Книга

Книга Інтерпол. Міжнародна організація кримінальної поліції, Старжинский

Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-10-25

Поможем написать учебную работу

Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.

Предоплата всего

от 25%

Подписываем

договор

Выберите тип работы:

Скидка 25% при заказе до 14.1.2025


УДК 341.456 ББК 67.401.213 С 77

Рецензенти:

Шандула Олександр Олексійович, кандидат юридичних наук, доцент кафедри «Організації судових та правоохоронних органів» Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого

Синьов Олександр Володимирович, кандидат юридичних наук

Інтерпол. Міжнародна організація кримінальної поліції : Навчальний посібник/ Старжинський B.C., Старжинський СВ., Хотенець П.В. - Харків: Бурун Книга, 2006. - 112 с

ISBN 966-8942-07-8

ПЕРЕДМОВА 3

ІСТОРІЯ МІЖНАРОДНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ КРИМІНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ - ІНТЕРПОЛ 8

СТРУКТУРА МОКП – ІНТЕРПОЛ 11

Статут Міжнародної організації кримінальної поліції- Інтерполу 16

Процедура відбору кадрів 22

Умови служби 24

Кодекс службової етики офіцера Інтерполу 25

Присяга офіцера Інтерполу 26

Міжнародні стандарти боротьби з корупцією в поліцейських структурах 26

ОСНОВНІ ФУНКЦІЇ 29

Глобальна система поліцейського зв'язку: 1 -24/7 - крок уперед 30

Міжнародна система повідомлень (карток) Інтерполу 32

ЗАГАЛЬНИЙ ОГЛЯД ДІЯЛЬНОСТІ МОКП - Інтерполу у різноманітних напрямках боротьби з транснаціональною кримінальною злочинністю 34

Боротьба проти міжнародного тероризму 34

Біотероризм 34

Фінансування тероризму 35

Інтерпол і торгівля наркотиками 35

Міжнародна торгівля наркотиками 36

Синтетичні наркотики 38

Героїн 38

Морфій 39

Торговці наркотиками 39

Кокаїн 40

Підтримка Інтерполом у випадках катастроф і стихійного лиха 41

Забезпечення міжнародної ІЖК ( DVI) допомоги 42

ДНК термінали - «Генетичний відбиток пальця» 42

Контрабанда людей 43

Діти і торгівля людьми 44

Торгівля жінками 45

Злочини проти дітей 45

Злочини в галузі інформаційних технологій 46

Маркування вибухових речовин 46

Геноцид, військові злочини і злочини проти людства 47

Аналіз кримінальної інформації 48

ІНТЕРПОЛ В УКРАЇНІ 48

У сфері економіки та фінансів 54

У сфері боротьби з незаконним виготовленням підроблених грошових знаків 54

У сфері попередження, розкриття та розслідування злочинів, пов'язаних із транспортними засобами 55

У сфері боротьби з посяганнями на культурні цінності та предмети антикваріату 57

У сфері боротьби із незаконним обігом наркотиків 58

У сфері боротьби із незаконним обігом вогнепальної зброї, боєприпасів, вибухівки та вибухових пристроїв 59

У сфері захисту довкілля, а також боротьби зі злочинами, пов'язаними з викраденням та незаконним перевезенням радіоактивних речовин 60

Ідентифікація та перевірка осіб за обліками поліцій зарубіжних країн 61

Регламентація проведення міжнародного розшуку каналами Інтерполу, екстрадиція 62

Особливості взаємодії правоохоронних органів України з правоохоронними органами зарубіжних країн каналами Інтерполу при виконанні кримінально-процесуальних дій щодо розкриття та розслідування злочинів 65

Порядок обробки та захисту інформації в НЦБ 65

Формування банків даних НЦБ 68

Радники Укрбюро Інтерполу 68

Стосунки із засобами масової інформації 69

КОНТАКТИ З ІНТЕРПОЛОМ 69

Дана робота створена з метою сприяння подальшому розвитку право­вої держави в Україні та формування правової свідомості у суспільстві. У роботі надано загальне поняття про міжнародну організацію кримінальної поліції-Інтерпол. Наведено скорочений огляд історії організації, описано систему організації, функції, цілі та завдання, оглянуто та схематично вказано структуру Інтерполу. Охоплено перспективи подальшого роз­витку та встановлено приблизне коло питань, які потребують вирішення для успішної діяльності Інтерполу в майбутньому.

Робота розрахована на студентів ВНЗ. Також може бути застосована у практичній діяльності правознавців, адвокатів, суддів, співробітників правоохоронних та інших державних органів.

Дана робота створена з метою сприяння подальшому розвитку правової держави в Україні та формування правової свідомості у сус­пільстві. У роботі надано загальне поняття про міжнародну організацію кримінальної поліції - Інтерпол. Наведено скорочений огляд історії організації, описано систему організації, функції, цілі та завдання, оглянуто та схематично вказано структуру Інтерполу. Надані відомості про умови і характер проходження служби, складено загальний огляд повсякденної діяльності Інтерполу. Зазначені відомості про регла­ментацію діяльності міжнародної організації кримінальної поліції в Україні. Охоплено перспективи подальшого розвитку та встановлено приблизне коло питань, які потребують вирішення для успішної ді­яльності Інтерполу в майбутньому.

Робота розрахована на широке коло читачів, може бути за­стосована у практичній діяльності правознавців, адвокатів, суддів, співробітників правоохоронних та інших державних органів. Може бути використана як навчальний посібник при вивченні юридичних Дисциплін із міжнародного, адміністративного, кримінального права і процесу, організації судових та правоохоронних органів, криміноло­гії, криміналістики тощо, науковцями у навчальному процесі або при укладанні наукових статей.

При створенні зазначеної роботи були використані матеріали міжнародних, друкованих, офіційних та інтернет-видань, інструктив­ні роз'яснення міністерств і відомств України та особистий досвід роботи авторів.

Автори:

Старжинський Сергій Владиславович - радник International

Police association

Старжинський Владислав Сергійович - магістр правознавства Хотенець Повло Васильович - кандидат юридичних наук

ПЕРЕДМОВА

Інтерпол - всесвітня найбільша міжнародна поліцейська організація, з 184 державами-учасницями. Таке об'єднання полегшує міжнародну поліцейську співпрацю і допомагає всім організаціям та службам, чия місія полягає в тому, щоб запобігати злочинності або боротися з нею.

Генеральний секретаріат розташований у Ліоні, Франції. Організа­ція використовує п'яти регіональних бюро: в Абіджані, Буенос-Айресі, Харарі, Найробі та Сан-Сальвадорі, бюро у зв'язках з Бангкоком та офісу представника в Організації Об'єднаних Націй. Кожна держава -учасниця має Національне центральне бюро (НЦБ - NCB), укомплекто­ване висококваліфікованими офіцерами поліції.

Упродовж останніх років співпраця каналами Інтерполу з право­охоронними органами зарубіжних держав інтенсивно розвивалася та удосконалювалась. Обмін інформацією та інші форми взаємодії здій­снювалися з правоохоронними органами 184 країн світу.

Найбільш активна взаємодія відбувалась із правоохоронними ор­ганами Німеччини, Польщі, Російської Федерації, Словаччини, США, Туреччини, Угорщини, Франції, Чехії.

Міжнародній співдружності треба виробити загальноприйнятну кон­цепцію боротьби з організованою злочинністю, як основу для прийняття та підвищення ефективності міжнародної співпраці.

Для ефективної боротьби з організованою злочинністю право­охоронці повинні враховувати структурні особливості злочинних ор­ганізацій та способи їхньої діяльності при розробці стратегій політики, законодавства та інших заходів. Характерними ознаками цього явища, хоч вони і не є юридичними або вичерпними за своїм визначенням, є такі: створення угруповань для участі у злочинній діяльності; ієрархічні зв'язки або особисті відносини, які дозволяють ватажкам контролювати дії членів таких груп; застосування насилля, залякування або корупції з метою отримання прибутку та встановлення контролю над територіями і ринками; відмивання незаконних прибутків як для продовження зло­чинної діяльності, так і для проникнення у легальну економіку; потенційні можливості поширення діяльності на нові сфери і за межі національних кордонів; співпраця з іншими організованими злочинними групами.

Для того, щоб виявити і вміло відвертати організовану транснаціо­нальну злочинну діяльність і боротися з нею, міжнародній співдружності необхідно поглиблювати свої знання про злочинні організації та їхню ді­яльність. Державам слід займатися збиранням, аналізом і поширенням вірогідних статистичних даних і відомостей про це явище.

Досвід держав, які зіштовхнулись з організованою злочинною діяль­ністю, і відомості, отримані внаслідок досліджень та аналізу її структурі злочинної діяльності, повинна вивчати кожна країна з метою виявлення корисних керівних принципів, які стосуються матеріального, процесу­ального і нормативного законодавства та організаційних державних структур, необхідних для викорінення цього явища та боротьби з ним. Державам потрібно як засіб зміцнення можливостей у боротьбі з організованою злочинністю на національному рівні і вдосконалення співпраці на міжнародному рівні передбачити у своєму національному кримінальному законодавстві покарання за участь у злочинних товари­ствах або за злочинну змову.

Державним структурам необхідно прагнути до створення адекватних структур і потенціалу в усіх ланках системи кримінального правосудця, з тим щоб боротися зі складними операціями організованих злочинних груп, утому числі вживати заходів для зміцнення гарантій проти корупції, залякування і насильства.

Для того, щоб ефективно боротися з організованою злочинністю, держави повинні перебороти кодекс мовчання та залякування, прийня­тий у злочинному світі. Потрібно розглянути доцільність застосування таких засобів збору вірогідної інформації, як електронне спостереження, агентурні операції та контрольоване постачання, якщо це передбачено національним правом і якщо при цьому забезпечується повна повага ви­знаних на міжнародному рівні прав людини і основних свобод, особливо права на недоторканність приватного життя і, за умови забезпечення, у разі необхідності, санкції судового органу або судового нагляду. Потрібно також розглянути питання про заходи, які заохочують членів злочинних організацій до співпраці і надання свідчень, включаючи адекватні про­грами захисту свідків і членів їхніх сімей та в установлених національни­ми законами межах, пом'якшення для них покарання у випадку їхньої співпраці у ході кримінального процесу.

Регламентаційні заходи, детально викладені нижче, торкаються питань боротьби з відмиванням грошей та злочинних прибутків, а також іншіх адміністративно-правових механізмів, покликаних зміцнювати атмосферу відкритості та непідкупності серед ділових і урядових кіл. їх треба розглядати як превентивні заходи, які мають важливе зна-

5

чення для боротьби зі злочинністю нарівні з використанням засобів кримінального права.

Державні керівництва мають прагнути при необхідності створювати і укомплектовувати спеціальні слідчі підрозділи з осіб, які мають відповідні знання структурних особливостей та методи роботи організованих зло­чинних угруповань. Також прагнути до забезпечення необхідної підготовки і забезпечення ресурсами для працівників таких підрозділів, з тим щоб вони мали можливість зосередити свої зусилля на збиранні та аналізі опе­ративної інформації про організовану транснаціональну злочинність.

Великого значення при цьому надаватиметься освітнім програмам із питань моралі та законності, які мають бути розроблені у кожній країні. Здійснення заходів, спрямованих на те, аби підвищити інформованість населення про шкоду, що її завдає організована злочинність, дасть змогу заручитися підтримкою засобів мосової інформації, населення та приватного сектора економіки у спільній боротьбі проти цього зла. Такі заходи мають вживатися на національному та міжнародному рівнях.

Необхідно запроваджувати належне відшкодування або виплати компенсації жертвам організованої злочинності, виходячи з положень Декларації «Про основні принципи правосуддя для жертв злочинів та зловживання владою», прийнятої Генеральною Асамблеєю у її резолюції 40/34 від 29 листопада 1985 року.

ООН та іншим відповідним глобальним та регіональним організаціям слід у разі необхідності розробити практичні моделі та практичні керів­ні принципи щодо матеріального та процесуального законодавства, спираючись на досвід і знання держав та відповідних організацій. ООН та згадані організації мають також надавати державам на їх прохання допомогу у перегляді та оцінці їхнього законодавства, а також у плану­ванні і здійсненні реформ, беручи до уваги існуючу практику та культурні, правові і соціальні традиції.

Здатність організованої транснаціональної злочинності переміщува­ти свою діяльність із однієї країни в іншу і поширювати масштаби своїх операцій у міру виявлення нових можливостей вимагає, щоб держави забезпечували наявність основних компонентів функціональної системи міжнародної співпраці.

