок повеней та паводків, затвердженому ПКМ України від 31.01.2001 N 87.}

^{Для визначення даного поняття використовуються поняття "повінь" та "паводок". Загальноприйняті визначення цих понять відтворені у названому вище Порядку використання земель у зонах їх можливого затоплення внаслідок повеней та паводків. "Паводок" - це "фаза водного режиму річки, яка характеризується відносно короткочасним підняттям рівня і збільшенням витрат води переважно під час зливових дощів та інтенсивного танення снігу внаслідок відлиг і може спостерігатися у різні сезони". "Повінь (водопілля)" - "фаза водного режиму річки, яка характеризується найбільшою водністю і значним відносно тривалим підняттям рівня води внаслідок весняного танення снігу (весняна повінь) і спостерігається щороку в один і той же сезон". Визначене у Порядку і поняття "затоплення" - це "тимчасове покриття території водою під час повені чи паводка".}

^{Вжите у коментованому визначенні поняття "підтоплення" означає підйом рівня ґрунтових вод. Додаток 4 до СНиП 2.06.15-85 "Строительные нормы и правила. Инженерная защита территории от затопления и подтопления"68 визначає термін "підтоплення" як "підвищення рівня підземних вод та зволоження ґрунтів зони аерації, що призводить до порушення господарської діяльності на даній території, зміни фізичних та фізико-хімічних властивостей підземних вод, перетворення ґрунтів, видового складу, структури та продуктивності рослинного покриву, трансформації місць існування тварин";}

^{засмічення вод - привнесення у водні об'єкти сторонніх предметів і матеріалів, що шкідливо впливають на стан вод.}

^{Поняття "засмічення вод" неодноразово вживається у ВК, зокрема, у ст. ст. 85, 87, 88, Главі 20.}

^{У ГОСТ 17.1.1.01-77 "Охрана природы. Гидросфера. Использование и охрана вод. Основные термины и определения" та ДСТУ 3041-95 "Система стандартів у галузі охорони навколишнього середовища та раціонального використання ресурсів. Гідросфера. Використання і охорона води. Терміни та визначення" використовується ширше розуміння засмічення - як "накопичення у водних об'єктах сторонніх предметів" (тобто будь-яких предметів без прив'язки до їх "шкідливості"). Такий підхід видається більш вірним: сміття у воді може не справляти шкідливого впливу на стан вод, проте мати дуже негативний естетичний ефект тощо;}

^{зона санітарної охорони - територія і акваторія, де запроваджується особливий санітарно-епідеміологічний режим з метою запобігання погіршення якості води джерел централізованого господарсько-питного водопостачання, а також з метою забезпечення охорони водопровідних споруд.}

^{Щодо правового режиму "зон санітарної охорони", а також певної невідповідності коментованого визначення вживання даного терміна у законодавстві див. ст. 93 ВК та коментар до неї.}

^{Аналогічне визначення коментованого терміна вміщене у ГОСТ 17.1.1.01-77 "Охрана природы. Гидросфера. Использование и охрана вод. Основные термины и определения", також (у скороченому вигляді) у ДСТУ 3041-95 "Система стандартів у галузі охорони навколишнього середовища та раціонального використання ресурсів. Гідросфера. Використання і охорона води. Терміни та визначення";}

^{ліміт забору води - граничний обсяг забору води з водних об'єктів, який встановлюється в дозволі на спеціальне водокористування.}

^{Поняття "ліміт забору води" вживається у ст. ст. 44 та 49 ВК (див. коментар до ст. 44, 49);}

^{ліміт скиду забруднюючих речовин - граничний обсяг скиду забруднюючих речовин у поверхневі водні об'єкти, який встановлюється в дозволі на спеціальне водокористування.}

^{Термін "ліміт скиду забруднюючих речовин" використовується у ст. ст. 30, 44, 49 ВК (див. коментар до ст. 30, 44, 49).}

^{Інше визначення коментованого терміна вміщене у ДСТУ 3041-95 "Система стандартів у галузі охорони навколишнього середовища та раціонального використання ресурсів. Гідросфера. Використання і охорона води. Терміни та визначення"73: як маси "нормованої речовини, що встановлюється водокористувачу з метою визначення платежу за відведення у водний об'єкт зворотної води за рік". Суперечності між двома визначеннями немає, вони розкривають різні ознаки ліміту скиду. Негативно слід, проте, оцінити сам факт наявності у законодавстві різних визначень одного й тому самого поняття;}

^{межень (меженний період) - період річного циклу, протягом якого спостерігається низька водність.}

^{Слово "межень" у ВК не вживається. Формулювання "меженний період" використовується у ст. 88 ВК при встановленні правил визначення прибережних захисних смуг (див. коментар).}

^{Аналогічне за змістом, але редакційно відмінне поняття "межень" вжите у ДСТУ 3517-97 "Гідрологія суші. Терміни та визначення основних понять"74, де межень визначено як фазу "водного режиму річки, що повторюється щороку в одні й ті самі сезони і характеризується невеликою водністю, яка створюється внаслідок живлення річки".}

^{Меженний період (межень) може бути літнім (літньо-осіннім) та зимовим, оскільки в ці періоди стік води дуже малий, і річки живляться в основному підземними водами. Певну проблему являє те, що режим водності річок не є повністю сталим, тому визначення як меженного періоду, так і меженного урізу води (що важливо для розрахунку прибережних захисних смуг) не може бути однозначним - це певною мірою умовність, яка залежить від обраної методики, зокрема, кількості років, показники яких усереднюються. Для цілей встановлення прибережних захисних смуг похибки у визначенні меженного періоду (та, відповідно, меженного рівня) є не дуже істотними, проте на них слід зважати.}

^{Оскільки на топографічний картах прийнято зображувати межі водних об'єктів станом на меженний період, дані топографічних карт зазвичай цілком можуть використовуватися для розрахунку прибережних захисних смуг;}

^{моніторинг вод - система спостережень, збирання, обробки, збереження та аналізу інформації про стан водних об'єктів, прогнозування його змін та розробки науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття відповідних рішень.}

^{Щодо правових засад здійснення моніторингу вод див. ст. 21 ВК та коментар до неї.}

^{ДСТУ 3041-95 "Система стандартів у галузі охорони навколишнього середовища та раціонального використання ресурсів. Гідросфера. Використання і охорона води. Терміни та визначення" містить термін "моніторинг води", який визначає як "спостереження за станом природної води та його оцінку". Даний термін за змістом співпадає із коментованим;}

^{озеро - природна западина суші, заповнена прісними або солоними водами.}

^{Поняття "озеро" є усталеним, загальнозрозумілим, і, як видається, законодавчого визначення не потребує, не кажучи вже про коментар. Правовий режим озер не відрізняється від правового режиму інших природних об'єктів;}

^{прибережна захисна смуга - частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони.}

^{Щодо розмірів та правового режиму прибережних захисних смуг див. ст. ст. 88, 89, 90 ВК та коментар до ст. 88, 89, 90 ВК.}

^{У нормативних документах (наприклад, ДСТУ 3041-95 "Система стандартів у галузі охорони навколишнього середовища та раціонального використання ресурсів. Гідросфера. Використання і охорона води. Терміни та визначення") можна зустріти застарілий термін "прибережна смуга";}

^{рибогосподарський водний об'єкт - водний об'єкт (його частина), що використовується для рибогосподарських цілей.}

^{Поняття "рибогосподарського водного об'єкта" використовується, зокрема, у ст. ст. 68, 97 ВК (див. коментар до ст. 68, 97 ВК);}

^{ставок - штучно створена водойма місткістю не більше 1 млн. кубічних метрів.}

^{Поняття "ставок" вживається у ст. ст. 30, 51, 74, 82, 88, 110 ВК (див. коментар до ст. ст. 30, 51, 74, 82, 88, 110 ВК).}

^{Ставок в розумінні ВК відрізняється від "водосховища" меншою місткістю;}

^{схема використання і охорони води та відтворення водних ресурсів - передпроектний документ, що визначає основні водогосподарські та інші заходи, які підлягають здійсненню для задоволення перспективних потреб у воді населення і галузей економіки, а також для охорони вод або запобігання їх шкідливим діям.}

^{Даний різновид технічної документації згадується у ст. 12 ВК.}

^{Аналогічне визначення вміщене у ГОСТ 17.1.1.01-77 "Охрана природы. Гидросфера. Использование и охрана вод. Основные термины и определения";}

^{уріз води - межа води на березі водного об'єкта (берегова лінія).}

^{Уріз в різні періоди може бути різним. ВК надає правового значення насамперед урізу води у т.зв. меженний період (див. відповідне визначення у даній статті) при визначенні розмірів прибережних захисних смуг (ст. 88 ВК).}

^{якість води - характеристика складу і властивостей води, яка визначає її придатність для конкретних цілей використання.}

^{Поняття "якість вод" використовується у ст. ст. 24, 30, 44, 58, 60, 65, 80 ВК (див. коментар до ст. 24, 30, 44, 58, 60, 65, 80 ВК).}

^{Аналогічне визначення терміна "якість вод" вживається у ГОСТ 17.1.1.01-77 "Охрана природы. Гидросфера. Использование и охрана вод. Основные термины и определения".}

^{Для різних цілей використання щодо води встановлюються різні вимоги, тобто "якість" води в контексті різних видів водокористування вимагається різна.}

^{Так, вимоги до якості питної води встановлені ГОСТ 2874-82 "Вода питьевая. Гигиенические требования. Контроль за качеством", а також Державними санітарними правилами і нормами "Вода питна. Гігієнічні вимоги до якості води централізованого господарсько-питного водопостачання", затвердженими наказом Міністерства охорони здоров'я України від 23.12.96 N 383.}

^{Окремо встановлюються вимоги до якості води рибогосподарських водойм. Відповідно до ГОСТ 17.1.2.04-77 "Охрана природы. Гидросфера. Показатели состояния и правила таксации рыбохозяйственных водных объектов"81 стан водних об'єктів, що використовуються для рибогосподарських цілей, характеризується, серед іншого, якістю води (поряд із якістю донних відкладень, гідрологічним режимом, флорою та фауною, групами промислових організмів, що розглядаються з позицій рибного господарства). У свою чергу, якість води характеризується такими показниками: трофо-сапробністю, солоністю та жорсткістю, водневим показником (pH), шкідливими речовинами;}

^{рибництво - штучне розведення і відтворення риби та інших водних живих ресурсів.}

^{Різні аспекти відносин, пов'язаних із використанням вод (водних об'єктів) для потреб рибництва, визначаються ст. ст. 30, 32 ВК (див. коментар до ст. 30, 32 ВК);}

^{маловоддя - період (фаза) гідрологічного режиму водного об'єкта, при якому спостерігається зменшення його водності, внаслідок чого погіршуються умови забезпечення потреб у водних ресурсах.}

^{Термін "маловоддя" вживається у ст. ст. 45 та 49 ВК (див. коментар до ст. 45, 49 ВК);}

^{ліміт використання води - граничний обсяг використання води, який встановлюється дозволом на спеціальне водокористування.}

^{Поняття "ліміт використання" вживається у ст. ст. 30, 32, 44, 49 ВК (див. коментар до ст. 30, 32, 44, 49 ВК);}

^{вода супутньо-пластова - вода, що піднімається на поверхню разом з нафтою і газом під час їх видобування.}

^{Коментоване поняття вживається у ст. ст. 72, 75 ВК (див. коментар до ст. 72, 75 ВК);}

^{забір води - вилучення води з водного об'єкта для використання за допомогою технічних пристроїв або без них.}

^{Термін "забір води" та похідні від нього досить часто вживається у ВК. Забір води є різновидом використання води (див. нижче).}

^{В законодавстві вживаються й інші аналогічні терміни. Зокрема, ГОСТ 19185-73 "Гидротехника. Основные понятия. Термины и определения" використовує аналогічний за змістом термін "водозабір", що визначається як "забір води з водойми, водотоку або підземного джерела";}

^{використання води - процес вилучення води для використання у виробництві з метою отримання продукції та для господарсько-питних потреб населення, а також без її вилучення для потреб гідроенергетики, рибництва, водного, повітряного транспорту та інших потреб. (Стаття 1 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1990-III від 21.09.2000).}

^{Щодо змісту терміна "використання води" та, зокрема, його співвідношення із терміном "водокористування" див. коментар до ст. 48 ВК.}

Стаття 2. Водне законодавство України

Завданням водного законодавства є регулювання правових відносин з метою забезпечення збереження, науково обгрунтованого, раціонального використання вод для потреб населення і галузей економіки, відтворення водних ресурсів, охорони вод від забруднення, засмічення та вичерпання, запобігання шкідливим діям вод та ліквідації їх наслідків, поліпшення стану водних об'єктів, а також охорони прав підприємств, установ, організацій і громадян на водокористування.

Водні відносини в Україні регулюються цим Кодексом, Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" та іншими актами законодавства.

Земельні, гірничі, лісові відносини, а також відносини щодо використання та охорони рослинного і тваринного світу, територій та об'єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря, виключної (морської) економічної зони та континентального шельфу України, що виникають під час користування водними об'єктами, регулюються відповідним законодавством України.

Завдання водного законодавства в сукупності із метою ВК (див. преамбулу) слід використовувати для тлумачення суперечливих або незрозумілих положень водного законодавства.

У правовій доктрині виділяється окрема галузь права - водне право. Його джерелами є значна кількість актів, що регулюють водні відносини (див. таблицю).

Таблиця. Перелік актів водного законодавства.

Скорочення:

ГДСЛ - Головний державний санітарний лікар України;

Держводгосп - Державний комітет України по водному господарству;

Держбуд - Державний комітет СРСР у справах будівництва;

Держкомзем - Державний комітет України по земельних ресурсах;

ДСтандарт СРСР - Державний комітет СРСР із стандартів;

Держстандарт - Державний комітет України по стандартизації, метрології та сертифікації;

ЗУ - Закон України;

МЕБ - Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України;

МЕР - Міністерство екології та природних ресурсів України;

Мінтранс - Міністерство транспорту;

МОНПС - Міністерство охорони навколишнього природного середовища України

ПВР - Постанова Верховної Ради;

Пост - постанова;

ПКМ - постанова Кабінету Міністрів України;

ПРМ - постанова Ради Міністрів;

Акти, що регулюють земельні, гірничі, лісові відносини, а також відносини щодо використання та охорони рослинного і тваринного світу, територій та об'єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря, виключної (морської) економічної зони та континентального шельфу України, що виникають під час користування водними об'єктами, названі у коментарях до окремих норм ВК: ст. 4 та Глави 18 (щодо користування землями водного фонду), ст. 87 (щодо видобування піску та гравію), ст. ст. 65 (використання вод у лісовому господарстві), 89, 91, 107 (щодо створення лісонасаджень), 80 (заборона зменшення "природного рослинного покриву" у басейнах малих річок), 68 (щодо особливостей водокористування для потреб мисливського та рибного господарства), тощо.

Стаття 3. Водний фонд України

Усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд.

До водного фонду України належать:

1) поверхневі води:

• природні водойми (озера);

• водотоки (річки, струмки);

• штучні водойми (водосховища, ставки) і канали;

• інші водні об'єкти;

2) підземні води та джерела;

3) внутрішні морські води та територіальне море.

У правовій літературі підкреслюється, що до водного фонду входять саме "усі води (водні об'єкти)", а не "уся вода" (окис водню, гідроген оксид, H₂O). Визначення вод див. у ст. 1 ВК.

Відзначається, що з точки зору права власності увесь запас води, що знаходиться на території держави, можна поділити на три групи: 1) вода, що за своїм станом не може бути об'єктом правовідносин власності (вода в атмосфері, волога у ґрунтах, вода у живих організмах тощо); 2) запаси води, що є ресурсом для її використання, - поверхневі та підземні води, зосереджені у відповідних водних об'єктах; 3) вода, вилучена з природного середовища, що перебуває в обігу як звичайна товарна матеріальна цінність. До водного фонду включаються лише води, які складають другу групу.

Стаття 4. Землі водного фонду

До земель водного фонду належать землі, зайняті:

• морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами;

• прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм;

• гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них;

• береговими смугами водних шляхів.

Слід наголосити, що поняття "землі водного фонду" не охоплюється поняттями "води" та "водний фонд". Води та землі - це різні природні ресурси. Навіть земельна ділянка дна водойми не охоплюється поняттям водного об'єкта і має специфічний правовий режим.

Склад земель водного фонду. Коментована стаття визначає склад земель водного фонду. Положення про склад земель водного фонду, аналогічні вміщеним у коментованій статті, містяться у п. 2 Порядку користування землями водного фонду, затвердженого ПКМ України від 13.05.96 N 502.

Положення, майже аналогічні вміщеним до даної статті, містяться у ст. 58 Земельного кодексу України (далі - ЗК) "Склад земель водного фонду". Відмінність полягає у тому, що відповідно до п.п. "а" та "б" ч. 1 ст. 58 ЗК, до земель водного фонду не включаються землі островів та прибережних захисних смуг, зайняті лісами. Такі землі належать до земель лісогосподарського призначення.

На наш погляд, обране законодавче вирішення не є оптимальним. Більш доцільно було визнати можливість одночасної належності відповідних земель, зайнятих лісами на островах та у межах прибережних захисних смуг, і до земель лісогосподарського призначення, і до земель водного фонду.

Враховуючи, що виняток, який стосується земель, зайнятих лісами, був встановлений Законом України "Про внесення змін до Лісового кодексу України" від 08.02.2006, тобто актом, прийнятим пізніше від ВК, слід застосовувати саме чинну редакцію ЗК.

Землі водного фонду займають 3,4 млн. га, або 5,6 % території країни, у тому числі природні водотоки (річки та струмки) - 241,6 тис., озера та лимани - 874 тис., ставки - 327,6 тис., штучні водосховища - 797,2 тис. та болота - 957,1 тис. га.

Щодо земель під водними об'єктами. Землями водного фонду повинні визнаватися лише земельні ділянки, на яких водні об'єкти знаходяться постійно або більшу частину року, на відміну від земельних ділянок, що заливаються водою під час, наприклад, весняного паводку.

З формальних підстав територію континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони України слід також вважати земельною ділянкою під водним об'єктом. Між тим, у правозастосовчій практиці робляться спроби обґрунтувати надання земельних ділянок територіального моря України (причому для будівництва) положеннями водного законодавства, які надають певним органам право розпоряджатися водними об'єктами (зокрема, ст. 14 ВК). Нам це видається помилкою. У випадку будівництва має місце використання земельної ділянки дна водойми.

При цьому землі за межами територіального моря не є територією України, і тому не є "землями" в розумінні земельного законодавства України (ч. 3 ст. 2 ЗК). У разі виникнення потреби у використання земельних ділянок континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони України для певних потреб, наприклад, видобування корисних копалин, земельні відносини залишаються практично ніяк не врегульованими.

Правовий режим земельних ділянок, зайнятих водними об'єктами, визначається ст. 86 ВК (див. коментар).

Щодо правового режиму прибережних захисних смуг див. ст. ст. 88, 89, 90 ВК та коментар до них (коментар до ст. 88, 89, 90).

Щодо правового режиму земель під водогосподарськими спорудами та каналами, смугами відведення для них див. ст. 91 ВК та коментар до неї.

Гідротехнічна споруда, згідно із ДСТУ 3517-97 "Гідрологія суші. Терміни та визначення основних понять" - це "інженерна споруда, що допомагає здійснювати певні водогосподарські заходи як щодо використання водних ресурсів, так і для захисту від шкідливої дії вод".

Щодо правового режиму земель берегових смуг водних шляхів див. ст. 92 ВК та коментар до неї.

Стаття 5. Водні об'єкти загальнодержавного і місцевого значення

До водних об'єктів загальнодержавного значення належать:

1. внутрішні морські води та територіальне море;

2. підземні води, які є джерелом централізованого водопостачання;

3. поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що знаходяться і використовуються на території більш як однієї області, а також їх притоки всіх порядків;

4. водні об'єкти в межах територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а також віднесені до категорії лікувальних.

До водних об'єктів місцевого значення належать:

1. поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах однієї області і які не віднесені до водних об'єктів загальнодержавного значення;

2. підземні води, які не можуть бути джерелом централізованого водопостачання.

Щодо понять, які вживаються у ст. 5, див. ст. 1 ВК та коментар до неї.

Поділ водних об'єктів на об'єкти загальнодержавного та місцевого значення має правове значення при вирішення питання про суб'єкта, уповноваженого розпоряджатися водним об'єктом (див. ст. ст. 8, 14, 51 ВК), визначення компетенції щодо надання дозволів на спеціальне водокористування (ст. ст. 8, 15, 49 ВК), про розподіл коштів від збору за спеціальне водокористування (ст. 32 ВК).

У ДСТУ 3041-95 "Система стандартів у галузі охорони навколишнього середовища та раціонального використання ресурсів. Гідросфера. Використання і охорона води. Терміни та визначення" використовуються застарілі терміни "водні ресурси загальнодержавного значення", "водні ресурси місцевого значення". Після набрання чинності ВК застосуванню ці терміни не підлягають.

Стаття 6. Власність на води (водні об'єкти)

Води (водні об'єкти) є виключно власністю народу України і надаються тільки у користування.

Народ України здійснює право власності на води (водні об'єкти) через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві Ради.

Окремі повноваження щодо розпорядження водами (водними об'єктами) можуть надаватися відповідним органам державної виконавчої влади.

До частини першої. Ст. 13 Конституції України передбачено, що водні ресурси є об'єктами права власності Українського народу. Існують різні погляди на статус Українського народу як суб'єкта права власності. На погляд авторів коментарю, поняття "власність народу України" у випадку зі ст. 13 Конституції України слід розуміти як власність держави та територіальних громад.

Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Схоже положення вміщене у ст. 4 ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища", відповідно до якої "природні ресурси є власністю народу України" (ч. 1), від імені якого право розпорядження здійснює Верховна Рада України (ч. 4 ст. 4).

Неважко побачити відмінності у формулюванні наведених норм із положеннями коментованої статті. Важливо, що Основний закон України не називає власність народу України на водні ресурси виключною (на відміну від ч. 1 ст. 6 ВК).

Варто звернути увагу, що ч. 2 ст. 79 ЗК (а також ч. 3 ст. 373 Цивільного кодексу України) передбачає, що "право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на ... водні об'єкти..., які на ній знаходяться". На перший погляд, це свідчить про те, що поняття "земля" та "земельна ділянка" охоплюють не лише відповідний простір, а і водні об'єкти. Крім того, враховуючи, що землі водного фонду можуть перебувати у приватній власності, спершу можна зробити висновок, що води (водні об'єкти) також можуть перебувати у приватній власності.

Проте нам видається, що процитоване положення законодавства слід тлумачити інакше. Оскільки води є окремими природними ресурсами, мають відмінний від землі правовий режим, для їх використання закон зазвичай вимагає отримувати спеціальні дозволи незалежно від наявності у користувача прав на земельну ділянку, слід розмежовувати землі, земельні ділянки, з одного боку, та води, з іншого. Тому проголошення власника земельної ділянки "автоматично" власником зазначених природних ресурсів фактично є декларацією, не наповненою реальним змістом: власник земельної ділянки (за деякими незначними виключеннями, що підтверджують правило) не має можливості на свій розсуд володіти, користуватися та розпоряджатися водами, розташованими в межах земельної ділянки. Отже, вважаємо, що води не охоплюються поняттями "земельна ділянка", "земля".

Таким чином, на даний час, хоча за Конституцією України право власності Українського народу на води (водні об'єкти) не є виключним, законодавство фактично не передбачає можливості набуття вод (водних) об'єктів іншими суб'єктами на праві власності. Власність на водні об'єкти власників земельних ділянок, передбачена ч. 2 ст. 79 ЗК, є лише декларацією, не наповненою реальним змістом.

До частин другої та третьої. Коментовані норми загалом не суперечать підходу, проголошеному ст. 13 Конституції України, за якою від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Дане правило вказує на те, що право власності Українського народу - це значною мірою умовність.

Право власності Українського народу на води здійснюється насамперед шляхом надання дозволів на спеціальне водокористування (див. ст. 49 ВК та коментар до неї).

Стаття 7. Компетенція Верховної Ради України в галузі регулювання водних відносин

До відання Верховної Ради України в галузі регулювання водних відносин належить:

1. законодавче регулювання водних відносин та визначення основних напрямів державної політики в цій галузі;

2. розпорядження водним фондом України;

3. затвердження загальнодержавних, міждержавних програм використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів;

4. встановлення правового режиму використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів у зонах надзвичайних екологічних ситуацій;

5. регулювання розподілу зборів за спеціальне водокористування;

6. визначення повноважень місцевих Рад і органів державної виконавчої влади щодо використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів;

7. вирішення інших питань у галузі законодавчого регулювання водних відносин.

До пункту першого. Повноваження Верховної Ради України щодо законодавчого регулювання водних відносин також відображено у п. 3 ст. 85, ст. 91 Конституції України, а повноваження щодо визначення засад державної політики - в п. 5 ст. 85 Конституції України.

Реалізується це повноваження шляхом прийняття законів. Порядок прийняття законів України визначається главами 18 - 23 Регламенту Верховної Ради України від 19.09.2008 N 547-VI.

До пункту другого. Під розпорядженням розуміється юридично забезпечена можливість визначити фактичну і юридичну долю речі (вод, які складають водний фонд). Дане положення не має механізму реалізації, оскільки всі повноваження щодо надання дозволів на використання вод та надання водних об'єктів у користування законодавство, у т. ч. ВК, покладає на інші органи.

До пункту третього. Порядок затвердження загальнодержавних програм визначається Законом України "Про державні цільові програми" від 18.03.2004 N 1621-IV, а також прийнятим на розвиток цього закону Порядком розроблення та виконання державних цільових програм, затвердженим ПКМ України від 31.01.2007 N 106⁹⁵.

Починається процес розробки державної цільової програми з розробки концепції цієї програми (абз. 2 ст. 5 ЗУ "Про державні цільові програми"). Зміст цієї концепції визначається ч. 3 ст. 6 ЗУ "Про державні цільові програми" та п. 6 Порядку розроблення та виконання державних цільових програм і повинен містити наступні розділи: визначення проблеми, на розв'язання якої спрямована програма; аналіз причин виникнення проблеми та обґрунтування необхідності її розв'язання шляхом розроблення і виконання програми; визначення мети програми; визначення, порівняльний аналіз можливих варіантів розв'язання проблеми та обґрунтування оптимального варіанта; визначення на основі оптимального варіанта шляхів і засобів розв'язання проблеми, строків виконання програми; оцінку очікуваних результатів виконання програми, зокрема економічних, соціальних, екологічних, та визначення її ефективності; оцінку фінансових, матеріально-технічних, трудових ресурсів, необхідних для виконання програми.

Схвалюється концепція державної цільової програми розпорядженням КМ України, після чого, у разі, коли програма розробляється КМ України, останній приймає рішення щодо розроблення проекту програми, визначає державних замовників та строки її розроблення (ст. 7 ЗУ "Про державні цільові програми"). Як правило замовники програми визначаються тим же розпорядженням, яким і схвалюється відповідна програма.

При розробці програм, які створюються КМ України, необхідним є дотримання вимог Глави 8 Регламенту КМ України, затвердженого ПКМ України від 18.07.2007 N 950.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Регламенту КМ України проекти державних цільових програм подаються на розгляд КМ у формі доповідної записки (додаток 9 до Регламенту КМ України). Це положення на практиці призводить до того, що розробник програми змушений подавати на розгляд міністерств та інших державних органів і проект концепції, і доповідну записку, яка за обсягом не поступається самому проекту концепції. Очевидною є необхідність уніфікації положень Регламенту КМ України та ЗУ "Про державні цільові програми", оскільки подання доповідної записки поряд з самим проектом концепції видається нічим не виправданим дублюванням.

Як свідчать наведені вище положення чинного законодавства, положення ЗУ "Про державні цільові програми" та Порядку розроблення та виконання державних цільових програм поширюються лише на державні цільові програми. У зв'язку з цим, постало питання, чи потрібно їх дотримуватися при розробці інших програмних документів, наприклад, стратегій, концепцій тощо?

Розроблення КМ України іншого програмного документа (стратегії, концепції тощо) здійснюється у порядку, передбаченому для державних цільових програм, у зв'язку з наступним. Відповідно до § 76 Регламенту КМ України, затвердженого ПКМ України від 18.07.2007 N 950, програмні документи розробляються згідно з п. 1 § 75 цього Регламенту.

Згідно з абз. 1 п. 1 § 75 Регламенту КМ України концепція державної цільової програми розробляється відповідно до ЗУ "Про державні цільові програми" та в порядку, встановленому КМ.

Таким чином, не лише державні цільові програми, а і всі інші програмні документи повинні розроблятися КМ України згідно з положеннями ЗУ "Про державні цільові програми", п. 1 § 75 та іншими положеннями Регламенту КМ України, Порядку розроблення та виконання державних цільових програм.

Інші програмні документи, які розробляються не КМ України, можуть розроблятися і без дотримання вимог ЗУ "Про державні цільові програми" та Порядку розроблення та виконання державних цільових програм, оскільки ці нормативно-правові акти не є державними цільовими програмами, а відтак зазначений закон та порядок на них прямо не поширюються.

До пункту четвертого - сьомого. Повноваження, надані Верховній Раді України цими пунктами, охоплюється повноваженням п. 1, у зв'язку з чим включення п. 4 - 7 ст. 7 ВК видається невиправданим дублюванням.

Стаття 8. Компетенція Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських Рад у галузі регулювання водних відносин

До відання Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських Рад у галузі регулювання водних відносин на їх території належить:

1. забезпечення реалізації державної політики у галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів;

2. розпорядження водними об'єктами місцевого значення;

3. погодження державних цільових, міждержавних та регіональних програм використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів, участь у їх реалізації;

4. розробка, затвердження та реалізація місцевих програм використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів;

5. видача дозволів на спеціальне водокористування з водних об'єктів місцевого значення;

6. визначення у встановленому порядку нормативів і розмірів зборів за спеціальне водокористування з водних об'єктів місцевого значення;

7. погодження розміщення підприємств та інших об'єктів, діяльність яких пов'язана з використанням водних ресурсів і може негативно впливати на їх стан;

8. координація діяльності районних і міських (міст обласного підпорядкування) Рад у питаннях використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів;

9. затвердження проектів зон санітарної охорони господарсько-питних водозаборів;

10. прийняття у встановленому порядку рішень про віднесення водних об'єктів місцевого значення до об'єктів природно-заповідного фонду чи до відповідних категорій особливої охорони;

11. встановлення правил користування маломірними суднами на водних об'єктах;

12. встановлення в разі потреби більш суворих, ніж у цілому на території України, нормативів якості води у водних об'єктах місцевого значення;

13. обмеження, тимчасова заборона (зупинення) діяльності підприємств, установ і організацій в разі порушення ними вимог водного законодавства в межах своєї компетенції;

14. організація роботи, пов'язаної з ліквідацією наслідків аварій та стихійного лиха, погіршенням якості вод або їх шкідливою дією, залучення до цієї роботи підприємств, установ і організацій в порядку, передбаченому законодавством;

15. прийняття за погодженням з державними органами охорони здоров'я та охорони навколишнього природного середовища під час аварійних ситуацій рішень про скидання стічних вод з накопичувачів у водні об'єкти, якщо це не призведе до перевищення нормативів екологічної безпеки водокористування;

16. організація інформування населення про стан водних об'єктів, його зміну та про проведення водоохоронних заходів;

17. здійснення контролю за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів;

18. вирішення інших питань у галузі регулювання водних відносин у межах своєї компетенції.

Загальна характеристика. Норми коментованої статті здебільшого самостійного значення не мають, оскільки переважно в загальних рисах окреслюють повноваження, що визначені спеціальними нормами ВК.

До пункту першого. Формулювання коментованого пункту є занадто загальним. Тому при його аналізі слід враховувати, що реалізація такої політики повинна відбуватись відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, яка визначає, що "...органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України". До таких законів слід віднести насамперед Закони України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про охорону навколишнього природного середовища" (ст. 14, 15).

До пункту другого. Єдиною формою "розпорядження водними об'єктами місцевого значення" Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими Радами (далі в коментарі до цієї статті - "обласні ради") згідно із чинним законодавством є передача в користування іншим суб'єктам на умовах оренди (див. ст. 51 ВК та коментар до неї). Передача водних об'єктів у власність приватних осіб законодавством не дозволяється (див. ст. 6 ВК та коментар до неї). Щодо поняття водного об'єкта місцевого значення див. коментар до ст. 1 та ст. 5 ВК.

До пункту третього, четвертого. Детальніше щодо процедури розробки державних, регіональних, цільових, міждержавних програм використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів див. ст. 12 ВК та коментар до неї.

Існуюча практика свідчить про те, що планування заходів з ефективного використання та охорони вод, як правило, включається до комплексних програм, присвячених охороні навколишнього середовища в цілому. Див., наприклад, Регіональну програму ліквідації наслідків підтоплення територій в містах і селищах Дніпропетровської області, затверджену рішенням Дніпропетровської облради від 18.07.2003 N 184-9/XXIV, Обласну програму з охорони навколишнього природного середовища на 2008 - 2010 роки, затверджену рішенням Луганської облради 21.03.2008 N 21/9, Регіональну програму охорони навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів на 2003 - 2011 роки, затверджену рішенням Вінницької облради N 245 від 18.04.2003, тощо.

До пункту п'ятого. Видача згаданих дозволів відбувається відповідно до ст. 49 ВК (див. коментар) щодо водних об'єктів, які відповідають викладеним у ст. 5 ВК критеріям та в порядку, визначеному ПКМУ від 13.03.2002 N 321 "Про затвердження Порядку погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування та внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1992 р. N 459".

До пункту шостого. Див. коментар до ст. 30 ВК.

До пункту сьомого. Чинне законодавство, у т. ч. земельне, не передбачає обов'язку зацікавлених осіб отримувати "погодження розміщення підприємств та інших об'єктів, діяльність яких пов'язана з використанням водних ресурсів і може негативно впливати на їх стан", хоча таке погодження згадане не лише у ВК, а і, зокрема, у ст. 13 ЗУ "Про питну воду та питне водопостачання". Відсутній також і механізм отримання даного погодження. Виходячи із цього, положення коментованого пункту не мають регулятивного значення.

До пункту восьмого. Координація діяльності районних і міських (міст обласного підпорядкування) рад може відповідно до ч. 2 ст. 10 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні" включати їх співпрацю як органів, "... що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами". Таким чином, підміна функцій міських, сільських, селищних рад, що визначені водним законодавством, є неможливою. Не має обласна рада і права давати радам нижчого рівня будь-які обов'язкові вказівки із відповідних питань.

До пункту дев'ятого. Див. коментар до ст. 93 ВК.

До пункту десятого. Порядок і підстави віднесення водних об'єктів до об'єктів природно-заповідного фонду врегульовані у розділі 7 та, зокрема, ст. 53 ЗУ "Про природно-заповідний фонд України".

Поняття "категорія особливої охорони" чинним законодавством чітко не визначено, хоча і згадується у низці його положень, зокрема, у ст. 60 ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища". З цих міркувань припис коментованої статті щодо віднесення водних об'єктів до "категорій особливої охорони" не має механізму реалізації.

До пункту одинадцятого. Див. коментар до ч. 5 ст. 67 ВК.

До пункту дванадцятого. На даний час практика встановлення більш суворих нормативів якості води для водних об'єктів місцевого значення в Україні відсутня. Детальніше щодо нормативів якості води див. коментар до ст. 37 ВК.

До пункту тринадцятого. За своєю природою "обмеження, тимчасова заборона (зупинення) діяльності підприємств, установ і організацій в разі порушення ними вимог водного законодавства" є різновидом т. зв. адміністративно-господарських санкцій, законодавчі засади застосування яких визначені Господарським кодексом України (далі - ГК), зокрема, ст. 246 "Обмеження та зупинення суб'єкта господарювання". Безпосередні підстави та порядок обмеження, тимчасової заборони діяльності визначено Постановою ВРУ "Про затвердження Порядку обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об'єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища" від 29 жовтня 1992 року N 2751-XII.

Слід зазначити, що у Порядку не врегульовано детально порядок відновлення діяльності підприємств. У зв'язку з цим замість дозволу на відновлення діяльності підприємств іноді уповноважені органи виносять рішення про відновлення дозволів на спеціальне водокористування чи скасування постанови чи рішення, яким було обмежено чи зупинено діяльність відповідного суб'єкта. Відновлення дозволів на спеціальне водокористування є за своєю юридичною природою дозволом на відновлення діяльності, тому його прийняття повинно підпорядковуватися загальним положенням про надання такого дозволу.

Ч. 2 ст. 246 ГК України вимагає, щоб порядок обмеження або зупинення діяльності визначався законом, яким постанова ВРУ не є. Крім того, абз. 4 ч. 4 ст. 4 ЗУ "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" передбачає, що " виключно законами встановлюються: ...повноваження … щодо зупинення виробництва (виготовлення) або реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг....". За відсутності закріплення в законі цього повноваження зазначені ради не мали б законної можливості його застосовувати.

Щодо особливостей обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення скидання стічних вод у водні об'єкти див. ст. 71 ВК та коментар до неї.

До пункту чотирнадцятого. Детальніше щодо даного повноваження див. коментар до ст. 108 ВК.

До пункту п'ятнадцятого. Рішення про скидання стічних вод з накопичувачів у водні об'єкти може бути складовою реагування на аварійну ситуацію (див. п. 14 коментованої статті, ст. 108 ВК та коментар до неї).

Щодо поняття аварійної ситуації див. коментар до ст. 108 ВК.

Перелік та порядок встановлення нормативів екологічної безпеки водокористування викладено у ст. 36 ВК (див. коментар).

У разі якщо скидання стічних вод призводить до перевищення гранично допустимих концентрацій забруднюючих речових у водних об'єктах, рішення приймається КМУ (див. п. 10 ст. 14 ВК та коментар до нього).

До пункту шістнадцятого. Інформування про стан водних об'єктів повинно здійснюватись відповідно до ст. 25¹ ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища" з дотриманням вимог ЗУ "Про інформацію", наказу Мінприроди України від 18.12.2003 N 169 "Про затвердження Положення про порядок надання екологічної інформації". Слід також враховувати імперативне положення ст. 50 Конституції України про те, що інформація про стан довкілля не може бути засекреченою.

Між тим названі акти законодавства не встановлюють конкретної процедури участі обласних рад в екологічному інформуванні.

До пункту сімнадцятого. ВК не надає радам обласного рівня конкретних контрольних повноважень (див. Главу 5 "Контроль за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів"), тому останні здійснюються в межах компетенції, визначеної Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні". Варто зазначити, що і даним законом визначена можливість здійснення контролю як делегованої функції міськими, сільськими, селищними радами (ст. 33 Закону), проте вона не конкретизована стосовно обласних рад.

До пункту вісімнадцятого. Вирішення інших питань у галузі регулювання водних відносин відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України має охоплюватись нормами закону, насамперед, ст. ст. 43, 44 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні".

Стаття 9. Компетенція районних Рад у галузі регулювання водних відносин

До відання районних Рад у галузі регулювання водних відносин на їх території належить:

1. координація роботи сільських, селищних, міських (міст районного підпорядкування) Рад під час проведення ними міжтериторіальних водогосподарських і водоохоронних заходів та подання їм відповідної методичної допомоги;

2. погодження розміщення підприємств, будівель, споруд та інших об'єктів, діяльність яких пов'язана з використанням водних об'єктів місцевого значення і може завдати їм шкоди;

3. організація роботи, пов'язаної з ліквідацією наслідків аварій та стихійного лиха, погіршенням якості вод або їх шкідливою дією, залучення у встановленому порядку до цієї роботи підприємств, установ і організацій;

4. організація роботи по винесенню в натуру та влаштуванню прибережних захисних смуг вздовж річок, морів та навколо водойм;

5. внесення у встановленому порядку пропозицій щодо оголошення водних об'єктів об'єктами природно-заповідного фонду до Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних Рад;

6. обмеження, тимчасова заборона (зупинення) діяльності підприємств та інших об'єктів у разі порушення ними вимог водного законодавства в межах своєї компетенції;

7. встановлення правил загального водокористування в порядку, визначеному статтею 47 цього Кодексу;

8. здійснення контролю за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів;

9. організація інформування населення про стан водних об'єктів, про надзвичайні екологічні ситуації, які можуть негативно вплинути на здоров'я людей, та про заходи, що вживаються для поліпшення стану вод;

10. вирішення інших питань у галузі регулювання водних відносин у межах своєї компетенції.

До пункту першого. Координація діяльності місцевих рад може відповідно до ч. 2 ст. 10 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні" включати співпрацю з ними районних рад як органів, "...що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами". Таким чином, районна рада не може ні підміняти місцеві ради у питаннях, віднесених до їх відання водним законодавством, ні давати їм обов'язкових вказівок з цих питань.

До пункту другого. Чинне законодавство, у т. ч. земельне, не передбачає обов'язку зацікавлених осіб отримувати погодження "розміщення підприємств, будівель, споруд та інших об'єктів, діяльність яких пов'язана з використанням водних об'єктів місцевого значення і може завдати їм шкоди", хоча таке погодження згадане не лише у ВК, а й, зокрема, у ст. 13 ЗУ "Про питну воду та питне водопостачання". Відсутній також і механізм отримання даного погодження. Виходячи із цього, положення коментованого пункту не мають регулятивного значення.

До пункту третього. Повноваження органів місцевого самоврядування щодо ліквідації наслідків аварій та стихійного лиха конкретизовано у ст. 32 ЗУ "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру", ст. 8 ЗУ "Про зону надзвичайної екологічної ситуації". Відповідно до п. 15 ч. 1 ст. 44 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні" повноваження щодо вжиття необхідних заходів щодо ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій відповідно до закону делегується районними радами відповідним державним адміністраціям.

Детальніше щодо даного повноваження див. коментар до ст. 108 ВК.

До пункту четвертого. Організація винесення в натуру меж прибережних захисних смуг районними радами має відбуватись із додержанням встановленого порядку проведення землевпорядних та геодезичних робіт. В разі потреби проведення робіт, які підпадають під дію Ліцензійних умов провадження господарської діяльності щодо проведення землевпорядних та землеоціночних робіт, затв. наказом Держпідприємництва, Держкомзему України 13.02.2001 N 28/18, Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виконання топографо-геодезичних, картографічних робіт, затв. наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва та Міністерства екології та природних ресурсів України 12.02.2001 N 24/43, такі роботи можуть бути проведені тільки суб'єктами господарювання, що мають відповідні ліцензії на виконання такого роду робіт. Таким чином, організувати "винесення в натуру та влаштування" прибережних захисних смуг районна рада може, лише замовивши відповідні роботи у такого суб'єкта господарювання.

На сьогодні в Україні практично відсутня практика замовлення районними радами робіт із "винесення в натуру та влаштування" прибережних захисних смуг.

До пункту п'ятого. Внесення та розгляд таких пропозицій має здійснюватись в порядку, визначеному нормами розділу 7 ЗУ "Про природно-заповідний фонд України". При цьому пропозиції у формі клопотань про організацію чи оголошення об'єктів можуть подавати практично будь-які зацікавлені суб'єкти: підприємства, установи, організації та громадяни. За таких умов вміщення коментованого пункту у закон виглядає зайвим.

До пункту шостого. Див. коментар до п. 13 ст. 8 ВК. Щодо особливостей обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення скидання стічних вод у водні об'єкти див. ст. 71 ВК та коментар до неї.

До пункту сьомого. Див. коментар до ст. 47 ВК.

До пункту восьмого. ВК не визначає спеціальних контрольних повноважень районних рад у присвяченій цьому главі 5, тому останні здійснюються в межах компетенції, визначеної Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні". Слід відзначити, що і цей Закон містить лише декларативні вказівки на можливість здійснення самоврядного контролю.

До пункту дев'ятого. Інформування про стан водних об'єктів повинно здійснюватись відповідно до ст. 25¹ ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища" з дотриманням вимог ЗУ "Про інформацію", наказу Мінприроди України від 18.12.2003 N 169 "Про затвердження Положення про порядок надання екологічної інформації". Слід також враховувати імперативне положення ст. 50 Конституції України про те, що інформація про стан довкілля не може бути засекреченою.

Між тим, названі акти законодавства не встановлюють конкретної процедури участі районних рад в екологічному інформуванні.

До пункту десятого. Вирішення інших питань у галузі регулювання водних відносин відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України має визначатись законом. Таким законом є, насамперед, Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" (ст. ст. 43, 44).

Стаття 10. Компетенція сільських, селищних, міських та районних у містах Рад у галузі регулювання водних відносин

До відання сільських, селищних, міських та районних у містах Рад у галузі регулювання водних відносин на їх території належить:

1. здійснення заходів щодо раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів;

2. контроль за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів;

3. встановлення правил загального користування водними об'єктами в порядку, визначеному статтею 47 цього Кодексу;

4. обмеження, тимчасова заборона (зупинення) діяльності підприємств та інших об'єктів в разі порушення ними вимог водного законодавства в межах своєї компетенції;

5. організація роботи, пов'язаної з ліквідацією наслідків аварій та стихійного лиха, погіршенням якості вод або їх шкідливою дією, залучення у встановленому порядку до цієї роботи підприємств, установ і організацій;

6. організація інформування населення про стан водних об'єктів, а також про надзвичайні екологічні ситуації, які можуть негативно вплинути на здоров'я людей, та про заходи, що вживаються для поліпшення стану вод;

7. вирішення інших питань у галузі регулювання водних відносин у межах своєї компетенції.

До пункту першого. Здійснення цих заходів повинно бути прямо передбачено законом (ч. 2 ст. 19 Конституції України). Їх можна застосовувати і при відсутності такого закріплення лише за умови, коли їх застосування не може призвести до обмеження чи інших форм порушення прав громадян.

Узагальненого переліку цих заходів законодавством не встановлено, проте їх частина зазначена у Переліку видів діяльності, що належать до природоохоронних заходів, затвердженому ПКМ України від 17.09.96 N 1147.

