в юридичній літературі, мають безеквівалентний та безоплат­ний характер¹.

Перелічені вище особливості відносин, які регулюються сімейним правом, дають підставу вважати, що воно має свій предмет, якому притаманна низка ознак, які відрізняють його від предмета цивільного права як правової галузі.

Згідно з ч. 1 ст. 1 ЦК цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Більшість відносин, які регулюються цивільним правом, є майновими. У юридичній літературі немає єдності думок щодо критеріїв відмежування майнових відносин, які регулюються цивільним правом, від таких відносин, що регулюються іншими галузями права. Пере­важна більшість авторів, за винятком А. Пушкіна, вважають, що майнові відносини регулюються не тільки цивільним правом, а й іншими правовими галузями (наприклад, адміністратив­ним, фінансовим правом). На погляд А. Пушкіна, форми майно­вих відносин набувають лише товарно-грошові відносини, майнові відносини можуть бути предметом лише цивільного права². З цим твердженням навряд чи можна погодитись. Адже майновими відносинами, як зазначено в юридичній літературі, є податкові та інші фінансові відносини³, а також відносини, пов'язані з виплатою заробітної плати, пенсій. Однак вони не регулюються цивільним правом.

На думку Є. Суханова, майнові відносини, що становлять предмет цивільно-правового регулювання, мають деякі спільні ознаки. По-перше, вони характеризуються майновою відокрем­леністю учасників, яка дозволяє їм самостійно розпоряджатися майном і нести самостійну майнову відповідальність за резуль­тати своїх дій. По-друге, за загальним правилом вони мають еквівалентно-оплатний характер, притаманний нормальному товарообміну, вартісним економічним відносинам. Можливі й безоплатні майнові відносини (наприклад, дарування, безоплатна позичка, безоплатне користування чужим майном тощо). Однак

¹ Див., напр.: Советское семейное право. — М., 1982. — С. 10; Беляко­
ва A.M., Ворожейкин Е.М. Советское семейное право. — М., 1974. — С. 11;
Советское семейное право. — К., 1982. — С. 16; Косова О.Ю. Предмет
семейного права и семейного законодательства // Государство и право. —
2000. — № 7. — С. 76.

² Див.: Гражданское право Украины. — Ч. 1. — Харьков, 1996. — С. 11.

³ Див.: Гражданское право. — Т. 1. — М., 1998. — С. 5, 27; Толстой Ю.К.
Гражданское право и гражданское законодательство // Правоведение. —
1998. — № 2. - С. 136.

10

ці вщносини вторинні, похідні від оплатних майнових відносин і не є прийнятою формою товарообміну. По-третє, учасники відносин, що регулюються цивільним правом, рівноправні й незалежні один від одного, не перебувають у стані адміністра­тивної або владної підпорядкованості, оскільки є самостійними товаровласниками¹. Уявляється, що правильніше вести мову не про рівноправність учасників відносин, які регулюються цивіль­ним правом, а про їх юридичну рівність. Наприклад, продавець і покупець або позикодавець і позичальник не мають рівних прав та обов'язків, але юридично вони рівні, тобто не перебу­вають у стані владної підпорядкованості.

На погляд інших авторів, критерієм, що відрізняє відносини, які регулюються цивільним правом, від відносин, регульованих іншими галузями права, є рівність учасників перших відносин, які регулюються цивільним правом². Однак ця ознака може бути притаманна й відносинам, які регулюються не цивільним правом, а іншими правовими галузями, наприклад, відносинам між пенсіонерами і районними (міськими) управліннями Пенсій­ного фонду України, за яких жодна зі сторін не підпорядкова­на іншій³.

Н. Єгоров вважає, що ознакою, яка дозволяє об'єднати май­нові й особисті немайнові відносини, що регулюються цивіль­ним правом, і відмежувати їх від відносин, які регулюються іншими галузями права, є їх взаємооцінний характер. Майнові вщносини характеризуються вартісною формою взаємної оцінки, а немайнові — моральною або іншою соціальною формою⁴. Однак ця ознака притаманна не тільки відносинам, що регу­люються цивільним правом. Вона може діставати вияв й у відносинах, регульованих трудовим правом. Так, при укладенні трудового договору роботодавець оцінює якості працівника, може прийняти його на роботу з випробним строком (статті 26—28 Кодексу законів про працю (КЗпП) України), а праців­ник оцінює умови запропонованої йому роботи. При цьому має місце не тільки моральна, а й матеріальна взаємооцінка.

