ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

НАНКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР

За загальною редакцією

Голови Верховного Суду України В.Т.МАЛЯРЕНКА,

академіка Академії правових наук України В.Г.ГОНЧАРЕНКА

ФОРУМ Київ • 2003

УДК 343.13 (477) (094.58) ВБК 67.9 (4 Укр) 411-3 Н-34

Авторський колектив:

БОЯРОВ В.І., ВАРФОЛОМЕЄВА Т.В., ВЕРНИДУБОВ І.В., ГОНЧА­РЕНКО В.Г., ГОНЧАРЕНКО С.В., ДОРОШНА В.П., КОРОТКЕВИЧ М.Є., КУЧИНСЬКА О.П., ЛИСЕНКОВ СЛ., МАЛЯРЕНКО В.Т., МИХАЙЛЕННО ОР., МПЦЕНКО С.М., МОЛДОВАН В.В., НОР В.Т., ОМЕЛЬЯНЕНКО Г.М., ПИЛИПЧУК П.П., ПРИСЯЖНЮК Ті, ПИСЬМЕННИЙ Д.П., РОЦЬКА Т.М., ХРУШІА М.С., ШУМИЛО М.Є.

Головний редактор Відповідальні редактори:

Ю.М.Зражевський Т.М.Роцька, О.М.Лазурець

У виданні детально роз'яснюються норми чинного Кримінально-процесуального кодексу України, наводяться приклади практичного їх застосування.

Відмінною і визначальною особливістю Коментаря є те, що з огляду на фаховий склад авторів, матеріал у ньому спирається на вже напрацьовану судову практику в поєднанні з науковим підходом і подається максимально наближено до інструктивної форми викладу.

Автори широко використали законодавчі акти, в яких регламен­туються ті чи іттттгі процесуальні дії. Акцентована увага на роз'ясненнях постанов Пленуму Верховного Суду України стосовно питань засто­сування кримінально-процесуального законодавства.

Коментар призначений суддям, прокурорам, слідчим, посадовим особам органів дізнання, адвокатам, викладачам і студентам юри­дичних учбових закладів, а також науковим працівникам та усім, хто цікавиться кримінально-процесуальним правом.

І

I8ВN 966-95843-6-1

Колектив авторів, 2003 ФОРУМ, 2003

АВТОРСЬКИЙ КОЛЕКТИВ

Бояров Віктор Іванович — доцент Академії адвокатури Ук­раїни, кандидат юридичних наук, старший радник юстиції.

Варфоломеєва Тетяна Вікторівна — ректор Академії адво­катури України, доктор юридичних наук, член-кореспондент Ака­демії правових наук України, член Вищої ради юстиції, заслу­жений юрист України.

Вернидубов Іван Васильович — народний депутат України, перший заступник Голови комітету Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією, канди­дат юридичних наук, заслужений юрист України.

Гончаренко Владлен Гнатович — професор Академії адвокатури України, доктор юридичних наук, професор, академік Академії правових наук України, заслужений діяч науки і техніки України, державний радник юстиції 2 класу.

Гончаренко Сергій Владленович — доцент Академії адвокатури України, кандидат юридичних наук, голова "Української адво­катської корпорації".

Дороніна Валентина Петрівна — суддя Верховного Суду Ук­раїни.

Короткевич Микола Євгенович — суддя Верховного Суду України, заслужений юрист України.

Кучинська Оксана Петрівна — проректор з наукової роботи Академії адвокатури України, кандидат юридичних наук.

Лисенков Сергій Леонідович — перший проректор Академії адвокатури України, кандидат юридичних наук, доцент, держав­ний радник юстиції 3 класу.

Маляренко Василь Тимофійович — Голова Верховного Суду України, кандидат юридичних наук, доцент, Представник Ук­раїни в комісії ООН з питань запобігання злочинності і кри­мінального судочинства, заслужений юрист України.

Михайленко Олександр Романович — завідувач кафедри про­цесуального права та криміналістики Академії адвокатури України, доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України, старший радник юстиції.

Мітенко Станіслав Миколайович — суддя Верховного Суду України.

Молдован Валеріан Васильович — професор Інституту міжна­родних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кандидат юридичних наук.

Нор Василь Тимофійович — завідувач кафедри Львівського національного університету імені Івана Франка, доктор юри­дичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових наук України, заслужений діяч науки і техніки України.

Омельяненко Галина Миколаївна — професор Київського міжнародного університету, кандидат юридичних наук, суддя Верховного Суду України у відставці.

Пилипчук Петро Пилипович — суддя Верховного Суду України, заслужений юрист України.

Присяжнюк Тамара Іванівна

заслужений юрист України.

Письменний Дмитро Петрович — начальник кафедри кри­мінального процесу Національної академії внутрішніх справ Ук­раїни, кандидат юридичних наук, доцент.

Роцька Тамара Миколаївна — радник Голови Верховного Суду України, суддя Верховного Суду України у відставці, заслу­жений юрист України.

Хруппа Микола Серафимович — головний науковий співро­бітник Науково-дослідного центру Національної академії внутрішніх справ України.

Шумило Микола Єгорович — професор Національної акаде­мії Служби безпеки України, доктор юридичних наук, професор.

суддя Верховного Суду України,

ПЕРЕДМОВА

У зв'язку із внесенням істотних змін до Кримінально-проце­суального кодексу України та беручи до уваги, що прийняття нового КПК затримується, автори цього видання вирішили прокоменту­вати чинний Кодекс, приблизивши виконання його норм до умов сьогодення.

У коментарі детально розглянуті обставини, які виключають провадження у кримінальній справі, затруднюють проведення дізнання, досудового і судового слідства, постановлення і виконання вироку, ухвали і постанови суду.

Автори намагалися якомога детальніше прокоментувати під­стави і порядок застосування запобіжних заходів, умови оскарження постанови про обрання запобіжного заходу.

Велика увага приділена питанням оскарження дій слідчого і про­курора, судового контролю за цими діями.

Коментар до глав 29—32 КПК, що регламентують розгляд кри­мінальних справ у апеляційному, касаційному та виключному поряд­ках провадження, обґрунтовує процесуальні дії, які повинен виконати суд, наводить порядок їх проведення. Детально виписані підстави скасування і зміни судових рішень.

Оскільки виконання вироку, ухвали, постанови суду є завер­шальною стадією кримінального процесу, роз'яснюються питання, що стосуються порядку звернення судового рішення до виконання.

Автори широко використали законодавчі акти, в яких регла­ментуються ті чи інші процесуальні дії. Зокрема, положення Законів України "Про прокуратуру", "Про міліцію", "Про адвокатуру", "Про попереднє ув'язнення", "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про виконавче провадження" та інші.

Акцентована увага на роз'ясненнях постанов Пленуму Верховного Суду України стосовно питань застосування кримінально-процесуаль­ного законодавства.

У коментарі використані постанови Пленуму Верховного Суду України, прийняті після внесення змін до КПК Законами України від 21 червня 2001 р. та від 12 липня 2001 р., зокрема постанови "Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну не-відбутої частини покарання більш м'яким" від 26 квітня 2002 р., "Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру" від 31 травня 2002 р., а також раніше

прийняті постанови в тій частині, в якій вони не протирічать чинному законодавству. Серед них, наприклад, постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування судами України кри­мінально-процесуального законодавства, що регулює повернення справ на додаткове розслідування" від 25 березня 1988 р., "Про додержання судами України процесуального законодавства, яке регламентує судовий розгляд кримінальних справ" від 27 грудня 1985 р., "Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Вер­ховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановленая вироку" від 29 червня 1990 р. та інші.

Над коментарем працювали досвідчені наукові і практичні пра­цівники, які намагалися якнайширше висвітлити всі проблеми, що постають при застосуванні норм Кримінально-процесуального ко­дексу.

Коментар може бути використаний суддями, прокурорами, слід­чими, посадовими особами органів дізнання (міліції, податкової міліції] митних органів тощо), адвокатами, викладачами і студентами юри­дичних учбових закладів, а також науковими працівниками та усіма, хто цікавиться кримінально-процесуальним правом.

Голова

Верховного Суду України, кандидат юридичних наук, доцент

В.Т.маляренко

ЗМІСТ

Статті

Стор.

Розділ перший ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Глава 1. Основні положення 1 -

Глава 2. Підсудність 33 -

Глава 3. Учасники процесу, їх права і обов'язки..43 -

Глава 4. Обставини, що виключають можливість

участі в кримінальному судочинстві 54 -

Глава 5. Докази 64 -

Глава 6. Протоколи 84 -

Глава 7. Строки і судові витрати 89 -

Розділ другий

ПОРУШЕННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ, ДІЗНАННЯ І ДОСУДОВЕ СЛІДСТВО

Глава 8. Порушення кримінальної справи 94 -

Глава 9. Органи дізнання і досудового слідства ...101-

Глава 10. Дізнання 103-

Глава 11.Основні положення досудового слідства.. 111-Глава 12. Пред'явлення обвинувачення і допит

обвинуваченого 131-

Глава 13. Запобіжні заходи 148-

Глава 14. Допит свідка і потерпілого 166-

Глава 15. Очна ставка, пред'явлення для впізнання .172-
Глава 16. Обшук і виїмка 177-

Глава 17. Огляд, освідування, відтворення обста­
новки та обставин події 190-

Глава 18. Проведення експертизи 196-

Глава 19. Зупинення досудового слідства 206-

Глава 20. Закінчення досудового слідства 212-

Глава 21. Нагляд прокурора за виконанням за­конів органами дізнання і досудового

слідства 227-

Глава 22. Оскарження дій слідчого і прокурора ....234-

322	11
42	98
53і	107
63	169
83	188
88	239
93і	251
100	261
102	281
110	285
130	296
147	327
1653	352
171	388
176	396
•189	405
195	425
205	432
211	443
-226	449
233	466
2366	478

Розділ третій

ПРОВАДЖЕННЯ СПРАВ У СУДІ ШИРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Глава 23. Попередній розгляд справи суддею 237—256 485

Глава 24. Загальні положення судового розгляду...257—282 511

Глава 25.Підготовча частина судового засідання...283—296 553

Глава 26. Судове слідство 297—317 582

Глава 27.Судові дебати і останнє слово підсудного...318—320 617

Глава 28. Постановлений вироку 321—346 626

Розділ четвертин

ПРОВАДЖЕННЯ ПО ПЕРЕВІРЦІ ВИРОКІВ, ПОСТАНОВ І УХВАЛ СУДУ

Глава 29. Подача апеляцій 347—355 669

Глава ЗО. Розгляд справи за апеляцією 356—382 691

Глава 31. Касаційне провадження 383—400³ 741

Глава 32. Перегляд судових рішень в порядку ви­
ключного провадження 400⁴—400¹⁰ 771

Розділ п'ятки

ВИКОНАННЯ ВИРОКУ, УХВАЛИ І ПОСТАНОВИ СУДУ

Глава 33. Виконання вироку, ухвали і постанови

суду 401—415 791

Розділ шостий

ЗАСТОСУВАННЯ ПРИМУСОВИХ ЗАХОДІВ МЕДИЧНОГО ХАРАКТЕРУ

Глава 34. Застосування примусових заходів ме­
дичного характеру 416—424 827

Розділ сьомий

ПРОТОКОЛЬНА ФОРМА ДОСУДОВОЇ ПІДГОТОВКИ МАТЕРІАЛІВ

Глава 35. Протокольна форма досудової підготов­
ки матеріалів 425—431 840

Розділ восьмий

ПРОВАДЖЕННЯ В СПРАВАХ ПРО ЗЛОЧИНИ НЕПОВНОЛІТНІХ

Глава 36. Особливості провадження в справах про

злочини неповнолітніх 432—449 849

ДОВІДКОВІ МАТЕРІАЛИ

Про внесення змін до Кримінально-процесуального
кодексу України. Закон України від 21 червня
2001 року № 2533-ІП (витяг) 873

Перелік законодавчих актів, згідно з якими вно­
сились зміни і доповнення до Кримінально-
процесуального кодексу України 876

Перелік змін і доповнень, які внесені до Кримі­
нально-процесуального кодексу України 885

Алфавітно-предметний покажчик 912

Розділ перший ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Глава 1 ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Призначення Кримінально-процесуаль-ного кодексу України

Призначенням Кримінально-процесуального кодексу Ук­раїни є визначення порядку провадження у кримінальних справах.

* * *

1. Провадження у кримінальних справах — це порядок,
процедура виконання певних дій на різних стадіях розгляду
кримінальної справи — від її порушення і до виконання вироків
і ухвал суду. Поняття "провадження у кримінальних справах" за
своїм змістом тотожне поняттям "кримінальний процес" і "кри­
мінальне судочинство".

Провадження у кримінальних справах об'єктивно проявля­ється на практиці як діяльність суб'єктів, що виступають від імені держави (органів дізнання, слідства, прокурора і суду), та інших фізичних і юридичних осіб. Ця діяльність забезпечується шляхом реалізації юридичних прав і обов'язків вказаних суб'­єктів і спрямована на охорону прав та законних інтересів гро­мадян, а також на швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування закону.

2. Кримінальне провадження має певні стадії, кожна з яких
відіграє свою роль в забезпеченні всебічного, повного, об'єктив­
ного дослідження обставин справи і винесення законного і об­
ґрунтованого рішення. У провадженні бере участь значна кіль­
кість суб'єктів (дізнавач, слідчий, обвинувачений, захисник, експерт,
державний обвинувач, потерпілий, свідок та ін.), інтереси яких у
багатьох випадках не лише не співпадають, а й протирічать один
одному. Це вимагає детального врегулювання їхніх прав і обов'язків.

Значення питань, що розглядаються в ході провадження у кримінальних справах, їх вагомий вплив на долі людей, а також той факт, що рішення, які приймаються в ході провадження, часто мають своїм наслідком суттєве обмеження суб'єктивних прав і свобод, потребує врегулювання провадження у криміналь­них справах на самому вищому законодавчому рівні. Ця обста­вина у повній мірі врахована Конституцією України, у відпо­відності з п.14 ч.І ст.92 якої судочинство віднесене до кола питань, що визначаються виключно законами України.

3. Отже, провадження у кримінальних справах, як частина
судочинства в Україні, у відповідності з її Конституцією повинно

11

здійснюватись виключно у порядку, який встановлюється зако­ном. Таким систематизованим законом, що визначає права і обов'язки учасників кримінально-процесуальних відносин і, таким чином, визначає порядок провадження у кримінальних справах, є цей Кримінально-процесуальний кодекс України, який був вве­дений у дію з 1 квітня 1961 р.

Встановлений Кодексом порядок провадження у криміналь­них справах є обов'язковим для виконання всіма без винятку суб'єктами, що беруть у ньому участь.

Кодекс складається з 8 розділів і 36 глав, які умовно по­діляють на Загальну та Особливу частини. До Загальної частини входить перший розділ Кодексу "Загальні положення", який об'єднує норми, що стосуються усіх стадій і форм провадження кримінальних справ. Особлива частина об'єднує інші розділи Кодексу, в яких містяться норми, що регламентують кожну стадію провадження.

4. Кримінально-процесуальний кодекс є найважливішим, але не єдиним законом, що регламентує провадження у криміналь­них справах. Важливе значення мають також норми, які містять­ся в Конституції України, у Законах України "Про судоустрій України", "Про прокуратуру", "Про адвокатуру", "Про статус судців", "Про оперативно-розшукову діяльність" та в ряді інших зако­нодавчих актах.

С т а т т я 2. Завдання кримінального судочинства

Завданнями кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден не­винний не був покараний.

* * *

1. Серед завдань кримінального судочинства (кримінального процесу) ст.2 КПК першим визначає охорону прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть у ньому участь.

Формулювання у Кодексі цього завдання є уточненням щодо спеціальних суб'єктів — учасників кримінального судочинства — норми ч.2 ст.З Конституції України, яка визначає, що держава відповідає перед людиною за свою діяльність, а утвердження й забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком дер­жави. Це означає, що кримінальне судочинство покликане гаран­тувати всім його учасникам створення належних умов для повної і безперешкодної реалізації їхніх законних прав та інтересів, у тому числі і їхніх спеціальних прав як учасників кримінального судочинства. Особи, які порушують вказані права та інтереси, притягаються до юридичної відповідальності. Так, розд.XVIII "Злочини проти правосуддя" Кримінального кодексу України містить ряд статей (див. ст.371—400 КК), що передбачають кримінальну

12

відповідальність за діяння, які посягають на відносини у сфері здійснення правосуддя, а значить, і на права учасників кримі­нального судочинства.

2. Швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних у скоєнні злочинів як завдання кримінального судочинства є вті­ленням у кримінально-процесуальному законодавстві конститу­ційного принципу забезпечення доведеності вини підозрюваного у вчиненні злочину (див. п.З ч.З ст.129 Конституції України).

Під розкриттям злочину розуміється встановлення факту події злочину та осіб, винних у його скоєнні. Слід зазначити, що склалася практика, у відповідності з якою злочин вважається розкритим після закінчення досудового слідства і затвердження прокурором обвинувального висновку по справі. Однак таке ви­значення розкриття злочину не може вважатись вірним хоча б тому, що воно прямо суперечить Конституції України.

Так, у відповідності з ч.І ст.62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Таким чином, особа визнається винною у вчиненні злочину не тоді, коли прокурор затверджує обвинувальний висновок, а в момент набуття законної сили відповідним обвинувальним ви­роком суду. Отже, злочин слід вважати розкритим з моменту набуття законної сили вказаним вироком суду, в якому встанов­люється факт вчинення злочину і певна особа (особи) визнається винною у його скоєнні.

Крім цього, викриття винних у скоєнні злочину, тобто ви­знання особи такою, що скоїла злочин, є сутністю правосуддя, яке у відповідності з ч.І ст.124 Конституції України здійснюється виключно судами. Делегування, а також привласнення функцій правосуддя інтими органами чи службовими особами не допускається.

Отже, закінчення досудового слідства і затвердження проку­рором обвинувального висновку по справі означає не розкриття злочину, а закінчення процесуальної діяльності по збору доказів, які дають певні підстави пред'явити особі обвинувачення у вчи­нені злочину.

Швидке розкриття злочину означає, що від моменту вчи­нення злочину і до встановлення винних у його вчинені осіб повинен пройти максимально стислий час. Швидкість — це необхідність виконати передбачені кримінально-процесуальним за­коном дії, спрямовані на розкриття злочину, по-перше, у перед­баченій кримінально-процесуальним законом послідовності та у відповідності з вимогами слідчої та судової тактики і, по-друге, у чітко визначені строки, встановлені для різних стадій криміналь­ного судочинства цим Кодексом. Інакше кажучи, швидкість роз­криття злочинів не повинна негативно впливати на якість здійс­нення тих або інших процесуальних дій.

Викриття винних зобов'язує уповноважених суб'єктів забез­печити зібрання і відповідне процесуальне оформлення незапереч­них доказів, які безсумнівно доводять винність особи (осіб) у вчи­ненні злочину.

13

3. Як основна мета кримінального судочинства визнається
   таке застосування Закону, яке б забезпечувало, з одного боку,
   притягнення до кримінальної відповідальності кожного, хто вчи­
   нив злочин, а з іншого — гарантувало б від безпідставного
   покарання невинних у його скоєнні. Досягти цього можна лише
   шляхом суворого додержання норм кримінального, кримінально-
   процесуального та іншого законодавства при провадженні в кри­
   мінальній справі. Саме це є гарантією встановлення істини в
   справі, застосування до винного справедливого заходу впливу і не
   притягнення до відповідальності невинного.

4. Стаття, що коментується, встановлює завдання криміналь­
   ного судочинства, що є загальними для всіх його стадій. Водно­
   час кожна стадія має і свої спеціальні завдання.

С т а т т я 3. Чинність кримінально-процесуального закону

Провадження в кримінальних справах на території України здійснюється за правилами цього Кодексу неза­лежно від місця вчинення злочину.

При провадженні в кримінальній справі застосовуєть­ся кримінально-процесуальний закон, який діє відповідно під час дізнання, досудового слідства або судового розгля­ду справи.

Норми цього Кодексу застосовуються при провадженні в справах про злочини іноземних громадян, за винятком осіб, які користуються правом дипломатичної недоторкан­ності. Норми цього Кодексу застосовуються і в справах про злочини осіб без громадянства.

* * *

1. У ч.І ст.З КПК закріплюється територіальний принцип визначення дії кримінально-процесуального закону у просторі, відповідно до якого порушення, досудове слідство й розгляд судом кримінальних справ на території України здійснюються за правилами цього Кодексу незалежно від того, вчинений злочин на території України чи за її межами.

Згідно зі ст.1 Закону України "Про державний кордон Украї­ни" від 4 листопада 1991 р. територією України є суша, води, надра, повітряний простір, що обмежені лінією і вертикальною поверхнею, яка проходить по цій лінії, і є державним кордоном України.

Територія України включає:

а) сушу (сухопутну територію) в межах державного кордону
України;

б) води (водну територію), до яких належать:

— внутрішні територіальні води — води річок, озер та інших водойм на території України, води морських портів Ук­раїни, води заток, бухт, лиманів, проток, береги яких повністю

14

належать Україні, води прикордонних річок до середини голов­ного фарватеру;

— територіальні прибережні морські води шириною 12 мор­
ських миль від лінії найбільшого відпливу (морська миля дорів­
нює 1853 м).

Морські води, що знаходяться за межами територіальних прибережних вод будь-якої держави, утворюють так зване відкри­те море і відносяться до нейтральних вод;

в) повітряний простір — частина атмосфери, розташована
над сухопутною та водною територією України.

Повітряний простір, що знаходиться не над сухопутною або водною територією будь-якої держави, утворює так званий від­критий повітряний простір і відноситься до нейтрального повіт­ряного простору;

г) надра — простір під поверхнею сухопутної і водної тери­
торії України до центру Землі.

До території України також відносяться:

• військові судна, що приписані до портів на території
  України і плавають під прапором України, незалежно від того, де
  вони перебувають — у відкритому морі, в територіальних водах
  чи портах інших держав;

• невійськові судна, що приписані до портів на території
  України і плавають під прапором України — у відкритому морі;

• військові повітряні судна України, приписані до аеропор­
  тів на території України, під розпізнавальним знаком України,
  де б вони не знаходились — у відкритому повітряному просторі,
  у повітряному просторі чи на аеродромі іншої держави;

• невійськові повітряні судна України, які приписані до
  аеропортів на території України, знаходяться під розпізнаваль­
  ним знаком України, — у відкритому повітряному просторі;

• територія дипломатичних представництв України за кор­
  доном;

• територія розташування військових частин Збройних Сил
  України за кордоном.

2. У деяких випадках, при вчинені злочину на повітряному, морському чи річковому судні, яке перебуває поза межами Ук­раїни під прапором або з розпізнавальним знаком України, про­вадження в 'кримінальних справах може здійснюватись не відпо­відно до кримінально-процесуального законодавства України, а у порядку, передбаченому міжнародними договорами.

При виконанні на території України доручень відповідних суб'єктів іноземних держав, з якими укладено договори про надання правової допомоги в кримінальних справах, застосову­ється кримінально-процесуальне законодавство України. Однак на прохання установи, від якої надійшло доручення, при його ви­конанні може застосовуватися процесуальне законодавство відпо­відної іноземної держави, при умові, що воно не суперечить законодавству України. При цьому, в залежності від стадії кримі­нального судочинства питання про можливість застосування про­цесуального законодавства іншої держави вирішують Генераль­ний прокурор України або Верховний Суд України.

15

3. Не вважається територією України територія, на якій
   розташовані дипломатичні представництва інших держав в Ук­
   раїні, військові судна, що приписані до портів на території інших
   держав і плавають під їх прапорами, що знаходяться в тери­
   торіальних водах чи портах України, а також військові повітряні
   судна інших держав, приписані до аеропортів на їх території під
   їх розпізнавальним знаком, що знаходяться у повітряному про­
   сторі чи на аеродромі України. На цих територіях правила
   провадження у кримінальних справах, встановлені КПК, не діють,
   але можуть застосовуватись за згодою уповноважених представ­
   ників відповідних держав.

4. 4.2 ст.З КПК визначає принцип дії кримінально-проце­
   суального закону у часі, у відповідності з яким уповноважені
   особи та органи під час проведення дізнання, досудового слідства
   або судового розгляду справи повинні застосовувати правила, що
   містяться у кримінально-процесуальному законі, який діє під час
   провадження в справі. 4.5 ст.94 Конституції України визначає,
   що будь-який закон України набирає чинності через десять днів з
   дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено
   самим законом, але не раніше дня його опублікування. Таким
   чином, вихідною точкою для визначення дати набрання чинності
   кримінально-процесуальним законом, під яким слід розуміти Кри-
   мінально-процесуальний кодекс і всі ті зміни і доповнення, що
   були або можуть бути внесені до нього у майбутньому, служать
   дні його офіційного оприлюднення і опублікування.

Офіційне оприлюднення закону — це доведення до загаль­ного відома змісту прийнятого закону з метою інформування про його прийняття та створення умов для ознайомлення з його змістом. Відповідна інформація видається від імені законодавчого органу і містить повний і гарантовано точний текст прийнятого закону. Згідно з ч.2—4 ст.94 Конституції України офіційне оприлюднення законів України є правом і одночасно обов'язком Президента України. На цій підставі питання, пов'язані з офі­ційним оприлюдненням законів, регламентуються Указом Прези­дента України "Про порядок офіційного оприлюднення норма­тивно-правових актів та набрання ними чинності" від 10 червня 1997 р. У відповідності з цим Указом закони України не пізніш як у п'ятнадцятиденний строк після їх прийняття Верховною Радою України і підписання Президентом України підлягають оприлюдненню державною (українською) мовою в офіційних дру­кованих виданнях, до яких відносяться: "Офіційний вісник Ук­раїни", "Відомості Верховної Ради України" та газета "Урядовий кур'єр". При цьому, офіційне оприлюднення законів здійсню­ється лише після включення їх до Єдиного державного реєстру нормативних актів із зазначенням присвоєного їм реєстраційного коду, яке здійснюється Міністерством юстиції України.

5. Як і всі закони, кримінально-процесуальний закон також
може бути опублікований в інших друкованих виданнях, але
обов'язково лише після їх офіційного оприлюднення.

Таким чином, оприлюднення закону — це інформація про прийняття закону та його зміст, а опублікування — це засіб доведення до загального відома цієї інформації.

16

За загальним правилом, кримінально-процесуальний закон набирає чинності через десять днів після його опублікування у вказаних офіційних друкованих виданнях. При цьому, якщо закон опубліковано в газеті "Урядовий кур'єр" раніше, ніж в "Офіційному віснику України" та "Відомостях Верховної Ради України", він набирає чинності після опублікування у цій газеті. У той же час допускається можливість у самому законі перед­бачити інші строки набрання ним чинності, але не раніше дня його опублікування. Виконання цієї умови покликане забезпе­чити умови для ознайомлення із змістом новоприйнятих законів, що, безумовно, повинно сприяти повній та ефективній їх реаліза­ції — адже неможливо вірно реалізовувати закон, не ознайо­мившись з його офіційно встановленим текстом.

Значно більші ніж десять днів строки визначаються для набрання чинності кодексами і значними за своїм об'ємом зако­нами або законами, що вносять, у порівнянні з відповідними попередніми законами, суттєві зміни у врегулювання певних відносин, а це потребує більшого часу для вивчення змісту таких законів і проведення заходів для забезпечення їх реалізації. Прикладом може служити Кримінальний кодекс України, що був прийнятий Верховною Радою України 5 квітня 2001 р. і у від­повідності з п.1 розд.І його Прикінцевих і перехідних положень набрав чинності з 1 вересня 2001 р.

Норми кримінально-процесуального закону діють до їхнього скасування чи заміни новими нормами, а якщо норму було прий­нято на певний строк — до закінчення такого строку.

6. Необхідність застосовування кримінально-процесуального
закону, що діє на час провадження в кримінальній справі,
обумовлює можливість його зворотної дії у часі. Це означає, що
коли під час провадження в кримінальній справі кримінально-
процесуальний закон змінюється, то після набуття відповідними
змінами чинності необхідно застосовувати нові процесуальні нор­
ми, незалежно від того, коли було вчинено злочин і порушено
справу.

Ч.З ст.22 Конституції України містить норму, у відповідності з якою у разі прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існу­ючих прав і свобод. На цій підставі будь-які зміни чи доповнення до кримінально-процесуального закону, які скасовують чи обме­жують те чи інше процесуальне право учасника процесу, неза­лежно від того, перебуває певна справа у провадженні чи ні, будуть такими, що суперечать Конституції, а тому є недійсними з моменту свого прийняття і не можуть мати ні зворотної, ні прямої дії.

7. Ч.З статті, що коментується, встановлює загальне прави­
ло, у відповідності з яким норми цього Кодексу застосовуються
при провадженні в справах про злочини, скоєні іноземними
громадянами. Відповідно до ст.1 Закону України "Про громадян­
ство України" від 18 січня 2001 р. іноземним громадянином (іно­
земцем) є особа, яка не перебуває в громадянстві України і є
громадянином (підданим) іншої держави (або держав).

17

У той же час норми КПК не застосовуються щодо осіб, які користуються правом дипломатичної недоторканності. Диплома­тичні представники іноземних держав та деякі інші особи на­ділені дипломатичною недоторканністю (дипломатичним імуні­тетом) рядом міжнародно-правових актів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і чинним законодавством України (наприклад Віденською конвенцією про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 р., Віденською конвенцією про кон­сульські зносини від 24 квітня 1963 р., Конвенцією про привілеї та імунітети Об'єднаних Націй від 13 лютого 1946 р., відпо­відними міжнародними договорами, в яких бере участь Україна, Законом України "Про дію міжнародних договорів на території України" від 10 грудня 1991 р., Положенням про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні від 10 червня 1993 р. та ін.). Це означає, що у разі вчинення цими особами злочину на території України вони не підсудні по кримінальних справах судам України і питання щодо їх відповідальності вирішується дипломатичним шляхом.

Дипломатична недоторканність може бути:

• повною; вона обумовлює непідсудність по кримінальних
  справах судам України щодо будь-яких дій, незалежно від того,
  вчинені вони особою при виконанні її офіційних функцій чи в
  інших випадках, наприклад у побутових відносинах;

• обмеженою; при ній непідсудність поширюється виключно
  на дії, вчинені певною службовою особою при здійсненні своїх
  офіційних функцій.

Слід мати на увазі, що на осіб, які володіють повною чи обмеженою дипломатичною недоторканністю, може бути поши­рена кримінальна юрисдикція України, якщо відповідна держава дасть ясно виражену згоду на це і позбавить таку особу дипло­матичного імунітету.

До осіб, на яких розповсюджується повна або обмежена дип­ломатична недоторканність, відносяться:

• Генеральний Секретар ООН, його помічники та інші
  посадові особи ООН, а також члени їхніх сімей;

• представники іноземних держав, члени парламентських
  делегацій, а також на підставі взаємності співробітники делегацій
  іноземних держав, які приїздять в Україну чи проїжджають
  через її територію транзитом для участі в міжнародних пере­
  говорах, міжнародних конференціях та нарадах або з іншими
  офіційними дорученнями, члени сімей цих осіб, які їх супро­
  воджують, якщо вони не є громадянами України;

• дипломатичні агенти — посол, посланник, повірений у
  справах;

• члени дипломатичного персоналу дипломатичного пред­
  ставництва, що мають дипломатичний ранг, — радники, торгові
  представники, військові аташе, перші, другі і треті секретарі,
  заступники торгових представників, помічники аташе і члени
  сімей вказаних осіб, якщо вони не є громадянами України;

• дипломатичні кур'єри при виконанні своїх обов'язків;

18

— дипломатичні агенти, які акредитовані в іншій державі і
транзитом проїжджають через територію України; члени їхніх
сімей, які супроводжують вказаних осіб або слідують окремо,
щоб приєднатися до них або повернутися у свою державу;

• дипломатичні агенти, які є громадянами України або
  постійно в ній проживають, — лише щодо офіційних дій, вчи­
  нених ними при виконанні своїх функцій;

• адміністративно-технічний персонал дипломатичних пред­
  ставництв і члени його сімей;

• консульські посадові особи консульської установи, яким
  доручено виконання консульських функцій.

При з'ясуванні обсягу дипломатичного імунітету консуль­ських посадових осіб і консульських службовців, співробітників адміністративно-технічного та обслуговуючого персоналу дипло­матичних представництв, а також членів сімей цих осіб необ­хідно звертатись і до конкретних угод між Україною та відпо­відними державами про заснування дипломатичного чи консуль­ського представництва. Цими угодами вказаним особам на під­ставі взаємності може бути наданий більший обсяг імунітету, ніж це передбачається загальними міжнародно-правовими актами.

8. Як і у справах про злочини, скоєні громадянами України, норми КПК у повному об'ємі застосовуються при провадженні в справах про злочини, скоєні особами без громадянства.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про громадянство Ук­раїни" від 18 січня 2001 р. особою без громадянства визнається особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином. У таких осіб відсутнє громадянство будь-якої держави, а значить, і відповідні взаємні права і обо­в'язки. У той же час, у відповідності з ч.І ст.26 Конституції України, особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і сво­бодами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, — за винятками, встановленими Конституцією, зако­нами чи міжнародними договорами України.

Особливості норм кримінально-процесуального законодавства щодо злочинів, вчинених особами без громадянства, полягають у тому, що вони застосовуються незалежно від того, перебувають ці особи на території України на законних підставах чи незаконно.

С т а т т я 4. Обов'язок порушити кримінальну спра­ву і розкрити злочин

Суд, прокурор, слідчий і орган дізнання зобов'язані в межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення події зло­чину, осіб, винних у вчиненні злочину, і до їх покарання.

19

1. Ст.4 закріплює обов'язок суду, прокурора і органу ді­
знання порушувати кримінальну справу при дотриманні таких
умов:

• повноваження певного' суб'єкта порушувати кримінальну
  справу повинні входити до кола його компетенції;

• кожен випадок (діяння), з приводу якого порушується
  кримінальна справа, повинен мати ознаки злочину, тобто діяння
  повинні мати ознаки, які дають підстави вважати, що у своїй
  сукупності вони утворюють склад конкретного злочину, передба­
  ченого Кримінальним кодексом.

2. Відповідно до ч.З ст.98 КПК до компетенції судді відне­
   сено порушення справ, лише зазначених у ч.І ст.27 КПК.

3. Обов'язок порушити за наявності вказаних умов кримі­
   нальну справу нерозривно пов'язується з обов'язком суду, слідчо­
   го, органу дізнання вжити всіх передбачених кримінально-про­
   цесуальним законом заходів для встановлення:

а) події злочину, що означає необхідність:

• максимально повної реконструкції, створення ідеальної
  моделі події (діяння), що послужила підставою для порушення
  кримінальної справи;

• оцінки встановлених ознак події (діяння) з точки зору їх
  відповідності ознакам конкретного складу злочину або злочинів
  (об'єкта, об'єктивної сторони, суб'єкта, суб'єктивної сторони),
  передбачених Кримінальним кодексом України;

• встановлення відповідності норми Кримінального кодексу,
  яка закріплює склад злочину, ознакам діяння, з приводу якого
  порушено кримінальну справу. Це тягне за собою необхідність
  встановлення ряду характеристик вказаної норми: чи діяла вона
  в момент вчинення події, чи були з того часу до неї внесені
  зміни, чи не втратила вона чинності на даний момент;

б) осіб, винних у вчиненні злочину, тобто:

• осіб, які вчинили діяння, що містить ознаки конкретного
  злочину, передбаченого Кримінальним кодексом України, і стало
  підставою для порушення кримінальної справи;

• чи може підозрювана особа бути суб'єктом даного злочи­
  ну, тобто чи відповідають ознаки її діяння ознакам суб'єкта і
  суб'єктивної сторони діяння, що входять до складу певного
  злочину.

4. Коментована стаття зобов'язує суд, прокурора, слідчого і
орган дізнання вжити всіх передбачених законом заходів до
покарання осіб, винних у вчиненні злочину. Слід мати на увазі,
що право визначати кримінальне покарання вказаним особам є
прерогативою правосуддя і належить виключно суду. Це поло­
ження закріплене у ч.І ст.124 Конституції України. Тому лише
по відношенню до суду зміст обов'язку, що розглядається, слід
розуміти як діяльність по визначенню виду і міри кримінального
покарання.

Стосовно прокурора, слідчого і органу дізнання зміст цього обов'язку полягає у необхідності встановлення і відповідного процесуального закріплення всіх об'єктивних і суб'єктивних об­ставин справи, що дасть змогу суду визначити злочинцю обґрун­товану і справедливу міру покарання.

20

Усі дії компетентних суб'єктів, спрямовані на реалізацію встановлених цією статтею обов'язків, повинні здійснюватись у повному об'ємі та у суворій відповідності з вимогами криміналь­но-процесуального закону, оскільки згідно з ч.З ст.62 Конституції України "Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одер­жаних незаконним шляхом, а також на припущеннях".

С т а т т я 5. Недопустимість притягнення як обви­нуваченого інакше ніж на підставах і в порядку, встановлених законом

Ніхто не може бути притягнутий як обвинувачений інакше ніж на підставах і в порядку, встановлених законом.

* * *

1. П.1 ч.З ст.129 Конституції України визначає законність
   як одну із основних засад судочинства в Україні. Норма, що
   міститься у ст.5 КПК, є однією з форм втілення цього консти­
   туційного положення в національне законодавство. Приписи ко­
   ментованої статті спрямовані на запобігання притягненню до
   кримінальної відповідальності осіб, невинних у вчиненні злочину,
   що, відповідно до ст.2 КПК, є одним із завдань кримінального
   судочинства України. Це завдання може бути вирішене лише на
   основі неухильного додержання при провадженні в кримінальній
   справі норм кримінального та кримінально-процесуального зако­
   нодавства.

2. Підставою для притягнення до відповідальності особи як
   обвинуваченого відповідно до ст.131 КПК (див. коментар) є на­
   явність достатніх доказів, які вказують на вчинення саме цією
   особою злочину, в якому вона обвинувачується.

Загальний порядок притягнення особи як обвинуваченого та певні його особливості встановлюються у ст.132, 133, 140—142, 144, 251, 426, 430 і 438 КПК (див. коментарі).

3. Ст.2 КПК серед завдань кримінального судочинства визна­
чає гарантування від безпідставного покарання невинних у скоєн­
ні злочину. Притягнення як обвинуваченого є притягненням до
кримінальної відповідальності. Однією з юридичних гарантій за­
безпечення недопустимості притягнення як обвинуваченого інакше
ніж на підставах і в порядку, встановлених законом, є те, що
ст.372 КК визначає дії службових осіб, які порушують цю ви­
могу, злочином.

С т а т т я 6. Обставини, що виключають проваджен­ня в кримінальній справі

Кримінальну справу не може бути порушено, а пору­шена справа підлягає закриттю:

1. за відсутністю події злочину;

2. за відсутністю в діянні складу злочину;

21

3. (виключено);

4. внаслідок акту амністії, якщо він усуває застосу­
   вання покарання за вчинене діяння, а також в зв'язку з
   помилуванням окремих осіб;

5. щодо особи, яка не досягла на час вчинення суспіль­
   не небезпечного діяння одинадцятирічного віку;

6. за примиренням обвинуваченого, підсудного з по­
   терпілим у справах, які порушуються не інакше як за
   скаргою потерпілого, крім випадків, передбачених части­
   нами 2, 4 і 5 статті 27 цього Кодексу;

7) за відсутністю скарги потерпілого, якщо справу
може бути порушено не інакше як за його скаргою, крім
випадків, коли прокуророві надано право порушувати спра­
ви і при відсутності скарги потерпілого (частина 3 статті
27 цього Кодексу);

8. щодо померлого, за винятком випадків, коли прова­
   дження в справі є необхідним для реабілітації померлого
   або відновлення справи щодо інших осіб за нововиявле-
   ними обставинами;

9. щодо особи, про яку є вирок по тому ж обвинува­
   ченню, що набрав законної сили, або ухвала чи постанова
   суду про закриття справи з тієї ж підстави;

10) щодо особи, про яку є нескасована постанова
органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи
по тому ж обвинуваченню;

11) якщо про відмову в порушенні справи по тому ж
факту є нескасована постанова органу дізнання, слідчого,
прокурора.

Якщо обставини, зазначені в пунктах 1, 2 і 4 цієї статті, виявляються в стадії судового розгляду, суд дово­дить розгляд справи до кінця і у випадках, передбачених пунктами 1 і 2 цієї статті, постановляє виправдувальний вирок, а у випадках, передбачених пунктом 4, — обвину­вальний вирок із звільненням засудженого від покарання.

Закриття справи на підставах, зазначених у пункті 4 цієї статті, не допускається, якщо обвинувачений проти цього заперечує. В цьому разі провадження у справі про­довжується в звичайному порядку.

У разі наявності достатніх підстав вважати, що су-спільно небезпечне діяння вчинено особою, яка досягла одинадцяти років, але до виповнення віку, з якого зако­ном передбачена кримінальна відповідальність, по факту цього діяння порушується кримінальна справа. Така спра-

22

ва вирішується у порядку, передбаченому статтею 7³ цього Кодексу.

Якщо в ході дізнання, досудового чи судового слідства або перевірки, що проводилась на підставах, передбачених частиною 4 статті 97 цього Кодексу, поряд з обставинами, зазначеними у пунктах 1, 2, 4, 6, 7, 9—11 частини 1 цієї статті, що виключають провадження у кримінальній спра­ві, у діянні особи будуть виявлені ознаки адміністра­тивного правопорушення, орган дізнання, слідчий, проку­рор, суд або суддя зобов'язані направити відповідні мате­ріали органу (посадовій особі), уповноваженому розгля­дати справу про таке адміністративне правопорушення.

* * *

1. Коментована стаття містить перелік обставин, які в обо­
в'язковому порядку виключають можливість початку чи подаль­
шого руху кримінального процесу (на відміну від обставин,
вказаних у ст.7—11^і КПК, де йдеться про право прокурора або
слідчого за згодою прокурора направляти справу до суду для
вирішення питання про звільнення від кримінальної відповідаль­
ності).

Кримінальна справа також закривається при недоведенні участі обвинуваченого у вчиненні злочину за п.2 ст.213 КПК.

2. Подія злочину відсутня, якщо не було самого факту
(події) злочину, про який повідомили до правоохоронних органів
як про суспільно небезпечне діяння, передбачене Кримінальним
кодексом України. Це, наприклад, може бути повідомлення про
крадіжку у зв'язку із зникненням коштовностей з квартири, які
потім були знайдені там же. Або коли подія є наслідком нещас­
ного випадку, самогубства та ін. (див. п.1 ч.І ст.6 КПК).

3. У діях конкретної особи відсутній склад злочину (див. п.2
ч.І коментованої статті), коли встановлено, що діяння, у
якому є ознаки злочину, дійсно вчинене, але не даною особою, а
іншою, або ж воно не передбачене чи не розцінюється Криміналь­
ним кодексом України як злочин.

Зокрема, останнє стосується необхідної оборони (див. ст.36 КК), уявної оборони (див. ст.37 КК), затримання особи, що вчинила злочин (див. ст.38 КК); крайньої необхідності (див. ст.39 КК)', вчинення дій під безпосереднім впливом фізичного або психічного примусу (див. ст.40 КК); дій або бездіяльності особи, якщо вони були вчинені з метою виконання законного наказу або розпорядження (див. ст.41 КК); діяння або бездіяль­ність, вчинені в умовах виправданого ризику для досягнення значної суспільно корисної мети (див. ст.42 КК), а також вимушене заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам осо­бою, яка виконувала спеціальне завдання, беручи участь в орга­нізованій групі чи злочинній організації з метою попередження чи розкриття їх злочинної діяльності (див. ст.43 КК). Склад зло­чину в діях особи буде відсутній і у разі її добровільної відмови

23

від доведення злочину до кінця, якщо фактично вчинене нею не містить складу іншого злочину (див. ст.17 КК).

4. Амністія — це повне або часткове звільнення від кри­
мінальної відповідальності і покарання осіб, які вчинили зло­
чини, на підставі закону України про амністію. Дія цього закону
поширюється на злочини, вчинені до дня набрання ним чинності.

Відповідно до ч.З ст.92 Конституції України видання акту (закону) про амністію належить до компетенції Верховної Ради України. Загальні положення про амністію регулюються Законом України "Про застосування амністії в Україні" від 1 жовтня 1996 р.

Згідно з ч.З коментованої статті амністія не застосовується, якщо проти цього заперечує обвинувачений (наприклад, він не визнає своєї вини у вчиненні інкримінованого йому злочину). У такому випадку провадження в справі продовжується у зви­чайному порядку, справа направляється до суду, який розглядає її, і якщо вина підсудного доказана — постановляє обвину­вальний вирок із звільненням засудженого від покарання (див. ч.2, 3 ст.6 КПК).

Помилування осіб здійснюється Президентом України, якому право на помилування надає п.27 ч.І ст.106 Конституції України. Загальні положення про помилування відображені у Положенні про порядок здійснення помилування (затверджене Указом Прези­дента України № 588/2000 від 12 квітня 2000 р.).

На відміну від застосування закону про амністію, який не має персоніфікованого характеру і на підставі якого стосовно кожної конкретної особи має бути прийняте рішення про звіль­нення від покарання, при застосуванні помилування сам Указ є підставою для звільнення, оскільки він проголошений стосовно певної особи (або групи осіб, персонально вказаних в акті про помилування).

У п.4 ч.І ст.6 КПК йдеться про випадки помилування окре­мих осіб ще до порушення кримінальної справи щодо них або під час досудового слідства. Але, відповідно до зазначеного Поло­ження про порядок здійснення помилування, воно, як правило, здійснюється стосовно осіб, вже засуджених за вчинення злочинів.

5. Кримінальна справа підлягає закриттю, якщо суспільно
небезпечне діяння вчинене особою, яка не досягла одинадцяти­
річного віку (див. п.5 ч.І ст.6 КПК).

Відповідно до чинного Кримінального кодексу України кри­мінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років (див. ч.І ст.22 КК), а за тяжкі злочини — з чотирнадцяти років (див. ч.2 ст.22 КК). Але у разі наявності достатніх підстав вважати, що суспільно небез­печне діяння вчинене особою, яка досягла одинадцятирічного віку, але не досягла віку, передбаченого ст.22 КК, по факту цього діяння порушується кримінальна справа. Порядок вирі­шення таких справ передбачений ч.І—3 ст.7⁸ КПК. Причому ч.4 зазначеної статті передбачає порядок закриття справ про вчи­нення суспільно небезпечних діянь дитиною, яка не досягла одинадцятирічного віку (див. коментар до ст.7³ КПК).

24

6. Кримінальна справа не може бути порушена, якщо від­
сутня скарга потерпілого у справі, якщо така справа відноситься
до справ, які можуть бути порушені не інакше, як за скаргою
потерпілих.

Якщо така справа порушена за скаргою потерпілого, то вона підлягає закриттю у разі примирення обвинуваченого, підсудного з потерпілим, крім випадків, передбачених ч.2, 3, 4 ст.27 КПК (у п.6 ч.І ст.6 КПК помилково вказано: "частинами 2, 4, 5 ст.27 цього Кодексу", оскільки ч.5 названої статті виключена на під­ставі Закону України № 2533-ПІ від 21 червня 2001 р.).

Про особливості порушення таких справ і провадження в них див. коментар до ст.27 і 251 КПК.

7. Підлягає закриттю кримінальна справа щодо померлого,
який вчинив злочин, оскільки ця обставина робить подальше
провадження безпредметним (див. п.8 ч.І ст.6 КПК).

Але коментована стаття передбачає випадки, коли прова­дження в справі є необхідним для реабілітації померлого (з ме­тою, наприклад, відновлення його честі і репутації). Тому близь­кі родичі і громадські організації вправі у таких випадках просити про доведення досудового слідства до кінця (див. ч.З ст.215 КПК).

У подальшому справа щодо померлої особи може бути за­крита на досудовому слідстві за відсутності події злочину (див. п.1 ч.І ст.6 КПК) або складу злочину в діяннях померлого (див. п.2 ч.1 ст.6 КПК), а також за п.2 ст.213 КПК (якщо особу було притягнуто як обвинуваченого). Коли ж обвинувачення не було спростоване, справа надсилається до суду, де за наявності відпо­відних підстав суд або виправдовує померлого (див. ч.5 ст.327 КПК) або закриває справу.

Справа щодо померлого також не підлягає закриттю, якщо провадження в ній необхідне для відновлення справи щодо інших осіб за нововиявленими обставинами.

8. Відповідно до ст.403 КПК вирок, ухвала і постанова суду,
що набрали законної сили, є обов'язковими для всіх державних і
громадських підприємств, організацій, установ, службових осіб та
громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Тому, якщо стосовно особи є вирок, що набрав законної сили, або ухвала чи постанова суду про закриття справи з тієї ж підстави, кримінальна справа не може бути порушена, а пору­шена підлягає закриттю (див. п.9 ч.І ст.6 КПК).

9. Постанови органу дізнання, прокурора, слідчого, винесені
відповідно до закону, також є обов'язковим для виконання всіма
підприємствами, організаціями, установами, службовими особами
і громадянами (див. ч.4 ст.25, ч.5 ст.114 КПК). Тому наявність
стосовно конкретної особи не скасованої постанови зазначених
службових осіб про закриття справи за тим же обвинуваченням
або про відмову в порушенні справи за тим же фактом виключає
порушення справи чи її розслідування (див. п.10, 11 ч.І ст.6
КПК).

25

Стаття 7. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності і від покарання вна­слідок зміни обстановки

Суд вправі звільнити підсудного від кримінальної від­повідальності, коли буде визнано, що на час розгляду справи в суді внаслідок зміни обстановки вчинене особою діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільне небезпечною.

Прокурор, а також слідчий за згодою прокурора за наявності підстав, зазначених у статті 48 Кримінального кодексу України, складає мотивовану постанову про на­правлення справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.

За наявності підстав, зазначених у статті 48 Кримі­нального кодексу України, у справах, які надійшли до суду з обвинувальним висновком, суд у судовому засіданні виносить постанову про закриття справи.

При закритті кримінальної справи з цих підстав ма­ють додержуватися вимоги, зазначені в частинах 2 і З статті 7^і цього Кодексу.

Суд своїм вироком може звільнити від покарання особу, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяж­кості, коли визнає, що з урахуванням бездоганної пове­дінки і сумлінного ставлення до праці цю особу на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільно не­безпечною.

Особа також може бути за вироком суду звільнена від відповідальності чи покарання на підставах, передбачених статтями 49 і 74 Кримінального кодексу України.

* * *

1. Матеріально-правовими підставами для звільнення від кри­мінальної відповідальності у зв'язку із зміною обстановки є вчинення вперше злочину невеликої або середньої тяжкості (див. ст.48 КК). Тобто йдеться про вчинення злочину, де санкція статті, за якою кваліфіковані дії обвинуваченого, передбачає позбавлення волі на строк не більше двох років (злочин неве­ликої тяжкості — див. ч.2 ст.12 КК) або позбавлення волі на строк не більше п'яти років (злочини середньої тяжкості — див. ч.З ст.12 КК).

Особою, яка вперше вчинила злочин, вважається: раніше не судима особа; така, стосовно якої немає порушеної кримінальної справи; судимість якої погашена або знята в передбаченому законом порядку; така, що раніше звільнялась від кримінальної відповідальності у відповідності з чинним законодавством.

2. Процесуально-правовими підставами звільнення від кримі­
нальної відповідальності є: притягнення особи як обвинуваченого;
настання умов, коли внаслідок зміни обстановки вчинене особою
діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала
бути суспільне небезпечною.

Втрата суспільної небезпечності діяння може пояснюватися значними змінами у соціально-економічних, політичних, мораль­них умовах життя суспільства у масштабах всієї країни або суттєвими змінами умов життя групи людей (у регіоні, в уста­нові, на підприємстві, в трудовому колективі). Ці зміни вплива­ють на суспільну правосвідомість, яка в нових умовах не сприй­має як суспільне небезпечне діяння, яке, вчинене в інших обставинах, становило значну небезпеку для суспільства.

Втрата суспільної небезпечності діяння не означає відсутності підстав для кримінальної відповідальності, бо на час вчинення це діяння мало склад злочину та було підставою для кримінальної відповідальності. Тому для застосування ст.48 КК необхідно вста­новити, в чому конкретно виразилась зміна обстановки і чому вона потягла за собою втрату суспільної небезпечності вчиненого діяння.

Втрата суспільної небезпеки з боку особи, яка вчинила злочин, може пояснюватися суттєвою зміною обстановки в житті конкретної людини. Окрім того, про це може свідчити і правиль­на, об'єктивна оцінка такою особою своєї поведінки після вчи­нення злочину; її спосіб життя та сумлінне виконання професій­них та громадських обов'язків. Йдеться про такі зміни в її особистості, які доводять факт виправлення і свідчать про віро­гідність не вчинення нею злочинів у майбутньому.

Найбільш типовими ситуаціями такої зміни обстановки буде, наприклад, перебування особи в іншому трудовому колективі, усунення її з раніше займаної посади, перебування на час роз­слідування в армії та ін. До іншої групи можна віднести зміну умов, пов'язаних з особою злочинця: розрив відносин з кри­мінальним середовищем, під впливом якого був вчинений злочин; одруження; тяжке захворювання; вагітність; вчинення корисного або героїчного поступку та ін.

3. Встановивши наявність підстав, зазначених у ст.48 КК,
слідчий за згодою прокурора складає мотивовану постанову про
направлення справи до суду для вирішення питання про звіль­
нення особи від кримінальної відповідальності.

При цьому ще до направлення справи до суду обвинува­ченому, окрім сутності обвинувачення та підстав звільнення від відповідальності, повинно бути роз'яснене право заперечувати проти закриття справи внаслідок зміни обстановки. Якщо обви­нувачений заперечує проти звільнення від кримінальної відпо­відальності за таких обставин, провадження у справі продовжу­ється у звичайному порядку (див. ч.2, 3 стп.7¹ КПК).

З постановою про направлення справи до суду прокурор або слідчий повинні ознайомити як обвинуваченого і його захисника, так і потерпілого або його представника. А в разі їх вимоги — ознайомити з усіма матеріалами справи та роз'яснити права, передбачені КПК (див. ч.4 ст.7¹ КПК).

27

При розгляді справи, яка надійшла до суду з обвинувальним висновком, за наявності підстав, передбачених ст.48 КК, суд у судовому засіданні виносить постанову про закриття справи.

4. Суд на підставі ч.5 ст.7 КПК може своїм вироком звіль­нити від покарання особу, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, якщо на час розгляду справи у суді вона не може вважатися суспільно небезпечною, оскільки виправилась, довівши .це бездоганною поведінкою і чесним ставленням до праці.

Аналогічно за ч.б ст.7 КПК особа може бути за вироком суду звільнена від кримінальної відповідальності чи покарання на підставах, передбачених ст.49 КК (у зв'язку із закінченням строку давності — див. коментар до ст.11¹ КПК) і ч.4, 5 ст.74 КК, де визначені загальні питання звільнення особи від пока­рання та його подальшого відбування.

Стаття?¹. Закриття кримінальної справи у зв'яз­ку з дійовим каяттям, з примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпі­лим, із застосуванням примусових за­ходів виховного характеру, з переда­чею особи на поруки або із закінчен­ням строків давності

Провадження в кримінальній справі може бути закри­то судом у зв'язку:

1. з дійовим каяттям;

2. з примиренням обвинуваченого, підсудного з потер­
   пілим;

3. із застосуванням до неповнолітнього примусових
   заходів виховного характеру в порядку, передбаченому
   статтею 447 цього Кодексу;

4. з передачею особи на поруки колективу підпри­
   ємства, установи чи організації;

5. із закінченням строків давності.

До направлення кримінальної справи до суду особі по­винно бути роз'яснено сутність обвинувачення, підставу звільнення від кримінальної відповідальності і право за­перечувати проти закриття справи з цієї підстави.

Направлення кримінальної справи до суду з підстав, зазначених у цій статті, не допускається, якщо обвину­вачений, підсудний проти цього заперечує. В цьому разі провадження у справі продовжується в звичайному по­рядку.

28

Прокурор або слідчий в разі винесення постанови про направлення справи до суду у випадках, передбачених у частині першій статті 7^і цього Кодексу, повинні озна­йомити обвинуваченого, його захисника, потерпілого або його представника з названою постановою, а в разі їх вимоги — з усіма матеріалами справи та роз'яснити їх права, передбачені цим Кодексом.

* * *

1. У коментованій статті закріплені положення, які регулю­
   ють порядок декриміналізації діянь, що містять ознаки злочину.
   Йдеться про загальні положення порядку закриття кримінальних
   справ за так званими нереабілітуючими обставинами: у зв'язку з
   дійовим каяттям (див. коментар до ст.7² КПК); примиренням
   обвинуваченого, підсудного з потерпілим (див. ст.8 КПК); за­
   стосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного
   характеру в порядку, передбаченому ст.447 цього Кодексу (див.
   ст.9 КПК); передачею особи на поруки колективу підприємства,
   установи чи організації (див. ст.10 КПК) та у зв'язку із закін­
   ченням строків давності (див. ст.11¹ КПК).

2. Оскільки особу, яка вчинила злочин, винною може ви­
   знати тільки суд, то і закрити справу з названих підстав може
   тільки суд (див. ч.2 ст.44 КК).

Порядок закриття справ за вказаними підставами передбачає необхідність:

• притягнення особи як обвинуваченого та роз'яснення суті
  обвинувачення (тільки коли особа точно знає, у вчинені якого
  злочину обвинувачується, вона може реалізувати своє право на
  захист та відповідно сформувати своє ставлення до обвинува­
  чення);

• роз'яснення підстави звільнення від кримінальної відпо­
  відальності і права заперечувати проти закриття справи з цієї
  підстави (якщо обвинувачений заперечує проти закриття справи
  за зазначеними підставами, провадження продовжується в зви­
  чайному порядку і справа направляється з обвинувальним ви­
  сновком до суду);

• винесення прокурором або слідчим за згодою прокурора
  мотивованої постанови про направлення справи до суду для
  вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримі­
  нальної відповідальності;

• ознайомлення обвинуваченого, його захисника, потерпілого
  або його представника з названою постановою, а в разі їх вимоги —
  з усіма матеріалами' справи та роз'яснення їх прав, передбачених
  КПК;

• оформлення постановою суду рішення про звільнення
  особи від кримінальної відповідальності;

• звільнення від кримінальної відповідальності у справах,
  які надійшли до суду з обвинувальним висновком, винесення
  постанови про закриття справи у судовому засіданні (наприклад,
  коли на досудовому слідстві обвинувачений заперечував проти
  закриття справи проти нього з матеріально-правових підстав).

29

Стаття 7². Порядок звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям

Прокурор, а також слідчий за згодою прокурора за наявності підстав, зазначених у статті 45 Кримінального кодексу України, вправі своєю мотивованою постановою направити кримінальну справу до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності.

За наявності підстав, зазначених у статті 45 Кри­мінального кодексу України, у справах, які надійшли до суду з обвинувальним висновком, суд у судовому засіданні виносить постанову про закриття справи.

* * *

1. Матеріально-правовими підставами звільнення від кримі­
нальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям е вчинення
вперше злочину невеликої тяжкості (див. ст.45 КК).

Процесуально-правовими підставами е:

• притягнення особи як обвинуваченого;

• дійове каяття особи, яке проявляється в активних пози­
  тивних діях;

• активне сприяння розкриттю злочину;

• повне відшкодування завданих збитків, усунення заподія­
  ної шкоди.

2. Дійове каяття як підстава звільнення може бути застосо­
   ване лише щодо осіб, які вчинили злочини вперше. Особою, яка
   вперше вчинила злочин, вважається: раніше не судима особа;
   така, стосовно якої немає порушеної кримінальної справи; суди­
   мість якої погашена або знята в передбаченому законом порядку;
   така, що раніше звільнялась від кримінальної відповідальності
   згідно з чинним законодавством.

3. Звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв'яз­
   ку з дійовим каяттям можливе лише за злочин, що відноситься
   до категорії невеликої тяжкості. Тобто санкція статті, за якою
   кваліфіковано дії обвинуваченого, або взагалі не передбачає позбав­
   лення волі, або передбачає позбавлення волі на строк не більше
   двох років (див. ч.2 ст.12 КК).

Особлива частина Кримінального кодексу України містить спеціальні норми звільнення від кримінальної відповідальності осіб, що вчинили злочини середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі. Чинний Кодекс передбачає 14 таких випадків.

Йдеться про державну зраду (див. ч.2 ст.111 КК); шпигунство (див. ч2 ст.114 КК); невиплату заробітної плати, стипендій, пенсій чи інших установлених законом виплат (див. ч.З ст.175 КК); ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових пла­тежів (див. ч.4 ст.212 КК); створення злочинної організації (див. ч.2 ст.255 КК); терористичний акт (див. ч.5 ст.258 КК); створен­ня не передбачених законом воєнізованих або збройних форму-

30

вань (див. ч.б ст.260 КК)', незаконне поводження зі зброєю, бойо­вими припасами або вибуховими речовинами (див. ч.З ст.263 КК); незаконне заволодіння транспортним засобом (див. ч.4 стп.289 КК); незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, пе­ревезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психо­тропних речовин або їх аналогів (див. ч.4 ст.307 КК); незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту (див. ч.4 ст.309 КК); незаконне вироб­ництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пе­ресилання прекурсорів (див. ч.4 ст.311 КК); давання хабара (див. ч.З ст.369 КК); поняття військового злочину (див. ч.4 стп.401 КК). Всі вони (за винятком ч.4 ст.401 КК, що містить факультативне звільнення) передбачають обов'язкове звільнення від криміналь­ної відповідальності у зв'язку із дійовим каяттям з урахуванням як специфіки самих злочинів, так і форм поведінки осіб після їх вчинення.

4. Дійове каяття проявляється в активних позитивних діях,
перелік яких наведений у ст.45 КК: щире покаяння; активне
сприяння розкриттю злочину; повне відшкодування завданих
збитків; усунення заподіяної шкоди.

Про щире покаяння перш за все свідчить добровільне з'яв­лення із зізнанням. Йдеться про випадки, коли заявник з осо­бистої волі, без примушення повідомляє про злочин, стосовно якого органам влади або ще зовсім нічого не відомо, або за фактом злочину порушена кримінальна справа, і сам віддає себе в руки правоохоронних органів.

Другим проявом дійового каяття є активне сприяння самого правопорушника розкриттю злочину. Воно може полягати у по­відомленні слідчому або судді невідомих їм раніше відомостей; наданні допомоги в збиранні доказів; видачі знаряддя та засобів вчинення злочину; сприянні у пошуках викраденого; викритті інших учасників злочину та ін.

Дійове каяття обов'язково передбачає добровільне відшкоду­вання спричинених втрат. Тобто винна особа компенсує майнову шкоду у грошовій або іншій формі. Це також можуть бути дії, спрямовані на усунення заподіяної шкоди: надання допомоги у лікуванні потерпілому; ліквідування своїм трудом завданих пошко­джень або порушень (налагодження пошкодженого майна та ін.); загладжування причиненої моральної шкоди (наприклад, прине­сення пробачення за нанесення образи) та ін.

5. За наявності підстав, зазначених у ст.45 КК, прокурор або
слідчий за згодою прокурора вправі своєю мотивованою поста­
новою направити кримінальну справу до суду для вирішення
питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відпо­
відальності.

До направлення справи із зазначеною постановою до суду обвинуваченому роз'ясняється сутність обвинувачення, підстави звільнення від кримінальної відповідальності, а також право заперечувати проти закриття справи з цієї підстави. І якщо підсудний заперечує проти закриття справи, то провадження в

31

справі продовжується в звичайному порядку (див. ч.2, 3 спг.7¹ КПК).

З постановою про направлення справи до суду прокурор або слідчий повинні ознайомити як обвинуваченого і його захисника, так і потерпілого або його представника. А в разі їх вимоги — ознайомити з усіма матеріалами справи та роз'яснити їх права, передбачені КПК (див. ч.4 ст.7¹ КПК).

6. При розгляді справи, яка надійшла до суду з обвину­вальним висновком, за наявності зазначених підстав (див. ст.45 КК) суд у судовому засіданні виносить постанову про закриття справи.

Стаття?³. Порядок вирішення справ про суспіль­не небезпечні діяння, вчинені особою, яка не досягла віку, з якого можлива кримінальна відповідальність

Слідчий, встановивши в кримінальній справі, що су-спільно небезпечне діяння, вчинене особою у віці від одинадцяти років і до виповнення віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, виносить мотивовану поста­нову про закриття справи та застосування до неповно­літнього примусових заходів виховного характеру. Справа разом з постановою направляється прокурору.

Неповнолітньому, щодо якого винесено постанову, а також його батькам або особам, що їх замінюють, перед направленням справи прокурору надається можливість озна­йомитись з усіма матеріалами справи, при цьому вони мають право користуватися послугами захисника.

Якщо встановлено, що особу, яка вчинила у віці від одинадцяти до чотирнадцяти років суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, за яке Криміналь­ним кодексом України передбачене покарання у виді поз­бавлення волі понад п'ять років, необхідно у зв'язку з цим негайно ізолювати, то за постановою слідчого або органу дізнання, за згодою прокурора за вмотивованим рішенням суду, її може бути поміщено у приймальник-розподільник для неповнолітніх на строк до ЗО діб. Участь захисника у цьому разі забезпечується з моменту поміщення неповно­літнього у приймальник-розподільник.

Слідчий, встановивши в кримінальній справі, що су­спільно небезпечне діяння вчинено дитиною, яка не до­сягла одинадцятирічного віку, виносить постанову про закриття справи з додержанням вимог частини другої цієї статті, про що повідомляє прокурора і службу в справах неповнолітніх за місцем проживання дитини.

32

1. Коментована стаття регулює порядок закриття справ про
суспільне небезпечні діяння, вчинені неповнолітніми до досяг­
нення віку, з якого можлива кримінальна відповідальність.

Порядок звільнення від кримінальної відповідальності непов­нолітніх, які вчинили злочин після досягнення зазначеного віку, регулюється ст.9 КПК.

У відповідності із чинним законодавством за загальним пра­вилом кримінальній відповідальності підлягають неповнолітні, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років (див. ч.І ст.22 КК), але за вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів підлягають кримінальній відповідальності і неповнолітні у віці від 14-ти років (див. ч.2 ст.22 КК).

2. У коментованій статті йдеться про неповнолітніх у віці від
11 до 14—16 років (ч.4 ст.7³ КПК передбачає порядок закриття
справ за вчинення суспільно небезпечного діяння дитиною, яка
не досягла 11-річного віку). У разі вчинення у віці від 11 років
до виповнення віку, з якого можлива кримінальна відповідаль­
ність суспільно небезпечного діяння порушується справа. Слідчий
виносить мотивовану постанову про закриття справи та про
застосування до неповнолітнього заходів виховного характеру.
Справа разом з постановою направляється прокурору, який за
наявності відповідних підстав дає письмову згоду з зазначеною
постановою і направляє справу до суду.

Згідно з ч.2 ст.97 КК суд застосовує до такої особи примусові заходи виховного характеру, передбачені ч.2 ст.105 КК: застере­ження, обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього; передачу неповнолітнього під нагляд батьків чи під нагляд педагогічного або трудового колективу, а також окремим громадянам; покладення на неповнолітнього, який досяг 15-річного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'яз­ку відшкодувати заподіяні майнові збитки; направлення непов­нолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення.

3. Перед направленням справи з постановою прокурору не­
   повнолітньому, стосовно якого винесена постанова, а також його
   батькам або особам, які їх замінюють, надається можливість
   ознайомитись з усіма матеріалами справи. При цьому зазначені
   особи можуть користуватися послугами захисника.

4. Якщо йдеться про вчинення неповнолітнім суспільно не­
   безпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, за яке Кри­
   мінальним кодексом України передбачене покарання у виді по­
   збавлення волі понад п'ять років, то виникає необхідність у
   негайному його ізолюванні. За постановою слідчого або органу
   дізнання, за згодою прокурора, за вмотивованим рішенням суду
   таку особу можуть помістити на строк до ЗО діб у приймаль-
   ник-розподільник для неповнолітніх (див. коментар до ст.447
   КПК). Участь захисника у цьому разі забезпечується з моменту
   поміщення неповнолітнього у приймальник-розподільник (див.
   п.в ч.І ст.45 КПК).

5. Якщо суспільно небезпечне діяння вчинене дитиною, яка
   не досягла 11-річного віку, слідчий виносить мотивовану поста-

2 2—445

33

нову про закриття справи з додержанням вимог ч.2 коментованої статті (тобто з наданням можливості ознайомитись неповноліт­ньому, його батькам та захиснику з матеріалами справи). Про прийняте рішення повідомляється прокурор та служба в справах неповнолітніх за місцем проживання дитини.

С т а т т я 8. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примирен­ням обвинуваченого, підсудного з по­терпілим

Прокурор, а також слідчий за згодою прокурора вправі за наявності підстав, зазначених у статті 46 Криміналь­ного кодексу України, винести мотивовану постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідаль­ності.

За наявності підстав, зазначених у статті 46 Кримі­нального кодексу України, у справах, які надійшли до суду з обвинувальним висновком, суд у судовому засіданні виносить постанову про закриття справи.

* * *

1. Матеріально-правовими підставами звільнення від кримі­
нальної відповідальності у зв'язку із примиренням обвинува­
ченого, підсудного з потерпілим є вчинення вперше злочину
невеликої тяжкості (див. ст.46 КК). Тобто йдеться про вчинення
злочину, де санкція статті, за якою кваліфіковані дії обвинува­
ченого, передбачає позбавлення волі на строк не більше двох
років (див. ч.2 ст.12 КК).

Особою, яка вперше вчинила злочин, вважається: раніше не судима особа; така, стосовно якої немає порушеної кримінальної справи; судимість якої погашена або знята в передбаченому законом порядку; така, що раніше звільнялась від кримінальної відповідальності у відповідності з чинним законодавством.

2. Процесуально-правовими підставами звільнення від кримі­
нальної відповідальності таких осіб є:

• притягнення особи до відповідальності як обвинуваченого;

• оформлений у належній процесуальній формі факт прими­
  рення особи, яка вчинила злочин, з потерпілим;

• відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної
  шкоди.

3. Примирення може полягати у відмові потерпілого від
своїх попередніх претензій та вимог до особи, яка вчинила
злочин; у відмові від заяви про притягнення її до кримінальної
відповідальності; у проханні потерпілого закрити справу, поруше­
ну за його заявою.

Належною процесуальною формою відмови потерпілого від своїх попередніх претензій може бути його усна заява, процесу-

34

ально оформлена протоколом уповноваженою на те службовою особою; письмова заява потерпілого, яку він безпосередньо пере­дає слідчому, або нотаріально засвідчена заява потерпілого, якщо вона передається його представником.

4. Однією з підстав, необхідних для звільнення від кримі­
нальної відповідальності, є відшкодування завданих збитків або
усунення заподіяної шкоди. Винна особа ще до примирення
повинна загладити спричинені нею потерпілому збитки. Загла­
джування шкоди може означати як реальне відшкодування у
грошовій або в іншій формі заподіяних збитків, так і усунення
своїми силами матеріальної шкоди або компенсація моральної
шкоди.

Компенсація за спричинену шкоду повинна бути достатньою з точки зору не особи, що вчинила злочин, а самого потерпілого.

При цьому треба зазначити, що вказана підстава для звіль­нення від кримінальної відповідальності (відшкодування завданих збитків) має характер факультативної умови, тому що потерпілий може відмовитися від права вимагати таке відшкодування, чи від компенсації матеріальної або моральної шкоди, чи вибачити борг.

5. За наявності підстав, передбачених ст.46 КК, слідчий за
згодою прокурора виносить мотивовану постанову про направ­
лення справи в суд для вирішення питання про звільнення
обвинуваченого від кримінальної відповідальності у зв'язку з його
примиренням з потерпілим.

До направлення справи з зазначеною постановою до суду обвинуваченому роз'яснюється сутність обвинувачення, підстави звільнення від кримінальної відповідальності, а також право заперечувати проти закриття справи з цієї підстави. І якщо обвинувачений заперечує проти закриття справи, то провадження в справі продовжується в звичайному порядку (див. ч.2, 3 ст.7¹ КПК).

З постановою про направлення справи до суду прокурор або слідчий повинні ознайомити як обвинуваченого і його захисника, так і потерпілого або його представника. А в разі їх вимоги — ознайомити з усіма матеріалами справи та роз'яснити їх права, передбачені КПК (див. ч.4 ст.7¹ КПК).

6. При розгляді справи, яка надійшла до суду з обвинуваль­
ним висновком, за наявності зазначених підстав (див. ст.46 КК)
суд у судовому засіданні виносить постанову про закриття справи.

С т а т т я 9. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів ви­ховного характеру

Прокурор, а також слідчий за згодою прокурора на підставі, передбаченій частиною першою статті 97 Кримі­нального кодексу України, виносять мотивовану постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення неповнолітнього від кримінальної відпові-

35

дальності. У цьому разі неповнолітньому, з додержанням вимог статей 438 і 440 цього Кодексу, пред'являється обвинувачення і після винесення постанови пред'явля­ються всі матеріали справи. Справа із списком осіб, які підлягають виклику до суду, надсилається до суду про­курором.

За наявності підстав, зазначених у частині першій статті 97 Кримінального кодексу України, у справах, які надійшли до суду з обвинувальним висновком, суд у судо­вому засіданні виносить постанову про закриття справи.

* * *

1. Підставами для звільнення особи від кримінальної відпо­
відальності із застосуванням до неповнолітнього примусових за­
ходів виховного характеру є: вчинення вперше злочину невеликої
тяжкості; неповноліття особи та можливість її виправлення без
застосування заходів кримінального примусу (див. ч.І ст.97 КК).

Таким чином, йдеться про такі умови: по-перше, про вчи­нення злочину, де санкція статті передбачає позбавлення волі на строк не більше двох років (див. ч.2 ст.12 КК); по-друге, про ра­ніше не судиму неповнолітню особу; по-третє, про те, що виправ­лення неповнолітнього можливе без застосування покарання.

2. Обвинувачення неповнолітньому пред'являється з додер­
   жанням вимог ст.438 КПК: за розсудом слідчого чи прокурора
   або за клопотанням захисту на допиті можуть бути присутні
   педагог або лікар, батьки та інші законні представники неповно­
   літнього. Всі матеріали справи неповнолітньому пред'являються у
   відповідності зі ст.440 КПК: з дозволу слідчого може бути при­
   сутнім законний представник неповнолітнього.

3. За наявності підстав, передбачених ч.І ст.97 КК, проку­
   рор, а також слідчий за згодою прокурора виносять мотивовану
   постанову про направлення справи до суду для вирішення пи­
   тання про звільнення неповнолітнього від кримінальної відпо­
   відальності.

Про дії прокурора при отриманні справи з постановою слід­чого див. коментар до ст.232¹ КПК.

Якщо з боку неповнолітнього або його законного представ­ника відсутні заперечення щодо закриття кримінальної справи з цієї підстави, її надсилають до суду із списком осіб, які підля­гають виклику до суду.

4. Суд розглядає справу у відповідності із ст.447 КПК і за
наявності підстав, передбачених ч.І ст.97 КК, приймає рішення
про закриття кримінальної справи та вирішує питання про засто­
сування до неповнолітнього примусових заходів виховного ха­
рактеру, передбачених ст.105 КК (застереження; обмеження до­
звілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповноліт­
нього; передача неповнолітнього під нагляд батьків чи під нагляд
педагогічного або трудового колективу, а також окремим грома­
дянам; покладення на неповнолітнього, який досяг 15-річного
віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодувати
заподіяні майнові збитки; направлення неповнолітнього до спе-

36

ціальної навчально-виховної установи для дітей І підлітків до його виправлення, і поряд з цими заходами може бути призна-ченну неповнолітньому вихователя).

5. У разі ухилення неповнолітнього, що вчинив злочин від застосування до нього зазначених примусових заходів виховного характеру, ці заходи скасовуються і він притягується до кримі­нальної відповідальності (див. ч.З ст.97 КК).

Стаття 10. Порядок звільнення від криміналь­ної відповідальності у зв'язку з пере­дачею особи на поруки

Прокурор, а також слідчий за згодою прокурора впра­ві за наявності підстав, зазначених у статті 47 Кримі­нального кодексу України, своєю вмотивованою поста­новою направити справу в суд для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідаль­ності з передачею його на поруки колективу підприємства, установи чи організації за їхнім клопотанням про це, прийнятим на загальних зборах. Протокол загальних збо­рів додається до справи.

За клопотанням колективу прокурор, слідчий інфор­мують збори про обставини вчиненого злочину невеликої або середньої тяжкості.

За наявності підстав, зазначених у статті 47 Кримі­нального кодексу України, у справах, які надійшли до суду з обвинувальним висновком, суд у судовому засіданні виносить постанову про закриття справи.

Суд, прокурор, слідчий зобов'язані повідомити колек­тив про передачу їм особи на поруки.

* * *

1. Матеріально-правовими підставами звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею її на поруки є вчинення вперше злочину невеликої або середньої тяжкості (див. ст.47 КК). Тобто йдеться про вчинення злочину, де санкція статті, за якою кваліфіковані дії обвинуваченого, передбачає позбавлення волі на строк не більше двох років (злочин неве­ликої тяжкості — див. ч.2 ст.12 КК) або за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років (злочини середньої тяжкості — див. ч.З ст.12 КК).

Особою, яка вперше вчинила злочин, вважається: раніше не судима особа; стосовно якої немає порушеної кримінальної спра­ви; особа, судимість якої погашена або знята в передбаченому законом порядку; така, що раніше звільнялась від кримінальної відповідальності у відповідності з чинним законодавством.

37

2. Процесуально-правовими підставами звільнення від кримі­
нальної відповідальності такої особи є:

• притягнення особи як обвинуваченого;

• щире каяття;

• отримання клопотання колективу підприємства, організа­
  ції чи установи, де працює або вчиться винна особа, про передачу
  ЇЇ на поруки.

3. Про щире каяття свідчать: щиросердечне визнання особою
   своєї вини; з'явлення із зізнанням; сприяння розкриттю чи
   розслідуванню злочину; відшкодування заподіяної шкоди та інші
   позитивні дії, що підтверджують глибоке усвідомлення негатив­
   ного характеру своєї поведінки.

4. Для надання більш повної інформації про вчинений зло­
   чин за клопотанням колективу прокурор або слідчий докладно
   інформує загальні збори про обставини вчиненого злочину.

Клопотання колективу — це мотивоване прохання загальних зборів колективу за місцем роботи або навчання обвинуваченої чи підсудної особи звільнити її від кримінальної відповідальності; поручительство колективу про те, що ця особа не допустить надалі суспільне небезпечної поведінки та про зобов'язання про­водити з нею відповідну виховну роботу. Клопотання прийма­ється на загальних зборах колективу підприємства, установи чи організації після об'єктивного та відповідального обговорення і оформлюється відповідним протоколом. Останній і надсилається суду, прокурору або слідчому.

5. За наявності зазначених підстав (див. ч.І ст.47 КК) слід­
чий за згодою прокурора виносить мотивовану постанову про
направлення справи до суду для вирішення питання про звіль­
нення обвинуваченого від кримінальної відповідальності з пере­
дачею його на поруки колективу.

Клопотання колективу про взяття особи на поруки може бути направлене і до суду, куди справа надійшла з обвинуваль­ним висновком. За наявності зазначених підстав суд у судовому засіданні виносить постанову про закриття справи та передачу особи колективу на поруки. Про це рішення повідомляється колектив, від якого надійшло клопотання (шляхом надсилання копії відповідної постанови суду про закриття справи).

6. До направлення справи із зазначеною постановою до суду
обвинуваченому роз'ясняється сутність обвинувачення, підстави
звільнення від кримінальної відповідальності, а також право
заперечувати проти закриття справи з цієї підстави. І якщо особа
скористається цим правом, то провадження в справі продов­
жується в звичайному порядку (див. ч.2, 3 ст.7¹ КПК).

З постановою про направлення справи до суду прокурор або слідчий повинні ознайомити як обвинуваченого і його захисника, так і потерпілого або його представника. А в разі їх вимоги — ознайомити з усіма матеріалами справи та роз'яснити їх права, передбачені КПК (див. ч.4 ст.7¹ КПК).

7. Характерною особливістю цього виду звільнення від кри­
мінальної відповідальності є його умовний характер. Тобто у
відповідності з ч.І ст.47 КК особа умовно не притягується до
кримінальної відповідальності, а питання остаточно вирішується

протягом року з дня передачі особи на поруки позитивно, якщо вона виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховного характеру та не порушуватиме громадського порядку. У разі порушення умов передачі на поруки особа притягу­ється до кримінальної відповідальності за вчинений нею злочин. Відновлення справи у таких випадках проводиться у касаційному порядку, передбаченому ст.383—395 КІТО (див. коментар до ст.13 КПК).

Стаття 11. Відмова в передачі на поруки

При наявності обставин, які відповідно до статті 47 Кримінального кодексу України виключають передачу осо­би на поруки, суд, прокурор, слідчий відмовляють в кло­потанні про передачу особи на поруки і повідомляють про мотиви відхилення клопотання.

Відмова слідчого або прокурора у винесенні постанови про направлення справи в суд для звільнення від кри­мінальної відповідальності з передачею особи на поруки не перешкоджає колективу звернутися до суду з цим клопотанням.

1. Після отримання від колективу підприємства, установи,
організації, де працює або навчається обвинувачений, підсудний,
клопотання про передачу його на поруки суд, прокурор, слідчий
розглядають це клопотання і за наявності хоча б однієї з підстав,
які відповідно до ст.47 КК виключають можливість передачі на
поруки, відмовляють у задоволенні клопотання.

Про прийняте рішення щодо відхилення клопотання повідом­ляють колектив. На адресу колективу направляється постанова суду, слідчого, прокурора, де у мотивувальний частині зазначені мотиви, з яких передача обвинуваченого, підсудного на поруки не можлива.

2. Відмова у передачі на поруки під час досудового слідства
не перешкоджає колективу повторно звернутися з аналогічним
клопотанням до суду.

Стаття 11^і. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінчен­ням строків давності

Прокурор, а також слідчий за згодою прокурора на підставі, передбаченій частиною першою статті 49 Кри­мінального кодексу України, виносять мотивовану поста­нову про направлення кримінальної справи до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності.

39

Суд у судовому засіданні за наявності підстав, перед­бачених частиною першою статті 49 Кримінального ко­дексу України, закриває кримінальну справу у зв'язку із закінченням строків давності у випадках, коли справа надійшла до суду з обвинувальним висновком.

Якщо в ході дізнання та досудового слідства протягом строків, зазначених у частині першій статті 49 Криміналь­ного кодексу України, не встановлено особу, яка вчинила злочин, прокурор або слідчий за згодою прокурора направ­ляє кримінальну справу до суду для вирішення питання про її закриття за підставою, передбаченою частиною другою цієї статті.

Питання про застосування давності до особи, що вчи­нила особливо тяжкий злочин, за який згідно з законом може бути призначено довічне позбавлення волі, вирішу­ється судом. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі, згідно з частиною четвертою статті 49 Кримінального кодексу України, не може бути призначено і заміняється позбавленням волі на певний строк.

* * *

1. Під давністю притягнення до кримінальної відповідаль­
ності за вчинений злочин розуміється закінчення вказаних у
кримінальному законі строків, після чого особа, яка вчинила
злочин, звільняється від кримінальної відповідальності.

Матеріально-правовими підставами звільнення від криміналь­ної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності є:

• закінчення встановлених строків;

• відсутність обставин, що порушують їх перебіг (див. ст.49
  КК).

Процесуально-правовими підставами є:

• притягнення особи як обвинуваченого;

• згода обвинуваченого на таке звільнення від кримінальної
  відповідальності.

2. Ст.49 КК передбачає два види строків давності: диферен­
ційований, тривалість якого залежить від тяжкості вчиненого
злочину (див. ч.І ст.49 КК), та загальний для всіх злочинів
15-річний строк для осіб, що переховуються від слідства і суду
(див. ч.2 ст.49 КК).

Особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки (див. ч.І ст.49 КК):

— два роки — у разі вчинення злочину невеликої тяжкості,
за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження
волі;

40

• три роки — у разі вчинення злочину невеликої тяжкості,
  за який передбачене покарання у виді обмеження або позбав­
  лення волі;

• п'ять років — у разі вчинення злочину середньої тяжкості;

• десять років — у разі вчинення тяжкого злочину;

• п'ятнадцять років — у разі вчинення особливо тяжкого зло­
  чину.

Строки давності для звільнення від кримінальної відповідаль­ності особам, які вчинили злочини в неповнолітньому віці, скоро­чено на третину порівняно зі строками, які визначені для подіб­них випадків дорослим у ст.49 КК.

4.2 ст.106 КК встановлює такі строки давності для осіб, які вчинили злочин у віці до 18-ти років: два роки — у разі вчинення злочину невеликої тяжкості; п'ять років — у разі вчинення злочину середньої тяжкості; сім років — у разі вчи­нення тяжкого злочину і десять років — у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

3. Перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила
злочин, ухилилася від слідства або суду (див. ч.2 ст.49 КК) або
переривається, якщо до закінчення строків давності особа вчи­
нила новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо
тяжкий злочин (див. ч.З ст.49 КК).

Під ухиленням від слідства та суду розуміють будь-які умис­ні дії, що їх здійснює особа з метою уникнути кримінальної відповідальності за вчинене діяння, яке ставить органи досу-дового слідства або суд перед необхідністю організувати спеціаль­ні заходи розшуку такої особи. Зупинення строку давності при­тягнення до кримінальної відповідальності означає, що перебіг його припиняється на весь час, упродовж якого особа, що вчи­нила злочин, ухилялась від слідства і суду.

4. Питання про застосування давності до особи, що вчинила
особливо тяжкий злочин, за який згідно із законом може бути
призначено довічне позбавлення волі, вирішується судом. Якщо
суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбав­
лення волі не може бути призначене і заміняється позбавленням
волі на певний строк (див. ч.4 ст.49 КК).

Давність не застосовується у разі вчинення злочинів проти миру та безпеки людства, передбачених у ст.437—439 КК і ч.І ст.442 КК (див. ч.5 ст.49 КК).

5. За наявності підстав, зазначених у ч.І ст.49 КК, прокурор
або слідчий за згодою прокурора вправі своєю мотивованою
постановою направити кримінальну справу до суду для вирі­
шення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної
відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності.

До направлення справи із зазначеною постановою до суду обвинуваченому роз'ясняється сутність обвинувачення, підстави звільнення від кримінальної відповідальності, а також право заперечувати проти закриття справи з цієї підстави. І якщо він скористався таким правом, то провадження в справі продовжу­ється в звичайному порядку (див. ч.2, 3 ст.7¹ КПК).

З постановою про направлення справи до суду прокурор або слідчий повинні ознайомити як обвинуваченого і його захисника,

41

так і потерпілого або Його представника. А в разі їх вимоги — ознайомити з усіма матеріалами справи та роз яенити їх права, передбачені КПК (див. ч.4 ст.7¹ КПК).

При розгляді справи, яка надійшла до суду з обвинувальним висновком, за наявності зазначених підстав (див. ст.49 КК) суд у судовому засіданні виносить постанову про закриття справи.

6. Ч.З коментованої статті передбачає можливість направля­ти кримінальну справу до суду для вирішення питання про її закриття у зв'язку із закінченням строків давності, коли в ході дізнання або досудового слідства протягом строків, зазначених в ст.49 КК, не було встановлено особу, яка вчинила злочин. У та­кому разі суд у судовому засіданні за наявності зазначених підстав закриває кримінальну справу.

Стаття 12. Оскарження потерпілим рішення суду про звільнення особи від криміналь­ної відповідальності у зв'язку зі змі­ною обстановки, дійовим каяттям, за­стосуванням до неповнолітнього при­мусових заходів виховного характеру, з передачею особи на поруки та із закінченням строків давності

При вирішенні питання про закриття кримінальної справи відповідно до статей 7, 7^і» 7^а, 8» 9, 10, 11^і або при застосуванні до неповнолітнього примусових заходів ви­ховного характеру відповідно до статті 7³ цього Кодексу суд зобов'язаний з'ясувати думку потерпілого і в разі закриття справи повідомити про це потерпілого та його представника. Потерпілий або його представник можуть оскаржити рішення про закриття справи в апеляційному порядку.

* * *

1. На досудовому слідстві у відповідності з ч,4 ст.7¹ КПК
   прокурор або слідчий після винесення постанови про направ­
   лення справи до суду для вирішення питання про звільнення
   особи від кримінальної відповідальності повинні ознайомити з
   цією постановою окрім обвинуваченого та його захисника також і
   потерпілого або його представника, а в разі їх вимоги — озна­
   йомити з усіма матеріалами справи.

2. При вирішенні питання про звільнення особи від кримі­
   нальної відповідальності у зв'язку із зміною обстановки (див. ст.7
   КПК)', дійовим каяттям (див. ст.7* КПК); застосуванням до не­
   повнолітнього примусових заходів виховного характеру (див. ст.9
   КПК)\ передачею особи на поруки (див. ст.ІО КПК) та із закін­
   ченням строків давності (див. ст.11¹ КПК) на суд покладається
   обов'язок з'ясувати думку потерпілого щодо закриття справи.

42

Думка потерпілого повинна бути викладена ним письмово або зафіксована в протоколі судового засідання. Заперечення потерпілого щодо закриття справи може бути враховано при вирішенні питання про звільнення особи від кримінальної відпо­відальності, але ця думка не є обов'язковою для суду.

У разі закриття справи суд повинен повідомити про це потерпілого або його представника. Йдеться про обов'язкове на­правлення або вручення потерпілому копії відповідної постанови. Це гарантує зазначеним учасникам кримінального судочинства їх право оскаржити рішення про закриття справи в апеляційному порядку.

Стаття 13. Відновлення справи при відмові від поручительства

Суд за наявності рішення колективу підприємства, установи чи організації, прийнятого на загальних зборах, про відмову від поручительства за взяту ними на поруки особу, яка протягом року з дня передачі її на поруки не виправдає довіру колективу, ухилятиметься від заходів виховного характеру та порушуватиме громадський поря­док, вирішує питання про кримінальну відповідальність цієї особи.

Відновлення справи в цих випадках проводиться від­повідно до глави 31 цього Кодексу.

* * *

1. Згідно із ст.47 КК звільнення особи від кримінальної
   відповідальності з передачею її на поруки є не остаточним, а
   носить умовний характер, оскільки клопотання колективу про
   передачу на поруки передбачає умову, що така особа протягом
   року з дня передачі її на поруки виправдає довіру колективу, не
   буде ухилятися від заходів виховного характеру та не пору­
   шуватиме громадський порядок.

2. Невиправдання довіри колективу та ухилення від заходів
   виховного характеру є недодержанням даних колективу обіцянок
   щодо своєї поведінки: мають місце порушення трудової дисцип­
   ліни (наприклад, прогули), пияцтво, вживання наркотиків, само­
   вільне залишення роботи, бешкетування тощо. Про порушення
   громадського порядку можуть свідчити складені компетентними
   органами та реалізовані у належному порядку акти, рапорти,
   постанови про притягнення особи до адміністративної відповідаль­
   ності та ін.

У разі порушення особою, яка передана на поруки, зазна­чених умов колектив після переконання, що взята на поруки особа не виправдала його довіри, відмовляється від свого поручи­тельства. Така відмова у вигляді протоколу загальних зборів колективу направляється органу, який прийняв рішення про передачу особи на поруки. У протоколі необхідно ґрунтовно зазначити причини відмови: заходи виховного впливу, які засто-

43

совувались для перевиховання, та їх результативність (зокрема, ставлення до них особи, яка передана на поруки); опис вчинених порушень та ін. До протоколу можуть додаватися документи, що підтверджують негативну поведінку вказаної особи (протоколи, накази, акти).

3. Відмова від поручительства не тягне за собою обов'язко­вого відновлення справи.

Відновлення справи у таких випадках проводиться у каса­ційному порядку, передбаченому ст.383—395 КПК.

Стаття 13^і.

(Стаття 13^і виключена згідно з Указом ПЕР УРСР від 18.03.91 р. № 838-ХП)

3. Розглядаючи дану статтю, слід враховувати зміст понять
"недоторканність особи" та "право недоторканності особи".

Недоторканність особи (або особиста недоторканність) — це фізичний стан особи, який може бути порушений діями різних суб'єктів. Порушення недоторканності особи (особистої недотор­канності) може бути як правомірним (наприклад, позбавлення волі за вироком суду), так і неправомірним (наприклад, без­підставний арешт). Саме в такому розумінні застосовується тер­мін "особиста недоторканність" у ч.І ст.29 Конституції України та термін "недоторканність особи" у назві статті, що коменту­ється.

Таким чином, поняття недоторканності особи (особистої недо­торканності) установлює межу, котру інші суб'єкти правомірно можуть перейти лише у випадках, прямо передбачених законом.

Право недоторканності особи — це право особи на державний захист від дійсно незаконних або незаконних на її думку посягань на недоторканність з боку будь-яких суб'єктів. Праву недотор­канності особи кореспондує обов'язок усіх інших суб'єктів стри­муватися від таких посягань та обов'язок держави захищати особу від них.

На відміну від особистої недоторканності (недоторканності особи), право недоторканності особи, тобто право особи на дер­жавний захист, на законних підставах обмежити неможливо і будь-яка спроба зробити це завжди буде неправомірною. Отже, всі правові акти, що встановлюють будь-які обмеження особистої свободи (наприклад, вирок суду про позбавлення волі за скоєний злочин), чи дії, в результаті яких обмежується особиста свобода (наприклад, арешт підозрюваного у вчиненні злочину), є обмежу­ванням недоторканності особи (особистої недоторканності). Тому можна говорити про те, що право недоторканності особи є своєрідною гарантією захисту особи від неправомірних посягань на її недо­торканність.

Питання, що стосуються підстав та порядку взяття під варту (арешту) підозрюваного та обвинуваченого у вчинені злочину, регулюються ст.106, 115, 148, 150, 155, 156, 158 КПК (див. від­повідні коментарі).

4. Загальні підстави прийняття судового рішення про взяття
особи під варту встановлені у ч.І, 2 ст.148 та ч.І ст.155 КПК
(див. відповідні коментарі). У той же час законодавство України
встановлює, що прийняття такого рішення щодо певного кола
осіб можливе лише при виконанні додаткових умов. Ця обста­
вина покликана забезпечувати певним особам найсприятливіші
умови для діяльності і захищати їх від незаконних переслідувань
за здійснення службових повноважень. Таким чином, наявність
додаткових умов слід розглядати як додаткові гарантії недотор­
канності вказаних у законодавстві суб'єктів, до яких, перш за
все, відноситься Президент України.

Недоторканність особи Президента України як глави дер­жави встановлена ч.І ст.105 Конституції України. Відповідно до цього конституційного положення особа, яка на законних під­ставах виконує повноваження Президента України, може бути взята під варту або проти неї може бути порушено кримінальну

45

справу лише після того, як вона буде усунена з поста в порядку імпічменту.

Усунення Президента з поста можливе в порядку імпічменту, тобто на основі обвинувачення Президента у вчиненні ним держав­ної зради або іншого злочину, сформульованого у прийнятому за спеціальною процедурою рішенні Верховної Ради України.

Процедура імпічменту починається у випадку, коли відпо­відне звинувачення щодо Президента підтримується не менш як 226 народними депутатами (конституційною більшістю). Після цього Верховна Рада України створює спеціальну тимчасову слід­чу комісію, до якої входять депутати, а також обов'язково — спеціальний прокурор та спеціальні слідчі. Результати роботи комісії розглядаються на засіданні Верховної Ради, в ході якого за наявності підстав може бути ухвалене рішення про звину­вачення Президента України. Рішення набуває чинності, якщо воно прийняте принаймні двома третинами конституційного складу Верховної Ради (не менше як 300 народними депутатами).

Після прийняття такого рішення справа передається до Конс­титуційного Суду України, який розглядає її з погляду додер­жання передбаченої Конституцією України процедури розсліду­вання та розгляду справи на попередніх етапах. Якщо Конститу­ційний Суд не знайде порушень, справа передається до Верхов­ного Суду України, а він дає висновок про те, чи мають діяння, в яких звинувачується Президент, ознаки державної зради або іншого злочину. Якщо висновок має стверджувальний характер, то лише після цього Верховна Рада дістає право прийняти рішення про усунення Президента з його поста. Таке рішення набуває чинності, якщо за нього проголосувало не менше як три чверті конституційного складу Верховної Ради (338 народних депутатів).

5. Відповідно до Конституції України без згоди Верховної Ради
України не можуть бути:

— притягнуті до кримінальної відповідальності, затримані чи
заарештовані (взяті під варту) народні депутати України (див. ч.З
ст.80 Конституції України);

— затримані чи заарештовані судді до винесення обвину­
вального вироку суду, у тому числі судді Конституційного Суду
України (див. ч.З ст.126, ст.149 Конституції України).

6. П.4 ст.121 Конституції України покладає на прокуратуру
України повноваження по здійсненню нагляду за додержанням
законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а
також при застосуванні інших заходів примусового характеру,
пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян. Закріп­
лений у ч.2 ст.14 КПК обов'язок прокурора негайно звільнити
кожного, хто незаконно позбавлений волі або утримується під
вартою понад строк, передбачений законом чи судовим вироком,
є впровадженням у кримінально-процесуальне законодавство вка­
заного конституційного положення.

Аналогічну норму містить і п.З ч.2 ст.44 Закону України "Про прокуратуру", відповідно до якої "... прокурор зобов'язаний негайно звільнити особу, яка незаконно перебуває в місцях три-

46

мання затриманих, попереднього ув'язнення, позбавлення волі або в установі для виконання заходів примусового характеру".

Стаття 14^і. Недоторканність житла, охорона осо­бистого життя громадян, таємниці лис­тування, телефонних розмов і телеграф­них повідомлень, банківських вкладів та рахунків

Громадянам гарантується недоторканність житла. Ніхто не має права без законної підстави увійти в житло проти волі осіб, які проживають в ньому.

Особисте життя громадян, таємниця листування, теле­фонних розмов і телеграфних повідомлень, банківських вкладів та рахунків охороняються законом.

Обшук, виїмка, огляд приміщення у громадян, накла­дення арешту на кореспонденцію і виїмка її в поштово-телеграфних установах можуть провадитись тільки на під­ставах і в порядку, встановлених цим Кодексом.

У разі наявності загрози вчинення насильства або інших протиправних дій щодо осіб, взятих під захист, за письмовою заявою або письмовою згодою цих осіб може проводитися прослуховування телефонних та інших пе­реговорів, візуальне спостереження із застосуванням або без застосування звуко-, відеозапису, фото- і кінозйомки.

Прослуховування телефонних та інших переговорів, розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, здійснюється з письмового дозволу власника такої інфор­мації або за рішенням суду.

* * *

1. Конституція України (див. ст.ЗО) гарантує кожному недо­торканність житла. Право на недоторканність житла покликане забезпечувати свободу особи від незаконних вторгнень у сферу її особистого життя і гарантується особі незалежно від того, є вона громадянином України, іноземцем чи особою без громадянства. Недоторканність житла передбачає недопустимість проникнення будь-яких суб'єктів до житла без згоди осіб, які в ньому про­живають. Слід зазначити, що в даному випадку поняття "житло" охоплює широке коло об'єктів: кімната, квартира, житловий будинок, усі допоміжні приміщення і будівлі, якими особа ко­ристується у своєму повсякденному житті. При цьому недотор­канність житла поширюється не тільки на місце постійного проживання особи, а й на місця її тимчасового мешкання в готелях, санаторіях, будинках відпочинку тощо.

Вчинення дій, спрямованих на проникнення до житла особи, яка в ньому проживає, чи до іншого її володіння (гараж, госпо-

47

дарські будівлі тощо), або незаконне проведення огляду чи обшуку житла чи вказаних будівель, незаконне виселення або вчинення інших дій, що порушують недоторканність житла особи, е зло­чином, передбаченим ст.162 КК.

2. Одночасно ч.І статті, що коментується, встановлює, що за
наявності законної підстави можна увійти в житло проти волі
осіб, які проживають у ньому. Єдиною законною підставою для
цього, відповідно до ч.2 ст.ЗО Конституції України, е вмотиво­
ване рішення суду.

Питання, пов'язані з підставами і порядком проведення обшуку, виїмки, огляду приміщення громадян, тобто з необхід­ністю увійти в їх житло, регламентуються ст.177—191 КПК (див. відповідні коментарі).

3. Ч.З ст.ЗО Конституції України у невідкладних випадках,
пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з без­
посереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні
злочину, допускає можливість іншого, встановленого законом,
порядку проникнення до житла чи до іншого володіння особи,
проведення в них огляду і обшуку. На цих підставах ч.б ст.177
КПК дозволяє у вказаних випадках проведення обшуку житла чи
іншого володіння особи без постанови судді. При цьому в про­
токолі повинні бути зазначені причини, що обумовили прове­
дення обшуку без постанови судді, і копія протоколу протягом
доби з моменту проведення обшуку направляється прокуророві.

На цих же конституційних засадах ґрунтуються положення п.15 ч.І ст.11 Закону України "Про міліцію", що надають право працівникам міліції входити безперешкодно у будь-який час доби до житла чи іншого володіння особи, яка перебуває під адмініст­ративним наглядом, з метою перевірки виконання встановлених для неї судом обмежень

Підстави для того, щоб увійти в чуже житло, у тому числі і проти волі осіб, які в ньому проживають, передбачаються також Законом України "Про оперативно-розшукову діяльність" та де­якими іншими законами.

4. 4.2 ст.14¹ є формою втілення у кримінально-процесуальне
   законодавство положень ст.31 Конституції України, в якій кож­
   ному гарантується таємниця листування, телефонних розмов,
   телеграфної та іншої кореспонденції, а також положень ч.І ст.32
   Конституції України, відповідно до якої ніхто не може зазнавати
   втручання в особисте і сімейне життя. Ці конституційні приписи,
   як і положення щодо недоторканності житла, поширюються на
   всіх осіб незалежно від того, є вони громадянами України,
   іноземцями чи особами без громадянства.

5. Поняття особистого життя, на відміну від державного та
   громадського життя, охоплює значне коло відносин, які зна­
   ходяться поза сферою обов'язків особи перед державою і суспіль­
   ством і в яких реалізуються її індивідуальні потреби та інтереси.
   До особистого життя відносяться сімейні стосунки, спосіб вико­
   ристання вільного від роботи часу, звички тощо.

Беручи особисте життя під охорону закону, держава гарантує невтручання у сферу стосунків, в яких особа функціонує як відносно незалежний від держави й суспільства суб'єкт. Це надає

48

особі можливість самій вирішувати, яка і в якому об'ємі інфор­мація щодо її функціонування у цій сфері може бути доведена до відома інших суб'єктів.

Слід зазначити, що процесуальними формами захисту особис­того життя є передбачена ч.2 ст.20 КПК (див. коментар) можли­вість проведення закритого судового розгляду та встановлений ст.185 КПК (див. коментар) обов'язок слідчого під час обшуку або виїмки вживати заходів до того, щоб не були розголошені виявлені при цьому обставини особистого життя обшукуваного та інших осіб, які проживають або тимчасово перебувають у примі­щенні, де проводиться обшук.

6. Порушення таємниці листування, телефонних розмов, теле­
   графної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв'язку
   або через комп'ютер, є злочином, передбаченим ст.163 КК. У той
   же час ч.З коментованої статті визначає, що дії, які порушують
   особисте життя, недоторканність житла, таємницю листування,
   телефонних розмов і телеграфних повідомлень, будуть законними
   у випадках, коли вони здійснюються на підставах і в порядку,
   встановлених КПК (див. ст.177—191 і відповідні коментарі).

7. Для забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримі­
   нальному судочинстві, щодо них можуть здійснюватись заходи
   безпеки. Ці заходи можуть бути пов'язані з втручанням в особис­
   те життя, з необхідністю порушення таємниці листування, телефон­
   них розмов тощо. Тому необхідною умовою запровадження вказа­
   них заходів безпеки ч.4 ст.14¹ визначає наявність відповідної
   письмової заяви або письмової згоди вказаних осіб, щодо яких
   існує загроза вчинення насильства або інших протиправних дій.
   Але у всіх випадках прослуховування телефонних та інших
   переговорів може здійснюватись на підставі рішення суду. Питан­
   ня, пов'язані із забезпеченням безпеки осіб, які беруть участь у
   кримінальному судочинстві, регламентуються ст.52¹ КПК (див.
   коментар).

Стаття 15. Здійснення правосуддя тільки судом

Правосудця в кримінальних справах здійснюється тіль­ки судом.

Ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину, а також підданий кримінальному покаранню інак­ше як за вироком суду й відповідно до закону.

* * *

1. Ст.6 Конституції України закріплює принцип поділу дер­жавної влади в Україні на законодавчу, виконавчу та судову.

Соціальне призначення судової влади (правосуддя) полягає у тому, що вона:

• розглядає і вирішує певне коло спорів, що мають юри­
  дичне значення;

• вирішує питання про винуватість або невинуватість особи
  У вчиненні злочину;

49

— визначає міру кримінального покарання особі, яка визна­на винуватою у вчиненні злочину.

Уточнюючи це положення, Конституція України (див. ч.І ст.124) встановлює: "Правосуддя в Україні здійснюється виключ­но судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допус­каються".

2. Відповідно до ч.І ст.З Закону України "Про судоустрій
України" від 7 лютого 2002 р. судову систему України складають
суди загальної юрисдикції та Конституційний Суд України.

Правосуддя в кримінальних справах здійснюється судами загальної юрисдикції, у системі яких згідно з ч.2 ст.125 Конс­титуції України найвищим органом є Верховний Суд України. Згідно з ч.5 ст.125 Конституції України створення надзвичайних та особливих судів, тобто судів, що створюються у порядку та функціонують за процедурою, які не встановлені відповідним приписом Конституції і чинного законодавства, за будь яких умов не допускається.

3. Встановити наявність або відсутність у діянні особи пе­
   редбачених Кримінальним кодексом ознак складу злочину, тобто
   визнати особу винною у вчиненні злочину і на цій підставі
   піддати кримінальному покаранню може лише суд у своєму
   вироку по справі.

4. 4.2 коментованої статті за своєю сутністю є формою вті­
   лення у кримінально-процесуальне законодавство закріпленої у ч.І
   ст.62 Конституції України призумпції невинуватості. У відповід­
   ності з цим особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і
   не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не
   буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним
   вироком суду.

Юридичний зміст цієї засади становлять: 1) ніхто не зобов'я­заний доводити свою винуватість у вчиненні злочину або меншу винуватість, або наявність обставин, які виключають криміналь­ну відповідальність особи; 2) обов'язок доведення винуватості особи покладено на слідчого, прокурора, а у справах приватного обвинувачення — на потерпілого чи його представника; 3) забо­ронено перекладати обов'язок доведення на обвинуваченого, дома­гатися його показань шляхом насильства, погроз та інших неза­конних заходів; 4) обвинувачення не може ґрунтуватися на засадах, одержаних незаконним шляхом, а також на припу­щеннях; 5) усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь; 6) недоведеність участі обвинуваченого у вчиненні злочину в юридичному відношенні означає його невинуватість і тягне за собою закриття кримінальної справи на досудовому слідстві і постановлення виправдувального вироку в стадії судо­вого розгляду; 7) факт притягнення особи до участі у справі як підозрюваної, обвинуваченої, підсудної, обрання щодо неї запо­біжного заходу не повинні розцінюватися як доказ її невину­ватості, як покарання винного; 8) до остаточного вирішення кримінальної справи й офіційного визнання особи винною у вчиненні злочину з нею не можна поводитися як з винною, а також публічно, в засобах масової інформації та в будь-яких офіційних документах твердити, що ця особа є злочинцем. У разі

50

скасування вироку суд як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням. Для визнання особи винною у вчиненні злочину і для під-дання її кримінальному покаранню необхідно:

• щоб обвинувальний вирок суду щодо даної особи набув
  законної сили;

• щоб суд, який виніс обвинувальний вирок, був створений
  у відповідності із встановленим законом порядком;

• щоб справа була з категорії справ, які входять до юрис­
  дикції суду, що її розглянув;

• щоб справа у суді розглядалася за встановленою кримі­
  нально-процесуальним законодавством процедурою.

Стаття 16. Здійснення правосуддя на засадах рів­ності громадян перед законом і судом

Правосуддя в кримінальних справах здійснюється на засадах рівності громадян перед законом і судом неза­лежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, місця прожи­вання та інших обставин.

1. Зміст коментованої статті є формою втілення в криміналь-
но-процесуальне законодавство положень Конституції України,
які закріплюють основні засади правового статусу людини і
громадянина в Україні, тобто ті провідні ідеї, що покладені в
основу змісту й умов реалізації прав та обов'язків людини і
громадянина в нашій державі.

Перш за все це стосується ч.І і 2 ст.24 Конституції України, відповідно до яких:

"Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та е рівними перед законом.

Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками".

Крім того, ч.2 ст.21 Конституції України закріплює принцип невідчужуваності та непорушності прав і свобод людини. У від­повідності з цим принципом не допускається не тільки відчу­ження прав і свобод, якими людина володіє, а й обмеження їхнього змісту, створення перешкод для їх реалізації тощо. Дані положення у повній мірі розповсюджуються і на передбачені кримінально-процесуальним законом права учасників криміналь­ного процесу.

2. У загальному плані рівність перед законом означає обо­
в'язок всіх у рівній мірі додержуватися приписів закону, вико­
ристовувати закон в своїх інтересах, а також те, що юридична
відповідальність перед законом за його порушення є рівною для

51

всіх громадян. Закріплення рівності перед законом як принципу здійснення правосуддя в кримінальних справах означає, що жод­на обставина не може бути підставою для надання будь-яких привілеїв або запровадження якихось обмежень, що виходять за межі приписів кримінально-процесуального закону щодо прав і обов'язків всіх учасників процесу.

3. Перелік наведених у коментованій статті обставин, що не
   можуть бути підставою для порушення рівності громадян перед
   законом і судом, не є вичерпним, оскільки в статті є посилання
   на "інші обставини", тобто на будь-які інші, крім тих, що
   перераховані. Таким чином, абсолютно ніяка обставина не може
   бути законною підставою для порушення рівності учасників кри­
   мінального процесу перед законом і судом.

4. Пленум Верховного Суду України в постанові від 1 листо­
   пада 1996 р. "Про застосування Конституції України при здійс­
   ненні правосуддя" роз'яснив, що конституційні положення про
   законність судочинства та рівність усіх учасників процесу перед
   законом і судом зобов'язують суд забезпечити всім їм рівні мож­
   ливості щодо надання на дослідження доказів, заявлення кло­
   потань та здійснення інших процесуальних прав (див. п.10).

5. Рівність учасників кримінального процесу перед законом
   зовсім не означає, що всі вони мають однакові між собою права.
   Цю рівність слід розуміти, як рівність прав однопорядкових
   учасників процесу, передбачених гл.З КПК ("Учасники процесу,
   їх права і обов'язки") та положеннями ряду інших законів
   України (наприклад, "Про прокуратуру", "Про адвокатуру"). Таким
   чином, наприклад, всі обвинувачені мають однакові між собою
   права, але ці права не співпадають з правами цивільного пози­
   вача або захисника тощо.

6. Порушення вимоги рівності учасників кримінального про­
   цесу перед законом по суті є порушенням прав учасників процесу
   і є підставою для притягнення винних у цьому до юридичної
   відповідальності. Наприклад, ст.374 КК встановлює кримінальну
   відповідальність за порушення права підозрюваного, обвинува­
   ченого, підсудного на захист.

Стаття 16^і. Змагальність і диспозитивність

Розгляд справ у судах відбувається на засадах зма­гальності.

При розгляді справи в суді функції обвинувачення, за­хисту і вирішення справи не можуть покладатися на один і той же орган чи на одну і ту ж особу.

Державне обвинувачення в суді здійснює прокурор. У випадках, передбачених цим Кодексом, обвинувачення здійснює потерпілий або його представник.

Захист підсудного здійснює сам підсудний, його захис­ник або законний представник.

52

Прокурор, підсудний, його захисник чи законний пред­ставник, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відпо­відач та їх представники беруть участь у судовому засі­данні як сторони і користуються рівними правами та свободою у наданні доказів, їх дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом.

Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, ство­рює необхідні умови для виконання сторонами їх проце­суальних обов'язків і здійснення наданих їм прав.

Функція розгляду справи покладається на суд.

* * *

1. Офіційне введення в червні 2001 р. у КПК України засади
змагальності є утвердженням демократії і важливим кроком до
правової держави.

У Конституції України (див, ст.24, 129) у повній співзвуч­ності з Загальною декларацією прав людини (див. ст.7) та Між­народним пактом про громадянські і політичні права (див. ст.14) стверджується, що всі громадяни є рівними перед законом, а однією з основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Засада змагальності у судочинстві цілком випливає з цих основоположних правових приписів.

2. Законодавець визначає сферу дії цієї засади лише в межах
розгляду справ у судах, хоча вона проявляється і у стадії досудо-
вого слідства. Наприклад, ст.45 КПК передбачає випадки обов'яз­
кової участі захисника в провадженні дізнання і досудового
слідства, а ст.48 КПК, зокрема, надає захисникові право збирати
відомості про факти, що можуть використовуватись як докази в
справі, одержувати документи чи їх копії від громадян та юри­
дичних осіб і навіть опитувати громадян. Більше того, прояв
засади змагальності можна побачити у ст.22 КПК, яка, утвер­
джуючи обвинувальне і захисне начала дослідження матеріалів
справи, приписує рівною мірою виявляти як ті обставини, що
викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого, а також
обставини, що пом'якшують і обтяжують його відповідальність.

Проте змагальність, звичайно, повною мірою, гарантується чітко виписаними процедурами, які ефективно реалізуються саме під час розгляду справ у судах.

3. У ст.16¹ КПК чітко встановлено зміст і механізми здійс­
нення змагальності, яка гарантується конкретними визначеннями
і приписами, серед яких слід особливо відзначити:

• однозначно розмежовуються функції обвинувачення, за­
  хисту і вирішення справи;

• дослідження доказів здійснюється двома протилежними
  сторонами обвинувачення (державний обвинувач, потерпілий, ци­
  вільний позивач та їхні представники) і захисту (підсудний,
  захисник, цивільний відповідач та їхні представники);

• сторони в процесі рівні в правах;

53

• суд не є стороною у справі, він керує процесом розгляду
  кримінальної справи і на основі незалежності від сторін, об'єк­
  тивності та неупередженості вирішує справу;

• суд забезпечує повноцінну змагальність сторін створенням
  необхідних умов для виконання ними їх процесуальних обов'яз­
  ків і наданих їм прав.

4. Здійснення змагальності передбачає присутність сторін у
   суді. Розгляд справи за відсутності підсудного або прокурора
   дозволяється у точно визначених у законі випадках (див. ч.2
   стп.262, ч.І ст.264 КПК). Що ж до захисту, то присутність особи,
   яка його здійснює, є обов'язковою завжди — захист проводиться
   або в обов'язковому порядку (див. ст.45 КПК), або за запрошен­
   ням чи призначенням (див. ст.47 КПК), або самим підсудним
   (підозрюваним, обвинуваченим) у разі відмови за його ініціати­
   вою від захисника (див. ст.46 КПК) за умови відсутності обста­
   вин, що вимагають обов'язкової участі захисника.

5. Принципове розмежування функцій обвинувачення, захисту
   і вирішення справи означає, що ні обвинувачення, ні захист не
   можуть брати на себе будь-якої за змістом чи формою частки
   суддівської функції розгляду справи, а суд, у свою чергу ні в
   якому разі не може брати на себе функцію обвинувачення або
   захисту. В той же час передбачається, що між обвинуваченням і
   захистом відбувається у процесі професійний спір, а тому жодна
   із сторін не може перебирати на себе функцій іншої.

6. Обвинувачення в суді від імені держави здійснює про­
курор (державний обвинувач), яким за роз'ясненням, даним у п.6
ст.32 КПК, може бути прокурор за посадою будь-якого рангу,
рівня і сфери діяльності, його заступники і помічники, про­
курори управлінь і відділів прокуратур, які діють у межах своєї
компетенції. Підтримувати обвинувачення від свого імені осо­
бисто або через свого представника може потерпілий у справах, у
яких притягнення до кримінальної відповідальності настає не
інакше як за скаргою потерпілого, або в разі відмови прокурора
від обвинувачення (див. ч.2 ст.267 КПК).

1. Законодавець підкреслює, що захист підсудного здійснює сам підсудний, бо це він робить обов'язково і у всіх без винятку випадках, незалежно від форми захисту, яку він обирає — від щирого каяття до повної відмови давати показання (він не зобов'язаний доводити свою невинуватість).

Захист також здійснюють запрошені або призначені захис­ники, характеристику яких дано в ст.44 КПК та коментарі до неї, і законні представники підсудного (див. п.10 ст.32 КПК).

8. Зазначені у ч.5 ст.16¹ особи беруть участь у судовому засіданні як рівноправні сторони (див. п.З коментаря до цієї статті), а це означає, що кожна з них користується однакови­ми і рівними правами на заявлення відводів і клопотань, у дослідженні зібраних доказів, можливостями надання нових до­казів та у доказуванні правильності своєї позиції перед судом, який, стимулюючи активність у дослідженні доказів сторін, мак­симально сприяє вирішенню спору.

54

9. Важливою умовою забезпечення змагальності є введення в кримінальний процес засади диспозитивності, як визначено в ч.б ст.іб¹ і як приписує суд, зберігаючи об'єктивність і неупередже­ність, обов'язок створювати й забезпечувати сторонам необхідні і рівні умови для виконання ними їхніх процесуальних функцій і здійснення наданих їм прав. У цьому разі інша сторона диспо­зитивності, окреслена в ч.б ст.16¹, щодо вільного розсуду сторін у наданні доказів, рівноправності їх дослідження та доведення їх переконливості перед судом буде мати реальний зміст і цілеспря­моване та гарантоване нормативне підґрунтя.

Стаття 17. Колегіальний і одноособовий розгляд справ

Кримінальні справи розглядаються в суді першої інс­танції одноособове суддею, який діє від імені суду, за винятком випадків, передбачених частинами другою і тре­тьою цієї статті.

Кримінальні справи про злочини, за які законом пе­редбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк більше десяти років, розглядаються в суді першої ін­станції колегіальне судом у складі трьох осіб, якщо під­судний заявив клопотання про такий розгляд.

Кримінальні справи про злочини, за які законом пе­редбачена можливість призначення покарання у виді до­вічного позбавлення волі, в суді першої інстанції розгля­даються судом у складі двох суддів і трьох народних засідателів, які при здійсненні правосуддя користуються всіма правами судці.

Розгляд справ у апеляційному і касаційному порядку здійснюється відповідно апеляційними і касаційними су­дами у складі трьох суддів. Розгляд справ у виключному порядку здійснюється апеляційними і касаційними судами у складі не менше трьох суддів.

* * *

1. Основоположною нормою для вирішення питання про
склад суду при здійсненні судочинства є приписи Конституції
України про те, що судочинство провадиться суддею одноособове,
колегією суддів чи судом присяжних (див. ст,129) і що народ
безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних
засідателів і присяжних (див. ст.124),

2. У суді першої інстанції кримінальні справи розглядають­
ся, як правило, одноособово суддею. У даному разі суддя згідно з
п.1 ст.32 КПК має значення суду, а тому його діяльність про­
вадиться від імені суду. Попередній розгляд справи здійснюється
лише суддею одноособово. Також одноособово суддею (голову­
ючим) розглядаються зауваження на протокол судового засідання

55

і в разі згоди з ними він посвідчує їх правильність (див. ч.4 стп.88 КПК), а при незгоді головуючого з зауваженнями вони вносяться на розгляд судового засідання (див. ч.4, 5 ст.88 КПК). Суддя одноособове розглядає скарги на постанову про відмову в порушенні справи (див. ст.236² КПК), на постанову про закрит­тя справи (див. спг.236^в КПК). Суддя вирішує питання про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту (див. ст.165^г КПК), про продовження строків тримання під вартою (див. ст.165³ КПК); про обшук житла чи іншого володіння особи (див. ст.177 КПК); питання, пов'язані з виконанням вироку (див. ст.409, 411 КПК).

3. Колегіальне судом першої інстанції розглядаються:

• кримінальні справи про злочини, за які може бути
  призначене покарання на строк більше десяти років, якщо про
  такий розгляд є клопотання підсудного. Справа розглядається
  судом у складі трьох осіб. Якщо клопотання підсудного з цього
  приводу немає, справа розглядається суддею одноособове;

• кримінальні справи про злочини, за які може бути
  призначене покарання у виді довічного позбавлення волі, без
  будь-яких винятків. Колегія суддів у таких випадках складається
  з п'яти осіб: двох суддів і трьох народних засідателів, які у
  вирішенні справи мають всі права судді;

— зауваження на протокол судового засідання, якщо справа
розглядалася судом колегіально у разі незгоди головуючого з цими
зауваженнями. Розгляд здійснюється цим судом чи більшістю його
складу (див. ч.5, 6 ст.88 КПК).

4. Апеляційні суди Автономної Республіки Крим, областей,
   міст Києва і Севастополя, військові апеляційні суди регіонів і
   Військово-Морських Сил в апеляційному прядку розглядають
   судові рішення нижчестоящих судів лише колегією у складі
   трьох суддів.

5. Розгляд справ у касаційному порядку колегією суддів пала­
   ти Верховного Суду України у кримінальних справах або коле­
   гією суддів військової палати Верховного Суду України за скар­
   гами і поданнями на вироки, ухвали і постанови апеляційного
   суду, постановлені ним як судом першої інстанції, та вироки і
   постанови апеляційного суду, постановлені ним в апеляційному
   порядку, здійснюється лише у складі трьох суддів.

6. Перегляд судових рішень, що набрали законної сили, в
порядку виключного провадження, у зв'язку з нововиявленими
обставинами, здійснюється апеляційними і касаційними судами у
складі трьох суддів за правилами, встановленими для перегляду
справ у касаційному порядку.

Перегляд судових рішень в порядку виключного проваджен­ня з підстав неправильного застосування кримінального закону та істотного порушення вимог кримінально-процесуального закону, які істотно вплинули на правильність судового рішення, про­вадиться на спільному засіданні судових палат Верховного Суду України, уповноважених законом на розгляд таких справ (див. ст.400¹⁰ КПК).

56

Стаття 18. Незалежність суддів і підкорення їх тільки законові

При здійсненні правосуддя в кримінальних справах судді і народні засідателі незалежні і підкоряються тільки законові. Судді і народні засідателі вирішують кримі­нальні справи на основі закону, в умовах, що виключають сторонній вплив на суддів.

* * *

1. Конституція України гарантує незалежність і недоторкан­
ність суддів (див. ст.126) та принципово стверджує, що судді
при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону
(див. ст.129). Таким чином, набирає життєвої сили консти­
туційний принцип розподілу функцій влади на законодавчу,
виконавчу і судову. У той же час це положення знайшло своє
спеціальне закріплення в ст.1 Закону України "Про статус суд­
дів" від 15 грудня 1992 р., де сказано: "Професійні судді та
залучені у визначених законом випадках для здійснення право­
суддя представники народу є носіями судової влади в Україні,
які здійснюють правосуддя незалежно від законодавчої та вико­
навчої влади". Крім того, Закон України "Про державний захист
працівників суду і правоохоронних органів" встановлює систему
особливих заходів державного захисту працівників суду від пере­
шкоджання виконанню покладених на них законом обов'язків і
здійсненню наданих прав.

Все це повинно забезпечувати суддям можливість вирішувати доручені їм справи на підставі поданих фактів і у відповідності із законом, без будь-якого стороннього прямого чи непрямого впли­ву у вигляді службового тиску, погроз, свавільного ненадання належних пільг, кампанії в засобах масової інформації, піке­тування, незаконних депутатських запитів і публічного обгово­рення судових процесів та вимагання прийняти те чи інше рішення тощо. Ніхто і ні за яких умов не може перешкоджати ^СУДУ здійснювати своє конституційне право і обов'язок спра­ведливо вести судовий розгляд, додержувати прав сторін і прий­мати законні і обґрунтовані рішення.

2. Незалежність суддів у найбільш загальному і принци­
   повому розумінні означає, що всі судові рішення, що набрали
   законної сили, є обов'язковими до виконання усіма організаціями
   державної влади, громадянами і юридичними особами — вони є
   законами у кожній окремій справі, які ніхто не має права
   скасувати або змінити, крім випадків спеціально встановленого
   судового порядку.

3. У юридичній літературі цілком слушно зауважується, що
   закон встановлює двоєдиний принцип незалежності суддів. З одно­
   го боку, судді у своїй професійній діяльності можуть діяти не­
   залежно від будь-якого втручання щодо винесених ними актів і
   рішень, але з іншого боку, і це не менш важливо, — судді
   повинні діяти на основі закону, у повній відповідності з законом
   і підкорятися йому. Саме цим, крім іншого, забезпечується
   повноцінна незалежність суддів, бо, маючи за своєю спиною

57

обов'язковий для всіх закон, вони можуть діяти впевнено, без­боязно і справедливо. Такий підхід також ставить міцні пере­шкоди суддям щодо не передбачених законом дій, перевищення повноважень, зловживань і сваволі. Зрозуміло, що чим чіткіши­ми будуть норми матеріального права і чим послідовніше і повніше буде регламентовано розгляд і вирішення справ, тим краще буде забезпечена законність і незалежність судочинства.

Незалежність суддів має ще один, психологічний аспект. Суддя повинен мати добре виховану волю, щоб його світогляд, партійні уподобання (формально він повинен бути поза полі­тичними партіями), естетичні смаки, враження, емоції та сим­патії ні в якому разі не впливали суттєво на юридичні оцінки і правові рішення.

4. Конкретно незалежність суддів при розгляді і вирішенні
кримінальних справ означає:

• по-перше, їх незалежність від прямого впливу органів
  державної влади та службових осіб, представників громадських
  організацій, партій, рухів, фірм, угруповань, окремих громадян у
  вигляді висловлених "думок", "побажань" та варіантів вирішення
  справи;

• по-друге, незалежність від вищестоящих судів, які, ска­
  совуючи вирок і направляючи справу на новий розгляд, не мають
  права давати наперед оцінку доказів і визначати висновки нижче-
  стоящого суду (див. ст.374 КПК);

• по-третє, незалежність від висновків досудового слідства,
  висновків і зауважень учасників попереднього і судового розгляду
  справи, оцінок і пропозицій, викладених учасниками судових
  дебатів, підсудним у останньому слові;

• по-четверте, у разі колегіального розгляду справи неза­
  лежність суддів один від одного, народних засідателів від суддів,
  суддів і народних засідателів від головуючого — кожен з них
  приймає рішення самостійно на підставі ретельної оцінки доказів
  і особистого внутрішнього переконання;

• по-п'яте, незалежність і непідзвітність будь-кому, бо ніхто
  не має права вимагати від судді пояснення щодо розглянутих
  справ і тих справ, що знаходяться у його провадженні, або да­
  вати справи будь-кому для ознайомлення, крім спеціально перед­
  бачених законом випадків (див. ст.12 Закону України "Про ста­
  тус суддів").

5. Незалежність суддів забезпечується законодавчими гаран­
тіями у вигляді: особливого порядку їх призначення, обрання,
зупинення повноважень та звільнення з посади; особливого по­
рядку присвоєння військових звань суддям військових судів;
передбаченої процедури здійснення правосуддя; таємниці прий­
няття судового рішення і заборони її розголошення; заборони під
загрозою відповідальності втручатися в здійснення правосуддя;
відповідальності за неповагу до суду чи судді; права судді на
відставку; недоторканності суддів; створення необхідних ррганіза-
ційно-технічних та інформаційних умов для діяльності суддів,
матеріального і соціального забезпечення суддів відповідно до
їхнього статусу; особливого порядку фінансування судів; системи
органів суддівського самоврядування; суворого припису всім дер-

58

жавним органам, установам та організаціям, органам місцевого і регіонального самоврядування, громадянам та їх об'єднанням поважати незалежність судових органів і не посягати на неї.

6. Важливою гарантією незалежності суддів є їхня недотор­
канність, яка поширюється на їхнє житло, службове примі­
щення, транспорт і засоби зв'язку, кореспонденцію, належне їм
майно і документи. Конкретизуючи ст.126 Конституції, Закон
України "Про статус суддів" у ст.13 встановлює, зокрема, що
судді не можуть бути затримані чи заарештовані до винесення
обвинувального вироку; вони також не можуть бути затримані за
підозрою у вчиненні злочину; суддя, затриманий за підозрою у
вчиненні злочину чи адміністративного правопорушення, стяг­
нення за яке накладається у судовому порядку, повинен бути
негайно звільнений після з'ясування його особи.

7. Слід звернути увагу на підстави й порядок зайняття
суддею своєї посади та звільнення з неї. На посаду професійного
судді вперше особи, які відповідають вимогам до кандидатів у
судді, призначаються Президентом України за рекомендацією
кваліфікаційної комісії суддів і поданням Вищої ради юстиції
(див. ст.128, 131 Конституції, ст.29 Закону України "Про Вищу
раду юстиції"). Всі інші судді, крім суддів Конституційного Суду
України, обираються Верховною Радою України безстроково на
підставі рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів Ук­
раїни за поданням Голови Верховного Суду України (голови
відповідного вищого спеціалізованого суду) (див. ст.128 Консти­
туції України, ст.61 Закону України "Про судоустрій України").

Звільнення судді з посади може бути здійснене органом, що його обрав або призначив, у разі: закінчення строку, на який суддю обрано чи призначено; досягнення суддею шістдесяти п'яти років; неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я; порушення вимог щодо несумісності; порушення при­сяги; набрання законної сили обвинувальним вироком щодо судді; припинення його громадянства; визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим; подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням. Повноважен­ня судді припиняються у разі його смерті (див. ст.126 Консти­туції України).

8. Незалежність суддів також забезпечується правовими нор­
мами, які передбачають відповідальність осіб, які втручаються в
діяльність судді щодо здійснення правосуддя, виявляють непо­
вагу до суду або судді, вчиняють поза судовим засіданням будь-
які дії, що свідчать про явну неповагу до суду чи судді у зв'язку
з їх діяльністю. Передбачена кримінальна відповідальність за
втручання в діяльність судових органів, за погрозу або насильство
щодо судді, народного засідателя чи присяжного, за умисне
знищення або пошкодження майна судді, народного засідателя чи
присяжного, за посягання на життя судді, народного засідателя
чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійснен­
ням правосуддя, за невиконання судового рішення (див. ст.376,
377, 378, 379, 382 КК), а також адміністративна відповідальність
за прояв неповаги до суду, перешкоджання явці до суду народ­
ного засідателя, невжиття заходів щодо виконання окремої ухвали

59

суду або окремої постанови судді, подання прокурора, слідчого, органу дізнання (див. ст.185³, 185^і, 185^е КУпАП).

9. Спеціальним заходом утвердження незалежності і недотор­
канності суддів є обов'язок держави забезпечити особисту безпеку
суддів та їхніх сімей (див. ст.126 Конституції України, Закон
України "Про державний захист працівників суду і правоохо­
ронних органів").

10. Гарантією незалежності суддів, яка послаблює загальну,
принципово можливу упередженість суддів, є правило, що судді
не можуть належати до політичних партій та профспілок, брати
участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький
мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати
іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої
(див. ст.127 Конституції України). Пленум Верховного Суду
України у своїй постанові "Про застосування законодавства, що
забезпечує незалежність суддів" № 4 від 12 квітня 1996 р. під­
креслив, що в контексті забезпечення принципу незалежності
суддів професійним суддям заборонено виконувати не властиві
^СУДУ функції, вони не можуть бути членами різних комітетів,
комісій по боротьбі зі злочинністю та залучатись до іншої роботи,
якщо це може вплинути на їх незалежність і неупередженість
при здійсненні правосуддя (див. п.2).

Стаття 19. Мова, якою провадиться судочинство

Судочинство провадиться українською мовою або мо­вою більшості населення даної місцевості.

Особам, що беруть участь у справі і не володіють мовою, якою провадиться судочинство, забезпечується пра­во робити заяви, давати показання, заявляти клопотання, знайомитися з усіма матеріалами справи, виступати в суді рідною мовою і користуватися послугами перекладача в порядку, встановленому цим Кодексом.

Слідчі і судові документи, відповідно до встановленого цим Кодексом порядку, вручаються обвинуваченому в пе­рекладі на його рідну мову або іншу мову, якою він володіє.

* * *

1. Засада державної мови судочинства є проявом високої поваги до людини, її прав і свобод. Вона повністю вписується в ідею правової держави. Але крім цієї політико-етичної норми, вона має значення підґрунтя для додержання інших засад судо­чинства, бо забезпечує рівність громадян перед законом і судом, право на захист від обвинувачення, повноту і всебічність до­слідження матеріалів справи, належну реалізацію учасниками процесу своїх прав і виконання ними процесуальних обов'язків, що в цілому сприяє встановленню істини в справі. Слід за­значити, що таким чином забезпечується більш ефективне здійс­нення виховної функції судочинства.

60

2. Закріплена у ст.19 засада ґрунтується на Конституції
   України (див. ст.10), на міжнародних документах, до яких у
   встановленому порядку приєдналася Україна, зокрема на Між­
   народному пакті про громадянські та політичні права 1966 р.
   (див. ст.14) та Конвенції про захист прав людини та основних
   свобод 1950 р. (див. стп.6), а також на Законі України "Про мови
   в Українській РСР" від 28 жовтня 1989 р.

3. Коментована засада характеризується трьома правилами:

• судочинство в Україні провадиться державною україн­
  ською мовою;

• як виняток, воно може провадитися мовою більшості
  населення даної місцевості;

• особи, що беруть участь у справі і не володіють мовою,
  якою провадиться судочинство, забезпечуються правом давати
  показання, заявляти клопотання, робити заяви, знайомитися з
  усіма матеріалами справи, виступати в суді рідною мовою і
  користуватися послугами перекладача.

Особа підпадає під визначення такої, що не володіє мовою, якою провадиться судочинство, якщо вона не може добре розу­міти цю мову і вільно спілкуватися нею.

4. Службові особи державних органів і установ, зокрема суд,
   прокуратура, правоохоронні органи, повинні володіти україн­
   ською мовою, а в разі необхідності — й іншою національною
   мовою в обсязі, необхідному для виконання службових обов'яз­
   ків. Інакше вони не мають права виконувати свої службові
   обов'язки, у нашому випадку — здійснювати правосуддя. До
   таких осіб слід віднести суддю, народного засідателя, секретаря
   судового засідання, прокурора, слідчого і особу, що провадить
   дізнання. До цього переліку формально не можна ввести адво­
   ката, хоча знання ним мови, якою провадиться судочинство, є
   безумовно бажаним.

5. Відповідно до ст.19 КПК судочинство в Україні здійсню­
   ється українською мовою. Проте у місцях проживання більшості
   громадян інших національностей (міста, райони, селища, сільські
   населені пункти та їх сукупність) можуть використовуватись
   поряд з українською і їхні національні мови.

У разі коли громадяни іншої національності, що становлять більшість населення зазначених адміністративно-територіальних одиниць, населених пунктів, не володіють в належному обсязі національною мовою або коли в межах цих адміністративно-територіальних одиниць компактно проживає кілька національ­ностей, жодна з яких не становить більшості населення даної місцевості, судочинство здійснюється мовою, прийнятною для населення даної місцевості (див. стп.З, 18 Закону "Про мови в Ук­раїнській РСР").

6. Особами, що мають право користуватися послугами пере­
кладача в порядку, встановленому цим Кодексом (див. стп.62, 92,
128, 270 КПК), є підозрюваний, обвинувачений (підсудний), його
законний представник, захисник, потерпілий, цивільний позивач,
цивільний відповідач, їх представники, спеціалісти, експерти,
якщо вони не володіють мовою, якою провадиться судочинство.

61

7. Юридична допомога громадянам і організаціям у зв'язку
   із судочинством надається українською мовою або мовою, прий­
   нятною для сторін.

8. Слідчими і судовими документами, які вручаються обви­
   нуваченому (підсудному) в перекладі на його рідну мову або на
   іншу мову, якою він володіє, відповідно до порядку, встанов­
   леного КПК, є обвинувальний висновок (див. ст.254 КПК) і вирок
   (див. ст.344 КПК).

9. Гарантіями дотримання цієї засади кримінального процесу є:

• обов'язкова участь захисника з моменту затримання особи
  чи пред'явлення їй обвинувачення, якщо вона не володіє мовою,
  якою ведеться судочинство (див. ст.45 КПК);

• зачитування перекладачем вироку підсудному його рідною
  мовою або іншою мовою, якою він володіє, зразу ж після
  проголошення вироку (див. ст.341, 379 КПК);

— правовий статус перекладача (можливість його відводу,
кримінальна відповідальність за завідомо неправильний пере­
клад).

С т а т т я 20. Гласність судового розгляду

Розгляд справ у всіх судах відкритий, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної таємниці.

Закритий судовий розгляд, крім того, допускається за мотивованою ухвалою суду в справах про злочини осіб, які не досягли шістнадцятирічного віку, в справах про ста­теві злочини, а також в інших справах з метою запобігання розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі, та у разі коли цього потребують інтереси безпеки осіб, взятих під захист.

Слухання справ у закритому засіданні суду здійснюється з додержанням усіх правил судочинства.

Вироки судів у всіх випадках проголошуються публічно.

1. Конституція України (див. ст.129) однією з основних
засад судочинства визначає гласність судового процесу та його
повне фіксування технічними засобами.

2. Втілення ідеї гласності у судочинство має велике значення
для формування правосвідомості населення, довіри до право­
суддя, забезпечує виховний вплив судового процесу на підсудних,
громадян у залі суду і поза нею через засоби масової інформації.
Гласність є своєрідним громадським контролем за діяльністю
суддів, прокурорів, слідчих, адвокатів, що, безумовно, підвищує
у них почуття відповідальності за хід і результати процесу,
позитивно впливає на етику взаємовідносин осіб, що беруть
участь у справі, і непрямо, але досить відкрито сприяє підви­
щенню професійної кваліфікації суддів, прокурорів, адвокатів

62

завдяки кращому баченню в таких умовах своїх помилок і про­махів, а також позитивних актів діяльності.

3. Гласність судового розгляду є загальним правилом для всіх
   судів, крім випадків, передбачених законом, коли судовий розгляд
   має або може бути закритим. Проте особи молодші за 16 років до
   залу суду не допускаються взагалі. Для таких осіб робиться
   виняток, коли вони є підсудними, потерпілими або свідками у
   справі (див. ст.271 КПК).

4. Судове засідання обов'язково має бути закритим, якщо
   мова йде про охорону державної таємниці. У попередньому роз­
   гляді справи суддя приймає рішення про розгляд справи в
   закритому судовому засіданні (див. п.10 ст.253 КПК) з цих
   мотивів на підставі Закону України "Про державну таємницю"
   від 21 січня 1994 р. та Зводу відомостей, що становлять державну
   таємницю України, затвердженого наказом Державного комітету
   України з питань державних секретів № 47 від 31 липня 1995 р.
   і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за № 278/814
   З серпня 1995 р.

Слід зазначити, що у всіх випадках закритого судового розгляду принцип гласності продовжує діяти, хоча і до певної міри в обмеженому вигляді, адже судове засідання проходить за участю прокурора, потерпілого, підсудного, захисника, а також свідків, експерта, спеціаліста, перекладача. Вирок у всіх випад­ках проголошується публічно, його зміст може бути опублікова­ний засобами масової інформації.

5. Законодавець передбачив можливість проведення закри­
того судового розгляду за ініціативою суду або за клопотанням
учасників процесу у чотирьох ситуаціях:

• коли підсудною є особа, яка не досягла 16-річного віку;

• коли розглядаються справи про злочини проти статевої
  свободи та статевої недоторканності особи;

• коли є небезпека розголошення відомостей про інтимні
  сторони життя осіб, які беруть участь у справі;

• коли цього потребують інтереси безпеки осіб, взятих під
  захист. З цього приводу суд повинен винести мотивовану ухвалу.

6. Основним мотивом проведення судового розгляду у закри­
   тому режимі в справах про злочини осіб, які не досягли 16-річ­
   ного віку, є підвищена вразливість, навіюваність підлітків. У
   зв'язку з цим існує досить великий ризик негативного впливу на
   них присутності публіки в залі судового засідання та її пове­
   дінки, що може зашкодити одержанню від неповнолітніх повних
   і правдивих показань.

7. Закритий розгляд справ про статеві злочини обумовлю­
   ється інтересами охорони суспільної моралі, інтересами потерпі­
   лого, усуненням негативного впливу публіки, яку цікавлять не
   правовідносини у сфері охорони статевої свободи і недоторкан­
   ності, а зовнішні прояви злочинів. У цілому такий розгляд ство­
   рює умови для всебічного, повного і об'єктивного дослідження
   обставин справи.

8. Конституція України в ст.32 проголошує, що ніхто не
   може зазнавати втручання в своє особисте і сімейне життя, крім
   випадків, передбачених Конституцією України. Дізнання, досу-

63

дове слідство І судовий розгляд якраз належать до таких ви­падків. Проте законодавець максимально можливо обмежує це втручання, запровадивши таємницю слідства та закритий розгляд справи. Отже, необхідність розгляду в суді інтимних сторін життя осіб, які беруть участь у справі, може бути підставою для рішення суду про закритий розгляд справи.

9. Законодавець цілком логічно надав можливість суду про­
вадити закритий розгляд справи у разі коли цього потребують
інтереси безпеки осіб, взятих під захист (див. ст.52¹ КПК).
Процедура розгляду справи у таких випадках визначається моти­
вованою ухвалою суду за власною ініціативою або за клопо­
танням прокурора чи іншого учасника судового розгляду, свідків
або потерпілих, які підлягають допиту, про проведення допиту
цих осіб за відсутності підсудного, а також допиту одного під­
судного за відсутності інших. Після повернення підсудного до
залу судового засідання суд зобов'язаний ознайомити його з
показаннями, які були дані під час його відсутності, і вислухати
його пояснення з приводу цих показань. У виняткових випадках
суд може звільнити потерпілих і свідків, взятих під захист, від
обов'язку з'являтися в судове засідання за наявності письмового
підтвердження показань, даних ними раніше (див. ст.16 Закону
України "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у
кримінальному судочинстві" від 23 грудня 1993 р.).

10. Гласність судового розгляду забезпечується обов'язковим
    веденням протоколу (див. ст.87 КПК) та передбаченим ст.129
    Конституції України повним фіксуванням судового процесу тех­
    нічними засобами на вимогу хоча б одного учасника судового
    розгляду справи, або за ініціативою суду, що закріплено у ст.87¹
    КПК. Крім того, з дозволу суду допускаються транслювання
    судового засідання та проведення в залі судового засідання фото-
    і кінозйомки, теле-, відео-, звукозапису із застосування стаціо­
    нарної апаратури (див. ст.9 Закону України "Про судоустрій
    України" ).

11. Процедура слухання справ у відкритому чи закритому
    процесі однакова, з додержанням усіх правил судочинства.

12. Суди зобов'язані у всіх випадках вироки у заслуханих
    справах проголошувати публічно.

Стаття21. Забезпечення підозрюваному, обвину­ваченому і підсудному права на захист

Підозрюваному, обвинуваченому і підсудному забез­печується право на захист.

Особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, суддя і суд зобов'язані до першого допиту підозрюваного, обвинуваченого і підсудного роз'ясняти їм право мати захисника і скласти про це протокол, а також надати підозрюваному, обвинуваченому і підсудному можливість захищатися встановленими законом засобами від пред'-

64

явленого обвинувачення та забезпечити охорону їх особис­тих і майнових прав.

* * *

1. Забезпечення підозрюваному, обвинуваченому і підсудному
   права на захист є конституційним правом. Відповідно до ч.2
   ст.63 Конституції України підозрюваний, обвинувачений і підсуд­
   ний мають право на захист, а забезпечення цього права зазна­
   ченим особам є однією з основних засад судочинства в Україні
   (див. п.6 ч.З ст.129 Конституції). Дане право є позитивним,
   оскільки закон покладає на державу певні обов'язки щодо забез­
   печення його реалізації. Уповноважені державні органи повинні
   не лише не перешкоджати підозрюваному, обвинуваченому, під­
   судному здійснювати встановленими законом засобами захист від
   пред'явленого обвинувачення, але й активно сприяти цьому.
   Наприклад, на слідчі органи, прокурора та суд покладено обов'я­
   зок роз'яснити підозрюваному, обвинуваченому і підсудному —
   поруч з іншими процесуальними правами — їх право на захист
   (див. ст.53, 142, 263, 294 КПК); в окремих випадках при прова­
   дженні дізнання, досудового слідства, в розгляді справи в суді
   участь захисника забезпечується обов'язково (див. ст.45 КПК),
   для чого захисник запрошується відповідними особами, а також
   шляхом його призначення особою, яка провадить дізнання, слід­
   чим, судом (див. ст.47 КПК).

2. Конституція України містить норму, яка визначає, що для
   забезпечення права на захист від обвинувачення діє адвокатура
   (див. ч.2 ст.59). У рішенні Конституційного Суду України у
   справі Солдатова від 16 листопада 2000 р. № 13-рп/2000 зазна­
   чається, що "положення частини першої статті 59 Конституції
   України про те, що кожен є вільним у виборі захисника своїх
   прав, ...треба розуміти, як конституційне право підозрюваного,
   обвинуваченого і підсудного при захисті від обвинувачення та
   особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, з
   метою отримання правової допомоги вибирати захисником своїх
   прав особу, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право
   на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юри­
   дичної особи".

3. Коментована стаття надає право захищатися:

• від підозри у скоєнні злочину;

• від обвинувачення у скоєнні злочину;

• від посягань на особисті та майнові інтереси.

4. Право особи на захист належить до тих прав людини, які
особливо ретельно охороняються відповідними міжнародними уста­
новами. Це право, зокрема, знаходиться у фокусі уваги Ради
Європи, адже Європейська Конвенція про захист прав людини та
основних свобод містить норму про те, що кожен, кого обви­
нувачено у вчиненні кримінального правопорушення, має право
захищати себе особисто чи використовувати правову допомогу
захисника, обраного на власний розсуд. Якщо така особа не має
достатніх коштів для оплати правової допомоги захисника, вона
може одержати її безоплатно, коли цього вимагають інтереси
правосуддя (див. п."с" ч.З ст.6 Конвенції). Слід нагадати, що

З 2—445 65

відповідно до ст.9 Конституції України Конвенція є частиною національного законодавства України і, отже, норма Конвенції має застосовуватись як норма прямої дії. Більше того, у разі колізії застосовуватиметься саме норма Конвенції.

5. Порушення права обвинуваченого на захист є істотним по­рушенням вимог кримінально-процесуального закону і в усякому разі його допущення вирок (постанову) суду належить скасувати (див. п.З ч.2 ст.370 КПК).

Стаття22. Всебічне, повне і об'єктивне досліджен­ня обставин справи

Прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, зобов'язані вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті,' що виправдують обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують і обтяжують його відповідальність.

Суд, прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнан­ня, не вправі перекладати обов'язок доказування на обви­нуваченого.

Забороняється домагатись показань обвинуваченого та інших осіб, які беруть участь у справі, шляхом насиль­ства, погроз та інших незаконних заходів.

* * *

1. Метою кримінального процесу є встановлення об'єктивної
   істини у справі і прийняття на підставі цього законного, спра­
   ведливого рішення. Лише за такої умови можна забезпечити
   виконання завдань кримінального судочинства. Передумовою вста­
   новлення істини є всебічне, повне і об'єктивне дослідження
   обставин справи.

2. Всебічність дослідження означає висунення і перевірку
   всіх можливих версій загального характеру щодо події злочину,
   окремих версій щодо особи винного, мотиву і мети вчинення зло­
   чину, а також однаково ретельне виявлення обставин, що підтвер­
   джують вину обвинуваченого або спростовують її, а так само об­
   ставин, що пом'якшують або обтяжують його відповідальність.

3. Під повнотою дослідження слід розуміти правильне ви­
   значення предмета доказування, з'ясування всіх обставин, які
   підлягають доказуванню у кримінальній справі (див. ст.23, 64,
   433 КПК), системну оцінку всіх допустимих і належних доказів
   у сукупності, що є основою прийняття законного і обґрунтова­
   ного рішення у справі.

4. Об'єктивність дослідження у пізнавальному аспекті по­
лягає в ретельному аналізі всіх обставин кримінальної справи і
справи в цілому у відповідності з встановленими фактами, у
співставленні різних точок зору і припущень, а в психолого-
етичному аспекті — у прагненні збирання, перевірки і оцінки

66

доказів неупереджено, з однаковим офіційним ставленням до всіх учасників процесу та інших осіб, що беруть участь у справі, з максимальним уникненням обвинувального або виправдувального ухилів.

5. Порушення вимоги закону про всебічне, повне і об'єк­
   тивне дослідження обставин справи є практично незаперечною
   підставою для зміни або скасування судових рішень.

6. Слід звернути увагу на те, що суд не названий серед
   суб'єктів, на яких покладається обов'язок всебічно, повно і
   об'єктивно досліджувати обставини справи, виявляти як ті обста­
   вини, що викривають, так і ті, що виправдують обвинуваченого
   (див. ч.І ст. 22 КПК), На перший погляд може здатися, що суд
   взагалі не повинен дотримуватись цього принципу. Це не так.
   Законодавець такою редакцією статті підкреслив роль суду як
   органу влади, що стоїть не поряд із сторонами в процесі, а над
   ними, забезпечуючи здійснення ними своїх процесуальних прав,
   створюючи рівні умови у наданні доказів, їх дослідженні та
   доведенні їх переконливості перед судом. Інакше суд втратив би
   риси неупередженого арбітра в змаганні сторін.

У той же час суд повною мірою дотримується цього прин­ципу, ґрунтуючи свої рішення на результатах всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи. Більше того, недотримання цього принципу є однією з вагомих підстав до скасування вироку вищестоящим судом (див. ст.367, 370 КПК). У Законі України "Про статус суддів" (див. ст.6) прямо вима­гається, щоб судді при здійсненні правосуддя забезпечували пов­ний, всебічний та об'єктивний розгляд судових справ з дотри­мання встановлених законом строків.

7. Кримінальний процес є процес обвинувальний: він почи­
   нається з обвинувачення, постійно підтримується наявністю обви­
   нувачення, що є виключним обов'язком обвинувача, який і
   повинен довести обґрунтованість обвинувачення або визнати аргу­
   менти обвинувачення хибними. Таким чином, тягар доказування
   лежить повністю на обвинувачеві. На цьому грунтується один з
   основних постулатів презумпції невинуватості, який полягає в
   тому, що обвинувачений, а також його захисник не повинні
   доводити свою невинуватість або наявність обставин, які по­
   м'якшують або виключають кримінальну відповідальність. Тому
   в ч.2 ст.22 висунута тверда заборона суду, прокурору, слідчому і
   особі, яка провадить дізнання, перекладати обов'язок доказу­
   вання на обвинуваченого. При цьому, безумовно, обвинувачений
   має право доводити свою невинуватість або інші обставини, які
   його захищають та які повинні бути відповідно досліджені й
   оцінені слідчим, прокурором і судом.

8. Законодавець встановив категоричну заборону домагатись
   шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів ви­
   знання обвинуваченим своєї вини, а також показань підозрю­
   ваного, потерпілого, свідка, висновку і показань експерта. Кримі­
   нальний кодекс України у ст.373 передбачає відповідальність за
   примушування давати показання при допиті шляхом незаконних
   дій з боку особи, яка проводить дізнання або досудове слідство.
   Докази, здобуті шляхом застосування незаконних дій, втрачають
   ознаку допустимості, стають юридичне неспроможними.

³* 67

Стаття23. Виявлення причин і умов, які спри­яли вчиненню злочину

При провадженні дізнання, досудового слідства і судо­вого розгляду кримінальної справи орган дізнання, слід­чий, прокурор зобов'язані виявляти причини і умови, які сприяли вчиненню злочину.

* * *

1. Виявлення та усунення причин і умов, які сприяють
вчиненню злочинів і правопорушень, взагалі є одним із засобів їх
профілактики та забезпечення правопорядку. До причин і умов,
які сприяють формуванню у підозрюваного (обвинуваченого, під­
судного) злочинних нахилів та вчиненню злочинів, відноситься
широке коло явищ, серед них — негативні соціальні умови,
недоліки в організації та діяльності органів держави, підпри­
ємств, установ, їх службових осіб тощо. Всі дії органів дізнання,
досудового слідства і прокурору по виявленню причин та умов
вчинення злочину і вжиттю заходів до їх усунення мають проце­
суальний характер і повинні відображатися в матеріалах справи.

2. Без виявлення причин і умов вчинення злочину і пропо­
   зицій щодо заходів по їх усуненню дослідження обставин справи
   не буде всебічним і повним, і, якщо це має істотне значення для
   правильного вирішення справи, може бути підставою для повер­
   нення справи на додаткове розслідування.

3. Згідно з вимогами ст.23¹ КПК (див. коментар) орган
   дізнання, слідчий, прокурор вносять у відповідний державний
   орган, громадську організацію або службовій особі подання про
   необхідність вжиття заходів для усунення встановлених причин і
   умов, що сприяли вчиненню злочину. У цих поданнях можуть
   бути посилання лише на обставини, що встановлені при досу-
   довому слідстві.

Стаття 23^і. Подання органу дізнання, слідчого, прокурора в кримінальній справі

Орган дізнання, слідчий, прокурор, встановивши при­чини і умови, що сприяли вчиненню злочину, вносять у відповідний державний орган, громадську організацію або посадовій особі подання про вжиття заходів для усунення цих причин і умов.

Якщо в ході дізнання, досудового слідства або пере­вірки, що проводилась на підставах, передбачених час­тиною 4 статті 97 цього Кодексу, буде встановлено, що в діянні особи, яка притягається до кримінальної відпо­відальності, чи в діяннях інших осіб є ознаки дисцип­лінарного правопорушення або ці особи повинні бути згідно з чинним законодавством притягнуті до матеріаль­ної відповідальності, орган дізнання, слідчий чи прокурор

68

зобов'язані порушити в поданні питання про притягнення цих осіб до дисциплінарної або матеріальної відповідаль­ності.

Не пізніш як у місячний строк по поданню має бути вжито необхідних заходів і про результати повідомлено особу, яка надіслала подання.

У разі залишення посадовою особою подання без роз­гляду орган дізнання, слідчий чи прокурор зобов'язані вжити заходів, передбачених статтями 254—257 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

* * *

1. Орган дізнання, слідчий, прокурор при провадженні ді­
   знання, досудового слідства і судового розгляду кримінальної
   справи зобов'язані виявляти причини і умови, що сприяли вчи­
   ненню злочину (див. ст.23 КПК). Без цього неможливо вважати
   виконаними вимоги ст.22 КПК про всебічне, повне і об'єктивне
   дослідження обставин справи.

2. Орган дізнання і слідчий мають змогу виявляти причини і
   умови, що сприяли вчиненню злочину, при розслідуванні справи,
   здійснюючи кримінально-процесуальні та оперативно розшукові
   дії, а прокурор — здійснюючи нагляд у кримінальному судочин­
   стві та беручи участь у досудовому слідстві.

3. Про необхідність вжиття заходів для усунення цих при­
   чин і умов, як правило, після закінчення дізнання чи досудового
   слідства, а в невідкладних випадках і раніше вноситься моти­
   воване подання у відповідний орган або відповідній посадовій
   особі. Таке подання за своїм характером має профілактичну спря­
   мованість, є процесуальним документом, примірник якого має
   бути в кримінальній справі. У ньому зазначаються назва подання
   і кому воно адресоване. В описовій частині коротко викладається
   фабула справи, потім конкретно — виявлені причини і умови, що
   сприяли вчиненню злочину, із зазначенням винуватих в цьому
   осіб. Робиться посилання на відповідні докази, закони, що пору­
   шені, а також, можливо, і на відомчі акти, що не виконувалися.
   У резулютивній частині формулюються висновки і пропозиції.
   Доцільно також вказати конкретні заходи профілактики. Для
   цього не виключаються консультації спеціаліста. У поданні орган
   дізнання, слідчий чи прокурор за наявності ознак дисциплінар­
   ного правопорушення або підстав для притягнення особи до
   матеріальної відповідальності зобов'язані також порушити пи­
   тання про притягнення цієї особи до дисциплінарної або мате­
   ріальної відповідальності. При дачі рекомендацій про вжиття
   заходів для усунення причин і умов, що сприяли вчиненню
   злочину, не дозволяється втручатися в суто оперативну і госпо­
   дарську діяльність підприємств, установ, організацій чи наперед
   вирішувати, яке конкретно стягнення необхідно накласти на
   особу, винну у створенні причин та умов, що сприяли вчиненню
   злочину.

4. Подання вноситься у належний державний орган, гро­
мадську організацію або службовій особі, а також в орган міс-

69

цевого самоврядування, які реально здатні вжити заходів для усунення причин і умов, що сприяли вчиненню злочину.

5. Про вжиття необхідних заходів і про їх результати не
   пізніше як у місячний строк повідомляється особа, яка надіслала
   подання. Строк має відраховуватися з дня отримання подання
   адресатом для виконання.

6. З метою підвищення ефективності подань доцільно органу
   дізнання, слідчому або прокуророві брати участь в їх обговоренні
   в колективах, де був скоєний злочин.

7. Контроль за своєчасним і якісним виконанням подання
   здійснює та особа, яка його внесла.

8. Якщо подання залишається без розгляду, то посадова
особа, винувата в цьому, може бути притягнута до адмініст­
ративної відповідальності у відповідності з ч.2 ст.185⁶ Кодексу
України про адміністративні правопорушення. Для цього слідчий,
особа, яка проводить дізнання, або секретар прокуратури скла­
дають протокол про адміністративне правопорушення (див. ст.255,
КУпАП) і направляють його для розгляду судді районного (місь­
кого) суду (див. ст.221 КУпАП).

С т а т т

я 23². Окрема ухвала (постанова) суду

Не пізніш як у місячний строк по окремій ухвалі (по­станові) має бути вжито необхідних заходів і про резуль­тати повідомлено суд, що виніс окрему ухвалу (постанову).

У разі залишення посадовою особою окремої ухвали (постанови) суду без розгляду повинно бути вжито заходів, передбачених статтями 254—257 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

* * *

1. Ухвали і постанови суду є процесуальними, тобто такими, що передбачені КПК. Коментована стаття, говорячи про постанови суду, має на увазі рішення, які виносяться судом, суддею щодо встановлених ними при провадженні судового розгляду у кри­мінальній справі конкретних фактів порушення закону та причин і умов, що сприяли вчиненню злочину і викликали необхідність вжиття відповідних заходів по їх усуненню.

Питання, пов'язані з винесенням судом окремих ухвал і по­станов, ї'х реквізитами тощо, регламентуються ст.273, 340, 380, 400² КПК (див. відповідні коментарі).

2. 4.1—5 ст.23² КПК встановлюють підстави, на яких суд повинен або може виносити окрему ухвалу (постанову).

За наявності на те підстав суд зобов'язаний виносити окрему ухвалу (постанову) у таких випадках:

• при встановленні у справі фактів порушення закону та
  причин і умов, що сприяли вчиненню злочину;

• коли у засудженого до позбавлення волі є неповнолітні
  діти, які залишилися без нагляду і потребують влаштування або
  встановлення над ними опіки чи піклування (див. ст.346 КПК).

Суд може також винести окрему ухвалу (постанову) у таких випадках:

• при виявленні судом порушень прав громадян та інших
  порушень закону, допущених при провадженні дізнання, досу-
  дового слідства або при розгляді справи нижчестоящим судом;

• при встановленні фактів виявлення громадянином високої
  свідомості, мужності при виконанні громадського обов'язку, які
  сприяли припиненню чи розкриттю злочину, — про доведення
  цих фактів до відома підприємства, установи або організації, де
  працює громадянин, і про можливість його заохочення.

Наведений перелік підстав, на яких суд може виносити окрему ухвалу (постанову), не є вичерпним. 4.5 коментованої статті надає суду право за матеріалами судового розгляду ви­носити окрему ухвалу (постанову) і в інших випадках, якщо визнає це за необхідне.

3. Загальною вимогою до ухвал (постанов) суду є те, що вони
   повинні бути конкретними. Це означає, що суд у них має вка­
   зати, в чому конкретно полягають встановлені порушення закону,
   які конкретно права громадян порушені, у чому це полягає, а та­
   кож вказати причини та умови, що сприяли вчиненню злочину.

4. Службові особи відповідних підприємств, установ, органі­
   зацій у місячний строк зобов'язані вжити по окремій ухвалі

71

(постанові) необхідних заходів і про їх результати повідомити суд, що виніс таку ухвалу. Якщо ж службові особи залишають окрему ухвалу (постанову) суду без розгляду, або не вживають заходів до усунення зазначених у ній порушень закону, а також причин та умов, які сприяли вчиненню злочину, або несвоєчасно, тобто з порушенням місячного строку, відповідають на окрему ухвалу (постанову) суду, вони притягуються до адміністративної відповідальності за ст.185* Кодексу України про адміністративні правопорушення. Порядок накладення стягнення у цьому ви­падку регламентується ст.254—257 КУпАП.

5. Не може бути винесено окрему ухвалу (постанову) суду
   щодо правової позиції адвоката у справі (див. ч.З ст.10 Закону
   України "Про адвокатуру") та прокурора.

6. На окремі ухвали (постанови), ухвалені місцевим судом,
   може бути подана апеляція.

С т а т т я 24. Нагляд вищестоящих судів за судовою діяльністю

Верховний Суд України здійснює нагляд за судовою діяльністю всіх судів України.

Верховний Суд Автономної Республіки Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські суди, військові суди регіонів і Військово-Морських Сил здійснюють відповідно нагляд за судовою діяльністю районних (міських), міжра­йонних (окружних) судів даної області, міст Києва і Се­вастополя, військових судів гарнізонів.

* * *

1. У зв'язку зі змінами, внесеними до КПК 21 червня і 12 лип­ня 2001 р., та з прийняттям 7 лютого 2002 р. Закону України "Про судоустрій України" ліквідований нагляд вищестоящих судів за судовою діяльністю у вигляді перегляду та порядку нагляду вироків, ухвал і постанов суду, що набрали законної сили, при­несення протестів на судові рішення, що набрали законної сили, Головою Верховного Суду України та його заступниками, го­ловами Верховного суду Республіки Крим, обласного, головами Київського і Севастопольського міських судів та їх заступниками, головами військових судів регіонів і Військово-Морських Сил (тепер — відповідних апеляційних судів).

Законом не надано право Верховному Суду України та апе­ляційним судам контролювати роботу судів нижчого рівня, про­водити перевірки їхньої діяльності, а посадовим особам Верхов­ного Суду та апеляційних судів — приносити протести на ви­роки, ухвали, постанови у кримінальних справах.

Тому нагляд за діяльністю нижчестоящих судів у тому розумінні, в якому він існував до 21 червня 2002 р., відсутній.

Положення ч.2 коментованої статті, що констатує наявність обласних та інших судів такого рівня, не відповідають Закону України "Про судоустрій України".

72

Відповідно до ст.18 Закону України "Про судоустрій Ук­раїни" систему судів загальної юрисдикції складають: місцеві суди; апеляційні суди, Апеляційний суд України; Касаційний суд України; вищі спеціалізовані суди; Верховний Суд України.

Апеляційними загальними судами є: апеляційні суди облас­тей, апеляційні суди міст Києва та Севастополя, апеляційний суд Автономної Республіки Крим, військові апеляційні суди регіонів та апеляційний суд Військово-Морських Сил України, а також Апеляційний суд України (див. п.2 ст.25 Закону України "Про судоустрій України").

Отже, редакція ст.24 КПК є застарілою.

2. Відповідно до ст.129 Конституції України суди при здійс­
ненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону.

Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб законом заборонені.

Нагляд вищестоящих судів за судовою діяльністю можна розглядати як повноваження по розгляду кримінальних справ у апеляційному, касаційному порядку чи в порядку виключного провадження, по виявленню та усуненню у встановленому зако­ном процесуальному порядку порушень закону, допущених ниж-честоящими судами, як право прийняти рішення за скаргою чи поданням, залишити без зміни, скасувати чи змінити рішення суду, а також як здійснення інших повноважень з метою забез­печення правильного застосування судами законодавства.

3. Верховний Суд України е найвищим судовим органом у
системі судів загальної юрисдикції. Верховний Суд України здійс­
нює правосуддя, забезпечує однакове застосування законодавства
усіма судами загальної юрисдикції (див. ст.47 Закону України
"Про судоустрій України").

На підставі повноважень, наданих Верховному суду України, його нагляд за діяльністю судів України полягає: у виявленні і виправленні помилок та порушень законів, допущених судами, при розгляді кримінальних справ; дачі роз'яснень з питань застосування законодавства, які виникають при розгляді кри­мінальних справ; у винесенні окремих ухвал (постанов) про порушення прав громадян та інші порушення закону, допущені судами при розгляді конкретних справ; у вивченні у судах нижчого рівня стану організації здійснення судочинства і наданні їм методичної допомоги.

4. Апеляційний суд Автономної Республіки Крим, апеляційні
суди областей, апеляційні суди міст Києва і Севастополя, війсь­
кові апеляційні суди регіонів та апеляційний суд Військово-
Морських Сил згідно з наданими їм повноваженнями розгля­
дають кримінальні справи в апеляційному порядку та за ново-
виявленими обставинами; виправляють допущені судами пору­
шення закону; у випадках необхідності виносять окрему ухвалу
(постанову) щодо порушень, допущених судами при розгляді
справи у першій інстанції; надають методичну допомогу у засто­
суванні законодавства місцевими судами.

Такі ж повноваження має і Апеляційний Суд України, створен­ня якого передбачене Законом України "Про судоустрій України".

73

Законом України "Про судоустрій України" передбачається створення Касаційного суду України, до повноважень якого на­лежить розгляд в касаційному порядку кримінальних справ, віднесених до його підсудності, вивчення й узагальнення судової практики та надання методичної допомоги у застосуванні зако­нодавства судами нижчого рівня.

Стаття25. Прокурорський нагляд в криміналь­ному судочинстві

Нагляд за додержанням законів органами, які прово­дять оперативно-розшукову діяльність, дізнання і досудове слідство, здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.

Прокурор зобов'язаний в усіх стадіях кримінального судочинства своєчасно вживати передбачених законом за­ходів до усунення всяких порушень закону, від кого б ці порушення не виходили.

Свої повноваження в кримінальному судочинстві про­курор здійснює незалежно від будь-яких органів і поса­дових осіб, підкоряючись тільки законові і керуючись вказівками Генерального прокурора України.

Постанови прокурора, винесені відповідно до закону, є обов'язковими для виконання всіма підприємствами, уста­новами, організаціями, посадовими особами і громадя­нами.

1. Прокурорський нагляд є самостійним, специфічним видом
державної діяльності по здійсненню органами прокуратури від
імені держави конституційної функції нагляду (див. ст.121 Конс­
титуції України) за додержанням законів. Прокуратура України
становить єдину систему, котрій немає альтернативи. Система
органів прокуратури визначається Законом України "Про про­
куратуру" (див. ст.13).

Межі прокурорського нагляду загалом визначаються його предметом та об'єктом. Практично об'єкт нагляду — це діяль­ність або бездіяльність піднаглядових суб'єктів чи їх наслідки, що регулюються законом.

2. Основу предмета нагляду прокурора складають закони в їх
   широкому розумінні: Конституція України, власне закони, нор­
   мативні постанови Верховної Ради України, а також делеговане і
   санкціоноване Верховною Радою законодавство, Рішення Консти­
   туційного Суду. Відсутність законодавчого регулювання певних су­
   спільних відносин робить прокурорський нагляд безпредметним.

3. Обов'язок прокурора своєчасно вживати передбачених за­
   коном заходів до усунення всяких порушень закону, від кого б ці
   порушення не виходили, поширюються на усі стадії криміналь-

74

ного судочинства та на всіх учасників. Постанови прокурора, винесені відповідно до закону, є обов'язковими для виконання як службовими особами, так і громадянами, а також підприємст­вами, установами, організаціями.

4. Характер повноважень прокурора в стадіях судочинства не
   однаковий. У стадіях вирішення питання про порушення кри­
   мінальної справи, дізнання та досудового слідства, а також у
   стадії виконання судових рішень вони є владно-розпорядчими.
   Вказівки прокурора органам дізнання і досудового слідства у
   зв'язку з порушенням і розслідуванням ними кримінальних справ,
   дані в порядку, передбаченому законом, є для цих органів обо­
   в'язковими, скасовують незаконні і необгрунтовані постанови слід­
   чих та осіб, які провадять дізнання, тощо (див. ст.227 КПК).
   Постанови і вказівки прокурора щодо додержання правил відбу­
   вання покарання, встановлених законом, також є обов'язковими і
   підлягають негайному виконанню адміністрацією виправно-трудо­
   вих установ установ і органів, які виконують вироки судів щодо
   виправних робіт без позбавлення волі (див. ст.11 ВТК). Є також
   обов'язковими і підлягають негайному виконанню постанови і
   вказівки прокурора щодо додержання порядку і умов тримання
   затриманих, заарештованих, засуджених до позбавлення волі та
   інших покарань, а також осіб, щодо яких застосовані заходи
   примусового характеру (див. спг.45 Закону України "Про проку­
   ратуру"). Прокурор здійснює свої повноваження незалежно від будь-
   яких органів і службових осіб, підкоряючись тільки законові і
   керуючись вказівками Генерального прокурора України.

5. Конституція України (див. ст.121) спрямовує наглядову
   функцію прокуратури за додержанням законів в першу чергу на
   органи, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнан­
   ня, досудове слідство.

Система органів дізнання визначається ст.101 КПК, а органів досудового слідства — ст.102 КПК.

Не на всі органи дізнання покладається обов'язок вжиття необхідних оперативно-розшукових заходів з метою виявлення ознак злочину і осіб, що його вчинили, та виконання інших завдань непроцесуального характеру. Така діяльність не поклада­ється і на органи слідства.

Оперативно-розшукова діяльність — це система гласних і негласних пошукових, розвідувальних та контррозвідувальних заходів, що здійснюється із застосуванням оперативних та опера­тивно-технічних засобів (див. ст.2 Закону України "Про опера­тивно-розшукову діяльність"). Саме за цією діяльністю має здійс­нюватись прокурорський нагляд. Але жодний оперативно-розшу-ковий захід не потребує санкції прокурора. Цю діяльність здій­снюють відповідні оперативні підрозділи: органів внутрішніх справ, Служби безпеки України, Прикордонних військ, Управління дер­жавної охорони та ін. Нагляд за нею в межах своїх повноважень здійснюють Генеральний прокурор України та інші прокурори, зазначені в Законі, підпорядковані йому прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя (див. ст.5, 14 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність"). Прокурори районного рівня, а також прокурори спеціалізованих прокуратур таким правом не наділені.

75

Здійснюючи нагляд за додержанням законів органами дізнан­ня і досудового слідства, прокурор вживає заходів до того, щоб ці органи: додержували передбаченого законом порядку порушення кримінальних справ, розслідування діянь, що містять ознаки злочину, проведення оперативно-розшукових заходів, застосуван­ня технічних засобів, припинення та закриття справ; додержу­вали строків провадження слідства та тримання під вартою; неухильно виконували вимоги закону про всебічне, повне і об'єк­тивне дослідження всіх обставин справи, з'ясовували обставини, що викривають чи виправдовують обвинуваченого, пом'якшують чи обтяжують його відповідальність; виявляли причини вчинення злочинів і умови, що сприяють цьому, вживали заходів до їх усунення (див. ст.ЗО Закону України "Про прокуратуру").

Для виконання цих завдань прокурор наділений достатніми повноваженнями (див. ст.227 КПК).

6. Щодо стадій попереднього розгляду справи суддею, судо­
   вого розгляду, розгляду справи за апеляцією, касаційного прова­
   дження, перегляду судових рішень в порядку виключного прова­
   дження, то в них прокурор безпосередньо не здійснює нагляду за
   діяльністю суду, а бере участь як рівноправний учасник судового
   засідання (див. ст.35 Закону України "Про прокуратуру"). Але
   прокурор здійснює нагляд за додержанням законів при виконанні
   судових рішень (вироків, ухвал, постанов). Прокурор має право
   подати апеляцію, внести касаційне подання, подання про пере­
   гляд судового рішення за нововиявленими обставинами, клопо-
   танння про перегляд судового рішення в порядку виключного
   провадження з підстав, передбачених п.2 ч.І ст.400⁴ КПК (див.
   ст.348, 384, 400⁷, 400⁹ КПК) про зміну або скасування судового
   рішення.

7. Прокурор не повинен допускати прийняття незаконних і
   необґрунтованих судових рішень. Коли під час судового розгляду
   порушуються закон, права і законні інтереси учасників судового
   процесу, прокурор, додержуючи принципу незалежності суддів і
   підкорення їх тільки закону, зобов'язаний звернути на це увагу
   головуючого і запропонувати усунути порушення, хоч би від кого
   вони не виходили (див. ст.34, 35 Закону України "Про про­
   куратуру"). Свої звернення і вимоги до суду прокурор може
   пропонувати занести до протоколу судового засідання і при
   необхідності використати їх у своїх апеляціях та поданнях.

Стаття26. Об'єднання і виділення справ

В одному провадженні можуть бути об'єднані справи по обвинуваченню декількох осіб — співучасників вчи­нення одного чи кількох злочинів або по обвинуваченню однієї особи у вчиненні декількох злочинів.

Виділення справи допускається тільки у випадках, які викликаються необхідністю, коли це не може негативно відбиватися на всебічності, повноті і об'єктивності до­слідження і вирішення справи.

76

Об'єднання і виділення справ проводиться за поста­новою особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора або за ухвалою чи постановою суду.

Правила цієї статті можуть бути застосовані і у ви­падках притягнення до кримінальної відповідальності за заздалегідь не обіцяні переховування злочинця і прихо­вання злочину, а також недонесення про злочин.

* * *

1. Об'єднання та виділення справ спрямоване на забезпе­
   чення всебічного, повного і об'єктивного дослідження і вирі­
   шення справи.

2. Із змісту коментованої статті випливає, що повинні об'єд­
   нуватися в одне провадження справи по обвинуваченню співучас­
   ників злочину. Це робиться з метою повного, всебічного й об'єк­
   тивного дослідження обставин вчиненого злочину, правильного
   визначення ролі і ступеня вини кожного з учасників.

У відповідності з ч.4 ст.251 КПК можуть бути об'єднані в одне провадження зустрічні обвинувачення в справах, які пору­шені за скаргою потерпілого (див. стп.27 КПК).

3. 4.4 коментованої статті передбачає об'єднання справ у
випадку притягнення до кримінальної відповідальності осіб за
заздалегідь не обіцяні переховування злочинця і приховання
злочину (див. ч.І спг.396 КК), а також за недонесення про
злочин. Хоча вказані особи не є співучасниками, але спільне
розслідування і подальший розгляд цих діянь у одній справі
сприяє повноті і всебічності розслідування та судового розгляду.

На практиці також досить поширене об'єднання справ про службову недбалість (див. стп.367 КК) зі справою про злочин, вчиненню якого така недбалість сприяла.

4. За правилами, передбаченими у ч.2 коментованої статті,
виділення справи можливе у випадках, викликаних необхідністю,
і коли це не може негативно відбиватися на всебічності, повноті і
об'єктивності дослідження і вирішення справи.

Питання про таку необхідність постає:

• коли у справі притягнуто кількох обвинувачених, а під­
  стави до її зупинення стосуються не всіх (слідчий, прокурор або
  суд можуть виділити справу і зупинити провадження у справі
  стосовно окремих обвинувачених, підсудних — у разі коли їх
  місцезнаходження невідоме або коли їх психічне або інше тяжке
  захворювання перешкоджає провадженню у справі) (див. комен­
  тар до ст.206, 249, 280 КПК);

• якщо розслідування справи у повному обсязі у наданий
  законом строк тримання обвинуваченого під вартою закінчити
  неможливе і якщо відсутні підстави для зміни запобіжного за­
  ходу, прокурор, який здійснює нагляд за виконанням законів
  при провадженні розслідування у даній справі, має право дати
  згоду про направлення справи до суду в частині доведеного
  обвинувачення (у цьому випадку справа в частині нерозсліду-
  ваних злочинів чи епізодів злочинної діяльності виділяється в

77

окреме провадження і закінчується у загальному порядку — див. ч.З ст.156 КПК);

• коли суд під час судового розгляду порушує справу за
  новим обвинуваченням або щодо нової особи (у відповідності із
  ст.276, 278 КПК суд направляє відповідні матеріали прокурору
  для проведення розслідування або повертає всю справу для додат­
  кового розслідування, якщо нове обвинувачення тісно пов'язане з
  початковим і окремий їх розгляд неможливий);

• якщо неповнолітній брав участь у вчиненні злочину разом
  з дорослим (у відповідності із ст.439 КПК у кожному випадку
  повинна бути з'ясована можливість виділення справи про непов­
  нолітнього в окреме провадження).

У разі отримання під час розслідування злочину відомостей про злочин, який не стосується справи, що розслідується, але по­требує додаткової перевірки у порядку, передбаченому ч.4 ст.97 КПК, зі справи можуть бути виділені матеріали, які підлягають перевірці.

5. Виділення або об'єднання справ проводиться на підставі мотивованої постанови особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора або за ухвалою суду, постановою судді.

Стаття27. Притягнення до кримінальної відпо­відальності не інакше як за скаргою потерпілого

Справи про злочини, передбачені статтею 125, части­ною 1 статті 126 Кримінального кодексу України, а також справи про злочини, передбачені статтею 356 Криміналь­ного кодексу України щодо дій, якими заподіяно шкоду правам та інтересам окремих громадян, порушуються не інакше як за скаргою потерпілого, якому і належить в такому разі право підтримувати обвинувачення. В цих справах дізнання і досудове слідство не провадяться. За­значені справи підлягають закриттю, якщо потерпілий примириться з обвинуваченим, підсудним. Примирення мо­же статися лише до видалення суду в нарадчу кімнату для постановлення вироку.

Справи про злочини, передбачені частиною 1 статті 152 Кримінального кодексу України, порушуються не інакше як за скаргою потерпілого, але закривати їх за прими­ренням потерпілого з обвинуваченим, підсудним не можна.

Якщо справа про будь-який із зазначених у частині 1 цієї статті злочинів має особливе громадське значення, а також у виняткових випадках, коли потерпілий у такій справі чи в справі про злочин, зазначений у частині 2 цієї статті, через свій безпорадний стан, залежність від обвину­ваченого чи з інших причин не може захистити свої

78

законні інтереси, прокурор порушує справу І при відсут­ності скарги потерпілого. Справа, порушена прокурором, направляється для провадження дізнання чи досудового слідства, а після закінчення розслідування розглядається судом в загальному порядку. Така справа в разі прими­рення потерпілого з обвинуваченим, підсудним закриттю не підлягає.

Прокурор вправі в будь-який момент вступити в спра­ву, порушену суддею за скаргою потерпілого, про злочини, зазначені в частині 1 цієї статті, і підтримувати обви­нувачення в суді, коли цього вимагає охорона державних або громадських інтересів чи прав громадян. Вступ проку­рора в справу не позбавляє потерпілого прав, передбаче­них статтею 49 цього Кодексу, але справа в цих випадках за примиренням потерпілого з обвинуваченим, підсудним закриттю не підлягає.

* * *

1. Відповідно до ст.4 КПК суд, прокурор, слідчий і орган
дізнання зобов'язані в межах своєї компетенції порушити кри­
мінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину.

За загальними правилами, наявність чи відсутність заяви потерпілого та його позиція не мають значення для вирішення питання про порушення кримінальної справи. Як виняток, ст.27 КПК передбачає, що справи про злочини, кваліфіковані за ст.125, ч.І ст.126, ст.356 (щодо дій, якими заподіяно шкоду правам та інтересам окремих громадян) та ч.І ст.152 КК, порушуються лише за скаргою потерпілого.

2. У справах про злочини, вказані в ч.І ст.27 КПК, прова­
дження можливе в залежності від волевиявлення приватного
обвинувача, який має право розпоряджатися обвинуваченням: за
його волевиявленням порушується кримінальна справа суддею
(судом); він має право в будь-який момент судового розгляду (до
моменту видалення суду, судді в нарадчу кімнату для поста-
новлення вироку) відмовитися від обвинувачення, в тому числі й
примиритися з обвинуваченням, що тягне за собою закриття
справи.

Приводом до порушення кримінальної справи є скарга потер­пілого, яка подається безпосередньо до суду.

Якщо потерпілий визнаний недієздатним або обмежено діє­здатним, справа може бути порушена за скаргою його законного представника. Законними представниками є батьки, опікуни, пік­лувальники даної особи або представники тих установ і організа­цій, під опікою чи піклуванням яких перебуває особа (див. п.10 ст.32 КПК).

3. Скарга потерпілого повинна відповідати вимогам, які пред'­
являються до обвинувального висновку (див. спг.251 КПК). Зокре­
ма, у скарзі повинно бути вказано: суд, до якого подається
скарга; відомості про заявника — потерпілого чи його законного
представника, яким подається скарга; про обставини злочину,

79

вчиненого обвинуваченим; про місце, час, способи, мотиви і на­слідки злочину; якщо обвинувачених кілька, вказується, які конкретно дії вчинив кожний з них; наводяться докази, що підтверджують вчинення злочину. У скарзі повинно бути про­хання порушити кримінальну справу щодо конкретної особи (осіб); наведені відомості про обвинуваченого чи кожного з них, якщо їх кілька; коротко сформульоване обвинувачення з зазначенням статті кримінального закону, яка передбачає даний злочин.

До скарги додається список осіб, яких слід викликати в судове засідання, із зазначенням їх адреси; вказується, чи є речові докази, якщо є, то які і де зберігаються, чи заявляється цивільний позов.

4. Справи, перелічені в ч.І ст.27, порушуються суддею і по
   них не проводиться досудове слідство. Досудове слідство прово­
   диться лише у випадках, коли злочин вчинено неповнолітнім чи
   особою, яка через свої фізичні або психічні вади не може сама
   здійснювати своє право на захист, а також коли це визнає за
   необхідне прокурор чи суд (див. ст.111 КПК).

5. Справи про злочини, передбачені ч.І ст.152 КК, порушу­
   ються за скаргою потерпілої особи. У виняткових випадках, коли
   потерпіла особа в силу свого безпомічного стану, залежності від
   обвинуваченого або з інших причин не може захистити свої
   інтереси, прокурор вправі порушити справу і при відсутності її
   скарги.

Проведення досудового слідства у справах про злочини, пе­редбачені ч.І ст.152 КК, є обов'язковим.

6. Прокурор вправі порушити кримінальну справу про будь-
який злочин, зазначений у ч.І ст.27 КПК, при відсутності скарги
потерпілого у таких випадках:

• якщо злочин має особливе громадське значення;

• коли потерпілий через свій безпорадний стан, залежність
  від обвинуваченого чи з інших причин не може захистити свої
  законні інтереси.

7. Про рішення, які приймає суддя, одержавши від потер­
   пілого скаргу з проханням порушити кримінальну справу, див.
   коментар до ст.97, 251 КПК.

8. За наявності достатніх даних, які свідчать про вчинення
   злочину, і при відсутності угоди про примирення сторін суддя
   має винести одну постанову про порушення кримінальної справи
   і про призначення її до розгляду.

9. У випадку надходження скарги про зустрічне обвинува­
   чення суддя виносить постанову про порушення кримінальної
   справи по зустрічному обвинуваченню. Зустрічні обвинувачення
   можуть бути об'єднані в одну справу і розглядаються сумісно.

10. Якщо потерпілому шкода була заподіяна кількома осо­
бами, від нього залежить, кого притягнути до кримінальної
відповідальності — всіх чи одну з них.

80

11. Якщо потерпілих кілька, кожний з них може ставити
    питання про порушення кримінальної справи щодо правопоруш­
    ника і підтримувати обвинувачення. Примирення одного з кіль­
    кох потерпілих з обвинуваченим, підсудним не тягне за собою за­
    криття справи, якщо обвинувачення підтримує інший потерпілий.

12. Якщо скарга потерпілого про притягнення особи до
    кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, перелічених
    у ч.І ст.27 КПК, надійшла з інших органів, суддя повинен
    перевірити, чи відповідає скарга вимогам закону, і прийняти
    одне з рішень, передбачених ст.251 КПК.

13. При надходженні безпосередньо до суду скарги потер­
    пілого, з якої вбачається, що в діях особи, на яку подано скаргу,
    є ознаки злочину, у справі щодо якого є обов'язковим про­
    ведення досудового слідства (хуліганство, заподіяння середньої
    тяжкості чи тяжких тілесних ушкоджень тощо), суддя повинен
    надіслати її за належністю прокурору.

14. Якщо при провадженні досудового слідства буде вста­
    новлено, що вчинено злочин, названий у ч.І ст.27, а скарги
    потерпілого у справі немає, справа закривається, а потерпілому
    роз'яснюється його право звернутися зі скаргою до суду. Коли ж
    скарга потерпілого є, справа надсилається до суду для вирішення
    суддею питань, передбачених ст.251 КПК.

Закриття справи органами дізнання, слідчим за відсутністю скарги потерпілого (див. п.7 ч.І ст.6 КПК) не позбавляє його права звернутися до суду зі скаргою про порушення кримінальної справи.

15. Скарга потерпілого про притягнення до кримінальної
    відповідальності особи, хворої на психічну хворобу, може бути
    підставою до порушення кримінальної справи для вирішення у
    встановленому порядку питання про те, чи потребує особа, на дії
    якої подана скарга, застосування до неї примусових заходів
    медичного характеру. У таких справах проводиться досудове
    слідство (див. гл.34 КПК).

16. Примирення потерпілого з обвинуваченим, підсудним
    може статися як в стадії попереднього розгляду справи суддею,
    так і в судовому засіданні, але до видалення суду в нарадчу
    кімнату для постановлення вироку.

Заява про примирення може бути зроблена потерпілим і обвинуваченим як усно (з занесенням у протокол), так і пись­мово.

Одержавши заяву про примирення до порушення криміналь­ної справи, суддя відмовляє в її порушенні. Одержавши заяву після порушення кримінальної справи, суддя постановою, а суд ухвалою закривають справу, крім випадків, передбачених ч.2, З, 4 ст.27 КПК (у п.б ч.І ст.6 КПК помилково замість ч.З ст.27 КПК вказана ч.5 цієї статті, яка виключена на підставі Закону № 2533-ІП від 21 червня 2001р.).

17. За примиренням потерпілого з обвинуваченим, підсудним
не підлягають закриттю:

• справи про злочини, передбачені ч.І ст.152 КК;

• порушені прокурором справи, що перелічені в ч.І ст.27
  КПК та мають особливе громадське значення, а також порушені

81

прокурором у виняткових випадках, коли потерпілий через свій безпорадний стан, залежність від обвинуваченого чи з інших причин не може захистити свої законні інтереси;

— при вступі прокурора у справу, порушену суддею за скар­гою потерпілого, і підтриманні ним обвинувачення в суді, коли цього вимагає охорона державних або громадських інтересів чи прав громадян.

Ці справи не підлягають закриттю, хоча б потерпілий і відмовився від своєї скарги, посилаючись на те, що він не бажає засудження і покарання винних осіб.

У ч.З ст.27, яка виключає можливість закриття справи за примиренням потерпілого з обвинуваченим, підсудним, передба­чаються випадки, коли справа при відсутності скарги потерпілого була порушена прокурором, а не іншою особою, і саме у зв'язку з вчиненням злочинів, передбачених ст.125, ч.І ст.126, 356 (щодо дій, якими заподіяно шкоду правам та інтересам окремих гро­мадян) та ч.І ст.152 КК.

Якщо справа була порушена, хоча й за наявності скарги потерпілого, органом дізнання, слідчим за ознаками злочинів, передбачених ст.125, ч.І ст.126, ст.356 КК, або прокурором у зв'язку із вчиненням інших злочинів, а в судовому засіданні суд перекваліфікує дії обвинуваченого на вказані статті КК, справа може бути закрита за примиренням сторін.

18. Пленум Верховного Суду України роз'яснив: коли суд
дійде висновку про необхідність змінити кваліфікацію злочину, у
вчиненні якого підсудний обвинувачується, на статтю криміналь­
ного закону, що передбачає відповідальність за злочин, справа
про який порушується не інакше як за скаргою потерпілого,то
він (суд) може перекваліфікувати дії підсудного й постановити
обвинувальний вирок лише за наявності в справі скарги потер­
пілого або його усної заяви в судовому засіданні про притягнення
підсудного до кримінальної відповідальності, викладеної в прото­
колі судового засідання, а також за наявності інших підстав,
передбачених ст.27 КПК. За відсутності цих вимог справа підля­
гає закриттю на підставі п.7 ст.6 КПК (див. п.10 постанови
Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в
кримінальних справах, які порушуються не інакше як за скаргою
потерпілого" № 2 від 25 січня 1974р.).

Закриття справи судом першої, апеляційної, касаційної інс­танції чи в порядку виключного провадження за мотивами від­сутності скарги потерпілого не позбавляє його права звернутися до суду з заявою про порушення кримінальної справи на загаль­них підставах.

19. Кримінальна справа про злочини, зазначені в ч.І ст.27
КПК, порушується за скаргою потерпілого і може бути закрита
за вимогою останнього. Згоди обвинуваченого, підсудного в цьому
випадку не треба.

Якщо потерпілим є неповнолітній чи інша особа, яка не може сама захистити свої інтереси, справа, що порушена за скаргою потерпілого чи його законного представника не проку­рором, а іншою особою, може бути закрита за примиренням

82

потерпілого з обвинуваченим лише зі згоди законного представ­ника потерпілого.

20. Суд, суддя закривають справу й у випадку неявки потерпі­
лого в судове засідання без поважних причин (див. ч.З ст.282 КПК).

21. Кримінальні справи про злочини, перелічені в ст.27
КПК, розглядаються судом у загальному порядку з дотриманням
вимог кримінально-процесуального закону (див. гл.24—27 КПК).

Під час судового розгляду справи потерпілий підтримує обви­нувачення самостійно або через свого представника (див. ст.49, 318 КПК). Правом підтримувати обвинувачення в суді і висту­пати в судових дебатах потерпілий і його представник корис­туються і в разі, якщо кримінальна справа була порушена прокурором чи розглядається з його участю.

Вирок, який постановляється у цих справах, повинен відпо­відати вимогам ст.323, 333—335 КПК.

Судочинство у справах про злочини, вчинені неповнолітніми, провадиться з дотриманням вимог гл.36 КПК.

22. Відповідно до ст.55 КПК суддя, який брав участь у роз­
гляді кримінальної справи про злочини, перелічені в ст.27 КПК,
в суді першої інстанції, не може брати участі в новому розгляді
справи в суді першої інстанції у разі скасування вироку або
ухвали про закриття справи, постановлених за його участю.

Стаття 28. Цивільний позов у кримінальній справі

"Особа, яка зазнала матеріальної шкоди від злочину, вправі при провадженні в кримінальній справі пред'явити до обвинуваченого або до осіб, що несуть матеріальну відповідальність за дії обвинуваченого, цивільний позов, який розглядається судом разом з кримінальною справою.

Закриття справи з підстав, зазначених у статтях 7 і 7^і цього Кодексу, не звільняє особу від обов'язку відшкоду­вати в установленому законом порядку матеріальні збит­ки, завдані нею державним, громадським організаціям або громадянам.

Цивільний позов може бути пред'явлений як під час досудового слідства і дізнання, так і під час судового роз­гляду справи, але до початку судового слідства. Відмова у позові в порядку цивільного судочинства позбавляє пози­вача права пред'являти той же позов у кримінальній справі.

Особа, яка не пред'явила цивільного позову в кри­мінальній справі, а також особа, цивільний позов якої залишився без розгляду, має право пред'явити його в порядку цивільного судочинства.

Цивільний позивач і цивільний відповідач при роз­гляді цивільного позову в кримінальній справі або позову про відшкодування матеріальних збитків, завданих осо-

83

бою, щодо якої справу закрито з підстав, зазначених у стат­тях 7 і 7^і цього Кодексу, звільняються від сплати державного мита.

1. Потерпілий, тобто особа, якій заподіяно моральну, фізич­
   ну чи майнову шкоду, вправі пред'явити цивільний позов про
   відшкодування збитків, заподіяних злочином.

2. Відповідно до ст.ЗЗ Закону України "Про прокуратуру" з
   метою захисту інтересів держави, а також громадян, які за
   станом здоров'я та з інших поважних причин не можуть за­
   хистити свої права, прокурор або його заступник вправі подати
   чи підтримати поданий потерпілим позов про відшкодування
   збитків, заподіяних злочином.

3. За загальними правилами, цивільний позов у криміналь­
   ній справі пред'являється до обвинуваченого, підсудного, оскільки
   він несе відповідальність за заподіяну ним матеріальну, фізичну,
   моральну шкоду. Закон не вимагає виносити постанову чи ухвалу
   про притягнення обвинуваченого, підсудного як цивільного від­
   повідача.

Цивільними відповідачами можуть бути батьки (усиновителі),
піклувальники, опікуни та інші особи, а також підприємства,
установи і організації, які в силу закону несуть матеріальну
відповідальність за шкоду, заподіяну злочинними діями обви­
нуваченого. У цих випадках особа, яка проводить дізнання,
слідчий, суддя виносять постанову, а суд — ухвалу про притяг­
нення громадянина як цивільного відповідача. «

4. Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що за шкоду,
заподіяну неповнолітнім, який не досяг 15-річного віку, мате­
ріальну відповідальність несуть батьки (усиновителі), опікун або
навчальний, виховний, лікувальний заклад, під наглядом яких
перебував неповнолітній у момент заподіяння шкоди.

Неповнолітній у віці від 15 до 18 років за заподіяну ним шкоду несе матеріальну відповідальність на загальних підставах. За відсутності у нього майна або заробітку, достатніх для від­шкодування збитків, такий обов'язок покладається на його бать­ків (усиновителів) або піклувальників за умови їх винної пове­дінки, що сприяла виникненню шкоди. Якщо шкоду заподіяно спільними діями неповнолітніх, у яких різні батьки, самі непов­нолітні несуть солідарну відповідальність, а їхні батьки або піклувальники відповідають перед потерпілими за принципом дольової відповідальності. При заподіянні шкоди неповнолітнім як цивільних відповідачів слід притягувати обох батьків (див. п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практи­ку застосування судами України законодавства про відшкоду­вання матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна" № 3 від 31 березня 1989 р.).

5. Цивільний позов може бути пред'явлений як у криміналь­
ному процесі, так і в порядку цивільного судочинства. Однак
розгляд цивільного позову разом з кримінальною справою має
свої переваги. Вони полягають у тому, що більш повно, всебічно
і об'єктивно досліджуються обставини справи, оскільки розмір

84

заподіяної шкоди нерідко впливає на кваліфікацію злочину, на міру покарання та інші важливі обставини; цивільному позивачу полегшується доказування підстав і розміру цивільного позову, оскільки характер і розмір шкоди, завданої злочином, а також розміри витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне ліку­вання потерпілого від злочинного діяння входять до обставин, що підлягають доказуванню в кримінальній справі (див. ст.64 КПК); позивач звільняється від сплати державного мита; сприяє більш швидкому відшкодуванню заподіяної злочином шкоди. Завдяки розгляду цивільного позову разом з кримінальною справою за­ощаджуються час і кошти, які потрібно було б витратити на розгляд цивільного позову в порядку цивільного судочинства.

6. Підставою для пред'явлення цивільного позову є заподіян­
   ня злочином моральної, фізичної чи майнової шкоди потерпі­
   лому, підприємству, установі, організації або витрачання закладом
   охорони здоров'я коштів на стаціонарне лікування потерпілого.

7. Визнавши громадянина або юридичну особу такими, що
   зазнали шкоди від злочину, слідчий роз'яснює їм процесуальні
   права, зокрема право заявити цивільний позов у випадку запо­
   діяння злочином майнової, фізичної чи моральної шкоди.

Про порядок визнання особи цивільним позивачем та його права див. коментар до стп.50 КПК.

8. Якщо цивільний позов не був заявлений під час розслі­
дування справи і не вжито заходів до забезпечення цивільного
позову, суддя при попередньому розгляді справи за наявності
відповідного клопотання вправі вирішити питання про визнання
потерпілого цивільним позивачем і про заходи по забезпеченню
цивільного позову (див. ст.253 КПК).

9. Цивільний позов може бути пред'явлений і в процесі
судового розгляду справи, але до початку судового слідства,
оскільки пред'явлення позову в процесі або після дослідження
доказів у суді першої інстанції робить неможливим доказування
підстав і розміру заявленого позову.

Якщо цивільний позов був пред'явлений у судовому засідан­ні, питання про визнання потерпілого цивільним позивачем вирі­шується судом. Клопотання про визнання особи цивільним пози­вачем суд розв'язує мотивованою ухвалою, а суддя — постано­вою.

10. У разі закриття справи з передбачених законом підстав
    цивільний позов не розглядається. Вимоги позивача про відшко­
    дування матеріальної шкоди в цьому разі можуть бути вирішені
    в порядку цивільного судочинства (див. п.7 постанови Пленуму
    Верховного Суду України від 31 березня 1989 р.).

11. У порядку цивільного судочинства може бути пред'яв­
    лений позов про відшкодування збитків, завданих громадянам,
    державним, громадським організаціям, у випадках:

• відмови в порушенні кримінальної справи чи її закриття
  за обставин, передбачених пп.4, 6 ч.І ст.6 КПК;

• звільнення особи від кримінальної відповідальності і від
  покарання внаслідок зміни обстановки (див. ст.7 КПК)',

• закриття справи у зв'язку з дійовим каяттям, з прими­
  ренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим; із застосуван-

85

ням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру; з передачею особи на поруки колективу підприємства, установи чи організації; із закінченням строків давності (див. ст.7' КПК);

• непред'явлення позову в кримінальній справі;

• залишення позову без розгляду судом, який вирішив кри­
  мінальну справу.

12. Доказування підстави і розміру цивільного позову в
кримінальній справі провадиться за правилами кримінального
судочинства. В силу п.4 ст.64 КПК характер і розмір заподіяної
злочином шкоди підлягають доказуванню у кримінальній справі.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України, при розгляді цивільного позову в кримінальній справі з питань, не врегульо­ваних КПК, суд може керуватися відповідними нормами ЦПК (див. п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 бе­резня 1989 р.).

13. Відмова в позові в порядку цивільного судочинства
позбавляє позивача права звертатися з тим самим позовом у
кримінальній справі, і навпаки, — відмова в позові у кримі­
нальній справі позбавляє його права звертатися з цим же по­
зовом у порядку цивільного судочинства.

14. Закон не надає права суду першої інстанції при розгляді
    кримінальної справи передавати питання про розмір цивільного
    позову на вирішення в порядку цивільного судочинства.

15. У кримінальній справі не можуть розглядатися позови за
    вимогами про відшкодування матеріальної шкоди, що не ви­
    пливають із пред'явленого обвинувачення; майнові спори, під­
    відомчі господарським судам; регресні позови підприємств, уста­
    нов чи організацій, які відшкодували потерпілому шкоду до
    розгляду справи в суді. Такі позови заінтересовані особи можуть
    пред'явити в порядку цивільного судочинства (див. п.5 поста­
    нови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1989 р.).

С т а т т я 29. Забезпечення відшкодування збитків, завданих злочином, і виконання ви­року в частині конфіскації майна

При наявності достатніх даних про те, що злочином завдана матеріальна шкода, або понесеш витрати закла­дом охорони здоров'я на стаціонарне лікування потер­пілого від злочину, орган дізнання, слідчий, прокурор і суд зобов'язані вжити заходів до забезпечення цивільного позову.

Прокурор пред'являє або підтримує поданий потерпі­лим цивільний позов про відшкодування збитків, запо­діяних злочином, якщо цього вимагає охорона інтересів держави, а також громадян, які за станом здоров'я та з інших поважних причин не можуть захистити свої права.

86

При провадженні в кримінальній справі про злочин, за який може бути застосована додаткова міра покарання у вигляді конфіскації майна, орган дізнання, слідчий, прокурор зобов'язані вжити заходів до забезпечення мож­ливої конфіскації майна обвинуваченого.

* * *

1. Обов'язок вжити заходів до забезпечення відшкодування
   збитків, завданих злочином, і можливої конфіскації майна обви­
   нуваченого закон покладає на орган дізнання, слідчого і про­
   курора, а в частині забезпечення цивільного позову — і на суд.

2. Підставою для вжиття заходів до забезпечення цивільного
   позову е наявність достатніх даних про те, що злочином завдана
   матеріальна шкода громадянину, підприємству, установі, орга­
   нізації або понесені витрати закладом охорони здоров'я на ста­
   ціонарне лікування потерпілого від злочину. Такі заходи слідчий
   вживає за клопотанням цивільного позивача або з своєї ініціа­
   тиви, про що складає постанову. Заходи вживаються для забезпе­
   чення як заявленого, так і можливого в майбутньому цивільного
   позову, незалежно від того, хто є чи можливо буде цивільним
   позивачем (громадянин, підприємство, установа, організація, про­
   курор).

3. Підставою для вжиття заходів по забезпеченню можливої
   конфіскації майна обвинуваченого є провадження у кримінальній
   справі про злочин, за який може бути застосована додаткова міра
   покарання у вигляді конфіскації майна.

Такі заходи повинні бути вжиті слідчими органами одразу після винесення постанови про притягнення особи як обвину­ваченого за статтею КК, санкція якої передбачає конфіскацію майна. Про застосування цих заходів складається постанова.

4. Вказані заходи полягають:

• у здійсненні активних розшукових слідчих дій по вияв­
  ленню майна підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які за
  законом несуть матеріальну відповідальність за його дії (див. ч.І
  стп.51 КПК);

• у накладенні арешту на вклади, цінності та інше майно
  обвинуваченого чи підозрюваного або осіб, які несуть за законом
  матеріальну відповідальність за його дії, де б ці вклади, цінності
  та інше майно не знаходилось;

• у вилученні майна, на яке накладено арешт;

• у складанні опису майна, на яке накладено арешт;

— при необхідності — у передачі майна на зберігання
представникам підприємств, установ, організацій або членам ро­
дини обвинуваченого чи іншим особам (див. стп.126 КПК).

5. Про підстави і порядок проведення обшуку і виїмки див.
   гл.16 КПК.

6. Якщо цивільний позов був пред'явлений у суді першої
   інстанції до призначення справи до судового розгляду, суддя
   поряд з іншими питаннями, які підлягають вирішенню у зв'язку
   з підготовкою справи до судового розгляду, за наявності до того
   підстав вирішує питання про визнання потерпілого цивільним

87

позивачем і про заходи щодо забезпечення цивільного позову (див. ст.253 КПК).

7. Заяви осіб про виключення майна з акту опису розгля­даються в порядку цивільного судочинства і заявник має подати докази про його право власності на відповідне майно.

Стаття ЗО.

(Стаття ЗО виключена згідно із Законом України від 15.12.92 р. № 2857-ХІІ)

злочинним шляхом (1990 р.), є Міністерство юстиції України (щодо судових рішень) і Генеральна прокуратура України (щодо процесуальних дій під час розслідування кримінальних справ).

Органом України, через який здійснюється надсилання та отримання запитів щодо виконання вимог Європейської конвенції про видачу правопорушників (1957 р.), Додаткового протоколу до Європейської конвенції про видачу правопорушників (1975 р.), Другого додаткового протоколу до Європейської конвенції про видачу правопорушників (1978 р.), Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах (1959 р.), Додаткового протоколу до Європейської конвенції про взаємну правову допо­могу у кримінальних справах (1978 р.), Європейської конвенції про нагляд за умовно засудженими або умовно звільненими правопорушниками (1964 р.), Європейської конвенції про пере­дачу провадження у кримінальних справах (1972 р.), Конвенції про передачу засуджених осіб (1983 р.), є Міністерство юстиції України. Центральними органами України, компетентними ви­рішувати та розглядати питання щодо виконання зазначених конвенцій, є Міністерство юстиції України (щодо справ, що перебу­вають на розгляді в суді) і Генеральна прокуратура України (щодо процесуальних дій під час розслідування кримінальних справ).

3. Механізм виконання зазначених Європейських конвенцій
   передбачений Інструкцією про порядок виконання європейських
   конвенцій з питань кримінального судочинства, яка затверджена
   наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури
   України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ
   України, Верховного суду України, Державної податкової адмініст­
   рації України, Державного департаменту України з питань вико­
   нання покарань № 34/5 /22/103/512/326/73 від 29 червня 1999 р.
   (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 7 липня 1999 р.
   під № 446/3739).

4. Зокрема, виконання Європейської конвенції про взаємну
   допомогу в кримінальних справах передбачає:

— орган, що проводить розслідування у справі, згідно з
вимогами ст.14 Конвенції готує обґрунтований запит про прове­
дення процесуальних дій на території іноземної держави і через
свій центральний орган, а в разі знаходження кримінальної
справи в провадженні органів прокуратури — через прокуратуру
області (прирівняну до неї прокуратуру) надсилає запит до Гене­
ральної прокуратури України, де після вивчення та перевірки
матеріалів, за наявності передбачених законом підстав для звер­
нення, спрямовують запити до Міністерства юстиції України.

У разі потреби виконання доручення суду на території іно­земної держави запит надсилається до Міністерства юстиції Ук­раїни через відповідне управління юстиції;

— Міністерство юстиції України після вивчення та перевірки
матеріалів у разі відповідності змісту та форми запиту і необ­
хідних додатків положенням Конвенції готує і в якомога стислий
строк надсилає відповідному органу іноземної держави запит на
проведення процесуальних дій — виконання доручення суду.

Запит про проведення процесуальних дій — виконання дору­чення суду, що надійшов від відповідного органу іноземної дер­жави, розглядається Міністерством юстиції України.

89

За відсутності обставин, які згідно з чинним законодавством України і положеннями міжнародних договорів перешкоджають наданню правової допомоги, запит на проведення процесуальних дій направляється до Генеральної прокуратури України, яка відповідно до вимог закону про підсудність передає його компе­тентній установі для організації виконання.

Запит про виконання доручення суду відповідно до вимог закону про підсудність надсилається відповідному управлінню юстиції, яке, в свою чергу, організовує його виконання.

Зібрані матеріали, завірені гербовою печаткою органу вико­нання запиту, надсилаються до Міністерства юстиції України для подальшої передачі відповідному органу іноземної держави. У разі потреби Міністерство юстиції України може зажадати від органу, що безпосередньо виконував запит, направлення додат­кових матеріалів, належного їх оформлення тощо.

У разі неможливості виконання запиту відповідний орган іноземної держави інформується про це з мотивованим викла­денням причин.

Строк виконання запитів про надання правової допомоги не повинен перевищувати ЗО діб.

Механізм виконання інших конвенцій передбачений зазна­ченою Інструкцією.

5. За загальним правилом, доручення на проведення процесу­
альних дій на території іншої держави повинно містити:

• найменування справи або матеріалу, по яких запитується
  правова допомога;

• опис подій, що є предметом розслідування (встановлення),
  їх юридична кваліфікація;

• дані про пред'явлення обвинувачення з викладенням пов­
  ного тексту відповідних статей Кримінального кодексу України;

• прізвище, ім'я, по батькові та процесуальне становище
  осіб, щодо яких необхідно виконати процесуальні дії, відомості
  про їх місце проживання або перебування, рід занять, а також
  інші дані, що можуть полегшити виконання доручення;

— перелік процесуальних дій, які підлягають виконанню.
Доручення на проведення процесуальних дій та документи,

які до нього додаються, складаються державною мовою України з обов'язковим долученням до них належним чином завіреного перекладу на мову запитуваної сторони або передбачену дого­вором (для учасників Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 р. допускається складання всіх документів росій­ською мовою).

Доручення та документи, які до нього додаються, мають бути засвідчені підписом компетентної особи і скріплені гербовою печаткою ініціатора доручення.

6. Треба зазначити, що якщо Європейська конвенція про
видачу правопорушників щодо тих країн, до яких вона засто­
совується, замінює положення будь-яких міжнародних договорів,
які регулюють видачу правопорушників між будь-якими двома
або багатьма державами, то усі інші конвенції, зазначені в п.2

90

цього коментаря, не зачіпають права і зобов'язання, що ви­пливають з інших міжнародних багатосторонніх і двосторонніх договорів, які є чинними для держав-учасниць та містять поло­ження цих конвенцій.

7. Крім зазначених міжнародно-правових актів, діє також Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах країн СНД (підписана у Мінсь­ку 22 січня 1993 р. Республікою Білорусь, Вірменією, Казахста­ном, Киргизстаном, Молдовою, Російською Федерацією, Таджи­кистаном, Туркменістаном, Узбекистаном та Україною).

Відповідно до тексту цієї Конвенції її учасники мають на­давати правову допомогу шляхом виконання процесуальних та інших дій, передбачених законодавством сторони, яка звертається за допомогою, зокрема щодо складання і пересилання документів, проведення обшуків, виїмок, експертиз, допитів обвинувачених, свідків, потерпілих, експертів, порушення кримінального пере­слідування, видачі речових доказів, розшуку й видачі осіб, які вчинили злочини та ін.

При виконанні доручення про надання правової допомоги установа, якій направлено запит, застосовує законодавство своєї країни. На прохання установи — ініціатора запиту, установа, яка виконує його, може застосовувати й процесуальні норми сторони-ініціатора, якщо тільки вони не суперечать законодавству сто­рони, якій направлено запит.

Свідок, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та їхні представники, а також експерт, які за викликом, на­правленим через установу сторони, якій зроблено запит, з'являть­ся в установу юстиції сторони, яка зробила запит, не можуть бути, незалежно від свого громадянства, притягнуті на її тери­торії до кримінальної чи адміністративної відповідальності, взяті під варту і піддані покаранню за діяння, вчинені до перетину її державного кордону. Такі особи не можуть бути також піддані покаранню у зв'язку з їх показаннями як свідка чи експертними висновками у кримінальній справі, за якою провадиться розгляд. Проте зазначені особи втрачають цю гарантію, якщо вони не залишать територію сторони, яка їх викликала, за можливості це зробити до закінчення 15 діб з того дня, коли установа юстиції, яка провадила їх допит, сповістила їм, що в їхній подальшій присутності немає потреби. У цей строк не враховується час, протягом якого ці особи не з своєї вини не могли залишити територію сторони, яка їх викликала.

Свідку, експерту, а також потерпілому та його законному представникові сторона, яка робила запит, відшкодовує витрати, пов'язані з проїздом і перебуванням їх на її території, як і заробітну плату за дні, протягом яких вони не працювали. Експерт до того ж має право на винагороду за проведення експертизи. У виклику має бути вказано, які виплати вправі отримати викликані особи. За їх клопотанням, установа юстиції сторони, яка зробила запит, сплачує аванс на покриття відпо­відних витрат. Виклик свідка або експерта, який проживає на території однієї сторони, до установи юстиції іншої сторони не може містити загрози застосування засобів примусу в разі їх нез'явлення.

91

Договірні сторони на прохання одна до одної надають від­повідно до свого законодавства допомогу щодо встановлення адре­си, місця роботи і доходів осіб, які проживають на території сторони, що одержала запит, і щодо яких установами юстиції сторони, що зробила запит, висунуто вимоги у кримінальній справі.

Договірні сторони зобов'язані на вимогу одна до одної вида­вати осіб, які перебувають на їхній території, для притягнення цих осіб до кримінальної відповідальності або для виконання вироку.

Видача особи для притягнення її до кримінальної відпо­відальності має місце в тому разі, коли особа вчинила діяння, які за законами обох сторін є караними і за вчинення яких передбачається покарання у виді позбавлення волі строком не менше одного року.

Видача особи для виконання вироку провадиться в разі, коли ця особа вчинила передбачене кримінальним законодавством обох сторін діяння, за яке їй призначено покарання у виді позбав­лення волі строком на шість місяців і більше.

Видача не провадиться у разі, якщо: особа є громадянином сторони, від якої вимагається видача; на момент одержання вимоги кримінальне переслідування згідно із законодавством сто­рони, від якої вимагається видача, не може бути порушено або вирок не може бути звернений до виконання внаслідок закін­чення строку давності або на іншій законній підставі; щодо особи, яку вимагають видати, на території сторони, від якої вимагається видача, за той же злочин було винесено вирок або постанову про закриття провадження у справі, що набрали за­конної сили; злочин відповідно до законодавства тієї чи іншої із сторін переслідується у порядку приватного обвинувачення (за заявою потерпілого).

Одержавши вимогу, сторона, якій направлено звернення, негайно вживає заходів до взяття під варту особи, яку вимагають видати.

Особа, яку вимагають видати, може бути взята під варту на підставі клопотання і до одержання вимоги про видачу. У клопо­танні мають бути посилання на постанову про взяття під варту або на вирок, що набрав законної сили, і вказівка на те, що вимога про видачу буде надана додатково. Клопотання про взяття під варту може бути передано поштою, телеграфом, телексом або телефаксом. Особу може бути затримано і без клопотання, якщо є передбачені законодавством підстави підозрювати, що вона вчинила на території іншої сторони злочин, що тягне за собою видачу.

Про взяття під варту або про затримання особи, яку вима­гається видати, необхідно повідомити іншу сторону.

У разі якщо вимоги про видачу надійдуть від кількох держав, сторона, до якої звертаються, самостійно вирішує, яка з цих вимог має бути задоволена.

Щодо кримінального переслідування виданої особи передба­чається таке обмеження: без згоди сторони, яка видала особу, останню не можна притягти до кримінальної відповідальності або

92

піддати покаранню за вчинений до її видачі злочин, за який її не було видано.

Сторона, до якої звернений запит про видачу особи, повідом­ляє стороні, яка направила запит, про місце і час видачі. У разі якщо сторона, яка направила запит, не прийме особу, яка підля­гає видачі, протягом 15 днів після узгодженої дати передачі, ця особа має бути звільнена з-під варти.

Сторони повідомляють одна одну про результати проваджен­ня у кримінальній справі проти виданої особи. На вимогу сто­рони, яка видала особу, їй надсилається і копія остаточного рішення.

Кримінальне переслідування здійснюється у такому порядку.

Кожна сторона зобов'язана за дорученням іншої сторони здійснювати відповідно до свого законодавства кримінальне пере­слідування проти власних громадян, підозрюваних у тому, що вони вчинили злочин на території сторони, яка направила запит про видачу.

Якщо злочин, з приводу якого порушено кримінальну спра­ву, тягне за собою цивільно-правові вимоги з боку осіб, які потерпіли збиток від. цього злочину, такі вимоги за наявності клопотань про відшкодування шкоди розглядаються у даній справі.

У дорученні про здійснення кримінального переслідування мають бути зазначені: найменування установи, яка направляє запит; опис діяння, у зв'язку з яким направлено доручення про здійснення переслідування; якомога точніші час і місце вчинення діяння; текст статті закону сторони (яка звертається із запитом), на підставі якої діяння визнається злочином, а також текст інших законодавчих норм, що мають істотне значення для про­вадження у справі; прізвище та Ім'я підозрюваної особи, її громадянство, інші відомості про її особистість; заяви потерпілих у кримінальних справах, порушуваних за заявою потерпілого, і заяви про відшкодування шкоди; розмір шкоди, заподіяної зло­чином.

До доручення додаються матеріали кримінального переслі­дування, які є у розпорядженні сторони, що зробила запит, а також докази.

У разі направлення стороною, яка робить запит, порушеної кримінальної справи розслідування у цій справі продовжує сторо­на, якій зроблено запит, відповідно до свого законодавства. Кожний із документів, що є у справі, має бути засвідчений гербовою печаткою компетентної установи юстиції сторони, яка робить запит.

Якщо одній із сторін направлено доручення про здійснення кримінального переслідування після набрання законної сили ви­роком або прийняття установою сторони, яка отримала запит, іншого остаточного рішення, кримінальна справа не може бути порушена установою сторони, яка направляє запит, а порушена нею справа підлягає закриттю.

У випадку, коли одна особа або група осіб звинувачуються у вчиненні кількох злочинів, справи по яких підсудні судам двох чи більше сторін, розглядати їх має суд тієї сторони, на території

93

якої закінчено попереднє розслідування. У такому разі справа розглядається за правилами судочинства цієї сторони.

У разі виникнення необхідності передачі предметів сторони зобов'язані передавати одна одній предмети:

• які були використані при вчиненні злочину, що тягне за
  собою видачу особи, у тому числі знаряддя злочину, предмети,
  які були придбані в результаті злочину або як винагорода за
  нього, або ж предмети, які злочинець отримав взамін предметів,
  придбаних таким чином;

• які можуть мати значення доказів у кримінальній справі;
  ці предмети передаються і в тому разі, коли видача злочинця не
  може бути здійснена через його смерть, втечу або в силу інших
  обставин.

Кожна із сторін має надавати іншим сторонам безоплатно на їх прохання відомості про судимості осіб, засуджених раніше її судами, якщо ці особи притягуються до кримінальної відпові­дальності на території сторони, яка робить запит.

Зносини з питань видачі, кримінального переслідування, а також виконання слідчих доручень, які зачіпають права грома­дян і вимагають санкції прокурора, здійснюються Генеральними прокурорами (прокурорами) сторін.

8. Окрім того, Інструкцією "Про порядок використання право­охоронними органами можливостей Національного центрального бюро Інтерполу в Україні у попередженні, розкритті та розсліду­ванні злочинів", затвердженою Наказом МВС України, Генераль­ної прокуратури України, Служби безпеки України, Держком-кордону України, Державної митної служби України, Державної податкової адміністрації України № 3/1/2/5/2/2/ від 9 січня 1997 р., визначені порядок і процесуальна форма взаємодії орга­нів дізнання і досудового слідства та інших правоохоронних органів України з правоохоронними органами інших держав.

Зокрема, Національне центральне бюро Інтерполу України забезпечує співробітництво правоохоронних органів України та зарубіжних країн як у цілому, так і в окремих напрямках боротьби зі злочинністю і надання можливостей для підготовки та надсилання ініціативних запитів за кордон; підготовки та надсилання відповідей на запити зарубіжних правоохоронних органів; обміну оперативно-розшуковою, оперативно-довідковою та криміналістичною інформацією про підготовку і вчинення злочинів і причетних до них осіб, а також архівною та, в окремих випадках, процесуальною інформацією.

Стаття32. Роз'яснення значення термінів Кодексу

Терміни, що їх вжито в цьому Кодексі, коли немає окремих вказівок, мають таке значення:

1) "Суд" — Верховний Суд України, Верховний Суд Автономної Республіки Крим, обласний, Київський і Се­вастопольський міські, міжобласний, районний (міський),

94

міжрайонний (окружний) суди, військовий суд, суддя, який одноособове розглядає справу;

2. "Суд першої інстанції" — суд, що має право ви­
   нести вирок у справі;

3. "Апеляційний суд" — суд, що розглядає справи за
   апеляціями на вироки, ухвали і постанови суду першої
   інстанції, які не набрали законної сили;

4. "Касаційний суд" — суд, що розглядає справи за
   касаційними скаргами і поданнями в касаційному по­
   рядку;

5. "Суддя" — голова, заступник голови і суддя відпо­
   відно Верховного Суду України, Верховного Суду Автоном­
   ної Республіки Крим, обласного, Київського і Севастополь­
   ського міських, міжобласного, районного (міського), між­
   районного (окружного), військового судів, народний засіда­
   тель;

5-а) "Головуючий" — суддя, який головує при колегі­альному розгляді справи або розглядає справу одноосо­бове;

6) "Прокурор" — Генеральний прокурор України, про­
курор Автономної Республіки Крим, прокурор області,
прокурор міста Києва, районний, міський прокурор, війсь­
ковий прокурор, транспортний прокурор та інші проку­
рори, прирівняні до прокурорів областей, районних або
міських прокурорів, їх заступники і помічники, прокурори
управлінь і відділів прокуратур, які діють у межах своєї
компетенції;

6-а) "Начальник слідчого відділу" — начальник Голов­ного слідчого управління, слідчого управління, відділу, відділення органів внутрішніх справ, безпеки та його за­ступники, які діють у межах своєї компетенції, а також податкової міліції;

7) "Слідчий" — слідчий прокуратури, слідчий органів
внутрішніх справ, слідчий органів безпеки, слідчий подат­
кової міліції;

8. "Учасники процесу" — обвинувачений, підозрю­
   ваний, захисник, а також потерпілий, цивільний позивач,
   цивільний відповідач та їхні представники;

9. "Обвинувач" — прокурор, що підтримує в суді
   державне обвинувачення, і потерпілий в справах, перед­
   бачених частиною 1 статті 27 цього Кодексу, та в інших
   випадках, передбачених цим Кодексом;

10) "Законні представники" — батьки, опікуни, пік­
лувальники даної особи або представники тих установ і

95

організацій, під опікою чи опікуванням яких вона пере­буває;

11. "Близькі родичі" — батьки, дружина, діти, рідні
    брати і сестри, дід, баба, внуки;

12. "Вирок" — рішення суду першої інстанції про
    винність або невинність особи;

13. "Ухвала" — всі рішення, крім вироку, які виніс
    суд першої апеляційної і касаційної інстанції в судових
    засіданнях в колегіальному складі;

14. "Постанова" — рішення органу дізнання, слідчого
    і прокурора, а також рішення, які виніс суддя одноособово
    чи апеляційний суд;

15. "Апеляція" — подання прокурора і скарга учас­
    ника процесу про скасування або зміну судового рішення
    в апеляційному порядку;

16. (виключено);

17. (виключено);

18. (виключено);

19. "Касаційне подання, касаційна скарга" — подання
    прокурора, скарга учасника процесу про скасування або
    зміну судового рішення в касаційному порядку;

20. "Протокол" — документ про проведення слідчих і
    судових дій, про їх зміст і наслідки.

* * *

1. Роз'яснюючи термінологію закону, коментована стаття
   сприяє однаковому розумінню і застосуванню основних термінів у
   всіх стадіях кримінального судочинства. Вона має разом з тим і
   значення для вирішення окремих процесуальних питань. Зо­
   крема, перелік судових інстанцій у перших 4 пунктах супро­
   воджується вказівкою про компетенцію цих судів. Звідси випли­
   ває висновок, що дії суду, пов'язані з порушенням компетенції,
   не можуть мати законної сили.

2. Термін "суддя" охоплює також народних засідателів і
   присяжних. Тому коли при регламентації прав і обов'язків йде
   мова про суддів (див. ст.18, 54, КПК, ст.124, 127 Конституції.,
   ст.31 Закону України "Про судоустрій України"), необхідно
   мати на увазі народних засідателів і присяжних. У цьому ж п.5
   вказані судді міжобласного суду, хоча Законом України "Про
   судоустрій України" 2002 р. такі суди не передбачені і були
   ліквідовані Законом України від 21 червня 2001 р.

3. Роз'яснюючи термін "прокурор", законодавець згадує за­
   ступників, помічників прокурора, прокурорів відділів і управлінь
   прокуратур, які діють у межах своєї компетенції. Таким чином,
   ці службові особи, беручи участь у кримінальному судочинстві,
   мають всі права і обов'язки, якими закон наділяє прокурора
   (див. ст.25 КПК).

96

4. У роз'ясненні терміну "начальник слідчого відділу" не
згадуються начальники відповідних відділів і управлінь про­
куратури та їх заступники, бо їх повноваження визначаються
службовим становищем прокурорів.

Про повноваження начальника слідчого відділу див. комен­тар до ст.114¹.

5. "Законний представник" — це особа, яка уповноважена
   представляти у процесі права і законні інтереси іншої особи, з
   якою вона пов'язана такими юридичними фактами, як родин­
   ність, усиновлення, опіки чи піклування. Документами, які за­
   свідчують повноваження законного представника є: для батьків,
   усиновителів — паспорт, свідоцтво про народження неповно­
   літньої дитини, документ про усиновлення; для опікунів і піклу­
   вальників — рішення про опіку чи піклування, прийняте дер­
   жавною адміністрацією району, виконкомом відповідної ради де­
   путатів.

6. "Близькі родичі" — це особи, пов'язані між собою похо­
   дженням від одного предка. Проте належність до цієї категорії
   обмежується першим ступенем по горизонталі (рідні брати і
   сестри) і другим ступенем по вертикалі (батьки, діти, дід, баба,
   внуки). У той же час віднесення до цієї категорії дружин є
   доцільним, але умовним, бо вони не перебувають у відносинах
   родства.

Стаття 32^і.

(Стаття 32^і виключена згідно з Указом ПВР УРСР від 16.04.84 р. № 6834-Х)

Стаття 32².

(Стаття 32² виключена згідно з Указом ПВР УРСР від 16.04.84 р. № 6834-Х)

4 2-^145

97

Глава 2 ПІДСУДНІСТЬ

СтаттяЗЗ. Підсудність справ районному (місь­кому) суду

Районному (міському) суду підсудні всі кримінальні справи, крім справ, підсудних вищестоящим судам і вій­ськовим судам.

* * *

1. З поняттям підсудності пов'язане вирішення питання про
те, який суд уповноважений розглядати ту чи іншу справу по
суті. Підсудність кримінальної справи визначається її ознаками,
які вказують, до компетенції якого суду віднесено розгляд справи
у першій інстанції. Тож інститут підсудності відіграє організа­
ційну роль у кримінально-процесуальних відносинах, розмежо­
вуючи повноваження судів щодо розгляду ними кримінальних
справ лише у першій інстанції.

Повноваження ж судів щодо розгляду справ у апеляційній та касаційній інстанціях залежить від того, в якому суді роз­глядалась справа по суті і який суд є вищестоящим для цього суду. Тобто питання про розгляд справ в апеляційній та каса­ційній інстанціях визначається "автоматично".

2. У теорії кримінального процесу прийнято виділяти такі
види підсудності: предметну, територіальну, спеціальну, персо­
нальну, альтернативну, за зв'язком справ.

Предметна підсудність (вона ще називається родовою) зале­жить від тяжкості злочину та його кваліфікації за обвину­вальним висновком. Тобто — це розмежування повноважень судів для розгляду справ по суті по вертикалі (див. ст.ЗЗ, 34 КПК).

Місцеві суди розглядають значну кількість кримінальних справ. Предметна підсудність цих судів визначається шляхом виключення із їхніх повноважень розгляду справ про злочини, віднесені до підсудності вищестоящих судів (апеляційних судів).

Територіальна (місцева) підсудність пов'язана з місцем вчи­нення злочину (див. коментар до ст.37 КПК).

Спеціальна та персональна підсудність визначаються особли­востями суб'єктів. Це підсудність військових судів (в залежності від військових звань) та підсудність справ про злочини суддів.

Альтернативна підсудність — це визначення підсудності спра­ви, коли вона може розглядатися декількома однойменними су­дами (див. коментар до ст.39 КПК).

Підсудність за зв'язком справ — це визначення підсудності справ, які належать до компетенції різнойменних або одноймен­них судів (див. коментар до ст.39, 40 КПК).

3. Першим учасником кримінального процесу, який наділе­
ний правом вирішення питання про визначення підсудності кри­
мінальної справи, є прокурор. Як зазначено в ч.І ст.232 КПК,

98

прокурор або його заступник, затвердивши обвинувальний ви­сновок, направляють справу до суду, якому вона підсудна.

Суддя ж у стадії попереднього розгляду справи, встано­вивши, що справа не підсудна суду, на розгляд якого вона надійшла, виносить постанову про направлення справи за під­судністю (див. ч.З ст.249 КПК).

Стаття 33^і.

(Стаття 33^і виключена згідно Закону № 174/94-ВР від 21.09.94)

вчиненні злочину (див. пп.5, 6 ст.13 Закону України "Про ста­тус суддів").

3. Апеляційні суди мають право прийняти до свого прова­дження справи, підсудні місцевим судам, у випадках їх особливої складності чи важливості. Ініціатива про прийняття до свого провадження справи у першій інстанції належить (з підстав особливої складності чи важливості справи) голові апеляційного суду або прокуророві області (прирівняним до нього прокурорам) чи його заступникам.

СтаттяЗб. (Стаття 35 виключена згідно

Закону № 2533-1 І І від 21.06.2001)

Стаття 36. Підсудність справ військовим судам

Військовим судам гарнізонів як судам першої інстанції підсудні справи про злочини осіб, які мають військове звання до підполковника, капітана другого рангу включно, крім тих справ, які підсудні військовим судам вищого рівня.

Військовим судам регіонів, Військово-Морських Сил як судам першої інстанції підсудні:

1) справи про злочини осіб, які мають військове
звання полковника, капітана 1 рангу і вище;

2. справи про злочини осіб, які займають посаду від
   командира полку, командира корабля 1 рангу і вище, а
   також осіб, рівних їм за службовим становищем;

3. справи про всі злочини, за які в умовах мирного
   часу законом передбачена можливість призначення пока­
   рання у вигляді довічного позбавлення волі.

* * *

1. Військові суди утворюються за територіальною ознакою —
   у місцях дислокації військ, військових частин та установ Зброй­
   них Сил України. Так, в Україні створено 24 військові суди гар­
   нізонів, три військові апеляційні суди регіонів і один військовий
   апеляційний суд ВМС України. Вищою судовою інстанцією вій­
   ськових судів є військова судова колегія Верховного Суду Ук­
   раїни.

2. Підсудність кримінальних справ військовим судам є спеці­
   альною підсудністю. Розподіляються кримінальні справи між
   цими судами за ознаками предметної підсудності. Гарнізонні суди
   розглядають справи про ті ж злочини, що й місцеві суди.

Військові суди гарнізонів діють лише як суди першої інстан­ції; вони розглядають кримінальні справи про злочини військо­вослужбовців, які мають військове звання до підполковника, капітана другого рангу включно (крім кримінальних справ, що

100

підсудні вищестоящим судам, тобто справи, перелічені в пп.1, 2 ч.І ст.34 та пп.1, 2, 3 ч.2 ст.36 КПК).

3. Військові та апеляційні суди регіонів і апеляційний суд ВМС України як суди першої інстанції розглядають кримінальні справи про всі злочини, за які в умовах мирного часу законом передбачена можливість призначення покарання у вигляді до­вічного позбавлення волі. Виходячи з розподілу за ознаками спеціальної та персональної підсудності, ці суди у першій ін­станції розглядають кримінальні справи про злочини осіб, які мають військове звання полковника, капітана 1 рангу і вище, та справи про злочини осіб, які займають посаду від командира полку, командира корабля 1 рангу і вище, а також осіб, рівних їм за службовим становищем.

СтаттяЗТ. Територіальна підсудність

Кримінальна справа розглядається в тому суді, в ра­йоні діяльності якого вчинено злочин. Якщо місця вчи­нення злочину встановити не можна, то справа повинна бути розглянута судом, в районі діяльності якого закін­чено дізнання чи досудове слідство в даній справі.

* * *

1. Місце вчинення злочину належить до обставин, що підля­
   гають доказуванню в кримінальній справі (див, ст.64 КПК).
   Місце вчинення злочину — як ознака, що дозволяє визначити
   підсудність кримінальної справи, — це одиниця адміністративно-
   територіального поділу, на підставі якої побудовано судову си­
   стему в цілому.

2. Підсудність за територіальною ознакою означає, що кримі­
   нальна справа розглядається в суді за місцем вчинення злочину.
   Але місце вчинення злочину в юридичному розумінні поняття не
   однозначне. Основною ознакою, яка визначає територіальну під­
   судність справи, є дійсне місце вчинення злочину, але при
   певних ситуаціях можуть бути і допоміжні ознаки, наприклад
   місце закінчення досудового слідства у справі. Адже є справи, в
   яких злочин було розпочато в місці, на яке розповсюджується
   юрисдикція одного суду, а закінчено в територіальних межах
   юрисдикції іншого суду. Виходячи з правил визначення під­
   судності за місцем закінчення досудового слідства, на практиці
   вирішується питання підсудності і в тих випадках, коли місце
   вчинення злочину не може бути точно встановлене (наприклад,
   злочин вчинено під час польоту на повітряному транспорті чи
   переїзду на залізничному транспорті).

3. У разі вчинення декількох злочинів в різних місцях підсуд­
   ність визначається вищестоящим судом. Цей суд вирішує, який
   суд буде розглядати ту чи іншу справу, виходячи з того, де вчи­
   нено більшість злочинів чи де вчинено найбільш тяжкі злочини.

Крім того, при визначенні територіальної підсудності слід враховувати і місце знаходження більшості учасників процесу (потерпілих, свідків), забезпечення їх безпеки тощо.

101

Стаття 38. Передача справи з одного суду до ін­шого

З метою забезпечення найбільш об'єктивного і повного розгляду справи, а також найкращого забезпечення ви­ховної ролі судового розгляду, в окремих випадках справа може бути передана на розгляд суду за місцем про­живання чи роботи обвинуваченого або за місцем знахо­дження більшості свідків.

Передача в цих випадках справи з одного суду до іншого допускається лише до початку її розгляду в судо­вому засіданні.

Питання про передачу справи з одного районного (міського), міжрайонного (окружного) суду до іншого чи з одного військового суду гарнізону до іншого в межах Автономної Республіки Крим, однієї області, міст Києва і Севастополя, одного військового регіону чи Військово-Мор-ських Сил вирішується головою відповідно Верховного Суду Автономної Республіки Крим, обласного, Київського і Севастопольського міських судів, головою військового суду регіону, Військово-Морських Сил.

Питання про передачу справи до суду іншої області або військового суду, міжобласного суду або військового суду іншого регіону вирішується Головою Верховного Суду України чи його заступником.

судового засідання в його підготовчій частині (див. ст.287 КПК). Адже справа ні за яких обставин не може бути розглянута незаконним складом суду. Тому ч.2 ст.38 КПК слід тлумачити більш широко.

4. Питання про зміну підсудності і передачу справи на роз­
гляд до іншого однойменного суду в межах області вирішує
голова апеляційного суду. Правом порушувати питання про зміну
територіальної підсудності наділені: голови місцевих судів; судді,
в провадженні яких знаходиться справа; прокурор, обвинуваче­
ний чи підсудний, його захисник, потерпілий.

У разі задоволення питання про зміну територіальної під­судності голова апеляційного суду направляє справу до іншого суду. У разі відмови він направляє справу тому суду, якому вона підсудна.

Передача справи з одного суду до іншого безпосередньо, не через вищестоящий суд, не дозволяється.

5. Вирішення питання про зміну підсудності справи між
судами інших областей належить до компетенції Голови Верхов­
ного Суду України або його заступника.

Стаття 39. Визначення підсудності справ, які на­лежать до компетенції декількох одно­йменних судів

В разі об'єднання в одному провадженні кримінальних справ по обвинуваченню декількох осіб у вчиненні декіль­кох злочинів, коли ці справи підсудні двом або декільком однойменним судам, справу розглядає той суд, в районі діяльності якого було порушено кримінальну справу або закінчено досудове слідство чи дізнання.

* * *

1. Однойменними судами є суди, які мають однакову пред­
метну підсудність:

• місцеві суди (районні, міські, військові суди гарнізонів);

• апеляційний суд Автономної Республіки Крим, апеляцій­
  ні суди областей, міст Києва і Севастополя, військові апеляційні
  суди регіонів та апеляційний суд ВМС України.

Норми ст.39 КПК є уточнюючими щодо правил територіаль­ної підсудності справ, викладених у ст.37 КПК.

2. Питання про направлення справи в той чи інший одно­
йменний суд (за місцем її порушення, чи за місцем закінчення
досудового слідства, чи за місцем проживання більшості учас­
ників процесу) вирішує прокурор або його заступник після за­
твердження обвинувального висновку (див. ст.232 КПК).

103

С т а т т я 40. Визначення підсудності справ, які на­лежать до компетенції різнойменних судів

Якщо одна особа або група осіб обвинувачуються у вчиненні декількох злочинів, справи про які підсудні різ­нойменним судам, то справа розглядається вищестоящим з цих судів.

Якщо одна особа або група осіб обвинувачуються у вчиненні декількох злочинів і справа хоча б про одну з них або про один із злочинів підсудна військовому суду, то справу розглядає військовий суд.

При обвинуваченні групи осіб у вчиненні одного або кількох злочинів, що не є військовими злочинами, якщо хоча б одного з обвинувачених справа підсудна загаль­ному суду, справа щодо всіх обвинувачених розглядається загальним судом.

* * *

1. Норми ст.40 регулюють та встановлюють підсудність за
зв'язком справ.

2. Різнойменними судами є суди, які мають різну предметну
   та спеціальну підсудність. Наприклад: місцевий і апеляційний
   суд; районний суд та військовий суд гарнізону.

3. Метою визначення підсудності справ між різнойменними
   судами є дотримання принципів правосуддя про всебічність, пов­
   ноту і об'єктивність дослідження доказів у справі.

Якщо одні злочини підсудні місцевим судам, а інші злочи­ни — апеляційним, то вся кримінальна справа повинна розгля­датися апеляційним судом.

4. У разі обвинувачення однієї особи або групи осіб у вчи­
ненні кількох злочинів, якщо справа хоча б про один із злочинів
підсудна військовому суду, а про інші — загальному суду, справи
про всі злочини розглядаються військовим судом.

У разі обвинувачення осіб у вчиненні одного або кількох злочинів, що не є військовими злочинами, якщо справа хоча б одного з обвинувачених підсудна загальному суду, справа щодо всіх обвинувачених розглядається загальним судом.

Стаття41. Направлення справи за підсудністю

Суддя, встановивши, що кримінальна справа не під­судна даному суду, надсилає її за підсудністю; про це суддя виносить постанову.

Якщо підсудність справи іншому однойменному суду виявилася в судовому засіданні, суд продовжує розгляд справи, коли це не може завдати шкоди повноті і об'єк­тивності дослідження обставин справи. Коли ж не можна

104

забезпечити повноти і об'єктивності дослідження обставин справи, суд надсилає справу за підсудністю, про що вино­сить ухвалу.

Суд, виявивши в судовому засіданні, що справа під­судна вищестоящому суду або військовому суду, надсилає її за підсудністю.

Передача до нижчестоящого суду справи, початої роз­глядом у судовому засіданні вищестоящого суду, не допус­кається.

1. При попередньому розгляді справи суддя з'ясовує, чи під­
   судна справа суду, на розгляд якого вона надійшла. Встановив­
   ши, що справа не підсудна даному суду, суддя виносить відпо­
   відну постанову і надсилає її за підсудністю.

2. Якщо під час розгляду справи в судовому засіданні з'ясо­
   вується, що справа підсудна іншому однойменному суду, суддя
   (суд) в разі неможливості об'єктивного і повного дослідження
   обставин справи надсилає її за підсудністю.

3. У всіх випадках необхідно дотримуватися норм закону про
   те, що справа повинна розглядатися тим судом, до підсудності
   якого вона віднесена законом. Тому в ч.З ст.41 однозначно
   зафіксовано, що справи, підсудні вищестоящим судам або війсь­
   ковим судам, повинні надсилатися їм за підсудністю.

4. Справа, що розглядається у вищестоящому суді, не може
   бути передана за підсудністю до нижчестоящого суду. Суддя
   вищестоящого суду, який прийняв рішення про перекваліфікацію
   дій обвинуваченого на закон про менш тяжкий злочин, не вправі
   передати справу для судового розгляду в нижчестоящий суд.
   У таких випадках вищестоящий суд повинен сам розглянути
   таку справу по суті.

Стаття42. Недопустимість спорів про підсудність

Спори про підсудність між судами не допускаються. Кримінальна справа, надіслана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтями 38—41 цього Кодексу, повинна бути прийнята цим судом до свого провадження, якщо при цьому не перевищується компетенція суду.

* * *

1. Метою встановлення недопустимості спорів про підсудність є забезпечення швидкого, повного, об'єктивного і справедливого розгляду кримінальної справи. Недопустимість спорів про під­судність пояснюється як інтересами ефективного здійснення пра­восуддя, так і інтересами захисту прав особи. Справа, передана до суду на підставі ст.38—41 КПК, підлягає безумовному прий­няттю до провадження судом, якому вона передана. Інше привело б до судової тяганини, порушення прав громадян на судовий

105

захист. Підсудний має право бути засудженим чи виправданим без невиправданої затримки (див. ст.14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права).

2. У той же час місцевий суд не може прийняти до свого провадження справи, що підсудні апеляційним та військовим судам. У разі надходження таких справ місцеві суди повинні надіслати їх до вищестоящих судів для вирішення питання про підсудність.

106

Глава З УЧАСНИКИ ПРОЦЕСУ, ЇХ ПРАВА І ОБОВ'ЯЗКИ

С т а т т я 43. Обвинувачений і його права

Обвинуваченим є особа, щодо якої в установленому цим Кодексом порядку винесена постанова про притяг­нення як обвинуваченого. Після призначення справи до судового розгляду обвинувачений називається підсудним.

Обвинувачений має право: знати, в чому його обви­нувачують; давати показання з пред'явленого йому обвину­вачення або відмовитися давати показання і відповідати на запитання; мати захисника і побачення з ним до першого допиту; подавати докази; заявляти клопотання; ознайомлюватися після закінчення досудового слідства або дізнання з усіма матеріалами справи; брати участь у судовому розгляді в суді першої інстанції; заявляти від­води; подавати скарги на дії і рішення особи, яка про­вадить дізнання, слідчого, прокурора, судді та суду, а за наявності відповідних підстав — на забезпечення безпеки.

Підсудний має право на останнє слово.

* * *

1. Серед осіб — учасників процесу, які мають свій власний
   або представлений інтерес у кримінальній справі, обвинувачений
   е центральною процесуальною фігурою. Обвинуваченим фізична
   особа може стати лише після порушення кримінальної справи і з
   моменту винесення слідчим (див. ст.131, 132 КПК) або проку­
   рором (див. п.5 ч.І ст.227 КПК) постанови про притягнення до
   відповідальності цієї особи як обвинуваченого. Винесення такої
   постанови є юридичним фактом, що засвідчує виникнення кримі­
   нально-процесуальних правовідносин з участю нового суб'єкта
   процесу, його учасника — обвинуваченого. У справах з прото­
   кольною формою досудової підготовки матеріалів обвинуваченим
   особа стає з моменту складання прокурором обвинувального вис­
   новку (див. коментар до ст.430), а в справах приватного обвину­
   вачення — з моменту порушення суддею кримінальної справи і
   призначення її до розгляду (див. коментар до ст.251).

2. Постанова про притягнення особи як обвинуваченого має
   бути винесена в установленому законом порядку. Для цього
   необхідні фактичні і юридичні підстави. Постанова виноситься
   лише тоді, коли слідчим зібрані і перевірені у встановленому
   кримінально-процесуальним законом порядку та оцінені в сукуп­
   ності докази, яких буде достатньо для сформування у слідчого на
   цей час внутрішнього переконання, що злочин вчинено саме цією
   особою (див. коментар до ст.131, 132).

107

3. Обвинувачений — родове поняття. Після призначення
   суддею справи до судового розгляду він стає підсудним, а після
   проголошення обвинувального вироку — засудженим. Оскільки
   підсудний і засуджений (до вступу вироку в законну силу) є
   поняттями родовими, то вони користуються всіма правами обви­
   нуваченого з конкретизацією на відповідну стадію кримінального
   процесу.

4. З часу винесення постанови про притягнення особи як
   обвинуваченого вона (особа) наділяється процесуальними права­
   ми, а також на неї покладаються процесуальні обов'язки. Обви­
   нувачений має свій процесуальний статус, для дотримання і
   реалізації якого законодавцем встановлені процесуальні гарантії.
   Об'єм процесуальних прав, якими наділений обвинувачений (див.
   ч.2 ст.43 КПК), не є вичерпним. Він фактично ширший і
   конкретизується відповідно до стадії процесу, а також окремих
   процесуальних дій.

5. Обвинувачений має право знати, в чому його обвину­
   вачують. Слідчий після винесення мотивованої постанови про
   притягнення особи як обвинуваченого, де мають бути викладені
   конкретні обставини злочину, у вчиненні якого обвинувачується
   дана особа, не пізніше двох днів з моменту винесення постанови,
   і в усякому разі не пізніше дня явки обвинуваченого, зобов'я­
   заний пред'явити йому це обвинувачення (див. стп.132, 133 КПК).
   Пред'явлення обвинувачення полягає в оголошенні обвинуваче­
   ному постанови про притягнення його як обвинуваченого, роз'яс­
   ненні суті обвинувачення, врученні копії названої постанови та
   роз'ясненні його прав на досудовому слідстві (див. ст.140, 142
   КПК).

Постанова про притягнення до відповідальності як обвину­ваченого має бути конкретною за змістом. В її описовій частині повинні бути зазначені: злочин, у вчиненні якого обвинува­чується особа; час, місце, спосіб, мотив та інші обставини вчи­нення злочину, наскільки вони відомі слідчому; стаття (її части­на) кримінального закону, якою передбачено цей злочин; юри­дична оцінка кожного діяння, якщо особа обвинувачується у вчиненні декількох злочинів. Недодержання цієї вимоги є під­ставою для повернення справи на додаткове розслідування.

Право обвинуваченого знати, в чому його обвинувачують, гарантується: присутністю при пред'явленні обвинувачення захис­ника (див. ч.І ст.140, ст.144 КПК); складанням слідчим прото­колу про пред'явлення обвинувачення, який підписується також обвинуваченим і його захисником (див. ч.З ст.140, ст.145 КПК); окремим зазначенням у постанові про пред'явлення обвинува­чення, ствердженим підписом обвинуваченого, про роз'яснення йому його прав (див. ч.2 ст.142 КПК); порядком подальшої зміни і доповнення обвинувачення (див. ст.141 КПК).

6. Обвинувачений має право давати показання з приводу
пред'явленого йому обвинувачення або відмовитися давати пока­
зання і відповідати на запитання. Цим правом обвинувачений, як
правило, користується під час його допиту (див. коментар до
ст.143 КПК). У практиці розповсюджені випадки, коли особа
залучається до кримінального процесу спочатку як свідок; під
час допиту їй задаються слідчим запитання, відповіді на які ви-

108

кривають цю особу у вчиненні злочину. У таких випадках особа вправі відмовитися давати показання на запитання на підставі ст.63 Конституції України, яка звільняє особу від юридичної відповідальності за відмову давати показання або пояснення сто­совно себе, членів сім'ї чи близьких родичів. Отже, таку особу не можна змусити свідчити проти себе та зазначеного вище кола осіб.

7. Відмову обвинуваченого давати показання щодо пред'яв­
   леного йому обвинувачення і відповідати на запитання не можна
   розглядати як доказ його вини у вчиненні злочину. Обвину­
   вачений не зобов'язаний доводити свою невинуватість. Органи,
   що ведуть процес, зобов'язані самі вжити всіх передбачених
   законом заходів для всебічного, повного і об'єктивного дослід­
   ження обставин справи. При цьому вони не вправі перекладати
   обов'язок доказування вини чи невинуватості на обвинуваченого,
   їм забороняється домагатись показань обвинуваченого шляхом
   насильства, погроз та інших незаконних заходів (див. ст.22).

8. Обвинувачений має право мати захисника і йому забезпе­
   чується побачення з ним до першого допиту. Дане право є однією
   з важливих гарантій забезпечення презумпції невинуватості (див.
   ст.62 Конституції України) та реалізації конституційного права
   громадян на захист від обвинувачення (див. ст.59, п.6 ч.З ст.129
   Конституції України). Своє право на захист від пред'явленого
   обвинувачення обвинувачений реалізує як особисто, так і з допо­
   могою захисника (див. коментар до ст.44—48 КПК). Обвинува­
   чений, щодо якого вжито запобіжний захід — взяття під варту,
   має право на побачення зі своїм захисником до першого допиту
   як обвинуваченого. Після пред'явленого обвинувачення і допиту
   кількість таких побачень та їх тривалість не можуть обме­
   жуватися. Для забезпечення цього права важливо, щоб побачення
   відбувалися у конфіденційній обстановці (наодинці). Присутність
   працівників правоохоронних органів та працівників місць попе­
   реднього ув'язнення на таких побаченнях не допуркається. Міні­
   мальні стандартні правила поводження з в'язнями від ЗО серпня
   1955 р. (ООН, 1984 р.) встановлюють вимогу, щоб побачення
   ув'язненого з його юридичним радником (захисником) відбу­
   валися поза слухом працівників названих органів, хоч і на їх
   очах. На адміністрацію місць попереднього ув'язнення покла­
   дається обов'язок забезпечити умови для проведення побачень
   (див. ст.12 Закону України "Про попереднє ув'язнення").

9. Право обвинуваченого подавати докази полягає в тому, що
   він може у встановленому законом процесуальному порядку пода­
   вати слідчому чи іншим органам, які ведуть процес, докази щодо
   обставин, які охоплюються предметом доказування у даній справі
   (див. ст.64 КПК), зокрема: давати особисті показання, переда­
   вати предмети, що можуть бути речовими доказами, а також
   документи, які мають значення для справи. Всі подані обвину­
   ваченим докази мають бути процесуальне закріплені і приєднані
   до справи.

10. Обвинувачений вправі заявляти органам, що ведуть про­
цес, різного роду клопотання як в усній, так і в письмовій
формі: про виклик і допит осіб як свідків; призначення експер­
тизи; витребування предметів та документів, які мають значення

109

для справи, чи їх виїмку; проведення слідчих дій з метою одержання чи перевірки доказів тощо. Слідчий зобов'язаний розглянути такі клопотання в строк не більше трьох діб і задовольнити їх, якщо обставини, про встановлення яких кло­поче обвинувачений, мають значення для справи (див. коментар до ст.129, 221, 296 КПК). Відмова задовольнити клопотання не позбавляє обвинуваченого права заявити це клопотання в цій або іншій стадії процесу.

11. Право обвинуваченого знайомитися після закінчення до-
судового слідства з усіма матеріалами справи та робити з них
виписки має своєю метою, насамперед, забезпечити йому належ­
ний захист від пред'явленого обвинувачення. Це право покладає
на слідчого процесуальний обов'язок оголосити обвинуваченому
про закінчення досудового слідства і пред'явити всі матеріали
справи для ознайомлення (див. коментар до ст.218 КПК).
Невиконання слідчим зазначеного обов'язку визнається істотним
порушенням вимог кримінально-процесуального закону (див. п.11
ч.2 ст.370 КПК), що має своїм наслідком повернення справи на
додаткове розслідування (див. п.2 ст.229; 246; 281 КПК). Право
ознайомитися з матеріалами справи має підсудний і після при­
значення справи до судового розгляду (див. ст.255 КПК).

12. Обвинувачений (підсудний) має право брати участь у
    судовому розгляді кримінальної справи про його обвинувачення,
    реалізуючи особисто та з допомогою захисника весь комплекс
    процесуальних прав, що надані йому у цій стадії процесу (див.
    ст.263 КПК). Характер такої участі (активна реалізація наданих
    прав чи відмова від їх реалізації, пасивна поведінка) — це право
    вибору підсудного, але явка його до суду є обов'язковою. Розгляд
    справи судом без підсудного, як правило, не допускається. Ви­
    нятки встановлені кримінально-процесуальним законом (див.
    ч.2 ст.262 КПК).

13. Про підстави та порядок відводу слідчого, прокурора,
    перекладача, експерта, спеціаліста, судді та секретаря судового
    засідання, заявленого обвинуваченим, див. коментар до ст.54—60,
    62 КПК.

Про право обвинуваченого (підсудного) відмовитися від запро­шеного чи призначеного захисника див. коментар до ст.4в КПК.

14. Оскарження дій і рішень слідчого, прокурора, судді та
суду — невід'ємне право обвинуваченого, яке надається йому
Конституцією України (див. ст.40). Під час досудового слідства
дії чи рішення слідчого можуть бути оскаржені прокурору як
письмово, так і усно (з обов'язковим занесенням усної скарги до
протоколу), і як безпосередньо прокурору, так і через слідчого.
Дії і рішення прокурора обвинувачений вправі оскаржити вище­
стоящому прокурору (див. ст.234, 236 КПК). Крім так званого
"відомчого" порядку оскарження дій і рішень названих органів,
обвинувачений вправі оскаржити їх до суду (див. ст.55 Консти­
туції України, ч.5 ст.234 та ч.2 ст.236 КПК). Введення су­
дового контролю за законністю дій і рішень органів дізнання,
слідчого і прокурора є додатковою гарантією дотримання прав
обвинуваченого.

110

15. Право обвинуваченого на забезпечення безпеки як його
особисто, так і членів його сім'ї та близьких родичів виникає у
випадках, коли виникла реальна загроза їх життю, здоров'ю,
житлу чи майну в результаті погроз або інших протиправних дій
з боку інших осіб з метою протидіяти всебічному, повному і
об'єктивному розслідуванню і вирішенню справи.

Про порядок забезпечення безпеки названих осіб див. комен­тар до ст.52'—52¹ КПК.

16. Право підсудного на останнє слово, з яким він звер­
тається насамперед до суду, а також до учасників судового
розгляду і всіх присутніх в залі судового засідання, — це
особливий засіб захисту підсудним своїх інтересів, а останнє його
слово — невід'ємна складова частина відправлення правосуддя у
кримінальній справі. Підсудний вправі скористатись останнім
словом, але вправі і відмовитися від нього з поясненням чи без
пояснення причин. Ненадання останнього слова або безпідставне
його обмеження є грубим порушенням права підсудного на захист
і становить безумовну підставу для скасування вироку (див. п.13
ч.2 ст.370 КПК).

Про порядок надання останнього слова підсудному та його зміст див. коментар до ст.319 КПК.

17. Об'єм прав обвинуваченого, перелічених в коментованій
статті, далеко не вичерпний. Крім перелічених, обвинувачений
має й інші права, зокрема: у разі призначення експертизи озна­
йомитися з постановою про її призначення, просити призначити
певного експерта з числа вказаних ним експертів, після прове­
дення експертизи ознайомитися з її матеріалами та висновком
експерта (див. ст.197, 202 КПК); при допиті написати свої
показання власноручно (див. ст.146 КПК); давати показання,
заявляти клопотання, знайомитися з усіма матеріалами справи,
виступати в суді на своїй рідній мові; безкоштовно користуватися
послугами перекладача (див. ст.19 КПК); право на колегіальний
розгляд його справи судом, якщо санкція статті, за якою квалі­
фікується його діяння передбачає покарання у вигляді позбав­
лення волі на строк більше десяти років (див. ч.2 ст.17 КПК);
заперечувати проти закриття кримінальної справи на підставі
акта амністії (див. ч.З ст.6 КПК), у зв'язку з дійовим каяттям,
примиренням обвинуваченого (підсудного) з потерпілим, переда­
чею особи на поруки або із закінченням строків давності (див. ч.І
ст.7¹ КПК); бути присутнім при виконанні слідчих дій, що
проводяться за його чи захисника клопотанням, а з дозволу
слідчого — і при виконанні інших слідчих дій (див. п.6 ч.І
ст.142 КПК); бути присутнім при попередньому розгляді справи
суддею і висловлювати свою думку з приводу всіх питань, які
з'ясовуються при цьому (див. ч.2 ст.240 КПК); висловлювати
свою думку щодо обсягу і порядку дослідження доказів в суді та
клопотань, заявлених в судовому засіданні іншими його учас­
никами (див. ч.З ст.296, ч.І ст.299 КПК); користуватись під час
показань нотатками (див. ч.З ст.ЗОО КПК); брати участь у су­
дових дебатах (див. ст.318 КПК); право бути повідомленим про
подання до суду апеляції на вирок інших учасників, одержати їх
копію та подати свої заперечення на апеляцію (див. ст.351 КПК);

111

відкликати свою апеляцію, змінити її або доповнити, а також відкликати апеляцію свого захисника, за винятком випадків, коли участь захисника у справі є обов'язковою (див. ст.355 КПК); брати участь в апеляційному, касаційному провадженнях (див. стп.362, 391 КПК) та при перегляді судових рішень в порядку виключного провадження (див. ст.400⁹, 400¹⁰ КПК).

Даний перелік прав обвинуваченого також не е вичерпним і його можна було б продовжити. Вони закріплені не лише Консти­туцією України, цим Кримінально-процесуальним кодексом, але й іншими Законами України, зокрема: "Про попереднє ув'яз­нення" від ЗО червня 1993 р. (див. ст.9); "Про порядок відшкоду­вання шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" від 1 груд­ня 1994 р. (див. ст.2); "Про застосування амністії в Україні" від 1 жовтня 1996 р. (див. ст.8) та ін.

Правовий статус обвинуваченого доповнюється і конкретизу­ється також міжнародно-правовими актами, зокрема: Конвенцією про захист прав людини та основних свобод (див. ст.б); Міжна­родним пактом про громадянські і політичні права (див. ст.14) та ін.

18. Обвинувачений (підсудний, засуджений) має право на
    ознайомлення зі своїми правами у кримінальному процесі і на
    забезпечення можливостей для їх реалізації з боку органів і
    службових осіб, які ведуть процес. Тому на особу, яка провадить
    дізнання слідчого, прокурора, суд (суддю) покладається проце­
    суальний обов'язок роз'яснити обвинуваченому, а також іншим
    особам, що беруть участь у справі, їх права у кожній стадії
    процесу та при виконанні окремих слідчих чи інших проце­
    суальних дій, і створити реальні можливості для їх здійснення
    (обрати оптимальний час, створити відповідно до конкретної
    процесуальної ситуації належні умови, подати необхідну допо­
    могу для реалізації права тощо) (див. ст.53 КПК). Факт роз'яс­
    нення обвинуваченому його прав має бути зафіксований у відпо­
    відному процесуальному документі (у постанові про притягнення
    до відповідальності як обвинуваченого, у протоколах слідчих та
    інших процесуальних дій, що проводяться з його участю, у про­
    токолах судових засідань, офіційних листах-повідомленнях).

19. Коментована стаття закріплює лише права обвинуваче­
    ного у кримінальному процесі, хоч гл.З, до складу якої входить
    стаття, іменується: "Учасники процесу, їх права і обов'язки".
    Тому звернемо увагу на процесуальні обов'язки, які закон покла­
    дає на обвинуваченого. До них, зокрема, належать: з'являтися на
    виклик органу і службової особи, які ведуть процес, для участі в
    ньому; не перешкоджати встановленню істини у справі та не
    застосовувати протизаконних методів і способів захисту; вико­
    нувати законні вимоги органів і осіб, що ведуть процес, при
    освідуванні (див. ст.193 КПК), при одержанні зразків для екс­
    пертного дослідження (див. ст.199 КПК), при направленні на
    стаціонарну судово-медичну чи судово-психіатричну експертизи
    (див. ст.205 КПК), при відтворенні обстановки і обставин події
    (див. ст.194 КПК); не залишати місця постійного проживання
    чи тимчасового знаходження без дозволу слідчого в разі обрання
    запобіжного заходу — підписки про невиїзд (див. ст.151 КПК);

112

повідомляти орган, що веде процес, про зміну свого місця пере­бування, коли запобіжний захід не застосовувався, а від обвину­ваченого було відібрано відповідне зобов'язання (див. ч.З стп.148 КПК); виконувати розпорядження головуючого судового засідан­ня (судді) про додержання порядку в судовому засіданні (див. стп.271, 272 КПК). У випадку порушення перелічених процесу­альних обов'язків до обвинуваченого (підсудного) можуть бути застосовані заходи процесуального примусу, зокрема: привід (див. ст.136 КПК); відсторонення від посади (див. ст.147 КПК); застосування запобіжного заходу або зміна його на більш суворий (див. стп.148, 165 КПК); видалення із залу судового засідання тимчасово або на весь час судового розгляду справи (див. стп.272 КПК). Якщо порушення набули характеру адміністративного проступку чи злочину, обвинувачений (підсудний) притягається до встановленої законом адміністративної чи кримінальної відпо­відальності.

Стаття43¹. Підозрюваний

Підозрюваним визнається:

1) особа, затримана по підозрінню у вчиненні злочину;

2) особа, до якої застосовано запобіжний захід до
винесення постанови про притягнення її як обвинуваче­
ного.

Підозрюваний має право: знати, в чому' він підозрю­ється; давати показання або відмовитися давати показан­ня і відповідати на запитання; мати захисника і поба­чення з ним до першого допиту; подавати докази; заяв­ляти клопотання і відводи; вимагати перевірки судом чи прокурором правомірності затримання; подавати скарги на дії і рішення особи, яка провадить оперативно-роз-шукові дії та дізнання, слідчого і прокурора, а за на­явності відповідних підстав — на забезпечення безпеки.

Про роз'яснення прав підозрюваному зазначається в протоколі затримання або постанові про застосування за­побіжного заходу.

* * *

1. Підозрюваний як самостійний суб'єкт кримінального про­цесу бере у ньому участь лише в стадії досудового розслідування (при дізнанні та досудовому слідстві). Ним є фізична особа, яка затримана органом дізнання, слідчим або суддею по підозрінню у вчиненні злочину, а також до якої застосовано один із встанов­лених КПК (див. стп.149 КПК) запобіжних заходів до притяг­нення її як обвинуваченого у справі. Затримання підозрюваної особи є тимчасовим запобіжним заходом (див. ч.2 стп.149 КПК). Підозрюваний має свій процесуальний статус.

113

2. Чинний кримінально-процесуальний закон не дає підстав
   для визнання особи підозрюваним, якщо на момент порушення
   кримінальної справи встановлено особу, яка вчинила злочин, і
   справу порушено щодо неї (див. ч.2 ст.98 КПК), а також у разі
   застосування щодо такої особи запобіжного обмеження — забо­
   рони виїжджати за межі України до закінчення досудового роз­
   слідування (див. ст.98¹ КПК). У цих випадках особа не має ста­
   тусу підозрюваного і бере участь у справі, зокрема допитується,
   як свідок, що не узгоджується з вимогами ст.63 Конституції
   України, яка наділяє особу правом відмовитися від показань
   щодо себе, членів сім'ї та близьких родичів. Не є підозрюваними
   в процесуальному розумінні і не мають цього процесуального
   статусу також особи, щодо яких одержані оперативно-розшукові
   дані про їх причетність до злочину, а також кримінально-про­
   цесуальні докази, які дозволяють запідозрити таких осіб у вчи­
   ненні злочину, але цих доказів недостатньо для притягнення їх
   як обвинувачених.

3. Для визнання особи підозрюваним необхідні фактичні і
   юридичні підстави. Фактичні — це дані (відомості), які, з одного
   боку, вказують на особу, яка вчинила злочин, а з другого, — що
   ця особа буде робити спробу протидіяти встановленню обставин
   справи, ухилятися від слідства чи продовжувати злочинну діяль­
   ність. Кримінально-процесуальний закон визначає формальні ситуа­
   ції, які дають підставу для обґрунтованого припущення, що дана
   особа вчинила злочин (застання її при вчиненні злочину або
   безпосередньо після його вчинення; виявлення явних слідів зло­
   чину на особі^ на її одязі, при ній або в її житлі тощо).
   Перелічені в законі (див. ст.106 КПК) ситуації є підставою для
   затримання (короткочасного арешту) такої особи. Застосування до
   неї запобіжного заходу до винесення постанови про притягнення
   як обвинуваченого вимагає наявності достатніх підстав (фактич­
   них даних, відомостей) для цього (див. ст.148 КПК). Фактичні
   підстави визначають юридичні — складання органом дізнання
   протоколу затримання або постанови слідчим, прокурором чи
   суддею про затримання особи чи вжиття до неї запобіжного
   заходу (див. ч.З ст.106, ст.115, ст.165² КПК).

4. Визнання особи підозрюваним не обумовлене вимогою
закону переконливо довести вчинення нею злочину, і на почат­
ковому етапі розслідування це нереально. Наявні дані (докази)
дають здебільшого лише підставу для обґрунтованого припу­
щення про вчинення нею злочину. Тому перебування особи в
статусі підозрюваного обмежено короткими строками. Затриман­
ня підозрюваної у вчиненні злочину особи не може тривати
більше сімдесяти двох годин (трьох діб) (див. ч.Ю ст.106; ч.4
ст.165^г КПК). Лише у виняткових випадках, якщо для обрання
затриманій особі запобіжного заходу необхідно додатково вивчити
дані про неї чи з'ясувати інші обставини, які мають значення
для прийняття рішення з цього питання, тільки суддя вправі
продовжити затримання до десяти, а за клопотанням затриманої
особи — до 15 діб, та винести про це відповідну постанову. За
таких же умов суддя вправі затримати за відповідним поданням
підозрювану у вчиненні злочину особу на строк до десяти діб
(див. ч.З ст.165^г КПК). Затримана органом дізнання, слідчим чи

114

прокурором особа має бути негайно звільнена, якщо протягом сімдесяти двох годин (3-х діб) з моменту затримання не буде прийнято вмотивованого рішення судді про тримання її під вартою (див. ч.З ст.29 Конституції України, ч.И ст.106 КПК).

5. Підозрюваному, щодо якого застосовано запобіжний захід,
не пізніше десяти діб з моменту застосування заходу має бути
пред'явлене обвинувачення у вчиненні злочину. У такому разі
підозрюваний, як суб'єкт кримінального процесу, стає обвину­
ваченим і набуває його статусу. Якщо протягом зазначеного
строку обвинувачення не буде пред'явлене, запобіжний захід
скасовується і особа перестає бути підозрюваним. Вона може
брати участь в процесі лише як свідок.

6. На підозрюваного розповсюджує свою дію презумпція
невинуватості. Він вважається невинуватим, доки його вина не
буде доведена у визначеному законом порядку і встановлена
обвинувальним вироком суду, що вступив у законну силу. Незва­
жаючи на короткочасний період участі в кримінальному процесі,
підозрюваний наділяється об'ємом прав, реалізація яких дає
йому можливість захищати визнані за ним процесуальні інтереси,
насамперед ті, що пов'язані зі спростуванням підозри у вчиненні
злочину та захистом від неї.

7. Право підозрюваного знати, у вчиненні якого злочину він
   підозрюється, дає йому можливість користуватись іншими пра­
   вами для захисту від підозри і спростування її. Дане право
   забезпечується процесуальним обов'язком органу чи службової
   особи, які застосовують затримання особи чи обирають запо­
   біжний захід, зазначити в протоколі затримання (постанові слід­
   чого, судді), а так само в постанові про обрання запобіжного
   заходу, у вчиненні якого злочину підозрюється особа (див. ч.З
   ст.106, ст.130 КПК). Вони зобов'язані ознайомити затриманого
   з протоколом затримання чи постановою про обрання запобіжного
   заходу (негайно вручити йому їх копію з переліком прав і
   обов'язків (див. ч.4 ст.106 КПК), роз'яснити суть злочину, у
   вчиненні якого підозрюється особа, при допиті, який проводиться
   негайно після арешту, а при неможливості негайного допиту —
   не пізніше двадцяти чотирьох годин після затримання. Про це
   робиться відмітка у протоколі допиту (див. ст.107 КПК).

8. Про такі права підозрюваного, як: давати показання або
   відмовитися давати показання і відповідати на запитання; мати
   захисника і побачення з ним до першого допиту; подавати
   докази; заявляти клопотання і відводи; подавати скарги на дії і
   рішення щодо нього з боку органів і їх службових осіб, що
   ведуть процес; право на забезпечення безпеки, — див. коментар
   до ст.43 КПК.

9. Право підозрюваного вимагати перевірки судом чи проку­
   рором правомірності його затримання (короткочасного арешту)
   полягає в тому, що він вправі оскаржити затримання проку­
   ророві, незважаючи на те, що прокурор обов'язково перевіряє
   законність затримання підозрюваної особи. З цією метою копія
   протоколу про затримання має бути направлена прокурору не­
   гайно. Крім того, на вимогу прокурора йому надсилаються мате­
   ріали, що стали підставою для затримання. Підозрюваний вправі
   оскаржити затримання до суду. Його скарга негайно надсила-

115

еться начальником місця досудового ув язнення до суду І роз­глядається суддею одночасно з поданням органу дізнання про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. Для реалізації свого права вимагати перевірки законності затримання підозрюваний також наділений наступними правами: одержувати копію постанови судді про результати його скарги на затримання (див. ч.8 ст.106 КПК); бути допитаним суддею про обставини та підстави затримання (див. ч.5 ст.165² КПК); подати апеляцію до апеляційного суду на постанову судді про обрання щодо нього запобіжного заходу у вигляді взяття під варту протягом трьох діб з дня її винесення (див. ч.7 ст.165² КПК).

10. Підозрюваний крім прав має також процесуальні обов'яз­ки. Він зобов'язаний з'являтися на виклик органу дізнання, слідчого чи прокурора, не ухилятися від явки до органів роз­слідування (в разі застосування до нього запобіжного заходу, не пов'язаного з позбавлення волі до пред'явлення обвинувачення), не перешкоджати встановленню істини у справі, виконувати обо­в'язки, пов'язані із застосуванням до нього заходів безпеки (див. ч.2 ст.52* КПК).

Стаття 44. Захисник

Захисником є особа, яка в порядку, встановленому законом, уповноважена здійснювати захист прав і закон­них інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого та надання їм необхідної юри­дичної допомоги при провадженні у кримінальній справі.

Як захисники допускаються особи, які мають свідо­цтво про право на заняття адвокатською діяльністю в Україні та інші фахівці у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. У випадках і в порядку, передбачених цим Кодексом, як захисники допускаються близькі родичі обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, його опікуни або піклувальники.

Повноваження захисника на участь у справі стверджу­ється:

1) адвоката — ордером відповідного адвокатського
об'єднання;

2. адвоката, який не є членом адвокатського об'єднан­
   ня — угодою, інші фахівці у галузі права, які за законом
   мають право на надання правової допомоги особисто чи за
   дорученням юридичної особи або дорученням юридичної
   особи — угодою або дорученням юридичної особи;

3. близьких родичів, опікунів або піклувальників —
   заявою обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправ­
   даного про їх допуск до участі в справі як захисників.

116

Захисник допускається до участі в справі в будь-якій стадії процесу. Близькі родичі обвинуваченого, його опіку­ни або піклувальники в якості захисників допускаються до участі в справі з моменту пред'явлення обвинуваченому для ознайомлення матеріалів досудового слідства. У ви­падках, коли відповідно до вимог статті 45 цього Кодексу участь захисника є обов'язковою, близькі родичі обвинува­ченого, його опікуни або піклувальники в якості захис­ників можуть брати участь у справі лише одночасно з захисником — адвокатом чи іншим фахівцем у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

Про допуск захисника до участі в справі особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, суддя виносять постанову, а суд — ухвалу.

* * *

1. Захисник відповідно до п.8 ст.32 КПК е учасником
   процесу. Завдання захисника, його професійні права і обов'язки
   визначені у гл.З КПК та в інших главах, що регулюють кон­
   кретну діяльність учасників процесу у відповідній його стадії.

2. Захисник уповноважений здійснювати такі функції, як
   захист прав і законних інтересів та надання правової допомоги
   при провадженні у кримінальній справі зазначеним у ст.44 КПК
   особам, якими є підозрюваний, обвинувачений, підсудний, засу­
   джений, виправданий.

Це випливає із Конституції України (див. ст.59), яка надає кожному право на правову допомогу, на забезпечення цього права та права на захист від обвинувачення при вирішенні справ у судах та в інших державних органах за допомогою адвокатури (див. ч.2 ст.59); надає право кожному заарештованому чи затри­маному з моменту затримання користуватися правовою допомо­гою захисника (див. ч.4 ст.29); право підозрюваному, обвинува­ченому підсудному на захист (див. ч.2 спг.63) та забезпечення цього права (див. п.6 ч.З стп.129).

3. Участь захисника при провадженні у кримінальній справі
   є важливою гарантією прав і законних інтересів осіб, яких він
   уповноважений захищати і котрим надає юридичну допомогу, а
   також є необхідною умовою реалізації конституційного принципу
   змагальності сторін (див. спг.16¹ КПК).

4. Захисником згідно з чинним законодавством може бути
   адвокат, тобто особа, яка у відповідності зі ст.2 Закону України
   "Про адвокатуру" має свідоцтво про право на заняття адвокат­
   ською діяльністю. Таке свідоцтво видається кваліфікаційно-дис-
   циплінарними комісіями адвокатури, створеними в Автономній
   Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. Зразок
   свідоцтва наведений у додатку до Положення про кваліфіка­
   ційно-дисциплінарну комісію адвокатури, затвердженого Указом
   Президента України № 155/93 від 5 травня 1993 р. зі змінами і

117

доповненнями, внесеними Указами Президента України № 70/99 від 27 січня 1999 р., № 1240/99 від ЗО вересня 1999 р.

Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю видається громадянину України, який має вищу юридичну освіту (спеціаліст, магістр), стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити та прийняв присягу адвоката України.

5. Крім адвокатів ч.2 ст.44 КПК передбачає допуск як за­
хисників інших фахівців у галузі права, які за законом мають
право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням
юридичної особи.

Відповідно до ч.2 ст.8 Закону України "Про судоустрій Ук­раїни" інші особи надають правову допомогу у випадках, в по­рядку та на умовах надання правової допомоги, які визначаються законом.

6. Як захисники допускаються також близькі родичі обвину­
ваченого, підсудного, засудженого, виправданого. Такими особами
є батьки, дружина, діти, рідні брати і сестри, дід, баба, внуки
(див. п.11 ст.32 КПК).

Захисником можуть бути також опікуни або піклувальники обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого у випад­ках і в порядку, зазначених у КПК.

Близькі родичі, опікуни і піклувальники допускаються як захисники за заявою обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого. Для здійснення самостійно повноважень захисника вони допускаються до участі у справі з моменту пред'явлення обвинуваченому для ознайомлення матеріалів досудового слідства. Більш ранній їх допуск до справи передбачається лише одночасно з захисником у випадках, коли його участь є обов'язковою у відповідності з вимогами ст.45 КПК. При цьому треба звернути увагу на те, що в ч.2, 3, 4 ст.44 КПК передбачається участь близьких родичів, опікунів, піклувальників лише обвинувачено­го, підсудного, засудженого, виправданого. Отже, закон дозволяє їх участь як захисників не раніше, ніж особа набуває статус обвинуваченого.

7. Для підтвердження своїх повноважень на участь у справі
захисник має пред'явити відповідні документи, які є різними у
залежності від того, хто виступає як захисник: ордер, угода,
доручення, заява. Навіть для адвокатів встановлені різні доку­
менти — член адвокатського об'єднання має пред'явити ордер
цього об'єднання, а адвокат, який не є членом адвокатського
об'єднання, тобто займається адвокатською діяльністю індивіду­
ально, подає угоду або доручення юридичної особи. З цього
випливає, що адвокат, який не є членом адвокатського об'єднан­
ня, може діяти лише за угодою і не може бути призначений
особою, яка проводить дізнання, слідчим, суддею чи судом відпо­
відно до ст.47 КПК.

Згідно з Положенням про Вищу кваліфікаційну комісію адвокатури, затвердженим Указом Президента України № 155/93 від 5 травня 1993 р. із змінами і доповненнями, внесеними Указом Президента України № 1240/99 від ЗО вересня 1999 р., Вища кваліфікаційна комісія адвокатури затверджує зразок орде-

118

ра, що використовується адвокатом для підтвердження своїх повноважень з представництва або захисту клієнта.

Новий зразок ордера, затвердженого Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури і впровадженого згідно з дорученням Прези­дента України (див. п.2 Указу Президента України "Про деякі заходи щодо підвищення рівня роботи адвокатури" від ЗО верес­ня 1999 р.), є документом як для адвокатських об'єднань, так і для адвокатів, що займаються адвокатською діяльністю інди­відуально; він підтверджує повноваження адвоката щодо пред­ставництва або захисту клієнтів.

Близькі родичі, опікуни, піклувальники стверджують свої повноваження захисника на участь у справі заявою обвинува­ченого, підсудного, засудженого, виправданого про їх допуск до участі у справі як захисників.

8. Захисник вважається допущеним до участі в справі з моменту винесення постанови особою, яка проводить дізнання, слідчим, прокурором, суддею або ухвали — судом.

Така постанова (ухвала) виноситься щодо будь-якої зазна­ченої у ч.2 ст.44 КПК особи, котра може бути захисником. Постанова (ухвала) про допуск захисника має бути винесена своєчасно, тобто до того моменту, з якого захисник згідно з законом повинен приступити до здійснення захисту.

Стаття45. Обов'язкова участь захисника

Участь захисника при провадженні дізнання, досудо-вого слідства і в розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції е обов'язковою:

1. у справах осіб, які підозрюються або обвинувачу­
   ються у вчиненні злочину у віці до 18 років, — з моменту
   визнання особи підозрюваною чи пред'явлення їй обвину­
   вачення;

2. у справах про злочини осіб, які через свої фізичні
   або психічні вади (німі, глухі, сліпі тощо) не можуть самі
   реалізувати своє право на захист, — з моменту затриман­
   ня особи чи пред'явлення їй обвинувачення або з моменту
   встановлення цих вад;

3) у справах осіб, які не володіють мовою, якою
ведеться судочинство — з моменту затримання особи чи
пред'явлення їй обвинувачення;

4. коли санкція статті, за якою кваліфікується злочин,
   передбачає довічне ув'язнення — з моменту затримання
   особи чи пред'явлення їй обвинувачення;

5. при провадженні справи про застосування примусо­
   вих заходів медичного характеру — з моменту встанов­
   лення факту наявності у особи душевної хвороби;

119

6) при провадженні справи про застосування приму­сових заходів виховного характеру — з моменту першого допиту неповнолітнього або з моменту поміщення його до приймальника-розподільника;

У суді апеляційної інстанції участь захисника у ви­падках, передбачених частиною першою цієї статті, є обов'язковою, якщо в апеляції ставиться питання про погіршення становища засудженого чи виправданого.