До пункту другого. До контрольних повноважень відповідних сільських, селищних, міських рад (їх виконавчих органів) віднесено: здійснення контролю за якістю питної води (пп. 5 п. "а" ст. 30 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні"); здійснення контролю за станом водойм, місць відпочинку громадян (пп. 7 п. "а" ст. 30 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні"); прийняття рішень про скасування даного ними дозволу на експлуатацію об'єктів у разі порушення нормативно-правових актів з охорони праці, екологічних, санітарних правил, інших вимог законодавства (пп. 2 п. "б" ст. 30 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні"); здійснення в установленому порядку державного контролю за дотриманням законодавства, затвердженої містобудівної документації при плануванні та забудові відповідних територій; зупинення у випадках, передбачених законом, будівництва, яке проводиться з порушенням містобудівної документації і проектів окремих об'єктів, а також може заподіяти шкоди навколишньому природному середовищу (пп. 3 п. "б" ч. 1 ст. 31 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні"); здійснення контролю за забезпеченням надійності та безпечності будинків і споруд незалежно від форм власності в районах, що зазнають впливу небезпечних природних і техногенних явищ та процесів (в тому числі пов'язаних з небезпечним впливом вод) (пп. 4 п. "б" ч. 1 ст. 31 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні") тощо.

До пункту третього. Див. коментар до ст. 47 ВК.

До пункту четвертого. Див. коментар до п. 13 ст. 8 ВК. Щодо особливостей обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення скидання стічних вод у водні об'єкти див. ст. 71 ВК та коментар до неї.

До пунктів п'ятого та шостого. Ст. 32 ЗУ "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру" до повноважень сільських, селищних, міських ради віднесено здійснення цілого комплексу заходів із ліквідації надзвичайних ситуацій.

Діяльність зазначених рад щодо ліквідації надзвичайних ситуацій координується Державною комісією з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій (п. 1 Положення про Державну комісію з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій, затвердженого ПКМ України від 16.02.98 N 174).

Щодо даного повноваження див. також коментар до ст. 108 ВК.

До пункту сьомого. Вирішення інших питань у галузі регулювання водних відносин відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України має визначатись законом. Таким законом є, насамперед, Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" (див. ст. 26).

Стаття 11. Участь громадян та їх об'єднань, інших громадських формувань у здійсненні заходів щодо використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів

Громадяни та їх об'єднання, інші громадські формування у встановленому порядку мають право:

1. брати участь у розгляді місцевими Радами та іншими державними органами питань, пов'язаних з використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів;

2. за погодженням з місцевими Радами та іншими державними органами виконувати роботи по використанню і охороні вод та відтворенню водних ресурсів за власні кошти та за добровільною участю членів об'єднань громадян;

3. брати участь у проведенні спеціально уповноваженими державними органами управління у галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів перевірок виконання водокористувачами водоохоронних правил і заходів та вносити пропозиції з цих питань;

4. проводити громадську екологічну експертизу, обнародувати її результати і передавати їх органам, уповноваженим приймати рішення щодо розміщення, проектування та будівництва нових і реконструкції діючих підприємств, споруд та інших об'єктів, пов'язаних з використанням вод, у порядку, що визначається законодавством;

5. здійснювати громадський контроль за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів;

6. одержувати у встановленому порядку інформацію про стан водних об'єктів, джерела забруднення та використання вод, про плани і заходи щодо використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів;

7. подавати до суду позови про відшкодування збитків, заподіяних державі і громадянам внаслідок забруднення, засмічення та вичерпання вод;

8. здійснювати інші функції щодо використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів відповідно до законодавства.

До пункту першого. Можливість участі громадськості у прийнятті рішень органами місцевого самоврядування випливає з положень Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (т. зв. "Орхуська конвенція"), ратифікованої Законом України від 06.07.99, та принципів, проголошених ст. 4 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні". Дане право кореспондує правам, закріпленим у п. "б", "в", "є" ст. 9 ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища".

Положення про можливість участі у розгляді питань, що стосуються використання природних (і водних, зокрема) ресурсів випливає також зі змісту норм Розділу IV¹ ЗУ "Про планування і забудову територій", які передбачають право на участь в обговоренні містобудівної документації.

Існує практика прийняття органами місцевого самоврядування актів, котрі встановлюють процедуру участі громадськості у розгляді питань, пов'язаних з використанням та охороною водних ресурсів (див., наприклад рішення Київради N 438/3014 від 16.06.2005 "Про Порядок громадського обговорення містобудівної документації в м. Києві". Слід наголосити, що такі акти не можуть формулюватися у спосіб, що обмежує право громадян на участь у прийнятті рішень, встановлюючи різні формальні перешкоди (форми обговорення, строки тощо), оскільки закон на це органи місцевого самоврядування не уповноважує.

До пункту другого. Закон не встановлює наслідків відсутності "погодження" на виконання робіт "по використанню і охороні вод та відтворенню водних ресурсів за власні кошти та за добровільною участю членів об'єднань громадян". Виходячи із цього, вважаємо, що такі роботи можуть виконуватися і за відсутності відповідного погодження.

Інша справа, якщо йдеться про роботи з будівництва чи інші види робіт, що мають виконуватися відповідно до спеціальних проектів (на будівництво, землевпорядних, робочих проектів щодо рекультивації земель). У таких випадках законодавство може встановлювати вимоги щодо погодження, експертизи та відповідної проектної документації та отримання дозволу на виконання певних робіт.

До пункту третього. Чинним законодавством передбачено існування посад громадських інспекторів, котрі працюють у тісній взаємодії з органами управління у галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів та вправі брати участь у проведенні перевірок виконання водокористувачами водоохоронних правил і заходів. Це громадські інспектори з охорони довкілля, Положення про яких затверджено наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 27.02.2002 N 88. Громадські інспектори здійснюють свою діяльність під керівництвом посадових осіб Мінприроди України.

Що стосується внесення пропозицій з питань охорони вод та відтворення водних ресурсів, проведення перевірок виконання водокористувачами водоохоронних правил і заходів, то як окремі фізичні особи, так і їх об'єднання користуються всіма правами, якими вони наділені ст. 40 Конституції України, Законом України "Про звернення громадян", зокрема, правом подання викладених в письмовій або усній формі пропозицій (зауважень), заяв (клопотань), або скарг із дотриманням форми та змісту, встановленого цим законом.

До пункту четвертого. Підстави, порядок проведення, значення громадської екологічної експертизи визначені Законом України "Про екологічну експертизу". Висновок екологічної експертизи не має обов'язкового значення (ст. 42 ЗУ "Про екологічну експертизу"), але повинен враховуватися при прийнятті рішення щодо об'єкта експертизи як позиція громадськості відповідно до положень Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля ("Орхуської конвенції"), положень ч. 1 коментованої статті та інших актів законодавства.

До пункту п'ятого. Проведення громадського контролю можливе у формі діяльності громадських інспекторів (див. коментар до п. 3 цієї статті).

До пункту шостого. Відповідно до ст. 50 Конституції України інформація про стан навколишнього середовища і, зокрема, про стан водних об'єктів, джерела забруднення та використання вод, про плани і заходи щодо використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів є відкритою і не може бути засекречена. Право на отримання даної інформації гарантоване Конвенцією про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля, ратифікованою Законом України від 06.07.99 року.

Порядок подання інформаційних запитів та отримання інформації визначений Законом України "Про інформацію".

Праву на отримання інформації кореспондують відповідні обов'язки органів державної влади та місцевого самоврядування щодо збирання та поширення такої інформації. Такі обов'язки, зокрема, визначені ст. ст. 25, 25¹ ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища", що передбачають підготовку щорічної Національної доповіді про стан навколишнього природного середовища в Україні, щорічне інформування відповідних рад та населення про стан навколишнього природного середовища відповідних територій.

Порядок інформування населення про забруднювачів, зокрема, водних ресурсів визначено Постановою ВРУ "Про інформування громадськості з питань, що стосуються довкілля" від 04.11.2004, наказом Мінприроди від 01.11.2005 N 397 "Про затвердження Положення про щоквартальне інформування населення через ЗМІ про об'єкти, які є найбільшими забруднювачами навколишнього природного середовища". На місцевому рівні органи місцевого самоврядування також можуть затверджувати відповідні положення керуючись ст. ст. 9, 15 ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища". Див., наприклад, рішення Київради N 167/828 від 22.02.2007 "Про затвердження Положення щодо інформування громадськості міста Києва про стан забруднення навколишнього природного середовища".

До пункту сьомого. Відповідно до ст. 124 Конституції України "юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі". Крім того, Конституційний суд України у Рішенні від 09.07.2002 по справі N 15-рп/2002, протлумачивши дану норму, визначив, що "право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист".

Дане право може бути реалізоване в межах правил підвідомчості та підсудності та за процедурами, передбаченими ЦПК України, ГПК України, КАС України.

До пункту восьмого. "Інші функції щодо використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів", з урахуванням положень ч. 1 ст. 19 Конституції України, передбачають право громадян здійснювати будь-які дії, не заборонені законодавством.

Розділ II. ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ І КОНТРОЛЬ У ГАЛУЗІ ВИКОРИСТАННЯ І ОХОРОНИ ВОД ТА ВІДТВОРЕННЯ ВОДНИХ РЕСУРСІВ

Глава 2. ДЕРЖАВНІ ЦІЛЬОВІ, МІЖДЕРЖАВНІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ ПРОГРАМИ У ГАЛУЗІ ВИКОРИСТАННЯ І ОХОРОНИ ВОД ТА ВІДТВОРЕННЯ ВОДНИХ РЕСУРСІВ

Стаття 12. Державні цільові, міждержавні та регіональні програми використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів

Державні цільові, міждержавні та регіональні програми використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів розробляються з метою здійснення цілеспрямованої і ефективної діяльності щодо задоволення потреб населення і галузей економіки у воді, збереження, раціонального використання і охорони вод, запобігання їх шкідливій дії.

Державні цільові, міждержавні та регіональні програми використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів розробляються на основі даних державного обліку вод, водного кадастру, схем використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів тощо.

Розробка та реалізація цих програм здійснюється за рахунок Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів, коштів підприємств, установ та організацій, позабюджетних фондів, добровільних внесків організацій і громадян, інших коштів.

До частини першої. Відповідно до норм ВК органи державної влади та місцевого самоврядування мають такі повноваження у сфері розробки та затвердження державних, цільових, міждержавних та регіональних програм використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів;

• ВРУ - затверджує загальнодержавні, міждержавні програми використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів (п. 3 ст. 7 ВК).

• ВР Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради погоджують державні, цільові, міждержавні та регіональні програми, беруть участь у їх реалізації (п. 3 ст. 8 ВК).

• КМУ забезпечує розробку державних, цільових, міждержавних та регіональних програм використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів, затверджує регіональні програми (п. 5 ст. 14 ВК).

• На Мінприроди України покладається розробка та участь у реалізації державних, цільових, міждержавних та регіональних програм використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів (п. 3 ст. 15 ВК).

• Держводгосп України так само здійснює розробку та бере участь у реалізації державних, цільових, міждержавних і регіональних програм використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів (п. 3 ст. 16 ВК).

До частини другої. Щодо змісту даних, на основі яких розробляються державні, цільові, міждержавні та регіональні програми використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів, див. коментар до відповідних визначень у ст. 1, а також до ст. ст. 24 - 28 ВК.

Перелік даних, котрі можуть слугувати основою для розробки та формулювання конкретних заходів з використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів, не є вичерпним. До таких даних можна віднести інформацію, отриману за результатами моніторингу навколишнього природного середовища, оперативних спостережень, проведення рятувальних та ліквідаційних заходів під час дій в надзвичайних ситуаціях.

До частини третьої. Коментоване положення жодного регулятивного значення не має, оскільки не вказує конкретного джерела фінансування.

Якщо фінансування розробки або реалізації програми здійснюється за рахунок державного бюджету, це має бути передбачено бюджетним законодавством, насамперед, законом про державний бюджет на відповідний рік. Бюджетні видатки, в свою чергу, плануються з урахуванням положень самих програм, які зазвичай містять вказівки на джерела фінансування передбачених ними заходів: див., наприклад, додаток 2 до Загальнодержавної програми "Питна вода України" на 2006 - 2020 роки, затвердженої Законом України від 03.03.2005.

Глава 3. ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ У ГАЛУЗІ ВИКОРИСТАННЯ І ОХОРОНИ ВОД ТА ВІДТВОРЕННЯ ВОДНИХ РЕСУРСІВ

Стаття 13. Органи, що здійснюють державне управління в галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів

Державне управління в галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів здійснюється за басейновим принципом на основі державних цільових, міждержавних та регіональних програм використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів.

Державне управління в галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів здійснюють Кабінет Міністрів України, Уряд Автономної Республіки Крим, місцеві Ради та їх виконавчі комітети, спеціально уповноважені органи державної виконавчої влади та інші державні органи відповідно до законодавства України.

Спеціально уповноваженими органами державної виконавчої влади у галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів є спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань водного господарства, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань геології та використання надр, їх органи на місцях та інші державні органи відповідно до законодавства.

Загальна характеристика. На жаль, коментована стаття не має регулятивного характеру, оскільки не містить правових норм (конкретних правил поведінки). Вміщені до статті положення були б більш доречними у підручнику.

До частини першої. Принцип басейнового управління будується на розмежуванні компетенції органів управління за територією басейнів водозбору того чи іншого водного об'єкта, адже управління водними ресурсами в межах такого басейну, який є єдиною системою, потребує узгоджених і скоординованих управлінських рішень. Щодо визначення та тлумачення терміна "басейн водозбірний" див. ст. 1 ВК та коментар до неї.

Прикладом реалізації принципу басейнового управління є затверджена Постановою Верховної Ради України від 27.02.97 N 123/97-ВР Національна програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води.

За басейновим принципом побудована система органів Держводгоспу України, структуру якого складають не лише Республіканський комітет по водогосподарському будівництву та зрошуваному землеробству Автономної республіки Крим, обласні управління меліорації і водного господарства, але і басейнові управління водних ресурсів (Дніпровське, Дністровсько-Прутське, Деснянське, Західно-Бузьке, басейнове управління водних ресурсів р. Південний Буг, Сіверсько-Донецьке, Кримське), управління каналів Дніпро - Донбас, Дніпро - Інгулець, Головного Каховського магістрального каналу, каналів Інгулецької зрошувальної системи, Північно-Кримського каналу.

До частини другої. Державне управління переліченими у коментованій нормі органами здійснюється в межах та з дотриманням норм ч. 2 ст. 19 Конституції України та на підставі нормативних актів, котрими визначено повноваження відповідного органу.

Повноваження КМ України в галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів визначені ст. 14 ВК (див. коментар).

Компетенція Ради міністрів АРК у відповідній сфері ВК спеціально не окреслена. Глава 7 Конституції АРК, затвердженої Законом України від 23.12.98 N 350-XIV, яка визначає компетенцію Ради міністрів АРК, також спеціально не передбачає повноважень цього органу у сфері використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів. З огляду на вказане, посилання у коментованій нормі на даний орган є не зовсім зрозумілим.

Щодо компетенції місцевих рад та їх виконавчих органів див. ст. 9, 10 ВК.

Повноваження спеціально уповноважених органів державної виконавчої влади та інших державних органів визначені ст. 15 - 17 ВК, а також положеннями про такі органи.

До частини третьої. Поняття та статус "спеціально уповноваженого органу державної влади" вживається законодавцем для позначення терміном родового характеру відповідної організаційної структури, назва та повноваження якої можуть змінюватись, а також сукупності таких структур.

Спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів та спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань геології та використання надр відповідно до абз. 2 п. 1 Положення про Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, затвердженого ПКМ України від 02.11.2006 N 1524, є Мінприроди.

Спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань водного господарства є Держводгосп України (постанова КМУ від 27.06.2007 N 882 "Про затвердження Положення про Державний комітет України по водному господарству").

Інші державні органи можуть вважатися спеціально уповноваженими органами державної виконавчої влади у галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів тільки у разі, якщо це буде відтворено у нормативних актах, якими має визначатися статус та компетенція відповідного органу державної влади (відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України).

Глава 4. КОМПЕТЕНЦІЯ ДЕРЖАВНИХ ОРГАНІВ У ГАЛУЗІ УПРАВЛІННЯ І КОНТРОЛЮ ЗА ВИКОРИСТАННЯМ І ОХОРОНОЮ ВОД ТА ВІДТВОРЕННЯМ ВОДНИХ РЕСУРСІВ

Стаття 14. Компетенція Кабінету Міністрів України у галузі управління і контролю за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів

До відання Кабінету Міністрів України у галузі управління і контролю за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів належить:

1. реалізація державної політики у галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів;

2. розпорядження водними об'єктами загальнодержавного значення;

3. здійснення державного контролю за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів;

4. визначення пріоритетів водокористування;

5. забезпечення розробки державних цільових, міждержавних та регіональних програм використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів, затвердження регіональних програм;

6. визначення порядку діяльності органів державної виконавчої влади у галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів, координація їх діяльності;

7. встановлення порядку видачі дозволів на спеціальне водокористування, будівельні, днопоглиблювальні роботи, видобування піску і гравію, прокладання кабелів, трубопроводів та інших комунікацій на землях водного фонду, а також розробки та затвердження нормативів скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти;

8. встановлення нормативів збору за спеціальне водокористування і порядку його справляння;

9. виключено

10. прийняття у разі виникнення аварійних ситуацій рішень про скиди стічних вод з накопичувачів у водні об'єкти, якщо вони призводять до перевищення гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин у цих об'єктах;

11. організація і координація робіт, пов'язаних з попередженням та ліквідацією наслідків аварій, стихійного лиха, шкідливої дії вод або погіршенням якості водних ресурсів;

12. прийняття рішень про обмеження, тимчасову заборону (зупинення) діяльності підприємств, установ, організацій і об'єктів у разі порушення ними вимог водного законодавства;

13. затвердження проектів зон санітарної охорони господарсько-питних водозаборів, які забезпечують водопостачання території більш як однієї області;

14. керівництво зовнішніми зв'язками України в галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів;

15. вирішення інших питань у галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів.

До п. 1. Положення п. 1, на наш погляд, мають декларативний характер, адже "реалізація державної політики у галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів" є, швидше, завданням, а не повноваженням КМ України.

До п. 2. Розпорядження водними об'єктами загальнодержавного значення полягає у передачі їх в оренду за правилами, передбаченими ст. 51 ВК (див. коментар).

Стосовно поняття "водного об'єкта загальнодержавного значення" див. ст. 5 ВК та коментар до неї.

До п. 3. Здійснення державного контролю за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів полягає у здійсненні заходів, передбачених ст. ст. 18 - 23 ВК. Кабінет Міністрів України відповідно до п. 9¹ ст. 116 Конституції України приймає положення про державні органи, які покликані контролювати правомірність та ефективність використання вод (наприклад, Положення про Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, затверджене постановою КМУ від 02.11.2006 N 1524). З іншого боку, за поданням КМ України призначаються міністри Мінприроди України, МОЗ України тощо, а самим КМУ - керівники урядових органів, керівники Держводгоспу України, Держкомзему України, заступники міністрів тощо. Таке повноваження можна вважати опосередкованим важелем контрольного впливу на ефективність роботи відповідних державних органів.

До п. 4. Законодавством України "пріоритет водокористування" не визначено. Можна припустити, що йдеться про перерозподіл водних ресурсів шляхом надання дозволів на спеціальне водокористування, визначення розміру лімітів використання води. Проте закон надає повноваження з видання відповідних дозволів, встановлення лімітів іншим органам - див. ст. ст. 47, 49 та ін. ВК. Тому коментований пункт регулятивного значення не має.

До п. 5. Див. коментар до ст. 12 ВК.

До п. 6. З урахуванням положень ч. 2 ст. 19 Конституції України, за якою державні органи зобов'язані діяти виключно "в порядку, встановленому законом", коментоване положення слід розуміти як таке, що надає КМУ право визначати діяльність державних органів у випадках, передбачених законом, зокрема, при затвердженні положень про ці органи (п. 9¹ ст. 116 Конституції України), при визначенні порядку ведення державного водного кадастру (ч. 2 ст. 28 ВК), державного моніторингу (ч. 2 ст. 21 ВК) тощо.

Повноваження КМУ щодо координації діяльності органів державної влади випливають із п. 9 ст. 116 Конституції України, норм ЗУ "Про Кабінет Міністрів України".

До п. 7. На виконання коментованого пункту видано постанову КМУ від 13.03.2002 N 321 "Про затвердження Порядку погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування та внесення змін до ПКМ України від 10 серпня 1992 р. N 459". Предметна компетенція з приводу видачі дозволів визначена постановою КМУ від 10.08.92 N 459 "Про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів і встановлення лімітів використання ресурсів загальнодержавного значення".

Порядок видачі дозволів на будівельні, днопоглиблювальні роботи, видобування піску і гравію, прокладання кабелів, трубопроводів та інших комунікацій на землях водного фонду визначено постановою КМУ від 12.07.2005 N 557 "Про затвердження Порядку видачі дозволів на проведення робіт на землях водного фонду".

Порядок розробки та затвердження нормативів скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти затверджено постановою КМУ від 11.09.96 N 1100 "Про Порядок розроблення і затвердження нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин та перелік забруднюючих речовин, скидання яких нормується".

До п. 8. Відповідно до ст. 48 ВК (див. коментар) видами спеціального водокористування є забір води із водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти.

Нормативи збору, які справляються за скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, затверджені постановою КМУ від 01.03.99 N 303 "Про затвердження Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору".

Порядок справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту врегульовано постановою КМУ від 16.08.99 N 1494 "Про затвердження Порядку справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту".

Спірним є питання, чи означає зупинення дії коментованого пункту 8 статті 14 ("до прийняття Податкового кодексу України в частині встановлення Кабінетом Міністрів України нормативів збору за спеціальне водокористування, крім встановлення нормативів збору, які справляються за скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти" згідно із Законом України N 309-VI від 03.06.2008) припинення дії згаданої вище постанови КМУ від 16.08.99 N 1494. На наш погляд, на це питання слід відповісти негативно. Законодавець, зупиняючи дію відповідного пункту, не міг переслідувати мети встановити безоплатність деяких видів спеціального водокористування. Натомість, до прийняття Податкового кодексу він ставив за мету позбавити КМУ можливості свавільно переглядати відповідні нормативи.

До п. 10. Рішення про скидання стічних вод з накопичувачів у водні об'єкти може бути складовою реагування на аварійну ситуацію (див. п. 11 коментованої статті, ст. 108 ВК та коментар до неї).

Щодо поняття аварійної ситуації див. коментар до ст. 108 ВК.

Перелік та порядок встановлення нормативів екологічної безпеки водокористування викладено у ст. 36 ВК (див. коментар).

У разі якщо скидання стічних вод не призводить до перевищення гранично допустимих концентрацій забруднюючих речових у водних об'єктах, рішення приймається обласними радами та іншими органами, згаданими у ст. 8 ВК (див. п. 15 ст. 8 ВК та коментар до нього).

Прикладами реалізації такого повноваження можуть бути розпорядження КМУ від 03.10.2007 N 824-р "Про скидання надлишків зворотних вод у р. Інгулець", від 06.12.2000 N 480-р "Про аварійний скид надлишку зворотних стічних вод із хвостосховищ гірничорудних підприємств Кривбасу" тощо.

До п. 11. У межах реалізації коментованого повноваження КМУ діє відповідно до ст. 29 ЗУ "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру", затвердженої ним же постанови від 03.08.98 N 1198 "Про єдину державну систему запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру".

Щодо даного повноваження див. також коментар до ст. 108 ВК.

До п. 12. Див. коментар до п. 13 ст. 8 ВК. Щодо особливостей обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення скидання стічних вод у водні об'єкти див. ст. 71 ВК та коментар до неї.

До п. 13. Дане повноваження продубльовано у ст. 10 ЗУ "Про питну воду та питне водопостачання". На виконання даної норми визначені межі, наприклад, зони санітарної охорони Грабівського та Червонооскільського водосховищ (див. постанову КМУ від 21.02.2007 N 267).

До п. 14. Конституція України (п. 3 ст. 106) відносить керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави до виключної компетенції Президента України. Тому при керуванні "зовнішніми зв'язками України в галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів" КМУ повинен підпорядковуватися Президенту України.

У питанні здійснення забезпечення міжнародного співробітництва КМУ прийнято постанову від 17.06.94 N 422 "Про затвердження Положення про порядок укладення, виконання та денонсації міжнародних договорів України міжвідомчого характеру".

До п. 15. Вирішення інших питань у галузі управління і контролю за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів здійснюється згідно з дотриманням норм ч. 2 ст. 19, розділу VI Конституції України, ЗУ "Про Кабінет Міністрів України".

Стаття 15. Компетенція спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів в галузі управління і контролю за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів

До відання спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів в галузі управління і контролю за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів належить:

1. здійснення комплексного управління в галузі охорони водних ресурсів, проведення єдиної науково-технічної політики з питань використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів, координація діяльності міністерств, відомств, підприємств, установ та організацій в цій галузі;

2. здійснення державного контролю за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів;

3. розробка та участь у реалізації державних цільових, міждержавних та регіональних програм використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів;

4. організація та здійснення державного моніторингу вод;

5. розробка і затвердження нормативів і правил, участь у розробці стандартів щодо регулювання використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів в межах своєї компетенції;

6. здійснення державної екологічної експертизи;

7. видача дозволів на спеціальне водокористування в разі використання води з водних об'єктів загальнодержавного значення;

8. прийняття у встановленому порядку рішень про обмеження, тимчасову заборону (зупинення) діяльності підприємств, установ, організацій і об'єктів в разі порушення ними вимог водного законодавства;

9. розробка і запровадження у встановленому порядку організаційно-економічних заходів щодо забезпечення охорони і використання вод та відтворення водних ресурсів;

10. здійснення міжнародного співробітництва з питань використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів;

11. вирішення інших питань у галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів.

До п. 1. Повноваження, передбачені коментованим пунктом, віднесені до відання Мінприроди Положенням про Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, затвердженим ПКМ України від 02.11.2006 N 1524.

Відповідно до п. 1 Положення Мінприроди є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, екологічної безпеки, заповідної справи, поводження з відходами, формування, збереження та використання екологічної мережі, геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр, а також топографо-геодезичної та картографічної діяльності.

Діяльність інших органів (Держводгосп, Держкомлісгосп, Держкомзем) державної влади, пов'язана з використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів, спрямовується і координується КМ України через Міністра охорони навколишнього природного середовища.

Координація діяльності міністерств, відомств, підприємств, установ та організацій в цій галузі може відбуватись також і в інший спосіб шляхом взаємодії при реалізації Мінприроди своїх повноважень в інших сферах господарювання (див., наприклад, постанову КМУ від 03.08.98 N 1198 "Про єдину державну систему запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру").

До п. 2. Див. ст. 19 ВК та коментар до неї.

До п. 3. Див. ст. 12 ВК та коментар до неї.

До п. 4. Див. ст. 21 ВК та коментар до неї.

До п. 5. Під нормативами мають розумітись кількісні, якісні показники у певній сфері діяльності, вміщені здебільшого в стандартах чи інших нормативних документах. Нормативи можуть встановлюватися також в індивідуально-правових актах (наприклад, дозволах на спеціальне водокористування - див. ст. 49 ВК), проте у коментованій нормі мова про такі нормативи не йде.

Відповідно до ст. 11 ЗУ "Про стандартизацію" нормативними документами є національні стандарти, правила усталеної практики та класифікатори, прийняті чи схвалені центральним органом виконавчої влади з питань стандартизації, а також видані ним каталоги та реєстри загальнодержавного застосування, стандарти, технічні умови та правила усталеної практики, прийняті чи схвалені іншими органами та організаціями, що займаються питаннями стандартизації, а також видані ними каталоги.

Відповідно до ст. 7 цього ж Закону розробка, схвалення, прийняття національних стандартів віднесені до відання Держспоживстандарту України.

Порядок розроблення, перегляду, внесення змін, прийняття та опублікування стандартів встановлюється Законом України "Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності", який не відносить Мінприроди до органів, які вправі проваджувати таку діяльність.

Натоміть, відповідно до п. 3.2.2.1 ДСТУ 1.2:2003 "Правила розроблення національних нормативних документів" Мінприроди може погоджувати національні стандарти та інші нормативні документи, котрі стосуються сфери його компетенції. Це підтверджується і пп. 13 п. 4 Положення про Мінприроди, затвердженого ПКМУ від 02.11.2006 N 1524, де визначено, що Мінприроди "...бере в установленому порядку участь у проведенні робіт із стандартизації ... у сфері охорони навколишнього природного середовища, геологічного вивчення надр, використання природних ресурсів, екологічної та в межах своєї компетенції радіаційної безпеки, топографо-геодезичної та картографічної діяльності".

Щодо переліку нормативних документів див. також коментар до ст. 2 ВК.

До п. 6. Див. ст. 22 ВК та коментар до неї.

До п. 7. Див. ст. 49 ВК та коментар до неї.

Щодо водних об'єктів загальнодержавного значення див. ст. 5 ВК та коментар до неї.

До п. 8. Див. коментар до п. 13 ст. 8 ВК. Щодо особливостей обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення скидання стічних вод у водні об'єкти див. ст. 71 ВК та коментар до неї.

До п. 9. Організаційно-економічними заходами слід вважати реалізацію повноважень міністерства щодо:

• видачі дозволів на спеціальне водокористування (див. ст. 49 ВК та коментар до неї);

• встановлення нормативів збору і розмірів зборів за забруднення навколишнього природного середовища (скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти), за спеціальне використання вод (див. спільний наказ Мінекоресурсів та ДПА N 162/379 від 19.07.99 "Про затвердження Інструкції про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища", а також коментар до ст. 30 ВК);

• відшкодування збитків, заподіяних внаслідок порушення законодавства про охорону вод (детальніше див. у коментарі до ст. 111 ВК);

• надання юридичним та фізичним особам податкових, кредитних та інших пільг у разі впровадження ними ресурсозберігаючих технологій, здійснення інших природоохоронних заходів з метою скорочення шкідливого впливу здійснюваної діяльності на стан вод та водних об'єктів (див. наказ Мінприроди від 06.04.2007 N 182 "Про затвердження Порядку проведення відбору природоохоронних заходів через механізм здешевлення кредитів комерційних банків");

• участі міністерства у фінансуванні екологічних заходів і будівництві об'єктів екологічного призначення тощо.

Детальніше про організаційно-економічні заходи забезпечення раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів див. коментар до ст. 29 ВК.

До п. 10. Здійснення міжнародного співробітництва може полягати в укладенні та виконанні міжнародних договорів відомчого характеру (див., наприклад, Угоду між Міністерством охорони навколишнього природного середовища України та Міністерством природи і навколишнього середовища Монголії про співробітництво в галузі охорони навколишнього природного середовища від 08.12.2004) відповідно до ПКМ України від 17.06.94 N 422 "Про затвердження Положення про порядок укладення, виконання та денонсації міжнародних договорів України міжвідомчого характеру".

Крім цього, співробітництво може здійснюватись і в інших сферах, віднесених до відання Мінприроди Положенням про нього, затвердженим ПКМ України від 02.11.2006 N 1524 (проведення міжнародної екологічної експертизи, наукове співробітництво при дослідженні питань ефективного використання та охорони вод тощо).

До п. 11. Вирішення інших питань у галузі управління і контролю за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів здійснюється з дотриманням норм ч. 2 ст. 19 Конституції України. "Інші" повноваження передбачені, зокрема, ст. 20 ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища".

Стаття 16. Компетенція спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань водного господарства в галузі управління і контролю за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів

До відання спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань водного господарства в галузі управління і контролю за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів належить:

1. державне управління в галузі водного господарства, здійснення єдиної технічної політики, впровадження у водне господарство досягнень науки, техніки, нових технологій і передового досвіду;

2. розробка і встановлення режимів роботи водосховищ комплексного призначення, водогосподарських систем і каналів, затвердження правил їх експлуатації;

3. розробка та участь у реалізації державних цільових, міждержавних і регіональних програм використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів;

4. забезпечення потреб населення і галузей економіки у водних ресурсах та здійснення їх міжбасейнового перерозподілу;

5. здійснення радіологічного і гідрохімічного моніторингу водних об'єктів комплексного призначення, водогосподарських систем міжгалузевого та сільськогосподарського водопостачання;

6. проектування, будівництво і експлуатація водогосподарських систем та об'єктів комплексного призначення;

7. здійснення заходів щодо екологічного оздоровлення поверхневих вод та догляду за ними;

8. ведення державного обліку водокористування та державного водного кадастру;

9. погодження дозволів на спеціальне водокористування;

10. здійснення міжнародного співробітництва у галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів прикордонних вод;

11. виконання заходів, пов'язаних з попередженням шкідливої дії вод і ліквідацією її наслідків, включаючи протипаводковий захист населених пунктів та земель;

12. здійснення контролю за дотриманням режимів роботи водосховищ та водогосподарських систем;

13. вирішення інших питань у галузі управління і контролю за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів.

До п. 1. Наведені повноваження Держводгоспу конкретизовані та реалізуються ним в межах, визначених Положенням про Державний комітет України по водному господарству, затвердженим ПКМ України від 27.06.2007 N 882.

До п. 2. Див. ст. ст. 66, 76, 77 ВК.

До п. 3. Див. ст. 12 ВК та коментар до неї.

До п. 4. Забезпечення потреб населення і галузей економіки у водних ресурсах та здійснення міжбасейнового перерозподілу водних ресурсів відбувається, зокрема, шляхом забезпечення водними ресурсами маловодних регіонів за допомогою будівництва каналів, водогонів і перекидання води з багатоводних басейнів в маловодні. Відповідно до ПКМУ від 30.05.97 N 524 "Про затвердження переліку підприємств та організацій, які забезпечують перекидання води у маловодні регіони каналами і водогонами міжбасейнового та внутрішньобасейнового перерозподілу водних ресурсів" з підпорядкованих Держводгоспу підприємств та організацій дану діяльність здійснюють Управління каналу Дніпро - Донбас, Управління Головного Каховського магістрального каналу, Управління Північно-Кримського каналу, Управління каналів Інгулецької зрошувальної системи, Управління каналу Дніпро - Інгулець.

Див. також главу 15 ВК.

До п. 5. Контроль якості поверхневих вод (станом на поч. 2007 р) здійснюється у 8 басейнах великих річок, на 72 водосховищах, 164 річках, 14 зрошувальних системах, 1 лимані, 6 каналах, всього на 507 створах за 25 - 54 гідрохімічними показниками, крім того, на 268 створах здійснюється контроль вмісту радіонуклідів. З другого півріччя 2006 року наказом Держводгоспу від 14.06.2006 N 125 введена в дію нова Програма моніторингу поверхневих вод, у якій кількість пунктів спостережень збільшено на 54 %. Усього, наприклад, протягом 2006 року було виконано 248,4 тис. аналізів властивостей поверхневих і стічних вод (наказ Держводгоспу від 10.02.2007 N 38 "Про підсумки діяльності водогосподарсько-меліоративного комплексу за 2006 рік і заходи щодо забезпечення сталого функціонування галузі у 2007 році").

Див. також ст. 21 ВК та коментар до неї.

До п. 6. Нормативне забезпечення проектування, будівництва, а також експлуатації водогосподарських систем та об'єктів комплексного призначення здебільшого зосереджено на підзаконному рівні правового регулювання.

Водогосподарськими можна вважати об'єкти та системи, призначені для використання, відтворення, охорони вод та водних об'єктів (див. ст. 76 ВК та коментар до неї).

Проектування такого виду водогосподарських об'єктів, як гідротехнічні споруди, здійснюється з урахуванням вимог СНиП 2.06.01-86 "Гидротехнические сооружения. Основные положения проектирования". Проектування та будівництво меліоративних систем підпорядковується ДБН В.2.4-1-99 Меліоративні системи та споруди.

Вимоги до влаштування окремих видів водогосподарських споруд визначено СНиП 2.06.05-84* "Плотины из грунтовых материалов", СНиП 2.06.06-85 "Плотины бетонные и железобетонные", СНиП 2.06.07-87 "Подпорные стенки, судоходные шлюзы, рыбопропускные и рыбозащитные сооружения", СНиП 3.07.01-85 "Гидротехнические сооружения речные".

Проектування та будівництво водосховищ як частини водогосподарських систем регламентується, зокрема, СанПиН 3907-85 "Санитарные правила проектирования, строительства и эксплуатации водохранилищ", СП 3907-85 "Санитарные правила проектирования, строительства и эксплуатации водохранилищ", ВСН 33-3.2.01-84 "Типовая инструкция по эксплуатации водохранилищ для нужд орошения емкостью до 10 млн. куб. м".

Див. також нормативні документи загального характеру, котрими визначається порядок проектування чи будівництва, експлуатації водогосподарських споруд, зокрема, СНиП 2.01.14-83 "Определение расчетных гидрологических характеристик", СН 474-75 "Нормы отвода земель для мелиоративных каналов", ВСН 33-2.2.03-85 "Мелиоративные системы и сооружения. Дренаж на орошаемых землях", ВСН 33-2.2.12-87 "Мелиоративные системы и сооружения. Насосные станции. Нормы проектирования".

До п. 7. Участь Держводгоспу у здійсненні заходів щодо екологічного оздоровлення поверхневих вод та догляду за ними закріплена, зокрема, у Постанові Верховної Ради України від 27.02.97 N 123/97-ВР "Про Національну програму екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води" (забезпечення екологічно безпечного функціонування водосховищ Дніпровського каскаду, відродження і підтримання сприятливого гідрологічного стану річок та заходи боротьби із шкідливою дією вод, впровадження басейнового принципу управління водокористуванням, охороною вод та відтворенням водних ресурсів, регулювання русел, відновлення і підтримання сприятливого гідрологічного режиму та санітарного стану річок, берегоукріплення, створення та упорядкування водоохоронних зон та прибережних смуг). Така діяльність може мати вияв і в інших формах, котрі спрямовані на оздоровлення та догляд за поверхневими водами.

Навряд чи таку "участь" можна вважати повноваженням - це, скоріше, завдання відповідного органу.

До п. 8. Щодо ведення державного обліку підземних вод див. коментар до ст. 27 ВК, а щодо порядку ведення водного кадастру - коментар до ст. 28 ВК.

До п. 9. Погодження дозволів на спеціальне водокористування провадиться у відповідності до ПКМУ від 13.03.2002 N 321 "Про затвердження Порядку погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування та внесення змін до ПКМ України від 10 серпня 1992 р. N 459". За цим Порядком Держводгосп, територіальні органи басейнових управлінь водних ресурсів (в разі їх створення на відповідній території) або обласні виробничі управління водного господарства і меліорації здійснюють погодження у разі використання поверхневих вод.

Див. ст. 49 та коментар до неї.

До п. 10. Міжнародне співробітництво передбачає, зокрема, те, що Держводгосп бере участь у підготовці міжнародних договорів України, готує пропозиції щодо укладення та денонсації таких договорів, укладає у межах своїх повноважень міжнародні договори України, забезпечує виконання зобов'язань, взятих Україною за міжнародними договорами, з питань, що належать до його компетенції (пп. 23 п. 4 Положення про Державний комітет України по водному господарству, затвердженого ПКМ України від 27 червня 2007 р. N 882). Див. також постанову КМУ від 17.06.94 N 422 "Про затвердження Положення про порядок укладення, виконання та денонсації міжнародних договорів України міжвідомчого характеру".

До п. 11. Попередження шкідливої дії вод і ліквідація її наслідків, включаючи протипаводковий захист населених пунктів та земель здійснюються Держводгоспом з урахуванням вимог, визначених ПКМУ від 03.07.2006 N 901 "Про затвердження Комплексної програми захисту сільських населених пунктів і сільськогосподарських угідь від шкідливої дії вод на період до 2010 року та прогноз до 2020 року", ПКМУ від 22.02.2008 N 68 "Про використання у 2008 році коштів, передбачених у державному бюджеті для захисту територій від шкідливої дії вод, ведення державного моніторингу поверхневих вод, державного водного кадастру, паспортизації та управління водними ресурсами", ПКМУ від 24.10.2001 N 1388 "Про затвердження Програми комплексного протипаводкового захисту в басейні р. Тиси у Закарпатській області на 2002 - 2006 роки та прогноз до 2015 року".

До таких заходів здебільшого відносяться здійснення протиерозійних заходів на водозборах шляхом будівництва необхідних берегозахисних укріплень і дамб, регулярне проведення моніторингу руслових процесів і моніторингу управління водними потоками, проведення робіт з розчищення русел річок, будівництво захисних дамб уздовж річок та берегоукріплення, проведення комплексу протиерозійних заходів на водозборах річок (будівництво водойм, закріплення ділянок з потенційним розвитком зсувів), проведення робіт з реконструкції річкових шлюзів, гребель etc.

До п. 12. Дане повноваження реалізується відповідно до пп. 6 п. 4 Положення про Державний комітет України по водному господарству, затвердженого ПКМ України від 27.06.2007 N 882.

Щодо режиму роботи водосховищ див. ст. 77 ВК та коментар до неї.

Щодо контролю за використанням і охороною вод див. ст. 19 ВК та коментар до неї.

До п. 13. Вирішення інших питань у галузі управління і контролю за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів здійснюється з дотриманням норм ч. 2 ст. 19 Конституції України у випадках, передбачених законом, - див., наприклад, ст. 16 ЗУ "Про меліорацію земель".

Стаття 17. Компетенція спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань геології та використання надр у галузі управління і контролю за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів

До відання спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань геології та використання надр у галузі управління і контролю за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів належить:

1. видача спеціальних дозволів на користування надрами для розробки родовищ підземних вод за погодженням з державними органами охорони навколишнього природного середовища, охорони здоров'я та нагляду за охороною праці;

2. ведення державного обліку підземних вод та водного кадастру;

3. ведення державного моніторингу підземних вод;

4. погодження умов спеціального водокористування в разі використання підземних вод;

5. погодження дозволів на право виконання проектних та будівельних робіт, пов'язаних з видобуванням підземних вод;

6. виявлення недіючих свердловин і вжиття заходів щодо їх ліквідації або ремонту і подальшого використання;

7. здійснення державного геологічного контролю за веденням пошуково-розвідувальних та інших робіт щодо геологічного вивчення підземних вод;

8. вирішення інших питань у галузі управління і контролю за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів.

Загальна характеристика. Відповідно до п. 1 Положення про Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, затвердженого ПКМ України від 02.11.2006 N 1524, головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр є Мінприроди України.

У складі Мінприроди України діє спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з геологічного вивчення та використання надр - Державна геологічна служба України, статус та особливості діяльності якої визначені Законом України "Про державну геологічну службу України", ПКМУ від 24.09.2005 N 980 "Про затвердження Положення про Державну геологічну службу".

До п. 1. Користування надрами для розробки родовищ підземних вод здійснюється відповідно Кодексу України про надра (див. коментар до визначення поняття "підземні води" у ст. 1). Відповідно до ст. 21 КУпН надра у користування для видобування прісних підземних вод надаються без надання гірничого відводу на підставі спеціальних дозволів, що видаються після попереднього погодження з органами Мінприроди, Державного комітету з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду та Міністерства охорони здоров'я України на місцях. Порядок надання у 2008 році спеціальних дозволів на користування надрами затверджений ПКМУ від 27.02.2008 N 273. Дозволи надаються переможцям аукціонів, які проводяться відповідно до Порядку проведення у 2008 році аукціонів з продажу спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого ПКМУ від 04.06.2008 N 525.

До п. 2. Щодо ведення державного обліку підземних вод див. коментар до ст. 27 ВК, а щодо порядку ведення державного водного кадастру - коментар до ст. 28 ВК.

До п. 3. Щодо ведення державного моніторингу підземних вод див ст. 21 ВК та коментар до неї.

До п. 4. Детальніше щодо погодження див. абз. 3 п. 3 Порядку погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування, затвердженого ПКМУ від 13.03.2002 N 321.

Див. також коментар до терміна "підземні води" у ст. 1 ВК.

До п. 5. Порядок реалізації даного повноваження свого часу був визначений Інструкцією про порядок видачі дозволів на видобування підземних вод, затвердженою наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища від 28.07.94 N 79 (втратив чинність на підставі наказу Міністерства охорони навколишнього природного середовища від 19.01.2009 N 12). Нового акта із даного питання видано не було.

До п. 6. Відповідно до ч. 2 ст. 54 КУпН "у разі повної або часткової ліквідації чи консервації гірничодобувного об'єкта гірничі виробки і свердловини повинні бути приведені у стан, який гарантує безпеку людей, майна і навколишнього природного середовища, а в разі консервації - гарантує також і збереження родовищ, гірничих виробок та свердловин на весь період консервації. У разі ліквідації гірничодобувних об'єктів повинно бути вирішено також питання про можливе використання гірничих виробок і свердловин для інших цілей суспільного виробництва".

Досить часто при ліквідації підприємств, насамперед сільськогосподарських, заходи із ліквідації чи консервації артезіанських свердловин не проводяться. Вважаємо, що насамперед у таких випадках ДГС має здійснювати заходи, передбачені коментованим пунктом. На жаль, через відсутність фінансування здійснення таких заходів у багатьох випадках є неможливим.

До зазначеної в коментованій нормі діяльності можуть залучатися державні підприємства, установи та організації з геологічного вивчення та використання надр, які входять до сфери управління Державної геологічної служби України.

До п. 7. Здійснення державного геологічного контролю провадиться на підставі ст. ст. 61, 62 КУпН, ПКМУ від 30.11.94 N 801 "Про затвердження Положення про державний геологічний контроль за веденням робіт по геологічному вивченню та використанню надр України".

Органами державного геологічного контролю є Головне управління державного геологічного контролю за веденням робіт по геологічному вивченню та використанню надр, що утворюється в структурі Мінприроди, та територіальні інспекції державного геологічного контролю за веденням робіт по геологічному вивченню та використанню надр.

До п. 8. Вирішення інших питань у галузі управління і контролю за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів здійснюється з дотриманням норм ч. 2 ст. 19 Конституції України, відповідно до ЗУ "Про державну геологічну службу України", Положення про Державну геологічну службу, затвердженого ПКМУ від 24.09.2005 N 980.