Отже, рівність учасників відносин та взаємооцінний характер притаманні як відносинам, що регулюються цивільним правом, так і тим, які регулюються іншими правовими галузями. Тому

¹ Див.: Гражданское право. — Т. 1. — М., 1998. — С 27.

² Див.: Советское гражданское право. — Ч. 1. — Л., 1982. — С 5, 7;
Советское гражданское право. — К., 1983. — С. 10.

³ Див.: Вильнянский СИ. Лекции по советскому гражданскому праву. —
Харьков, 1958. — С. 8—9.

⁴ Див.: Гражданское право. — Т. 1. — М., 1999. — С. 7.

11

ці ознаки не можуть бути основними критеріями відмежування майнових відносин, що регулюються цивільним правом, від майнових відносин, регульованих іншими правовими галузя­ми. Уявляється, що головним критерієм такого відмежування є майнова самостійність суб'єктів, яка дістає вияв у тому, що учасники майнових відносин, які регулюються цивільним правом, виступають як власники відокремленого майна, са­мостійні товаровласники¹. Саме тому цим відносинам прита­манні й інші ознаки: еквівалентно-оплатний характер, юри­дична рівність учасників, автономність їх волі, взаємооцінний характер.

На думку О. Дзери, основними ознаками майнових відносин, що є предметом цивільного права, треба вважати їх товарно-грошовий вартісний характер, самостійність і автономність ор­ганізаційно-майнового статусу учасників, юридичну рівність сторін як самостійних об'єктів цивільного обороту². З наведеним положенням навряд чи можна повністю погодитись. Адже всі майнові відносини відзначаються вартісним характером. Рівність учасників, як вже зазначалося, може мати місце і у відносинах, що регулюються не цивільним правом, а іншими правовими галузями.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 ЦК, як вже зазначалося, цивільни­ми є майнові та особисті немайнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостій­ності їх учасників.

Майнові відносини, що регулюються цивільним правом, як зазначається в юридичній літературі, пов'язані з виробництвом, обміном і розподілом матеріальних цінностей³. Норми цивіль­ного права, як вже було підкреслено, регулюють не тільки майнові, а й пов'язані з ними особисті немайнові відносини (наприклад, відносини, що стосуються створення і викорис­тання результатів інтелектуальної, творчої діяльності), а також такі відносини, не пов'язані з майновими. Об'єктом цих від­носин є особисті немайнові блага: ім'я, честь, гідність, ділова репутація, особисте життя тощо.

' Див.: Братусь С.Н. Предмет и система советского гражданского права. — М., 1963. — С. 126; Советское гражданское право. — Ч. І. — М., 1986. — С. 12; Гражданское право. — Т. 1. — М., 1994. — С 18; Гражданское право. — Т. 1. — М., 1998. — С. 27; Цивільне право України. — Кн. 1. — К., 1999. - С 11.

² Див.: Цивільне право України. — Кн. 1. — К., 2002. — С 14.

³ Див.: Вильнянский СИ. Лекции по советскому гражданскому пра­
ву. — Харьков, 1958. — С. 9; Рясенцев В.А. Семейное право. — М.,
1971. - С. 17.

12

Зазначені дві групи особистих немайнових відносин є пред­метом цивільно-правового регулювання. їм властива більшість ознак, характерних для майнових відносин, що регулюються цивільним правом, причому не тільки окремих, а й їх сукупнос­ті. Вони виражають належність певних особистих благ конкрет­ним фізичним і юридичним особам, характеризуються відокрем­леністю цих осіб, їх автономністю та рівністю, мають взаємо­оцінний характер. У разі порушення особистих немайнових прав можуть застосовуватися цивільно-правові засоби їх відновлення. З огляду на це навіть особисті немайнові відносини, не пов'язані з майновими, не можна вважати абсолютно незалежними від останніх. Порушення цього зв'язку може спричиняти невигідні майнові наслідки для правопорушника. Особи, права яких по­рушено, можуть вимагати відшкодування матеріальної й мораль­ної шкоди. Тому треба визнати правильною відсутність у ст. 1 ЦК поділу особистих немайнових відносин на відносини, пов'язані з майновими, й ті, що не пов'язані з ними.