* * *

1. За певних обставин у підозрюваного, обвинуваченого,
підсудного виникають складнощі у здійсненні захисту самостійно
(наприклад, у неповнолітніх або у осіб, що не володіють мовою,
якою ведеться судочинство, та ін.). У зв'язку з цим вони потре­
бують допомоги захисника. З огляду на це законодавець вста­
новив випадки, коли участь захисника є обов'язковою при прова­
дженні дізнання, досудового слідства і розгляді кримінальної
справи в суді першої та апеляційної інстанції.

2. За загальним правилом, захисник допускається до участі у
   справі в "будь-якій стадії процесу (див. ч.4 стп.44 КПК). Особа,
   яка проводить дізнання, слідчий, прокурор, суддя, суд зобов'я­
   зані до першого допиту підозрюваного, обвинуваченого, підсуд­
   ного роз'яснити їм право мати захисника (див. ч.2 стп.21 КПК).
   Передбачивши обов'язкову участь захисника, законодавець кон­
   кретизував момент, з якого у кожному випадку такої участі
   захисник обов'язково вступає в процес.

3. Підозрюваному, обвинуваченому, підсудному має бути обо­
   в'язково роз'яснено, з якого саме моменту він набуває право
   мати захисника відповідно до підстав, перерахованих у пп.1—6
   ч.І ст.45 КПК.

Якщо зазначені у ч.І ст.45 КПК особи не запросять захис­ника, участь якого є обов'язковою, особа, котра проводить ді­знання, слідчий, суддя, суд призначають захисника в порядку, передбаченому ст.47 КПК (див. коментар до цієї статті).

4. Правила адвокатської етики, схвалені Вищою кваліфікацій­
   ною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1 жовт­
   ня 1999 р., розглядають здійснення захисту за призначенням, як
   важливий професійний обов'язок адвоката; його необґрунтована
   відмова від прийняття на себе захисту за призначенням вва­
   жається неприпустимою.

5. Участь захисника є обов'язковою у справах неповнолітніх,
   які скоїли злочин у віці до 18 років. Встановлено, що в цих
   випадках захисник вступає в процес з моменту визнання непов­
   нолітнього підозрюваним або пред'явлення йому обвинувачення.
   Оскільки підозрюваною є особа, яка затримана по підозрінню у
   вчиненні злочину або до якої застосовано запобіжний захід до
   винесення постанови про притягнення її як обвинуваченого (див.
   коментар до ст.43¹ КПК), то згідно з ч.З ст.106 КПК особа,
   підозрювана у вчиненні злочину, з моменту затримання має
   право на побачення із захисником (це зазначається в протоколі,
   копія якого негайно вручається затриманому (див. ч.4 ст.106

120

КПК) або з моменту обрання щодо неї запобіжного заходу (див. п.2, 3 ч.б стп.106 КПК). У вирішенні суддею питання про обран­ня запобіжного заходу щодо підозрюваного (обвинуваченого) у вигляді взяття під варту бере участь і захисник (див. ч.5 ст.165² КПК).

Передбачена пп.1—4 ч.І коментованої статті обов'язкова участь захисника з моменту пред'явлення обвинувачення забезпечується обов'язковою присутністю захисника при пред'явленні обвинува­чення: при оголошенні постанови про притягнення особи як обвинуваченого, роз'ясненні суті пред'явленого обвинувачення, врученні копії згаданої постанови (все це фіксується у протоколі, який обов'язково підписується захисником (див. коментар до ст.140 КПК).

6. У випадках, коли підозрюваний, обвинувачений, підсуд­
ний не може сам реалізувати своє право на захист через фізичні
або психічні вади, захисник обов'язково має брати участь у
справі, допомагаючи такій особі здійснити це право.

Законодавець визначив, що захисник вступає в процес з моменту затримання особи чи пред'явлення їй обвинувачення, але й передбачив, що обов'язкова участь захисника допускається і з іншого моменту — коли буде встановлена наявність у особи фізичних або психічних вад. Іноді для цього необхідно зібрати додаткові документи про виконувану особою роботу, про її освіту, спроможність оцінювати свої дії, характеристики про поведінку, відомості про лікування, про розлади здоров'я, пам'яті тощо. Буває доцільним проведення експертиз, підтвердження стану здо­ров'я медичними документами, оскільки наявність психічних або фізичних вад не завжди є очевидною, такі вади можуть бути скритими або тимчасовими. Наявність їх не завжди є обов'яз­ковою підставою для участі захисника, оскільки згідно з законом це мають бути такі фізичні або психічні вади, які не дають можливості особі належним чином здійснювати свій захист.

Пленум Верховного Суду України у постанові "Про застосу­вання законодавства, яке забезпечує підозрюваному, обвинува­ченому, підсудному право на захист" № 10 від 7 липня 1995 р. звернув увагу на те, що питання про допуск захисника у справах про злочини осіб з фізичними або психічними вадами вирішу­ється в кожному конкретному випадку залежно від того, чи позбавляють ці вади можливості здійснити право на захист. Рішення щодо наявності підстав для обов'язкової участі захис­ника приймає особа, яка проводить дізнання, слідчий, суддя, суд у кожному конкретному випадку.

До осіб, зазначених у п.2 ч.І ст.45 КПК, відносяться не тільки німі, глухі, сліпі, це можуть бути також особи з іншими фізичними чи психічними вадами. Згідно зі ст.144 КПК пред'яв­лення обвинувачення глухим, німим, сліпим, а також особам, які визнані обмежено осудними, та їх допит проводяться завжди в присутності захисника.

7. Законодавець розширив перелік випадків обов'язкової учас­
ті захисника, передбачивши його допуск у разі провадження
справи про застосування примусових заходів виховного харак­
теру. У цих справах захисник бере участь з моменту першого

121

допиту неповнолітнього або з моменту поміщення його до прий-мальника-розподільника (див. ч.З ст.7³, 438, 440 КПК).

Законом передбачене право неповнолітнього, щодо якого ви­несена постанова про закриття справи та застосування приму­сових заходів виховного характеру, його батьків або осіб, що їх замінюють, користуватися послугами захисника при ознайом­ленні з усіма матеріалами справи перед її направленням проку­рору (див. ч.2 ст.7³ КПК).

8. Обов'язкова участь захисника в усіх випадках, зазначених
   в ч.І коментованої статті, передбачена в суді першої інстанції.
   Правилами адвокатської етики, схваленими Вищою кваліфікацій­
   ною комісією адвокатури при Кабінеті міністрів України 1 жовтня
   1999 р., встановлено, що адвокат, який виконував на досудовому
   слідстві захист клієнта за призначенням, не може відмовитись
   від прийняття доручення на захист цього клієнта в суді першої
   інстанції.

9. У суді апеляційної інстанції обов'язковою у цих випадках
   є участь захисника лише за умови, коли в апеляції ставиться
   питання про погіршення становища засудженого чи виправдано­
   го. У такому разі суд першої інстанції зобов'язаний викликати до
   суду апеляційної інстанції захисників, участь яких є обов'яз­
   ковою відповідно до вимог ст.45 КПК (див. коментар до ч.4
   ст.354 КПК).

Передбачено, що коли в апеляції ставиться питання про по­гіршення становища засудженого чи виправданого або суд визнає необхідним провести судове слідство, викликаються не тільки зазначені особи та їх законні представники, а й їх захисники, якщо їх участь у справі є обов'язковою відповідно до вимог ст.45 КПК (див. ч.2 ст.358 КПК). У випадках, зазначених у ч.І ст.45 КПК, засуджений чи виправданий не вправі відкликати апеляцію свого захисника (див. ч.4 ст.355 КПК).

Стаття 46. Відмова від захисника і його заміна

Підозрюваний, обвинувачений і підсудний мають право в будь-який момент провадження у справі відмовитися від запрошеного чи призначеного захисника. Відмова допус­кається лише з ініціативи підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного і не позбавляє його права запросити того ж чи іншого захисника в подальших стадіях процесу.

При відмові від захисника особа, яка провадить ді­знання, слідчий складають протокол з зазначенням моти­вів відмови, а суд зазначає про це в протоколі судового засідання. Про прийняття відмови від захисника чи від­хилення її особа, яка провадить дізнання, слідчий, суддя виносять постанову, а суд — ухвалу.

Відмова від захисника у випадках, зазначених у статті 45 цього Кодексу, може бути прийнята лише коли підо­зрюваний, обвинувачений, підсудний, засуджений чи ви-

122

правданий обґрунтовують її мотивами, які особа, що про­вадить дізнання, слідчий, суд визнають такими, що заслу­говують на увагу. У цьому випадку захисник замінюється іншим в порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Прийнявши відповідно до вимог статті 50 цього Ко­дексу рішення про усунення захисника від участі в справі, а також прийнявши відмову захисника від виконання обов'язків, особа, яка провадить дізнання, слідчий, суддя чи суд роз'яснюють підозрюваному, обвинуваченому, під­судному його право запросити іншого захисника та на­дають йому для цього в стадії розслідування справи не менше доби, а в стадії судового розгляду справи — не менше трьох діб. Якщо у випадках, передбачених статтею 45 цього Кодексу, підозрюваний, обвинувачений, підсудний протягом цих строків не запросить іншого захисника, особа, яка провадить дізнання, слідчий чи суддя постано­вою, а суд — ухвалою самі призначають захисника.

Заміна одного захисника іншим, крім випадків, перед­бачених статтею 61 цього Кодексу, може мати місце тільки за клопотанням чи згодою підозрюваного, обвину­ваченого, підсудного.

Заміна одного захисника іншим може мати місце в будь-якій стадії процесу і не тягне відновлення процесу­альних дій, вчинених за участю захисника, якого замі­нено.

1. Право підозрюваного, обвинуваченого, підсудного відмови­
   тись від захисника може бути реалізоване цими особами у
   будь-який момент провадження у справі. Разом з тим є певні
   гарантії здійснення цього права: така відмова має бути добро­
   вільною і надходити від підозрюваного, обвинуваченого підсуд­
   ного. Ніхто не може здійснювати тиск на цих осіб з метою
   спонукати їх до відмови від участі захисника в процесі або
   відмови від професійної допомоги конкретного захисника; підо­
   зрюваному, обвинуваченому, підсудному забезпечується конститу­
   ційне право на вільний вибір захисника, зокрема при відмові від
   конкретного захисника цим особам має бути надана реальна
   можливість його заміни іншим захисником. Не допускається
   тиск з боку особи, яка проводить дізнання, слідчого, судді щодо
   обрання підозрюваним, обвинуваченим, підсудним конкретного
   адвоката як захисника.

2. Обов'язково мають бути з'ясовані і оцінені мотиви відмови
   від захисника, про що зазначається у постанові (ухвалі) про
   прийняття такої відмови або про її відхилення.

123

3. Відмова від захисника, яка прийнята, не є остаточною.
   У разі зміни свого рішення щодо участі захисника підозрюваний,
   обвинувачений, підсудний мають право запросити його у будь-
   якій стадії процесу. Обмеження цього права не допускаються.

4. У разі коли особа відмовляється від захисника у зв'язку з
   відсутністю коштів на оплату правової допомоги, але бажає мати
   захисника, він призначається у відповідності з п.2 ч.4 ст.47 КПК.

5. З метою забезпечення прав та законних інтересів підозрю­
   ваних, обвинувачених, підсудних, при провадженні справ щодо
   яких участь захисника є обов'язковою (див. ч.І стп.45 КПК),
   відмова від захисника приймається лише за наявності таких
   мотивів, що заслуговують на увагу. У цьому випадку запрошу­
   ється або призначається інший захисник (див. ч.З спг.46 КПК).

6. Встановлено кримінальну відповідальність особи, яка про­
   вадить дізнання, слідчого, прокурора, судді за грубе порушення
   права підозрюваного, обвинуваченого, підсудного на захист (див.
   стп.374 КК), зокрема за перешкоджання у вільному виборі ними
   захисника.

7. Законом встановлені випадки, коли захисник підозрюва­
   ного, обвинуваченого, підсудного може вийти з процесу без їх
   згоди. Це може статися за наявністю обставин, що виключають
   участь у справі захисника (див. коментар до ст.61 КПК). У разі
   їх виявлення або виникнення після допуску захисника в процес,
   він може бути усунутий від участі у справі лише тими особами і
   в тому порядку, які визначені ст.61¹ КПК.

8. Припинити виконання обов'язків захисника може і сам
   адвокат після допуску його в процес, якщо він за наявністю
   підстав, зазначених у ст.61 КПК, відмовиться від участі у справі
   чи зробить це у зв'язку з недостатністю знань або через свою
   некомпетентність (див. ч.7 ст.48 КПК).

9. У разі прийняття рішення про усунення захисника або у
   разі прийняття його відмови від виконання своїх обов'язків
   підозрюваному, обвинуваченому підсудному має бути забезпечена
   можливість запросити іншого захисника. Для цього встановлено
   відповідний строк, обмежений мінімальним його розміром: на
   досудовому слідстві він не може бути меншим однієї доби, а в
   стадії судового розгляду справи — не менше трьох діб.

10. Враховуючи, що усунення захисника від участі у справі
та відмова захисника від виконання своїх обов'язків виникають з
ініціативи інших осіб, а не підозрюваного, обвинуваченого, під­
судного, то саме особа, яка провадить дізнання, слідчий, суд
зобов'язані створити належні умови для визначення кандидатури
нового захисника, отримання його згоди на здійснення захисту,
укладення договору на надання правової допомоги та вирішення
інших організаційних питань щодо вступу в процес захисника.
Зобов'язання надати затриманій особі чи особі, яка утримується
під вартою, допомогу у встановленні зв'язку з захисником або з
особами, які можуть його запросити, містяться у ч.І ст.47 КПК.
Правила адвокатської етики також регулюють ці питання. Зокре­
ма, ними встановлено, що у всіх випадках, коли допускається
прийняття доручення не безпосередньо від клієнта, а від його
представника, адвокат зобов'язаний отримати підтвердження зго-

124

ди клієнта на надання йому правової допомоги цим адвокатом, якщо у представника відсутні повноваження на вибір адвоката на свій розсуд без погодження з клієнтом (див. п.2 стп.18 Правил). Якщо угода укладається з адвокатським об'єднанням, то рішення про виділення конкретного адвоката для здійснення захисту прий­мається об'єднанням на свій розсуд, про що клієнту має бути попередньо повідомлено (див. п.З сгп.28 Правил). Адвокату, який відмовився від виконання доручення через свою некомпетент­ність, забороняється спонукати клієнта до укладення угоди з кількома адвокатами (див. п.2 сгп.28 Правил).

11. Законодавець гарантує особам, у справах яких участь
    захисника вважається обов'язковою (див. спг.45 КПК), у випад­
    ках, коли протягом встановленого строку вони не запросять
    іншого захисника, він буде призначений особою, яка провадить
    дізнання, слідчим, суддею, судом.

12. Встановлюючи можливість заміни одного захисника ін­
    шим, законодавець підкреслює необхідність волевиявлення щодо
    цього підозрюваного, обвинуваченого, підсудного шляхом заяв-
    лення клопотання або дачі ними згоди на таку заміну. Є не­
    припустимими схиляння цих осіб до заміни певного захисника,
    пропозиції щодо звернення до конкретного адвоката за захистом
    та інше втручання у вибір захисника особою, яка провадить
    дізнання, слідчим, суддями.

13. У випадках, коли підозрюваний, обвинувачений, підсуд­
    ний не дають згоду на участь захисника, запрошеного родичами
    або іншими особами за його дорученням, такий захисник не
    може бути допущений до участі у справі. Це стосується і захис­
    ника, що вступив у процес за призначенням, якщо є захисник, з
    яким укладено угоду і на участь якого погодився підозрюваний,
    обвинувачений, підсудний.

Керуючись ст.59 Конституції України про право вільного вибору захисника, слід вважати безпідставною відмову у заміні одного захисника іншим з посиланням на відсутність у остан­нього допуску до справ, що містять державну таємницю.

14. Враховуючи право підозрюваного, обвинуваченого, підсуд­
ного на заміну захисника в будь-якій стадії процесу, а також з
огляду на можливість виникнення підстав для усунення захис­
ника або з огляду на його відмову від участі у справі на різних
етапах досудового слідства або судового розгляду справи, захис­
нику, який вступає на заміну іншого захисника, слід надати
можливість ознайомитися з тим обсягом інформації, яка є в
матеріалах справи і була відомою попередньому захиснику. Оскіль­
ки заміна захисника не тягне за собою відновлення процесу­
альних дій, при виконанні яких був присутнім захисник, якого
замінено, то новий захисник має бути обов'язково ознайомлений
з протоколами цих слідчих дій та документами, предметами
тощо, які були вилучені, оглянуті, досліджені при проведенні
відповідної слідчої дії.

125

Стаття47. Порядок запрошення і призначення захисника

Захисник запрошується підозрюваним, обвинуваченим, підсудним чи засудженим, їх законними представниками, а також іншими особами за проханням чи згодою підо­зрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого. Осо­ба, що провадить дізнання, слідчий, суд зобов'язані надати затриманій особі чи особі, яка утримується під вартою, допомогу у встановленні зв'язку з захисником або з осо­бами, які можуть запросити захисника.

Підозрюваний, обвинувачений, підсудний вправі запро­сити собі кількох захисників.

Особа, яка провадить дізнання, слідчий чи суд можуть призначити захисника у встановленому законом порядку через адвокатське об'єднання. Вимога особи, яка прова­дить дізнання, слідчого, суду про призначення захисника, є обов'язковою для керівника адвокатського об'єднання.

Захисник призначається у випадках:

1. коли відповідно до вимог частин першої і другої
   статті 45 цього Кодексу участь захисника є обов'язковою,
   але підозрюваний, обвинувачений, підсудний не бажає або
   не може запросити захисника;

2. коли підозрюваний, обвинувачений, підсудний ба­
   жає запросити захисника, але за відсутністю коштів чи з
   інших об'єктивних причин не може цього зробити.

У випадку, коли є потреба у проведенні невідкладних слідчих чи інших процесуальних дій з участю захисника, а підозрюваний чи обвинувачений ще не встиг запросити захисника або явка обраного захисника неможлива, особа, яка провадить дізнання, слідчий своєю постановою вправі призначити захисника тимчасово до явки обраного захис­ника.

Якщо потреби у проведенні невідкладних слідчих чи інших процесуальних дій з участю захисника немає і коли неможлива явка захисника, обраного підозрюваним про­тягом двадцяти чотирьох годин, а захисника, обраного обвинуваченим чи підсудним, — протягом семидесяти двох годин, особа, яка провадить дізнання, слідчий, суд мають право запропонувати підозрюваному, обвинуваченому, під­судному запросити іншого захисника. Якщо і цей захис­ник не зможе з'явитися для участі в справі протягом двадцяти чотирьох годин, а також у випадках, коли підо­зрюваний, обвинувачений, підсудний протягом того ж стро­ку не запросить іншого захисника, особа, яка провадить

126

дізнання, слідчий чи суддя постановою, а суд — ухвалою самі призначають захисника.

* * *

1. Реалізуючи конституційне право на захист, на правову
допомогу та на вільний вибір захисника своїх прав, підозрю­
ваний, обвинувачений, підсудний можуть запросити захисника
(кількох захисників) самостійно або доручити це своїм законним
представникам чи іншим особам.

2. У разі, коли обвинувачений, підсудний, засуджений, виправ­
   даний бажає захисником мати близького родича, опікуна, піклу­
   вальника, достатньо його заяви про це. Вказані особи можуть
   здійснювати захист обвинуваченого до моменту пред'явлення йому
   матеріалів справи для ознайомлення лише у справах де участь
   захисника є обов'язкова. При цьому вказані особи можуть здійс­
   нювати захист тільки разом із захисником-адвокатом або фахів­
   цем у галузі права, який за законом має право на надання пра­
   вової допомоги. Отже крім заяви на участь як захисника близь­
   ких родичів, опікунів, піклувальників доцільно укласти угоду з
   особою, яка здійснюватиме разом з ними захист з ранніх стадій,
   як передбачено ст.44, 45 КПК.

3. З захисником, обраним і запрошеним зазначеними вище
   особами, укладається угода про надання правової допомоги. Питан­
   ня стосовно укладання угоди між громадянином і адвокатським
   об'єднанням чи адвокатом регулюються ст.12 Закону України
   "Про адвокатуру". Правила адвокатської етики більш детально
   формулюють відносини між адвокатом і клієнтом при укладанні
   угоди про надання правової допомоги. Зокрема, встановлено, що
   угода укладається в письмовій формі (див. п.З ст.16 Правил),
   але в ситуації, коли це неможливо, а клієнт потребує невід­
   кладного надання правової допомоги, угода може укладатися в
   усній формі і підлягає наступному письмовому оформленню (див.
   п.2 ст.16 Правил).

4. Якщо угода про надання правової допомоги укладається
   не безпосередньо з клієнтом, адвокат має отримати підтверджен­
   ня згоди цього клієнта на запрошення саме цього адвоката або на
   вибір адвоката на розсуд особи, якій підозрюваний, обвину­
   вачений, підсудний, засуджений, виправданий доручив укласти
   таку угоду (див. п.2 ст.18 Правил).

5. До підписання угоди адвокат повинен виконати низку дій,
   щодо інформування клієнта про свою спеціалізацію, професійний
   стаж, наявність досвіду у веденні цих категорій справ тощо.
   Важливим обов'язком адвоката є дотримання принципів компе­
   тентності та добровільності на стадії прийняття доручення клієн­
   та. Він повинен зважити свої можливості по виконанню дору­
   чення на ведення справи і відмовитись від його прийняття у разі,
   коли він не може його виконати відповідно до вимог Правил
   адвокатської етики.

6. Для забезпечення права затриманого або особи, яка утри­
   мується під вартою, на вільний вибір захисника, їм необхідно
   надати реальну можливість встановлення зв'язку з захисником
   або тими особами, які можуть його запросити.

127

7. Захисник може бути не тільки запрошений, а й призна­
   чений особою, яка провадить дізнання, слідчим, судом. У цих
   випадках, згідно з законом (див. ч.З стп.47 КПК) можуть висту­
   пати лише адвокати, оскільки як зазначив законодавець, призна­
   чення відбувається саме через адвокатське об'єднання, для керів­
   ника якого вимога про призначення захисника є обов'язковою.
   Адвокатським об'єднанням, до якого вправі звернутися щодо
   призначення особа, яка провадить дізнання, слідчий, суд, є об'єд­
   нання двох і більше адвокатів, які об'єдналися з метою надання
   правової допомоги. Це можуть бути колегії, фірми, контори та
   інші об'єднання адвокатів, зареєстровані в Міністерстві юстиції
   України у відповідності з Положенням про порядок реєстрації
   адвокатських об'єднань, затвердженого постановою Кабінету Мі­
   ністрів України № 302 від 27 квітня 1993 р., що отримали
   свідоцтво про реєстрацію і внесені до Реєстру адвокатських
   об'єднань за відповідним номером. Не можуть надавати правову
   допомогу інші об'єднання адвокатів, наприклад, створені відпо­
   відно до Закону України "Про об'єднання громадян" як гро­
   мадські організації, про цілі й завдання яких, зокрема, зазначено
   у ст.19 Закону України "Про адвокатуру".

8. Участь захисника за призначенням пердбачена у випад­
   ках: коли його участь в процесі відповідно до ст.45 КПК є обо­
   в'язковою, але підозрюваний, обвинувачений, підсудний не бажає
   або не може запросити захисника; відсутністю коштів або наяв­
   ністю інших об'єктивних причин, через які підозрюваний, обви­
   нувачений, підсудний не може запросити захисника, хоча і бажає
   цього.

9. Правила адвокатської етики вважають неприпустимою
необґрунтовану відмову від прийняття на себе захисту за призна­
ченням (див. п.1 ст.50 Правил) і визначають випадки у яких
відмову слід вважати обґрунтованою, наприклад, коли адвокат
через тимчасову непрацездатність не може повноцінно викону­
вати свої професійні обов'язки або коли у адвоката з об'єктивних
причин відсутня належна кваліфікація для надання правової
допомоги у конкретній справі, що є особливо складною, та в
інших випадках (див. п.2 ст.50 Правил).

10. Виконання захисту за призначенням оплачується за ра­
    хунок держави в порядку і розмірах, встановлених Кабінетом
    Міністрів України. Можливе відшкодування державі цих витрат,
    але для цього необхідно мати згоду засудженого або осіб, які
    несуть майнову відповідальність за його дії щодо покладення
    відшкодування на них (див. коментар до ст.93 КПК).

11. У будь-якій стадії здійснення захисту адвокатом за при­
    значенням допускається укладення угоди з клієнтом про надання
    правової допомоги.

Про оплату праці адвоката див. ст.12 Закону України "Про адвокатуру" від 19 грудня 1992 р.

12. У ситуаціях, коли необхідно терміново забезпечити участь
захисника в невідкладних слідчих діях, а підозрюваний чи обви­
нувачений не обрали захисника або його присутність неможлива,
закон надає право особі, яка провадить дізнання, слідчому своєю
постановою призначити захисника тимчасово до явки обраного

128

захисника. Законодавством передбачено обов'язкову присутність захисника при пред'явленні обвинувачення, але якщо особа, якій воно пред'являється, відмовляється від допомоги захисника і ця відмова приймається (див. ст.140 КПК), то в такому випадку не виникає потреби у призначенні захисника тимчасово.

13. Оскільки допит обвинуваченого проводиться негайно або
    не пізніше доби після пред'явлення обвинувачення (див. ч.І
    ст.143 КПК), а захисник обов'язково має бути присутнім лише у
    випадках, передбачених ч.І ст.45 КПК, то тимчасово захисник
    призначається лише особам, про яких іде мова у цій статті.

14. Суд повинен з'ясувати, чи дійсно була необхідність у
    призначенні захисника тимчасово і чи це не порушило кон­
    ституційне право підозрюваного, обвинуваченого на вільний вибір
    захисника своі'х прав.

Стаття 48. Обов'язки і права захисника

Захисник зобов'язаний використовувати передбачені в цьому Кодексі та в інших законодавчих актах засоби захисту з метою з'ясування обставин, які спростовують підозру чи обвинувачення, пом'якшують чи виключають кримінальну відповідальність підозрюваного, обвинуваче­ного, підсудного, засудженого та надавати їм необхідну юридичну допомогу.

З моменту допуску до участі у справі захисник має право:

1. до першого допиту підозрюваного чи обвинувачено­
   го мати з ним конфіденційне побачення, а після першого
   допиту — такі ж побачення без обмеження їх кількості та
   тривалості;

2. мати побачення з засудженим чи з особою, до якої
   застосовано примусові заходи медичного чи виховного
   характеру;

3. ознайомлюватися з матеріалами, якими обґрунтову­
   ється затримання підозрюваного чи обрання запобіжного
   заходу або пред'явлення обвинувачення, а після закінчен­
   ня досудового слідства — з усіма матеріалами справи;

4. бути присутнім на допитах підозрюваного, обвину­
   ваченого та при виконанні інших слідчих дій, викону­
   ваних з їх участю або за їх клопотанням чи клопотанням
   самого захисника, а при виконанні інших слідчих дій — з
   дозволу дізнавача, слідчого;

5) застосовувати науково-технічні засоби при прова­
дженні тих слідчих дій, в яких бере участь захисник, а
також при ознайомленні з матеріалами справи — з до­
зволу особи, яка провадить дізнання, чи слідчого, а у суді,

5 2-^(45 129

якщо справа розглядається у відкритому судовому засі­данні, — з дозволу судді чи суду;

6. брати участь в судових засіданнях;

7. ставити в судовому засіданні питання підсудним,
   потерпілому, свідкам, експерту, спеціалісту, позивачу і
   відповідачу, брати участь у дослідженні інших доказів;

8. подавати докази, заявляти клопотання і відводи,
   висловлювати в судовому засіданні свою думку щодо кло­
   потань інших учасників судового розгляду, оскаржувати
   дії і рішення особи, яка провадить дізнання, слідчого,
   прокурора і суду;

9. виступати в судових дебатах;

10. знайомитися з протоколом судового засідання та
    подавати на нього зауваження;

11. знати про принесеш в справі подання прокурора,
    апеляції, подавати на них заперечення;

12. брати участь в засіданнях суду при апеляційному
    розгляді справи;

13. збирати відомості про факти, що можуть викорис­
    товуватися як докази в справі, в тому числі запитувати і
    одержувати документи чи їх копії від громадян та юри­
    дичних осіб, знайомитися на підприємствах, в установах,
    організаціях, об'єднаннях громадян з необхідними доку­
    ментами, крім тих, таємниця яких охороняється законом,
    одержувати письмові висновки фахівців з питань, що
    вимагають спеціальних знань, опитувати громадян.

Захисник зобов'язаний з'являтися для участі у вико­нанні процесуальних дій, в яких його участь є обов'яз­ковою. У разі неможливості з'явитися у призначений строк, захисник зобов'язаний заздалегідь повідомити про це та про причини неможливості явки дізнавачу, слідчому, прокурору, суду.

У разі неявки захисника, слідча дія, участь в якій захисника не є обов'язковою, виконується без нього.

Захисник не вправі розголошувати дані, які стали йому відомі у зв'язку з виконанням його обов'язків.

Захисник зобов'язаний не перешкоджати встановлен­ню істини в справі шляхом вчинення дій, спрямованих на те, щоб схилити свідка чи потерпілого до відмови від показань або до дачі завідомо неправдивих показань, схилити експерта до відмови від дачі висновку чи дачі завідомо неправдивого висновку, іншим чином сфальси­фікувати докази -у справі або затягнути розслідування чи судовий розгляд справи. Він також повинен дотримуватися

130

встановленого порядку при розслідуванні та судовому роз­гляді справи.

Після допуску до участі в справі захисник — адвокат вправі відмовитися від виконання своїх обов'язків лише у випадках:

1. коли є обставини, які згідно зі статтею 61 цього
   Кодексу виключають його участь у справі;

2. коли він свою відмову мотивує недостатніми знан­
   нями чи некомпетентністю.

Документи, пов'язані з виконанням захисником його обов'язків при участі в справі не підлягають огляду, розголошенню чи вилученню дізнавачем, слідчим, проку­рором чи судом без його згоди.

* * *

1. У коментованій статті відзначені повноваження захисника:
з'ясування обставин, які спростовують підозру чи обвинувачення
або пом'якшують чи виключають кримінальну відповідальність;
надання правової допомоги підозрюваному, обвинуваченому, під­
судному, засудженому (консультування з правових питань, допо­
мога у складанні правових документів, скарг тощо).

2. Використання встановлених КПК та іншими законодав­
чими актами засобів захисту є обов'язковим для захисника при
виконанні покладених на нього ч.І ст.48 КПК завдань. Ст.7
Закону України "Про адвокатуру" встановлює обов'язок адвоката
неухильно додержувати вимог чинного законодавства і викорис­
товувати всі передбачені законом засоби захисту прав і законних
інтересів громадян, про що він складає присягу. У разі пору­
шення цих обов'язків адвокат несе дисциплінарну відповідаль­
ність, встановлену ст.16 Закону, в порядку, визначеному Поло­
женням про кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури,
затвердженим Указом Президента України від 5 травня 1993 р.
зі змінами, внесеними Указом Президента України "Про деякі
заходи щодо підвищення рівня роботи адвокатури" від ЗО вересня
1999 р. Використовуючи зазначені засоби, захисник може застосо­
вувати й інші засоби захисту, не заборонені законом. Наприклад,
Правила адвокатської етики, схвалені 1 жовтня 1999 р. Вищою
кваліфікаційною комісією адвокатури, зобов'язують адвоката ви­
користовувати всі розумно необхідні і доступні йому законні
засоби для надання ефективної правової допомоги клієнту (див.
п.2 ст.32 Правил).

Таким чином, головною вимогою до використання засобів захисту є їх законність. Збираючи відомості про факти, котрі можуть стати доказами, адвокат зобов'язаний використовувати лише дозволені законом засоби їх отримання (див. п.З ст.32 Правил). Адвокат не може діяти всупереч інтересам свого клієн­та, використовувати свої повноваження на шкоду особі, в інте­ресах якої прийняв доручення.

131

3. Права захисника, надані йому законом, виникають з
   моменту його допуску до участі в справі, визначеного ч.4 ст.44,
   ст.45 КПК. Захисник має бути допущений без будь-яких зволі­
   кань із зазначеного у законі моменту, якщо не існує передба­
   чених законом обставин, які виключають його участь у справі
   (див. ст.61 КПК). Про допуск захисника виноситься постанова
   (ухвала) особами, зазначеними у ч.5 ст.44 КПК.

4. Підозрюваний, обвинувачений, підсудний та їх захисник
   мають право спілкуватися з метою здійснення захисту (див.
   ст.43, 43^і, 266 КПК). Право на конфіденційне побачення з за­
   хисником виникає у особи до першого її допиту як підозрюваного
   чи обвинуваченого, а після першого допиту кількість побачень і
   їх тривалість не обмежуються. Це право має бути роз'яснено
   підозрюваному перед допитом; про роз'яснення прав зазначається
   у протоколі затримання або в постанові про застосування запо­
   біжного заходу (див. ч.З ст.43¹, ч.З ст.107 КПК). Обвинува­
   ченому воно роз'яснюється при пред'явленні обвинувачення, що
   зазначається у постанові і стверджується підписом обвинуваче­
   ного (див. ч.2 ст.142 КПК).

Суди мають ретельно перевіряти, чи було роз'яснено підо­зрюваному, обвинуваченому право на побачення і чи не були вони обмежені в ньому (див. п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування законодавства, яке забезпечує підозрюваному, обвинуваченому, підсудному право на захист" №10 від 7 липня 1995 р.).

Відповідно до ст.12 Закону України "Про попереднє ув'яз­нення" особа, взята під варту, має право на побачення з захисни­ком з моменту його допуску до участі в справі, підтвердженого письмовим повідомленням особи або органу, в провадженні яких знаходиться справа, у вільний від виконання слідчих дій час.

5. Для належного здійснення захисту підозрюваного, обвину­
ваченого захисник повинен володіти достатньою інформацією сто­
совно підстав затримання, застосування запобіжного заходу, суті
пред'явленого обвинувачення тощо. Законодавець надав захис­
нику можливість знайомитися з моменту вступу в процес і до
закінчення досудового слідства з матеріалами, якими обґрунто­
вується затримання підозрюваного чи обрання запобіжного заходу
або пред'явлення обвинувачення.

6. Слід звернути увагу, що скасування права захисника,
   присутнього при проведенні слідчої дії, задавати питання значно
   обмежило можливості захисту на досудовому слідстві. Разом з
   тим, законодавець залишив за захисником зазначене право у разі
   провадження додаткових слідчих дій, де він через слідчого може
   не тільки задавати питання свідкові, потерпілому, експертові,
   спеціалістові, обвинуваченому, а й клопотатися про занесення до
   протоколу обставин, які мають значення для справи (див. ч.4
   ст.221 КПК).

7. Особа, яка проводить дізнання, слідчий зобов'язані своє­
   часно повідомити захиснику про день, час, місце виконання
   слідчої дії, при проведенні якої його присутність є обов'язковою
   або дозволеною за законом (див. п.4 ч.2 ст.48 КПК). Цей строк
   має бути достатнім для того, щоб захисник мав змогу з'явитися

132

для участі у слідчій дії або заздалегідь повідомити про немож­ливість явки і причини, що призвели до цього.

При необхідності проведення невідкладних слідчих дій захис­ник може призначатися тимчасово до явки обраного підозрюва­ним, обвинуваченим захисника (див. ч.5 ст.47 КПК).

8. Закон не обмежує захисника у виборі науково-технічних
засобів для своєї роботи. Зокрема, при ознайомленні з матеріа­
лами справи це можуть бути засоби копіювання або диктофон.

Застосовувати у зазначених в ч.2 ст.48 випадках науково-технічні засоби захисник може лише з дозволу особи, яка про­вадить дізнання, слідчого, судді чи суду.

Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що проведення захисником звукозапису, кінозйомки чи відеозапису процесуаль­ному оформленню не підлягає (див. п.11 постанови "Про засто­сування законодавства, яке забезпечує підозрюваному, обвинува­ченому, підсудному право на захист" від 7 липня 1995 р.).

Повне фіксування судового процесу з допомогою звукозапи-суючої апаратури чи інших технічних засобів, яке здійснюється у відповідності зі ст.87¹ КПК, а також застосування звукозапису при провадженні досудового слідства (див. ст.85¹ КПК) не ви­ключають можливості проведення звукозапису захисником у вста­новленому порядку.

Наприклад, звукозапис, зроблений захисником при виконан­ні слідчої дії, може сприяти реалізації права учасника слідчої дії висловлювати зауваження і доповнення до звукозапису при його відтворенні, які заносяться на фонограму (див. ч.З ст.85¹ КПК).

9. Реалізуючи своє право на участь в судових засіданнях,
захисник здійснює функцію захисту (див. ст.16' КПК) як само­
стійний учасник процесу. Він користується рівними правами зі
стороною обвинувачення. Сприяючи підсудному в здійсненні його
прав і в захисті його законних інтересів, захисник, як сторона
захисту, наділений значними правами (див. ст.261, 266 КПК).

Захисник вправі подавати докази, брати участь у їх дослі­дженні і висловлювати думку про їх значення. Для цього він наділений правом збирати відомості про факти, що можуть вико­ристовуватися як докази у справі. Перелік способів отримання необхідної доказової інформації міститься у ст.б Закону України "Про адвокатуру". Зазначено також право захисника опитувати громадян та одержувати від них документи і їх копії (див. п.13 ч.2 ст.48 КПК).

Законодавець не встановлює щодо опитування громадян за­хисником будь-яких спеціальних вимог і розглядає його як одну з форм збирання відомостей про факти, що можуть використо­вуватися як докази у справі. Захиснику дозволяється застосову­вати фіксацію інформації, що повідомляється громадянином при опитуванні, шляхом аудіо чи відеозапису або в інший спосіб. Захисник користується правом подавати докази (див. п.8 ч.2 ст.48, ст.66 КПК), на підставі яких встановлюються обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (див. ст.б5 КПК). Слід враховувати, що адвокати не можуть ви­ступати свідками і давати показання з приводу обставин, які їм

133

стали відомі при здійсненні професійної діяльності, тому вони не можуть давати показання з приводу змісту опитування.

10. Захисник, як учасник процесу, зобов'язаний брати участь
у слідчих діях, де така участь є обов'язковою. Якщо ж обов'яз­
ковість не передбачена, але слідча дія проводиться за клопо­
танням захисника, то він зобов'язаний брати в ній участь. Втім у
разі його неявки така слідча дія виконуватиметься без нього.
Захисник, допущений до участі в справі, має бути присутнім
протягом судового її розгляду, виконуючи свої професійні повно­
важення.

Участь декількох захисників підсудного не звільняє кожного з них від цього обов'язку. Приймаючи доручення щодо захисту підсудного, захисникам доцільно визначити засади розподілу обо­в'язків та повноважень адвокатів, які сумісно виконуватимуть доручення, і відповідальність кожного перед клієнтом (див. п.1 ст.28 Правил адвокатської етики).

11. Право участі у судових дебатах захисник повинен макси­
    мально використовувати для досягнення цілей захисту. Трива­
    лість захисної промови не можна обмежувати чи встановлювати
    певний час для її виголошення. Однак якщо захисник виходить в
    промові за межі розглядуваної справи, головуючий його зупиняє.

12. У судових дебатах захисник висловлює свою остаточну
    правову позицію в справі, зокрема думку про значення пере­
    вірених доказів, про наявність обставин, які виправдовують під­
    судного чи пом'якшують його покарання, а також свої мірку­
    вання з приводу застосування кримінального закону та міри
    покарання.

При цьому він може посилатися лише на ті докази, які були досліджені в судовому засіданні.

13. Адвокат повинен ще до прийняття доручення на ведення
    справи з'ясувати у клієнта обставини, що можуть впливати на
    правову етику.

14. Законодавець встановив ряд вимог до захисника (див. ч.б
    ст.48 КПК), зокрема обов'язок дотримуватися встановленого
    порядку при розслідуванні та судовому розгляді справи. У разі
    невиконання захисником розпоряджень головуючого він робить
    захиснику попередження, а при подальшому непідкоренні роз­
    гляд справи може бути відкладений, про що суд повідомляє
    відповідну кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури (див.
    ч.З ст.272 КПК). У таких випадках за недотримання Правил
    адвокатської етики, зокрема п.1 ст.53, що встановлює обов'язок
    адвоката дотримуватися принципу законності у відносинах з
    судом, до адвоката може бути застосоване дисциплінарне стяг­
    нення. У тому числі може бути анульоване свідоцтво про право
    на заняття адвокатською діяльністю; така міра застосовується за
    порушення Присяги адвоката України, якою адвокат зобов'я­
    зується додержувати правил адвокатської етики (див. ст. 16, 17
    Закону України "Про адвокатуру").

Правилами адвокатської етики встановлюються досить суворі вимоги щодо здійснення адвокатської діяльності. Зокрема, в процесі розробки, узгодження та відстоювання правової позиції у кримінальній справі адвокат не може давати клієнту поради,

134

свідомо спрямовані на порушення прав і законних інтересів інших осіб, на перекручування фактів, застосовувати засоби, які є протиправними. Адвокат вправі відмовитися від вимог клієнта посилатися на обставини справи і подавати докази, стосовно яких у адвоката є сумніви щодо їх правдивості, схиляти до зміни позиції як свого клієнта, так і інших учасників процесу. Адвока-ту-захиснику не дозволяється посилатися на завідомо неправдиві чи завідомо викривлені фактичні обставини або на такі, що завідомо не стосуються справи, забороняється використовувати незаконні та неетичні засоби, зокрема тиснути на свідків, спо­нукати їх до давання завідомо неправдивих свідчень тощо (див. ст.29, 53, 58 Правил адвокатської етики).

15. Захисник має право відстоювати самостійну правову позицію у справі лише в тих випадках, коли є підстави вважати, що підзахисний обмовив себе. В усіх інших випадках правова позиція адвоката узгоджується з підзахисним і не може відріз­нятися від зайнятої ним. Однак за умов визнання підозрюваним, обвинуваченим, підсудним скоєння протиправних дій і обставин, що містять склад злочину, захисник вільний у визначенні ква­ліфікації, вирішенні процесуальних питань, тактики здійснення захисту.

Якщо підзахисний заперечує свою вину, захисник зобов'яза­ний на підтвердження правової позиції захисту віднайти докази, що спростовують підозру чи обвинувачення, виключають кримі­нальну відповідальність підзахисного, та доводити їх переконли­вість перед судом.

У разі коли правова позиція захисника і його підзахисного не співпадає, останній може відмовитися від запрошеного чи призначеного захисника, що не позбавляє його права запросити іншого захисника у будь-якій стадії процесу (див. ч.І ст.46 КПК).

Мотиви відмови від захисника у разі протиріч, які виникли щодо правової позиції, підозрюваний, обвинувачений, підсудний обов'язково повинні повідомити для вирішення питання про прийняття або відхилення відмови. У випадках, коли участь захисника є обов'язковою, закон встановлює, що для прийняття відмови необхідне визнання особою, яка провадить дізнання, слідчим, судом мотивів відмови від захисника такими, що заслу­говують на увагу (див. ст.46 КПК).

Закон України "Про адвокатуру" заборонив вносити подання, окрему ухвалу щодо правової позиції адвоката у справі (див. ст.Ю),

Стаття 49. Потерпілий

Потерпілим визнається особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду.

Про визнання громадянина потерпілим чи про відмову в цьому особа, яка провадить дізнання, слідчий і суддя виносять постанову, а суд — ухвалу.

135

Громадянин, визнаний потерпілим від злочину, вправі давати показання у справі. Потерпілий і його представник мають право: подавати докази; заявляти клопотання; зна­йомитися з усіма матеріалами справи з моменту закін­чення досудового слідства, а у справах, в яких досудове слідство не провадилося, — після призначення справи до судового розгляду; брати участь у судовому розгляді; заяв­ляти відводи; подавати скарги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду, а також подавати скарги на вирок або ухвали суду і постанови народного судді, а за наявності відповідних підстав — на забезпе­чення безпеки.

У випадках, визначених цим Кодексом, потерпілий має право під час судового розгляду особисто або через свого представника підтримувати обвинувачення. Потерпі­лий може брати участь у судових дебатах.

У справах про злочини, внаслідок яких сталася смерть потерпілого, права, передбачені цією статтею, мають його близькі родичі.

* * *

1. Конституція України гарантує право громадян на судовий
захист від протиправних посягань на честь і гідність, життя і
здоров'я, на особисту свободу і майно. Це означає, що особа, яка
постраждала від злочину, має право на захист своїх прав та
інтересів при проведенні дізнання, досудового слідства і в суді.

2. За кримінально-процесуальним законодавством України
   потерпілим визнається фізична особа, якій злочином заподіяно
   моральну, фізичну або майнову шкоду.

3. Потерпілий від злочину в значній більшості випадків
   заінтересований в тому, щоб відносно злочинця було порушене
   кримінальне переслідування, а сам він був визнаний у вста­
   новленому порядку потерпілим і мав можливість відстоювати в
   кримінальному процесі свою позицію, щоб на особу, яка вчинила
   злочинне діяння, була покладена кримінальна відповідальність, а
   йому була б повністю відшкодована шкода. Постраждала від
   злочину особа має можливість відстоювати свої права і законні
   інтереси на всіх етапах провадження у справі.

4. Для визнання особи потерпілим закон не потребує наяв­
   ності її заяви. Визнання особи потерпілим не залежить від її
   волевиявлення. Особа визнається потерпілим як за власною за­
   явою (усною чи письмовою), так і за ініціативою службової осо­
   би, яка провадить дізнання, слідчого, судді, суду.

Особа визнається потерпілим незалежно від віку, фізичного та психічного стану, а також від її дієздатності. Якщо особа, визнана потерпілим, не є в повній мірі дієздатною, то в справі повинен брати участь законний представник такої особи.

136

5. Особа визнається потерпілим певним процесуальним
актом — постановою особи, яка проводить дізнання, слідчого і
судді або ухвалою суду. Підставою для визнання особи потер­
пілим є фактичні дані, які свідчать про заподіяння моральної,
фізичної або майнової шкоди. У постанові чи ухвалі необхідно
зазначати, яку саме шкоду заподіяно, характер заподіяної шкоди
та в чому конкретно вона виявилась.

Фізична шкода полягає у заподіянні тілесних ушкоджень, нанесенні побоїв, заподіянні будь-якої шкоди здоров'ю людини. Так, якщо результатом злочину є тілесні ушкодження, які вима­гають певного лікування, то це є фізична шкода. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі злочинним посяганням (див. поста­нову Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 р.). Майнова шкода — це шкода, завдана майно­вим правам і інтересам фізичних осіб. Як правило, вона пов'я­зана із втратою чи пошкодженням власності, матеріальними ви­тратами, які настали внаслідок злочину.

6. Особа визнається потерпілим не лише після закінчення
   злочинного посягання. У справах при фактичному заподіянні
   моральної, фізичної або майнової шкоди визнання потерпілим
   повинно відбуватися і у разі підготовки до злочину чи замаху на
   його вчинення.

7. Якщо внаслідок злочину настала смерть особи, то права
   потерпілого в кримінальному процесі переходять до одного з її
   близьких родичів, щодо якого виноситься відповідна постанова
   чи ухвала. Особи, які в даній ситуації мають права потерпілих,
   перераховані в п.11 ст.32 КПК. Визнання потерпілими інших
   осіб є порушенням кримінально-процесуального законодавства, на
   що вказано в п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України
   (із змінами) "Про деякі питання, що виникли в практиці засто­
   сування судами України норм кримінально-процесуального зако­
   нодавства, якими передбачені права потерпілих від злочинів" від
   22 грудня 1978 р.

Як правило, права потерпілого здійснює один із його близь­ких родичів за домовленістю між собою. Однак можливе вирі­шення цього питання органом досудового слідства чи судом.'

8. Свої процесуальні права потерпілий може реалізовувати
як самостійно, так і через свого представника або разом з пред­
ставником. Потерпілий може мати представника в кримінальному
процесі, у тому числі й з числа адвокатів, з часу визнання його
потерпілим. Представник потерпілого користується тими самими
правами, що й потерпілий.

Близькі родичі, законні представники, адвокати та інші осо­би допускаються до участі у справі як представники потерпілого лише за постановою органів досудового слідства, судді або за ухвалою суду.

9. Для захисту своїх інтересів потерпілому надається досить
широке коло прав.

137

Для виконання потерпілим своєї процесуальної функції одним з центральних є право давати показання.

Дача показань для потерпілого — це право, а не обов'язок. Право давати показання означає, що потерпілий повинен бути вислуханий особою, яка проводить досудове слідство, суддею чи судом. Потерпілий має право не лише на викладення конкретних фактів і обставин, а й на висловлення своєї версії обвинувачення з обґрунтуванням її своїми даними, на надання своїх пояснень відомим слідству і суду фактам. Показання потерпілого зано­сяться до протоколу, який складається особою, яка провадить дізнання, слідчим, а в суді — до протоколу судового засідання.

Потерпілий може відмовитись давати показання. Але якщо потерпілий дає показання і вони є неправдивими, то він може бути притягнений до кримінальної відповідальності за ст.384 КК за дачу завідомо неправдивих показань.

10. Право потерпілого подавати докази означає, що потерпі­
лий може надавати в розпорядження особи, яка провадить дізнан­
ня, слідчого, суду інформацію, якою він володіє, про обставини
злочину, а також предмети, документи, якщо вони мають відно­
шення до справи. Доказами вони можуть стати лише в разі їх
належного процесуального оформлення.

Одним із способів подавати докази потерпілим є його право заявляти клопотання щодо проведення тих чи інших слідчих дій, спрямованих на одержання доказів (про здійснення обшуку, огля­ду, освідування та ін.).

11. Підставою для активного і ефективного захисту потерпі­
    лим своїх інтересів є знання ним обставин справи та їх викла­
    дення у матеріалах справи. Законодавець надає потерпілому право
    знайомитися з усіма матеріалами справи з моменту закінчення
    досудового слідства, а у справах, в яких досудове слідство не
    проводилось, — після призначення справи до судового розгляду.

12. Змінами до КПК, що були внесені у 2001 р., розширені
    права потерпілого під час судового розгляду кримінальної справи,
    і йому надане право брати участь у судових дебатах.

13. Перелік прав потерпілого наведений у ст.49, не є вичерп­
    ним. Так, потерпілий має право бути повідомленим про день і
    час судового розгляду; висловлювати свою думку про порядок
    дослідження доказів під час судового слідства; знайомитися з
    протоколом судового засідання і вносити до нього свої зауважен­
    ня та деякі інші права.

Стаття 50. Цивільний позивач

Цивільним позивачем визнається громадянин, підпри­ємство, установа чи організація, які зазнали матеріальної шкоди від злочину і пред'явили вимогу про відшкодування збитків відповідно до статті 28 цього Кодексу. Про ви­знання цивільним позивачем чи про відмову в цьому особа, яка провадить дізнання, слідчий, суддя виносять постанову, а суд — ухвалу.

138

Цивільний позивач або його представник мають право: подавати докази; заявляти клопотання; брати участь у судовому розгляді; просити орган дізнання, слідчого і суд про вжиття заходів до забезпечення заявленого ними позову; підтримувати цивільний позов; ознайомлюватися з матеріалами справи з моменту закінчення досудового слід­ства, а у справах, в яких досудове слідство не прова­дилось, — після призначення справи до судового розгляду; заявляти відводи; подавати скарги на дії особи, яка про­вадить дізнання, слідчого, прокурора і суду, а також подавати скарги на вирок або ухвали суду в частині, що стосується цивільного позову, а за наявності відповідних підстав — на забезпечення безпеки.

Цивільний позивач зобов'язаний на вимогу органу ді­знання, слідчого, прокурора і суду пред'являти всі необ­хідні документи, зв'язані з заявленим позовом.

* * *

1. Цивільним позивачем у кримінальній справі визнаються
   фізичні та юридичні особи, яким злочином заподіяна матеріальна
   шкода. Відповідно до ст.440¹ ЦК, якою передбачене відшкоду­
   вання (компенсація) моральної (немайнової) шкоди, матеріально-
   правовою підставою визнання зазначених осіб цивільними по­
   зивачами є також заподіяння їм моральної шкоди. У цьому
   зв'язку Пленум Верховного Суду України у своїй постанові "Про
   судову практику в справах про відшкодування моральної (немай­
   нової) шкоди" від 31 березня 1995 р. роз'яснив, що потерпілий,
   як особа, якій злочином заподіяно моральної, фізичної або май­
   нової шкоди, вправі пред'явити цивільний позов про стягнення
   моральної шкоди в кримінальному процесі.

2. Процесуального статусу цивільного позивача особа набуває
   лише після того, як дізнавач, слідчий, прокурор чи суддя ви­
   несли постанову (суд — ухвалу) про визнання її цивільним
   позивачем у процесі. Така постанова (ухвала суду) може бути
   винесена після порушення кримінальної справи і лише стосовно
   особи, яка:

• зазнала матеріальної або моральної шкоди;

• пред'явила вимогу (цивільний позов) про відшкодування
  шкоди (компенсацію моральної шкоди).

3. У постанові (ухвалі) мають бути зазначені: конкретні дії,
якими була заподіяна шкода; її характер (матеріальна, фізична,
моральна); розмір завданої матеріальної шкоди. Якщо позовні
вимоги стосуються компенсації моральної шкоди, то має бути
зазначено, в чому конкретно виразились моральні та фізичні
страждання, вказано суму, якою позивач бажає компенсувати
завдану йому моральну шкоду. Якщо ступінь фізичних і мо­
ральних страждань має зв'язок з індивідуальними особливостями
особи (фізичні чи психічні вади, стан тощо), вони також зазна­
чаються в постанові. Цивільний позов може бути пред'явлений
особою як під час дізнання і досудового слідства, так і під час

139

судового розгляду справи, але до початку судового слідства (див, ч.З ст.28 КПК). Фізичну особу, якій заподіяно злочином шкоду і яка пред'явила вимогу про її відшкодування, слід визнавати (можна одночасно) і потерпілим, і цивільним позивачем та за­безпечити їй всі передбачені законом права як потерпілого, так і цивільного позивача. Визнання особи цивільним позивачем за наявності для цього матеріальних і процесуальних підстав — не право, а обов'язок особи, яка веде кримінальний процес. Дізна-вач, слідчий, прокурор, суддя зобов'язані роз'яснити особі, яка зазнала матеріальної або моральної шкоди від злочину, її право на пред'явлення цивільного позову у кримінальній справі і за­безпечити можливість здійснення цього права. Після винесення постанови про визнання цивільним позивачем роз'яснити особі також перелічені в ч.2 ст.50 процесуальні права.

4. Цивільний позивач має у кримінальному процесі свій
   власний інтерес — встановлення факту заподіяння йому мате­
   ріальної чи (і) моральної шкоди злочинною поведінкою обвинува­
   ченого (підсудного) та відшкодування (компенсацію) її. Надані
   йому процесуальні права мають своєю метою захистити цей ін­
   терес. Право цивільного позивача підтримувати цивільний позов
   реалізується ним в діяльності, спрямованій на обґрунтування
   позовних вимог: характеру і розміру завданої злочином мате­
   ріальної шкоди; змісту моральної шкоди і суми її компенсації;
   підстав виникнення цих шкод тощо. Тому закон надає цивіль­
   ному позивачеві права: подавати докази; заявляти клопотання
   щодо проведення відповідних його інтересу слідчих і судових дій
   та забезпечення заявленого ним позову; знайомитися з мате­
   ріалами справи після завершення досудового слідства, а якщо
   досудове слідство не провадилося, — після призначення справи
   до судового розгляду; брати участь в дослідженні доказів у су­
   довому засіданні; давати пояснення, задавати запитання особам,
   які допитуються в суді; оглядати речові докази і документи,
   ставити на вирішення експертів питання, що пов'язані з цивіль­
   ним позовом (в судовому засіданні цивільний позивач користу­
   ється рівними правами з іншими його учасниками та свободою у
   наданні доказів, їх дослідженні та доведення їх переконливості
   перед судом (див. ч.5 ст.16¹ КПК); брати участь в судових
   дебатах щодо доведеності вчинення злочину і його цивільно-пра­
   вових наслідків; оскаржувати дії і рішення органів дізнання,
   досудового слідства, прокурора, суду, а також вирок, постанову
   чи ухвалу суду в частині, що стосується цивільного позову.

5. Коментована стаття не дає вичерпного переліку процесу­
   альних прав цивільного позивача. Крім перелічених, він має ще
   й інші права: знати свої права і обов'язки (див. ст.53, 123
   КПК); робити заяви, давати показання, заявляти клопотання,
   знайомитись з усіма матеріалами справи, виступати в суді рідною
   мовою і користуватися послугами перекладача (див. ч.2 ст.19
   КПК); мати свого представника у кримінальному процесі (див.
   ст.52 КПК); вимагати фіксування судового процесу технічними
   засобами (див. ст.87¹ КПК); знайомитися з протоколом судового
   засідання і подавати на нього письмові зауваження (див. ч.І
   ст.88 КПК); бути повідомленим судом першої інстанції про
   апеляцію інших учасників процесу, одержати в суді її копію чи

140

ознайомитися з нею та подати свої заперечення у разі, якщо апеляція стосується його інтересів (див. ст.351 КПК); відкли­кати свою апеляцію, змінити її чи доповнити (див. ч.І ст.355 КПК); інші права.

6. Цивільний позивач наділяється не лише правами, але несе також процесуальні обов'язки, зокрема: пред'являти на вимогу органу, що веде процес, всі необхідні документи (довідки про витрати, квитанції, чеки, квитки, розписки, акти ревізій тощо), пов'язані з заявленим позовом (див. ч.З ст.50 КПК); дотриму­ватися порядку в судовому засіданні та виконувати обов'язки, пов'язані з забезпеченням щодо нього заходів безпеки (див. ч.2 ст.52^г КПК); не розголошувати даних досудового слідства без дозволу слідчого, якщо був слідчим про таке попереджений (див. ч.2 ст.121 КПК), та деякі інші.

Статтябі. Цивільний відповідач

Як цивільних відповідачів може бути притягнуто бать­ків, опікунів, піклувальників або інших осіб, а також підприємства, установи та організації, які в силу закону несуть матеріальну відповідальність за шкоду, завдану злочинними діями обвинуваченого. Про притягнення як цивільного відповідача особа, яка провадить дізнання, слідчий, суддя виносять постанову, а суд — ухвалу.

Цивільний відповідач або його представник має право: заперечувати проти пред'явленого позову; давати пояснен­ня по суті пред'явленого позову; подавати докази; заяв­ляти клопотання; ознайомлюватися з матеріалами справи, що стосуються цивільного позову, з моменту закінчення досудового слідства, а у справах, в яких досудове слідство не провадилося, — після призначення справи до судового розгляду; брати участь у судовому розгляді; заявляти відводи; подавати скарги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і .суду, а також подавати скарги на вирок і ухвали суду в частині, що стосується цивільного позову, а за наявності відповідних підстав — на забезпечення безпеки.

1. У ході дізнання, досудового слідства, особа, яка провадить дізнання та слідчий, а у справах, в яких досудове слідство не проводилося, — суддя після пред'явлення цивільного позову зобов'язані встановити, хто несе матеріальну відповідальність за шкоду, завдану обвинуваченим. Якщо її несе сам обвинувачений, то він є відповідачем щодо пред'явленого цивільного позову і визнавати його цивільним відповідачем спеціальною постановою не потрібно. Цивільний відповідач є окремим (від обвинуваче­ного) учасником процесу. Це фізична або юридична особа, яка в

141

силу закону несе матеріальну відповідальність за шкоду, завдану злочинними діями обвинуваченого.

2. Правові (юридичні) підстави для залучення до кримі­
нальної справи фізичної чи юридичної особи як цивільного від­
повідача передбачені нормами цивільного законодавства (див.
ст.449—450 ЦК).

3. Як цивільні відповідачі можуть бути притягнуті до відпо­
   відальності батьки, опікуни, піклувальники або інші особи у
   випадках вчинення злочину і заподіяння шкоди неповнолітніми
   обвинуваченими. Згідно зі ст.446 ЦК за шкоду, заподіяну непов­
   нолітнім у віці до 15 років, несуть відповідальність його батьки
   (усиновителі) або опікуни за наявності загальних підстав майнової
   відповідальності. Якщо неповнолітній, який не досяг 15 років,
   вчиняє злочин і заподіює шкоду під час перебування під на­
   глядом навчального, виховного або лікувального закладу, вони
   несуть майнову відповідальність за шкоду, якщо не доведуть, що
   шкода виникла не з їхньої вини (див. ст.446 ЦК). Неповнолітні
   віком від 15 до 18 років несуть майнову відповідальність за
   завдану ними шкоду на загальних підставах. Але у разі коли у
   них немає майна або заробітку, достатніх для відшкодування
   заподіяної ними шкоди, вона повинна бути відшкодована їхніми
   батьками (усиновителями) та піклувальниками (див. ст.447 ЦК).
   Не можуть визнаватись цивільними відповідачами батьки одру­
   женого неповнолітнього обвинуваченого та особи, що їх заміню­
   ють. Громадяни, що одружилися до досягнення 18-річного віку,
   набувають дієздатності в повному обсязі з моменту одруження
   (див. ч.2 ст.11 ЦК).

4. Як цивільні відповідачі мають залучатись до справи обидва
   батьки (усиновителі) або опікуни чи піклувальники, а не один з
   них. Батьки, позбавлені батьківських прав, не можуть бути
   цивільними відповідачами. Якщо шкода заподіяна неповнолітнім
   під час виконання ним трудових обов'язків, цивільним відпо­
   відачем є юридична особа, з якою неповнолітній перебуває у
   трудових відносинах (див. стп.441 ЦК). Як цивільні відповідачі
   притягуються також підприємства, установи чи організації у разі
   заподіяння шкоди злочинними діями обвинуваченого під час
   виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків (див. ст.441,
   442 ЦК). Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки,
   то належним цивільним відповідачем є володілець цього джерела.
   Пленум Верховного Суду України у своїй постанові "Про прак­
   тику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшко­
   дування шкоди" (див. п.4) від 27 березня 1992 р. дав перелік
   володільців джерел підвищеної небезпеки.

5. Не може визнаватись належним цивільним відповідачем
   володілець джерела підвищеної небезпеки, якщо буде встанов­
   лено, що дане джерело вибуло з його володіння внаслідок проти­
   правних дій обвинуваченого чи інших осіб (наприклад, викраден­
   ня автомобіля тощо). Проте коли володіння джерелом підвищеної
   небезпеки було втрачено не тільки в результаті протиправних дій
   обвинуваченого, але й з вини володільця, то володілець джерела
   підвищеної небезпеки притягується до відповідальності у справі
   як цивільний відповідач і несе майнову відповідальність разом з

142

обвинуваченим відповідно до ступеня вини у заподіянні шкоди кожного з них.

6. Притягнення до відповідальності у справі фізичної або
юридичної особи як цивільного відповідача у пред'явленому ци­
вільному позові може мати місце лише після появи у справі
обвинуваченого і встановлення факту, що відповідальність за
заподіяну ним майнову шкоду несе в силу закону інша особа (або
ще й інша). Залучення до справи цивільного відповідача підтвер­
джується постановою слідчого, прокурора, судді чи ухвалою суду
про притягнення як цивільного відповідача, де обов'язково має
бути зазначено правову підставу (норму цивільного права), згідно
з якою ця особа несе майнову відповідальність.

Постанова про притягнення особи як цивільного відповідача має бути оголошена особі. Після цього їй оголошуються і роз'яс­нюються її процесуальні права, про що робиться відмітка на постанові, яка засвідчується підписом цивільного відповідача або його представника (див. стп.124 КПК). Якщо цивільним відпо­відачем є фізична особа, вона може захищати свої інтереси у кримінальному процесі як особисто, так і з допомогою представ­ника. Інтереси цивільного відповідача — юридичної особи пред­ставляє її керівник або уповноважена ним на те особа (див. коментар до ст.52 КПК).

Перераховані в ч.2 ст.51 процесуальні права цивільного від­повідача пов'язані, як правило, з провадженням щодо цивільного позову. Право цивільного відповідача заперечувати проти пред'яв­леного цивільного позову визначає всі інші процесуальні права, реалізація яких дає йому можливість захищати свій процесу­альний інтерес, — довести повну або часткову безпідставність матеріальних вимог до нього. З цією метою він вправі давати пояснення, подавати докази, заявляти різні клопотання тощо. Але ряд прав, якими наділяються інші учасники процесу, ци­вільний позивач може реалізувати лише стосовно цивільного позову.

Так, після завершення досудового розслідування та поперед­нього розгляду кримінальної справи суддею він вправі ознайо­митися лише з тими матеріалами справи, які стосуються цивіль­ного позову (див. ст.217, 225 КПК). Відповідно і вирок чи інше рішення суду він вправі оскаржити лише в частині цивільного позову (див. п.7 ст.348; п.З ч.2 ст.383 КПК).

7. Перелік процесуальних прав цивільного відповідача, наве­
   дений у коментованій статті, не є вичерпним. Крім них він має
   ще й інші, зокрема: право давати пояснення, робити заяви,
   заявляти клопотання і виступати в суді своєю рідною мовою і
   користуватися послугами перекладача (див. ст.19 КПК)', пода­
   вати у письмовому вигляді питання, які він бажає поставити екс­
   пертові при проведенні експертизи в суді (див. ч.З ст.310 КПК);
   виступати в судових дебатах (див. ст.268, ч.З ст.318 КПК) та
   деякі інші.

8. До процесуальних обов'язків цивільного відповідача нале­
   жать такі: з'являтися за викликом слідчого, прокурора та суду;
   дотримуватися порядку під час судового засідання і виконувати
   розпорядження судді; виконувати постанову про накладення ареш-

143

ту на його майно для забезпечення цивільного позову; пред'яв­ляти на вимогу органу, що веде процес, предмети і документи (див. ст.66 КПК) тощо.

9. Цивільний відповідач здійснює надані йому процесуальні права як особисто, так і з допомогою представника (див. комен­тар до ст.52).

1

Функції законного представника припиняються по досягненні дієздатним потерпілим 18 років. Надалі він може брати участь у справі як представник потерпілого на загальних підставах.

Стаття 52^і. Забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві

Особи, які беруть участь у кримінальному судочинстві, у разі наявності реальної загрози їх життю, здоров'ю, житлу чи майну мають право на забезпечення безпеки.

Право на забезпечення безпеки за наявності відповід­них підстав мають:

1. особа, яка заявила до правоохоронного органу про
   злочин або в іншій формі брала участь у виявленні, запо­
   біганні, припиненні і розкритті злочину чи сприяла цьому;

2. потерпілий або його представник у кримінальній
   справі;

3. підозрюваний, обвинувачений, захисники і законні
   представники;

4. цивільний позивач, цивільний відповідач та їх пред­
   ставники у справі про відшкодування шкоди, завданої зло­
   чином;

5. свідок;

6. експерт, спеціаліст, перекладач і понятий;

7. члени сімей та близькі родичі осіб, перелічених у
   пунктах 1—6 цієї статті, якщо шляхом погроз або інших
   протиправних дій щодо них робляться спроби вплинути на
   учасників кримінального судочинства.

Орган дізнання, слідчий, прокурор або суд, одержавши заяву чи повідомлення про загрозу безпеці особи, зазна­ченої у частині другій цієї статті, зобов'язані перевірити цю заяву (повідомлення) і в строк не більше ніж три доби, а у невідкладних випадках — негайно прийняти рішення про застосування або відмову в застосуванні заходів без­пеки. Відповідно до свого рішення вони приймають моти­вовану постанову чи ухвалу і передають її для виконання органу, на який покладено здійснення заходів безпеки. Ця постанова чи ухвала є обов'язковою для виконання зазна­ченими органами.

Орган, якому доручено здійснювати заходи безпеки, встановлює перелік необхідних заходів і способів їх реалі­зації, керуючись при цьому конкретними обставинами і необхідністю усунення існуючої загрози. Про заходи без­пеки, умови їх здійснення та правила користування май-

145

ном або документами, виданими з метою забезпечення безпеки, повідомляється особа, взята під захист.

У разі наявності в заяві (повідомленні) про загрозу безпеці особи, зазначеної у частині другій цієї статті, відомостей про злочин орган дізнання, слідчий, прокурор, суд або суддя в порядку, передбаченому статтями 94, 98 і 99 цього Кодексу, приймає рішення про порушення чи відмову в порушенні кримінальної справи або про пере­дачу заяви (повідомлення) за належністю.

Про прийняте рішення заявнику негайно надсилається повідомлення.

Орган, який здійснює заходи безпеки, письмово інфор­мує орган дізнання, слідчого, прокурора, суд або суддю, у провадженні якого перебуває кримінальна справа, про вжиті заходи та їх результати.

* * *

1. Коментована стаття введена в дію у 2000 р. у зв'язку
   із прийняттям Закону України "Про забезпечення безпеки осіб,
   які беруть участь у кримінальному судочинстві" від 23 грудня
   1993 р.

2. Підставами для застосування заходів безпеки щодо осіб,
   які беруть участь у кримінальному судочинстві, є наявність
   реальної загрози їхньому життю, здоров'ю, житлу, майну.

Крім того, у п.7 ч.2 коментованої статті підставою для застосування заходів безпеки щодо членів сімей та близьких родичів осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, названа наявність погроз або інших протиправних дій щодо них, чим робляться спроби впливу на учасників кримінального судо­чинства.

Зазначені підстави не є тотожними. Зокрема, в разі реальної загрози честі та гідності учасника кримінального судочинства закон не передбачає застосування щодо нього заходів безпеки. Водночас такі заходи можуть бути застосовані щодо членів його сім'ї або близьких родичів, якщо в такий протиправний спосіб робиться спроба впливу на самого учасника кримінального судо­чинства.

3. У статті дається перелік осіб — учасників кримінального
судочинства, які мають право на забезпечення безпеки з підстав,
визначених КПК.

Це може бути особа, що заявила до правоохоронного органу про злочин або в іншій формі брала участь чи сприяла у виявленні, попередженні, припиненні і розкритті злочинів. Сюди віднесені й особи, які заявили про злочин ще до порушення кримінальної справи і процесуальне не визнані свідком або потерпілим.

До цієї категорії учасників кримінального судочинства відно­сяться і потерпілі (див. стп.49 КПК) та їхні представники (адво­кати, близькі родичі, законні представники, а також за поста-

146

новою особи, яка провадить дізнання, слідчого, судді або за ухвалою суду — інші особи, ч.І ст.52 КПК); підозрювані (див. ст.43¹ КПК); обвинувачені (див. ст.43 КПК); захисники (див. ст.44 КПК); законні представники (батьки, опікуни, піклуваль­ники підозрюваного чи обвинуваченого (підсудного) або представ­ники тих установ і організацій, під опікою чи піклуванням яких вони перебувають, — п.10 ст.32 КПК); цивільні позивачі (див. ч.І ст.50 КПК); цивільні відповідачі (див. ч.І ст.51 КПК); свідки (див. ст.68 КПК); експерти (див. стп.75 КПК); спеціа­лісти (див. стп.128¹ КПК); перекладачі (див. стп.128 КПК) та поняті (див. стп.127 КПК).

До членів сім'ї, що підлягають захисту, належать чоловік (дружина), діти і батьки. Членами сім'ї можуть бути визнані й інші особи, якщо вони проживають разом з наймачем — учас­ником процесу і ведуть з ним спільне господарство (див. ч.2 стп.64 Житлового кодексу України) або знаходяться на його утриманні. Близькі родичі, що підлягають захисту, — це батьки, дружина (чоловік), діти, рідні брати і сестри, дід, баба, онуки (див. п.11 ст.32 КПК).

Забезпечення безпеки інших учасників процесу, зокрема суд­дів, прокурорів, слідчих, здійснюється відповідно до вимог Зако­ну України "Про державний захист працівників суду і правоохо­ронних органів" від 23 грудня 1993 р.

4. Приводом для забезпечення безпеки учасників криміналь­
   ного судочинства можуть бути: заява учасника кримінального
   судочинства, члена його сім'ї або близького родича; звернення
   керівника відповідного державного органу; безпосереднє отри­
   мання слідчим інформації про наявність загрози життю, здо­
   ров'ю, житлу і майну осіб, які беруть участь у кримінальному
   судочинстві, або членів їхніх сімей та близьких родичів. -Під­
   ставою для вжиття заходів забезпечення безпеки осіб, зазначених
   у ст.52¹ КПК є фактичні дані, що свідчать про наявність підстав
   для застосування заходів безпеки.

5. У разі наявності приводів для забезпечення безпеки слід­
   чий або прокурор, а також орган дізнання зобов'язані здійснити
   відповідну перевірку в строк не більше ніж три доби а у невід­
   

кладних випадках — негайно шляхом проведення необхідних про­
цесуальних дій (допиту, обшуку, виїмки, огляду, витребування
документів, направлення доручень органу дізнання тощо) і прий­
няти рішення про застосування або про відмову у застосуванні
заходів безпеки.

Суд, якщо такі приводи з'явилися в судовому засіданні, також повинен їх перевірити. З огляду на повноваження суду та специфіку судового розгляду (відкрите судове засідання, широке коло учасників процесу тощо) найбільш доцільним є направлення в таких випадках відповідному органу судових доручень згідно із вимогами ст.315¹ КПК, строк виконання яких також не більше трьох діб.

При перевірці приводів до забезпечення безпеки і при засто­суванні заходів безпеки підлягає перевірці характер погроз — чи вони спрямовані на перешкоджання встановленню істини у спра­ві, чи можливо носять інший характер (не виключено, що особа,

147

яка заявляє клопотання про забезпечення заходів безпеки, умисно дає неправдиві показання або добросовісно помиляється в оцінці деяких фактів тощо, а це, в свою чергу, викликає своєрідну реак­цію обвинувачених (підозрюваних), їхніх родичів і близьких). Реальність загрози встановлюється в кожному окремому випадку, виходячи з конкретних обставин з урахуванням як об'єктивного, так і суб'єктивного критеріїв (змісту, часу, способу, інтенсивності погрози; даних, що характеризують особу, яка її висловлює; сто­сунків останньої з особою, яка бере участь у судочинстві, та ін.).

При визначенні реальності зазначеної загрози слід брати до уваги як характер вчиненого злочину, так і характеристику особи (осіб) обвинуваченого (підозрюваного) та її оточення.

6. Коментована стаття передбачає не тільки дуже стислі
строки для перевірки приводів для застосування заходів безпеки,
а й можливість негайного їх застосування.

Найчастіше негайно застосовуються заходи безпеки щодо учасників процесу в разі дачі ними показань у справах про злочини, вчинені організованими злочинними угрупованнями із застосуванням насильства. Але можливі й інші випадки, коли за фактичними обставинами справи орган дізнання, слідчий, про­курор або суд переконані в необхідності негайного застосування заходів безпеки.

7. У разі встановлення при перевірці приводів для застосу­
вання заходів безпеки ознак складу злочину орган дізнання,
слідчий, прокурор зобов'язані прийняти рішення про порушення
кримінальної справи або про відмову в порушенні кримінальної
справи, або про передачу заяви про вчинення злочину за належ­
ністю згідно з вимогами ст.94, 97, 98 та 99 КПК.

Суд або суддя вправі порушити кримінальну справу лише за наявності ознак складу злочину, зазначеного в ч.І ст.27 КПК. В інших випадках суд (суддя) зобов'язаний направити заяву або повідомлення за належністю.

8. Після прийняття Закону України "Про забезпечення без­
пеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві" та на
виконання розпорядження Кабінету Міністрів України № 335-р
від 28 червня 1997 р. наказом Міністра внутрішніх справ України
"Про створення спеціальних підрозділів міліції для забезпечення
безпеки працівників суду, правоохоронних органів, осіб, які бе­
руть участь у кримінальному судочинстві, членів їхніх сімей та
близьких родичів" № 467 від 23 липня 1997 р. у структурі міліції
громадської безпеки створені спеціальні підрозділи міліції для
забезпечення безпеки працівників судів, правоохоронних органів;
осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їхніх
сімей та близьких родичів.

Вказані підрозділи у своїй діяльності керуються Тимчасовим положенням про спеціальний підрозділ міліції для забезпечення безпеки працівників суду, правоохоронних органів, осіб, які бе­руть участь у кримінальному судочинстві, членів їхніх сімей та близьких родичів, затвердженим наказом МВС України № 467 від 23 липня 1997 р., та Тимчасовою інструкцією про порядок забезпечення безпеки працівників суду, правоохоронних органів, осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їхніх

І48

сімей та близьких родичів, затвердженою наказом МВС України № 130 від 26 лютого 1998 р.

Здійснення спеціальних заходів по забезпеченню безпеки учасників кримінального судочинства та державного захисту пра­цівників судів і правоохоронних органів, членів їхніх сімей та близьких родичів у системі Служби безпеки України покладено на підрозділи Головного управління боротьби з тероризмом та захисту учасників кримінального судочинства, їх діяльність регла­ментується відповідними відомчими нормативними актами.

Заходи безпеки осіб здійснюють:

• органи Служби безпеки України щодо осіб, які заявили
  про злочин або в іншій формі сприяли чи брали участь у
  виявленні, попередженні, припиненні і розкритті злочинів; потер­
  пілих та їхніх представників у кримінальній справі; підозрю­
  ваних, обвинувачених, захисників і законних представників; ци­
  вільних позивачів, цивільних відповідачів та їхніх представників
  у справі про відшкодування шкоди, завданої злочином; свідків;
  експертів, спеціалістів, перекладачів і понятих; членів сімей та
  

близьких родичів зазначених осіб, що проходять у справах про
злочини, розслідування яких віднесено до компетенції Служби
безпеки України;

• органи Міністерства внутрішніх справ України стосовно
  зазначених осіб, що проходять у справах про злочини, розсліду­
  вання яких віднесено до компетенції МВС України.

Якщо кримінальні справи знаходяться у провадженні суду або прокуратури, то виконавця заходів по забезпеченню безпеки визначає суддя (суд) або прокурор.

Дізнавач, слідчий, прокурор та суддя, у провадженні яких знаходяться справи, можуть не тільки приймати рішення про застосування заходів безпеки, але й самі здійснювати такі заходи, зокрема для забезпечення конфіденційності даних про особу (див. ст.15 Закону, ст.52³ КПК).

Заходи безпеки щодо військовослужбовців здійснюються та­кож командирами (начальниками) військових частин (з'єднань, закладів) (див. ст.18 Закону).

9. Чинний КПК не надає переліку заходів безпеки, які застосовуються стосовно учасників кримінального судочинства, окрім такого заходу, як нерозголошення відомостей про особу, щодо якої здійснюються заходи безпеки (детальніше про це див. коментар до ст.52³ КПК).

Перелік таких законів міститься у ст.7 Закону України "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві" (далі — Закон), хоча він і не є вичерпним.

Особисту охорону, охорону житла і майна (див. ст.8 Закону) можуть здійснювати у випадку, коли неможливо забезпечити конфіденційність відомостей про особу, взяту під захист.

Зазначені заходи безпеки включають захист тілесної недотор­канності особи від протиправних посягань; захист особи від збитків та ситуацій, що можуть бути небезпечними для її життя або волі; забезпечення свободи її очевидних не протиправних дій і безпеки в місцях перебування, на маршрутах руху; захист життя, здоров'я, житла та майна. Виконання цих заходів покла-

149

дено на зазначені спеціальні підрозділи міліції або органів Служ­би безпеки України.

Особиста охорона осіб, взятих під захист, як правило, поєд­нується із здійсненням заходів по охороні їхнього житла і майна, громадського порядку та безпеки в приміщеннях судів під час розгляду судових засіданнях кримінальних справ про найбільш резонансні злочини; забезпеченні, у разі необхідності, правопо­рядку та безпеки під час закритих судових засідань або виїзних засідань судів.

10. Видача спеціальних засобів індивідуального захисту і
сповіщення про небезпеку (див. стп.9 Закону). Цей захід перед­
бачає видачу спеціальних засобів самооборони, заряджених речо­
винами сльозоточивої та дратівної дії, — аерозольні балончики,
пістолети і револьвери, призначені для відстрілу патронів з
гумовими кулями та газовими зарядами, та ін. (порядок їх ви­
дачі передбачений постановою Кабінету Міністрів України № 706
від 7 вересня 1993 р.). У виняткових випадках може бути перед­
бачена видача вогнепальної зброї.

Як окремий захід безпеки може застосовуватись видача та­ким особам засобів оперативного безпровідного зв'язку — порта­тивні радіостанції, мобільні телефони тощо.

Використання технічних засобів контролю і прослуховування телефонних та інших переговорів (див. п."в" ч.І ст.7 та ст.10 Закону). Йдеться про прослуховування телефонних та інших переговорів таких осіб, візуальне спостереження із застосуванням або без застосування звуко-, відеозапису, фото- і кінозйомки (див. також коментар до ст.14¹ КПК).

Обов'язковою умовою застосування зазначеного заходу без­пеки є письмова заява цих осіб або їхня письмова згода. Але прослуховування телефонних та інших переговорів може мати місце і при відмові особи від захисту за наявності загрози настання тяжких наслідків. У цьому випадку технічні засоби контролю і прослуховування телефонних та інших переговорів застосовуються за рішенням суду. Особа, яка відмовилася від захисту, повідомляється про їх застосування, а також про право оскарження такого виду захисту (див. ст.17 Закону).

11. Кримінально-процесуальний кодекс України (див. комен­
тар до ст.187 КПК) регламентує процесуальний порядок зняття
інформації з каналів зв'язку. Він може бути застосований лише
за наявності достатніх підстав вважати, що в інформації, якою
обмінюються за допомогою засобів зв'язку, містяться дані про
вчинений злочин, що мають доказове значення, і якщо іншими
способами одержати ці дані неможливо.

Зняття інформації з каналів зв'язку з метою запобігання злочину може бути застосовано до порушення кримінальної справи.

Візуальне спостереження (див. п."в" ч.І ст.7 Закону) перед­бачене також ч.15 ст.9 Закону України "Про оперативно-розшу-кову діяльність" від 18 лютого 1992 р., згідно з якою ця дія може проводитися для забезпечення безпеки працівників суду і правоохоронних органів та осіб, які беруть участь у криміналь­ному судочинстві, членів їхніх сімей та близьких родичів цих осіб.

150

12. Про заміну документів та зміну зовнішності див. ст.11
    Закону. Фактично йдеться про два види заходів забезпечення
    безпеки — заміну документів, що посвідчують особу, інших
    документів особи, взятої під захист, а також зміну її зовнішності.
    Ці заходи можуть застосовуватись як разом, так і окремо один
    від одного тоді, коли необхідність заміни документів та зміни
    зовнішності носять тимчасовий характер.

13. Зміна зовнішності може здійснюватись шляхом проведення
    відповідних пластичних операцій (медичний аспект) та шляхом
    тимчасового маскування особи, взятої під захист, за допомогою
    гриму, фарбування волосся, використання париків, окулярів тощо
    (криміналістичний аспект).

У більшості випадків саме криміналістична зміна зовніш­ності в поєднанні з іншими заходами безпеки (конфіденційність відомостей про особу, особиста охорона, закритий судовий роз­гляд тощо) дозволяє реально забезпечити безпеку особи. Криміна­лістична зміна зовнішності застосовується у випадках, коли є загроза ідентифікації особи за ознаками зовнішності при прова­дженні процесуальних дій, розгляді справи в суді.

Повна зміна зовнішності (медичний аспект) повинна засто­совуватися як крайній захід лише за клопотанням або за згодою особи, взятої під захист, на договірних умовах з органами, які здійснюють заходи безпеки. У цьому випадку забезпечення без­пеки повинно носити комплексний характер — зміна зовнішності мусить бути поєднана із заміною документів, що посвідчують особу, та інших документів, а при необхідності доповнюватись переселенням в інше місце проживання та зміною місця роботи або навчання.

Зазначені заходи можуть бути проведені лише за санкцією прокурора або ухвалою суду і тільки у виняткових випадках за наявності обставин, коли загроза життю та безпеці особи, взятої під захист, не може бути усунута іншими засобами (див. ч.З ст.13 Закону).

Повна або часткова заміна документів може мати місце і за постановою слідчого, яка спрямовується для виконання органу, що здійснює заходи безпеки, і за ініціативою самого цього органу. Як і у випадку застосування зміни зовнішності, заміна документів як захід забезпечення безпеки може здійснюватися тільки тоді, коли іншим шляхом не може бути усунута загроза безпеці особи, взятої під захист.

14. Про зміну місця роботи або навчання див. ст.12 Закону.
Якщо забезпечення безпеки особи потребує її переводу до іншого
місця роботи або навчання, за клопотанням цієї особи орган,
який приймає таке рішення, допомагає їй у влаштуванні на
новому місці роботи або навчання.

Це пов'язано переважно із неможливістю подальшого пере­бування такої особи у колективі (підприємства, організації, учбо­вого закладу та ін.), де вона, наприклад, викриває службових осіб у вчиненні злочинів.

За таких умов орган, який прийняв рішення про застосу­вання цього заходу безпеки, або за його дорученням орган, який здійснює заходи безпеки, забезпечують працевлаштування особи

151

або перевід її до іншого підприємства, організації, закладу чи на нове місце навчання (до іншого учбового закладу).

Йдеться про випадки, коли цей захід — основний, а не пов'язаний із переселенням в інше місце проживання (див. ст.13 Закону), коли за новим місцем проживання орган, що прийняв таке рішення, забезпечує і працевлаштування особи.

Вирішення питань про працевлаштування та надання мате­ріальної допомоги такій особі регулюється постановою Кабінету Міністрів України "Про порядок вирішення питань переселення в інше місце проживання, надання житла, матеріальної допомоги та працевлаштування осіб, взятих під державний захист" № 457 від 26 червня 1995 р.

15. Про переселення в інше місце проживання див. ст.13 За­кону. Застосування цього заходу безпеки здійснюється за клопо­танням особи, взятої під державний захист, або за її згодою, у разі коли її безпека не може бути забезпечена іншими заходами. Переселення застосовується тільки у виняткових випадках, коли іншими заходами загроза життю та безпеці особи, взятої під захист, не може бути усунута.

Вирішення питань про переселення в інше місце проживан­ня, надання житлової площі, матеріальної допомоги та праце­влаштування регулюється зазначеною постановою Кабінету Мі­ністрів України № 457 від 26 червня 1995 р.

У разі переселення в інше місце проживання осіб, взятих під державний захист, житло таким особам надається поза чергою за поданням органу, який прийняв рішення про застосування за­ходів безпеки, або за клопотанням органу, який здійснює заходи безпеки.

Якщо йдеться про тимчасове переселення такої особи, зай­мана нею до переселення житлова площа підлягає бронюванню за рахунок органу, який прийняв рішення про застосування заходів безпеки.

• 16. Особі, взятій під захист, орган, що прийняв рішення про застосування заходів безпеки, виплачує матеріальну допомогу в розмірі мінімальної заробітної плати.

Крім того, такій особі орган, що прийняв рішення про застосування заходів безпеки, виплачує компенсацію за час виму­шеного прогулу у зв'язку із переселенням в інше місце прожи­вання, але не більше середньої заробітної плати за попереднім місцем роботи, та різницю у зарплаті, якщо заробіток за новим місцем роботи менший, ніж за попереднім.

Вказані особи також мають право на відшкодування витрат і одержання інших компенсацій відповідно до ст.120 Кодексу за­конів про працю України.

При цьому час вимушеного прогулу зараховується до за­гального стажу роботи (див. п.5 постанови Кабінету Міністрів України № 457 від 26 червня 1995 р.). А подання органу, що прийняв рішення про застосування заходів безпеки, є підставою для розірвання з такою особою трудового договору або для збереження за нею (за домовленістю сторін) місця роботи на час вимушеного прогулу у зв'язку із здійсненням заходів безпеки.

152

Особи, взяті під захист, у разі переселення працевлашту-ються органом, що прийняв рішення про застосування заходів безпеки, або за його дорученням органом, який здійснює заходи безпеки.

Переселення в інше місце проживання, як захід безпеки, може бути проведене не лише за клопотанням або за згодою особи, взятої під захист, але й за санкцією прокурора або ухвалою суду.

17. Про тимчасові заходи безпеки, які застосовуються сто­
совно неповнолітніх та повнолітніх непрацездатних осіб див.
ст.14 Закону. Стосовно неповнолітніх (тобто осіб віком до 18
років) та повнолітніх непрацездатних осіб (тобто непрацездатних
осіб віком від 18 років, осіб похилого віку, інвалідів та інших,
які потребують стороннього догляду, побутового і медичного
обслуговування) можуть бути передбачені тимчасові заходи забез­
печення безпеки.

Стосовно неповнолітніх зазначені заходи безпеки можуть бути як основними, так і додатковими.

Вони будуть основними, коли особа є свідком або потер­пілим. Така ситуація має місце у справах про сексуальне пося­гання на неповнолітніх з боку рідних або працівників дитячих садків, дитячих будинків та ін.

Заходи будуть додатковими, коли стосовно дорослих учас­ників кримінального судочинства обрано певний захід безпеки, а щодо їхніх неповнолітніх членів сім'ї (у тому числі дітей) не­обхідно, за обставинами справи, застосувати інший тимчасовий захід, пов'язаний із тимчасовим поміщенням у безпечне місце.

Участь у кримінальному судочинстві неповнолітніх дітей, які можуть служити єдиним носієм доказової інформації, можлива і необхідна, але її обов'язковою умовою повинно стати виключення будь-якого впливу кримінального характеру на дітей як під час дачі ними свідчень на попередньому слідстві та у суді, так і після розгляду справи у суді.

Заходом забезпечення цієї умови може стати тимчасове по­міщення неповнолітніх дітей до дошкільних виховних установ, де їм будуть створені належні умови по догляду, вихованню та навчанню. Такий варіант необхідний, наприклад, у разі коли діти не можуть перебувати у місці, де знаходяться їхні батьки або родичі.

Закон передбачає застосування заходу безпеки у вигляді тимчасового поміщення неповнолітніх дітей до дошкільних ви­ховних установ лише за умови надання письмової згоди їхніх батьків або інших законних представників.

18. Стосовно повнолітніх непрацездатних осіб (наприклад, з
числа членів сім'ї) як захід безпеки застосовують поміщення їх
до установ органів соціального захисту: будинків-інтернатів для
громадян похилого віку та інвалідів, пансіонатів для ветеранів
війни і праці.

До цієї ж категорії зазначених установ можна віднести і психоневрологічні інтернати. До них приймаються на повне дер­жавне утримання інваліди І і II групи з психоневрологічними захворюваннями старші 18 років, яким не протипоказане пере-

153

бування в інтернаті (незалежно від наявності батьків або родичів, зобов'язаних їх утримувати за законом).

19. Стосовно забезпечення конфіденційності щодо учасників
    кримінального судочинства див. коментар до ст.52³ КПК.

20. Про закрите судове засідання див. ст.16 Закону. Пере­
    лік підстав, за наявності яких судове засідання може бути
    закритим, визначений ст.20 КПК і є вичерпним. Закритий судо­
    вий розгляд, крім інших випадків, допускається також за моти­
    вованою ухвалою суду в будь-якій справі, якщо цього потребують
    інтереси безпеки осіб, взятих під захист (див. ч.2 ст.20 КПК).

Пленум Верховного Суду України (див. п.в постанови "Про застосування законодавства, що передбачає державний захист суддів, працівників суду і правоохоронних органів та осіб, які беруть участь у судочинстві" № 10 від 18 червня 1999 р.) звернув увагу на те, що з метою запобігання розголошенню показань потерпілих і свідків, які викривають злочинців, за наявності пов'язаної з цим реальної загрози посягання на їхнє життя, здоров'я, житло чи майно суди мають розглядати кримі­нальні справи {особливо про злочини, вчинені організованими групами) в закритому судовому засіданні (див. також коментар до ст.20 КПК).

21. Про забезпечення безпеки в умовах військової служби
див. ст.18 Закону. У такій специфічній соціальній сфері, якою є
Збройні Сили України, необхідні додаткові (спеціальні) заходи
безпеки, оскільки в умовах військової служби більшість із захо­
дів безпеки, наведених у ст.7 Закону, можуть бути неефектив­
ними (наприклад, надання особі охорони, у разі коли вона про­
живає за межами території військової частини).

Тому для захисту військовослужбовців, окрім загальних, передбачені і такі специфічні заходи, як відрядження до іншої військової частини або військової установи, а також переведення на нове місце служби.

Найчастіше під час розкриття та розслідування справ про нестатутні стосунки між військовослужбовцями строкової служби (та про деякі інші злочини, зокрема про крадіжки військового майна, пошкодження військової техніки та ін.) слідчий військо­вої прокуратури надсилає лист командиру військової частини, де проходить службу потерпілий чи свідок у справі (або інший учасник кримінального судочинства), про необхідність відрядити його до конкретної військової частини (командир військової час­тини у відповідності із ст.101 КПК є органом дізнання). Одно­часно такий же лист надсилається командиру іншої військової частини — про тимчасове прикомандирування потерпілого (свід­ка) до особового складу частини (до прийняття судом рішення у справі).

Після того, як вирок набирає законної сили, відповідний прокурор звертається з вимогою до керівника мобілізаційного управління штабу оперативного командування про необхідність переведення вказаної особи на постійну службу до іншої частини (до закінчення строку строкової військової служби).

1

154

22. Про забезпечення безпеки осіб, які перебувають у місцях
позбавлення волі або в місцях із спеціальним режимом тримання
див. ст.19 Закону. Місця позбавлення волі або місця із спе­
ціальним режимом тримання, відносяться до специфічної со­
ціальної сфери і окрім заходів безпеки, передбачених ст.7 Зако­
ну, там можливе застосування й інших заходів — у вигляді
переведення осіб, що потребують захисту, до іншого місця по­
збавлення волі або в інше місце із спеціальним режимом утри­
мання, а також у вигляді окремого утримання.

У відповідності зі ст.81² ВТК України у разі наявності небезпеки для життя і здоров'я засуджених, до яких згідно із законодавством України у зв'язку з їхньою участю у криміналь­ному судочинстві прийнято рішення про застосування заходів безпеки, адміністрація місця позбавлення волі вживає заходи щодо охорони цих осіб. Крім того до зазначених осіб можуть бути застосовані такі заходи безпеки: переведення засудженого до іншого місця позбавлення волі, забезпечення окремого утри­мання.

До цієї ж категорії крім засуджених належать і особи, яким запобіжним заходом обрано попереднє ув'язнення. Йдеться про обвинуваченого, підсудного, підозрюваного у вчинені злочину, за який може бути призначене покарання у вигляді позбавлення волі, та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили (див. ст.1 Закону України "Про попереднє ув'язнення" від ЗО черв­ня 1993 р.).

23. Ст.7 Закону України "Про забезпечення безпеки осіб, які
беруть участь у кримінальному судочинстві", передбачає здійс­
нення й інших заходів з урахуванням характеру і ступеня
небезпеки для життя, здоров'я, житла та майна осіб, які взяті
під захист. Законодавець не конкретизує їх, але в залежності від
обставин справи надає можливість вжиття додаткових заходів
безпеки, забезпечення більш сприятливих умов та порядку їх
здійснення як за клопотанням особи, яка взята (береться) під
захист, так і за ініціативою органів, що приймають рішення про
забезпечення безпеки, та органів, на які покладено їх здійснення.
До таких заходів можна віднести, наприклад, тимчасове помі­
щення у безпечне місце (див. ст.9 Закону України "Про дер­
жавний захист працівників суду та правоохоронних органів" від
23 грудня 1993 р.); обладнання житла засобами протипожежної і
охоронної сигналізації; заміна державних номерних знаків транс­
портних засобів, що належать особі, взятій під захист; заміна
номерів квартирних телефонів та ін.

У будь-якому випадку застосування додаткових заходів без­пеки не повинно порушувати законних прав учасників кримі­нального судочинства, інших громадян, мусить бути безпечним для оточуючих.

Визначення переліку необхідних додаткових заходів безпеки і способів їх реалізації органами, на які покладено їх здійснення, повинно враховувати конкретні обставини справи і необхідність усунення існуючої загрози їх розголошення.

155

24. Відповідно до Порядку фінансування заходів безпеки осіб,
взятих під державний захист, затвердженого наказами міністра
фінансів, міністра внутрішніх справ, Служби безпеки і Держав­
ного комітету у справах охорони державного кордону України
№ 5/25/21/33/20 від 11 січня 1996 р. фінансування і матеріаль­
но-технічне забезпечення заходів безпеки осіб, взятих під дер­
жавний захист, здійснюється за рахунок державного бюджету,
місцевих бюджетів або за рахунок особи, яка бере участь у
кримінальному судочинстві і взята під державний захист, якщо
на це є її письмова згода.

25. Провадження окремих слідчих дій та організація роз­
слідування і судового розгляду кримінальної справи в цілому
повинні виключати будь-який витік інформації щодо осіб, взятих
під захист, та щодо здійснення конкретних заходів безпеки.

Неприйняття, несвоєчасне прийняття або прийняття недо­статньо обґрунтованих рішень, а також невжиття, несвоєчасне вжиття достатніх заходів щодо безпеки учасників кримінального судочинства, працівників суду і правоохоронних органів, якщо це спричинило тяжкі наслідки, тягне за собою кримінальну відпо­відальність (див. ст.380 КК).

Розголошення відомостей про заходи безпеки щодо особи, взя­тої під захист, тягне адміністративну відповідальність за ст.185¹¹ Кодексу України про адміністративні порушення.

Якщо у разі розголошення таких відомостей спричинено шкоду здоров'ю особи, винні можуть бути притягнені до кримі­нальної відповідальності. Розголошення таких відомостей утворює склад злочину, передбачений ч.І ст.381 КК, якщо була заподіяна шкода здоров'ю особи, взятої під захист. У разі заподіяння по­терпілому смерті чи інших тяжких наслідків дії винних ква­ліфікуються за ч.2 ст.381 КК.

Стаття 52². Права і обов'язки осіб, щодо яких здій­снюються заходи безпеки

Особи, взяті під захист, мають право:

1. подавати клопотання про вжиття заходів безпеки
   або про їх скасування;

2. знати про застосування щодо них конкретних захо­
   дів безпеки;

3. вимагати від органу дізнання, слідчого, прокурора,
   суду застосування додаткових заходів безпеки або скасу­
   вання здійснюваних заходів;

4. оскаржити незаконні рішення чи дії органів, які за­
   безпечують безпеку, до відповідного органу вищого рівня,
   прокурора або суду.

Особи, взяті під захист, зобов'язані: 1) виконувати умови здійснення заходів безпеки і законні вимоги органів, які здійснюють заходи безпеки;

156

2. негайно інформувати зазначені органи про кожний
   випадок погрози або протиправних дій щодо них;

3. поводитися з майном та документами, виданими їм
   у тимчасове користування органом, який забезпечує без­
   пеку, згідно з установленими законодавством правилами.

* * *

1. Особливість процесуального статусу учасників криміналь­
ного судочинства, щодо яких здійснюються заходи безпеки, по­
лягає в тому, що крім прав та обов'язків, визначених для
кожного учасника процесу певними нормами Кримінально-проце­
суального кодексу, з моменту прийняття рішення про застосу­
вання щодо них заходів безпеки всі ці особи, незалежно від свого
основного процесуального статусу, мають однакові права та обо­
в'язки, передбачені коментованою статтею.

Права і обов'язки учасників кримінального судочинства, пе­редбачені коментованою статтею, є по суті додатковими до конк­ретного процесуального статусу певної особи як учасника кри­мінального судочинства. Вони ні в якому разі не змінюють основний статус цієї особи, наприклад, як свідка або як обвину­ваченого.

2. Право подавати клопотання про вжиття заходів безпеки
належить не тільки вказаним особам, а й тим учасникам кри­
мінального судочинства, щодо яких закон передбачає можливість
застосування заходів безпеки. Подавати клопотання про скасу­
вання заходів безпеки мають право тільки особи, щодо яких такі
заходи застосовані.

Особи, взяті під захист, мають право знати про застосування щодо них конкретних заходів безпеки; вимагати від органу дізнання, слідчого, прокурора, суду застосування додаткових за­ходів безпеки; оскаржувати незаконні рішення чи дії органів, які забезпечують безпеку, до відповідного органу вищого рівня, про­курора або суду.

Особи, щодо яких не прийнято рішення про забезпечення безпеки, мають право оскаржити відмову в застосуванні заходів безпеки прокурору або до суду.

3. Основний обов'язок осіб, взятих під захист, полягає у
виконанні необхідних умов здійснення заходів безпеки і закон­
них вимог органів, які здійснюють заходи безпеки. Такими
умовами можуть бути будь-які обмеження у спілкуванні (особис­
тому, телефоном, листуванні) з тими чи іншими особами, обме­
ження у вільному пересуванні осіб, взятих під захист, тощо. При
цьому обмеження можуть стосуватися як самої особи, яку взято
під захист, так і членів її сім'ї або близьких родичів. Такий ха­
рактер можливих вимог органів, які здійснюють заходи безпеки,
передбачає обов'язкову згоду особи на застосування щодо неї
заходів безпеки.

З метою своєчасного зупинення правоохоронними органами кримінального впливу особа, взята під захист, зобов'язана не­гайно інформувати зазначені органи про кожний випадок погрози або протиправних дій щодо неї або членів її сім'ї чи близьких родичів.

157

Одним із засобів забезпечення безпеки осіб, взятих під за­хист, може бути надання їм певного майна в тимчасове корис­тування (нерухомість, спеціальні та технічні засоби, зброя та ін.), видача їм певних документів для користування постійно або тимчасово. Закон покладає на осіб, взятих під захист, обов'язок поводитися з таким майном або документами відповідно до вста­новлених чинним законодавством правил (див. ст.26 Закону України "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві").

4. У відповідності зі ст.53 КПК України перед допитом
дізнавач, слідчий, прокурор або суд (суддя) зобов'язані роз'яс­
нити особі, яка заявила до правоохоронного органу про злочин
або в іншій формі брала участь у виявленні, запобіганні, припи­
ненні і розкритті злочину чи сприяла цьому, потерпілим або їх
представникам у кримінальній справі, підозрюваним, обвинува­
ченим, захисникам і законним представникам, цивільним по­
зивачам, цивільним відповідачам та їх представникам, свідкам,
експертам, спеціалістам, перекладачам і понятим право на забез­
печення безпеки у разі наявності реальної загрози їхньому жит­
тю, здоров'ю, житлу чи майну. Зазначеним учасникам процесу
має бути одночасно роз'яснено, що члени їхніх сімей та близькі
родичі також мають право на забезпечення безпеки.

Про роз'яснення допитуваній особі права на забезпечення безпеки, її прав та обов'язків у зв'язку із забезпеченням безпеки дізнавачем, слідчим, прокурором може складатися окремий про­токол або про це зазначається в протоколі відповідної слідчої дії. Роз'яснення особі, дані судом (суддею), фіксуються відповідно у протоколі судового засідання.

У кожному випадку застосування заходів безпеки особа, взята під захист, має бути письмово попереджена про обов'язок виконувати умови здійснення заходів безпеки і законні вимоги органів, які здійснюють заходи безпеки, а також про наслідки порушення цього обов'язку, передбачені ч.І ст.52⁴ КПК.

5. Питання застосування судом вимог законодавства про
забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у судочинстві, вирі­
шуються відповідно до роз'яснень, що містяться у постанові
Пленуму Верховного Суду України "Про застосування законо­
давства, що передбачає державний захист суддів, працівників
суду і правоохоронних органів та осіб, які беруть участь у
судочинстві" № 10 від 18 червня 1999 р.

Стаття 52³. Нерозголошення відомостей про осо­бу, щодо якої здійснюються заходи без­пеки

Нерозголошення відомостей про особу, взяту під за­хист, може забезпечуватися шляхом обмеження відомостей про неї в матеріалах перевірки (заявах, поясненнях тощо), а також протоколах слідчих дій та судових засідань. Орган дізнання, слідчий, прокурор, суд (суддя), прийнявши

158

рішення про застосування заходів безпеки, виносить мо­тивовану постанову, ухвалу про заміну прізвища, імені, по батькові особи, взятої під захист, на псевдонім. Надалі у процесуальних документах зазначається лише псевдонім, а справжні прізвище, ім'я, по батькові (рік, місяць і місце народження, сімейний стан, місце роботи, рід занять або посада, місце проживання та інші анкетні дані, що міс­тять інформацію про особу, яка перебуває під захистом) вказуються лише у постанові (ухвалі) про заміну анкетних даних. Ця постанова (ухвала) до матеріалів справи не додається, а зберігається окремо в органі, у провадженні якого перебуває кримінальна справа. У разі заміни прі­звища особи, взятої під захист, на псевдонім з матеріалів справи вилучаються протоколи слідчих дій та інші доку­менти, в яких зазначено достовірні відомості про цю особу, і зберігаються окремо, а до матеріалів справи додаються копії цих документів із заміною справжнього прізвища на псевдонім.

Відомості про заходи безпеки та осіб, взятих під захист, є інформацією з обмеженим доступом. На доку­менти, що містять таку інформацію, не поширюються правила, передбачені частиною другою статті 48, статтями 217—219 і 255 цього Кодексу.

1. Нерозголошення відомостей про особу, взяту під захист,
   тобто забезпечення конфіденційності даних про цю особу (див.
   ст.15 Закону України "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть
   участь у кримінальному судочинстві") є заходом безпеки, що
   може застосовуватися дізнавачем, слідчим, прокурором або су­
   дом. Такий захід найчастіше забезпечує саме та службова особа,
   яка і приймає рішення про його застосування.

2. Рішення про застосування цього заходу безпеки може
   прийматись виключно у випадках, коли слідство, дізнання або
   суд встановлять, що життя та свобода особи (зокрема, у зв'язку з
   її допомогою слідству або суду) піддаються серйозному ризику.
   Конфіденційність в даному разі — це створення умов, за яких
   відомості, які ідентифікують особистість учасника кримінального
   судочинства, залишаються повністю невідомими обвинуваченому
   або підсудному.

У деяких справах, зокрема про організовану злочинну діяль­ність, сам факт існування злочинної організації, яка вчиняє насильницькі злочини і здатна помститися, розглядається як підстава обов'язкового застосування такого заходу.

Необхідно враховувати, що ця категорія заходів безпеки найчастіше не потребує великих фінансових затрат, що є дуже важливим фактором під час застосування заходів безпеки у ситуаціях, коли про таких осіб злочинцям вже відомо (надання особистої охорони, переселення в інше місце та ін.).

159

3. Після перевірки, передбаченої ч.З ст.52¹ КПК, коли за
встановленими обставинами вважається за необхідне застосування
цього заходу безпеки, за постановою органу дізнання, слідчого,
прокурора або за ухвалою суду приймається рішення про зміну
анкетних даних такої особи в матеріалах перевірки (заявах,
поясненнях тощо), а також в протоколах слідчих дій та судових
засідань.

Надалі у процесуальних документах зазначаються лише псев­донім особи, взятої під захист, а* справжні прізвище, ім'я, по батькові та анкетні дані, що містять інформацію про цю особу, зазначаються лише у постанові (ухвалі) про заміну анкетних даних. Постанова (ухвала) до матеріалів справи не додається, а зберігається окремо в органі, у провадженні якого перебуває кримінальна справа, за правилами таємного діловодства.

Крім того, законодавець прямо зазначив, що на документи, які містять таку інформацію, не поширюються правила, перед­бачені ч.2 ст.48, ст.217—219 і 255 КПК, тобто на будь-якій із стадій процесу з ними не може бути ознайомлений ні обвину­вачений, ні його захисник.

4. Є випадки, коли питання про застосування заходів без­
пеки виникає вже після того, як особа дала (можливо й не­
одноразово) показання і у процесуальних документах зазначені її
дійсні анкетні дані. У кожному такому випадку питання щодо
застосування вимог коментованої статті вирішується з урахуван­
ням конкретних обставин. Забезпечення нерозголошення даних
про особу, неодноразово допитану у ході слідства, у тому числі,
наприклад, на очній ставці з обвинуваченими, може мати місце
як захід безпеки лише в разі застосування до такої особи й
інших заходів безпеки.

Порядок заміни анкетних даних цієї особи на псевдонім такий же, як зазначено в п.З коментаря. Але з метою забез­печення нерозголошення даних про неї з матеріалів справи ви­лучаються протоколи слідчих дій та інші документи, в яких зазначені достовірні відомості про цю особу, а до матеріалів справи додаються копії цих документів із заміною справжнього прізвища на псевдонім. Вилучені протоколи слідчих дій та інші документи зберігаються окремо як і постанова (ухвала) про заміну анкетних даних.

У протоколах слідчих дій та інших документах особа, взята під захист, розписується власноручно, зазначаючи псевдонім.

5. Для осіб, взятих під захист, передбачається спеціальний
порядок проведення слідчих дій, під час яких можливий неба­
жаний візуальний контакт із заінтересованими особами.

У зв'язку з цим, проведення впізнання за участю такої особи забезпечується поза візуальним спостереженням того, кого впіз­нають. Таке впізнання проводиться за правилами, передбаченими ч.4 ст.174 і ч.2 ст.176 КПК, у спеціально обладнаних приміщен­нях, де особа, яку впізнають, не бачить впізнаючого (див. комен­тар до ст.174, 176 КПК).

До списку осіб, які підлягають виклику в судове засідання, не включаються дійсні анкетні дані про осіб, взятих під такий вид захисту. У відповідності з ч.2 ст.224 КПК у цьому списку

160

замість їх справжніх прізвищ, імен і по батькові зазначається псевдонім, а замість адреси — назва органу, який здійснює за­ходи безпеки, та його адреса.

Виклик до суду такої особи робиться виключно через орган, що здійснює заходи безпеки (див. ч.4 ст.254 КПК). При цьому суд у виняткових випадках може звільнити потерпілого (див. ч.2 ст.290 КПК) або свідка (див. ч.2 ст.292 КПК), щодо яких здійснюються заходи безпеки, від обов'язку з'являтися в судове засідання за наявності письмового підтвердження показань, да­них ними раніше. Передбачена також спеціальна процедура допи­ту таких осіб під час судового засідання (див. ст.ЗОЗ КПК).

6. Умови забезпечення конфіденційності можуть передбачати накладення заборони на видачу відомостей про таку особу адрес­ними бюро, паспортними службами, підрозділами державтоінс-пекції, довідковими службами АТС та іншими державними інфор­маційно-довідковими службами.

Для цього орган, який здійснює заходи безпеки, надсилає відповідні листи до зазначених служб про накладення тимчасової або постійної заборони на видачу інформації щодо осіб, взятих під захист.

Стаття52⁴. Порядок скасування заходів безпеки

Заходи безпеки можуть бути скасовані на підставі закінчення строку конкретного заходу безпеки; усунення загрози життю, здоров'ю, житлу і майну осіб, взятих під захист; систематичного невиконання особою, взятою під захист, законних вимог органів, що здійснюють заходи безпеки, якщо ця особа письмово була попереджена про можливість такого скасування.

Приводом для скасування заходів забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства, членів їх сімей та близьких родичів може бути: заява учасника криміналь­ного судочинства, члена його сім'ї або близького родича, щодо якого були застосовані заходи безпеки; отримання достовірної інформації про усунення загрози життю, здо­ров'ю, житлу і майну зазначених осіб.

За наявності підстав для скасування заходів забезпе­чення безпеки органом дізнання, слідчим, прокурором, судом (суддею) виноситься мотивована постанова чи ухва­ла про їх скасування.

Рішення про скасування заходів безпеки письмово протягом доби доводиться до відома особи, щодо якої були застосовані ці заходи.

6 2—445

161

1. Підставами для скасування заходів безпеки є: закінчення
   строку конкретного заходу безпеки; усунення загрози життю,
   здоров'ю, житлу і майну осіб, взятих під захист; систематичне
   невиконання особою, взятою під захист, законних вимог органів,
   що здійснюють заходи безпеки, якщо ця особа письмово була
   попереджена про можливість такого скасування.

2. Закінчення строку конкретного заходу безпеки може мати
   місце у випадках, коли строки заходу прямо передбачені відпо­
   відним процесуальним рішенням (наприклад, використання тех­
   нічних засобів контролю і прослуховування телефонних та інших
   переговорів) або коли строки передбачені відповідною угодою
   (див. п.4 ст.22 Закону України "Про забезпечення безпеки осіб,
   які беруть участь у кримінальному судочинстві" від 23 грудня
   1993 р.) (наприклад, особиста охорона, охорона житла і майна,
   надання спеціальних засобів індивідуального захисту і сповіщення
   про небезпеку тощо).

3. Усунення загрози життю, здоров'ю, житлу і майну осіб,
   взятих під захист, може мати місце у випадках: викриття осіб,
   від яких надходять погрози, та нейтралізації їх протиправних дій
   або засудження осіб, якщо характер їх погроз чи протиправних
   дій був направлений на перешкоджання встановленню істини у
   справі (з метою схилити осіб, взятих під захист, до відмови від
   дачі свідчень або до дачі неправдивих показань, завідомо неправ­
   дивого висновку, перекладу тощо). Але у останньому випадку
   скасування заходів безпеки неможливе за наявності фактичних
   даних, які свідчать про мотив помсти з боку заінтересованих у
   вирішенні справи осіб.

4. Систематичне невиконання особою, взятою під захист,
   законних вимог органів, що забезпечують безпеку, є підставою
   для скасування зазначених заходів лише тоді, коли ця особа
   письмово була попереджена про можливість такого скасування.
   Для прийняття рішення про скасування заходів безпеки на такій
   підставі достатнім може бути єдине письмове попередження особи,
   взятої під захист, про можливі наслідки невиконання нею обо­
   в'язків, передбачених ст.52² КПК. При цьому одиничний факт
   невиконання законних вимог органів, що здійснюють заходи без­
   пеки, не є підставою для скасування заходів безпеки.

5. Приводами для скасування заходів забезпечення безпеки
   учасників кримінального судочинства, членів їхніх сімей та близь­
   ких родичів можуть бути: заява учасника кримінального судо­
   чинства, члена його сім'ї або близького родича, щодо яких були
   застосовані заходи безпеки; отримання достовірної інформації про
   усунення загрози життю, здоров'ю, житлу і майну зазначених осіб.

Заява повинна бути письмовою. Особа, взята під захист, по­відомляється про наслідки скасування заходів безпеки та право на оскарження такого рішення.

Інформація про усунення загрози життю, здоров'ю, житлу і майну взятих під захист осіб повинна носити достовірний харак­тер. Вона може бути отримана органом дізнання в результаті проведення оперативно-розшукових заходів; органами, на які покладено здійснення заходів безпеки, — у результаті їх діяль­ності по виконанню зазначених заходів; дізнавачем, слідчим,

162

прокурором, суддею і судом — в результаті розслідування та судового розгляду кримінальної справи.

6. Відмова особи, яка бере участь у кримінальному судо­
чинстві, від захисту повинна бути зроблена у письмовій формі.

За наявності загрози настання тяжких наслідків за ухвалою суду стосовно таких осіб можуть здійснюватися заходи особистої охорони, охорони житла і майна без їхньої згоди. У цьому випадку особа, яка відмовилася від захисту, повідомляється про застосування зазначених заходів, а також про право їх оскар­ження (див. ст.17 зазначеного Закону).

Постанова органу дізнання або слідчого про застосування зазначених заходів безпеки без згоди особи, яка береться під захист, може бути нею оскаржена до прокурора або місцевого суду за місцем розслідування справи.

7. Законодавець, передбачивши, що рішення про скасування
заходів безпеки письмово протягом доби доводиться до відома
особи, щодо якої були застосовані ці заходи, не передбачив
форму такого повідомлення. З урахуванням того, що заінтересо­
вана особа відповідно до ст.52⁶ КПК має право оскаржити рішен­
ня про скасування заходів безпеки, доцільно разом з коротким
повідомленням про скасування заходів безпеки надсилати й ко­
пію постанови органу дізнання або слідчого про це. В іншому
випадку повідомлення про скасування заходів безпеки повинно
містити всі мотиви постанови.

Стаття 52⁵. Оскарження рішень про відмову в за­стосуванні заходів безпеки або про їх скасування

Постанова органу дізнання або слідчого про відмову в застосуванні заходів безпеки або про їх скасування може бути оскаржена до відповідного прокурора або місцевого суду за місцем розслідування справи.

Суддя негайно розглядає скаргу і матеріали справи, при необхідності вислуховує особу, яка провадить дізнан­ня, слідчого, вислуховує думку прокурора, після чого в залежності від підстав для прийняття такого рішення виносить постанову про застосування заходів безпеки або про їх скасування чи про відмову в цьому.

На постанову судді про відмову в задоволенні скарги протягом трьох діб з дня її винесення може бути подана апеляція до апеляційного суду.

* * *

1. Постанова органу дізнання або слідчого про відмову в застосуванні заходів безпеки або про їх скасування може бути оскаржена до відповідного прокурора або місцевого суду за міс­цем розслідування справи. Відповідно до вимог КПК орган, який

163

виніс рішення, зобов'язаний роз'яснити громадянинові право на оскарження рішення і порядок його оскарження.

2. Порядок розгляду скарги на постанову про відмову в за­
стосуванні заходів безпеки або про їх скасування передбачений
ч.2 коментованої статті. Суддя негайно розглядає скаргу і мате­
ріали справи.

Скарга розглядається суддею одноособово. Необхідні мате­ріали справи суддя повинен витребувати від органу, постанова службової особи якого оскаржується.

Ці матеріали в усякому разі мають складатися із заяви особи про забезпечення безпеки або про продовження щодо неї засто­сування заходів безпеки, із матеріалів перевірки приводів та підстав для застосування заходів безпеки або для їх скасування, оригіналів прийнятих рішень, що оскаржуються до суду. Мате­ріали доставляються судді негайно після вимоги.

Дача пояснень особою, яка подала скаргу, коментованою статтею не передбачається. Тому суд не зобов'язаний сповіщати особу про призначення скарги до розгляду. При необхідності суддя вислуховує особу, яка провадить дізнання, слідчого, думку прокурора, після чого в залежності від підстав для прийняття рішення виносить постанову про застосування заходів безпеки або про їх скасування чи про відмову в цьому. У разі перевірки скарги в судовому засіданні із заслуховуванням пояснень має вестися протокол судового засідання відповідно до вимог ст.87 КПК. У цьому випадку винесена суддею постанова також оголо­шується в судовому засіданні.

Про прийняте за скаргою рішення суддя зобов'язаний негай­но письмово повідомити особу, яка подала скаргу.

3. На постанову судді про відмову в задоволенні скарги
протягом трьох діб з дня її винесення може бути подана апеляція
до апеляційного суду. Вбачається, що строк подачі апеляції у
випадку, передбаченому коментованою статтею, має обчислю­
ватися з моменту одержання особою, яка подала скаргу, пись­
мового повідомлення про результати її розгляду суддею, а в разі
присутності цієї особи в судовому засіданні — протягом трьох діб
з дня винесення постанови.

Стаття 53. Обов'язок роз'яснення і забезпечення прав особам, які беруть участь у справі

Суд, прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнан­ня, зобов'язані роз'яснити особам, що беруть участь у справі, їх права і забезпечити можливість здійснення цих прав.

* * *

1. У статті відображене право осіб, які беруть участь у справі, на захист їхніх законних прав і інтересів. Під особами, які беруть участь у справі, законодавець розуміє не лише підо­зрюваних, обвинувачених, захисників, потерпілих, цивільних по-

164

зивачів, цивільних відповідачів та їхніх представників, а й свід­ків, понятих, експертів, спеціалістів, перекладачів та інших.

2. Роз'яснення прав особам, які беруть участь у справі,
   забезпечується у кожній стадії кримінального процесу (наприк­
   лад, у стадії досудового слідства — при провадженні окремих слід­
   чих дій, тобто при допиті, очній ставці та ін.; у стадії судового
   слідства — при допиті кожного із учасників судового розгляду).

3. Про те, що особам — учасникам кримінального процесу
   роз'яснені їхні права, робиться запис у процесуальних докумен­
   тах (постановах, протоколах певних слідчих дій, протоколі су­
   дового засідання).

4. Особа, яка роз'яснює права учасникам кримінального про­
   цесу, а надалі відповідає за проведення відповідної процесуальної
   дії в певній стадії процесу (слідчий, прокурор, суддя), повинна
   створити необхідні умови, надати в разі необхідності допомогу в
   реалізації учасниками процесу своїх прав.

Стаття 53^і. Обов'язок органу дізнання, слідчого, прокурора і суду щодо вжиття захо­дів до відшкодування шкоди, заподі­яної громадянинові незаконними діями

У разі закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю в діянні складу злочину або за недоведеністю участі особи у вчиненні злочину, а також у разі постановлення виправдувального вироку орган дізнан­ня, слідчий, прокурор і суд зобов'язані роз'яснити особі порядок поновлення її порушених прав і вжити необ­хідних заходів до відшкодування шкоди, завданої особі внаслідок незаконних засудження, притягнення як обвину­ваченого, затримання, застосування запобіжного заходу та у разі незаконного продовження виконання призначеного покарання у випадках, коли кримінальний закон, який усуває караність діяння, набрав чинності.

Підстави і порядок відшкодування шкоди визначають­ся законодавством України.

* * *

1. Право на відшкодування шкоди, завданої особі у разі закриття кримінальної справи через відсутність події злочину, відсутність в діянні складу злочину або недоведеність участі у вчиненні злочину, у разі постановлення виправдувального ви­року, а також незаконного продовження виконання призначеного покарання у випадках, коли кримінальний закон, який усуває караність діяння, набрав чинності випливає з норм Конституції України та з міжнародних правових актів.

165

Так, відповідно до ст.62 Конституції України у разі скасу­вання вироку суду як неправосудного держава відшкодовує мате­ріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням.

У Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 р. закріплено положення, відповідно до якого кожна людина, що стала жертвою арешту або затримання, має право вимагати та отримувати компенсацію.

2. Відшкодування матеріальної і моральної шкоди, запо­
   діяної незаконними діями органів дізнання, досудового слідства,
   прокуратури і суду, регулюється Цивільним кодексом Українсь­
   кої РСР (ст.143); Законом України "Про порядок відшкодування
   шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнан­
   ня, попереднього слідства, прокуратури і суду" (1 грудня 1994 р.);
   Положенням про застосування цього Закону, затвердженим на­
   казом Міністра юстиції, Генерального прокурора та Міністра фі­
   нансів України від 4 березня 1996 р.; ст.37 Закону України "Про
   друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" та ст.ЗЗ
   Закону України "Про інформаційні агентства".

3. Передбачаються такі випадки, коли виникає необхідність
   вжиття заходів до відшкодування шкоди, заподіяної громадяни­
   нові незаконними діями при розслідуванні злочину чи розгляді
   справи в суді: це закриття кримінальної справи з таких підстав,
   як відсутність події злочину, відсутність в діянні складу злочину,
   недоведеність участі особи у вчиненні злочину, а також поста-
   новлення виправдувального вироку.

У цих випадках орган дізнання, слідчий, прокурор чи суд зобов'язані роз'яснити особі порядок поновлення її порушених прав. Органи розслідування, прокурор таке роз'яснення здійсню­ють при винесенні постанови про закриття кримінальної справи з реабілітуючих підстав, а суд — при постановленні виправдуваль­ного вироку.

Таке роз'яснення може мати форму письмового повідом­лення, що вручається особисто громадянину, або надсилається поштою, а примірник цього документа додається до справи.

Громадянинові, а в разі його смерті — його спадкоємцям одночасно з повідомленням про закриття справи або з копією виправдувального вироку, що набрав законної сили, повинно бути направлене повідомлення, де роз'яснюється, куди і протягом якого строку можна звернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав.

4. Підлягає відшкодуванню як матеріальна, так і моральна
шкода, яка завдана особі внаслідок незаконних засудження, при­
тягнення як обвинуваченого, затримання, застосування запобіж­
ного заходу, а також незаконного продовження виконання при­
значеного покарання у випадках, коли кримінальний закон, який
усуває караність діяння, набрав чинності.

5. Вартість майна визначається за цінами, що діють на
момент прийняття рішення про відшкодування шкоди. Види
шкоди та правила її обчислення містяться у ст.34 Закону Ук­
раїни "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадяни­
нові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства,

166

прокуратури і суду" та в Іш.8—10 Положення про застосування вищевказаного Закону.

Відшкодуванню громадянинові підлягають:

• заробіток та інші грошові доходи, які він втратив вна­
  слідок незаконних дій;

• майно (у тому числі гроші та цінні папери), конфісковане
  або звернене в доход держави судом, вилучене органами, які
  проводили оперативно-розшукову діяльність, органами дізнання
  чи досудового слідства, а також майно, на яке накладено арешт;

• штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, на судові
  витрати;

• суми, сплачені громадянином за надану йому юридичну
  допомогу;

• моральна шкода.

6. Громадянину поновлюються звання і повертаються наго­
роди, якщо він незаконно був їх позбавлений. За реабілітованим
громадянином, а у разі його смерті і за його родичами, за
наявності підстав залишається право вимагати відповідного пові­
домлення в пресі, за місцем проживання чи роботи, навчання.

Правом на відшкодування шкоди користуються громадяни, щодо яких незаконні дії, передбачені ч.І ст.1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові не­законними діями органів дізнання, попереднього слідства, проку­ратури і суду", були вчинені після набуття ним чинності, тобто з 17 січня 1995 р.

7. У разі смерті громадянина право на відшкодування шкоди
мають його спадкоємці, коло яких визначається цивільним зако­
нодавством.

8. Для визначення розміру шкоди громадянин протягом
шести місяців після направлення йому повідомлення може звер­
нутися:

— до Генеральної прокуратури, Міністерства внутрішніх справ
чи Служби безпеки України — в разі закриття провадження у
справі органом дізнання або слідства;

— до суду, який розглядав справу по першій інстанції, в
разі винесення виправдувального вироку або закриття справи
судом першої інстанції чи в апеляційному або касаційному по­
рядку.

Орган, до якого звернулася особа, у місячний строк з дня звернення збирає всі необхідні документи для визначення розміру шкоди і виносить мотивовану постанову (ухвалу), в якій вказує загальну суму, що підлягає виплаті, порядок її виплати, а також порядок і строк оскарження постанови (ухвали).

9. Визначення моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню
в таких випадках, наводиться в ч.5, 6 ст.4 Закону України "Про
порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незакон­
ними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури
і суду" та в п.17 Положення про застосування зазначеного
Закону.

Під моральною шкодою слід розуміти страждання, які були заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу

167

і призвели до погіршення або позбавлення можливостей реаліза­ції ним своїх звичок і бажань, до погіршення відносин з ото­чуючими людьми, негативно вплинули на його репутацію, тобто призвели до порушення нормальних життєвих зв'язків і вима­гають від особи додаткових зусиль для організації свого життя.

10. Завдана шкода повинна бути відшкодована в повному
    обсязі, незалежно від ступеня вини службових осіб органів ді­
    знання, досудового слідства, прокуратури і суду.

11. Заяву про оскарження постанови про відшкодування
    шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового
    слідства чи прокуратури, на вибір громадянина може бути подано
    до суду за місцем його проживання або за місцезнаходженням
    відповідного органу дізнання, досудового слідства чи прокура­
    тури. Сторони в цих справах звільняються від сплати судових
    витрат (див. ст.14 Закону України "Про порядок відшкодування
    шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання,
    попереднього слідства, прокуратури і суду" від 1 грудня 1994 р.).

168

Глава 4

ОБСТАВИНИ, ЩО ВИКЛЮЧАЮТЬ МОЖЛИВІСТЬ УЧАСТІ В КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ

С т а т т я 54. Обставини, що виключають участь судді в розгляді справи

Суддя або народний засідатель не може брати участі в розгляді кримінальної справи:

1. якщо він є потерпілим, цивільним позивачем, ци­
   вільним відповідачем або родичем кого-небудь з них, а
   також родичем слідчого, особи, яка провадила дізнання,
   обвинувача або обвинуваченого;

2. якщо він брав участь у даній справі як свідок,
   експерт, спеціаліст, перекладач, особа, яка провадила діз­
   нання, слідчий, обвинувач, захисник або представник ін­
   тересів потерпілого, цивільного позивача або цивільного
   відповідача;

2^і) якщо він під час досудового розслідування справи вирішував питання щодо проведення обшуку, виїмки, огля­ду, обрання, зміни чи скасування запобіжних заходів, продовження строків тримання під вартою, або розглядав скарги на затримання чи на постанови про відмову в порушенні кримінальної справи або закриття справи;

2²) якщо він під час досудового розслідування справи розглядав питання про усунення захисника в порядку, передбаченому статтею 61^і цього Кодексу;

3) якщо він особисто або його родичі заінтересовані в
результатах справи;

4) при наявності інших обставин, які викликають
сумнів в об'єктивності судді або народного засідателя.

У складі суду, що розглядає кримінальну справу, не можуть бути особи, які є родичами між собою.

* * *

1. Кожна людина для визначення своїх прав і обов'язків та
для встановлення обґрунтованості пред'явленого їй кримінального
обвинувачення має право на те, щоб її справа була розглянута
гласно з дотриманням всіх вимог справедливості незалежним і
неупередженим судом (див. ст.10 Загальної декларації прав лю­
дини).

2. При здійсненні правосуддя судді зобов'язані дотриму­
ватися Конституції та законів України, забезпечувати повний,
всебічний та об'єктивний розгляд судових справ з дотриманням
встановлених законом строків (див. ст.6 Закону України "Про

169

статус суддів"). Однією з гарантій відправлення правосуддя незалежним і неупередженим судом е інститут відводу судді від участі в розгляді конкретної кримінальної справи. Ця норма встановлена в законодавстві у першу чергу в публічних інтересах, а не в інтересах осіб, що беруть участь у справі. Такі особи можуть бути заінтересованими, щоб до складу суду входили упе­реджені судді, бо підсудному бажано бути виправданим, незва­жаючи на його винність, а обвинувачу чи цивільному позивачу бажане винесення обвинувального вироку, навіть якщо винність підсудного викликає сумнів. Публічність даного інституту не­обхідна тому, що відсутність довіри суспільства до судді підриває сприйняття справедливості рішень суду, знижує силу криміналь­ної репресії.

Це може мати місце в силу особистого ставлення судді до обставин кримінальної справи:

• коли суддя або народний засідатель беруть участь у справі
  як сторона, діє правило, згідно з яким ніхто не може бути
  суддею у власній справі — чи-то потерпілий, цивільний відпо­
  відач чи цивільний позивач. Важко також очікувати неупере­
  дженість від судді чи народного засідателя, коли хто-небудь із
  учасників процесу є їхніми родичами або родичами слідчого,
  особи, яка проводила дізнання, обвинувача, обвинуваченого;

• чинний кримінально-процесуальний закон виходить із то­
  го, що чіткий розподіл основних функцій у процесі (обвинувачен­
  ня, захист і вирішення справи по суті) є гарантією всебічності,
  повноти і об'єктивності дослідження обставин справи. Тому вимо­
  га щодо недопущення суміщення в особі одного суб'єкта різних
  процесуальних ролей є принциповою. Інакше це приводило б до
  послаблення суддівської неупередженості. Отже, якщо суддя або
  народний засідатель брали участь у даній справі як свідок,
  експерт, спеціаліст, перекладач, дізнавач, слідчий, обвинувач,
  захисник або представник інтересів потерпілого, цивільний по­
  зивач або цивільний відповідач, то це є безумовною підставою
  для їх відводу у справі;

• свідок є незамінним, оскільки його показання обумовлю­
  ються подією, яка є предметом розслідування чи судового роз­
  гляду. Незамінність свідка означає, що відповідний доказовий
  факт може встановлюватися лише тією особою, яка його сприй­
  мала своїми органами відчуття. Навіть у тих випадках, коли
  свідку відомі які-небудь обставини із слів іншої особи, то і такий
  свідок є незамінним: слідчий і суд можуть порівнювати його
  показання з іншими доказами. Одначе перевірка достовірності
  повідомлених даних буде більш ефективною, якщо ці дані по­
  відомляються особою, яка сама сприймала обставини, що цікав­
  лять слідство і суд. Не може бути замінений свідок і в тому
  випадку, коли одну і ту ж обставину сприймало декілька осіб,
  оскільки у суду і слідства більше можливостей для ретельної і
  всесторонньої її перевірки. Тому якщо виникає альтернатива
  викликати особу для допиту як свідка чи бути її суддею, то
  вибирається перше. Дана особа також не може залучатися до
  справи як обвинувач, захисник, експерт, представник цивільного
  позивач та ін.;

170

— одним із способів забезпечення неупередженості і конт­ролю за об'єктивним, всестороннім і повним вирішенням кри­мінальної справи є розподіл функцій між органами і службовими особами, які беруть участь у кримінально-процесуальному прова­дженні. Наприклад, кримінальна справа розслідується одним органом (слідчим МВС, СБУ), нагляд за дотриманням законності здійснюється іншим (прокурором), розглядається справа ще іншим (судом). Такий розподіл дає можливість більш повно здійснювати контроль за діями органів і службових осіб, що ведуть кримі­нальний процес. Тому суддя не може виконувати функції судді, коли він у даній справі раніше був дізнавачем, слідчим, обвину­вачем та ін.

3. Для суддівської неупередженості важливо, щоб суддя
приступав до розгляду справи без заздалегідь сформованого по­
гляду на неї. Суддя, у якого уже є сформований погляд на
справу чи який уже висловлював свою думку на стадії досудового
розслідування, не може бути неупередженим. Його внутрішнє
переконання повинно формуватися на основі досліджених доказів
тільки у судовому розгляді. У ході судового розгляду суддя і
народні засідателі зобов'язані утримуватися від висловлення будь-
яких оцінок і висновків по суті справи до видалення в нарадчу
кімнату. З огляду на все вищезазначене суддя не може брати
участь в розгляді справи у випадках, передбачених у п.2¹ ст,54
КПК. З цих же мотивів суддя не може брати участь в розгляді
справи за наявності підстав, передбачених у п.2² ст.54 КПК.

4. Особа, заінтересована в результатах розгляду справи — на
   користь чи шкоду обвинуваченого, — стає стороною у справі,
   тому таких осіб не слід допускати до розгляду кримінальної
   справи. Заінтересованість у справі особисто судді може мати
   місце в силу тяжби з підсудним чи з його близькими родичами,
   а також з тими, хто має більш віддалені родинні зв'язки.

5. Перелік обставин, які виключають участь судді чи народ­
   ного засідателя в розгляді справи, не є вичерпним. Це можуть
   бути дружні чи неприязні відносини судді чи народного засі­
   дателя з особами, що беруть участь у справі, ворожнеча, за­
   здрість та ін. До числа інших відносяться обставини, які прямо
   чи опосередковано можуть впливати на хід і результати судового
   розгляду справи, наявність відносин підлеглості чи старшинства
   по службі та ін.

Особиста заінтересованість судді в результатах розгляду спра­ви визначається в кожному конкретному випадку обставинами справи. Участь у складі одного і того ж суду осіб, що є родичами між собою, також перешкоджає всесторонньому, повному та об'єк­тивному розслідуванню і вирішенню кримінальної справи.

До складу суду не можуть входити особи, не вибрані в установленому законом порядку, а також судді (народні засіда­телі), строк повноваження яких збіг.

6. Обставини, перераховані в ст.54 КПК, виключають мож­
ливість участі у судочинстві не тільки судді, але і прокурора,
спеціаліста, експерта, перекладача, секретаря судового засідання.
Застосовування положень даної норми обумовлене тим, що упере­
дженість і необ'єктивність таких осіб також перешкоджають

171

виконанню завдань кримінального судочинства І можуть привести до незаконного і необгрунтованого вирішення кримінальної справи.

Статтябб. Недопустимість повторної участі судді у розгляді справи

Суддя, який брав участь у розгляді кримінальної спра­ви в суді першої інстанції, не може брати участі в роз­гляді цієї справи в апеляційному чи касаційному порядку, а так само брати участь в новому розгляді справи в суді першої інстанції в разі скасування вироку або ухвали про закриття справи, постановлених з його участю.

Суддя, який брав участь у розгляді справи в апеля­ційному порядку, не може брати участі в розгляді цієї справи в суді першої інстанції або в касаційному порядку, а так само в новому розгляді справи в касаційній інс­танції після скасування ухвали, постановленої з його участю.

Суддя, який брав участь у розгляді справи в каса­ційному порядку, не може брати участі в розгляді тієї ж справи в суді першої інстанції і в апеляційному порядку, а так само в повторному розгляді справи в касаційному порядку, якщо постанову (ухвалу), винесену з його участю, скасовано.

Суддя, який брав участь у розгляді справи, не може брати участі в розгляді цієї справи в порядку виключного провадження.

* * *

1. Коментована стаття є однією з важливих гарантій неупе­
   редженості і об'єктивності суддів у розгляді кримінальної справи.
   Закон виходить з того, що суддя, який раніше брав участь у
   розгляді певної кримінальної справи, уже має свою думку щодо
   її оцінки, тому при повторному розгляді справи з його участю він
   буде пов'язаний з попереднім рішенням. Це ставить під сумнів
   можливість об'єктивної і неупередженої перевірки тим же суддею
   того ж рішення або винесення з його участю законного і обґрун-
   тованного рішення після скасуваня раніше винесеного.

2. Недопустимість повторної участі судді у розгляді справи в
   складі вищестоящої судової інстанції, що перевіряє законність і
   обґрунтованість вироку, інших актів, винесених з його участю,
   обумовлюється положенням про функціональний контроль у сфе­
   рі кримінального судочинства, згідно з яким не можна здійс­
   нювати нагляд за своїми власними рішеннями чи виконувати
   власні вказівки.

3. Суддя, який брав участь у розгляді справи в апеляційному
   порядку, не може розглядати цю справу в суді першої інстанції
   після проведення додаткового розслідування незалежно від того,

172

мали місце зміни в об'ємі обвинувачення чи в розширенні кола обвинувачених.

Суддя, який брав участь у розгляді справи в апеляційному порядку, не може розглядати цю ж справу в касаційній інстан­ції, у тому числі й щодо осіб, які не оскаржували вирок в по­рядку апеляції.

4. Але якщо суддя брав участь в судовому засіданні, в якому було винесено постанову (ухвалу) про направлення справи на додаткове розслідування, він вправі після дослідування брати участь у розгляді цієї ж справи.

Стаття 56. Відвід судді

При наявності обставин, передбачених статтями 54 і 55 цього Кодексу, суддя і народний засідатель зобов'язані заявити самовідвід. На цих же підставах відвід судді або народному засідателю може бути заявлений прокурором, підсудним, захисником, а також потерпілим і його пред­ставником, цивільним позивачем і цивільним відповідачем або їх представниками.

Заяви про відвід подаються до початку судового слід­ства. Пізніша заява про відвід допускається у випадках, коли підстава для відводу стала відома після початку судового слідства.

* * *

1. Наявність хоча б однієї з обставин, вказаних у ст.54, 55,
   виключає участь судді чи народного засідателя в судовому роз­
   гляді кримінальної справи. Мало того, закон покладає на суддю
   чи народного засідателя процесуальний обов'язок заявити само­
   відвід, якщо їм відомі такі обставини. При цьому вони повинні
   вказати конкретні підстави, які свідчать про особисту (пряму чи
   опосередковану) заінтересованість у результатах розгляду справи.

2. Головуючий зобов'язаний в підготовчій частині судового
   засідання оголосити склад суду і прізвище запасного судді, якщо
   він є; роз'яснити учасникам процесу право відводу і запитати, чи
   заявляють вони відвід проти будь-кого із складу суду (див.
   стп.287 КПК).

3. Заяви про самовідвід чи відвід повинні бути подані до
   початку судового слідства, з тим щоб не ускладнювати процес у
   справі.

4. Якщо відвід заявлений після початку судового слідства, то
   суд зобов'язаний виявити, коли учаснику судового розгляду ста­
   ли відомі обставини, передбачені в ст.54, і які причини заяви
   відводу в порядку винятку.

5. У заяві про відвід повинна міститисяя вказівка на під­
   стави, які зумовлюють його можливість. Вимога мотивувати
   відвід означає, що особа, яка його заявила, повинна викласти
   відомі їй обставини, з якими вона пов'язує необхідність усунення

173

судді чи народного засідателя від участі в розгляді справи. Безпідставні і немотивовані відводи не приймаються де уваги.

6. Якщо обставини, вказані в ст.54, 55, мали місце, але при розгляді справи судом не було заявлено ні самовідводів, ні відводів, то рішення у справі вважаються винесеними неза­конним складом суду і підлягають скасуванню.

Стаття 57. Порядок вирішення заявленого від­воду

Відвід, заявлений судді або народному засідателю, ви­рішується іншими суддями без судді, якого відводять. Суд­дя, якого відводять, має право дати пояснення з приводу заявленого відводу. При рівності голосів суддя вважається відведеним.

Відвід, заявлений двом суддям або всьому складові суду, вирішується судом у повному складі простою біль­шістю голосів. Питання про відвід вирішується в нарадчій кімнаті.

Заява про відвід судді, який одноособове розглядає справу, подається у письмовому вигляді не менше як за три дні до судового розгляду справи. Відвід, заявлений судді, який одноособове розглядає справу, вирішується постановою голови районного (міського) суду. Коли до складу районного (міського) суду обрано одного суддю або коли відвід заявлено голові районного (міського) суду, питання про відвід вирішується постановою голови між­районного (окружного) суду. Відвід, заявлений голові вій­ськового суду гарнізону, який одноособове розглядає спра­ву, вирішується постановою голови чи заступника голови військового суду регіону, Військово-Морських Сил. В тако­му ж порядку вирішується питання про відвід, заявлений в судовому засіданні.

У випадках, коли відведено головуючого суду, а також при його самовідводі слухання справи відкладається для заміни його іншим суддею або справа передається до вищестоящого суду для вирішення питання про її підсуд­ність.

В разі відводу народного засідателя останній заміня­ється іншим народним засідателем.

* * *

1. Гарантією об'єктивності розгляду кримінальної справи є відсутність особистої прямої чи опосередкованої заінтересованості судді, народного засідателя у вирішенні справи, а також відсут­ність інших обставин, що викликають сумнів у їх об'єктивності.

174

За наявності таких обставин судді підлягають відведенню. Закон не вимагає, щоб суд обов'язково виносив на обговорення учас­ників судового розгляду, чи заявлений судді або народному засідателю відвід. Але суд, коли визнає за потрібне, вправі з'ясувати думку учасників з цього питання. Пояснення судді з приводу заявленого відводу, обговорення відводу в залі судового засідання сприяють з'ясуванню питання про те, чи дійсно є обставини, які виключають участь судді у розгляді справи, і прийняттю рішення щодо заявленого відводу.

2. Якщо суддя бажає дати пояснення з приводу заявленого
   відводу, суд заслуховує його, як правило, у відкритому судовому
   засіданні. У виняткових випадках, коли підстави для відводу
   стосуються інтимних сторін життя судді, якому заявлено відвід,
   ці пояснення можуть бути заслухані у закритому судовому за­
   сіданні. З приводу заявленого відводу заслуховується думка про­
   курора та інших учасників судового розгляду (див. ст.296 КПК).
   Думки прокурора, учасників судового розгляду заносяться до про­
   токолу судового засідання (див. ст.8⁷ КПК).

3. При надходженні письмової заяви про відвід судді, який
   одноособово розглядає справу, він має право подати на ім'я
   голови суду відповідні пояснення у письмовому вигляді. Голова
   суду вправі витребувати необхідні документи, заслухати пояс­
   нення учасників судового розгляду, заінтересованих осіб. Пере­
   віривши таким чином мотиви відводу, голова суду виносить
   мотивовану постанову.

4. Відвід, заявлений двом суддям або всьому складу суду,
   розглядається й вирішується всім складом суду в тій послі­
   довності, яку встановлює сам суд. У нарадчій кімнаті виноситься
   ухвала, де зазначаються: місце і час засідання, назва і склад
   суду, секретар судового засідання, прокурор, захисник, назва
   справи, прийняте рішення, норми закону і мотиви, на яких воно
   ґрунтується. Ухвала підписується суддями, які вирішували пи­
   тання про відвід, і оголошується в судовому засіданні (див.
   ст.273 КПК). Законність і обґрунтованість ухвали (постанови)
   може бути перевірена в апеляційному (касаційному) порядку під
   час розгляду справи по суті за апеляцією (касаційною скаргою)
   на судові рішення, вказані у ст.347 КПК.

5. У разі відводу або самовідводу судді чи народного засіда­
   теля вони замінюються іншим суддею чи народним засідателем.
   Розгляд справи у разі заміни судді або народного засідателя
   згідно з вимогами ст.258 КПК повинен розпочинатись з початку.
   Проте, коли в справі викликається запасний народний засідатель,
   який перебуває в залі з початку судового засідання, розгляд
   справи може продовжуватися. Якщо із складу суду вибуває
   головуючий, розгляд справи відкладається.

Стаття 58. Відвід прокурора

Правила, передбачені статтями 54 і 56 цього Кодексу, стосуються прокурора. Проте коли прокурор брав участь у проведенні досудового слідства в справі, у розгляді справи

175

в суді першої інстанції в апеляційному чи касаційному порядку, то ці обставини не можуть бути підставою для відводу.

Питання про відвід прокурора на досудовому слідстві вирішує вищестоящий прокурор, а в суді — суд, який розглядає справу, відповідно до правил, передбачених час­тинами 1 і 2 статті 57 цього Кодексу. Якщо справа розглядається суддею одноособове, він одноособове вирі­шує питання про відвід прокурора.

* * *

1. Належне виконання прокурором процесуальних обов'язків,
   направлених на вирішення завдань кримінального судочинства,
   несумісне з наявністю у нього особистої (прямої чи опосередкова­
   ної) заінтересованості у справі. Тому він не може брати участь у
   провадженні в справі за наявності тих же обставин, які усувають
   і суддю від розгляду кримінальної справи (див. коментар до
   ст.54).

2. На практиці є безумовною підставою для відводу прокуро­
   ра наявність родинних зв'язків між ним і особою, яка проводила
   дізнання, чи слідчим, за діями котрих він здійснював нагляд при
   провадженні у кримінальній справі.

3. За наявності підстав для відводу прокурор зобов'язаний
   заявити самовідвід, не очікуючи заяви про відвід з боку інших
   осіб. Це він може зробити як в стадіях порушення кримінальної
   справи, досудового розслідування, так і в стадії судового розгляду
   справи до початку судового слідства.

4. Питання про відвід прокурора на стадіях порушення
кримінальної справи і досудового розслідування вирішується ви­
щестоящим прокурором. Отримавши заяву про відвід, вищесто­
ящий прокурор перевіряє обґрунтованість відводу, заслуховує
пояснення того, кому заявлено відвід, після чого виносить мо­
тивовану постанову, яка доводиться до відома тих, хто заявив
відвід. До прийняття рішення про відвід прокурор, якому заяв­
лено відвід, продовжує виконувати свої функції.

5. Питання про відвід прокурора в стадії судового розгляду
   вирішується судом, який розглядає справу, відповідно до правил,
   передбачених ч.І і 2 ст.57 КПК.

6. Якщо відвід, заявлений прокурору, в суді задовольня­
   ється, то слухання справи відкладається і вживаються заходи до
   заміни прокурора.

7. Відповідно до пп.1 і 3 ст.121 Конституції України на
   прокуратуру покладаються обов'язки по підтримці державного
   обвинувачення в суді, а також по здійсненню нагляду за дотри­
   манням законів органами, що здійснюють оперативно-розшукову
   діяльність, дізнання і досудове слідство. Виконання прокурором
   цих функціональних обов'язків не є підставою для його усунення
   від подальшої участі у справі. Це пояснюється тим, що основним
   напрямом діяльності прокурора є здійснення функції кримі­
   нального переслідування, формулювання і обґрунтування обвину­
   вачення щодо конкретної особи. Тому до прокурора не можуть

176

пред'являтися такі вимоги, як до судді (участь у проведенні досудового слідства, у розгляді справи в суді першої інстанції, в апеляційному чи касаційному порядку).

8. Участь прокурора в досудовому провадженні (дізнанні і
   слідстві) не зводиться лише до нагляду за дотриманням законів
   органами дізнання і слідчими, він бере участь у виконанні
   окремих слідчих дій (огляд місця події, допит обвинуваченого,
   підозрюваного та ін.), в розслідуванні окремих справ. З огляду на
   функціональне призначення прокурора у кримінальному процесі
   він вправі підтримувати державне обвинувачення у справі, яку
   розслідував, і брати участь у послідуючих стадіях судочинства у
   цій справі.

9. Слідчий, що виконував обов'язки прокурора в момент
   досудового слідства у даній справі, може брати участь у розгляді
   справи в суді, якщо він уже призначений прокурором.

10. Слідчий, котрий виконує обов'язки за своєю посадою, не
    може виступати як державний обвинувач у справі, яку він
    розслідував, оскільки в даному випадку не буде дотримуватися
    правило щодо функціонального контролю прокурора за слідством.

11. Не може брати участі у розгляді справи в суді й та
    особа, яка розслідувала конкретну кримінальну справу, хоча до
    моменту участі в ній уже була призначена на прокурорську
    посаду.

12. Порушення прокурором кримінальної справи у зв'язку з
    виявленням ним достатніх ознак злочину за матеріалами про­
    веденої перевірки в порядку нагляду за дотриманням законів не є
    обставиною, що виключає можливість його участі в провадженні
    у цій кримінальній справі.

Стаття 59. (Стаття 59 виключена на підставі

Закону № 2533-ПІ від 21.06.2001)

Стаття 60. Відвід слідчого і особи, яка прова­дить дізнання

Слідчий і особа, яка провадить дізнання, підлягають відводу:

1) коли вони є потерпілими, свідками, цивільними по­
зивачами, цивільними відповідачами або родичами кого-
небудь з них, а також родичами обвинуваченого;

2. коли вони брали участь у справі як експерти,
   спеціалісти, перекладачі, захисники або представники ін­
   тересів потерпілого, цивільного позивача або цивільного
   відповідача;

3. коли вони або їх родичі заінтересовані в резуль­
   татах справи;

177

4) при наявності інших обставин, які викликають сумнів у їх об'єктивності.

При наявності зазначених підстав слідчий і особа, яка провадить дізнання, повинні заявити самовідвід, не че­каючи заяви про відвід. За цими підставами відвід слід­чому і особі, яка провадить дізнання, може бути заяв­лений обвинуваченим, потерпілим і його представником, цивільним позивачем, цивільним відповідачем або їх пред­ставниками, а слідчому — і захисником.

Заява про відвід або самовідвід слідчого і особи, яка провадить дізнання, подається прокуророві, який розгля­дає і вирішує її протягом двадцяти чотирьох годин.

* * *

1. Згідно з вимогами ст.22 КПК слідчий і особа, яка прова­
   дить дізнання, зобов'язані вжити всіх передбачених законом
   заходів для всебічного, повного і об'єктивного дослідження об­
   ставин справи, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті,
   що виправдовують обвинуваченого, а також обставини, що по­
   м'якшують і обтяжують його відповідальність. Виконання цих
   вимог закону в значній мірі залежить від об'єктивності, неупе­
   редженості слідчого чи особи, яка провадить дізнання. Тому
   слідчий, дізнавач не можуть брати участь у розслідуванні справи
   за наявності обставин, перелічених у ст.60 КПК.

2. Закон виходить з того, що слідчий, особа, яка провадить
   дізнання, повинні виконувати лише одну процесуальну функцію —
   розслідувати злочини. З огляду на це законодавство не допускає
   участі зазначених осіб як інших учасників процесу: свідка,
   потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, екс­
   перта, спеціаліста та ін. Суміщення в одній особі різних за своїм
   змістом процесуальних прав і обов'язків не створює належних
   умов для виконання завдань кримінального судочинства.

3. При поверненні кримінальної справи на додаткове розслі­
   дування робота по ній може бути доручена тим же слідчому і
   дізнавачеві. їх попередня участь в досудовому провадженні не є
   підставою для відводу.

Якщо ж слідчий в ході судового розгляду допитувався як свідок, то після повернення кримінальної справи на додаткове розслідування він не вправі у цій же справі проводити роз­слідування і підлягає відводу.

4. Наявність родинних зв'язків (незалежно від їх ступеня)
між слідчим і особою, яка проводить дізнання, між цими осо­
бами та іншими учасниками кримінально-процесуальної діяль­
ності також ставить під сумнів об'єктивність досудового слідства,
коли дізнання проводилось їх родичами.

У п.1 ч.І ст.60 йде мова про те, що слідчий і особа, яка проводить дізнання, підлягають відводу, коли вони є родичами обвинуваченого. Дане положення закону розповсюджується також на випадки родинних зв'язків цих осіб з підозрюваним, за­хисником, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відпо-

178

відачем чи їхніми представниками, експертами, свідками, спе­ціалістами, перекладачами, а також коли вони брали участь у справі як поняті, підозрювані, обвинувачені. Наявність цих обста­вин також викликає сумніви в об'єктивності слідчого чи дізна-вача. Питання про відвід слідчого і особи, яка провадить дізнан­ня, у випадках наявності родинних зв'язків, не передбачених п.11 ст.32 КПК, вирішується у кожному випадку в залежності від обставин.

5. Закон не допускає суміщення виконання різнопланових
   процесуальних функцій в одній особі. Тому участь слідчого чи
   дізнавача в досудовому слідстві чи дізнанні, які проводилися
   раніше, не є підставою для відводу. З цих же причин участь
   слідчого чи дізнавача у перевірці заяви чи повідомлення про
   злочин, які послужили приводом для порушення кримінальної
   справи, не є підставою для їх відсторонення від подальшого
   розслідування справи. У тих же випадках, коли дізнавач буде
   призначений на посаду слідчого, то він також має право про­
   водити досудове слідство у цій же кримінальній справі. При­
   значення слідчого начальником слідчого відділення не виключає
   також його участі в порядку ст.114 КПК в розслідуванні кри­
   мінальної справи. Але слідчий, що продовжує виконувати свої
   обов'язки, не вправі підтримувати обвинувачення в суді у справі,
   яку він розслідував.

6. Закон виключає будь-яку особисту заінтересованість слід­
   чого чи дізнавача у результатах розслідування справи. Тому
   особа, яка провадить слідство чи дізнання, не вправі брати участь
   у розслідуванні кримінальної справи, якщо вона за своїм служ­
   бовим положенням є начальником або підлеглим особи, щодо
   якої порушена кримінальна справа.

7. Згідно з п.9 ч.І ст.227 КПК прокурор з метою забезпе­
   чення найбільш повного і об'єктивного розслідування криміналь­
   ної справи вилучає від органу дізнання і передає слідчому будь-
   яку справу, а також передає справу від одного органу досудового
   слідства іншому, від одного слідчого іншому.

8. Закон не визначає форми відводу. Заява про відвід обо­
   в'язково повинна знайти відображення в матеріалах справи. Від­
   від може бути заявлений у формі окремого документа. Водночас є
   практично можливим заявлення відводу слідчому чи дізнавачу
   учасниками процесу в ході проведення слідчої дії. У цих ви­
   падках усна заява про відвід вноситься до протоколу, доводиться
   до відома прокурора, що наглядає за законністю досудового
   провадження.

9. Мотивована заява про відвід чи самовідвід слідчого чи осо­
   би, яка провадить дізнання, може бути подана на будь-якому ета­
   пі досудового слідства чи дізнання.

10. Заявлений відвід чи самовідвід слідчому чи дізнавачу сам
    по собі не усуває їх від досудового розслідування до прийняття
    рішень щодо них прокурором. Факт подання відводу чи само­
    відводу не призупиняє проведення слідчих чи інших процесу­
    альних дій.

11. Якщо розслідування проводиться групою слідчих, то всім
    учасникам процесу оголошується весь склад слідчої групи і роз'­
    яснюється право на відвід усіх слідчих, що входять у групу.

179

12. Крім осіб, вказаних у ч.2 ст.60, відвід слідчому чи ді-
    знавачу можуть заявити підозрюваний і законний представник
    обвинуваченого.

13. До прийняття рішення щодо відводу прокурор зобов'я­
    заний отримати від слідчого чи дізнавача, яким заявлено відвід,
    пояснення, а також заслухати пояснення особи, що подала заяву
    про відвід. Заява про відвід слідчого чи особи, яка провадить
    дізнання, подається безпосередньо прокуророві, який має право
    вирішувати ці питання. Якщо заява про відвід подається особі,
    яка провадить дізнання, чи слідчому, то її необхідно прийняти і
    передати прокурору з доданими поясненнями з приводу обставин,
    які послугували підставами для відводу.

14. Рішення прокурора з приводу заявлених відводу чи
    самовідводу оформляється мотивованою постановою, яка оголо­
    шується слідчому або особі, яка провадить дізнання, і особі, що
    заявила відвід. Ця постанова може бути оскаржена вищесто­
    ящому прокурору (див. ст.236 КПК).

15. Якщо прокурору стали відомі обставини, що усувають
    слідчого чи особу, яка проводить дізнання, то він зобов'язаний
    відповідно до вимог п.10 ч.І ст.227 КПК усунути їх від прова­
    дження у справі, оскільки незаявлення слідчим чи дізнавачем
    самовідводу, за наявності до цього підстав, розцінюється як пору­
    шення закону при розслідуванні справи.

16. Виконання начальником слідчого відділу обов'язків слід­
    чого чи його участь у провадженні досудового слідства (див. ч.2
    ст.114¹ КПК) може бути підставою для його відводу чи само­
    відводу і усунення від подальшого розслідування лише за наяв­
    ності обставин, вказаних у ст.60 КПК.

17. Якщо у справі є матеріали, що свідчать про необхідність
    відводу чи самовідводу слідчого чи особи, яка провадить дізнан­
    ня, а вказані особи не були усунуті від проведення розсліду­
    вання, то незалежно від того, коли дані підстави були виявлені,
    це визнається істотним порушенням кримінально-процесуального
    закону (див. п.13 постанови Верховного Суду України "Про за­
    стосування судами України кримінально-процесуального законо­
    давства, що регулює повернення справ на додаткове розсліду­
    вання" № 3 від 25 березня 1988 р. із змінами, внесеними поста­
    новами Пленуму Верховного Суду України № 3 від 4 червня
    1993 р., № 3 від 13 січня 1995 р. та № 12 від 3 грудня 1997 р.).

Стаття 61. Обставини, що виключають участь у справі захисника

Захисником не може бути особа:

1) яка брала участь у даній справі як дізнавач, слід­
чий, прокурор, суддя, секретар судового засідання, екс­
перт, спеціаліст, перекладач, понятий, представник потер­
пілого, цивільного позивача, цивільного відповідача;

2) яка відповідно до цього Кодексу є свідком і в
зв'язку з цим допитувалась або підлягає допиту;

180

3) яка є родичем особи, яка провадить дізнання,
слідчого, прокурора, будь-кого із складу суду, потерпілого,
цивільного позивача;

4. щодо якої порушено кримінальну справу;

5. визнана недієздатною чи обмежено дієздатною.
   Особа не може брати участь у справі як захисник

також у випадках:

1. коли вона у даній справі надає або раніше нада­
   вала юридичну допомогу особі, інтереси якої суперечать
   інтересам особи, яка звернулася з проханням про надання
   юридичної допомоги;

2. у разі зупинення дії свідоцтва про право на заняття
   адвокатською діяльністю або права на надання правової
   допомоги чи його анулювання у порядку, встановленому
   законодавчими актами України.

Одна і та ж особа не може бути захисником двох і більше підозрюваних, обвинувачених чи підсудних, якщо інтереси захисту одного з них суперечать інтересам за­хисту іншого.

Не може бути захисником особа, яка, зловживаючи своїми правами, перешкоджає встановленню істини в спра­ві, затягує розслідування чи судовий розгляд справи, а також особа, яка порушує порядок у судовому засіданні чи не виконує розпоряджень головуючого під час судового розгляду справи.

* * *

1. У коментованій статті наведений вичерпний перелік під­
   став, що виключають участь у справі захисника.

2. Захисник за наявності однієї з підстав (природно, крім
   викладеної в ч.4 ст.61 КПК), повинен відмовитись від виконання
   обов'язків захисника (див. ст.48 КПК) у даній справі. За відсут­
   ності його клопотання про це у таких випадках він може бути
   усунутим від участі в справі у порядку, передбаченому ст.61¹
   КПК, особою, яка провадить дізнання, слідчим або суддею.

3. Стосовно ситуації, пов'язаної з допитом захисника як
   свідка, то він може бути допитаний після усунення його від
   участі у справі як захисника. І тільки щодо обставин, які стали
   йому відомі не у зв'язку з наданням юридичної допомоги під­
   захисним або довірителем, а також коли обставини були йому
   довірені або стали відомі при здійсненні професійної діяльності,
   якщо він звільнений від обов'язку зберігати професійну таємни­
   цю особою, що довірила йому ці відомості (див. пп.1, 2 ч.І ст.69
   КПК; ч.І ст.10 Закону України "Про адвокатуру").

4. Пункт 4 ч.І ст.61 може застосовуватись як підстава, що ви­
   ключає участь у справі захисника, якщо кримінальну справу пору­
   шено персонально проти нього, а не за фактом скоєння злочину.

181

5. Суперечність інтересів осіб, яка забороняє захиснику здійс­
   нювати юридичну допомогу одночасно кільком з них або за­
   хищати кількох підозрюваних, обвинувачених чи підсудних, слід
   розуміти так, що сприяння задоволенню інтересів однієї особи
   тягне за собою обов'язково незадоволення або неповне задово­
   лення інтересів іншої особи (інших осіб).

6. Адвокат не може працювати в суді, прокуратурі, держав­
   ному нотаріаті, органах внутрішніх справ, служби безпеки, дер­
   жавного управління.

Адвокатом не може бути особа, яка має судимість (див. ч.2 ст.2 Закону України "Про адвокатуру").

Статтябі¹. Усунення захисника від участі у справі

Захисник може бути усунутий від участі у справі лише з підстав, передбачених статтею 61 цього Кодексу.

Встановивши обставини, які відповідно до пунктів 1, З, 4, 5 частини першої, частин другої і третьої статті 61 цього Кодексу виключають участь захисника у справі, осо­ба, яка провадить дізнання, слідчий виносять мотивовану постанову про усунення захисника від участі в справі та повідомляють про це захисникові і підозрюваному, обви­нуваченому, підсудному.

На стадії дізнання та досудового слідства питання про усунення захисника від участі у справі з підстав, передба­чених пунктом 2 частини першої або частиною четвертою статті 61 цього Кодексу, за поданням особи, яка прова­дить дізнання, слідчого вирішує суддя за місцем прова­дження розслідування. Судця розглядає подання про усу­нення захисника від участі у справі, вивчає матеріали, якими обґрунтовується подання, вислуховує прокурора і захисника, при необхідності опитує підозрюваного, обвину­ваченого, особу, у провадженні якої знаходиться справа, після чого виносить мотивовану постанову про усунення за­хисника від участі у справі чи про відмову в цьому. Поста­нова судді про усунення захисника оскарженню не підлягає.

Під час судового розгляду питання про усунення за­хисника від участі у справі з підстав, передбачених стат­тею 61 цього Кодексу, вирішує суд.

За наявності підстав особа, яка провадить дізнання, слідчий чи суд про усунення захисника від участі в справі повідомляють відповідному органу, адвокатському об'єд­нанню для вирішення питання про відповідальність адво­ката.

182

1. Перелік підстав, з яких захисник може бути усунутий від
   участі в справі, є вичерпним (див. стп.61 КПК). Усунення захис­
   ника від участі в справі має на меті не допустити конфлікту
   інтересів, який можуть спричинити, наприклад, родинні стосун­
   ки захисника з особою, що провадить дізнання, або з іншими
   особами, названими у п.З ч.І ст.61 КПК. Така ж ситуація
   ймовірна і у разі суперечливих інтересів клієнта та особи, якій
   раніше захисник надавав правову допомогу, або коли супереч­
   ливими є інтереси підозрюваних, обвинувачених, підсудних, яких
   захищає один захисник. Виключається можливість участі у спра­
   ві особи як захисника, якщо особа має певний статус, несумісний
   зі статусом захисника (наприклад, свідок чи обвинувачений —
   п.2, 4 ч.І ст.61), втратила право займатися діяльністю, яка дає
   право здійснювати повноваження захисника (див. п.5 ч.І, п.2 ч.2
   ст.61 КПК). Разом з тим підстави, що зазначені у ч.4 ст.61 КПК
   і виключають можливість особи бути захисником, підлягають
   чіткому тлумаченню, їх наявність треба встановлювати і дово­
   дити. Зокрема, згідно з ч.4 ст.61 КПК, визначивши, що захисник
   перешкоджає встановленню істини або затягує розслідування чи
   судовий розгляд, слід довести, що ці дії він здійснює, зловжи­
   ваючи своїми правами.

2. Заборона бути захисником особі, яка порушує порядок в
   судовому засіданні чи не виконує розпоряджень головуючого під
   час судового розгляду справи (див. ч.4 ст.61 КПК), базується на
   вимогах ст.271 КПК про обов'язок беззаперечно виконувати роз­
   порядження головуючого щодо додержання порядку в судовому
   засіданні. Разом з тим у ст.272 КПК встановлені заходи, які
   застосовуються до порушників порядку в судовому засіданні:
   попередження, відкладення розгляду справи, заміна захисника
   іншим. Отже, порушення захисником порядку в судовому засі­
   данні не може вважатися безумовною підставою, яка виключає
   його участь у справі.

3. Постанова про усунення захисника від участі в справі має
   бути мотивованою. Про її зміст обов'язково повідомляють за­
   хиснику, підозрюваному, обвинуваченому, підсудному. Особа, яка
   провадить дізнання, слідчий, суд, суддя зобов'язані роз'яснити їм
   право запросити іншого захисника і діють згідно з порядком,
   встановленим ч.4 ст.46 КПК.

4. Оскільки рішення про усунення захисника від участі у
справі зачіпає право підозрюваного, обвинуваченого, підсудного
на вільний вибір захисника, воно має бути виваженим, обґрун­
тованим, має враховувати обставини у справі, що впливають на
прийняття рішення. Тому у складних випадках, коли є підстави
для усунення захисника у зв'язку з тим, що ним не може бути
особа, яка є свідком (див. п.2 ч.І ст.61 КПК), або з підстав,
зазначених у ч.4 ст.61 КПК, законодавець ускладнив процедуру
прийняття рішення і відніс розгляд подання особи, яка про­
вадить дізнання, слідчого до компетенції судді. При цьому суддя
не тільки вивчає матеріали, якими обґрунтовується подання, а й
вислуховує прокурора та захисника, може опитати підозрюва­
ного, обвинуваченого, особу, у провадженні якої знаходиться
справа.

183

5. Якщо захисник допустив дії, які призвели до його усу­нення від участі у справі, і особа, яка провадить дізнання, слідчий чи суд визнали наявність підстав, вони повідомляють про усунення захисника кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адво­катури або адвокатське об'єднання, членом якого е цей адвокат, котрі вправі визначити дисциплінарну відповідальність адвоката. Про відповідальність інших осіб, які можуть бути захисником, в ч.5 ст.61¹ КПК не зазначено.

С т а т т я 62. Відвід перекладача, експерта, спеціа­ліста і секретаря судового засідання

Правила, зазначені в статті 54 цього Кодексу, стосу­ються перекладача, експерта, спеціаліста і секретаря судо­вого засідання з тим обмеженням, що їх попередня участь у цій справі як перекладача, експерта, спеціаліста і сек­ретаря судового засідання не може бути підставою для відводу.

Відвід, заявлений перекладачеві, експертові і спеціа­лістові під час провадження дізнання чи досудового слід­ства, вирішується особою, яка провадить дізнання, слід­чим або прокурором. Відвід, заявлений під час судового розгляду секретареві судового засідання, перекладачеві, експертові і спеціалістові, вирішується судом або суддею, який одноособово розглядає справу.

* * *

1. Перекладач — це особа, яка володіє мовами, котрі необ­
   хідні для перекладу при провадженні у кримінальній справі, і
   призначена органом дізнання, слідчим, прокурором, судом у
   випадках, передбачених КПК.

2. Перекладач відіграє важливу роль у процесуальному за­
   кріпленні доказів, цим самим сприяє доказуванню. Його діяль­
   ність направлена на реалізацію принципу безпосередності, тісно
   пов'язана із збиранням і дослідженням доказів. Він вступає у
   правовідносини з учасниками процесу і таким чином прямо або
   опосередковано впливає на весь хід провадження у кримінальній
   справі.

3. Об'єктивність і неупередженість перекладача впливають на
   повноту реалізації учасниками процесу своїх прав і в кінцевому
   результаті сприяють досягненню мети кримінального судочин­
   ства. Тому заінтересований у результатах справи перекладач
   може навмисно допускати неточності в перекладі, а некомпе­
   тентний перекладач може це робити через відсутність належної
   кваліфікації, що в обох випадках негативно впливає на все­
   бічність, повноту і об'єктивність дослідження обставин справи.

4. Особа, яка проводить дізнання, слідчий, прокурор і суддя
   не мають права у той же час виконувати функції перекладача,

184

навіть якщо вони володіють мовою, з якої треба перекладати показання чи процесуальні документи учасників процесу.

5. Відповідно до ст.128¹ КПК для участі у проведенні слід­
   чих дій може залучатися спеціаліст, незаінтересований у резуль­
   татах справи, щоб сприяти слідчому у виявленні, закріпленні та
   вилученні доказів, звертати увагу слідчого на обставини, по­
   в'язані з виявленням та закріпленням доказів, давати пояснення
   з приводу спеціальних питань, які виникають під час проведення
   слідчої дії. Для цих цілей можуть запрошуватись незаінтере-
   совані у результатах справи особи різних професій, котрі мають
   вищу чи середню освіту і систематичну підготовку за конкретною
   спеціальністю, а також досвід роботи у певній сфері виробництва,
   науки, культури й ремесла (див. коментар до ст.128¹ КПК).

6. Спеціаліст не повинен бути заінтересованим у результатах
   справи. Особа, яка проводить дізнання, слідчий, прокурор чи суд,
   які запрошують спеціаліста, зобов'язані перевіряти наявність
   підстав, що виключають участь спеціаліста у даній справі (див.
   коментар до ст.54 КПК). Із змісту закону випливає, що не є
   підставою для відводу попередня участь особи як спеціаліста у
   справі. Якщо ж особа виконувала інші процесуальні обов'язки,
   то це буде приводом для її відводу як спеціаліста. В той же час
   спеціаліст-криміналіст, який брав участь в огляді місця події,
   може брати участь в провадженні у справі як експерт. Упередже­
   ність і необ'єктивність спеціаліста можуть потягти за собою
   негативні наслідки при проведенні слідчих дій.

7. Коли буде встановлена відсутність у спеціаліста достатніх
   спеціальних знань і навичок для сприяння слідчому, дізнавачу,
   прокурору чи суду в проведенні процесуальних дій, то це буде
   підставою для визнання його некомпетентним.

8. Особа, яка залучається до проведення експертизи у справі,
   повинна бути об'єктивною і незаінтересованою у результатах
   справи, тому за наявності підстав, передбачених у ст.54 (з обме­
   женнями, вказаними в ч.І ст.62 КПК), вона підлягає самовідводу
   чи відводу.

9. На практиці крім загальних підстав відводу експерта мо­
   жуть мати місце додаткові підстави, обумовлені специфічним по­
   ложенням експерта як особи, що має спеціальні знання в галузі
   науки, техніки, мистецтва і ремесла.

10. Експерт не може виконувати свої процесуальні функції в
    тих випадках, коли він брав участь у справі як ревізор, проводив
    інвентаризацію, службове розслідування, аудиторську або іншого
    характеру перевірку, матеріали яких стали приводами і підста­
    вами для порушення кримінальної справи, а також коли він
    знаходиться в службовій або іншій залежності від обвинува­
    ченого, підозрюваного, потерпілого, цивільного позивача чи ци­
    вільного відповідача. Ці положення повною мірою відносяться і
    до перекладача та спеціаліста.

11. Експерт не може давати висновок, якщо він був свідком
    у кримінальній справі (був очевидцем певних подій або вони
    стали йому відомі з інших джерел, фактичних даних) незалежно
    від того, допитаний він в установленому законом порядку чи ні.

185

Некомпетентність експерта може проявлятися в недостатності у нього спеціальних знань, необхідних для дачі висновку; коли він відповідає на питання, на які не вправі відповідати за своєю кваліфікацією (наприклад, на правові питання); коли він втру­чається в іншу сферу знань або підміняє спеціальні дослідження ознайомленням чи оцінкою зібраних у справі доказів. Якщо експертиза проводиться в експертній установі, то керівник екс­пертної установи не повинен доручати експертизу некомпетент­ному співробітнику.

Якщо експерт, який не входить до штату експертної уста­нови, відмовляється від проведення експертизи, посилаючись на свою некомпетентність, слідчий, суд вправі перевірити обґрун­тованість відмови за цими мотивами. Коли ж буде встановлено, що спеціаліст раніше проводив аналогічні експертизи, має на­лежну кваліфікацію, то його відмова може бути визнана необ­грунтованою. Відсутність відповідного обладнання, реактивів, якщо мова йде про експерта експертної установи, не є підставою для відводу експерта, а може бути лише підставою для вимоги про надання експерту необхідного для дослідження обладнання і матеріалів. Якщо експерт не буде забезпечений обладнанням або необхідними хімікатами чи реактивами, то про це він повинен вказати у своєму висновку, обмежившись лише тими досліджен­нями, які можливо було виконати.

12. У тих випадках, коли експерт вважає себе некомпетент­
    ним, він повинен заявити самовідвід, а не повідомляти слідчого
    чи суд про неможливість відповісти на поставлені питання.

13. Питання про самовідвід чи відвід експерта експертної
    установи вирішують, дізнавач, слідчий, прокурор або суддя, а не
    керівник експертної установи.

14. Секретар судового засідання повинен бути об'єктивним і
    неупередженим. У випадках заінтересованості в результатах спра­
    ви він підлягає відводу на загальних підставах відповідно до
    вимог ст.54, 62 КПК.

15. Рішення про самовідвід чи відвід перекладача, експерта і
    спеціаліста приймається у формі мотивованої постанови слідчим,
    дізнавачем, прокурором або мотивованою постановою судді чи
    ухвалою суду.

С т а т т я 63. Обставини, що виключають участь у справі представника потерпілого, ци­вільного позивача і цивільного відпо­відача

Представником потерпілого, цивільного позивача і ци­вільного відповідача не може бути особа, яка брала участь у цій справі як слідчий або особа, що провадила дізнання, прокурор, громадський обвинувач, суддя, секретар судо­вого засідання, експерт, спеціаліст, захисник, особа, яка допитувалась або підлягає допиту як свідок, а також

186

особа, що є родичем кого-небудь із складу суду або обви­нувача.

Адвокат не може брати участі у справі як представник потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача також і за обставин, зазначених у статті 61 цього Кодексу.

При наявності цих обставин особа повинна відмови­тися від виконання обов'язків представника потерпілого, цивільного позивача або цивільного відповідача в даній справі. На цих же підставах вона може бути усунута від участі в справі слідчим, прокурором або судом.

* * *

1. Перелік осіб, які не можуть бути представниками потер­
   пілого, цивільного позивача і цивільного відповідача, є вичерп­
   ним і поширеному тлумаченню не підлягає.

2. Щодо участі адвоката як представника потерпілого, ци­
   вільного позивача і цивільного відповідача, то для нього крім
   заборон, передбачених ч.І ст.63, встановлюються ще й обме­
   ження, зазначені в ст.61, яка визначає обставини, що виклю­
   чають участь у справі захисника.

3. Усуваючи представника від участі в справі, слідчий,
прокурор, суддя, суд повинні роз'яснити потерпілому, цивільному
позивачу і цивільному відповідачу, хто може бути згідно зі ст.52
їхнім представником.

У разі виявлення обставин, які виключають участь у справі представника потерпілого, цивільного позивача і цивільного від­повідача, відповідальні за вирішення справи особи повинні роз'­яснити особі, яку залучено до виконання обов'язків представни­ка, доцільність відмови від виконання цих обов'язків і лише у випадку відмови такої особи від самовідводу виносити постанову чи ухвалу про усунення її від участі в справі.

187

Глава 5 ДОКАЗИ

Стаття 64. Обставини, що підлягають доказуван­ню в кримінальній справі

При провадженні досудового слідства, дізнання і роз­гляді кримінальної справи в суді підлягають доказуванню:

1. подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини
   вчинення злочину);

2. винність обвинуваченого у вчиненні злочину і мо­
   тиви злочину;

3. обставини, що впливають на ступінь тяжкості зло­
   чину, а також обставини, що характеризують особу обви­
   нуваченого, пом'якшують та обтяжують покарання;

4) характер і розмір шкоди, завданої злочином, а
також розмір витрат закладу охорони здоров'я на стаціо­
нарне лікування потерпілого від злочинного діяння.

* * *

1. Поняття предмета доказування тлумачиться як система
   (сукупність) фактів і обставин об'єктивної дійсності, які мають
   матеріально-правове (кримінальне- та цивільно-правове) і про­
   цесуальне (кримінальне- та цивільно-пррцесуальне) значення і є
   необхідними і достатніми фактичними підставами для вирішення
   кримінальних справ остаточно і по суті. Таким чином, справед­
   ливим є те, що поняття злочину і предмета доказування за
   обсягом узагальнюючих явищ співвідносяться між собою як час­
   тина і ціле, а їхній зв'язок у процесі доказування проявляється
   через кваліфікацію злочинних діянь.

2. Обставини, що підлягають доказуванню у кримінальній
   справі (див. ст.64, 23 КПК), отримали в теорії доказів назву
   загального предмета доказування. Обставини загального предмета
   доказування конкретизуються законодавцем у справах про зло­
   чини неповнолітніх (див. ст.433 КПК), а також у справах про
   суспільне небезпечні діяння неосудних (див. ст.417 КПК).

Правильне визначення цих обставин, їх всебічне, повне і об'єктивне дослідження дозволяють встановити пізнавальну про­граму у конкретній справі, що значно підвищує ефективність процесу доказування і є одною з передумов досягнення завдань кримінального судочинства. З предметом доказування тісно по­в'язане поняття меж доказування обставин кримінальної справи.

3. Під межами доказування слід розуміти такий обсяг дока­
зів, який забезпечує надійне, достовірне встановлення усіх обста­
вин, що входять до предмета доказування та необхідні для
правильного вирішення справи. Звуження меж доказування при­
зводить до порушення вимог закону щодо всебічного, повного і
об'єктивного дослідження обставин справи (див. ст.22 КПК).

188

Безпідставне розширення меж доказування може призвести до порушення вимог закону щодо швидкого розкриття злочинів (див. ст.2 КПК), зайвого використання сил і засобів, потягти за собою порушення законних прав і свобод громадян тощо. Отже, звуження і безпідставне розширення меж доказування однаково шкідливі для інтересів доказування.

4. При доказуванні у кримінальній справі насамперед по­
винні бути встановлені ті обставини, які відносяться до події
злочину (див. п.1 ст.64 КПК).

Вживаючи термін "подія злочину", закон не аналізує його складові, котрі необхідно визначати з урахуванням призначення самого поняття в системі обставин предмета доказування, виду злочину, фактичних обставин конкретної кримінальної справи тощо. У теорії доказів зазначається, що при доказуванні обста­вин, які утворюють подію злочину, належить встановлювати передбачені кримінальною нормою діяння, їх наслідки (для мате­ріальних складів) та наявність між ними причинного зв'язку. Тобто по суті зміст досліджуваного поняття обмежується елемен­тами об'єктивної сторони злочину. При цьому подія злочину розуміється як складне поняття, що включає низку елементів, наведений перелік яких (час, місце, спосіб тощо) не є вичерпним у законі. Тому для визначення складових події злочину необхідно керуватись не тільки п.1 ст.64 КПК та відповідною нормою кримінального закону, що визначає конкретне суспільне небез­печне діяння, але й іншими нормами КК (наприклад, ст.26 КК "Поняття співучасті", ст.27 КК "Види співучасників", ст.32 "Пов­торність злочинів" та ін.).

Встановлення події злочину є формулою обвинувачення, з якою пов'язані найважливіші процесуальні відносини і дії. Тому треба звернути увагу на те, що спосіб вчинення злочину повинний бути встановлений по кожній кримінальній справі, незважаючи на те, має він значення для кваліфікації даного злочину, чи ні. Встано­влення місця та часу вчинення протиправного діяння, крім функції індивідуалізації, деталізації й конкретизації події зло­чину, може мати значення також для більш предметного захисту особи, кваліфікації способів вчинення окремих видів злочинів, встановлення кримінально-значущих ознак предметів злочину (ска­жімо, контрабанди), причинно-наслідкового зв'язку вчинених дій з характером і розміром шкідливих наслідків тощо.

У конкретних випадках при встановленні події злочину ква­ліфікуючого значення набуває також встановлення певних об'­єктивних ознак вчинення злочину організованою групою, за по­передньою змовою групою осіб або повторно тощо. При замаху на вчинення злочину необхідно також встановлювати ступінь здійс­нення злочинного наміру та причини, через які він не був доведений до кінця. Відсутність події злочину тягне за собою закриття кримінальної справи за реабілітуючими обставинами (див. п.1 ч.1 ст.6 КПК).

5. П.2 ст.64 КПК вимагає встановити таку обставину, як
винність обвинуваченого у вчиненні злочину і мотиви злочину.
Перш за все слід підкреслити, що хоча в літературі поняття
"вина" і "винність" ("винуватість") інколи ототожнюють при
розробці проблем доказування, все ж таки вони є різними за

189

смислом. Винність є однією із передбачених ст.11 КК України загальних ознак злочину (дія або бездіяльність), а тому і в кримінально-процесуальному відношенні, зокрема, вимагається доведення наявності і форми вираження цієї ознаки в діях обвинуваченого. Враховуючи те, що в чинному кримінальному кодексі України послідовно втілюється принцип суб'єктивного інкримінування, згідно з яким злочином може визнаватись ді­яння лише за наявності вини (див. ст.23 КК), а особа може визнаватися винною у скоєнні злочину за наявності у неї певного психічного ставлення до вчинюваного діяння та його наслідків (у формі умислу чи необережності, які в свою чергу знаходять прояв у двох видах: умисел — прямий і непрямий, необережність — самовпевненість і недбалість (див. ст.24, 25 КК), тому термін "винність" у п.2 ст.64 КПК необхідно вживати у значенні "вина", що більш узгоджено відповідатиме функціональному призначенню даної норми.

Вина реально існує тільки у названих формах і видах, поза ними її немає. Відсутність вини тягне за собою закриття кри­мінальної справи за реабілітуючими обставинами (див. п.2 ч.І ст.6 КПК). Конкретний зміст вини окремих видів злочинів визначається їх складами, що передбачені нормами Особливої частини Кримінального кодексу.

Як відомо, вина має психологічну природу, тому її встанов­лення носить характер логічного висновку на підставі доведених інших, "фізичних" фактів у справі. Особливого значення при цьому набуває вміння робити логічні висновки, використовуючи побічні докази, у тому числі "негативні обставини". Ступінь вини співучасників може бути різною. Останнє пояснюється тим, що на ступінь вини впливають багато факторів: мета і мотив, місце і час вчинення злочину, роль у співучасті та ступінь реалізації злочинного умислу, життєвий досвід, вік тощо. Тому знання ступеня вини кожної конкретної особи необхідне для індивіду­алізації покарання.

6. Склад злочину включає психічне ставлення обвинува­ченого до всіх фактичних обставин, які віднесені законодавцем до об'єкта і об'єктивної сторони злочину. Тобто, при доказуванні умислу насамперед необхідно встановити конкретні фактичні дані, які б свідчили, що інтелектом і волею (умислом) обвинуваченого охоплювались виявлені час, місце, спосіб вчинення злочину тощо, а у злочинах з матеріальним складом — настання злочинних наслідків.

Для встановлення інтелектуальної складової, наприклад пря­мого умислу на вчинення злочину, може мати значення встанов­лення факту притягнення особи раніше до кримінальної чи адміністративної відповідальності; наявність у злочинців заздалегідь обміркованого умислу, що характеризується певним розривом у часі між виникненням умислу вчинити злочин та його реалі­зацією. Тому важливо встановити час виникнення у обвинуваче­ного умислу вчинити злочин, розробки певного плану, обрання часу, предмета, засобів вчинення даного злочину, а також фак­тичну діяльність злочинців відповідно до вказаних чинників. При цьому необхідно довести конкретизацію умислу обвину­вачених (підозрюваних) за його спрямованістю, під якою розу-

190

міється зосередженість свідомості і волі злочинців на меті вчи­нення конкретного злочину і активну спрямованість до її досяг­нення. Тому на підставі наявних у справі фактичних даних важливо дослідити свідоме виконання злочинцями дій для реа­лізації свого умислу, а також проаналізувати їх логічну послі­довність, системний характер, причинно-наслідковий зв'язок із злочинним результатом, розгорнутість у певних просторово-ча­сових межах до часу вчинення чи виявлення злочину тощо.

Встановлення спрямованості умислу, зокрема, має виняткове значення для доказування в діях особи складу злочину, якщо об'єктивні ознаки діяння співпадають із ознаками складу, але предметом злочину став "непридатний об'єкт".

Суттєвим для доведення вольової складової умислу вчинити злочин може виявитись встановлення фактів коригування обви­нуваченим своїх дій під час підготовки або вчинення злочину відповідно до зміни обстановки (перенесення дати вчинення зло­чину, зміна кількості та виду знарядь, способу вчинення та приховування злочину, обрання іншого транспортного засобу чи маршруту переміщення та ін.), переборення труднощів у неза­конному заволодінні предметами, грошима та ін., підшукування співучасників тощо.

В окремих випадках може встановлюватись осудність обвину­ваченого і досягнення ним віку кримінальної відповідальності за даний злочин. Факт осудності обвинуваченого за загальним пра­вилом розглядається як очевидний, але при виникненні певних сумнівів він підлягає доказуванню відповідно до п.З ст.76 КПК.

Поряд з доказуванням вини особи підлягає також доказу­ванню мотив і мета злочину, які хоча і мають факультативне значення для кваліфікації злочину, але обов'язково враховуються при визначенні суспільної небезпеки вчиненого, особи злочинця та при призначенні судом покарання.

Мотивами вчинення злочину є збуджуючі приводи (потреби, інтереси, прагнення та ін.), що викликали у підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного рішучість вчинити вказане діяння, заборонене кримінальним законом, за умови усвідомлювання його протиправного характеру. Правильному визначенню мотиву сприяє встановлення мети злочинних дій, яка опосередкована мотивом (оскільки і мотив опосередкований метою), є бажаним (ідеаль­ним) результатом, якого прагне досягти особа, і відповідає на запитання: для чого особа вчинює певну дію (в той час як мотив відповідає на запитання, чому особа вчиняє певну дію). Мотив і мета органічно взаємопов'язані, оскільки відображаються у суб'­єктивній сфері людини. Інколи без визначення мети неможливо правильно усвідомити й зрозуміти мотив злочину, також як без мотиву неможливо усвідомити мету злочину. Відсутність у по­станові про притягнення як обвинуваченого посилання на мотив (мету) вчинення злочину призведе до труднощів юридичної ква­ліфікації цього діяння й розмежування від подібних складів правопорушень.

Отже, у загальному вигляді доказування вини і мотивів вчинення злочину вимагає встановлення:

— обставин, які свідчать, що злочинні наслідки відбулись внаслідок дій підозрюваного (обвинуваченого);

191

• факту, що вказана особа усвідомлювала протиправність
  своїх дій, які охоплюються видами і формами вини, перед­
  баченими конкретним складом злочину;

• ступеня вини обвинуваченого у вчиненні злочину, а при
  вчиненні даного злочину кількома особами — ступеня вини
  кожного з них;

• досягнення підозрюваним (обвинуваченим) на час вчинен­
  ня злочину віку кримінальної відповідальності (число, місяць,
  рік та місце народження);

• психічного стану підозрюваного або обвинуваченого при
  наявності у справі даних, які викликають сумнів щодо його
  осудності;

• конкретних фактичних даних, які свідчать про збуджуючі
  підозрюваного, обвинуваченого приводи (потреби, інтереси, праг­
  нення та ін.), що викликали у нього рішучість вчинити даний
  злочин;

• фактичних даних, які б пояснювали, для чого особа вчи­
  нила злочин.

7. Характеризуючи предмет доказування, слід підкреслити, що він значно ширший від поняття складу конкретного виду злочину, оскільки поряд з ознаками його об'єктивної і суб'єк­тивної сторони включає, зокрема, ще й обставини, які харак­теризують обвинуваченого й повинні враховуватись при призна­ченні покарання. Такий підхід ґрунтується на загальних засадах призначення покарання (див. ст.65 КК), серед яких від суду вимагається індивідуальний підхід, урахування особи винного та обставин справи, що пом'якшують та обтяжують покарання. Так, відповідно до п.З ст.64 КПК у кожній кримінальній справі підлягають доказуванню обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину, а також обставини, що характеризують особу обвинуваченого, пом'якшують та обтяжують покарання.

До обставин, які характеризують особу обвинуваченого, по­м'якшують та обтяжують покарання і підлягають доказуванню, належать такі:

— усі наявні у справі пом'якшуючі та обтяжуючі покарання
обставини. Якщо будь-яка з обставин, що пом'якшує чи обтяжує
покарання, передбачена в статті КК як ознака злочину, що
впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її
при призначенні покарання як таку, що його пом'якшує чи
обтяжує (див. ч.З ст.66 і ч.4 ст.67 КК);

• у разі призначення більш м'якого покарання, ніж пе­
  редбачено законом (див. ст.69 КК), необхідно встановлювати
  сукупність обставин, які б позитивно характеризували винну
  особу до вчинення злочину, а також після цього, що свідчить про
  можливість виправлення особи і перевиховання без реального
  застосування до неї призначеного судом покарання у вигляді
  позбавлення волі (ставлення підсудного до праці, навчання, гро­
  мадського обов'язку, поведінка на виробництві і в побуті, пра­
  цездатність, стан здоров'я, сімейний стан, дані про минулі суди­
  мості);

• обставини, які складають соціально-психологічну харак­
  теристику обвинуваченого;

192

— обставини, що впливають на забезпечення в процесі дока­зування реалізації обвинуваченим своїх законних прав (наявність в обвинуваченого фізичних або психічних вад; володіння рідною мовою, якою ведеться судочинство, тощо).

На окремі обставини, які впливають на призначення особі покарання і підлягають встановленню за п.З ст.64 КПК, може бути вказано у самій нормі Особливої частини КК. Зокрема, у ч.2 ст.201 КК встановлення особи, яка раніше була судима за цей злочин, визнається кваліфікуючою обставиною. У цьому випадку необхідно витребувати завірену у встановленому порядку копію (чи копії) вироку суду, який набув чинності і в якому вста­новлено вчинення особою даного злочину; дані про строк від­бутого покарання; ухвали й постанови суду щодо підстав звіль­нення; дані, які свідчать, що за раніше вчинений злочин особу не було звільнено від кримінальної відповідальності з підстав, встановлених законом, а також що судимість за цей злочин не було погашено або знято (див. ст.32 КК) тощо.

8. Відповідно до п.4 ст.64 КПК в кримінальних справах підлягають доказуванню характер і розмір шкоди, завданої зло­чином, а також розмір витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від цього злочинного діяння. Поняття шкоди в кримінально-процесуальному законодавстві не розкривається. Водночас аналіз окремих норм процесуального закону (див. ст.28, 29, 50 КПК) та юридичних джерел з цього питання дозволяє розглядати (як родові види шкоди) фізичну, моральну і майнову шкоду.

Види шкоди достатньо досліджені в юридичній літературі. Так, фізична шкода визначається фахівцями як сукупність змін, що сталися об'єктивно внаслідок вчинення злочину у стані люди­ни як фізичної істоти. До складових фізичної шкоди належать: тілесні ушкодження, розлад здоров'я, фізичні страждання, біль.

Якщо відшкодування фізичної шкоди певним чином утруд­нено, то відшкодування витрат на лікування можна визнати компенсаційною формою відшкодування фізичної шкоди, яка піддається обрахуванню. Це питання може стати предметом ци­вільного позову у кримінальній справі (див. ст.28, 29 КПК). Враховуючи роз'яснення Пленуму Верховного Суду України (див.: постанову Пленуму Верховного Суду України "Про деякі пи­тання, що виникли в практиці застосування судами України норм кримінально-процесуального законодавства, якими передба­чені права потерпілих від злочинів" № 8 від 22 грудня 1978 р.; постанову Пленуму Верховного Суду України "Про відшкоду­вання витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат" МИ від 7 липня 1995 р. (із змінами та доповненнями), суб'єктом права на відшкодування шкоди у справах даного виду можуть бути самі потерпілі, а також прокурор відповідно до ч.2 ст.29 КПК. Згідно із ч.5 ст.49 КПК у справах про злочини, внаслідок яких сталася смерть потерпілого, право на відшкодування шкоди мають також його близькі родичі, які в установленому законом порядку повинні визнаватися потерпілими. До таких осіб п.11 ст.32 КПК від­носить батьків, дружину, дітей, рідних братів і сестер, діда, бабу, онуків.

7 2-^45 193

Майнова шкода в цивільному праві поділяється на "пози­тивну" шкоду в майні і нестримані доходи, тобто на відшко­дування витрат кредитора та за нестримані доходи (упущену вигоду), котрі особа могла б отримати, коли б боржник виконав свої обов'язки, або "юридична можливість шкоди". Тому за відповідних ознак підлягає дослідженню майнова шкода, яка визначається процесуалістами як зменшення, пошкодження або знищення захищеного правом блага, що призвело до негативних майнових наслідків.

Визначення поняття моральної шкоди дається у багатьох нормативних актах. Зокрема, в п.З постанови Пленуму Верхов­ного Суду України "Про судову практику в справах про відшко­дування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31 березня 1995 р. зазначається: "Під моральною шкодою слід розуміти втра­ти немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб". Серед основних обставин, що впливають на розмір ком­пенсації, Пленум визначає: характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, істотність виму­шених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації (останнє залежить від характеру діяльності потерпілого, його посади та ін.).

На досудовому і судовому слідстві існують особливості щодо доказування моральної шкоди. Зокрема, на досудовому слідстві про доказування моральної шкоди можна вести мову в тих випадках, коли у процесі з'являється процесуальна фігура потер­пілого, яким заявлений цивільний позов щодо відшкодування моральної шкоди (див. спг.49, 28 КПК). При цьому підлягає доказуванню лише сам факт заподіяння моральної шкоди, тобто наявність її фактичних наслідків — характеру й тяжкості погір­шенні стану здоров'я, тривалості страждань тощо. Визначення конкретного розміру грошової компенсації за моральну шкоду, як це передбачено ст.440¹ Цивільного кодексу України, покладене лише на судові органи, а тому знаходиться за межами дока­зування на досудовому слідстві.

У злочинах з формальним складом шкода є лише факуль­тативним (необов'язковим) елементом предмета доказування. Для даного виду злочинів злочинний результат презюмується, тому для їх кваліфікації достатньо встановити лише вказане в законі діяння. Але дана презумпція стосується не всіх злочинів з формальним складом. Зокрема, встановлення шкоди вимагається, якщо злочин фактично закінчується настанням шкідливих на­слідків, що знаходяться за межами складу, але передбачені законом як обставини, котрі впливають на визначення міри відповідальності, або настанням таких наслідків у вигляді май­нової чи моральної шкоди, які належить відшкодовувати потер­пілому (цивільному позивачу).

Питання про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого повинно вирішуватись згідно з Порядком обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров'я на стаціо­нарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зара­хування стягнених із винних осіб коштів до відповідного бюд-

194

жету і їх використання, затвердженого постановою Кабінету Мі­ністрів України від 16 липня 1993 р. Як передбачено цим Порядком, сума коштів, що підлягає відшкодуванню, визнача­ється стаціонарним закладом охорони здоров'я, в якому перебу­вав на лікуванні потерпілий, з урахуванням кількості ліжко-днів, проведених ним у стаціонарі, та щоденної вартості його ліку­вання. Строк і обґрунтованість перебування потерпілого від зло­чину на стаціонарному лікуванні визначаються на підставі даних закладу, де він перебував на лікуванні. Документом, яким по­винні бути підтверджені вказані факти, повинна бути витребу­вана слідством і приєднана до справи довідка-розрахунок бухгал­терії цього закладу із записом про вартість одного ліжко-дня та загальну суму фактичних витрат на лікування потерпілого.

Порядком передбачається також, що витрати, пов'язані з наданням медичних послуг не стаціонарними закладами охорони здоров'я (наприклад, пов'язані з наданням швидкої допомоги, амбулаторним лікуванням та ін.), не відшкодовуються.

Якщо потерпілий на час закінчення досудового слідства про­довжує лікування, то суму витрат доцільно визначати на день складання обвинувального висновку з урахуванням необхідних реабілітаційних заходів. Загальною необхідною умовою для ви­значення характеру й розміру будь-якого виду шкоди від зло­чину, а також для визначення розміру витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого є встановлення причинно-наслідкового зв'язку між вчиненням злочину та на­станням шкоди чи перебуванням потерпілого на стаціонарному лікуванні.

Отже, у загальному вигляді доказування характеру й розміру шкоди, завданої злочином, а також розміру витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від зло­чинного діяння, вимагає встановлення таких типових обставин:

• наявності факту завдання моральної шкоди потерпілому;

• виду і розміру майнової шкоди;

• фізичної шкоди, а також розміру витрат на стаціонарне
  лікування потерпілого та причинного зв'язку цих видів шкоди зі
  злочинними діями;

• оцінки у грошовому виразі витрат закладу охорони здо­
  ров'я на стаціонарне лікування, протезування, відновлення здо­
  ров'я потерпілого, а в разі його смерті — на поховання й
  виплати з підтримання матеріального добробуту і виховання
  непрацездатних членів сім'ї потерпілого та його неповнолітніх
  дітей, а також призначених потерпілому внаслідок утрати чи
  зменшення працездатності грошових виплат.

9. Важливим елементом предмета доказування є встанов­лення причин та умов, які сприяли вчиненню злочину. Причини і умови, які сприяли злочину, згідно зі ст.23—23² КПК мають кримінально-процесуальне значення і становлять групу неперед­бачених кримінальним законом, конкретних і безпосередніх при­чин та умов злочину. Дані обставини існують об'єктивно, не­залежно від вчинення злочину, їх встановлення є підставою для винесення слідчим мотивованого подання про вжиття заходів щодо усунення цих причин і умов (див. ст.23¹ КПК).

195

Враховуючи попереджувально-профілактичне значення діяль­ності суб'єкта доказування по встановленню причин і умов, для вирішення такого завдання доцільно дотримуватись криміноло­гічної класифікації.

З огляду на загальну класифікацію, причини вчинення зло­чину доцільно розглядати як сукупність таких взаємодіючих обставин:

• антисуспільні (антисоціальні) погляди (властивості) зло­
  чинця, які створили умови для виникнення в його свідомості
  мотивації вчинення злочину;

• зовнішні обставини, які сформували ці погляди;

• конкретні життєві ситуації, які у взаємодії з життєвими
  принципами особи викликали вчинення нею злочину;

• умови, які полегшили вчинення злочину.

Про виявлення причин і умов, які сприяли вчиненню зло­чину, як складовий елемент предмета доказування див. ст.23 КПК і коментар до неї.

Стаття 65. Докази

Доказами в кримінальній справі є всякі фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються: показаннями свідка, показан­нями потерпілого, показаннями підозрюваного, показан­нями обвинуваченого, висновком експерта, речовими дока­зами, протоколами слідчих і судових дій, протоколами з відповідними додатками, складеними уповноваженими ор­ганами за результатами оперативно-розшукових заходів, та іншими документами.

* * *

1. Сучасна методологія доказування в кримінальному процесі
не допускає прийняття процесуальних рішень "на віру", або без
належного фактичного та логічного обґрунтування. Своєрідними
аргументами в кримінально-процесуальному доказуванні, що ха­
рактеризують етап опосередкованого пізнання у кримінальному
процесі, виступають лише докази. Використання для вирішення
завдань доказування усіх інших матеріалів є неправомірним.

2. Поняття доказу в кримінальному процесі визначається
більшістю вчених як органічна єдність фактичних даних та їх
процесуальних джерел, що має для усіх суб'єктів кримінального
процесу єдине правове значення для встановлення обставин пред­
мета доказування (див. ст.64, 23 КПК). Причому фактичні дані
характеризують змістовний бік доказу, у той час як їх проце-

196

суальне джерело характеризує доказ із боку кримінально-про­цесуальної форми.

3. Під "фактичними даними" розуміють не самі факти об'єк­
тивної дійсності, які "приєднати" до справи неможливо, а відо­
мості про них. Власне кажучи, фактами для суб'єкта дока­
зування стають тільки ті події та явища об'єктивної дійсності,
які він сам виділив за їх зв'язок із вчиненим злочином, і вони
здатні підтверджувати або спростовувати обставини предмета до­
казування тощо.

4. У ч.2 ст.65 наводиться перелік процесуальних джерел,
   який не може бути зміненим. Треба відрізняти поняття "джерело
   фактичних даних" та "джерело доказів", які не завжди співпа­
   дають і можуть мати різні правові наслідки. Зокрема, фактичні
   дані, отримані із джерел, що не передбачені ч.2 ст.65 КПК, не
   можуть бути використані у доказуванні як докази. Вони потен­
   ційно матимуть лише орієнтовне значення для проведення відпо­
   відних слідчих дій з метою формування доказів.

5. Треба також чітко розрізняти докази як відомості про
   факти, обставини та їх процесуальні джерела, оскільки в окре­
   мих нормах КПК, коли мова йде про обов'язок суб'єктів дока­
   зування обґрунтовувати певні процесуальні рішення (див. ч.2
   ст.223 КПК, ч.І ст.334 КПК та ін.), використовується загальне
   поняття доказу. Пленум Верховного Суду України вказав як на
   недолік, що замість аналізу всіх фактичних даних, які містяться
   в показаннях потерпілих, свідків та в інших джерелах доказів,
   суди посилаються лише на прізвища свідка, потерпілого або
   назву проведеної експертизи тощо (див. постанову Пленуму Вер­
   ховного Суду України "Про виконання судами України законо­
   давства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань
   судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку"
   № 5 від 29 червня 1990 р. (із змінами).

Принципово важливим є також правило щодо доказів, які формуються в ході кримінально-процесуальної діяльності. Цим забезпечується максимальна надійність результатів доказування. Протоколи з відповідними додатками, складені уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів, які у ч.2 ст.65 КПК визнані доказами, слід розглядати як виключення з цього правила, що не має абсолютного характеру. Протоколи проведення оперативно-розшукових заходів з відповідними до­датками можуть бути використані для отримання доказів лише в тих випадках, коли будуть відомі джерело і способи отримання фактичних даних, що становитимуть зміст доказів. У іншому разі протоколи оперативно-розшукових заходів є лише підставами для проведення слідчих дій з метою отримання доказів.

6. Хоча усі докази мають однакову юридичну силу для вирішення завдань доказування, вони різні за своїм походжен­ням, структурою і функціями в ході доказування. В залежності від цих особливих рис у теорії доказів існує науково обґрун­тована система класифікації доказів. Так, докази поділяють на види (показання свідків, показання потерпілого, показання підо­зрюваного, висновок експерта тощо). Класифікація доказів за видами відбувається на підставі специфічних та найбільш сут­тєвих особливостей їх форми і змісту, що визначає й особливий

197

процесуальний режим формування та використання доказів да­ного виду у кримінальному процесі.

Крім цього, докази традиційно поділяють на прямі та не­прямі (побічні); обвинувальні і виправдувальні; первинні та по­хідні; особисті і речові. Підставою для поділу доказів на прямі та непрямі (побічні) є характер їх відношення до обставини, яка підлягає доказуванню. Прямим є доказ, який прямо і безпосе­редньо встановлює наявність чи відсутність обставини, що дока­зується. Непрямим (побічним) є доказ, який спочатку обґрун­товує наявність чи відсутність проміжного (доказового) факту, а через нього — наявність чи відсутність шуканої обставини пред­мета доказування. До непрямих (побічних) доказів відносять також "негативні обставини", які визначають як реальні явища, котрі спостерігаються в ході слідчих дій як такі, що не узго­джуються з встановленими фактичними даними про конкретну подію. Використання непрямих (побічних) доказів вимагає від суб'єкта доказування достатньо високого рівня професійної під­готовки. Існує правило, згідно з яким один непрямий (побічний) доказ не може бути покладений в обґрунтування процесуального рішення. Необхідно сформувати систему непрямих доказів, в якій би кожний непрямий доказ був нібито ланкою нерозривного ланцюга. Бажано також, щоб непрямі докази належали до різних видів доказів.

Критерієм поділу доказів на обвинувальні та виправдувальні є відношення змісту доказу до підозри та обвинувачення. У цьо­му зв'язку обвинувальними визнаються докази, що встановлюють наявність суспільне небезпечного діяння, вчинення його певною особою, вину даної особи, а також обставини, які обтяжують покарання (див. ст.67 КК). Виправдувальні докази, навпаки, складають основу рішення щодо відсутності суспільне небезпеч­ного діяння, невинуватості особи, або наявності обставин, що пом'якшують покарання (див. ст.66 КК).

Підставою розподілу доказів на первинні та похідні є наяв­ність чи відсутність проміжних джерел фактичних даних (змісту доказу). Первинними у цьому відношенні будуть докази, отри­мані з першоджерела (наприклад, показання свідка-очевидця), а похідними — з другого чи наступного джерела (скажімо, пока­зання свідка щодо фактів, які стали відомі йому зі слів іншої особи, так званого "свідка за слухом").

Підставою поділу доказів на особисті та речові є різні види фактичних даних, механізму їх формування та використання. Особисті докази виходять від людини (показання, різні доку­менти, у тому числі процесуальні, висновок експерта). Речові докази (більш докладно див. ст.78 КПК) — це предмети мате­ріального світу, фрагменти речової обстановки (знаряддя злочину, предмети зі слідами злочину тощо).

7. Критерії правових ознак доказів (належність, допусти­мість, достовірність, достатність) в законі не визначені, і'х тлума­чення наводиться в теорії доказового права. Так, належністю доказу визначається придатність фактичних даних, що містяться в доказі, для встановлення наявності чи відсутності обставин предмета доказування у конкретній кримінальній справі, пере-

198

т

вірки обґрунтування висунутих версій, виявлення нових необхід­них доказів.

Допустимість означає отримання фактичних даних:

• належним суб'єктом, який правомочний проводити проце­
  суальні дії для отримання доказів;

• з установленого кримінально-процесуальним законом дже­
  рела;

• встановленим законом способом та порядком збирання до­
  казів.

Статтябб. Збирання і подання доказів

Особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор і суд в справах, які перебувають в їх провадженні, вправі викликати в порядку, встановленому цим Кодексом, будь-яких осіб як свідків і як потерпілих для допиту або як експертів для дачі висновків; вимагати від підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян пред'яв­лення предметів і документів, які можуть встановити не­обхідні в справі фактичні дані; вимагати проведення ре­візій; вимагати від банків інформацію, яка містить банків­ську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб у по­рядку та обсязі, встановлених Законом України "Про банки і банківську діяльність". Виконання цих вимог є обов'язковим для всіх громадян, підприємств, установ і організацій.

Докази можуть бути подані підозрюваним, обвинува­ченим, його захисником, обвинувачем, потерпілим, цивіль­ним позивачем, цивільним відповідачем і їх представни­ками, а також будь-якими громадянами, підприємствами, установами і організаціями.

У передбачених законом випадках особа, яка прово­дить дізнання, слідчий, прокурор і суд в справах, які перебувають в їх провадженні, вправі доручити підрозді­лам, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, про­вести оперативно-розшукові заходи чи використати засоби для отримання фактичних даних, які можуть бути дока­зами у кримінальній справі.

* * *

1. Кримінально-процесуальне доказування традиційно розгля­дають як практичну діяльність уповноважених законом суб'єктів, яка відбувається в особливій процесуальній формі, шляхом зби­рання, перевірки та оцінки доказів.

Отже, збирання доказів є одним з органічно зв'язаних еле­ментів доказування. Структуру збирання доказів у процесуальних джерелах розглядають як врегульовану КПК діяльність уповно-

199

важених суб'єктів по виявленню й фіксації у процесуальних документах і додатках до них матеріальних та ідеальних слідів злочину або інших фактичних даних, що мають доказове зна­чення.

Процесуальне закріплення фактичних даних є необхідним елементом будь-якої слідчої дії, що проводиться з метою зби­рання чи перевірки доказів. Без процесуальної фіксації (закріп­лення) пізнаних фактичних даних, а також дій з їх виявлення неможливо сформувати судовий доказ. Отримана суб'єктом до­казування інформація у вигляді матеріальних або ідеальних обра­зів може бути використана в доказуванні лише після приведення її у встановлену законом форму. Тому фіксація доказової інфор­мації є обов'язковим елементом процесу збирання доказів і скла­дається із системи дій по процесуальному закріпленню фак­тичних даних, що мають значення для правильного вирішення справи.

Слід також визнати слушною думку вчених щодо умовності застосування терміну "збирання доказів". Готових доказів у при­роді не існує, тому суб'єкт доказування у ході провадження слідчих дій, відшукуючи інформацію (сліди злочину), що відно­ситься до справи, і фіксуючи її у процесуальних актах, швидше формує докази.

Необхідним елементом збирання доказів є також правозабез-печувальні заходи, тобто наділені правовою формою дії, за допо­могою яких орган дізнання, слідчий, прокурор і суд забезпечують можливість реалізації прав, наданих кримінально-процесуальним законом громадянам та особам, що беруть участь у збиранні доказів. Відтак, збирання доказів було б точніше визначати як формування доказів, що складається з виконання органами досу-дового розслідування й судом пошукових, пізнавальних, посвід-чувальних та правозабезпечувальних заходів.

2. Система способів збирання доказів, що узагальнена для певних груп слідчих (судових) дій, закріплена у ст.66 КПК і передбачає наступні дії:

• по виклику і допиту будь-якої особи (свідка, потерпілого,
  підозрюваного, обвинуваченого, допит на очній ставці, складання
  протоколу у встановленому законом порядку);

• по безпосередньому виявленню обставин предмета дока­
  зування, фактичних даних, що мають доказове значення (про­
  вадження у встановленому законом порядку огляду, освідування,
  виїмки, обшуку, затримання, пред'явлення для впізнання, відтво­
  рення обстановки та обставин події, їх процесуального оформ­
  лення);

• по призначенню експертизи і отриманню висновку експер­
  та (винесення постанови про призначення експертизи і ознайом­
  лення з нею обвинуваченого; роз'яснення прав обвинуваченому,
  прав та обов'язків експерту; отримання зразків для порівняль­
  ного дослідження; вивчення висновку експерта, допит експерта
  та ін.);

• вимогу до підприємств, установ, організацій, службових
  осіб і громадян пред'явлення предметів і документів, у тому
  числі проведення ревізій (повідомлення в усній або письмовій

200

формі, розгляд отриманих документів або предметів, їх проце­суальне оформлення та приєднання до справи);

— по представленню предметів і документів учасниками
процесу, громадянами, установами, підприємствами і організація­
ми (отримання даних щодо наданого предмета, документа, їх
огляд та процесуальне оформлення). Зауважимо, що викорис­
тання у тексті ст.66 КПК терміну "подання доказів" слід вважати
умовним, оскільки докази формуються у ході кримінально-про­
цесуальної діяльності;

— слідчий, прокурор і суд, у справах, які перебувають у їх
провадженні, вправі доручити підрозділам, що здійснюють опера-
тивно-розшукову діяльність, провести відповідні оперативно-роз-
шукові заходи, результати яких за певних умов можуть бути до­
казами у кримінальній справі.

Важливого значення при складанні оперативним працівни­ком протоколів із відповідними додатками, які згідно з ч.2 ст.65 КПК є видом доказів, набуває розуміння фіксації не тільки як закріплення у певній процедурній формі самих результатів пі­знання фактичних даних, але й конкретних дій з їх виявлення. Тобто, у протоколі повинні знайти відображення підстави прове­дення і характер вказаних дій; умови і порядок їх проведення; засоби і способи, що застосовувались для виявлення й закріп­лення фактичних даних, які мають значення для вирішення питання щодо допустимості доказів, тощо.

Визначені у ст.66 КПК способи отримання доказів не підля­гають поширювальному тлумаченню. Використання як доказів результатів усіх інших дій слід визнати недопустимим у криміналь­ному процесі. Це, зокрема, стосується використання так званих "нетрадиційних методів" отримання доказів, тобто таких, що не відповідають критеріям наукової достовірності, не є загальновідо­мими, не отримали закріплення у нормах КПК, а тому не мають і юридичної сили (застосування поліграфа, допит під гіпнозом, використання екстрасенсорних здібностей людини тощо). Останні за необхідності можуть розглядатись лише як непроцесуальний (тактичний) варіант для пошуку джерел фактичних даних, які матимуть доказове значення за умови чіткого виконання вимог ч.З ст.22 КПК.

3. Серед способів збирання доказів слідчі та судові дії мають найбільшу питому вагу. Слідчі дії із збирання і перевірки дока­зів — це частина процесуальних дій, які відбуваються у повній відповідності до вимог кримінально-процесуального закону, у кримінальній справі, що перебуває в провадженні органу діз­нання, слідчого, прокурора і суду; вони спрямовані на збирання та перевірку доказів, а також встановлення обставин, що мають значення для даної кримінальної справи.

Як вбачається з аналізу чинного законодавства, до системи слідчих і судових дій відносяться: затримання і допит підозрю­ваного (обвинуваченого) (див. ст.106, 107, 115, 434 КПК); допит свідка (див. ст.167—170, 303, 304, 307 КПК), потерпілого (див. ст.171, 308 КПК), обвинуваченого (див. ст.143, 438 КПК), допит підсудного (див. ст.ЗОО КПК), експерта (див. спг.201, 311 КПК); очна ставка (див. сгп.172, 173, 304 КПК); пред'явлення особи для впізнання (див. стп.174, 175, 309 КПК); обшук, виїмка

201

(див. ст.177—188 КПК); проведення огляду (див. ст.190, 191, ч.І ст.192, ст.195, 313—315 КПК); ексгумація трупа (див. ч.2 ст.192 КПК); проведення освідування (див. ст.193, 195 КПК); відтворення обстановки і обставин події (див. ст.194, 195 КПК); призначення експертизи (див. спг.196—203, 310, 312 КПК); на­кладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з ка­налів зв'язку (див. стп.187 КПК).

Правова регламентація слідчих дій передбачає систему пра­вил поведінки суб'єкта доказування та інших учасників процесу при збиранні й перевірці доказів.

Вказані правила можна поділити на чотири групи:

• умови (підстави), за яких можливо проведення тієї чи
  іншої слідчої дії;

• правила, що регламентують поведінку учасників слідчої
  дії (коло осіб-учасників; гарантії прав та законних інтересів
  учасників слідчої дії; сутність пізнавально-пошукових операцій
  та умови, що забезпечують їх ефективність);

• заходи процесуального примусу, застосування яких є
  можливим для того, щоб примусити учасників слідчих дій до
  виконання покладених на них обов'язків;

• правила посвідчення й фіксації результатів та ходу слід­
  чих дій в процесуальних актах.

Посвідчення і фіксація не є тотожними поняттями. Фіксація доказової інформації у встановленій процесуальній формі перед­бачає складання слідчим (дізнавачем) протоколів слідчих дій (див. стп.85 КПК), постанов про приєднання до справи предметів і документів (див. стп.130 КПК), застосування стенографії, фото-і кінозйомки, звуко- і відеозапису, виготовлення планів, схем, зліпків та відбитків слідів (див. ч.4 стп.85, ст.85¹, 85*, ч.б ст.114 КПК). Під посвідчувальним процесом розуміються заходи, що спеціально застосовуються слідчим (дізнавачем) та іншими учас­никами процесу для підтвердження факту, змісту й результатів дій, дійсності матеріальних об'єктів, цілісності упакувань, від­сутності доступу в приміщення чи сховище та ін. з метою спро­щення і надійності доказування посвідчених даних у ході на­ступного розслідування і судового розгляду справи (накладення пломб, печаток; нумерування матеріальних носіїв інформації; посвідчення ходу і результатів слідчих дій підписами слідчого і понятих тощо).

З питанням фіксації результатів проведення слідчих дій пов'язана проблема так званої "об'єктивізації" доказування і похідна від неї — регламентація використання в доказуванні науково-технічних засобів. У юридичній літературі під об'єкти­візацією розуміється діяльність учасників досудового розсліду­вання, спрямована на встановлення і закріплення фактичних даних за допомогою засобів, на які суттєво не впливають суб'єк­тивні фактори. Особливо важливим вбачається застосовувати в доказуванні такі способи збирання доказів, які б додатково до показань живих осіб (значення яких не слід недооцінювати) забезпечували введення у процес об'єктивної інформації, що не піддається суб'єктивним викривленням.

202

Особливого значення набуває додержання умов проведення об'єктивізації доказування, які у загальному вигляді можна ви­значити таким чином:

• своєчасне проведення слідчих дій;

• знання й уміння слідчих застосовувати техніко-криміна-
  лістичні засоби і методи;

— широке залучення до проведення слідчих дій спеціалістів.
Не можна не погодитися з думкою численних фахівців щодо

необхідності закріплення в КПК спеціальної норми, яка б рег­ламентувала застосування науково-технічних засобів для вирі­шення завдань кримінального судочинства.

Використання будь-яких техніко-криміналістичних засобів і методів у кримінальному судочинстві повинно задовольняти такі загальні умови:

• дотримання морально-етичних засад (безпека для здоров'я
  особи, щодо якої здійснюється дослідження; у необхідних випад­
  ках — добровільна згода особи на проведення такого дослід­
  ження; відповідність морально-етичним нормам суспільства);

• дотримання пізнавальних закономірностей (науково обгун-
  тована можливість і практична результативність випробування;
  можливість отримання об'єктивних, достовірних, таких, що мож­
  на перевірити, результатів);

— дотримання організаційно-правових умов (чітка законо­
давча регламентація порядку їх застосування, фіксації отриманих
результатів, прав та обов'язків осіб-учасників та правових на­
слідків; застосовування цих засобів і тлумачення отриманих ре­
зультатів тільки компетентними фахівцями, спеціально на те
уповноваженими, тощо).

За процесуальною формою слідчі дії можна класифікувати на такі, що проводяться:

• до порушення кримінальної справи (в окремих випадках —
  огляд), після порушення (усі інші);

• за постановою слідчого або без неї (допити, огляди, відтво­
  рення обстановки й обставин події, пред'явлення для впізнання і,
  як правило, затримання підозрюваного, а також, як виняток із
  загального правила, обшук особи (див. ч.2 спг.184 КПК);

• з дозволу суду (накладення арешту на кореспонденцію,
  проведення її огляду та виїмки в поштово-телеграфній установі,
  зняття інформації з каналів зв'язку; проведення огляду, обшуку
  чи примусової виїмки у житлі чи в іншому володінні особи;
  проведення судово-медичної або судово-психіатричної експертизи,
  якщо виникає необхідність тривалого спостереження за обвину­
  ваченим або дослідження його) або без нього;

• за санкцією прокурора (обшук, за винятком житла чи
  іншого володіння особи, ч.З ст.177 КПК; виїмка документів, що
  становлять державну таємницю, ч.З ст.178 КПК), за затвер­
  дженням прокурора (ексгумація трупа, ч.2 ст.192 КПК), у при­
  сутності прокурора (за згодою дипломатичного представника — у
  разі проведення обшуку та виїмки у приміщеннях, що їх зай­
  мають дипломатичні представники, а також в приміщеннях, де
  проживають члени дипломатичних представників та їхні сім'ї,

203

які користуються правом дипломатичної недоторканності, ст.182 КПК) або без участі прокурора;

— за участю понятих (див. ст.127 КПК) і без них.

Підстави для проведення певних слідчих дій закон пов'язує лише з матеріалами кримінальної справи, тобто вимагає їх про­цесуального характеру (очна ставка, проведення експертизи, від­творення обстановки і обставин події). Для іншої групи слідчих дій як підстава допускається й не процесуальна інформація (наприклад, допит свідка, проведення обшуку, освідування мо­жуть проводитись за результатами оперативно-розшукових захо­дів). У цьому випадку важливо підкреслити, що застосування тактичних прийомів проведення слідчих дій та використання результатів оперативно-розшукових заходів, які інколи називають непроцесуальними способами збирання і перевірки доказів, не утворюють змісту доказування, а лише мають по відношенню до нього забезпечувальний характер.

4. Загальний для роду слідчих дій спосіб збирання доказів не виключає, а, навпаки, передбачає наявність особливостей для кожного виду самостійної слідчої дії. Кожна слідча дія у свою чергу утворює систему дій, засобів і прийомів для виявлення і збереження доказів кожного виду. Тобто найбільш загальні ме­тоди наукового пізнання (спостереження, порівняння, експери­мент тощо) опосередковуються в якісно самостійні кримінально-процесуальні методи пізнання. Тому обрання певного виду слідчої дії повинно відповідати характеру джерела доказів та методам наукового пізнання, які передбачається застосувати для отри­мання відповідних фактичних даних. Причому для ефективного вирішення завдань кримінального судочинства та урахування закономірностей пізнання в кримінальному процесі закон дифе­ренціює способи збирання доказів, встановлюючи при цьому певну послідовність слідчих дій (наприклад, проведення очної ставки лише після отримання показань її учасників; установ­лення віку підозрюваного або обвинуваченого лише шляхом про­ведення експертизи тощо), а також мету і завдання кожної самостійної слідчої дії, порядок її проведення, процесуального оформлення, коло учасників.

Аналіз кримінально-процесуального законодавства свідчить, що метою слідчих дій є не тільки збирання (формування) до­казів. Зокрема, треба мати на увазі, що збирання доказів об'єк­тивно пов'язане із їх перевіркою, що створює передумови для розширення пізнання в кримінальній справі та основу наступної оцінки доказів. Різниця між цими складовими доказування (зби­ранням та перевіркою доказів) полягає в тому, що перевірка здійснюється як за допомогою практичних (судових і слідчих) дій, так і логічним шляхом. Збирання ж доказів відбувається здебільшого під час практичних дій. Перевірка доказів відбу­вається уже в процесі формування їх при проведенні відповідної слідчої дії. Тому перевірку доказів не можна розуміти таким чином, що спочатку їх треба зібрати, а потім перевірити. Даний підхід не відповідає дійсності і спотворює реальний процес піз­нання в кримінальній справі, оскільки докази перевіряються протягом усього часу їх збирання.

204

У ході слідчих дій можуть бути отримані й інші результати, безпосередньо не зв'язані з отриманням нових доказів або їх перевіркою. Наприклад, у ході обшуку (див. ст.186 КПК) може відбуватись пошук і вилучення цінностей і майна обвинуваченого або підозрюваного з метою забезпечення цивільного позову або можливої конфіскації майна. У той же час можуть бути вилучені предмети і документи, заборонені законом для обігу незалежно від їх відношення до справи. При провадженні слідчих дій суб'єкт доказування також нерідко стикається із протидією з боку окремих заінтересованих осіб: з опором при вилученні предметів, із спробою їх приховати або знищити, вплинути на позицію слідчого, свідка чи іншого обвинуваченого тощо. Спосте­реження цих фактів є побічним (неспланованим) результатом слідчої дії. Водночас слід мати на увазі, що подібні факти можуть мати доказове значення, а тому вони повинні обов'язково фіксуватись у протоколах слідчих дій.

Отже, мету слідчих дій доцільно визначати через збирання (формування) та перевірку доказів, а також встановлення обста­вин, що мають значення для розслідування кримінальної справи.

Сукупність вимог щодо допустимих джерел доказів, мети слідчої дії, належності до предмета доказування певного об'єму і характеру відомостей, які необхідно отримати як достатню під­ставу для логічного висновку про можливість досягнення мети, складають специфічну програму прийняття суб'єктом доказуван­ня самостійного рішення щодо обрання найбільш ефективної слідчої дії й науково-технічних засобів, що за своїми цілями та механізмом проведення найбільш придатні для максимально пов­ного і достовірного отримання потрібної інформації.

Суб'єкт доказування самостійно обирає види слідчих дій, планує та організовує розслідування. Водночас в окремих випад­ках вказівки слідчому щодо проведення слідчих дій можуть давати прокурор (див. ч.І, 2 ст.114 КПК) або начальник слідчого відділу (див. ст.114¹ КПК). Суттєвим фактором обрання виду та черговості проведення відповідних слідчих дій є визначення їх невідкладності, їх нормативне закріплення не є можливим. При визначенні першочергових слідчих дій необхідно враховувати положення методики розслідування у даній категорії криміналь­них справ, характер наявної інформації, динамічний розвиток слідчої ситуації у конкретній кримінальній справі тощо.

Зокрема, у першу чергу необхідно проводити слідчі дії, спрямовані:

• на фіксацію фактичних даних, які перебувають під загро­
  зою зникнення (допит тяжкопораненого, особи похилого віку,
  пасажира на шляху переміщення, огляд місця події тощо);

• на попередження спроб приховати, знищити або викриви­
  ти відомості, що мають доказове значення (негайний обшук у
  житлі підозрюваного, обвинуваченого, співучасників; виїмка ори­
  гіналів бухгалтерських документів тощо);

• на отримання доказів, що можуть мати більш повний та
  достовірний характер відомостей щодо шуканих обставин (допит
  осіб-очевидців та ін.);

205

— а також слідчі дії, проведення яких пов язане із трива­лістю у часі (складні експертизи, ревізії, виконання окремих до­ручень та клопотань щодо міжнародно-правової допомоги тощо).

Статтяб?. Оцінка доказів

Суд, прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнан­ня, оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази для суду, прокурора, слідчого і особи, яка провадить дізнання, не мають наперед встановленої сили.

1. У теорії кримінального процесу та на практиці сформу­
валось стійке розуміння поняття оцінки доказів як розумової,
логічної діяльності, що приводить до таких правових ознак
доказів, як допустимість, належність, достовірність та достатність
кожного окремого доказу та їх сукупності для формулювання
висновків, рішень у справі (про поняття правових ознак доказів
див. коментар до ст.65 КПК).

Оцінка джерела доказів з точки зору повноти відомостей, які в ньому містяться, здійснюється шляхом зіставлення відомостей, що відносяться до однієї і тієї ж обставини, із відповідним змістом аналогічного джерела доказів (наприклад, показань обви­нуваченого, що одержані у різний час або під час проведення різних слідчих дій: допиту, очної ставки тощо).

2. Оцінка доказів тісно переплітається з їх перевіркою. У науці
кримінального процесу є загальновизнаним положення, що логіч­
ний етап перевірки доказів починається з їх аналізу й синтезу.
Аналіз проводиться шляхом умовного роз'єднання змісту й дже­
рела. Аналізуючи зміст доказу, суб'єкт доказування більш гли­
боко пізнає його узгодженість чи неузгодженість з іншими до­
казами і таким чином збільшує своє уявлення про обставини
події, що досліджується, або доходить необхідності отримати нові
докази. Самостійний аналіз джерела доказу надає можливість
виявити його особливості, які дозволяють вести мову про об'єк­
тивність і правдивість джерела. Зокрема, на показання свідка
можуть впливати його вік, професія, стан здоров'я і органів
відчуття, обставини сприйняття подій та явищ, соціальні ознаки,
зумовлені рівнем інтелекту, службовим і сімейним статусом тощо.
Аналіз доказів передбачає і їх синтез, тобто перевірку в су­
купності. Такий підхід до перевірки доказів дає можливість ана­
лізувати їх з точки зору суперечливості або достовірності, повноти
чи неповноти, логічного зв'язку або відсутності такого тощо.

Слідчий, наприклад, при отриманні якогось окремого доказу піддає його перевірці, збирає при цьому нові докази. Потім він оцінює зібрану сукупність доказів, порівнює їх між собою. Якщо

206

отриманий доказ буде підтверджений недостатньо або певні про­тиріччя не будуть усунуті, виникає необхідність отримати нові докази. Таким чином, оцінка доказів існує не тільки на заключ­ному етапі доказування при дослідженні всієї сукупності зібра­них і перевірених доказів. Вона існує і стосовно обмежених сукупностей доказів, наприклад при затриманні підозрюваного, обранні запобіжного заходу, притягненні як обвинуваченого, ви­знанні потерпілим, цивільним позивачем, відповідачем, у разі зупинення, об'єднання та виділення кримінальних справ — тобто протягом всього процесу доказування. Саме в результаті такої оцінки слідчий отримує нове похідне знання про те, наприклад, що обвинувачений (підозрюваний) у справі може переховуватися від слідства та суду, перешкоджати встановленню істини у кри­мінальній справі або займеться злочинною діяльністю. Таке знан­ня стає підґрунтям для вибору виду запобіжного заходу і спрямо­ване, зокрема, на забезпечення ефективного процесу доказування в цілому. І навпаки, допущені при такій оцінці помилки слідчого перешкоджають розвитку і завершенню доказування у криміналь­ній справі.

Перевірку не можна ототожнювати з оцінкою доказів, тому що оцінку становить суто розумовий (логічний) процес, а поєднання цього процесу з практичними діями складає перевірку доказів. До того ж у першому випадку досліджуються один чи кілька доказів, переважно з метою встановлення їх змісту та допусти­мості; а в іншому — тільки зміст усіх зібраних і перевірених доказів, а також кожного доказу окремо, зв'язки і відносини між ними, обставини, котрі ними встановлюються. Наприклад, якщо достовірність доказів повною мірою може бути не встановлена через обмежену кількість доказів і заслуговує на оцінку з ура­хуванням повної сукупності доказів у справі, то належність і допустимість можуть бути встановлені вже на етапі збирання і перевірки доказів.

3. У коментованій статті закріплено засаду вільної оцінки доказів. Серед головних умов вільної оцінки доказів, яка носить обов'язковий характер для усіх суб'єктів оцінки, що ведуть процес, законодавець у ст.67 КПК називає такі:

• необхідність формування внутрішнього переконання;

• необхідність всебічного, повного і об'єктивного розгляду
  всіх обставин справи в їх сукупності;

• необхідність керуватись законом;

• ніякі докази не мають для суб'єкта оцінки наперед вста­
  новленої сили.

Внутрішнє переконання доцільно розглядати як мету (резуль­тат) оцінки доказів у разі прийняття будь-якого процесуального рішення. Внутрішнє переконання — це такий стан свідомості суб'єкта оцінки, коли він вважає, що зібрані й перевірені у справі докази є достатніми для вирішення питання щодо наяв­ності чи відсутності обставин, які входять до предмета доказу­вання, або інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, і впевнений у правильності свого висновку та готовий до практичних дій у відповідності з отриманими знаннями.

207

Закономірна присутність психологічного компоненту у фор­муванні внутрішнього переконання суб'єкта оцінки зумовлює неминучий вплив його почуттів на результати оцінки доказів і якість рішень, що приймаються. На внутрішнє переконання впли­вають також морально-етичні чинники, ситуативне, цілеспряму-вальне, соціальне на встановлення суб'єкта оцінки тощо. Це не означає, що суб'єкт оцінки вправі приймати процесуальні рі­шення лише за наявності у нього внутрішнього переконання: саме по собі внутрішнє переконання не має правового значення. Ст.67 КПК вимагає, щоб ця впевненість ґрунтувалась на "все­бічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності" у відповідності з вимогами закону.

Тобто закон вимагає, щоб внутрішнє переконання було обґрун­тованим. Вимоги закону щодо розгляду обставин справи слід розглядати і як вимоги щодо оцінки відповідних доказів. Це по­в'язано з тим, що процесуальне рішення приймається на підставі всебічної, повної і об'єктивної оцінки зібраних і перевірених на даний час доказів, а не обставин справи. Тому внутрішнє пере­конання, до якого приходять суб'єкти оцінки, перш за все ґрунтується саме на такому всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх доказів у їх сукупності. Шлях внутрішнього пере­конання повинен відображуватись через мотивування висновків. Це дозволяє його перевірити і зробити висновок про правильність або помилковість.

С т а т т я 68. Показання свідків

Як свідок може бути викликана кожна особа, про яку є дані, що їй відомі обставини, які відносяться до справи.

Свідок може бути допитаний про обставини, які підля­гають встановленню по даній справі, в тому числі про факти, що характеризують особу обвинуваченого або підо­зрюваного, та його взаємовідносини з ними.

Не можуть бути доказами дані, повідомлені свідком, джерело яких невідоме. Якщо показання свідка базуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані.

* * *

1. Коментована стаття має своєю метою врегулювати такі
   основні питання: хто такий свідок як процесуальна фігура —
   суб'єкт кримінального процесу; хто може бути свідком; про коло
   яких обставин може бути допитаний свідок і які відомості він
   зобов'язаний повідомити на допиті (предмет показань свідка).

2. Свідок як суб'єкт кримінального процесу — це фізична
   особа, щодо якої у органів, які ведуть кримінальний процес, є
   дані, що вона володіє інформацією про обставини, які підлягають
   встановленню або перевірці у кримінальній справі, у зв'язку з
   чим вона викликана на допит.

208

3. Як свідок особа може бути викликана і допитана лише
   після порушення кримінальної справи. Процесуального статусу
   свідка така особа набуває з моменту виклику її для допиту у
   визначеному законом порядку (див. ст.166 КПК).

4. Інформація (дані) про обставини справи може бути одер­
   жана свідком як в результаті особистого, безпосереднього спри­
   йняття фактів ("свідок-очевидець"), так і зі слів інших осіб, які
   бачили або іншим шляхом їх сприймали ("свідок з чужих слів").
   Тому особа може бути викликана і допитана як свідок і в тому
   випадку, коли вона безпосередньо не сприймала обставин, про
   які дає показання, але чула про них від інших осіб, одержала
   інформацію про них з документів тощо. Показання таких свідків
   важливі тим, що дозволяють виявити і допитати свідків-оче-
   видців, перевірити першоджерело інформації, одержати відомості
   про інші джерела доказів (документи, предмети тощо).

5. Закон не встановлює вікових обмежень для осіб, які
можуть бути викликані і допитані як свідки у кримінальній
справі. Ними можуть бути також і діти. Здатність неповно­
літнього, у тому числі і малолітнього, правильно сприймати події
і давати про них відомості залежить від ступеня його розвитку,
характеру обставин, свідком яких він був, умов їх сприйняття
тощо. Проте виклик і допит таких свідків відбувається у спе­
ціальному порядку (див. ст.166, 168 КПК).

6. Не є перепоною для виклику і допиту як свідка дружні чи
   неприязні стосунки особи з підозрюваним, обвинуваченим чи
   підсудним. Характер цих відносин враховується при оцінці пока­
   зань такого свідка.

7. Про свідка — близького родича чи члена сім'ї обвинува­
   ченого див. коментар до ст.69 КПК.

8. Як свідки можуть бути допитані працівники правоохо­
   ронних органів (зокрема міліції), члени громадських формувань з
   охорони громадського порядку і державного кордону, військово­
   службовці, які виконували обов'язки по охороні громадського
   порядку, щодо обставин, пов'язаних з затриманням ними підо­
   зрюваного чи припиненням злочину, щодо поведінки обвинува­
   ченого в минулому тощо.

9. Свідками можуть бути також працівники органів, які
   проводять оперативно-розшукову діяльність і вели спостереження
   за діями підозрюваного чи обвинуваченого. Нерідко . ними є
   працівники контрольно-ревізійних органів та інспекцій, мате­
   ріали яких стали приводом для порушення кримінальної справи.

10. Свідками можуть бути особи, які були присутні під час
    проведення слідчих дій на досудовому слідстві (поняті, спе­
    ціалісти, перекладачі тощо), зокрема у тих випадках, коли ви­
    никають сумніви щодо дотримання процесуального порядку про­
    ведення таких дій та їх процесуального оформлення (прогалини і
    неточності в протоколі, недотримання форми тощо), а також з
    метою з'ясування протиріч в інформації, зафіксованій у прото­
    колі слідчої дії, та одержаній під час судового слідства.

11. Як свідок може допитуватися особа, кримінальна справа
    щодо якої закрита, але вона не закрита щодо інших осіб — спів-

209

учасників злочину. Засуджений так само допитується як свідок у справі його співучасника, яка виділена в окреме провадження.

12. Представники служби у справах неповнолітніх, міліції у
    справах неповнолітніх, підприємств, установ і організацій, де
    навчався чи працював неповнолітній, також можуть бути до­
    питані як свідки у судовому засіданні при розгляді справи про
    обвинувачення неповнолітнього (див. стп.442, 443 КПК).

13. Свідок є незамінним. Закон забороняє використовувати
    його для виконання інших функцій в одній і тій же кри­
    мінальній справі. Якщо особа допитувалась або підлягає допиту
    як свідок (наприклад, особа безпосередньо сприймала обставини,
    які підлягають встановленню у кримінальній справі), вона не
    може в цій справі виконувати обов'язки судді, прокурора, слід­
    чого, дізнавача, секретаря судового засідання, захисника, пере­
    кладача і цивільного відповідача (див. спг.54. 58, 60, 61, 62, 63
    КПК). Лише законний представник неповнолітнього підсудного
    може допитуватись як свідок (див. ч.З ст.441 КПК). При цьому
    за ним зберігається процесуальний статус законного представника.

14. Про осіб, які не підлягають допиту як свідки, див. ко­
    ментар до ст.69 КПК.

15. Орган, що веде кримінальний процес, вправі допитувати,
    а свідок зобов'язаний давати показання про обставини, які під­
    лягають встановленню у даній справі (див. ст.64, 23, ч.2 ст.417,
    433 КПК) і які він сприймав безпосередньо (сам бачив, чув або
    сприймав іншими органами чуття), або про відомості, які він
    одержав з інших джерел (опосередковане сприйняття).

16. У випадку, коли свідок дає показання на підставі інфор­
    мації, одержаної від інших осіб, з документів чи предметів, він
    допитується також про відомі йому дані, з допомогою яких можна
    встановити, викликати і допитати цих осіб, знайти документ чи
    предмет і використати їх як джерело доказової інформації.

17. До предмета показань свідка належать також відомості
    про факти, що характеризують особу підозрюваного, обвину­
    ваченого чи підсудного та взаємовідносини свідка з ними і з
    потерпілим (див. ч.4 ст.167, ч.2 ст.ЗОЗ КПК). Знання характеру
    цих взаємовідносин (нормальні, дружні, родинні, ворожі, непри­
    язні, відсутні будь-які відносини, оскільки бачив (чув) вперше,
    тощо) дозволить дати правильну оцінку показанням свідка.

18. Якщо свідок не може повідомити джерело, з якого він
    одержав інформацію про обставини, що охоплюються предметом
    доказування у кримінальній справі ("десь чув", "хтось говорив",
    "всі про це знають" тощо), така інформація не може бути доказом.

Стаття 69. Особи, які не підлягають допиту як свідки і особи, які мають право від­мовитися давати показання як свідки

Не можуть бути допитані як свідки: 1) адвокати та інші фахівці у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги осо-

210

бисто чи за дорученням юридичної особи, нотаріуси, лі­карі, психологи, священнослужителі — з приводу того, що їм довірено або стало відомо при здійсненні професійної діяльності, якщо вони не звільнені від обов'язку зберігати професійну таємницю особою, що довірила їм ці відомості;

2) захисник підозрюваного, обвинуваченого, підсуд­
ного, представник потерпілого, позивача, відповідача —
про обставини, які стали їм відомі при наданні юридичної
допомоги підзахисним або довірителям;

3. особи, які згідно з висновком судово-психіатричної
   чи судово-медичної експертизи через свої фізичні або
   психічні вади не можуть правильно сприймати факти, що
   мають доказове значення, і давати показання про них;

4. свідок, який відповідно до статті 52³ цього Кодексу
   дає показання під псевдонімом, — щодо дійсних даних
   про його особу;

5. особа, яка має відомості про дійсні дані про свідка,
   який відповідно до статті 52³ цього Кодексу дає показання
   під псевдонімом, — щодо цих даних.

Відмовитися давати показання як свідки мають право:

1. члени сім'ї, близькі родичі, усиновлені, усиновителі
   підозрюваного, обвинуваченого, підсудного;

2. особа, яка своїми показаннями викривала б себе,
   членів сім'ї, близьких родичів, усиновленого, усиновителя
   у вчиненні злочину.

Не можуть без їх згоди бути допитані як свідки особи, які мають право дипломатичної недоторканності, а також працівники дипломатичних представництв — без згоди дипломатичного представника.

Дізнавач, слідчий, прокурор і суд перед допитом осіб, зазначених у частинах 1 і 2 цієї статті, зобов'язані роз'­яснити їм право відмовитись давати показання, про що зазначається в протоколі допиту чи в протоколі судового засідання.

* * *

1. Зміни, внесені в останній час до коментованої статті, зумовлені змінами, що відбулися в суспільстві протягом останніх років, та необхідністю закріплення у кримінально-процесуаль­ному законі положень Конституції України, зокрема вимог ст.63 про імунітет свідків (тобто про право окремих категорій осіб за певних умов відмовитися від дачі показань).

Крім того, в ч.І зазначеної статті додатково гарантоване реальне забезпечення прав учасників кримінального судочинства на конфіденційність інформації в кримінальному процесі: вста­новлений перелік обставин, що їх закон фактично забороняє

211

з'ясовувати в залежності від способу, в який особам стало про них відомо (у зв'язку з професійною або процесуальною діяль­ністю, конфіденційність якої забезпечується законом).

2. За змістом закону, допит адвокатів та інших фахівців у
галузі права, які за законом мають право на надання правової
допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, а також
нотаріусів, лікарів, психологів, священнослужителів з приводу
фактів, що їм довірені або стали відомі при здійсненні про­
фесійної діяльності, можливий за умови, що вони звільнені від
обов'язку зберігати професійну таємницю або конфіденційність
інформації особою, що довірила їм ці відомості.

Предметом адвокатської таємниці є не тільки ті обставини, які стали відомі адвокату у зв'язку із виконанням обов'язків захисника або представника, а й усі питання, з яких громадянин (юридична особа) звертався до адвоката, суть його порад, роз'­яснень, консультацій та інших відомостей, одержаних при здійс­ненні професійних обов'язків. З цих питань не може бути до­питаний як свідок не лише адвокат, а і його помічник, посадові особи адвокатських об'єднань (див. стп.9 і 10 Закону України "Про адвокатуру").

Нотаріус зобов'язаний зберігати в таємниці дані, отримані у зв'язку зі здійсненням нотаріальних дій (див. ст.5, 8 Закону України "Про нотаріат").

Медичні і фармакологічні працівники зобов'язані дотриму­ватися лікарської таємниці (див. ст.78 Основ законодавства України про охорону здоров'я). Аналогічні обов'язки покладені і на психолога.

Відповідно до вимог ст.З Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" ніхто не має права вимагати від священ­нослужителів даних, які отримані ними в процесі сповіді. Кано­нічне право до кожної конфесії визначає коло священнослужите­лів, які за посадою (саном) мають право на прийняття сповіді.

Водночас закон не забороняє допит таких осіб як свідків з приводу необхідності з'ясування будь-яких інших фактів, які мають доказове значення у справі (наприклад, адвокат, лікар або священнослужитель є очевидцями вчинення злочину, нотаріус має впізнати особу, яка зверталася до нього за вчиненням но­таріальних дій, тощо). Це не перешкоджає подальшому здій­сненню ними своїх професійних обов'язків і не є порушенням норм професійної етики.

3. Не дозволяється допит як свідків: захисника, підозрю­
ваного, обвинуваченого, підсудного; представника потерпілого, по­
зивача, відповідача про обставини, які стали їм відомі при на­
данні юридичної допомоги підзахисним або довірителям.

Це можуть бути не тільки адвокати, а й інші фахівці у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто, а так само близькі родичі та інші особи, участь яких як представників у кримінальному процесі перед­бачена ст.52 КПК.

212

4. Якщо при допиті особи як свідка буде встановлено її
психічне захворювання, необхідно призначити судово- психіатричну
експертизу на предмет з'ясування, чи могла ця особа правильно
сприймати факти, які мають доказове значення у справі і з
приводу яких вона давала показання. При цьому достовірність
показань такого свідка має оцінюватися з урахуванням як ви­
сновку експертизи про здатність його правильно сприймати факти,
так і інших доказів, якими підтверджуються або спростовуються
ці факти.

У той же час немає потреби у призначенні судово-медичної експертизи щодо з'ясування питання, чи могла чути сліпа особа, чи могла бачити глухоніма особа. Судово-медична експертиза призначається тільки у випадках, коли фізичні вади особи дають підстави для сумнівів у її здатності сприймати певні факти.

5. За будь-яких обставин з метою надання реальної гарантії
   забезпечення конфіденційності інформації щодо особи, стосовно
   якої у порядку, визначеному чинним законодавством, зокрема
   ст.52³ КПК, застосовано заходи безпеки, забороняється з'ясу­
   вання дійсних даних про особу свідка або іншого учасника
   кримінального судочинства, який дає показання під псевдонімом,
   у самої цієї особи, а так само у інших осіб, які мають відомості
   про дійсні дані особи, взятої під захист (працівники право­
   охоронних органів, поняті).

6. Конституційне положення про те, що особа не несе відпо­
   відальності за відмову давати показання або пояснення щодо
   себе, членів сім'ї або близьких родичів, коло яких визначається
   законом, втілено у ч.2 коментованої статті.

Відмовитися давати показання як свідки мають право:

• члени сім'ї, близькі родичі, усиновлені, усиновителі підо­
  зрюваного, обвинуваченого, підсудного;

• особа, яка своїми показаннями викривала б себе, членів
  сім'ї, близьких родичів, усиновленого, усиновителя у вчиненні
  злочину.

За змістом закону і відповідно до ст.63 Конституції України, право на відмову давати показання або пояснення проти себе, членів своєї сім'ї, близьких родичів має кожна особа, що до­питується як свідок.

Поняття "близькі родичі" визначається п.11 ст.32 КПК.

Членами сім'ї згідно з Сімейним кодексом та Цивільним кодексом України слід вважати осіб, які спільно мешкають і ведуть спільне домашнє господарство. Таким чином, членами сім'ї обвинуваченого, наприклад, можуть бути жінка, з якою він не реєстрував шлюб (співмешканка), та її діти. Усиновлені та усиновителі відповідно до Сімейного кодексу мають такий же правовий статус, як батьки і діти.

7. Право осіб, зазначених у ч.2 коментованої статті, відмо­
витися давати показання дізнавач, слідчий, прокурор, суддя або
суд зобов'язані роз'яснити їм перед допитом, що відображується
в протоколі допиту чи в протоколі судового засідання. Якщо під
час досудового слідства або у судовому засіданні буде встанов­
лено, що це право особам, які допитані як свідки, не роз'яснено,
такі показання не можуть бути визнані доказами у справі.

213

Неприпустимим є посилання на показання, що містяться в таких протоколах, в обвинувальному висновку або у вироку суду.

8. Ч.З коментованої статті передбачає згоду осіб, які мають право дипломатичної недоторканності, на їх допит як свідків. Для допиту як свідків працівників дипломатичних представництв потрібна згода дипломатичного представника.

Стаття 69^і. Права свідка

Свідок має право:

1. давати показання рідною мовою або іншою мовою,
   якою він вільно володіє, і користуватися допомогою пере­
   кладача;

2. заявляти відвід перекладачу;

3. знати у зв'язку з чим і у якій справі він допиту­
   ється;

4. власноручно викладати свої показання в протоколі
   допиту;

5. користуватися нотатками і документами при дачі
   показань у тих випадках, коли показання стосуються
   будь-яких розрахунків та інших даних, які йому важко
   тримати в пам'яті;

6. відмовитися давати показання щодо себе, членів
   сім'ї та близьких родичів;

7. знайомитися з протоколом допиту і клопотати про
   внесення до нього змін, доповнень і зауважень, власно­
   ручно робити такі доповнення і зауваження;

8. подавати скарги прокурору на дії дізнавача і слід­
   чого;

9) одержувати відшкодування витрат, пов'язаних з
викликом для дачі показань.

У разі наявності відповідних підстав свідок має право на забезпечення безпеки шляхом застосування заходів, передбачених законом і в порядку, передбаченому стат­тями 52^і—52⁵ цього Кодексу.

* * *

1. Роз'яснення зазначених у коментованій статті прав свідка
засвідчується у протоколі допиту (протоколі судового засідання)
підписом свідка.

2. Свідок має право давати показання рідною мовою або
іншою мовою, якою він вільно володіє, користуватися допомогою
перекладача, а також заявляти йому відвід. Відповідно до ст.19
КПК судочинство здійснюється українською мовою або мовою
більшості населення даної місцевості. Для реалізації цього права
держава надає свідку можливість користуватись послугами пере-

214

кладача. При цьому оплата праці перекладача здійснюється за рахунок держави. Якщо ж він виявляє некомпетентність, непро-фесіоналізм або заінтересованість у справі, свідок має право заявити йому відвід (див. коментар до ст.62 КПК).

Свідок має право знати, у зв'язку з чим і у якій справі він допитується. У відповідності з вимогами ч.4 ст.167 КПК слідчий перед допитом повідомляє свідка, в якій справі він викликаний.

Свідок має право власноручно викладати свої показання в протоколі допиту; користуватися нотатками і документами при дачі показань у тих випадках, коли показання стосуються будь-яких розрахунків та інших даних, які йому важко тримати в пам'яті. Відповідно до вимог ч.З ст.170 КПК свідкові, коли він про це просить, може бути надана можливість особисто написати свої показання в присутності слідчого, про що зазначається в протоколі. Свідок, реалізуючи зазначені права, може також вико­ристовувати електронні записні книжки, персональні комп'ю­тери.

Про право відмови свідка давати показання щодо себе, чле­нів сім'ї та близьких родичів див. коментар до ч.2 ст.69 КПК.

Про право ознайомитися з протоколом допиту і клопотати про внесення до нього змін, доповнень і зауважень, а також власноручно робити такі доповнення і зауваження див. комен­тар до ч.4 ст.170 КПК.

Свідок має право подавати скарги прокурору на дії дізнавача і слідчого. Він також може оскаржити дії зазначених осіб до суду, а дії і рішення слідчого — начальнику слідчого відділу. Крім того, свідок має право оскаржити дії і рішення прокурора — прокурору вищого рівня або в суд.

Свідок має право на одержання відшкодування витрат, пов'я­заних з викликом для дачі показань. Він, зокрема, має право на одержання середнього заробітку за місцем роботи за час, ви­трачений на виклик, на відшкодування витрат на проїзд до місця і назад, а також витрат, пов'язаних із проживанням за місцем виклику, та добових (див. постанову Кабінету Міністрів України № 710 від 1 липня 1996 р.).

3. Про право свідка на забезпечення безпеки шляхом засто­сування заходів згідно із законом та в порядку, передбачених ст.52¹—52⁵ КПК, див. коментар до зазначених статей КПК.

С т а т т я 70. Обов'язки свідка

Особа, викликана органом дізнання, слідчим, прокуро­ром або судом як свідок, зобов'язана з'явитися в зазначені місце і час і дати правдиві показання про відомі їй обставини в справі.

Якщо свідок не з'явиться без поважних причин, орган дізнання, слідчий, прокурор або суд мають право засто­сувати привід через органи внутрішніх справ в порядку, передбаченому статтями 135 і 136 цього Кодексу.

215

У випадку, передбаченому в частині 2 цієї статті, суд вправі також накласти на свідка грошове стягнення до по­ловини мінімального розміру заробітної плати. Питання про грошове стягнення вирішується судом у судовому засіданні при розгляді справи, по якій свідок викликався. Воно може бути вирішено в іншому судовому засіданні з викликом цього свідка. Його неявка без поважних причин не перешкоджає розглядові питання про накладення гро­шового стягнення.

1. Коментована стаття на особу, яка викликана органом
дізнання, слідчим, прокурором, суддею або судом як свідок,
покладає тільки два обов'язки: по-перше, з'явитися в зазначені
місце і час до органу дізнання, слідчого, прокурора або суду; по-
друге, дати правдиві показання про відомі їй обставини у справі.

З огляду на те, що закон допускає можливість не з'явитися за викликом з поважних причин (хвороба, відрядження, зай­нятість по роботі саме у зазначений час тощо), свідок зобов'я­заний завчасно попередити про це того, хто його викликав.

Відповідно до ст.68 КПК як свідок може бути викликана кожна особа, про яку є дані, що вона має відомості про обста­вини, що відносяться до справи. У разі з'ясування на допиті, що особа таких відомостей не має, або якщо особа не є очевидцем, а джерело повідомлених нею відомостей невідоме, протокол допиту такого свідка складається згідно з вимогами ст.170 КПК і дода­ється до матеріалів кримінальної справи. Проте не слід поси­латися на показання таких свідків в обвинувальному висновку і включати їх до списку осіб, які підлягають виклику у судове засідання.

2. За невиконання свідком своїх обов'язків закон встановлює
певні санкції — від грошового стягнення до притягнення до
кримінальної відповідальності (див. коментар до ст.71 КПК).

Згідно з ч.2 коментованої статті у випадку неявки свідка за викликом без поважних причин орган дізнання, слідчий, про­курор або суд мають право застосувати привід через органи внутрішніх справ в порядку, передбаченому ст.135 і 136 КПК (див. також Інструкцію про порядок виконання постанов про­курорів, суддів, слідчих, органів дізнання і ухвал судів про привід підозрюваних, обвинувачених, підсудних, свідків і потерпілих, за­тверджену наказом МВС України № 864 від 28 грудня 1995 р.).

Крім того, за неявку без поважних причин у судове засідан­ня суд вправі накласти на свідка грошове стягнення (до половини мінімального розміру заробітної плати).

Питання про грошове стягнення вирішується у судовому засіданні при розгляді справи, у якій свідок викликався. Мож­ливе вирішення даного питання в іншому судовому засіданні з викликом цього свідка. При цьому неявка свідка без поважних причин не перешкоджає розглядові питання про накладення грошового стягнення.

216

Стаття 71. Відповідальність свідка

За дачу завідомо неправдивих показань свідок несе кримінальну відповідальність за статтею 384 Криміналь­ного кодексу України.

За злісне ухилення від явки до суду, до органів досудового слідства або дізнання свідок несе відповідаль­ність відповідно за частиною 1 статті 185³ або статтею 185⁴ Кодексу України про адміністративні правопорушен­ня, а за відмову дати показання про відомі обставини в справі — за статтею 385 Кримінального кодексу України.

* * *

1. За ст.384 КК свідок несе кримінальну відповідальність,
лише коли він діє з прямим умислом, повідомляючи слідчому
(суду) вигадані або перекручені відомості, або коли заперечує
обставини, які фактично мали місце. Замовчування відомих об­
ставин або добросовісна помилка свідка щодо достовірності по­
відомлених ним даних не можуть розцінюватися як дача завідомо
неправдивих показань.

Порушення судом або суддею питання перед прокурором про притягнення до відповідальності свідка за завідомо неправдиві показання може мати місце лише одночасно з постановленням вироку (див. ст.279 КПК), коли під час судового процесу вже дана оцінка всієї сукупності доказів у справі. Крім того, поста­новою слідчого або прокурора одночасно із закриттям справи, у якій свідок дав неправдиві свідчення може бути порушена проти такого свідка кримінальна справа.

2. Під злісним ухиленням свідка від явки за викликом
   слідчого, прокурора, суду розуміється систематична неявка та­
   кого свідка без поважних причин після отримання ним відпо­
   відних повісток, а також приховування місця свого проживання,
   подання фіктивних документів про поважні причини неявки
   (фіктивний лікарняний листок про хворобу та ін.).

3. Факт відмови свідка давати показання фіксується в про­
   токолі допиту, іншої слідчої дії (очної ставки, пред'явлення для
   впізнання, відтворення обстановки і обставин події) або в про­
   токолі судового засідання. При цьому свідок може дати пояс­
   нення щодо причин відмови, яке також фіксується в протоколі.

Свідок несе кримінальну відповідальність за відмову дати показання лише у разі, коли він мав можливість дати свідчення. Якщо ж він не дає показання через те, що йому нічого не відомо у справі або він не пам'ятає якихось важливих для слідства (^СУДУ) обставин, це не може розцінюватися як відмова давати показання.

217

Стаття 72. Показання потерпілого

Потерпілий зобов'язаний з'явитися за викликом особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду.

Потерпілий може бути допитаний про обставини, які підлягають встановленню по даній справі, в тому числі про факти, що характеризують особу обвинуваченого або підозрюваного, та його взаємовідносини з ними. Пе мо­жуть бути доказами повідомлені потерпілим дані, джерело яких невідоме.

Якщо потерпілий не з'явиться без поважних причин, орган дізнання, слідчий, прокурор або суд мають право застосувати привід у порядку, передбаченому статтями 135 і 136 цього Кодексу.

За злісне ухилення від явки до суду, до органів досудового слідства або дізнання потерпілий несе відпові­дальність відповідно за частиною 1 статті 185³ або стат­тею 185⁴ Кодексу України про адміністративні правопо­рушення, а за дачу завідомо неправдивих показань — за статтею 384 Кримінального кодексу України.

* * *

1. З одного боку дані, що повідомляються потерпілим, можуть
відіграти важливу роль у встановленні обставин, що підлягають
доказуванню, з іншого — потерпілий, як правило, є таким учас­
ником процесу, який має власний інтерес у справі. Він відстоює
свої процесуальні права в кримінальному судочинстві. Тому його
показання мають важливе значення. Водночас показання по­
терпілого можуть містити елементи необ'єктивності, наприклад
вони можуть бути пов'язані з тим, щоб пом'якшити можливу
неблаговидність своєї поведінки або посилити ступінь вини обви­
нуваченого (підсудного). Ці обставини повинні враховуватися під
час допиту потерпілого.

2. Показання потерпілого — це дані, повідомлені ним на
допиті під час проведення досудового слідства чи в судовому
засіданні. Допит потерпілого повинен проводитись на підставі
вимог, зазначених у ст.166—171 та в ст.308 КПК.

3. На допит як потерпілий може бути викликана лише особа,
   яка постановою органів досудового слідства, судді чи ухвалою
   суду визнана потерпілою.

4. За кримінально-процесуальною природою показання потер­
   пілого багато в чому схожі з показаннями свідка.

5. Дача показань потерпілим — це його право, а не обо­
   в'язок (див. ч.З ст.49 КПК), він несе відповідальність лише за
   дачу завідомо неправдивих показань.

6. Предметом показань потерпілого можуть бути будь-які
обставини, встановлення яких необхідне для правильного вирі­
шення справи. Закон (див. ч.2 ст.72 КПК) вказує, що до цих
обставин входять і взаємовідносини потерпілого з підозрюваним,

218

обвинуваченим. Встановлення таких взаємовідносин може допо­могти поновити картину події, яка відбувалася.

Зміст показань потерпілого має певні особливості. Вони в більшості випадків пов'язані з обставинами злочинного посягання (місцем, часом, способом вчинення злочину, особою, що його вчинила, та ін.). Значним може бути і обсяг відомостей про фактичні обставини справи, які відомі лише потерпілому і особі, що вчинила злочин (наприклад, коли злочинне посягання здійс­нювалось у відсутності інших осіб).

7. Думки і припущення потерпілого, повідомлені ним при
   допиті, є невід'ємною частиною його показань. Вони повинні
   бути зафіксовані в протоколі допиту і підлягають обов'язковій
   перевірці в процесі доказування.

8. Тактовність поведінки особи, яка проводить допит, має
   велике значення при допиті будь-якої особи, а потерпілого —
   особливо, оскільки не можна забувати про те, що саме йому
   заподіяно шкоду злочином. Порушення цієї вимоги може не лише
   перешкоджати одержанню необхідної інформації, а й негативно
   впливати на престиж в цілому правоохоронних органів і суду.

9. Необхідно чітко розмежовувати показання потерпілого як
   вид доказу і всі інші його пояснення, заяви, клопотання, виступ у
   судових дебатах, які потерпілий вправі робити як учасник процесу.

10. Будь-які показання потерпілого, перш ніж вони будуть
    використані у висновках у справі, повинні бути перевірені. Пере­
    вірка здійснюється шляхом співставлення з доказами, які є у
    справі. Це дозволяє впевнитись у частковому чи повному збігові
    показань з іншими доказами.

11. У випадку неявки без поважних причин за викликом до
    органів дізнання, слідчого, прокурора або до суду до потерпілого
    може застосовуватися привід за правилами ст.135 і 136 КПК.

12. За злісне ухилення від явки до органів дізнання або
    досудового слідства потерпілий несе відповідальність за ст.185⁴
    Кодексу України про адміністративні правопорушення. За не­
    повагу до суду, що виразилась у злісному ухиленні від явки в
    суд або в непідкоренні потерпілого розпорядженню головуючого
    чи в порушенні порядку під час судового засідання, а так само за
    вчинення дій, які свідчать про явну неповагу до суду або до
    встановлених у суді правил, потерпілий несе відповідальність за
    ч.І ст.185³ Кодексу України про адміністративні правопорушення.

13. У разі дачі завідомо неправдивих показань потерпілий
    несе кримінальну відповідальність, передбачену ст.384 КК. Не­
    правдивими вважаються показання, в яких повністю або частково
    спотворені факти, які мають значення для правильного вирі­
    шення справи.

С т а т т я 73. Показання підозрюваного

Підозрюваний вправі давати показання з приводу об­ставин, що стали підставою для його затримання або застосування запобіжного заходу, а також з приводу всіх інших відомих йому обставин по справі.

219

Показання підозрюваного підлягають перевірці. Визнан­ня підозрюваним своєї вини може бути покладено в осно­ву обвинувачення лише при підтвердженні цього визнання сукупністю доказів, що є в справі.

* * *

1. Доказами у кримінальній справі можуть бути лише такі
   показання підозрюваного, в яких є дані про факти, що відно­
   сяться до конкретної кримінальної справи. Основна особливість
   показань підозрюваного в тому, що вони є засобом його захисту.
   Його показання можуть привести до закриття справи, звільнення
   його із-під варти, повної реабілітації або до того, що йому буде
   правильно сформульоване й пред'явлене обвинувачення.

2. Підозрюваний заінтересований у результатах справи. Він
   не може нести відповідальність за відмову від дачі показань і за
   дачу завідомо неправдивих показань. Показання підозрюваного
   можуть бути отримані при допиті і тільки в добровільному по­
   рядку. Підозрюваному також необхідно роз'яснити положення
   ст.63 Конституції України. Орган дізнання, слідчий зобов'язані
   допитати підозрюваного, надати йому можливість викласти свої
   показання, здійснити своє право на захист.

3. Показання підозрюваного можуть містити не тільки дані
   про певні факти, але і їх пояснення. Предмет показань підо­
   зрюваного визначений у ч.І ст.73 КПК. Більш конкретно він
   визначається змістом того документа, винесення якого вводить
   підозрюваного в процес. Як в постанові про застосування як
   запобіжного заходу взяття під варту, так і в протоколі за­
   тримання повинна бути вказівка на злочин, який, як передба­
   чається, вчинив підозрюваний. Тому змістом показань підозрю­
   ваного можуть бути дані про будь-які факти, пов'язані з цим
   злочином, а також факти щодо виявлення слідів злочинів.

4. Обсяг показань підозрюваного значною мірою залежить від
   змісту протоколу затримання і постанови про застосування як
   запобіжного заходу взяття під варту. Ознайомившись з про­
   токолом, постановою, підозрюваний може інколи і не дати роз­
   горнутих показань. Причинами цього можуть бути невинність
   підозрюваного або його небажання давати показання. У будь-
   яких випадках слідчий чи особа, яка проводить дізнання, зму­
   шені більш конкретно, ніж це відображено в протоколі, поста­
   нові, довести до відома підозрюваного про підстави підозри, про
   наявність окремих, а інколи і всіх доказів, які є в матеріалах
   справи.

5. Показання підозрюваного — доказ, який підлягає пере­
   вірці на рівні з іншими доказами у справі. При оцінці показань
   підозрюваного необхідно враховувати психічний стан особи в
   момент її затримання чи взяття під варту.

6. Особливістю показань підозрюваного є те, що вони можуть
   бути отримані в стадії досудового розслідування протягом 10 днів
   з моменту появи в процесі підозрюваного. Підозрюваний з'яв­
   ляється в тій ситуації, коли слідчий чи орган дізнання мають у
   своєму розпорядженні дані, що дають підстави підозрювати особу
   у вчиненні злочину.

220

7. Дані, на підставі яких виникає і формується підозра, можуть бути отримані як в результаті доказування, так і в ході здійснення оперативно-розшукових заходів. Закон в категоричній формі не зв'язує їх отримання з процесом доказування. Сукуп­ність таких даних ще не є достатньою для формулювання обви­нувачення, оскільки вони є лише ймовірними, неповними знан­нями про злочин і особу, причетну до його вчинення. Підозра у кримінальному процесі — складова частина функції криміналь­ного переслідування, це — твердження органу дізнання, до-судового слідства про можливу причетність особи до вчинення злочину.

С т а т т я 74. Показання обвинуваченого

Обвинувачений вправі давати показання по пред'явле­ному йому обвинуваченню, а також з приводу всіх інших відомих йому обставин у справі і доказів, що є в справі.

Показання обвинуваченого, в тому числі й такі, в яких він визнає себе винним, підлягають перевірці. Ви­знання обвинуваченим своєї вини може бути покладено в основу обвинувачення лише при підтвердженні цього ви­знання сукупністю доказів, що є в справі.

* * *

1. Показання обвинуваченого — усне повідомлення особи,
притягнутої як обвинуваченого у даній справі, про обставини, що
підлягають доказуванню, і дається добровільно на допиті в уста­
новленому законом порядку.

2. Процесуальне положення обвинуваченого як учасника кри­
   мінально-процесуальної діяльності має специфічну природу, оскіль­
   ки це особа, яка може бути визнана винною і піддана покаранню.

3. Для обвинуваченого передбачений не обов'язок, а право
   давати показання. При особливій заінтересованості обвинуваче­
   ного в результатах справи передбачається добровільність дачі ним
   показань. Тільки за такої умови можна говорити про досто­
   вірність повідомлених ним даних. Навпаки, примусовий порядок
   отримання показань обвинуваченого в кожному випадку дає під­
   стави для визнання їх недостовірними.

4. Звільнення обвинуваченого від відповідальності за дачу
   завідомо неправдивих показань пояснюється головним чином ін­
   тересами правильної організації захисту. Водночас надання йому
   права на дачу показань свідчить про те, що дача неправдивих
   показань входить у зміст права обвинуваченого на захист.

5. Заперечення щодо права обвинуваченого давати будь-які
   показання по суті справи є результатом змішування правових і
   моральних норм поведінки обвинуваченого. З огляду на це не
   можна факт дачі обвинуваченим неправдивих показань розці­
   нювати як обставину, що обтяжує покарання. Вичерпний перелік
   таких обставин дається в ст.67 КК і розширенню не підлягає.
   Факт дачі обвинуваченим неправдивих показань, якщо він не

221

пов'язаний з обмовою невинної особи, не повинен розцінюватися як обставина, що тягне за собою негативні правові наслідки для обвинуваченого.

6. Зміст неправдивих показань обвинуваченого може бути
   різним: повне чи часткове визнання винності у вчиненні злочину
   або повне заперечення винності і окремих доказів. Але вста­
   новлення неправдивості визнання обвинуваченим своєї вини не
   може бути доказом його невинуватості, так само як факт неправ­
   дивості показань обвинуваченого, що заперечує свою винність, не
   може бути взятим за основу обвинувачення. Сам факт дачі
   неправдивих показань не трансформується в обвинувальний доказ,
   оскільки це суперечить засадам кримінального процесу, дотри­
   мання яких є обов'язковою умовою допустимості доказів.

7. Право обвинуваченого на дачу показань включає в себе і
   право давати показання в найбільш зручний, на думку обвину­
   ваченого, момент досудового чи судового слідства.

8. Обвинувачений здійснює свій захист не тільки шляхом
   повідомлення даних, що відносяться до фактів справи, але й за
   допомогою пояснень цих фактів. Пояснення і показання, що не
   мають фактичних даних про обставини вчинення злочину, дока­
   зового значення не мають. Згідно з поняттям доказу в кри­
   мінальному процесі не можуть визнаватися доказами висновки і
   думки обвинуваченого щодо юридичне значимих фактів. Не ма­
   ють доказового значення і дані, повідомлені обвинуваченим без
   посилання на джерело інформації.

9. Показання обвинуваченого, для того щоб стати доказами,
   повинні бути отримані при допиті на досудовому чи судовому
   слідстві. Ця ознака показань обвинуваченого характерна способом
   їх отримання і є підставою для їх відмежування від інших пояснень,
   заяв, повідомлень обвинуваченого, що не мають доказового зна­
   чення, але використовуються обвинуваченим для свого захисту.

10. Голослівна відповідь обвинуваченого на пред'явлене обви­
    нувачення в формі "визнаю себе винним" не розцінюється як
    доказ, оскільки в ньому відсутні необхідні ознаки доказу, зо­
    крема належності.

11. Визнання обвинуваченим своєї вини характеризується та­
    кими рисами:

• зізнання обвинуваченого є доказом;

• зізнання обвинуваченого має істотне значення для повно­
  ти розслідування;

• зізнання обвинуваченого необхідно перевіряти і оцінювати
  наряду з іншими доказами;

• розслідування не повинно вестися тільки в напрямі отри­
  мання зізнання обвинуваченого.

12. Заперечення обвинуваченим своєї вини може бути дока­
зом, якщо він на підтвердження невинності повідомляє про кон­
кретні факти, що усувають його причетність до вчинення зло­
чину. Такі показання необхідно перевіряти і оцінювати в сукупності
з іншими доказами.

13. Показання обвинуваченого стосовно інших осіб — це
показання, в яких обвинувачений повідомляє про факти щодо
інших осіб. Доказами можуть бути лише ті показання щодо

222

інших осіб, в яких обвинувачений повідомляє дані про вчинення чи не вчинення того злочину, в якому обвинувачується сам. Показання, в яких обвинувачений повідомляє про злочинну (не-злочинну) діяльність інших осіб, не пов'язану з його справою, є показаннями свідка у іншій справі. У цих випадках обвину­вачений мусить бути допитаним у іншій справі як свідок.

С т а т т я 75. Висновок експерта

Експертиза призначається у випадках, коли для вирі­шення певних питань при провадженні в справі потрібні наукові, технічні або інші спеціальні знання.

Як експерт може бути викликана будь-яка особа, що має необхідні знання для дачі висновку з досліджуваних питань. Питання, які ставляться експертові, і його ви­сновок по них не можуть виходити за межі спеціальних знань експерта.

Експерт дає висновок від свого імені і несе за нього особисту відповідальність. У разі необхідності в справі може бути призначено декількох експертів, які дають загальний висновок. Коли експерти не дійшли згоди, то кожний з них складає свій висновок окремо.

Висновок експерта для особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду не є обов'язковим, але незгода з ним повинна бути мотивована у відповідних постанові, ухвалі, вироку.

Якщо експертиза буде визнана неповною або не досить ясною, може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експертові.

Коли висновок експерта буде визнано необгрунтованим чи таким, що суперечить іншим матеріалам справи або інакше викликає сумніви в його правильності, може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові або іншим експертам.

Не можуть бути експертами особи, які перебувають у службовій або іншій залежності від обвинуваченого, потер­пілого або які раніше були ревізорами в справі.

* * *

1. Експертиза — це дослідження спеціалістом (експертом) певних питань, вирішення яких вимагає спеціальних знань в галузі науки, техніки, мистецтва тощо. Проведення експертизи в судочинстві — це процесуальна дія, що полягає у дослідженні експертом за завданням слідчого (суду) речових доказів та інших матеріалів з метою встановлення фактичних даних і обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Необ­хідність у призначенні експертизи (судової експертизи) може

223

виникнути лише тоді, коли для пояснення певного факту, вста­новлення певних обставин і залежностей потрібні дійсно спе­ціальні знання в якійсь сфері людської діяльності, набуті в результаті визначеної професійної підготовки, досвіду роботи. Тобто такі знання, які, з одного боку, не є загальновідомими і загальнодоступними (наприклад, знання за програмою середньої школи) або повсякденними, побутовими відомостями, а з іншого боку, такі знання, які не входять до професійної підготовки юриста (судді, прокурора, адвоката, слідчого) у вищому навчаль­ному закладі.

2. Експертом може бути особа, яка має необхідні знання для
того, щоб зробити висновок з досліджуваних питань. При цьому і
питання, які ставлять експерту особи, уповноважені це робити, і
висновок експерта не можуть виходити за межі спеціальних
знань експерта.

Міністерство юстиції України веде Реєстр атестованих судо­вих експертів державних і підприємницьких структур та гро­мадян. Закон зобов'язує органи дізнання, досудового слідства і суди доручати проведення судових експертиз переважно фахів­цям, внесеним до цього Реєстру (див. ст.9 Закону України "Про судову експертизу"). Проведення експертиз доручається експер­там установ і служб міністерств юстиції, охорони здоров'я, вну­трішніх справ, оборони, СБУ, а також спеціалізованих контрольно-експертних підрозділів відомств (дослідження насіння, харчових продуктів, вимірювальних засобів, товарів тощо). Проте в окремих випадках за неможливості її проведення в експертних установах або службах експертами призначаються особи, які не працюють в цих установах або службах і не занесені до Реєстру атестованих судових експертів (наприклад, науковці вищих навчальних за­кладів, дослідних установ, відомі інженери-практики тощо).

3. Експерт, якому було доручено дати науково обґрунтовані
   відповіді на питання, проводить дослідження і робить свій осо­
   бистий висновок з результатів дослідження, а тому він може бути
   лише персональним. За правильність висновку експерт несе осо­
   бисту відповідальність, а за завідомо неправдивий висновок навіть
   кримінальну (див. ст.384 КК; стп. 198 КПК).

4. У залежності від складності питання або дуже великого
   обсягу роботи слідчий, суд, суддя можуть призначити, а керівник
   експертної установи доручити проведення експертизи двом і біль­
   ше експертам. Така експертиза називається комісійною. Судово-
   психіатрична експертиза завжди проводиться комісією експертів
   у складі не менше трьох осіб, враховуючи величезну складність
   предмета дослідження і виключну важливість для правосуддя
   висновку про осудність.

Слід розрізняти комісійну експертизу однопредметну, яку проводять фахівці однієї галузі знань, і багатопредметну, яку здійснюють експерти різних спеціальностей і яка одержала назву комплексної (наприклад, криміналіст і судовий медик). У зв'язку з широким впровадженням у практику комплексних експертиз в теорії судової експертизи і в діяльності експертних установ ви­никла проблема так званого провідного експерта, який синтезує результати досліджень інших експертів і формулює загальний висновок. На жаль, при вирішенні цього питання теоретично і на

224

практиці без належної уваги залишаються принципові положення теорії доказів, що приводить до надання "провідному" експерту певних процесуальних функцій. Проте ні за яких умов про­цесуальні функції провідного експерта не можуть відрізнятися від функцій кожного з членів експертної групи. Будь-яка нерів­ноправність експертів, надання одному з них обов'язку (і права) давати остаточну оцінку результатів досліджень, проведених ін­шими експертами, руйнує гарантії об'єктивності і вірогідності експертизи, знеособлює процес формування експертних висновків і протирічить законодавчому припису персональної відповідаль­ності експерта за висновок, який може даватись тільки від його імені одноособове чи кожним окремо в групі.

У ч.З ст.75 підкреслюється принцип особистої відповідаль­ності експерта, формулюється правило, за яким експерти, що не дійшли згоди, проводячи експертизу в групі (комісії), складають свій висновок окремо. Кожний з цих висновків приєднується до справи.

5. Висновок експерта належить до джерел доказів, коли на
підставі проведених досліджень встановлено нові фактичні дані,
викладені у відповідях на питання, поставлені в постанові чи
ухвалі. Ці нові фактичні дані і є доказами у справі.

Високий науковий авторитет висновку експерта не надає йому наперед встановленої сили. Висновок у всіх випадках має однакове процесуальне значення у порівнянні з іншими доказами у справі. Тому слідчий, прокурор, суд, суддя можуть не по­годитись з висновком експерта, але ця незгода повинна бути конкретно мотивована у відповідних постанові, ухвалі, вироку.

6. Висновки експерта є категорично позитивними, коли одно­
значно встановлюється конкретний факт (наприклад, що відбиток
пальця на місці події залишено саме підозрюваним), категорично
негативними, коли однозначно встановлюється відсутність тотож­
ності або можливості настання якогось явища (наприклад, що
кров на вилученому одязі за груповими ознаками належить не
потерпілому, а іншій особі), ймовірними — тобто припущеннями
різного ступеня надійності про існування чи відсутність певних
фактів.

У доказуванні можна оперувати лише категоричними ви­сновками. Використання суб'єктами доказування в офіційних документах чи висловлюваннях посилань на ймовірні висновки є помилкою.

Існує ще один висновок експерта, в якому він стверджує, що дане питання вирішити неможливо. Це буває тоді, коли для дослідження немає достатньої кількості якісного матеріалу (на­приклад, відсутність вільних зразків підписів) або коли не існує науково обґрунтованої методики для вирішення поставленого пи­тання (наприклад, встановлення абсолютної давності пострілу).

7. Висновок експерта підлягає ретельній оцінці суб'єктами
доказування як з точки зору дотримання норм кримінально-
процесуального закону під час проведення експертизи, так і
обґрунтованості, правильності висновків.