Глава 5. КОНТРОЛЬ ЗА ВИКОРИСТАННЯМ І ОХОРОНОЮ ВОД ТА ВІДТВОРЕННЯМ ВОДНИХ РЕСУРСІВ

Стаття 18. Завдання контролю за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів

Контроль за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів полягає в забезпеченні додержання усіма юридичними та фізичними особами вимог водного законодавства.

Завдання контролю за використанням і охороною вод конкретизовані у п. 2 Положення про здійснення органами Держводгоспу України контролю за раціональним використанням, охороною та відтворенням водних ресурсів, затвердженого наказом Держводгоспу N 20 від 29.01.2001. Завдання, окреслені у коментованій нормі, можуть впливати на тлумачення інших норм кодексу, що стосуються контролю за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів. Зазначеним правове значення коментованої статті вичерпується.

Щодо поняття водного законодавства див. ст. 2 ВК та коментар до ст. 2 ВК.

Стаття 19. Державний контроль за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів

Державний контроль за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів здійснюється Кабінетом Міністрів України, державними органами охорони навколишнього природного середовища, іншими спеціально уповноваженими державними органами відповідно до законодавства України.

Порядок здійснення державного контролю за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів визначається цим Кодексом та іншими актами законодавства.

До частини першої. До відання КМ України Закон України "Про Кабінет Міністрів України" відносить контроль за діяльністю міністерств, інших органів виконавчої влади (п. 9 ч. 1 ст. 2), контроль за здійсненням органами місцевого самоврядування делегованих повноважень органів виконавчої влади (п. 3 ч. 1 ст. 20). Між тим, закон не встановлює механізму реалізації КМУ цих задекларованих контрольних функцій.

Мінприроди здійснює контрольні повноваження в сфері використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів відповідно до пп. 31 п. 4 Положення про цей орган, затвердженого ПКМУ від 02.11.2006 N 1524. В складі Мінприроди діє Державна екологічна інспекція (Положення затверджене ПКМУ від 17.11.2001 N 1520).

Також контроль у відповідній сфері здійснює Державний комітет України із земельних ресурсів, у складі якого діє Державна інспекція з контролю за використанням та охороною земель (Положення затверджене ПКМУ від 25.12.2002 N 1958). Інспекція, зокрема, здійснює контроль за використанням земель водного фонду, земель водоохоронних зон, режим яких спрямований насамперед на забезпечення раціонального використання та охорони вод.

Серед інших органів державної влади, що мають контрольні повноваження використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів, слід згадати МОЗ України, у складі якого діє система державної санітарно-епідеміологічної служби (діє відповідно до Положення про державний санітарно-епідеміологічний нагляд в Україні, затвердженого ПКМУ від 22.06.99 N 1109).

На здійснення державного контролю за використанням і охороною вод поширюються положення ЗУ "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності". На жаль, жорсткі обмеження на проведення перевірок, встановлені цим законом (див., наприклад, абз. 5 ч. 1 ст. 6), часто перешкоджають здійсненню ефективного контролю у відповідній сфері.

До частини другої. Окрім норм даної глави ВК та нормативнио-правових актів, згаданих у коментарі до ч. 1 даної статті, питанню здійсненню контролю за використанням і охороною вод присвячено норми розділу 8 ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища". Щодо процедури проведення контролю див. також накази Держводгоспу N 20 від 29.01.2001 "Про затвердження Положення про здійснення органами Держводгоспу України контролю за раціональним використанням, охороною та відтворенням водних ресурсів", N 13/21 від 29.01.2001 "Про затвердження Порядку взаємодії органів Державного комітету України по водному господарству і Міністерства екології та природних ресурсів України з питань здійснення контролю за раціональним використанням, охороною та відтворенням водних ресурсів" тощо.

Стаття 20. Громадський контроль за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів

Громадський контроль за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів здійснюється громадськими інспекторами охорони навколишнього природного середовища, повноваження яких визначаються положенням, що затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів.

Порядок набуття статусу громадського інспектора з охорони навколишнього природного середовища, його повноваження тощо визначаються наказом Мінприроди N 88 від 27.02.2002 "Про затвердження Положення про громадських інспекторів з охорони довкілля".

Стаття 21. Державний моніторинг вод

З метою забезпечення збирання, обробки, збереження та аналізу інформації про стан вод, прогнозування його змін та розробки науково обгрунтованих рекомендацій для прийняття управлінських рішень у галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів здійснюється державний моніторинг вод.

Державний моніторинг вод є складовою частиною державної системи моніторингу навколишнього природного середовища України і здійснюється в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

До частини першої. Державний моніторинг вод можна визначити як систему спостереження за станом вод, що здійснюється уповноваженими державними органами. Вміщення положень про державний моніторинг вод до глави 5 "Контроль за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів" виглядає помилкою, оскільки моніторинг та контроль - різні функції управління.

До частини другої. Порядок здійснення державного моніторингу вод визначено ПКМУ від 20.07.96 N 815 "Про затвердження Порядку здійснення державного моніторингу вод". Оскільки даний вид моніторингу є складовою системи моніторингу довкілля (що передбачено не лише коментованою нормою, а ст. 22 ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища"), то на порядок проведення моніторингу вод поширює дію і постанова КМУ від 30.03.98 N 391 "Про затвердження Положення про державну систему моніторингу довкілля".

Окрім наведених актів деякі аспекти моніторингу вод врегульовано наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 24.12.2001 N 485, яким затверджено Єдине міжвідомче керівництво по організації та здійсненню державного моніторингу вод. Даним керівництвом детально визначено нормативну основу, процедуру проведення моніторингу вод та критерії, перевищення яких є порушенням чинного законодавства в даній сфері.

Фінансові питання організації моніторингу вод врегульовано постановами КМУ від 22.02.2008 N 68 "Про використання у 2008 році коштів, передбачених у державному бюджеті для захисту територій від шкідливої дії вод, ведення державного моніторингу поверхневих вод, державного водного кадастру, паспортизації та управління водними ресурсами" та від 30.06.2005 N 529 "Про порядок використання коштів державного бюджету, які виділяються для захисту територій від шкідливої дії вод, державного моніторингу поверхневих вод, ведення державного водного кадастру, паспортизації та управління водними ресурсами".

Моніторинг вод здійснюється: Мінприроди України, державною санітарно-епідеміологічною службою МОЗ України, Держводгоспом України, Мінжитлокомунгоспом України, їх органами на місцях, а також організаціями, що входять до сфери управління цих міністерств і відомств (п. 4 Порядку здійснення державного моніторингу вод, затвердженого ПКМ України від 20.07.96 N 815). До таких "організацій" належать насамперед органи Держводгоспу (обласні, басейнові управління тощо).

Крім того, учать у здійсненні моніторингу беруть участь й інші органи. Так, наприклад, у Вінницькій області у відповідності до рішення Вінницької облради N 63 від 24.10.94 "Про обласний моніторинг навколишнього природного середовища" моніторинг вод в межах області здійснюють державне управління природних ресурсів, обласний центр з гідрометеорології, облсанепідстанція, Південно-Бузьке басейнове управління водними ресурсами, подільська гідрогеологічна партія, ДП "Вінницяводоканал"⁹⁸. Відповідно до Положення про регіональну (обласну) систему моніторингу довкілля, затвердженого розпорядженням голови Луганської облдержадміністрації 06.08.2008 N 1024, моніторинг довкілля в частині збору інформації щодо стану вод та водних об'єктів здійснюють Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Луганській області, Державна екологічна інспекція в Луганській області, Луганська обласна санітарно-епідеміологічна станція, Головне управління земельних ресурсів у Луганській області, Головне управління житлово-комунального господарства, Луганський обласний державний проектно-технологічний центр охорони родючості ґрунтів і якості продукції, Луганський обласний центр з гідрометеорології, Луганське обласне виробниче управління меліорації та водного господарства, Луганське регіональне управління водних ресурсів, Державне регіональне геологічне підприємство "Схід ДРГП", ДП "Укрсхідрозвідування" - Луганська філія Українського державного головного науково-дослідного і виробничого інституту інженерно-технічних та екологічних вишукувань⁹⁹.

Враховуючи, що здійснення моніторингу покладене на цілу низку органів, між якими відсутні відносини підпорядкування, здійснення моніторингу практично можливо лише при координації діяльності цих органів певним комісійним органом (комісією), що включав би їх представників на рівні керівників або заступників керівників територіальних органів. Законодавство прямо не надає повноважень із затвердження положень про подібні комісії жодному органу. Зокрема, повноваження щодо затвердження положень про такі комісії прямо не віднесено до повноважень державних адміністрацій обласного рівня, проте прямо і не заборонено.

На наш погляд, створення комісій з питань моніторингу довкілля, яке не потребуватиме додаткового фінансування, складатиметься з працівників існуючих державних органів, не може негативно вплинути на права і свободи громадян, а навпаки служитиме гарантією права громадян на екологічну безпеку та інших екологічних прав громадян. У зв'язку з тим, що державні адміністрації є органами загальної компетенції і, відповідно до ч. 3 ст. 31 ЗУ "Про місцеві державні адміністрації", саме на голів адміністрацій покладене повноваження із координації діяльності територіальних органів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади та сприяння їм у виконанні покладених на ці органи завдань, саме державні адміністрації повинні затвердити положення про регіональні комісії моніторингу довкілля та затверджувати їх склад. Водночас, на загальнодержавному рівні відповідне положення може бути затверджене і спільним наказом органів, на які покладене здійснення моніторингу.

Разом із тим, вважаємо доцільним внесення змін і доповнень до Положення про державну систему моніторингу довкілля, що прямо передбачали б обов'язок державних адміністрацій обласного рівня затверджувати положення про регіональні комісії з питань моніторингу довкілля.

Стаття 22. Екологічна експертиза

Для забезпечення екологічної безпеки під час розміщення, проектування і будівництва нових і реконструкції діючих підприємств, споруд та інших об'єктів, пов'язаних з використанням вод, здійснюється державна, громадська та інша екологічна експертиза у порядку, що визначається законодавством.

Підстави, порядок проведення, види екологічних експертиз та значення їх висновків визначені нормами ЗУ "Про екологічну експертизу". Закон розрізняє державну, громадську та інші види екологічних експертиз. До останніх можна віднести, наприклад. міжнародні експертизи, що проводяться відповідно до міжнародних зобов'язань України.

В силу вимог ст. 13 ЗУ "Про екологічну експертизу", проведення державної екологічної експертизи є обов'язковим у випадках, визначених ПКМ України від 27.07.95 N 554 "Про перелік видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку". Без позитивного висновку державної екологічної експертизи у таких випадках забороняється реалізація відповідних проектів та здійснення відповідної діяльності (ч. 3 ст. 39 ЗУ "Про екологічну експертизу").

Державна екологічна експертиза може проводитися як окремо, так і у складі комплексної "державної експертизи". У разі окремого проведення державної екологічної експертизи умови і правила передачі документації на експертизу визначені ПКМУ від 31.10.95 N 870 "Про Порядок передачі документації на державну екологічну експертизу".

У разі проведення комплексної "державної експертизи" відповідні відносини врегульовані ПКМУ від 31.10.2007 N 1269 "Про порядок затвердження інвестиційних програм і проектів будівництва та проведення їх державної експертизи".

Стаття 23. Правовий захист та стимулювання працівників, які здійснюють охорону і контроль у галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів

Працівникам спеціально уповноважених державних органів та громадським інспекторам, які здійснюють охорону і контроль у галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів, гарантується правовий захист їх честі, гідності, здоров'я та життя відповідно до законодавства України.

Стимулювання працівників спеціально уповноважених державних органів та громадських інспекторів у галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

До частини першої. Коментована норма не має самостійного значення, оскільки будь-яка фізична особа відповідно до ст. 3, ч. 2 ст. 8, ст. 2, ст. 28, ст. 68 та ін. норм Конституції України, ст. ст. 281, 282, 297 ЦК України має право на захист честі, гідності, здоров'я, та життя. Способи захисту перерахованих прав викладені у ст. 16 ЦК України.

До частини другої. На сьогоднішній день відсутній затверджений КМ України спеціальний порядок стимулювання працівників спеціально уповноважених державних органів та громадських інспекторів у галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів.

Глава 6. ДЕРЖАВНИЙ ОБЛІК ВОД. ДЕРЖАВНИЙ ВОДНИЙ КАДАСТР

Стаття 24. Завдання державного обліку вод

Завданням державного обліку вод є встановлення відомостей про кількість і якість вод, а також даних про водокористування, на основі яких здійснюється розподіл води між водокористувачами та розробляються заходи щодо раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів.

Здійснення більшості функцій управління в сфері ефективного використання та охорони вод потребує даних, які б фіксували їх кількісний та якісний стан. Це і здійснення державного контролю, і моніторинг вод, і розробка перспективних програм їх використання, і охорона etc. Тому викладені в коментованій нормі завдання державного обліку вод, на нашу думку, варто розуміти розширено.

Визначений в диспозиції коментованої норми державний облік вод включає в себе облік власне вод (поверхневих та підземних), а також облік водокористування (забір, використання вод, скидання зворотних вод тощо), що випливає із змісту глави 6 ВК.

Щодо порядку здійснення державного обліку вод див. ст. 25, 26, 27 ВК та коментар до ст. 25, 26, 27, використання даних державного обліку вод з метою охорони вод та відтворення водних ресурсів підпорядковується правилам розділу 4 ВК.

Стаття 25. Державний облік водокористування

Державний облік водокористування здійснюється з метою систематизації даних про забір та використання вод, скидання зворотних вод та забруднюючих речовин, наявність систем оборотного водопостачання та їх потужність, а також діючих систем очищення стічних вод та їх ефективність тощо.

Державний облік та аналіз стану водокористування здійснюється шляхом подання водокористувачами звітів про водокористування до державних органів водного господарства за встановленою формою.

Форма звітів про водокористування, порядок їх заповнення та періодичність подання затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань статистики за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань водного господарства та за погодженням з спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів.

До частини першої. Дана норма містить невичерпний перелік напрямків здійснення обліку, який повинен використовуватися при встановленні форм звітів про водокористування (див. ч. 3 коментованої статті та коментар до неї).

До частини другої. Відповідно до п. 1.3 Інструкції щодо заповнення форми N 2-ТП (водгосп), затвердженої наказом Держкомстату України від 30.09.97 N 230 "Про затвердження форми державної статистичної звітності N 2-ТП (водгосп)", "всі водокористувачі, що включені в перелік звітуючих підприємств згідно п. 1.1, зобов'язані в термін, вказаний органами Держводгоспу України, але не пізніше 5 числа, наступного за звітним кварталом, подати звіти по формі 2-ТП (водгосп) про використання води регіональним органам Держводгоспу України. Одночасно копії звітів подаються водокористувачами своїй вищестоящій організації, місцевим органам охорони навколишнього природного середовища та місцевим податковим адміністраціям".

Підприємства і організації, що звітують по формі N 2-ТП (водгосп), забезпечуються бланками затвердженої форми органами Держводгоспу України.

До частини третьої. Звіти про водокористування складаються за формою, затвердженою наказом Держкомстату України від 30.09.97 N 230 "Про затвердження форми державної статистичної звітності N 2-ТП (водгосп)".

Стаття 26. Державний облік поверхневих вод

Державний облік поверхневих вод здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань гідрометеорології шляхом проведення постійних гідрометричних, гідрохімічних спостережень за кількісними і якісними характеристиками поверхневих вод згідно з програмою, що затверджується цим органом за погодженням з спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів і спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань водного господарства.

Завдання здійснення державного обліку поверхневих вод відповідно до коментованої норми та ПКМУ "Про затвердження Положення про Державну гідрометеорологічну службу" від 26.04.2002 N 570 покладається на Державну гідрометеорологічну служба (Держгідромет), котра є урядовим органом державного управління, який наразі діє у складі МНС і підпорядковується йому.

Проведення постійних гідрометричних, гідрохімічних спостережень за кількісними і якісними характеристиками поверхневих вод провадиться засобами та в спосіб, що передбачені Законом України "Про гідрометеорологічну діяльність". Специфіка діяльності Держгідромету потребує міжнародного співробітництва, котре на сьогодні здійснюється в рамках численних міжнародних угод (див., наприклад: Угоду між Державним комітетом України по гідрометеорології і Федеральною Службою Росії по гідрометеорології та моніторингу навколишнього середовища про співробітництво в галузі гідрометеорології та моніторингу навколишнього середовища, Угоду між Державним комітетом України по гідрометеорології і Комітетом по гідрометеорології Міністерства з надзвичайних ситуацій і захисту населення від наслідків катастрофи на Чорнобильській АЕС Республіки Білорусь про оперативно-виробниче і науково-технічне співробітництво та ін.).

Стаття 27. Державний облік підземних вод

Державний облік підземних вод здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань геології та використання надр шляхом спостережень за кількісними і якісними характеристиками підземних вод за програмою, що затверджується цим Комітетом за погодженням з спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів.

Здійснення державного обліку підземних вод на відміну від поверхневих покладено на Державну геологічну службу у складі Мінприроди (див. ст. 17 ВК та коментар до ст. 17 ВК). Це не в останню чергу обумовлено подвійним правовим режимом підземних вод, котрі є одночасно водним ресурсом і корисною копалиною (ст. 6 КУпН, постанова КМУ від 12.12.94 N 827 "Про затвердження переліків корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення").

Програма підлягає затвердженню Державною геологічною службою за погодженням із Мінприроди України (див. ст. 15 та коментар до ст. 15 ВК). Варто звернути увагу на те, що формулювання коментованої норми не в повній мірі відповідає існуючій сьогодні системі органів виконавчої влади в розглядуваній сфері, оскільки приймалося за часів існування Комітету України з питань геології та використання надр. Тому вислів "за програмою, що затверджується цим Комітетом" варто розуміти як "за програмою, що затверджується цим органом" (яким є Державна геологічна служба).

Стаття 28. Державний водний кадастр

Державний водний кадастр складається з метою систематизації даних державного обліку вод та визначення наявних для використання водних ресурсів.

Державний водний кадастр ведеться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань водного господарства, спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань геології та використання надр та спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань гідрометеорології в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

До частини першої. Державний водний кадастр являє собою систематизований звід відомостей про поверхневі, підземні, внутрішні морські води та територіальне море, обсяги, режим, якість і використання вод (водних об'єктів), водокористувачів (крім вторинних), водогосподарські об'єкти, що забезпечують використання води, очищення та скид зворотних вод (п. 2 Порядку ведення державного водного кадастру, затвердженого ПКМ України від 08.04.96 N 413).

Щодо поняття державного обліку вод див. ст. ст. 24, 25, 26, 27 ВК та коментар до ст. ст. 24, 25, 26, 27 ВК.

До частини другої. Ведення окремих розділів державного водного кадастру відповідно до коментованої норми здійснюється різними державними органами.

Порядок ведення державного водного кадастру врегульовано ПКМУ від 08.04.96 N 413 "Про затвердження Порядку ведення державного водного кадастру". Відповідно до даного Порядку ведення державного водного кадастру покладено на "Мінприроди за розділом "Поверхневі води", Держкомприродресурсів за розділом "Підземні води", Держводгоспом за розділом "Водокористування". Зауважимо, що з урахуванням змін у системі органів державної виконавчої влади замість "Держкомприродресурсів" відповідні повноваження сьогодні повинна здійснювати Державна геологічна служба України (див. ст. 17 ВК та коментар до ст. 17 ВК).

Глава 7. ЕКОНОМІЧНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РАЦІОНАЛЬНОГО ВИКОРИСТАННЯ І ОХОРОНИ ВОД ТА ВІДТВОРЕННЯ ВОДНИХ РЕСУРСІВ

Стаття 29. Організаційно-економічні заходи щодо забезпечення раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів

Організаційно-економічні заходи щодо забезпечення раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів передбачають:

1. видачу дозволів на спеціальне водокористування;

2. встановлення нормативів збору і розмірів зборів за спеціальне водокористування та скидання забруднюючих речовин;

3. виключено

4. надання водокористувачам податкових, кредитних та інших пільг у разі впровадження ними маловідхідних, безвідхідних, енерго- і ресурсозберігаючих технологій, здійснення відповідно до законодавства інших заходів, що зменшують негативний вплив на води;

5. відшкодування у встановленому порядку збитків, заподіяних водним об'єктам у разі порушення вимог законодавства.

Загальна характеристика. Організаційно-економічні заходи щодо забезпечення раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів є комплексом заходів, спрямованих на підвищення зацікавленості осіб, що здійснюють використання вод, у збереженні їх якості, здійсненні заходів з метою захисту вод від негативних наслідків господарської діяльності людини тощо.

До п. 1. Див. ст. 49 ВК та коментар до ст. 49 ВК.

До п. 2. Див. ст. 30 ВК та коментар до ст. 30 ВК.

До п. 4. Податкові пільги. На даний час податкове законодавство України, передбачаючи 28 видів загальнодержавних податків і зборів (ст. 14 ЗУ "Про систему оподаткування") і 14 видів місцевих податків і зборів (ст. 15 цього Закону), встановлює лише незначні "пільги" водокористувачам щодо сплати податку на прибуток підприємств, що за певних умов можуть використовуватися особами, які здійснюють заходи з охорони вод. Зокрема, відповідно до п. 5.4.5 ЗУ "Про оподаткування прибутку підприємств" до валових витрат включаються витрати платника податку з очищення стічних вод, інші витрати на збереження екологічних систем, які перебувають під негативним впливом господарської діяльності платника податку. Це не є пільгою, проте може вважатись стимулюючим чинником фінансування зазначеної діяльності.

Кредитні пільги. На даний час засади надання кредитних пільг передбачені ПКМ України "Про затвердження Порядку використання у 2007 році коштів, передбачених у державному бюджеті для фінансування підтримки природоохоронної діяльності, у тому числі і через механізм здешевлення кредитів комерційних банків" від 07.03.2007 N 398. Не дивлячись на назву цього документа, у чинній редакції він не має обмеження за терміном дії. Положення постанови конкретизовані наказом Мінприроди від 06.04.2007 N 182 "Про затвердження Порядку проведення відбору природоохоронних заходів через механізм здешевлення кредитів комерційних банків". Пільги надаються шляхом проведення конкурсу щодо визначення переможців для отримання ними компенсації за залученими кредитами в межах бюджетних призначень, затверджених законом України про Державний бюджет України на відповідний рік на виконання бюджетної програми "Фінансова підтримка природоохоронної діяльності через механізм здешевлення кредитів комерційних банків".

До п. 5. Збитками відповідно до ч. 2 ст. 22 ЦК України є (1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); (2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Слід пам'ятати, що збитки, заподіяні неправомірними діями, відшкодовуються незалежно від того, чи підпадають вони під положення коментованої норми, на підставі загальних положень цивільного та господарського законодавства - див., зокрема, ст. ст. 1166 - 1194, 1209 - 1211 ЦК України, ст. ст. 224 - 229 ГК України. Збитки ж, заподіяні правомірними діями, за загальним правилом (ч. 4 ст. 1166 ЦК України), відшкодовуються лише у випадках, передбачених законом.

До суб'єктів, котрі мають право вимагати відшкодування збитків, можна віднести державу як власника водних об'єктів та користувачів водних об'єктів. Шкода (збитки) підлягає відшкодуванню "особою, яка її завдала" (ч. 1 ст. 1166 ЦК України).

Маємо зауважити, що формулювання коментованої норми "збитків, заподіяних водним об'єктам" є не зовсім коректним, адже збитки, тобто певні втрати відповідно до загальних положень цивільного законодавства може понести лише особа-суб'єкт, котрий використовує відповідний природний ресурс на певному праві.

Потрібно мати на увазі, що відповідно до ст. 69 ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища", якщо дії спричинили порушення норм законодавства про охорону навколишнього природного середовища, то така шкода "підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення".

Крім того, загальне правило цивільного законодавства про відшкодування шкоди "у повному обсязі" (ст. 1166 ЦК України) у водному законодавстві заміщається правилом про відшкодування шкоди "в розмірах, встановлених законодавством" (ст. 111 ВК, ч. 4 ст. 68 ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища").

На реалізацію цієї норми наказом N 37 від 18.05.95 Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України затверджено Методику розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України N 116 від 26.10.95 - Положення про порядок обчислення розміру відшкодування та сплати збитків, заподіяних внаслідок забруднення із суден, кораблів та інших плавучих засобів територіальних і внутрішніх морських вод України. Див. також наказ Держводгоспу N 290 від 29.12.2001 "Про затвердження Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення правил охорони водних ресурсів на землях водного фонду, пошкодження водогосподарських споруд і пристроїв, порушення правил їх експлуатації".

Правомірно заподіяні збитки підлягають відшкодуванню, зокрема, у відповідності до ст. 57 ВК (див. коментар до ст. 57 ВК).

Стаття 30. Збори за спеціальне водокористування

Збір за спеціальне водокористування справляється з метою стимулювання раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів і включає збір за використання води водних об'єктів та за скидання забруднюючих речовин.

Розмір збору за використання води визначається на основі нормативів збору, фактичних обсягів використаної води та встановлених лімітів використання води.

Розмір збору за використання води водних об'єктів для потреб, не пов'язаних з вилученням води з водних об'єктів, визначається:

для потреб гідроенергетики - на основі нормативів збору, фактичних обсягів води, пропущеної через турбіни, та лімітів використання води (крім гідроакумулюючих електростанцій, які функціонують у комплексі з гідроелектростанціями);

для потреб водного транспорту - на основі нормативів збору та часу користування поверхневими водами у звітному періоді;

для потреб рибництва - на основі нормативів збору та фактичних обсягів води, необхідної для поповнення ставків під час розведення риби та інших водних живих ресурсів у рибних господарствах.

Розмір збору за скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти визначається на основі нормативів збору, фактичного обсягу скидів забруднюючих речовин та встановлених лімітів скиду.

Збір за воду, втрачену при її транспортуванні, стягується з власників мереж водопостачання.

За скидання забруднюючих речовин з дренажними водами у водні об'єкти з систем, що захищають сільськогосподарські угіддя та населені пункти від підтоплення (за винятком дренажних вод промислових об'єктів), збір не справляється, якщо таке скидання не погіршує якість води водних об'єктів в межах встановлених категорій.

Платниками збору за спеціальне використання водних ресурсів є підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також громадяни-підприємці, які використовують воду, отриману шляхом забору води (первинні водокористувачі) та/або з водозабірних споруд первинних водокористувачів (вторинні водокористувачі), та користуються водами для потреб гідроенергетики, водного транспорту і рибництва.

До частини першої. Коментована норма визначає мету стягнення збору за спеціальне водокористування.

Положення коментованої частини повинні використовуватися для тлумачення законодавства у спірних ситуаціях.

Наприклад, існує певна невизначеність щодо обов'язковості сплати збору за спеціальне водокористування у випадках, коли певний вид господарської діяльності передбачає вилучення забруднюючих речовин із води, забраної із водних об'єктів, та скидання зворотних вод із залишками забруднюючих речовин назад. На наш погляд, коментована норма в сукупності з положеннями ст. 1 ВК, що визначають забруднюючу речовину як речовину, "яка привноситься у водний об'єкт в результаті господарської діяльності людини", обумовлюють висновок про відсутність обов'язку в описаних ситуаціях сплачувати збір за скидання забруднюючих речовин.

До частини другої. Нормативи збору за використання води для потреб, передбачених коментованою нормою, визначено додатками 1, 2, 6, 7, 11 до ПКМУ "Про затвердження нормативів збору за спеціальне водокористування" від 18.05.99 N 836.

Фактичний обсяг використання води визначається на підставі даних статистичної звітності за формою N 2-ТП (водгосп) (див. ст. 25 ВК та коментар до ст. 25 ВК).

Ліміти на спеціальне використання водних ресурсів встановлюються і визначаються у дозволах на спеціальне водокористування (див. ч. 5 ст. 49 ВК та коментар до ст. 49 ВК). За понадлімітне використання водних ресурсів збір обчислюється у п'ятикратному розмірі (п. 12 ПКМУ від 16.08.99 N 1494 "Про затвердження Порядку справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту").

До частини третьої. Нормативи збору за використання води для потреб, передбачених коментованою нормою, визначено додатками 3, 4, 8, 9 до ПКМУ "Про затвердження нормативів збору за спеціальне водокористування" від 18.05.99 N 836.

Фактичний обсяг використання води (для потреб водного транспорту) визначається на підставі даних статистичної звітності за формою N 2-ТП (водгосп) (див. ст. 25 ВК та коментар до ст. 25 ВК).

Хоча абз. 2 коментованої частини передбачає, що збір за спеціальне водокористування для потреб гідроенергетики сплачується на основі лімітів, "крім гідроакумулюючих електростанцій, які функціонують у комплексі з гідроелектростанціями", п. 9 ПКМУ від 16.08.99 N 1494 "Про затвердження Порядку справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту" передбачає, що "на користування вод для потреб гідроенергетики … ліміти не встановлюються".

Щодо специфіки використання вод для потреб рибництва див. ст. ст. 48, 68 та коментар до ст. ст. 48, 68 ВК.

До частини четвертої. Нормативи збору за скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти затверджено ПКМУ від 01.03.99 N 303 "Про затвердження Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору".

Фактичний обсяг скидів визначається на підставі даних статистичної звітності за формою N 2-ТП (водгосп) (див. ст. 25 ВК та коментар до ст. 25 ВК).

Ліміти скидів забруднюючих речовин у водні об'єкти визначаються у дозволах на спеціальне водокористування (див. ч. 5 ст. 49 ВК та коментар до ст. 49 ВК). За понадлімітні обсяги скидів і розміщення відходів збір обчислюється в п'ятикратному розмірі (п. 8 Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженого ПКМ України від 01.03.99 N 303).

До частини п'ятої. Збір за водокористування, як вказувалося вище, визначається виходячи з обсягів води, використаної для певних потреб. Під "використанням" мається на увазі забір води із водного об'єкту, незалежно від того, чи була вода дійсно використана на певну потребу. Саме на це вказує коментована частина.

До частини шостої. Визначення "дренажні води", "водні об'єкти", "якість води" див. у ст. 1 ВК.

Умовою звільнення від справляння збору є "не погіршення" в процесі скидання дренажних вод якості водних об'єктів "в межах встановлених категорій". В законодавстві термін "категорії водних об'єктів" не вживається, на наш погляд, у даному випадку мова йде про поділ водних об'єктів за призначенням - для рибогосподарських потреб, питного водопостачання, рекреації тощо. Справа у тому, що до водних об'єктів різного призначення ("різних категорій") законодавство використовує різні вимоги щодо якості води. Детальніше див. коментар до визначення поняття "якість води" у ст. 1 ВК.

Звільнення від обов'язку сплати збору не поширюється на дренажні води, що відводяться від "промислових об'єктів".

До частини сьомої. Щодо понять "первинний водокористувач", "вторинний водокористувач" див. ст. 42 ВК та коментар до ст. 42 ВК.

Положення щодо сплати збору за спеціальне водокористування "вторинними водокористувачами" не мають механізму реалізації і характеризуються внутрішньою суперечністю, оскільки вторинні водокористувачі "за визначенням" не здійснюють забору води із водних об'єктів - вони отримують воду із мереж первинних водокористувачів.

Стаття 32. Розподіл зборів за спеціальне водокористування

Збори за використання води з водних об'єктів загальнодержавного значення зараховуються до державного бюджету.

Частину другу виключено

Збори за використання поверхневих вод для потреб гідроенергетики, рибництва та водного транспорту, а також за втрати води при її транспортуванні зараховуються до Державного бюджету України в розмірі 100 відсотків.

Збори за використання води з водних об'єктів місцевого значення надходять до республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів.

Порядок розподілу та використання зборів за скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти та за понадлімітне використання води з них, а також коштів, відшкодованих за завдані водним об'єктам збитки, визначаються Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища".

Частину шосту виключено

До частини першої. До водних об'єктів загальнодержавного значення законодавець відносить перелічені у ч. 1 ст. 5 ВК об'єкти (див. коментар до ст. 5 ВК).

Порядок зарахування сум збору за використання води з водних об'єктів до державного бюджету визначено Бюджетним кодексом України та іншими актами бюджетного законодавства, насамперед, закону про державний бюджет на відповідний рік.

Зокрема, відповідно до ст. 13 Бюджетного кодексу України, зарахування збору провадиться до загального фонду бюджету разом з іншими надходженнями із подальшим перерозподілом відповідно до законодавства про державний бюджет на поточний рік. Таким чином, стягнення збору не гарантує направлення відповідних сум на заходи з раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів. Разом із тим, стимулюючий вплив можливий за рахунок зменшення обсягів водокористування, що зменшує суму сплачуваного збору.

До частини третьої. Щодо визначення поверхневих вод див. ст. 1 ВК та відповідний коментар. Щодо порядку та методики розрахунку сум збору за використання вод для потреб гідроенергетики, рибництва та водного транспорту див. коментар до ст. 30 ВК.

До частини четвертої. До водних об'єктів місцевого значення законодавець відносить перелічені у ч. 2 ст. 5 ВК об'єкти (див. коментар до даної статті).

Зарахування до місцевих бюджетів зборів за використання води з водних об'єктів місцевого значення здійснюється за правилами ст. ст. 67, 69 Бюджетного кодексу України.

До частини п'ятої. Коментована частина відсилає до ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища".

Спеціальних правил щодо розподілу коштів, що надходять як плата за понадлімітне використання води, Закон не передбачає.

Що ж до використання коштів, які надходять від збору за забруднення навколишнього природного середовища, то такі суми відповідно до ч. 4 ст. 46 ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища" розподіляються між місцевими, обласними та республіканським Автономної Республіки Крим, а також Державним фондами охорони навколишнього природного середовища у певних відсотках. Слід мати на увазі, що дія ч. 4 ст. 46 ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища", що визначає відсотки, у яких розподіляється плата за забруднення навколишнього природного середовища між різними фондами, регулярно зупиняється законами про державний бюджет на відповідний рік.

Порядок функціонування фондів охорони навколишнього природного середовища визначено постановами КМУ від 07.05.98 N 634 "Про затвердження Положення про Державний фонд охорони навколишнього природного середовища", від 05.07.99 N 1185 "Про використання коштів фондів охорони навколишнього природного середовища". Крім того див. положення про місцеві фонди навколишнього природного середовища (напр., рішення Київради N 10/111 від 24.09.98 "Про Київський міський фонд охорони навколишнього природного середовища", ухвалу Львівської міськради N 1581 від 28.02.2008 "Про затвердження Положення про міський фонд охорони навколишнього природного середовища").

При цьому варто мати на увазі, що кошти, котрі зараховуються до державного чи місцевих бюджетів, підлягають подальшому використанню за правилами закону про державний бюджет на поточний рік, місцевих бюджетів. Норма ч. 1 ст. 46 ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища", відповідно до якої "збори... спрямовуються на виконання робіт по відтворенню, підтриманню цих ресурсів у належному стані" є недієвою.

Глава 8. СТАНДАРТИЗАЦІЯ І НОРМУВАННЯ В ГАЛУЗІ ВИКОРИСТАННЯ І ОХОРОНИ ВОД ТА ВІДТВОРЕННЯ ВОДНИХ РЕСУРСІВ

Стаття 33. Завдання стандартизації і нормування в галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів

Стандартизація і нормування в галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів здійснюються з метою забезпечення екологічної і санітарно-гігієнічної безпеки вод шляхом встановлення комплексу взаємопов'язаних нормативних документів, які визначають взаємопогоджені вимоги до об'єктів, що підлягають стандартизації і нормуванню.

Під стандартизацією у чинному законодавстві розуміється "діяльність, що полягає у встановленні положень для загального і багаторазового застосування щодо наявних чи можливих завдань з метою досягнення оптимального ступеня впорядкування у певній сфері, результатом якої є підвищення ступеня відповідності продукції, процесів та послуг їх функціональному призначенню, усуненню бар'єрів у торгівлі і сприянню науково-технічному співробітництву" (ст. 1 ЗУ "Про стандартизацію"). Фактично стандартизацію можна розуміти вужче - як видання т. з. нормативних документів зі стандартизації, перелік яких визначений законодавством (насамперед, ст. 11 ЗУ "Про стандартизацію").

Поняття "нормування" у чинному законодавстві України чітко не визначається. Так, ч. 1 ст. 33 ВК передбачає, що "стандартизація і нормування ... здійснюються ... шляхом встановлення комплексу взаємопов'язаних нормативних документів ...", а Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" дає підстави для визнання нормування діяльністю із встановлення нормативів (ст. 33), норм, правил, вимог (ст. 31). Усі згадані положення, на наш погляд, не відрізняються чіткістю, однозначністю і є дещо суперечливими.

Аналогічно, відсутні єдині підходи до визначення нормування та його сутності у спеціальній правовій літературі. Існують думки, за якими нормування слід визнавати діяльністю із встановлення певних стандартів, які охоплюють поняття "норма", "норматив" та "правило". Деякі вчені визначають нормування як встановлення "нормативів (норм, правил і вимог) у відповідності до вимог законодавства"¹⁰¹, встановлення "технічних норм" ("техніко-юридичних норм").

За відсутності чіткого законодавчого визначення поняття та враховуючи розбіжності у доктринальних підходах, на наш погляд, можна виділити два розуміння нормування: вузьке та широке.

Вузьке розуміння нормування ґрунтується на тому, що термін "нормування" вживається в законодавстві зазвичай разом із терміном "стандартизація", причому ці поняття розглядається як однопорядкові (див., наприклад, розділ VII ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища").

Виходячи із того, що стандартизація є поняттям достатньо визначеним і пов'язується із виданням особливого різновиду нормативно-правових актів - нормативних документів із стандартизації - можна припустити, що і нормування є діяльністю із видання інших різновидів нормативних документів.

На сьогодні можна виділити наступні основні види нормативних документів: 1) нормативні документи із стандартизації (насамперед, стандарти); 2) нормативні документи у галузі будівництва (в першу чергу, будівельні норми та правила), 3) нормативні документи у галузі забезпечення санітарно-гігієнічного благополуччя населення (санітарні норми та правила); 4) нормативні акти із забезпечення пожежної безпеки, 5) нормативні документи з охорони праці та ін. Нормативні документи із стандартизації видаються в результаті стандартизації і не охоплюються нормуванням у його вузькому розумінні.

Стаття 34. Стандартизація в галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів

До комплексу нормативних документів із стандартизації в галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів входять документи, які містять:

• основні положення;

• терміни та поняття, класифікації;

• методи, методики та засоби визначення складу та властивостей вод;

• вимоги до збирання, обліку, обробки, збереження, аналізу інформації та прогнозування кількісних і якісних показників стану вод;

• вимоги щодо раціонального використання та охорони вод у галузевих стандартах та технічних умовах на процеси, продукцію і послуги;

• метрологічні норми, правила, вимоги до організації робіт;

• інші нормативи із стандартизації в цій галузі.

Нормативні документи із стандартизації в галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів розробляються та затверджуються в порядку, що встановлюється законодавством.

До частини першої. Поняття "нормативні документи із стандартизації" охоплює "національні стандарти, правила усталеної практики та класифікатори, прийняті чи схвалені центральним органом виконавчої влади з питань стандартизації, а також видані ним каталоги та реєстри загальнодержавного застосування; стандарти, технічні умови та правила усталеної практики, прийняті чи схвалені іншими органами та організаціями, що займаються питаннями стандартизації, а також видані ними каталоги" (ст. 11 ЗУ "Про стандартизацію"). Природно, що одними з найбільш поширених нормативних документів із стандартизації є національні стандарти.

Слід звернути увагу, що згідно зі ст. 1 ЗУ "Про стандартизацію" від 17.05.2001 в редакції Закону N 3164-IV від 01.12.2005 "стандарт - документ, розроблений на основі консенсусу та затверджений уповноваженим органом, що встановлює призначені для загального і багаторазового використання правила, інструкції або характеристики, які стосуються діяльності чи її результатів, включаючи продукцію, процеси або послуги, дотримання яких є необов'язковим". Дане положення не впливає на обов'язковість абсолютної більшості стандартів - джерел водного права, оскільки, відповідно до п. 4 розділу VII "Прикінцеві положення" ЗУ "Про стандартизацію", "[в]имоги державних та інших стандартів, обов'язкові до виконання, є чинними до прийняття відповідних технічних регламентів та інших нормативно-правових актів, які регулюють ці питання".

Коментована норма наводить примірний перелік положень, що можуть міститися у нормативних документах зі стандартизації "в галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів". Наведемо деякі нормативні документи зі стандартизації, що містять положення, згадані у коментованій нормі.

Документи, що містять основні положення: РД 33-3.2.05-88/ Водстрой СССР "Правила эксплуатации противоселевых сооружений. Основные положения", СНиП 2.06.01-86 "Гидротехнические сооружения. Основные положения".

Документи, якими визначено терміни та поняття, класифікації: ГОСТ 26966-86 (СТ СЭВ 4467-84) "Сооружения водозаборные, водосбросные и затворы. Термины и определения", ГОСТ 17.1.1.01-77 (СТ СЭВ 3544-82) "Охрана природы. Гидросфера. Использование и охрана вод. Основные термины и определения", ДСТУ 2569-94 "Водопостачання і каналізація. Терміни та визначення".

Документи, в яких описані методи, методики та засоби визначення складу та властивостей вод та документи, якими визначено вимоги до збирання, обліку, обробки, збереження, аналізу інформації та прогнозування кількісних і якісних показників стану вод: СанПиН N 1437-76 "Инструктивно-методические указания по устройству, эксплуатации и санитарному контролю плавательных бассейнов с морской водой", ГОСТ 18164-72 "Вода питьевая. Метод определения содержания сухого остатка", ГОСТ 4389-72 "Вода питьевая. Методы определения содержания сульфатов", ГОСТ 4245-72 "Вода питьевая. Методы определения содержания хлоридов", ГОСТ 4151-72 "Вода питьевая. Метод определения общей жесткости", ГОСТ 18826-73 "Вода питьевая. Методы определения содержания нитратов", ГОСТ 4011-72 "Вода питьевая. Методы измерения массовой концентрации общего железа", (НПАОН 14.0-7.01-86) "Методичне керівництво щодо проведення робіт з контролю за охороною підземних вод від забруднення і виснаження на території України", МВ 10.2.1-113-2005 "Санітарно-мікробіологічний контроль якості питної води. Методичні вказівки", Методика визначення нормативів питного водопостачання населення, затверджена наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 27.09.2005 N 148, ГОСТ 17.1.4.01-80 "Охрана природы. Гидросфера. Общие требования к методам определения нефтепродуктов в природных и сточных водах", ГОСТ 17.1.5.05-85 "Охрана природы. Гидросфера. Общие требования к отбору проб поверхностных и морских вод, льда и атмосферных осадков", ОСТ 38.01378-85 "Охрана природы. Гидросфера. Определение содержания нефтепродуктов в сточных водах методом инфракрасной спектрометрии", Пособие к СНиП 2.06.15-85 "Прогнозы подтопления и расчет дренажных систем на застраиваемых и застроенных территориях. Справочное пособие".

Документи, якими визначено вимоги щодо раціонального використання та охорони вод у галузевих стандартах та технічних умовах на процеси, продукцію і послуги. Метрологічні норми, правила, вимоги до організації робіт. Галузеві стандарти та прирівняні до них документи в розглядуваній сфері, що закріплюють методи, правила визначення показників в об'єктах довкілля, викидах, скидах, промислових відходах, приймалися за часів СРСР. Чинні галузеві стандарти на даний момент визначені наказом Мінприроди від 18.12.2007 N 635 "Про затвердження переліків галузевих стандартів і прирівняних до них інших нормативних документів колишнього СРСР".

Відповідно до ст. 1 ЗУ "Про стандартизацію" технічні умови - документ, що встановлює технічні вимоги, яким повинні відповідати продукція, процеси чи послуги. Технічні умови можуть бути стандартом, частиною стандарту або окремим документом.

Метрологічними є вимоги нормативних документів, що пов'язані із забезпеченням єдності вимірювань (ст. 1 ЗУ "Про метрологію та метрологічну діяльність").

До діючих метрологічних норм, правил, вимог у сфері раціонального використання та охорони вод можна віднести: ГОСТ 17.0.0.02-79 "Охрана природы. Метрологическое обеспечение контроля загрязненности атмосферы, поверхностных вод и почвы. Основные положения", ГОСТ Р 8.594-2002 "ГСИ. Метрологическое обеспечение радиационного контроля".