Водночас треба погодитись з Є. Сухановим, який зазначає, шо особливістю регульованих цивільним правом особистих не­майнових відносин, пов'язаних із майновими, є те, що деякі їх об'єкти (твори науки, літератури, мистецтва, винаходи, про­мислові зразки, програми для ЕОМ тощо), а також засоби ін­дивідуалізації товарів та їх виробників (товарні знаки, фірмові назви тощо) можуть бути використані як товари, а відносини, що складаються з приводу такого їх використання, набувають товарної форми, стають майновими'. Аналогічну точку зору висловлює Л. Красавчикова².

Таким чином, предметом цивільного права є майнові відно­сини з приводу матеріальних благ, які мають форму товару, а також особисті немайнові відносини, пов'язані з майновими, окремі об'єкти яких можуть бути використані як товар.

Для відносин, що регулюються сімейним правом, на відміну від відносин, регульованих цивільним правом, характерним є те, що: 1) вони виникають зі шлюбу, споріднення, усиновлення і взяття дітей на виховання; 2) у них особисті немайнові від­носини є визначальними. Майнові відносини є похідними від особистих немайнових відносин. Вони можуть виникати лише за наявності останніх; 3) вони специфічні за своїм суб'єктним

¹ Див.: Гражданское право. — Т. 1. — М., 1998. — С 31.

^: Див.: Красавчикова Л.О. Понятие и система личных не связанных с имущественными прав граждан (физических лиц) в гражданском праве Российской Федерации: Автореф. дис... докт. юрид. наук. — Екатерин­бург. - 1994. - С. 12.

13

складом. їх учасниками можуть бути, як правило, лише члени сім'ї або колишні члени сім'ї; 4) регулювання відносин між членами сім'ї залежить від їх сімейно-правового становища як подружжя, батьків і дітей тощо, а не як членів громадянського суспільства; 5) ці відносини мають особисто-довірчий характер. Тому сімейні права та обов'язки не передаються і не відчужу­ються ні за одностороннім волевиявленням, ні домовленістю (договором) сторін. Це положення закріплене у ч. 1 ст. Міч. 1 ст. 15 СК. Особисто-довірчий характер сімейних правовідносин визначає й таку особливість їх регулювання, як неприпусти­мість правонаступництва¹; 6) зазначені відносини є безеквіва-лентними і безоплатними.

Майнові відносини, що регулюються сімейним правом, мають низку особливостей, які відрізняють їх від таких відносин, ре­гульованих цивільним правом. Загальним для них є їх майново-вартісний характер. Однак, як вже зазначалося, майново-ціннісні відносини регулюються не лише цивільним правом. Майновими є податкові та інші фінансові відносини, а також відносини, пов'язані з виплатою заробітної плати, пенсій. Проте вони не регулюються цивільним правом. Майновим відносинам, що регулюються сімейним правом, притаманні перелічені вище оз­наки. Крім того, учасники цих відносин виступають не як самостійні товаровласники, а як члени сім'ї. Ці відносини не опосередковують обміну товару на гроші й товару на товар і тому не мають еквівалентного та оплатного характеру. А майнові відносини, що регулюються цивільним правом, як вже зазнача­лося, пов'язані з виробництвом, обміном та розподілом мате­ріальних цінностей. Майнові відносини, регульовані сімейним правом, спрямовані на зміцнення сім'ї та на виконання нею її функцій, причому не тільки господарських, а й виховних.

До більшості сімейних відносин не може бути застосований взаємооцінний критерій, який, на погляд Н. Єгорова, є тією загальною властивістю, яка дозволяє об'єднувати майново-вартісні та особисті немайнові відносини у предметі цивіль­ного права. При цьому він підкреслює, що оцінний характер мають усі суспільні відносини, а взаємооцінна ознака харак­терна лише для тих відносин, які належать до предмета цивіль­ного права. У майнових відносинах взаємооцінка дістає вияв у вартісній формі, а у немайнових — у моральній або іншій соціальній формі. Як вже зазначалося, взаємооцінний характер притаманний не лише відносинам, що регулюються цивільним

Див.: Рясенцев В.А. Семейное право. — М., 1971. — С. 13.