При цьому слід перевірити компетентність експерта, його незаінтересованість в результатах справи, встановити, чи не вий-

8 2-445 225

шов експерт за межі своєї компетенції, чи обґрунтовані висновки у повідомлених експерту відомостях і чи не вибирались вихідні дані самим експертом, встановити достатність даних для певних висновків. Підлягає оцінці також наукова обґрунтованість ви­сновку, правильність застосування конкретних методик і дозво-леність їх використання експертом (наприклад, коли і ким мето­дика рекомендована, її апробованість, наявність більш сучасних методик тощо). Слід проаналізувати, наскільки логічними є ви­сновки експерта, чи на всі питання дано відповіді. Важливим показником оцінки висновку є співставлення висновків експерта з встановленими у справі фактичними даними.

8. Експертизи можуть бути основними — вони вирішують
   коло питань, яке на етапі призначення експертизи здається
   повним, і додатковими — вони вирішують ще деякі питання, що
   з якихось причин не увійшли в перелік питань основної екс­
   пертизи. За іншими підставами експертизи поділяються на пер­
   винні — вони призначаються у даній справі і з даних питань
   вперше, і повторні — ці проводяться щодо тих же питань, які
   вирішувала первинна експертиза.

9. У залежності від ситуації для вирішення окремих питань
   основної експертизи, а також у випадках неповноти дослідження
   або неповних відповідей на поставлені питання чи нечіткості,
   невизначеності й неконкретності викладу ходу дослідження та
   висновків основної експертизи може призначатись постановою
   (ухвалою) додаткова експертиза. Проведення цієї експертизи, як
   правило, доручається тому ж експерту, який проводив основну
   експертизу, але таке доручення може бути дано й іншому екс­
   перту.

10. У ч.б ст.75 передбачена можливість призначення повтор­
    ної експертизи постановою або ухвалою з мотивів необґрунто­
    ваності, невідповідності матеріалам справи та інших сумнівів у
    правильності висновку первинної експертизи. Проведення цієї
    експертизи доручається іншому експерту або іншим експертам.
    На практиці проведення повторної експертизи, як правило, дору­
    чається комісії експертів. Більше того, у таких випадках по
    можливості всі необхідні матеріали з висновком первинної екс­
    пертизи передають у іншу експертну установу цього ж профілю.
    Висновок повторної експертизи не перекреслює чи не скасовує
    висновок первинної експертизи, а оцінюється суб'єктами доказу­
    вання за загальними правилами оцінки результатів експертизи в
    сукупності з оцінкою всіх інших доказів у справі.

11. Про призначення і проведення експертиз див. постанову
    Пленуму Верховного Суду України "Про судову експертизу в
    кримінальних і цивільних справах" № 8 від ЗО травня 1997 р.

12. З висновком експерта і його використанням у доказу­
    ванні тісно пов'язана така слідча або судова дія, як допит
    експерта (див. ст.201, 311 КПК). Допит може провести слідчий,
    суддя, суд з метою одержати роз'яснення або доповнення до
    висновку експерта.

В юридичній літературі з цього приводу можна зустріти твердження, що показання експерта не є джерелом доказів і розцінюються лише як роз'яснення або доповнення висновку. Це твердження є неточним і приводить до хибної думки, що ре-

226

зультати допиту експерта не мають доказового значення. Дійсно, показання експерта як джерело доказів у ч.2 ст.65 не позначені. Проте, по-перше, за результатами допиту експерта на досудовому слідстві складається протокол (див. ст.201 КПК), питання до експерта і його відповіді на них під час його допиту в суді заносяться до протоколу судового засідання (див. ст.311 КПК), а протоколи слідчих і судових дій є джерелами доказів (див. ч.2 ст.65 КПК); по-друге, експерт пояснює окремі положення свого висновку і доповнює його, тобто вводить в орбіту доказування нові дані, які, безумовно, мають доказове значення. Отже, пока­зання експерта, зафіксовані у відповідному протоколі, повинні розглядатися як джерело одержання фактичних даних — доказів.

13. До особи експерта пред'являються високі моральні і правові вимоги. 4.7 ст.75 містить дві з них: експертами не можуть бути особи, які перебувають у службовій або іншій залежності від обвинуваченого чи потерпілого, та особи, які раніше були ревізорами у цій же справі. У другому випадку мова йде в основному про судово-бухгалтерську експертизу.

У той же час не можуть залучатися до виконання обов'язків судового експерта особи, визнані у встановленому законом по­рядку недієздатними, а також особи, які мають судимість (див. ст.11 Закону України "Про судову експертизу").

На експерта поширюються ті ж правила відводу, що й щодо відводу судді (див. ст«>4, 62 КПК) з тим обмеженням, що попередня участь особи у цій справі як експерта чи спеціаліста не може бути підставою для відводу.

Стаття 76. Обов'язкове призначення експертизи

Експертиза призначається обов'язково:

1. для встановлення причин смерті;

2. для встановлення тяжкості і характеру тілесних
   ушкоджень;

3. для визначення психічного стану підозрюваного або
   обвинуваченого при наявності в справі даних, які викли­
   кають сумнів щодо його осудності;

4) для встановлення статевої зрілості потерпілої в
справах про злочини, передбачені статтею 155 Криміналь­
ного кодексу України;

5) для встановлення віку підозрюваного або обвинува­
ченого, якщо це має значення для вирішення питання про
його кримінальну відповідальність і якщо про це немає
відповідних документів і неможливо їх одержати.

* * *

1. У судочинстві виникають проблеми, пов'язані з визначен­ням особливостей життєдіяльності і станів людського організму, для чого потрібно залучення спеціалістів у галузі медицини і психіатрії. Саме тому, що об'єктом дослідження у таких ви-

8* 227

падках є людина і її функції, законодавець визнав за необхідне, щоб такі дослідження проводились обов'язково.

2. Оскільки функціонують спеціалізовані медичні і психіат­
   ричні заклади для забезпечення запитів судочинства, ці експер­
   тизи належать до числа судових: для вирішення проблем, сфор­
   мульованих у пп.1, 2, 4 і 5 коментованої статті, проводяться
   судово-медичні експертизи, а для вирішення питання про осуд­
   ність (п.З) — судово-психіатрична експертиза.

3. Коментована стаття не підлягає більш поширеному тлума­
   ченню. Тому твердження, які зустрічаються в літературі, про те,
   що до числа обов'язкових повинна належати експертиза осіб,
   щодо яких є припущення, що вони у зв'язку з своїми фізичними
   або психічними вадами не здатні правильно сприймати обста­
   вини, які мають значення для справи, і давати про них пока­
   зання, є хибними. Це повинно стосуватись і випадків, перед­
   бачених ч.З ст.433 КПК. Судово-медичні, судове-психіатричні та
   судрво-психологічні експертизи у таких випадках проводяться в
   разі необхідності, і їх призначення залежить від рішення слід­
   чого, судді, суду.

4. Непризначення у передбачених ст.76 КПК випадках експер­
   тиз є ознакою істотної неповноти дізнання або досудового слід­
   ства, яка не може бути усунена в судовому засіданні, і підставою
   для повернення справи на додаткове розслідування.

Стаття 77. Обов'язки і права експерта

Особа, яка призначена експертом, зобов'язана з'явити­ся за викликом і дати правильний висновок на поставлені запитання.

За злісне ухилення від явки до суду, до органів досудового слідства або дізнання експерт несе відпові­дальність відповідно за частиною 2 статті 185³ або стат­тею 185⁴ Кодексу України про адміністративні правопору­шення, а за дачу завідомо неправдивого висновку або за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків — відповідно за статтями 384 чи 385 Кримінального кодексу України.

Експерт має право: ознайомлюватися з матеріалами справи, які стосуються експертизи; порушувати клопо­тання про представлення нових матеріалів, необхідних для дачі висновку; з дозволу особи, яка провадить ді­знання, слідчого, прокурора або суду бути присутнім при провадженні допитів та інших слідчих дій і задавати особам, що допитуються, запитання, які стосуються екс­пертизи, а за наявності відповідних підстав — на за­безпечення безпеки.

228

Якщо питання, поставлене перед експертом, виходить за межі його компетенції або якщо надані йому матеріали недостатні для дачі висновку, експерт у письмовій формі повідомляє орган, що призначив експертизу, про немож­ливість дати висновок.

* * *

1. Особа, яка є спеціалістом у певній галузі, зобов'язана
   з'явитись за викликом, якщо вона офіційно призначена екс­
   пертом постановою слідчого чи судді або ухвалою суду. Вона це
   повинна зробити і тоді, коли знає про обставини, які не до­
   зволяють їй бути експертом у даній справі (див. коментар до
   ст.75 КПК). У цьому випадку особа, з'явившись на виклик,
   повідомляє слідчому чи суду про обставини, які виключають її
   участь у справі як експерта, про що особа складає письмову
   заяву про самовідвід або подає відповідне пояснення. Ці доку­
   менти будуть пояснювати причину призначення іншого експерта.

2. З явкою експерта на виклик пов'язане питання про
   перешкоджання його явці до суду, органів досудового слідства чи
   дізнання, примушування його до відмови від давання висновку, а
   також до давання завідомо неправдивого висновку шляхом по­
   грози вбивством, насильством, знищенням його майна чи його
   близьких родичів або розголошення відомостей, що його ганьб­
   лять, або підкуп експерта з тією самою метою, а також погроза
   вчинити зазначені дії з помсти за раніше даний висновок. Ці дії
   тягнуть за собою кримінальну відповідальність за ст.386 КК.

3. Ухилення від виконання обов'язків експерта визнається
   злісним, якщо особа умисно, без поважних причин ігнорує виклик
   до слідчого чи суду, з цією метою змінює або приховує місце
   свого проживання, подає фіктивні документи про хворобу тощо.

4. Відмовою без поважних причин вважається умисне неви­
   конання експертом покладених обов'язків, коли він мав мож­
   ливість виконати ці обов'язки, йому не заважали хвороба, від­
   сутність необхідних приладів і матеріалів та коли не було
   обставин, які усували б його від участі у справі як експерта.
   Така відмова експерта тягне за собою кримінальну відповідаль­
   ність за ст.385 КК, якщо він до відмови добровільно дав згоду
   взяти участь у процесі як експерт.

5. Завідома неправдивість висновку експерта виявляється в
   умисно неправильному викладенні встановлених у ході дослі­
   дження даних або невідображенні їх у висновку, підбиранні для
   певного висновку вихідних даних, неправильному поясненні вста­
   новлених обставин, неправильних відповідях на поставлені пи­
   тання у заключному висновку, які не випливають з наведених у
   описовій частині експертного висновку. Такі дії є злочином,
   передбаченим ст.384 КК.

6. Права експерта чітко і повно викладені в ч.З ст.77. їх
   здійснення забезпечує експерту додаткові сприятливі умови для
   якісного дослідження об'єктів експертизи.

Разом з тим не можна не сказати про те, чого експерт не може робити і від чого повинен утримуватись.

229

Експерт не має права:

• вести переговори з учасниками кримінального судочинства
  щодо питань, пов'язаних з проведенням експертизи, без прямого
  дозволу і за підтримки слідчого або суду;

• самостійно збирати матеріали для експертного дослідження;

• без постанови чи ухвали залучати спеціалістів, експертів
  або консультантів до проведення експертизи;

• проводити без погодження зі слідчим чи судом досліджен­
  ня речових доказів методами, які можуть привести до зміни і'х
  зовнішнього виду або знищення;

— розголошувати без дозволу слідчого або прокурора дані
досудового слідства, якщо про цю заборону його було офіційно
попереджено (див. стп.121 КПК).

7. У разі виходу питань, поставлених перед експертом, за межі його компетенції або якщо надані йому матеріали недо­статні для дачі висновку, він у письмовій формі повинен по­відомити про це слідчого або суд. Слід мати на увазі, що на практиці ситуації, викладені в ч.4 ст.77, зустрічаються вкрай рідко. Як правило, вони трапляються щодо одного-двох питань з низки поставлених перед експертом. Відповідаючи послідовно на поставлені питання, експерт зауважує у висновку щодо питань, на які не може відповісти у зв'язку з недостатньою компетенцією або недостатністю наданих йому для дослідження матеріалів, такою стандартною фразою: "Встановити немає можливості". Цей передбачений експертними методиками результат дослідження повинен бути обґрунтований в описовій частині висновку.

С т а т т я 78. Речові докази

Речовими доказами є предмети, які були знаряддям вчинення злочину, зберегли на собі сліди злочину або були об'єктом злочинних дій, гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом, і всі інші предмети, які мо­жуть бути засобами для розкриття злочину і виявлення винних або для спростування обвинувачення чи пом'як­шення відповідальності.

* * *

1. Предмети, які можуть бути речовими доказами, найчас­тіше виявляються під час проведення слідчих дій — огляду, обшуку, виїмки та ін. При цьому вони у відповідності з ви­могами ст.191 КПК оглядаються, можуть бути сфотографовані. Лише після того, як слідчий, прокурор, суддя (суд), встановлять належнірть предметів до справи (тобто, що вони були знаряддям вчинення злочину, зберегли на собі сліди злочину або були об'єктом злочинних дій, нажиті злочинним шляхом (гроші, цін­ності та інші речі) або можуть бути засобами для розкриття злочину і виявлення винних чи для спростування обвинувачення або пом'якшення відповідальності), вони складають мотивовану

230

постанову про приєднання предметів до справи як речових до­казів.

2. Речові доказі, як правило, є первинними, але у деяких
випадках вони можуть бути похідними. Йдеться про випадки,
коли не можна вилучити на місці події слід в оригіналі без
суттєвих його пошкоджень, — тоді виготовлюють його зліпок.
Після його виготовлення з додержанням вимог закону (див.
коментар до ч.4 ст.85 КПК), коли копія сліду забезпечує
точність відтворення його особливостей, — це також буде речо­
вий доказ: хоча він і не є оригіналом, але буде незамінним.

Якщо отримують зразки для порівняльних досліджень (див. ст.199 КПК), то йдеться вже не про речові докази, а про предмети (речовину), які відіграють допоміжну, інструментальну роль при експертному дослідженні і які, на відміну від речових доказів, не є незамінними.

3. До знарядь злочину можуть бути віднесені як предмети,
   які спеціально були виготовлені або пристосовані для вчинення
   злочинів (кастет, відмичка, обріз гвинтівки), так і предмети, які
   мають певне призначення у іншій області, не пов'язаній із
   злочинною діяльністю, — військовій, медичній, побутовій та ін.
   (пістолет, ніж, автомашина).

4. До предметів, які зберегли на собі сліди злочину, відно­
   сяться предмети з матеріальними слідами злочину, які неможливо
   відокремити від їх поверхні. У такому разі сліди вилучаються
   разом з предметом (відбитки пальців рук, зубів, взуття та ін.).

5. Речові докази — об'єкти злочинних дій — це предмети,
   на які було безпосередньо спрямоване злочинне посягання (гроші,
   цінності, автотранспорт, різні промислові товари).

6. До речових доказів коментована стаття відносить також
   гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом. Йдеться
   про все, що було набуто за викрадені або отримані іншим
   злочинним шляхом гроші і цінності (об'єкти злочинних дій). Це
   можуть бути гроші, отримані після реалізації матеріальних цін­
   ностей, отриманих злочинним шляхом. У такому разі це буде
   підтвердженням такої реалізації і тут не мають значення інди­
   відуальні ознаки отриманого в результаті таких дій.

7. Всі інші предмети, які можуть бути засобами для розкрит­
   тя злочину, виявлення винних або для спростування обвину­
   вачення чи пом'якшення відповідальності, також можуть бути
   визнані речовими доказами. Сюди, наприклад, можна віднести
   знайдені на місці події дрібні предмети (ґудзики, недопалки,
   окурки, часточки фарби тощо) або продукти злочинної діяльності
   (фальшиві гроші, акцизні марки та ін.).

Стаття 79. Зберігання речових доказів

Речові докази повинні бути уважно оглянуті, по мож­ливості сфотографовані, докладно описані в протоколі огля­ду і приєднані до справи постановою особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора або ухвалою суду. Речові докази зберігаються при справі, за винятком громіздких

231

предметів, які зберігаються в органах дізнання, досудового слідства і в суді або передаються для зберігання відпо­відному підприємству, установі чи організації.

При передачі справи від одного органу дізнання чи до­судового слідства до іншого, направленні справи проку­ророві чи до суду, а так само при передачі справи з одного суду до іншого речові докази передаються разом із справою.

В окремих випадках речові докази можуть бути до ви­рішення справи в суді повернуті їх володільцям, якщо це можливо без шкоди для успішного провадження в справі.

* * *

1. Порядок зберігання речових доказів, поданий у комен­
   тованій статті, конкретизується у відомчих нормативних актах,
   основним з яких є "Инструкция о порядне из'ьятия, учета й
   хранения й передачи вещественнмх доказательств по уголовнмм
   делам, ценностей й иного имущества органами предварительного
   следствия, дознаний й судами", що затверджена Генеральним
   прокурором СРСР, Міністром внутрішніх справ СРСР, Міністром
   юстиції СРСР, Головою Верховного Суду СРСР, Першим заступ­
   ником Голови КДБ СРСР 18 жовтня 1989 р. № 34/15.

2. Речові докази у разі їх виявлення у першу чергу повинні
   бути уважно оглянуті, по можливості сфотографовані, докладно
   описані в протоколі огляду. Після цього вони приєднуються до
   справи постановою особи, яка провадить дізнання, слідчого, про­
   курора, судді або ухвалою суду. Надалі речові докази зберігаються
   при справі, за винятком громіздких предметів, які зберігаються в
   органах дізнання, досудового слідства і в суді або передаються
   для зберігання відповідному підприємству, установі чи орга­
   нізації. Відповідальними за їх збереження є особа, яка проводить
   дізнання або досудове слідство, а в суді — суддя або голова суду.

Для зберігання речових доказів в органах прокуратури, вну­трішніх справ, служби безпеки, слідчих підрозділах податкової міліції, а також у судах обладнуються спеціальні приміщення. Зазначена Інструкція передбачає, що ці приміщення повинні бути з дверима, оббитими металом, заґратованими вікнами та облад­нані пожежною та охоронною сигналізацією. Якщо такого при­міщення немає (наприклад, у невеликому підрозділі), то для збе­реження речових доказів використовують сейфи та металеві шафи.

У разі створення спеціального приміщення для зберігання речових доказів спеціальним наказом відповідного прокурора, начальника органу внутрішніх справ, податкової міліції, органу СБ України, голови суду призначається відповідальний за збере­ження речових доказів, які здаються до цих приміщень. Під­ставою для зберігання речових доказів у таких приміщеннях є постанова слідчого, прокурора, судді, працівника органу дізнання.

Особа, призначена відповідальною за спеціальне приміщення, де зберігаються речові докази, веде книгу обліку речових доказів. У книзі, яка ведеться за правилами документів строгої звітності, зазначається назва речового доказу, дата його надходження, від

232

кого надійшов, у якій справі. Кожному предмету дається поряд­ковий номер. Надалі там же робиться відмітка про подальшу долю конкретного речового доказу (про знищення або про пере­дачу іншому слідчому, до суду, повернення володільцю та ін.).

3. Вилучені під час дізнання, досудового слідства або судо­
вого розгляду вогнепальна або холодна зброя, а також боєпри­
паси після необхідних досліджень під час проведення судових
експертиз або інших слідчих дій (наприклад, впізнання), пере­
вірки нарізної зброї за відповідними обліками передаються до
органів внутрішніх справ.

Якщо йдеться про зброю та боєприпаси, які належать вій­ськовим частинам, то вони, як правило, підлягають передачі за належністю, якщо це не ускладнить проведення досудового слід­ства або судового розгляду справи.

4. Речові докази у вигляді вибухових речовин, вибухових
пристроїв передаються на склади військових частин (наприклад,
штатні вибухові пристрої — протитанкові або протипіхотні міни)
або до відповідних державних установ, де є для цього спеціальні
сховища (для зберігання, наприклад, промислової вибухівки).

До вибухових речовин належать порох, динаміт, тротил, нітрогліцерин та інші хімічні речовини, їх сполуки або суміші, здатні вибухнути без доступу кисню.

Під вибуховими пристроями слід розуміти саморобні чи ви­готовлені промисловим способом вироби одноразового застосуван­ня, спеціально підготовлені і за певних обставин спроможні за допомогою використання хімічної, теплової, електричної енергії або фізичного впливу (вибуху, удару) створити вражаючі фактори — спричинити смерть, тілесні ушкодження чи істотну матеріальну шкоду — шляхом вивільнення, розповсюдження або впливу ток­сичних хімічних речовин, біологічних агентів токсинів, радіації, радіоактивного матеріалу, інших подібних речовин (див. пп.6—7 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову прак­тику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибухо­вими пристроями чи радіоактивними матеріалами" № 3 від 26 квітняя 2002 р.).

5. Вироби з дорогоцінних металів, з дорогоцінними каміннями,
   а також лом . металів або окремо дорогоцінне каміння, а також
   монети з дорогоцінних металів після огляду і проведення екс­
   пертних досліджень (встановлення металу, його проби, виробника
   продукції та ін.) реєструються у книзі обліку речових доказів і
   передаються на зберігання до установи банку.

6. Грошові суми, вилучені під час досудового слідства, вно­
   сяться, як правило, на депозитний рахунок органу, який їх
   вилучив. Вони також можуть бути передані для зберігання до
   установи банку.

Цінні папери, вилучені під час слідства, після з'ясування їх значення для конкретної справи (облігації, чеки, сертифікати, акредитиви та ін.) передаються на зберігання до банку на під­ставі відповідної постанови і з дотриманням вимог відомчих нормативних актів, які визначають порядок передачі цінних

233

паперів до установ банків (форма листа, опис, висновок експерта або спеціаліста щодо цінних паперів та ін.).

7. Документи, листи та інші записи, приєднані до справи як
   речові докази, мають зберігатися у конвертах, вкладених між
   чистими аркушами паперу. Конверти опечатують і підшивають у
   справу. При цьому конверт нумерують, як аркуш справи. Якщо
   до справи приєднується велика кількість аркушів і документів,
   то їх вкладають до конверту, який додають до справи.

8. Історичні цінності, антикваріат (які переважно потребують
   спеціальних умов зберігання) можуть бути передані для збері­
   гання в музеї, картинні галереї.

9. Продовольчі товари, які швидко псуються або вимагають
   спеціальних умов зберігання, негайно після огляду і перевірки їх
   якості передаються спеціально виділеним торговельним підпри­
   ємствам для реалізації, про що складається відповідний акт у
   трьох примірниках. Одержані від продажу грошові суми зарахо­
   вуються на депозитний рахунок органу, що проводить досудове
   слідство або суду.

Коли потім виникне необхідність у поверненні речових до­казів, то організації, які їх одержали, повертають взамін такі самі речі або сплачують їх вартість за державними цінами, що існують в момент повернення (див. ч.4 ст.80 КПК).

10. Об'єкти біологічного походження, що швидко псуються,
    мають бути упаковані спеціалістами (наприклад, працівниками
    судово-медичних експертиз) у герметичне закупорювані ємкості.
    Якщо для їх зберігання потрібні спеціальні умови, їх передають
    до судово-медичних установ (за узгодженням з їх керівництвом).

11. При постановленні вироків, або закриття справи на судо­
    вому слідстві обов'язково має визначитися доля речових доказів —
    наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів, облад­
    нання для їх виготовлення, а також прекурсорів. При цьому
    треба керуватися Інструкцією про порядок знищення вилучених
    із незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин
    і прекурсорів, використання яких у законному обігу визнано
    недоцільним, а також обладнання для їх виготовлення, затвер­
    дженою спільним наказом МВС, СБ, Генеральної прокуратури,
    МОЗ, Міністерства юстиції та Верховного Суду України № 437
    від 27 червня 1995 р. і зареєстрованої в Міністерстві юстиції
    України за № 210/746 10 липня 1995 р. (див. пп.6—7 поста­
    нови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в
    справах про викрадення та інше незаконне поводження зі
    зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими
    пристроями чи радіоактивними матеріалами" № 3 від 26 квіт-
    няя 2002 р.).

До того, як прийняти рішення щодо таких речовин, прово­диться відповідна судова експертиза. Підставою для здавання державі вилученої у справі наркотичної речовини або для її знищення є постанова слідчого, органу дізнання (у разі закриття справи або відмови в її порушенні) або відповідне рішення суду.

12. Отруйні речовини та сильнодіючі препарати передаються
на склади аитекоуправлінь або інших організацій, де є належні
умови для їх зберігання.

234

Речові докази — радіоактивні матеріали (тобто будь-які мате­ріали, які містять радіонукліди і для яких питома активність та сумарна активність вантажу перевищують межі установлені нор­мами, правилами й стандартами з ядерної та радіаційної безпеки) зберігаються у відповідності з вимогами Правил забезпечення збереження ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання, затверджені наказом Мі­ністерства екології та природних ресурсів України № 241 від 14 грудня 2000 р.

13. Коли справа направляється з обвинувальним висновком до суду, слідчий у довідці, що додається до обвинувального висновку (див. п.З ч.І ст.224 КПК), зобов'язаний зазначити, які речові докази приєднані до справи, їх місце зберігання з поси­ланням на аркуші справи, де підшиті відповідні документи.

Стаття 80. Строки зберігання речових доказів

Речові докази зберігаються до набрання вироком за­конної сили або'до закінчення строку оскарження поста­нови чи ухвали про закриття справи.

Документи — речові докази повинні зберігатися весь час при справі, а заінтересованим особам, підприємствам, установам і організаціям за їх клопотанням видаються копії цих документів.

У тих випадках, коли виникає спір про право влас­ності на предмети, які є речовими доказами, вони зберіга­ються, поки набере законної сили рішення суду, винесене по даному спору в порядку цивільного судочинства.

Речові докази, які можуть швидко зіпсуватися і які не можуть бути повернуті володільцеві, негайно здаються відповідним державним або кооперативним організаціям для реалізації. Коли потім виникне необхідність у повер­ненні речових доказів, то організації, які їх одержали, повертають взамін такі самі речі або сплачують їх вар­тість по державних цінах, що існують в момент повер­нення.

1. За загальним правилом, речові докази зберігаються до
набрання вироком законної сили або до закінчення строку оскар­
ження постанови чи ухвали про закриття справи.

2. Документи, визнані речовими доказами, зберігаються при
справі весь час. Однак коментована стаття передбачає можливість
для заінтересованих осіб, підприємств, установ і організацій за їх
клопотанням отримати необхідні копії цих документів. Якщо ці
документи підроблені або сфальсифіковані, то з них не можна
знімати копії з метою видачі таким особам.

235

3. Коли виникає спір про право власності на предмети, які є
речовими доказами, вони зберігаються, поки набере законної
сили рішення суду, винесене по даному спору в порядку цивіль­
ного судочинства (наприклад, про виключення зі списку майна,
яке підлягає конфіскації).

4. Якщо речові докази під час досудового слідства були
реалізовані у зв'язку з неможливістю їх зберігання або повер­
нення володільцеві, а потім виникла необхідність в їх повер­
ненні, то організації, які їх одержали для реалізації, повертають
взамін такі самі речі або сплачують їх вартість за державними
цінами, що існують в момент повернення.

СтаттяВІ. Вирішення питання про речові докази

Питання про речові докази вирішується вироком, ухва­лою чи постановою суду або постановою органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи, при цьому:

1. знаряддя злочину, що належать обвинуваченому,
   конфіскуються;

2. речі, вилучені з обігу, передаються відповідним
   установам або знищуються;

3) речі, які не мають ніякої цінності і не можуть бути
використані, знищуються, а у випадках, коли заінтересо­
вані особи просять про це, можуть бути передані їм;

4) гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним
шляхом, передаються в доход держави;

5) гроші, цінності та інші речі, які були об'єктом зло­
чинних дій, повертаються їх законним володільцям, а
якщо їх не встановлено, то ці гроші, цінності та речі
переходять у власність держави.

Спір про належність речей, що підлягають повернен­ню, вирішується в порядку цивільного судочинства.

* * *

1. Питання про речові докази вирішується одночасно з вирі­
шенням справи і це рішення повинно міститися у вироку суду, в
постанові органу дізнання, слідчого, прокурора, судді або в ухва­
лі суду про закриття справи.

2. Коментована стаття визначає подальшу долю окремих
речових доказів. Зокрема, знаряддя злочину, що належать обви­
нуваченому, підлягає конфіскації; речі, вилучені з обігу, пере­
даються відповідним установам або знищуються; речі, які не
мають ніякої цінності і не можуть бути використані, знищуються
або можуть бути передані заінтересованим особам.

Гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом, передаються в доход держави. Цінності, які були об'єктом зло­чинних дій, повертаються їх законним володільцям, а якщо таких не встановлено, то вони переходять у власність держави.

236

Стаття82. Протоколи слідчих і судових дій та інші носії інформації щодо цих дій

Протоколи слідчих і судових дій, складені і оформлені в порядку, передбаченому цим Кодексом, носії інформації, на яких з допомогою технічних засобів зафіксовані про­цесуальні дії, є джерелом доказів, оскільки в них під­тверджуються обставини і факти, що мають значення для вирішення справи.

* * *

1. Протокол — документ про проведення слідчих і судових
дій.

Про перелік слідчих і судових дій, які є способом збирання доказів, та їх джерел див. коментар до ст.66 КПК.

Коментована стаття визначає, що протоколи слідчих і судо­вих дій є джерелом доказів, якщо вони складені і оформлені в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Про зміст, порядок складання та оформлення протоколів слідчих дій і протоколу судового засідання див. коментар до ст.85 і 87 КПК.

2. За загальним правилом, джерелом доказів є протокол всіх
слідчих дій, крім допитів свідків, потерпілих, підозрюваних і
обвинувачених, а також очних ставок. У цьому разі йдеться
лише про засіб фіксації показань цих осіб, а джерелом доказів є
самі показання зазначених осіб.

Під протоколами судових дій розуміються протоколи судо­вого засідання, в яких фіксується факт проведення судових дій, їх зміст і наслідки.

3. Коментована стаття розглядає як самостійний вид доказів
у кримінальній справі носії інформації, на яких з допомогою
технічних засобів зафіксовані процесуальні дії. Йдеться про ви­
знання доказового значення фотознімків, матеріалів кінозйомки,
відеозапису та інших результатів застосування технічних засобів.

Колізію норм, яка виникає у даному разі, слід вирішувати таким чином, що носії інформації, передбачені ст.82 КПК, набу­вають значення доказів, якщо факт застосування технічних за­собів зафіксовано у протоколі відповідної слідчої дії, як це передбачено ч.4 ст.85 КПК.

С т а т т я 83. Документи

Документи є джерелом доказів, якщо в них викладені або засвідчені обставини, які мають значення для справи. У тих випадках, коли документи мають ознаки, вказані в статті 78 цього Кодексу, вони є речовими доказами.

* * *

1. Під документами як самостійними джерелами доказів у коментованій статті розуміються як офіційні, так і неофіційні

237

документи, крім висновку експертів та протоколів слідчих і судових дій (які теж є самостійними джерелами доказів (див. ч.2 ст.65 КПК).

2. Функціональне призначення документів як самостійних
   джерел доказів визначається їх змістом: в них повинні бути
   викладені або засвідчені обставини, які мають значення для
   справи. Якщо ж вони цікавлять слідство іншими якостями,
   наприклад, наявністю підробок, матеріалом, на якому вироблені,
   та ін., то у такому разі вони не є документами у розумінні змісту
   коментованої статті — вони є речовими доказами у відповідності
   із іншими нормами, передбаченими ст.78—81 КПК.

3. Офіційні документи повинні мати всі необхідні реквізити
   (дату, підписи, штампи, печатку та ін.).

238

Глава 6 ПРОТОКОЛИ

Стаття 84. Обов'язковість ведення протоколу

При провадженні слідчих дій під час досудового слід­ства і дізнання, в судових засіданнях суду першої інстан­ції та апеляційного суду ведуться протоколи.

* * *

1. Протокол у кримінальному судочинстві є основним засо­
   бом фіксації факту, ходу, змісту і результатів проведення всіх
   процесуальних дій, за допомогою яких безпосередньо збираються
   і перевіряються докази і їх джерела. Складання протоколів є
   обов'язковим при провадженні слідчих дій під час досудового
   слідства і дізнання, в судових засіданнях суду першої інстанції
   та апеляційного суду. При цьому протокол має лише письмову
   форму і/або пишеться від руки перовою чи кульковою ручкою,
   або друкується на друкарській машинці, або видруковується
   комп'ютерним принтером. В останньому випадку в умовах прова­
   дження дізнання чи досудового слідства видрук повинен здійс­
   нюватись лише у визначених службових кабінетах з метою забез­
   печення збереження таємниці слідства. Факт застосування допо­
   міжних способів фіксації у вигляді планів, схем, фотографу­
   вання, кінозйомки, відео- та звукозапису тощо повинен засвід­
   чуватись у протоколі слідчої дії або судового засідання.

2. Протоколи складаються у стадіях порушення кримінальної
   справи, дізнання і досудового слідства, при прийнятті усної заяви
   громадянина про злочин (див. ст.95 КПК), при явці з повинною
   (див. ст.96 КПК), при затриманні органом дізнання підозрю­
   ваного у вчиненні злочину (див. ст.106 КПК), при арешті майна
   і передачі його на зберігання (див. ст.126 КПК), при допиті
   свідка (див. ст.170 КПК), допиті потерпілого (див. ст.171 КПК),
   допиті підозрюваного (див. спг.115 КПК), допиті обвинуваченого
   (див. стп.145 КПК), при проведенні очної ставки (див. ст.173
   КПК), пред'явленні для впізнання особи або предмета (див.
   стп.176 КПК), при проведенні обшуку і виїмки (див. ст.188
   КПК), при проведенні огляду, освідування, відтворення обста­
   новки і обставин події (див. ст.195 КПК), ексгумації трупа (див.
   ст.192 КПК), при одержанні зразків для експертного досліджен­
   ня (див. спг.199 КПК), допиті експерта (див. ст.201 КПК), при
   пред'явленні обвинуваченому матеріалів експертизи (див. ст.202
   КПК), при ознайомленні потерпілого, цивільного позивача і
   цивільного відповідача з матеріалами справи (див. стп.217 КПК),
   при оголошенні обвинуваченому про закінчення слідства і пред'­
   явленні йому і його захисникові матеріалів справи (див. стп.220
   КПК), при пред'явленні обвинуваченому та іншим учасникам
   процесу додаткових матеріалів слідства (див. стп.222 КПК).

3. В усіх засіданнях суду першої інстанції та апеляційного
   ^СУДУ У випадку проведення ними судового слідства обов'язково

239

ведуться протоколи. Крім того, на вимогу хоча б одного учасника судового розгляду справи в суді першої інстанції при розгляді справи по суті чи в апеляційному суді або за ініціативою суду проводиться повне фіксування судового процесу технічними засо­бами (див. ст.87¹ КПК).

4. У справах про злочини, перелічені в ст.425 КПК, введена
   протокольна форма досудової підготовки матеріалів (див. комен­
   тар до ст.426 КПК).

5. Ведення протоколів при розгляді справ судом касаційної
   інстанції законом не передбачено.

С т а т т я 85. Протокол слідчої дії

В протоколі про кожну слідчу дію повинні бути за­значені: місце і дата його складання; посади і прізвища осіб, що проводять дію; прізвища осіб, які брали участь у проведенні слідчої дії, адреси цих осіб; роз'яснення їх прав і обов'язків; зміст проведеної слідчої дії, час її початку і закінчення; всі істотні для справи обставини, виявлені при виконанні даної слідчої дії. З метою не-розголошення даних про особу, щодо якої застосовані заходи безпеки, у протоколах слідчих дій, передбачених статтями 95, 96, 107, 145, 170, 171, 173 та 176 цього Кодексу*, обмежуються відомості про цю особу в порядку, передбаченому статтею 52³ цього Кодексу.

Протокол зачитується всім особам, що брали участь у проведенні слідчої дії, при цьому їм роз'яснюється їх право робити зауваження. Зазначені особи можуть озна­йомитися з протоколом особисто.

Вставки і поправки повинні бути застережені в прото­колі перед підписами.

Протокол підписують: особа, яка провадила слідчу дію, допитана особа, а також перекладач, поняті, якщо вони були присутні, та інші особи, які були присутні або брали участь у проведенні цієї дії. Якщо хто-небудь з цих осіб через фізичні вади або з інших причин не може особисто підписати протокол, то для підписання протоколу запрошується стороння особа. До протоколу можуть бути додані фотознімки, матеріали звукозапису, кінозйомок, відео-запису, плани, схеми, зліпки та інші матеріали, які пояс­нюють його зміст.

Коли особа, що брала участь в проведенні слідчої дії, відмовиться підписати протокол, то це зазначається в про­токолі і стверджується підписом особи, яка провадила слідчу ДОЮ.

240

1. Загальні правила і вимоги до всіх протоколів слідчих дій,
   передбачені ст.85, доповнюються і конкретизуються в статтях
   КПК, які встановлюють процедуру і зміст окремої слідчої або
   іншої процесуальної дії (див. ст.84 КПК).

2. Слід звернути особливу увагу на необхідність найретель-
   нішого виконання вимог до фіксування в протоколі його реквізи­
   тів, передбачених ч.І і 4 ст.85 КПК, а також до внесення за­
   стережень щодо всяких вставок і поправок до протоколу.

Справа в тому, що будь-які прогалини і неточності в прото­колі та порушення правил його складання і засвідчення неод­мінно викликають сумнів у достовірності встановлених і відбитих у протоколі фактів, а отже тягнуть за собою неможливість легітимного використання у справі важливих джерел доказів. Особливо відчутно недоліки такого роду негативно діють під час судового розгляду справи, коли діє принцип змагальності.

3. Законодавець встановлює особливий порядок заповнення
   реквізитів протоколів слідчих дій, передбачених ст.95, 96, 107,
   145, 170, 171, 173 та 176 КПК, щодо осіб, до яких застосову­
   ються заходи безпеки, відповідно до ст.52⁸ КПК: всі дані, що
   містять інформацію про особу, яка перебуває під захистом, замі­
   нюються на псевдонім.

4. Фотознімки, матеріали звукозапису, кінозйомок, відеоза-
   пису, плани, схеми, зліпки та інші матеріали додаються до про­
   токолу.

5. У деяких випадках окремі учасники слідчої дії (як пра­
   вило, це підозрювані і обвинувачені) відмовляються підписати
   протокол. За такої ситуації не вимагаються ніякі спеціальні дії,
   крім простого запису про це в кінці протоколу і підпису особи,
   яка провадила слідчу дію. Немає ніяких підстав для якогось
   іншого порядку вирішення цього питання, наприклад шляхом
   запрошення понятих, як це зрідка робиться на практиці.

Стаття 85^і. Застосування звукозапису при провад­женні досудового слідства

Звукозапис може застосовуватися при допиті підозрю­ваного, обвинуваченого, свідка і потерпілого, очній ставці, пред'явленні для впізнання, відтворенні обстановки і обста­вин події та при проведенні інших слідчих дій під час досудового розслідування.

При проведенні слідчих дій з застосуванням звукоза­пису про це повідомляються всі учасники слідчої дії до її початку. Фонограма повинна містити відомості, зазначені у частині 1 статті 85 цього Кодексу, та відбивати весь хід слідчої дії. Повторення спеціально для звукозапису будь-якої частини слідчої дії в ході її проведення не дозво­ляється.

241

Перед закінченням слідчої дії звукозапис повністю відтворюється учасникам цієї дії. Висловлені ними заува­ження і доповнення до звукозапису заносяться на фоно­граму. Протокол слідчої дії, проведеної з застосуванням звукозапису, складається з додержанням правил цього Кодексу. В протоколі повинно бути також зазначено про застосування звукозапису і повідомлення про це учасників слідчої дії, про технічні засоби та умови звукозапису, про відтворення звукозапису учасникам слідчої дії та їх заяви з приводу застосування звукозапису. В разі відтворення звукозапису показань при проведенні іншої слідчої дії про це зазначається у протоколі відповідної слідчої дії. При проведенні очної ставки відтворення звукозапису попе­редніх показань учасників очної ставки допускається лише після дачі ними показань на очній ставці та занесення їх до протоколу.

При пред'явленні учасникам процесу матеріалів спра­ви у зв'язку з закінченням досудового розслідування звуко­запис відтворюється обвинуваченому і його захиснику, а в разі клопотання — і іншим учасникам процесу. Фоно­грама в опечатаному вигляді зберігається при справі.

* * *

1. Використання технічних засобів звукозапису для фіксації
перебігу і результатів слідчих дій значно збільшує обсяг і якість
одержаної інформації, відтворюючи, по-перше, словесну частину
слідчої дії повністю, а по-друге, передаючи мовні і психологічні
особливості зафіксованої розмови, що є недоступним для пись­
мового протоколу. Це, безумовно, підвищує надійність доказової
бази і покращує забезпечення прав учасників слідчої дії.

У той же час треба звернути увагу на дві обставини, які вимагають вжиття певних пересторог психологічного характеру з боку слідчого у випадках застосування звукозапису. Перша поля­гає в тому, що наявність під час проведення слідчої дії апа­ратури, мікрофона, сам факт звукозапису сковує, відволікає їхню увагу. Тому слідчий повинен особливо ретельно готувати прове­дення такої слідчої дії і перед її початком подбати, щоб учасники знали про можливий деякий негативний вплив на них засто­сування цього технічного засобу і були готовими до його подо­лання. Друга обставина стосується слідчого, який на рівні підсві­домості, а то й свідомо відчутно знижує ретельність складання письмового протоколу, сподіваючись на повноту звукозапису. Слід переборювати цей негативний вплив, маючи на увазі, що основ­ним документом і джерелом доказів є протокол, а фонограма слугує лише додатком до нього (див. ст.85 КПК). Крім того, ніколи немає гарантій від того, що через технічні недоліки фонограма вийде неякісною або звук не запишеться зовсім.

2. Хоча законодавець і називає конкретні слідчі дії, коли
доцільно застосовувати звукозапис, проте він не обмежує мож-

242

ливість його застосування у разі проведення будь-якої слідчої дії під час досудсвого слідства.

У той же час слідчий повинен керуватися загальними прави­лами допустимості застосування звукозапису та інших науково-технічних засобів в ході провадження досудового слідства, а саме: застосування повинно бути передбачене законом; застосовувати засоби можуть лише уповноважені на це особи; результати за­стосування повинні об'єктивно відбивати зміст і перебіг слідчої дії; в процесі застосування засобів не повинна принижуватись гідність учасників; застосування повинно бути безпечним для життя і здоров'я учасників.

3. Застосовувати спеціальну апаратуру для фіксації перебігу і
   результатів слідчої дії мають право лише слідчий і запрошений
   ним офіційно спеціаліст. Інші учасники слідчої дії (підозрю­
   ваний, обвинувачений, захисник, потерпілий) можуть проводити
   звукозапис лише з дозволу слідчого, коли це не може завдати
   шкоди проведенню Даної дії. Факт такого дозволу слід відбити в
   протоколі слідчої дії.

4. Про застосування звукозапису слідчий повинен повідомити
   всім учасникам слідчої дії до її початку. Слід наголосити, що
   мова йде не про попередження (бо тоді невиконання звукозапису
   могло б тягти за собою якусь відповідальність) і не про згоду (бо
   тоді проведення слідчої дії залежало б від волі когось з учас­
   ників), а саме про повідомлення, яке в юридичному сенсі є
   індиферентним і має на меті підготувати учасників до особливих
   умов проведення слідчої дії, зняти заздалегідь можливий психо­
   логічний дискомфорт.

Але все ж таки, як бути слідчому, коли хтось із допитува­них (практично це можуть бути лише підозрювані або обвинува­чені) відмовиться давати показання саме через застосування зву­козапису. У такій ситуації, маючи на увазі, що обвинувачений може взагалі обрати відмову від дачі показань як форму свого захисту, слідчий повинен переконати його в доцільності застосу­вання звукозапису, у тому числі і в інтересах захисту. Якщо ж обвинувачений все ж буде наполягати на своєму, слідчий має тактичний вибір: або провести допит без застосування звукоза­пису, або цього разу відмовитись від його проведення.

5. Останнє речення ч.2 ст.Йб¹ містить заборону надзвичайної
   ваги. Якщо під час проведення слідчої дії звукозапис ведеться
   фрагментарне, то незаписану з будь-якої причини частину цієї
   слідчої дії ні в якому разі не дозволяється повторити спеціально,
   щоб записати її на фонограму. У такому повторенні буде відверте
   інсценування, що може розглядатись як підтасовка фактів (фаль­
   сифікація) і порушення принципу об'єктивності дослідження обста­
   вин справи. Законодавець в імперативній формі оберігає слідчого
   від цього.

6. Протокол слідчої дії із застосування звукозапису склада­
   ється у повній відповідності з вимогами ст.85 КПК. Причому
   повинні бути відображені всі параметри і обставини застосування
   звукозапису, зокрема факт повідомлення учасникам про засто­
   сування звукозапису і факт його відтворення всім учасникам,
   характеристика засобів звукозапису і умови його проведення.
   Якщо такі дані не будуть відбиті у протоколі слідчої дії, то

243

фонограма втрачає процесуальний статус і у майбутньому не може використовуватись при доказуванні.

7. Всі пошкодження фонограми, склейки тощо, які трапля­
   ються під час проведення слідчої дії, відтворення фонограми
   учасникам після закінчення слідчої дії, а також під час її
   відтворення при проведенні інших слідчих дій, повинні бути
   конкретно зафіксовані у протоколі відповідної слідчої дії до
   підписання протоколу учасниками.

8. Звукозапис може відтворюватись при проведенні будь-якої
   слідчої дії для досягнення слідчим своїх тактичних цілей у
   доказуванні незалежно від етапу цієї слідчої дії, але при про­
   веденні очної ставки відтворення звукозапису попередніх по­
   казань її учасників допускається лише після дачі ними показань
   на очній ставці і занесення їх до протоколу. Цей факт також
   варто відбити у протоколі очної ставки, а не лише факт відтво­
   рення звукозапису.

9. Під час ознайомлення учасників процесу з матеріалами
справи у зв'язку із закінченням досудового слідства фонограма
відтворюється обвинуваченому і його захиснику обов'язково, а
іншим учасникам процесу — у разі їх клопотання. У той же час,
якщо обвинувачений або його захисник чи обидва за власною
ініціативою запропонують не відтворювати звукозапис, у слідчого
немає підстав не задовольнити таке клопотання, про що обо­
в'язково повинен бути зроблений відповідний запис у протоколі
ознайомлення з матеріалами справи, краще — власноручний
обвинуваченого чи його захисника.

Стаття 85². Застосування кінозйомки, відеозапису при проведенні слідчої дії

Кінозйомка, відсозапис можуть застосовуватися при проведенні огляду, обшуку, відтворенні обстановки і обста­вин події та при проведенні інших слідчих дій.

Учасники слідчої дії повідомляються про застосування кінозйомки, відеозапису до початку цієї дії. Після зйомки, запису та виготовлення кінострічки, відеострічки вони демонструються всім учасникам слідчої дії, про що скла­дається окремий протокол. Процесуальне оформлення засто­сування кінозйомки, відеозапису і демонстрування кіно­стрічки, відеострічки при проведенні іншої слідчої дії, пред'явленні матеріалів справи в зв'язку з закінченням досудового розслідування, а також під час судового роз­гляду провадиться відповідно до правил, передбачених статтею 85^і цього Кодексу.

* * *

1. Коло слідчих дій, під час проведення яких може застосо­вуватись кінозйомка чи відеозапис, законодавцем не обмежу­ється, хоча він і називає ті з них, при проведенні яких застосу-

244

вання кінозйомки, відеозапису є найбільш доцільним. Проте не менш доцільним є застосування відеозапису, наприклад, під час допиту глухонімого обвинуваченого чи свідка.

2. Всі процедури застосування кінозйомки, відеозапису при
   підготовці до проведення слідчої дії, відтворенні кінострічки,
   відеострічки після зйомки, запису та виготовлення, демонстрації
   їх при проведенні інших слідчих дій, пред'явленні матеріалів
   справи у зв'язку із закінченням досудового слідства відповідають
   правилам, передбаченим ст.85¹ КПК (див. статтю і коментар до
   неї), за деякими виключеннями.

3. Повторення частини слідчої дії спеціально для її додат­
   кової фіксації не дозволяється, але за допомогою кінозйомки,
   відеозапису фіксуються і такі слідчі дії, які передбачають на
   підставі методики їх проведення повторення окремих фрагментів.
   Наприклад, при відтворенні обстановки і обставин події у вигля­
   ді експерименту для встановлення можливості настання якогось
   факту робиться кілька спроб, серед яких можуть бути вдалі і
   невдалі. Повторення цієї частини слідчої дії з одночасною фік­
   сацією на кіно-, відеострічку не може заборонятись, бо повто­
   рення робиться не спеціально для кінозйомки, відеозапису, а на
   вимогу правил проведення експерименту.

4. Відеострічки і особливо кінострічки вимагають певного
   часу для виготовлення, а тому вони демонструються не одразу
   після закінчення слідчої дії, а через деякий час. З цієї причини
   складається окремий протокол відтворення матеріалів кінозйом­
   ки, відеозапису.

5. Відтворення матеріалів кінозйомки, відеозапису всім учас­
   никам слідчої дії через деякий час після їх проведення може
   бути проблематичним з об'єктивних причин. Якщо присутність
   когось із учасників слідчої дії з поважних причин відкладається
   на тривалий час або зовсім неможлива, відтворення слід про­
   водити у присутності наявних учасників, про що в протоколі
   спеціально зазначається.

Статтявб. (Стаття 86 виключена на підставі

Закону № 2533-Ш від 21.06.2001)

Стаття87. Протокол судового засідання

Протокол судового засідання в суді першої і апеля­ційної інстанцій веде секретар судового засідання. У про­токолі зазначаються:

місце та час початку і закінчення судового засідання;

назва і склад суду;

справа, яка розглядалась;

секретар;

сторони;

245

особи, які не з'явились в судове засідання, та причини їх неявки;

дані про особу підсудного;

дані про час одержання підсудним копії обвинуваль­ного висновку;

дані про роз'яснення підсудному та іншим учасникам процесу їх прав та обов'язків;

ухвали та постанови суду, прийняті без видалення до нарадчої кімнати;

всі розпорядження головуючого і дії суду, в тому порядку, в якому вони відбувались;

всі клопотання і заяви учасників процесу;

докладний зміст записаних у першій особі показань підсудного, потерпілого, свідків, пояснень спеціалістів, від­повідей експерта на усні запитання;

послідовність і короткий зміст судових дебатів;

короткий зміст останнього слова підсудного;

проголошення вироку та роз'яснення порядку і строку його оскарження.

Протокол судового засідання підписують головуючий і секретар судового засідання.

Протокол судового засідання повинен бути виготов­лений не пізніше семи діб з дня закінчення судового розгляду справи. Про виготовлення протоколу судового засідання повідомляються учасники судового розгляду.

* * *

1. Протокол судового засідання є важливим джерелом дока­
   зів, особливо при перегляді справи в апеляційному, касаційному
   і виключному провадженні, оскільки в ньому відображаються
   обставини й факти, що мають значення для правильного вирі­
   шення справи. Закон вимагає, щоб протокол повно, чітко й
   всебічно відображав весь хід судового розгляду справи. Недо­
   тримання цих вимог може позбавити суди вищого рівня мож­
   ливості перевірити законність і обґрунтованість вироку, зумовити
   його скасування і повернення справи на новий судовий розгляд.

2. Відсутність у справі протоколу судового засідання є безу­
   мовною підставою для скасування вироку (див. ст.370 КПК).
   Суд обґрунтовує вирок тільки на тих доказах, які були розгля­
   нуті в судовому засіданні. Якщо ці докази не зафіксовані в
   протоколі судового засідання, цим самим порушується вимога
   законності і обґрунтованості вироку і він підлягає скасуванню
   (див. ст.323 КПК).

3. У протоколі судового засідання мають висвітлюватись всі
   розпорядження головуючого і дії суду. У випадку неналежного
   поводження будь-якого учасника судового розгляду головуючий
   вправі зробити попередження, яке заноситься до протоколу судо-

246

вого засідання, а при повторенні подібних порушень суд вправі винести ухвалу про видалення із залу засідання тимчасово або на весь час судового розгляду справи, що також заноситься до протоколу, як і всі інші ухвали, прийняті без видалення до нарадчої кімнати. Ухвали, винесені у нарадчій кімнаті, додають­ся до протоколу судового засідання, про що зазначається у протоколі.

4. За належне складання протоколу судового засідання не­суть відповідальність суддя або головуючий при колегіальному розгляді справи і секретар судового засідання. Оскільки протокол судового засідання є важливим документом кримінальної справи, суддя не може обмежитись лише формальним засвідченням про­токолу своїм підписом, а зобов'язаний особисто перевірити пра­вильність його складання. У разі незгоди з суддею чи з голо­вуючим з приводу складання протоколу секретар вправі подати свої письмові зауваження у вигляді окремої заяви, яка приєд­нується до справи (див. коментар до ст.88 КПК).

Стаття 87^і. Фіксування судового процесу техніч­ними засобами

Повне фіксування судового процесу з допомогою зву-козаписуючої апаратури чи інших технічних засобів здійс­нюється на вимогу хоча б одного учасника судового роз­гляду справи в суді першої інстанції при розгляді справи по суті чи в апеляційному суді або за ініціативою суду.

Повне фіксування судового процесу здійснює секретар судового засідання або під його керівництвом інший пра­цівник суду.

Про те, що з метою повного фіксування судового про­цесу застосовуються технічні засоби, а також дані про їх технічні характеристики, зазначається в протоколі судо­вого засідання. До протоколу додається звіт секретаря су­дового засідання, у якому похвилинно зазначаються відомос­ті про процесуальні дії, виконані в судовому засіданні.

Відтворення технічного запису судового процесу здійс­нюється на вимогу сторін чи за ініціативою суду.

Аудіокасета чи інший носій інформації, на якому зафіксовано судовий процес, зберігається при справі.

* * *

1. Конституція України передбачає повне фіксування судо­вого процесу технічними засобами (див. п.7 ч.З ст.129). Засто­сування звукозаписуючої апаратури, відеозапису та інших тех­нічних засобів допомогає зафіксувати не лише результати, а й перебіг судових дій, надає набагато більшу інформацію, сприяє надійному осмисленню того, що відбувалось у судовому засіданні. Фіксування судового процесу технічними засобами більш га-

247

рантує охорону прав та законних інтересів учасників процесу І встановлення істини у справі.

2. На жаль, матеріальне забезпечення наших судів ще не
   дозволяє в повній мірі виконувати цю конституційну засаду
   правосуддя. Тому законодавець у коментованій статті відзначає,
   що фіксування судового процесу з допомогою технічних засобів
   здійснюється на вимогу учасників процесу, якщо на цьому на­
   полягає хоча б один з учасників судового процесу.

3. При фіксуванні судового процесу технічними засобами
   необхідно дотримуватись таких вимог: застосовувати їх можуть
   лише секретар судового засідання або під його керівництвом
   інший працівник суду; можливість застосування цих засобів
   визначається обґрунтованістю, об'єктивністю і достовірністю одер­
   жуваних при цьому результатів; їх використання має відповідати
   вимогам безпеки і не заважати нормальному розгляду справи.

4. Якщо під час відтворення звукозапису, демонстрації відео-
   стрічки виявиться, що вони зіпсовані чи є обриви і склеювання,
   про це складається протокол, який підписують головуючий (суд­
   дя), секретар судового засідання і учасник судового розгляду, на
   вимогу якого здійснювалось відтворення технічного запису судо­
   вого процесу.

5. Вирок, постанова суду мають бути скасовані, якщо у ви­
   падках, передбачених КПК, перебіг судового процесу не був за­
   фіксований технічними засобами, так як це є істотним по­
   рушенням вимог закону (див. п.10 ст.370 КПК).

С т а т т я 88. Зауваження на протокол судового за­сідання

Учасники судового розгляду мають право ознайомити­ся з протоколом судового засідання і подати на нього письмові зауваження, вказавши на його неправильність чи неповноту. Письмове клопотання про ознайомлення з про­токолом судового засідання зазначені особи мають право заявити протягом трьох діб з часу проголошення вироку чи іншого судового рішення.

Про виготовлення протоколу судового засідання по­відомляються прокурор, який брав участь у розгляді спра­ви, і ті учасники судового розгляду, які заявили кло­потання про ознайомлення з ним. З моменту одержання цього повідомлення вони вправі протягом трьох діб озна­йомитись з протоколом і подати на нього зауваження. За наявності поважних причин цей строк може бути про­довжений постановою головуючого.

У разі умисного затягування ознайомлення з прото­колом судового засідання чи виставлення не передбачених законом умов для його ознайомлення, особа, яка пред'­являє протокол для ознайомлення, складає про це прото-

248

кол і передає його головуючому. Головуючий у таких випадках затверджує графік ознайомлення, який є обо­в'язковим для особи, яка знайомиться з протоколом су­дового засідання. За наявності поважних причин визначе­ні у графіку строки ознайомлення з протоколом можуть бути продовжені постановою головуючого. Після закін­чення визначеного в графіку строку головуючий своїм розпорядженням припиняє ознайомлення з протоколом.

Головуючий розглядає зауваження на протокол судо­вого засідання і в разі згоди з ними посвідчує їх пра­вильність.

При незгоді головуючого з зауваженнями вони вно­сяться на розгляд судового засідання. Про час розгляду зауважень повідомляються всі учасники судового розгля­ду, але їх неявка не перешкоджає розгляду зауважень.

Зауваження на протокол розглядаються:

якщо справа розглядалася суддею одноособове — голо­вуючим;

якщо справа розглядалась колегіальне — цим судом чи більшістю його складу.

У судовому засіданні заслуховуються пояснення осіб, які подали зауваження, думка інших учасників судового розгляду, при необхідності відтворюється технічний запис процесу, якщо він здійснювався, опитуються особи, щодо змісту показань яких подані зауваження. Суддя — поста­новою, а суд — ухвалою за наявності до того підстав задовольняють чи відхиляють зауваження.

Зауваження на протокол, постанова чи ухвала про їх розгляд приєднуються до справи.

Якщо з якихось причин зауваження розглянути немож­ливо, вони приєднуються до справи і оцінюються судом вищого рівня у сукупності з усіма матеріалами справи.

Зауваження на протокол судового засідання, подані з порушенням строків, передбачених частинами другою і третьою цієї статті, постановою головуючого залишаються без розгляду, але приєднуються до справи. Заяви щодо неправильності чи неповноти протоколу судового засідання тих учасників судового розгляду, які своєчасно не заявили клопотання про ознайомлення з протоколом або без по­важних причин не ознайомились з ним повністю чи част­ково, судами до уваги не беруться.

* * *

1. Суддя, який головував у судовому засіданні, зобов'язаний роз'яснити учасникам судового розгляду їх право ознайомитися з

249

протоколом і подати на нього зауваження, а також забезпечити можливість здійснення цього права.

2. Зауваження на протокол судового засідання мають бути
   приєднані до протоколу і в тому разі, коли головуючий погодився
   з ними і вніс відповідні поправки, бо вони е процесуальним
   документом, передбаченим законом. Заперечення секретаря судо­
   вого засідання проти внесення головуючим виправлень або допов­
   нень до протоколу, у відповідності з зауваженнями учасників
   судового розгляду, не є підставою для скасування вироку і
   повернення справи на новий судовий розгляд, оскільки відпо­
   відальним за складання протоколу є судддя або головуючий при
   колегіальному розгляді справи. Ці заперечення секретаря мають
   бути оформлені у вигляді окремої заяви і приєднані до справи.
   Вони у сукупності з іншими матеріалами досліджуються судом
   вищого рівня при перевірці законності і обґрунтованості вироку.

3. Про час і місце судового засідання, на якому будуть
   розглядатися зауваження на протокол при незгоді з ним голо­
   вуючого, повідомляються учасники судового розгляду, які подали
   зауваження, і в разі явки цих осіб суд зобов'язаний вислухати
   їхні пояснення. На вимогу учасників або за ініціативою суду
   відбувається фіксування цього засідання з допомогою звукоза-
   писуючої апаратури.

4. Якщо неможливо розглянути зауваження у зв'язку з
   вибуттям двох або всіх суддів чи судді, який розглядав справу
   одноособово, про це повідомляється особам, які подали заува­
   ження, а самі зауваження приєднуються до справи і оцінюються
   у сукупності з усіма матеріалами справи судом вищої інстанції
   при розгляді скарг і подань (див. п.21 постанови Пленуму
   Верховного Суду України "Про додержання судами України про­
   цесуального законодавства, яке регламентує судовий розгляд
   справ" від 27 грудня 1985 р.).

250

Глава 7 СТРОКИ І СУДОВІ ВИТРАТИ

Стаття 89. Обчислення строків

Строки, встановлені цим Кодексом, обчислюються го­динами, добами (днями) і місяцями. При обчисленні стро­ків не беруться до уваги той день і та година, від яких починається строк.

При обчисленні строку добами строк закінчується о 24 годині останньої доби. Якщо відповідну дію належить провести в суді або в органах дізнання і досудового слідства, то строк закінчується у встановлений час закін­чення робочого дня в цих установах.

При обчисленні строків місяцями строк закінчується у відповідне число останнього місяця.

Якщо закінчення строку припадає на неробочий день, то останнім днем строку вважається наступний робочий день. Якщо закінчення строку, який обчислюється міся­цями, припадає на той місяць, який не має відповідного числа, то строк закінчується в останній день цього місяця.

Строк не вважається пропущеним, коли скаргу або інший документ здано до закінчення строку на пошту, а для осіб, що тримаються під вартою, — коли скаргу або інший документ здано адміністрації місця попереднього ув'язнення.

* * *

1. Відповідно до ч.2 ст.67 Кодексу законів про працю Ук­
раїни загальним вихідним є неділя. Другий вихідний день при
п'ятиденному робочому тижні, якщо він не визначений зако­
нодавством, встановлюється графіком роботи підприємства, уста­
нови організації, погодженим з профспілковим комітетом підпри­
ємства, установи, організації, і, як правило, має надаватися
підряд із загальним вихідним днем.

У випадках коли святковий або неробочий день (див. ст.73 КЗпП) збігаються з вихідним днем, то вихідний день перено­ситься на наступний після святкового або неробочого (див. ч.З ст.67 КЗпП).

2. Згідно зі ст.73 Кодексу законів про працю України встанов­
лені такі святкові дні: 1 січня, 7 січня, 8 березня, 1 і 2 травня,
9 травня, 28 червня, 24 серпня. Робота також не проводиться в
дні релігійних свят: 7 січня — Різдво Христове, один день
(неділя) — Великдень (Пасха), один день (неділя) — День Святої
Тройці.

251

3. Якщо закінчення строку ув'язнення особи припадає на
неробочий або святковий день, то останнім днем строку вва­
жається наступний робочий день.

Про обчислення строків затримання, тримання під вартою підозрюваного і обвинуваченого див. ст.106, 156 КПК.

4. Час подання скарги чи іншого документа на пошту слід
визначати по штемпелю установи зв'язку. Час подання документа
адміністрації місць ув'язнення визначається по відмітці, зроб­
леній службовою особою, що прийняла документ.

Стаття 90. Поновлення строку

Пропущений з поважних причин строк повинен бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи поста­новою органу дізнання, слідчого, прокурора або ухвалою суду, постановою судді.

Подача клопотання про поновлення пропущеного стро­ку зупиняє виконання рішення, оскарженого з пропуском строку, до вирішення питання про поновлення строку.

* * *

1. Клопотання про поновлення пропущеного строку подається
   тій службовій особі, в провадженні якої знаходиться кримінальна
   справа.

2. Заінтересованою особою є учасник кримінального процесу,
   що має власний або представлений процесуальний інтерес, який
   знаходить свій вираз у відповідній потребі, яка проявляється в
   його конкретній поведінці, спрямованій на досягнення вигідного
   результату.

3. Питання про визнання причини пропуску строку поваж­
   ною вирішується службовою особою, в провадженні якої знахо­
   диться кримінальна справа. До поважних причин відносяться:
   хвороба, відрядження, стихійне лихо та інші обставини, що не
   дали можливості заінтересованій особі своєчасно подати скаргу
   чи інший документ.

4. Постанова з посиланням на мотиви прийнятого рішення
   виноситься і у випадках відмови в задоволенні прохання заінте­
   ресованої сторони. Постанова про відмову в поновленні пропу­
   щеного строку може бути оскаржена до суду.

5. Про відновлення строків на апеляційне та касаційне
оскарження див. ст.353, 386 КПК.

Стаття 91. Судові витрати

Судові витрати складаються:

1) із сум, що видані і мають бути видані свідкам, по­терпілим, експертам, спеціалістам, перекладачам і по­нятим;

252

2. із сум, витрачених на зберігання, пересилання і до­
   слідження речових доказів;

3. з інших витрат, що їх зробили органи дізнання,
   досудового слідства і суд при провадженні у даній справі.

* * *

1. Під судовими витратами слід розуміти всі витрати, що
   були використані у зв'язку з провадженням по кримінальній
   справі. Левову частину з них держава бере на себе (утримання
   органів розслідування, прокуратури, суду, провадження слідства,
   дізнання, тримання під вартою та ін.).

2. Під "іншими витратами" слід розуміти витрати слідчих
   органів і суду, безпосередньо пов'язані зі збиранням і досліджен­
   ням доказів винуватості підсудного, зокрема відшкодування вар­
   тості речей, зіпсованих чи знищених при відтворенні обстановки
   і обставин події, проведенні експертизи, відшкодування витрат
   особам (крім обвинуваченого), які пред'являлись для впізнання.

3. До судових витрат не включаються: середній заробіток за
   місцем роботи, який зберігається за свідком, потерпілим, пере­
   кладачем, експертом, спеціалістом і понятим за весь час, ви­
   трачений ними у зв'язку з явкою за викликом слідчих органів,
   прокуратури і суду; суми, які виплачуються експерту, спеціа­
   лісту і перекладачеві за виконання ними обов'язків у слідчих
   органах і суді в порядку службового завдання.

4. Судові витрати підлягають відшкодуванню в доход дер­
   жави і стягуються з осіб, щодо яких винесений обвинувальний
   вирок, у тому числі із звільненням від покарання.

5. При виправданні підсудних за однією із статей пред'яв­
   леного обвинувачення або при виключенні одного або декількох
   епізодів (пунктів) обвинувачення судові витрати, пов'язані із
   збиранням, дослідженням доказів за цим обвинуваченням або
   епізодами (пунктами), приймаються на рахунок держави.

6. При засудженні у справі декількох осіб судові витрати
   підлягають стягненню в долевому порядку з урахуванням вини,
   ступеня відповідальності і майнового стану кожного.

7. Судді повинні вимагати від органів досудового слідства
   додавати до обвинувального висновку довідки про вид і розміри
   понесених судових витрат.

С т а т т я 92. Відшкодування витрат свідкам, потер­пілим, законним представникам по­терпілих, експертам, спеціалістам, пе­рекладачам і понятим

Свідки, потерпілі, законні представники потерпілих, перекладачі, експерти, спеціалісти і поняті мають право на відшкодування їм витрат по явці за викликом в органи дізнання, досудового слідства, прокуратури і до суду.

253

За переліченими вище особами зберігається середній заробіток по місцю роботи за час, витрачений у зв'язку з явкою за викликом. Особам, які не є робітниками чи службовцями, виплачується винагорода за відрив їх від занять.

Експерти, спеціалісти і перекладачі, крім того, мають право на винагороду за виконання своїх обов'язків, якщо виконання дорученої їм роботи не входить в їх обов'язок по службі.

Зазначені виплати провадяться з коштів органів ді­знання, досудового слідства і суду. Порядок виплати і розмір сум, що підлягають виплаті, визначаються відпо­відною інструкцією.

* * *

1. Порядок виплати і розмір суми, що підлягає виплаті,
   визначаються Інструкцією про порядок і розміри відшкодування
   витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до
   органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду, або
   до органів, у провадженні яких перебувають справи про адмініст­
   ративні правопорушення, та виплати державним науково-дослід­
   ним установам судової експертизи за виконання їх працівниками
   функцій експертів і спеціалістів, затвердженою постановою Ка­
   бінету Міністрів України № 710 від 1 липня 1996 р. зі змінами
   від 26 липня 2001 р.

2. Крім зазначених у ст.92 КПК виплат (середня заробітна
   плата і винагорода за відрив від занять) вказаним у статті
   особам, відшкодовуються вартість проїзду до місця виклику і
   назад, витрати, пов'язані з найманням жилого приміщення, добові,
   якщо виконання їх процесуальних функцій пов'язане з пере­
   буванням за межами населеного пункту постійного проживання.

3. Перекладачам, а також особам, які виконують функції
   експертів чи спеціалістів не в порядку службового завдання, за
   проведену роботу виплачується також винагорода. Сума вина­
   городи визначається з урахуванням характеру проведеної роботи
   у межах^від 20 до ЗО відсотків неоподатковуваного мінімуму
   доходів громадян за день.

4. Витрати, пов'язані з явкою, відшкодовуються у розмірах,
   передбачених законодавством для відряджених працівників (див.
   постанову Кабінету Міністрів України "Про норми відшкоду­
   вання витрат на відрядження в межах України та за кордон"
   № 663 від 23 квітня 1999 р.).

5. За наявності підтверджуючих документів відшкодовуються
   витрати:

• на харчування, вартість якого включена до рахунку
  вартості проживання у готелях, або до проїзних документів,
  оплачубються за рахунок добових;

• на проїзд (включаючи перевезення багажу) до місця
  виклику і назад, а також за місцем знаходження органу роз­
  слідування, прокуратури та суду;

254

• на побутові послуги, що надаються у готелях (на прання,
  чистку, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), але
  не більше як 10 відсотків норм добових витрат за всі дні
  проживання;

• на бронювання місць у готелях у розмірах не більше як
  50 відсотків вартості місця за добу;

• на користування постільними речами в поїздах;

— на користування у готелях холодильником і телевізором.
Витрати на службові телефонні переговори відшкодовуються

в розмірах, погоджених з керівниками.

6. Розмір винагороди експерта або спеціаліста, які викону­
ють свої функції не в порядку службового завдання, визначається
залежно від їх кваліфікації та складності завдання — у межах
від 3 до 5 відсотків неоподатковуваного мінімуму доходів гро­
мадян за годину роботи.

У разі проведення судової експертизи особливої складності розмір винагороди збільшується на 25 відсотків.

7. Перекладачам залежно від їх кваліфікації та складності
роботи встановлюються такі розміри винагороди:

— за письмові переклади — від 10 до 15 відсотків неоподат­
ковуваного мінімуму доходів громадян за один авторський аркуш
(40 тис. друкованих знаків);

— за усні переклади — від 3 до 5 відсотків неоподат­
ковуваного мінімуму доходів громадян за годину роботи.

Переклад з рідкісних мов, з письмовою в'яззю, своєю гра­фікою, ієрогліфами, клинописом, а також з стародавніх мов, так само як і переклади на іноземні мови, що віднесені до рідкісних мов та мають писемність в'яззю, свою графіку, написані ієроглі­фами, клинописом, оплачуються із збільшенням ставок на 25 від­сотків.

8. Відповідно до ст. 15 Закону України "Про судову експер­
   тизу" науково-дослідні установи судової експертизи (далі — уста­
   нови) проводять судову експертизу за рахунок замовника.

9. Вартість проведення експертизи, а також досліджень, що
   призначаються за кримінальною справою, визначається за домов­
   леністю між установою та замовником і складається із собівар­
   тості проведеної роботи (заробітна плата, оплата відрядження,
   вартість матеріалів, накладні витрати), а також рентабельності у
   межах 25 відсотків собівартості.

10. У разі виклику працівника установи до органів дізнання,
    досудового слідства, прокуратури чи суду для виконання функ­
    цій, передбачених ст.128¹ і 270^і КПК, установі відшкодовується
    сума заробітної плати працівника за час виконання зазначених
    функцій і сума оплати відрядження.

11. Суми на оплату робіт обчислюються в порядку, визна­
    ченому договором між сторонами та на підставі встановлених
    науково-дослідними установами рахунків.

12. Виплата винагороди особі за відрив від звичайних занять
    і за проведену роботу проводиться за постановою (ухвалою) орга­
    ну, який зробив виклик. У постанові (ухвалі) зазначаються
    вихідні дані для правильного визначення суми винагороди (кон-

255

кретного розміру винагороди у межах визначених норм та часу, затраченого особою у зв'язку з явкою за викликом і виконанням завдання).

С т а т т я 93. Відшкодування судових витрат та опла­та праці адвокатів

Судові витрати покладаються на засуджених, крім сум, що видані і мають бути видані перекладачам, або приймаються на рахунок держави.

При визнанні підсудного винним суд постановляє стяг­ти з нього судові витрати. В тому разі, якщо винними буде визнано декількох осіб, суд постановляє, в якому розмірі повинні бути стягнені витрати з кожного з них, урахо­вуючи при цьому ступінь вини та майновий стан засудже­них.

Якщо підсудний буде визнаний винним, але звільне­ний від покарання, суд має право покласти на нього судові витрати.

При закритті справи у зв'язку з примиренням потер­пілого з обвинуваченим у справах про злочини, зазначені в частині 1 статті 27 цього Кодексу, суд може покласти судові витрати на одного з них або на обох.

Судові витрати в разі неспроможності особи, з якої вони мають бути стягнуті, а також судові витрати, пов'я­зані з виплатою сум перекладачеві, приймаються на раху­нок держави.

Оплата праці захисника у разі його участі в справі за призначенням провадиться за рахунок держави в порядку і розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Відшкодування державі витрат у цьому випадку за згодою засудженого або осіб, які несуть майнову відповідальність за його дії, може бути покладено на них.

* * *

1. Види і характер судових витрат визначені в законі (див. ст.91 КПК та коментар до неї).

Як загальне правило, судові витрати покладаються на засу­джених, про що _прямо зазначається в резолютивній частині обвинувального вироку (див. ст.335 КПК). Стягнення судових витрат в доход держави можливе лише за вироком, що набрав законної сили, із засуджених осіб та в розмірах, прямо зазна­чених у вироку, і в порядку, передбаченому ст.404 КПК.

З цього правила є винятки, а саме:

— суми, що вже видані і ще мають бути видані перекла­дачам, приймаються на рахунок держави;

256

• при закритті справи приватного обвинувачення (див. ч.І
  ст.27 КПК) за примиренням суд може покласти судові витрати
  на обвинуваченого або на потерпілого, або на обох;

• у разі матеріальної неспроможності засудженого судові
  витрати приймаються на рахунок держави;

• у справах щодо неповнолітніх судові витрати можуть бути
  покладені на батьків (усиновителів), опікунів або піклувальників.

2. Слід підкреслити, що у справах з кількома підсудними,
   щодо яких постановлено обвинувальний вирок, судові витрати
   стягуються персонально (з кожного) з урахуванням ступеня вини
   та майнового стану, а не солідарне.

3. На засудженого, звільненого від покарання, суд може
   покласти сплату судових витрат.

4. У разі постановлення виправдувального вироку судові
витрати приймаються на рахунок держави.

Якщо підсудного виправдано за однією статтею чи кількома статтями пред'явленого обвинувачення, судові витрати в частині, що охоплюється виправданням, приймаються так само на раху­нок держави.

5. Пленум Верховного Суду України у своїй постанові "Про
   відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потер­
   піла від злочину, та судових витрат" № 11 від 7 липня 1995 р.
   застерігає, що стягнення з засудженого безпосередньо на користь
   свідка, потерпілого, експерта, спеціаліста, понятого, перекладача
   витрат, пов'язаних з їх явкою за викликом, є неприпустимим.

6. Оплата праці захисника у разі його участі в справі за при­
   значенням у випадках, передбачених ч.4 ст.47 КПК, та оплата за
   надання правової допомоги в кримінальних справах громадянам,
   звільненим в належному порядку від оплати цієї допомоги у
   зв'язку з їхньою малозабезпеченістю, проводяться за рахунок
   держави за правилами, передбаченими Порядком оплати праці
   адвокатів з надання громадянам правової допомоги в криміналь­
   них справах за рахунок держави, затвердженим постановою Ка­
   бінету Міністрів України № 821 від 14 травня 1999 р.

7. За цим Порядком, підставою для оплати праці адвокатів з
   надання правової допомоги громадянам у випадках, передбачених
   ч. 6 ст. 93 КПК, є постанова особи, яка провадить дізнання, слід­
   чого, прокурора, судді, ухвала суду та оформлена ними довідка
   про участь адвоката у справі.

8. Копія постанови, ухвали про звільнення громадянина від
   оплати правової допомоги або про призначення адвоката та до­
   відка про участь адвоката у справі подаються керівнику адвокат­
   ського об'єднання (адвокату, якщо він працює індивідуально),
   який складає довідку-розрахунок у трьох примірниках.

Один примірник довідки-розрахунку керівник адвокатського об'єднання (адвокат) надсилає особі, яка провадила дізнання, слідчому, прокурору чи суду для приєднання до кримінальної справи, другий використовується для проведення оплати, третій зберігається у справах адвокатського об'єднання (адвоката).

9. Відшкодування державі витрат на оплату праці адвоката
за призначенням (у разі визнання громадянина винним і за
відсутності підстав для звільнення його від оплати за правову

9 2-445 257

допомогу) за згодою засудженого або осіб, які несуть майнову відповідальність за його дії, може бути покладено на цих осіб або на засудженого.

10. У разі відмови обвинуваченого (підсудного) від адвоката і призначення останнього в порядку ст.45 КПК (обов'язкова участь захисника) кошти для відшкодування витрат на оплату праці такого адвоката із засудженого не стягуються.

Стаття 93^і. Відшкодування витрат на стаціонар­не лікування особи, яка потерпіла від злочину

Кошти, витрачені закладом охорони здоров'я на ста­ціонарне лікування особи, потерпілої від злочину, за ви­нятком випадку завдання такої шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизакон­ного насильства чи тяжкої образи з боку потерпілого, стягуються судом при постановленні вироку за позовом за­кладу охорони здоров'я, органу Міністерства фінансів Ук­раїни або прокурора в порядку, передбаченому статтею 28 та частинами другою і третьою статті 93 цього Кодексу.

(Частину виключено).

У разі, коли при постановленні вироку рішення про відшкодування коштів, витрачених на стаціонарне ліку­вання потерпілого, не було прийнято, стягнення їх про­вадиться в порядку цивільного судочинства за позовом осіб, зазначених у частині першій цієї статті.

У такому ж порядку відшкодовуються витрати на ста­ціонарне лікування особи, яка постраждала від злочин­ного діяння, в разі закриття кримінальної справи чи відмови у порушенні справи за обставин, передбачених пунктами 3, 4, 6 частини першої статті 6, статтями 7, 7², 8, 9 і 10 цього Кодексу.

* * *

1. Порядок обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від зло­чинного діяння та порядок зарахування стягнених з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 545 від 16 липня 1993 р. Роз'яснення з цього приводу також надаються в постанові Пле­нуму Верховного Суду України "Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат" № 11 _ві_д І липня 1995 р. (із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду Ук­раїни № 12 від 3 грудня 1997 р.).

258

2. Сума коштів, що підлягає відшкодуванню, визначається
закладом охорони здоров'я, в якому перебував на лікуванні
потерплий, з урахуванням кількості ліжко-днів, проведених ним
у стаціонарі, та щоденної вартості його лікування.

Термін і обґрунтованість перебування потерпілого від зло­чину на стаціонарному лікуванні визначаються на підставі даних лікувального закладу.

До справи має бути приєднана довідка-розрахунок бухгал­терії цього закладу із записом про вартість одного ліжко-дня та про загальну суму фактичних витрат на лікування потерпілого.

Витрачені на стаціонарне лікування кошти підлягають від­шкодуванню у повному обсязі і зараховуються до відповідного державного бюджету залежно від джерел фінансування закладу охорони здоров'я або на рахунок юридичної особи, якій належить останній.

3. Якщо потерпілий на час розгляду справи продовжує
   стаціонарне лікування, витрачені на його лікування кошти стягу­
   ються із засудженого по день постановлення вироку. Витрати на
   подальше лікування потерпілого можуть бути стягнені із засу­
   дженого в порядку цивільного судочинства.

4. Відшкодуванню підлягають тільки кошти, витрачені на
   стаціонарне лікування потерпілого в лікарні, госпіталі, диспан­
   сері чи в іншому лікувальному закладі. Всі інші витрати (на­
   приклад, пов'язані з наданням потерпілому швидкої або невід­
   кладної медичної допомоги, витрачені на амбулаторне лікування
   тощо) не відшкодовуються.

5. У кримінальному судочинстві відшкодування витрат на
   стаціонарне лікування потерпілого може покладатися тільки на
   особу, вина якої у вчиненні злочину встановлена обвинувальним
   вироком суду (у тому числі без призначення покарання, із
   звільненням від покарання, з умовним засудженням чи засу­
   дженням з відстрочкою виконання вироку). У всіх інших випад­
   ках, передбачених ч.4 ст.93¹ КПК, таке відшкодування прова­
   диться в порядку цивільного судочинства.

6. У разі вчинення злочину групою осіб витрати на стаціо­
   нарне лікування потерпілого стягуються відповідно до ч.2 ст.93
   КПК з кожного засудженого окремо з урахуванням ступеня їх
   вини та майнового стану. При заподіянні шкоди здоров'ю потер­
   пілого неповнолітнім, у тому числі при вчиненні ним злочину в
   групі, питання відшкодування коштів, витрачених на лікування
   потерпілого, вирішується згідно зі ст.446, 447 Цивільного ко­
   дексу та роз'ясненнями, що містяться у п.6 постанови Пленуму
   Верховного Суду України "Про практику розгляду судами ци­
   вільних справ за позовами про відшкодування шкоди" № 6 від 27 бе­
   резня 1992 р. Витрати на стаціонарне лікування потерпілого вна­
   слідок дій особи, яка вчинила їх у стані неосудності, не стя­
   гуються.

7. Визначена сума коштів на лікування потерпілого стягу­
   ється з винної особи судом при постановленні вироку за позовом
   закладу охорони здоров'я, органу Мінфіну або прокуратури. Якщо
   позов не було подано, суд при постановленні вироку має право з
   власної ініціативи вирішити питання про відшкодування за-

259

)СОли при постановленій вироку сума *'¹ ліонарне лікування потерпілого, ще не ^(іга про їх відшкодування не було прий-'Ж в порядку цивільного судочинства за ^Ь<}<Іх осіб. У такому ж порядку відшко-^ч!#п,іонарне лікування особи, яка по-^с дідння, в разі закриття кримінальної (ЄВЯІ справи за обставин, передбачених 9 і Ю КПК.

Розділ другий

ПОРУШЕННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ, ДІЗНАННЯ І ДОСУДОВЕ СЛІДСТВО

Глава 8 ПОРУШЕННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ

С т а т т я 94. Приводи і підстави до порушення кри­мінальної справи

Приводами до порушення кримінальної справи є:

1) заяви або повідомлення підприємств, установ, орга­
нізацій, посадових осіб, представників влади, громадськос­
ті або окремих громадян;

2. повідомлення представників влади, громадськості
   або окремих громадян, які затримали підозрювану особу
   на місці вчинення злочину або з поличним;

3. явка з повинною;

4. повідомлення, опубліковані в пресі;

5. безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим,
   прокурором або судом ознак злочину.

Справа може бути порушена тільки в тих випадках, коли є достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину.

* * *

1. Привід до порушення кримінальної справи — як обста­
вина, що обумовлює початок кримінальне-процесуальної діяль­
ності, що передує досудоврму слідству — це акт поведінки
юридичних або фізичних осіб, який полягає в повідомленні про
вчинені злочини або про злочини, що готуються, викладений
письмово або усно в офіційній формі і доведенийй до відома за­
значених органів з метою прийняття рішення по суті.

З даного визначення випливає, що привід до порушення кримінальної справи — це не юридичний факт і не джерело інформації, а спонукальна причина для здійснення кримінально-процесуальної діяльності правоохоронних органів у вищезгада­ному напрямку.

2. 4.1 ст.94 КПК містить вичерпний перелік приводів до
порушення кримінальної справи.

У цей перелік включені:

1) заяви (повідомлення) підприємств, установ, організацій, посадових осіб, представників влади, громадськості або окремих громадян про вчинений злочин або про злочин, що готується. Ці

261

заяви є офіційним повідомленням про скоєні злочини або про злочини, що готуються, виявлені зазначеними суб'єктами і на­правлені ними в письмовій або усній формі на адресу правоохо­ронних органів для розгляду й прийняття відповідного рішення.

Письмова заява про злочин, зі змісту якої неможливо встано­вити авторство, визнається анонімною і не є у зв'язку з цим приводом до порушення кримінальної справи. Таке відношення до анонімних заяв обумовлено насамперед наявністю криміналь­ної відповідальності за свідомо неправдиве повідомлення про вчинений злочин (див. ст.383 КК). Саме тому ч.2 ст.95 КПК вимагає, щоб письмові заяви про злочини були належним чином оформлені.

Безумовно, якщо в анонімній заяві є конкретні відомості, що вказують на наявність ознак злочину, то ці заяви слід направля­ти в оперативні підрозділи для відповідних оперативно-розшу-кових закладів. Це стосується заяв, в яких містяться конкретні відомості щодо підготовлених злочинів (див. ст.6 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність").

Згідно з ч.З ст.2 КК ніхто не може бути притягнутий до кри­мінальної відповідальності за один і той же злочин двічі. У зв'яз­ку з цим не може бути приводом до порушення кримінальної справи повторна заява або повідомлення про злочин за одним і тим же фактом, якщо перше повідомлення було обґрунтовано прийнято по суті (за даним фактом вже порушена кримінальна справа і за ним йде досудове слідство або особа уже засуджена за скоєння цього злочину);

2) повідомлення представників влади, громадськості або окре­мих громадян, що затримали підозрювану особу на місці здійс­нення злочину або з поличним — це офіційні повідомлення про затримання даної особи при зазначених обставинах.

У даному випадку мова йде про фізичну затримку (захоп­лення, піймання) підозрюваного на місці здійснення злочину або з поличним. Таке ініціативне затримання здійснюється зазна­ченими суб'єктами з метою припинення злочинного діяння і доставлення підозрюваного у відповідний правоохоронний орган або для його передачі працівникам міліції, що прибули на місце злочину.

Про явку з повинною див. коментар до ст.96 КПК.

У практиці розкриття злочинів на стадії порушення кримі­нальної справи мають місце факти схилення особи, підозрюваної в здійсненні злочину, до написання заяви про явку з повинною при наявності вже поданої заяви про даний злочин, що надійшла у міськрайорган внутрішніх справ від іншого суб'єкта (підпри­ємства, організації, установи, окремого громадянина). У цьому зв'язку виникає питання: чи є така "явка з повинною" приводом до порушення кримінальної справи?

У даному випадку варто виходити з того, що кримінально-процесуальний закон виключає можливість багатопривідного пору­шення кримінальної справи за одним і тим же фактом злочину. Тому за наявності вже існуючого приводу для порушення кри­мінальної справи (наприклад, заяви іншого громадянина про даний злочин) явка з повинною не може бути приводом до

262

порушення кримінальної справи. Вона може бути врахована ли­ше як обставина, що пом'якшує покарання за вчинене;

3) повідомлення про злочини, опубліковані в пресі — це
статті, замітки, листи, фейлетони та ін., опубліковані в періо­
дичній пресі (газетах, журналах).

Слід зазначити, що матеріали стінної газети не є повідом­ленням, опублікованим у пресі, а отже — не можуть бути приводом для порушення кримінальної справи. Якщо такі ма­теріали стануть відомі органам, що мають право порушувати кримінальні справи, то приводом до такого порушення буде виявлення даними органами ознак злочину.

Статті, замітки, листи, що редакціями газет або журналів не були опубліковані, але переслані в органи дізнання або слідства, можуть стати приводом для порушення кримінальної справи як повідомлення державних установ або громадських організацій;

4) безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, про­
курором або судом ознак злочину означає, що ці суб'єкти самі,
без чийогось повідомлення, зі своєї ініціативи виявляють ознаки
вчиненого або такого, що готується, злочину. Така робота здійс­
нюється, наприклад, органами дізнання в процесі адміністра­
тивної діяльності, а оперативними підрозділами МВС, СБУ, по­
даткової міліції — у процесі оперативно-розшукової діяльності.

Згідно зі ст.8 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" оперативні підрозділи зазначених правоохоронних орга­нів вправі проводити оперативні і контрольні закупівлі товарів, предметів і речей, здійснювати візуальне спостереження в гро­мадських місцях із застосуванням засобів технічного документу­вання, опитувати осіб з їхньої згоди, витребувати, отримувати і вивчати документи, а також вести інші інформаційно-пошукові дії.

Закон України "Про заходи протидії незаконному обігу нар­котичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловжи­ванню ними" від 15 лютого 1995 р. надає право органам, що ведуть боротьбу з даною злочинною діяльністю, проводити: конт­рольну поставку таких засобів для виявлення каналів і джерел їх надходження у нелегальний обіг (див. ст.4); оперативну закупку таких засобів і речовин з метою викриття осіб, що займаються торгівлею ними (див. спг.5); огляд транспортних засобів, вантажу, що знаходиться в них, особистих речей водія і пасажирів (див. ст.8).

Слідчий безпосередньо виявляє ознаки злочину, у відношенні якого не була порушена кримінальна справа, в процесі ведення досудового слідства, прокурор — при здійсненні загального на­гляду за законністю, а суд — у процесі судового розгляду справи. Про безпосереднє виявлення ознак злочину співробітниками орга­нів дізнання складається рапорт, що підлягає розглядові нарівні з іншими приводами для порушення кримінальної справи.

Інша інформація про злочин — це повідомлення окремих громадян, зроблені по телефону, негласних співробітників право­охоронних органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяль­ність, повідомлення по радіо і телебаченню, телефонограми ме­дичних закладів про надходження до них осіб з ознаками тілес-

263

них ушкоджень, тобто повідомлення, що не носять характер офіційних повідомлень про злочин. Така інформація не е при­водом для порушення кримінальної справи. Якщо в ході пере­вірок дій будуть виявлені ознаки злочину, то відповідна службова особа складає рапорт про безпосереднє виявлення ознак злочину, що є приводом для порушення кримінальної справи.

3. Кримінально-процесуальний закон не виділяє скаргу по­
   терпілого як самостійний привід для порушення кримінальної
   справи. Скарга є різновидом заяви окремих громадян, передба­
   ченої п.1 ч.І ст.94 КПК. Однак у випадках скоєння злочинів,
   справи про які порушуються не інакше як скаргою потерпілого
   (див. ст.27 КПК), необхідна наявність саме такої скарги і щоб у
   ній було прохання про притягнення особи до кримінальної від­
   повідальності за вчинене. Лише у випадках, передбачених ч.З
   ст.27 КПК, прокурор може порушити кримінальну справу і при
   відсутності скарги потерпілого, посилаючись при цьому на один
   із приводів, зазначених у пп.1—5 ч.І ст.94 КПК.

4. Для того щоб порушити конкретну кримінальну справу, у
   кожному окремому випадку потрібні не тільки законний привід,
   але і підстава. Згідно з ч.2 ст,94 КПК підставою для порушення
   кримінальної справи є достатні дані, що вказують на наявність
   ознак злочину.

Підстава для порушення кримінальної справи складається з двох взаємопов'язаних елементів: наявності ознак злочину в події, що стала відомою органу дізнання, слідчому, прокурору і ^СУДУ» наявності достатніх даних, на базі яких встановлюються ознаки вчиненого злочину або злочину, що готується. Відповідно до ч.І ст.11 КК України ознаками злочину є: визначення діяння злочином у Кримінальному кодексі; суспільна небезпека діяння; його протиправність; винність; вчинення діяння суб'єктом злочину.

Про поняття злочину та класифікацію злочинів див. ст.11, 12 КК.

5. Усвідомлення сутності злочинного діяння служить від­
правною позицією при кваліфікації вчиненого в стадії порушення
кримінальної справи. Юридична оцінка об'єктивних ознак, що
характеризують подію злочину (місце, час, спосіб, обставини
вчинення діяння), відомості про який маються в заяві або по­
відомленні, — це форма відображення юридичної значимості
даного факту, що тягне за собою виникнення специфічних кри­
мінально-правових відносин між винним (суб'єктом злочину) і
державою, що здійснює правосуддя.

Таким чином, кримінальна справа може бути порушена тіль­ки при наявності в заяві або в повідомленні достатніх даних, на основі яких встановлюються об'єктивні ознаки скоєного або під­готовленого злочину.

6. Достатніми даними, що вказують на наявність таких
ознак, вважається фактичне існування доказів, які підтверджу­
ють реальність конкретної події злочину (час, місце, спосіб та
інші обставини здійснення злочину). У кожному конкретному
випадку питання про достатність даних для порушення кри­
мінальної справи вирішується особою, що здійснює дізнання,
слідчим, прокурором за своїм внутрішнім переконанням з ура-

264

хуванням сукупності відомостей, що містяться в початкових матеріалах. Слідча практика свідчить, що на момент порушення кримінальної справи не завжди є можливість установити, хто скоїв або підготував злочин, і визначити ступінь винності кож­ного учасника. До речі, закон цього і не вимагає. За змістом ч.І ст.98 КПК, кримінальна справа порушується, як правило, за фактом скоєного або підготовленого злочину. Однак якщо на момент порушення кримінальної справи встановлена особа, що вчинила даний злочин, кримінальна справа повинна бути по­рушена щодо цієї особи (див. ч.2 ст.98 КПК).

7. При вирішенні питання про порушення кримінальної спра­ви необхідно також з'ясувати, чи маються фактичні обставини, що виключають можливість порушення кримінальної справи (див. ст.6 КПК).

Стаття95. Заяви і повідомлення про злочин

Заяви або повідомлення представників влади, громад­ськості чи окремих громадян про злочин можуть бути усними або письмовими. Усні заяви заносяться до про­токолу, який підписують заявник та посадова особа, що прийняла заяву. При цьому заявник попереджується про відповідальність за неправдивий донос, про що відміча­ється в протоколі.

Письмова заява повинна бути підписана особою, від якої вона подається. До порушення справи слід пересвід­читися в особі заявника, попередити його про відпо­відальність за неправдивий донос і відібрати від нього відповідну підписку.

Повідомлення підприємств, установ, організацій і по­садових осіб повинні бути викладені в письмовій формі.

Повідомлення представників влади, громадськості або окремих громадян, які затримали підозрювану особу на місці вчинення злочину або з поличним, можуть бути усними або письмовими.

* * *

1. Установлення кримінально-процесуальним законом вимог
   щодо оформлення заяв або повідомлень про злочини виключає
   можливість надходження в правоохоронні органи помилкових
   доносів, а отже і допущення помилки при вирішенні питання про
   порушення кримінальної справи.

2. Повідомлення про вчинений злочин або підготовку до
   нього можуть бути зроблені керівниками підприємств, організа­
   цій і установ, посадовими особами, представниками влади або
   громадськості, коли вони безпосередньо володіють відомостями
   про вчинений злочин. Повідомлення повинні бути зроблені в
   письмовій формі і підписані посадовою особою, засвідчені штам-

265

пом або печаткою. До повідомлень такого роду можуть бути додані документи, що підтверджують факт вчинення злочину, дані про особу, що вчинила злочин (наприклад, акт ревізії, ксерокопія історії хвороби особи, яка незаконно отримала рецепт на право придбання наркотичних або психотропних лікарських засобів, та ін.).

У Кримінально-процесуальному кодексі відсутня норма, що містить вказівку щодо порядку викладу змісту заяв або по­відомлень про злочини. Це говорить про те, що закон не обмежує зміст даних офіційних повідомлень процесуальними рамками, оскільки зробити це неможливо і недоцільно. Важливо, щоб у них містились достовірні відомості, що вказують на об'єктивні ознаки злочину або підготовки до нього.

3. Заявник, як особа, що направила у відповідний право­
   охоронний орган повідомлення про злочин, е учасником кри­
   мінального процесу в стадії порушення кримінальної справи і
   має в зв'язку з цим статус заявника. Що стосується стадій
   досудового слідства і судового розгляду, то тут заявник, у залеж­
   ності від обставин, виступає або як потерпілий, якщо йому
   вчиненим злочином заподіяна шкода (збиток), або як свідок,
   якщо він був лише очевидцем вчиненого злочину або підготовки
   до нього.

4. Відповідно до ч.І ст.95 КПК усні заяви і повідомлення
   заносяться в обов'язковому порядку до протоколу, що підпи­
   сується заявником і посадовою особою, яка прийняла заяву. При
   цьому заявник при одержанні від нього заяви попереджується
   про кримінальну відповідальність за свідомо неправдиве повідом­
   лення про вчинений злочин (див. ст.383 КК). Якщо ж заявник
   сповістив про злочин по телефону, таке повідомлення мусить
   бути перевірене. У випадку підтвердження даних й одночасної
   неявки заявника у відповідний правоохоронний орган приводом
   до порушення кримінальної справи буде не телефонне повідом­
   лення, а безпосереднє виявлення ознак злочину органом дізнан­
   ня, слідчим, прокурором (див. п.5 ч.І ст.94 КПК).

С т а т т я 96. Явка з повинною

Явка з повинною — це особисте, добровільне письмове чи усне повідомлення заявником органу дізнання, дізна-вачу, слідчому, прокурору, судді або суду про злочин, вчинений чи підготовлюваний ним, до порушення проти нього кримінальної справи. Якщо кримінальну справу вже порушено за наявністю ознак злочину, таке повідомлення заявником має бути зроблене до винесення постанови про притягнення його як обвинуваченого.

Усна заява заноситься до протоколу, в якому зазна­чаються відомості про особу заявника і викладений зміст заяви від першої особи. Протокол підписують заявник і посадова особа, яка склала протокол.

266

Якщо усна заява про явку з повинною зроблена в судовому засіданні, то відомості про особу заявника і зміст його заяви заносяться до протоколу судового засідання і підписуються заявником. Головуючий протягом трьох днів надсилає витяг із протоколу судового засідання відповід­ному прокурору.

Письмова заява про явку з повинною має бути під­писана заявником і посадовою особою органу дізнання, дізнавачем, слідчим або прокурором, якими прийнята за­ява, із зазначенням на заяві дати її прийняття.

* * *

1. Явка з повинною — це особисте добровільне, за власною
ініціативою повідомлення особи, що скоїла чи підготовлювала
злочин органу дізнання, слідчому, прокурору, судді про вчинене
з визнанням своєї вини. Таке визнання може бути зроблене в
усній або письмовій формі, але до порушення кримінальної
справи. Усна заява заноситься до протоколу. При цьому особа,
що з'явилася з повинною, не попереджається про кримінальну
відповідальність за заздалегідь неправдиве повідомлення про вчи­
нений злочин.

Особа, що відбуває покарання в місцях позбавлення волі, може подати адміністрації кримінально-виправної установи заяву про скоєний нею злочин, за який вона не була засуджена. Адміністрація зазначеної установи зобов'язана у відповідності зі ст.96 КПК скласти протокол і в ньому докладно викласти зміст заяви. Цей документ підписується особою, що з'явилася з по­винною, і посадовою особою, що прийняла заяву такого роду. Для перевірки даних, викладених у протоколі, останній може бути направлений відповідному прокурору або територіальному органу МВС, СБУ. Про результати перевірки і прийняте рішення повинно бути повідомлено начальнику кримінально-виправної уста­нови.

2. За змістом ст.96 КПК не можна вважати явкою з по­
   винною заяву особи, що вчинила злочин, якщо заява направлена
   правоохоронному органу поштою або зроблена по телефону. За­
   значена стаття передбачає необхідність особистої явки особи з
   повинною з установленням її особистості, складанням і підпи­
   санням протоколу. Однак якщо такий заявник не може з'явитися
   в правоохоронний орган через тяжку хворобу, його заява про
   вчинений злочин повинна бути прийнята і занесена до протоколу
   в порядку вимог ст.96 КПК на місці перебування заявника
   співробітником органу дізнання, слідчим або прокурором.

3. При явці з повинною, як і з будь-якого іншого приводу,
   орган дізнання, слідчий, прокурор повинні установити наявність
   підстав для порушення кримінальної справи, тобто ознак зло­
   чину.

4. Правове значення явки з повинною полягає в тому, що
   вона відповідно до п.1 ч.І ст.66 КК є обставиною, що пом'якшує
   покарання. Інакше розцінюється явка з повинною у формі добро­
   вільної здачі наркотичних засобів, психотропних речовин, їхніх

267

аналогів і прекурсорів з наступною вказівкою джерел їх неза­конного придбання або сприяння розкриттю злочину, пов'язаного з такими засобами (див. ч.4 ст.307 КК); у формі добровільного звернення в лікувальний заклад і лікування, що почалося, від наркоманії (див. ч.4 ст.309 КК) та ін. У таких випадках особи звільняються від кримінальної відповідальності за злочини, пе­редбачені ч.І ст.307, ч.І ст.309 КК.

Стаття97. Обов'язковість прийняття заяв і пові­домлень про злочини і порядок їх розгляду

Прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'я­зані приймати заяви і повідомлення про вчинені або підготовлювані злочини, в тому числі і в справах, які не підлягають їх віданню.

По заяві або повідомленню про злочин прокурор, слід­чий, орган дізнання або суддя зобов'язані не пізніше триденного строку прийняти одно з таких рішень:

1. порушити кримінальну справу;

2. відмовити в порушенні кримінальної справи;

3. направити заяву або повідомлення за належністю.
   Одночасно вживається всіх можливих заходів, щоб

запобігти злочинові або припинити його. За наявності відповідних підстав, що свідчать про реальну загрозу жит­тю та здоров'ю особи, яка повідомила про злочин, слід вжити необхідних заходів для забезпечення безпеки заяв­ника, а також членів його сім'ї та близьких родичів, якщо шляхом погроз або інших протиправних дій щодо них робляться спроби вплинути на заявника.

Коли необхідно перевірити заяву або повідомлення про злочин до порушення справи, така перевірка здійс­нюється прокурором, слідчим або органом дізнання в строк не більше десяти днів шляхом відібрання пояснень від окремих громадян чи посадових осіб або витребування необхідних документів.

Заява або повідомлення про злочини до порушення кримінальної справи можуть бути перевірені шляхом про­ведення оперативно-розшукової діяльності. Проведення ви­значених у законодавчих актах України окремих опера-тивно-розшукових заходів проводиться з дозволу суду за погодженим з прокурором поданням керівника відповід­ного оперативного підрозділу або його заступника. Поста­нова судді про надання такого дозволу виноситься і на неї може бути принесена апеляція з додержанням порядку і у

268

випадках, передбачених статтями 177, 178 і 190 цього Кодексу.

* * *

1. Прийняття заяв і повідомлень про злочин — це одержан­
ня їх правоохоронними органами у своє ведення. Ст.97 КПК
покладає на прокурора, слідчого, на орган дізнання і суддю
обов'язок прийняття заяв (повідомлень) про будь-які вчинені або
підготовлені злочини, у тому числі і про ті, розгляд яких не
відноситься до їхньої компетенції (див. ст.112 КПК).

Кримінально-процесуальний кодекс України не містить спе­ціальної норми, що визначає порядок прийому і реєстрації заяв і повідомлень про злочини. Такий порядок регламентується відом­чими нормативними актами. Так, Інструкція про порядок при­йому, реєстрації, обліку і розгляду заяв і повідомлень в органах, підрозділах і установах внутрішніх справ України, затверджена наказом МВС України № 500 від 26 листопада 1991 р., вказує, що прийом заяв і повідомлень про злочини є обов'язком усіх співробітників органів внутрішніх справ. Реєстрація таких заяв і повідомлень здійснюється в книзі обліку подій і в журналі обліку злочинів співробітниками чергової частини відповідного органу внутрішніх справ. Аналогічний порядок реєстрування таких заяв і повідомлень регламентується відповідними інструкціями Вер­ховного Суду України, Генеральною прокуратурою України.

2. Розгляд заяв і повідомлень про злочини. У п.5.7 Інструк­
ції про порядок роботи органів внутрішніх справ із заявами і
повідомленнями про злочини, затвердженої вищезгаданим на­
казом МВС України, вказується, що під терміном "розгляд"
розуміються дії по перевірці відомостей про злочини і прийняття
у встановлений законом термін відповідних рішень (див. ч.І
ст.97).

Таким чином, розгляд заяв і повідомлень про злочини, як діяльність прокурора, слідчого, дізнавача, судді полягає у їх вивченні, аналізі, оцінці, у разі необхідності перевірці, й прий­нятті рішень по суті: порушення кримінальної справи, відмова в порушенні кримінальної справи або направлення заяви чи пові­домлення за належністю.

При розгляді таких заяв та повідомлень з'ясовуються на­ступні обставини:

• чи є отримана заява або повідомлення про вчинений або
  підготовлений злочин підставою для порушення кримінальної
  справи;

• чи містять факти, про які отримані відомості, ознаки
  злочину;

• чи вбачається в діянні, про яке повідомлено, конкретний
  вид злочину;

• за якою статтею або сукупністю статей може бути квалі­
  фіковано даний злочин;

• чи маються підстави для відмови в порушенні кримі­
  нальної справи (див. ст.6 КПК);

— якими фактичними даними підтверджуються зазначені
обставини;

269

• чи є потреба у перевірочних діях, спрямованих на з'ясу­
  вання тих чи інших обставин і необхідних для прийняття обґрун­
  тованого рішення по суті;

• чи підлягає заява (повідомлення) передачі за належністю
  в інший правоохоронний орган;

• у чию юрисдикцію входить вирішення заяви або повідом­
  лення по суті;

• чи забезпечуються права заявника й інших зацікавлених
  осіб у плані захисту їхнього життя або здоров'я і які додаткові
  заходи потрібно прийняти для цього;

• чи є сукупність відомостей про вчинений або підготов­
  лений злочин достатньою для прийняття остаточного рішення,
  передбаченого законом (див. ст.98, 99 КПК).

На підставі з'ясованих обставин прокурор, слідчий, дізнавач або суддя не пізніше триденного строку від дня надходження в орган заяви (повідомлення) про злочин приймають рішення про порушення кримінальної справи, або про відмову в порушенні справи, або про направлення даної заяви за належністю.

3. За чинним КПК суддя має право порушити кримінальну
   справу лише за скаргою потерпілого і за наявності достатніх
   даних, які вказують на вчинення злочину, передбаченого ч.І
   ст.27 КПК. В інших випадках судді не надано право порушувати
   кримінальну справу.

4. Нормою кримінально-процесуального законодавства є обо­
   в'язок прокурора, слідчого, органа дізнання або судді вжити
   заходів, спрямованих на забезпечення безпеки життя і здоров'я
   заявника, членів його родини і' близьких родичів, якщо мають
   місце спроби вплинути на цих осіб шляхом погроз або інших
   протиправних дій (див. ч.З ст.97 КПК).

Згідно зі ст.20 Закону України "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві" підставою для застосування заходів, спрямованих на забезпечення безпеки заявника, членів його родини і близьких родичів, є подання ними заяви про загрозу їхньому життю і здоров'ю в орган, що розглядає відповідне повідомлення про скоєний злочин.

Заява даних осіб може бути як письмовою, так і усною. Письмова заява додається до матеріалів перевірки повідомлення про злочин, усна заноситься до окремого протоколу, у якому фіксуються дані про загрозу життю або здоров'ю заявника.

5. Підставою для застосування заходів, спрямованих на за­
безпечення безпеки особи, що сповістила про вчинений злочин,
членів її родини і близьких родичів, є наявність фактичних да­
них, що свідчать про реальність загрози їхньому життю і здоров'ю.

При визначенні реальності зазначеної загрози слід виходити з форми її прояву. Загроза може бути доведена до заявника, до членів його родини і близьких родичів усно (у тому числі віч-на-віч, письмово, листом, телеграмою), демонстрацією знарядь убивства (наприклад, вогнепальної або холодної зброї), погрозою нанесення тілесних ушкоджень, жестами, тобто діями, що пере­конливо вказують на намір того, хто погрожує. Погроза може бути передана і через третіх осіб.

І

270

Погроза визнається реальною, якщо винного характеризують обставини, які дають підстави для висновку про те, що погроза може бути здійснена (наявність у винного зброї, якщо раніше він був засуджений за насильницький злочин, його відповідний пси­хічний стан та ін.), якщо своєю поведінкою, взаєминами з заявником, членами його родини і близькими родичами винний переконував, що погроза не марна і вона буде здійснена.

Фактичні дані, що свідчать про реальну загрозу життю, здоров'ю, житлу і майну вищезгаданих осіб, повинні бути до­статніми. При цьому не обов'язково, щоб вони відтворювали зазначені факти цілком і всебічно. Однак неприпустимим є й прийняття рішення про застосування заходів безпеки на підставі припущень або таких даних, вірогідність яких викликає обґрун­тований сумнів.

Згідно з ч.І ст.7 Закону України "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві" заходами забезпечення безпеки є:

• особиста охорона, охорона житла і майна;

• видача спеціальних засобів індивідуального захисту й
  оповіщення про небезпеку;

• використання технічних засобів контролю і прослухову-
  вання телефонних та інших переговорів, візуальне спостереження;

• заміна документів і зміна зовнішності;

• зміна місця роботи або навчання;

• переселення в інше місце проживання;

• поміщення в дошкільну виховну установу або установу
  соціального захисту населення;

• забезпечення конфіденційності даних про особу;

• закритий судовий розгляд.

6. Перелік заходів забезпечення безпеки не є вичерпним. 4.2
   ст.7 вказаного Закону передбачає можливість вживання й інших
   заходів з урахуванням характеру і ступеня небезпеки для життя,
   здоров'я, житла і майна осіб, що підлягають узяттю під захист.
   При цьому законодавець їх не конкретизує. У залежності від
   обставин справи він надає можливість застосування додаткових
   заходів безпеки, забезпечення більш сприятливих умов і порядку
   їх здійснення як на прохання особи, що береться під захист, так
   і з ініціативи прокурора, слідчого, дізнавача або судді, що
   приймають рішення про забезпечення безпеки, і органів, на які
   покладене їх фактичне здійснення.

7. Перевірка заяв і повідомлень про злочини регламентована
   ч.З ст.97 КПК. Вона здійснюється прокурором, слідчим і дізна-
   вачем тоді, коли відомості про фактичні обставини події злочину
   неповно або неточно описані заявником, внаслідок чого виникає
   необхідність у зборі додаткових матеріалів, без наявності яких
   неможливо прийняти остаточне рішення по суті. Ця норма пе­
   редбачає збір додаткових матеріалів шляхом: відібрання пояснень
   від окремих громадян або посадових осіб; витребування необ­
   хідних документів. Як виняток закон дозволяє до порушення
   кримінальної справи робити огляд місця події (див. ч.2 ст.190
   КПК).

271

8. У стадії порушення кримінальної справи докази можуть
бути отримані органом дізнання в процесі проведення оператив-
но-розшукових дій. Так, у ч.І ст.5 Закону України "Про заходи
протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних
речовин і прекурсорів та зловживанню ними" сказано, що для
одержання доказів злочинної діяльності, пов'язаної з незаконним
наркообігом, співробітникам органів (підрозділів), яким надане
право здійснювати оперативно-розшукову діяльність, дозволяєть­
ся проводити оперативну закупку (придбання) цих засобів і
речовин. Для проведення такої закупівлі необхідна постанова
начальника відповідного органу, погоджена з прокурором.

4.1 ст.7 вказаного Закону встановлює, що на письмові ви­моги державних органів (підрозділів), які мають право вести оперативно-розшукову діяльність, банки, а також кредитні, мит­ні, фінансові й інші установи, підприємства, організації (неза­лежно від форм власності) зобов'язані на протязі трьох діб направляти інформацію і документи про операції, рахунки, внес­ки, про внутрішні і зовнішні економічні договори юридичних осіб і громадян, щодо яких маються оперативні й інші матеріали, що свідчать про їхню причетність до незаконного обігу нар­котичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів.

Відповідно до ч.І ст.8 того ж Закону посадові особи органів МВС і СБУ на підставі заяв, повідомлень про правопорушення, пов'язані з незаконним обігом наркотичних засобів, психотроп­них речовин або прекурсорів, можуть робити огляд транспортних засобів, вантажу, що знаходиться в них, особистих речей водія і пасажирів.

При виявленні речовин, що викликають підозру як такі, котрі відносяться до наркотичних, психотропних речовин або їх прекурсорів і вимагають подальшого дослідження, транспорт і зазначені особи — водій і пасажири можуть бути доставлені в орган внутрішніх справ для з'ясування обставин (див. ч.2 ст.8 даного Закону).

Згідно з п.24 ч.І ст.11 Закону України "Про міліцію" мілі­ція, як орган дізнання, має право:

• вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб
  підприємств, організацій і установ відомостей про порушення
  законодавства;

• вимагати проведення документальних і натуральних пере­
  вірок, інвентаризацій і ревізій виробничої і фінансово-господар­
  ської діяльності;

• запитувати і при необхідності вилучати документи, зразки
  сировини і продукції, опечатувати каси, приміщення і місця
  зберігання документів, грошей і товарно-матеріальних цінностей.

9. Крім даних, отриманих після таких перевірочних дій
додаткові матеріали можуть бути отримані в процесі аудиту,
тобто перевірки документів бухгалтерського обліку і звітності, що
здійснюється незалежними особами або недержавними аудитор­
ськими фірмами відповідно до Закону України "Про аудиторську
діяльність".

За результатами аудиту складаються аудиторські висновки. Представлений прокурору, слідчому або дізнавачу, даний доку-

272

мент, поряд з документами бухгалтерського обліку і звітності, може мати значення доказу і вказувати на наявність чи від­сутність ознак злочину або інших обставин, що підлягають з'ясу­ванню.

10. Перевірка заяви (повідомлення) про злочин повинна про­водитися в термін не більш десяти днів.

С т а т т я 98. Порядок порушення справи

При наявності приводів і підстав, зазначених у статті 94 цього Кодексу, прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані винести постанову про порушення кри­мінальної справи, вказавши приводи і підстави до пору­шення справи, статтю кримінального закону, за ознаками якої порушується справа, а також дальше її спрямування.

Якщо на момент порушення кримінальної справи вста­новлено особу, яка вчинила злочин, кримінальну справу повинно бути порушено щодо цієї особи.

Справи, зазначені в частині 1 статті 27 цього Кодексу, порушуються народним суддею, а у випадках, передба­чених частиною 3 статті 27 цього Кодексу, — прокурором.

Після порушення справи:

1. прокурор направляє справу для провадження досу-
   дового слідства або дізнання;

2. слідчий починає досудове слідство, а орган дізнання
   починає дізнання;

3. суд справу про злочин, зазначений у частині першій
   статті 27 цього Кодексу, призначає до розгляду.

* * *

1. Зі змісту статті, яка коментується, випливає, що за наявності законних приводів (заяв або повідомлень про злочин) і достатніх підстав (доказів, що підтверджують реальність кон­кретної події злочину), а також за відсутності обставин, що виключають провадження по кримінальній справі, прокурор, слід­чий, дізнавач або суддя виносять постанову про порушення кримінальної справи.

При складанні постанови про порушення кримінальної спра­ви потрібно керуватися загальними вимогами, що містяться в ст.130 КПК.

Постанова складається з трьох частин: вступної, описово-мо­тивувальної і резолютивної.

У вступній частині постанови про порушення кримінальної справи вказується дата винесення постанови, місце (місто, сели­ще), посада, звання особи, що виносить постанову, її прізвище, ім'я, по батькові, привід, що розглядався при винесенні по­станови.

273

В описово-мотивувальній частині постанови про порушення кримінальної справи вказується джерело відомостей про злочин, що став приводом до порушення кримінальної справи, кому і коли ці відомості надійшли. Потім викладаються фактичні дані, що вказують на наявність об'єктивних ознак конкретного зло­чину (місце, час, спосіб та інші обставини вчиненого), тобто підстави для порушення кримінальної справи.

Після вказівки в описовій частині постанови на кваліфікацію злочину за відповідними статтями Особливої частини КК України повинно бути посилання на статтю Кримінально-процесуального кодексу, якою керувався прокурор, слідчий, дізнавач або суддя, приймаючи рішення про порушення кримінальної справи (див. ст.27 або ст.98 КПК).

Якщо справа порушена слідчим і прийнята ним у проваджен­ня, то складається одна постанова про порушення кримінальної справи і прийняття її у провадження (див. ст.113 КПК). У такому випадку в описово-мотивувальній частині постанови вказується, що слідчий керувався положеннями даної правової норми.

У резолютивній частині постанови міститься рішення про порушення кримінальної справи. Ця частина випливає з описової частини, є її логічним продовженням і розвитком. У резолю­тивній частині обов'язково вказується стаття Особливої частини КК України, за ознаками якої кваліфікується вчинене, що під­лягає розслідуванню, кому і куди направляється справа або ким приймається до провадження.

2. Постанова прокурора, слідчого або судді набуває законної
   сили з моменту її винесення і підписання ними, а постанова
   дізнавача — з моменту її затвердження начальником органу
   дізнання.

3. Зі змісту ч.І ст.98 КПК випливає, що кримінальна спра­
   ва, як правило, порушується за фактом вчиненого або злочину,
   що готується. Однак якщо на момент порушення кримінальної
   справи встановлена особа, що скоїла або готує даний злочин, то
   згідно з ч.2 цієї статті кримінальна справа повинна бути пору­
   шена проти цієї особи.

Стаття 98^і. Запобіжне обмеження щодо особи, від­носно якої порушено кримінальну справу

У разі, коли кримінальну справу порушено щодо пев­ної особи, прокурор (суддя) вправі прийняти рішення про заборону такій особі виїжджати за межі України до за­кінчення досудового розслідування чи судового розгляду, про що виносить мотивовану постанову (ухвалу).

* * *

1. Новелою в кримінально-процесуальному законодавстві є можливість встановлення запобіжного обмеження щодо особи, проти якої порушена кримінальна справа, у формі заборони виїзду за межі України. Відразу ж зауважимо, що зазначена особа не є підозрюваним у розумінні ст.43¹ КПК. Вона виступає

274

суб'єктом кримінально-процесуальних відносин, властивих стад" порушення кримінальної справи. Розглянутий примусовий захід застосовується в стадії порушення кримінальної справи і носить самостійний характер. Він не зазначений в переліку ст.149 КПК і не є в зв'язку з цим адекватним такому запобіжному заходу, як підписка про невиїзд (див. ст.151 КПК).

Сутність підписки про невиїзд, як відомо, полягає у відіб­ранні слідчим від підозрюваного або звинувачуваного письмового зобов'язання не відлучатися з місця постійного мешкання або з місця тимчасового перебування без дозволу слідчого. Що сто­сується розглянутого нового запобіжного заходу, то він застосо­вується винятково прокурором або суддею тільки у відношенні особи, проти якої порушена кримінальна справа і зводиться до заборони такій особі виїзду за межі України до закінчення досудового слідства або судового розгляду. Звідси випливає, що такий запобіжний захід не обмежує свободу пересування зазна­ченої особи в межах нашої країни.

2. За змістом ст.98¹ КПК підписка про невиїзд за межі
України не відбирається від особи, у відношенні якої порушена
кримінальна справа.

3. Рішення про застосування цього запобіжного заходу прий­
мається прокурором або суддею у формі постанови (ухвали), яка
доводиться до відома даної особи.

Заборона виїзду за межі України приймається як запобіжний захід лише тоді, коли прокурор або суддя мають відомості про те, що особа, проти якої порушена кримінальна справа, робить спроби виїзду за кордон (оформлює закордонний паспорт, виїзну візу в іншу державу з метою сховатися від слідства і суду).

4. При застосуванні цього запобіжного заходу складається
постанова (ухвала) з дотриманням правил, встановлених ст.99,
130 КПК. У постанові вказуються прізвище, ім'я, по батькові,
рік, місце народження особи, проти якої порушена кримінальна
справа, вчинений нею злочин, стаття кримінального закону, яка
передбачає даний злочин, підстава для заборони цій особі виїзду
за межі України. Постанова про обрання такого запобіжного
заходу оголошується згаданій особі під розписку. У випадку
відмови особи у наданні розписки прокурор (суддя) відзначає це
в постанові (ухвалі).

Безумовно, ця запобіжна міра може бути змінена в процесі досудового слідства в порядку, передбаченому ст.148—155 КПК.

Стаття 99. Відмова в порушенні справи

При відсутності підстав до порушення кримінальної справи прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя своєю постановою відмовляють у порушенні кримінальної спра­ви, про що повідомляють заінтересованих осіб і підпри­ємства, установи, організації.

Якщо в результаті перевірки заяви чи повідомлення, Що надійшли, не встановлено підстав для порушення кри-

275

міняльної справи, але матеріали перевірки містять дані про наявність у діянні особи адміністративного або дисцип­лінарного проступку чи іншого порушення громадського порядку, прокурор, слідчий, орган дізнання, суддя вправі, відмовивши в порушенні кримінальної справи, надіслати заяву або повідомлення на розгляд громадській орга­нізації, службі в справах неповнолітніх, трудовому колек­тиву або власнику підприємства, установи, організації чи уповноваженому ним органу для вжиття відповідних за­ходів впливу або передати матеріали для застосування в установленому порядку заходів адміністративного стягнення.

* * *

1. Відповідно до вимог цієї статті при відсутності підстав
   (даних, що вказують на ознаки конкретного вчиненого або підго­
   товленого злочину), а також обставин, що виключають порушен­
   ня справи (див. ст.6 КПК), прокурор, слідчий, орган дізнання
   або суддя (суд) відмовляють у порушенні кримінальної справи,
   про що виносять мотивовану постанову.

2. Обставини, що відповідно до закону виключають пору­
   шення кримінальної справи, за своєю сутністю можна поділити
   на дві групи: матеріально-правові і процесуальні.

Матеріально-правові обставини — це передбачені нормами Загальної частини КК України умови, що усувають саму підставу для порушення кримінальної справи.

До цієї групи умов відносяться ті, котрі свідчать про відсут­ність:

• протиправності в діях наприклад: необхідна оборона (див.
  ст.36 КК); уявна оборона (див. ст.37 КК); затримання особи, що
  скоїла злочин (див. ст.38 КК), крайня необхідність (див. стп.39
  КК); фізичний або психічний примус (див. стп.40 КК); вико­
  нання наказу або розпорядження (ст. 41 КК), виконання діяння,
  пов'язаного з ризиком (див. ст.42 КК); виконання спеціального
  завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності
  організованої групи або злочинної організації (див. ст.43 КК);
  або коли самої події, що була розцінена заявником як злочин, не
  було (наприклад, факту викрадення чужого майна); або коли
  подія була результатом дій самого потерпілого (самогубство, смерть
  у результаті нещасного випадку та ін.). За наявності цих обста­
  вин відмова в порушенні кримінальної справи має місце згідно з
  п.1 ч.І ст.6 КПК;

• у діянні складу злочину, наприклад: відсутність об'єкта
  кримінально-правової охорони, спеціального суб'єкта злочину та
  інших елементів. У таких випадках відмову в порушенні кри­
  мінальної справи обґрунтовується згідно з п.2 ч.І ст.6 КПК.

Процесуальними обставинами, які виключають порушення кримінальної справи, є такі, що, з погляду кримінального зако­ну, не усувають факту злочину, але в силу вимог кримінально-процесуального закону виключають можливість порушення справи.

276

До цієї групи обставин відносяться:

• відсутність скарги потерпілого, якщо справа може бути
  порушена не інакше як по його скарзі, крім випадків, коли
  прокурору надане право порушити справу і за відсутності такої
  скарги (див. ч.З ст.27 КПК). За наявності цієї обставини відмова
  в порушенні кримінальної справи складається на підставі п.7 ч.І
  ст.6 КПК;

• смерть особи, що вчинила злочин (за винятком випадків,
  коли порушення справи необхідне для реабілітації померлого або
  необхідне поновлення справи у відношенні інших осіб за обста­
  винами, що відкрилися) — п.8 ч.І ст.6 КПК.

До цієї групи обставин відносяться і ті, котрі виключають можливість повторного розслідування фактів, щодо яких ком­петентні правоохоронні органи прийняли рішення, не скасовані у встановленому законом порядку: наявність вироку, що вступив у законну силу; ухвала або постанова суду про закриття справи за тим же обвинуваченням (див. п.9 ч.І ст.6 КПК); наявність постанови органу розслідування або прокурора про припинення справи за тим же обвинуваченням (див. пп.9—10 ч.І ст.6 КПК).

3. Вивчення практики відмови в порушенні кримінальних
   справ показує, що багато дізнавачів і слідчих роблять це і за
   наявності обставин, що тягнуть за собою не відмову, а закриття
   кримінальної справи. Так, відповідно до ч.5 ст.6 КПК України за
   наявності достатніх підстав вважати, що суспільне небезпечне
   діяння вчинене особою, яка досягла 11 років, за фактом цього
   діяння порушується кримінальна справа. Дана справа вирішу­
   ється в порядку ст.7³ КПК. Вимоги про порушення кримінальної
   справи, проведення по ній необхідних слідчих дій з наступним
   закриттям справи передбачені і ст.7—7², 8—10, 11^і КПК.

4. Постанова про відмову в порушенні кримінальної справи
   готується відповідно до вимог ст.99, 130 КПК. Така постанова
   складається з вступної, описово-мотивувальної і резолютивної
   частин.

У вступній частині постанови про відмову в порушенні кримінальної справи вказується дата, час, місце винесення поста­нови, ким вона винесена і з якого приводу.

В описовій частині викладається підстава для відмови в порушенні справи. Це рішення повинне бути обґрунтованим з обов'язковим посиланням на відповідну норму кримінально-про­цесуального закону (відповідний пункт ст.6, п.2 ч.2 ст.97 і ст.99 КПК, якими керувалися прокурор, слідчий, орган дізнання, суд­дя, приймаючи рішення про відмову в порушенні кримінальної справи).

Якщо для прийняття рішення про відмову в порушенні даної справи необхідний аналіз відповідної статті Загальної частини КК України, то в описовій частині постанови потрібно послатися на цю кримінально-правову норму.

У резолютивній частині постанови міститься формулювання рішення про відмову в порушенні кримінальної справи. Тут же повинна бути визначена і доля речових доказів, предметів і документів, вилучених при перевірці заяв (повідомлень) про зло­чин, а також викладений порядок оскарження прийнятого рішен-

277

ня. Копія постанови про відмову в порушенні кримінальної справи обов'язково направляється заявникові й іншим заінтере­сованим особам.

5. Якщо в матеріалах перевірки заяв (повідомлень) про злочин містяться повідомлення про наявність у діях особи адмі­ністративної, дисциплінарної провини або іншого порушення гро­мадського порядку, то в резолютивній частині постанови про відмову в порушенні кримінальної справи повинно бути відбите рішення про надсилання таких матеріалів на розгляд у від­повідний орган (у конкретну громадську організацію, службу у справах неповнолітніх для вжиття відповідних заходів впливу або про передачу матеріалів тому чи іншому органу адмініст­ративної юрисдикції для застосування у встановленому порядку заходів адміністративного стягнення.

Стаття 99^і. Оскарження рішень про відмову в по­рушенні кримінальної справи

Постанову слідчого і органу дізнання про відмову в порушенні кримінальної справи може бути оскаржено від­повідному прокуророві, а якщо таку постанову винесено прокурором — вищестоящому прокуророві. Скарга пода­ється особою, інтересів якої вона стосується, або її пред­ставником протягом семи днів з дня одержання копії постанови.

Постанову прокурора, слідчого і органу дізнання про відмову в порушенні кримінальної справи може бути оскар­жено особою, інтересів якої вона стосується, або її представ­ником до суду в порядку, передбаченому статтею 236^і цього Кодексу.

Постанова судді про відмову в порушенні криміналь­ної справи може бути оскаржена особою, інтересів якої вона стосується, або її представником протягом семи днів з дня одержання копії постанови в апеляційному порядку.

* * *

1. За змістом ст.99¹ КПК скарга на постанову про відмову в порушенні кримінальної справи — це звернення заявника або його представника, що одержав копію даної постанови, з вимо­гами про захист законних інтересів заявника, порушених рішен­ням про відмову в порушенні кримінальної справи.

Скарга з приводу такого рішення подається в орган, на­ділений правом скасування постанови про відмову в порушенні кримінальної справи. Таким правом володіють: прокурор міста (району) — у відношенні постанови районного, міського і при­рівняного до них органу дізнання, слідчого; вищестоящий про­курор — щодо постанови, винесеної прокурором нижчого рівня; апеляційний суд — у відношенні постанови про відмову в пору-

278

шенні кримінальної справи, винесеної суддею районного (місько­го) суду.

Зі сказаного випливає, що скарга на постанову про відмову в порушенні кримінальної справи, винесену районним (міським) органом дізнання, слідчим, прокурором, суддею не подається у цей же орган. Однак при надходженні такої скарги до вказаних суб'єктів вони зобов'язані переслати її вищестоящому прокурору або апеляційному суду для розгляду й прийняття рішення по суті. В таких випадках згідно з ч.2 ст.236^ суддя витребовує ма­теріали на підставі яких було відмовлено в порушенні справи, знайомиться з ними і повідомляє прокурора та особу, яка подала скаргу, про час її розгляду.

Скарги такого роду подають особи, яких вони стосуються, або їх представники протягом семи днів із дня одержання копії постанови про відмову в порушенні кримінальної справи.

2. Кримінально-процесуальний закон надає право заявнику
   або його представнику, який одержав копію постанови про від­
   мову в порушенні кримінальної справи, винесеної органом дізнан­
   ня, слідчим або прокурором, звернутися зі скаргою безпосередньо
   в суд. З цього приводу в ст.236¹ КПК сказано, що скарга на
   постанову органу дізнання, слідчого, прокурора про відмову в
   порушенні кримінальної справи подається особою, інтересів якої
   вона стосується, або представником особи у районний (міський)
   суд за місцем розташування органу або роботи посадової особи,
   що винесли дану постанову, протягом семи днів із дня одер­
   жання копії постанови або повідомлення прокурора про відмову в
   скасуванні постанови.

3. Що стосується постанови про відмову в порушенні кри­
   мінальної справи, винесеної суддею районного (міського) суду, то
   скарга на неї подається особою, інтересів якої вона стосується,
   або її представником протягом семи днів із дня одержання копії
   даної постанови у відповідний апеляційний суд у порядку, пе­
   редбаченому ч.2 ст.347, ст.349 КПК.

Стаття 100. Нагляд прокурора за законністю по­рушення кримінальної справи

Нагляд за законністю порушення справи здійснює про­курор.

Слідчий і орган дізнання зобов'язані не пізніше доби направити прокуророві копію постанови про порушення кримінальної справи або про відмову в порушенні такої справи.

Якщо справу порушено без законних підстав, прокурор закриває її, а у випадках, коли в цій справі ще не прова­дилося слідчих дій, скасовує постанову про порушення справи.

279

У разі безпідставної відмови в порушенні справи слід­чим або органом дізнання прокурор своєю постановою скасовує постанову слідчого або органу дізнання і порушує справу.

* * *

1. Згідно з п.1 ч.І ст.227 КПК прокурор повинен не рідше
одного разу на місяць перевіряти в органах дізнання і поперед­
нього слідства книгу обліку заяв і повідомлень про злочини і
події, давати розпорядження про усунення очевидних порушень
закону, а в необхідних випадках доручати керівникам органів
попереднього слідства, органів дізнання, внутрішніх справ, служ­
би безпеки проведення в підвідомчих їм підрозділах перевірок з
метою усунення порушень закону і забезпечення повного розкрит­
тя діянь, що містять ознаки злочину (див. ст.ЗО Закону України
"Про прокуратуру").

Прокурор зобов'язаний також здійснювати нагляд за дотри­манням вимог ст.98 і 99 КПК, щоб за заявами і повідомленнями про вчинені злочини або злочини, що готуються, приймалися обґрунтовані рішення про порушення або про відмову в пору­шенні кримінальної справи.

2. У випадку безпідставної відмови в порушенні криміналь­
ної справи прокурор скасовує постанову слідчого або органу
дізнання і порушує справу. У цьому разі він може доручити
провадження досудового слідства або дізнання іншій особі з
метою забезпечення найбільш повного й об'єктивного розсліду­
вання (див. п.9 ч.І ст.227 КПК).

280

Глава 9 ОРГАНИ ДІЗНАННЯ І ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА

Стаття 101. Органи дізнання

Органами дізнання є:

1) міліція;

1^і) податкова міліція — у справах про ухилення від сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також у справах про приховування валютної виручки;

2. органи безпеки — у справах, віднесених законом до
   їх відання;

3. командири військових частин, з'єднань, начальники
   військових установ — у справах про всі злочини, вчинені
   підлеглими їм військовослужбовцями і військовозобов'я­
   заними під час проходження ними зборів, а також у
   справах про злочини, вчинені робітниками і службовцями
   Збройних Сил України у зв'язку з виконанням службових
   обов'язків або в розташуванні частини, з'єднання, уста­
   нови;

4. митні органи — в справах про контрабанду;

5. начальники виправно-трудових установ, слідчих ізо­
   ляторів, лікувально-трудових профілакторіїв і виховно-
   трудових профілакторіїв — у справах про злочини проти
   встановленого порядку несення служби, вчинені праців­
   никами цих установ, а також у справах про злочини,
   вчинені в розташуванні зазначених установ;

6. органи державного пожежного нагляду — у справах
   про пожежі і порушення протипожежних правил;

7. органи охорони державного кордону — у справах
   про порушення державного кордону;

8. капітани морських суден, що перебувають у да­
   лекому плаванні.

* * *

1. Дізнання — це одна із форм досудового розслідування, яка полягає у проведенні органом дізнання або уповноваженими ним службовими особами (дізнавачами) процесуальних та слідчих дій по встановленню обставин злочину та винних у його вчиненні осіб, а також по прийняттю відповідних рішень у кримінальній справі з метою досягнення завдань кримінального судочинства. Дізнання передує досудовому слідству і відрізняється від остан­нього суб'єктами і строками провадження, але здійснюється в тих же процесуальних формах. Після закінчення дізнання кримі-

281

нальна справа за відсутності підстав для її закриття передається слідчому (див. ст.104, 109 КПК).

2. Органами дізнання в кримінальному судочинстві названі,
   як правило, керівники державних установ чи сама установа в
   особі її керівника, на яких законом покладений обов'язок про­
   водити кримінально-процесуальну та іншу діяльність у зв'язку з
   наявною у них інформацією про можливе вчинення злочину.

3. У законі наведений вичерпний перелік органів, наділених
   правом проводити дізнання. Для них усіх провадження дізнання
   не є основним видом діяльності. Розслідувати злочини їм дово­
   диться лише у певних випадках, коли це пов'язано з виконанням
   ними основних обов'язків, визначених законом. У таких випад­
   ках вказані органи виступають саме як органи дізнання і їх дії
   регулюються КПК.

4. Компетенція перелічених у коментованій статті органів по
   провадженню дізнання визначається залежно від змісту їхніх
   основних функцій. Серед них вирізняються лише два "універ­
   сальні" органи дізнання: міліція і капітани морських суден, що
   перебувають у далекому плаванні, компетенція яких не обмежена
   однією категорією справ.

5. Найбільший обсяг роботи по розслідуванню злочинів вико­
   нує міліція — державний озброєний орган виконавчої влади,
   який охороняє життя, здоров'я, права та свободи громадян,
   власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави
   від протиправних посягань (див. ст.1 Закону України "Про мілі­
   цію"). Цей орган максимально наближений до населення.

У більшості випадків міліція першою виявляє ознаки зло­чину і через те їй надано право порушувати кримінальні справи та провадити дізнання з метою розслідування будь-яких злочинів, не підслідних іншим органам дізнання. Про підслідність справ органами внутрішніх справ див. ч.2 ст. 112 КПК.

6. Капітани морських суден, що перебувають у далекому
   плаванні, є органами дізнання у справах про всі злочини, вчи­
   нені на борту судна членами екіпажу, пасажирами і всіма ін­
   шими особами, які там перебувають, за винятком осіб, що
   користуються правом дипломатичного імунітету. Капітан судна
   передає матеріали дізнання прокурору в першому порту України
   на шляху слідування судна або через капітана іншого судна, яке
   слідує під прапором України в найближчий український порт
   (див. ст.67 Кодексу торговельного мореплавства України).

7. Компетенція органів податкової міліції як органів дізнан­
   ня обмежена провадженням у справах, які підслідні слідчим
   цього відомства (див. ч.4 ст.112 КПК).

8. До відання органів безпеки віднесені справи про злочини
   проти основ національної безпеки України та про деякі інші
   злочини, досудове слідство з яких провадиться слідчими органів
   Служби безпеки України (див. ч.З ст.112 КПК).

9. Командири військових частин, з'єднань, начальники війсь­
   кових установ діють як орган дізнання з моменту надходження
   до них заяви (повідомлення) про злочин або при безпосередньому
   виявленні ними ознак злочину (коли є достатні дані), за яким
   вони вправі порушити кримінальну справу.

У Збройних Силах України провадження дізнання поклада­ється також на Військову службу правопорядку (див. ст.З, 5 Закону України "Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України" від 7 березня 2002 р.).

10. Митні органи, правовою основою діяльності яких є Мит­
    ний кодекс України, виступають як органи дізнання у справах
    про контрабанду.

11. Поряд з визначенням органів дізнання в Законі говорить­
    ся про особу, яка провадить дізнання. Це службова особа, що
    безпосередньо провадить досудове розслідування у формі дізнан­
    ня. Таким правом наділені керівники відповідних органів. Разом
    з тим вони можуть доручити проведення дізнання своїм підлег­
    лим, які посідають певне службове становище. Коло таких осіб
    визначається відомчими нормативними актами.

12. Начальник органу дізнання вправі давати особі, яка
провадить дізнання, обов'язкові для виконання вказівки щодо
проведення розшукових і слідчих дій.

Стаття 102. Органи досудового слідства

Органами досудового слідства є слідчі прокуратури, слідчі органів внутрішніх справ, слідчі податкової міліції і слідчі органів безпеки.

* * *

1. У законі органами досудового слідства названі не устано­
   ви, а службові особи. Цим законодавець підкреслює, що прова­
   дження досудового слідства — виключна функція слідчих відпо­
   відних відомств.

2. Права і обов'язки слідчих різних відомств при проваджен­
   ні у конкретній кримінальній справі однакові. Належність слід­
   чого до того чи іншого відомства не впливає на його процесу­
   альне становище. КПК наділяє всіх слідчих однаковим обсягом
   процесуальних повноважень.

Слідчий, виступаючи самостійним суб'єктом провадження слід­ства, керується внутрішнім переконанням та вимогами закону при дослідженні обставин справи, самостійно приймає всі рішен­ня щодо спрямування слідства та провадження процесуальних дій і несе повну відповідальність за їх законне і своєчасне виконання. Виняток складають спеціально зазначені в законі випадки, коли рішення слідчого повинні бути санкціоновані або затверджені прокурором або коли для їх реалізації передбачене одержання згоди від суду (судді).

Судовий контроль, прокурорський нагляд та відомчий проце­суальний контроль не обмежують процесуальну самостійність слідчого, а є додатковими засобами забезпечення законності його діяльності та гарантією дотримання процесуальних прав учас­ників досудового слідства (див. ст.114 КПК і коментар до неї).

3. Відповідно до ст.17 Закону України "Про прокуратуру"
слідчий апарат прокуратури складають слідчі, старші слідчі,

283

слідчі в особливо важливих справах і старші слідчі в особливо важливих справах.

У Генеральній прокуратурі України, прокуратурі Автономної Республіки Крим є старші слідчі в особливо важливих справах і слідчі в особливо важливих справах; у прокуратурах областей, міст та інших прирівняних до них прокуратурах працюють слідчі в особливо важливих справах і старші слідчі; у районних, між­районних, міських — старші слідчі і слідчі.

У військових прокуратурах, в транспортних, природоохо­ронних та інших прокуратурах, які прирівняні до прокуратур областей, міських та районних, є відповідно слідчі в особливо важливих справах, старші слідчі і слідчі.

4. Співробітники слідчих апаратів органів внутрішніх справ,
податкової міліції та органів безпеки з урахуванням їхнього
досвіду та кваліфікації, а також статусу ланки, в якій вони
працюють, займають посади слідчих, старших слідчих, слідчих в
особливо важливих справах і старших слідчих в особливо важ­
ливих справах.

У системі вказаних органів слідчі апарати є самостійними структурними підрозділами.

5. Здійснення досудового слідства — головна функція слід­
   чого, незалежно від його відомчої належності. Слідчий не вправі
   проводити оперативно-розшукову діяльність. Це прямо випливає
   з норм КПК, а також Закону України "Про оперативно-розшу­
   кову діяльність". На слідчого не можуть бути покладені обов'яз­
   ки по виконанню різних адміністративних та інших функцій, не
   пов'язаних з провадженням досудового слідства.

6. Прокурор вправі прийняти до свого провадження будь-
   яку справу або доручити це будь-якому підпорядкованому йому
   прокурору чи слідчому. ->

Прокурор і начальник слідчого підрозділу мають право осо­бисто провадити окремі слідчі дії або розслідувати справу в повному обсязі (див. п.5 ч.І ст.227, ч.2 ст.114¹ КПК). У цьому випадку вони виступають в ролі слідчих і користуються їхніми повноваженнями.

7. Конституція України не передбачає покладення на проку­
ратуру функцій досудового слідства (див. ст.121). Однак про­
куратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів цю
функцію до формування системи досудового слідства і введення в
дію законів, що регулюють її функціонування (див. п.2 Пере­
хідних положень Закону України "Про внесення змін до Закону
України "Про прокуратуру" від 12 липня 2001 р.).

284

Глава 10 ДІЗНАННЯ

Стаття 103. Повноваження органів дізнання

На органи дізнання покладається вжиття необхідних оперативно-розшукових заходів з метою виявлення ознак злочину і осіб, що його вчинили.

Про виявлений злочин і почате дізнання орган дізнан­ня негайно повідомляє прокурора.

* * *

1. Правом на проведення оперативно-розшукових заходів з
   метою виявлення ознак злочину і осіб, що його вчинили, наді­
   лені не всі органи дізнання, а лише ті з них, які мають у своєму
   складі відповідні оперативні підрозділи.

2. Оперативно-розшукова діяльність — це система гласних і
   негласних пошукових, розвідувальних та контррозвідувальних
   заходів, що проводяться із застосуванням оперативних та опера­
   тивно-технічних засобів.

На території України право здійснювати оперативно-розшу-кову діяльність надане оперативним підрозділам, які названі в ст.2, 5 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність".

Зміст оперативно-розшукової діяльності складають наступні заходи: опитування громадян; наведення довідок; збір зразків для порівняльного дослідження; контрольна закупівля; спостережен­ня; ототожнення особи; контроль поштових відправлень, теле­графних та інших повідомлень; прослуховування телефонних пере­говорів; зняття інформації з технічних каналів зв'язку; контро­льоване постачання та ін. (див. стп.8 Закону України "Про опера­тивно-розшукову діяльність" ).

3. Не будучи процесуальною, оперативно-розшукова діяль­
ність поєднується з нею у разі провадження дізнання і досу-
дового слідства. Завдяки вжиттю оперативно-розшукових заходів
можуть бути одержані предмети й документи, відомості, які
мають важливе інформаційне значення і допомагають намітити
слідчі версії, виявити свідків і потерпілих, причетних до вчи­
нення злочину осіб, встановити місця зберігання предметів і
документів, важливих для досудового слідства і суду.

Про гарантії, законності під час здійснення оперативно-роз­шукової діяльності див. ст.9 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність".

4. Форма повідомлення прокурора органом дізнання про
виявлений злочин законом не встановлена. Повідомлення може
бути зроблене по телефону, усно, електронною поштою, письмово
тощо.

5. Про розпочате дізнання не пізніше доби прокурор повідом­
ляється шляхом направлення копії постанови про порушення
кримінальної справи (див. ч.2 ст.100 КПК).

285

Стаття 104. Порядок провадження дізнання у кри­мінальних справах

За наявності ознак злочину, що не є тяжким, орган дізнання порушує кримінальну справу і, керуючись пра­вилами кримінально-процесуального закону, проводить слід­чі дії до встановлення особи, яка його вчинила. Після цього орган дізнання, додержуючи строків, передбачених частиною 1 статті 108 цього Кодексу, складає постанову про передачу справи слідчому, яку подає прокурору для затвердження.

У разі порушення органом дізнання справи про тяж­кий злочин він зобов'язаний передати її слідчому через прокурора після виконання невідкладних слідчих дій у межах строків, передбачених частиною 2 статті 108 цього Кодексу.

Якщо у справі про тяжкий злочин, що передана слід­чому, не встановлено особу, яка його вчинила, орган дізнання продовжує виконувати оперативно-розшукові дії і повідомляє слідчого про їх наслідки.

Після вступу слідчого у справу орган дізнання зобов'я­заний виконувати доручення слідчого щодо проведення слідчих та розшукових дій.

* * *

1. Досудове слідство провадиться у всіх справах, крім справ
   приватного обвинувачення (див. ч.І стп.27 КПК) і справ, у яких
   досудова підготовка матеріалів ведеться в протокольній формі
   (див. стп.111, 425, 426 КПК). Через це всі кримінальні справи,
   які порушив і почав розслідувати орган дізнання, для завер­
   шення досудового слідства направляються через прокурора слід­
   чому згідно з правилами про підслідність (див. ст.112, 116 КПК).

2. Залежно від тяжкості злочину коментована стаття перед­
   бачає різний порядок направлення справи слідчому органом діз­
   нання.

3. У справах про злочини, що не є тяжкими, орган дізнання
   провадить такий обсяг процесуальних і слідчих дій, який забез­
   печує встановлення особи, що вчинила злочин. При затвердженні
   постанови органу дізнання про передачу такої справи слідчому
   прокурор зобов'язаний перевірити, чи дійсно в ній є докази того,
   що особа, яка вчинила злочин, встановлена. За відсутності таких
   доказів прокурор повертає справу органу дізнання.

4. Справу про тяжкий або особливо тяжкий злочин орган
   дізнання зобов'язаний передати слідчому у строк не більше
   десяти днів з моменту її порушення, якщо навіть і не вста­
   новлена особа, котра вчинила цей злочин. Бажано, щоб така
   справа направлялась слідчому якнайшвидше.

286

5. З вступом слідчого у справу орган дізнання продовжує виконувати оперативно-розшукові дії, а також слідчі дії за до­рученням останнього.

Стаття 105. (Стаття 105 виключена на підставі

Закону № 3351-ХІІ від 30.06.93)

Стаття 106. Затримання органом дізнання підо­зрюваного у вчиненні злочину

Орган дізнання вправі затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який може бути призначено пока­рання у вигляді позбавлення волі, лише при наявності однієї з таких підстав:

1. коли цю особу застали при вчиненні злочину або
   безпосередньо після його вчинення;

2. коли очевидці, в тому числі й потерпілі, прямо
   вкажуть на дану особу, що саме вона вчинила злочин;

3. коли на підозрюваному або на його одягу, при
   ньому або в його житлі буде виявлено явні сліди злочину.

При наявності інших даних, що дають підстави підо­зрювати особу у вчиненні злочину, її може бути затримано лише в тому разі, коли ця особа намагалася втекти, або коли вона не має постійного місця проживання, або коли не встановлено особи підозрюваного.

Про кожний випадок затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, орган дізнання зобов'язаний скласти протокол із зазначенням підстав, мотивів, дня, години, року, місяця, місця затримання, пояснень затриманого, часу складання протоколу про роз'яснення підозрюваному в порядку, передбаченому частиною другою статті 21 цього Кодексу, права мати побачення із захисником з моменту затримання. Протокол підписується особою, яка його скла­ла, і затриманим.

Копія протоколу з переліком прав та обов'язків не­гайно вручається затриманому і направляється прокурору. На вимогу прокурора йому також надсилаються мате­ріали, що стали підставою для затримання.

Про затримання особи, підозрюваної у вчиненні зло­чину, орган дізнання негайно повідомляє одного з її роди­чів, а в разі затримання співробітника кадрового складу розвідувального органу України при виконанні ним служ-

287

бових обов'язків негайно повідомляє також і відповідний розвідувальний орган.

Протягом сімдесяти двох годин після затримання орган дізнання:

1. звільняє затриманого — якщо не підтвердилась пі­
   дозра у вчиненні злочину, вичерпався встановлений зако­
   ном строк затримання або затримання було здійснено з
   порушенням вимог, передбачених частинами першою і
   другою цієї статті;

2. звільняє затриманого і обирає щодо нього запобіж­
   ний захід, не зв'язаний з триманням під вартою;

3. доставляє затриманого до судді з поданням про
   обрання йому запобіжного заходу у вигляді взяття під
   варту.

У разі оскарження затримання до суду, скарга затри­маного негайно надсилається начальником місця поперед­нього ув'язнення до суду. Скарга розглядається суддею одночасно з поданням органу дізнання про обрання запо­біжного заходу. Якщо скарга надійшла після обрання запобіжного заходу, вона розглядається суддею протягом трьох діб з часу надходження. Якщо подання не надійшло або коли скарга надійшла після закінчення сімдесяти-двогодинного строку після затримання, скарга на затри­мання розглядається суддею протягом п'яти діб з часу надходження.

Скарга розглядається з додержанням вимог, передба­чених статтею 165^а цього Кодексу. За результатами роз­гляду суддя виносить постанову про законність затри­мання чи про задоволення скарги і визнання затримання незаконним. Копія постанови направляється прокурору, органу дізнання, затриманому і начальнику місця попе­реднього ув'язнення.

На постанову судді протягом семи діб з дня її вине­сення може бути подана апеляція прокурором, особою, щодо якої прийнято рішення, або її захисником чи закон­ним представником. Подача апеляції не зупиняє вико­нання постанови суду.

Затримання підозрюваного у вчиненні злочину не мо­же тривати більше сімдесяти двох годин.

Якщо у встановлений законом строк затримання по­станова судді про застосування до затриманої особи запо­біжного заходу у вигляді взяття під варту або постанова про звільнення затриманого не надійшла до установи для попереднього ув'язнення, начальник місця попереднього

288

ув'язнення звільняє цю особу, про що складає протокол і направляє повідомлення про це посадовій особі чи органу, який здійснював затримання.

* * *

1. Суть затримання підозрюваного у вчиненні злочину по­
   лягає в тому, що це захід процесуального примусу, який є
   тимчасовим (див. ч.2 ст.149 КПК). Затримана особа на короткий
   строк поміщається в спеціальне приміщення для тримання за­
   триманих (ізолятор тимчасового тримання, гауптвахта) і, отже,
   позбавляється волі. Таке затримання провадиться з метою з'ясу­
   вання причетності особи до злочину і вирішення питання про
   застосування до неї запобіжного заходу у вигляді взяття під
   варту.

2. Оскільки необхідність у затриманні, як правило, виникає
   раптово і має невідкладний характер, то закон не вимагає по­
   переднього одержання санкції прокурора чи дозволу судді на
   позбавлення затриманого волі.

3. Затримання підозрюваного, порядок якого регламентовано
   КПК, треба відрізняти від фізичного, адміністративно-правового
   та інших видів затримання громадян, що не пов'язані з пере­
   віркою причетності останніх до вчинення злочину і не мають
   кримінально-процесуального характеру.

4. Затримання підозрюваного є допустимим лише після по­
   рушення кримінальної справи, оскільки конкретна підстава підо­
   зрювати особу у вчинені злочину завжди виникає пізніше, ніж
   підстава для порушення справи, тобто коли є достатні фактичні
   дані, які вказують на ознаки злочину.

5. Затримання особи в кримінально-процесуальному порядку
   допускається тільки в тому разі, коли вона підозрюється у
   вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у
   вигляді позбавлення волі.

6. У законі передбачений вичерпний перелік підстав для
затримання підозрюваного у вчиненні злочину. Це обставини
двох видів.

7. Обставини першого виду перелічені в ч.І ст.106 КПК (див.
   пп.1—3). Кожна з них може свідчити про вчинення злочину
   підозрюваною особою і дозволяє без якихось додаткових умов
   вирішувати питання про затримання.

8. Про обставини другого виду йдеться в ч.2 ст.106 КПК. За
   їх наявності, обґрунтованість підозри особи у вчиненні .злочину
   треба перевіряти не застосовуючи затримання, до якого можна
   вдатись лише тоді, коли без цього перевірка причетності підозрю­
   ваного до злочину утруднена тим, що він намагався втекти, не
   має постійного місця проживання або не встановлено його особу.

9. Оскільки право затримання належить органу дізнання, а
   не особі, яка провадить дізнання, протокол затримання набуває
   юридичного значення лише після затвердження його началь­
   ником органу дізнання.

10. При складенні протоколу затримання особи, підозрюваної
у вчиненні злочину, крім вимог, передбачених ч.З коментованої

10 2-^.45 289

статті, необхідно додержуватись також загальних вимог, які містяться в ст.85 КПК.

11. Закон вимагає негайно вручити затриманому копію про­
    токолу з переліком його прав та обов'язків.

12. Така ж копія протоколу направляється прокурору. На
    вимогу останнього йому також надсилаються матеріали, що стали
    підставою для затримання.

13. При затриманні провадиться особистий обшук підозрю­
    ваного з додержанням вимог ст.184 КПК. Про обшук та його
    наслідки складається протокол, який підписується усіма особами,
    що брали участь у цій слідчій дії.

14. З моменту складання протоколу затримання особа набу­
    ває прав підозрюваного. Про роз'яснення їй цих прав зазнача­
    ється у названому протоколі (див. спг.43¹ КПК).

15. Про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину,
    негайно повідомляється один з його родичів. Може бути також
    повідомлена адміністрація за місцем роботи або навчання затри­
    маного. Про затримання співробітника кадрового складу розвіду­
    вального органу України при виконанні ним службових обов'яз­
    ків повідомляється відповідний розвідувальний орган.

16. Затримання підозрюваного у вчиненні злочину не може
    тривати більше сімдесяти двох годин. Цей час надано органу
    дізнання (слідчому) для з'ясування причетності даної особи до
    злочину і вирішення питання про застосування до неї запо­
    біжного заходу у вигляді взяття під варту, а також для доставки
    затриманого до судді з відповідним поданням про обрання цього
    заходу.

17. Якщо факт затримання оскаржується до суду, то така
    скарга затриманого негайно надсилається начальником місця до-
    судового ув'язнення до суду.

18. Скарга затриманого розглядається суддею за правилами
    ч.7 коментованої статті та ст.165² КПК.

19. Розглянувши скаргу, суддя виносить постанову про за­
    конність затримання чи про визнання затримання незаконним і
    про задоволення останньої. Копія постанови направляється про­
    курору, органу дізнання, затриманому і начальнику місця досу-
    дового ув'язнення.

20. На таку постанову судді протягом семи діб з дня її
винесення може бути подана апеляція прокурором, особою, щодо
якої прийнято рішення, або ЇЇ захисником чи законним пред­
ставником.

Подача апеляції не зупиняє виконання постанови судді.

21. Начальник місця досудового ув'язнення звільняє затри­
ману особу, якщо у встановлений законом строк затримання (72
години) постанова судді про застосування до такої особи за­
побіжного заходу у вигляді взяття під варту або постанова про її
звільнення не надійшла до вказаної установи. При цьому він
складає відповідний протокол і направляє повідомлення про це
посадовій особі чи органу, який здійснював затримання.

290

С т а т т я 106^і. Порядок короткочасного затримання осіб, підозрюваних у вчиненні зло­чину

Порядок короткочасного затримання осіб, підозрюва­них у вчиненні злочину, визначається Положенням про порядок короткочасного затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину.

* * *

1. У Положенні викладаються питання процесуального ха­
   рактеру, які дістали відображення у відповідних статтях КПК, а
   також процесуальні питання, які стосуються визначення місць
   тримання затриманих, режиму в цих місцях, матеріального,
   побутового й медичного забезпечення затриманих, їх матеріальної
   відповідальності тощо.

2. Положенням передбачено, що підставами звільнення за­
   триманих осіб з-під варти є непідтвердження підозріння у вчи­
   ненні злочину або відпала необхідність в застосуванні запобіж­
   ного заходу — взяття під варту чи закінчення строку затри­
   мання.

3. Про звільнення затриманої особи, яка підозрюється у
   вчиненні злочину, орган дізнання, слідчий, прокурор (у випадку
   виявлення незаконності затримання при перевірці місця досу-
   дового ув'язнення) виносять постанову.

Стаття 107. Допит підозрюваного у вчиненні зло­чину

Виклик і допит підозрюваного провадяться з додер­жанням правил, встановлених статтями 134—136, 145 і 146 цього Кодексу.

Якщо підозрюваний був затриманий або до нього було обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту, його допит проводиться негайно, а при неможливості негайного допиту — не пізніше двадцяти чотирьох годин після затримання. При допиті такого підозрюваного присутність захисника є обов'язковою, за винятком випадків, коли він відмовляється від нього і його відмова прийнята.

Перед допитом підозрюваному має бути роз'яснено його права, передбачені статтею 43^і цього Кодексу, а також повідомлено, у вчиненні якого злочину він підозрю­ється, про що робиться відмітка в протоколі його допиту.

* * *

1. Давати показання — це право підозрюваного, а не його обов'язок. Через те він перед допитом не попереджується про

ю* 291

кримінальну відповідальність за відмову давати показання, а також за дачу завідомо неправдивих показань.

Все ж перед початком допиту доцільно роз'яснити підо­зрюваному, що бажано отримати від нього повні і правдиві показання.

2. Виклик і допит підозрюваного, а також його привід про­
вадяться за правилами, які регламентують ці дії щодо обвину­
ваченого.

Про виклик і допит неповнолітнього підозрюваного див. коментарі до ст.437, 438 КПК.

3. Підозрюваному, якщо він затриманий або до нього було
   обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту, роз'ясню­
   ється право мати захисника з моменту оголошення протоколу
   затримання або постанови про застосування запобіжного заходу
   (див. ст.43¹ КПК).

4. Повідомляючи підозрюваному перед допитом, у вчиненні
   якого злочину він підозрюється, необхідно вказати на юридичну
   кваліфікацію останнього. Також підозрюваному роз'ясняються
   його права, передбачені ст.43¹ КПК, про що робиться відмітка в
   протоколі допиту підозрюваного.

5. Підозрюваний допитується про обставини, пов'язані з його
   затриманням або застосуванням запобіжного заходу, а також про
   інші обставини, які мають значення для справи (див. ч.І ст.73
   КПК).

6. Встановлення певного строку допиту підозрюваного зумов­
   лене необхідністю якнайшвидшого забезпечення його права дава­
   ти показання і заявляти клопотання.

Допит може бути відкладений на строк, що не перевищує 24 годин після затримання, якщо негайне його проведення утру­днене через стан здоров'я підозрюваного, через нічний час або необхідність забезпечити участь у цій слідчій дії захисника.

7. Закон вимагає обов'язкової присутності захисника підозрю­
   ваного, за винятком випадків, коли останній відмовляється від
   нього і така відмова прийнята.

8. Про допит підозрюваного складається протокол з додер­
   жанням вимог ст.85, 85^і, 145 і 146 КПК.

Стаття 108. Строки провадження дізнання

У справі про злочин, що не є тяжким або особливо тяжким, дізнання провадиться у строк не більше десяти днів, починаючи з моменту встановлення особи, яка його вчинила. Якщо таку особу не встановлено, дізнання зупи­няється з додержанням вимог, передбачених статтею 209 цього Кодексу.

У справі про тяжкий або особливо тяжкий злочин дізнання провадиться у строк не більше десяти днів з моменту порушення справи.

і

У разі обрання до підозрюваного запобіжного заходу у порядку, передбаченому статтею 165² цього Кодексу, діз­нання провадиться у строк не більше п'яти діб з моменту обрання запобіжного заходу.

* * *

1. Строк провадження дізнання, що передбачений законом, є
   остаточним і не може бути продовжений. Дізнання закінчується
   винесенням постанови про передачу справи слідчому або про її
   закриття.

2. Закон надає органу дізнання право зупиняти провадження
   дізнання в разі невстановлення особи, яка вчинила злочин, лише
   коли злочин не є тяжким і тільки після проведення всіх необ­
   хідних і можливих дій для встановлення такої особи. У подаль­
   шому орган дізнання зобов'язаний вживати заходів для її вста­
   новлення.

3. Про обчислення строків провадження дізнання див. ст.89
   КПК.

4. Строк дізнання у справах про тяжкий або особливо тяж­
   кий злочин обчислюється з моменту порушення кримінальної
   справи. Він не повинен перевищувати десяти днів.

5. Якщо до підозрюваного обирається запобіжний захід за
   правилами ст.165² КПК, то строк дізнання не повинен пере­
   вищувати п'яти діб з моменту обрання запобіжного заходу.

Стаття 109. Закінчення дізнання

Дізнання у справах закінчується складанням постано­ви про направлення справи для провадження досудового слідства, яка затверджується прокурором.

За наявності обставин, передбачених статтею 6 цього Кодексу, орган дізнання закриває справу мотивованою постановою, копію якої в добовий строк надсилає про­куророві.

* * *

1. Як правило, дізнання закінчується направленням справи
   через прокурора слідчому для провадження досудового слідства.
   Сам орган дізнання не має права завершувати розслідування, та
   направляти справу для розгляду в суд.

2. Постанова органу дізнання про направлення справи для
   провадження досудового слідства в усіх випадках підлягає затвер­
   дженню прокурором.

3. Якщо прокурор дійде висновку, що у справі про злочин,
   що не є тяжким або особливо тяжким, не встановлено особу,
   котра вчинила злочин, він відмовляє в затвердженні постанови і
   повертає справу органу дізнання. Про зупинення дізнання у
   таких випадках див. ч.І ст.108, ст.209 КПК.

293

4. Про закінчення дізнання складається мотивована поста­
   нова відповідно до загальних вимог ст.130 КПК. У ній має бути
   зазначено, з якого приводу і з яких підстав почате дізнання,
   коротко викладено його результат, сформульовано висновок про
   те, що злочин вчинено саме даною особою, і наведено докази
   цього.

5. Якщо слідчому направляється справа про тяжкий або
   особливо тяжкий злочин без встановлення особи, яка його вчи­
   нила, то орган дізнання коротко описує результати проведеної в
   справі роботи.

6. Закон не дозволяє органу дізнання закрити кримінальну
   справу з підстав, передбачених у ст.7—10, 11^і, п.2 ст.213 КПК.

7. Постанова органу дізнання про закриття справи за під­
   ставами, передбаченими ст.6 КПК, затвердженню прокурором не
   підлягає, але йому в добовий строк надсилається копія постанови
   для забезпечення ефективного прокурорського нагляду за закон­
   ністю закриття кримінальної справи.

Стаття 110. Оскарження дій і постанов органів дізнання

Дії і постанови органів дізнання можуть бути оскар­жені прокуророві.

В разі надходження скарги прокурор зобов'язаний розглянути її протягом десяти днів і рішення по скарзі повідомити скаржникові.

Дії і постанови органів дізнання можуть бути оскар­жені до суду.

Скарги на дії і постанови органів дізнання розгля­даються судом першої інстанції при попередньому розгля­ді справи або при розгляді її по суті, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

* * *

1. Прокурору можуть бути оскаржені постанови, як певні
рішення органу дізнання (про відмову в порушенні кримінальної
справи, зупинення дізнання тощо).

Оскаржуватись також можуть:

— процесуальні дії: затримання особи, обшуки, виїмки,
огляди тощо;

— оперативно-розшукові дії: контрольні закупки, відвідуван­
ня жилих та інших приміщень, зняття інформації з каналів
зв'язку, застосування засобів фізичного впливу тощо;

— бездіяльність: не прийняття відповідних рішень за за­
явами і повідомленнями про злочин, не вжиття заходів щодо
запобігання злочинові або припинення його тощо.

2. Скарги мають право подавати: підозрювані, обвинувачені,
потерпілі, захисники, свідки, експерти, спеціалісти, перекладачі,
поняті та інші особи.

294

Скарги направляються прокурору, який безпосередньо здійс­нює нагляд за додержанням законів органами дізнання. Закон не забороняє направляти їх і вищестоящому прокурору або керів­нику органу дізнання.

3. Прокурор зобов'язаний розглянути скаргу протягом 10 днів з моменту її надходження і рішення по скарзі без затримки повідомити скаржнику.

У скаржника є також право оскаржити дії (бездіяльність), постанови органів дізнання безпосередньо до суду. Ці скарги розглядаються при попередньому розгляді справи суддею або при розгляді її по суті.

Якщо справа до суду не направляється, то скарги, наприк­лад про відмову в порушенні справи, про її закриття, подаються до місцевого суду, де і розглядаються в установленому законом порядку (див. ст.236¹, 236⁵ КПК).

295

Глава 11 ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА

Стаття 111. Провадження досудового слідства

Досудове слідство провадиться у всіх справах, за ви­нятком справ про злочини, зазначені у частині 1 статті 27 і статті 425 цього Кодексу, по яких досудове слідство про­вадиться у випадках, коли злочин вчинено неповнолітнім чи особою, яка через свої фізичні або психічні вади не може сама здійснювати своє право на захист, а також коли це визнає за необхідне прокурор чи суд.

* * *

1. Досудове слідство — це кримінально-процесуальна діяль­
ність слідчого (органів прокуратури, служби безпеки, органів
внутрішніх справ та податкової міліції — див. коментар до
ст.102 КПК) за порушеною кримінальною справою, яка полягає
у проведенні слідчих та інших процесуальних дій, спрямованих
на збирання, дослідження, перевірку, оцінку та використання
доказів, необхідних для встановлення істини у справі та ство­
рення умов для здійснення справедливого правосуддя.

Дізнання, як правило, лише передує досудовому слідству і закінчується направленням справи для провадження досудойого слідства (за виключенням випадків, коли дізнання закінчується закриттям справи, — див. коментар до ст.109 КПК).

2. Коментована стаття передбачає, що досудове слідство про­
вадиться за всіма категоріями кримінальних справ, за винятком:
справ приватного обвинувачення (див. коментар до ст.27 і 251
КПК); щодо деяких злочинів, які не мають великої суспільної
небезпеки і стосовно яких застосовується спрощена процедура
досудового слідства — протокольна форма досудової підготовки
матеріалів (див. коментар до ст.425, 426 КПК). Якщо злочин
вчинений неповнолітнім або особою, яка через свої фізичні,
психічні вади не може сама здійснювати своє право на захист,
досудове слідство обов'язкове у всіх без винятку випадках.

Стаття 112. Підслідність

У справах про злочини, передбачені статтями 115, 116, 117, 118, 119, 120, 132, 137, 140, 141, 142, 143, 144, 145, 146, 152, 157, 158, 159, 160, 161, 162, 163, 166, частиною 2 статті 168, статтями 170, 171, 172, 173, 175, частиною 3 статті 176, статтями 182, 183, частиною 2 статті 184, статтями 191, 209, 210, 211, 230, 233, 234, 235, 236, 237, 238, 244, 253, 255, 256, 257, 271, 272, 273, 274, 275, 276, 281, 335, 336, 337, 338, 342, 343, 344, 345, 346,

296

347, 348, 349, 350, 351, 352, 353, 359, 364, 365, 366, 367, 368, 369, 370, 371, 372, 373, 374, 375, 376, 377, 378, 379, 380, 381, 382, 383, 392, 397, 398, 399, 400, 402, 403, 404, 405, 406, 407, 408, 409, 410, 411, 412, 413, 414, 415, 416, 417, 418, 419, 420, 421, 422, 423, 424, 425, 426, 427, 428, 429, 430, 431, 432, 433, 434, 435, 438, 439, 441, 445 Кримінального кодексу України, а також у всіх справах про злочини, вчинені службовими особами, які займають особливо відповідальне становище, відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про державну службу" та особами, посади яких віднесено до 1—3 категорії посад, працівниками правоохоронних органів досудове слідство провадиться слідчими прокуратури. За постановою Гене­рального прокурора України, його заступників, прокурора області та прирівняних до них прокурорів слідчими про­куратури можуть розслідуватися і інші злочини.

У справах про злочини, передбачені статтями 121, 122, 123, 124, частиною 2 статті 126, статтями 127, 128, 129, 130, 131, частинами 2 і 3 статті 133, статтями 134, 135, 136, 138, 139, 147, 148, 149, 150, 151, 153, 154, 155, 156, 165, 167, частиною 1 статті 168, статтями 169, 174, частинами 1 і 2 статті 176, статтями 177, 178, 179, 180, 181, частиною 1 статті 184, частинами 2, 3, 4, 5 статті 185, частинами 2, 3, 4, 5 статті 186, статтею 187, час­тинами 2 і 3 статті 188, статтею 189, частинами 2, 3, 4 статті 190, статтями 192, 193, частиною 2 статті 194, статтями 195, 196, 197, 198, 199, 200, частиною 2 статті 202, частиною 2 статті 203, статтею 203^і, статтею 204, частиною 2 статті 205, статтями 206, 207, 209, частиною 2 статті 213, статтями 214, 215, 217, 219, 220, 221, 222, 223, 224, частиною 2 статті 225, частиною 2 статті 226, стат­тями 227, 228, 229, 231, 232, 233, 234, 235, 239, 240, 241, 242, 243, частиною 2 статті 245, частиною 2 статті 248, частиною 2 статті 249, статтями 251, 252, 254, 259, 261, 262, 263, 264, 265, 266, 267, 268, 269, 270, 277, 278, 279, 280, 281, 282, 283, 284, 285, 286, 287, 288, 289, 290, 291, 292, 293, 295, частинами 2, 3, 4 статті 296, статтями 297, 298, 299, 300, ЗОЇ, 302, 303, 304, 306, 307, 308, 309, 310, 311, 312, 313, 314, 315, 316, 317, 318, 319, 320, 321, 322, 323, 324, 325, 326, 327, 339, 340, 341, 344, 352, 354, 355, 357, 358, 360, 361, 362, 363, 389, 390, 391, 393, 394, 396 Кримінального кодексу України, а також у всіх справах про злочини, вчинені неповнолітніми, досудове слідство провадиться слідчими органів внутрішніх справ.

297

У справах про злочини, передбачені статтями 109, 110, 111, 112, 113, 114, 201, 209, 255, 258, 260, 261, 294, 305, 328, 329, 330, 331, 332, 333, 334, 436, 437, 438, 439, 440, 441, 442, 443, 444, 446, 447 Кримінального кодексу України, досудове слідство провадиться слідчими органів Служби безпеки України.

У справах про злочини, передбачені статтями 204, 207, 208, 209, частинами 2, 3, 4 статті 212, статтями 216, 218 Кримінального кодексу України, досудове слідство провадиться слідчими податкової міліції. Якщо під час розслідування цих злочинів будуть встановлені злочини, передбачені статтями 191, 192, 200, 201, 202, 203, 205, 213, 215, 219, 220, 221, 222, 255, 358, 364, 366, 367 Кримінального кодексу України, вчинені особою, щодо якої ведеться слідство, або іншою особою, якщо вони пов'язані зі злочинами, вчиненими особою, щодо якої ведеться слідство, вони розслідуються слідчими податкової міліції.

У справах про злочини, передбачені статтями 384, 385, 386, 387, 388, 396 Кримінального кодексу України, досудове слідство провадиться тим органом, до підслід­ності якого відноситься злочин, у зв'язку з яким порушено дану справу.

Якщо під час розслідування кримінальної справи буде встановлено інші злочини, вчинені особою, щодо якої ведеться слідство, або іншою особою, якщо вони пов'язані зі злочинами, вчиненими особою, щодо якої ведеться слід­ство, і які не підслідні тому органу, який здійснює у справі досудове слідство,* то у разі неможливості виділення цих матеріалів в окреме провадження прокурор, який здійснює нагляд за досудовим слідством, своєю постано­вою визначає підслідність всіх цих злочинів.

* * *

1. Коментована стаття визначає предметну (родову) підслід­
ність кримінальних справ органам досудового слідства, а також
підслідність альтернативну, персональну та за зв'язком справ.

Про територіальну підслідність див. коментар до ст.116, 117 КПК.

2. Предметна підслідність розмежовує компетенцію органів
   досудового слідства шляхом визначення залежно від кваліфікації
   злочину, хто з них (слідчий органів прокуратури, служби без­
   пеки, органів внутрішніх справ або податкової міліції) буде
   проводити досудове слідство.

3. До підслідності органів прокуратури віднесені найбільш
   тяжкі злочини, більшість службових та військових злочинів, зло­
   чинів проти життя, прав і свобод людини, проти правосуддя та ін.

298

Слідчі прокуратури провадять досудове слідство у справах про вчинення злочинів, передбачених статтями відповідно до ч.І коментованої статті.

Окрім того, слідчим прокуратури підслідні деякі справи залежно від суб'єкта злочину (персональна підслідність). Зокре­ма, йдеться про всі справи про злочини, вчинені службовими особами, які займають особливо відповідальне положення, згідно з ч.І ст.9 Закону України "Про державну службу", та особами, посади яких віднесено до 1—3 категорій посад, працівниками правоохоронних органів.

Ст.9 зазначеного Закону надає перелік таких осіб: Президент України, Голова Верховної Ради України та його заступники, голови постійних комісій Верховної Ради України та їх заступ­ники, народні депутати України, Прем'єр-міністр України, члени Кабінету Міністрів України, Голова та члени Конституційного Суду України, Голова та судді Верховного Суду України, Голова та арбітри Вищого господарського суду України, Генеральний прокурор України та його заступники.

Перелік осіб, посади яких віднесені до 1—3 категорій посад державних службовців, наданий у ст.25 Закону України "Про державну службу".

До виключної підслідності слідчих прокуратури також від­несені всі справи про злочини, вчинені працівниками правоохо­ронних органів (органів внутрішніх справ, служби безпеки, по­даткової міліції та ін.). Треба зазначити, що слідчі органів прокуратури можуть провадити розслідування всіх без винятку справ, якщо на це буде відповідна постанова Генерального про­курора України, його заступників, прокурора області та прирів­няних до них прокурорів.

Згідно наказу Генерального прокурора № 16 від 5 серпня 1994 р. визначено, що на військові прокуратури покладено про­вадження досудового слідства у справах про злочини, вчинені:

• військовослужбовцями Збройних Сил, Прикордонних військ,
  Служби безпеки України, внутрішніх військ МВС України, Управ­
  ління державної охорони України, Чорноморського флоту та
  інших військових формувань, дислокованих на Україні, а також
  військовозобов'язаних під час проходження ними зборів;

• службовцями Збройних Сил і інших військових формувань
  у зв'язку з виконанням службових обов'язків або скоєні в розта­
  шуванні військових частин, установ, навчальних закладів, під­
  приємств чи організацій Збройних Сил та інших військових
  формувань;

— групою осіб, якщо один із злочинців є військовим або
скоєний за участю військовослужбовця на території військової
частини.

Кримінальні справи по обвинуваченню групи осіб у вчиненні з участю військовослужбовців за межами військової частини одного або кількох злочинів, що не є військовими, розслідуються територіальним слідчим органом відповідно до підслідності, пе­редбаченої коментованою статтею.

299

Військовими прокуратурами розслідуються і кримінальні спра­ви про злочини, вчинені військовослужбовцями, які на момент порушення справи звільнені з військової служби.

Справи про злочини, вчинені особами до їх призову чи вступу на військову службу, розслідуються територіальними слід­чими органами.

Досудове слідство у справах про злочини, скоєні військово­службовцями проти держави, провадиться слідчими Служби без­пеки.

Досудове слідство у справах про злочини, вчинені військово­службовцями внутрішніх військ МВС України у місцях позбав­лення волі покладено на слідчих прокуратури з питань нагляду за додержанням кримінально-виконавчого законодавства, а якщо такі прокуратури в місцях скоєння злочину не функціонують — відповідні слідчі прокуратур районів (міст).

4. 4.2 ст.112 КПК передбачає підслідність справ слідчим
органів внутрішніх справ. Це переважно справи про злочини
проти власності, проти здоров'я, честі і гідності особи, громад­
ської безпеки, моральності та деякі інші.

Слідчим органів внутрішніх справ підслідні справи про зло­чини, які передбачені статтями вказаними у ч.2 ст.112 КПК.

Крім того, слідчим органів внутрішніх справ підслідні деякі інші справи залежно від суб'єкта злочину. Йдеться про всі справи щодо злочинів, вчинених неповнолітніми.

5. Слідчим органів Служби безпеки України підслідні справи
   про злочини проти основ національної безпеки, проти миру,
   справи щодо контрабанди, терористичних актів та деяких інших
   тяжких злочинів, які передбачені статтями вказаними у ч.З
   ст.112.

6. Слідчим податкової міліції підслідні справи про злочини
   проти належного функціонування фінансової системи держави.
   4.4 коментованої статті надає перелік цих злочинів, передба­
   чених ст.204, 207, 208, 209, ч.2, 3, 4 ст.212, ст.216, 218 КК
   України.

7. Коментована стаття (ч.4) передбачає підслідність за зв'язком
   справ, яка застосовується у разі взаємозв'язку різних злочинів.

Так, якщо під час розслідування злочинів, перелічених у ч.4 ст.112, будуть встановлені інші злочини, вчинені особою, щодо якої ведеться слідство, або іншою особою за умови, що вони пов'язані зі злочинами, вчиненими особою, щодо якої ведеться слідство, то вони, ці злочини, розслідуються слідчими податкової міліції. Сюди відносяться злочини, передбачені статтями Кримі­нального кодексу України: ст.191 (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим станови­щем), ст.192 (заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою), ст.200 (незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, обладнанням для їх виготовлення), ст.201 (контрабанда), ст.202 (порушення порядку зайняття господарською та банківською діяльністю), ст.203 (зайняття забороненими видами господарської діяльності), ст.205 (фіктивне підприємництво), ст.213 (порушення порядку здійснення операцій з металобрухтом), ст.215

300

(підроблення знаків поштової оплати і проїзних квитків), ст.219 (доведення до банкрутства), ст.220 (приховування стійкої фінан­сової неспроможності), ст.221 (незаконні дії у разі банкрутства), ст.222 (шахрайство з фінансовими ресурсами), ст.255 (створення злочинної організації), ст.358 (підроблення документів, печаток, штампів та бланків, їх збут, використання підроблених докумен­тів), ст.364 (зловживання владою або службовим становищем), ст.366 (службове підроблення), ст.367 (службова недбалість).

Аналогічно, коли під час розслідування справи буде встанов­лена наявність злочинів, передбачених ст.384 (завідомо неправ­диве показання), ст.385 (відмова свідка від давання показань або відмова експерта чи перекладача від виконання покладених на них обов'язків), ст.386 (перешкоджання з'явленню свідка, потер­пілого, експерта, примушування їх до відмови від давання пока­зань чи висновку), ст.387 (розголошення даних досудового слід­ства або дізнання), ст.388 (приховування майна), ст.396 (прихову­вання злочину) КК України, досудове слідство провадиться тим органом, до підслідності якого відноситься злочин, у зв'язку з яким порушено дану справу (див. ч.5 коментованої статті).

8. У разі встановлення ще й іншого злочину, що його вчинила особа, щодо якої ведеться слідство (або інша особа, якщо цей злочин пов'язаний зі злочинами, вчиненими особою, щодо якої уже ведеться слідство), але якщо цей новий злочин не підслідний органу, що здійснює у справі досудове слідство, та за умови, що неможливо виділити нові матеріали в окреме про­вадження, — підслідність всіх злочинів визначає прокурор, який здійснює нагляд за досудовим слідством; Про це він виносить мотивовану постанову, де визначається, який орган досудового слідства буде провадити розслідування (див. ч.б ст.112 КПК).

Стаття 113. Початок провадження досудового слід­ства

Досудове слідство провадиться лише після порушення кримінальної справи і в порядку, встановленому цим Ко­дексом.

Слідчий зобов'язаний негайно приступити до прова­дження слідства в порушеній ним чи переданій йому справі. Коли справа порушена слідчим і прийнята ним до свого провадження, то складається єдина постанова про порушення справи і прийняття її до свого провадження. В разі прийняття до свого провадження раніше порушеної справи слідчий виносить окрему постанову про прийняття справи до свого провадження.

Копію постанови про прийняття справи до свого про­вадження слідчий протягом доби надсилає прокуророві.

ЗОЇ

1. Досудове слідство провадиться лише після порушення
   кримінальної справи. Проведення слідчих дій можливе лише
   після порушення справи, за винятком огляду місця події у
   невідкладних випадках (див. коментар до ч.2 ст.190 КПК) та
   арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку
   з метою запобігти злочину (див. коментар до ч.З ст.187 КПК).

2. Про порушення кримінальної справи слідчий виносить
   мотивовану постанову, а у разі коли він же приймає цю справу
   до свого провадження — складається єдина постанова (про пору­
   шення кримінальної справи і прийняття її до свого проваджен­
   ня). Копія постанови протягом доби надсилається прокурору.

3. Прийняття справи до свого провадження означає, що
   тільки цей слідчий може розслідувати справу. Інші слідчі або
   органи дізнання можуть проводити слідчі дії лише за дорученням
   цього слідчого (див. ч.І ст.118, ч.З ст.114 КПК) або після
   включення їх до складу слідчої групи (див. ч.І ст.119 КПК).

Слідчі дії у справі без прийняття її до свого провадження або без входження до складу слідчої групи можуть проводити тільки начальник слідчого відділу (див. ч.2 ст.114¹ КПК) і прокурор (див. /І.5 ч.І ст.227 КПК).

Стаття 114. Повноваження слідчого

При провадженні досудового слідства всі рішення про спрямування слідства і про провадження слідчих дій слід­чий приймає самостійно, за винятком випадків, коли за­коном передбачено одержання згоди від суду (судді) або прокурора, і несе повну відповідальність за їх законне і своєчасне проведення.

В разі незгоди слідчого з вказівками прокурора про притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину і обсяг обвинувачення, про направлення справи для від­дання обвинуваченого до суду або про закриття справи слідчий вправі подати справу вищестоящому прокуророві з письмовим викладом своїх заперечень. В цьому разі прокурор або скасовує вказівки нижчестоящого прокурора, або доручає провадження слідства в цій справі іншому слідчому.

Слідчий по розслідуваних ним справах вправі давати органам дізнання доручення і вказівки про провадження розшукних та слідчих дій і вимагати від органів дізнання допомоги при провадженні окремих слідчих дій. Такі до­ручення і вказівки слідчого є для органів дізнання обо­в'язковими.

В справах, в яких досудове слідство є обов'язковим, слідчий вправі в будь-який момент приступити до провад­ження досудового слідства, не чекаючи виконання орга-

302

нами дізнання дій, передбачених статтею 104 цього Ко­дексу.

Постанови слідчого, винесеш відповідно до закону в кримінальній справі, яка перебуває в його провадженні, є обов'язковими для виконання всіма підприємствами, уста­новами і організаціями, посадовими особами і громадя­нами.

При проведенні різних слідчих дій слідчий вправі ви­користовувати машинопис, звукозапис, стенографування, фотографування, кінозйомку і відеозапис.

* * *

1. Слідчий як суб'єкт кримінального процесу — це за
посадою слідчий (старший слідчий, слідчий з особливо важливих
справ) прокуратури (див. ст.17 Закону України "Про прокура­
туру"), слідчий органів внутрішніх справ, слідчий органів без­
пеки та слідчий податкової міліції (про поняття "слідчий" див.
коментар до п.7 ч.І ст.32 КПК).

Слідчий е процесуальне самостійною особою і у своїй діяль­ності керується законом. Всі рішення про спрямування слідства і про провадження слідчих дій слідчий приймає самостійно, за винятком випадків, коли законом передбачено одержання згоди від суду (судді) або прокурора.

2. Чинний КПК містить вичерпний перелік випадків, коли
для прийняття і реалізації рішень слідчого передбачене одержан­
ня на це згоди суду (судді) або прокурора.

Про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту слідчий вносить подання до суду за згодою прокурора (див. ст.165² КПК) і надалі — про продовження строків тримання під вартою (див. ст.156 КПК); про обшук, огляд житла чи іншого володіння особи або про примусову виїмку із житла чи іншого володіння особи слідчий також вносить подання до суду за погодженням з прокурором (див. ч.5 ст.177, ч.4 ст.178, ч.4 ст.190 КПК); за погодженням з прокурором він звертається з поданням до апеляційного суду про накладення арешту на корес­понденцію чи про зняття інформації з каналів зв'язку (див. ч.4 ст.187 КПК); слідчий за погодженням з прокурором звертається з поданням до суду про поміщення обвинуваченого до медичного закладу у разі проведення стаціонарних судово-медичної або судово-психіатричної експертиз (див. ч.І ст.205 КПК); він за згодою прокурора звертається до суду про поміщення неповно­літнього у віці від одинадцяти до чотирнадцяти років до прий-мальника-розподільника (див. ч.З ст.7³ КПК).

За згодою прокурора, слідчий звертається до суду про звіль­нення від кримінальної відповідальності і від покарання вна­слідок зміни обстановки (див. ст.7 КПК); у зв'язку із дійовим каяттям (див. ст.7² КПК); передачею на поруки (див. ст.10 КПК); закінченням строків давності (див. ст.11¹ КПК); про за­криття справи та застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру (див. ст.7³ і ст.9 КПК); про засто-

303

сування амністії (див. ст.11 Закону України "Про амністію" від 5 липня 2001 р.).

Санкція прокурора необхідна у випадках: відсторонення обви­нуваченого від посади (див. ст.147 КПК); провадження обшуку (за винятком обшуку у житлі чи в іншому володінні особи — див. стп.177 КПК); виїмки документів, що становлять державну таємницю (див. ч.З стп.178 КПК).

Крім того, прокурор продовжує строки досудового слідства (див. спг.120 КПК); він затверджує постанови слідчого: про ексгумацію трупа (див. ч.2 ст.192 КПК); про визначення обви­нуваченому та його захиснику строку для ознайомлення з ма­теріалами справи, якщо вони явно намагаються затягнути її закінчення (див. ч.З ст.218 КПК); про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових за­ходів медичного характеру (див. ст.418 КПК); а також затвер­джує обвинувальний висновок (див. ч.І ст.229 КПК).

Обшук і виїмка в приміщеннях, які займають дипломатичні представники або де проживають члени їхніх сімей, окрім ви­конання загальних вимог, передбачених ст.177 і 178 КПК, по­требують згоди дипломатичного представника і вимагають обо­в'язкової присутності прокурора та представника Міністерства закордонних справ.

3. За загальним правилом, вказівки прокурора для слідчого є
обов'язковими (див. ч.З ст.227 КПК). Але у п'ятьох випадках,
передбачених у ч.2 коментованої статті, коли слідчий незгоден з
вказівками прокурора про притягнення як обвинуваченого, про
кваліфікацію злочину і обсяг обвинувачення, про направлення
справи для віддання обвинуваченого до суду або про закриття
справи, — він вправі подати справу вищестоящому прокурору з
письмовим викладом своїх заперечень. У цих випадках прокурор,
якому слідчий подає справу зі своїми письмовими заперечен­
нями, не вправі наполягати на тому, щоб слідчий виконав
вказівки, які суперечать його внутрішньому переконанню.

У даному разі прокурор або скасовує вказівки нижчесто-ящого прокурора, або доручає провадження слідства в цій справі іншому слідчому.

4. Слідчий по розслідуваних ним справах вправі давати
органам дізнання доручення і вказівки щодо провадження розшу-
кових та слідчих дій і вимагати від органів дізнання допомоги
при провадженні окремих слідчих дій. Такі доручення і вказівки
слідчого є для органів дізнання обов'язковими, при цьому він
вправі вказати строк для їх виконання або навіть конкретну дату
проведення конкретних слідчих дій (у разі, наприклад, про­
ведення одночасних обшуків у співучасників злочину).

Доручення і вказівки органам дізнання можуть бути викла­дені як у письмовій формі, так і в усній (наприклад, під час проведення огляду місця події).

5. У справах, в яких досудове слідство є обов'язковим,
слідчий вправі в будь-який момент приступити до провадження
досудового слідства, не чекаючи виконання органами дізнання
дій, передбачених ст.104 КПК.

304

6. Постанови слідчого, винесені відповідно до закону, в
   кримінальній справі, яка перебуває в його провадженні (як і
   запити та доручення), є обов'язковими для виконання всіма
   підприємствами, установами і організаціями, службовими особа­
   ми і громадянами.

7. При виконанні слідчих дій слідчий вправі із застосу­
   ванням вимог ст.85¹ і 85² КПК використовувати машинопис,
   звукозапис, стенографування та кінозйомку і відеозапис.

Стаття 114^і. Повноваження начальника слідчого відділу

Начальник слідчого відділу здійснює контроль за сво­єчасністю дій слідчих по розкриттю злочинів і запобіган­ню їм, вживає заходів до найбільш повного, всебічного і об'єктивного провадження досудового слідства в криміналь­них справах.

Начальник слідчого відділу має право перевіряти кри­мінальні справи, давати вказівки слідчому про проваджен­ня досудового слідства, про притягнення як обвинува­ченого, про кваліфікацію злочину та обсяг обвинувачення, про направлення справи, про провадження окремих слід­чих дій, передавати справу від одного слідчого іншому, доручати розслідування справи декільком слідчим, а та­кож брати участь у провадженні досудового слідства та особисто провадити досудове слідство, користуючись при цьому повноваженнями слідчого.

Вказівки начальника слідчого відділу в кримінальній справі даються слідчому у письмовій формі і є обов'яз­ковими для виконання.

Оскарження цих вказівок прокуророві не зупиняє їх виконання, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 114 цього Кодексу.

Вказівки прокурора в кримінальних справах, які дані відповідно до правил, встановлених цим Кодексом, обо­в'язкові для начальника слідчого відділу. Оскарження цих вказівок вищестоящому прокуророві не зупиняє їх вико­нання.

1. За своїм процесуальним становищем начальник слідчого
   відділу є самостійним суб'єктом кримінально-процесуальної ді­
   яльності.

2. Коментована стаття фактично регламентує процесуальне
   становище начальників слідчих відділів органів внутрішніх справ,
   служби безпеки та їх заступників (про поняття "начальник
   слідчого відділу" див. п.6 а) ст.32 КПК).

305

3. На начальника слідчого відділу (відділення) покладений
   обов'язок відомчого контролю за всією без винятку кримінально-
   процесуальною діяльністю слідчих, які входять до складу відділу
   (відділення, управління). Здійснюючи контроль за своєчасністю
   дій слідчих по розкриттю злочинів і запобіганню їм, він вживає
   заходів до найбільш повного, всебічного і об'єктивного про­
   вадження досудового слідства в кримінальних справах. Для вжит­
   тя відповідних заходів КПК наділяє начальника певним обсягом
   процесуальних прав.

4. Зокрема, з метою контролю та надання кваліфікованої
   допомоги він має право перевіряти кримінальні справи (як і
   матеріали перевірок заяв, повідомлень про злочини, які є у
   провадженні слідчих; виконання окремих доручень, отриманих
   від інших слідчих у порядку ст.118 КПК та ін.). На підставі
   отриманої в результаті такої перевірки інформації начальник
   слідчого відділу дає вказівки слідчому, які є обов'язковими для
   виконання. У вказівках може йтися про виконання конкретних
   слідчих дій, спрямованих на встановлення істини у справі: про
   притягнення до відповідальності як обвинуваченого, про ква­
   ліфікацію злочину та обсяг обвинувачення, про направлення
   справи, про провадження окремих слідчих дій, про передачу
   справи іншому слідчому, про створення слідчої групи та ін.

У разі виявлення порушень закону він негайно вживає необхідні заходи, передбачені законом, щодо їх усунення.

Начальник слідчого відділу також може брати участь у проведенні окремих слідчих дій без прийняття справи до свого провадження або особисто провадити досудове слідство, корис­туючись при цьому повноваженнями слідчого.

З метою контролю начальник слідчого відділу перевіряє наявність та стан збереження речових доказів, вилучених під час розслідування справ. Начальники слідчих відділів зобов'язані не менше одного разу на рік перевіряти умови збереження речових доказів, а також правильність ведення документів щодо їх при­йому та обліку. Про результати перевірки складається акт, який надсилається керівнику вищого рівня, на якого покладений обо­в'язок вживати заходи щодо обладнання спеціальних приміщень для речових доказів, цінностей та іншого майна, вимагати за­безпечення належних умов для їх збереження (см. Инструкцию о порядне изяятия, учета, хранения й передачи вещественньїх доказательств по уголовньїм делам, ценностей й иного иму-щестпва органами предваритпельного следствия, дознания й суда­ми № 34/15 от 18 октября 1989 г.).

5. Вказівки начальника слідчого відділу для слідчого є
обов'язковими і їх оскарження до прокурора не зупиняє їх
виконання (за винятком випадків, передбачених ч.2 ст.114 КПК;
див. п.З коментаря до зазначеної статті).

Вказівки прокурора в кримінальних справах, дані відповідно до правил, встановлених цим Кодексом, обов'язкові для началь­ника слідчого відділу. Оскарження цих вказівок вищестоящому прокурору не зупиняє їх виконання.

306

Стаття 115. Затримання слідчим підозрюваного у вчиненні злочину

Слідчий вправі затримати і допитати особу, підозрю­вану у вчиненні злочину, за підставами і в порядку, передбаченими статтями 106, 106^і і 107 цього Кодексу.

Затримання підозрюваного у вчиненні злочину спів­робітника кадрового складу розвідувального органу Украї­ни при виконанні ним службових обов'язків здійснюється тільки в присутності офіційних представників цього ор­гану.

* * *

1. Вимоги коментованої статті відсилають до норм ст.106,
   106^і і 107 КПК, у відповідності з якими слідчий вправі затри­
   мати особу у разі наявності підстав, передбачених у ч.І ст.106
   КПК, а також допитати підозрюваного у вчинені злочину (див,
   коментар до цих статей).

2. На відміну від порядку затримання, передбаченого зазна­
   ченими статтями, затримання підозрюваного у вчиненні злочину
   співробітника кадрового складу розвідувального органу України
   при виконанні ним службових обов'язків здійснюється виключно
   в присутності офіційних представників цього органу.

Стаття 116. Місце провадження досуд свого слід­ства

Досудове слідство провадиться в тому районі, де вчи­нено злочин. Коли місце вчинення злочину невідоме, а також з метою найбільш швидкого і повного розсліду­вання його, слідство може провадитися за місцем вияв­лення злочину або за місцем перебування підозрюваного, обвинуваченого, або за місцем перебування більшості свід­ків.

Слідчий, встановивши, що дана справа йому не під­слідна, зобов'язаний провести всі невідкладні дії, після чого передає справу прокуророві для направлення її за підслідністю.

* * *

1. За загальним правилом, місце провадження досудового слідства визначається територіальною підслідністю. Тобто місцем провадження справи є район або місто, де було вчинено злочин або вчинені основні дії, які утворюють об'єктивну сторону складу злочину. Найчастіше це створює більше можливостей для отри­мання доказів та встановлення істини у справі (знаходження там речових доказів, слідів, очевидців злочину та ін.)

307

2. Коментована стаття дозволяє обрати місцем провадження
   досудового слідства і інше місце, коли це може забезпечити
   найбільш сприятливі умови для всебічного, повного й об'єктив­
   ного дослідження обставин справи. Йдеться про випадки, коли
   місце вчинення злочину невідоме або коли з урахуванням обста­
   вин справи (створення умов для більш швидкого і повного
   розслідування злочину) найбільш доцільно проводити слідство за
   місцем виявлення злочину (але може бути, що злочинна діяль­
   ність розпочата і довгий час продовжувалася у одному районі
   (місті), а її закінчення і виявлення — в іншому), місцем знахо­
   дження підозрюваного або обвинуваченого, а також за місцем
   перебування більшості свідків. Останнє може бути, коли злочин
   вчинений в різних районах (містах).

3. У разі встановлення слідчим, що порушена ним справа
   йому не підслідна, він зобов'язаний провести по ній всі можливі
   невідкладні дії, після чого передати її прокурору для направ­
   лення за підслідністю або закінчити досудове слідство у справі і,
   наприклад, направити її прокурору для вирішення питання про
   передачу до суду.

Стаття 117. Розв'язання спорів про підслідність

Спір про підслідність між слідчими в межах одного й того ж району розв'язує районний прокурор, між слідчими транспортної прокуратури, що діє на правах районної або міської прокуратури, — транспортний прокурор, який діє на правах районного, міського прокурора.

Спір про підслідність між слідчими різних районів Автономної Республіки Крим, області розв'язує прокурор Автономної Республіки Крим, прокурор області, між слід­чими різних транспортних прокуратур, що діють на пра­вах районних, міських прокуратур, — транспортний про­курор, який діє на правах прокурора області, між слід­чими різних районів міста — прокурор міста Києва, міський прокурор або їх заступники.

Якщо справу порушено в декількох районах або міс­тах різних областей, спір про підслідність розв'язує Гене­ральний прокурор України або його заступник.

* * *

1. При провадженні досудового слідства поміж слідчими може
виникнути спір з приводу того, хто із них повинен розслідувати
справу.

Підставами для спору про підслідність може бути неод­нозначне визначення виду, складу злочину, місця події, місця вчинення злочину тощо. Справу для направлення за підслідністю слідчий направляє прокурору.

2. Суперечки про підслідність вирішують виключно прокурори
у межах своєї компетенції.

308

Районний прокурор розв'язує спори про підслідність між слідчими прокуратури, слідчими органів внутрішніх справ, слід­чими податкової міліції, що діють на правах районних. Тери­торіальні прокурори обласного рівня, їх заступники розв'язують спори про підслідність, що виникають між слідчими різних районів, слідчих спеціалізованих прокуратур (транспортної, при­родоохоронної, з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах), слідчих органів без­пеки.

Спори про підслідність між слідчими військових прокуратур розв'язує прокурор регіону, Військово-Морських Сил або їх за­ступники. З цього питання є Наказ Генерального прокурора України "Про підслідність кримінальних справ військовим проку­ратурам" № 16 від 5 серпня 1994 р., в якому сказано, що спори про підслідність справ між військовими прокурорами гарнізонів і прокурорами міст районів та прирівняних до них інших про­курорів вирішуються відповідними прокурорами регіонів, облас­тей та прирівняними до них прокурорами. У випадках, коли керівники цих прокуратур не дійшли згоди, питання про під­слідність вирішується відповідно до ст.1І7 КПК Генеральним прокурором України або його заступником.

Генеральний прокурор України або його заступник розв'язу­ють також спір про підслідність,, якщо справа розслідується в декількох районах або містах різних областей, військових регіо­нів.

3. Процесуальний порядок розв'язання спорів про підслід­ність законом не регулюється. Прокурори, вирішуючи спори, по­винні керуватися визнаними законом принципами організації і ді­яльності прокуратури, не допускати при цьому тяганини. А своє рішення з приводу розв'язання спорів про підслідність вони повинні оформляти постановою згідно з вимогами ст.130 КПК або давати відповідну письмову вказівку.

Стаття 118. Окремі доручення

Слідчий має право провадити слідчі дії в інших слід­чих районах і вправі доручити провадження цих дій відповідному слідчому або органу дізнання, які зобов'язані це доручення виконати в десятиденний строк.

У межах міста або району, хоч і поділеного на кілька слідчих дільниць, слідчий зобов'язаний особисто прова­дити всі слідчі дії.

* * *

1. Окреме доручення — це письмове прохання слідчого іншому органу розслідування (слідчому або органу дізнання) про проведення окремих слідчих дій, якщо він не може виконати їх особисто, за межами району, міста чи області, які він обслуговує (наприклад, не має можливості виїхати у відрядження заради однієї слідчої дії).

309

Окреме доручення пов'язане, переважно, з необхідністю про­ведення слідчих дій у справі швидко, з меншими затратами зусиль та коштів.

2. Окреме доручення направляється безпосередньо в прокура­
туру чи до відділу органів внутрішніх справ того міста або
району, де необхідно проводити відповідні слідчі дії.

У випадках необхідності проведення в іншому районі, місті та області слідчих дій у великому обсязі (допити значної кіль­кості осіб, проведення складних слідчих дій — відтворення обстановки і обставин події, призначення та проведення ревізій, експертиз та ін.), ця робота повинна виконуватися слідчим, у провадженні якого знаходиться кримінальна справа, з виїздом на місце.

3. В окремому дорученні наводяться обставини справи в
обсязі, необхідному для найбільш повного виконання доручення
(наприклад, для тактично правильного визначення послідовності
запитань, що підлягають з'ясуванню при допиті); про них слід­
чий (орган дізнання) повинен знати для виконання слідчих дій,
передбачених у дорученні.

До окремого доручення додаються також документи (або їхні копії), що можуть бути потрібні слідчому під час виконання доручення (платіжні, банківські та інші документи, які пред'­являються свідку під час допиту; копії протоколів деяких слід­чих дій: допитів, огляду; постанови про проведення обшуків, виїмки, ексгумації; фотознімки, потрібні для проведення впізнан­ня, та ін.).

Під час виконання доручення може виникнути необхідність у проведенні інших слідчих дій, які не передбачені дорученням, але тісно пов'язані із вказаними у ньому (наприклад, встанов­лення під час допиту очевидців злочину, про яких слідству раніше було невідомо, та ін.).

4. Окреме доручення є обов'язковим для виконання: слідчий
або орган дізнання зобов'язані виконати доручення у десятиден­
ний строк.

При невиконанні окремого доручення у встановлений за­коном строк особа, яка виконує його, зобов'язана повідомити слідчого про причини затримки.

Крім того, може виникнути ситуація, коли доручення слід­чим не може бути виконано. Наприклад, особа, щодо якої одержано доручення про її допит, вибула із вказаного у дору­ченні місця проживання. У такому випадку слідчий, що виконує доручення, повинен встановити нову адресу, де проживає особа, і переслати окреме доручення відповідному органу розслідування з повідомленням про це слідчого, який дав доручення.

При неможливості з об'єктивних причин виконати доручення (наприклад, нове місце проживання свідка встановити не вда­лося) воно повертається з повідомленням причин його невико­нання (з додатком, наприклад, відповідних матеріалів, довідок про пошуки зазначеної у дорученні особи та ін.).

5. Ке може бути предметом доручення отримання різного
роду довідок — про судимість, про час роботи обвинуваченого у
тій чи інший організації, установі, на підприємстві, розмір його

310

заробітної плати, а також копій вироків та ін. Такі запити направляються безпосередньо до організацій і установ, які мають у своєму розпорядженні відповідні дані і документи.

Стаття 119. Провадження слідства в справі де­кількома слідчими

Якщо розслідування особливо складної справи доруча­ється декільком слідчим, то про це зазначається в по­станові про порушення справи або виноситься окрема постанова. Один з цих слідчих призначається старшим, він приймає справу до свого провадження і безпосередньо керує діями інших слідчих.

Постанова про призначення в справі декількох слід­чих оголошується обвинуваченому.

* * *

1. Коментована стаття закріплює можливість розслідування
   справи групою слідчих. Провадження слідства в справі декіль­
   кома слідчими найбільш поширене у справах, де до кримінальної
   відповідальності притягується декілька обвинувачених, встанов­
   лена значна кількість епізодів злочинної діяльності. За таких
   умов з'являється нагальна необхідність у проведенні багатьох
   слідчих дій у обмежений процесуальними строками час. Створен­
   ня слідчої групи з розслідування таких кримінальних справ
   надає можливість успішно їх розслідувати.

2. Постанову про створення слідчої групи виносить або проку­
   рор (відповідно до своїх повноважень, передбачених ст.227 КПК),
   якщо до складу групи входять слідчі прокуратури або слідчі
   прокуратури та інших відомств. Якщо до складу такої групи
   входять слідчі інших правоохоронних органів, постанову вино­
   сить начальник слідчого відділу цього органу (див. ст.114¹ КПК).

Одночасно із створенням групи у тій же постанові визнача­ється слідчий, який призначається старшим. Він і приймає справу до свого провадження, про що виноситься відповідна постанова.

3. Після винесення зазначеної постанови з метою забез­
печення прав учасників кримінального судочинства, зокрема пра­
ва заявляти відвід слідчому, постанову оголошують обвинува­
ченому (підозрюваному) та іншим учасникам процесу (потер­
пілому, наприклад). Оголошення постанови проводиться шляхом
складання відповідного протоколу або шляхом запису про озна­
йомлення зазначених осіб, зробленому на вказаній постанові.

У подальшому в разі зміни складу слідчої групи (зміна керівника групи, включення інших слідчих у зв'язку з виходом з її складу слідчих та ін.) прокурор або начальник слідчого відділу виносять відповідну постанову, яка оголошується обвинуваченому (підозрюваному).

4. Слідчий, який був призначений старшим групи, відповідає
за справу в цілому, оскільки він прийняв справу до свого
провадження, планує її розслідування, координує та спрямовує

311

діяльність всіх осіб, які входять до складу групи, приймає най­важливіші рішення по справі (готує постанову про притягнення до відповідальності як обвинувачених, підписує обвинувальний висновок або приймає рішення про закриття справи та ін.).

Слідчі, які входять до складу групи, не втрачають процесуаль­ну самостійність і мають всі права, передбачені ст.114 КПК. Тому слідчий вправі приймати самостійні рішення на ділянці, яка йому доручена. У разі виникнення незгоди зі старшим групи, питання вирішується прокурором або начальником слідчого відділу.

5. На практиці досить часто створюються так звані слідчо-оперативні групи, до складу яких входять окрім слідчих також і оперативні працівники органів внутрішніх справ, служби без­пеки, податкової міліції. Створюються такі групи у зв'язку із розслідуванням багатоепізодних, складних справ зі значним обся­гом оперативно-розшукових дій. Правовою підставою створення такої групи є положення ст.114 і 119 КПК.

Інколи про створення слідчо-оперативної групи складається постанова прокурора або начальника слідчого відділу, а в інших випадках з цього приводу видається наказ відповідним керів­ником відомства, який виділяє до складу такої групи підлеглих йому працівників (з карного розшуку, з відділів боротьби з еконо­мічними злочинами та ін.). У деяких випадках про створення такої групи складається постанова, де вказуються оперативні праців­ники, включені до групи, і зазначається, що вони будуть викону­вати слідчі та оперативно-розшукові дії за дорученням слідчого.

Стаття 120. Строки досудового слідства

Досудове слідство у кримінальних справах повинно бути закінчено протягом двох місяців. В цей строк вклю­чається час з моменту порушення справи до направлення її прокуророві з обвинувальним висновком чи постановою про передачу справи до суду для розгляду питання про застосування примусових заходів медичного характеру або до закриття чи зупинення провадження в справі. Цей строк може бути продовжено районним, міським проку­рором, військовим прокурором армії, флотилії, з'єднання, гарнізону та прирівняним до них прокурором у разі не­можливості закінчити розслідування — до трьох місяців. Час ознайомлення обвинуваченого та його захисника з матеріалами кримінальної справи при обчисленні строку досудового слідства не враховується.

В особливо складних справах строк досудового слід­ства, встановлений частиною 1 цієї статті, може бути продовжено прокурором Автономної Республіки Крим, про­курором області, прокурором міста Києва, військовим про­курором округу, флоту і прирівняним до них прокурором

312

або їх заступниками на підставі мотивованої постанови слідчого — до шести місяців.

Далі продовжувати строк досудового слідства можуть лише у виняткових випадках Генеральний прокурор Ук­раїни або його заступники.

При поверненні судом справи для провадження додат­кового слідства, а також відновленні закритої справи строк додаткового слідства встановлюється прокурором, який здійснює нагляд за слідством, в межах одного міся­ця з моменту прийняття справи до провадження. Дальше продовження зазначеного строку провадиться на загаль­них підставах.

Правила, викладені в цій статті, не поширюються на справи, в яких не встановлено особу, що вчинила злочин. Перебіг строку слідства в таких справах починається з дня встановлення особи, яка вчинила злочин.

1. До строку досудового слідства входить час з дня пору­
   шення справи і до моменту направлення її прокурору з обви­
   нувальним висновком чи з постановою про передачу справи до
   суду для розгляду питання про застосування примусових заходів
   медичного характеру або до закриття чи зупинення провадження
   в справі.

2. Чинний КПК передбачає стислі строки досудового слід­
   ства, оскільки своєчасне і швидке розслідування справи є однією
   з важливих умов успішного розкриття злочину, правильного ви­
   рішення справи і таким чином забезпечення прав і законних
   інтересів учасників кримінального судочинства (у першу чергу —
   потерпілих і обвинувачених).

Тому коментована стаття передбачає закінчення досудового слідства за більшістю справ протягом двох місяців. Але цей строк не є граничним, оскільки справи можуть бути складними і у зазначені строки закінчення слідства неможливе. Для цього передбачена процедура продовження строку прокурором: район­ним або міським, військовим прокурором армії, флотилії, з'єд­нання, гарнізону та прирівняним до них прокурором — до трьох місяців. Коментована стаття визначає, що час ознайомлення обви­нуваченого та його захисника з матеріалами кримінальної справи при обчисленні строку досудового слідства не враховується.

Якщо ж йдеться про особливо складні справи (значна кіль­кість обвинувачених, свідків, необхідність проведення великої кількості складних судових експертиз, необхідність опрацювання багатьох епізодів злочинної діяльності та ін.), строк досудового слідства може бути продовжений вже прокурором Автономної Республіки Крим, прокурором області, прокурором міста Києва, військовим прокурором округу, флоту і прирівняним до них прокурором або їхніми заступниками — до шести місяців.

313

Далі продовжувати строк досудового слідства можуть лише у виняткових випадках Генеральний прокурор України або його заступники.

Клопотання про продовження строку слідства перед відпо­відним прокурором оформляється у вигляді мотивованої постано­ви слідчого (див. коментар до ст.130 КПК), де викладаються причини, в силу яких слідство не може бути закінчене у вста­новлені строки, надається перелік конкретних слідчих дій, необ­хідних для його закінчення, та формулюється висновок щодо необхідності продовження слідства на певний строк.

При повторному зверненні до прокурора про продовження стро­ків слідства у постанові треба зазначати, чи виконані ті слідчі дії, для проведення яких раніше продовжувалися строки слідства.

3. Якщо справа повернена судом для провадження додатко­
   вого слідства, а також якщо відновлена справа, яка була раніше
   закрита, строк додаткового слідства встановлюється прокурором,
   який здійснює нагляд за слідством, в межах одного місяця з
   моменту прийняття справи до провадження (надалі продовження
   строку слідства провадиться на загальних підставах).

4. Зазначені правила не поширюються на справи, в яких не
   встановлено особу, що вчинила злочин. Перебіг строку слідства в
   таких справах починається з дня встановлення особи, яка вчи­
   нила злочин.

Дані справи підлягають закриттю, якщо протягом строків, зазначених у ч.І ст.49 КК, не встановлено особу, яка вчинила злочин (див. коментар до ч.З ст.11¹ КПК).

Стаття 121. Недопустимість розголошення даних досудового слідства

Дані досудового слідства можна оголосити лише з до­зволу слідчого або прокурора і в тому обсягу, в якому вони визнають можливим.

У необхідних випадках слідчий попереджає свідків, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, захисника, експерта, спеціаліста, перекладача, понятих, а також інших осіб, які присутні при провадженні слідчих дій, про обов'язок не розголошувати без його дозволу даних досудового слідства. Винні в розголошенні даних досудового слідства несуть кримінальну відповідальність за статтею 387 Кримінального кодексу України.

* * *

1. Нерозголошення даних досудового слідства є однією з умов успішного розслідування справи, оскільки передчасне роз­голошення такої інформації може негативно вплинути на процес розкриття та розслідування справи (у результаті розголошення відповідних даних обвинувачений або його співучасники можуть

314

знищити сліди, речові докази; погрожувати учасникам процесу, які їх викривають, та ін.).

2. Ст.28 Закону України "Про інформацію" за режимом
доступу до інформації поділяє її на відкриту та з обмеженим
доступом. Інформація з обмеженим доступом за своїм правовим
режимом у свою чергу поділяється на конфіденційну і таємну.
Перша — це відомості, які можуть бути поширені лише за
бажанням фізичних та юридичних осіб, службових осіб, які
володіють такою інформацією і самостійно визначають режим
доступу до неї, не порушуючи при цьому таємницю. Друга
містить відомості, що становлять державну таємницю (відповідно
до Зводу відомостей, що становлять державну таємницю); її
розголошення завдає шкоди державі, суспільству, конкретній
особі (див. ст.ЗО зазначеного Закону).

Таким чином, якщо дані досудового слідства відносяться до категорії державної таємниці, то їх розголошення навіть з дозво­лу слідчого або прокурора буде незаконним. У цьому контексті йдеться про поширення з дозволу зазначених службових осіб лише обмеженої інформації, яка на період слідства відноситься до категорії конфіденційної.

У деяких випадках чинний КПК зобов'язує слідчого вживати заходів щодо нерозголошення окремих даних, отриманих під час розслідування справи. Зокрема, відповідно до вимог ст.185 КПК слідчий повинен вживати заходів до того, щоб не були роз­голошені виявлені під час обшуку або виїмки обставини осо­бистого життя обшукуваного та інших осіб, які проживають або тимчасово перебувають у приміщенні, де проводиться обшук.

3. Слідчий може як в усній, так і в письмовий формі
попередити учасників кримінального судочинства, зазначених у
ч.2 коментованої статті, про обов'язок не розголошувати без його
дозволу даних, відомих їм у зв'язку з участю у справі (як свідок,
потерпілий, понятий та ін.).

Якщо йдеться про нерозголошення відомостей про особу, щодо якої здійснюються заходи безпеки, то ця інформація у відповідності з п.4.31 зазначеного Зводу відомостей є державною таємницею. І коли відповідно до ст.52³ КПК стосовно свідка прийнято рішення про зміну його анкетних даних, а він бере участь у впізнанні, де його бачать поняті, то у такому разі в обов'язковому порядку від понятих отримуються письмові зобо­в'язання про нерозголошення даних досудового слідства.

4. Слідчий сам визначає, які дані і у якому обсязі можна
   розголосити, з урахуванням можливих негативних наслідків цього.
   Наприклад, під час дачі інтерв'ю або на зустрічі з трудовим
   колективом, який вирішує питання про взяття обвинуваченого на
   поруки (див. ч.2 ст.10 КПК), або у зверненні через пресу,
   телебачення, радіо до населення за допомогою у встановленні
   очевидців, речових доказів, невпізнаного трупа та ін.

5. Згідно з ч.І ст.387 КК винні у розголошенні без дозволу
   прокурора, слідчого або особи, яка провадила дізнання чи досу-
   дове слідство, даних досудового слідства чи дізнання, попередже­
   ні в установленому законом порядку про обов'язок не розголо­
   шувати такі дані, — караються штрафом від п'ятдесяти до ста

315

неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років.

Цією статтею КК передбачена відповідальність за розголо­шення таких даних і суддею, прокурором, слідчим та іншими службовими особами.

Стаття 122. Порядок роз'яснення прав потерпі­лому

Слідчий, визнавши особу потерпілою від злочину, роз'­яснює їй її права, передбачені статтею 49 цього Кодексу, відмічає про це в постанові, що засвідчується підписом потерпілого.

У випадках, коли злочином завдана майнова шкода громадянинові, підприємству, установі чи організації, слід­чий роз'яснює потерпілому і його представникові право заявляти цивільний позов, про що відмічає в протоколі допиту або направляє потерпілому письмове повідомлення, копію якого приєднує до справи.

* * *

1. Слідчий, який визнав особу потерпілою, повинен роз'ясни­
   ти їй права, передбачені ст.49 КПК. Права роз'яснюються при
   оголошенні особі постанови про визнання її потерпілою. При
   цьому роз'яснюються всі права, передбачені кримінально-про­
   цесуальним законодавством, а не лише ті, які має потерпілий під
   час досудового слідства.

2. Оскільки свої процесуальні права потерпілий може здійс­
   нювати як самостійно, так і через свого представника (а пред­
   ставник має такі ж права, як і особа, яку він представляє, —
   див. ч.З ст.52 КПК), слідчий зобов'язаний роз'яснити права і
   представнику (законному представнику) потерпілого.

3. У справах про злочини, внаслідок яких сталася смерть
   потерпілого, права, передбачені ст.49 КПК, мають його близькі
   родичі. У таких випадках слідчий зобов'язаний роз'яснити права
   потерпілим — близьким родичам загиблого.

4. У кримінальних справах, в яких заподіяно майнову шкоду
   громадянам, підприємствам, установам, організаціям, слідчий по­
   винен роз'яснити їм право на заявлення цивільного позову у
   кримінальній справі.

5. Факт роз'яснення прав потерпілому необхідно зафіксувати
   належним чином, тобто в постанові про визнання особи по­
   терпілою слід зазначити про ознайомлення її з правами. А про
   роз'яснення права заявляти цивільний позов в кримінальній
   справі необхідно зробити відмітку в протоколі допиту або на­
   правити потерпілому письмове повідомлення, копію якого обо­
   в'язково приєднати до матеріалів справи.

316

І

Стаття 123. Визнання цивільним позивачем

Якщо в справі заявлено цивільний позов, слідчий зобов'язаний скласти мотивовану постанову про визнання потерпілого цивільним позивачем або про відмову в цьому.

Про винесення постанови повідомляється цивільний позивач або його представник. У разі явки цивільного позивача або його представника йому роз'яснюються пра­ва, передбачені статтею 50 цього Кодексу, про що робиться відмітка на постанові, яка засвідчується підписом цивіль­ного позивача чи його представника.

* * *

1. Цивільним позивачем в кримінальному процесі може бути
   визнано як фізичну, так і юридичну особу (установу, підпри­
   ємство чи організацію), які зазнали матеріальної шкоди від
   злочину (див. коментар до ст.50 КПК).

2. Підставою для визнання особи цивільним позивачем є дані
   про нанесення їй безпосередньо злочином матеріальної, а також
   моральної шкоди.

Якщо потерпілим громадянин може бути визнаний неза­лежно від свого волевиявлення, то цивільним позивачем він, а також юридична особа можуть стати лише у випадку заявлення ними певних вимог. Тому особі, якій завдано матеріальну чи моральну шкоду злочином, повинно бути роз'яснено право на заявлення цивільного позову під час провадження кримінальної справи.

Роз'яснення такого права є обов'язком для дізнавача чи слідчого при провадженні кримінальної справи.

3. Рішення про визнання цивільним позивачем оформляється
   відповідним процесуальним документом — постановою про ви­
   знання заявника цивільним позивачем. Таке рішення прийма­
   ється лише в тому випадку, коли в матеріалах кримінальної
   справи є докази, які свідчать про завдання шкоди безпосередньо
   злочином. У постанові необхідно вказати на конкретні дії, якими
   було заподіяно шкоду, характер шкоди, її розмір.

4. У разі заявлення вимоги про відшкодування шкоди потер­
   пілим останній визнається цивільним позивачем і в такому разі
   буде користуватися як правами потерпілого, так і правами ци­
   вільного позивача, про що йому необхідно роз'яснити.

5. Цивільний позивач вправі реалізувати свої права особисто,
   через представника або паралельно з представником.

Стаття 124. Притягнення як цивільного відпові­дача

Визнавши необхідним притягти в справі цивільного від­повідача, слідчий виносить мотивовану постанову. Поста­нова оголошується цивільному відповідачеві або його пред-

317

ставникові. При цьому йому роз'яснюються права, перед­бачені статтею 51 цього Кодексу, про що робиться від­мітка на постанові, яка засвідчується підписом цивільного відповідача або його представника.

* * *

1. Як цивільний відповідач до відповідальності може бути
   притягнена фізична або юридична особа, яка за Цивільним ко­
   дексом України несе відповідальність за шкоду.

2. Відповідальність за шкоду, заподіяну злочином, як пра­
   вило, несе сам обвинувачений. Цивільний відповідач як самостій­
   ний учасник кримінального процесу з'являється у кримінальній
   справі лише в тому випадку, коли відповідальність за завдану
   злочином шкоду повинна нести інша особа чи організація (під­
   приємство, установа). Якщо цивільний позов пред'явлений до обви­
   нуваченого, то він спеціально не притягається до участі в справі
   як відповідач. Його процесуальний статус дозволяє йому захи­
   щати свої інтереси і в частині, яка стосується цивільного позову.

3. Цивільним відповідачем може бути як фізична, так і
   юридична особа. Поява зазначеного учасника процесу пов'язана з
   винесенням процесуального рішення — мотивованої постанови
   слідчого про визнання певного громадянина чи юридичної особи
   цивільним відповідачем в даній кримінальній справі. Таке рі­
   шення може бути прийняте лише після пред'явлення позовних
   вимог.

4. Винесена постанова оголошується цивільному відповідачеві
   чи його представнику. При оголошенні постанови слідчий зобо­
   в'язаний роз'яснити відповідачеві його процесуальні права (див.
   коментар до ст.51 КПК). Ознайомившись зі своїми правами,
   цивільний відповідач або його представник розписуються в по­
   станові, засвідчуючи тим самим свою дію щодо ознайомлення.

Стаття 125. Обов'язок забезпечення цивільного позову і передбаченої законом кон­фіскації майна

Слідчий за клопотанням цивільного позивача або з своєї ініціативи зобов'язаний вжити заходів до забезпе­чення заявленого в кримінальній справі цивільного позо­ву, а також можливого в майбутньому цивільного позову, склавши про це постанову.

В справах про злочини, за які кримінальним законом передбачена конфіскація майна, слідчий зобов'язаний вжи­ти необхідних заходів до забезпечення виконання вироку в частині можливої конфіскації майна, склавши про це постанову.

318

1. Коли злочином завдана матеріальна шкода і санкція статті
кримінального закону, за яким кваліфіковано злочин, передбачає
конфіскацію майна, слідчий зобов'язаний вжити заходів до забез­
печення заявленого позову.

2. Суть цього заходу процесуального примусу полягає в
   постановленні заборони власнику майна розпоряджатися ним, а в
   необхідних випадках і користуватися ним, або у вилученні майна
   в примусовому порядку і в передачі його на зберігання господарю
   або іншій особі.

3. Заходи по забезпеченню цивільного позову і можливій
   конфіскації майна вживаються як за клопотанням цивільного
   позивача, так і з ініціативи слідчого. Такі заходи запобігають
   приховуванню цінностей, грошей або іншого майна, яке може
   ускладнити їх розшук, позбавити можливості відшкодувати запо­
   діяні збитки або здійснити конфіскацію майна.

4. Прокурор при перевірці справи, яка надійшла до нього з
   обвинувальним висновком, зобов'язаний перевірити, чи вжиті
   слідчим заходи щодо забезпечення відшкодування шкоди. Якщо
   цих заходів не вжито, то прокурор вживає такі заходи або
   повертає справу слідчому зі своїми письмовими вказівками для
   провадження додаткового розслідування (див. коментар до ст.228,
   229 КПК).

Стаття 126. Порядок забезпечення цивільного по­зову і можливої конфіскації майна

Забезпечення цивільного позову і можливої конфіска­ції майна провадиться шляхом накладення арешту на вклади, цінності та інше майно обвинуваченого чи підо­зрюваного або осіб, які несуть за законом матеріальну відповідальність за його дії, де б ці вклади, цінності та інше майно не знаходилось, а також шляхом вилучення майна, на яке накладено арешт.

Майно, на яке накладено арешт, описується і може бути передане на зберігання представникам підприємств, установ, організацій або членам родини обвинуваченого чи іншим особам. Особи, яким передано майно, попереджа­ються під розписку про кримінальну відповідальність за його незбереження.

Не підлягають описові предмети першої потреби, що використовуються особою, у якої проводиться опис, і чле­нами її родини. Перелік цих предметів визначено в Додат­ку до Кримінального кодексу України.

Арешт майна і передача його на зберігання оформля­ються протоколом, який підписується особою, що прово­дила опис, понятими і особою, яка прийняла майно на

319

зберігання. До протоколу додається підписаний цими осо­бами опис переданого на зберігання майна.

Для встановлення вартості описаного майна в необ­хідних випадках запрошується спеціаліст, який також підписує протокол і опис майна з його оцінкою.

Накладення арешту на майно скасовується постановою слідчого, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба.

* * *

1. Арешт може бути накладений на майно підозрюваного,
   обвинуваченого, підсудного, або осіб, які несуть за законом
   матеріальну відповідальність за їхні дії. При забезпеченні ци­
   вільного позову арешт накладається на майно, вартість якого
   відповідає розмірові пред'явленого позову. Для забезпечення мож­
   ливої конфіскації майна арешт має бути накладений на все
   майно, за винятком того, що не підлягає конфіскації за судовим
   вироком.

2. Опис майна провадиться в присутності понятих. У необ­
   хідних випадках для встановлення вартості майна запрошується
   спеціаліст, як правило, товарознавець, який також підписує
   протокол і опис майна. В описі майна має бути зазначена назва
   описаних предметів, їх кількість, індивідуальні ознаки та оці­
   ночна вартість.

3. Описане майно передається за місцем його знаходження
   членам родини власника майна або іншим особам під розписку, в
   якій зазначається, що за збереження майна ці особи несуть
   кримінальну відповідальність відповідно до ст.197 КК. У разі
   необхідності описане майно може бути опечатане і передане на
   зберігання представникам підприємств, установ, організацій. Якщо
   описане майно не може бути залишене на зберігання, воно
   вилучається. Вилученню підлягає особливо цінне майно, коштов­
   ності, цінні папери, гроші, які передаються на зберігання в
   фінансові органи.

4. Власникам майна вручаються копія протоколу накладення
   арешту на майно і опис майна. У разі відсутності майна, яке
   підлягає опису, слідчий складає про це протокол.

5. Накладення арешту на майно скасовується постановою
слідчого, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба. Дії
слідчого, винесені ним постанови можуть бути оскаржені проку­
ророві і до суду (див. коментар до ст.234 КПК).

Стаття 127. Залучення понятих

При провадженні обшуку, виїмки, огляду, пред'явленні осіб і предметів для впізнання, відтворенні обстановки і обставин події, опису майна обов'язкова присутність не менше двох понятих.

До участі у проведенні освідування поняті можуть бути залучені у разі, якщо слідчий визнає це за необхідне.

320

Як поняті запрошуються особи, не заінтересовані в справі. Понятими не можуть бути потерпілий, родичі підо­зрюваного, обвинуваченого і потерпілого, працівники орга­нів дізнання і досудового слідства.

Поняті, присутні при провадженні зазначених вище слідчих дій, засвідчують своїми підписами відповідність записів у протоколі виконаним діям.

Зауваження понятого з приводу проведених слідчих дій підлягають обов'язковому занесенню до протоколу.

За наявності відповідних підстав поняті мають право на забезпечення безпеки шляхом застосування заходів, передбачених законами України.

* * *

1. Понятий — не зацікавлена в результатах кримінальної
   справи фізична особа, яка залучається особою, що проводить
   дізнання, слідчим чи прокурором для засвідчення факту про­
   ведення слідчих дій, зазначених в ч.І ст.127 КПК. Поняті за­
   свідчують також зміст, хід та результати слідчих дій.

2. Понятий повинен бути об'єктивним. Важливість участі
   понятого полягає в тому, що він є особою, яка сприяє збиранню
   доказів. Саме таке його становище визначило необхідність фікса­
   ції в законі вимоги про участь як понятих осіб, не заінте­
   ресованих у результатах справи. Законодавцем визначені особи,
   які не можуть бути понятими: потерпілі, родичі підозрюваного,
   обвинуваченого, потерпілого, працівники дізнання і досудового
   слідства.

3. У чинному Кодексі не встановлено правил про застосу­
   вання примусових заходів при допуску понятих. Поняті беруть
   участь в слідчих діях добровільно.

4. Із числа можливих понятих необхідно виключити осіб, які
   в силу незрілості, заінтересованості в розслідуванні справи або
   професійної непридатності не можуть бути об'єктивними. При
   підборі понятих слідчому необхідно враховувати, чи спроможні
   вони (в силу фізичних та психічних даних) правильно сприй­
   мати, запам'ятовувати та відтворювати події.

5. Слідчі дії проводяться з участю не менше двох понятих.
   Недотримання цього правила тягне за собою визнання одержаних
   в результаті слідчої дії доказів недійсними.

6. Поняті вправі брати участь у слідчих діях, робити з
приводу проведення слідчих дій заяви та зауваження, які під­
лягають занесенню в протокол. Вони мають право знайомитися з
протоколом слідчої дії, в проведенні якої брали участь. Мають
право приносити скарги на дії (бездіяльність) слідчого, який
проводив слідчу дію.

7. Поняті повинні бути присутніми при проведенні слідчої дії
від початку її проведення до закінчення складанням протоколу.
Якщо безпосередньо після проведення слідчої дії складання про­
токолу неможливе, поняті підписують його пізніше після ви­
клику до слідчого.

П 2-445 321

8. Достовірність даних, що містяться в протоколі слідчої дії, може перевірятися в судовому засіданні шляхом допиту понятих як свідків. Тож, поняті — це потенційні свідки.

Стаття 128. Залучення перекладача

У випадках, передбачених статтею 19 цього Кодексу, слідчий при провадженні слідчих дій запрошує перекла­дача.

Перекладач повинен з'явитися за викликом слідчого і зробити повно і точно доручений йому переклад.

Слідчий роз'яснює перекладачеві його обов'язки і по­переджає про кримінальну відповідальність за відмову виконати обов'язки перекладача, а також за завідомо неправильний переклад, про що відбирає від нього під­писку.

Перекладач за наявності відповідних підстав має пра­во на забезпечення безпеки шляхом застосування заходів, передбачених законами України.

Правила цієї статті поширюються на особу, запрошену до участі в процесі для роз'яснення знаків німого або глухого.

* * *

1. Участь перекладача в кримінальному судочинстві обумов­
   лена наявністю конституційного принципу щодо рівності гро­
   мадян незалежно від мови спілкування (див. ст.24 Конституції
   України). У зв'язку з цим КПК містить вимогу про мову, якою
   проводиться судочинство (див. ст.19 КПК). Ця вимога гарантує
   особам, що беруть участь у справі і не володіють мовою судо­
   чинства, заявляти клопотання, давати показання тощо рідною
   мовою, а також користуватися послугами перекладача.

2. У ст.14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні
   права (прийнятий 16 грудня 1966 р. Генеральною Асамблеєю
   ООН) та в ст.6 Конвенції про захист прав людини та основних
   свобод (Рим, 4 листопада 1950 р.) зазначено, що особа, яка не
   володіє мовою, якою ведеться судочинство, має право отримувати
   безоплатну допомогу перекладача. У ч.5 ст.93 КПК зазначено, що
   судові витрати, пов'язані з виплатою сум перекладачеві, прий­
   маються на рахунок держави.

3. Для призначення конкретної особи перекладачем у кри­
   мінальній справі необхідно дотримуватися двох важливих умов:
   особа повинна вільно володіти необхідною мовою і бути неза-
   цікавленою у результатах справи.

Перекладачеві може заявлятися відвід (див. коментар до ст.62 та 54 КПК).

4. При провадженні кримінальної справи не допускається
виконання однією особою функцій слідчого і перекладача або

322

судді і перекладача. Навіть вільне володіння мовою особи, яка здійснює провадження у справі, не звільняє її від обов'язку за­просити перекладача у випадках, передбачених законом.

5. Слідчий чи суддя в разі необхідності можуть звертатися в
   певні наукові, освітянські, дипломатичні установи з проханням
   виділити для участі у справі особу, яка володіє необхідною
   мовою.

6. Закон не зобов'язує оформляти постанову про призначення
   перекладача, але на підставі ст.130 КПК в разі необхідності
   слідчий може скласти постанову про залучення перекладача.

7. Від перекладача відбирається підписка про те, що йому
   роз'яснено його обов'язки та попереджено про кримінальну відпо­
   відальність за відмову виконувати обов'язки перекладача та за
   завідомо неправдивий переклад (див. стп.385 КК).

8. У протоколі слідчої дії, в якій брав участь перекладач,
   робиться запис про прізвище, ім'я, по батькові перекладача,
   зазначається установа, з якої його запрошено. Відмічається, що
   перекладачеві роз'яснено його права і обов'язки та попереджено
   про відповідальність за невиконання цих обов'язків.

9. Після закінчення слідчої дії з участю перекладача йому
   пропонується засвідчити правильність зробленого ним перекладу,
   поставивши підпис на сторінках протоколу слідчої дії.

10. У разі необхідності перекладач може попереджуватися
    про недопустимість розголошення даних досудового слідства (див.
    стп.121 КПК).

11. У разі наявності реальної загрози життю, здоров'ю,
    житлу чи майну перекладача він має право на забезпечення
    безпеки (див. спг.52¹ КПК та Закон України "Про забезпечення
    безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві"
    від 23 грудня 1993 р.).

12. Норми даної статті стосуються і осіб, які володіють
    сурдоперекладом та запрошені для участі в провадженні у кри­
    мінальній справі для роз'яснення знаків німих і глухих.

Стаття 128^і. Участь спеціаліста при проведенні слідчих дій

У необхідних випадках для участі у проведенні слідчої дії може бути залучений спеціаліст, який не заінтересо­ваний в результатах справи. Виклик слідчим спеціаліста е обов'язковим для керівника підприємства, установи чи організації, де працює спеціаліст.

Спеціаліст зобов'язаний: з'явитися на виклик; брати участь у проведенні слідчої дії, використовуючи свої спе­ціальні знання і навики для сприяння слідчому у вияв­ленні, закріпленні та вилученні доказів; звертати увагу слідчого на обставини, пов'язані з виявленням та закріп­ленням доказів; давати пояснення з приводу спеціальних питань, які виникають при проведенні слідчої дії.

П* 323

Спеціаліст вправі: звертатися з дозволу слідчого із запитаннями до осіб, які беруть участь у проведенні слід­чої дії; робити заяви, пов'язані з виявленням, закріплен­ням і вилученням доказів. Спеціаліст за наявності відпо­відних підстав має право на забезпечення безпеки шляхом застосування заходів, передбачених законами України.

Перед початком слідчої дії, в якій бере участь спеціа­ліст, слідчий пересвідчується в особі та компетентності спеціаліста, з'ясовує його стосунки з обвинуваченим і потерпілим та роз'яснює спеціалістові його права і обо­в'язки. Про виконання слідчим цих вимог зазначається у протоколі слідчої дії.

В разі відмови або ухилення спеціаліста від виконан­ня своїх обов'язків слідчий повідомляє про це адмініст­рацію підприємства, установи чи організації за місцем роботи спеціаліста або громадську організацію для відпо­відного реагування.

* * *

1. Спеціаліст може запрошуватись для участі в проведенні
   слідчих дій з метою розширення можливостей слідчого у вияв­
   ленні, закріпленні та вилученні доказів, для покращення орга­
   нізації і підвищення ефективності слідчих дій.

2. Спеціаліст не є самостійною процесуальною фігурою, а
   виступає як технічний помічних слідчого в межах компетенції
   слідчого. Тому він не може бути суб'єктом доказування. У ме­
   жах, передбачених законом, спеціаліст сприяє слідчому у роботі з
   доказами, звертає його увагу на окремі обставини і дає пояс­
   нення щодо спеціальних питань, а також може сам задавати
   питання і робити заяви, пов'язані з виявленням, закріпленням та
   вилученням доказів.

3. Слідчий на свій розсуд може викликати спеціаліста для
   участі в проведенні будь-якої слідчої дії, проте він зобов'язаний
   це зробити у зазначених в законі випадках:

— обов'язкова участь судово-медичного експерта або лікаря у
зовнішньому огляді трупа (див. ч.І ст.192 КПК);

— судово-медичний експерт повинен бути присутнім при
ексгумації трупа (див. ч.2 ст.192 КПК);

— судово-медичне освідування в межах слідчої дії проводить
судово-медичний експерт або лікар (див. ч.2 ст.193 КПК);

— допит неповнолітнього свідка віком до 14 років, а за
розсудом слідчого — до 16 років проводиться в присутності
педагога, а при необхідності — лікаря (див. ч.І ст.168 КПК).

Крім того, педагог або лікар, як правило, повинні бути присутніми при пред'явленні обвинувачення і допиті неповноліт­нього обвинуваченого, який не досяг 16-ти років або якщо його визнано розумове відсталим (див. ч.2 ст.438 КПК).

4. Для залучення спеціаліста до участі в проведенні слідчої
дії винесення постанови не вимагається. Його участь обов'язково

324

зазначається в протоколі, який він підписує поряд з Іншими учасниками.

5. Участь особи як спеціаліста у справі не перешкоджає їй
   бути експертом у цій же справі, якщо це дозволяє її кваліфі­
   кація.

6. При вирішенні питання про залучення конкретного спе­
   ціаліста до участі в проведенні слідчих дій треба з'ясувати, чи
   має він відповідні спеціальні знання і чи не заінтересований у
   результатах справи. Спеціалісту може бути заявлений відвід за
   правилами, передбаченими ст.54 і 62 КПК.

7. Спеціаліст має право на відшкодування витрат та на
   винагороду за виконання своїх обов'язків згідно зі ст.92 КПК.

8. Згідно з п.6 ч.2 ст.52¹ КПК спеціаліст має право на
   забезпечення безпеки у разі наявності реальної загрози його
   життю, здоров'ю, житлу чи майну.

9. Відмова або ухилення спеціаліста від виконання своїх
   обов'язків не тягнуть за собою юридичної відповідальності. За
   повідомленням слідчого, адміністрація підприємства, установи чи
   організації за місцем роботи спеціаліста або громадська орга­
   нізація можуть вжити до нього заходи дисциплінарного або
   громадського впливу.

Стаття 129. Розгляд клопотань слідчим

Клопотання підозрюваного, обвинуваченого, їх захис­ників, а також потерпілого і його представника, цивіль­ного позивача, цивільного відповідача або їх представ­ників про виконання будь-яких слідчих дій слідчий зобо­в'язаний розглянути в строк не більше трьох діб і задо­вольнити їх, якщо обставини, про встановлення яких за­явлені клопотання, мають значення для справи.

Про результати розгляду клопотання повідомляється особа, яка заявила клопотання. Про повну або часткову відмову в клопотанні складається мотивована постанова.

* * *

1. Всі клопотання учасників процесу мають бути розглянуті
в найкоротший строк — протягом трьох діб. Такою вимогою
законодавець підкреслює, що це важлива процесуальна гарантія,
надана підозрюваному, обвинуваченому, їхнім захисникам, потер­
пілому, позивачеві, відповідачу та їхнім представникам для здійс­
нення їхніх законних прав.

2. Чи мають значення для справи заявлені клопотання,
вирішує слідчий. У разі задоволення клопотання слідчий обме­
жується повідомленням про це без наведення мотивів. При пов­
ній або частковій відмові у клопотанні слідчий виносить вмоти­
вовану постанову про результати розгляду клопотання. Це дає
змогу учасникам процесу оскаржити дії і рішення слідчого (див.
комментар до ст.43, 48, 49, 50, 51 КПК).

325

Стаття 130. Постанова слідчого і прокурора

Про рішення, прийняті слідчим або прокурором під час провадження досудового слідства у випадках, зазна­чених у цьому Кодексі, а також у випадках, коли це визнає за необхідне слідчий або прокурор, складається мотивована постанова.

У постанові зазначається місце і час її складання, посада особи, що виносить постанову, її прізвище, справа, в якій провадиться слідство, і обгрунтування прийнятого рішення, а також стаття цього Кодексу, на підставі якої прийнято рішення.

* * *

1. Постанови — важливі процесуальні документи про прий­
   няття відповідного рішення при провадженні досудового слідства.
   Ними оформляються всі рішення, які приймають слідчі і про­
   курори.

2. Слідчий приймає всі рішення під час проведення розслі­
   дування справи самостійно, за винятком випадків, коли законом
   передбачено одержання згоди від суду (судді) або прокурора (див.
   коментар до ст.114 КПК).

3. Прокурор виносить постанови при здійсненні нагляду за
   виконанням законів під час досудового слідства або коли він
   особисто проводить розслідування кримінальної справи.

4. Кожна постанова слідчого і прокурора має бути вмотиво­
   ваною. Це дає можливість обвинуваченому та іншим учасникам
   процесу зрозуміти, які міркування покладені в основу прий­
   нятого рішення. Це є також суттєвою гарантією забезпечення
   прав і законних інтересів учасників процесу, дозволяє їм краще
   захищати ці права.

5. Постанови прокурора і слідчого, винесені відповідно до
   закону в кримінальній справі, є обов'язковими для виконання
   всіма підприємствами, установами, організаціями, службовими
   особами і громадянами (див. коментар до ст.25, 114 КПК).

326

Глава 12

ПРЕД'ЯВЛЕННЯ ОБВИНУВАЧЕННЯ І ДОПИТ ОБВИНУВАЧЕНОГО

Стаття 131. Притягнення як обвинуваченого

Коли є досить доказів, які вказують на вчинення злочину певною особою, слідчий виносить мотивовану по­станову про притягнення цієї особи як обвинуваченого.

* * *

1. Притягнення особи як обвинуваченого займає центральне
   місце в системі процесуальних дій у стадії досудового слідства.
   Сформульоване обвинувачення є основою для виникнення функ­
   цій кримінального переслідування і захисту. Від законності і
   обґрунтованості притягнення особи як обвинуваченого безпосе­
   редньо залежить правомірність застосування до обвинуваченого
   заходів процесуального примусу і реалізації його прав у стадії
   досудового слідства.

2. За своїм змістом притягнення особи як обвинуваченого у
   кримінальній справі е тотожним поняттю притягнення до кри­
   мінальної відповідальності. З огляду на це, Конституційний Суд
   України своїм рішенням у справі за конституційним поданням
   Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлу­
   мачення положень ч.З ст.80 Конституції України (№ 9-рп/99 від
   27 жовтня 1999 р.) визначив, що кримінальна відповідальність
   настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком
   суду, в той же час притягнення до кримінальної відповідальності,
   як стадія кримінального переслідування, починається з моменту
   пред'явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.

3. Підставою для притягнення особи як обвинуваченого є
   достатність доказів, які вказують на вчинення злочину. Поняття
   доказів у кримінальному судочинстві визначено в ст.65 КПК.
   Ніякі інші підстави для притягнення особи як обвинуваченого
   законодавством не передбачені. Ст.62 Конституції України прямо
   визначає, що обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах,
   отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях. Дока­
   зи повинні визнаватись такими, що одержані незаконним шля­
   хом, наприклад, тоді, коли їх збирання й закріплення здійснені
   або з порушенням гарантованих Конституцією України прав
   людини і громадянина, встановленого кримінально-процесуаль­
   ним законодавством порядку, або не уповноваженою на це особою
   чи органом, або за допомогою дій, не передбачених процесуаль­
   ними нормами (див. п.19 постанови Пленуму Верховного Суду
   України "Про застосування Конституції України при здійсненні
   правосуддя" № 9 від 1 листопада 1996 р.).

4. Під достатністю доказів, що є підставою для притягнення
   особи як обвинуваченого, слід розуміти узгоджену, взаємопо­
   в'язану, без внутрішніх протиріч систему доказів, оцінка яких за
   правилами, встановленими в законі, формує у слідчого внутрішнє

327

переконання про наявність події злочину та його вчинення кон­кретною особою, а також впевненість у тому, що сформульоване обвинувачення підтвердиться у ході подальшого розслідування, а потім буде безсумнівно доведене в суді.

Достатність доказів має кількісну і якісну характеристики. В усякому разі докази, що є підставою для притягнення особи як обвинуваченого, не повинні бути простим набором, арифметичною сукупністю. Вони повинні складати систему доказів, до якої входить декілька доказів, що пов'язані між собою предметом доказування, мусять знаходитись в певному взаємозв'язку між собою.

5. Висновок про наявність підстав для притягнення особи як
обвинуваченого повинен ґрунтуватись на доказах. Співвідношення
доказів і матеріалів кримінальної справи має важливе теоретичне
і практичне значення. Повинно бути проведено чітке розмежу­
вання доказів у кримінальній справі від ЇЇ матеріалів. Під ма­
теріалами справи слід розуміти все те, із чого складається
кримінальна справа. До матеріалів кримінальної справи належать
різноманітні як за формою, так і за змістом документи, а саме:
заяви та листи громадян, підприємств, установ та організацій,
посадових осіб про ознаки злочину; документи, що свідчать про
наявність підстав для порушення кримінальної справи; пояснення
осіб тощо. Неможливо з усією повнотою перелічити всі доку­
менти, що можуть знаходитись у справі. Лише частина мате­
ріалів містить докази. Це •— висновки експертів, речові докази,
протоколи слідчих і судових дій, інші документи, а саме ті, в
яких містяться фактичні дані, наведені в ст.65 КПК. Інша їх
частина слугує засобом фіксації фактичних даних. Це — про­
токоли допитів свідків, потерпілих, підозрюваного і обвинува­
ченого. Усі інші матеріали кримінальної справи не є доказами.

Оскільки притягнення особи як обвинуваченого можливе лише за наявності достатніх доказів, що дають підстави для пред'явлення обвинувачення, ніякими іншими засобами (у тому числі матеріалами справи) таке рішення обґрунтовуватись не може. Отже, документи, що були отримані в результаті здійс­нення оперативно-розпіукових заходів до порушення криміналь­ної справи або були отримані не у відповідності з вимогами кримінально-процесуального законодавства, доказами не є і не можуть бути підставами для притягнення особи як обвинуваче­ного.

6. Узгоджені між собою докази повинні приводити суб'єкта
   доказування лише до одного, єдино можливого та логічно обґрун­
   тованого висновку про винність конкретної особи у вчиненні
   злочину. Докази повинні відповідати логічним та правовим вимо­
   гам. Правові вимоги полягають у тому, що, по-перше, докази
   повинні відповідати усім вимогам кримінально-процесуального
   закону. По-друге, вони повинні відображати усі елементи складу
   злочину. На момент притягнення особи як обвинуваченого зібрані
   докази повинні встановлювати не всі обставини предмета до­
   казування, а лише ті, що складають підставу кримінальної від­
   повідальності, а за необхідності — побічні факти.

7. Рішення про притягнення особи як обвинуваченого оформ­
   люється винесенням постанови і повинно бути відповідним чином

328

мотивоване. Під мотивуванням постанови про притягнення особи як обвинуваченого слід розуміти наведення таких доказів і в такому обсязі, як це знайде необхідним слідчий у кожному конкретному випадку.

Стаття 132. Постанова про притягнення як обви­нуваченого

У постанові про притягнення як обвинуваченого по­винно бути зазначено: хто склав постанову; місце і час її складання; назву справи; прізвище, ім'я та по батькові обвинуваченого, день, місяць та рік його народження; злочин, у вчиненні якого обвинувачується дана особа, час, місце та інші обставини вчинення злочину, наскільки вони відомі слідчому, і стаття кримінального закону, якою передбачений цей злочин.

Коли обвинувачений притягається до відповідальності за вчинення декількох злочинів, що підпадають під ознаки різних статей кримінального закону, в постанові про при­тягнення як обвинуваченого повинно бути вказано, які саме дії ставляться обвинуваченому в вину по кожній з цих статей.

Копія постанови негайно надсилається прокуророві.

* * *

1. Постанова про притягнення особи як обвинуваченого має
   важливе значення у кримінальному судочинстві. Фактично це
   офіційна постановка питання про винність обвинуваченого у
   вчиненні злочину. Власне саме в постанові про притягнення
   особи як обвинуваченого виражене обвинувачення. Обвинувачен­
   ня — це твердження органу досудового слідства та прокурора про
   вчинення конкретною особою злочину, обґрунтоване достатніми
   доказами та сформульоване у відповідних процесуальних актах.
   Воно е предметом функції обвинувачення в судовому розгляді і
   визнається судом доведеним чи не доведеним в цілях здійснення
   правосуддя в кримінальних справах.

2. Постанова про притягнення особи як обвинуваченого ви­
   носиться особою, що провадить досудове слідство у справі. Зазна­
   чена особа виносить постанову від свого імені і підписує її. Закон
   не вимагає узгодження постанови з іншими особами, за винятком
   випадків отримання згоди відповідних органів влади. Місце скла­
   дання постанови повинне бути вказане повністю (назва міста —
   без поділу на райони, — селища міського типу, села) у від­
   повідності з чинним адміністративно-територіальним поділом Ук­
   раїни. Час складання постанови вказується як дата: день, місяць
   та рік.

3. Текст постанови складається з трьох частин, а саме:
вступної, описової та резолютивної.

329

У вступній частині постанови вказуються час та місце її складання, ким саме її складено (із зазначенням повної посади, військового чи спеціального звання або класного чину, прізвища особи, що виносить постанову), номер кримінальної справи, прі­звище, ім'я та по батькові обвинуваченого.

Вбачається за доцільне інші анкетні дані обвинуваченого (дату народження, громадянство, посадове становище, місце про­живання, наявність судимостей та ін.) наводити в описовій час­тині, оскільки вони органічно пов'язані з наступним її змістом.

В описовій частині постанови повинне бути сформульоване саме обвинувачення. Кримінально-процесуальний закон не може вичерпно визначити коло відомостей, що підлягають відобра­женню в цьому процесуальному документі, оскільки їх повнота залежить від сукупності ознак конкретного складу злочину та обставин його вчинення. Разом з тим можливо визначити коло фактичних даних, що включаються до змісту сформульованого обвинувачення. До них, зокрема, слід віднести прізвище, ім'я та по батькові обвинуваченого, день, місяць та рік його народження. Встановлення часу та місця вчинення злочину по суті означає встановлення події злочину. Крім того, в описовій частині поста­нови повинні бути наведені ознаки об'єктивної сторони складу злочину, що визначені в текстах відповідних статей Особливої частини КК України. Обов'язковим є зазначення в тексті поста­нови мотиву та способу вчинення злочину.

Пред'явлене обвинувачення особі в усякому разі повинно бути конкретним. У випадку пред'явлення неконкретного обвину­вачення, а саме якщо не вказано час, місце, спосіб, мотив, а також інші ознаки злочину, справа підлягає поверненню на додаткове розслідування з підстав істотного порушення вимог кримінально-процесуального закону (див. підпункт "г" п.13 по­станови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування судами України кримінально-процесуального законодавства, що регулює повернення справ на додаткове розслідування" № 3 від 25 березня 1988 р.).

У резолютивній частині тексту постанови, яка власне відо­бражає рішення притягнути особу як обвинуваченого, мають бути визначені прізвище, ім'я та по батькові обвинуваченого, день, місяць і рік його народження, а також стаття (її частина) Кримінального кодексу України, якою передбачена відповідаль­ність за даний злочин. У випадку вчинення обвинуваченим де­кількох злочинів, відповідальність за які встановлена різними статтями Кримінального кодексу України, в постанові повинні бути вказані відповідні статті (її частини) щодо кожного злочину, вчиненого обвинуваченим.

Якщо в тексті постанови про притягнення особи до відпо­відальності як обвинуваченого не визначена стаття (її частина) закону, якою цей злочин передбачений, і не дана юридична оцінка кожному діянню, якщо особа обвинувачується у вчиненні декількох злочинів, то таке порушення вимог кримінально-проце­суального законодавства вважається істотним, а справа підлягає поверненню на додаткове розслідування (див. підпункт "г" п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування судами України кримінально-процесуального законодавства, що

330

регулює повернення справ на додаткове розслідування" Л? З від 25 березня 1988 р.).

4. У випадку коли обвинуваченому інкримінується вчинення
   декількох злочинів, у постанові повинні бути вказані усі ознаки
   кожного складу злочину, а також їх юридична кваліфікація
   окремо. Кожен склад злочину становить самостійне обвинува­
   чення і в постанові вони повинні бути чітко розмежовані.

5. Обвинувачення в постанові повинне бути також індивіду­
   алізоване і за суб'єктом вчинення злочину. Неприпустимо ви­
   носити одну постанову про притягнення як обвинувачених на
   декількох осіб навіть у тому випадку, якщо вони є співучас­
   никами злочину. У випадку вчинення злочину декількома осо­
   бами конкретне обвинувачення має бути сформульоване щодо
   кожного з них окремо. З метою індивідуалізації обвинувачення
   під час розслідування злочинів, вчинених групою осіб, в поста­
   новах необхідно вказувати, які злочини вчинив кожен окремо, а
   також у співучасті з іншими обвинуваченими.

6. Копія постанови повинна бути надіслана прокурору без­
   посередньо після її винесення.

Стаття 133. Строк пред'явлення обвинувачення

Обвинувачення повинно бути пред'явлено не пізніше двох днів з моменту винесення слідчим постанови про притягнення даної особи як обвинуваченого і в усякому разі не пізніше дня явки обвинуваченого або його при­воду.

* * *

1. Гарантуючи обвинуваченому здійснення його прав на досу-
   довому слідстві, ст.133 КПК зобов'язує слідчого пред'явити обви­
   нуваченому постанову про притягнення його до відповідальності
   як обвинуваченого. Постанова повинна бути пред'явлена не піз­
   ніше двох днів з моменту її винесення чи в день явки обвинува­
   ченого, а у випадку його приводу — в день приводу.

2. Строк у два дні бере відлік з моменту винесення постано­
   ви про притягнення до відповідальності особи як обвинуваченого
   і закінчується початком пред'явлення обвинувачення. Дводенний
   строк може бути відстрочений у зв'язку з неявкою обвинуваче­
   ного з поважних або неповажних причин та його розшуком (коли
   місце перебування обвинуваченого не встановлено).

3. Облік строку у днях повинен зорієнтувати слідчого на
   необхідність пред'явлення обвинувачення саме у світлий час
   доби, коли обвинувачений здатний максимально сконцентруватися
   на всьому, що навколо нього відбувається.

4. Встановлення строку у два дні зумовлене, з одного боку,
   потребою у швидкому розслідуванні кримінальних справ, а з ін­
   шого, необхідністю якомога скоріше довести до обвинуваченого
   про існуючу у нього можливість реалізувати комплекс передба­
   чених ст.142 КПК прав. Короткий проміжок часу між винесен­
   ням слідчим постанови про притягненням особи до відповідаль-

331

ності як обвинуваченого та пред'явленням обвинувачення і роз'­ясненням обвинуваченому прав на слідстві пояснюється тим, що всі ці дії підпорядковані єдиній меті — формуванню законного та обґрунтованого обвинувачення при обов'язковій умові забезпе­чення особі, яка стала обвинуваченим, можливості захищатися усіма дозволеними законом способами та засобами.

Стаття 134. Порядок виклику обвинуваченого

Обвинувачений викликається до слідчого по телефону, телефонограмою, телеграмою або повісткою, яка вруча­ється обвинуваченому під розписку, з зазначенням часу вручення.

В разі тимчасової відсутності обвинуваченого повістка для передачі йому вручається під розписку кому-небудь з дорослих членів сім'ї, які разом з ним проживають, жит­лово-експлуатаційній організації або адміністрації за міс­цем його роботи.

Обвинувачений, що перебуває під вартою, виклика­ється через адміністрацію місця попереднього ув'язнення.

* * *

1. Для пред'явлення обвинувачення, проведення допитів чи
участі в інших слідчих діях обвинувачений, який перебуває на
волі, викликається до слідчого по телефону, телефонограмою,
телеграмою або повісткою. Засіб виклику обвинуваченого обира­
ється слідчим з урахуванням його ефективності. А в обґрунту­
вання ефективності можуть бути покладені: певні місцеві умови,
засоби зв'язку, характеристика особи обвинуваченого, місце його
перебування тощо.

2. Як правило, обвинувачений викликається до слідчого
повісткою. Повістка вручається під розписку з відміткою часу
вручення як самому обвинуваченому, так і в разі його тимчасової
відсутності кому-небудь із дорослих членів сім'ї, які проживають
разом з обвинуваченим, житлово-експлуатаційній організації або
адміністрації за місцем його роботи. Якщо повістка не вручена
самому обвинуваченому, в розписці повинні бути зазначені відо­
мості про особу, яка її прийняла (прізвище, ім'я, по батькові,
відношення до обвинуваченого чи посадове становище). Корінець
повістки, на якому ставиться розписка в її отриманні, повинен
долучатися до матеріалів справи.

3. Якщо обвинувачений викликається телеграмою, то слідчий
   повинен отримати інформацію про те, хто прийняв телеграму та
   коли вона була оголошена обвинуваченому.

4. У разі виклику обвинуваченого шляхом відправлення те­
   лефонограми інформація, яку повинен одержати слідчий, обме­
   жується лише часом та відомостями про особу, що прийняла
   телефонограму.

5. Окрім перерахованих засобів виклику — повісткою, теле­
   грамою, телефонограмою — слідчий може зобов'язати прибути

332

і

обвинуваченого до місця провадження досудового слідства й по телефону. Такий виклик можливий з тактичних міркувань та не передбачає отримання слідчим підтверджуючих цей факт доку­ментів.

Стаття 135. Обов'язковість явки обвинуваченого

Обвинувачений зобов'язаний з'явитися за викликом слідчого у призначений строк.

В разі неявки без поважних причин обвинувачений підлягає приводу.

Поважними причинами неявки обвинуваченого до слід­чого в призначений строк визнаються: несвоєчасне одер­жання повістки, хвороба та інші обставини, які фактично позбавляють його можливості своєчасно з'явитися до слід­чого.

1. Обвинувачений на досудовому слідстві не лише наділений
   комплексом прав, пов'язаних із відповідним процесуальним поло­
   женням. На ньому лежать ще й обов'язки, які він повинен
   виконувати. До їх кола входить і обов'язок з'явитися за викли­
   ком слідчого у призначений строк.

2. Обов'язок з'явитися за викликом слідчого у призначений
   строк може бути оформлений у вигляді письмового зобов'язання.
   Письмове зобов'язання про явку за викликом слідчого має бути
   відібране в обвинуваченого у тому разі, коли визнано за непо­
   трібне обирати запобіжний захід, а також при відсутності підстав
   для його застосування (див. ч.З ст.148 КПК). У випадку коли до
   обвинуваченого запобіжний захід не був обраний, слідчий може
   його застосувати, якщо обвинувачений не з'явився без поважних
   причин.

3. У разі неявки обвинуваченого за викликом слідчого вста­
   новлюються причини цієї неявки. Причини поділяються на по­
   важні та неповажні. Наявність неповажних причин встановлю­
   ється, перевіряється та враховується слідчим. Вони вказуються у
   постанові про здійснення приводу.

4. Фактичною підставою для застосування приводу є неба­
   жання обвинуваченого з'явитися за викликом слідчого. Привід
   виконується співробітниками міністерства внутрішніх справ Ук­
   раїни відповідно до наказу МВС "Про затвердження Інструкції
   про порядок виконання постанов прокурорів, суддів, слідчих,
   органів дізнання і ухвал судів про привід підозрюваних, обви­
   нувачених, підсудних, свідків і потерпілих" № 864 від 28 грудня
   1995 р. В інших правоохоронних органах не передбачені норма­
   тивно-правові документи, які б регламентували порядок здійс­
   нення приводу. Юридичною підставою для виконання приводу є
   ухвала суду, постанова судді, постанова прокурора, постанова
   слідчого чи органу дізнання.

333

5. Привід виконується органом внутрішніх справ і, як пра­
   вило, за місцем фактичного проживання особи, яка ухиляється
   від явки за викликом. Якщо особа, яка підлягає приводу, про­
   живає чи фактично знаходиться за межами України (країн СНД),
   привід її здійснюється відповідно до міждержавних угод. Запити
   чи доручення, що надсилають в інші держави, а також доку­
   менти, які до них додаються, виконуються мовою, передбаченою
   цими угодами, і належним чином засвідчуються.

6. До поважних причин неявки обвинуваченого за викликом
   відносять: несвоєчасне одержання повістки, хвороба та інші обста­
   вини, які фактично позбавляють його можливості своєчасно з'яви­
   тися до слідчого.

7. Повістка вважається врученою своєчасно, коли між момен­
   том вручення і вказаним у повістці строком явки обвинуваченого
   мається розрив у часі, який не вимагає від обвинуваченого
   надзвичайних зусиль для явки в строк. Несвоєчасність одержан­
   ня обвинуваченим повістки чи невручення її посвідчуються від­
   міткою на повістці чи поясненням особи, в обов'язки якої вхо­
   дило її вручення.

8. Наявність у обвинуваченого хвороби, яка позбавляє його
   можливості з'явитися за викликом слідчого, повинна бути під­
   тверджена довідкою чи іншим документом медичної установи. Не
   всяка хвороба, у тому числі й підтверджена листком непраце­
   здатності, є поважною причиною неявки за викликом, а лише
   хвороба, яка дійсно позбавляє можливості обвинуваченого пере­
   суватися без завдання суттєвої шкоди своєму здоров'ю. Наприк­
   лад, обвинувачений, звільнений від роботи внаслідок травми
   пальця руки, не вправі посилатися на цю обставину як на по­
   важну причину неявки.

9. Під "іншими обставинами", які фактично позбавляють
обвинуваченого можливості з'явитися за викликом слідчого, ро­
зуміють: перерву у русі транспорту; неможливість залишити без
догляду тяжко хворого члена родини, коли окрім обвинуваченого
за ним більше нікому доглядати; стихійне лихо (землетрус, па­
водок, пожежа). Питання про те, чи є причини поважними, ви­
рішуються слідчим на підставі даних, що маються у справі.

Стаття 136. Привід обвинуваченого

Привід обвинуваченого здійснюється органами внутріш­ніх справ за мотивованою постановою слідчого. Привід обвинуваченого, крім виняткових випадків, здійснюється удень.

Привід обвинуваченого без попереднього виклику може бути застосований тільки в тих випадках, коли обвину­вачений ухиляється від слідства або не має постійного місця проживання.

Постанова про привід оголошується обвинуваченому перед її виконанням.

334

1. Привід обвинуваченого — це його примусове доставлення
   співробітниками органів внутрішніх справ до слідчого.

2. Привід здійснюється лише за постановою слідчого і засто­
   совується до обвинуваченого, підозрюваного, свідка чи потер­
   пілого. Постанова слідчого про привід повинна бути мотивованою
   і складеною з дотриманням вимог, викладених у ч.2 ст.130 КПК.

3. Привід обвинуваченого без попереднього виклику є неза­
   конним. Виняток складають випадки, коли обвинувачений ухи­
   ляється від слідства або не має постійного місця проживання.

4. Постанова про привід оголошується обвинуваченому перед
   її виконанням. Факт такого оголошення постанови підтверджу­
   ється підписом обвинуваченого на цьому документі. При відмові
   обвинуваченого засвідчити даний факт своїм підписом про це
   зазначається в постанові і стверджується підписом особи (осіб),
   якій доручено здійснити привід.

5. При виконанні постанови має бути забезпечене право
особи, яка піддається приводу, на гідне поводження з нею.
Детально питання приводу обвинуваченого та інших перелічених
осіб врегульовані Інструкцією про порядок виконання постанов
прокурорів, суддів, слідчих, органів дізнання і ухвал судів про
привід підозрюваних, обвинувачених, підсудних, свідків, потер­
пілих, затвердженою наказом Міністра внутрішніх справ України
№ 864 від 28 грудня 1995 р.

Стаття 137. Встановлення місця перебування обви­нуваченого

Коли місце перебування обвинуваченого невідоме, а також, коли він ухиляється від слідства, слідчий до закін­чення строку, встановленого для провадження досудового слідства, зобов'язаний вжити всіх необхідних заходів до встановлення місця перебування обвинуваченого.

* * *

1. Прийняття заходів щодо встановлення місця перебування
   обвинуваченого не означає, що оголошено його розшук. Дані
   заходи, як правило, вживає сам слідчий або ж доручає їх
   проведення органу дізнання в порядку ч.З ст.114 КПК.

2. Засобами відшукання місця перебування обвинуваченого
   можуть бути допити осіб, надсилання запитів до установ, підпри­
   ємств, організацій, які можуть володіти інформацією щодо місця
   перебування обвинуваченого.

Стаття 138. Оголошення розшуку обвинуваченого

Коли місце перебування особи, щодо якої винесена по­станова про притягнення її в справі як обвинуваченого, не встановлене, слідчий оголошує її розшук. При наявності

335

підстав, передбачених у статті 155 цього Кодексу, слідчий може обрати щодо обвинуваченого, який розшукується, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Розшук може бути оголошений як під час досудового слідства, так і одночасно з його зупиненням.

* * *

1. Розшук може бути оголошений тільки щодо особи, про
   притягнення якої до відповідальності як обвинуваченого винесено
   відповідну постанову (див. ст.132 КПК). Підставою для оголо­
   шення розшуку обвинуваченого е відсутність достовірних даних
   про його точне місце перебування.

2. Перед оголошенням розшуку слідчий має зібрати мак­
   симум матеріалів про обвинуваченого, зокрема його дані (прізви­
   ще, ім'я, по батькові; день, місяць, рік та місце народження;
   громадянство; національність; освіту; місце постійного чи тим­
   часового проживання; місце роботи чи вид занять; судимість
   тощо), відомості про зовнішність, особливі прикмети, родинні,
   особисті та інші зв'язки, фотографії та інші дані, які можуть
   сприяти в його подальшому розшуку.

3. Враховуючи, що відповідні заходи з метою встановлення
   місця перебування обвинуваченого можуть здійснюватися лише в
   передбаченій законом формі, слідчий має винести мотивовану
   постанову про оголошення його розшуку. Така постанова може
   виноситися як під час досудового слідства, так і одночасно з його
   зупиненням.

4. Про одночасне оголошення розшуку і зупинення слідства
   див. ст.206 і 207 КПК та коментар до них.

5. Як правило, одночасно з оголошенням розшуку обвинува­
   ченого вирішується питання щодо обрання стосовно нього, у
   відповідності з вимогами ст.155, 165² КПК, запобіжного заходу у
   вигляді тримання під вартою.

шись в наявності законних підстав для арешту, дає санк­цію на відправлення заарештованого етапом до місця провадження слідства.

* * *

1. Розшук обвинуваченого — це система заходів, які прово­
   дяться слідчим та органом дізнання, кожним в межах своєї
   компетенції, та направлені на встановлення місця перебування і
   затримання обвинуваченого.

2. Постанова про оголошення розшуку повинна містити суть
   суспільне небезпечного діяння, його кваліфікацію, дані про осо­
   бу, яка розшукується. Доцільно до постанови про оголошення
   розшуку приєднати довідки, в яких конкретизуються: зовнішність
   особи, що розшукується; її одяг; звички; особливі прикмети;
   родинні та інші стосунки; останнє місце роботи; звідки та в
   якому напрямку направлялася; місця, де вона може знаходитись
   чи появлятися; серія та номер паспорта, ким та коли він був
   виданий, а також інші відомості, які можуть сприяти розшуку.

3. Постанова про оголошення розшуку з приєднаними довід­
   ками, копіями постанов про порушення кримінальної справи, про
   притягнення як обвинуваченого, про обрання запобіжного заходу
   та зупинення слідства передається до органів розшуку.

4. Доручаючи проводити розшук органу дізнання, слідчий не
   вправі визначати методи, за допомогою яких повинен здійсню­
   ватися такий розшук.

5. При виявленні обвинуваченого, який розшукується і сто­
   совно якого обраний запобіжний захід у вигляді взяття під варту
   й етапування до місця досудового слідства, його супроводжують
   до ізолятора тимчасового утримання, про що складається про­
   токол затримання. Документи, які були підставою для розшуку,
   приєднуються до протоколу затримання. Про затримання обвину­
   ваченого повідомляється прокурор за місцем затримання, а також
   телеграмою — ініціатор розшуку. Головна роль прокурора за
   місцем затримання полягає в недопущенні арешту й етапуванні
   осіб, схожих з обвинуваченим, який розшукується.

6. Якщо одночасно з оголошенням розшуку приймається рі­
   шення про етапування обвинуваченого до місця провадження
   досудового слідства, то слідчий може скласти єдину постанову
   про оголошення розшуку та етапування обвинуваченого. Така
   постанова повинна бути санкціонована прокурором.

7. При виявленні обвинуваченого, який розшукується і сто­
   совно якого обраний запобіжний захід, не пов'язаний з утриман­
   ням під вартою, орган розшуку застосовує заходи, які вказані у
   розшуковому завданні (орієнтировці).

8. Розшук припиняється у випадках встановлення місця
перебування обвинуваченого або закриття справи по обвинувачен­
ню особи, що розшукувалася. Припинення розшуку є процесу­
альним рішенням, яке приймає слідчий — ініціатор розшуку.
Про припинення розшуку негайно повідомляється орган, якому
було доручено його проводити.

337

Стаття 140. Порядок пред'явлення обвинувачення

При пред'явленні обвинувачення особі присутність за­хисника є обов'язковою, крім випадків, коли він відмов­ляється від нього і його відмова прийнята.

Слідчий, упевнившись в особі обвинуваченого, оголо­шує йому постанову про притягнення як обвинуваченого, роз'яснює суть пред'явленого обвинувачення та вручає копію постанови про притягнення як обвинуваченого.

Про пред'явлення обвинувачення, роз'яснення його суті і вручення копії постанови слідчий складає протокол із зазначенням години і дати пред'явлення обвинувачення, який підписується обвинуваченим, слідчим та захисником.

У разі відмови обвинуваченого поставити підпис у протоколі слідчий робить на ньому відмітку про відмову від підпису і зазначає мотиви відмови, про що сповіщає прокурора.

* * *

1. Пред'явлення обвинувачення є процесуальною дією, яка
   полягає в оголошенні слідчим обвинуваченому постанови про
   притягнення як обвинуваченого, в роз'ясненні суті пред'явленого
   обвинувачення та процесуальних прав на досудовому слідстві.

2. Для слідчого при пред'явленні обвинувачення присутність
   захисника обвинуваченого є обов'язковою. Винятки складають
   випадки, коли обвинувачений відмовляється від захисника і така
   відмова прийнята. Порядок процесуального оформлення відмови
   обвинуваченого від захисника передбачений ст.46 КПК. Відмова
   від захисника не повинна бути вимушеною (наприклад, захисник
   зайняв сторону обвинувачення чи у обвинуваченого відсутні кош­
   ти для оплати його послуг) та може бути прийнятою за наявності
   реальної можливості участі захисника. Відмова вважається прий­
   нятою, якщо слідчий виніс постанову про прийняття відмови від
   захисника.

3. Перед оголошенням постанови про притягнення особи як
   обвинуваченого, роз'ясненням її суті та врученням копії поста­
   нови слідчий повинен упевнитися в особі обвинуваченого шляхом
   ознайомлення з пред'явленими або наявними у справі докумен­
   тами, які посвідчують його особу.

4. Припис закону про оголошення особі постанови про при­
   тягнення її як обвинуваченого не означає, що постанова повинна
   бути прочитана обов'язково слідчим. Слідчий вправі надати мож­
   ливість обвинуваченому самому ознайомитися з постановою, що
   виключить нарікання стосовно того, що начебто слідчий оголосив
   постанову неточно.

5. Мета пред'явлення обвинувачення перш за все полягає в
   донесенні до свідомості обвинуваченого сформульованого обвину­
   вачення. Це необхідно для того, щоб обвинувачений зміг ефек­
   тивно захищатися від пред'явленого обвинувачення та відстою­
   вати свої законні інтереси. Обов'язок слідчого полягає не лише в

338

оголошенні тексту постанови, а й у роз'ясненні обвинуваченому фактичної і юридичної суті обвинувачення. Оскільки роз'яснення суті обвинувачення не залежить від волі обвинуваченого, воно по­винно здійснюватися у зрозумілих для нього термінах та виразах. Якщо диспозиція статті Кримінального кодексу України перед­бачає декілька частин чи пунктів, то слідчий повинен роз'яснити обвинуваченому, чому його дії кваліфікуються саме за даною частиною чи пунктом. Поряд з цим обвинуваченому також не­обхідно роз'яснити наявність та значення в сформульованому обвинуваченні відомостей, які вказують на обставини, що обтя­жують чи пом'якшують. Обвинуваченому може бути надана мож­ливість ознайомитися зі змістом статті Кримінального кодексу України, за якою йому пред'явлено обвинувачення.

6. З метою забезпечення можливості більш глибоко усвідо­
   мити суть пред'явленого обвинувачення та підготуватися до за­
   хисту, обвинуваченому вручається копія постанови про притяг­
   нення його як обвинуваченого.

7. Стосовно обставин оголошення постанови про притягнення
   як обвинуваченого, роз'яснення пред'явленого обвинувачення та
   факту вручення копії постанови про притягнення як обвину­
   ваченого складається протокол. У протоколі окрім даних, вка­
   заних у ст.85 КПК, повинно бути зазначено: точний час (години,
   хвилини) і дату пред'явлення обвинувачення; чи прочитана по­
   станова про притягнення обвинуваченого слідчим, особисто обви­
   нуваченим або його захисником; які питання були задані обви­
   нуваченим або захисником в ході роз'яснення суті обвинува­
   чення. Протокол пред'явлення обвинувачення, роз'яснення його
   суті і вручення копії постанови підписується обвинуваченим,
   захисником та слідчим.

8. У разі відмови обвинуваченого поставити свій підпис у
   вказаному протоколі про це робиться відповідна відмітка згідно з
   вимогами ч.5 ст.85 КПК. Відмітка про відмову обвинуваченого
   від підпису робиться після запису слідчого про те, що обви­
   нувачення йому було пред'явлено та суть його роз'яснена. Окрім
   того, відповідно до вимог ч.З, 4 ст.140 КПК у протоколі слідчий
   повинен зазначити мотиви відмови, про що сповіщає прокурора.
   Мотиви відмови можуть полягати у невизнанні обвинуваченим
   своєї вини, у затягуванні строку розслідування, бажанні звернути
   увагу прокурора до розслідування кримінальної справи та ін.

9. Стосовно факту відмови обвинуваченого поставити свій
підпис у протоколі прокурор може бути сповіщений як усно, так
і письмово. Одержавши таке повідомлення, прокурор при необ­
хідності може допитати обвинуваченого з метою встановлення
дійсних мотивів відмови від підпису протоколу. Доцільно про
відмову обвинуваченого від підпису протоколу відразу після його
складання сповістити прокурора та утриматися від проведення
процесуальних дій за участю обвинуваченого до з'ясування на­
мірів прокурора.

339

Стаття 141. Зміна і доповнення обвинувачення

Якщо під час досудового слідства виникне необхідність змінити пред'явлене обвинувачення або доповнити його, слідчий зобов'язаний заново пред'явити обвинувачення з виконанням вимог, встановлених статтями 131, 132, 133 і 140 цього Кодексу.

Якщо під час досудового слідства частина пред'явле­ного обвинувачення не знайшла свого підтвердження, слід­чий своєю постановою закриває справу в цій частині обвинувачення, про що оголошує обвинуваченому.

* * *

1. Підставами для зміни та доповнення обвинувачення є
   зібрані нові достатні докази у кримінальній справі.

2. Під зміною обвинувачення слід розуміти доповнення ра­
   ніше пред'явленого обвинувачення новими епізодами злочинної
   діяльності, які кваліфікуються за однією і тією ж статтею
   кримінального закону, уточнення фактичного змісту обвинува­
   чення, виключення із раніше пред'явленого обвинувачення епізо­
   дів злочинної діяльності, які не знайшли підтвердження, уточ­
   нення юридичної кваліфікації раніше пред'явленого обвинува­
   чення. Із цього випливає, що зміна раніше пред'явленого об­
   винувачення може здійснюватись шляхом внесення коректив як
   у фактичну сторону, так і в юридичну оцінку пред'явленого обви­
   нувачення.

3. Слід мати на увазі, що внесення змін і доповнень у
   фактичні обставини вчинення злочину можуть впливати, а мо­
   жуть і не впливати на кримінально-правову оцінку. Незважаючи
   на це, з метою забезпечення права обвинуваченого на захист
   слідчий зобов'язаний відповідно до вимог ст.131, 132, 133, 140
   КПК заново пред'явити обвинувачення.

4. Питання про зміну обвинувачення може виникнути у
   зв'язку з отриманням під час подальшого розслідування кримі­
   нальної справи доказів, що утворюють або змінюють певні еле­
   менти об'єктивної сторони злочину (час, місце, спосіб та інші
   обставини скоєння злочину). Такі уточнення можуть міститися у
   межах попередньої кваліфікації інкримінованого обвинуваченому
   злочину і органічно пов'язуватися з пред'явленим обвинувачен­
   ням.

5. Доповнення обвинувачення як одна з форм зміни обвину­
   вачення означає виявлення в процесі доказування нових епізодів
   злочинної діяльності у межах одного складу злочину. У подібних
   випадках доповнювати обвинувачення можна лише тоді, коли
   обвинувачення за цією статтею обвинуваченому пред'являлося
   раніше. Формулювання ж обвинувачення, що відрізняється від
   попередньо пред'явленого за фактичними і юридичними ознака­
   ми, не є його доповненням.

6. Зміну обвинувачення треба відрізняти від формулювання
   нового обвинувачення, яке не співпадає з раніше пред'явленим
   обвинуваченням за фактичним змістом і юридичною кваліфіка-

340

цією. Наприклад, на початковому етапі розслідування особі було пред'явлене обвинувачення за ч.2 ст.201 КК, а після закінчення досудового провадження їй було пред'явлене нове обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч.І ст.364 КК. У таких ви­падках пропонується виносити не постанову про зміну обвинува­чення, а постанову про притягнення обвинуваченого за новим обвинуваченням, що в більшій мірі гарантує обвинуваченому право на захист. Що ж стосується старого обвинувачення, то справу щодо нього слід закрити.

7. Зміна обвинувачення має місце також у випадку, якщо яка-небудь його частина не підтверджується під час подальшого розслідування справи. Слідчий своєю постановою закриває справу в цій частині обвинувачення.