Оскільки відсутність відповідних механізмів співпраці різко знижує ефективність спільних зусиль, державам у разі необхідності треба роз­вивати і вдосконалювати канали двосторонньої та багатосторонньої допомоги. У зв'язку з цим необхідно більш широко застосовувати «ти­пові» договори і відповідні регіональні міжнародно-правові документи та сприяти такому застосуванню.

Міжнародна організація кримінальної поліції 7

: іеобхідно прагнути до повного здійснення умов двосторонніх і багатосторонніх конвенцій та угод про видачу злочинців з метою за­безпечення дотримання усіх їхніх положень та ефективного виконання запитів (надання взаємної правової допомоги).

Державним органам треба удосконалювати практику застосуван­ня чинних угод за допомогою неформальних і оперативних механіз­мів, наприклад, шляхом обміну документами, в яких роз'яснюються національні процедури, призначення «центральних органів» для надання взаємної правової допомоги або «органів за контактами» для оперативного реагування на запити про створення спільних цільових груп, визначення слідчих методів, обміну інформацією про передову технологію, застосовувану у слідчій роботі, яка випрадала себе на практиці.

Потрібно заохочувати розвиток базових засобів збирання відо­мостей, дотримуючись при цьому прав людини і свободи індивіду. Використовувати співробітників зв'язку, з тим щоб сприяти збиранню і поширенню оперативної інформації в інших країнах, а також розвитку інших форм співпраці.

Визнаючи значення регіональних підходів, державні органи повинні вживати заходів до попередження розширення операцій організованих злочинних груп, що діють у тому чи іншому регіоні. Також продовжувати сприяти втіленню в життя регіональних стратегій.

Правоохоронним структурам необхідно зміцнювати заходи з тех­нічної співпраці, спрямовані на надання країнам, що розвиваються, та країнам, які переживають перехідний період, на їх прохання допомоги у розширенні потенціалу їхніх правоохоронних і судових систем.

Країни мають забезпечувати потрібну координацію заходів з дво­сторонньої та багатосторонньої технічної співпраці, зтим щоб виключити часткове або повне дублювання зусиль.

Організації Об'єднаних Націй потрібно у відповідності до запитів розвивати технічну співдружність і сприяти її розвитку, включаючи про­ведення систематичного обміну досвідом та інформацією, відповідну підготовку співробітників поліції та судовихорганів.атакож використання ефективних контрзаходів. Особливе значення мають такі галузі:

а) розробка законодавства у тих країнах, системи кримінального права яких ще не передбачають заходів боротьби з організованою зло­чинністю;

б) організація спеціальних навчальних курсів для співробітників поліції, прокурорів, суддів і всіх тих посадових осіб, які забезпечують технічну підтримку слідчим органам;

в) збирання, аналіз та обмін інформацією про злочинні організації з урахуванням діяльності інших відповідних міжурядових організацій.

Юридичним установам треба розглядати питання про подальшу розробку міжнародних документів, ґрунтуючись на позитивному до­свіді і результатах, досягнутих у процесі розробки і здійснення чинних двосторонніх та багатосторонніх угод із широким колом учасників. Роз­робка таких міжнародних документів сприяла б досягненню більшого рівня погодження національних законодавств у питаннях, які стосуються введення кримінальних покарань за участь в організованій транснаціо­нальній злочинній діяльності, вжиття більш ефективних заходів у галузі кримінального правосуддя та розширення використання механізмів взаємної допомоги і видачі злочинців.

Зокрема, необхідно розглянути практичні аспекти розробки більш ефективних засобів та правових документів, наприклад, типових угод про технічну співпрацю, керівництв зі співпраці поліцейських і судових органів, методів налагоджування регулярного обміну інформацією та іншими повідомленнями, а також баз даних для зберігання і оновлення інформації. Такі документи могли б прийматися у вигляді меморандумів про домовленості, аналогічних вже підписаним окремими країнами у галузі міжнародного обігу наркотиків.

Потрібно забезпечити, щоб боротьба з організованою транснаціо­нальною злочинністю велася на основі стратегій, спрямованих на підрив економічної могутності злочинних організацій, що потребує вжиття на­лежних кримінально-правових заходів, зокрема, введення відповідних санкцій та процедур винесення вироків і створення адекватних регла-ментаційних механізмів.

Представницькі органи держав повинні розглянути питання про необ­хідність застосування кримінального покарання за відмивання прибутків від злочинної діяльності, з тим щоб перешкодити накопиченню органі­зованими злочинними угрупованнями великих активів та їх прагненню відмивати прибутки та інвестувати їхню легальну комерційну діяльність. Ревізійним та податковим структурам держав треба розглянути питання про вжиття превентивних заходів, які дозволятимуть чітко фіксувати фінансове становище власників компаній і отримувати точну інформацію про придбання та передачу власності, забезпечувати до­тримання суворих етичних норм у діяльності державної адміністрації, підприємницького сектора, фінансових установ і відповідних фінансових кіл, а також сприяти співпраці між органами, що відповідають за регу­лювання діяльності фінансового та економічного секторів та органами, які забезпечують дотримання кримінального законодавства.

_________Міжнародна організація кримінально/поліції_____g

Представницьким органам необхідно розглянути питання про вжиття законодавчих заходів, які передбачали б конфіскацію або арешт неза­конних прибутків, розподіл вилучених прибутків з урахуванням потреб, а також про застосування таких тимчасових механізмів, як заморожування та арешт активів, при належній повазі інтересів сумлінних третіх сторін. Державам, якщо це відповідає основним принципам їхніх правових систем, слід також розглянути можливість часткового розподілу вилу­чених активів, завжди на основі судових або інших юридичних процедур конфіскації або арешту грошових сум, які перевищують кошти, отримані у зв'язку з даним злочином, за яким було винесено судове рішення.

Парламентам держав потрібно розглянути питання про вжиття за­конодавчих і регламентаційних заходів, які дозволяють обмежити фінан­сову таємницю, з тим щоб сприяти ефективній боротьбі з відмивання грошей і розвитку міжнародної співпраці. Такі заходи повинні також передбачати обов'язкове застосування правила «знай свого клієнта», а також виявлення і надання інформації про підозрілі фінансові угоди, забезпечуючи при цьому повне звільнення представників фінансових установ від будь-якої відповідальності за сумлінне надання інформації про такі угоди, за винятком грубої недбалості. Крім того, державам слід вживати заходів, спрямованих нате, щоб перешкоджати перенесенню операцій з відмивання грошей із суворо контрольованих банків у не-контрольовані комерційні та професійні організації, які надають фінансові послуги. З цією метою у державах треба забезпечувати проведення теоретичних і прикладних досліджень з виявлення тих комерційних організацій, які можуть бути використані для відмивання грошей і для визначення доцільності поширення вимог про надання інформації та інших вимог на інші можливі сфери економічної діяльності, крім того, діяльності банківських і фінансових установ.

Організації Об'єднаних Націй та іншим глобальним та регіональним міжнародним організаціям і механізмам, у тому числі Цільовій групі з фінансових заходів, Міжнародній організації кримінальної поліції -Інтерпол, Міжамериканській комісії з боротьби зі зловживаннями наркотичними засобами (КІКАД), Організації американських держав, Раді Європи, Європейському союзу, Раді міністрів внутрішніх справ арабських держав та Секретаріату Співдружності націй, які відіграють активну роль у боротьбі з відмиванням грошей, потрібно об'єднати свої зусилля з метою зміцнення загальних стратегій регламентаційних і правоохоронних стратегій у цій галузі.

Організаця Об'єднаних Націй має надавати допомогу державам в оцінці потреб, розробці договорів і розвитку інфраструктури та люд-

10

ських ресурсів у галузі кримінального правосуддя шляхом надання технічної допомоги окремим країнам на їх прохання, спираючись на досвід і сприяння всіх своїх інститутів та інших відповідних органів, включаючи Міжнародну науково-професійну консультативну раду про­грами Організації Об'єднаних Націй у галузі попередження злочинності та кримінального правосуддя.

Правоохоронним органам потрібно вжити необхідних заходів у відпо­відності до глобального плану дій проти організованої транснаціональної злочинності для його практичної реалізації у максимально широких масштабах на національному, регіональному та міжнародному рівнях. Тільки за 2004 р. із використанням можливостей Інтерполу розшукано 125 осіб, які переховувалися від органів попереднього розслідування та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності та перебували у міжнародному розшуку. 51 злочинця, якого розшукували правоохоронні органи України, знайдено за кордоном, а саме: в Польщі- 14, Росії- 11, Ізраїлі - 5, Німеччині та Чехії - по 4, Іспанії та Португалії - по 3, Угор­щині - 2, Білорусі, Вірменії, Греції, Італії та Франції по - 1. 74 злочинця, розшукувані правоохоронними органами зарубіжних країн, знайдено в Україні. Серед них: розшукувані правоохоронними органами Росії - 23 особи, Чехії- 18, Молдови - 14, Польщі - 13, Греції, Іспанії, Німеччини, Португалії, Румунії та Угорщини - по 1.

За сприянням робочого апарату НЦБ Інтерполу екстрадовано 251 особу, розшукувану правоохоронними органами України та держав-учас-ниць Інтерполу з метою притягнення до кримінальної відповідальності. Зокрема, в Україну було екстрадовано 169 осіб, розшукуваних органами досудового слідства та судами України, які ухилялися від кримінальної відповідальності та були затримані правоохоронними органами зарубіж­них країн, зокрема, з Росії - 145, Польщі - 13, Білорусі - 6, Молдови - 2, Іспанії, Нікарагуа та Португалії - по 1.3 України екстрадовано 82 злочинці, зокрема, до Російської Федерації - 42 особи, Молдови - 17, Білорусі - 4, Азербайджану, Латвії, Литви - по 3, Німеччини, Польщі та Узбекистану -по 2, Вірменії, Словенії, Туркменістану, Хорватії - по 1. Організовано де­портацію до України 5 осіб, а саме: із Ш веції - 2, Ізраїлю, Польщі та США -по 1 особі. Встановлено місцезнаходження 15 осіб громадян України, які значилися безвісти зниклими, а саме: на території Росії - 4 особи, Че­хії - 3, Австрії та Іспанії - по 2, Греції, Молдови, Словенії та Туреччини -по 1; встановлено також 4 особи, які втратили зв'язок із близькими ро­дичами, а саме: на території Австрії, Латвії, Литви та Німеччини - по 1. Робочим апаратом НЦБ Інтерполу спільноз Міністерством юстиції України організовано також передачу до України 5 осіб - громадян України, за-

Міжнародна організація кримінальної поліції

11

суджених судовими органами зарубіжних країн за скоєння злочинів, для подальшого відбування покарання.

У сфері організації співпраці правоохоронних органів України та за­рубіжних держав щодо протидії злочинам економічної спрямованості було встановлено:

- 68 фактів використання суб'єктами підприємницької діяльності України реквізитів неіснуючих зарубіжних компаній при поданні звітності про фінансово-господарську діяльність (з метою скоєн­ня злочинів, пов'язаних із легалізацією (відмиванням) коштів, ухиленням від сплати податків тощо);

- 15 фактів здійснення фіктивних зовнішньоекономічних операцій суб'єктами підприємницької діяльності України;

- 14 фактів використання підроблених грошей, незаконного обігу цінних паперів, а також незаконного використання електронно-платіжних засобів.

У ході боротьби з крадіжками транспортних засобів розшукано 271 автотранспортний засіб (260 автомобілів, які були заявлені як викрадені за кордоном, 11 - викрадених на території України).

Робочим апаратом НЦБ Інтерполу було зроблено суттєві кроки для поглиблення співпраці з правоохоронними органами зарубіжних держав. Так.уперіодз 12до 14травня 2004 рокуумісті Києві було проведеноЗЗ-ю Європейську регіональну конференцію Міжнародної організації кримі­нальної поліції - Інтерпол, в якій брали участь керівники та представники правоохоронних органів 46 країн Європи, а також представники ООН, Європолу, ОБСЄ, Ради Європи, Єврокомісії, Південно-Східної Європей­ської Ініціативи.

Під час вказаної конференції розглядалась низка питань стосовно стратегії діяльності Інтерполу в Європі, удосконалення організації роботи окремих Національних центральних бюро, банків даних Інтерполу, а та­кож позитивний досвід правоохоронних органів країн - учасниць Інтер­полу в боротьбі з тероризмом та його фінансуванням, торгівлею людьми, «відмиванням» грошей, злочинами проти інтелектуальної власності.