правом. Він може мати місце й у відносинах, регульованих трудовим правом. Для більшості ж сімейних відносин, як зазна­чав свого часу Н. Єгоров, ця ознака не є характерною¹. Згодом він змінив свою точку зору і почав твердити, що сімейне право є однією з підгалузей цивільного права². На думку Н. Єгорова, взаємооцінний характер може бути застосований до аліментних відносин, відносин, пов'язаних зі спільною сумісною власністю подружжя, до особистих немайнових відносин між подружжям і між батьками та дітьми³. З цим твердженням навряд чи можна погодитись. Адже діти й батьки не обирають одне одного. До особистих немайнових прав і обов'язків батьків належать їх право визначати прізвище та ім'я дитини, права та обов'язки щодо її виховання і розвитку, право на спілкування з дитиною, право на визначення місця її проживання (статті 145, 146, 150, 151, 153, 160 СК) та інші особисті немайнові права. Ці права виникають у батьків з моменту народження дитини, яка не наді­лена правом їх оцінки. Навіть у разі позбавлення матері або батька батьківських прав їх поведінку оцінює не дитина, а суд, який вирішує це питання (ст. 164 СК). При цьому суд може як враху­вати думку дитини, так й постановити рішення всупереч думці останньої, якщо цього вимагають її інтереси (ст. 171 СК).

Не може бути застосований взаємооцінний характер й до більшості особистих немайнових правовідносин між подружжям. Дружина і чоловік мають право відповідно на материнство і батьківство, на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань, на зміну прізвища, на вибір місця свого прожи­вання (статті 49—51, 53, 56 СК) та на інші особисті немайнові права та обов'язки. Як і будь-яка людина, дружина і чоловік мають право на життя, свободу та особисту недоторканність, на невтручання в особисте і сімейне життя, на свободу світо­гляду й віросповідання, на вибір професії та роду трудової діяльності, на освіту (статті 27, 29, 32, 35, 43, 53 Конституції України). При здійсненні більшості зазначених прав кожен з подружжя, як й будь-яка людина, сам оцінює свою поведінку. Водночас його поведінка оцінюється державою. Оцінка другого з подружжя правового значення не має.

Взаємооцінний критерій не застосовується, як правило, й під час регулювання аліментних відносин. Безсумнівно, ці відно­сини мають майново-вартісний характер. Однак розмір аліментів,

¹ Див.: Гражданское право. — Ч. 1. — СПб, 1996. — С 14.

² Див.: Гражданское право. — Т. 1. — М., 1999. — С 15, 22.

³ Див.: Гражданское право. — Т. 3. — М., 1999. — С 260—261.

що стягуються на користь одного з подружжя, батьків або дітей, а також інших осіб, визначає, як правило, суд (статті 80, 182, 183, 200, 272 СК). Застосування взаємооцінного критерію може мати місце лише у тому разі, коли дружина і чоловік укладають договір про надання утримання комусь з них або передбачають це у шлюбному договорі (статті 78, 99 СК). Батьки можуть також укласти договір про сплату аліментів на дитину, в якому визначити розмір та строки їх виплати (ст. 189 СК). У такому разі взаємооцінний критерій може бути застосований, якщо один із батьків виступає як представник дитини. Отже, при стягненні аліментів лише у двох зазначених вище випадках може мати місце застосування взаємооцінного критерію.

Взаємооцінний критерій не може бути застосований й до відносин, що виникають зі спільної сумісної власності подруж­жя. Ці відносини мають майново-вартісний характер. Однак визначити ступінь участі дружини і чоловіка у набутті їх спіль­ного майна практично неможливо. Закон встановлює презумп­цію рівності часток майна подружжя, надаючи суду право у певних випадках відступати від цього принципу (ст. 70 СК).

Таким чином, більшість сімейних відносин не мають взаємо­оцінного характеру. Це ще раз свідчить на користь того, що сімейне право не є підгалуззю цивільного права.