Стаття 142. Роз'яснення обвинуваченому його прав на слідстві

При пред'явленні обвинувачення слідчий зобов'язаний роз'яснити обвинуваченому, що він під час провадження досудового слідства має право:

1. знати, в чому його обвинувачують;

2. давати показання щодо пред'явленого йому обвину­
   вачення або відмовитися давати показання і відповідати
   на запитання;

3. подавати докази;

4. заявляти клопотання про допит свідків, про прове­
   дення очної ставки, про проведення експертизи, про ви­
   требування і приєднання до справи доказів, а також
   заявляти клопотання з усіх інших питань, які мають
   значення для встановлення істини в справі;

5. заявляти відвід слідчому, прокуророві, експертові,
   спеціалістові і перекладачеві;

6. з дозволу слідчого бути присутнім при виконанні
   окремих слідчих дій;

7. знайомитися з усіма матеріалами справи після
   закінчення досудового слідства;

8. мати захисника і побачення з ним до першого
   допиту;

9. подавати скарги на дії та рішення слідчого і про­
   

курора.

Про роз'яснення обвинуваченому його прав слідчий зазначає в постанові про пред'явлення обвинувачення, що стверджує своїм підписом обвинувачений.

341

1. Закон наділяє обвинуваченого широким колом прав на
   досудовому слідстві. Своїми правами обвинувачений може скорис­
   татися лише за умови, що він буде знати й розуміти їх суть.
   Тому після пред'явлення обвинувачення слідчий зобов'язаний
   роз'яснити обвинуваченому його права на досудовому слідстві.

2. Слідчий не повинен обмежитися лише ознайомленням
   обвинуваченого з переліченням його прав. До свідомості обви­
   нуваченого повинен бути доведений їх зміст. Роз'яснення прав не
   повинно зводитися лише до їх формального перерахування. Нарів­
   ні з роз'ясненням прав необхідно обвинуваченому ще й роз'яс­
   нити способи їх реалізації у кримінальному судочинстві. Мова
   йде про визначення та пояснення конкретних дій відповідних
   учасників кримінального судочинства, які направлені на забезпе­
   чення прав обвинуваченого.

3. Право обвинуваченого знати, в чому його обвинувачують,
   полягає в обов'язковому та своєчасному доведенні до його відома
   суті обвинувачення і роз'ясненні ййого незалежно від бажання
   обвинуваченого.

4. Право обвинуваченого давати показання за пред'явленим
   йому обвинуваченням або відмовитися від дачі показань і відпо­
   відати на запитання має особливе значення для захисту обвину­
   ваченим своїх законних інтересів. Тому зміст цього права пови­
   нен бути в усіх деталях доведений до відома обвинуваченого.
   Йому повинно бути роз'яснено, що подання ним показів не є
   його правовим обов'язком та що відмова від дачі показань не
   тягне за собою ніяких негативних для нього наслідків. Відмова
   давати показання слідчому не розцінюється також як засіб чи
   прояв його винуватості у вчиненні злочину. Разом з тим обвину­
   ваченому повинно бути відомо, що подання показань слугує для
   нього важливим засобом спростування пред'явленого обвинува­
   чення, а також сприяє виявленню обставин, які пом'якшують
   покарання. Обвинуваченому необхідно пояснити, що відмова від
   дачі показань робить важчим для слідчого процес збирання
   доказів для його захисту, хоча й не є перепоною для подальшого
   вдалого розслідування кримінальної справи.

5. Обвинуваченому повинно бути роз'яснено право подавати
   докази. Слідчий в ясній та доступній формі повинен довести до
   відома обвинуваченого, що він вправі представляти в розпоря­
   дження слідчого будь-які предмети та документи, які свідчать на
   його користь, а також інші речі.

6. Ефективним засобом захисту законних інтересів обвину­
   ваченого є його право заявляти клопотання про допит свідків,
   про проведення очної ставки, експертизи, про витребування і
   приєднання до справи певних доказів, а також клопотання з усіх
   інших питань, які мають значення для встановлення істини у
   справі. Це право детально повинно бути роз'яснено обвинува­
   ченому. Клопотання являє собою офіційне прохання про виконан­
   ня слідчим певних процесуальних дій чи прийняття будь-яких
   рішень. Клопотання можуть заявлятися в усній та письмовій
   формі. Усні клопотання підлягають занесенню в протокол, по
   можливості окремий, а письмові долучаються до матеріалів справи.
   Обвинуваченому повинно бути роз'яснено, в який строк буде
   розглянуто кожне з його клопотань.

342

7. Слідчий зобов'язаний роз'яснити обвинуваченому зміст
   права заявляти відвід слідчому, прокурору, експерту, спеціалісту
   та перекладачу. Ст.58 та 62 КПК регламентують порядок і
   підставу відводу, заявленого обвинуваченим слідчому, прокурору.

8. Обвинувачений з дозволу слідчого може бути присутнім
   при виконанні окремих слідчих дій. Реалізація цього права
   прямо залежить від рішення слідчого. Слідчий може відмовити
   обвинуваченому бути присутнім при виконанні слідчих дій у
   тому разі, коли така присутність неможлива з етичних, мораль­
   них чи тактичних міркувань.

9. Правом знайомитися з усіма матеріалами справи обвинува­
   чений може скористатися після закінчення досудового слідства.
   У зв'язку з цим обвинувачений повинен знати, що в ході до­
   судового слідства з матеріалами кримінальної справи він може
   знайомитися тільки за розсудом слідчого.

10. Особливо ретельно обвинуваченому повинно бути роз'яс­
    нене право мати захисника і побачення з ним до першого допиту.
    Обвинуваченому слід роз'яснити, що це його право, а не обов'я­
    зок, що він може у будь-який момент відмовитися від захисника,
    якщо останній уже бере участь у справі. Відмова від захисника
    може бути лише добровільною. Обвинувачений повинен знати:
    хто може бути захисником у справі; порядок запрошення, при­
    значення та заміни захисника; випадки обов'язкової участі за­
    хисника у кримінальній справі. При роз'яснені останнього права
    слід звернути увагу на те, що закон передбачає допуск захисника
    до участі в справі у будь-якій стадії процесу, коли в ньому вже
    з'явився підозрюваний або обвинувачений, тобто і до моменту
    пред'явлення обвинувачення. Для того щоб обвинувачений зміг
    скористатися цим правом, воно повинно бути йому роз'яснене не
    в момент пред'явлення обвинувачення, а значно раніше.

11. Обвинуваченому повинно бути роз'яснене право подавати
    скарги на дії та рішення слідчого і прокурора. Скарга обви­
    нуваченого є не лише засобом, який забезпечує його права та
    законні інтереси, але й способом виявлення та усунення помилок,
    які були допущені в ході слідства. До відома обвинуваченого
    необхідно довести строк вирішення заявленої ним скарги, а та­
    кож те, що результати розгляду скарги будуть йому повідомлені.

12. Про роз'яснення обвинуваченому його прав слідчий за­
    значає в постанові про пред'явлення обвинувачення, що ствер­
    джує своїм підписом обвинувачений. Роз'яснення обвинуваченому
    його прав за своєю суттю є самостійною процесуальною дією, яку
    доцільно фіксувати в окремому протоколі. У разі відмови обвину­
    ваченого посвідчити факт роз'яснення його прав на досудовому
    слідстві слідчому слід зробити відмітку про це в протоколі
    відповідно до вимог ч.5 ст.85 КПК і вказати мотиви відмови.

Стаття 143. Допит обвинуваченого

Слідчий зобов'язаний допитати обвинуваченого негайно після його явки або приводу і в усякому разі не пізніше доби після пред'явлення йому обвинувачення.

343

Допит обвинуваченого, крім виняткових випадків, по­винен проводитися удень.

При допиті обвинуваченого за його бажанням може бути присутнім захисник, а у випадках, передбачених частиною першою статті 45 цього Кодексу, присутність захисника є обов'язковою.

Обвинувачений допитується в місці провадження до-судового слідства, а в разі необхідності — і в місці його перебування.

Обвинувачені допитуються окремо. При цьому слідчий вживає заходів, щоб обвинувачені в одній і тій же справі не могли зноситися між собою.

На початку допиту слідчий повинен запитати обвину­ваченого, чи визнає він себе винним у пред'явленому обвинуваченні, після чого пропонує йому дати показання по суті обвинувачення. Слідчий вислухує показання обви­нуваченого і, в разі необхідності, ставить йому запитання. Забороняється ставити запитання, у формулюванні яких міститься відповідь, частина відповіді або підказка до неї (навідні запитання).

* * *

1. Допит — це процес отримання показань від осіб (свідка,
   потерпілого, експерта, підозрюваного або обвинуваченого), які во­
   лодіють відомостями, що мають значення у кримінальній справі.

2. Загальними правилами будь-якого допиту є наступні:

• виклик особи на допит здійснюється шляхом направлення
  йому повістки, телеграми або телефонограми. Обвинувачений, що
  перебуває під вартою, викликається через адміністрацію місця
  досудового ув'язнення. Неповнолітні особи викликаються через
  законних представників. Обвинувачений, підозрюваний, підсуд­
  ний, свідок чи потерпілий, які не з'явилися за викликом без
  поважних причин, можуть бути піддані приводу;

• місцем проведення допиту є місце провадження досудового
  слідства або місце перебування того, кого допитують;

• викликані в одній і тій же справі особи допитуються по­
  різно і не повинні мати можливості спілкуватися між собою.
  Вони також не повинні знайомитися з матеріалами кримінальної
  справи та знати до початку судового слідства показання інших
  учасників процесу;

• як правило, допит не можна проводити в нічний час (з 22.00
  до 6.00 годин), крім випадків, коли його неможливо відкласти;

• забороняється домагатися показань шляхом насильства, по­
  гроз, брехні, шантажу та інших незаконних заходів;

• будь-який допит починається з того, що слідчий насам­
  перед встановлює особу того, кого допитує, з'ясовує її взаємовід­
  носини з іншими учасниками процесу, роз'яснює допитуваному
  його процесуальні права і обов'язки та інформує, у якій справі і

344

у зв'язку з якими обставинами особа буде допитана. Допитува­ному пропонується в довільній формі викласти все, що йому відомо у справі. Потім йому можуть бути поставлені запитання. При цьому забороняється ставити запитання, у формулюванні яких міститься відповідь, частина відповіді або підказка до неї (навідні запитання);

• хід і результати допиту фіксуються в протоколі допиту.
  Допитуваний має право власноручно викласти свої показання.
  Відповідність записів у протоколі фактичному ходу та резуль­
  татам допиту засвідчується підписом допитуваного, слідчого та
  осіб, які були присутніми при допиті. Допитуваний знайомиться
  зі своїми показаннями повністю і підписує кожну сторінку про­
  токолу допиту. Показання допитуваного записуються від першої
  особи і по можливості дослівно;

• якщо в процесі допиту застосовуються звукозапис, кіно­
  зйомка, відеозапис та інші технічні записи документування, то
  про це слідчий зобов'язаний сповістити допитуваного, повідо­
  мивши йому найменування, загальні технічні характеристики та
  мету застосування даного засобу фіксації показань. Після закін­
  чення допиту результати застосування технічних засобів нада­
  ються допитуваному для ознайомлення;

• допитуваний має право відмовитися давати показання
  щодо самого себе, членів своєї сім'ї та близьких родичів (батьків,
  чоловіка або дружини, дітей, братів та сестер, діда, баби, онуків);

• допитуваний має право заявити відвід особі, яка прова­
  дить допит, знайомитися з протоколом допиту, вимагати допов­
  нення до протоколу і внесення до нього поправок. Він також
  зобов'язаний засвідчити своїм підписом правильність записів у
  протоколі допиту.

3. Основною метою допиту обвинуваченого є одержання від
   нього правдивих показань. Допит є також важливим засобом
   забезпечення його права давати показання щодо пред'явленого
   обвинувачення і подавати докази з метою захисту від обвину­
   вачення.

4. Методи і прийоми допиту обвинуваченого повинні відпові­
   дати вимогам законності, етичності, пізнавальної ефективності,
   вибірковості впливу, відсутності психічного насильства (наявність
   можливості вільного вибору допитуваним лінії поведінки) та
   спрямованості на встановлення об'єктивної істини. При допиті
   обвинуваченого слід мати на увазі, що давати показання — це
   його право, а не обов'язок. Закон забороняє домагатися показань
   обвинуваченого шляхом насильства, погроз та інших незаконних
   заходів (див. ч.З ст.22 КПК). Якщо обвинувачений відмовляєть­
   ся давати показання, слідчий повинен з'ясувати причини відмови
   і роз'яснити йому значення показань для встановлення істини у
   справі і захисту його законних інтересів. Наступний допит такого
   обвинуваченого в окремих випадках доцільно провести за участю
   прокурора.

5. Передбачені ч.І ст.143 КПК строки допиту обвинуваченого
   спрямовані на забезпечення швидкого, повного і об'єктивного
   розслідування справи. Одержані від обвинуваченого показання
   дають можливість слідчому перевірити обґрунтованість обвину-

345

вачення та визначити додаткові заходи по збиранню доказів для з'ясування обставин справи. Допит обвинуваченого відразу ж після пред'явлення обвинувачення сприяє одержанню від нього правдивих показань, бо обмежує можливість підготувати неправ­диві показання. Одночасно з цим такий допит надає останньому можливість захищатися від пред'явленого обвинувачення шляхом викладення своїх показань.

6. Допит обвинуваченого, як правило, повинен проводитися
   вдень. Слідчий має починати допит з таким розрахунком, щоб
   його можна було закінчити до настання нічного часу. Ця вимога
   спрямована на створення нормальних умов для допиту та ви­
   ключення можливості використання допиту в нічний час як
   засобу незаконного психологічного впливу на обвинуваченого для
   одержання від нього зізнання у вчиненні злочину. Лише в тих
   випадках, коли обвинувачений наполягає на негайному допиті
   або коли його відкладення до настання денного часу може
   призвести до втрати важливих доказів, допит може проводитися
   в інший час доби.

7. При допиті обвинуваченого може бути присутнім захис­
   ник, а у випадках, передбачених ч.І ст.45 КПК, його присутність
   при допиті є обов'язковою.

8. Питання про допит обвинуваченого в місці його перебу­
   вання (за місцем проживання, навчання, лікування тощо) вирі­
   шує слідчий, виходячи із тактичних міркувань, стану здоров'я
   обвинуваченого та інших обставин.

9. Незалежно від того, чи могли обвинувачені в одній і тій
   же справі до їх допиту спілкуватися між собою, кожен з них
   допитується окремо від інших. Яких саме заходів треба вжити
   для того, щоб обвинувачені в одній справі не могли зноситися
   між собою, вирішує слідчий. Так, він може викликати їх для
   допиту на різний час, дати розпорядження адміністрації місця
   попереднього ув'язнення тримати їх роздільно (див. ч.4 ст.8 За­
   кону України "Про попереднє ув'язнення" від ЗО червня 1993 р.)
   тощо. Виконання вимог, викладених у ч.5 ст.143 КПК, сприяє отри­
   манню правдивих показань від обвинувачених у справі групи осіб.

10. Допит традиційно починається з виконання вимог закону
    про роз'яснення учасникам слідчої дії їх прав та обов'язків. Про
    це робиться відмітка в протоколі, яка засвідчується підписами
    учасників.

11. На початку першого допиту слідчий відповідно до вимог
    ч.б ст.143 КПК повинен запитати обвинуваченого, чи визнає він
    себе винним у пред'явленому йому обвинуваченні і в якій мірі —
    повністю, частково, чи взагалі не визнає своєї вини. Цим відразу
    ж з'ясовується ставлення обвинуваченого до пред'явленого обви­
    нувачення, що враховується потім при допиті. Відповідь обви­
    нуваченого на поставлене запитання заноситься до проколу і
    засвідчується його підписом. Після цього слідчий пропонує обви­
    нуваченому в довільній формі викласти свої показання по суті
    пред'явленого обвинувачення. Якщо в подальшому показання
    обвинуваченого будуть серйозно суперечити висловленому ним на
    початку допиту ставленню до обвинувачення, слід ще раз повер­
    нутися до з'ясування цього питання.

346

12. Допит обвинуваченого дає можливість останньому за
    допомогою своїх показань здійснювати свій захист. Одночасно з
    цим слідчий, не розкриваючи своєї поінформованості в повному
    обсязі, може отримати додаткову інформацію у справі та повніше
    вивчити особистість обвинуваченого. Вислухавши пояснення обви­
    нуваченого, слідчий у разі необхідності може ставити йому за­
    питання. Але слід уникати запитань, у формулюванні яких
    міститься відповідь, частина відповіді або" підказка до неї. При
    цьому важливо більше деталізувати показання обвинуваченого,
    з'ясовувати, чому він запам'ятав ті чи інші подробиці, хто може
    підтвердити обставини, на які посилається обвинувачений, які
    документи можуть мати значення для справи, причини, умови і
    мотиви вчинення злочину тощо. Коли обвинувачений визнав себе
    винним частково, необхідно з'ясувати, які саме обставини, епізо­
    ди злочинної діяльності він визнає, а які не визнає і чому саме.

13. При допиті обвинуваченого необхідно враховувати його
    попередні пояснення і показання, а в разі їх зміни слід з'ясувати
    причини такої поведінки. Хід і результати допиту фіксуються в
    протоколі допиту обвинуваченого.

Стаття 144. Пред'явлення обвинувачення глухим, німим, сліпим, а також особам, які визнані обмежено осудними, та їх допит

Пред'явлення обвинувачення глухим, німим, сліпим, а також особам, які визнані обмежено осудними, та їх допит провадяться за правилами статей 140, 141, 142 і 143 цього Кодексу в присутності захисника, а в справах глу­хих і німих, крім захисника, запрошується також і особа, яка розуміє їх знаки.

* * *

1. З метою забезпечення права на захист особам, що мають
   фізичні та психічні вади та через це не можуть у повній мірі
   реалізовувати своє право на захист, законом встановлена обо­
   в'язкова участь захисника при пред'явленні обвинувачення таким
   особам. Зазначене стосується глухих, німих та сліпих осіб, а
   також тих, що визнані обмежено осудними. Поняття обмеженої
   осудності визначено ст.20 КК.

2. При пред'явленні обвинувачення глухим та сліпим особам
   окрім захисника залучається особа для роз'яснення їхніх знаків.
   Така особа виконує у справі процесуальну функцію перекладача, а
   її залучення провадиться за правилами, встановленими ст.128 КПК.

Стаття 145. Протокол допиту обвинуваченого

Про кожний допит обвинуваченого слідчий складає протокол з додержанням вимог статті 85 цього Кодексу.

347

В протоколі допиту зазначаються місце і дата допиту; посада та прізвище особи, яка проводила допит, і осіб, які були присутні при допиті; час початку і закінчення допи­ту; прізвище, ім'я та по батькові обвинуваченого, рік, місяць, день і місце його народження; громадянство, на­ціональність, освіта, сімейний стан, місце роботи, рід за­нять або посада, місце проживання, судимість обвинува­ченого та інші відомості про нього, що виявляться необ­хідними за обставинами справи.

Показання обвинуваченого та відповіді на поставлені йому запитання викладаються в першій особі і по мож­ливості дослівно.

По закінченні допиту слідчий пред'являє протокол обвинуваченому для прочитання. За проханням обвинува­ченого він може бути прочитаний йому слідчим, про що зазначається в протоколі. Обвинувачений має право вима­гати доповнення протоколу і внесення до нього поправок. Ці доповнення і поправки підлягають обов'язковому зане­сенню в протокол.

Протокол підписують обвинувачений і слідчий. Якщо протокол написаний на кількох сторінках, обвинувачений підписує кожну сторінку окремо. Якщо в допиті обвинува­ченого брали участь прокурор, експерт, спеціаліст, пере­кладач, захисник або інші особи, вони також підписують протокол.

1. Протокол допиту обвинуваченого складається з додержан­
   ням вимог ст.85, 85^і, 85² і 145 КПК. Правильне процесуальне
   оформлення показань обвинуваченого є необхідною умовою їх
   використання у процесі доказування в кримінальній справі.

2. Під час першого допиту відомості про особу обвинуваче­
   ного бажано заносити до протоколу не з його слів, а на підставі
   документів, пред'явлених слідчому або витребуваних ним до
   початку допиту. При наступних допитах дані про особу обви­
   нуваченого записуються в протоколі лише тоді, коли вони уточ­
   нюються.

3. У вступній частині протоколу допиту обвинуваченого має
   бути зазначено про роз'яснення прав і обов'язків всім учасникам
   слідчої дії. Про це робиться відмітка в протоколі, яка засвід­
   чується підписами присутніх.

4. Показання обвинуваченого заносяться до протоколу від
першої особи і за можливості дослівно, без зайвої натуралізації і
ненормативної лексики. У протоколі необхідно фіксувати індиві­
дуальні особливості мови обвинуваченого, що допоможе підтвер­
дити достовірність запису показань. Якщо обвинувачений вживав
якісь специфічні слова і вирази, у протоколі слід пояснити їх

348

зміст. Лайливі слова до протоколу не заносяться. Показання глухих або німих, які даються за допомогою знаків, доцільно зафіксувати за допомогою кінозйомки або відеозапису (див. ст.85² КПК), якщо ці показання важливі.

5. Обвинувачений має право в присутності слідчого власно­
   ручно, письмово викласти свої показання, про що робиться
   відмітка в протоколі допиту. Запитання, які ставляться обвинува­
   ченому, і відповіді на них заносяться до протоколу повністю, бо
   формулювання запитань і відповідей на них має значення для
   оцінки показань.

6. Після закінчення допиту слідчий пред'являє протокол
   обвинуваченому для прочитання. На прохання обвинуваченого
   протокол допиту може бути прочитаний йому слідчим. Але до­
   цільніше, щоб протокол був зачитаний захисником чи іншою
   особою, яка була присутня на допиті (перекладач, спеціаліст,
   експерт тощо) і має з ним ознайомитися. Даний факт повинен
   бути відображений у протоколі допиту.

7. Обвинувачений має право вимагати доповнень до прото­
   колу та внесення до нього поправок. Ці доповнення та поправки
   підлягають обов'язковому внесенню до протоколу. Кожна сто­
   рінка протоколу допиту підписується обвинуваченим.

8. Протокол допиту складається і тоді, коли обвинувачений
   відмовився від дачі показань. У ньому присутні при допиті особи
   засвідчують факт відмови обвинуваченого від показань та час,
   коли слідчий мав намір здійснити допит. Це буде підтверджен­
   ням забезпечення права обвинуваченого на дачу показань та до­
   тримання вимог закону про проведення допиту не пізніше доби з
   часу пред'явлення обвинувачення.

9. У разі відмови обвинуваченого від підписання протоколу
   допиту слідчий повинен з'ясувати причини такої його поведінки,
   запропонувати внести до протоколу відповідні доповнення та
   поправки і, лише вичерпавши ці можливості, внести до прото­
   колу допиту відповідний запис, який засвідчується підписами
   присутніх при цьому осіб.

10. Усі особи, які брали участь у допиті, знайомляться з
протоколом та засвідчують своїми підписами відповідність за­
писів у протоколі фактичним обставинам і результатам допиту.

Стаття 146. Власноручний запис обвинуваченим своїх показань

Обвинуваченому, якщо він того просить, надається можливість написати свої показання власноручно, про що робиться відмітка в протоколі допиту. Слідчий, ознайомив­шись з письмовими показаннями обвинуваченого, може поставити йому додаткові запитання. Ці запитання і відпо­віді на них заносяться до протоколу. Правильність запису показань, запитань і відповідей на них засвідчується під­писами обвинуваченого і слідчого.

349

1. Власноручний запис обвинуваченим своїх показань — це
   право обвинуваченого, а не його обов'язок. Такий запис показань
   обвинуваченим слід розглядати як засіб реалізації його права на
   захист, а не як більш надійний засіб закріплення факту визнан­
   ня провини. Це обумовлюється тим, що докази оцінюються за їх
   змістом, належністю до справи, допустимістю та достовірністю.
   Тобто, показання обвинуваченого, написані ним власноручно, не
   мають більшої доказової сили порівняно з тими, які зафіксовані
   іншими способами.

2. Клопотання обвинуваченого про надання йому права влас­
   норучно написати свої показання підлягає безумовному задово­
   ленню, про що робиться відмітка в протоколі допиту. Перед тим,
   як надати обвинуваченому таку можливість, слідчий повинен
   допитати його. Власноручне викладення обвинуваченим своїх
   показань проводиться лише в місці допиту.

3. Запис обвинуваченим своїх показань не виключає можли­
   вості застосування при допиті інших засобів документування, в
   тому числі технічного документування — звукозапису, кіно­
   зйомки чи відеозапису. Ознайомившись з письмовими показан­
   нями обвинуваченого, слідчий має право поставити йому додат­
   кові запитання, відповіді на які, як і самі запитання, заносяться
   до протоколу. Додаткові показання записуються до протоколу
   слідчим або самим обвинуваченим, якщо він про це просить.

4. Обвинувачений знайомиться з протоколом допиту в пов­
   ному обсязі і підписує кожну сторінку протоколу незалежно від
   того, ким — ним особисто чи слідчим — зафіксовані його
   показання. Про те, що показання написані обвинуваченим влас­
   норучно, зазначається у протоколі допиту перед підписами обви­
   нуваченого, слідчого та інших осіб, присутніх при допиті.

Стаття 147. Відсторонення обвинуваченого від по­сади

В разі притягнення посадової особи до кримінальної відповідальності за посадовий злочин, а так само якщо ця особа притягається до відповідальності за інший злочин і може негативно впливати на хід досудового чи судового слідства, слідчий зобов'язаний відсторонити її від посади, про що виносить мотивовану постанову.

Відсторонення від посади провадиться з санкції про­курора чи його заступника. Копія постанови надсилається для виконання за місцем роботи (служби) обвинуваченого.

Питання про відсторонення від посади осіб, що при­значаються Президентом України, вирішується Президен­том України на підставі мотивованої постанови Генераль­ного прокурора України.

350

Відсторонення від посади скасовується постановою слід­чого (прокурора), коли в подальшому застосуванні цього заходу відпадає потреба.

* * *

1. Необхідність відсторонення особи від посади викликається
   тим, що така обвинувачена особа може використати своє посадове
   становище з метою перешкодити встановленню істини у справі
   (знищити або сфальсифікувати документи, що мають доказове
   значення, вчинити тиск на свідків, що перебувають в його
   підпорядкуванні, або на інших осіб чи використовувати своє
   становище для продовження злочинної діяльності або прихо­
   вування її слідів тощо).

2. Під службовими особами слід розуміти осіб, визначених у
   примітках 1 і 2 до ст.364 КК України.

3. Процесуальне рішення про відсторонення обвинуваченого
   від посади повинно бути в обов'язковому порядку санкціоноване
   прокурором або його заступником.

4. Відсторонення обвинуваченого від посади має тимчасовий
   характер і його слід відрізняти від звільнення з роботи. Питання
   щодо звільнення обвинуваченого з роботи вирішується відповідно
   до вимог трудового законодавства керівництвом підприємства,
   установи чи організації.

5. Щодо службових осіб, які призначаються Президентом
   України, то їх перелік наведений у відповідних нормативних
   актах. Зокрема, згідно з вимогами ст.106 Конституції України
   Президент України призначає глав дипломатичних представництв
   України в інших державах, Прем'єр-міністра України та членів
   Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних орга­
   нів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адмі­
   ністрацій, Генерального прокурора України, Голову Антимоно-
   польного комітету України, Голову Фонду державного майна
   України, вище командування Збройних Сил України тощо. Оскіль­
   ки ст.106 Конституції України визначає, що припинення їх
   повноважень також належить до виключної компетенції Прези­
   дента України, то їх відсторонення від посади проводиться також
   тільки Президентом України на підставі постанови Генерального
   прокурора України.

6. Відсторонення від посади скасовується, коли в подаль­
   шому застосуванні цього заходу відпадає потреба, тобто підстав
   для прийняття рішення про відсторонення від посади в подаль­
   шому немає. Зазначене може мати місце у випадку, наприклад,
   звільнення обвинуваченого з роботи, прийняття у встановленому
   законом порядку рішення щодо його переведення на іншу роботу,
   обрання щодо обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді взят­
   тя під варту тощо.

351

Глава 13 ЗАПОБІЖНІ ЗАХОДИ

Стаття 148. Мета і підстави застосовування за­побіжних заходів

Запобіжні заходи застосовуються до підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого з метою запобігти спробам ухилитися від дізнання, слідства або суду, пере­шкодити встановленню істини у кримінальній справі або продовжити злочинну діяльність, а також для забезпе­чення виконання пр оцесуальних рішень.

Запобіжні заходи застосовуються за наявності достат­ніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений, підсудний, засуджений буде намагатися ухилитися від слід­ства і суду або від виконання процесуальних рішень, пе­решкоджати встановленню істини у справі або продовжу­вати злочинну діяльність.

Якщо немає достатніх підстав для застосування запо­біжного заходу, від підозрюваного, обвинуваченого або підсудного відбирається письмове зобов'язання про явку на виклик особи, яка проводить дізнання, слідчого, про­курора або суду, а також про те, що він повідомить про зміну свого місця перебування.

При застосуванні запобіжного заходу до підозрюваного обвинувачення йому має бути пред'явлене не пізніше де­сяти діб з моменту застосування запобіжного заходу. Якщо в цей строк обвинувачення не буде пред'явлене, запобіж­ний захід скасовується.

* * *

1. Запобіжні заходи є заходами процесуального примусу, які застосовуються до підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, за­судженого з метою забезпечення його належної процесуальної поведінки.

Запобіжні заходи відзначаються двома особливостями: по-перше, їх застосування пов'язане з обмеженням конституційних прав і свобод людини; по-друге, вони застосовуються тоді, коли особа ще не визнана винною у вчиненні злочину, коли відповідно до принципу презумпції невинуватості вона вважається неви­нуватою у вчиненні злочину. Ці особливості правової природи запобіжних заходів покладають на органи досудового розсліду­вання і суди надзвичайну відповідальність за правильний вибір запобіжного заходу у кожній конкретній ситуації, потребують зваженості при прийнятті рішення з цього питання.

352

2. Запобіжні заходи застосовуються до підозрюваного, обви­
нуваченого, підсудного, засудженого виключно з метою:

• запобігти спробам ухилитися від дізнання, слідства або
  суду;

• не дозволити особі перешкодити встановленню істини у
  кримінальній справі;

• унеможливити продовження особою злочинної діяльності;

• забезпечити виконання процесуальних рішень.
  Застосування запобіжних заходів з якоюсь іншою метою

(наприклад, щоб домогтися від підозрюваної особи певних пока­зань щодо її причетності до злочину чи викрити у вчиненні злочину інших осіб), або як кари за злочин, у вчиненні якого підозрюється осрба, не допускається.

3. Запобіжні заходи застосовуються тільки до підозрюваного,
обвинуваченого, підсудного, засудженого.

Застосування цих заходів до осіб, щодо яких є заяви, скар­ги, повідомлення або оперативно-розшукові дані про вчинення ними злочинів, але вони відповідно до ст.43¹ чи 43 КПК не є підозрюваними, обвинуваченими, як і до інших учасників кримі­нального судочинства (свідків, потерпілих), не допускається. Не є винятком і застосування тимчасового запобіжного заходу у ви­гляді затримання, оскільки відповідно до ст.43¹ КПК особа, затримана за підозрою у вчиненні злочину, одночасно з затри­манням набуває статусу підозрюваного.

Щодо особи, відносно якої порушено кримінальну справу, може бути застосоване запобіжне обмеження (див. ст.98¹ КПК і коментар до неї).

4. Підставами застосування запобіжних заходів є наявність:

• доказів вчинення особою, щодо якої вони застосовуються,
  кримінальне караного діяння;

• даних про те, що ця особа може ухилитися від дізнання,
  слідства чи суду, або буде перешкоджати встановленню істини у
  кримінальній справі, або може вчинити інші злочини, або не
  буде виконувати процесуальні рішення.

5. Вирішуючи питання про наявність доказів вчинення осо­
   бою, щодо якої застосовується запобіжний захід, кримінальне
   караного діяння, дізнавач, слідчий, суддя мають переконатися,
   що підозра у вчиненні особою злочину чи обвинувачення є
   обґрунтованою, тобто що в розпорядженні органу дізнання, слід­
   чого, суду є здобуті у визначеному законом порядку достатні
   дані, які вказують на наявність ознак злочину (такими даними
   можуть бути заяви й повідомлення про злочин, явка з повинною,
   документи, складені за результатами оперативно-розшукової ді­
   яльності, протоколи слідчих дій, висновки експертиз тощо).

6. Про те, що особа може ухилитися від дізнання, слідства
   або суду, можуть свідчити дані стосовно того, що вона не буде
   з'являтися на виклики, виїде з постійного місця проживання, в
   тому числі за кордон, не має постійного місця проживання або
   постійних занять, в минулому вчиняла спроби ухилитися від
   слідства чи суду.

12 2-^145 353

Дані про те, що особа може перешкоджати встановленню істини у кримінальній справі, — це відомості, які свідчать, що вона може вчиняти спроби впливати на свідків, потерпілих, експертів з метою дачі ними неправдивих показань чи висновку, знищувати документи, предмети, які можуть бути речовими до­казами, іншим чином фальсифікувати докази, затягувати розслі­дування чи судовий розгляд справи.

На наявність даних про те, що особа може вчинити інші злочини, можуть вказувати її попередні судимості за аналогічні злочини, тісні зв'язки з антигромадськими елементами, заяви, повідомлення про те, що особа задумала або готує новий злочин.

Закон не вимагає доказування того, що особа, якщо їй не буде обрано запобіжний захід, ухилятиметься від слідства й суду чи від виконання процесуальних рішень, перешкоджатиме вста­новленню істини у справі або продовжуватиме злочинну діяль­ність. У законі йдеться про наявність фактичних даних, які дають підстави вважати, що ця особа (можливо навіть за якихось певних умов чи в якійсь конкретній ситуації) може порушити процесуальні обов'язки чи проявити неправильну процесуальну поведінку, тобто йдеться про обґрунтовану підозру в цьому. Така підозра має ґрунтуватися не тільки на відомостях про злочин, у вчиненні якого підозрюється, обвинувачується особа (інакше це суперечило б презумпції невинуватості), а й на фактичних даних, що з достатньою вірогідністю надають можливість прогнозувати поведінку особи з точки зору виконання нею в майбутньому процесуальних обов'язків.

Вчинення особою конкретних дій, спрямованих на ухилення від дізнання, слідства або суду, перешкодження встановленню істини у кримінальній справі, вчинення інших злочинів, невико­нання процесуальних рішень також є достатньою підставою для застосування до неї запобіжного заходу.

7. Навіть за наявності для того підстав орган дізнання, слідчий, прокурор, суддя, суд вправі, але не зобов'язані, застосо­вувати запобіжний захід.

Визнавши за непотрібне обирати запобіжний захід, а також при відсутності підстав для його застосування, вони обмежуються відібранням від обвинуваченого письмового зобов'язання про явку на виклик особи чи органу, в провадженні яких перебуває справа, а також про те, що він повідомлятиме про зміну свого місця перебування. Таке зобов'язання не є запобіжним заходом. При його порушенні до підозрюваного, обвинуваченого, підсуд­ного, засудженого можуть бути застосовані привід або запобіж­ний захід.

Стаття 149. Запобіжні заходи

Запобіжними заходами є:

1. підписка про невиїзд;

2. особиста порука;

354

3) порука громадської організації або трудового колек­
тиву;

3^і) застава;

4. взяття під варту;

5. нагляд командування військової частини.

Тимчасовим запобіжним заходом є затримання підо­зрюваного, яке застосовується з підстав і в порядку, передбачених статтями 106, 115, 165² цього Кодексу.

* * *

1. Система запобіжних заходів, закріплена в КПК, дозволяє
органу дізнання, слідчому, прокурору, судді і суду індивіду­
алізувати їх застосування з урахуванням тяжкості і характеру
злочину, у вчиненні якого підозрюється, обвинувачується особа,
даних, що її характеризують, інших конкретних обставин.

2. До запобіжних заходів, які передбачає чинний КПК,
відносяться:

• підписка про невиїзд (див. ст.151 КПК і коментар до
  неї);

• особиста порука (див. ст.152 КПК і коментар до неї);

• порука громадської організації або трудового колективу
  (див. ст.154 КПК і коментар до неї);

• нагляд за військовослужбовцем з боку командування вій­
  ськової частини (див. ст.163 КПК і коментар до неї);

• передача неповнолітнього під нагляд батьків, опікунів чи
  піклувальників або адміністрації дитячого закладу (див. ст.436
  КПК і коментар до неї);

• застава (див. ст.154¹ КПК і коментар до неї);

• затримання підозрюваного (див. ст.106, 115, 165² КПК і
  коментар до них);

• поміщення неповнолітнього у приймальник-розподільник
  для неповнолітніх (див. ст.447 КПК і коментар до неї);

• взяття під варту (див. ст.155 і 156 КПК та коментар до
  них).

До обвинуваченого чи підозрюваного може бути застосовано як один із зазначених у законі запобіжних заходів, так і де­кілька одночасно, якщо вони доповнюють один другого.

Стаття 150. Обставини, що враховуються при об­ранні запобіжного заходу

При вирішенні питання про застосування запобіжного заходу крім обставин, зазначених у статті 148 цього Ко­дексу, враховуються тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюється, обвинувачується особа, її вік, стан здоров'я, сімейний і матеріальний стан, вид діяльності, місце про­живання та інші обставини, що її характеризують.

12* 355

1. Оцінюючи тяжкість вчиненого злочину, орган дізнання,
   слідчий, прокурор, суддя, суд керуються положеннями ст.11 і 12
   Кримінального кодексу щодо поняття злочину та класифікації
   злочинів і беруть до уваги ті обставини, які згідно з чинним
   законодавством впливають на кримінальну відповідальність (див.
   ст.16, 17, 29, ЗО, 31, 35—43, 66, 67 КК).

2. Особу підозрюваного, обвинуваченого характеризують її
   вік, стан здоров'я, сімейний і матеріальний стан, вид діяльності,
   місце проживання, минула діяльність і соціальні зв'язки (на­
   приклад, зв'язки з антигромадськими елементами), спосіб життя
   (наприклад, зловживання алкогольними напоями чи наркотич­
   ними засобами) тощо.

3. Дані про особу підозрюваного, обвинуваченого можуть
   істотно впливати на обрання запобіжного заходу. Так, до непов­
   нолітніх, осіб літнього віку, тяжко хворих, вагітних жінок,
   матерів, що годують дитину, одиноких матерів, багатодітних
   батьків взяття під варту, як правило, не застосовується.

Пленум Верховного Суду України застерігає суди, що застава замість тримання під вартою щодо осіб, які обвинувачуються у вчиненні тяжких насильницьких злочинів, чи щодо рецидивістів у складі організованих груп, а також щодо рецидивістів та осіб, які раніше намагались ухилитися від правосуддя, може застосо­вуватись лише у виняткових випадках (див. постанову Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами застави як запобіжного заходу" № 6 від 26 березня 1999 р.).

Стаття 151. Підписка про невиїзд

Підписка про невиїзд полягає у відібранні від підозрю­ваного або обвинуваченого письмового зобов'язання не відлучатися з місця постійного проживання або з місця тимчасового знаходження без дозволу слідчого.

Якщо підозрюваний або обвинувачений порушить дану ним підписку про невиїзд, то вона може бути замінена більш суворим запобіжним заходом; про це підозрюваному або обвинуваченому повинно бути оголошено при відіб­ранні від нього підписки про невиїзд.

* * *

1. Підписка про невиїзд як запобіжний захід обирається тоді, коли обставини справи свідчать про те, що мета застосу­вання запобіжного заходу (див. ст.148 КПК і коментар до неї) може бути досягнута за умови обмеження передбаченого ст.ЗЗ Конституції України права підозрюваного, обвинуваченого, під­судного на свободу пересування, вільний вибір місця проживання та права вільно залишати територію України. Як правило, цей захід застосовується з метою унеможливити ухилення особи від слідства і суду.

356

2. Місце постійного проживання — це жилий будинок,
квартира, інше жиле приміщення, в якому особа постійно або
переважно проживає як власник, за договором найму, піднайму,
оренди чи з інших підстав, передбачених чинним законодавством.

Місце тимчасового знаходження — це місце, в якому за певною адресою особа перебуває у зв'язку з проїздом, відряджен­ням, хворобою, відпусткою, навчанням (готель, санаторій, лікар­ня, пансіонат, будинок відпочинку тощо), а також житло, яке не є місцем її постійного проживання, тобто у якому особа про­живає тимчасово.

Реєстрацію та облік громадян за обраним ними місцем про­живання здійснюють паспортні служби органів внутрішніх справ (див. п.4 Положення про паспортну службу органів внутрішніх справ, затверджене постановою Кабінету Міністрів України № 700 від 10 жовтня 1994 р. в редакції, постанови Кабінету Міністрів України №13 від 10 січня 2002 р.).

3. Застосування підписки про невиїзд оформляється двома
процесуальними документами: постановою (ухвалою, вироком)
про обрання цього запобіжного заходу і власне підпискою про
невиїзд, в якій зазначається місце і дата її відібрання, прізвище,
ім'я, по-батькові, адреса підозрюваного, обвинуваченого, підсуд­
ного, зміст зобов'язання та наслідки його порушення. Цей доку­
мент підписують підозрюваний, обвинувачений, підсудний та служ­
бова особа, яка відібрала підписку.

Закон не передбачає права органу дізнання, слідчого, проку­рора, судді і суду при обранні підписки про невиїзд визначати місце проживання або місця тимчасового знаходження особі, щодо якої обирається цей запобіжний захід.

4. Підозрюваний, обвинувачений, підсудний про зміну місця
постійного проживання чи тимчасового знаходження зобов'язані
повідомляти орган, у провадженні якого перебуває справа. Від­
сутність таких осіб протягом тривалого часу за адресою, зазна­
ченою в підписці, без повідомлення про це відповідному органу
розглядається як порушення умов підписки.

Порушення зобов'язання про підписку є підставою для при­воду підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, оголошення роз­шуку на них, зміни запобіжного заходу на більш суворий.

5. Питання про дачу дозволу підозрюваному, обвинуваченому
підсудному на залишення місця постійного проживання чи місця
тимчасового знаходження або відмову в цьому вирішується мо­
тивованою постановою слідчого, прокурора, судді або ухвалою
суду.

При зміні вказаного в підписці місця постійного проживання чи місця тимчасового знаходження в межах одного населеного пункту дача дозволу не практикується; після повідомлення про зміну адреси з боку підозрюваного, обвинуваченого, підсудного орган дізнання, слідчий, прокурор, суддя, суд дають на це згоду і зазначають у підписці нову адресу.

357

Стаття 152. Особиста порука

Особиста порука полягає у відібранні від осіб, що за­слуговують довір'я, письмового зобов'язання про те, що вони ручаються за належну поведінку та явку обвину­ваченого за викликом і зобов'язуються при необхідності доставити його в органи дізнання, досудового слідства чи в суд на першу про те вимогу. Число поручителів ви­значає слідчий, але їх не може бути менше двох.

Поручитель повідомляється про суть справи, по якій обирається запобіжний захід, а також попереджається про те, що коли обвинувачений, щодо якого обраний даний запобіжний захід, ухилиться від слідства і суду, то на поручителя може бути накладене грошове стягнення до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

При відмові поручителя від взятого на себе зобов'язан­ня особиста порука заміняється іншим запобіжним захо­дом.

* * *

1. Поручителі — це особи, які з одного боку заслуговують на
довіру органу дізнання, слідчого, прокурора чи суду (в силу
особливих моральних якостей, авторитету тощо) і з іншого —
мають достатній вплив на підозрюваного, обвинуваченого, під­
судного, щоб забезпечити їх належну поведінку або явку за
першим же викликом до органу чи особи, в провадженні яких
знаходиться справа.

2. Особиста порука застосовується за клопотанням або за
згодою поручителів. Громадянин, який виявив бажання взяти на
себе обов'язки поручителя, подає про це письмову заяву органу
дізнання, слідчому, прокуророві або суду. Останні перевіряють
дані про особу поручителя та його взаємини з підозрюваним,
обвинуваченим, підсудним, при необхідності витребовують харак­
теристики або інші документи, що характеризують поручителя.

Поручителю повідомляється суть справи (злочин, у вчиненні якого підозрюється чи обвинувачується особа, його кримінальне правова кваліфікація, обставини, що впливають на кримінальну відповідальність, розмір цивільного позову тощо), роз'яснюються його обов'язки та зміст ч.2 ст.152 КПК, а також право відмо­витися від поруки.

3. Про застосування запобіжного заходу у виді особистої
   поруки виноситься постанова (ухвала), яка оголошується обвину­
   ваченому. Поручителі підписують зобов'язання про особисту по­
   руку, де зазначаються обов'язки, які вони беруть на себе. У зобо­
   в'язанні має бути відзначено, що поручителям роз'яснено зміст їх
   прав, обов'язків та наслідків порушення останніх.

4. Поручитель, переконавшись, що він не може забезпечити
   належної поведінки підозрюваного, обвинуваченого, підсудного
   або його явку до органу чи особи, яка здійснює провадження у
   справі, повинен негайно письмово або усно заявити про відмову

358

від взятого на себе зобов'язання. У разі своєчасного повідомлення про відмову від поруки з поручителя знімається відповідальність за належну поведінку і явку обвинуваченого, а особиста порука заміняється іншим запобіжним заходом.

Стаття 153. Порядок вирішення питання про гро­шове стягнення з поручителя в разі ухилення обвинуваченого від явки до органів дізнання чи слідства

Якщо обвинувачений ухилиться від явки до органів ді­знання чи досудового слідства, особа, що провадить ді­знання, або слідчий складає про це протокол і приєднує його до справи. Питання про грошове стягнення з пору­чителя вирішується судом у судовому засіданні при роз­гляді справи або в іншому судовому засіданні. В судове засідання викликається поручитель.

* * *

1. Поручителі несуть майнову відповідальність лише у ви­
   падку, коли особа, за яку вони поручилися, ухиляється від
   слідства і суду, тобто в разі невиконання ними зобов'язання
   забезпечити явку підозрюваного, обвинуваченого, підсудного до
   слідчого або суду.

2. Факт ухилення підозрюваного, обвинуваченого від явки за
   викликом фіксується в протоколі, в якому, зокрема, зазначають­
   ся: прізвища, ім'я, по батькові поручителів і дані, що під­
   тверджують ухилення від явки. Наявність поважних причин
   неявки виключає відповідальність поручителя.

Орган дізнання, слідчий, прокурор повинні ознайомити пору­чителів з протоколом, опитати їх про причини невиконання взятого на себе зобов'язання.

Протокол направляється до відповідного суду разом із спра­вою, а якщо розслідування справи зупинено у зв'язку з тим, що невідоме місце перебування обвинуваченого або справу закрито, — до місцевого суду за місцем розслідування справи разом з необ­хідними документами.

3. Факт неявки обвинуваченого до суду фіксується в прото­
колі судового засідання.

4. Рішення суду з питання грошового стягнення з пору­
чителя оформляється постановою судді або ухвалою суду, які
виносяться в нарадчій кімнаті і підлягають оголошенню.

Визначаючи розмір грошового стягнення, суд враховує особу, майновий стан і ступінь вини поручителя, а також вплив неявки обвинуваченого на хід досудового розслідування чи судового роз­гляду справи.

359

Стаття 154. Порука громадської організації або трудового колективу

Порука громадської організації або трудового колек­тиву полягає у винесенні зборами громадської організації або трудового колективу підприємства, установи, орга­нізації, колгоспу, цеху, бригади постанови про те, що дана організація або трудовий колектив ручається за належну поведінку та своєчасну явку обвинуваченого до органу дізнання, слідчого і в суд.

Громадська організація або трудовий колектив повинні бути ознайомлені з характером обвинувачення, пред'яв­леного особі, що віддається на поруки.

* * *

1. Порука громадської організації або трудового колективу
застосовується з метою забезпечити належну поведінку та своє­
часну явку обвинуваченого до органу дізнання, слідчого і в суд.

Порука як запобіжний захід може бути застосована тільки в тому разі, коли за належну поведінку і своєчасну явку обвину­ваченого за викликом ручається саме громадська організація або трудовий колектив, про що є відповідне рішення повноважних зборів; якщо за це ручається керівник громадської організації або трудового колективу, керівний орган, адміністрація тощо, цей запобіжний захід не застосовується.

Протокол зборів про поруку має бути приєднаний до справи.

2. Ставити питання про взяття на поруки громадською
організацією чи трудовим колективом можуть їх керівні органи,
окремі члени організації чи колективу, сам обвинувачений, його
родичі і захисник, а також слідчий, прокурор.

Особи, які застосовують цей запобіжний захід, повинні озна­йомити збори або представників організації чи колективу з ха­рактером обвинувачення.

3. У разі коли обвинувачений вибув з організації чи колек­
тиву або останні неспроможні забезпечити його належну пове­
дінку чи явку за викликом, організація або колектив зобов'язані
відмовитися від поруки і повідомити про це орган чи службову
особу, в провадженні яких перебуває справа. Останні після над­
ходження такої відмови вирішують питання про обрання щодо
обвинуваченого іншого запобіжного заходу.

4. Відповідальність громадської організації або трудового
колективу за невиконання чи неналежне виконання взятих на
себе зобов'язань законом не передбачена.

На практиці цей запобіжний захід майже не застосовується.

360

Стаття 154^і. Застава

Застава полягає у внесенні на депозит органу досудо-вого розслідування або суду підозрюваним, обвинуваче­ним, підсудним, іншими фізичними чи юридичними осо­бами грошей чи передачі їм інших матеріальних цінностей з метою забезпечення належної поведінки, виконання зо­бов'язання не відлучатися з місця постійного проживання або з місця тимчасового знаходження без дозволу слідчого чи суду, явки за викликом до органу розслідування і суду особи, щодо якої застосовано запобіжний захід.

Розмір застави встановлюється з урахуванням обста­вин справи органом, який застосував запобіжний захід. Він не може бути меншим: щодо особи, обвинуваченої у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, — однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; що­до особи, обвинуваченої у вчиненні іншого тяжкого або особливо тяжкого злочину чи раніше судимої особи, — п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; щодо інших осіб — п'ятдесяти неоподатковуваних міні­мумів доходів громадян. У всіх випадках розмір застави не може бути меншим розміру цивільного позову, обгрун­тованого достатніми доказами.

При внесенні застави підозрюваному, обвинуваченому, підсудному роз'яснюються його обов'язки і наслідки їх невиконання, а заставодавцю — у вчиненні якого злочину підозрюється чи обвинувачується особа, щодо якої засто­совується запобіжний захід, і що в разі невиконання нею своїх обов'язків застава буде звернена в доход держави.

Міра запобіжного заходу у вигляді застави щодо осо­би, яка знаходиться під вартою, до направлення справи до суду може бути обрана лише з дозволу прокурора, який давав санкцію на арешт, а після надходження справи до суду — судом.

Заставодавець може відмовитись від взятих на себе зо­бов'язань до виникнення підстав для звернення застави в доход держави. У цьому випадку він забезпечує явку підозрюваного, обвинуваченого, підсудного до органу роз­слідування чи суду для заміни йому запобіжного заходу на інший. Застава повертається лише після обрання но­вого запобіжного заходу.

Якщо підозрюваний, обвинувачений, підсудний пору­шує взяті на себе зобов'язання, застава звертається в доход держави. Питання про звернення застави в доход держави вирішується судом у судовому засіданні при роз-

361

гляді справи або в іншому судовому засіданні. В судове засідання викликається заставодавець для дачі пояснень. Неявка без поважних причин заставодавця в судове засі­дання не перешкоджає розгляду питання про звернення застави в доход держави.

Питання про повернення застави заставодавцю вирі­шується судом при розгляді справи. Застава, внесена підо­зрюваним, обвинуваченим, підсудним, може бути звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень.

* * *

1. За ступенем процесуального примусу застава є менш
суворим запобіжним заходом, ніж тримання під вартою, і більш
суворим, ніж всі інші запобіжні заходи; на відміну від останніх,
які носять характер психічного примусу, застава являє собою ще
й загрозу майнових втрат у випадку невиконання обвинуваченим
зобов'язань, покладених на нього у зв'язку із застосуванням
цього запобіжного заходу.

За змістом ст.154¹ КПК застосування чи незастосування застави повністю залежить від розсуду особи чи органу, в прова­дженні яких перебуває справа. Орган дізнання, слідчий, проку­рор, суддя, суд вирішують це питання у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин, зазначених у ст.150 КПК, і застосовують заставу тоді, коли є підстави вважати, що більш м'які запобіжні заходи можуть не забезпечити належну по­ведінку притягуваної до кримінальної відповідальності особи та виконання нею процесуальних обов'язків, а для взяття під варту немає підстав або застосовувати його недоцільно (див. п.2 поста­нови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосу­вання судами застави як запобіжного заходу" № 6 від 26 берез­ня 1999 р.).

2. Застава полягає у внесенні відповідною особою на депозит
   органу досудового розслідування або суду матеріальних цінностей
   з метою гарантування належної поведінки підозрюваного, обвину­
   ваченого, підсудного, а також виконання ними зобов'язання не
   відлучатися з місця постійного проживання або з місця тимча­
   сового знаходження без дозволу слідчого чи суду, а також явки
   за викликом до органу розслідування і суду.

3. Порядок ініціювання застосування застави, порядок узго­
   дження її розміру та прийняття відповідних рішень законом не
   врегульований. Орган дізнання, слідчий, прокурор, суддя, суд
   при розгляді та вирішенні цих питань керуються загальними
   нормами КПК, які регулюють порядок розгляду питань, що
   виникають під час провадження у справі, та порядок прийняття
   рішень. Клопотання підозрюваного, обвинуваченого, підсудного,
   їх законних представників чи захисників, прокурора про засто­
   сування застави, а також інших осіб, які вправі внести заставу,
   має бути розглянуто в порядку і в строки, передбачені КПК.

Якщо підстав для задоволення клопотання немає, орган дізнання, слідчий, прокурор, суддя виносять мотивовану поста­нову, а суд — ухвалу про відмову в цьому.

362

Задоволення клопотання залежно від конкретних обставин справи може здійснюватись однією чи декількома мотивованими постановами (ухвалами). Правомірними є, зокрема, постанови (ухвали) про визначення розміру застави, про обрання останньої як запобіжного заходу за умови внесення в певний строк ЇЇ предмета, про звільнення особи з-під варти у зв'язку із вне­сенням раніше визначеної застави тощо. З метою забезпечення належної поведінки підозрюваного, обвинуваченого, підсудного у постанові (ухвалі) мають бути визначені вимоги до нього, які випливають із ч.І ст.148 КПК, а також взяті ним на себе згідно з ч.І ст.154¹ КПК зобов'язання.

Відповідно до ст.84 КПК, яка встановлює обов'язковість ведення протоколу як основного способу фіксування факту про­ведення процесуальної дії, її змісту і результатів, прийняття застави повинне бути належним чином оформлене в окремому протоколі чи в протоколі судового засідання. До протоколу при-єднуютться розписки підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, заставодавця про роз'яснення їм змісту ч.З ст.154¹ КПК, кви­танція чи інший документ про внесення на депозит органу досудового розслідування або суду предмета застави та інші документи (зокрема, про вартість матеріальних цінностей, пере­даних як застава).

4. Заставу може внести сам підозрюваний, обвинувачений,
підсудний або за нього — інші фізичні чи юридичні особи
(заставодавці). Особі, що вносить заставу, роз'яснюються її права,
обов'язки та наслідки їх невиконання.

Якщо застава вноситься не підозрюваним, обвинуваченим чи підсудним, а іншою особою, в протоколі повинні фіксуватися дані про неї: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження, місце проживання чи перебування. У разі коли заставодавцем є юри­дична особа, зазначаються її найменування, місцезнаходження, необхідні банківські реквізити, а також дані про особу її пред­ставника і документ, яким підтверджуються повноваження пред­ставника. В останньому випадку до протоколу повинні приєд­нуватися документи про правомірність виділення підприємством, установою чи організацією відповідної суми для використання як застави.

Від державних підприємств, установ і організацій застава не приймається.

Заставодавець несе лише майнову відповідальність за дії особи, за яку внесено заставу. Покладення на заставодавця інших обов'язків (наприклад, забезпечити належну поведінку підозрю­ваного, обвинуваченого, підсудного) законом не передбачено (крім обов'язку забезпечити явку цієї особи до суду у випадку, перед­баченому ч.5 ст.154¹ КПК).

5. Предметом застави можуть бути гроші чи інші матеріальні
цінності, будь-яке майно, що перебуває в цивільному обігу,
належить заставодавцю на праві власності і може бути відчужене
ним.

Приймаючи як заставу майно, орган дізнання, слідчий, про­курор, суддя, суд повинні визначитися з таких питань: чи є підозрюваний, обвинувачений, підсудний або заставодавець влас-

363

ником майна; яка вартість останнього; як забезпечити зберігання майна; чи не виникнуть труднощі або цивільно-правові спори при вирішенні питання про його звернення в доход держави чи на користь цивільного позивача. Майно повинно мати такі харак­теристики, таку якість і такий правовий статус, щоб виконання рішення про позбавлення права власності на нього підозрюваного, обвинуваченого, підсудного чи заставодавця не було поєднане з будь-якими труднощами.

Як застава може передаватися лише майно, що перебуває у власності особи, яка вносить заставу. Якщо майно е спільною власністю декількох осіб, передати його як заставу вправі лише всі власники разом або ж один із них за згодою решти. Майно, що перебуває у спільній частковій власності, може бути самостій­ним предметом застави за умови, що воно виділене і передається в натурі.

Якщо законом передбачено, що право власності на дане майно (квартири, будинки, автомобілі тощо) підтверджується у спеціальному порядку чи спеціальними документами, цей по­рядок має бути дотриманий, а відповідні документи приєднані до справи. Про прийняття такого майна як застави повідомляються відповідні органи (нотаріальна контора, бюро технічної інвен­таризації, органи обліку автотранспорту тощо).

6. Вартість матеріальних цінностей, які передаються під
   заставу, не повинна бути меншою від розміру, встановленого
   постановою (ухвалою) про застосування цього запобіжного заходу.
   У разі необхідності до визначення вартості цінностей може залу­
   чатися спеціаліст чи експерт. Витрати по оцінюванню предмета
   застави покладаються на заставодавця.

7. Гроші або інші матеріальні цінності, які долучено до
   справи як речові докази або на які накладено арешт, не можуть
   бути предметом застави. На кошти чи предмети, передані під
   заставу підозрюваним, обвинуваченим, підсудним, може бути на­
   кладено арешт з метою забезпечення відшкодування шкоди або
   можливої конфіскації майна лише в разі зміни запобіжного
   заходу у вигляді застави на інший.

8. Закон не вимагає нотаріального посвідчення передачі пред­
   мета застави. Тому внесення як застави майна (у тому числі
   нерухомого або транспортних засобів) в нотаріальному порядку не
   посвідчується.

9. Визначаючи в кожному окремому випадку розмір застави,
   орган чи службова особа, які вирішують це питання, виходять з
   положень, що містяться в ч.2 ст.154¹ КПК, та враховують кон­
   кретні обставини справи і дані про особу підсудного (зокрема,
   його сімейний та майновий стан).

Навіть за наявності якихось виняткових обставин розмір застави не може бути меншим розміру, зазначеного у законі.

Існуюча класифікація злочинів (див. ст.12 КК) не знає поділу злочинів на тяжкі і особливо тяжкі і на інші тяжкі чи особливо тяжкі злочини. У зв'язку з цим розмір застави за чинним законодавством не може бути меншим: щодо особи, обвинуваченої у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, — 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; щодо

364

раніше судимої особи — 500 неоподатковуваних мінімумів дохо­дів громадян; щодо інших осіб — 50 неоподатковуваних міні­мумів доходів громадян.

У всіх випадках розмір застави не може бути меншим від розміру цивільного позову про відшкодування заподіяної злочи­ном матеріальної шкоди, обґрунтованого достатніми доказами, — тобто такими доказами, на які посилається цивільний позивач і які є в справі. Розмір цивільного позову про відшкодування моральної шкоди, матеріальних вимог потерпілого, не пов'язаних із вчиненим щодо нього злочином, судових витрат тощо на розмір застави не впливає.

Разом з тим, розмір застави не повинен бути надмірно великим для даного підозрюваного, обвинуваченого, підсудного; він повинен бути достатнім, щоб забезпечити належну проце­суальну поведінку цієї особи та стримати її від порушення взятих на себе зобов'язань.

10. Заставодавець звільняється від взятих на себе зобов'язань
із поверненням йому предмета застави лише за таких умов:

— якщо про своє рішення відмовитися від взятих на себе
зобов'язань він повідомив органу чи особі, в провадженні яких
перебуває справа, до виникнення підстав для звернення застави в
доход держави (див. ч.б ст.154¹ КПК);

—- якщо він забезпечив явку підозрюваного, обвинуваченого, підсудного до органу чи особи, в провадженні яких перебуває справа;

— коли цей орган чи ця службова особа оберуть новий за­
побіжний захід.

11. Згідно з ч.б ст.154¹ КПК порушення підозрюваним,
обвинуваченим, підсудним взятих на себе зобов'язань тягне за
собою звернення застави в доход держави. Це питання ви­
рішується як у судовому засіданні при розгляді справи щодо
підсудного (вироком, а до його постановлення — постановою чи
ухвалою), так і в іншому судовому засіданні.

Вирішення цього питання органом дізнання, слідчим, проку­рором законом не передбачене.

У разі порушення підозрюваним, обвинуваченим, підсудним взятих на себе зобов'язань, що тягне за собою звернення застави в доход держави, суд не вправі звернути її на виконання вироку в частині майнових стягнень.

12. При постановленні вироку суд повинен прийняти рі­
шення про повернення застави заставодавцю (при відсутності
підстав для звернення її в доход держави).

Якщо заставу було внесено підсудним (підозрюваним, обвину­ваченим), суд вправі звернути її на виконання вироку в частині майнових стягнень (у першу чергу на відшкодування заподіяної злочином шкоди). Якщо не заставодавцями були інші особи (фізичні чи юридичні), звернення застави на виконання вироку в частині майнових стягнень можливе тільки за їх згодою.

13. Суд вправі зазначити у вироку, що запобіжний захід у
вигляді застави зберігає свою дію до набрання вироком законної
сили і що після цього застава повертається заставодавцю або
звертається на виконання вироку в частині майнових стягнень.

365

14. Якщо з якихось причин питання про повернення застави
    заставодавцю чи про звернення її на виконання вироку в частині
    майнових стягнень вироком не вирішене, суд повинен зробити це
    в порядку, передбаченому ст.409 і 411 КІШ.

15. Коли застава як запобіжний захід скасовується чи зміню­
    ється, питання про повернення застави вирішується тим органом
    чи тією службовою особою, яка прийняла рішення про скасу­
    вання чи зміну запобіжного заходу.

Повернення застави доцільно оформляти протоколом, який приєднується до справи.

Стаття 155. Взяття під варту

Взяття під варту як запобіжний захід застосовується в справах про злочини, за які законом передбачено по­карання у вигляді позбавлення волі на строк понад три роки, У виняткових випадках цей запобіжний захід може бути застосовано в справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі і на строк не більше трьох років.

(Частину виключено).

Місцями попереднього ув'язнення для тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано взяття під варту, є слідчі ізолятори. В окремих випадках ці особи можуть перебувати в тюрмі або місцях тримання затриманих.

У місцях тримання затриманих особи, взяті під варту, можуть перебувати не більше як три доби. Якщо доставка ув'язнених у слідчий ізолятор у цей строк неможлива через віддаленість або відсутність належних шляхів сполу­чення, вони можуть перебувати в місцях тримання затри­маних до десяти діб.

Якщо взяття під варту як запобіжний захід обрано відносно осіб, які вчинили злочин під час відбування покарання в місцях позбавлення волі, вони можуть пере­бувати в штрафному ізоляторі виправно-трудової колонії або в дисциплінарному ізоляторі виховно-трудової колонії.

Порядок попереднього ув'язнення визначається Поло­женням про попереднє ув'язнення під варту, цим Кодек­сом.

1. Право на свободу й особисту недоторканність є одним із найбільш значущих прав людини. 4.2 ст.29 Конституції України встановлює, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, визначених законом. Це передбачено і ст.14 КПК (див. коментар до неї).

366

Взяття під варту є виключним і найбільш суворим запо­біжним заходом, котрий застосовується лише тоді, коли е всі підстави вважати, що інші, менш суворі, запобіжні заходи мо­жуть не забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків і належної поведінки.

Застосування цього запобіжного заходу вимагає від суддів мудрості, виваженості, сміливості й небайдужості до долі особи, щодо якої вирішується питання, потребує глибоких знань як вітчизняного законодавства, так і міжнародних правових актів, подолання стереотипів, що склалися в процесі багаторічного застосування закону, котрий діяв раніше, усвідомлення нової ролі й нового місця суду в системі органів, що здійснюють провадження у кримінальних справах.

2. Взяття під варту полягає в примусовій ізоляції підозрю­
   ваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого та поміщенні їх
   на певний строк до відповідних установ.

3. Згідно з законом взяття під варту на стадії досудового
   розслідування справи може бути застосовано за таких умов:

• якщо особа підозрюється чи обвинувачується у вчиненні
  злочину, за який Кримінальним кодексом передбачено покарання
  у вигляді позбавлення волі (див. ч.І стп.155 КПК);

• якщо є достатні підстави вважати, що підозрюваний чи
  обвинувачений намагатимуться ухилитись від слідства і суду або
  від виконання процесуальних рішень, перешкоджати встанов­
  ленню істини у справі або продовжувати злочинну діяльність
  (див. ч.2 ст.148 КПК).

Виходячи із виключного характеру цього запобіжного за­ходу, обов'язковою умовою його застосування повинно бути та­кож обґрунтоване переконання судді в тому, що більш м'які запобіжні заходи можуть не забезпечити належну поведінку підо­зрюваного, обвинуваченого.

4. 4.1 ст.155 КПК встановлює, що в справах про злочини, за
   які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі
   на строк до трьох років, запобіжний захід у вигляді тримання
   під вартою може бути застосований тільки у виняткових ви­
   падках. Закон не визначає, які з них вважаються такими. Суди
   виходять з того, що йдеться про випадки, коли на підставі
   наявних у справі фактичних даних з великою вірогідністю можна
   стверджувати, що забезпечити належну поведінку такого підо­
   зрюваного, обвинуваченого запобіжні заходи, не пов'язані з три­
   манням під вартою, не зможуть. На це, як правило, вказують
   дані про те, що особа не має постійного місця проживання,
   зловживає спиртними напоями чи наркотичними засобами, під­
   тримує соціальні зв'язки негативного плану, продовжує вчиняти
   злочини, порушує умови запобіжного заходу, не пов'язаного з
   позбавленням волі, тощо.

5. Відповідно до ст.4 Закону України "Про попереднє ув'яз­
   нення" від ЗО червня 1993 р. установами для тримання осіб,
   щодо яких як запобіжний захід обрано взяття під варту, є слідчі
   ізолятори Державного департаменту України з питань виконання
   покарань і Служби безпеки України, а також тюрми Державного
   департаменту України з питань виконання покарань, що вико-

367

нують і функції слідчих ізоляторів. У окремих випадках, що визначаються потребою в проведенні слідчих дій, ці особи мо­жуть перебувати в ізоляторах тимчасового тримання або на гауптвахті.

Якщо особи, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі чи дисциплінарних батальйонах, притягуються до кримі­нальної відповідальності за вчинення іншого злочину і щодо них як запобіжний захід обрано взяття під варту, то вони за поста­новою особи, яка проводить розслідування, можуть перебувати у штрафному ізоляторі виправно-трудової колонії або в дисцип­лінарному ізоляторі виховно-трудової колонії чи на гауптвахті.

У випадках і в порядку, передбачених виправно-трудовим законодавством, засуджені за їх письмовою згодою можуть бути залишені для роботи по господарському обслуговуванню чи бла­гоустрою слідчого ізолятора (тюрми).

Постановою Верховної Ради України від 6 травня 1993 р. (термін дії Постанови згідно з Постановою Верховної Ради Ук­раїни від 9 грудня 1997 р. закінчується 10 грудня 2002 р.) з метою нормалізації становища з розміщенням осіб, яких три­мають у місцях попереднього ув'язнення, Державному департа­менту України з питань виконання покарань тимчасово, до нор­малізації становища з розміщенням осіб, яких тримають у місцях попереднього ув'язнення, дозволяється направляти із перепов­нених слідчих ізоляторів у виправно-трудові колонії загального, посиленого і суворого режимів засуджених, вироки щодо яких не набули законної сили, для чого створені тимчасові слідчі ізо­лятори на територіях виправно-трудових колоній тих областей, де є слідчі ізолятори.

Стаття 156. Строки тримання під вартою

Тримання під вартою під час досудового розслідування не повинно тривати більше двох місяців.

У випадках, коли у строк, передбачений частиною першою цієї статті, розслідування справи закінчити не­можливо, а підстав для скасування чи заміни запобіжного заходу на більш м'який немає, він може бути продов­жений:

1. до чотирьох місяців — за поданням, погодженим з
   прокурором, який здійснює нагляд за додержанням за­
   конів органами дізнання і досудового слідства, або самим
   цим прокурором, суддею того суду, який виніс постанову
   про застосування запобіжного заходу;

2. до дев'яти місяців — за поданням, погодженим з
   заступником Генерального прокурора України, прокурором
   Автономної Республіки Крим, області, міст Києва і Севас­
   тополя та прирівняними до них прокурорами, або самим

368

цим прокурором у справах про тяжкі і особливо тяжкі злочини, суддею апеляційного суду;

3) до вісімнадцяти місяців — за поданням, погодже­ним з Генеральним прокурором України, його заступ­ником або самим цим прокурором в особливо складних справах про особливо тяжкі злочини, суддею Верховного Суду України.

У кожному випадку, коли розслідування справи у повному обсязі у строки, зазначені у частинах першій чи другій цієї статті, закінчити неможливо і за відсутності підстав для зміни запобіжного заходу, прокурор, який здійснює нагляд за виконанням законів при провадженні розслідування у даній справі, має право дати згоду про направлення справи до суду в частині доведеного обви­нувачення. У цьому випадку справа в частиш нерозслі-дуваних злочинів чи епізодів злочинної діяльності з до­держанням вимог статті 26 цього Кодексу виділяється в окреме провадження і закінчується у загальному порядку.

Строк тримання під вартою обчислюється з моменту взяття під варту, а якщо взяттю під варту передувало затри­мання підозрюваного, — з моменту затримання. У строк тримання під вартою включається час перебування особи на стаціонарному експертному дослідженні у психіатрич­ній медичній установі будь-якого типу. У разі повторного взяття під варту особи у тій самій справі, а також по приєднаній до неї або виділеної з неї справи або пред'яв­лення нового обвинувачення строк тримання під вартою обчислюється з урахуванням часу тримання під вартою раніше.

Строки тримання під вартою під час досудового слід­ства закінчуються в день надходження справи до суду, проте час ознайомлення обвинуваченого та його захисника з матеріалами кримінальної справи при обчисленні строку тримання під вартою як запобіжного заходу не врахо­вується. У разі відкликання справи із суду прокурором на підставі статті 232 цього Кодексу перебіг цих строків поновлюється з дня надходження справи до прокурора.

При поверненні судом справи прокуророві на додат­кове розслідування строк тримання обвинуваченого під вартою обчислюється з моменту надходження справи про­курору і не може перевищувати двох місяців. Подальше продовження зазначеного строку проводиться з урахуван­ням часу перебування обвинуваченого під вартою до на­правлення справи до суду в порядку і в межах, встанов­лених частиною другою цієї статті.

369

У разі закінчення строку тримання під вартою як запобіжного заходу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, якщо цей строк не продовжено у встановленому цим Кодексом порядку, орган дізнання, слідчий, прокурор зобов'язаний негайно звільнити особу з-під варти.

Начальник місця попереднього ув'язнення зобов'яза­ний негайно звільнити з-під варти обвинуваченого, щодо якого постанова судді про продовження строку тримання під вартою на день закінчення строків тримання під вартою, передбачених частинами першою, другою і шос­тою цієї статті, не надійшла. При цьому він направляє повідомлення особі чи органу, у провадженні яких пере­буває справа, та відповідному прокурору, який здійснює нагляд за розслідуванням.

* * *

1. Тримання під вартою під час досудового розслідування
   справи застосовується до особи, яка відповідно до принципу
   презумпції невинуватості ще не визнана винною у вчиненні
   злочину. У зв'язку з цим таке перебування під вартою повинно
   бути якомога коротшим і скасовуватися зразу ж, як тільки в
   ньому відпадає потреба.

2. За загальним правилом, тримання під вартою під час
   провадження дізнання і досудового слідства не може тривати
   більше 2 місяців. Із цього правила законом встановлені винятки,
   коли цей строк з додержанням відповідних процедур може бути
   продовжений.

Продовження строку тримання під вартою можливе за наяв­ності таких трьох умов: в цей строк розслідування справи закін­чити неможливо; підстав для скасування чи заміни запобіжного заходу на більш м'який немає; можливості направити справу до суду в частині доведеного обвинувачення немає.

За наявності цих умов строк тримання під вартою може бути продовжений у справах всіх категорій до 4 місяців, у справах про тяжкі і особливо тяжкі злочини — до 9 місяців, у справах про особливо тяжкі злочини — до 18 місяців.

Питання щодо продовження строків вирішується за подан­нями тих службових осіб, які визначені в законі: до 4 місяців — за поданням, погодженим з прокурором, який здійснює нагляд за додержанням законів органами дізнання і досудового слідства, або за поданням цього прокурора; до 9 місяців — за поданням, погодженим із заступником Генерального прокурора України, прокурором Автономної Республіки Крим, області, міст Києва і Севастополя та із прирівняними до них прокурорами, або за поданнями цих прокурорів; до 18 місяців — за поданням, пого­дженим з Генеральним прокурором України, його заступником, або за поданнями цих прокурорів.

Питання щодо продовження строків до 4 місяців вирішу- «

ється суддею того суду, який виніс постанову про застосування *

370

запобіжного заходу, до 9 місяців — суддею апеляційного суду, до 18 місяців — суддею Верховного Суду України.

3. Строк тримання під вартою обчислюється з моменту взят­
тя під варту, а якщо взяттю під варту передувало затримання
підозрюваного, — з моменту затримання.

На практиці виникають значні труднощі у застосуванні цього положення у випадках, коли особа була затримана за кордоном на підставі дозволу на затримання, яке дав місцевий суд від­повідно до ч.4 ст.165² КПК. Подекуди процедури екстрадиції тривають так довго, що на час доставки підозрюваного, обвину­ваченого до суду, на розгляд якого надійшло подання, закін­чуються строки, на які суд в межах своєї компетенції вправі взяти затриманого під варту. Місцеві суди, на розгляд яких надійшли такі подання, розглядають їх по суті, не дивлячись на те, що з часу затримання підозрюваного, обвинуваченого про­йшло більше 2 місяців. Очевидно, що ці труднощі можуть бути зняті лише шляхом внесення змін до чинного КПК.

4. Обчислення строків, по закінченні яких виникає потреба
продовжити строки тримання під вартою (тобто строків, ви­
значених у ч.І та пп.1 і 2 ч.2 ст.156 КПК), відзначається рядом
особливостей.

При обчисленні строку тримання під вартою крім строку, протягом якого особа була затримана, враховується:

— час перебування особи на стаціонарному експертному
дослідженні у психіатричній медичній установі;

— строк, протягом якого особа трималася під вартою раніше
під час досудового провадження у даній справі, у приєднаній до
неї або виділеній з неї справі, а також у разі пред'явлення
нового обвинувачення.

При обчисленні цього строку не враховусться час ознайом­лення обвинуваченого та його захисника з матеріалами кримі­нальної справи. У випадках, коли до кримінальної відповідаль­ності притягується декілька осіб, це положення діє щодо кожного обвинуваченого окремо — не враховується тільки той час, про­тягом якого конкретний обвинувачений і його захисник викону­вали вимоги ст.218—220 КПК.

Не враховується при обчисленні цього строку також строк перебування особи під вартою за час знаходження справи у провадженні суду (у випадках, коли справу судом було повернуто прокурору чи на додаткове розслідування). У цьому випадку строк тримання обвинуваченого під вартою обчислюється з мо­менту надходження справи прокурору і не може перевищувати двох місяців. Подальше продовження строку проводиться з ура­хуванням часу перебування обвинуваченого під вартою протягом досудового провадження в порядку і в межах, визначених ч.2 ст.156 КПК.

Строки тримання під вартою під час досудового слідства закінчуються в день надходження справи до суду.

5. У разі закінчення строку, передбаченого ч.І чи 2 ст.156
КПК, орган дізнання, слідчий, прокурор зобов'язані негайно
звільнити особу з-під варти.

371

6. Відповідно до ст.20 Закону України "Про попереднє ув'яз­нення" начальник місця попереднього ув'язнення повинен не пізніш як за 7 діб до закінчення строку тримання під вартою письмово повідомити про це слідчого або орган дізнання, в провадженні яких знаходиться справа, а також прокурора, який здійснює нагляд за її провадженням. У день закінчення строку тримання особи під вартою начальник місця попереднього ув'яз­нення повідомляє про це прокурора, який здійснює нагляд за додержанням кримінально-виконавчого законодавства.

Начальник місця попереднього ув'язнення зобов'язаний не­гайно звільнити з-під варти обвинуваченого, щодо якого поста­нова судді про продовження строку тримання під вартою на день закінчення строків тримання під вартою, визначених поперед­ньою постановою судді, не надійшла (див. ч.8 ст.156 КПК). У ви­падку повернення справи прокурору на додаткове розслідування строк тримання обвинуваченого під вартою обчислюється з мо­менту надходження справи прокурору і не може перевищувати двох місяців (див. ч.б ст.156 КПК).

Особам, яких звільняють з-під варти, адміністрація місця попереднього ув'язнення забезпечує безплатний проїзд до місця проживання. У необхідних випадках їм видається грошова допо­мога і одяг (див. ст.20 Закону України "Про попереднє ув'яз­нення").

Стаття 157. (Стаття 157 виключена на підставі

Закону № 2533-ПІ від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001)

Стаття 158. Виконання постанови про застосу­вання як запобіжного заходу взяття під варту

Постанова про застосування як запобіжного заходу взяття під варту виконується органом, який обрав запо­біжний захід. У необхідних випадках орган, що обрав запобіжний захід, вправі доручити виконання постанови органам внутрішніх справ. Один примірник постанови судді або ухвали суду направляється разом з заарештованим у відповідне місце попереднього ув'язнення для виконання.

* * *

1. Положення про те, що постанова про застосування як запобіжного заходу взяття під варту виконується органом, який обрав запобіжний захід, на даний час не діє. У розпорядженні судів немає структурних підрозділів чи службових осіб, які могли б фізично затримати підозрюваного, обвинуваченого, щодо яких обрано запобіжний захід, та припровадити їх до місця попереднього ув'язнення.

372

2. Суд у своїй постанові покладає її виконання та здійснення
контролю за виконанням на компетентних службових осіб чи на
компетентні органи.

Як правило, постанова суду виконується органом, який по­ставив перед судом питання про обрання запобіжного заходу, або за дорученням суду — органами внутрішніх справ. Таке дору­чення є обов'язковим для органу внутрішніх справ.

3. Виконання постанови (ухвали, вироку) про взяття особи
під варту полягає в фізичному затриманні обвинуваченого, його
особистому обшуку, про що складається протокол, і в доставленні
його в місце попереднього ув'язнення.

Вилучені при особистому обшуку заарештованого речі, що не мають відношення до справи, передаються разом з ним у місце попереднього ув'язнення. Предмети, які можуть бути речовими доказами, передаються слідчому для приєднання до справи.

4. Один примірник постанови судді або ухвали суду направ­
ляється разом з заарештованим у відповідне місце попереднього
ув'язнення для виконання.

Стаття 159. Заходи піклування про неповноліт­ніх дітей заарештованого

Коли в особи, відносно якої як запобіжний захід обрано взяття під варту, є неповнолітні діти, які зали­шаються без нагляду, слідчий зобов'язаний негайно внести з цього приводу подання до служби в справах непов­нолітніх для вжиття необхідних заходів до передачі зазна­чених неповнолітніх на піклування родичів або влашту­вання їх в дитячі установи.

Про вжиті заходи слідчий письмово повідомляє проку­рора, а також заарештовану особу і копію листа приєднує до справи.

* * *

1. Звертаючись до суду з поданням про обрання запобіжного
   заходу у вигляді взяття під варту, слідчий зобов'язаний з'ясу­
   вати, чи є у обвинуваченого діти віком до 18 років, які зали­
   шаються без нагляду.

2. Якщо суд щодо обвинуваченого, у якого є діти віком до
   18 років, що залишаються без нагляду, обрав запобіжний захід у
   вигляді взяття під варту, слідчий негайно своїм поданням по­
   відомляє про це службу у справах неповнолітніх. Така служба
   зобов'язана вжити необхідних заходів до передачі цих непов­
   нолітніх на піклування родичам або влаштування їх в дитячі
   установи. Про вжиті безпосередньо або через органи опіки і
   піклування заходи служба зобов'язана негайно повідомити слід­
   чого.

373

3. Про вжиті заходи до передачі неповнолітніх на піклуван­
   ня родичам або влаштування їх в дитячі установи повідомляється
   особа, щодо якої обрано запобіжний захід.

4. Слідчий також зобов'язаний вжити заходів піклування до
   престарілих батьків особи, яка взята під варту, інвалідів чи
   інших осіб, що перебувають на її утриманні.

Стаття 160. Заходи по охороні майна ув'язне­ного

При ув'язненні підозрюваного або обвинуваченого слід­чий зобов'язаний вжити заходів до охорони майна і житла ув'язненого, якщо майно і житло залишаються без на­гляду.

* * *

1. Слідчий повинен з'ясувати, чи є у особи, про взяття якої
   під варту він ставить питання перед судом, майно і яке саме, де
   воно знаходиться, чи є у неї близькі родичі, які змогли б
   забезпечити збереження цього майна.

2. У разі взяття особи під варту слідчий повинен вжити
   заходів, спрямованих на охорону майна і житла ув'язненого —
   передати майно під відповідальне зберігання з додержанням пра­
   вил, встановлених ст.126 КПК, опечатати приміщення тощо.

3. Про вжиті заходи слідчий повідомляє заарештованому.

Стаття 161. Повідомлення про взяття обвинува­ченого під варту

Про арешт підозрюваного або обвинуваченого і його місце перебування слідчий зобов'язаний повідомити його дружину або іншого родича, а також сповістити за місцем його роботи.

Якщо обвинувачений є іноземним громадянином, то постанова про арешт направляється в Міністерство закор­донних справ України.

* * *

1. Про взяття особи під варту і про місце її утримання слідчий зобов'язаний повідомити дружину, чоловіка або іншого родича чи осіб, з якими та проживала, а також сповістити за місцем роботи особи, як правило, в той же день, коли судом було прийняте рішення.

Якщо обвинувачений є іноземним громадянином, слідчий направляє копію постанови суду в Міністерство закордонних справ України.

374

2. Виконання вимог ст.161 КПК слідчий засвідчує відповід­ними довідками, копіями повідомлень чи супровідних листів, які приєднуються до справи.

Стаття 162. Побачення з заарештованим

Побачення родичів або інших осіб з заарештованим може дозволити особа або орган, які провадять справу. Тривалість побачення встановлюється від однієї до двох годин. Побачення може бути дозволено, як правило, не більше одного разу на місяць.

* * *

1. Дозволити побачення родичів або інших осіб (нареченої,
представників громадськості, колег по роботі, навчанню тощо) з
підозрюваним, обвинуваченим, які перебувають під вартою, — це
право, а не обов'язок слідчого.

Побачення дозволяються тоді, коли вони не можуть зашко­дити розслідуванню та установленню істини в справі.

2. Адміністрація місця попереднього ув'язнення не вправі
   надати побачення без письмового дозволу слідчого (див. ст.12
   Закону України "Про попереднє ув'язнення").

3. Іноземним громадянам, взятим під варту, побачення з
   представниками посольств і консульств відповідних держав нада­
   ється за погодженням з Міністерством закордонних справ Украї­
   ни (див. ч.2 ст.12 Закону України "Про попереднє ув'язнення").

4. Дозвіл на побачення дається в письмовій формі. У ньому
   мають бути зазначені дата і тривалість побачення, кому і з ким
   воно дозволене.

5. Побачення родичів або інших осіб з заарештованим прово­
   диться під контролем адміністрації місця попереднього ув'яз­
   нення. У разі порушення правил проведення побачення воно
   достроково припиняється.

6. Правила ст.162 КПК про тривалість і періодичність по­
   бачень з особою, яка перебуває під вартою, не поширюються на
   його захисника. Особа, взята під варту, має право на побачення з
   захисником наодинці, без обмеження кількості побачень та їх
   тривалості, з моменту допуску захисника до участі у справі,
   підтвердженого письмовим повідомленням особи або органу, в
   провадженні яких знаходиться справа, у вільний від виконання
   слідчих дій час. Право вимагати надання такого побачення має
   як обвинувачений, так і захисник.

Адміністрація установи попереднього ув'язнення повинна за­безпечити умови для проведення побачень (див. ч.4 ст.12 Закону України "Про попереднє ув'язнення").

375

Стаття 163. Нагляд командування військової час­тини

Нагляд командування військової частини за підозрю­ваним або обвинуваченим, який є військовослужбовцем, полягає у вжитті заходів, передбачених статутами Зброй­них Сил України, для того, щоб забезпечити належну поведінку та явку підозрюваного або обвинуваченого за викликом особи, що провадить дізнання, слідчого, проку­рора, суду. Командування військової частини повідомля­ється про суть справи, по якій обрано даний запобіжний захід.

Нро встановлення нагляду командування військової частини у письмовій формі повідомляє орган, що обрав цей запобіжний захід.

* * *

1. Нагляд командування військової частини за підозрюваним
або обвинуваченим застосовується з метою забезпечити належну
поведінку та своєчасну явку обвинуваченого до органу дізнання,
слідчого і в суд. Цей запобіжний захід застосовується тільки до
військовослужбовців.

Згода командування військової частини для застосування цього запобіжного заходу не потрібна.

2. Одержавши постанову про застосування до військово­
службовця цього запобіжного заходу, командування військової
частини визначає обсяг заходів нагляду, враховуючи при цьому
як дані про особу військовослужбовця, так і інформацію щодо
тяжкості злочину, у вчиненні якого підозрюється, обвинува­
чується військовослужбовець. Інформацію про суть справи надає
орган чи службова особа, які застосували запобіжний захід.

Про встановлення нагляду орган чи службова особа, які застосували запобіжний захід, повідомляють командування війсь­кової частини у письмовій формі.

3. Військовослужбовець, до якого застосовано цей запобіж­
   ний захід, перебуває під наглядом безпосереднього начальника
   або добового наряду. На час застосування запобіжного заходу він
   позбавляється права носити зброю, покидати розташування час­
   тини, виконувати відповідальні доручення і завдання.

4. Питання про відповідальність командування військової
   частини за невиконання чи неналежне виконання нагляду за
   військовослужбовцем, щодо якого застосовано запобіжний захід,
   вирішується відповідно до статутів Збройних Сил України.

Стаття 164. (Стаття 164 виключена на підставі

Указу ПВР УРСР № 117-УШ від 30.08.71)

376

Стаття 165. Загальні положення щодо порядку застосування, скасування і зміни за­побіжного заходу

Запобіжний захід у вигляді взяття під варту засто­совується лише за вмотивованою постановою судді чи ухвалою суду. Інші запобіжні заходи застосовуються за постановою органу дізнання, слідчого, прокурора, судді або за ухвалою суду.

Заміна одного запобіжного заходу іншим або його скасування здійснюється органом дізнання, слідчим, про­курором, суддею чи судом з додержанням вимог, перед­бачених частиною першою цієї статті.

Запобіжний захід скасовується або змінюється, коли відпаде необхідність у запобіжному заході або в раніше обраному запобіжному заході.

Запобіжний захід, крім взяття особи під варту, обра­ний прокурором, може бути скасовано або змінено слідчим і органом дізнання лише за згодою прокурора.

* * *

1. Запобіжний захід у вигляді взяття під варту під час
досудового розслідування кримінальної справи за поданням слід­
чого, погодженим з прокурором, чи за поданням прокурора
обирається суддею, який про це виносить вмотивовану постанову.

Цей запобіжний захід під час провадження справи в суді обирається суддею чи судом, у провадженні яких перебуває справа, про що виноситься постанова чи ухвала. Обрання іншого запобіжного заходу вищестоящим судом при направленні справи на новий судовий розгляд не перешкоджає судді чи суду, у провадженні яких знаходиться справа, обрати підсудному запо­біжний захід у вигляді взяття під вартою.

2. Інші запобіжні заходи під час досудового розслідування
кримінальної справи застосовуються за постановою органу ді­
знання, слідчого, прокурора, а також судді, який не знайшов
підстав для задоволення подання про взяття підозрюваного, обви­
нуваченого під варту.

Під час судового провадження інші запобіжні заходи у спра­ві обираються суддею чи судом, у провадженні яких перебуває справа, про що виноситься постанова чи ухвала.

3. Запобіжний захід скасовується або змінюється тоді, коли
під час провадження у справі виникають певні обставини, що
свідчать відповідно про те, що необхідність у запобіжному захо­
ді взагалі або в раніше обраному запобіжному заході відпала.
У зв'язку з цим за загальним правилом заміна одного запо­
біжного заходу іншим або скасування запобіжного заходу в стадії
досудового розслідування справи за наявності до того підстав
здійснюються органом дізнання, слідчим, в провадженні яких
знаходиться справа, а також прокурором.

377

З цього правила є два винятки:

• заміна більш м'якого запобіжного заходу на взяття під
  варту під час досудоврго розслідування справи здійснюється суд­
  дею за поданням слідчого, погодженим з прокурором, чи за
  поданням прокурора;

• запобіжний захід, обраний прокурором, може бути скасо­
  ваний або змінений слідчим і органом дізнання лише за згодою
  прокурора.

Закон не вимагає згоди прокурора чи суду на зміну чи скасування в стадії досудового розслідування справи запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

Закон не передбачає права суду за власною ініціативою чи за клопотанням заінтересованих осіб змінити чи скасувати обраний ним запобіжний захід у вигляді взяття під варту.

4. Під час провадження у справі в судах першої та апе­ляційної інстанцій заміна чи скасування запобіжного заходу здійснюються суддею чи судом, в провадженні яких знаходиться справа.

Стаття 165^і. Постанова (ухвала) про застосуван­ня, скасування чи зміну запобіжного заходу

Про застосування, скасування чи зміну запобіжного заходу орган дізнання, слідчий, прокурор, суддя виносять постанову, а суд — ухвалу.

У постанові (ухвалі) про застосування чи зміну запо­біжного заходу зазначаються прізвище, ім'я та по бать­кові, вік, місце народження особи, щодо якої застосо­вується чи змінюється запобіжний захід, вчинений нею злочин, відповідна стаття Кримінального кодексу України, обраний запобіжний захід і підстави його обрання чи зміни, а також визначається особа чи орган, які повинні здійснювати контроль за виконанням постанови (ухвали). У постанові (ухвалі) про скасування запобіжного заходу повинні бути зазначені підстави для його скасування.

Постанова або ухвала негайно оголошуються під роз­писку особі, щодо якої вона винесена. Одночасно особі роз'яснюються порядок і строки оскарження постанови або ухвали.

При оголошенні постанови про обрання запобіжних заходів, не пов'язаних з триманням під вартою, особі під розписку повинно бути роз'яснено, в чому полягає об­раний запобіжний захід, обов'язки, які покладаються на неї у зв'язку з його застосуванням. Особа також по­переджається, що у разі порушення покладених на неї

378

обов'язків та її неналежної поведінки до неї може бути застосовано більш суворий запобіжний захід.

* * *

1. У постанові (ухвалі) про застосування чи зміну запо­
   біжного заходу зазначаються прізвище, ім'я та по батькові, вік,
   місце народження особи, щодо якої застосовується чи змінюється
   запобіжний захід, дані про злочин, у вчиненні якого підо­
   зрюється, обвинувачується особа, стаття (частина, пункт статті)
   Кримінального кодексу, якою встановлена відповідальність за цей
   злочин, підстави обрання чи зміни запобіжного заходу, обраний
   запобіжний захід, а також визначаються особа чи орган, які
   повинні здійснювати контроль за виконанням постанови (ухвали).
   У постанові (ухвалі) про скасування запобіжного заходу зазна­
   чаються підстави для його скасування.

2. Ст.165¹ КПК має загальний характер і стосується всіх
   постанов (ухвал) про застосування, скасування чи зміну запо­
   біжного заходу, які виносяться органом дізнання, слідчим, про­
   курором, суддею, судом. У зв'язку з цим, складаючи постанову
   (ухвалу), відповідна службова особа має виходити не тільки з
   вимог цієї статті, а й з інших статей гл.13 КПК, що визначають
   підстави та порядок застосування запобіжних заходів.

3. У мотивувальній частині постанови судді про обрання
   підозрюваному, обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді
   взяття під варту, крім вказаного, зазначаються підстави для
   обрання цього заходу. Висновки суду щодо наявності таких
   підстав повинні бути вмотивованими. Із постанови має бути
   зрозумілим, що суддя переконався в тому, що особа обґрунтовано
   і у встановленому законом порядку підозрюється чи обвину­
   вачується у вчиненні злочину, за який КК передбачає покарання
   у вигляді позбавлення волі.

У постанові також наводяться аргументи на користь того, що підозрюваний чи обвинувачений може намагатись ухилитися від слідства й суду або від виконання процесуальних рішень, пере­шкоджати встановленню істини у справі або продовжувати зло­чинну діяльність і що застосування більш м'яких, ніж тримання під вартою, запобіжних заходів може не забезпечити належної процесуальної поведінки підозрюваного, обвинуваченого.

Якщо цей захід застосовується у справі про злочин, за який законом передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк до трьох років включно, у постанові має бути зазначено, що даний випадок є винятковим, та наведено відповідні аргу­менти на користь такого висновку.

У постанові наводяться мотиви, з яких суд не погодився з доводами підозрюваного, обвинуваченого, захисника чи законного представника, що вони висували під час розгляду подання.

Якщо при розгляді подання протокол судового засідання не вівся, у постанові зазначається, хто із осіб, що з'явилися в судове засідання, і в якому порядку були вислухані, суть їх позицій, які інші процесуальні дії були вчинені суддею.

4. Постанова про відмову в обранні підозрюваному, обвину­
ваченому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту повинна

379

містити мотиви прийняття такого рішення та мотиви, з яких суд не погодився з доводами, котрі викладено в поданні або вислов­лено під час його розгляду особою, у провадженні якої перебуває справа, чи прокурором.

Якщо суддя, відмовляючи в обранні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, відповідно до ч.б ст.165² КПК обирає інший запобіжний захід, у мотивувальній частині постанови мають бути наведені мотиви застосування саме цього заходу, а в резолютивній — який саме запобіжний захід застосовано, а також перелік обов'язків, які у зв'язку з цим покладаються на підозрюваного, обвинуваченого.

5. Відповідно до ч.З і 4 ст.165¹ КПК постанова судді про
   обрання підозрюваному, обвинуваченому запобіжного заходу у
   вигляді взяття під варту чи про відмову в цьому має бути
   негайно оголошена під розписку особі, щодо якої вона винесена.
   Одночасно цій особі роз'яснюються порядок і строки оскарження
   постанови.

6. При оголошенні постанови (ухвали) про обрання запо­
   біжних заходів, не пов'язаних із триманням під вартою, особі під
   розписку повинно бути роз'яснено, в чому полягає обраний за­
   побіжний захід, обов'язки, які покладаються на неї у зв'язку з
   його застосуванням. Ця особа також попереджається, що в разі
   порушення покладених на неї обов'язків та її неналежної по­
   ведінки до неї може бути застосований більш суворий запобіжний
   захід. Закон не встановлює певної форми щодо згаданих розписок
   та попереджень. Як правило, суди складають їх у виді окремого
   документа.

У випадках, передбачених ст.152, 154, 154^і, 163 і 436 КПК, такі ж дії вчиняються щодо поручителів, заставодавців, орга­нізації або колективу, командування військової частини, батьків, опікунів, піклувальників або адміністрації дитячого закладу, під нагляд яких передано неповнолітнього.

При зміні або скасуванні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту копія постанови (ухвали) направляється адмі­ністрації місця попереднього ув'язнення. Постанова (ухвала) під­лягає виконанню негайно після її надходження (див. ч.4 ст.20 Закону України "Про попереднє ув'язнення").

7. Якщо кримінальна справа закривається, рішення про
скасування запобіжного заходу є складовою частиною постанови
(ухвали) про закриття справи.

8. У разі постановлення вироку питання про обрання, зміну
чи скасування запобіжного заходу вирішується у вироку.

Стаття 165². Порядок обрання запобіжного заходу

На стадії досудового розслідування справи запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою, обирає орган дізнання, слідчий, прокурор.

Якщо орган дізнання, слідчий вважає, що є підстави для обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під

380

варту, він вносить за згодою прокурора подання до суду. Таке ж подання вправі внести прокурор. При вирішенні цього питання прокурор зобов'язаний ознайомитися з усіма матеріалами, що дають підстави для взяття під варту, перевірити законність одержання доказів, їх достатність для обвинувачення.

Подання має бути розглянуто протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання підозрюваного чи обвинува­ченого.

Якщо в поданні ставиться питання про взяття під варту особи, яка перебуває на волі, суддя вправі своєю постановою дати дозвіл на затримання підозрюваного, обвинуваченого і доставку його в суд під вартою. Затри­мання в цьому випадку не може продовжуватися більше сімдесяти двох годин; а в разі коли особа перебуває за межами населеного пункту, в якому діє суд, — не більше сорока восьми годин з моменту доставки затриманого в цей населений пункт.

Після одержання подання суддя вивчає матеріали кри­мінальної справи, представлені органами дізнання, слід­чим, прокурором, допитує підозрюваного чи обвинуваче­ного, а при необхідності бере пояснення в особи, у прова­дженні якої перебуває справа, вислуховує думку проку­рора, захисника, якщо він з'явився, і виносить постанову:

1. про відмову в обранні запобіжного заходу, якщо
   для його обрання немає підстав;

2. про обрання підозрюваному, обвинуваченому запо­
   біжного заходу у вигляді взяття під варту.

Відмовивши в обранні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, суд вправі обрати підозрюваному, обви­нуваченому запобіжний захід, не пов'язаний із триманням під вартою.

На постанову судді до апеляційного суду прокурором, підозрюваним, обвинуваченим, його захисником чи закон­ним представником протягом трьох діб з дня її винесення може бути подана апеляція. Подача апеляції не зупиняє виконання постанови судді.

Якщо для обрання затриманому запобіжного заходу необхідно додатково вивчити дані про особу затриманого чи з'ясувати інші обставини, які мають значення для прийняття рішення з цього питання, то суддя вправі продовжити затримання до десяти, а за клопотанням підо­зрюваного, обвинуваченого — до п'ятнадцяти діб, про що виноситься постанова. У разі, коли така необхідність ви-

381

никне при вирішенні цього питання щодо особи, яка не затримувалася, суддя вправі відкласти його розгляд на строк до десяти діб і вжити заходів, спроможних забез­печити на цей період її належну поведінку або своєю постановою затримати підозрюваного, обвинуваченого на цей строк.

* * *

1. Обрання органом дізнання, слідчим, прокурором на стадії
   досудового розслідування справи запобіжного заходу, не пов'я­
   заного з триманням під вартою, закон не пов'язує з виконанням
   якихось особливих процедур. Як всі процесуальні рішення, по­
   станова про обрання такого заходу виноситься тоді, коли до того
   є законні підстави.

2. Відповідно до ст.165² КПК питання про обрання запобіж­
   ного заходу у вигляді взяття під варту своїм поданням порушує
   орган дізнання чи слідчий за згодою прокурора або ж сам
   прокурор. І в тому, і в другому випадку прокурор зобов'язаний
   ознайомитися з усіма матеріалами, що дають підстави для взяття
   особи під варту, перевірити законність одержання доказів, їх
   достатність для обвинувачення.

3. У поданні повинні бути зазначені прізвище, ім'я та по
   батькові, вік, місце народження особи, щодо якої пропонується
   застосувати взяття під варту, дані про злочин, у вчиненні якого
   особа підозрюється, обвинувачується, кримінально-правова квалі­
   фікація злочину, підстави, з яких пропонується обрати запо­
   біжний захід, та доводи на користь того, що в даному випадку
   потрібно обрати саме взяття під варту.

Подання органу дізнання чи слідчого не може бути прийняте до провадження суду, якщо прокурор не дав згоди на порушення цього питання перед судом. Не може суддя розглянути подання і тоді, коли йому не надана для вивчення кримінальна справа. Однак кримінальна справа у цьому випадку не надходить до провадження суду (це вимагало б зупинення розслідування спра­ви, реєстрації її в суді, забезпечення режиму таємності тощо), а надається безпосередньо судді органом дізнання, слідчим або прокурором.

4. У разі коли особа затримувалася, подання має бути розгля­
нуто протягом 72 годин з моменту затримання.

Строки розгляду подання про взяття під варту особи, яка перебуває на волі, законом не передбачені. Зважаючи на те, що питання про взяття особи під варту, як правило, потребує тер­мінового вирішення, суди і ці подання мають розглядати опера­тивно (протягом однієї-двох діб з часу надходження їх до суду).

5. Закон передбачив спеціальну процедуру вирішення пи­
тання про взяття під варту особи, яка перебуває на волі: вста­
новивши, що з якихось причин особу необхідно затримати до
розгляду подання, суддя спочатку вправі своєю постановою дати
дозвіл на затримання підозрюваного, обвинуваченого і доставку
їх в суд під вартою. Таке рішення приймається тоді, коли є
необхідність примусово припровадити особу до суду (коли вона

382

ухиляється від слідства, перебуває у розшуку, не бажає з'явля­тися до суду тощо).

Перед винесенням такої постанови суддя має з'ясувати, чи є обвинувачення або підозра у вчиненні особою злочину обґрунто­ваними і чи є потреба в обранні щодо неї запобіжного заходу; якщо місце перебування обвинуваченого не встановлено, пере­конатися, що слідчий оголосив його розшук. Ці питання повинні знайти своє відображення в постанові.

Після доставки підозрюваного, обвинуваченого до суду по­дання розглядається повторно з додержанням передбачених ч.5 ст.165² КПК правил.

6. Одержавши подання, суддя вивчає матеріали кримінальної
справи, представлені органами дізнання, слідчим, прокурором;
допитує підозрюваного чи обвинуваченого; за необхідності бере
пояснення в особи, у провадженні якої перебуває справа; ви­
слуховує думку прокурора, захисника, якщо він з'явився, після
чого виносить відповідну постанову.

Дотримання цієї процедури є обов'язковим. Зокрема, розгляд подання у відсутності підозрюваного, обвинуваченого не допуска­ється.

7. Під час судового розгляду предметом дослідження подання
органу дізнання, слідчого чи прокурора про взяття особи під
варту є ті обставини, з якими закон пов'язує можливість обрання
цього запобіжного заходу.

Однак суддя не повинен досліджувати докази, давати їм оцінку з точки зору їх достовірності чи достатності, в інший спосіб досліджувати або вирішувати питання про доведеність винуватості особи у вчиненні злочину. Під час розгляду подання суддя має переконатися, що підозра у вчиненні особою злочину чи обвинувачення є обґрунтованими, тобто що в розпорядженні органу дізнання чи слідчого є здобуті у визначеному законом порядку достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину (такими даними можуть бути заяви й повідомлення про злочин, явка з повинною, документи, складені за результатами опера-тивно-розшукової діяльності, протоколи слідчих дій, висновки експертиз тощо).

Якщо питання про взяття під варту вирішується щодо за­триманої особи, суддя повинен перевірити, чи були підстави для затримання (передбачені ч.І і 2 ст.106 КПК), чи наведені вони у відповідній постанові органу дізнання і чи зазначено в ній, у вчиненні якого саме злочину підозрюється особа та як цей злочин кваліфікується за КК. У разі коли таке питання ви­рішується щодо особи, стосовно якої порушено кримінальну спра­ву, суд має дослідити, чи наявні передбачені ст.94 КПК приводи й підстави для її порушення і чи зазначено у постанові кри­мінальний закон, за ознаками якого порушено справу.

Коли питання про застосування цього запобіжного заходу вирішується щодо обвинуваченого, треба також перевірити, чи дійсно у справі є докази, що вказують на вчинення злочину саме цією особою, чи складено постанову про притягнення її як обвинуваченого згідно з вимогами ст.132 КПК, чи було пред'яв­лено обвинувачення з додержанням норм ст.140 КПК.

383

У кожному випадку суддя повинен упевнитися в тому, що відповідна норма кримінального закону передбачає покарання у вигляді позбавлення волі, і переконатися в тому, що більш м'які запобіжні заходи можуть не забезпечити належну поведінку підо­зрюваного, обвинуваченого.

8. Досліджуються також обставини, які відповідно до ст.150
КПК повинні враховуватися при обранні запобіжного заходу, —
вік підозрюваного чи обвинуваченого, його стан здоров'я, сімей­
ний і матеріальний стан, вид діяльності, місце проживання. При
розгляді подань про взяття особи під варту суди вивчають також
дані про попередні судимості, соціальні зв'язки особи, її схиль­
ності (вживає чи ні наркотики, алкогольні напої тощо), спосіб
життя. Особливе значення мають відомості про поведінку особи
під час провадження у тій чи іншій кримінальній справі щодо
неї в минулому: чи не ухилялася раніше особа від слідства, суду
або виконання судових рішень, чи не вчинювала вона раніше
злочини проти правосуддя, перш за все такі, як втеча з місця
позбавлення волі або з-під варти, ухилення від відбування пока­
рання у вигляді позбавлення волі.

Про те, що підозрюваний, обвинувачений, перебуваючи на волі, не порушуватиме процесуальних обов'язків чи не буде займатися злочинною діяльністю, можуть свідчити також дані, що характеризують його позитивно (ставлення до сім'ї, роботи тощо), тобто такі, які в контексті даної кримінальної справи вказуватимуть на те, що у підозрюваного, обвинуваченого існу­ють фактори, обставини чи цінності, котрі стримуватимуть його від порушення покладених на нього обов'язків.

Можуть бути також досліджені фінансові можливості підо­зрюваного, обвинуваченого чи інших осіб внести заставу, обго­ворені питання про розмір застави, яка могла б стати достатнім стримуючим фактором у даній справі і щодо даної особи.

9. Строки, в межах яких мають діяти орган дізнання,
слідчий, прокурор, підозрюваний, обвинувачений, захисник з
тим, щоб зібрати і надати суду повну й всебічну інформацію, яка
б дозволила прогнозувати поведінку особи після обрання їй
запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, а
також строки вирішення питання про фінансове забезпечення
запобіжного заходу у вигляді застави, дуже невеликі. У зв'язку з
цим положення ч.8 ст.165² КПК, згідно з яким у випадках, коли
для обрання затриманому запобіжного заходу є необхідність до­
датково вивчити дані про особу затриманого чи з'ясувати інші
обставини, які мають значення для прийняття рішення з цього
питання, суддя вправі продовжити затримання до 10, а за клопо­
танням підозрюваного, обвинуваченого — до 15 діб, спрямоване
на захист прав притягуваної до відповідальності особи.

Про таке затримання особи виноситься постанова.

Коли така необхідність виникає при вирішенні цього питан­ня щодо особи, котра не затримувалася, суддя вправі відкласти розгляд подання на строк до 10 діб і вжити заходів, які забез­печать на зазначений період її належну поведінку, або своєю постановою затримати підозрюваного, обвинуваченого на цей строк.

384

10. За результатами розгляду подання суддя приймає рі­
    шення про відмову в обранні запобіжного заходу або про обрання
    підозрюваному, обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді
    взяття під варту. Відмовивши в обранні запобіжного заходу у
    вигляді взяття під варту, суд вправі на власний розсуд обрати
    підозрюваному, обвинуваченому такий запобіжний захід, котрий
    не пов'язаний із триманням під вартою.

11. На постанову судді до апеляційного суду прокурором,
    підозрюваним, обвинуваченим, його захисником чи законним
    представником протягом трьох діб з дня її винесення може бути
    подана апеляція. Подача апеляції не зупиняє виконання поста­
    нови судді.

Можливість подачі апеляцій на постанови судді про затри­мання підозрюваного обвинуваченого (див. ч.4 і 8 ст.165² КПК) законом не передбачена.

Стаття 16 5³. Порядок продовження строків три­мання під вартою

За відсутності підстав для зміни запобіжного заходу чи у разі неможливості закінчення розслідування справи в частині доведеного обвинувачення, слідчий за погоджен­ням з відповідним прокурором або прокурор звертається до суду з поданням про продовження строку тримання під вартою. У поданні зазначаються причини, у зв'язку з якими необхідно продовжити строк, обставини та факти, що належить дослідити, докази, які підтверджують, що злочин вчинено особою, яка тримається під вартою, і обгрунтування необхідності збереження цього запобіжного заходу.

Подання про продовження строку тримання особи під вартою повинно бути подане до суду:

1. при продовженні строку тримання під вартою до
   чотирьох місяців — не пізніш як за п'ять діб до закін­
   чення строку тримання особи під вартою;

2. при продовженні строку тримання під вартою до
   дев'яти місяців — не пізніше п'ятнадцяти діб до закін­
   чення строку тримання під вартою;

3. при продовженні строку тримання під вартою до
   вісімнадцяти місяців — не пізніше двадцяти діб до закін­
   чення строку тримання під вартою.

Одержавши подання, суддя вивчає матеріали криміналь­ної справи, при необхідності опитує обвинуваченого, особу, у провадженні якої перебуває справа, вислуховує думку прокурора, захисника, якщо він з'явився, після чого за­лежно від наявності до того підстав виносить постанову

В 2-445 385

про продовження строку тримання під вартою або відмов­ляє в його продовженні.

На постанову судді до апеляційного суду прокурором, підозрюваним, обвинуваченим, його захисником чи закон­ним представником протягом трьох діб з дня її винесення може бути подана апеляція. Подача апеляції не зупиняє виконання постанови судді. Постанови судді апеляційного і Верховного Суду України оскарженню не підлягають, на них не може бути внесено подання прокурора.

* * *

1. Про строки тримання під вартою, про осіб, які вправі
   ініціювати їх продовження, і суддів, які вправі їх продовжувати,
   див. ст.15в КПК і коментар до неї.

2. Прокурор, вирішуючи питання про те, чи є необхідність
   звертатися до суду з поданням про продовження строків, має
   перевірити, чи дійсно немає можливості закінчити розслідування
   справи в раніше визначені строки, чи нема підстав для ска­
   сування або заміни запобіжного заходу на більш м'який, чи нема
   можливості направити справу до суду в частині доведеного обви­
   нувачення.

Якщо прокурор вважає, що закінчити розслідування справи в раніше визначені строки можливо або що є підстави для скасування чи зміни запобіжного заходу, він вживає перед­бачених ст.227 КПК заходів до закінчення розслідування чи зміни (скасування) запобіжного заходу.

Встановивши, що закінчити розслідування справи у повному обсязі у визначені у ст.156 КПК строки неможливо, а підстав для зміни (скасування) запобіжного заходу немає, прокурор дає згоду про направлення справи до суду в частині доведеного обвину­вачення. При цьому прокурор своєю постановою з додержанням вимог ст.26 КПК виділяє в окреме провадження справу в частині нерозслідуваних злочинів чи епізодів злочинної діяльності і дає необхідні вказівки щодо подальшого розслідування справи, або ж дає вказівку слідчому про таке виділення. Відзначимо, що ця норма на практиці застосовується необгрунтоване рідко, хоча вона спрямована на істотне скорочення строків перебування під вартою на досудових стадіях процесу.

3. У поданні щодо продовження строку тримання під вартою
зазначаються прізвище, ім'я та по батькові, вік, місце народжен­
ня особи, щодо якої пропонується продовжити строки тримання
під вартою; дані про злочин, у вчиненні якого вона обвинува­
чується; кримінально-правова кваліфікація злочину; дані про те,
ким і коли було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під
вартою; коли і ким продовжувалися строки тримання під вартою;
обсяг виконаних слідчих дій; причини неможливості закінчити
розслідування справи в раніше визначені строки; причини, у
зв'язку з якими необхідно продовжити строк; обставини та фак­
ти, що належить дослідити; докази, які підтверджують, що
злочин вчинено особою, яка тримається під вартою; обґрунтуван­
ня необхідності збереження цього запобіжного заходу та немож-

386

ливості направити справу до суду в частині доведеного обвинува­чення.

Подання слідчого не може бути прийняте до провадження суду, якщо прокурор не дав згоди на порушення цього питання перед судом. Не може суддя розглянути подання і тоді, коли йому не надана для вивчення кримінальна справа.

Подання щодо продовження строку тримання особи під вар­тою повинно бути подане до суду в строки, визначені ч.2 ст.165³ КПК.

4. Подання повинно бути розглянуте суддею до закінчення
строків, визначених у ст.156 КПК.

Питання про участь обвинуваченого при розгляді подання вирішується суддею в кожному конкретному випадку, в тому числі і з урахуванням клопотань, що надійшли. Необхідність доставити обвинуваченого в суд для його опитування виникає тоді, коли є обставини, які можна з'ясувати тільки при спілку­ванні з ним (стан його здоров'я, обґрунтованість його заяв про неправильне ведення слідства чи безпідставне затягування розслі­дування справи, наявність у нього бажання і фінансових можли­востей для звільнення під заставу тощо).

Дотримання передбаченої ч.З ст.165⁸ КПК процедури роз­гляду подання є обов'язковим.

5. Предметом дослідження під час судового розгляду подання
слідчого чи прокурора щодо продовження строку тримання під
вартою є ті обставини, з якими закон пов'язує можливість
обрання цього запобіжного заходу (див. коментар до ст.165²
КПК), а також ті умови, за наявності яких продовження строку
є можливим (див. коментар до ст.156 КПК). Суддя, зокрема,
з'ясовує, чи дійсно немає можливості закінчити розслідування
справи в раніше визначені строки, або немає підстав для скасу­
вання чи заміни запобіжного заходу на більш м'який, або мож­
ливості направити справу до суду в частині доведеного обвинува­
чення.

Постанова судді щодо продовження строку тримання під вартою чи про відмову у такому продовженні повинна бути мотивованою — в ній повинні міститися аргументовані висновки з приводу всіх цих питань.

Якщо суддя вважає, що закінчити розслідування справи в раніше визначені строки можливо або є можливість направити справу до суду в частині доведеного обвинувачення, він своєю мотивованою постановою відмовляє в продовженні строку три­мання під вартою. У цьому випадку прокурор дає необхідні вказівки щодо подальшого розслідування справи або приймає справу до свого провадження.

Встановивши наявність підстав для скасування чи зміни запобіжного заходу, суддя своєю постановою може відмовити у продовженні строку тримання під вартою і може змінити (скасу­вати) запобіжний захід.

ІЗ* 387

Глава 14 ДОПИТ СВІДКА І ПОТЕРПІЛОГО

Стаття 166. Порядок виклику свідка для допиту

Свідок викликається до слідчого повісткою, яка вру­чається під розписку свідкові, а в разі його тимчасової відсутності — кому-небудь з дорослих членів його сім'ї, житлово-експлуатаційній організації, виконавчому коміте­ту селищної або сільської Ради народних депутатів чи адміністрації за місцем його роботи. Свідок може бути викликаний також телеграмою або телефонограмою.

В повістці повинно бути зазначено, хто викликається як свідок, куди і до кого, день і час явки, наслідки неявки, передбачені статтями 70 і 71 цього Кодексу.

Неповнолітній свідок викликається через законних пред­ставників.

* * *

1. У повістці (як правило, на стандартному бланку), яка є
   письмовим зверненням до конкретної особи з вимогою явки до
   слідчого або до особи, що проводить дізнання, для дачі показань,
   вказуються адреса, прізвище, ім'я та по батькові цієї особи, куди,
   до кого і коли (день і час) вона повинна з'явитися.

2. Телеграма і телефонограма про виклик свідка як різновид
   повістки оформляється у відповідності з вимогами ч.2 ст.166
   КПК.

3. Вибір одного із передбачених законом способів виклику
   свідка до слідчого залежить від місцевих умов, засобів зв'язку і
   місця перебування свідка.

4. Оптимальною формою забезпечення виклику є вручення
   повістки самому свідку під розписку. У випадку відсутності такої
   можливості повістка для передачі особі, яка викликається на
   допит, може бути вручена іншим особам — кому-небудь з доро­
   слих членів сім'ї, адміністрації за місцем її роботи, представ­
   никам житлово-експлуатаційної організації за місцем проживання
   або іншим особам чи організаціям, які мають реальну можли­
   вість без затримки передати повістку адресату. Вказаним особам
   чи організаціям роз'яснюється їх обов'язок забезпечити своєчасну
   доставку повістки за призначенням.

5. При виклику свідка телеграмою або телефонограмою їх
   зміст повинен бути своєчасно доведений до його відома праців­
   никами поштової установи або вказаними вище особами та органі­
   заціями. Слідчий може особисто повідомити по телефону свідку про
   виклик.

6. Ув'язнені викликаються для допиту як свідки через адмі­
   ністрацію місця ув'язнення чи слідчого ізолятора, а в разі

388

вжиття заходів безпеки щодо свідка — через орган, який здійс­нює ці заходи (див. ст.52³ КПК).

7. Військовослужбовці строкової служби викликаються для
   дачі показань через командування військової частини. Щодо всіх
   інших військовослужбовців застосовується звичайний порядок ви­
   клику на допит.

8. Виклик на допит свідка здійснюється в денний час (з 6 до
   22 год.) робочого дня. Викликати свідків для допиту в неробочі і
   святкові дні, а також у нічний час можна тільки у виняткових
   випадках, коли допит не може бути відкладений.

9. Не можна викликати до одного слідчого кількох свідків
   на один і той же час, крім виклику на очну ставку.

10. Підтвердження про отримання повістки свідком має
процесуальне значення. Тільки за наявності підтвердження може
бути прийняте рішення про привід свідка через органи внутріш­
ніх справ (див. ч.2 ст.70 КПК і коментар до неї).

11. Повістка про виклик неповнолітнього свідка адресується
    одному із його батьків, опікуну, піклувальнику або адміністрації
    дитячої установи, де перебуває неповнолітній. Якщо при допиті
    неповнолітнього свідка необхідна присутність його законного пред­
    ставника (див. ч.І ст.168 КПК), в повістці вказується також
    необхідність його явки разом із свідком.

12. Повістка з відміткою органу досудового слідства про
    тривалість часу перебування особи як свідка за викликом є
    підставою для відсутності особи на роботі, для вимоги про
    виплату заробітної плати за вказаний час, а також для відшко­
    дування витрат, які понесла особа у зв'язку з явкою на допит.

Стаття 167. Допит свідка

Свідка можна допитувати про факти, які стосуються даної справи, а також про особу підозрюваного або обви­нуваченого та потерпілого.

Свідок допитується в місці провадження досудового слідства, а в разі необхідності — в місці його пере­бування.

Свідок допитується окремо і у відсутності інших свід­ків. При цьому слідчий вживає заходів до того, щоб свідки, викликані в одній справі, не могли зноситися між собою до закінчення допиту.

Перед допитом слідчий встановлює особу свідка, по­відомляє його, в якій справі він викликаний, і попереджає про обов'язок розповісти все відоме йому в справі, а також про кримінальну відповідальність за відмову дати показання і за дачу завідомо неправдивих показань. Потім слідчий з'ясовує стосунки між свідком і підозрюваним або обвинуваченим, а також потерпілим і починає допит. Після того як свідок закінчить дачу показань, слідчий ставить

389

йому запитання. Забороняється ставити запитання, у фор­мулюванні яких міститься відповідь, частина відповіді або підказка до неї (навідні запитання).

* * *

1. Предметом показань свідка є відомості не тільки про
   обставини, які підлягають встановленню в даній справі (див,
   стп.64, 23, 433 КПК), а й про його взаємовідносини з підозрюва­
   ним, обвинуваченим і потерпілим (див. ч.2 спг.68 КПК).

2. Слідчий самостійно визначає місце допиту свідка, вихо­
   дячи з обставин справи та тактичних міркувань. У більшості
   випадків свідки допитуються в місці провадження досудового
   слідства.

3. У разі необхідності допит може провадитись за місцем
   проживання, роботи, лікування, відпочинку свідка або в будь-
   якому іншому місці його перебування. Це може обумовлюватись
   різними обставинами, зокрема перебуванням особи, яку необхідно
   допитати, в лікарні у зв'язку з травмою чи захворюванням;
   похилим віком особи, що затруднює її самостійне пересування;
   небажанням виклику її до слідчого, щоб передчасно не роз­
   голошувати факт допиту свідка з тактичних міркувань або щоб
   уникнути загрози тиску на нього з боку заінтересованих осіб.

4. Закон вимагає, щоб допит свідка проводився у відсутності
   інших свідків. Як виняток, допускається присутність прокурора
   (див. стп.227 КПК), начальника слідчого відділу органів внутріш­
   ніх справ, органів безпеки, податкової міліції (див. стп.114¹ КПК),
   якщо вони вважають це за потрібне.

5. У допитах можуть брати участь експерт (див. стп.77 КПК),
   спеціаліст (див. ст.128¹ КПК), захисник (див. ст.48 КПК), а у
   допитах неповнолітнього свідка також особи, названі в ч.І ст.168
   КПК.

Одночасний допит двох свідків в одній кімнаті (навіть різни­ми слідчими) не допускається.

6. Допит особи, що не володіє мовою, якою провадиться
   судочинство, обов'язково відбувається з участю перекладача (див.
   ст.19 КПК).

7. Особи, які користуються правом дипломатичної недотор­
   канності, допитуються тільки за їх проханням або за їх згодою.

8. Для того, щоб свідки у одній і тій же справі не спілку­
   вались між собою, бо це може призвести до негативних наслід­
   ків, їх не слід викликати на допит в один і той же день (хоча і
   на різні години). Крім того, у свідка може бути взята підписка
   про нерозголошення даних досудового слідства (див. ст.121 КПК).

9. Після закінчення допиту свідка слідчий повинен вжити
   заходів до того, щоб цей свідок, залишаючи місце проведення
   допиту, не спілкувався з іншими особами, які прибули для до­
   питу у цій же справі.

10. Свідок розписується в протоколі допиту про те, що його
попереджено про кримінальну відповідальність за відмову давати
показання і за дачу завідомо неправдивих показань (див. ст.384 і
ст.385 КК). Це робиться після того, як установлено особу свідка,

390

але до заповнення протоколу допиту в частині анкетних даних, бо показання свідка і в цій частині входять до предмета його допиту.

11. Під час допиту свідку можуть пред'являтись різні доку­
менти, зачитуватись витяги з показань інших осіб, відтворю­
ватись відеозапис і звукозапис. Усе це фіксується в протоколі
допиту свідка.

У свою чергу, свідок може користуватись нотатками, розра­хунками, робити малюнки, плани, схеми, які теж обов'язково додаються до протоколу.

12. Заслухавши розповідь свідка, слідчий може поставити
    йому уточнювальні, додаткові, нагадувальні й контрольні за­
    питання.

13. Закон забороняє ставити свідку навідні запитання, тобто
    такі, які своїм формулюванням підказують свідку відповідь,
    бажану для слідчого.

14. Факт відмови свідка давати показання фіксується в
    протоколі допиту з наведенням мотивів відмови, якщо свідок їх
    повідомив. Слідчий може скласти про це окремий протокол, який
    разом з необхідними документами направляє в прокуратуру для
    вирішення питання про порушення кримінальної справи за
    ст.385 КК.

15. Проведення очної ставки з участю свідка, пред'явлення
    йому особи для впізнання або предметів можливі тільки після
    допиту свідка за правилами цієї статті.

Стаття 168. Допит неповнолітнього свідка

Допит неповнолітнього свідка віком до чотирнадцяти років, а за розсудом слідчого — віком до шістнадцяти років проводиться за правилами статті 167 цього Кодексу в присутності педагога, а при необхідності — лікаря, батьків чи інших законних представників неповнолітнього.

До початку допиту зазначеним особам роз'яснюється їх обов'язок бути присутніми при допиті, а також право викладати свої зауваження і з дозволу слідчого задавати свідкові запитання. Запитання, поставлені свідкові закон­ними представниками, педагогом або лікарем, і їх заува­ження заносяться до протоколу. Слідчий вправі відвести поставлене запитання, але відведене запитання повинно бути занесене до протоколу.

Свідкові, який не досяг шістнадцятирічного віку, роз'­яснюється його обов'язок говорити тільки правду, але про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань та за завідомо неправдиві показання він не попереджа­ється.

391

1. Особливості допиту неповнолітнього свідка полягають у
   тому, що до участі в цій слідчій дії запрошуються особи з числа
   тих, кому дитина чи підліток довіряють і хто може забезпечити
   відповідну психологічну атмосферу допиту.

2. Участь педагога є обов'язковою лише при допиті свідка
   віком до 14 років, оскільки тут необхідні спеціальні знання в
   області педагогіки, дитячої та юнацької психології.

В інших випадках педагог запрошується тоді, коли свідок відстав у своєму розумовому розвитку, відлюдний і з ним важко знайти психологічний контакт.

Якщо допитується малолітній свідок, то як педагог може бути запрошений не тільки вчитель, а й вихователь дошкільного дитячого закладу.

3. Присутність лікаря при допиті неповнолітнього свідка
   віком до 16 років може бути визнана слідчим необхідною в разі
   відсталості допитуваного у фізичному чи розумовому розвитку
   або у разі його захворювання.

4. Присутність матері, батька чи іншого законного пред­
   ставника свідка може сприяти встановленню з ним контакту і
   отриманню правдивих показань, а також захисту його законних
   інтересів. Перед викликом законного представника для участі в
   допиті слідчий повинен з'ясувати, чи не є він особисто заінтере­
   сованим у показаннях неповнолітнього і які між ними стосунки.

5. Якщо неповнолітній залишився без батьків і не має закон­
   ного представника, то як такий може бути запрошений пред­
   ставник органу опіки і піклування.

6. Показання неповнолітнього свідка у протоколі допиту
   треба записувати простими, зрозумілими йому реченнями, з ура­
   хуванням особливостей його мови. Щоб зайвий раз не викликати
   такого свідка на допит, бажано з метою повної і точної фіксації
   перебігу і результатів допиту застосовувати відеозапис чи зву­
   козапис.

7. При допиті неповнолітнього свідка слід враховувати, що
   він легше, ніж дорослий, піддається навіюванню, схильний до
   фантазування і швидше втомлюється, стає неуважним. Через те
   його допит не повинен бути дуже тривалим, іноді необхідно
   робити перерви в допиті.

8. Оскільки свідок, який не досяг 16-річногр віку, не може
   нести кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань
   та за завідомо неправдиві показання, то перед початком допиту
   йому замість попередження про вказану відповідальність в доб­
   розичливій формі і дохідливе слід роз'яснити необхідність роз­
   повісти все відоме у цій справі.

9. Після закінчення допиту складається протокол за пра­
   вилами ст.170 КПК, в якому неповнолітній свідок, а також
   присутні на допиті особи та слідчий своїми підписами засвід­
   чують правильність запису показань.

392

Стаття 169. Допит німого або глухого свідка

Допит німого або глухого свідка проводиться за пра­вилами статті 167 цього Кодексу з участю особи, яка його розуміє. Про участь цієї особи в допиті свідка зазнача­ється в протоколі.

* * *

1. За своїм процесуальним становищем особа, яка розуміє
   знаки німого або глухого, прирівнюється до перекладача (див. ч.5
   ст.128 КПК).

2. Якщо німий або глухий свідок може писати і читати,
   слідчий з власної ініціативи або на його прохання вправі ставити
   йому запитання письмово, а потім свідок у присутності слідчого і
   особи, яка його розуміє, може написати в протоколі свої пока­
   зання власноручно.

3. Як особу, яка розуміє знаки глухонімого, слід запрошу­
   вати спеціалістів із числа викладачів навчальних закладів для
   глухонімих або із числа інструкторів виробничих підприємств, де
   працюють глухонімі.

Якщо ж в даному районі відсутні такі навчальні заклади та підприємства, то слід звернутись до послуг приватних осіб, які розуміють знаки німого або глухого свідка.

Стаття 170. Протокол допиту свідка

Про допит свідка складається протокол з додержанням правил, зазначених у статті 85 цього Кодексу. Крім того, в протоколі допиту вказуються: прізвище, ім'я та по бать­кові свідка, його вік, громадянство, національність, освіта, місце роботи, рід занять або посада, місце проживання, а також відомості про його стосунки з обвинуваченим і потерпілим.

У протоколі зазначається, що свідкові роз'яснені його права, обов'язки і відповідальність за відмову давати показання і за дачу завідомо неправдивих показань. Пока­зання свідка та відповіді на поставлені йому запитання викладаються в першій особі і по можливості дослівно.

Свідкові, коли він про це просить, може бути надана можливість особисто написати свої показання в присут­ності слідчого, про що зазначається в протоколі.

По закінченні допиту слідчий пред'являє свідкові про­токол для прочитання. За проханням свідка протокол може бути йому прочитаний слідчим. Свідок і особи, які були присутні при допиті, мають право просити про вне­сення доповнень і поправок у протокол. Ці доповнення і поправки заносяться слідчим до протоколу.

393

Протокол підписують свідок, слідчий і особи, що були присутні при допиті. Якщо протокол написаний на де­кількох сторінках, свідок підписує кожну сторінку окремо.

* * *

1. Зміст коментованої статті вимагає враховувати правила
ст.85 КПК, яка визначає певну структуру, зміст і оформлення
протоколу будь-якої слідчої дії. Проте є і деякі особливості при
його складанні, які обумовлюються процесуальним статусом свідка.

2. При заповненні анкетної частини протоколу допиту свідка
   його прізвище, ім'я та по батькові, дата і місце народження
   записуються за паспортом або іншим документом, який посвідчує
   особу свідка. Відповідно до ст.52³ КПК про нерозголошення відо­
   мостей про особу, щодо якої здійснюються заходи безпеки, слід­
   чий зобов'язаний обмежувати відомості про свідка та змінювати
   їх в протоколах допиту (наприклад, прізвище на псевдонім).

3. У протоколі допиту свідка віком до 16 років зазначається,
   що йому роз'яснений обов'язок говорити тільки правду.

4. Якщо допит проводився з перервами на обід, відпочинок
   та ін., про це відмічається в протоколі із зазначенням часу
   початку перерви і відновлення допиту.

5. Якщо свідок виявив бажання особисто написати в про­
   токолі свої показання, слідчий вправі допитати його перед цим, а
   після написання показань поставити йому запитання, відповіді на
   які записує сам свідок або слідчий. Анкетна частина протоколу
   заповнюється слідчим. Він же попереджує свідка про кримі­
   нальну відповідальність за відмову давати показання і дачу
   завідомо неправдивих показань. У кінці протоколу зазначається,
   що показання написані свідком власноручно.

6. Свідок підписує кожну сторінку протоколу і протокол в
   цілому. При участі в допиті інших осіб вони розписуються в
   протоколі перед підписом слідчого, засвідчуючи правильність
   запису показань свідка. В кінці протоколу свій підпис ставить
   слідчий.

7. Якщо при допиті свідка застосовувались звукозапис або
   відеозапис, про це зазначається в протоколі (див. ст.85¹ і 85²
   КПК).

8. Матеріальні результати застосування технічних засобів
   фіксації умов та ходу допиту є додатком до протоколу. Фоно­
   грама, відеострічка в опечатаному вигляді зберігається у справі.

Стаття 171. Виклик і допит потерпілого

Виклик потерпілого проводиться за правилами, вста­новленими статтею 166 цього Кодексу.

Допит потерпілого проводиться з додержанням вимог, зазначених у частинах 1, 2 і 3 статті 167 цього Кодексу. Перед початком допиту слідчий попереджає потерпілого про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправ­дивих показань за статтею 384 Кримінального кодексу

394

України. Після цього слідчий з'ясовує стосунки між по­терпілим і підозрюваним або обвинуваченим і пропонує потерпілому розповісти про все відоме йому в справі. Забороняється ставити запитання, у формулюванні яких міститься відповідь, частина відповіді або підказка до неї (навідні запитання).

Про допит потерпілого складається протокол з додер­жанням правил статті 170 цього Кодексу.

* * *

1. Порядок виклику потерпілого на допит як і свідка перед­
бачений ст.166 КПК (див. коментар до ст.166 КПК).

Давати показання — це право, а не обов'язок потерпілого. Але потерпілий зобов'язаний з'явитися за викликом на допит. При неявці без поважних причин до нього може бути застосо­ваний привід (див. коментар до ст.72 КПК).

2. Важливе значення при допиті потерпілого має тактовність
особи, яка його допитує. Адже не можна забувати, що потер­
пілому безпосередньо завдано шкоду вчиненим злочином. На
початку першого допиту слідчий оголошує постанову про ви­
знання особи потерпілою. Перед початком допиту слідчий по­
переджає потерпілого про кримінальну відповідальність за дачу
завідомо неправдивих показань (див. ст.384 КК). Потім роз'яс­
нює права потерпілого, передбачені ст.49 КПК, після чого запи­
тує, чи зрозумілі потерпілому його права. Далі слідчий з'ясовує,
в яких стосунках перебуває (перебував) потерпілий з обвинува­
ченим, і лише після цього пропонує потерпілому викласти в
довільній формі все, що йому відомо у справі.

Після того як потерпілий виклав відому йому інформацію, слідчий в тактовній формі, не виходячи за межі предмета до­питу, ставить свої запитання.

3. При допиті потерпілого може бути присутнім його пред­
   ставник (див. ст.52 КПК).

4. Основною формою фіксації показань потерпілого є прото­
   кол. Інші форми фіксації носять факультативний характер і при
   відсутності протоколу допиту не мають процесуального значення.

У протоколі допиту потерпілого слідчий також повинен за­значити, що потерпілому роз'яснене право заявляти цивільний позов (див. ст.122 КПК).

395

Глава 15 ОЧНА СТАВКА, ПРЕД'ЯВЛЕННЯ ДЛЯ ВПІЗНАННЯ

Стаття 172. Очна ставка

Слідчий вправі провести очну ставку між двома раніше допитаними особами, в показаннях яких є суперечності.

* * *

1. Очна ставка являє собою одночасний допит двох осіб, кож­
   на з яких раніше була допитана і в показаннях яких є істотні
   протиріччя. Метою очної ставки є перевірка правдивості одер­
   жаних раніше показань і встановлення причин суперечностей в
   них. Питання про те, чи є ці протиріччя істотними, вирішує
   особа, яка проводить досудове слідство, на підставі оцінки дока­
   зів, що є у справі, і і'х співставлення з показаннями осіб, між
   якими пропонується проведення очної ставки. Істотними слід
   вважати протиріччя в показаннях учасників процесу щодо обста­
   вин справи, які підлягають доказуванню (наприклад, про взаємо­
   стосунки між обвинуваченим і потерпілим, дані щодо поведінки
   учасників події під час вчинення злочину тощо).

2. Очна ставка проводиться за рішенням слідчого, прокурора.
   Клопотання щодо проведення очної ставки можуть заявляти
   підозрюваний, обвинувачений, його захисник, потерпілий чи його
   представник. Проведення очної ставки може бути ініційоване
   начальником слідчого відділу чи прокурором, який має право
   давати слідчому вказівки щодо проведення слідчих дій.

3. Очна ставка може бути проведена між будь-якими учас­
   никами кримінального процесу, навіть між тими, які мають
   різне процесуальне становище: між двома свідками, потерпілими,
   обвинуваченими, між свідком та потерпілим, між потерпілим і
   обвинуваченим, між свідком і обвинуваченим.

Стаття 173. Проведення очної ставки

На початку очної ставки встановлюється, чи знають особи, що викликані на очну ставку, один одного і в яких стосунках вони перебувають між собою. Свідки поперед­жаються про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань і за дачу завідомо неправдивих показань, а потерпілі — за дачу завідомо неправдивих показань.

Викликаним на очну ставку особам по черзі пропо­нується дати показання про ті обставини справи, для з'ясування яких призначена очна ставка. Після цього слідчий ставить запитання. Особи, викликані на очну ставку, з дозволу слідчого можуть ставити запитання одна одній.

396

Оголошення показань, даних учасниками очної ставки на попередніх допитах, дозволяється лише після дачі ними показань на очній ставці та запису їх до протоколу.

Слідчий пред'являє протокол очної ставки особам, яких допитано, для прочитання або за їх проханням прочитує їм цей протокол. Допитані особи мають право вимагати доповнення протоколу і внесення до нього поправок. Ці доповнення або поправки підлягають обов'язковому зане­сенню в протокол. Протокол очної ставки підписує кожна з допитаних осіб та слідчий.

* * *

1. При проведенні очної ставки слід користуватися крім
   норм ст.173 нормами статей КПК, які регулюють порядок допиту
   свідків, потерпілих, обвинувачених. Наприклад, свідків необхід­
   но попередити про обов'язок давати показання (крім випадків,
   передбачених ст.63 Конституції України), потерпілих — про пра­
   во давати показання і про кримінальну відповідальність за за-
   відомо неправдиві показання.

2. На початку очної ставки з'ясовується факт знайомства і
   характер взаємовідносин між учасниками цієї слідчої дії. Послі­
   довність допиту осіб, викликаних на очну ставку, встановлює
   особа, яка проводить цю слідчу дію. Вона ж і встановлює чер­
   говість питань, які буде задавати, враховуючи конкретні обставини
   справи.

Як правило, першою допитується особа, яка, на думку того, хто проводить очну ставку, на попередньому допиті дала правдиві показання. Особливо доцільна така послідовність, якщо слідчий не впевнений у стійкості того, хто допитується, допускає можливу зміну ним показань під впливом іншого учасника очної ставки.

3. Учасники очної ставки з дозволу слідчого можуть ставити
   питання один одному. Слідчий може зняти будь-яке поставлене
   питання повністю або частково.

4. Встановлені законом умови щодо оголошення показань,
   даних учасниками очної ставки на попередніх допитах, направ­
   лені на обмеження впливу слідчого на осіб, які змінили показан­
   ня на очній ставці, а також впливу показань однієї особи на
   показання іншої.

Оголошення показань, які зафіксовані під час попередніх допитів, недопустиме, якщо будь-хто відмовляється давати пока­зання на очній ставці. У такому випадку правильно буде відклас­ти проведення очної ставки або взагалі відмовитись від її про­ведення.

5. Слідчий, який проводить очну ставку, повинен стежити за
   тим, щоб очна ставка не вийшли з-під його контролю. Якщо з
   боку учасників очної ставки є спроба зірвати цю слідчу дію
   шляхом погроз в адресу один одного чи прояв інших неправо­
   мірних дій, слід негайно припинити або перервати проведення
   очної ставки, зафіксувавши це в протоколі.

6. Результати очної ставки можуть бути різними. По-перше,
   кожний учасник очної ставки може підтвердити дані ним раніше

397

показання. По-друге, особа, що раніше давала неправдиві пока­зання, дала на очній ставці показання правдиві, або навпаки. По-третє, учасник або обидва учасники очної ставки відмовилися давати показання. Будь-які результати очної ставки є орієнтиром на те, чого слід чекати в судовому засіданні. А для слідчого результати очної ставки повинні сприяти подальшій активізації діяльності щодо збирання нових доказів.

7. Весь хід очної ставки фіксується в протоколі. У протоколі
очної ставки вказується: хто, де, коли, протягом якого часу, між
ким її проводив; якщо учасники очної ставки — свідки чи
потерпілі, необхідно записати, про що вони попереджені. Далі в
протоколі фіксуються показання допитуваних про їхні взаємо­
стосунки, питання слідчого та відповіді допитуваних. Показання
осіб, які допитуються, записуються в тій послідовності, в якій
вони давались. У протоколі очної ставки фіксуються всі відповіді
на питання, а також їх обґрунтування або висловлені заперечення.

8. На практиці існує дві форми ведення протоколу очної
   ставки. При одній кожний аркуш паперу поділяється на дві рівні
   частини по вертикалі, на одній стороні записуються питання і
   одержані відповіді одного учасника очної ставки, а на другій —
   іншого. Ще однією формою ведення протоколу очної ставки є
   така, коли і питання, і відповіді записуються рядками, з дотри­
   манням послідовності відповідей.

9. Кожен учасник очної ставки підписує в цілому протокол
   очної ставки в кінці, а також кожну його сторінку (або лише
   свої показання на сторінках).

10. При проведенні очної ставки можливе використання
звукозапису, відеозапису, кінозйомки.

Стаття 174. Пред'явлення особи для впізнання

При необхідності пред'явлення якої-небудь особи для впізнання свідкові, потерпілому, обвинуваченому або підо­зрюваному слідчий спочатку допитує їх про зовнішній вигляд і прикмети цієї особи, а також про обставини, при яких впізнаючий бачив цю особу, про що складає прото­кол допиту.

Коли впізнаючий є свідком чи потерпілим, він попе­реджається про кримінальну відповідальність за дачу за-відомо неправдивих показань, а свідок, крім того, і за відмову від дачі показань. Особа, що підлягає впізнанню, пред'являється впізнаючому разом з іншими особами тієї ж статі у кількості не менше трьох, які не мають різких відмін у зовнішності та одягу.

Перед тим як пред'явити особу для впізнання, їй пропонується зайняти будь-яке місце серед інших осіб, що пред'являються. Впізнаючому пропонується вказати особу,

398

яку він має впізнати, і пояснити, за якими ознаками він її впізнав.

У виняткових випадках з метою забезпечення безпеки особи, яка впізнає, впізнання проводиться поза візуальним спостереженням того, кого впізнають, з дотриманням ви­мог, передбачених цією статтею. Про результати впізнан­ня обов'язково повідомляється особа, яка пред'являлася для впізнання.

При необхідності впізнання може проводитися по фото­знімках, відповідно до умов, викладених у цій статті.

Пред'явлення особи для впізнання проводиться в при­сутності не менше двох понятих. У разі проведення впіз­нання за правилами, встановленими частиною четвертою цієї статті, поняті повинні пересвідчитися у можливості впізнання поза візуальним спостереженням того, кого впіз­нають, і засвідчити таке впізнання.

* * *

1. Впізнання — слідча дія, яка проводиться в тому разі,
коли допитаний заявляє, що може впізнати особу чи предмет, які
він раніше спостерігав, і пам'ятає їх відмінні ознаки (стосовно
особи це, зокрема, зріст, колір волосся, форма носа та ін.) або
коли він називає лише загальні риси людини, яку раніше бачив,
але впевнений, що при пред'явленні йому останньої зможе її
впізнати.

Ця слідча дія спрямована, з одного боку, на перевірку по­казань допитаних осіб та перевірку висунутих слідчим версій, а з іншого — на отримання нових доказів.

Впізнання — пред'явлення не менше трьох подібних об'єктів особі, яка раніше спостерігала або сприймала певний об'єкт, для встановлення тотожності, групової належності або відмінності. У зв'язку із особливостями об'єкта процесуальний закон окремо виділяє впізнання людини (коментована стаття) і впізнання пред­метів (див. ст.175 КПК).

За правилами коментованої статті може проводитися впізнан­ня живої людини або частин її тіла.

2. Законодавець підкреслює можливість проведення цієї слід­
чої дії тільки з особами, які вже допитані про зовнішній вигляд і
прикмети особи, яку треба впізнати, а також про обставини, за
яких впізнаючий бачив цю особу. При цьому слід з'ясовувати не
лише буквально дані щодо зовнішнього вигляду особи, а й інші
дані, що її характеризують, наприклад особливості мови, будь-які
жести, особливості ходи тощо, оскільки прикмети особи — це
сукупність даних про неї.

Закон не містить вказівок щодо обов'язкового відображення в протоколі допиту можливості впізнання особи свідком, потер­пілим, підозрюваним, обвинуваченим. Але найчастіше в прото­колі допиту учасника кримінального судочинства щодо прикмет певної особи, яку необхідно встановити під час проведення слід-

399

ства, одночасно зазначається про можливість або неможливість впізнати цю особу.

Недоцільним є проведення впізнання особи, у якої є якісь унікальні прикмети, за якими допитаний може її впізнати (від­сутність ніг, рук, наявність татуювання та ін.)- У такому разі провадиться освідування (див. стп.193 КПК), результати якого співставляють з показаннями допитаної особи.

3. Оскільки впізнання особи фактично є одним із способів
   перевірки показань допитаної особи, при проведенні впізнання на
   підставі показань допитаних осіб про особу, яку вони впізнають,
   мають застосовуватися вимоги закону, що регулюють порядок
   допиту. Зокрема, коли впізнаючий є свідком чи потерпілим, він
   попереджається про кримінальну відповідальність за завідомо
   неправдиві показання (див. ст.384 КК), а свідок, крім того, і за
   відмову від показань (див. ст.385 КК). Остання норма стосовно
   впізнання є мертвою, бо свідок може відмовитись з мотивів
   неможливості впізнання.

4. Порядок пред'явлення особи для впізнання регулюється
   ч.2 та 3 коментованої статті. Особа, яка підлягає впізнанню,
   пред'являється впізнаючому разом з іншими особами тієї ж статі
   у кількості не менше трьох. Всі особи, які пред'являються для
   впізнання, не повинні мати різких відмін у зовнішності та в
   одязі. Тому дізнавач або слідчий мають підібрати для впізнання
   людей, подібних (за віком, статурою, рисами обличчя, кольором
   волосся та ін.) до особи, яку мають впізнати. Недотримання цієї
   вимоги є обставиною, що викликає сумніви в об'єктивності
   проведення впізнання (це може бути, наприклад, наявність під
   час впізнання наручників на затриманому, його неголеність,
   відсутність ременя або шнурків на взутті та ін.).

Перед тим як пред'явити особу для впізнання, їй пропону­ється зайняти будь-яке місце за власним вибором серед інших осіб, що пред'являються для впізнання.

Впізнаючому пропонується вказати особу, яку він впізнає, і пояснити, за якими ознаками він її впізнав. На прохання впіз­наючого, щоб полегшити впізнання, з дозволу слідчого всі особи, які пред'являються для впізнання, або одна чи дві з них можуть рухатися, жестикулювати, розмовляти.

Та обставина, що особа впізнала іншу особу за прикметами, що не відображені раніше в протоколі її допиту, сама по собі не може свідчити про необ'єктивність впізнання. Для з'ясування можливих розбіжностей в протоколі допиту особи і протоколі впізнання необхідно провести додатковий допит цієї особи, а за необхідності — допити додаткових свідків.

5. 4.5 коментованої статті передбачає можливість проведення
впізнання особи за фотознімками, якщо існує така необхідність
(йдеться, наприклад, про випадки, коли така особа померла,
хвора або коли місце її перебування невідоме).

Порядок пред'явлення фотознімків для впізнання такий же, як і порядок пред'явлення особи для впізнання. Впізнаючому пред'являється не менше трьох фотознімків осіб однієї статі, приблизно одного вигляду (кругловиді, чорняві, із вусами тощо), по можливості — в одязі (светрі, футболці, костюмі з краваткою

400

чи без неї тощо), який впізнаючий бачив на цій особі. При цьому фотографії наклеюються на фототаблицю (аркуш паперу), нумеру­ються, скріплюються печатками.

6. 4.4 коментованої статті закріпила можливість проведення впізнання особи поза візуальним спостереженням того, кого впіз­нають. Проведення впізнання поза візуальним спостереженням можливе лише у виняткових випадках з метою забезпечення безпеки особи, яка впізнає. Вимоги ч.2 і 3 коментованої статті щодо порядку пред'явлення осіб для впізнання в повній мірі стосуються і проведення впізнання особи поза візуальним спо­стереженням. Про результати впізнання обов'язково повідомляєть­ся особа, яка пред'являлася для впізнання.

Пред'явлення особи для впізнання проводиться в присутності не менше двох понятих. У разі проведення впізнання за пра­вилами, встановленими ч.4 цієї статті, понятих має бути не менше чотирьох, оскільки вони повинні пересвідчитися у мож­ливості впізнання поза візуальним спостереженням того, кого впізнають, і засвідчити таке впізнання, тобто бути одночасно в двох відокремлених місцях.

Таке впізнання пропонується проводити в спеціально облад­наних приміщеннях, поділених надвоє перегородкою зі спеціаль­ного скла (прозорого з одного боку), з окремими входами (схема такого приміщення надана у Методичних рекомендаціях, підго­товлених Інститутом Генеральної прокуратури України спільно з Національною академією внутрішніх справ України, Головним слідчим управлінням МВС України і погоджених з Верховним Судом України, № 15/73 вих. 01).

За своєю суттю впізнання поза візуальним спостереженням особи, яку впізнають, є фактично одним із заходів забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства. У зв'язку з цим додатковою юридичною підставою такої слідчої дії є прийняття слідчим рішення про обмеження відомостей про особу, яка бе­реться під захист (див. ст.52³ КПК). Тому в протоколі про впізнання особи поза візуальним спостереженням мають бути посилання і на ст.52³ КПК.

За загальним правилом роз'яснення суті цієї процесуальної дії її учасникам до початку проведення дії, а також роз'яснення їхніх прав і обов'язків покладається на слідчого або на іншу уповноважену КПК на це особу, яка проводить слідчу дію. Окремо слід зазначити порядок роз'яснення суті впізнання поза візуальним спостереженням і прав та обов'язків учасникам цієї слідчої дії. До початку такого впізнання слідчий роз'яснює суть дії окремо підозрюваному (обвинуваченому), якого впізнають, його захиснику, іншим учасникам впізнання, двом понятим, які знаходяться в приміщенні разом із зазначеними особами, про що зазначається в протоколі цієї слідчої дії. Після цього так само, але в іншому приміщенні слідчий роз'яснює суть слідчої дії особі, яка впізнає, двом понятим, іншим особам, які знаходяться в приміщенні. Підозрюваний (обвинувачений) на власний розсуд займає місце серед інших осіб, які пред'являються для впіз­нання, після виходу слідчого з приміщення.

При проведенні цієї слідчої дії обов'язковою є присутність осіб, які здійснюють заходи безпеки, про що робиться відповідна

401

відмітка в протоколі. Такі особи можуть знаходитися тільки в приміщенні, де перебуває особа, взята під захист.

З метою забезпечення конфіденційності даних про особу, яка впізнає, можуть застосовуватися спеціальна техніка для створен­ня акустичних перешкод, зміна зовнішності цієї особи (наприк­лад, шляхом маскування тощо). У разі необхідності заходи безпе­ки можуть бути застосовані до понятих — як спосіб забезпечення безпеки особи, яка впізнає.

Оскільки участь підозрюваного (обвинуваченого) при пред'яв­ленні його для впізнання поза візуальним спостереженням носить обмежений характер, ці обмеження поширюються і на захисника підозрюваного (обвинуваченого). Останній має право перебувати лише в тій частині спеціально обладнаного приміщення, де знахо­диться його підзахисний. Це не суперечить вимогам ст.48, 114 КПК.

Про результати впізнання обов'язково повідомляються особа, яка пред'являлася для впізнання, та її захисник.

7. Для впізнання може бути пред'явлено труп людини або його частини. З урахуванням специфіки такого об'єкта його впізнання може проводитись і окремо від інших трупів (тобто без обов'язкового пред'явлення впізнаючому трупа серед інших у кількості не менше трьох).

Стаття 175. Пред'явлення предметів для впізнання

При необхідності пред'явити для впізнання який-не-будь предмет слідчий спочатку допитує впізнаючого про ознаки цього предмета і обставини, при яких він цей предмет бачив, про що складається протокол допиту.

Коли впізнаючий є свідком чи потерпілим, він попе­реджається про кримінальну відповідальність за дачу за-відомо неправдивих показань, а свідок, крім того, і за відмову від дачі показань.

Предмет, що підлягає впізнанню, пред'являється впіз­наючому в числі інших однорідних предметів. Впізнаю­чому пропонується вказати предмет, який він має впіз­нати, і пояснити, за якими ознаками він його впізнав.

Пред'явлення предметів для впізнання проводиться в присутності двох понятих.

Пред'явлені предмети по можливості фотографуються.

* * *

1. Предмети пред'являються для впізнання в числі інших однорідних предметів у кількості не менше трьох, які не мають між собою різких відмінностей.

Унікальні, єдині у своєму роді предмети (наприклад, твори видатних художників або скульпторів та ін.); об'єкти, які не можуть бути виділені серед інших (наприклад, зерно або цукор без упаковки; продукція промисловості, яка виготовлена поточ-

402

ним методом І не має якихось відмінностей у партії аналогічних виробів, та ін.), а також предмети, які мають точні позначення, засвідчені допитуваною особою (наприклад, пістолет з конкрет­ним заводським номером та ін.), для впізнання не пред'яв­ляються.

Тварини пред'являються для впізнання за такими ж пра­вилами, як і предмети. Слід пам'ятати, що тварина може сама відреагувати на впізнаючого (наприклад на її хазяїна). Тоді слідча дія припиняється, а така поведінка тварини фіксується в протоколі.

2. Впізнаючий повинен назвати ознаки, за якими він виділив
впізнаний предмет серед інших.

3. Під час проведення впізнання по можливості застосову­
ється фотозйомка. Фотографуються як предмети, пред'явлені на
впізнання, так і процес проведення цієї слідчої дії. У такому разі
до протоколу пред'явлення для впізнання у відповідності із ч.4
ст.85 КПК додаються відповідні фототаблиці.

Стаття 176. Протокол пред'явлення для впіз­нання

Про пред'явлення для впізнання особи або предмета і про наслідки впізнання складається протокол з додер­жанням правил, зазначених у статті 85 цього Кодексу. Крім того, в протоколі зазначаються відомості про особу впізнаючого і про те, що він попереджений про кри­мінальну відповідальність за відмову від дачі показань та за дачу неправдивих показань, наводяться дані про осіб і предмети, що пред'являються для впізнання, і докладно вказуються ознаки, за якими впізнаючий впізнав особу чи предмет.

У разі проведення впізнання за правилами, встанов­леними частиною четвертою статті 174 цього Кодексу, в протоколі, крім відомостей, передбачених цією статтею, обов'язково зазначається те, що впізнання проводилося поза візуальним спостереженням того, кого впізнають, а також вказуються всі обставини і умови проведення та­кого впізнання.

Протокол підписують всі особи, що брали участь у проведенні впізнання, поняті і слідчий. До протоколу додаються фотознімки, якщо особи або предмети, пред'­явлені для впізнання, були сфотографовані.

* * *

1. Після завершення впізнання з додержанням правил, за­значених у ст.85 КПК, складається відповідний протокол про пред'явлення особи чи предмета для впізнання. У ньому за­значаються відомості про особу впізнаючого, і якщо це свідок або

403

потерпілий — про попередження його про кримінальну відпо­відальність за відмову від давання показань (див. ст.385 КК) та за неправдиві показання (див. ст.384 КК). Зазначається також про роз'яснення прав та обов'язків понятим.

У протоколі наводяться дані про осіб і предмети, що пред'­являються для впізнання, зокрема докладно вказуються ознаки, за якими впізнаючий впізнав особу чи предмет.

2. У разі проведення впізнання за правилами, встановленими
   ч.4 ст.174 КПК, в протоколі крім відомостей, передбачених цією
   статтею, обов'язково зазначається те, що впізнання проводилося
   поза візуальним спостереженням того, кого впізнають, а також
   вказуються всі обставини і умови проведення такого впізнання.

3. Протокол підписують всі особи, що брали участь у про­
   веденні впізнання, поняті і слідчий. До протоколу додаються
   фотознімки (фототаблиці), якщо особи або предмети, пред'явлені
   для впізнання, були сфотографовані; якщо застосовувся відео-
   запис — касета з записом. У такому разі протокол складається з
   додержанням додаткових вимог, зазначених у ст.85¹, 85^ КПК.

404

Глава 16 ОБШУК І ВИЇМКА

Стаття 177. Підстави для проведення обшуку та порядок надання згоди на його про­ведення

Обшук проводиться в тих випадках, коли є достатні підстави вважати, що знаряддя злочину, речі й цінності, здобуті злочинним шляхом, а також інші предмети і документи, які мають значення для встановлення істини в справі чи забезпечення цивільного позову, знаходяться в певному приміщенні або місці чи в якої-небудь особи.

Обшук проводиться також і в тому випадку, коли є достатні дані про те, що в певному приміщенні або місці знаходяться розшукувані особи, а також трупи чи тва­рини.

Обшук проводиться за вмотивованою постановою слід­чого з санкції прокурора чи його заступника, за винятком житла чи іншого володіння особи.

У невідкладних випадках обшук, за винятком житла чи іншого володіння особи, може бути проведений без санкції прокурора, але з наступним повідомленням проку­рора в добовий строк про проведений обшук та його результати.

Обшук житла чи іншого володіння особи, за винятком невідкладних випадків, проводиться лише за вмотивова­ною постановою судді. При необхідності провести обшук слідчий за погодженням з прокурором звертається з по­данням до судді за місцем провадження слідства. Суддя негайно розглядає подання і матеріали справи, а у разі необхідності вислуховує слідчого, прокурора і за наявності підстав виносить постанову про проведення обшуку чи постанову про відмову в проведенні обшуку. Постанова судді про проведення обшуку оскарженню не підлягає. На постанову судді про відмову в проведенні обшуку протягом трьох діб з дня її винесення прокурором може бути подана апеляція до апеляційного суду.

У невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, обшук житла чи іншого володіння особи може бути проведено без поста­нови судді. При цьому в протоколі зазначаються причини,

405

що обумовили проведення обшуку без постанови судді. Протягом доби з моменту проведення цієї дії слідчий направляє копію протоколу обшуку прокуророві.

* * *

1. Обшук — це слідча дія, яка полягає в обстеженні при­
   міщень, ділянок місцевості і громадян з метою відшукання
   предметів, документів та цінностей, які мають значення для
   встановлення істини у справі, свідчення приналежності їх кон­
   кретній особі, а також для відшукання розшукуваної особи або
   трупа.

2. Під достатніми даними для проведення обшуку розумі­
   ються відомості, які містяться в показаннях свідків, потерпілих,
   підозрюваних, обвинувачених, заявах громадян, а також дані,
   отримані в ході проведення оперативно-розшукової діяльності. На
   їх підставі слідчий приходить до висновку, що знаряддя злочину,
   речі й цінності, здобуті злочинним шляхом, а також інші пред­
   мети і документи, які мають значення для встановлення істини в
   справі, знаходяться (або заховані) в певному приміщенні або
   місці чи в якої-небудь особи.

Це також можуть бути відомості про переховування у пев­ному приміщенні або в місці розшукуваної особи, трупів, тварин.

3. За загальним правилом, обшук проводиться за вмотиво­
ваною постановою слідчого, в якій він обґрунтовує необхідність
проведення обшуку, з санкції прокурора. Але недоторканність
житла будь-якої особи гарантується ст.ЗО Конституції України
("не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння
особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмоти­
вованим рішенням суду"). Тому обшук житла або іншого воло­
діння особи проводиться лише за вмотивованою постановою судді.
У такому разі слідчий за погодженням з прокурором звертається
з відповідним поданням до судді за місцем провадження слідства,
який повинен негайно розглянути подання. При цьому у роз­
порядження судді надаються матеріали кримінальної справи, а
для отримання більш повної інформації він може вислухати
слідчого і прокурора. Якщо суддя визнає наявність підстав для
проведення обшуку, він виносить відповідну постанову (див.
також коментар до ст.14¹ КПК).

За відсутності необхідних підстав для проведення обшуку суддя виносить постанову про відмову у проведенні обшуку.

Якщо постанова судді про проведення обшуку оскарженню не підлягає, то на його постанову про відмову у проведенні обшуку протягом трьох діб прокурором може бути подана апеля­ція до апеляційного суду.

4. У разі виникнення ситуації, коли склалися невідкладні
обставини і слідчий не може отримати санкцію прокурора, він
проводить обшук на підставі лише своєї постанови. При цьому в
протоколі обшуку вказуються причини, які обумовили прове­
дення обшуку без санкції прокурора.

До невідкладних випадків, за яких слідчий може проводити обшук без санкції прокурора, коментована стаття відносить ви­падки, пов'язані із врятуванням життя та майна (і коли фак-

406

тичні підстави при цьому з'явилися раптово) або з безпосереднім переслідуванням осіб, яких підозрюють у вчиненні злочинів (див. ч.б ст.177 КПК). До них також можна віднести випадки затри­мання особи з поличним; отримання даних, які свідчать про знищення або переховування предметів або документів; коли необхідно попередити чи присікти злочинну діяльність та ін.

У разі проведення слідчим обшуку (за виключенням житла чи іншого володіння особи) без відповідної санкції прокурора він у добовий строк повідомляє останнього про обшук та його ре­зультати.

За наявності невідкладних випадків слідчий може також провести обшук житла чи іншого володіння особи без постанови судді. Протягом доби з моменту проведення такого обшуку слід­чий надсилає прокурору копію протоколу обшуку.

5. Якщо прокурор визнає проведення обшуку необґрунтова-ним, він вимагає від слідчого письмові пояснення і вирішує питання про його відповідальність.

Незаконний обшук, проведений службовою особою, тягне за собою кримінальну відповідальність за ч.2 ст.162 КК.

Про випадки обшуку особи без постанови судді див. комен­тар до ч.З ст.184 КПК.

Стаття 178. Підстави для проведення виїмки та порядок надання згоди на її про­ведення

Виїмка проводиться у випадках, коли є точні дані, що предмети чи документи, які мають значення для справи, знаходяться в певної особи чи в певному місці.

Виїмка проводиться за вмотивованою постановою слід­чого.

Витка документів, що становлять державну та/або бан­ківську таємницю, проводиться тільки з санкції прокурора або його заступника і в порядку, погодженому з керівником відповідної установи.

Примусова виїмка із житла чи іншого володіння особи проводиться лише за вмотивованою постановою судді, яка виноситься з додержанням порядку, встановленого части­ною п'ятою статті 177 цього Кодексу.

* * *

1. На відміну від обшуку, рішення про проведення виїмки приймається у випадках, коли є точні дані, що предмети чи документи, які мають значення для справи, знаходяться у певної особи чи в певному місці. Це можуть бути дані про знаходження предметів чи документів у конкретній квартирі або на під­приємстві, в організації, установі. Такі відомості можуть місти­тися в показаннях свідків, потерпілих, підозрюваних, обвину-

407

вачених, у заявах громадян, а також можуть бути отримані в ре­зультаті проведення оперативно-розшукових заходів.

Після отримання даних про місцезнаходження документів чи предметів слідчий виносить вмотивовану постанову про виїмку, в якій повинно бути зазначено: які предмети (документи) підля­гають вилученню, які дані є у слідчого стосовно їх місцезна­ходження та яке вони мають значення для справи.

2. Якщо йдеться про виїмку документів, що становлять
державну або банківську таємницю, то проводиться вона тільки з
санкції прокурора або його заступника. При цьому порядок її
проведення погоджується з керівником відповідної установи, з
тим щоб були додержані правила, які забезпечують охорону такої
таємниці (розкриття інформації, яка містить банківську таємни­
цю, здійснюється з письмового дозволу власника такої інформації
або за рішенням суду).

3. Коли у слідчого є точні дані про знаходження у житлі чи
в іншому володінні особи предметів (документів), які підлягають
вилученню, але така особа добровільно відмовляється їх видати,
примусова виїмка проводиться лише за вмотивованою постановою
судді, оскільки йдеться про порушення гарантій недоторканності
житла, які надані і гарантуються ст.ЗО Конституції України. У та­
кому разі слідчий за погодженням з прокурором звертається з
поданням про проведення примусової виїмки до судді за місцем
провадження слідства. Суддя повинен негайно розглянути по­
дання і матеріали кримінальної справи, а для отримання більш
повної інформації може вислухати слідчого і прокурора. Якщо
суддя визнає наявність підстав для проведення такої виїмки, він
виносить відповідну постанову. За відсутності необхідних підстав
суддя виносить постанову про відмову у проведенні виїмки (див.
ч.5 ст.177 КПК).

Стаття 179. Обов'язковість видачі предметів і до­кументів

Посадові особи і громадяни не мають права відмов­лятися пред'явити або видати документи чи їх копії або інші предмети, які вимагає слідчий під час обшуку і виїмки.

Видача і огляд документів, що містять дані, які ста­новлять державну та/або банківську таємницю, провадять­ся з додержанням існуючих правил, що забезпечують охорону державної та/або банківської таємниці.

* * *

1. У відповідності з ч.5 ст.114 КПК постанова слідчого є обов'язковою для виконання всіма підприємствами, установами, організаціями, службовими особами і громадянами. Тому відмова пред'явити або видати документи чи їх копії або інші предмети під час обшуку або виїмки не може бути поважною.

408

Слідчий у разі відмови виконати його вимоги проводить обшук або виїмку в примусовому порядку (див. коментар до ст.177, 183 КПК).

2. Видача і наступний огляд знайдених під час обшуку і виїмки документів, що містять дані, які становлять державну або банківську таємницю, провадяться з додержанням існуючих пра­вил таємного діловодства (див. також коментар до ч.5 ст.14¹ КПК).

Стаття 180. Час проведення обшуку і виїмки

Обшуки і виїмки, крім невідкладних випадків, повинні провадитись удень.

* * *

1. Коментована стаття зобов'язує проводити обшук і виїмку
вдень, тобто з 6.00 до 22.00 год.

Проведення зазначених слідчих дій у денний час, по-перше, не завдає незручностей громадянам, а по-друге, у разі проведення обшуку і виїмки на підприємстві, в організації, установі у робочий час забезпечує кращі можливості виявлення та вилу­чення всіх предметів та документів, які підлягають вилученню відповідно до постанови про проведення обшуку або виїмки.

2. У нічний час обшук та виїмка можуть провадитись лише
в невідкладних випадках, пов'язаних переважно з тим, що зво­
лікання з проведенням цієї слідчої дії може мати негативні
наслідки. У ч.б ст.177 КПК така невідкладність пов'язується з
необхідністю врятування життя та майна чи з переслідуванням
осіб, які підозрюються у вчиненні злочину (див. коментар до
ст.177 КПК).

Стаття 181. Особи, в присутності яких прова­дяться обшук і виїмка

Обшук і виїмка провадяться в присутності двох поня­тих і особи, яка займає дане приміщення, а при від­сутності її — представника житлово-експлуатаційної орга­нізації або місцевої Ради народних депутатів.

Обшук і виїмка в приміщеннях, що їх займають під­приємства, установи і організації, провадяться в присут­ності їх представників. Під час обшуку по можливості повинна бути забезпечена присутність обшукуваного або повнолітнього члена його родини, а при необхідності — також і потерпілого.

Обшукуваним, понятим і відповідним представникам повинно бути роз'яснено їх право бути присутніми при всіх діях слідчого і робити заяви з приводу цих дій; ці заяви підлягають занесенню до протоколу.

409

1. Коментована стаття визначає коло осіб, в присутності
яких провадяться обшук і виїмка. Це поняті, присутність яких
при проведенні цих слідчих дій у відповідності із вимогами
ст.127 КІТО є обов'язковою. При цьому зазначена стаття визначає
їх кількість — не менше двох. До обов'язку понятих входить
засвідчення відповідності записів у протоколі слідчої дії вико­
наним діям.

Вказані слідчі дії провадяться також у присутності особи, яка займає приміщення, а якщо така відсутня — представника житлово-експлуатаційної організації (ЖЕКу та ін.) або місцевої Ради народних депутатів. Якщо обшук (виїмка) провадиться у приміщеннях, які займають підприємство, організація або уста­нова, то обов'язкова присутність їхніх представників. Зазначеним особам оголошується відповідна постанова, а після проведення обшуку (виїмки) вручається другий примірник (копія) протоколу слідчої дії.

4.2 ст.181 КПК вказує на необхідність присутності під час обшуку, по можливості, обшукуваного або повнолітнього члена його родини, а при необхідності — також і потерпілого.

Вказаним особам слідчий роз'яснює їхнє право бути при­сутніми при всіх діях слідчого і робити заяви з приводу про­ведення слідчим цих дій. Заяви підлягають занесенню до прото­колу.

2. Крім зазначених осіб слідчий у випадках, коли виникає
необхідність використати спеціальні знання і навички (засто­
сування технічних засобів, фото- або відеозйомки та ін.), має
право з дотриманням вимог ст.128¹ КПК залучати до участі в
обшуку або у виїмці спеціаліста (див. ч.4 ст.183 КПК).

Присутніми при проведенні зазначених слідчих дій можуть бути також прокурор (див. п.5 ч.І ст.227 КПК) і начальник слідчого відділу (див. ч.2 ст.114¹ КПК).

До участі у проведенні обшуку (виїмки) за вимогою слідчого (див. ч.З ст.114 КПК) можуть бути залучені оперативні пра­цівники органів внутрішніх справ, служби безпеки та інших правоохоронних органів (див. ч.4 ст.183 КПК).

Про участь вказаних осіб у проведенні слідчої дії зазнача­ється у протоколі обшуку (виїмки).

3. Про обов'язкову присутність під час обшуку (або виїмки)
в приміщеннях дипломатичних представництв прокурора і пред­
ставника Міністерства закордонних справ див. коментар до
ст.182 КПК.

Стаття 182. Умови проведення обшуку і виїмки в приміщеннях дипломатичних пред­ставництв

У приміщеннях, що їх займають дипломатичні пред- _

ставництва, а також в приміщеннях, де проживають члени |

дипломатичних представництв та їх сім'ї, які користу-

410

ються правом дипломатичної недоторканності, обшук і виїмку можна провадити лише за згодою дипломатичного представника.

Про згоду дипломатичних представників на обшук або виїмку робиться запит через Міністерство закордонних справ України.

Обшук і виїмка в зазначених приміщеннях провадять­ся обов'язково в присутності прокурора і представника Міністерства закордонних справ.

* * *

1. Згідно з Віденською конвенцією про дипломатичні зносини
від 18 квітня 1961 р. та Положенням про дипломатичні пред­
ставництва та консульські установи іноземних держав в Україні
(затвердженим Указом Президента України 10 червня 1993 р.)
особа дипломатичного агента є недоторканною. Аналогічний статус
(недоторканність) поширюється на помешкання дипломатичних
служб, приватну резиденцію глави дипломатичного представницт­
ва та жилі приміщення членів дипломатичного персоналу, на
архіви, документи, офіційну кореспонденцію, засоби пересування.
Доступ службових осіб держави перебування до цих помешкань
можливий не інакше як за згодою глави дипломатичного пред­
ставництва.

Водночас недоторканними є і консульські помешкання, архі­ви, документи, офіційна кореспонденція (Віденська конвенція про консульські зносини від 24 квітня 1963 р.).

Тому коментована стаття у ч.І передбачає обов'язковою умо­вою проведення обшуку і виїмки у приміщеннях дипломатичних і консульських представництв та в приміщеннях, де проживають члени дипломатичних представництв та їхні сім'ї, згоду на про­ведення таких слідчих дій дипломатичного представника.

2. У разі необхідності проведення обшуку або виїмки у
приміщеннях дипломатичного представництва через Міністерство
закордонних справ України робиться відповідний запит, і якщо
зазначена згода отримана, обшук або виїмка проводяться за
обов'язкової присутності прокурора та представника Міністерства
закордонних справ України.

Присутність зазначених осіб під час обшуку і виїмки е гарантією законності їх проведення, а також допомагає вже на місці розв'язати можливі конфліктні ситуації, вислухати претен­зії з боку обшукуваних або осіб, у яких проводиться виїмка.

Стаття 183. Порядок проведення обшуку і ви­їмки

Перед обшуком або виїмкою слідчий пред'являє поста­нову особам, що займають приміщення, або представ­никові підприємства, установи чи організації, де прово­диться общук або виїмка, і пропонує їм видати зазначені в

411

постанові предмети або документи, а також вказати місце, де переховується злочинець. У разі відмови виконати його вимоги слідчий проводить обшук або виїмку в примусо­вому порядку. Якщо особи, які займають приміщення, відсутні, постанова про проведення обшуку або виїмки пред'являється представникові житлово-експлуатаційної орга­нізації або місцевої Ради народних депутатів і обшук або виїмка проводиться в їх присутності.

Проводячи обшук, слідчий має право розкривати зам­кнені приміщення і сховища, якщо володілець відмов­ляється їх відкрити. При цьому слідчий повинен уникати не викликаних необхідністю пошкоджень дверей, замків та інших предметів.

Слідчий має право заборонити особам, що перебува­ють у приміщенні під час обшуку або виїмки, а також особам, які під час обшуку або виїмки увійшли в це приміщення, виходити з приміщення і зноситись один з одним або з іншими особами до закінчення обшуку чи виїмки.

В необхідних випадках слідчий вправі залучати до участі в проведенні обшуку працівників органів внутріш­ніх справ та відповідних спеціалістів.

* * *

1. Коментована стаття у ч.І визначає, що перед обшуком або
виїмкою слідчий повинен пред'явити постанову про обшук (виїм­
ку) особам, які займають приміщення, або представникові відпо­
відної установи, організації. Це гарантує вказаним особам їх
право знати, на яких підставах і хто проводить обшук. Озна­
йомлення зазначених осіб із постановою засвідчується їхнім під­
писом у постанові (вказується і дата ознайомлення).

Після ознайомлення особи, яку обшукують, з постановою слідчий пропонує їй видати зазначені у постанові предмети або документи чи вказати місце, де переховується особа, яку розшу­кують. Якщо після цього особа добровільно видає зазначене у постанові, про це робиться відповідний запис у протоколі, а якщо відмовляється чи видає лише певні предмети або документи з числа вказаних у постанові — проводиться обшук або виїмка у примусовому порядку.

2. У разі відсутності особи, яка займає приміщення, де
   проводяться обшук або виїмка, слідчий оголошує відповідну
   постанову представнику житлово-експлуатаційної контори або міс­
   цевої Ради народних депутатів, у присутності яких і проводиться
   надалі ця слідча дія.

3. Під час проведення обшуку (виїмки) слідчий, у разі
   відмови володільця, має право розкривати замкнені приміщення і
   сховища, уникаючи при цьому не викликаних необхідністю по­
   шкоджень дверей, замків.

412

Заподіяна при цьому майнова шкода має бути відшкодована володільцю державою, якщо заподіяння шкоди не викликалось необхідністю.

4. Ч.З коментованої статті надає слідчому право заборонити
до закінчення обшуку чи виїмки зноситися між собою, а також
виходити з приміщення особам, які перебувають у цьому при­
міщенні або зайшли до нього під час проведення слідчої дії.

Стосовно останніх слідчий має право обшукати їх без вине­сення відповідної постанови. Це можливо, якщо є достатньо підстав вважати, що особа ховає при собі предмети чи доку­менти, які мають значення для справи (тобто з дотриманням вимог, передбачених ч.З ст.184 КПК). Про обшук і його резуль­тати зазначається у протоколі.

5. З додержанням вимог ст.114 і 128^і КПК слідчий може
залучити до участі в обшуку працівників органів внутрішніх
справ та спеціалістів.

Стаття 184. Обшук особи та виїмка у неї пред­метів і документів

За наявності підстав, передбачених частиною першою статті 177 цього Кодексу, з метою вилучення предметів і документів, які можуть мати доказове значення і які знаходяться при певній особі, слідчий може провести обшук особи чи виїмку у неї цих предметів або доку­ментів.

Обшук особи або виїмка у неї предметів і документів провадяться в порядку, передбаченому статтями 177 і 178 цього Кодексу.

Обшук особи та виїмка у неї предметів і документів можуть бути проведені без постанови у таких випадках:

при фізичному захопленні підозрюваного уповно­
важеними на те особами, якщо є достатні підстави вва­
жати, що затриманий має при собі зброю або інші пред­
мети, які становлять загрозу для оточуючих, чи намага­
ється звільнитися від доказів, які викривають його чи
інших осіб у вчиненні злочину;

1. при затриманні підозрюваного;

2. при взятті підозрюваного, обвинуваченого під варту;

3. за наявності достатніх підстав вважати, що особа,
   яка знаходиться в приміщенні, де проводиться обшук чи
   примусова виїмка, приховує при собі предмети або до­
   кументи, які мають значення для встановлення істини в
   справі.

413

Особи, які беруть участь у виконанні цих слідчих дій, повинні бути однієї статі з особою, яку обшукують чи у якої проводиться виїмка.

Обшук співробітника кадрового складу розвідувального органу України при виконанні ним службових обов'язків здійснюється тільки в присутності офіційних представників цього органу.

1. За наявності достатніх для проведення обшуку особи
підстав, тобто відомостей, які містяться в показаннях свідків,
потерпілих, обвинувачених, заявах громадян, а також отриманих
в результаті проведення оперативно-розшукових заходів, слідчий
приходить до висновку, що предмети і документи, які можуть
мати доказове значення, знаходяться при певній особи. Для
вилучення цих предметів (документів) слідчий може провести
обшук особи або виїмку у неї предметів і документів в порядку,
передбаченому ст.177 і 178 КІШ.

З дотриманням вимог зазначених статей слідчий виносить вмотивовану постанову про обшук (виїмку) і за необхідністю отримує санкцію прокурора або за згодою з останнім звертається з відповідним поданням до суду (див. коментар до ст.177—178 КПК).

Під час обшуку особи проводиться огляд її одягу, взуття, вмісту кишень, сумок, гаманців та інших предметів, які вона має при собі, а при необхідності — і тіла особи.

2. Але у деяких випадках обшук особи та виїмка у неї
предметів і документів можуть бути проведені без відповідної
постанови слідчого.

Це пов'язано з тим, що в цих випадках обшук особи є лише складовою частиною проведення інших слідчих дій:

— затримання підозрюваного, коли є достатні підстави вва­
жати, що він має при собі зброю або інші предмети, які ста­
новлять загрозу для оточуючих, чи намагається звільнитися від
доказів, які викривають його чи інших осіб у вчиненні злочину
(див. коментар до ст.106 і 115 КПК);

— взяття підозрюваного, обвинуваченого під варту (див.
коментар до ст.155 і 158 КПК);

— обшуку або виїмки в приміщенні або в іншому місці, коли
є достатньо підстав вважати, що особа, яка знаходиться в при­
міщенні, де проводиться обшук чи примусова виїмка, приховує
при собі предмети або документи, які мають значення для
встановлення істини в справі. Про обшук такої особи зазна­
чається у відповідному протоколі обшуку.

У разі затримання особи за підозрою у вчиненні злочину з дотриманням вимог ст.85, 106, 106^і і 115 КПК складається протокол затримання і особистого обшуку особи.

3. 4.4 коментованої статті спрямована на додержання при
судочинстві честі, гідності людини, для чого передбачає у разі
обшуку людини, проведення цієї слідчої дії особами однієї статі з
людиною, яку обшукують чи у якої проводиться виїмка.

414

4. У відповідності з ч.2 ст.115 КПК затримання співро­бітника кадрового складу розвідувального органу України, який знаходиться при виконанні службових обов'язків, проводиться тільки в присутності офіційних представників цього органу. Тому коментована стаття у ч.5 передбачає проведення обшуку такої особи лише у присутності зазначених офіційних представників.

Стаття 185. Нерозголошення обставин особистого життя обшукуваних

Під час обшуку або виїмки слідчий повинен вживати заходів до того, щоб не були розголошені виявлені при цьому обставини особистого життя обшукуваного та інших осіб, які проживають або тимчасово перебувають у цьому приміщенні.

* * *

1. Ст.32 Конституції України гарантує право громадян на
   охорону особистого життя ("не допускається збирання, зберіган­
   ня, використання та поширення конфіденційної інформації про
   особу без її згоди"). Див. також коментар до ч.2 ст.14¹ КПК.

2. Коментована стаття покладає на слідчого обов'язок вжи­
   вати всіх заходів, щоб не були розголошені обставини життя
   обшукуваного та інших осіб, які проживають у приміщенні, де
   проводиться обшук або виїмка. Зокрема, слідчий може з до­
   триманням вимог ч.2 ст.121 КПК попередити всіх осіб, які були
   присутні при обшуку (виїмці), про недопущення розголошення
   таких даних. Це може бути як письмове, так і усне зобов'язання,
   про яке зазначається у протоколі обшуку.

Присутні при обшуку (виїмці) можуть бути попереджені також про кримінальну відповідальність за розголошення даних попереднього слідства (див. ст.387 КК).

Стаття 186. Вилучення предметів і документів

• При обшуку або виїмці можуть бути вилучені лише предмети і документи, які мають значення для справи, а також цінності і майно обвинуваченого або підозрюваного з метою забезпечення цивільного позову або можливої конфіскації майна. Предмети і документи, які вилучені законом з обігу, підлягають вилученню незалежно від їх відношення до справи.

Всі документи і предмети, які підлягають вилученню, слідчий повинен пред'явити понятим та іншим присутнім особам і перелічити в протоколі обшуку або виїмки чи в доданому до нього опису з зазначенням їх назви, кіль­кості, міри, ваги, матеріалу, з якого вони виготовлені, та індивідуальних ознак. У необхідних випадках вилучені

415

предмети і документи повинні бути на місці обшуку або виїмки упаковані і опечатані.

* * *

1. При обшуку або виїмці можуть бути вилучені лише
предмети і документи, які мають значення для справи. Тобто
йдеться про предмети, які у відповідності із вимогами ст.78 КПК
можуть бути речовими доказами: знаряддя злочину, що зберегли
на собі сліди злочину або були об'єктом злочинних дій, гроші,
цінності, інші речі, нажиті злочинним шляхом, а також всі інші
предмети, які можуть бути засобами для розкриття злочину (див.
коментар до ст.78 КПК).

Вилученню підлягають і документи, якщо в них викладені або засвідчені обставини, які мають значення для справи (див. коментар до ст.83 КПК).

2. Слідчий зобов'язаний вжити заходи щодо забезпечення
цивільного позову у справі (див. ст.125 КПК), і тому під час
обшуку можуть вилучатися цінності і майно обвинуваченого або
підозрюваного, навіть коли ці цінності нажиті не злочинним
шляхом (див. коментар до ст.126 КПК).

3. Коментована стаття зобов'язує слідчого вилучати предмети
і документи незалежно від і'х відношення до справи, якщо вони
вилучені з вільного обігу.

До вилучених з вільного обігу відносяться предмети і доку­менти, отримати які можна лише за особливим дозволом (їх перелік визначений законодавством України), а також предмети і документи, виготовлення, придбання,, зберігання, збут і розпов­сюдження яких заборонені законом. Йдеться про зброю, вибухові пристрої, радіоактивні речовини, сильнодіючі отрути; про доку­менти, які містять дані про державну таємницю, та ін.

4. Всі знайдені під час обшуку і виїмки документи і пред­
   мети, які підлягають вилученню, слідчий пред'являє понятим та
   іншим присутнім особам. Після цього у протоколі відповідної
   слідчої дії (а у разі вилучення великої кількості предметів або
   документів — в опису, який додається до протоколу і скла­
   дається також у двох примірниках) вказується місце, де було
   знайдено предмет (документ), і зазначається його назва, кіль­
   кість, міра, вага, матеріал, з якого він виготовлений, та інди­
   відуальні ознаки.

5. Якщо вилучаються предмети або документи, що зберегли
   на собі сліди злочину, вони повинні бути упаковані і опечатані
   на місці обшуку або виїмки. Для цього залучаються відповідні
   спеціалісти (див. ст.128¹ КПК).

У необхідних випадках процес знайдення та вилучення пред­метів, документів та цінностей фіксується за допомогою фото- і відеозйомки.

6. У процесі вилучення документів бухгалтерського обліку
(балансів підприємства, інших важливих документів) за дозволом
слідчого та у присутності відповідної службової особи, яка прово­
дить обшук (виїмку), посадові особи підприємства, організації або
установи (бухгалтер, керівник підрозділу та ін.) можуть зняти
копії деяких документів.

416

7. Якщо під час обшуку або виїмки вилучаються предмети або документи, котрі не мають значення для справи, вони у подальшому повертаються відповідній особі або підприємству, організації, установі.

Стаття 18 7. Накладення арешту на кореспонден­цію і зняття інформації з каналів зв'язку

Арешт на кореспонденцію і зняття інформації з ка­налів зв'язку може бути застосовано лише за наявності достатніх підстав вважати, що у листах, телеграфній та іншій кореспонденції підозрюваного чи обвинуваченого ін­шим особам або інших осіб підозрюваному чи обвинуваче­ному, а також у інформації, якою вони обмінюються з допомогою засобів зв'язку, містяться дані про вчинений злочин або документи і предмети, що мають доказове значення, і якщо іншими способами одержати ці дані неможливо.

До кореспонденції, на яку може бути накладено арешт, відносяться листи всіх видів, бандеролі, посилки, поштові контейнери, перекази, телеграми, радіограми тощо.

Арешт на кореспонденцію і зняття інформації з кана­лів зв'язку з метою запобігти злочину може бути засто­совано до порушення кримінальної справи.

За наявності підстав, передбачених частиною першою цієї статті, слідчий за погодженням з прокурором зверта­ється з поданням до голови апеляційного суду за місцем провадження слідства про накладення арешту на корес­понденцію чи зняття інформації з каналів зв'язку. Голова СУДУ чи його заступник розглядає подання, вивчає мате­ріали справи, при необхідності вислуховує слідчого, вислу­ховує думку прокурора, після чого залежно від підстав для прийняття такого рішення виносить постанову про накладення арешту на кореспонденцію чи зняття інформа­ції з каналів зв'язку або про відмову в цьому. Постанова оскарженню не підлягає, на неї не може бути внесено подання прокурором.

У постанові про накладення арешту на кореспонден­цію зазначаються кримінальна справа і підстави, з яких буде провадитись ця слідча дія, прізвище, ім'я та по батькові особи, кореспонденція якої має затримуватися, точна адреса цієї особи, види поштово-телеграфних від­правлень, на які накладається арешт, термін, протягом якого зберігається арешт, назва установи зв'язку, на яку

14 2—(45 417

покладається обов'язок затримувати кореспонденцію і пові­домляти про це слідчого.

У постанові про зняття інформації з каналів зв'язку зазначаються кримінальна справа і підстави, з яких буде провадитись ця слідча дія, прізвище, ім'я та по батькові особи, з каналів зв'язку якої має зніматись інформація, точна адреса цієї особи, види цих каналів, термін, протя­гом якого знімається інформація, назва установи, на яку покладається обов'язок знімати інформацію і повідомляти про це слідчого.

Постанова про накладення арешту на кореспонденцію чи зняття інформації з каналів зв'язку направляється слідчим начальнику відповідної установи, для якого вона є обов'язковою.

Начальник відповідної установи затримує кореспонден­цію або знімає інформацію з каналів зв'язку і протягом доби повідомляє про це слідчому.

Арешт, накладений на кореспонденцію, скасовується, а зняття інформації з каналів зв'язку припиняється після закінчення терміну, встановленого для виконання цих слідчих дій постановою судді. Слідчий скасовує арешт, накладений на кореспонденцію, або припиняє зняття ін­формації з каналів зв'язку, коли у здійсненні цих заходів відпадає необхідність, при закритті кримінальної справи або при передачі її прокуророві в порядку, передбаченому статтею 255 цього Кодексу.

Постанова виноситься в режимі, який забезпечує нероз-голошення даних досудового слідства або оперативно-роз-шукової діяльності.

* * *

1. Ст.31 Конституції України визначає, що "кожному гаран­
тується таємниця листування, телефонних розмов та іншої ко­
респонденції". Винятки можуть бути встановлені лише судом у
випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи
з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи,
якщо іншим способом одержати інформацію неможливо.

Ст.14¹ КІШ передбачає можливість прослуховування теле­фонних та інших переговорів за письмовою заявою або письмо­вою згодою осіб, взятих під захист (див. ч.4), або за рішенням суду (див. ч.5).

2. Коментована стаття передбачає, що арешт на кореспонден­
цію і зняття інформації з каналів зв'язку може бути застосовано
лише:

— за наявності достатніх підстав вважати, що у листах, телеграфній та іншій кореспонденції підозрюваного чи обвинува­ченого іншим особам або інших осіб підозрюваному чи обвину-

418

Баченому, а також у інформації, якою вони обмінюються з допомогою засобів зв'язку, містяться дані про вчинений злочин або про документи і предмети, що мають доказове значення;

— якщо іншими способами одержати ці дані неможливо.

Під достатніми даними для проведення зазначеного про-слуховування розуміється отримання відомостей, які містяться в показаннях свідків, потерпілих, обвинувачених, заявах громадян, а також дані, отримані в результаті проведення оперативно-роз-шукових заходів. При цьому слідчий приходить до обґрунто­ваного висновку, що іншим способом одержати дані про викриття винних у вчинені злочинів на той час неможливо.

Ця дія, у разі коли метою виступає запобігання злочину, може бути застосована до порушення кримінальної справи.

3. Отримавши дані, які свідчать про достатність підстав
вважати, що у листах, телеграфній та іншій кореспонденції
підозрюваного чи обвинуваченого міститься інформація про вчи­
нений злочин або про документи і предмети, що мають доказове
значення, слідчий за погодженням із прокурором звертається з
поданням до голови апеляційного суду за місцем провадження
слідства про накладення арешту на кореспонденцію чи зняття
інформації з каналів зв'язку. Голова суду чи його заступник
розглядають подання, вивчають матеріали справи, при необхід­
ності вислуховують слідчого, а також думку прокурора, після
чого (залежно від підстав для прийняття такого рішення) ви­
носять постанову про накладення арешту на кореспонденцію чи
зняття інформації з каналів зв'язку або про відмову в цьому.

Постанова виноситься в режимі, який забезпечує нерозголо-шення даних досудового слідства або оперативно-розшукової ді­яльності (оригінали подання, постанови судді зберігаються за правилами таємного діловодства). Вона не підлягає оскарженню, на неї не може бути внесено подання прокурором.

4. У постанові про накладення арешту на кореспонденцію
обов'язково вказуються окрім підстав, з яких буде провадитись
ця слідча дія, види поштово-телеграфних відправлень, на які
накладається арешт (до них відносяться, зокрема, листи всіх
видів, бандеролі, посилки, поштові контейнери, перекази, теле­
грами, радіограми тощо), а також строк, протягом якого збе­
рігається арешт, назва установи зв'язку, на яку покладається
обов'язок затримувати кореспонденцію.

У постанові про зняття інформації з каналів зв'язку зазна­чаються необхідні для таких постанов реквізити і обов'язково — види каналів, з яких буде зніматись інформація (йдеться про технічні канали зв'язку: телефони, мобільні засоби телефонного, електронного чи радіозв'язку, комп'ютерна мережа зв'язку тощо), а також строк, протягом якого інформація буде зніматись; назва установи, на яку покладається обов'язок знімати інформацію.

5. Така постанова направляється слідчим начальнику відпо­
відної установи і є для них обов'язковою; якщо у подальшому
буде отримана відповідна інформація, начальник цієї установи
затримує її або знімає з каналів зв'язку і протягом доби по­
відомляє про це слідчому.

14* 419

6. Арешт, накладений на кореспонденцію, і зняття інфор­
мації скасовуються після закінчення встановленого у відповідній
постанові строку.

Слідчий також може скасувати арешт, накладений на корес­понденцію, або припинити зняття інформації з каналів зв'язку, якщо відпадає необхідність у здійсненні цих заходів, при закрит­ті кримінальної справи або при передачі її прокурору в порядку, передбаченому ст.255 КПК.

7. Порушення зазначених вимог кримінально-процесуального
закону тягне кримінальну відповідальність за ст.163 КК (пору­
шення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи
іншої кореспонденції, що передаються засобами зв'язку або через
комп'ютер).

Стаття 18 7^і. Огляд і виїмка кореспонденції та дослідження інформації, знятої з ка­налів зв'язку

Огляд кореспонденції проводиться за рішенням суду в установі зв'язку з участю понятих із числа службовців цієї установи, а при необхідності — із участю спеціаліста. У присутності зазначених осіб слідчий відкриває і оглядає затриману кореспонденцію.

У разі виявлення документів чи предметів, що мають доказове значення, слідчий проводить виїмку відповідної кореспонденції або обмежується зняттям копій з відповід­них відправлень. При відсутності документів чи предметів, що мають доказове значення, слідчий дає вказівку про вручення оглянутої кореспонденції або про її затримання до визначеного ним терміну.

Про кожен випадок проведення огляду, виїмки або за­тримання кореспонденції слідчий складає протокол. У про­токолі повинно бути вказано, які саме відправлення були оглянуті, що з них вилучено і що повинно бути доставлено адресату або тимчасово затримано, з яких відправлень знято копії.

Дослідження інформації, знятої з каналів зв'язку, у необхідних випадках проводиться з участю спеціаліста. Слідчий прослуховує чи іншим відповідним способом ви­вчає зміст знятої інформації, про що складає протокол. При виявленні в інформації даних, що мають доказове значення, в протоколі відтворюється відповідна частина запису, після чого слідчий своєю постановою визнає носій знятої інформації доказом і приєднує його до справи.

420

1. Коментована стаття визначає особливості огляду і подаль­
   шої виїмки кореспонденції, на яку був накладений арешт, а
   також отримання інформації, знятої з каналів зв'язку.

2. Начальник установи, на яку покладений обов'язок затри­
   мувати відповідну кореспонденцію або знімати інформацію з
   каналу зв'язку, після отримання кореспонденції, на яку накла­
   дений арешт, або після зняття відповідної інформації з каналу
   зв'язку у добовий строк сповіщає про це слідчого, який прово­
   дить огляд, а за необхідності — виїмку кореспонденції.

В установі зв'язку слідчий з додержанням вимог ст.190—191 КПК за участю понятих із числа службовців цієї установи, а при необхідності — і спеціаліста (див. ст.128¹ КПК), відкриває і оглядає затриману кореспонденцію (лист, бандероль, посилку та ін.), про що складає протокол.

Якщо під час огляду буде встановлена відсутність в корес­понденції документів чи предметів, які мають доказове значення, слідчий дає вказівку про вручення оглянутої кореспонденції адре­сату або про її затримання до визначеного ним строку. У разі виявлення документів чи предметів, які мають доказове зна­чення, слідчий проводить виїмку цієї кореспонденції або знімає копії з відповідних відправлень.

Виїмка кореспонденції проводиться з дотриманням вимог, передбачених у ст.178 і 183 КПК.

Про кожен без виключення випадок проведення огляду, виїмки або затримання кореспонденції слідчий складає протокол. У протоколі повинно бути вказано, які саме відправлення були оглянуті, що з них вилучено і що повинно бути доставлено адресату або тимчасово затримано, з яких відправлень знято копії.

3. Дослідження інформації, знятої з каналів зв'язку, пере­
   важно проводиться з участю спеціаліста. Слідчий при цьому
   складає протокол про прослуховування чи про вивчення змісту
   знятої інформації іншим способом. Якщо він виявляє в інфор­
   мації дані, що мають доказове значення, то у протоколі відтворю­
   ється відповідна частина запису, після чого слідчий своєю по­
   становою визнає носій знятої інформації доказом і приєднує його
   до справи.

4. У ч.І коментованої статті зазначено, що "огляд кореспон­
   денції провадиться за рішенням суду". Мається на увазі, що
   такий огляд провадиться за раніше отриманим рішенням суду
   про накладення арешту на кореспонденцію.

Стаття 188. Протокол обшуку і виїмки

Про проведення обшуку або виїмки слідчий складає протокол у двох примірниках з додержанням правил стат­ті 85 цього Кодексу. В протоколі зазначаються: підстави для обшуку або виїмки; приміщення чи інше місце, в якому було проведено обшук або виїмку; особа, у якої проведено обшук або виїмку; дії слідчого і результати

421

обшуку або виїмки. Щодо кожного предмета, який підля­гає вилученню, повинно бути зазначено, в якому саме місці і при яких обставинах він був виявлений.

В протокол обшуку або виїмки заносяться всі заяви і зауваження присутніх під час обшуку або виїмки осіб, зроблені з приводу тих чи інших дій слідчого. Обидва примірники протоколу, а також опис вилучених предметів підписують слідчий, особа, у якої проводився обшук або виїмка, та запрошені особи, що були присутні.

1. Протокол обшуку складається з дотриманням вимог, перед­
бачених у ст.85 КПК, і якщо складений він із додержанням усіх
вимог закону то є джерелом доказів (див. коментар до зазначеної
статті КПК).

У протоколах обшуку або виїмки зазначаються також:

• підстави для обшуку або виїмки;

• обов'язково адреса приміщення або де знаходиться місце,
  в якому було проведено обшук або виїмку;

• дані про особу, в якої проведено обшук;

• відомості про роз'яснення слідчим прав осіб, які беруть
  участь у слідчій дії (понятих, спеціалістів та ін.);

• дії слідчого (оголошення обшукуваній особі постанови про
  обшук (виїмку); пропозиція добровільно видати слідству пред­
  мети, документи, які підлягають вилученню; отримання відповіді
  обшукуваної особи — про згоду або відмову у видачі предмета та
  ін.), а також результати обшуку (виїмки).

Якщо обшук провадиться у невідкладних випадках без санк­ції прокурора або без відповідної постанови судді, у протоколі повинні бути зазначені причини, що обумовили проведення обшу­ку без такої постанови судді (див. ч.б ст.177 КПК) або санкції прокурора (див. ч.4 ст.177 КПК),

Стосовно кожного з предметів (документів), які підлягають вилученню, обов'язково вказується, де і за яких обставин він був знайдений, його індивідуальні ознаки (повна назва, кількість, міра, вага, матеріал, з якого виготовлений, та індивідуальні ознаки, наприклад наявність номерів та ін.).

При вилученні значної кількості предметів, документів та цінностей слідчий вправі скласти відповідний опис вилученого, який додається до протоколу. Кількість примірників (копій) опису повинна відповідати кількості складених примірників відпо­відних протоколів.

У разі застосування фотозйомки кожний з вилучених пред­метів може бути сфотографований. Про це зазначається у про­токолі, до якого додаються відповідні фототаблиці.

2. До протоколу обов'язково заносяться всі заяви і зауважен­
ня присутніх при обшуку (виїмці) осіб, зроблені з приводу тих чи
інших дій слідчого.

З...У коментованій статті йдеться про два примірники прото­колу, їх підписують всі особи, які були присутні під час обшуку

422

і про яких вказано у протоколі (поняті, спеціалісти, оперативні працівники правоохоронних органів та ін.). Один з протоколів залишається особі, у якої проводився обшук. Але у разі прове­дення обшуку у невідкладних випадках без санкції прокурора (див. ч.4 ст.177 КПК) або без відповідної постанови судді (див. ч.в ст.177 КПК) протокол необхідно скласти у трьох примірни­ках. Один з них, відповідно з вимогами ч.б ст.177 КПК, протя­гом доби надсилається прокурору.

Стаття 189. Обов'язковість вручення копії прото­колу обшуку або виїмки

Другий примірник протоколу обшуку або виїмки, а також другий примірник опису вручається особі, у якої проведено обшук або виїмку, а в разі її відсутності — повнолітньому членові її сім'ї або представникові житло­во-експлуатаційної організації чи місцевої Ради народних депутатів.

При проведенні обшуку або виїмки в підприємстві, установі або організації другий примірник протоколу і опису вручається представникові підприємства, установи або організації.

При наявності в протоколі зауважень на неправильні дії, допущені під час обшуку, слідчий не пізніше двох днів повідомляє про це прокурора, який здійснює нагляд за слідством.

* * *

1. Гарантією можливості вчасного оскарження дій слідчого,
який проводив обшук або виїмку, є вручення другого примірника
протоколу обшуку (виїмки) особі, у якої проводилася ця слідча
дія. Цей примірник протоколу також свідчить про факт вилу­
чення предметів та документів. При цьому у протоколі обшуку
(виїмки) факт отримання даного документа особою засвідчується
її підписом.

Особи, які отримують другий примірник протоколу обшуку, це обшукуваний, а у разі його відсутності — повнолітній член його сім'ї, представник житлово-експлуатаційної організації чи місцевої Ради народних депутатів.

Про осіб, у присутності яких провадяться обшук і виїмка, див. коментар до ст.181 КПК.

2. Якщо обшук або виїмка провадяться на підприємстві, в
   організації, установі, примірник протоколу обшуку, виїмки вру­
   чається представникові відповідної установи, організації, підпри­
   ємства.

3. Якщо під час проведення зазначеної слідчої дії від при­
   сутніх на обшуку (виїмці) надійшли зауваження щодо неправиль­
   них дій слідчого, про це робиться запис у протоколі. У такому

423

разі коментована стаття у ч.З вимагає від слідчого в строк не пізніше двох днів повідомити про це прокурора.

Прокурор у такому разі може запропонувати слідчому дати письмові пояснення по суті зауважень та розглядає їх в порядку, передбаченому ст.235 КПК.

424

Глава 17

ОГЛЯД, ОСВІДУВАННЯ, ВІДТВОРЕННЯ ОБСТАНОВКИ ТА ОБСТАВИН ПОДІЇ

Стаття 190. Проведення огляду

З метою виявлення слідів злочину та інших речових доказів, з'ясування обстановки злочину, а також інших обставин, які мають значення для справи, слідчий про­водить огляд місцевості, приміщення, предметів та доку­ментів.

Огляд місця події у невідкладних випадках може бути проведений до порушення кримінальної справи. В цих випадках, при наявності для того підстав, кримінальна справа порушується негайно після огляду місця події.

Про результати огляду слідчий складає протокол.

Огляд житла чи іншого володіння особи проводиться лише за вмотивованою постановою судді, яка виноситься з додержанням порядку, встановленого частиною п'ятою стат­ті 177 цього Кодексу. Постанова судді оскарженню не під­лягає.

У невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім пересліду­ванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, а також за письмовою згодою володільця огляд житла чи іншого володіння особи може бути проведено без поста­нови судді.

Для проведення у невідкладних випадках огляду місця події в житлі чи іншому володінні особи, який здійсню­ється за її заявою або повідомленням про вчинений щодо неї злочин, а так само у разі відсутності цієї особи або неможливості отримати від неї згоду на проведення невід­кладного огляду місця події, рішення суду не потребу­ється.

У випадках, передбачених частинами п'ятою і шостою цієї статті, слідчий в протоколі огляду обов'язково зазна­чає причини, що обумовили проведення огляду без по­станови судді, та протягом доби з моменту проведення цієї дії повідомляє про здійснений огляд житла чи іншого володіння особи та його наслідки прокурора, який здійс­нює нагляд за досудовим слідством.

425

1. Об'єктами слідчого огляду є місцевість, приміщення, пред­
   мети та документи. Спеціальними видами огляду є огляд трупа
   (див. ст.192 КПК) та огляд живої людини. Останній вид огляду
   одержав назву освідування (див, ст.193 КПК).

2. Огляд належить до числа так званих початкових слідчих
   дій і повинен проводитись невідкладно, бо після події, яка
   викликала необхідність огляду, дуже швидко може змінитись
   обстановка на місці події і можуть зазнати змін сліди, тобто
   цілком можливою є втрата важливих доказів. Тому закон перед­
   бачає можливість у необхідних випадках, як виняток із загаль­
   ного правила, проводити огляд до порушення кримінальної справи.

3. На виконання ст.ЗО Конституції України огляд житла чи
   іншого володіння особи проводиться за постановою судді, що
   виноситься в порядку, передбаченому ч.5 ст.177 КПК. 4.5 та 6
   ст.190 передбачають виключення зі встановленого порядку огляду
   приміщень та інших володінь особи, коли огляд проводиться без
   постанови судді. Проте ці обставини повинні знайти детальне
   відображення в протоколі огляду. Більше того, про такий огляд
   протягом доби повинен бути повідомлений прокурор, що наглядає
   за досудовим слідством.

Стаття 191. Порядок проведення огляду

Огляд проводиться в присутності не менше двох по­нятих і, як правило, удень.

Слідчий може запросити для участі в огляді спеціа­лістів, не заінтересованих в результатах справи.

В необхідних випадках слідчий проводить вимірюван­ня, складає план і креслення оглянутого місця та окремих предметів, а також по можливості фотографує їх.

Органи внутрішніх справ зобов'язані подавати слідчо­му допомогу в проведенні огляду.

Огляд предметів і документів, вилучених під час огля­ду місця події, при виїмці або обшуку, а також пред'яв­лення їх підозрюваному, обвинуваченому, потерпілому та іншим особам слідчий проводить на місці події, обшуку або виїмки, а у випадках, коли це неможливо, — за місцем провадження у справі.

* * *

1. Огляд рекомендується проводити вдень, але у зв'язку з
   його невідкладністю огляд, перш за все, місця події може бути
   проведений і в темний час доби. В залежності від складності
   огляду, можливої наявності невиявлених слідів і деталей огляд
   може бути проведений повторно наступного дня.

2. У необхідних випадках у проведенні огляду за викликом
   слідчого участь беруть спеціалісти (див. ст.128¹ КПК).

426

3. При огляді можуть бути присутніми начальник слідчого
   відділу і прокурор, які мають право взяти проведення огляду на
   себе. У цих випадках вони діють в межах компетенції слідчого.

4. Працівники органів внутрішніх справ забезпечують охоро­
   ну місця події до і під час огляду, виконують вказівки слідчого
   щодо проведення оперативно-розшукових заходів.

5. За клопотанням підозрюваного, обвинуваченого і потерпі­
   лого, огляд може проводитись за їх участю. Питання про їх
   допуск до участі приймає слідчий, якщо визнає, що це сприя­
   тиме більш повному з'ясуванню обстановки на місці події й
   успішному виявленню слідів.

При огляді (як і в разі інших слідчих дій), якщо він виконується за участю підозрюваного, обвинуваченого або за їхнім клопотанням чи клопотанням захисника, може бути при­сутнім захисник.

6. Застосування науково-технічних засобів для виявлення і
   фіксації слідів та обстановки сприяє повноті і об'єктивності
   огляду, точності описання об'єктів і слідів, їх взаємного розта­
   шування. У ч.З ст.191 передбачається можливість проводити
   вимірювання, складати плани і креслення місця події та окремих
   предметів, здійснювати фотографування. Цей перелік, безумовно,
   не є вичерпним. Слідчий особисто або за допомогою спеціаліста
   може застосувати кінозйомку, відеозапис, виготовити зліпки,
   зробити відбитки тощо. Все це повинно бути зафіксовано в
   протоколі огляду, бо тільки за таких умов зазначені додатки до
   протоколу разом з ним матимуть статус джерел доказів.

7. Слід зазначити, що в протоколі огляду не можна фіксу­
   вати показання потерпілого, свідків, пояснення учасників огляду,
   висновки слідчого. У процесі огляду не можна застосовувати
   засоби і прийоми, які руйнують або знищують сліди (крім
   виготовлення копій), ставлять під загрозу життя і здоров'я учас­
   ників огляду, принижують їхню честь і гідність.

8. Огляд предметів і документів, вилучених під час огляду,
   може бути складовою частиною огляду місця події, що фіксу­
   ється у загальному протоколі. У той же час їх огляд може бути
   самостійною слідчою дією, результати якої фіксуються в окре­
   мому протоколі.

9. Вилучені з місця огляду предмети повинні бути ретельно
   упаковані, щоб запобігти їх пошкодженню при транспортуванні,
   опечатані і на спеціальних ярликах підписані слідчим і поня­
   тими. Про це робиться відповідний запис у протоколі огляду.

Стаття 192. Огляд трупа

Зовнішній огляд трупа слідчий проводить з участю су-довомедичного експерта і в присутності двох понятих. Коли неможливо викликати судово-медичного експерта, то запрошується найближчий лікар.

Коли виникне необхідність ексгумації трупа, слідчий складає про це постанову, яку затверджує прокурор. Труп

427

виймається з місця поховання в присутності слідчого, судово-медичного експерта та двох понятих, про що скла­дається протокол, який підписують усі зазначені особи.

* * *

1. Зовнішній огляд трупа (він ще називається початковим
оглядом трупа на місці його виявлення) проводиться як один з
елементів дослідження місця події з обов'язковою участю судо­
во-медичного експерта. Експерт на місці події не лише допомагає
слідчому у виявленні пошкоджень на тілі трупа і одежі, його
анатомічних та фізіологічних особливостей, але й робить попе­
редній неофіційний висновок про причину смерті і час її настан­
ня, що для прогнозування напрямів розслідування і проведення
оперативно-розшукових заходів важко переоцінити.

Огляд трупа поза місцем його виявлення, як самостійна слідча дія проводиться вкрай рідко в екстремальних випадках, наприклад за необхідності винесення трупа з отруєного примі­щення.

2. У протоколі огляду фіксуються відомості про розташуван­
   ня трупа відносно нерухомих елементів обстановки, його поза,
   характер трупних явищ, стан одежі і пошкодження на ній, сліди
   і нашарування на тілі, одежі, взутті, а також вміст кишень,
   знаряддя, предмети і сліди поблизу трупа та під ним. Все це
   може свідчити про взаємозв'язок елементів і динаміку події.
   Застосування науково-технічних засобів фіксації при проведенні
   цього виду огляду слід вважати обов'язковим (в тактичному
   розумінні).

3. Труп після його огляду на місці виявлення обов'язково
   направляється на судово-медичну експертизу для встановлення
   причини смерті та інших обставин. Судово-медичний експерт, що
   брав участь у зовнішньому огляді трупа, може бути призначений
   як процесуальний експерт у порядку ст.75 і 77 КПК.

4. Необхідність ексгумації трупа повинна бути вмотивована в
   постанові слідчого неможливістю одержати для доказування у
   справі відомості без огляду (в тому числі — повторного) по­
   хованого трупа, або (і) без пред'явлення його для впізнання, або
   (і) без проведення судово-медичної експертизи (у тому числі
   додаткової чи повторної).

5. Огляд і впізнання трупа можуть проводитись на місці його
   виймання, про що складається єдиний протокол ексгумації і впіз­
   нання. Впізнання може проводитись і в іншому місці (в морзі) з
   фіксацією в окремому протоколі.

6. Судово-медична експертиза трупа проводиться за постано­
   вою слідчого в належних умовах згідно з вимогами ст.196 та 203
   КПК.

Стаття 193. Проведення освідування

При необхідності виявити або засвідчити наявність у обвинуваченого, підозрюваного або у потерпілого чи свід-

428

ка особливих прикмет слідчий виносить про це постанову і проводить освідування.

Якщо необхідно провести судово-медичне освідування обвинуваченого, підозрюваного, потерпілого або свідка, то таке освідування за вказівкою слідчого проводить судово-медичний експерт або лікар.

Слідчий не вправі бути присутнім при освідуванні особи іншої статі, коли це зв'язане з необхідністю оголю­вати особу, що підлягає освідуванню. При освідуванні не допускаються дії, які принижують гідність освідуваної осо­би або небезпечні для її здоров'я.

Про результати освідування, проведеного слідчим, скла­дається протокол, який підписують слідчий та освідува-ний. При судово-медичному освідуванні складають акт, а коли освідування проводить лікар, він видає довідку.

* * *

1. Освідування — самостійна слідча дія, яка полягає у
   огляді тіла живої людини з метою виявлення у обвинуваченого,
   підозрюваного, потерпілого, свідка наявності або відсутності особ­
   ливих прикмет, слідів злочину, тілесних ушкоджень, стану сп'я­
   ніння і його ступеня, інших ознак і властивостей, що мають
   значення для справи. Слідчий може проводити освідування лише
   на підставі своєї постанови і тільки після порушення кримі­
   нальної справи.

2. У разі необхідності проведення судово-медичного освіду­
   вання у кримінальній справі (тілесні ушкодження, стан сп'янін­
   ня, анатомічні особливості тощо) слідчий доручає таке освіду­
   вання у листі керівникові медичної установи, судово-медичному
   експерту або лікарю. За результатами освідування відповідно
   складається акт або видається довідка.

3. Не слід ототожнювати судово-медичне освідування, при
   якому лише констатуються наявні факти без проведення спе­
   ціальних досліджень і без формулювання висновку на основі
   оціночних суджень, і судово-медичну експертизу, коли вирішу­
   ються прикладні наукові задачі, які стоять за межею очевидності
   (див. ст.76 КПК і коментар до неї).

4. Якщо освідування, яке проводить слідчий, вимагає оголен­
   ня освідуваної особи, слідчий повинен бути тієї ж статі, що і
   рсвідувана особа. Якщо слідчий, який розслідує дану справу, має
   іншу стать, він повинен просити прокурора або начальника
   слідчого відділу доручити проведення освідування слідчому або
   працівнику органу дізнання, який має необхідну стать.

Не можна доручати проведення такого освідування лікарю, бо, по-перше, тут не потрібні медичні знання, а по-друге, і це головне, таким чином буде порушений принцип публічності і виключної компетенції слідчого на проведення слідчих дій (див. ст.114 КПК, а також п.2 коментаря до ст.193 КПК).

5. Присутність понятих при освідуванні законом не передба­
чена.

429

Стаття 194. Відтворення обстановки і обставин події

З метою перевірки і уточнення результатів допиту свідка, потерпілого, підозрюваного або обвинуваченого або даних, одержаних при провадженні огляду та інших слід­чих дій, слідчий може виїхати на місце і в присутності понятих, а в необхідних випадках з участю спеціаліста, свідка, потерпілого і підозрюваного або обвинуваченого відтворити обстановку і умови, в яких ті чи інші події могли відбуватися в дійсності.

Виконання цих дій допускається при умові, коли вони не принижують гідності осіб, що беруть у них участь, і не є небезпечними для їх здоров'я.

В необхідних випадках слідчий проводить вимірюван­ня, складає план і креслення, а також проводить фото­графування.

Про проведення всіх зазначених дій складається про­токол, який підписують особи, що брали в них участь, поняті та слідчий.

* * *

1. Відтворення обстановки і обставин події охоплює три
певним чином відокремлені слідчі дії: слідчий експеримент, пере­
вірку показань на місці і реконструкцію.

2. Якщо на результат відтворення впливають умови, за яких
   воно проводиться, то відтворення повинно бути здійснене у обста­
   новці, що максимально наближається до тієї, у якій відбувалась
   досліджувана подія. Надійність одержуваних результатів відтво­
   рення забезпечується повторенням спроб і варіантів. Позитивний
   результат цієї слідчої дії свідчить про можливість існування
   досліджуваної події, негативний — про те, що її не могло бути в
   минулому.

3. Відтворення обстановки і обставин події проводиться пере­
   важно у випадках, коли треба встановити:

• можливість сприймання якого-небудь явища;

• можливість вчинення якої-небудь дії;

• можливість вчинення певних дій за визначений час;

• можливість існування якогось факту;

• послідовність розвитку і механізм певної події;

• наявність певних професійних навичок.

4. Перевірка показань на місці має сенс тоді, коли окремі
факти, викладені у протоколі допиту, намагаються співставити з
окремими предметами, деталями обстановки, слідами, які були
раніше зафіксовані у протоколі огляду і на доданих до цього
фотознімках та схемах.

Проведення перевірки з метою "закріплення" зізнання підо­зрюваного чи обвинуваченого без дотримання викладених вище

430

умов є ні що інше як повторний допит не в кабінеті слідчого і ніякого додаткового доказового значення не має.

5. Реконструкція полягає у відтворенні обстановки події осо­
   бою, що зізналася у вчиненні злочину, і якщо ця обстановка,
   зафіксована на фотознімку, перед актом відтворення була навмис­
   но змінена.

6. При проведенні відтворення обстановки і обставин події
   бажано складання схем, виконання фотозйомки і відеозапису.

7. Для проведення цієї слідчої дії винесення постанови зако­
   ном не передбачене.

Стаття 195. Протокол огляду, освідування і від­творення обстановки та обставин по­дії

Протокол огляду, освідування або відтворення обста­новки та обставин події складається з додержанням пра­вил статті 85 цього Кодексу. В протоколі зазначають підстави для проведення цих дій, описують все, що було виявлено, в тій послідовності, в якій це відбувалося, і в тому саме вигляді, в якому спостерігалось під час про­ведення дії. До протоколу додають відповідні схеми, фото­знімки, плани, документи.

* * *

1. Невиконання вимог ст.85 КПК до складання протоколів
   огляду, освідування, відтворення обстановки і обставин події
   позбавляє ці протоколи значення джерела доказів. Це стосується
   і додатків до протоколів.

2. Важливо дотримуватись правила, за яким у протоколі
   повинно фіксуватися лише те, що було виявлено, відбувалось, і
   саме у тому вигляді, в якому спостерігалось. Ні в якому разі не
   можна заносити до протоколу припущення, пояснення і висновки
   учасників слідчої дії.

Інша справа, коли йдеться про заяви учасників з приводу проведення слідчої дії або про уточнення чи доповнення до протоколу.

3. У протоколі відтворення обстановки і обставин події не­
одмінно слід ретельно описати умови проведення цієї слідчої дії і
результати кожної із спроб.

431

Глава 18 ПРОВЕДЕННЯ ЕКСПЕРТИЗИ

Стаття 196. Порядок призначення експертизи

Експертиза призначається у випадках, передбачених статтями 75 і 76 цього Кодексу.

При необхідності проведення експертизи слідчий скла­дає мотивовану постанову, в якій, крім даних, зазначених у статті 130 цього Кодексу, вказує підстави для прове­дення експертизи, прізвище експерта або назву установи, експертам якої доручається провести експертизу, питання, з яких експерт повинен дати висновок, об'єкти, які мають бути досліджені, а також перелічує матеріали, що пред'яв­ляються експертові для ознайомлення.

Коли експертиза проводиться не в експертній установі, слідчий, упевнившись в особі експерта, вручає йому копію постанови про призначення експертизи, роз'яснює обов'яз­ки і права, встановлені статтею 77 цього Кодексу, і попереджає його про кримінальну відповідальність за стат­тею 385 Кримінального кодексу України за відмову від виконання покладених на нього обов'язків, а також про відповідальність за статтею 384 Кримінального кодексу України за дачу завідомо неправдивого висновку. Про виконання цих дій слідчий складає протокол, в якому, крім даних, передбачених статтею 85 цього Кодексу, за­значає також відомості про особу експерта, його компе­тентність у певній галузі знань і зроблені ним заяви.

Коли експертиза проводиться в експертній установі, експерт зазначає у вступній частині висновку, що він попереджений про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку, і стверджує це своїм підписом.

* * *

1. Проведення судової експертизи — це слідча дія, яка являє собою особливу, передбачену кримінально-процесуальним законом форму одержання нових знань, що мають значення для справи, за допомогою проведення досліджень особами зі спеціальними знаннями в галузях науки, техніки, мистецтва та ін.

Ні в якому разі не можна підміняти експертизу консуль­таціями спеціаліста чи допитом експерта, навіть коли її при­значення не є обов'язковим, бо консультації не мають доказового значення, а допит експерта допускається з метою пояснення і доповнення положень вже проведеної ним експертизи.

432

2. Призначення експертизи і організація її проведення вима­
гають вирішення цілої низки окремих задач, бажано у такій
послідовності:

• визначити предмет експертизи і віднесення її до кон­
  кретного виду;

• сформулювати всі потрібні для даного випадку питання,
  що повинні бути вирішені експертом;

• встановити перелік матеріалів, які слід направити екс­
  перту;

• вибрати експертну установу, у якій дана експертиза може
  бути виконана, або конкретного експерта;

• скласти постанову про призначення судової експертизи з
  дотриманням вимог ст.130 КПК;

— ознайомити обвинуваченого або підозрюваного з цією
постановою і роз'яснити йому права, які він має при призначенні
і проведенні експертизи згідно зі ст.197 КПК;

— підготувати речові докази до відправки і визначити спосіб
їх доставки до місця проведення експертизи;

— направити постанову і необхідні матеріали в експертну
установу або експерту.

3. Закон не дозволяє призначати і проводити експертизу до
порушення кримінальної справи.

Підставою для проведення експертизи може бути лише по­станова особи, в провадженні якої знаходиться дана кримінальна справа. Постанова не може бути замінена ніяким іншим доку­ментом.

Якщо призначається кілька експертиз, для проведення кож­ної з них виноситься окрема постанова. Положення не зміню­ється і у разі їх проведення в одній установі.

4. Формулюючи підстави для призначення експертизи, слід
   вказати, які саме спеціальні знання потрібні для вирішення
   питань, що цікавлять слідчого. Не можна призначати експертизу
   для вирішення юридичних питань, бо знання для їх вирішення —
   з точки зору професійної обізнаності і в сенсі ст.75 КПК — для
   слідчого не можуть вважатися спеціальними.

5. Слідчий в постанові повинен повідомити експерту особли­
   вості об'єкта дослідження, які можуть вплинути на результат
   експертизи. Наприклад, велику користь експерту можуть при­
   нести відомості про виконання досліджуваного підпису в якійсь
   незвичній позі або про умови зберігання вогнепальної зброї після
   події. У постанові про призначення автотехнічної експертизи
   можуть повідомлятись дані про поведінку учасників дорожньої
   події, одержані в результаті допиту очевидців.

6. Експертизу може проводити лише конкретний спеціаліст,
   який відповідає за науковий рівень і обґрунтованість свого ви­
   сновку, а тому проведення експертизи не можна доручати уста­
   нові. Якщо спеціаліст, який буде проводити експертизу, персо­
   нально слідчому невідомий, доручення повинно бути сформульо­
   ване так: "Доручити проведення такої-то експертизи експертові
   такої-то установи".

433

7. Питання, що ставляться на вирішення експерту, повинні
бути сформульовані відповідно до вимог кримінального процесу,
криміналістики та на рівні сучасного стану тієї галузі, на під­
ставі даних якої будуть вирішуватись питання.

Перелік питань, які можуть ставитись на вирішення тієї чи іншої експертизи, і зразкові їх формулювання наведені, зокрема, в посібнику "Експертизи в судовій практиці" (Київ: Либідь, 1993).

8. Проявом професійної незрілості слідчого, яка значно усклад­
нює роботу експерта і засмічує процес доказування зайвими
відомостями, є постановка на вирішення експерта всіх питань,
що стосуються даної галузі знань, а не лише тих, які мають
безпосереднє значення для даної справи.

9. На експертизу, крім постанови про її призначення, на­
правляються, вручаються або доставляються об'єкти (речові до­
кази, трупи, люди тощо), які повинні бути досліджені; протоколи
слідчих дій та інші документи, в яких містяться обставини, що
мають відношення до досліджуваних об'єктів; зразки для експерт­
ного дослідження згідно зі ст.199 КПК; будь-які інші матеріали і
відомості, які можуть допомогти експертові у вирішенні постав­
лених йому питань.

Не бажано знайомити експерта з усією справою, бо це може призвести до його упередженості. Проте на початковому етапі розслідування таке ознайомлення може викликатись необхідністю.

10. Ретельно розписана процедура призначення експерта,
    який працює не в експертній установі, має на меті, крім чітко
    організованого проведення експертизи, дати суб'єктам доказу­
    вання пояснення, чому саме цього спеціаліста було обрано слід­
    чим як експерта, щоб не було ніяких сумнівів у його неупере­
    дженості.

11. Слідчий безпосередньо не попереджує експерта, який
    працює в експертній установі, про кримінальну відповідальність
    за дачу завідомо неправдивого висновку. Одноразовий акт попе­
    редження експерта-професіонала має місце при врученні йому
    документа про допуск на проведення певних експертиз, що дає
    підставу для позначення факту попередження кожного разу у
    вступній частині висновку.

12. Відповідно до ст.6 Закону України "Про адвокатуру" та
    ст.48 КПК на замовлення адвокатів, захисників та осіб, що
    самостійно захищають свої інтереси, в експертних установах
    можуть виконуватись дослідження, результати яких виклада­
    ються в письмових висновках спеціалістів. Такі дослідження, на
    відміну від експертиз, одержали назву "інші дослідження". Ви­
    сновки спеціалістів мають процесуальний статус документів (див.
    Інструкцію про призначення та проведення судових експертиз,
    зареєстровану в Міністерстві юстиції України 3 листопада
    1998 р. за № 705/3145).

434

Стаття 197. Права обвинуваченого при призна­ченні і проведенні експертизи

При призначенні і проведенні експертизи обвинува­чений має право:

1. заявити відвід експертові;

2. просити про призначення експерта з числа вка­
   заних ним осіб;

3. просити про постановку перед експертизою додат­
   кових питань;

4. давати пояснення експертові;

5. пред'являти додаткові документи;

6. ознайомлюватися з матеріалами експертизи і виснов­
   ком експерта після закінчення експертизи;

7. заявляти клопотання про призначення нової або до­
   даткової експертизи.

Обвинуваченому за його клопотанням слідчий може дозволити бути присутнім при проведенні експертом окре­мих досліджень і давати пояснення. Слідчий повинен ознайомити обвинуваченого з постановою про призначення експертизи і роз'яснити йому його права, встановлені цією статтею, про що складається протокол з додержанням вимог статті 85 цього Кодексу.

Постанова про призначення судовопсихіатричної екс­пертизи не оголошується обвинуваченому в тих випадках, коли його психічний стан робить це неможливим.

У випадках, коли експертиза призначається до при­тягнення особи як обвинуваченого, правила цієї статті за­стосовуються до підозрюваного у вчиненні злочину.

* * *

1. Закріплені в КПК права обвинуваченого (підозрюваного),
   пов'язані з призначенням і проведенням експертизи, є надійними
   чинниками в системі гарантій забезпечення права на захист і на
   швидкий та справедливий суд.

2. Всі приписи ст.197 щодо прав обвинуваченого (підозрю­
   ваного) слідчий повинен максимально задовольнити, щоб право
   на захист було повною мірою забезпечене. У той же час слідчий
   має право і не задовольняти клопотання обвинуваченого, наприк­
   лад ті, що не сприяють дослідженню обставин, які мають відно­
   шення до справи і які не можуть бути вирішені експертизою, та,
   безумовно, які мають провокаційний характер (необгрунтована
   вимога про відвід експерта тощо). Усі клопотання обвинуваче­
   ного, відомості про ознайомлення його з постановою про призна­
   чення експертизи, роз'яснення належних йому прав, у тому числі
   права оскаржити постанову слідчого прокурору, якщо клопотання
   було залишене без задоволення, заносяться до протоколу.

435

3. Про пред'явлення обвинуваченому (підозрюваному) мате­
   ріалів експертизи див. ст.202 КПК і коментар до неї.

4. Слідчий не повинен видавати будь-який документ, який
   надавав би право обвинуваченому бути присутнім при проведенні
   експертом окремих досліджень і давати пояснення. Очевидно, що
   присутність обвинуваченого слідчий повинен узгоджувати з екс­
   пертом особисто, тим більше, що про це, як правило, клопо­
   четься сам експерт, зокрема при проведенні будівельних, бух­
   галтерських, автотехнічних та деяких інших експертиз.

Стаття 198. Проведення експертизи в експертній установі

Одержавши постанову про призначення експертизи, керівник експертної установи доручає проведення експер­тизи одному або декільком експертам. Ці експерти дають висновок від свого імені і несуть за нього особисту відпо­відальність.

1. Судові експертизи в Україні проводяться переважно в
експертних установах міністерств юстиції, охорони здоров'я, вну­
трішніх справ, оборони, які забезпечують якісне проведення най­
різноманітніших експертиз (див.: Науково-методичні рекоменда­
ції, з питань підготовки та призначення судових експертиз,
затверджені наказом Міністерства юстиції України № 53/5 від
8 жовтня 1998 р.; Інструкцію про проведення судово-медичної екс­
пертизи, зареєстровану в Міністерстві юстиції України 26 лип­
ня 1995 р. за № 254/790 та ін.). Окремі експертизи можуть
проводитись іншими експертними установами, що передбачено
ст.196 КПК, проте на них розповсюджується весь нормативний
матеріал щодо проведення судових експертиз.

2. Організаційне, матеріально-технічне забезпечення виконан­
   ня експертиз, контроль за їх своєчасним проведенням та за
   дотриманням законів та інших нормативно-правових актів з пи­
   тань експертизи покладаються на керівника експертної установи.
   Він може виступати і як експерт відповідно до присвоєної йому
   експертної спеціальності.

3. На підставі одержаної постанови про призначення експер­
   тизи керівник експертної установи доручає проведення даної
   експертизи персонально конкретному експерту (експертам) або
   передає вирішення цього питання керівникові підрозділу.

4. Строки проведення експертизи встановлюються керівни­
   ком експертної установи (структурного її підрозділу) в межах 10
   днів щодо матеріалів з невеликою кількістю об'єктів і не склад­
   них за характером досліджень і в межах одного місяця щодо
   матеріалів з великою кількістю об'єктів або складних за харак­
   тером досліджень.

5. Висновок експерта розглядається керівником експертної
   установи і направляється тому, хто призначив експертизу. Якщо
   керівник не погоджується з позицією експерта, він може доручи-

436

ти нове проведення цієї ж експертизи комісії експертів за участю експерта, з позицією якого він не згоден. Експерти комісії у разі згоди між собою підписують спільний висновок експертизи, а у разі виникнення розбіжностей між членами комісії складається декілька висновків відповідно до позицій експертів на підставі припису ст.75 КПК.

Стаття 199. Одержання зразків для експертного дослідження

У разі потреби слідчий має право винести постанову про вилучення або відібрання зразків почерку та інших зразків, необхідних для експертного дослідження. Про ві­дібрання зразків складається протокол.

Зразки зберігаються за правилами зберігання речових доказів (статті 79—81 цього Кодексу).

* * *

1. Одержання зразків для експертного дослідження — це
слідча дія, яка полягає у вилученні (добровільному чи приму­
совому) у обвинуваченого, підозрюваного, потерпілого, свідка та в
інших осіб зразків почерку і підписів, відбитків пальців, зліпків
зубів, виділень людського організму для встановлення наявності
чи відсутності їх зв'язку з доказами, що є у справі, методом
порівняльного аналізу при експертному дослідженні відповідних
об'єктів — рукописів, матеріальної частини документів, слідів
рук, зубів, плям крові, часток фарби тощо.

2. Юридичною підставою для одержання зразків є постанова
   слідчого, науковою — неможливість вирішення поставлених екс­
   перту питань без спеціально підібраного порівняльного матеріалу.
   З останнього положення випливає, що для підбору або виго­
   товлення зразків може залучатись спеціаліст, участь якого фік­
   сується у протоколі.

3. У процесі виїмки або обшуку вилучаються так звані вільні
   зразки (рукописи, машинописні тексти, відбитки печаток тощо),
   які виникли до розслідуваної події і не пов'язані з нею. Вони
   оформляються відповідним протоколом. Бажано, щоб такими зраз­
   ками, особливо рукописними текстами і підписами, кожного разу
   були забезпечені експертні дослідження.

4. Для проведення деяких видів експертизи слідчий повинен
   відібрати так звані експериментальні зразки, які спеціально ство­
   рюються для даної експертизи (зразки почерку, підписів, відбит­
   ки пальців, зліпки зубів, проби крові тощо). Протокол відібрання
   зразків складається відповідно до ст.85 КПК.

5. Під час одержання зразків для експертного дослідження
   не можуть ставитись під загрозу життя і здоров'я особи, у якої
   беруться зразки, не принижуються її честь і гідність.

6. Виклик особи для відібрання зразків проводиться за
правилами виклику на допит.

437

7. При відібранні зразків у неповнолітніх слід запрошувати їхніх законних представників.

Стаття 200. Висновок експерта

Після проведення необхідних досліджень експерт скла­дає висновок, в якому повинно бути зазначено: коли, де, ким (прізвище, освіта, спеціальність, учений ступінь і звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав та які провів дослідження, мотивовані відповіді на поставлені питання. Коли при проведенні експертизи експерт виявить факти, які мають значення для справи і з приводу яких йому не були поставлені питання, він вправі на них вказати в своєму висновку. Висновок підписується експертом.

* * *

1. Висновок експерта є джерелом доказів, про яке йдеться у
   ст.75 КПК і коментарі до неї.

2. Структурно висновок експерта складається із вступної та
   дослідницької частини і висновків. У вступній частині фіксу­
   ються всі організаційно-процедурні відомості; дослідницька час­
   тина містить повний опис методів діагностики, лабораторних та
   допоміжних досліджень, порівняльного аналізу, а також іденти­
   фікаційних ознак, їх значення для висновку і остаточну їх
   оцінку. У висновках формулюються точні відповіді на поставлені
   питання.

Вступну і дослідницьку частини разом називають протоколь­ною частиною, висновки — резолютивною.

3. Експерту надано право за власною ініціативою давати
відповіді на питання, які не були йому поставлені, якщо він під
час дослідження встановить факти, що мають суттєве значення
для справи. Наприклад, якщо експерту не було поставлене пи­
тання про можливість нанесення рани на тілі потерпілого влас­
ною рукою, а експерт в ході дослідження встановить, що це
пошкодження ні за яких умов не могло бути вчинене власною
рукою потерпілого, то він має в протокольній частині обґрун­
тувати цей факт, а в резолютивні — сформулювати відповідний
висновок.

4. Спільний висновок комісійної або комплексної експертизи
   підписується експертами, які брали участь у сукупній оцінці
   результатів усіх досліджень і дійшли згоди. У випадку коли
   згоди між ними не було досягнуто, складається декілька ви­
   сновків експертизи за кількістю точок зору або один, у якому
   протокольна частина підписується усіма експертами, а резолю­
   тивна — окремими, під відповідними висновками.

5. Висновок експертизи засвідчується печаткою експертної
   установи чи установи, де працює експерт.

438

6. До висновку можуть додаватися ілюстрації, які полег­шують вивчення дослідницької частини суб'єктами доказування і оцінки висновку в цілому.

Стаття 201. Допит експерта

Ознайомившись з висновком експерта, слідчий має право допитати експерта з метою одержання роз'яснення або доповнення висновку. Про допит експерта складається протокол.

* * *

1. Слідчий має право допитувати експерта лише після повно­
   го завершення експертного дослідження, оформлення висновку і
   його засвідчення. Зміст допиту полягає лише в уточненні і
   доповненні дослідження в плані з'ясування тієї чи іншої мето­
   дики дослідження, сучасного рівня можливостей науки у даній
   галузі, вжитої термінології, значення розміток на доданих до
   висновку фотознімках тощо.

2. Джерелом доказів у даному разі є не показання експерта,
   а протокол його допиту.

3. Допит експерта повинен проводитись за правилами допиту
   свідка (до речі, у старій юридичній літературі можна зустріти
   визначення експерта як обізнаного свідка), крім, звичайно, від­
   сутності попередження про його відповідальність за відмову від
   дачі показань і за дачу завідомо неправдивих показань, а також
   за дачу завідомо неправдивого висновку, бо, по-перше, показання
   експерта не є джерелом доказів, а по-друге — він не робить
   висновок, а роз'яснює вже даний ним висновок.

Стаття 202. Пред'явлення обвинуваченому мате­ріалів експертизи

Матеріали експертизи пред'являються обвинуваченому.

Про пред'явлення обвинуваченому матеріалів експер­тизи слідчий складає протокол, в якому зазначає пояс­нення, зауваження та заперечення обвинуваченого і його клопотання. Питання про задоволення клопотання обвину­ваченого вирішує слідчий за правилами статті 129 цього Кодексу.

У випадках, коли експертиза проведена до притягнен­ня особи як обвинуваченого, матеріали експертизи пред'яв­ляються підозрюваному у вчиненні злочину.

* * *

1. Пред'явлення матеріалів експертизи обвинуваченому (підо­зрюваному) передбачає надання йому можливості особисто ознайо­митись з висновком експерта і додатками до нього, а також, на

439

його клопотання, з об'єктами дослідження, порівняльними зраз­ками та іншими матеріалами, використаними експертом, з прото­колом допиту експерта.

2. Це положення повністю поширюється на захисника особи,
психічний стан якої не дозволяє їй зрозуміти зміст і значення
висновку.

3. Якщо матеріали експертизи пред'являються неповноліт­
ньому або особі, яка через свої психічні або фізичні вади обме­
жена у своїх можливостях реалізувати право на захист, для
ознайомлення з матеріалами експертизи запрошуються законний
представник або захисник.

4. До протоколу пред'явлення матеріалів експертизи повинні
   бути занесені всі пояснення, зауваження, заперечення і клопо­
   тання, які слідчий зобов'язаний ретельно вивчити і у разі необ­
   хідності дати на них конкретну відповідь чи прийняти процесу­
   альне рішення.

5. Матеріали експертизи обвинуваченому (підозрюваному) пред'­
   являються по можливості без зволікань, відразу ж після одер­
   жання висновку слідчим, щоб не було підстав говорити про
   обмеження права на захист.

Стаття 203. Призначення додаткової або повтор­ної експертизи

У випадках, передбачених статтею 75 цього Кодексу, слідчий мотивованою постановою може призначити додат­кову або повторну експертизу, яка проводиться з додер­жанням правил цієї глави Кодексу.

* * *

1. Питання про підстави і процедури призначення додат­
   кової і повторної експертиз викладені в ст.75 КПК і коментарі
   до неї. Див. також п.10—12 Постанови Пленуму Верховного
   Суду України від ЗО травня 1997 р.

2. Постанова про призначення додаткової або повторної екс­
   пертизи повинна містити конкретні і чіткі аргументи, чому саме,
   у першому випадку, експертиза визнана неповною і які саме
   обставини, у другому випадку, викликали сумнів у правильності
   первинної експертизи.

3. До матеріалів про призначення додаткової або повторної
   експертизи обов'язково додається висновок первинної експертизи
   з усіма додатками, а про призначення повторної — ще й об'єкти
   дослідження, які подавались на первинну експертизу.

4. У тих випадках, коли виникає необхідність дослідити нові
   об'єкти, призначається не додаткова, а нова звичайна експертиза
   в порядку ст.196 КПК, проведення якої може доручатись тому
   самому експерту в межах його спеціальних знань.

5. Постанова про призначення додаткової або повторної експер­
   тизи оголошується обвинуваченому (підозрюваному) згідно зі ст.197,
   а про ознайомлення з їх результатами — згідно зі ст.202 КПК.

440

Стаття204. Визначення психічного стану обвину­ваченого

Коли в справі є дані, які дають підстави вважати, що обвинувачений під час вчинення суспільно небезпечного діяння був у неосудному або обмежено осудному стані, а також, коли він вчинив злочин в осудному стані, але після вчинення злочину захворів психічною хворобою, яка позбавляє його можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними, слідчий для визначення психічного стану обвинуваченого призначає судово-психіатричну експертизу.

* * *

1. Для визначення психічного стану підозрюваного або обви­
   нуваченого, якщо в справі є дані, які викликають сумнів щодо
   його осудності, обов'язково повинна призначатись судово-психіат­
   рична експертиза (див. п.З ст.76 КПК і коментар до неї).

2. Даними, які можуть бути підставою для постановки пи­
   тання про призначення судово-психіатричної експертизи щодо
   встановлення осудності чи обмеженої осудності обвинуваченого
   або підозрюваного, є відомості про перебування його на лікуванні
   в психіатричній лікарні, про перенесені травми голови, пові­
   домлення про його немотивовані вчинки, різні відхилення в
   поведінці.

3. Судово-психіатрична експертиза може бути амбулаторною
   і стаціонарною.

4. Судово-психіатричним експертом може бути лише дипло­
   мований лікар-психіатр.

5. Питання щодо проведення стаціонарної експертизи вини­
   кає після висновку експерта-психіатра про неможливість дати
   відповіді на поставлені питання стосовно осудності чи обмеженої
   осудності обвинуваченого або підозрюваного в умовах амбула­
   торної експертизи.

6. У разі встановлення експертизою, що обвинувачений або
   підозрюваний під час вчинення суспільно небезпечного діяння
   був у неосудному або обмежено осудному стані, а також коли він
   після вчинення злочину захворів психічною хворобою, яка поз­
   бавляє його можливості усвідомлювати свої дії або керувати
   ними, досудове слідство провадиться у порядку, передбаченому
   ст.417 КПК.

Стаття 205. Направлення обвинуваченого на ста­ціонарну експертизу

Якщо при проведенні судово-медичної або судово-пси­хіатричної експертизи виникає необхідність тривалого спо­стереження за обвинуваченим або дослідження його, суд за поданням слідчого, погодженого з прокурором, поміщає

441

його у відповідний медичний заклад, про що виносить постанову.

Подання розглядається з додержанням порядку, визна­ченого частиною п'ятою статті 165², на постанову судді прокурором, обвинуваченим, його захисником чи законним представником протягом 3 діб може бути подана апеляція до апеляційного суду. Подача апеляції не зупиняє вико­нання постанови судді.

* * *

1. Рішення про поміщення обвинуваченого у медичний за­
   клад для тривалого спостереження за ним або для дослідження
   його при проведенні судово-медичної або судово-психіатричної
   експертизи приймає суд за поданням слідчого, погодженим з
   прокурором, у порядку, передбаченому ч.5 ст.165² КПК для обран­
   ня запобіжного заходу.

2. Постанова судді про поміщення обвинуваченого у медичний
   заклад може бути оскаржена прокурором, обвинуваченим, його
   захисником чи законним представником протягом трьох діб, —
   що зміцнює гарантії реалізації права на захист.

3. Оскільки проведення стаціонарної судово-медичної або
судово-психіатричної експертизи триває досить довго, щоб забез­
печити спостереження за особою або дослідження її здоров'я,
направлення на стаціонарну експертизу підозрюваного законом не
передбачається.

4. Постанова судді про поміщення обвинуваченого в стаціо­
   нар оголошується останньому під розписку. Якщо психічний стан
   обвинуваченого не дозволяє це зробити, постанова оголошується
   його захиснику.

5. Стаціонарна судово-психіатрична експертиза проводиться в
   психіатричних стаціонарах, де організуються судово-психіатричні
   експертні комісії, що складаються не менше ніж з трьох ліка-
   рів-психіатрів: голови, члена (членів) комісії, доповідача, який
   проводить спостереження за досліджуваним.

6. Стаціонарне випробування повинно тривати до ЗО днів. У ви­
   падку неможливості прийняти остаточне рішення в цей строк
   стаціонарна експертна комісія про необхідність продовження стро­
   ку дослідження виносить рішення, копія якого направляється
   органу, що призначив експертизу.

7. Організація проведення судово-пеихіатричної експертизи
регулюється наказом Міністра охорони здоров'я України № 397
від 8 жовтня 2001 р.

442

Глава 19 ЗУПИНЕННЯ ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА

Стаття206. Підстави та порядок зупинення слід­ства

Досудове слідство в кримінальній справі зупиняється у випадках:

1. коли місцезнаходження обвинуваченого невідоме;

2. коли психічне або інше тяжке захворювання обвину­
   ваченого перешкоджає закінченню провадження в справі;

3. коли не встановлено особу, яка вчинила злочин.

У випадках, зазначених у пунктах 1 і 2 цієї статті, досудове слідство може бути зупинене тільки після того, як слідчий винесе постанову про притягнення певної осо­би як обвинуваченого і виконає всі слідчі дії, проведення яких можливе у відсутності обвинуваченого, а також вжи­ве заходів до збереження документів та інших можливих доказів у справі.

У випадках, зазначених у пункті 3 цієї статті, досу­дове слідство може бути зупинене лише після проведення всіх необхідних і можливих слідчих дій для встановлення особи, яка вчинила злочин.

Досудове слідство зупиняється мотивованою постано­вою слідчого, копія якої направляється прокуророві. Якщо в справі притягнуто двох або декількох обвинувачених, а підстави для зупинення справи відносяться не до всіх обвинувачених, слідчий вправі виділити і зупинити справу відносно окремих обвинувачених або зупинити проваджен­ня в усій справі.

* * *

1. Зупинення досудового слідства у кримінальній справі —
   це тимчасова перерва в провадженні розслідування, викликана
   однією з обставин, зазначених у пп. 1, 2 і 3 цієї статті. Вона
   продовжується до того часу, доки ця обставина не буде усунена
   або не відпаде з об'єктивних причин.

2. Перелік підстав для зупинення досудового слідства є
   вичерпним і поширювальному тлумаченню не підлягає. Навіть
   якщо під час проведення слідства виникнуть перешкоди іншого
   характеру, наприклад хвороба потерпілого, тимчасова відсутність
   головних свідків, затримка висновків експертиз та ін., розслі­
   дування не може бути зупинено, воно продовжується. Якщо при
   цьому строк досудового слідства закінчується, порушується кло­
   потання про його продовження відповідно до вимог ст.120 цього
   Кодексу.

443

3. Зупинення досудового слідства можливе лише після вико­
   нання умов, вказаних у ч.2 і 3 цієї статті. Крім того, необхідно
   мати на увазі, що досудове слідство зупиняється за п.З цієї
   статті, коли встановлено, що мала місце подія злочину.

4. У постанові про зупинення провадження в справі повинно
   бути викладено фактичні обставини злочину, вчиненого обвину­
   ваченим, кваліфікацію або тільки подію злочину, якщо особу,
   яка його вчинила, ще не встановлено, а також мотиви, які
   викликали необхідність зупинити провадження.

5. У випадках коли в одній справі притягнуто двоє або
декілька обвинувачених, а підстави для зупинення справи стосу­
ються не всіх, а окремих осіб, слідчий відносно таких осіб
виділяє справу в окреме провадження і зупиняє її в залежності
від обставин — до видужання або розшуку обвинуваченого, а
щодо інших — закінчує провадження на загальних підставах.

Стаття 207. Зупинення слідства, коли місцезна­ходження обвинуваченого невідоме

Коли місцезнаходження обвинуваченого невідоме, слід­чий оголошує його розшук, керуючись статтею 138 цього Кодексу, а слідство зупиняє з додержанням вимог частини 2 статті 206 цього Кодексу до розшуку обвинуваченого.

* * *

1. Зупинення слідства, коли місцезнаходження обвинува­
ченого невідоме, можливе лише після додержання таких умов:

• винесення постанови про притягнення відповідної особи
  як обвинуваченого;

• виконання всіх слідчих дій, які можна виконати у відсут­
  ності обвинуваченого;

• вжиття заходів до збереження документів та інших речо­
  вих доказів у справі;

— вжиття всіх заходів до виявлення місця перебування
обвинуваченого й оголошення його розшуку.

2. Вимога про винесення постанови про притягнення особи
   як обвинуваченого може мати місце лише у випадках, коли
   особа, що вчинила злочин, відома слідчому і в матеріалах справи
   є достатньо доказів для притягнення її до кримінальної відпо­
   відальності, але місцеперебування цієї особи не встановлено.

3. Виконання всіх слідчих дій, які можна виконати у від­
   сутності обвинуваченого, означає, що перш ніж зупиняти роз­
   слідування в справі повинні бути допитані всі свідки, проведені
   очні ставки, експертизи та інші слідчі дії, якщо вони необхідні
   для встановлення істини в справі.

4. Вжиття заходів до збереження документів та інших мож­
   ливих доказів у справі може полягати у вилученні документів, у
   дачі розпорядження належним особам про необхідність збере­
   ження відповідних документів (наприклад, бухгалтерських книг
   тощо) і після закінчення встановленого строку їх зберігання.

444

5. Вжиття всіх заходів для виявлення обвинуваченого поля­
   гає у проведенні всіх слідчих і розшукових дій, спрямованих на
   встановлення місця перебування обвинуваченого.

6. Оголошення розшуку обвинуваченого може мати місце як
   до зупинення слідства, так і під час проведення слідства (див.
   ст.138 КПК). За наявності підстав, передбачених у ст.155 цього
   Кодексу, слідчий за згодою прокурора може звернутися до суду з
   поданням про обрання особі, що розшукується, запобіжного за­
   ходу у вигляді взяття під варту.

7. У постанові про зупинення слідства, в оголошенні розшу­
   ку обвинуваченого і в поданні до суду про обрання щодо нього
   міри запобіжного заходу у вигляді взяття під варту повинні бути
   викладені обставини злочину, який розслідується, підстави ого­
   лошення розшуку та обґрунтування обрання міри заходу з вка­
   зівкою, кому доручається розшук.

8. Зупинення слідства не звільняє слідчого від обов'язку
продовжувати активну роботу по встановленню місця знаходжен­
ня обвинуваченого. Цю роботу слідчий проводить у взаємодії з
оперативними співробітниками органів дізнання.

Стаття 208. Зупинення слідства при тимчасово­му тяжкому захворюванні обвинува­ченого

У випадках, коли слідством буде встановлено, що обвинувачений після вчинення злочину тимчасово тяжко захворів, слідчий зупиняє провадження у справі з додер­жанням вимог частини 2 статті 206 цього Кодексу до видужання обвинуваченого.

При цьому обраний щодо обвинуваченого запобіжний захід може бути залишений або скасований.

Після видужання обвинуваченого слідство відновлю­ється і закінчується провадженням на загальних підста­вах.

1. Захворювання обвинуваченого служить підставою для зу­
пинення дрсудового слідства, коли захворювання є тимчасовим, а
його тяжкість позбавляє слідчого можливості проводити необхідні
слідчі дії за участю обвинуваченого і перешкоджає закінченню
провадження в справі.

2. Таке захворювання обвинуваченого береться до уваги,
якщо воно засвідчене довідкою лікаря, який працює в медичному
закладі, або висновком судово-психіатричної чи судово-медичної
експертизи, проведеної за дорученням слідчого відповідно до
вимог ст.76 цього Кодексу або за ініціативою обвинуваченого,
його захисника або законного представника.

3. Слідство зупиняється мотивованою постановою слідчого до
видужання обвинуваченого. Обраний щодо обвинуваченого запо-

445

біжний захід може бути скасований або змінений за наявності для того підстав і виходячи з конкретних обставин справи. Якщо запобіжний захід у виді взяття під варту залишено в силі, необхідно враховувати, що в цьому випадку перебіг строку слід­ства зупинено, а строки тримання під вартою тривають і у необ­хідних випадках повинні продовжуватися.

4. Якщо буде встановлено, що психічне захворювання обви­нуваченого є хронічним і потребує тривалого часу лікування із застосуванням примусового заходу медичного характеру, досудове слідство не зупиняється, а закінчується відповідно до вимог, передбачених ст.226, 417 цього Кодексу. Після видужання обви­нуваченого від тимчасового психічного розладу, на який він захворів під час досудоврго слідства, суд на підставі висновку лікувального закладу і згідно з правилами, передбаченими ст.423 цього Кодексу, скасовує застосування заходу медичного харак­теру та направляє справу прокурору для відновлення слідства і закінчення провадження в справі на загальних підставах.

Стаття 209. Зупинення слідства, коли не встанов­лено особи, яка вчинила злочин

Коли особа, яка вчинила злочин, не встановлена, слідчий зупиняє досудове слідство в справі з додержанням вимог частини 3 статті 206 цього Кодексу і зобов'язаний як безпосередньо, так і через органи дізнання вживати заходів до встановлення особи, що вчинила злочин.

* * *

1. У справах, порушених за фактом злочину, коли особа, яка
   його вчинила, не встановлена, слідчий зобов'язаний провести всі
   необхідні слідчі дії по збиранню доказів у справі, їх закріпленню
   і збереженню для розкриття злочину і встановлення особи вин­
   ного. Необхідність виконання таких слідчих дій викликається
   тим, що до встановлення особи, яка вчинила злочин, і віднов­
   лення провадження в справі минає тривалий час і необхідні
   докази можуть бути втрачені.

2. У таких випадках зупинення слідства можливе по закін­
   ченню строків слідства, передбачених ст.120 цього Кодексу. Якщо
   строк слідства закінчується і не всі необхідні слідчі дії проведені
   або проведені неповно, слід порушувати клопотання щодо про­
   довження строку слідства з тим, щоб не ставити під загрозу
   перспективу розкриття злочину та викриття злочинця.

3. Заходи, які вживаються для встановлення особи, що
вчинила злочин, можуть бути оперативно-розшуковими і слід­
чими. Зупинення слідства за такої обставини не звільняє слідчого
від подальших дій по розкриттю злочину і викриттю осіб, які
його вчинили. Слідчий за наявності відомостей, які мають відно­
шення до зупиненої справи, відновлює провадження в справі, про­
водячи необхідні слідчі дії (допит свідків, впізнання осіб та ін.).
І коли підстави для зупинення слідства не усунуто, знову зу-

446

пиняє провадження в справі. Копії постанови про відновлення слідства і про повторне його зупинення надсилаються прокурору.

Стаття 210. Відновлення слідства

У разі потреби відновити досудове слідство слідчий складає мотивовану постанову, копія якої направляється прокуророві.

* * *

1. Досудове слідство в зупиненій справі відновлюється, якщо
   відпали підстави для його зупинення, передбачені ч.І ст.206
   цього Кодексу (обвинуваченого знайдено або він видужав, особа,
   яка вчинила злочин, встановлена), а також коли ці підстави
   продовжують існувати, але виникла необхідність у проведенні
   окремих слідчих дій по збиранню й перевірці доказів, що мають
   значення для зупиненої справи. В останньому випадку після
   необхідних слідчих дій слідство знову зупиняється. Така ситуація
   може повторюватися декілька разів.

2. Про відновлення справи слідчий виносить постанову. В ній
   зазначається підстава, за якою слідство зупинено, обставини в
   зв'язку з якими його відновлено.

3. Якщо підстави для зупинення слідства не усунені і
слідство відновлене для проведення окремих слідчих дій, які
мають значення для справи, слідчий виносить нову мотивовану
постанову про зупинення слідства.

Копії постанов про відновлення слідства і про нове його зупинення надсилаються прокурору.

Стаття211. Закриття справи, в якій слідство зупинено

Справа, в якій слідство зупинено, підлягає закриттю:

1. по закінченні строків давності притягнення до кри­
   мінальної відповідальності, зазначених у статтях 49 і 106
   Кримінального кодексу України, а у випадках, зазначених
   у частині 1 статті 7 цього Кодексу, — і до закінчення цих
   строків;

2. у випадках, передбачених пунктами 4, 8, 9, 10 і 11
   частини 1 статті 6 цього Кодексу.

* * *

1. Справа, в якій досудове слідство зупинено, підлягає за­
   криттю після закінчення певного часу або після настання за­
   значених у законі обставин, оскільки особа, що вчинила злочин,
   вже не підлягає кримінальній відповідальності.

2. Обставинами, що тягнуть закриття справи, в якій слідство
   зупинено, є закінчення строків давності притягнення до кри­
   мінальної відповідальності, зазначених у ст.49 і 106 КК України,

447

а також коли внаслідок зміни обстановки вчинене особою діяння втратило суспільну небезпечність або особа перестала бути су-спільно небезпечною, — і до закінчення строків давності (див. ч.І ст.7 цього Кодексу). У таких випадках прокурор, а також слідчий за згодою прокурора виносять мотивовану постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про звіль­нення обвинуваченого від кримінальної відповідальності. Зупинені слідством справи закриваються і у випадках:

• прийняття акта амністії, якщо він усуває застосування
  покарання за вчинені діяння, а також помилування окремих осіб
  (див. п.4 ч.І ст.6 КПК);

• смерті обвинуваченого (див. п.8 ч.І ст.6 КПК);

• щодо особи, про яку є вирок по тому ж обвинуваченню,
  що набрав законної сили, або ухвала чи постанова суду про
  закриття справи з тієї ж підстави (див. п.9 ч.І ст.6 КПК);

• наявності щодо особи нескасованої постанови органу ді­
  знання, слідчого, прокурора про закриття справи по тому ж
  обвинуваченню (див. п.10 ч.І ст.6 КПК);

—• якщо про відмову в порушенні справи за тим же фактом є нескасована постанова органу дізнання, слідчого, прокурора (див. п.11 ч.І ст.6 КПК), а також така постанова судді, передбачена ч.І ст.27 і ст.430 цього Кодексу.

3. Зупинена справа закривається без її відновлення, крім
   випадків, коли це необхідно для з'ясування обставин, які є
   підставою для закриття справи, наприклад для встановлення
   факту смерті обвинуваченого, що розшукується, тощо.

4. Питання про застосування строку давності до особи, що
   вчинила особливо тяжкий злочин, за який згідно із законом
   може бути призначено довічне позбавлення волі, вирішується
   судом. Якщо суд не визнає за можливе застосувати норми строку
   давності, довічне позбавлення волі заміняється позбавленням волі
   на певний строк (див. ч.4 ст.49 КК України, ч.4 ст.11¹ цього
   Кодексу). Ці вимоги закону не поширюються на осіб, які вчи­
   нили такі злочини у віці до 18 років.

5. Давність не застосовується у разі вчинення злочинів проти
   миру та людства, передбачених ст.437—439 і ч.І ст.442 КК
   України.

448

Глава 20 ЗАКІНЧЕННЯ ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА

Стаття212. Форми закінчення досудового слід­ства

Досудове слідство закінчується складанням обвинуваль­ного висновку або постанови про закриття справи чи постанови про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру.

* * *

1. Досудове слідство визнається закінченим, якщо немає
   необхідності у проведенні ще будь-яких слідчих дій або інших
   процесуальних дій, спрямованих на збирання, перевірку і до­
   слідження доказів, коли жодна з версій, які виникли, не зали­
   шилась неперевіреною. Тобто коли виконані вимоги ст.64 КПК
   про встановлення обставин, що підлягають доказуванню в кри­
   мінальній справі, та вимоги ст.22 КПК про всебічне, повне і
   об'єктивне дослідження всіх доказів у справі.

2. Досудове слідство закінчується складанням обвинуваль­
   ного висновку в порядку, передбаченому ст.217—224 КПК, коли
   при розслідуванні зібрано достатньо доказів для призначення
   справи до судового розгляду і немає підстав для її закриття.

3. За наявності зазначених у ст.6 КПК підстав, які ви­
   ключають провадження в кримінальній справі, якщо вони не
   були встановлені в стадії порушення справи, а також при недо­
   веденості участі обвинуваченого у вчиненні злочину слідчий або
   прокурор виносять мотивовану постанову про закриття справи.

4. За наявності підстав, передбачених ст.7, 7^і, 7², 8, 9, 10,
   11^і КПК, або при застосуванні до неповнолітнього примусових
   заходів виховного характеру відповідно до ст.7³ КПК прокурор, а
   також слідчий за згодою прокурора своєю мотивованою поста­
   новою направляють кримінальну справу до суду для вирішення
   питання про закриття справи та звільнення винної особи від
   кримінальної відповідальності.

5. Якщо встановлено, що в момент вчинення злочину особа
   була в стані неосудності або після вчинення злочину захворіла на
   душевну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої
   дії або керувати ними, слідчий закінчує провадження і складає
   постанову про направлення справи до суду для вирішення пи­
   тання про застосування примусових заходів медичного характеру.

Порядок такого закінчення досудового слідства визначений ст.417 КПК.

6. Про форми закінчення дізнання див. ст.109 КПК і ко­
ментар до неї.

15 2-^45 449

Стаття213. Підстави до закриття справи

Кримінальна справа закривається:

1. при наявності підстав, зазначених у статті 6 цього
   Кодексу;

2. при недоведеності участі обвинуваченого у вчиненні
   злочину.

* * *

1. Прийняття рішення про закриття кримінальної справи
   можливе лише після всебічного, повного і об'єктивного дослі­
   дження всіх обставин справи і оцінки слідчим зібраних і пере­
   вірених доказів у їх сукупності.

2. Кримінальна справа підлягає закриттю при наявності
   зазначених у ст.6 КПК підстав, котрі виключають провадження в
   справі, а саме:

• за відсутністю події злочину;

• за відсутністю в діянні складу злочину;

• внаслідок акту амністії, якщо він усуває застосування
  покарання за вчинене діяння, а також в зв'язку з помилуванням
  окремих осіб при умові, якщо обвинувачений проти цього не
  заперечує;

• щодо особи, яка не досягла на час вчинення суспільне
  небезпечного діяння одинадцятирічного віку — справа закри­
  вається відповідно до вимог ст.7*КПК;

• за примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим
  у справах, які порушуються не інакше як за скаргою потер­
  пілого, крім випадків, передбачених ч.2, 4 ст.27 КПК;

— за відсутністю скарги потерпілого, якщо справу може
бути порушено не інакше як за його скаргою, крім випадків,
коли прокурору надано право порушувати справи і за відсутності
скарги потерпілого (див. ч.З ст.27 КПК);

• щодо померлого, за винятком випадків, коли провадження
  в справі є необхідним для реабілітації померлого, або відновлення
  справи щодо інших осіб за нововиявленими обставинами;

• щодо особи, про яку по тому ж обвинуваченню є вирок,
  що набрав законної сили, або ухвала чи постанова суду про
  закриття справи з тієї ж підстави;

— щодо особи, про яку є нескасована постанова органу
дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи за тим же
обвинуваченням;

— якщо про відмову в порушенні справи за тим же фактом є
нескасована постанова органу дізнання, слідчого, прокурора, а
також є така постанова судді у випадках, передбачених ч.І ст.27
і ст.430 КПК.

Якщо вищевказані обставини, які виключають провадження в кримінальній справі, не були з'ясовані при порушенні справи і встановлені в процесі досудового слідства, справа підлягає за­криттю мотивованою постановою слідчого.

3. Закриття справи за недоведеністю участі обвинуваченого у
вчиненні злочину може мати місце лише при встановленні події

450

злочину, якщо конкретній особі було пред'явлено обвинувачення, але в процесі подальшого дослідження всіх обставин справи слідчий дійшов висновку, що зібраних ним доказів для обви­нувачення недостатньо і всі можливості для збирання додаткових доказів вичерпані.

4. Недоведеність участі обвинуваченого у вчиненні злочину
   як підстава для закриття справи рівноцінна за правовим наслід­
   ком закриттю справ з інших реабілітуючих підстав. Ніякі обме­
   ження прав обвинуваченого недопустимі.

5. Закриття справи за п.2 цієї статті залишає злочин не-
   розкритим, а тому слідчий зобов'язаний вжити заходів для вста­
   новлення осіб, які його вчинили.

Стаття 214. Порядок закриття справи

Слідчий закриває справу мотивованою постановою, в якій, крім даних, передбачених у статті 130 цього Кодек­су, зазначає: відомості про особу обвинуваченого, суть справи, підстави для закриття справи, рішення про скасу­вання запобіжного заходу і заходів по забезпеченню ци­вільного позову та можливої конфіскації майна, а також рішення в питанні про речові докази відповідно до статті 81 цього Кодексу.

Якщо розслідуванням встановлено факти, які вимага­ють застосування заходів громадського або дисциплінар­ного впливу чи адміністративного стягнення щодо особи, яка притягалась як обвинувачений, або щодо інших осіб, слідчий, закриваючи кримінальну справу, доводить ці фак­ти до відома громадської організації, товариського суду, трудового колективу або адміністрації підприємства, уста­нови, організації для вжиття відповідних заходів впливу або надсилає матеріали справи до суду для застосування заходів адміністративного стягнення.

Копія постанови про закриття справи надсилається прокуророві, особі, що притягалася до кримінальної від­повідальності, особі, за заявою якої була порушена спра­ва, а також потерпілому та цивільному позивачеві.

* * *

1. Порядок закриття кримінальної справи гарантує прий­
   няття обгрунтованого рішення і захищає законні права учасників
   процесу.

2. У постанові про закриття справи крім даних, перед­
   бачених ст.130 КПК, викладаються обставини справи, аналізу­
   ються зібрані докази, наводяться мотиви і процесуальні підстави
   закриття справи, але в ній не можна наводити мотивів і підстав,
   що не обґрунтовані доказами.

15* 451

Також у постанові про закриття справи викладається рішен­ня про скасування запобіжного заходу, заходів по забезпеченню цивільного позову та можливої конфіскації майна і про речові докази відповідно до вимог ст.81, 126, 165 КПК. У резолютивній частині формулюється рішення з питань, зазначених у ч.І і 2 цієї статті.

3. Слідчий при закритті справи за реабілітуючими обстави­
   нами виносить постанову самостійно, а за нереабілітуючими обста­
   винами, передбаченими ст.7, 7^і, 7², 7³, 8, 9, 10, 11^і КПК, — за
   згодою прокурора виносить мотивовану постанову про направ­
   лення справи до суду для вирішення питань, зазначених у цих
   статтях.

4. Копію постанови про закриття справи слідчий надсилає
   прокурору, особі, що притягалася до кримінальної відповідаль­
   ності, особі, за заявою якої була порушена справа, а також
   потерпілому і цивільному позивачу та роз'яснює їм право і
   строки оскарження постанови.

Стаття 215. Оскарження постанови про закрит­тя справи

Постанова слідчого про закриття справи може бути оскаржена прокуророві в семиденний строк з дня одер­жання письмового повідомлення або копії постанови про закриття справи.

Особа, щодо якої провадилося слідство, має право оскаржити цю постанову в частині, яка стосується підстав і мотивів закриття справи.

В разі закриття справи через смерть обвинуваченого близькі родичі і громадські організації вправі з метою реабілітації померлого просити про доведення досудового слідства до кінця.

В разі оскарження постанови слідчого про закриття справи прокурор знайомиться із справою і не пізніше тридцяти днів з дня надходження скарги скасовує по­станову про закриття справи і відновлює досудове слідство або залишає скаргу без задоволення, про що повідомляє особі, яка подавала скаргу.

Постанову прокурора, слідчого і органу дізнання про відмову в порушенні кримінальної справи може бути оскар­жено особою, інтересів якої вона стосується, або її пред­ставником до суду в порядку, передбаченому статтею 236^і цього Кодексу.

452

1. Постанова про закриття кримінальної справи може бути
оскаржена вказаними в цій статті особами прокуророві як без­
посередньо, так і через слідчого в семиденний строк з дня одержан­
ня письмового повідомлення або копії постанови про закриття
справи.

Слідчий зобов'язаний протягом доби направити прокуророві скаргу, що надійшла до нього, разом із своїми поясненнями.

2. Скарги близьких родичів померлого обвинуваченого або
   громадської організації про доведення досудового слідства до
   кінця з метою реабілітації померлого задовольняються при наяв­
   ності для цього підстав. Якщо в процесі подальшого розсліду­
   вання (після задоволення скарги) реабілітуючих обставин не буде
   встановлено, кримінальна справа знову підлягає закриттю за п.8
   ч.І ст.6 КПК.

3. Прокурор у разі оскарження постанови слідчого про за­
   криття справи знайомиться із справою і не пізніше тридцяти
   днів з дня надходження скарги приймає одне із рішень -
   скасовує постанову про закриття справи, відновлює досудове
   слідство та дає вказівку про подальше розслідування на загаль­
   них підставах або залишає скаргу без задоволення, про що
   повідомляє особі, яка подала скаргу.

4. Повідомляючи особу, яка подала скаргу на постанову, про
   відмову в порушенні кримінальної справи, інтересів якої вона
   стосується, про те, що її скаргу залишено без задоволення,
   прокурор повинен роз'яснити цій особі, що вона або її пред­
   ставник мають право оскаржити постанову до суду в порядку,
   передбаченому ст.236¹ КПК.

Стаття 216. Відновлення слідства в закритій справі

Досудове слідство в закритій справі може бути від­новлене у межах встановлених строків давності притяг­нення до кримінальної відповідальності постановою про­курора, начальника слідчого відділу, а у випадках, перед­бачених частиною третьою статті 236^е цього Кодексу, — постановою судді.

* * *

1. Відновлення слідства в закритій справі означає продов­
   ження слідчих дій, можливість притягнення до кримінальної
   відповідальності тих чи інших осіб.

2. Підставою для скасування постанови слідчого про за­
   криття справи і відновлення слідства можуть бути отримані
   прокурором або начальником слідчого відділу нові дані про
   обставини справи, а також при визнанні ними незаконним і
   необґрунтованим рішення слідчого, прийнятого в порушення ви­
   мог ст.213 і 214 КПК.

3. Причиною відновлення провадження в справі можуть бути
   скарги учасників процесу та інших заінтересованих осіб, особисте

453

виявлення начальником слідчого відділу, прокурором відповідних обставин, а також звернення слідчого, коли він сам дійшов висновку про необхідність відновлення слідства, але не вправі це зробити.

4. У постанові прокурора, начальника відділу, а у випадках,
   передбачених ч.5 ст.236* КПК, судді про скасування постанови
   про закриття справи і відновлення досудового слідства, зокрема
   зазначаються підстави для скасування і обставини, які слід
   з'ясувати при проведенні розслідування. Останнє може бути дору­
   чено прокурором або начальником слідчого відділу іншому слід­
   чому; вони також можуть прийняти справу й до свого про­
   вадження.

5. Про порядок відновлення справи при відмові від поручи­
   тельства див. коментар до ст.13 КПК.

Стаття217. Ознайомлення потерпілого, цивіль­ного позивача і цивільного відпо­відача з матеріалами справи

Визнавши досудове слідство в справі, яка підлягає на­правленню для віддання обвинуваченого до суду, закін­ченим, слідчий повідомляє про це потерпілого та його представника, цивільного позивача, цивільного відповіда­ча або їх представників і роз'яснює їм їх право озна­йомитися з матеріалами справи; про це слідчий складає відповідний протокол або додає до справи копію пись­мового повідомлення.

В разі письмового або усного клопотання зазначених осіб про ознайомлення їх з матеріалами справи слідчий повинен надати потерпілому і його представникові, ци­вільному позивачеві, цивільному відповідачеві або їх пред­ставникам можливість ознайомитися з ними. Цивільний відповідач може знайомитися з матеріалами справи в межах, передбачених частиною 2 статті 51 цього Кодексу.

Зазначені особи мають право робити виписки із спра-ви і заявляти клопотання про доповнення слідства, щодо яких слідчий приймає рішення за правилами, передба­ченими статтею 129 цього Кодексу.

Матеріали про застосування заходів безпеки щодо осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, для озна­йомлення зазначеним особам не пред'являються.

Оголошення про закінчення слідства і пред'явлення матеріалів справи для ознайомлення оформляється прото­колом з додержанням правил статті 220 цього Кодексу.

454

1. Положення цієї статті забезпечують інтереси потерпілого
та його представника, цивільного позивача, цивільного відпо­
відача або їхніх представників і дають їм можливість пересвід­
читися в тому, чи повно і об'єктивно проведено досудове слід­
ство, а також допомагають слідчому усунути можливі прогалини
слідства і додатково перевірити ці або інші обставини, на які
звернуть увагу вказані суб'єкти кримінального процесу.

2. Право на ознайомлення з матеріалами справи потер­
пілому, цивільному позивачу і цивільному відповідачу роз'ясню­
валося ще в ході слідства за ст.49—51, 122—124 КПК. Якщо
заява про небажання знайомитися із справою надійшла в ході
слідства від вказаних учасників процесу за їхньою ініціативою,
то це не звільняє слідчого від обов'язку виконати всі дії, які
згідно зі ст.217 КПК повинні бути вчинені при закінченні досу-
дового слідства.

3. Потерпілому та його представнику, цивільному позивачу,
   цивільному відповідачу або їхнім представникам про закінчення
   досудового слідства та про їх право ознайомитися з матеріалами
   справи повідомляється усно або письмово. Усне повідомлення
   оформляється протоколом. У письмовому повідомленні зазнача­
   ються місце, дата і час, коли зазначені особи можуть ознайо­
   митися з матеріалами справи. В обох випадках слідчий повинен
   роз'яснити їм право робити виписки із справи, заявляти кло­
   потання про доповнення слідства.

4. Якщо зазначені учасники процесу не побажали скорис­
   татись правом на ознайомлення з матеріалами справи, це не
   перешкоджає подальшому провадженню у справі. Проте їх кло­
   потання про ознайомлення з матеріалами справи має бути за­
   доволене обов'язково.

5. Матеріали справи пред'являються для ознайомлення під­
   шитими і пронумерованими, щоб у наступному можна було на
   них посилатися — на томи й аркуші справи. Послідовність
   пред'явлення зазначеним учасникам процесу матеріалів справи
   визначається залежно від обставин справи. Як правило, спочатку
   з матеріалами справи знайомлять потерпілого та його пред­
   ставника, потім — цивільного позивача і відповідача або їхніх
   представників.

6. Про ознайомлення кожного учасника процесу з матеріа­
   лами справи складається протокол. Єдиний протокол склада­
   ється, якщо з матеріалами справи одночасно знайомляться учас­
   ник процесу і його представник та коли учасник процесу озна­
   йомився з матеріалами справи відразу після оголошення йому
   про закінчення досудового слідства. Тоді складається протокол
   оголошення учаснику процесу про закінчення досудового слідства
   і пред'явлення йому матеріалів справи для ознайомлення. У
   протоколі зазначається, хто, протягом якого часу знайомився з
   матеріалами справи і які заявив клопотання. Усне клопотання
   заноситься до протоколу, а письмове приєднується до справи, про
   що в протоколі робиться відмітка. Ці клопотання розв'язуються
   відповідно до вимог ст.221 КПК.

455

Стаття218. Оголошення обвинуваченому про за­кінчення слідства і пред'явлення йо­му матеріалів справи

Визнавши зібрані докази достатніми для складання обвинувального висновку і виконавши вимоги статті 217 цього Кодексу, слідчий зобов'язаний оголосити обвинува­ченому, що слідство в його справі закінчено і що він має право на ознайомлення з усіма матеріалами справи як особисто, так і з допомогою захисника, а також може заявити клопотання про доповнення досудового слідства. Слідчий зобов'язаний роз'яснити обвинуваченому право заявити клопотання про розгляд його справи у суді пер­шої інстанції одноособове суддею чи колегіальне судом у складі трьох осіб у випадках, передбачених законом.

Якщо обвинувачений не виявив бажання ознайоми­тися з матеріалами справи з участю захисника, йому пред'являються для ознайомлення всі матеріали справи. При ознайомленні з матеріалами справи обвинувачений вправі робити виписки з матеріалів справи і порушувати клопотання. Якщо в справі притягнуто декількох обви­нувачених, слідчий повинен пред'явити кожному з них усі матеріали слідства.

Про те, що обвинуваченому оголошено про закінчення слідства і що йому пред'явлено матеріали справи для ознайомлення, зазначається в протоколі про оголошення обвинуваченому про закінчення слідства і пред'явлення йому матеріалів справи.

Якщо у справі бере участь захисник, слідчий надає можливість ознайомитися з усіма матеріалами справи і захисникові, про що складає окремий протокол. При цьо­му пред'явлення матеріалів справи має бути відкладено до явки захисника, але не більше як на три дні. При не­можливості для обраного обвинуваченим захисника з'яви­тися в цей строк слідчий вживає заходів, передбачених частинами четвертою і шостою статті 47 цього Кодексу.

Матеріали досудового слідства пред'являються для озна­йомлення підшитими і пронумерованими. Матеріали про застосування заходів безпеки щодо осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, для ознайомлення не пред'­являються і зберігаються окремо від кримінальної справи.

Обвинуваченого і його захисника не можна обмежу­вати в часі, потрібному їм, щоб ознайомитися з усіма матеріалами справи. Однак, якщо обвинувачений і його захисник явно намагатимуться затягнути закінчення спра-

456

ви, слідчий вправі своєю мотивованою постановою ви­значити певний строк для ознайомлення з матеріалами справи. Така постанова підлягає затвердженню проку­рором.

* * *

1. Оголошення обвинуваченому про закінчення слідства і
   пред'явлення йому матеріалів справи є процесуальною гарантією
   здійснення наданого йому права на захист та одночасно є одним
   із засобів перевірки повноти і всебічності проведеного слідства.
   Матеріали справи пред'являються обвинуваченому навіть тоді,
   коли він не заявив клопотання про ознайомлення з ними.

2. Обвинувачений вправі відмовитись від ознайомлення з
   матеріалами справи. Однак, якщо обвинувачений запросив захис­
   ника або коли його участь у справі є обов'язковою, слідчий
   зобов'язаний надати йому можливість ознайомитися з матеріа­
   лами справи. Якщо обвинувачений спочатку відмовився від по­
   слуг захисника, а потім передумав і заявив клопотання про його
   запрошення, слідчий зобов'язаний його задовольнити.

3. Найбільш доцільно пред'являти матеріали справи обвину­
   ваченому і захиснику одночасно і оформляти пред'явлення одним
   протоколом. За клопотанням одного із них матеріали справи
   пред'являються кожному окремо, про що складаються окремі
   протоколи.

4. При пред'явленні матеріалів справи участь захисника є
   обов'язковою у випадках, передбачених ст.45 КІТО, коли обви­
   нувачений:

• не досяг повноліття;

• через свої фізичні або психічні вади не може сам здійс­
  нити своє право на захист;

• не володіє мовою, якою ведеться судочинство;

• обвинувачується у злочині, санкція статті якого передба­
  чає довічне ув'язнення.

У випадках, коли обвинувачений не має захисника, слідчий зобов'язаний його призначити через адвокатське об'єднання у порядку, передбаченому ст.47 КПК.

Якщо обвинувачений не володіє мовою, якою ведеться судо­чинство, матеріали справи пред'являються йому для ознайом­лення у відповідності з вимогами ст.19 КПК з участю пере­кладача.

Про порядок ознайомлення з матеріалами справи законного представника неповнолітнього обвинуваченого див. коментар до ст.440 КПК.

5. Слідчий зобов'язаний пред'явити обвинуваченому і його
захиснику всі матеріали справи без винятку, які повинні бути
підшиті й пронумеровані, в тому числі матеріали звукозапису,
відеозапису і кінозйомки, які зберігаються окремо від справи.

6. Якщо у справі притягнуто кілька обвинувачених, кож­
ному з них пред'являються всі матеріали справи, а не тільки в
частині, що стосується його безпосередньо.

457

7. Якщо обвинувачений і його захисник знайомляться із спра­
   вою кілька днів, слідчий складає графік ознайомлення. У ньому
   він зазначає, скільки часу і з якими матеріалами вони зна­
   йомились кожного дня. Графік за кожний день підписуюється
   обвинуваченим та захисником і наприкінці — слідчим, потім
   приєднується до протоколу ознайомлення з матеріалами справи.

8. У випадках, коли буде встановлено, що обвинувачений і
   його захисник, знайомлячись з матеріалами справи, намагаються
   затягнути закінчення справи, слідчий вправі своєю мотивованою
   постановою, яка затверджується прокурором, визначити реальний
   строк для ознайомлення з матеріалами справи.