Проведення в Україні 33-ї Європейської регіональної конференції Інтерполу значною мірою сприяло покращенню організації міжнарод­ної співпраці правоохоронних органів України та інших держав Євро­пи у боротьбі з міжнародною злочинністю, підвищенню іміджу нашої держави у світі, а також процесу інтеграції України до європейського співтовариства.

Педешко Сергій Володимирович - підполковник міліції.

12

ІСТОРІЯ МІЖНАРОДНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ КРИМІНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ - ІНТЕРПОЛ

Наприкінці XIX - початку XX сторіччя перед правоохоронними орга­нами усього світу дедалі частіше почало поставати питання розшуку і затримання осіб, які скоїли злочини і переховуються від кримінальної відповідальності за кордоном. Реалії суспільного життя, а саме роз­виток економічних, політичних і соціальних зв'язків між державами сприяли інтегруванню злочинності на міжнародний рівень. Саме тоді виникла потреба у створенні міжнародної поліцейської організації для забезпечення належної співпраці правоохоронних органів різних держав у боротьбі проти транснаціональної злочинності.

У 1889 р. відбулось установче засідання Міжнародного союзу кримінального права. Його учасники констатували появу міжнародної злочинності і закликали поліцейських різних країн до узгоджених дій для її подолання. Водночас з'явилися пропозиції підвести під співп­рацю поліції постійно діючу, організаційно оформлену базу - спочатку на національному, а потім і на міжнародному рівні.

У 1905 р. на міжнародній конференції криміналістів германомов-них країн було зроблено чергову спробу об'єднати зусилля у бо­ротьбі проти міжнародної злочинності. На 10 міжнародній асамблеї в м. Гамбурзі криміналісти за пропозицією франкомовних держав при­йняли резолюцію на підтвердження того, що підвищений попит на туризм та закордонні подорожі сприяє появі нових форм міжнарод­ної злочинності. Отже, для її подолання необхідні спільні міжнародні зусилля. Тому планувалось у складі поліцейських підрозділів органі­зувати національні центральні бюро для обміну інформацією про між­народну злочинність і покращення прямих поліцейських стосунків.

Проблеми боротьби з міжнародною злочинністю обговорювалися на багатьох конференціях і конгресах: 1905 р. (Буенос-Айрес), 1909 р. (Мадрид), 1912 р. (Сан-Паулу) і 1913 р. (Вашингтон).

У 1914 р. у Монако відбувся перший міжнародний конгрес кримі­нальної поліції, представлений фахівцями з Австрії, Великобританії, Італії, Росії, Франції. До порядку денного конгресу було внесено чотири питання:

Міжнародна організація кримінальної поліції

13

1. Уніфікація процедури екстрадиції злочинців;

2. Міжнародна превентивна антропометрія;

3. Створення відділу з обліку міжнародної кримінальної інформації;

4. Розробка заходів щодо прискорення і спрощення арешту зло­чинців.

У підкомітетах офіційні представники поліцейських сил обгово­рювали технічні питання, пов'язані з захистом офіцерів поліції, при­йняттям міжнародного кодексу поліції.

Перша секція розглядала загальні проблеми поліції. Друга і третя -окремі питання роботи міжнародної поліції та особливості законо­давств різних країн. Учасники форуму звернулися до уряду Монако з проханням взяти на себе ініціативу щодо створення у Парижі між­народних комісій з розробки уніфікованих стандартів посвідчень особи і організації єдиного міжнародного бюро обліку міжнародних злочинів. Водночас вони домовились про нову зустріч через два роки у Бухаресті на Другому міжнародному конгресі кримінальної поліції. Проте за Першої світової війни пішли в небуття не лише ці надії, а й усі прийняті в Монако резолюції.

Після Першої світової війни на порядку денному стояла та сама проблема - міжнародна злочинність, але вже у гострішій формі. Дала себе знати мораль військового часу - різко підвищився рівень злочинності, зокрема, на підґрунті наркоманії та алкоголізму. Тому питання об'єднання зусиль кримінальної поліції проти злочинності на міжнародному рівні набуло особливої актуальності.

У вересні 1923 р. у Відні (Австрія) відбувся Міжнародний поліцей­ський конгрес, представлений усіма континентами, крім Австралії. У ньому взяли участь криміналісти, кримінологи і дипломати з Австрії, Бельгії, Греції, Данії, Єгипту, Італії, Латвії, Литви, Нідерландів, Ні­меччини, Польщі, Румунії, Сполучених Штатів Америки, Туреччини, Угорщини, Франції, Чехословаччини, Швейцарії та Швеції.

Однією з резолюцій конгрес заснував Міжнародну комісію кри­мінальної поліції (МККП), з її першою офіційною штаб-квартирою у Відні, яка негайно розпочала роботу над програмою дій. Отже, 7 ве­ресня 1923 р. вважають датою народження Міжнародної організації кримінальної поліції-Інтерполу. У 1924 р. МККП прийняла резолюцію з п'яти важливих питань, які визначили напрями розвитку на багато

років уперед, а саме:

- створення інформаційних відділень зі збирання фактів прояву

міжнародної злочинності;

- розробка систем доказів та міжнародного розшуку злочинців;

14

- організація відділень з ідентифікації осіб на відстані;

- видання газети міжнародної поліції;

- створення загальної програми з попередження і виявлення підроблених банкнот і документів.

У 1930 р. МККП розроблено принципи здійснення екстрадиції.

У березні 1938 р. німецькі війська окупували Австрію, а через 18 місяців рсо, :очалася Друга світова війна. Діяльність МККП було згорну­то. З 1940 р. МККП очолював шеф німецької служби безпеки Гейдрих. Адміністрацію МККП і Міжнародне бюро переведено до Берліну.

Протягом другої світової війни не відбулося жодного офіційного конгресу МККП.

У 1946 р. представники 17 держав у відповідь на заклик уряду Бельгії зустрілися в Брюсселі з метою відтворення Міжнародної ко­місії кримінальної поліції. Було прийнято рішення про перенесення її штаб-квартири до Парижа (Франція). 19 країн поновили свою участь у МККП, серед них Бельгія, Великобританія, Греція, Данія, Єгипет, Іран, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Польща, Португалія, Сполучені Штати Америки, Туреччина, Франція, Чехословаччина, Чилі, Швейцарія, Швеція і Югославія.

Вперше слово «Інтерпол» (так само як і сучасний знак - символ Організації) у 1914 р. з'явилося на сторінках «Journal de Monaco» у статті про Перший міжнародний конгрес кримінальної поліції. А з 22 липня 1946 р. використовується як телеграфне позначення адреси штаб-квартири у Парижі.

У1956 р. у Відні на ювілейній 25-й сесії Генеральної асамблеї МККП прийнято Статут Організації, у ст. 1 якого зазначено, що віднині Між­народна комісія кримінальної поліції називатиметься Міжнародною організацією кримінальної поліції (МОКП) - Інтерпол. Статутом пе­редбачено співпрацю на світовому рівні, до цього - вплив Організації поширювався в основному на європейські держави. У 1989 р. її штаб-квартиру передислоковано до м. Ліона (Франція).

Отже, за час існування МККП відбулися три важливі зміни. Перше: її дія поширилась на весь світ внаслідок вступу до неї нових учасників. Друге: у 1956 р. Міжнародна комісія кримінальної поліції перейме­нована на Міжнародну організацію кримінальної поліції - Інтерпол. Третє: прийнято Статут Інтерполу, який, практично не змінюючись, чинний донині.

Головні завдання та цілі Інтерполу, згідно зі Статутом: - забезпечення найширшої співпраці між зацікавленими органа­ми кримінальної поліції у межах чинного національного законо-

Міжнародна організація кримінальної поліції

давства країн - учасниць Інтерполу і у строгій відповідності до положень Всесвітньої декларації з прав людини; - створення і розвиток ефективних органів для боротьби із за-

гальнокримінальною злочинністю.

Відповідно до Статуту Інтерпол не займається діяльністю політично­го, військового, релігійного і расового характеру і не втручається в неї. Співпраця поліцейських органів у межах Інтерполу заснована на діях, які застосовуються цими органами на території своїх країн і у строгій відповідності до їх національних законодавств. Усі країни, які входять до Інтерполу, мають рівні права незалежно від розміру їхніх фінансових внесків.

СТРУКТУРА МОКП – ІНТЕРПОЛ

16

Інтерпол

Відповідно до Статуту МОКП має таку структуру:

- Генеральна асамблея;

- Виконавчий комітет;

- Генеральний секретаріат;

- Національні центральні бюро;

- Радники.

Вищим керівним органом Інтерполу є Генеральна асамблея -пленарний дорадчий орган, який складається з делегатів від повно­важних урядових органів країн-учасниць.

Генеральну асамблею збирають один раз на рік для прийняття стратегічних рішень стосовно методів роботи, фінансів, засобів співп­раці і програми діяльності. Виконання її рішень контролює Виконавчий комітет, який збирається на свої засідання тричі на рік.

Відповідно до ст. 8 Статуту Організації владні повноваження Генеральної асамблеї з визначення стратегії здійснюються через нормативні, виборні та контрольні функції, а саме:

- виконання зобов'язань, які містяться у Статуті;

- визначення принципів діяльності та розробка загальних заходів, які відповідають цілям Організації;

- розгляд і затвердження загальної програми діяльності, підго­товленої Генеральним секретарем на наступний рік;

- встановлення будь-яких інших правил, які будуть визнані необ­хідними;

- обрання посадових осіб для виконання функцій, зазначених у Статуті (Генеральна асамблея обирає Президента, трьох віце-президентів Організації, а також дев'ять делегатів до Ви­конавчого комітету, які висувають для затвердження асамблеєю кандидатуру Генерального секретаря);

- приймає резолюції і надає рекомендації членам Організації з питань, які входять до її компетенції;

- визначає фінансову політику Організації;

- розглядає і затверджує будь-які угоди, які укладаються з іншими організаціями.

Виконавчий комітет - дорадчий орган, який складається із 13 осіб. Усі члени Виконавчого комітету мають походити з різних країн, а Президент і три віце-президенти представляти різні конти­ненти. При цьому до уваги беруть географічний розподіл, прийнятий Генеральною асамблеєю на 33-ій сесії (м. Каракас 1964 p.). Очолює Виконавчий комітет Президент, який обирається на чотири роки. На сьогодні Президентом МОКП - Інтерпол на 73-й сесії Генеральної

Міжнародна організація кримінальної поліції

17

асамблеї Інтерполу (м. Канкун, Мексика) обрано представника Пів­денної Африки Джекі СЕЛЕБІ.

До функцій Виконавчого комітету входять:

- контроль за виконанням рішень Генеральної асамблеї;

- підготовка порядку денного сесій Генеральної асамблеї;

- подання на розгляд Генеральної асамблеї всіх поточних планів або пропозицій, які він вважає доцільними;

- контроль за діяльністю Генерального секретаря;

- здійснення повноважень, наданих Генеральною асамблеєю. Виконавчий комітет надає Генеральному секретарю інструкції

щодо бюджету, затверджує будь-які зміни до бюджету, необхідні протягом року, і приймає рішення за санкціями, які слід застосувати до країн із заборгованістю з обов'язкових внесків.

Постійно чинні служби МОКП - Інтерпол входять до Генерального секретаріату, який виконує функції щодо забезпечення діяльності Організації.

Відповідно до ст. 26 Статуту МОКП - Інтерпол Генеральний се­кретаріат:

- втілює в життя рішення Генеральної асамблеї і Виконавчого комітету;

- виконує роль міжнародного центру з боротьби зі злочин­ністю;

- функціонує як спеціалізований та інформаційний центр;

- здійснює безпосереднє керівництво діяльністю Організації;

- підтримує контакти з державними органами і міжнародними організаціями (питання, пов'язані з розшуком злочинців, ви­рішуються через національні центральні бюро);

- видає матеріали, у разі їх доцільності;

- бере на себе обов'язки робочого секретаріату на сесіях Гене­ральної асамблеї, засіданнях Виконавчого комітету та будь-якого іншого органу Організації;

- розробляє проект плану роботи на наступний рік, який вино­ситься на розгляд і затвердження Генеральною асамблеєю та Виконавчим комітетом;

- за можливості підтримує постійний безпосередній зв'язок із Президентом Організації.

Генеральний секретаріат, який очолює Генеральний секретар,

складається із Кабінету Генерального секретаря, Служби внутрішньої безпеки та чотирьох відділів.

18

Інтерпол

Перший відділ - відділ загального адміністративного керівни­цтва, який вирішує організаційні питання. До нього входять: бюро з організації конференцій і відряджень; три підвідділи (з фінансових питань; кадрових, загальних питань і соціального забезпечення; виготовлення документів); три групи (поштової кореспонденції; з фотокопіювання і видавничих питань; група перекладачів).