Інші документи, котрі містять нормативи із стандартизації в цій галузі: СН 496-77 "Временная инструкция по проектированию сооружений для очистки поверхностных сточных вод", ДБН В.2.4-1-99 "Меліоративні системи та споруди", СН 474-75 "Нормы отвода земель для мелиоративных каналов", СН 455-73 "Нормы отвода земель для предприятий рыбного хозяйства", ВСН 33-2.4.08-86/ Водстрой СССР Сборник 1. "Объекты и комплексы работ массового мелиоративного и водохозяйственного строительства". Сборник 2. "Гидротехнические сооружения мелиоративных систем и водохозяйственных объектов", РД 33-3.2.08-89/ Водстрой СССР "Типовые правила эксплуатации водохранилищ ёмкостью 10 млн. куб. м и более", ВСН 33-3.2.01-84/ Мннводхоз СССР "Типовая инструкция по эксплуатации водохранилищ для нужд орошения ёмкостью до 10 млн. куб. м.", ВСН 33-3.2.02-82/ Мннводхоз СССР "Типовая инструкция по технической эксплуатации речных плотинных водозаборов оросительных систем", СН 496-77 "Временная инструкция по проектированию сооружений для очистки поверхностных сточных вод", Пособие к СНиП 2.06.03-85 "Мелиоративные системы и сооружения. Речные плотинные водозаборы", Пособие к СНиП 2.06.03-85 "Мелиоративные системы и сооружения. Отстойники и насосоперехватывающие сооружения", Пособие к СНиП 2.06.03-85 "Проектирование польдерных систем", Пособие к СНиП 2.06.03-85 "Проектирование водомерных сооружений и выбор средств измерения расхода и стока воды на гидромелиоративных системах", Пособие к СНиП 2.06.03-85 "Проектирование осушительных систем на слабопроницаемых грунтах", НАОП 4.0.00-2.32-87 (ОСТ 15-372-87) "Вода для рибоводних господарств. Загальні вимоги безпеки", НПАОН 14.0-4.01-84 "Положення про охорону підземних вод", НПАОН 14.0-1.01-87 "Правила розробки і охорони родовищ лікувальних мінеральних вод", НПАОН 14.0-1.02-85 "Правила розробки родовищ теплоенергетичних вод", НПАОН 14.0-4.01-84 "Положення про охорону підземних вод", НПАОН 14.0-4.02-78 "Положення про порядок складення і зміст технологічних схем розробки родовищ мінеральних лікувальних вод", СанПиН 4631-88 "Санитарные правила и нормы охраны прибрежных вод морей от загрязнения в местах водопользования населения", СанПиН 1226-75 "Санитарные правила по устройству и содержанию колодцев и каптажей родников, используемых для децентрализованного хозяйственно-питьевого водоснабжения", СанПиН 3907-85 "Санитарные правила проектирования, строительства и эксплуатации водохранилищ", СанПиН 4723-88 "Санитарные правила устройства и эксплуатации систем централизованного горячего водоснабжения", ГОСТ 17.1.5.02-80 "Охрана природы. Гидросфера. Гигиенические требования к зонам рекреации водных объектов", ГОСТ 17.1.3.05-82 (СТ СЭВ 3078-81) "Охрана природы. Гидросфера. Общие требования к охране поверхностных и подземных вод от загрязнения нефтью и нефтепродуктами", ГОСТ 17.1.3.06-82 (СТ СЭВ 3079-81) "Охрана природы. Гидросфера. Общие требования к охране подземных вод", ГОСТ 17.1.3.07-82 "Охрана природы. Гидросфера. Правила контроля качества воды водоемов и водотоков", ГОСТ 17.1.3.10-83 (СТ СЭВ 3545-82) "Охрана природы. Гидросфера. Общие требования к охране поверхностных и подземных вод от загрязнения нефтью и нефтепродуктами при транспортировании по трубопроводу", ГОСТ 17.1.3.12-86 "Охрана природы. Гидросфера. Общие правила охраны вод от загрязнения при бурении и добыче нефти и газа на суше", ГОСТ 17.1.3.13-86 (СТ СЭВ 4468-84) "Охрана природы. Гидросфера. Общие требования к охране поверхностных вод от загрязнения".

Див. також коментар до ст. 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41.

До частини другої. Після прийняття ВК було ухвалено спеціальний Закон України "Про стандартизацію", який, по-перше, безпосередньо визначає види нормативних документів зі стандартизації (ст. 11), а по-друге, чітко розподіляє повноваження із затвердження таких документів (ст. ст. 6 - 10).

Стаття 35. Нормативи в галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів

У галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів встановлюються такі нормативи:

1. нормативи екологічної безпеки водокористування;

2. екологічний норматив якості води водних об'єктів;

3. нормативи гранично допустимого скидання забруднюючих речовин;

4. галузеві технологічні нормативи утворення речовин, що скидаються у водні об'єкти;

5. технологічні нормативи використання води.

Законодавством України можуть бути встановлені й інші нормативи в галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів.

До частини першої. Дана норма не має змістовного навантаження, оскільки призначення, склад нормативів розкриваються у ст. 36 - 41 ВК (див. коментар до ст. 36, 37, 38, 39, 40, 41).

Крім того, норма ч. 2 коментованої статті не обмежує кількість нормативів, котрі можуть бути запроваджені, тільки переліченими вище.

До частини другої. Перелік нормативів, що їх вказано у ч. 1 коментованої статті, не є вичерпним. З точки зору правозастосування це означає, що розробка нових нормативів можлива без внесення змін до коментованої статті. Такі нормативи підлягатимуть розробці із дотриманням загальних вимог Законів України "Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності", "Про стандартизацію" тощо.

Стаття 36. Нормативи екологічної безпеки водокористування

Для оцінки можливостей використання води з водних об'єктів для потреб населення та галузей економіки встановлюються нормативи, які забезпечують безпечні умови водокористування, а саме:

гранично допустимі концентрації речовин у водних об'єктах, вода яких використовується для задоволення питних, господарсько-побутових та інших потреб населення;

гранично допустимі концентрації речовин у водних об'єктах, вода яких використовується для потреб рибного господарства;

допустимі концентрації радіоактивних речовин у водних об'єктах, вода яких використовується для задоволення питних, господарсько-побутових та інших потреб населення.

У разі необхідності для вод водних об'єктів, які використовуються для лікувальних, курортних, оздоровчих, рекреаційних та інших цілей, можуть встановлюватись більш суворі нормативи екологічної безпеки водокористування.

Нормативи екологічної безпеки водокористування розробляються і затверджуються:

спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я та Національною комісією з радіаційного захисту населення України - для водних об'єктів, вода яких використовується для задоволення питних, господарсько-побутових та інших потреб населення;

спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань рибного господарства - для водних об'єктів, вода яких використовується для потреб рибного господарства.

Нормативи екологічної безпеки водокористування вводяться в дію за погодженням з спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів.

До частини першої. До документів, які на даний час регламентують викладені в коментованій нормі показники безпечності та якості вод, можна віднести: СанПиН 5793-91 (Дополнение N 2 к СанПиН 4630-88) "Предельно допустимые концентрации (ПДК) и ориентировочные допустимые уровни (ОДУ) вредных веществ в воде водных объектов хозяйственно-питьевого и культурно-бытового водопользования", СанПиН 6025-91 (Дополнение N 3 к СанПиН 4630-88) "Предельно допустимые концентрации (ПДК) и ориентировочные допустимые уровни (ОДУ) вредных веществ в воде водных объектов хозяйственно-питьевого и культурно-бытового водопользования", ДСП 8.8.1.2.3.4-000-2001 Доповнення N 10 до ДСП 8.8.1.2.3.4-000-2001 "Допустимі дози, концентрації, кількості на рівні вмісту пестицидів у сільськогосподарській сировині, харчових продуктах, повітрі робочої зони, атмосферному повітрі, воді водойм, ґрунтів", ПДК 1003-72 "Предельно допустимые концентрации вредных веществ в воде водоемов санитарно-бытового водопользования и требования к составу и свойствам воды водоемов у пунктов питьевого и культурно-бытового водопользования", ПДК 1194-74 "Дополнительный перечень предельно допустимых концентраций вредных веществ в воде водоемов санитарно-бытового водопользования". На даний час ці нормативи мають санітарно-гігієнічну природу.

До частини другої. Коментована норма продублювала норму ч. 5 ст. 33 ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища". Можливість встановлення більш суворих нормативів для окремих місцевостей випливає з особливої цінності та необхідності збереження об'єктів та територій, що підлягають особливій охороні відповідно до розділу 12 ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища".

На даний час практика встановлення більш суворих нормативів для окремих місцевостей відсутня.

До частини третьої. Повноваження із затвердження нормативних документів, що містять нормативи екологічної безпеки водокористування, визначені у положеннях відповідних органів: пп. 18 п. 4 Положення про Міністерство охорони здоров'я України, затвердженого ПКМ України від 02.11.2006 N 1542, п. 4 Положення про Національну комісію з радіаційного захисту населення України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 19.05.99 N 675-XIV, пп. 22 п. 4 Положення про Державний комітет рибного господарства України, затвердженого ПКМ України від 24.01.2007 N 42.

На даний час встановлення нормативів відповідно до положень коментованої норми фактично не здійснюється. Натомість, застосовуються санітарно-гігієнічні нормативи аналогічного спрямування, що затверджуються Головним державним санітарним лікарем України відповідно до п. "а" ч. 1 ст. 40 ЗУ "Про забезпечення санітарно-епідеміологічного благополуччя населення" та інших актів т. з. санітарного законодавства (див. коментар до ч. 1).

До частини четвертої. Коментована норма повинна реалізуватися шляхом здійснення Мінприроди своїх повноважень у відповідності до пп. 12 п. 4 Положення про Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, затвердженого ПКМ України від 02.11.2006 N 1524. Практично нормативи екологічної безпеки водокористування на сьогодні в порядку, встановленому цією статтею, не встановлюються. Натомість, застосовуються санітарно-гігієнічні нормативи аналогічного спрямування, що затверджуються Головним державним санітарним лікарем України відповідно до п. "а" ч. 1 ст. 40 ЗУ "Про забезпечення санітарно-епідеміологічного благополуччя населення" та інших актів т. з. санітарного законодавства (див. коментар до ч. 1).

Стаття 37. Екологічний норматив якості води водних об'єктів

Для оцінки екологічного благополуччя водних об'єктів та визначення комплексу водоохоронних заходів встановлюється екологічний норматив якості води, який містить науково обгрунтовані значення концентрацій забруднюючих речовин та показники якості води (загальнофізичні, біологічні, хімічні, радіаційні). При цьому ступінь забрудненості водних об'єктів визначається відповідними категоріями якості води.

Екологічний норматив та категорії якості води водних об'єктів розробляються і затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів і спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я.

До частини першої. За задумом законодавця, нормативи якості води водних об'єктів повинні використовуватися не просто для оцінки безпечності води (див. коментар до ч. 1 ст. 36 ВК), а для оцінки придатності води для використання з певною метою (питного, господарського водопостачання, купання, риборозведення тощо). Зокрема, у п. 2.5.1 ДСанПіН "Вода питна. Гігієнічні вимоги до якості води централізованого господарсько-питного водопостачання" передбачено нормування таких органолептичних показників якості питної води, як запах, каламутність, кольоровість, присмак, жорсткість та ін. Зрозуміло, що порушення вимог щодо запаху води само по собі не свідчить про її небезпечність; водночас, воно свідчить про "неякісність" води.

Див. також коментар до ч. 1 ст. 36 ВК.

До частини другої. Затвердження та погодження нормативів регламентовані пп. 12 п. 4 Положення про Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, затвердженого ПКМ України від 02.11.2006 N 1524, пп. 12, 18 п. 4 Положення про Міністерство охорони здоров'я України, затвердженого ПКМ України від 02.11.2006 N 1542.

Стаття 38. Нормативи гранично допустимого скидання забруднюючих речовин

Нормативи гранично допустимого скидання забруднюючих речовин встановлюються з метою поетапного досягнення екологічного нормативу якості води водних об'єктів.

Порядок розробки та затвердження нормативів гранично допустимого скидання та перелік забруднюючих речовин, що нормуються, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

До частини першої. Призначенням нормативів ГДС забруднюючих речовин є "поетапне досягнення" науково обґрунтованих значень концентрації забруднюючих речовин та показників якості води (загальнофізичних, біологічних, хімічних, радіаційних - див. ст. 37 ВК та коментар до неї) і санітарно-гігієнічних норм (див. коментар до ч. 1 ст. 36 ВК) у місцях розташування джерел водопостачання та водокористування, для забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини та водних екосистем. На жаль, неформалізованість вислову "поетапне досягнення" позбавляє норму чіткості і перетворює її на декларацію.

Щодо правової природи нормативів ГДС див. коментар до відповідного визначення у ст. 1, а також ст. 70 ВК та коментар до неї.

До частини другої. Порядок розробки та затвердження нормативів гранично допустимого скидання та перелік забруднюючих речовин, що нормуються, визначено ПКМУ від 11.09.96 N 1100 "Про Порядок розроблення і затвердження нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин та перелік забруднюючих речовин, скидання яких нормується".

Відповідно до вищенаведеного п. 8 Порядку переліки забруднюючих речовин, скидання яких нормується, переглядаються та доповнюються Мінприроди і затверджуються КМ України (один раз на три роки). Замовниками розроблення нормативів ГДС забруднюючих речовин, що скидаються ними до водних об'єктів, виступають водокористувачі. Нормативи ГДС затверджуються органами Мінприроди одночасно з видачею відповідному водокористувачеві дозволу на спеціальне водокористування.

Стаття 39. Галузеві технологічні нормативи утворення речовин, що скидаються у водні об'єкти та тих, що подаються на очисні споруди

Для оцінки екологічної безпеки виробництва встановлюються галузеві технологічні нормативи утворення речовин, що скидаються у водні об'єкти та тих, що подаються на очисні споруди, тобто нормативи гранично допустимих концентрацій речовин у стічних водах, що утворюються в процесі виробництва одного виду продукції при використанні однієї і тієї ж сировини.

Галузеві технологічні нормативи утворення речовин, що скидаються у водні об'єкти та тих, що подаються на очисні споруди, розробляються та затверджуються відповідними міністерствами і відомствами за погодженням з спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів.

До статті в цілому. Повноваження з погодження Мінприроди розроблених галузевих нормативів конкретизовано пп. 12 п. 4 Положення про Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 листопада 2006 р. N 1524.

Стаття 40. Технологічні нормативи використання води

Для оцінки та забезпечення раціонального використання води у галузях економіки встановлюються технологічні нормативи використання води, а саме:

поточні технологічні нормативи використання води - для існуючого рівня технологій;

перспективні технологічні нормативи використання води - з урахуванням досягнень на рівні передових світових технологій.

Технологічні нормативи використання води розробляються та затверджуються відповідними міністерствами і відомствами за погодженням з спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів.

До частини першої. Розроблення та впровадження технологічних нормативів використання води здійснюється відповідно до затверджених методик (див., наприклад, накази Держжитлокомунгоспу України від 15.11.2004 N 205 "Про затвердження Порядку розроблення та затвердження технологічних нормативів використання питної води", від 14.05.2008 N 126 "Про затвердження Методики розроблення технологічних нормативів використання питної води житлово-експлуатаційними підприємствами й організаціями", які розроблені на виконання коментованої норми та ст. 29 ЗУ "Про питну воду та питне водопостачання").

До частини другої. Прикладами розроблених та затверджених технологічних нормативів можуть бути Галузеві технологічні нормативи використання питної води на підприємствах водопровідно-каналізаційного господарства України, затверджені наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства 17.02.2004 N 33, Поточні індивідуальні технологічні нормативи використання води ВАТ "АК "Київводоканал", затверджені розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 07.06.2004 р. N 984, тощо.

Стаття 41. Регулювання скидання у водні об'єкти речовин, для яких не встановлено нормативи в галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів

Скидання у водні об'єкти речовин, для яких не встановлено нормативи екологічної безпеки водокористування та нормативи гранично допустимого скидання, забороняється.

Скидання таких речовин у виняткових випадках може бути дозволено спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я, спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів та спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань рибного господарства за умови, що протягом встановленого ними періоду ці нормативи будуть розроблені і затверджені.

Замовниками на розробку нормативів екологічної безпеки водокористування та нормативів гранично допустимого скидання цих речовин є водокористувачі, які здійснюють їх скидання.

До частини першої. Щодо нормативів "екологічної безпеки водокористування" див. ст. 36 ВК.

Щодо нормативів гранично допустимого скидання див. ст. 38 ВК.

За порушення коментованої норми можливе настання адміністративної відповідальності за ст. 59 КпАП України або ст. 242 КК України. Це не звільняє порушника від обов'язку відшкодувати заподіяну порушенням шкоду.

До частини другої. Дозвіл на скидання у водні об'єкти речовин, для яких не встановлено нормативи екологічної безпеки водокористування та нормативи гранично допустимого скидання, повинен бути наданий кожним із органів, передбаченим коментованою частиною.

Коментована норма містить умову надання такого дозволу - розробка протягом визначеного терміну нормативів в галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів. Дана умова може вважатись умовою водокористування, яка визначається у дозволі. Відтак, невиконання умови у встановлені строки є підставою для припинення водокористування у порядку, визначеному ст. 55, 56 ВК (див. коментар до ст. 55, 56 ВК).

До частини третьої. Замовником на розробку нормативів екологічної безпеки водокористування та нормативів ГДС може бути будь-яка зацікавлена особа, у тому числі, звичайно, і відповідні водокористувачі.

Коментоване положення кореспондує ч. 2 ст. 38 ВК і є деталізацією ст. 36 ВК. Замовниками на розробку вказаних нормативів можуть бути не тільки водокористувачі, які здійснюють їх скидання, а й особи, котрі отримують дозвіл на водокористування вперше (п. 14 Порядку розроблення і затвердження нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин, затвердженого ПКМ України від 11.09.96 N 1100).

Розділ III. ВОДОКОРИСТУВАННЯ

Глава 9. ВОДОКОРИСТУВАЧІ. ПРАВА І ОБОВ'ЯЗКИ

Стаття 42. Водокористувачі

Водокористувачами в Україні можуть бути підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства.

Водокористувачі можуть бути первинними і вторинними.

Первинні водокористувачі - це ті, що мають власні водозабірні споруди і відповідне обладнання для забору води.

Вторинні водокористувачі (абоненти) - це ті, що не мають власних водозабірних споруд і отримують воду з водозабірних споруд первинних водокористувачів та скидають стічні води в їх системи на умовах, що встановлюються між ними.

Вторинні водокористувачі можуть здійснювати скидання стічних вод у водні об'єкти також на підставі дозволів на спеціальне водокористування.

До частини першої. До суб'єктів, які можуть бути водокористувачами, у цій частині віднесені практично всі суб'єкти права. Практичне значення цієї частини вичерпується роз'ясненням ряду застосовуваних у подальшому понять.

Суб'єктами права водокористування виступають лише суб'єкти права, тобто особи, які здатні мати і реалізовувати від свого імені права і обов'язки. Такими суб'єктами є фізичні особи та юридичні особи. Згідно з ч. 1 ст. 24 ЦК України фізичною особою є людина. Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку (ст. 80 ЦК України).

Окремо необхідно зупинитися на організації як суб'єкті права водокористування. Не всі колективи людей є суб'єктами права. Такі колективи стають ними лише в разі набуття ними статусу юридичної особи. До цього моменту перед нами лише колектив людей, який не переростає у самостійний суб'єкт права. Таким чином, суб'єктами права, а відповідно і суб'єктами права водокористування можуть бути лише фізичні та юридичні особи.

До частин другої - п'ятої. На думку авторів, виділення "вторинних водокористувачів", як і поділ водокористування на "первинне" та "вторинне", є некоректним, оскільки т. зв. "вторинні водокористувачі" водокористування в розумінні ВК не здійснюють (детальніше див. ст. 48 ВК та коментар до неї). Відтак, частини 2 - 5 практичного значення не мають.

Стаття 43. Основні права водокористувачів

Водокористувачі мають право:

1) здійснювати загальне та спеціальне водокористування;

2) використовувати водні об'єкти на умовах оренди;

3) виключено

4) вимагати від власника водного об'єкта або водопровідної системи підтримання належної якості води за умовами водокористування;

5) споруджувати гідротехнічні та інші водогосподарські об'єкти, здійснювати їх реконструкцію і ремонт;

6) передавати для використання воду іншим водокористувачам на визначених умовах;

7) здійснювати й інші функції щодо водокористування в порядку, встановленому законодавством.

Права водокористувачів охороняються законом.

Порушені права водокористувачів підлягають поновленню в порядку, встановленому законодавством.

До частини першої. Ч. 1 ст. 43 ВК містить невичерпний перелік суб'єктивних прав, які можуть належати водокористувачам. Як і низка попередніх статей, ця частина коментованої статті страждає описовим характером, регулятивного значення не має і фактично є анотацією змісту розділу.

Щодо здійснення загального та спеціального водокористування див. ст. 47 - 49 ВК, щодо використання водних об'єктів на праві оренди - ст. 51 ВК, щодо підтримання якості води - визначення якості води у ст. 1 та коментар до неї, а також ст. 37 ВК, щодо будівництва та експлуатації водогосподарських об'єктів - главу 15 ВК.

Звертаємо також увагу, що для виникнення у водокористувачів окремих прав необхідна наявність певних юридичних складів. Так, у п. 2 ч. 1 ст. 43 ВК всім водокористувачам надається право використовувати водні об'єкти на умовах оренди. Варто зауважити, що підставою виникнення правовідносини оренди, в рамках яких здійснюється реалізація права використання вод на умовах оренди, є договір оренди. Таким чином, до його укладення жодних правовідносин оренди не виникає. На це вказує і ч. 7 ст. 51 ВК, згідно з якою право водокористування на умовах оренди оформляється договором. Окрім того, вжиття словосполучення "на умовах оренди", законодавець мав на увазі виникнення права користування водними об'єктами на підставі договору оренди.

П. 5 ч. 1 ст. 43 ВК водокористувачам надано право споруджувати гідротехнічні та інші водогосподарські об'єкти, здійснювати їх реконструкцію і ремонт. Це право, як і в попередніх пунктах, потрібно тлумачити з урахуванням інших положень чинного законодавства. Зокрема, право на будівництво водогосподарських об'єктів виникає лише за умови отримання дозволу на будівництво, отримання якого передбачено ст. ст. 8 і 15 ЗУ "Про інвестиційну діяльність"; ч. 1 ст. 24 ЗУ "Про планування та забудову територій", а також проект будівництва повинен отримати позитивний висновок комплексної державної експертизи, порядок проведення якої визначається Порядком затвердження інвестиційних програм і проектів будівництва та проведення їх державної експертизи, затвердженим ПКМ України від 31.10.2007 N 1269. У випадку ж, коли здійснюється будівництво водогосподарських об'єктів, які включені до Переліку видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, затвердженого ПКМ України від 27.07.95 N 554, обов'язковою складовою комплексної експертизи буде державна екологічна експертиза (абз. 3 п. 7 Порядку затвердження інвестиційних програм і проектів будівництва та проведення їх державної експертизи).

Пункт 7 ч. 1 ст. 43 ВК вказує на невичерпність переліку прав, передбаченого ч. 1 ст. 43 ВК. Необхідно також звернути увагу на те, що для позначення "інших прав" термін інші "функції щодо водокористування" вжитий некоректно, оскільки у загальноприйнятому розумінні функція означає "напрямок діяльності", що може передбачати здійснення певних владних повноважень, виконання обов'язків etc.

Стаття 44. Обов'язки водокористувачів

Водокористувачі зобов'язані:

1. економно використовувати водні ресурси, дбати про їх відтворення і поліпшення якості вод;

2. використовувати воду (водні об'єкти) відповідно до цілей та умов їх надання;

3. дотримувати встановлених нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин та встановлених лімітів забору води, лімітів використання води та лімітів скидання забруднюючих речовин, а також санітарних та інших вимог щодо впорядкування своєї території;

4. використовувати ефективні сучасні технічні засоби і технології для утримання своєї території в належному стані, а також здійснювати заходи щодо запобігання забрудненню водних об'єктів стічними (дощовими, сніговими) водами, що відводяться з неї;

5. не допускати порушення прав, наданих іншим водокористувачам, а також заподіяння шкоди господарським об'єктам та об'єктам навколишнього природного середовища;

6. утримувати в належному стані зони санітарної охорони джерел питного та господарсько-побутового водопостачання, прибережні захисні смуги, смуги відведення, берегові смуги водних шляхів, очисні та інші водогосподарські споруди та технічні пристрої;

7. здійснювати облік забору та використання вод, вести контроль за якістю і кількістю скинутих у водні об'єкти зворотних вод і забруднюючих речовин та за якістю води водних об'єктів у контрольних створах, а також подавати відповідним органам звіти в порядку, визначеному цим Кодексом та іншими законодавчими актами;

8. здійснювати погоджені у встановленому порядку технологічні, лісомеліоративні, агротехнічні, гідротехнічні, санітарні та інші заходи щодо охорони вод від вичерпання, поліпшення їх стану, а також припинення скидання забруднених стічних вод;

9. здійснювати спеціальне водокористування лише за наявності дозволу;

10. безперешкодно допускати на свої об'єкти державних інспекторів спеціально уповноважених державних органів у галузі використання, охорони та відтворення водних ресурсів, а також громадських інспекторів з охорони навколишнього природного середовища, які здійснюють перевірку додержання вимог водного законодавства, і надавати їм безкоштовно необхідну інформацію;

11. своєчасно сплачувати збори за спеціальне водокористування та інші збори відповідно до законодавства;

12. своєчасно інформувати місцеві Ради, державні органи охорони навколишнього природного середовища та санітарного нагляду про виникнення аварійних забруднень;

13. здійснювати невідкладні роботи, пов'язані з ліквідацією наслідків аварій, які можуть спричинити погіршення якості води, та надавати необхідні технічні засоби для ліквідації аварій на об'єктах інших водокористувачів у порядку, встановленому законодавством;

14. виконувати інші обов'язки щодо використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів згідно з законодавством.

Загальна характеристика. Коментована стаття містить невичерпний перелік обов'язків водокористувачів. Практичне значення цього переліку полягає у тому, що порушення наведених обов'язків буде слугувати підставою для обмеження діяльності підприємств, установ, організацій (підпункт "и" п. 4 Порядку обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об'єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища, затверджений Постановою Верховної Ради України від 29.10.92 N 2751). Окрім того, порушення цих обов'язків є обов'язковою умовою для притягнення винних осіб до кримінальної, адміністративної та дисциплінарної відповідальності (див. коментар до ст. ст. 110, 111 ВК).

Слід також звернути увагу, що більшість з передбачених вище обов'язків для їх виконання потребують конкретизації у підзаконних нормативно-правових актах і безпосередньо застосованими бути не можуть. Ці обов'язки можуть використовуватися при тлумаченні правових норм, з метою з'ясувати призначення правової норми чи зміст того чи іншого правила.

До пункту 1. Суб'єкт буде вважатися таким, що дотримався лімітів використання води, які затверджуються відповідно до Порядку погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування, затвердженого ПКМ України від 13.03.2002 N 321.

Обов'язок економно використовувати водні ресурси також конкретизовано за допомогою галузевих та індивідуальних нормативів використання питної води на підприємствах відповідної галузі (див. наприклад, Порядок розроблення та затвердження технологічних нормативів використання питної води, затверджений наказом Держжитлокомунгоспу від 15.11.2004 N 205; Галузеві технологічні нормативи використання питної води на підприємствах водопровідно-каналізаційного господарства України, затверджені наказом Держжитлокомунгоспу від 17.02.2004 N 33; Поточні індивідуальні технологічні нормативи використання води ВАТ "АК "Київводоканал", затверджені розпорядження КМДА від 07.06.2004 N 984). Детальніше про технологічні нормативи див. ст. 40 ВК.

Окрім того, перевірка обсягу використання води використання води перевіряється у процесі проведення державної екологічної експертизи проекту будівництва відповідного об'єкта, яка здійснюється відповідно до ст. 13 та інших Закону України "Про екологічну експертизу" від 09.02.95 та Порядку затвердження інвестиційних програм і проектів будівництва та проведення їх державної експертизи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України. У проектах, як правило, зазначається певний обсяг води, який передбачається використовувати для промислових потреб. За допомогою екологічної експертизи здійснюється перевірка того, чи не призведе використання таких обсягів води до неможливості забезпечення питною водою населення, чи не перешкоджатиме воно іншим видам спеціального та загального водокористування. У разі виявлення несумісності використання такого обсягу води із потребами забезпечення питного водопостачання населення експерти державної екологічної експертизи повинні висловити зауваження до даного проекту щодо зниження рівнів планованого використання води (ч. 4 ст. 43 Закону України "Про екологічну експертизу"). У разі неврахування цього зауваження надається негативний висновок державної екологічної експертизи, без чого неможливим є фінансування проекту (ч. 4 ст. 39 Закону України "Про екологічну експертизу").

До пункту 2. Цілі та умови водокористування у разі спеціального водокористування визначаються відповідним дозволом або договором оренди водного об'єкта (докладніше див. ст. ст. 48, 49, 51 ВК).

До пункту 3. Про встановлення нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин докладніше див. у ст. 49 ВК.

Стаття 45. Обмеження прав водокористувачів

У разі маловоддя, загрози виникнення епідемій та епізоотій, а також в інших передбачених законодавством випадках права водокористувачів можуть бути обмежені або змінені умови водокористування з метою забезпечення охорони здоров'я людей та в інших державних інтересах. При цьому пріоритетність надається використанню вод для питних і побутових потреб населення.

Права водокористувачів обмежуються також під час аварій або за умов, що можуть призвести чи призвели до забруднення вод, та при здійсненні невідкладних заходів щодо запобігання стихійному лиху, спричиненому шкідливою дією вод, і ліквідації його наслідків.

Права водокористувачів, які здійснюють спеціальне водокористування, можуть бути обмежені органом, який видав дозвіл на спеціальне водокористування чи надав водний об'єкт у користування або в оренду.

Права вторинних водокористувачів можуть бути обмежені первинними водокористувачами за погодженням з органом, який видав дозвіл на спеціальне водокористування чи надав водний об'єкт у користування.

Право загального водокористування може бути обмежено у порядку, визначеному статтею 47 цього Кодексу.

До частини першої. Коментована стаття дозволяє обмежити права водокористувачів у випадках, коли вони не допустили порушення свої обов'язків, проте виникли обставини, які обумовлюють необхідність обмеження навіть правомірної діяльності, яка впливає на стан водних об'єктів.

Ч. 1 ст. 45 ВК визначені обставини, які можуть служити підставою для обмеження правомірної діяльності водокористувачів. Такими обставинами є: 1) епідемія; 2) епізоотія; 3) інші передбачені законодавством випадки.

Абз. 7 ст. 1 ЗУ "Про захист населення від інфекційних хвороб" від 06.04.2000 епідемію визначено як "масове поширення інфекційної хвороби серед населення відповідної території за короткий проміжок часу". Епізоотія, згідно з абз. 16 п. 2 Положення про функціональну підсистему захисту сільськогосподарських тварин і рослин єдиної державної системи запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру, затвердженого наказом Мінпромполітики від 25.05.99 N 214, становить собою поширення заразних захворювань тварин за відносно короткий проміжок часу на значній території, що характеризується безперервністю епізоотичного процесу.

Як було зазначено вище, законодавець надає право уповноваженим органам (див. ч. 3 статті) обмежити право водокористування також в інших передбачених законодавством випадках.

Необхідно звернути увагу, що ця стаття не поширюється на випадки споживання води з водопроводів, тобто на використання води, яке не становить собою водокористування (використання водних об'єктів) (про розмежування термінів "водокористування" та "використання води" див. коментар до ст. 48 ВК).

До частини другої. Обмеження, про які мова іде в цій частині, стосуються права як загального, так і спеціального водокористування. Щодо обмежень права загального водокористування див. ч. 2 ст. 47 ВК.

Щодо права спеціального водокористування, у випадку виникнення обставин, про які мова іде в цій частині, режим водосховищ чи їх каскаду або окремих водойм визначають комісії по встановленню режиму роботи того чи іншого водного об'єкта (див. ст. 76 та коментар до неї). Цим рішенням визначаються конкретні параметри функціонування цього водного об'єкта. Якщо подальше спеціальне водокористування без корегування його умов не дозволяє забезпечити встановлених рішенням зазначеної комісії умов, то державний орган, який приймав рішення про надання дозволу на спеціальне водокористування, приймає рішення про його обмеження на підставі зазначеної частини коментованої статті.

Частина третьої. Коментована частина визначає органи, які вправі приймати рішення, якими обмежувати права водокористувачів. Цими органами є органи, які надавали дозвіл на здійснення спеціального водокористування: у випадку використання водних об'єктів загальнодержавного значення - Республіканський комітет екології та природних ресурсів Автономної Республіки Крим, державні управління екології та природних ресурсів в областях, мм. Києві і Севастополі, державні інспекція охорони Чорного і Азовського морів (далі - територіальні органи Мінприроди); у випадку використання об'єктів місцевого значення - Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради за погодженням з відповідними територіальними органами Мінприроди (абз. 2 і 3 п. 2 Порядку погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування, затвердженого ПКМ від 13.03.2002 N 321).

Варто зазначити, що у випадку виникнення надзвичайної ситуації, її загрози чи іншої нестандартної ситуації Державна комісія з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій наділена правом надавати доручення керівникам центральних та місцевих органів виконавчої влади щодо вжиття заходів щодо забезпечення екологічної безпеки громадян (абз. 3 п. 5 Положення про Державну комісію з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій, затвердженого ПКМ України від 16.02.98 N 174). Предметом такого доручення може служити і обмеження чи зміна умов права спеціального водокористування.

Глава 10. ВИДИ І ПОРЯДОК ВОДОКОРИСТУВАННЯ

Стаття 46. Види водокористування

Водокористування може бути двох видів - загальне та спеціальне.

Поділ водокористування на загальне та спеціальне є деталізацією поділу права природокористування на загальне та спеціальне (ст. 38 ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища").

Необхідність розмежування цих видів водокористування обумовлюється відмінностями у їх правому режимі. Основою для розмежування цих видів водокористування можуть слугувати положення ст. ст. 47 - 49 та інші статті ВК. Нормативно-правовим актом, який може бути використаним для конкретизації положень ст. ст. 46 - 49 ВК у питанні віднесення того чи іншого виду водокористування до загального чи спеціального, є Перелік видів спеціального водокористування, затверджений Міністерством Меліорації та водного господарства СРСР 10.08.77, який повинен застосовуватися з урахуванням положення ст. 49 та інших ВК (докладніше див. коментар до ст. 48 ВК).

Істотність питання про критерій розмежування цих видів користування полягає в тому, що знання про суть цього критерію може стати базою для вирішення питання про віднесення того чи іншого виду водокористування до спеціального чи загального, у разі, коли законодавець не встановлює чітких критеріїв їх розмежування.

В юридичній літературі в основу розмежування цих видів водокористування покладено істотність їх впливу на водні ресурси, що може призвести до негативних змін у навколишньому середовищі; порушення порядку комплексного використання водних ресурсів; заподіяти шкоду іншим водокористувачам.

Комплексний критерій для розмежування цих видів водокористування було запропоновано Н. Р. Кобецькою. На наш погляд, і необхідність отримання спеціального дозволу для здійснення права спеціального водокористування, і оплатний його характер - все це наслідки віднесення того чи іншого виду водокористування до спеціального, однак на їх основі не можна вирішити питання про віднесення виду водокористування до спеціального чи загального.

Слід зазначити, що, окрім загального та спеціального водокористування, доктринально виділяється також третій вид - т. зв. неспеціальне водокористування. Підставою для його виділення є положення ч. 3 ст. 48 ВК - див. коментар.

Стаття 47. Право загального водокористування

Загальне водокористування здійснюється громадянами для задоволення їх потреб (купання, плавання на човнах, любительське і спортивне рибальство, водопій тварин, забір води з водних об'єктів без застосування споруд або технічних пристроїв та з криниць) безкоштовно, без закріплення водних об'єктів за окремими особами та без надання відповідних дозволів.

З метою охорони життя і здоров'я громадян, охорони навколишнього природного середовища та з інших передбачених законодавством підстав районні і міські Ради за поданням державних органів охорони навколишнього природного середовища, водного господарства, санітарного нагляду та інших спеціально уповноважених державних органів встановлюють місця, де забороняється купання, плавання на човнах, забір води для питних або побутових потреб, водопій тварин, а також за певних підстав визначають інші умови, що обмежують загальне водокористування на водних об'єктах, розташованих на їх території.

Місцеві Ради зобов'язані повідомляти населення про встановлені ними правила, що обмежують загальне водокористування.

На водних об'єктах, наданих в оренду, загальне водокористування допускається на умовах, встановлених водокористувачем, за погодженням з органом, який надав водний об'єкт в оренду.

Водокористувач, який узяв водний об'єкт у користування на умовах оренди, зобов'язаний доводити до відома населення умови водокористування, а також про заборону загального водокористування на водному об'єкті, наданому в оренду.

Якщо водокористувачем або відповідною Радою не встановлено таких умов, загальне водокористування визнається дозволеним без обмежень.

До частини першої. Як назва статті, такі і застосування терміну "водокористування" у коментованій частині вказують на те, що цим положенням надається право здійснювати використання води саме з водних об'єктів. Таким чином, положення цієї статті не поширюється на використання води, наприклад, з водопроводів для побутових та санітарних потреб громадян.

Ч. 1 ст. 47 ВК, визначаючи різновиди загального водокористування, містить положення, дещо відмінні від тих, які містяться у Переліку видів спеціального водокористування, затвердженому Міністерством меліорації та водного господарства СРСР 10.08.77. Наприклад, забір води з криниць частиною 1 ст. 47 ВК відноситься до загального виду водокористування. Причому параметри криниць не зазначаються, що дає підстави дійти висновку про те, що у цій статті мається на увазі будь-яка криниця. Натомість підпунктом "в" п. 1 Переліку видів спеціального водокористування, до видів спеціального водокористування віднесено, водокористування, яке здійснюється із застосуванням копаних шахтних колодязів, забивних фільтрових колодязів, каптажів джерел та інших малих споруд для використання підземних вод без примусового пониження рівня води. Ця колізія, в силу положень Постанови ВР України від 12.09.91 "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР", повинна бути вирішена на користь ч. 1 ст. 47 ВК.

У ч. 1 ст. 47 ВК наведено перелік різновидів загального водокористування. Буквальне тлумачення цієї статті свідчить про вичерпний характер цього переліку (відсутні фрази "тощо", "і таке інше").

Коментованою частиною статті визначаються ознаки загального водокористування, серед них названі: безкоштовність; відсутність закріплення за окремими особами; здійснення водокористування без надання спеціальних дозволів. Вважаємо такий підхід некоректним. Насправді, підставою для законодавчого визнання водокористування спеціальним є його характер, істотність його впливу на водні ресурси, що може призвести до негативних змін у навколишньому середовищі; порушення порядку комплексного використання водних ресурсів; заподіяти шкоду іншим водокористувачам¹⁰⁶ (детальніше див. коментар до ст. 46 ВК), а необхідність отримання дозволу, оплатність та закріплення за певною особою - це правові наслідки віднесення водокористування до спеціального. Причому законодавством можуть бути встановлені випадки, коли спеціальне користування здійснюється без дозволу (ст. 67 ВК) та безоплатно (ст. 69 ВК).

Варто зазначити, що чинне законодавство України передбачає три режими здійснення використання води: 1) з отримання спеціального дозволу та внесенням збору; 2) яке здійснюється за плату, проте без отримання спеціального дозволу; 3) яке здійснюється без отримання спеціального дозволу та безкоштовно (докладніше див. коментар до ст. 48 ВК). Формулювання ч. 1 ст. 47 ВК дозволяє загальним водокористуванням назвати саме третій його різновид.

Важливою гарантією права загального водокористування є встановлення прибережних захисних смуг (див. ст. ст. 88 - 90 ВК).

До частин другої, третьої, шостої.

До частин четвертої та п'ятої. Щодо оренди водних об'єктів див. ст. 51 та коментар до неї.

Стаття 48. Спеціальне водокористування

Спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів.

Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.

Не належать до спеціального водокористування:

• пропуск води через гідровузли (крім гідроенергетичних);

• подача (перекачування) води водокористувачам у маловодні регіони;

• усунення шкідливої дії вод (підтоплення, засолення, заболочення);

• використання підземних вод для вилучення корисних компонентів;

• вилучення води з надр разом з видобуванням корисних копалин;

• виконання будівельних, днопоглиблювальних і вибухових робіт;

• видобування корисних копалин і водних рослин;

• прокладання трубопроводів і кабелів;

• проведення бурових, геологорозвідувальних робіт;

• інші роботи, які виконуються без забору води та скидання зворотних вод.

До частини першої. Великим практичним значенням наділене визначення спеціального водокористування, наведене у ч. 1 коментованої статті. Воно слугує основою для визначення режиму, якому повинен підлягати певний вид водокористування. Вищевикладене обумовлює необхідність звернутися до його аналізу докладніше. Буквальне тлумачення ч. 1 ст. 48 ВК дозволяє стверджувати про те, що нею до спеціального водокористування віднесені:

забір води з водних об'єктів із застуванням споруд або технічних пристроїв;

використання води;

скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти.

Наведений перелік є вичерпним. Положення глав 11 - 13 ВК встановлюють особливості здійснення саме цих різновидів права водокористування (див. коментар до ст. 47 ВК). Зупинимося на аналізі цих видів водокористування, які законодавцем віднесені до спеціальних.

Забір води. Першим видом спеціального водокористування є забір води. Цей забір, для того аби вважатися спеціальним водокористування, повинен здійснюватися із застосуванням "споруд або технічних пристроїв".

На наш погляд, коментовану норму слід тлумачити обмежено. Технічними пристроями є і відро, і журавель для забору води з криниці. На наш погляд, спеціальним водокористування є лише такий забір води, який пов'язаний із використанням споруд та пристроїв, які спричиняють істотний вплив на навколишнє середовище, права на свободи водокористувачів. При цьому необхідно зазначити, що ще на початку 70-х років почали виникати питання, пов'язані з віднесенням споруд до таких, що істотно впливають на стан навколишнього природного середовища. Це обумовлювалося чинною на той час редакцією ст. 29 Водного кодексу Української РСР, яка в якості основного критерію для розмежування загального та спеціального видів водокористування закріплювала, використання при здійсненні забору води, спеціальних пристроїв та споруд. При вирішенні питання про те, використання яких споруд та пристроїв є критерієм віднесення забору води до спеціального користування, слід враховувати положення п. 1 Переліку видів спеціального водокористування, затвердженого наказом Міністерства меліорації та водного господарства від 10.08.77, яке продовжує діяти відповідно до Постанови Верховної Ради України від 12.09.91 "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР".

Використання води. Другим різновидом спеціального водокористування є "використання води". Згідно зі ст. 1 ВК використання води становить собою "процес вилучення води для використання у виробництві з метою отримання продукції та для господарсько-питних потреб населення, а також без її вилучення для потреб гідроенергетики, рибництва, водного, повітряного транспорту та інших потреб".

Загалом термін "використання води" означає як вилучення води з природних водних об'єктів, так і її вилучення їх з технічних систем. Слід наголосити, що у ст. 48 ВК цей термін вживається у вужчому значенні, лише як вилучення води з водних об'єктів, оскільки у даній нормі "використання води" розглядається як різновид водокористування. Водокористування ж означає використання вод, "які входять до складу природних ланок кругообігу води", або ж самих об'єктів в цілому (ч. 1 ст. 1 ВК). Таким чином, "використання води" як різновид "водокористування", згадане у ст. 48 ВК, не охоплює забору води з технічних систем.

З цих мотивів слід визнати помилковою практику органів охорони навколишнього природного середовища, за якою підприємства, які забирають воду з комунального (відомчого) водопроводу або інших водогосподарських систем при заборі ними 50 і більше кубічних метрів води на добу, повинні отримувати дозвіл на спеціальне водокористування та сплачувати відповідну плату. Така цифра була взята за основу на підставі того, що згідно з абзацом 4 п. 1.2 Інструкції щодо заповнення форми N 2-ТП (водгосп) було встановлено обов'язок підприємств, що забирають воду з комунального (відомчого) водопроводу або інших водогосподарських систем і передають зворотні води комунальній (відомчій) каналізації при заборі ними 50 і більше кубічних метрів води на добу, а також водокористувачі, що мають оборотні системи водоспоживання загальною потужністю 1000 куб. м на добу і більше, незалежно від кількості забраної свіжої води здійснювати державний облік використання вод. Оскільки метою як встановлення дозвільного режиму спеціального водокористування, так і статистичного обліку використання вод є забезпечення охорони та раціонального використання вод, то значимість забору 50 і більше кубічних метрів води на добу, для охорони і раціонального використання вод з точки зору статистичного обліку дає всі підстави вважати цю цифру значимою і з точки зору встановлення режиму водокористування. Це і стало підставою для використання у питанні про режим водокористування зазначеної вище цифри.

Правозастосовчій практиці відомий і інший підхід до розуміння змісту ч. 1 ст. 48 ВК. Він полягає у запереченні за використанням води з водопроводу властивості спеціального водокористування незалежно від обсягу використаної води¹⁰⁸. Саме такий підхід видається нам вірним. Варто зазначити, що і суди при вирішенні справ виносять рішення не на користь державних органів, які вимагають внесення плати за спеціальне водокористування та отримання дозволу на спецводокористування від підприємств, які використовують воду з водопроводу¹⁰⁹. В одній із ухвал Вищого адміністративного суду по справі, присвяченій аналізованому питанню, було зазначено наступне: "Є правильною позиція судів попередніх інстанцій про неправомірність визначення податковим повідомленням-рішенням від N 0001882301/1/1484 податкового зобов'язання по платі за спеціальне використання водних ресурсів у сумі 103,42 грн. та фінансовим санкціям в сумі 680 грн., оскільки судами було достовірно встановлено, що АФ підприємства "Ерайз" не здійснювала спеціальне водокористування, а оплачувала послуги з поставки води ДУ N 1 КЗЧ Ялтинського району у відповідності з рахунками останнього". Таким чином, отримання води з комунального водопроводу не вважається спеціальним водокористуванням.

Скидання забруднюючих речовин. Третім різновидом спеціального водокористування ч. 1 ст. 48 ВК визначено "... скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів...". Під "скиданням" слід розуміти привнесення забруднюючих речовин у "природні ланки кругообігу води". Такий висновок обґрунтовується цілою низкою міркувань, зокрема, визначенням поняття "вода зворотна", "гранично допустимий скид" (ст. 1 ВК), положеннями ст. 70 ВК тощо. Не можна розглядати як "скидання" в розумінні коментованої норми скидання, яке здійснюється не до водного об'єкта, а, наприклад, на поля фільтрації. Вищевикладене дає підстави для звуженого тлумачення положення ч. 1 ст. 48 ВК. Згідно з цим тлумаченням під скиданням забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів, як різновидом спеціального водокористування слід розуміти скидання таких речовин саме до водних об'єктів.

Скидання забруднюючих речовин із зворотними водами на земельні ділянки чи поля фільтрації необхідно розглядати як видалення відходів і поширювати на ці операції положення законодавства про розміщення відходів.

До частини другої. Щодо режиму здійснення спеціального водокористування для різних потреб див. глави 11 - 14 ВК.

До частини третьої.

Пропуск води через гідровузли (крім гідроенергетичних) здійснюється відповідно до прядку експлуатації водних об'єктів та режиму цих об'єктів. Див. докладніше ст. ст. 76, 77 ВК.

Подача (перекачування) води водокористувачам у маловодні регіони. З метою створення максимально сприятливого режиму здійснення подачі (перекачування) води водокористувачам у маловодні регіони законодавець звільняє цей вид діяльності з-під режиму спеціального водокористування.

Усунення шкідливої дії вод (підтоплення, засолення, заболочення). У ряді випадків усунення шкідливої дії вод здійснюється у формі забору води (наприклад, відкачування води з кар'єру з метою уникнення його затоплення) і пов'язане з використанням вилученої води, зокрема, шляхом розбризкування з метою зменшення запиленості. Така ситуація ставить питання, чи поширюється режим спеціального водокористування на використання вилученої води для зменшення запиленості.