9. Час ознайомлення обвинуваченого та його захисника з
матеріалами справи при обчисленні строку досудового слідства і
тримання під вартою як запобіжного заходу не враховується
(див. ч.І ст.120, ч.5 ст.156 КПК).

Стаття 219. Права захисника при ознайомленні з усіма матеріалами справи

Захисник обвинуваченого при ознайомленні з матеріа­лами справи має право: робити виписки, мати побачення з обвинуваченим віч-на-віч, роз'яснювати обвинуваченому зміст обвинувачення, обмірковувати з обвинуваченим пи­тання про заявлення клопотань, подавати докази, заяв­ляти відводи, оскаржувати дії та рішення слідчого і про­курора.

* * *

1. Передбачаючи участь захисника при ознайомленні з усіма
матеріалами справи, закон надає йому широких прав, які забез­
печують повне здійснення покладених на нього функцій захисту.
Ці права захисник використовує за своїм розсудом, незалежно від
обвинуваченого, узгоджуючи з ним свою позицію.

2. Право захисника на побачення з обвинуваченим обме­
   женню не підлягає, а тому захисник може скористатись поба­
   ченням віч-на-віч з обвинуваченим як перед ознайомленням з
   матеріалами справи, так і після нього.

3. Захисник як учасник процесу, діючи в інтересах свого
   підзахисного, вправі заявляти клопотання незалежно від клопо­
   тань самого обвинуваченого (навіть якщо вони співпадають),
   котрі слідчим повинні вирішуватись окремо.

4. Захисник не вправі сперечатись із слідчим, однак він
   може зробити зауваження щодо обмеження його прав, і це
   підлягає занесенню в протокол. Він також вправі подати проку­
   ророві скаргу на дії слідчого.

458

Стаття 220. Протокол про оголошення обвинува­ченому про закінчення слідства і про пред'явлення йому і його захисникові матеріалів справи

Про оголошення обвинуваченому про закінчення досу-дового слідства і про пред'явлення йому матеріалів справи для ознайомлення слідчий складає протокол з додержан­ням правил статті 85 цього Кодексу. Крім того, в про­токолі зазначається, які саме матеріали (кількість томів і аркушів) були пред'явлені для ознайомлення, чи ознайо­милися обвинувачений і захисник з матеріалами справи, протягом якого часу проходило ознайомлення із справою і які клопотання були заявлені обвинуваченим та його захисником.

Протокол пред'явлення обвинуваченому матеріалів до-судового слідства підписують обвинувачений, слідчий і захисник, якщо він бере участь у справі.

* * *

1. Після ознайомлення обвинуваченого та його захисника з
   матеріалами справи складається один протокол, в якому зазна­
   чається, протягом якого часу і з якими саме матеріалами зна­
   йомився кожен із них.

2. Два протоколи мають бути складені у випадках, коли
   захисник допускається до участі в справі за клопотанням обви­
   нуваченого, заявленим при оголошенні йому про закінчення слід­
   ства.

У цьому разі складається:

• протокол про оголошення обвинуваченому про закінчення
  слідства, в якому повинно бути викладено його клопотання про
  запрошення або призначення захисника;

• протокол про пред'явлення матеріалів справи обвинува­
  ченому і його захиснику.

3. Якщо обвинувачений виявив бажання ознайомитися з
   матеріалами справи без захисника, участь якого не обов'язкова,
   складається єдиний протокол про оголошення обвинуваченому
   про закінчення слідства і пред'явлення йому матеріалів справи
   для ознайомлення.

4. У разі відмови обвинуваченого ознайомитися з матеріа­
   лами справи робиться запис про це у протоколі із зазначенням
   мотивів такої відмови. Відмова обвинуваченого підписати про­
   токол також відмічається в протоколі підписом слідчого.

5. Якщо у справі притягнуто до кримінальної відповідаль­
   ності декілька обвинувачених, то щодо кожного з них повинен
   бути складений окремий протокол про оголошення обвинува­
   ченому про закінчення слідства і пред'явлення матеріалів справи.

6. Крім осіб, перерахованих у ч.2 цієї статті, протокол
підписують також законний представник неповнолітнього обвину-

459

Баченого і перекладач, якщо вони були присутніми при пред'­явленні матеріалів справи для ознайомлення.

Стаття221. Розв'язання клопотань, заявлених при ознайомленні з матеріалами справи

Клопотання про доповнення досудового слідства, про зміну кваліфікації злочину і закриття справи можуть бути заявлені обвинуваченим і його захисником усно або пись­мово. Усні клопотання заносяться до протоколу, письмові клопотання додаються до справи.

Слідчий зобов'язаний задовольнити клопотання обвину­ваченого і його захисника, якщо обставини, для з'ясу­вання яких заявлено клопотання, мають значення для справи.

Про відмову задовольнити клопотання слідчий складає мотивовану постанову, яку оголошує обвинуваченому і його захисникові.

Якщо при провадженні додаткових слідчих дій при­сутній захисник, то він вправі через слідчого задавати питання свідкові, потерпілому, експертові, спеціалістові і обвинуваченому, а також клопотатися про занесення до протоколу обставин, які мають значення для справи. Слід­чий може відвести запитання, які ставить захисник, але відведене запитання заносить до протоколу.

* * *

1. Розгляд і розв'язання слідчим клопотань обвинуваченого
   та його захисника є важливим засобом забезпечення як права
   обвинуваченого на захист, так і повноти, всебічності й об'єк­
   тивності слідства.

2. Клопотання вказаних учасників процесу повинні бути
   своєчасно розглянуті. Якщо вони обгрунтовані, заслуговують на
   увагу і мають значення для справи, слідчий задовольняє їх і-
   проводить необхідні слідчі дії (без винесення постанови про
   задоволення клопотання).

У разі повного або часткового відхилення клопотання слід­чий складає про це мотивовану постанову, оголошує останню обвинуваченому та його захиснику під розписку і роз'яснює право оскаржити її прокурору.

3. У випадках, коли за заявленим обвинуваченим або його
захисником клопотанням проводяться додаткові слідчі дії, при­
сутній при цьому захисник вправі через слідчого задавати пи­
тання свідкам, потерпілим, експерту, спеціалісту і обвинува­
ченому, а також клопотати про занесення до протоколу обставин,
які мають значення для справи. У законі не визначені підстави
для відводу поставлених захисником запитань. Рішення про від­
від таких запитань приймається слідчим, на основі конкретних

460

обставин справи. Поставлене захисником запитання у всіх ви­падках заноситься до протоколу.

Стаття 222. Пред'явлення обвинуваченому та ін­шим учасникам процесу додаткових матеріалів слідства

Після проведення додаткових слідчих дій слідчий зо­бов'язаний ознайомити обвинуваченого і його захисника, а також надати можливість ознайомитися потерпілому і йо­го представникові, цивільному позивачеві, цивільному від­повідачеві або їх представникам з усіма додатковими матеріалами, а в разі їх клопотання — з усією справою, додержуючись вимог статей 217—221 цього Кодексу.

* * *

1. Із вимог ст.217 і 218 КПК випливає, що з додатковими
   матеріалами, одержаними в результаті виконання клопотань учас­
   ників процесу або за ініціативою самого слідчого чи за вказівкою
   прокурора, слідчий зобов'язаний ознайомити обвинуваченого та
   його захисника, а також надати таку можливість іншим учас­
   никам процесу, незалежно від того, чи стосуються ці матеріали
   їхніх інтересів. При цьому слідчий повинен роз'яснити їм право
   про подання клопотання, а також право на ознайомлення з усією
   справою.

2. Про пред'явлення додаткових матеріалів слідства або ра­
   зом з ними всієї справи для ознайомлення складається протокол
   з додержанням вимог ст.220 КПК.

Стаття223. Обвинувальний висновок

Після закінчення слідства і виконання вимог статей 217—222 цього Кодексу слідчий складає обвинувальний висновок.

Обвинувальний висновок складається з описової і ре­золютивної частини. В описовій частині зазначаються: обставини справи як їх встановлено на досудовому слід­стві; місце, час, способи, мотиви і наслідки злочину, вчиненого кожним з обвинувачених, а також докази, які зібрано в справі, і відомості про потерпілого; показання кожного з обвинувачених по суті пред'явленого йому обви­нувачення, доводи, наведені ним на свій захист, і ре­зультати їх перевірки; наявність обставин, які обтяжують та пом'якшують його покарання.

При посиланні на докази обов'язково зазначаються аркуші справи.

461

В резолютивній частиш наводяться відомості про осо­бу кожного з обвинувачених, коротко викладається суть пред'явленого обвинувачення з зазначенням статті кри­мінального закону, яка передбачає даний злочин.

Обвинувальний висновок підписує слідчий з зазначен­ням місця і часу його складання.

Якщо обвинувальний висновок складено мовою, якою не володіє обвинувачений, його має бути перекладено на рідну мову обвинуваченого або іншу мову, якою він во­лодіє. Переклад обвинувального висновку приєднується до справи.

* * *

1. Обвинувальний висновок — це процесуальний документ
   про закінчення досудового слідства. У ньому підводяться під­
   сумки розслідування в справі і формулюється обвинувачення, на
   підставі якого кримінальна справа щодо обвинуваченого направ­
   ляється до суду і визначається коло обставин, що підлягають
   дослідженню в судовому засіданні. Він є необхідним також для
   того, щоб обвинувачений міг підготуватися до захисту в суді.

2. Обвинувальний висновок повинен бути чітким, логічним,
   переконливим та мотивованим, у ньому відбиваються тільки
   конкретні, достовірно встановлені факти і обставини справи з
   посиланням на зібрані й перевірені при розслідуванні справи
   докази. У ньому недопустимо наводити здогади і припущення, а
   також джерела доказів без викладення й аналізу фактичних
   даних (відомостей про факти), що містяться в них.

3. Описова частина обвинувального висновку починається з
   викладення даних, які були приводом до порушення кримі­
   нальної справи. Викладається подія злочину, а якщо вчинено де­
   кілька злочинів, вони викладаються один за одним в хроно­
   логічному порядку чи від більш значного до менш значного. Далі
   вказуються обставини злочину, чи зізнався обвинувачений в його
   вчиненні, стисло, але точно викладається суть його показань,
   аналізуються всі докази з посиланням на томи й аркуші справи.
   Якщо обвинуваченому інкримінується кілька злочинів або в спра­
   ві притягнуто декілька обвинувачених, докази наводяться щодо
   кожного злочину і кожного обвинуваченого. У цій частині також
   висвітлюються обставини, які пом'якшують або обтяжують по­
   карання, дані, що характеризують особу винного, і відомості про
   потерпілого.

4. Резолютивна частина обвинувального висновку повинна
   відповідати змісту його описової частини. У ній зазначаються
   анкетні дані про особу обвинуваченого і формулюється обвину­
   вачення, яке доказане в ході досудового слідства і містить опис
   злочинних дій (час, місце, спосіб їх вчинення), а також їхню
   юридичну кваліфікацію з посиланням на статтю або частину,
   пункт статті Кримінального кодексу, що передбачає відповідаль­
   ність за кожний злочин окремо.

Якщо в справі притягнуто до відповідальності декілька обви­нувачених, обвинувачення формулюється щодо кожного з них.

462

Формулювання обвинувачення повинно повністю відповідати тому обвинуваченню, яке містить постанова про притягнення як обвинуваченого, крім випадків, коли слідчий своєю постановою закрив справу в частині обвинувачення, що не знайшло свого підтвердження (див. ч.2 ст.141 КПК).

5. Обвинувальний висновок підписує слідчий, а при розліду-
ванні справи декількома слідчими (див. ст.119 КПК) — той, кого
призначено старшим групи.

6. Якщо обвинувачений не володіє мовою, якою велося
слідство, обвинувальний висновок перекладається письмово на
його рідну або іншу мову, якою він володіє.

Стаття224. Додатки до обвинувального висновку

До обвинувального висновку додаються:

1. список осіб, що підлягають виклику в судове за­
   сідання, з зазначенням їх адреси і аркушів справи, де
   викладені їх показання або висновки;

2. довідка про рух справи та про застосування запо­
   біжного заходу з зазначенням часу і місця тримання під
   вартою кожного з обвинувачених, якщо вони заарешто­
   вані;

3. довідки про речові докази, про цивільний позов,
   про заходи, вжиті до забезпечення цивільного позову і
   можливої конфіскації майна;

4. довідка про судові витрати в справі за час досу-
   дового слідства з посиланням на відповідні аркуші справи.

У списку осіб, які підлягають виклику в судове засі­дання, з метою нерозголошення відомостей про осіб, щодо яких у порядку, передбаченому статтями 52^і та 52^а цього Кодексу, застосовані заходи безпеки, замість їх справжніх прізвища, ім'я і по батькові зазначається псевдонім, а замість адреси — назва органу, який здійснює заходи безпеки, та його адреса.

* * *

1. Додатки до обвинувального висновку полегшують вивчен­
   ня і розгляд справи.

2. У списку осіб, що підлягають виклику в судове засідання,
   повинні бути зазначені обвинувачений, потерпілий, цивільний
   позивач, цивільний відповідач, експерт і свідки, показання яких
   необхідні при розгляді справи по суті, а не всі допитані на
   слідстві, і з урахуванням заходів безпеки, застосованих на під­
   ставі закону.

У справах про злочини неповнолітніх у цей список вклю­чають батьків або інших законних представників, а також пред­ставників учбового закладу чи підприємства, установи, органі-

463

зації, де обвинувачений вчився або працював на час вчинення злочину.

3. У довідці про рух справи та про застосування запобіжного
заходу зазначаються дати:

• вчинення злочину;

• порушення справи;

• прийняття її слідчим до свого провадження;

• пред'явлення обвинувачення;

• застосування запобіжного заходу і якого саме;

• оголошення обвинуваченому про закінчення слідства і пред'­
  явлення йому матеріалів справи для ознайомлення.

4. У довідках, передбачених п.З цієї статті, зазначається:

• які речові докази є у справі і де вони зберігаються;

• коли, ким, до кого і на яку суму заявлено цивільний
  позов;

• чи накладено арешт на майно обвинуваченого і, якщо
  накладено, — на яке саме і де воно зберігається.

5. У довідці про судові витрати відповідно до вимог ст.91
КПК зазначаються:

• суми, видані свідкам, потерпілим, експертам, спеціаліс­
  там, перекладачам і понятим;

• суми, витрачені на зберігання, пересилання і дослідження
  речових доказів;

• інші витрати, зроблені органом досудового слідства під
  час провадження у даній справі.

6. Крім довідок, зазначених цією статтею, до обвинувального
висновку слідчий може додати й інші довідки відповідно до
ст.23, 26 КПК тощо.

7. Усі додатки до обвинувального висновку підписуються
слідчим, який вів досудове слідство.

Стаття 225. Направлення справи прокуророві

Склавши обвинувальний висновок, слідчий направляє справу прокуророві.

* * *

1. Справа направляється прокурору підшитою і пронумеро­
   ваною. До неї додаються копії обвинувального висновку в кіль­
   кості, необхідній для вручення підсудним та їхнім законним
   представникам, приєднанні до наглядового провадження проку­
   рора, в разі потреби — з перекладом на мову, якою володіє
   обвинувачений.

2. Слідчий повинен повідомити обвинуваченого, що справу
   направлено прокурору, і вказати, якому саме.

3. У разі перебування обвинуваченого під вартою слідчий дає
   розпорядження адміністрації місця ув'язнення про перерахування
   обвинуваченого з подальшим триманням під вартою у відання
   прокурора. Адміністрація повідомляє про це обвинуваченому.

464

Стаття226. Закінчення досудового слідства у справах осіб, визнаних неосудними

Коли на підставі висновку судово-психіатричної екс­пертизи та інших доказів буде встановлено, що особа, яка притягнута або підлягає притягненню до кримінальної відповідальності, під час вчинення суспільно небезпечного діяння була в неосудному стані або в дальшому захворіла душевною хворобою, яка позбавляє її можливості усвідом­лювати свої дії або керувати ними, то слідчий складає мотивовану постанову, керуючись статтею 417 цього Ко­дексу.

* * *

1. Досудове слідство у справах осіб, визнаних неосудними,
   закінчується складанням постанови про направлення справи до
   суду для вирішення питання про застосування примусових за­
   ходів медичного характеру. Дії слідчого в цих справах визначені
   ст.417 КПК (див. коментар до неї).

2. Право направляти такі справи до суду органами дізнання
   законом не передбачене (див. коментар до ст.109 КПК).

465

Глава 21

НАГЛЯД ПРОКУРОРА ЗА ВИКОНАННЯМ ЗАКОНІВ ОРГАНАМИ ДІЗНАННЯ І ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА

Стаття 227. Повноваження прокурора по здійс­ненню нагляду за виконанням за­конів органами дізнання і досудо-вого слідства

Здійснюючи нагляд за виконанням законів органами дізнання і досудового слідства, прокурор у межах своєї компетенції:

1. вимагає від органів дізнання і досудового слідства
   для перевірки кримінальні справи, документи, матеріали
   та інші відомості про вчинені злочини, хід дізнання,
   досудового слідства і встановлення осіб, які вчинили зло­
   чини; перевіряє не менш як один раз на місяць виконання
   вимог закону про приймання, реєстрацію і вирішення
   заяв та повідомлень про вчинені або ті, що готуються,
   злочини;

2. скасовує незаконні і необгрунтовані постанови слід­
   чих та осіб, які провадять дізнання;

3. дає письмові вказівки про розслідування злочинів,
   про обрання, зміну або скасування запобіжного заходу,
   кваліфікацію злочину, проведення окремих слідчих дій та
   розшук осіб, які вчинили злочини;

4. доручає органам дізнання виконання постанов про
   затримання, привід, взяття під варту, проведення обшуку,
   виїмки, розшук осіб, які вчинили злочини, виконання
   інших слідчих дій, а також дає вказівки про вжиття
   необхідних заходів для розкриття злочинів і виявлення
   осіб, які їх вчинили, по справах, що перебувають у прова­
   дженні прокурора або слідчого прокуратури;

5. бере участь у провадженні дізнання і досудового
   слідства і в необхідних випадках особисто провадить окре­
   мі слідчі дії або розслідування в повному обсязі по будь-
   якій справі;

6. санкціонує проведення обшуку, відсторонення обви­
   нуваченого від посади та інші дії слідчого і органу дізнан­
   ня у випадках, передбачених цим Кодексом;

7. продовжує строк розслідування у випадках і поряд­
   ку, встановлених цим Кодексом;

466

7^і) дає згоду або подає до суду подання про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, а також про продовження строку тримання під вартою в порядку, встановленому цим Кодексом;

8. повертає кримінальні справи органам досудового
   слідства з своїми вказівками щодо провадження додат­
   кового розслідування;

9. вилучає від органу дізнання і передає слідчому
   будь-яку справу, передає справу від одного органу досудо­
   вого слідства іншому, а також від одного слідчого іншому
   з метою забезпечення найбільш повного і об'єктивного
   розслідування;

10. усуває особу, яка провадить дізнання, або слідчого
    від дальшого ведення дізнання або досудового слідства,
    якщо вони допустили порушення закону при розслідуванні
    справи;

11. порушує кримінальні справи або відмовляє в їх
    порушенні; закриває або зупиняє провадження в кримі­
    нальних справах; дає згоду на закриття кримінальної
    справи слідчим в тих випадках, коли це передбачено цим
    Кодексом; затверджує обвинувальні висновки (постанови);
    направляє кримінальні справи до суду;

12) вирішує питання про допущення захисника до
участі в справі.

Прокурор здійснює також інші повноваження, надані йому цим Кодексом.

Вказівки прокурора органам дізнання і досудового слідства у зв'язку з порушенням і розслідуванням ними кримінальних справ, дані в порядку, передбаченому цим Кодексом, є для цих органів обов'язковими. Оскарження одержаних вказівок вищестоящому прокуророві не зупи­няє їх виконання, за винятком випадків, передбачених частиною 2 статті 114 цього Кодексу.

* * *

1. Прокуратура, здійснюючи конституційну функцію нагляду за додержанням законів органами, які провадять оперативно-роз-шукову діяльність, дізнання, досудове слідство, повинна викону­вати завдання, передбачені ст.29, ЗО Закону України "Про проку­ратуру".

Для виконання цих завдань прокурор наділений достатніми владно-розпорядчими кримінально-процесуальними повноваження­ми, котрі можуть бути класифіковані за трьома умовними гру­пами: виявлення можливих порушень закону, реагування на них та попередження порушень.

467

2. З метою виявлення можливих порушень законів при роз­
   слідуванні злочинів прокурор вимагає для перевірки кримінальні
   справи, необхідні документи, матеріали, відомості (акти відомчих
   перевірок, накази, статистичні дані, журнали реєстрацій заяв,
   повідомлень, скарг, плани розслідування тощо); бере участь у
   провадженні дізнання і досудового слідства; вправі витребовувати
   відповідні пояснення тощо.

3. Виявивши порушення норм законів, прокурор скасовує
   незаконні і необґрунтовані постанови й інші рішення, які ще не
   виконані; дає письмові вказівки, доручення про усунення неви­
   конання вимог закону; повертає кримінальні справи на додаткове
   розслідування; порушує кримінальні справи або відмовляє в цьо­
   му; усуває дізнавача або слідчого від дальшого ведення розсліду­
   вання, якщо ними допущені порушення закону, тощо.

Прокурор повинен також запобігати порушенням законів при провадженні дізнання і слідства, сприяти належному розсліду­ванню злочинів. Він вправі: вилучати будь-яку справу від одного органу розслідування і передавати ЇЇ іншому з метою забезпе­чення найбільш повного і об'єктивного розслідування, з враху­ванням при цьому вимог ст.112 КПК про підслідність кримі­нальних справ; давати санкції щодо проведення обшуку (за винятком житла чи іншого володіння особи); відсторонювати обвинуваченого від посади з метою запобігання негативного впли­ву на хід слідства тощо; давати чи не давати згоду на внесення подання до суду про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, а також на продовження строку тримання під вартою; давати згоду на направлення до суду справи про звіль­нення від кримінальної відповідальності і закриття справи вна­слідок зміни обстановки, дійового каяття, у зв'язку з прими­ренням обвинуваченого з потерпілим, застосуванням до неповно­літнього примусових заходів виховного характеру, передачею осо­би на поруки, закінченням строків давності (див. ст.7—11^і КПК); затверджувати обвинувальні висновки, постанови про на­правлення справ до суду для вирішення питання про застосуван­ня примусових заходів медичного характеру.

Прокурор у межах своєї компетенції загалом спрямовує діяль­ність органів дізнання і досудового слідства на всебічне, повне і об'єктивне дослідження обставин справи.

4. Універсальним повноваженням прокурора є його право да­
вати письмові вказівки, що можуть бути спрямовані як на
виявлення порушень законів, реагування на ці порушення та
запобігання їм, а також на успішне розслідування злочинів у
цілому.

Вказівки прокурора щодо конкретних справ є обов'язковими для виконання органами дізнання і досудового слідства, а нор­мативні вказівки Генерального прокурора України з питань роз­слідування є обов'язковими для виконання всіма органами ді­знання і досудового слідства (див. ст.15 Закону України "Про прокуратуру") незалежно від їх відомчої належності. Закон не обмежує коло питань, з яких прокурор має право давати вка­зівки. Вони можуть торкатися напряму розслідування злочинів, запобіжних заходів, проведення конкретних слідчих та інших процесуальних дій, розшуку осіб, які вчинили злочини, тощо.

468

Закон передбачає також право прокурора давати вказівки і доручення на виконання конкретних процесуальних дій, окремих завдань органам дізнання у справах, що перебувають у про­вадженні прокурора або слідчого прокуратури.

5. Здійснення своїх повноважень прокурор повинен узгоджу­вати з процесуальною самостійністю слідчого (див. ст.114 КПК), уникати дріб'язкової опіки над ним і над особою, яка провадить дізнання, заохочувати їхню творчу ініціативу і винахідливість, цінувати їхню принциповість, допомагати їм рішуче і напо­легливо викривати злочинців, охороняти права та законні інте­реси осіб, які були залучені до кримінального процесу.

Стаття 228. Перевірка прокурором справи з обви­нувальним висновком

Прокурор, одержавши від слідчого справу з обвину­вальним висновком, зобов'язаний перевірити:

1. чи мала місце подія злочину;

2. чи має діяння, яке ставиться у вину обвинуваче­
   ному, склад злочину;

2^і) чи були додержані під час провадження дізнання і досудового слідства вимоги цього Кодексу про забезпе­чення права підозрюваного і обвинуваченого на захист;

3. чи немає в справі обставин, що тягнуть за собою
   закриття справи згідно з статтею 213 цього Кодексу;

4. чи пред'явлено обвинувачення по всіх установлених
   злочинних діях обвинуваченого;

5. чи притягнуті як обвинувачені всі особи, що ви­
   криті у вчиненні злочину;

6. чи правильно кваліфіковано дії обвинуваченого за
   статтями кримінального закону;

7. чи додержано вимог закону при складанні обвину­
   вального висновку;

8. чи правильно обрано запобіжний захід;

9. чи вжито заходів до забезпечення відшкодування збит­
   ків, заподіяних злочином, і можливої конфіскації майна;

10. чи виявлено причини та умови, які сприяли вчи­
    ненню злочину, і чи вжито заходів до їх усунення;

11. чи додержано органами дізнання або досудового
    слідства всіх інших вимог цього Кодексу.

* * *

1. Одержавши від слідчого справу з обвинувальним виснов­ком, прокурор, перед тим як прийняти рішення про направлення справи до суду, зобов'язаний оцінити її матеріали в сукупності з позицій виконання органами розслідування завдань криміналь-

469

ного судочинства (див. ст.2 КПК), звернути увагу на забезпе­чення охорони прав та законних інтересів осіб, які були залучені до справи, на повне розкриття злочинів, викриття винуватих та забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб кож­ний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний. Особлива увага має бути приділена дотриманню принципів кримінального процесу.

2. Окрім оригінала обвинувального висновку до справи по­
винні бути додані його копії за кількістю обвинувачених. Якщо
обвинувачені є неповнолітніми копії обвинувального висновку го­
туються для їхніх представників, при цьому немає значення, чи
досягнули вони повноліття на момент закінчення слідства.

За практикою, що склалася, необхідну кількість копій обви­нувального висновку виготовляють слідчі органи, які розслідували злочин і прийняли рішення про направлення справи прокурору.

3. В основі перевірки лежить перевірка обставин, що підля­
гають доказуванню в кримінальній справі (див. ст.64, 23, 93^і,
433 КПК). Прокурор зобов'язаний також визначити підсудність
справи.

Методику перевірки справи визначає прокурор з урахуван­ням можливих науково-методичних розробок, рекомендацій. Прийо­ми при цьому можуть бути різними, але вони мають забезпечити повне і всебічне знання прокурором усіх матеріалів справи. Про­курор не повинен обмежуватися лише відповідними доповідями слідчого, який розслідував справу, або начальника слідчого під­розділу, а також відомостями, які набув під час нагляду за до­держанням законів при розслідуванні справи.

Перевірка повинна дати прокурору чітку уяву з усіх питань, що відповідно до закону перевіряються, з тим щоб він мав можливість прийняти правильне і обґрунтоване рішення у справі.

Стаття 229. Рішення прокурора в справі з обви­нувальним висновком

Перевіривши справу з обвинувальним висновком, про­курор або його заступник приймає одно з таких рішень:

1. затверджує обвинувальний висновок або складає
   новий обвинувальний висновок;

2. повертає справу органові дізнання або слідчому із
   своїми письмовими вказівками для провадження додатко­
   вого розслідування;

3. закриває справу, склавши про це постанову з додер­
   жанням вимог статті 214 цього Кодексу.

Прокурор або його заступник вправі змінити складе­ний слідчим список осіб, які підлягають виклику в судове засідання, а також скасувати чи змінити раніше обраний запобіжний захід або обрати запобіжний захід, якщо його не було обрано, чи поставити у випадках, передбачених

470

цим Кодексом, перед судом питання про обрання запо­біжного заходу у вигляді взяття під варту.

* * *

1. Рішення прокурора у справі з обвинувальним висновком
   залежить від того, наскільки зібрані докази були достатніми для
   складання висновку, наскільки повно був встановлений предмет
   доказування та додержані інші вимоги закону.

2. Прокурор не повинен розраховувати на те, що недоліки
   слідства, допущені порушення будуть усунуті під час судового
   засідання.

3. Якщо, перевіривши справу, прокурор або його заступник
   не знайшли порушень вимог закону, вони затверджують обвину­
   вальний висновок. Це рішення оформляється відповідною резо­
   люцією на обвинувальному висновку. Закон не забороняє і скла­
   дення з цього питання окремої мотивованої постанови. А якщо
   обвинувальний висновок складений з відхиленням від вимог
   ст.223 КПК або з занадтою натуралізацією (зґвалтування, вбив­
   ство, мордування, катування тощо), в неприйнятному стилі тощо,
   прокурор вправі змінити або скласти новий обвинувальний ви­
   сновок.

4. Прокурор повертає справу на додаткове розслідування, якщо
   виявить: порушення закону, особливо права обвинуваченого на
   захист, принципу дотримання державної мови судочинства, пов­
   ноти, всебічності і об'єктивності дослідження обставин справи;
   помилкову, невірну кваліфікацію злочину, коли перекваліфікація
   злочину істотно змінює пред'явлене обвинувачення або погіршує
   становище обвинуваченого; непроведення експертиз, коли їх при­
   значення є обов'язковим (див. ст.76 КПК), тощо.

Повертаючи справу для провадження додаткового розсліду­вання, прокурор або його заступник зобов'язані дати органу дізнання або слідчому письмові вказівки про те, які саме недо­ліки в справі необхідно усунути, які слідчі чи інші процесуальні дії необхідно виконати; не виключається і винесення постанови про повернення справи для дослідування.

Справа, як правило, повертається слідчому, котрий розсліду­вав її, а при необхідності й іншому слідчому. Прокурор, його заступник вправі прийняти справу і до свого провадження або доручити це своїм помічникам. Вибір цих рішень має забезпе­чити найбільш ефективне і якісне завершення розслідування злочину.

5. Прокурор, його заступник мають також право закрити
кримінальну справу, якщо для цього є підстави, дотримуючись
порядку, встановленого ст.214 КПК.

Підстави до закриття справи зазначені у ст.6 КПК або це може бути недоведеність участі обвинуваченого у вчиненні зло­чину (див. ст.213 КПК). Якщо прокурор має намір закрити кримінальну справу з нереабілітуючих підстав (див. ст.7, 7^і КПК), то він за згодою обвинуваченого своєю мотивованою постановою направляє кримінальну справу до суду для вирішен­ня питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної

471

відповідальності. Суд в даному випадку може закрити прова­дження в кримінальній справі.

6. Прокурор або його заступник, перевіривши справу з обви­нувальним висновком, в залежності від основних прийнятих рішень приймають і додаткові: змінюють список осіб, які під­лягають виклику в судове засідання або які відповідно до ст.254 КПК повідомляються про день розгляду справи в суді; ска­совують, змінюють чи обирають запобіжний захід в межах своєї компетенції; вживають заходів щодо забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна; вирішують питання про речові докази згідно з чинним законом (див. стп.78—81 КПК).

Стаття 230. Складання прокурором нового обви­нувального висновку

Якщо прокурор або його заступник не згоден з обви­нувальним висновком, він вправі скласти новий обвину­вальний висновок; при цьому раніше складений обвину­вальний висновок із справи вилучається.

1. Прокурор або його заступник при умові, що справа розслі­
   дувана повно, всебічно і об'єктивно, з дотриманням норм кри­
   мінального і процесуального та інших законів, мають право
   скласти новий обвинувальний висновок, якщо вони не згодні з
   тим, що склав слідчий.

2. Підставами для складання нового обвинувального виснов­
   ку є недотримання вимог ст.223, 224 КПК; коли прокурор або
   його заступник дотримуються інших, ніж ті, яких дотримується
   слідчий, підходів до оцінки доказів, що суттєво змінює кваліфі­
   каційні ознаки злочину, форми вини; якщо резолютивна частина
   обвинувального висновку не зовсім відповідає змісту постанови
   про притягнення особи до відповідальності як обвинуваченого;
   у разі незгоди з методами викладення резолютивної частини та
   стилем написання обвинувального висновку взагалі, з непри­
   пустимою з точки зору моралі натуралізацію, деталізуванням при
   зазначенні обставин справи способів, наслідків злочину, особливо
   таких, як зґвалтування, вбивство з особливою жорстокістю, мор­
   дування, катування тощо.

3. Прокурор або його заступник вправі доручити слідчому
   переробити обвинувальний висновок. У цьому випадку слідчому
   дається відповідна письмова вказівка і може бути повернений
   обвинувальний висновок із зауваженнями прокурора або його
   заступника з тим, щоб слідчий їх врахував.

4. При складанні нового обвинувального висновку раніше
   складений із справи вилучається і зберігається в наглядовому
   провадженні.

472

Стаття 231. Зміна прокурором обвинувачення

У разі необхідності змінити обвинувачення на більш тяжке або таке, що істотно змінює пред'явлене обвину­вачення за фактичними обставинами, прокурор або його заступник повертає справу слідчому для додаткового роз­слідування і пред'явлення нового обвинувачення.

Якщо зміна початкового обвинувачення не тягне за собою застосування статті кримінального закону з більш тяжкою санкцією і не зв'язана з істотною зміною обви­нувачення за фактичними обставинами, прокурор або його заступник складає постанову, в якій зазначає зміни, що вносяться до обвинувального висновку.

* * *

1. Якщо прокурор або його заступник не згодні з сформульо­
ваним у справі обвинуваченням, вони вправі його змінити на
менш тяжке обвинувачення, з тим щоб воно було законним,
обґрунтованим і справедливим.

2. Якщо є необхідність змінити обвинувачення на більш
   тяжке, справа повертається слідчому для проведення додаткового
   розслідування і пред'явлення нового обвинувачення, про що ви­
   носиться відповідна постанова. Більш тяжким є обвинувачення у
   вчиненні злочину, що кваліфікується за статтею КК, санкція
   якої передбачає більш суворе покарання, ніж за той злочин, що
   зазначений слідчим в обвинувальному висновку; обвинувачення
   за новими фактами, епізодами злочину; зміна наслідків злочину
   в бік їх тяжкості; зміна приготування чи замаху на закінчений
   злочин; необережність як форма вини замінена на прямий умисел
   тощо. До більш тяжкого прирівнюється також обвинувачення, що
   істотно змінює пред'явлене обвинувачення за фактичними обста­
   винами.

3. Якщо зміна обвинувачення не є більш тяжким обвинува­
   ченням порівняно з початковим, прокурор чи його заступник
   вносять зміни до обвинувального висновку, про що складають
   мотивовану постанову, копія якої разом з копією обвинувального
   висновку вручається обвинуваченому в установленому законом
   порядку.

Копію цієї постанови необхідно також направити слідчому, який склав обвинувальний висновок, з тим щоб звернути його увагу на допущені недоліки.

Стаття 232. Направлення прокурором справи до суду

Прокурор або його заступник, затвердивши обвину­вальний висновок, складений слідчим, або склавши новий обвинувальний висновок, направляє справу до суду, якому вона підсудна, і повідомляє суд про те, чи вважає він за потрібне підтримувати державне обвинувачення.

473

Одночасно з цим прокурор або його заступник пові­домляє обвинуваченого, до якого суду направлена справа.

У виняткових випадках в разі особливої складності або важливості справи, що підсудна районному (міському), міжрайонному (окружному), військовому суду гарнізону, прокурор Автономної Республіки Крим, області, міст Ки­єва чи Севастополя, військовий прокурор (на правах про­курора області) та їх заступники можуть направити її на розгляд відповідно Верховному Суду Автономної Респуб­ліки Крим, обласному, Київському чи Севастопольському міським судам, військовому суду регіону, Військово-Мор-ських Сил.

Генеральний прокурор України, прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міста Києва і прирівняні до них прокурори, їх заступники, районні, міські та прирів­няні до них прокурори мають право відкликати із суду кри­мінальну справу, по якій попередній розгляд ще не відбувся.

* * *

1. Затвердивши обвинувальний висновок або склавши новий
   чи змінивши його своєю постановою, прокурор або його заступ­
   ник визначають підсудність справи і направляють її до суду
   першої інстанції для судового розгляду по суті.

2. Для визначення підсудності необхідно керуватися вимога­
   ми не тільки цієї статті, а також ст.ЗЗ, 34, 37, 39, 40 КПК.

3. У виняткових випадках, визнавши кримінальну справу як
   справу особливої складності або важливості, прокурор або його
   заступник направляють її для розгляду у першій інстанції вище­
   стоящому суду, а не тому, якому вона підсудна за загальними
   правилами. Таке направлення справи повинно бути аргументо­
   ване в супровідному листі до суду або в окремій постанові.

4. Участь прокурора в судовому розгляді кримінальних справ
   є обов'язковою, крім випадків, зазначених у законі (див. ст.264
   КПК).

Норма закону про те, що прокурор при направленні справи до суду повідомляє суд, чи вважає за потрібне підтримувати державне обвинувачення по суті, є застарілою, бо відповідно до вимог ст.121, 129 Конституції України підтримання державного обвинувачення в суді є виключною прерогативою прокуратури, а змагальності сторін в суді надається значення основної засади судочинства (див. ст.129 Конституції України). Тому участь прокурора в суді у справах, направлених до суду з обвинуваль­ним висновком, необхідно визнати обов'язковою. На це орієнтує і постанова Пленуму Верховного Суду України "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" від 1 листопада 1996 р.

Не є обов'язковою участь прокурора в судовому засіданні при розгляді справ про злочини, що порушені не інакше як за скар­гою потерпілого (див. ст.27 КПК).

474

Але в цих випадках прокурор вправі в будь-який момент вступити в справу, порушену суддею за скаргою потерпілого, і підтримувати обвинувачення в суді, коли цього вимагає охорона державних або громадських інтересів чи прав громадян (див. ст.27 КПК).

5. Про направлення справи до конкретного суду обвинува­
   чений повідомляється прокурором або його заступником в усній
   або в письмовій формі, а утримуваний під вартою — тільки
   письмово через адміністрацію місця ув'язнення. Таке повідом­
   лення дає можливість обвинуваченому і його захиснику вчасно
   заявляти клопотання, зокрема про ознайомлення з матеріалами
   справи в суді та з інших питань.

6. Клопотання та скарги, що надійшли до прокурора після
   того, як справа уже була направлена до суду, пересилаються до
   суду. Проте скарги на неправильні дії слідчого або органу ді­
   знання повинні бути прийняті і вирішені безпосередньо проку­
   рором, у разі необхідності — з відкликанням із суду кримі­
   нальної справи, попередній розгляд якої ще не відбувся.

7. Генеральний прокурор України, прокурори Автономної
Республіки Крим, областей, районів та інших органів прокура­
тури в межах своєї компетенції мають право відкликати із суду
кримінальну справу до початку її попереднього розгляду в суді
не тільки у зв'язку з вирішенням клопотань, скарг, що надійшли
в прокуратуру, а й з інших підстав (не затверджений, не підпи­
саний обвинувальний висновок; наявність опечаток, що впли­
вають на кваліфікацію злочину; помилка у визначенні підсуд­
ності; неправильне застосування кримінального закону тощо).

Стаття 232^і. Дії прокурора у справах, які на­дійшли до нього від слідчого щодо направлення в суд для вирішення питання про звільнення від кримі­нальної відповідальності

Одержавши від слідчого кримінальну справу, що на­дійшла в порядку, передбаченому статтями 7, 7^і, Т², 7³, 8, 9, 10 і 11^і цього Кодексу, прокурор перевіряє повноту проведеного розслідування, законність постанови і прий­має одне з таких рішень:

1. дає письмову згоду з постановою слідчого і направ­
   ляє справу до суду;

2. скасовує постанову слідчого і повертає йому справу
   з письмовими вказівками;

3. змінює постанову слідчого або виносить нову поста­
   нову.

* * *

1. Закон передбачає не лише підстави, умови, порядок при­тягнення осіб, що вчинили злочин, до кримінальної відповідаль-

475

ності, а й порядок звільнення від кримінальної відповідальності, що можливий лише з нереабілітуючих обставин — зміна обста­новки, дійове каяття, примирення обвинуваченого, підсудного з потерпілим, застосування примусових заходів виховного харак­теру, передача особи на поруки, закінчення строків давності (див. ст.7, 11^і КПК). Певна роль у цьому відводиться і прокурору. Він за власною ініціативою, за наявності підстав, зазначених в законі, вправі скласти мотивовану постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності (див. ст.7, 7², 8, 9, 10, 11^і КПК).

2. Визначена законом також роль прокурора у прийнятті рі­
   шення про звільнення від кримінальної відповідальності за від­
   повідною постановою слідчого. Перед тим як прийняти рішення у
   такій справі, прокурор перевіряє повноту розслідування злочину,
   а також законність постанови слідчого про направлення кри­
   мінальної справи до суду для вирішення питання про звільнення
   обвинуваченого від кримінальної відповідальності. При цьому
   звертає увагу на те, щоб були дотримані встановлені законом
   умови для звільнення від кримінальної відповідальності. У біль­
   шості випадків це: згода обвинуваченого; вчинення злочину впер­
   ше; злочин за своєю кваліфікацією повинен бути невеликої
   тяжкості (при взятті на поруки і зміні обстановки допускається і
   середня тяжкість).

3. Індивідуальними умовами звільнення від кримінальної від­
   повідальності є:

• при дійовому каятті — позитивна поведінка після вчи­
  нення злочину (щире каяття, активне сприяння розкриттю зло­
  чину і повне відшкодування збитків або усунення заподіяної
  шкоди);

• у разі примирення винуватого з потерпілим — наявність
  самого факту примирення, відшкодування збитків або усунення
  шкоди;

• при взятті на поруки — щире каяття, наявність клопо­
  тання відповідного колективу;

— у разі зміни обстановки — наявність обставин, коли
вчинене діяння втратило суспільну небезпечність або особа пере­
стала бути суспільне небезпечною.

4. При звільненні від кримінальної відповідальності у зв'яз­
ку з закінченням строків давності необхідно, щоб минули відпо­
відні строки, встановлені ст.49 КК.

Давність не застосовується у разі вчинення злочинів проти миру та безпеки людства.

5. При дотриманні зазначених умов прокурор дає письмову
згоду з постановою слідчого і направляє справу до суду.

Якщо прокурор визнає постанову слідчого незаконною і немо­тивованою, він її скасовує своєю постановою і повертає справу слідчому з відповідними письмовими вказівками, наприклад за­вершити розслідування справи і скласти обвинувальний висно­вок. Якщо ж прокурор у принципі згоден зі слідчим про звіль­нення особи від кримінальної відповідальності, але знайшов, що постанова слідчого складена не належним чином, без дотримання вимог ст.130 КПК, то в такому випадку він змінює постанову

476

слідчого або виносить нову постанову. Прокурор вправі дати вказівку слідчому про зміну постанови.

Стаття 233. Строк розгляду прокурором справ, що надійшли від органів дізнання або слідчого

Одержавши справу від органу дізнання або слідчого, прокурор зобов'язаний протягом не більше п'яти днів розглянути справу і дати їй належне спрямування.

* * *

1. Від органів дізнання до прокурора надходять справи для
передачі їх слідчому (див. ст.104 КПК), а також матеріали
протокольної форми для направлення їх до суду (див. ст.426
КПК).

Слідчі направляють справи прокурору з обвинувальними ви­сновками (див. ст.225 КПК), з постановами про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування при­мусових заходів медичного характеру (див. ст.417 КПК), а також з постановами про вирішення питання щодо звільнення обвинувачених від кримінальної відповідальності (див. ст.232¹ КПК).

2. Для розгляду справ, що надійшли до прокурора, і надання
їм належного спрямування встановлюється строк не більше п'яти
днів. Цей строк продовженню не підлягає. Він не входить до
строків досудового слідства і дізнання.

Передбачений п'ятиденний строк для прокурора обчислюєть­ся з моменту надходження справи до нього і закінчується на­правленням її до суду або слідчому.

Але в цей строк не входить день, від якого починається відлік. Якщо закінчення строку припадає на неробочий день, то останнім днем строку вважається наступний робочий день (див. ст.89 КПК).

У межах п'ятиденного строку прокурор повинен виконати певні дії, передбачені законом, і прийняти рішення в межах своєї компетенції.

477

Глава 22 ОСКАРЖЕННЯ ДІЙ СЛІДЧОГО І ПРОКУРОРА

Стаття 234. Оскарження дій слідчого

Дії слідчого можуть бути оскаржені прокуророві як безпосередньо, так і через слідчого.

Скарги можуть бути як письмові, так і усні. Усні скарги прокурор або слідчий заносить до протоколу.

Слідчий зобов'язаний протягом доби направити про­куророві скаргу, що надійшла до нього, разом із своїми поясненнями.

Подача скарги не зупиняє виконання дії, яка оскаржу­ється, коли це не визнає за потрібне слідчий або про­курор.

Дії слідчого можуть бути оскаржені до суду.

Скарги на дії слідчого розглядаються судом першої інстанції при попередньому розгляді справи або при роз­гляді її по суті, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

* * *

1. Дії (а у відповідності зі ст.5 Конституції України й без­
   діяльність) та рішення слідчого можуть бути оскаржені проку­
   ророві учасниками кримінального судочинства, а також іншими
   особами, якщо це порушує їхні права або зачіпає їхні інтереси.
   Коло осіб, які у таких випадках можуть принести скаргу, закон
   не обмежує.

2. Якщо скарга на ім'я прокурора передається через слід­
   чого, то останній зобов'язаний протягом доби передати її за
   призначенням зі своїми письмовими поясненнями.

3. Якщо скаргу подає підозрюваний або обвинувачений, якого
   взято під варту, адміністрація місця попереднього ув'язнення
   зобов'язана надіслати її прокуророві не пізніше трьох діб з часу
   подачі скарги.

4. Скарга на дії (бездіяльність) слідчого може подаватись і до
   СУДУ — безпосередньо або через слідчого, керівника слідчої гру­
   пи, начальника слідчого відділу, на дії (бездіяльність) яких
   приноситься скарга.

Стаття 235. Розв'язання скарг прокурором

Прокурор протягом трьох днів після одержання скарги зобов'язаний розв'язати її і повідомити про результати скаржника.

Скаргу і копію повідомлення про результати розв'я­зання її приєднують до справи.

478

Відмова у задоволенні скарги повинна бути мотивована. Рішення прокурора може бути оскаржене вищестоя­щому прокуророві.

* * *

1. Відповідно до Закону України "Про прокуратуру" (див.
   ст.12) прокурор розглядає заяви і скарги про порушення прав
   громадян і юридичних осіб, крім скарг, розгляд яких віднесено
   до компетенції суду. Прокурор проводить особистий прийом гро­
   мадян не рідше одного разу на тиждень. Це стосується і скарг,
   пов'язаних із розслідуванням злочинів. Вони мають бути розв'я­
   зані оперативно, без зволікань, протягом трьох днів після одер­
   жання скарги.

2. Прийняттю рішення по скарзі може передувати відповідна
   перевірка — ознайомлення з матеріалами справи, з матеріалами
   по розгляду заяв і повідомлень про злочини, опитування скарж­
   ника, витребування пояснень від осіб, поведінка яких оскаржу­
   ється, витребування відповідних документів тощо. Якщо про­
   курор визнає скаргу обґрунтованою, він повинен задовольнити
   вимоги скаржника: скасувати незаконну постанову слідчого чи
   органу дізнання (наприклад, про закриття кримінальної справи,
   про обрання запобіжного заходу тощо); дати вказівку слідчому
   щодо проведення певних процесуальних дій, спрямованих на усу­
   нення порушень прав і законних інтересів скаржника, їх наслід­
   ків тощо.

3. Про результати розгляду скарги прокурор зобов'язаний пись­
   мово повідомити скаржника своїм мотивованим листом. А якщо
   рішення прокурора пов'язане із скасуванням постанови слідчого,
   то таке рішення прокурор оформляє відповідною постановою, ко­
   пія якої може бути направлена скаржнику.

Якщо в задоволенні скарги відмовлено, то в письмовій відпо­віді скаржнику обов'язково викладаються мотиви відмови.

Скарги і копії повідомлень та відповідні постанови за резуль­татами їх розв'язання приєднуються до кримінальної справи, якщо оскаржувались дії, рішення органів дізнання або досудо-вого слідства, пов'язані з розслідуванням справи. Якщо ні, то вони додаються до наглядового провадження.

Не приєднуються до справи скарги, що потребують спеціаль­ної перевірки, наприклад про отримання слідчим хабара або про вчинення іншого злочину.

4. У зв'язку з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів
вищестоящим рішення прокурора за скаргою може бути оскар­
жене в порядку підлеглості вищестоящому прокурору.

Практику розв'язання скарг прокурорами необхідно вивчати, узагальнювати, обговорювати на колегіях, нарадах в прокура­турах, з тим щоб виявляти причини та обставини їх виникнення і не допускати порушень в майбутньому.

479

Стаття 236. Оскарження дій прокурора

Скарга на дії прокурора при проведенні ним досу-дового слідства або окремих слідчих дій у справі по­дається вищестоящому прокуророві, який її розв'язує в порядку і в строки, що передбачені статтями 234 і 235 цього Кодексу.

Дії прокурора можуть бути оскаржені до суду.

Скарги на дії прокурора розглядаються судом першої інстанції при передньому розгляді справи або при розгляді її по суті, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

* * *

1. Через те, що прокурор в необхідних випадках має право
особисто провадити окремі слідчі дії або розслідувати в повному
обсязі будь-яку справу (див. ст.227 КПК), то і його дії, як і дії
слідчого, можуть бути оскаржені.

Оскільки при проведенні досудового слідства прокурор, як і слідчий, приймає відповідні рішення в межах кримінально-про­цесуальної форми, то оскарженню підлягають не тільки дії про­курора, а й ті рішення, які він приймає, наприклад рішення оформлені у вигляді постанов різного виду.

2. Скарги подаються вищестоящому прокурору (прокурору
вищого рівня), порівняно з тим, чиї дії, рішення оскаржуються.

Скарги заарештованих на дії і рішення прокурора адмініст­рація місця попереднього ув'язнення надсилає прокурору вищого рівня не пізніше трьох діб з часу їх подачі заарештованими (див. ч. З ст.13 Закону України "Про попереднє ув'язнення").

3. Рівень прокуратур визначається встановленою системою
органів прокуратури (див. ст.13 Закону України "Про проку­
ратуру"). На вершині цієї системи стоїть Генеральний прокурор
України. Нижчестоящими по відношенню до нього є усі про­
курори системи, тобто прокурори обласного рівня (прокуратура
Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севас­
тополя, військових регіонів, Військово-Морських Сил) і район­
ного (прокуратури районів, міст, міжрайонні, спеціалізовані, вій­
ськових гарнізонів). По відношенню до прокуратур районного
рівня вищестоящими є прокуратури обласного рівня.

У Генеральній прокуратурі України, як правило, прийма­ються до провадження скарги, рішення з яких уже були прий­няті прокурорами обласного рівня. Скарги Героїв Радянського Союзу та Героїв Соціалістичної Праці, інвалідів Великої Вітчиз­няної війни розглядаються прокурорами усіх рівнів особисто.

Після прийняття рішення по скарзі Генеральним прокурором України провадження за такою скаргою в органах прокуратури припиняється (див. ст.12 Закону України "Про прокуратуру"). Дії і рішення прокурора можуть бути оскаржені і до районного (міського) суду за місцем розташування прокуратури.

Скарги на дії прокурора можуть розглядати і суди першої інстанції на стадії попереднього розгляду конкретної справи суд­дею або при розгляді її по суті. Кодекс (див. ст.236¹, 236⁵ КПК)

480

передбачає і окремий порядок оскарження до суду деяких рішень прокурора чи слідчого, наприклад постанов про відмову в по­рушенні справи, про закриття справи.

Стаття 236^і. Оскарження до суду постанови про відмову в порушенні справи

Скарга на постанову органу дізнання, слідчого, проку­рора про відмову в порушенні кримінальної справи пода­ється особою, інтересів якої вона стосується, або її пред­ставником до районного (міського) суду за місцерозташу-ванням органу або роботи посадової особи, яка винесла постанову, протягом семи днів з дня отримання копії постанови чи повідомлення прокурора про відмову в ска­суванні постанови.

* * *

1. Критерієм, який дозволяє визначити, які дії чи бездіяль­
   ність органу дізнання, слідчого, прокурора і які рішення цих
   органів можуть бути оскаржені до суду, є обмеження консти­
   туційних прав і свобод громадян або створення перепон для
   доступу до правосуддя.

2. Скарга подається до суду за місцем розташування органу
   або роботи посадової особи, яка винесла постанову, заінтересо­
   ваною особою або її представником.

3. Питання про відновлення пропущеного з поважних при­
   чин семиденного строку на оскарження вирішується судом, до
   якого надійшла скарга після відмови прокурора в задоволенні
   останньої.

4. Відповідь прокурора про відмову у скасуванні постанови
   додається до скарги заінтересованої особи.

Стаття 236². Розгляд суддею скарги на постанову про відмову в порушенні справи

Скарга на постанову прокурора, слідчого, органу діз­нання про відмову в порушенні кримінальної справи роз­глядається суддею одноособово не пізніше десяти днів з дня її надходження до суду.

Суддя витребує матеріали, на підставі яких було від­мовлено в порушенні справи, знайомиться з ними і по­відомляє прокурора та особу, яка подала скаргу, про час її розгляду. В разі необхідності суддя заслуховує пояснення особи, яка подала скаргу.

Розглянувши скаргу, суддя залежно від того, чи були при відмові у порушенні справи виконані вимоги статті 99 цього Кодексу, приймає одне з таких рішень:

16 2-^45 ' 481

1. скасовує постанову про відмову в порушенні справи
   і повертає матеріали для проведення додаткової пере­
   вірки;

2. залишає скаргу без задоволення.

На постанову судді прокурором, особою, яка подала скаргу, протягом семи діб з дня її винесення може бути подана апеляція до апеляційного суду.

Копія постанови судді надсилається особі, яка винесла постанову, що була оскаржена, прокуророві та особі, яка подавала скаргу.

* * *

1. Суддя, який прийняв скаргу до свого провадження, зобо­
   в'язаний повідомити заявнику, а також прокурору про місце і
   час розгляду скарги.

2. З метою належної перевірки законності і обґрунтованості
   оскаржуваних дій чи бездіяльності і рішень органу дізнання,
   слідчого, прокурора суддя витребовує матеріали, на підставі яких
   було відмовлено в порушенні кримінальної справи. Ними можуть
   бути: протоколи огляду місця події, пояснення громадян і поса­
   дових осіб, матеріали ревізії, документи, матеріали оперативно-
   розшукової діяльності, процесуальні документи, раніше винесені
   органами дізнання, прокурором, слідчим, суддею (вироки, поста­
   нови, ухвали тощо).

3. Постанова про відмову в порушенні кримінальної справи
   скасовується суддею у разі, коли витребувані матеріали свідчать
   про достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину.
   Достатніми є такі дані, які свідчать про наявність певних кри­
   мінальне караних дій чи бездіяльності. Така постанова і зібрані
   матеріали повертаються прокурору для додаткової перевірки.

4. Постанова судді за результатами перевірки законності і
   обґрунтованості рішень органу дізнання, слідчого, прокурора має
   бути вмотивованою. Суддя зобов'язаний указати в постанові, які
   саме факти чи обставини покладені в основу прийнятого за
   скаргою рішення.

5. Якщо прокурор чи особа (або її представник), яка подала
   скаргу, не погоджуються з прийнятим суддею рішенням, вони
   можуть подати протягом семи діб з дня винесення рішення
   апеляцію до апеляційного суду.

Про строки та порядок розгляду апеляції див. коментар до ст.357, 358, 360, 362 КПК.

Стаття 236³.

(Стаття 236^а виключена на підставі Закону № 2533-ПІ від 21.06.2001)

Стаття 236⁴.

(Стаття 236⁴ виключена на підставі Закону № 2533-ПІ від 21.062001)

Стаття 236⁵. Оскарження до суду постанови про закриття справи

Постанова органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття кримінальної справи може бути оскаржена осо­бою, інтересів якої вона стосується, або її представником до районного (міського) суду за місцерозташуванням орга­ну або роботи посадової особи, яка винесла постанову, протягом семи днів з дня отримання ЇЇ копії чи пові­домлення прокурора про залишення скарги на цю по­станову без задоволення.

* * *

1. Подати скаргу до суду на постанову органу дізнання,
слідчого, прокурора про закриття кримінальної справи можуть
заінтересована особа або її представник.

2. До скарги додаються необхідні документи (див. коментар
   до ст.236^г КПК), постанова відповідного правоохоронного органу
   про закриття кримінальної справи і повідомлення прокурора про
   залишення скарги без задоволення.

3. Щодо оскарження постанови судді, винесеної за результа­
   том розгляду скарги, див. коментар до ст.236^в КПК.

Стаття 236^е. Розгляд суддею скарги на постанову про закриття справи

Скарга на постанову органу дізнання, слідчого, проку­рора про закриття справи розглядається суддею одноосо­бове не пізніше п'яти днів, а у разі складності справи — десяти днів з дня надходження закритої справи до суду.

Суддя витребує справу, знайомиться з нею, а в разі необхідності заслуховує пояснення особи, яка подала скар­гу на постанову.

Про час розгляду скарги суддя повідомляє прокурора та особу, що подала скаргу, які вправі взяти участь у її розгляді та висловити свої доводи.

Розглянувши скаргу, суддя залежно від того, чи були при закритті справи виконані вимоги статей 213 і 214 цього Кодексу, приймає одне з таких рішень:

1. залишає скаргу без задоволення;

2. скасовує постанову про закриття справи і направляє
   справу прокурору для відновлення слідства або дізнання.

Скасовуючи постанову про закриття справи і направ­ляючи справу прокурору для відновлення досудового слід­ства або дізнання, суддя вказує, які обставини належить з'ясувати при проведенні досудового розслідування.

16* . 483

На постанову судді прокурором, особою, яка подала скаргу, протягом семи діб з дня її винесення може бути подана апеляція до апеляційного суду.

Копія постанови судді надсилається особі, яка прий­няла рішення про закриття справи, особі, яка подала скаргу на постанову, і прокурору, який відмовив у віднов­ленні досудового слідства або дізнання.

* * *

1. Складність справи визначається в кожному конкретному
   випадку наступними обставинами: кількістю епізодів злочинної
   діяльності обвинуваченого чи обвинувачених; великим обсягом
   зібраних у справі доказів; складністю кваліфікації дій обвинува­
   чених тощо. Практично — це кілька томів кримінальної справи.

2. Суддя, який розглядає справу, зобов'язаний повідомити
   прокурора та особу, яка подала скаргу, про час і місце судового
   розгляду. Участь цих осіб не є обов'язковою, але коли вони
   з'явилися на засідання, то мають право брати участь у розгляді
   справи та висловлювати свої доводи, думки, заявляти клопо­
   тання, робити заяви.

3. На винесену суддею постанову прокурор, особа, яка по­
   дала скаргу, можуть подати апеляцію до апеляційного суду (див.
   коментар до ст.347, 349, 350, 354 КПК).

4. Якщо суддя скасовує постанову і направляє справу про­
   курору для відновлення досудового слідства або дізнання, він
   вказує, які обставини належить з'ясувати при проведенні досу­
   дового розслідування. Особливо, акцентує увагу на розгляді тих,
   щодо яких були виявлені порушення: не були допитані певні
   особи, не були витребувані і досліджені документи, речові докази
   для підтвердження чи спростування обставин, з'ясування яких
   може мати важливе значення для кримінальної справи.

484

Розділ третій

ПРОВАДЖЕННЯ СПРАВ У СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Глава 23 ПОПЕРЕДНІЙ РОЗГЛЯД СПРАВИ СУДДЕЮ

Стаття 237. Питання, які з'ясовуються суддею при попередньому розгляді справи

У справі, що надійшла від прокурора, судця з'ясовує щодо кожного з обвинувачених такі питання:

1. чи підсудна справа суду, на розгляд якого вона
   надійшла;

2. чи немає підстав для закриття справи або її зупи­
   нення;

3. чи складено обвинувальний висновок відповідно до
   вимог цього Кодексу;

4. чи немає підстав для зміни, скасування або обран­
   ня запобіжного заходу;

б) чи не було допущено під час порушення справи, провадження дізнання або досудового слідства таких пору­шень вимог цього Кодексу, без усунення яких справа не може бути призначена до судового розгляду.

За клопотанням прокурора, обвинуваченого, його за­хисника чи законного представника, потерпілого чи його представника суддя з'ясовує також питання про те, чи немає підстав для притягнення до кримінальної відпові­дальності інших осіб.

За клопотанням прокурора, потерпілого чи його пред­ставника суддя з'ясовує також питання про те, чи немає підстав для кваліфікації дій обвинуваченого за статтею Кримінального кодексу, яка передбачає відповідальність за більш тяжкий злочин чи для пред'явлення йому обви­нувачення, яке до цього не було пред'явлено.

* * *

1. Попередній розгляд справи є самостійною стадією кримі­нального процесу, в якій суддя перевіряє справу з точки зору наявності достатніх підстав для призначення її до розгляду в судовому засіданні та вирішує питання, пов'язані з підготовкою справи до судового розгляду.

485

Визначений у ст.237 перелік питань, які суддя з'ясовує при попередньому розгляді справи, є вичерпним. У залежності від відповідей на них суддя приймає одне з рішень, перелік яких наведений у ст.244 КПК.

Зазначені питання з'ясовуються в логічній послідовності.

2. Спочатку з'ясовується питання про те, чи підсудна справа
   суду, на розгляд якого вона надійшла. При цьому суддя виходить
   з положень КПК про предметну (родову), територіальну, спе­
   ціальну підсудність і підсудність за зв'язком справ (див. комен­
   тар до ст.ЗЗ, 34, 36, 37, 39, 40 КПК). Встановивши, що кри­
   мінальна справа не підсудна даному суду, суддя своєю поста­
   новою надсилає її за підсудністю (див. ст.41, 249 КПК) до
   іншого суду, який і має вирішувати питання про призначення
   справи до судового розгляду чи прийняти інше рішення, перед­
   бачене законом.

3. Встановивши, що справа підсудна даному суду, суддя пе­
   ревіряє, чи немає підстав для її закриття або зупинення прова­
   дження.

Про підстави для закриття справи і зупинення проваджен­ня у справі див. коментар до ст.248, 249 КПК.

4. Якщо підстав для закриття або зупинення провадження
немає, суддя перевіряє, чи складено обвинувальний висновок
відповідно до вимог ст.223—224 КПК та чи не було допущено під
час порушення справи, при провадженні дізнання або досудового
слідства таких порушень вимог КПК, без усунення яких справа
не може бути призначена до судового розгляду. Встановивши, що
під час досудового розслідування були допущені такі порушення
вимог КПК, суддя відповідно до ч.І ст.246 КПК повертає справу
на додаткове розслідування.

Одночасно суддя перевіряє, чи не були прокурором суттєво порушені вимоги ст.228—232 КПК. Якщо такі порушення мали місце, суддя відповідно до ст.249¹ КПК повертає справу проку­рору.

5. Питання про наявність підстав для притягнення до кримі­
нальної відповідальності інших осіб, для кваліфікації дій обви­
нуваченого за статтею Кримінального кодексу, яка передбачає
відповідальність за більш тяжкий злочин, чи для пред'явлення
йому обвинувачення, яке до цього не було пред'явлено, суддя в
стадії попереднього розгляду справи з'ясовує лише у випадку,
коли про це надійшли клопотання учасників процесу, зазначених
у ч.2 і 3 ст.237.

Встановивши, що не всі особи, які зібраними у справі до­казами викриті у вчиненні злочину, притягнуті до відповідаль­ності, суддя вправі своєю постановою повідомити про це проку­рора. Якщо ж окремий розгляд справи щодо інших осіб немож­ливий у зв'язку з тим, що це може негативно позначитись на всебічності, повноті і об'єктивності дослідження обставин справи і її вирішенні, суддя направляє все провадження в справі для проведення додаткового розслідування (див. ст.26, 246, 278 КПК та коментар до них).

Встановивши наявність підстав для кваліфікації дій обвину­ваченого за статтею Кримінального кодексу, яка передбачає від-

486

повідальність за більш тяжкий злочин, чи для пред'явлення йому обвинувачення, яке до цього не було пред'явлене, суддя відповідно до ч.2 ст.246 КПК повертає справу на додаткове роз­слідування.

6. Призначаючи справу до судового розгляду, при зупиненні
провадження у справі чи направленні її на додаткове розсліду­
вання, суддя повинен з'ясувати, чи немає підстав для зміни,
скасування або обрання запобіжного заходу. Правильність обран­
ня запобіжного заходу визначається шляхом перевірки суддею
наявності підстав для обрання конкретного запобіжного заходу
щодо даного обвинуваченого і додержання під час досудового
провадження процесуального порядку його обрання (див. комен­
тар до гл.13 КПК).

За наявності законних підстав суддя при попередньому роз­гляді справи може скасувати, змінити запобіжний захід, обраний органом дізнання, слідчим, прокурором, суддею, або обрати запо­біжний захід, якщо він раніше не був обраний. Суддя не зв'яза­ний також рішенням вищестоящого суду, який обрав запобіжний захід при скасуванні попереднього вироку.

При закритті справи в повному обсязі запобіжний захід ска­совується (див. ст.248 КПК та коментар до неї). Надсилаючи справу за підсудністю іншому суду, суддя в обговорення питання про наявність підстав для зміни, скасування або обрання запо­біжного заходу не входить.

7. Виходячи із принципу змагальності, чинний КПК не
дозволяє судді в стадії попереднього розгляду справи з'ясовувати
питання про те, чи зібрано необхідні докази для розгляду справи
в судовому засіданні, чи правильно кваліфіковані дії обвину­
ваченого за статтями Кримінального кодексу, чи вжито під час
досудового розслідування справи заходів до усунення причин та
умов, що сприяли вчиненню злочину.

Стаття 238. (Стаття 238 виключена на підставі

Закону № 2533-1 II від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001)

Стаття 239. (Стаття 239 виключена на підставі

Закону № 2533-НІ від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001)

Стаття 240. Порядок попереднього розгляду справи

Попередній розгляд справи здійснюється суддею одно­особове з обов'язковою участю прокурора. Про день по­переднього розгляду справи повідомляються також інші учасники процесу, однак їх неявка не перешкоджає роз­гляду справи.

487

Попередній розгляд справи починається з доповіді прокурора щодо можливості призначення справи до судо­вого розгляду. Якщо в судове засідання з'явились інші учасники судового розгляду, вони висловлюють свої думки щодо питань, зазначених у статті 237 цього Кодексу, та заявлених ними клопотань. Прокурор висловлює свою думку щодо клопотань, заявлених іншими учасниками судового розгляду. Постанова судді виноситься в нарадчій кімнаті.

При попередньому розгляді справи в разі необхідності ведеться протокол.

* * *

1. Попередній розгляд справи здійснюється одноособово тим
   суддею, який попередньо її вивчав, і того суду, на розгляд якого
   вона надійшла. Питання про самовідвід і відвід судді вирішу­
   ється з додержанням вимог, визначених ст.54—56 КПК.

2. Участь прокурора у попередньому розгляді справи є обо­
   в'язковою. Розгляд в цій стадії справи без участі прокурора
   вимушено покладало б на суд обов'язок підтримувати державне
   обвинувачення (тобто виконувати непритаманну йому функцію),
   що може призвести до скасування постановлених в подальшому
   судових рішень.

Участь при попередньому розгляді справи інших учасників процесу не обов'язкова і залежить від їх бажання. Разом з тим про день попереднього розгляду справи вони мають бути повідом­лені обов'язково. Порушення цих вимог закону може обмежити права таких учасників процесу, а відтак — потягти за собою скасування постановлених в подальшому судових рішень.

Закон не визначає, в яких випадках при попередньому розгляді справи бере участь обвинувачений, що перебуває під вартою. Однак, виходячи з того, що обсяг процесуальних прав обвинуваченого не може залежати від того, перебуває він під вартою чи ні, можна зробити висновок, що клопотання такого обвинуваченого про доставку його в засідання по попередньому розгляді справи є обов'язковим для суду.

Якщо хто-небудь із учасників процесу не володіє мовою, якою ведеться судочинство, обов'язково забезпечується участь в засіданні перекладача і йому за правилами ст.285 КПК роз'яс­нюються його обов'язки.

3. Прокурор, як представник органу, від якого надійшла
розслідувана кримінальна справа, має сприяти з'ясуванню та ви­
рішенню судом питань, зазначених у ст.237 і 253 КПК. У своїй
доповіді він повинен висловити свою позицію щодо цих питань та
обґрунтувати необхідність призначення справи до судового роз­
гляду чи прийняття іншого рішення. Зміст доповіді прокурора
визначають обставини, що підлягають встановленню у даній справі
(див. стп.64 КПК), аналіз зібраних у справі доказів цих обставин,
додержання при провадженні досудового розслідування норм кри­
мінального і кримінально-процесуального закону. Після закінчення
доповіді прокурору можуть бути поставлені запитання суддею та

488

,

учасниками процесу. Прокурор має право давати роз'яснення з усіх питань, які виникають, заявляти суду клопотання, вислов­лювати свою думку щодо клопотань та виступів інших учасників процесу.

До закінчення попереднього розгляду справи Генеральний прокурор України, прокурори Автономної Республіки Крим, облас­тей, міст Києва і Севастополя та прирівняні до них прокурори, їх заступники, районні, міські та прирівняні до них прокурори мають право за власною ініціативою або за клопотанням підлег­лого їм працівника, який бере участь у попередньому розгляді, відкликати із суду кримінальну справу (див. ч.4 ст.232 КПК).

4. Після доповіді прокурора інші учасники процесу, якщо
   вони з'явилися, висловлюють свої думки щодо питань, зазна­
   чених у ст.237 і 253 КПК, заявляють свої клопотання або
   викладають суть клопотань, що подані раніше. Суть клопотань
   тих учасників процесу, що не з'явилися, викладає суддя.

5. Клопотання можуть стосуватися всіх питань, що має
   з'ясувати і вирішити суддя (наприклад, про зупинення чи за­
   криття провадження у справі, повернення справи на додаткове
   розслідування, допуск до участі у справі конкретного захисника,
   витребування чи приєднання до справи додаткових доказів, зміну
   або скасування запобіжного заходу тощо). Той факт, що кло­
   потання заявлялося під час провадження досудового слідства і в
   його задоволенні було відмовлено, або воно було задоволене
   частково, або залишено слідчим чи прокурором без уваги, не
   перешкоджає його заявленню при попередньому розгляді справи.

6. Суддя, заслухавши доповідь прокурора, пояснення учасни­
   ків процесу, що з'явилися на розгляд, та їх доводи на обґрун­
   тування заявлених ними клопотань, думку прокурора з приводу
   заявлених клопотань, виносить у нарадчій кімнаті постанову.

Постанова судді складається з трьох частин: вступної, моти­вувальної і резолютивної.

У вступній частині постанови зазначаються: місце і дата її винесення; посада і прізвище судді, який виніс постанову; пріз­вища прокурора, учасників процесу, що з'явилися на розгляд, секретаря; прізвище, ім'я і по батькові обвинуваченого; стаття (статті, частини чи пункти статей) Кримінального кодексу, за якою пред'явлено обвинувачення.

У мотивувальній частині обґрунтовується рішення судді по кожному з питань, передбачених ст.237 і 253 КПК, наводяться мотиви задоволення чи відмови у задоволенні заявлених кло­потань, підстави для прийняття відповідних рішень. Якщо при попередньому розгляді справи протокол не вівся, в цій частині постанови має бути зазначено, хто і в якій послідовності висту­пав, короткий зміст виступів, пояснень і клопотань.

У резолютивній частині постанови викладається суть рішен­ня чи рішень, прийнятих суддею.

Постанова підписується суддею.

7. Про хід та результати попереднього розгляду справи може
складатися протокол, який підписують головуючий і секретар
(див. ст.84 КПК). При вирішенні питання про доцільність веден­
ня протоколу в конкретній справі суддя враховує кількість учас-

489

ників процесу, що з явилися, кількість заявлених клопотань та кількість процесуальних дій, які належить вчинити відповідно до конкретних обставин справи.

8. При попередньому розгляді справи докази не досліджу­
   ються, в постанові оцінка доказів з точки зору їх достатності чи
   достовірності не дається. Це правило не розповсюджується на
   випадки, коли є необхідність дослідити докази, що мають значен­
   ня для встановлення обставин, які враховуються при обранні
   запобіжного заходу (див. ст.148 і 150 КПК).

9. Оскільки вимоги ст.20 КПК щодо гласності судового
   розгляду справи на стадію її попереднього розгляду не розпо­
   всюджуються, розгляд здійснюється, як правило, у закритому
   засіданні. Виняток з цього правила може бути зроблений за
   рішенням судді, винесеним за клопотанням учасників процесу чи
   з власної ініціативи.

Стаття 241. Строки попереднього розгляду справи

Справа повинна бути призначена до попереднього роз­гляду не пізніше десяти діб, а у разі складності справи — не пізніше тридцяти діб з дня надходження її до суду.

* * *

1. Обмеження попереднього розгляду справи певними стро­
   ками (див. ст.241, 256 КПК) є однією з важливих гарантій
   права обвинуваченого на швидкий і справедливий суд, закріп­
   леного в Міжнародному пакті про громадянські і політичні пра­
   ва, прийнятому Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 р.
   (підпункт "с" п.З ст.14). Сприяє таке обмеження і захисту прав
   потерпілого.

2. Відповідно до ст.241 КПК справа повинна бути призначена
   до попереднього розгляду не пізніше десяти діб, а у разі її
   складності — не пізніше тридцяти діб з дня її надходження до
   суду.

3. Питанні»про те, чи є конкретна справа складною, вирішу­
   ється в кожному випадку з огляду на її обсяг, кількість епізодів
   злочинної діяльності, кількість обвинувачених, особливості дока­
   зів, які належить дослідити, тощо.

Закон не передбачає можливості зволікати з призначенням справи до попереднього чи судового розгляду через велику кіль­кість справ, що надійшли на розгляд судів чи передані тому чи іншому судді, у зв'язку з відсутністю суддів, відсутністю залів судового засідання тощо. Порушення зазначених строків з поси­ланням на такі обставини є підставою для винесення вищестоя­щим судом окремих ухвал.

Стаття 242. (Стаття 242 виключена на підставі

Закону № 2533-ІП від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001)

490

Стаття 243. (Стаття 243 виключена на підставі

Закону № 2533-1 І І від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.062001)

Стаття244. Рішення судді за результатами попе­реднього розгляду справи

За результатами попереднього розгляду справи суддя своєю постановою приймає одне з таких рішень:

1. про призначення справи до судового розгляду;

2. про зупинення провадження в справі;

3. про повернення справи прокуророві;

4. про направлення справи за підсудністю;

5. про закриття справи;

6. про повернення справи на додаткове розслідування.

* * *

1. Постанова судді про призначення справи до судового
розгляду, про зупинення провадження у справі, про повернення
справи прокуророві, про направлення справи за підсудністю, про
закриття справи, про повернення справи на додаткове розсліду­
вання це основні процесуальні рішення, які виносяться за ре­
зультатами попереднього розгляду справи. Кожне з них впливає
на рух справи.

Про підстави для винесення цих рішень див. коментар до ст.245, 246, 248, 249, 249^і КПК.

2. Інші рішення, які приймаються за результатами поперед­
нього розгляду справи, викладаються в постанові про основне
процесуальне рішення або оформляються окремим документом
(про обрання, зміну чи скасування запобіжного заходу; про долю
речових доказів при закритті справи; про визнання особи потер­
пілим чи цивільним позивачем або про притягнення певної особи,
як цивільного відповідача; про вжиття чи скасування заходів до
забезпечення цивільного позову або можливої конфіскації майна;
про застосування заходів безпеки; про призначення розгляду
справи в закритому судовому засіданні тощо).

У процесі попереднього розгляду суддя з приводу питань, які виникають (наприклад, про відкладення попереднього розгляду справи, вирішення клопотань, спрямованих на забезпечення більш повного з'ясування питань, зазначених у ст.237 КПК, тощо), виносить постанови на місці (без видалення до нарадчої кімнати). Ці постанови заносяться до протоколу. Якщо протокол при попе­редньому розгляді справи не ведеться, всі такі постанови вино­сяться у вигляді окремого документа в нарадчій кімнаті і дода­ються до справи.

3. На виявлені порушення закону, допущені при проваджен­
ні досудового слідства, зокрема, в разі закриття кримінальної
справи у зв'язку з безпідставним притягненням особи до кри­
мінальної відповідальності, суддя має право реагувати окремою
постановою (див. ст.23^г КПК). Разом з тим, суддя не може ви-

491

нести окрему постанову про усунення причин і умов, які сприяли вчиненню злочину, або про неправильну поведінку окремих гро­мадян на виробництві чи в побуті, або про порушення ними громадського порядку. Такі рішення можуть виноситися лише одночасно з постановленням вироку.

Стаття 245. Призначення справи до судового роз­гляду

За наявності достатніх підстав для розгляду справи в судовому засіданні суддя, не вирішуючи наперед питання про винуватість, виносить постанову про призначення спра­ви до судового розгляду.

У постанові повинні бути зазначені: місце і дата її ви­несення, посада і прізвище судді, прізвище, ім'я і по батькові обвинуваченого, підстави призначення справи до розгляду, стаття Кримінального кодексу, за якою пред'яв­лено обвинувачення, та рішення з інших питань, пов'я­заних з підготовкою справи до розгляду.

Постанова судді оскарженню не підлягає, на неї не може бути внесено подання прокурором.

* * *

1. Відсутність підстав для зупинення провадження у справі,
або повернення справи прокуророві, або направлення справи за
підсудністю, або закриття справи, або повернення справи на
додаткове розслідування є підставою для призначення справи до
судового розгляду.

Постанова судді про призначення справи до судового розгля­ду — це процесуальний документ, який є юридичною підставою для проведення судового розгляду кримінальної справи.

Після винесення постанови про призначення справи до судо­вого розгляду обвинувачений стає підсудним (див. ч.І ст.43 КПК) і прокурор вже4Іе має права відкликати справу з розгляду суду.

2. Про зміст постанови судді див. коментар до ст.240 КПК.
У мотивувальній частині постанови має бути обґрунтовано

висновок про наявність достатніх підстав для розгляду справи в судовому засіданні.

У резолютивній частині постанови із зазначенням прізвища, імені та по батькові обвинуваченого, статті (статей, частин, пунктів статей) Кримінального кодексу, за якою пред'явлено обвинувачення, викладається рішення про призначення справи до розгляду, суть рішень з інших питань, пов'язаних з підготовкою справи до розгляду (див. ст.253 КПК та коментар до неї).

У постанові не можуть міститися висновки судді про вину­ватість чи невинуватість обвинуваченого, оцінюватися докази з точки зору їх достовірності та достатності, не можуть ставитися під сумнів всебічність, повнота і об'єктивність досудового розслі-

492

дування, висновки органу досудового слідства щодо кримінально-правової кваліфікації діяння.

3. Постанова судді про призначення справи до судового розгляду оскарженню не підлягає, на неї не може бути внесено подання прокурором. Це стосується також випадків, коли у постанові містяться рішення з інших питань — про скасування, зміну чи обрання запобіжних заходів, про визнання (відмову у визнанні) особи потерпілим чи цивільним позивачем або про притягнення (не притягнення) певної особи як цивільного відпо­відача, про вжиття чи скасування заходів до забезпечення цивіль­ного позову або можливої конфіскації майна, про застосування (незастосування) заходів безпеки.

Не підлягають апеляційному оскарженню і постанови судді, винесені ним в процесі попереднього розгляду справи.

Доводи про незаконність чи необґрунтованість цих постанов можуть бути включені до апеляції на вирок чи на інше судове рішення, яким закінчено провадження у справі.

Стаття 246. Повернення справи на додаткове роз­слідування

При попередньому розгляді справи суддя з власної іні­ціативи чи за клопотанням прокурора, обвинуваченого, його захисника чи законного представника, потерпілого, позивача, відповідача або їх представників своєю поста­новою повертає справу на додаткове розслідування у ви­падках, коли під час порушення справи, провадження дізнання або досудового слідства були допущені такі пору­шення вимог цього Кодексу, без усунення яких справа не може бути призначена до судового розгляду.

За клопотанням прокурора, обвинуваченого, його за­хисника чи законного представника суддя вправі повер­нути справу на додаткове розслідування для притягнення до кримінальної відповідальності інших осіб, якщо окре­мий розгляд справи щодо них неможливий. За клопо­танням прокурора, потерпілого чи його представника суд­дя може повернути справу на додаткове розслідування і у випадках наявності підстав для кваліфікації дій обвину­ваченого за статтею Кримінального кодексу, яка перед­бачає відповідальність за більш тяжкий злочин, чи для пред'явлення йому обвинувачення, яке до цього не було пред'явлено.

У постанові суддя зазначає підстави повернення спра­ви на додаткове розслідування і може вказати, які слідчі дії повинні бути проведені при додатковому розслідуванні. В постанові також повинно бути вирішено питання про запобіжний захід щодо обвинуваченого.

493

Копія постанови протягом трьох діб після її винесення надсилається сторонам.

На постанову протягом семи діб з дня її винесення сторони можуть подати апеляції до апеляційного суду, а якщо справа розглядається по першій інстанції апеля­ційним судом — касаційні подання чи скарги до каса­ційного суду.

* * *

1. Можливості суду щодо повернення кримінальної справи на
додаткове розслідування зі стадії її попереднього розгляду істотно
обмежені.

Суддя повертає справу на додаткове розслідування у випад­ках:

• коли під час порушення справи, провадження дізнання
  або досудового слідства були допущені такі порушення вимог
  КПК, без усунення яких справа не може бути призначена до
  судового розгляду;

• коли є підстави для притягнення до кримінальної відпо­
  відальності інших осіб, якщо окремий розгляд справи щодо них
  неможливий;

• коли є підстави для кваліфікації дій обвинуваченого за
  статтею Кримінального кодексу, яка передбачає відповідальність
  за більш тяжкий злочин, чи для пред'явлення йому обвину­
  вачення, яке до цього не було пред'явлене.

2. Питання про те, чи є те або інше порушення закону на
досудових стадіях таким, що перешкоджає призначенню справи
до судового розгляду, вирішується в залежності від того, наскіль­
ки істотним воно було і до обмеження яких прав та інтересів
учасників процесу воно призвело. У всякому разі не може бути
призначена до судового розгляду справа, яка не була порушена,
коли при провадженні дізнання або досудового слідства було
порушене право обвинуваченого на захист або право користу­
ватися рідною мовою чи мовою, якою він володіє, і допомогою
перекладача; коли розслідування справи провадила особа, яка
підлягала відводі коли було поруптено вимоги КПК про обов'яз­
ковість пред'явлення обвинувачення і матеріалів розслідування
для ознайомлення.

Про поняття, види і зміст істотного порушення криміналь­но-процесуального закону як підстави для скасування вироку див. ст.370 КПК та коментар до неї.

Питання про повернення справи на додаткове розслідування з цієї підстави вирішується як з ініціативи судді, так і за клопотанням прокурора, обвинуваченого, його захисника чи за­конного представника, потерпілого, позивача, відповідача або їхніх представників.

3. Повернення справи на додаткове розслідування через наяв­
ність підстав для притягнення до кримінальної відповідальності
інших осіб допускається лише за умови, що окремий розгляд
справи щодо останніх неможливий і лише тоді, коли про це

494

надійшло клопотання прокурора, обвинуваченого, його захисника чи законного представника.

Питання про наявність таких підстав вирішується виходячи із доказів, що є у справі, інших конкретних обставин та з урахуванням вимог ст.94 КПК, яка визначає приводи і підстави для порушення кримінальної справи. Суддя не зв'язаний по­становою органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття кримінальної справи чи про відмову в її порушенні щодо іншої особи, а також постановою про виділення справи щодо цієї особи в окреме провадження.

Вирішуючи питання про те, чи можливий розгляд справи щодо іншої особи в окремому провадженні, суддя керується вимогами ст.26 КПК, маючи на увазі, що справи про злочини, вчинені у співучасті, повинні, як правило, розглядатися у одному провадженні.

4. Повернення на додаткове розслідування справи внаслідок
наявності підстав для кваліфікації дій обвинуваченого за статтею
Кримінального кодексу, яка передбачає відповідальність за більш
тяжкий злочин, чи для пред'явлення йому обвинувачення, яке до
цього не було пред'явлене, допускається тільки за клопотанням
прокурора, потерпілого чи його представника.

Постанова органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття кримінальної справи в частині обвинувачення особи у вчиненні більш тяжкого злочину чи про відмову в порушенні такої справи, як і інші їхні постанови щодо питання про обсяг обвинувачення, не є перешкодою для повернення справи на додаткове розсліду­вання з цих підстав.

5. Наведений у ст.246 КПК перелік підстав для повернення
справи на додаткове розслідування із стадії попереднього роз­
гляду справи є вичерпним. Тому суддя із цієї стадії не може
повернути справу на додаткове розслідування наприклад, з моти­
вів неповноти дізнання чи попереднього слідства, у зв'язку з
тим, що обвинувачений після передачі справи до суду зник і
місце його перебування невідоме, тощо.

6. Про зміст постанови судді див. коментар до ст.240 КПК.
У мотивувальній частині постанови має бути обґрунтовано

висновок про наявність підстав для повернення справи на додат­кове розслідування. Повертаючи справу на додаткове розсліду­вання, суд вправі вказати в постанові, які саме обставини нале­жить з'ясувати і які слідчі дії при цьому треба виконати.

Вказівки суду для органу дізнання, слідчого, прокурора є обов'язковими. Якщо ними не були досліджені обставини, зазна­чені судом, який повернув справу на додаткове розслідування, дізнання чи досудове слідство можуть бути визнані однобічними і неповними (див. п.2 ч.2 ст.368 КПК) і стати підставою для ска­сування вироку в цій справі і повернення її на додаткове роз­слідування (див. ст.367 КПК). Невиконання органом досудового слідства слідчої дії, зазначеної в постанові судді, допускається, якщо провести її фактично неможливо.

Суддя в постанові про повернення справи на додаткове роз­слідування не вправі вирішувати наперед питання про формулю­вання і обсяг обвинувачення, його доведеність, кваліфікацію

495

вчиненого, достовірність того чи Іншого доказу чи переваги одних доказів перед іншими, а також вважати встановленими обставини, які підлягають перевірці в ході додаткового розсліду­вання.

Стаття 247.

(Стаття 247 виключена на підставі

Закону № 2533-Ш від 21.06.2001 —

набуває чинності з 29.06.2001)

Стаття 248. Закриття справи

При наявності обставин, передбачених статтею 6, час­тиною першою статті 7, статтями 7^і, 7², 8, 9, 10 і 11^і цього Кодексу, суддя своєю мотивованою постановою за­криває справу, скасовує запобіжні заходи, заходи забезпе­чення цивільного позову і конфіскації майна, а також вирішує питання про речові докази, зокрема про гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом.

Копія постанови протягом трьох діб після її винесення надсилається сторонам.

На постанову протягом семи діб з дня її винесення сторони можуть подати апеляції до апеляційного суду, а якщо справа розглядається по першій інстанції апеля­ційним судом — касаційні подання чи скарги до каса­ційного суду.

* * *

1. Про підстави для закриття кримінальної справи див.
коментар до ст.6, ч.І ст.7, ст.7¹, 7^г, 8, 9, 10 і 11^і КПК.

Справа в стадії попереднього розгляду може також бути закрита із спеціальних підстав, зазначених у Особливій частині (ч.2 ст.111, ч.2 ст.114, ч.З ст.175, ч.4 ст.212, ч.2 ст.255, ч.5 ст.258, ч.б ст.260Гч.З ст.263, ч.4 ст.289, ч.4 ст.307, ч.4 ст.309, ч.4 ст.311, ч.З ст.369) Кримінального кодексу.

2. У стадії попереднього розгляду може бути закрита як
   справа, що надійшла до суду з обвинувальним висновком, так і
   справа, що надійшла з постановою про направлення кримінальної
   справи до суду для вирішення питання про звільнення обвину­
   ваченого від кримінальної відповідальності.

3. За наявності обставин, що виключають провадження у
   справі, суддя своєю постановою закриває кримінальну справу
   повністю, або частково, або щодо окремих обвинувачених, або
   виключає окремі епізоди обвинувачення, викладені в обвину­
   вальному висновку.

4. Закриття кримінальної справи внаслідок акту амністії чи
   помилування, у зв'язку з дійовим каяттям, з примиренням
   обвинуваченого з підсудним, із застосуванням до неповнолітнього
   примусових заходів виховного характеру, з передачею особи на

496

поруки, з закінченням строків давності не допускається, якщо проти цього заперечує обвинувачений. Право заперечувати проти закриття справи з цих підстав відповідно до ч.2 ст.7 КПК обвинуваченому має роз'яснити слідчий або прокурор. За змістом закону з додержанням цих же умов закривається справа із спеціальних підстав, зазначених у Особливій частині Криміналь­ного кодексу.

Суддя під час попереднього розгляду справи повинен переко­натися, що таке право обвинуваченому роз'яснено і що той усвідомлює правові (зокрема, цивільно-правові) наслідки закрит­тя справи з цих підстав. До прийняття рішення про закриття справи обвинувачений вправі змінити свою позицію та напо­лягати на розгляді справи в звичайному порядку.

Якщо питання про закриття справи вирішується при попе­редньому розгляді справи, що надійшла до суду з обвинувальним висновком, право заперечувати проти закриття справи та правові наслідки закриття справи роз'яснює обвинуваченому суддя. Як правило, при цьому складається окремий документ, у якому перераховуються роз'яснені права і який підписується обвину­ваченим та додається до справи.

Якщо акт амністії чи помилування набрав чинності або строк давності закінчився після призначення справи до судового роз­гляду але до початку судового засідання, суддя може прийняти рішення про закриття кримінальної справи в додатковому засі­данні.

Суддя не може закрити справу в зв'язку з амністією, поми­луванням чи закінченням строку давності, якщо обвинувачений згоден з закриттям справи за цими підставами в частині обви­нувачення, але заперечує проти закриття справи в цілому.

5. Відповідно до п.8 ч.І ст.6 КПК кримінальна справа щодо
   померлої особи не підлягає закриттю, якщо провадження у справі
   необхідне для реабілітації померлого. За змістом закону напо­
   лягати на продовженні провадження у справі в такому випадку
   вправі близькі родичі померлого.

6. Суддя не може закрити справу при попередньому її роз­
   гляді, якщо для з'ясування (чи підтвердження) підстав для її
   закриття необхідно досліджувати та оцінювати певні докази (на­
   приклад, коли необхідно з'ясувати обсяг вчинених обвинува­
   ченим дій, що кваліфікуються як дійове каяття, або мотиви їх
   вчинення).

Не може бути закрита в цій стадії справа і тоді, коли одночасно з її закриттям треба прийняти рішення, яке вправі приймати суд за результатами судового розгляду. Хоча ст.248 КПК допускає закриття справи в стадії попереднього розгляду з підстав, передбачених ст.9 і 10 КПК, суди здебільшого такі рішення приймають лише в судовому засіданні, оскільки одно­часно з закриттям справи у цих випадках належить застосувати до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру або передати особу на поруки.

У цих випадках справа призначається до судового розгляду і питання про її закриття вирішується згідно зі ст.282 КПК.

497

7. Закон не передбачає можливості закриття справи в стадії
   її попереднього розгляду за недоведеністю участі обвинуваченого
   у вчиненні злочину. Суд може дійти висновку про недоведеність
   участі підсудного у вчиненні злочину, лише дослідивши та оці­
   нивши докази в судовому засіданні. За наявності підстав у таких
   випадках виноситься виправдувальний вирок (див. ч.4 ст.327
   КПК).

8. Закривши справу, суддя повинен прийняти рішення про
   скасування запобіжного заходу щодо обвинуваченого, заходів до
   забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна та
   про відшкодування судових витрат. Питання про речові докази
   вирішується за правилами ст.81 КПК.

9. Копії постанови судді про закриття справи надсилаються
   сторонам протягом трьох діб після її винесення. Одночасно сто­
   ронам роз'яснюється право та порядок оскарження постанови.

У разі закриття справи лише за частиною обвинувачення або лише щодо окремих обвинувачених копія постанови також над­силається сторонам.

Стаття 249. Зупинення справи і направлення її за підсудністю

Коли при попередньому розгляді справи з'ясується, що обвинувачений зник і місцеперебування його невідоме, суддя виносить постанову про зупинення провадження в справі до розшуку обвинуваченого.

У разі захворювання обвинуваченого, що виключає можливість його участі в судовому розгляді справи, суддя своєю постановою зупиняє провадження в справі до його видужання.

Встановивши, що справа не підсудна суду, на розгляд якого вона надійшла, суддя виносить постанову про направ­лення справи за підсудністю.

Постанова про зупинення справи чи направлення її за підсудністю оскарженню не підлягає, на неї не може бути внесено подання прокурором.

* * *

1. На відміну від досудового розслідування, в стадії поперед­нього розгляду справи суддею, провадження у справі може бути зупинено тільки з двох підстав:

• коли обвинувачений зник і місце перебування його неві­
  доме;

• коли обвинувачений захворів на таку хворобу, яка виклю­
  чає можливість його участі в судовому засіданні.

Про ці підстави для зупинення справи див. коментар до ст.206 КПК.

498

Не зупиняється провадження у справі, коли відомо, що обвинувачений перебуває за межами України і ухиляється від явки до суду. У цьому разі, як виняток, закон допускає розгляд справи в його відсутності (див. п.1 ч.2 ст.262 КПК).

2. У стадії призначення справи до судового розгляду суддя
не має права призначати судово-медичну чи судово-психіатричну
експертизу. У зв'язку з цим факт захворювання обвинуваченого
засвідчується письмовою довідкою лікаря, який працює в ліку­
вальній установі. За наявності у довідці, одержаній з лікувальної
установи, даних, які викликають сумнів щодо осудності обвину­
ваченого, суддя може повернути справу на додаткове розсліду­
вання.

Якщо підстави для зупинення провадження у справі стосу­ються не всіх обвинувачених, суддя має право, керуючись вимо­гами ст.26 КПК, виділити і зупинити провадження щодо окремих обвинувачених або зупинити провадження в усій справі.

3. Одночасно з зупиненням провадження в справі на підставі
   ч.І ст.249 КПК суддя оголошує розшук обвинуваченого. Рішення
   про це викладається в постанові про зупинення справи або в
   окремій постанові, яка й передається органу розшуку для вико­
   нання. Одночасно за наявності підстав, передбачених ст.148 і 155
   КПК, суддя може обрати щодо обвинуваченого, який ухиляється
   від слідства, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або
   змінити на тримання під вартою запобіжний захід, обраний до
   цього.

4. Якщо про підстави для зупинення справи стало відомо
   після призначення справи до судового розгляду, але до його
   початку, суддя може зупинити провадження у справі в додатко­
   вому засіданні. Про це сповіщаються особи, які вже були викли­
   кані чи запрошені для участі в судовому засіданні.

5. Суддя вправі закрити справу, провадження в якій зупи­
   нено у зв'язку з хворобою обвинуваченого, якщо закінчились
   строки давності притягнення до кримінальної відповідальності,
   коли внаслідок зміни обставин вчинене обвинуваченим діяння
   втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути
   суспільне небезпечною, а також з інших підстав, передбачених
   законом.

Закриття з нереабілітуючих підстав справи, провадження в якій зупинено у зв'язку з тим, що обвинувачений зник, можливе лише після того, як обвинувачений з'явиться або буде розшу­каний. Це пов'язано з тим, що закриття справи з таких підстав допускається лише тоді, коли суду відомо, що обвинувачений не заперечує проти прийняття такого рішення.

6. У разі видужання обвинуваченого чи встановлення місця
   перебування обвинуваченого, який зник, суддя виносить справу
   на повторний попередній розгляд.

7. Непідсудність справи суду за предметною (родовою), тери­
   торіальною, спеціальною, персональною чи іншою ознакою є
   підставою для винесення суддею постанови про направлення її за
   підсудністю.

Про види підсудності і порядок направлення справ за підсуд­ністю див. коментар до ст.ЗЗ, 34, 36, 37, 39, 40, 41, 237 КПК.

499

Стаття 249^і. Повернення справи прокурору

Судця своєю постановою повертає справу прокурору у разі, якщо прокурором були суттєво порушені вимоги статей 228—232 цього Кодексу, для усунення виявлених порушень.

Постанова про повернення справи прокурору оскар­женню не підлягає, на неї може бути внесення подання прокурором.

* * *

1. Суддя своєю постановою повертає справу прокурору, якщо
   ним після надходження справи від слідчого при здійсненні ви­
   значених у ст.228—232 КПК процесуальних дій та прийнятті
   відповідних процесуальних рішень були суттєво порушені вимоги
   закону.

2. До таких порушень суди відносять випадки, коли обвину­
   вальний висновок не затверджено прокурором або затверджено
   тим прокурором, який не вправі був це зробити; коли обвину­
   вачення, викладене в обвинувальному висновку, істотно відріз­
   няється від формулювання, наведеного в постанові про притяг­
   нення особи як обвинуваченого; коли в обвинувальному висновку
   не зазначені докази, що підтверджують пред'явлене обвинувачен­
   ня або в ньому містяться посилання на докази, яких немає в
   справі; коли в обвинувальному висновку містяться висновки, що
   протирічать один другому.

У постанові про повернення справи прокурору суддя має зазначити, при здійсненні яких саме процесуальних дій чи прий­нятті яких саме процесуальних рішень прокурор допустив пору­шення закону і якого саме, навести доводи на користь того, що ці порушення є суттєвими.

За змістом ч.2 ст.249¹ КПК прокурор вправі подати апеляцію на цю постанову судді, а якщо вона прийнята суддею апеля­ційного суду — касаційне подання. Інші учасники процесу оскар­жити цю постанову не можуть.

Стаття 250.

(Стаття 250 виключена на підставі

Закону № 2533 Ш від 21.06.2001 —

набуває чинності з 29.06.2001)

Суддя, одержавши від потерпілого скаргу з проханням порушити справу, приймає одне із таких рішень:

1. залишає скаргу без розгляду, якщо вона не відпо­
   відає вимогам, зазначеним у частині першій цієї статті, та
   повертає її особі, яка подала скаргу;

2. за наявності до того підстав відмовляє в порушенні
   кримінальної справи або надсилає її за належністю про­
   курору;

3) за наявності достатніх даних, які вказують на
вчинення злочину, передбаченого частиною першою статті
27 цього Кодексу, порушує кримінальну справу і призна­
чає її до розгляду.

Підсудному не пізніше як за три доби до дня слухання справи повинна бути вручена копія скарги потерпілого, копія постанови судді про порушення кримінальної справи та повістка про виклик його в судове засідання.

Зустрічні обвинувачення в справах про злочини, за­значені в частині першій статті 27 цього Кодексу, можуть бути об'єднані в одну справу.

На постанову про відмову в порушенні кримінальної справи протягом семи діб з дня її винесення особа, яка подала скаргу, вправі подати апеляцію до апеляційного суду.

* * *

1. Наявність ряду особливостей попереднього розгляду справ,
   які порушуються не інакше як за скаргою потерпілого (у справах
   приватного обвинувачення), зумовлена тим, що у цих справах
   дізнання і досудове слідство не ведуться, обвинувальний висновок
   не складається, обвинувачення підтримується самим потерпілим.

2. Основним документом, у якому формулюється обвинува­
   чення і який визначає предмет судового слідства, є скарга
   потерпілого. Зважаючи на таке значення скарги, вона має відпо­
   відати вимогам, які встановлені ст.223 і 224 КПК щодо обвину­
   вального висновку. Скарга має складатися з описової і резолю­
   тивної частин.

В описовій частині зазначаються обставини справи як їх вважає встановленими потерпілий, місце, час, способи, мотиви і наслідки злочину, вчиненого обвинуваченим, а також докази, якими, на думку потерпілого, підтверджується обвинувачення.

У резолютивній частині наводяться відомості про особу обви­нуваченого, коротко викладаються суть обвинувачення із зазна­ченням статті (частини, пункту статті) Кримінального кодексу, яка передбачає відповідальність за даний злочин, та прохання про порушення кримінальної справи і притягнення особи до кримінальної відповідальності за вчинення цього злочину. Скарга підписується потерпілим. До скарги додаються список осіб, які підлягають виклику в судове засідання, з зазначенням їх адреси,

501

вказівка на наявність речових доказів, позовна заява (якщо заявляється цивільний позов). Додається також копія скарги.

3. Приймаючи скаргу від громадянина, суддя зобов'язаний з'ясувати, чи усвідомлює той, що захистити свої честь і гідність він вправі і в порядку цивільного судочинства. Якщо вимога громадянина полягає саме у притягненні особи до кримінальної відповідальності за один із злочинів, зазначених у ч.І ст.27 КПК, суддя вносить скаргу на попередній розгляд. Попередній розгляд має відбутися не пізніше триденного строку з дня надходження скарги (див. ч.2 ст.97 КПК). За змістом закону, про день попереднього розгляду скарги повідомляються потерпілий і особа, яку потерпілий просить притягнути до кримінальної відповідаль­ності. Неявка останнього не перешкоджає розгляду скарги.

4: Попередній розгляд скарги розпочинається з доповіді по­терпілого, який обґрунтовує висунуті у скарзі вимоги. До прий­няття рішення по скарзі суддя повинен роз'яснити потерпілому про надане йому законом право на примирення з особою, на яку подано скаргу. Якщо ця особа з'явилася на попередній розгляд, таке положення закону роз'яснюється і їй. Особі роз'яснюється також надане їй право звернутися до суду зі скаргою про зустрічне обвинувачення.

5. Вислухавши осіб, що з'явилися на розгляд, суддя у
нарадчій кімнаті перш за все перевіряє, чи відповідає скарга
вимогам, встановленим ст.223 і 224 КПК щодо обвинувального
висновку. У разі коли скарга цим вимогам не відповідає, суддя
виносить постанову про залишення її без розгляду з поверненням
скаржникові. Оголосивши таку постанову, суддя роз'яснює скарж­
никові, що він, усунувши зазначені в постанові недоліки, вправі
звернутися до суду з повторною скаргою. Постанова оскарженню
не підлягає.

6. Встановивши, що скарга відповідає вимогам, встановленим
ст.223 і 224 КПК, та керуючись ст.94 КПК, суддя перевіряє
наявність підстав для порушення кримінальної справи.

Якщо таких підстав немає, суддя, дотримуючись положень ст.6 КПК, відмовляє в порушенні кримінальної справи. У разі досягнення примирення обвинуваченого і потерпілого суддя ви­носить постандау про відмову в порушенні кримінальної справи на підставі п.6 ч.І ст.6 КПК.

Про підстави відмови в порушенні кримінальної справи див. коментар до ст.6 КПК.

На постанову про відмову в порушенні кримінальної справи вправі подати апеляцію тільки особа, яка подала скаргу.

7. У випадку коли в скарзі чи приєднаних до неї документах
містяться дані, які вказують на наявність ознак злочину, не
зазначеного у ч.І ст.27 КПК, суддя своєю постановою направляє
скаргу і ці документи прокуророві за належністю. Прокурору за
належністю направляються також скарги про злочини, перед­
бачені ч.І ст.27 КПК, якщо у їх вчиненні обвинувачуються
неповнолітні чи особи, які внаслідок своїх фізичних або психіч­
них вад не можуть самостійно здійснювати своє право на захист,
а також у випадках, передбачених ч.2 ст.27 КПК, оскільки у
таких справах обов'язково провадиться досудове слідство (див.

502

ст.111 КПК). Постанова судді про направлення скарги за належ­ністю оскарженню не підлягає.

8. За наявності достатніх даних, які свідчать про вчинення
злочину, зазначеного у ч.І ст.27 КПК, суддя виносить постанову
про порушення кримінальної справи і призначення її до розгляду
та вирішує інші питання, пов'язані з підготовкою справи до
судового розгляду. (Це єдиний випадок, коли чинний КПК надає
судді право порушити кримінальну справу).

Постанова судді про порушення кримінальної справи та при­значення її до розгляду має відповідати вимогам ч.2 ст.245 КПК. Крім того, в мотивувальній частині постанови вказуються при­води і підстави для порушення кримінальної справи, а в резо­лютивній частині — формулюється рішення про порушення кри­мінальної справи з зазначенням статті Кримінального кодексу, за якою порушено справу, а також про визнання особи, яка подала скаргу, потерпілим. Обвинувачення в постанові не формулюється.

Копія скарги потерпілого, копія постанови судді про по­рушення кримінальної справи і повістка про виклик в судове засідання вручаються підсудному незалежно від того, чи був він присутнім при попередньому розгляді скарги.

9. Зустрічні обвинувачення — це взаємні обвинувачення у
вчиненні злочинів, що містяться у скаргах приватного обвину­
вачення. Об'єднання зустрічних обвинувачень в одне проваджен­
ня і одночасний їх розгляд допускаються в тому разі, коли в них
йдеться про вчинення злочинів, передбачених ч.І ст.27 КПК.
Рішення про об'єднання зустрічних обвинувачень в одне прова­
дження викладається в одній постанові про порушення кри­
мінальної справи і призначення справи до розгляду. Особливістю
такої постанови є наведення в ній мотивів на користь прийняття
рішення про об'єднання таких обвинувачень і формулювання в її
резолютивній частині рішень про порушення кримінальної спра­
ви щодо кожного обвинуваченого та визнання цих же осіб потер­
пілими від дій тих осіб, яких вони обвинувачують.

Якщо скарга про зустрічне обвинувачення надійшла вже під час судового розгляду справи і суддя, який розглядає справу, дійшов висновку про наявність підстав для зустрічного обвину­вачення і необхідність об'єднання обох справ в одне проваджен­ня, він вправі своєю постановою порушити кримінальну справу і об'єднати обидві справи в одне провадження, відклавши при цьому розгляд справи не менш як на три дні з врученням підсудному за зустрічним обвинуваченням документів, зазначених у ч.З ст.251 КПК.

Якщо ж справу за зустрічним обвинуваченням можна розгляну­ти окремо, суд продовжує розгляд справи у звичайному порядку.

Стаття252. (Стаття 252 виключена на підставі

Закону № 2533-ІИ від 21.06.2001 -набуває чинності з 29.06.2001)

503

Стаття253. Питання, які підлягають вирішенню суддею в зв'язку з підготовкою спра­ви до судового розгляду

Прийнявши рішення про призначення справи до судо­вого розгляду, суддя вирішує такі питання:

1) про призначення захисника у випадках, коли його
участь у справі є обов'язковою;

2) про зміну, скасування або обрання запобіжного
заходу;

3) про визнання особи законним представником обви­
нуваченого, потерпілою, відповідачем, представником по­
терпілого, позивача, відповідача, якщо рішення про це не
було прийняте під час розслідування справи;

4. про визнання потерпілого цивільним позивачем,
   якщо позов не був заявлений під час розслідування справи;

5. про список осіб, які підлягають виклику в судове
   засідання, та витребування додаткових доказів;

7. про заходи щодо забезпечення цивільного позову;

8. про виклик у необхідних випадках перекладача;

10. про розгляд справи у відкритому чи закритому
    судовому засіданні;

11. про день і місце судового розгляду справи;

12. всі інші питання, які стосуються підготовчих до
    суду дій.

За наявності підстав вважати, що в стадії судового розгляду відповідно до статті 299 цього Кодексу будуть досліджуватися лише деякі докази або вони не будуть досліджуватися взагалі, суддя вправі викликати в судове засідання лише тих осіб чи витребувати лише ті докази, про допит чкг дослідження яких надійшли клопотання від учасників судового розгляду.

Суддя не вправі відмовити учасникам судового роз­гляду у дослідженні в стадії судового розгляду доказів, якщо вони є належними і допустимими.

* * *

1. Вирішення питань, визначених у ст.253 КПК, забезпечує
   необхідні умови для правильного розгляду справи в судовому
   засіданні і здійснення прав сторін, а врешті-решт — для поста­
   новлений законного, обгрунтованого і справедливого судового рі­
   шення.

2. Суд (суддя) повинен забезпечити підсудному право віль­
   ного вибору захисника (див. ч.І ст.59 Конституції України).

504

Призначаючи до судового розгляду справу, при провадженні якої в суді участь захисника відповідно до ст.45 КПК є обов'яз­ковою, суддя повинен з'ясувати, чи буде забезпечена участь в судовому засіданні того захисника, який брав участь під час досудового розслідування справи. Якщо з якихось причин цей захисник брати участь у розгляді справи не буде, а іншого захисника обвинувачений чи інші особи не запросили, суддя через адвокатське об'єднання (див. ст.47 КПК) призначає захис­ника, про що зазначає в постанові.

Суддя призначає захисника також і в інших справах, якщо надійшло клопотання обвинуваченого про те, що він бажає його запросити, але за відсутністю коштів чи з інших об'єктивних причин не може цього зробити (див. п.2 ч.4 ст.47 КПК). Таке клопотання має бути мотивованим. Якщо доводи обвинуваченого про те, що він не може запросити захисника з об'єктивних причин, спростовуються, суддя з наведенням у постанові відпо­відних мотивів вправі відмовити у призначенні захисника.

Захисник призначається суддею також тоді, коли явка запро­шеного захисника до суду з якихось причин неможлива (див. коментар до ст. 47 КПК) та в разі усунення захисника від учас­ті в справі (див. коментар до ст.46 КПК).

3. Про зміну, скасування або обрання запобіжного заходу
   див. коментар до гл.13 та ст.237 КПК.

4. Суддя визнає особу законним представником обвинуваче­
   ного, потерпілою, відповідачем, представником потерпілого, пози­
   вача, відповідача, якщо рішення про це не було прийняте під час
   розслідування справи. Таке ж рішення суддя приймає і тоді,
   коли є необхідність замінити особу, яка була визнана законним
   представником обвинуваченого, потерпілою (якщо права потер­
   пілого мають близькі родичі — ч.5 ст.49 КПК), представником
   потерпілого, позивача, відповідача.

Про визнання особи законним представником обвинувачено­го, потерпілою, відповідачем, представником потерпілого, позива­ча, відповідача суд повідомляє їй листом із роз'ясненням її процесуальних прав, а також права на ознайомлення з усіма матеріалами справи.

5. Фізична чи юридична особи, яким злочином заподіяна
матеріальна шкода, але які не заявили цивільного позову в стадії
досудового розслідування, можуть подати його після надходжен­
ня справи до суду. За наявності такої заяви суддя, призначаючи
справу до судового розгляду, вправі визнати особу цивільним
позивачем (див. ст.50 КПК), а за наявності даних про те, що за
шкоду, завдану злочином, в силу закону матеріальну відпові­
дальність несуть інші особи, а не обвинувачений, притягнути цих
осіб як цивільних відповідачів (див. коментар до ст.51 КПК).

Якщо цивільний позов не пов'язаний з обвинуваченням, суддя в постанові зазначає, що позов не стосується даної справи і розгляду не підлягає.

6. Суддя, призначаючи справу до судового розгляду, вправі
вжити передбачених ст.126 КПК заходів до забезпечення цивіль­
ного позову.

505

7. Перекладач викликається в судове засідання, якщо під­
   судний, його законний представник чи захисник, потерпілий,
   цивільний позивач, цивільний відповідач чи їхні представники,
   свідок, експерт чи спеціаліст не володіють мовою, якою прова­
   диться судочинство (див. коментар до ст.19, 270 КПК).

8. Питання про розгляд справи у відкритому чи закритому
   засіданні вирішується суддею з додержанням вимог, передбаче­
   них ст.20 КПК (див. коментар до цієї статті).

9. День слухання справи визначається в межах строку,
встановленого ст.256 КПК, з урахуванням реальної можливості
своєчасного виклику учасників процесу та їх явки в судове
засідання.

10. Питання про список осіб, які підлягають виклику в
судове засідання, та про витребування додаткових доказів вирі­
шується суддею виходячи із принципу змагальності, відповідно
до якого суд повинен створити необхідні умови для виконання
сторонами їхніх процесуальних обов'язків і здійснення наданих
їм прав (див. ст.16¹ КПК). Суддя зобов'язаний викликати всіх
свідків, спеціалістів, експертів, витребувати докази (документи
або їх копії, які містять інформацію, що може бути доказом у
справі, речі і предмети, що можуть бути визнані речовими
доказами, тощо), якщо про це поставлено питання як стороною
обвинувачення, так і стороною захисту, за умови, що ці докази є
належними та допустимими.

Про належність і допустимість доказів див. коментар до ст.67 КПК.

Суддя може за своєю ініціативою допустити як свідків осіб, котрі не зазначені в списку, доданому до обвинувального ви­сновку, чи' в клопотаннях сторін, але показання яких, на його думку, можуть мати значення для правильного вирішення справи. При цьому, однак, він має бути об'єктивним і неупередженим.

Суддя в стадії попереднього розгляду справи не має права призначити експертизу, але може викликати експерта в судове засідання для проведення експертизи.

11. Якщо обвинувачений під час розслідування справи пов­
ністю чи частково визнавав себе винним у вчиненні злочину,
суддя повинен* роз'яснити йому та іншим особам, якщо вони
з'явилися на розгляд, зміст ч.З ст.299 КПК. Якщо сторони проти
цього не заперечують і немає сумнівів у добровільності та істин­
ності їх позиції (див. коментар до ст.299 КПК), суддя вправі
викликати в судове засідання лише тих осіб чи витребувати лише
ті докази, про допит чи дослідження яких надійшли клопотання
від учасників судового розгляду. Таке рішення суддя вправі
прийняти і тоді, коли обвинувачений або інші учасники процесу
не з'явилися, проте з матеріалів справи вбачається, що існує
велика ймовірність того, що в судовому засіданні будуть дослід­
жуватися лише деякі докази або вони не будуть досліджуватися
взагалі.

У зазначених випадках кінцеве рішення з питання про обсяг доказів, які підлягають дослідженню, вирішується судом при розгляді справи по суті.

506

12. До інших питань, що стосуються підготовки справи до розгляду в судовому засіданні, відносяться, наприклад, питання про склад суду, який має розглядати справу, про влаштування приїжджих учасників судового розгляду, свідків та інших осіб, залучених до справи, тощо.

Стаття254. Вручення підсудному копії обвину­вального висновку і повідомлення про день розгляду справи в суді

Копія обвинувального висновку і повістка про виклик до суду вручаються підсудному під розписку не пізніше як за три доби до дня розгляду справи в суді. У копіях обвинувального висновку та додатках до нього, що вру­чаються підсудному, з метою забезпечення безпеки осіб, які підлягають виклику в судове засідання, їх адреси не зазначаються.

(Частину виключено).

Якщо зазначені в цій статті документи складено мо­вою, якою не володіє підсудний, вони вручаються підсуд­ному перекладеними на його рідну мову або іншу мову, якою він володіє.

Всі інші особи повідомляються про день розгляду справи в суді в той же строк.

Свідки, експерти, перекладачі викликаються до суду повісткою. Особи, щодо яких були застосовані заходи безпеки, викликаються в судове засідання виключно через орган, який здійснює ці заходи.

Якщо підсудний неповнолітній, то копія обвинувально­го висновку вручається йому і його законному представни­кові.

1. Вимоги ст.254 КПК про вручення підсудному копії обви­нувального висновку і повістки про виклик до суду е гарантією права підсудного на захист своїх законних інтересів під час судового розгляду справи. Зазначені документи вручаються не пізніше як за три доби до дня розгляду справи в суді, що дає змогу підсудному не тільки підготуватися до захисту в суді, але й покладає на нього обов'язок своєчасно з'явитися в судове засідання.

У разі зміни прокурором або його заступником в порядку, передбаченому ст.231 КПК, обвинувачення, викладеного в обви­нувальному висновку, підсудному вручається і копія відповідної постанови прокурора або його заступника.

2 Якщо підсудний не володіє мовою, якою ведеться судо­чинство, то всі зазначені документи вручаються йому перекла-

507

деними на' його рідну мову або на іншу мову, котрою він володіє, незалежно від того, чи володіє мовою, якою ведеться судочин­ство, його захисник чи законний представник. Переклад обвину­вального висновку і постанови прокурора чи його заступника про зміну обвинувачення додається у необхідній кількості примір­ників до обвинувального висновку.

3. Про наслідки невиконання вимог ст.254 КПК про вручен­
ня документів див. ст.286 КПК та коментар до неї.

Невручення або несвоєчасне вручення підсудному та його законному представнику копії обвинувального висновку істотно обмежує право підсудного на захист і за певних умов може потягти за собою скасування вироку і повернення справи на новий судовий розгляд.

4. Якщо до кримінальної відповідальності в одній справі
   притягується декілька осіб, кожній з них вручається копія пов­
   ного тексту обвинувального висновку. Вручення витягу з обвину­
   вального висновку не допускається.

5. Зазначені у ч.І ст.254 КПК документи можуть бути
   вручені як безпосередньо в суді після закінчення попереднього
   розгляду справи, так і через пошту, нарочним. Підсудному, який
   перебуває під вартою, документи вручаються через адміністрацію
   місця ув'язнення. У всіх випадках від підсудного відбирається
   розписка з його підписом про вручення йому повістки про
   виклик до суду та копій документів із зазначенням дати і часу
   вручення.

У разі відмови підсудного дати розписку про вручення йому повістки та інших документів особа, яка провадить вручення, робить про це відповідну відмітку на повістці. Розписка підсуд­ного чи повернута повістка додаються до справи.

До підсудного, який відмовився дати розписку про явку до суду чи про одержання відповідних документів, за наявності відповідних підстав може бути застосовано привід з метою забез­печення вручення документів, а також змінено запобіжний захід на такий, який би забезпечив явку підсудного в судове засідання.

6. Крім підсудного повістками викликаються до суду також
свідки, експерти, перекладачі, спеціалісти. Виклик до суду осіб,
щодо яких вжжго заходів безпеки, здійснюється через орган, що
здійснює ці заходи. Всі інші учасники процесу повідомляються
про день розгляду справи в суді не менш як за три доби до
початку розгляду.

Стаття255. Забезпечення права на ознайомлен­ня з матеріалами справи

Після призначення справи до судового розгляду суддя повинен забезпечити прокуророві, підсудному, його захис­никові, потерпілому, цивільному позивачеві і їх представ­никам, коли вони про це заявлять клопотання, можли­вість ознайомитися з матеріалами справи, а цивільному відповідачеві і його представникові — з матеріалами, що

508

стосуються цивільного позову. Зазначені особи мають пра­во робити з матеріалів необхідні виписки.

Матеріали про застосування заходів безпеки щодо осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, для озна­йомлення не пред'являються.

* * *

1. Ознайомлення з матеріалами справи до початку її судового
   розгляду є важливою гарантією здійснення сторонами своїх прав
   та виконання ними процесуальних обов'язків.

2. Суддя зобов'язаний забезпечити можливість ознайомлення
   з матеріалами справи кожному учаснику процесу, зазначеному в
   ст.255 КПК, якщо той заявив відповідне клопотання.

Суддя не вправі відмовити у задоволенні такого клопотання, якщо тільки воно не спрямоване на затягування розгляду справи. Зокрема, не може бути підставою для відмови в задоволенні клопотання про ознайомлення з матеріалами справи та обста­вина, що обвинувачений, потерпілий чи інший учасник процесу ознайомлений з усіма матеріалами справи після закінчення досу-дового слідства або те, що до судового розгляду справи зали­шилось мало часу. У разі необхідності суд повинен відкласти розгляд справи до закінчення ознайомлення учасників процесу з матеріалами справи.

3. Сторони на свій вибір мають право -знайомитися з усіма
матеріалами справи чи тільки з деякими з них. Цивільний
відповідач і його представник знайомляться лише з матеріалами,
що стосуються цивільного позову.

Не пред'являються для ознайомлення учасникам процесу матеріали про застосування заходів безпеки щодо окремих його учасників. Ці матеріали до справи не додаються, а зберігаються окремо.

4. Як правило, сторони знайомляться з матеріалами справи в
приміщенні суду під контролем працівника суду. Підсудний,
який перебуває під вартою, знайомиться з матеріалами справи за
місцем ув'язнення також під контролем працівника суду.

Прокурор не має права витребувати справу з суду для ознайомлення з її матеріалами.

5. Законом не передбачена можливість обмежити учасника
процесу в часі, необхідному для ознайомлення з матеріалами
справи.

Якщо учасник процесу, зловживаючи своїм правом знайоми­тися з матеріалами справи, зволікає з ознайомленням, з тим щоб затягнути розгляд справи чи досягти якоїсь іншої мети, що не узгоджується з цим його правом, суди практикують встановлення відповідною постановою певного строку для ознайомлення з мате­ріалами справи. При цьому враховується обсяг справи, її склад­ність, фізичні чи інтелектуальні можливості учасника процесу тощо.

6. Відмова судді в задоволенні клопотання підсудного, потер­
пілого, цивільного позивача чи цивільного відповідача, їхніх
представників про ознайомлення з матеріалами справи або ж

509

необґрунтоване обмеження їх у цьому праві за певних умов може потягти за собою скасування вироку.

Стаття 256. Строки призначення справи до роз­гляду в суді

Справа повинна бути призначена до розгляду в суді не пізніше десяти діб, а у випадках складності справи — не пізніше двадцяти діб з дня попереднього її розгляду.

1. Передбачені ст.256 КПК строки розгляду справи обчис­
люються за правилами ст.89 КПК з дня її попереднього розгляду.

2. Справа має призначатися до розгляду в якомога коротший
   строк, протягом якого можна забезпечити виконання відповідних
   процесуальних дій та належну підготовку справи до розгляду в
   судовому засіданні. При цьому враховується обсяг справи, її
   складність, завантаженість суддів даного суду тощо.

3. Питання про те, чи є та або інша справа складною, це
   питання факту. Воно вирішується з урахуванням обсягу доказів,
   які будуть досліджуватися, кількості підсудних чи інкриміно­
   ваних їм епізодів злочинної діяльності, обсягу та складності
   нормативно-правових актів, які мають застосовуватися, тощо.

4. Порушення строків призначення справи до розгляду в суді
   не є істотним порушенням вимог кримінально-процесуального
   закону. Безпідставне затягування початку розгляду справи може
   стати підставою для винесення апеляційним чи касаційним судом
   окремої ухвали.

Глава 24 ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ

Стаття257. Безпосередність, усність судового роз­гляду

Суд першої інстанції при розгляді справи повинен безпосередньо дослідити докази в справі: допитати під­судних, потерпілих, свідків, заслухати висновки експертів, оглянути речові докази, оголосити протоколи та інші до­кументи.

Судове засідання по кожній справі відбувається безпе­рервно, крім часу, призначеного для відпочинку.

* * *

1. Під безпосередністю судового розгляду закон розуміє обо­
в'язок суду особисто дослідити в судовому засіданні всі зібрані у
справі докази шляхом допиту підсудних, потерпілих, свідків,
заслуховування висновків експертів і в разі необхідності — їх
допиту, огляду речових доказів, огляду і оголошення протоколів
слідчих дій та інших документів, огляду місця події тощо та
обґрунтувати вирок лише тими доказами, які були розглянуті в
судовому засіданні, оцінюючи їх за своїм внутрішнім переко­
нанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному
розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та керуючись
законом (див. стп.323 КПК).

2. З правила про безпосередність дослідження доказів є
винятки. Суд вправі оголосити в судовому засіданні показання
підсудного, потерпілого чи свідка, що були дані ними раніше під
час дізнання, досудового слідства або в суді, за наявності істот­
них суперечностей між цими показаннями та тими, які дають в
даному засіданні (див. ст.301, 306 КПК). Суд оголошує в судо­
вому засіданні показання підсудного, якщо він відмовився давати
показання на судовому слідстві або якщо справа розглядається у
його відсутності (див. ст.301 КПК). Показання свідка чи по­
терпілого можуть бути оголошені, якщо їх явка в судове за­
сідання неможлива з поважних причин. У судовому засіданні
можуть бути також оголошені показання свідка, допитаного су­
дом відповідно до ст.292¹ КПК (див. ст.306 КПК).

У виняткових випадках суд може звільнити потерпілих і свідків, щодо яких вжито заходів безпеки, від обов'язку з'яви­тися в судове засідання. Вони можуть дати письмове підтверд­ження показань, даних ними раніше (див. ч.З ст.16 Закону України "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві").

Суд вправі, якщо проти цього не заперечують учасники судового розгляду, не досліджувати докази стосовно тих фак­тичних обставин справи та розміру цивільного позову, які ніким не оспорюються (див. ч.З ст.299 КПК).

511

3. Судовий розгляд справи здійснюється усно — суд і учас­
ники процесу дотримуються усної форми спілкування під час
всього судового засідання. В усній формі вони сприймають всі
докази, які досліджуються в суді. Підсудні, свідки, потерпілі,
експерти дають показання усно. Усність не виключає викорис­
тання письмових доказів, але вони мають бути оголошені в
судовому засіданні.

Показання даються усно і в тих випадках, коли закон (див. ч.З ст.ЗОО, ст.305 КПК) дозволяє підсудному, свідку, потерпіло­му користуватися письмовими нотатками.

4. Послідовному, більш повному і правильному безпосеред­
ньому сприйняттю суддями всіх обставин справи, обґрунтованому
аналізу і оцінці доказів сприяє також безперервність судового
розгляду справи.

Судове засідання може перериватися як для відпочинку суддів, так і у зв'язку з необхідністю організації нормального ходу судового розгляду: для підготовки учасників судового про­цесу до судових дебатів, витребування нових доказів, призна­чення експертизи, заміни прокурора чи захисника за наявності обставин, які виключають їх участь у справі тощо.

У разі відкладення розгляду справи суд може допитати свідків, експерта або спеціаліста, потерпілого, цивільного пози­вача, цивільного відповідача або їхніх представників, які з'яви­лися. Якщо після відкладення розгляду справи її розгляд віднов­люється у тому ж складі суду, повторний виклик зазначених осіб у судове засідання провадиться лише в необхідних випадках (див. ст.292¹ КПК).

Стаття 258. Незмінність складу суду при розгля­ді справи

Кожна справа повинна бути розглянута в одному й тому ж складі суддів. Коли хто-небудь із суддів позбав­лений можливості продовжувати брати участь у засіданні, він повинен Луги замінений іншим суддею, і розгляд справи розпочинається з початку, за винятком випадків, передбачених статтею 259 цього Кодексу.

Якщо із складу суду вибуває головуючий, розгляд справи відкладається.

* * *

1. Принцип незмінності складу суду спрямований на за­
   безпечення безпосереднього і повного дослідження одними і тими
   ж суддями обставин справи та прийняття на основі оцінки
   досліджених ними доказів законного і обґрунтованого рішення.

2. Обставини, які позбавляють суддю можливості продовжу­
   вати участь у засіданні і тягнуть за собою заміну його іншим
   суддею, можуть бути різними: тривала хвороба судді чи його
   смерть; закінчення строку його повноважень; взяття судді під
   варту у зв'язку з підозрою чи обвинуваченням у вчиненні зло-

512

чину; обставини, що виключають участь судді в розгляді справи (див. ст.54, 55 КПК), тощо. Короткочасне захворювання судді чи його відпустка за певних умов також можуть бути підставою для його заміни, проте в таких випадках, як правило, в засіданні оголошується перерва, після якої розгляд справи продовжується.

3. Якщо із складу суду вибуває головуючий чи інший суддя,
   розгляд справи відкладається. При неможливості продовження
   участі у розгляді справи ці судді замінюються іншими і розгляд
   справи відновлюється з початку. Винятком з цього правила є
   випадок, коли замінюється один народний засідатель іншим,
   який перебував у залі судового засідання з початку розгляду
   справи як запасний засідатель (див. ст.259 КПК).

4. Порушення вимог закону щодо незмінності складу суду є
   безумовною підставою для скасування судового вироку (див. п.13
   ст.370 КПК).

Стаття 259. Запасний народний засідатель

У справі, для розгляду якої необхідний значний час, може бути викликаний запасний народний засідатель. За­пасний народний засідатель перебуває в залі судового засідання з початку розгляду справи і в разі вибуття народного засідателя із складу суду заміняє його.

Коли запасний засідатель при цьому не вимагає від­новлення судових дій з початку, розгляд справи продов­жується.

* * *

1. Запасний народний засідатель викликається для можливої
участі у справі, для розгляду якої необхідний значний час, з тим
щоб уникнути затягування судового процесу.

Питання про необхідність виклику запасного народного засі­дателя вирішується головуючим чи суддею-доповідачем з огляду на обсяг справи, кількість підсудних, потерпілих та свідків, інших обставин, які вказують на те, що розгляд справи буде тривалим.

2. Прізвище запасного народного засідателя головуючий ого­
   лошує в підготовчій частині судового засідання зразу ж після
   оголошення складу суду. Тоді ж роз'яснюється учасникам судо­
   вого розгляду їхнє право на відвід цього засідателя та вирішу­
   ються клопотання про цей відвід (див. ст.287 КПК). Виконання
   цих процесуальних дій не в підготовчій частині засідання, а тоді,
   коли запасний народний засідатель вступає до складу суду за­
   мість засідателя, що вибув, не допускається.

3. Запасний народний засідатель знайомиться з усіма мате­
   ріалами справи, як і ті засідателі, що входять до складу суду.
   Він повинен постійно перебувати в залі судового засідання. Якщо
   протягом певного часу він був відсутній в судовому засіданні,
   судовий розгляд у разі його вступу до складу суду відновлюється.

17 2^145 513

Запасний народний засідатель не користується правами суд­ді — він не може брати участь в допитах, в дослідженні речових доказів, прийнятті процесуальних рішень, у тому числі і вироку. Присутність запасного народного засідателя у нарадчій кімнаті не допускається.

4. Про заміну народного засідателя та про причини такої
заміни повідомляє головуючий. Це повідомлення заноситься до
протоколу судового засідання. Якщо заміна пов'язана із задово­
ленням клопотання учасника судового розгляду справи про відвід
народного засідателя, рішення про заміну відведеного народного
засідателя запасним викладається в ухвалі про задоволення від­
воду. Така ухвала виноситься в нарадчій кімнаті і підписується
суддями, які вирішували клопотання про відвід.

У разі вибуття народного засідателя із складу суду в нарад­чій кімнаті (у зв'язку з тяжкою хворобою, смертю) судді, що залишилися, своєю ухвалою поновлюють судовий розгляд і вво­дять до складу суду запасного народного засідателя.

5. Після заміни народного засідателя запасним головуючий
   з'ясовує у нього, чи наполягає він на відновленні судових дій з
   початку. Вимога народного засідателя, який вступив до складу
   суду, про повне чи часткове відновлення судового розгляду є
   обов'язковою для суду. Про відновлення судових дій суд вино­
   сить ухвалу.

6. Прізвище народного засідателя, котрий вибув із складу
   суду, як і прізвище запасного народного засідателя, що не
   перебував у складі суду, у вироку чи ухвалі, якими завершується
   судовий розгляд, не зазначаються, оскільки у вирішенні справи
   вони участі не брали.

Стаття 260. Головуючий в судовому засіданні

Головуючий в судовому засіданні керує судовим засі­данням, спрямовуючи судове слідство на забезпечення здійснення сторонами своїх прав, усуває з судового слід­ства все те, що не стосується розглядуваної справи, і забезпечує належний виховний рівень судового процесу.

Коли хто-небудь з учасників судового розгляду запере­чує проти дій головуючого, які обмежують або порушують їх права, це заперечення заноситься до протоколу.

* * *

1. Головуючим у судовому засіданні є суддя, який головує
   при колегіальному розгляді справи або розглядає справу одно-
   особово (див. п.5-а стп.32 КПК).

2. Головуючий має рівні права з іншими суддями щодо
   участі у розгляді й вирішенні справи. Разом з тим, він наділений
   організаційно-розпорядчими повноваженнями — керує судовим
   засіданням, спрямовує судове слідство на забезпечення здійснен­
   ня сторонами своїх прав, усуває з судового слідства все, що не
   стосується розглядуваної справи, забезпечує належний високий

514

рівень судового процесу, забезпечує підтримання порядку в судо­вому засіданні.

3. Керування судовим засіданням закон перш за все пов'язує
з тим, що головуючий спрямовує судове слідство на забезпечення
здійснення сторонами своїх прав. Відповідно до ст.261 КПК
сторона обвинувачення і сторона захисту користуються рівними
правами на заявлення відводів і клопотань, подання доказів,
участь в їх дослідженні та доведенні їх переконливості, виступ у
судових дебатах. Роль головуючого полягає в тому, що він
повинен забезпечити сторонам рівні можливості вільно, в спосіб,
який вони вибирають, і в тій стадії процесу, де, на їх думку, є
потреба втручання, дотримуючись закону, здійснювати свої права.

Головуючий (як і інші судді) не може переймати на себе вчинення дій, притаманних тільки сторонам, віддавати пріоритет у забезпеченні здійснення прав одній із сторін чи якомусь кон­кретному учаснику процесу, в інший спосіб проявляти необ'єк-тивність і упередженість. Він, як і інші судді, однаково уважно повинен ставитись до заяв і клопотань усіх учасників процесу, виявляти належну тактовність при звертанні до прокурора, за­хисника, підсудного, потерпілого та решти учасників процесу.

Головуючий також створює необхідні умови для виконання сторонами їхніх процесуальних обов'язків (див. коментар до ст.16¹ КПК).

4. Обов'язок головуючого керувати судовим засіданням та
   усувати із судового слідства все, що не стосується розглядуваної
   справи, дає йому право знімати запитання учасників судового
   розгляду, якщо вони достатньо з'ясовані або явно виходять за
   межі справи. Запитання і мотиви їх зняття заносяться до про­
   токолу судового засідання.

5. Головуючий і сам повинен суворо додержуватись норм
   кримінально-процесуального закону та судової етики. Кожен з
   учасників процесу вправі висловити заперечення проти дій голо­
   вуючого, які він вважає такими, що обмежують або порушують
   його права, свідчать про необ'єктивність чи упередженість голо­
   вуючого. Кожне таке заперечення має бути зафіксоване в про­
   токолі судового засідання. Заперечення можуть мати значення
   при перевірці справи в апеляційному чи касаційному порядку.

6. Здійснюючи свої повноваження, головуючий діє від імені
   всього складу суду за його згодою. Будь-яке питання, що вини­
   кає в ході судового розгляду справи, в тому числі з приводу дій
   самого головуючого, вирішується всім складом суду, а якщо у
   зв'язку з діями головуючого йому заявлено відвід — питання
   вирішується рештою суддів у нарадчій кімнаті (див. коментар до
   ст.57, 273 КПК).

7. Головуючий повинен також забезпечити вільний виклад
   думок інших суддів у нарадчій кімнаті при розгляді питань, які
   підлягають вирішенню при постановленні вироку (див. ст.324
   КПК), публічне проголошення вироку чи іншого судового рішен­
   ня і роз'яснення учасникам судового розгляду справи їхнього
   права на оскарження цього рішення.

17* 515

Стаття 261. Рівність прав сторін у судовому роз­гляді

Сторона обвинувачення (прокурор, а також потерпі­лий, цивільний позивач та їх представники) і сторона захисту (підсудний, захисник і законний представник, ци­вільний відповідач і його представник) користуються рів­ними правами на заявлення відводів і клопотань, подання доказів, участь в їх дослідженні та доведенні їх перекон­ливості, виступ у судових дебатах, оскарження процесуаль­них рішень суду.

* * *

1. Рівність прав сторін в кримінальному процесі є важливою
   і невід'ємною складовою змагального процесу.

2. Закон виділяє дві сторони в кримінальному судочинстві:
   сторона обвинувачення (прокурор, потерпілий, цивільний пози­
   вач, представники двох останніх) і сторона захисту (підсудний,
   захисник і законний представник, цивільний відповідач і його
   представник).

Завдання, які стоять перед кожною із сторін, і процесуальні засоби, які вони використовують, істотно відрізняються. Всі учас­ники процесу також мають різне процесуальне становище, ви­значене в законі з урахуванням державного, громадського чи приватного інтересу, який вони захищають в суді, і їхніх про­цесуальних завдань і функцій. Обсяг процесуальних прав кож­ного з них також неоднаковий.

Разом з тим жодна із сторін і жоден із учасників процесу не можуть бути поставлені судом в переважне становище порівняно з іншими щодо можливостей здійснення наданих їм прав. Обо­в'язок забезпечити такі можливості покладено на суд, і перш за все — на головуючого (див. коментар до ст.16¹ і 260 КПК).

3. Рівність прав сторін означає наявність у них (а відтак —
у кожного учасника процесу) однакових можливостей щодо:

• заявлення відводів і клопотань;

• подання доказів;

• участі в дослідженні доказів та доведенні їх переконливості
  перед судом;

• виступу в судових дебатах;

• оскарження процесуальних рішень суду.

Принцип рівності прав сторін дозволяє суду всебічно, повно і об'єктивно дослідити всі обставини справи; з'ясувати наявність обставин, що виключають провадження у справі, виправдовують підсудного чи пом'якшують покарання, викривають підсудного у вчиненні злочину чи обтяжують покарання; вислухати мірку­вання сторін щодо розгляду та вирішення справи, зважити всі докази та всі погляди учасників процесу і прийняти законне і обґрунтоване рішення.

516

4. Порушення судом принципу рівності сторін свідчить про необ'єктивність чи упередженість суду і за певних умов може потягти скасування вироку чи іншого судового рішення.

Стаття 262. Участь підсудного в судовому роз­гляді

Розгляд справи в засіданні суду першої інстанції від­бувається з участю підсудного, явка якого до суду є обо­в'язковою.

Розгляд справи при відсутності підсудного допускаєть­ся лише у виняткових випадках:

1) коли підсудний перебуває за межами України і ухи­
ляється від явки до суду;

2) коли справу про злочин, за який не може бути
призначено покарання у вигляді позбавлення волі, під­
судний просить розглянути у його відсутності. Проте суд
має право і в цьому разі визнати явку підсудного обов'яз­
ковою.

1. Вимога закону про обов'язкову участь підсудного в судо­
   вому розгляді справи є додатковою гарантією захисту його прав,
   оскільки надає йому можливість самому захищати свої права і
   законні інтереси в суді. Крім того, вона дозволяє суду з'ясувати
   ті питання, які без підсудного перевірити важко: питання, по­
   в'язані з встановленням особи підсудного, обставин, що виклю­
   чають провадження у справі, обставин, які мають значення при
   вирішенні питання про покарання. Розглядувана вимога дає
   можливість суду безпосередньо заслухати підсудного, вислухати
   його доводи, спрямовані на спростування обвинувачення чи на
   пом'якшення покарання, перевірити і оцінити їх у сукупності з
   іншими наявними у справі доказами і винести законне й об­
   ґрунтоване рішення.

2. Перелік випадків, коли справа може бути розглянута у
   відсутності підсудного (див. ч.2 ст.262 КПК), є вичерпним.

3. Факт перебування підсудного за межами України має бути
   підтверджений офіційно: повідомленнями правоохоронних органів
   чи дипломатичного представництва України у тій державі, де
   перебуває підсудний.

Сам по собі цей факт не дає права суду розглядати справу у відсутності підсудного: для вирішення цього питання суд повинен мати достовірні дані про те, що підсудний знає про місце і час розгляду справи і не бажає з'являтися до суду, тобто ухиляється від судового процесу. Якщо підсудний не може з'явитися до суду внаслідок якихось об'єктивних причин (стихійне лихо, перебу­вання під вартою в іншій країні тощо), розгляд справи у його відсутності в Україні виключається.

517

Не може бути розглянуто справу у відсутності підсудного і тоді, коли суд не вичерпав можливості забезпечити явку під­судного, який перебуває за межами України. Зокрема, якщо підсудний перебуває в державі, з якою існує угода про правову допомогу в кримінальних справах, суд повинен вжити заходів до забезпечення явки підсудного в порядку, передбаченому угодою, відклавши розгляд справи на час вирішення питання про видачу підсудного.

4. Справа про злочин, за який не може бути призначено
покарання у вигляді позбавлення волі, може бути розглянута у
відсутності підсудного тільки за його проханням. Згода захис­
ника чи законного представника підсудного на розгляд справи у
відсутності підсудного не дає суду права на такий розгляд.

Прохання (клопотання) підсудного про розгляд справи у його відсутності розглядається в підготовчій частині судового засідан­ня (див. коментар до ст.288 КПК).

Суд може визнати явку підсудного в судове засідання обо­в'язковою і тоді, коли той просить розглянути у його відсутності справу про злочин, за який не може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі, якщо дійде висновку, що відсутність підсудного перешкоджатиме встановленню істини у справі, може зашкодити інтересам підсудного тощо. У цьому разі суд виносить постанову про відмову в задоволенні прохання (клопотання) під­судного про розгляд справи у його відсутності і зобов'язує його з'явитися в судове засідання.

5. Неявка підсудного в судове засідання без поважних при­
   чин тягне за собою відкладення розгляду справи. Суд вправі
   застосувати до такого підсудного привід або ж змінити запобіж­
   ний захід на більш суворий чи обрати запобіжний захід, якщо до
   цього він не був застосований (див. коментар до ст.288 КПК).

6. Розгляд справи у відсутності підсудного в тих випадках,
   коли за законом його присутність обов'язкова, є безумовною
   підставою для скасування вироку (див. п.6 ч.2 ст.370 КПК).

7. Закон передбачає також інші випадки, коли розгляд
справи допускається у відсутності підсудного. У виняткових ви­
падках, коли цього вимагають інтереси справи чи є загроза для
безпеки підсудною», допускається за мотивованою ухвалою (поста­
новою) суду допит одного підсудного у відсутності іншого. У відсут­
ності підсудного у виняткових випадках, коли цього вимагають
інтереси справи чи є загроза для безпеки свідка, може прова­
дитися допит неповнолітнього свідка. За ухвалою (постановою)
суду підсудний може бути видалений із залу судового засідання
тимчасово або на весь час розгляду справи у зв'язку з пору­
шенням порядку судового засідання. У всіх цих випадках закон
передбачає додаткові гарантії захисту прав підсудного, у від­
сутності якого розглядається справа (див. коментар до ч.2 ст.ЗОО,
ч.З ст.307, ч.1 ст.272 КПК).

518

Стаття 263. Права підсудного під час судового розгляду

В судовому засіданні підсудний має право:

1) заявляти відводи;

1^і) на колегіальний розгляд справи у випадках, перед­бачених законом;

2. мати захисника або взяти захист своїх інтересів на
   себе;

3. заявляти клопотання і висловлювати свою думку
   про клопотання інших учасників судового розгляду;

4. подавати докази, просити суд про приєднання до
   справи документів, про виклик свідків, про призначення
   експертизи і витребування інших доказів;

5. давати показання по суті справи в кожний момент
   судового слідства або відмовитися давати показання і
   відповідати на запитання;

6. просити суд про оголошення доказів, що є в справі;

7. задавати питання іншим підсудним, свідкам, експер­
   тові, спеціалістові, потерпілому, цивільному позивачеві і
   цивільному відповідачеві;

8. брати участь в огляді речових доказів, місця вчи­
   нення злочину і документів;

9. брати участь у судових дебатах;

10) звертатися до суду з останнім словом.

* * *

1. Процесуальні права, перелік яких міститься у ст.263 та в
інших статтях КПК, дають можливість підсудному брати активну
участь у судовому розгляді справи, ефективно захищатися від
обвинувачення, відстоювати свої особисті та майнові права.

2. Підсудний має право заявити відвід судді, який одно-
особово розглядає справу, а при колегіальному розгляді справи —
судді чи народному засідателю або всьому складу суду, запасному
народному засідателю, секретарю судового засідання, прокурору,
перекладачу, експерту, спеціалісту, представникам потерпілого,
цивільного позивача, цивільного відповідача. Заява про відвід
має бути мотивованою — підсудний повинен вказати, які, на
його думку, обставини виключають участь у судовому розгляді
справи певної особи.

Про обставини, що виключають участь у судовому розгляді справи особи, порядок роз'яснення підсудному права на відвід, порядок заявлення відводу підсудним і його вирішення див. ко­ментар до ст.54—58, 62, 63, 287 КПК.

3. Відповідно до ч.І ст.46 КПК підсудний має право відмови­
тися від запрошеного чи призначеного захисника (див. коментар

519

до ст.46, 61, 61^і КПК). Це право має бути роз'яснено підсуд­ному.

4. У справах про злочини, за які законом передбачене
покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років
(крім справ про злочини, за які законом передбачена можливість
призначення покарання у виді довічного позбавлення волі), під­
судний має право на розгляд справи в суді першої інстанції
одноособове суддею чи колегіальне судом у складі трьох осіб
(див. ст.17 КПК).

Скористатися цим правом підсудний може шляхом заявлення відповідного клопотання. Право заявити таке клопотання має бути роз'яснене обвинуваченому ще при оголошенні йому про закінчення слідства (див. ч.І ст.218 КПК). При попередньому розгляді справи суддя повинен перевірити, чи роз'яснено це право і яке саме клопотання заявив обвинувачений, і залежно від цього призначити справу до одноособового чи колегіального роз­гляду.

Однак про це право повинно бути роз'яснено підсудному і в підготовчій частині судового засідання. Підсудний може під­тримати раніше заявлене клопотання або ж змінити свою по­зицію. В останньому випадку справа розглядається одноособове суддею чи колегіально судом у складі трьох осіб відповідно до бажання підсудного, висловленого в суді.

5. Право мати запрошеного захисника мають всі підсудні.
Право мати призначеного захисника мають підсудні у справах,
зазначених у ст.45 КПК, а також підсудні, які бажають запро­
сити захисника, але за відсутністю коштів чи з інших об'єктив­
них причин не можуть цього зробити (див. п.2 ч.4 ст.47 КПК).

Право взяти захист своїх інтересів на себе мають всі підсуд­ні, крім випадків, зазначених у ст.45 КПК.

Підсудний має право запросити кількох захисників (див. ч.2 ст.47 КПК). Відмова обвинуваченого від захисника на досу-довому слідстві або в попередніх судових засіданнях не позбавляє його права мати захисника в суді. Право мати захисника під­судний може реалізувати в будь-якій стадії процесу (див. ч.4 ст.44 КПК).

Головуючий жшинен роз'яснити підсудному право мати за­хисника або взяти захист своїх інтересів на себе, а також зміст ч.І—4 ст.44 і ст.47 КПК, незалежно від того, чи провадилось у даній справі досудове розслідування, чи роз'яснювалось йому це право раніше (при досудовому розслідуванні чи в попередніх судових розглядах), чи з'явився захисник в дане судове засі­дання.

6. Підсудний має право заявляти усні або письмові клопо­
тання про виконання судом певних процесуальних дій чи вине­
сення певних процесуальних рішень. Характер і зміст клопотань
визначаються конкретними обставинами справи та процесуаль­
ними діями, що виконуються на різних етапах судового розгляду.
Вони можуть стосуватися всіх питань, які виникають під час
судового розгляду справи, якщо тільки торкаються інтересів
підсудного.

520

Заявляти клопотання підсудний має право в будь-якій фор­мі — усно чи письмово. Усні клопотання заносяться до протоко­лу судового засідання, а письмові — приєднуються до справи.

Підсудний має право взяти участь в обговоренні клопотань інших учасників судового розгляду, в тому числі тих, які заяв­лені його захисником або іншим підсудним.

7. З метою захисту від обвинувачення підсудний має право
подавати будь-які докази. Це право може бути реалізоване як
шляхом безпосереднього представлення підсудним доказів (на­
приклад, предметів чи документів, які є в його розпорядженні
або в розпорядженні захисника), так і шляхом заявлення клопо­
тань про приєднання до справи документів, про виклик свідків,
про призначення експертизи тощо.

Подаючи докази чи заявляючи клопотання про приєднання до справи документів про виклик свідків, призначення екс­пертизи, витребування інших доказів, підсудний повинен вказа­ти, для з'ясування яких саме обставин потрібно прийняти чи витребувати докази. Якщо такі обставини мають значення для справи (тобто, якщо ці докази є належними), суд зобов'язаний прийняти представлені підсудним докази чи задовольнити клопо­тання про їх витребування, дослідити їх та використати в дока­зуванні нарівні з іншими доказами.

У разі коли представлений підсудним носій доказової інфор­мації може бути використаний судом як доказ лише після його перевірки у визначеному законом порядку (наприклад, шляхом допиту свідка, проведення експертизи тощо), суд зобов'язаний прийняти цей носій і використати відповідну процесуальну фор­му при його дослідженні.

Відмова в задоволенні клопотання викладається в постанові (ухвалі) суду з зазначенням її мотивів.

8. Право підсудного давати показання по суті справи в
кожний момент судового слідства дає йому змогу спростовувати
доказове значення показань свідків, потерпілих, іншої інформації
про обставини, які його викривають у вчиненні злочину або
обтяжують його відповідальність, і викласти мотиви своїх дій чи
бездіяльності.

Оскільки підсудний не зобов'язаний доказувати свою неви­нуватість, питання про те, давати показання чи ні, а якщо давати, то в який момент судового слідства, вирішує він сам. Підсудний вправі дати показання щодо частини певних обставин, відмовитися давати показання взагалі, дати показання, але від­мовитися відповідати на якісь (чи всі) запитання або на запи­тання окремих учасників процесу.

Відмова підсудного від дачі показань, як і дача ним завідомо неправдивих показань, яких-небудь негативних для нього наслід­ків не тягне.

9. Про наявність доказів у справі обвинувачений (підсудний)
дізнається при ознайомленні з матеріалами справи після закін­
чення досудового слідства (див. ст.218 КПК), а також після
призначення справи до судового розгляду (див. ст.255 КПК).

Право просити суд про оголошення доказів, що є у справі, надає підсудному можливість акцентувати увагу суду на тому чи

521

Іншому доказі, звернути увагу учасників процесу на певні неузго­дженості в доказах чи певні протиріччя в них, на обставини, що свідчать про його невинуватість чи пом'якшують покарання.

Оголошення доказів, які є у справі, — це оголошення письмових документів, у тому числі протоколів слідчих дій, відтворення аудіо- чи відеозаписів тощо.

10. Підсудний має право брати участь в дослідженні доказів.
Для реалізації цього права він може брати участь у допитах осіб,
показання яких мають доказове значення, а також в огляді
речових доказів, місця вчинення злочину, документів.

Перелік учасників процесу, яким підсудний має право ста­вити запитання в судовому засіданні (див. п.7 ст.263 КПК), є вичерпним. Це — інший підсудний, свідок, експерт, спеціаліст, потерпілий, цивільний позивач і цивільний відповідач. Іншим учасникам процесу (прокурору, представникам потерпілого, ци­вільного позивача і цивільного відповідача, захисникам, закон­ному представнику), а також секретареві судового засідання і суддям підсудний не має права ставити запитання.

Реалізуючи право брати участь в огляді речових доказів, місця вчинення злочину, документів, підсудний може звертати увагу суду на все, що, на його думку, може сприяти з'ясуванню обставин справи, висловлювати свою думку і давати пояснення з приводу заяв інших учасників цих процесуальних дій.

11. Право підсудного виступати в судових дебатах і звер­
    татися до суду з останнім словом надає йому можливість не
    тільки подавати докази і брати участь в їх дослідженні, але й
    підводити підсумки дослідження доказів, давати їм власний ана­
    ліз, аргументувати на підставі своєї оцінки доказів власну по­
    зицію.

12. Крім прав, зазначених у ст.263 КПК, підсудний має й
    інші права, передбачені у інших статтях КПК. Так, підсудний,
    котрий не володіє мовою, якою ведеться судочинство, має право
    робити заяви, давати показання, заявляти клопотання, знайоми­
    тися з усіма матеріалами справи, виступати в суді рідною мовою
    і користуватися послугами перекладача, а також одержувати
    судові документи в перекладі на його рідну мову або іншу мову,
    якою він володіє^див. ст.19 КПК).

13. Обмеження прав підсудного під час судового розгляду
    справи за певних умов тягне за собою скасування судового
    вироку (див. коментар до ст.370 КПК).

Стаття 264. Участь прокурора в судовому засі­данні

Участь прокурора в судовому засіданні є обов'язковою, крім випадків:

1. коли розглядаються справи про злочини, перед­
   бачені частиною першою статті 27 цього Кодексу;

2. коли він відмовився від підтримання державного
   обвинувачення.

522

Прокурор, керуючись вимогами закону і своїм вну­трішнім переконанням, підтримує перед судом державне обвинувачення, подає докази, бере участь у дослідженні доказів, заявляє клопотання і висловлює свою думку щодо клопотань інших учасників судового розгляду, викладає свої міркування з приводу застосування кримінального закону і міри покарання щодо підсудного.

Коли в результаті судового розгляду прокурор прийде до переконання, що дані судового слідства не підтвер­джують пред'явленого підсудному обвинувачення, він по­винен відмовитися від обвинувачення і у своїй постанові викласти мотиви відмови. В цьому випадку суд роз'яснює потерпілому та його представнику їх право вимагати продов­ження розгляду справи і підтримувати обвинувачення.

Прокурор пред'являє або підтримує пред'явлений ци­вільний позов, якщо цього вимагає охорона прав фізичних чи юридичних осіб або державних інтересів.

* * *

1. Підтримання державного обвинувачення в суді прокурором
   є однією з основних засад судочинства (див. п.5 ч.З ст.129
   Конституції. України).

2. Підтримувати державне обвинувачення від імені прокура­
   тури можуть відповідно до п.6 ст.32 КПК — Генеральний про­
   курор України, прокурор Автономної Республіки Крим, прокурор
   області, прокурор міста Києва, районний, міський прокурор,
   військовий прокурор, транспортний прокурор та інші прокурори,
   прирівняні до прокурорів областей, районних або міських про­
   курорів, їх заступники і помічники, прокурори управлінь і від­
   ділів прокуратур, які діють у межах своєї компетенції.

3. Участь прокурора в судовому засіданні при розгляді справ
   за державним обвинуваченням є обов'язковою.

Про наслідки неявки прокурора в судове засідання див. коментар до ст.289 КПК.

У розгляді справ, в яких обвинувачення здійснюється в приватному порядку потерпілим (справи про злочини, перед­бачені ч.І ст.27 КПК, та справи, у яких прокурор відмовився від підтримання державного обвинувачення), прокурор участі не бере. Виняток складає випадок, коли прокурор вступає у справу, порушену суддею за скаргою потерпілого, про злочини, зазначені у ч.І ст,27 КПК, з огляду на необхідність захистити державні або громадські інтереси чи права громадян (див. коментар до ч.4 ст.27 КПК).

4. У стадії судового розгляду справи прокурор виконує лише
одну процесуальну функцію — він підтримує державне обви­
нувачення. На виконання цієї функції прокурор вправі подавати
докази, брати участь у їх дослідженні, заявляти відводи і кло­
потання, висловлювати свою думку щодо клопотань інших учас­
ників судового розгляду, викладати свої міркування з приводу

523

доведеності обвинувачення, застосування кримінального закону і міри покарання щодо підсудного.

Оскільки прокурор захищає державні, а не приватні інте­реси, він, користуючись своїми правами, зобов'язаний вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного та об'єк­тивного дослідження обставин справи, сприяти виявленню не тільки тих обставин, що викривають підсудного у вчиненні злочину та обтяжують покарання, але й таких, що виправ­довують підсудного чи пом'якшують покарання (див. ст.22 КПК). Додержуючись принципу незалежності суддів і підкорення їх тільки закону, прокурор сприяє постановлений) законного і обґрун­тованого судового рішення.

Як представник сторони обвинувачення і один з учасників процесу, прокурор користується рівними з іншими учасниками можливостями щодо заявлених відводів і клопотань, подання доказів, участі в дослідженні доказів та доведенні їх перекон­ливості перед судом, виступу в судових дебатах та оскарження процесуальних рішень суду (див. коментар до ст.261 КПК). Обов'язок забезпечити такі можливості покладений на суд і, перш за все, на головуючого.

Прокурор підкоряється розпорядженням головуючого, дотри­мується правил судової етики, повинен з повагою ставитися до суду.

5. Якщо в результаті судового розгляду прокурор дійде до
переконання (воно має ґрунтуватися на законі і оцінці дослі­
джених у суді доказів), що обвинувачення є необґрунтованим
(повністю чи частково) або неправильним, він повинен відмо­
витися від обвинувачення (від частини обвинувачення) або змі­
нити його в бік покращення чи в бік погіршення становища
підсудного (див. коментар до ст.277 КПК). У всіх випадках
прокурор виносить мотивовану постанову, яка приєднується до
справи. Така відмова чи зміна обвинувачення можлива, наприк­
лад, коли частина доказів, на яких ґрунтувалось обвинувачення,
виявилась у судовому засіданні недостовірною, була спростована
або з'явились нові докази, що вказують на невинуватість під­
судного чи неправильність формулювання обвинувачення.

Відмова прокурора від обвинувачення відповідно до прин­ципу змагальності, якщо тільки функцію підтримання обвинува­чення не переймає на себе потерпілий, є обов'язковою для суду — суд повинен таку справу закрити (див. ч.2 ст.282 КПК). Якщо прокурор відмовився від частини обвинувачення, суд закриває справу в цій частині.

Про наслідки зміни прокурором обвинувачення і про межі судового розгляду таких справ див. коментар до ст.275 і 277 КПК.

6. Підтримуючи державне обвинувачення, прокурор є проце­
суальне незалежним і повинен керуватися тільки законом і
об'єктивною оцінкою досліджених у суді доказів.

Керівники прокуратур не мають права впливати на проку­рорів, які беруть участь у розгляді конкретних справ, нав'я­зувати їм позиції, з якими вони не згодні, в інший спосіб пору­шувати їхню процесуальну самостійність.

524

7. Як представник держави у кримінальному процесі, проку­рор, виходячи з необхідності охорони прав фізичних чи юри­дичних осіб або державних інтересів, має право пред'явити або підтримати заявлений цивільний позов. При цьому він не зв'яза­ний позицією позивача щодо обґрунтованості та розміру позову і сприяє суду у правильному їх з'ясуванні.

Стаття265. (Стаття 265 виключена на підставі

Закону № 2533-ІП від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001)

Стаття266. Участь захисника в судовому розгляді

Захисник сприяє підсудному в здійсненні його прав і в захисті його законних інтересів. Захисник має право на побачення з підсудним, бере участь у дослідженні доказів, порушує перед судом клопотання про витребування і при­єднання до справи нових доказів, що виправдують підсуд­ного або пом'якшують його відповідальність, заявляє інші клопотання, викладає суду свою думку про клопотання інших учасників судового розгляду.

Захисник бере участь у судових дебатах, висловлюючи СУДУ свою думку про значення перевірених доказів у справі, про наявність обставин, які виправдують підсуд­ного чи пом'якшують його відповідальність, а також свої міркування з приводу застосування кримінального закону та міри покарання.

* * *

1. Захисник під час судового розгляду справи здійснює
захист прав і законних інтересів підсудного, надає останньому
необхідну юридичну допомогу і сприяє йому в здійсненні його
прав. З метою виконання цих функцій захисник використовує всі
можливі законні засоби і способи захисту та сприяє суду в
з'ясуванні обставин, що виправдовують підсудного або пом'як­
шують покарання.

2. Про коло осіб, які можуть бути захисниками в суді, та
про порядок їх допуску до участі в справі див. коментар до
ст.44 КПК.

Вирішивши позитивно питання про допуск до участі в судо­вому розгляді справи як захисника близького родича підсудного, його опікуна чи піклувальника, суд повинен роз'яснити такому захиснику його процесуальні права та обов'язки, передбачені ст.48 і 266 КПК.

3. Про випадки обов'язкової участі захисника в судовому
розгляді справи див. коментар до ст.45 КПК.

Захисник призначається підсудному також тоді, коли той бажає запросити захисника, але за відсутністю коштів чи з

525

інших об'єктивних причин не може цього зробити (див. п.2 ч.4 ст.47 КПК), а також у випадку, передбаченому ч.б ст.47 КПК.

Про наслідки неявки захисника в судове засідання див. коментар до ст.289 КПК.

Недодержання судом положень про обов'язкову участь захис­ника є порушенням права підсудного на захист і може тягти за собою скасування вироку (див. п.З ч.2 ст.370 КПК).

4. Про права і обов'язки захисника див. коментар до ст.48
КПК.

У ст.266 КПК перераховано основні права, користуючись якими захисник під час судового розгляду справи виконує по­кладені на нього обов'язки.

Захисник користується рівними з іншими учасниками мож­ливостями щодо заявлення відводів і клопотань, подання доказів, участі в дослідженні доказів та доведенні їх переконливості перед судом, виступу в судових дебатах та оскарження процесуальних рішень суду (див. коментар до ст.261 КПК). Обов'язок забез­печити такі можливості покладено на суд і, перш за все, — на головуючого.

5. Виконанню захисником обов'язків у суді передує ретельне
ознайомлення його з матеріалами справи, а також побачення і
бесіди з підзахисним наодинці, що дозволяє захиснику обрати
правову позицію у справі.

Захисник до певної міри є процесуальне залежним від під­судного. Його правова позиція у будь-якому разі не повинна шкодити інтересам підсудного. Якщо підсудний не визнає себе винуватим у пред'явленому йому обвинуваченні, захисник не вправі стверджувати в суді про доведеність його винуватості.

Разом з тим захисник повинен доводити невинуватість під­судного, якщо для цього є правові підстави, навіть тоді, коли той визнає себе винним у вчиненні злочину.

У разі розходження правових позицій захисника і підсудного або позицій стосовно тактики чи засобів захисту підсудний може відмовитись від захисника.

Про відмову підсудного від захисника та її наслідки див. коментар до ст 46 КПК.

Захисник ж«?з таких підстав від прийнятого на себе захисту відмовитися не вправі (див. ч.б ст.48 КПК).

6. У виступі в судових дебатах захисник висловлює свою
думку про значення перевірених під час судового слідства дока­
зів, про наявність обставин, які виправдовують підсудного, або
виключають провадження у справі, або пом'якшують покарання,
а також міркування з приводу застосування кримінального за­
кону і покарання, якщо доведеність обвинувачення не викликає
сумнівів і підсудний визнає себе винним.

526

Стаття267. Участь потерпілого в судовому роз­гляді

Потерпілий під час судового розгляду справи має право: давати показання; заявляти відводи і клопотання; висловлювати свою думку про клопотання інших учасни­ків судового розгляду; давати пояснення з приводу до­сліджуваних судом обставин справи; подавати докази, за­давати питання свідкам, експертові, спеціалістові і підсуд­ним; брати участь в огляді місця вчинення злочину, ре­чових доказів, документів, а в справах, зазначених у частині першій статті 27 цього Кодексу, — підтримувати обвинувачення. Потерпілий може брати участь у судових дебатах.

У разі відмови прокурора від обвинувачення потерпі­лий вправі вимагати продовження розгляду справи. У цьому випадку він підтримує обвинувачення.

* * *

1. Про те, хто і в якому порядку визнається потерпілим,
див. коментар до ст.49 КПК.

У справах про злочини, внаслідок яких сталася смерть потерпілого, права, передбачені ст.49 і 267 КПК, мають його близькі родичі, які і визнаються потерпілими.

Про зміст поняття "близькі родичі" див. п.11 ст.32 КПК.

У справах, у яких потерпілими визнано неповнолітніх або недієздатних внаслідок психічної хвороби чи недоумства, суд повинен забезпечити участь їхніх законних представників, а при відсутності осіб, які можуть бути законними представниками (див. п.10 ст.32 КПК), — представників з числа інших осіб, зазначених у ст.52 КПК.

2. Зазначені у ст.49 і 267 КПК процесуальні права дозво­
ляють потерпілому самостійно або разом з своїм представником
захищати свої права та законні інтереси, порушені злочином,
сприяти встановленню істини у справі.

Потерпілий користується рівними з іншими учасниками су­дового розгляду можливостями щодо заявлення відводів і клопо­тань, подання доказів, участі в дослідженні доказів та доведенні їх переконливості перед судом, виступу в судових дебатах та оскарження процесуальних рішень суду (див. коментар до ст.261 КПК).

3. Потерпілий є рівноправним учасником судового розгляду
справи зі сторони обвинувачення (див. ст.261 КПК). Разом з
тим, виступаючи на стороні обвинувачення, потерпілий має право
підтримувати його, встановлюючи цим межі судового розгляду,
тільки у випадках, визначених у законі.

Потерпілий має право підтримувати обвинувачення (особисто чи через свого представника):

— у справах про злочини, передбачені ч.І ст.27 КПК, якщо вони порушені суддею в порядку, передбаченому ст.251 КПК;

527

• у разі відмови прокурора від обвинувачення, якщо потер­
  пілий вимагає продовження розгляду справи;

• у разі зміни прокурором обвинувачення в бік застосування
  кримінального закону, який передбачає відповідальність за менш
  тяжкий злочин, чи в бік зменшення обсягу обвинувачення, якщо
  потерпілий вимагає розглядати справу в межах раніше пред'­
  явленого обвинувачення (див. ч.4 ст.277).

Наявність у потерпілого права підтримувати обвинувачення означає, що у нього є право відмовитися від обвинувачення або змінити його. Проте, на відміну від прокурора, своє рішення про відмову від обвинувачення чи його зміну потерпілий викладає не в постанові, а у відповідній заяві. З цього випливає, що потер­пілий не може (навіть у справах про злочини, передбачені ч.І ст.27 КПК) змінити обвинувачення в бік застосування кримі­нального закону, який передбачає відповідальність за більш тяж­кий злочин, чи в бік збільшення обсягу обвинувачення.

Заява потерпілого про відмову від обвинувачення чи змен­шення обсягу обвинувачення є обов'язковою для суду — в разі відмови від обвинувачення справа закривається, а в разі змен­шення обсягу обвинувачення — подальший розгляд справи від­бувається в межах нового обвинувачення.

Переймаючи на себе функцію підтримання обвинувачення у випадках, коли прокурор відмовився від обвинувачення чи змі­нив його, потерпілий, зробивши відповідну заяву, може частково погодитися з позицією прокурора.

4. Правами потерпілого може скористатися лише грома­
дянин, який був визнаний потерпілим при провадженні дізнання
чи досудового слідства або в стадії попереднього розгляду справи
в суді.

Невизнання або несвоєчасне визнання особи потерпілим чи ущемлення наданих потерпілому законом процесуальних прав за певних умов може тягти за собою скасування вироку чи іншого судового рішення.

5. Про наслідки неявки потерпілого в судове засідання див.
коментар до ст.290 КПК.

С т а т т я*268. Участь цивільного позивача і цивіль­ного відповідача в судовому розгляді

Цивільний позивач і цивільний відповідач та їх пред­ставники мають право: бути присутніми при розгляді справи в суді, заявляти відводи і клопотання, вислов­лювати свою думку про клопотання інших учасників су­дового розгляду, давати пояснення, брати участь у дослід­женні доказів і в судових дебатах щодо доведеності вчи­нення злочину і його цивільно-правових наслідків.

* * *

1. Про підстави та порядок заявлення цивільного позову в кримінальній справі див. ст.28 КПК та коментар до неї.

528

2. Про підстави та порядок визнання особи цивільним пози­
   вачем та про притягнення особи як цивільного відповідача див.
   ст.50, 51 КПК та коментар до них.

3. Якщо до судового розгляду справи цивільний позов не був
   заявлений, громадянину, підприємству, установі, організації, ін­
   шій юридичній особі має бути роз'яснено їхнє право до початку
   судового слідства пред'явити цивільний позов до підсудного або
   до осіб, які за законом несуть матеріальну відповідальність за
   шкоду, заподіяну злочинними діями підсудного. У таких випад­
   ках заінтересованій у відшкодуванні шкоди фізичній чи юри­
   дичній особі надсилається письмове повідомлення.

4. Зазначені у ст.50, 51 і 268 КПК процесуальні права до­
   зволяють цивільному позивачеві, цивільному відповідачеві само­
   стійно або разом з своїми представниками захищати свої права та
   законні інтереси.

Цивільний позивач, як представник сторони обвинувачення, і цивільний відповідач, як представник сторони захисту, корис­туються рівними з іншими учасниками судового розгляду мож­ливостями щодо заявлення відводів і клопотань, подання доказів, участі в дослідженні доказів та доведенні їх переконливості перед судом, виступу в судових дебатах та оскарження процесуальних рішень суду (див. коментар до ст.261 КПК).

Якщо цивільним позивачем є громадянин, він, як особа, якій злочином заподіяно матеріальну шкоду, користується також правами потерпілого (див. ст.49, 267 КПК).

5. Процесуальні можливості цивільного позивача і цивіль­
ного відповідача (як і їхніх представників) у судовому розгляді
справи обмежені їх участю у дослідженні питань доведеності
вчинення злочину та його цивільно-правових наслідків.

Заявляючи клопотання і висловлюючи свою думку з приводу клопотань інших учасників судового розгляду справи, даючи суду пояснення у справі, беручи участь у дослідженні доказів і в судових дебатах, цивільний позивач самостійно або через свого представника доводить наявність події злочину, яким заподіяно матеріальну шкоду, винуватість певної особи у вчиненні цього злочину, визначає розмір заподіяної шкоди, обґрунтовує своє право на відшкодування збитків та обов'язок певної фізичної чи юридичної особи, яка несе матеріальну відповідальність за дії підсудного, відшкодувати завдані злочином збитки.

Цивільний відповідач особисто або через свого представника вправі доводити відсутність події злочину, яким могли бути заподіяні матеріальні збитки, невинуватість чи меншу вину­ватість підсудного у вчиненні злочину, відсутність або менший розмір шкоди, заподіяної діями підсудного, відсутність правових підстав для покладення на нього (цивільного відповідача) обов'яз­ку відшкодувати збитки, завдані злочинними діями підсудного.

Цивільний позивач, цивільний відповідач або їхні пред­ставники мають право оскаржити вирок суду тільки в частині цивільного позову (див. ст.50, 51, п.7 і 10 ст.348 КПК).

6. Відповідно до закону цивільний позивач, цивільний відповідач,
їхні представники мають право дати пояснення, але не можуть

529

бути допитані. За наявності підстав, передбачених ст.68 КІТО, вони можуть бути допитані в суді за правилами допиту свідків.

Допит як свідків представників цивільного позивача і ци­вільного відповідача виключає подальшу участь цих осіб у справі в якості представників (див. коментар до ст.63 КПК). У цьому разі вони замінюються іншими представниками.

Стаття 269.

(Стаття 269 виключена на підставі Указу ПВР УРСР № 117-08 від 30.08.71)

спеціальних термінів, які з урахуванням особливостей конкретної справи будуть вживатися при її судовому розгляді.

Головуючий має забезпечити перекладачеві реальну можли­вість здійснювати повний і точний переклад, зважати на його прохання щодо темпу ведення судового засідання, а також з'ясо­вувати в учасників процесу, чи розуміють вони переклад.

Зміст ухвал (постанов) суду, які виносяться під час розгляду справи у вигляді окремих документів, а також зміст документів, що складаються чи додаються до справи в суді, перекладається з голосу головуючого чи учасника процесу. Однак за клопотанням учасника судового розгляду чи за ініціативою суду ухвала та інші документи можуть бути передані перекладачеві для усного чи письмового перекладу.

5. Спілкування з німим або глухим підсудним, потерпілим,
свідком та їх допит, спілкування з іншими німими чи глухими
учасниками судового розгляду здійснюється з допомогою особи,
яка розуміє їх знаки і яка у своїх правах і обов'язках прирів­
нюється до перекладача.

Якщо глухий чи німий не знає спеціальних знаків, для здійснення перекладу можуть бути запрошені їхні близькі родичі чи знайомі, які знають спосіб спілкування з цими особами.

6. Незабезпечення участі в справі перекладача, коли мовою,
   якою ведеться судочинство, не володіють підсудний, його за­
   хисник, законний представник, потерпілий, цивільний позивач,
   цивільний відповідач чи їхні представники, є порушенням їх
   права на захист своїх законних інтересів і може тягти за собою
   скасування вироку чи іншого судового рішення. Порушення пра­
   ва підсудного користуватися у передбачених законом випадках
   допомогою перекладача є безумовною підставою для скасування
   вироку (див. п.4 ч.2 ст.370 КПК),

7. Про відшкодування перекладачеві витрат, пов'язаних з
   участю в судовому розгляді справи, та про винагороду за вико­
   нання ним цих обов'язків див. коментар до ст.92 КПК.

Стаття 270^і. Участь спеціаліста в судовому роз­гляді

У необхідних випадках в судове засідання може бути викликаний спеціаліст, який бере участь у судовому слід­стві стосовно до правил, встановлених статтею 128^і цього Кодексу.

* * *

1. Спеціаліст — це незаінтересована у справі особа, яка має спеціальні знання і навички в галузі науки, техніки, мистецтва і ремесла і залучена судом до участі в судовому розгляді справи з метою сприяння суду в дослідженні доказів чи застосуванні технічних засобів.

Спеціаліст, використовуючи свої спеціальні знання і нави­чки, звертає увагу суду на обставини, пов'язані з виявленням та

531

закріпленням доказів, дає пояснення з приводу спеціальних пи­тань, які виникають при розгляді справи, з дозволу суду звер­тається із запитаннями до осіб, які беруть участь у проведенні процесуальної дії, робить заяви, пов'язані з виявленням, закріп­ленням і вилученням доказів.

2. Спеціаліст викликається за клопотанням учасників про­
цесу чи за ініціативою суду, якщо є необхідність використати
при розгляді справи його спеціальні знання і навички. У деяких
випадках закон передбачає обов'язкову участь спеціаліста. Зо­
крема, при допиті малолітнього свідка (віком до 14 років) має
бути присутній педагог, а в разі необхідності — лікар (див. ч.І
ст.307 КПК).

3. Пояснення і заяви спеціаліста відповідно до ч.2 ст.65 КПК
   не є джерелом доказів і суд на них не може посилатися у
   вироку, як на докази. Цим вони принципово відрізняються від
   висновку експертизи чи пояснення експерта.

4. Про обов'язки і права спеціаліста та про порядок його
   залучення до участі в справі див. коментар до ст.128¹ КПК.

5. При вирішенні питання про допуск спеціаліста до участі в
   судовому розгляді головуючий з'ясовує його анкетні дані, наяв­
   ність чи відсутність обставин, які виключають його участь у
   даній справі (див. ст.62 і 54 КПК), пересвідчується в компетент­
   ності спеціаліста, з'ясовує його стосунки з обвинуваченим і
   потерпілим, роз'яснює його права і обов'язки, передбачені ст.128¹
   КПК.

Про кримінальну відповідальність за відмову від дачі пояс­нень і за дачу завідомо неправдивих пояснень спеціаліст не попереджається. У разі відмови або ухилення спеціаліста від виконання своїх обов'язків слідчий повідомляє про це адмініст­рацію підприємства, установи чи організації за місцем роботи спеціаліста або громадську організацію для відповідного реагу­вання.

Головуючий повинен забезпечити спеціалістові реальну мож­ливість виконувати обов'язки, зокрема, якщо на те є потреба, надати можливість ознайомитися з матеріалами справи в тій частині, яка має значення для з'ясування спеціальних питань.

6. Про відшкодування спеціалісту витрат, пов'язаних з
його участю в січовому розгляді справи, та про винагороду за
виконання ним своїх обов'язків див. коментар до ст.92 КПК.

Стаття271. Розпорядок судового засідання

Підтримання порядку під час судового засідання по­кладається на головуючого.

Всі учасники судового розгляду, а також всі присутні в залі судового засідання повинні беззаперечно викону­вати розпорядження головуючого про додержання порядку в судовому засіданні.

532

Всі учасники судового розгляду звертаються до суду, дають свої показання і роблять заяви стоячи. Відступати від цього правила можна лише з дозволу головуючого.

Особи молодші за шістнадцять років, коли вони не є підсудними, потерпілими або свідками в справі, не допус­каються до залу суду.

* * *

1. Зовнішня форма здійснення правосуддя має важливе зна­
чення як для встановлення істини у справі, так і для забез­
печення умов, необхідних для нормальної роботи суду, а також
для попереджувального та виховного впливу судового процесу.

Відповідно до закону в залі судового засідання має бути суворий порядок, а суд, учасники процесу, інші громадяни мають дотримуватися спеціальних правил ритуального характеру.

2. Забезпечення дотримання цих положень в судовому за­
сіданні покладене на головуючого.

Про його повноваження див. коментар до ст.260 КПК.

У кожному суді діє служба судових розпорядників, яка забезпечує додержання особами, що знаходяться у суді, встанов­лених правил, виконання розпоряджень головуючого в судовому засіданні (див. ст.132 Закону України "Про судоустрій України").

Підтримує громадський порядок у суді, припиняє прояви неповаги до суду судова міліція (див. ст.133 Закону України "Про судоустрій України").

3. Про заходи, які можуть бути вжиті до порушників по­
   рядку судового засідання, див. коментар до ст.272 КПК.

4. Передбачені ст.271 КПК правила вимагають від учасників
   судового розгляду справи звертатися до суду, давати показання і
   робити заяви стоячи. За наявності поважних причин (наприклад,
   тяжка хвороба) головуючий може дозволити учаснику засідання
   відступити від цієї вимоги.

5. Деякі питання розпорядку судового засідання врегульовані
   і в інших статтях КПК. Так, потерпілі та свідки, які не досягли
   16-річного віку, після допиту, як правило, видаляються із залу
   судового засідання (див. ст.307, 308 КПК). У справах про зло­
   чини осіб, які не досягли 16-річного віку, за мотивованою ухва­
   лою (постановою) суду допускається закритий судовий розгляд
   (див. коментар до ст.20 КПК).

Стаття272. Заходи, які застосовуються до поруш­ників порядку судового засідання

Якщо підсудний порушить порядок засідання або не підкориться розпорядженням головуючого, останній попе­реджає підсудного про те, що в разі повторення ним за­значених дій його буде видалено з залу засідання. При повторному порушенні порядку судового засідання підсуд­ного за ухвалою суду можна видалити з залу засідання тим-

533

часово або на весь час судового розгляду справи. У цьому випадку вирок після його винесення негайно оголошується підсудному.

В разі невиконання розпорядження головуючого про­курором, громадським обвинувачем, захисником чи громадсь­ким захисником головуючий робить їм попередження. При дальшому непідкоренні будь-якої із зазначених осіб роз­порядженням головуючого розгляд справи за ухвалою суду може бути відкладено, якщо неможливо без шкоди для справи замінити цю особу іншою. Одночасно суд повідом­ляє про це відповідно вищестоящого прокурора, Міністер­ство юстиції України, кваліфікаційно-дисциплінарну ко­місію адвокатури.

За непідкорення розпорядженню головуючого або пору­шення порядку під час судового засідання свідок, потер­пілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та інші громадяни несуть відповідальність за частиною 1 статті 185³ Кодексу України про адміністративні правопорушення.

* * *

1. Учасники судового розгляду справи і особи, що перебу­
   вають у залі судового засідання, зобов'язані дотримуватись по­
   рядку судового засідання і підкорятися розпорядженням голову­
   ючого. За порушення цього обов'язку передбачені заходи проце­
   суального примусу.

2. У разі порушення цього обов'язку підсудним головуючий,
   як правило, робить йому зауваження. Однак таке порушення
   може тягти за собою і більш суворі заходи процесуального
   примусу — головуючий попереджає підсудного про те, що в разі
   повторення порушень його буде видалено із залу засідання, а при
   повторному порушенні суд вправі видалити його із залу засідання
   тимчасово або на весь час судового розгляду справи.

У протоколі судового засідання фіксується як те, в чому полягало порушення, так і зміст зауваження чи попередження головуючого.

Про видалеяня підсудного із залу судового засідання суд виносить ухвалу (постанову), в якій мають бути наведені мотиви та підстави прийнятого рішення. Якщо підсудний видаляється із залу судового засідання не на весь час судового розгляду, в ухвалі (постанові) зазначається, на який саме час він вида­ляється.

Порушення зазначеного порядку видалення підсудного із залу судового засідання (наприклад, видалення його за перше порушення чи без відповідного попередження, у зв'язку з від­мовою давати показання чи брати іншу участь у судовому роз­гляді) є порушенням його права на захист і може тягти за собою скасування вироку чи іншого судового рішення.

Видалення підсудного із залу судового засідання на весь час судового розгляду суди практикують лише в тому разі, коли

534

підсудний своєю поведінкою грубо порушує порядок в судовому засіданні і перешкоджає подальшому розгляду справи.

Підсудному, видаленому із залу судового засідання за пору­шення порядку, суд вправі не надавати можливості виступити в судових дебатах чи з останнім словом. Однак вирок проголо­шується в присутності підсудного або ж оголошується йому негайно після проголошення.

3. Заходи процесуального примусу застосовуються до проку­
рора в разі невиконання ним розпорядження головуючого. Голо­
вуючий робить прокурору попередження, а при подальшому його
непідкоренні суд своєю ухвалою (постановою) відкладає розгляд
справи, якщо неможливо без шкоди для справи замінити про­
курора, та повідомляє про це вищестоящого прокурора.

Такі ж заходи (попередження та відкладення розгляду спра­ви) застосовуються у випадку порушення порядку у судовому засіданні захисником чи у разі не виконання ним розпоряджень головуючого.

За порушення порядку у судовому засіданні або за невико­нання розпоряджень головуючого захисник може бути усунутий від участі у справі (див. ч.4 стп.61 і спг.61¹ КПК).

У випадку відкладення розгляду справи у зв'язку з такими порушеннями з боку захисника чи у разі усунення його від участі в справі суд може повідомити про це особам чи органам, яким організаційно підпорядкований захисник, або кваліфіка­ційно-дисциплінарну комісію адвокатури, уповноважену на при­пинення адвокатської діяльності.

4. Положення ст.272 КПК про застосування заходів проце­
   суального примусу до громадського обвинувача і громадського
   захисника не діють, оскільки чинним законодавством участь
   таких осіб при розгляді кримінальних справ не передбачена.

5. Свідок, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відпо­
   відач, а також інші громадяни (як сторонні громадяни, присутні
   в залі судового засідання, так і представники потерпілого, ци­
   вільного позивача і цивільного відповідача, законний представ­
   ник неповнолітнього підсудного, експерти, спеціалісти, перекла­
   дачі, представники служби в справах неповнолітніх чи міліції у
   справах неповнолітніх, представники підприємств, установ, орга­
   нізацій, де навчався чи працював неповнолітній підсудний) за
   непідкорення розпорядженню головуючого або за порушення по­
   рядку під час судового засідання, а так само за вчинення дій, які
   свідчать про явну зневагу до суду або до встановлених у суді
   правил, несуть адміністративну відповідальність за ч.І ст.185³ Ко­
   дексу України про адміністративні правопорушення.

Порядок складення протоколу про адміністративне правопору­шення та притягнення особи до адміністративної відповідальності регулюється Кодексом України про адміністративні правопору­шення.

На практиці у випадку вчинення зазначених порушень голо­вуючий обмежується зауваженням, попередженням або видален­ням особи, яка порушує порядок чи не підкоряється розпоряд­женням головуючого, із залу судового засідання, про що робиться відмітка у протоколі судового засідання.

535

6. Якщо під час розгляду справи учасник процесу чи інші особи, присутні в залі судового засідання, вчиняють дії, які містять ознаки злочинів (у тому числі передбачених ст.377, 378, 379 КК України), суд може відкласти розгляд справи і, дотри­муючись вимог ст.276 чи 278 КПК, своєю ухвалою (постановою) поставити перед прокурором питання про притягнення відпо­відної особи до кримінальної відповідальності.

Стаття273. Порядок винесення ухвал у судово­му засіданні

В усіх питаннях, які вирішуються судом під час судо­вого розгляду, суд виносить ухвали. Ухвали про направ­лення справи для провадження додаткового розслідування, при вирішенні питань, зазначених у статтях 276, 278 і 279 цього Кодексу, про закриття справи, про обрання, зміну або скасування запобіжного заходу, про застосу­вання заходів безпеки, про відводи і про призначення експертизи, а також окремі ухвали виносяться судом у нарадчій кімнаті і викладаються у вигляді окремого до­кумента, який підписується всім складом суду.

Всі інші ухвали можуть за розсудом суду виноситися або у зазначеному вище порядку, або після наради суддів на місці з занесенням ухвали до протоколу судового за­сідання.

Ухвали, винесені судом під час судового розгляду, підлягають оголошенню, крім ухвал, що виносяться в порядку, передбаченому частиною третьою статті 52^і і частиною першою статті 52³ цього Кодексу.

При одноособовому розгляді справи в зазначених у цій статті випадках суддя виносить постанови.

* * *

1. Усі питанії, які виникають в ході колегіального розгляду
справи, вирішуються судом шляхом винесення ухвал, а при
одноособовому розгляді справи — постанов.

Винесенню ухвали (постанови) передує обговорення питання, під час якого учасники судового розгляду вправі висловити свою думку з приводу можливого вирішення питання та аргументувати свою позицію. Після обговорення, якщо справа розглядається судом колегіальне, відбувається нарада суддів.

Ухвала виноситься з видаленням суду до нарадчої кімнати або після проведення наради на місці. Деякі ухвали (постанови) виносяться тільки в стадії судового слідства, деякі — тільки разом з постановленням вироку, деякі можуть виноситися як під час судового слідства, так і разом з вироком.

2. Суд виносить ухвалу (постанову) в нарадчій кімнаті з
таких істотних питань справи, які потребують більш тривалого,

536

ретельного і спокійного обговорення (обдумування), у випадках коли мотивувальна чи резолютивна частини великі за обсягом чи складними за змістом, у разі коли виконання ухвали (постанови) покладається на органи чи на службових осіб, що не є учас­никами процесу. У нарадчій кімнаті розглядаються питання також у випадках, коли під час наради суддів на місці між ними не було досягнуто згоди.

3. Відповідно до ст.273 КПК тільки у нарадчій кімнаті
виносяться ухвали (постанови), якими:

• справа направляється для провадження додаткового роз­
  слідування (див. стп.281 КПК);

• повідомляється прокурор про вчинення іншого злочину
  підсудним чи іншими особами (див. стп.276 і 278 КПК)',

• ставиться перед прокурором питання про притягнення до
  відповідальності свідка, потерпілого, експерта або перекладача за
  завідомо неправдиві показання, висновок чи неправильний пере­
  клад (див. ст.279 КПК);

• закривається справа (див. ст.282 КПК);

• обирається, змінюється або скасовується запобіжний захід
  (див. ст.274 КПК); застосовуються заходи безпеки (див. ст. 52^і і
  52³ КПК);

• вирішується питання про відводи (див. ст.57 КПК);

• вирішується питання про призначення експертизи (див.
  ст.310 КПК), — а також окремі ухвали (постанови).

Хоча у ст.273 КПК це прямо не передбачено, на практиці тільки у нарадчій кімнаті виносяться також ухвали (постанови) про етапування із місць позбавлення волі осіб, які засуджені іншими судами, для їх допиту; про дачу доручення органу, який провадив розслідування справи, на виконання певних слідчих дій (див ст.315¹ КПК); про усунення захисника від участі в справі (див. ст.61¹ КПК); про привід свідка, потерпілого чи підсудного або про розшук підсудного (див. ст.70, 72, 280 КПК).

4. За розсудом суду виносяться в нарадчій кімнаті або після
наради суддів на місці з занесенням ухвали до протоколу судо­
вого засідання ухвали про видалення підсудного чи іншої особи
із залу судового засідання за порушення порядку судового засі­
дання або непідкорення розпорядженням головуючого (див. ст.272
КПК); про допуск чи відмову в допуску особи до участі у справі
як захисника підсудного (див. ст.44 КПК); про прийняття від­
мови від захисника чи відхилення її (див. ст.46 КПК); про
допуск до участі в справі представника потерпілого, цивільного
позивача чи цивільного відповідача (див. ст.52 КПК); про роз­
гляд справи в закритому судовому засіданні (див. ст.20 КПК);
про визнання явки підсудного до суду обов'язковою (див. ст.262
КПК); з приводу клопотань учасників судового розгляду (див.
ст.296 КПК); про зупинення чи відкладення розгляду справи
(див. ст.280 КПК) тощо.

5. В ухвалі (постанові) суду, яка викладається у вигляді
окремого документа, зазначаються: місце і час засідання, назва і
склад суду (прізвище судді), прізвища та ініціали секретаря
судового засідання, прокурора, захисника, інших учасників про-

537

цесу; назва справи; суть питання, з приводу якого виноситься ухвала (постанова); мотиви, на яких ґрунтується рішення, що приймається; норми закону, на якому воно ґрунтується; суть самого рішення.

Ухвала підписується всіма суддями. Суддя, який залишився в меншості, має право викласти письмово свою окрему думку, яка приєднується до справи, але не оголошується. Постанова підписується суддею, який одноособове розглядає справу.

6. В ухвалі (постанові) суду, яка заноситься до протоколу
   судового засідання, викладаються суть питання, з приводу якого
   виноситься ухвала (постанова); мотиви, на яких ґрунтується
   рішення, що приймається; норми закону, на якому рішення
   ґрунтується; суть самого рішення.

7. Ухвала (постанова) суду має бути оголошена в судовому
   засіданні.

Не підлягають оголошенню лише прийняті судом ухвали (постанови) про забезпечення безпеки учасників процесу (див. ст.52¹ і 52³ КПК). За змістом закону ці ухвали (постанови) можуть виноситися без попереднього обговорення. До справи вони не приєднуються, а зберігаються окремо (див. коментар до ст.52¹ і 52³ КПК).

Стаття274. Обрання, скасування або зміна запо­біжного заходу в суді

Під час розгляду справи суд, при наявності до того підстав, може своєю ухвалою змінити, скасувати або обра­ти запобіжний захід щодо підсудного.

При обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен керуватися відповідними статтями глави 13 цього Кодексу.

* * *

1. Про підстави обрання, зміни і скасування запобіжних
заходів див. коментар до ст.148—154, 154^і, 155, 165, 165^і, 165^г
КПК. ^

Суд за наявності законних підстав має право обрати, змінити або скасувати запобіжний захід щодо підсудного незалежно від того, яке рішення з приводу запобіжного заходу було прийняте у стадії призначення справи до судового розгляду.

2. Суд обирає запобіжний захід щодо підсудного, якщо
раніше він не був обраний і якщо під час судового розгляду
справи з'ясувалися обставини, які свідчать про те, що підсудний
буде намагатися ухилитися від суду чи від виконання проце­
суальних рішень, або перешкоджатиме встановленню істини у
кримінальній справі, або продовжуватиме вчиняти злочини.

Суд змінює запобіжний захід на більш суворий, якщо є підстави вважати, що той запобіжний захід, який було обрано раніше, не спроможний забезпечити належної процесуальної по­ведінки підсудного (підсудний не з'являється до суду, корис-

538

туючись перебуванням на волі, вчиняє дії, спрямовані на фальси­фікацію доказів тощо).

Суд змінює запобіжний захід на менш суворий, якщо є підстави вважати, що внаслідок зміни обстановки (наприклад, погіршення стану здоров'я підсудного, тяжка хвороба члена сім'ї, зміна прокурором обвинувачення тощо) належну процесуальну поведінку підсудного може забезпечити і більш м'який запо­біжний захід.

Суд скасовує запобіжний захід, коли в цьому відпала потреба (наприклад, при зміні прокурором обвинувачення, закритті спра­ви, винесенні виправдувального вироку).

3. До видалення суду в нарадчу кімнату для постановлення
вироку питання про обрання, зміну чи скасування запобіжного
заходу суд вирішує ухвалою (постановою), а при постановленні
вироку — вироком.

Про зміст ухвали (постанови) суду див ст.165¹ КПК і ко­ментар до неї.

Така ухвала (постанова) виноситься в нарадчій кімнаті, скла­дається у вигляді окремого документа і оголошується в залі судового засідання; від підсудного відбирається відповідна роз­писка (див. коментар до ст.273 КПК).

4. Ухвала (постанова) суду про обрання, зміну чи скасування
запобіжного заходу, винесена в стадії судового розгляду, окре­
мому оскарженню в апеляційному чи касаційному порядку не
підлягає, на неї не може бути внесене апеляційне чи касаційне
подання прокурора. Заперечення на таку ухвалу (постанову) мо­
жуть бути включені до апеляції (касаційної скарги, касаційного
подання) на вирок чи на інше судове рішення, яким закінчилося
провадження справи у суді першої інстанції (див. коментар до
ст.165², 347, 383 КПК).

Стаття275. Межі судового розгляду

Розгляд справи провадиться тільки відносно підсудних і тільки в межах пред'явленого їм обвинувачення.

В разі необхідності доповнити чи змінити пред'явлене обвинувачення або порушити кримінальну справу по ново­му обвинуваченню чи щодо нових осіб суд додержується правил, установлених в статтях 276, 277, 278 цього Ко­дексу.

* * *

1. Кримінально-процесуальна діяльність суду з одного боку обмежена обставинами, що підлягають доказуванню (див. ст.64 КПК), і з другого боку — певним колом підсудних і обвину­ваченням, яке їм пред'явлено. Цим забезпечується цілеспря­мована діяльність суду по розгляду і вирішенню кримінальної справи, а також гарантується, що особа не буде визнана винною у вчиненні злочину, якщо вона у даній справі не є підсудним, і

539

що підсудний не буде засуджений за злочин, який йому не ставився у вину.

2. Межі судового розгляду справи визначаються:

• постановою судді про призначення справи до судового
  розгляду, після винесення якої обвинувачений стає підсудним
  (див. ч.І ст.43 КПК);

• обвинувальним висновком або постановою прокурора про
  зміну обвинувачення, винесеними в порядку ст.277 КПК, а у
  справах приватного обвинувачення — скаргою потерпілого.

У разі коли прокурор відмовився від обвинувачення чи змінив його в бік пом'якшення, а потерпілий (чи його пред­ставник) вирішив скористатися правом на підтримання обвину­вачення у раніше пред'явленому обсязі, межі судового розгляду продовжують визначатися тим процесуальним документом, у яко­му викладено те обвинувачення, що підтримується потерпілим.

3. Встановивши, що розгляд справи здійснюється лише щодо
підсудного, закон не дозволяє суду з'ясовувати обставини вчи­
нення особою, що не є підсудною у даній справі, діянь, які
вказують на наявність ознак складу злочину.

Виняток складає випадок, коли ці обставини пов'язані з обставинами, що підлягають доказуванню у даній справі. Однак і в цьому випадку, встановивши, що в діях не притягнутої до кримінальної відповідальності особи є ознаки злочину, суд не вправі притягнути її до відповідальності шляхом порушення кримінальної справи чи постановлення вироку — про встановлене він вправі лише повідомити прокурора чи направити все прова­дження для проведення досудового розслідування (див. коментар до ст.278 КПК), або винести окрему ухвалу.

Якщо дані про наявність ознак злочину встановлені щодо особи, яка притягнута до кримінальної відповідальності, але не є підсудною у даній справі (наприклад, коли матеріали щодо неї виділено в окреме провадження), суд не вправі у вироку чи в інших судових рішеннях допускати висловлювання та судження, які можуть бути оцінені, як визнання особи винною у вчиненні злочину.

4. Суд не вправі за результатами судового розгляду справи
змінити обвинувачення підсудного на більш тяжке чи таке, що
істотно відрізняється від пред'явленого за фактичними обста­
винами, а також не вправі за власною ініціативою в будь-який
спосіб поставити питання про таку зміну обвинувачення.

Така зміна у порівнянні з обвинуваченням, викладеним в обвинувальному висновку, може мати місце лише за ініціативою прокурора (див. коментар до ст.277 КПК). У цьому випадку межі судового розгляду визначаються постановою прокурора про зміну обвинувачення.

Про порядок вирішення питання про нове обвинувачення підсудного див. коментар до ст.276 КПК.

5. Недодержання вимог закону щодо меж судового розгляду
є істотним порушенням права підсудного на захист і може бути
підставою для скасування вироку (див. п.З і 11 ч.2 ст.370 КПК).

540

Стаття 276. Вирішення питання про нове обви­нувачення

Коли дані судового слідства вказують, що підсудний вчинив ще й інший злочин, по якому обвинувачення не було йому пред'явлено, суд за клопотанням прокурора, потерпілого чи його представника, не зупиняючи розгляду справи, виносить ухвалу, а суддя — постанову, якими про вчинення цього злочину повідомляє прокурора.

У тих випадках, коли нове обвинувачення тісно зв'я­зане з початковим і окремий розгляд їх неможливий, вся справа повертається для додаткового розслідування.

Після додаткового розслідування справа направляється до суду в загальному порядку.

На ухвалу, постанову протягом семи діб з дня її винесення сторони можуть подати апеляції до апеляцій­ного суду, а якщо справа розглядається по першій інстан­ції апеляційним судом — касаційні подання чи скаргу до касаційного суду.

* * *

1. Під час судового розгляду справи може бути встановлено,
   що підсудний вчинив злочин, за яким обвинувачення йому не
   пред'являлося. Відповідно до ст.275 КПК суд не вправі до­
   сліджувати обставини вчинення цього злочину (якщо тільки він
   не пов'язаний з обвинуваченням, що пред'явлене), а також при­
   тягувати чи ініціювати притягнення підсудного до кримінальної
   відповідальності за цей злочин.

2. Питання про притягнення до кримінальної відповідаль­
   ності за новий злочин під час судового розгляду справи можуть
   підняти, заявивши відповідне клопотання, прокурор, потерпілий
   чи його представник.

Після обговорення клопотання суд у нарадчій кімнаті ви­носить ухвалу (постанову), якою задовольняє клопотання або відмовляє у його задоволенні і продовжує розгляд справи.

3. Задовольнивши клопотання про порушення питання щодо
притягнення підсудного до кримінальної відповідальності за но­
вий злочин, суд, не зупиняючи розгляду справи, про вчинення
іншого злочину повідомляє прокурора, який і має вирішити пи­
тання про наявність підстав для порушення кримінальної справи.

Якщо інший злочин і той злочин, у вчиненні якого обвину­вачується підсудний, тісно пов'язані і окремий розгляд справ щодо них неможливий, суд повертає справу для додаткового розслідування. При цьому суд має право обрати або змінити запобіжний захід щодо підсудного.

Питання про можливість окремого розгляду справи за новим обвинуваченням вирішується з додержанням вимог, перед­бачених ст.26 КПК.

541

4. Положення цієї статті розповсюджуються і на випадки,
   коли підсудний вчиняє дії, що містять ознаки злочину, під час
   судового розгляду справи (в тому числі злочини, передбачені
   ст.377, 378 і 379 КК України).

5. Оскарження в апеляційному чи касаційному порядку
   ухвал (постанов) про відмову в задоволенні клопотань про пору­
   шення питання щодо нового обвинувачення підсудного законом
   не передбачено.

6. При постановленні вироку суд не вправі вирішувати
   питання про нове обвинувачення підсудного в спосіб, перед­
   бачений ст.276 КПК. Якщо до того є підстави, суд про наявність
   ознак іншого злочину в діях підсудного вправі повідомити про­
   курора окремою ухвалою (див. коментар до ст.23² КПК).

Стаття277. Зміна обвинувачення в суді

Під час судового розгляду до закінчення судового слідства прокурор вправі змінити пред'явлене особі обви­нувачення.

Зміна обвинувачення не допускається, якщо цим бу­дуть порушені правила про підсудність чи обов'язковість проведення досудового слідства. У цьому випадку за наяв­ності до того підстав прокурор заявляє клопотання про повернення справи на додаткове розслідування.

Прийшовши до переконання, що пред'явлене особі обвинувачення потрібно змінити, прокурор виносить поста­нову, в якій формулює нове обвинувачення та викладає мотиви прийнятого рішення. Прокурор оголошує поста­нову і вручає її копії підсудному, його захиснику і закон­ному представнику, потерпілому, позивачу, відповідачу і їх представникам. Постанова долучається до справи.

Якщо в постанові прокурора ставиться питання про застосування кримінального закону, який передбачає від­повідальність за .менш тяжкий злочин, чи про зменшення обсягу обвинувачення, то суд роз'яснює потерпілому та його представнику їх право підтримувати обвинувачення у раніше пред'явленому обсязі.

Якщо потерпілий та його представник відмовились підтримувати обвинувачення у раніше пред'явленому об­сязі, а також у всіх інших випадках, суд роз'яснює під­судному, що той буде захищатись в судовому засіданні від нового обвинувачення, після чого відкладає розгляд спра­ви не менше ніж на три доби для надання підсудному, його захиснику і законному представнику можливості під­готуватись до захисту проти нового обвинувачення. За клопотанням підсудного цей строк може бути скорочений.

542

Після закінчення цього строку розгляд справи продовжу­ється.

1. Під час судового розгляду справи можуть виявитися
   обставини, які вимагають зміни обвинувачення, викладеного в
   обвинувальному висновку. Чинне законодавство дозволяє проку­
   рору в такому випадку змінити пред'явлене особі обвинувачення,
   змінивши тим самим межі судового розгляду справи.

2. Зміна прокурором обвинувачення в суді допускається
   лише за таких умов:

— якщо при цьому не порушуються правила підсудності
(наприклад, не може прокурор при розгляді справи в місцевому
суді змінити кримінально-правову кваліфікацію злочину на таку,
справа про яку підсудна по першій інстанції апеляційному суду);

— якщо при цьому не будуть порушені правила про обов'яз­
ковість проведення досудового слідства (наприклад, не може
прокурор при розгляді справи, що надійшла до суду в порядку,
передбаченому гл.35 КПК, змінити кримінально-правову кваліфі­
кацію злочину на таку, у справі про яку провадження досудового
слідства відповідно до ст.111 КПК є обов'язковим).

Прокурор не може доповнити обвинувачення підсудного но­вими епізодами злочинної діяльності (навіть якщо вони охоп­люються кваліфікацією інкримінованого злочину) або звинува­тити його у вчиненні іншого злочину, якщо тільки цей злочин не знаходиться в ідеальній сукупності із тим злочином, у вчиненні якого обвинувачується підсудний.

Зміна прокурором обвинувачення повинна торкатися виключ­но суб'єктивних (умисел чи необережність, мотив, ціль) та об'єк­тивних (суть діяння, його кваліфікуючі ознаки та наслідки) властивостей, а також кримінально-правової кваліфікації того злочину, у вчиненні якого обвинувачується підсудний.

Зміна обвинувачення може бути спрямована як в бік покра­щення, так і в бік погіршення становища підсудного.

3. Передбачивши можливість погіршення становища під­
судного під час судового розгляду справи, закон встановив ряд
норм, які мають гарантувати право підсудного на захист у таких
випадках.

По-перше, прокурор не вправі змінити обвинувачення в усній формі, а також після закінчення судового слідства. Прийшовши до переконання, що пред'явлене особі обвинувачення потрібно змінити, прокурор виносить постанову, в якій формулює нове обвинувачення та викладає мотиви прийнятого рішення, ого­лошує її і вручає копії підсудному, його захиснику і законному представнику, потерпілому, позивачу, відповідачу і їхнім пред­ставникам. Постанова приєднується до справи.

По-друге, суд зобов'язаний роз'яснити підсудному особли­вості ситуації, що склалася, що він буде захищатись в судовому засіданні від нового обвинувачення. Після цього суд відкладає розгляд справи не менше ніж на три доби для надання під­судному, його захиснику і законному представнику можливості підготуватись до захисту проти нового обвинувачення. Очевидно,

543

що головуючий повинен роз'яснити весь комплекс прав і обо­в'язків підсудного, що виник у зв'язку зі зміною обвинувачення, та вжити необхідних заходів до забезпечення прав підсудного (наприклад, права мати захисника).

4. Одночасно закон передбачає і норми, спрямовані на захист
   прав потерпілого: якщо в постанові прокурора ставиться питання
   про застосування кримінального закону, який передбачає відпо­
   відальність за менш тяжкий злочин, чи про зменшення обсягу
   обвинувачення, потерпілому та його представнику надається пра­
   во підтримувати обвинувачення у раніше пред'явленому обсязі.

5. Заява прокурора про необхідність змінити обвинувачення,
   висловлена в усній формі або під час судових дебатів, не є
   зміною обвинувачення і наслідків, передбачених ст.277 КПК, за
   собою не тягне.

6. Суд своїм вироком не вправі змінити обвинувачення на
більш тяжке (див. коментар до ст.275 КПК).

Стаття278. Вирішення питання про притягнення до кримінальної відповідальності іншої особи

Суд, встановивши під час судового слідства, що злочин вчинила будь-яка з осіб, не притягнутих до кримінальної відповідальності, за клопотанням прокурора, потерпілого або його представника виносить мотивовану ухвалу, а суддя — постанову, якими про вчинення цього злочину повідомляє прокурора або направляє все провадження в справі для проведення досудового слідства чи дізнання.

* * *

1. Інша особа у нормі цієї статті — це будь-яка особа (крім
підсудного), щодо якої під час судового розгляду справи вста­
новлено дані, що вказують на вчинення нею злочину у співучасті
з підсудним або ж іншого злочину, який не відноситься до
предмета судового розгляду.

2. Відповідно до ст.275 КПК суд не вправі досліджувати
обставини вчинення злочину іншою особою (якщо тільки злочин
не пов'язаний з обвинуваченням підсудного), а також притягу­
вати чи ініціювати притягнення іншої особи до кримінальної
відповідальності.

Питання про притягнення до кримінальної відповідальності іншої особи вправі поставити, заявивши відповідне клопотання, прокурор, потерпілий чи його представник.

3. Після обговорення клопотання прокурора, потерпілого чи
його представника щодо вирішення питання про притягнення до
кримінальної відповідальності іншої особи суд у нарадчій кімнаті
виносить ухвалу (постанову), якою задовольняє клопотання або
відмовляє у його задоволенні.

Задовольнивши клопотання про порушення питання щодо притягнення іншої особи до кримінальної відповідальності, суд,

544

не зупиняючи розгляду справи, про вчинення іншого злочину повідомляє прокурора, а якщо цей злочин і той злочин, у вчиненні якого обвинувачується підсудний, тісно пов'язані і окремий розгляд справ щодо них неможливий (див. коментар до ст.26 КПК), повертає справу для додаткового розслідування.

4. Положення цієї статті розповсюджуються і на випадки,
   коли будь-яка особа (крім підсудного) вчиняє дії, що містять
   ознаки злочину, під час судового розгляду справи (у тому числі
   злочини, передбачені ст.377, 378 і 379 КК). У разі відмови під
   час судового засідання свідка від дачі показань або у разі відмови
   експерта чи перекладача від виконання покладених на них обо­
   в'язків питання про притягнення їх до кримінальної відповідаль­
   ності за ст.385 КК вірішується також з додержанням порядку,
   визначеного ст.278 КПК.

5. При постановленні вироку суд не вправі вирішити пи­
   тання про притягнення до кримінальної відповідальності іншої
   особи в спосіб, передбачений ст.278 КПК. Якщо до того є
   підстави, суд про наявність ознак злочину в діях іншої особи
   вправі повідомити прокурора окремою ухвалою (див. коментар
   до ст.23² КПК).

6. Оскільки питання про притягнення до кримінальної від­
   повідальності за вчинення злочинів інших осіб у таких випадках
   вирішує не суд, а прокурор, закон не передбачає можливості
   апеляційного чи касаційного оскарження ухвал (постанов) суду,
   винесених в порядку ст.278 КПК, та подачі апеляційного чи
   касаційного подання на них.

Стаття279. Вирішення питання про притягнен­ня до відповідальності за завідомо неправдиві показання, неправильний переклад і неправдивий висновок

Одночасно з постановленням вироку суд своєю ухва­лою, а суддя постановою вправі поставити перед проку­рором питання про притягнення до відповідальності свід­ка, потерпілого, експерта або перекладача за завідомо неправдиві показання, висновок чи неправильний пере­клад.

* * *

1. Висновок про те, що під час провадження у кримінальній справі свідок або потерпілий дали завідомо неправдиві пока­зання, або експерт дав завідомо неправдивий висновок, або пере­кладач зробив завідомо неправильний переклад, суд вправі зро­бити тільки під час постановлення вироку чи винесення іншого судового рішення, яким закінчується провадження в суді першої інстанції.

Однак і в цьому випадку суд не може порушити кримінальну справу — про наявність ознак злочину, передбаченого ст.384 КК, в діях зазначених осіб він вправі своєю ухвалою (постановою)

18 2-^45 545

повідомити прокурора, поставивши перед ним питання про при­тягнення зазначених осіб до кримінальної відповідальності.

2. Ухвалу (постанову) про порушення питання про притяг­
   нення свідка, потерпілого, експерта, перекладача до кримінальної
   відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ст.384 КК,
   суд вправі постановити незалежно від того, чи ініціювали це
   питання під час судового розгляду справи учасники процесу.
   Ухвала (постанова) викладається у вигляді окремого документа в
   нарадчій кімнаті одночасно з постановленням вироку і оголо­
   шується після проголошення вироку.

3. Оскільки питання про притягнення до кримінальної відпо­
   відальності за вчинення злочину, передбаченого ст.384 КК, ви­
   рішує не суд, а прокурор, закон не передбачає можливості
   апеляційного чи касаційного оскарження ухвал (постанов) суду,
   винесених в порядку ст.279 КПК або подачі апеляційного чи
   касаційного подання на них.

Стаття 280. Відкладення і зупинення розгляду справи

Коли справа не може бути розглянута в даному су­довому засіданні в зв'язку з неявкою кого-небудь з ви­кликаних осіб або в зв'язку з необхідністю витребувати нові докази, суд відкладає розгляд справи і вживає необ­хідних заходів для виклику осіб, що не з'явилися в судове засідання, або для витребування нових доказів.

Коли підсудний ухилився від суду або коли він за­хворів на психічну або іншу тяжку тривалу хворобу, яка виключає розгляд справи, суд зупиняє провадження в справі щодо цього підсудного до його розшуку або виду­жання і продовжує розгляд справи щодо інших підсудних, якщо в справі притягнуто до відповідальності декількох осіб. Розшук підсудного, який ухилився від суду, оголошу­ється ухвалою суду чи постановою судді.

Коли необх^но відкласти розгляд справи, суд зобов'я­заний до закриття судового засідання вислухати всі клопо­тання учасників судового розгляду і розв'язати їх.

* * *

1. Ст.280 КПК передбачає, що суд відкладає розгляд справи у зв'язку з неявкою когось із викликаних чи запрошених осіб або з необхідністю витребування нових доказів. На практиці розгляд справи відкладається і в інших випадках, коли в силу якихось об'єктивних причин в даному судовому засіданні справу розглянути неможливо (наприклад, хвороба судді чи секретаря судового засідання, стихійне лихо тощо).

2. Про наслідки неявки до суду прокурора, підсудного, за­
хисника, потерпілого, свідків та інших осіб див. коментар до
ст.288—292 КПК.

Питання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неяв­кою потерпілого, свідка чи експерта вирішується після поперед­нього заслуховування думок учасників судового розгляду (див. ст.290, 292 КПК).

3. Відкладаючи розгляд справи, суд вживає заходи до забез­
печення явки в наступне судове засідання як тих осіб, що не
з'явилися, так і тих, що з'явилися. Зокрема, до підсудного,
потерпілого, свідка, які не з'явилися, може бути застосований
привід, підсудному може бути змінений запобіжний захід.

4. Відкладення розгляду справи у зв'язку з необхідністю
   витребувати докази виправдане тоді, коли наявні докази вже
   досліджені, а надходження нових очікується через певний час.
   Якщо ж в очікуванні надходження доказів є можливість до­
   сліджувати інші докази (наприклад, допитувати свідків), розгляд
   справи продовжується.

5. Належна організація і проведення попереднього розгляду
   справи в значній мірі сприяє тому, що підстав для відкладення
   судового розгляду справи у зв'язку з необхідністю витребувати
   докази не виникає.

6. Судовий розгляд справи може бути зупинений лише у
   двох випадках:

• коли підсудний ухилився від суду і місце його перебу­
  вання невідоме;

• коли підсудний захворів психічною або іншою тяжкою
  хворобою, що виключає розгляд справи.

У першому випадку провадження у справі зупиняється до розшуку підсудного, у другому — до його видужання.

Тяжкою є така хвороба, яка виключає можливість підсуд­ному бути присутнім у судовому засіданні або брати продуктивну участь у судовому розгляді.

Наявність психічної хвороби встановлюється шляхом прове­дення судово-психіатричної експертизи.

7. Якщо у справі притягнуто до відповідальності двох або
   кількох осіб, а підстави для зупинення провадження є тільки
   щодо однієї з них, суд (якщо це відповідає вимогам ст.26 КПК)
   виділяє і зупиняє провадження щодо цього підсудного, а стосовно
   інших продовжує розгляд справи.

8. Зупиняючи провадження у справі в зв'язку з ухиленням
   підсудного від суду, суд своєю ухвалою (постановою) одночасно
   оголошує розшук підсудного.

Про оголошення розшуку див. коментар до ст.138 КПК.

9. Ухвала (постанова) судді про відкладення або зупинення
розгляду справи в залежності від конкретних обставин (див.
коментар до ст.273 КПК) виноситися в нарадчій кімнаті або
безпосередньо в судовому засіданні.

10. Щоб уникнути перешкод для розгляду справи в новому
судовому засіданні, суд до закриття судового засідання зобов'я-

18* 547

заний вислухати І по можливості розв язати всі клопотання учас­ників судового розгляду.

Стаття 281. Направлення справи на додаткове розслідування

Повернення справи на додаткове розслідування з мо­тивів неповноти або неправильності досудового слідства може мати місце лише тоді, коли ця неповнота або неправильність не може бути усунута в судовому засіданні.

Якщо виникне питання про повернення справи на до­даткове розслідування, суд, вислухавши думку прокурора та інших учасників судового розгляду, вирішує це питання мотивованою ухвалою, а суддя — постановою в нарадчій кімнаті.

Після додаткового розслідування справа направляєть­ся до суду в загальному порядку.

На ухвалу, постанову протягом семи діб з дня її винесення сторони можуть подати апеляції до апеляційно­го суду, а якщо справа розглядається по першій інстанції апеляційним судом — касаційні подання чи скарги до касаційного суду.

* * *

1. Повернення справи на додаткове розслідування із стадії су­
   дового розгляду допускається лише з мотивів неповноти або
   неправильності досудового слідства.

2. Неповним визнається досудове розслідування тоді, коли під
   час його провадження всупереч вимогам ст.22 КІТО не були
   досліджені або були досліджені поверхово чи однобічно обста­
   вини, які мають істотне значення для правильного вирішення
   справи.

Дізнання чи досудове слідство в усякому разі визнаються однобічними і неповними, коли не були допитані певні особи, не були витребувані і досліджені документи, речові та інші докази для підтвердження ^и спростування обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи; коли не були досліджені обставини, зазначені в ухвалі суду, який повернув справу на додаткове розслідування (за винятком випадків, коли дослідити їх було неможливо); коли необхідність дослідження тієї чи іншої обставини випливає з нових даних, встановлених при розгляді справи в суді; коли не були з'ясовані з достатньою повнотою дані про особу обвинуваченого.

3. Неправильним визнається досудове розслідування тоді, коли
під час його провадження органами дізнання чи досудового
слідства (при вчиненні процесуальних дій і прийнятті процесу­
альних рішень) були неправильно застосовані чи безпідставно не
застосовані норми кримінально-процесуального чи кримінального
закону.

548

4. Повернення справи на додаткове розслідування із стадії су­
дового розгляду справи допускається лише тоді, коли неповнота
або неправильність досудового розслідування не може бути усуну­
та в судовому засіданні.

Якщо суд при судовому розгляді справи має змогу усунути виявлені недоліки досудового розслідування шляхом більш ретель­них допитів підсудного, потерпілого, свідків, допиту нових свід­ків, проведення додаткових чи повторних експертиз, витребу­вання документів, дачі судових доручень в порядку ст.315¹ КПК, вчинення інших процесуальних дій, а також шляхом поновлення порушених під час розслідування справи процесуальних прав учасників процесу, направлення на додаткове розслідування спра­ви не допускається. При необхідності суд може відкласти розгляд справи для витребування додаткових доказів (див. коментар до ст.280 КПК).

5. Зокрема, кримінальна справа повертається на додаткове роз­
слідування у випадках, коли під час порушення справи, прова­
дження дізнання або досудового слідства були допущені такі
порушення вимог КПК, без усунення яких справа не може бути
розглянута в суді (див. коментар до ст.246 КПК). Справа
повертається в цьому випадку на додаткове розслідування за
клопотаннями сторін чи за ініціативою суду.

Кримінальна справа повертається на додаткове розслідування і тоді, коли під час її судового розгляду були встановлені підстави для притягнення до кримінальної відповідальності ін­ших осіб, якщо окремий розгляд справи щодо них неможливий. Повернення справи з цих підстав на додаткове розслідування допускається тільки за клопотаннями прокурора, потерпілого чи його представника (див. коментар до ст.278 КПК).

За клопотаннями прокурора, потерпілого чи його представ­ника справа повертається на додаткове розслідування, коли вста­новлено підстави для притягнення підсудного до відповідальності за інший злочин, якщо нове обвинувачення тісно пов'язане з початковим (див. коментар до ст.276 КПК).

Коли є підстави для кваліфікації дій обвинуваченого за статтею Кримінального кодексу, яка передбачає відповідальність за більш тяжкий злочин, чи для іншого збільшення обсягу обвинувачення, справа може бути повернута на додаткове розслі­дування за умови, що прокурор не вправі змінити обвинувачення в суді (див. ч.2 ст.277 КПК), а також коли підстави для зміни обвинувачення вбачають потерпілий чи його представник, а про­курор їх не вбачає. Повернення справи з цих підстав на до­даткове розслідування в першому випадку допускається тільки за клопотаннями прокурора, потерпілого чи його представника, а в другому — за клопотаннями потерпілого чи його представника.

6. Недопустимим є повернення справи на додаткове розсліду­
вання у випадках, коли відсутні докази, які підтверджували б
обвинувачення, і вичерпані всі можливості одержання додаткових
доказів. За таких обставин суд повинен прийняти остаточне рішен­
ня і постановити згідно з ч.4 ст.327 КПК виправдувальний вирок.

7. Підстави для повернення справи на додаткове розсліду­
вання можуть виникнути на будь-якому етапі судового розгляду:

549

у підготовчій частині судового засідання, під час судового слід­ства чи судових дебатів, при зверненні підсудного до суду з останнім словом, а також у нарадчій кімнаті при постановленні вироку. В останніх трьох випадках суд відновлює судове слідство і вирішує питання, яке виникло, вислухавши попередньо думки сторін (див. ст.326 КПК).

8. Питання про повернення справи на додаткове розслідуван­ня вирішується мотивованою ухвалою (постановою), яка вино­ситься в нарадчій кімнаті. Ухвала підлягає оголошенню в су­довому засіданні.

В ухвалі (постанові), зокрема, зазначається, в чому конкретно виявилась неповнота чи неправильність досудового розслідування, чому суд позбавлений можливості усунути їх в судовому за­сіданні, які саме обставини мають бути з'ясовані при додат­ковому розслідуванні. Суд вправі вказати, які слідчі дії повинні бути проведені при додатковому розслідуванні (див. ч.З ст.246 КПК). Суд повинен визначитися із запобіжним заходом щодо підсудного.

Суд не вправі в ухвалі (постанові) про повернення справи на додаткове розслідування вирішувати наперед питання про фор­мулювання і обсяг обвинувачення, його доведеність, кваліфікацію вчиненого, достовірність того чи іншого доказу чи переваги одних доказів над іншими, а також вважати встановленими обставини, які підлягають перевірці у ході додаткового розсліду­вання.

На ухвалу (постанову) протягом семи діб з дня її винесення сторони можуть подати апеляції до апеляційного суду, а якщо справа розглядається у першій інстанції апеляційним судом — касаційні подання чи скарги до касаційного суду.

Стаття 282. Закриття справи

Якщо під час судового розгляду справи будуть уста­новлені підстави для закриття справи, передбачені пунк­тами 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11 статті 6 і статтями 7, 7², 8, 9, 10, 11^і цього Кодексу, суд, вислухавши думку учасників судо­вого розгляду і висновок прокурора, своєю мотивованою ухвалою, а суддя -4- постановою закриває справу.

Суд своєю ухвалою (постановою) закриває справу, якщо прокурор відмовився підтримувати державне обвинувачен­ня, а потерпілий не бажає скористатися правом, перед­баченим частиною другою статті 267 цього Кодексу.

Суд своєю ухвалою (постановою) закриває справу про злочин, зазначений у частині першій статті 27 цього Ко­дексу, за примирення сторін чи у зв'язку з неявкою потерпілого в судове засідання без поважних причин.

На ухвалу, постанову протягом семи діб з дня її ви­несення сторони можуть подати апеляції до апеляційного

550

суду, а якщо справа розглядається по першій Інстанції апеляційним судом — касаційні подання чи скаргу до касаційного суду.

* * *

1. Справа в стадії судового розгляду закривається:

• за наявності підстав, передбачених ст.6, ч.І ст.7, ст.7¹, 7², 8,
  9, 10 і 11^і КПК (див. коментар до цих статей);

• за наявності спеціальних підстав, зазначених у Особливій
  частині (ч.2 ст.111, ч.2 ст.114, ч.З ст.175, ч.4 ст.212, ч.2 ст.255,
  ч.5 ст.258, ч.б ст.260, ч.З ст.263, ч.4 ст.289, ч.4 ст.307, ч.4
  ст.309, ч.4 ст.311, ч.З ст.369) Кримінального кодексу;

• у випадку, коли прокурор відмовився підтримувати дер­
  жавне обвинувачення, а потерпілий не бажає скористатися пра­
  вом, передбаченим ч.2 ст.267 КПК.

2. За загальним правилом, справа, за наявності до того під­
став, має бути закрита при її попередньому розгляді.

Про порядок закриття справи в цій стадії, див. коментар до ст.248 КПК.

3. У стадії судового розгляду справа закривається, коли
підстави для закриття виникли після призначення її до розгляду.
Зокрема, справа закривається, якщо після призначення справи до
розгляду (або під час судового розгляду) внаслідок внесення змін
до законодавства діяння, у вчиненні якого обвинувачується під­
судний, перестало бути караним у кримінальному порядку; коли
набрав чинності акт амністії (див. п.4 ч.І ст.6 КПК); підсудний
примирився з потерпілим (див. п.6 ч.І ст.6, ст.8 КПК); підсуд­
ний помер (див. п.8 ч.І ст.6 КПК); прокурор відмовився під­
тримувати державне обвинувачення, а потерпілий не побажав
скористатися правом, передбаченим ч.2 ст.267 КПК (див. ч.2
ст.282 КПК).

У випадках, коли кримінальна справа не була закрита, оскільки проти цього, користуючись правами, передбаченими ч.З ст.6 і ч.З ст.71 КПК, заперечував обвинувачений, останній під час її судового розгляду вправі зняти своє заперечення і по­годитися з закриттям справи з нереабілітуючих підстав. У цих випадках суд також повинен справу закрити. Це відноситься і до випадку, коли родичі померлого, які наполягали на розгляді справи щодо останнього з метою його реабілітації, відмовилися під час судового розгляду від своєї позиції.

Якщо до початку постановлення вироку закінчилися строки давності, справа також має бути закрита.

4. У стадії судового розгляду справа закривається і тоді,
коли підстави для її закриття встановлено під час розгляду.

Так, на підставі досліджених в суді доказів може бути встановлено, що внаслідок зміни обстановки вчинене підсудним діяння втратило суспільну небезпечність або він перестав бути суспільне небезпечним (див. ст.7 КПК, ч.4 ст.309 КК) чи підсудний вчинив дії, які свідчать про його дійове каяття (див. ст.7² КПК, ч.2 ст.111, ч.2 ст.114, ч.З ст.175, ч.4 ст.212, ч.2 ст.255, ч.5 ст.258, ч.б ст.260, ч.З ст.263, ч.4 ст.289, ч.4 ст.307,

551

ч.4 стп.311, ч.З спг.369 КК). Така справа (як справа, що надійшла до суду з обвинувальним висновком, так і справа, що надійшла з постановою про направлення кримінальної справи до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримі­нальної відповідальності) з цих підстав має бути закрита.

У стадії судового розгляду закривається справа і тоді, коли одночасно з її закриттям треба прийняти такі рішення, які вправі приймати суд, як орган, що вирішує справу. Зокрема, суди, як правило, з підстав, передбачених ст.9 і 10 КПК, за­кривають справи саме в стадії судового розгляду, оскільки одно­часно з закриттям справи у цих випадках застосовуються до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру або особа, що вчинила злочин, передається на поруки.

5. У разі коли за результатами судового розгляду справи не
   встановлено події злочину, або коли в діянні підсудного не
   встановлено складу злочину, або коли не доведено участі під­
   судного у вчиненні злочину, справа не закривається. В таких
   випадках постановляється виправдувальний вирок (див. ч.2 стп.6 і
   ч.4 стп.327 КПК).

6. Якщо підсудний заперечує проти закриття справи за не-
   реабілітуючими підставами (див. ч.З ст.6 і ч.З ст.7¹ КПК),
   справа не закривається, її розгляд продовжується в загальному
   порядку.

7. Суд закриває кримінальну справу як за клопотанням сто­
   рін, так і з власної ініціативи.

8. В ухвалі (постанові) про закриття справи, яка виноситься
   в нарадчій кімнаті тільки після заслуховування думки учасників
   судового розгляду, мають бути наведені мотиви та підстави за­
   криття справи. У ній також вирішуються питання про скасу­
   вання запобіжного заходу щодо підсудного, а також заходів щодо
   забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна,
   про долю речових доказів, про судові витрати та ін.

9. З підстав, передбачених ст.282 КПК, суд може закрити
   справу і частково: щодо частини обвинувачення; щодо окремих
   підсудних, якщо їх декілька. За рештою обвинувачення або щодо
   решти підсудних суд за наявності підстав виносить вирок.

10. У справах про злочини, вчинені у співучасті, коли щодо
одного з підсудних справа підлягає закриттю, а щодо іншого є
підстави для постановлення вироку, і коли обвинувачення цих
осіб тісно пов'язане, суди* практикують винесення ухвали (по­
станови) про закриття справи разом з вироком. Така ухвала
(постанова) оголошується зразу ж після проголошення вироку.

552

Глава 25 ПІДГОТОВЧА ЧАСТИНА СУДОВОГО ЗАСІДАННЯ

Стаття 283. Відкриття судового засідання

У призначений для розгляду справи час головуючий відкриває судове засідання і оголошує, яка справа буде розглядатися.

* * *

1. Судове засідання по кожній конкретній справі має розпо­чатися у час, призначений для її розгляду відповідно до поста­нови судді, винесеної під час попереднього розгляду.

Рішення про призначення справи до судового розгляду прий­мається постановою судді на підставі п.1 ст.244 КПК відповідно до вимог ст.245 КПК. Крім питань, які суддя повинен вирішити у зв'язку з підготовкою справи до судового розгляду згідно з ст.253 КПК, він зобов'язаний вказати день і місце судового розгляду справи (див. п.11 ч.І ст.253 КПК). У постанові має бути зазначений не тільки день, а й конкретний час початку судового засідання (див. коментар до ст.253 КПК).

У разі призначення до судового розгляду справ, зазначених у ст.27 КПК, їх спочатку слід порушити, а вже потім вирішувати питання, передбачені у ст.253 КПК (див. коментар до ст.251 та 253 КПК).

Призначення точного часу початку розгляду справи зумовлює необхідність:

• з боку суду — завчасно повідомити усіх осіб про явку в
  судове засідання у призначені місце і час та перевірити перед
  початком розгляду справи, хто із викликаних осіб з'явився;

• з боку учасників судового розгляду — завчасно з'явитися
  до суду і повідомити про свою явку або завчасно заявити про
  неможливість явки і повідомити причини, які перешкоджають
  цьому;

— адміністрації місць попереднього ув'язнення, якщо до
підсудного застосовано запобіжний захід у вигляді взяття під
варту, — доставити підсудного у суд або повідомити про причини
затримки чи неможливості доставки.

Крім того, починаючи з повідомлення головуючого про від­криття судового засідання по справі, суд і учасники судового розгляду переходять у стадію, коли усі питання, що стосуються роз­гляду конкретної справи, мають вирішуватися тільки у порядку, встановленому процесуальним законом, якого зобов'язані дотри­муватися як суд, так і інші учасники судового розгляду. З цього моменту учасники судового розгляду отримують право на вчи­нення процесуальних дій у межах наданих їм законом прав та обов'язків, інші особи, викликані до суду, — на відшкодування збитків, пов'язаних зі справою та їх явкою до суду.

553

До виходу складу суду або судді у зал судового засідання секретар, судовий розпорядник, судова міліція, учасники судо­вого розгляду, свідки, експерти, перекладач, спеціаліст та пуб­ліка, які з'явилися на засідання, мають знаходитися у залі суду або в іншому приміщенні на заздалегідь визначених для них місцях.

Коли суд або суддя заходять до зали, в якій буде розгляда­тися справа, секретар або судовий розпорядник мають запропону­вати: "Встати, суд іде.'", — а після зайняття судом своїх місць у залі усім присутнім пропонується сісти. Таке запрошення може зробити сам головуючий.

2. Судове засідання починається оголошенням головуючого
   про те, що судове засідання відкрито. При цьому головуючий має
   вказати точну і повну назву суду та повідомити, яка справа буде
   розглядатися.

3. Про визначення терміну "головуючий" та його повнова­
   ження див. коментар до ст.260 КПК.

4. Якщо з тих чи інших причин судове засідання по справі у
   призначений день і час розпочати не можливо, учасники судового
   розгляду мають бути повідомлені про це судом завчасно із
   зазначенням іншого дня і часу розгляду справи або повідом­
   ленням про те, що цей час буде визначено пізніше. Протокол у
   даному випадку не складається, але про причини перенесення
   розгляду справи секретар судового засідання має скласти відпо­
   відну довідку. Такими причинами можуть бути: повідомлення
   підсудного або потерпілого про свою хворобу, стихійне лихо,
   хвороба головуючого, народних засідателів тощо.

Якщо розгляд справи переноситься на більш пізній час у цей же день, головуючий має оголосити судове засідання по справі відкритим і вказати конкретний час розгляду справи. Ці дії зазначаються у протоколі судового засідання.

Якщо головуючий з якихось причин не може сам відкрити засідання, про новий час розгляду справи повідомляє секретар судового засідання або судовий розпорядник, але протокол у цьому випадку не ведеться. Проте у справі також мають бути відомості про перенесення її розгляду та дані про те, що учас­ники судового розгляду повідомлені про новий час розгляду справи.

5. Відкривши судове засідання, головуючий оголошує, щодо
якої конкретної особи аб«У осіб розглядається справа, зазначає
прізвище, ім'я та по батькові кожного з підсудних, у вчиненні
якого злочину або злочинів вони обвинувачуються, вказує кон­
кретну статтю або статті, їх частини та пункти обвинувачення.

6. Вимога закону про відкриття судового засідання у при­
значений день і час та оголошення про початок розгляду кон­
кретної справи покладає на головуючого та на працівників суду
необхідність виконання певних підготовчих дій, без яких розгляд
справи по суті обвинувачення неможливий, їх основний перелік
передбачений у ст.253 КПК. Крім того, головуючий має ви­
рішити й інші питання, без чого початок розгляду справи також
може бути неможливий, а саме: питання про доставку в суд
іншого засудженого, який відбуває покарання в місцях позбав-

554

лення волі, про використання технічних засобів з метою фіксації судового процесу, щодо захисту потерпілого і його представника та свідків тощо.

7. Завчасне вирішення усіх питань, зазначених у постанові судді, та своєчасна інформація про наслідки їх виконання мають бути відомі головуючому до початку розгляду справи. Технічна сторона виконання постанови судді про призначення справи до судового розгляду покладається на секретаря судового засідання та на відповідних працівників апарату суду. Крім того, для своєчасного початку розгляду справи інші учасники судового розгляду, свідки, перекладачі, експерти, спеціалісти тощо по­винні мати чітку інформацію про місце розгляду справи у суді або в іншому місці. Вона завчасно вивішується на відповідному інформаційному стенді в суді. Важливе значення має також підготовленість залу суду чи іншого приміщення, готовність го­ловуючого та інших суддів до початку судового засідання, го­товність до розгляду справи технічного персоналу і технічних засобів, з допомогою яких має фіксуватися процес. Зрозуміло, що зазначені дії повинні бути своєчасно виконані працівниками суду за розпорядженням головуючого, який визначив час розгляду конкретної справи та вирішив інші питання, пов'язані з підго­товкою справи до слухання.

Стаття 284. Перевірка явки учасників судового розгляду

Відкривши судове засідання, головуючий оголошує, хто із учасників судового розгляду і викликаних осіб з'явився, і повідомляє про причини неявки відсутніх.

* * *

1. Оскільки головуючий має повідомити, хто із учасників судового розгляду та викликаних осіб з'явився у судове засідання і оголосити про причини неявки відсутніх, то ці дані мають бути йому відомі до відкриття судового засідання. Тому секретар судового засідання або судовий розпорядник зобов'язані до по­чатку розгляду справи перевірити явку учасників судового роз­гляду і викликаних осіб та повідомити про результати перевірки головуючому, а також з'ясувати причини неявки до суду відсут­ніх. Секретар судового засідання або судовий розпорядник повин­ні мати повний список учасників судового розгляду і викликаних осіб. У ньому вони відмічають усіх осіб, що з'явилися до суду, а щодо відсутніх — вказують причини неявки. Після виконання зазначених дій список належить передати головуючому.

Причини неявки викликаних осіб можуть бути з'ясовані секретарем судового засідання шляхом огляду розписок про вру­чення повісток, ознайомлення з заявами, листами, телеграмами чи телефонограмами або шляхом опитування інших осіб, що з'явилися на розгляд. Якщо таким чином причини неявки окре­мих осіб з'ясувати не вдалося, секретар повідомляє про це голо­вуючому до початку розгляду справи і самостійно або за його вка­зівкою приймає відповідні заходи для встановлення цих причин.

555

2. З'ясування справжньої причини неявки учасників судово­
   го розгляду та викликаних осіб має важливе значення для
   подальшого розгляду справи, оскільки суд або суддя мають
   визначитися з можливістю реального розгляду справи у відсут­
   ність осіб, що не з'явилися до суду.

3. Про наслідки неявки підсудного та інших учасників судо­
   вого розгляду до суду див. коментар до ст.288—292 КПК.

4. Відомості про явку одних учасників судового розгляду і
   викликаних осіб та встановлені судом причини неявки інших
   мають бути детально відображені у протоколі судового засідання.

Стаття 285. Роз'яснення перекладачеві його обо­в'язків

Коли в розгляді справи бере участь перекладач, голо­вуючий роз'яснює йому обов'язок правильно робити потріб­ний в судовому засіданні переклад і попереджає його про відповідальність за статтею 384 Кримінального кодексу України за завідомо неправильний переклад, про що від перекладача відбирається підписка.

* * *

1. Питання про виклик перекладача у судове засідання
вирішується при підготовці справи до судового розгляду відпо­
відно до п.8 ч.І ст.253 КПК (див. коментар). Як правило, ви­
рішення цього питання на стадії попереднього розгляду справи
стосується забезпечення права підсудного або потерпілого, якщо
вони з'явилися у судове засідання, користуватися рідною мовою
відповідно до вимог ст.19 КПК. Проте перекладач може бути
викликаний до суду за ініціативою суду або сторін і для пере­
кладу показань свідка, цивільного позивача, експерта, висновку
спеціаліста тощо під час судового розгляду справи. У такому
випадку перекладачу роз'яснюється обов'язок правильно робити
потрібний переклад, він попереджається про кримінальну від­
повідальність за завідомо неправильний переклад за ст.384 КК
безпосередньо перед допитом зазначених осіб або перед оголо­
шенням висновку спеціаліста. Після цього від перекладача відби­
рається підписка.

2. Оскільки участь перекладача визнана судом обов'язковою
з тих чи інших причин під час попереднього розгляду справи, то
одразу після перевірки явки у судове засідання учасників су­
дового розгляду головуючий має встановити особу перекладача,
з'ясувати його ім'я, прізвище, по батькові, рік народження,
громадянство, освіту, спеціальність, вчене звання, місце роботи,
місце постійного чи тимчасового проживання, інші дані, які
можуть гарантувати професійний переклад судового процесу та
характеризувати особу як перекладача. Після цього перекладачеві
роз'яснюється обов'язок правильно робити потрібний переклад та
він попереджається головуючим про кримінальну відповідаль­
ність за ст.384 КК за завідомо неправильний переклад.

556

Термін "правильно робити потрібний в судовому засіданні переклад" включає дослівний переклад показань допитуваних осіб, клопотань та заяв осіб, які беруть участь у судовому засіданні, але не володіють мовою, якою ведеться судочинство по справі, а цим особам — розпоряджень головуючого, показань інших осіб, суть доказів, що досліджуються, клопотань, думок і заяв учасників судового засідання, міркування прокурора, рі­шення суду або судді тощо. Головне в участі перекладача — забезпечити особам, які беруть участь у справі, але не володіють мовою, якою ведеться судочинство, дотримання засад криміналь­ного судочинства, зазначених у ст.19, 20 та 22 КПК.

3. Після попередження перекладача головуючим про кримі­
нальну відповідальність за завідомо неправильний переклад за
ст.384 КК від нього про це відбирається підписка. Таку підписку
від перекладача відбирає секретар судового засідання або судовий
розпорядник. Ця підписка додається до матеріалів справи.

Законодавець не визначив зміст і форму такої підписки. Тому вона може бути складена у довільній формі. Проте у судовій практиці форма підписки вже напрацьована і має при­близно такий зміст: прізвище, ім'я, по батькові, рік народження перекладача, адреса його постійного чи тимчасового місця прожи­вання, сама підписка: "Про завідомо неправильний переклад по конкретній справі за ст.384 КК України попереджено", дата і власний підпис перекладача.

4. Дані про попередження перекладача та про відібрання від
нього підписки заносяться до протоколу судового засідання. Проте
слід мати на увазі, що фіксація факту відібрання підписки з
підписом перекладача в протоколі судового засідання законом не
передбачено.

Стаття 286. Встановлення особи підсудного і часу вручення йому копії обвинувального висновку

Суд встановлює особу підсудного, з'ясовуючи його прі­звище, ім'я, по батькові, місце, рік, місяць і день наро­дження, місце проживання, заняття, сімейний стан та інші потрібні дані, що стосуються його особи.

Після цього головуючий запитує підсудного, чи вру­чені йому і коли саме копія обвинувального висновку, а в справах, зазначених у частиш першій статті 27 цього Кодексу, — копія скарги, копія постанови про порушення справи та повістка.

В разі невручення підсудному зазначених документів або вручення їх в строк менший як три дні до розгляду справи в судовому засіданні розгляд справи належить відкласти на три дні з обов'язковим врученням підсудному цих документів для ознайомлення.

557

При несвоєчасному врученні підсудному зазначених документів справа може бути розглянута в судовому засі­данні лише тоді, коли про це просить підсудний.

* * *

1. Особу підсудного має встановлювати тільки суд. Цей
обов'язок покладається на головуючого по справі. Встановлення
особи підсудного необхідне суду, щоб переконатися, що у судове
засідання з'явилася і на лаві підсудних знаходиться та особа,
щодо якої проведено дізнання або досудове слідство, а судом
щодо неї вирішено питання про призначення справи до судового
розгляду на підставі п.1 ст.244 КПК та у відповідності зі ст.245
або 251 КПК.

2. Особа підсудного встановлюється шляхом її опитування і
з'ясування передусім її прізвища, ім'я та по батькові, місця, року,
місяця і дня народження, місця проживання, заняття, сімейного
стану та інших потрібних даних, що стосуються особи підсудного.

Під "іншими потрібними даними, що стосуються особи під­судного" слід розуміти встановлення, виходячи з конкретних об­ставин справи, таких даних як: громадянство, освіта, наявність неповнолітніх дітей та утриманців, стан здоров'я, у тому числі психічного, участь у Великій Вітчизняній війні, у війні в Афга­ністані та у воєнних конфліктах в інших зарубіжних країнах, участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, наявність спеціальних чи військових звань, державних нагород, відомостей про попередні судимості, про фактичні строки відбуто­го покарання за попередні злочини та підстави звільнення від нього.

Всі ці дані мають підтверджуватися доданими до справи до­кументами, копіями вироків, ухвал, довідками та іншими доку­ментами, що засвідчують зазначені відомості про особу підсудного.

Щодо неповнолітніх підсудних крім зазначених даних суду належить встановити й інші обставини, передбачені ст.433 КПК (див. коментар до цієї статті).

Належне з'ясування даних про особу підсудного може мати значення: для кваліфікації вчиненого нею діяння, для вирішення питання про звільнення від покарання та його відбування, за­стосування закону про амністію, призначення покарання з випро­буванням тощо.

Якщо підсудних декіАка, головуючий визначає черговість встановлення даних про їх особи.

3. Після того, як особу підсудного або підсудних встанов­
лено, головуючий з'ясовує, чи вручена їм копія обвинувального
висновку і повістка про виклик до суду (див. ст.254 КПК та
коментар до неї), а у справах, зазначених у ч.І ст.27 КПК (див.
ч.З ст.251 КПК та коментар до неї), копія скарги, копія
постанови про порушення справи і повістка не менше ніж за три
дні до дня розгляду справи у суді.

Під час попереднього розгляду справи суд зобов'язаний з'ясу­вати питання, зазначені у ст.253 КПК, а також може прийняти рішення про задоволення клопотань учасників судового розгляду, які мають право їх заявляти (див. ст.237 та 240 КПК). Проте

558

копія постанови про призначення справи до судового розгляду в такому випадку підсудному не вручається, оскільки вимога про це із зазначеної статті виключена Законом України від 21 червня 2001 р., який набрав чинності з 29 червня 2001 р.

4. Якщо копії зазначених процесуальних документів не були
вручені підсудному взагалі, або вручені менше ніж за три дні до
дня розгляду справи у суді, розгляд справи належить відкласти
не менше ніж на три дні та надати підсудному копії відповідних
документів.

Розгляд справи належить відкласти не менше ніж на три дні і в тому випадку, коли копії документів були вручені своєчасно, але мовою, якою підсудний не володіє. У цьому разі йому мають бути надані копії зазначених документів у перекладі на мову, яку він розуміє, незалежно від того, чи погоджується підсудний за цих обставин на розгляд справи в суді.

Прохання підсудного стосовно продовження розгляду справи при несвоєчасному врученні йому зазначених процесуальних до­кументів може бути задоволене лише за наявності наступних умов: таке прохання має бути добровільним, а не вимушейим; виходячи із складності справи, даних про особу підсудного, а також часу, який він реально мав для ознайомлення з зазначе­ними процесуальними документами. Сукупність цих даних по­винна привести суд до твердого переконання, що підсудний мав змогу підготуватися до захисту від пред'явленого обвинувачення в строк менший ніж три дні.

5. При встановленні своєчасності вручення зазначених у за­
   коні процесуальних документів підсудному слід керуватися пра­
   вилами обчислення строків добами (днями), як це передбачено
   ст.89 КПК.

6. Невиконання судом вимог ст.254 та 286 КПК про обов'яз­
   ковість і своєчасність вручення підсудному копій процесуальних
   документів, що містять обвинувачення, щодо якого вирішено
   питання про призначення справи до судового розгляду під час її
   попереднього розгляду, або вручення цих документів мовою,
   якою підсудний не володіє, є істотними порушеннями кримі­
   нально-процесуального закону і безумовною підставою для скасу­
   вання вироку (див. п.4 ч.2 ст.370 КПК).

7. Щодо вручення копії обвинувального висновку неповно­
   літньому обвинуваченому та його представнику див. ч.5 ст.254
   КПК та коментар до неї.

8. Особа законного представника неповнолітнього підсудного
   встановлюється після встановлення особи неповнолітнього під­
   судного. Одночасно законному представнику можуть бути роз'­
   яснені його права у судовому засіданні, а саме: заявляти відводи
   і клопотання, подавати докази, брати участь у їх дослідженні. Ці
   права законному представнику підсудного можуть бути роз'яснені
   головуючим і після роз'яснення прав неповнолітньому підсудно­
   му, що не є помилкою (див. ст.441 КПК та коментар до неї).

559

Стаття 287. Оголошення складу суду і роз'яснен­ня права відводу

Після виконання дій, зазначених у попередній статті, головуючий оголошує учасникам судового розгляду склад суду в даній справі, прізвище запасного судді, якщо він є, прізвище прокурора, громадського обвинувача, захисника, громадського захисника, перекладача, експерта, спеціаліста, секретаря і роз'яснює підсудному та іншим учасникам судового розгляду належне їм право відводу та запитує їх, чи заявляють вони проти будь-кого відвід. Питання про відвід вирішується судом за правилами статті 57 цього Кодексу.

* * *

1. Коментована стаття передбачає можливість реалізації учас­
   никами судового розгляду однієї з основних засад судочинства,
   зазначеної у ст.22 КПК, — всебічності, повноти і об'єктивності
   дослідження обставин справи. Таке дослідження може бути реалі­
   зоване тільки неупередженим судом, прокурором, захисником,
   перекладачем, експертом, спеціалістом і секретарем судового за­
   сідання, а також іншими учасниками судового розгляду — представ­
   ником потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача.
   Механізм реалізації цієї засади можливий тільки шляхом відводу
   суддів і зазначених у ст.287 КПК осіб учасниками судового роз­
   гляду або усунення їх з кримінального процесу судом.

2. Безумовно, найголовнішим у реалізації зазначеної засади є
   законний склад суду, який потім має визначитися з можливістю
   участі в розгляді справи інших перерахованих у цій статті осіб.

Про законний склад суду див. коментар до ст.17 КПК.

3. Оголошення складу суду — це проголошення прізвищ
суддів, прізвищ народних засідателів та запасного народного
засідателя, якщо він є. При необхідності головуючий може назва­
ти ім'я та по батькові суддів і народних засідателів, які беруть
участь у розгляді справи. Щодо учасників судового процесу
головуючий має назвати їхні прізвища і процесуальне становище,
а при необхідності — також ім'я та по батькові, а стосовно
прокурора — ще і його посаду, щодо захисника і представника
потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача та
їхніх представників — місцй роботи, щодо експерта чи спеціа­
ліста — спеціальність і науковий ступінь, якщо він є.

Після оголошення складу суду і учасників судового розгляду головуючий роз'яснює підсудному та іншим учасникам належне їм право відводу та запитує у них, чи заявляють вони відвід проти складу суду чи будь-кого із оголошених учасників судового розгляду.

4. Відвід може бути заявлений суддям, народним засідате­
лям, секретареві судового засідання, прокурору, представнику
потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача, спе­
ціалісту, експерту, перекладачу за наявності обставин, які ви­
ключають їх участь у справі (див. ст.54—63 КПК).

560

5. Заявляти відвід мають право учасники судового розгляду,
а саме: прокурор, потерпілий і його представник, захисник,
підсудний і його законний представник, цивільний позивач, ци­
вільний відповідач та їхні представники.

Не мають права заявляти відвід судді або суддям народні засідателі, секретар судового засідання, спеціаліст, експерт та перекладач.

6. Захисник підсудного відводу не підлягає, оскільки забез­
печення підсудному права на захист, у тому числі з участю
професійного захисника, е конституційною засадою кримінально­
го судочинства (див. ст.59 Конституції, України).

Проте з підстав, зазначених у ст.61 КПК, захисника підсуд­ного може бути усунуто від участі у справі на цій стадії кри­мінального процесу судом. Про обставини, які виключають участь захисника у справі, в першу чергу зобов'язаний повідомити суду сам захисник. Крім того, про ці ж обставини суду також мають право повідомити інші учасники судового розгляду. Суд або суддя за власною ініціативою за наявності підстав, зазначених у ст.61 КПК, зобов'язані вирішити питання про усунення за­хисника від участі у справі навіть при відсутності заяв про це від самого захисника або інших учасників судового розгляду. При цьому на суд покладається обов'язок повідомити про усунення захисника від участі у справі відповідному органу або адвокатсь­кому об'єднанню для вирішення питання про відповідальність адвоката (див. ч.5 ст.61¹ КПК та коментар до неї).

7. Головуючий повинен з'ясувати у кожного учасника про­
   цесу окремо, чи заявляють вони відвід кому-небудь із складу
   суду та учасникам судового розгляду та чи є у когось із учас­
   ників судового розгляду підстави для усунення захисника від
   участі у справі. При необхідності головуючий зобов'язаний довес­
   ти до відома учасників судового розгляду обставини, які ви­
   ключають участь у справі захисника, передбачені ст.61 КПК.
   Клопотання про відвід має бути мотивованим, а про усунення
   захисника — обґрунтованим. Проте це не значить, що немотиво­
   ваний відвід або необґрунтовану заяву про усунення захисника
   суд розглядати не зобов'язаний. Кожній особі, якій було заявлено
   відвід, головуючий роз'яснює і забезпечує право дати пояснення з
   приводу клопотання про її відвід. Такого ж права не може бути
   позбавлений захисник, щодо якого ставиться питання про його
   усунення від участі у справі.

8. Якщо, на думку суду, є обставини, які виключають участь
   у справі певної особи з підстав, зазначених у законі, то голо­
   вуючий зобов'язаний оголосити про це у судовому засіданні і
   поставити питання про усунення такої особи з процесу. З цього
   приводу можуть бути заслухані думки інших учасників судового
   розгляду та пояснення зазначеної особи. Якщо ця особа не
   заявила самовідводу, а інші учасники не заявили про її відвід
   або усунення, суд зобов'язаний самостійно вирішити питання про
   усунення такої особи з процесу.

9. Задовольняючи клопотання про відвід учасника судового
   розгляду або усунення від участі у справі захисника чи відмов­
   ляючи в його задоволенні, суддя в постанові, а суд в ухвалі
   повинні навести мотиви свого рішення з посиланням на кон-

561

кретні положення закону, що виключають участь цієї особи у справі. Рішення з приводу заявленого відводу або усунення захисника від участі у справі виносяться судом або суддею тільки в нарадчій кімнаті і викладаються у вигляді окремого документа (див. ст.273 КПК).

10. Порядок вирішення клопотань про відводи передбачений
у ст.57 КПК, підстави для усунення захисника — у ст.61 КПК,
представника потерпілого, цивільного позивача і цивільного від­
повідача — у ст.63 КПК.

Про порядок відводу судді, який одноособово розглядає спра­ву, учасникам процесу має бути повідомлено завчасно, але не менше ніж за три доби до судового розгляду справи (див. комен­тар до ст.57 КПК).

11. У випадках відводу або самовідводу головуючого —
судді, який одноособово розглядає справу, розгляд справи може
бути відкладений. Відвід іншого судді та народних засідателів не
може тягти за собою відкладення розгляду справи, оскільки вони
мають бути замінені іншим суддею та запасним або іншим
народним засідателем.

12. У разі надходження клопотання про відвід судді або на­
    родного засідателя, іншого учасника судового розгляду передусім
    вирішується питання про відвід суддям і народним засідателям,
    оскільки подальший розгляд справи можливий лише за наявності
    законного складу суду, а вже потім вирішується питання про
    відвід інших учасників судового розгляду. Якщо відвід заявлено
    тільки одному судді із складу суду, питання про його відвід
    вирішується без його участі. Якщо відвід заявлено двом і більше
    суддям, питання про їх відвід вирішується усім складом суду.
    Питання про відвід або усунення з процесу інших осіб вирішу­
    ється судом чи суддею одночасно щодо усіх цих осіб. Усунення з
    процесу захисника, як правило, тягне за собою відкладення
    розгляду справи для заміни його іншим захисником. Відвід
    прокурора, представників потерпілого, цивільного позивача і від­
    повідача, секретаря судового засідання, спеціаліста, експерта і
    перекладача не може викликати перенесення справи розглядом
    на інший день.

13. Про обставини, що виключають участь у справі судді, про­
    курора, захисника, перекладача, експерта, спеціаліста, секретаря
    судового засідання, а також представника потерпілого, цивіль­
    ного позивача і цивільного відповідача, про порядок вирішення
    питань про відводи щот них та порядок усунення з процесу
    захисника, представника потерпілого, цивільного позивача і ци­
    вільного відповідача див. коментар до ст.54—63 КПК.

Стаття 288. Наслідки неявки підсудного

Коли підсудний не з'явиться без поважних причин в судове засідання в справах, в яких явка його є обов'яз­ковою (стаття 262 цього Кодексу), суд відкладає розгляд справи і може покласти на підсудного судові витрати по відкладеному засіданню.

562

Крім того, суд має право винести ухвалу, а суддя — постанову про привід підсудного і про заміну запобіжного заходу на більш суворий або про обрання запобіжного заходу, коли його не було обрано раніше.

* * *

1. У ст.288—292 КПК передбачені випадки, коли у судове
   засідання з тих чи інших причин не з'явився хтось з учасників
   процесу — підсудний, прокурор, захисник, потерпілий, цивіль­
   ний позивач, свідки чи експерти.

2. Оскільки підсудний є основною процесуальною фігурою
   кримінального судочинства, його неявка до суду може тягти за
   собою певні процесуальні наслідки. У тому числі негативні для
   нього, наприклад — примусовий привід до суду, зміну запо­
   біжного заходу на більш суворий або обрання запобіжного за­
   ходу, якщо він не обирався раніше. Суд зобов'язаний з'ясувати
   причини неявки підсудного, після чого вирішувати питання про
   відкладення справи та застосування до нього передбачених у
   даній статті заходів процесуального впливу.

Загальним правилом судового розгляду справи є те, що явка підсудного у судове засідання є обов'язковою. Неявка підсудного в судове засідання зобов'язує суд відкласти розгляд справи і з'ясувати причини неявки. Однак кримінально-процесуальним законодавством передбачені випадки, коли окремі кримінальні справи можуть розглядатися судом і без участі підсудного.

Такі випадки передбачені ст.262 КПК:

• перебування підсудного за межами України, яке він
  використовує для ухилення від явки до суду;

• коли справу про злочин, за який не може бути при­
  значене покарання у виді позбавлення волі, сам підсудний про­
  сить розглянути у його відсутність.

Проте і в цьому випадку суд може визнати явку підсудного до суду обов'язковою (див. коментар до ст.262 КПК).

3. Як свідчить судова практика, причини неявки підсудного
у судове засідання можуть бути як поважними — хвороба,
стихійне лихо тощо, так і не поважними — це, як правило,
умисне ухилення від явки, доведення себе до алкогольного чи
наркотичного сп'яніння тощо.

Про обставини, які суд може визнати поважними причинами неявки підсудного в судове засідання, див. коментар до ст.135 КПК.

Поважність причин неявки повинна бути доведена до відома суду і засвідчена відповідними документами. Якщо такі причини суду стали відомі за час, достатній для перенесення справи І повідомлення учасників процесу про інший день розгляду справи, суд зобов'язаний використати таку можливість.

4. Ст.288 КПК передбачає, що тільки у разі неявки під­
судного до суду без поважних причин для нього можуть настати
зазначені у законі негативні наслідки. Неявка підсудного без
поважних причин стає відомою, як правило, перед початком
судового засідання. Щоб мати час на з'ясування причин неявки

563

підсудного, його доцільно викликати до суду дещо раніше, якщо він не знаходиться під вартою.

Пересвідчившись у неповажності причин неявки підсудного до суду та визнавши за необхідне застосувати до нього приводу тощо, суд своєю ухвалою, а суддя постановою мають право, але не зобов'язані, покласти на підсудного судові витрати, викликані ^його неявкою в судове засідання без поважних причин, з зазна­ченням видів витрат та їх суми.

5. Про порядок відшкодування судових витрат див. комен­
тар^ до ст.93 КПК.

Слід зазначити, що вирішення питання про відшкодування витрат при відкладенні справи у зв'язку з неявкою підсудного без поважних причин у практиці судів є вкрай рідкісним, що свідчить про неналежне використання зазначеного інституту впли­ву на підсудного. Одночасно з відкладенням справи суд може застосувати до підсудного заходи процесуального примусу — у вигляді приводу підсудного, зміни або обрання запобіжного за­ходу, якщо його не було обрано раніше. При застосуванні до підсудного приводу слід керуватися ст.136 КПК.

При обранні підсудному запобіжного заходу, якщо його не було обрано раніше, або при заміні обраного запобіжного заходу на більш суворий для забезпечення його участі в судовому засіданні, суду належить враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу підсудного і причини, з яких він не з'явився до суду, якщо вони встановлені. У всякому разі, коли причини неявки підсудного до суду встановити не вдалося, суд зобов'я­заний відкласти справу і повторити його виклик до суду.

Про підстави і порядок обрання, а також заміни запобіж­ного заходу щодо підсудного на більш суворий див. коментар до ст.148, 150, 155, 165—165² КПК.

6. Рішення про привід підсудного, обрання чи заміну запо­
   біжного заходу судом чи суддею виноситься у нарадчій кімнаті
   відповідно до ст.273 КПК. В ухвалі чи постанові також доцільно
   зазначити про новий день і час розгляду справи та вирішити
   питання про покладення на підсудного судових витрат.

7. Якщо підсудний ухилився від суду або захворів на пси­
   хічну чи іншу тривалу хворобу, то питання про відкладення або
   зупинення справи вирішується відповідно до вимог ст.280 КПК.
   Коли суд прийде до висновку про відкладення справи, він зо­
   бов'язаний вислухати кло^зтання учасників судового розгляду,
   що з'явилися на розгляд, І вирішити їх по суті.

8. Зазначені дії суду мають бути відображені у протоколі
   судового засідання.

Стаття 289. Наслідки неявки прокурора, громад­ського обвинувача, захисника чи гро­мадського захисника

Якщо в судове засідання не з'явиться прокурор або захисник і якщо неможливо замінити їх іншими особами,

564

слухання справи належить відкласти. Заміна захисника, що не з'явився, допускається тільки за згодою підсудного.

Прокуророві, а також захисникові, які вперше всту­пили в справу, суд зобов'язаний надати час, необхідний для ознайомлення з матеріалами справи і для підготовки до участі в судовому засіданні.

Про неявку прокурора або адвоката в судове засідання суд повідомляє відповідні органи.

* * *

1. Відповідно до ст.264 КПК участь прокурора у розгляді
кримінальних справ є обов'язковою, за виключенням випадків,
передбачених цією статтею, а саме:

• коли розглядаються справи про злочини, передбачені ч.І
  ст.27 КПК;

• коли прокурор відмовився від підтримання державного
  обвинувачення у суді у встановленому законом порядку.

У решті випадків суд чи суддя не можуть розглядати справу без участі прокурора, незалежно від причин його неявки. У та­кому разі суд або суддя зобов'язані зробити перерву в судовому засіданні, необхідну для заміни прокурора, якщо йдеться про невелику за обсягом справу, з матеріалами якої новий прокурор може ознайомитися і підготуватися до участі у справі за корот­кий час. Неможливість заміни прокурора протягом короткого часу тягне за собою відкладення розгляду справи, що підриває авторитет як суду, так і органу прокуратури, який не зміг забезпечити участь свого представника в судовому засіданні.

Особливості участі прокурора у справах, які порушуються не інакше як за скаргою потерпілого, викладені у ст.27 КПК та в коментарі до неї.

2. Участь захисника у справі є обов'язковою у випадках,
передбачених ст.45 КПК. Питання про призначення захисника,
коли його участь у справі є обов'язковою, має бути вирішене
органами дізнання чи досудового слідства або судом під час
попереднього розгляду справи, якщо з якихось причин участь
захисника не була забезпечена органами дізнання чи досудового
слідства (див. п.1 ч.І ст.253 КПК). У цій же стадії вирішується
питання про призначення захисника, якщо підсудний бажає його
запросити, але за відсутністю коштів чи з інших об'єктивних
причин не може цього зробити (див. ч.4 ст.47 КПК). Неявка до
суду захисника, участь якого є обов'язковою, тягне за собою
відкладення розгляду справи, якщо неможливо замінити його
іншим, зробивши для цього перерву. У разі неявки в судове
засідання захисника, обраного підсудним, суд повинен запропо­
нувати підсудному запросити іншого захисника. Заміна обраного
підсудним захисника, який не з'явився на розгляд справи, до­
пускається тільки при неможливості участі даного захисника у
справі протягом тривалого часу (більше 72 годин). Тривалість
такого часу визначається судом або суддею, який одноособове
розглядає справу, з урахуванням характеру і особливостей спра­
ви, що розглядається, наявності реальної можливості вступу до

565

процесу обраного підсудним захисника. У разі неможливості за­доволення клопотання підсудного про надання йому захисника за вибором (через зайнятість адвоката в іншій справі, тривалу хворобу тощо) суд або суддя зобов'язані забезпечити участь у справі іншого захисника.

Про відмову від захисника і його заміну див. коментар до ст.46 КПК, про порядок запрошення і призначення захисника див. коментар до ст.47 КПК.

3. Якщо у справі беруть участь два прокурори і більше, то
питання про подальший розгляд справи має бути з'ясоване з
участю прокурора, що з'явився на розгляд. Як правило, справа в

"цьойу випадку не відкладається. Це ж саме стосується і захис­ників .\ Але в останньому випадку суд має вислухати думку підсудного, один із захисників якого не з'явився, і в залежності від неї/ вирішити питання про розгляд справи. Якщо поряд з професійним захисником у справі бере участь як захисник близь­кий родич підсудного, його опікун чи піклувальник, то справу належить відкласти тільки в крайньому випадку, коли причини неявки таких захисників заслуговують на увагу і не тягнуть за собою відкладення справи на строк, більший ніж три дні.

4. Відмова підсудного від захисника у зв'язку з його неяв­
   кою в судове засідання як вимушена задоволенню не підлягає.
   Встановивши, що відмова підсудного від захисника вимушена,
   суд або суддя повинні зазначити про це в ухвалі чи постанові з
   цього приводу і забезпечити участь у справі того ж або іншого
   захисника.

5. Про неявку прокурора чи адвоката в судове засідання суд
   окремою ухвалою, а суддя окремою постановою мають повідо­
   мити відповідного керівника прокуратури, кваліфікаційно-дис­
   циплінарну комісію адвокатури або керівника підприємства, в
   якому працює фахівець права, для вжиття необхідних заходів з
   метою запобігання в подальшому зривів розгляду справ у суді
   через неявку цих прокурора чи захисника. Вимога закону про
   повідомлення зазначених органів є обов'язковою для суду.

У разі неявки захисника з числа опікунів або піклувальників підсудного таке повідомлення може бути надіслане до органів опіки і піклування.

6. Прокурору або захиснику, які вступили у справу вперше,
суд зобов'язаний надати час, достатній для ознайомлення з мате­
ріалами справи та підготовки для участі у судовому засіданні.
Питання про час, необхідний прокурору або захиснику для вико­
нання їхніх функцій у судовому засіданні, залежить від харак­
теру і тяжкості злочину, кількості матеріалів справи та особи
засудженого.

Стаття 290. Наслідки неявки потерпілого

Якщо в судове засідання не з'явиться потерпілий, суд, вислухавши думку учасників судового розгляду, вирішує питання про розгляд справи або відкладення його в за­лежності від того, чи можливо у відсутності потерпілого

566

з'ясувати всі обставини справи і захистити його права та законні інтереси. До потерпілого, який не з'явився без поважних причин, суд може застосувати привід відповідно до статті 72 цього Кодексу. За злісне ухилення від явки до суду потерпілий несе відповідальність за частиною 1 стат­ті 185³ Кодексу України про адміністративні правопору­шення.

Суд у виняткових випадках може звільнити потерпі­лого, щодо якого здійснюються заходи безпеки, від обов'яз­ку з'являтися в судове засідання за наявності письмового підтвердження показань, даних ним раніше.

* * *

1. Потерпілий у кримінальному процесі є представником
   обвинувачення і однією з основних процесуальних фігур, яка має
   самостійні інтереси у справі. У певних випадках, передбачених
   кримінально-процесуальним законом, потерпілий або його пред­
   ставник здійснюють обвинувачення в суді (див. ст.16¹ та 49
   КПК). Згідно зі змінами і доповненнями до КПК, внесеними
   Законом України від 21 червня 2001 р., права потерпілого та
   його представника у судовому засіданні з 29 червня 2001 р.
   істотно розширені.

2. Згідно зі ст.49 КПК потерпілим визнається особа, якій
   злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду. По­
   терпілим також є особа, якій суспільне небезпечним діянням
   неосудної особи заподіяно таку ж саму шкоду.

Оскільки потерпілий — це особа, яка понесла збитки вна­слідок злочинних дій щодо нього, його майна або близьких родичів і має дані про обставини вчинення злочину і осіб, причетних до нього, тобто це сторона, яка в певних випадках здійснює обвинувачення, то явка потерпілого до суду має досить важливе значення як для з'ясування обставин справи, так і для захисту його законних інтересів. Тому явка потерпілого до суду, як правило, є обов'язковою. Якщо ж потерпілий не з'явився до суду з тих чи інших причин, питання про розгляд справи має вирішуватися в залежності від наступних обставин: чи можливо у його відсутність з'ясувати усі обставини справи і захистити його права та законні інтереси. При цьому слід виходити з таких підстав: наявності у потерпілого представника та можливості його участі в судовому засіданні; відсутності у справі попередніх показань потерпілого (у справах приватного обвинувачення, у справах з протокольною формою досудової підготовки матеріалів, або якщо особу було визнано потерпілим лише в суді); ґрун­товності допиту потерпілого під час провадження дізнання і досудового слідства; суперечливості показань потерпілого та ін­ших зібраних у справі доказів тощо.

Про інтереси підсудного у статті не йдеться, але суд зобо­в'язаний мати на увазі, що певні обставини щодо його участі у вчиненні злочину без потерпілого з'ясувати неможливо, внаслідок чого вимоги ст.22 КПК можуть бути порушені, а це призведе до постановлення незаконного чи необґрунтованого вироку. Суд не-

567

залежно від причин неявки потерпілого до суду має вислухати думку усіх учасників судового розгляду і в залежності від за­безпечення зазначених обставин вирішити питання про розгляд справи у його відсутність чи про її відкладення.

Щодо обставин справи, які підлягають доказуванню, див. ст,64 КПК та коментар до неї.

Щодо прав потерпілого, які має забезпечити суд, слід керу­ватися ст.49 і 267 КПК, а якщо потерпілий є й цивільним позивачем, то і ст.50 та 268 КПК.

3. Щодо реалізації прав потерпілого у суді слід мати на ува­
зі, що право підтримання обвинувачення у справі у разі відмови
або зміни його прокурором на менш тяжке, у потерпілого з'явля­
ється тільки у судовому засіданні і повністю залежить від позиції
прокурора (див. ч.2, 3 ст.264⁴ та ч.4 ст.277 КПК). У судовому
засіданні, крім прокурора, потерпілий і його представник можуть
ставити і наступні питання: про направлення справи на до­
даткове розслідування з метою вирішення питання про нове
обвинувачення (див. ст.276 КПК); про притягнення до кри­
мінальної відповідальності іншої особи (див. ст.278 КПК)', про
направлення справи на додаткове розслідування у випадку на­
явності підстав для кваліфікації дій підсудного за статтею КК,
яка передбачає відповідальність за більш тяжкий злочин, чи для
пред'явлення обвинувачення, яке йому до цього не було пред'­
явлене (див. ст.281 КПК).

Тому закон передбачає можливість застосування до потер­пілого, який не з'явився без поважних причин до суду — при­воду, а за злісне ухилення від явки до суду — притягнення до адміністративної відповідальності. Рішення про привід потер­пілого може бути прийняте судом як у нарадчій кімнаті, так і на місці. Але, враховуючи, що ухвала чи постанова про привід мають бути направлені для виконання органами внутрішніх справ, доцільно виносити такий процесуальний документ у виді само­стійного документа в нарадчій кімнаті.

4. У виняткових випадках суд може звільнити потерпілого,
щодо якого здійснюються заходи безпеки, від обов'язку з'явля­
тися у судове засідання за наявності письмового підтвердження
показань, даних ним раніше (див. ч.І ст.52¹ КПК та коментар
до неї). Інших випадків, коли потерпілий може не з'являтися до
суду, законом не передбачено. З поняттям "винятковий випадок"
суд має визначатися самостійно.

Проте слід мати на увазі, що під час розгляду справи про­курор має право відмовитися від підтримання державного обви­нувачення, змінити його у суді або пославити питання про нове обвинувачення чи притягнення до кримінальної відповідальності іншої особи тощо (див ч.З ст.264, ст.27в*—278 КПК). В усіх за­значених випадках потерпілий може мати\^вою позицію, яка не обов'язково співпадатиме з позицією прокурйраттому суд пови­нен враховувати ці обставини при розгляді справи за відсутності потерпілого, щодо якого здійснюються заходи безпеки.

Кращим виходом із зазначеної ситуації є забезпечення участі у справі представника потерпілого, через якого потерпілий міг би реалізувати надане йому право підтримувати пред'явлене під-

568

судному обвинувачення. Питання про участь представника по­терпілого у справі доцільно вирішувати під час дізнання або досудового слідства чи під час попереднього розгляду справи у суді, коли саме й має вирішуватися питання про звільнення потерпілого від явки до суду. Разом з тим таке ж рішення може бути прийняте судом у підготовчій частині судового засідання.

5. Про наслідки неявки потерпілого у справах, які пору­
   шуються не інакше як за його скаргою в порядку ст.27 КПК,
   див. п.6 ч.І спг.6 та ч.З ст.282 КПК. У цих справах неявка по­
   терпілого або його представника в судове засідання без поважних
   причин є обставиною, що виключає провадження у справі. Тому
   суддя, який розглядає справу, повинен винести постанову про
   закриття кримінальної справи. Як виняток, суддя має право
   розглянути і вирішити таку справу у відсутності потерпілого,
   якщо про це заявив клопотання підсудний, котрий виходив з
   того, що неявка потерпілого в судове засідання не є обставиною,
   яка його реабілітує. Про правові наслідки закриття кримінальної
   справи у зв'язку з неявкою потерпілого і право заявити клопо­
   тання про розгляд справи у відсутність потерпілого суддя по­
   винен роз'яснити підсудному до видалення до нарадчої кімнати
   для винесення постанови про закриття справи чи до прийняття
   рішення про її розгляд у відсутності потерпілого.

6. У разі смерті потерпілого не внаслідок вчинення злочину,
   який є предметом даного судового розгляду, справа розглядається
   з участю представника потерпілого.

Про коло осіб, які можуть бути представниками потерпі­лого, див. ст.52 КПК та коментар до неї.

7. Якщо потерпілий неповнолітній, закон вимагає участі у
   справі ще й його законного представника. Рішення про участь у
   справі законного представника неповнолітнього потерпілого прий­
   мається під час дізнання або досудового слідства. Якщо з яки­
   хось причин це питання зазначеними органами не вирішувалося,
   суддя зобов'язаний вирішити його під час попереднього розгляду
   справи (див. п.З ч.І ст.253 КПК), а в підготовчій частині судо­
   вого засідання перевіряти явку законного представника до суду.

8. Розгляд справи у відсутності потерпілого без з'ясування
   факту вручення йому повістки про виклик у судове засідання є
   істотним порушенням кримінально-процесуального закону, яким
   визначене право потерпілого на захист своїх прав та законних
   інтересів. Таке порушення може стати підставою для скасування
   судового вироку відповідно до ст.370 КПК. Ті ж наслідки можуть
   наступити і у зв'язку з розглядом справи без участі законного
   представника неповнолітнього потерпілого.

Стаття 291. Наслідки неявки цивільного позивача

Якщо в судове засідання не з'явиться цивільний по­зивач або представник його інтересів, суд не розглядає цивільного позову, проте за потерпілим зберігається право заявити позов у порядку цивільного судочинства.

569

Суд може за клопотанням цивільного позивача роз­глянути цивільний позов у його відсутності. У випадках, коли позов підтримує прокурор або коли позов заявлений підприємством, установою чи організацією, суд розглядає цивільний позов незалежно від явки цивільного позивача або його представника.

* * *

1. У кримінально-процесуальному законі не передбачене від­
   кладення справи у разі неявки в судове засідання цивільного
   позивача або його представника. Неявка цивільного позивача і
   його представника в судове засідання є лише підставою для
   залишення цивільного позову без розгляду, але тільки за умови,
   що цивільним позивачем є громадянин і цей позов не підтримує
   прокурор, або ж сам цивільний позивач не заявив клопотання
   про розгляд заявленого ним позову у його відсутність.

2. Разом з тим суд зобов'язаний розглянути позов у разі
   неявки в судове засідання представника цивільного позивача,
   який є юридичною особою (підприємством, установою чи орга­
   нізацією) незалежно від форми власності, виходячи з того, що
   вони рівні між собою, та з того, чи підтримує цей позов проку­
   рор.

3. Неявка в судове засідання цивільного позивача або його
   представника зобов'язує суд чи суддю розглянути цивільний
   позов, який підтримує прокурор, незалежно від того, хто його
   заявив, — фізична чи юридична особа, а також коли позов
   заявлений державним підприємством, установою чи організацією,
   незалежно від того, чи підтримує його прокурор.

4. Клопотання цивільного позивача про розгляд справи у
його відсутність суд може задовольнити, якщо без нього може
з'ясувати обставини, що стосуються цивільного позову, захистити
права та законні інтереси цивільного позивача. Таке клопотання
має бути заявлене цивільним позивачем у письмовій формі до
закінчення підготовчої частини судового засідання.

5. Питання про залишення цивільного позову без розгляду, а
   також про задоволення клопотання цивільного позивача про
   розгляд цивільного позову у його відсутність вирішуються ухва­
   лою суду або постановою єудді, які виносяться на місці.

6. Розгляд цивільного позову по суті розпочинається під час
   судового слідства, тому, якщо цивільний позивач або його пред­
   ставник не з'являться добуду на початку судового засідання,
   остаточно вирішувати питання про залишення позову без роз­
   гляду доцільно в кінці -підготовчої частини судового засідання.

Оскільки цивільний позов може бути розглянутий в порядку цивільного судочинства, у законі не передбачено повторного ви­рішення цього питання під час судового слідства. Суперечить закону і практика судів, які приймають цивільний позов у цій стадії та розглядають його по суті.

7. Неявка цивільного відповідача або його представника у
судове засідання не є підставою для відкладення справи чи
перешкодою для розгляду цивільного позову.

570

8. Що стосується витрат, пов'язаних з лікуванням потер­пілого у лікарні, то вони можуть бути стягнуті судом лише за позовом лікарні або прокурора.

Стаття 292. Наслідки неявки свідків і експертів

Якщо не всі викликані свідки і експерти з'явилися, суд вислухує думку учасників судового розгляду про мож­ливість розгляду справи і виносить ухвалу, а суддя — постанову про дальший розгляд справи чи про відкла­дення його, вживаючи, при необхідності, щодо свідків заходів, зазначених у статтях 70 і 71, а щодо експертів — заходів, зазначених у статті 77 цього Кодексу.

Суд у виняткових випадках може звільнити свідка, щодо якого здійснюються заходи безпеки, від обов'язку з'являтися в судове засідання за наявності письмового підтвердження показань, даних ним раніше.

* * *

1. Коло свідків, що повинні бути викликані і допитані в
   судовому засіданні, визначається списком, який складає орган
   дізнання або досудового слідства як додатком до обвинувального
   висновку (див. п.1 ч.І ст.224 КПК та гл.35 КПК). Список
   свідків, які підлягають виклику в судове засідання, може бути
   уточнений під час попереднього розгляду справи. Це ж саме
   стосується і виклику до суду експертів та спеціалістів (див. п.5
   ч.І ст.253 КПК).

2. Неявка свідка в судове засідання може тягти за собою
   негативні наслідки:

• для подальшого провадження у справі;

• для свідка, який не з'явився до суду без поважних при­
  чин.

Незалежно від того, з якої причини свідок не з'явився до суду, але якщо його показання мають істотне значення для правильного вирішення справи (свідок — очевидець вчиненого злочину; свідок, який на досудовому слідстві вказував на факт перебування обвинуваченого в період вчинення злочину в іншому місці; свідки — неочевидці, але на сукупній оцінці їхніх пока­зань слідчий ґрунтував обвинувачення), суд своєю ухвалою, а суддя постановою можуть відкласти розгляд справи до явки свідка або його приводу. Однак з'ясування справжньої причини неявки свідка до суду є вкрай важливим, оскільки у разі неявки свідка з поважної причини (тяжка хвороба, стихійне лихо, страйк транспортників тощо) суд чи суддя не можуть вирішувати пи­тання про привід свідка і повинні мати уяву про те, на який час необхідно відкласти розгляд справи, щоб продовжити його з участю свідка, викликаного до суду повторно. З іншого боку, тільки неявка свідка в судове засідання без поважних причин дає суду чи судді право вжити до нього заходів, передбачених ст.70 і 71 КПК.

571

3. Якщо суду невідома причина неявки свідка, показання
якого можуть мати істотне значення для вирішення справи,
розгляд справи належить відкласти для з'ясування причин не­
явки і забезпечення явки свідка до суду.

4. Як виняток, закон допускає можливість розгляду справи у
відсутності свідка, явка якого з тих чи інших причин немож­
лива, обмежившись оголошенням показань, які він дав під час
дізнання чи досудовогр слідства (див. п.2 ч.І ст.306 КПК).
Визнання неможливості явки свідка до суду не може носити
формального характеру. Причина неявки свідка до суду має бути
дійсно така, що є істотною перепоною для його явки.

Крім того, від явки до суду може бути звільнено свідка, щодо якого здійснюються заходи безпеки за умови письмового підтвердження ним показань, даних під час досудового слідства. Суду слід мати на увазі, що такі випадки мають носити ви­ключний характер, пов'язаний з забезпеченням безпеки свідка, членів його сім'ї або близьких родичів (див. ст.52¹ КПК).

5. Рішення про подальший розгляд справи у відсутності
свідка, котрий не з'явився за викликом, або про відкладення
розгляду справи суд або суддя можуть приймати як у нарадчій
кімнаті, так і на місці (див. коментар до ст.273 КПК), і тільки
після того, як вислухають з цього приводу думки учасників
судового розгляду.