Пов'язані з майновими особисті немайнові відносини, які регулюються сімейним правом, істотно відрізняються від ана­логічних відносин, регульованих цивільним правом. Як вже зазначалось, для останніх характерне те, що їх об'єктом є резуль­тати інтелектуальної творчості (твори науки, літератури і мисте­цтва, винаходи, програми для ЕОМ тощо), а також засоби інди­відуалізації товарів та їх виробників (товарних знаків, фірмових найменувань тощо), які можуть використовуватись як товари. У сімейному праві зазначені відносини виникають у зв'язку з необхідністю виховання дітей внаслідок укладення шлюбу між дружиною і чоловіком, а у випадках, зазначених у СК, й між іншими родичами. Особисті немайнові відносини, пов'язані з вихованням дитини, спрямовані на її виховання у дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклува­тися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечувати здобуття нею повної загальної серед­ньої освіти, готувати її до самостійного життя (ст. 150 СК). Особисті немайнові відносини між дружиною та чоловіком передбачають їх спільне піклування про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім'ї на почуттях взаєм-

16

ної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги (ст. 55 СК). Об'єк­том цих правовідносин є блага, які не можуть бути використані як товар. Предметна різнорідність особистих немайнових від­носин у цивільному та сімейному праві, як зазначає В. Рясенцев, є настільки значною, що включення особистих сімейних від­носин до системи цивільного права було б методологічно не­виправданим¹.

Однією з особливостей відносин, які регулюються сімейним правом, як зазначається в юридичній літературі, є те, що права правомочних суб'єктів часто є водночас їх обов'язком щодо інших учасників цих відносин². З цим положенням не по­годжується Н. Єгоров, який вважає, що суб'єктивні права у принципі не можуть водночас бути обов'язками. Адже право батьків на виховання дітей є елементом абсолютного правовід-ношення, всі інші учасники якого мають утримуватись від вчи­нення будь-яких дій, що можуть перешкоджати реалізації цього права. У правовідносинах між батьками й дітьми обов'язок виховувати останніх покладається на матір та батька. Причому він не може одночасно розглядатись як право на виховання щодо дітей³. З думкою Н. Єгорова погодитись важко. Більш правильною видається точка зору В. Рясенцева, який стверд­жує, що правовідносини між батьками й дітьми є відносними, оскільки вони звернені лише до дитини. Водночас ці права мають абсолютний характер захисту від порушень з боку інших осіб⁴. Як слушно зазначається в юридичній літературі, своєрід­ність відносин, що регулюються сімейним правом, полягає в тому, що в них ступінь юридично значущої й забезпеченої поведінки може бути одночасно і правом і обов'язком. Так, право батьків на виховання дітей є також їх обов'язком щодо дітей, якому відповідає право дітей вимагати від бать­ків його належного виконання. З іншого боку, праву бать­ків на виховання дітей відповідає обов'язок останніх не чини­ти батькам перешкод при здійсненні цього права в інтересах дітей⁵. Так, ст. 150 СК передбачає обов'язки батьків щодо ви-

¹ Див.: Рясенцев В.А. Семейное право. — М, 1971. — С 19.

^: Див.: Рясенцев В.А. Советское семейное право. — М., 1956. — С. 5—6; Гражданское право. - Т. 3. — М., 1999. — С 265, 306, 406; Рясенцев В.А. Семейное право. — М., 1971. — С. 184; Советское семейное право. — М., 1982. — С. 154, 158; Ворожейкин Е.М. Семейные правоотношения в СССР. — М., 1972. - С. 187—188; Антокольская М.В. Семейное право. -It., 1999. - С. 96.

^; Див.: Гражданское право. - Т. 3. - М., 1999. - С. 264-265.

* Див.: Рясенцев В.А. Семейное право. — М., 1971. — С. 51; Советское :ное право. — М., 1982. — С. 49.

- Див.: Гражданское право. — Т. 3. — М., 1999. — С. 265.

ховання та розвитку дитини, а ст. 151 — їх права щодо вихо­вання дитини.

При здійсненні батьківських прав та обов'язків щодо вихован­ня дітей батьки зобов'язані забезпечувати здобуття ними повної загальної середньої освіти. Вони наділені правом вибору освіт­нього закладу і форми навчання дітей до здобуття останніми загальної середньої освіти, а діти зобов'язані не перешкоджати батькам при здійсненні зазначеного права, якщо це відповідає їх інтересам. Таким чином, права та обов'язки батьків і дітей щодо виховання останніх водночас є їх правом та обов'язком. Ця ознака, як вже зазначалося, є однією з особливостей відно­син, що регулюються сімейним правом.