Другий відділ - поліцейський, складається з трьох підвідділів, які в свою чергу поділяються на групи. Перший підвідділ працює зі злочинами проти особи та власності і має в своєму складі чотири групи: група С - злочини проти власності; група D - злочини проти особи; група F.O.RA.C. - організована злочинність; група ТЕ - між­народний тероризм. До компетенції другого підвідділу належить діяльність з боротьби проти економічних і фінансових злочинів. Він складається з трьох груп: група Е - фінансові злочини, група F -підробка грошей і документів, підрозділ підготовки періодичного видання «Підробка грошових знаків та цінних паперів». Третій підвід­діл - незаконний обіг наркотиків. До нього входять групи: розвідки (збирання інформації), оперативного реагування та підрозділ вза­ємодії з Бангкокським бюро.

19

Третій відділ - інформаційно-довідковий та дослідницький. Він містить у собі три підвідділи: правові та технічні дослідження, інфор­маційно-довідковий (бібліотека), підготовка видання «Міжнародний огляд кримінальної поліції».

20

Інтерпол

Четвертий відділ - підтримки та технічного забезпечення, який складається з двох підвідділів: телекомунікації (зв'язку) та кримі­нальних справ і збирання інформації; підрозділу електронної обробки даних; трьох відділень: дактилоскопічної експертизи, вхідних даних і оповіщень, архівів кримінальних справ.

Кандидатура Генерального секретаря за пропозицією Виконав­чого комітету затверджується Генеральною асамблеєю терміном на п'ять років. Це має бути особа висококомпетентна у питаннях діяль­ності поліції і віком до 65 років.

Генеральний секретар підбирає персонал і керує його роботою, вирішує питання бюджету, а також організовує і спрямовує роботу постійних служб відповідно до директив Генеральної асамблеї та Виконавчого комітету, подає Генеральній асамблеї або Виконавчому комітету будь-які пропозиції або проекти, які стосуються діяльності Організації. Генеральний секретар відповідальний перед Генеральною асамблеєю і Виконавчим комітетом, має право брати участь у всіх дебатах Генеральної асамблеї, Виконавчого комітету та всіх інших підзвітних йому органів.

При виконанні своїх обов'язків Генеральний секретар і персонал не приймають вказівок від будь-якого уряду або органу за межами

Міжнародна організація кримінальної поліції

21

Організації, а також утримуються віддій, які перешкоджатимуть ви­конанню їхніх міжнародних завдань.

Генеральний секретар Раймонд Едвард Кендалл, представник поліції Великобританії, очолював Генеральний секретаріат протягом трьох термінів. Вперше він був обраний на цю посаду у 1985 р. на 54-й сесії Генеральної асамблеї у Вашингтоні (США), а потім переобирався двічі-у жовтні 1990 р. (Оттава, Канада) і жовтні 1995 р. (Пекін, Китай). Про його великий авторитет і вагомий внесок у розвиток і зміцнен­ня співпраці країн-учасниць свідчать, зокрема, почесні нагороди, одержані ним від урядів Болгарії, Іспанії, Об'єднаного Королівства Великої Британії та Північної Ірландії, Перу, Російської Федерації, США, України, Фінляндії, Франції, Чилі у різні роки перебування на посаді Генерального секретаря. За видатні досягнення в діяльності Організації і зростанні її ролі на світовій арені рішенням 69-ї сесії Генеральної асамблеї, зважаючи на неможливість переобрання від­повідно до Статуту на новий термін, ухвалено рішення про надання Р. Кендаллу звання Почесного Генерального секретаря Інтерполу.

У листопаді 2000 р. на 69-й сесії Генеральної асамблеї Інтерполу (о. Родос, Греція) наступником Раймонда Едварда Кендалла обраний Рональд Кеннет Ноубл (представник поліції США).

Згідно з Планом стратегічного розвитку Генеральний секретаріат сьогодні перебуває у стадії послідовного реформування. Перші його результати були наявні вже у вересні 2001 p., після введення нової структури Генерального секретаріату і визначення нового стратегіч­ного курсу, спрямованого на вирішення регіональних та національних питань.

Структура МОКП - Інтерпол передбачає функціонування в кожній країні - учасниці Організації Національного центрального бюро Інтер­полу, через яке регулюється міжнародна поліцейська співпраця. НЦБ -повноважний поліцейський орган або формування, яке має статус представника Інтерполу у власній країні і представника своєї країни в Інтерполі.

Відповідно до своїх завдань Національні центральні бюро:

- збирають із вітчизняних джерел документи та інформацію, пов'я­зану з міжнародною правоохоронною діяльністю, та передають ці матеріали до інших НЦБ та Генерального секретаріату;

- забезпечують виконання у своїй країні поліцейських запитів і вжиття заходів на прохання НЦБ інших країн;

; - приймають від НЦБ запити щодо надання інформації, прове-v дення перевірок тощо та відповідають на них;

22

Інтерпол

- передають до НЦБ інших країн прохання вітчизняних судових або поліцейських органів про міжнародну допомогу, зокрема, про виконання судово-медичних експертиз;

- керівники НЦБ беруть участь у сесіях Генеральної асамблеї Інтерполу в складі делегацій своїх країн і в подальшому забез­печують втілення в життя прийнятих Асамблеєю резолюцій.

Всі країни, які входять до Інтерполу, мають рівні права незалежно від розміру їхніх фінансових внесків.

Статут Міжнародної організації кримінальної поліції- Інтерполу

(набув чинності 13 червня 1956 року)

Загальні положення

Стаття 1. Організація, именована «Міжнародною комісією кри­мінальної поліції» називається відтепер: Міжнародна організація кримінальної поліції - Інтерпол. Місцем її перебування визначена Франція.

Стаття 2. Вона має на меті: а) забезпечувати широку взаємодію всіх органів (установ) кримінальної поліції в рамках існуючого за­конодавства країни та у дусі Загальної Декларації прав людини; б) створювати і розвивати установи, які можуть успішно сприяти по­передженню кримінальної злочинності і боротьбі з нею.

Стаття 3. Організації категорично забороняється здійснювати будь-яке втручання у діяльність політичного, військового, релігійного або расового характеру.

Стаття 4. Будь-яка країна може уповноважити будь-який свій офіційний поліцейський орган, функції якого співвідносяться з ді­яльністю Організації, виступати членом організації. Заявка на вступ у члени надсилається Генеральному секретарю відповідним урядовим органом. Рішення про прийняття в члени затверджується Генеральною Асамблеєю більшістю в 2/3 голосів.

Структура та органи

Стаття 5. Міжнародна організація кримінальної поліції Інтерпол включає: Генеральну Асамблею; Виконавчий комітет; Генеральний секретаріат; Національне центральне бюро; Радників.

Міжнародна організація кримінальної поліції 23

Генеральна Асамблея

Стаття 6. Генеральна Асамблея є вищим органом Організації. Вона складається з делегатів, призначених членами Організації.

Стаття 7. Кожна держава-учасниця Організації може бути пред­ставлена в ній одним або декількома делегатами; однак делегація кожної країни має тільки одного керівника, призначуваного компе­тентним урядовим органом даної країни. Через спеціальний характер діяльності Організації її учасниці повинні прагнути включати до складу своїх делегацій: а) високопоставлених посадових осіб тих органів, які виконують поліцейські функції; б) посадових осіб, чиї функціональні обов'язки пов'язані з діяльністю Організації; в) фахівців із питань, які включені до порядку денного засідань Організації.

Стаття 8. Генеральна Асамблея виконує такі функції: виконувати обов'язки, передбачені даним Статутом; визначати принципи діяльності та розробляти загальні заходи, які повинні сприяти виконаннюзавдань, за-значениху Статті 2 даного Статуту; розглядати і затверджувати загальний план роботи, запропонований Генеральним секретарем на наступний рік; встановлювати інші регламентуючі положення, які вважаються необхідни­ми; обирати посадових осіб для виконання зазначениху Статуті функцій; приймати рішення і давати рекомендації учасницям Організації з питань, які входять до її компетенції; визначати фінансову політику Організації; розглядати і виносити рішення про співпрацю з іншими організаціями.

Стаття 9. Учасниці Організації у рамках своїх повноважень і у від­повідності до своїх зобов'язань вживають усіх заходів для виконання рішень Генеральної Асамблеї.

Стаття 10. Генеральна Асамблея проводить свої сесії щорічно. На прохання Виконавчого комітету або більшості Членів Організації можуть бути скликані надзвичайні сесії Генеральної Асамблеї.

Стаття 11. У ході сесій Генеральна Асамблея може утворювати спеціальні комітети для вирішення конкретних питань.

Стаття 12. На заключному засіданні кожної сесії Генеральна Асамблея визначає місце проведення наступної сесії. Час проведен­ня наступної сесії визначається за домовленістю між Президентом і країною проведення після узгодження з Генеральним секретарем.

Стаття 13. Право голосу на Генеральній Асамблеї належить тільки одному делегату від кожної країни.

Стаття 14. Рішення приймаються простою більшістю голосів, за винятком тих, для прийняття яких відповідно до Статуту потрібно більшість у 2/3 голосів.

24

Інтерпол

Виконавчий комітет

Стаття 15. Виконавчий комітет складається з Президента Ор­ганізації, трьох Віце-Президентів і дев'яти делегатів. Тринадцять членів Виконавчого комітету представляють різні країни відповідно до принципу справедливого географічного представництва.

Стаття 16. Генеральна Асамблея обирає з числа своїх делегатів Президента і трьох Віце-Президентів Організації. Президент обираєть­ся більшістю в 2/3 голосів: якщо така більшість не набирається і після другого голосування, достатнім є одержання простої більшості голосів. Президент і Віце-Президенти представляють різні континенти.

Стаття 17. Президент обирається терміном на 4 роки. Віце-Пре­зиденти обираються терміном на 3 роки. По закінченню терміну своїх повноважень вони не можуть відразу ж бути обрані на ті ж посади або делегатами у Виконавчий Комітет. Якщо внаслідок обрання Президента не виконуються або не узгоджуються положення статті 15 (пункт 2) чи статті 16 (пункт 3), у цьому випадку обирається четвертий Віце-Пре-зидент для того, щоб на рівні Президента були представлені всі чотири континенти. У цьому випадку Виконавчий комітет тимчасово буде вклю­чати чотирнадцять членів. Цей тимчасовий період закінчується тоді, коли обставини знову зроблять положення Статей 15 і 16 здійсненими.

Стаття 18. Президент Організації: а) головує на сесіях Генеральної Асамблеї і Виконавчого комітету і вирішує суперечки;

б) здійснює контроль за відповідністю діяльності Організації рі­шенням Генеральної Асамблеї та Виконавчого комітету;

в) за можливості підтримує постійний безпосередній зв'язок із Генеральним секретарем Організації.

Стаття 19. Дев'ятьделегатіву Виконавчий комітет обираються Гене­ральною Асамблеєю терміном на 3 роки. Після закінчення терміну своїх повноважень вони не можуть відразу ж бути переобрані на ті ж посади.

Стаття 20. Виконавчий комітет збирається на засідання не менше одного разу на рік по скликанню Президента Організації.

Стаття 21. При виконанні своїх обов'язків усі члени Виконавчого комітету діють як представники Організації, а не як представники своїх відповідних країн.

Стаття 22. Виконавчий комітет: а) здійснює контроль за виконан­ням рішень Генеральної Асамблеї;

б) готує порядок денний сесій Генеральної Асамблеї;

в) представляє Генеральній Асамблеї робочі плани або пропозиції, які він вважає за доцільне;

Міжнародна організація кримінальної поліції

25

г) здійснює контроль за діяльністю Генерального секретаря;

д) здійснює всі повноваження, якими його наділяє Асамблея.

Стаття 23. У випадку відставки або смерті будь-кого із членів Ви­конавчого комітету Генеральна Асамблея обирає замість особи, яка вибула, іншого члена, мандат якого дійсний протягом терміну повно­важень мандата попередника. Мандат члена Виконавчого комітету втрачає силу, якщо особа, обрана у Виконавчий комітет, більше не є делегатом Організації.

Стаття 24. Мандати членів Виконавчого комітету дійсні до за­вершення роботи сесії Генеральної Асамблеї, яка проводиться у рік закінчення терміну їхніх повноважень.

Генеральний секретаріат

Стаття 25. Постійно діючі служби Організації складають Гене­ральний секретаріат.