Позитивна відповідь на поставлене питання означатиме крім необхідності отримання дозволу на спеціальне водокористування та відповідного ліміту, ще і виникнення обов'язку внесення плати за здійснення відповідного водокористування (ч. 1 та 6 ст. 49 ВК та п. п. 2, 3 та ін. Порядку погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування, затвердженого ПКМ України від 13.03.2002 N 321).

На наш погляд, у разі забору води при усуненні шкідливої дії вод такий забір не може розглядатися як спеціальне водокористування незалежно від подальшої "долі" забраної води. Таким чином, якщо забрана вода використовується для якихось виробничих потреб суб'єкта, що усуває шкідливу дію вод, це не може розглядатися як підстава для визнання забору води спеціальним водокористуванням.

Вилучення води з надр разом з видобуванням корисних копалин. В такому випадку практично відсутнє "використання води" (як експлуатація корисних її властивостей). У зв'язку з цим, законодавець і не відносить зазначений різновид діяльності не розглядається в якості спеціального водокористування.

Виконання будівельних, днопоглиблювальних і вибухових робіт; видобування корисних копалин і водних рослин. Прокладання трубопроводів і кабелів. Проведення бурових, геологорозвідувальних робіт. Правило цієї норми кореспондує правилу ч. 1 ст. 86 ВК "Користування земельними ділянками дна річок, озер, водосховищ, морів та інших водних об'єктів". Системне тлумачення положень ч. 1 ст. 86 та ст. ст. 48 - 51 ВК дозволяє зробити висновок про те, що зазначені у ст. 86 ВК різновиди діяльності самі по собі взагалі не розглядаються як водокористування.

Інші роботи, які виконуються без забору води та скидання зворотних вод. Положення про "інші роботи" фактично суперечить ч. 1 коментованої статті, за яким до спеціального водокористування, крім забору води та скидання зворотних вод, віднесене "використання води". На наш погляд, дану суперечність слід вирішувати з урахуванням інших положень водного законодавства. Зокрема, слід визнавати спеціальним водокористуванням "використання води", або "інші роботи, які виконуються без забору води та скидання зворотних вод", якщо вони прямо віднесені законом до спеціального водокористування: наприклад, використання для потреб водного транспорту та електроенергетики (ст. 66), рибного господарства (ст. 68).

Стаття 49. Право на здійснення спеціального водокористування

Спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу.

Дозвіл на спеціальне водокористування видається:

державними органами охорони навколишнього природного середовища - у разі використання води водних об'єктів загальнодержавного значення;

Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими Радами за погодженням з державними органами охорони навколишнього природного середовища - у разі використання води водних об'єктів місцевого значення.

Видача дозволу на спеціальне водокористування здійснюється за клопотанням водокористувача з обгрунтуванням потреби у воді, погодженим з державними органами водного господарства, - в разі використання поверхневих вод, державними органами геології - в разі використання підземних вод та державними органами охорони здоров'я - в разі використання водних об'єктів, віднесених до категорії лікувальних.

Порядок погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування затверджується Кабінетом Міністрів України.

У дозволі на спеціальне водокористування встановлюються ліміт забору води, ліміт використання води та ліміт скидання забруднюючих речовин. У разі настання маловоддя ці ліміти можуть бути зменшені спеціально уповноваженими державними органами без коригування дозволу на спеціальне водокористування.

Спеціальне водокористування є платним.

До частин першої та четвертої. Правила видачі дозволу на здійснення спеціального водокористування визначаються Порядком погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування, затвердженого ПКМ України від 13.03.2002 N 321.

На підставі Постанови Верховної Ради України "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" від 12.09.91 N 1545-XII, на території України окремі питання надання дозволу на спеціальне водокористування регламентується також постановою Ради Міністрів СРСР "Про порядок погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування" від 10.06.77 N 500¹¹² - в частині затвердження бланків дозволів на спеціальне водокористування.

Дозвіл на спеціальне водокористування має характер документа дозвільного характеру. Це тягне за собою поширення на порядок його видачі низки додаткових правил, передбачених ст. 4 ЗУ "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" від 06.09.2005 N 2806-IV. Не можна не сказати, що в ст. 49 ВК, як і в інших статтях ВК чи іншому законі, всупереч положенню ч. 1 ст. 4 ЗУ "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" не знайшли відображення платність чи безоплатність видачі документу дозвільного характеру, строк прийняття рішення про видачу або відмову у видачі документа дозвільного характеру; вичерпний перелік підстав для відмови у видачі та анулювання документа дозвільного характеру тощо. Окрім того, в порушення положення ч. 2 ст. 4 ЗУ "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" у Порядку погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування не визначено вичерпного переліку документів, необхідних для одержання цього дозволу.

За таких умов не зовсім зрозуміло, чи є законні підстави для того, щоб вимагати наявності у суб'єктів господарювання відповідних дозволів, і чи законною є видача дозволів відповідно до порядку, що суперечить ЗУ "Про дозвільну діяльність у сфері господарської діяльності".

На наш погляд, виходячи із мети ЗУ "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" - надати додаткові гарантії суб'єктам господарювання при отриманні різного роду дозвільних документів, слід вважати, що порядок видачі дозволів на спеціальне водокористування повинен бути невідкладно приведений у відповідність до вимог Закону. З іншого боку, Закон не скасував існуючої вимоги щодо отримання дозволу на спеціальне водокористування, і відповідні дозволи поки що слід отримувати в порядку, передбаченому чинним законодавством.

До частини другої. Щодо поняття водних об'єктів загальнодержавного та місцевого значення див. ст. 5 ВК та коментар до неї.

До частини третьої. У цій частині передбачено обов'язок суб'єктів погодити клопотання про отримання дозволу на спеціальне водокористування з різними державними органами в залежності від особливостей водного об'єкта. Буквальне тлумачення положення ч. 3 ст. 49 ВК та абз. 4 ст. 1 ЗУ "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" ставить питання про те, чи є документами дозвільного характеру зазначені в ч. 3 ст. 49 ВК та п. 3 Порядку погодження.

Вирішення цього питання залежить від обрання варіанта тлумачення положення ч. 4 ст. 1 ЗУ "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності". Згідно з ч. 4 ст. 1 зазначеного Закону, документ дозвільного характеру визначається як "... дозвіл, висновок, погодження, свідоцтво тощо, який дає суб'єкту господарювання право на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності…".

На наш погляд, у даному випадку "погодження" цілком відповідає наведеному визначенню. Отримання погодження є обов'язковою умовою видачі "кінцевого" дозволу. Орган, який видає дозвіл, не вправі його видати, якщо погодження немає, або він не згоден із відсутністю такого погодження. По суті, нічого б не змінилося, якби закон називав "погодження" просто "іншим дозволом". Більш того, вимога "погодження" є більш обтяжливою для суб'єкта господарювання, ніж вимога щодо отримання двох дозволів - ці дозволи можна було б отримувати незалежно один від одного, у випадку ж із погодженням дозвільна система стає "багатоступеневою".

У практиці застосування положення ч. 3 ст. 49 ВК склалася спірна ситуація щодо того, чи охоплює собою використання поверхневих вод скид забруднюючих речовин у водні об'єкти. Ряд обласних управлінь охорони навколишнього природного середовища вважали, що використання поверхневих вод не охоплює собою скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти і не вимагало від заявників погодження їх клопотань на отримання дозволу на спеціальне водокористування з органами Держводгоспу. Позиція Держводгоспу, навпаки, полягала у тому, що при скиданні забруднюючих речовин у водні об'єкти (за винятком скидання у підземні води) має місце використання поверхневих вод, що в силу ч. 3 ст. 49 ВК та абз. 2 п. 3 Порядку погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування, тягне за собою виникнення обов'язку у заявника погодити це клопотання з органами Держводгоспу¹¹³.

Така позиція видається нам помилковою. У ст. 1 ВК "використання вод" пов'язується лише з їх "вилученням" для різних потреб та їх використання "без вилучення" з водних об'єктів, але лише для потреб, що не передбачають скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти. На основі сказаного необхідно визнати, що вимога ч. 3 ст. 49 ВК щодо погодження клопотання про надання дозволу на використання поверхневих вод з органами Держводгоспу не поширюється на клопотання про отримання дозволу на скидання забруднюючих речовину поверхневі водні об'єкти.

До частини п'ятої. Щодо правових аспектів встановлення лімітів забору води, використання води, скидання забруднюючих речовин див. відповідні визначення у ст. 1 ВК, а також ст. 70 ВК (щодо скидання забруднюючих речовин).

Рівень води у водних об'єктах визначається рішеннями міжвідомчих комісій при Держводгоспі України по встановленню режиму роботи відповідного водосховища чи каскаду водосховищ (див. ст. 76 ВК та коментар до неї). У разі, коли в результаті прийняття рішення такої комісії подальший забір води для промислових потреб у обсягах, обумовлених у договорі, несумісний із забезпеченням питаних та господарсько-побутових потреб громадян, орган, уповноважений видавати дозвіл на здійснення забору води (як правило, обласні управління охорони навколишнього природного середовища) має право зменшити ліміт на відповідний строк.

До частини шостої. Щодо плати за спеціальне водокористування див. ст. 30 ВК та коментар до неї.

Стаття 50. Строки спеціального водокористування

Строки спеціального водокористування встановлюються органами, які видали дозвіл на спеціальне водокористування.

Спеціальне водокористування може бути короткостроковим (до трьох років) або довгостроковим (від трьох до двадцяти п'яти років).

У разі необхідності строк спеціального водокористування може бути продовжено на період, що не перевищує відповідно короткострокового або довгострокового водокористування.

Продовження строків спеціального водокористування за клопотанням заінтересованих водокористувачів здійснюється державними органами, що видали дозвіл на спеціальне водокористування.

До частини першої. Положення цієї частини статті надає дискреційне повноваження щодо встановлення строків дії дозволу державним органам, уповноваженим видавати відповідні дозволи в межах, встановлених ч. 2. Щодо розподілу компетенції із видачі дозволів див. ч. 2 ст. 49 ВК.

При визначенні конкретного строку дії дозволу на спеціальне водокористування державний орган повинен виходити із змісту клопотання про видачу дозволу, зокрема, вміщеного у ньому обґрунтування потреби у воді, та із положень п. 3 Порядку погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування, затвердженого ПКМ від 13.03.2002 N 321 (див. коментар до ч. 2).

Вважаємо, що коментована частина дозволяє уповноваженому органу видати дозвіл на менший строк, ніж строк, вказаний у клопотанні. При цьому відповідний орган повинен керуватися, крім формальних вимог щодо строків спеціального користування (див. ч. 2 статті), також принципами здійснення управлінської діяльності, закріпленими у ч. 3 ст. 2 КАС: прийняття рішень з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи, цілями на досягнення якого спрямоване це рішення etc.

До частини другої. Ця частина встановлює строки спеціального водокористування, що практично означає строк дії дозволу на спеціальне водокористування. Положення коментованої норми деталізовані в абз. 2 - 3 п. 6 Порядку погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування. Відповідно до абз. 2 п. 6 Порядку погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування, спеціальне водокористування може бути:

- короткотерміновим (до 3 років) - у разі скидання водокористувачем забруднюючих речовин у водні об'єкти в обсягах, що перевищують граничнодопустимі, які встановлюються територіальними органами Мінприроди (в тексті вжита назва правопопередника - "Мінекоресурсів");

- довготерміновим (від 3 до 25 років) - в усіх інших випадках (абзац 3 п. 6 Порядку погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування).

До частини третьої. Конкретизація цієї частини здійснено у абзаці 4 п. 6 Порядку погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування, згідно з якою у разі, коли умови спеціального водокористування залишаються незмінними, за клопотанням водокористувача термін спеціального водокористування може бути продовжено, але не більше ніж на період відповідно коротко- або довготермінового водокористування органом, що видав дозвіл, про що у дозволі робиться відповідна відмітка.

До частини четвертої. Щодо розподілу компетенції із видачі дозволів див. ч. 2 ст. 49 ВК.

Стаття 51. Користування водними об'єктами (їх частинами) на умовах оренди

У користування на умовах оренди водні об'єкти (їх частини) місцевого значення та ставки, що знаходяться в басейнах річок загальнодержавного значення, можуть надаватися водокористувачам лише для риборозведення, виробництва сільськогосподарської і промислової продукції, а також у лікувальних і оздоровчих цілях.

Передача орендарем права на оренду водного об'єкта (чи його частини) іншим суб'єктам господарювання забороняється.

Орендодавцями водних об'єктів (їх частин) місцевого значення є Верховна Рада Автономної Республіки Крим і обласні Ради.

Окремі повноваження щодо надання водних об'єктів (їх частин) місцевого значення в користування Верховна Рада Автономної Республіки Крим та обласні Ради можуть передавати відповідним органам виконавчої влади на місцях чи іншим державним органам.

Орендодавцями водних об'єктів загальнодержавного значення є Кабінет Міністрів України та місцеві державні адміністрації.

Розподіл повноважень щодо передачі водних об'єктів загальнодержавного значення визначається Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Кодексу та інших законів України.

Право водокористування на умовах оренди оформляється договором, погодженим з державними органами охорони навколишнього природного середовища та водного господарства.

Умови, строки і збір за оренду водних об'єктів (їх частин) визначаються в договорі оренди за згодою сторін.

Водокористувачі, яким водний об'єкт (його частина) надано в оренду, можуть дозволити іншим водокористувачам здійснювати спеціальне водокористування в порядку, встановленому цим Кодексом.

Користування водними об'єктами (їх частинами) на умовах оренди здійснюється відповідно до вимог водного законодавства і регулюється цим Кодексом та іншими актами законодавства України.

До частини першої. Аналіз як назви, так і ч. 1 ст. 51 ВК дозволяє стверджувати про те, що в якості об'єкта оренди, передбаченого цієї статтею, розуміється саме водний об'єкт (визначення див. у ст. 1 ВК). В юридичні літературі і в правозастосовчій практиці іноді ототожнюють термін "водний об'єкт" з терміном "земельна ділянка водного фонду". На наш погляд, підстав для такого ототожнення немає. Водний об'єкт - це елемент довкілля, екосистема, що включає в себе і відповідну земельну ділянку, і води, що знаходяться у водному об'єкті.

З іншого боку, оренда водного об'єкта сама по собі не дає права ні на спеціальне водокористування водами із цього водного об'єкта, ні на будь-яке використання дна водойми, що не охоплювалося б правом загального землекористування. Щодо режиму здійснення спеціального водокористування див. ст. ст. 48 - 50 ВК, щодо використання земельних ділянок дна водойм - ст. 86 ВК та коментар до неї.

На даний час обсяг повноважень, який надає орендареві оренда водного об'єкта, законодавством чітко не визначається. Можна впевнено стверджувати лише те, що оренда водного об'єкта зніме додаткові претензії до суб'єкта господарювання, що займається риборозведенням, з боку контролюючих органів, та дозволить йому обмежувати на відповідному водному об'єкті право загального (ч. 4 ст. 47 ВК) та спеціального (ч. 9 коментованої статті) водокористування.

До частин другої - шостої. Щодо поняття водних об'єктів загальнодержавного та місцевого значення див. ст. 5 ВК.

На сьогодні КМУ не здійснив розподілу повноважень щодо передачі водних об'єктів загальнодержавного значення у користування.

До частини сьомої. Договір оренди водного об'єкта має бути укладений в письмовій формі (п. 3 ч. 1 ст. 208 ЦК). Згаданий у ч. 7 ст. 51 ВК договір може бути укладеним в нотаріальній формі лише за бажанням сторін. В жодному чинному законі не вимагається укладати такі договори в нотаріальній формі, що в силу ч. 1 ст. 209 ЦК означає необов'язковість нотаріальної форми договору оренди водного об'єкта.

Істотними умовами договору оренди водного об'єкта є: предмет договору (водний об'єкт певної якості), строк договору, а також всі умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК).

До частини восьмої. Під "збором за оренду" слід розуміти орендну плату. Розміри та порядок сплати цього платежу на сьогодні законодавством не визначені і визначається в договорі сторонами на свій розсуд. Зарахування та розподіл коштів від збору здійснюється відповідно до бюджетного законодавства.

До частини дев'ятої. Щодо режиму здійснення спеціального водокористування див. ст. ст. 48 - 50 ВК.

До частини десятої. Частина регулятивного значення не має.

Стаття 53. Користування водними об'єктами для потреб повітряного транспорту

Користування водними об'єктами для потреб повітряного транспорту здійснюється безкоштовно та без надання відповідного дозволу. У разі необхідності воно може бути частково або повністю заборонено Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими Радами за поданням відповідних державних органів водного господарства або охорони навколишнього природного середовища згідно з законодавством.

Зміст коментованої норми та інших норм ВК не дозволяє однозначно віднести користування водними об'єктами для потреб водного транспорту до загального чи спеціального користування. З одного боку, надання права користуватися водними об'єктами для зазначених у цій статті потреб безкоштовно та без надання спеціального дозволу свідчить про загальний характер цього різновиду водокористування; з іншого - цей вид водокористування відсутній у вичерпному переліку видів загального водокористування, передбаченому ч. 1 ст. 47 ВК, і не відповідає загальному визначенню загального природокористування, вміщеному у ст. 38 ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища".

Як свідчить аналіз змісту ст. 53 ВК, передбачена в ній повна або часткова заборона зазначеного у ній водокористування не є результатом проведення перевірки та санкцією, за виявлене в її результаті правопорушення. У зв'язку з цим, до цього рішення не застосовуються положення ст. 4 ЗУ "Про основі засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 05.04.2007 N 877-V.

Разом з тим, рішення, передбачене цією статтею, повинно бути прийняте з урахуванням принципів прийняття рішень державними органами та органами місцевого самоврядування, визначених ч. 3 ст. 2 КАС.

Стаття 54. Часткова або повна заборона користування водними об'єктами

Користування водними об'єктами, які мають особливе державне значення, наукову або культурну цінність, а також тими, що входять до складу систем оборотного водопостачання теплових та атомних електростанцій, може бути частково чи повністю заборонено в порядку, встановленому законодавством.

Лісосплав на водних об'єктах забороняється.

До частини першої. Обмеження, про які мова іде в цій частині, стосуються як права загального, так і спеціального водокористування. Щодо обмежень права загального водокористування див. ч. 2 ст. 47 ВК.

Щодо права спеціального водокористування, режим відповідних водних об'єктів визначають комісії по встановленню режиму роботи того чи іншого водного об'єкта (див. ст. 76 ВК та коментар до неї). Цим рішенням визначаються конкретні параметри функціонування цього водного об'єкта (з урахуванням необхідності збереження його наукової чи культурної цінності). Якщо спеціальне водокористування не дозволяє забезпечити встановлений рішенням зазначеної комісії умов, то дозволи на спеціальне водокористування видані бути не можуть, а якщо вони вже видані, право спеціального водокористування підлягає припиненню (ст. ст. 55, 56 ВК).

До частини другої. Цією частиною фактично "витісняються" положення абзацу 13 п. 1 Переліку видів спеціального водокористування, затвердженого Міністерством меліорації та водного господарства СРСР від 10.08.77, яким до спеціальних видів водокористування відносився мольовий сплав лісу, а також сплав деревини в пучках та кошелях без судової тяги.

Заборона сплаву лісу обумовлена тим, що він спричиняє значну шкоду довкіллю. Значна кількість деревини тоне, гниє, змінюється хімічний склад води, засмічується дно водойм, знищуються місця нересту риби тощо.

Стаття 55. Підстави для припинення права спеціального водокористування

Право юридичних та фізичних осіб на спеціальне водокористування припиняється у разі:

1) якщо відпала потреба у спеціальному водокористуванні;

2) закінчення строку спеціального водокористування;

3) ліквідації підприємств, установ чи організацій;

4) передачі водогосподарських споруд іншим водокористувачам;

5) визнання водного об'єкта таким, що має особливе державне значення, наукову, культурну чи лікувальну цінність;

6) порушення умов спеціального водокористування та охорони вод;

7) виникнення необхідності першочергового задоволення питних і господарсько-побутових потреб населення;

8) систематичного невнесення збору в строки, визначені законодавством.

Законодавством України можуть бути передбачені й інші підстави для припинення права спеціального водокористування.

До частини першої. Щодо порядку припинення права спеціального водокористування за наявності підстав, зазначених у коментованій нормі, див. ч. 1 ст. 56 ВК.

Визнання водного об'єкта таким, що має "особливе значення" чи "цінність" (п. 5), відбувається у процедурі оголошення відповідної території об'єктом природно-заповідного фонду, культурної спадщини чи курортом (див. коментар до ст. ст. 62, 63, 64 ВК).

Щодо умов спеціального водокористування та охорони вод (п. 6) див. ст. 48 - 49, Розділ IV "Охорона вод" ВК.

При оцінці того, яка саме "необхідність першочергового задоволення питних і господарсько-побутових потреб населення" (п. 7) може бути підставою для припинення права водокористування, слід керуватися принципами управлінської діяльності, закріпленими у ч. 3 ст. 2 КАС України.

"Систематичність" невнесення збору (п. 8) розглядається наступним чином. Кожен день прострочення збору вважається невнесенням суми збору. Систематичним вважається невнесення або внесення в неповному обсязі збору за спеціальне використання водних ресурсів протягом шести місяців. Саме таке порушення дає органу, який видав дозвіл на спеціальне водокористування, право скасувати його (п. 3.6 Інструкції про порядок обчислення і справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту, затвердженої наказом Мінфіну, ДПА, Мінекономіки, Мінекобезпеки від 01.10.99 N 231/539/118/219; абзац 5 листа ДПА "Про затвердження Порядку видачі та погодження дозволів на спеціальне водокористування" від 29.03.2002 N 5347/7/18-2217).

До частини другої. Положення коментованої норми слід розуміти звужено. "Інші" підстави для припинення права водокористування, з урахуванням правила абзацу 6 ч. 1 ст. 4 ЗУ "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" ("виключно законами України має бути встановлено вичерпний перелік підстав для відмови у видачі та анулювання документа дозвільного характеру"), можуть бути встановлені лише законом. Такий закон на сьогодні відсутній.

Стаття 56. Порядок припинення права спеціального водокористування

Припинення права спеціального водокористування здійснюється:

1) за клопотанням водокористувача у випадках, передбачених пунктом 1 статті 55 цього Кодексу;

2) за рішенням органу, що видав дозвіл на спеціальне водокористування, у випадках, передбачених пунктами 2 - 4 статті 55 цього Кодексу;

3) за рішенням Кабінету Міністрів України або відповідних Рад у випадках, передбачених пунктами 5 і 7 статті 55 цього Кодексу;

4) на вимогу органу, який видав дозвіл на спеціальне водокористування, у випадках, передбачених пунктами 6 і 8 статті 55 цього Кодексу.

Припинення права на спеціальне водокористування в усіх випадках здійснюється органом, що видав дозвіл на спеціальне водокористування.

До частини першої. Термін "орган, який видав дозвіл на спеціальне водокористування" конкретизується за допомогою п. 2 Порядку погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування, затвердженого ПКМ від 13.03.2002 N 321, згідно з яким "дозволи видаються у разі використання води водних об'єктів: загальнодержавного значення - Республіканським комітетом екології та природних ресурсів Автономної Республіки Крим, державними управліннями екології та природних ресурсів в областях, мм. Києві і Севастополі, державними інспекціями охорони Чорного і Азовського морів (далі - територіальні органи Мінекоресурсів); місцевого значення - Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за погодженням з відповідними територіальними органами Мінекоресурсів".

Враховуючи зміни в системі органів виконавчої влади, що відбулися з моменту затвердження Порядку, замість "Мінекоресурсів" у наведеній цитаті слід читати "Мінприроди" (див. коментар до ст. 15 ВК), замість "інспекцій охорони Чорного і Азовського моря" - "Державна екологічну інспекцію з охорони довкілля Північно-Західного регіону Чорного моря", "Державна Азово-Чорноморська екологічна інспекція". На сьогодні існує проблема територіального розмежування повноважень між згаданими інспекціями.

До частини другої. Ця частина відтворена в п. 9 Порядку погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування, затвердженого ПКМ від 13.03.2002 N 321.

Стаття 57. Відшкодування збитків, завданих водокористувачам припиненням права або зміною умов спеціального водокористування

Водокористувачам відшкодовуються збитки, завдані припиненням права або зміною умов спеціального водокористування, за винятком випадків, коли таке припинення (зміна умов) було здійснено з вини самого водокористувача чи за його клопотанням.

Порядок відшкодування таких збитків водокористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

До частини першої. Стаття 1166 ЦК встановлює загальні засади відшкодування шкоди. За загальним правилом відшкодуванню підлягає лише шкода, заподіяна в результаті протиправних діянь. Разом з тим, ч. 4 ст. 1166 ЦК встановлено виняток з цього правила, за яким шкода, заподіяна правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Таким законом і є ВК, зокрема, його ч. 1 ст. 57.

Відповідно до коментованої норми, шкода, заподіяна припиненням права спеціального водокористування за клопотанням водокористувача (п. 1 ч. 1 ст. 55 ВК) або "з його вини" (п. 6 ч. 1 ст. 55 ВК), не відшкодовується.

До частини другої. Цією частиною вирішення питання про порядок відшкодування шкоди віднесено до відання КМ України, який своєю постановою від 14.08.96 N 966 затвердив Порядок відшкодування збитків, завданих водокористувачам припиненням права або зміною умов спеціального водокористування. Проте аналіз положень Порядку свідчить, що ним не вноситься нічого нового у правове регулювання відносин з відшкодування шкоди. Відсилка до спеціальної методики для визначення розміру відшкодування шкоди, заподіяної припинення чи зміною умов водокористування (п. 6 зазначеного Порядку), поки спрямовує "в нікуди" - на сьогодні методика відсутня.

Вищевикладене спонукає до висновку про необхідність відшкодування шкоди, передбаченої ч. 1 ст. 57 ВК, за загальними правилами ст. 1166 ЦК.

Глава 11. СПЕЦІАЛЬНЕ ВОДОКОРИСТУВАННЯ ДЛЯ ЗАДОВОЛЕННЯ ПИТНИХ І ГОСПОДАРСЬКО-ПОБУТОВИХ ПОТРЕБ НАСЕЛЕННЯ

Стаття 58. Вимоги до якості вод, що використовуються для задоволення питних і господарсько-побутових потреб населення

Для задоволення питних і господарсько-побутових потреб населення використовуються води, якісні характеристики яких відповідають встановленим державним стандартам, нормативам екологічної безпеки водокористування і санітарним нормам.

Водокористувачі мають право вимагати від власника вод (водопостачальника) відомості про якість питної води.

У разі невідповідності якісних характеристик цих вод встановленим стандартам, нормативам екологічної безпеки водокористування і санітарним нормам їх використання припиняється за рішенням державних органів санітарного нагляду.

До частини першої. Відносини щодо питного водопостачання регулюються Законом України "Про питну воду та питне водопостачання". Цей Закон, зокрема, містить спеціальний розділ V "Стандартизація та нормування у сфері питної води і питного водопостачання".

У відповідності до положень Закону вимоги до якості питної води встановлені морально застарілим ГОСТ 2874-82 "Вода питьевая. Гигиенические требования. Контроль за качеством", а також Державними санітарними правилами і нормами "Вода питна. Гігієнічні вимоги до якості води централізованого господарсько-питного водопостачання", затвердженими наказом Міністерства охорони здоров'я України від 23.12.96 N 383.

Щодо нормативів "екологічної безпеки водокористування" див. ст. 36 ВК та коментар до неї.

Необхідно звернути увагу і на те, що зазначені нормативи та санітарні норми є критеріями права на екологічну безпеку громадян (абзац 10 ст. 1 ЗУ "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя", ч. 3 ст. 19 ЗУ "Про основи містобудування"). Порушення цих нормативів дає право громадянам, чиє право на безпечне для життя і здоров'я довкілля порушено, звернутися до суду за захистом свого порушеного права.

До частини другої. Право водокористувачів на отримання екологічної інформації передбачено ст. 50 Конституції України, ст. 4 Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля; п. "е" ч. 1 ст. 9 ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища"; ст. ст. 9, 22 ЗУ "Про питну воду та питне водопостачання", ст. ст. 32, 33 ЗУ "Про інформацію". Цими ж актами визначається і механізм реалізації цього права шляхом подання т. зв. "інформаційних запитів".

У частині звернення за отриманням зазначеної у ч. 2 ст. 58 ВК інформації до державних органів та органів місцевого самоврядування застосовуються також правила, встановлені Положенням про порядок надання екологічної інформації, затвердженим наказом Мінприроди від 18.12.2003 N 169.

До частини третьої. Щодо правової природи заходів, передбачених коментованою нормою, див. коментар до п. 13 ст. 8 ВК.

Особливості застосування зазначених заходів у випадку, передбаченому коментованою нормою, визначено Інструкцією про порядок застосування державною санітарно-епідеміологічною службою України адміністративно-запобіжних заходів (обмеження, тимчасова заборона, заборона, припинення, зупинення), затвердженою наказом МОЗ від 14.04.95 N 67.

Стаття 59. Централізоване водопостачання населення

Під час здійснення спеціального водокористування для задоволення питних і побутових потреб населення в порядку централізованого водопостачання підприємства, установи та організації, у віданні яких перебувають питні та господарсько-побутові водопроводи, здійснюють забір води безпосередньо з водних об'єктів відповідно до затверджених у встановленому порядку проектів водозабірних споруд, нормативів якості води і дозволів на спеціальне водокористування.

Ці підприємства, установи та організації зобов'язані здійснювати постійне спостереження за якістю води у водних об'єктах, підтримувати в належному стані зону санітарної охорони водозабору та повідомляти державні органи санітарного нагляду, охорони навколишнього природного середовища, водного господарства і місцеві Ради про відхилення від встановлених стандартів і нормативів якості води.

На централізованих водозаборах підземних вод в межах їх родовищ та на прилеглих територіях водокористувачі повинні облаштовувати локальну мережу спостережувальних свердловин.

До частини першої. Положення цієї частини відіграють обмежене практичне значення у процесі регулювання суспільних відносин, оскільки не встановлюють жодних положень, яких би не існувало без цієї частини ст. 59 ВК. Наприклад, дотримуватися нормативів якості води водокористувач зобов'язаний в силу положень ч. 1 ст. 58 ВК. Внесення змін до проектів водозабірних споруд без проведення комплексної державної експертизи проекту цих споруд та їх затвердження буде означати порушення абзацу 4 ч. 1 ст. 8 ЗУ "Про інвестиційну діяльність" та п. 6 Порядку затвердження інвестиційних програм і проектів будівництва та проведення їх державної експертизи, затвердженого ПКМ України від 31.10.2007 N 1269. Необхідність дотримання умов дозволів випливає із природи дозволу (див., наприклад, ч. 1 ст. 49 ВК).

До частини другої. Щодо якості води див. відповідне визначення у ст. 1, а також ч. 1 ст. 37 ВК.

До частини третьої. Характеристику спостережувальних свердловин див. у коментарі до ч. 1 ст. 105 ВК.

Стаття 60. Нецентралізоване водопостачання населення

Під час використання води для питних і господарсько-побутових потреб населення в порядку нецентралізованого водопостачання юридичні і фізичні особи здійснюють її забір безпосередньо з поверхневих або підземних водних об'єктів у порядку загального і спеціального водокористування.

Періодичний контроль за якістю води, що використовується для нецентралізованого водопостачання населення, здійснюється державними органами санітарного нагляду за рахунок водокористувачів.

До частини першої. Положення цієї частини містять відсилання до загальних положень про загальне та спеціальне водокористування, викладених у ст. ст. 46 - 57 ВК, у зв'язку з чим істотного практичного значення не мають.

До частини другої. Реалізація правила про здійснення нагляду за рахунок водокористувачів знаходить прояв лише в якості обов'язку останніх забезпечувати умови для здійснення такого контролю: надавати необхідні документи, розмістити перевіряючих etc. Неврегульованість цього питання перетворює це положення на декларацію.

Стаття 61. Використання підземних вод питної якості

Підземні води питної якості повинні використовуватися у першу чергу для задоволення потреб питного і господарсько-побутового водопостачання населення, а також харчової промисловості та тваринництва.

Встановлений цією статтею пріоритет використання води для задоволення потреб питного і господарсько-побутового призначення, харчової промисловості та тваринництва може слугувати підставою для обмеження промислового використання води в інтересах зазначених видів використання води.

Положення цієї статті частково кореспондують п. 7 ч. 1 ст. 55 ВК.

До сказаного варто додати, що буквальне тлумачення положення ст. 61 ВК дає підстави зробити висновок про дискретний характер передбаченого ним повноваження. Тобто рішення про обмеження водокористування в зазначених у ст. 61 ВК цілях, відноситься на розсуд уповноваженого державного органу. Останній при прийнятті відповідного рішення повинен керуватися принципом пропорційності - тобто з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (п. 8 ч. 3 ст. 2 КАС). Уповноваженими органами, які мають право приймати такі рішення, є органи, які видали дозволи на здійснення спеціального водокористування (ч. 2 ст. 56 ВК).

Обмеження, про які йде мова у ст. 61 ВК, можуть полягати в частковому припиненні права використання підземних вод (якщо зменшення ліміту розглядати як припинення права водокористування на розмір зменшення ліміту). В тих же випадках положення ч. 2 ст. 56 ВК може застосовуватися до випадків, передбачених ст. 61 ВК, за аналогією закону (тобто як закон, який регулює подібні правовідносини), можливість цього у аналізованих відносинах передбачена ч. 7 ст. 9 КАС.

Глава 12. СПЕЦІАЛЬНЕ ВОДОКОРИСТУВАННЯ ТА КОРИСТУВАННЯ ВОДНИМИ ОБ'ЄКТАМИ ДЛЯ ЛІКУВАЛЬНИХ, КУРОРТНИХ І ОЗДОРОВЧИХ ЦІЛЕЙ

Стаття 62. Віднесення водних об'єктів до категорії лікувальних

Водні об'єкти, що мають природні лікувальні властивості, належать до категорії лікувальних, якщо їх включено до спеціального переліку.

Перелік водних об'єктів, віднесених до категорії лікувальних, із зазначенням запасів вод та їх лікувальних властивостей, а також інших сприятливих для лікування і профілактики умов, затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони здоров'я, спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань геології та використання надр і спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань водного господарства.

До частини першої. Включення водного об'єкта до категорії лікувальних тягне встановлення навколо нього зон санітарної охорони (див. ст. 93 ВК).

Слід розрізняти віднесення водного об'єкта до категорії лікувальних відповідно до коментованої норми та процедуру оголошення місцевості курортом (див. Закон України "Про курорти"). І в першому, і в другому випадку встановлюються зони санітарної охорони зі схожим правовим режимом. Проте необхідно мати на увазі, що курорт охоплює собою не лише лікувальні природні ресурси, а і відповідні будівлі та споруди з об'єктами інфраструктури, що використовується з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань та для рекреації (абзац 2 ст. 1 ЗУ "Про курорти").

По відношенню до однієї і тієї самої території може здійснюватися оголошення території курортом, віднесення водного об'єкта до категорії лікувальних, або й те, й інше.

Включення того чи іншого об'єкта до Державного кадастру природних лікувальних ресурсів означає необхідність встановлення округів і зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони (ст. 47; ч. 2 і 3 ст. 48 ЗК)¹¹⁷, проте встановлення округів та зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони не відбувається автоматично. Для цього необхідно розробити відповідні проекти землеустрою, в яких було б визначено, де проходить межа цієї зони.

До частини другої. Перелік, передбачений коментованою нормою, затверджено ПКМ України від 11.12.96 N 1499.

Стаття 63. Користування водними об'єктами, що віднесені до категорії лікувальних

Водні об'єкти, віднесені у встановленому порядку до категорії лікувальних, використовуються виключно у лікувальних і оздоровчих цілях.

Положення коментованої статті конкретизуються ПКМ України від 11.12.96 N 1499, якою затверджено Перелік водних об'єктів, що відносяться до категорії лікувальних. У Переліку для кожного водного об'єкта наведено комплекс показань щодо лікувального використання. Щодо режиму використання лікувальних водних об'єктів див. також ст. ст. 62 та 64.

Стаття 64. Порядок користування водами в оздоровчих, рекреаційних та спортивних цілях

Користування водами в оздоровчих, рекреаційних та спортивних цілях здійснюється в порядку загального та спеціального водокористування.

Місця користування водами в оздоровчих, рекреаційних та спортивних цілях встановлюються відповідними Радами у порядку, встановленому законодавством.

Користування водними об'єктами в оздоровчих, рекреаційних та спортивних цілях у порядку загального водокористування може бути заборонено або обмежено відповідно до статті 45 цього Кодексу.

До частини першої. Щодо поняття та режиму здійснення загального та спеціального водокористування див. главу 10 ВК.

До частини другої. Положення коментованої частини кореспондують ч. 2 ст. 47 ВК. "Місця користування" водами визначаються місцевими радами шляхом встановлення заборон на здійснення водокористування у певних місцях. Якщо заборони не встановлено, користування водами для потреб, вказаних у коментованій нормі, у певному місці слід вважати дозволеним.

При цьому коментована норма передбачає призначення за рішеннями місцевих рад певних територій спеціально для здійснення видів водокористування, згаданих у коментованій частині.

До частини третьої. Щодо заборони та обмеження права загального водокористування див. ст. ст. 45, 54 ВК.

Глава 13. ОСОБЛИВОСТІ СПЕЦІАЛЬНОГО ВОДОКОРИСТУВАННЯ ТА КОРИСТУВАННЯ ВОДНИМИ ОБ'ЄКТАМИ ДЛЯ ПОТРЕБ ГАЛУЗЕЙ ЕКОНОМІКИ

Стаття 65. Особливості спеціального водокористування та користування водними об'єктами для потреб сільського і лісового господарства

Користування водами для потреб сільського і лісового господарства здійснюється у порядку як загального, так і спеціального водокористування.

Під час зрошення земель сільськогосподарського призначення водокористувачі зобов'язані здійснювати заходи щодо попередження підтоплення, заболочення, засолення та забруднення цих земель. Якість води, що використовується для зрошення земель сільськогосподарського призначення, повинна відповідати встановленим нормативам.

Зрошення сільськогосподарських угідь стічними водами може бути дозволено державними органами охорони навколишнього природного середовища за погодженням з державними органами санітарного і ветеринарного нагляду.

Зрошення сільськогосподарських угідь та скидання дренажних вод у водні об'єкти здійснюються на підставі дозволу на спеціальне водокористування, який видається власнику зрошуваних угідь у встановленому цим Кодексом порядку.

Під час осушення земель сільськогосподарського призначення повинні здійснюватися заходи щодо запобігання деградації та вітровій ерозії цих земель, а також погіршення стану водних об'єктів.

Положення, передбачені цією статтею, поширюються також на зрошувані та осушувані землі лісового фонду.

До частини першої. Практичне значення цього положення вичерпується, відсилкою до загального порядку здійснення загального чи спеціального водокористування, передбачених ст. ст. 46 - 56 ВК.

До частини другої. Зрошення земель, в більшості випадків, здійснюється за допомогою меліоративних систем. У зв'язку з істотним впливом меліоративних систем на стан земельних ділянок ця частина встановлює загальні вимоги щодо їх експлуатації. Експлуатація меліоративних споруд здійснюється згідно з технічною документацією на ці споруди та системи. Саме вимоги, визначені в технічній документації (проект будівництва відповідної системи чи споруди; регламент експлуатації меліоративної системи (споруди)) конкретизують вимоги ч. 2 ст. 65 ВК щодо попередження підтоплення, заболочення, засолення та в певній мірі і забруднення земель.

У зв'язку із таким значенням проектної документації правовий механізм реалізації положень ч. 2 ст. 65 ВК поділяється на дві частини: 1) забезпечення дотримання вимог ч. 2 ст. 65 ВК у процесі розроблення проектної документації; 2) дотримання зазначених вимог у процесі експлуатації меліоративних споруд чи систем.

Дотримання вимог ч. 2 ст. 65 ВК при складанні проекту будівництва меліоративної системи здійснюється за допомогою комплексної державної експертизи. Необхідність її проведення передбачено абз. 4 ч. 1 ст. 8, ст. 15 ЗУ "Про інвестиційну діяльність" від 18.09.91. Згідно з ч. 3 ст. 31 ЗУ "Про меліорацію земель" від 14.01.2000, передпроектна та проектно-кошторисна документація на будівництво нових і реконструкцію існуючих меліоративних систем, окремих об'єктів інженерної інфраструктури підлягає комплексній державній експертизі, яка проводиться в порядку, що встановлюється КМ України.

Відповідно до абзацу 3 п. 7 Порядку затвердження інвестиційних програм і проектів будівництва та проведення їх державної експертизи, затвердженого ПКМ України від 31.10.2007 N 1269, висновок державної екологічної експертизи є складовою частиною висновку комплексної державної експертизи лише за умови, коли об'єкт який проектується, становить підвищену екологічну небезпеку. Пунктом 15 Переліку видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, затвердженого ПКМ України від 27.07.95 N 554, до видів діяльності, що становлять підвищену екологічну небезпеку віднесено будівництво гідроенергетичних та гідротехнічних споруд і меліоративних систем. Реалізація проекту будівництва відповідної гідротехнічної споруди без позитивного висновку державної екологічної експертизи забороняється (ч. 3 ст. 39 ЗУ "Про екологічну експертизу").

В процесі експлуатації меліоративної споруди чи системи забороняється використовувати їх всупереч проектній документації. Крім того, органами Держводгоспу затверджується регламент експлуатації кожної меліоративної системи чи споруди. Її експлуатація повинна здійснюватися відповідно до цього регламенту (ч. 2 ст. 24 ЗУ "Про меліорацію земель").

Регламентом експлуатації меліоративної системи чи споруди передбачається також проведення планово-поперджувальних ремонтів, які здійснюються у порядку, передбаченому Положенням про проведення планово-попереджувальних ремонтів меліоративних систем і споруд, затвердженого наказом Держводгоспу від 01.10.99 N 151, а також Методикою визначення корозійного стану трубопроводів зрошення та водопостачання, затверджена наказом Держводгоспу від 11.02.2008 N 35. Дотримання зазначених нормативно-правових актів також служить засобом виконання вимог ч. 2 ст. 65 ВК, оскільки запобігає підтопленню чи заболоченню через порушення в роботі меліоративних споруд та систем.

Спеціальних нормативів, про які іде мова у ч. 2 ст. 65 ВК, на сьогодні немає. Разом із тим, вода не повинна містити забруднюючих речовин у кількостях, які б призводили до перевищення нормативів ГДК у ґрунті.

До частини третьої. Щодо поняття стічних вод див. ст. 1 ВК та коментар до неї.

До частини четвертої. Системне тлумачення положення цієї частини свідчить, про закріплення у ній двох самостійних різновидів водокористування: 1) зрошення сільськогосподарських угідь та 2) скидання дренажних вод. Зупинимося на їх аналізі докладніше.

Зрошення сільськогосподарських угідь є використанням вод для сільськогосподарських потреб. Системне тлумачення коментованої норми разом із ч. 1 та ч. 2 ст. 48 ЗК дозволяє стверджувати, що для зрошення сільськогосподарських угідь необхідно отримати дозвіл на забір відповідних обсягів води із водного об'єкта. Саме цей дозвіл мається на увазі в коментованій нормі.

У випадку із скиданням дренажних вод слід отримати дозвіл на скидання забруднюючих речовин. Скидання дренажних вод є різновидом зворотних вод (ст. 1 ВК).

До частини п'ятої. Осушення земель є частиною меліорації земель (абзац 2 ст. 1 ЗУ "Про меліорацію земель"). Здійснюється вона за допомогою меліоративних споруд та систем. Механізм виконання вимог, закріплених ч. 5 ст. 65, викладено у коментарі до ч. 2 цієї статті.

До частини шостої. Під терміном "землі лісового фонду" слід розуміти (з урахуванням редакції Лісового кодексу України від 21.01.94) землі лісогосподарського призначення.

Стаття 66. Особливості спеціального водокористування та користування водними об'єктами для промислових і гідроенергетичних потреб

Під час користування водними об'єктами для промислових потреб водокористувачі зобов'язані дотримувати встановлених умов спеціального водокористування, екологічних вимог, а також вживати заходів щодо зменшення витрат води (особливо питної) та припинення скидання забруднених зворотних вод шляхом удосконалення виробничих технологій, схем водопостачання та очищення стічних вод.

Ліміти споживання питної води для промислових потреб з комунальних і відомчих господарсько-питних водопроводів встановлюються місцевими Радами за погодженням з державними органами охорони навколишнього природного середовища.

У разі стихійного лиха, аварій, інших екстремальних ситуацій, а також перевитрати водокористувачем встановленого ліміту споживання води місцеві Ради мають право зменшувати або забороняти споживання питної води для промислових потреб з комунальних водопроводів і тимчасово обмежувати споживання її з відомчих господарсько-питних водопроводів в інтересах першочергового задоволення питних і господарсько-побутових потреб населення.

Гідроенергетичні підприємства зобов'язані дотримувати встановлених правил експлуатації водосховищ, режимів накопичення та спрацювання запасів води, режимів коливань рівня у верхньому і нижньому б'єфах та пропускання води через гідровузли, забезпечувати у встановленому порядку безперебійний пропуск суден, а також пропуск риби до місць нересту відповідно до проектів рибопропускних споруд.

До частини першої. Ч. 1 цієї статті в силу декларативного характеру практичного значення не має.

До частини другої. Нормативно-встановлений порядок встановлення лімітів на поживання питної води для промислових потреб з комунальних і відомчих господарсько-питних водопроводів відсутній. На основі загальних норм чинного законодавства склався наступний порядок. Суб'єкти господарювання, які планують здійснювати використання води з об'єктів первинного водокористувача, подають заявки та обґрунтування обсягів води, яку планується використати у майбутньому періоді. Первинний водокористувач погоджує ці обсяги з обласним управлінням охорони навколишнього природного середовища.

Погоджений перелік вторинних водокористувачів з обсягами передбачуваного використання води, первинний водокористувач подає до місцевих рад. Останні своїм рішенням затверджують ці ліміти. Після цього обласне управління охорони навколишнього природного середовища видає дозвіл на спеціальне водокористування первинному водокористувачу, де вказуються ліміти у обсягах, затверджених місцевою радою у зазначеному вище порядку.