Прибічники точки зору, згідно з якою сімейне право є части­ною або підгалуззю цивільного права, обґрунтовують її тим, що відносини, які регулюються цивільним правом, тісно пере­плітаються з відносинами, регульованими сімейним правом¹, наприклад, спадкове право тісно пов'язане з сімейними відно­синами², а відносини власності, що виникають між членами сім'ї, є різновидом відносин особистої (нині — приватної) влас­ності³. Відносини, які регулюються цивільним правом, справді тісно переплітаються з відносинами, регульованими сімейним правом. Це визнають й автори, які вважають останнє самостій­ною галуззю права. Так, О. Косова зазначає, що норми сімейного права пов'язані не тільки з цивільним, а й з адміністративним та цивільно-процесуальним правом⁴.

Однак взаємозв'язок суміжних галузей характерний не лише для сімейного права. Тому наведений довід не може бути під­ставою для заперечення сімейного права як самостійної правової галузі⁵. Тісне переплетіння відносин, що регулюються цивільним і сімейним правом, пояснюється тим, що як перше, так і друге право є галузями єдиного права України, більше того, галузями приватного права. Цивільне право посідає центральне місце

¹ Див.: Вильнянский СИ. Лекции по советскому гражданскому праву. —
Ч. 1. — Харьков, 1958. — С. 14; Иоффе О.С. Советское гражданское право
(курс лекций). — Л., 1958. — С. 15.

² Див.: Вильнянский СИ. Лекции по советскому гражданскому праву. —
Ч. 1. - Харьков, 1958. - С. 14.

³ Див.: Иоффе О.С. Советское гражданское право (курс лекций). — Л.,
1958. - С. 14.

⁴ Див.: Косова О.Ю. Предмет семейного права и семейное законода­
тельство // Государство и право. — 2000. — № 7. — С. 75.

⁵ Див.: Гражданское право. — Т. 1. — М., 1998. — С. 143—144; Рясен-
цев В.А. Семейное право. — М., 1971. — С. 10; Кодекс о браке и семье
Украины: Научно-практический комментарий. — Харьков, 2001. — С. 12;
Толстой Ю.К. Гражданское право и гражданское законодательство // Пра­
воведение. - 1998. — № 2. — С. 147.

18

серед галузей, які регулюють майнові відносини. Тому його норми можуть субсидіарно застосовуватися до сімейних, тру­дових, природоресурсових та екологічних відносин.

Переплетіння норм різних галузей права, як вже зазначалося, не означає, що вони є нормами однієї галузі права. Так, відноси­ни, пов'язані з наданням громадянам житлової площі у будинках державного та комунального житлового фонду, а також її най­мом, регулюються різними галузями права: перші — адміністра­тивним, другі — цивільним правом. Однак цивільне й адмініст­ративне право є різними правовими галузями. Тут слушно зазна­чити, що О. Іоффе, який висував наведений вище довід для обґрунтування висновку про те, що сімейне право є частиною цивільного права, пізніше не вдавався до нього. Більше того, він почав вбачати відмінність між сімейним і цивільним законо­давством і визнавати перше самостійною законодавчою галуззю¹. Проте з цього не можна зробити висновок, що О. Іоффе визна­вав сімейне право самостійною правовою галуззю.

Одним із доводів прибічників точки зору, відповідно до якої сімейне право має визнаватись частиною або підгалуззю цивільного права, є можливість субсидиарного застосування норм останнього для регулювання сімейних відносин, передбачена ст. 8 СК України і ст. 4 СК РФ. На можливості такого застосу­вання норм цивільного права для регулювання сімейних, трудо­вих, колгоспних і земельних відносин наголошував О. Іоффе². Однак це не є підставою для зробленого Я. Шевченко висновку про те, що згідно зі змістом ст. 8 СК норми ЦК є загальними щодо спеціальних норм Сімейного кодексу. Водночас Я. Шев­ченко суперечить сама собі, зазначаючи, що у ст. 8 СК зроблено спробу протиставити сімейні відносини цивільно-правовим, оскільки відповідно до ст. 8 СК норми ЦК можуть суперечити суті сімейних відносин³.

На підставі аналізу змісту ст. 4 СК РФ Н. Єгоров вислов­лює думку про однорідність особистих немайнових відносин, які регулюються сімейним і цивільним законодавством⁴. Осо­бисті немайнові відносини, що регулюються сімейним правом, як вже зазначалось, принципово відрізняються від пов'язаних з майновими особистих немайнових відносин, регульованих цивільним правом. Останні пов'язані з благами, які можуть використовуватись як товар. Об'єктом же особистих немайно-

¹ Див.: Советское гражданское право. — Т. 1. — Л., 1971. — С. 11 — 12.