6. У коментованій статті йдеться про наслідки, які настають,
   коли не всі викликані свідки з'явились. За такими ж правилами
   має діяти суд або суддя, коли в судове засідання не з'явились усі
   викликані свідки. Зокрема, справа може бути розглянута у від­
   сутність єдиного свідка-очевидця, який на час розгляду справи
   захворів тяжкою хворобою, що не дозволяє допитати його про­
   тягом невизначеного часу, шляхом оголошення його показань в
   порядку ч.2 ст.306 КПК, або у відсутність свідка, котрий не був
   очевидцем вчинення злочину і його показання, на думку учас­
   ників судового розгляду та суду, не мають істотного значення
   для вирішення справи.

7. Про підстави для виклику експерта в судове засідання
   див. коментар до ст.253 КПК, а для його допиту у суді —
   коментар до ст.311 КПК.

8. Якщо суд після з'ясування думок учасників судового
   розгляду визнав за можлив^ розглядати справу у відсутність
   експерта, котрий давав висновок під час досудового слідства, то
   на виконання вимог, передбачених ч.2 ст.323 КПК, цей висновок
   спочатку належить оголосищі і дослідити у судовому засіданні.

9. Коли експерта чі£ експертів було викликано в судове
   засідання за клопотаннями підсудного, його захисника, потер­
   пілого чи іншого учасника процесу, поданими під час поперед­
   нього розгляду справи, для проведення додаткової чи повторної
   експертизи, і цей учасник процесу наполягає на своєму клопо­
   танні, то суд зобов'язаний повторити виклик експерта, вирішив­
   ши питання про розгляд справи чи її відкладення.

10. Якщо експерт злісно ухиляється від явки до суду та
виконання інших покладених на нього обов'язків, він несе адмі-

572

ністративну або кримінальну відповідальність (див. ст.77 КПК та коментар до неї).

11. Оскільки неявка свідка чи експерта може бути наслідком
    погроз вбивством, застосуванням насильства, знищенням або по­
    шкодженням майна або інших протиправних дій щодо самого
    свідка чи експерта, членів його сім'ї або близьких родичів з боку
    заінтересованих осіб, то суд зобов'язаний вжити необхідних за­
    ходів до забезпечення безпеки свідка або експерта, членів їхніх
    сімей або близьких родичів (див. ст.52¹ КПК та коментар до
    неї) і таким чином усунути перешкоду для явки свідка чи
    експерта в судове засідання.

12. Якщо у виняткових випадках суд може звільнити свідка,
    щодо якого здійснюються заходи безпеки, від обов'язку з'явитися
    у судове засідання за наявності письмового підтвердження по­
    казань, даних ним раніше, то звільнення від явки до суду
    експерта за таких же обставин законом не передбачено.

Стаття 292^і. Допит осіб, які з'явилися в судове засідання, при відкладенні розгляду справи

У разі винесення судом ухвали про відкладення роз­гляду справи суд може допитати свідків, експерта або спеціаліста, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача або їх представників, які з'явилися. Якщо після відкладення розгляду справи вона розглядається в тому ж складі суду, повторний виклик зазначених осіб у судове засідання провадиться лише в необхідних випад­ках.

1. Ст.292¹ КПК має на меті зменшити матеріальні та про­
цесуальні витрати, пов'язані з повторною явкою викликаних осіб
у судове засідання.

У разі відкладення справи, пов'язаної з неявкою до суду осіб, зазначених у ст.288—292 КПК, суд може допитати свідків, експерта або спеціаліста, потерпілого, цивільного позивача, ци­вільного відповідача або їхніх представників, які з'явилися в судове засідання, і при продовженні розгляду цієї справи у тому ж складі суду повторно їх у судове засідання не викликати. Перелік таких осіб є вичерпним. Усі зазначені особи допитуються за правилами допиту свідка. Допит цих осіб є правом, а не обов'язком суду.

2. Про коло осіб, які можуть бути представниками потер­
пілого, цивільного позивача чи цивільного відповідача, див. ст.52
КПК та коментар до неї. Однак не всі ці особи можуть бути
допитані за правилами допиту свідків, оскільки закон забороняє
допитувати як свідків представників потерпілого, цивільного по­
зивача чи цивільного відповідача про обставини, які стали їм
відомі при наданні юридичної допомоги довірителями (див. п.2

573

ч.І ст.69 КПК). Таким чином, суд може допитати за правилами допиту свідка тільки представників потерпілого, цивільного по­зивача і цивільного відповідача, які є їхніми близькими роди­чами, опікунами чи піклувальниками та допущені до участі у справі, а якщо цивільним позивачем чи цивільним відповідачем є підприємство, установа чи організація, то і спеціально уповнова­жених ними на те осіб.

3. Ст.292¹ КПК передбачає, як виняток, провадження до­
питів не під час судового слідства, а у підготовчій частині
судового засідання. Тому допит свідків та інших зазначених у
статті осіб не може відбуватися за правилами, передбаченими
ст.ЗОЗ, 308 та 311 КПК, але потерпілий, свідки та експерт мають
попереджатися про передбачену законом кримінальну відповідаль­
ність. Разом з тим, їх допит може проводитися у відсутність
прокурора, підсудного, його захисника чи інших осіб, зазначених
у ст.288—292 КПК. Оскільки у цій стадії не передбачено дослі­
дження доказів, зокрема раніше даних показань потерпілого чи
свідка, а також висновку експертизи, суд має враховувати за­
значені обставини при виконанні вимог ст.292¹ КПК та допиті
потерпілого і свідків, які змінили свої показання, або експертів,
які ставлять під сумнів висновок експертизи, проведеної під час
досудового слідства.

4. Підсудний серед осіб, які можуть бути допитані в порядку
   ст.292¹ КПК, не зазначений. Це пов'язано із забезпеченням йому
   права на захист, бо тільки на початку судового слідства мають
   бути оголошені процесуальні документи, які містять обвину­
   вачення у вчиненні злочину та вимоги про відшкодування збит­
   ків, заподіяних злочином (див. стп.297 КПК), а також забезпе­
   чується право підсудного знати, у чому його обвинувачують, і
   лише після цього давати показання з приводу пред'явленого
   обвинувачення та заявленого цивільного позову.

5. Необхідність повторного виклику у судове засідання осіб,
   допитаних до відкладення справи, визначається конкретними
   обставинами справи, передусім необхідністю забезпечити підсуд­
   ному, потерпілому, цивільному позивачу чи цивільному відпо­
   відачу право на особистий захист та на захист своїх інтересів.
   Наприклад, наявністю клопотання підсудного, який був відсутній
   під час допиту потерпілого або свідка в порядку ст.292¹ КПК з
   поважних причин, повторно викликати осіб, котрі викривали
   його у вчиненні злочину, з тіїм щоб він міг особисто взяти участь
   у їх допиті та використати |Своє право на захист від обвину­
   вачення. /

Крім того, повторний ^иклик у судове засідання раніше допитаних осіб може не провадитись лише за умови незмінності складу суду, що забезпечує одним і тим же суддям можливість дослідити зібрані докази та дати їм належну оцінку в поста­новленому по справі рішенні.

Стаття 293. Видалення свідків із залу суду

Коли визнано можливим почати слухання справи, го­ловуючий дає розпорядження про видалення свідків із

574

залу судового засідання в окрему кімнату І вживає заходів до того, щоб допитані свідки не зносилися з недопита-ними. Потерпілого і експерта з залу суду не видаляють.

* * *

1. Показання свідків є одним із видів доказів у криміналь­
   ному процесі. Тому видалення свідків із залу судового засідання
   провадиться з метою запобігти впливу на їх показання: ого­
   лошуваного обвинувального висновку та інших процесуальних
   документів, що містять обвинувачення (див. стп.297 КПК), до­
   сліджуваних судом доказів, зокрема допиту підсудного, потер­
   пілого, інших свідків, оголошення документів, огляду речових
   доказів тощо.

2. Вимога закону про недопустимість спілкування допитаних
   свідків із недопитаними також спрямована на забезпечення об'єк­
   тивності показань свідків. Тому допитані свідки залишаються в
   залі судового засідання і не можуть покинути його до закінчення
   судового розгляду без дозволу головуючого (див. ч.12 спг.ЗОЗ КПК).

3. Свідки видаляються із залу судового засідання не перед
   початком судового слідства, а відразу після того, як суд визнає
   за можливе почати слухання справи. Це пов'язано з тим, що до
   початку судового слідства в підготовчій частині судового засі­
   дання ще провадяться процесуальні дії по з'ясуванню певних
   обставин справи, які також можуть вплинути на об'єктивність
   показань свідків, передусім під час розгляду клопотань учасників
   судового розгляду та вирішення їх судом (див. ст.296 КПК).

4. Головуючий повинен не тільки видалити свідків в окрему
   кімнату, але й забезпечити неможливість їх спілкування як з
   уже допитаними свідками, так і між собою. У цьому головуючо­
   му повинні допомагати працівники судової міліції або судовий
   розпорядник.

5. Разом з тим, допит як свідка особи, яка перебувала в залі
   судового засідання протягом підготовчої частини судового засідан­
   ня, а можливо і при провадженні процесуальних дій під час
   судового слідства, не виключається, якщо показання цього свідка
   мають важливе значення для вирішення справи. Зокрема, суд не
   має права відмовити в задоволенні клопотання підсудного про
   допит як свідка особи, що перебуває в залі судового засідання,
   якщо показання цього свідка мають істотне значення для закон­
   ного і обґрунтованого вирішення справи. Таке клопотання під­
   судний може заявити протягом усього судового розгляду, на­
   приклад у кінці підготовчої частини судового засідання (див.
   ст.296 КПК), під час судового слідства (див. ст.ЗОО КПК) або
   після його закінчення (див. ст.317 КПК). Якщо обставини, про
   які вказує підсудний при виголошенні захисної промови чи
   останнього слова, відомі такому свідку і мають значення для
   правильного вирішення справи, суд за власною ініціативою своєю
   ухвалою чи постановою має спочатку відновити судове слідство,
   вислухати думки інших учасників судового розгляду і прийняти
   рішення про допит цього свідка. Аналогічні клопотання про
   допит таких свідків можуть заявляти й інші учасники судового
   розгляду, а суд повинен вирішувати їх по суті.

575

Зрозуміло, що в тактиці допиту таких свідків і оцінці їхніх показань має враховуватися факт перебування свідка в залі судового засідання.

6. Потерпілий згідно з цією ж статтею із залу судового
   засідання не видаляється. Право потерпілого брати безпосередню
   участь у судовому розгляді справи є складовою частиною забез­
   печення його права на захист своїх законних інтересів у кри­
   мінальному процесі (див. стп.49 КПК).

7. Оскільки експерт є суб'єктом кримінально-процесуальної
   діяльності, який не має особистого інтересу в справі, його із зали
   суду не видаляють. До суду його викликають у зв'язку з про­
   веденням експертизи та для роз'яснення її висновків. Крім того,
   експерту надано право брати участь у дослідженні доказів і з
   дозволу судді ставити запитання підсудному, потерпілому та
   свідкам про обставини, що мають значення для висновку екс­
   пертизи, яку призначено судом (див. ч.2 спг.310 КПК). Експерт
   може бути видалений із залу судового засідання тільки за прояв
   неповаги до суду (див. ст.272 КПК).

Стаття 294. Роз'яснення прав підсудному

Після виконання дій, зазначених у попередніх статтях, головуючий зобов'язаний роз'яснити підсудному його пра­ва, передбачені статтею 263 цього Кодексу.

* * *

1. Загальним правилом кримінально-процесуального закону є
те, що усім особам, які беруть участь у справі і мають певні
права, суд, прокурор, слідчий та особа, яка проводить дізнання,
зобов'язані роз'яснити і забезпечити можливість здійснення цих
прав (див. ст.53 КПК). Враховуючи, що однією з основних
процесуальних фігур кримінального судочинства є підсудний, суд
мусить почати роз'яснення прав з нього. Роз'яснення прав підсуд­
ному обов'язкове. Порушення цієї норми закону або ЇЇ ігнору­
вання може призвести до грубого порушення права підсудного на
свій захист і, як наслідок, до скасування судового рішення.

Процесуальні права підсудного, передбачені ст.43 та 263 КПК, становлять основний вміст права підсудного на свій захист у кримінальному процесі. Головуючий зобов'язаний роз'яснити ці права підсудному в достаній формі, зазначивши, що скорис­татися ними він може незалежно від того, чи є у нього захисник. Якщо підсудний не володіє мовою, якою ведеться судочинство, йому потрібно через перекладача також роз'яснити права, перед­бачені ст.19 КПК.

2. Якщо підсудних декілька, процесуальні права їм роз'яс­
   нюються одночасно. Роз'яснивши підсудному або кільком під­
   судним процесуальні права, головуючий повинен запитати у кож­
   ного з них, чи зрозумілі їм оголошені права.

3. Про роз'яснення підсудному процесуальних прав обов'яз­
   ково має зазначатися в протоколі судового засідання.

576

4. На виконання вимог ст.294 КПК процесуальні права, якими підсудний може скористатися у підготовчій частині судо­вого засідання, головуючий зобов'язаний роз'яснювати йому під час кожної процесуальної дії. Цими правами є: право підсудного клопотати про розгляд справи при несвоєчасному врученні йому копії обвинувального висновку та інших документів, що містять обвинувачення (див. ч.4 ст.286 КПК); право заявляти відвід суддям, прокурору та іншим особам (див. ст.287 КПК); право висловлювати свою думку щодо можливості розгляду справи у відсутності осіб, які не з'явились у судове засідання, тощо (див. ст.289—292 КПК).

Стаття295. Роз'яснення прав і обов'язків особам, що беруть участь у справі

Головуючий роз'яснює потерпілому, цивільному пози­вачеві, цивільному відповідачеві, спеціалістові і експертові їх права та обов'язки в судовому засіданні і попереджає експерта про кримінальну відповідальність за статтею 385 Кримінального кодексу України за відмову виконати обо­в'язки експерта і за статтею 384 Кримінального кодексу України за дачу завідомо неправдивого висновку.

* * *

1. Визначені законом процесуальні права мають бути роз'яс­
нені та забезпечені крім підсудного потерпілому, цивільному
позивачу і цивільному відповідачу, спеціалісту та експерту. Крім
зазначених осіб процесуальні права мають бути роз'яснені і
забезпечені законному представнику підсудного та неповноліт­
нього потерпілого, представникам потерпілого, цивільного по­
зивача і цивільного відповідача, іншим особам, які беруть участь
у справі.

Про коло осіб, які беруть участь у справі, див. коментар до ст.53 КПК. Обов'язок роз'яснити процесуальні права та обов'яз­ки цим особам покладений на головуючого в судовому засіданні.

2. Про права і обов'язки потерпілого див. коментар до ст.49
   і 267 КПК.

3. У справах приватного обвинувачення потерпілому роз'яс­
   нюється також право на примирення з підсудним та про наслідки
   його реалізації, одним з яких є закриття кримінальної справи
   (див. п.6 ч.І ст.6 КПК). У разі об'єднання в одній справі
   зустрічних обвинувачень (див. коментар до ст.251 КПК) кожній
   з осіб, які подали скарги про порушення кримінальної справи і є
   потерпілими за одним обвинуваченням і підсудними — за іншим,
   роз'яснюються процесуальні права і обов'язки як потерпілого,
   так і підсудного (див. ст.267, 263 КПК). Спочатку роз'ясню­
   ються права та обов'язки особі, яка першою подала таку скаргу.

4. При наявності у справі кількох потерпілих права та
обов'язки роз'яснюються їм одночасно, але головуючий повинен

19 2—445 577

пересвідчитися в тому, що вони зрозумілі потерпілим, шляхом опитування кожного з них окремо.

5. Якщо внаслідок злочину потерпілий загинув, то права та
   обов'язки потерпілого в судовому розгляді роз'яснюються його
   близьким родичам, які мають бути визнані потерпілими по
   справі, а не представниками потерпілого.

6. Якщо особу визнано потерпілим і цивільним позивачем, їй
   одночасно мають бути роз'яснені процесуальні права та обов'язки
   потерпілого і цивільного позивача.

7. Потерпілому та особі, котрій злочином заподіяно мате­
   ріальну шкоду, головуючий має роз'яснити також право заявити
   цивільний позов. Подання позовної заяви такими особами зобо­
   в'язує суд визнати їх цивільними позивачами, роз'яснити проце­
   суальні права та обов'язки цивільного позивача, а також за
   наявності підстав, передбачених ст.51 КПК, притягти певну фізич­
   ну чи юридичну особу як цивільного відповідача і роз'яснити їй
   процесуальні права та обов'язки цивільного відповідача.

8. Про права та обов'язки цивільного позивача та цивіль­
   ного відповідача див. коментар до ст.50, 51 і 268 КПК.

9. Питання про цивільний позов вирішується лише одночас­
   но з постановленням вироку (див. п.7 ч.І сгп.324, ст.328 КПК).
   Тому суд чи суддя, одержавши позовну заяву, не можуть переда­
   ти цивільний позов для його вирішення в порядку цивільного
   судочинства. Лише у випадку неявки в судове засідання цивіль­
   ного позивача або його представника суд не розглядає цивільний
   позов (див. ч.1 ст.291 КПК).

10. Головуючий зобов'язаний роз'яснити процесуальні права
та обов'язки не тільки особам, зазначеним у ст.295 КПК, але
також:

• захиснику підсудного, якщо він не адвокат чи фахівець у
  галузі права, а близький родич чи опікун або піклувальник під­
  судного (див. коментар до ст.44 КПК);

• представникам потерпілого, цивільного позивача і цивіль­
  ного відповідача, якщо вони не є адвокатами (див. коментар до
  ст.52 КПК);

• законному представнику підсудного, представникам служ­
  би у справах неповнолітніх та міліції у справах неповнолітніх
  (див. ст.442 КПК), представникам підприємств, установ і орга­
  нізацій, в яких працював або навчався неповнолітній підсудний
  (див. ст.443 КПК). '

11. Представник потерпіяого ^у^ає однакові з потерпілим пра­
    ва, за винятком права давати показання як потерпілий.

12. Представникам цивільного позивача і цивільного відпові­
    дача роз'яснюється, що вони мають такі ж процесуальні права,
    як цивільні позивачі чи цивільні відповідачі або керівники
    підприємства, установи чи організації, інтереси яких вони пред­
    ставляють.

13. Суд або суддя, котрий одноособове розглядає справу, в
    якій потерпілим визнано неповнолітнього або недієздатного вна­
    слідок психічної хвороби чи недоумства, повинні забезпечити
    участь законного представника такого потерпілого (див. п.6 по-

578

станови Пленуму Верховного Суду України "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами України норм кри­мінально-процесуального законодавства, якими передбачені пра­ва потерпілих від злочинів" від 22 грудня 1978 р.). Законному представнику потерпілого роз'яснюються такі ж процесуальні права і обов'язки, як і потерпілому (див. ч.З ст.49, ст.267 КПК).

14. Обов'язок давати правдиві показання потерпілому і свід­
ку роз'яснюється перед їх допитом (див. ст.302 КПК), одночасно
вони попереджаються про кримінальну відповідальність за дачу
завідомо неправдивих показань за ст.384 КК, а свідок — ще й за
відмову від дачі показань за ст.385 КК.

Свідку і потерпілому, які не досягли шістнадцятирічного віку, роз'яснюється їх обов'язок говорити тільки правду, але про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань вони не попереджаються (див. ст.168 КПК та коментар до неї).

15. Про права та обов'язки перекладача див. коментар до
    ст.270 КПК, спеціаліста — коментар до ст.128¹ та 270^і КПК,
    експерта — до ст.75, 77, 196, 200, 201, 310, 311 КПК.

16. Головуючий повинен роз'яснити усім особам, які беруть
    участь у справі, також їх обов'язок додержуватися порядку в
    судовому засіданні (див. ст.271 КПК).

17. Про зроблені головуючим роз'яснення прав і обов'язків
    присутнім у судовому засіданні особам секретар судового засідан­
    ня робить відповідні записи у протоколі судового засідання.

Стаття 296. Заявлений і розв'язання клопотань

Головуючий опитує учасників судового розгляду, чи мають вони клопотання про виклик нових свідків і екс­пертів, про витребування і приєднання до справи нових доказів.

Особа, яка заявила такі клопотання, повинна вказати, для встановлення яких обставин вона просить викликати нових свідків, витребувати чи приєднати до справи нові докази. З'ясування обставин, для підтвердження яких ви­кликаються нові свідки, повинно мати місце у відсутності цих свідків.

При заявленні клопотання суд вислухує думку проку­рора та інших учасників судового розгляду і розв'язує ці клопотання мотивованою ухвалою, а суддя — постановою.

Відхилення клопотань не позбавляє права заявляти ті ж клопотання протягом усього судового слідства.

* * *

1. Перед тим як перейти до дослідження доказів про обста­вини, які підлягають з'ясуванню у кримінальній справі (див. ст.23, 64, 433 КПК), суд повинен пересвідчитися, чи всі можли­ві і необхідні для цього докази є у справі.

19* 579

З цією метою:

• головуючий опитує учасників судового розгляду (про коло
  учасників судового розгляду див. стп.261 КПК та коментар до
  неї), чи мають вони клопотання до суду;

• суд чи суддя вислуховують їхні клопотання про виклик у
  судове засідання нових свідків, про витребування і приєднання
  до справи нових доказів тощо;

• розв'язує своєю мотивованою ухвалою чи постановою ці
  клопотання;

• з власної ініціативи виносить рішення про виклик нових
  свідків, призначення експертизи, витребування документів та
  інших доказів тощо.

2. Клопотання учасників судового розгляду підлягають роз­
   гляду і вирішенню лише за умови, що в них зазначено, для
   встановлення яких обставин справи вони необхідні, про що
   головуючий має роз'яснити учасникам судового розгляду.

3. Клопотання учасників судового розгляду можуть стосу­
   ватися не тільки залучення нових доказів, але й інших питань
   кримінальної справи: про закриття справи, про повернення її на
   додаткове розслідування, про зміну чи доповнення обвинувачен­
   ня, про зміну запобіжного заходу тощо.

4. Клопотання подаються як в усній, так і в письмовій
   формі. Усні клопотання заносяться до протоколу судового засідан­
   ня, письмові оголошуються і додаються до справи. Як роз'яснив
   Пленум Верховного Суду України, відкладення судом розгляду
   клопотання, залишення його "відкритим" або інша відстрочка в
   його вирішенні є неприпустимими (див. п.11 постанови Пленуму
   Верховного Суду України "Про додержання судами України про­
   цесуального законодавства, яке регламентує судовий розгляд кри­
   мінальних справ" №11 від 27 грудня 1985 р.).

5. Відмова учаснику судового розгляду в задоволенні його
   клопотання не позбавляє учасника права заявляти це клопотання
   протягом усього судового слідства. При необхідності суд має
   право з власної ініціативи винести ухвалу чи постанову про
   проведення тих процесуальних дій, на які вказувалося у від­
   хилених раніше клопотаннях учасників судового розгляду.

6. Суд не має права відмовити у витребуванні доказів з мо­
   тивів, які наперед вирішують винуватість підсудного. Наприклад,
   суд не може відмовити підсудному чи потерпілому в задоволенні
   клопотання про виклик нового свідка' чи про витребування доку­
   мента, посилаючись на те.Чщ^ винуватість підсудного достатньо
   підтверджується доказами, які вже є у справі.

7. Відмова суду у задоволенні клопотання потерпілому, цивіль­
   ному позивачу, цивільному відповідачу чи підсудному з мотивів,
   що воно не було заявлене при виконанні вимог ст.217, 218 КПК,
   є грубим порушенням процесуальних прав зазначених учасників
   судового розгляду, яке може стати підставою для скасування
   вироку (див. ч.1 ст.370 КПК).

8. Про право учасників судового розгляду щодо повернення
   справи на додаткове розслідування див. ст.246 і 281 КПК та
   коментар до них.

580

9. Якщо цивільний позивач заявляє про відмову від позову і
просить винести відповідне рішення, суд повинен винести таке
рішення, керуючись ст.179 ЦПК. Усна заява позивача про це
заноситься до протоколу судового засідання і підписується ним, а
письмова — приєднується до матеріалів справи, про що зазнача­
ється в протоколі судового засідання. До прийняття відмови від
позову головуючий має роз'яснити цивільному позивачеві на­
слідки відмови від позову.

10. Ухвала суду чи постанова судді про відмову в задово­
    ленні клопотання учасника судового розгляду окремому апеляцій­
    ному оскарженню не підлягає. Але заперечення проти неї можуть
    бути включені до апеляції в даній справі (див. ст.347 КПК).

11. Ухвала суду чи постанова судді з приводу клопотань,
    заявлених учасниками судового розгляду, можуть виноситись на
    місці, а в необхідних випадках — у нарадчій кімнаті.

Про порядок винесення ухвал і постанов у судовому засіданні див. коментар до ст.273 КПК.

581

Глава 26 СУДОВЕ СЛІДСТВО

Стаття 297. Початок судового слідства

Після закінчення підготовчих дій головуючий оголо­шує про початок судового слідства. Судове слідство почи­нається з читання обвинувального висновку, в справах, зазначених у частині першій статті 27 цього Кодексу, — з оголошення скарги потерпілого.

Якщо в справі заявлено цивільний позов, оголошу­ється також позовна заява.

Обвинувальний висновок оголошує прокурор, за зго­дою сторін — тільки резолютивну частину обвинувального висновку, скарги — потерпілий чи його представник, по­зовну заяву — цивільний позивач чи його представник.

* * А

1. Судове слідство являє собою центральну, головну частину
   судового розгляду кримінальної справи, завданням якої є оста­
   точне дослідження й оцінка доказів у справі в умовах гласності,
   усності, безпосередності процесу та змагальності сторін. Резуль­
   татом дій суду та учасників судового розгляду є вирішення
   головного питання кримінального судочинства — про винуватість
   чи невинуватість особи, притягнутої до кримінальної відповідаль­
   ності. Тільки докази, дослідженні в ході судового слідства, мо­
   жуть бути покладені в основу обвинувального чи виправдуваль­
   ного вироку або іншого акта правосуддя.

2. Про закінчення підготовчих дій та початок судового слід­
   ства оголошує головуючий в судовому засіданні. Розпочинається
   судове слідство обов'язковим оголошенням документів, які окрес­
   люють предмет та межі судового слідства, яке згідно зі ст.275
   провадиться тільки стосовно підсудних та тільки в межах пред'­
   явленого їм обвинувачення.

Таким чином, оголошуються наступні документи:

— у справах, по яких провадилось досудове слідство, та у спра­
вах з протокольною формою досудової підготовки матеріалів —
обвинувальний висновок та чосфнова' прокурора про зміну обви­
нувального висновку (див. ч.2 епг.231 КПК);

• у справах приватного обвинувачення — скарга потерпі­
  лого;

• у справах за наявності обставин, зазначених у ст.7, 7^і, 7²,
  7³, 8, 9, 10, 11^і, — постанова слідчого або прокурора про направ­
  лення справи до суду для вирішення питання про звільнення
  обвинуваченого від кримінальної відповідальності;

• у справах осіб, що потребують примусових заходів медич­
  ного або виховного характеру, — постанова слідчого або проку­
  рора про направлення справи до суду для вирішення питання про

582

застосування примусових заходів медичного або виховного харак­теру.

При наявності в справі цивільного позову позовна заява також підлягає обов'язковому оголошенню.

3. Документи оголошуються у повному обсязі. Однак при
   згоді сторін обвинувальний висновок може бути оголошений в
   скороченому вигляді — тільки резолютивна частина. Довідка про
   рух кримінальної справи та список осіб, що підлягають виклику
   в судове засідання, не оголошуються. У випадку коли обви­
   нувальний висновок складено із недопустимою натуралізацією
   опису злочинних дій, що виключає можливість його публічного
   оголошення, справа зі стадії попереднього розгляду суддею відпо­
   відно до вимог ст.249¹ КПК повинна бути повернена прокурору для
   складання нового обвинувального висновку (див. ст.230 КПК).

4. Обвинувальний висновок та постанови, винесені на досу-
   довому слідстві, оголошує прокурор, скаргу у справах приватного
   обвинувачення — потерпілий або його представник, позовну за­
   яву — цивільний позивач або його представник.

Стаття 298. Роз'яснення підсудному суті обвину­вачення

Після оголошення документів, зазначених у статті 297 цього Кодексу, головуючий роз'яснює підсудному, а коли підсудних декілька, — кожному з них суть обвинувачення і запитує, чи зрозуміле їм обвинувачення, чи визнають вони себе винними і чи бажають давати показання. Якщо в справі заявлено цивільний позов, головуючий запитує підсудного і цивільного відповідача, чи визнають вони позов.

1. У ст.14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні
   права зазначено, що кожна людина при пред'явлені їй кри­
   мінального обвинувачення має право бути терміново та докладно
   повідомлена про характер та підставу пред'явленого їй обвину­
   вачення. Тобто невиконання вимоги закону про необхідність
   роз'яснення підсудному суті пред'явленого йому обвинувачення
   повинно бути визнано істотним порушенням права обвинуваче­
   ного на захист, що в свою чергу тягне безумовне скасування
   винесеного вироку або постанови (див. ст.370 КПК).

2. Роз'яснення обвинувачення підсудному полягає у проголо­
   шенні головуючим юридичної формули обвинувачення. У разі
   коли підсудний зробить заяву про те, що формула обвинувачення
   йому не зрозуміла, головуючий повинен у спрощеній формі, з
   урахуванням віку та розумово-психічного розвитку особи під­
   судного роз'яснити йому суть пред'явленого обвинувачення. При
   цьому головуючий повинен обов'язково пересвідчитись у тому,
   що підсудний зрозумів, у чому конкретно його звинувачують, а

583

якщо підсудних декілька — їх розуміння звинувачення в цілому та роль кожного з них у вчиненні злочину.

3. При постановці питання підсудному про те, чи визнає він
   себе винним за пред'явленим обвинуваченням, головуючий пови­
   нен сприяти одержанню більш чіткої та конкретної відповіді.
   Особливо це стосується випадків, коли підсудний визнає себе
   винним частково. Головуючому необхідно з'ясувати межі визнан­
   ня вини підсудним, ставлячи необхідні запитання, але не пере­
   творюючи даний процес на допит підсудного з вимогою дачі ним
   свідчень по суті справи.

4. Важливою передумовою подальшого планування судового
   слідства є не тільки факт визнання чи не визнання підсудним
   своєї вини, але і факт його бажання давати свідчення. Тому
   головуючий повинен отримати чітку відповідь підсудного щодо
   його намірів давати свідчення та пояснення по суті справи.

5. При наявності цивільного позову у справі обов'язком
головуючого є також необхідність опитати підсудного та цивіль­
ного відповідача щодо визнання ними матеріальних збитків,
завданних злочином, та щодо бажання їх відшкодувати.

Стаття 299. Визначення обсягу доказів, що під­лягають дослідженню, та порядку їх дослідження

Після виконання зазначених у попередній статті дій головуючий з'ясовує думку учасників судового розгляду про те, які докази треба дослідити, та про порядок їх дослідження.

Обсяг доказів, які будуть досліджуватися, та порядок їх дослідження визначається постановою судді чи ухвалою суду.

Суд вправі, якщо проти цього не заперечують учас­ники судового розгляду, визнати недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи та роз­міру цивільного позову, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють підсудний та інші учасники судового розгляду зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності/та істинності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини спра­ви та розмір цивільного позову у апеляційному порядку.

Якщо для вирішення питання щодо обсягу доказів, які будуть досліджуватися, необхідно допитати підсудного, суд вирішує його після допиту підсудного.

Допит підсудного, якщо тільки він не відмовляється від дачі показань, провадиться обов'язково.

584

1. Обсяг доказів, що підлягають дослідженню, визначається
   необхідністю всебічно, повно та об'єктивно дослідити обставини
   справи. Для цього повинні бути встановлені час, місце, спосіб та
   інші обставини вчинення злочину; форма вини, спрямованість
   умислу, мотиви злочину, його наслідки, характер та розмір
   заподіянної шкоди; обставини, що впливають на ступінь і харак­
   тер відповідальності; інші обставини, що характеризують особу
   підсудного (див. ст.64 КПК).

2. Під час судового слідства можуть бути досліджені лише ті
   докази, джерела яких зазначені у ч.2 ст.65 КПК. Докази, отри­
   мані з інших джерел, не є допустимими при розгляді кри­
   мінальних справ, вони не мають доказової сили. Тобто процес
   дослідження доказів у ході судового слідства може відбуватись
   тільки шляхом проведення наступних дій: допити підсудного,
   потерпілого, свідків, експертів, пред'явлення для впізнання, про­
   ведення експертизи, огляд речових доказів, огляд та оголошення
   документів, огляд місця події. Необхідно враховувати, що такі
   дії, як обшук, виїмка, освідування, відтворення обстановки і
   обставин події, зняття інформації з каналів зв'язку та її дослі­
   дження, не провадяться під час судового слідства. Вони можуть
   бути проведені за судовим дорученням в порядку ст.315¹ КПК.

3. З метою повного, всебічного та об'єктивного дослідження
   обставин справи суддям рекомендується складати робочий план
   проведення судового слідства. Особливо це корисно у справах з
   багатоепізодним обвинуваченням або з великою кількістю під­
   судних, потерпілих та свідків.

4. Ст.299 не визначає певного порядку дослідження доказів —
   це залежить від кожної конкретної справи.

Однак існує декілька варіантів порядку дослідження доказів, доцільність яких підтверджена практикою розгляду справ у суді:

• якщо підсудний визнає свою вину повністю та бажає
  давати свідчення, є сенс допитувати його в першу чергу, а вже
  потім потерпілих, свідків, досліджувати інші докази;

• якщо підсудний не визнає своєї вини у скоєнні злочину
  або визнає себе винним частково, доцільніше провести допит
  потерпілих, можливо свідків, дослідити інші докази і тільки
  після цього, за умови бажання підсудного давати свідчення,
  допитати його самого.

У будь-якому разі:

• підсудний, якщо він тільки не відмовляється від дачі
  показань, повинен бути допитанний;

• згідно зі ст.308 КПК потерпілий повинен бути допитаний
  перед допитом свідків;

• свідки, що не були допитані, не мають права знаходитись
  у залі судового засідання під час допиту інших учасників судо­
  вого розгляду справи та дослідження будь-яких доказів у справі.

5. Перед остаточним вирішенням судом або суддею питання
про послідовність дослідження доказів у справі необхідно опитати
з цього приводу учасників судового процесу. Свою думку щодо
обсягу доказів, які підлягають дослідженню, та порядку їх дослі­
дження сторони викладають у наступній послідовності: прокурор,

585

потерпілий та його представник, цивільний позивач та його представник, цивільний відповідач та його представник, закон­ний представник та захисник підсудного, підсудний. Якщо поря­док дослідження доказів не можна визначити без допиту під­судного, закон допускає можливість вирішення цього питання після проведення допиту підсудного.

6. Ухвала, що виноситься судом при колегіальному розгляді
   справи, та постанова судді про визначення обсягу доказів, що
   підлягають дослідженню, та порядку їх дослідження можуть бути
   винесені як після наради суддів на місці та занесення їх у
   протокол судового засідання, так і після видалення суду або
   судді у нарадчу кімнату та складання окремого процесуального
   документа.

7. У випадку необхідності зміни порядку дослідження дока­
   зів під час судового слідства суд виносить ухвалу, а суддя
   постанову, в яких зазначається новий порядок дослідження дока­
   зів у справі.

8. Коли учасники судового розгляду не оспорюють фактичні
   обставини справи та розмір цивільного позову, суд вправі визна­
   ти дослідження доказів щодо цих обставин справи недоцільним.
   Незважаючи на вимогу закону щодо безпосереднього дослідження
   в судовому засіданні всіх обставин справи, ст.299 надає мож­
   ливість проведення скороченого судового слідства. При цьому
   факти, які сторонами не оспорюються, вважаються дослідженими
   та встановленими в судовому засіданні. Такий доказовий статус
   цих фактичних обставин дає можливість для посилання на них у
   вироках та інших судових рішеннях. Крім того, доказове зна­
   чення фактичних данних, що не оспорюються сторонами та не
   досліджуються в ході судового слідства, підвищується ще і забо-
   •роною їх подальшого оспорювання в апеляційному порядку. Пра­
   во суду визнати дослідженими докази щодо фактичних обставин
   справи, які не оспорюються сторонами, базується на принципі
   диспозитивності кримінального процесу України (див. стп.16¹ КПК).
   Сторони обвинувачення та захисту користуються свободою у на­
   данні доказів, їх дослідженні та доведенні їх переконливості
   перед судом. Суд же повинен створити необхідні умови для
   здійснення сторонами наданих їм прав (див. стп.53 КПК).

Таким чином, якщо сторони вважають, що фактичні обста­вини справи доведені наявними в справі доказами, які не потре­бують дослідження в ході судового розгляду справи, суд, збе­рігаючи об'єктивність та неупередженість, має право також ви­знати фактичні обставиниспра^І доведеними.

9. Обов'язковою умовою прийняття судом фактичних обста­
вин справи як таких, що сторонами не оспорюються та не
підлягають дослідженню, є вимога закону роз'яснити сторонам
зміст цих обставин (об'єктивну та суб'єктивну сторони злочину,
розмір цивільного позову). Окрім цього, головуючий повинен
впевнитись, що визнання сторонами фактичних обставин справи
є добровільним та істинним, а самі сторони поінформовані про
відсутність у них права подальшого оспорювання цих фактичних
обставин в апеляційному порядку. Вважається за доцільне внести
до протоколу судового засідання виклад фактичних обставин
справи, які не оспорюються, кожним учасником судового засі-

586

дання. Також сторони повинні засвідчити добровільність своєї правової позиції та розуміння наслідків прийняття фактичних обставин справи як таких, що не потребують дослідження в ході судового слідства, що так само повинно знайти місце в протоколі судового засідання.

Стаття 300. Допит підсудного

Допит підсудного починається з пропозиції голову­ючого дати в справі показання, після чого підсудного допитують прокурор, громадський обвинувач, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, їх представники, захисник, громадський захисник. Після цього підсудному можуть бути задані питання іншими підсудними. Потім підсудного допитують суддя та народні засідателі. Суд має право на протязі всього допиту підсудного учасниками судового розгляду задавати йому питання для уточнення і доповнення його відповідей.

Допит підсудного у відсутності іншого підсудного до­пускається за мотивованою ухвалою суду тільки у винят­кових випадках, коли цього вимагають інтереси справи або безпека підсудного. Після повернення підсудного до залу суду головуючий ознайомлює його з показаннями, які були дані у його відсутності, і надає йому можливість задавати питання підсудному, що був допитаний у його відсутності, а також дати пояснення з приводу цих пока­зань.

У судовому засіданні підсудний має право користува­тись нотатками.

1. Допит підсудного є одночасно процесуальним засобом без­
посереднього з'ясування судом (разом з учасниками судового роз­
гляду) обставин справи і забезпечення права підсудного давати
показання з приводу пред'явленого обвинувачення і доказів, на
яких воно ґрунтується.

Допит підсудного є не тільки процесуальним засобом пере­вірки правдивості показань, що він дав під час досудового слід­ства, а й самостійною процесуальною дією в центральній стадії кримінального процесу, у ході якої можуть бути одержані по­казання, котрі відрізняються від попередніх. Тому головуючий не може звертатися до підсудного на початку допиту із запитанням, чи підтверджує він покази, які давав під час досудового слідства, бо це буде певним натяком на упередженність суду.

2. Підсудний не зобов'язний давати показання. Відмова під­
судного давати показання, як мотивована, так і не мотивована,
не є підставою ні для видалення його із залу судового засідання,

587

ні для позбавлення чи обмеження його можливості в реалізації інших своїх процесуальних прав, передбачених ст.263 КПК.

Якщо підсудний, який раніше відмовився давати показання, змінить своє рішення і заявить про бажання дати показання, суд чи суддя, який одноособове разглядає справу, зобов'язані допи­тати його, внісши своїм рішенням зміни до встановленого ними порядку судового слідства.

Пропонуючи підсудному давати показання щодо пред'явле­ного йому обвинувачення та відомих йому обставин справи, суд має одночасно роз'яснити йому, а також його дружині чи близь­кому родичу, якщо вони допитуються у справі, зміст ст.63 Конституції України. Відповідно до вимог цієї статті Конституції України особа не може бути змушена свідчити проти себе, проти членів своєї сім'ї чи близьких родичів (коло яких визначено законом), а тому не несе відповідальності за відмову свідчити проти них.

З урахуванням зазначеного конституційного положення чле­ни сім'ї чи близькі родичі підсудного, як і цивільного позивача чи цивільного відповідача, не можуть бути притягнуті до кри­мінальної відповідальності за відмову від дачі показань. Проте якщо такі особи погодились давати показання, то вони несуть відповідальність за завідомо неправдиві показання (див. п.20 по­станови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" від І листопада 1996 р.).

3. Встановлений коментовоною статтею порядок допиту під­
судного передбачає пасивну і активну фази допиту. Насамперед
підсудному надається можливість у вільній формі висловитись з
приводу пред'явленого йому обвинувачення та доказів, на яких
воно ґрунтується, підтверджуючи чи спростовуючи це обвину­
вачення повністю чи частково. Розповідь підсудного про обста­
вини справи та відомі йому докази головуючий може переривати
лише в тому разі, коли підсудний повідомляє інформацію, яка не
стосується справи, або вживає ненормативну лексику.

Під час активної фази допиту всі учасники судового розгляду і судді мають право ставити підсудному запитання про обставини, які мають значення для правильного вирішення справи (див. коментар до ст. 64 КПК).

Головуючий може зняти запитання учасника судового роз­гляду, якщо воно достатньо з'ясоване, виходить за межі цієї справи або сформульоване таким чином, що наштовхує підсуд­ного на певну, підказануЧзапитанням, відповідь. Однак і зняте запитання належить записати де»дротоколу судового засідання, як і заперечення та мотивацію учасника судового розгляду проти дій головуючого.

4. Порядок допиту підсудного, встановлений статтею, забез­
печує змагальність учасників судового розгляду і активність суду
в дослідженні цього виду доказів. Спочатку запитання підсуд­
ному ставлять учасники судового розгляду, які виконують функ­
цію обинувачення, — прокурор, громадський обвинувач, потер­
пілий, цивільний позивач, їхні представники, а потім учасники,

588

котрі виконують функцію захисту, — цивільний відповідач або його представник, захисник.

Після цього підсудному можуть бути задані питанння ін­шими підсудними.

5. З метою забезпечення активності суддів і народних засіда­
телів законодавець надав їм право допитувати підсудного остан­
німи про ті обставини, які залишились ще неповно з'ясованими.
Але це не позбавляє їх права ставити йому запитання для
уточнення і доповнення відповідей протягом усього допиту під­
судного учасниками судового розгляду.

Головуючий не має права зняти запитання іншого судді чи народного засідателя, оскільки вони мають рівні права у су­довому засіданні. Проте якщо запитання народного засідателя є навідним чи не зовсім зрозумілим, головуючий має право його уточнити.

6. Коментована стаття встановлює такий порядок допиту під­
   судного, від якого, навіть за згодою учасників судового розгляду,
   суд не вправі відступати. При цьому закон враховує як інтереси
   обвинувачення, так і інтереси захисту.

7. Підсудний має право бути присутнім при всіх процесуаль­
   них діях, пов'язаних з дослідженням доказів, у тому числі і при
   допиті інших підсудних, своїх співучасників у вчиненні злочину.
   Якщо у справі декілька підсудних, порядок їх допиту визна­
   чається судом у відповідності до вимог ст.299 КПК, у якій
   визначаються обсяг та порядок дослідження доказів.

8. Допит підсудного у відсутності іншого підсудного, як
виняток, можливий і доцільний тоді, коли необхідно забезпечити
його безпеку або позбавитись впливу на допитуваного з боку
інших підсудних. Про можливість впливу свідчить поведінка
інших підсудних у залі судового засідання (жести, репліки,
погрози на адресу допитуваного підсудного).

Допит підсудного у відсутності іншого підсудного доцільний і тоді, коли співучасники узгодили свої показання, всупереч об'єк­тивним обставинам справи, а також для з'ясування судом причин самообмови тощо.

Іншого підсудного, і зокрема організатора злочинної групи, який не визнає себе винним у пред'явленому обвинуваченні, також доцільно допитати після допиту інших підсудних, які зізналися у вчиненні злочину чи злочинів.

9. Рішення про допит підсудного у відсутності іншого підсуд­
ного і про видалення його із залу судового засідання суд чи
суддя, який одноособове розглядає справу, виносять як за кло­
потанням учасників судового розгляду, так і з власної ініціативи.
Ухвала суду чи постанова судді про це виносяться на місці з
занесенням до протоколу судового засідання або в нарадчій кім­
наті у вигляді окремого документа.

При обгрунтуванні необхідності такого допиту суд або суддя, який одноособово розглядає справу, повинні уникати мотивів, які свідчили про упередженність суддів, про вирішення наперед пи­тання щодо ступеня винуватості підсудних.

589

10. З метою забезпечення підсудному, котрого було видалено
    із залу судового засідання, права на захист закон покладає на
    головуючого обов'язок оголосити йому після повернення до залу
    судового засідання показання інших (іншого) підсудних, які були
    допитані у його відсутності, і надати можливість поставити
    допитаному підсудному свої запитання та дати свої пояснення з
    приводу його показань.

11. У судовому засіданні підсудний має право користуватися
    нотатками. Право підсудного користуватися нотатками стосується
    не лише його допиту, воно поширюється на весь судовий розгляд.
    Законом не передбачено, що підсудний може давати письмові
    пояснення, тобто оголошувати повний текст заздалегіть складе­
    них показань, але в окремих випадках, при наявності у підсуд­
    них певних мовних вад, суд може долучити до справи письмові
    нотатки підсудного.

Підсудний може мати при собі розгорнуті записи, що тор­каються всіх обставин справи.

12. Закон не містить окремих положень про додатковий до­
    пит підсудного, але суд чи суддя, який одноособове розглядає
    справу, можуть допитати підсудного додатково у зв'язку з нови­
    ми обставинами, які з'ясувалися у ході дослідження інших до­
    казів. Така можливість базується на праві підсудного давати
    пояснення по суті справи у будь-який момент судового слідства.

13. Якщо дані про наявність нових обставин з'явилися вже
    під час судових дебатів, останього слова підсудного чи наради
    суддів, перед додатковим допитом підсудного, суд своєю ухвалою,
    а суддя, який одноособово розглядає справу, постановою зобов'я­
    зані поновити судове слідство (див. ст.318, 319, 326 КПК).

14. Про особливості допиту неповнолітнього підсудного і
видалення його із залу судового засідання див. коментар до
ст.441—444 КПК.

Стаття ЗОЇ. Оголошення показань підсудного

Оголошення судом показань підсудного, даних під час дізнання, досудового слідства або на суді, дозволяється як за ініціативою суду, так і за клопотанням прокурора та інших учасників судового розгляду у таких випадках:

1) при наявності істотних суперечностей між показан­
нями, які підсудний дав на судг і під час досудового
слідства або дізнання;

2) в разі відмови підсудного давати показання на
судовому слідстві;

3) коли справа розглядається у відсутності підсудного.

* * *

1. Безпосередність та усність судового розгляду, закріплені у ст.257 КПК, зобов'язують суд і суддю, який одноособово розгля­дає справу, передусім особисто допитати підсудного стосовно

590

обставин справи. Лише у виняткових випадках суд може оголо­сити показання, які дав підсудний під час дізнання, досудового слідства або на суді стосовно цих обставин.

2. Перелік випадків оголошення попередніх показань підсуд­
ного, який міститься у коментованій статті, є вичерпним. А тому
клопотання захисника підсудного про оголошення протоколів
попередніх допитів підсудного з метою підкреслити, що той
постійно, з першого допиту визнавав себе винним і розкаювався у
скоєному, задоволенню не підлягає. І лише в порядку доповнення
судового слідства за таким клопотанням захисника суд може
засвідчити, що на певних аркушах справи є відповідні протоколи
і в них дійсно зафіксований зазначений факт.

Істотними суперечностями між показаннями, які підсудний дав на суді і під час досудового слідства або дізнання, є такі, що стосуються суті його показань. Це може бути повне або часткове заперечення своєї вини (під час досудового слідства визнав вину, а у суді — ні). Істотні суперечності можуть стосуватися також форми вини, часу, місця, способу, мотиву вчинення злочину, наявності співучасників, розподілу ролей між співучасниками тощо.

3. Суд або суддя, який одноособове розглядає справу, можуть
   оголосити показання підсудного лише після закінчення його
   допиту, бо тільки після одержання повних показань можна
   зробити висновок про наявність в них істотних суперечностей.
   Якщо підсудний обвинувачується за кількома епізодами зло­
   чинної діяльності, то попередні показання за окремими епізодами
   можна оголосити після допиту підсудного за цими епізодами.

4. При зміні підсудним своїх попередніх показань суд пови­
   нен ретельно перевірити його пояснення, достовірність відомостей
   про явку з повинною, з'ясувати причини його відмови від попе­
   редніх показань і дати їм належну оцінку.

Пленум Верховного Суду України концентрує увагу суду на ретельній перевірці заяв підсудних про застосування до них недозволених методів слідства. Коли при судовому розгляді з'ясу­ється, що доводи підсудного про застосування до нього недозво­лених методів слідства не позбавлені підстав і суд не може їх перевірити в порядку, передбаченому ст.315¹ КПК, справа під­лягає поверненню на додаткове розслідування з мотивів одно­бічності, неповноти і необ'єктивності досудового слідства або дізнання, для перевірки заяви підсудного прокурором (див. п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування судами України кримінально-процесуального законодавства, що ре­гулює повернення справ на додаткове розслідування" від 25 бе­резня 1988 р.).

5. Питання про те, чи є суперечності в показаннях підсудного
і чи потрібно оголосити показання, які він давав раніше, вирі­
шується судом чи суддею одноособове без попереднього з'ясуван­
ня думок учасників судового розгляду, незалежно від того, хто
порушив це питання, — сам суд чи учасник судового розгляду.

Рішення про оголошення попередніх показань заноситься до протоколу судового засідання або додається до протоколу у ви­гляді окремого документа, винесеного у нарадчій кімнаті.

591

6. Після оголошення попередніх показань підсудного йому
   має бути надано можливість дати пояснення з приводу наявності
   істотних суперечностей.

7. У разі відмови підсудного давати показання в судовому
   засіданні суд чи суддя, який одноособове розглядає справу, перш
   ніж оголосити попередні показання підсудного повинні спочатку
   з'ясувати причину відмови і, по можливості, вжити заходів по
   усуненню такої причини, зокрема видалити із залу судового
   засідання іншого підсудного, що негативно впливає на нього
   (див. коментар до ст.ЗОО КПК).

8. Випадки можливого розгляду справи у відсутності підсуд­
   ного чітко визначені у ст.262 КПК України. Крім цього, пока­
   зання підсудного оголошуються в залі судового засідання також у
   разі його смерті.

9. Якщо справа розглядається у відсутності підсудного або ж
   він відмовився дати показання, його попередні показання ого­
   лошуються повністю.

У разі відмови підсудного давати показання лише за певним епізодом чи декількома епізодами обвинувачення можуть бути оголошені його попередні показання тільки за цими епізодами.

10. Оголошує попередні показання підсудного головуючий
    або за його дорученням інший суддя чи народний засідатель. При
    оголошенні робляться посилання на том та аркуш справи, най­
    менування документа, про що теж зазначається у протоколі
    судового засідання.

11. Якщо на допиті підсудного під час досудового слідства
    або дізнання застосовувалися звукозапис, кінозйомка чи відео-
    запис, вони також мають бути відтворені після оголошення
    відповідного протоколу допиту підозрюваного чи обвинуваченого.
    Про це суд виносить мотивовану ухвалу, а суддя, який розглядає
    справу одноособове, постанову, які заносяться до протоколу судо­
    вого засідання.

Порядок відтворення звукозапису, кінозйомки і відеозйомки передбачений ст.85¹ і 85² КПК.

Стаття ЗО 1^і. Перехід до судових дебатів після допиту підсудного

У разі, коли відповідно до частини 3 статті 299 цього Кодексу суд обмежив дослідженні фактичних обставин справи допитом підсудного,^ч\в^н після допиту останнього виконує вимоги статті 317 цього Кодексу і переходить до судових дебатів.

* * *

1. У випадку коли учасники судового розгляду не оспорюють фактичні обставини справи та розмір цивільного позову, суд вправі визнати дослідженими докази щодо цих обставин справи. При цьому факти, які сторонами не оспорюються, вважаються дослідженими та встановленими в судовому засіданні. Однак, не

592

зважаючи на такі обставини, ч.5 ст.299 КПК зобов'язує суд провести допит підсудного. Єдиним виключенням з цього правила є ситуація, коли підсудний не бажає давати свідчення. Вважа­ється необхідним, навіть після відмови підсудного давати свід­чення в порядку ст.298 КПК, запитати підсудного додатково щодо його бажання давати свідчення в ході судового слідства.

2. Згідно зі ст.263 КПК одним із основних прав підсудного є
   право давати показання по суті справи в кожний момент судового
   слідства. Тому ненадання підсудному права давати показання,
   хоча б і при визнанні ним усіх фактичних обставин справи, є
   істотним порушенням кримінально-процесуального закону, яке
   тягне за собою скасування винесеного судового рішення.

3. Після допиту підсудного та внесення до протоколу судо­
   вого засідання викладу фактичних обставин справи, які не оспо­
   рюються кожним учасником судового засідання, а також після
   того, як сторони засвідчать добровільність своєї правової позиції
   та розуміння наслідків прийняття фактичних обставин справи
   такими, що не потребують дослідження в ході судового слідства,
   головуючий повинен виконати вимоги ст.317 КПК та перейти до
   судових дебатів.

Стаття 302. Роз'яснення свідкові і потерпілому їх прав та обов'язків

Перед дачею кожним свідком чи потерпілим показань головуючий встановлює його особу, роз'яснює свідкові його права і обов'язок повідомити все, що він знає в справі, та попереджає його про кримінальну відповідаль­ність за статтями 384 і 385 Кримінального кодексу Ук­раїни за дачу суду завідомо неправдивих показань і за відмову дати показання.

Потерпілому головуючий роз'яснює його права і попе­реджає його про кримінальну відповідальність за статтею 384 Кримінального кодексу України за завідомо неправ­диві показання.

1. З метою встановлення особи потерпілого або свідка, які
   підлягають допиту в судовому засіданні, головуючий повинен
   опитати особу щодо її прізвища, імені, по батькові, дати наро­
   дження, місця проживання та роботи, ступеня володіння мовою,
   якою провадиться судочинство, родинних стосунків або взаємо­
   відносин із потерпілим (для свідка) та підсудним. Обов'язково
   головуючому повинен бути наданий документ (паспорт, посвід­
   чення водія, свідоцтво про народження, студентський квиток та
   ін.), що підтверджує особу допитуваного.

2. Свідок попереджається головуючим про кримінальну від­
   повідальність за відмову давати свідчення щодо обставин, які
   йому відомі у зв'язку із розглядуваною справою, та за дачу
   завідомо неправдивих свідчень. Потім суд (суддя) повинен за-

593

пропонувати свідку викласти ті обставини, які йому відомі та які стосуються або фактичних обставин справи або особи підсудного.

3. Потерпілий попереджається головуючим про кримінальну
   відповідальність за дачу завідомо неправдивих свідчень.

4. Неповнолітній свідок та потерпілий попереджаються голо­
   вуючим про їхній обов'язок говорити тільки правду щодо тих
   обставин, у зв'язку з якими вони допитуються в судовому засі­
   данні.

5. Згідно з положеннями ч.І ст.63 Конституції України
   свідка та потерпілого необхідно попередити про їхнє право відмо­
   витися давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї
   чи близьких родичів. При цьому необхідно також повідомити
   допитуваним особам, що до кола членів сім'ї та близьких родичів
   належать батьки, дружина, діти, рідні брати і сестри, баба, дід,
   онуки (див. ст.32 КПК).

6. У випадку коли як свідок у виділеній в окреме прова­
   дження кримінальній справі допитується засуджена особа, вона
   не попереджається про кримінальну відповідальність за відмову
   від дачі показань або за дачу завідомо неправдивих показань.
   Такого свідка в обов'язковому порядку попереджають про його
   право відмовитись давати свідчення згідно з ч.І ст.63 Консти­
   туції України. Загальний порядок допиту таких свідків повинен
   відповідати вимогам ст.ЗОЗ КПК.

7. Свідок та потерпілий повинні засвідчити розуміння ними
   вищевказаних обов'язків та прав, що також зазначається в про­
   токолі судового засідання.

Стаття 303. Допит свідка

Свідки допитуються по одному у відсутності інших, ще не допитаних свідків.

Кожному свідкові перед допитом його по суті задають­
ся питання, щоб з'ясувати його стосунки з підсудним і
потерпілим, і пропонується розповісти все те, що йому
відомо в справі. |

Після того, як свідок розповів усе. що йому відомо в справі, його допитують прокурор, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, захисник, підсудний, суддя та народні засідателі.

Якщо свідка викликано в судове засідання за клопо­танням прокурора або інших учасників судового розгляду, запитання цьому свідкові ставить спочатку той учасник судового розгляду, за клопотанням якого свідка викли­кано.

Суд протягом усього допиту свідка учасниками судо­вого розгляду має право ставити йому запитання для уточнення і доповнення відповідей.

594

Для забезпечення безпеки свідка, який підлягає допи­ту, суд (суддя) за власною ініціативою або за клопотанням прокурора, адвоката чи самого свідка виносить мотивова­ну ухвалу про проведення допиту свідка з використанням технічних засобів з іншого приміщення, у тому числі за межами приміщення суду, та надання права учасникам процесу слухати його показання, ставити запитання та слухати відповіді на них.

У разі, коли існує загроза ідентифікації голосу свідка, допит може супроводжуватися створенням акустичних пере­шкод.

Якщо допитати свідка з використанням технічних за­собів неможливо, суд (суддя) допитує його у відсутності підсудного. Допитаний свідок видаляється із залу судового засідання.

Після повернення підсудного до залу суду головуючий знайомить його з показаннями свідка і надає йому можли­вість дати пояснення з цього приводу.

Підсудний і учасники судового розгляду мають право ставити запитання свідкові.

Свідок відповідає на запитання у відсутності підсуд­ного.

Допитані свідки залишаються в залі судового засідан­ня і не можуть покинути його до закінчення судового розгляду без дозволу головуючого.

* * *

1. До суду як свідок може бути викликана і допитана будь-
яка особа (про виняток див. ст.69 КПК), про котру є дані, що
їй відомі обставини, які стосуються справи.

Допитувати свідків можна тільки під час судового слідства. Суд і учасники судового розгляду не можуть допитувати свідків, що не з'явилися в судове засідання, за місцем проживання або давати про такий допит окреме судове доручення.

2. Закон надає рівне правове значення свідкам, як тим, що
допитувалися під час досудового слідства та дізнання, так і
новим свідкам, що викликані до судового засідання на клопо­
тання його учасників або самого суду.

3. Свідок допитується в судовому засіданні окремо й у
відсутності ще не допитаних свідків. Однак в окремих випадках
особа, яка не викликалась до суду як свідок і була присутня в
залі судового засідання при розгляді справи, також може бути
допитана судом (суддею) як свідок на загальних підставах, неза­
лежно від її присутності при оголошенні документів, що містять
обвинувачення, допити підсудного, потерпілого, попередніх свід­
ків. Але цю обставину суду чи судді одноособове належить вра­
ховувати при оцінці її показань.

595

4. З метою формування правильної оцінки щодо об'єктив­
   ності показань свідка суд (суддя) зобов'язаний з'ясувати, які
   стосунки існували між свідком і потерпілим та підсудним. Якщо
   це близькі родичі, то суд (суддя) роз'яснює свідку його конс­
   титуційне право не свідчити проти них. Якщо стосунки дружні
   або навпаки — неприязні, суд (суддя), з'ясувавши, які обставини
   спричинили такі стосунки, дає оцінку показань свідка з точки
   зору їх достовірності.

5. Допит свідка складається з двох частин:

• вільної розповіді про все, що йому відомо в даній справі.
  Під час вільної розповіді переривати свідка не дозволяється, за
  винятком тих випадків, коли він повідомляє про обставини, які
  не стосуються справи;

• запитань учасників судового розгляду і суддів та відпо­
  відей свідка. Запитання свідку ставляться в такому ж порядку,
  як і підсудному: спочатку допитують учасники процесу, котрі
  виконують функцію обвинувачення, потім ті, які виконують
  функцію захисту, і останніми допитують судді, що не виключає
  їх права протягом усього допиту учасниками судового засідання
  ставити уточнюючі і доповнюючі запитання.

З дозволу головуючого під час допиту свідка одним учас­ником судового розгляду запитання можуть ставити інші учас­ники судового засідання.

6. Запитання до свідка повинні бути коректними, чіткими,
ясними і конкретними, враховувати інтелектуальний рівень допи­
туваного та національні особливості. Навідні питання не допуска­
ються.

Головуючий має право зняти запитання до свідка, якщо воно сформульоване таким чином, що принижує гідність свідка, або не пов'язане із з'ясуванням обставин справи, що розглядається, чи стосунків свідка з підсудним та потерпілим, або спрямоване на викриття самого свідка у вчиненні якогось злочину, оскільки свідок не зобов'язаний свідчити проти себе. На зняті запитання свідок не повинен відповідати, однак до протоколу судового засідання вони повинні бути занесені.

7. З метою забезпечення безпеки свідка суд за клопотанням
самого свідка, прокурора, захисника, іншого учасника судового
розгляду або з власної ініціативи вияосжь мотивовану ухвалу
(суддя — постанову) про допит свідка ухвідсутності підсудного.
Після повернення підсудного до залу судового засідання суд
зобов'язаний ознайомити його з показаннями свідка і надати
можливість підсудному дати пояснення з приводу цих показань.

Допитаний свідок видаляється із залу судового засідання.

8. Для забезпечення безпеки свідка, який підлягає допиту,
^СУД (суддя) за власною ініціативою або за клопотанням проку­
рора, захисника чи самого свідка знову ж таки виносить моти­
вовану ухвалу (постанову) про допит свідка з використанням
технічних засобів з іншого приміщення, в тому числі за межами
приміщення суду. Під час такого допиту свідка із застосуванням
технічних засобів учасникам процесу надається можливість слу­
хати показання свідка, ставити запитання та слухати відповіді на
них.

596

При цьому коли існує загроза, що голос свідка може бути ідентифікований, то допит може супроводжуватися створенням акустичних перешкод, які будуть перешкоджати впізнанню.

9. Черговість допиту свідків учасниками судового розгляду
визначена коментованою статтею і не може бути будь-ким пору­
шена.

Якщо свідка викликано в судове засідання за клопотанням прокурора або інших учасників судового розгляду, першим запи­тання цьому свідку ставить той учасник процесу, за клопотанням якого свідка викликано, а потім за встановленим правилом — прокурор, захисник тощо.

10. Залишення допитаних свідків у залі судового засідання
має на меті запобігти спілкуванню допитаних свідків з ще не
допитаними і узгодженню ними показань та забезпечити всебіч­
ність і повноту дослідження обставин справи.

Дозвіл на залишення залу судового засідання головуючий може дати допитаному свідку лише за наявності поважних при­чин, які визначаються в кожному конкретному випадку, зокрема у зв'язку з хворобою самого свідка чи близької йому особи, яка потребує постійного догляду, залишенням вдома малолітніх дітей без догляду, відрядження тощо.

Перед тим як дозволити свідку залишити зал судового засі­дання, головуючий зобов'язаний з'ясувати в учасників судового розгляду, чи є в них запитання до свідка.

11. Неповнолітній свідок, на відміну від дорослого, за загаль­
ним правилом, крім випадків, передбачених ст.307 КПК, видаля­
ється із залу суду після того, як дав показання.

Можливість ставити запитання одним свідком іншому, а також запитання свідка учасникам судового розгляду законом не передбачена.

Стаття 304. Додатковий і повторний допит свідка

Кожний учасник судового розгляду має право задава­ти свідкові додаткові запитання для з'ясування або допов­нення відповідей, даних на запитання інших осіб.

Кожного свідка можна додатково допитати або персдо-питати в присутності інших уже допитаних свідків або на очній ставці.

* * *

1. Дана норма направлена на виконання вимоги закону щодо
всебічного, повного та об'єктивного з'ясування обставин справи, а
також на практичну реалізацію принципу змагальності сторін у
кримінальному процесі України.

2. Судова практика широко використовує такі різновиди
допиту, як перехресний допит учасників процесу та очна ставка
між допитуваними.

При перехресному допиті свідка (підсудного, потерпілого) йому ставляться запитання всіма учасниками судового засідання.

597

При очній ставці учасники судового процесу ставлять запитання одночасно декільком допитуваним. У будь-якому разі необхідно враховувати, що перехресний допит та особливо очна ставка можуть бути застосовані лише після вільної розповіді допиту­ваної особи щодо фактичних обставин справи.

3. Згідно з ч.12 ст.ЗОЗ КПК допитані свідки повинні зна­
   ходитись в залі судового засідання і залишити його можуть лише
   з дозволу головуючого. Однак навіть якщо допитаному свідкові
   було дозволено залишити зал судових засідань, він може бути
   повторно викликаний в судове засідання для проведення додат­
   кового або повторного допиту. Викликається такий свідок у
   загальному порядку судовою повісткою.

4. Додатковий допит свідка направлений на з'ясування но­
   вих, раніше не досліджуваних обставин справи. Повторний допит
   застосовується лише тоді, коли в ході судового слідства вини­
   кають суперечності між показаннями свідка та показаннями
   інших учасників судового розгляду або іншим досліджуваним
   доказовим матеріалом. При додатковому та повторному допиті
   також можуть провадитись огляд та оголошення протоколів до­
   питів свідка на досудовому слідстві з дотриманням вимог ст.314
   КПК.

5. Треба зазначити, що згідно зі ст.260 КПК головуючий
   повинен усувати із судового слідства все, що не стосується
   розглядуваної справи. У зв'язку з цим головуючий має право
   знімати запитання учасників судового засідання, якщо вони до­
   статньо з'ясовані або явно виходять за межі справи. Однак такі
   запитання та мотиви їх зняття повинні обов'язково заноситись до
   протоколу судового засідання.

6. Додатковому та повторному допиту свідка не передує
виконання вимог ст.302 КПК.

СтаттяЗОб. Право свідка використовувати нотатки

Свідок, даючи показання, може мати прі^собі нотатки в тих випадках, коли показання стосуються будь-яких розрахунків та інших даних, які важко тримати в пам'яті.

Свідкові дозволяється зачитувати документи, які сто­суються даного ним показання. Ці документи належить пред'явити суду і учасникам судового розгляду на їх ви­могу; за ухвалою суду вони можуть бути приєднані до справи.

* * *

1. Дослідження доказів у ході судового слідства відбувається в усній формі. Однак всі усні свідчення завжди знаходять своє письмове відображення у протоколі судового засідання. Тому не є порушенням принципу усного ведення судового процесу право свідка використовувати свої нотатки, що стосуються обставин справи.

598

2. Закон чітко визначає випадки можливого використання
свідком письмових нотатків:

• коли показання стосуються розрахунків (суми, кількості,
  номерів та ін.)ї

• коли свідчення стосуються даних, які важко тримати в
  пам'яті (назви нормативних документів, актів, переліки певних
  об'єктів та ін.).

3. Свідок має право оголосити в суді не тільки свої особисті
   нотатки, але й інші документи, що стосуються обставин справи,
   У цьому випадку головуючий за клопотанням сторін або за своєю
   ініціативою має право оглянути ці нотатки або документи та
   передати їх для огляду іншим учасникам процесу.

4. Нотатки та документи, що були використані свідком при
   його допиті, за рішенням суду можуть бути приєднані до справи.
   Дозволяється приєднання також копій цих документів, якщо їх
   оригінали не містять ознак речових доказів.

Стаття 306. Оголошення показань свідка

Суд з власної ініціативи або за клопотанням проку­рора чи інших учасників судового розгляду може оголо­сити показання свідка, дані під час дізнання, досудового слідства або на суді, у випадках:

1. наявності істотних суперечностей між показаннями,
   які свідок дав на суді і під час досудового слідства або
   дізнання;

неявки в судове засідання свідка, явка якого з тих
або інших причин неможлива;

3) коли справа розглядається у відсутності свідка в
порядку, передбаченому частиною другою статті 292 цього
Кодексу.

У судовому засіданні може бути також оголошено показання свідка, допитаного судом відповідно до статті 292^і цього Кодексу.

* * *

1. Всі свідки у справі повинні бути допитані в судовому
засіданні. Ця вимога закону направлена на виконання принципу
безпосередності дослідження доказів у суді та обов'язку суду
ґрунтувати судові рішення лише на тих доказах, що досліджу­
вались в ході судового слідства (див. ст.323 КПК).

Однак ст.306 встановлює виняток із цього загального поло­ження. Дана норма передбачає випадки, коли можливий не безпосередній допит свідка, а лише оголошення його свідчень. Перелік таких випадків є вичерпним і поширювальному тлума­ченню не підлягає.

2. Фактично ситуація, коли оголошуються показання свідка,
які він давав в ході дізнання або досудового слідства, не порушує

599

принципу безпосередності дослідження показань свідка в суді. Адже такому оголошенню показань обов'язково передує допит свідка під час судового слідства. І тільки за наявності істотних суперечностей між показаннями свідка в суді та його свідчен­нями, даними під час дізнання або досудового слідства, можливе оголошення протоколів допиту такого свідка. При цьому супереч­ності в показаннях свідка повинні бути дійсно істотними, тобто стосуватися предмета доказування у даній кримінальній справі.

3. 4.2 ст.306 також передбачає оголошення показань свідка,
який вже був безпосередньо допитаний в суді, хоча б і не в ході
судового слідства, а в підготовчій частині судового розгляду
справи згідно з вимогами ст.292¹ КПК.

Треба звернути увагу на деякі особливості оголошення таких показань. По-перше, оголошення показань свідків, що були до­питані в підготовчій частині судового засідання, можливе лише за умови незмінності складу суду. По-друге, повторний виклик таких свідків можливий за клопотанням сторін або за ініціа­тивою суду у випадку необхідності додаткового або повторного допиту свідка.

4. Згідно з п.2 ч.І ст.306 КПК можливе оголошення пока­
   зань свідка, явка якого до суду неможлива. Слід зауважити, що
   оголошення показань свідків, які не з'явились в судове засідан­
   ня, можливе лише за умови письмового підтвердження отри­
   мання свідком судової повістки та підтверджених даних про
   поважні причини, що перешкоджають явці свідка в судове засі­
   дання. Такими причинами можна визнати тривалу хворобу, смерть
   свідка, стихійне лихо, війну, переїзд в іншу країну на постійне
   місце проживання та ін. Тобто це причини, які не дають змоги
   з'явитись свідку в судове засідання протягом тривалого часу. В ін­
   ших випадках неявки свідка в судове засідання головуючий по­
   винен діяти згідно з вимогами ст.70, 71 КПК.

5. 4.6, 7 та 8 ст.ЗОЗ КПК передбачають умови проведення
   допиту свідка, щодо якого застосовуються заходи безпеки. Однак
   у випадку неможливості забезпечення безпеки свідка навіть з
   використанням порядку, передбаченого ч.б, 7, 8 ст.^03 КПК, суд,
   керуючись ч.2 ст.292, має/ право звільнити такого свідка від
   обов'язку з'являтися в судове засідання за умови письмового
   підтвердження показань, даних ним раніше. Виноситься окрема
   ухвала (постанова) суду (судді) щодо надання можливості не
   з'являтися в судове засідання свідка та відібрання від нього
   письмового підтвердження показань, даних ним раніше. Разом з
   винесенням такої ухвали (постанови) суд (суддя) повинен дати
   судове доручення, дотримуючись вимог ст.315¹ КПК, на прове­
   дення допиту свідка, щодо якого застосовуються заходи безпеки,
   та відібрання від нього письмового підтвердження показань, да­
   них ним раніше. Таке підтвердження повинно містити повний
   виклад раніше даних свідком показань та його згоду на вико­
   ристання цих свідчень в судовому засіданні.

6. Письмове підтвердження свідком своїх раніше даних свід­
   чень оголошується в судовому засіданні згідно з вимогами ст.ЗІ4
   КПК.

7. У випадку необхідності постановки певних запитань тако­
   му свідкові з боку учасників процесу можливий письмовий виклад

600

цих запитань учасниками судового засідання та винесення ухвали (постанови) суду (судді) щодо зобов'язання свідка письмово відпо­вісти на поставлені запитання. Разом з винесенням такої ухвали (постанови) суд (суддя) дає судове доручення на проведення додаткового допиту свідка. Результати такого допиту (письмові відповіді свідка на поставлені запитання) оголошуються в судо­вому засіданні.

СтаттяЗОТ. Допит неповнолітнього свідка

Допит неповнолітнього свідка віком до чотирнадцяти років, а за розсудом суду — до шістнадцяти років про­водиться в суді за правилами, зазначеними в статті 168 цього Кодексу.

По закінченні допиту неповнолітній свідок видаля­ється із залу суду, крім випадків, коли суд з власної ініціативи або за клопотанням прокурора чи інших учас­ників судового розгляду визнає присутність цього свідка в залі суду необхідною.

У виняткових випадках, коли цього вимагають інтере­си справи або безпека свідка, допит неповнолітнього свід­ка за ухвалою суду може бути проведений у відсутності підсудного.

Після повернення підсудного до залу суд зобов'язаний ознайомити його з показаннями свідка і надати йому можливість задавати питання свідкові, а також дати по­яснення з приводу показань свідка.

* * *

1. У зв'язку з тим, що саме з 16 років особа має нести
   кримінальну відповідальність за відмову від дачі свідчень та за
   дачу завідомо неправдивих свідчень, ст.307 обмежує цим віком
   особливий порядок проведення допитів неповнолітніх свідків.
   Такому свідку головуючий роз'яснює його обов'язок говорити
   тільки правду щодо обставин, у зв'язку з якими він допитується
   в суді, та його право відмовитись давати показання щодо себе,
   членів сім'і чи близьких родичів (див. спг.63 Конституції Ук­
   раїни).

2. При допиті в суді неповнолітнього свідка обов'язковою є
   присутність педагога та, за бажанням свідка, за клопотанням
   учасників процесу чи за ініціативою самого суду, лікаря, батьків,
   інших законних представників неповнолітнього.

3. У будь-якому разі перед тим, як допустити до участі в
   судовому засіданні педагога та лікаря, необхідно запитати думку
   учасників процесу щодо наявності у них відводів цим особам
   згідно зі ст.62 КПК. Також в обов'язок головуючого входить
   з'ясувати відсутність обставин, які можуть перешкодити участі в
   судовому засіданні батьків або законних представників неповно­
   літнього свідка.

601

Такими обставинами можуть бути:

• батьки чи законні представники свідка звинувачуються у
  скоєнні або приховуванні злочину, що розглядається в суді;

• у батьків чи законних представників ворожі стосунки із
  неповнолітнім свідком;

• неповнолітній свідок заперечує проти їх присутності у
  залі судового засідання під час його допиту та ін.

У всякому разі доцільним здається з'ясування думки непов­нолітнього свідка щодо присутності в залі судового засідання під час його допиту певного педагога, лікаря, батька, матері чи інших законних представників.

4. Як педагог до судового процесу при допиті неповноліт­
нього свідка повинен бути залучений спеціаліст, що працює з
дітьми такого віку, найкраще — безпосередньо з цим свідком. Це
може бути класний керівник, вихователь дитячого садка, керів­
ник дитячого об'єднання, гуртка, студії.

5. Лікарем, що запропіується в судове засідання для участі у
   допиті неповнолітнього свідка, повинен виступати спеціаліст з
   дитячої або підліткової психології. Це може бути шкільний
   психолог, психолог із дитячої медичної установи, лікар-психіатр,
   що наглядає за неповнолітнім свідком.

6. Батьки, на свій розсуд, також можуть бути присутні при
   допиті неповнолітнього свідка в суді. Замість батьків у такому
   допиті можуть брати участь опікуни, піклувальники неповноліт­
   нього, представники органу опіки та піклування або представ­
   ники дитячої виховної установи, де перебуває неповнолітній свідок.

7. Головуючий повинен роз'яснити педагогу, лікарю, батькам
   чи законним /представникам, які знаходяться в залі судового
   засідання, їхні права та обов'язки під час допиту неповнолітнього
   свідка, що Вегламентовані ст.168 КПК. »

8. Після допиту неповнолітній свідок обов'язково видаляється
   із залу судового засідання. Вважається за необхідне залишати
   неповнолітнього допитаного свідка в залі суду тільки при не­
   обхідності проведення за його участю наступної судово-слідчої дії
   (впізнання, очної ставки та ін.). Залишається такий свідок в залі
   суду за мотивованою ухвалою (постановою) суду (судді).

9. Якщо підсудний є родичем неповнолітнього свідка або має
   на нього негативний психологічний вплив, він повинен бути
   видалений із залу суду ще до початку допиту неповнолітнього
   свідка. Лише після закінчення такого допиту підсудний має
   право повернутися до залу судового засідання. Підсудному оголо­
   шують показання неповнолітнього свідка, після чого він може
   поставити свої запитання свідкові або дати пояснення щодо
   даних свідком показань.

Стаття 308. Допит потерпілого

Потерпілий допитується за правилами допиту свідків. Допит потерпілого проводиться перед допитом свідків.

602

1. Потерпілий е безпосереднім учасником кримінального про­
   цесу. Він, на відміну від свідка, знайомиться з матеріалами
   справи, знаходиться в залі судового засідання з самого початку
   судового розгляду справи, бере активну участь у дослідженні
   доказів у справі, має право відмовитись від дачі показань, він
   особисто зацікавлений у результатах розгляду кримінальної справи.

2. При допиті потерпілого необхідно користуватися загаль­
   ними правилами допиту свідка, що викладені у ст.303—307
   КПК.

3. Перед допитом потерпілий попереджається про криміналь­
   ну відповідальність за дачу завідомо неправдивих свідчень та про
   його право не давати свідчень щодо себе, членів сім'ї чи близь­
   ких родичів (див. ст.63 Конституції України).

4. Існує декілька особливостей при допиті потерпілих, які
   суд (суддя) повинен враховувати, плануючи судове слідство згідно
   з вимогами ст.299 КПК:

• потерпілий завжди допитується перед допитом свідків;

• якщо потерпілий є одночасно і цивільним позивачем, до­
  питується він тільки один раз як потерпілий;

• у справах приватного обвинувачення, за наявності зустріч­
  ного обвинувачення, обидва потерпілих допитуються один раз як
  підсудні.

5. До обов'язків головуючого треба віднести перевірку шля­
хом опитування потерпілого наявності фактів примушування по­
терпілого до відмови від показань або до давання завідомо
неправдивих показань через погрози, насильство, підкуп чи інші
протиправні дії з боку підсудного, його родичів чи інших осіб.
При встановленні таких фактів суд повинен обговорити питання
про надіслання матеріалів прокурору для перевірки та про за­
стосування заходів безпеки щодо потерпілого.

Стаття 309. Пред'явлення для впізнання

Свідкові, потерпілому або підсудному під час судового слідства можуть бути пред'явлені для впізнання особа чи предмет.

Пред'явлення для впізнання проводиться після того, як впізнаючий при допиті вкаже на ознаки, за якими він може впізнати особу чи предмет.

При пред'явленні особи чи предмета для впізнання впізнаючий повинен вказати, чи впізнає він особу або предмет і за якими саме ознаками.

* * *

І. При застосуванні даної норми закону треба пересвідчитись у тому, що впізнання вказаних свідком, потерпілим або підсуд­ним особи чи предмета не провадилось на досудовому слідстві. Якщо таке впізнання вже провадилось, його повторне проведення в судовому засіданні не допускається. Крім того, недоцільним треба вважати впізнання особи чи предмета, які свідок, потер-

603

пілий або підсудний мали можливість спостерігати в залі судо­вого засідання.

2. Пред'явлення для впізнання в ході судового слідства може
відбуватись як за клопотанням сторін, так і за ініціативою суду.

3. Пред'явлення для впізнання особи чи предмета в ході
   судового слідства повинно відбуватись з дотриманням тієї ж
   процесуальної форми, що і під час досудового слідства. Присут­
   ність понятих при проведенні впізнання в судовому засіданні не
   потрібна, навіть в умовах проведення закритого судового слу­
   хання справи.

4. Безпосередньо пред'явленню особи чи предмета для впіз­
   нання обов'язково передує допит особи, яка буде впізнавати.
   Така особа повинна дати точні свідчення стосовно особливих
   прикмет особи чи предмета, які вона вважає за можливе впіз­
   нати, та обставин, за яких вона спостерігала цю особу чи
   предмет. Дані свідчення обов'язково заносяться до протоколу
   судового засідання.

5. Головуючий повинен роз'яснити сторонам мету та порядок
   проведення пред'явлення для впізнання, а також застерегти учас­
   ників судового засідання та присутніх в судовому залі від пору­
   шень порядку під час проведення цієї судозфї дії (див. ст.272
   КПК).

6. Перед пред'явленням для впізнання особу, яка буде впіз­
   навати, видаляють із залу судового засідання. Особі, яка пред'­
   являється для впізнання, пропонується зайняти будь-яке місце
   серед інших осіб (не менше двох), які різко не відрізняються від
   неї віком, статтю, одягом, типом зовнішності. Предмети або
   фотознімки, що пред'являються для впізнання, розташовуються у
   погодженому з учасниками судового засідання порядку. Предме­
   ти, що пред'являються для впізнання, повинні бути однорідними.
   Після цього до залу судового засідання запрошується особа, яка
   буде впізнавати. Потерпілий та свідок попереджаються головую­
   чим про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправ­
   дивих показань, а свідок ще і за відмову від дачі показань.
   Свідок, потерпілий або підсудний вказують на впізнані ними
   особу чи предмет та зазначають, за якими саме ознаками їх
   впізнано. Весь хід процесу пред'явлення для впізнання знаходить
   своє відображення в протоколі судового засідання.

7. Якщо є підстави вважати, що особа, яку будуть пред'яв­
   ляти для впізнання, може своєю присутністю негативно вплинути
   на свідчення особи, яка буде впізнавати, доцільно провести
   пред'явлення для впізнання за фотознімками.

8. Учасники процесу мають право задавати запитання особі,
   яка впізнавала, та особі, яку було впізнано.

СтаттяЗЮ. Проведення експертизи в суді

Експертиза в суді призначається з додержанням пра­вил, передбачених главою 18 цього Кодексу.

Експерт у судовому засіданні бере участь у досліджен­ні доказів і може з дозволу суду ставити запитання

604

підсудному, потерпілому і свідкам про обставини, які ма­ють значення для його висновку.

Після з'ясування обставин, що мають значення для висновку експерта, головуючий пропонує прокуророві, під­судному, його захисникові та іншим учасникам судового розгляду подати у письмовому вигляді питання, які вони бажають поставити експертові.

Суд обмірковує ці питання, враховуючи при цьому думку учасників судового розгляду, усуває ті з них, які не стосуються справи або не належать до компетенції екс­перта, а також формулює ті питання, які він ставить перед експертом з власної ініціативи.

Після цього суд виносить ухвалу, а суддя — поста­нову, в якій викладає поставлені на вирішення експертизи питання. Ці питання передаються експерту, який складає висновок.

Висновок експерта повинен відповідати вимогам, за­значеним у статті 200 цього Кодексу. Він оголошується в судовому засіданні і приєднується до справи.

* * *

1. Експертиза в ході судового розслідування призначається у
   випадку необхідності застосування наукових, технічних та інших
   спеціальних знань. Неприпустимо призначати експертизу у ви­
   падках, коли з'ясування певних обставин не потребує спеціаль­
   них знань, а також порушувати перед експертом правові пи­
   тання, вирішення яких віднесено законом до компетенції суду
   (питання юридичної кваліфікації злочинного діяння, винуватості
   особи).

2. У будь-якому разі експертиза повинна бути проведена в
   ході судового слідства, якщо вона не провадилась на стадії
   досудового розслідування справи та якщо за законом призна­
   чення експертизи у даній справі є обов'язковим. Непроведення
   такої експертизи є істотним порушенням кримінально-процесу­
   ального закону та підставою для скасування судового рішення у
   справі. Якщо для проведення експертизи в ході судового слідства
   необхідно здійснити певні дії, які не можуть бути виконані
   безпосередньо у судовому засіданні, вони можуть бути виконані
   відповідними компетентними органами за судовими дорученнями
   в порядку ст.315¹ КПК. Повернення справи на додаткове роз­
   слідування повинно мати місце лише тоді, коли неповнота або
   неправильність проведеної експертизи не можуть бути усунуті в
   судовому засіданні або коли порушені права обвинуваченого при
   призначенні та проведенні експертизи під час дізнання чи досу­
   дового слідства (див. стп.197 КПК) не можуть бути поновлені в
   суді.

3. У порядку ст.253 КПК суддя вправі вирішити питання
про виклик в судове засідання експерта, який брав участь у
проведенні експертизи на досудовому слідстві. У цьому випадку в

605

ході судового слідства суд або суддя не повинні виносити ухвалу чи постанову про проведення експертизи. Експерт, який вже брав участь у проведенні експертизи на досудовому слідстві, підлягає допиту в порядку ст.311 КПК. Він бере участь у дослідженні доказів з початку судового слідства. Якщо ж експертиза на досудовому слідстві не проводилась чи в ході судового слідства постає питання про призначення додаткової чи повторної експер­тизи за участю нового експерта, суд або суддя повинні виносити ухвалу чи постанову про проведення експертизи та про при­значення певної особи експертом. У такому разі експерт бере участь у дослідженні доказів тільки після винесення ухвали (постанови) про призначення його експертом.

4. Згідно зі ст.295 КПК головуючий зобов'язаний роз'яснити
   експертові його права та обов'язки в судовому засіданні і попере­
   дити експерта про кримінальну відповідальність за відмову вико­
   нати обов'язки експерта та за дачу завідомо неправдивого ви­
   сновку.

5. Експертові може бути заявлений відвід в порядку ст.62,
   287 та за підставами, зазначеними у ст.54 КПК.

6. При проведенні експертизи в ході судового слідства суд
   виконує такі дії:

• шляхом опитування сторін з'ясовує обставини, що мають
  значення для дачі експертного висновку;

• пропонує учасникам судового розгляду письмово подати
  питання, які вони бажають порушити перед експертами;

• оголошує ці питання, а також питання, запропоновані
  судом;

• заслуховує думки учасників судового розгляду з приводу
  поданих питань;

• у нарадчій кімнаті обмірковує всі питання, виключає ті з
  них, що виходять за межі компетенції експерта або не стосу­
  ються предмета доказування; формулює питання, які порушує
  перед експертом з власної ініціативи; остаточно визначає коло
  питань, що виносяться на вирішення експертизи, і виносить
  ухвалу (постанову) про її призначення;

• оголошує в судовому засіданні ухвалу (постанову) про
  призначення експертизи і вручає її експертові;

• після проведення експертом досліджень, складання й
  оголошення експертного висновку приєднує його до справи;

• допитує експерта з метою роз'яснення й доповнення
  висновку.

7. Відповідно до ст.273 КПК ухвала суду (постанова судді)
   повинна бути складена як окремий документ з наведенням у ній
   мотивів прийнятого рішення про призначення експертизи та з
   чітким викладенням питань, що стосуються предмета останньої.
   В ухвалі (постанові) має бути зазначено, які подані учасниками
   судового розгляду питання і з яких мотивів відхилено.

8. До компетенції суду не відноситься визначення способу
   проведення експертизи.

606

9. У випадку коли провести експертне дослідження в судо­
вому засіданні неможливо, суд виносить ухвалу про проведення
експертизи і направляє її з необхідними матеріалами до судово-
експертної установи для виконання в порядку, передбаченому
ст.198 КПК. При цьому залежно від тривалості експертних
досліджень і складності справи суд може або оголосити перерву,
або відкласти слухання справи, або продовжити судове слідство і
досліджувати інші докази.

10. Необхідно враховувати, що акти чи інші документи, в
    тому числі відомчі, де зазначаються обставини, встановлені із
    застосуванням спеціальних знань, не можуть розглядатися як
    висновок експерта та бути підставою для відмови в призначенні
    експертизи, навіть якщо вони одержані на запит суду, органу
    дізнання, слідчого або адвоката.

11. Висновок експерта, складений за результатами проведе­
    ної в ході судового слідства експертизи, повинен відповідати тим
    самим вимогам, що ставляться до експертного висновку в стадії
    досудового розслідування справи (див. стп.200 КПК). Даний ви­
    сновок оголошується головуючим в судовому засіданні та приєд­
    нується до матеріалів справи.

12. При дослідженні висновку експерта суд повинен вихо­
    дити з того, що згідно зі ст.67 КПК висновок експерта не має
    наперед встановленої сили та переваги над іншими джерелами
    доказів, підлягає перевірці й оцінці за внутрішнім переконанням
    суду. А воно повинно ґрунтуватися на всебічному, повному й
    об'єктивному розгляді всіх обставин справи у сукупності на
    підставі закону.

Крім того, при перевірці й оцінці експертного висновку суд повинен з'ясувати:

• чи були додержані вимоги законодавства при призначенні
  та проведенні експертизи;

• чи не було обставин, які виключали участь експерта у
  справі;

• компетентність експерта і чи не вийшов він за межі своїх
  повноважень;

• достатність наданих експертові об'єктів дослідження;

• повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність
  іншим фактичним даним;

• узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим
  висновком експертизи;

— обґрунтованість експертного висновку та його узгодже­
ність з іншими матеріалами справи.

13. Якщо проведення експертизи під час судового слідства є
недоцільним, суд або суддя можуть обмежитись допитом експерта
щодо висновку, зробленого ним при проведенні експертизи в ході
досудового розслідування справи. Сам висновок експерта дослід­
жується учасниками процесу як письмовий доказ за правилами
ст.314 КПК.

607

СтаттяЗІІ. Допит експерта в суді

Після оголошення висновку експертові можуть задава­тися питання для роз'яснення і доповнення його висновку.

Питання експертові спочатку задає прокурор, потім потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, їх представники, захисник, підсудний, суддя та народні за­сідателі.

Питання, поставлені експертові, та відповіді на них заносяться до протоколу судового засідання.

* * *

1. Допит експерта проводиться тільки з метою з'ясування та
   уточнення змісту експертного висновку. Самі ж свідчення екс­
   перта не виступають джерелом доказів (див. спг.65 КПК), у
   зв'язку з чим вони можуть бути використані судом при постанов-
   ленні судового рішення лише разом із підсумковими положен­
   нями експертного висновку.

2. На відміну від свідка, експерт має право знаходитись в
   залі судового засідання та брати активну участь у дослідженні
   доказів у справі навіть ще до його допиту. Перед допитом
   експерт попереджується про кримінальну відповідальність за дачу
   завідомо неправдивих відповідей на поставлені йому запитання та
   за відмову від дачі відповідей на запитання, що пов'язані із
   зробленим ним висновком. Після цього експерту ставляться запи­
   тання учасниками процесу у звичайній послідовності. Крім того,
   можливий перехресний допит експерта декількома учасниками
   процесу одночасно. Так само можливе проведення допиту всіх або
   декількох експертів, якщо висновок складався за результатами
   проведення комісійної або комплексної експертиз.

3. Особливістю проведення допиту експерта є вимога закону
   щодо внесення до протоколу судового засідання не тільки відпо­
   відей експерта на поставлені запитання, але і самих запитань
   учасників судового слідства. Запитання експерту учасники судо­
   вого засідання подають як в усній, так і в письмовій формі.

Стаття 312. Проведення додаткової або повтор­ної експертизи

У випадках, передбачених статтею 75 цього Кодексу, суд мотивованою ухвалою, а суддя — постановою може призначити додаткову або повторну експертизу.

Додаткова або повторна експертиза проводиться з до­держанням вимог статей 310 і 311 цього Кодексу.

У випадках призначення додаткової або повторної експертизи розгляд справи може бути відкладено.

608

1. Судам слід мати на увазі, що первинною є експертиза,
   при проведенні якої об'єкт досліджується вперше. Тому за зміс­
   том ст.75 КПК додаткова експертиза призначається лише після
   розгляду судом висновку первинної експертизи, коли з'ясується,
   що усунути неповноту або неясність висновку шляхом допиту
   експерта неможливо. Висновок визнається неповним, коли екс­
   перт дослідив не всі подані йому об'єкти чи не дав вичерпних
   відповідей на порушені перед ним питання. Неясним вважається
   нечітко викладений висновок, або такий, що має невизначений,
   неконкретний характер. В ухвалі про призначення додаткової
   експертизи суд повинен зазначати, які висновки експерта суд
   вважає неповними чи неясними або які обставини зумовили
   необхідність розширення експертного дослідження. Проведення
   додаткової експертизи може бути доручено тому самому або
   іншому експертові. У випадках коли виникає необхідність про­
   вести дослідження нових об'єктів або інших обставин справи, суд
   призначає нову експертизу, яка не є додатковою.

2. Повторна експертиза призначається, коли є сумніви у
   правильності висновку експерта, пов'язані з недостатньою об­
   ґрунтованістю висновку чи з тим, що він суперечить іншим
   матеріалам справи, а також за наявності істотного порушення
   процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і
   проведення експертизи. Істотними можуть визнаватися, зокрема,
   порушення, які призвели до обмеження прав обвинуваченого чи
   інших осіб. В ухвалі (постанові) про призначення повторної
   експертизи зазначаються обставини, які викликають сумніви у
   правильності попереднього висновку експерта. Проведення пов­
   торної експертизи може бути доручено тільки іншому експертові.
   Якщо є сумніви у правильності первинного висновку експерта,
   повторна експертиза може бути призначена лише за умови наяв­
   ності практичних можливостей для проведення такої експертизи.

3. Додаткова та повторна експертизи провадяться з дотри­
   манням тієї ж процесуальної форми, що і первинна експертиза
   (див. ст.310 КПК).

4. Залежно від тривалості експертних досліджень і склад­
   ності справи суд може або оголосити перерву, або відкласти
   слухання справи, або продовжити судове слідство і досліджувати
   інші докази.

СтаттяЗІЗ. Огляд речових доказів

Речові докази повинні бути оглянуті судом і пред'яв­лені учасникам судового розгляду, а коли це необхідно, — свідкам і експертам.

Особи, яким пред'явлені речові докази, можуть звер­тати увагу суду на ті або інші особливості, які мають значення для вирішення справи, про що відмічається в протоколі судового засідання.

20 2—445 609

Огляд речових доказів, які не можна доставити в судове засідання, проводиться в разі необхідності на місці їх знаходження.

* * *

1. У зв'язку з тим, що речові докази виступають одним із
законодавче встановлених джерел доказів (див. ст.65 КПК), згід­
но зі ст.323 КПК вени повинні бути оглянуті в судовому за­
сіданні, для того щоб суд міг використати їх при постановленні
судового рішення. Тому всі наявні в справі речові докази повинні
бути дослідженні як судом, так і всіма іншими учасниками
процесу.

2. Огляд речових доказів може відбуватися у будь-який
момент судового слідства — під час допиту підсудних, потер­
пілих, свідків, експерта; після проведення допиту всіх зазначе-
нних учасників процесу. Підвищену увагу суду та інших учас­
ників судового засідання повинні привертати особливі властивості
оглядуваних речових доказів.

3. Якщо огляд речових доказів потребує застосування спеці­
   альних знань, суд за клопотанням сторін або за власною ініціа­
   тивою може запросити в судове засідання спеціаліста. Спеціалісту
   можуть ставити запитання учасники процесу та суд.

4. У випадку перебування речових доказів поза межами залу
   судового засідання та за наявності клопотання сторін або за
   власною ініціативою суд (суддя) повинен винести ухвалу (поста­
   нову) про проведення виїзного судового засідання за місцем
   розташування речових доказів. У такому разі огляд речових
   доказів відбувається за правилами, встановленими для прове­
   дення огляду місця події (див. ст.315 КПК).

5. Якщо огляд речових доказів виявляється неможливим у
   зв'язку з їх втратою, головуючий оголошує наявні в справі
   протоколи огляду цих речових доказів, складені на стадії досу-
   дового слідства, згідно з вимогами ст.314 КПК.

6. За результатами проведеного огляду речових доказів під­
   судний, потерпілий, свідки та експерт мають право давати пояс­
   нення.

7. Весь хід процесу огляду речових доказів обов'язково
відтворюється в протоколі судового засідання.

Стаття 314. Огляд і оголошення документів

Документи, що є доказами в справі, повинні бути оглянуті або оголошені в судовому засіданні. Ці дії можуть провадитися як за ініціативою суду, так і за клопотанням учасників судового розгляду в будь-який момент судового слідства.

* * *

1. Дана норма передбачає процесуальний порядок досліджен­ня наступних джерел доказів (див. ст.65 КПК):

610

• протоколів слідчих І судових дій;

• протоколів з відповідними додатками, складеними уповно­
  важеними органами за результатами оперативно-розшукових за­
  ходів;

• інших документів.

2. Дослідження вказаних доказів може провадитись як шля­
   хом візуального огляду документа, так і шляхом оголошення
   головуючим його суті. При цьому допускається оголошення не
   всього документа в цілому, а найбільш важливої або спірної його
   частини.

3. Потрібно визнати за обов'язкове оголошення головуючим
   назви документа, дати його складання та основних положень. За
   клопотанням учасника судового засідання головуючий повинен
   оголосити весь документ повністю або ту його частину, на яку
   вказує учасник процесу. Так само за клопотанням сторін доку­
   мент повинен бути представлений сторонам для огляду.

4. Огляд чи оголошення документа можуть відбуватися в
будь-який момент судового слідства (в ході допиту сторін, безпо­
середньо після їх допиту, в кінці судового слідства). В усякому
разі суди повинні дотримуватись правила, що оголошення прото­
колу допиту особи на досудовому слідстві не може передувати
допиту цієї особи під час судового розгляду справи.

5. У зв'язку з оглядом чи оголошенням документів учасники
   судового засідання можуть задавати один одному запитання,
   можуть бути допитані судом щодо досліджуваних документів, а
   також мають право з власної ініціативи давати пояснення.

6. Разом із дослідженням документів головуючий, за клопо­
   танням сторін або за власною ініціативою, повинен пред'явити
   для дослідження і наявні в справі додатки у вигляді аудіо-,
   відеокасет, фото- та кіноплівок, інші носії інформації. Суд має
   забезпечити технічні можливості для дослідження сторонами по­
   дібного роду додатків до матеріалів справи. Весь хід дослідження
   таких додатків відтворюється в протоколі судового засідання.

7. Якщо документ має ознаки речового доказу (див. ст.78
   КПК), він повинен бути досліджений за правилами, викладеними
   у ст.313 КПК.

СтаттяЗІб. Огляд місця події

Суд, визнавши необхідним оглянути місце події, про­водить огляд з участю прокурора, підсудного, його захис­ника, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відпо­відача та їх представників, а коли цього вимагають обста­вини справи, — то й з участю свідків і експертів.

Прибувши на місце огляду, головуючий оголошує су­дове засідання продовженим, і суд приступає до огляду. При цьому підсудному, свідкам, потерпілому та експертам можуть бути поставлені у зв'язку з оглядом запитання.

20* 611

Обвинувач, підсудний, його захисник та інші учасники судового розгляду мають право при огляді звертати увагу суду на все те, що, на їх думку, може сприяти з'ясуванню обставин справи.

Про проведення огляду і його результати зазначається в протоколі судового засідання.

* * *

1. Проведення огляду місця події під час судового слідства
може бути викликане однією з наступних обставин:

• огляд місця події не провадився в ході досудового слід­
  ства;

• протокол огляду місця події, складений на досудовому
  слідстві, є неповним, неточним або містить вагомі суперечності;

• учасники процесу оспорюють фактичні дані, зафіксовані у
  протоколі огляду місця події, складеному на стадії досудового
  розслідування справи.

2. Огляд місця події може відбуватися за клопотанням сторін
або за ініціативою суду. У будь-якому разі суд (суддя) виносить
ухвалу (постанову) про проведення огляду місця події.

3. Оскільки судове засідання вважається продовженим під
   час проведення огляду місця події, в ньому повинні брати участь
   всі учасники процесу. Також для проведення огляду місця події
   можуть бути запрошенні свідки, експерт та спеціаліст.

4. У ході проведення огляду місця події учасники процесу,
   свідки, спеціаліст та експерт можуть бути опитані в зв'язку із
   судово-слідчою дією, яка провадиться. Всі учасники огляду місця
   події можуть давати пояснення по суті справи та звертати увагу
   суду та інших учасників процесу на вагомі, на їх думку, факти,
   що можуть сприяти з'ясуванню обставин справи.

5. Під час огляду місця події можуть бути складені схеми,
   креслення, а також весь хід проведення огляду може фіксуватися
   на відео-, кіно- та фотоплівку.

6. Всі дії учасників огляду місця події повинні бути відобра­
   жені у протоколі судового засідання.

СтаттяЗІб¹. Судові доручення

З метою перевірки і уточнення фактичних даних, одер­жаних у ході судового слідства, суд мотивованою ухвалою, а суддя — постановою вправі доручити органу, який проводив розслідування, виконати певні слідчі дії. В ухвалі (постанові) зазначається, для з'ясування яких обставин і які саме слідчі дії необхідно провести, та встановлюється строк виконання доручення.

Особа, яка виконує доручення, проводить відповідну слідчу дію з додержанням вимог, передбачених главами

612

11—18 цього Кодексу. Протокол слідчої дії та інші здобуті докази передаються суду, який дав доручення.

Протокол слідчої дії та інші докази, що надійшли від органу, який виконував доручення, досліджуються в су­довому засіданні і приєднуються до справи.

* * *

1. Метою судових доручень є виконання слідчих дій органом,
   який провадив досудове розслідування справи, без необхідності
   відправлення справи зі стадії судового слідства на додаткове
   розслідування. Така можливість значно підвищує ефективність
   кримінального судочинства та зменшує судові витрати на розгляд
   окремої кримінальної справи.

2. Судове доручення може бути направлене тільки до того
   слідчого органу, який провадив досудове розслідування у справі.
   Якщо виникає потреба у проведенні слідчих дій іншим слідчим
   органом, суд (суддя) повинен в усякому разі направляти судове
   доручення органу, що провадив досудове слідство, а вже цей
   слідчий орган, в порядку ст.118 КПК, може давати окреме
   доручення іншому органу дізнання або слідства на виконання
   необхідної слідчої дії.

3. Суд (суддя) виносить ухвалу (постанову) про доручення
   органу слідства виконати слідчі дії. В ухвалі повинні бути
   зазначені: орган, який видає судове доручення; орган, якому
   доручається виконання судового доручення; зміст обставин спра­
   ви, що стосуються виконання судового доручення; перелік слід­
   чих дій, які доручається провести слідчому органу; фактичні
   дані, що підлягають перевірці при виконанні судового доручення;
   строк виконання судового доручення. До цієї ухвали (постанови)
   можуть бути додані копії документів, які можуть знадобитися
   слідчому органу при виконанні судового доручення.

4. Ухвала (постанова) суду (судді) на проведення обшуку,
   виїмки та інших слідчих дій, які потребують вмотивованого
   судового рішення, виноситься тим же складом суду або суддею
   одноособове, що розглядають справу по суті. Така ухвала (по­
   станова) також додається до судового доручення.

5. Доцільне видання судових доручень слідчим органам на
   проведення лише тих слідчих дій, які не можуть бути проведені
   в ході судового слідства. До таких дій відносяться обшук, виїмка
   кореспонденції, ексгумація трупа, відтворення обстановки та об­
   ставин події, зняття інформації з каналів зв'язку та її досліджен­
   ня, проведення додаткових ревізій, допити свідків та потерпілих,
   щодо яких застосовуються заходи безпеки та допит яких у
   судовому засіданні неможливий, тощо.

6. Слідчі дії, що виконуються за судовими дорученнями,
   повинні провадитись згідно з вимогами, викладеними у гл.11—18
   КПК.

7. Після виконання судового доручення всі протоколи слід­
   чих дій, додатки до них, отримані речові докази та інші доку­
   менти повинні бути надіслані до судового органу, який давав
   судове доручення.

613

8. Отримані в результаті виконаного судового доручення до­кази досліджуються в судовому засіданні за загальними правила­ми дослідження доказів в ході судового слідства згідно зі ст.301, 306, 308, 313, 314 КПК.

СтаттяЗІб. Дії суду при встановленні в судово­му засіданні неосудності підсудного

Якщо при розгляді справи в суді буде встановлено, що підсудний під час вчинення суспільне небезпечних дій був у стані неосудності або в дальшому захворів на психічну хворобу, яка позбавляє його можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними, суд виносить про це ухвалу, а суддя — постанову і продовжує розгляд справи за пра­вилами, встановленими главою 34 цього Кодексу.

* * *

1. При наявності ознак невмотивованих, неадекватних чи
неконтрольованих дій особи в момент вчинення протиправного
діяння або в процесі провадження у справі за клопотанням сторін
або за ініціативою суду повинна бути призначена судово-психіат­
рична експертиза (див. п.З ст.76 КПК).

2. Судово-психіатрична експертиза в судовому засіданні може
мати характер амбулаторного обстеження, якщо питання про її
проведення виникло під час судового слідства. Коли під час
дослідження в судовому засіданні висновку судово-психіатричної
експертизи або за мотивованою пропозицією експерта з'ясується,
що для визначення психічного стану підсудного необхідне три­
вале спостереження за ним в умовах стаціонару, суд може
вирішити питання про поміщення підсудного у відповідний ме­
дичний заклад.

3. За наявності висновку судово-психіатричної експертизи
   про те, що обвинувачена особа під час вчинення суспільне небез­
   печного діяння або в подальшому була в стані неосудності, тобто
   не могла усвідомлювати своїх дій або керувати ними внаслідок
   хронічної психічної хвороби, тимчасового розладу душевної діяль­
   ності, слабоумства чи іншого хворобливого стану, суд (суддя)
   повинен винести ухвалу (постанову) про визнання такої особи
   неосудною. Після цього судове слідство продовжується за загаль­
   ними правилами, за винятком обов'язкової участі в ньому не­
   осудної особи. Участь такої особи в судових засіданнях залежить
   від її фізичного та психічного стану, який би давав їй можли­
   вість адекватно сприймати обстановку судового засідання та бра­
   ти в ньому участь (див. ст.419 КПК).

4. Треба враховувати, що після винесення судом (суддею)
   ухвали (постанови) про визнання особи неосудною, її свідчення,
   що давалися раніше в судовому засіданні, та її подальші пояс­
   нення не є джерелами доказу та на них не може ґрунтуватися
   судове рішення у справі.

614

5. Якщо неосудна особа вчинила суспільне небезпечне діяння
разом із іншими особами, судовий розгляд такої справи може
продовжуватись з додержанням вимог закону, передбачених гл.25,
26, 27, 28 і 34 КПК.

6. Після закінчення судового слідства, заслухавши думки
   прокурора та захисника щодо питань, зазначених у ст.420 КПК,
   суд (суддя) переходить до судових дебатів, надає останнє слово
   підсудним (неосудній особі останнє слово не надається) та вида­
   ляється до нарадчої кімнати для постановлення вироку щодо
   підсудних та ухвали (постанови) щодо неосудної особи.

7. При оголошенні судового рішення у розглянутій справі
   суд (суддя) повинен також оголосити ухвалу (постанову) щодо
   неосудної особи про застосування до неї примусових заходів
   медичного характеру.

СтаттяЗІТ. Закінчення судового слідства

Після розгляду судом усіх доказів, що є в справі, голо­вуючий опитує учасників судового розгляду, чи бажають вони доповнити судове слідство і чим саме. У випадках заявлення клопотань суд їх обговорює і розв'язує, про що виносить ухвалу, а суддя — постанову. Після розв'язання клопотань і виконання додаткових дій головуючий оголо­шує судове слідство закінченим.

* * *

1. Сторони можуть подавати докази та досліджувати їх лише
в ході судового слідства у справі. Після закінчення судового слід­
ства та переходу до судових дебатів проведення будь-яких судово-
слідчих дій не дозволяється. Крім цього, тільки досліджені в
судовому засіданні докази можуть бути використані судом при
постановленні судового рішення (див. ст.323 КПК). Саме тому
важливим є обов'язок головуючого наприкінці судового слідства
впевнитись, що всі наявні в справі докази були досліджені всіма
учасниками процесу. Для цього головуючий повинен опитати
кожного учасника судового засідання щодо наявності у них
бажання доповнити судове слідство.

2. Опитування сторін провадиться у звичайному порядку:
   прокурор, потерпілий та його представник, цивільний позивач та
   його представник, цивільний відповідач та його представник,
   законний представник підсудного, захисник та підсудний. Від­
   повіді учасників процесу обов'язково заносяться до протоколу
   судового засідання.

3. На даному етапі судового розгляду справи учасники про­
   цесу можуть заявляти клопотання як щодо витребування нових
   доказів або дослідження доказового матеріалу, так і щодо подаль­
   шого спрямування розгляду кримінальної справи (направлення
   справи на додаткове розслідування, закриття справи та ін.).

4. У випадку наявності клопотань суд повинен їх негайно
   вирішити в порядку, передбаченому ст.296 КПК. У задоволенні
   клопотання в усякому разі не може бути відмовлено тільки на

615

тій підставі, що воно не заявлялось раніше, в ході судового слідства або до його початку.

5. Ухвали (постанови) суду (судді), пов'язані з вирішенням за­
   явлених клопотань, виносяться в порядку, передбаченому ст.273
   КПК.

6. Після вирішення всіх питань щодо заявлених клопотань
   та дослідження наявних у справі доказів головуючий повинен
   оголосити про закінчення судового слідства у справі та перейти
   до судових дебатів.

7. Згідно зі ст.326 КПК суд при постановленні вироку може
   дійти висновку про необхідність дослідження фактичних обста­
   вин, які з будь-яких причин не були досліджені в ході судового
   слідства. У такому випадку суд (суддя) повинен оголосити про
   відновлення судового слідства, дослідити необхідні докази та,
   дотримуючись вимог ст.317, оголосити судове слідство закін­
   ченим.

616

Глава 27

СУДОВІ ДЕБАТИ

І ОСТАННЄ СЛОВО ПІДСУДНОГО

СтаттяЗІв. Порядок судових дебатів

По закінченні судового слідства суд переходить до судових дебатів.

Дебати полягають у промовах прокурора, потерпілого і його представника, цивільного позивача, цивільного від­повідача або їх представників, захисника, підсудного.

Учасники судового розгляду мають право в судових де­батах посилатися тільки на ті докази, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо під час судових дебатів ви­никне потреба подати нові докази, суд відновлює судове слідство. Після закінчення відновленого судового слідства суд знову відкриває судові дебати з приводу додатково досліджених обставин.

Суд не вправі обмежувати тривалість судових дебатів певним часом. Головуючий зупиняє учасників судових дебатів лише в тих випадках, коли вони в промовах виходять за межі розглядуваної справи.

Після закінчення промов учасники судових дебатів мають право обмінятися репліками. Право останньої реп­ліки належить підсудному.

* * *

1. Після закінчення судового слідства, про що має оголосити головуючий, суд зобов'язаний перейти до судових дебатів.

Судові дебати є початком самостійних процесуальних дій суду, які обов'язково мають передувати постановленню вироку після аналізу зібраних у справі і досліджених у судовому засі­данні з участю обох сторін доказів. Зазначена стадія судочинства має важливе значення для складення у суду внутрішнього переко­нання щодо пред'явленого винуватій особі (особам) обвинувачен­ня, достатності і допустимості досліджених доказів або навпаки, щодо постановлення обвинувального чи виправдувального вироку, визначення виду і розміру покарання тощо на підставі промов учасників судового розгляду.

Але положення ч.І ст.318 КПК про те, що після закінчення судового слідства суд переходить до судових дебатів, не позбавляє суд права з власної ініціативи або за клопотанням учасників судових дебатів зробити перерву в судовому засіданні для під­готовки їх до виступів у судових дебатах, передусім у великих за обсягом справах. Зазначене положення закону лише наголошує на тому, що тільки закінчення судового слідства є підставою для відкриття судових дебатів.

617

2. Основу судових дебатів складають промови учасників су­
дового розгляду, в яких вони з позицій обвинувачення і захисту
оцінюють докази та обставини, що підлягають доказуванню у
кримінальній справі, а також викладають суду свій погляд щодо
причин і умов вчинення злочину (див. ст.64, 433 та 23 КПК),
вносять відповідні пропозиції щодо кваліфікації злочинних дій,
призначення покарання, вирішення цивільного позову тощо.

Кожен з учасників судових дебатів доводить суду правиль­ність своєї позиції з посиланням на досліджені під час судового слідства докази. Промови учасників судових дебатів мають своєю основною метою скласти певне внутрішнє переконання у суду щодо доведеності кожної з обставин справи на підставі дослідже­них доказів.

3. Враховуючи, що у судових дебатах беруть участь особи,
   які не мають юридичної освіти (підсудний, потерпілий, цивільні
   відповідачі тощо), головуючий повинен роз'яснити їм перед по­
   чатком дебатів суть і призначення судових дебатів, у яких вони
   мають право брати участь.

4. З урахуванням положень ст.16¹ КПК промови прокурора,
   захисника, підсудного, потерпілого та його представника, цивіль­
   ного позивача і цивільного відповідача повинні бути підготовлені
   і виголошені спокійною мовою, тактовно, з належним аналізом
   фактичних обставин справи, матеріального і процесуального зако­
   ну, який підлягає застосуванню, доказів, досліджених у судовому
   засіданні.

5. Порядок судових дебатів чітко визначений у ч.2 комен­
   тованої статті і суд зобов'язаний його дотримуватися. Неподання
   слова у судових дебатах потерпілому, підсудному, цивільному
   позивачу і цивільному відповідачу або їхнім представникам може
   тягти за собою скасування вироку у повному обсязі або у частині
   цивільного позову.

6. У своїй промові прокурор як державний обвинувач при­
   вертає увагу суду до таких основних питань: суспільної небезпеч­
   ності вчиненого злочину, фактичних обставини справи, аналізу і
   оцінки зібраних і досліджених у справі доказів, кваліфікації дій
   підсудного за статтями Загальної та Особливої частин Криміналь­
   ного кодексу; обставин, які пом'якшують чи обтяжують пока­
   рання підсудного; характеристики особи підсудного і потерпілого;
   причин та умов, які сприяли вчиненню злочину.

На цій основі прокурор пропонує суду визнати підсудного винуватим (або невинуватим — у разі відмови від обвинувачення, яке під час судового слідства, на думку прокурора, не під­твердилося) у вчиненні конкретного злочину або злочинів, з зазначенням кваліфікації за частинами, пунктами та статтями КК, виду і розміру покарання; висловлює свою думку з приводу цивільних позовів, які він підтримує, відшкодування матеріаль­них збитків, завданих злочином, а також з інших питань, які суд повинен вирішити при постановленні вироку (див. ст.324 КПК).

1, Оскільки чинним законом значно розширені права потер­пілого, а у справах, які порушуються на підставі ст.27 КПК, потерпілий і його представник мають право самі підтримувати

618

обвинувачення, у зміст їхніх промов включаються в основному ті ж питання, що й у промову прокурора, з урахуванням тієї особливості, що вони захищають лише свої інтереси.

8. Зміст промови захисника визначається його загальним обо­
в'язком з'ясувати обставини, які спростовують підозру чи обвину­
вачення, пом'якшують покарання чи виключають кримінальну
відповідальність підсудного (див. ч.І ст.48 КПК). У промові
захисник висловлює суду свою думку з приводу пред'явленого
обвинувачення його підзахисному; критично аналізує фактичні
обставини справи і досліджені в судовому засіданні докази,
кваліфікацію діяння, ступінь винуватості підзахисного у вчиненні
злочину і в заподіяних ним матеріальних збитках; спростовує
обставини, що викривають підсудного у вчиненні злочину і
обтяжують його відповідальність (див. ст.67 КК); обґрунтовує
наявність обставин, які виправдовують або пом'якшують його
відповідальність (див. ст.66 КК) або виключають провадження у
справі (див. ст.6 та 7 КПК); наводить дані про особу потерпі­
лого, а також дані про особу підсудного, які, на його думку,
належить врахувати при визначенні судом виду та розміри по­
карання (стан здоров'я, похилий вік, участь у Великій Вітчиз­
няній війні, у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС тощо).

На основі оцінки доказів, які були досліджені в судовому засіданні, захисник може пропонувати суду одне з таких рішень:

• винести виправдувальний вирок, якщо доказами не вста­
  новлено події злочину, наявності в діянні підсудного складу
  злочину або не доведена участь підсудного у вчиненні злочину
  (див. ч.4 ст.327 КПК);

• виправдати підсудного за одними епізодами обвинувачен­
  ня і врахувати обставини, які пом'якшують покарання при за­
  судженні за іншими;

• при безспірному доведенні усіх епізодів злочинної діяль­
  ності підсудного врахувати при призначенні йому покарання
  обставини, що його пом'якшують;

• закрити справу щодо підсудного за наявності підстав,
  передбачених ст.282 КПК;

• винести обвинувальний вирок із звільненням від кримі­
  нальної відповідальності та покарання (див. ч.5 ст.7, ч.З ст.327
  КПК, ст.49, 74 та 80 КК).

Разом з тим, якщо підсудний не визнав себе винним у пред'явленому обвинуваченні, захисник не може в судових де­батах зайняти протилежну позицію, оскільки це є порушенням права підсудного на захист і може тягти за собою скасування вироку.

9. Цивільний позивач чи цивільний відповідач або його
представник у своїй промові висловлюють міркування з приводу
заявленого у справі цивільного позову, а також з приводу інших
питань, якщо вони стосуються підстав і розміру задоволення
цивільного позову або відмови в його задоволенні (щодо наявності
події злочину, винуватості підсудного у його вчиненні і запо­
діянні матеріальної шкоди, щодо осіб, які несуть матеріальну
відповідальність за шкоду, завдану злочинними діями підсудного,
тощо).

619

10. Останнє слово у судових дебатах надається підсудному.

11. Суд повинен стежити за додержанням норм судової етики
    учасниками судових дебатів і сам дотримуватись їх.

12. Вступ до справи прокурора у справах, зазначених у ч.І
    ст.27 КПК на стадії судового розгляду або його рішення щодо
    проведення у такій справі дізнання або досудового слідства (див.
    ч.З і 4 ст.27 КПК), не позбавляють потерпілого і його представ­
    ника права на участь у судових дебатах.

13. При розгляді справ із зустрічними обвинуваченнями у
    справах, зазначених у ч.І ст.27 КПК, кожен потерпілий є одно­
    часно і підсудним. Слово для промови цим особам надається один
    раз, причому спочатку тій особі, яка перша подала скаргу про
    порушення кримінальної справи (див. п.8 постанови Пленуму
    Верховного Суду України "Про судову практику в кримінальних
    справах, які порушуються не інакше як за скаргою потерпілого"
    від 25 січня 1974 р.). Тому правило, передбачене у ч.І ст.16¹
    КПК, про те, що функції обвинувачення і захисту не можуть
    покладатися на одну і ту ж особу, в даному випадку не діє.

14. Участь прокурора, захисника, представників потерпілого,
    цивільного позивача і цивільного відповідача в судових дебатах є
    обов'язковою, якщо вони беруть участь у справі, оскільки вони
    представляють у справі не себе, а, відповідно, державу, підсуд­
    ного, цивільного позивача або цивільного відповідача. Відсутність
    у судових дебатах представника цивільного позивача не може
    тягти за собою залишення цивільного позову без розгляду. Під­
    ставою для прийняття такого рішення суду може бути тільки ви­
    правдання підсудного за відсутністю в його діях складу злочину
    (див. коментар до ст.328 КПК).

15. Прокурор не зобов'язаний брати участь у судових дебатах
    лише у тому разі, коли дійшов до висновку, що дані судового
    слідства не підтверджують пред'явленого підсудному обвинува­
    чення. У такому випадку під час судового розгляду справи він
    повинен відмовитися від обвинувачення шляхом складення і
    надання суду відповідної мотивованої постанови. Обвинувачення
    у такому випадку має підтримувати і у судових дебатах висту­
    пати потерпілий і його представник, якщо вони не відмовилися
    від підтримання обвинувачення (див. коментар до ст.367 КПК).

16. Відмова підсудного від захисника в судовому засіданні, в
    тому числі і під час судових дебатів, у зв'язку з незгодою з
    висловленою захисником у своїй промові позицією, зобов'язує суд
    з метою забезпечення підсудному права на захист, надати йому
    можливість виступити в судових дебатах незалежно від того, чи
    задовольнив суд клопотання підсудного про відмову від захис­
    ника.

17. Ненадання підсудному права на захисну промову є пору­
    шенням права підсудного і тягне за собою безумовне скасування
    вироку (див. п.13 ч.2 ст.370 КПК). Проте коли судом прийнято
    рішення про видалення підсудного із зали суду за порушення
    порядку судового засідання на увесь час розгляду справи, слово у
    судових дебатах йому не надається і зазначених негативних
    наслідків такі дії суду за собою не тягнуть (див. ч.І ст.272
    КПК).

І

18. Неприпустимим є надання підсудному можливості для
    одночасного виступу в судових дебатах і виголошення останнього
    слова, навіть якщо інших учасників судових дебатів немає.
    Судові дебати і останнє слово підсудного є окремими самостій­
    ними частинами судового розгляду, де підсудний має різні проце­
    суальні права.

19. Передбачена ст.318 КПК послідовність виступів учасни­
    ків судових дебатів забезпечує змагальність сторін у криміналь­
    ній справі, а також створює умови для здійснення підсудним і
    його захисником захисту від обвинувачення.

Захисник або підсудний, у разі відсутності захисника, після виступів представників обвинувачення можуть заявити суду кло­потання про перерву в судових дебатах для врахування у своєму наступному виступі доводів обвинувачення. Таке клопотання під­лягає задоволенню судом або суддею, який одноособово розглядає справу.

20. Якщо у справі беруть участь кілька державних обви­
нувачів, потерпілих чи інших учасників, то послідовність своїх
виступів вони погоджують між собою, а в разі недосягнення
такої згоди послідовність їх виступів встановлюється судом.

21. Межі судових дебатів визначаються обставинами, які
    мають значення для правильного вирішення справи, і доказами,
    які були досліджені під час судового слідства. Тому, якщо
    учасники судових дебатів у своїх промовах виходять за ці межі,
    головуючий тільки в цьому разі має право і зобов'язаний зу­
    пинити виступ такого учасника. Разом з тим суд не вправі
    обмежувати тривалість судових дебатів певним часом.

22. Якщо виникла потреба в дослідженні нових обставин
    даної справи чи поданні нових доказів, суд ухвалою, а суддя —
    постановою відновлюють судове слідство з цією метою, після чого
    суд знову відкриває судові дебати, але тільки з приводу додат­
    ково досліджених обставин і доказів.

23. За загальним правилом, учасники судових дебатів мають
право обмінюватися репліками. Репліка являє собою короткий
виступ учасника судових дебатів, який заперечує іншій стороні з
питань, які та виклала у своїй промові або в репліці, і може
стосуватися, наприклад, конкретних фактичних обставин справи,
кваліфікації злочину, особи потерпілого чи підсудного, оцінки
певного доказу, викривлення одним із промовців певного факту,
перекручення позиції іншого учасника дебатів. Законом не перед­
бачена кількість реплік для учасників процесу, але чітко ви­
значено, що вони можуть бути виголошені після закінчення
судових дебатів. При цьому право останньої репліки належить
підсудному.

Тому головуючий після закінчення судових дебатів повинен опитати всіх учасників, чи мають вони бажання виступити з репліками, визначити черговість учасників, за виключенням під­судного, і надати їм можливість проголосити свої репліки. Кожен учасник дебатів може з власної ініціативи заявити суду про бажання виступити з реплікою. Як правило, правом першої репліки користується прокурор або потерпілий.

621

24. Як і дебати, репліка не обмежена часом, але обмежена обставинами справи і вже дослідженими доказами. У тому разі, коли учасник судових дебатів у репліці виходить за ці межі, головуючий може зупинити його, запропонувати вести мову лише про обставини, які мають значення для вирішення справи. Зако­ном не передбачено відновлення судового слідства після про­голошення репліки, якщо в ній були зазначені обставини, які ма­ють значення для законного і обґрунтованого вирішення справи. Проте заборони у цьому також немає. Тому суд не зобов'язаний відновлювати судові дебати, але може відновити судове слідство з приводу нових обставин і перейти до судових дебатів тільки щодо цих обставин, бо таке право суд має навіть після останнього слова підсудного (див. коментар до ст.319 КПК).

Неприпустимим є використання репліки для нетактовних випадів на адресу того чи іншого учасника судового розгляду або для суперечок з питань, які не мають принципового значення для справи.

Стаття319. Останнє слово підсудного

Після промови захисника або підсудного головуючий оголошує судові дебати закінченими і надає підсудному останнє слово.

Суд не вправі обмежувати тривалість останнього слова підсудного певним часом.

Задавати питання підсудному під час його останнього слова не дозволяється. Коли підсудний в останньому слові повідомить про нові обставини, які мають істотне значен­ня для справи, суд з своєї ініціативи, а також за клопо­танням прокурора чи інших учасників судового розгляду відновлює судове слідство.

По закінченні відновленого судового слідства суд від­криває судові дебати з приводу додатково досліджених обставин і надає останнє слово підсудному.

* * *

1. Після виступів усіх учасників з промовами та репліками головуючий оголошує судові дебати закінченими, про що обо­в'язково зазначається у протоколі судового засідання, і надає підсудному останнє слово, а якщо підсудних декілька, самостійно визначає черговість проголошення останнього слова підсудними.

Виголошення підсудним останнього слова є самостійною і обов'язковою частиною судового розгляду кримінальної справи. Ця дія не провадиться тільки в тому разі, коли справа, як виняток, розглядається у відсутності підсудного (див. ч.2 ст.262 КПК) або коли за порушення порядку в судовому засіданні підсудного видалено із залу судового засідання за ухвалою суду чи постановою судді до кінця судового розгляду (див. ч.І ст.272 КПК).

622

2. Для підсудного останнє слово є останньою можливістю
   звернутися до суду з проханнями, заявами або викласти свої
   доводи щодо пред'явленого обвинувачення до того, як суд піде до
   нарадчої кімнати для постановлення вироку. На цій стадії роз­
   гляду справи підсудний має право висловити своє ставлення до
   обвинувачення, за яким його віддано до суду, вже після до­
   слідження всіх доказів і висловлення учасниками судових дебатів
   думок щодо вирішення справи, переоцінити свою позицію, яку
   він займав під час допиту чи у судових дебатах (якщо він брав у
   них участь), і просити суд про виправдання або про призначення
   певного виду і розміру покарання, про вжиття судом заходів
   піклування щодо неповнолітніх дітей та охорони майна, яке
   залишається без догляду у разі призначення покарання, пов'я­
   заного з позбавленням волі, тощо.

3. Звертатися до суду з останнім словом є правом, а не
   обов'язком підсудного. Тому він може відмовитись від останнього
   слова з зазначенням або без зазначення причини відмови. Факт
   відмови підсудного від виголошення останнього слова або сам
   виступ з останнім словом фіксуються в протоколі судового за­
   сідання.

4. Ненадання підсудному останнього слова або обмеження
   цього права, зокрема певним часом, є порушенням прав підсуд­
   ного під час судового розгляду справи в цілому (див. п.10 ст.263
   КПК) та його права на виступ у судових дебатах і з останнім
   словом, зокрема, яке є безумовною підставою для скасування обви­
   нувального вироку (див. п.13 ч.2 ст.370 КПК).

5. Ставити підсудному запитання під час його останнього
   слова закон не дозволяє, оскільки в цій стадії підсудний не
   допитується, а добровільно висловлює своє останнє слово. Проте,
   якщо він повідомляє про нові обставини, які мають істотне
   значення для справи, суд своєю ухвалою, а суддя постановою
   мають відновити судове слідство і допитати підсудного за пра­
   вилами ст.ЗОО КПК, а при необхідності — провести й інші
   судово-слідчі дії, спрямовані на дослідження нових обставин, які
   повідомлені підсудним і стосуються обвинувачення.

6. Підставами для відновлення судового слідства можуть
   стати, зокрема, такі:

• повідомлення підсудним в останньому слові, якщо він
  відмовлявся від дачі показання під час судового слідства, фактич­
  них обставин з приводу події злочину, обставин його вчинення,
  особистої участі у ньому або причетності до нього інших осіб, які
  потребують додаткового дослідження та перевірки;

• підсудний, який під час допиту не визнав або частково
  визнав себе винним у пред'явленому обвинуваченні, в останньому
  слові визнав себе винним і щиросердно розкаявся у скоєному або
  повідомив про інші обставини, які суд вправі визнати такими,
  що пом'якшують покарання (див. ст.66 КК). Проте ця обставина
  не завжди може тягти за собою відновлення судового слідства;

• під час останнього слова підсудний повідомив нові обста­
  вини про те, яку саме роль виконував кожний із співучасників
  вчиненого злочину, якщо такі обставини потребують додаткової
  перевірки;

623

— в останньому слові підсудний відмовився від показань, які давав у судовому засіданні, не визнає себе винним у вчиненні злочину та посилається на те, що він обмовив себе, пояснив причин самообмови, які заслуговують на увагу, або навів факти, які спростовують обвинувачення чи його участь у вчинені зло­чину.

Після дослідження зазначених обставин суд зобов'язаний знову перейти до судових дебатів щодо цих обставин, після чого знову надати підсудному останнє слово.

7. Головуючий може зупинити підсудного під час проголо­шення останнього слова тільки в тому разі, коли він торкається обставин, які явно не стосуються справи, або ж повідомляє про нові обставини, що стосуються справи, але в образливій для інших учасників судового розгляду, свідків, експерта, інших осіб формі, допускає непристойні або нецензурні вирази. Якщо підсуд­ний не реагує на зауваження головуючого щодо негідної поведін­ки, а отже, грубо порушує порядок у судовому засіданні, до нього можуть бути застосовані заходи, передбачені ч.І ст.272 КПК.

Стаття 320. Видалення суду для постановлення вироку

Після останнього слова підсудного суд негайно вида­ляється до нарадчої кімнати для постановлення вироку, про що головуючий оголошує присутнім у залі судового засідання.

* * *

1. Вимога негайного видалення суддів до нарадчої кімнати
   виключає перерву після виголошення останнього слова підсуд­
   ним. Така вимога забезпечує збереження у суддів безпосереднього
   враження від почутого під час судового слідства, в судових
   дебатах та в останньому слові підсудного, а також виключає
   можливість спілкування будь-яких осіб із суддями.

2. Головуючий оголошує присутнім у залі судового засідання
   про те, що суд видаляється до нарадчої кімнати саме для
   постановлення вироку. Після останнього слова підсудного, який
   повідомив про нові обставини, суд може піти до нарадчої кімнати
   і для вирішення питання про відновлення судового слідства,
   якщо таке відновлення необхідне для дослідження та перевірки
   повідомлених підсудним нових обставини, які ставлять під сум­
   нів певні висновки органів досудового слідства, свідчать про
   неповноту, однобічність або необ'єктивність дослідження обставин
   справи. Головне при цьому, щоб повідомлені підсудним нові
   обставини потребували додаткової перевірки як шляхом його
   допиту, так і шляхом допиту інших осіб або витребування нових
   доказів.

3. Разом з тим, вирішення питання про повернення справи
   на додаткове розслідування у цій стадії судового розгляду справи
   недопустиме. При необхідності направлення справи на додаткове
   розслідування, суд має відновити судове слідство і поставити на

624

розсуд учасників судового розгляду це питання. При його ви­рішенні слід пам'ятати з яких підстав суд за власною ініціатиою, а з яких за ініціативою учасників судового розгляду вправі ставити питання про направлення справи на додаткове розсліду­вання (див. ст.281 КПК та коментар до неї).

4. У разі складення великого за обсягом вироку, головуючий може оголосити також про день і час його проголошення.

625

Глава 28 ПОСТАНОВЛЕННЯ ВИРОКУ

Стаття321. Постанов лення вироку ім'ям держави Суди України постановляють вироки ім'ям України.

* * *

1. У кримінальному судочинстві вирок — акт суду, який
   постанов ім'ям держави. Ім'ям України постановяюються вироки
   всіх судів загальної юрисдикції, незалежно від того, до якої
   ланки судової системи належить суд і в якому складі (коле­
   гіальне чи одноособове) суд розглянув справу.

2. Постановлення вироку від імені держави визначає особ­
   ливу роль суду, як єдиного органу державної влади, який згідно
   зі ст.124 Конституції України здійснює правосуддя і у акті від
   імені держави реалізує право держави на кримінальне покарання
   осіб, що порушили кримінально-правові заборони і вчинили зло­
   чин. Тому вирок є особливим, найважливішим актом правосуддя
   (див. п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про
   виконання судами України законодавства і постанов Пленуму
   Верховного Суду України з питань судового розгляду криміналь­
   них справ і постановленая вироку" № 5 від 29 червня 1990 р.).
   Але вирок має силу акта правосуддя, якщо він постановлений у
   відповідності з вимогами закону.

3. Вирок — це рішення суду першої інстанції щодо вину­
   ватості або невинуватості підсудного і про застосування або
   незастосування до нього покарання. Згідно зі ст.62 Конституції
   України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не
   може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не
   буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним
   вироком суду. Постановленням вироку підбивається підсумок
   усьому попередньому провадженню у справі. За вироком суду
   підсудного може бути засуджено або виправдано і поновлено в
   правах. Останнє — одна з найважливіших гарантій прав і закон­
   них інтересів особи, яка безпідставно обвинувачена у вчиненні
   злочину. Водночас — це засіб реабілітації таких осіб.

Вирок суду, який набрав законної сили, має обов'язковий характер для всіх підприємств, установ, організацій, посадових осіб та громадян і підлягає виконанню, тобто є законом у конкретній справі. Тому держава уповноважує на постановлення вироку від її імені суб'єкта державної (судової) влади — суд.

Стаття322. Таємниця наради суддів

Вирок постановляється в окремому приміщенні — на-радчій кімнаті. Під час наради і постановлення вироку в нарадчій кімнаті можуть бути лише судді, які входять до складу суду в даній справі. Присутність у нарадчій кімнаті

626

запасних суддів або секретаря судового засідання та ін­ших осіб не допускається. З настанням нічного часу суд вправі перервати нараду для відпочинку.

Судді не мають права розголошувати міркування, що висловлювались у нарадчій кімнаті.

* * *

1. Встановлення правила про постановлення вироку в окре­
   мому приміщенні — нарадчій кімнаті має на меті виключити
   можливий вплив на суддів, забезпечити їх незалежність і вод­
   ночас створити необхідні умови для спокійного і ділового обгово­
   рення ними всіх питань справи і для прийняття необхідного
   рішення за власними переконаннями на підставі матеріалів спра­
   ви. Вирок постановляється у спеціальному приміщенні — на­
   радчій кімнаті незалежно від того, яким складом суду розгля­
   дається справа — колегіальним чи одноособове суддею.

2. Таємниця нарадчої кімнати є однією з гарантій здійснення
   принципу незалежності суддів і підкорення їх тільки закону. Тут
   судді можуть вільно обговорити всі питання, які підлягають
   вирішенню судом під час постановлення вироку (про перелік цих
   питань див. ст.324 КПК).

Порушення таємниці наради суддів є істотним порушенням кримінально-процесуального закону, яке тягне за собою скасу­вання вироку (див. п.8 ст.370 КПК).

3. Важливою умовою дотримання таємниці наради суддів є
   перебування їх у цей час в окремому приміщенні — нарадчій
   кімнаті. Нарадча кімната — це ізольоване приміщення, в якому
   склад суду, що розглядає справу, постановляє вирок. Це може
   бути як приміщення, призначене суто для наради суду, так і
   інше ізольоване приміщення, пристосоване для можливості зосе­
   редженої і тривалої роботи суддів, пов'язаної з постановленням
   вироку.

4. Якщо немає спеціального приміщення (наприклад, коли
   справа розглядається не в приміщенні суду), нарада суддів може
   відбуватися в іншому приміщенні, яке відповідає вимогам щодо
   нарадчої кімнати.

5. Приміщення, яке використовується для наради суддів,
повинно бути обладнане так, щоб повністю виключалась мож­
ливість стороннього впливу на суддів (наприклад, через мегафон,
телефон та ін.).

Під час перебування суддів у нарадчій кімнаті суддя не може використовувати телефонний зв'язок не тільки для вирішення питань, пов'язаних зі справою, а й інших питань. Телефонний зв'язок може бути використаний лише після підписання вироку для вирішення питань, пов'язаних з його проголошенням (для повідомлення секретаря судового засідання про проголошення вироку, для виклику конвою з метою взяття засудженого під варту тощо.).

6. Під час перебування суддів у нарадчій кімнаті присутність
сторонніх осіб не допускається. Порушення цієї вимоги є без­
умовною підставою для скасування вироку, незалежно від три-

627

валості перебування в нарадчій кімнаті сторонньої особи. Вище­стоящий суд не повинен входити у обговорення питання про те, мав цей факт вплив на суддів чи ні (див. коментар до ст.370 КПК).

7. Під час перебування суду в нарадчій кімнаті склад суддів
   змінюватися не може. Коли хтось зі складу суддів не може
   продовжувати участь у нараді суддів (наприклад, через смерть,
   хворобу), його не можна замінити іншим суддею. У такому
   випадку суд розпочинає справу з участю нового судді з початку.
   Якщо справа розглядається з участю народних засідателів і до
   участі в розгляді було залучено запасного народного засідателя
   (див. ст.259 КПК), то коли у нараді суддів не може брати участь
   народний засідатель, він може бути замінений запасним народ­
   ним засідателем. У разі виникнення такої ситуації судді віднов­
   люють судовий розгляд, залучають народного засідателя до скла­
   ду суду і, якщо він не вимагає відновлення судових дій, суд
   видаляється до нарадчої кімнати, де нарада суддів починається з
   початку.

8. З метою охорони таємниці наради суддів ч.2 цієї статті
   передбачає застереження: судді не мають права розголошувати
   міркування, що висловлювались у нарадчій кімнаті. Це не до­
   пускається як під час прстановлення вироку (наприклад, при
   перериванні наради для відпочинку), так і після того, як вирок
   проголошено.

Про позицію, яку займав той чи інший суддя при поста-новленні вироку, ніхто не повинен знати. Вона не вказується у вироку. Виняток з цього положення має місце лише у випадку, коли суддя колегіального складу суду залишається з окремою думкою (див. коментар до ст.340 КПК) або коли у справі проводиться попереднє розслідування у зв'язку з нововиявленою обставиною - зловживанням судді (див. п.2 ст.400⁵ КПК).

За загальним правилом, судді не повинні покидати нарадчу кімнату до моменту проголошення вироку.

У тих випадках, коли постановлення вироку протягом одного дня неможливе внаслідок великої за обсягом справи, з настанням нічного часу суд вправі перервати нараду для відпочинку. За таких умов суд залишає нарадчу кімнату. Перерва для відпо­чинку може мати місце і без залишення нарадчої кімнати, якщо остання достатньо обладнана для цього. Залишення нарадчої кімнати в інших випадках (наприклад, для вживання їжі у обідню перерву, відвідування лікаря тощо) не допускається.

Стаття, що коментується, не вказує, що таке "нічний час", на який можна перервати нараду для відпочинку суддів. Це питання вирішується з врахуванням ст.54 КЗпП, згідно з якою нічний час починається з 22 годин (див. п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про додержання судами України про­цесуального законодавства, яке регламентує судовий розгляд кримінальних справ" №11 від 27 грудня 1985 р.). Щодо закін­чення перерви для відпочинку, то вона має закінчуватися до початку наступного робочого дня в суді.

Перерва наради суддів для відпочинку повинна використову­ватися за призначенням. Під час неї поза нарадчою кімнатою не

628

можна складати вирок, спілкуватися з іншими особами з питань, пов'язаних з постановленням вироку. Судді у час відпочинку повинні перебувати в домашній обстановці, а якщо справа роз­глядається на далекій відстані від дому (наприклад, у виїзному судовому засіданні), то у готельній обстановці. Вони не повинні відвідувати розважальні установи, брати участь в урочистих захо­дах у присутності сторонніх осіб тощо.

Стаття 323. Законність і обгрунтованість вироку

Вирок суду повинен бути законним і обгрунтованим.

Суд обґрунтовує вирок лише на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

1. Виконання судом завдань кримінального судочинства (див.
   ст.2 КПК) вимагає, щоб постановлений судом вирок був закон­
   ним і обгрунтованим.

2. Законним є вирок, постановлений за умови правильного
   застосування в ньому матеріального закону і дотримання при
   провадженні справи кримінально-процесуального закону. Вимога
   законності вироку означає, що вирок за своєю формою відповідає
   закону, за своїм змістом ґрунтується на матеріалах справи,
   попереднє розслідування і судовий розгляд якої проведені у
   точній відповідності з вимогами кримінально-процесуального за­
   кону, і кримінальний та інші закони застосовані правильно.

3. Обгрунтованість вироку — це така його властивість, за
   якої висновки і рішення суду відповідають фактам, що дійсно
   мали місце. Вирок є обгрунтованим, якщо він постановлений на
   матеріалах, повністю зібраних, всебічно і повністю досліджених і
   правильно оцінених судом, а висновки суду про подію злочину,
   про винуватість або невинуватість підсудного у вчиненні злочину,
   про призначення йому міри покарання, про вирішення цивіль­
   ного позову, а також інші істотні питання, які виникли у
   кримінальній справі, з достовірністю випливають з матеріалів
   справи.

4. Вирок є обгрунтованим, коли виключається можливість
   постановлення іншого рішення, крім прийнятого судом. Для
   цього у вироку повинні бути проаналізовані і оцінені всі розгля­
   нуті в судовому засіданні докази, які як підтверджують висновок
   суду, так і свідчать проти нього.

5. Законність і обгрунтованість вироку (його властивості) —
   дві сторони вироку, але вони невід'ємні і взаємнозалежні. Необ­
   грунтований вирок завжди є незаконним. Проте не виключаєть­
   ся, що обґрунтований вирок може бути незаконним. Так, вирок,

629

не позбавлений властивостей обгрунтованості, буде незаконним, якщо він не підписаний суддею (див. п.9 ст.370 КПК).

Незаконний вирок може бути необґрунтоваяим, оскільки кримінально-процесуальні норми встановлюють такий порядок розслідування і розгляду кримінальної справи, який гарантує повне і всебічне її дослідження і дозволяє забезпечити обґрун­тованість вироку. Тому порушення встановленого законом про­цесуального порядку (наприклад, обмеження права на захист) призводить до неповноти дослідження або ставить під сумнів і виключає визнання вироку таким, що встановив істину.

6. Обґрунтований вирок повинен бути мотивованим. Мотиву­
вання — це зовнішній вигляд обгрунтованості вироку. Воно
означає, що у вироку має бути викладено докази, які стали
підставою для висновку суду, і вказано, чому саме суд прийняв
ці докази.

Мотивованим є вирок, в якому вказано, чому суд визнав одні докази достовірними і поклав їх в основу вироку, а інші докази визнав недостовірними і відкинув їх, наведено мотиви прийнятих судом рішень щодо вини підсудного, кваліфікації злочину, обран­ня міри покарання або звільнення від покарання, цивільного позову та інших питань (див. також коментар до ст.334 КПК).

Пленум Верховного Суду України у постанові "Про виконан­ня судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку" № 5 від 29 червня 1990 р. оцінює як одне з істотних недоліків судової практики відсутність мотивування, зокрема кваліфікації злочину підсудного, призначення покарання і вирішення цивільного позову.

7. 4.2 статті передбачає, що суд обґрунтовує вирок лише на
тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні. Це озна­
чає, що суд не вправі покласти в обгрунтування вироку факти і
обставини, які хоч і були встановлені на попередньому роз­
слідуванні, але не перевірені у судовому розгляді.

Вимога про необхідність дослідження в судовому розгляді всіх доказів виходить з принципу змагальності (див. коментар до ст.16¹ КПК) і гарантування прав підсудного, потерпілого, інших учасників судового розгляду на захист своїх законних інтересів. Якщо суд не досліджує в судовому засіданні докази, ці особи позбавляються можливості подати свої докази на їх спросту­вання. Верховний Суд України в постановах і ухвалах по кон­кретних справах наголошує на неприпустимості обґрунтування вироку доказами, які не були розглянуті в судовому засіданні. У Постанові Пленуму Верховного Суду України № 5 від 29 черв­ня 1990 р., зокрема, акцентується те, що судам належить неухиль­но дотримуватися вимог закону про безпосереднє дослідження всіх зібраних на досудовому слідстві і додатково поданих доказів. При постановленні вироку суд, ґрунтуючись на власному пере­конанні, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, повинен дати оцінку всім доказам з точки зору їх належності, допустимості, достовірності і достатності.

8. Дотримання вимог про законність і обґрунтованість виро­
ку роблять його справедливим. Справедливість вироку — це його

630

морально-правова характеристика. Справедливий вирок — це вирок, який є правильним по суті та по формі вирішення справи і відповідає як правовим, так і моральним принципам ставлення до підсудного і вчиненого ним діяння. Такий вирок має виховне значення не тільки для підсудних, а й для громадян, присутніх у залі судового засідання.

Стаття 324. Питання, що вирішуються судом при постановленні вироку

Постановляючи вирок, суд повинен вирішити такі пи­тання:

1. чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвину­
   вачується підсудний;

2. чи має це діяння склад злочину і якою саме
   статтею кримінального закону він передбачений;

3. чи винен підсудний у вчиненні цього злочину;

4. чи підлягає підсудний покаранню за вчинений ним
   злочин;

5. чи є обставини, що обтяжують або пом'якшують
   покарання підсудного, і які саме;

6. яка саме міра покарання повинна бути призначена
   підсудному і чи повинен він її відбувати;

7. чи підлягає задоволенню пред'явлений цивільний
   позов, на чию користь та в якому розмірі, і чи підлягають
   відшкодуванню збитки, заподіяні потерпілому, а також
   кошти, витрачені закладом охорони здоров'я на його ста­
   ціонарне лікування, якщо цивільний позов не був заяв­
   лений;

8. що зробити з майном, описаним для забезпечення
   цивільного позову і можливої конфіскації майна;

9. що зробити з речовими доказами, зокрема з гроши­
   ма, цінностями та іншими речами, нажитими злочинним
   шляхом;

10. на кого повинні бути покладені судові витрати і в
    якому розмірі;

11. який запобіжний захід слід обрати щодо підсуд­
    ного;

12. чи слід у випадках, передбачених статтею 96 Кри­
    мінального кодексу України, застосовувати до підсудного
    примусове лікування;

13) чи необхідно застосувати до підсудного заходи
безпеки.

631

Коли підсудний обвинувачується у вчиненні декількох злочинів, суд вирішує питання, зазначені в пунктах 1—6 цієї статті, окремо по кожному злочину.

Якщо у вчиненні злочину обвинувачується декілька осіб, суд вирішує питання, зазначені в цій статті, окремо щодо кожного з підсудних.

Примусове лікування, передбачене пунктом 12 цієї статті, може бути застосоване лише при наявності від­повідного висновку лікувальної установи.

* * *

1. Наведений у статті перелік питань, які суд повинен ви­
   рішити, постановяюючи вирок, забезпечує постановлення судом
   законного і обґрунтованого вироку.

2. Передбачені переліком питання обговорюються судом у тій
   послідовності, в якій вони викладені у статті. Визначеність
   суддів у кожному питанні переліку дає можливість логічно ви­
   класти обставини вчиненого злочину, переконливо мотивувати
   прийняте рішення.

3. Всі питання статті, що коментується, можна розподілити
   на три групи. До першої групи належать питання, передбачені
   пп.1—3, до другої — пп.4—6, до третьої — пп.7—13.

4. Спочатку суд обговорює і вирішує питання, чи мало місце
   діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсудний. Позитивна
   відповідь на це питання викликає необхідність обговорення і
   вирішення наступних питань.

Якщо на перше питання одержана негативна відповідь, ви­ключається необхідність обговорення наступних питань.

5. Друге питання торкається складу злочину. Якщо склад
   злочину в діянні відсутній, необхідності в обговоренні питання,
   якою саме статтею кримінального закону він передбачений, не­
   має. Суд обговорює це питання, якщо на нього отримана пози­
   тивна відповідь. У такому разі суд повинен визначити не лише
   статтю Особливої частини Кримінального кодексу, а й частину чи
   пункт цієї статті.

6. Питання про те, чи винен підсудний у вчиненні злочину
   (див. п.З), передбачає обговорення фактично двох питань, а саме:
   чи вчинив злочин підсудний та чи є його вина в цьому. Останнє
   питання вимагає ретельного дослідження судом психічного став­
   лення підсудного до вчиненого і до наслідків вчиненого.

Негативна відповідь на вказані питання тягне за собою виправдання підсудного: у першому випадку — за недоведеністю участі підсудного у злочині, а у другому — за відсутністю складу злочину в діянні підсудного (див. ч.4 ст.327 КПК).

7. Четверте питання, чи підлягає підсудний покаранню за
вчинений ним злочин, суд вирішує, виходячи з таких обставин:
чи не закінчився строк давності притягнення до кримінальної
відповідальності за такий злочин (див. п.5 ч.І ст.7¹ КПК); чи
немає акта амністії, який усуває покарання за вчинене діяння,
або акта помилування підсудного (див. п.4 ч.І ст.6 КПК).

632

Якщо вказані обставини мають місце, суд постановляє обви­нувальний вирок із звільненням підсудного від покарання. Суд звільняє підсудного від покарання також у випадку, коли дійде висновку, що підсудний, який винен у вчиненні злочину не­великої або середньої тяжкості (див. ч.2 і 3 ст.12 КК), своєю бездоганною поведінкою і сумлінним ставленням до праці на час розгляду справи довів, що він не є суспільне небезпечним (див. коментар до ч.5 ст.7 КПК).

8. Вирішуючи питання, чи є обставини, що обтяжують або
пом'якшують покарання підсудного, а якщо є, то які саме (див.
п.5), суд виходить з того, що вичерпний перелік обставин, які
обтяжують покарання, передбачений ст.67 КК, а перелік обста­
вин, що пом'якшують покарання, міститься у ст.66 КК, і вони
не є вичерпними.

Отже, суд може врахувати пом'якшуючі обставини, що пря­мо не вказані у законі. Зокрема, такими можуть бути обставини: вчинення підсудним злочину вперше або внаслідок неправильної поведінки потерпілого; наявність на утриманні підсудного непов­нолітніх дітей, його участь у бойових діях по захисту Батьків­щини або в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС тощо (див. ко­ментар до п.З ст.64 КПК).

9. Шосте питання переліку, яка саме міра покарання повин­
на бути призначена підсудному і чи повинен він її відбувати, суд
вирішує, виходячи з норм Загальної і Особливої частин КК,
керуючись своєю правосвідомістю і враховуючи характер та сту­
пінь суспільної небезпечності вчиненого злочину (зокрема, форму
вини, мотив і цілі, стадію злочину, роль підсудного при вчиненні
злочину групою осіб, тяжкість наслідків злочину, що настали,
та ін.), особу винного, обставини, що обтяжують або пом'як­
шують покарання (див. п.2 постанови Пленуму Верховного Суду
України "Про практику призначення судами кримінального пока­
рання" № 22 від 22 грудня 1995 р.).

10. У разі призначення покарання за вчинення підсудним
    кількох злочинів або за кількома вироками суд керується ви­
    могами ст.70 і 71 КК (див. коментар до ст.337 КПК).

11. Якщо санкцією відповідної статті Особливої частини КК
    передбачено додаткове покарання (конфіскація майна, позбав­
    лення права обіймати певні посади або займатися певною діяль­
    ністю та ін.), суд повинен вирішити питання і про призначення
    додаткового покарання.

12. У разі винесення судом обвинувального вироку суд обго­
    ворює питання щодо обрання запобіжного заходу засудженому до
    набрання вироком законної сили з метою забезпечення його
    виконання (див. коментар до ст.343 КПК).

При постановленні виправдувального вироку суд скасовує запобіжний захід, який був обраний щодо підсудного (див. ко­ментар до ст. 342 КПК).

13. Питання, передбачені пп.7—10, обговорюються судом
тільки тоді, коли заподіяно збитки потерпілому, витрачені кош­
ти, закладом охорони здоров'я у справі заявлено цивільний
позов, є речові докази, судові витрати.

633

14. Про вирішення цивільного позову див. коментар до ст.328
КПК.

15. Якщо позов про відшкодування витрачених закладом
    охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого коштів
    (див. п.7) не був заявлений, суд вправі з власної ініціативи
    вирішити питання про відшкодування підсудним коштів. Але
    при цьому суд виходить з роз'яснення, наведеного у постанові
    Пленуму Верховного Суду України "Про відшкодування витрат
    на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та
    судових витрат" № 11 від 7 липня 1995 р., про те, що такі
    витрати не підлягають стягненню при вчиненні злочину у стані
    сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок
    протиправного насильства чи тяжкої образи з боку потерпілого,
    або при перевищенні меж необхідної оборони.

16. Питання про застосування до підсудного примусового
    лікування у випадках, передбачених ст.96 КК (див. п.12), обгово­
    рюється судом, незалежно від призначеного ним покарання, якщо
    підсудний має хворобу, що становить небезпеку для здоров'я
    інших осіб. При цьому суд керується переліком таких хвороб,
    затвердженим наказом МОЗ № 133 від 19 липня 1995 р.

17. Питання про те, чи необхідно застосовувати до підсуд­
    ного засоби безпеки (див. п.13), вирішується судом з врахуван­
    ням вимог ст.52¹ КПК (див. коментар).

18. Перелік питань, які вказані у статті, що коментується,
    не є вичерпним. Буває необхідність у конкретній справі обгово­
    рити й інші питання, що мають значення для правильного
    вирішення справи. Наприклад, при постановленні обвинуваль­
    ного вироку щодо неповнолітнього суд у разі звільнення під­
    судного від відбування покарання з випробовуванням чи застосу­
    вання до нього покарання, не пов'язаного з позбавленням волі,
    обговорює питання про необхідність призначення неповнолітньо­
    му громадського вихователя (див. ст.445 КПК).

Стаття325. Порядок наради судців

Перед тим, як постановити вирок, відбувається нарада суддів під керівництвом головуючого.

Головуючий ставить на вирішення суду питання, за­значені в статті 324 цього Кодексу. При цьому він по­винен ставити кожне питання в такій формі, щоб на нього можна було дати тільки позитивну або негативну від­повідь.

При вирішенні кожного окремого питання ніхто з суддів не має права утримуватися від голосування. Голо­вуючий голосує останнім. Всі питання вирішуються про­стою більшістю голосів.

634

1. Закон передбачає такий порядок наради суддів, який
дозволяє уникнути істотних розбіжностей думок під час наради
суддів, що можуть виникнути при розгляді справи колегіальним
складом суддів.

2. Нарадою суддів керує головуючий. Він забезпечує дотри­
мання встановленого законом порядку обговорення питань, які
підлягають вирішенню. Усі питання ставляться головуючим на
вирішення суддів у послідовності, передбаченій у ст.324 КПК
(див. коментар до ст.324).

Закон зобов'язує головуючого ставити на вирішення кожне питання в такій формі, щоб на нього можна було дати тільки позитивну або негативну відповідь.

Якщо якесь питання не зрозуміло судді, головуючий повинен його роз'яснити. Це положення має особливе значення у випадку, коли справа розглядається з участю непрофесійних суддів (див. ч.З ст.17 КПК).

3. Керуючи нарадою суддів, головуючий не має ніяких
переваг при вирішенні питань, пов'язаних з постановленням
рішення. Голос головуючого дорівнює голосу іншого судді, що є
виразом принципу рівності прав суддів (див. ч.З ст.17 КПК).

Обов'язком головуючого є забезпечення конституційної заса­ди про незалежність суддів з тим, щоб рішення по кожному питанню кожним суддею приймалося за внутрішнім переконан­ням, на підставі матеріалів справи, що були розглянуті в судо­вому засіданні.

4. Під час наради суддя не вправі ухилятися від відповіді на
   поставлені питання. Він повинен висловити своє ставлення до
   кожного питання і дати на нього відповідь.

5. Усі питання в нарадчій кімнаті вирішуються простою біль­
   шістю голосів. Рішення вважається прийнятим, якщо за нього
   проголосувала більшість суддів. За таких умов воно стає актом
   правосуддя.

Суддя, який залишився в меншості при постановленнні рішен­ня, має право викласти свою окрему думку (див. ст.339 КПК).

Під час наради суддів може утворитися виключна ситуація, коли думки суддів з окремих питань не збігаються і на жодне з них не набирається більшості голосів. Серед фахівців переважає думка, що у такому випадку необхідно керуватися положенням найбільшої сприятливості захисту законних інтересів підсудного. Наприклад, один суддя з трьох висловився за виправдання під­судного, а двоє вважають, що необхідно постановити обвину­вальний вирок, але пропонують призначити йому не однакову міру покарання. Має бути постановлено обвинувальний вирок і призначено підсудному більш м'яку міру покарання із запропоно­ваних суддями, оскільки головне питання про винуватість під­судного вирішено більшістю, а думка судді про призначення більш м'якого покарання у такій ситуації є найбільш спри­ятливою для захисту інтересів підсудного. Так само вирішуються розбіжності і з інших питань.

6. Ніхто із суддів не має права утримуватися від голосування
при прийнятті рішення як в цілому, так і при вирішенні окре­
мих питань. Застереження про це спрямоване на те, щоб під час

635

наради суддів не створилася ситуація, за якої суд буде позбав­лений можливості здійснити правосуддя.

7. Якщо під час постановлення вироку з'явилася необхід­
   ність з'ясувати будь-яку обставину, котра має значення для
   справи, суд вправі відновити судове слідство (див. ст.326 КПК).
   Судді не можуть утримуватися від вирішення справи. Суд, який
   перебуває у нарадчій кімнаті для постановлення вироку, зобо­
   в'язаний повернутися до залу засідання з рішенням, яким може
   бути вирок або постанова про застосування до підсудного приму­
   сових заходів виховного чи медичного характеру, або ухвала про
   відновлення судового слідства. Якщо під час наради суддів стало
   ясно, що з'ясування важливих обставин можливе лише шляхом
   проведення слідчих дій, що допускається тільки за умови до­
   даткового розслідування, суд повинен постановити ухвалу про
   відновлення судового слідства, оскільки згідно зі ст.281 КПК при
   виникненні питання про повернення справи на додаткове роз­
   слідування суд повинен заслухати думку прокурора та інших
   учасників судового розгляду (див. коментар до ст.281 КПК).

8. Головуючий повинен вжити необхідних заходів для того,
   щоб виключити можливість прийняття помилкового або незакон­
   ного рішення. При цьому він не вправі вчиняти будь-який тиск
   на суддів.

Положення закону про те, що головуючий голосує останнім, спрямоване на забезпечення свободи волевиявлення кожним суд­дею і виключення будь-якого впливу головуючого на інших суддів.

Стаття 326. Відновлення судового слідства

Коли під час наради при постановленні вироку суд визнає необхідним з'ясувати будь-яку обставину, яка має значення для справи, то він, не постановляючи вироку, своєю ухвалою, а суддя — постановою відновлює судове слідство в справі. Слідство при цьому належить провадити в межах з'ясування обставин, які викликали його від­новлення.

Після закінчення відновленого судового слідства, за­лежно від його результатів, суд відкриває судові дебати з приводу додатково досліджених обставин, надає підсуд­ному останнє слово і виходить до нарадчої кімнати, щоб постановити вирок або, якщо дослідження цих обставин в суді виявилося неможливим, щоб винести ухвалу про направлення справи на додаткове розслідування.

* * *

1. Суд вправі обгрунтувати вирок лише тими доказами, які ним були розглянуті під час судового слідства (див. ч.2 ст.323 КПК). Тому, якщо під час наради при постановленні вироку буде встановлено, що для з'ясування будь-якої обставини, котра має

636

значення для справи, необхідно розглянути докази, які не були судом розглянуті або розглянуті неповно, суд відновлює судове слідство. Відновлення судового слідства для з'ясування обставин, які не можуть мати значення для справи, неприпустиме.

Питання про те, чи мають недосліджені обставини значення для справи, вирішується судом залежно від того, чи є вони тими обставинами, що підлягають доказуванню у справі (див. комен­тар до ст.23, 64, 433 КПК).

2. Рішення про відновлення судового слідства суд повинен
прийняти і в тому випадку, коли для з'ясування обставин, які
мають значення для справи, слід повернути справу на додаткове
розслідування, оскільки необхідно провести слідчі дії. Про під­
стави повернення справи на додаткове розслідування див. комен­
тар до ст.246, 281, 374 КПК.

Суд відновлює досудове слідство з тим, щоб з'ясувати думку з цього приводу прокурора та інших учасників судового роз­гляду, а потім у нарадчій кімнаті вирішує це питання.

3. В ухвалі суду (у постанові судді, якщо справа розгляда­
   лася одноособове) про відновленння судового слідства зазнача­
   ється, які обставини повинні бути з'ясовані у судовому слідстві
   або для додаткового дослідження яких доказів відновлюється
   судове слідство.

4. Відновлене судове слідство проводиться в межах з'ясуван­
   ня обставин або дослідження доказів, які викликають його від­
   новлення. Але можливе дослідження й інших обставин, якщо під
   час проведення відновленого судового слідства учасник судового
   розгляду заявить клопотання про їх необхідність. У такому
   випадку суд повинен заслухати думку інших учасників судового
   розгляду і своєю ухвалою вирішити клопотання в залежності від
   того, чи мають такі обставини значення для справи.

У разі визнання клопотання обґрунтованим суд в ухвалі (суддя — в постанові) вказує про необхідність дослідження ви­щеназваних обставин.

5. Закон передбачає, що після закінчення відновленого судо­
вого слідства, залежно від результатів, суд відкриває судові
дебати, які відбуваються в межах додаткового дослідження обста­
вин, і надає підсудному останнє слово.

Вказівка у законі про те, що судові дебати відкривають "залежно від результатів", означає, що їх відкривають, якщо суд вважає обставини справи достатньо дослідженими і піде до на-радчої кімнати для постановлення вироку. У такому разі заслухо­вується і останнє слово підсудного. Ненадання права на останнє слово за таких умов є істотним порушенням права підсудного на захист.

Але, якщо в результаті дослідження обставин, за для яких відновлювалося судове слідство (можливо й інших обставин, які досліджувалися за клопотанням учасників судового розгляду), суд дійде висновку, що з'ясувати обставини, що мають значення для справи, без повернення справи на додаткове розслідування неможливо, судові дебати не відкривають і останнє слово під­судному не надають.

637

У такому випадку суд заслуховує думку прокурора та інших учасників судового розгляду щодо необхідності повернення спра­ви на додаткове розслідування і в нарадчій кімнаті вирішує це питання ухвалою (постановою, якщо справа розглядається одно-особово).

Проте поверенння справи на додаткове розслідування для кваліфікації дій підсудного за статтею КК, яка передбачає від­повідальність за більш тяжкий злочин, або для пред'явлення йому обвинувачення, яке не було до цього пред'явлене, може мати місце лише за клопотанням прокурора, потерпілого чи його представника (див. коментар до ст.276 КПК).

6. Суд не повинен повертати справу на додаткове розслі­
   дування, коли можливості як судового, так і досудового роз­
   слідування щодо з'ясування необхідних для вирішення справи
   обставин вичерпані. Якщо наявних доказів недостатньо для ви­
   знання підсудного винним, суд повинен постановити виправду­
   вальний вирок за недоведеністю участі підсудного у вчиненні
   злочину (див. коментар до ст.327 КПК).

7. В ухвалі суду (постанові судді) про повернення справи на
   додаткове розслідування повинно бути вказано, які обставини
   належить дослідити. Суд також може вказати, які слідчі дії
   повинні бути з цією метою проведені (див. коментар до ст.281
   КПК). Крім цього вказується про запобіжний захід щодо під­
   судного.

Справа для проведення додаткового розслідування направля­ється прокурору, від якого вона надійшла на розгляд суду.

Стаття 327. Види вироків

Вирок суду може бути обвинувальний або виправду­вальний. Обвинувальний вирок і виправдувальний вирок повинні бути судом мотивовані.

Обвинувальний вирок не може грунтуватися на при­пущеннях і постановляється лише при умові, коли в ході судового розгляду винність підсудного у вчиненні злочину доведена.

Якщо підсудний визнається винним у вчиненні злочи­ну, суд постановляє обвинувальний вирок і призначає підсудному покарання, передбачене кримінальним зако­ном. Суд постановляє обвинувальний вирок і звільняє засудженого від відбування покарання на підставах, пе­редбачених статтею 80 Кримінального кодексу України.

Виправдувальний вирок постановляється у випадках, коли не встановлено події злочину, коли в діянні під­судного немає складу злочину, а також коли не доведено участі підсудного у вчиненні злочину.

Якщо при постановленні виправдувального вироку за недоведеністю участі підсудного у вчиненні злочину особа,

638

яка вчинила цей злочин, залишається не виявленою, суд після набрання вироком законної сили виносить ухвалу про направлення справи прокурору для вжиття заходів до встановлення особи, винної у вчиненні цього злочину.

* * *

1. Постановлений у справі вирок може бути: обвинувальним
або виправдувальним. Таке положення є свідченням того, що у
вироку повинна бути дана однозначна відповідь на питання про
винуватість підсудного, і постановлення якогось іншого вироку,
зокрема такого, за яким підсудний залишається під підозрою, у
невизначеному становищі, не допускається. Положення випливає
з конституційної засади про те, що обвинувачення не може
грунтуватися на припущеннях і усі сумніви щодо доведеності
вини підсудного тлумачаться на його користь.

Обвинувальний вирок може бути постановлений за умови, що висновки суду про винуватість підсудного повністю підтверджені матеріалами справи, які перевірені в судовому засіданні.

2. У кожній справі в одному судовому розгляді суд поста­
   новляє тільки один вирок, незалежно від кількості злочинів, у
   вчиненні яких обвинувачується підсудний, і кількості підсудних
   у справі. Це не стосується випадку, коли справа щодо одного або
   декількох підсудних була зупинена на підставі ч.2 ст.280 КПК і
   розгляд справи щодо цього підсудного був відновлений після
   постановлення вироку щодо інших підсудних. У такому випадку
   в справі на цього підсудного буде постановлено самостійний
   вирок.

3. Якщо підсудний обвинувачується у вчиненні декількох
   злочинів і суд дійшов висновку про те, що в одних із них він
   винуватий, а в інших підлягає виправданню, суд постановляє
   один вирок, в якому вказує про засудження підсудного за одні
   злочини і про виправдання його в інших злочинах. Для підсуд­
   ного такий вирок є обвинувальним.

4. У випадку, коли у справі є декілька підсудних і суд
   одних із них визнав винуватими, а інших невинуватими, то він
   постановляє один вирок, в якому вказує про визнання вини
   одних підсудних і виправдання інших. Такий вирок є обвину­
   вальним для засуджених і виправдувальним для інших підсуд­
   них.

5. Постановляючи обвинувальний вирок, суд призначає засу­
   дженому міру покарання, передбачену Особливою частиною КК.

Проте суд може звільнити засудженого від відбування пока­рання. Стаття, що коментується, акцентує на звільненні від відбування покарання на підставах, передбачених ст.80 КК, тобто у зв'язку з закінченням строку давності виконання обвинуваль­ного вироку.

Обвинувальний вирок із звільненням від відбування покаран­ня постановляється судом і за наявності підстав, передбачених ч.І ст.75, 79, 104 КК, тобто у разі призначення покарання з ви­пробовуванням протягом призначеного судом іспитового строку.

639

6. При постанов денні обвинувального вироку суд звільняє під­
судного від покарання у зв'язку з актом амністії, якщо цей акт
повністю усуває застосування покарання за вчинений злочин, а
також у зв'язку з помилуванням підсудного (див. ч.2 ст.6 КПК).

7. При постановленні обвинувального вироку може бути
звільнений від покарання підсудний, який вчинив злочин неве­
ликої або середньої тяжкості (див. ст.12 КК), якщо суд визнає,
що з урахуванням бездоганної поведінки підсудного і сумлінного
ставлення до праці чи навчання (якщо він не працює, а нав­
чається) на час розгляду в суді справи його не можна вважати
суспільне небезпечним (див. ч.5 ст.7 КПК).

8. 4.4 статті, що коментується, дає вичерпний перелік під­
став, за яких постановляється виправдувальний вирок:

• не встановлено подію злочину;

• в діянні підсудного немає складу злочину;

• не доведено участі підсудного у вчиненні злочину.

Усі названі підстави різні за змістом, але рівнозначні за пра­вовими наслідками, оскільки вироком, що постановляється іменем держави, підсудний визнається невинуватим і реабілітується.

9. Суд постановляє виправдувальний вирок за відсутністю
події злочину у таких випадках: діяння, в якому обвинувачу­
вався підсудний, не мало місця або відсутній причинний зв'язок
між діянням підсудного і шкідливими наслідками, з якими закон
пов'язує склад злочину.

10. Виправдувальний вирок за відсутністю в діянні підсудно­
    го складу злочину суд постановляє у випадку, коли встановлено,
    що діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсудний, мало
    місце, але кримінальний закон не визнає таке діяння злочином.
    Наприклад, через малозначність діяння, вчинення його у стані
    необхідної оборони чи крайньої необхідності або виконання за­
    конного наказу, або в умовах виправданого ризику та ін. (див.
    ст.11, 36—43 КК).

11. Виправдувальний вирок у зв'язку з недоведеністю участі
    підсудного у вчиненні злочину суд постановляє, якщо факт
    злочину встановлено, але досліджені судом докази виключають
    або не підтверджують вчинення його підсудним.

Такий самий виправдувальний вирок постановляється і тоді, коли докази сумнівні і можливості отримання достовірних дока­зів вичерпані.

12. Якщо суд постановив виправдувальний вирок за недове­
деністю участі підсудного у вчиненні злочину, він після на­
брання вироком законної сили повинен винести ухвалу про
направлення справи прокурору для вжиття заходів до вста­
новлення особи, яка дійсно вчинила цей злочин.

13. При розгляді справи щодо підсудного, який вчинив
діяння до виповнення віку, з якого може настати кримінальна
відповідальність, суд виносить не виправдувальний вирок, а ухва­
лу (постанову, якщо справа розглядається суддею одноособове)
про закриття кримінальної справи і застосування до підсудного
примусового заходу виховного характеру (див. коментар до ст.447
КПК).

640

Стаття 328. Розв'язання цивільного позову

Постановляючи обвинувальний вирок, суд, залежно від доведеності підстав і розміру цивільного позову, задо­вольняє цивільний позов повністю або частково чи від­мовляє в ньому.

При виправданні підсудного через недоведення його участі у вчиненні злочину або при відсутності події зло­чину суд відмовляє в цивільному позові.

При виправданні підсудного за відсутністю в його діях складу злочину суд залишає позов без розгляду.

* * *

1. За загальним правилом, при постановлені вироку суд
   вирішує в ньому питання про заявлений цивільний позов: задо­
   вольняє позов у повному чи частковому розмірі або відмовляє у
   його задоволенні, або залишає позов без розгляду.

2. Якщо цивільний позов по справі не був заявлений, суд
   після постановлення обвинувального вироку, яким підсудного
   визнано винуватим у вчиненні злочину, наслідком якого стало
   заподіяння матеріальної шкоди, роз'яснює особам, які її зазнали,
   їх право пред'явити в порядку цивільного судочинства цивільний
   позов до засудженого або до особи, яка за законом несе мате­
   ріальну відповідальність за шкоду, заподіяну злочином засу­
   дженого (про цивільних відповідачів у такому випадку див.
   коментар до ст.51 КПК) (див. п.4 постанови Пленуму Вер­
   ховного Суду України "Про практику застосування судами Ук­
   раїни законодавства про відшкодування матеріальної шкоди,
   заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна"
   № 3 від 31 березня 1989 р.).

Вирішення судом при постановленні обвинувального вироку питання про стягнення матеріальних збитків, якщо позов не був заявлений, законом не передбачене.

3. Рішення про задоволення цивільного позову суд приймає у
випадках, коли він дійшов висновку, що: злочином, у вчиненні
якого підсудний визнаний винним заподіяна матеріальна шкода;
встановлено розмір заподіяної шкоди; шкода заподіяна саме тій
особі, яка заявила лозов у цьому судовому процесі.

У виключних випадках, коли у даному судовому засіданні разом з постановленням вироку неможливо вирішити цивільний позов, оскільки необхідно провести розрахунок за позовом, що неможливо без відкладення розгляду справи, і за умови, що постановлення вироку без розв'язання в ньому цивільного позову не позначиться на рішенні суду щодо кваліфікації злочину, міри покарання або інших істотних питань, які вирішуються у вироку (про перелік цих питань див. коментар до ст.324 КПК), суд може залишити цивільний позов без розгляду і передати його на розгляд у порядку цивільного судочинства.

Якщо в судовому засіданні неможливо встановити розмір заподіяної матеріальної шкоди, який впливає на кваліфікацію злочину або на вирішення інших істотних питань, передбачених

21 2-445 641

у ст.324 КПК, кримінальна справа має направлятися судом на додаткове розслідування.

4. За загальним правилом, обов'язок про відшкодування
матеріальної шкоди вироком покладається на засудженого.

Проте у випадках, коли за законом матеріальну відповідаль­ність за дії засудженого несуть інші особи, обов'язок про від­шкодування матеріальної шкоди покладається на них (див. та­кож коментар до ст.28 і 51 КПК). Такі особи мають бути при­тягнуті для участі у справі як цивільні відповідачі.

5. Задовольняючи цивільний позов, суд у вироку вказує:
   розмір суми, яка підлягає стягненню; з кого саме вона стягу­
   ється; на чию користь проведено стягнення.

6. У випадках, коли шкоду заподіяно спільними діями
   кількох підсудних, які були об'єднані злочинним наміром, а
   заподіяна шкода стала наслідком спільних дій, суд покладає на
   них солідарну відповідальність за заподіяну шкоду. Але солідар­
   на відповідальність за заподіяну матеріальну шкоду не може
   покладатися на підсудних, якщо одного з них засуджено за
   корисливий злочин (наприклад, за привласнення майна), а ін­
   шого — за службову недбалість, внаслідок якої утворилися
   сприятливі умови для привласнення (див. п.13 Постанови Пле­
   нуму Верховного Суду України № 3 від 31 березня 1989 р.).

7. У випадках, коли матеріальну шкоду заподіяно спільними
   діями підсудного та іншої особи, кримінальну справу щодо якої
   було закрито з підстав, передбачених пп.2—10 ч.І ст.6, ст.7, 7^і
   КПК, суд вироком покладає на підсудного обов'язок відшко­
   дувати матеріальну шкоду в повному розмірі й роз'яснює ци­
   вільному позивачеві право пред'явити в порядку цивільного судо­
   чинства до особи, справу щодо якої закрито, позов про від­
   шкодування шкоди солідарне.

8. У разі заподіяння матеріальної шкоди підсудним спільно з
   іншою особою, справа відносно якої виділена в окреме прова­
   дження, суд у вироку вказує про стягнення заподіяної шкоди у
   повному розмірі з підсудного. Якщо в наступному буде винесено
   обвинувальний вирок щодо особи, справу про яку було виділено в
   окреме провадження, суд цим вироком вправі покласти на неї
   обов'язок відшкодувати матеріальну шкоду солідарне з раніше
   засудженим.

9. Якщо злочин, наслідком якого є спричинення матеріаль­
   ної шкоди, вчинений неповнолітніми, як цивільні відповідачі у
   справі притягаються їхні батьки.

У разі заподіяння матеріальної шкоди злочином неповно­літнього, який не досяг 15-річного віку, шкода стягується з його батьків (усиновителів), опікуна або з навчального, виховного, лікувального закладу, під наглядом яких перебував неповнолітній у момент заподіяння шкоди.

10. Якщо неповнолітній вчинив злочин у віці від 15 до 18 ро­
ків, суд вироком стягує матеріальну шкоду, заподіяну його зло­
чином, з підсудного, коли у нього є майно або заробіток, достатні
для відшкодування шкоди. За їх відсутності обов'язок по відшко­
дуванню матеріальної шкоди покладається на батьків (усинови-

642

телів) або піклувальників за умови їхньої винуватої поведінки, що сприяла вчиненню злочину, який спричинив шкоду.

11. У разі покладення вироком суду обов'язку відшкодувати
    матеріальну шкоду, заподіяну неповнолітніми, у яких різні бать­
    ки (піклувальники), матеріальна шкода з них стягується за
    принципом дольової відповідальності.

12. При постановленні виправдувального вироку суд, вихо­
    дячи з підстав виправдання, може відмовити у задоволенні ци­
    вільного позову або залишити цивільний позов без розгляду.

Якщо підсудного виправдано за відсутністю події злочину або за недоведеністю його участі у вчиненні злочину, суд у вироку вказує про відмову в задоволенні цивільного позову. У випадку виправдання підсудного за відсутністю складу злочину в його діях, суд вказує у вироку про залишення цивільного позову без розгляду, оскільки діяння, хоч і не є злочином, проте могло заподіяти матеріальну шкоду. Тому цивільний позивач або по­терпілий вправі заявити цивільний позов у порядку цивільного судочинства.

13. При розгляді кримінальної справи суд залишає ци­
    вільний позов без розгляду у випадках: якщо не з'явився в
    судове засідання цивільний позивач або його представник (див.
    коментар до спг.291 КПК); у зв'язку з виправданням підсудного
    за відсутністю складу злочину.

14. При розв'язанні цивільного позову суд у питаннях, не
    врегульованих КПК, керується відповідними нормами ЦПК, а
    також нормами цивільного, трудового та іншого законодавства,
    які передбачають майнову відповідальність за шкоду, заподіяну
    громадянам, підприємствам, установам, організаціям, державі (див.
    пп.5 і 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від
    31 березня 1989 р.).

Стаття 329. Забезпечення цивільного позову

При задоволенні цивільного позову суд до набрання вироком законної сили може постановити про вжиття заходів до забезпечення цивільного позову, якщо таких заходів не було вжито раніше.

1. Обов'язок забезпечити цивільний позов у справі покла­
дається на органи досудового слідства під час провадження даної
справи (див. коментар до ст.125 КПК). Під час підготовки
справи до судового розгляду суддя в разі необхідності вирішує
питання про забезпечення цивільного позову (див. коментар до
ст.253 КПК).

Тому необхідність забезпечення цивільного позову при поста­новленні вироку виникає тільки тоді, коли не вжито достатніх заходів.

2. Заходи по забезпеченню цивільного позову вживаються у
випадку, коли є побоювання, що засуджений або інші особи
можуть сховати майно або інші цінності до набрання вироком

21"

643

законної сили і його виконання в частині цивільного позову утрудниться. Такими заходами є виконання дій, що перешко­джають цьому, наприклад арешт майна або інших цінностей.

3. Коментована стаття застосовується судом у випадку, коли
   судовий розгляд закінчився постановленням обвинувального ви­
   року, яким суд задовольнив цивільний позов повністю або част­
   ково. Заходи забезпечення цивільного позову суд вживає і тоді,
   коли передає цивільний позов на розгляд у порядку цивільного
   судочинства з причини неможливості провести розрахунки роз­
   міру цивільного позову.

4. При постановленні виправдувального вироку суд не вправі
   вжити заходи по забезпеченню цивільного позову, який можливо
   цивільний позивач заявить у порядку цивільного судочинства.

У резолютивній частині виправдувального вироку суд вказує про скасування заходів, вжитих по забезпеченню цивільного позову (див. коментар до ст.335 КПК).

5. Про необхідність забезпечення цивільного позову доцільно
вказати у резолютивній частині вироку. Проте конкретні заходи
забезпечення позову (наприклад, арешт майна і цінностей під­
судного або осіб, що за законом несуть матеріальну відповідаль­
ність за його діяння), про які не слід знати підсудному та іншим
особам, щоб уникнути приховування, доцільно вказати в ухвалі,
яку суд постановляє разом з вироком. Ухвала про забезпечення
позову направляється судом для виконання органам Державної
виконавчої служби (див. ст.З Закону України "Про виконавче
провадження" від 21 квітня 1999 р.).

Стаття 330. Вирішення питання про речові до­кази

При постановленні вироку суд вирішує питання про речові докази, керуючись правилами, викладеними в стат­ті 81 цього Кодексу.

Речі, що не є речовими доказами в справі, повер­таються їх законному володільцеві, хоч би останній і не пред'явив цивільного позову.

Якщо виникне спір про право власності на зазначені речі, він підлягає вирішенню в порядку цивільного судо­чинства.

1. Вирішуючи питання про речові докази, суд виходить з того, що речовими доказами у справі є предмети, які були знаряддями вчинення злочину, зберегли на собі сліди злочину або були об'єктом злочинних дій; гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом; всі інші предмети, які були засобами для розкриття злочину (див. ст.78 КПК).

Названі речі і цінності є речовими доказами у справі, якщо вони визнані судом саме такими.

644

2. Порядок вирішення судом при постановленні вироку пи­
   тання про речові докази врегульований ст.81 КПК (див. комен­
   тар до цієї статті).

3. Якщо при провадженні справи описане і заарештоване
   майно, яке не визнане судом речовими доказами, суд у вироку
   вказує про його повернення законному володільцеві. Якщо таке
   майно належить підсудному, суд може звернути його на від­
   шкодування сум, стягнутих вироком із засудженого у зв'язку з
   задоволенням цивільного позову або покладення на підсудного
   судових витрат (див. ст.328 і 331 КПК).

4. У випадку виникнення спору чи сумніву про належність
   речей конкретним особам вони вправі звернутися з заявою в суд
   у порядку цивільного судочинства.

5. Якщо суд при постановленні вироку не вирішив питання
   про речові докази, він не позбавлений права вирішувати це
   питання у стадії виконання вироку (див. коментар до ст.409,
   411 КПК).

СтаттяЗЗІ. Вирішення питання про судові ви­трати

Питання про судові витрати суд вирішує з додержан­ням правил статті 93 цього Кодексу.

* * *

1. При постановленні обвинувального вироку судові витрати
суд покладає на засудженого.

Про поняття судових витрат, їх види, підстави і порядок вирішення питання про судові витрати див. коментар до ст.91, 92, 93 КПК України.

2. У випадку, коли вироком визнані винуватими декілька
   підсудних, суд розподіляє судові витрати між ними. При цьому
   суд враховує їх вину, ступінь відповідальності і майновий стан.
   У разі майнової неспроможності засудженого судові витрати прий­
   маються на рахунок держави.

3. У випадку постановлення виправдувального вироку судові
   витрати з засудженого не стягуються, а приймаються на рахунок
   держави.

4. Якщо суд при постановленні вироку не вирішив питання
   про судові витрати, він повинен вирішити його в порядку,
   передбаченому ст.409, 411 КПК.

Стаття 332. Складання вироку

Розв'язавши питання, що підлягають вирішенню в на-радчій кімнаті, суд складає вирок.

Вирок повинен бути написаний одним із суддів, який брав участь у його постановленні.

645

9. Якщо суддя, який брав участь у справі, що розглядається
у колегіальному складі, виклав окрему думку, вона приєднується
до справи.

10. Вирок проголошується в залі засідання після його підпи­
сання суддями у нарадчій кімнаті. Після проголошення вирок
приєднується до справи.

СтаттяЗЗЗ. Вступна частина вироку

У вступній частині вироку вказується, що він поста­новлений ім'ям України відповідно до статті 321 цього Кодексу, зазначається назва суду, який виносить вирок, місце і час постановлення вироку, склад суду, секретар, учасники судового розгляду, перекладач, якщо він брав участь у судовому засіданні, прізвище, ім'я і по батькові підсудного, рік, місяць і день його народження, місце народження і місце проживання, заняття, освіта, сімейний стан та інші відомості про особу підсудного, що мають значення для справи, і кримінальний закон, що перед­бачає злочин, у вчиненні якого обвинувачується підсуд­ний.

1. Вирок починається з вступної частини, яка однакова як у
   обвинувальному, так і у виправдувальному вироку.

2. До вступної частини вироку включаються всі питання, про
   які вказано у статті, і в тому порядку, в якому вони в ній
   викладені.

3. Вступна частина вироку обов'язково починається з поси­
   лання на те, що вирок постановлений ім'ям України.

4. Назва суду — це вказівка на точну назву даного судового
   органу як ланки судової системи судів загальної юрисдикції,
   утвореної у відповідності із Законом України "Про судоустрій
   України" від 7 лютого 2002 р.

5. Місцем постановлення вироку вказується населений пункт,
   в якому був постановлений вирок у нарадчій кімнаті. Це місце
   може не співпадати з місцем розташування приміщення суду,
   якщо розгляд справи відбувався у виїзному судовому засіданні у
   іншому населеному пункті і там було постановлено вирок. У та­
   кому разі доцільно вказати не тільки населений пункт, а й ад­
   міністративно-територіальний район його розташування (напри­
   клад, селище Петрівка Миронівського району Київської області).

6. Якщо суд перебував у нарадчій кімнаті у зв'язку із скла­
   данням вироку більше одного дня, датою постановлення вироку
   вказується день, коли вирок був підписаний.

7. У вступній частині вироку зазначається, у відкритому чи
   закритому судовому засіданні розглядалася справа.

8. Склад суду вказується із зазначенням прізвища та ініціа­
   лів суддів та посади головуючого.

647

Вирок повинен складатися з трьох частин — вступної, мотивувальної і резолютивної.

Виправлення у вироку повинні бути застережені та підписані всіма суддями в нарадчій кімнаті до проголо­шення його.

1. Вирок суду повинен бути правильним по суті і по формі.
Форма — це спосіб, мова його змісту і послідовність викладення.

Вирок має бути викладений у такій формі, щоб переконував, що прийняте судом рішення — єдино можливе і правильне. Наспіх і неохайно складений вирок може викликати сумнів у його законності та обґрунтованості.

2. Вирок викладається офіційно-діловим стилем, мовою, якою
   проводився судовий розгляд справи, юридичне грамотно, з корот­
   ким, точним описом обставин справи і результатів дослідження
   доказів.

3. У вироку не можуть застосовуватися неточні формулю­
   вання, скорочення і слова, застосування яких не прийнято в
   офіційних документах.

Якщо суд застосував спеціальні юридичні терміни, у вироку наводиться їх роз'яснення з тим, щоб вирок був зрозумілим не лише учасникам судового розгляду, які є фахівцями, а й іншим особам.

4. Усі питання у вироку викладаються послідовно, по визна­
   ченій ч.З статті, що коментується, системі, яка передбачає три
   частини вироку — вступну, мотивувальну і резолютивну (про
   зміст кожної частини див. коментар до ст.ЗЗЗ, 334, 335 КПК).

5. За загальним правилом, у тексті вироку не повинно бути
   ніяких виправлень. Проте якщо цього уникнути не вдається,
   кожне виправлення має бути застережене та підписане суддями в
   нарадчій кімнаті до проголошення вироку. Після проголошення
   вироку суд не вправі вносити до нього будь-які виправлення.

6. Вирок складає один із суддів (якщо справа розглядається
   колегіальним складом суддів). Проте це не означає, що все
   складання передовіряється йому. Якщо справа розглядається ко­
   легіальним складом, усі судді беруть участь у складанні вироку,
   а його технічне оформлення виконує один із суддів.

7. 4.2 статті, що коментується, передбачає, що вирок має
   бути написаним одним із суддів. Як свідчить судова практика,
   вирок може бути виконаний суддею також із застосуванням
   друкарської машинки або комп'ютера, якщо суддя володіє не­
   обхідними навичками роботи на них. За таких умов виконання
   вироку кожний його аркуш повинен бути засвідчений підписами
   усіх суддів з метою унеможливити фальсифікацію.

8. Вирок підписують усі судді. Суддя, який при постанов-
   ленні вироку виклав окрему думку, також підписує вирок.

Непідписання вироку будь-ким із суддів є безумовною підста­вою для його скасування (див. коментар до ст.370 КПК).

646

9. Якщо суддя, який брав участь у справі, що розглядається
у колегіальному складі, виклав окрему думку, вона приєднується
до справи.

10. Вирок проголошується в залі засідання після його підпи­
сання суддями у нарадчій кімнаті. Після проголошення вирок
приєднується до справи.

Стаття 333. Вступна частина вироку

У вступній частині вироку вказується, що він поста­новлений ім'ям України відповідно до статті 321 цього Кодексу, зазначається назва суду, який виносить вирок, місце і час постановлення вироку, склад суду, секретар, учасники судового розгляду, перекладач, якщо він брав участь у судовому засіданні, прізвище, ім'я і по батькові підсудного, рік, місяць і день його народження, місце народження і місце проживання, заняття, освіта, сімейний стан та інші відомості про особу підсудного, що мають значення для справи, і кримінальний закон, що перед­бачає злочин, у вчиненні якого обвинувачується підсуд­ний.

1. Вирок починається з вступної частини, яка однакова як у
   обвинувальному, так і у виправдувальному вироку.

2. До вступної частини вироку включаються всі питання, про
   які вказано у статті, і в тому порядку, в якому вони в ній
   викладені.

3. Вступна частина вироку обов'язково починається з поси­
   лання на те, що вирок постановлений ім'ям України.

4. Назва суду — це вказівка на точну назву даного судового
   органу як ланки судової системи судів загальної юрисдикції,
   утвореної у відповідності із Законом України "Про судоустрій
   України" від 7 лютого 2002 р.

5. Місцем постановлення вироку вказується населений пункт,
   в якому був постановлений вирок у нарадчій кімнаті. Це місце
   може не співпадати з місцем розташування приміщення суду,
   якщо розгляд справи відбувався у виїзному судовому засіданні у
   іншому населеному пункті і там було постановлено вирок. У та­
   кому разі доцільно вказати не тільки населений пункт, а й ад­
   міністративно-територіальний район його розташування (напри­
   клад, селище Петрівка Миронівського району Київської області).

6. Якщо суд перебував у нарадчій кімнаті у зв'язку із скла­
   данням вироку більше одного дня, датою постановлення вироку
   вказується день, коли вирок був підписаний.

7. У вступній частині вироку зазначається, у відкритому чи
   закритому судовому засіданні розглядалася справа.

8. Склад суду вказується із зазначенням прізвища та ініціа­
   лів суддів та посади головуючого.

647

9. У вступній частині вироку вказуються також прізвища та
ініціали секретаря і перекладача, всіх учасників судового роз­
гляду, зокрема обвинувача, захисника, потерпілого, цивільного
позивача, цивільного відповідача та їхніх представників, а також
законного представника неповнолітнього підсудного, якщо вони
брали участь у судовому розгляді справи.

10. Стосовно прокурора, який був обвинувачем, необхідно
також зазначити його посаду в органі прокуратури, класний чин,
а якщо це представник військової прокуратури, то ще й вій­
ськове звання.

11. У випадку участі у розгляді справи адвокатів вказується
    їхня процесуальна роль: захисник підсудного, представник потер­
    пілого, цивільного позивача чи цивільного відповідача.

12. Щодо особи підсудного, то обов'язково вказуються відо­
    мості, названі у статті, що коментується. До інших відомостей
    про підсудного, які мають значення для справи і вказуються у
    вироку, належать, зокрема, відомості про місце роботи чи нав­
    чання, громадянство, участь у бойових діях по захисту Батьків­
    щини, інвалідність, нагороди та ін.

Детальні відомості про підсудного, які зазначаються у ви­року, виключать можливість виконання вироку щодо іншої осо­би, яка не засуджена цим вироком, а також мають істотне значення для призначення справедливого покарання.

13. У вступній частині вироку необхідно зазначити відомості
    про непогашену і незняту судимість з посиланням на час засу­
    дження, кримінальний закон, призначену міру покарання, її
    відбуття або час звільнення і причини, з яких вона не була
    відбута.

14. У вступній частині після відомостей про особу підсудного
    зазначається запобіжний захід, обраний щодо підсудного.

15. Вступна частина вироку закінчується посиланням на
кримінальний закон (статтю Особливої частини КК, її частину,
пункт), що передбачає злочин, у вчиненні якого обвинувачується
підсудний.

Стаття 3 34. Мотивувальна частина вироку

Мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, з зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину. В цій частиш вироку наводяться обставини, які визначають сту­пінь тяжкості вчиненого злочину, та докази, на яких грунтується висновок суду щодо кожного підсудного, з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає інші докази; обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання; мотиви зміни обвинувачення; у разі визнання частини обвинувачення необгрунтованою — підстави для цього.

648

Суд зобов'язаний також мотивувати призначення пока­рання у виді позбавлення волі, якщо санкція криміналь­ного закону передбачає й інші покарання, не зв'язані з позбавленням волі; звільнення від відбування покарання з випробуванням; призначення покарання нижче від най­нижчої межі, встановленої в санкції статті Особливої час­тини Кримінального кодексу України, або перехід до ін­шого більш м'якого основного виду покарання, не зазна­ченого в санкції статті за цей злочин; звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років, та у зв'язку з закінченням строків давності виконання обвинувального вироку.

(Частину виключено).

(Частину виключено).

Якщо суд відповідно до статті 96 Кримінального ко­дексу України визнав за необхідне застосувати до підсуд­ного примусове лікування, в мотивувальній частині виро­ку зазначаються мотиви такого рішення.

(Частину виключено).

Мотивувальна частина виправдувального вироку по­винна містити формулювання обвинувачення, яке пред'яв­лене підсудному і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання підсудного з зазначенням мо­тивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. Не допускається включення у вирок формулювань, які став­лять під сумнів невинність виправданого.

У мотивувальній частині вироку викладаються під­стави для задоволення або відхилення цивільного позову, а також підстави для відшкодування матеріальних збитків у випадках, передбачених частиною 3 статті 29 цього Кодексу.

* * *

1. Точне виконання вимог цієї статті забезпечує постанов­
лений законного і обґрунтованого вироку.

Про зміст законності і обґрунтованості вироку див. комен­тар до ст.323 КПК.

Відсутність у вироку мотивування не тільки є порушенням закону, а й істотно знижує його якість, зменшує переконливість і послаблює виховне значення.

2. Мотивування вироку — це обгрунтування висновків і
рішень суду з питань винуватості або невинуватості підсудного,
кваліфікації злочину, призначення міри покарання або звіль­
нення від покарання винних, виправдання невинуватих, а також
з питань цивільного позову та деяких інших (див. ст.324 КПК).

649

3. Зміст мотивувальної частини вироку визначається предме­
том доказування у справі (див. коментар до ст.23, 64, 433
КПК), а також складом злочину, в якому обвинувачується під­
судний і який визнано доведеним (або недоведеним) судом.

У цій частині суд обґрунтовує рішення, яке буде викладене ним у резолютивній частині вироку, і воно повинно відповідати резолютивній частині. Недодержання даної вимоги призведе до скасування рішення у зв'язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи (див. коментар до ст.369 КПК).

Мотивувальна частина вироку має викладатися так, щоб не було суперечливих формулювань і висновків, оскільки це також призведе до скасування вироку в зв'язку з невідповідністю ви­сновків фактичним обставинам справи (див. Ухвала колегії суддів Палати з кримінальних справ Верховного Суду України від 17 лип­ня 2001 р.).

4. Мотивувальна частина вироку починається з формулю­
вання обвинувачення, яке суд визнав доведеним, із зазначенням
місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, його мо­
тивів, форми вини. Нечітке і неконкретне формулювання обвину­
вачення призведе до скасування вироку.

У цій частині викладається весь обсяг обвинувачення, визна­ного судом доведеним. Якщо обвинувачення складається з де­кількох злочинів або злочин має кілька епізодів, то таких вимог дотримуються при викладенні кожного злочину (епізоду), вчине­ного підсудним.

У разі визнання винними у вчиненні злочину кількох підсуд­них суд вказує обставини, які визначають ступінь винуватості кожного з них, їх роль у вчиненні злочину.

Формулювання обвинувачення, яке визнане судом доведеним, не повинно істотно відрізнятися за фактичними обставинами від сформульованого у постанові про призначення судового розгляду (див. ст.245 КПК).

5. Сформулювавши у мотивувальній частині вироку обвину­
   вачення, яке визнане судом доведеним, суд по кожному епізоду
   обвинувачення викладає докази, покладені ним в обгрунтування
   висновків. Суд має проаналізувати фактичні дані, що містяться у
   показаннях свідків, потерпілих підсудних, висновках експертів та
   в інших джерелах доказів, які стверджують чи спростовують
   обвинувачення. Суд не вправі обмежуватися лише зазначенням
   прізвищ свідків, потерпілих або назви проведеної експертизи то­
   що. З названих джерел необхідно навести фактичні дані, які
   стосуються обставини, що доказується.

6. Суд наводить оцінку досліджених ним доказів на обґрун­
   тування того, чому одні з них прийняті судом і покладені в
   основу висновків суду, а інші відкинуті ним.

Висновки суду щодо оцінки доказів мають вказуватися у вироку у вигляді точних і категоричних суджень, які виключали б сумніви з приводу достовірності того чи іншого доказу.

7. У мотивувальній частині вироку має бути зазначене став­
лення підсудного до пред'явленого обвинувачення і наведена
оцінка доводів, на які він послався на свій захист. Визнання
підсудним своєї вини може бути покладене в обгрунтування

обвинувального вироку лише за умови, що воно підтверджується сукупністю доказів, що є у справі (див. коментар до ст.74 КПК). Прийнявши визнання, суд має навести у вироку сукупність до­казів на його обґрунтування.

8. Якщо підсудний у судовому засіданні змінив свої пока­
   зання, які давав на досудовому слідстві або дізнанні, суд повинен
   ретельно перевірити як ті, так і інші показання, з'ясувати
   причину зміни показань і в результаті ретельного дослідження
   дати їм у вироку належну оцінку в сукупності з іншими до­
   казами, що є у справі.

9. Суд не може посилатися у вироку на докази, які ним не
   досліджувалися (див. коментар до ст.323 КПК), та на докази,
   які були витребувані судом протягом судового розгляду справи і
   не пред'являлися підсудному, внаслідок чого він був позбавлений
   можливості дати на них свої пояснення.

Посилання у вироку при обгрунтуванні висновків суду на показання потерпілого і свідків, які не були допитані в судовому засіданні, допускається лише у випадках, якщо вони були від­сутні у судовому розгляді з причин, що виключали можливість їх явки (див. коментар до ст.306 КПК), і якщо їх показання дані на досудовому слідстві оголошені в суді, і суд у вироку дав їм належну оцінку.

10. У випадку, коли у справі призначалась додаткова або
    повторна експертиза і у висновках експертів містяться різні
    висновки з тих самих питань, суд у вироку має навести оцінку
    щодо кожного висновку в сукупності з іншими доказами у справі
    і навести мотиви, з яких він погодився з одним висновком і
    відкинув інші.

11. Формулюючи свої висновки, суд у вироку не може
    припускати формулювань, що свідчать про винуватість інших
    осіб, які не є підсудними у справі.

Коли окремі учасники злочину звільнені від кримінальної відповідальності з передбачених законом підстав, у вироку суду може бути посилання на їх участь у злочині і на підстави звільнення, якщо це має значення для встановлення ступеня участі підсудного у злочині, кваліфікації його діяння або вста­новлення інших істотних обставин справи.

12. У разі виділення справи відносно одного із співучасників
    злочину в окреме провадження суд у вироку вправі послатися на
    вчинення підсудним злочину разом з ними, не вказуючи їхні
    прізвища.

13. У вироку наводиться і мотивування суду щодо кваліфі­
    кації злочину, в якому визнано винним підсудного.

Мотивування висновків щодо кваліфікації злочину полягає у співставленні ознак установленого судом злочинного діяння та ознак злочину, передбаченого кримінальним законом (статтею, її частиною або пунктом), і в формулюванні висновку про їх відповідність.

14. Якщо підсудний обвинувачувався у вчиненні кількох
злочинів, кваліфікованих за різними статтями кримінального
закону, і обвинувачення у вчиненні деяких злочинів не знайшло
підтвердження, суд повинен навести мотивування щодо визнання

651

підсудного винним у вчиненні одних злочинів і виправдання його щодо інших.

У випадку, коли не знайшло підтвердження вчинення під­судним злочину з числа тих, що кваліфіковані однією статтею кримінального закону, і це не тягне за собою зміни кваліфікації злочину, достатньо, щоб у мотивувальній частині вироку суд навів обгрунтування висновку щодо цієї частини обвинувачення.

15. Якщо суд дійшов висновку про те, що злочин, у вчинен­
    ні якого він визнав підсудного винуватим, помилково кваліфіко­
    вано кількома статтями кримінального закону, суду достатньо
    навести відповідне обгрунтування у мотивувальній частині виро­
    ку та послатися на те, що він виключає помилково інкри­
    міновану статтю кримінального закону.

16. У мотивувальній частині вироку суд обґрунтовує обрання
    підсудному виду і міри покарання. Суд вказує, які конкретні
    обставини, на його думку, свідчать про характер і ступінь су­
    спільної небезпечності злочину, які відомості щодо особи підсуд­
    ного враховані судом при обранні виду і міри покарання.

Мотивуючи покарання, яке обирається підсудному, суд не вправі посилатися у вироку на обтяжуючі обставини, не перед­бачені законом (див. ст.67 КК), як і на обставини, що не були підтверджені в судовому засіданні.

Зокрема, суд повинен мотивувати обрання покарання у ви­гляді позбавлення волі, якщо санкція кримінального закону передбачає й інші покарання, не пов'язані з позбавленням волі.

17. Застосовуючи звільнення засудженого від відбування по­
    карання з випробуванням, або призначення з передбачених зако­
    ном підстав покарання нижче від найнижчої межі, встановленої
    санкцією статті Особливої частини Кримінального кодексу, або
    перехід до іншого більш м'якого основного виду покарання, не
    зазначеного в санкції статті за цей злочин, суд повинен навести
    дані про характер і ступінь суспільної небезпечності та інші
    обставини вчиненого злочину, а також про особу засудженого.

18. Призначаючи довічне позбавлення волі, суд наводить у
    мотивувальній частині вироку вичерпні мотиви, чому він не
    вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк
    (див. ст.64 КК).

19. Якщо суд відповідно до ст.96 КК визнав за необхідне
    застосувати до засудженого примусове лікування (див. коментар
    до ст.324 КПК), він вказує мотиви такого рішення (посилається
    на документи лікувальних установ тощо).

20. У мотивувальній частині виправдувального вироку викла­
    дається:

• формулювання обвинувачення, яке було пред'явлене під­
  судному;

• аналіз і оцінка доказів, як тих, що були зібрані на до-
  судовому слідстві, так і поданих у судовому засіданні;

• мотивований висновок суду про те, чому суд відкинув
  докази обвинувачення;

652

— підстави для виправдання підсудного (недоведеність події злочину; відсутність у діянні підсудного складу злочину; не­доведеність участі підсудного у вчиненні злочину).

Усі названі обставини справи викладаються так, щоб вони підводили до висновку про безпідставність обвинувачення і неви­нуватість підсудного. Виходячи з презумпції невинуватості і по­ложення про те, що усі сумніви тлумачаться на користь під­судного, у виправдувальному вироку не можуть вказуватися форму­лювання, які ставлять під сумнів невинуватість виправданого.

21. Якщо підсудний обвинувачувався у вчиненні кількох
    злочинів, кваліфікованих різними статтями (частинами, пунк­
    тами) кримінального закону, або у вчиненні кількох злочинів,
    кваліфікованих однією нормою кримінального закону, а підстави
    виправдання різні, у мотивувальній частині виправдувального
    вироку необхідно обгрунтувати і навести висновок про виправ­
    дання по кожному епізоду обвинувачення, зазначивши підстави
    виправдання, передбачені законом, мотиви, з яких суд відкидає
    докази обвинувачення.

22. У мотивувальній частині вироку (обвинувального і ви­
    правдувального) суд наводить мотиви, які обґрунтовують вирі­
    шення ним питань про цивільний позов (про розв'язання ци­
    вільного позову див. коментар до ст.328 КПК), про речові
    докази (див. коментар до ст.ЗЗО КПК), про інші рішення, які
    приймаються судом, якщо вони потім формулюватимуться у
    резолютивній частині вироку (див. коментар до ст.335).

СтаттяЗЗб. Резолютивна частина вироку

В резолютивній частині обвинувального вироку повин­ні бути зазначені: прізвище, ім'я та по батькові підсуд­ного; кримінальний закон, за яким підсудного визнано винним; покарання, призначене підсудному по кожному з обвинувачень, що визнані судом доведеними; остаточна міра покарання, обрана судом; початок строку відбуття покарання; тривалість іспитового строку, якщо застосо­вано звільнення від відбування покарання з випробу­ванням; рішення про цивільний позов; рішення про речові докази і судові витрати; рішення про залік попереднього ув'язнення; рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили і вказівка про порядок і строк оскарження вироку.

(Частину виключено).

(Частину виключено).

У випадках, передбачених статтею 54 Кримінального кодексу України, у резолютивній частині обвинувального вироку викладається рішення про звернення з поданням до відповідних державних органів про позбавлення засу-

653

дженого військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.

У випадках, передбачених статтею 96 Кримінального кодексу України, у резолютивній частині вироку зазна­чається рішення суду застосувати до підсудного примусове лікування.

Міра покарання повинна бути визначена таким чином, щоб при виконанні вироку не виникло ніяких сумнівів щодо виду і розміру покарання, призначеного судом.

Коли підсудному було пред'явлено декілька обвину­вачень і деякі з них не були доведені, то у резолютивній частині вироку повинно бути зазначено, по яких з них підсудний виправданий, а по яких — засуджений.

Якщо підсудний визнається винним, але звільняється від відбування покарання, суд зазначає про це в резо­лютивній частині вироку.

Коли призначається покарання нижче від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, у резо­лютивній частині вироку робиться посилання на статтю 69 Кримінального кодексу України і зазначається обрана судом міра покарання.

У разі звільнення від відбування покарання з випро­буванням відповідно до статей 75—79 і 104 Криміналь­ного кодексу України, у резолютивній частині вироку зазначаються тривалість іспитового строку, обов'язки, по­кладені на засудженого, а також трудовий колектив або особа, на які, за їх згодою або на їх прохання, суд покладає обов'язок по нагляду за засудженим і прове­денню з ним виховної роботи.

(Частину виключено).

(Частину виключено).

В резолютивній частині виправдувального вироку за­значається прізвище, ім'я та по батькові виправданого; вказується, що підсудний в пред'явленому обвинуваченні визнаний невинним і по суду виправданим; вказується про скасування запобіжного заходу, про скасування заходів до забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна, про речові докази, судові витрати і про порядок та строк оскарження вироку.

* * *

1. Резолютивна частина вироку — заключна частина єдиного документа суду і вона повинна логічно випливати з попередніх його частин. Невідповідність резолютивної частини вступній і

654

мотивувальній частинам може призвести до необґрунтованості вироку.

2. Стаття, що коментується, встановлює правила, за якими у
   резолютивній частині вироку повинна обов'язково бути дана
   відповідь на всі без винятку питання, які вирішив суд у нарадчій
   кімнаті при постановленні вироку (див. коментар до ст.324
   КПК) і які обґрунтовані у мотивувальній частині. Резолютивна
   частина вироку має узгоджуватися з висновками мотивувальної
   частини і логічно з неї випливати.

3. У резолютивній частині обвинувального вироку надається
   конкретне формулювання з питань: винуватості підсудного; ква­
   ліфікації злочину; виду і розміру призначеного покарання; звіль­
   нення від покарання; тривалості іспитового строку, якщо застосо­
   вано звільнення від відбування покарання з випробуванням; про
   цивільний позов, речові докази, судові витрати, запобіжний за­
   хід; про порядок і строк оскарження вироку. Питання викла­
   даються у тій послідовності, в якій наведені у статті.

Рішення суду з названих питань мають бути сформульовані конкретно і чітко, з тим щоб при виконанні вироку не виникали сумніви, які вимагають спеціальних роз'яснень.

4. Прізвище, ім'я та по батькові підсудного в резолютивній
   частині вироку повинні відповідати даним з матеріалів справи і
   вступної частини вироку.

5. У резолютивній частині обвинувального вироку вказується
   про визнання підсудного винуватим у вчиненні злочину. Висно­
   вок про винуватість підсудного повинен випливати з формулю­
   вання і обгрунтування у мотивувальній частині вироку.

6. При визнанні підсудного винуватим у вчиненні кількох
злочинів, які передбачені різними статтями (частинами, пунк­
тами статті) КК, вказується про визнання підсудного винуватим
у вчиненні злочинів, передбачених кожною із статей (частин,
пунктів статей).

Якщо підсудний обвинувачувався у вчиненні кількох зло­чинів, які передбачені різними статтями (частинами, пунктами статті) кримінального закону, а суд визнав частину обвинува­чення недоведеною, він у резолютивній частині вироку повинен вказати, за якими статтями (частинами, пунктами статей) КК підсудного виправдано.

7. Висновок суду про призначене покарання має бути сфор­
   мульований так, щоб при його виконанні не виникало сумнівів
   щодо виду і розміру як основного, так і додаткового покарання.
   При засудженні підсудного за вчинення кількох злочинів, перед­
   бачених різними статтями (частинами статті, які мають само­
   стійну санкцію) кримінального закону, міра покарання, як основ­
   на, так і додаткова, має призначатися за кожною статтею (час­
   тиною) кримінального закону. Після цього необхідно визначити
   покарання за сукупністю злочинів за правилами ст.70 КК і за
   сукупністю вироків — за правилами ст.71 КК.

8. Призначаючи додаткове покарання у вигляді конфіскації
   майна, суд у резолютивній частині вироку повинен вказати чи
   все майно, що особисто належить засудженому, або яка саме його

655

частина підлягає конфіскації, або конкретно перерахувати пред­мети, що конфіскуються.

9. Якщо суд визнав, що підсудний має бути звільнений від
відбування покарання у зв'язку з закінченням строку давності
притягнення до кримінальної відповідальності або внаслідок акта
амністії, якщо він повністю усуває покарання за вчинений зло­
чин, а також внаслідок помилування підсудного (див. п.5 ст.7¹,
п.4 ч.І ст.6 КПК), то в резолютивній частині вироку вказується
про призначення покарання за відповідною статтею КК, а потім
зазначається про звільнення засудженого від відбування пока­
рання.

10. Якщо суд визнав, що особу, яка вчинила злочин невели­
    кої або середньої тяжкості, з урахуванням її бездоганної пове­
    дінки і сумлінного ставлення до праці на час розгляду справи в
    суді не можна вважати суспільно небезпечною і слід звільнити
    від покарання (див. ч.5 ст.7 КПК), то, визнавши цю особу
    винною, в резолютивній частині вироку суд покарання не при­
    значає і вказує про звільнення засудженого від покарання.

11. Звільняючи засудженого від відбування покарання з ви­
    пробуванням, суд у резолютивній частині вироку повинен при­
    значити покарання і, пославшись на ст.75, 79 або 104 КК, при­
    значити тривалість іспитового строку.

12. У резолютивній частині вказується також рішення суду
    про позбавлення засудженого за тяжкий злочин на підставі ст.54
    КК військового, спеціального звання, рангу, чину або квалі­
    фікаційного класу, якщо це питання було позитивно вирішене у
    мотивувальній частині вироку.

13. Суд у резолютивній частині обвинувального вироку пови­
    нен вказати своє рішення про запобіжний захід щодо засудже­
    ного. Якщо засудженому обирається запобіжний захід у виді
    тримання під вартою, суд вказує про залік строку попереднього
    ув'язнення у строк покарання з часу його затримання (див.
    коментар до ст.338 КПК).

14. У резолютивній частині вироку має бути вказано рішен­
    ня суду щодо цивільного позову (про розв'язання цивільного
    позову див. коментар до ст.328 КПК) і відшкодування мате­
    ріальних збитків у випадках, передбачених ч.2 ст.29 КПК (див.
    коментар до ст.29 КПК). Суд повинен зазначити, з кого, на
    чию користь, яка сума стягується на відшкодування шкоди.

15. Рішення щодо цивільного позову має бути сформульоване
    таким чином, щоб при виконанні вироку в частині цивільного
    позову не виникало ніяких неясностей і сумнівів.

16. Якщо суд визнав підсудного винуватим у вчиненні кіль­
    кох злочинів, якими заподіяно матеріальну шкоду і які мають
    самостійну кваліфікацію {наприклад, розкрадання, зловживання
    владою або службовим станом, службова недбалість тощо), у
    резолютивній частині вироку повинен бути вказаний окремо
    розмір стягнення на відшкодування шкоди, заподіяної кожним з
    цих злочинів.

17. У випадку Заподіяння матеріальної шкоди кількома засу­
    дженими у резолютивній частині вироку вказується, на кого з

них покладається солідарна відповідальність, а на кого - дольова і в якому розмірі.

18. У резолютивній частині обвинувального вироку вказу­
    ється також рішення суду щодо речових доказів і судових витрат
    у відповідності з тим, як воно обгрунтоване судом у мотиву­
    вальній частині вироку.

19. У резолютивній частині виправдувального вироку вка­
    зуються:

• прізвище, ім'я та по батькові підсудного;

• рішення про виправдання підсудного у вчиненні злочину,
  передбаченого статтею (пунктом, частиною статті) кримінального
  закону;

• передбачені законом підстави виправдання;

• рішення про скасування запобіжного заходу;

• рішення про скасування заходів забезпечення конфіскації
  майна і відшкодування збитків, рішення щодо речових доказів
  тощо.

20. Викладення резолютивної частини виправдувального ви­
року починається із зазначення: прізвища, імені та по батькові
підсудного; кримінального закону, за який він притягався до
кримінальної відповідальності; посилання на те, що його ви­
правдано; підстав виправдання, передбачених законом (не вста­
новлено події злочину; немає складу злочину; недоведено участі у
вчиненні злочину).

Про підстави виправдання див. коментар до ч.4 ст.327 КПК.

21. У випадку, коли підсудний обвинувачувався у вчиненні
    декількох злочинів, кваліфікованих однією або кількома стат­
    тями (пунктами, частинами) кримінального закону, а підстави
    виправдання по них різні, у резолютивній частині вироку зазна­
    чається, за якою з передбачених законом підстав та у вчиненні
    яких злочинів підсудного виправдано.

22. Якщо підсудного виправдано, не можуть бути залишені
    щодо нього запобіжний захід, арешт майна, який застосовувався
    з метою забезпечення можливої конфіскації майна і відшко­
    дування збитків. У резолютивній частині повинно бути вказано
    про скасування цих заходів.

23. У резолютивній частині виправдувального вироку суд по­
    винен викласти рішення і щодо речових доказів.

Про вирішення питання щодо речових доказів див. коментар до ст.81, 324 КПК.

24. Резолютивна частина обвинувального і виправдувального
вироків закінчується вказівкою про порядок і строк їх оскар­
ження. Має бути вказано, що на вирок суду можуть подати через
суд, який його постановив, апеляційну скаргу підсудний та інші
учасники процесу, а прокурор — апеляційне подання протягом
15 діб з моменту проголошення вироку, а засуджений, який пере­
буває під вартою, — у той же строк з моменту вручення йому
копії вироку.

Про порядок, строки і осіб апеляційного оскарження вироку див. коментар до ст.348—349 КПК.

657

Стаття 336.

(Стаття 336 виключена на підставі Указу ПЕР УРСР від 30.08.1971)

4. Якщо суд призначив за кожною із статей КК, що входять
   у сукупність злочинів, однакові за видом і розміром покарання,
   то він не вправі поглинути їх, крім випадків, коли покарання
   призначені у максимальних межах санкцій статей.

5. Застосувати у разі призначення покарання за сукупністю
   злочинів принцип повного або часткового складання покарань суд
   може і у випадках призначення за окремі злочини як одно­
   рідних, так і різновидних покарань. При цьому суд повинен
   виходити з правил складання покарань, передбачених ст.72 КК:
   менш суворий вид покарання переводиться в більш суворий.

6. У разі призначення покарання за сукупністю злочинів
   (якщо підсудний вчинив нові злочини до повного відбуття по­
   карання) у виді виправних робіт або службових обмежень для
   військовослужбовців (див. ст.57 і 58 КК) складанню підлягають
   лише строки цих покарань. Розміри відрахувань із заробітку
   засудженого складанню не підлягають і в межах відповідних
   статей за кожним вироком обчислюються самостійно.

7. Визначаючи у резолютивній частині вироку покарання у
   випадку, коли підсудний вчинив нові злочини до повного від­
   буття покарання (див. ч.5 ст.71 КК), суд виходить з того, що
   остаточне покарання за сукупністю злочинів не може бути ниж­
   чим від покарання, призначеного за першим вироком. При цьому
   суд виходить з розміру всього покарання, призначеного за пер­
   шим вироком, а не з його невідбутої частини (див. п.15 по­
   станови Пленуму Верховного Суду України "Про практику при­
   значення судами кримінального покарання" № 22 від 22 грудня
   1995 р.).

8. У випадку призначення покарання підсудному, який вчи­
   нив нові злочини до повного відбуття покарання (див. ч.5 ст.71
   КК), суд вказує у резолютивній частині вироку про зарахування
   в строк покарання того покарання, що відбуте повністю або
   частково за попереднім вироком.

СтаттяЗЗЗ. Обчислення строку відбуття пока­рання

Початок строку відбуття покарання у вигляді позбав­лення волі або виправних робіт, коли підсудний до ви­несення вироку не перебував під вартою, обчислюється з моменту приведення вироку у виконання.

Коли підсудний до винесення вироку тримався під вартою в цій справі, в строк відбуття покарання зара­ховується строк перебування під вартою.

У тих випадках, коли обвинувачений, знаходячись під вартою, перебував у медичній установі, час перебування в ній зараховується в строк відбуття покарання.

Якщо підсудний до винесення вироку знаходився під вартою, то в разі призначення покарання у вигляді ви­правних робіт час перебування під вартою зараховується в

659

строк відбуття виправних робіт з розрахунку один день ув'язнення за три дні виправних робіт. Якщо підсудний був засуджений до виправних робіт, а при повторному розгляді тієї ж справи — до позбавлення волі, відбутий строк виправних робіт зараховується в строк позбавлення волі з розрахунку три дні виправних робіт за один день позбавлення волі.

1. Стаття, що коментується, передбачає правила обчислення
   судом строку відбуття покарання у вигляді позбавлення волі і
   виправних робіт у найбільш поширених випадках, які бувають у
   судовій практиці.

2. У строк відбуття покарання зараховується: строк три­
   мання під вартою підозрюваного (див. ст.106 КПК) або підо­
   зрюваного і обвинуваченого у зв'язку з обранням відповідного
   запобіжного заходу; час перебування у медичній установі, якщо
   обвинувачений перебував у ній, знаходячись під вартою (на­
   приклад, у зв'язку з проведенням стаціонарної судово-психіат­
   ричної експертизи) (див. коментар до 205 КПК).

3. У випадку призначення підсудному, який до постанов-
   лення вироку перебував під вартою, покарання у вигляді ви­
   правних робіт суд зараховує час перебування під вартою у строк
   відбуття виправних робіт з розрахунку, визначеного у ч.4 статті,
   що коментується, — один день ув'язнення за три дні виправних
   робіт.

4. Якщо після постановлення вироку у справі буде встанов­
   лено, що засуджений винен ще і в іншому злочині, який він
   вчинив до постановлення попереднього вироку, суд, призначаючи
   покарання за другим вироком, зараховує в строк відбуття по­
   карання те покарання, яке він відбув за першим вироком (див.
   ч.4 ст.70 КК).

5. Строк відбуття покарання, призначеного за сукупністю
   вироків особі, яка вчинила новий злочин під час відбування
   позбавлення волі у виправно-трудовій установі, обчислюється з
   моменту обрання їй запобіжного заходу у вигляді тримання під
   вартою у другій справі.

6. Якщо, постановляючи вирок, суд не зарахував у строк
   відбуття покарання строк тримання під вартою, перебування у
   медичній установі чи час затримання як підозрюваного (див.
   ст.106 КПК), це питання може бути вирішене судом під час
   виконання вироку в порядку, передбаченому ст.409, 411 КПК.

Про порядок вирішення даного питання див. коментар до вказаних статей.

Стаття 339. Підписання вироку і окрема думка

Вирок підписують усі судді чи один суддя, коли справа розглядалась ним одноособове. Суддя, який залишився в меншості, має право викласти письмово свою окрему дум-

660

ку, яка приєднується до справи, але оголошенню не під­лягає.

Коли кримінальна справа, в якій є окрема думка, не розглядалася судом касаційної інстанції, то після того, як вирок суду набрав законної сили, окрема думка разом з справою направляється голові вищестоящого суду для ви­рішення питання про необхідність перегляду справи в порядку нагляду.

* * *

1. Вирок є законним, якщо він у нарадчій кімнаті підпи­
   саний суддями, які брали участь у розгляді справи. Якщо справа
   розглядалася суддею одноособове, він теж обов'язково підписує
   вирок. Непідписання вироку суддями (суддею) є істотним по­
   рушенням кримінально-процесуального закону і тягне за собою
   його скасування (див. коментар до спг.370 КПК). Навіть якщо
   суддя, який бере участь у розгляді справи у колегіальному складі
   суддів, залишився з окремою думкою, він зобов'язаний підписати
   вирок.

2. Право судді на окрему думку — це реалізація вимоги
   закону про рівність суддів, які розглядають справу.

3. Окрема думка — це незгода одного з суддів з рішенням,
   яке приймає більшість суддів. Це може бути незгода з вироком у
   цілому (наприклад, коли суддя не згоден з обвинувальним чи,
   навпаки, виправдувальним вироком) або незгода з вирішенням
   окремих питань (наприклад, щодо міри покарання).

4. Якщо справа розглядається судом у складі трьох суддів,
   то окремою думкою може бути думка одного судді. Думка двох
   суддів завжди означає рішення суду.

При розгляді справи у першій інстанції апеляційним судом, якщо склад суду — двоє суддів і троє народних засідателів, тобто п'ять суддів (див. коментар до ст. 17 КПК), можлива ситуація, коли з окремою думкою залишилися двоє суддів, тоді вирок є законним, оскільки він постановлений більшістю складу суддів — трьома суддями.

5. Окрема думка складається письмово і лише у нарадчій
   кімнаті. Вона приєднується до справи в закритому конверті. Про
   окрему думку під час проголошення вироку не повідомляється,
   оскільки це таємниця наради суддів. Ознайомлюються з нею
   лише судді вищестоящого суду під час апеляційного і каса­
   ційного розгляду справи.

6. Окрема думка не може бути оскаржена і на неї не можна
   внести подання прокурора, оскільки вона не є судовим рішенням.

Слід мати на увазі, що форма перегляду справ у порядку судового нагляду (див. ч.2 статті) скасована у зв'язку з дією Закону України від 21 червня 2001 р. про внесення змін до КПК, тому якщо справа з окремою думкою судді не розглядалась в апеляційній чи касаційній інстанції, вона голові вищестоящого суду в зв'язку з окремою думкою судді не направляється.

661

Стаття 340. Окрема ухвала суду першої інстан­ції

Суд, що розглядає справу по першій інстанції, при наявності підстав, передбачених статтею 23² цього Кодек­су, виносить окрему ухвалу, а суддя — окрему постанову.

* * *

1. Ст.23² КПК зобов'язує суд за наявності підстав винести
   окрему ухвалу (постанову), щоб звернути увагу державних орга­
   нів, громадських організацій або посадових осіб на встановлені у
   справі порушення закону, причини і умови, що сприяли вчи­
   ненню злочину і вимагають вжиття відповідних заходів, а також
   на деякі інші обставини (про підстави винесення окремої ухвали
   (постанови) див. коментар до ст.23², 346 КПК).

2. Суд не вправі не прореагувати на встановлені під час
   розгляду справи обставини, з приводу яких винесена окрема
   ухвала. Перелік підстав для винесення окремої ухвали, перед­
   бачений ст.23² і 346 КПК, не є вичерпним.

На необхідність виявлення при розгляді справи причин і умов, які сприяли вчиненню злочинів, і шляхом винесення окремих ухвал (постанов) через відповідні органи вживати захо­дів до їх усунення звертає увагу судів і Пленум Верховного Суду України в своїх постановах (див. постанову Пленуму Верховного Суду України "Про діяльність судів України по запобіганню злочинам та іншим правопорушенням при розгляді кримінальних та цивільних справ" № 5 від 22 серпня 1980 р.). Особливо акцентується увага на необхідність реагувати окремими ухвалами на факти незаконного притягнення громадян до кримінальної відповідальності, арешту чи інших порушень їхніх прав і закон­них інтересів, які допущені під час дізнання чи досудового слідства.

3. Окрема ухвала (постанова) має бути винесена в нарадчій кімнаті одночасно з постановленням вироку. Вона підписується суддями (суддею, який розглядав справу одноособово). У ви­падках, коли справа розглядається колегіальним складом суддів, суддя, який не згоден з окремою ухвалою, може залишитися з окремою думкою.

4. Окрема ухвала (постанова) повинна складатися з трьох
   частин: вступної, мотивувальної і резолютивної. У вступній час­
   тині зазначається назва суду, місце і час постановлення окремої
   ухвали, склад суду, секретар, учасники судового розгляду, ім'я
   і по батькові підсудного, короткий зміст розглянутої справи.
   У мотивувальній частині вказуються підстави для винесення
   окремої ухвали (постанови), встановлені судом обставини, якими
   вони підтверджуються. У резолютивній частині суд дає можливі
   рекомендації щодо усунення таких підстав і зазначає, кому
   адресована окрема ухвала для виконання, строки для вжиття від­
   повідних заходів і повідомлення про них суду.

5. Закон не вказує про обов'язкове проголошення окремої
   ухвали (постанови) в залі судового засідання. Питання про те, чи
   слід зачитати окрему ухвалу (постанову), суд вирішує в нарадчій

662

І

кімнаті, виходячи з тих обставин, що стали підставою для її винесення. У випадку, коли окрему ухвалу (постанову) не про­голошують, головуючий після проголошення вироку має повідо­мити учасників судового розгляду про постановлення окремої ухвали (постанови). Учасники не позбавляються права з нею ознайомитись.

6. Окрема ухвала (постанова) набирає законної сили після
   закінчення строку на її апеляційне оскарження (див. ст.349
   КПК) або після залишення її без зміни апеляційною інстанцією.

7. Окрема ухвала (постанова) надсилається судом для вико­
   нання тій посадовій особі або тій організації, які зобов'язані
   вжити заходів і про які вказано в окремій ухвалі (постанові).

8. Суди повинні контролювати своєчасність і повноту вико­
   нання окремих ухвал (постанов) і реагувати на випадки фор­
   мального ставлення до їх розгляду тими посадовими особами і
   організаціями, яким вони направлені. У разі залишення посадо­
   вою особою окремої ухвали (постанови) без розгляду суд вживає
   заходів, передбачених ст.254—257 Кодексу України про адмініст­
   ративні правопорушення.

9. У тому випадку, коли в справі є подання слідчого щодо
   причин, які сприяли злочину, або щодо інших підстав, перед­
   бачених ст.23¹ КПК, суд, розглядаючи справу, з'ясовує, що кон­
   кретно зроблено для виконання подання.. Якщо необхідних захо­
   дів не вжито, суд повинен постановити окрему ухвалу (постанову).

Стаття 341. Проголошення вироку

Після підписання вироку судді повертаються до залу засідання, де головуючий або один з суддів проголошує вирок.

Всі присутні в залі судового засідання, в тому числі і склад суду, заслухують вирок стоячи.

Головуючий роз'яснює підсудному, його законному пред­ставникові, а також потерпілому, цивільному позивачеві, цивільному відповідачеві та їх представникам зміст ви­року, строки і порядок його оскарження та право подати клопотання про помилування.

Якщо підсудний не володіє мовою, якою постановлено вирок, то після його проголошення перекладач зачитує вирок підсудному його рідною мовою або іншою мовою, якою він володіє.

* * *

1. Проголошення вироку — обов'язкова дія суду. Навіть якщо справа розглядалася у закритому судовому засіданні (див. коментар до ст.20 КПК), вирок проголошується, причому пуб­лічно. Проголошенням вироку закінчується розгляд справи.

2 Проголошення вироку полягає в тому, що головуючий або один із суддів зачитують текст вироку в повному обсязі. Не можна проголосити лише окремі його частини (наприклад, резо-

663

лютивну частину) або не проголошувати якісь обставини тощо. При проголошенні вироків, які мають дуже великий обсяг і зачитування яких потребує декількох годин, у судовій практиці допускається проголошення їх по черзі головуючим і суддями. Це слушно, але обов'язково необхідно, щоб текст вироку проголо­шувався чітко і в темпі, який можуть сприйняти як учасники судового розгляду, так присутні в залі засідання суду. Крім цього, дозволяється робити невеликі перерви для відпочинку учасників процесу і суддів. У цей час судді можуть піти до нарадчої кімнати.

3. Вирок проголошується негайно після його постановлення.
Всі присутні в залі засідання, у тому числі і склад суду,
заслуховують вирок стоячи, що є проявом поваги до акту пра­
восуддя і суду. Але з дозволу головуючого особи, яким через
поганий стан здоров'я важко стояти, можуть заслуховувати ви­
рок сидячи (див. коментар до ст.271 КПК).

4. Присутність підсудного при проголошенні вироку обо­
в'язкова. Якщо він був видалений із залу засідання суду до
кінця судового засідання у зв'язку з порушенням порядку, то
після публічного проголошення вирок негайно оголошується під­
судному (див. ч.І стп.272 КПК). Такого порядку проголошення
вироку суд дотримується і у випадку, коли на час проголошення
вироку підсудний не може бути присутнім у залі засідання суду в
зв'язку з хворобою.

Якщо підсудний відмовився бути присутнім при проголо­шенні вироку, то вирок проголошується без нього. Про це вка­зують у протоколі судового засідання.

Коли справа розглядалася судом у відсутності підсудного (див. стп.262 КПК), вирок суду проголошується також у його відсутності.

5. Закон передбачає: якщо підсудний не володіє мовою, якою
   постановлено вирок, то після проголошення вироку перекладач
   зачитує його підсудному його рідною мовою або іншою мовою,
   якою володіє підсудний. Отже, при проголошенні вироку в та­
   кому випадку присутність перекладача є обов'язковою. Суд не
   повинен проголошувати вирок у його відсутності.

6. При проголошені вироку повинні бути присутні всі учас­
   ники судового розгляду, їх відсутність не є перешкодою для
   проголошення вироку, але свідчить про неповагу до акту право­
   суддя і, крім цього, може стати перешкодою для відновлення
   судового слідства (див. коментар до ст.326 КПК).

7. Після проголошення вироку головуючий повинен з'ясу­
   вати у підсудного та в інших учасників судового розгляду,
   вказаних у ч.З статті, яка коментується, чи зрозуміли вони ви­
   рок, і роз'яснити його зміст та порядок і строки оскарження.
   Особливого значення набуває роз'яснення вироку, коли підсудним
   є неповнолітній, який не завжди може повністю сприйняти
   офіційно-ділову мову вироку.

8. Крім вказаного, після проголошення вироку, яким під­
   судного звільнено від відбування покарання з випробуванням,
   головуючий роз'яснює підсудному правові наслідки порушення
   ним випробувального строку.

664

9. Після проголошення виправдувального вироку головуючий
роз'яснює виправданому порядок відновлення його порушених
прав (див. коментар до ст.53¹ КПК).

10. Виходячи з норм ст.88 КПК (див. коментар до цієї
статті), головуючий роз'яснює підсудному та іншим учасникам
судового розгляду право і порядок ознайомлення з протоколом
судового засідання та право подачі на нього зауважень, якщо
вони вбачають неправильність чи неповноту в ньому.

11. Після проголошення вирок набуває сили процесуального
акту, зміни до якого можуть вноситися лише у встановленому
законом порядку. Суд, який постановив вирок, вправі вирі­
шувати лише питання, пов'язані з його виконанням (див. комен­
тар до ст.409 КПК).

12. З моменту проголошення вироку починається строк,
встановлений для апеляційного оскарження (крім такого оскар­
ження з боку засудженого, який перебуває під вартою).

13. Після проголошення вироку, яким особу виправдано або
засуджено до міри покарання, не пов'язаної з позбавленням волі,
головуючий повинен дати розпорядження про звільнення під­
судного з-під варти. Це розпорядження підлягає виконанню не­
гайно — у залі судового засідання (див. коментар до ст.342
КПК).

Стаття 342. Звільнення підсудного з-під варти за вироком суду

При виправданні підсудного чи звільненні його від відбуття покарання або при засудженні його до пока­рання, не зв'язаного з позбавленням волі, суд, якщо підсудний перебуває під вартою, негайно звільняє його з-під варти в залі судового засідання.

* * *

1. Звільнення підсудного з-під варти у випадках, перед­
бачених у статті, що коментується, не може бути відкладене.
Підсудний звільняється з-під варти у залі судового засідання.
Розпорядження про це дає головуючий після проголошення від­
повідного вироку і воно для конвою обов'язкове.

Підсудний, який перебуває під вартою, підлягає звільненню і у випадку постановлення судом ухвали про закриття справи.

2. Про звільнення підсудного з-під варти робиться запис у
   протоколі судового засідання.

3. Якщо підсудний перебуває під вартою ще й з приводу
   іншої кримінальної справи, оскільки у тій справі щодо нього
   було обрано такий запобіжний захід, то головуючий оголошує
   про скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вар­
   тою лише у даній справі.

665

Стаття 343. Застосування запобіжного заходу до набрання вироком законної сили

Постановляючи вирок, за яким до підсудного засто­совується та чи інша міра покарання, суд повинен обмір­кувати питання про запобіжний захід до набрання ви­роком законної сили і має право обрати запобіжний захід або ж скасувати, змінити чи підтвердити раніш обраний.

Взяття під варту як запобіжний захід допускається лише при наявності підстав, зазначених у відповідних статтях глави 13 цього Кодексу.

* * *

1. Суд обговорює у нарадчій кімнаті питання про застосу­
вання запобіжного заходу до набрання вироком законної сили
лише стосовно засудженого, якому за вироком призначається
покарання, яке підлягає відбуванню.

Суд виходить при вирішенні вказаного питання з конкретних обставин справи, характеру призначеного покарання і даних про особу засудженого.

2. Суд може обрати той самий запобіжний захід, який був
   раніше обраний, або змінити чи скасувати його.

3. При вирішенні питання про застосування запобіжного
   заходу до набрання вироком законної сили суд керується під­
   ставами для обрання, зміни, скасування запобіжного заходу,
   передбаченими ст.148, 150—152, 154—155, 163—165 КПК (див.
   коментар до цих статей).

Стаття 344. Вручення копії вироку засудженому і виправданому

Копія вироку вручається засудженому або виправ­даному в триденний строк після проголошення вироку.

Якщо вирок складений мовою, якої не знає засу­джений чи виправданий, йому повинен бути вручений письмовий переклад вироку на його рідній мові або на мові, якою він володіє.

* * *

1. Суд зобов'язаний вручити копію вироку засудженому і
   виправданому навіть у випадку, коли вони не були в судовому
   засіданні. Така дія забезпечує здійснення права підсудного на
   захист, зокрема на оскарження вироку. Щодо виправданого, то
   копія вироку є для нього підтвердженням реабілітації.

2. Копія вироку вручається підсудному під розписку, в якій
   вказується час вручення.

Якщо засуджений перебуває під вартою, копія вироку вру­чається йому через адміністрацію місця ув'язнення.

666

3. У випадку, коли підсудний не знає мови, якою складений
   вирок, то перекладач зачитує підсудному вирок мовою, якою той
   володіє, суд забезпечує переклад вироку і копія такого вироку
   вручається підсудному в триденний строк.

4. Підсудному, який має фізичні вади, що перешкоджають
   уясненню змісту вироку, або не вміє читати, після вручення
   копії вироку має бути забезпечена можливість ознайомитися з
   його змістом.

5. Якщо підсудний — неповнолітній, копія вироку має бути
   вручена і його законному представникові, який за законом має
   право на апеляційне оскарження в інтересах підсудного (див.
   стп.348 КПК).

6. Стаття, що коментується, вказує про обов'язкове вручення
   коші вироку засудженому і виправданому. Проте це не пере­
   шкоджає суду на прохання інших учасників судового розгляду
   видати їм копію вироку. У всякому разі суд повинен надати їм
   можливість ознайомитися з вироком у приміщенні суду, якщо
   вони про це просять.

Стаття 345. Надання родичам дозволу на поба­чення з засудженим

До набрання вироком законної сили головуючий або голова відповідного суду зобов'язані дати дозвіл близьким родичам засудженого за їх проханням на побачення з засудженим, який перебуває під вартою.

* * *

1. Надання дозволу на побачення з засудженим, який пере­
   буває під вартою, до набрання вироком законної сили, — це
   прояв гуманізму і є обов'язком суду, який постановив вирок.
   Ніяких винятків з цього положення закон не передбачає і тому
   навіть неналежна поведінка підсудного в судовому засіданні чи
   порушення ним режиму утримання у місці ув'язнення не може
   позбавити права на побачення з засудженим.

2. Стаття, що коментується, передбачає надання побачення.
   З цього можна зробити висновок, що надається одне побачення,
   але кожному із осіб, вказаних у ній з числа тих, що звернулися
   з проханням до суду.

3. Коло близьких родичів врегульовано п.11 ст.32 КПК (див.
   коментар до цієї статті).

4. Побачення надається головуючим у справі або головою
суду. Таку вказівку в законі слід розуміти так: за загальним
правилом, питання про надання побачення вирішує головуючий у
справі, а в разі його відсутності або відмови у паданні побачення
питання про побачення вирішує голова суду.

5. Реалізується дозвіл суду на побачення з засудженим через
адміністрацію місця ув'язнення, яка не вправі перешкодити цьому,
але вирішує питання про конкретний час побачення з урахування
режиму, який встановлений в місцях попереднього ув'язнення у

667

відповідності з Законом України "Про попереднє ув'язнення" від ЗО червня 1993 р.

Стаття 346. Заходи піклування про неповноліт­ніх дітей і збереження майна засу­дженого

При наявності у засудженого до позбавлення волі неповнолітніх дітей, які залишилися без нагляду, суд зобов'язаний одночасно з постановленням вироку поруши­ти окремою ухвалою, а суддя — постановою питання перед службою в справах неповнолітніх або відповідним органом опіки та піклування про необхідність влашту­вання цих неповнолітніх або встановлення над ними опіки чи піклування.

Якщо у засудженого до позбавлення волі залишились без нагляду майно і житло, суд зобов'язаний вжити через відповідні органи заходів для їх збереження.

Про вжиті заходи повідомляється засуджений.

* * *

1. Розглядаючи справу, суд з'ясовує дані про особу під­
судного і, зокрема, чи є у нього неповнолітні діти, хто про них
піклується. За наявності підстав (засудження підсудного до по­
збавлення волі, факт залишення дітей без догляду в зв'язку з
відсутністю інших піклувальників — матері (батька) суд окремою
ухвалою (суддя — постановою), які виносяться одночасно з
постановленням вироку, порушує питання про необхідність влаш­
тування цих неповнолітніх у відповідну дитячу установу або
встановлення над ними опіки.

2. Якщо у засудженого до позбавлення волі залишається без
   нагляду майно і житло, суд в окремій ухвалі (суддя в постанові)
   порушує питання про встановлення відповідними органами опіки
   над майном і житлом засудженого.

3. Вказані питання суд вирішує з врахуванням заходів, які
   повинен був вжити слідчий під час досудового слідства у відпо­
   відності з ст.160 КПК (див. коментар до ст.160 КПК).

4. Про вжиття заходів на підставі окремої ухвали (поста­
   нови) суду відповідні органи повинні повідомити суд (див. ко­
   ментар до ст.23^г, 340 КПК).

668

Розділ четвертий

ПРОВАДЖЕННЯ ПО ПЕРЕВІРЦІ ВИРОКІВ, ПОСТАНОВ І УХВАЛ СУДУ

Глава 29 ПОДАЧА АПЕЛЯЦІЙ

Стаття 347. Судові рішення, на які може бути подана апеляція

Апеляція може бути подана:

на вироки, які не набрали законної сили, ухвалені
місцевими судами;

1. на постанови про застосування чи незастосування
   примусових заходів виховного і медичного характеру, ухва­
   лені місцевими судами.

Апеляція також може бути подана:

1. на ухвали (постанови), ухвалені місцевим судом,
   про закриття справи або направлення справи на додат­
   кове розслідування;

2. на окремі ухвали (постанови), ухвалені місцевим
   судом;

3) на інші постанови місцевих судів у випадках, перед­
бачених цим Кодексом.

* * *

1. Апеляційний суд розглядає справи за апеляціями на су­
   дові рішення судів першої інстанції, що не вступили в законну
   силу (див. п.З ст.32 КПК).

2. Предметом оскарження в апеляційному порядку можуть
   бути ухвалені місцевими судами вироки, ухвали і постанови, що
   не вступили в законну силу.

Апеляція може бути подана на наступні ухвалені місцевими судами рішення, що не вступили в законну силу:

• обвинувальні і виправдувальні вироки;

• постанови про застосування або незастосування примусо­
  вих заходів виховного і медичного характеру;

• постанови (ухвали) про закриття справи;

• постанови (ухвали) про направлення справи на додаткове
  розслідування;

• окремі ухвали, постанови;

• інші постанови.

3. До інших постанов, на які може бути подана апеляція,
відносяться постанови:

669

• про відмову в застосуванні заходів безпеки або про їхнє
  скасування (див. ст.52⁵ КПК);

• про надання дозволу на проведення окремих оперативно-
  розшукових заходів (див. ст.97 КПК);

• про відмову в порушенні кримінальної справи (див. ст.99¹
  КПК);

• про законність або незаконність затримання особи (див.
  ст.106 КПК);

• про взяття особи під варту або про відмову в цьому (див.
  ст.177 КПК);

• про продовження строку тримання під вартою або про
  відмову в цьому (див. ст.165³ КПК);

• про відмову в проведенні обшуку (див. ст.177 КПК);

• про направлення обвинуваченого на стаціонарну судово-
  медичну або судово-психіатричну експертизу або про відмову в
  такому направленні (див. ст.205 КПК);

• по скарзі на постанову органів дізнання, слідчого і проку­
  рора про відмову в порушенні кримінальної справи (див. спг.236²
  КПК);

• по скарзі на постанову органів дізнання, слідчого і проку­
  рора про закриття справи (див. стп.236^в КПК);

• у справах приватного обвинувачення про відмову в пору­
  шенні кримінальної справи (див. ст.251 КПК);

• про залишення апеляції без розгляду в зв'язку з порушен­
  ням вимог ст.350 КПК (див. ст.352 КПК);

• про залишення апеляції без розгляду через пропуск стро­
  ку оскарження (див. ст.353 КПК);

• про відмову у відновленні строку на апеляційне оскаржен­
  ня або про відновлення такого строку (див. ст.352 КПК);

• про умовно-дострокове звільнення від відбування пока­
  рання або про заміну невідбутої частини покарання більш м'яким
  (див. ст.407 КПК);

• з питань звільнення від покарання через хворобу (див.
  ст.408 КПК);

• з питань скасування звільнення від відбування покарання
  з випробуванням (див. ст.408² КПК);

• з питань скасування звільнення від відбування покарання
  вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років
  (див. ст.408³ КПК);

• з питань заміни штрафу покаранням у виді громадських
  робіт, виправних робіт штрафом, обмеження або позбавлення волі
  службовим обмеженням, позбавлення волі триманням у дисцип­
  лінарному батальйоні (див. ст.410 КПК);

• з питань застосування судом примусового лікування до
  засуджених, що є алкоголіками або наркоманами, і його припи­
  нення (див. ст.411¹ КПК);

• з питань розгляду клопотання про зняття судимості (див.
  ст.414 КПК);

670

• з питань розгляду клопотань про включення часу відбуван­
  ня виправних робіт у загальний виробничий стаж (див. ст.414¹
  КПК);

• про застосування, скасування або зміну примусових захо­
  дів медичного характеру (див. ст.424 КПК);

• у випадках, передбачених ст.449 КПК.

Крім перерахованих постанов, ніякі інші постанови місцевих судів оскарженню в апеляційному порядку не підлягають.

4. Відповідно до вимог закону не підлягають оскарженню в
апеляційному порядку постанови місцевих судів:

• про усунення захисника від участі у справі (див. ст.61¹
  КПК);

• про проведення обшуку (див. ст.177 КПК);

• про накладення арешту на кореспонденцію і зняття інфор­
  мації з каналів зв'язку (див. ст.187 КПК);

• про огляд житла або іншого володіння особи (див. ст.190
  КПК);

• про призначення справи до судового розгляду (див. ст.245
  КПК);

• про зупинення справи і направлення її за підсудністю
  (див. ст.249 КПК);

• про повернення справи прокуророві (див. ст.249¹ КПК);

• про залишення апеляції без руху (див. ст.352 КПК).

5. Подача апеляції зупиняє набрання вироком законної сили.

6. Законність і обґрунтованість судових рішень місцевих
судів, що не підлягають окремій самостійній перевірці апеляцій­
ним судом, підлягають перевірці в апеляційній інстанції при
розгляді справи по суті за апеляцією на вирок, ухвалу (поста­
нову) про закриття справи або направлення справи на додаткове
розслідування, на постанову про застосування або незастосування
примусових заходів виховного і медичного характеру.

Стаття 348. Особи, які мають право подати апе­ляцію

Апеляцію мають право подати:

1) засуджений, його законний представник і захисник —
у частині, що стосується інтересів засудженого;

2. виправданий, його законний представник і захис­
   ник — у частині мотивів і підстав виправдання;

3. законний представник, захисник неповнолітнього та
   сам неповнолітній, щодо якого застосовано примусовий
   захід виховного характеру, — у частині, що стосується
   інтересів неповнолітнього;

4. законний представник та захисник особи, щодо якої
   вирішувалося питання про застосування примусового за­
   ходу медичного характеру;

671

5. обвинувачений, щодо якого справу закрито, його
   законний представник і захисник — у частині мотивів і
   підстав закриття справи;

6. обвинувачений, щодо якого справу направлено на
   додаткове розслідування, його законний представник і
   захисник — у частині мотивів і підстав направлення
   справи на додаткове розслідування;

7. цивільний відповідач або його представник — в
   частині, що стосується вирішення позову;

8. прокурор, який брав участь у розгляді справи судом
   першої інстанції, а також прокурор, який затвердив обви­
   нувальний висновок, — у межах обвинувачення, що під­
   тримував прокурор, який брав участь у розгляді справи
   судом першої інстанції;

9) потерпілий і його представник — у частині, що
стосується інтересів потерпілого, але в межах вимог, заяв­
лених ними в суді першої інстанції;

10. цивільний позивач або його представник — у час­
    тині, що стосується вирішення позову;

11. особа, щодо якої винесено окрему ухвалу (постанову)
    суду;

12. інші особи у випадках, передбачених цим Кодексом.

* * *

1. Провадження в апеляційній інстанції є однією із стадій
   кримінального процесу, в якій апеляційний суд за апеляцією
   перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, зазна­
   чених у ст.347 КПК.

2. Приводом до початку апеляційного провадження є апе­
   ляція, подана одним з учасників процесу, зазначеним у статті,
   що коментується.

3. Апеляція — це подання прокурора і скарга учасника
   процесу про скасування або зміну судового рішення в апеляцій­
   ному порядку.

4. Своєчасна подача апеляції викликає порушення апеляцій­
   ного провадження і направлення її в апеляційний суд.

5. Перелік осіб, наділених правом подати апеляцію, є ви­
   черпним і поширювальному тлумаченню не підлягає.

6. Законними представниками засудженого, виправданого,
обвинуваченого, стосовно якого справа направлена на додаткове
розслідування, або стосовно якого справа закрита, або щодо якого
застосовано примусовий захід виховного характеру, а також за­
конними представниками особи, стосовно якої вирішувалося пи­
тання про застосування примусового заходу медичного характеру,
можуть бути батьки, опікуни, піклувальники цих осіб або пред­
ставники тих установ і організацій, під опікою або піклуванням
яких вони знаходилися, при наявності документів, що підтвер­
джують їхній статус, і постанови особи, що провадить дізнання,

672

слідчого, судді або ухвали суду про визнання їх законними пред­ставниками.

Законний представник і захисник можуть подати апеляцію лише в інтересах особи, яку вони представляють, а не всупереч їм.

7. Засуджений, його законний представник і захисник вправі
подати апеляцію на вирок у частині, що стосується інтересів
засудженого.

1. Засуджений має право подати апеляцію незалежно від
   того, чи брав він участь у судовому розгляді (про розгляд справи
   за відсутності підсудного див. коментар до ст.262 КПК), чи ви­
   знав себе винним у пред'явленому обвинуваченні.

2. Інтереси стосуються засудженого у тому випадку, коли
   прямо або побічно рішення і судження вступної, мотивувальної
   або резолютивної частин вироку мають значення для засудженого
   в правовому, фізичному, матеріальному або моральному відно­
   шенні.

3. Засуджений вправі подати апеляцію на постанови з пи­
   тань:

— умовно-дострокового звільнення від покарання, або заміни
невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням, або
відмови в цьому (див. ст.407 КПК);

• звільнення від покарання через хворобу (див. ст.408
  КПК);

• скасування звільнення від відбування покарання з ви­
  пробуванням (див. ст.408² КПК);

— скасування звільнення від відбування покарання вагітних
жінок і жінок, що мають дітей у віці до трьох років (див.
ст.408³ КПК);

— заміни штрафу покаранням у виді громадських робіт,
виправних робіт, обмеження або позбавлення волі службовим
обмеженням, позбавлення волі утриманням у дисциплінарному
батальйоні (див. ст.410 КПК);

• застосування судом примусового лікування до засуджених,
  котрі є алкоголіками або наркоманами, і його припинення (див.
  ст.411¹ КПК);

• розгляду клопотань про включення часу відбування ви­
  правних робіт у загальний трудовий стаж (див. ст.414¹ КПК);

8. Захисник підсудного, що брав участь у суді першої інстан­
ції, має право подати апеляцію за власною ініціативою, однак
тільки в інтересах підсудного, а. не всупереч їм.

1. Захисник не вправі оскаржити вирок, якщо після його
   постанови і проголошення підсудний відмовляється від захис­
   ника.

2. При відмові від апеляції захисника в засіданні апеля­
   ційного суду провадження по справі в апеляційному порядку
   закривається, якщо ця відмова прийнята судом, а інші апеляції
   відсутні.

3. При відмові засудженого від захисника суд повинен з'ясу­
   вати, чи не є це рішення вимушеним, наприклад через відсут­
   ність засобів на оплату послуг захисника або з інших об'єк-

22 2-^(45 673

тивних причин засуджений не може запросити захисника (див. ст.47 КПК).

4. Відмова від захисника у випадках, коли його участь є
   обов'язковою (див. ч.2 ст.45 КПК), може бути прийнята апеля­
   ційним судом тільки тоді, коли засуджений або виправданий
   обґрунтує її мотивами, які суд визнає вартими уваги. У такому
   разі захисник замінюється іншим (див. ст.46 КПК).

5. У суді апеляційної інстанції участь захисника у випад­
   ках, передбачених ч.І ст.45 КПК, є обов'язковою, якщо в апеля­
   ції ставиться питання про погіршення становища засудженого або
   виправданого.

6. Апеляцію може подати захисник, що не брав участі в
   розгляді справи судом першої інстанції, але має угоду з засу­
   дженим або виправданим на ведення справи в апеляційному
   порядку.

7. Особа, що буде брати участь у справі як захисник, по­
   винна представити документи, які підтверджують її право зай­
   матися діяльністю по захисту, угоду або інший передбачений
   ст.44 КПК документ про право на захист конкретної особи і
   клопотання про допуск до участі в справі як захисника.

8. Про допуск особи до участі в кримінальній справі як за­
   хисника особа, що провадить дізнання, слідчий, прокурор, суддя
   виносять постанову, а суд — ухвалу.

Захисник, що не брав участі у суді першої інстанції, повинен представити постанову судді або ухвалу суду першої інстанції про допуск його як захисника.

8.9. Якщо клопотання про допуск особи до участі в справі як
захисника надходить у суд апеляційної інстанції, останній роз­
глядає його і виносить ухвалу про допуск особи до участі в
справі як захисника або про відмову в цьому.

9. Виправданий, його законний представник і захисник впра­ві подати апеляцію лише в частині мотивів і підстав виправ­дання.

1. До підстав виправдання відносяться: відсутність події зло­
   чину, відсутність складу злочину, недоведеність участі підсудного
   у вчиненні злочину (див. ч.4 ст.327 КПК).

2. В апеляції може ставитися питання про виправдання не
   в зв'язку з відсутністю в діянні складу злочину або за недове­
   деністю участі у вчиненні злочину, а через відсутність події
   злочину, про застосування або незастосування того або іншого
   закону.

3. Виправданий може подати апеляцію й у тому випадку,
   якщо підстава виправдання, на його думку, визначена правильно,
   але при її обґрунтуванні в мотивувальній частині вироку суд до­
   пустив формулювання, що ставлять під сумнів його невину­
   ватість. У такому випадку виправданий може просити апеляцій­
   ний суд про виключення цих формулювань з вироку.

4. До мотивів виправдання, на які може бути подана апе­
   ляція, варто відносити докази, процесуальні рішення, аргумен­
   тацію, викладені в мотивувальній частині вироку, що, на думку
   апелянта, вносять сумніви в обґрунтування виправдання або
   іншим чином компрометують виправданого.

674

10. На рішення суду про застосування до неповнолітнього
    примусових заходів виховного характеру мають право подати
    апеляцію сам неповнолітній, його законний представник і за­
    хисник у частині, що стосується інтересів неповнолітнього (див.
    ст.449 КПК).

11. Законний представник і захисник особи, щодо якої ви­
    рішувалося питання про застосування примусового заходу медич­
    ного характеру, вправі подати апеляцію на рішення суду про
    застосування, скасування або зміну примусових заходів медич­
    ного характеру (див. ст.424 КПК),

12. Обвинувачений, у відношенні якого справа закрита, його
    законний представник і захисник вправі подати апеляцію в
    частині мотивів і підстав закриття справи.

1. До підстав закриття справи відносяться обставини, пе­
   редбачені ст.6, 7, 7^і, 7², 8, 9, 10, 11^і КПК.

2. До мотивів закриття справи, що можуть оскаржуватися
   в апеляції, відносяться аргументація, приведена в обґрунтування
   тих або інших висновків, формулювання, висловлювання, що, на
   думку апелянта, вносять сумнів або ганьблять особу, щодо якої
   справа закрита.

13. На постанову, ухвалу про направлення справи на додат­
кове розслідування мають право подати апеляцію обвинувачений,
його законний представник і захисник. В апеляції можуть за­
перечуватися тільки мотиви і підстави направлення справи на
додаткове розслідування.

1. Про підстави направлення справи на додаткове розслі­
   дування див. коментар до ст.246, 281 КПК.

2. До мотивів направлення справи на додаткове розсліду­
   вання відносяться аргументи про необхідність перевірки тієї або
   іншої обставини, проведення певних слідчих дій. Неприпустимо в
   постанові, ухвалі вирішувати наперед доведеність обвинувачення,
   його обсяг, кваліфікацію вчиненого, вірогідність доказів, визна­
   вати встановленими обставини, що підлягають перевірці.

14. Потерпілий і його представник мають право подати
апеляцію в частині, що стосується інтересів потерпілого, але в
межах вимог, заявлених ними в суді першої інстанції. Якщо
вирок ухвалений стосовно декількох засуджених, потерпілий впра­
ві оскаржити вирок тільки стосовно особи, діями якої йому
заподіяна фізична, майнова або моральна шкода.

14.1. Якщо потерпілий визнаний цивільним позивачем, він
вправі у своїй апеляції відстоювати позовні вимоги.

2. У справі про злочин, наслідком якого стала смерть жерт­
   ви, право на подачу апеляції з'являється в її близького родича,
   визнаного у встановленому законом порядку потерпілим (див.
   ст.52 КПК).

3. Потерпілий і його представник вправі подати апеляцію
   на рішення суду про закриття справи у відповідності зі ст.6, 7,
   7^і, 7², 8, 9, 10, 11^і КПК або при застосуванні до неповнолітнього
   примусових заходів виховного характеру у відповідності зі ст.7³
   КПК (див. ст.12 КПК).

22* 675

15. 

    
    Цивільному позивачеві, цивільному відповідачеві і їхнім
    представникам законом надається право подати апеляцію тільки
    в частині рішень, що стосуються цивільного позову.

16. Представниками потерпілого, цивільного позивача і ци­
    вільного відповідача можуть бути адвокати, близькі родичі, за­
    конні представники й інші особи за постановою особи, що про­
    водить дізнання, слідчого, судді або за ухвалою суду. Якщо
    цивільним позивачем або цивільним відповідачем є підприємство,
    установа або організація, представниками їхніх інтересів можуть
    бути спеціально уповноважені ними на це особи (див. ст.52
    КПК).

17. Виходячи з того, що на прокурора покладений обов'язок
    на всіх стадіях кримінального судочинства своєчасно вживати
    передбачені законом заходи до усунення всяких порушень зако­
    ну, від кого б ці порушення не виходили (див. ч.2 ст.25 КПК),
    прокурор зобов'язаний подати апеляцію на судове рішення неза­
    лежно від того, чиї інтереси порушуються.

1. Обов'язок подати апеляцію покладений законом на про­
   курора, що брав участь у розгляді справи судом першої інстанції,
   і на прокурора, що затвердив обвинувальний висновок.

2. Як прокурор, що брав участь у розгляді справи судом
   першої інстанції, так і прокурор, що затвердив обвинувальний
   висновок, вправі подати апеляцію тільки в межах обвинувачення,
   яке підтримував прокурор, що брав участь у розгляді справи
   судом першої інстанції.

3. Вищестоящі прокурори — Генеральний прокурор Ук­
   раїни, його заступники, прокурори обласного і прирівняного до
   них рівня, якщо вони не брали участі в розгляді справи і не
   затверджували обвинувальний висновок, не наділені правом пода­
   чі апеляції.

4. Прокурор має право подати апеляцію на судові рішен­
   ня у випадках, передбачених ст.106, 165², 165³, 177, 205, 236²,
   236*, 407, 408, 408², 408³, 410, 411^і, 414, 414^і, 424, 449 КПК.

18. Апеляцію може подати особа, у відношенні якої винесена
    окрема ухвала (постанова) суду. До таких осіб відносяться особи,
    у тому числі і посадові, яких суд визнав такими, що допустили
    порушення прав громадян або інші порушення закону, або своїм
    поводженням сприяли вчиненню злочину, і з цього приводу виніс
    окрему ухвалу, постанову (див. ст.232 КПК).

19. Чинним Кодексом передбачено, що апеляцію мають пра­
    во також подати:

• особи, стосовно яких прийняте рішення про відмову в за­
  стосуванні заходів безпеки або про їхнє скасування (див. ст.52⁵
  КПК);

• особи, інтересів яких стосується постанова про надання
  дозволу на проведення окремих оперативно-розшукових заходів
  (див. ст.97 КПК), про відмову в порушенні кримінальної справи
  (див. ст.99¹ КПК);про залишення апеляції без розгляду (див. ч.2
  ст.352 КПК); про відмову у відновленні пропущеного строку на
  апеляційне оскарження (див. ст.353 КПК);

• підозрюваний, обвинувачений, його захисник або закон­
  ний представник — на постанову судді про обрання запобіжного

676

заходу у виді взяття під варту або про відмову в цьому (див. ст.165^г КПК); про продовження строків утримання під вартою або про відмову в цьому (див. ст.165³ КПК), особа, відносно якої прийняте рішення, або її захисник чи законний представник — на постанову про законність або незаконність затримання цієї особи (див. ст.106 КПК);

• обвинувачений, його захисник або законний представник —
  на постанову про направлення обвинуваченого на стаціонарну
  експертизу або відмову в цьому (див. ст.205 КПК);

• особа, що подала скаргу, — на постанову про відмову в
  порушенні кримінальної справи (див. ст.236^г КПК); на поста­
  нову про закриття справи (див. ст.236⁶ КПК);

• у справі приватного обвинувачення — на постанову про
  відмову в порушенні кримінальної справи (див. ст.251 КПК);

— особа, якої стосується рішення, — за справами, що
надійшли з постановою слідчого, прокурора про закриття справи
і застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного
характеру (див. ст.449 КПК).

20. Апеляції, подані в суд особами, що не мають права на
    їхню подачу, повертаються цим особам з роз'ясненням причин
    їхнього повернення.

21. Про зміст апеляції див. коментар до ст.350 КПК.

22. Особа, що подала апеляцію, до початку розгляду справи
    в апеляційному суді має право доповнити, змінити або відкли­
    кати апеляцію, а також подати свої заперечення на апеляцію
    іншого учасника судового розгляду (див. ст.355 КПК).

Стаття 349. Порядок і строки апеляційного оскар­ження

Апеляція, за винятком випадків, передбачених части­ною п'ятою цієї статті, подається через суд, який поста­новив вирок, ухвалу чи постанову. До апеляції прокурора і захисника додається стільки її копій, щоб їх можна було вручити всім учасникам судового розгляду, інтересів яких стосується апеляція.

Якщо апеляція подана у встановлені частиною тре­тьою цієї статті строки безпосередньо до суду апеляційної інстанції, він надсилає її до суду першої інстанції для виконання вимог, передбачених статтями 350 і 351 цього Кодексу.

Апеляція на вирок, ухвалу чи постанову суду першої інстанції, якщо інше не передбачено цим Кодексом, може бути подана протягом п'ятнадцяти діб з моменту їх прого­лошення, а засудженим, який перебуває під вартою, — в той же строк з моменту вручення йому копії вироку.

677

Протягом строку, встановленого для подання апеляції, справа ніким не може бути витребувана із суду. Протягом цього строку суд зобов'язаний надати сторонам за їх кло­потанням можливість ознайомитися з матеріалами справи.

Апеляція на ухвалу чи постанову судді, винесену в порядку, передбаченому статтями 52⁵, 165², 165³, 177, 205 цього Кодексу, подається безпосередньо до апеляційного суду у строки, встановлені у цих статтях, і розглядається за правилами, встановленими статтею 382 цього Кодексу.

* * *

X. Апеляція на судові рішення, що постановлюються у ви­падках, передбачених ст.52², 165², 165³, 177, 205 КПК, подається безпосередньо в апеляційний суд, а на всі інші судові рішення — через суд першої інстанції.

2. Якщо апеляція подана безпосередньо в апеляційний суд
   (крім подачі апеляції на ухвалу або постанову у випадках,
   зазначених у ч.5 ст.349 КПК), він направляє її в суд першої
   інстанції для виконання вимог, передбачених ст.350 і 351 КПК.

3. Головуючий у суді першої інстанції зобов'язаний роз'ясни­
   ти учасникам процесу зміст вироку, строки і порядок його
   оскарження (див. ч.З стп.341 КПК), а також зміст постанови
   (ухвали), що підлягає оскарженню, строк і порядок подачі апе­
   ляції.

4. Прокурор і захисник (не тільки адвокат, але і всі інші
   особи, що мають статус захисника) зобов'язані додавати до апе­
   ляції її копії в кількості, рівній кількості учасників судового
   розгляду, інтересів яких стосується апеляція.

5. Якщо прокурор або захисник не подали копії апеляції або
   подали їх у кількості, недостатній для вручення всім учасникам
   судового розгляду, інтересів яких стосується апеляція, голову­
   ючий своєю постановою залишає апеляцію без руху і повідомляє
   про необхідність подати відповідне число копій.

6. Апеляція на судові рішення місцевих судів може бути
   подана в наступні строки:

— на обвинувальні і виправдувальні вироки — протягом
п'ятнадцяти діб з моменту їх проголошення, а засудженому, що
знаходиться під вартою, — у той же строк з моменту вручення
йому копії вироку;

• на окремі ухвали (постанови) — протягом п'ятнадцяти діб
  з моменту їх проголошення;

• на постанови, винесені у випадках, передбачених ст.52²,
  165², 165³, 177, 205 КПК, — протягом трьох діб з дня їх
  винесення;

• на постанови, винесені у випадках, передбачених ст.106,
  236^а, 236⁶, 246, 248, 251, 276, 281, 282, 407, 408, 408², 408³,
  410, 411^і, 414, 414^і КПК, — протягом семи діб з дня їх
  винесення;

• на постанови, винесені у випадках, передбачених ст.99¹
  КПК, — протягом семи днів із дня одержання копії постанови;

678

• на постанови (ухвали) про застосування примусових за­
  ходів виховного і медичного характеру, а також про скасування
  або зміну примусового заходу медичного характеру апеляції пода­
  ються в загальному порядку (див. ст.424, 449 КПК), тобто
  протягом п'ятнадцяти діб з моменту їх проголошення;

• на постанову про визнання апеляції такою, що не під­
  лягає розгляду (див. ст.352, 353 КПК), і на рішення про
  закриття справи у відповідності зі ст.7, 7^і, 7², 7³, 8, 9, 10, 11^і
  (див. ст.12 КПК) строк подачі апеляції не зазначений.

7. Виходячи із загального правила, встановленого ч.З ст.349
   КПК, про те, що апеляція на ухвалу або постанову суду першої
   інстанції, якщо інше не передбачено чинним Кодексом, може
   бути подана протягом п'ятнадцяти діб з моменту їх проголо­
   шення, термін подачі апеляції на постанови (ухвали) у випадках,
   передбачених ст.12, 352, 353, 424, 449 КПК, — становить п'ят­
   надцять діб з моменту їх проголошення.

8. Вирахування строку подачі апеляції здійснюється за за­
   гальними правилами (див. ст.89 КПК).

9. Перебування кримінальної справи в суді першої інстанції
   протягом строку, встановленого для подачі апеляції, і заборона
   на її витребування в цей період є гарантіями права учасників
   процесу на ознайомлення з матеріалами справи й апеляціями, що
   надійшли в суд.

10. Несвоєчасне вручення засудженому копії вироку повинне
    розглядатися як підстава для відновлення пропущеного строку на
    подачу апеляції.

11. Протягом строку, встановленого для подачі апеляції, суд
    першої інстанції за наявності відповідних клопотань сторін зобо­
    в'язаний надати їм можливість ознайомитися з матеріалами спра­
    ви. Учасники судового розгляду мають право ознайомитися з
    протоколом судового засідання і подати на нього письмові за­
    уваження. Про виготовлення протоколу судового засідання по­
    відомляються прокурор, що брав участь у розгляді справи, і
    учасники судового розгляду, що заявили клопотання про озна­
    йомлення з ним.

Про порядок і строки подачі клопотання про ознайомлення з протоколом судового засідання, подачі зауважень і їх розгляду див. коментар ст.88 КПК.

12. Ненадання сторонам можливості ознайомитися з мате­
ріалами справи є підставою для повернення справи суду першої
інстанції (див. п.2 ч.2 ст.359 КПК).

13. Про наслідки порушення строку на апеляційне оскаржен­
ня і про порядок його відновлення див. коментар ст.353 КПК.

Стаття 350. Зміст апеляції

В апеляції зазначаються:

1. назва суду, якому адресується апеляція;

2. особа, яка подає апеляцію;

679

3. вирок, ухвала чи постанова, на які подається апе­
   ляція, і назва суду, який їх постановив;

4. вказівка на те, в чому полягає незаконність вироку,
   ухвали, постанови та доводи на її обгрунтування;

5. прохання особи, яка подає апеляцію;

6. перелік документів, які додаються до апеляції.

При обгрунтуванні прокурором та захисником необхід­ності зміни чи скасування вироку, ухвали, постанови апе­ляція повинна містити посилання на відповідні аркуші справи.

* * *

1. Форма і зміст апеляції мають важливе процесуальне
значення, оскільки від викладених у них формулювань, доводів і
прохань залежать наслідки розгляду апеляції.

2. В апеляції вказується повна офіційна назва суду, якому
   адресується апеляція, що передбачено Указом Президента Ук­
   раїни "Про мережу і кількісний склад суддів апеляційних судів"
   від 20 серпня 2001 р.

3. Особа, що подає апеляцію, повинна указати своє прізви­
   ще, ім'я і по батькові, процесуальне положення в кримінальній
   справі, місце проживання або перебування.

Прокурор, крім того, повинен вказати своє посадове поло­ження, чи брав він участь у судовому засіданні при розгляді справи або затверджував обвинувальний висновок.

Захисник повинен указати, до якої категорії осіб, зазначених у ч.З ст.44 КПК, він відноситься і чим підтверджуються його повноваження.

4. В апеляції вказується, яке конкретно судове рішення
оскаржується, яким судом воно ухвалене, число, місяць і рік
його постанови, прізвище, ім'я і по батькові особи, щодо якої
ухвалене рішення, суть вироку, ухвали, постанови (якщо особа
засуджена — за якою статтею, частиною статті КК і до якого
покарання, якщо виправдана — за якою статтею КК, частиною
статті та ін.).

В апеляції викладається короткий зміст судового рішення і наводяться формулювання зі змісту його мотивувальної частини, які оскаржуються.

5. В апеляції повинна мати місце вказівка на те, у чому
полягає незаконність вироку, ухвали, постанови і доводи в обґрун­
тування такої позиції.

Апелянт повинен указати конкретні порушення закону, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (див. стп.367 КПК), які, на його думку, допущені при постановленні рішення, що оскаржується, привести конкретні докази й аргу­менти в обґрунтування кожної позиції.

6. Прокурор і захисник (кожна особа, що бере участь у
справі як захисник, а не тільки адвокат) при обґрунтуванні своїх
доводів про необхідність скасування або зміни судового рішення

680

І

зобов'язані послатися на відповідні аркуші справи, де знаходить­ся той доказ, на який посилається апелянт.

7. В апеляції повинно викладатися конкретне прохання осо­
   би, що подає апеляцію, сформульоване з урахуванням того, які
   рішення апеляційний суд вправі ухвалити (див. ст.366 КПК).

8. Прокурор і захисник зобов'язані подати копії апеляції в
   кількості, необхідній для вручення їх кожному учаснику про­
   цесу, інтересів якого стосується апеляція.

9. Захисник повинен надати документи, що підтверджують
   його повноваження в кримінальній справі.

10. Особа, що подає апеляцію, зобов'язана додати до апеляції
документи, на які є посилання в апеляції, але які в справі
відсутні, а також має право додавати будь-які документи, що, на
її думку, необхідні для правильного вирішення справи.

В апеляції наводиться перелік усіх документів, що додаються до неї.

11. Апеляція повинна бути підписана особою, від імені якої
вона подається.

12. У випадку невиконання особою, що подала апеляцію,
    вимог ст.350 КПК суд першої інстанції залишає апеляцію без
    руху (див. ст.352 КПК).

13. Якщо суд першої інстанції прийняв апеляцію, що не
    відповідає вимогам ст.350 КПК, апеляційний суд повертає справу
    суду першої інстанції для виконання вимог, передбачених ст.353
    або 354 КПК (див. ст.359 КПК).

СтаттяЗбІ. Повідомлення про апеляцію

Про надходження апеляції суд першої інстанції опо­віщає прокурора, інших зазначених у статті 348 цього Кодексу осіб, інтересів яких стосується апеляція, направ­ленням відповідних повідомлень та шляхом поміщення оголошення на дошці об'яв суду. Протягом п'яти діб з часу поміщення оголошення зазначені особи мають право одержати в суді копію апеляції або ознайомитися з нею в суді. Одночасно з врученням копії або з ознайомленням з апеляцією їм роз'яснюється право протягом п'яти діб з цього часу подати свої заперечення на апеляцію.

Засудженому, що утримується під вартою, повідом­лення про надходження апеляції та її копія вручаються через начальника відповідної установи. Одночасно йому роз'яснюється право протягом п'яти діб з часу вручення цих документів подати свої заперечення на апеляцію.

Заперечення на апеляцію додаються до справи або передаються безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

681

1. На суд першої інстанції законом покладений обов'язок
   сповіщати про надходження апеляції прокурора й інших осіб
   (див. ст.348 КПК), інтересів яких вона стосується. Питання про
   коло осіб, яких стосується апеляція, вирішується судом першої
   інстанції у кожній конкретній справі з урахуванням обставин
   справи.

2. Якщо апеляція стосується інтересів обвинуваченого, засу­
   дженого або виправданого, про її надходження сповіщаються
   також їхні захисники і законні представники, а якщо вона
   стосується інтересів потерпілого, цивільного відповідача або ци­
   вільного позивача, то і їхні представники. Ці особи мають право
   одержати в суді копію апеляції або ознайомитися з нею і подати
   свої заперечення. За такими ж правилами діє суд, якщо апеляція
   стосується інших осіб, зазначених у ст.348 КПК.

3. Прокурор у всіх випадках повідомляється про надхо­
   дження апеляції від будь-якої особи, що має право подати
   апеляцію, на будь-яке судове рішення, зазначене в ст.347 КПК.

4. Прокурор та інші особи, інтересів яких стосується апе­
   ляція, сповіщаються про її надходження шляхом письмових
   повідомлень і одночасно шляхом поміщення оголошення на дош­
   ці об'яв суду.

5. Строк направлення повідомлення заінтересованим учас­
   никам процесу законом не встановлений. Однак для досягнення
   цілей судочинства і забезпечення прав і законних інтересів учас­
   ників процесу суд першої інстанції повинен направляти повідом­
   лення про апеляції, що надійшли, у найкоротший строк від дня
   їх одержання. При цьому суд повинен перевірити, чи відповідає
   апеляція вимогам ст.350 КПК і чи подана вона в передбачений
   законом строк. Якщо апеляція не відповідає вимогам закону або
   подана з порушенням строків, відведених на апеляційне оскар­
   ження, настають наслідки, передбачені ст.352, 353 КПК.

6. Повідомлення про подані апеляції повинні містити відо­
   мості про осіб, що оскаржили судове рішення, мотиви і підстави
   оскарження, роз'яснення прав тих, кому направлені повідом­
   лення, на одержання в суді копії апеляції або ознайомлення з
   нею в суді. Повідомлення вручається за правилами вручення
   судової повістки. Копія повідомлення додається до справи.

7. Поміщення оголошення про надходження апеляції на
   дошці об'яв суду має правове процесуальне значення, оскільки
   саме з цього часу протягом п'яти діб прокурор та інші учасники
   процесу, інтересів яких стосується апеляція, мають право одер­
   жати в суді її копію або ознайомитися з нею. Тому копію
   оголошення суд повинен приєднати до справи з вказівкою дати її
   поміщення на дошці об'яв.

8. Суд одночасно з врученням копії апеляції або ознайом­
   ленням з нею в суді роз'ясняє заінтересованим особам право
   протягом п'яти діб з цього часу подати заперечення на апеляцію.
   Ці дії судом повинні бути зафіксовані шляхом відповідної від­
   мітки на апеляції або в окремому документі, наприклад розпис­
   кою особи, що ознайомилась з апеляцією або отримала її копію.

9. Засудженому, що утримується під вартою, повідомлення
   про надходження апеляції і її копія вручаються через началь-

І

ника відповідної установи; одночасно засудженому роз ясняється право протягом п'яти діб подати заперечення на апеляцію.

10. Заперечення на апеляцію приєднуються до справи.

При надходженні в суд заперечень на апеляцію після направ­лення справи в апеляційний суд суддя направляє їх у зазначений суд для приєднання до матеріалів справи. Заперечення на апе­ляцію можуть бути подані також безпосередньо в суд апеляційної інстанції.

11. Суд апеляційної інстанції повинен з'ясовувати, чи вико­
нані судом першої інстанції вимоги ст.351 КПК про повідом­
лення прокурора й осіб, інтересів яких стосується апеляція, про
її надходження і чи роз'яснене їм право подати заперечення.

При порушенні зазначених вимог закону суд апеляційної інстанції зобов'язаний вжити заходів щодо усунення порушень, повернувши справу в суд першої інстанції (див. ст.359 КПК)..

Стаття 352. Залишення апеляції без руху і роз­гляду

У разі невиконання особою, яка подала апеляцію, вимог, передбачених статтею 350 цього Кодексу, голо­вуючий своєю постановою залишає апеляцію без руху та повідомляє про необхідність виконання зазначених вимог закону протягом семи діб з моменту одержання повідом­лення. Постанова оскарженню не підлягає.

Якщо у визначений строк ці вимоги не будуть вико­нані, то апеляція постановою головуючого визнається та­кою, що не підлягає розгляду. Постанову може бути оскар­жено до суду апеляційної інстанції, який має право своєю ухвалою визнати апеляцію такою, що підлягає розгляду, і дати розпорядження суду першої інстанції щодо вико­нання ним вимог статті 351 цього Кодексу.

* * *

1. Головуючий у справі в суді першої інстанції, одержавши
   апеляцію, вивчає її з метою встановити, чи відповідає вона ви­
   могам ст.350 КПК.

2. Якщо особа, що подала апеляцію, при її складанні не
   дотрималась хоча б однієї з пред'явлених до неї вимог, голо­
   вуючий виносить постанову про залишення апеляції без руху, де
   вказує, які конкретно вимоги закону не виконані. Ця постанова
   оскарженню не підлягає.

3. Особі, що подала апеляцію, направляється письмове пові­
   домлення про залишення апеляції без руху, про необхідність
   виправлення допущених недоліків із визначенням строків вико­
   нання вимог закону. Разом з повідомленням варто направити
   копію постанови про залишення апеляції без руху.