Мета затвердження цих лімітів - узгодити інтереси різних водокористувачів на осіб, які використовують воду; обмежити використання води для промислових потреб і забезпечити пріоритет використання води для питних потреб. Залучення місцевих ради до процедури встановлення лімітів обумовлюється необхідністю врахування інтересів відповідних територіальних громад.

Іншим питанням, яке виникає у зв'язку із застосуванням ч. 2 ст. 66 ВК, є питання про те, що становлять собою "промислові потреби". Практичне значення цього питання зводиться до визначення кола суб'єктів, на яких поширюється обов'язок затверджувати ліміти водоспоживання з господарсько-питних водопроводів. На наш погляд, термін "промисловість" у даному випадку вжитий у загальноприйнятому розумінні - як "найважливіша галузь суспільного матеріального виробництва; сукупність підприємств (фабрик, заводів, електростанцій, шахт і т. ін.), на яких виробляються знаряддя праці, добувається та обробляється сировина, виготовляється частина предметів споживання" або ж як "галузь виробництва, що охоплює переробку сировини, розробку надр, створення засобів виробництва та предметів споживання". Таким чином, термін "промислові потреби", у ч. 2 ст. 66 ВК слід розуміти як потреби у воді, з метою: здійснення перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовується для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи товарів виробничого призначення); оброблення уживаних товарів на сировину; надання промислових послуг. При цьому, очевидно, виходить за межі задуму законодавця встановлювати ліміти на використання води з господарсько-питних водопроводів для громадян, які використовують воду для виготовлення продукції для власного споживання.

До частини третьої. Цією частиною встановлено підстави для обмеження споживання води з господарсько-питних водопроводів. Беручи до уваги істотність правових наслідків для водокористувачів введення цих обмежень, зупинимося на аналізі підстав вжиття цих заходів. Такими підставами, згідно з ч. 3 ст. 66 ВК, є: 1) стихійне лихо, 2) аварія; 3) інші екстремальні ситуації.

Вжите оціночне поняття "екстремальні ситуації", різновидами якого є "стихійне лихо" та "аварія", слід розуміти як будь-яку подію, що призвела до необхідності задоволення питних і господарсько-побутових потреб населення за рахунок зменшення водоспоживання для потреб промисловості.

Обмеження прав водокористувача, який використовує воду для промислових потреб з комунальних водопроводів, повинно бути обумовлене лише необхідністю першочергового задоволення питних і господарсько-побутових потреб населення. В іншому випадку при його прийнятті буде порушено вимогу ч. 2 ст. 19 Конституції України та п. 1 ч. 3 ст. 2 КАС.

Щодо лімітів споживання води див. ч. 2 коментованої статті та коментар до неї.

До частини четвертої. Практичне значення цієї частини обмежене в силу її відсильного характеру (див. ст. ст. 76, 77 ВК).

Стаття 67. Особливості користування водними об'єктами для потреб водного транспорту

Річки, озера, водосховища, канали, інші водойми, а також внутрішні морські води та територіальне море є внутрішніми водними шляхами загального користування, за винятком випадків, коли відповідно до законодавства України їх використання з цією метою повністю чи частково заборонено.

Перелік внутрішніх водних шляхів, віднесених до категорії судноплавних, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Всі судна та інші плавучі засоби мають бути обладнані ємкостями для збирання лляльних та інших забруднених вод, які повинні систематично передаватися на спеціальні очисні споруди для очищення та знезараження.

Забороняється заходження в територіальне море суден, які не провели заміну ізольованого баласту і не обладнані цистернами і закритими фановими системами для збирання стічних вод будь-якого походження чи установками для очищення та знезараження цих вод, що відповідають міжнародним стандартам.

Користування водними об'єктами для плавання на маломірних суднах (веслових, моторних човнах) дозволяється з дотриманням правил, що встановлюються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими Радами за погодженням з Українською державною інспекцією Регістру і безпеки судноплавства.

До частини першої. Положенням ч. 1 ст. 67 ВК встановлено загальний дозвіл на користування водними об'єктами як внутрішніми водними шляхами. Заборона на таке використання внутрішніх водних шляхів повинна бути чітко встановлена законодавством. Наприклад, відповідно до ст. 23 ЗУ "Про державний кордон" низка обмежень передбачена Положенням про прикордонний режим, затвердженим ПКМ України від 27.07.98 N 1147. Згідно зі ст. 17 ЗУ "Про державний кордон", рішення про заборону виходу в територіальне море та внутрішні води України (далі - море) українським невійськовим суднам і плавзасобам приймає начальник прикордонного загону чи загону морської охорони, про що виноситься постанова про заборону виходу в територіальне море та внутрішні води України, у порядку передбаченому Інструкцією про порядок заборони виходу в територіальне море та внутрішні води України українських невійськових суден і плавзасобів посадовими особами Державної прикордонної служби України, затвердженою наказом Державної прикордонної служби України від 18.04.2005 N 291. Можуть бути встановлені й інші обмеження.

До частини другої. Перелік внутрішніх водних шляхів, що належать до категорії судноплавних, затверджено ПКМ України від 12.06.96 N 640.

До частини третьої. Підзаконними нормативно-правовими актами дещо звужується обов'язок, передбачений цією частиною щодо обладнання всіх суден та плавучих засобів ємкостями для збирання лляльних та інших забруднених вод. Наприклад, абз. 3 п. 5 Правил охорони внутрішніх морських вод і територіального моря України від забруднення та засмічення, затверджених ПКМ України від 29 лютого 1996 р. N 269  (прийняті відповідно до ст. 102 ВК) дозволено скидання стічних вод із суден, які не обладнані закритими системами стічних вод, якщо чисельність осіб, що перебувають на борту, не перевищує 10 чоловік.

На наш погляд, статус підзаконного нормативно-правового акта не дає можливість обмежувати правило ч. 3 ст. 67 ВК за допомогою Правил охорони внутрішніх морських вод і територіального моря України, які затверджені ПКМ України.

Для забезпечення виконання припису ч. 3 ст. 67 ВК встановлено обов'язок пломбування запірних пристроїв (клапанів, клинкетів, кінгстонів, захлопок, кранів, люків та інше). Порядок такого пломбування врегульований Інструкцією про порядок пломбування в морських торговельних і річкових портах України суднових запірних пристроїв, призначених для скидання забруднюючих речовин та вод, що їх містять, затвердженою наказом Мінтрансу від 30.09.2002 N 695.

Всі операції із забруднюючими речовинами, в тому числі і передача на спеціальні очисні споруди, підлягають реєстрації (абз. 2 п. 8 Правил охорони внутрішніх морських вод і територіального моря України від забруднення та засмічення), яка здійснюється згідно з Правилами реєстрації операцій із шкідливими речовинами на суднах, морських установах і в портах України, затверджених наказом Мінтрансзв'язку від 10.04.2001 N 205.

До частини четвертої. Перевірка дотримання вимог коментованої частини на судні, яке заходить до територіального моря, здійснюється Інспекцію державного портового нагляду морського торговельного порту України, яка діє на підставі Положення про Інспекцію державного портового нагляду морського торговельного порту України, затвердженого наказом Мінтрансу України від 18.10.2000 N 574 (п. 2.5).

До частини п'ятої. Цією частиною встановлення правил користування водними об'єктами для плавання на маломірних суднах (веслових, моторних човнах) віднесено до повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських Рад. Прикладами таких правил можуть служити Правила користування водними об'єктами для плавання на маломірних (малих) суднах у Донецькій області, затверджені рішенням Донецької обласної ради від 07.04.2005 N 4/27-642, та Правила користування водними об'єктами для плавання на маломірних (малих) суднах у м. Києві, затверджені рішенням Київської міської ради від 26.05.2005 N 393/296.

Положення ч. 5 ст. 67 ВК, якою встановлення правил користування водними об'єктами для плавання на маломірних суднах, віднесено до повноважень відповідних рад, не скасовує повноваження Мінтрансзв'язку видавати нормативно-правові акти з приводу експлуатації маломірних суден. Правовим підґрунтям для цього є положення ст. 4 ЗУ "Про транспорт".

Стаття 68. Особливості спеціального водокористування та користування водними об'єктами для потреб рибного і мисливського господарства

На водних об'єктах (їх частинах), які використовуються для промислового добування риби та іншого водного промислу або мають значення для відтворення їх запасів, права водокористувачів можуть бути обмежені в інтересах рибного господарства та водного промислу.

Перелік промислових ділянок рибогосподарських водних об'єктів (їх частин) визначається Кабінетом Міністрів України.

Водокористувачі, яким надано в користування рибогосподарські водні об'єкти (їх частини), зобов'язані здійснювати заходи, що забезпечують поліпшення екологічного стану водних об'єктів і умов відтворення рибних запасів, а також утримувати в належному санітарному стані прибережні захисні смуги в місцях вилову риби.

Проведення гідромеліоративних робіт у місцях, де перебувають водоплавні птахи, хутрові звірі, а також промисловий вилов риби в місцях, де розводяться бобри і хохулі, здійснюється за погодженням з державними органами рибного і мисливського господарства.

Інші питання користування водами для потреб рибного і мисливського господарства регулюються Законом України "Про тваринний світ", іншими актами законодавства.

До частини першої. Обмеження, про яке іде мова в цій частині, здійснюються в порядку, визначеному ст. ст. 45, 47 ВК.

Необхідно мати на увазі, що за інших рівних умов інтереси рибного господарства та водного промислу будуть мати пріоритет по відношенню до інших потреб, для яких законодавчо не встановлено їх пріоритету. Не матимуть пріоритету інтереси рибного господарства по відношенню до питних і побутових потреб населення (ч. 1 ст. 45 ВК).

"Промислове добування риби та інший водний промисел" слід розуміти як "промислове рибальство" - "вид спеціального використання водних живих ресурсів, що перебувають у стані природної волі, шляхом їх вилучення (вилову, добування, збирання) із природного середовища з метою задоволення потреб населення і народного господарства" та "рибництво" - "штучне розведення і природне відтворення водних живих ресурсів" (п. 3 Тимчасового порядку ведення рибного господарства і здійснення рибальства, затвердженого ПКМ України від 28.09.96 N 1192).

До частини другої. Вимога цієї частини реалізована шляхом затвердження ПКМ України від 22.05.96 року N 552 Переліку промислових ділянок рибогосподарських водних об'єктів.

До частини третьої. Низку вимог, які можна було б розглядати як такі, що конкретизують положення ч. 3 ст. 68 ВК, містить ГОСТ 17.1.2.04-77 "Показники стану та правила таксації водних об'єктів", затвердженого наказом Держкомстандарту СРСР від 27.06.77 N 1609.

Крім загальних правил охорони поверхневих вод, яких повинні дотримуватися зазначені у цій частині водокористувачі, для них встановлюються і додаткові вимоги. Ці вимоги містить режим рибогосподарської експлуатації рибогосподарського водного об'єкта, який розробляється на підставі науково-біологічного обґрунтування, погоджується з територіальним органом рибоохорони та територіальним органом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, у зоні діяльності яких є рибогосподарський водний об'єкт та затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань рибного господарства України (пп. 2.1 - 2.4, додаток 2 Інструкції про порядок здійснення штучного розведення, вирощування риби, інших водних живих ресурсів та їх використання в спеціальних товарних рибних господарствах, затвердженої наказом Держкомрибгоспу від 15.01.2008 N 4).

Режимом рибогосподарської експлуатації рибогосподарського водного об'єкта також можуть бути передбачені і заходи щодо забезпечення поліпшення екологічного стану водних об'єктів і умов відтворення рибних запасів.

Правила щодо санітарного стану прибережних захисних смуг в місцях лову риби визначені ст. 88 ВК (див. коментар) та прийнятим на її основі Порядком визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженим ПКМ України від 08.05.96 N 486. Вимоги цієї статті також дублюються у п. 6.1.5 Правил промислового рибальства в рибогосподарських водних об'єктах України, затверджених наказом Держкомрибгоспу від 18.03.99 N 33.

До частини четвертої. Щодо сутності "гідромеліоративних робіт" див. ст. 4 ЗУ "Про меліорацію".

Визначення місць, де перебувають водоплавні птахи, хутрові звірі, а також місць, де розводяться бобри і хохулі, здійснюється на підставі будь-яких фактичних даних (візуальне спостереження тощо), даних державного кадастру тваринного світу (див. постанову КМ України від 15.11.94 N 772), паспорта водно-болотного угіддя, що має міжнародне значення (див. ПКМ України від 23.11.95 N 935 "Про заходи щодо охорони водно-болотних угідь, які мають міжнародне значення", від 29.08.2002 N 1287 "Про Порядок надання водно-болотним угіддям статусу водно-болотних угідь міжнародного значення", наказ Міністерства екології та природних ресурсів України від 27.12.2002 N 524 "Про затвердження Структури, змісту і порядку ведення паспорта водно-болотного угіддя міжнародного значення").

До частини п'ятої. Крім ЗУ "Про мисливське господарство та полювання", режим використання вод для відповідних потреб визначають Конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовища існування водоплавних птахів, від 02.02.71, Конвенція про збереження мігруючих видів диких тварин від 23.06.79, Конвенція про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі від 19.09.79, Угода про збереження афро-євразійських мігруючих водно-болотних птахів від 16.06.95, наказ Мінлісгоспу України "Про затвердження Типового договору про умови ведення мисливського господарства" від 12.12.96 N 153 тощо.

Стаття 69. Особливості користування водними об'єктами для протипожежних потреб

Забір води для протипожежних потреб здійснюється з будь-яких водних об'єктів без дозволу на спеціальне водокористування в кількості, необхідній для ліквідації пожежі.

Використовувати воду в будь-яких інших цілях з водних об'єктів, спеціально призначених для протипожежних потреб, забороняється.

Нагляд за дотриманням порядку користування водними об'єктами для протипожежних потреб здійснюють місцеві Ради та органи протипожежної безпеки.

До частини першої. Положення цієї частини відтворені у п. 16 Порядку справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики та водного транспорту, затвердженого ПКМ від 16.08.99 N 1494, п. 4.8 Інструкції про порядок обчислення і справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту, згідно з якою збір за використання води для протипожежних потреб, затвердженої наказом Мінфіну України, ДПА України, Мінекономіки України та Мінекобезпеки України від 01.10.99 N 231/539/118/219.

До частини другої. "Спеціально призначеними для протипожежних потреб" є водойми, які були створені саме для цих потреб. Підтвердженням призначення водойми у такому випадку буде відповідна проектна документація.

До частини третьої. Під "органами протипожежної безпеки" маються на увазі, очевидно, органи державної пожежної охорони (див. п. 2 Положення про державну пожежну охорону, затвердженого ПКМ від 26.07.94 N 508).

Глава 14. УМОВИ СКИДАННЯ ЗВОРОТНИХ ВОД У ВОДНІ ОБ'ЄКТИ

Стаття 70. Умови скидання стічних вод у водні об'єкти

Скидання стічних вод у водні об'єкти допускається лише за умови наявності нормативів гранично допустимих концентрацій та встановлених нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин.

Водокористувачі зобов'язані здійснювати заходи щодо запобігання скиданню стічних вод чи його припинення, якщо вони:

1) можуть бути використані у системах оборотного, повторного і послідовного водопостачання;

2) містять цінні відходи, що можуть бути вилучені;

3) містять промислову сировину, реагенти, напівпродукти та кінцеві продукти підприємств у кількості, що перевищує встановлені нормативи технологічних відходів;

4) містять речовини, щодо яких не встановлено гранично допустимі концентрації;

5) перевищують гранично допустимі скиди токсичних речовин та містять збудників інфекційних захворювань;

6) за обсягом скидання забруднюючих речовин перевищують гранично допустимі нормативи;

7) призводять до підвищення температури води водного об'єкта більш ніж на 3 градуси за Цельсієм порівняно з її природною температурою в літній період;

8) є кубовими залишками, шламами, що утворюються в результаті їх очищення і знезараження.

Скидати стічні води, використовуючи рельєф місцевості (балки, пониззя, кар'єри тощо), забороняється.

До частини першої. Щодо поняття нормативу ГДК див. ст. 1 ВК.

Існуючі нормативи ГДК характеризуються істотними недоліками. Зокрема, за спільної дії, наприклад, кількох речовин навіть у випадках, коли концентрація цих речовин у середовищі нижче ГДК, можлива значна шкода. Спільна дія кількох шкідливих факторів може бути адитивною (шкідливі наслідки додаються) і навіть синергичною (шкідливі наслідки від спільної дії більші, ніж за ізольованого впливу факторів такої самої інтенсивності). Це передбачає необхідність нормування комбінацій небезпечних факторів. Але встановити нормативи для всіх можливих комбінацій хімічних речовин (а є ще фізичні фактори впливу) - завдання, поза сумнівом, абсолютно нереальне.

Слід також зазначити, що сумнівною є адекватність поставленій меті навіть тих кількох сотень нормативів санітарно-гігієнічного характеру, що вже існують. За таких умов все більш актуальним є регулювання скидання забруднюючих речовин у води за т.зв. принципом ALARA (абревіатура від - As Low As Reasonably Achievable - "настільки низький, наскільки це можливо у межах розумного") чи за допомогою аналогічних правових інструментів. Такий шлях є апробованим у світі та перевірений практикою, хоча і викликає певні проблеми у застосуванні, зокрема, не дозволяє здійснювати контроль за об'єктами, які є неточковими джерелами забруднення (наприклад, ферми, лісництва) тощо.

Для отримання дозволу на здійснення водокористування у вигляді скидання стічних вод у водні об'єкти, необхідно розробити та затвердити нормативи граничнодопустимого скидання забруднюючих речовин (далі - ГДС). Щодо визначення ГДС див. ст. 1 ВК.

Нормативи ГДС затверджуються територіальними органами Мінекоресурсів одночасно з видачею дозволу на спеціальне водокористування. Вони розробляються щодо речовин, скидання яких нормується і які передбачені списками А, Б, В, Г до Порядку розроблення і затвердження нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин та перелік забруднюючих речовин, скидання яких нормується, затвердженому ПКМ України від 11.09.96 N 1100 (далі - Порядок розроблення і затвердження ГДС).

Докладніше Порядок розроблення та затвердження регламентується Інструкцією про порядок розробки та затвердження гранично допустимих скидів (ГДС) речовин у водні об'єкти із зворотними водами, затвердженою наказом Мінприроди від 15.12.94 N 116 (далі - Інструкція N 116).

Проекти ГДС розробляють УкрНЦОВ Мінприроди України (головна організація), його державне дочірнє підприємство ПНДТЕП або інші організації, що отримали дозвіл Мінприроди України на засадах їх атестації (п. 2.24 Інструкції N 116).

Для розроблення ГДС необхідні вихідні гідрологічні, гідрохімічні та інші дані. Згідно з підпунктом 1.1 наказу Мінприроди "Про отримання вихідних гідрометеорологічних даних" від 15.04.2002 N 146 територіальні органи Мінприроди повинні приймати проекти нормативів ГДС, у складі яких містяться офіційно отримані в органах Держгідромету.

До частини другої. Пп. 1 - 3 коментованої статті зроблено спробу запровадити систему, подібну до ALARA, встановивши при цьому певні критерії "найкращих" технологій. Проте відсутність належного підзаконного правового регулювання реалізації цих положень перетворює їх у декларації.

Пп. 4 - 7 містять імперативні заборони, порушення яких має розглядатися як підстава для припинення права спеціального водокористування (п. 6 ч. 1 ст. 55 ВК) та застосування інших заходів юридичної відповідальності (див. коментар до ст. ст. 110, 111 ВК).

Щодо нормативів ГДК та ГДС див. коментар до ч. 1 даної статті.

"Кубові залишки" - це залишки від перегонки (ректифікації) хімічних речовин, як правило, токсичні.

"Шлам" (нім. Schlamm - бруд) - відходи продукту у вигляді осаду від промивання рудних матеріалів, що складають пилові та дрібні його частки.

До частини третьої. Коментовану частину слід розуміти як заборону створення штучних струмків або ставків із забруднених вод, що призводило б до забруднення ґрунту та розвитку водної ерозії

Стаття 71. Обмеження, тимчасова заборона (зупинення) чи припинення скидання стічних вод у водні об'єкти

У разі перевищення встановлених нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин скидання стічних вод у поверхневі водні об'єкти може бути обмежено, тимчасово заборонено (зупинено) чи припинено в порядку, встановленому законодавством.

Щодо підстав застосування та природи санкцій, передбачених коментованою нормою, див. коментар до п. 13 ст. 8 ВК.

Повноваження щодо застосування санкцій надані різним органам. Наприклад, Верховна Рада Автономної республіки Крим, обласні ради обмежують або зупиняють (тимчасово) діяльність підприємств, установ і організацій на відповідній території (п. 13 ст. 8 ВК). ВР АРК наділена також правом припиняти господарську діяльність підприємств, установ і організацій, що знаходяться у підпорядкуванні Автономної Республіки Крим (п. "ж" ч. 1 ст. 14 ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища"). Аналогічними повноваженнями наділені сільські, селищні, міські, районні та обласні ради на відповідній території (п. 4 ст. 10, п. 6 ст. 9 ВК, п. "й" ч. 1 ст. 15 ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища").

Повноваженнями щодо обмеження, тимчасової заборони (зупинення) або припинення діяльності підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, у разі порушення ними законодавства про охорону праці та навколишнього природного середовища, наділений Кабінет Міністрів України (п. 12 ст. 14 ВК, абз. 17 п. 2 ч. 1 ст. 20 ЗУ "Про Кабінет Міністрів України"), Мінприроди України (п. 8 ст. 15 ВК, п. "ж" ч. 1 ст. 20 ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища"). Цей перелік вичерпним не є.

Органом, який в переважній більшості випадків застосовує санкції, є Державна екологічна інспекція в областях, містах Києві та Севастополі. Ці інспекції застосовують обмеження чи зупинення (тимчасово) діяльності підприємств і об'єктів, незалежно від їх підпорядкування та форм власності, якщо їх експлуатація здійснюється з порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, вимог дозволів на використання природних ресурсів, з перевищенням лімітів скидів забруднюючих речовин (п. "ж" ч. 1 ст. 20 ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища").

Рекомендації щодо оформлення рішень про обмеження, тимчасову заборону (зупинення) діяльності підприємств, установ, організацій та інших об'єктів затверджені наказом Мінекоресурсів від 17.10.2001 N 7977/19-4.

Стаття 72. Умови скидання шахтних, кар'єрних і рудникових вод у водні об'єкти та повернення супутньо-пластових вод нафтогазових родовищ до підземних горизонтів

Підприємства, установи і організації, які відкачують шахтні, кар'єрні та рудникові води для запобігання затоплення шахт, кар'єрів та рудників під час видобування корисних копалин, зобов'язані впроваджувати ефективні технології, що забезпечують зниження рівня їх мінералізації перед скиданням у водні об'єкти, а підприємства, установи та організації, що добувають нафту і газ, повертають супутньо-пластові води нафтогазових родовищ до підземних горизонтів.

Умови скидання цих вод у водні об'єкти та повернення до підземних горизонтів супутньо-пластових вод нафтогазових родовищ встановлюються органами виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів.

До статті в цілому. Розташування коментованої статті в розділі III ВК "Водокористування", на перший погляд, свідчить про те, що регульований нею вид діяльності належить до спеціального водокористування. Проте відкачування шахтних, кар'єрних та рудникових вод не є використанням води, оскільки не передбачає ні забору, ні скидання вод у водні об'єкти. Крім того, ч. 3 ст. 48 ВК спеціально передбачає, що усунення шкідливої дії вод, так само, як і вилучення води з надр разом із корисними копалинами, не належить до спеціального водокористування.

У зв'язку вищенаведеним, дозвіл на здійснення такої діяльності, на наш погляд, отримувати не потрібно, як і не потрібно сплачувати збір за спецводокористування.

До частини першої. У коментованій нормі робиться спроба впровадити у механізм діяльності із скидання шахтних, кар'єрних і рудникових вод у водні об'єкти та повернення супутньо-пластових вод нафтогазових родовищ до підземних горизонтів т. з. принцип ALARA (абревіатура від - As Low As Reasonably Achievable - "настільки низький, наскільки це можливо у межах розумного") - див. коментар до ч. 1 ст. 70 ВК. Дотримання даного принципу перевірятиметься, зокрема, у процесі проведення державної екологічної експертизи.

До частини другої. Відповідно до п. 12 Порядку розроблення і затвердження нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин та перелік забруднюючих речовин, скидання яких нормується, затвердженого ПКМ України від 11.09.96 N 1100, скидання промислових забруднених стічних, шахтних, кар'єрних, рудникових вод з накопичувачів здійснюється згідно з індивідуальним регламентом, погодженим з відповідними органами охорони навколишнього природного середовища. Нормативно-правове забезпечення такого періодичного водовідведення до водних об'єктів затверджується Мінприроди.

Стаття 73. Умови скидання дренажних вод у водні об'єкти

Підприємства, установи і організації, які експлуатують дренажні системи для ліквідації підтоплення, заболочення чи вторинного засолення зрошуваних земель, зобов'язані впроваджувати ефективні технології для зниження рівня природного і техногенного забруднення дренажних вод перед скиданням їх у водні об'єкти.

Умови скидання цих вод у водні об'єкти встановлюються державними органами охорони навколишнього природного середовища.

До статті в цілому. Розташування коментованої статті в розділі III ВК "Водокористування", на перший погляд, свідчить про те, що регульований нею вид діяльності належить до спеціального водокористування. Проте відкачування шахтних, кар'єрних та рудникових вод не є використанням води, оскільки не передбачає ні забору, ні скидання вод у водні об'єкти. Крім того, ч. 3 ст. 48 ВК спеціально передбачає, що усунення шкідливої дії вод, так само, як і вилучення води з надр разом із корисними копалинами, не належить до спеціального водокористування.

У зв'язку вищенаведеним, дозвіл на здійснення такої діяльності, на наш погляд, отримувати не потрібно, як і не потрібно сплачувати збір за спецводокористування.

До частини першої. У коментованій нормі робиться спроба впровадити у механізм діяльності із скидання шахтних, кар'єрних і рудникових вод у водні об'єкти та повернення супутньо-пластових вод нафтогазових родовищ до підземних горизонтів т. з. принцип ALARA (абревіатура від - As Low As Reasonably Achievable - "настільки низький, наскільки це можливо у межах розумного") - див. коментар до ч. 1 ст. 70 ВК. Дотримання даного принципу перевірятиметься, зокрема, у процесі проведення державної екологічної експертизи.

До частини другої. Відповідно до п. 12 Порядку розроблення і затвердження нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин та перелік забруднюючих речовин, скидання яких нормується, затвердженого ПКМ України від 11.09.96 N 1100, скидання промислових забруднених стічних, шахтних, кар'єрних, рудникових вод з накопичувачів здійснюється згідно з індивідуальним регламентом, погодженим з відповідними органами охорони навколишнього природного середовища. Нормативно-правове забезпечення такого періодичного водовідведення до водних об'єктів затверджується Мінприроди.

Стаття 74. Накопичувачі промислових забруднених стічних вод та технологічні водойми

Підприємства, установи і організації, що мають накопичувачі промислових забруднених стічних чи шахтних, кар'єрних, рудникових вод, зобов'язані впроваджувати ефективні технології для їх знешкодження і утилізації та здійснювати рекультивацію земель, зайнятих цими накопичувачами.

Скидання цих вод у поверхневі водні об'єкти здійснюється згідно з індивідуальним регламентом, погодженим з державними органами охорони навколишнього природного середовища.

Використання технологічних водойм (ставки-охолоджувачі теплових і атомних станцій, рибоводні ставки, ставки-відстійники та інші) повинно проводитись відповідно до норм і правил експлуатації, визначених у технічних проектах, затверджених у встановленому законодавством порядку.

До частини першої. Для будь-якого об'єкта поводження з відходами необхідний дозвіл на будівництво, реконструкцію об'єкта поводження з відходами, який видають обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, виконавчі органи сільських, селищних, міських рад (п. "р" ч. 1 ст. 20; п. "к" ч. 1 ст. 21 ЗУ "Про відходи").

Крім того, якщо мова йде про полігони для захоронення у глибокі підземні водоносні горизонти, слід отримати ще й дозвіл на створення полігону, передбачений даною статтею. Проект будівництва такого сховища повинен отримати позитивний висновок комплексної державної експертизи, складовою якої буде і державна екологічна експертиза (абзац 3 п. 7 Порядку затвердження інвестиційних програм і проектів будівництва та проведення їх державної експертизи, затвердженого ПКМ України від 31.10.2007 N 1269; п. п. 6 і 8 Переліку видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку).

Загальний порядок отримання дозволу на будівництво та проведення державної експертизи об'єкта поводження з відходами, коментована стаття доповнює встановленням обов'язку погодити проект будівництва такого об'єкта з спеціально уповноваженими центральними органами виконавчої влади з питань охорони здоров'я, з питань нагляду за охороною праці.

Влаштування підземного полігону передбачає також отримання спеціального дозволу на користування ділянкою надрами та гірничого відводу (ст. ст. 19, 22 КУпН).

Захоронення у глибокі підземні водоносні горизонти, що не містять прісних вод, забруднюючих рідинних речовин, відходів виробництва та стічних вод є розміщенням відходів і тому здійснюється відповідно до законодавства про відходи на підставі дозволу на здійснення операцій у сфері поводження з відходами (п. "ж" ч. 1 ст. 21 ЗУ "Про відходи").

До частини другої. Повернення супутньо-пластових вод є спеціальним водокористування (скид забруднюючих речовин у водні об'єкти) - докладніше див. коментар до ст. ст. 72, 74 ВК.

Стаття 75. Порядок захоронення забруднюючих речовин, відходів виробництва, стічних вод у глибокі підземні водоносні горизонти та повернення супутньо-пластових вод нафтогазових родовищ до підземних горизонтів

Створення полігонів для захоронення у глибокі підземні водоносні горизонти, що не містять прісних вод, забруднюючих рідинних речовин, відходів виробництва та стічних вод, включаючи мінералізовані шахтні та термальні води, що утворюються на основі природних вод і не піддаються очищенню існуючими методами, допускається у виняткових випадках після проведення спеціальних досліджень з дозволу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, за проектами, погодженими із спеціально уповноваженими центральними органами виконавчої влади з питань охорони здоров'я, з питань нагляду за охороною праці та відповідною місцевою радою.

Повернення супутньо-пластових вод нафтогазових родовищ до підземних горизонтів здійснюється за технологічними проектами, погодженими з відповідними органами виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів і з питань охорони здоров'я.

До частини першої. Для будь-якого об'єкта поводження з відходами необхідний дозвіл на будівництво, реконструкцію об'єкта поводження з відходами, який видають обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, виконавчі органи сільських, селищних, міських рад (п. "р" ч. 1 ст. 20; п. "к" ч. 1 ст. 21 ЗУ "Про відходи").

Крім того, якщо мова йде про полігони для захоронення у глибокі підземні водоносні горизонти, слід отримати ще й дозвіл на створення полігону, передбачений даною статтею. Проект будівництва такого сховища повинен отримати позитивний висновок комплексної державної експертизи, складовою якої буде і державна екологічна експертиза (абзац 3 п. 7 Порядку затвердження інвестиційних програм і проектів будівництва та проведення їх державної експертизи, затвердженого ПКМ України від 31.10.2007 N 1269; п. п. 6 і 8 Переліку видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку).

Загальний порядок отримання дозволу на будівництво та проведення державної експертизи об'єкта поводження з відходами, коментована стаття доповнює встановленням обов'язку погодити проект будівництва такого об'єкта з спеціально уповноваженими центральними органами виконавчої влади з питань охорони здоров'я, з питань нагляду за охороною праці.

Влаштування підземного полігону передбачає також отримання спеціального дозволу на користування ділянкою надрами та гірничого відводу (ст. ст. 19, 22 КУпН).

Захоронення у глибокі підземні водоносні горизонти, що не містять прісних вод, забруднюючих рідинних речовин, відходів виробництва та стічних вод є розміщенням відходів і тому здійснюється відповідно до законодавства про відходи на підставі дозволу на здійснення операцій у сфері поводження з відходами (п. "ж" ч. 1 ст. 21 ЗУ "Про відходи").

До частини другої. Повернення супутньо-пластових вод є спеціальним водокористування (скид забруднюючих речовин у водні об'єкти) - докладніше див. коментар до ст. ст. 72, 74 ВК.

Глава 15. ЕКСПЛУАТАЦІЯ ВОДОГОСПОДАРСЬКИХ СИСТЕМ

Стаття 76. Порядок експлуатації водогосподарських систем

Робота водогосподарських систем (водосховищ, каналів та інших зв'язаних між собою водних об'єктів) регулюється шляхом встановлення відповідних режимів для кожного водного об'єкта системи з урахуванням прогнозу водності.

Режими роботи цих систем встановлюються водогосподарськими органами на підставі правил експлуатації водних об'єктів з урахуванням екологічних вимог та інтересів всіх водокористувачів.

Дністровське водосховище.

До частини першої. Встановлення режимів водогосподарських систем здійснюється з метою забезпечення такого порядку їх експлуатації, за якого використання водосховища в одному регіоні не пов'язувалося б зі шкодою чи неможливістю забезпечити першочергові потреби в іншому регіоні.

П. 2 ст. 16 ВК повноваження щодо встановлення режимів водогосподарських систем віднесено до повноважень спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань водного господарства. Ця норма не знайшла свого розвитку в Положенні про Державний комітет по водному господарству, затвердженому ПКМ України від 27.06.2007 року N 882.

За наявною в Україні практикою, значну частину таких режимів затверджують різні міжвідомчі комісії при Держводгоспі України. Наприклад, протоколом засідання Міжвідомчої комісії при Держводгоспі, затвердженим Головою Держводгоспу України від 04.08.2008 року, затверджено режими роботи дніпровських водосховищ на серпень 2008 року, протоколом засідання Міжвідомчої комісії при Держводгоспі України від 04.08.2008 було встановлено режим роботи Дністровського водосховища на серпень 2008 року та інші.

Така практика, на наш погляд, не відповідає нормам чинного законодавства. Не заперечуючи проти створення таких міжвідомчих комісій, необхідно визнати, що затвердження режиму водосховищ істотно впливає на права і свободи суб'єктів господарювання. Це виражається в тому, що саме режим використання водних об'єктів здатен істотно вплинути на використання води для гідроенергетики, забору води тощо. Окрім того, встановлення режиму експлуатації водних об'єктів носить міжвідомчий характер, оскільки впливає на використання рибних ресурсів, функціонування об'єктів електроенергетики. Тому затверджуватися режиму повинні, на наш погляд, нормативно-правовими актами (наказами) Держводгоспу, що мають до того ж реєструвати у встановленому порядку.

Для обґрунтування законності рішень зазначених міжвідомчих комісій щодо встановлення режимів експлуатації водних об'єктів посилаються на положення п. 4 ПКМ України від 20.01.97 N 41, якою встановлено, що рішення Міжвідомчої комісії по встановленню режимів роботи дніпровських водосховищ, прийняті в межах її компетенції, є обов'язковими для виконання всіма учасниками водогосподарського комплексу. На наш погляд, це положення прямо суперечить ч. 2 коментованої статті.

До частини другої. Затвердження як режимів роботи водосховищ комплексного призначення, водогосподарських систем і каналів, так і затвердження правил їх експлуатації, п. 2 ст. 16 ВК віднесено до повноважень органів Держводгоспу - саме так, на наш погляд, слід розуміти вжитий термін "водогосподарські органи", вжитий у коментованій статті.

Стаття 77. Порядок експлуатації водосховищ

Порядок експлуатації водосховищ визначається правилами, що затверджуються органами водного господарства для кожного водосховища окремо, а для каскаду або системи водосховищ - за погодженням з державними органами охорони навколишнього природного середовища та санітарного нагляду.

Мотивом встановлення необхідності погодження використання каскаду або системи водосховищ з державними органами охорони навколишнього природного середовища та санітарного нагляду є можливість істотного впливу їх функціонування на питне та інші різновиди водокористування та стан водних об'єктів.

Відповідно до наказу Держводгоспу 10.02.2007 N 38 "Про підсумки діяльності водогосподарсько-меліоративного комплексу за 2006 рік і заходи щодо забезпечення сталого функціонування галузі у 2007 році" у 2006 році було проведено 41 засідання міжвідомчих комісій по встановленню режимів роботи водосховищ і водогосподарських систем, було забезпечено водопостачання населення та галузей економіки в обсязі 15,5 куб. км. Водогосподарськими організаціями Комітету вживалися необхідні заходи щодо підтримання водності в басейнах Дніпра, Дністра, Південного Бугу та Сіверського Дінця, водозабезпечення Криму, харківського промислового регіону, Кривого Рогу та півдня України, здійснювалися відповідні заходи щодо стабілізації санітарно-епідемічної ситуації у всіх річкових басейнах країни.

Щодо оцінки законності практики визначення порядку експлуатації водосховищ рішеннями міжвідомчих комісій див. коментар до ст. 76 ВК.

Прикладами правил, що визначають порядок експлуатації водосховищ, є Правила експлуатації Хрінницького водосховища Демидівського району Рівненської області, Правила експлуатації водосховищ Дніпровського каскаду, введені в дію наказом Держводгоспу України від 05.03.2002 року N 50.

Стаття 78. Обов'язки водокористувачів, які експлуатують споруди водогосподарських систем

Підприємства, установи та організації, які експлуатують водопідпірні, водопропускні, водозахисні або водозабірні споруди водогосподарських систем, зобов'язані дотримувати встановлених режимів їх роботи та правил експлуатації.

Значення статті 78 ВК обмежується констатацією необхідності дотримання і без того обов'язкових до виконання режимі роботи та правил експлуатації водопідпірних, водопропускних, водозахисних або водозабірних споруд. Прикладом подібних правил можуть бути Правила технічної експлуатації річкових портових гідротехнічних споруд, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 29.03.2004 N 251.

Глава 16. КОРИСТУВАННЯ РІЧКАМИ

Стаття 79. Класифікація річок України

Залежно від водозбірної площі басейну річки поділяються на великі, середні та малі.

До великих належать річки, які розташовані у кількох географічних зонах і мають площу водозбору понад 50 тис. квадратних кілометрів.

До середніх належать річки, які мають площу водозбору від 2 до 50 тис. квадратних кілометрів.

До малих належать річки з площею водозбору до 2 тис. квадратних кілометрів.

Наведена у цій статті класифікації річок істотно впливає на розмір прибережних захисних смуг, які встановлюються довкола них (докладніше див. ст. 88 ВК та коментар до неї). Окрім того, для малих річок встановлені певні особливості їх використання (див. ст. 80 ВК).

Щодо поняття "басейн водозбірний" див. ст. 1 ВК та коментар до неї.

Віднесення річок до малих, середніх чи великих здійснюється на основі паспортів річок. Відомості про властивості річок покликаний збирати і обробляти інститут "Укрводпроект", який здійснює методичне і технічне керівництво складанням паспортів річок, складає каталог річок України по головних басейнах, проводить аналіз їх екологічного стану, розробляє заходи щодо раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів (п. 6 Порядку складання паспортів річок, затверджений ПКМ України від 14.04.97 N 347).

Стаття 80. Особливості користування малими річками

З метою охорони водності малих річок забороняється:

1) змінювати рельєф басейну річки;

2) руйнувати русла пересихаючих річок, струмки та водотоки;

3) випрямляти русла річок та поглиблювати їх дно нижче природного рівня або перекривати їх без улаштування водостоків, перепусків чи акведуків;

4) зменшувати природний рослинний покрив і лісистість басейну річки;

5) розорювати заплавні землі та застосовувати на них засоби хімізації;

6) проводити осушувальні меліоративні роботи на заболочених ділянках та урочищах у верхів'ях річок;

7) надавати земельні ділянки у заплавах річок під будь-яке будівництво (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд), а також для садівництва та городництва;

8) здійснювати інші роботи, що можуть негативно впливати чи впливають на водність річки і якість води в ній.

Водокористувачі та землекористувачі, землі яких знаходяться в басейні річок, забезпечують здійснення комплексних заходів щодо збереження водності річок та охорони їх від забруднення і засмічення.

До частини першої. Дотримання перерахованих заходів здійснюється за допомогою погоджень. Наприклад, відповідно до абзацу 2 п. 3 Порядку погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування, дозволи на спецводокористування, у разі використання поверхневих вод, видаються за клопотанням водокористувачів, яке погоджується з Республіканським комітетом по водному господарству Автономної Республіки Крим, територіальними органами басейнових управлінь водних ресурсів або обласними виробничими управліннями водного господарства і меліорації.

Реалізація вимог пунктів 1 - 3, 6, 8 ч. 1 ст. 80 ВК, здійснюється за допомогою державної екологічної експертизи, як складової комплексної державної експертизи (абзац 3 п. 7 Порядку затвердження інвестиційних програм і проектів будівництва та проведення їх державної експертизи).

Виконання вимог передбачених пунктами 2 - 6 ч. 1 ст. 80 ВК, якщо ці дії здійснюються за відсутності проекта будівництва, або без позитивного висновку державної експертизи, здійснюється за допомогою діяльності щодо проведення контролю державною екологічною інспекцією. Інспектори цієї інспекції наділені правом застосовувати крім заходів адміністративної відповідальності також еколого-правові санкції у вигляді обмеження, тимчасової заборони (зупинення) діяльності суб'єктів господарювання, якщо остання здійснюється з порушенням вимог пунктів 2 - 6 ч. 1 ст. 80 ВК та інших вимог чинного законодавства (див. коментар до ст. 56 ВК).

Дотримання вимог положення п. 7 ч. 1 ст. 80 ВК може також забезпечуватися за допомогою діяльності органів прокуратури, зокрема через внесення протесту (ст. 21 ЗУ "Про прокуратуру") на рішення уповноважених органів про надання земельних ділянок всупереч вимогам п. 7 ч. 1 ст. 80 ВК.

До частини другої. Її положення конкретизуються у ст. 81 ВК (див. коментар).

Стаття 81. Комплекс заходів щодо збереження водності річок і охорони їх від забруднення

До комплексу заходів щодо збереження водності річок і охорони їх від забруднення належить:

1) створення прибережних захисних смуг;

2) створення спеціалізованих служб по догляду за річками, прибережними захисними смугами, гідротехнічними спорудами та підтриманню їх у належному стані;

3) впровадження грунтозахисної системи землеробства з контурно-меліоративною організацією території водозбору;

4) здійснення агротехнічних, агролісомеліоративних та гідротехнічних протиерозійних заходів, а також створення для організованого відводу поверхневого стоку відповідних споруд (водостоки, перепуски, акведуки тощо) під час будівництва і експлуатації шляхів, залізниць та інших інженерних комунікацій;

5) впровадження водозберігаючих технологій, а також здійснення передбачених цим Кодексом водоохоронних заходів на підприємствах, в установах і організаціях, розташованих у басейні річки;

6) створення гідрологічних пам'яток природи.

З метою оцінки екологічного стану басейну річки та розробки заходів щодо раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів складається її паспорт у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

До частини першої. Положення коментованої частини самостійного регулятивного значення не мають. У цій частині міститься перелік заходів, які в принципі можуть бути реалізовані з метою забезпечення збереження водності річок та охорони їх від забруднення. Деякі з цих заходів передбачені іншими нормами законодавства (щодо створення прибережних захисних смуг див. ст. ст. 88 - 90 ВК), інші - взагалі нормативно не забезпечені, механізм примушення до їх виконання відсутній. До таких заходів, зокрема, слід віднести впровадження водозберігаючих технологій на підприємствах, в установах і організаціях, розташованих у басейні річки.

До частини другої. Ця частина відсилає до Порядку складання паспортів річок, затвердженого ПКМ України від 14.04.97 N 347. Відповідно до абзацу 2 п. 1 Порядку, паспорт річки становить собою: "... уніфіковане зведення основних даних про водний режим, фізико-географічні особливості, використання природних ресурсів і екологічну обстановку в її басейні, а також відпрацювання рекомендацій щодо підвищення стійкості екологічної системи".

Паспорти річок розробляються водогосподарськими та іншими заінтересованими організаціями погоджуються з обласними органами Мінекоресурсів та місцевими органами виконавчої влади, затверджуються відповідними водогосподарськими організаціями і постійно зберігаються у замовників та інституті "Укрводпроект" (пп. 1, 4 Порядку складання паспортів річок).

Стаття 82. Регулювання стоку річок, створення штучних водойм

З метою збереження гідрологічного, гідробіологічного та санітарного стану річок забороняється споруджувати в їх басейні водосховища і ставки загальним обсягом, що перевищує обсяг стоку даної річки в розрахунковий маловодний рік, який спостерігається один раз у двадцять років.

Створення на річках та у їх басейнах штучних водойм та водопідпірних споруд, що впливають на природний стік поверхневих і стан підземних вод, допускається лише з дозволу місцевих Рад за погодженням з державними органами водного господарства, охорони навколишнього природного середовища та геології.

До частини першої. Щодо змісту термінів, що вживаються у коментованій нормі, див. ст. 1 ВК та коментар до неї.

Прикладів пересихання річок внаслідок необґрунтованого будівництва на ній штучних водойм досить багато (напр., річки Київщини: Стугна, Рось).

До частини другої. На сьогодні окремого порядку таких дозволів немає.

У разі будівництва водопідпірних споруд істотне значення у забезпеченні реалізації положень чч. 1 та 2 ст. 82 ВК буде відгравати державна екологічна експертиза. Це пояснюється тим, що п. 15 Переліку видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, затвердженого ПКМ від 27.07.95 N 554, будівництво гідротехнічних споруд віднесено до видів діяльності що становлять підвищену екологічну небезпеку. Здійснення державної екологічної експертизи є обов'язковим для таких видів діяльності (ч. 3 ст. 13 ЗУ "Про екологічну експертизу" та абзацу 3 п. 7 Порядку затвердження інвестиційних програм і проектів будівництва та проведення їх державної експертизи).

Глава 17. ПРИКОРДОННІ ВОДИ. ВОДНІ ОБ'ЄКТИ, ЩО ЗАЗНАЛИ РАДІОАКТИВНОГО ЗАБРУДНЕННЯ

Стаття 83. Користування прикордонними водами

Користування прикордонними водами здійснюється в порядку, що визначається законодавством України та міждержавними договорами.