² Див.: Там само. — С. 12.

³ Див.: Шевченко Я.Н. Проблеми нового Сімейного кодексу України //
Проблеми законності. — Вип. 63. — Харків, 2003. — С. 4.

⁴ Див.: Гражданское право. — Т. 3. — М., 1999. — С. 261—262.

19

вих відносин, які регулюються сімейним правом, є блага, які не можуть бути товаром. Якби особисті немайнові відносини, що регулюються сімейним і цивільним законодавством, були однорідними, не варто було б вести мову про субсидіарне засто­сування норм цивільного права для регулювання сімейних від­носин. У такому разі, як зазначає М. Антокольська, застосу­вання цих норм не мало б жодних обмежень'. Більше того, якби особисті немайнові відносини, регульовані цивільним і сімейним правом, були однорідними, не було б потреби в закріп­ленні у ст. 8 СК України і ст. 4 СК РФ положення про те, що до сімейних відносин застосовується цивільне законодавство, якщо це не суперечить їх суті. При цьому треба зазначити, що ст. 8 СК України на відміну від ст. 4 СК РФ, передбачає можливість субсидіарного застосування норм цивільного зако­нодавства лише до майнових відносин між членами сім'ї.

Таким чином, зазначене вище свідчить про те, що сімейне право є самостійною правовою галуззю (треба зазначити, що деякі вчені, зокрема Г. Матвеев, виступали проти субсидіарного застосування норм цивільного права для регулювання сімейних відносин²). Можливість же субсидіарного застосування норм ци­вільного права, як зазначає Є. Суханов, пояснюється тим, що це право є підґрунтям приватноправового регулювання. Тому його загальні норми і принципи можуть застосовуватися для регулювання будь-яких відносин, що належать до приватноправо­вої сфери, якщо щодо цього немає прямих приписів спеціального законодавства. Зазначене стосується не тільки сфери сімейного права, а й приватноправових відносин, які охоплюються інсти­тутами трудового, природоресурсового, екологічного права³.

Характерною особливістю відносин, які регулюються сімей­ним правом, є вужчі порівняно з цивільними правовідносинами межі автономності волі їх учасників. Автономність волі учасни­ків приватноправових відносин, як зазначає Є. Суханов, означає їх вільний розсуд стосовно того, чи варто їм вступати у майновий оборот, з яким саме контрагентом і на яких умовах, а також те, що рішення про це вони приймають з власної ініціативи, на свій ризик і під власну майнову відповідальність. Учасники самі вирішують, чи варто здійснювати належні їм права, у тому числі й право на пред'явлення будь-яких майнових вимог через суд"⁴.

¹ Див.: Антокольская М.В. Семейное право. — М., 1999. — С 43—44.

² Див.: Матвеев Г.К. Советское семейное право. — М, 1985. — С. 38.

³ Див.: Гражданское право. — Т. 1. — М., 1998. — С. 23.

⁴ Див.: Там само. — С. 5.

На погляд О. Косової, навряд чи доречно говорити про автономність волі у відносинах між батьками і малолітніми дітьми. Вікова різниця між ними, ступінь розумового, фізич­ного розвитку, життєвий досвід дозволяють батькам впливати на формування особи дитини, тобто виховувати її¹.

Праву батьків на виховання дітей, як вже зазначалося, від­повідає обов'язок останніх не чинити їм перешкод під час його здійснення в інтересах дітей. Згідно з чинним законодавством батьки або особи, які їх замінюють, самі обирають освітні зак­лади для малолітніх і неповнолітніх дітей. Отже, у правовідно­синах між батьками й неповнолітніми дітьми автономність їх волі має набагато вужчі межі порівняно з автономністю волі учасників цивільних правовідносин, що також є однією з особ­ливостей відносин, які регулюються сімейним правом.