4. Якщо протягом семи діб з моменту одержання повідом­
   лення особа, що подала апеляцію, не виконає вимог, зазначених

683

у постанові про залишення апеляції без руху, головуючий ви­носить постанову, якою апеляція визнається такою, що не під­лягає розгляду.

5. Постанова про залишення апеляції без розгляду може бути
оскаржена в суд апеляційної інстанції.

6. Суд апеляційної інстанції у випадку, якщо визнає апе­
   ляцію такою, що підлягає розгляду, дає розпорядження суду
   першої інстанції повідомити прокурора й інших осіб, інтересів
   яких стосується апеляція, про надходження апеляції і виконання
   інших дій, передбачених ст.351 КПК.

7. Невиконання судом першої інстанції вимог ст.350, 352
   КПК може бути підставою для повернення справи суду першої
   інстанції (див. п.4 ч.2 ст.359 КПК).

СтаттяЗбЗ. Наслідки порушення строку на апеля­ційне оскарження та порядок його відновлення

У разі подання апеляції з пропуском встановленого статтею 349 цього Кодексу строку і при відсутності клопо­тання про його відновлення апеляція постановою голо­вуючого визнається такою, що не підлягає розгляду.

У разі пропуску строку на апеляційне оскарження з поважних причин особи, які мають право на подання апеляції, можуть заявити клопотання перед судом, який постановив вирок чи виніс ухвалу, постанову, про від­новлення пропущеного строку.

Питання про відновлення строку вирішується в су­довому засіданні судом, який розглядав справу. Про день і час розгляду клопотання своєчасно повідомляються сто­рони, неявка яких в судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання.

За результатами розгляду клопотання суд виносить ухвалу, постанову, якою відновляє пропущений строк або відмовляє у його відновленні і визнає апеляцію такою, що не підлягає розгляду.

Постанова судді чи ухвала суду, винесена відповідно до частини першої чи частини четвертої цієї статті, може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції, який має право своєю ухвалою відновити пропущений строк, визна­ти апеляцію такою, що підлягає розгляду, і дати розпо­рядження суду першої інстанції щодо виконання ним ви­мог статті 351 цього Кодексу.

1. Апеляція повинна подаватися в строки, встановлені ст.349
КПК.

У випадку подачі апеляції з пропуском встановленого зако­ном строку апелянт може подати клопотання про його віднов­лення, в якому привести мотиви пропуску строку і докази поважності мотивів. Таке клопотання подається в суд, що ухва­лив судове рішення.

2. При відсутності клопотання про відновлення строку на
   подачу апеляції головуючий виносить постанову про визнання
   апеляції такою, що не підлягає розгляду. Ця постанова може
   бути оскаржена до суду апеляційної інстанції.

3. Постанова про залишення апеляції без розгляду виносить­
   ся без виклику особи, що подала апеляцію. Закон не покладає на
   головуючого обов'язку повідомляти цій особі про винесену по­
   станову.

4. Клопотання про відновлення пропущеного строку на по­
   дачу апеляції розглядається в судовому засіданні судом першої
   інстанції, що постановив судове рішення.

1. Про день і час розгляду клопотання суд повідомляє
   сторонам, що вправі взяти участь у засіданні суду. Неявка сторін
   не перешкоджає розглядові клопотання.

2. Питання про відновлення пропущеного строку на апе­
   ляційне оскарження вирішується суддею-головуючим у справі,
   якщо справа розглядається одноособове, або всім складом суду,
   якщо справа розглядається колегіальне.

3. За результатами розгляду клопотання суд виносить ухва­
   лу, постанову, якою відновлює пропущений строк, якщо визнає,
   що він пропущений з поважної причини, після чого виконує
   вимоги ст.351 КПК; при невизнанні причин пропуску строку
   поважними суд відмовляє в його відновленні і визнає апеляцію
   такою, що не підлягає розгляду.

5. Доводити поважність причини пропуску строку повинна
особа, що заявила клопотання про відновлення пропущеного
строку.

6. До поважних причин пропуску строку на апеляційне
оскарження відносяться обставини, що об'єктивно перешкодили
учаснику процесу вчасно подати апеляцію.

Поважними причинами можуть бути визнані: важка хвороба учасника процесу, стихійне лихо, смерть або важка хвороба близького родича учасника процесу, вручення засудженому, що знаходиться під вартою, копії вироку мовою, якою він не воло­діє, та ін.

7. Не належать до поважних причин пропуску строку по­
   силання на неознайомлення або неповне ознайомлення особи з
   матеріалами справи або протоколом судового засідання, оскільки
   обставини, що можуть виникнути при ознайомленні з протоколом
   або матеріалами справи, можуть бути тільки підставою для
   доповнення або зміни апеляції; посилання на відрядження, від­
   пустку, перебування в санаторії, участь у розгляді іншої справи
   та ін.

8. При наявності в засудженого або у виправданого декіль­
   кох захисників відновлення пропущеного строку можливе лише в

685

тому випадку, якщо жоден з них з поважної причини не міг вчасно подати апеляцію, маючи на це повноваження.

9. Оскільки апеляцію мають право подати прокурор, що брав
участь у розгляді справи судом першої інстанції, і прокурор, що
затвердив обвинувальний висновок (див. ст.348 КПК), віднов­
лення пропущеного строку можливе лише у випадку, якщо з
поважних причин жоден з них не міг подати апеляцію.

10. Ухвала суду або постанова судді, винесена за резуль­
    татами розгляду клопотання про відновлення строку на апе­
    ляційне оскарження, можуть бути оскаржені в суд апеляційної
    інстанції. Крім апеляції на зазначені ухвалу, постанову в суд
    апеляційної інстанції направляються справа, апеляція на судове
    рішення, винесене в справі, і ухвала або постанова, якою вирі­
    шене клопотання про відновлення строку.

11. Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апе­
    ляції на постанову про визнання апеляції такою, що не підлягає
    розгляду, або на ухвалу, постанову про відмову у відновленні
    пропущеного строку має право відновити пропущений строк,
    визнати апеляцію такою, що підлягає розгляду, і дати роз­
    порядження суду першої інстанції виконати вимоги ст.351 КПК.

12. Встановивши, що причини пропуску строку на апеля­
    ційне оскарження не можуть бути визнані поважними, суд апеля­
    ційної інстанції приймає рішення про відмову в задоволенні
    клопотання про відновлення пропущеного строку.

13. Якщо суд першої інстанції, що прийняв апеляцію, подану
    з пропуском строку на апеляційне оскарження, не виконав вимо­
    ги ст.353 КПК, апеляційний суд повертає справу суду першої
    інстанції для виконання цих вимог (див. п.5 ч.2 ст.359 КПК).

Стаття354. Наслідки подання апеляції

Подання апеляції на вирок, ухвалу чи постанову суду зупиняє набрання ними законної сили та їх виконання, за винятком передбачених у цьому Кодексу випадків.

Після виконання вимог, передбачених статтею 351 цього Кодексу, суд, який постановив вирок чи виніс ухва­лу, постанову, протягом семи діб передає справу разом з поданою апеляцією і запереченнями на неї до апеля­ційного суду і визначає дату розгляду ним справи. Справа призначається до розгляду не пізніше трьох місяців з дня направлення її до апеляційного суду. Справа повинна надійти до апеляційного суду не пізніш як за один місяць до визначеної судом першої інстанції дати розгляду.

Про дату призначення справи до апеляційного роз­гляду суд першої інстанції оповіщає заінтересованих осіб направленням відповідних повідомлень та шляхом по­міщення оголошення на дошці об'яв суду. Засудженому, що утримується під вартою, про призначення справи до

686

апеляційного розгляду повідомляється через начальника відповідної установи.

Якщо в апеляції ставиться питання про погіршення становища засудженого чи виправданого, суд першої ін­станції одночасно викликає до суду апеляційної інстанції цих осіб, їх законних представників, а також захисників, якщо їх участь у справі відповідно до вимог статті 45 цього Кодексу є обов'язковою.

* * *

1. Подання апеляції на судове рішення припиняє набрання
   ним законної сили і виконання. Як виключення, виправду­
   вальний вирок і вирок, що звільняє підсудного від покарання,
   виконуються негайно після проголошення вироку, і якщо за­
   суджений перебуває під вартою, суд звільняє його з-під варти в
   залі судового засідання (див. ст.401 КПК).

2. Якщо апеляція подана тільки на частину вироку або якщо
   засуджено кілька підсудних, а апеляцію подав тільки один з них,
   вирок в інших частинах або стосовно інших засуджених осіб не
   набирає законної сили до моменту винесення відповідної ухвали
   апеляційною інстанцією.

3. У цей час особу, засуджену до позбавлення волі, не можна
   переводити в місця позбавлення волі, що знаходяться в іншій
   місцевості, не виконуються інші основні і додаткові покарання, а
   також вирок у частині цивільного позову і стягнення судових
   витрат.

4. Суд першої інстанції зобов'язаний сповістити прокурора й
   інших зазначених у ст.348 КПК осіб, інтересів яких стосується
   апеляція, про її надходження і виконати інші дії, передбачені
   ст.351 КПК.

5. Протягом семи діб після виконання зазначених дій суд
   першої інстанції передає справу разом з апеляцією, приєднаними
   до неї додатковими матеріалами і поданими на неї запереченнями
   в апеляційний суд.

6. Суд першої інстанції призначає дату розгляду справи в
   суді апеляційної інстанції на один із днів, у які переглядаються
   судові рішення у кримінальних справах, з таким розрахунком,
   щоб між днем направлення справи в апеляційний суд і днем її
   розгляду в апеляційній інстанції було не більше трьох місяців.

7. Справа повинна надійти в апеляційний суд не пізніше ніж
   за один місяць до дня її розгляду.

8. Про дату призначення справи до апеляційного розгляду
   суд першої інстанції зобов'язаний сповістити всіх заінтересованих
   осіб шляхом направлення їм відповідних письмових повідомлень
   і поміщення оголошення на дошці об'яв суду.

9. Засудженому, що утримується під вартою, про призна­
чення справи до апеляційного розгляду повідомляється через
начальника установи, в якій утримується засуджений.

10. В оголошенні про день і час розгляду справи судом
апеляційної інстанції повинні міститися відомості: прізвище й
ініціали засудженого, виправданого; суд, що ухвалив судове рі-

687

шення; стаття КК, за якою особа засуджена або виправдана; день, час і місце розгляду справи за апеляцією.

11. До справи додаються документи, які підтверджують, що
заінтересовані учасники процесу сповіщені про апеляції, що на­
дійшли, і про дату призначення справи до апеляційного розгляду
(копії повідомлень і оголошень із вказівкою дати їх направлення
або поміщення на дошці об'яв).

12. Якщо в апеляції ставиться питання про поліпшення
    становища засудженого або виправданого, явка учасників процесу
    в суд апеляційної інстанції не обов'язкова.

13. Якщо в апеляції ставиться питання про погіршення
    становища засудженого або виправданого, суд першої інстанції
    зобов'язаний викликати цих осіб, а також їхніх законних пред­
    ставників у суд апеляційної інстанції. Для цього суд повинен
    вручити повістки засудженому, що не знаходиться під вартою,
    виправданому і їхнім законним представникам про обов'язок
    з'явитися в апеляційний суд. Якщо участь захисника у справі
    відповідно до вимог ст.45 КІТО є обов'язковою, суд першої
    інстанції направляє йому відповідне повідомлення. Виклик за­
    судженого, що знаходиться під вартою, здійснюється шляхом
    винесення головуючим у справі в суді першої інстанції постанови
    про доставку його в зал судового засідання апеляційного суду із
    вказівкою місця і часу доставки.

Повістки з розписками засуджених, виправданих, їхніх закон­них представників, постанова про доставку засудженого, що зна­ходиться під вартою, копії повідомлень адвокатам приєднуються до справи.

Стаття355. Доповнення, зміна і відкликання апе­ляції

До початку розгляду справи в апеляційному суді осо­ба, яка подала апеляцію, має право доповнити, змінити або відкликати її, а також подати свої заперечення на апеляцію іншого учасника судового розгляду.

Внесення до апеляції змін, які тягнуть за собою по­гіршення становища засудженого або виправданого за ме­жами строків на апеляційне оскарження не допускається.

Захисник засудженого чи виправданого може відкли­кати свою апеляцію тільки за згодою підзахисного і його законного представника. Захисник, який вступив до спра­ви в апеляційному провадженні, може змінити чи допов­нити апеляцію захисника, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, лише за згодою засудже­ного чи виправданого та їх законних представників.

Засуджений або виправданий вправі відкликати свою апеляцію, а також апеляцію свого захисника, крім випад-

688

ків, передбачених частиною першою статті 45 цього Ко­дексу.

Апеляція представника потерпілого може бути від­кликана ним лише за згодою потерпілого, а також самим потерпілим.

* * *

1. Після подання апеляції особа, що її подала, ознайомив­
шись апеляціями інших учасників судового розгляду, може змі­
нити свою думку щодо:

• обсягу оскарження судового рішення у бік його збіль­
  шення або зменшення (кваліфікації дій кожного з засуджених,
  обсягу обвинувачення, виду і міри покарання, підстав і мотивів
  виправдання, розміру заподіяного збитку та ін.);

• доводів і мотивів, викладених у апеляції;

— доцільності оскарження вироку, ухвали, постанови.
Тому особа, що подала апеляцію, може скористатися своїм

правом доповнити, змінити або відкликати апеляцію. Крім того, вона може подати свої заперечення на апеляцію іншого учасника судового розгляду.

2. Якщо особа, що подала апеляцію, прийде до висновку про
   необхідність доповнити, змінити або скасувати апеляцію, вона
   може подати таке клопотання в суд, що ухвалив вирок, якщо
   справа знаходиться ще в суді першої інстанції, або в суд апе­
   ляційної інстанції, якщо справа вже передана туди.

3. Клопотання про доповнення, зміну або відкликання апе­
   ляції, а також заперечення на апеляцію іншого учасника су­
   дового розгляду повинні бути подані до початку розгляду справи
   в апеляційному суді. Про строки розгляду справи в апеляційному
   суді див. коментар ст.360 КПК.

4. Про ознайомлення з апеляцією іншого учасника судового
   розгляду і подання на неї заперечень див. коментар ст.351 КПК.

5. Особа, що подала апеляцію, вправі подати додаткові
   доводи і міркування до клопотань і висновків, уже викладених в
   апеляції, а також змінити клопотання і висновки, вказати нові
   підстави для скасування або зміни судового рішення або від­
   кликати свою апеляцію.

6. Додаткові доводи до апеляції, поданої захисником, що
   брав участь у судовому розгляді, вправі подати інший захисник,
   що замінив першого або вступив у справу поряд з ним. Якщо
   захисник, що брав участь у судовому розгляді, не подав апе­
   ляцію, то захисник, що замінив його, може привести додаткові
   доводи до апеляції засудженого.

Якщо в справі засуджено кілька осіб і апеляція подана тільки стосовно однієї з них, то і додаткові доводи можуть бути подані тільки щодо однієї особи.

7. Захисник, що вступив у справу в апеляційному прова­
джені, може змінити або доповнити апеляцію захисника, що брав
участь у розгляді справи судом першої інстанції, тільки за
наявності згоди на це засудженого або виправданого і їхніх
законних представників.

689

8. Згідно зі ст.40 Закону України "Про прокуратуру" апе­
   ляція, подана прокурором, може бути доповнена або змінена
   прокурором, що подав її, а також прокурором вищестоящого
   рівня до початку розгляду справи судом. Це положення супе­
   речить ст.355 КПК, відповідно до якої право подати доповнення
   або змінити апеляцію надано тільки особі, що подала апеляцію.

9. Внесення в апеляцію змін, що тягнуть за собою погір­
   шення становища засудженого або виправданого, не допускається
   після закінчення строків на апеляційне оскарження.

Про строки на апеляційне оскарження див. коментар до ст.349 КПК.

10. До змін, що тягнуть за собою погіршення становища
    засудженого, відносяться такі зміни, які обґрунтовують необ­
    хідність: засудження особи за законом про більш тяжкий злочин;
    істотного збільшення обсягу обвинувачення; посилення виду і
    міри покарання та ін.

11. До змін, що погіршують становище виправданого, відно­
    сяться такі доповнення і зміни, які обґрунтовують необхідність
    скасування виправдувального вироку й засудження особи за пев­
    ним обвинуваченням, вимагають рішення інших питань не на
    користь виправданого.

12. Засуджений або виправданий вправі відкликати свою
    апеляцію в будь-якому випадку.

13. Засуджений або виправданий мають право також від­
    кликати апеляцію свого захисника, за винятком випадків, коли
    участь захисника є обов'язковою (див. ч.І ст.45 КПК).

14. Закон не передбачає права засудженого або виправданого
    відкликати апеляцію свого законного представника.

15. Захисник засудженого або виправданого може відкликати
    свою апеляцію тільки за згодою самого засудженого або виправ­
    даного, а якщо засуджений або виправданий є неповнолітніми, то
    повинна бути також згода їх законних представників.

16. Потерпілий вправі відкликати як свою апеляцію, так і
    апеляцію свого представника.

17. Представник потерпшого має право відкликати свою
апеляцію тільки за наявності згоди потерпілого.

І

690

Глава ЗО РОЗГЛЯД СПРАВИ ЗА АПЕЛЯЦІЄЮ

СтаттяЗбб. Суди, які розглядають справи в апе­ляційному порядку

Апеляції розглядаються апеляційними судами:

1. апеляційним судом Автономної Республіки Крим, апе­
   ляційними судами областей, міст Києва і Севастополя —
   на судові рішення районних (міських) судів та міжрайон­
   них (окружних) судів;

2. Військовими апеляційними судами регіонів і Війсь-
   ково-Морських Сил — на судові рішення військових судів
   гарнізонів.

* * *

1. Судами апеляційної інстанції є:

• Апеляційний суд Автономної республіки Крим, апеляційні
  суди областей, міст Києва і Севастополя. Предметом їхнього
  розгляду є вироки, ухвали і постанови, винесені місцевими
  судами;

• Військові апеляційні суди регіонів і Військово-Морських
  Сил. Предметом їхнього розгляду є вироки, ухвали і постанови,
  винесені військовими судами гарнізонів.

2. Попередній розгляд справи в суді апеляційної інстанції
проводиться суддею одноособове, а розгляд справи в судовому
засіданні — у складі трьох суддів.

Стаття 357. Попередній розгляд справи апеля­ційним судом

Апеляційний суд у разі необхідності може провести попередній розгляд справи.

Попередній розгляд справи здійснюється в судовому засіданні суддею одноособове з обов'язковою участю про­курора. На судове засідання можуть бути викликані інші учасники судового розгляду, однак їх неявка не перешко­джає розгляду справи.

Попередній розгляд справи починається з доповіді судді, який повідомляє про підстави, з яких справу було внесено на попередній розгляд. Прокурор, інші учасники судового розгляду висловлюють свої думки щодо питань, винесених на розгляд. Постанова судді виноситься в на-радчій кімнаті.

691

При попередньому розгляді справи апеляційний суд може прийняти одне з таких рішень:

1) про питання, пов'язані з підготовкою справи до
апеляційного розгляду;

2. про відмову в прийнятті апеляції до свого розгляду;

3. про зупинення провадження в справі;

4. про повернення справи суду першої інстанції.
   При попередньому розгляді справи при необхідності

ведеться протокол.

* * *

1. Попередній розгляд справ проводиться апеляційним судом
   тільки в разі потреби, якщо виникнуть питання, які пов'язані з
   підготовкою справи до апеляційного розгляду і вимагають ви­
   несення окремого рішення.

2. Питання про те, чи проводити попередній розгляд справи,
   вирішує суддя-доповідач після вивчення справи; він визначає
   день, час і місце попереднього розгляду справи.

3. Попередній розгляд" справи проводиться суддею одноосо­
   бове.

4. Попередній розгляд справи проводиться, якщо є підстави
   для прийняття наступних рішень:

• з питань, пов'язаних із підготовкою справи до апеля­
  ційного розгляду, зокрема про необхідність проведення судового
  слідства і про його обсяг; про витребування в необхідних ви­
  падках додаткових доказів; про список осіб, що підлягають
  виклику в судове засідання; про доручення суду першої інстанції;
  про зміну, скасування або обрання запобіжного заходу; про
  виклик у необхідних випадках перекладача; про розгляд справи у
  відкритому або закритому судовому засіданні; про день і місце
  розгляду справи, якщо вони змінюються, а також з інших
  питань, що стосуються підготовчих дій до розгляду справи (див.
  ст.358 КПК);

• про відмову в прийнятті апеляції до свого розгляду. Це
  може мати місце у випадку, коли апеляція подана особою, що не
  має на це права (див. ст.348, 359 КПК);

• про зупинення провадження в справі у випадку захво­
  рювання підсудного, участь якого в апеляційному розгляді спра­
  ви визнано обов'язковою, до його видужання;

• про повернення справи суду першої інстанції у випадках,
  передбачених ч.2 ст.359 КПК: якщо протокол судового засідання
  не підписаний головуючим або секретарем судового засідання; суд
  першої інстанції не розглянув зауваження на протокол судового
  засідання чи не надав можливості ознайомитися з матеріалами
  справи; засудженому, виправданому не було вручено копію ви­
  року; суд першої інстанції прийняв апеляцію, яка не відповідає
  вимогам закону; суд першої інстанції не виконав вимог про
  відновлення строку на апеляційне оскарження (див. ст.353 КПК).

В інших випадках попередній розгляд справи не прово­диться.

692

5. При попередньому розгляді справи не робиться оцінка
   доказів з точки зору їхньої достовірності, не вирішується наперед
   питання про доведеність обвинувачення і винуватість обвину­
   вачених.

6. Участь прокурора в судовому засіданні є обов'язковою.

7. У судове засідання можуть бути викликані й інші учас­
   ники судового розгляду, однак їхня явка необов'язкова і справа
   може бути розглянута за їх відсутності.

8. Зміст доповіді судді визначається питаннями, що підля­
   гають вирішенню на попередньому розгляді справи (див. чА
   ст.357 КПК).

9. Прокурор та інші учасники судового розгляду, що з'яви­
   лися в судове засідання, висловлюють свої думки з питань,
   внесених на розгляд. Суд може поставити їм додаткові питання.
   Прокурор та інші учасники судового розгляду вправі подати
   клопотання, що стосуються питань, які підлягають вирішенню на
   попередньому розгляді справи (про витребування додаткових до­
   казів, про виклик нових осіб, про дачу доручень суду першої
   інстанції та ін.).

10. Суддя виносить постанову в нарадчій кімнаті.

11. Протокол на попередньому розгляді справи ведеться
тільки в разі потреби і підписується суддею і секретарем. Необ­
хідність ведення протоколу визначається суддею (наприклад, у
випадку, коли з'явилися засуджений, потерпілий чи інші учас­
ники судового розгляду, які дають пояснення).

12. Постанова попереднього розгляду справи оскарженню не
підлягає.

Стаття 358. Вирішення питань, пов'язаних з під­готовкою справи до апеляційного роз­гляду

При попередньому розгляді справи апеляційний суд може розглянути такі питання, пов'язані з підготовкою справи до апеляційного розгляду:

1. про необхідність проведення судового слідства та
   його обсяг;

2. про витребування у необхідних випадках додатко­
   вих доказів;

3. про список осіб, які підлягають виклику в судове
   засідання;

4. про доручення суду першої інстанції;

5) про зміну, скасування або обрання запобіжного
заходу;

6) про виклик у необхідних випадках перекладача;

7) про розгляд справи у відкритому чи закритому
судовому засіданні;

693

8. про день і місце розгляду справи;

9. всі інші питання, які стосуються підготовчих дій до
   розгляду справи.

Засуджений чи виправданий, їх законні представники підлягають обов'язковому виклику в апеляційний суд, якщо в апеляції ставиться питання про погіршення їх стано­вища або суд визнає необхідним провести судове слідство. У цих випадках викликаються і їх захисники, якщо їх участь у справі відповідно до вимог статті 45 цього Кодексу є обов'язковою. Засуджений, що утримується під вартою, підлягає обов'язковому виклику в апеляційний суд також у випадках, коли про це надійшло його кло­потання.

Суд може визнати необхідним проведення судового слідства в повному обсязі чи частково, коли є підстави вважати, що судове слідство судом першої інстанції було проведено неповно чи однобічно.

Апеляційний суд з метою усунення неповноти чи одно­бічності судового слідства в суді першої інстанції вправі дати цьому суду доручення про виконання окремих проце­суальних дій. На виконання цього доручення суд першої інстанції проводить відповідну дію з додержанням вимог, передбачених главою 26 цього Кодексу. Протокол судового засідання передається до апеляційного суду, який дав доручення, і приєднується до справи.

* * *

1. Закон визначає коло питань, пов'язаних з підготовкою
   справи до апеляційного розгляду, тобто питань, які може роз­
   глянути апеляційний суд при попередньому розгляді справи.

2. Якщо суд при попередньому розгляді справи прийде до
   висновку про необхідність проведення судового слідства, він у по­
   станові повинен вказати: варто проводити судове слідство у пов­
   ному обсязі чи частково, які конкретно слідчі дії необхідно про­
   вести (кого викликати і допитати, які експертизи провести та ін.).
   Обсяг судового слідства визначається в залежності від того, яка
   частина вироку заперечується в апеляції, і суд апеляційної ін­
   станції не вправі вийти за її межі.

3. З метою доповнення судового слідства, проведеного судом
   першої інстанції неповно або однобічно, апеляційний суд вправі
   прийняти рішення про витребування в необхідних випадках до­
   даткових доказів. Таке рішення суддя вправі прийняти як за
   клопотанням учасників процесу, так і зі своєї ініціативи.

Суддя має право вимагати від підприємств, установ, організа­цій, об'єднань, окремих громадян документи або їхні копії, що містять інформацію, яка може бути доказом у справі, предмети й інші об'єкти, що можуть бути визнані речовими доказами. Суддя вправі вимагати від органів розслідування провести пенну слідчу

694

дію з метою одержання І подання апеляційному суду додаткових доказів у тих випадках, коли таку слідчу дію не може провести суд першої інстанції за дорученням апеляційного суду.

4. Рішення про список осіб, що підлягають виклику в судове
засідання, суддя може прийняти як за клопотанням учасників
процесу, так і з власної ініціативи, може внести до списку,
запропонованого учасником процесу, корективи, виходячи з того,
чи мають значення показання конкретних осіб для правильного
вирішення справи.

4.1. Обов'язковому виклику в апеляційний суд підлягають
засуджений або виправданий, їхні законні представники в таких
випадках:

• якщо в апеляції порушується питання про погіршення
  становища засудженого або виправданого;

• якщо суд визнає необхідним провести судове слідство.

2. Захисники засудженого або виправданого викликаються
   також тільки в цих двох випадках і за умови, якщо їхня участь
   у справі відповідно до вимог ст.45 КПК є обов'язковою.

3. Засуджений, що утримується під вартою, крім того обо­
   в'язково викликається в апеляційний суд у всіх випадках по­
   дання ним клопотання про це.

4. Виклик осіб у суд апеляційної інстанції проводиться в
   порядку, передбаченому ст.254 КПК.

5. Суддя може дати доручення суду, що розглядав справу по
першій інстанції, про виконання окремих процесуальних дій,
вказавши в постанові, які саме конкретні дії суд першої інстанції
повинен виконати (наприклад, допитати певну особу як свідка,
вказати строк виконання доручення, дату, до якої протоколи
слідчих дій повинні бути подані апеляційному суду).

Суд першої інстанції, що виконує доручення апеляційного суду, діє відповідно до вимог гл.26 КПК.

Про виконані дії складається протокол, що передається в апеляційний суд і приєднується до справи. Якщо суд першої інстанції не може виконати доручення суду апеляційної ін­станції, він повинен скласти про це протокол або винести відпо­відну постанову, в якій вказати причини невиконання доручення.

6. При попередньому розгляді справи суддя вправі вирішити
   питання про зміну, скасування або обрання запобіжного заходу.

7. Якщо зі справи видно, що засуджений, виправданий або
   інша особа, що бере участь у справі, не володіють мовою, на якій
   ведеться судочинство, і необхідні послуги перекладача, суддя
   приймає рішення про його виклик (див. ст.19, 270 КПК).

8. Питання про розгляд справи у відкритому або закритому
   судовому засіданні вирішується з урахуванням вимог ст.20 КПК.

9. Згідно з вимогами ст.354 КПК до розгляду в суді апеля­
   ційної інстанції справа призначається судом першої інстанції.
   Апеляційний суд повинен розглянути справу в той же день,
   однак якщо при попередньому розгляді справи суд визнав не­
   обхідним провести судове слідство, витребувати додаткові докази,
   викликати в судове засідання певних осіб, дати окремі доручення
   суду першої інстанції, а також у випадку особливої складності

695

справи, її розгляд може бути перенесений не більш ніж на тридцять діб і апеляційний суд повинен визначити день і місце розгляду справи (див. стп.360 КПК).

10. До інших питань, що стосуються підготовчих дій до розгляду справи, може відноситися, наприклад, питання про забезпечення безпеки осіб, що беруть участь у судочинстві (див. стп.52¹ КПК).

Стаття 359. Інші рішення апеляційного суду, які можуть бути прийняті при поперед­ньому розгляді справи

Апеляційний суд відмовляє в прийнятті апеляції до свого розгляду, якщо апеляція подана особою, яка не має на це права.

Справа повертається суду першої інстанції у випадках, якщо:

1. протокол судового засідання не підписаний голову­
   ючим чи секретарем судового засідання — для виконання
   вимог, передбачених частиною другою статті 87 цього
   Кодексу;

2. суд першої інстанції не розглянув зауваження на
   протокол судового засідання чи не надав передбачену
   статтею 349 цього Кодексу можливість ознайомлення з
   матеріалами справи — для виконання вимог, передба­
   чених статтями 88 і 349 цього Кодексу;

3. засудженому, виправданому не було вручено копію
   вироку — для виконання вимог, передбачених статтею 344
   цього Кодексу;

4. суд першої інстанції прийняв апеляцію, яка не
   відповідає вимогам частини першої статті 350, статей 351
   чи 352 цього Кодексу, — для виконання вимог, перед­
   бачених статтями 353 чи 354 цього Кодексу;

5. судом першої інстанції не виконано вимог, перед­
   бачених статтею 353 цього Кодексу, — для виконання цих
   вимог.

У разі захворювання підсудного, участь якого при апеляційному розгляді справи визнано обов'язковою, апеля­ційний суд зупиняє апеляційний розгляд справи.

У разі відмови апелянта від своїх апеляційних вимог і відсутності апеляцій інших учасників процесу, апеляцій­ний суд виносить ухвалу про закриття апеляційного роз­гляду справи.

696

1. У ст.348 КПК наведений вичерпний перелік осіб, що
мають право подати апеляцію. Якщо апеляція подана особою,
якій таке право не надане, апеляційний суд відмовляє в прий­
нятті апеляції до розгляду.

2. Якщо суддя-доповідач при вивченні справи встановить, що
   суд першої інстанції не виконав вимог закону про підписання
   протоколу судового засідання, розгляд зауважень на протокол,
   про вручення копії вироку засудженому, виправданому або до­
   пустив інші порушення закону, що не викликають скасування
   судових рішень, він повертає справу суду першої інстанції для
   виконання вимог закону.

3. Апеляційний суд повинен повернути справу суду першої
   інстанції для усунення допущених ним недоліків і порушень у
   таких випадках:

• якщо протокол судового засідання не підписаний голову­
  ючим або секретарем судового засідання (див. ст.87 КПК);

• якщо суд не розглянув зауваження на протокол судового
  засідання або не надав можливості ознайомитися з матеріалами
  справи (див. ст.88 і 349 КПК);

• засудженому, виправданому не була вручена копія вироку
  (див. ст.344 КПК);

• суд першої інстанції прийняв апеляцію, зміст якої не
  відповідає вимогам ст.350 КПК, і не виконав дії, які зобо­
  в'язаний був виконати у зв'язку з поданням такої апеляції (див.
  спг.352 КПК); не виконав вимог закону щодо повідомлення про
  надходження апеляції прокурора та інших осіб, зазначених у
  ст.348 КПК, і щодо роз'яснення їм права одержати копію апе­
  ляції або ознайомитися з апеляцією в суді і подати свої запе­
  речення (див. ст.351 КПК);

• якщо апеляція подана з пропуском встановленого ст.349
  КПК строку і суд першої інстанції не виконав дії, передбачені
  ст.353 КПК.

4. У випадку захворювання підсудного, участь якого при
апеляційному розгляді справи визнана обов'язковою, апеляційний
суд зупиняє розгляд справи до видужання підсудного.

Наявність у підсудного захворювання, що перешкоджає йому брати участь у розгляді справи, повинна бути підтверджена відповідним медичним документом.

5. Рішення про відмову в прийнятті апеляції до розгляду,
   про повернення справи суду першої інстанції, про зупинення
   апеляційного розгляду справи суддя приймає в судовому засідан­
   ні при попередньому розгляді справи (див. ст.357 КПК).

6. До початку розгляду справи в апеляційному суді особа,
   що подала апеляцію, має право відкликати її (див. ст.355 КПК).

7. Рішення щодо закриття апеляційного розгляду справи при
   відмові апелянта від своїх апеляційних вимог може бути прий­
   нято тільки у випадку відсутності апеляцій інших учасників
   процесу. Захисник засудженого або виправданого може відмови­
   тися від своїх апеляційних вимог тільки за згодою підзахисного і
   його законного представника.

697

Якщо участь захисника в розгляді справи в суді апеляційної інстанції є обов'язковою (див. ст.45 КПК), він не вправі відмо­витися від своїх апеляційних вимог.

Представник потерпілого може відмовитися від своїх апеля­ційних вимог тільки за згодою потерпілого.

Стаття 360. Строки розгляду справи в апеляцій­ному суді

Апеляційний суд повинен розглянути справу у день, визначений судом першої інстанції.

Не пізніш як за три дні апеляційний суд оповіщає заінтересованих осіб шляхом поміщення оголошення на дошці об'яв суду про час і місце розгляду справи.

Засудженому, який утримується під вартою, про день розгляду справи повідомляється через начальника відпо­відної установи.

У випадках, коли при попередньому або апеляційному розгляді справи апеляційний суд визнав необхідним про­вести судове слідство, витребувати додаткові докази, ви­кликати в судове засідання певних осіб, зробити дору­чення суду першої інстанції, а також у разі особливої складності справи, він може перенести розгляд справи не більш як на тридцять діб.

* * *

1. За загальним правилом, справа в суді апеляційної інстан­
   ції повинна бути розглянута в той день, що був визначений
   судом першої інстанції.

2. Розгляд справи може бути перенесено не більш ніж на
   тридцять діб тільки при необхідності:

• провести судове слідство;

• витребувати додаткові докази;

• викликати в судове засідання певних осіб (засуджених,
  виправданих, їхніх захисників, потерпілого, свідків та ін.);

• дати доручення суду першої інстанції;

• у випадку особливої складності справи.

3. Розгляд справи може бути також перенесений у зв'язку з
хворобою судді-доповідача (в разі, якщо немає можливості пере­
дати справу іншому судді), а також учасників процесу, явка
яких визнана обов'язковою, або осіб, викликаних у судове засі­
дання для з'ясування обставин, що мають істотне значення для
правильного вирішення справи.

4. У випадку захворювання підсудного, участь якого при
апеляційному розгляді справи визнана обов'язковою, суд зупиняє
апеляційний розгляд справи до його видужання (див. ч.З ст. 359
КПК).

698

5. Рішення про перенесення розгляду справи оформляється
   винесенням постанови судді при попередньому розгляді справи
   або ухвалою апеляційного суду, якщо це питання виникло в
   процесі розгляду справи в судовому засіданні.

6. При поверненні справи апеляційним судом у суд першої
   інстанції у випадках, передбачених ст.359 КІІК, строки обчис­
   люються з дня повторного надходження справи в суд апеляційної
   інстанції.

7. При перенесенні розгляду справи апеляційним судом остан­
   ній оповіщає заінтересованих осіб про день і місце розгляду
   справи.

8. Не пізніше як за три дні до розгляду справи апеляційний
   суд поміщає оголошення на дошці об'яв суду про час і місце
   розгляду справи.

9. Засудженому, який утримується під вартою, про день роз­
   гляду справи повідомляється через начальника відповідної уста­
   нови.

10. Неповідомлення або несвоєчасне повідомлення учасника
    процесу про перенесення розгляду справи, внаслідок чого він був
    позбавлений можливості взяти участь у розгляді, є істотним
    порушенням вимог кримінально-процесуального закону (див. ко­
    ментар до ст.370 КПК) і тягне за собою скасування рішення
    апеляційного суду і повернення справи на новий розгляд в
    апеляційному порядку.

11. При повторному розгляді справи суд апеляційної інстан­
    ції зобов'язаний дотримувати встановлений законом порядок по­
    відомлення про день і місце розгляду справи.

СтаттяЗбІ. Виклик до суду апеляційної інстанції

Виклик осіб до суду апеляційної інстанції здійснюєть­ся в порядку, передбаченому статтею 254 цього Кодексу.

* * *

1. Виклик осіб у суд апеляційної інстанції здійснюється
   судом першої інстанції, якщо в апеляції ставиться питання про
   погіршення становища засудженого або виправданого (див. ст.354
   КПК), або судом апеляційної інстанції, якщо при попередньому
   розгляді справи суд прийме рішення про виклик кого-небудь з
   учасників процесу чи інших осіб (див. ст.358 КПК). Обов'яз­
   ковому викликові підлягають засуджений, виправданий, їхні за­
   конні представники, якщо в апеляції ставиться питання про
   погіршення їхнього становища або суд визнає необхідним про­
   вести судове слідство. У цих випадках викликаються і захис­
   ники, якщо їхня участь у відповідності зі ст.45 КПК є обов'яз­
   ковою. Засуджений, що утримується під вартою, обов'язково ви­
   кликається в суд апеляційної інстанції у всіх випадках подання
   ним клопотання про це.

2. Повістка про виклик засудженого, виправданого в апеля­
   ційний суд вручається їм не пізніше ніж за три доби до дня
   розгляду справи під розписку. У випадку відмови підсудного

699

дати розписку про вручення йому повістки особа, що прибула для вручення повістки, робить про це відмітку на повістці. Розписка засудженого, виправданого або повістка з зазначеною відміткою приєднується до справи.

3. Виклик у судове засідання особи, що утримується під вар­
   тою, здійснюється через адміністрацію місця ув'язнення.

4. Повісткою викликаються в суд також свідки, експерти,
   перекладачі.

5. Особи, щодо яких застосовані заходи безпеки, викли­
каються в апеляційний суд тільки через орган, що здійснює ці
заходи.

6. Всі інші особи повідомляються про день розгляду справи в
суді апеляційної інстанції не пізніше ніж за три доби до дня
розгляду справи.

Стаття 362. Розгляд справи в суді апеляційної інстанції

Виконавши підготовчі дії, зазначені в статтях 283—287, 293 цього Кодексу, головуючий роз'яснює учасникам судо­вого розгляду їх права, а також право давати пояснення з приводу поданих апеляцій та виступати в судових деба­тах, а особам, які подали апеляції, — право підтримувати апеляції або відмовитись від них. Клопотання учасників судового розгляду повинні стосуватися частини вироку, яка оскаржена в апеляційному порядку, і вирішуються судом за правилами статті 296 цього Кодексу.

Після цього головуючий чи один із суддів доповідає суть вироку чи постанови, повідомляє ким і в якому обсязі вони були оскаржені, викладає основні доводи апе­ляцій і заперечень інших учасників процесу, якщо вони були подані. Головуючий з'ясовує, чи підтримують свої апеляції особи, які їх подали.

Неявка учасників процесу на засідання суду апеля­ційної інстанції не є перешкодою для розгляду справи, якщо інше не передбачено цим Кодексом або рішенням апеляційного суду.

Якщо суд апеляційної інстанції не проводив судового слідства, після виконання дій, зазначених у частині другій цієї статті, головуючий ознайомлює учасників судового розгляду з додатковими матеріалами, якщо вони були подані, матеріалами, що надійшли з суду першої інстанції на виконання доручень, вислуховує їх пояснення з при­воду поданих апеляцій в порядку, передбаченому статтею 318 цього Кодексу, і переходить до судових дебатів.

700

Судове слідство в апеляційному суді провадиться за правилами глави 26 цього Кодексу лише щодо тієї час­тини вироку, законність і обгрунтованість якої оспорю­ється в апеляції.

Судові дебати в суді апеляційної інстанції проводяться у відповідності з вимогами статті 318 цього Кодексу і полягають у промовах учасників судового розгляду стосов­но тієї частини вироку, яка оскаржена. Першими висту­пають особи, які подали апеляції. Прокурор, якщо він підтримує апеляцію, подану ним чи іншим прокурором, виступає першим, а в інших випадках — останнім.

Перед видаленням суду до нарадчої кімнати для по­становлений рішення щодо законності і обгрунтованості вироку суду першої інстанції підсудному, якщо він брав участь в апеляційному розгляді справи, надається останнє слово.

Нарада суддів апеляційного суду провадиться з додер­жанням вимог, передбачених статтями 322 і 325 цього Кодексу.

Протокол судового засідання та фіксація технічними засобами перебігу судового процесу в апеляційному суді ведуться у випадку проведення ним судового слідства.

* * *

1. Після відкриття засідання і перевірки явки учасників
   апеляційного провадження головуючий оголошує склад суду і
   роз'яснює учасникам судового розгляду право відводу всьому
   складу суду або кому-небудь із суддів, прокурору, а якщо в
   справі беруть участь секретар, експерт, спеціаліст, перекладач, то
   і цим особам. Питання про відвід вирішується в порядку, перед­
   баченому ст.57 КПК. Якщо в судове засідання викликані свідки,
   вони видаляються із залу судового засідання. Потерпілий і екс­
   перт із залу судового засідання не видаляються.

2. Неявка учасників процесу на засідання суду апеляційної
   інстанції не є перешкодою для розгляду справи. Виключенням є
   випадки, коли суд визнав явку певної особи обов'язковою або
   учасник процесу не з'явився з поважної причини.

3. Головуючий доводить до відома учасників судового роз­
   гляду їхні права в судовому засіданні, опитує, чи мають вони
   клопотання, і роз'ясняє, що клопотання можуть стосуватися
   тільки тієї частини вироку, яка оскаржена в апеляційному по­
   рядку.

Особа, що подала клопотання, повинна вказати, для встанов­лення яких обставин необхідно виконати ті або інші дії (викли­кати нових свідків або інших осіб, витребувати і приєднати до справи нові докази).

Клопотання, заявлені учасниками судового розгляду, розгля­даються в порядку, передбаченому ст.296 КПК.

701

дати розписку про вручення йому повістки особа, що прибула для вручення повістки, робить про це відмітку на повістці. Розписка засудженого, виправданого або повістка з зазначеною відміткою приєднується до справи.

3. Виклик у судове засідання особи, що утримується під вар­
   тою, здійснюється через адміністрацію місця ув'язнення.

4. Повісткою викликаються в суд також свідки, експерти,
   перекладачі.

5. Особи, щодо яких застосовані заходи безпеки, викли­
каються в апеляційний суд тільки через орган, що здійснює ці
заходи.

6. Всі інші особи повідомляються про день розгляду справи в
суді апеляційної інстанції не пізніше ніж за три доби до дня
розгляду справи.

Стаття 362. Розгляд справи в суді апеляційної інстанції

Виконавши підготовчі дії, зазначені в статтях 283—287, 293 цього Кодексу, головуючий роз'яснює учасникам судо­вого розгляду їх права, а також право давати пояснення з приводу поданих апеляцій та виступати в судових деба­тах, а особам, які подали апеляції, — право підтримувати апеляції або відмовитись від них. Клопотання учасників судового розгляду повинні стосуватися частини вироку, яка оскаржена в апеляційному порядку, і вирішуються судом за правилами статті 296 цього Кодексу.

Після цього головуючий чи один із суддів доповідає суть вироку чи постанови, повідомляє ким і в якому обсязі вони були оскаржені, викладає основні доводи апе­ляцій і заперечень інших учасників процесу, якщо вони були подані. Головуючий з'ясовує, чи підтримують свої апеляції особи, які їх подали.

Неявка учасників процесу на засідання суду апеля­ційної інстанції не є перешкодою для розгляду справи, якщо інше не передбачено цим Кодексом або рішенням апеляційного суду.

Якщо суд апеляційної інстанції не проводив судового слідства, після виконання дій, зазначених у частині другій цієї статті, головуючий ознайомлює учасників судового розгляду з додатковими матеріалами, якщо вони були подані, матеріалами, що надійшли з суду першої інстанції на виконання доручень, вислуховує їх пояснення з при­воду поданих апеляцій в порядку, передбаченому статтею 318 цього Кодексу, і переходить до судових дебатів.

700

Судове слідство в апеліційному суді провадиться за правилами глави 26 цього Кодексу лише щодо тієї час­тини вироку, законність і обгрунтованість якої оспорю­ється в апеляції.

Судові дебати в суді апеїяційної інстанції проводяться у відповідності з вимогами статті 318 цього Кодексу і полягають у промовах учасників судового розгляду стосов­но тієї частини вироку, які оскаржена. Першими висту­пають особи, які подали апеляції. Прокурор, якщо він підтримує апеляцію, подану ним чи іншим прокурором, виступає першим, а в іншиї випадках — останнім.

Перед видаленням суду до нарадчої кімнати для по-становлення рішення щодо законності і обгрунтованості вироку суду першої інстаніії підсудному, якщо він брав участь в апеляційному розгляді справи, надається останнє слово.

Нарада суддів апеляційного суду провадиться з додер­жанням вимог, передбачешх статтями 322 і 325 цього Кодексу.

Протокол судового засідання та фіксація технічними засобами перебігу судового процесу в апеляційному суді ведуться у випадку проведежня ним судового слідства.

* * *

1. Після відкриття засідання і перевірки явки учасників
   апеляційного провадження головуючий оголошує склад суду і
   роз'яснює учасникам судового розгляду право відводу всьому
   складу суду або кому-небудь із суддів, прокурору, а якщо в
   справі беруть участь секретар, експерт, спеціаліст, перекладач, то
   і цим особам. Питання про відіід вирішується в порядку, перед­
   баченому ст.57 КПК. Якщо в судове засідання викликані свідки,
   вони видаляються із залу судового засідання. Потерпілий і екс­
   перт із залу судового засіданню не видаляються.

2. Неявка учасників процесу на засідання суду апеляційної
   інстанції не є перешкодою для розгляду справи. Виключенням є
   випадки, коли суд визнав явку певної особи обов'язковою або
   учасник процесу не з'явився з поважної причини.

3. Головуючий доводить дз відома учасників судового роз­
   гляду їхні права в судовому засіданні, опитує, чи мають вони
   клопотання, і роз'ясняє, що клопотання можуть стосуватися
   тільки тієї частини вироку, яіа оскаржена в апеляційному по­
   рядку.

Особа, що подала клопотанзя, повинна вказати, для встанов­лення яких обставин необхідно виконати ті або інші дії (викли­кати нових свідків або інших осіб, витребувати і приєднати до справи нові докази).

Клопотання, заявлені учасіиками судового розгляду, розгля­даються в порядку, передбачеюму ст.296 КПК.

701

Рішення по клопотаннях, винесені у нарадчій кімнаті, оформ­ляються ухвалою. Рішення, прийняті на місці, оголошуються негайно.

4. Головуючий або один із суддів повинен ясно, чітко й
   об'єктивно викласти сутність судового рішення, обставини, вста­
   новлені стосовно до кожного з підсудних, у тому числі і до того,
   хто не оскаржив судове рішення, викласти зміст кожної апеляції
   і заперечень на них.

5. Якщо суд апеляційної інстанції не проводив судове слід­
   ство, то після з'ясування, чи підтримують апеляції особи, що їх
   подали, головуючий знайомить учасників судового розгляду з
   додатковими матеріалами, якщо вони були подані, а якщо да­
   валися доручення суду першої інстанції, то і з відповідними
   матеріалами.

Учасники судового розгляду дають пояснення з приводу поданих апеляцій, потім суд переходить до судових дебатів.

6. Якщо при попередньому розгляді справи до апеляційного
розгляду було прийняте рішення провести судове слідство, го­
ловуючий після з'ясування, чи підтримують апелянти свої апе­
ляції, переходить до проведення судового слідства.

1. Судове слідство проводиться тільки стосовно тієї частини
   судового рішення, законність і обґрунтованість якої оскаржується
   в апеляції.

2. В апеляційному суді судове слідство проводиться за пра­
   вилами гл.26 КПК, яка регламентує порядок проведення судового
   слідства судом першої інстанції.

7. Судові дебати в апеляційному суді проводяться відповідно
до вимог ст.318 КПК. У дебатах беруть участь особи, що подали
апеляції, та інші учасники судового розгляду, присутні у залі
судового засідання.

1. Промови осіб, що виступають у судових дебатах, повинні
   стосуватися тільки тієї частини вироку, стосовно якої подана апе­
   ляція.

2. Як правило, першими виступають особи, що подали апе­
   ляції. Прокурор виступає першим тільки у випадку, якщо під­
   тримує апеляцію, подану ним або іншим прокурором. У всіх
   інших випадках він виступає останнім.

8. Якщо в апеляційному розгляді справи брав участь підсуд­
   ний, йому надається останнє слово.

9. Рішення апеляційного суду (ухвала, вирок, постанова) по-
   становлюється в нарадчій кімнаті з дотриманням порядку, вста­
   новленого для постановлення вироку судом першої інстанції (див.
   ст.322, 325 КПК).

10. У разі проведення апеляційним судом судового слідства
ведеться протокол судового засідання і судовий процес фіксується
технічними засобами за правилами ст.87, 87^і КПК.

В інших випадках протокол судового засідання в апеля­ційному суді не ведеться. У зв'язку з цим істотні обставини судового засідання (зміст пояснень учасників судового розгляду та ін.) викладаються в ухвалі.

702

11. Розпорядок судового засідання в суді апеляційної інс­танції не відрізняється від розпорядку засідання суду першої інстанції. До порушників порядку в залі судового засідання можуть бути застосовані такі ж заходи, як і в суді першої інстанції (див. ст.271, 272 КПК).

Стаття 363. Відновлення судового слідства

Якщо під час судових дебатів, виголошення останнього слова засудженим або виправданим чи при постановленні рішення апеляційним судом виникне необхідність досліджен­ня нових обставин справи або доказів, що їх підтверджу­ють чи спростовують, і якщо ці обставини і докази сто­суються оскарженої частини вироку суду першої інстанції, апеляційний суд ухвалою відновлює судове слідство з додержанням вимог, передбачених статтею 326 цього Ко­дексу.

* * *

1. Суд апеляційної інстанції може відновити судове слідство
у разі потреби:

• дослідження нових обставин справи;

• дослідження доказів, що підтверджують або спростовують
  ці обставини.

2. До обставин, що підлягають дослідженню, відносяться
   такі, що входять у предмет доказування в справі (див. ст.64, 433
   КПК).

3. Поновлення судового слідства для дослідження нових
   обставин і доказів можливе лише у випадку, якщо вони стосу­
   ються оскарженої частини вироку суду першої інстанції.

4. Суд вправі прийняти рішення про поновлення судового
   слідства під час судових дебатів, проголошення останнього слова
   засудженим або виправданим, а також при постановленні рішен­
   ня в нарадчій кімнаті.

5. З метою поновлення судового слідства суд апеляційної
   інстанції виносить ухвалу.

6. Слідство проводиться в межах дослідження обставин і
   доказів, що викликали його поновлення.

7. Після закінчення відновленого судового слідства перед
   видаленням до нарадчої кімнати суд вислуховує судові дебати й
   останнє слово підсудного. Невиконання судом зазначеної вимоги
   є істотним порушенням вимог кримінально-процесуального за­
   кону (див. п.13 ч.2 ст. 370 КПК).

703

Стаття364. Закриття апеляційного провадження

У разі відмови особи, яка подала апеляцію, від своїх вимог і при відсутності апеляцій інших учасників судового розгляду, апеляційний суд виносить ухвалу про закриття апеляційного провадження.

* * *

1. Якщо в судовому засіданні апеляційного суду особа, що
   подала апеляцію, відмовилася від своїх вимог, апеляційне прова­
   дження підлягає закриттю тільки у разі відсутності апеляцій
   інших учасників судового розгляду.

2. При вирішенні питання про закриття апеляційного прова­
   дження апеляційний суд зобов'язаний дотримувати вимог ст.355
   КПК про відкликання апеляції.

СтаттяЗбб. Обсяг перевірки справи апеляцій­ним судом

Вирок, ухвала чи постанова суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляції. Ви­сновки суду першої інстанції щодо фактичних обставин справи, які не оспорювалися і стосовно яких відповідно до вимог частини першої статті 299 і статті 301^і цього Кодексу докази не досліджувалися, не перевіряються.

Якщо розгляд апеляції дає підстави для прийняття рішення на користь осіб, щодо яких апеляції не надійшли, апеляційний суд зобов'язаний прийняти таке рішення.

* * *

1. Рішення суду першої інстанції перевіряється апеляційним
судом з точки зору його законності й обґрунтованості, тобто
відповідності нормам матеріального і процесуального закону, фак­
тичним обставинам справи, доказам, дослідженим у судовому
засіданні.

Про законність та обґрунтованість вироку див. коментар до ст. 323 КПК.

2. Вирок, ухвала або постанова суду першої інстанції переві­
   ряються в межах апеляції. Але суд має право перевірити їх у
   повному обсязі, не погіршуючи становище засудженого або ви­
   правданого.

3. Апеляційним судом не перевіряються висновки суду пер­
   шої інстанції про фактичні обставини справи:

• якщо вони не оспорювались в апеляції;

• якщо у відношенні цих обставин докази не досліджува­
  лися судом першої інстанції (див. ч.І ст.299 і ст.301¹ КПК).

4. За наявності підстав, передбачених ст.367 КПК, апеля­
ційний суд вправі скасувати або змінити судове рішення суду
першої інстанції також стосовно осіб, що не подали апеляцію.

704

Однак таке рішення апеляційного суду не повинно погіршити становище цих осіб, якщо стосовно них не були подані з даних мотивів апеляції прокурором або потерпілим.

Стаття 366. Результати розгляду справи в апе­ляційному суді

У результаті розгляду апеляцій на рішення, зазначені у частині першій статті 347 цього Кодексу, апеляційний суд:

1. виносить ухвалу про залишення вироку чи поста­
   нови без зміни, а апеляції — без задоволення; скасування
   вироку чи постанови і повернення справи прокуророві на
   додаткове розслідування або на новий судовий розгляд в
   суд першої інстанції; скасування вироку чи постанови і
   закриття справи; зміну вироку чи постанови;

2. постановляє свій вирок, скасовуючи повністю чи
   частково вирок суду першої інстанції;

3. постановляє свою постанову, скасовуючи повністю
   чи частково постанову суду першої інстанції.

У результаті розгляду апеляцій на рішення, зазначені у частині другій статті 347 цього Кодексу, апеляційний суд:

1. виносить ухвалу про залишення ухвали чи поста­
   нови без зміни, а апеляції — без задоволення; скасування
   ухвали чи постанови і повернення її на новий судовий
   розгляд в суд першої інстанції, а у випадку скасування
   ухвали чи постанови про закриття справи і повернення її
   на додаткове розслідування; скасування окремої ухвали чи
   постанови; зміну ухвали чи постанови;

2. постановляє свою ухвалу, скасовуючи повністю чи
   частково ухвалу чи постанову суду першої інстанції.

* * *

1. Результати розгляду справи судом апеляційної інстанції у
   кожному конкретному випадку залежать від того, чи були ним
   встановлені порушення закону, які саме порушення були вияв­
   лені, про які порушення ставиться питання в апеляції.

2. У результаті розгляду апеляцій на вироки місцевих судів,
   що не вступили в законну силу, і постанов місцевих судів про
   застосування або незастосування примусових заходів виховного і
   медичного характеру (див. ч.І стп.347 КПК) апеляційний суд
   вправі прийняти такі рішення:

— залишити вирок або постанову без зміни, а апеляцію — без задоволення;

23 2-445 705

• змінити вирок або постанову, а апеляцію задовольнити
  цілком або частково;

• змінити вирок або постанову, а апеляцію залишити без
  задоволення, якщо апеляційний суд вийшов за межі апеляції,
  але залишив судове рішення без зміни в тій частині, що оспорю­
  валась в апеляції;

• змінити судові рішення щодо інших засуджених, щодо
  яких апеляції не подані;

• скасувати вирок, постанову в повному обсязі і закрити
  справу, а апеляцію задовольнити;

• скасувати судові рішення цілком і закрити справу, а
  апеляцію задовольнити частково;

• скасувати судові рішення і закрити справу стосовно осіб,
  щодо яких апеляції не подані;

• скасувати частково судове рішення і закрити справу в
  певній частині, а решту залишити без зміни, змінити, скасувати
  з направленням справи на додаткове розслідування або на новий
  судовий розгляд у суд першої інстанції або ухвалити свій вирок
  (постанову);

• скасувати вирок (постанову) у певній частині і справу
  направити на додаткове розслідування, на новий судовий розгляд
  у суд першої інстанції або постановити свій вирок (постанову), а
  в решті залишити без зміни, змінити;

• скасувати вирок (постанову) цілком, а справу направити
  на додаткове розслідування, на новий судовий розгляд у суд
  першої інстанції або постановити свій вирок (постанову).

3. При необхідності погіршення становища засудженого, ви­
   правданого або особи, стосовно якої ставилося питання про за­
   стосування примусових заходів медичного або виховного харак­
   теру, апеляційний суд вправі прийняти одне з перерахованих
   рішень тільки у випадку, якщо про це поставлено питання в
   апеляції прокурора або потерпілого.

4. Вирок або постанова суду першої інстанції залишаються
   без зміни, а апеляції — без задоволення тоді, коли суд апеля­
   ційної інстанції встановить, що доводи апеляцій суперечать дока­
   зам, встановленим вироком (постановою) і наявним у справі і
   новим, які подані учасниками процесу і витребувані самим су­
   дом, і не порушують законність і обґрунтованість вироку (поста­
   нови). В ухвалі суду апеляційної інстанції повинні бути приве­
   дені підстави залишення доводів апеляцій без задоволення.

5. Вирок (постанова) скасовується і справа направляється на
   додаткове розслідування або на новий судовий розгляд у залеж­
   ності від того, в якій стадії процесу допущені порушення закону
   і які дії необхідно виконати для їх усунення.

6. Визнання вироку незаконним і необґрунтованим через
неправильне вирішення питання про винуватість підсудного тягне
скасування вироку в повному обсязі.

7. Якщо засуджений визнаний винним у вчиненні декількох
злочинів, кожен з яких кваліфікований за відповідною статтею
закону і може бути розглянутий окремо, суд апеляційної інстан­
ції вправі скасувати вирок з направленням справи на додаткове

706

розслідування або на новий судовий розгляд стосовно одного або декількох злочинів і залишити вирок в іншій частині без зміни.

8. При недостатньому дослідженні обставин справи в частині
   одного або декількох епізодів, що одержали загальну квалі­
   фікацію з іншими епізодами, суд апеляційної інстанції повинен
   скасувати вирок і повернути справу на додаткове розслідування
   або на новий судовий розгляд у повному обсязі пред'явленого
   обвинувачення.

9. Скасовуючи вирок (постанову) і направляючи справу про­
   курору на додаткове розслідування або на новий судовий розгляд
   у суд першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначає в
   ухвалі, які порушення закону допущені і може вказати які дії
   необхідно виконати для їх усунення.

10. Вирок скасовується частково щодо цивільного позову.
    При цьому справа в цій частині може бути направлена на новий
    розгляд у порядку цивільного судочинства.

11. Вирок (постанова) змінюється у випадках, передбачених
    ст.373 КПК.

Про підстави для скасування або зміни вироку чи поста­нови див. коментар ст.367 КПК.

12. У результаті розгляду апеляцій на ухвали (постанови)
місцевих судів про закриття справи або про направлення справи
на додаткове розслідування, на окремі ухвали й інші постанови
апеляційний суд вправі прийняти такі рішення:

— залишити ухвалу (постанову) без зміни, а апеляції — без
задоволення;

— скасувати ухвалу (постанову) і повернути ЇЇ на новий
судовий розгляд у суд першої інстанції;

• скасувати ухвалу (постанову) про закриття справи і повер­
  нути справу на додаткове розслідування;

• змінити ухвалу (постанову);

• скасувати окрему ухвалу (постанову);

• скасувати цілком або частково ухвалу (постанову) і ухва­
  лити свою.

Скасовуючи ухвалу (постанову) суду першої інстанції про закриття справи або направлення справи на додаткове розсліду­вання, апеляційний суд не вправі постановити свій вирок.

Стаття367. Підстави для скасування або зміни вироку чи постанови

Підставами для скасування або зміни судових рішень, зазначених у частині першій статті 347 цього Кодексу, при розгляді справи в апеляційному суді є:

1. однобічність або неповнота дізнання, досудового чи
   судового слідства;

2. невідповідність висновків суду, викладених у вироку
   (постанові), фактичним обставинам справи;

23* 707

3. істотне порушення кримінально-процесуального за­
   кону;

4. неправильне застосування кримінального закону;

5) невідповідність призначеного покарання тяжкості
злочину та особі засудженого.

Апеляційний суд не вправі скасувати виправдуваль­ний вирок лише з мотивів істотного порушення прав підсудного. Апеляційний суд не вправі скасувати поста­нову про незастосування примусових заходів виховного або медичного характеру лише з мотивів істотного пору­шення прав особи, стосовно якої ставилося питання про застосування цих засобів.

* * *

1. Підстави для скасування або зміни вироку чи постанови —
   це сукупність достовірних даних, що вказують на незаконність і
   (або) необґрунтованість вироку чи постанови. До таких підстав
   відносяться істотні порушення матеріального або процесуального
   закону, допущені при розслідуванні або судовому розгляді справи
   і постановленні вироку чи постанови.

2. Підстави і для скасування і для зміни вироку (постанови)
   однакові. Одні і ті ж порушення КПК в залежності від кон­
   кретних обставин справи можуть свідчити про необхідність як
   скасування, так і зміни вироку (постанови). Виключенням є такі
   істотні порушення кримінально-процесуального закону, при вияв­
   ленні яких вирок завжди підлягає скасуванню (див. ст.370 КПК).

Про зміст підстав для скасування або зміни вироку або постанови див. коментар до ст.368—372 КПК.

3. При встановленні кількох підстав для скасування або
зміни вироку чи постанови суд апеляційної інстанції повинен
вказати у своїй ухвалі на усі такі підстави.

4. Апеляційний суд не має права скасувати:

— виправдувальний вирок тільки з мотивів істотного пору­
шення прав підсудного;

— постанову про незастосування примусових заходів ви­
ховного або медичного характеру тільки з мотивів істотного
порушення прав особи, стосовно якої порушувалося питання про
застосування цих заходів.

Стаття 368. Однобічність або неповнота дізнання, досудового чи судового слідства

Однобічним або неповним визнається дізнання, досу-дове чи судове слідство в суді першої інстанції, коли залишилися недослідженими такі обставини, з'ясування яких може мати істотне значення для правильного ви­рішення справи.

708

Дізнання, досудове чи судове слідство в усякому разі визнається однобічним і неповним:

1. коли не були допитані певні особи, не були витре­
   бувані і досліджені документи, речові та інші докази для
   підтвердження чи спростування обставин, які мають істот­
   не значення для правильного вирішення справи;

2. коли не були досліджені обставини, зазначені в
   ухвалі суду, який повернув справу на додаткове розсліду­
   вання або на новий судовий розгляд, за винятком випад­
   ків, коли дослідити їх було неможливо;

3. коли необхідність дослідження тієї чи іншої обста­
   вини випливає з нових даних, встановлених при розгляді
   справи в апеляційному суді;

4. коли не були з'ясовані з достатньою повнотою дані
   про особу засудженого чи виправданого.

* * *

1. Однобічним або неповним є таке дізнання, досудове або
   судове слідство, у процесі якого не досліджені всі обставини, що
   підлягають встановленню і доведенню (див. ст.64 КПК); не
   встановлені обставини, що виключають провадження у справі
   (див. ст.6 КПК)', обставини справи не підтверджуються сукуп­
   ністю доказів, отриманих відповідно до закону.

2. Про всебічність, повноту й об'єктивність дослідження
   обставин справи див. коментар до ст.22 КПК.

3. Під однобічністю або неповнотою дізнання, досудового або
   судового слідства розуміється як нез'ясування всіх істотних об­
   ставин справи, так і недостатність доказів, їх поверхове дослі­
   дження.

4. Дізнання, досудове і судове слідство визнаються однобіч­
   ними або неповними у випадках, коли:

• належним чином не з'ясовані обставини, що характери­
  зують об'єкт і об'єктивну сторону злочину: зміст діяння, наяв­
  ність причинного зв'язку між діянням і наслідками та ін.;

• всебічно і повно не досліджені обставини, на підставі
  яких встановлюється суб'єктивна сторона злочину: вина, її фор­
  ми, мотиви здійснення злочину та ін.;

• поверхово досліджено обставини, що впливають на ступінь
  і характер відповідальності, дані, що характеризують особу обви­
  нувачуваного, обставини, що пом'якшують чи обтяжують пока­
  рання та ін.;

• не з'ясована наявність або відсутність обставин, що ви­
  ключають притягнення особи до кримінальної відповідальності;

• недостатньо глибоко досліджені характер і розмір запо­
  діяної злочином шкоди;

• не встановлена роль кожного обвинуваченого у вчиненні
  кожного епізоду злочину;

709

• не виявлені причини й умови, що сприяли вчиненню
  злочину, якщо це має істотне значення для правильного вирі­
  шення справи;

• поверхово досліджені умови життя і виховання неповно­
  літніх обвинувачених, причини й умови, що сприяють вчиненню
  ними злочинів;

• висновки про винуватість або невинуватість особи обґрун­
  товані лише показаннями підсудного і не прийняті міри для
  дослідження інших доказів;

• не прийняті міри до перевірки показань заінтересованих
  учасників процесу, покладених в основу судових рішень;

• не з'ясовані причини істотних протиріч у доказах;

• висновки суду побудовані на припущеннях, не проведені
  необхідні експертизи, не витребувані документи, не проведені
  обшук, виїмка та ін.;

• неповно досліджені версії обвинувачення або захисту;

• без достатніх підстав відхилені клопотання про перевірку
  обставин, що мають значення для справи;

— не допитані всі особи, показання яких мають істотне
значення для справи;

— суд необґрунтовано обмежився оголошенням показань свід­
ків замість безпосереднього допиту їх;

— не з'ясовані обставини, що мають значення для пору­
шення кримінальної справи стосовно осіб, які причетні до зло­
чину і встановлення ролі яких може вплинути на ступінь вину­
ватості засуджених у справі.

5. Якщо однобічність або неповнота дослідження обставин
справи допущені при проведенні судового слідства, судове рі­
шення скасовується і справа направляється на новий судовий
розгляд. У випадках однобічності або неповноти проведення діз­
нання, досудового і судового слідства або тільки дізнання і
досудового слідства, справа направляється на додаткове розсліду­
вання тільки тоді, коли ця однобічність і неповнота не можуть
бути усунуті в судовому засіданні (див. ст. 281 КПК).

6. При розгляді справ, що надійшли після проведення додат­
   кового розслідування, судам першої інстанції необхідно пере­
   віряти, чи повно досліджені органами досудового слідства обста­
   вини, зазначені у ухвалі суду, який повернув справу на до-
   слідування, оскільки нез'ясування цих обставин, якщо вони
   мають істотне значення для правильного вирішення справи, може
   бути визнано підставою для скасування судових рішень.

7. Направляючи справу на додаткове розслідування або на
   новий судовий розгляд, апеляційний суд в ухвалі повинен вка­
   зати, які обставини досліджувати і які дії необхідно виконати
   для з'ясування цих обставин.

8. У випадку неможливості дослідження яких-небудь обста­
   вин при додатковому розслідуванні або судовому слідстві (ви­
   черпані всі можливості усунення недоліків і виконані всі необ­
   хідні дії, минули строки давності та ін.) апеляційний суд прий­
   має рішення на підставі матеріалів, що маються в справі.

710

9. Апеляційний суд вправі сам провести судове слідство. Судове слідство в апеляційному суді проводиться за правилами гл.26 КПК.

Стаття 369. Невідповідність висновків суду пер­шої інстанції фактичним обстави­нам справи

Вирок чи постанова вважаються такими, що не відпо­відають фактичним обставинам справи:

1. коли висновки суду не підтверджуються доказами,
   дослідженими в судовому засіданні;

2. коли суд не взяв до уваги докази, які могли істотно
   вплинути на його висновки;

3. коли при наявності суперечливих доказів, які ма­
   ють істотне значення для висновків суду, у вироку (по­
   станові) не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази
   і відкинув інші;

4. коли висновки суду, викладені у вироку (постанові),
   містять істотні суперечності.

Вирок чи постанова із зазначених підстав підлягають скасуванню чи зміні лише течі, коли невідповідність ви­сновків суду фактичним обставинам справи могла впли­нути на вирішення питання про винуватість засудженого або невинуватість виправданого, на правильність засто­сування кримінального закону, на визначення міри пока­рання або застосування примусових заходів виховного чи медичного характеру.

* * *

1. Вирок або постанова визнаються такими, що відповідають
фактичним обставинам справи, якщо їхні висновки:

• підтверджені доказами, зібраними згідно з нормами КПК
  і дослідженими в судовому засіданні;

• враховують докази, що мають істотний вплив на зміст
  судового рішення;

• містять пояснення підстав, на яких суд за наявності
  суперечливих доказів визнав достовірними одні з них і відкинув
  інші;

• не містять істотних протиріч.

2. Невідповідність висновків суду першої інстанції фактич­
ним обставинам справи свідчить про помилки суду, пов'язані з
оцінкою доказів і мотивованістю судових рішень. Вони (помилки)
можуть бути підставою для скасування або зміни вироку, по­
станови лише за умови, що могли вплинути на вирішення
питання про винуватість засудженого або невинуватість виправ­
даного, на правильність застосування кримінального закону, на

711

визначення міри покарання або на застосування примусових заходів виховного чи медичного характеру.

3. Відсутність оцінки доказів також свідчить про невідпо­
   відність висновків суду фактичним обставинам справи.

4. Висновки суду першої інстанції не відповідають фактич­
   ним обставинам справи, якщо судове рішення ґрунтується на
   матеріалах розслідування, не досліджених у суді або не підтвер­
   джених даними судового слідства; на матеріалах, отриманих з
   порушенням процесуального порядку збирання доказів; на до­
   казах суперечливих, спростованих або не підтверджених іншими
   доказами, які немотивовано відкинув суд; на доказах, досто­
   вірність яких викликає сумнів; на визнанні або запереченні вини
   обвинувачуваним у процесі розслідування, не підтверджених ін­
   шими доказами.

5. До обставин, що можуть істотно вплинути на висновки
   суду, відносяться обставини:

• що виправдовують обвинуваченого;

• що викривають обвинуваченого;

• пом'якшуючі покарання;

• обтяжуючі покарання;

• що виключають провадження у справі.

6. Висновки суду у вироку або постанові повинні бути на­
   лежним чином мотивовані. При наявності суперечливих доказів
   суд повинен у мотивувальній частині вироку, постанови проана­
   лізувати їх, навести мотиви, з яких взято до уваги одні докази і
   відкинуті інші.

7. Висновки суду, викладені в мотивувальній і резолютивній
   частині вироку, постанови, повинні бути узгоджені між собою і
   не можуть містити протиріч. Висновки і рішення, викладені в
   резолютивній частині, повинні логічно випливати з обґрунту­
   вання, що міститься в мотивувальній частині.

СтаттяЗТО. Істотні порушення вимог криміналь­но-процесуального закону

Істотним порушенням вимог кримінально-процесуаль­ного закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду повно та все­бічно розглянути справу і постановити законний, обгрун­тований і справедливий вирок чи постанову.

2. Вирок (постанову) в усякому разі належить скасу­вати, якщо:

1. за наявності підстав для закриття справи її не було
   закрито;

2. вирок винесено незаконним складом суду;

3. порушено право обвинуваченого на захист;

712

4. порушено право обвинуваченого користуватися рід­
   

ною мовою чи мовою, якою він володіє, і допомогою
перекладача;

1. розслідування справи провадила особа, яка підля­
   гала відводу;

2. справу розглянуто у відсутності підсудного, за винят­
   ком випадку, передбаченого частиною другою статті 262
   цього Кодексу;

3. порушено правила підсудності;

4. порушено таємницю наради суддів;

5. вирок (постанову) не підписано будь-ким із суддів;

10. у справі відсутній протокол судового засідання або
    перебіг судового процесу у передбачених цим Кодексом
    випадках не фіксувався технічними засобами;

11. порушено вимоги статей цього Кодексу про обо­
    в'язковість пред'явлення обвинувачення і матеріалів роз­
    слідування для ознайомлення;

12. обвинувальний висновок не затверджений проку­
    рором чи він не був вручений обвинуваченому;

13. порушено вимоги статей цього Кодексу, які вста­
    новлюють незмінність складу суду, надання підсудному
    права виступити в дебатах і з останнім словом.

* * *

1. Неухильне дотримання передбаченої законом процесуаль­
   ної форми є неодмінною умовою повного, всебічного й об'єк­
   тивного дослідження обставин справи, встановлення істини в
   справі й прийняття правильного рішення.

2. Істотні порушення кримінально-процесуального закону —
   це порушення, що перешкодили або могли перешкодити суду
   повно і всебічно розглянути справу, встановити істину в справі,
   забезпечити права і законні інтереси учасників процесу й винести
   законний, обґрунтований і справедливий вирок (постанову).

3. Істотне порушення кримінально-процесуального закону є
   підставою тільки для скасування вироку (постанови) з направ­
   ленням справи прокурору, на додаткове розслідування або новий
   судовий розгляд (див. ст.374 КПК).

4. Істотні порушення процесуального закону можуть бути
   допущені в стадії дізнання, досудового і судового слідства. Вони
   можуть торкатися прав і законних інтересів як підозрюваного,
   обвинуваченого, підсудного та їхніх захисників, законних пред­
   ставників, так і потерпілих, цивільного позивача, цивільного
   відповідача і їхніх представників, якщо це перешкодило суду
   повно і всебічно розглянути справу і вплинуло на постановлення
   законного й обґрунтованого вироку (постанови).

5. Порушення кримінально-процесуального закону, що не
вплинули і не могли вплинути на законність і обґрунтованість

713

вироку (постанови), не визнаються істотними (наприклад, пору­шення строків попереднього розгляду справи судом (див. ст.241 КПК) або призначення справи для розгляду в суді (див. стп.256 КПК). Такі порушення не тягнуть за собою скасування вироку (постанови), однак суд апеляційної інстанції вправі реагувати на них окремою ухвалою.

6. Апеляційні суди не повинні скасовувати виправдувальні
   вироки і постанови про незастосування примусових заходів ви­
   ховного або медичного характеру тільки з мотивів порушення
   кримінально-процесуального закону в тих випадках, коли такі
   порушення не перешкодили суду всебічно розглянути справу і не
   вплинули на постановлення законного й обґрунтованого вироку
   (постанови).

7. При встановленні істотних порушень кримінально-про­
   цесуального закону, що викликають скасування вироку (поста­
   нови), судове рішення скасовується стосовно всіх осіб, яких
   стосуються допущені порушення, незалежно від того, чи були
   подані ними або щодо них апеляції.

8. У ч.2 ст.370 КПК міститься перелік порушень процесуаль­
   ного закону, істотність яких встановлена законодавцем, У зв'язку
   з цим вони завжди тягнуть за собою скасування вироку (поста­
   нови). Порушення, що викликають обов'язкове скасування вироку
   (постанови), називаються безумовними підставами, оскільки вище­
   стоящий суд завжди у таких випадках зобов'язаний скасувати
   судове рішення.

9. Безумовною підставою для скасування обвинувального
   вироку (постанови) є наявність підстав для закриття справи (див.
   ст.6, 7, 7^і, 7², 8, 9, 10, 11', 213, 282, 376 КПК).

10. У законі немає визначення "законний" або "незаконний"
    склад суду.

Незаконним визнається склад суду, якщо були підстави, які виключали участь судді в розгляді справи (див. ст.54, 55 КПК); вирок (постанова) підписаний суддею, що не брав участі у роз­гляді справи; порушені правила про розгляд справи судом у складі трьох суддів або двох суддів і трьох народних засідателів у випадках, передбачених ч.2 і 3 ст.17 КПК; суддя або судді, що розглянули справу, обрані в суд, якому дана справа не підсудна; у розгляді справи брали участь суддя або народний засідатель, термін повноважень яких минув; хоча б один із суддів не був обраний Верховною Радою України або призначений Президентом України у встановленому законом порядку; якщо суд у встанов­леному законом порядку не розглянув клопотання про відвід судді або народного засідателя.

11. Істотними порушеннями кримінально-процесуального за­
кону визнаються порушення, що позбавляють або обмежують
право обвинуваченого на захист.

До порушень права обвинуваченого на захист відносяться:

• порушення вимог ст.45 КПК про обов'язкову участь за­
  хисника при проведенні дізнання, досудового слідства й у роз­
  гляді справи судом;

• порушення порядку запрошення і призначення захисника
  (див. ст.47 КПК), зокрема незабезпечення участі захисника,

714

якщо про це клопоче обвинувачений, необговорення питання про вимушений характер відмови обвинуваченого від захисника, а також порушення порядку заміни захисника (див. ст.46 КПК);

— участь у справі захисника за наявності умов, що ви­
ключають участь саме цієї особи (див. ст.61 КПК);

• формулювання обвинувачення, наведене в обвинувальному
  висновку, істотно відрізняється від пред'явленого обвинувачення
  і погіршує становище обвинуваченого;

• особа засуджена за законом, за яким обвинувачення їй не
  пред'являлося або було пред'явлене неконкретне, без зазначення
  місця, часу, мотивів вчинення злочину, кваліфікуючих ознак та ін.;

• незабезпечення участі захисника у справах стосовно осіб,
  хоча і визнаних осудними, але таких, що страждають постійним
  або тимчасовим розладом психічної діяльності, істотними дефек­
  тами мови, зору, слуху, іншою подібною недугою;

• задоволення клопотання обвинуваченого про відмову від
  захисника, якщо обвинувачений за станом свого здоров'я не міг
  сам забезпечити свій захист;

— розгляд справи судом без допиту підсудного, що не
відмовився від дачі показань;

— розгляд справи судом апеляційної або касаційної інстанції
без участі підсудного або його захисника, якщо вони не були
сповіщені про час судового засідання і це позбавило їх мож­
ливості взяти в ньому участь (див. ст.354, 389 КПК).

12. Істотним порушенням кримінально-процесуального зако­
ну є незабезпечення обвинуваченому і захисникові, що не воло­
діють мовою судочинства, можливості користуватися в будь-якій
стадії процесу рідною мовою або мовою, якою вони володіють.
Обвинуваченому, що не володіє мовою судочинства, забезпечу­
ється право користуватися послугами перекладача, а особам, що
є глухими або німими, — послугами особи, що розуміє їхні
знаки.

Про мову судочинства див. коментар до ст.19 КПК.

13. Слідчий і особа, що провадить дізнання, підлягають
відводу, якщо вони є потерпілими, свідками, цивільними позива­
чами, цивільними відповідачами або їхніми родичами, а також
родичами обвинуваченого; якщо вони брали участь у справі як
експерти, спеціалісти, перекладачі, захисники або представники
інтересів потерпілого, цивільного позивача або цивільного відпо­
відача; якщо вони або їхні родичі заінтересовані в результатах
справи; за наявності інших обставин, що викликають сумнів у
їхній об'єктивності (див. ст.60 КПК).

14. Про випадки, коли допускається розгляд справи судом у
відсутності підсудного, див. коментар до ст.262 КПК.

При розгляді справи допускається відсутність підсудного, який за ухвалою суду був виведений із залу судового засідання тимчасово або на увесь час судового розгляду справи за пору­шення порядку засідання (див. ч.І ст.272 КПК).

15. Про визначення підсудності див. гл.2 КПК.

16. Вирок (постанова) постановляється в окремому примі­
щенні — нарадчій кімнаті. Перебування в нарадчій кімнаті

715

сторонніх осіб, крім суддів, що входять до складу суду у даній справі, інших осіб, у тому числі запасних суддів, секретаря судового засідання, а також розголошення думок, висловлених у нарадчій кімнаті, законом заборонено (див. стп.322 КПК). Вирок (постанова) підписується всіма суддями або суддею, якщо справа розглядалася ним одноособове.

17. Безумовною підставою для скасування вироку (постанови)
    є відсутність протоколу судового засідання, а також невиконання
    вимог закону про повне фіксування судового процесу за допо­
    могою звукозаписуючої апаратури або інших технічних засобів.
    Таке фіксування судового процесу здійснюється за вимогою хоча
    б одного учасника судового розгляду справи в суді першої інс­
    танції при розгляді справи по суті або в апеляційному суді, а
    також з ініціативи суду (див. стп.87¹ КПК).

18. Підлягає скасуванню вирок (постанова) у випадку, якщо
    не виконані вимоги закону про обов'язковість пред'явлення обви­
    нувачення і матеріалів розслідування для ознайомлення.

Непред'явлення обвинувачення є істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону.

Про строки і порядок пред'явлення обвинувачення див. комен­тар до ст.133 і 140 КПК.

Після закінчення досудового слідства слідчий зобов'язаний пред'явити матеріали справи для ознайомлення обвинуваченому і захиснику, якщо останній бере участь у справі (див. ст.218 КПК), а також потерпілому і його представнику, цивільному позивачу, цивільному відповідачу або їхнім представникам за наявності їхніх клопотань про це (див. ст.217 КПК). Після призначення справи до судового розгляду суддя повинен за­безпечити прокурору, підсудному, його захиснику, потерпілому, цивільному позивачу і їхнім представникам, якщо вони заявили клопотання про це, можливість ознайомитися з матеріалами справи, а цивільному відповідачу і його представнику — з мате­ріалами, що стосуються цивільного позову (див. ст.255 КПК).

Тому проведення слідчих дій після оголошення обвинува­ченому про закінчення досудового слідства і про які йому було не відомо, та засудження особи за законом, за яким їй обвину­вачення не пред'являлося, а також незабезпечення обвинува­ченому і його захиснику реальної можливості ознайомитися з матеріалами справи і підготуватися до захисту є підставами для скасування вироку.

19. Вирок підлягає скасуванню, якщо обвинувальний ви­
сновок не затверджений прокурором або він не був вручений
обвинуваченому.

Про перевірку справи з обвинувальним висновком прокурором або його заступником і затвердження обвинувального висновку див. коментар до ст.229 КПК.

Копія обвинувального висновку і повістка про виклик до суду вручаються підсудному не пізніше ніж за три доби до дня розгляду справи судом (див. ст.254 КПК).

20. Кожна справа повинна розглядатися в одному й тому ж
складі суддів. При заміні судді, що не має можливості продов­
жувати участь у засіданні (у зв'язку з хворобою та іншими

716

причинами), іншим суддею розгляд справи починається з по­чатку. Виключення складають випадки, коли в залі судового засідання з початку розгляду справи присутній запасний народ­ний засідатель, який і заміняє народного засідателя, що вибув зі складу суду (див. стп.259 КПК).

21. Ненадання судом підсудному права виступити в дебатах і
    з останнім словом (див. стп.318, 319 КПК) є істотним пору­
    шенням кримінально-процесуального закону, що тягне безумовне
    скасування вироку.

22. Крім того, істотність деяких порушень кримінально-про­
    цесуального закону визначається судом апеляційної (касаційної)
    інстанції під час розгляду справи в залежності від конкретних її
    обставин, які свідчать про те, що порушення перешкоджали або
    могли перешкодити суду першої інстанції повно і всебічно роз­
    глянути справу й постановити законний, обґрунтований і спра­
    ведливий вирок або постанову (див. ч.І ст.370 КПК).

До таких порушень кримінально-процесуального закону від­носяться, зокрема:

• проведення досудового слідства без порушення криміналь­
  ної справи;

• порушення справи неправомочною особою (про те, хто
  вправі порушити кримінальну справу, див. коментар до ст.98
  КПК);

• якщо після провадження додаткового розслідування спра­
  ви не складено новий обвинувальний висновок;

• необґрунтоване виділення справи стосовно одного або
  декількох обвинувачених, якщо це відіб'ється на всебічності,
  повноті й об'єктивності дослідження доказів і вирішення справи;

• порушення вимог ст.112 КПК про підслідність: прове­
  дення дізнання замість досудового слідства, проведення прова­
  дження за протокольною формою досудової підготовки матеріалів
  про злочини, не передбачені ст.425 КПК;

• порушення порядку направлення матеріалів, зібраних у
  процесі досудової підготовки, у суд (див. ст.426 КПК);

• якщо у вироку (постанові) не зазначені діяння, вчинені
  даною особою.

Стаття 3 71. Неправильне застосування криміналь­ного закону

Неправильним застосуванням кримінального закону, що тягне за собою скасування або зміну вироку (поста­нови), є:

1. незастосування судом кримінального закону, який
   підлягає застосуванню;

2. застосування кримінального закону, який не під­
   лягає застосуванню;

717

3) неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту.

* * *

1. Форми неправильного застосування кримінального закону,
   зазначені в статті, що коментується, взаємопов'язані. Застосу­
   вання судом закону, який у даному випадку не підлягає засто­
   суванню, є порушенням принципів законнності. Неправильне
   тлумачення кримінального закону, як правило, є причиною за­
   значених порушень кримінального закону.

2. Неправильне застосування кримінального закону полягає в
   неправильному застосуванні норм як Особливої, так і Загальної
   частини Кримінального кодексу: неправильна кваліфікація ді­
   яння; порушення правил призначення покарання; неправильне
   застосування норм, що визначають поняття злочину, строків
   давності й інших норм, що може спричинити необґрунтоване
   засудження або виправдання підсудного, призначення покарання,
   що не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину й особу
   винного, а також інші негативні наслідки.

3. Неправильне застосування кримінального закону може
виражатися:

— в застосуванні закону, що втратив силу або ще не вступив
у силу;

• у необгрунтованому застосуванні кримінального закону,
  що не має зворотної дії в часі, і навпаки в незастосуванні закону,
  що має зворотну дію, тобто поширюється на осіб, що вчинили
  відповідні діяння до вступу такого закону в силу (див. ст.5 КК);

• у помилці при застосуванні положень закону про форму
  вини, співучасті у вчиненні злочину; у помилковому визначенні
  кола суб'єктів кримінальної відповідальності за певний злочин,
  стадій вчинення злочину, обставин, що виключають злочинність
  діяння, кваліфікуючих ознак злочину.

4. Неправильне застосування кримінального закону при при­
значенні покарання може полягати:

• в недотриманні правил призначення покарання за сукуп­
  ністю злочинів або сукупністю вироків;

• у призначенні покарання, що перевищує санкцію статті
  Кримінального кодексу, за якою кваліфіковане діяння підсудно­
  го; в призначенні покарання понад максимальний строк виду
  покарання, встановлений Кримінальним кодексом;

• у неправильному застосуванні або незастосуванні акта
  амністії; у помилковому застосуванні додаткового покарання, не
  передбаченого санкцією статті, за якою підсудний визнаний вин­
  ним (за винятком позбавлення права займати певні посади або
  займатися певною діяльністю);

• у порушенні правил додавання покарань і заліку строку
  попереднього ув'язнення;

• у визнанні судом при призначенні покарання обставиною,
  що обтяжує покарання, обставину, не зазначену в ч.І ст.67 КК.

718

5. Неправильним застосуванням закону є також відсутність у
   резолютивній частині посилання на статтю (її частину, пункт)
   кримінального закону, застосовану судом.

6. Встановивши неправильність застосування кримінального
   закону судом першої інстанції, апеляційний суд вносить у судове
   рішення необхідні зміни або скасовує його і направляє справу на
   додаткове розслідування або на новий судовий розгляд з дотри­
   манням умов, передбачених ст.373, 374 КПК, або скасовує судове
   рішення і постановляє свій вирок у випадках, передбачених
   ст.378 КПК.

7. Якщо порушення кримінального закону спричинило при­
   значення несправедливого покарання, апеляційний суд в ухвалі
   вказує дві підстави для зміни або скасування вироку — непра­
   вильне застосування кримінального закону і невідповідність при­
   значеного судом покарання ступеню тяжкості злочину й особі
   засудженого (див. ст.372 КПК).

Стаття372. Невідповідність призначеного судом покарання ступені тяжкості злочину та особі засудженого

Невідповідним ступеню тяжкості злочину та особі за­судженого визнається таке покарання, яке хоч і не вихо­дить за межі, встановлені відповідною статтею Криміналь­ного кодексу, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим як внаслідок м'якості, так і суворості.

* * *

1. Невідповідність призначеного судом покарання ступеню
   тяжкості злочину й особі засудженого може бути самостійною
   підставою для скасування або зміни вироку у випадку, якщо
   відсутні підстави, передбачені пп.1—4 ч.І ст.367 КПК.

2. Згідно зі ст.65 КК, що визначає загальні принципи при­
   значення покарання, суд призначає покарання:

• у межах, встановлених санкцією статті Особливої частини
  КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин;

• відповідно до положень Загальної частини КК;

— враховуючи ступінь тяжкості скоєного злочину, особу
винного й обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання.

3. Особі, що вчинила злочин, повинне бути призначене
покарання, необхідне і достатнє для її виправлення і для попе­
редження нових злочинів.

4. Про призначення більш м'якого або більш суворого пока­
   рання, ніж передбачено санкцією відповідної статті Особливої
   частини КК за вчинений злочин, див. ст.69, 70 і 71 КК.

5. Закон вважає покарання явно несправедливим, якщо суд
   призначив надто м'яке покарання за тяжкий злочин або над­
   мірно суворе покарання — за незначний злочин, а також у всіх
   випадках, коли порушений принцип індивідуалізації покарання.

719

Явна несправедливість може мати місце у разі призначення як основного, так і додаткового покарання, при визначенні як міри, так і виду покарання.

6. Наведений у ч.І ст.67 КК перелік обставин, що обтяжу­
   ють покарання, є вичерпним і не підлягає поширювальному
   тлумаченню. При призначенні покарання суд не вправі визнати
   обставинами, що обтяжують покарання, обставини, не зазначені в
   цій статті (невизнання підсудним вини, невідшкодування збитків
   та ін.). Не повинні враховуватися як обтяжуючі і ті обставини,
   що передбачені в Особливій частині КК як ознаки злочину, що
   впливають на його кваліфікацію. Суд апеляційної інстанції по­
   винен виключити посилання у вироку на зазначені обставини й у
   Зв'язку з цим обговорити питання, чи не вплинуло визнання
   таких обставин обтяжуючими на призначення покарання.

7. У випадку надмірної суворості призначеного покарання
   суд апеляційної інстанції вправі змінити вирок і пом'якшити
   покарання на підставі даних про наявність обставин, які по­
   м'якшують покарання, але не були враховані при постановленні
   вироку, а також на підставі даних, що знаходяться в додатково
   представлених матеріалах.

8. Якщо суд апеляційної інстанції визнає покарання над­
   мірно м'яким, то у відповідності зі ст.378 КПК за наявності
   апеляції прокурора, потерпілого або його представника, у якій
   ставиться питання про скасування вироку саме з цих підстав, він
   вправі скасувати вирок суду першої інстанції й постановити свій
   вирок, призначивши більш суворе покарання. Але у цьому ви­
   падку суд не може змінити формулювання обвинувачення і
   доказову базу, визнану судом першої інстанції, а тільки вправі
   збільшити покарання як за окремими статтями КК, за якими
   кваліфіковано злочин, так і за сукупністю злочинів і сукупністю
   вироків.

9. Про настановлення апеляційним судом вироку у випадку
   призначення більш суворого покарання див. коментар до ст.378
   КПК.

І

.

Апеляційний суд змінює постанову про застосування примусових заходів виховного чи медичного характеру у випадках:

1. зміни кваліфікації суспільне небезпечного діяння і
   застосування статті Кримінального кодексу, яка перед­
   бачає відповідальність за менш тяжке діяння;

2. пом'якшення виду примусового заходу виховного чи
   медичного характеру.

* * *

1. Зміна вироку або постанови апеляційним судом допус­
кається, якщо цим не погіршується становище засудженого або
особи, щодо якої застосовані примусові заходи виховного або
медичного характеру.

2. Перелік підстав для зміни вироку (постанови), зазначений
   у статті, що коментується, не є вичерпним. Апеляційний суд
   вправі застосувати кримінальний закон про менш тяжкий зло­
   чин; виключити окремі епізоди обвинувачення, які не підтвер­
   джені доказами або не мають складу злочину чи поставлені у
   вину з порушенням процесуального закону, якщо направлення
   справи на додаткове розслідування або на новий судовий розгляд
   буде визнано недоцільним; пом'якшити призначене покарання,
   виключити цілком або частково конфіскацію майна або будь-яку
   іншу додаткову міру покарання; змінити рішення про долю
   речових доказів, а також внести інші зміни за умови, що вони не
   погіршують становище засудженого або особи, стосовно якої ви­
   рішувалося питання про застосування примусових заходів вихов­
   ного або медичного характеру.

3. Якщо засуджений був визнаний винним у вчиненні зло­
   чину, кваліфікованого за однією статтею КК, а апеляційний суд
   прийде до висновку, що його дії слід кваліфікувати за двома або
   більше статтями, що пом'якшують відповідальність, апеляційний
   суд вправі внести у вирок відповідні зміни.

4. Зменшуючи обсяг обвинувачення, а також змінюючи ква­
   ліфікацію злочину і застосовуючи закон про менш тяжкий зло­
   чин, апеляційний суд повинен обговорити питання і про змен­
   шення міри покарання, а при залишенні її без зміни — привести
   мотиви такого рішення.

5. Якщо апеляційний суд встановить неправильне застосу­
   вання судом першої інстанції принципу поглинення призначених
   покарань замість передбаченого законом принципу додавання, то
   він вправі перейти до принципу додавання, якщо покарання,
   призначене ним остаточно, не буде перевищувати розміру по­
   карання, визначеного вироком.

6. При пом'якшенні засудженому основного покарання, у
   тому числі і при переході в порядку ст.69 КК до більш м'якого
   виду покарання, ніж передбачено законом, апеляційний суд може
   залишити без зміни вирок у частині призначення додаткового
   покарання.

7. Якщо при розгляді справи стосовно неповнолітнього апе­
   ляційний суд прийде до висновку, що виправлення винного,

721

який вчинив вперше злочин невеликої або середньої тяжкості, можливе без застосування покарання, то суд вправі в порядку, встановленому законом, застосувати щодо неповнолітнього один із примусових заходів виховного характеру, передбачених ст.105 КК.

8. Апеляційний суд вправі внести у вирок зміни, що стосу­
   ються відшкодування матеріальної і моральної шкоди, заподіяної
   злочином, і не тільки зменшити, але і збільшити розмір стяг­
   нення, якщо судом першої інстанції повно і правильно встанов­
   лені обставини, які визначають розмір збитків, але допущена
   помилка в застосуванні норм матеріального права. Якщо зміна
   розміру збитків може вплинути на кваліфікацію злочину або на
   визначення обсягу обвинувачення у бік, що погіршує становище
   засудженого, вирок суду підлягає скасуванню з направленням
   справи на новий розгляд, за умови, якщо з цих підстав подана
   апеляція прокурором або потерпілим чи його представником. У ви­
   падку скасування вироку суду першої інстанції і постановлення
   апеляційним судом свого вироку, який збільшує обсяг обвину­
   вачення (за умови, якщо це обвинувачення пред'являлося засу­
   дженому і від нього він захищався в суді першої інстанції),
   апеляційний суд вправі прийняти рішення, що стосується від­
   шкодування збитків у цій частині (див. п.1 ч.І ст.378 КПК).

9. Апеляційний суд вправі внести в постанову суду першої
   інстанції про застосування примусових заходів виховного або
   медичного характеру зміни, що стосуються тільки поліпшення
   становища особи, до якої застосовані такі заходи: змінити ква­
   ліфікацію суспільно небезпечного діяння і застосувати статтю
   КК, що передбачає відповідальність за менш тяжке діяння,
   пом'якшити вид примусового заходу виховного характеру, засто­
   сований до неповнолітнього (див. ст.97 КК), або вид примусового
   заходу медичного характеру (див. ст.94 КК).

Стаття374. Скасування вироку (постанови) з по­верненням справи прокурору, на до­даткове розслідування чи новий су­довий розгляд

Апеляційний суд скасовує вирок (постанову) і повер­тає справу на додаткове розслідування у випадках:

1. коли під час дізнання чи досудового слідства були
   допущені такі істотні порушення кримінально-процесуаль­
   ного закону, які виключали можливість постановлення
   вироку чи постанови;

2. якщо є підстави для застосування кримінального
   закону про більш тяжкий злочин, обвинувачення у вчи­
   ненні якого засудженому не пред'являлось, якщо з цих
   підстав була подана апеляція прокурора чи потерпілого
   або його представника;

3. якщо є підстави для застосування кримінального
   закону, який передбачає більш тяжке на відміну від вста-

722

новленого досудовим слідством суспільне небезпечне діян­ня, у справах про застосування примусових заходів медич­ного або виховного характеру;

4) якщо при апеляційному розгляді справи встанов­лено таку однобічність або неповноту дізнання чи досудо-вого слідства, які не можуть бути усунені в судовому засіданні.

Апеляційний суд скасовує вирок (постанову) і повер­тає справу на новий судовий розгляд в суд першої інстан­ції, якщо при розгляді справи в суді першої інстанції були допущені такі істотні порушення кримінально-процесуаль­ного закону, які виключали можливість постановлення вироку чи постанови, зокрема, порушення, зазначені в пунктах 2, 3, 4, 6—10, 13 частини другої статті 370 цього Кодексу.

Скасовуючи вирок (постанову), апеляційний суд не має права вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовір-ність доказів, переваги одних доказів над іншими, засто­сування судом першої інстанції того чи іншого криміналь­ного закону та покарання.

Апеляційний суд вправі скасувати вирок (постанову) і повернути справу на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд у частині обвинувачення, залишивши в решті судове рішення без зміни, за умови, що це обви­нувачення мало самостійну кримінально-правову кваліфі­кацію і може бути розглянуто в окремому провадженні.

У разі скасування вироку (постанови) внаслідок пору­шень, допущених при розгляді справи в суді, справа направляється для нового розгляду до суду, який поста­новив вирок, але в іншому складі суддів.

У разі скасування вироку (постанови) з поверненням справи на додаткове розслідування, справа надсилається прокурору через суд, який постановив вирок (постанову).

Вказівки суду, який розглянув справу в апеляційному порядку, є обов'язковими для органів дізнання і досу-дового слідства при додатковому розслідуванні і суду пер­шої інстанції при повторному розгляді справи.

* * *

1. Рішення про скасування вироку (постанови) і повернення справи на додаткове розслідування або новий судовий розгляд апеляційний суд приймає в залежності від того, де було до­пущене порушення закону, що стало підставою для скасування судового рішення, і в якій стадії це порушення може бути усунуто.

723

2. Про Істотні порушення вимог кримінально-процесуального
   закону під час проведення дізнання, досудового слідства або під
   час розгляду справи в суді першої інстанції, що виключають
   можливість постановлення вироку або постанови, див. коментар
   до ст.370 КПК.

3. Вирок, постанова підлягають скасуванню з поверненням
   справи на додаткове розслідування у всіх випадках допущення
   під час проведення дізнання, досудового слідства або прокурором
   таких порушень:

• якщо за наявності підстав для закриття справи вона не
  була закрита;

• якщо порушене право обвинуваченого на захист;

• порушене право обвинуваченого користуватися рідною мо­
  вою або мовою, якою він володіє, і допомогою перекладача;

• розслідування справи провадила особа, що підлягає від­
  воду;

• порушені правила підсудності;

• порушені вимоги ст.131—133, 140, 218 КПК про обов'яз­
  ковість і порядок пред'явлення обвинувачення і матеріалів роз­
  слідування для ознайомлення;

• порушені вимоги ст.229 КПК про затвердження обвину­
  вального висновку прокурором або його заступником, крім ви­
  падків, коли обвинувальний висновок складає сам прокурор (див.
  ст.230 КПК).

4. Про однобічність або неповноту дізнання або досудового
слідства див. коментар до ст.368 КПК.

Якщо однобічність або неповнота дізнання чи досудового слідства можуть бути усунуті в судовому засіданні, вирок (по­станова) підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд у суд першої інстанції.

5. Вирок (постанова) підлягає скасуванню і справа повер­
тається в суд першої інстанції у випадках, якщо судом першої
інстанції були допущені такі істотні порушення кримінально-
процесуального закону:

• вирок винесений незаконним складом суду;

• порушене право підсудного на захист;

• порушене право підсудного користуватися рідною мовою
  або мовою, якою він володіє, і допомогою перекладача;

• справа розглянута у відсутності підсудного, за винятком
  випадків, передбачених ч-2 ст.262 КПК;

• порушені правила підсудності;

• порушена таємниця наради суддів;

• вирок (постанова) не підписаний одним із суддів;

• у справі відсутній протокол судового засідання або не
  фіксувався судовий процес технічними засобами за наявності
  клопотання про це хоча б одного учасника судового розгляду
  (див. ст.87¹ КПК);

• порушені вимоги КПК про незмінність складу суду, про
  надання підсудному права виступати в дебатах і з останнім
  словом.

724

6. Якщо апеляційний суд, перевіряючи правильність вироку
   (постанови), установить судову помилку, яку він не може ви­
   правити, використовуючи свої повноваження, він скасовує вирок
   і повертає справу на додаткове розслідування або на новий
   судовий розгляд. У своїй ухвалі апеляційний суд зобов'язаний
   визначити обставини, які слід з'ясувати, і при цьому може
   вказати, які слідчі дії необхідно виконати для з'ясування цих
   обставин (див. ст.377 КПК).

7. Апеляційний суд вправі запропонувати провести ті або
   інші слідчі дії, дати оцінку конкретним доказам, однак він не
   вправі наперед визначати результати таких дій, нав'язувати свою
   думку з приводу певного рішення того або іншого питання.

8. З мотивів необхідності застосування кримінального закону
   про більш тяжкий злочин з поверненням справи на додаткове
   розслідування вирок може бути скасований тільки за наявності
   таких умов:

• якщо обвинувачення у вчиненні більш тяжкого злочину
  засудженому не пред'являлося;

• якщо саме з цих підстав була подана апеляція прокурора
  або потерпілого, його представника.

9. Постанова про застосування примусових заходів медичного
або виховного характеру може бути скасована і справа на­
правлена на додаткове розслідування у випадку, якщо є підстави
для застосування кримінального закону, що передбачає більш
тяжке суспільне небезпечне діяння, і якщо з цих підстав була
подана апеляція прокурора або потерпілого, його представника.

10. Апеляційний суд, скасовуючи вирок (постанову) з на­
    правленням справи на додаткове розслідування або на новий
    судовий розгляд, не має права встановлювати або вважати дове­
    деними факти, які не були встановлені судом першої інстанції.

11. Вказівки апеляційного суду повинні бути такими, щоб з
    одного боку забезпечували можливість виправлення помилки суду
    першої інстанції, а з іншого — сприяли чіткому дотриманню
    незалежності суддів і підпорядкуванню їх тільки закону при
    новому розгляді справи (див. ст.18 КПК).

12. Обов'язковість вказівок апеляційного суду не означає, що
    вони можуть обмежувати право органів дізнання, досудового
    слідства і суду при додатковому розслідуванні справи і новому
    судовому розгляді оцінювати докази за своїми внутрішніми пере­
    конаннями, що базуються на всебічному, повному й об'єктивному
    розгляді всіх обставин справи в сукупності, керуючись законом
    (див. ст.67 КПК).

13. Новий судовий розгляд справи після скасування вироку
    проводиться судом в іншому складі суддів, він не зв'язаний
    оцінкою доказів, що була дана попереднім складом суду першої
    інстанції по даній справі, і виносить вирок на підставі доказів,
    досліджених у процесі нового судового розгляду.

14. Вказівки апеляційного суду є обов'язковими для органів
    дізнання і досудового слідства, а також для суду, якщо вони дані
    в межах повноважень і не порушують заборону, встановлену ч.З
    ст.374 КПК.

725

15. Розглядаючи справу за апеляцією засудженого, його
захисника або законного представника і скасовуючи вирок (по­
станову) у зв'язку з неповнотою або однобічністю досудового або
судового слідства, апеляційний суд не вправі давати в ухвалі
вказівки, що погіршують становище особи, стосовно якої роз­
глядається справа.

16. При скасуванні вироку в зв'язку з неповнотою й одно­
    бічністю дізнання або досудового слідства, що спричинило необ­
    грунтоване виправдання підсудного, апеляційний суд не вправі
    робити висновок про доведеність обвинувачення, відкинутого су­
    дом першої інстанції, оскільки в такому випадку виключається
    можливість всебічної оцінки доказів при новому розгляді справи.
    Вказівки апеляційного суду повинні торкатися питань про те,
    чому рішення суду є неправильним, які обставини судом не
    досліджені або які докази не оцінені.

17. Слідчий при додатковому розслідуванні справи або суд
    першої інстанції при новому розгляді справи зобов'язані вико­
    нати вказівки апеляційного суду, зокрема:

• провести слідчі або судові дії, непроведення яких спри­
  чинило неповноту досудового або судового слідства (установити і
  допитати нових осіб, провести відтворення обстановки й обставин
  події для перевірки показань потерпілого, обвинуваченого, свідка
  та ін.);

• обговорити певні питання і результати викласти у вироку,
  постанові (наприклад, окремі обставини, докази, які суд не взяв
  до уваги і не вказав мотиви цього);

— усунути істотні порушення кримінально-процесуального
закону.

18. Невиконання вказівок апеляційного суду (непроведення
    слідчих дій, запропонованих вищестоящим судом, що скасував
    вирок або постанову), як правило, є підставою для скасування
    іншого судового рішення. Виключенням є випадки, коли дії,
    запропоновані вищестоящим судом, не можуть бути виконані з
    об'єктивних причин (смерть особи, що підлягає допитові, зни­
    щення предметів, що підлягають дослідженню, та ін.).

19. Погоджуючись з доводами апеляції прокурора або по­
    терпілого про необхідність застосування кримінального закону
    про більш тяжкий злочин або про призначення більш суворого
    покарання, апеляційний суд не має права визначати кваліфі­
    кацію злочину або визначати, яке покарання необхідно обрати
    при новому розгляді справи, а лише виявляє порушення закону і
    вказує, які дії слід здійснити, щоб правильно вирішити ці
    питання.

20. Апеляційний суд не може скасувати вирок (постанову) і
    направити справу на додаткове розслідування або на новий су­
    довий розгляд за окремим епізодом, що має загальну кваліфі­
    кацію з іншими епізодами, за якими вирок (постанова) залиша­
    ється без зміни. Скасування вироку (постанови) з направленням
    справи на додаткове розслідування або на новий судовий розгляд
    у частині обвинувачення можливе лише за умови, що це обви­
    нувачення мало самостійну кваліфікацію і його розгляд в окре­
    мому провадженні не вплине на правильність вирішення справи.

726

Стаття375. Розгляд справи судом першої інстан­ції після скасування вироку (поста­нови)

Після скасування вироку (постанови) апеляційним судом суд першої інстанції розглядає справу у відповідності з вимогами глав 25—28 цього Кодексу.

При новому розгляді справи судом першої інстанції застосування закону про більш тяжкий злочин та по­силення покарання допускається тільки за умови, якщо вирок було скасовано за апеляцією прокурора або по­терпілого чи його представника в зв'язку з необхідністю застосування закону про більш тяжкий злочин або коли при скасуванні вироку визнано необхідним застосувати більш суворе покарання, а також, коли при додатковому розслідуванні справи буде встановлено, що обвинувачений вчинив більш тяжкий злочин, або коли збільшився обсяг обвинувачення.

При новому розгляді справи про застосування приму­сових заходів виховного або медичного характеру ква­ліфікація суспільно небезпечного діяння як більш тяжкого допускається за умови, якщо з цієї підстави було подано апеляцію прокурором чи потерпілим або його представ­ником.

1. Після скасування вироку справа розглядається в іншому
   складі суду (див. ст.55 КПК).

2. Суд першої інстанції після скасування вироку (постанови)
   розглядає справу в загальному порядку.

3. При розгляді справи після скасування вироку (постанови)
   суд самостійний у своїх висновках у справі — як у частині
   оцінки доказів, так і в частині визначення кваліфікації злочину,
   призначення покарання. Однак для суду першої інстанції при
   застосуванні кримінального закону встановлені певні обмеження
   (див. ч.2 і 3 ст.375 КПК).

4. При винесенні обвинувального вироку суд може засто­
сувати закон про більш тяжкий злочин і посилити покарання в
порівнянні з першим вироком тільки у випадках:

• якщо перший вирок був скасований за апеляцією про­
  курора або потерпілого чи його представника у зв'язку з не­
  обхідністю застосування закону про більш тяжкий злочин або
  більш суворе покарання;

• якщо при додатковому розслідуванні справи встановлено,
  що обвинувачений вчинив більш тяжкий злочин або що обсяг
  обвинувачення збільшився.

727

В останньому випадку немає значення, з яких підстав був скасований перший вирок і чи подавав прокурор, потерпілий або його представник апеляцію з цих питань.

5. Скасування першого вироку в зв'язку з необхідністю
застосування закону про більш тяжкий злочин або про більш
суворе покарання не звільняє суд при новому розгляді справи від
обов'язку безпосередньо дослідити й оцінити всі докази, вивчити
і взяти до уваги нові обставини, які не були відомі або враховані
при першому розгляді справи, і виконати для цього всі необхідні
судові дії, а не тільки ті, котрі йому було запропоновано зробити.

6. При новому розгляді справи суд першої інстанції повинен
   обговорити питання і з'ясувати обставини, на які звернув увагу
   суд апеляційної інстанції, виконати запропоновані в ухвалі про­
   цесуальні дії для заповнення прогалин, допущених при першому
   розгляді справи.

7. Навіть якщо прокурором, потерпілим або його представ­
   ником і подавалась апеляція у зв'язку з необхідністю застосу­
   вання закону про більш тяжкий злочин або про більш суворе
   покарання, але вирок скасований апеляційною інстанцією з на­
   правленням справи на новий судовий розгляд не з цих підстав, а
   в зв'язку з неповнотою дізнання, досудового або судового слідства
   або істотними порушеннями вимог кримінально-процесуального
   закону або з інших підстав, при новому розгляді справи суд не
   може посилити покарання або застосувати закон про більш тяж­
   кий злочин.

8. При новому розгляді справи про застосування примусових
   заходів виховного або медичного характеру суд вправі кваліфі­
   кувати суспільне небезпечне діяння як більш тяжке тільки у
   випадку, якщо перша постанова суду першої інстанції була
   скасована за апеляцією прокурора, потерпілого або його закон­
   ного представника, у якій вони просили скасувати постанову
   саме з цих підстав.

9. На вирок (постанову) суду, постановлений за результатами
   нового розгляду справи, може бути подана апеляція на загальних
   підставах.

Стаття376. Закриття справи апеляційним судом

Апеляційний суд, встановивши обставини, передбачені статтями 6, 7, 7^і, 7², 8, 9, 10, 11^і цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи постанову і закриває справу.

* * *

1. Скасування обвинувального вироку або постанови з за­
   криттям справи можливе у випадках, якщо обставини справи
   досліджені всебічно, повно й об'єктивно і є підстави, передбачені
   статтею, що коментується.

2. Апеляційний суд вправі скасувати обвинувальний вирок,
   постанову і припинити справу в наступних випадках:

— за наявності обставин, що виключають провадження у кримінальній справі (див. ст.6 КПК);

728

• якщо внаслідок зміни обстановки вчинене діяння втра­
  тило суспільну небезпеку або особа перестала бути суспільне
  небезпечною (див. стп.7 КПК);

• у зв'язку з дійовим каяттям (див. ст.7¹, 7^г КПК);

• у зв'язку з примиренням обвинуваченого, підсудного з
  потерпілим (див. ст.7¹, 8 КПК);

• у зв'язку зі звільненням неповнолітнього від кримінальної
  відповідальності з застосуванням до нього примусових заходів
  виховного характеру (див. ст.7¹, 9 КПК);

• у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відпо­
  відальності з передачею її на поруки (див. ст.7¹, 10 КПК);

• у зв'язку із закінченням строків давності (див. ст.7¹, 11^і
  КПК).

3. Апеляційний суд повинен скасувати вирок або постанову і
закрити справу у разі недоведеності участі обвинуваченого у
вчиненні злочину, якщо визнає, що висновки суду першої інс­
танції не підтверджуються матеріалами справи, а можливості
досудового і судового слідства вичерпані (див. ст.213 КПК).

Якщо в справі не зібрано достатніх доказів у результаті погано проведеного досудового або судового слідства і цей недолік може бути виправлений, справа підлягає поверненню на до­даткове розслідування або на новий судовий розгляд.

4. Закриття справи в зв'язку з прийняттям акта амністії, що
   усуває застосування покарання за вчинене діяння, або в зв'язку з
   помилуванням окремих осіб, а також на підставах, зазначених у
   ст.7¹ КПК, не допускається, якщо проти цього заперечує обвину­
   вачений, підсудний, і провадження в справі продовжується в
   звичайному порядку.

5. Скасування вироку з закриттям справи в зв'язку зі смертю
   засудженого не допускається, якщо провадження в справі необ­
   хідне для реабілітації померлого або для поновлення справи сто­
   совно інших осіб за нововиявленими обставинами.

6. Апеляційний суд може закрити кримінальну справу як за
   матеріалами, що надійшли із суду першої інстанції, так і на
   підставі нових матеріалів, поданих учасниками процесу або ви­
   требуваних самим апеляційним судом.

7. Скасувавши вирок, постанову і закривши справу в пов­
ному обсязі за відсутністю події злочину, відсутністю в діянні
складу злочину або за недоведеністю участі особи у вчиненні
злочину, апеляційний суд зобов'язаний виконати вимоги ст.53¹
КПК і роз'яснити особі порядок відновлення його порушених
прав і вжити необхідних заходів до відшкодування збитків, запо­
діяних внаслідок незаконних дій органів слідства, суду.

729

Стаття377. Зміст ухвали апеляційного суду

Ухвала апеляційного суду складається із вступної, описово-мотивувальної і резолютивної частин, у яких має бути зазначено:

1. місце і час постановлення ухвали;

2. назва і склад суду, що постановив ухвалу;

3. особи, які брали участь у розгляді справи в засі­
   данні апеляційної інстанції;

4. зміст вироку (постанови);

5. особа, яка подала апеляцію;

6. суть апеляції;

7. короткий виклад пояснень осіб, які брали участь у
   засіданні;

8. аналіз доказів, досліджених під час повного або
   часткового судового слідства, проведеного апеляційним су­
   дом, та докладні мотиви прийнятого рішення;

9. результати розгляду справи.

При залишенні апеляції без задоволення в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені підстави, через які апеляцію визнано необгрунтованою.

При скасуванні або зміні вироку (постанови) в ухвалі повинно бути зазначено, які статті закону порушено та в чому саме полягають ці порушення або необґрунтованість вироку (постанови).

Повертаючи справу на додаткове розслідування або на новий судовий розгляд, апеляційний суд повинен зазна­чити в ухвалі обставини, які належить з'ясувати. Одно­часно суд може вказати, які слідчі дії для з'ясування цих обставин необхідно виконати.

* * *

1. Ухвала апеляційного суду — це рішення вищестоящого
   суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, ухвали, по­
   станови, що перевіряються в апеляційному порядку.

2. Ухвала апеляційного суду повинна відповідати тим же
   вимогам, що і вирок суду першої інстанції, тобто бути законною
   і обґрунтованою (див. ст.323 КПК). Ухвала складається в на-
   радчій кімнаті.

3. В ухвалі передбачені три частини: вступна, описово-моти­
   вувальна і резолютивна.

3.1. У вступній частині вказуються місце і час постановлен­ня ухвали; назва і склад суду; особи, що брали участь у розгляді справи в засіданні апеляційної інстанції (засуджений, виправ­даний, його законний представник, захисник, прокурор, потер­пілий, його представник, цивільний позивач, цивільний від-

730

повідач, їхні представники з вказівкою їхнього процесуального положення, прізвищ і ініціалів); зміст вироку (постанови); особа, що подала апеляцію; суть апеляції; короткий виклад пояснень осіб, що брали участь у засіданні.

2. Виклад суті апеляції передбачає виклад основних пору­
   шень закону, на які особа, що подала апеляцію, посилається як
   на підставу для скасування або зміни судового рішення.

3. В ухвалі повинні бути зазначені додаткові матеріали, по­
   дані учасниками процесу або витребувані самим апеляційним судом.

4. В описово-мотивувальній частині ухвали викладається ана­
ліз доказів, досліджених під час повного або часткового судового
слідства, проведеного апеляційним судом, і детальні мотиви прий­
нятого рішення.

1. В ухвалі повинні бути проаналізовані і співставлені з
   наявними в справі і додатково поданими матеріалами всі доводи
   апеляцій і на кожний з доводів дана вичерпна відповідь. У ви­
   сновках ухвали повинні бути посилання на відповідний мате­
   ріальний або процесуальний закон. Ухвала, що не містить ви­
   сновків з питань про доведеність або недоведеність обвинувачен­
   ня, кваліфікацію злочину, про міру покарання, не відповідає
   вимогам ст.377 КПК.

2. При залишенні судового рішення без зміни в ухвалі
   наводяться докладні мотиви і підстави відхилення апеляції, ви­
   кладаються докази, що спростовують її доводи.

3. При зміні вироку (постанови) в ухвалі повинно бути
   зазначено, які статті закону порушені, у чому полягають ці пору­
   шення і які конкретно зміни слід внести в судове рішення.

4. Скасовуючи вирок (постанову) і повертаючи справу на
   додаткове розслідування або на новий судовий розгляд, апе­
   ляційний суд в ухвалі поряд з аналізом підстав скасування
   судового рішення повинен вказати, які обставини слід з'ясувати і
   які процесуальні дії виконати для цього. Приймаючи таке рі­
   шення, апеляційний суд вирішує також питання про запобіжні
   заходи особі, стосовно якої вирок (постанова) скасований.

5. Закриваючи справу частково або в повному обсязі, апе­
   ляційний суд в ухвалі вказує мотиви і підстави такого рішення.

5. У резолютивній частині ухвали викладаються конкретні
рішення апеляційного суду, що повинні логічно випливати з
описово-мотивувальної частини.

1. Усі зміни, внесеш у вирок (постанову), повинні бути
   викладені чітко і ясно, щоб не виникало сумнівів при виконанні
   судових рішень.

2. Зміни, що вносяться у вирок, викладаються в послідов­
   ності, прийнятій для рішення питань при постановленні вироку
   (див. ст.324 КПК): спочатку наводяться зміни в частині обсягу
   обвинувачення, кваліфікації діяння, виду і міри покарання, а
   потім — у частині інших питань: про цивільний позов, речові
   докази та ін.

3. Закриваючи справу, апеляційний суд вказує підстави за­
   криття з посиланнями на конкретні статті (частини, пункти
   статей) закону.

731

6. Ухвала повинна бути підписана суддями, що брали участь у розгляді справи в апеляційному порядку. Непідписання ухвали хоча б одним із суддів є істотним порушенням вимог кри­мінально-процесуального закону, що тягне за собою скасування ухвали (див. ст.370, 398 КПК).

Стаття378. Вирок (постанова) апеляційного суду

Апеляційний суд скасовує вирок суду першої інстанції і постановляє свій вирок у випадках:

1. необхідності застосування закону про більш тяжкий
   злочин чи збільшення обсягу обвинувачення, за умови, що
   засудженому було пред'явлено обвинувачення у вчиненні
   такого злочину чи у вчиненні злочину в такому обсязі і
   від цього обвинувачення він захищався в суді першої
   інстанції;

2. необхідності застосування більш суворого покарання;

3. скасування необгрунтованого виправдувального ви­
   року суду першої інстанції;

4. неправильного звільнення засудженого від відбуття
   покарання.

Скасування вироку суду першої інстанції і постанов­лений вироку апеляційним судом у випадках, передба­чених частиною першою цієї статті, допускається лише за умови, що в апеляції прокурора, потерпілого чи його представника ставилось питання про скасування вироку саме з цих підстав.

Вирок апеляційного суду повинен відповідати вимо­гам, зазначеним у статтях 332—335 цього Кодексу. Крім того, у вироку апеляційного суду зазначається зміст ви­року суду першої інстанції, суть апеляції, мотиви прий­нятого рішення.

Апеляційний суд скасовує постанову про застосування примусових заходів виховного чи медичного характеру і постановляє свою постанову у випадках:

1. необхідності кваліфікації суспільне небезпечного ді­
   яння як більш тяжкого, якщо таке було зазначено у
   постанові слідчого про закриття справи і застосування
   примусових заходів виховного характеру або про направ­
   лення справи до суду для вирішення питання про засто­
   сування примусових заходів медичного характеру;

2. застосування більш суворого виду примусових захо­
   дів виховного чи медичного характеру;

732

3) скасування необгрунтованої постанови суду про за­криття справи щодо неосудного або неповнолітнього з тих мотивів, що вони не вчинили суспільно небезпечне діяння.

Скасування постанови суду першої інстанції і винесен­ня постанови апеляційним судом з цих підстав допус­кається, якщо з цих же підстав було подано апеляцію прокурором чи потерпілим або його представником.

Постанова апеляційного суду про застосування при­мусових заходів виховного чи медичного характеру повин­на відповідати вимогам статей 420, 448 цього Кодексу. Крім того, у постанові апеляційного суду зазначається зміст постанови суду першої інстанції, суть апеляції, мо­тиви прийнятого рішення.

* * *

1. Закон надає право апеляційному суду скасувати цілком
   або частково вирок (постанову) суду першої інстанції й поста­
   новити свій вирок (постанову) (див. стп.366 КПК).

2. Вирок, який має право постановити апеляційний суд,
   може бути тільки обвинувальним.

3. Перелік випадків (див. ст.378), коли апеляційний суд
   може скасувати вирок (постанову) суду першої інстанції й поста­
   новити свій вирок (постанову), вичерпний і не підлягає поширю­
   вальному тлумаченню.

4. Відповідно до ч.І ст.378 КПК апеляційний суд скасовує
   вирок суду першої інстанції і постановляє свій вирок у випадках:

1) необхідності застосування закону про більш тяжкий зло­
чин чи збільшення обсягу обвинувачення, за умови, що засу­
дженому було пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочину в
такому обсязі і від цього обвинувачення він захищався в суді
першої інстанції.

Це означає, що суд першої інстанції необґрунтовано пере­кваліфікував дії підсудного на закон про менш тяжкий злочин або необґрунтовано виключив частину пред'явленого йому обвину­вачення, частину формулювання чи певну кваліфікуючу ознаку. У цьому випадку апеляційний суд вправі цілком або частково відновити обвинувачення в межах того, яке підтримувалося про­курором або потерпілим (його представником) у суді першої інстанції і в апеляції і від якого підсудний захищався в суді першої інстанції. Апеляційний суд за вчинене призначає по­карання, яке б відповідало ступеню тяжкості скоєного злочину й особі винного, у тому числі суд вправі обрати і більш суворе покарання, ніж було обрано судом першої інстанції;

2) необхідності застосування більш суворого покарання.

У цьому разі апеляційний суд скасовує вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання, однак формулю­вання обвинувачення і доказову базу, визнану судом першої інстанції, не змінює і вправі призначити більш суворе покарання як за окремими статтями КК, що передбачають відповідальність за злочини, так і за сукупністю злочинів або сукупністю вироків;

733

3) скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду
першої інстанції.

У цьому разі апеляційний суд має право сформулювати обвинувачення в межах того обвинувачення, яке пред'являлося обвинуваченому на досудовому слідстві, і з урахуванням позиції, що її займали прокурор, потерпілий або його представник у суді першої інстанції, обрати покарання відповідно до вимог ст.65 КК;

4) неправильного звільнення засудженого від відбування по­
карання.

Апеляційний суд, скасовуючи вирок суду першої інстанції в частині звільнення від покарання, у своєму вироку фактично повторює визнані судом першої інстанції формулювання обвину­вачення, кваліфікацію діяння, покарання, якщо воно було при­значене, і вказує покарання, яке слід відбувати засудженому.

5. Зміст вироку апеляційного суду повинен відповідати вимо­
гам, які пред'являються до вироку суду першої інстанції (див.
ст.332—335 КПК).

Крім того, у вироку апеляційного суду повинні бути за­значені:

• зміст вироку суду першої інстанції: дані про засудженого
  або виправданого, за якою статтею КК особа засуджена або
  виправдана, покарання, призначене засудженому (якщо останній
  звільнений від покарання, то підстава звільнення), формулю­
  вання обвинувачення, визнаного судом доведеним, а стосовно
  виправданого — пред'явленого йому;

• суть апеляції (особа, що подала апеляцію, доводи апеля­
  ції, основні порушення закону, на які посилається апелянт);

• виклад пояснень осіб, які брали участь у судовому засі­
  данні апеляційного суду;

• мотиви прийнятого рішення, аналіз доказів, досліджених
  у процесі повного або часткового судового слідства, якщо воно
  проводилося апеляційним судом, аргументи для підтвердження
  або спростування доводів апеляції, висновки щодо правильності
  або неправильності рішень, прийнятих судом першої інстанції, і
  обґрунтування рішення, прийнятого апеляційним судом.

Крім того, у випадку скасування виправдувального вироку у вироку апеляційного суду повинне бути сформульоване обви­нувачення, визнане доведеним, дана правова оцінка діяння і призначене покарання.

6. Апеляційний суд вправі скасувати постанову суду першої
інстанції про застосування примусових заходів виховного або
медичного характеру й постановити свою постанову тільки у
випадках, зазначених у ч.4 ст.378 КПК, і за умови, що саме з
цих підстав була подана апеляція прокурором, потерпілим або
його представником.

7. Зміст постанови апеляційного суду повинен відповідати
вимогам ст.420, 448 КПК.

Крім того, у постанові апеляційного суду вказується:

— зміст постанови суду першої інстанції (вказується особа,
стосовно якої винесена постанова, чи мало місце суспільно не­
безпечне діяння і чи скоєне воно особою, відносно якої роз-

734

глядається справа, які примусові заходи виховного або медичного характеру застосовані до даної особи);

• ким подана апеляція і її суть: доводи апеляції, по­
  рушення закону, на які посилається апелянт; пояснення осіб, що
  брали участь у судовому засіданні апеляційного суду;

• мотиви прийнятого рішення: аналіз доказів і висновки
  щодо доводів апеляції і рішення суду першої інстанції, обґрун­
  тування рішення апеляційного суду.

Стаття379. Складання ухвали, постанови, ви­року, оголошення ухвали (постанови) і проголошення вироку апеляційного суду

Ухвала апеляційного суду складається одним із суддів. Після складання ухвали і підписання її всіма судцями суд повертається до залу судового засідання, де ухвалу ого­лошує один із суддів.

Якщо складання ухвали вимагає значного часу, суд має право обмежитись складанням і оголошенням лише резолютивної її частини, яку підписують всі судді. Повний текст ухвали повинен бути складений не пізніше п'яти діб з дня оголошення резолютивної частини і оголошений учасникам судового розгляду. Про час оголошення повного тексту ухвали має бути зазначено у раніше складеній її резолютивній частині.

Вирок і постанова апеляційного суду складаються і підписуються з додержанням вимог, передбачених стат­тями 332 і 339 цього Кодексу. Вирок проголошується, а постанова оголошується за правилами статті 341 цього Кодексу.

Суддя апеляційного суду, залишившись при постанов­леній вироку, винесенні ухвали чи постанови при окремій думці, має право викласти її письмово в нарадчій кімнаті. Цей документ не підлягає оголошенню, але приєднується до справи.

* * *

1. Ухвала, постанова, вирок апеляційного суду постановля­
ються в нарадчій кімнаті.

Вони складаються одним із суддів і підписуються всіма суддями, що беруть участь у розгляді справи.

2. Після складання і підписання судового рішення суд повер­
   тається в зал судового засідання й один із суддів оголошує його.

3. Якщо складання повного тексту ухвали вимагає значного
   часу (у великих багатоепізодних справах, з великою кількістю
   засуджених та ін.), суд вправі скласти й оголосити тільки її

735

резолютивну частину, яку підписують усі судді. У цьому випадку в резолютивній частині вказується дата і час оголошення повного тексту ухвали.

1. Повний текст ухвали повинен бути складений, підписа­
   ний і оголошений учасникам судового розгляду не пізніше ніж
   через п'ять діб із дня оголошення резолютивної частини.

2. Резолютивна частина повного тексту ухвали повинна від­
   повідати резолютивній частині, що була оголошена раніше.

4. Вирок і постанова апеляційного суду складаються в нарад -
чій кімнаті в повному обсязі і підписуються всім складом суду.

Про зміст вироку (постанови) див. коментар до ст. 332— 335 і 378 КПК.

5. Вирок проголошується, а постанова оголошується головую­
чим або одним із суддів з дотриманням вимог ст.341 КПК.

1. Головуючий роз'яснює підсудному, його законному пред­
   ставнику, потерпілому, цивільному позивачу, цивільному відпо­
   відачу і їхнім представникам зміст вироку і порядок його оскар­
   ження, а також право подати клопотання про помилування.

2. При оголошенні постанови апеляційного суду про засто­
   сування примусових заходів виховного або медичного характеру
   головуючий пояснює строки і порядок її оскарження.

6. Якщо при постановленні вироку, винесенні ухвали або
постанови один із суддів апеляційного суду залишився при окре­
мій думці, він вправі викласти ЇЇ письмово в нарадчій кімнаті.

1. Окрема думка судді приєднується до справи і не підля­
   гає оголошенню.

2. Складання окремої думки не звільняє суддю від підпи­
   сання рішення апеляційного суду, оскільки відсутність його під­
   пису є підставою до скасування рішення (див. ст.370 КПК).

Стаття 380. Окрема ухвала апеляційного суду

Апеляційний суд за наявності підстав, передбачених статтею 23² цього Кодексу, виносить окрему ухвалу. Крім того, він може окремою ухвалою звернути увагу від­повідних посадових осіб на факти порушення закону при розслідуванні і розгляді справи судом першої інстанції.

* * *

1. Про підстави винесення апеляційним судом окремої ухва­
   ли див. коментар до ст.23^г КПК.

2. Якщо суд першої інстанції не реагував на факти пору­
   шення закону, на причини й умови, що сприяють вчиненню
   злочину і вимагають прийняття відповідних заходів, апеляційний
   суд виносить окрему ухвалу, у якій звертає увагу державних
   органів, громадських організацій або посадових осіб на ці обста­
   вини.

3. Окрема ухвала може бути винесена при виявленні пору­
   шень прав обвинуваченого, потерпілого, й решти учасників про­
   цесу, а також інших порушень закону, допущених при прове-

736

денні дізнання, досудового слідства або при розгляді справи судом першої інстанції. При цьому апеляційний суд не вправі встановлювати чи вважати доведеними факти, що були відкинуті вироком, постановою, або виносити таку ухвалу, яка, по суті, ганьбить законність і обґрунтованість залишених без зміни ви­року або постанови.

4. Окрема ухвала повинна бути законною, обґрунтованою,
   мотивованою і може бути винесена тільки на підставі матеріалів,
   перевірених у суді.

5. Контроль за виконанням окремої ухвали здійснює апеля­
   ційний суд, що постановив цю ухвалу.

6. Про міри, прийняті по окремій ухвалі, апеляційному суду
   повинно бути повідомлено в місячний строк.

Стаття 381. Звернення до виконання ухвали, ви­року, постанови апеляційного суду

Для виконання ухвали апеляційного суду справа над­силається до суду першої інстанції не пізніше трьох діб після її розгляду, а у випадках, передбачених частиною другою статті 379 цього Кодексу, — після складання і оголошення повного тексту ухвали. Для виконання вироку чи постанови апеляційного суду, якщо вони не були оскар­жені до суду касаційної інстанції, справа надсилається до суду першої інстанції не пізніше трьох діб після набрання вироком, постановою законної сили.

Якщо на підставі рішення апеляційного суду засу­джений підлягає звільненню з-під варти, суд звільняє його з-під варти в залі судового засідання. У випадку прий­няття такого рішення у відсутності засудженого копія рішення надсилається протягом доби адміністрації місця попереднього ув'язнення для виконання. Адміністрація міс­ця попереднього ув'язнення зобов'язана протягом доби з дня одержання копії рішення повідомити суд першої інс­танції про звільнення ув'язненого з-під варти.

Суд першої інстанції зобов'язаний перевірити вико­нання рішення про звільнення ув'язненого з-під варти.

* * *

1. Закон покладає виконання ухвали, вироку, постанови
апеляційного суду на суд першої інстанції. Для цього підписана
ухвала, постанова, вирок разом з його копією, завіреною печат­
кою апеляційного суду, приєднуються до справи після апеляцій і
додатково представлених матеріалів, а у випадку проведення
судового слідства — після матеріалів судового слідства.

2. Для виконання ухвали апеляційного суду справа направ­
ляється в суд першої інстанції не пізніше трьох діб після її
розгляду.

24 2-^145 737

3. Апеляційний суд направляє для виконання повну ухвалу.
   Тому якщо була оголошена тільки її резолютивна частина (див.
   ч.2 ст.379 КПК), ухвала звертається до виконання після скла­
   дання й оголошення її повного тексту.

4. Касаційні скарги і подання на вироки і постанови апе­
   ляційного суду, постановлені ним в апеляційному порядку, мо­
   жуть бути подані протягом одного місяця з моменту проголо­
   шення вироку або оголошення постанови, що оскаржуються, а
   засудженим, який знаходиться під вартою, у той же строк з
   моменту вручення йому копії вироку, постанови (див. ст.386
   КПК).

Подача касаційних скарг або подання на ці судові рішення припиняє їх вступ у законну силу, і вони підлягають перевірці в касаційному порядку (див. гл.31 КПК).

5. Якщо вирок, постанова апеляційного суду, постановлені
   ним в апеляційному порядку, не були оскаржені в суд касаційної
   інстанції, справа направляється в суд першої інстанції не пізніше
   трьох діб після вступу в силу вироку, постанови для їх вико­
   нання.

6. Суд першої інстанції, одержавши справу з апеляційного
   суду, зобов'язаний звернути до виконання вирок, ухвалу, поста­
   нову, постановлені у першій інстанції, і рішення апеляційного
   суду. Тільки після того, як від органів і осіб, на які покладене
   виконання судових рішень, надходить інформація про їх ви­
   конання, справа за письмовою вказівкою голови суду або судді
   може бути здана в архів.

7. Якщо суд апеляційної інстанції скасував вирок, суду
першої інстанції і повернув справу на новий судовий розгляд,
суд, що постановив вирок, в іншому складі призначає справу до
розгляду і розглядає її в загальному порядку.

8. Якщо вирок, постанова скасовані з направленням справи
на додаткове розслідування, суд першої інстанції передає справу
прокурору для проведення додаткового розслідування.

9. При внесенні в апеляційному порядку змін у вирок
   (постанову) підлягає виконанню вирок (постанова) у частині,
   залишеній без зміни, і ухвала апеляційного суду. У цьому
   випадку органу, що виконує вирок (постанову), направляється
   копія вироку (постанови) і копія ухвали, які супроводжуються
   розпорядженням про їх виконання.

10. Якщо вирок, постанова суду першої інстанції були част­
    ково скасовані вироком, постановою апеляційного суду (наприк­
    лад, вирок суду першої інстанції скасований у зв'язку з необхід­
    ністю застосування більш суворого покарання), до виконання
    направляється копія вироку, постанови суду першої інстанції і
    копія вироку, постанови апеляційного суду.

11. Якщо вирок, постанова суду першої інстанції скасовані з
    закриттям справи, виконується тільки ухвала апеляційного суду.

12. Апеляційний суд сам виконує своє рішення в разі по­
треби звільнення засудженого з-під варти. Це може мати місце,
якщо:

— в апеляційному порядку вирок (постанова) скасований і справа закрита відносно особи, що знаходиться під вартою;

738

• змінений вирок і засудженому призначене покарання, не
  пов'язане з позбавленням волі або у вигляді позбавлення волі в
  межах відбутого строку, або застосований акт амністії;

• скасований вирок (постанова) і справа направлена на до­
  даткове розслідування або на новий судовий розгляд, а запо­
  біжний захід у вигляді тримання під вартою замінений іншим.

13. Якщо засуджений, що утримується під вартою, але під­
лягає звільненню, знаходиться в залі судового засідання апе­
ляційного суду, він звільняється з-під варти після оголошення
рішення в залі судового засідання.

Якщо рішення про звільнення засудженого прийняте в його відсутності, копія рішення апеляційного суду направляється про­тягом доби адміністрації місця попереднього ув'язнення для ви­конання. Копія супровідного листа про направлення копії рішен­ня апеляційного суду для виконання приєднується до справи.

Адміністрація місця попереднього ув'язнення зобов'язана про­тягом доби з дня одержання копії рішення повідомити суду першої інстанції про звільнення ув'язненого з-під варти.

14. Контроль за виконанням адміністрацією місця попе­
реднього ув'язнення рішення апеляційного суду про звільнення
ув'язненого з-під варти проводиться судом першої інстанції. Не
одержавши повідомлення про виконання рішення апеляційного
суду, суд першої інстанції повинен надіслати запит адміністрації
місця попереднього ув'язнення з копією рішення апеляційного
суду.

Стаття 382. Порядок перевірки ухвал суду і по­станов судді

Апеляційна перевірка судових рішень, зазначених у частині другій статті 347 цього Кодексу, здійснюється з додержанням вимог цієї глави. При перевірці цих рішень судове слідство не провадиться. Апеляції на постанови судді, винесені в порядку, передбаченому статтями 52⁵, 165², 165³, 177, 205 цього Кодексу, розглядаються не пізніше як через три доби після їх надходження до апеля­ційного суду. Для розгляду цих апеляцій відповідні мате­ріали невідкладно витребовуються апеляційним судом.

Апеляційна інстанція не вправі постановити свій ви­рок, скасувавши ухвалу (постанову) суду першої інстанції про закриття справи або направлення справи на додаткове розслідування.

* * *

1. В апеляційному порядку перевіряються законність і обґрун­тованість ухвал (постанов) місцевих судів про закриття справи або направлення справи на додаткове розслідування, окремих ухвал (постанов) місцевих судів, а також інших постанов місце­вих судів (див. коментар до ст.347 КПК).

24* 739

2. Закон передбачає такий же процесуальний порядок подан­
   ня апеляцій на зазначені ухвали (постанови), а також порядок їх
   розгляду судом апеляційної інстанції, як і порядок подання і
   розгляду апеляцій на ухвалені місцевими судами вироки, що не
   вступили в законну силу, і на постанови про застосування або
   незастосування примусових заходів виховного і медичного харак­
   теру, ухвалені місцевими судами.

3. При перевірці зазначених ухвал (постанов) судове слідство
   не проводиться.

4. За результатами розгляду апеляцій на такі ухвали (поста­
   нови) суд апеляційної інстанції приймає одне з наступних рі­
   шень:

• залишає ухвалу або постанову без зміни, а апеляцію без
  задоволення;

• скасовує ухвалу або постанову і повертає їх на новий
  судовий розгляд у суд першої інстанції;

• у випадку скасування ухвали або постанови про закриття
  справи направляє справу на додаткове розслідування або на
  новий судовий розгляд;

• скасовує окрему ухвалу або постанову;

• змінює ухвалу або постанову;

• скасовує повністю або частково ухвалу або постанову і по­
  становляє свою ухвалу (див. стп.366 КПК).

5. Апеляції на постанови судді про відмову в застосуванні
заходів безпеки (див. ст.52⁵ КПК), про взяття особи під варту
або про відмову в цьому (див. ст.165² КПК), про продовження
строку утримання під вартою або про відмову в цьому (див.
ст.165³ КПК), про відмову в проведенні обшуку (див. ст.177
КПК), про направлення обвинуваченого на стаціонарну судово-
медичну або судово-психіатричну експертизу або про відмову в
цьому (див. ст.205 КПК) розглядаються не пізніше ніж через
три доби після їх надходження в апеляційний суд, для чого
відповідні матеріали негайно витребуються із суду, що ухвалив
оскаржувану постанову.

6. Законом не надане право судові апеляційної інстанції
постановити свій вирок у випадку скасування ухвали (постанови)
суду першої інстанції про закриття справи або направлення
справи на додаткове розслідування.

740

Глава 31 КАСАЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ

Стаття 383. Судові рішення, які можуть бути перевірені в касаційному порядку

У касаційному порядку можуть бути перевірені:

1. вироки, ухвали і постанови апеляційного суду, по­
   становлені ним як судом першої інстанції;

2. вироки і постанови апеляційного суду, постановлені
   ним в апеляційному порядку.

У касаційному порядку також можуть бути перевірені вироки та постанови районного (міського), міжрайонного (окружного) судів, військових судів гарнізонів, ухвали апе­ляційного суду, постановлені щодо цих вироків та по­станов.

1. Провадження в касаційній інстанції є однією із стадій
   кримінального процесу, в якій перевіряється законність і обґрун­
   тованість судових рішень судів, зазначених у законі.

2. У касаційному порядку можуть бути переглянуті:

• вироки, ухвали і постанови апеляційного суду, постанов­
  лені ним як судом першої інстанції;

• вироки і постанови апеляційного суду, постановлені в апе­
  ляційному порядку;

• вироки і постанови місцевих судів, що не були предметом
  розгляду апеляційної інстанції і набули законної сили;

• вироки і постанови місцевих судів, що були предметом
  розгляду апеляційної інстанції і залишені без зміни, змінені,
  скасовані (повністю або частково) із закриттям справи, повер­
  ненням на додаткове розслідування або на новий судовий роз­
  гляд;

• ухвали апеляційного суду щодо вироків і постанов місце­
  вих судів, що були предметом розгляду апеляційних судів.

3. Приводом до початку касаційного провадження є каса­
   ційна скарга одного з учасників процесу або касаційне подання
   прокурора. '

4. Строки касаційного оскарження і внесення касаційного
   подання визначаються ст.386 КПК.

5. Про порядок подачі касаційної скарги (подання) див. ко­
   ментар до ст.387 КПК.

741

Стаття 384. Особи, які мають право на касацій­не оскарження або внесення каса­ційного подання

Касаційні скарги на судові рішення, зазначені у час­тині першій статті 383 цього Кодексу, мають право подати особи, коло яких визначено у статті 348 цього Кодексу.

Касаційні скарги на судові рішення, зазначені у час­тині другій статті 383 цього Кодексу, мають право подати:

1. засуджений, його законний представник і захисник —
   у частині, що стосується інтересів засудженого;

2. виправданий, його законний представник і захис­
   ник — у частині мотивів і підстав виправдання;

3. позивач, відповідач або їх представники — у час­
   тині, що стосується вирішення позову;

4. потерпший, його представник — у частині, що сто­
   сується інтересів потерпілого.

Касаційне подання на судові рішення, зазначені у частині першій статті 383 цього Кодексу, має право по­дати прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої чи апеляційної інстанції, чи прокурор, який за­твердив обвинувальний висновок.

Касаційне подання на судові рішення, зазначені у частині другій статті 383 цього Кодексу, має право подати прокурор, який брав участь у розгляді справи судом пер­шої чи апеляційної інстанції, а також Генеральний про­курор України та його заступники, прокурор Автономної Республіки Крим, прокурор області, міст Києва і Севасто­поля, прирівнені до них прокурори та їх заступники в межах їх повноважень — незалежно від їх участі в роз­гляді справи судом першої чи апеляційної інстанції.

Особам, які вправі подати касаційну скаргу, касаційне подання, надається можливість ознайомитися в суді з матеріалами справи для вирішення питання про внесення касаційної скарги чи подання.

* * *

1. Касаційні скарги на вироки, ухвали і постанови апеля­ційного суду, постановлені ним як судом першої інстанції, а також на вироки і постанови апеляційного суду, постановлені ним в апеляційному порядку (див. ч.І ст.383 КПК), мають право подати:

• засуджений, його законний представник і захисник — у час­
  тині, що стосується інтересів засудженого;

• виправданий, його законний представник і захисник — у час­
  тині мотивів і підстав виправдання;

742

• законний представник, захисник неповнолітнього І сам
  неповнолітній, стосовно якого застосовані примусові заходи ви­
  ховного характеру, — у частині, що стосується інтересів неповно­
  літнього;

• законний представник і захисник особи, стосовно якої
  вирішується питання про застосування примусових заходів ме­
  дичного характеру;

• обвинувачуваний, стосовно якого справа закрита, його
  законний представник і захисник — у частині мотивів і підстав
  закриття справи;

• обвинувачений, стосовно якого справа направлена на до­
  даткове розслідування, його законний представник і захисник —
  у частині мотивів і підстав направлення справи на додаткове роз­
  слідування;

• цивільний відповідач або його представник — у частині,
  що стосується вирішення позову;

—• потерпілий і його представник — у частині, що стосується інтересів потерпілого, але в межах вимог, поданих ним у суді першої інстанції;

• цивільний позивач або його представник — у частині, що
  стосується вирішення позову;

• особа, стосовно якої винесена окрема ухвала (постанова)
  суду;

• інші особи у випадках, передбачених КПК.

1. Касаційне подання на судові рішення апеляційного суду,
   постановлені ним як судом першої інстанції, має право подати
   прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої
   інстанції, і прокурор, який затвердив обвинувальний висновок.

2. Касаційне подання на вироки і постанови апеляційного
   суду, постановлені останнім в апеляційному порядку (див. п.2 ч.І
   ст. 383 КПК), крім названих осіб має право подати прокурор,
   який брав участь в апеляційному розгляді справи.

2. На вироки і постанови місцевих судів, на ухвали апеля­ційного суду, постановлені щодо цих вироків і постанов (див. ч.2 ст.383 КПК), касаційні скарги мають право подати:

• засуджений, його законний представник і захисник — у час­
  тині, що стосується інтересів засудженого;

• виправданий, його законний представник і захисник — у час­
  тині мотивів і підстав виправдання;

• позивач, відповідач або їхні представники — у частині,
  що стосується вирішення позову;

• потерпілий, його представник — у частині, що стосується
  інтересів потерпілого.

2.1. Касаційне подання на зазначені судові рішення, що набули законної сили, має право подати прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої чи апеляційної інстанції, а також Генеральний прокурор України та його заступники, прокурор Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, прирівняні до них прокурори і їхні заступники в межах їх повноважень — незалежно від їх участі в розгляді справи судом першої чи апеляційної інстанції.

743

Помічники прокурорів Генеральної прокуратури України і регіональних прокуратур мають право подати касаційне подання лише по кримінальній справі, у розгляді якої вони брали участь.

3. Захисник засудженого має право подати касаційну скаргу
за власною ініціативою. При заміні за згодою засудженого за­
хисника, що подав касаційну скаргу, іншим захисником останній
вправі доповнити скаргу в порядку ст.390 КПК до початку
розгляду справи в касаційному суді.

Касаційну скаргу на вирок має право подати також захис­ник, який не брав участі у судовому розгляді справи, але має угоду з засудженим або виправданим на ведення справи в каса­ційному порядку.

Про коло осіб, які можуть бути захисниками в суді, див. коментар до ст.44 КПК.

4. Перелік учасників процесу, що мають право на подання
   касаційних скарг і касаційних подань, є вичерпним і поширю­
   вальному тлумаченню не підлягає.

5. Близькі родичі засудженого, виправданого, потерпілого,
   позивача, відповідача мають право подати касаційну скаргу лише
   у випадку, якщо вони допущені до участі в справі як захисник,
   законний представник засудженого, виправданого або представ­
   ник потерпілого, позивача, відповідача.

6. Законом (див. п.2 ч.І ст.383 КПК) не передбачене оскар­
   ження в касаційному порядку судових рішень, що не вступили в
   законну силу, обвинуваченими, щодо яких справи закриті або
   направлені на додаткове розслідування, і їхніми законними пред­
   ставниками і захисниками, особою, сттосовно якої винесена окре­
   ма ухвала. Не надається право оскаржити судове рішення, що
   вступило в законну силу, обвинуваченому, його законному пред­
   ставнику і захиснику, а також законним представникам і за­
   хисникам осіб, до яких застосовані примусові заходи виховного і
   медичного характеру.

7. Прокурор зобов'язаний у всіх стадіях кримінального судо­
   чинства своєчасно вживати передбачених законом заходів до усу­
   нення будь-яких порушень закону, від кого б вони не виходили
   (див. ч.2 ст.25 КПК). На прокурора покладений обов'язок внести
   касаційне подання незалежно від того, чиї інтереси порушуються.

8. Особам, що вправі подати касаційну скаргу (подання),
повинна бути надана можливість ознайомитися в суді з матеріа­
лами справи. Вручення обвинуваченому копій матеріалів, зібра­
них під час досудового слідства, прирівнюється до ознайомлення
з матеріалами справи.

Стаття 385. Суди, які розглядають справи в ка­саційному порядку

Касаційні скарги і подання розглядаються: 1) колегією суддів палати Верховного Суду України з кримінальних справ — на судові рішення, постановлені Верховним судом Автономної Республіки Крим, облас-

744

ними, Київським і Севастопольським міськими судами, вироки районних (міських) та міжрайонних (окружних) судів;

2) колегією суддів військової палати Верховного Суду України — на судові рішення, постановлені військовими судами регіонів і Військово-Морських Сил, вироки війсь­кових судів гарнізонів.

* * *

1. У відповідності зі ст.385 КПК судом, що розглядає кри­
   мінальні справи в касаційному порядку, є лише Верховний Суд
   України.

2. Касаційні скарги і подання розглядають колегії суддів
   судової палати у кримінальних справах і колегія суддів війсь­
   кової палати Верховного Суду України.

3. Коло судових рішень, які можуть бути перевірені в
   касаційному порядку, визначене у ст.383 КПК.

4. Порядок витребування справ за касаційними скаргами
   (поданнями) регламентується ст.388 КПК.

5. Касаційний суд розглядає кримінальні справи у складі
   трьох суддів (див. ст.394 КПК).

6. Відповідно до ст.385 КПК у касаційному порядку розгля­
   даються вироки місцевих судів, що суперечить ст.383 КПК, тому
   в таких випадках варто застосовувати ст.383 КПК.

Стаття 386. Строки касаційного оскарження і внесення касаційного подання

Касаційні скарги і подання на судові рішення, зазна­чені у частині першій статті 383 цього Кодексу, можуть бути подані протягом одного місяця з моменту проголо­шення вироку чи оголошення ухвали або постанови, які оскаржуються, а засудженим, який перебуває під вартою, — в той же строк з моменту вручення йому копії вироку чи постанови.

Касаційні скарги і подання на судові рішення, зазна­чені у частині другій статті 383 цього Кодексу, можуть бути подані протягом шести місяців з моменту набрання ними законної сили.

Протягом строку, встановленого на касаційне оскар­ження, справа ніким не може бути витребувана із суду, який виконує судове рішення, за винятком суду касаційної інстанції.

У разі подачі скарги чи подання з пропуском встанов­леного частинами першою і другою цієї статті строку і при відсутності клопотання про його відновлення скарга

745

чи подання постановою судді визнається такою, що не підлягає розгляду. Цей строк може бути відновлений у випадках і в порядку, передбачених статтею 353 цього Кодексу.

* * *

1. Законом передбачений єдиний для всіх учасників процесу
строк подачі касаційних скарг і внесення касаційного подання.
Виняток передбачений для засудженого, що знаходиться під вар­
тою, для подачі касаційної скарги на судові рішення, зазначені в
ч.І ст.383 КПК. Для нього місячний строк на оскарження таких
рішень обчислюється не з моменту їх оголошення, а з моменту
вручення йому копії рішення.

Про вручення засудженому і виправданому копій вироку див. коментар до ст.344 КПК.

2. Заборона витребувати справу із суду, який виконує судове
рішення, протягом строку, встановленого для оскарження виро­
ку, поширюється на всі державні й інші органи, а також на
службових осіб, у тому числі на прокурорів, депутатів.

Виняток надається тільки суду касаційної інстанції.

3. Знаходження в суді кримінальної справи протягом строку,
   встановленого для касаційного оскарження і внесення касацій­
   ного подання, і заборона на його витребування в цей період є
   гарантіями права учасників процесу на ознайомлення з прова­
   дженням у справі і скаргами (поданнями), що надійшли в суд.

4. Якщо заінтересована особа пропустила строк на касаційне
   оскарження або внесення подання, вона вправі подати разом з
   касаційною скаргою (поданням) клопотання про відновлення про­
   пущеного строку.

5. Питання про відновлення касаційного строку на оскар­
ження судового рішення і внесення касаційного подання вирішу­
ється у справах:

• передбачених п.1 ч.І ст.383 КПК, — судом першої ін­
  станції;

• передбачених п.2 ч.І ст.383 КПК, — судом апеляційної
  інстанції;

• передбачених ч.2 ст.383 КПК, — судом касаційної ін­
  станції.

6. Про підстави і порядок розгляді/ клопотання про віднов­
   лення строку на касаційне оскарження і внесення касаційного
   подання див. коментар до ст.353 КПК.

7. При відмові у відновленні строку у справах, передбачених
   ч.І ст.383 КПК, рішення відповідного суду може бути оскаржене
   в касаційну інстанцію, яка вправі своєю ухвалою відновити
   пропущений строк, визнати скаргу (подання) такою, що підлягає
   розгляду, і дати розпорядження відповідному суду першої або
   апеляційної інстанції про виконання вимог ст.351 КПК.

746

8. Про дотримання учасником процесу строку касаційного
оскарження (внесення подання) можуть свідчити:

• розписка засудженого, що знаходиться під вартою, про
  час вручення йому копії вироку;

• відмітка адміністрації місця попереднього ув'язнення на
  касаційній скарзі про дату і час одержання скарги від засу­
  дженого, поштовий штемпель на конверті, у якому надійшла в
  суд скарга від учасника процесу;

• квитанція пошти про одержання для пересилання суду
  рекомендованого листа;

• відмітка суду про дату і час одержання скарги (подання),
  надісланої безпосередньо в суд.

9. За відсутності клопотання про відновлення пропущеного
строку суддя виносить постанову, якою визнає скаргу (подання)
такою, що не підлягає розгляду.

Стаття 387. Порядок касаційного оскарження і внесення касаційного подання

Касаційні скарги і подання на судові рішення, за­значені у частині першій статті 383 цього Кодексу, пода­ються через суд, який постановив вирок чи виніс ухвалу або постанову, а на інші рішення — безпосередньо до касаційного суду. До скарги, подання додається стільки її копій, щоб їх можна було вручити всім учасникам судо­вого розгляду, інтересів яких вона стосується. Цей обо­в'язок не поширюється на засудженого, який перебуває під вартою.

Зміст касаційних скарг і подання повинні відповідати вимогам, зазначеним у статті 350 цього Кодексу.

Повідомлення про надходження касаційних скарг і подання на судові рішення, зазначені у частині першій статті 383 цього Кодексу, здійснюється судом, який поста­новив оскаржуване рішення, з додержанням вимог статті 351 цього Кодексу.

* * *

1. Законом передбачені різні порядки касаційного оскаржен­
   ня (внесення касаційного подання) судових рішень апеляційного
   ^СУДУ, зазначених у ч.І ст.383 КПК, і судових рішень місцевих
   судів та ухвал апеляційного суду, винесених щодо цих рішень
   (див. ч.2 ст.383 КПК).

2. Касаційні скарги (подання) на вироки, ухвали і постанови
   апеляційного суду, постановлені ним як судом першої інстанції,
   а також вироки і постанови апеляційного суду, ухвалені ним в
   апеляційному порядку (див. ч.І ст.383 КПК), додаються через
   суд, що постановив вирок, ухвалу або постанову.

747

3. Касаційні скарги (подання) на вироки і постанови район­
   ного (міського), міжрайонного (окружного) судів, військових су­
   дів гарнізонів, а також на ухвали апеляційного суду, постанов­
   лені щодо цих вироків і постанов (див. ч.2 стп.383 КПК), по­
   даються безпосередньо в касаційний суд.

4. Зміст касаційної скарги і подання повинен відповідати ви­
   могам, зазначеним у ст.350 КПК.

5. До скарги (подання) повинна бути приєднана кількість ко­
   пій, достатня для вручення всім учасникам судового розгляду,
   інтересів яких стосується скарга (подання). Обов'язок подавати
   відповідну кількість копій скарги не поширюється лише на за­
   судженого, що знаходиться під вартою.

6. Про надходження скарги (подання) апеляційний суд зобо­
   в'язаний направити письмове повідомлення особам, інтересів яких
   вона стосується, а також помістити про це оголошення на дошці
   об'яв суду.

7. День поміщення оголошення повинен бути зафіксований у
   справі відповідним документом, наприклад, довідкою секретаря
   судового засідання. З цього дня обчислюється строк (5 діб) для
   одержання копії скарги (подання) особами, інтересів яких вона
   стосується, або для ознайомлення з нею в суді.

8. Час вручення копії скарги (подання) або ознайомлення з
   нею в суді, а також час роз'яснення права на подачу протягом
   п'яти діб оскарження також повинен бути зафіксований одер­
   жанням від відповідної особи розписки з вказівкою часу ви­
   конання цих процесуальних дій.

9. Засудженому, що знаходиться під вартою, повідомлення
   про надходження касаційної скарги (подання) і її копія вру­
   чаються через начальника відповідної установи, що повинно бути
   зафіксовано розпискою засудженого. З цього моменту обчис­
   люється пятидобовий строк для подачі заперечення на скаргу
   (подання).

Стаття 388. Рух справи в касаційній інстанції

Справа з касаційними скаргами і поданнями на судові рішення, зазначені у частиш першій статті 383 цього Кодексу, передається до касаційного розгляду після над­ходження її до суду.

Касаційні скарги, подання на судові рішення, зазна­чені у частині другій статті 383 цього Кодексу, передають­ся судді касаційного суду, який протягом 15 діб з часу їх надходження вирішує питання про витребування справи. Справа не витребовується, якщо скарга, подання відпо­відно до вимог статті 350, частини другої статті 383, статті 384, частини другої статті 386, частини першої статті 398 цього Кодексу не може бути предметом роз­гляду суду касаційної інстанції. Про прийняте рішення суддя виносить постанову, копія якої надсилається проку-

748

ророві чи особі, яка подала скаргу. Постанова оскарженню не підлягає. Відмова у витребуванні справи не перешко­джає витребуванню справи при повторному надходженні подання чи скарги за умови усунення зазначених в по­станові суду недоліків і якщо вони надійшли в межах строку, визначеного статтею 386 цього Кодексу, або не пізніше одного місяця з дня одержання копії постанови про відмову у витребуванні справи.

Одночасно з витребуванням справи за наявності для цього підстав суддя може зупинити виконання судового рішення до розгляду подання чи скарги в суді, за ви­нятком тих рішень, що зазначені у частині першій статті 383 цього Кодексу.

* * *

1. Рух справи в касаційній інстанції визначається в залеж­
   ності від того, на які судові рішення надійшли касаційні скарги
   або подання.

2. Справа з касаційними скаргами і поданнями на судові
   рішення, зазначені в ч.І ст.383 КПК (вироки, ухвали і постанови
   апеляційного суду, постановлені ним як судом першої інстанції,
   а також вироки і постанови апеляційного суду, постановлені
   ним в апеляційному порядку), після надходження її в суд каса­
   ційної інстанції передається судді-доповідачеві.

Про порядок розгляду справи з касаційними скаргами (подан­нями) на судові рішення, зазначені в ч.І ст.383 КПК, див. комен­тар до ст.394 і ч.І—3 ст.362 КПК.

3. Касаційні скарги (подання) на судові рішення, зазначені в
ч.2 ст.383 КПК (вироки і постанови місцевих судів і ухвали
апеляційного суду, постановлені щодо цих вироків і постанов),
надходять безпосередньо в касаційний суд і передаються судді
цього суду.

1. Протягом 15 діб з часу надходження скарги (подання) у
   ^СУД суддя вивчає скаргу (подання) та приєднані до неї документи
   і вирішує питання про витребування справи або про відмову в її
   витребуванні.

2. Крім суддів, інші особи (помічники суддів, начальники
   управлінь, відділів та ін.) не вправі витребувати кримінальну
   справу.

3. Суддя судової палати у кримінальних справах Верхов­
   ного Суду України може витребувати будь-яку кримінальну справу,
   розглянуту місцевими й апеляційними судами. Суддя військової
   судової колегії Верховного Суду України вправі витребувати спра­
   ву, розглянуту будь-яким військовим судом.

4. Справа не витребовується у випадках, якщо скарга (по­
   дання) не може бути предметом розгляду суду касаційної інстан­
   ції, тобто:

• зміст скарги (подання) не відповідає вимогам ст.350 КПК;

• скарга (подання) подана на судові рішення, не передбачені
  ч.2 ст.383 КПК;

749

• скарга (подання) подана особою, що не наділена таким пра­
  вом (див. ст.384 КПК);

• минув строк касаційного оскарження і внесення касацій­
  ного подання (див. ч.2 ст.386 КПК);

• відсутні підстави для скасування або зміни вироку, ухва­
  ли, постанови (див. ч.І ст.398 КПК).

5. Про прийняте рішення (про витребування справи або про
   відмову в ЇЇ витребуванні) суддя виносить постанову.

6. Копія постанови направляється прокурору або особі, що
   подала скаргу.

7. Постанова судді оскарженню не підлягає.

8. Відмова у витребуванні справи не перешкоджає витребу­
   ванню справи при повторному надходженні скарги (подання),
   однак рішення про витребування справи за скаргою (поданням),
   що надійшла повторно, може бути прийняте тільки за наступних
   умов:

• якщо усунуті зазначені в постанові недоліки;

• якщо скарга (подання) надійшла в межах строку, визна­
  ченого ст.386 КПК, тобто протягом шести місяців з моменту
  набрання законної сили судовими рішеннями, що оскаржуються,
  або не пізніше одного місяця з дня одержання копії постанови
  про відмову у витребуванні справи.

4. Суддя одночасно з витребуванням справи за скаргами
(поданнями) на судові рішення, зазначені в ч.2 ст.383 КПК, за
наявності до того підстав вправі зупинити виконання судового
рішення.

1. Зупинення виконання судового рішення — це тимчасове
   неприведення до виконання судового рішення, що вступило в
   законну силу. Це може бути як відкладення виконання, яке ще
   не було почато, так і переривання виконання, коли судове
   рішення уже виконується. Не' можна зупинити уже виконане
   рішення.

2. Зупинення виконання може стосуватися як рішення в
   цілому, так і якої-небудь його частини (наприклад, запобіжного
   заходу, додаткової міри покарання та ін.)

3. Зупинення виконання вироку й інших судових рішень
   допускається тільки за наявності до того підстав. У законі не
   зазначено, які конкретно підстави можуть спричинити ухвалення
   рішення про зупинення виконання судового рішення. До таких
   підстав, безперечно, належать істотні порушення закону, що
   свідчать про незаконність рішення.

4. Рішення про зупинення виконання судового рішення ви­
   кладається в постанові про витребування справи.

Виконання судового рішення зупиняється тільки до розгляду касаційної скарги (подання) у суді.

4.5. Якщо суд касаційної інстанції залишає вирок, постанову
або ухвалу без зміни, а касаційні скарги або подання — без
задоволення, зупинення автоматично скасовується і судове рішен­
ня направляється на виконання.

5. Не може бути зупинене виконання судового рішення,
зазначеного в ч.І ст.383 КПК (вироки, ухвали і постанови апе-

750

ляційного суду, постановлені як судом першої інстанції; вироки і постанови апеляційного суду, постановлені ним в апеляційному порядку).

Стаття 389. Наслідки надходження касаційних скарг чи подання і порядок призна­чення їх до касаційного розгляду

Подання касаційних скарг чи подання на судові рі­шення, зазначені у частині першій статті 383 цього Ко­дексу, зупиняє набрання ними законної сили.

Подання касаційних скарг чи подання на судові рі­шення, зазначені у частині другій статті 383 цього Ко­дексу, не зупиняє набрання ними законної сили.

Після виконання вимог, передбачених статтею 351 цього Кодексу, суд, який постановив судові рішення, за­значені у частині першій статті 383 цього Кодексу, про­тягом семи діб передає справу разом з поданою скаргою, поданням і запереченнями на неї до касаційного суду і визначає дату розгляду справи, про що повідомляє сто­рони у справі.

Касаційну скаргу, подання на судові рішення, зазна­чені у частині другій статті 383 цього Кодексу, до розгля­ду призначає касаційний суд, про що повідомляє проку­ророві, а також особам, зазначеним у статті 384 цього Кодексу, роз'яснює їм, що вони вправі подати заперечення на подання чи скаргу або ж подати власні подання, скарги про перегляд справи у касаційному порядку.

* * *

1. Касаційна скарга чи касаційне подання вносяться на зазначені в ч.І ст.383 КПК судові рішення, що не вступили в законну силу, і надсилання скарги (подання) зупиняє вступ цих рішень у законну силу і їх виконання. У цей час заборонено направляти особу, засуджену до позбавлення волі, для відбування міри покарання в місця позбавлення волі; звертати до виконання інші основні і додаткові міри покарання (стягувати штраф, кон-фісковувати майно та ін.); виконувати вирок у частині цивіль­ного позову, стягувати судові витрати.

1. Набуття законної сили судовими рішеннями припиня­
   ється стосовно всіх підсудних по конкретній справі — як тих, що
   подали, так і тих, що не подали касаційну скаргу, або стосовно
   яких внесене чи не внесене касаційне подання (див. ст.401
   КПК).

2. Як виняток, закон передбачає виконання виправдуваль­
   ного вироку і вироку, що звільняє підсудного від покарання,
   негайно після його проголошення. Якщо підсудний перебуває під

751

вартою, суд звільняє його з-під варти в залі судового засідання (див. стп.342, 401 КПК).

3. Апеляційний суд, що ухвалив судові рішення, про над­
   ходження скарги (подання) оповіщає прокурора й інших учас­
   ників процесу, інтересів яких стосується скарга (подання), забез­
   печує їм можливість ознайомитися зі скаргою (поданням), вручає її
   копії і роз'яснює право подати свої заперечення (див. ст.351 КПК).

4. Касаційні скарги (подання) і заперечення на них приєд­
   нуються до кримінальної справи.

1.5 Виконавши всі дії по ознайомленню з протоколом судово­го засідання і матеріалами справи, розглянувши зауваження на протокол судового засідання, повідомивши заінтересованих осіб про надходження касаційних скарг і подань і вручивши їм їхні копії (копії скарг не подає тільки засуджений, що знаходиться під вартою), апеляційний суд протягом семи діб зобов'язаний передати справу разом з усіма скаргами, поданнями і оскаржен­нями на них у касаційний суд.

6. Апеляційний суд призначає дату розгляду справи і пові­
   домляє про неї учасників судового розгляду. Справа признача­
   ється до касаційного розгляду не пізніше двох місяців із дня її
   направлення.

7. До справи додаються документи, які підтверджують, що
   всі заінтересовані учасники процесу сповіщені про скарги і по­
   дання, що надійшли, а також про день розгляду справи в
   касаційній інстанції.

2. Подача касаційних скарг (подань) на судові рішення, за­значені в ч.2 ст.383 КПК, не зупиняє вступ цих рішень у законну силу.

1. Касаційну скаргу (подання) на зазначені судові рішення
   до розгляду призначає сам касаційний суд.

2. Про призначення до розгляду скарги (подання) касацій­
   ний суд повідомляє прокурора й осіб, зазначених у ст.384 КПК:
   засуджених, виправданих, їхніх законних представників і захис­
   ників; позивача, відповідача або їхніх представників, потерпі­
   лого, його представника.

3. Касаційний суд роз'яснює названим особам, що вони
   вправі подати заперечення на скаргу (подання), а також, що
   прокурор має право внести власне подання, а інші учасники
   процесу — свої скарги про перегляд справи в касаційному
   порядку в межах повноважень і строків, встановлених законом
   (див. ст.384, 386 КПК).

Стаття 390. Доповнення, зміна і відкликання ка­саційних скарг і подання

До початку розгляду справи в касаційному суді особа, що подала скаргу, прокурор, який вніс подання, та особи, зазначені у частині четвертій статті 384 цього Кодексу, — щодо подання прокурора в межах його позицій, мають право доповнити, змінити або відкликати їх, а також

752

подати свої заперечення на скаргу, подання Іншого учас­ника судового розгляду, додержуючись при цьому вимог статті 355 цього Кодексу.

* * *

1. Якщо особа, що подала касаційну скаргу, або прокурор,
що вніс подання, прийдуть до висновку про необхідність подати
доповнення, зміни до скарги (подання) або відкликати скаргу
(подання), вони вправі зробити це до початку розгляду справи в
касаційному суді.

При подачі доповнень, змін до касаційної скарги або по­дання, а також при відкликанні скарги (подання) повинні до­тримуватися вимоги ст.355 КПК.

2. Подати доповнення, зміни або відкликати касаційне по­
   дання на судові рішення, зазначені в ч.І ст.383 КПК, має право
   прокурор, який вніс подання (прокурор, який брав участь у роз­
   гляді справи судом першої інстанції, або прокурор, який затвер­
   див обвинувальний висновок).

3. Право подати доповнення, зміни або відкликати касаційне
   подання на судові рішення, зазначені в ч.2 ст.383 КПК, мають:
   прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої або
   апеляційної інстанції, а також Генеральний прокурор України та
   його заступники, прокурор Автономної Республіки Крим, про­
   курор області, міст Києва і Севастополя, прирівняні до них
   прокурори та їх заступники в межах їх повноважень незалежно
   від їх участі в розгляді справи судом першої або апеляційної
   інстанції (див. ч.4 ст.384 КПК).

1. Доповнення і зміни до касаційного подання можуть бути
   внесені в межах позиції, яку займає прокурор, який брав участь
   у розгляді справи судом першої або апеляційної інстанції. На­
   приклад, якщо в суді першої інстанції прокурор відмовився від
   частини обвинувачення, пред'явленого підсудному, Генеральний
   прокурор України у доповненнях або змінах до касаційного
   подання не вправі порушувати питання про скасування вироку в
   цій частині.

2. Прокурори, зазначені в ч.4 ст.389 КПК, при подачі до­
   повнень або змін до касаційного подання повинні враховувати
   позицію, яку займає прокурор, який вніс подання, тільки при
   порушенні питання про погіршення становища засудженого або
   виправданого, однак вони не зв'язані цією позицією при бажанні
   поліпшити становище останніх.

4. Захисник, що вступив у справу в касаційному проваджен­
ні, може змінити або доповнити скаргу захисника, який брав
участь у розгляді справи судом першої інстанції, тільки за
згодою засудженого або виправданого і їхніх законних пред­
ставників.

5. Засуджений або виправданий можуть відкликати свою
касаційну скаргу і скаргу свого захисника, за винятком скарг у
справах, де участь захисника є обов'язковою (див. ч.І ст.45
КПК).

753

6. Захисник засудженого або виправданого може відкликати
свою касаційну скаргу тільки за згодою підзахисного і його
законного представника.

7. Касаційна скарга представника потерпілого може бути
   відкликана ним тільки за згодою потерпілого, а також самим
   потерпілим.

8. Внесення змін або доповнень, до касаційної скарги (по­
   дання), а також їх відкликання з метою погіршення становища
   засудженого або виправданого можливі тільки в межах строку,
   відведеного на подачу касаційної скарги (подання). Подання змін,
   доповнень і відкликання касаційної скарги (подання) з метою
   поліпшення становища засудженого або виправданого не обме­
   жені строками і можуть бути внесені до початку розгляду справи.

9. З внесеними змінами або доповненнями до касаційної
   скарги (подання) необхідно ознайомити заінтересованих осіб і
   забезпечити їм право на подачу оскаржень.

10. До початку розгляду справи учасники судового розгляду
мають право подати свої заперечення на скаргу (подання) іншого
учасника судового розгляду.

Стаття391. Особи, які беруть участь у розгляді справи в касаційному порядку

У засіданні суду касаційної інстанції, яке проводиться за участю прокурора, можуть брати участь особи, вказані у статті 384 цього Кодексу. У разі потреби суд має право запросити цих осіб для дачі пояснень. Клопотання за­судженого, який утримується під вартою, про виклик його для дачі пояснень при касаційній перевірці судових рі­шень, визначених у частиш першій статті 383 цього Ко­дексу, є обов'язковим для суду касаційної інстанції.

Учасники судового розгляду, що з'явилися у судове засідання, мають право давати пояснення.

* * *

1. У розгляді справи судом касаційної інстанції можуть
   брати участь всі особи, яким надане право на касаційні оскар­
   ження і внесення касаційного подання на судові рішення (див.
   ст.384 КПК).

2. Засідання проводиться з обов'язковою участю прокурора.
   Участь інших осіб є їхнім правом, а не обов'язком, і їхня неявка
   в судове засідання не перешкоджає розгляду справи.

3. Особам, що мають право на участь у касаційному прова­
   дженні і знаходяться в залі судового засідання, суд зобов'язаний
   надати слово для пояснень.

4. За наявності клопотання засудженого, що знаходиться під
   вартою, про виклик його в судове засідання для дачі пояснень
   при перевірці судових рішень, зазначених у ч.І ст.383 КПК, суд

754

касаційної інстанції зобов'язаний викликати його і заслухати пояснення.

5. Виклик засудженого, що знаходиться під вартою, у судове
засідання касаційного суду здійснюється шляхом винесення ухва­
ли про це колегією з трьох суддів, яка направляється на ви­
конання начальнику відповідної установи.

6. Якщо виникає необхідність заслухати пояснення інших
учасників процесу, суд касаційної інстанції вправі запросити їх у
судове засідання, направивши їм відповідне повідомлення.

Стаття 392. Строки розгляду справи у касацій­ному суді

Касаційне подання, касаційна скарга на судові рішен­ня, зазначені у частині першій статті 383 цього Кодексу, призначаються до касаційного розгляду не пізніше двох місяців з дня їх направлення до касаційного суду, а подання чи скарга на судові рішення, зазначені у частині другій статті 383 цього Кодексу, — не пізніше двох місяців з дня винесення ухвали про призначення справи до касаційного розгляду.

Не пізніше як за три дні до розгляду справи в приміщенні касаційного суду має бути вивішено оголо­шення про час і місце розгляду справи. В необхідних випадках за ухвалою касаційного суду розгляд справи може бути перенесено.

Про зміну дати розгляду справи суд касаційної інстан­ції заздалегідь повідомляє осіб, які беруть участь у справі.

* * *

1. Строки розгляду справи в касаційному суді обчислюються
   в залежності від того, на які судові рішення надіслана касаційна
   скарга (подання).

2. Касаційні скарги (подання) на судові рішення, зазначені в

4.1 ст.383 КПК, призначаються до розгляду у строк не пізніше
двох місяців з дня їх направлення у касаційний суд.

День розгляду справи призначає суд, що постановив рішен­ня, яке оскаржується, про що повідомляє особам, які беруть участь у справі (див. ст.389 КПК).

3. Касаційна скарга (подання) на судові рішення, зазначені в

4.2 ст.383 КПК, призначається касаційним судом до розгляду у
строк не пізніше двох місяців із дня винесення ухвали про
призначення справи до касаційного розгляду.

4. Не пізніше ніж за три дні до розгляду справи в каса­
ційній інстанції в приміщенні касаційного суду на дошці об'яв
вивішується оголошення про день і місце розгляду справи.

5. Як правило, справа в суді касаційної інстанції розгля­
дається в той день, на який вона була призначена.

755

У необхідних випадках розгляд справи може бути пере­несений за ухвалою касаційного суду. Це може бути викликано, наприклад, хворобою судді, якому доручено доповісти суть спра­ви і доводи касаційної скарги (подання), а також захисника засудженого, виправданого або представника потерпілого та ін­ших осіб.

6. Обов'язок вчасно повідомити учасників процесу про зміну
   дати розгляду справи покладається на суд касаційної інстанції.

7. Неповідомлення або несвоєчасне повідомлення учаснику
   процесу про день розгляду скарги (подання) у касаційній інстан­
   ції або про перенесення розгляду справи, внаслідок чого учасник
   процесу був позбавлений можливості взяти в ньому участь, роз­
   глядається як істотне порушення вимог кримінально-процесу-
   ального закону, що впливає на правильність судового рішення, і
   є підставою для перегляду судового рішення, яке вступило в
   законну силу, в порядку виняткового провадження.

8. Не допускається розгляд касаційної скарги (подання) без
   участі заінтересованих осіб раніше строку, про який їм офіційно
   повідомлено.

9. У випадку скасування рішень у справі в порядку винят­
   кового провадження і передачі справи на новий касаційний
   розгляд, касаційної суд, що вдруге розглядає справу, зобов'я­
   заний дотримати встановлений порядок повідомлення учасників
   процесу, які подали касаційну скаргу (подання), про розгляд
   справи.

Стаття 393. Прийняття касаційним судом нових матеріалів

На ствердження або спростування доводів, викладених у скарзі або поданні, особи, що їх подали, мають право подати до касаційного суду документи, яких не було в справі. Нові матеріали не можуть отримуватися шляхом проведення слідчих дій. Особа, яка подала нові матеріали, повинна вказати, яким шляхом вони були одержані та яке значення вони мають для вирішення справи.

Нові матеріали можуть бути витребувані також каса­ційним судом.

* * *

1. Під новими матеріалами треба розуміти як ті, що перед­бачені ст.83 КПК, так і будь-які інші, отримані законним шля­хом: бухгалтерські документи (накладні, платіжні ордери, кви­танції та ін.), акти ревізії, висновки аудиторських перевірок, акти митних оглядів, договори, контракти, ліцензії, довідки, характеристики, висновки спеціаліста, документи про нагороди і заохочення, про інвалідність, наявність утриманців, фотографії, відео- й аудіозаписи та ін.

756

2. Законом передбачено, що документи, яких не було в
справі, мають право подати особи, що надіслали касаційні скарги
або подання.

3. Нові документи можуть бути подані як на підтвердження,
так і на спростування доводів, викладених у скарзі (поданні).

4. Нові матеріали не можуть бути отримані шляхом про­
   вадження слідчих дій, зокрема шляхом допиту засудженого,
   потерпілого, свідків, шляхом проведення обшуку, виїмки, огляду
   та ін.

5. Адвокат, який виступає в суді як захисник засудженого
   або виправданого, а також представник потерпілого, позивача або
   відповідача можуть одержати нові матеріали, використовуючи
   процесуальні права, передбачені ст.6 Закону України "Про адво­
   катуру" від 19 грудня 1992 р. Адвокат має право збирати відо­
   мості, які можуть бути використані як докази в кримінальній
   справі, зокрема: запитувати й одержувати документи або їхні
   копії від підприємств, установ, організацій, об'єднань, а від
   громадян — за їхньою згодою; знайомитися на підприємствах, в
   установах і організаціях з необхідними для виконання доручення
   документами і матеріалами, за винятком тих, таємниця яких
   охороняється законом; одержувати письмові висновки фахівців з
   питань, що вимагають спеціальних знань; застосовувати науко­
   во-технічні засоби відповідно до чинного законодавства.

6. Прокурор витребовує необхідні нові матеріали самостійно.

7. Якщо особа, що подала касаційну скаргу, не може само­
   стійно одержати матеріали, які її цікавлять, вона може клопо­
   тати перед судом про їх витребування.

8. Касаційний суд вправі витребовувати нові матеріали як за
   клопотанням учасників процесу, так і за власною ініціативою.

9. Особи, що подають нові матеріали, зобов'язані вказати
джерело їх одержання, яким шляхом вони отримані і для під­
твердження або спростування яких обставин подаються.

10. З новими матеріалами, поданими однією із сторін, необ­
    хідно ознайомити інших заінтересованих осіб з метою забезпе­
    чення їхнього права спростувати ці матеріали.

11. Нові матеріали повинні подаватися в межах строків, які б
    забезпечували своєчасний розгляд справи без її відкладення.

Стаття 394. Розгляд справи касаційним судом

Справа з касаційними скаргами і поданнями на судові рішення, зазначені у частині першій статті 383 цього Кодексу, розглядається з обов'язковим повідомленням про­курора та осіб, зазначених у статті 384 цього Кодексу.

Справа з касаційними скаргами і поданнями на судові рішення, зазначені у частині другій статті 383 цього Кодексу, протягом тридцяти діб після її надходження роз­глядається касаційним судом у складі трьох суддів з участю прокурора. Суд своєю ухвалою вирішує питання

757

про призначення справи до розгляду з обов'язковим по­відомленням осіб, зазначених у статті 384 цього Кодексу, або відмовляє у задоволенні касаційної скарги, касацій­ного подання.

Справа, що призначена до розгляду з обов'язковим повідомленням прокурора та осіб, зазначених у статті 384 цього Кодексу, розглядається касаційним судом у складі трьох суддів за участю прокурора з додержанням порядку, передбаченого частинами першою, другою і третьою статті 362 цього Кодексу.

Нарада суддів касаційної інстанції провадиться з додер­жанням вимог, передбачених статтями 322 і 325 цього Кодексу.

* * *

1. Про день розгляду справи з касаційними скаргами (по­данням) на судові рішення, зазначені в ч.І ст.383 КПК, обо­в'язково повинні бути сповіщені прокурор, засуджений, його законний представник, виправданий, його законний представник і захисник, позивач, відповідач або їхні представники, потер­пілий і його представник (див. стп.384 КПК).

1. Про порядок повідомлення сторін про день розгляду
   справи в касаційній інстанції, див. коментар до ст.389 КПК.

2. Неповідомлення або несвоєчасне повідомлення судом
   осіб, зазначених у ст.384 КПК, про день розгляду справи є
   істотним порушенням кримінально-процесуального закону. Це зо­
   бов'язує суд касаційної інстанції перенести розгляд справи на
   інший день, про що повідомити названих осіб.

3. Розгляд судом касаційної інстанції справи у відсутності
   захисника, що заявив клопотання про надання йому можливості
   дати пояснення при розгляді його касаційної скарги і скарги
   засудженого, інтереси якого він захищає, є порушенням права
   останнього на захист.

4. Справа розглядається касаційним судом у складі трьох
   суддів з участю прокурора.

5. Касаційний суд розглядає справи за касаційними скарга­
   ми (поданнями) з дотриманням порядку, передбаченого ч.І—З
   ст.362 КПК (див. коментар до ст.362 КПК).

6. Учасники процесу в судовому засіданні вправі заявляти
   відводи і клопотання, давати пояснення, надавати додаткові ма­
   теріали, знайомитися з матеріалами, поданими іншими учасни­
   ками процесу.

7. Доповідаючи суть судового рішення, основні доводи ка­
   саційних скарг (подань) і заперечень інших учасників процесу,
   суддя повинен утримуватися від висловлення своєї думки щодо
   обґрунтованості і переконливості цих доводів, законності й об­
   ґрунтованості судового рішення. Свою думку він викладає тіль­
   ки в нарадчій кімнаті.

758

8. Першими виступають особи, що подали касаційні скарги.
   Якщо в справі е касаційне подання, прокурор, що підтримує
   його, виступає першим, а в інших випадках — останнім.

9. У касаційному провадженні протокол судового засідання
   не ведеться, тому істотні обставини судового засідання (суть
   пояснень учасників процесу, виступ прокурора) викладаються в
   ухвалі.

2. Справа з касаційними скаргами (поданнями) на зазначені
в ч.2 ст.383 КПК судові рішення, що надійшла в касаційний суд,
вивчається суддею і призначається до розгляду в судовому засі­
данні для вирішення питання, чи є підстави до скасування або
зміни судового рішення чи такі підстави відсутні.

1. Судове засідання повинне відбутися протягом ЗО діб з
   моменту надходження справи в касаційний суд.

2. Якщо колегія суддів прийде до висновку про відсутність
   підстав для скасування або зміни судового рішення, вона своєю
   ухвалою відмовляє в задоволенні касаційної скарги (подання).

3. За наявності підстав для скасування або зміни судового
   рішення колегія суддів своєю ухвалою призначає справу до
   розгляду з обов'язковим повідомленням учасників судового роз­
   гляду про день і час цього розгляду; строк розгляду справи не
   повинен перевищувати два місяці з моменту винесення даної
   ухвали.

4. Справа розглядається касаційним судом у судовому засі­
   данні з дотриманням вимог ч.І—3 ст.362 КПК.

3. Нарада суддів касаційної інстанції проводиться в нарадчій
кімнаті з дотриманням вимог, передбачених ст.322 і 325 КПК.

Під час наради і постановляння ухвали в нарадчій кімнаті можуть знаходитися тільки судді, що входять до складу суду у даній справі. Перебування в нарадчій кімнаті інших осіб кате­горично заборонено.

Усі питання в нарадчій кімнаті вирішуються простою біль­шістю голосів.

Стаття 395. Обсяг перевірки справи касаційним судом

Касаційний суд перевіряє законність та обгрунтова­ність судового рішення за наявними в справі і додатково поданими матеріалами в тій частині, в якій воно було оскаржене. Суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого чи виправданого.

Якщо задоволення скарги чи подання дає підстави для прийняття рішення на користь інших засуджених, від яких не надійшли скарги або щодо яких не внесено подання, касаційний суд зобов'язаний прийняти таке рі­шення.

759

1. Касаційний суд перевіряє судове рішення з точки зору
   його законності й обґрунтованості, тобто відповідності нормам
   матеріального і процесуального закону, фактичним обставинам
   справи, доказам, дослідженим у судовому засіданні. При цьому
   суд касаційної інстанції перевіряє й оцінює і нові матеріали,
   подані особами, що надіслали скарги (подання), або витребувані
   самим судом.

2. Касаційний суд зобов'язаний перевірити законність і об­
   ґрунтованість судового рішення за наявними у справі і додатково
   поданими матеріалами у межах оскарженої частини.

3. Суд може вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не
   погіршується становище засудженого або виправданого, і прий­
   няти рішення на користь цих осіб.

4. Законність і обґрунтованість судового рішення перевіря­
   ються судом касаційної інстанції стосовно всіх засуджених, у
   тому числі і тих, від яких не надійшли скарги або щодо яких не
   внесене подання.

Якщо задоволення скарги або подання дає підстави для ухвалення рішення на користь зазначених вище осіб, суд ка­саційної інстанції повинен прийняти таке рішення.

5. За наявності підстав, передбачених ст.398 КПК, суд ка­
   саційної інстанції, задовольняючи скарги (подання), скасовує або
   змінює судове рішення також стосовно тих засуджених, від яких
   касаційні скарги не надійшли і стосовно яких касаційне подання
   не внесене. Рішення може бути прийняте тільки на користь цих
   осіб. Касаційний суд не вправі погіршити становище осіб, щодо
   яких на цих підставах не внесено касаційне подання або не
   подана касаційна скарга потерпілим.

6. Не встановивши підстав для ухвалення рішення на ко­
   ристь осіб, щодо яких не надійшли касаційні скарги і не внесене
   касаційне подання, суд касаційної інстанції не повинен приймати
   будь-яке рішення стосовно них.

Стаття 396. Результати розгляду справи судом касаційної інстанції

У результаті касаційного розгляду справи суд приймає одне з таких рішень:

1. залишає вирок, постанову чи ухвалу без зміни, а
   касаційні скарги чи подання — без задоволення;

2. скасовує вирок, постанову чи ухвалу і направляє
   справу на нове розслідування або новий судовий або
   апеляційний розгляд;

3. скасовує вирок, постанову чи ухвалу і закриває
   справу;

4. змінює вирок, постанову чи ухвалу.

760

У разі відкликання касаційних скарг чи подання ка­саційний суд виносить ухвалу про закриття касаційного провадження, якщо іншими учасниками судового розгляду рішення не було оскаржене в касаційному порядку.

* * *

1. Результати розгляду справи в кожному конкретному ви­
   падку залежать від того, чи встановлені судом касаційної інс­
   танції порушення закону (насамперед ті, на які є посилання в
   касаційних скаргах або поданнях), які саме порушення вста­
   новлені, а у випадках необхідності погіршення становища за­
   судженого або виправданого (див. ст.397 КПК) ще і від того, чи
   були внесені з цих мотивів касаційне подання або скарга по­
   терпілого.

2. Вирок, постанова або ухвала залишаються без зміни, а
   скарги (подання) — без задоволення, якщо суд касаційної інстан­
   ції встановить, що доводи скарг (подань) не підтверджуються
   наявними в справі і наданими сторонами новими доказами, а
   вивчення справи не виявило інших підстав до скасування або
   зміни судових рішень.

3. Судове рішення скасовується і справа направляється на
   нове розслідування або на новий судовий чи апеляційний розгляд
   в залежності від того, у якій стадії процесу допущені порушення
   закону і які дії необхідно виконати для їх усунення.

4. Судове рішення може бути скасоване цілком або частково
   (див. коментар до ст.366 КПК).

5. Зміни, які вправі внести суд касаційної інстанції в судове
   рішення, можуть знаходити свій прояв в пом'якшенні виду і
   розміру покарання, як основного так і додаткового, в переква­
   ліфікації злочину на закон, що передбачає менш тяжке пока­
   рання, у виключенні частини обвинувачення та ін.

6. Про зміст ухвали касаційного суду див. коментар до
   ст.377, 400* КПК.

7. Касаційний суд виносить ухвалу про закриття касаційного
   провадження у випадку відкликання касаційних скарг або подань
   і тільки за тієї умови, що іншими учасниками судового розгляду
   це рішення не оскаржене.

8. При залишенні касаційної скарги (подання) без задово­
лення за судовим рішенням, яке набуло законної сили, каса­
ційний суд не повинен вказувати про залишення судового рішен­
ня без зміни.

Стаття397. Недопустимість погіршення станови­ща засудженого чи виправданого

Касаційний суд не вправі посилити покарання або застосувати закон про більш тяжкий злочин.

Обвинувальний вирок, постановлений апеляційним чи місцевим судом, ухвалу апеляційного суду щодо вироку

761

місцевого суду може бути скасовано у зв'язку з необхід­ністю застосувати закон про більш тяжкий злочин або більш суворе покарання лише у разі, коли з цих підстав вніс подання прокурор або подав скаргу потерпілий чи його представник.

Виправдувальний вирок, постановлений апеляційним чи місцевим судом, ухвалу апеляційного суду щодо вироку місцевого суду може бути скасовано не інакше як за поданням прокурора, скаргою потерпілого чи його пред­ставника, а також за скаргою виправданої особи з мотивів виправдання.

* * *

1. Розглядаючи справу в касаційному порядку, суд має право
   залишити вид і розмір покарання, призначені місцевим або
   апеляційним судом, без зміни, пом'якшити покарання, виклю­
   чити додаткове покарання, перекваліфікувати злочин на закон,
   що передбачає менш тяжке покарання, однак суд не вправі
   посилити покарання або застосувати закон про більш тяжкий
   злочин.

2. Суд касаційної інстанції не вправі збільшити розмір при­
   значеного судом покарання, навіть якщо суд при його призна­
   ченні допустив порушення норм КК, призначити додаткове пока­
   рання або встановити його строк, встановити іспитовий термін,
   якщо суд при звільненні засудженого від відбування покарання з
   випробуванням не зробив цього, або збільшити цей строк та ін.

3. Суд касаційної інстанції не може застосувати до засу­
   дженого закон про більш тяжкий злочин навіть у випадку, якщо
   за знову застосованим законом пом'якшить призначене раніше
   покарання.

4. Більш тяжким є злочин, за який може бути призначене
   більш суворе покарання.

5. Встановивши порушення закону, суд касаційної інстанції
   усуває його, якщо цим не погіршується становище засудженого і
   не порушується його право на захист.

6. Касаційний суд може скасувати обвинувальний вирок
апеляційного або місцевого суду, а також ухвалу апеляційного
суду, прийняту стосовно вироку місцевого суду, у зв'язку з
необхідністю застосувати закон про більш тяжкий злочин або
посилити покарання тільки за наявності касаційного подання
прокурора або скарги потерпілого чи його представника, внесених
саме з цих підстав.

Якщо потерпілий оскаржив судове рішення за іншими під­ставами (неправильне визначення розміру заподіяного йому збит­ку, незалучення до відповідальності інших осіб та ін.), суд не вправі погіршити становище засудженого за не названими під­ставами.

7. Не може бути підставою до скасування судових рішень у
зв'язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжкий
злочин або більш суворе покарання наявність у справі скарг

762

інших учасників процесу на м'якість покарання або необґрун-товане застосування закону про менш тяжкий злочин, наприклад інших засуджених по цій же справі, їхніх законних представ­ників і захисників, позивачів, відповідачів або їхніх представ­ників.

8. Особа, виправдана судом, її захисник і законний пред­
   ставник можуть подати скаргу лише на мотиви виправдувального
   вироку.

9. Скасування виправдувального вироку припустиме лише
   тоді, коли в касаційному поданні прокурора або в скарзі потер­
   пілого чи його представника ставляться питання про незаконність
   і необґрунтованість виправдання підсудного.

10. Внесення касаційного подання прокурором або касаційної
скарги потерпілим або його представником на виправдувальний
вирок стосовно одного із виправданих не дає суду касаційної
інстанції права скасувати вирок стосовно інших виправданих на
будь-якій підставі.

11. Якщо підсудний засуджений за однією або декількома
    статтями закону й одночасно виправданий за іншою або іншими
    статтями, вирок не може бути скасований у частині виправдання,
    якщо справа розглядається за касаційними скаргами підсудного
    або його захисника, які оскаржили лише обвинувальну частину
    вироку.

12. Суд касаційної інстанції має право в інтересах особи,
    виправданої судом, змінити підстави виправдувального вироку
    відповідно до фактичних обставин справи як за наявності по­
    дання або скарги з цього приводу, так і за власною ініціативою.

13. Суд касаційної інстанції не вправі скасувати виправ­
    дувальний вирок тільки з мотивів істотного порушення прав
    підсудного.

14. У випадку скасування виправдувального вироку за скар­
    гою підсудного, виправданого судом, у зв'язку з його незгодою з
    мотивами виправдання при новому розгляді справи суд першої
    інстанції не вправі винести обвинувальний вирок.

Стаття398. Підстави для скасування або зміни вироку, ухвали чи постанови

Підставами для скасування або зміни вироку, ухвали, постанови є:

1. істотне порушення кримінально-процесуального закону;

2. неправильне застосування кримінального закону;

3) невідповідність призначеного покарання тяжкості
злочину та особі засудженого.

Вирок апеляційного суду, постановлений ним як судом першої інстанції, може бути скасований або змінений і в зв'язку з однобічністю, неповнотою дізнання, досудового чи судового слідства або невідповідністю висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи.

763

При вирішенні питання про наявність зазначених у частині 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції керується статтями 368—372 цього Кодексу.

Касаційний суд не вправі скасувати виправдувальний вирок або ухвалу, постанову про закриття справи лише з мотивів істотного порушення прав обвинуваченого.

* * *

1. Касаційний суд має право скасувати або змінити вирок,
ухвалу, постанову тільки у випадках:

• істотного порушення кримінально-процесуального закону;

• неправильного застосування кримінального закону;

• невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості
  злочину й особі засудженого (див. ст.370—372 КПК).

2. Про те, які обставини відносяться до зазначених під­
   став, див. коментар до ст.370, 371, 372 КПК.

3. Касаційний суд зобов'язаний перевірити наявність або
   відсутність названих обставин у сукупності.

4. При встановленні кількох підстав для скасування або
   зміни судового рішення суд касаційної інстанції повинен вказати
   у своїй ухвалі всі обставини.

5. На підставах однобічності, неповноти дізнання, досудового
   або судового слідства або через невідповідність висновків суду,
   викладених у вироку, фактичним обставинам справи може бути
   скасований або змінений тільки вирок апеляційного суду, поста­
   новлений ним як судом першої інстанції.

Про обставини, що відносяться до названих підстав, див. коментар до ст.374 КПК.

6. Суд касаційної інстанції не має права скасувати виправ­
дувальний вирок, а також ухвалу і постанову про закриття
справи тільки з мотивів істотного порушення прав обвинува­
ченого.

Стаття 399. Обов'язковість вказівок касаційної ін­станції

Вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов'язковими для органів дізнання чи до­судового слідства при додатковому розслідуванні і суду першої чи апеляційної інстанції при повторному розгляді справи.

* * *

1. Суд касаційної інстанції, скасовуючи судове рішення і направляючи справу на нове розслідування або на новий судовий чи апеляційний розгляд, повинен вказати у своїй ухвалі, які порушення закону спричинили скасування судового рішення, які обставини слід з'ясувати під час нового розслідування чи судо-

764

вого розгляду і може вказати які процесуальні дії необхідно провести.

2. Суд при повторному розгляді справи, а також особа, що
   провадить дізнання, і слідчий зобов'язані виконати вказівки суду
   касаційної інстанції.

3. Невиконання вказівок суду касаційної інстанції є підста­
   вою до скасування судового рішення. Виключенням є випадки,
   коли обставини, зазначені в ухвалі суду касаційної інстанції, не
   можна було дослідити з об'єктивних причин (помер свідок, якого
   слід було допитати, втрачені документи або речі, що підлягали
   експертному дослідженню, та ін.).

4. Обов'язковість вказівок суду касаційної інстанції не озна­
   чає, 'що вони можуть обмежувати право органів розслідування і
   суду при новому розслідуванні і розгляді справи оцінювати
   докази за своїми внутрішніми переконаннями, які ґрунтуються
   на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин
   справи у сукупності, керуючись законом. Ніякі докази для суду,
   прокурора, слідчого і особи, яка провадить дізнання, не мають
   наперед встановленої сили (див. ст.67 КПК).

5. При новому судовому розгляді суд виносить вирок на під­
   ставі доказів, досліджених під час нового судового слідства.

6. Суд касаційної інстанції, скасовуючи судове рішення у
   зв'язку з направленням справи на нове розслідування або на
   судовий розгляд, не вправі наперед вирішувати питання про
   доведеність обвинувачення, спростованого судом першої інстанції.
   Він може запропонувати перевірити ті або інші обставини, дати
   оцінку конкретним доказам.

7. Розглядаючи справу за скаргою засудженого або його
   захисника і скасовуючи судове рішення через неповноту або
   однобічність дізнання, досудового або судового слідства, суд каса­
   ційної інстанції не вправі включати в свою ухвалу вказівки, що
   погіршують становище засудженого (див. ст.397 КПК).

8. Суд касаційної інстанції, скасовуючи судове рішення у
   зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону, не
   вправі давати вказівки, за якою конкретно статтею КК повинні
   бути кваліфіковані дії обвинуваченого і яка міра покарання
   повинна бути обрана.

9. Погоджуючись з доводами касаційного подання або скарги
потерпілого, його представника про невідповідність призначеного
покарання тяжкості злочину й особі засудженого, суд у каса­
ційній інстанції не вправі визначити міру покарання, яку слід
обрати при новому розгляді справи.

Стаття 400. Розгляд справи після скасування ви­року, постанови чи ухвали

Після скасування вироку, постанови чи ухвали справа підлягає розгляду у відповідності з вимогами глав 23—ЗО цього Кодексу.

765

Посилення покарання або застосування закону про більш тяжкий злочин при новому розгляді справи судом першої інстанції або апеляційним судом допускається тіль­ки за умови, що вирок було скасовано за м'якістю пока­рання або у зв'язку з необхідністю застосування закону про більш тяжкий злочин за поданням прокурора або за скаргою потерпілого чи його представника, а також коли при новому розслідуванні справи буде встановлено, що обвинувачений вчинив більш тяжкий злочин, або коли збільшився обсяг обвинувачення.

* * *

1. Після скасування вироку, постанови або ухвали суд роз­
глядає справу в звичайному порядку і вирішує її за своїм
внутрішнім переконанням, керуючись законом.

2. Новий розгляд справи починається з тієї стадії, яка
   зазначена в ухвалі касаційного суду. У випадку скасування
   вироку або ухвали про закриття справи суддя, що брав участь у
   постановленні цих судових рішень, не може брати участь у
   новому розгляді справи судом першої інстанції (див. ст.55 КПК).

3. Особливості нового розгляду справи після скасування
   судових рішень полягають у тому, що:

• суд першої й апеляційної інстанції зобов'язаний виконати
  вказівки суду касаційної інстанції (див. ст.399 КПК);

• для суду першої інстанції й апеляційного суду встановлені
  певні обмеження при застосуванні кримінального закону і при­
  значенні покарання у порівнянні з загальним порядком.

4. Ці обмеження полягають у тому, що суд першої інстанції
або апеляційний суд при новому розгляді справи можуть поси­
лити покарання або застосувати закон про більш тяжкий злочин
лише в двох випадках:

• якщо вирок був скасований через м'якість покарання або
  в зв'язку з необхідністю застосування закону про більш тяжкий
  злочин — і тільки за поданням прокурора або за скаргою по­
  терпілого чи його представника, поданих із зазначених мотивів;

• якщо при новому розслідуванні справи буде встановлено,
  що обвинувачений вчинив більш тяжкий злочин, або коли збіль­
  шився обсяг обвинувачення. В останньому випадку немає зна­
  чення, з яких підстав був скасований вирок і чи були внесені
  касаційне подання або скарга потерпілого чи його представника з
  цього питання.

5. Якщо касаційне подання прокурора або скарга потерпілого
чи його представника вносилися з приводу м'якості покарання
або в зв'язку з необхідністю застосування закону про більш
тяжкий злочин, а вирок був скасований судом касаційної інстан­
ції не з цих, а з інших мотивів (наприклад скасований вирок
апеляційного суду, ухвалений ним як судом першої інстанції, у
зв'язку з однобічністю, неповнотою дізнання, досудового або
судового слідства або невідповідністю висновків суду, викладених
у вироку, фактичним обставинам справи), суд при новому роз-

766

гляді справи не може посилити покарання або застосувати закон про більш тяжкий злочин.

6. Якщо вирок був скасований з мотивів, не пов'язаних з
   необхідністю застосування закону про більш тяжкий злочин (на­
   приклад, за скаргою засудженого в зв'язку з порушенням його
   права на захист), суд при новому розгляді справи не може
   направити її на додаткове розслідування з метою застосування до
   обвинуваченого закону про більш тяжкий злочин. Виключення
   складають випадки, якщо буде встановлено, що підсудний вчи­
   нив ще й інший злочин, за яким обвинувачення йому не пред'­
   являлося, і якщо нове обвинувачення тісно пов'язано з першим і
   їх окремий розгляд неможливий. У такому випадку вся справа
   повертається для додаткового розслідування (див. спг.276 КПК).

7. На судові рішення, ухвалені в результаті нового розгляду
   справи, можуть бути подані касаційні скарги або внесене подання
   прокурора на загальних підставах.

Стаття 400^і. Закриття справи касаційним судом

Касаційний суд, встановивши обставини, передбачені статтями 6, 7, 7^і, 7², 8, 9, 10, 11^і цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи постанову і закриває справу.

* * *

1. Суд касаційної інстанції вправі скасувати обвинувальний
вирок або постанову про застосування примусових заходів ме­
дичного або виховного характеру і, не повертаючи справу на
новий розгляд, закрити її в таких випадках:

• при наявності підстав, що виключають провадження у
  кримінальній справі (див. ст.6 КПК);

• у зв'язку з закінченням строків давності притягнення до
  кримінальної відповідальності і за наявності інших обставин, що
  дають суду право закрити справу (див. ст.7, 7^і, 7², 8, 9, 10, 11^і
  КПК);

• при недоведеності участі обвинуваченого у вчиненні злочи­
  ну (див. ст.213 КПК).

2. Скасування обвинувального вироку або постанови і за­
   криття справи можливі лише тоді, коли обставини справи до­
   сліджені всебічно, повно й об'єктивно і встановлена хоча б одна з
   обставин, передбачених ст.6, 7 7^і, 7², 8, 9, 10, 11^і КПК (див.
   коментар до названих статей).

3. Суд касаційної інстанції вправі закрити справу, якщо
   визнає, що на день розгляду справи внаслідок зміни обстановки
   вчинене засудженим діяння втратило суспільну небезпеку або ця
   особа перестала бути суспільне небезпечною (див. ст.7 КПК).

4. Суд касаційної інстанції не може закрити справу вна­
   слідок акта амністії, що усуває застосування покарання за вчи­
   нене діяння, а також у зв'язку з помилуванням окремих осіб,
   якщо проти цього заперечує обвинувачений (див. ч.З ст.6 КПК).

767

5. Скасування вироку або постанови з закриттям справи у
   зв'язку зі смертю засудженого не допускаються, якщо прова­
   дження у справі необхідне для реабілітації померлого.

6. Суд касаційної інстанції вправі скасувати обвинувальний
   вирок або постанову і закрити справу за недоведеністю участі
   обвинуваченого у вчиненні злочину, якщо визнає, що висновки
   суду першої інстанції не підтверджуються матеріалами справи,
   усі можливості досудового і судового розгляду вичерпані і новий
   розгляд справи не може дати достатніх даних для винесення
   обвинувального вироку (див. коментар до ст.213 КПК).

7. Крім того, кримінальна справа закривається за наявності
   в окремих статтях Кримінального кодексу спеціальної умови для
   закриття справи. Наприклад, відповідно до ч.З ст.369 КК особа,
   яка дала хабар, звільняється від кримінальної відповідальності,
   якщо стосовно неї мало місце вимагання хабара або якщо після
   давання хабара вона добровільно заявила про те, що сталося, до
   порушення кримінальної справи. Касаційний суд, встановивши
   наявність такої обставини, яка судом першої інстанції не була
   прийнята до уваги, скасовує судове рішення і закриває справу.

8. При скасуванні вироку або постанови і закриття справи за
   відсутністю події злочину, відсутністю в діянні складу злочину
   або за недоведеністю участі особи у вчиненні злочину суд каса­
   ційної інстанції відповідно до вимог ст.53¹ КПК повинен роз'­
   яснити цій особі порядок відновлення їй порушених прав і вжити
   необхідних заходів до відшкодування збитків, заподіяних неза­
   конними діями.

9. Суд касаційної інстанції вправі скасувати вирок або ухва­
   лу і закрити справу як за матеріалами, що надійшли із суду
   першої інстанції, так і на підставі нових матеріалів, поданих
   учасниками судового процесу або витребуваних самим судом.

Стаття 400². Ухвала касаційного суду

Ухвала касаційного суду складається і оголошується з додержанням вимог, передбачених статтями 377, 379 цьо­го Кодексу. У випадках, передбачених статтею 232 цього Кодексу, одночасно з постановленням ухвали касаційний суд може винести окрему ухвалу.

* * *

1. Ухвала касаційного суду, як і рішення апеляційного суду,
   повинна бути законною, обґрунтованою і мотивованою.

2. Зміст ухвали касаційного суду повинен відповідати таким
   же вимогам, як і зміст ухвали апеляційного суду (див. коментар
   до ст.377 КПК).

3. Ухвала складається й оголошується в порядку, передба­
   ченому ст.379 КПК (див. коментар до цієї статті).

4. Касаційний суд за наявності підстав, передбачених ст.23²
   КПК, може винести окрему ухвалу і звернути увагу державних
   органів, громадських організацій або службових осіб на вста­
   новлені в справі факти порушення закону, причини й умови, що

768

сприяють вчиненню злочину і вимагають прийняття відповідних заходів. Окрема ухвала може бути винесена у випадку виявлення порушень закону, допущених при проведенні дізнання, досудо-вого слідства або при розгляді справи нижчестоящим судом, а також в інших випадках, якщо це необхідно.

Про порядок винесення окремої ухвали і про її зміст див. коментар до ст.380 КПК.

Стаття 400^а. Звернення ухвали до виконання

Для виконання ухвали касаційного суду справа над­силається до суду першої інстанції не пізніше п'яти діб після її розгляду, а у випадках, передбачених частиною другою статті 379 цього Кодексу, — після складання і оголошення мотивованої ухвали.

Якщо на підставі касаційної ухвали засуджений під­лягає звільненню з-під варти, суд звільняє його з-під варти в залі судового засідання. У випадку прийняття такого рішення у відсутності засудженого, копія ухвали надсилається протягом доби адміністрації місця поперед­нього ув'язнення для виконання. Адміністрація місця по­переднього ув'язнення зобов'язана протягом доби з дня одержання копії ухвали повідомити касаційний суд та суд першої інстанції про звільнення ув'язненого з-під варти.

Суд першої інстанції зобов'язаний перевірити вико­нання ухвали про звільнення ув'язненого з-під варти.

* * *

1. Закон покладає виконання ухвали касаційного суду на суд
першої інстанції.

Для цього оригінал ухвали і її копія, завірена печаткою, приєднуються до справи після касаційних скарг, подання, нада­них нових матеріалів і направляються суду, що виніс судове рі­шення.

2. Ухвала касаційного суду звертається до виконання не
   пізніше п'яти діб після розгляду справи, а у випадку, якщо в
   день розгляду справи оголошується тільки резолютивна частина
   ухвали, а повний її текст був складений і оголошений пізніше
   (див. ч.2 ст.379 КПК) — не пізніше п'яти діб після складання й
   оголошення мотивованої ухвали.

3. Суд першої інстанції, одержавши справу, зобов'язаний
   звернути до виконання судове рішення, на яке були подані
   касаційна скарга або подання, а також ухвалу суду касаційної
   інстанції. І лише після того, як від органів і осіб, на які по­
   кладене виконання судових рішень, надійшло повідомлення про
   виконання судового рішення, справа може бути передана в архів.

4. Якщо суд касаційної інстанції скасував судове рішення і
   направив справу на новий судовий або апеляційний розгляд,
   відповідний суд повинен призначити справу до нового розгляду в

25 2-^45 769

межах встановлених законом строків і розглянути її в судовому засіданні.

5. Якщо судові рішення скасовані з направленням справи на
   нове розслідування, суд першої інстанції передає справу проку­
   рору для проведення розслідування.

6. Якщо вирок, постанова, ухвала скасовані і справа закри­
   та, виконується тільки ухвала суду касаційної інстанції.

7. Якщо судом касаційної інстанції внесені зміни у вирок,
   постанову, ухвалу, суд першої інстанції звертає до виконання
   змінене судове рішення в тій частині, у якій воно залишене без
   зміни, і ухвалу суду касаційної інстанції.

8. Закон передбачає звернення до виконання ухвали суду
   касаційної інстанції самим цим судом у випадках:

• якщо засуджений підлягає звільненню з-під варти в залі
  судового засідання;

• якщо рішення про звільнення засудженого з-під варти
  прийняте в його відсутності. При звільненні засудженого з-під
  варти в залі судового засідання копія ухвали або її резолютивної
  частини (якщо ухвала виноситься в порядку ч.2 ст.379 КПК),
  завірена печаткою, вручається начальнику конвою. Якщо рішен­
  ня про звільнення засудженого прийняте в його відсутності,
  копія ухвали направляється на виконання протягом доби адмі­
  ністрації місця попереднього ув'язнення.

9. Контроль за виконанням адміністрацією місця поперед­
нього ув'язнення ухвали суду касаційної інстанції про звільнення
особи з-під варти проводить суд першої інстанції. Якщо після
закінчення строку, достатнього для одержання від адміністрації
місця попереднього ув'язнення повідомлення про виконання ухва­
ли суду касаційної інстанції, таке повідомлення не надійшло,
суддя повинен направити запит адміністрації місця ув'язнення і
додати до нього копію ухвали.

10. У випадку, якщо буде встановлено, що засуджений
знаходиться не в тому місці ув'язнення, куди була направлена
копія ухвали, суд першої інстанції зобов'язаний направити копію
ухвали для негайного виконання за місцем утримання засудже­
ного.

770

Глава 32

ПЕРЕГЛЯД СУДОВИХ РІШЕНЬ В ПОРЯДКУ ВИКЛЮЧНОГО ПРОВАДЖЕННЯ

Стаття 400⁴. Підстави для перегляду судових рі­шень в порядку виключного прова­дження

Підставами для перегляду судових рішень, що набрали законної сили, в порядку виключного провадження є:

1. нововиявлені обставини;

2. неправильне застосування кримінального закону та
   істотне порушення вимог кримінально-процесуального за­
   кону, які істотно вплинули на правильність судового рішення.

Перегляд судових рішень з підстав, передбачених у пункті 2 частини першої цієї статті, з метою застосувати закон про більш тяжкий злочин, збільшити обсяг обви­нувачення чи з інших підстав погіршити становище засу­дженого, а також виправдувального вироку, ухвали чи постанови про закриття справи не допускається.

* * *

1. Судові рішення у кримінальних справах (вироки, постано­
ви, ухвали), що вступили в законну силу, можуть бути перегля­
нуті в порядку виключного провадження тільки на підставах, що
зазначені в ч.І ст.400⁴ КПК:

• за нововиявленими обставинами;

• у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального
  закону й істотними порушеннями вимог кримінально-процесу­
  ального закону, що значно вплинули на правильність судового
  рішення.

Цей перелік підстав не підлягає поширювальному тлума­ченню.

2. На підставі нововиявлених обставин судові рішення мо­
жуть бути переглянуті апеляційним або касаційним судом у
порядку, передбаченому ст.400¹⁰ КПК.

Про те, які обставини визнаються нововиявленими, див. ко­ментар до ст.400⁵ КПК.

3. З підстав, передбачених п.2 ч.І статті, що коментується, в
   порядку виключного провадження судові рішення можуть бути
   переглянуті тільки на спільному засіданні судової палати у
   кримінальних справах і судової військової колегії Верховного
   Суду України.

4. У порядку виключного провадження з підстав, передба­
   чених п.2 ч.І цієї статті, можуть бути переглянуті такі судові
   рішення:

25* 771

1. судові рішення, ухвалені Верховним Судом України в ка­
   саційному порядку;

2. ухвалені апеляційним судом як судом першої інстанції
   судові рішення, що не були предметом розгляду касаційної інстан­
   ції і набрали законної сили;

3. ухвалені в апеляційному порядку вироки і постанови
   апеляційного суду, що не були предметом розгляду касаційної
   інстанції і набрали законної сили;

4. вироки і постанови місцевих судів, що були предметом
   розгляду апеляційної інстанції і залишені без зміни або змінені,
   якщо вони не були предметом розгляду касаційної інстанції;

5. вироки і постанови місцевих судів, що не були предметом
   розгляду апеляційного суду, набрали законної сили і не були
   предметом розгляду касаційного суду в зв'язку з пропуском
   строку на оскарження або внесення подання;

6. передбачені законом судові рішення апеляційного суду, що
   ухвалені ним в апеляційному порядку і не можуть бути пред­
   метом касаційного розгляду;

7. передбачені законом судові рішення місцевих судів, що не
   можуть бути предметом касаційного розгляду.

У порядку виключного провадження можуть бути перегля­нуті і постанови, винесені у свій час президіями обласних і прирівняних до них судів (нині апеляційних) за умови, що відповідні судові рішення, які були предметом розгляду прези­діями, набули законної сили більше шести місяців тому назад, і за наявності до того інших передбачених законом умов, а також ухвали Верховного Суду України, постановлених в порядку на­гляду, вироки і постанови, винесені Верховним Судом України як судом першої інстанції.

У порядку виключного провадження розглядаються також справи про реабілітацію жертв політичних репресій.

5. У порядку виключного провадження можуть бути перегля­
нуті судові рішення тільки за наявності таких підстав:

1. неправильне застосування кримінального закону, що істот­
   но вплинуло на правильність судового рішення;

2. істотне порушення вимог кримінально-процесуального зако­
   ну, що істотно вплинуло на правильність судового рішення;

3. наявність обох підстав, що істотно вплинули на правиль­
   ність судового рішення.

Для перегляду справи досить однієї з названих підстав, однак неодмінною умовою є те, що вона істотно вплинула на правильність судового рішення.

6. Неправильним застосуванням кримінального закону, що
спричинює скасування або зміну судового рішення, вважається:

1. незастосування судом кримінального закону, що підлягає
   застосуванню;

2. застосування кримінального закону, що не підлягає засто­
   суванню;

3. неправильне тлумачення закону, що суперечить його точ­
   ному змісту (див. спг.371 КПК).

772

Зокрема, від правильності кваліфікації діяння за певною статтею КК, її частиною і пунктом (наприклад, за ч.І ст.115, п.7 ч.2 ст.115 або за ст. 119 КК) залежать вид і строк покарання, умови дострокового звільнення й інші важливі наслідки. По­милка в кваліфікації є обставиною, що істотно впливає на правильність судового рішення, а отже, підставою для перегляду судового рішення в порядку виключного провадження.

7. Невідповідність призначеного судом покарання ступеню
тяжкості злочину й особи засудженого не е складовою частиною
поняття "неправильне застосування кримінального закону" і не
передбачена як підстава для перегляду судового рішення в по­
рядку виключного провадження.

У той же час призначення більш суворого покарання, ніж передбачено санкцією закону (наприклад, за ч.І ст.121 КК, що передбачає покарання у виді позбавлення волі від 5 до 8 років, призначено 10 років позбавлення волі), або призначення пока­рання з порушенням правил призначення покарання за сукупніс­тю злочинів або сукупністю вироків (див. ст.70, 71 КК) є по­рушенням конкретної норми КК і відноситься до неправильного застосування закону, а отже є підставою до перегляду судових рішень у порядку виключного провадження.

8. До істотних порушень вимог кримінально-процесуального
   закону відносяться такі порушення вимог КПК, які перешко­
   джали або могли перешкодити суду повно і всебічно розглянути
   справу й постановити законний, обґрунтований і справедливий
   вирок або постанову. Перелік підстав, за наявності яких вирок
   (постанова) у всякому разі підлягає скасуванню, наведений у ч.2
   ст.370 КПК.

9. Якщо при перегляді судових рішень у порядку виключ­
   ного провадження буде встановлено кілька підстав до скасування
   вироку (постанови), суд у своїй ухвалі вказує всі виявлені під­
   стави.

10. При вирішенні питання про те, чи є ті або інші пору­
шення кримінально-процесуального закону підставою для скасу­
вання або зміни судового рішення в порядку виключного про­
вадження, необхідно враховувати також загальні, основоположні
начала кримінального процесу. Наприклад, підставою для скасу­
вання вироку є розслідування і розгляд справи без її порушення.

11. Однобічність або неповнота дізнання, досудового або
судового слідства і невідповідність висновків суду, викладених у
вироку, фактичним обставинам справи самі по собі не є під­
ставою для перегляду судових рішень у порядку виключного
провадження. Однак якщо ці обставини взаємопов'язані з інши­
ми обставинами, які є підставою для перегляду судових рішень у
порядку виключного провадження (наприклад, не досліджені обста­
вини, які є підставою для закриття справи), то клопотання
підлягає розгляду. Наприклад, засуджений стверджує, що він не
вчиняв злочин, за який засуджений, але справа не була закрита
цілком або частково тільки тому, що обставини справи були
досліджені поверхово, однобічно (не перевірене алібі засудженого,
не досліджені обставини, які підтверджують, що в його діях
відсутній склад злочину). Таке клопотання про перегляд вироку в
порядку виключного провадження підлягає розгляду.

773

12. Підставами для перегляду в порядку виключного прова­
дження судових рішень апеляційного суду, постановлених ним в
апеляційному порядку, і судових рішень касаційного суду, по­
становлених у результаті перевірки судових рішень, зазначених у
ч.І ст.383 КПК, є:

• порушення вимог ст.351, 387 КПК про повідомлення засу­
  дженому, виправданому або іншому учаснику процесу, інтересів
  яких стосується подана апеляція або касаційна скарга (подання),
  щодо їх надходження, внаслідок чого ці особи були позбавлені
  можливості ознайомитися з апеляцією (скаргою, поданням) і
  подати на неї свої заперечення;

• порушення вимог ст.354, 389 КПК про повідомлення за­
  інтересованим особам про день розгляду справи в апеляційній
  інстанції, внаслідок чого розгляд справи проводився у відсутності
  засуджених, виправданих, їхніх захисників або законних пред­
  ставників;

• порушення вимог ст.391 КПК про обов'язковий виклик у
  судове засідання засудженого, який утримується під вартою за
  наявності його клопотання про виклик для дачі пояснень при
  касаційній перевірці судових рішень, зазначених у ч.І ст.383
  КПК.

13. При перегляді судових рішень у порядку виключного
    провадження суд вправі тільки поліпшити становище особи у
    разі неправильного застосування судами кримінального закону і
    (або) істотного порушення вимог кримінально-процесуального за­
    кону, що істотно вплинули на правильність судового рішення.

14. У порядку виключного провадження з підстав неправиль­
    ного застосування кримінального закону й істотного порушення
    вимог кримінально-процесуального закону, що істотно вплинули
    на правильність судового рішення, не можуть бути переглянуті
    судові рішення з метою:

• застосувати закон про більш тяжкий злочин;

• збільшити обсяг обвинувачення;

• з інших підстав погіршити становище засудженого (скасу­
  вати судове рішення у зв'язку з призначенням м'якого пока­
  рання, незастосуванням додаткового покарання та ін.).

15. З мотивів неправильного застосування кримінального
закону й істотного порушення вимог кримінально-процесуального
закону, що істотно вплинули на правильність судового рішення
(див. п.2 ч.І ст.400⁴ КПК), у порядку виключного провадження
не допускається перегляд виправдувального вироку, ухвали або
постанови про закриття справи незалежно від того, коли були
ухвалені ці судові рішення. Вони можуть бути змінені або
скасовані тільки в апеляційній чи касаційній інстанції або за
нововиявленими обставинами.

774

Стаття 400⁵. Нововиявлені обставини

Нововиявленими обставинами визнаються:

1. фальсифікація доказів, неправильність перекладу, а
   також показань свідка, потерпілого, обвинуваченого, під­
   судного, висновку і пояснень судового експерта, на яких
   грунтується вирок;

2. зловживання прокурора, дізнавача, слідчого чи суд­
   дів під час провадження у справі;

3. всі інші обставини, які не були відомі суду при
   винесенні судового рішення і які самі по собі або разом із
   раніше виявленими обставинами доводять неправильність
   засудження або виправдання підсудного.

Фальсифікація доказів, завідомо неправильний пере­клад, завідомо неправдиві показання свідка, потерпілого, завідомо неправильний висновок і пояснення судового експерта, зловживання прокурорів, дізнавачів, слідчих і суддів є підставами для перегляду судових рішень, що набрали законної сили, в порядку виключного прова­дження лише в тому разі, коли вони встановлені вироком, що набрав законної сили, а при неможливості постанов­лений вироку — матеріалами розслідування.

* * *

1. Нововиявлені обставини — це встановлені розслідуванням
   або вироком суду, що вступив у законну силу, і викладені у
   висновку прокурора юридичні факти, які знаходяться в органіч­
   ному зв'язку з елементами предмета доказування у кримінальній
   справі і спростовують через їх попередню невідомість та істот­
   ність висновки, що містяться у вироку, у постанові, ухвалі, як
   такі що не відповідають об'єктивній дійсності.

2. Нововиявлені обставини характеризуються такими озна­
   ками:

• їх невідомість суду з причин, від нього незалежних;

• їх суттєве значення для справи;

• їх наявність в об'єктивній дійсності до постановлення ви­
  року;

• неможливість урахування під час провадження в справі і
  постановлення вироку в зв'язку з невідомістю їх судові;

• їх відкриття тільки після вступу вироку в законну силу;

• їх спеціальне розслідування прокурором або, за його дору­
  ченням, слідчим.

3. Обов'язковою умовою розгляду справи за нововиявленими
обставами є те, що обставини, які приводяться як привід для
поновлення справи, повинні бути абсолютно новими, раніше
невідомими слідчим органам і суду, такими що у матеріалах
справи не висвітлені і вимагають окремого розслідування.

775

4. Новими визнаються обставини незалежно від того, чи були
   вони відомі кому-небудь із учасників процесу, головне, щоб вони
   не були відомі органам, які проводили розслідування, і суду.

5. Такі нововиявлені обставини, як фальсифікація доказів,
   завідомо неправильний переклад, завідомо неправдиві показання
   свідка, потерпілого, завідомо неправильний висновок і пояснення
   судового експерта, зловживання прокурорів, дізнавачів, слідчих і
   суддів повинні бути установлені вироком суду, а при неможли­
   вості його постановлення — матеріалами розслідування. Понов­
   ленню справи за такими нововиявленими обставинами обов'яз­
   ково повинне передувати порушення кримінальної справи, при­
   тягнення до кримінальної відповідальності й засудження осіб,
   винних у фальсифікації доказів, у дачі свідомо неправдивих
   показань та ін. (свідка, потерпілого, експерта, перекладача, про­
   курора, судді та ін.).

6. Смерть такої особи не є перешкодою до порушення кри­
   мінальної справи з метою реабілітації живого, як і смерть неза­
   конно засудженого з вини цієї особи не може бути перешкодою
   до поновлення справи з метою реабілітації померлого (див. п.8 ч.І
   ст.6 КПК). Однак через недоцільність засудження мертвого і
   зайвого затягування реабілітації живого закон надає можливість
   установлення названих обставин шляхом їх розслідування без
   наступного судового розгляду і винесення вироку.

7. Неможливість постановлення обвинувального вироку стосовно
   осіб, що вчинили злочинне посягання проти правосуддя, може
   мати місце у випадках наявності нереабілітуючих підстав:

• закінченням строків давності притягнення до криміналь­
  ної відповідальності;

• видання акта про амністію або помилування, який спри­
  чиняє винесення постанови про відмову в порушенні кримі­
  нальної справи або про закриття порушеної справи (див. п.4 ч.І
  ст.6 КПК).

8. За нововиявленими обставинами можуть бути переглянуті
   судові рішення (вироки, постанови, ухвали) всіх судів.

9. Фальсифікація доказів означає їхню завідому неправиль­
   ність, розраховану на введення суду в оману, наприклад внесення
   службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих
   відомостей або інше підроблення документів (див. ст.366 КК);
   підроблення документа, який надає права або звільняє від обо­
   в'язків, іншими особами (див. ст.358 КК); штучне створення
   доказів (занесення в квартиру особи, не причетної до вчинення
   злочину, предметів, що були викрадені в потерпілого, або таких,
   за збереження яких передбачена кримінальна відповідальність, —
   зброї, наркотиків; знищення, підміна речових доказів та ін.).

10. Фальсифікація доказів може бути вчинена як учасни­
    ками процесу, так і іншими особами (наприклад, їхніми роди­
    чами, друзями, іншими особами — як за винагороду, так і з
    інших мотивів).

11. Фальсифікація доказів, неправильність перекладу, а та­
    кож показань свідка, потерпілого, обвинуваченого, підсудного,
    висновку і пояснень судового експерта можуть бути підставою
    для перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами,

776

для перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами, якщо вони спричинили постановлення необґрунтованого або неза­конного судового рішення.

12. Неправильними є показання свідка, потерпілого як заві-
    домо неправдиві, так і дані в результаті добросовісної помилки.

13. Висновок і пояснення судового експерта будуть непра­
    вильними як у випадку дачі завідомо неправильного висновку
    або пояснення, так і внаслідок помилки цього спеціаліста при
    вирішенні питань, що вимагають спеціальних знань.

14. Факт добросовісної помилки свідка, потерпілого, експерта,
    перекладача, а також неправильність показань обвинуваченого,
    підсудного встановлюється матеріалами розслідування.

15. Під зловживанням суддів слід розуміти вчинення ними
    умисних дій, які містять склад злочину і спричинили винесення
    завідомо неправосудного вироку, постанови, ухвали.

Про кримінальну відповідальність суддів за такі злочини див. ст.374, 375 КК.

16. Під зловживанням прокурора, дізнавача, слідчого слід
розуміти притягнення ними до кримінальної відповідальності
завідомо невинних, примушення давати показання, завідомо неза­
конне затримання, привід або арешт, порушення права на захист
(див. ст.371, 372, 373, 374 КК).

17. Факти неправильної оцінки доказів, неправильного засто­
сування закону, призначення несправедливого покарання, якщо
вони не були результатом зловживання суддів або осіб, що
проводили розслідування, не можуть бути визнані нововиявле­
ними обставинами.

18. Установлення після винесення вироку нових епізодів
    злочинних дій засудженого, якщо справу щодо них можна роз­
    слідувати і розглядати окремо, не може служити підставою для
    перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами.

19. До інших нових обставин (див. п.З ч.І ст.400⁵ КПК)
    відносяться:

• дані про вчинення злочину іншою особою, а не тим, кого
  засуджено в справі;

• виявлення живою особи, що вважалася вбитою;

• виявлення факту неосудності засудженого в момент вчи­
  нення ним суспільне небезпечного діяння;

— дані про невинуватість засудженого в тій або іншій
частині злочинів, що ставляться йому у вину;

• виявлення раніше не відомих учасників злочину;

• встановлення більшого розміру викраденого майна;

• викриття обману, якщо засуджений видавав себе за іншу
  особу;

• установлення факту смерті потерпілого у випадках, коли
  винний був засуджений за заподіяння тілесних ушкоджень, інші
  обставини.

20. Про осіб, що мають право порушувати питання про перегляд
судового рішення в порядку виключного провадження у зв'язку з ново-
виявленими обставинами, див. коментар до ст.400 КПК.

777

Стаття 400⁶. Строки перегляду судових рішень в порядку виключного провадження

Перегляд виправдувального вироку, ухвали чи постано­ви про закриття справи за нововиявленими обставинами допускається лише протягом встановлених законом стро­ків давності притягнення до кримінальної відповідальності і не пізніше одного року з дня виявлення нових обставин.

Днем виявлення нових обставин є день набрання закон­ної сили вироком суду щодо свідка, потерпілого, судового експерта, перекладача у зв'язку з дачею ними завідомо неправдивих показань, завідомо неправильного висновку, пояснень чи перекладу, щодо прокурора, дізнавача, слід­чого, судді у зв'язку з допущеним ними зловживанням, а також щодо інших осіб у зв'язку з фальсифікацією ними доказів, а при неможливості постановлення вироку — день складання прокурором за матеріалами розслідування висновку про наявність нововиявлених обставин.

Днем виявлення нових обставин у вигляді дій певних осіб, які не підпадають під ознаки злочинів, а також ін­ших обставин є день складання прокурором висновку про підтвердження таких обставин матеріалами розслідування.

За наявності доказів, які підтверджують, що особа вчинила більш тяжкий злочин, ніж той, за який вона була засуджена, справа може бути відновлена у зв'язку з ново-виявленими обставинами тільки протягом строку давності притягнення до кримінальної відповідальності за більш тяжкий злочин.

За наявності доказів, які підтверджують невинуватість засудженого або вчинення ним менш тяжкого злочину, відновлення справи за нововиявленими обставинами стро­ками не обмежено.

Перегляд судових рішень з підстав, передбачених у пункті 2 частини першої статті 400⁴ цього Кодексу, стро­ком не обмежується.

Відбуття покарання або смерть засудженого не є пере­шкодою для перегляду справи в інтересах його реабілітації.

* * *

1. Обмеження зазначеними в законі строками перегляду в порядку виключного провадження виправдувальних вироків, ухвал і постанов суду про закриття справи, а також вироків, ухвал і постанов з мотивів необхідності застосування закону про більш тяжкий злочин є однією з істотних процесуальних гарантій для виправданих і засуджених, а також для осіб, справи стосовно яких закриті.

778

2. Перегляд у порядку виключного провадження виправду­
   вального вироку, ухвали або постанови про закриття справи, а
   також судових рішень з метою застосувати закон про більш
   тяжкий злочин допускається тільки у зв'язку з встановленням
   нововиявлених обставин (див. ст.400⁴ КПК).

3. Перегляд судових рішень у порядку виключного прова­
   дження з підстав, передбачених п.2 ч.І ст.400⁴ КПК, з мотивів
   необхідності призначення більш суворого покарання не допус­
   кається.

4. Оскільки невинний повинен бути реабілітований незалеж­
   но від будь-яких строків, що пройшли з моменту його засуджен­
   ня або відкриття нововиявлених обставин, перегляд судових рішень
   за нововиявленими обставинами з метою повної або часткової
   реабілітації засудженого або застосування до нього закону про
   менш тяжкий злочин не обмежений ніякими строками.

5. Відбування покарання засудженим або його смерть не пе­
   решкоджають перегляду судових рішень стосовно нього в поряд­
   ку виключного провадження в інтересах його реабілітації.

6. Для визначення строків перегляду судових рішень у
порядку виключного провадження за нововиявленими обстави­
нами важливим є визначення моменту відкриття цих обставин.

Днем виявлення нових обставин, з якого обчислюється річ­ний строк перегляду виправдувального вироку, ухвали або поста­нови про закриття справи, вважається:

• день набуття законної сили вироком, якщо нові обставини
  встановлені вироком суду;

• день складання прокурором за матеріалами розслідування
  висновку про наявність нововиявлених обставин, якщо немож­
  ливо винести обвинувальний вирок внаслідок існування нереа-
  білітуючих обставин, які виключають провадження у справі (див.
  ст.6 КПК);

• день складання прокурором висновку про підтвердження
  матеріалами розслідування наявності таких обставин, як дії пев­
  них осіб, що не підпадають під ознаки злочинів (добросовісна
  помилка свідка, потерпілого при дачі ними показань або експерта
  при дачі висновку та ін.), а також інших обставин.

7. Перегляд виправдувального вироку, ухвали або постанови
   про закриття справи за нововиявленими обставинами допуска­
   ється тільки в межах строків давності притягнення до кримі­
   нальної відповідальності (див. ст.49 КК) і не пізніше одного
   року з дня відкриття нових обставин.

8. Перегляд обвинувального вироку за нововиявленими обста­
   винами у зв'язку з необхідністю застосувати закон про більш тяж­
   кий злочин обмежений строками давності притягнення до кримі­
   нальної відповідальності за більш тяжкий злочин (див. ст.49 КК).

9. Ухвала (постанова) про поновлення справи, винесена після
   закінчення строків, зазначених у законі, підлягає скасуванню.

10. Не обмежене строками поновлення справи за нововияв­
леними обставинами з метою поліпшення становища засудженого,
якщо маються докази, які підтверджують невинуватість засудже­
ного або здійснення ним менш тяжкого злочину.

779

11. Не обмежений строками перегляд судових рішень у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону та істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, які істотно вплинули на правильність судового рішення (див. п.2 ч.І ст.400⁴ КПК).

Стаття 400⁷. Особи, які мають право поставити питання про перегляд судового рі­шення в порядку виключного прова­дження

Подання про перегляд судового рішення за нововияв­леними обставинами мають право приносити Генеральний прокурор України та його заступники, прокурор Авто­номної Республіки Крим, прокурор області, прокурор міст Києва чи Севастополя, військовий прокурор (на правах прокурора області).

Подання про внесення на судовий розгляд клопотання про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 400⁴ цього Кодексу, мають право вносити судді касаційного суду в кількості не менше п'яти осіб.

1. Правом винести постанову про призначення розслідування
   за нововиявленими обставинами наділені всі прокурори району,
   області, міста й інші, у тому числі їхні заступники і помічники
   (див. п.6 ст.32 КПК). Правом же ввійти в суд із поданням про
   перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами ма­
   ють Генеральний прокурор України і його заступники, прокурор
   Автономної Республіки Крим, прокурор області, прокурори міст
   Києва та Севастополя, військовий прокурор (на правах прокурора
   області).

2. Про порядок внесення прокурором подання про перегляд
   судового рішення за нововиявленими обставинами див. коментар
   до ст.400⁸ КПК.

3. Клопотання про перегляд судового рішення з підстав, пе­
   редбачених п.2 ч.І ст.400* КПК, мають право подавати засудже­
   ний, його захисник або законний представник, прокурор, який
   брав участь у розгляді справи судом першої, апеляційної або
   касаційної інстанції, Генеральний прокурор України і його за­
   ступники, прокурор Автономної Республіки Крим, прокурор
   області, прокурори міст Києва і Севастополя, прирівняні до них
   прокурори і їхні заступники в межах своїх повноважень —
   незалежно від їхньої участі в розгляді справи судом, а також
   інші особи, якщо таке право їм надане законодавчими актами
   України.

4. Клопотання розглядається суддею касаційного суду, який
   вправі витребувати справу із суду.

780

5. Право внести подання про винесення на судовий розгляд
   клопотання про перегляд судового рішення з підстав, перед­
   бачених п.2 ч.І ст.400⁴ КПК, мають судді касаційного суду в
   кількості не менше п'яти осіб.

6. Про порядок внесення суддями касаційного суду такого
   подання див. коментар до ст.400⁹ КПК.

Стаття 400⁸. Дії прокурора по відновленню спра­ви в зв'язку з нововиявленими обста­винами

Заяви про перегляд справи заінтересовані особи, під­приємства, установи, організації і посадові особи подають прокуророві. З метою перевірки заяви прокурор вправі витребувати справу із суду.

Прокурор у всіх випадках, коли йому стануть відомі нові обставини в справі, зобов'язаний особисто або через органи дізнання чи слідчих провести необхідне розсліду­вання цих обставин.

Про призначення розслідування нововиявлених обста­вин виноситься постанова, і розслідування провадиться за правилами, встановленими цим Кодексом для проведення досудового слідства.

Закінчивши розслідування нововиявлених обставин, ра­йонний, міський прокурор при наявності підстав для від­новлення справи направляє її разом з матеріалами роз­слідування або вироком, що набрав законної сили, яким винні у зловживанні або фальсифікації доказів у справі уже засуджені, і своїм висновком відповідно прокуророві Автономної Республіки Крим, прокуророві області, про­куророві міст Києва чи Севастополя, військовому проку­рору (на правах прокурора області), який і вирішує пи­тання про принесення подання до апеляційного суду.

Справи, в яких вирок винесено апеляційним судом, прокурор Автономної Республіки Крим, прокурор області або прокурор міст Києва, Севастополя, військовий про­курор (на правах прокурора області) направляє Генераль­ному прокурору України, який вирішує питання про при­несення подання до касаційного суду.

Коли прокурор не вбачає підстав для перегляду спра­ви в зв'язку з нововиявленими обставинами, він відмовляє в цьому своєю вмотивованою постановою, про що повідом­ляє осіб та підприємства, установи, організації, які подали заяви. Ця постанова прокурора може бути оскаржена вищестоящому прокуророві.

781

1. Приводом для порушення розслідування нововиявлених
обставин є:

• заяви засудженого, підозрюваного, його захисника, закон­
  ного представника;

• після смерті засудженого — заяви його близьких родичів,
  захисника;

• заяви цивільного позивача, цивільного відповідача, або
  їхніх представників;

• заяви потерпілого, його представника;

• повідомлення державних, громадських, приватних підпри­
  ємств, установ, організацій і посадових осіб;

• повідомлення в пресі;

• явка з повинною особи, що заявила про здійснення нею
  злочину, за який засуджена інша особа;

• безпосереднє виявлення прокурором відомостей про ново-
  виявлені обставини.

2. Підставою для проведення розслідування за нововиявле-
   ними обставинами є достатні дані, що вказують на наявність
   обставин, передбачених ч.І ст.400^в КПК.

3. Якщо заява або повідомлення були подані суду, судді,
   слідчому, органу дізнання, останні повинні негайно передати їх
   прокурору.

4. Для перевірки заяви (повідомлення) прокурор вправі ви­
   требувати із суду кримінальну справу.

5. За наявності зазначених вище приводів і підстав прокурор
   виносить постанову про призначення розслідування за новови-
   явленими обставинами.

Постанова повинна відповідати загальним вимогам, які пред'­являються до постанов прокурора (див. ст.130 КПК). У ній, зокрема, вказується привід до порушення розслідування, коли і від кого надійшла заява або повідомлення, які нові обставини приводяться в заяві (повідомленні), чи можуть ці обставини і як саме вплинути на судове рішення, що набрало законної сили, у якій справі проводиться розслідування нововиявлених обставин і кому доручається проведення розслідування.

6. Районний (міський) прокурор має право порушити роз­
   слідування за нововиявленими обставинами у справі, розглянутій
   місцевим судом; прокурор Автономної Республіки Крим, про­
   курори області, міст Києва і Севастополя — у справах, розгля­
   нутих місцевими судами, що знаходяться на території цих регіо­
   нів, а також апеляційними судами Автономної Республіки Крим,
   областей і міст Києва і Севастополя. Прокурор гарнізону — у
   справах, розглянутих військовим судом гарнізону, військовий
   прокурор (на правах прокурора області) — у справах, розгля­
   нутих судами гарнізонів, регіону або Військово-Морських Сил.
   Генеральний прокурор — у справах, розглянутих будь-якою судо­
   вою інстанцією України.

7. Якщо прокурор не вбачає в заяві (повідомленні) підстав
   для призначення розслідування, він виносить постанову про від-

782

мову в цьому, про що повідомляє особі, від якої надійшла заява (повідомлення).

8. Гл.32 КПК не регламентує строки перевірки і вирішення
заяв і повідомлень про нововиявлені обставини. Однак за за­
гальними правилами прокурор зобов'язаний розглянути заяву
(повідомлення) про ознаки нововиявлених обставин і прийняти по
них рішення в строки, визначені в ст.97 КПК.

Строк розслідування нововиявлених обставин повинен від­повідати встановленим законом строкам проведення дізнання і досудового слідства (див. ст.108, 120 КПК).

9. Розслідування нововиявлених обставин повинне провадитись
з дотриманням правил КПК для провадження досудового слідства.

10. У гл.32 КПК не визначене процесуальне положення, яке
займає засуджений, виправданий та особа, стосовно якої справа
була закрита судом, при розслідуванні нововиявлених обставин.
Оскільки порушується і проводиться розслідування за правилами,
встановленими КПК, ці особи набувають статус учасників про­
цесу і право на захист. Вони вправі знати про підстави пору­
шення розслідування за нововиявленими обставинами, давати
показання, надавати докази, порушувати клопотання, заявляти
відводи, подавати скарги на дії і рішення слідчого та ін.

Зазначені особи зобов'язані з'являтися за викликом особи, що провадить розслідування нововиявлених обставин, і за викли­ком суду, що відновлює справу. До них можуть бути застосовані такі примусові заходи, як привід, освідування, пред'явлення для впізнання, проведення експертизи, від них можуть бути отримані зразки для порівняльного дослідження.

11. Постанова прокурора про призначення розслідування ново-
виявлених обставин оскарженню не підлягає. Постанова про
відмову в розслідуванні нововиявлених обставинах може бути
оскаржена вищестоящому прокурору.

12. По закінченні розслідування нововиявлених обставин
районний, міський прокурор за наявності підстав для поновлення
справи передає її з матеріалами розслідування або з вироком
суду, яким засуджені звинувачуються у зловживанні або фальси­
фікації доказів, і своїм висновком про наявність нових обставин
вищестоящому прокурору, який вирішує питання про внесення
подання у відповідний суд.

13. Питання про внесення подання в апеляційний суд вирі­
шує прокурор Автономної Республіки Крим, прокурор області,
прокурори міст Києва, Севастополя, військовий прокурор (на
правах прокурора області).

Питання про внесення подання в касаційний суд вирішує Генеральний прокурор України.

14. Якщо прокурор, якому законом надане право вирішувати
питання про внесення подання, не погоджується з висновком
прокурора, який проводив розслідування нововиявлених обста­
вин, щодо наявності нових обставин, він виносить постанову про
відмову у внесенні подання, про що повідомляє особу, підпри­
ємство, установу, організацію, які подали заяву (повідомлення).
Ця постанова може бути оскаржена за правилами, передбаченими
ст.236 КПК.

783

Стаття 400⁹. Порушення питання про перегляд судового рішення в порядку виключ­ного провадження

Клопотання про перегляд судових рішень з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 400⁴ цього Кодексу, вправі подавати прокуророві учасники процесу, а також інші особи, якщо таке право надано їм законом.

Клопотання про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 400⁴ цього Кодексу, вправі подавати засуджений, його захисник чи законний представник, прокурор, який брав участь в роз­гляді справи судом першої, апеляційної чи касаційної інстанції, Генеральний прокурор України та його заступ­ники, прокурор Автономної Республіки Крим, прокурор області, міст Києва і Севастополя, прирівнені до них прокурори та їх заступники в межах їх повноважень — незалежно від їх участі в розгляді справи судом, а також інші особи, якщо таке право надано їм законодавчими актами України.

Переписка з приводу надходження клопотань про пе­регляд касаційним судом справ з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 400⁴, з засудженим, захисником чи законним представником касаційним судом не ведеться.

Суддя, який розглядає клопотання про перегляд судо­вого рішення з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 400⁴ цього Кодексу, вправі витребувати справу із суду.

На підставі подання, підписаного не менше як п'ятьма суддями касаційного суду, клопотання про перегляд судо­вого рішення з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 400⁴ цього Кодексу, справа призначається до судового розгляду.

* * *

1. Клопотання про перегляд судових рішень за новови-явленими обставинами (див. п.1 ч.І ст.400⁴ КПК) вправі по­давати учасники процесу (засуджений, його захисник або закон­ний представник; потерпілий або його представник; цивільний позивач, цивільний відповідач і їхні представники, якщо но-вовиявлені обставини стосуються не тільки розміру, але й підстав цивільного позову), а також інші особи, яким законом надане таке право (наприклад, після смерті засудженого з метою його реабілітації клопотання вправі подавати його близькі родичі).

Клопотання про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами подається прокурору, який і вирішує питання про

784

призначення розслідування нововиявлених обставин або відмов­ляє в цьому (див. коментар до ст.400⁸ КПК).

2. Клопотання про перегляд судового рішення з підстав, передбачених у п.2 ч.І ст.400⁴ КПК (неправильне застосування кримінального закону й істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, які істотно вплинули на правильність судового рішення), мають право подавати:

• засуджений, його захисник або законний представник;

• прокурор, що брав участь у розгляді справи судом першої,
  апеляційної або касаційної інстанції;

• незалежно від участі в розгляді справи судом — Генераль­
  ний прокурор України і його заступники, прокурор Автономної
  Республіки Крим, прокурор області, прокурори міст Києва і
  Севастополя, прирівняні до них прокурори і їхні заступники в
  межах повноважень;

— інші особи, якщо таке право надане їм законодавчими
актами України.

1. Інші учасники процесу (підозрюваний, обвинувачений,
   підсудний, їхні захисники і законні представники, потерпілий і
   його представник, цивільний позивач, цивільний відповідач і їхні
   представники, особа, до якої застосовані примусові заходи вихов­
   ного характеру, і її представник, представник особи, до якої
   застосовані примусові заходи медичного характеру, а також всі
   інші особи, права й інтереси яких, на їхню думку, порушені) у
   випадках, коли відповідні судові рішення можуть бути пере­
   глянуті, за захистом своїх прав і інтересів повинні звертатися до
   суду виключної інстанції тільки через відповідного прокурора.

2. Прокурор має право, за наявності до того підстав, зі
   своєї ініціативи або з ініціативи інших осіб подати клопотання
   Верховному Суду України про перегляд відповідних судових
   рішень у порядку виключного провадження.

3. Клопотання про перегляд судового рішення за формою і
   змістом повинне відповідати вимогам, що пред'являються до
   апеляції (див. ст.350 КПК).

4. Особа, що клопоче про перегляд справи, повинна додати
   до клопотання засвідчені копії відповідних судових рішень. Без
   таких копій клопотання залишається без розгляду, про що пові­
   домляється заявникові.

5. Законний представник засудженого може подати клопо­
   тання у випадку, якщо засуджений на момент подачі клопотання
   не досяг 18 років, і представити документи про те, що він
   визнаний законним представником у справі.

6. Захисник засудженого зобов'язаний представити доку­
   менти, які підтверджують, що він має право на здійснення
   захисту, і угоду на здійснення захисту засудженого, стосовно
   якого подане клопотання.

7. Заступники відповідних прокурорів повинні підтвердити
   відповідним наказом прокурора наявність у них повноважень
   подавати клопотання про перегляд судових рішень з підстав,
   передбачених п.2 ч.І ст.400⁴ КПК.

785

8. Клопотання подається безпосередньо у Верховний Суд
   України.

9. Суддя Верховного Суду України, проаналізувавши кло­
   потання і представлені документи, вправі:

• відповідно до положень ст.24 КПК дати доручення голові
  нижчестоящого суду організувати перевірку дотримання в справі
  кримінально-процесуальних норм і про результати перевірки по­
  відомити Верховний Суд;

• витребувати справу із суду;

• відмовити у витребуванні справи.

10. При надходженні витребуваної із суду справи суддя
    вивчає її з погляду, чи правильно був застосований кримінальний
    закон (див. ст.371 КПК) і чи не допущено істотних порушень
    вимог кримінально-процесуального закону (див. ст.370 КПК), а
    якщо кримінальний закон застосований неправильно і (або) до­
    пущені істотні порушення вимог кримінально-процесуального за­
    кону, то чи вплинуло це істотно на правильність судового рішення.

11. Якщо кримінальний закон застосований правильно й
    істотних порушень процесуального закону не допущено або допу­
    щені порушення істотно не вплинули на правильність судового
    рішення, суддя відмовляє у внесенні клопотання на обговорення
    суддів.

2.12. За наявності підстав для перегляду судових рішень орга­
нізовується обговорення суддями справи з клопотанням у складі
не менше п'яти суддів касаційного суду.

13. Якщо в результаті обговорення не менше, ніж п'ять
    суддів прийдуть до висновку про наявність передбачених зако­
    ном підстав для перегляду судового рішення в порядку виключ­
    ного провадження, вони підписують подання про необхідність
    судового розгляду клопотання і справи.

14. На підставі подання, підписаного не менш ніж п'ятьма
    суддями касаційного суду, справа призначається до судового
    розгляду.

15. Якщо, під час обговорення справи і клопотання судді
    не погодилися на внесення подання в суд виключної інстанції,
    суддя-доповідач на клопотанні ставить резолюцію про те, що
    судді в результаті обговорення не знайшли підстав для перегляду
    судового рішення.

2.16. Незважаючи на те, що відповідно до ч.З статті, що
коментується, касаційний суд не веде переписку з засудженим,
захисником або законним представником із приводу надходження
клопотань про перегляд справи, правильним буде, якщо за під­
писом судді-доповідача заявнику, у тому числі і прокурору, буде
повідомлено про результати розгляду клопотання і будуть по­
вернуті копії судових рішень та інші документи, що надійшли з
клопотанням.

786

Стаття 400¹⁰. Порядок розгляду справ в порядку виключного провадження

Подання про перегляд справи в зв'язку з нововиявле-ними обставинами розглядається апеляційним чи касацій­ним судом за правилами, встановленими для перегляду справ у касаційному порядку.

Попередній розгляд справи в апеляційному чи каса­ційному порядку не перешкоджає її розгляду в тій же судовій інстанції в порядку відновлення в зв'язку з ново-виявленими обставинами.

Подання суддів про судовий розгляд клопотання щодо перегляду судового рішення з підстав, передбачених пунк­том 2 частини першої статті 400⁴ цього Кодексу, розгля­дається на спільному засіданні судових палат Верховного Суду України, уповноважених законом на розгляд кри­мінальних справ за правилами, встановленими для пе­регляду справ у касаційному порядку. Спільне засідання судових палат є правомочним при наявності не менше двох третин складу кожної з палат. Головує на засіданні голова судової колегії в кримінальних справах чи інший суддя. Ухвала спільного засідання приймається більшістю голосів відкритим голосуванням. Вона складається суддею-доповідачем і підписується головуючим та цим суддею.

* * *

1. Вказівка статті про те, що подання про перегляд справи у
зв'язку з нововиявленими обставинами і подання суддів про
розгляд клопотання про перегляд судового рішення з підстав,
передбачених п.2 ч.І ст.40(г КПК, розглядаються судом за пра­
вилами, встановленим для перегляду справ у касаційному поряд­
ку, е не точною і не конкретною. Це пояснюється тим, що ст.394
КПК передбачає різні правила розгляду справ у касаційному по­
рядку:

• справ, судові рішення у яких винесені апеляційним судом
  як судом першої інстанції і у яких апеляційним судом ухвалені
  вироки і постанови в апеляційному порядку;

• справ, судові рішення у яких ухвалені місцевими судами і
  військовими судами гарнізонів, а також винесені ухвали апеля­
  ційних судів у відношенні цих рішень.

2. Виходячи з того, що ст.400⁴ КПК передбачає перегляд у
   порядку виключного провадження судових рішень, що вступили
   в законну силу, то подання про перегляд справ у зв'язку з
   нововиявленими обставинами і про перегляд судових рішень з
   підстав, передбачених п.2 ч.І ст.400⁴ КПК, повинні розглядатися
   за правилами, встановленим для розгляду таких справ, тобто за
   ч.2, 4 ст.394 КПК.

3. Подання про перегляд справ у зв'язку з нововиявленими
   обставинами розглядаються апеляційними і касаційними судами.

787

Апеляційний суд має право розглянути подання про перегляд справи у зв'язку з нововиявленими обставинами у справах, розглянутих у першій інстанції будь-яким місцевим судом, якщо судові рішення не переглядалися касаційним судом.

Касаційний суд розглядає подання по справах, розглянутих у першій інстанції апеляційними і прирівняними до них судами, незалежно від того, чи розглядалися вони в касаційному порядку або в порядку виключного провадження з підстав, передбачених п.2 ч.І ст.400⁴ КПК.

1. Попередній розгляд справи в апеляційному або касацій­
   ному порядку не перешкоджає її розгляду в тій же судовій
   інстанції в порядку поновлення в зв'язку з нововиявленими
   обставинами.

2. Подання про перегляд справи у зв'язку з нововиявле­
   ними обставинами розглядається колегією суддів у складі трьох
   суддів за участю прокурора. Не може брати участь у розгляді
   справи суддя, що раніше брав участь у розгляді цієї справи (див.
   ч.4 стп.55 КПК). Про день розгляду справи повідомляються учас­
   ники процесу. У необхідних випадках суд вправі викликати їх у
   судове засідання. У судовому засіданні прокурор обґрунтовує
   подання і присутні учасники процесу вправі дати свої пояснення.
   Рішення приймається в нарадчій кімнаті.

3. Розглядаючи подання про перегляд справи за нововияв­
   леними обставинами, суд може:

• задовольнити подання прокурора, скасувати судове рішен­
  ня (вирок, ухвалу, постанову) і направити справу на нове розслі­
  дування або на новий судовий чи апеляційний розгляд;

• скасувати судове рішення і закрити справу, якщо новови-
  явлені обставини містять підстави для її закриття;

• змінити вирок, постанову, ухвалу;

• залишити вирок, постанову, ухвалу без зміни, а подання —
  без задоволення.

3.4. Після скасування судового рішення досудове слідство і
судовий розгляд проводяться в загальному порядку, встановле­
ному чинним КПК.

4. При надходженні подання суддів про судовий розгляд кло­потання про перегляд судового рішення з підстав, передбачених п.2 ч.І ст.400⁴ КПК, справа призначається до судового розгляду.

1. Про день і час розгляду справи повідомляються особи,
   що подали клопотання про перегляд справи, а також особи,
   інтереси яких можуть бути порушені при задоволенні клопо­
   тання. Неявка цих осіб у судове засідання не є перешкодою для
   розгляду справи. При необхідності суд може викликати учасників
   процесу в судове засідання для дачі пояснень.

2. Якщо заінтересовані особи бажають взяти участь у роз­
   гляді справи, але з об'єктивних причин не можуть це зробити,
   суд, що розглядає справу в порядку виключного провадження,
   повинен забезпечити реалізацію цього права.

3. Клопотання засудженого, що знаходиться в місцях по­
   збавлення волі, про його доставку в судове засідання для суду не
   обов'язкове.

788

4. Справа розглядається за участю Генерального прокурора
   України або його заступника.

5. Подання суддів про розгляд справи в порядку виключ­
   ного провадження розглядається на спільному засіданні судової
   палати у кримінальних справах і військової судової колегії Вер­
   ховного Суду України. У судовому засіданні повинні брати участь
   не менш 2/3 від обраних і правомочних розглядати справу суддів
   кожної палати.

Суддя, що раніше брав участь у розгляді справи, не вправі розглядати цю справу в порядку виключного провадження (див. ч.4 ст.55 КПК).

Головує на засіданні голова судової палати у кримінальних справах або інший суддя.

Після з'ясування всіх питань організаційного порядку (право­мочність осіб, що з'явилися в судове засідання, відводи, клопо­тання) і прийняття відповідних рішень суддя-допрвідач доповідає суть клопотання про перегляд судового рішення і подання суддів про його розгляд. Після цього суд заслуховує учасника процесу, який подав клопотання, інших учасників, що з'явилися в судове засідання, і прокурора, що бере участь у розгляді справи.

4.6. Нарада суддів проводиться з дотриманням вимог ст.322 і
325 КПК.

Після виходу з нарадчої кімнати суд оголошує ухвалу або її резолютивну частину з вказівкою дня і часу оголошення повного тексту ухвали. Текст ухвали підписує головуючий і судця-допо-відач.

Зміст ухвали повинен відповідати тим же вимогам, що і ухвала касаційного суду (див. ст.400^г КПК).

4.7. Обсяг перевірки справи обмежується клопотанням і під­
ставами, передбаченими п.2 ч.І ст.400⁴ КПК (неправильне за­
стосування кримінального закону й істотне порушення вимог
кримінально-процесуального закону, що істотно вплинули на пра­
вильність судового рішення).

Якщо в межах передбачених законом підстав є необхідність вийти за межі клопотання з метою поліпшення становища засу­дженого, який подав клопотання, суд виключної інстанції пови­нен це зробити.

8. Якщо суд виключної інстанції при задоволенні клопо­
   тання знайде передбачені законом підстави для перегляду судо­
   вих рішень і стосовно інших засуджених, від імені яких клопо­
   тання не надходило, суд вправі прийняти відповідне рішення
   стосовно цих осіб (див. ст.395 КПК). Якщо в задоволенні по­
   даного клопотання суд відмовляє, то приймати рішення стосовно
   осіб, які не подали клопотання, він не має права.

9. При розгляді подання суддів про судовий розгляд кло­
   потання про перегляд судового рішення з підстав, передбачених
   п.2 ч.І ст.400⁴ КПК, можуть бути використані нові матеріали
   (документи, висновки та ін.), за винятком нових матеріалів,
   отриманих при розслідуванні нововиявлених обставин, а також
   при проведенні слідчих дій у справі без скасування судових
   рішень, що набрали законної сили.

789

Нові матеріали можуть бути представлені особою, яка звер­нулася з клопотанням про перегляд судового рішення, а також витребувані самим судом.

4.10. Про результати розгляду справи суд повідомляє особі, що подала клопотання про перегляд судового рішення, і направ­ляє копію ухвали.

5. Протокол судового засідання при розгляді справ у порядку
виключного провадження не ведеться.

6. При необхідності суд, що розглядає справу в порядку
виключного провадження, вправі винести окрему ухвалу (див.
ст.23* КПК).

790

Розділ п'ятий

ВИКОНАННЯ ВИРОКУ, УХВАЛИ І ПОСТАНОВИ СУДУ

Глава 33

ВИКОНАННЯ ВИРОКУ, УХВАЛИ І ПОСТАНОВИ СУДУ

Стаття 401. Набрання вироком законної сили та його виконання

Вирок місцевого суду набирає законної сили після за­кінчення строку на подання апеляцій, а вирок апеляцій­ного суду — після закінчення строку на подання касаційної скарги, внесення касаційного подання, якщо його не було оскаржено чи на нього не було внесено подання. В разі подачі апеляцій, касаційної скарги чи внесення каса­ційного подання вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи відповідно апеляцій­ною чи касаційною інстанцією, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

У тих випадках, коли оскаржено або внесено подання тільки на частину вироку або коли засуджено декількох підсудних, а вирок оскаржено чи внесено подання щодо одного з них, вирок в інших частинах або щодо інших засуджених осіб законної сили не набирає до моменту винесення апеляційною чи касаційною інстанцією ухвали.

Обвинувальний вирок виконується після набрання ним законної сили.

До набрання вироком законної сили засуджений, який перебуває під вартою, не може бути переведений в місця позбавлення волі, що знаходяться в іншій місцевості.

Виправдувальний вирок і вирок, що звільняє підсуд­ного від покарання, виконуються негайно після проголо­шення вироку. Якщо підсудний перебуває під вартою, суд звільняє його з-під варти в залі судового засідання.

* * *

1. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язко­
   вими для виконання на всій території України.

2. Виконання вироку — це завершальна стадія криміналь­
   ного процесу, у якій здійснюються реалізація вироку, що вступив

791

у законну силу, а також вирішення судом питань, що виникають при зверненні вироку до виконання й у процесі самого вико­нання.

3. Основний зміст стадії виконання вироку визначають пи­
   тання, пов'язані з процесуальною діяльністю суду, який звертає
   вирок до виконання; безпосередньо виконує деякі свої рішення,
   зокрема, виправдувальний вирок; вирішує процесуальні питання,
   пов'язані з виконанням вироку (умовно-достроковим звільненням
   від відбування покарання, звільненням від покарання через хво­
   робу та ін.); забезпечує контроль за звертанням вироку до вико­
   нання.

4. Набрання вироком законної сили є обов'язковою умовою
   його виконання, тому що тільки вирок, який набрав законної
   сили, є підставою для відбування кримінального покарання і
   виконання всіх інших рішень суду, сформульованих у вироку.

Про питання, що вирішуються судом при постановленні вироку, див. коментар до ст.324 КПК.

5. До набуття законної сили вирок виконується в частині
   запобіжного заходу і негайного звільнення підсудного з-під варти
   тільки у випадках винесення: виправдувального вироку; обвину­
   вального вироку, який звільняє засудженого від покарання; засу­
   джені до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі; при­
   значенні покарання, що відповідає часу перебування підсудного
   під вартою як запобіжного заходу (див. ст.342 КПК).

6. Вирок, що набрав законної сили, набуває ознак винятко­
   вості й обов'язковості.

Винятковість вироку полягає в неможливості повторного роз­гляду тієї ж справи й щодо тієї ж особи і за тим же обвину­ваченням, за яким особа вже була засуджена або виправдана, якщо вирок набув законної сили (див. п.9 ч.І ст.6 КПК).

Про обов'язковість вироку див. коментар до ст.403 КПК.

7. Момент набрання вироком законної сили залежить від
реалізації учасниками процесу права на подання апеляції, каса­
ційної скарги або внесення касаційного подання.

Якщо вирок не був оскаржений або на нього не було внесене касаційне подання, він набирає законної сили після закінчення строку на оскарження або внесення подання.

Про строки подання апеляції див. коментар до ст.349 КПК.

Про строки касаційного оскарження і внесення касаційного подання див. коментар до ст.386 КПК.

У випадку подання апеляції, касаційної скарги або внесення касаційного подання вирок, якщо він не був скасований, набирає законної сили з моменту проголошення ухвали судом апеляційної або касаційної інстанції.

8. Якщо вирок набрав законної сили у зв'язку із закінчен­
ням строку на подачу апеляції, касаційної скарги або внесення
касаційного подання, але цей строк згодом був відновлений (див.
ст.353, 386 КПК), вирок втрачає законну силу і на нього
можуть бути подані апеляції, касаційна скарга або внесене подан­
ня у встановленому законом порядку.

792

9. Вирок набирає законної сили повністю, а не частинами.
Тому в тих випадках, коли вирок у груповій справі оскаржений
(внесене подання) тільки стосовно деяких засуджених, він наби­
рає законної сили після розгляду справи судом апеляційної або
касаційної інстанції водночас щодо всіх засуджених у даній
справі.

Оскарження вироку або внесення подання на нього тільки в окремій частині також не спричиняє вступ цього вироку в законну силу в решті частин.

10. У випадку скасування судом апеляційної або касаційної
    інстанції вироку в якій-небудь частині і направлення справи в
    цій частині на додаткове розслідування або на новий судовий або
    апеляційний розгляд вирок набирає законної сили у частині, що
    залишилася.

11. Якщо особа, яка подала апеляцію або надіслала касацій­
    ну скаргу (подання), відзиває апеляцію (скаргу, подання), вирок
    набирає законної сили з моменту прийняття судом рішення (див.
    чА ст.359 КПК).

12. Якщо засуджений перебуває під вартою, до набрання ви­
    роком законної сили його ніхто не вправі перевести в місця
    позбавлення волі, що знаходяться в іншій місцевості.

Стаття 402. Набрання ухвалою і постановою су­ду законної сили та їх виконання

Ухвала і постанова суду першої інстанції, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирають законної сили і виконуються після закінчення строку на подачу апеляцій, а ухвала і постанова апеляційного суду — після закін­чення строку на подання касаційної скарги, внесення касаційного подання. Якщо на ці рішення були подані апеляції, касаційні скарги чи внесено касаційне подання і, якщо їх не було скасовано, то вони набирають законної сили і виконуються після розгляду їх апеляційним чи касаційним судом, за винятками, встановленими цим Ко­дексом.

Ухвали і постанови апеляційної і касаційної інстанцій набирають законної сили негайно після їх оголошення, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Ухвала і постанова суду, які не підлягають оскар­женню, набирають сили і виконуються негайно після їх винесення.

1. На подання апеляції, касаційної скарги, внесення каса­ційного подання на ухвали і постанови суду встановлені такі ж строки, як і на подання апеляції, касаційної скарги (подання) на

793

вирок суду (див. ст.349, 386 КПК). У той же час у деяких статтях КПК передбачені й інші строки подання апеляції.

Зокрема, апеляції на постанови місцевих судів подаються:

• протягом трьох діб з дня їх винесення у випадках, пе­
  редбачених ст.52⁵, 165², 165³, 177, 205 КПК;

• протягом семи діб з дня їх винесення у випадках, перед­
  бачених ст.106, 236², 236^е, 246, 248, 251, 276, 281, 282, 407,
  408, 408², 408³, 410, 411^і, 414, 414^і КПК;

• протягом семи діб з дня одержання копії постанови у ви­
  падку, передбаченому ст. 99^і КПК;

• на окремі ухвали (постанови) — протягом 15 діб з момен­
  ту їх оголошення.

На постанови (ухвали) суду про застосування або незасто-сування примусових заходів виховного і медичного характеру, а також про скасування або зміну примусового заходу медичного характеру апеляції подаються в загальному порядку (див. ст.424, 449 КПК), тобто протягом 15 діб з моменту їх оголошення.

2. Про ухвали і постанови суду, на які може бути подана
апеляція, див. коментар до ст.347 КПК.

Про ухвали і постанови суду, на які може бути подана касаційна скарга або внесене касаційне подання, — див. комен­тар до ст.383 КПК.

3. Не підлягають оскарженню постанови судді:

• про усунення захисника від участі в справі (див. ст.61¹
  КПК);

• про проведення обшуку (див. ст.177 КПК);

• про накладення арешту на кореспонденцію і зняття інфор­
  мації з каналів зв'язку (див. ст.187 КПК);

• про огляд житла або іншого володіння особи (див. ст.190
  КПК);

• про призначення справи до судового розгляду (див. ст.245
  КПК);

• про зупинення справи або направлення її за підсудністю
  (див. ст.249 КПК);

• про повернення справи прокурору (див. ст.249¹ КПК);

• про залишення апеляції без руху (див. ст.352 КПК).

У той же час законом передбачено, що на деякі з цих постанов прокурор вправі внести подання: про накладення ареш­ту на кореспонденцію чи про зняття інформації з каналів зв'язку або про відмову в цьому (див. ст.187 КПК); про призначення справи до судового розгляду (див. ст.245 КПК); про зупинення справи або направлення її за підсудністю (див. ст.249 КПК); про повернення справи прокурору (див. ст.249' КПК).

4. Не підлягають окремому оскарженню ухвали і постанови
суду першої інстанції, винесені під час розгляду справи, що
закінчується постановленням вироку, закриттям справи або на­
правленням її на додаткове розслідування, постановою про засто­
сування або незастосування примусових заходів медичного або
виховного характеру. Заперечення проти них можуть бути вклю­
чені в апеляцію, касаційну скаргу (подання) по даній справі.

794

5. Ухвали і постанови суду першої інстанції, що не підля­
   гають оскарженню, набувають законної сили і виконуються не­
   гайно після їх винесення.

6. Ухвала (постанова) суду першої інстанції про закриття
   кримінальної справи виконується негайно після її винесення в
   частині рішення про скасування запобіжного заходу у виді утри­
   мання під вартою. Особа, стосовно якої закрита справа, звіль­
   няється з-під варти у залі судового засідання. В іншій частині
   ухвала (постанова) виконується після вступу її в законну силу.

7. Подання касаційних скарг або внесення касаційного по­
   дання на постанови місцевих судів, військових судів гарнізонів, а
   також на ухвали апеляційного суду, ухвалені відносно вироків і
   постанов зазначених судів (див. ч,2 стп.383 КПК), не припиняє
   вступу їх у законну силу (див. ч.2 стп.389 КПК).

8. Ухвали і постанови суду апеляційної і касаційної інстан­
   цій набувають законної сили негайно після їх оголошення.

9. Про порядок звернення до виконання ухвали, постанови
   апеляційного суду див. коментар до ст.381 КПК, а ухвали
   касаційного суду — ст.400³ КПК.

Стаття 403. Обов'язковість вироку, ухвали і поста­нови суду

Вирок, ухвала і постанова суду, що набрали законної сили, є обов'язковими для всіх державних і громадських підприємств, установ і організацій, посадових осіб та гро­мадян і підлягають виконанню на всій території України.

* * *

1. Набрання вироком, ухвалою, постановою законної сили
   означає, що вони стають такими ж обов'язковими для виконання
   фізичними і юридичними особами, яких стосуються, як і закон.

2. Обов'язковість виконання судових рішень забезпечується
   державою. За умисне невиконання судового рішення службовою
   особою встановлена кримінальна відповідальність (див. ст.382 КК).
   Засуджений зобов'язаний відбути призначене йому вироком пока­
   рання, відшкодувати заподіяний його діями збиток, виконати
   рішення суду і з інших питань, що його стосуються. За ухилення
   засудженого від відбування покарання настає кримінальна відпо­
   відальність (див. ст.389, 390, 393, 394 КК).

3. Набрання обвинувальним вироком законної сили зобов'я­
   зує суд звернути вирок до виконання, а уповноважені на те
   органи — виконати вирок у межах виду і строку покарання,
   зазначених у вироку.

4. Виправдувальний вирок, що набрав законної сили, зобо­
   в'язує фізичних і юридичних осіб вважати виправданого невин­
   ним у вчиненні злочину за пред'явленим йому обвинуваченням.
   Суд, що виправдав підсудного, зобов'язаний роз'яснити йому
   порядок відновлення його порушених прав і вжити необхідних
   заходів до відшкодування йому збитку, заподіяного незаконним

795

засудженням, притягненням до відповідальності як обвинувачено­го, затриманням, застосуванням запобіжного заходу (див. ст.53¹ КПК).

5. Вирок, ухвала, постанова, що набрали законної сили, обо­
   в'язкові для іншого суду, що розглядає кримінальну справу.
   Інший суд не може розглядати справу стосовно особи, на яку е
   вирок за цим же обвинуваченням, що набрав законної сили, або
   ухвала чи постанова суду про закриття справи з цієї ж підстави
   (див. п.9 ч.І ст.6 КПК).

6. Вирок суду у кримінальній справі, що набрав законної
   сили, обов'язковий для суду, що розглядає справу про цивільно-
   правові наслідки дій особи, стосовно якої винесено вирок суду,
   при вирішенні питань, чи мали місце ці дії і чи вчинені вони
   даною особою (див. ст.31 ЦПК).

1. Питання про виконання рішень судів України стосовно засуджених, що знаходяться на території іншої держави, вирішу­ється відповідно до договору про правову допомогу, укладеного з цією державою.

8. Обов'язковість виконання на території України рішень судів іноземних держав визначається міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Стаття 404. Порядок звернення вироку до вико­нання

Вирок, що набрав законної сили, звертається до вико­нання судом, який постановив вирок, не пізніш як через три доби з дня набрання ним законної сили або повер­нення справи з апеляційної чи касаційної інстанції.

Суд разом із своїм розпорядженням про виконання обвинувального вироку надсилає копію вироку тому орга­ну, на який покладено обов'язок виконати вирок.

З метою забезпечення виховного впливу вироку суд надсилає його копію в необхідних випадках підприємству, установі, організації за місцем роботи засудженого.

У разі звільнення засудженого від відбування покаран­ня з випробуванням відповідно до статей 75 і 104 Кримі­нального кодексу України, суд надсилає копію вироку органу виконання покарань за місцем проживання засу­дженого, а щодо неповнолітнього — також службі у спра­вах неповнолітніх для здійснення контролю за його пове­дінкою, а щодо засуджених військовослужбовців — коман­дирам військових частин, які відповідно до частини другої статті 76 Кримінального кодексу України здійснюють конт­роль за поведінкою таких засуджених.

796

Якщо у виправданого або у особи, щодо якої справа закрита, були вилучені документи, цінності та інші пред­мети чи був накладений арешт на майно, копія вироку, що набрав законної сили, або ухвала апеляційної чи касаційної інстанції направляються відповідним органам для повернення вилучених документів, цінностей та інших предметів, а також для зняття арешту з майна.

Вирок не може бути звернено до виконання або вико­нуватися в частині засудження за діяння, караність якого була усунена нововиданим кримінальним законом.

Своєчасне звернення до виконання вироку, який на­брав законної сили, покладається на суддю або голову відповідного суду, який постановив вирок.

Органи, що виконують вирок, постанову або ухвалу, повідомляють суд, який їх постановив, про їх виконання.

* * *

1. Звернення вироку до виконання — це діяльність суду
   (судді, що головує в судовому засіданні, або голови суду) по
   видачі розпорядження про виконання вироку, що вступив у
   законну силу. Мета його полягає в тому, щоб довести до відома
   органів, уповноважених за законом виконувати вирок, який саме
   вирок і які конкретно його рішення підлягають виконанню.

2. Примусове виконання судових рішень, перелік яких вста­
   новлений законом, покладене на районні, міські (міста обласного
   значення), районні в містах відділи державної виконавчої служ­
   би, що входять у систему органів Міністерства юстиції України.

3. Звернення вироку до виконання полягає в направленні
   судом, що постановив вирок, протягом трьох діб з дня набрання
   вироком законної сили або з дня повернення справи з апеля­
   ційної або касаційної інстанції органу, що здійснює контроль за
   відбуванням покарання, розпорядження про виконання вироку,
   копії вироку і копії ухвали апеляційної або касаційної інстанції,
   якщо вирок був змінений.

4. Розпорядження про виконання вироку повинне бути під­
   писане головуючим у справі або головою суду й секретарем та
   скріплене гербовою печаткою суду. У розпорядженні про вико­
   нання вироку вказується: найменування органу, на який покла­
   дено обов'язок приведення вироку у виконання, а також суду,
   що постановив вирок, час і місце його постановлення, прізвище,
   ім'я і по батькові засудженого, дата набрання вироком законної
   сили, вказівка про приведення вироку до виконання і про по­
   відомлення суду, що постановив вирок, про час приведення
   вироку до виконання.

Якщо засуджений позбавлений волі, у розпорядженні про виконання вироку необхідно запропонувати органу, що виконує вирок, повідомити родину засудженого, куди він направлений для відбування покарання (див. ст.20 ВТК).

797

5. Розпорядження про виконання вироку разом з іншими
документами надсилається:

• при засудженні до позбавлення волі, якщо засуджений
  утримується під вартою, — адміністрації місця попереднього
  ув'язнення, а якщо він знаходиться на волі — Державному
  департаменту України з питань виконання покарань;

• у випадку звільнення засудженого від відбування пока­
  рання з випробуванням (див. ст.75 і 104 КК) — кримінально-
  виконавчій інспекції за місцем проживання засудженого, а сто­
  совно неповнолітнього — і службі у справах неповнолітніх, сто­
  совно військовослужбовців — командирам військових частин, що
  здійснюють контроль за поводженням таких засуджених;

• при засудженні до утримання в дисциплінарному баталь­
  йоні — військовому командуванню;

• при засудженні до виправних або громадських робіт —
  органу внутрішніх справ за місцем проживання засудженого і
  кримінально-виконавчій інспекції;

• при засудженні до покарання у виді обмеження волі —
  адміністрації виправного центру;

• при засудженні до арешту — адміністрації арештного
  будинку;

• у випадку позбавлення права займати певні посади або
  займатися певною діяльністю — адміністрації підприємства, уста­
  нови, організації за місцем роботи засудженого для виконання, а
  також органу внутрішніх справ за місцем проживання засу­
  дженого для здійснення контролю за виконанням;

• у разі потреби стягнення штрафу, конфіскації майна,
  стягнення заподіяного збитку й інших майнових стягнень — суд
  виписує виконавчі листи і передає їх державному виконавцеві за
  місцем проживання, роботи боржника або за місцем перебування
  його майна разом з копією вироку і копією опису майна.

6. У справах про злочини, вчинені групою осіб, кількість
   копій вироків, а при необхідності і ухвал суду апеляційної або
   касаційної інстанцій, повинна дорівнювати кількості засуджених
   осіб.

7. Копія виправдувального вироку після вступу його в за­
   конну силу на прохання виправданого може бути направлена за
   місцем його роботи, навчання або проживання.

8. Якщо у виправданого або у особи, стосовно якої справа
   закрита, були вилучені документи, цінності чи інші предмети,
   або був накладений арешт на майно, копія вироку або ухвали
   суду апеляційної чи касаційної інстанції, якими справа закрита,
   направляються відповідним органам, де знаходяться на збере­
   женні документи, цінності та ін. для їх повернення власнику або
   для зняття арешту з майна.

9. Про виконання вироку органи, що приводять вирок у
   виконання, повинні негайно повідомити суд, який постановив
   вирок.

798

10. Відповідальним за своєчасність звернення вироку до ви­конання є суддя, що головує в судовому засіданні, або голова суду, що постановив вирок.