Практичне значення ст. 83 ВК не іде далі відсилання до і без того обов'язкових до виконання вимог чинного законодавства (мається на увазі насамперед ЗУ "Про державний кордон", ПКМ "Про прикордонний режим" від 27.07.98 N 1147) та міжнародних договорів (див., зокрема, Конвенцію з охорони та використання транскордонних водотоків та міжнародних озер від 17.03.92, Конвенцію про оцінку впливу на навколишнє середовище у транскордонному контексті від 25.02.91).

Стаття 84. Користування водами, що зазнали радіоактивного забруднення

Користування водами, що зазнали радіоактивного забруднення, здійснюється відповідно до Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та інших актів законодавства України.

Стаття 84 ВК відсилає до конкретного закону. Для авторів залишаються незрозумілими мотиви такого відсилання, адже зазначений закон має обов'язковий характер і без такого відсилання

Розділ IV. ОХОРОНА ВОД

Глава 18. КОРИСТУВАННЯ ЗЕМЛЯМИ ВОДНОГО ФОНДУ. ВОДООХОРОННІ ЗОНИ ТА ЗОНИ САНІТАРНОЇ ОХОРОНИ

Стаття 85. Користування землями водного фонду

Порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством.

У постійне користування землі водного фонду надаються водогосподарським спеціалізованим організаціям, іншим підприємствам, установам і організаціям, в яких створено спеціалізовані служби по догляду за водними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами та підтриманню їх у належному стані.

У тимчасове користування за погодженням з постійними користувачами земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об'єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземним юридичним та фізичним особам для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, а також для проведення науково-дослідних робіт.

Користування цими ділянками у зазначених цілях здійснюється з урахуванням вимог щодо охорони річок і водойм від забруднення, засмічення та замулення, а також з додержанням правил архітектури планування приміських зон та санітарних вимог у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

До частини першої. Порядок надання земель водного фонду у користування визначається ст. ст. 123, 124 ЗК та ст. 16 ЗУ "Про оренду землі" (щодо права оренди), ст. 123 ЗК (щодо права постійного користування), ст. 100 ЗК (щодо права земельного сервітуту) та ст. 102¹ ЗК (щодо емфітевзису та суперфіцію). На даний час існує серйозна прогалина у визначенні органу, який розпоряджався б земельними ділянками державної власності в акваторії морів, оскільки територія акваторії моря на сьогодні не віднесена до території областей та районів, проте водночас є територією України. За існуючою практикою такими землями розпоряджається КМУ, проте належна правова підстава для такого розпорядження відсутня.

До частини другої. Коментована норма встановлює коло суб'єктів, які можуть отримувати земельні ділянки водного фонду на праві постійного користування для визначених потреб. Такими суб'єктами визначені "спеціалізовані підприємства" або "інші підприємства, в яких створено спеціалізовані служби по догляду …". Разом із тим, ч. 3 ст. 59 ЗК встановлює значно вужче коло суб'єктів права постійного користування землями водного фонду. До них належать лише "державні водогосподарські організації", які можуть набувати земельні ділянки водного фонду у постійне користування "для догляду за водними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами тощо".

Враховуючи, що ЗК прийнятих пізніше від ВК, саме положенням ЗК слід надавати перевагу.

"Державними водогосподарськими організаціями", згаданими у ч. 3 ст. 59 ЗК, є обласні управління меліорації та водного господарства (облводгоспи), у складі яких діють районні та міжрайонні управління експлуатації меліоративних систем, а також басейнові управління водних ресурсів та управління магістральних каналів (каналу Дніпро-Донбас, каналу Дніпро-Інгулець, Головного Каховського магістрального каналу, Інгулецької зрошувальної системи, Північно-Кримського каналу)¹⁴⁴.

До частини третьої. Коментована частина передбачає можливість надання земельних ділянок водного фонду у своєрідне вторинне тимчасове користування "за погодженням із постійними користувачами". Дане положення суперечить прийнятому пізніше ЗК, який у ч. 5 ст. 116 передбачає, що "надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) …". Таким чином, ЗК не допускає вторинного користування землями.

Засади надання земельних ділянок водного фонду у користування визначаються насамперед ч. 4 ст. 59 ЗК, за якою практично будь-які суб'єкти можуть отримувати на умовах оренди земельні ділянки "прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо".

Існує проблема у співвідношенні положень ч. 4 ст. 59 ЗК, яка передбачає можливість оренди "водойм", та положеннями ст. 51 ВК, яка регламентує відносини із надання в оренду "водних об'єктів". Як видається, надання в оренду "водойм" за ЗК фактично має означати надання в оренду земельних ділянок. Детальніше з приводу даної проблеми див. коментар до ст. 51 ВК.

Можливим є використання земельних ділянок водного фонду також на праві т. з. загального землекористування - безоплатно, без надання окремого дозволу та без закріпленням за певною особою (ч. 2 ст. 38 ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища"). Проте законом можуть передбачатися певні обмеження цього права. Наприклад, відповідно до ч. 5 ст. 59 ЗК "використання земельних ділянок водного фонду для рибальства здійснюється за згодою їх власників або за погодженням із землекористувачами".

До частини четвертої. Щодо всіх земель водного фонду передбачений дозвільний порядок виконання на них будівельних, днопоглиблювальних робіт, видобування піску і гравію, прокладання кабелів, трубопроводів та інших комунікацій. Порядок видачі дозволу на ці види робіт встановлений на підставі коментованої норми та п. 7 ст. 14 ВК, ПКМ України "Про затвердження Порядку видачі дозволів на проведення робіт на землях водного фонду" від 12.07.2005 N 557. Дозвільний порядок не поширюється лише "… на випадки проведення робіт, пов'язаних з: природоохоронною та протипаводковою діяльністю, яку провадять органи Держводгоспу; безпекою судноплавства на внутрішніх водних шляхах України; будівництвом і реконструкцією водних об'єктів у лісах для протипожежних цілей" (п. 2 Порядку). Обов'язкові умови, якими обумовлюється видача дозволу, визначені п. 4 згаданого Порядку.

Щодо вимог щодо охорони річок і водойм від забруднення, засмічення та замулення див. главу 20 ВК.

Поняття "приміські зони" у чинному законодавстві не вживається (крім "рудиментарних" згадок у нормах типу коментованої). Існування приміських зон та особливості їх правового режиму передбачалися ЗК 1970 року (глава 18).

Стаття 86. Користування земельними ділянками дна річок, озер, водосховищ, морів та інших водних об'єктів

На земельних ділянках дна річок, озер, водосховищ, морів та інших водних об'єктів можуть проводитися роботи, пов'язані з будівництвом гідротехнічних споруд, поглибленням дна для судноплавства, видобуванням корисних копалин (крім піску, гальки і гравію в руслах малих та гірських річок), прокладанням кабелів, трубопроводів, інших комунікацій, а також бурові та геологорозвідувальні роботи.

Місця і порядок проведення зазначених робіт визначаються відповідно до проектів, що погоджуються з державними органами охорони навколишнього природного середовища, водного господарства та геології.

До статті в цілому. За змістом коментованої норми, для інших потреб, крім перерахованих у ній, земельні ділянки дна водойм використовуватися не можуть.

Між тим, у правозастосовчій практиці це положення ігнорується - див., наприклад, рішення Київської міської ради "Про передачу релігійній громаді УПЦ парафії на честь Святого Святителя і Чудотворця Миколая у Подільському районі м. Києва земельних ділянок для будівництва та обслуговування храмової споруди на вул. Набережно-Хрещатицькій, 8-а (у водній акваторії р. Дніпро) у Подільському районі м. Києва" N 461/621 від 29.05.2003, "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею" від 10.07.2003 N 638-4/798 (п. 3.7 передбачає надання ділянки для забудови безпосередньо у акваторії річки Дніпро).

Іншим прикладом порушення положень коментованої норми є т. зв. "розчистка" несудноплавних річок, під виглядом якої фактично здійснюється незаконне видобування піску, гальки гравію тощо або намивання нових територій з метою подальшої забудови або "відсування" межі прибережної захисної смуги (див., наприклад, припис прокуратури Київської області від 26.05.2008 N 07/4-844). Слід наголосити, що коментована норма дозволяє лише днопоглиблювальні роботи на судноплавних річках, при цьому вони повинні відбуватися відповідно до положень ч. 2 коментованої статті та законодавства про надра (якщо передбачається видобування корисних копалин). Дозвіл на проведення днопоглиблювальних робіт видається басейновим управлінням водних ресурсів, погодженим із природоохоронними, землевпорядними органами, рибного господарства та місцевого самоврядування (Порядок видачі дозволу на ці види робіт, затверджений ПКМ України "Про затвердження Порядку видачі дозволів на проведення робіт на землях водного фонду" від 12.07.2005 N 557). При здійсненні відповідних робіт слід керуватися положеннями ВБН В.2.4.-33-2.3.03.-2000. Регулювання русел річок. Норми проектування, затвердженими наказом Держводгоспу України від 29.12.2000 N 207.

На малих та гірських річках видобування піску та гравію заборонене. Щодо поняття малої річки див. ст. 79 ВК. Слід також врахувати, що видобування піску, гальки та гравію можливе лише за умови, коли це не справляє негативного впливу на гідрологічний та екологічний стан річки. Саме з цією метою ч. 2 коментованої статті передбачає необхідність погодження відповідного проекту. На жаль, на практиці достатньо часто відбувається надмірне видобування піску та гравію з русел річок, причому під видом т. зв. "руслорегулюючих робіт". У деяких регіонах України таке видобування спричиняє серйозні негативні наслідки (див., наприклад, Експертний висновок і рекомендації щодо небезпечного стану русел за заплав основних річок Чернівецької області географічного факультету Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича б/д).

Чинне законодавство України практично жодним чином не визначає правового режиму земельних ділянок, що знаходяться під водами територіального моря України ("прибережні морські води шириною 12 морських миль …" - ст. 5 ЗУ "Про державний кордон України"). Між тим, потреба у такому визначенні є. Зокрема, багато спірних питань виникає при використанні акваторій портів тощо. Істотною специфікою правового режиму характеризується континентальний шельф, який, в принципі, також є об'єктом земельного права і має режим земельних ділянок під водоймами¹⁴⁵. Щоправда, ні законодавство, ні правова доктрина поки що континентальний шельф під таким кутом зору здебільшого не розглядають.

Стаття 87. Водоохоронні зони

Для створення сприятливого режиму водних об'єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ і інших водойм встановлюються водоохоронні зони.

Водоохоронна зона є природоохоронною територією господарської діяльності, що регулюється.

На території водоохоронних зон забороняється:

1) використання стійких та сильнодіючих пестицидів;

2) влаштування кладовищ, скотомогильників, звалищ, полів фільтрації;

3) скидання неочищених стічних вод, використовуючи рельєф місцевості (балки, пониззя, кар'єри тощо), а також у потічки.

В окремих випадках у водоохоронній зоні може бути дозволено добування піску і гравію за межами земель водного фонду на сухій частині заплави, у праруслах річок за погодженням з державними органами охорони навколишнього природного середовища, водного господарства та геології.

Зовнішні межі водоохоронних зон визначаються за спеціально розробленими проектами.

Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Виконавчі комітети місцевих Рад зобов'язані доводити до відома населення, всіх заінтересованих організацій рішення щодо меж водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також водоохоронного режиму, який діє на цих територіях.

Контроль за створенням водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також за додержанням режиму використання їх територій здійснюється виконавчими комітетами місцевих Рад і державними органами охорони навколишнього природного середовища.

До частини першої. Зміст коментованої норми в цілому відтворений також у ч. 2 ст. 58 ЗК.

Землі водоохоронних зон (крім земель прибережних захисних смуг в їх складі), формально не віднесені до земель водного фонду. Між тим, поза сумнівом, включення земельної ділянки до водоохоронної зони означає спільність її режиму із землями водного фонду.

До частини другої. У ДСТУ 3041-95. Система стандартів у галузі охорони навколишнього середовища та раціонального використання ресурсів. Гідросфера. Використання і охорона води. Терміни та визначення вживається застарілий термін "прибережна водоохоронна зона", яка визначається як "територія, що прилягає до водного об'єкта і на якій запроваджується спеціальний режим її екологічно прийнятного водокористування".

Правовий режим водоохоронних зон визначається чч. 3 - 5 ст. 87 ВК (див. коментар). Також слід враховувати, що в межах водоохоронної зони виділяється територія прибережних захисних смуг із ще більш жорстким (по відношенню до режиму іншої частини зони) природоохоронним режимом - див. ст. 88 - 90 ВК та коментар до них.

До частин третьої. Роз'яснення потребує насамперед термін "стійкі та сильнодіючі пестициди".

Законодавець у даному випадку використав застарілий термін, що зараз у санітарній практиці не вживається. На сьогодні поняття пестицидів визначається ст. 1 ЗУ "Про пестициди та агрохімікати", а існуюча сьогодні в Україні гігієнічна класифікація пестицидів за ступенем небезпечності (ДСП 8.8.1.2.002-98. Державні санітарні правила і гігієнічні норми. Гігієнічна класифікація пестицидів за ступенем небезпечності, затверджені постановою Першого заступника Головного державного санітарного лікаря України 28.08.98) передбачає їх поділ на 4 класи: I - надзвичайно небезпечні, II - небезпечні, III - помірно небезпечні, IV - малонебезпечні. Такий самий підхід використовується у ДСТУ 3928-99. Охорона природи. Гідросфера. Токсикологія води. Терміни та визначення¹⁴⁷. Застарілий термін "сильнодіючі пестициди" загалом відповідає сучасному терміну "надзвичайно небезпечні пестициди" та "небезпечні пестициди". Аналогічно, не має на сьогодні самостійного значення і термін "стійкі пестициди". Стійкість (або т. зв. "персистентність", "стабільність" у різних середовищах) - одна із ознак, яка використовується для гігієнічної класифікації пестицидів за ступенем небезпечності і означає низьку швидкість деградації пестициду.

Таким чином, слід вважати, що на сьогодні у водоохоронних зонах забороняється застосування пестицидів, віднесених до I (надзвичайно небезпечні пестициди) та II (небезпечні пестициди) класу за гігієнічною класифікацією. Слід пам'ятати, що у частині водоохоронної зони, яка віднесена до прибережної захисної смуги, використання пестицидів заборонено повністю (ч. 2 ст. 89 ВК, див. також коментар).

Використання пестицидів, навіть дозволених до застосування, повинно відбуватися у суворій відповідності із чинним законодавством, зокрема, Державними санітарними правилами ДСП 8.8.1.2.001-98. Транспортування, зберігання та застосування пестицидів у народному господарстві, затвердженими наказом МОЗ України від 03.08.98 N 1¹⁴⁸.

До частини четвертої. Видобування піску та гравію відповідно до коментованої норми може здійснюватися відповідно до положень Кодексу України про надра. Таке видобування як різновид видобування корисних копалин, за загальним правилом, здійснюється за умови отримання спеціального дозволу на користування надрами (ст. 16 Кодексу), гірничого відводу (ст. 17), земельної ділянки (ст. 18) у порядку, визначеному Розділом V "Користування надрами для розробки родовищ корисних копалин" Кодексу.

Враховуючи, що пісок та гравій належать до корисних копалин місцевого значення (див. постанову КМ України від 12.12.94 N 827 "Про затвердження переліків корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення"), видобування піску та гравію відповідно до коментованої норми може здійснюватися також в порядку ст. 23 Кодексу України про надра, згідно із якою "землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати для своїх господарських і побутових потреб корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів …" (ч. 1 ст. 23). При цьому видобування "з застосуванням спеціальних технічних засобів, які можуть призвести до небажаних змін навколишнього природного середовища, погоджується з місцевими Радами народних депутатів та органами Міністерства охорони навколишнього природного середовища України на місцях" (ч. 2 ст. 23).

В усіх випадках видобування піску та гравію слід додержуватися вимог, встановлених коментованою нормою.

До частин п'ятої - сьомої. На підставі ч. 5 ст. 87 ВК Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них встановлений ПКМ України "Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них" від 08.05.96 N 486.

Відповідно до п. 5 Порядку, розміри і межі зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації "на замовлення органів водного господарства та інших спеціально уповноважених органів, узгоджуються з органами Мінекоресурсів, Держводгоспу, Держкомзему, власниками землі, землекористувачами і затверджуються відповідними місцевими органами державної виконавчої влади та виконавчими комітетами Рад".

Існує практичний досвід встановлення водоохоронних зон і прибережних захисних смуг вздовж великих і малих річок, навколо водосховищ, озер, ставків та інших водойм за межами населених пунктів та в межах сільських населених пунктів. Такі роботи виконувалися Інститутом землеустрою УААН, Інститутом "Водпроект", іншими проектними організаціями. Практичного досвіду робіт по встановленню водоохоронних зон уздовж морів, зокрема, на території міст і селищ ще станом на 2001 р. не було. Одним із перших прикладів таких робіт є роботи, виконані на замовлення Одеської міської ради Інститутом землеустрою УААН в рамках експериментального проекту із встановлення прибережних водоохоронних захисних смуг вздовж Чорного моря на території Одеського заводу сільськогосподарського машинобудування ВАТ "Одессільмаш"¹⁴⁹.

При цьому, як було зазначено вище, відповідно до Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого ПКМ України від 08.05.96 N 486, замовниками проектів повинні бути органи водного господарства та "інші спеціально уповноважені органи". На практиці через брак бюджетного фінансування замовниками відповідних проектів все частіше виступають інші суб'єкти, насамперед, органи місцевого самоврядування або суб'єкти господарювання, які планують здійснювати якусь діяльність поблизу водних об'єктів та побоюються, що за відсутності встановленої водоохоронної зони відповідна проектна документація не буде погоджена. На наш погляд, така практика закону не суперечить і сама по собі не впливає на відповідність розробленої документації закону. Тобто, органи водного господарства та "інші уповноважені органи" повинні замовляти проектну документацію, але це жодним чином не забороняє виступати замовниками іншим суб'єктам.

На жаль, Мінприроди останнім часом зайняло протилежну, прямо скажемо, шкідливу та незаконну позицію, вважаючи, що замовлення проектної документації із встановлення водоохоронних зон іншими суб'єктами, окрім органів водного господарства, "є порушенням чинного законодавства". При цьому із контексту, в якому висловлена така позиція, випливає вказівка територіальним органам Мінприроди не погоджувати проекти, замовниками яких не виступають органи водного господарства. Ще раз наголосимо, що така позиція не ґрунтується на законі і є цілком хибним тлумаченням ПКМ від 08.05.96 N 486.

До частини восьмої. У коментованій нормі серед контролюючих органів, що здійснюють контроль за створенням водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також за додержанням режиму використання їх територій, названі (1) виконкоми місцевих рад та (2) державні органи охорони навколишнього природного середовища.

Щодо здійснення контролю виконкомами. Здійснення самоврядного контролю у галузі земельних відносин передбачене ст. 189 ЗК, п. "ї" ст. 15 ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища". Порядок здійснення контрольних повноважень органами місцевого самоврядування визначається, насамперед, Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні". Зокрема, п. "б" ч. 1 ст. 33 Закону надає виконавчим органам рад повноваження щодо здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, за впровадженням заходів, передбачених документацією із землеустрою; ст. 48 передбачає засади діяльності тимчасових контрольних комісій ради. Оскільки на законодавчому рівні засади здійснення самоврядного контролю визначаються лише в загальному вигляді, існує практика деталізації положень законів у актах самих органів місцевого самоврядування: див., наприклад, рішення Київської міської ради N 16/890 від 25.09.2003 "Про Порядок здійснення самоврядного контролю за використанням і охороною земель у м. Києві".

Щодо здійснення контролю державними органами охорони навколишнього природного середовища. Мінприроди України (Державною екологічною інспекцією в його складі), див. ПКМ України "Про затвердження Положення про Державну екологічну інспекцію" від 17.11.2001 N 1520.

Також законодавство передбачає здійснення громадського контролю за використанням та охороною земель (ст. 190 ЗК) та громадського контролю у галузі охорони навколишнього природного середовища (ст. 36 ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища", наказ Міністерства екології та природних ресурсів України N 88 від 27.02.2002 "Про затвердження Положення про громадських інспекторів з охорони довкілля"). Такий контроль може поширюватися на відносини із створення та використання водоохоронних зон. Варто відзначити, що підзаконні акти, необхідні для налагодження механізму громадського контролю за використанням та охороною земель, поки що відсутні.

Стаття 88. Прибережні захисні смуги

З метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:

для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів - 25 метрів;

для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів;

для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

Якщо крутизна схилів перевищує три градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися.

Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

До частини першої. Зміст коментованої частини відтворений у ч. 1 ст. 60 ЗК (щоправда, зі зміненим порядком слів у реченні). Визначення поняття "прибережна захисна смуга" наведене у ч. 1 ст. 61 ЗК, ч. 1 ст. 89 ВК, ст. 1 ВК. Згідно із останньою, прибережна захисна смуга - це "частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони".

До частини другої. Коментована частина передбачила "автоматичне" існування прибережних захисних смуг незалежно від здійснення будь-яких землевпорядних дій чи дотримання якихось формальних процедур.

Критерії визнання річок малими, середніми та великими визначені ст. 79 ВК (див. коментар).

Визначення поняття "меженний період" див. у ст. 1 ВК та коментар до відповідного визначення.

Положення цієї частини повністю відтворені у ч. 2 ст. 60 ЗК.

До частини третьої. При вирахуванні крутизни слід враховувати перепад висот між урізом води та межею зони, визначеної відповідно до положень ч. 2 коментованої статті. Якщо крутизна перевищує три градуси, розмір зони подвоюється незалежно від того, якою буде крутизна схилу у її "додатковій" частині.

До частини четвертої. Норму, вміщену у коментованій частині, слід застосовувати в сукупності із положеннями ч. 3 ст. 60 ЗК. Через неоднозначність її розуміння наводимо повністю зміст цієї норми: "Розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації."

Неоднозначність тлумачення ч. 3 ст. 60 ЗК полягає у наступному: чи стосується правило про визначення прибережних захисних смуг за проектами землеустрою (а не "автоматично", як передбачає ч. 2 ст. 60) земель населених пунктів. На наш погляд, відповідь на це питання має бути безумовно позитивною: при "автоматичному" встановленні прибережних захисних смуг врахування містобудівної документації, яке вимагається щодо земель населених пунктів, є неможливим, тож прибережні захисні смуги у населених пунктах мають встановлюватися за проектами землеустрою. Немає проекту - немає прибережної захисної смуги. Такий самий підхід закріплений у ст. 88 ВК; врешті-решт, він випливає зі здорового глузду. На жаль, деякі суб'єкти правозастосування (природоохоронні органи та органи земельних ресурсів) знаходяться на іншій позиції.

До частини п'ятої. Положення даної частини слід застосовувати в сукупності із ч. 3 ст. 60 прийнятого пізніше ЗК, за яким прибережна захисна смуга морів визначається "за проектами землеустрою". На наш погляд, положення ч. 4 коментованої статті (а також відповідна норма ч. 3 ст. 60 ЗК) є спеціальними по відношенню до ч. 5, тому в населених пунктах прибережна смуга моря може бути встановлена у розмірі, меншому від 2 км.

Стаття 89. Обмеження господарської діяльності в прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.

У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється:

1) розорювання земель (крім підготовки грунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво;

2) зберігання та застосування пестицидів і добрив;

3) влаштування літніх таборів для худоби;

4) будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів;

5) миття та обслуговування транспортних засобів і техніки;

6) влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо.

Об'єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

До частини першої. Частина перша пропонує визначення прибережної захисної смуги. Інше визначення наведене у ст. 1 ВК. За цим визначенням, прибережна захисна смуга - це "частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони".

Положення коментованої частини повністю відтворені у ч. 1 ст. 61 ЗК.

До частини другої. Коментована частина безпосередньо визначає обмеження, з урахуванням яких повинні використовуватися прибережні захисні смуги. У цілому вони сформульовані достатньо конкретно та однозначно і роз'яснення не потребують, за винятком основного обмеження - на будівництво у прибережній захисній смузі (п. 4 коментованої частини).

Закон забороняє будівництво у прибережних захисних смугах, роблячи виняток для будівництва "гідротехнічних, гідрометричних та лінійних" споруд. В Україні, особливо у АР Крим, існує практика забудови узбережжя в межах прибережних захисних смуг т. з. "елінгами" - приміщеннями для збереження маломірних суден, які в дійсності є житловими помешканнями з усіма комунальними зручностями. При цьому не тільки порушується навколишній ландшафт, а й забруднюється навколишнє середовище, знищуються об'єкти рослинного світу, у тому числі унікальні¹⁵¹. Крім того, поширеною є практика огородження прибережних ділянок капітальними парканами до самого урізу води. Ні описані елінги, ні капітальні паркани не відповідають поняттю "гідротехнічних, гідрометричних та лінійних" споруд, тому їх зведення у прибережних захисних смугах є незаконним.

Слід наголосити, що поняття та загальна характеристика гідротехнічних споруд (тобто споруд для використання водних ресурсів, а також для боротьби зі шкідливим впливом вод - дамб, гребель, водоскидів, водоспусків, споруд водовідведення тощо) визначаються СНиП 2.06.01-86 "Гидротехнические сооружения. Основные положения проектирования".

Положення коментованої частини повністю відтворені у ч. 2 ст. 61 ЗК.

До частини третьої. Положення ч. 3 можуть бути застосовані у випадку, коли межі прибережних захисних смуг змінюють своє розташування разом зі зміною розташування чи характеристик водного об'єкту або коли прибережна захисна смуга встановлюється "вперше" за відповідним проектом (у межах населеного пункту) - див. ст. 88. В іншому випадку будівництво об'єкту є незаконним і тягне безумовний обов'язок знесення будівлі або споруди.

На наш погляд, у разі зміни (встановлення) меж прибережної захисної смуги із коментованої норми випливає лише обов'язок припинити експлуатацію об'єктів, що не відповідає режиму прибережної захисної смуги. Вимога ж "винесення" об'єкту за межі смуги за своєю природою передбачає позбавлення права власності на об'єкт нерухомості. Вважаємо, що примусове перенесення, враховуючи гарантії непорушності права власності, встановлені ч. 5 ст. 41 Конституції України, без чіткого процедурного забезпечення (на сьогодні відсутнього) реалізоване бути не може.

Положення коментованої частини повністю відтворені у ч. 3 ст. 61 ЗК.

Стаття 90. Обмеження господарської діяльності в прибережних захисних смугах уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах

Прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва санаторіїв та інших лікувально-оздоровчих закладів, з обов'язковим централізованим водопостачанням і каналізацією.

У прибережних захисних смугах уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах забороняється:

1) застосування стійких та сильнодіючих пестицидів;

2) влаштування полігонів побутових та промислових відходів і накопичувачів стічних вод;

3) влаштування вигрібів для накопичення господарсько-побутових стічних вод обсягом більше 1 кубічного метра на добу;

4) влаштування полів фільтрації та створення інших споруд для приймання і знезаражування рідких відходів.

До частини першої. Розмір прибережних захисних смуг уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах зазвичай істотно більший, ніж у випадку із іншими водними об'єктами (див. ст. 89 ВК та коментар до неї), проте режим таких захисних смуг значно більш ліберальний: у них дозволяються розміщення визначених коментованою нормою об'єктів.

До частини другої. Положення коментованої норми відтворені (в дещо іншій послідовності) у ч. 1 ст. 62 ЗК.

Зміст коментованої частини багато в чому аналогічний положенням ч. 3 ст. 87 ВК (див. коментар).

Стаття 91. Смуги відведення

Для потреб експлуатації та захисту від забруднення, пошкодження і руйнування магістральних, міжгосподарських та інших каналів на зрошувальних і осушувальних системах, гідротехнічних та гідрометричних споруд, а також водойм і гребель на річках встановлюються смуги відведення з особливим режимом користування.

Розміри смуг відведення та режим користування ними встановлюються за проектом, який розробляється і затверджується водокористувачами за погодженням з державними органами охорони навколишнього природного середовища та водного господарства.

Земельні ділянки в межах смуг відведення надаються органам водного господарства та іншим організаціям для спеціальних потреб і можуть використовуватися ними для створення водоохоронних лісонасаджень, берегоукріплювальних та протиерозійних гідротехнічних споруд, будівництва переправ, виробничих приміщень.

До частини першої.

Зміст коментованої частини відтворений (із незначними редакційними відмінностями) у ч. 1 ст. 63 ЗК.

До частини другої. Положення коментованої частини сьогодні не можуть бути застосовані як такі, що істотно суперечать ч. 2 ст. 63 прийнятого пізніше ЗК, за якою "розміри та режим використання земельних ділянок смуг відведення визначаються за проектами землеустрою, які розробляються і затверджуються в установленому порядку".

Під "встановленим порядком" слід розуміти насамперед положення ст. ст. 122 - 124 ЗК, які передбачають порядок надання земельних ділянок у користування. Відповідні норми передбачають, що проекти землеустрою мають затверджуватися органами, що розпоряджаються землями державної власності, до яких "водокористувачі", згадані у коментованій нормі, не належать.

Смуги відведення повинні проектуватися у відповідності до положень чинних нормативних документів у галузі будівництва, зокрема, СНиП 2.06.01-86 "Гидротехнические сооружения. Основные положения проектирования" (затверджені постановою Держбуду СРСР від 28.05.86 N 71), які встановлюють вимоги до проектування каналів, водосховищ, берегозахисних, захисних, регуляційних та огороджувальних споруд, та СН 474-75 "Нормы отвода земель для мелиоративных каналов" (затверджені постановою Держбуду СРСР від 14.07.75 N 120). Останні норми безпосередньо передбачають правила встановлення смуг відведення як на період будівництва каналів, так і для їх експлуатації.

Слід також мати на увазі, що режим смуг відведення в загальних рисах визначений ч. 3 коментованої статті (див. коментар) та ч. 3 ст. 63 ЗК.

До частини третьої. Майже аналогічні коментованій частині положення вміщені у ч. 3 ст. 63 ЗК. Разом із тим, спірним є питання щодо того, чи дозволене в межах смуг відведення будівництва виробничих приміщень. Ч. 3 ст. 91 ВК передбачає таку можливість, а відповідна норма ЗК (ст. 63) - ні. На наш погляд, будівництво виробничих споруд у смузі відведення можливе, проте лише у випадку, коли воно потрібне "для забезпечення експлуатації та захисту від забруднення, пошкодження і руйнування каналів зрошувальних і осушувальних систем, гідротехнічних та гідрометричних споруд, водойм і гребель" (ч. 1 ст. 63 ЗК, ч. 1 ст. 91 ВК).

ПКМ України від 13.05.96 N 502 "Про затвердження Порядку користування землями водного фонду" передбачено, що користувачі, що експлуатують гідротехнічні (водопідпірні, водопропускні, водозахисні або водозабірні) споруди водогосподарських систем, зобов'язані "здійснювати посадку, догляд і охорону лісів у смугах відведення каналів, гідротехнічних та інших споруд міжгосподарського значення"; "на ділянках із штучно створеними лісонасадженнями та природними лісами у смугах відведення каналів, гідротехнічних споруд та інших споруд міжгосподарського значення допускаються рубки догляду та санітарні рубки, що проводяться згідно з рекомендаціями органів лісового господарства" (п. 10 Порядку).

Стаття 92. Берегові смуги водних шляхів

На судноплавних водних шляхах за межами міських поселень для проведення робіт, пов'язаних з судноплавством, встановлюються берегові смуги.

Розміри берегових смуг водних шляхів та господарська діяльність на них визначаються статтею 91 цього Кодексу.

Порядок встановлення берегових смуг водних шляхів та користування ними визначається Кабінетом Міністрів України.

До частини першої. Берегова смуга водного шляху - це територія із особливим режимом, призначена для проведення робіт, пов'язаних із судноплавством.

Коментована частина майже дослівно відтворена у ч. 2 ст. 28 ЗУ "Про транспорт" та ч. 1 ст. 64 ЗК. Єдина відмінність полягає у тому, що у названих актах існування смуг передбачене "за межами населених пунктів" (замість "за межами міських поселень" у ВК). Положення норми ЗК та ЗУ "Про транспорт" мають у даному випадку перевагу, враховуючи, що чинний ЗК прийнятий пізніше від ВК.

Перелік судноплавних водних шляхів визначається на підставі ст. 67 ВК ПКМ України "Про затвердження переліку внутрішніх водних шляхів, що належать до категорії судноплавних" від 12.06.96 N 640.

До частини другої. Положення коментованої частини про розміри берегових смуг водних шляхів заміщуються нормою ч. 2 ст. 64 ЗК (прийнятого пізніше від ВК), за якою "розміри берегових смуг водних шляхів визначаються за проектами землеустрою, які розробляються і затверджуються в установленому порядку". Під "встановленим порядком" в контексті коментованої норми слід розуміти Порядок, передбачений ПКМ від 14.04.97 N 347 "Про затвердження Порядку складання паспортів річок і Порядку установлення берегових смуг водних шляхів та користування ними".

Що ж стосується режиму берегових смуг водних шляхів (господарської діяльності в їх межах), відсилка на ст. 91 ВК виглядає досить дивною. До відповідних відносин може бути застосована хіба що норма ч. 3 ст. 91 ВК про те, що відповідні земельні ділянки надаються "для спеціальних потреб".

Натомість, Порядок режим берегових смуг водних шляхів (порядок їх використання) визначається прийнятою відповідно до ч. 3 коментованої статті ПКМ від 14.04.97 N 347 "Про затвердження Порядку складання паспортів річок і Порядку установлення берегових смуг водних шляхів та користування ними".

До частини третьої. Відповідно до коментованої статті (відтвореної у ч. 3 ст. 64 ЗК) Порядок встановлення та використання берегових смуг водних шляхів визначений ПКМ від 14.04.97 N 347 "Про затвердження Порядку складання паспортів річок і Порядку установлення берегових смуг водних шляхів та користування ними".

Ч. 2 ст. 28 ЗУ "Про транспорт" також передбачає, що землі берегових смуг не вилучаються у користувачів і використовуються "відповідно до законодавства", тобто з урахуванням режиму берегової смуги. Між тим, може виникнути потреба вилучити та відвести земельну ділянку в межах берегової смуги для потреб річкового транспорту. У цьому випадку землі берегової смуги належатимуть як до земель водного фонду, так і до земель річкового транспорту, і при визначенні правового режиму смуг слід керуватися також нормативно-правовими актами, що визначають режим земель річкового транспорту (ст. 70 ЗК).

Стаття 93. Зони санітарної охорони

З метою охорони водних об'єктів у районах забору води для централізованого водопостачання населення, лікувальних і оздоровчих потреб встановлюються зони санітарної охорони, які поділяються на пояси особливого режиму.

Межі зон санітарної охорони водних об'єктів встановлюються місцевими Радами на їх території за погодженням з державними органами санітарного нагляду, охорони навколишнього природного середовища, водного господарства та геології.

Режим зон санітарної охорони водних об'єктів встановлюється Кабінетом Міністрів України.

До частини першої. Зона санітарної охорони - "територія і акваторія, де запроваджується особливий санітарно-епідеміологічний режим з метою запобігання погіршенню якості води джерел централізованого господарсько-питного водопостачання, а також з метою забезпечення охорони водопровідних споруд" (ст. 1 ВК). Слід зазначити, що таке визначення не відображає випадків встановлення зон санітарної охорони для забезпечення режиму оздоровчих та лікувальних об'єктів.

Також, слід наголосити, що зони санітарної охорони встановлюються і в тих випадках, коли питні води (на практиці це зазвичай води підземні) використовуються не для централізованого водопостачання, а для промислового розливу мінеральних столових вод, виготовлення різних напоїв тощо, тобто для будь-якого питного водопостачання. Така необхідність випливає із положень ст. 113 ЗК (хоча Мінприроди чомусь вважає, що підставою для такого висновку є ст. 1 ЗУ "Про питну воду та питне водопостачання") та ПКМ України від 18.12.98 N 2024 "Про правовий режим зон санітарної охорони водних об'єктів".

Положення про зони санітарної охорони вміщені також у ст. 59 ВК (див. коментар), ст. 113 ЗК, ст. 18 ЗУ "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", Розділі VII ЗУ "Про питну воду та питне водопостачання".

Зони санітарної охорони входять до складу водоохоронних зон і поділяються на три пояси: перший пояс (суворого режиму) включає територію розміщення водозабору, майданчика водопровідних споруд і водопідвідного каналу; другий і третій пояси (обмеження і спостереження) включають територію, що відводиться для забезпечення охорони джерел та об'єктів централізованого питного водопостачання (ст. 35 ЗУ "Про питну воду та питне водопостачання"). Режим різних поясів зон санітарної охорони джерел водопостачання визначається Розділом VII ЗУ "Про питну водну та питне водопостачання", а також ПКМ України від 18.12.98 N 2024 "Про правовий режим зон санітарної охорони водних об'єктів".

Навколо курортів передбачаються округи санітарної (гірничо-санітарної) охорони курортів - ст. ст. 30 - 33 та ін. ЗУ "Про курорти", Глава 8 ЗК, які, в свою чергу, поділяються на зони санітарної охорони.

Округ санітарної охорони курорту поділяється на три зони санітарної охорони: першу (суворого режиму), другу (зону обмежень), третю (зону спостережень) - ст. 30 ЗУ "Про курорти". Режим кожної із зон визначається ст. ст. 31 - 33 Закону.

Загальною рисою зон санітарної охорони є встановлення достатньо суворих обмежень, що покликані повністю виключити ймовірність забруднення джерел водопостачання або курортних місцевостей.

До частини другої. Положення даної статті відтворене у ч. 3 ст. 34 ЗУ "Про питну воду та питне водопостачання". Між тим, ч. 5 зазначеної статті передбачає спеціальне правило, за яким "у разі розташування зони санітарної охорони на територіях двох і більше областей її межі встановлюються Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства та за погодженням із центральними органами виконавчої влади із забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, водного господарства, земельних ресурсів та відповідними органами місцевого самоврядування".

Засади встановлення зон санітарної охорони детально регламентуються ч. 4 ст. 34 ЗУ "Про питну воду та питне водопостачання".

Особливості встановлення зон санітарної охорони в складі округів санітарної (гірничо-санітарної) охорони курортів. Положення коментованої статті не поширюються на відносини із встановлення зон санітарної охорони в складі округів санітарної (гірничо-санітарної) охорони курортів. Встановлення меж зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони курортів здійснюється Верховною Радою України одночасно з прийняттям рішення про оголошення природних територій курортними територіями державного значення, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами одночасно з прийняттям рішення про оголошення природних територій курортними територіями місцевого значення (ст. 29 ЗУ "Про курорти").

До частини третьої. Припис, вміщений у ч. 3 ст. 93 ВК, відтворено у ч. 1 ст. 37 ЗУ "Про питну воду та питне водопостачання". На виконання коментованої норми прийнято ПКМ України від 18.12.98 N 2024 "Про правовий режим зон санітарної охорони водних об'єктів".

Особливості встановлення режимів округів санітарної (гірничо-санітарної) охорони щодо курортів. Режими округів і зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони курортів державного значення затверджуються КМ України, а курортів місцевого значення - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями (ст. 29 ЗУ "Про курорти").

Глава 19. ВОДНІ ОБ'ЄКТИ ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ

Стаття 94. Охорона та користування водними об'єктами, віднесеними до природно-заповідного фонду

Водні об'єкти, віднесені у встановленому законодавством порядку до територій та об'єктів природно-заповідного фонду, охороняються та використовуються відповідно до вимог, встановлених Законом України "Про природно-заповідний фонд України".

На водних об'єктах, віднесених до природно-заповідного фонду, забороняється здійснення будь-якої діяльності, що суперечить їх цільовому призначенню.

До частини першої. Надання територіям із водними об'єктами статусу об'єктів природно-заповідного фонду відбувається відповідно до процедури, закріпленої у Розділі VII ЗУ "Про природно-заповідний фонд України". Статус визначається відповідним Указом Президента України (щодо створення об'єктів загальнодержавного значення), рішеннями обласних, Київської та Севастопольської міських рад (щодо об'єктів місцевого значення), якими створено таких об'єкт чи встановлено межі охоронних зон.

Особливості використання та охорони водних об'єктів, які мають зазначений статус, залежить від виду об'єкта природно-заповідного фонду і визначається відповідною главою Розділу III ЗУ "Про природно-заповідний фонд України".

До частини другої. Частина дублює положення ЗУ "Про природно-заповідний фонд України" і регулятивного навантаження не несе.

Глава 20. ОХОРОНА ВОД ВІД ЗАБРУДНЕННЯ, ЗАСМІЧЕННЯ І ВИЧЕРПАННЯ

Стаття 95. Охорона вод (водних об'єктів)

Усі води (водні об'єкти) підлягають охороні від забруднення, засмічення, вичерпання та інших дій, які можуть погіршити умови водопостачання, завдавати шкоди здоров'ю людей, спричинити зменшення рибних запасів та інших об'єктів водного промислу, погіршення умов існування диких тварин, зниження родючості земель та інші несприятливі явища внаслідок зміни фізичних і хімічних властивостей вод, зниження їх здатності до природного очищення, порушення гідрологічного і гідрогеологічного режиму вод.

Діяльність фізичних та юридичних осіб, що завдає шкоди водам (водним об'єктам), може бути припинена за рішенням суду.

До частини першої. Коментована норма декларує необхідність охорони (вод) водних об'єктів від шкідливих наслідків дій, які здатні призвести до забруднення, засмічення, вичерпання самих водних об'єктів, а також завдавати шкоди здоров'ю людей, водним живим ресурсам, спричинити порушення гідрологічного і гідрогеологічного режиму вод.

Детальніше вимоги до охорони вод (водних об'єктів) встановлюються нормами глави 20 цього Кодексу (див. коментар до відповідних статей), глави 12 Земельного кодексу України, ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища", Розділу VI ЗУ "Про курорти", Розділу VI Кодексу України про надра (в частині охорони підземних вод) тощо.

До частини другої. Підстави для припинення діяльності фізичних та юридичних осіб, що завдає шкоди водам (водним об'єктам), передбачені також у ч. 3 ст. 50 ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища". Вказана можливість безпосередньо випливає зі змісту ст. 16 ЦК України, яка закріпила одним із засобів захисту цивільних прав і інтересів судом припинення дії, яка порушує право. Так, особа, право якої порушено, має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу та вимагати її припинення на підставі ч. 2 ст. 293 ЦК України.

Під "шкодою" у розумінні коментованої норми потрібно розуміти спричинені діяльністю відповідних осіб негативні зміни у водних об'єктах, водах, що спричинили погіршення їх стану, якісних характеристик, деградацію екологічних систем.

Факт заподіяння шкоди є підставою для відшкодування заподіяної шкоди. Детальніше щодо підстав та порядку відшкодування див. коментар до ч. 1 ст. 110 ВК.

Припинення діяльності за позовом зацікавленої особи слід відрізняти від припинення діяльності уповноваженим органом (наприклад, КМУ) в адміністративному порядку (див., зокрема, п. 2 ч. 1 ст. 20 ЗУ "Про Кабінет Міністрів України").

Стаття 96. Умови розміщення, проектування, будівництва, реконструкції і введення в дію підприємств, споруд та інших об'єктів, що можуть впливати на стан вод

Під час розміщення, проектування, будівництва, реконструкції і введення в дію підприємств, споруд та інших об'єктів, а також під час впровадження нових технологічних процесів повинно забезпечуватися раціональне використання вод. При цьому передбачаються технології, які забезпечують охорону вод від забруднення, засмічення і вичерпання, попередження їх шкідливої дії, охорону земель від засолення, підтоплення або переосушення, а також сприяють збереженню природних умов і ландшафтів як безпосередньо в зоні їх розміщення, так і на водозбірній площі водних об'єктів.

Забороняється проектування і будівництво прямоточних систем водопостачання промислових підприємств, за винятком підприємств, які за технологією виробництва не можуть бути переведені на оборотне водопостачання.

Забороняється здійснення проектів господарської та іншої діяльності без оцінки їх впливу на стан вод.

До частини першої. Дана норма дублює загальні положення ст. 51 ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища", оскільки водні ресурси є складовою навколишнього середовища.

Технології, що можуть бути використані при проектуванні, будівництві, реконструкції і введенні в дію підприємств, споруд та інших об'єктів, а також під час впровадження нових технологічних процесів, повинні відповідати нормативам екологічної безпеки. Проекти господарської та іншої діяльності повинні включати матеріали оцінки її впливу на навколишнє природне середовище, що складаються відповідно до ДБН А.2.2-1-2003 "Склад і зміст матеріалів оцінки впливів на навколишнє середовище" (ОВНС) при проектуванні і будівництві підприємств, будинків і споруд. Основні положення проектування.

Раціональність використання вод, з урахуванням мети правового регулювання Кодексу (див. преамбулу), виявляється у розумності, забезпеченні по можливості економічно обґрунтованого зниження ймовірності виникнення негативних змін чи погіршення якості водних ресурсів, а також забезпеченні екологічної безпеки.

Убезпечення земель від шкідливої дії вод також охоплюється диспозицією коментованої статті і здійснюється у відповідності до ЗК, зокрема, гл. 12, ПКМ від 31.01.2001 N 87 "Про порядок використання земель у зонах їх можливого затоплення внаслідок повеней і паводків".

Збереження ландшафтів (ландшафт означає територію, як її сприймають люди, характер якої, є результатом дії та взаємодії природних та/або людських факторів) підпорядковується також Європейській ландшафтній конвенції, ратифікованій Законом України від 07.09.2005.

До частини другої. Україна - водонедостатня країна¹⁵⁴. Прямоточна система водопостачання, на відміну від оборотної, не передбачає повторне використання води в технологічному процесі, а тому значно збільшує витрати води для потреб промисловості.

Виняток щодо можливості використання прямоточної системи на підприємствах, які за технологією виробництва не можуть бути переведені на оборотне водопостачання, не можна розуміти як дозвіл на використання прямоточних систем у випадках, коли "неможливість" переведення конкретного виробництва на оборотну систему обґрунтовується суб'єктивними факторами (брак коштів, часу і т. ін).

До частини третьої. Проекти господарської та іншої діяльності, що здатна впливати на стан вод, повинні мати матеріали оцінки її впливу на навколишнє природне середовище і здоров'я людей (ОВНС).