Стаття 26. Генеральний секретаріат:

а) втілює в життя рішення Генеральної Асамблеї і Виконавчого

комітету;

б) виступає як міжнародний центр у боротьбі зі злочинністю;

в) діє як спеціалізований та інформаційний центр;

г) здійснює ефективне керівництво діяльністю Організації;

д) підтримує контакти з національними і міжнародними органами; при цьому питання, пов'язані з розшуком злочинців, вирішуються через Національні центральні бюро;

є) видає матеріали, які можуть бути визнані доцільними;

ж) приймає на себе обов'язки робочого секретаріату на сесіях Генеральної Асамблеї, Виконавчого комітету і будь-якого іншого

органу Організації;

з) розробляє проект плану роботи на наступний рік, що виносить­ся на розгляд і затвердження Генеральною Асамблеєю і Виконавчим

комітетом;

и) за можливості підтримує постійний безпосередній зв'язок із

Президентом Організації.

Стаття 27. Генеральний секретаріат складається з Генерального секретаря, технічного та адміністративного персоналу, який виконує функції з забезпечення діяльності Організації.

Стаття 28. Кандидатура Генерального секретаря пропонується Ви­конавчим комітетом і затверджується Генеральною Асамблеєю терміном на 5 років. Генеральний секретар може бути переобраний і на наступні

26

Інтерпол

терміни, але повинен скласти повноваження по досягненні 65-річного віку. Проте по досягненні цього віку йому може бути дозволено викону­вати свої повноваження до закінчення терміну дії мандата. Генеральний секретар обирається з числа осіб, які мають високу компетентність у питаннях діяльності поліції. У виняткових обставинах Виконавчий комітет може запропонувати на засіданні Генеральної Асамблеї відсторонити Генерального секретаря від виконання відповідних повноважень.

Стаття 29. Генеральний секретар підбирає персонал і керує його роботою, вирішує питання бюджету, а також організовує і спрямовує роботу постійних служб відповідно до директив, які виходять від Гене­ральної Асамблеї або від Виконавчого комітету. Генеральний секретар представляє Виконавчому комітетові або Генеральній Асамблеї будь-які пропозиції або проекти, які стосуються діяльності Організації. Гене­ральний секретар відповідальний перед Виконавчим комітетом і Ге­неральною Асамблеєю. Генеральний секретар має право брати участь у дебатах Генеральної Асамблеї, Виконавчого комітету та всіх інших підзвітних йому органів. При виконанні своїх обов'язків Генеральний секретар представляє Організацію, а не якусь конкретну країну.

Стаття ЗО. При виконанні своїх обов'язків Генеральний секретар і персонал не повинні ні запитувати, ні приймати вказівок від будь-якого уряду або органу за межами Організації. Вони утримуються від будь-яких дій, що можуть перешкоджати виконанню їхньої міжнародної місії. Кожен член Організації зобов'язаний поважати винятково між­народний характер обов'язків Генерального секретаря і персоналу та утримуватися від впливу на них при виконанні ними своїх обов'язків. Усі учасниці Організації роблять усе від них залежне для надання сприяння Генеральному секретарю і персоналу у виконанні ними своїх функцій.

Національне центральне бюро

Стаття 31. При виконанні поставлених завдань Організація спи­рається на постійну та активну співпрацю своїх учасниць, які у рамках законодавств своїх країн повинні надавати всі можливості для сум­лінної участі в її діяльності.

Стаття 32. Для забезпечення вищезгаданої співпраці кожна кра­їна визначає орган, який буде виступати як Національне центральне бюро. Національне центральне бюро здійснює взаємодію:

а) з різними установами країни;

б) з тими органами інших країн, які виступають як Національні центральні бюро;

Міжнародна організація кримінальної поліції

27

в) з Генеральним секретаріатом Організації.

Стаття 33. У тих випадках, коли в яких-небудь країнах положення Статті 32 дійсного Статуту незастосовні або не дозволяють ефективно здійснювати централізовано координовану співпрацю, Генеральний секретаріат разом із цими країнами визначає найбільш прийнятні альтернативні заходи співпраці.

Радники

Стаття 34. За науковими питаннями Організація може звертатися до радників.

Стаття 35. Радники виконують винятково консультативні функції.

Стаття 36. Радники призначаються Виконавчим комітетом терміном на 3 роки. їхнє призначення вважається остаточним тільки після повідо­млення про нього Генеральною асамблеєю. Кандидатури радників оби­раються з числа осіб, які користуються всесвітньо відомим авторитетом у будь-якій із галузей, що виявляють зацікавленість для Організації.

Стаття 37. За рішенням Генеральної Асамблеї Радник може бути відсторонений від виконання відповідних функцій.

Бюджет і ресурси

Стаття 38. Ресурси Організації складаються з: а) грошових вне­сків учасниць Організації; б) пожертвувань, дарунків, субсидій, дотацій та інших ресурсів, прийняття яких повинно бути схвалено Виконавчим комітетом.

Стаття 39. Генеральна Асамблея визначає принципи фінансової участі членів Організації, а також максимальні щорічні витрати Ор­ганізації на підставі кошторису, який представляється Генеральним секретарем.

Стаття 40. Проект бюджету Організації складається Генеральним секретарем і представляється на розгляд Виконавчому комітету. Він набуває сили після його прийняття Генеральною Асамблеєю. У тому випадку, якщо Генеральній Асамблеї не трапиться можливості затвер­дити бюджет, Виконавчий комітет вживає всіх необхідних заходів та дій відповідно до загальних принципів і статей попереднього бюджету.

Відносини з іншими організаціями

Стаття 41. У всіх випадках, де це буде визнано доцільним і з ура­хуванням мети та завдань, викладених у даному Статуті, Організація

28

Інтерпол

встановлює стосунки і співпрацює з іншими міжурядовими або неуря­довими організаціями. Загальні положення та умови, що стосуються відносин з міжнародними, міжурядовими або неурядовими органі­заціями, вважаються дійсними тільки після їхнього затвердження Генеральною Асамблеєю. Організація може консультуватися з міжна­родними неурядовими, національними урядовими або національними неурядовими організаціями з усіх питань, які входять до її компетенції. За згодою Генеральної Асамблеї Виконавчий комітет або в екстренних випадках Генеральний секретар може у рамках своїх повноважень і діяльності брати на себе обов'язки інших міжнародних установ або організацій, а також обов'язки з виконання міжнародних угод.

Застосування, зміни та переклад тексту Статуту

Стаття 42. Зміни у даний Статут можуть бути внесені за пропози­цією або учасниці Організації, або Виконавчого комітету. Генеральний секретар інформує учасниць Організації про будь-які пропозиції щодо внесення змін у даний Статут не пізніше ніж за три місяці до їхнього представлення на розгляд Генеральній Асамблеї. Усі рішення про внесення змін у даний Статут приймаються учасницями Організації більшістю в 2/3 голосів.

Стаття 43. Тексти даного Статуту французькою, англійською та іспанською мовами вважаються рівнозначними.

Стаття 44. Порядок застосування даного Статуту визначається Генеральною Асамблеєю у Загальних Правилах і Додатках, положення яких приймаються більшістю в 2/3 голосів.

Тимчасові положення

Стаття 45. Усі органи, які представляють перераховані в Додатку 1 країни, вважаються членами Організації, якщо вони не заявляють через відповідні урядові органи про своє неприйняття дійсного Стату­ту. Така заява повинна бути зроблена протягом шести місяців із дати вступу в силу даного Статуту.

Стаття 46. На перших виборах у результаті жеребкування визна­чається Віце-Президент, мандат якого дійсний протягом року. Напер­ших виборах у результаті жеребкування визначаються два Делегати у Виконавчий комітет, мандати яких дійсні протягом року, а також двоє інших делегатів, мандати яких дійсні протягом двох років.

Стаття 47. Особам, які бездоганно прослужили протягом трива­лого часу в системі органів Міжнародної комісії кримінальної поліції

Міжнародна організація кримінальної поліції

29

(МККП), Генеральною Асамблеєю можуть бути надані почесні звання у відповідних органах Міжнародної організації кримінальної поліції

(МОКП).

Стаття 48. Уся власність, яка належить Міжнародній комісії кри­мінальної поліції, передається Міжнародній організації кримінальної

поліції.

Стаття 49. У даному Статуті під Організацією у всіх випадках розуміється Міжнародна організація кримінальної поліції; під Ста­тутом у всіх випадках розуміється Статут Міжнародної організації кримінальної поліції; під Генеральним секретарем розуміється Гене­ральний секретар Міжнародної організації кримінальної поліції; під Комітетом розуміється Виконавчий комітет Організації; під Асамб­леєю чи Генеральною Асамблеєю розуміється Генеральна Асамблея Організації; під учасницею або членами розуміється Учасниця або Члени Міжнародної організації кримінальної поліції у відповідності до статті 4 Статуту; під делегатом чи делегацією розуміється особа або особи, які входять до складу делегації чи делегацій, як це визна­чено у статті 7 Статуту; під делегатом або делегатами розуміється особа чи особи, обрані до Виконавчого комітету відповідно до умов, викладених у статті 19.

Стаття 50. Даний Статут набув сили 13 червня 1956 року. Тексти всіх статей наведено з усіма змінами за станом на 1 січня 1986 року.

Додаток № 1. Держави - Учасниці МОКП – ІНТЕРПОЛ

Процедура відбору кадрів

1. Співробітники - посадові особи

Посадові особи - співробітники Ораганізації, звичайно фінансуються їхніми національними адміністраціями. Вони можуть також бути частково профінансовані організацією. Співробітники - посадові особи висува-

Міжнародна організація кримінальної поліції

31

ртьсядержавами-учасницями. Більшість цих посадових осіб-поліцей­ські, які направлені до Організації терміном на три або п'ять років.

Повідомлення про вакансії видаються у формі проспектів і на­правляються державам-учасницям через Національні центральні бюро. Самі національні адміністрації поширюють такі повідомлення про вакансії і проводять первісний відбір. Заяви, які направляються до Генерального секретаріату Організації, ретельно розглядаються, і на заключний етап добору успішно проходить кандидат, який від­повідає усім установленим вимогам для обіймання посади, що роз­глядається.

2. Працівники за контрактом наймані на встановлюваний термін або на невизначений час

Взагалі, коли посада підлягає заповненню, повідомлення про ва­кансію відправляється поштою, а заяви приймаються як від внутрішніх, так і від зовнішніх кандидатів. Ця інформація може поширюватися шляхом розміщення рекламних оголошень у пресі або шляхом ре­кламування на вебсайті.

Процедура відбору складається з трьох стадій:

1 .Початковий добір на підставі анкет претендентів.

2.Письмовий (необов'язковий) іспит.

3. Співбесіда для попередньо внесених у список кандидатів. Тільки ті кандидати, які відповідають усім вимогам кожної стадії

процедури вибору, запрошуються для продовження співпраці.

3. Загальні вимоги до кандидатів Претенденти повинні:

- бути підданими однієї з держав - учасниць Ораганізації;

- мати вік 18 або більше років;

- мати належний диплом або відповідну освіту (для більшості посад освіта повинна бути на університетському рівні);

- мати попередній відповідний професійний досвід;

- мати чудові знання англійської мови; гарні знання французької мови і бажано, а іноді істотно необхідно на деяких посадах деяке знання інших робочих мов Організації. Іспанська або арабська мови часто бувають необхідні в роботі;

- варто так само бути здатним використовувати сучасну комп'ю­терну технологію;

- уміти пристосуватися до мультикультурного і багатомовного робочого навколишнього середовища;

- мати здатність працювати в команді.

4. Головні профілі роботи:

32

Інтерпол

Обробка кримінальної інформації: компілювання і введення даних, передача інформації офіційним відділам служби, складання відповідей на запити офіційних органів країн - Учасниць тощо;

Складання та публікація повідомлень;

Аналіз злочинності;

Послуги перекладачів мов: один підрозділ для кожної з офіційних мов (арабська, англійська, французька, іспанська мови);

Ведення картотек законодавства;

Інформаційні технології та телезв'язок (експертні системи, сис­теми керування та інтелектуальні);

Послуги секретарів-референтів (англійська, французька, іспан­ська мови);

Обслуговування (загальна допомога людськими ресурсами, бух­галтерія, охорона, діловодство тощо).

Місце роботи: Ліон ( Франція).

Генеральний секретаріат Інтерполу не має права займатися комплектуванням штатів для Національних центральних бюро. Таке комплектування - прямий обов'язок національних адміністрацій держав-учасниць.

Більшість посад, для роботи на яких штат набирається відповідно до контракту, - сидяча робота з невеликими можливостями подорожу­вати. Оскільки місії за кордоном взагалі поєднуються з поліцейськими питаннями, то вони звичайно виконуються поліцейськими співробіт­никами Організації з Генерального секретаріату.