Стаття405. (Стаття 405 виключена на підставі

Закону № 2670-ІП від 12.07.2001)

Стаття 405^і. Порядок виконання закону, який звіль­няє від покарання або пом'якшує по­карання

Звільнення від покарання і пом'якшення покарання у випадках, передбачених частинами 2 і 3 статті 74 Кри­мінального кодексу України, провадиться судом за заявою засудженого або за поданням прокурора чи органу, що відає виконанням покарання.

Ухвала суду про звільнення від покарання або пом'як­шення покарання грунтується тільки на обставинах спра­ви, встановлених судом при постановленні вироку, та їх юридичній оцінці, яку дано цим судом.

* * *

1. У відповідності зі ст.74 КК особа, засуджена за діяння,
   караність якого законом усунута, підлягає негайному звільненню
   від призначеного судом покарання, а призначена засудженому
   міра покарання, що перевищує санкцію нового закону, знижу­
   ється до максимальної межі покарання, встановленої санкцією
   нового закону.

2. Приведення вироку стосовно особи, що відбуває пока­
   рання, у відповідність з новим законом, який звільняє від
   покарання або пом'якшує покарання, вирішується судом (суддею)
   за місцем відбування покарання.

3. Своє рішення суд зобов'язаний ґрунтувати тільки на
   обставинах, встановлених судом при постановленні вироку, і на
   їх юридичній оцінці, даній цим судом.

4. Законними приводами для прийняття такого рішення є
   заява засудженого або подання прокурора чи органу, що відає
   виконанням покарання.

5. Рішення суду про виконання закону, що звільняє від
   покарання, повинне бути своєчасним. Незаконне продовження
   виконання призначеного покарання у випадках, коли криміналь­
   ний закон, що усуває караність діяння, набув законної сили,
   зобов'язує суд вжити необхідних заходів до відшкодування шко­
   ди, завданої особі внаслідок незаконного виконання покарання
   (див. ст.53¹ КПК).

799

Стаття 406. Зарахування в строк покарання часу перебування засудженого в лікуваль­ній установі

Коли особу, яка позбавлена волі за вироком суду, під час відбуття покарання поміщено до лікарні в зв'язку з душевною або іншою хворобою, то час перебування засу­дженого в лікувальній установі зараховується в строк позбавлення волі.

1. Стаття, що коментується, стосується випадків, коли особа,
засуджена до позбавлення волі, під час відбування покарання
переббувала певний час у лікувальній установі, яка знаходиться
в місцях позбавлення волі. Цей час перебування засудженого в
лікувальній установі зараховується в строк позбавлення волі з
розрахунку один день перебування в лікувальній установі за один
день позбавлення волі.

2. Це питання може вирішити суддя в порядку, передба­
ченому ст.411 КПК.

Стаття 40 7. Порядок застосування умовно-достро­кового звільнення від відбування по­карання і заміни невідбутої частини покарання більш м'яким

Умовно-дострокове звільнення від відбування покаран­ня і заміна невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням відповідно до статей 81 і 82 Кримінального кодексу України застосовуються суддею районного (місь­кого) суду за місцем відбуття покарання засудженим за спільним поданням органу, що відає відбуванням пока­рання, і спостережної комісії або служби у справах непов­нолітніх.

Умовно-дострокове звільнення від відбування покаран­ня і заміна невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням щодо осіб, які відбувають покарання в дис­циплінарному батальйоні, застосовуються суддею військо­вого суду гарнізону за місцезнаходженням засудженого за поданням командування дисциплінарного батальйону.

Зазначені подання розглядаються судом в десятиден­ний строк з моменту надходження їх до суду без витре­бування судової справи з участю прокурора, представника органу, що відає виконанням покарання, і, як правило, засудженого.

800

При розгляді судом спільного подання органу, що відає відбуванням покарання, і спостережної комісії або служби у справах неповнолітніх суд повідомляє їх про час і місце розгляду цього подання.

Якщо суд відмовить в умовно-достроковому звільненні засудженого від відбування покарання або заміні невід-бутої частини покарання більш м'яким покаранням, роз­гляд повторного подання в цьому питанні щодо осіб, засуджених за тяжкі та особливо тяжкі злочини до по­збавлення волі на строк не нижче п'яти років, може мати місце не раніше як через рік з дня винесення постанови про відмову, а щодо засуджених за інші злочини та неповнолітніх засуджених — не раніше як через шість місяців.

На постанову суду з питань, визначених у цій статті, протягом семи діб з дня її оголошення прокурор, засу­джений вправі подати апеляції до апеляційного суду.

У разі подання прокурором апеляції виконання зазна­ченої постанови зупиняється.

* * *

1. Пленум Верховного Суду України в постанові "Про умов­
но-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну не-
відбутої частини покарання більш м'яким" від 26 квітня 2002 р.
звернув увагу судів на те, що умовно-дострокове звільнення осіб
від відбування покарання і заміна невідбутої частини покарання
більш м'яким мають надзвичайно важливе значення для ви­
правлення засуджених і попередження здійснення нових злочи­
нів, тобто для досягнення мети, передбаченої ст.50 КК (див. По­
станову Пленуму Верховного Суду України № 2 від 26 квітня
2002 р.).

Коло осіб, до яких може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, визначене ст.81 КК, а коло осіб, яким може бути замінена невідбута частина покарання більш м'яким, — ст.82 КК.

2. Вирішуючи питання про умовно-дострокове звільнення від
відбування покарання суд повинен перевірити: чи відбув засу­
джений певну, установлену законом, частину покарання; чи довів
засуджений своє виправлення сумлінною поведінкою і відношен­
ням до праці.

При заміні невідбутої частини покарання більш м'яким суд перевіряє: чи став засуджений на шлях виправлення; чи відбув він установлену законом частину покарання.

3. Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.2 тієї
ж постанови, умовно-дострокове звільнення від відбування пока­
рання і заміна невідбутої частини покарання більш м'яким
можливі тільки після повного і всебічного вивчення даних про
особу засудженого.

26 2-^45 801

При цьому головною умовою прийняття такого рішення є доведеність:

• при умовно-достроковому звільненні від відбування пока­
  рання — того, що засуджений сумлінною поведінкою і ставлен­
  ням до праці довів своє виправлення (див. ч.2 стп.81 КК);

• при заміні невідбутої частини покарання більш м'яким —
  того, що засуджений став на шлях виправлення (див. ч.З спг.82
  КК);

• при умовно-достроковому звільненні від відбування пока­
  рання особи, засудженої до позбавлення волі за злочин, вчинений
  у віці до 18 років, — того, що вона сумлінною поведінкою,
  ставленням до праці і навчання довела своє виправлення (див.
  ч.2 ст.107 КК).

4. Відповідно до ч.І ст.81 КК умовно-дострокове звільнення
від відбування покарання може застосовуватися до осіб, що
відбувають покарання у виді виправних робіт, обмеження або
позбавлення волі на певний строк, а також до військовослуж­
бовців, засуджених до службових обмежень або утримання в
дисциплінарному батальйоні.

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання осо­би, що вчинила злочин до досягнення повноліття, застосовується тільки при відбуванні покарання у виді позбавлення волі (див. ч.І ст.107 КК). Від інших видів покарань (як основних, так і додаткових) такі особи звільненню не підлягають.

5. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання
може бути застосоване тільки після фактичного відбуття засу­
дженим:

— не менше половини строку покарання, призначеного судом
за злочин невеликої або середньої тяжкості, і за необережний
тяжкий злочин;

• не менше двох третин строку покарання, призначеного
  судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо
  тяжкий злочин, а також, якщо особа раніше відбувала покарання
  у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або
  зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який засу­
  джена до позбавлення волі;

• не менше трьох чвертей строку покарання, призначеного
  судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також строку
  покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-
  достроково і знову вчинила умисний злочин протягом невідбутої
  частини покарання (див. ч.З ст.81 КК).

6. Умовно-дострокове звільнення щодо осіб, які відбувають
покарання за злочин, вчинений у віці до 18 років, може бути
застосоване після фактичного відбуття ними:

• не менше третини призначеного строку покарання у виді
  позбавлення волі за злочин невеликої або середньої тяжкості і за
  необережний тяжкий злочин;

• не менше половини строку покарання у виді позбавлення
  волі, призначеного судом за умисний тяжкий злочин або необе­
  режний особливо тяжкий злочин, а також якщо особа раніше
  відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і

802

до погашення або зняття судимості знову вчинила у віці до 18 років новий умисний злочин, за який засуджена до позбавлення волі;

— не менше двох третин строку покарання у виді позбав­
лення волі, призначеного судом за умисний особливо тяжкий
злочин, а також якщо особа раніше відбувала покарання у виді
позбавлення волі і була умовно-достроково звільнена від відбу­
вання покарання, але до закінчення невідбутої частини пока­
рання і до досягнення 18-річного віку знову вчинила умисний
злочин, за який засуджена до позбавлення волі (див. ч.З стп.107
КК).

7. При умовно-достроковому звільненні від основного пока­
   рання засуджених (крім осіб, що вчинили злочин до досягнення
   повноліття), до яких було застосоване додаткове покарання, суд
   вправі звільнити їх повністю або частково і від додаткового по­
   карання. Додатковим покаранням, від якого можна звільнити
   достроково є позбавлення права займати певні посади або зай­
   матися певною діяльністю.

8. Суд не вправі відмовити в умовно-достроковому звільненні
   засудженого з таких мотивів, як м'якість призначеного судом
   покарання, короткостроковість перебування засудженого в кримі­
   нально-виконавчій установі, або з інших не передбачених зако­
   ном підстав.

9. Невідбута частина покарання може бути замінена більш
   м'яким покаранням тільки щодо особи, яка відбуває покарання у
   виді обмеження або позбавлення волі на певний строк.

10. Невідбуту частину покарання суд може замінити будь-
    яким більш м'яким видом покарання відповідно до видів пока­
    рання, зазначених у ст.51, 52 КК.

11. До неповнолітніх заміна невідбутої частини покарання
    більш м'яким покаранням не застосовується.

12. Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким пока­
    ранням можлива тільки після фактичного відбуття засудженим:

• не менше третини строку покарання, призначеного судом
  за злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необе­
  режний тяжкий злочин;

• не менше половини строку покарання, призначеного судом
  за умисний тяжкий злочин або необережний особливо тяжкий
  злочин, а також у разі, коли особа раніше відбувала покарання у
  виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або
  зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який була
  засуджена до позбавлення волі;

— не менше двох третин строку покарання, призначеного
судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання,
призначеного особі, яка раніше звільнилася умовно-достроково і
вчинила новий умисний злочин протягом невідбутої частини
покарання (див. ч.4 ст.82 КК).

13. При заміні невідбутої частини покарання більш м'яким
видом покарання суд може звільнити засудженого і від додат­
кового покарання у виді позбавлення права займати певні посади
або займатися певною діяльністю.

803

14. Законним приводом до розгляду справи про умовно-до­
    строкове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої
    частини покарання більш м'яким є спільне подання органу, що
    відає виконанням покарання, і спостережної комісії або служби у
    справах неповнолітніх, а щодо осіб, що відбувають покарання в
    дисциплінарному батальйоні, — подання командування дисциплі­
    нарного батальйону.

15. Пленум Верховного Суду України роз'яснив судам, що
    матеріали про умовно-дострокове звільнення, які подають органи,
    що відають виконанням покарання, повинні відповідати вимогам,
    передбаченим ст.110 ВТК. Якщо ці вимоги не дотримані (харак­
    теристика не відображає процес виправлення засудженого або
    стосується не всього періоду відбування ним покарання; відсутні
    дані про попередні судимості і відшкодування матеріальних збит­
    ків; не представлена виписка з рішення спостережної комісії або
    служби у справах неповнолітніх та ін.) і заповнити такі про­
    галини в судовому засіданні не можна, суддя в стадії підготовки
    справи до розгляду повертає матеріали для відповідного оформ­
    лення, а якщо недоліки виявлені в судовому засіданні, — ви­
    носить відповідну постанову, в якій зазначає підстави повернення
    матеріалів.

Відсутність у матеріалах даних про можливість працевлаш­тування засудженого після умовно-дострокового звільнення від відбування покарання не може бути підставою для відмови в задоволенні подання.

Стосовно осіб, що вчинили злочин у віці до 18 років, суд повинен з'ясувати, де вони будуть жити, працювати або вчитися, якщо до них буде застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (див. пп.13, 14 Постанови Пленуму Вер­ховного Суду України № 2 від 26 квітня 2002 р.).

16. Суд зобов'язаний розглянути подання в 10-денний строк
    з моменту його надходження.

17. Справи про умовно-дострокове звільнення від відбування
    покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким
    розглядаються суддею районного (міського) суду за місцем відбу­
    вання покарання засудженим, а стосовно осіб, що відбувають
    покарання в дисциплінарному батальйоні, — суддею військового
    суду гарнізону за місцем перебування засудженого.

18. Зазначені справи розглядаються без витребування кримі­
    нальної справи за участю прокурора, представника органу, що
    відає відбуванням покарання і, як правило, засудженого. Неявка
    засудженого не перешкоджає розгляду справи.

19. У постанові судді про умовно-дострркове звільнення від
    відбування покарання або заміну невідбутої частини покарання
    більш м'яким повинні бути викладені: суть відповідного подання;
    мотиви прийнятого рішення; дані, що стали підставою для задо­
    волення подання або для відмови в його задоволенні. У резо­
    лютивній частині викладається прийняте рішення.

20. У справі ведеться протокол судового засідання.

21. Якщо суд відмовить в умовно-достроковому звільненні
    або заміні невідбутої частини покарання більш м'яким, повторно

804

розглянути подання з цього питання він може тільки після закінчення строків, зазначених у ч.5 статті, що коментується.

22. На постанову суду як прокурор, так і засуджений вправі
    подати апеляцію в апеляційний суд.

23. Копія постанови у справі про умовно-дострокове звіль­
    нення або про заміну невідбутої частини покарання більш м'яким
    направляється суду, що постановив вирок, для приєднання до
    справи, а також спостережній комісії або службі у справах
    неповнолітніх за місцем проживання неповнолітнього засудже­
    ного.

Стаття 407^і. Порядок звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років

Звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, відповідно до статті 83 Кримінального кодексу України здійснюється суддею районного (міського) суду за місцем відбування покарання засудженим за спільним поданням органу, що відає відбуванням покарання, і спостережної комісії.

* * *

1. Відповідно до ст.83 КК суд може звільнити від відбування
покарання жінок, засуджених до обмеження волі або до по­
збавлення волі, які стали вагітними або народили дітей під час
відбування покарання.

Жінка може бути звільнена від відбування покарання в межах строку, на який відповідно до закону вона може бути звільнена від роботи у зв'язку з вагітністю, родами і до досяг­нення дитиною трирічного віку.

Не підлягають звільненню від відбування покарання вагітні жінки і жінки, що мають дітей у віці до трьох років, та були засуджені до позбавлення волі на строк більш п'яти років за умисні тяжкі й особливо тяжкі злочини.

2. Законним приводом до розгляду справи про звільнення від
   відбування покарання вагітних жінок і жінок, що мають дітей у
   віці до трьох років, є спільне подання органу, що відає відбу­
   ванням покарання, і спостережної комісії.

3. Справу про звільнення від відбування покарання названих
   осіб розглядає суд за місцем відбування покарання засуджених в
   порядку, передбаченому ст.411 КПК.

Стаття 408. Звільнення від покарання за хво­робою

За наявності підстав, передбачених статтею 84 Кри­мінального кодексу України, суддя районного (міського)

805

суду за місцем відбування покарання розглядає подання установи, яка відає відбуванням покарання, та висновок лікарської комісії і звільняє засудженого від покарання чи подальшого його відбування.

При звільненні від дальшого відбування покарання засудженого, який захворів на хронічну душевну хворобу, суддя вправі застосувати примусові заходи медичного ха­рактеру відповідно до статей 92—95 Кримінального кодек­су України.

Якщо на психічну чи іншу тяжку хворобу захворів засуджений до виправних робіт або штрафу, суддя у всіх випадках виносить постанову про звільнення його від дальшого відбування покарання.

На постанову суду з питань, визначених у цій статті, протягом семи діб з дня її оголошення прокурор, засу­джений вправі подати апеляції до апеляційного суду.

* * *

1. У відповідності зі ст.84 КК від покарання звільняються:

— особа, яка під час його відбування захворіла на психічну
хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії
(бездіяльність) або керувати ними;

• особа, яка після вчинення злочину або постановлення
  вироку захворіла на іншу тяжку хворобу, що перешкоджає
  відбуванню покарання;

• військовослужбовці, засуджені до службового обмеження,
  арешту або тримання в дисциплінарному батальйоні, у разі
  визнання їх непридатними до військової служби за станом здо­
  ров'я.

2. Стаття, що коментується, може бути застосована тільки у
   випадку, якщо засуджений занедужав психічним або іншим за­
   хворюванням під час відбування покарання.

3. Захворювання засудженого психічним або іншим захво­
   рюванням повинне бути встановлено висновком лікарської ко­
   місії.

4. Подання про звільнення від покарання через хворобу
вносить начальник установи, де засуджений відбуває покарання.
Одночасно з поданням у суд направляються висновок лікарської
комісії й особиста справа засудженого (див. ст.109 ВТК).

5. Питання про звільнення засудженого від відбування пока­
рання в зв'язку з хворобою вирішується суддею районного (місь­
кого) суду за місцем відбування покарання незалежно від того,
яким судом було винесено вирок (див. ч.4 спг.409 КПК).

При вирішенні даного питання суд враховує тяжкість вчи­неного злочину, характер захворювання, особу засудженого й ін­ші обставини, що мають істотне значення для вирішення питання про звільнення засудженого від покарання через хворобу.

806

6. Якщо в суду виникли сумніви в правильності висновку
   лікарської комісії, він має право призначити судово-медичну або
   судово-психіатричну експертизу.

7. Якщо суддя, що приймає рішення про звільнення засу­
   дженого від подальшого відбування покарання в зв'язку з хро­
   нічною психічною хворобою, дійде висновку про необхідність
   застосування до нього примусових мір медичного характеру, він
   вправі у відповідності зі ст.92—95 КК застосувати примусові
   заходи медичного характеру. У постанові повинні бути зазначені
   мотиви такого рішення і тип психіатричної установи, у яку
   засуджений повинний бути госпіталізований.

8. Якщо психічною або іншою тяжкою хворобою занедужала
   особа, засуджена до виправних робіт або штрафу, вона підлягає
   звільненню від подальшого відбування покарання у будь-якому
   випадку.

9. Справа розглядається в порядку, передбаченому ст.411
КПК.

10. На постанову судді може бути подана апеляція в апеля­
ційний суд прокурором і засудженим, його захисником або за­
конним представником.

Стаття 408^і. Порядок звільнення від покарання з випробуванням після закінчення іспи­тового строку

Звільнення засудженого від призначеного йому пока­рання з підстав, передбачених частиною першою статті 78 Кримінального кодексу України, здійснюється суддею ра­йонного (міського) суду за місцем проживання засудже­ного за заявою засудженого або за поданням прокурора чи органу, що відає відбуванням покарання.

* * *

1. Відповідно до ч.І ст.78 КК після закінчення іспитового
   строку засуджений, який виконував покладені на нього обов'язки
   і не вчинив нового злочину, звільняється судом від призначеного
   йому покарання.

2. Справу про звільнення від покарання з випробуванням
   після закінчення іспитового строку розглядає суддя районного
   (міського) суду за місцем проживання засудженого.

3. Законним приводом до розгляду такої справи є: заява
   засудженого; подання прокурора; подання органу, що відає відбу­
   ванням покарання.

4. Справа розглядається в порядку, передбаченому ст.411
   КПК.

807

Стаття 408². Порядок скасування звільнення від відбування покарання з випробуван­ням

Скасування звільнення засудженого від відбування по­карання з випробуванням, призначеного вироком суду відповідно до статей 75 і 104 Кримінального кодексу України, здійснюється суддею районного (міського) суду за місцем проживання засудженого за поданням органу вико­нання покарання, а щодо неповнолітнього — за спільним поданням органу, який відає відбуванням покарання та службою у справах неповнолітніх, за наявності підстав, передбачених частиною другою статті 78 Кримінального кодексу України.

(Частину виключено).

(Частину виключено).

При розгляді передбачених у цій статті питань у судовому засіданні беруть участь представники органів, які відають відбуванням покарання і на які згідно з частиною другою статті 76 Кримінального кодексу Украї­ни покладено контроль за поведінкою таких засуджених.

На постанову суду з питань, визначених у цій статті, протягом семи діб з дня її оголошення прокурор, засу­джений вправі подати апеляції до апеляційного суду.

* * *

1. Підставою для скасування звільнення засудженого від від­
   бування покарання з випробуванням є невиконання ним покладе­
   них на нього обов'язків; систематичні вчинення правопорушень, що
   потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про неба­
   жання засудженого стати на шлях виправлення (див. ч.2 ст.78 КК).

2. У зазначених випадках суд направляє засудженого для
   відбування покарання, призначеного вироком суду.

3. Законним приводом для розгляду такої справи і скасу­
   вання звільнення від відбування покарання з випробуванням є
   подання органу, що відає виконанням покарання, а щодо непов­
   нолітнього — спільне подання органу, що відає відбуванням по­
   карання, і служби у справах неповнолітніх.

4. Рішення про скасування звільнення засудженого від відбу­
   вання покарання з випробуванням приймається суддею районного
   (міського) суду за місцем проживання засудженого.

5. У судовому засіданні при розгляді питання про скасу­
вання звільнення від відбування покарання з випробуванням
беруть участь представники органів, які відають відбуванням
покарання, за місцем проживання засуджених, та на які покла­
дений контроль за поведінкою таких засуджених.

У розгляді цих питань щодо засуджених військовослужбов­ців участь беруть командири військових частин.

808

6. Суддя зобов'язаний з'ясувати, чи мав засуджений реальні
   можливості виконати покладені на нього обов'язки, у чому по­
   лягали правопорушення, чи відбувалися вони систематично, які
   стягнення були накладені на засудженого, чи можна розглядати
   викладені в поданні факти як свідчення небажання засудженого
   стати на шлях виправлення. Якщо, наприклад, суддя встановить,
   що засуджений не мав можливості виконувати покладені на
   нього судом обов'язки або що допущені правопорушення були
   спровоковані потерпілим і не можуть розцінюватися як свідчення
   небажання засудженого стати на шлях виправлення, він виносить
   постанову про відмову в задоволенні подання.

7. Прокурор, засуджений вправі подати на постанову судді
   про скасування звільнення від відбування покарання з випро­
   буванням або про відмову в цьому апеляцію в апеляційний суд.

Стаття 408³. Порядок скасування звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років

За наявності підстав, передбачених частинами четвер­тою і п'ятою статті 83 Кримінального кодексу України, суддя районного (міського) суду за поданням органу кри-мінально-виконавчої системи за місцем проживання за­судженої розглядає питання про скасування звільнення її від відбування покарання або заміну його більш м'яким покаранням чи направлення засудженої для відбування покарання, призначеного за вироком.

(Частину виключено).

Зазначені подання надсилаються до суду з матеріа­лами, які підтверджують обставини, передбачені части­нами четвертою і п'ятою статті 83 Кримінального кодексу України, і розглядаються суддею в десятиденний строк з моменту надходження їх до суду з участю прокурора, представника органу, що відає виконанням покарання або здійснює контроль за поведінкою засудженої, і, як пра­вило, самої засудженої.

На постанову суду з питань, визначених у цій статті, протягом семи діб з дня її оголошення прокурор, засу­джений вправі подати апеляції до апеляційного суду.

* * *

1. Питання про скасування звільнення від відбування пока­
   рання вагітних жінок і жінок, що мають дітей у віці до трьох
   років, розглядається суддею районного (міського) суду за місцем
   проживання засудженої.

2. Після досягнення дитиною трирічного віку або у випадку
   її смерті суд у залежності від поведінки засудженої може: звіль-

809

нити її від покарання; замінити покарання більш м'яким; на­правити засуджену для відбування покарання, призначеного виро­ком (див. ч.4 ст.83 КК).

3. Суд вправі направити засуджену, яка була звільнена від
відбування покарання, для подальшого відбування призначеного
вироком покарання, якщо засуджена:

• відмовляється від дитини;

• передала її в дитячий будинок;

• зникла з місця проживання;

• ухиляється від виховання дитини, догляду за нею;

• систематично вчинює правопорушення, що потягли за со­
  бою адміністративні стягнення і свідчать про небажання стати на
  шлях виправлення (див. ч.5 ст.83 КК).

4. Законним приводом до розгляду питання про скасування
   звільнення від відбування покарання є подання органу кримі­
   нально-виконавчої системи за місцем проживання засудженої, що
   здійснює контроль за її поведінкою у період її звільнення від
   відбування покарання.

5. До подання повинні бути додані матеріали, які підтвер­
   джують факти, що викладені в поданні і підлягають перевірці в
   судовому засіданні.

6. Зазначені справи розглядаються в порядку, передбаченому
   ст.411 КПК, за участю прокурора, представника органу, що по­
   дав подання, і, як правило, самої засудженої.

7. У випадку незгоди з постановою судді прокурор, засудже­
   на вправі подати апеляцію в апеляційний суд.

Стаття 409. Суд, що вирішує питання, зв'язані з виконанням вироку

Питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку, включаючи застосуван­ня кримінального закону, що має зворотну силу, відпо­відно до частин другої і третьої статті 5 Кримінального ко­дексу України, вирішуються судом, який постановив вирок.

Коли вирок виконується за межами району суду, який постановив вирок, ці питання розв'язує суддя районного (міського) суду, а щодо осіб, засуджених військовими суда­ми, — суддя військового суду гарнізону за місцем вико­нання вироку.

Приведення у відповідність з новим законом, який звільняє від покарання або пом'якшує покарання, вироку щодо осіб, які відбувають покарання, вирішується в по­рядку, передбаченому частинами другою і третьою статті 5 Кримінального кодексу України, ухвалою суду за місцем відбування покарання.

810

Питання про звільнення засудженого від відбування покарання в зв'язку з хворобою, відповідно до статті 408 цього Кодексу, вирішуються суддею районного (міського) суду за місцем відбування покарання незалежно від того, яким судом було винесено вирок.

* * *

1. Процесуальні питання в стадії виконання вироку вирішу­
ються:

• судом, що постановив вирок (про всякого роду сумніви і
  протиріччя, що виникають при виконанні вироку; про засто­
  сування кримінального закону, що має зворотну силу, відповідно
  до ч.2, 3 ст.5 КК);

• суддею районного (міського) суду або суддею військового
  суду гарнізону за місцем виконання вироку (див. стп.410 КПК);

• суддею районного (міського) суду або суддею військового
  суду гарнізону за місцем відбування покарання (див. ст.407,
  407^і, 408, 411^і КПК);

• суддею районного ( міського) суду за місцем проживання за­
  судженого (див. ст.408¹, 408², 408³, 414, 414^і КПК, ст.ЗЗ ВТК);

• судом за місцем відбування покарання, який вирішує пи­
  тання про приведення у відповідність з новим законом, що
  звільняє від покарання або пом'якшує покарання, вироку щодо
  осіб, які відбувають покарання (див. ст.5 КК); або судом, що
  постановив вирок, щодо осіб, які відбули покарання;

— судом, у провадженні якого знаходиться справа (див.
ст.410¹ КПК).

Питання про порядок застосування покарання за наявності декількох вироків вирішуються за місцем виконання вироку районним (міським), міжрайонним (окружним) або апеляційним судом у залежності від того, якими судами були ухвалені вироки (див. ст.413 КПК).

2. Крім питань, прямо зазначених у законі, суди мають
право вирішувати й інші питання, що виникають при виконанні
вироку, при наявності в ньому недоліків:

• про застосування акта амністії, якщо його застосування є
  обов'язковим- і суд при постановленні вироку не обговорював це
  питання;

• про звільнення з-під варти особи, звільненої від відбу­
  вання покарання з випробуванням або засудженої до покарання,
  не пов'язаного з позбавленням волі, якщо підсудний був під
  вартою і суд не вирішив питання про зміну запобіжного заходу;

• про скасування запобіжного заходу, якщо при виправ­
  данні підсудного або засудженні його із наступним звільненням
  від покарання суд у вироку не вказав про його скасування;

• про зарахування попереднього ув'язнення в строк відбу­
  вання покарання, якщо таке зарахування не зроблене судом або
  допущена неточність у його вирахуванні;

•— про скасування заходів по забезпеченню цивільного позову або можливої конфіскації майна, якщо при винесенні виправ-

811

дувального вироку або відмові в позові чи незастосуванні конфіс­кації ці заходи вироком не скасовані;

— про виключення з акта опису майна, на яке за законом не
допускається звернення стягнення, якщо у вироку не вирішене
питання про це майно;

• про долю речових доказів, якщо вона не вирішена ви­
  роком суду;

• про визначення розміру і розподілу судових витрат, якщо
  суд не вирішив ці питання;

• про оплату праці захисника;

• про долю неповнолітніх дітей засудженого, що залиши­
  лися без нагляду, і передачу їх для піклування установам,
  родичам або іншим особам, якщо у вироку немає такого рішення;

• про уточнення посади або виду діяльності, якщо при
  призначенні покарання (основного або додаткового) у виді позбав­
  лення права займати певні посади або займатися певною діяль­
  ністю допущені неточні, неконкретні формулювання;

• про призначення вихователя неповнолітньому у випадку
  його звільнення від відбування покарання з випробуванням або
  застосування примусових заходів виховного характеру у відпо­
  відності зі ст.104, 105 КК;

• про усунення неточностей, допущених у вироку при на­
  писанні прізвища, імені, по батькові або інших біографічних да­
  них засудженого, а також описок і арифметичних помилок, якщо
  вони очевидні і виправлення їх не стосується суті вироку і не
  тягне за собою погіршення становища засудженого (див. п.4
  постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику
  застосування судами України процесуального законодавства
  при вирішенні питань, пов'язаних з виконанням вироків" від
  21 грудня 1990 р.).

3. Суди вправі також вирішувати питання, що виникли
після винесення вироку в процесі його виконання:

• про невиконання вироку в частині конфіскації майна,
  якщо актом амністії або помилування засуджений повністю звіль­
  нений від покарання у разі коли до дня видання акта амністії
  або помилування вирок у частині конфіскації не був виконаний;

• при звільненні в порядку помилування одного із солі­
  дарних боржників від відшкодування шкоди суд вправі обгово­
  рити питання про розмір стягнення із солідарних боржників, що
  залишилися;

• за поданням державного виконавця вирішити питання про
  звернення конфіскації на додатково виявлене майно засудженого,
  яке придбане до винесення вироку і підлягає за законом кон­
  фіскації, а також на майно, придбане хоч і після винесення
  вироку, але на гроші або за рахунок майна, що підлягають
  конфіскації за вироком, у випадках, якщо не минув строк
  давності виконання вироку (див. п.в тієї ж Постанови Пленуму
  Верховного Суду України).

4. Не підлягають розгляду в порядку, передбаченому ст.411
КПК, питання, що стосуються суті вироку і погіршують ста­
новище засудженого; звужують або розширюють обсяг обвину-

812

вачення; стосуються прогалин і недоліків вироків у частині кваліфікації злочинів, призначення покарання, вирішення ци­вільного позову.

Зокрема, не можна в такому порядку:

— виключити з вироку кваліфікуючу ознаку злочину і
посилання на обставини, що пом'якшують або обтяжують пока­
рання;

• уточнити призначене покарання (як основне, так і додат­
  кове) щодо його виду і строку;

• призначити покарання за кожен злочин окремо, якщо суд
  призначив покарання тільки за сукупністю злочинів, або при­
  значити покарання за сукупністю злочинів, якщо воно було
  призначене за кожен злочин окремо;

• призначити покарання за сукупністю вироків, якщо при
  винесенні останнього за часом вироку суду було відомо про
  наявність інших невиконаних вироків, але питання про при­
  значення покарання у відповідності зі ст.71 КК не було ви­
  рішене;

• визначити або скасувати розмір відрахувань із заробітку
  особи, засудженої до виправних робіт, у доход держави;

• визначити або змінити розмір штрафу;

• установлювати дані про особу засудженого, котрі можуть
  спричинити погіршення його становища (про наявність судимості
  та ін.);

• установити або змінити розмір задоволеного цивільного
  позову або безпідставно одержаного майна;

• звільнити засудженого від відшкодування матеріальних
  збитків;

• вирішити питання про виключення з акта опису майна за
  цивільним позовом третіх осіб;

• змінити вирок у частині запобіжного заходу (див. п.12
  тієї ж Постанови Пленуму Верховного Суду України).

Стаття 409^і. (Стаття 409^і виключена на підставі

Закону № 2670-ІП від 12.07.2001)

Стаття410. Порядок заміни штрафу покаранням у виді громадських робіт, виправ­них робіт штрафом, обмеження чи позбавлення волі службовим обмежен­ням, позбавлення волі триманням у дисциплінарному батальйоні

(Частину виключено).

Питання про заміну штрафу покаранням у виді гро­мадських робіт відповідно до частини четвертої статті 53 Кримінального кодексу України, виправних робіт штра-

813

фом відповідно до частини третьої статті 57 Криміналь­ного кодексу України, позбавлення волі триманням у дисциплінарному батальйоні відповідно до частини першої статті 62 Кримінального кодексу України, обмеження чи позбавлення волі службовим обмеженням для військово­службовців відповідно до частини першої статті 58 Кри­мінального кодексу України вирішується суддею район­ного (міського) суду за поданням органу, що відає відбу­ванням покарання, або за клопотанням колективу.

Всі питання, передбачені цією статтею, розглядаються судом за місцем виконання вироку з участю прокурора, представника органу, що відає виконанням покарання, і, як правило, засудженого.

Якщо справа розглядається судом за поданням адмі­ністрації виправно-трудової установи, погодженим із спо­стережною комісією або службою в справах неповнолітніх, суд повідомляє відповідну комісію про час і місце роз­гляду подання.

Після доповіді в справі суд заслухує пояснення викли­каних осіб і висновок прокурора, потім у нарадчій кімнаті виносить постанову.

На постанову суду з питань, визначених у цій статті, протягом семи діб з дня її оголошення прокурор, засу­джений вправі подати апеляції до апеляційного суду.

4ґ А *

1. У випадку неможливості сплати штрафу, призначеного як
у виді основного, так і додаткового покарання, суд може за­
мінити несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських
робіт (див. ч.4 ст.53 КК),

Особам, які засуджені до виправних робіт, але стали непра­цездатними після постановлення вироку суду, виправні роботи суд може замінити штрафом (див. ч.З ст.57 КК).

Військовослужбовцю, засудженому до покарання у виді обме­ження волі або позбавлення волі, суд, враховуючи обставини справи й особу засудженого, може обмеження волі або позбав­лення волі на строк не більш двох років замінити службовим обмеженням на той самий строк (див. ч.І ст.58 КК).

Покарання у виді позбавлення волі строком не більш двох років, призначене військовослужбовцю строкової служби, суд, враховуючи обставини справи й особу засудженого, може замі­нити триманням у дисциплінарному батальйоні на той самий строк (див. ч.І ст.62 КК).

2. Зазначені питання вирішуються суддею районного (місь­
   кого) суду за місцем виконання вироку.

3. Законним приводом до розгляду такої справи є подання
   органу, що відає відбуванням покаранням, або клопотання ко­
   лективу, а щодо неповнолітніх — подання виправно-трудової уста-

814

нови, погоджене зі спостережною комісією або службою у спра­вах неповнолітніх, які суд повинен сповістити про місце і час розгляду подання.

4. Справа розглядається за участю прокурора, представника
органу, що відає виконанням покарання, і, як правило, засу­
дженого в порядку, передбаченому ст.411 КПК.

5. У судовому засіданні суддя після доповіді подання і
   приєднаних до нього матеріалів заслуховує пояснення виклика­
   них осіб і висновок прокурора. У постанові, що виноситься в
   нарадчій кімнаті, наводяться мотиви прийнятого рішення.

6. У випадку незгоди з винесеною постановою прокурор,
   засуджений можуть подати на неї апеляцію в апеляційний суд.

Стаття 410^і. Порядок тимчасового залишення за­судженого в слідчому ізоляторі чи в тюрмі і переведення з виправно-тру­дової установи в слідчий ізолятор чи в тюрму

Питання про тимчасове залишення в слідчому ізоля­торі чи в тюрмі засудженого до позбавлення волі з відбу­ванням покарання у виправно-трудовій або виховно-трудо­вій колонії, дисциплінарному батальйоні, а також про тимчасове переведення засудженого з виправно-трудової установи в слідчий ізолятор чи в тюрму при необхідності провадження слідчих дій у справі про злочин, вчинений іншою особою, вирішуються слідчим або органом дізнання з санкції прокурора Автономної Республіки Крим, області, прокурора міста Києва, а також прирівняних до них прокурорів у випадках залишення або переведення засу­дженого на строк до двох місяців, з санкції заступника Генерального прокурора України — до чотирьох місяців, а з санкції Генерального прокурора України — до шести місяців.

Якщо тимчасове залишення засудженого в слідчому ізоляторі чи в тюрмі або переведення його з виправно-трудової установи в слідчий ізолятор чи в тюрму необ­хідно в зв'язку з розглядом справи в суді, ці питання вирішуються судом, в провадженні якого знаходиться справа.

* * *

1. Можливість тимчасового залишення засудженого в слідчо­му ізоляторі або в тюрмі, а також переведення його з виправ­но-трудової колонії в слідчий ізолятор або тюрму пов'язується в законі з необхідністю участі засудженого у провадженні досудо-вого слідства або в судовому розгляді у справах стосовно інших осіб.

815

2. При необхідності участі засудженого в проведенні досудо-
   вого слідства слідчим або органом дізнання складається мотиво­
   вана постанова, що підлягає санкціонуванню відповідним про­
   курором.

3. Строк залишення або переведення засудженого визначений
   до двох місяців — із санкції прокурора Автономної Республіки
   Крим, області, прокурора міста Києва, а також прирівняних до
   них прокурорів, до чотирьох місяців — із санкції заступника
   Генерального прокурора України; до шести місяців — із санкції
   Генерального прокурора України (див. ст.23, 25 ВТК).

4. При необхідності участі засудженого в судовому розгляді
   справи стосовно іншої особи питання про залишення або переве­
   дення засудженого вирішується судом, у провадженні якого зна­
   ходиться справа. У такому випадку засуджений може бути зали­
   шений у слідчому ізоляторі або тюрмі за визначенням суду на
   час розгляду справи в суді.

Стаття411. Порядок вирішення питань, пов'яза­них з виконанням вироку

Питання, пов'язані з виконанням вироку, вирішуються судом у судовому засіданні з участю прокурора.

В судове засідання, як правило, викликається засудже­ний, а за його клопотанням і захисник. Якщо питання стосується виконання вироку в частині цивільного позову, викликається також при необхідності цивільний позивач і цивільний відповідач. Неявка цих осіб не зупиняє роз­гляду справи.

При вирішенні судом питання про звільнення від відбуття покарання в зв'язку з хворобою обов'язкова при­сутність представника лікарської комісії, що дала висно­вок про стан здоров'я засудженого.

Розгляд справи починається доповіддю судді, після чого заслуховуються пояснення осіб, що з'явились в судо­ве засідання, і думка прокурора. Потім суддя виходить до нарадчої кімнати для винесення постанови.

* * *

1. Про підсудність питань, зв'язаних з виконанням вироку,
   див. коментар до ст.409 КПК.

2. Питання, зв'язані з виконанням вироку, вирішуються в
   судовому засіданні суддею одноособово, за винятком випадків,
   передбачених ст.413 ІСПК (вирішення питань, зв'язаних з визна­
   ченням порядку застосування покарання за наявності декількох
   вироків, коли хоча б один із вироків постановлений місцевим
   судом у колегіальному складі або апеляційним судом).

3. Питання, зв'язані з виконанням вироку, розглядаються за
   участю прокурора. Неявка прокурора в судове засідання при

816

розгляді питань, зазначених у ст.411¹, 414, 414^і КПК, не пере­шкоджає розгляду справи.

4. Про день розгляду справи суд повинен повідомити пред­
   ставника органу, за поданням якого розглядається справа, а
   також представника спостережної комісії або служби у справах
   неповнолітніх, якщо подання внесене разом з ними.

5. У судове засідання, як правило, викликається засудже­
   ний, а за його клопотанням — і захисник. Питання про участь
   засудженого в засіданні суду вирішується судом, що розглядає
   справу в стадії виконання вироку. Засудженому, який з'явився у
   судове засідання, у будь-якому випадку надається слово для дачі
   пояснення.

6. У судовому засіданні при розгляді питань, зв'язаних з ви­
   конанням вироку, засуджений користується процесуальними пра­
   вами, передбаченими ст.263 КПК (див. п.15 постанови Пленуму
   Верховного Суду України "Про практику застосування судами
   України процесуального законодавства при вирішенні питань,
   пов'язаних з виконанням вироків" від 21 грудня 1990 р.).

7. При необхідності в судове засідання викликається цивіль­
   ний позивач, цивільний відповідач, якщо питання стосується
   виконання вироку в частині цивільного позову.

8. Якщо вирішується питання про звільнення від відбування
   покарання в зв'язку з хворобою, у судовому засіданні обов'язкова
   присутність представника лікарської комісії, що дала висновок
   про стан здоров'я засудженого.

9. Неявка в судове засідання засудженого, його захисника,
   цивільного позивача або цивільного відповідача не перешкоджає
   розгляду справи. Однак суддя в інтересах правильного вирішення
   поставлених питань може зобов'язати їх з'явитися в судове
   засідання.

10. У судовому засіданні суд зобов'язаний дослідити докази,
які підтверджують наявність обставин, що мають значення для
правильного вирішення питань, які виникли в процесі виконання
вироку.

11. Якщо в судове засідання викликаються експерти або
свідки, їх допит проводиться у відповідності зі ст.ЗОЗ і 311 КПК.

12. У судовому засіданні головуючий оголошує про відкриття
    судового засідання, і доповідає, які питання будуть розглядатися,
    хто з викликаних і сповіщених осіб з'явився, склад суду, прі­
    звища прокурора, секретаря судового засідання, перекладача (якщо
    хтось із учасників судового розгляду не володіє мовою, на якій
    буде провадитися судове засідання); роз'яснює учасникам процесу
    їхні права і вирішує заявлені клопотання. Питання про відвід
    вирішується у відповідності зі ст.57 КПК.

13. У своїй доповіді суддя викладає суть подання або кло­
    потання і його обґрунтування. Після цього заслуховуються пояс­
    нення осіб, що з'явилися в судове засідання, і думка прокурора.

14. Постанова судді (ухвала суду) виноситься в нарадчій
кімнаті. У постанові (ухвалі) повинні бути наведені мотиви прий­
нятого рішення, точно і ясно сформульовані висновки.

817

15. Хід судового розгляду фіксується в протоколі судового
    засідання, який підписується головуючим і секретарем судового
    засідання.

16. На постанови судді (ухвали суду) з питань, передбачених
    ст.407, 408, 408², 408*, 410, 411^і, 414, 414^і КПК, прокурор,
    засуджений вправі подати апеляції в апеляційний суд.

17. Порядок розгляду питань, пов'язаних з виконанням ви­
    років, крім ст.411 КПК регулюється також ст. 405^і, 407, 407^і,
    408, 408^і, 408², 408³, 410, 411^і, 414, 414^і КПК.

18. Про те, які питання вправі вирішувати суд у порядку,
    передбаченому цією статтею, див. коментар до ст.409 КПК.

СТЕТТЯ411¹. Порядок застосування судом приму­сового лікування до засуджених, які є алкоголіками чи наркоманами, і його припинення

Питання про застосування примусового лікування до засуджених, які є алкоголіками чи наркоманами і відбу­вають покарання у виправно-трудовій установі, якщо при­мусове лікування не було їм призначене вироком суду відповідно до статті 96 Кримінального кодексу України, вирішується суддею районного (міського) суду за місцем відбування ними покарання за поданням адміністрації виправно-трудової установи на підставі висновку лікарсь­кої комісії.

Питання про припинення примусового лікування від алкоголізму чи наркоманії, призначеного відповідно до статті 96 Кримінального кодексу України, вирішується суддею районного (міського) суду за місцем знаходження виправно-трудової установи або медичного закладу, де засуджений перебуває на лікуванні, за поданням адмі­ністрації цієї установи чи закладу на підставі висновку лікарської комісії.

Суддя розглядає зазначені в цій статті питання з участю прокурора, представника адміністрації виправно-трудової установи або медичного закладу, що звернулася з поданням, представника лікарської комісії, що дала висно­вок, і, як правило, засудженого. Неявка в судове засідання прокурора не зупиняє розгляду суддею цих питань.

Після доповіді судді заслуховуються пояснення осіб, викликаних в судове засідання, і думка прокурора, після чого суддя в нарадчій кімнаті виносить постанову.

818

На постанову суду з питань, визначених у цій статті, протягом семи діб з дня її оголошення прокурор, засу­джений вправі подати апеляції до апеляційного суду.

* * *

1. Ст.324, 335 КПК передбачають, що суд повинен при
   постановленні вироку вирішити питання, чи необхідно у випад­
   ках, зазначених у ст.96 КК, застосувати до підсудного примусове
   лікування, і про застосування такого лікування вказати в резо­
   лютивній частині вироку.

2. У відповідності зі ст.96 КК примусове лікування може
   бути застосоване судом, незалежно від призначеного покарання,
   до осіб, які вчинили злочини і мають захворювання, що ста­
   новлять небезпеку для здоров'я інших осіб. У залежності від
   виду покарання примусове лікування проводиться за місцем
   відбування покарання або в спеціальних лікувальних установах.

3. Якщо примусове лікування щодо засуджених, які є алко­
   голіками або наркоманами, не було призначене при постанов­
   ленні вироку, це питання підлягає вирішенню в стадії виконання
   вироку.

4. Питання про застосування примусового лікування до засу­
   джених, які є алкоголіками або наркоманами і відбувають пока­
   рання у виправно-трудовій установі, вирішуються суддею район­
   ного (міського) суду за місцем відбування ними покарання.

5. Законним приводом до розгляду питання про застосування
   примусового лікування від алкоголізму або наркоманії є подання
   адміністрації виправно-трудової установи.

До подання приєднується мотивований висновок лікарської комісії, у якому повинно бути зазначено про наявність у засу­дженого захворювання, чи становить воно небезпеку для здоров'я інших осіб, чи необхідне застосування примусового лікування і чи відсутні протипоказання проти такого лікування.

6. Питання про припинення примусового лікування від алко­
   голізму або наркоманії, незалежно від того, коли воно було
   застосоване — при постановленні вироку чи під час його вико­
   нання, вирішується суддею районного (міського) суду за місцем
   перебування виправно-трудової установи (якщо засуджений від­
   буває покарання у виді обмеження або позбавлення волі) або
   медичної установи, де засуджений знаходиться на лікуванні.

7. Питання про припинення примусового лікування розгля­
   дається тільки за наявності подання адміністрації виправно-
   трудової або медичної установи, де знаходиться засуджений, і
   відповідного висновку лікарської комісії.

8. Суддя розглядає питання про застосування або про при­
   пинення примусового лікування в судовому засіданні за прави­
   лами ст.411 КПК за участю прокурора, представника адмініст­
   рації виправно-трудової або медичної установи (у залежності від
   того, адміністрацією якої установи внесене подання), представ­
   ника лікарської комісії, що дала висновок, і, як правило, засу­
   дженого.

Однак неявка в судове засідання прокурора не є перешкодою для розгляду зазначених питань.

819

9. У судовому засіданні суддя заслуховує пояснення осіб, які
були викликані і з'явилися, думку прокурора з питання, що
розглядається. Якщо суддя не згодний з висновком лікарської
комісії про необхідність застосування або припинення приму­
сового лікування, він може призначити судово-медичну експер­
тизу.

10. Постанова про застосування або про припинення приму­
    сового лікування виноситься в нарадчій кімнаті. У постанові по­
    винні міститися переконливі мотиви прийнятого рішення. У ви­
    падку застосування примусового лікування від алкоголізму або
    наркоманії в постанові слід навести, поряд з іншими мотиви
    того, що хвороба засудженого становить небезпеку для здоров'я
    інших осіб.

11. У справі ведеться протокол судового засідання.

12. На постанову може бути подана апеляція прокурором,
    засудженим.

Стаття412. (Стаття 412 виключена на підставі

Указу ПВР УРСР № 117-УІП від 30.08.71)

Стаття413. Визначення порядку застосування по­карання при наявності декількох ви­років

Коли щодо засудженого є вирок, який не виконано і про який не було відомо суду, що постановив останній за часом вирок, суд за місцем виконання вироку зобов'я­заний визначити порядок застосування покарання за всіма вироками відповідно до статті 71 Кримінального кодексу України. Це питання вирішується в порядку, передбаче­ному статтею 411 цього Кодексу: постановою судді район­ного (міського) суду, якщо всі вироки постановлені суд­дями одноособово; ухвалою районного (міського), міжра­йонного (окружного) суду, якщо хоча б один з вироків постановлено районним (міським), міжрайонним (окруж­ним) чи військовим судом гарнізону у колегіальному скла­ді; ухвалою апеляційного суду Автономної Республіки Крим, апеляційних судів областей, міст Києва і Севастополя, якщо хоча б один з вироків постановлено апеляційним судом Автономної Республіки Крим, апеляційними судами областей, міст Києва і Севастополя, військовими апе­ляційними судами регіонів, Військово-Морських Сил.

820

1. Питання визначення порядку застосування покарання за
наявності декількох вироків можуть вирішуватися в стадії ви­
конання вироку в таких випадках:

• якщо стосовно засудженого мається не приведений у
  виконання вирок, про який не було відомо суду, що ухвалив
  останній за часом вирок, і тому суд не призначив покарання за
  сукупністю вироків;

• якщо під час виконання покарання, призначеного за
  сукупністю вироків, перший з них скасований у порядку ви­
  ключного провадження або в касаційному порядку (у справах,
  зазначених у ч.2 ст.383 КПК), внаслідок чого необхідно ви­
  ключити із сукупності міру покарання, призначену судом за
  скасованим вироком.

2. Зазначені питання вирішуються судом за місцем вико­
   нання вироку в порядку, передбаченому ст.411 КПК (див. кожен
   тар до цієї статті).

3. Питання про визначення порядку застосування покарання
   за наявності декількох вироків вирішується суддею одноособове
   або судом у колегіальному складі в залежності від того, яким
   судом постановлені вироки:

• постановою судді районного (міського) суду, якщо всі
  вироки ухвалені суддями одноособове;

• ухвалою районного (міського), міжрайонного (окружного)
  суду, якщо хоча б один з вироків ухвалений районним (міським),
  міжрайонним (окружним) або військовим судом гарнізону в ко­
  легіальному складі;

• ухвалою апеляційного суду Автономної Республіки Крим,
  апеляційних судів областей, міст Києва і Севастополя, якщо хоча
  б один з вироків ухвалений апеляційним судом Автономної
  Республіки Крим, апеляційними судами областей, міст Києва і
  Севастополя, військовими апеляційними судами регіонів, Війсь-
  ково-Морських Сил.

4. Визначаючи порядок застосування покарання засудже­
ному, стосовно якого мається не приведений у виконання вирок,
про який не було відомо суду, що ухвалив останній вирок, суд
зобов'язаний керуватися ст.7Ї КК, яка передбачає призначення
покарання за сукупністю вироків.

5. Шляхом винесення постанови або ухвали про призначення
покарання за наявності декількох вироків встановлюється за­
гальний розмір покарання, що підлягає відбуванню. Однак ви­
роки і після цього зберігають своє самостійне значення й у
випадку скасування одного з них інші залишаються в силі і їх
виконання продовжується.

Стаття414. Порядок розгляду судом клопотання про зняття судимості

Клопотання осіб, які відбули покарання, і колективу підприємства, установи чи організації про дострокове знят­тя судимості відповідно до статті 91 Кримінального ко-

821

дексу України розглядаються суддею районного (міського) суду за місцем постійного проживання осіб, щодо яких порушені клопотання.

Клопотання про зняття судимості розглядається за участю особи, яка його порушила, а у разі звернення з клопотанням колективу підприємства, установи, організа­ції — за участю також їх представника. Ці клопотання розглядаються суддею без витребування судової справи. Суддя, якщо визнає потрібним, може витребувати необ­хідні документи.

В розгляді цих клопотань бере участь прокурор. Неяв­ка прокурора в судове засідання не зупиняє розгляду клопотання суддею.

Після розгляду клопотань суддя виносить мотивовану постанову в нарадчій кімнаті. Постанова судді оголошу­ється в судовому засіданні, і копія її видається особі, щодо якої вирішено питання про погашення або про дострокове зняття судимості.

На постанову суду з питань, визначених у цій статті, протягом семи діб з дня її оголошення прокурор, засу­джений вправі подати апеляції до апеляційного суду.

Якщо суддя відмовить у достроковому знятті судимос­ті, повторне клопотання може бути порушено не раніше як через рік з дня відмовлення.

* * *

1. Особа, засуджена за вчинення злочину, вважається суди­
мою із дня набрання обвинувальним вироком суду законної сили
до погашення або зняття судимості. Судимість має правове зна­
чення у випадку вчинення нового злочину та в інших передба­
чених законом випадках. Вчинення злочину особою повторно і
рецидив злочинів у відповідності зі ст.67 КК визнаються обста­
виною, що обтяжує покарання.

Особа, звільнена від покарання, вважається несудимою.

2. У відповідності зі ст.91 КК, якщо особа після відбування
   покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі зразковою
   поведінкою і сумлінним ставленням до праці довела своє виправ­
   лення, суд може зняти з неї судимість до закінчення строків,
   зазначених у ст.89 КК, за умови, що минуло не менше половини
   цього строку.

3. Про строки погашення судимості див. ст.89 КК.

4. Строки погашення судимості обчислюються з дня відбуття
   основного і додаткового покарання (див. ст.90 КК).

5. Законним приводом до розгляду питання про зняття
судимості є клопотання особи, що відбула покарання, і клопо­
тання колективу підприємства, установи або організації, яке
приймається на загальних зборах колективу.

822

6. Клопотання про зняття судимості розглядається суддею
   районного (міського) суду за місцем постійного проживання осо­
   би, що подала клопотання, або стосовно якої порушене клопо­
   тання колективом підприємства, установи або організації, неза­
   лежно від того, яким судом ця особа була засуджена.

7. Суддя зобов'язаний перевірити правильність оформлення
   клопотання колективу і повноважень його представника.

8. Клопотання про зняття судимості розглядаються без ви­
   требування судової справи.

9. Якщо матеріалів, поданих із клопотанням, недостатньо
   для правильного вирішення питання про зняття судимості, суддя
   може витребувати необхідні документи.

10. Для правильного вирішення питання про зняття суди­
    мості в розпорядження судді повинні бути представлені зокрема:
    характеристики з місця проживання і місця роботи особи; копії
    вироків, судимість за якими не знята і не погашена; документи,
    що свідчать про підстави і час фактичного звільнення від покаран­
    ня, дані про відшкодування збитку, заподіяного злочином та ін.
    (див. п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про
    практику розгляду судами України клопотань про погашення і
    дострокове зняття судимості" від 16 травня 1975 р.).

11. Клопотання про зняття судимості розглядається за учас­
    тю особи, що порушила клопотання, представника колективу
    підприємства, установи, організації, якщо таке клопотання було
    порушене колективом, і прокурора. Неявка прокурора в судове
    засідання не перешкоджає розгляду справи.

12. Питання про зняття судимості розглядається в порядку,
    передбаченому ст.411 КПК. При розгляді клопотання суддя по­
    винен з'ясувати, чи дійсно особа, стосовно якої порушене клопо­
    тання, своєю зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до
    праці довела своє виправлення і тому немає необхідності вважати
    її такою, що має судимість.

13. За результатами розгляду клопотання суддя виносить у
    нарадчій кімнаті мотивовану постанову, копія якої видається
    особі, стосовно якої вирішене питання.

14. У справі ведеться протокол судового засідання.

15. На постанову прокурор, засуджений можуть подати апе­
    ляції в апеляційний суд.

16. У випадку відмови в задоволенні клопотання про до­
    строкове зняття судимості повторне клопотання може бути по­
    рушене на раніше ніж через рік з дня винесення постанови.

Стаття 414^і. Порядок розгляду клопотань про включення часу відбування виправ­них робіт до загального трудового стажу

Питання про включення до загального трудового ста­жу часу відбування виправних робіт у випадках, перед­бачених Виправно-трудовим кодексом України, вирішу-

823

ється суддею районного (міського) суду за місцем прожи­вання особи, яка відбула покарання.

Зазначене питання розглядається суддею щодо особи, яка відбула покарання, за її клопотанням. До клопотання повинні бути додані копія вироку, довідка про відбування покарання і характеристика власника підприємства, уста­нови чи організації або уповноваженого ним органу про роботу і поведінку особи в період відбування нею пока­рання.

Про час і місце розгляду клопотання повідомляється прокурор, а також орган, що відає виконанням покарання, і особа, щодо якої вирішується питання.

В судовому засіданні головуючий оголошує клопотан­ня, потім вислухуються пояснення особи, яка порушила клопотання, досліджуються докази і заслухується думка прокурора, якщо він бере участь у розгляді справи, після чого суддя виносить у нарадчій кімнаті мотивовану поста­нову.

На постанову суду з питань, визначених у цій статті, протягом семи діб з дня її оголошення прокурор, засудже­ний вправі подати апеляції до апеляційного суду.

Копія постанови після набрання нею чинності вида­ється особі, яка порушила клопотання.

* * *

1. За загальним правилом, час відбування виправних робіт у
   загальний трудовий стаж не зараховується. Як виключення,
   закон допускає можливість вирішення цього питання в судовому
   порядку.

2. У відповідності зі ст.95 Виправно-трудового кодексу час
   відбування покарання у виді виправних робіт може бути вклю­
   чений до загального трудового стажу засудженого.

3. Зазначені питання вирішуються суддею районного (місь­
   кого) суду за місцем проживання осіб, що відбули покарання.

4. Законним приводом до розгляду питання про включення
   часу відбування виправних робіт у загальний трудовий стаж є
   клопотання особи, що відбула покарання.

5. До клопотання повинні бути приєднані: копія вироку,
   довідка про відбуття покарання і характеристика про роботу і
   поведінку особи в період відбування нею покарання. При необхід­
   ності суд може витребувати й інші документи.

6. Суд повідомляє про час і місце розгляду клопотання
   прокурора, особу, яка порушила клопотання, і орган, що здійснює
   контроль за виконанням покарання.

Неявка прокурора в судове засідання не перешкоджає роз­гляду справи.

824

7. При розгляді справи засуджений користується правами,
   передбаченими ст.263 КПК.

8. У порядку, передбаченому ст.411 КПК, суддя заслуховує
   пояснення особи, яка подала клопотання, та інших осіб, що
   беруть участь у розгляді справи, досліджує докази, заслуховує
   висновок прокурора, якщо він бере участь у розгляді справи.

9. У результаті проведеного дослідження доказів суддя в
   нарадчій кімнаті виносить постанову, у якій повинні бути наве­
   дені доводи в обґрунтування прийнятого рішення.

10. Під час розгляду справи ведеться протокол судового
засідання.

11. На постанову прокурор, засуджений вправі подати апеля­
    цію в апеляційний суд.

12. Після вступу постанови в законну силу її копія вида­
    ється особі, яка порушила клопотання.

Стаття415. Нагляд за законністю виконання ви­років та інших судових рішень

Нагляд за додержанням законів при виконанні судо­вих рішень у кримінальних справах, а також при засто­суванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи людини здійснюється про­курором.

Розпорядження прокурора, що стосуються виконання вироків, ухвал і постанов суду, обов'язкові для всіх орга­нів і посадових осіб, які їх виконують.

* * *

1. У відповідності зі ст.121 Конституції України нагляд за
   дотриманням законів при виконанні судових рішень у кри­
   мінальних справах, а також при застосуванні інших заходів
   примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої сво­
   боди громадян, покладений на прокуратуру.

2. У стадії виконання вироку, як і в усіх інших стадіях
   кримінального судочинства, прокурор зобов'язаний прийняти пе­
   редбачені законом заходи до усунення будь-яких порушень за­
   кону, від кого б ці порушення не виходили (див. ст.25 КПК).

3. Прокурор встановлює порушення закону, зокрема, шля­
   хом:

• розгляду заяв і скарг про порушення прав громадян і
  юридичних осіб (див. ст.12 Закону України "Про прокуратуру");

• відвідування установ, у яких засуджені відбувають пока­
  рання, установ для примусового лікування і перевиховання, опи­
  тування осіб, які там знаходяться, ознайомлення з документами,
  на підставі яких вони засуджені або до них застосовані заходи
  примусового характеру (див. ст.44 Закону України "Про про­
  куратуру" );

825

— участі в судових засіданнях, де розглядаються питання, зв'язані з виконанням вироку (див. стп.411 КПК), і подання апеляції в апеляційний суд на постанову (ухвалу), якщо він вважає, що рішення є незаконним.

4. Встановивши, що особа незаконно знаходиться в місцях
   позбавлення волі або в установі для виконання заходів при­
   мусового характеру, прокурор зобов'язаний її негайно звільнити
   (див. п.З ч.2 стп.44 Закону України "Про прокуратуру").

5. Постанови і вказівки прокурора щодо додержання встанов­
   лених законодавством порядку й умов утримування затриманих,
   арештованих, засуджених до позбавлення волі і відбування інших
   покарань, а також осіб, до яких застосовані заходи примусового
   характеру, є обов'язковими і підлягають негайному виконанню
   (див. ст.45 Закону України "Про прокуратуру").

826

Розділ шостий

ЗАСТОСУВАННЯ ПРИМУСОВИХ ЗАХОДІВ МЕДИЧНОГО ХАРАКТЕРУ

Глава 34

ЗАСТОСУВАННЯ ПРИМУСОВИХ ЗАХОДІВ МЕДИЧНОГО ХАРАКТЕРУ

Стаття416. Підстави до застосування примусових заходів медичного характеру

Застосування примусових заходів медичного характе­ру, встановлених статтею 94 Кримінального кодексу Ук­раїни, до осіб, які визначені у статті 93 Кримінального кодексу України, проводиться за ухвалою суду або поста­новою судді.

Примусові заходи медичного характеру застосовуються лише до осіб, які є суспільне небезпечними.

* * *

1. У відповідності зі ст.19 КК не підлягає кримінальній
відповідальності особа, яка під час вчинення суспільне небез­
печного діяння знаходилася в стані неосудності. Не підлягає
покаранню особа, яка вчинила злочин у стані осудності, але до
постановлення вироку захворіла психічною хворобою, що по­
збавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або
керувати ними.

Підставою для застосування примусових заходів медичного характеру до особи може бути також визнання її обмежено осудною.

2. Примусові заходи медичного характеру можуть бути засто­
совані судом до осіб:

— які вчинили в стані неосудності суспільне небезпечні
діяння;

• які вчинили злочини в стані обмеженої осудності;

• які вчинили злочин у стані осудності, але захворіли пси­
  хічною хворобою до постановлення вироку або під час відбування
  покарання (див. стп.93 КК).

3. У залежності від характеру і тяжкості захворювання,
тяжкості вчиненого діяння, з урахуванням ступеня небезпеки
психічно хворого для себе або для інших осіб, суд може за­
стосувати такі примусові заходи медичного характеру:

— надання амбулаторної психіатричної допомоги в приму­
совому порядку;

827

• госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним
  наглядом;

• госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим
  наглядом;

• госпіталізація до психіатричного закладу із суворим на­
  глядом (див. ст.94 КК).

4. Примусові заходи медичного характеру застосовуються
лише у випадках, якщо особа є суспільне небезпечною, тобто
якщо психічні розлади пов'язані з небезпекою для самої особи
або для інших осіб.

5. Для визначення психічного стану підозрюваного або обви­
   нуваченого за наявності у справі даних, що викликають сумнів у
   його осудності, обов'язковим є проведення судово-психіатричної
   експертизи (див. ст.76 КПК).

6. Порядок судочинства по застосуванню примусових заходів
   медичного характеру визначається загальними правилами чин­
   ного Кримінального кодексу і ст.417—424 КПК.

7. Про застосування примусових заходів медичного характеру
   суд виносить ухвалу, а суддя — постанову (див. ст.421 КПК).

Стаття417. Порядок провадження досудового слід­ства в справах про діяння неосуд­них або обмежено осудних осіб

Досудове слідство в справах про суспільне небезпечні діяння, вчинені особами у стані неосудності або обмеженої осудності, а також про злочини осіб, які вчинили його у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку, проводиться органами досудового слідства за правилами, передбаченими статтями 111—130, 148—222 цього Кодексу.

При досудовому слідстві провадяться всі необхідні слідчі дії для всебічного і повного з'ясування обставин вчиненого суспільне небезпечного діяння і особи того, хто його вчинив, а також обставин, які характеризують цю особу та її психічне захворювання.

По закінченні досудового слідства, якщо буде встанов­лено неосудність або обмежену осудність особи, що вчи­нила суспільне небезпечне діяння, складається постанова про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного харак­теру. В постанові повинні бути викладені всі обставини, які підтверджують вчинення цією особою суспільне не­безпечного діяння, а також дані, які підтверджують, що ця особа захворіла на психічну хворобу. Ця постанова разом з справою надсилається прокуророві.

828

1. Кримінальні справи про суспільне небезпечні діяння не­
   осудних або обмежено осудних осіб порушуються на загальних
   підставах, і досудове слідство проводиться за правилами, перед­
   баченими ст.111—130, 148—222 КПК.

2. Особливості проведення досудового слідства полягають у
   наступному: участь захисника у таких справах є обов'язковою з
   моменту встановлення факту наявності в особи душевної хвороби
   (див. п.5 ч.І ст. 45 КПК), відмова від захисника може бути
   прийнята тільки у випадках обґрунтування її такими мотивами,
   які особа, що проводить дізнання, слідчий визнають вартими
   уваги. Причому в такому випадку захисник замінюється іншим у
   встановленому законом порядку (див. ст.46 КПК); психічний
   стан особи визначається судово-психіатричною експертизою (див.
   ст.76 КПК); особа, визнана психічно хворою, не притягується як
   обвинувачений, а якщо особа визнана психічно хворою після
   притягнення її до відповідальності як обвинуваченого, цей акт
   втрачає силу; у цих справах не складається обвинувальний ви­
   рок; слідчі дії за участю таких осіб проводяться тільки у випад­
   ках, якщо їхній психічний стан це дозволяє.

3. У процесі проведення досудового слідства повинні бути
   всебічно, повно й об'єктивно з'ясовані всі обставини, що мають
   значення для правильного вирішення справи: обставини вчинення
   суспільно небезпечного діяння; дані про особу, яка вчинила це
   діяння; зібрані матеріали, що характеризують особу; проведена
   судово-психіатрична експертиза (див. ст.204 КПК).

4. Судово-психіатрична експертиза може бути призначена
   відносно особи тільки у випадку, якщо у справі маються докази
   про факт вчинення цією особою суспільно небезпечного діяння.

5. Постанова про призначення судово-психіатричної експер­
   тизи не оголошується особі, щодо якої вона винесена в тих
   випадках, коли її психічний стан робить це неможливим (див.
   ч.З ст.197 КПК).

6. Якщо проводилася протокольна форма досудової підго­
   товки матеріалів або справа відноситься до категорії приватного
   обвинувачення, а питання про наявність психічного захворюван­
   ня, неосудності або обмеженої осудності виникло у судовому
   засіданні, то справа підлягає направленню для провадження
   досудового слідства.

7. Слідчий або прокурор не вправі закрити кримінальну
   справу за відсутністю необхідності в застосуванні примусових
   заходів медичного характеру. Таке рішення може прийняти тіль­
   ки суд (див. ст.421 КПК).

8. Закінчивши проведення досудового слідства, слідчий зобо­
   в'язаний ознайомити з матеріалами справи законного представ­
   ника і захисника особи.

9. По закінченні досудового слідства, якщо буде встановлена
   неосудність або обмежена осудність особи, що вчинила суспільно
   небезпечне діяння, слідчий виносить постанову про направлення
   справи в суд для вирішення питання про застосування при­
   мусових заходів медичного характеру.

829

10. У постанові слідчого повинні бути викладені докази, які
підтверджують вчинення особою суспільне небезпечного діяння, а
також дані, які підтверджують, що вона захворіла на психічну
хворобу.

11. До постанови додається список осіб, які підлягають
виклику в судове засідання, довідки про рух справи, про речові
докази та ін.

12. Справа з постановою слідчого направляється прокурору.
Про дії прокурора див. коментар до ст.418 КПК.

Стаття418. Дії прокурора в справах неосудних або обмежено осудних осіб

Одержавши справу з постановою, складеною відповід­но до статті 417 цього Кодексу, прокурор:

1) погодившись з постановою, затверджує її і надсилає
справу до суду;

2) визнавши, що психіатрична експертиза та інші
докази, зібрані в справі, є недостатніми для того, щоб
зробити висновок про психічний стан обвинуваченого, або
що в справі не зібрано достатніх доказів про те, що
суспільне небезпечне діяння, щодо якого провадилось до-
судове слідство, вчинено даною особою, повертає справу з
своєю письмовою вказівкою слідчому для проведення до­
даткового досудового слідства.

* * *

1. Згідно із ст.233 КПК прокурор, одержавши справу від
слідчого, зобов'язаний протягом п'яти днів розглянути її і прий­
няти відповідне рішення.

2. Крім прийняття рішень, зазначених у цій статті, прокурор
   може також змінити постанову слідчого, скласти нову постанову,
   якщо визнає, що постанова слідчого не відповідає вимогам за­
   кону або матеріалам справи, може доповнити або зберегти список
   осіб, які підлягають виклику в судове засідання.

3. Прокурор не вправі закрити справу з мотивів відсутності
   необхідності застосування примусових заходів медичного харак­
   теру (див. ст.421 КПК).

Стаття419. Порядок судового розгляду справ про застосування примусових заходів ме­дичного характеру

Справи, що надійшли до суду від прокурора в порядку, передбаченому статтею 418 цього Кодексу, народний суддя або голова суду, якщо погодиться з постановою слідчого, вносить безпосередньо в судове засідання.

830

Розгляд зазначених справ провадиться у відкритому судовому засіданні з обов'язковою участю прокурора та захисника за правилами, передбаченими главами 25 і 26 цього Кодексу.

Участь особи, щодо якої розглядається справа, не є обов'язковою і може мати місце лише в тому разі, якщо цьому не перешкоджає характер її захворювання.

В судовому засіданні допитуються свідки та переві­ряються докази, що доводять або спростовують вчинення даною особою суспільне небезпечного діяння, а також перевіряються інші обставини, які мають істотне значення для вирішення питання про застосування примусових за­ходів медичного характеру. В необхідних випадках в су­дове засідання викликається експерт.

Якщо особа, щодо якої розглядається справа, викли­кана в судове засідання, суд вислухує її пояснення, а потім висновок експерта. Після закінчення судового слід­ства висловлює свою думку прокурор, потім захисник.

* * *

1. Суддя вносить справу про застосування примусових за­
   ходів медичного характеру в судове засідання, про що виносить
   постанову. У постанові вказується: день і місце розгляду справи
   в судовому засіданні; про виклик у судове засідання прокурора і
   захисника; про список осіб, які підлягають виклику в судове
   засідання; про можливість участі в судовому засіданні особи,
   стосовно якої розглядається справа; про необхідність виклику в
   судове засідання експерта та ін.

2. Експерт-психіатр викликається в судове засідання, якщо
   експертиза, проведена в справі, неповна або виникла необхідність
   поставити експерту додаткові питання.

3. У судове засідання викликається законний представник
   особи, стосовно якої ставиться питання про застосування при­
   мусових заходів медичного характеру. Законному представнику
   необхідно забезпечити можливість здійснення ним прав, наданих
   законом: ознайомитися з матеріалами справи, брати участь у
   дослідженні доказів, подавати докази, заявляти клопотання, від­
   води, подавати на ухвалу (постанову) апеляційну або касаційну
   скаргу.

4. Під час судового розгляду справи про застосування приму­
   сових заходів медичного характеру суд повинен дотримувати
   вимоги закону, згідно гл.25, 26 і 34 КПК.

5. Розгляд зазначених справ провадиться у відкритому судо­
   вому засіданні з обов'язковою участю прокурора і захисника.
   У цьому випадку прокурор бере участь у дослідженні доказів,
   висловлює думку про обставини, що підлягають дослідженню.

Діяльність захисника полягає в захисті прав і законних інтересів особи, що вчинила суспільно небезпечне діяння, і сприяє встановленню дійсних обставин справи.

831

6. Судове слідство починається з оголошення постанови слід­
   чого про направлення справи в суд для застосування примусових
   заходів медичного характеру.

7. У процесі судового слідства суд повинен перевірити до­
   кази, що встановлюють або спростовують вчинення даною особою
   суспільне небезпечного діяння, заслухати висновок експертизи
   про психічний стан особи, відносно якої розглядається справа,
   перевірити інші обставини, що мають істотне значення для ви­
   рішення питання про можливість і необхідність застосування
   примусових заходів медичного характеру. З цією метою до­
   питуються потерпілі, свідки, досліджуються інші докази, при
   необхідності заслуховуються пояснення експерта з питань, що
   виникли. Коли висновок експертизи буде визнано необгрунтова­
   ним чи таким, що суперечить іншим матеріалам справи або
   інакше викликає сумніви в його правильності, може бути при­
   значена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові
   або іншим експертам (див. ч.б ст.75 КПК).

8. Якщо особа, відносно якої розглядається справа, викли­
   калася в судове засідання, суд вислуховує її пояснення, але, вони
   у відповідності зі ст.65 КПК не є доказами і не можуть бути
   використані для обґрунтування рішення в справі.

9. Після закінчення судового слідства суд вислуховує думку
   прокурора і захисника з питань, що мають значення для даної
   справи (чи мало місце суспільно небезпечне діяння, ким воно
   було вчинене, чи хворіє дана особа і якою хворобою, осудна вона
   чи ні та ін.).

10. Судові дебати у цих справах не проводяться.

11. Останнє слово особі, стосовно якої розглядається справа,
    не надається.

12. Якщо в судовому засіданні під час розгляду кримінальної
    справи буде встановлено, що підсудний суспільно небезпечне
    діяння вчинив у стані неосудності або після цього занедужав
    психічним захворюванням, яке позбавляє його можливості усві­
    домлювати свої дії або керувати ними, суд у відповідності зі
    ст.316 КПК повинен винести про це ухвалу, а суддя — поста­
    нову, а потім продовжити розгляд справи за правилами, встанов­
    леним гл.34 КПК.

13. У випадку вчинення суспільно небезпечного діяння, пе­
    редбаченого КК, декількома особами суд може одночасно в одно­
    му судовому засіданні розглянути справу щодо особи, притягнутої
    до кримінальної відповідальності, і стосовно неосудного про за­
    стосування примусових заходів медичного характеру. Після за­
    кінчення у такій справі судового слідства, заслухавши думку
    прокурора й адвоката з питань, які суд повинен вирішити у
    справі про застосування примусових заходів медичного характеру
    (див. ст.420 КПК), суд виконує дії, передбачені ст.318, 319 КПК
    (переходить до судових дебатів, надає останнє слово підсудному),
    і видаляється до нарадчої кімнати для постановлення вироку
    щодо підсудного і ухвали (постанови) стосовно неосудного. У та­
    кому ж порядку можуть розглядатися справи, у яких окремі
    співучасники групових злочинів захворіли на психічну хворобу
    після вчинення злочину (див. п.6 постанови Пленуму Верховного

832

Суду України "Про судову практику по застосуванню примусо­вих заходів медичного характеру" від 19 березня 1982 р.).

Стаття 420. Питання, які вирішуються судом у справах про застосування примусо­вих заходів медичного характеру

Заслухавши думку прокурора і захисника, суд вихо­дить у нарадчу кімнату для винесення ухвали, де вирішує такі питання:

1. чи мало місце суспільно небезпечне діяння, з при­
   воду якого порушена справа;

2. чи вчинено це діяння особою, щодо якої розгля­
   дається справа;

3. чи вчинила особа зазначене діяння в стані неосуд­
   ності або обмеженої осудності, чи захворіла вона після
   вчинення злочину на психічну хворобу, яка виключає
   застосування покарання;

4. чи слід застосувати до цієї особи заходи медичного
   характеру і якщо слід, то які саме.

* * *

1. Про результати розгляду справи суд виносить ухвалу, а
   суддя — постанову (див. ст.416, 421 КПК). Ухвала (постанова)
   виноситься в нарадчій кімнаті.

2. Суд повинен вирішити всі зазначені в даній статті пи­
   тання. У залежності від обставин справи суд вирішує також
   питання про речові докази, судові витрати, оплату праці захис­
   ника, про скасування запобіжного заходу, про заходи піклування
   про неповнолітніх дітей і заходи по охороні майна особи, до якої
   застосовані примусові заходи медичного характеру.

3. При встановленні неосудності або обмеженої осудності осо­
   би слід виходити з наявності двох критеріїв: медичного і юридич­
   ного.

4. Медичний критерій припускає наявність у особи хроніч­
   ного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної
   діяльності, слабоумства або іншого хворобливого стану.

Встановлення і діагностика психічного стану відносяться до компетенції експерта-психіатра.

5. В юридичному критерії слід виділити два аспекти: особа
   не здатна усвідомлювати свої дії; особа не здатна керувати своїми
   діями. Ці аспекти встановлює суд шляхом оцінки всіх зібраних у
   справі доказів.

6. Про види примусових заходів медичного характеру див.
   ст.94 КК і коментар до ст.416 КПК.

1. Питання про необхідність застосування примусових захо­дів медичного характеру вирішується судом, який враховує пси-

27 2-445 833

хінний стан особи, ступінь суспільної небезпеки як вчинених нею дій, так і її самої.

Стаття 421. Рішення суду в справах про засто­сування примусових заходів медич­ного характеру

Коли буде встановлено, що дана особа вчинила суспіль­не небезпечне діяння в стааі неосудності або обмеженої осудності або після вчинення злочину захворіла на пси­хічну хворобу, яка виключає застосування покарання, суд, коли визнає за потрібне, виносить ухвалу, а суддя — постанову про застосування до цієї особи примусових заходів медичного характеру, з зазначенням яких саме. Коли суд визнає непотрібним застосовувати примусові заходи медичного характеру, справу належить закрити, про що виноситься ухвала (постанова).

Якщо неосудність або обмежена осудність особи на момент вчинення суспільно небезпечного діяння або на час розгляду справи не встановлена, суд виносить ухвалу, а суддя — постанову про направлення справи для до-судового розслідування в загальному порядку.

Якщо вчинення суспільно небезпечного діяння особою, щодо якої розглядається справа, не буде доведене, суд своєю ухвалою, а суддя — постановою закриває справу.

* * *

1. Розглянувши в судовому засіданні справу про застосу­
вання примусових заходів медичного характеру, суд (суддя) у
нарадчій кімнаті може винести ухвалу (постанову):

• про застосування примусових заходів медичного харак­
  теру;

• про закриття справи;

• про направлення справи для проведення досудового слід­
  ства.

2. Суд, визнавши необхідним застосування примусових за­
ходів медичного характеру, призначає їх вид у залежності від
характеру і тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння,
з урахуванням ступеня небезпеки психічно хворого для себе або
інших осіб.

Надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусо­вому порядку може бути застосоване судом стосовно особи, яка страждає на психічні розлади і вчинила суспільно небезпечне діяння, якщо особа за станом свого психічного здоров'я не потребує госпіталізації до психіатричного закладу.

Госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним на­глядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого су-

834

спільно небезпечного діяння потребує тримання в психіатричному закладі та лікування у примусовому порядку.

Госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим на­глядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, що вчинив суспільне небезпечне діяння, не пов'язане з посяганням на життя інших осіб, і за своїм психічним станом не становить загрози для суспільства, але потребує тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах посиленого нагляду.

Госпіталізація до психіатричного закладу із суворим на­глядом може бути застосована судом до психічно хворого, який вчинив суспільне небезпечне діяння, пов'язане з посяганням на життя інших осіб, а також щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільне небезпечного діяння становить особливу небезпеку для суспільства і потребує тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах суво­рого нагляду (див. ст.94 КК).

3. В ухвалі (постанові) у справі про застосування примусових
   заходів медичного характеру крім вирішення питань, передбаче­
   них ст.420 КПК, повинні бути: формулювання суспільне небез­
   печного діяння, яке визнане судом установленим, докази, які
   перевірені судом і покладені в обґрунтування висновків суду, а
   також мотиви прийнятого рішення по суті.

4. Застосовуючи до неосудного примусові заходи медичного
   характеру, суд не вправі вказувати в ухвалі (постанові) назву
   конкретної психіатричної лікарні, у якій повинне проводитися
   примусове лікування, і строки лікування (див. пп.8, 9 постанови
   Пленумі/ Верховного Суду України "Про судову практику по за­
   стосуванні примусових заходів медичного характеру" від 19 бе­
   резня 1982 р.).

5. Призначаючи примусове лікування, суд одночасно повинен
   прийняти рішення про скасування з часу доставки неосудного в
   лікувальну установу запобіжного заходу, якщо він був до нього
   застосований.

6. Питання про речові докази вирішується відповідно до
вимог ст.81 КПК.

7. Судові витрати і сума для оплати послуг захисника, при­
   значеного в порядку, передбаченому ст.47 КПК, з неосудного не
   стягуються, а відносяться на рахунок держави.

8. Питання про відшкодування збитків, заподіяних неосудним,
   вирішується в порядку цивільного судочинства, про що повинно
   бути зазначено в ухвалі (постанові).

9. Якщо суд не визнає необхідним застосувати до психічно
   хворого примусові заходи медичного характеру, а також у ви­
   падку припинення застосування таких заходів, суд може пере­
   дати його на піклування родичам або опікунам з обов'язковим
   лікарським наглядом.

10. Справи про діяння неосудних або обмежено осудних осіб
закриваються ухвалою суду або постановою судді у випадках,
передбачених ч.І і 3 ст.421 (якщо суд визнає непотрібним за­
стосовувати примусові заходи медичного характеру або якщо
вчинення суспільне небезпечного діяння особою, стосовно якої

27* 835

розглядається справа, не буде доведене), а також за наявності обставин, передбачених ст.6 КПК.

Справу, закриту в зв'язку з недоведеністю вчинення су-спільно небезпечного діяння неосудним або обмежено осудним, суд після вступу ухвали (постанови) у законну силу повинен направити прокурору для вжиття заходів по встановленню особи, що вчинила це діяння.

11. Суд повертає справу для провадження досудового слід­ства, якщо неосудність або обмежена осудність до моменту вчи­нення суспільне небезпечного діяння або на час розгляду справи не встановлена, а також у випадках, передбачених ст.281 КПК (з мотивів неповноти або неправильності досудового слід­ства, коли ця неповнота або неправильність не може бути усу­нута в судовому засіданні).

Стаття 422. Скасування або зміна примусових заходів медичного характеру

Скасування або зміна призначених судом примусових заходів медичного характеру може мати місце лише за ухвалою суду чи постановою судді, який застосував ці заходи, або суду за місцем лікування.

Скасування або зміна примусових заходів медичного характеру може мати місце, коли особа, яка вчинила суспільно небезпечне діяння в стані неосудності або обме­женої осудності, видужала або коли в результаті змін в стані її здоров'я відпала потреба в раніше застосованих заходах медичного характеру.

Розгляд питання про скасування чи зміну примусових заходів медичного характеру провадиться за правилами статті 419 цього Кодексу за поданням головного психіатра органу охорони здоров'я, якому підпорядкований медич­ний заклад, де тримають дану особу. До подання дода­ється висновок комісії лікарів-психіатрів.

* * *

1, Питання скасування або зміни примусових заходів ме­
дичного характеру вирішуються судом (суддею), що застосував ці
заходи, або судом (суддею) за місцем лікування хворого. Справа
розглядається з обов'язковою участю прокурора.

2. Приводом до розгляду справ про скасування чи зміну при­
мусових заходів медичного характеру відповідно до ч.З ст.422
КПК є подання головного психіатра органу охорони здоров'я,
якому підпорядкований медичний заклад, де тримають дану
особу.

У відповідності зі ст.95 КК зміна або припинення застосу­вання примусових заходів медичного характеру здійснюється судом за заявою представника психіатричного закладу (лікаря-психіат-ра), який надає особі таку психіатричну допомогу.

836

Таким чином, суд (суддя) вправі розглянути справу про скасування або зміну примусових заходів медичного характеру як за поданням головного психіатра відповідного органу охорони здоров'я, так і за заявою представника психіатричного закладу (лікаря-психіатра), який надає особі психіатричну допомогу.

3. Особи, до яких судом застосовані примусові заходи ме­
   дичного характеру, підлягають обов'язковому огляду комісією
   лікарів-психіатрів не рідше одного разу в шість місяців. Комісія
   визначає психічний стан і можливість постановки питання про
   зміну або скасування примусового заходу медичного характеру.

4. До подання про скасування або зміну примусових заходів
   медичного характеру додається висновок комісії лікарів-психіат­
   рів, у якому обґрунтовується необхідність скасування або зміни
   таких заходів.

5. Справи про скасування або зміну примусових заходів
   медичного характеру розглядаються і вирішуються в такому ж
   порядку, як і справи про застосування таких заходів (див. ст.419
   КПК).

6. У судове засідання викликаються: прокурор, захисник,
   представник лікарської комісії, що дала висновок, особа, щодо
   якої вирішується питання про скасування або зміну примусових
   заходів медичного характеру (якщо дозволяє стан її здоров'я).
   Про час розгляду справи повідомляється особа, за поданням
   (заявою) якої розглядається справа, і адміністрація лікувальної
   установи, де знаходиться дана особа.

7. Розглядаючи справу про скасування або зміну примусових
   заходів медичного характеру, суди повинні перевірити обґрунто­
   ваність подання головного психіатра або заяви представника
   психіатричного закладу (лікаря-психіатра). За наявності сумніву
   в правильності висновків лікарів-психіатрів про видужання осо­
   би, яка вчинила суспільне небезпечне діяння в стані неосудності
   або обмеженої осудності, або про такі зміни стану здоров'я такої
   особи, коли відпадає необхідність у раніше застосованих заходах
   медичного характеру, суд може викликати в судове засідання
   члена лікарської комісії й особу, щодо якої вирішується питання.

8. Примусовий захід медичного характеру скасовується, якщо
   особа видужала або стан її здоров'я істотно покращився, і вона
   не становить більше небезпеки для суспільства.

9. При зміні примусових заходів медичного характеру суд
   вправі замінити тип психіатричного закладу, перевести особу в
   психіатричний заклад з менш суворим наглядом.

10. У результаті розгляду справи суд виносить ухвалу, а
суддя — постанову, якими: скасовують примусовий захід медич­
ного характеру; змінюють примусовий захід медичного харак­
теру; відмовляють в задоволенні клопотання.

11. Суд не вправі відмовити в скасуванні примусового заходу
медичного характеру виходячи тільки із вчинення особою діяння,
яке становить велику суспільну небезпеку, і нетривалого строку
застосування до неї примусових заходів, хоча стан її здоров'я
істотно покращився.

837

Стаття 423. Відновлення кримінальної справи що­до особи, до якої були застосовані примусові заходи медичного харак­теру

Коли особа, щодо якої були застосовані примусові заходи медичного характеру внаслідок її психічного захво­рювання після вчинення злочину, видужає, то суд на підставі висновку медичної комісії в порядку статті 419 цього Кодексу виносить ухвалу, а суддя — постанову про скасування застосованого заходу медичного характеру та направлення справи для провадження досудового слідства чи судового розгляду, якщо неосудність або обмежена осудність була встановлена під час судового слідства. Час перебування в медичній установі, якщо ця особа засу­джена до позбавлення волі або виправних робіт, зарахо­вується в строк відбування покарання.

Ухвала (постанова) про відновлення справи може бути винесена в межах встановленої законом давності притяг­нення до кримінальної відповідальності.

* * *

1. Відповідно до ч.4 ст.95 КК, у випадку припинення засто­
сування примусових заходів медичного характеру у зв'язку з
видужанням, особи, які вчинили злочини в стані осудності, але
захворіли психічним захворюванням до постановлення вироку,
підлягають покаранню на загальних підставах.

2. Питання про поновлення справи і направлення її для
   провадження досудового слідства або судового розгляду вирішу­
   ється судом одночасно зі скасуванням примусових заходів медич­
   ного характеру.

3. Порядок вирішення цих питань такий же, як і при
   вирішенні питань про застосування примусових заходів медич­
   ного характеру (див. ст.419 КПК).

4. Після скасування примусового заходу медичного харак­
   теру кримінальна справа стосовно особи, неосудність або обме­
   жена осудність якої була встановлена під час судового слідства,
   направляється відповідному суду першої інстанції для розгляду,
   а у всіх інших випадках — для провадження досудового слідства.

5. Якщо під час розгляду справи особа засуджується до
   позбавлення волі, виправних робіт, обмеження волі, арешту, до
   тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовця, до
   службового обмеження для військовослужбовців, до громадських
   робіт, то у строк відбування покарання зараховується час перебу­
   вання в медичній установі.

6. Якщо суд, скасовуючи примусові заходи медичного харак­
   теру у зв'язку з одужанням особи, яка захворіла психічним
   захворюванням після вчинення злочину, встановить, що минули

838

строки давності притягнення до кримінальної відповідальності, кримінальна справа підлягає закриттю.

Стаття 424. Оскарження ухвали, постанови судді або суду про застосування, скасу­вання чи зміну примусових заходів медичного характеру або внесення на них подання прокурора

На ухвалу, постанову, винесені суддею або судом в порядку, передбаченому цим розділом, може бути подано апеляційну чи касаційну скаргу або внесено апеляційне чи касаційне подання прокурора в загальному порядку.

* * *

1. Питання, пов'язані з оскарженням ухвали суду або по­
   станови судді про застосування, скасування або зміну примусових
   заходів медичного характеру і внесенням на них подання про­
   курора, регулюються відповідними статтями глав 29—31 КПК
   (подача апеляцій, розгляд справ за апеляціями і касаційне про­
   вадження).

2. На постанови про застосування або незастосування заходів
   медичного характеру, ухвалені місцевими судами, законний пред­
   ставник і захисник особи, стосовно якої вирішувалося це пи­
   тання, а також прокурор, який брав участь у розгляді справи,
   можуть подати апеляцію в апеляційний суд протягом 15 діб з
   моменту оголошення постанови.

3. На ухвали і постанови апеляційного суду із зазначених
   питань, винесені ним як судом першої інстанції, а також на
   постанови цього суду, винесені ним в апеляційному порядку,
   законний представник і захисник особи, стосовно якої розгля­
   далася справа, вправі подати касаційну скаргу, а прокурор, який
   брав участь у розгляді справи, — касаційне подання у строки,
   передбачені ст.386 КПК, тобто протягом одного місяця з моменту
   оголошення ухвали чи постанови.

4. Ухвала (постанова) суду першої інстанції може бути змі­
   нена або скасована судом апеляційної або касаційної інстанції у
   випадках, передбачених ч.2 ст.373, ст.374, 398 КПК.

839

Розділ сьомий

ПРОТОКОЛЬНА ФОРМА ДОСУДОВОЇ ПІДГОТОВКИ МАТЕРІАЛІВ

Глава 35

ПРОТОКОЛЬНА ФОРМА ДОСУДОВОЇ ПІДГОТОВКИ МАТЕРІАЛІВ

Стаття 425. Здійснення провадження за прото­кольною формою досудової підготовки матеріалів

Порядок провадження у справах про злочини, перед­бачені частиною 1 статті 133, статтею 164, частиною 1 статті 185, частиною 1 статті 186, частиною 1 статті 188, частиною 1 статті 190, частиною 1 статті 194, частиною 1 статті 202, частиною 1 статті 203, частиною 1 статті 205, частиною 1 статті 212, частиною 1 статті 213, частиною 1 статті 225, частиною 1 статті 226, частиною 1 статті 245, статтями 246, 247, частиною 1 статті 248, частиною 1 статті 249, статтею 250, частиною 1 статті 296, статтею 395 Кримінального кодексу України визначається загаль­ними правилами цього Кодексу за винятками, встанов­леними статтями цієї Глави.

* * *

1. Порядок провадження підготовки матеріалів, встановлений
   гл.35, містить винятки із загальних правил і є особливим видом
   провадження.

2. Досудова підготовка матеріалів не відноситься до адмініст­
   ративно-процесуальної діяльності, оскільки урегульована нормами
   КПК.

3. Впровадження протокольної форми досудової підготовки
   матеріалів здійснено з метою зменшити навантаження на слідчий
   апарат і зосередити його зусилля на розслідуванні більш тяжких
   злочинів.

Досудову підготовку матеріалів за протокольною формою проводять органи дізнання.

4. Перелік злочинів, щодо яких досудова підготовка мате­
   ріалів може проводитися за протокольною формою, є вичерпним і
   такий порядок не поширюється на інші злочини.

5. Не застосовується порядок, передбачений гл.35, у тих ви­
   падках, коли злочини, зазначені в ст.425, вчинені: непов­
   нолітніми; особою, що має фізичні або психічні вади, у силу

840

яких вона не може здійснити своє право на захист, а також якщо прокурор або суд визнають необхідним проведення досу-дового слідства (див. стп.111 КПК).

6. Якщо при встановленні обставин злочинів, перелічених у
   ст.425 КПК, будуть виявлені підстави для застосування при­
   мусових заходів медичного характеру, протокольна форма не
   застосовується. У цих випадках судочинство проводиться згідно з
   гл.34 "Застосування примусових заходів медичного характеру"
   (див. ст.416—424 КПК).

7. Приводом для здійснення провадження за протокольною
   формою досудової підготовки матеріалів може бути кожний з
   приводів, зазначених у ч.І ст.94 КПК (заяви, повідомлення, явка
   з повинною та ін.).

8. Порядок провадження у справах про злочини, на які
   поширюється протокольна форма, визначається загальними пра­
   вилами КПК, за винятком тих, що встановлені статтями гл.36.

Винятки із загальних правил, встановлені ст.426—431 КПК, стосуються:

• порядку досудової перевірки обставин вчиненого злочину
  і направлення в суд матеріалів щодо злочинів, перерахованих у
  ст.425 КПК;

• назви процесуального документа, яким завершується до-
  судове провадження (протокол) що складається особою, яка про­
  водить дізнання, і затверджується начальником органу дізнання;

• суб'єкта і процесуального оформлення акта порушення
  кримінальної справи за зазначеними злочинами та складання
  обвинувального висновку (див. ст.430 КПК);

• найменування суб'єкта, що вчинив злочин (правопоруш­
  ник);

• строків дослідження обставин вчиненого злочину та стро­
  ків розгляду справ судом.

9. Головна особливість протокольної форми досудової підго­
товки матеріалів — спрощення процесуальної процедури встанов­
лення обставин вчинення злочину на досудовому етапі судочинства.
Винятки не поширюються на судову стадію, де провадження
проводиться за загальними правилами КПК.

Стаття 426. Порядок надіслання матеріалів до суду

У справах про злочини, перелічені в статті 425 цього Кодексу, органи дізнання не пізніш як у десятиденний строк встановлюють обставини вчиненого злочину і особу правопорушника, одержують пояснення від правопоруш­ника, очевидців та інших осіб, витребують довідку про наявність або відсутність судимості у правопорушника, характеристику з місця його роботи або навчання та інші матеріали, які мають значення для розгляду справи в суді. У виняткових випадках, в разі неможливості у деся-

841

тиденний строк зібрати необхідні матеріали, цей строк може бути продовжено відповідним прокурором, але не більш як до двадцяти днів.

У правопорушника відбирається зобов'язання з'явля­тися за викликами органів дізнання і суду та повідомляти їм про зміну місця проживання.

Про обставини вчиненого .злочину складається прото­кол, в якому зазначаються: час і місце його складення; ким складено протокол; дані про особу правопорушника; місце і час вчинення злочину, його способи, мотиви, наслідки та інші істотні обставини; фактичні дані, що підтверджують наявність злочину і винність правопоруш­ника; кваліфікація злочину за статтею Кримінального кодексу України. До протоколу приєднуються всі мате­ріали, а також список осіб, які підлягають виклику в суд.

Протокол затверджується начальником органу дізнан­ня, після чого всі матеріали пред'являються правопоруш­нику для ознайомлення, про що робиться відповідна від­мітка в протоколі, яка засвідчується підписом правопо­рушника. Протокол разом з матеріалами надсилається прокурором.

* * *

1. Органом дізнання, що здійснює досудове провадження в
   протокольній формі, може бути кожний з органів, перелічених у
   ст.101 КПК, у межах його компетенції.

2. Провадження за протокольною формою починається з
   моменту надходження в орган дізнання заяв і повідомлень про
   злочини, перелічені у ст.425 КПК. Заяви і повідомлення після
   реєстрації передаються начальнику органу дізнання, який прий­
   має рішення щодо проведення дізнання шляхом протокольної
   форми досудової підготовки матеріалів.

3. Основним способом збирання доказів при здійсненні досу­
   дової підготовки матеріалів у протокольній формі є провадження
   перевірочних дій. До числа обов'язкових процесуальних дій за­
   кон відносить: одержання пояснень від правопорушника, очевид­
   ців, постраждалих, осіб, що сприяли доставленню правопоруш­
   ника в орган дізнання, осіб, що можуть охарактеризувати пра­
   вопорушника та ін.; витребування довідок про наявність або
   відсутність судимості в правопорушника; витребування характе­
   ристики з місця роботи або навчання правопорушника; витре­
   бування інших матеріалів, які мають значення для правильного
   вирішення справи в суді.

4. Пояснення правопорушника, очевидців та інших осіб,
характеристики, довідки про наявність чи відсутність судимості у
правопорушника, а також інші довідки й акти, за допомогою
яких з'ясовуються обставини вчиненого злочину і встановлюється
особа правопорушника, мають значення для правильного ви-

842

рішення справи і відносяться до самостійного джерела доказів, названого в ст.65 КПК як інші документи.

5. Предмет доказування — єдиний для усіх видів досудового
   провадження, і закон не містить яких-небудь виключень у відно­
   шенні протокольної форми. Згідно зі ст.426 КПК підлягають
   доказуванню всі обставини, що входять у предмет доказування і
   перелічені в ст.64 КПК.

6. Проведення слідчих дій за протокольною формою досу-
   дової підготовки матеріалів не допускається, за винятком огляду
   місця подіїї, який закон дозволяє проводити і до порушення
   кримінальної справи (див. ч.2 ст.190 КПК).

7. Не допускається також затримання правопорушника, за­
   стосування до нього запобіжного заходу. У правопорушника мож­
   на тільки відібрати зобов'язання з'являтися за викликами в
   органи дізнання та в суд і повідомляти їм про зміну місця
   проживання.

8. Якщо з'ясувати обставини вчиненого злочину без прова­
   дження слідчих дій нема можливості, начальник органу дізнання
   порушує кримінальну справу і призначає розслідування у формі
   дізнання.

9. Пояснення правопорушника, очевидців та інших осіб по­
   винні відповідати певним вимогам і містити необхідні дані:

• про місце і час дачі пояснень, про посаду і прізвище
  дізнавача;

• конкретно в якості кого опитувалась особа (правопоруш­
  ника, постраждалого, очевидця);

• про особу, від якої отримане пояснення (прізвище, ім'я,
  по батькові, час і місце народження, освіта, місце роботи або
  навчання, родиний стан, домашня адреса, документ, що засвідчує
  особу);

• про роз'яснення опитаним положення, передбаченого ч.І
  ст.63 Конституції України, про те, що особа не несе відповідаль­
  ності за відмову давати показання або пояснення щодо себе,
  членів родини або близьких родичів, коло яких визначається
  законом;

• про характер і обставини вчиненого злочину.

10. Вся інформація в поясненнях викладається від першої
особи і, по можливості, дослівно. Пояснення може бути написане
як дізнавачем, так і власноручно опитаним. Пояснення повинні
бути оголошені особі, яка їх дала, або прочитані нею самою, про
що слід вказати наприкінці пояснень. Кожна сторінка пояснення
підписується особою, що його дала, а остання — і особою, що
одержала пояснення.

Якщо після ознайомлення зі змістом пояснення виникає необхідність внесення уточнень, доповнень або пояснень, то про це робиться відмітка наприкінці пояснення.

11. Якщо в поясненнях очевидців є протиріччя або існують
розбіжності між поясненнями очевидців і поясненнями право­
порушника або постраждалого, то можуть бути отримані повторні
пояснення. Це припустимо тоді, коли необхідно з'ясувати додат­
кові обставини, уточнити ті або інші факти.

843

12. Очевидці, постраждалі та інші особи не попереджуються
    про кримінальну відповідальність за відмову від дачі пояснень і
    за дачу завідомо неправдивих пояснень, тому що відповідальність
    установлена законом за відмову від дачі або дачу завідомо не­
    правдивих показань.

13. Довідка про наявність або відсутність судимості у пра­
    вопорушника витребовується відразу ж, як тільки почалося про­
    токольне судочинство.

Закон не називає способи одержання такої інформації, її мож­на одержати поштою, телеграфом, по телетайпу, телефаксу та ін. або сам дізнавач може отримати її безпосередньо в інформацій­ному центрі УВС.

14. Обов'язково витребовується характеристика на правопо­
    рушника з місця його роботи або навчання. Якщо правопоруш­
    ник не працює і не вчиться, характеристика витребовується з
    місця проживання. Якщо злочин вчинений за місцем проживан­
    ня правопорушника, доцільно, для того щоб мати повне уявлення
    про його особу, запросити характеристики і з місця роботи, і з
    місця проживання.

15. Необхідно також витребувати:

• копії вироків, які підтверджують попередні судимості;

• висновки медичної комісії про огляд хворих, що страж­
  дають хронічним алкоголізмом, наркоманією;

• довідки про стан здоров'я, про суму заробітної плати, про
  наявність на утриманні неповнолітніх дітей;

• довідки з розрахунками збитків, заподіяних злочином, які
  підлягають стягненню;

• розписки постраждалогр про відшкодування заподіяних
  йому збитків, якщо це мало місце;

• матеріали, довідки, акти відомчого контролю, службових
  перевірок, медичного огляду та інші необхідні матеріали.

16. У випадку виявлення предметів, що можуть мати значен­
ня як речові докази, при огляді місця події або у разі надання їх
громадянами, правопорушником чи постраждалим вони опису­
ються в протоколі огляду місця події або в поясненнях цих осіб.

Питання про приєднання їх як речових доказів вирішується суддею.

17. Якщо при з'ясуванні обставин вчиненого злочину буде
встановлено, що правопорушник зник від органу дізнання, і у
встановлений законом строк знайти його неможливо, начальник
органу дізнання порушує кримінальну справу і призначає про­
вадження дізнання.

18. Для з'ясування обставин вчиненого злочину встановлений
десятиденний строк. У виняткових випадках, у випадку немож­
ливості в такий строк зібрати необхідні матеріали, цей строк
може бути продовжений прокурором до двадцяти днів. У винят­
кових випадках якщо орган дізнання при провадженні досудової
підготовки матеріалів не взмозі у встановлений законом строк
з'ясувати всі обставини вчинення злочину, начальник органу
дізнання повинен порушити кримінальну справу і призначити
провадження дізнання.

844

19. Досудове провадження в протокольній формі завершу­
ється складанням протоколу.

При вчиненні злочину декількома особами необхідно скласти єдиний протокол на всіх правопорушників і в ньому відбити роль кожного у вчиненні злочину. Та частина протоколу, у якій фіксуються дані про особи правопорушників, складається на кожного окремо.

20. Протокол повинен мати вступну, описову і резолютивну
    частину. У вступній частині вказуються місце і час складання
    протоколу, ким він складений. В описовій частині вказується,
    ким вчинений злочин, час, місце, спосіб, мотиви, наслідки вчи­
    нення злочину та інші істотні обставини, фактичні дані, що
    підтверджують наявність злочину і винуватість правопорушника,
    кваліфікацію злочину за статтею КК. У резолютивній частині
    викладаються дані про особу правопорушника, число, місяць і
    рік його народження, місце роботи або навчання, чи притя­
    гувався він раніше до кримінальної відповідальності, дається
    юридична оцінка і кваліфікація його дій.

21. До протоколу приєднуються матеріали, зібрані в процесі
    досудової підготовки: пояснення правопорушника, очевидців та
    інших осіб, характеристики, довідки з місця роботи, навчання,
    інші матеріали, які мають значення для справи, а також список
    осіб, які підлягають виклику в суд.

22. Після затвердження протоколу начальником органу ді­
    знання всі матеріали в прошитому і пронумерованому виді пред'­
    являються правопорушнику для ознайомлення. У протоколі ро­
    биться відмітка про ознайомлення, яка засвідчується підписом
    правопорушника.

23. Правопорушник, як учасник процесу, має право користу­
    ватися рідною мовою (див. ст.19 КПК), надавати докази (див.
    ст.66 КПК), давати пояснення (див. ч.І ст.426 КПК), оскаржу­
    вати дії і рішення органу дізнання (див. ст.110 КПК), знайоми­
    тися з матеріалами протокольного провадження (див. ч.4 ст.426
    КПК).

У законі немає вказівок відносно того, чи має право правопо­рушник подавати клопотання при ознайомленні з матеріалами. Оскільки в гл.35 відсутні виключення із загальних правил роз­гляду кримінальних справ у цій частині, слід виходити з того, що правопорушник має право подати клопотання про витре­бування конкретних документів, одержання пояснень від інших осіб та ін.

24. Протокол із приєднаними до нього матеріалами направ­
ляється прокурору.

Про дії прокурора див. коментар до ст.430 КПК.

Стаття 427. (Стаття 427 виключена на підставі

Закону № 3351-ХП від 30.06.93)

845

Стаття 428. (Стаття 428 виключена на підставі

Закону № 3351-XII від 30.06.93)

Стаття 429. (Стаття 429 виключена на підставі

Указу ПВР УРСР № 1851-ІХ від 23.03.77)

Стаття 430. Порушення справи прокурором

Визнавши матеріали про злочини, перелічені в статті 425 цього Кодексу, достатніми для розгляду в судовому засіданні, прокурор виносить постанову про порушення кримінальної справи, обирає щодо правопорушника в не­обхідних випадках запобіжний захід і складає обвину­вальний висновок та направляє справу до суду або по­вертає матеріали для провадження досудового слідства, а в разі відсутності підстав до порушення кримінальної справи відмовляє в її порушенні.

* * *

1. Прокурор, одержавши протокол і додані до нього мате­
ріали, перевіряє: чи мало місце діяння і чи є склад злочину, що
входить у перелік ст.425 КІШ; чи немає обставин, які спри­
чинюють відмову в порушенні кримінальної справи; чи вста­
новлені всі обставини злочину повно, всебічно й об'єктивно; чи
встановлені обставини, які викликають необхідність порушення
кримінальної справи; чи встановлені всі правопорушники; чи
правильно кваліфікований злочин; чи правильно складений про­
токол; чи дотримані в процесі провадження усі вимоги кри­
мінально-процесуального закону.

2. За результатами перевірки прокурор приймає одне з
наступних рішень:

• виносить постанову про порушення кримінальної справи,
  якщо визнає матеріали достатніми для розгляду в судовому
  засіданні; обирає щодо правопорушника в необхідних випадках
  запобіжний захід, складає обвинувальний висновок і направляє
  справу в суд;

• повертає матеріали для провадження досудового слідства,
  якщо встановить, що в матеріалах є дані, які вказують на ознаки
  злочину, по якому обов'язкове проведення досудового слідства.

• відмовляє в порушенні кримінальної справи у випадку
  відсутності підстав до її порушення.

3. У відповідності зі ст.254 КПК копія обвинувального ви­
   сновку і повістка про виклик до суду вручається підсудному під
   розписку не пізніше як за три доби до дня розгляду справи в
   суді.

4. Постанова прокурора про відмову в порушенні кримі­
   нальної справи може бути оскаржена в порядку, передбаченому
   ст.236⁶ КПК, особою, інтересів якої вона стосується, або її пред­
   ставником.

846

Стаття 431. Розгляд справи в суді

Справи про злочини, перелічені в статті 425 цього Кодексу, підлягають розгляду в суді не пізніш як у де­сятиденний строк з моменту надходження матеріалів до суду. При розгляді таких справ суд вправі повернути їх для провадження досудового слідства, якщо виникає не­обхідність з'ясування істотних додаткових обставин, які не можуть бути встановлені в судовому засіданні.

* * *

1. Судовий розгляд справ про злочини, перелічені у ст.425
   КПК, проводиться за загальними правилами кримінального судо­
   чинства. Будь-які відступи від передбаченого КПК порядку су­
   дового розгляду справ не допускаються.

2. Прийнявши рішення про призначення справи до судового
   розгляду, суддя вирішує всі питання, перелічені в ст.253 КПК.

3. Копія обвинувального висновку і повістка про виклик до
   суду вручаються підсудному під розписку не пізніше ніж за три
   доби до дня розгляду справи в суді (див. ст.254 КПК).

4. Судове слідство починається з оголошення обвинувального
   висновку і проводиться в межах обвинувачення, сформульованого
   в ньому (див. ст.275 КПК).

5. Якщо виникає необхідність з'ясування істотних додат­
   кових обставин, що не можуть бути встановлені в судовому
   засіданні, суд вправі повернути справу для провадження досудо­
   вого слідства.

6. Пленум Верховного Суду України в постанові "Про прак­
   тику застосування судами України законодавства про протоколь­
   ну форму досудової підготовки матеріалів" від 27 червня 1986 р.
   роз'яснив судам, що матеріали протокольної форми підлягають
   поверненню органу дізнання, якщо: досудова підготовка мате­
   ріалів проведена щодо злочину, не передбаченого ст.425 КПК;
   правопорушник є неповнолітнім чи особою, яка через свої фізич­
   ні або психічні вади не може сама здійснювати своє право на
   захист; проведення досудового слідства є обов'язковим; зібраних
   матеріалів недостатньо для розгляду справи у суді; є підстави
   для пред'явлення правопорушнику обвинувачення в злочині, за
   яким досудова підготовка не проводилася, або в злочині, відносно
   якого повинне проводитися дізнання або досудове слідство; є
   підстави для залучення до кримінальної відповідальності інших
   осіб, якщо окремий розгляд справи щодо них неможливий;
   матеріали досудової підготовки не були пред'явлені правопоруш­
   нику для ознайомлення; зміст протоколу про обставини вчинення
   злочину не відповідає вимогам ч.З ст.426 КПК або він не
   затверджений начальником органу дізнання; орган дізнання за­
   стосував до правопорушника запобіжний захід; у ході досудової
   підготовки проведені не передбачені ст.426 КПК слідчі дії (крім
   огляду місця події); правопорушник зник і його місце перебу­
   вання невідоме.

7. У зв'язку зі змінами ст.430 КПК і встановленням поряд­
   ку, коли справа порушується не суддею, а обов'язок порушення

847

справи і складання обвинувального висновку покладається на прокурора, слід визнати, що (виходячи з вимог ст. 370 КПК) нескладання прокурором обвинувального висновку у справах про злочини, перелічені у ст.425 КПК, або невручення цього ви­сновку підсудному є істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону.

8. Судове слідство проводиться з дотриманням норм гл.26
КПК.

9. У справах про злочини, перелічені у ст.425 КПК, проводять­
ся судові дебати і підсудному надається останнє слово.

10. Вирок у цих справах повинен відповідати вимогам ст.332—
335 КПК.

848

Розділ восьмий

ПРОВАДЖЕННЯ В СПРАВАХ ПРО ЗЛОЧИНИ НЕПОВНОЛІТНІХ

Глава 36

ОСОБЛИВОСТІ ПРОВАДЖЕННЯ В СПРАВАХ ПРО ЗЛОЧИНИ НЕПОВНОЛІТНІХ

Стаття 432. Порядок провадження в справах про злочини неповнолітніх

Порядок провадження в справах про злочини неповно­літніх визначається загальними правилами цього Кодексу і, крім того, статтями цієї глави.

Положення цієї глави застосовуються в справах про злочини осіб, які на момент провадження в кримінальній справі не досягли вісімнадцятирічного віку.

* * *

1. Справами про злочини неповнолітніх є такі справи, у
яких суб'єкт злочину досяг віку кримінальної відповідальності
(14, 16 років), але не досяг 18-річного віку до моменту прова­
дження у кримінальній справі.

2. У відповідності зі ст.22 КК кримінальній відповідальності
   підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося 16
   років. Тільки за вчинення деяких злочинів кримінальній відпо­
   відальності підлягають особи у віці від 14 років: умисне вбив­
   ство; посягання на життя державного або громадського діяча,
   працівника правоохоронного органу, члена громадського форму­
   вання з охорони громадського порядку і державного кордону або
   військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного у
   зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя,
   захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'я­
   заною з наданням правової допомоги, представника іноземної
   держави, умисне тяжке тілесне ушкодження, умисне середньої
   тяжкості тілесне ушкодження, диверсія, бандитизм, терористич­
   ний акт, захоплення заручників, зґвалтування, насильницьке
   задоволення статевої пристрасті неприродним способом; крадіжка,
   грабіж, розбій, вимагання, умисне знищення або пошкодження
   майна; пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів,
   угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного,
   морського або річкового судна, незаконне заволодіння транспорт­
   ним засобом, хуліганство.

3. Порядок судочинства у справах про злочини неповнолітніх
   враховує вікові інтелектуальні, психологічні й інші особливості
   цих осіб, відсутність у них життєвого досвіду, певне обмеження

849

загальної громадянської дієздатності І матеріальної відповідаль­ності та ін. Крім того, законом передбачені додаткові гарантії встановлення істини, охорони прав і законних інтересів неповно­літніх, попереджувального впливу судочинства.

4. Статті цієї глави доповнюють загальні правила судочин­
   ства, а не заміняють їх. При провадженні у справах неповно­
   літніх застосовуються поряд з правилами, встановленими цією
   главою, усі загальні правила, встановлені КПК.

5. Правила провадження у справах неповнолітніх встановлені
   не тільки нормами гл.36, а також п.5 ч.І, ч.4 ст.6, 7³, 9, ч.2
   ст.20, п.10 ст.32, п.1 ч.І ст.45, ч.З ст.46, 51, ч.2 ст.69, 76, 111,
   ч.2 ст.112, ч.7 ст.165², п.4 ст.348, ч.І, пп.1, 2 ч.2 ст.384, ч.І, 4, 5
   ст.407 КПК і деякими іншими.

6. У відповідності зі ст.111 КПК досудове слідство за всіма
   категоріями справ без винятку стосовно неповнолітніх є обов'яз­
   ковим.

Будь-які спрощення процесуальної процедури досудового слід­ства або судового розгляду не допускаються.

7. Досудове слідство у всіх справах про злочини, вчинені
   неповнолітніми, провадиться слідчими органів внутрішніх справ
   (див. ст.112 КПК).

8. Слідчими органів внутрішніх справ провадиться досудове
   слідство і у справах про втягнення неповнолітніх у злочинну
   діяльність.

9. Якщо суспільне небезпечне діяння вчинене особою, що
   досягла 11-ти років, але до досягнення віку, з якого настає
   кримінальна відповідальність (14, 16 років), за фактом діяння
   порушується кримінальна справа, яка вирішується в порядку,
   передбаченому ст.7³ КПК (див. ч.4 ст.6 КПК).

10. Особа вважається такою, що досягла віку 11, 14, 16, 18
    років, з початку доби, що йде за днем народження.

11. У разі відсутності документальних даних про вік за день
    народження вважається останній день року, встановленого екс­
    пертизою. Якщо експертиза визначає вік максимальною і міні­
    мальною кількістю років, то днем народження вважається остан­
    ній день року народження, що відповідає мінімальному віку.

Стаття 433. Обставини, що підлягають встанов­ленню в справах про злочини не­повнолітніх

При провадженні досудового слідства та розгляді в суді справи про злочин неповнолітнього, крім обставин, зазначених у статті 64 цього Кодексу, необхідно також з'ясувати:

1) вік неповнолітнього (число, місяць, рік народження);

2) стан здоров'я та загального розвитку неповноліт­
нього. При наявності даних про розумову відсталість не­
повнолітнього, не пов'язану з душевним захворюванням,

850

повинно бути також з'ясовано, чи міг він повністю усві­домлювати значення своїх дій і в якій мірі міг керувати ними;

3. характеристику особи неповнолітнього;

4. умови життя та виховання неповнолітнього;

5. обставини, що негативно впливали на виховання
   неповнолітнього;

6. наявність дорослих підмовників та інших осіб, які
   втягнули неповнолітнього в злочинну діяльність.

Для встановлення зазначених обставин мають бути допитані як свідки батьки неповнолітнього та інші особи, які можуть дати потрібні відомості, а також витребувані необхідні документи і проведені інші слідчі та судові дії.

У необхідних випадках для встановлення стану загаль­ного розвитку неповнолітнього, рівня його розумової від­сталості та з'ясування питання, чи міг він повністю усві­домлювати значення своїх дій і в якій мірі міг керувати ними, повинна бути проведена експертиза спеціалістами в галузі дитячої і юнацької психології (психолог, педагог) або зазначені питання можуть бути поставлені на вирі­шення експерта-психіатра.

* * *

1. Стаття, що коментується, деталізує положення ст.64 КПК,
   конкретизує предмет доказування у справах про злочини непов­
   нолітніх і способи з'ясування обставин, що входять у предмет
   доказування у цих справах.

2. Число, місяць і рік народження неповнолітнього встанов­
   люються за документами (паспортом; свідоцтвом про народження,
   копія якого прилучається до справи). При суперечливості даних
   про вік може бути зроблений запит за місцем реєстрації наро­
   дження.

3. У разі відсутності документів і неможливості їх одер­
жання вік встановлюється на підставі висновку судово-медичної
експертизи.

4. Про встановлення віку неповнолітнього див. коментар до
   ст.432 КПК.

5. У справі повинні бути дані про стан здоров'я і загальний
   розвиток неповнолітнього. Для встановлення стану інтелекту­
   ального розвитку неповнолітнього і, при потребі, рівня його ро­
   зумової відсталості з метою визначення, чи міг він цілком
   усвідомлювати значення своїх дій і якою мірою міг керувати
   ними, повинна бути проведена експертиза спеціалістами в галузі
   дитячої і юнацької психології (психологом, педагогом). Ці пи­
   тання можуть бути поставлені на вирішення експерта-психіатра.

6. На вирішення експертизи або експерта-психіатра можуть
   бути поставлені наступні питання: які індивідуально-психологічні
   особливості має неповнолітній; чи є у неповнолітнього не по-

851

в язані з психічним захворюванням відхилення від нормального для даного віку рівня розвитку; якщо вони маються, то в чому вони виявляються і з чим пов'язані; чи міг неповнолітній, з урахуванням особливостей його психічного розвитку, цілком усві­домлювати суспільну небезпеку своїх дій; якою мірою він міг керувати ними в конкретних обставинах; чи залежить оцінка ситуації неповнолітнім від впливу з боку дорослих і яка ступінь цієї залежності; чи має неповнолітній відхилення в психічному розвитку, які не виключають його осудність, і в чому вони виявляються; чи потребує неповнолітній лікування і якого саме.

7. Якщо розумова відсталість неповнолітнього пов'язана з
   психічним захворюванням, призначається психіатрична експер­
   тиза для вирішення питання про осудність неповнолітнього.

8. Для характеристики особи неповнолітнього слід зібрати
   дані про те, де він вчився або працював, як ставився до навчання
   або роботи, з'ясувати його поводження за місцем навчання або
   роботи та за місцем проживання. Необхідно з'ясувати, чи не
   вчиняв він правопорушення, чи не перебував на обліку в службі
   у справах неповнолітніх, які заходи впливу до нього застосову­
   валися.

9. Умови життя і виховання неповнолітнього з'ясовуються
   шляхом збирання даних про родину неповнолітнього, про його
   батьків або осіб, що їх заміняють, про побутове оточення, зв'яз­
   ки, обставини вдома та в колективі, де він працював або вчився.

10. Необхідно також зібрати дані, що стосуються обставин,
    які створили сприятливі умови для підготовки і вчинення зло­
    чину (бездоглядність з боку батьків, недоліки в діяльності служ­
    би у справах неповнолітніх та ін.); обставин, що безпосередньо
    привели до формування злочинного наміру і штовхнули на зло­
    чини (підбурювання, неправомірні дії потерпілих та ін.).

11. За кожним злочином неповнолітнього повинна перевіря­
    тися версія про підбурювання або співучасть дорослого, а також
    повинні встановлюватися факти, чи не мали місце з боку батьків
    або інших осіб заздалегідь не обіцяне приховування, недонесення,
    придбання майна, свідомо здобутого злочинним шляхом; залу­
    чення неповнолітнього в пияцтво, у вживання наркотиків, роз­
    бещення неповнолітніх, катування неповнолітніх та ін.

12. Для встановлення перелічених обставин необхідно допи­
    тувати батьків неповнолітнього і осіб, які добре знають умови
    життя і виховання неповнолітнього, витребовувати документи,
    які підтверджують обставини, що перевіряються.

13. Відповідно до роз'яснень, даних Пленумом Верховного
    Суду України в постанові "Про практику застосування судами
    України законодавства в справах про злочини неповнолітніх і про
    втягнення їх у злочинну та іншу антигромадську діяльність" від
    26 червня 1981 р., слід всебічно і повно з'ясовувати питання, які
    підлягають встановленню у справах про злочини неповнолітніх.
    У випадку істотної неповноти досудового слідства, зокрема якщо
    не з'ясовані дані про особу підсудного, умови його життя і вихо­
    вання, не виявлені дорослі співучасники й особи, що втягнули
    неповнолітнього в злочинну й іншу антигромадську діяльність,
    суд, у разі неможливості усунути неповноту досудового слідства в

852

судовому засіданні, повинен повернути справу на додаткове роз­слідування.

Стаття 434. Затримання та взяття під варту не­повнолітнього

Затримання та взяття під варту як запобіжний захід можуть застосовуватися до неповнолітнього лише у ви­няткових випадках, коли це викликається тяжкістю зло­чину, у вчиненні якого він обвинувачується, при наявності підстав і в порядку, що встановлені статтями 106, 148, 150, 155 і 157 цього Кодексу.

Про затримання і взяття під варту неповнолітнього обов'язково сповіщаються його батьки чи особи, що їх замінюють.

1. Затримання неповнолітнього та взяття його під варту
   можуть бути застосовані лише у випадку, коли це викликається
   тяжкістю злочину, у вчиненні якого він обвинувачується.

2. Обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту
   можливе, якщо застосування інших запобіжних заходів не може
   гарантувати, що неповнолітній не буде вживати заходів до ухи­
   лення від слідства і суду, перешкоджати встановленню істини в
   справі або продовжувати злочинну діяльність.

3. Запобіжний захід у вигляді взяття під варту застосо­
   вується лише за вмотивованою постановою судді чи ухвалою суду
   (див. ч.І ст.165 КПК).

4. Підстави затримання неповнолітнього такі ж, як і будь-якої
   іншої особи (див. ст.106 КПК). При затриманні неповнолітнього
   необхідно роз'яснити йому і його законному представнику (якщо
   останній присутній) право на побачення з захисником з моменту
   затримання, а також право на оскарження затримання до суду.

5. При застосуванні взяття під варту як запобіжного заходу
   неповнолітньому і його законному представнику роз'ясняються
   порядок і строк оскарження постанови судді (ухвали суду).

6. Якщо при затриманні або взятті під варту не були
присутні батьки або інші законні представники неповнолітнього,
вони повідомляються про факт затримання або взяття під варту
неповнолітнього і про його місце перебування.

Якщо неповнолітній працює або вчиться, про це повідомля­ється також за місцем його роботи або навчання (див. ст.161 КПК).

7. У місцях попереднього ув'язнення неповнолітні утримують­
ся окремо від дорослих, за винятком випадків, коли з метою по­
передження порушення режиму в камерах, де утримуються не­
повнолітні, допускається із санкції прокурора перебування не
більше двох дорослих, які вперше притягуються до кримінальної
відповідальності за вчинення не тяжких злочинів (див. ст.8 За­
кону України "Про попереднє ув'язнення" від ЗО червня 1993 р.).

853

8. Слід мати на увазі, що ст.157 КПК виключено на підставі Закону України від 21.06.2001 р.

Стаття 435

(Стаття 435 виключена на підставі Указу ПВР УРСР № 6834-Х від 16.04.84)

шилися без нагляду, а також для захисту особистих і майнових прав і інтересів цих дітей. Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла 14 років, а піклування — над дитиною у віці від 14 до 18 років (див. ст.243 Сімейного кодексу України, який прийнято 10 січня 2002 р. і вступає в дію з 1 січня 2003 р.).

4. Спеціальні установи, в яких виховуються неповнолітні, —
   це: школи-інтернати, приймальники-розподільники для непов­
   нолітніх, професійні училища соціальної реабілітації неповно­
   літніх, виховно-трудові колонії, притулки для неповнолітніх.

5. Передбачені цією статтею запобіжні заходи (передача під
   нагляд батьків, опікунів, піклувальників або адміністрації ди­
   тячої установи) можуть застосовуватися як за клопотанням обох
   батьків чи одного з них, опікуна, чи піклувальника чи адмініст­
   рації дитячої установи, так і з ініціативи слідчого, прокурора,
   суду, але обов'язково за наявності згоди зазначених осіб або адмі­
   ністрації.

6. Від осіб, яким передається неповнолітній під нагляд, від­
   бирається письмове зобов'язання про забезпечення ними належ­
   ної поведінки неповнолітнього і його явки до слідчого, прокурора
   або до суду.

7. У випадку неявки неповнолітнього до слідчого, прокурора
   або до суду щодо його батьків, опікунів або піклувальників може
   бути застосоване грошове стягнення (див. ст.153 КПК).

8. Батьки, опікуни, піклувальники, адміністрація дитячої
виховної установи можуть відмовитися від узятого на себе зобо­
в'язання забезпечити належну поведінку і явку неповнолітнього
до слідчого, прокурора або до суду. Така відмова повинна бути
письмовою і мотивованою. За наявності такої відмови повинне
бути вирішене питання про заміну обраного запобіжного заходу
іншим.

Стаття 43 7. Порядок виклику неповнолітнього об­винуваченого

Неповнолітній обвинувачений викликається до слід­чого, прокурора чи до суду, як правило, через його батьків або інших законних представників. Інший порядок викли­ку допускається лише у випадку, коли це обумовлюється обставинами справи.

Неповнолітній, який перебуває під вартою, виклика­ється через адміністрацію місця попереднього ув'язнення.

* * *

1. Про загальний порядок і способи виклику обвинуваченого
   див. коментар до ст.134 КПК.

2. У разі виклику неповнолітнього обвинуваченого повістка
   вручається його батькам або іншому законному представнику.
   У повістці вказується, що вони зобов'язані забезпечити явку
   неповнолітнього. Виклик може бути переданий не тільки повіст-

855

кою, але і телефонограмою, телеграмою, іншими засобами зв'язку (факсом, електронною поштою).

3. Інший порядок виклику допускається, наприклад, у таких
випадках: коли необхідно забезпечити термінову явку неповно­
літнього, виклик може здійснюватися через посильного; коли
необхідно захистити неповнолітнього від впливу батьків, якщо
відомо про їхнє прагнення перешкодити встановленню істини в
справі. У цих випадках може застосовуватися привід.

Обґрунтування застосування приводу обвинуваченого див. у коментарі до ст.136 КПК.

4. Адміністрація місця попереднього ув'язнення зобов'язана
доставити обвинуваченого в місце, де буде проводитися слідча дія
з його участю, або до суду.

Стаття 438. Пред'явлення обвинувачення і до­пит неповнолітнього обвинуваченого _

Пред'явлення обвинувачення неповнолітньому та його допит провадяться за правилами, передбаченими статтями 140, 141, 142 і 143 цього Кодексу, у присутності захис­ника.

В разі, коли неповнолітній не досяг шістнадцяти років або якщо неповнолітнього визнано розумово відсталим, при пред'явленні йому обвинувачення та його допиті за розсудом слідчого чи прокурора або за клопотанням за­хисника можуть бути присутні педагог або лікар, батьки чи інші законні представники неповнолітнього.

Слідчий роз'яснює педагогу або лікарю, батькам чи іншим законним представникам неповнолітнього, які при­сутні при пред'явленні обвинувачення та допиті, їх право задавати обвинуваченому запитання і викладати свої зау­важення.

Запитання, поставлені обвинуваченому згаданими осо­бами, та їх зауваження заносяться до протоколу допиту. Слідчий вправі відвести поставлене запитання, але від­ведене запитання повинно бути занесено до протоколу.

* * *

1. До пред'явлення неповнолітньому обвинувачення і його
   допиту слідчий повинен ознайомити з правами й обов'язками
   батьків та інших законних представників неповнолітнього обви­
   нуваченого, педагога, лікаря, які можуть бути присутніми при
   пред'явленні обвинувачення і допиті, якщо неповнолітній не
   досяг 16 років або якщо він визнаний розумово відсталим.

2. Педагог — це особа, що має педагогічну освіту і працює в
   навчальному закладі. Педагог має спеціальні знання в галузі
   педагогіки, дитячої і юнацької психології, є, як і лікар, у
   кримінальному процесі спеціалістом і користується правами спе-

856

ціаліста. Відповідно на нього покладаються й обов'язки спеціа­ліста (див. ст.128¹ КПК).

3. Про виклик педагога може клопотати захисник, а також
   сам обвинувачений або його законний представник. Участь закон­
   ного представника, захисника і педагога не виключає одне одно­
   го, оскільки кожний з них здійснює свою функцію і виконує свої
   завдання.

4. Присутність педагога або лікаря необхідна у випадках,
   якщо при пред'явленні обвинувачення, при допиті і фіксації
   показань неповнолітнього бажано використовувати спеціальні
   знання в області педагогіки, психології або медицини.

5. Наявність розумової відсталості неповнолітнього старше
   18-ти років встановлюється висновком експертизи, але якщо
   експертиза ще не проведена, участь педагога при пред'явленні
   обвинувачення і проведенні допиту можлива за наявності у спра­
   ві даних про розумову відсталість неповнолітнього.

6. У цій статті мається на увазі вік обвинуваченого на
момент пред'явлення обвинувачення, проведення допиту.

7. Присутність педагога, лікаря, законного представника непов­
нолітнього при пред'явленні обвинувачення і допиті не є обов'яз­
ковою, а допускається за розсудом слідчого чи прокурора або за
клопотанням захисника.

Питання про присутність названих осіб вирішується слідчим або прокурором з урахуванням того, чи буде така присутність сприяти одержанню від неповнолітнього повних і правдивих показань чи навпаки — перешкоджатиме цьому. Тому необхідно з'ясувати, зокрема, у яких стосунках знаходиться неповнолітній з батьками, педагогами й адміністрацією школи, іншого навчаль­ного закладу.

8. Присутність лікаря, що володіє спеціальними знаннями в
   галузі психології підлітків, доцільна при пред'явленні обвину­
   вачення і допиті неповнолітнього, визнаного розумово відсталим.

9. Присутність захисника при пред'явленні обвинувачення і
   допиті особи, що вчинила злочин у віці до 18 років, — обо­
   в'язкова. Недотримання цієї вимоги є порушенням права обвину­
   ваченого на захист у відповідності зі ст.370 КПК є істотним
   порушенням вимог кримінально-процесуального закону, що тягне
   за собою безумовне скасування вироку.

Якщо особа, підозрювана або обвинувачена у вчиненні зло­чину у віці до 18 років, не має захисника за угодою, слідчий при­значає захисника через адвокатське об'єднання (див. ст.47 КПК).

Стаття439. Виділення справи про злочин непов­нолітнього в окреме провадження

Якщо неповнолітній брав участь у вчиненні злочину разом з дорослим, в кожному випадку повинна бути з'ясо­вана можливість виділення справи про неповнолітнього в окреме провадження в стадії досудового слідства з додер­жанням вимог статті 26 цього Кодексу.

857

В разі, коли неповнолітній обвинувачений притягаєть­ся до відповідальності в одній справі з дорослим, до нього застосовуються правила цієї глави.

* * *

1. Закон передбачає можливість виділення справи про зло­
   чин, вчинений неповнолітнім, в окреме провадження тільки в
   стадії досудового слідства.

2. Правила цієї статті спрямовані на створення таких умов
   для судочинства у справах про злочини неповнолітніх, за яких
   виключається негативний вплив дорослих співучасників на під­
   літків, а також не затягується розгляд справи.

3. Виділення справи щодо неповнолітнього допускається у
   випадках, якщо це не позначиться негативно на всебічності,
   повноті й об'єктивності дослідження і вирішення справи.

4. Як правило, можна виділити справу щодо неповнолітньо­
   го, який брав участь лише в деяких епізодах злочинної діяль­
   ності дорослих або виступав як пособник, приховувач, чи не
   доніс про злочин. Якщо ж неповнолітній брав участь в усіх або в
   більшості злочинів дорослих, або якщо дорослий був організа­
   тором, підбурювачем злочину неповнолітнього, питання про те,
   чи треба виділяти кримінальну справу, повинне вирішуватися з
   урахуванням необхідності всебічного, повного й об'єктивного до­
   слідження всіх матеріалів справи.

5. Якщо виділення справи є неможливим, слід вжити заходів
   до ізоляції неповнолітнього від впливу дорослих обвинувачених
   як на досудовому слідстві, так і в суді.

6. Якщо неповнолітній обвинувачений притягується до відпо­
   відальності в одній справі з дорослим, до нього застосовуються
   правила гл.36 КПК.

7. Про виділення справи в окреме провадження складається
   постанова, у якій викладаються мотиви виділення справи. З основ­
   ної справи матеріали виділяються в копіях. Матеріали, що сто­
   суються особи неповнолітнього, умов його життя і виховання,
   характеристики, документи про вік приєднуються до виділеної
   справи в оригіналах.

Стаття 440. Пред'явлення матеріалів справи не­повнолітньому обвинуваченому

Оголошення неповнолітньому обвинуваченому про за­кінчення досудового слідства і пред'явлення йому для ознайомлення матеріалів справи провадяться за прави­лами, передбаченими статтями 218, 219, 220, 221 і 222 цього Кодексу, з участю захисника.

При оголошенні неповнолітньому обвинуваченому про закінчення слідства і пред'явленні йому матеріалів справи з дозволу слідчого може бути присутній законний пред­ставник неповнолітнього.

858

1. Участь захисника при пред'явленні неповнолітньому обви­
   нуваченому матеріалів справи є обов'язковою. Захисник знайо­
   миться з матеріалами справи разом з обвинуваченим і надає йому
   при цьому юридичну допомогу.

2. Присутність законного представника неповнолітнього при
   оголошенні неповнолітньому обвинуваченому про закінчення слід­
   ства і при пред'явленні йому матеріалів справи залежить від
   дозволу слідчого.

3. Законний представник неповнолітнього обвинуваченого не
   вправі самостійно знайомитися з матеріалами справи, а може
   лише бути присутнім при оголошенні обвинуваченому про закін­
   чення слідства і при пред'явленні йому матеріалів справи.

4. Слідчий повідомляє законному представнику про здійс­
   нення цих процесуальних дій, для того щоб він міг вчасно
   подати клопотання про свою участь у цих діях, якщо вона
   дозволяється слідчим.

5. Якщо слідством встановлені спроби законних представ­
   ників перешкодити встановленню істини або якщо їхня участь
   може іншим способом завдати шкоди інтересам неповнолітнього,
   слідчий виносить постанову про відмову у задоволенні клопо­
   тання законного представника. Таке рішення слідчим може бути
   прийняте і в процесі ознайомлення неповнолітнього зі справою.

Стаття 441. Участь законного представника не­повнолітнього підсудного в судовому розгляді

В судове засідання викликаються батьки або інші законні представники неповнолітнього підсудного.

Законний представник підсудного має право заявляти відводи і клопотання, подавати докази, брати участь в дослідженні доказів. Зазначені права роз'яснюються за­конному представникові підсудного у підготовчій частині судового засідання.

При необхідності допитати батьків або інших закон­них представників неповнолітнього як свідків суд заслухує їх показання. Законні представники підсудного перебу­вають в залі судового засідання протягом всього судового розгляду.

У виняткових випадках, коли участь законного пред­ставника в судовому засіданні може завдати шкоди інтере­сам неповнолітнього підсудного, суд вправі своєю мотиво­ваною ухвалою обмежити участь законного представника в тій чи іншій частині судового засідання або усунути його від участі в судовому розгляді і допустити замість

859

нього Іншого законного представника неповнолітнього під­судного.

Неявка законного представника підсудного не зупиняє розгляду справи, якщо суд не визнає його участь необ­хідною.

* * *

1. Виклик законного представника неповнолітнього в судове
   засідання є обов'язковим.

2. При вирішенні питання про виклик у судове засідання
   законного представника неповнолітнього слід мати на увазі, що
   перелік осіб, які можуть бути законними представниками, міс­
   титься в п.10 ст.32 КЙК і є вичерпним. Якщо неповнолітній не
   має батьків і проживає один або в особи, не призначеної опі­
   куном, як законного представника неповнолітнього суд повинен
   викликати представника органу опіки.

3. Законний представник включається в список осіб, які
   підлягають виклику в судове засідання. Як правило, це та особа,
   яка виконувала функцію законного представника в стадії досу-
   дового слідства. Однак суд (суддя) вправі покласти цю функцію
   на кожного з батьків з урахуванням їхньої думки і виходячи із
   завдання забезпечити захист законних інтересів неповнолітнього і
   виносить відповідну ухвалу (постанову).

4. У стадії попереднього розгляду справи питання про ви­
   клик законного представника в суд вирішується суддею одно-
   особово, поряд з іншими питаннями (див. ст.253 КПК). Одно­
   часно з викликом законному представнику вручається копія обви­
   нувального висновку.

5. Участь законного представника в суді сприяє з'ясуванню
   обставин, які характеризують неповнолітнього, умов його життя і
   виховання, рівня розвитку, наявності і ступеня розумової від­
   сталості. Ці питання з'ясовуються шляхом допиту законного
   представника як свідка.

6. Неприпустимо, щоб одна особа виконувала функції закон­
   ного представника і потерпілого. Припустиме поєднання функцій
   законного представника і захисника (див. ст.44 КПК), законного
   представника і цивільного відповідача (див. ст.51 КПК).

7. Права законного представника, передбачені ч.2 ст.441 КПК,
   роз'яснюються йому в підготовчій частині судового засідання.
   Якщо законний представник одночасно є цивільним відповідачем,
   йому роз'яснюються відповідні права.

8. Визнавши необхідним допит законного представника як
   свідка, суд виносить про це ухвалу, а суддя — постанову і
   попереджає його про відповідальність за відмову від дачі пока­
   зань і дачу завідомо неправдивих показань. Одночасно роз'яснює,
   що він не несе кримінальну відповідальність за відмову давати
   показання відносно себе, членів родини, близьких родичів.

9. Оскільки законний представник не видаляється із залу
судового засідання, доцільно допитувати його в числі перших
свідків.

860

10. У виняткових випадках законний представник може бути
тимчасово видалений із залу суду, про що виноситься ухвала
(постанова), в якій викладаються підстави прийняття такого
рішення. Якщо законний представник повністю усувається від
участі в судовому розгляді, замість нього допускається інший
законний представник. Це може мати місце, якщо участь закон­
ного представника в судовому засіданні може завдати шкоди
інтересам неповнолітнього підсудного (законний представник є
співучасником у вчиненні злочину, підбурювачем, таким, що не
доніс про злочин, потерпілим, обвинуваченим, якщо в його
присутності підсудний не може дати правдиві показання та ін.).

11. Неявка законного представника підсудного не зупиняє
розгляду справи. У цьому випадку суд заслуховує думку інших
учасників судового розгляду про можливість розгляду справи у

• відсутності законного представника і вирішує це питання з ура­хуванням можливості або неможливості без його участі захистити законні інтереси підсудного і встановити істину в справі.

12. Законному представнику надається можливість ознайоми­
тися з протоколом судового засідання і подати зауваження на
нього.

13. Функція законного представника припиняється з мо­
менту досягнення підсудним 18-річного віку. Однак апеляція,
касаційна скарга, подана законним представником до досягнення
засудженим, виправданим 18-річного віку, підлягають розгляду й
у випадку, якщо до моменту її розгляду засуджений, виправ­
даний досяг повноліття.

Стаття 442. Участь у судовому розгляді пред­ставників служби у справах непов­нолітніх та міліції у справах непов­нолітніх

Про час і місце розгляду справи неповнолітнього суд повідомляє службу у справах неповнолітніх та міліцію у справах неповнолітніх. Суд вправі викликати в судове засідання представників служби у справах неповнолітніх та міліції у справах неповнолітніх.

Представник служби у справах неповнолітніх у су­довому засіданні вправі заявляти клопотання, ставити запитання підсудному, його законним представникам, по­терпілому, свідкам, експертові і спеціалістові, висловлю­вати думку з приводу найбільш доцільної форми переви­ховання підсудного. Зазначені права роз'яснюються пред­ставникові служби у справах неповнолітніх у підготовчій частині судового засідання.

Представник міліції у справах неповнолітніх має пра­во бути присутнім у залі судового засідання і з дозволу суду дає пояснення.

861

Названі в цій статті особи у необхідних випадках можуть бути допитані як свідки.

* * *

1. Відповідно до Закону України "Про органи і служби у спра­
   вах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх" від
   24 січня 1995 р. служби у справах неповнолітніх створюються
   відповідними органами виконавчої влади й органами місцевого
   самоврядування. Кримінальна міліція у справах неповнолітніх є
   складовою частиною кримінальної міліції органів внутрішніх справ
   і створюється на правах самостійного підрозділу в головних
   управліннях МВС України в Криму, місті Києві, Київській об­
   ласті, управліннях МВС міста Севастополя, областей, управлінні
   внутрішніх справ МВС України на транспорті та МВС України.

2. Суд повідомляє службу у справах неповнолітніх і міліцію
   у справах неповнолітніх про час і місце розгляду справи, однак
   неявка їхніх представників у судове засідання не перешкоджає
   розгляду справи.

3. При необхідності суд має право викликати в судове
   засідання представників служби у справах неповнолітніх і міліції
   у справах неповнолітніх. Названі особи можуть бути допитані
   судом як свідки, про що суд виносить ухвалу, а суддя — по­
   станову. У такому випадку названі особи попереджуються про
   кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих по­
   казань і за відмову від дачі показань за ст.384, 385 КК.

4. У підготовчій частині судового засідання суд повинен
   роз'яснити права представника служби у справах неповнолітніх і
   міліції у справах неповнолітніх.

5. Обсяг прав цих осіб у судовому засіданні не однаковий.
   Представник служби у справах неповнолітніх має право: заявля­
   ти клопотання, ставити запитання учасникам судового розгляду,
   висловлювати свою думку щодо форм і методів перевиховання
   неповнолітнього, а представник міліції у справах неповнолітніх
   вправі тільки бути присутнім у залі судового засідання і з
   дозволу суду давати пояснення.

Стаття 443. Участь у судовому розгляді представ­ників підприємств, установ і орга­нізацій

Про час і місце розгляду справи неповнолітнього суд повідомляє підприємство, установу та організацію, в яких навчався чи працював неповнолітній, а в разі потреби й інші організації. Суд вправі викликати в судове засідання представників цих організацій, а також представників громадських організацій за місцем роботи батьків, опікуна або піклувальника підсудного.

Представники зазначених організацій мають право бу­ти присутніми в залі судового засідання і з дозволу суду

862

дають пояснення. В необхідних випадках вони можуть бути допитані як свідки.

* * *

1. Під "іншими організаціями" маються на увазі органи
   опіки і піклування, охорони здоров'я, громадські організації за
   місцем роботи і навчання неповнолітнього та ін.

2. Повідомлення підприємства, установи або організації про
   час і місце розгляду справи стосовно неповнолітнього здійс­
   нюється шляхом направлення письмового повідомлення, телефо­
   нограми на ім'я керівника цього органу або іншим способом.

3. Представника служби у справах неповнолітніх доцільно
   викликати в тих випадках, коли неповнолітній стояв на обліку;
   представник цього органу може бути допитаний як свідок про
   причини взяття на облік, умови життя і виховання підлітка, про
   вчинені ним правопорушення і вжиті щодо нього заходи.

4. Представники підприємств, установ і організацій з дозволу
   суду дають пояснення про підсудного, про його батьків, про
   вжиті заходи попереджувального, виховного характеру та про
   інші обставини. При необхідності вони можуть бути допитані як
   свідки, про що суд виносить ухвалу, а суддя — постанову.

Стаття 444. Видалення неповнолітнього підсуд­ного з залу судового засідання

Суд, вислухавши думку захисника і законного пред­ставника підсудного та прокурора, вправі своєю ухвалою видалити неповнолітнього з залу судового засідання на час дослідження обставин, що можуть негативно вплинути на неповнолітнього. Якщо обставини, які досліджувалися у відсутності неповнолітнього підсудного, пов'язані з його обвинуваченням, головуючий повідомляє про них підсуд­ного після повернення його до залу судового засідання.

* * *

1. Суд вправі видалити неповнолітнього підсудного з залу
   судового засідання як зі своєї ініціативи, так і за клопотанням
   учасників судового розгляду.

2. Рішення про видалення неповнолітнього підсудного прий­
   мається в порядку, передбаченому ст.273 КПК.

3. Під обставинами, які можуть негативно вплинути на
   неповнолітнього, слід розуміти, зокрема, дані, що компрометують
   його батьків, учителів, вихователів, відомості про інтимні сто­
   рони життя осіб, які беруть участь у справі, та ін.

4. Видалення неповнолітнього підсудного може мати місце
   при розгляді групових багатоепізодних справ, коли розгляд окре­
   мих епізодів злочинної діяльності співучасників (як дорослих,
   так і неповнолітніх) може негативно вплинути на підлітка і тому
   доцільно дослідження цих обставин провести в його відсутності.

863

5. Про результати дослідження обставин справи за від­сутності підсудного головуючий оголошує підсудному у випадку, якщо ці обставини пов'язані з його обвинуваченням, і в межах, що не порушують інтересів його правильного виховання.

Стаття 44 5. Питання, що вирішуються судом при постановленні вироку

При постановленні вироку, крім питань, зазначених у статті 324 цього Кодексу, суд зобов'язаний в разі звіль­нення неповнолітнього від відбування покарання з ви­пробуванням чи застосування до нього покарання, не зв'язаного з позбавленням волі, обговорити питання про необхідність призначення неповнолітньому громадського вихователя.

1. Вирок щодо неповнолітнього постановлюється з дотриман­
   ням правил, передбачених ст.323—325 КПК.

2. Крім питань, які зазначені у ст.324 КПК і які суд по­
   винен вирішити при постановленні вироку, у разі призначення
   неповнолітньому покарання, не пов'язаного з позбавленням волі,
   а також у випадку звільнення неповнолітнього від відбування
   покарання з випробуванням (див. ст.75 КК) суду слід обговорити
   питання про призначення неповнолітньому громадського вихо­
   вателя.

3. Звільнення від відбування покарання з випробуванням
   може бути застосоване до неповнолітнього лише у разі його
   засудження до позбавлення волі (див. ч.2 ст.104 КК).

4. Закон передбачає такі умови звільнення неповнолітнього
   від відбування покарання з випробуванням:

• якщо неповнолітній засуджений до покарання у виді
  позбавлення волі на строк не більше п'яти років;

• якщо суд прийде до висновку про можливість виправ­
  лення неповнолітнього без реального відбування призначеного
  йому покарання.

Такий висновок суд робить на підставі об'єктивних даних, що відносяться до тяжкості вчиненого злочину, особи винного та інших обставин справи.

Стаття 446. Зміст вироку

У вироку в справі неповнолітнього, крім даних, перед­бачених статтями 333, 334 і 335 цього Кодексу, повинно бути зазначено:

у мотивувальній частині — підстави, з яких суд вва­жає необхідним призначення громадського вихователя;

864

у резолютивній частині — про необхідність призна­чення громадського вихователя у випадках застосування покарання, не зв'язаного з позбавленням волі, або звіль­нення від покарання з випробуванням відповідно до статті 104 Кримінального кодексу України.

* * *

1. Вирок у справі неповнолітнього повинен відповідати вимо­
   гам ст.ЗЗЗ—335 КПК. Однак зміст вироку щодо неповнолітнього
   має і свої особливості.

2. У вступній частині вироку слід назвати законного пред­
   ставника неповнолітнього обвинуваченого, якщо він брав участь у
   справі.

3. У мотивувальній частині суд, суддя обґрунтовують виснов­
   ки по кожному з питань, що вирішуються судом (див. ст.324
   КПК).

4. Суд обґрунтовує вирок лише на тих доказах, які були
   розглянуті в судовому засіданні (див. ст.323 КПК).

1. Суд, проаналізувавши й оцінивши докази, повинен обґрун­
   тувати кваліфікацію діяння підсудного, вид і міру покарання.

2. У разі призначення покарання неповнолітньому суд крім
   обставин, передбачених ст.65—67 КК, враховує умови його життя
   і виховання, вплив дорослих, рівень його розвитку та інші
   особливості особи неповнолітнього (див. ст.103 КК).

3. Про звільнення неповнолітнього від відбування покарання
   з випробуванням див. ст.104 КК.

Суд у вироку зобов'язаний мотивувати звільнення неповно­літнього від відбування покарання з випробуванням.

8. Звільняючи неповнолітнього від відбування покарання з
   випробуванням або застосовуючи до нього покарання, не пов'я­
   зане з позбавленням волі, і вважаючи необхідним призначити
   громадського вихователя, суд у мотивувальній частині вироку
   повинен вказати підстави такої необхідності.

9. У резолютивній частині обвинувального вироку повинні
   бути чітко і ясно сформульовані прийняті рішення, що логічно
   випливають з мотивувальної частини.

10. У разі звільнення неповнолітнього від відбування пока­
    рання з випробуванням у резолютивній частині вироку зазнача­
    ються: іспитовий строк; обов'язки, покладені на засудженого;
    трудовий колектив або особа, на які, за їх згодою або на їх
    прохання, суд покладає обов'язок по нагляду за засудженим і
    проведенню з ним виховної роботи (див. ч.8 ст.ЗЗЗ КПК).

11. Якщо суд, призначаючи неповнолітньому покарання, не
    пов'язане з позбавленням волі, прийде до висновку про необ­
    хідність призначення йому громадського вихователя, у резолю­
    тивній частині вироку повинно бути зазначено конкретно, на
    кого покладені обов'язки по нагляду і проведенню виховної
    роботи.

28 2-145 865

Стаття 446^і. (Стаття 446^і виключена на підставі

Указу ПВР УРСР № 6834-Х від 16.04.84)

Стаття 44 7. Порядок застосування до неповноліт­нього примусових заходів виховного характеру

Коли суд при розгляді кримінальної справи, що на­дійшла з обвинувальним висновком, прийде до висновку про можливість виправлення неповнолітнього, який вчи­нив злочин невеликої або середньої тяжкості, без застосу­вання кримінального покарання, він виносить ухвалу, а суддя — постанову про закриття кримінальної справи і вирішує питання про застосування до неповнолітнього одного з примусових заходів виховного характеру, перед­бачених частиною другою статті 105 Кримінального ко­дексу України.

Справу, що надійшла до суду від прокурора в порядку, передбаченому статтею 7^а або 9 цього Кодексу, народний суддя або голова суду, якщо він згоден з рішенням, прийнятим слідчим або прокурором, призначає до роз­гляду в судовому засіданні у строк не пізніше десяти днів, а в разі незгоди — повертає прокурору мотивованою постановою.

Розгляд справ, зазначених у частині другій цієї статті, провадиться у відкритому судовому засіданні з обов'яз­ковою участю прокурора і захисника. При цьому заслу­ховуються пояснення неповнолітнього, його законного пред­ставника, перевіряються докази, які доводять або спросто­вують вчинення даною особою суспільне небезпечного ді­яння, а також перевіряються інші обставини, які мають істотне значення для вирішення питання про застосування примусового заходу виховного характеру. Під час розгляду справи ведеться протокол судового засідання. Після закін­чення судової перевірки справи свої думки висловлюють прокурор, потім захисник.

В разі наявності достатніх підстав вважати, що особа, яка підлягає за ухвалою суду направленню до спеціального навчально-виховного закладу, буде займатися протиправ­ною діяльністю, а також з метою забезпечення виконання своєї ухвали суд вправі тимчасово, строком до ЗО діб, по­містити цю особу у приймальник-розподільник для непов­нолітніх, який доставляє її до спеціального навчально-виховного закладу.

866

1. Пленум Верховного Суду України в постанові "Про прак­
тику розгляду судами справ про застосування примусових заходів
виховного характеру" від 31 травня 2002 р. роз'яснив судам, що
відповідно до чинного законодавства примусові заходи виховного
характеру можуть застосовуватися до особи, яка у віці від 14 до
18 років вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, а
також до особи, яка у період від 11 років до досягнення віку, з
якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила
суспільне небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння,
передбаченого Особливою частиною КК.

Примусові заходи виховного характеру, зокрема, застосову­ються: у випадку прийняття судом рішення про звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності на підставі ч.І ст.97 КК; до особи, яка до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільне не­безпечне діяння (див. ч.2 ст.97 КК); при звільненні непов­нолітнього від покарання відповідно до ч.І ст.105 КК (див. п.2 Постанови).

2. У справах про неповнолітніх, що надходять до суду з
обвинувальним висновком в порядку, передбаченому ст.232 КПК,
досудове слідство, попередній і судовий розгляд провадяться з
дотриманням правил гл. 36 КПК (див. коментар до ст.432 КПК).

Відповідно до ч.І ст.97 КК суд праві звільнити неповноліт­нього від кримінальної відповідальності тільки у випадку, якщо він вперше вчинив злочин невеликої тяжкості і за умови, що його виправлення можливе без застосування покарання. У цьому разі суд закриває справу і застосовує до неповнолітнього при­мусові заходи виховного характеру.

3. Справи, що надійшли в суд у порядку, передбаченому
   ст.7⁸ або 9 КПК, суддя або голова (якщо вони згідні з рішенням
   слідчого або прокурора) призначають до розгляду в судовому
   засіданні, про що виносять постанову із зазначенням часу і місця
   розгляду справи й осіб, які підлягають виклику в судове за­
   сідання.

4. У випадку незгоди з рішенням слідчого або прокурора про
   направлення справи в суд для вирішення питання про засто­
   сування до неповнолітнього заходів виховного характеру, а також
   у випадку виявлення порушень вимог КПК, без усунення яких
   справа не може бути призначена до судового розгляду, або
   порушення права неповнолітнього на захист, або неповноти чи
   неправильності досудового слідства, що не можуть бути усунуті в
   судовому засіданні, суддя мотивованою постановою (суд — ухва­
   лою) з дотриманням вимог, передбачених ст.246 і 281 КПК,
   повинен повернути справу прокурору для усунення цих порушень
   або для проведення додаткового розслідування (див. п.12 тієї ж
   Постанови).

5. Про час і місце розгляду справи суд повідомляє службу у
   справах неповнолітніх і міліцію у справах неповнолітніх.

6. У судове засідання викликається законний представник
неповнолітнього, однак його неявка не є перешкодою до розгляду
справи.

28* 867

У виняткових випадках, якщо участь законного представ­ника може завдати шкоди інтересам неповнолітнього, суд може обмежити його участь у певній частині судового засідання або усунути його від участі в судовому розгляді справи і допустити замість нього іншого законного представника, про що виноситься відповідна постанова (ухвала).

Закритий розгляд таких справ допускається за мотивованою постановою (ухвалою) суду у випадках, передбачених ст.20 КПК.

7. Справа розглядається у відкритому судовому засіданні з
обов'язковою участю прокурора і захисника.

У судовому засіданні з'ясовуються дані про особу неповно­літнього і повноваження законного представника; роз'ясняються їхні процесуальні права відповідно до ст.263 КПК; розглядаються заяви і клопотання осіб, які беруть участь у розгляді справи; заслуховуються пояснення неповнолітнього, його законного пред­ставника; перевіряються докази, що доводять або спростовують вчинення даною особою злочину або суспільно небезпечного ді­яння, а також перевіряються інші обставини, що мають істотне значення для вирішення питання про застосування примусових заходів виховного характеру. У представників служби і міліції у справах; неповнолітніх з'ясовується думка про те, який саме примусовий захід виховного характеру буде найбільш ефектив­ним.

У цих справах судові дебати не проводяться, а прокурор, захисник, законний представник і неповнолітній висловлюють свої думки. Останнє слово неповнолітньому не надається.

8. Пленум Верховного Суду України в зазначеній постанові
роз'яснив, що при розгляді судом справи про застосування захо­
дів виховного характеру крім обставин, зазначених у ст.64 КПК,
підлягають з'ясуванню:

• вік неповнолітнього — число, місяць і рік народження
  (з цією метою до справи повинна бути приєднана копія свідоцтва
  або актового запису про народження);

• стан здоров'я і рівень загального розвитку неповноліт­
  нього. За наявності даних про його розумову відсталість, не
  пов'язану з психічним захворюванням, необхідно з'ясувати, чи
  здатний він повністю усвідомлювати значення своїх дій і в якому
  ступені може керувати ними, для чого в разі потреби при­
  значається експертиза за участю спеціалістів в галузі дитячої і
  підліткової психології або експертів-психіатрів);

• умови життя, виховання і поведінка неповнолітнього, дані
  про його родину;

• обставини, що негативно впливали на виховання непов­
  нолітнього, можливий вплив дорослих, які втягнули його в зло­
  чинну діяльність;

• ставлення неповнолітнього до вчиненого діяння, а також
  до навчання або праці (див. п.17 Постанови).

9. При розгляді кримінальної справи, що надійшла до суду в
порядку, передбаченому ч.2 ст.9 КПК, необхідно з'ясувати мож­
ливість виправлення неповнолітнього без застосування до нього
покарання. Визнавши, що неповнолітній не потребує застосу-

868

вання до нього покарання, суд закриває справу і застосовує при­мусові заходи виховного характеру.

10. Пленум Верховного Суду України підкреслив, що суди
    зобов'язані дотримувати норми кримінально-процесуального зако­
    ну, які гарантують неповнолітньому право на захист. Невико­
    нання вимог ст.447 КПК про розгляд справи за участю захисника
    неповнолітнього є істотним порушенням цього права і служить
    підставою для скасування рішення про застосування примусового
    заходу виховного характеру. Якщо захисник не запрошений не­
    повнолітнім або його законним представником, суддя призначає
    захисника і забезпечує його участь у справі відповідно до п.1 ч.4
    ст.47 КПК (див. п.16 тієї ж Постанови).

11. Судовий процес фіксується в протоколі судового засі­
    дання.

12. Ухвали, постанови виносяться в нарадчій кімнаті. В ухва­
    лі, постанові вказуються дані про особу, стосовно якої розгля­
    дається справа, викладаються обставини, встановлені судом, до­
    кази, що підтверджують ці обставини.

Суд зобов'язаний в ухвалі, постанові належно мотивувати свої висновки. У резолютивній частині суд вказує конкретно, який захід виховного характеру застосовується до неповноліт­нього.

Про види примусових заходів виховного характеру, які впра­ві застосувати суд, див. ст.105 КК.

Суди повинні мати на увазі, що перелік примусових заходів виховного характеру вичерпний. Суд вправі призначити один або декілька з них і поряд з цим призначити неповнолітньому вихователя.

13. Кримінальна справа стосовно особи, що притягується до
кримінальної відповідальності, і про застосування примусових
заходів виховного характеру щодо неповнолітнього, якщо вони
разом вчинили суспільне небезпечне діяння, може бути роз­
глянута в одному судовому засіданні з дотриманням норм закону,
передбачених гл.25—28 і 36 КПК.

Після закінчення у такій справі судового слідства суд, заслу­хавши думку прокурора і захисника з питань, зазначених у ст.448 КПК, виконує дії, передбачені ст.318 і 319 цього Кодексу, і постановлює в нарадчій кімнаті стосовно підсудного вирок, а щодо неповнолітнього — ухвалу (постанову) про застосування або незастосування примусового заходу виховного характеру (та ж Постанова, п.20).

14. Суд вправі помістити неповнолітнього в приймальник-
    розподільник на строк до ЗО діб тільки у випадку, якщо є досить
    підстав вважати, що неповнолітній, який підлягає направленню в
    спеціальну навчально-виховну установу, буде займатися проти­
    правною діяльністю, або з метою забезпечення виконання ухвали,
    постанови суду.

15. З метою здійснення контролю за виконанням рішення
    про застосування примусового заходу виховного характеру суд
    про прийняте рішення повинен інформувати службу у справах
    неповнолітніх.

869

Стаття 448. Питання, які підлягають вирішенню судом у справах про застосування примусових заходів виховного ха­рактеру

Заслухавши у судовому засіданні думки прокурора і захисника щодо справи, яка надійшла згідно з пунктом 1 статті 2321 цього Кодексу, суд виходить у нарадчу кімнату для винесення ухвали або постанови, де вирішує такі питання:

1. чи мало місце суспільне небезпечне діяння, з при­
   воду якого провадилося досудове слідство;

2. чи винна у цьому діянні особа, щодо якої розгля­
   дається справа;

3. який саме примусовий захід виховного характеру з
   передбачених частиною другою статті 105 Кримінального
   кодексу України має бути застосовано до цієї особи.

За результатами розгляду цих справ суд виносить ухвалу.

* * *

1. У статті мова йде про справи, що надійшли в суд від
   прокурора, який погодився з постановою слідчого про направ­
   лення справи в суд для вирішення питання про звільнення
   неповнолітнього від кримінальної відповідальності і застосування
   до нього примусових заходів виховного характеру (див. ст.7^а і 9
   КПК).

2. У нарадчій кімнаті суд зобов'язаний вирішити кожне з
   питань, названих у даній статті, й аргументувати висновки у
   своєму рішенні.

Цивільний позов про відшкодування шкоди, заподіяної зло­чином або суспільне небезпечним діянням, не вирішується, а розглядається в порядку цивільного судочинства.

3. За результатами розгляду справи суд виносить ухвалу, а
суддя — постанову.

Про зміст ухвали, постанови див. коментар до ст.447 КПК.

4. Примусові заходи виховного характеру можуть бути засто­
совані тільки за рішенням суду. Таким правом не володіють
слідчий, прокурор, міліція і служби у справах неповнолітніх.

5. До неповнолітнього можуть бути застосовані примусові
заходи виховного характеру за наступних умов:

• якщо вчинений ним злочин відноситься до злочинів
  невеликої або середньої тяжкості;

• якщо суд визнає, що внаслідок щирого розкаяння та
  подальшої бездоганної поведінки неповнолітній на момент поста-
  новлення вироку не потребує застосування покарання (див.
  ст.105 КК).

870

6. До неповнолітнього можуть бути застосовані такі приму­
сові заходи виховного характеру: застереження; обмеження до­
звілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповно­
літнього; передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб,
які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового
колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє
прохання; покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнад­
цятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку
відшкодувати заподіяні майнові збитки; направлення неповно­
літнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і
підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує
трьох років.

Суд також може визнати необхідним призначити непов­нолітньому вихователя (див. ч.2, 4 ст.105 КК).

7. Пленум Верховного Суду України роз'яснив судам, що
передача неповнолітнього під нагляд батьків або осіб, що їх
заміняють, допускається тільки за наявності даних про їхню
здатність забезпечити позитивний виховний вплив на нього і
постійний контроль за його поведінкою. Під особами, що замі­
няють батьків, слід розуміти усиновителів, опікунів і піклуваль­
ників.

Передача неповнолітнього під нагляд педагогічного або тру­дового колективу можлива тільки за згодою цього колективу. Неповнолітній може бути переданий і під нагляд окремих гро­мадян на їхнє прохання. Як педагогічний або трудовий колектив, так і окремий громадянин зобов'язані при цьому здійснювати позитивний виховний вплив на неповнолітнього і постійний конт­роль за його поведінкою.

Вирішуючи питання про передачу неповнолітнього під на­гляд батьків чи осіб, що їх заміняють, або окремих громадян, суд повинен виходити з даних, що їх характеризують. Непри­пустимо передавати неповнолітнього під нагляд батька або ма­тері, які позбавлені батьківських прав, а також батьків або інших осіб, які своєю поведінкою не здатні позитивно впливати на нього.

Неповнолітній може бути переданий під нагляд педагогічного колективу навчального закладу тільки за місцем навчання, а під нагляд трудового колективу — за місцем роботи при наявності даних про те, що цей колектив у змозі здійснювати належний контроль за поведінкою неповнолітнього і позитивно впливати на його виховання (див. п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру" від 31 травня 2002 р.).

8. Примусовий захід виховного характеру у виді покладання
   обов'язку відшкодувати матеріальні збитки може застосовуватися
   тільки до неповнолітнього, який досяг 15 років і має майно,
   кошти або заробіток.

9. У спеціальні навчально-виховні установи направляються
   неповнолітні, які вийшли з-під контролю батьків або осіб, що їх
   заміняють, не піддаються виховному впливу і не можуть бути
   виправлені шляхом застосування інших примусових заходів ви­
   ховного характеру. У ці установи не можуть направлятися особи,

871

визнані інвалідами, а також особи, яким відповідно до висновку належних спеціалістів перебування в таких установах протипо­казане за станом здоров'я (див. п.8 тієї ж Постанови).

10. При направленні неповнолітнього в спеціальну навчаль­но-виховну установу суд в ухвалі, постанові вказує тип цієї установи (загальноосвітня школа соціальної реабілітації або про­фесійне училище соціальної реабілітації) і строк, на який туди направляється неповнолітній. Питання про те, у яку конкретно школу або училище буде поміщений неповнолітній, про їх місце знаходження вирішує відповідний орган освіти.

Стаття 449. Оскарження ухвали, постанови суду про застосування примусових захо­дів виховного характеру або внесен­ня на неї подання прокурора

На ухвалу, постанову, винесену судом у порядку, пе­редбаченому статтями 447 і 448 цього Кодексу, може бути подано апеляційну скаргу або внесено апеляційне подання прокурора у загальному порядку.

* * *

1. На ухвалу суду або постанову судді про застосування до
   неповнолітнього примусових заходів виховного характеру мають
   право подати апеляцію: неповнолітній, його захисник і законний
   представник у частині, що стосується інтересів неповнолітнього,
   потерпілий і його представник у частині, що стосується інтересів
   потерпілого.

2. Апеляційне подання може внести прокурор, який брав
   участь у розгляді справи, а також прокурор, який затвердив
   обвинувальний висновок, — у межах обвинувачення, що підтри­
   мував прокурор, який брав участь у розгляді справи судом пер­
   шої інстанції.

3. Апеляція подається в апеляційний суд через суд, що виніс
   ухвалу, постанову (див. ст.340 КПК).

4. Зміст апеляції повинен відповідати вимогам ст.350 КПК.

872

ДОВІДКОВІ МАТЕРІАЛИ

ПРО ВНЕСЕННЯ ЗМІН

ДО КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОГО

КОДЕКСУ УКРАЇНИ

Закон України

від 21 червня 2001 року № 2533-ІН

(зі змінами, внесеними Законом України

від 12 липня 2001 р. № 2670-ІП)

(витяг)

II. Прикінцеві положення

1. Цей Закон набирає чинності з 29 червня 2001 року.

2. Закони та інші нормативні акти, прийняті до на­
   брання чинності цим Законом, є чинними у частині, що не
   суперечить Конституції України та цьому Законові.

3. Особи, які станом на 29 червня 2001 року утри­
   муються під вартою на підставі санкцій чи інших проце­
   суальних рішень прокурора, продовжують утримуватися
   під вартою на підставі цих процесуальних рішень проку­
   рора до закінчення визначених у них строків, або зміни
   чи скасування запобіжного заходу у вигляді взяття під
   варту, або до передачі справ у суди. Санкції та інші
   процесуальні рішення прокурора про взяття підозрюваних,
   обвинувачених під варту, якщо ці особи станом на 28 черв­
   ня 2001 року включно під варту взяті не були, є недійс­
   ними з 29 червня 2001 року.

4. Не розглянуті станом на 29 червня 2001 року
   скарги на санкції прокурора на арешт розглядаються
   судами з додержанням вимог статті 2364 Кримінально-
   процесуального кодексу України в редакції Закону Ук­
   раїни від 15 грудня 1992 року. Скасувавши санкцію на
   арешт, суддя вправі обрати заарештованому запобіжний
   захід, не пов'язаний з триманням під вартою. На поста­
   нову судді відповідно до статті 1652 Кримінально-про­
   цесуального кодексу України в редакції цього Закону
   може бути подана апеляція до апеляційного суду, подача
   якої не зупиняє виконання постанови судді.

873

5. Кримінальні справи, що перебувають у проваджен­
   ні судів першої інстанції і які надійшли для розгляду до
   29 червня 2001 року, розглядаються з додержанням по­
   рядку, визначеного цим Законом. Кримінальні справи, у
   яких станом на 29 червня 2001 року обвинувачені були
   віддані до суду, розглядаються зі стадії судового розгляду.

6. Кримінальні справи, які до 29 червня 2001 року на­
   дійшли для розгляду до Верховного суду Автономної Рес­
   публіки Крим, обласних, Київського і Севастопольського
   міських судів, військових судів регіонів та Військово-
   Морських сил і які цим Законом віднесені до підсудності
   судів нижчого рівня, розглядаються судами, на розгляд
   яких вони надійшли.

7. Кримінальні справи, які до 29 червня 2001 року на­
   дійшли для розгляду у касаційному порядку до Верхов­
   ного суду Автономної Республіки Крим, обласних, Київсь­
   кого і Севастопольського міських судів, військових судів
   регіонів та Військово-Морських Сил, розглядаються в апе­
   ляційному порядку відповідно до глав 29 і ЗО Кримі­
   нально-процесуального Кодексу України в редакції цього
   Закону.

8. Кримінальні справи, які до 29 червня 2001 року на­
   дійшли для розгляду у касаційному порядку до Верхов­
   ного Суду України, розглядаються в касаційному порядку
   відповідно до глави 31 Кримінально-процесуального Ко­
   дексу України в редакції цього Закону.

9. Вироки районних (міських), міжрайонних (окруж­
них) судів та вироки військових судів гарнізонів, а також
постанови президій Верховного Суду Автономної Респуб­
ліки Крим, обласних, Київського і Севастопольського місь­
ких судів, що набрали чинності в період з 29 грудня 2000
року по 28 червня 2001 року, можуть бути оскаржені в
касаційному порядку і на них можуть бути внесені ка­
саційні подання з метою їх перевірки в касаційному
порядку відповідно до глави 31 Кримінально-процесуально­
го Кодексу України в редакції цього Закону — до 29 груд-
ня 2001 року. Скарги в порядку нагляду, що надійшли до
судів до 29 червня 2001 року від осіб, коло яких визна­
чено у частині другій статті 384 Кримінально-процесуаль­
ного Кодексу України в редакції цього Закону, на ці
вироки, вважаються касаційними.

10. Скарги в порядку нагляду, що надійшли на роз­
гляд судів до 29 червня 2001 року, за винятком скарг,
зазначених у пункті 9 цих Положень, та скарг, поданих
особами, не зазначеними у частиш другій статті 400⁹

874

Кримінально-процесуального кодексу України, розгляда­ються як клопотання про перегляд судових рішень в порядку виключного провадження.

11. Справи, що не розглянуті в порядку нагляду за
протестами прокурорів, голів судів та їх заступників ста­
ном на 29 червня 2001 року, знімаються з розгляду та
направляються Верховному Суду України, який розглядає
їх в касаційному порядку або в порядку виключного
провадження відповідно до пунктів 9 чи 10 дих Положень.

12. Кабінету Міністрів України протягом трьох місяців
з дня опублікування цього Закону підготувати проект
Закону України про внесення змін та доповнень до зако­
нів України, що випливають із цього Закону.

875

ПЕРЕЛІК законодавчих актів, згідно з якими

вносились зміни і доповнення до Кримінально-процесуального кодексу України

1. Указ Президії ВР УРСР від 27 червня 1961 р. "Про внесення
   змін і доповнень до Кримінального та Кримінально-процесуального
   кодексів Української РСР" (Відомості ВР УРСР, 1961, № 28, ст. 342).

2. Указ Президії ВР УРСР від 10 вересня 1962 р. "Про внесення
   змін і доповнень до Кримінального та Кримінально-процесуального ко­
   дексів Української РСР" (Відомості ВР УРСР, 1962, № 37, ст. 461).

3. Указ Президії ВР УРСР від 13 червня 1963 р. "Про внесення
   змін до Кримінально-процесуального кодексу Української РСР" (Відо­
   мості ВР УРСР, 1963, № 25, ст. 406).

За. Указ Президії ВР УРСР від 18 листопада 1963 р. "Про вне­сення доповнень до Кримінального та Кримінально-процесуального ко­дексів Української РСР" (Відомості ВР УРСР, 1963, № 48, ст. 677).

4. Указ Президії ВР УРСР від 18 січня 1966 р. "Про внесення
   змін і доповнень до Кримінально-процесуального кодексу Української
   РСР" (Відомості ВР УРСР, 1966, № 4, ст. 15).

5. Указ Президії ВР УРСР від 9 листопада 1966 р. "Про внесення
   доповнень і змін до Кримінально-процесуального кодексу Української
   РСР" (Відомості ВР УРСР, 1966, № 44, ст. 274).

6. Указ Президії ВР УРСР від 24 січня 1967 р. "Про внесення
   доповнень і змін до Кримінально-процесуального кодексу Української
   РСР" (Відомості ВР УРСР, 1967, № 5, ст. 63).

ба. Указ Президії ВР УРСР від 24 липня 1970 р. "Про внесення змін і доповнень до Закону про судоустрій Української РСР, Ци­вільного процесуального та Кримінальне- процесуального кодексів Української РСР" (Відомості ВР УРСР, 1970, № 32, ст. 237).

7. Указ Президії ВР УРСР від ЗО серпня 1971 р. "Про внесення
доповнень і змін до Кримінально-процесуального кодексу Української
РСР" (Відомості ВР УРСР, 1971, № 36, ст. 278).

7а. Указ Президії ВР УРСР від 17 грудня 1971 р. "Про внесення змін і доповнень до Кримінального та Кримінально-процесуального ко­дексів Української РСР" (Відомості ВР УРСР, 1971, № 52, ст. 399).

8. Указ Президії ВР УРСР від 21 липня 1972 р. "Про внесення
   доповнень і змін до Кримінального та Кримінально-процесуального ко­
   дексів Української РСР" (Відомості ВР УРСР, 1972, № 31, ст. 260).

9. Указ Президії ВР УРСР від ЗО серпня 1972 р. "Про внесення
   змін і доповнень до Кримінально-процесуального кодексу Української
   РСР" (Відомості ВР УРСР, 1972, № 36, ст. 314).

9а. Указ Президії ВР УРСР від 29 березня 1973 р. "Про внесення доповнень і змін до деяких законодавчих актів Української РСР" (Відомості ВР УРСР, 1973, М» 15, ст. 110).

876

96. Указ Президії ВР УРСР від 3 липня 1973 р. "Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального ко­дексів Української РСР" (Відомості ВР УРСР, 1973, № 29, ст. 249).

10. Указ Президії ВР УРСР від 23 липня 1973 р. "Про внесення
    доповнень і змія до Кримінального та Кримінально-процесуального ко­
    дексів Української РСР" (Відомості ВР УРСР, 1973, № 32, ст. 260).

11. Указ Президії ВР УРСР від 10 серпня 1973 р. "Про внесення
    зміни до статті 27 Кримінально-процесуального кодексу Української
    РСР" (Відомості ВР УРСР, 1973, № 34, ст. 271).

На. Указ Президії ВР УРСР від 17 червня 1974 р. "Про внесен­ня доповнень і змін до деяких законодавчих актів Української РСР" (Відомості ВР УРСР, 1974, № 27, ст. 222).

12. Указ Президії ВР УРСР від 14 жовтня 1974 р. "Про внесення
    доповнень і змін до Кримінального і Кримінально-процесуального
    кодексів Української РСР" (Відомості ВР УРСР, 1974, № 44, ст. 445).

13. Указ Президії ВР УРСР від 18 липня 1975 р. "Про внесення
    доповнень і змін до деяких законодавчих актів Української РСР"
    (Відомості ВР УРСР, 1975, № ЗО, ст. 371).

ІЗа. Указ Президії ВР УРСР від 4 вересня 1975 р. "Про визна­ння такими, що втратили чинність, законодавчих актів Української РСР про відповідальність осіб, які ухиляються від суспільне корисної праці і ведуть антигромадський паразитичний спосіб життя" (Відо­мості ВР УРСР, 1975, № 37, ст. 418).

136. Указ Президії ВР УРСР від 22 грудня 1976 р. "Про вне­сення змін до деяких законодавчих актів Української РСР" (Відо­мості ВР УРСР, 1977, № 1, ст. 3).

14. Указ Президії ВР УРСР від 23 березня 1977 р. "Про внесення
    доповнень і змін до Кримінально-процесуального кодексу Української
    РСР" (Відомості ВР УРСР, 1977, № 14, ст. 131).

15. Указ Президії ВР УРСР від 1 липня 1977 р. "Про внесення
    змін до статті 14 Кримінального кодексу і до статті 4111 Кри­
    мінально-процесуального кодексу Української РСР" (Відомості ВР
    УРСР, 1977, № 28, ст. 341).

16. Указ Президії ВР УРСР від 16 лютого 1978 р. "Про внесення
    доповнень і змін до Кримінально-процесуального кодексу Української
    РСР" (Відомості ВР УРСР, 1978, № 9, ст. 163).

17. Указ Президії ВР УРСР від 26 травня 1980 р. "Про внесення
    змін до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Ук­
    раїнської РСР" (Відомості ВР УРСР, 1980, № 24, ст. 430).

17а. Указ Президії ВР УРСР від 24 грудня 1981 р. "Про доповнення Кримінального кодексу Української РСР статтею 224' і внесення зміни до статті 112 Кримінально-процесуального кодексу Української РСР" (Відомості ВР УРСР, 1982, № 1, ст. 2).

176. Указ Президії ВР УРСР від 17 травня 1982 р. "Про внесення доповнень і змін до статті 85 Кримінального кодексу і статті 427 Кримінально-процесуального кодексу Української РСР" (Відомості ВР УРСР, 1982, № 22, ст. 300).

18. Указ Президії ВР УРСР від 29 лютого 1984 р. "Про внесення
змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального
кодексів Української РСР" (Відомості ВР УРСР, 1984, № 11, ст. 203).

877

19. Указ Президії ВР УРСР від 16 квітня 1984 р. "Про внесення
    змін і доповнень до Кримінально-процесуального кодексу Української
    РСР" (Відомості ВР УРСР, 1984, 1* 18, ст. 351).

20. Указ Президії ВР УРСР від 20 березня 1985 р. "Про внесення
    змін і доповнень до Кримінально-процесуального і Цивільного про­
    цесуального кодексів Української РСР" (Відомості ВР УРСР, 1985,
    № 14, ст. 321).

21. Указ Президії ВР УРСР від 1 серпня 1985 р. "Про внесення
    змін і доповнень до деяких законодавчих актів Української РСР"
    (Відомості ВР УРСР, 1985, № 33, ст. 787).

22. Указ Президії ВР УРСР від 10 грудня 1985 р. "Про внесення
    змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального ко­
    дексів Української РСР" (Відомості ВР УРСР, 1985, № 52, ст. 1224).

23. Указ Президії ВР УРСР від 27 червня 1986 р. "Про внесення
    змін і доповнень до деяких законодавчих актів Української РСР"
    (Відомості ВР УРСР, 1986, № 27, ст. 539).

24. Указ Президії ВР УРСР від 18 серпня 1986 р. "Про внесення
    доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів
    Української РСР" (Відомості ВР УРСР, 1986, № 35, ст. 750).

25. Указ Президії ВР УРСР від 31 липня 1987 р. "Про внесення
    доповнень і змін до Кримінального і Кримінально-процесуального ко­
    дексів Української РСР" (Відомості ВР УРСР, 1987, їй 32, ст. 631).

26. Указ Президії ВР УРСР від 21 серпня 1987 р. "Про внесення
    змін і доповнень до деяких законодавчих актів Української РСР"
    (Відомості ВР УРСР, 1987, >й 35, ст. 674).

27. Указ Президії ВР УРСР від 25 листопада 1987 р. "Про
внесення доповнень до деяких законодавчих актів Української РСР"
(Відомості ВР УРСР, 1987, № 49, ст. 1008).

28. Указ Президії ВР УРСР від 1 грудня 1987 р*. "Про внесення
    змін і доповнень до Кримінального, Кримінально-процесуального,
    Виправно-трудового кодексів Української РСР і Кодексу Української
    РСР про адміністративні правопорушення" (Відомості ВР УРСР, 1987,
    № 50, ст. 1016).

29. Указ Президії ВР УРСР від 10 лютого 1988 р. "Про внесення
    змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального
    кодексів Української РСР" (Відомості ВР УРСР, 1988, № 8, ст. 212).

30. Указ Президії ВР УРСР від 14 квітня 1988 р. "Про внесення
    доповнень і змін до Кримінального і Кримінально-процесуального
    кодексів Української РСР" (Відомості ВР УРСР, 1988, № 17, ст. 427).

ЗОа. Указ Президії ВР УРСР від 29 квітня 1988 р. "Про кри­мінальну відповідпльність за жорстоке поводження з тваринами" (Відомості ВР УРСР, 1988, № 19, ст. 481).

306. Указ Президії ВР УРСР від 3 серпня 1988 р. "Про відпо­відпльність за порушення встановленого порядку організації і про­ведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій" (Відо­мості ВР УРСР, 1988, № 33, ст. 808).

31. Указ Президії ВР УРСР від 14 грудня 1988 р. "Про внесення
змін і доповнень до Кодексу Української РСР про адміністративні
правопорушення, Кримінального і Кримінально-процесуального ко­
дексів Української РСР" (Відомості ВР УРСР, 1988, № 52, ст. 1184).

878

32. Указ Президії ВР УРСР від 6 березня 1989 р. "Про внесення
    доповнень і змін до Кримінального і Кримінально-процесуального
    кодексів Української РСР" (Відомості ВР УРСР, 1989, № 12, ст. 96).

33. Указ Президії ВР УРСР від 14 квітня 1989 р. "Про внесення
    змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального ко­
    дексів Української РСР" (Відомості ВР УРСР, 1989, № 17, ст. 148).

34. Указ Президії ВР УРСР від 16 червня 1989 р. "Про внесення
    змін до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Ук­
    раїнської РСР" (Відомості ВР УРСР, 1989, № 26, ст. 276).

35. Указ Президії ВР УРСР від 29 грудня 1989 р. "Про внесення
    змін і доповнень до статей 120 і 156 Кримінально-процесуального
    кодексу Української РСР" (Відомості ВР УРСР, 1990, № 2, ст. 15).

36. Указ Президії ВР УРСР від 19 січня 1990 р. "Про відпо­
    відальність за порушення вимог, спрямованих на поліпшення еколо­
    гічної обстановки в Українській РСР" (Відомості ВР УРСР, 1990,
    № 5, ст. 60).

37. Указ Президії ВР УРСР від 7 березня 1990 р. "Про поси­
    лення відповідальності за порушення правил торгівлі та спекуляцію"
    (Відомості ВР УРСР, 1990, № 12, ст. 194).

38. Указ Президії ВР УРСР від 20 квітня 1990 р. "Про відпо­
    відальність за дії, спрямовані проти громадського порядку і безпеки
    громадян" (Відомості ВР УРСР, 1990, № 18, ст. 278).

39. Указ Президії ВР УРСР від 4 травня 1990 р. "Про внесення
    змін і доповнень до деяких законодавчих актів Української РСР"
    (Відомості ВР УРСР, 1990, № 20, ст. 313).

39а. Указ Президії ВР УРСР від 26 грудня 1990 р. "Про відпо­відальність за порушення порядку користування картками споживача на право придбання товарів та іншими офіційними документами" (Відомості ВР УРСР, 1991, № 3, ст. 13).

40. Указ Президії ВР УРСР від 26 грудня 1990 р. "Про внесення
    амін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального
    кодексів Української РСР" (Відомості ВР УРСР, 1991, № 5, ст. 34).

41. Указ Президії ВР УРСР від 18 січня 1991 р. "Про посилення
    правового захисту працівників правоохоронних органів" (Відомості
    ВР УРСР, 1991, № 7, ст. 45).

42. Указ Президії ВР УРСР від 28 січня 1991 р. "Про відпо­
    відальність за порушення вимог режиму радіаційної безпеки, заго­
    тівлю, переробку і збут радіоактивне забруднених продуктів харчу­
    вання" (Відомості ВР УРСР, 1991, № 11, ст. 106).

43. Указ Президії ВР УРСР від 18 березня 1991 р. "Про внесення
    змін до Кримінально-процесуального кодексу Української РСР, Поло­
    ження про товариські суди Української РСР та Положення про
    комісії б справах неповнолітніх Української РСР" (Відомості ВР
    УРСР, 1991, № 15, ст. 178).

44. Закон Української РСР від 25 червня 1991 р. "Про захист
    споживчого ринку в Українській РСР" (Відомості ВР України, 1991,
    № 40, ст. 527).

45. Указ Президії ВР України від 25 серпня 1991 р. "Про
внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-про­
цесуального кодексів Української РСР" (Відомості ВР України, 1991,
№ 40, ст. 531).

879

46. Указ Президії ВР Української РСР від 29 липня 1991 р. "Про
    посилення відповідальності за порушення правил, норм та стан­
    дартів, що відносяться до забезпечення безпеки дорожнього руху"
    (Відомості ВР України, 1991, № 45, ст. 600).

47. Закон України від 18 вересня 1991 р. "Про відповідальність
    за створення не передбачених законодавством військових або інших
    збройних формувань чи груп" (Відомості ВР України, 1991, № 47,
    ст. 650).

48. Закон України від 10 грудня 1991 р. "Про внесення змін і
    доповнень до Кримінально-процесуального кодексу Української РСР"
    (Відомості ВР України, 1991, № 10, ст. 142).

49. Закон України від 12 грудня 1991 р. "Про внесення змін і
    доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів
    Української РСР" (Відомості ВР України, 1992, № 11, ст. 154).

50. Закон України від 15 травня 1992 р. "Про внесення змін і
    доповнень до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прий­
    няттям Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій
    в Україна" (Відомості ВР України, 1992, № 32, ст. 457).

51. Закон України від 17 червня 1992 р. "Про внесення змін і
    доповнень до Закону Української РСР "Про судоустрій Української
    РСР", Кримінально-процесуального та Цивільного процесуального кодек­
    сів Української РСР" (Відомості ВР України, 1992, № 35, ст. 508).

52. Закон України від 17 червня 1992 р. "Про внесення змін і
    доповнень до Кримінального, Кримінально-процесуального кодексів
    Української РСР, Кодексу Української РСР про адміністративні пра­
    вопорушення та Митного кодексу України" (Відомості ВР України, 1992,
    № 35, ст. 511).

53. Закон України від 7 липня 1992 р. "Про внесення доповнень
    і змін до Кримінального кодексу України, Кримінально-процесуаль­
    

ного кодексу Української РСР і Кодексу Української РСР про адмі­
ністративні правопорушення" (Відомості ВР України, 1992, № 39,
ст. 570).

Закон України від 17 вересня 1992 р. "Про внесення допов­
нень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Ук­
раїни" (Відомості ВР України, 1992, № 41, ст. 600).

Закон України від 16 жовтня 1992 р. "Про внесення допов­
нень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів" (Відо­
мості ВР України, 1992, № 47, ст. 647).

Закон України від 15 грудня 1992 р. "Про внесення допов­
нень і змін до деяких законодавчих актів України" (Відомості ВР
України, 1993, № 6, ст. 35).

Закон України від 26 січня 1993 р. "Про внесення доповнень
і змін до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Ук­
раїни" (Відомості ВР України, 1993, № 12, ст. 97).

Закон України від 26 січня 1993 р. "Про внесення змів і
доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів
України" (Відомості ВР України, 1993, № 12, ст. 98).

Закон України від 28 січня 1993 р. "Про внесення змін і
доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів
України" (Відомості ВР України, 1993, № 14, ст. 120).

880

60. Закон України від 3 березня 1993 р. "Про внесення змін і
    доповнень до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прий­
    няттям законів "Про всеукраїнський та місцеві референдуми" і "Про
    вибори Президента Української РСР" (Відомості ВР України, 1993,
    № 18, ст. 189).

61. Закон України від 22 квітня 1993 р. "Про внесення допов­
    нень і змін до Цивільного процесуального та Кримінально-процесу­
    ального кодексів України щодо порядку розгляду судових справ"
    (Відомості ВР України, 1993, № 22, ст. 228).

62. Закон України від 22 квітня 1993 р. "Про внесення змін до
    Закону України "Про прокуратуру" та Кримінально-процесуального
    кодексу України" (Відомості ВР України, 1993, № 22, ст. 229).

63. Закон України від 22 квітня 1993 р. "Про доповнення
    Цивільного кодексу Української РСР та Кримінально-процесуального
    кодексу України нормами щодо порядку відшкодування витрат на
    стаціонарне лікування потерпілого від злочину" (Відомості ВР Ук­
    раїни, 1993, № 22, ст. 230).

64. Закон України від ЗО червня 1993 р. "Про внесення до
    деяких законодавчих актів України змін і доповнень щодо удоско­
    налення попереднього розслідування" (Відомості ВР України, 1993,
    № 34, ст. 355).

65. Закон України від 11 листопада 1993 р. "Про внесення змів і
    доповнень до деяких законодавчих актів України" (Відомості ВР
    України, 1993, № 46, ст. 427).

66. Закон України від 23 грудня 1993 р. "Про внесення змін і
    доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів
    України та до Положення про комісії в справах неповнолітніх
    Української РСР" (Відомості ВР України, 1994, № 11, ст. 48).

67. Закон України від 23 грудня 1993 р. "Про внесення змін і
    доповнень до деяких законодавчих актів України щодо відповідаль­
    ності за порушення правил, норм і стандартів, що стосуються за­
    безпечення безпеки дорожнього руху" (Відомості ВР України, 1994,
    № 12, ст. 58).

68. Закон України від 23 грудня 1993 р. "Про внесення змін і
    доповнень до окремих статей Кримінально-процесуального кодексу
    України з питань права на захист підозрюваного, обвинуваченого і
    підсудного" (Відомості ВР України, 1994, № 11, ст. 49).

69. Закон України від 25 лютого 1994 р. "Про внесення допов­
    нень до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів Ук­
    раїни" (Відомості ВР України, 1994, № 28, ст. 238).

70. Закон України від 28 січня 1994 р. "Про внесення змін до
    Кримінального, Кримінально-процесуального кодексів України та Ко­
    дексу України про адміністративні правопорушення" (Відомості ВР
    України, 1994, № 19, ст. 111).

71. Закон України від 24 лютого 1994 р. "Про внесення змін і
    доповнень до деяких законодавчих актів України у зв'язку із змі­
    нами в Законі Української РСР "Про судоустрій Української РСР"
    (Відомості ВР України, 1994, № 26, ст. 206).

72. Закон України від 27 липня 1994 р. "Про внесення змін і
    доповнень до законодавчих актів України щодо врегулювання деяких

881

питань, пов'язаних з умовами відбування покарання засудженими" (Відомості ВР України, 1994, № 37, ст. 342).

73. Закон України від 21 вересня 1994 р. "Про внесення змін до
    Кримінально-процесуального кодексу України про підсудність кри­
    мінальних справ" (Відомості ВР України, 1994, № 42, ст. 381).

74. Закон України від 20 жовтня 1994 р. "Про внесення змін і
    доповнень до Кримінального кодексу України та Кримінально-про­
    цесуального кодексу України" (Відомості ВР України, 1994, № 45,
    ст. 409).

75. Закон України від 15 листопада 1994 р. "Про внесення змін і
    доповнень до Кримінального', Кримінально-процесуального кодексів
    України та Кодексу України про адміністративні правопорушення"
    (Відомості ВР України, 1995, № 48, ст. 429).

76. Закон України від 16 грудня 1994 р. "Про внесення змін і
    доповнень до Кримінально-процесуального кодексу України" (Відо­
    мості ВР України, 1995, № 2, ст. 8).

77. Закон України від 20 грудня 1994 р. "Про внесення змін і
    доповнень до Кримінально-процесуального кодексу України" (Відо­
    мості ВР України, 1995, М» 2, ст. 9).

78. Закон України від 15 лютого 1995 р. "Про внесення змін і
    доповнень до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прий­
    няттям Закону України "Про обіг в Україні наркотичних засобів,
    психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів" та Закону України
    "Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психо­
    тропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними" (Відомості ВР
    України, 1995, № 10, ст. 64).

79. Закон України від 11 липня 1995 р. "Про внесення змін і
    доповнень до деяких законодавчих актів України щодо відповідаль­
    ності посадових осіб" (Відомості ВР України, 1995, № 29, ст. 216).

80. Поправка (Відомості ВР України, 1995, № 23, стор. 518).

81. Закон України від 5 жовтня 1995 р. "Про внесення змін і
    доповнень до Кримінально-процесуального кодексу України і Цивіль­
    ного процесуального кодексу України" (Відомості ВР України, 1995,
    № 35, ст. 271).

82. Закон України від 5 жовтня 1995 р. "Про внесення змін і
    доповнень до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прий­
    няттям Закону України "Про боротьбу з корупцією" (Відомості ВР
    України, 1995, № 34, ст. 268).

83. Закон України від 12 липня 1996 р. "Про внесення доповнень
    до деяких законодавчих актів України щодо встановлення відпо­
    відальності за незаконне виготовлення, підробку марок акцизного
    збору або вчинення інших протиправних дій, пов'язаних з вико­
    ристанням цих марок" (Відомості ВР України, 1996, № 52, ст. 294).

84. Закон України від 1 жовтня 1996 р. "Про внесення змін і
    доповнень до деяких законодавчих актів України щодо відповідаль­
    ності за правопорушення в галузі зв'язку" (Відомості ВР України,
    1996, № 46, ст. 247).

85. Закон України від 2 жовтня 1996 р. "Про внесення змін і
    доповнень до Кримінального, Кримінально-процесуального кодексів
    України і Кодексу України про адміністративні правопорушення
    щодо посилення відповідальності за посягання на життя, здоров'я і

882

майно суддів, працівників правоохоронних органів, осіб, які беруть участь в охороні громадського порядку, та громадян" (Відомості ВР України, 1996, № 46, ст. 249).

86. Закон України від 20 листопада 1996 р. "Про внесення змін і
    доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів
    України" (Відомості ВР України, 1997, № 4, ст. 21).

87. Закон України від 5 лютого 1997 р. "Про внесення змін і
    доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів
    України щодо відповідальності за ухилення від сплати податків"
    (Відомості ВР України, 1997, № 12, ст. 102).

88. Закон України від 7 жовтня 1997 р. "Про внесення змін до
    Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів України щодо
    посилення боротьби з порушеннями бюджетного законодавства" (Відо­
    мості ВР України, 1997, № 51, ст. 306).

89. Закон України від 5 лютого 1998 р. "Про внесення змін до
    Кримінально-процесуального кодексу України та деяких інших зако­
    нодавчих актів України у зв'язку з утворенням податкової міліції"
    (Відомості ВР України, 1998, № 26, ст. 149).

90. Закон України від 24 березня 1998 р. "Про внесення змін до
    деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону
    України "Про внесення змін і доповнень до Кодексу про шлюб та
    сім'ю України" (Відомості ВР України, 1998, № 35, ст. 241).

91. Закон України від 8 жовтня 1999 р. "Про внесення змін до
    Кримінально-процесуального кодексу України та ~ Закону України
    "Про Прикордонні війська України" (Відомості ВР України, 1999,
    № 48, ст. 419).

92. Закон України від 14 грудня 1999 р. "Про внесення змін до
    деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону
    України "Про відходи" (Відомості ВР України, 2000, № 5, ст. 34).

93. Закон України від 13 січня 2000 р. "Про внесення змін до
    деяких законодавчих актів України" (Офіційний вісник України,
    2000, № 6, ст. 199).

94. Закон України від 22 лютого 2000 р. "Про внесення змін до
    Кримінального, Кримінально-процесуального та Виправно-трудового
    кодексів України" (Відомості ВР України, 2000, № 17, ст. 123).

95. Закон України від 23 березня 2000 р. "Про розповсюдження
    примірників аудіовізуальних творів та фонограм" (Урядовий кур'єр,
    26.04.2000).

96. Закон України від 20 квітня 2000 р. "Про внесення змін до
    деяких законодавчих актів України щодо посилення боротьби з
    незаконним виробництвом та обігом спирту етилового, коньячного,
    плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" (Урядовий
    кур'єр, 26.05.2000).

97. Закон України від 22 червня 2000 р. № 1833-ПІ "Про вне­
    

    сення змін до Кримінально-процесуального кодексу України" (Уря­
    довий кур'єр, 18.07.2000).

    98. Закон України від 14 вересня 2000 р. № 1945-ПІ "Про
    внесення змін до Кримінального і Кримінально-процесуального ко­
    дексів України щодо відповідальності за порушення правил про
    валютні операції" (Урядовий кур'єр, 10.10.2000).

    883

    99. Закон України від 21 вересня 2000 р. № 1981-ПІ "Про
    внесення змін до Кримінального, Кримінально-процесуального кодек­
    сів України і Кодексу України про адміністративні правопорушення
    у зв'язку з посиленням відповідальності за незаконне заволодіння
    транспортними засобами" (Урядовий кур'єр, 24.10.2000).

    100. Закон України від 16 листопада 2000 р. № 2114-ІП "Про
         внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо операцій з
         металобрухтом)" (Урядовий кур'єр, 19.12.2000).

    101. Закон України від 21 грудня 2000 р. № 2181-Ш "Про
         порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами
         та державними цільовими фондами" (Голос України, 20.02.2001).

    102. Закон України від 18 січня 2001 р. № 2247-Ш "Про
         внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо боротьби
         з нелегальною міграцією" (Голос України, 20.02.2001).

    103. Закон України від 5 квітня 2001 р. № 2362-Ш "Про
         внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення
         відповідальності за порушення прав на об'єкти права інтелектуальної
         власності" (Голос України, 15.05.2001).

    104. Закон України від 17 травня 2001 р. № 2409-ПІ "Про вне­
         сення змін до деяких законодавчих актів України" (Голос України,
         12.06.2001).

    105. Закон України від 21 червня 2001 р. № 2533-ПІ "Про вне­
         сення змін до Кримінально-процесуального кодексу України" (Офіцій­
         ний вісник України, 2001, № 25 (Спецвипуск), ст. 1142).

    106. Закон України від 12 липня 2001 р. № 2670-ІП "Про вне­
         сення змін до Кримінально-процесуального кодексу України" (Офіцій­
         ний вісник України, 2001, № 34, ст. 1578).

    107. Закон України від 10 січня 2002 р. № 2922-ІП "Про
         внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з
         прийняттям Закону України "Про банки і банківську діяльність"
         (Урядовий кур'єр, 20.02.2002).

    108. Закон України від 17 січня 2002 р. № 2953-ІП "Про
         особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господа­
         рювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для
         лазерних систем зчитування" (Урядовий кур'єр, 20.02.2002).

    109. Закон України від 7 березня 2002 р. № 3082-ПІ "Про
         внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України" (Уря­
         довий кур'єр, 09.04.2002).

    110. Закон України від 7 березня 2002 р. 3111-ІП "Про внесення
    змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям
    Закону України "Про розвідувальні органи України" (Урядовий кур'єр,
    19.04.2002).

    884

    ПЕРЕЛІК

    змін і доповнень, які внесені до Кримінально-процесуального кодексу України¹

    Номер статті

    або назва

    фрагмента

    Кодексу

    Вид зміни

    Номер законодавчого

    акта, яким внесено зміни (див. Перелік на стор. 876)

    1, 2 З 6

    Нова редакція статей

    Замінені слова у частині третій

    Нова редакція пункту 9. Доповнення частини першої пунктом 10

    Замінені слова у пункті 10. Доповнення частини першої пунктом 11. Замінені сло­ва у частині третій. Замінені слова у пункті 7. Доповнення словами пункту 9

    Доповнення статті новою частиною піс­ля частини першої; частини другу і третю відповідно вважати частинами третьою і четвертою

    Нова редакція пункту 5. Доповнення статті частиною п'ятою

    Доповнення частиною шостою Замінені слова у частині другій

    Виключені слова у пунктах 10, 11 час­тини першої

    Виключено: пункт 3, цифру у пункті 6 частини першої; частину другу; цифру у частині шостій. Замінені слова і цифри: у пункті 6 частини першої, у частинах тре­тій і четвертій

    Нова редакція статті

    Нова редакція частини другої. Допов­нення словами частини третьої

    56 19 2

    19

    64

    66

    82 94 105

    106

    14 19

    ¹ До кожного фрагмента Кодексу зміни і доповнення наведені в хронологічній послідовності. У випадках, коли змінено редакцію статті (пункту, абзацу тощо), дані про попередні зміни і доповнення не наво-^тяться.

    885

    Номер статті

    або назва

    фрагмента

    Кодексу

    Вид зміни

    Номер законодавчого

    акта, яким внесено зміни (див. Перелік на стор. 876)

    ₇2 ₇з

    8 9

    10

    11

    Нова редакція частини першої. Допов­нення новими частинами після частини першої; частини друга і третя вважаються відповідно частинами четвертою і п'ятою. У частині п'ятій доповнені і замінені сло­ва. Доповнення частиною шостою

    Доповнення Кодексу новою статтею

    Замінені слова у пункті 4. Доповнення статті частинами другою і третьою. Замі­нено слово у заголовку статті

    Замінені слова у частині першій

    Нова редакція назви статті. Нова редак­ція пункту З

    Нова редакція назви статті та частин першої і другої. Замінені та доповнені слова у частиш третій. Доповнення час­тиною четвертою

    Доповнення Кодексу новою статтею Нова редакція статті Доповнення Кодексу новою статтею Замінені слова у частині третій

    Замінені слова у частинах третій та чет­вертій

    Нова редакція статті -Нова редакція назви і тексту статті Нова редакція тексту статті Нова редакція статті

    Замінені слова у частинах першій і дру­гій. Виключена частина четверта

    Виключені слова

    Нова редакція назви статті і частини першої. Замінені, виключені слова з час­тини другої. Доповнення новою частиною після частини другої; частина третя вва­жається частиною четвертою, з неї виклю­чені слова

    Нова редакція статті Замінені слова

    106

    14 19

    56 66

    106

    14 106 66 105 106

    14 106 66 106 14 19

    64 106

    14 19

    886

    Номер статті або назва фрагмента Кодексу	Вид зміни	Номер законодавчого акта, яким внесено зміни (див. Перелік на стор. 876)
    	Виключені слова	64 106
    	Замінені цифри. Доповнення частиною	106
    	другою
    11і	Доповнення Кодексу новою статтею	106
    12	Нова редакція статті	14 106
    13	Нова редакція статті	106
    13і	Виключена	43
    14	Замінені слова у частині першій	19
    	Виключені слова у частині першій	105
    14і	Доповнення Кодексу новою статтею	19
    	Доповнення частинами четвертою і п'я-	93
    	тою
    	Доповнення словами назви статті та час­тини другої. Замінені слова у частині п'ятій	107
    15, 16	Нова редакція статей	19
    16і	Доповнення Кодексу новою статтею	105
    17	Нова редакція статті	51
    	Нова редакція частин першої та другої	73
    	Нова редакція частини третьої	106
    	Нова редакція частини четвертої	105 106
    18	Виключені слова	56
    19	Нова редакція статті	19
    20	Доповнення після частини другої новою	19
    	частиною; частини третя і четверта вва-
    	жаються відповідно частинами четвертою
    	і п'ятою
    	Доповнення словами частини другої	93
    	Виключена частина п'ята	105
    21	Нова редакція статті	68
    22, 23	Нова редакція статей	19
    	Виключені слова	105
    23і	Доповнення Кодексу новою статтею	19

    887

    Номер статті

    або назва

    фрагмента

    Кодексу

    Вид зміни

    Номер законодавчого

    акта, яким внесено зміни (див. Перелік на стор. 876)

    888

    23²

    24

    25

    27

    28

    29

    Доповненая після частини першої но­вою частиною, у зв'язку з цим частину другу вважати частиною третьою; допов­нення частиною четвертою

    Доповнення Кодексу новою статтею

    Доповнення частини першої реченням. Доповнення частиною восьмою

    Виключено друге речення у частині пер­шій. Виключена частина третя

    Нова редакція статті

    Виключена частина перша; частини дру­га і третя вважаються відповідно части­нами першою і другою

    Нова редакція частини другої

    Замінені слова у частинах третій і чет­вертій

    Нова редакція частини першої. Заміне­но слово у частині третій

    Замінені слова у частині першій Замінені слова у частині п'ятій Виключені слова і цифри

    Замінені слова у частині другій. Допов­нення словами частини четвертої; частина п'ята вважається частиною другою, а час­тини друга, третя, четверта — відповідно частинами третьою, четвертою і п'ятою

    Виключена частина п'ята

    Замінені і виключені цифри, слова, до­повнені слова у частиш першій. Замінені цифри у частині другій. Доповнені слова у частинах другій, третій і четвертій

    Замінені слова у частині другій. Нова редакція частини п'ятої

    Замінені слова у частині п'ятій Нова редакція частини другої Доповнення частини першої словами

    Виключена частина третя і слова у час­тині четвертій

    82

    19 82

    105

    19 56

    71 19

    56

    105 9 11 19

    105 106

    19

    56 56 63 105

    1

    Номер статті

    або назва

    фрагмента

    Кодексу

    Вид зміни

    Номер законодавчого

    акта, яким внесено зміни (див. Перелік на стор. 876)

    ЗО 31 32

    32^і, 32² 33

    33^і 34 35 36

    38

    40 41

    Виключена

    Замінені слова

    Нова редакція пункту 7

    Доповнення статті пунктом 6-а

    Замінені слова в пунктах 6-а і 7

    Замінені слова у пункті 4. Нова редак­ція пункту 6. Доповнення словом пункту 8

    Доповнення словами пункту 1. Допов­нення статті пунктом 5-а

    Замінені слова у пунктах 1, 5, 6, 6-а, 7, 13, 14, 15 і 16

    Нова редакція пунктів 1 і 5 Доповнення словами пунктів 6-а, 7

    Нова редакція пунктів 3, 4, 6-а, 13, 14, 15, 19. Виключені, доповнені слова у пун­кті 9. Виключені слова у пункті 12 та пункти 16, 17, 18

    Виключені

    Виключено слово з назви і тексту стат­ті. Заміна слова в тексті статті

    Виключена

    Нова редакція статті

    Виключена

    Нова редакція статті

    Замінені слова у пункті 3 частини дру­гої

    Доповнення словами пункту 1 частини другої. Виключена частина третя

    Замінені слова у частині третій

    Виключено друге речення частини чет­вертої

    Нова редакція частин третьої і четвертої

    Заміна слів у частиш другій. Допов­нення статті частиною третьою

    Замінено слово у частині третій Виключені слова у частині першій

    56

    19 56 З 4 7 19

    51 56

    71 89 105

    19

    71

    73

    73 106 105 71 94

    105

    19 56

    71 71

    71 105

    889

    Номер статті

    або назва

    фрагмента

    Кодексу

    Вид змши

    Номер законодавчого

    акта, яким внесено зміни (див. Перелік на стор. 876)

    43

    43^і

    44—48 49

    50, 51

    52^і—52⁵ 52^а 52^е 53^і

    54 55

    56

    57

    58

    Замінені слова у частиш першій Нова редакція частини другої Доповнення словами частини другої Доповнення Кодексу новою статтею Нова редакція частини другої Доповнення словами частини другої Нова редакція статей Нова редакція частини третьої Доповнення словами частини третьої

    Замінені слова у частині третій. Нова редакція частини четвертої

    Замінений порядок слів Доповнення словами частин других Замінені слова у частинах других Доповнення Кодексу новими статтями Замінені слова у частині другій Нова редакція статті Доповнення Кодексу новою статтею

    Нова редакція частини першої. Замінені слова у частиш другій

    Доповнення словами пункту 2

    Виключені слова у пункті 2. Доповнен­ня частини першої пунктами 2^і і 2²

    Нова редакція статті

    Замінені слова у частинах першій—чет­вертій. Виключені слова і друге речення у частині четвертій

    Доповнення словами частини першої Виключені слова у частині першій

    Доповнення після частини другої час­тиною третьою; частини третя і четверта вважаються частинами четвертою і п'ятою

    Доповнення новим реченням частини тре­тьої. Виключено слово з цієї частини

    Доповнення реченням частини другої

    19 105

    68

    93

    19

    68 93 105

    105

    19

    93

    105

    19 93 105 93 105 105 19 53

    19 56 105

    19 105

    19 105 51

    71 51

    890

    Номер статті або назва фрагмента Кодексу	Вид зміни	Номер законодавчого акта, яким внесено зміни (див. Перелік на стор. 876)
    	Замінені слова у частині першій	56 105
    59	Виключена	105
    60	Доповнення словом пункту 2 частини першої. Доповнення словами частини дру-	19
    	гої
    61	Нова редакція статті	105
    61і	Доповнення Кодексу новою статтею	105
    62	Доповнення словом заголовка статті і частини першої. Замінені слова у частиш другій	7
    	Нова редакція останнього речення час-	51
    	тини другої
    63

    	Доповнення словами частини першої. Доповнення після частини першої новою	19
    	частиною; частина друга вважається час-
    	тиною третьою
    	Виключені слова і цифри у частиш дру­гій	105
    64	Доповнення словами пунктів 2 і 3	7
    	Доповнення словами пункту 4	63
    	Нова редакція пункту 3	106
    65	Замінені слова у частині першій	19
    	Нова редакція частини другої	105
    66	Змінений порядок слів	19
    	Доповнення статті частиною третьою	105
    	Доповнення словами першого речення	107
    	частини першої
    67	Виключені слова у частині першій	56
    68	Нова редакція частини другої	19
    69	Нова редакція статті	105
    69і	Доповнення Кодексу новою статтею	93
    70	Замінені слова	19
    	Доповнення статті частиною третьою	20
    	Замінені слова у частині третій	56
    71	Нова редакція частини другої	39

    891

    Номер статті або назва фрагмента Кодексу	Вид зміни	Номер законодавчого акта, яким внесено зміни (див. Перелік на стор. 876)
    	Замінені цифри у частинах першій і	106
    	другій
    72	Частини перша і друга замінені трьома	19
    	частинами; частина третя вважається час-
    	тиною четвертою
    	Нова редакція частини четвертої	39
    	Замінені цифри у частині четвертій	106
    73	Нова редакція статті	19
    74	Доповнення статті частиною другою	7
    76	Нова редакція пункту 4	1
    	Замінені цифри у пункті 4	106
    77	Нова редакція частини другої	39
    	Доповнення словами частини третьої	93
    	Замінені слова і цифри у частині другій	106
    78	Замінені слова	19
    79	Замінені слова у частині першій. Нова	19
    	редакція частини другої
    82	Доповнення словами назви і тексту	105
    	статті
    84	Нова редакція статті	20 105
    85	Нова редакція частини четвертої	4
    	Замінені слова у частині четвертій	19
    	Доповнення реченням частини пертої	93
    85і	Доповнення Кодексу новою статтею	7
    	Нова редакція статті	105
    852	Доповнення Кодексу новою статтею	7
    	Замінені слова; доповнення словами	19
    86	Виключена	105
    87	Нова редакція статті	105
    87і	Доповнення Кодексу новою статтею	105
    88	Нова редакція статті	105
    89	Замінені слова у частинах другій і п'я-	19
    	тій
    90	Доповнення словами частини першої	51

    892

    Номер статті

    або назва

    фрагмента

    Кодексу

    Вид зміни

    Номер законодавчого

    акта» яким внесено зміни (див. Перелік на стор. 876)

    91

    92

    93

    93^і

    96 97

    98

    98^і 99

    Доповнення словами пунктів 1 і З

    Нова редакція частини третьої. Допов­нення словом заголовка статті. Доповнен­ня словом частини першої

    Замінені слова у частині першій. Замі­нено слово у частиш четвертій

    Доповнення словами назви статті та час­тини першої

    Доповнення словами частини першої. До­повнення статті частиною п'ятою; ця час­тина вважається частиною шостою

    Доповнення словами частини шостої. До­повнення статті частиною сьомою

    Доповнення словами частини шостої

    Частини шоста і сьома замінені новою частиною шостою

    Нова редакція частини шостої

    Доповнення Кодексу новою статтею

    Виключена частина друга

    Нова редакція статті

    Доповнення реченням частини третьої

    Доповнення статті частиною п'ятою

    Замінені слова у частині другій

    Доповнення після частини першої но­вою частиною; у зв'язку з цим частини другу і третю цієї статті вважати від­повідно частинами третьою і четвертою

    Виключені слова у частині першій. Но­ва редакція пункту 3 частини четвертої

    Доповнення Кодексу новою статтею

    Замінено слово. Доповнення статті час­тиною другою

    Виключені слова у частинах першій і другій

    Виключені слова у частині першій

    Замінені, виключені слова у частині дру­гій

    19

    7

    19 81 14

    19

    51 68

    105 63 105 109 93 105 19 82

    105

    82 19

    56

    105 106

    893

    Номер статті

    або назва

    фрагмента

    Кодексу

    Вид зміни

    Номер законодавчого

    акта, яким внесено зміни (див. Перелік на стор. 876)

    99^і

    100 101

    102

    103 104 105 106

    106^і 107

    108, 109 108

    Доповнення Кодексу новою статтею

    Нова редакція частини другої. Виклю­чені, замінені слова у частині третій

    Нова редакція частини другої Виключена частина п'ята

    Замінені слова у пунктах 1 і 3. Ви­ключено слово в пункті З

    Нова редакція пункту 4

    Доповнення статті новим пунктом 4; пункти 4, 5, 6 і 7 вважаються відповідно пунктами 5, 6, 7 і 8. Виключено слово у пункті 2

    Замінено слово у пункті З

    Доповнення статті пунктом 1^і

    Нова редакція статті

    Замінені слова

    Доповнення словами

    Виключена частина третя

    Нова редакція статті

    Виключена

    Доповнення словами назви статті

    Виключена частина третя; частини чет­верта і п'ята вважаються відповідно час­тинами третьою і четвертою

    Нова редакція частин третьої і четвер­тої. Доповнення статті частинами п'я­тою—одинадцятою

    Нова редакція частини п'ятої

    Доповнення Кодексу новою статтею

    Виключені слова

    Нова редакція частини третьої

    Доповнення реченням частини другої

    Замінені слова у частині другій

    Нова редакція статей

    Доповнення статті частиною третьою

    56 105

    56 105 19

    20 52

    56 89 З

    7 56 89 64 64 64 16 19

    105

    110 16 19 19 68 105 64 105

    894

    Номер статті

    або назва

    фрагмента

    Кодексу

    Вид зміни

    Номер законодавчого

    акта, яким виесево зміни (див. Перелік иа стор. 876)

    110

    111 112

    114

    114^і 115

    116 117

    120

    121

    122 126 127

    Доповнення словами частин першої і другої

    Нова редакція статті

    Виключені слова у частині першій. До­повнення статті частинами третьою і чет­вертою

    Нова редакція статті Нова редакція статті

    Доповнення словами, цифрами частини другої

    Доповнення статті частиною шостою

    Замінені слова у частинах п'ятій і шос­тій

    Замінені слова у частині першій Доповнення Кодексу новою статтею Нова редакція частини першої Виключена частина друга Доповнення частиною другою Замінені слова у частині першій

    Доповнення словами частини першої. Нова редакція частини другої

    Замінені слова у частинах другій і тре­тій

    Нова редакція статті Доповнення реченням частини першої Доповнення статті частиною п'ятою Доповнення словами частини другої Замінені цифри у частиш другій Замінені слова у частині другій Замінений порядок слів Доповнення словом частини другої

    Виключені слова у частині першій. До­повнення після частини першої новою частиною; частини другу, третю і четверту вважати відповідно частинами третьою, четвертою і п'ятою

    106

    56 105

    64 106 108

    4 19

    105 4 16 19 110 19 19

    56

    48 56 64 19 106 19 19 19 56

    895

    Номер статті

    або назва

    фрагмента

    Кодексу

    Вид аміни

    Номер законодавчого

    акта, яким внесено зміни (див. Перелік на стор. 876)

    128

    128^і

    129

    134

    136 140

    142 143

    144

    145 147 148 149

    Доповнення частиною шостою

    Доповнення після частини третьої но­вою частиною четвертою; частина четверта вважається частиною п'ятою

    Доповнення Кодексу новою статтею Замінений порядок слів Доповнення реченням частини третьої Нова редакція частин першої і другої Доповнення словами частини першої Замінені слова у частиш першій

    Виключена частина третя; частина чет­верта вважається частиною третьою

    Замінені слова Замінені слова

    Доповнення частиною першою; частини першу і другу вважати відповідно части­нами другою і третьою

    Частини друга і третя замінені трьома частинами

    Замінені слова у частині першій Доповнення словами пункту 5 Нова редакція пунктів 2 і 8

    Доповнення статті після частини другої новою частиною; у зв'язку з цим частини третя, четверта і п'ята вважаються відпо­відно частинами четвертою, п'ятою і шос­тою

    Доповнення реченням частини шостої Замінені слова і цифри у частині третій Нова редакція статті Замінені слова у назві і тексті статті Доповнення словами частини п'ятої Нова редакція статті Нова редакція статті Виключений пункт 6

    93 93

    7

    19 93

    7 19 68

    7

    19 19 68

    97

    105 19 68 68

    97 105

    7

    106 19 82 105

    7

    896

    Номер статті

    або назва

    фрагмента

    Кодексу

    Вид зміни

    Номер законодавчого

    акта, яким внесено зміни (див. Перелік на стор. 876)

    150

    152

    153, 154 154^і

    155

    156 157 158 159

    161 162 163

    Замінені слова у пункті 3. Виключені слова у пункті-5

    Доповнення статті пунктом 3-1 Доповнення статті частиною другою Нова редакція статті Замінені слова у частині першій

    Слова і цифри у частині другій замінені словами

    Замінено слово

    Доповнення Кодексу новою статтею

    Доповнені, виключені слова у частині другій

    Нова редакція частини другої

    Нова редакція частини третьої. Допов­нення статті частинами четвертою, п'ятою і шостою

    Доповнення словами і цифрами частини другої

    Нова редакція частини першої

    Замінені слова у частинах другій, третій і четвертій. Виключені слова у частині шостій

    Замінені цифри у частині другій. Ви­ключені слова у частиш шостій

    Замінені слова і цифри у частині другій

    Замінені слова у частині першій. Ви­ключена частина друга

    Нова редакція статті

    Виключена

    Замінені слова

    Нова редакція статті

    Замінені слова у частині першій

    Замінені слова у частині другій

    Нова редакція статті

    Нова редакція статті

    19

    86 105 105 19 86

    19 86 106

    2

    7

    10 12 57 90

    14 19

    52

    79 98 105

    105

    105

    19 105

    7 106

    19

    7

    19

    29

    897

    Номер статті або назва фрагмента Кодексу	Вид зміни	Номер законодавчого акта, яким внесено зміни (див. Перелік на стор. 876)
    	Замінено слово у частині першій	56
    164	Виключена	7
    165	Нова редакція статті	16 105
    165і— 1653	Доповнення Кодексу новими статтями	105
    166	Замінені слова у частиш першій	19
    167	Доповнення словами частин першої і	19
    	четвертої
    	Доповнення реченням частини четвертої	97
    170	Доповнення словом частини другої	93
    171	Доповнення словами частини другої	19
    	Доповнення реченням частини другої	97
    	Замінені цифри у частині другій	106
    174	Доповнення після частини третьої но-	93
    	вою частиною четвертою; частини четвер­та і п'ята вважаються частинами п'ятою і
    	шостою. Доповнення словами і реченням частини шостої
    176	Доповнення після частини першої но-	93
    	вою частиною другою; частина друга вва-
    	жається частиною третьою
    177, 178	Нова редакція статей	105
    178	Доповнення словами частини третьої	107
    179	Доповнення словами частини другої	107
    181	Замінений порядок слів	19
    183	Нова редакція частини четвертої	4
    	Замінені слова	19
    184, 187	Нова редакція статей	105
    184	Доповнення частиною п'ятою	110
    187	Доповнення статті частиною десятою	106
    187і	Доповнення Кодексу новою статтею	105
    189	Замінений порядок слів і замінені слова	19
    190	Доповнення статті частиною другою; час-	7
    	тина друга вважається частиною третьою
    	Доповнення статті частинами четвертою —	105
    	сьомою

    898

    Номер статті

    або назва

    фрагмента

    Кодексу

    191 193

    194 196 204 205

    211

    212 213

    214 215

    216 217

    218

    Вид зміни

    Замінені слова у частинах четвертій і п'ятій

    Виключені слова у частинах першій та четвертій

    Замінені слова у частині першій Замінені цифри у частині третій Замінені, доповнені слова Доповнення словами

    Замінені слова. Доповнення статті час­тиною другою

    Нова редакція статті

    Нова редакція пункту другого

    Замінені слова, цифри у пункті 1. Ви­ключені слова, цифри у пункті 2

    Замінені слова

    Доповнення цифрами пункту першого

    Замінені слова, цифри у пункті 1

    Нова редакція частини другої

    Нова редакція частини третьої

    Нова редакція частини першої

    Доповнення словами частини першої

    Доповнення частинами четвертою і п'ятою

    Нова редакція частини п'ятої

    Нова редакція статті

    Доповнення словами частини першої. За­мінені слова у частині другій

    Доповнення після частини третьої но­вою частиною четвертою; частина четверта вважається частиною п'ятою

    Нова редакція частини четвертої

    Нова редакція першого речення частин другої і четвертої

    Нова редакція частини першої Доповнення реченням частини п'ятої Замінені слова у частині четвертій

    Номер законодавчого

    акта, яким внесено зміни (див. Перелік на стор. 876)

    19 56

    19 106 106 19 105

    7

    64 106

    19 14 106 19 97 1

    19 56 105 56 19

    93

    9 68

    77 93 105

    29*

    899

    Номер статті

    або назва

    фрагмента

    Кодексу

    Вид зміни

    Номер законодавчого

    акта, яким внесено аміни (див. Перелік на стор. 876)

    221

    222 223

    224

    Глава 21 227

    228

    229

    230 231

    232

    Нова редакція заголовка статті. Допов­нення словами частини першої

    Доповнення словами частини четвертої Замінені слова

    Доповнення статті частиною шостою Замінено слово у частині другій Доповнення частиною другою Замінені слова у найменуванні глави Нова редакція статті

    Виключені слова у пунктах 8 і 11 час­тини першої

    Частина перша: виключені слова у пунк­тах 6, 7 і 12. Доповнення пунктом 7^і

    Доповнення словами пункту 10 Замінені слова у пункті 11 Виключені слова у частині першій Доповнення пунктом 2^і

    Доповнення словами частини першої. Но­ва редакція частини другої

    Виключені слова у частиш другій

    Доповнення словами першого речення, виключено друге речення частини другої

    Доповнення словами Доповнення словами Виключені слова у частині першій

    Замінені і доповнені слова у частиш третій. Доповнення словами частин пер­шої і другої

    Доповнення статті частиною четвертою. Доповнення словами частини третьої; в цій же частині замінені слова

    Виключені слова у частині першій

    Нова редакція першого речення частини третьої

    Виключено останнє речення у частині третій Замінені слова у частині четвертій

    19

    19 19 106 93 19 19 64

    105

    7

    19 64 68 19

    64 105

    19 19 64 19

    56

    64

    71

    105

    900

    Номер статті або назва фрагмента Кодексу	Вид зміни	Номер законодавчого акта, яким внесено зміни (див. Перелік на стор. 876)
    232і	Доповнення Кодексу новою статтею	66
    	Нова редакція назви статті. Виключені	106
    	слова, замінені слова і цифри в абзаці
    	першому. Виключені слова в пункті 1
    234	Доповнення статті частинами п'ятою і	105
    	шостою
    236	Доповнення статті частиною другою і	56
    	словами
    	Виключені слова у частині першій. Час-	105
    	тина друга замінена двома новими части-
    	нами
    236і— 236е	Доповнення Кодексу новими статтями	56
    236і, 2366	Нова редакція статей	105
    2362	Виключені слова у пункті 1 частини	105

    
    

    третьої. Нова редакція частини четвертої

    
    

    236⁸, 236⁴

    Виключені

    105

    236»

    Замінені слова у пункті 2 частини чет-

    105

    
    

    вертої та частиш п'ятій. Нова редакція

    
    

    
    

    частини шостої

    
    

    Глава 23

    Нова редакція назви глави

    105

    237

    Нова редакція статті

    105

    238, 239

    Виключені

    105

    240, 241

    Нова редакція статей

    105

    42, 243,

    Виключені

    105

    247

    
    

    
    

    244—246,

    Нова редакція статей

    105

    248, 249

    
    

    
    

    248

    Замінені слова, цифри у частиш першій

    106

    249^і

    Доповнення Кодексу новою статтею

    105

    250, 252

    Виключені

    105

    251, 253

    Нова редакція статей

    105

    254

    Нова редакція частини третьої

    19

    
    

    Доповнення реченням частин першої та

    93

    
    

    п'ятої

    
    

    
    

    Виключена частина друга

    105

    255

    Доповнення частиною другою

    93

    901

    Номер статті або назва фрагмента Кодексу	Вид зміни	Номер законодавчого акта, якнм внесено зміни (див. Перелік на стор. 876)
    	Замінені, виключені слова	105
    256	Замінені слова	105
    257	Змінена назва статті. Виключено речен­ня з частини другої	61
    260	Замінені слова у частині першій	105
    261	Нова редакція статті	105
    262	Замінено слово у пункті 1	56
    263	Доповнення словами пункту 7	19
    	Нова редакція пункту 5	68
    	Доповнення пунктом 1і	77
    	Замінені слова у пункті 4. Виключені слова у пункті 9	105
    264	Нова редакція статті	105
    265	Виключена	105
    266	Виключена частина третя	68
    267	Нова редакція статті	105
    269	Виключена	7
    270і	Доповнення Кодексу новою статтею	7
    272	Замінені слова у частині другій	19
    	Виключена частина четверта. Нова ре-	39
    	дакція частини третьої
    	Нова редакція частини другої	68
    273 Доповнення словами частини першої 19 93 Доповнення статті частиною четвертою 51 Доповнення словами частини третьої 93 Замінені слова у частині першій 105 275 Нова редакція частини першої 105 276—279 Нова редакція статей 105 280 Доповнення словами другого речення час- 51 тини другої 281, 282 Нова редакція статей 105 282 Замінені слова, цифри у частині першій 106 283 Доповнення статті частиною другою 51 Виключена частина друга 77 902 Номер статті або назва фрагмента Кодексу Вид аміни Номер законодавчого акта, яким внесено зміни (див. Перелік на стор. 876) 284 Доповнення словами частини другої 19 Виключена частина друга 105 285 Замінені цифри 106 286 Замінені слова у частині другій 105 287 Доповнення словами 19 288 Доповнення словами частини другої 51 289 Виключена частина четверта 105 290 Доповнення словами 19 39 Доповнення частиною другою 93 Виключено останнє речення у частині 105 першій 291 Змінений порядок слів 19 292 Доповнення словами 51 Доповнення частиною другою 93 292і Доповнення Кодексу новою статтею 20 295 Доповнення словами 7 19 Виключені слова 105 Замінені цифри 106 296 Доповнення словами частини третьої 51 Виключені частини п'ята і шоста 105 297 Нова редакція статті 105 298 Доповнення словами 19 Замінені слова 20 299 Нова редакція статті 105 300 Замінені слова у частині першій 19 Доповнення словами частини другої 93 301і Доповнення Кодексу новою статтею 105 Замінені цифри 106 302 Нова редакція назви статті. Доповнення 93 словами частини першої. Замінені слова у частині другій Замінені слова, цифри у частині пер- 106 шій. Замінені цифри у частиш другій 903 Номер статті або назва фрагмента Кодексу Вид зміни Номер законодавчого акта, яким внесено зміни (див. Перелік на стор. 876) 303 306 307 310 311 312 315 315і 316, 317 318 321 322 323 324 326 327 Доповнення після частини п'ятої части­нами шостою—одинадцятою; частина шос­та вважається частиною дванадцятою Виключені слова у частиш третій та друге речення у частині четвертій Доповнення статті частиною другою Доповнення частини першої пунктом З Доповнення словами частини третьої Нова редакція частин п'ятої і шостої Доповнення словами частини п'ятої Виключені слова у частині другій Доповнення словами частини першої Замінені слова у частині першій Виключені слова у частині першій Доповнення Кодексу новою статтею Доповнення словами Доповнення словами частини другої Нова редакція частини другої. Виклю­чені слова у частині п'ятій Нова редакція статті Доповнення словами частини першої Виключені слова у частині третій Нова редакція статті Нова редакція пункту 8 частини першої Доповнення пункту 9 словами Доповнення частини першої пунктом 15 У частині першій: замінені слова у пунк­ті 5; виключені пункти 6 і 8, пункти 7, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15 вважаються відповідно пунктами 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13. Нова редакція пункту 12. Замінені цифри у частинах другій і четвертій Доповнення словами частини першої Доповнення статті частиною п'ятою 93 105 20 93 93 19 51 105 51 19 105 105 51 19 105 56 7 56 2 7 63 93 106 51 7 904 Номер статті або назва фрагмента Кодексу Вид зміни Номер законодавчого акта, яким внесено зміни (див. Перелік на стор. 876) 333 334 335 336 337 339 340 341 342 Нова редакція останнього речення час­тини третьої Замінені слова Нова редакція статті Нова редакція частини четвертої Нова редакція частин першої і другої. Замінені і доповнені слова в частиш шос­тій Замінені слова у частині першій. Нова редакція частин другої і п'ятої. Виклю­чені частини третя, четверта і шоста Нова редакція статті Нова редакція частини третьої Доповнення після частини дев'ятої дво­ма частинами; частини десята і одинад­цята вважаються відповідно частинами два­надцятою і тринадцятою. Доповнена сло­вами частина десята Виключені частини друга, третя, оди­надцята і дванадцята. Нова редакція час­тини десятої. Замінені слова, цифри у частинах першій, четвертій, п'ятій, вось­мій і дев'ятій. Виключені слова у частині п'ятій Виключена Замінені слова, цифри Замінені слова Нова редакція першого речення частини першої Нова редакція статті Доповнення словами Нова редакція частини четвертої. За­мінені слова у частині третій У частиш третій: доповнення словами першого речення. Виключено друге ре­чення Доповнення частиною другою Виключена частина друга 106 56 2 7 19 106 2 7 19 106 7 106 19 51 19 51 94 28 106 905 Номер статті або назва фрагмента Кодексу Вид зміни Номер законодавчого акта, яким внесено зміни (див. Перелік на стор. 876) 346 Нова редакція статті 7 Доповнення словами частини першої 51 Замінено слово 106 Розділ четвертий Нова редакція розділу (статті 347 — 40010) 105 348 Доповнені слова у пункті 6 106 356 Замінені слова у пунктах 1 і 2 106 372 Доповнені слова у назві і тексті статті 106 376 Доповнення цифрами 106 383 Доповнення словами частини другої 106 384 Доповнення пунктом 4 частини другої 106 388 Замінені слова у частині другій 106 398 Виключені слова у частині другій 106 400і Доповнення цифрами 106 401, 402 Нова редакція статей 105 403 Замінений порядок слів 19 Замінені слова 56 404 Нова редакція статті 105 Нова редакція частини четвертої 106 405 Виключена 106 405і Доповнення Кодексу новою статтею 53 Замшеві цифри у частині першій 106 407 Нова редакція статті 7 Замінені слова у частиш п'ятій 8 Доповнення словами частини першої 14 Замінені слова у частинах першій 4 п'я­тій 19 Замінені слова у частинах першій, дру­гій, п'ятій, шостій і сьомій 51 Виключено слово з частини першої. Замі­нені слова у частині другій 71 Нова редакція частин шостої і сьомої 105 906 Номер статті або назва фрагмента Кодексу Вид зміни Номер законодавчого акта, яким внесено змши (див. Перелік на стор. 876) 407і 408 408і 4082 4088 409 Доповнення словами назви статті і час­тин першої, другої, п'ятої. Замінені слова, цифри у частинах першій і четвертій. Виключені слова у частині першій Доповнення Кодексу новою статтею Нова редакція статті Нова редакція частини третьої Виключена частина третя; частина чет­верта вважається частиною третьою Доповнення словами частини першої Замінені слова у частинах першій, дру­гій і третій Виключено слово Доповнення статті частиною четвертою Нова редакція назви статті та частини першої. Замінені слова у частинах другій і третій Доповнення Кодексу новою статтею Нова редакція статті Доповнення Кодексу новою статтею Замінені слова Виключено слово Нова редакція частини п'ятої Нова редакція назви статті та частин першої і четвертої. Виключені частини друга і третя Доповнення Кодексу новою статтею Нова редакція частини четвертої Нова редакція назви статті та частини першої. Виключена частина друга. Замі­нені слова у частині третій Нова редакція частини третьої Замінені слова. Доповнення словами час­тини першої, в цій же частині замінено слово Замінені слова у частинах другій, третій і четвертій 106 14 106 2 7 19 51 71 105 106 14 106 19 51 71 105 106 72 105 106 14 19 51 907 Номер статті або назва фрагмента Кодексу Вид змши Номер законодавчого акта, яким внесено зміни (див. Перелік на стор. 876) 409і 410 410і 411 411і Доповнення словами частини першої. До­повнення після частини другої новою час­тиною; частини третя і четверта вважа­ються відповідно частинами четвертою і п'ятою Замінені слова в частинах другій та п'ятій. Виключено слово з частин другої та четвертої Нова редакція частини першої. Замінені слова, цифри у частинах третій і чет­вертій. Виключена частина п'ята і слова у частині четвертій Доповнення Кодексу новою статтею Виключена Нова редакція статті Доповнення словами назви статті Замінені слова у заголовку статті. За­мінені слова у частині першій. Нова ре­дакція частини другої Замінені слова у частинах першій, дру­гій, п'ятій, шостій і сьомій Виключено слово Нова редакція частини шостої Нова редакція назви статті та частини другої. Виключені частини перша і сьома. Замінені слова у частиш четвертій Доповнення Кодексу новою статтею Нова редакція частини першої Нова редакція частини другої Доповнення словами частини третьої Нова редакція частини четвертої Виключені слова у частині третій Нова редакція статті Замінені слова у частинах першій, дру­гій, третій і п'ятій. Нова редакція части­ни четвертої Виключено слово 53 71 106 14 106 7 14 19 51 71 105 106 7 56 2 14 51 106 15 51 71 908 Номер статті або назва фрагмента Кодексу Вид зміни Номер законодавчого акта, яким внесено зміни (див. Перелік на стор. 876) 412 413 414 414і 415 416 417 418 419 420 Нова редакція частини п'ятої Замінені слова, цифри у частинах пер­шій і другій Виключена Нова редакція статті Нова редакція другого речення Замінені слова, цифри Доповнення словами частини першої. За­мінені слова у частиш другій Замінені слова Виключено слово Нова редакція частини п'ятої Виключені слова у назві статті, части­нах четвертій і шостій. Нова редакція частини першої і першого речення час­тини другої Доповнення Кодексу новою статтею Нова редакція статті Замінені слова Виключено слово Нова редакція частини п'ятої Нова редакція назви статті та частин першої і другої. Замінені слова у частині третій Доповнення словами назви статті. Нова редакція частини першої Нова редакція частини першої Замінені цифри Доповнення словами назви статті і час­тини третьої. Замінені слова у частинах другій і третій. Нова редакція частини першої Доповнення словами назви статті Виключені слова у частині першій Доповнені, замінені слова у пункті З 105 106 7 51 71 106 19 51 71 105 106 7 14 19 51 71 105 106 105 106 19 106 106 105 106 909 Номер статті або назва фрагмента Кодексу Вид зміни Номер законодавчого акта, яким внесено зміни (див. Перелік на стор. 876) 421 Доповнення словами частин другої і тре­тьої. Доповнення словами першого речен­ня частини першої, доповнення словом другого речення цієї ж частини 51 Доповнені, замінені слова у частинах першій та другій 106 422 Нова редакція частини третьої 29 Доповнення словами частини першої 51 Доповнення словами частини другої 106 423 Доповнення словами частин першої і другої 51 Доповнені, замінені слова у частині пер­шій 106 424 Нова редакція статті 56 105 Розділ сьомий Доповнення Кодексу розділом сьомим (статті 425—431) 6 Нова редакція найменування розділу 20 Глава 35 Нова редакція найменування глави 20 425 Нова редакція статті 20 106 426 Нова редакція статті 20 Замінені однією частиною частини чет­верта, п'ята і шоста 43 Доповнення реченням частини першої 76 Замінені слова у частині четвертій 105 427, 428 Виключені 64 429 Виключена 14 430 Нова редакція статті 105 431 Нова редакція статті 20 Виключені слова у частині першій 64 Розділ восьмий Доповнення Кодексу розділом восьмим (статті 432—447) 7 434 Доповнення статті частиною другою 16 Замінені, виключені слова у частиш пер­шій 19 105 435 Виключена 19 910 Номер статті або назва фрагмента Кодексу Вид зміни Номер законодавчого акта, яким внесено зміни (див. Перелік на стор. 876) 436 Замінені слова і цифри у частині третій 105 442, 443 Нова редакція статей 19 442 Замінені слова у назві статті, частинах 106 першій, другій і третій 444 Виключено слово 56 445, 446 Нова редакція статей 19 445 Нова редакція статті 106 446 Замінені та виключені слова в абзаці 106 третьому 446і Доповнення Кодексу новою статтею 14 Виключена 19 447 Доповнення словами частини першої 51 Виключені слова з назви статті. Виклю- 66 чена частина друга. Доповнення статті но- вими частинами: другою, третьою і четвер- тою Замінені слова, цифри у частині першій 106 448, 449 Доповнення Кодексу новими статтями 66 448 Доповнення словами абзацу першого. За- 106 мінені слова, цифри у пункті 3 449 Замінені слова 105 Доповнення словами 106 Примітки. У тексті Кодексу слова "Республіка Крим" у всіх відмінках замінено словами "Автономна Республіка Крим" у відповідних від­ мінках (законодавчий акт № 105). У тексті Кодексу слова "попереднє слідство", "попереднього слідства", "попереднє", "попереднього" замінено відповідно словами "досудове слідство", "досудового слідства", "досудове", "досудового" (законодавчий акт № 106). 911 АЛФАВІТНО-ПРЕДМЕТНИЙ ПОКАЖЧИК Стаття Адвокат (Див. Захисник) Адміністративне стягнення 99 214 Амністія 6 Апеляції доповнення, зміна, відкликання 355 залишення А. без розгляду 352 зміст 350 наслідки подання 354 особи, що мають право подавати апеляцію 348 повідомлення про А 351 порушення строку 353 порядок відновлення А. оскарження 353 порядок і строки оскарження 349 рішення, на які може бути подана апеляція 347 розгляд справи 356—382 (Див. Розгляд справи за апеляцією) Близькі родичі визначення терміну 32 дозвіл на побачення 162 345 підстави відводу 54 58 60 права Б.р. потерпілого 49 участь у судочинстві 44 51 як представники неповнолітнього 441 Вагітні жінки 407і 4083 Взяття під варту (арешт) взяття під варту неповнолітнього 434 застосування судом 165 343 на кореспонденцію 187 обрання судом запобіжного заходу 274 підстави 106 повідомлення про взяття під варту 161 скасування і зміна 165 274 строки тримання під вартою 156 (Див. Конфіскація майна) Виділення справ 26 439 Виїмка вилучення предметів і документів 184 186 912 Стаття В. кореспонденції 187і обов'язковість видачі предметів і документів 179 особи, в присутності яких провадиться В 181 підстави 178 порядок проведення 183 184 протокол В 188 189 умови проведення В. в приміщеннях дипломатичних представництв 182 час проведення 180 Виклик законних представників неповнолітніх, представників підприємств 441—443 обвинуваченого 134 підозрюваного 107 потерпілого 171 свідка 166 254 свідків, експертів, перекладачів 254 Виключне провадження відновлення справи (дії прокурора) 4008 підстави перегляду рішень 400* 400б порушення питання про перегляд рішення 4007 4009 порядок розгляду справ 40010 строки перегляду рішень 400е Виконання вироку, ухвали, постанови вирішення питань, зв'язаних з виконанням вироку ... 411 в частині конфіскації майна 29 залишення (переведення) засудженого в слідчому ізоляторі чи в тюрмі 410і заміна, зміна покарання 405і 407 407і 410 зарахування в строк покарання часу перебування в лікувальній установі 406 застосування умовно-дострокового звільнення 407 звільнення з-під варти 342 набрання законної сили і виконання його 401 402 нагляд за законністю виконання 415 обов'язковість вироку, ухвали, постанови 403 порядок застосування покарання при наявності декількох вироків 413 порядок звернення В. до виконання 404 примусове лікування 411і про взяття під варту 158 Виправні роботи заміна іншими мірами 410 ЗО 2^145 913 Стаття розгляд клопотань про включення часу відбування В.р. до загального трудового стажу .... 414і Вирок апеляційного суду 378 379 види 327 визначення терміну 32 виконання В. в частині конфіскації майна 29 вручення копії 344 вступна частина 333 законність і обгрунтованість 323 звернення до виконання 381 4003 404 зміна 373 398 зміст 334 446 невідповідність висновків суду першої інстанції, викладених у В., фактичним обставинам 369 обов'язковість 403 питання, що вирішуються при постановленні В. . . 324 445 підписання 339 підстави для скасування чи зміни В 367—372 398 постановлення В 320 321 проголошення 341 резолютивна частина 335 скасування 374 складання 332 (Див. Виконання вироку) Відвід перекладача, експерта, спеціаліста і секретаря судового засідання 62 прокурора 58 роз'яснення права відводу 287 слідчого і особи, яка провадить дізнання 60 судді 56 57 Відеозапис, кінозйомка 85 852 114 Відкладення розгляду справи. . . 272 280 286 288 289 292 312 Відмова від захисника 46 Відмова від поручительства 13 152 Відновлення слідства 210 216 319 326 Відновлення справи відновлення слідства 210 216 при відмові від поручительства 13 щодо особи, до якої були застосовані заходи медичного характеру 423 914 Стаття Відсторонення від посади 147 227 Відтворення обстановки і обставин події 194 195 Відшкодування витрат В. судових витрат 93 на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину 93і оплата праці адвокатів 93 свідкам, потерпілим, законним представникам потерпілих, експертам, спеціалістам, перекладачам і понятим. ... 92 Відшкодування збитків, шкоди .... 28 29 50 53і 228 324 334 Військовий суд нагляд за судовою діяльністю 24 направлення справи до суду 232 питання, зв'язані з виконанням вироку 409 413 підсудність справ 36 38 40 41 Військові звання 335 Військовослужбовці нагляд командування військової частини 149 163 підсудність 36 Вік, з якого можлива кримінальна відповідальність 73 Вік, призначення експертизи для встановлення 76 Впізнання пред'явлення особи для В 174 309 пред'явлення предметів для В 175 309 протокол пред'явлення 176 Генеральний прокурор України 25 120 156 384 Гласність судового розгляду 20 Глухонімі 128 144 Головуючий в судовому засіданні визначення терміну 32 права і обов'язки 260 271 339 345 40010 Громадський захисник 289 Громадський обвинувач 289 Давність відновлення слідства в межах строків Д 216 як обставина, що виключає провадження в справі. ... 211 Дебати відкриття з приводу додатково досліджених обставин 319 326 ЗО* 915 Стаття перехід до Д. після допиту підсудного 301і порядок 318 право участі 263 266—268 Дипломатичні представники 182 Дізнання виявлення причин і умов, які сприяли вчиненню злочину 23 дослідження обставин справи 22 закінчення 109 порядок провадження 104 права підозрюваного, обвинуваченого і підсудного 21 строки провадження 108 Діти, піклування про неповнолітніх Д. заарештованого . . . 159 Додаткове розслідування 281 Докази визначення поняття 65 збирання і подання 66 обставини, що підлягають доказуванню в справі 64 огляд і оголошення документів 314 огляд речових доказів 313 оцінка 67 порядок дослідження Д 299 протоколи та документи як джерела доказів 82 83 речові докази 78—81 330 (Див. Речові докази) Документи обшук і виїмка 179 186 огляд і оголошення в суді 314 як джерело доказів 83 Допит глухих, німих і сліпих 144 експерта 201 311 неповнолітнього 307 438 обвинуваченого 143 144 438 осіб, які з'явилися в судове засідання 292і особи, які не підлягають допиту 69 підозрюваного 107 підсудного 300 потерпілого 171 308 присутність на Д. педагога 168 438 свідка : 166—170 303 307 (Див. Допит свідка) 916 г Стаття Допит свідка додатковий і повторний 304 Д.с. на досудовому слідстві 167 неповнолітнього 168 307 438 німого або глухого 169 особи, які не підлягають допиту як свідки 69 порядок виклику для допиту 166 порядок Д.с 303 протокол 170 Доручення слідчого 118 судові 315і Дослідження обставин справи 22 41 Досудове слідство в справах про діяння неосудних осіб 417 в справах про злочини неповнолітніх 432—441 закінчення 212—226 застосування звукозапису 85і зупинення 206—211 місце провадження 116 недопустимість розголошення даних Д.с 121 окремі доручення 118 органи 102 підслідність 112 117 провадження 111 113 119 провадження декількома слідчими 119 строки 120 участь спеціаліста при проведенні слідчих дій 128і (Див. Зупинення досудового слідства, Закінчення Д.с.) Ексгумація трупа 192 Експерт висновок 65 75 200 419 відвід 62 допит 201 292і 311 наслідки неявки 77 292 обов'язки і права 52і 522 77 92 295 огляд місця події 315 участь в освідуванні 193 участь при огляді і ексгумації трупа 192 Експертиза в суді 310 додаткова або повторна 203 312 917 Стаття направлення обвинуваченого на стаціонарну Е 205 обов'язкове призначення 76 одержання зразків для експертного дослідження 199 порядок призначення 196 права обвинуваченого при призначенні і проведенні Е. . 197 пред'явлення матеріалів Е 202 проведення Е. в експертній установі 198 судово-психіатрична 204 Житлово-експлуатаційна організація 181 183 189 Житло, недоторканність 14і Жінки 4083 Заарештований піклування про неповнолітніх дітей 3 159 побачення з 3 162 санкція прокурора на відправлення 3. до місця провадження слідства 139 Забезпечення безпеки учасників судочинства . . . 14і 20 43 43і 49—51 52і—525 77 97 127 128 303 307 324 Завдання кримінального судочинства 2 Закінчення досудового слідства направлення справи прокуророві 225 -' обвинувальний висновок 223 224 | ознайомлення з матеріалами справи 217 218 і оскарження постанови про закриття справи 215 і підстави до закриття справи 213 * порядок закриття справи 214 ^ пред'явлення додаткових матеріалів слідства 222 і протоколи про закінчення слідства 217 218 220 І розв'язання клопотань, заявлених при ознайомленні І з матеріалами справи 221 | у справах осіб, визнаних неосудними 226 417 | форми закінчення 212 * Закон підкорення суддів тільки 3 18 рівність громадян перед 3 16 чинність кримінально-процесуального 3 З Законні представники визначення терміну 32 права 52 168 участь в справі 438 441 918 Стаття Закриття справи З.с., в якій слідство зупинено 211 оскарження рішення суду про звільнення від кримінальної відповідальності 12 215 236е підстави 6 7 7і 72 8 9 10 213 порядок 214 при застосуванні примусових заходів виховного характеру 447 при застосуванні примусових заходів медичного характеру 421 Запобіжні заходи взяття під варту 155 159 161 види 149 віддання неповнолітнього під нагляд 436 загальні положення 165 застава 149 154і застосування до набрання вироком законної сили .... 343 нагляд командування військової частини 163 обрання З.з 150 1652 274 особиста порука 152 підписка про невиїзд 151 підстави для застосування 148 порука громадської організації або трудового колективу 154 постанова про З.з 165і скасування і зміна 165 274 288 Застава 149 154і Засуджений вручення 3. копії вироку 344 дозвіл на побачення 345 застосування запобіжних заходів 343 піклування про дітей і збереження майна 3 346 участь в справах 407 411 411і Затримання 106 106і 115 434 Захисник відмова від 3 46 допуск, статус, повноваження 44 заборона допиту 69 наслідки неявки 289 недопустимість розголошення даних слідства 121 обов'язки і права 48 52і 522 88 144 218—222 261 315 318 438 обов'язкова участь 45 обставини, що виключають участь у справі 61 63 919 Стаття ознайомлення з матеріалами справи 255 оплата праці 93 порядок призначення 47 усунення від участі у справі 61і участь у судовому рогляді 44 45 266 419 як представник потерпілого 52 (Див. Право на захист) Заходи безпеки 52і—525 Заяви і повідомлення про злочин 95 97 Звання (Див. Почесні звання) Звільнення від відбування покарання 7 327 342 404 407 407і 408 Звільнення від кримінальної відповідальності. 7 72 8 9 10 11і 327 Звукозапис при провадженні слідства 85і 114 як додаток до протоколу 85 Зміна обвинувачення 141 231 Зупинення досудового слідства відновлення слідства 210 закриття справи, в якій слідство зупинено 211 З.с., коли місцезнаходження обвинуваченого невідоме. . 207 З.с., коли не встановлено особи, яка вчинила злочин. . 209 підстави та порядок 206 при захворюванні обвинуваченого 208 Зупинення розгляду справи 280 Іноземні громадяни, застосування норм КПК З Іноземні держави, порядок зносин судів, прокурорів, слідчих, органів дізнання 31 Касаційне подання, касаційна скарга, визначення терміну . . 32 Касаційне провадження доповнення, зміна, відкликання скарг 390 закриття справи 400і наслідки подання скарг 389 недопустимість погіршення становища засудженого . . . 397 обов'язковість вказівок 399 обсяг перевірки справи 395 особи, які беруть участь у розгляді справи 391 особи, які мають право на оскарження 384 підстави зміни вироку 398 порядок 387 920 Стаття результати розгляду справи 396 рішення, які мають бути перевірені в касаційному порядку 383 розгляд справи після скасування вироку 400 розгляд справи судом 394 рух справи 388 строки оскарження 386 строки розгляду 392 суди 385 ухвала суду 4002 Касаційний суд, визначення терміну 32 Кінозйомка, відеозапис 85 852 114 Клопотання про включення часу відбування покарання до загального трудового стажу 414і про судимість 414 розв'язання 221 296 розгляд слідчим 129 Колегіальний розгляд справ 17 218 263 Колективи підприємств, організацій відмова від поручительства 13 відмова в передачі на поруки 11 клопотання про дострокове зняття судимості 414 нагляд за засудженим 335 передача особи на поруки 7і 10 порука за належну поведінку 154 Конфіскація майна обов'язок забезпечення 29 125 порядок забезпечення 126 скасування заходів забезпечення К.м 214 335 Кореспонденція накладання арешту 187 огляд, виїмка 187і охорона таємниці 14і Лікар огляд трупа 192 присутність при допиті неповнолітнього свідка, обвинуваченого 168 307 438 судово-медичне освідування 193 Лікарська комісія 324 408 411і 921 Стаття * Майно заходи по збереженню М. засудженого 346 заходи по охороні М. ув'язненого 160 | (Див. Конфіскація майна) ї Митні органи як органи дізнання 101 Міліція у справах неповнолітніх 442 Міліція як орган дізнання 101 Мова судочинства 19 Нагляд за судовою діяльністю 24 командування військової частини 163 прокурора за виконанням законів ^ органами дізнання і досудового слідства 227—233 * прокурора за законністю порушення справи 100 прокурорський Н. в кримінальному судочинстві 25 Нарада суддів порядок 325 таємниця 322 Народний засідатель запасний 259 участь у розгляді справ 17 Начальник слідчого відділу визначення терміну 32 повноваження 114і Недоторканність житла 14і особи 14 право дипломатичної Н З 182 Незалежність суддів 18 Неповнолітні видалення з залу судового засідання 444 винесення вироку 445 446 віддання під нагляд 436 допит Н. свідка 168 307 438 закриття справи 7і 9 застосування примусових заходів виховного характеру 232і 447—449 затримання та взяття під варту 434 заходи піклування про Н. дітей засудженого, заарештованого 159 346 обставини, що підлягають встановленню в справах про злочини 433 922 Стаття окреме провадження 439 поміщення у приймальник-розподільник 73 порядок виклику 437 порядок звільнення від кримінальної відповідальності ... 9 порядок провадження в справах про злочини .... 432 439 пред'явлення матеріалів справи 440 пред'явлення обвинувачення і допит 438 участь законного представника Н. в судовому розгляді . 441 участь захисника у справах неповнолініх 45 участь у судовому розгляді представників підприємств, установ, організацій 443 участь у судовому розгляді представників служби та міліції у справах Н 442 Нерозголошення даних досудового слідства 121 міркувань, які висловлюються в нарадчій кімнаті.... 322 обставин особистого життя 14і 185 Німі (Див. Глухонімі) Нововиявлені обставини 4005 Обвинувач, визначення терміну 32 (Див. Громадський обвинувач) Обвинувачений визначення психічного стану 204 визначення терміну 43 відсторонення від посади 147 встановлення місця перебування 137 допит 143—145 запис своїх показань 146 направлення на стаціонарну експертизу 205 неповнолітний 0 437 438 440 оголошення розшуку 138 показання 74 порядок виклику 134 постанова про притягнення як обвинуваченого 132 права 21 43 52і 522 197 218 222 пред'явлення матеріалів експертизи 202 пред'явлення обвинувачення 140 141 привід 136 притягнення як 0 5 131 протокол допиту 145 розшук, затримання 139 роз'яснення О. його прав 142 923 Стаття явка 135 Обвинувачення зміна і доповнення 141 231 порядок пред'явлення 9 140 144 438 роз'яснення суті 298 строк пред'явлення 133 Об'єднання справ 26 Обставини дослідження О. справи 22 що виключають провадження в справі 6 що виключають участь судді в розгляді справи 54 що виключають участь у розгляді справи учасників процесу 54 61 63 що виключають участь у справі захисника 61 що виключають участь у справі представника потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача 63 що враховуються при обранні запобіжного заходу .... 150 що підлягають доказуванню 64 Обшук вилучення предметів і документів 186 нерозголошення обставин особистого життя обшукуваних 185 обов'язковість видачі предметів і документів 179 О. особи 184 особи, в присутності яких провадиться 0 181 підстави 177 порядок проведення 183 протокол 0 188 189 умови проведення О. в приміщеннях дипломатичних представництв 182 час проведення 180 Огляд документів 314 місця події 315 порядок проведення 191 проведення 0 190 протокол 195 речових доказів 79 313 трупа 192 Оголошення показань О. документів у суді 314 підсудного в суді ЗОЇ під час очної ставки 173 свідка в суді 306 924 Стаття Одноособовий розгляд справ 17 Окрема думка судді в судовому засіданні 339 Окрема ухвала (постанова) суду 232 340 380 Окремі доручення 118 Опис майна 126 Опікун 436 Органи безпеки провадження досудового слідства 112 як органи дізнання 101 Органи дізнання заходи по відшкодуванню шкоди 53і зносини з органами іноземних держав 31 нагляд прокурора 227 обов'язки 4 114 оскарження дій і постанов 110 перелік О.д 101 підстава затримання О.д. підозрюваного 106 повноваження 103 подання 23і Органи досудового слідства, перелік 102 Освідування проведення 193 протокол 195 Оскарження дій прокурора 236 дій слідчого 234 до суду постанови про відмову в порушенні справи . . 236і до суду постанови про закриття справи 2365 потерпілим рішення про звільнення особи від кримінальної відповідальності 12 рішень органів дізнання 110 рішень про відмову в порушенні справи 99і ухвали, постанови суду або судді 414і 424 449 Особи без громадянства З Особиста порука 149 152 Особисте життя, охорона 14і Особи, які беруть участь у справі (роз'яснення прав) 53 Очна ставка 172 173 304 Педагог 168 307 438 925 Стаття Перекладач відвід 62 відшкодування П. витрат, винагорода 92 залучення 128 підстави для участі в справі 19 право на забезпечення безпеки 52і 522 128 роз'яснення обов'язків 285 участь в судовому розгляді 270 Письмові нотатки 300 305 Підозрюваний визначення терміну 43і допит 107 затримання 106 106і 115 накладення арешту на майно П 126 показання 73 права 21 43і 52і 52а пред'явлення П. предметів і документів 191 проведення експертизи 197 участь П. у відтворенні обставин події 194 Підслідність 112 117 Підсудний визначення терміну 43 вручення П-му копії обвинувального висновку і повідомлення про день розгляду справи в суді. . . . 254 встановлення особи П. і часу вручення йому копії обвинувального висновку 286 допит 300 заходи при порушенні порядку судового засідання. . . . 272 звільнення з-під варти 342 наслідки неявки 288 оголошення показань ЗОЇ ознайомлення з матеріалами справи 255 останнє слово 43 319 362 права 21 263 294 303 308 310 311 314 315 318 право на захист 21 роз'яснення прав 294 роз'яснення суті обвинувачення 298 участь в судовому засіданні 262 Підсудність апеляційним судам 34 визначення П. справ, які належать до компетенції різнойменних судів 40 визначення П. справ, які належать кільком судам .... 39 926 Стаття військовому суду 36 направлення справи за П 41 недопустимість спорів про П 42 передача справ з одного суду до іншого 38 районному (міському) суду 33 територіальна П 37 Піклування по збереженню майна засудженого 346 по охороні майна ув'язненого 160 про неповнолітніх дітей 159 346 Побачення з заарештованим 162 з засудженим 345 з захисником 43 43і 106 219 266 Подання про причини і умови, що сприяли вчиненню злочину 23і Податкова міліція 101 102 112 Позбавлення волі заміна виду П.в. іншим 410 410і звільнення від відбуття покарання 408 408і звільнення з місць П.в 407і Позов цивільний П. у кримінальній справі 28 328 Показання обвинуваченого 74 оголошення в суді ЗОЇ 306 підозрюваного 73 потерпілого 72 свідків 68 Покарання відбування 4083 за сукупністю злочинів 337 звільнення від відбування П 408 408і звільнення, заміна 407 4082 обчислення строку відбування П 338 Помилування 6 341 Поняті відшкодування витрат 92 залучення 127 присутність при процесуальних діях .... 126 174 175 181 191 192 194 право на забезпечення безпеки 52і 522 127 927 Стаття Попередній розгляд справи закриття справи 248 зупинення справи, направлення за підсудністю 249 ознайомлення з матеріалами справи 255 питання, що з'ясовуються 237—253 повернення справи на розслідування 246 повістка про виклик до суду 254 порядок 240 призначення справи до розгляду 245 рішення судді 244 справи за скаргою потерпілого 251 строки 241 строки призначення справи до розгляду в суді 256 Поруки (поручительство) відмова від поручительства 13 відмова в передачі на П 11 закриття справи 283 передача на П 7і 10 як запобіжний захід 152 154 Поручитель грошове стягнення з П 152 153 Порушення справи відмова в П.с 99 за неправдиві показання, неправильний переклад і неправильний висновок 279 за скаргою потерпілого 251 нагляд прокурора за законністю П.с 100 обов'язок П.с. і розкриття злочину 4 обставини, що виключають П.с 6 оскарження рішень про відмову в П.с 99і по новому обвинуваченню 276 порядок П.с 98 приводи і підстави 27 94 95 П.с. прокурором 430 щодо нової особи 278 Постанова, визначення терміну 32 Потерпілий визнання П. цивільним позивачем 123 визначення терміну 49 відшкодування витрат 92 допит 171 292і 308 наслідки неявки 290 показання 72 928 Стаття права 12 28 49 52і 522 122 217 222 295 318 роз'яснення обов'язків 302 роз'яснення прав 122 302 участь в судовому розгляді 267 Права осіб, які беруть участь у справі 53 Право на захист . 21 43 Правосуддя засади рівності громадян перед судом і законом 16 здійснення судом 15 Представник забезпечення безпеки 52і—525 допит 292і обставини, що виключають участь у справі 63 ознайомлення з матеріалами справи 217 222 255 потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача 49—52 122—124 право на відвід 56 58 60 287 присутність при проведенні обшуку і виїмки . 181 183 189 розгляд слідчим клопотань П 129 участь в судовому розгляді 268 441—443 участь при допиті 168 Пред'явлення обвинувачення зміна 141 231 неповнолітньому обвинуваченому 9 438 порядок 140 Привід обвинуваченого 135 136 підсудного 288 потерпілого 72 290 свідка 70 292 Призначення КПК 1 Примирення 6 27 Примусове лікування 411і Примусові заходи виховного характеру закриття справи із застосуванням до неповнолітнього П.з.в.х 7і застосування до неповнолітнього 73 232і 447 звільнення від відповідальності із застосуванням до неповнолітнього П.з.в.х 9 оскарження ухвали суду 449 питання, які підлягають вирішенню судом у справах про застосування П.з.в.х 448 929 Стаття Примусові заходи медичного характеру відновлення справи щодо особи, до якої були застосовані П.з.м.х 423 підстави до застосування 416 скасування або зміна 422 судовий розгляд справ про застосування П.з.м.х. . 419—421 Принципи кримінального судочинства безпосередність, усність судового розгляду 257 гласність судового розгляду 20 здійснення правосуддя тільки судом 15 змагальність і диспозитивність 16і мова судочинства 19 недоторканність житла 14і недоторканність особи 14 незалежність суддів 18 незмінність складу суду 258 обов'язок порушити справу і розкрити злочин 4 право на захист 21 рівність громадян перед законом і судом 16 рівність прав сторін у судовому розгляді 261 Притягнення до відповідальності 27 як обвинуваченого 5 Прокурор визначення терміну 32 відвід 58 дії в справах неосудних осіб 418 дії по справах про застосування до неповнолітніх примусових заходів виховного характеру 232і загальні обов'язки 4 21 22 23 23і 25 29 53 53і зміна обвинувачення 231 зносини з установами іноземних держав 31 нагляд за виконанням законів органами дізнання і досудового слідства 227 нагляд за законністю виконання вироків 415 нагляд за законністю порушення справи 100 направлення справи до суду 232 направлення справи П-ві (після закінчення досудового слідства) 225 наслідки неявки 289 оскарження дій П-ра 236 перевірка і рішення в справі з обвинувальним вироком 228 229 постанова про рішення під час досудового слідства . . . 130 930 Стаття продовження строків досудового слідства 120 розв'язання скарг П-ром 234 235 складання нового обвинувального висновку 230 строк розгляду П. справ, що надійшли від органів дізнання або слідчого 233 участь в судовому засіданні 264 участь в судовому засіданні при вирішенні питань про виконання вироку . . . 410 411 411і 414 414і Протоколи визначення терміну 32 допиту обвинуваченого 145 допиту свідка 170 ексгумації трупа 192 обов'язковість ведення П 84 обшуку і виїмки 188 189 огляду, освідування і відтворення обстановки та обставин події 195 оголошення потерпілому, цивільному позивачеві, цивільному відповідачеві та обвинуваченому про закінчення слідства і пред'явлення їм матеріалів справи 217 218 220 слідчих і судових дій 82 85 85і 852 судового засідання 87 88 пред'явлення для впізнання 176 пред'явлення обвинуваченому матеріалів експертизи. . . 202 про накладення арешту на майно 126 Протокольна форма досудової підгототвки матеріалів .... 425 426 430 431 Психічна хвороба визначення психічного стану обвинуваченого 204 звільнення від покарання 408 зупинення досудового слідства 206 226 стаціонарна експертиза 205 Речові докази визначення 78 вирішення питання про Р.д 81 248 330 335 зберігання 79 огляд в суді 313 строки зберігання 80 (Див. Докази) Родичі (Див. Близькі родичі) 931 Стаття Розгляд клопотань в судовому засіданні 296 слідчим 129 Розгляд справи за апеляцією апеляційна перевірка судових рішень 382 виклик до суду 361 вирок (постанова) суду 378 379 відновлення слідства 363 закриття провадження 364 закриття справи 376 звернення до виконання ухвали, вироку, постанови . . . 381 зміна вироку 373 зміст ухвали 377 обсяг перевірки справи 365 окрема ухвала 380 підготовка справи 358 підстави для скасування, зміни вироку, постанови 367—372 повернення справи, закриття 359 попередній розгляд 357 розгляд справи 362 366 скасування вироку з поверненням справи прокурору . . 374 строки розгляду 360 суди 356 Розголошення даних слідства 121 Розшук обвинуваченого 138 139 підсудного 280 Роз'яснення прав (обов'язків) експертові 196 295 обвинуваченому 142 обов'язок 53 перекладачеві 128 285 підсудному 294 потерпілому 122 295 302 свідкові 167 168 302 спеціалістові 128і 295 цивільному відповідачеві 124 295 цивільному позивачеві 123 295 Свідки видалення із залу суду 293 відповідальність 71 відшкодування витрат 92 допит 166—170 292і 303 304 307 932 Стаття наслідки неявки 292 неповнолітні 168 307 обов'язки 70 оголошення показань 306 особи, які не підлягають допиту як свідки 69 показання 68 права 52і 522 69і 303 305 роз'яснення обов'язків 302 Секретар судового засідання відвід 62 обов'язки 87 Скарги на дії і постанови органів дізнання 110 на дії прокурора 236 на дії слідчого 234 на постанову про відмову в порушенні справи . . 236і 2362 на постанову про закриття справи 2365 236е потерпілого 27 розв'язання прокурором 235 Скасування вироку 366 367 378 398 Скасування звільнення від відбування покарання . . . 4082 4083 Склад суду 17 287 Слідчий визначення терміну . 32 затримання С. підозрюваного 115 зносини з установами іноземних держав 31 обов'язки 4 21—23 29 53 53і 122—125 129 окремі доручення 118 повноваження 114 повноваження начальника слідчого відділу 114і постанова С 124 130 провадження слідства декількома С 119 розгляд клопотань 129 Слідчі дії застосування звукозапису 85і застосування кінозйомки, відеозапису 852 протокол С.д 85 участь спеціаліста 128і Сліпі 144 Служба в справах неповнолітніх 159 346 407 4082 442 Спеціаліст відвід 62 933 Стаття відшкодування витрат 92 права і обов'язки 52і 522 121 126 128і 191 194 287 292і 295 роз'яснення прав 128і 295 участь в судовому розгляді 270і Спори про підслідність 117 про підсудність 42 про право власності на речові докази 80 Спостережна комісія 407 407і 410 Строки апеляційного оскарження 349 виконання доручення провадження слідчих дій 118 вручення копії вироку 344 вручення копії обвинувального висновку 254 вручення повістки підсудному про виклик до суду. 251 254 відкладення ознайомлення з матеріалами справи 218 відкладення розгляду справи 286 відновлення справи 13 допиту 107 досудового слідства 120 зберігання речових доказів 80 касаційного оскарження 386 направлення слідчим скарги прокуророві 234 обчислення С 89 обчислення С. відбуття покарання 338 оскарження постанови про закриття справи 215 оскарження рішень про відмову в порушенні справи. . 236і оскарження рішень про закриття справи 2368 перегляду судових рішень 400е поновлення С 90 попереднього розгляду справи 241 порушення клопотання щодо судимості 414 пред'явлення обвинувачення 133 призначення справи до розгляду в суді 256 провадження дізнання 108 розв'язання скарги прокурором 235 розгляду клопотання про звільнення 407 407і розгляду подання про відстрочку відбування покарання 4083 розгляду прокурором справ 233 розгляду скарги на постанову про закриття справи. . . 2366 розгляду скарги про відмову в порушенні справи. . . . 2362 розгляду скарг прокурором 110 934 Стаття розгляду справи за апеляцією 360 розгляду справи у касаційному суді 392 складання протоколу судового засідання 87 тримання під вартою 156 1653 Суд, загальні питання видалення С. для постановлення вироку 320 загальні обов'язки 4 21—23 232 29 53 загальні права 7 8—11 направлення справи за підсудністю 41 незмінність складу С 258 оголошення складу С. і роз'яснення права відводу . . . 287 передача справ з одного С. до іншого 38 підсудність справ 33 34 36 37 39 40 42 порушення справ 98 порядок зносин з установами іноземних держав 31 правосуддя 15 16 С., що вирішує питання, зв'язані з виконанням вироку 409 С., що розглядають справи в апеляційному порядку . . 356 С., що розглядають справи в касаційному порядку . . . 385 територіальна підсудність 37 Суддя визначення терміну 32 відвід 56 57 недопустимість повторної участі 55 незалежність 18 обов'язки 21 97 254 255 обставини, що виключають участь С. у розгляді справи. 54 одноособовий розгляд справ 17 право порушити справу 98 розгляд скарг 2362 236е 251 Судимість 414 426 Судове засідання відкладення і зупинення розгляду справи 280 відкриття 283 головуючий 260 дії при встановленні неосудності підсудного 316 заходи до порушників 272 клопотання в С.з 296 перевірка явки учасників 284 порядок винесення ухвал 273 порядок С.з. в справах про застосування примусових заходів медичного характеру 419 розпорядок 271 935 Стаття Судове слідство відновлення 326 закінчення 317 порядок дослідження доказів 299 початок 297 пред'явлення для впізнання 309 проведення експертизи 310 (Див. Судове засідання, Судовий розгляд) Судовий розгляд, загальні положення безпосередність, усність 257 винесення ухвал 273 відкладення і зупинення розгляду справи 280 головуючий 260 закриття справи 282 заходи щодо порушників порядку 272 зміна обвинувачення 277 межі 275 направлення на додаткове розслідування 281 незмінність складу суду 258 обрання запобіжного заходу 274 питання про нове обвинувачення 276 права підсудного 263 притягнення до відповідальності за неправдиві показання, неправильний переклад, неправильний висновок 279 притягнення до відповідальності іншої особи 278 рівність прав сторін 261 розпорядок 271 учасники 262—270і 441—443 Судові витрати відшкодування 92—94 331 324 335 довідка про С.в. як додаток до обвинувального висновку . 224 склад 91 Судові дебати 49 318 Суд першої інстанції визначення терміну 32 окрема ухвала 340 розгляд справи після скасування першого вироку .... 375 (Див. Суд; Судовий розгляд) Сукупність злочинів 39 40 337 Таємниця державна 20 179 936 Стаття листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень 14і наради суддів 322 Терміни КПК 32 Технічні засоби фіксування судового процесу 87і Товариський суд 214 Трудовий колектив (Див. Колективні підприємства) Трудовий стаж 414і Труп 192 Умовно-дострокове звільнення від покарання 407 Ухвала визначення терміну 32 набрання законної сили і виконання 402 обов'язковість У. суду 403 порядок винесення 273 Учасники процесу (судового розгляду) визначення терміну 32 забезпечення безпеки 52і 522 захисник 44—48 266 обвинувачений 43 підозрюваний 43і підсудний 262 263 потерпілий 49 267 представники потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача 52 прокурор 264 цивільний відповідач 51 268 цивільний позивач 50 268 Фізичні вади 69 111 144 Фотографія 85 114 174—176 Хвороба як підстава звільнення від відбуття покарання 408 409 зупинення провадження в справі 249 280 зупинення справи 206 208 (Див. Душевна хвороба) Цивільний відповідач допит 292і обставини, що виключають участь у справі 63 937 Стаття ознайомлення з матеріалами справи 217 222 255 права 51 52і 522 295 притягнення як Ц.в 124 участь у судовому розгляді 268 Цивільний позивач допит 292і визнання Ц. позивачем 123 визначення поняття 50 наслідки неявки 291 обставини, що виключають участь у справі 63 ознайомлення з матеріалами справи 217 222 255 права 50 52і 295 участь у судовому розгляді 268 Цивільний позов забезпечення 29 126 329 пред'явлення, розгляд 28 298 розв'язання 328 Чинність кримінально-процесуального закону З Штраф 70 152 153 272 410 436 Явка, відповідальність експерта 77 обвинуваченого 135 поручителя 153 потерпілого 72 свідка 71 Явка з повинною 96 Явка, наслідки неявки в суд підсудного 288 позивача 291 потерпілого 290 прокурора, обвинувача, захисника 289 свідків, експертів 292 Явка, обов'язок експерта 77 з'явитися за викликом 70 обвинуваченого 135 потерпілого 72 938 Із а зівивішівшваївшвнвівившашівиаівішівнвішншш шівишшмшмшнаиашвіаі З ПОСТІЙНОЮ ПІДТРИМКОЮ АКТІВ У КОНТРОЛЬНОМУ СТАНІ! І Щотижневе офіційне видання Міністерства юстиції України, з 3 початку наступного року, крім звичної форми, додатково виходитиме в світ у спеціальних теках з роз'ємними | замками. Забезпечується постійна підтримка текстів " нормативно-правових актів поточного законодавства з у контрольному стані. Кожний номер містить комплект змін ~ до актів, опублікованих у попередніх номерах. Наводиться реєстр змін, подається пошуковий апарат. Журнал можна передплатити в поштовому відділенні зв'язку за Каталогом ДП "Преса" на 2003 рік (індекс - 01546) або безпосередньо у видавництві. За довідками звертатися за адресою: Український інформаційно-правовий центр 01042, м. Київ-42, вул. П.Лумумби 4-6, кіин. 1304 Телефони (044) 268-22-16, 251-10-42,251-10-43 ІИШШІВ1ІШШВИШ ОФІЦІЙНИЙ ВІСНИК УКРАЇНИ • Готується до випуску в світ *4гад««^л)лг-і'й«'^/ж«''г'лио«і£и<ж«і«ч*аг^^ СИСТЕМАТИЧНЕ ЗІБРАННЯ ЧИННОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ Фундаментальне багатотомне офіційне видання Міністерства юстиції України, в якому будуть опубліковані акти Верховної Ради України, Президента України, Уряду України, Конституційного Суду України, Національного банку України, міністерств, інших центральних органів виконавчої' влади України, що зареєстровані в Міністерстві юстиції' України, міжнародні договори України. До видання увійдуть нормативно-правові акти, які видані з часу прийняття Декларації про державний суверенітет України. Принципова відмінність нового видання полягає у систематизації актів та окремих норм за предметною ознакою (галузями законодавства). Виходить у спеціальних теках з роз'ємними замками, забезпечується постійною підтримкою текстів актів у контрольному стані. Кожний том містить комплект змін до актів, опублікованих у попередніх томах. Подається пошуковий апарат. Видання можна передплатити В поштовому відділенні звязку за Каталогом ДП -Преса" на 2003 рік (індекс — 0/373; або безпосередньо у видавництві. За довідками звертатися за адресою: Український інформаційно-правовий центр. 01042, м. Київ-42, вул. П.Лумумби 4-6, кімн. 1304 Телефони (044) 268-22-16, 251-10-42, 251-10-43 Вперше на компакт-диску (СР-КОМ)І КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР за загальною редакцією Голови Верховного Суду України В.ТМАЛЯРЕНКА, академіка Академії правових наук України ВХҐОНЧАРЕНКА Компакт-диск випускається в серії "Українські комп'ютерні пра­вові системи". Унікальна інформаційно-довідкова система містить повний текст Коментаря, підготовлений суддями Верховного Суду України та вче-ними-практиками. Наводяться тексти більше 350 нормативно-правових актів, на які е посилання в Коментарі. Всі акти подаються в конт­рольному стані. Система дозволяє здійснювати пошукові операції за змістом, номе­ром статті, словом, алфавітно-предметним покажчиком. Діють зручні пересилки як всередині тексту Коментаря, так і на тексти інших документів. За довідками звертатися за адресою: видавництво "ФОРУМ", 02222, м. Київ-222, аб/с 341. Телефони: (044) 268-22-16, 251-1&42, 251-10-43. Е-таіІ: атав1оиа@1п.иа КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР Видавництво "ФОРУМ" Свідоцтво про внесення до державного реєстру видавців: серія ДК № 647 від 26.10.2001 р. Поштова адреса: 02222 м. Київ-222, аб/с 341 Телефон: (044) 268-22-16, 251-10-42 Е-таіІ: атаз!оуа@1п.иа Редактор О. М. Лазурець Коректор Н. Ю. Зінченко Комп'ютерна верстка С. Я. Гончаренко Підписано до друку 09.12.2002. Формат 60x84 'Де- Папір офсетний. Умови.-друк. арк. 55,80. Зам. № 2—445. Тираж 5500 прим. Надруковано з готового оригінал-макета в ЗАТ "Київська книжкова фабрика" 01054, м. Київ-54, вул. Веронського, 24. Свідоцтво про внесення до державного реєстру суб'єктів видавничої справи серія ДК № 787 від 28.01.2002 р. т ДЛЯ НОТАТОК 3 1. Диплом на тему Анализ бухгалтерского баланса ЗАО ВяткаТорф 2. Реферат на тему Amy Tan 3. Реферат на тему Інформаційно правові основи забезпечення безпеки мореплавства 4. Реферат Rebirth of trade unions in Russia 5. Диплом Психолингвистический анализ невербального общения представителей разных национальностей 6. Реферат Серебряноклювая амадина 7. Реферат на тему Перевозка пассажиров 8. Реферат на тему Подводная лодка Дельфин 9. Реферат на тему Факторы влияющие на расстройства функции щитовидной железы и профилактика е заболеваний 10. Реферат на тему Христианское вероучение в условиях научного прогресса Bukvasha Правила Контакты