Сімейне право, як зазначається в юридичній літературі, є галуззю приватного права². Класичне визначення розмежування публічного і приватного права дав римський юрист Д. Ульпіан. Він підкреслював, що публічне право визначає становище Рим­ської держави в цілому ("ad rei roman spectat"), а приватне — задовольняє інтереси окремих осіб ("ad singulorum utilitatem"), тобто поділ права на публічне і приватне визначається харак­тером інтересів, що захищаються³. Цей поділ можна здійсню­вати за ступенем прояву ініціативи щодо захисту порушених прав, а також за поєднанням зазначених двох ознак⁴. Водно­час, як слушно підкреслюється в юридичній літературі, чистих галузей приватного і публічного права не існує або майже не існує. У будь-якій галузі публічного права є елементи приватного права, а у будь-якій галузі останнього — елементи публічного права⁵. Однак це не є підставою для заперечення поділу права на приватне і публічне.

Норми сімейного права спрямовані на захист особистих (ін­дивідуальних) немайнових і майнових інтересів членів сім'ї

¹ Див.: Косова О.Ю. Предмет гражданского права и семейного законода-

ства // Государство и право. — 2000. — № 7. — С. 74.

^: Див.: Гражданское право. - Т. 1. — М., 1998. - С 9; Антокольская М.В.

змеиное право. - М., 1999. - С 31-36; Азимов Ч.Н. Понятие и содержание

астного права (Материалы международной научно-практической конференции

"Проблемы методологии современного правоведения"). — К., 1996. — С. 109.

³Див.: Хвостов В.М. История римского права. — М., 1907. — С. 4; Римское частное право. — М., 1948. — С. 4.

⁴ Див.: Московенко A.M. До питання про розмежування публічного права //
Методологічні проблеми приватного права. — К., 1996. — С. 23—27; Антокольс­
кая М.В. Семейное право. — М., 1999. — С. 31—33.

⁵ Див.: Гражданское право. — Т. 1. — М., 1999. - С. 17; Червоний Ю.С.
Предмет цивільного права України // Юридична освіта і правова держава:
Збірник наукових праць. — Одеса, 1997. — С 144.

(подружжя, дітей, батьків та інших членів сім'ї). Держава має захищати зазначені інтереси. У більшості випадків це відбува­ється з ініціативи правомочних суб'єктів — учасників сімейних правовідносин. Тому сімейне право має бути визнане галуззю приватного права. Водночас у ньому, як зазначається в юри­дичній літературі, наявні значні елементи публічного права¹. Так, Є. Ворожейкін залежно від ступеня свободи розпоряд­ження сімейними правами виділяє ті сімейні правовідносини, змістом яких є права та обов'язки, здійснення або виконання яких істотно зачіпає суспільні інтереси. Реалізація цих прав характеризується тим, що вони є не тільки правомочностями одного учасника перед іншим, а й обов'язками особи перед суспільством. До зазначених правовідносин Є. Ворожейкін від­носить такі пов'язані з реалізацією найважливіших принципів сімейного права права та обов'язки, як рівноправність чоловіка і жінки у сімейних відносинах, забезпечення інтересів матері й неповнолітніх дітей. Особливість захисту цієї групи сімейних правовідносин полягає в тому, що він забезпечується незалеж­но від бажання їх суб'єктів². У багатьох випадках ініціатива у цьому питанні належить не правомочному суб'єкту, а відповід­ному державному органу.

Таким чином, незважаючи на те, що зазначена група сімейно-правових відносин має приватноправовий характер (права та обов'язки спрямовані на захист особистих (індивідуальних) інте­ресів їх учасників) їм значною мірою притаманні публічно-правові засади. Як зазначає В. Яковлев, акти реалізації прав та обов'язків у сімейному праві зазвичай здійснюються добровіль­но, без участі держави. Однак виходячи з великого значення розглядуваних відносин і необхідності посиленого захисту інте­ресів їх учасників, у необхідних випадках зазначена реалізація забезпечується втручанням державних органів, у тому числі з застосуванням примусу³.

§ 2. Сімейно-правовий метод регулювання суспільних відносин

Кожна галузь права має не тільки предмет, а й метод право­вого регулювання. Останній визначають як сукупність способів

¹ Див.: Антокольская М.В. Семейное право. — М., 1999. — С. 36, 96;
Ворожейкин Е.М. Семейные правоотношения в СССР. — М., 1972. — С.
257-260.

² Див.: Ворожейкин Е.М. Семейные правоотношения в СССР. — М.,
1972. - С. 257-258.

³ Див.: Советское семейное право. — М., 1982. — С. 15.