Умови служби

Усі працівники, прийняті на службу за контрактами, термін яких перевищує дванадцять місяців, зобов'язані дотримуватись штат­них правил внутрішнього розпорядку Ораганізації та інструкцій, які відповідають загальним принципам міжнародного законодавства про державну службу і не ґрунтуються на французьких трудових законах.

Обмеження за контрактами, укладеними на термін більше ніж дванадцять місяців, встановлюються у вигляді іспитового періоду до одного року.

Розміри заробітної платні розділені на десять секторів: сектори 1 і 2 обчислюються в коефіцієнтному співвідношенні до ставок платні директора і помічника директора відповідно.

32




Тарифна сітка платні без відрахувань (брутто) на 2005 рік (euro) Сектори

№

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

1

6057

5326

4101

3682

2992

2470

2158

1933

1851

1707

2

6393

5621

4328

3886

3158

2607

2277

2040

1953

1801

3

6731

5919

4557

4091

3325

2745

2398

2148

2057

1896

4

7067

6215

4784

4296

3491

2882

2518

2256

2159

1991

5

7403

6510

5012

4500

3657

3019

2637

2363

2262

2086

6

7740

6806

5240

4705

3823

3157

2757

2470

2365

2181

7

8076

7102

5468

4910

3990

3294

2877

2578

2468

2276

8

8424

7407

5703

5121

4161

3435

3001

2689

2574

2373

9

8786

7726

5948

5341

4340

3583

3130

2804

2685

2476

10

9164

8058

6204

5570

4527

3737

3264

2925

2800

2582

11

9558

8405

6471

5810

4721

3898

3405

3050

2920

2693

12

9969

8766

6749

6060

4925

4066

3551

3182

3046

2809

13

10397

9143

7040

6320

5136

4240

3704

3318

3177

2930

14

10845

9536

7342

6592

5357

4423

3863

3461

3314

3056

Оскільки штат набирається для роботи в Ліоні, то фінансова сис­тема приєднана до французької схеми соціального забезпечення та додаткової приватної схеми страхування і до французької національ­ної програми пенсійного забезпечення.

ІСРО - Інтерпол приєднано до французької системи пенсій, яка поділяється на дві частини:

Загальна державна програма пенсійного забезпечення і додаткова програма пенсійного забезпечення. Пенсійні виплати починаються, як тільки посадова особа досягає граничного віку для відставки у Франції.

З жалування (брутто) відраховуються внески на соціальне і пенсійне страхування. Платня після відрахування платежів на соціальне і пенсійне страхування (нетто) становить приблизно 80 % платні (брутто). Платня, виплачувана співробітникам Інтерполу, не підлягає французькому при­бутковому оподаткуванню, але внутрішній податок сплачується в країнах нарахування. Однак співробітники Організації повинні все ж таки декла­рувати свої доходи перед французькою податковою владою.

Відповідно до п. 5.3.2 штатних правил внутрішнього розпорядку ті посадові особи, чиє місце проживання до прийняття на посаду в Органі­зації було поза країною, в якій знаходиться місце виконання службових

34

Інтерпол

обов'язків, одержують щомісячну доплату за експатриацією, кількість якої розраховується згідно з родинним станом. Поточні норми - 616 euro для неодруженої посадової особи, 873 euro для посадової особи, яка перебуває в шлюбі, але не має залежних дітей і 1109 euro для посадової особи з одним чи більше залежними дітьми.

Кодекс службової етики офіцера Інтерполу

Принципи

Основні обов'язки офіцерів служби - захист життя і власності, збереження громадського миру, запобігання і виявлення злочинів. Для виконання цих обов'язків офіцерам служби надаються екстра­ординарні повноваження, на такій підставі громадяни мають право очікувати найвищих стандартів поведінки від них.

Цей Кодекс викладає принципи, які регламентують службову по­ведінку офіцерів. Офіцери на власний розсуд здійснюють свої повно­важення, керуючись своїми внутрішніми переконаннями. Положення Кодексу не обмежують внутрішніх переконань, але прагнуть визначити параметри, у межах яких такі переконання повинні перебувати.

Норми цього Кодексу застосовуються до поведінки офіцерів служби у всіх чинах як під час виконання службових обов'язків, так і не при виконанні, якщо службова провина досить серйозна та вказує на службову невідповідність офіцера або підриває суспільну довіру до Організації або професії.

Кодекс застосовується в розумній та об'єктивній мірі. Санкції за негідну поведінку доступні для розгляду в колективі, при цьому належ­ну увагу варто приділяти ступеню небезпеки допущеної недбалості або навмисної помилки і природі обставин такої поведінки офіцера.

1. Чесність і честь

Першорядна важливість полягає в тому, що громадяни вірять у чесність і честь офіцерів служби. Офіцери повинні бути відкриті і правдиві у своїх ділових стосунках. Варто уникати неналежного від­ношення до будь-якої людини або установи, а тако ж розбіжностей у способах виконання обов'язків із поняттям честі.

2. Справедливість і терпимість

Офіцери служби зобов'язані діяти справедливо і неупереджено у своїх ділових стосунках із громадянами і колегами, звертаючись до всіх коректно та з повагою. Офіцери повинні уникати фаворитизму індивідуума або групи і всіх форм виктимізації або дискримінації.

Міжнародна організація кримінальної поліції

35

3. Використання сили і неприпустимість зловживання владою

Офіцери ніколи не повинні свідомо використовувати більшу кіль­кість сили, ніж це розумно потрібно, і при цьому не повинні зловживати владою (повноваженнями).

4. Виконання обов 'язків

Офіцери мають бути сумлінними і старанними під час виконання своїх обов'язків. Вони повинні негайно з'явитися на роботу у звітний період. У випадку відсутності на роботі через хворобу їм варто уникати нерозумних дій, які б перешкоджали їхньому поверненню до виконання обов'язків. Обов'язок офіцерів - постійно підтримувати і наскільки мож­ливо поліпшувати свої професійні знання, навички і компетентність.

5. Законні розпорядження

Якщо немає вагомих і достатніх підстав робити інакше, офіцери повинні підкорятися всім законним розпорядженням керівництва і дотри­муватись інструкцій Організації. Офіцери мають підтримувати своїх колег при виконанні законних обов'язків і утримувати їх від будь-якої неналежної поведінки, повідомляючи про таку безпосередньому керівникові.

6. Конфіденційність

З інформацією, яка стає відома співробітникам служби, варто по­водитися як з конфіденційною. Вона не повинна використовуватися для особистої переваги і при цьому не має розголошуватися іншим сторонам, крім як у законних інтересах служби. Так само офіцери по­винні поважати як конфіденційну інформацію щодо внутрішніх правил служби, якщо немає службової необхідності для розкриття такої інфор­мації в ході виконання обов'язків. Персональні коментарі про службову діяльність не повинні висловлюватися способами, які можуть підірвати суспільну довіру до Організації або професії.

7. Службова готовність

Під час виконання службових обов'язків (*) офіцерам не можна зловживати наркотиками або алкоголем. Офіцери не повинні вживати алкоголь, якщо такі дії не викликаються необхідністю під час виконання службових обов'язків. Вони також не повинні вживати наркотики на службі або поза службою інакше, як за попереднім інформуванням і за згодою керівництва Організації.

8. Зовнішній вигляд

Якщо виконання службових обов'язків не передбачає іншого, офі­цери повинні завжди мати відмінний зовнішній вигляд, бути чистими та охайними під час виконання службових обов'язків в уніформі або в простому одязі.

9. Загальна поведінка

36

Перебуваючи при виконанні обов'язків або так само не при вико­нанні, офіцери служби не повинні йти шляхом, який може призвести до дискредитації їхньої Організації або професії. Цей принцип за­стосовується так само і до колишніх офіцерів служби.

10. Співпраця і товариство

Офіцери служби повинні співпрацювати як між собою, так і допо­магати іншим правоохоронним організаціям у запобіганні і виявленні злочинів у межах своїх повноважень і при узгодженні з компетентною владою у певній юрисдикції.

(*) Офіцер, який, можливо, зненацька буде викликаний на службу для виконання обов'язків повинен бути здатним до їх виконання без ризику дискредитації і не заявляти, що він або вона вживали алкоголь і не мають можливості виконувати обов'язки служби.

Присяга офіцера Інтерполу

Я буду виконувати свої обов'язки по службі, використовуючи повноваження від імені людей. Своїм професійним і особистим при­кладом я буду демонструвати, що поважаю їх, і буду прагнути розуміти їхні високі очікування від мене.

Я підтверджую присягою, що буду захищати їх і виконуватиму їхні закони в гідних намірах, справедливо, з хоробрістю і честю, викорис­товуючи кращі мої здібності та якості.

На службі я буду сприяти зміцненню їхньої довіри до Організації та Закону.

Я ніколи не зраджуватиму їх, навмисно зловживаючи моїми повно­важеннями, владою або знаннями.

З такими ідеалами я буду служити людям !

Міжнародні стандарти боротьби з корупцією в поліцейських структурах

(протокол)

«Ми віримо тільки у волю і суспільство. Щоб бути вірним ідеалам, суспільство повинно охопити високі стандарти чесності і відкрито чинити опір корупції.

Ми приєднуємося до людського співтовариства, щоб гарантувати такі стандарти і прийняти на себе обов'язок боротьби з усіма фор-

37

і корупції шляхом освіти, запобігання та ефективного законного керування >>.

Стаття 1. Мета

Гарантувати, що поліцейські структури кожної держави -Учасниці Інтерполу мають високі стандарти чесності, честі та етичної поведінки у зв'язку з виконанням їхніх функцій охорони правопорядку.

Започатковувати і підтримувати кожною державою - учасницею Інтерполу засоби, необхідні для запобігання, виявлення, покарання і викорінювання корупції в поліцейських структурах у межах її наці­ональних кордонів і віддання під суд корумпованих поліцейських та інших службовців поліцейських структур.

Стаття 2. Визначення ;! Корупція (хабарництво) включає в себе:

- вимагання чи одержання, безпосередньо або побічно, поліцейським 'або іншим службовцем поліцейської структури будь-яких грошей,

речей, коштовних подарунків, будь - яких переваг, обіцянок винагороди або переваг, для себе або для будь-якої людини чи групи ;' осіб, юридичної особи, замість будь-якої дії або бездіяльності, вже зробленої або не зробленої або здатних бути зробленими або не зробленими у майбутньомуу зв'язку з виконанням будь-якої служ­бової функції або у зв'язку з порушенням режиму охорони;

- пропозицію або надання, безпосередньо чи побічно, поліцей­ському або іншому службовцю поліцейської структури будь-яких грошей, речей, коштовних подарунків, заступництва, обіцянку винагороди чи надання переваги для поліцейського або іншого службовця або для будь-якої людини, групи осіб чи юридичної особи, замість будь-якої дії або бездіяльності, уже зробленої або не зробленої або здатних бути зробленими або не зробленими у майбутньому у зв'язку з виконанням будь-якої службової функції чи у зв'язку з порушенням режиму охорони;

- будь-які дії або бездіяльність у зв'язку з виконанням службових обов'язків поліцейським чи іншим службовцем поліцейської структури, які можуть піддати будь-яку людину необґрунтовано-му обвинуваченню або засудженню за злочинне порушення чи можуть допомогти обвинувачуваному у злочинному порушенні в необґрунтованому виправданні;

- неправомірне розкриття конфіденційної або обмеженої для широкого доступу поліцейської інформації за винагороду;

- будь-яка дія або бездіяльність під час виконання службових обов'яз­ків поліцейським чи іншим службовцем поліцейської структури з

38

Інтєрпол

метою одержання будь-яких грошей, речей, коштовних подарунків, заступництва, обіцянки винагороди або переваги для себе чи будь-якої іншої людини, групи людей або юридичної особи;

- будь-яка дія або бездіяльність, яка становить корупцію відповідно до законів держав - учасниць Організації;

- співучасть як керівника групи, ініціатора, підбурювача, спільни­ка, який приєднався перед здійсненням корупційного діяння або після здійснення такого діяння чи співучасть у будь-якій іншій формі в такому діянні або в будь-якій змові, для здійснення дій або бездіяльності, згаданих у попередніх статтях.

Поліцейською структурою є кожна поліцейська організація або інша державна установа, зобов'язана виконувати функції охорони правопо­рядку у межах національних кордонів держав - учасниць Організації.

Стаття 3. Принципи

Корупція в рядах поліцейських структур є правопорушенням, яке тягне за собою високий ступінь відповідальності.

Розвивати і підтримувати високі стандарти чесності, честі та етичної поведінки в межах поліцейських структур - обов'язок кожного співробітника.