"Оцінка здійснюється з урахуванням вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, екологічної ємкості даної території, стану навколишнього природного середовища в місці, де планується розміщення об'єктів, екологічних прогнозів, перспектив соціально-економічного розвитку регіону, потужності та видів сукупного впливу шкідливих факторів та об'єктів на навколишнє природне середовище" (ст. 51 ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища"). Оформлення матеріалів ОВНС здійснюється відповідно до ДБН А.2.2-1-2003 "Склад і зміст матеріалів оцінки впливів на навколишнє середовище" (ОВНС).

Порушення встановленого коментованою нормою імперативу веде до тимчасової заборони (зупинення) діяльності, що суперечить вимогам закону, на підставі Постанови ВРУ "Про затвердження Порядку обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об'єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища" від 29.10.92 N 2751-XII.

Відсутність ОВНС може розглядатися як порушення права на безпечне для життя та здоров'я довкілля. Для захисту цього права зацікавлені особи вправі вимагати припинення діяльності, що здійснюється з порушенням коментованої норми (ст. 9 Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля, ст. 16, ч. 2 ст. 293 ЦК України).

Стаття 97. Умови розміщення, проектування, будівництва, реконструкції і введення в дію підприємств, споруд та інших об'єктів, що можуть впливати на стан рибогосподарських водних об'єктів

Під час розміщення, проектування, будівництва, реконструкції і введення в дію підприємств, споруд та інших об'єктів на рибогосподарських водних об'єктах здійснюються заходи, що забезпечують охорону риб, інших водних тварин і рослин та їх відтворення.

До основних заходів для забезпечення охорони і відтворення рибних запасів, водних тварин і рослин належить обладнання рибозахисними пристроями водозабірних та інших споруд відповідно до затверджених проектів, будівництво риборозплідників, штучних нерестовищ, рибопропускних споруд, підготовка ложа водоймища тощо.

До частини першої. Охорона риб, інших водних тварин і рослин та їх відтворення здійснюється відповідно до вимог ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них", "Про тваринний світ", "Про рослинний світ". Крім того, законодавство встановлює підвищені вимоги до охорони тих живих ресурсів, на яких поширюється дія законів України "Про Червону книгу України", "Про природно-заповідний фонд України".

До частини другої. Проектування та обладнання водозабірних та інших споруд рибозахисними пристроями здійснюється у відповідності до СНиП 2.06.07-87 Підпірні стіни, судноплавні шлюзи, рибопропускні та рибозахисні споруди за затвердженими у встановленому порядку проектами.

Стаття 98. Заборона введення в дію підприємств, споруд та інших об'єктів, що впливають на стан вод

Забороняється введення в дію:

1) нових і реконструйованих підприємств, цехів, агрегатів, комунальних та інших об'єктів, не забезпечених пристроями і очисними спорудами необхідної потужності, що запобігають забрудненню і засміченню вод або їх шкідливій дії, та необхідною вимірювальною апаратурою, що здійснює облік об'ємів забору і скидання води;

2) зрошувальних і обводнювальних систем, водосховищ і каналів - до проведення передбачених проектами заходів, що запобігають затопленню, підтопленню, заболоченню, засоленню земель і ерозії грунтів, а також забрудненню поверхневих та підземних вод скиданням із зрошувальних систем;

3) осушувальних систем - до повної готовності водоприймачів та інших споруд відповідно до затверджених проектів;

4) водозабірних споруд - без рибозахисних пристроїв та облаштованих відповідно до затверджених проектів зон санітарної охорони водозаборів;

5) гідротехнічних споруд - до повної готовності пристроїв для пропускання паводкових вод і риби відповідно до затверджених проектів;

6) експлуатаційних свердловин на воду - без оснащення їх водорегулюючими та контрольно-вимірювальними пристроями.

Наповнення водоймища до здійснення передбачених проектами заходів щодо підготовки його ложа забороняється.

До частини першої. Введення в дію об'єктів підпорядковується загальному порядку, визначеному ПКМ "Про Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів" від 22.09.2004 N 1243.

Крім того, особливості підтвердження готовності до експлуатації об'єктів із специфічними умовами експлуатації визначаються відповідними міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади за погодженням з Міністерством регіонального розвитку та будівництва з урахуванням вимог наведеного Порядку.

Зокрема, відповідно до згаданого вище Порядку робоча комісія при прийнятті в експлуатацію повинна перевірити відповідність архітектурних і конструктивних рішень закінченого будівництвом об'єкта затвердженому проекту, санітарним, радіаційним та екологічним вимогам і нормам, виробничої документації нормативним вимогам. На закінченому будівництвом об'єкті повинні бути виконані всі передбачені проектною документацією та державними нормами роботи, змонтоване і випробуване обладнання.

На об'єкті виробничого призначення, де встановлено технологічне обладнання, до прийняття в експлуатацію повинні бути проведені пусконалагоджувальні роботи згідно з технологічним регламентом, передбаченим проектом.

Проектування зон санітарної охорони (п. 4 ч. 1) має здійснюватись з урахуванням ст. 113 ЗКУ, ПКМ від 18.12.98 N 2024 "Про правовий режим зон санітарної охорони водних об'єктів" та інших актів законодавства.

До частини другої. Підготовка ложа водосховища передбачає, зокрема, комплекс заходів на затоплюваній території з метою дотримання належної якості води майбутнього водосховища (санітарна підготовка ложа) тощо.

Стаття 99. Заборона скидання у водні об'єкти відходів і сміття

Забороняється скидання у водні об'єкти виробничих, побутових, радіоактивних та інших видів відходів і сміття.

Під відходами в розумінні даної статті потрібно розуміти "будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворюються у процесі людської діяльності і не мають подальшого використання за місцем утворення чи виявлення та яких їх власник повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення" (ст. 1 ЗУ "Про відходи"). Сміття в розумінні коментованої статті - синонім відходів, хоча воно і вживається в розмовній мові зазвичай як синонім лише побутових відходів.

Заборона скидання сміття у водні об'єкти випливає також зі змісту норм ЗУ "Про відходи", яким передбачений дозвільний порядок розміщення відходів та облік місць їх видалення, а також визначено, що самовільне розміщення чи видалення відходів є правопорушенням.

За порушення встановленого порядку може наставати відповідальність як за матеріальними складами правопорушень - при наявності шкоди, так і за формальними - за фактом порушення встановленого порядку поводження з відходами.

Стаття 100. Охорона поверхні водозборів і льодового покриву водойм, водотоків, а також морів, їх заток та лиманів

Підприємствам, установам, організаціям і громадянам забороняється забруднювати, засмічувати поверхні водозборів, льодового покриву водойм, водотоків, а також морів, їх заток і лиманів виробничими, побутовими та іншими відходами, сміттям, нафтовими, хімічними та іншими забруднюючими речовинами.

Для можливості застосування адміністративної, кримінальної відповідальності коментована норма фактично самостійного значення не має, оскільки не відсилає до конкретних положень законодавчих актів, якими передбачена відповідальність за вказані у диспозиції діяння. З іншого боку, застосування вказаних видів відповідальності відбувається без посилання на дане положення.

Стаття 101. Охорона вод від забруднення і засмічення внаслідок втрат мастила, пального, хімічних, нафтових та інших забруднюючих речовин

Власники засобів водного транспорту, трубопроводів, плавучих та інших споруд на водних об'єктах, а також інші юридичні та фізичні особи зобов'язані забезпечувати охорону вод від забруднення і засмічення внаслідок втрат мастила, пального, хімічних, нафтових та інших забруднюючих речовин.

Зміст термінів "забруднення вод" та "засмічення вод" визначається ст. 1 ВК (див. коментар). Зміст заходів з охорони вод від засмічення та забруднення розкривається, зокрема, у Правилах охорони поверхневих вод, затверджених Держкомприроди СРСР 21.02.91.

Щодо транскордонних водотоків охорона вод від забруднення і засмічення може регулюватися міжнародними-угодами. Див., наприклад, Угоду про охорону вод річки Тиси та її приток від забруднення від 28.05.86 р.

Стаття 102. Охорона внутрішніх морських вод та територіального моря

У внутрішні морські води та територіальне море забороняється скидати з суден і плавучих засобів, платформ та інших морських споруд і повітряних суден хімічні, радіоактивні та інші шкідливі речовини, а також радіоактивні або інші відходи, матеріали, предмети та сміття, які можуть спричинити забруднення моря.

Охорона внутрішніх морських вод та територіального моря від забруднення та засмічення здійснюється відповідно до правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, інших актів законодавства.

До частини першої. Дана стаття є черговим декларативним відтворенням загальної заборони заподіювати шкоду природі, передбаченої ст. 66 Конституції України (див. також ст. 99 - 101 ВК). Між тим, наведена заборона не є абсолютною, за умов крайньої необхідності скид може бути здійснений, підтвердженням чому є положення ст. 305 Кодексу торговельного мореплавства.

До частини другої. Охорона внутрішніх морських вод та територіального моря від забруднення здійснюється у відповідності до ПКМУ від 29.02.96 N 269 "Про затвердження Правил охорони внутрішніх морських вод і територіального моря від забруднення та засмічення", наказу Міністерства транспорту та зв'язку України 13.08.2007 N 694 "Про затвердження Правил запобігання забрудненню із суден внутрішніх водних шляхів України", Санітарними правилами і нормами охорони прибережних вод морів від забруднення у місцях водокористування населення N 4631-88 від 06.07.88.

Крім того, відповідно до взятих Україною на себе міжнародних зобов'язань охорона внутрішніх морських вод та територіального моря від забруднення також має враховувати положення Міжнародної конвенції про цивільну відповідальність за шкоду від забруднення нафтою, до якої Україна приєдналася Законом України від 04.07.2002, а також Конвенції про захист Чорного моря від забруднення, ратифікованої Постановою ВР N 3939-XII від 04.02.94.

Стаття 103. Запобігання забрудненню вод добривами і хімічними засобами захисту рослин

З метою запобігання забрудненню вод сільськогосподарські, лісогосподарські підприємства, селянські (фермерські) господарства та громадяни зобов'язані дотримувати встановлених правил зберігання, транспортування та використання добрив, хімічних засобів захисту рослин та інших токсичних препаратів і речовин.

Правила "зберігання, транспортування та використання добрив, хімічних засобів захисту рослин та інших токсичних препаратів і речовин" є обов'язковими для абсолютно усіх суб'єктів (не лише згаданих у коментованій статті), виходячи із їх правової природи. Такі правила встановлюються на підставі ЗУ "Про пестициди та агрохімікати" та "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" головним державним санітарним лікарем України. Зокрема, в Україні діють Державні санітарні правила авіаційного застосування пестицидів і агрохімікатів в народному господарстві України від 18.12.96 N 382.

Правила зберігання, транспортування та використання добрив, хімічних засобів захисту рослин та інших токсичних препаратів і речовин встановлюються також ст. 18 ЗУ "Про захист рослин", ВНТП-46.17-21.97 "Склади хімічних, біологічних засобів захисту рослин та склади мінеральних добрив в тепличних комбінатах та теплицях", ДБН В.2.2-7-98 "Будинки і споруди. Будівлі і споруди по зберіганню мінеральних добрив та засобів захисту рослин".

Стаття 104. Охорона водних об'єктів, віднесених до категорії лікувальних

Охорона водних об'єктів, віднесених до категорії лікувальних, здійснюється в порядку, встановленому для санітарної охорони курортів.

З метою охорони водних об'єктів, віднесених до категорії лікувальних, встановлюються округи санітарної охорони курортів з особливим режимом у порядку, передбаченому законодавством про охорону здоров'я.

Скидання будь-яких зворотних вод у водні об'єкти, що віднесені до категорії лікувальних, забороняється.

До частин першої, другої. Віднесення водних об'єктів до категорії лікувальних здійснюється відповідно до ст. 62 ВК (див. коментар до неї). Санітарна охорона курортів підпорядковується правовому режимові зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони курорту, які виділяються в межах округу санітарної охорони курорту. Правовий режим зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони курорту визначається ЗУ "Про курорти" (ст. 27 - 34).

До частини третьої. Заборона скидання зворотних вод стосується вод, що повертаються за допомогою технічних споруд і засобів з господарської ланки кругообігу води в його природні ланки у вигляді стічної, шахтної, кар'єрної чи дренажної води (див. коментар до ст. 1).

Стаття 105. Охорона підземних вод

Підприємства, установи і організації, діяльність яких може негативно впливати на стан підземних вод, особливо ті, які експлуатують накопичувачі промислових, побутових і сільськогосподарських стоків чи відходів, повинні здійснювати заходи щодо попередження забруднення підземних вод, а також обладнувати локальні мережі спостережувальних свердловин для контролю за якісним станом цих вод.

У разі розкриття водоносних горизонтів з підземною водою питної якості особи, які проводять бурові, гірничі та інші роботи, пов'язані з пошуками, розвідкою, експлуатацією родовищ корисних копалин, повинні повідомити про це у встановленому порядку державні органи геології, охорони навколишнього природного середовища і санітарного нагляду для вжиття заходів щодо охорони підземних вод від вичерпання і забруднення.

Всі свердловини на воду, не придатні для експлуатації, покинуті спостережні та пошукові свердловини на всі види корисних копалин, а також вертикальні й інші гірничо-пошукові та експлуатаційні гірничі виробки і покинуті криниці повинні бути затампоновані чи ліквідовані.

Ліквідацію пошукових виробок та ліквідаційний тампонаж пошукових свердловин будь-якого призначення здійснюють організації, які виконують пошукові роботи, а непридатних і покинутих експлуатаційних та спостережних свердловин і виробок - організації, на балансі яких вони знаходяться.

У разі неможливості встановити власника покинутих свердловин і виробок їх ліквідація здійснюється за рішенням місцевих Рад державними органами геології. Якщо експлуатація самовиливних свердловин є можливою, то вони оснащуються регулюючими пристроями.

У разі вичерпання запасів підземних вод, визначених Державною комісією України по запасах корисних копалин, а також у разі забруднення підземних вод встановлюються причини, з яких це сталося, і за пропозиціями державних органів геології і охорони навколишнього природного середовища за рахунок винних осіб здійснюються заходи щодо їх відтворення.

До частини першої. Підземними водами є води, що знаходяться нижче рівня земної поверхні в товщах гірських порід верхньої частини земної кори в усіх фізичних станах (див. ст. 1 ВК та коментар до неї).

Дія коментованої норми, звичайно, поширюється і на фізичних осіб, які провадять відповідну діяльність, хоча вони у тексті не згадані.

Зміст заходів по охороні підземних вод від забруднення повинен також відповідати НПАОН 14.0-7.01-86 "Методичне керівництво щодо проведення робіт з контролю за охороною підземних вод від забруднення і виснаження на території України", НПАОН 14.0-4.01-84 "Положення про охорону підземних вод", ГОСТ 17.1.3.05-82 (СТ СЭВ 3078-81) "Охрана природы. Гидросфера. Общие требования к охране поверхностных и подземных вод от загрязнения нефтью и нефтепродуктами", ГОСТ 17.1.3.06-82 (СТ СЭВ 3079-81) "Охрана природы. Гидросфера. Общие требования к охране подземных вод".

Вказівка норми на те, що заходи щодо попередження забруднення підземних вод повинні здійснювати "особливо ті, які експлуатують накопичувачі промислових, побутових і сільськогосподарських стоків" суб'єкти, не несе змістовного навантаження, оскільки зобов'язує до такої поведінки і інших перелічених у нормі суб'єктів.

До частини другої. "Встановленого порядку" повідомлення на сьогодні не існує. Натомість такий порядок, по суті, є довільним.

До частин третьої, четвертої. Тампонування, ліквідація непридатних для експлуатації, покинутих та інших перелічених у коментованій нормі свердловин провадиться суб'єктами господарювання, які мають ліцензію Держгеолслужби на здійснення робіт з пошуку (розвідки) корисних копалин та відповідають Ліцензійним умовам провадження господарської діяльності з пошуку (розвідки) корисних копалин, затвердженим наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва і Міністерства екології та природних ресурсів України від 13.02.2001 N 31/51, способами, що виключають їх самовільне використання, а також доступ до водоносних горизонтів чи забруднення останніх. 

До частини п'ятої. Органами державної влади у сфері геологічного вивчення, охорони та використання надр, на які покладається ліквідація свердловин, власник яких невідомий, є органи Державної геологічної служби, як урядового органу державного управління у складі Мінприроди (відповідно до ПКМ від 24.09.2005 N 980 "Про затвердження Положення про Державну геологічну службу" та ЗУ "Про державну геологічну службу України").

Самовиливною або фонтануючою є свердловина, пробурена у горизонт, тиск у якому спричиняє самостійний викид під тиском на поверхню рідини, що вміщується у горизонті.

До частини шостої. Фіксація розвіданих запасів підземних вод конкретного родовища здійснюється відповідно до ПКМ від 31.01.95 N 75 "Про затвердження Порядку державного обліку родовищ, запасів і проявів корисних копалин" у державному фонді родовищ корисних копалин, що ведеться Мінприроди України. Оцінка запасів: кількості, якості та ступеня вивченості запасів розвіданих родовищ корисних копалин провадиться Державною комісією України по запасах корисних копалин (див. ПКМ від 10.11.2000 N 1689 "Про затвердження Положення про Державну комісію України по запасах корисних копалин").

Відтворення підземних вод за допомогою поверхневих та підземних джерел підпорядковується нормам розділу 5 СНиП 2.04.02-84* "Водоснабжение. Наружные сети и сооружения".

Стаття 106. Проведення спеціальних робіт по спорудженню експлуатаційних свердловин на воду

Спеціальні роботи по спорудженню експлуатаційних свердловин на воду здійснюються згідно з проектно-кошторисною документацією організаціями, які мають відповідні дозволи на виконання таких робіт.

Проектно-кошторисна документація на проведення цих робіт погоджується у встановленому порядку з державними органами геології та охорони здоров'я.

Дозвіл на проведення спеціальних робіт по спорудженню експлуатаційних свердловин на воду видається державними органами охорони навколишнього природного середовища за наявності погодженого проекту і є підставою для фінансування цих робіт.

До статті в цілому. Порядок видачі дозволу визначений наказом Мінприроди N 79 від 28.07.94 "Про затвердження Інструкції про порядок видачі дозволів на видобування підземних вод".

Глава 21. ЗАПОБІГАННЯ ШКІДЛИВИМ ДІЯМ ВОД ТА АВАРІЯМ НА ВОДНИХ ОБ'ЄКТАХ І ЛІКВІДАЦІЯ ЇХ НАСЛІДКІВ

Стаття 107. Шкідлива дія вод і заходи щодо запобігання їй та усунення її наслідків

Шкідливою дією вод є:

1) наслідки повені, що призвели до затоплення і підтоплення земель та населених пунктів;

2) руйнування берегів, захисних дамб та інших споруд;

3) заболочення, підтоплення і засолення земель, спричинені підвищенням рівня грунтових вод внаслідок ненормованої подачі води під час зрошення, витікання води з водопровідно-каналізаційних систем та перекриття потоків підземних вод при розміщенні великих промислових та інших споруд;

4) осушення земель, зумовлене забором підземних вод в кількості, що перевищує встановлені обсяги відбору води;

5) забруднення (засолення) земель в районах видобування корисних копалин, а також після закінчення експлуатації родовищ та їх консервації;

6) ерозія грунтів, утворення ярів, зсувів і селей.

Під час проектування водогосподарських та інших об'єктів повинна враховуватися можлива шкідлива дія вод, а під час експлуатації цих об'єктів - вживатися заходи щодо її запобігання, а саме:

1) залуження та створення лісонасаджень на прибережних захисних смугах, схилах, балках та ярах;

2) будівництво протиерозійних гідротехнічних споруд, земляних валів, водоскидів, захисних дамб, водосховищ-регуляторів;

3) спорудження дренажу;

4) закріплення берегів тощо.

До частини першої. До шкідливої дії вод закон відносить матеріальні наслідки, що мають негативний характер і перелічені у коментованій нормі. Перелік наслідків, котрі за даною нормою кваліфікуються як "шкідлива дія вод", є вичерпним.

До частини другої. Нормативне регулювання запобігання шкідливої дії вод складають в основному програмні документи, прийняті на тривалий період з урахуванням досвіду повенів 1998, 2001 р. Це такі нормативні акти, як: ПКМ від 03.07.2006 N 901 "Про затвердження Комплексної програми захисту сільських населених пунктів і сільськогосподарських угідь від шкідливої дії вод на період до 2010 року та прогноз до 2020 року", ПКМ від 30.06.2005 N 529 "Про порядок використання коштів державного бюджету, які виділяються для захисту територій від шкідливої дії вод, державного моніторингу поверхневих вод, ведення державного водного кадастру, паспортизації та управління водними ресурсами", ПКМ від 15.02.2002 N 160 "Про затвердження Комплексної програми ліквідації наслідків підтоплення територій в містах і селищах України".

Крім того, проектування водогосподарських та інших об'єктів повинно враховувати вимоги нормативних документів з питання запобігання шкідливій дії вод. Серед них СНиП 2.06.15-85 "Инженерная защита территорий от затопления и подтопления", ВСН 045-72/Минэнерго СССР "Указания по проектированию дренажа подземных гидротехнических сооружений", ВСН 33-2.2.03-86/Водстрой СССР "Мелиоративные системы и сооружения. Дренаж на орошаемых землях. Нормы проектирования", ВСН 183-90/Минтрансстрой СССР "Нормы проектирования морских берегозащитных сооружений".

Не виключається і розробка і впровадження відповідних заходів на місцевому рівні. Див., наприклад, розпорядження КМДА N 1942 від 21.10.2003 "Про заходи щодо розробки Комплексної програми ліквідації наслідків підтоплень територій м. Києва на період 2004 - 2010 роки", рішення Донецької облради N 4/13-342 від 16.12.2003 року "Про програму ліквідації наслідків підтоплення територій у містах і селищах Донецької області на 2004 - 2005 роки і на період до 2010 року" тощо.

Стаття 108. Невідкладні заходи щодо запобігання стихійному лихові, спричиненому шкідливою дією вод, аваріям на водних об'єктах та ліквідації їх наслідків

У разі загрози стихійного лиха, пов'язаного із шкідливою дією вод, місцеві Ради із залученням підприємств, установ, організацій зобов'язані вжити невідкладних заходів щодо запобігання цьому лихові, а в разі його настання - щодо негайної ліквідації його наслідків відповідно до законодавства України.

В аварійних ситуаціях на водних об'єктах, пов'язаних з їх забрудненням, що може шкідливо вплинути на здоров'я людей і стан водних екосистем, підприємство, установа чи організація, з вини яких сталася аварія або які виявили її, повинні негайно розпочати ліквідацію її наслідків і повідомити про аварію державні органи охорони навколишнього природного середовища, санітарного нагляду, водного господарства, геології та відповідну Раду.

Державні органи водного господарства повинні забезпечувати безаварійне функціонування водних об'єктів під час повеней і паводків, прогнозувати розповсюдження спричинених ними наслідків та спільно з відповідними Радами здійснювати заходи щодо забезпечення безперебійного водопостачання населення і галузей економіки.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань гідрометеорології веде спостереження за розвитком стихійних явищ і забезпечує місцеві Ради та органи державної виконавчої влади необхідною гідрологічною і гідрохімічною інформаціями.

Місцеві Ради зобов'язані інформувати населення про аварію, стихійне лихо, їх масштаби, можливе порушення екологічної безпеки та про вжиті заходи щодо ліквідації їх наслідків.

До частини першої. Повноваження місцевих рад в частині прийняття рішень з питань боротьби зі стихійними лихами кореспондує п. 45 ч. 1 ст. 26 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні".

Відповідно до п. 10 ПКМУ від 03.08.98 N 1198 "Про єдину державну систему запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру" координуючими органами єдиної державної системи на місцевому рівні можуть бути комісії виконавчих органів рад з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій. Крім того виконавчі органи рад, уповноважені органи з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення є постійними органами управління з питань техногенно-екологічної безпеки, цивільної оборони та з надзвичайних ситуацій. Саме вони беруть безпосередню участь у вжитті невідкладних заходів щодо запобігання стихійним лихам, пов'язаним із шкідливою дією вод.

Згідно зі ст. 5 ЗУ "Про Цивільну оборону України" виконавчі органи сільських, селищних, міських рад в межах своїх повноважень забезпечують вирішення питань цивільної оборони, здійснення заходів щодо захисту населення і територій під час надзвичайних ситуацій техногенного, екологічного, природного характеру.

Можливість залучення підприємств, установ, організацій різних форм власності до запобігання стихійним лихам, пов'язаним із шкідливою дією вод та негайної ліквідації їх наслідків зумовлена нормою ст. 25 ЗУ "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру", відповідно до якої такі юридичні особи планують і здійснюють необхідні заходи для захисту своїх працівників, об'єктів господарювання та довкілля від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, розробляють плани локалізації і ліквідації аварій (катастроф), підтримують у готовності до застосування сили і засоби із запобігання виникненню та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру тощо.

До частини другої. Ліквідація забруднень, що можуть шкідливо вплинути на здоров'я людей і стан водних екосистем, здійснюється системою уповноважених державних органів за участю органів місцевого самоврядування відповідно до ПКМУ від 05.10.98 N 1599 "Про Основні засади створення в Україні підсистеми рятування і ліквідації небезпечних забруднень на воді єдиної державної системи запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру", а також силами та засобами аварійно-рятувальних служб відповідно до ЗУ "Про аварійно-рятувальні служби".

На деяких видах підприємств, установ, організацій складання ліквідаційних планів аварій є обов'язковим (див, наприклад, ст. 11 ЗУ "Про об'єкти підвищеної небезпеки"). Відтак, алгоритм самостійних дій по ліквідації наслідків є документально зафіксованим ще до можливого настання такої ситуації.

Повідомленню підлягають територіальні органи Міністерства охорони навколишнього природного середовища, Державної санітарно-епідеміологічної служби, Державного комітету по водному господарству, Державної геологічної служби, відповідно міська, сільська, селищна Рада.

До частини третьої. Обов'язок державних органів водного господарства забезпечувати безаварійне функціонування водних об'єктів під час повеней і паводків, а також прогнозувати розповсюдження спричинених ними наслідків визначено пп. 7, 9, 19 п. 4 Положення про Державний комітет України по водному господарству, затвердженого ПКМ України від 27.06.2007 N 882.

Повноваження виконавчих органів місцевих рад щодо забезпечення безперебійного водопостачання населення і галузей економіки конкретизовані у п. 5 ч. 1 ст. 30 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні", який відносить до відання останніх "вирішення питань водопостачання, відведення та очищення стічних вод; здійснення контролю за якістю питної води".

Прогнозування розповсюдження спричинених повенями і паводками наслідків також забезпечується шляхом виконання довго та короткострокових державних та регіональних програм (див. коментар до ст. 12, ч. 2 ст. 107 ВК).

До частини четвертої. Спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань гідрометеорології є Державна гідрометеорологічна служба (Держгідромет) - урядовий орган державного управління, який діє у складі МНС і підпорядковується йому відповідно до ПКМУ від 26.04.2002 N 570 "Про затвердження Положення про Державну гідрометеорологічну службу". Спостереження за розвитком стихійних явищ і забезпечення місцевих Рад та органів державної виконавчої влади необхідною гідрологічною і гідрохімічною інформаціями здійснюється в межах пп. 9 п. 4 Положення про Державну гідрометеорологічну службу.

Інформація, якою мають забезпечуватись місцеві Ради та органи державної виконавчої влади, включає дані про стан та прогнозовані зміни гідрометеорологічних умов, зокрема метеорологічні, агрометеорологічні, гідрологічні (річкові і морські) прогнози, попередження про небезпечні та стихійні гідрометеорологічні явища (виходячи із Положення про Держгідромет).

До частини п'ятої. Інформування населення про аварії, стихійні лиха, їх масштаби, можливе порушення екологічної безпеки та про вжиті заходи щодо ліквідації їх наслідків здійснюється відповідно до ЗУ "Про інформацію", ст. 25¹ ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища", Постанови ВРУ "Про інформування громадськості з питань, що стосуються довкілля" від 04.11.2004, а також в порядку, закріпленому нормативними актами місцевого значення. Див., наприклад: рішення Київради N 167/828 від 22.02.2007 "Про затвердження Положення щодо інформування громадськості міста Києва про стан забруднення навколишнього природного середовища".

Розділ V. СПОРИ З ПИТАНЬ ВИКОРИСТАННЯ І ОХОРОНИ ВОД ТА ВІДТВОРЕННЯ ВОДНИХ РЕСУРСІВ. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ВОДНОГО ЗАКОНОДАВСТВА

Глава 22. ВИРІШЕННЯ СПОРІВ З ПИТАНЬ ВИКОРИСТАННЯ І ОХОРОНИ ВОД ТА ВІДТВОРЕННЯ ВОДНИХ РЕСУРСІВ

Стаття 109. Порядок розгляду спорів з питань використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів

Спори з питань використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів розглядаються державними органами охорони навколишнього природного середовища, водного господарства, геології, місцевими Радами, судом або третейським судом у порядку, встановленому законодавством.

Позивачі - спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань водного господарства і їх органи на місцях звільняються від сплати державного мита у справах про стягнення коштів на відшкодування збитків, завданих порушеннями водного законодавства.

Спори з питань використання та охорони вод, які виникають з іншими державами, а також між іноземними юридичними особами і громадянами та власником вод, розглядаються відповідно до законодавства України.

До частини першої. Законодавством передбачена можливість розгляду спорів з питань використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів державними органами Міністерства охорони навколишнього природного середовища, Державного комітету по водному господарству, Державної геологічної служби, місцевими радами. Порядок розгляду спорів, предметна компетенція відповідних органів та інші важливі процедурні моменти тощо законом не визначені, що унеможливлює реалізацію коментованої норми у відповідній частині.

Розгляд спорів судами підпорядковується правилам, передбаченим Цивільним процесуальним кодексом, Господарським процесуальним кодексом та Кодексом адміністративного судочинства України.

Розгляд спорів третейським судом відбувається в межах, передбачених нормами ЗУ "Про третейські суди". Розгляд справи третейським судом можливий лише за наявності відповідної угоди сторін.

До частини другої. За змістом коментованої норми від сплати державного мита звільнені Мінприроди, Держводгосп та їх територіальні органи. Звільнення поширюється лише на справи, предметом яких є стягнення коштів на відшкодування збитків, завданих порушеннями водного законодавства.

Чинне цивільне процесуальне законодавство передбачає сплату судового збору, яким було фактично замінено сплату державного мита, що передбачалося Цивільним процесуальним кодексом 1963 р. Натомість обов'язок сплати державного мита у суб'єктів процесуальних відносин відсутній (ч. 1 ст. 79 чинного Цивільного процесуального кодексу України). З іншого боку до набрання чинності законом, який регулює порядок сплати і розміри судового збору, судовий збір при зверненні до суду сплачується у порядку і розмірах, встановлених законодавством для державного мита (п. 5 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України).

Зауважимо, що Декрет КМУ "Про державне мито" містить норму про звільнення від сплати державного мита органів Мінприроди по відповідним категоріям справ (п. 27 ч. 1 ст. 4 Декрету), проте не передбачає аналогічного положення по відношенню до органів водного господарства. За існуючою позицією ДПА, пільги, встановлені не "законами з питань оподаткування" (очевидно, ВК до законів з питань оподаткування не належить), надаватися не повинні. Нам такий підхід видається неправильним, адже Конституція України не передбачає градації законів за юридичною силою, і перевагою має користуватися закон, прийнятий пізніше - у даному випадку ВК.

До частини третьої. Процесуальна правосуб'єктність та порядок розгляду справ за участю іноземних фізичних, юридичних осіб та держав врегульовано відповідно до правил підвідомчості розділом 10 Цивільного процесуального кодексу України, розділом 15 Господарського процесуального кодексу України, ч. 4 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України.

Глава 23. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ВОДНОГО ЗАКОНОДАВСТВА

Стаття 110. Відповідальність за порушення водного законодавства

Порушення водного законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України.

Водокористувачі звільняються від відповідальності за порушення водного законодавства, якщо вони виникли внаслідок дії непереборних сил природи чи воєнних дій.

Відповідальність за порушення водного законодавства несуть особи, винні у:

1) самовільному захопленні водних об'єктів;

2) забрудненні та засміченні вод;

3) порушенні режиму господарської діяльності у водоохоронних зонах та на землях водного фонду;

4) руйнуванні русел річок, струмків та водотоків або порушенні природних умов поверхневого стоку під час будівництва і експлуатації автошляхів, залізниць та інших інженерних комунікацій;

5) введенні в експлуатацію підприємств, комунальних та інших об'єктів без очисних споруд чи пристроїв належної потужності;

6) недотриманні умов дозволу або порушенні правил спеціального водокористування;

7) самовільному проведенні гідротехнічних робіт (будівництво ставків, дамб, каналів, свердловин);

8) порушенні правил ведення державного обліку вод або перекрученні чи внесенні недостовірних відомостей в документи державної статистичної звітності;

9) пошкодженні водогосподарських та гідрометричних споруд і пристроїв, порушенні правил експлуатації та встановлених режимів їх роботи;

10) незаконному створенні систем скидання зворотних вод у водні об'єкти, міську каналізаційну мережу або зливну каналізацію та несанкціонованому скиданні зворотних вод;

11) використанні земель водного фонду не за призначенням;

12) неповідомленні (приховуванні) відомостей про аварійні ситуації на водних об'єктах;

13) відмові від надання (приховуванні) проектної документації та висновків щодо якості проектів підприємств, споруд та інших об'єктів, що можуть впливати на стан вод, а також актів і висновків комісій, які приймали об'єкт в експлуатацію;

14) порушенні правил охорони внутрішніх морських вод та територіального моря від забруднення та засмічення.

Законодавством України може бути встановлено відповідальність і за інші правопорушення щодо використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів.

Загальна характеристика. Положення коментованої статті регулятивного значення не мають. Відповідальність за порушення водного законодавства, перераховані у даній статті, настає лише у тих випадках, коли вона передбачена законодавством про окремі види юридичної відповідальності (КУпАП, КК України тощо).

До частини першої. За порушення норм чинного законодавства фізичні та юридичні особи несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність. Дана норма є відсилочною, оскільки підстави та порядок застосування різних видів відповідальності визначені іншими актами законодавства.

Дисциплінарна відповідальність настає за правопорушення, котрі можуть розглядатися як порушення трудової дисципліни. Така відповідальність настає на загальних засадах, передбачених КЗпП України, до порушників можуть бути застосовані стягнення у вигляді догани або звільнення (у випадках, прямо передбачених законом). Застосування відповідальності регламентується положеннями глави X "Трудова дисципліна" КЗпП України (ст. ст. 147 - 151).

Адміністративна відповідальність. Більшість складів адміністративних правопорушень водного законодавства передбачені у главі 7 "Адміністративні правопорушення в галузі охорони природи, використання природних ресурсів, охорони пам'ятників історії та культури" КпАП України. Також відповідні склади можуть міститися й в інших главах КпАП України і навіть інших законах - див., наприклад, Закон України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" (ст. 46).

Відносини щодо застосування цивільної відповідальності врегульовані главами 81 ("Створення загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи"), 82 ("Відшкодування шкоди") ЦК України, ст. ст. 68, 69 ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища". Зокрема, ч. 1 ст. 69 Закону встановлює істотну специфіку цивільної відповідальності за екологічні (у т. ч. порушення водоохоронного законодавства) правопорушення: заподіяна шкода підлягає відшкодуванню "як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів". Таким чином, щодо водних правопорушень зазвичай не застосовуються ст. 1193 ЦК України щодо можливості зниження розміру відшкодування при врахуванні вини потерпілого та матеріального становища фізичної особи, що заподіяла шкоду.

Також важливою є вказівка ст. 111 ВК України, за якою шкода відшкодовується "в порядку та розмірах, встановлених законодавством України" (див. також ч. 4 ст. 68 ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища"). Таке положення встановлює відступ від загального правила, встановленого ст. 1166 ЦК України, про відшкодування шкоди у повному обсязі, оскільки "розмір, встановлений законодавством", у конкретній ситуації може бути більшим або меншим "повного" розміру шкоди (цей розмір у випадку екологічних правопорушень часто просто неможливо достовірно встановити, що і обумовило потребу у регулюванні розміру відшкодування законодавством). Щодо встановлення розміру шкоди законодавством див. коментар до ч. 1 ст. 111 ВК.

У випадках, коли законодавство не встановлює спеціальних правил обчислення заподіяної шкоди, вона обраховується у загальному порядку.

Кримінальна відповідальність. Низка порушень водного законодавства через свою суспільну небезпечність утворює склади злочинів. Зокрема, чинний КК України передбачає склади злочину "Порушення правил охорони вод" (ст. 242), "Забруднення моря" (ст. 243). Кримінальна відповідальність за порушення водного законодавства може наставати за ст. 236 "Порушення правил екологічної безпеки".

Проблемні питання застосування юридичної відповідальності за порушення водного законодавства розглядаються у постанові Пленуму Верховного Суду України від 10.12.2004 N 17 "Про судову практику у справах про злочини та інші правопорушення проти довкілля", Роз'ясненні Вищого арбітражного суду від 27.06.2001 N 02-5/744 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища".

До частини другої. Вказані у коментованій нормі обставини знаходяться поза волею та контролем сторін. Настання перелічених у коментованій нормі обставин виключає наявність вини особи по відношенню до шкідливих наслідків, а тому склад правопорушення є неповним. Чинне адміністративне та кримінальне законодавство передбачає можливість настання відповідальності за наявності вини - психічного свідомого ставлення особи до вчиненого.

Разом із тим, спеціальні норми цивільного законодавства допускають настання відповідальності без вини (наприклад, ст. 1187 ЦК України). Але і у цьому випадку звільнення від відшкодування шкоди відбувається за наявності непереборної сили.

До частини третьої. Закріплений у коментованій нормі перелік порушень водного законодавства, за які може наставати юридична відповідальність, не є вичерпним. Відсильний характер норми в будь-якому разі зумовлює необхідність звернення до інших актів чинного законодавства.

Самовільне захоплення водного об'єкта, тобто володіння та/або користування ним без отримання відповідного дозволу, є протиправним (див. коментар до ст. 51 ВК). Відтак припинення такого правопорушення відбувається шляхом припинення дії, яка порушує право (пп. 3 п. 2 ст. 16 ЦК України), а також накладання адміністративних стягнень за ст. 48 КУпАП.

Забруднення та засмічення вод, руйнуванні русел річок, струмків та водотоків або порушенні природних умов поверхневого стоку під час будівництва і експлуатації автошляхів, залізниць та інших інженерних комунікацій в залежності від масштабів та наслідків може тягти відповідальність за ст. ст. 242, 243 КК України або ст. 59, 59¹ КУпАП. Заподіяна шкода підлягає відшкодуванню.

Порушення режиму господарської діяльності у водоохоронних зонах та на землях водного фонду може полягати у порушенні правил, встановлених ст. ст. 60 - 64 ЗК, Порядку користування землями водного фонду, затвердженого ПКМ України від 13.05.96 N 502, ПКМ України "Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них" від 08.05.96 N 486, ПКМ України від 14.04.97 N 347 "Про затвердження Порядку складання паспортів річок і Порядку установлення берегових смуг водних шляхів та користування ними" тощо.

Введення в експлуатацію підприємств, комунальних та інших об'єктів без очисних споруд чи пристроїв належної потужності порушує також ст. 51 ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища". Заподіяння збитків зумовлює настання цивільної відповідальності, а також може спричиняти і настання кримінальної відповідальності при наявності в діях особи складу злочину (ст. 236 КК України), або адміністративної - при скоєнні адміністративного проступку (ч. 2 ст. 59, 79¹ КУпАП).

Недотримання умов дозволу або порушенні правил спеціального водокористування тягне наслідки, передбачені ст. 55 ВК (див. коментар до цієї статті).

Самовільне проведення гідротехнічних робіт (будівництво ставків, дамб, каналів, свердловин) може спричиняти настання відповідальності за незаконне, без дозволу спеціальне водокористування (див. попередній пункт), а так само відповідальність за порушення вимог земельного законодавства в частині використання земель не за їх цільовим призначенням.

Порушення правил ведення державного обліку вод або перекручення чи внесення недостовірних відомостей в документи державної статистичної звітності полягає у порушенні встановлених гл. 6 ВК правил. В залежності від суб'єкта, об'єктивної сторони даного діяння воно може бути кваліфіковано як адміністративний проступок (напр. ст. 60 КУпАП) чи злочин (напр., ст. 336 КК України) і за наявності шкоди тягтиме і цивільну відповідальність.

Пошкодження водогосподарських та гідрометричних споруд і пристроїв, порушення правил експлуатації та встановлених режимів їх роботи за відсутності шкоди водним об'єктам тягне за собою відповідальність за ст. 61 КУпАП. За наявності шкоди водним об'єктам див. коментар до п. 2 ч. 3 коментованої статті.

Незаконне створення систем скидання зворотних вод у водні об'єкти, міську каналізаційну мережу або зливну каналізацію та несанкціоноване скидання зворотних вод є незаконним водокористуванням (див. коментар до глави 14 ВК). За наявності шкоди водним об'єктам можливе настання цивільної відповідальності, а при наявності значної шкоди, що підпадає під ознаки складів злочину, передбачених ст. ст. 236, 242 - 244 та іншими норм КК України - кримінальної.

Використання земель водного фонду не за призначенням є порушенням земельного законодавства. Під використанням земельної ділянки не за цільовим призначенням потрібно розуміти її використання з порушенням правил, передбачених главою 12 ЗК України.

Відповідно до ст. 143 ЗК такі дії тягнуть примусове припинення прав на земельні ділянки, котрі використовуються не за призначенням. Передбачена за такі дії і адміністративна відповідальність за ст. 53 КУпАП.

Неповідомлення (приховування) відомостей про аварійні ситуації на водних об'єктах в залежності від елементів конкретного складу може бути дисциплінарним проступком (наприклад, порушення вимог наказу Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 18.12.2003 N 169, яким затверджено Положення про порядок надання екологічної інформації) або злочином (ст. ст. 238, 396 КК України).

За відмову від надання (приховування) проектної документації та висновків щодо якості проектів підприємств, споруд та інших об'єктів, що можуть впливати на стан вод, а також актів і висновків комісій, які приймали об'єкт в експлуатацію, тягне відповідальність за ст. ст. 91⁴ або 212³ КУпАП.

Порушення правил охорони внутрішніх морських вод та територіального моря від забруднення та засмічення тягне настання відповідальності за ст. 59¹ КпАП України, ст. 243 КК України. Заподіяна шкода підлягає відшкодуванню.

Стаття 111. Відшкодування збитків, завданих внаслідок порушень водного законодавства

Підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства зобов'язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України.

Відшкодування збитків, завданих внаслідок порушень водного законодавства, не звільняє винних від збору за спеціальне водокористування, а також від необхідності здійснення заходів щодо ліквідації шкідливих наслідків.

Притягнення винних у порушенні водного законодавства до відповідальності не звільняє їх від обов'язку відшкодування збитків, завданих ними внаслідок порушення водного законодавства.

До частини першої. Обов'язок відшкодування завданих збитків випливає як зі змісту ст. 66 Конституції України, так і з норм глави 82 Цивільного кодексу України.

Збитки підлягають відшкодуванню у повному обсязі. Більше того, відповідно до ст. 69 ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища", шкода, "підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів".

Важливою є вказівка коментованої норми на те, що шкода відшкодовується "в порядку та розмірах, встановлених законодавством України" (див. також ч. 4 ст. 68 ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища"). Методика розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затверджена наказом Мінекобезпеки України від 18.05.95 N 37. Також застосовується Положення про порядок обчислення розміру відшкодування та сплати збитків, заподіяних внаслідок забруднення із суден, кораблів та інших плавучих засобів територіальних і внутрішніх морських вод України, затверджене наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 26 жовтня 1995 року N 116, а також такси для обчислення розміру відшкодування збитків, заподіяних внаслідок забруднення із суден, кораблів та інших плавучих засобів територіальних і внутрішніх морських вод України, затверджені ПКМ від 03.07.95 N 484. У випадках, коли законодавство спеціальних правил обчислення заподіяної шкоди не встановлює, вона обраховується у загальному порядку.

Випадки відповідальності незалежно від наявності вини передбачені і ст. 1187 ЦК України по відношенню до володільців джерел підвищеної небезпеки.

До частини другої. Відшкодування збитків є способом захисту порушеного права. В той час як збір за спеціальне водокористування - обов'язковим платежем до бюджету. Враховуючи різну правову природу наведених виплат, законодавець розмежовує правове регулювання сплати збору за правомірне водокористування, що є обов'язком відповідних суб'єктів, та правове регулювання відшкодування збитків внаслідок вчиненого правопорушення.

Зважаючи на те, що, як і будь-яке правопорушення, порушення водного законодавства має бути припинене, законодавець окремо виділив право вимагати від порушника здійснення заходів щодо ліквідації шкідливих наслідків його дій. Відтак, даний спосіб захисту порушеного права не може підмінятись відшкодуванням збитків чи сплатою збору за водокористування.

До частини третьої. Коментована норма дублює за змістом норму ч. 5 ст. 68 ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища".

Відповідно до ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Це не виключає можливості застосування різних видів відповідальності за відповідними складами правопорушень до правопорушника. При цьому потрібно мати на увазі, що застосування адміністративної та кримінальної відповідальності за одне правопорушення виключається (ч. 2 ст. 9 КУпАП, ч. 2 ст. 11 КК України).

Отже, застосування відповідних видів відповідальності до порушника не звільняє його від обов'язку відшкодування заподіяних збитків, який є способом захисту цивільних прав (ч. 2 ст. 16 ЦК України) і санкцією цивільно-правового характеру.

Розділ VI. МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ

Глава 24. МІЖНАРОДНІ ДОГОВОРИ

Стаття 112. Застосування міжнародних договорів

Якщо міжнародним договором, в якому бере участь Україна, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені водним законодавством України, то застосовуються норми міжнародного договору.

Коментована норма кореспондує ст. 9 Конституції України, відповідно до якої чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. До того ж відповідно до ст. 19 ЗУ "Про міжнародні договори України" "чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору".

Вміщення у коментованій нормі, а також у багатьох інших законодавчих актах правила про вищу юридичну силу норм міжнародних договорів означає, на наш погляд, визнання Українською державою принципу примату міжнародного права.