Варто прагнути до прийняття на службу і навчання в якості полі­цейських людей з високим рівнем честі і чесності, етичних стандартів та інтелекту.

Стаття 4. Заходи попередження корупції

Кожна країна - учасниця Організації встановлює:

- здійснення корупції поліцейським або іншим службовцем по­ліцейської структури є дуже небезпечним правопорушенням;

- законодавство не дозволяє мати доходи від корупції та пов'яза­них із нею злочинів, правопорушень;

- розвиток і підтримка високих стандартів поведінки для чесного, етичного та ефективного виконання функцій охорони право­порядку;

- такі стандарти повинні бути обов'язковими і спрямованими на розуміння та застосування в повсякденній діяльності чесної, етичної та гідної поведінки, запобігання конфліктам інтересів, належне використання суспільних ресурсів, справедливе і без­стороннє застосування закону, виконання функцій охорони пра­вопорядку, об'єднання дій у боротьбі з корупцією, пов'язаною з виконанням правоохоронних функцій, укріплення і зміцнення суспільної довіри до поліцейських структур як частини системи правосуддя;

Міжнародна організація кримінальної поліції

39

такі стандарти повинні бути прийняті як обов'язкові для полі­цейських структур, щоб ефективно вести боротьбу з корупцією у межах поліцейської юрисдикції;

такі стандарти повинні створювати зобов'язання для поліцей­ських та інших службовців поліцейських структур, роз'яснювати кожній людині, які дії або бездіяльність влади складають або можуть складати корупцію в рядах поліцейських структур; введення і підтримка ефективних правових механізмів, які регламентують дотримання високих стандартів поведінки, необхідних для виконання правоохоронних функцій; забезпечення вжиття кримінальних, адміністративних та інших необхідних законодавчих заходів для запобігання, виявлення, покарання і викорінювання корупції в поліцейських структурах; представницька та виконавча влади вживають спільних зусиль для створення відповідних внутрішніх або зовнішніх умов і повноважень для проведення розслідувань та притягнення до суду без ризику заступництва, упередженості або недобро­зичливості з боку тих, хто бере участь у корупції і непорядності в ході виконання правоохоронних функцій, відповідного забез­печення та фінансування таких умов та повноважень; забезпечення системи підбору штату співробітників для здій­снення таких повноважень, які мають високі ідеали чесності і яким гарантується, що робота щодо здійснення кожного з таких повноважень не принесе шкоди;

забезпечення адекватних гарантій для запобігання зловживань повноваженнями особами, які беруть участь у системі антико-рупі іії та мінімізації невиправданих порушень особистих прав; наявність системи інструктування та навчання поліцейських та інших співробітників, які виконують правоохоронні функції, дотримання стандартів і етичних правил, застосовуваних при виконанні таких функцій;

створення і регламентацію процедури декларування та реє­страції доходів, активів і боргів співробітників правоохоронних органів і членів їхніх родин;

створення механізму нагляду або контролю за системами і заходами, встановленими для запобігання, виявлення, пока­рання і викорінювання корупції в рядах поліцейських структур, адекватності та ефективності застосування таких заходів; інформування громадськості не менше одного разу на рік щодо результатів контролю систем і заходів, згаданих вище, адекват-

40

ності та ефективності їхнього застосування;

- підвищену відповідальність за хабарництво для тих, хто виконує правоохоронні функції;

- створення механізмів заохочення участі цивільної громадськос­ті в діях і зусиллях щодо запобігання корупції в поліцейських структурах;

- створення і функціонування ефективних систем відбору для поліцейських кадрів людей з високим рівнем честі, порядності, етичних стандартів та інтелекту;

- гарантії того, що системи добору кадрів, просування по службі і завершення служби поліцейських та інших службовців поліцей­ських структур ґрунтуватимуться на справедливості, відкритос­ті, особистих здібностях до виконання службових обов'язків;

- створення і підтримка систем навчання, включаючи післяди-пломне навчання, поліцейських та інших службовців у поліцей­ських структурах, які зміцнюють високі стандарти поведінки, згадані у вищенаведених статтях;

- здійснення всіх реальних кроків і гарантій того, що норми гро­шової винагороди за службу поліцейських та інших службовців поліцейських структур будуть дозволяти їм та їхнім родинам під­тримувати розумний рівень життя без того, щоб мати необхід­ність звертатися до роботи за сумісництвом або до корупції;

- створення і підтримка систем придбання товарів і послуг, засно­ваних на відкритості, ефективності та впевненості в правилах, які застосовуються в таких системах, що дають кращі гарантії збереженості цінностей і грошей;

- створення і підтримка систем збирання податків, обліку і контро­лю власності, які гарантують, що збір і розподіл громадських коштів, облік і контроль власності перебувають у віданні компе­тентних органів і фахівців, відповідальних за свою діяльність і що такі системи не уражені та ефективно протистоять корупції;

- наявність та функціонування ефективної системи, яка зобов'я­зує поліцейськихта інших службовців поліцейських структур по­відомляти про факти корупції; системи, яка дозволяє їм і членам суспільства безпечно повідомляти про факти корупції; системи захисту тих, хто повідомив про корупцію в чесних намірах;

- продовження дослідження і висвітлення серед населення кращого досвідуусправахзапобігання, виявлення, покарання і викорінюван­ня корупції, пов'язаної з виконанням правоохоронних функцій;

- постійний та регулярний перегляд у визначених інтервалах

Міжнародна організація кримінальної поліції

41

часу заходів і систем запобігання, виявлення, покарання і ви­корінювання корупції, пов'язаної з виконанням правоохоронних функцій;

- використання кращого досвіду і гарантій того, що механізми і системи для запобігання, виявлення, покарання і викорінюван­ня корупції, пов'язаної з виконанням правоохоронних функцій, у поліцейських структурах будуть постійно працювати в ході поточної діяльності, як це визначено Генеральною Асамблеєю Інтерполу;

- при подачі звітів не рідше одного разу на кожні два роки або у більш коротких інтервалах Генеральна Асамблея може приймати рішення про заходи, механізми і системи спільного здійснення стандартів, викладених у цьому протоколі та стосовно ефектив­ності таких механізмів, систем і заходів;

Генеральним секретарем може бути призначено і уповноважено співробітника з метою контролю механізмів, систем і заходів роботи поліцейських структур, яка стосується досягнення мети у виконанні стандартів, згаданих у цьому протоколі, та ефективності таких меха­нізмів, систем і заходів.

Стаття 5. Огляд

Дія цього протоколу повинна розглядатися Генеральним секрета­ріатом Інтерполу на постійній підставі та бути предметом доповідей на кожній сесії Генеральної Асамблеї, які проводяться по закінченні кожних двох років з дати прийняття цього протоколу.

ОСНОВНІ ФУНКЦІЇ

В Інтерполі інтегровано три основні функції, які концентрують зусилля і ресурси:

- гарантія функціонування глобальних поліцейських комунікацій -фундаментальна вимога міжнародної поліцейської співпраці. Інтерпол має глобальну поліцейську систему комунікацій, відому як 1 -24/7. Більшість держав - Учасниць уже зв'язано з 1 -24/7, інші теж швидко приєднуються. Інтерпол також цілодобово використовує Керівний Центр Координації, укомплектований досвідченими поліцейськими. Будь-яка держава-учасниця у випадку потреби одержання або передачі термінової інформа­ції може входити в контакт із центром через його НЦБ, через систему 1-24/7;

- інформаційні послуги бази даних для поліції дозволяють поліціям негайно зв'язуватися без кордонів, якщо вони мають потребу в доступі до інформації, що може допомагати розслідуванням або запобігти злочину. Інтерпол розвинув і підтримує діапазон баз даних, які охоплюють ключові дані типу імен індивідуумів, відбитків пальців, фотографій, ДНК профілів, викрадених або загублених, ідентифікуючих особутатуристичнихдокументів. Інформація, яка міститься в цих базах даних, - життєва основа Інтерполу і прак­тичний інструмент об'єднання інформацій поліції у світі;

- службові послуги поліцейської взаємної підтримки, з яких Інтер­пол має п'ять пріоритетних напрямків боротьби зі злочинами : розшук утікачів, суспільна безпека і тероризм, незаконний обіг наркотиків, організована злочинність з торгівлі людьми та елек­тронного обігу фінансів. Інші напрямки діяльності включають корупцію, злочини проти навколишнього середовища і злочини проти власності.

Найперша функція призводить у боєздатність поліцію держав-учасниць, за допомогою Червоного повідомлення (картки) Інтерполу, найбільш широко відомого як міжнародне прохання про тимчасовий арешт особи, що підлягає екстрадиції. Таке повідомлення ґрунтується на санкції на арешт, яка має силу в державі-учасниці, якою були за­явлені вимоги; однак воно не є міжнародною санкцією на арешт.

Міжнародна організація кримінальної поліції

43

Інтерполом також створено різні спеціалізовані робочі групи, які поєднують експертів в усьому світі з різноманітних галузей (торгівлі людьми, біотероризму, злочинів у галузі інформаційних технологій тощо). Групи експертів проводять зустрічі регулярно з метою розвит­ку і впровадження кращої практики, вивчення методів дослідження злочинів та їхнього аналізу.

Глобальна система поліцейського зв'язку: 1 -24/7 - крок уперед

Національні кордони все більше та більше не пририняють запо­бігати злочинцям у злочинній діяльності, і ефективний міжнародний поліцейський зв'язок став важливішим, ніж будь-коли. Одна з осно­вних функцій Інтерполу полягає в забезпеченні можливості всесвітній поліції обмінюватися інформацією надійно та швидко. Організація розвивала свою глобальну поліцейську систему комунікацій, названу 1-24/7, з метою розподілу надзвичайної інформації щодо злочинців і злочинних дій. Цей інструмент здійснення закону призначений для того, щоб допомогти поліції йти на крок уперед від міжнародної зло­чинності та є ключовим для поліцейської співпраці.

Оскільки злочинці та злочинні організації звичайно обертаються у багаторазовій взаємодії, система 1-24/7 може істотно змінювати шляхи спільної співпраці влади. Частини окремо незв'язаної інфор­мації можуть використовуватися для створення загальної картини і вирішення проблем міжнаціонального кримінального розшуку.

Використовуючи 1-24/7, Інтерпол через Національне централь­не бюро може знайти та одержати відомості, подвійно перевірені, протягом секунд, користуючись прямим доступом до баз даних, які містять інформацію щодо підозрюваних терористів, розшукуваних осіб, відбитків пальців, ДНК профілів, загублених, вкрадених або підроблених туристичних документів, що ідентифікують осіб та інші

термінові дані.

Ці багаторазові ресурси забезпечують поліцію миттєвим доступом до потенційно важливої інформації, у такий спосіб полегшуючи про­ведення кримінального розшуку.

1 -24/7 також дозволяє мати доступ до кожної національної бази даних, яка використовує «бізнес до бізнесу» (В2В) систему зв'язку. Держави-учасниці підтримують їхні власні національні бази даних кримінальних обліків і реєстрації. Вони також мають можливість ро-

44

бити такі бази даних доступними для міжнародних правових служб через 1-24/7.

У минулому деякі країни не були зв'язані з попередньою системою комунікацій Інтерполу та були практично відрізані від міжнародних поліцейських мереж. З 1-24/7 вони цілком здатні співпрацювати з поліцейським співтовариством і робити внесок у розслідування кри­мінальних справ на всій земній кулі. Канада була першою країною, яка з'єдналася з даною системою зв'язку 20 січня 2003 р. Сьогодні більшість країн Інтерполу підключені як складові частини системи, h Країни, які не мали можливостей об'єднатися в силу того, що вони І і відчували брак належних інфраструктур, тепер зв'язані через складну і супутникову мережу. Один із найперших пріоритетів для Генерального ] секретаря Інтерполу- належна гарантія того, що всі держави-учасниці ] будуть мати можливість з'єднатися з 1 -24/7 незалежно від фінансових або технічних обмежень.

Хоча 1-24/7 спочатку встановлюється тільки в НЦБ, деякі країни бажають розширити послуги даного зв'язку для національних пра­воохоронних органів (включаючи поліцію, митницю, імміграційний контроль тощо). У такому разі НЦБ керують рівнями доступу.

Генеральний секретаріат працює в тісній співпраці з державами-учасницями з метою поліпшення існуючих послуг системи 1-24/7 та ініціації нових інструментів зв'язку, здатних гарантувати те, що система продовжує задовольняти потреби всесвітньої поліції, які розвиваються. Вчені - правознавці та поліцейські посадові особи країн-учасниць Інтерполу збираються регулярно, щоб уніфікувати та обговорити їхні вимоги до змін у системі зв'язку. Програми навчання стандартизуються з метою гарантії користувачам можливості розу­міння з експлуатації системи в її повному потенціалі.

Максимальна безпека - мережа 1 -24/7, захищена найвищим до­сяжним рівнем шифрування за віртуальною електронною мережою (VPN). Інформація зашифровується і передається Інтернетом, про­ходячи через багаторазові бар'єри безпеки. Як тільки інформація досягає НЦБ, інформація розшифровується через VPN - пристрій. Цей пристрій забезпечує автоматизовані робочі вузли повітронепро­никною ізоляцією та забезпечує регулярну антивірусну безпеку і мо­дернізацію програм. Безпека також встановлена системою впізнання для доступу до мережі, яка може контролювати кінцевих користувачів. Відповідальність за доступ до мережі несуть у рівній мірі співробітники Генерального секретаріату і конкретний офіцер Національної безпеки за 1 -24/7 (NSO) у кожному НЦБ.

.45

Можна навести конкретні приклади деяких успіхів 1 -24/7.

Куба - Колумбія: відомий Колумбійський міжнародний торговець наркотиками був заарештований у Джосб Марті - міжнародний аеро­порту Гавані при спробі в'їзду в країну за підробленими документами. Відбитки пальців і фотографії були надіслані через термінал 1 -24/7 до НЦБ Боготи, влада якої мала можливість перевірити його особу і нада­ти відомості про те, що він фактично розшукувався в двох країнах.

Ботсвана - Південна Африка: НЦБ Габона була отримана інфор­мація від влади Ботсвани стосовно шахрая, який обдурив підприємця і сів на літак, що летів в Індію через Південну Африку. За допомогою 1 -24/7 він був перехоплений у міжнародному аеропорту в Йоганнес­бурзі. Його затримка була прямим наслідком можливості влади мати копії фотографій злочинця та інших пов'язаних із цим документів через НЦБ Преторії, негайно через систему 1 -24/7.

Хорватія - Німеччина: поліція Риджека в Хорватії розслідувала справу стосовно іноземця, який придбав фотографії дітей на пляжі на Krk Острові. Не було ніякої інформації щодо даної людини у на­ціональних базах даних. Однак перевірка через 1-24/7 показала, що індивідуум був відомий німецькій поліції як поширювач дитячої порнографії і зображень скоєння сексуальних злочинів проти дітей у Німеччині. Поліція Риджека, шукаючи тимчасове місце помешкання людини в Krk, розкрила схованку з фотографіями і сотнями метрів відео про дітей, придбаних протягом його перебування в Хорватії. На основі інформації щодо даного підозрюваного в здійсненні злочинів у Німеччині, отриманої через систему зв'язку 1 -24/7, хорватська поліція депортувала його з країни.

Міжнародна система повідомлень (карток) Інтерполу

Одна з найбільш важливих функцій Інтерполу полягає в до­помозі поліції в державах-учасницях розподіляти надзвичайну, пов'язану із злочинами інформацію, використовуючи організовану систему міжнародних повідомлень(карток). Інформація стосується осіб розшукуваних, за скоєння тяжких злочинів, як живих осіб, так і невпізнаних трупів, можливих загроз і принципів роботи злочинців. Крім того, повідомлення (картки) використовуються міжнародними трибуналами для колишньої Югославії і Руанди, щоб розшукувати осіб, обвинувачених у скоєнні порушень міжнародних законів та прав людини.

46

На підставі запитів від Національних центральних бюро (НЦБ) Генеральний секретаріат видає повідомлення (картки) на офіційних мовах всієї Організації: англійська, французька, іспанська і арабська мови. Генеральний секретаріат може також випускати Зелені повідомлення(картки) на власний розсуд.

Повідомлення (картка) - тільки один із ресурсів, пропонованих Інтерполом,, для допомоги співтовариству у здійсненні міжнародного права у дослідженні та вирішенні справ.

Шість типів повідомлень (карток) та їхні цілі:

Червоне повідомлення (картка) видається з метою, щоб розшука­ти та тимчасово заарештовувати необхідних осіб з метою екстрадиції, засновується на санкції арешту.

Синє повідомлення (картка) надає додаткову інформацію щодо причетності людини до незаконних дій або злочину.

Зелене повідомлення (картка) видається з метою попередження про осіб, які скоїли злочинні порушення і, ймовірно, повторять такі злочини в інших країнах.

Жовте повідомлення (картка) видається з метою допомогти розшукати зниклих людей, особливо малолітніх дітей або допомогти ідентифікувати людей, які не здатні ідентифікувати себе самостійно.

Чорне повідомлення (картка) видається, щоб шукати інформацію щодо невпізнаних трупів, попередити поліцію, громадські та інші між­народні організації про наявність таких.

Помаранчеве повідомлення (картка) видається для попере­дження про приховану зброю, бомби у пакетах та стосовно інших не­безпечних виробів, матеріалів або предметів.

За винятком Помаранчевого повідомлення, картки містять два типи інформації:

Докладні відомості ідентичності осіб - всебічні деталі ідентич­ності, фізичний опис, фотографію, відбитки пальців та іншу доречну інформацію типу заняття, мови, якими говорять, номери документів ідентифікуючих осіб тощо. Судову інформацію про порушення, вякому людина обвинувачена; посилання на закони, згідно з якими робиться обвинувачення або засудження; максимальне покарання, яке було або може бути застосовано і у випадку Червоних повідомлень (карток), посилання на санкцію арешту, накладену судом; і деталі щодо країн, від яких країна вимоги буде очікувати видачу втікача.

Специфічні особливості Червоного повідомлення (картки).

Законна підстава для Червоного повідомлення (картки) - санкція арешту, видана судовою владою в зацікавленій країні. Багато хто з

47

держав - учасниць Організації розуміють, що Червоне повідомлен­ня (картка) має силу прохання про тимчасовий арешт, особливо, коли необхідна країна має двосторонню угоду про екстрадицію з країною вимоги. Крім того, Інтерпол визнається як офіційний канал для передачі прохань про тимчасовий арешт у безлічі двосторонніх і багатосторонніх угод про видачі, включаючи Європейську Угоду з видачі, Угоду з видачі Економічного співтовариства Західно-Афри-канських держав (ECOWAS) і Угоди в Організації Об'єднаних Націй щодо видачі.

Якщо судова влада у країні, яка одержує повідомлення (картку), вважає це за необхідне, то людину слід заарештувати. Країна вимо­ги буде інформована про те, що необхідна людина була тимчасово арештована і що процес видачі може розпочинатися. У такому разі буде також гарантія, що розшукувана особа буде затримана про­тягом адекватного терміну.

Якщо втікача простежено в країні, де Червоне повідомлення (картка) не розглядається як таке, що має силу прохання про тим­часовий арешт, країна вимоги повинна буде надати окреме подання про тимчасовий арешт. У такому разі є очевидний ризик, що особа матиме час для втечі до іншої країни або що вона буде звільнена раніше, ніж екстрадиція може бути розпочата. Визнання Червоного повідомлення (картки) як такого, що має силу прохання про тимча­совий арешт, спрощує і прискорює процес видачі.

Генеральний секретаріат був уповноважений Генеральною Асамблеєю Організації відмовлятися випускати Червоне повідо­млення (картку), якщо не надано всієї інформації, необхідної для формулювання підстав прохання про тимчасовий арешт. Надана інформація також перевіряється на відповідність вимогам статті З Статуту Організації, яка забороняє Інтерполу здійснення будь-якої діяльності політичного, військового, релігійного або расового характеру.

Генеральний секретаріат застосовує електронний процес для публікації вимог, звернень, повідомлень. Крім того, метою Інтер­полу є видати всі Червоні, Помаранчеві, Жовті і Чорні повідомлення (картки) в Інтернеті, якщо держава-учасниця, безпосередньо заці­кавлена, явно не заперечує. Суспільне знання інформації про санкції арештів має часто велику цінність для правоохоронних агенцій при здійсненні їхніх завдань.

Помаранчева картка Інтерполу також має свої відмінності та особливості.

48

В Інтерпола є дві головні ініціативи, які стосуються вогнепальної зброї і вибухових речовин: Помаранчеве повідомлення (картка) і Електронна система попередження (повідомлення) - IWeTS.

Помаранчеве повідомлення існує, починаючи з січня 2004 р. Це повідомлення було впроваджено після вибуху ряду «бомб у пакетах» у Європейському союзі. Генеральний секретар Інтерполу вирішив, що для Організації необхідно розробити тривожну систему, щоб мати можливість попереджати співробітників Організації і посадових осіб служб безпеки щодо таких погроз. Помаранчеве повідомлен­ня (картка) забезпечує попередження щодо зброї, коли є підстава вважати, що таке повідомлення допоможе збереженню правопо­рядку і що посадові особи безпеки вчасно ідентифікують загрозу, яку інакше неможливо було б знайти. Таке повідомлення містить у собі інформацію про вогнепальну зброю, особливо стрілецьку, яка має замаскований потенціал загрози. У ньому також знаходиться інформація про «вибухівку в пакеті» та інформація, що стосується ра­діологічних, хімічних і біологічних загроз. Помаранчеві повідомлення (картки) містять інформацію про об'єкти, а не суб'єкти загрози. Вони доступні правоохоронцям і більшості посадових осіб служб безпеки в зареєстрованих міжнародних організаціях. У 2004 p., було 15 Помаранчевих повідомлень (карток), випущених Інтерполом через І-24/7.

IWeTS підсистема - довготерміновий проект, який розвинувся впродовж деякого часу відповідно до технологічних вимог і постійно змінюваних потреб правоохорони в державах - учасницях Організа­ції. Ця підсистема стосується винятково питань контролю та обліку вогнепальної зброї. У світлі спільної угоди з Організацією Об'єднаних Націй та іншими організаціями Генеральний секретар Інтерполу та керівники поліцейських служб вирішили, що зусилля в даному на­прямку варто зосередити винятково на розробці та функціонуванні автоматизованої системи контролю та обліку вогнепальної зброї наІ-24/7.

Первісне завдання полягає в тому, щоб полегшити доступ до системи для офіцерів правоохоронних служб у всіх державах-учас-ницях з метою відстеження вогнепальної зброї, яка пересувалася інтернаціонально. Друга мета полягає в тому, щоб збільшити її (ICIS) базою даних про поширення армійської зброї, що значно збільшить можливість Генерального секретаріату обробляти інформацію про торгівлю зброєю. Генеральний секретаріат планує впроваджувати ідентифікаційні ознаки в І-24/7, щоб збільшити реальну можливість

49

офіцерів служби одержувати відповіді на запити про поширення ар­мійської зброї та боєприпасів. Маркування радіаційними та іншими прихованими позначками вогнепальної зброї - проект, який розви­вається німецьким Бундескриміналамтом, положення якого будуть додані, щоб підсилити можливості належної ідентифікації зброї. Інші інструменти типу Канадської бібліотеки баз даних вогнепальної зброї, створеної для Канадської поліції, будуть досліджені з метою визначення можливостей Генерального секретаріату відстежувати поширення військової зброї та боєприпасів для держав-учасниць Організації.

ЗАГАЛЬНИЙ ОГЛЯД ДІЯЛЬНОСТІ МОКП - Інтерполу у різноманітних напрямках боротьби з транснаціональною кримінальною злочинністю

Боротьба проти міжнародного тероризму

Залучення Інтерполу в боротьбу проти міжнародного тероризму відбулося на 54-й Генеральній Асамблеї у Вашингтоні в 1985 p., коли Рішення AGN/54/RES/1 закликало до створення спеціалізованої групи в тодішньому Поліцейському об'єднанні з метою координації та розширення співпраці в боротьбі з міжнародним тероризмом. Те ж саме рішення також призвело до підготовки інструкції «Про виді­лення практичних можливостей, які у даний час існують для співпраці у справі боротьби з терористичними актами».

Група у боротьбі з тероризмом (TC)-(PST) працює за напрямками:

-тероризм;

- вогнепальна зброя і вибухові речовини;

- напади і погрози проти цивільної авіації;

- морське піратство;

- зброя масового знищення.

Найширша співпраця та обмін інформацією з даних питань заохочу­ються Інтерполом. На додаток до роботи, виконаної з обробки інформації про тероризм, групаТЕу боротьбі зтероризмом також підтримує зв'язки з безліччю міжнародних установ і організовує різні симпозіуми та робочі зустрічі для людей, втягнутих у боротьбу проти тероризму.

Біотероризм

Світ значною мірою не усвідомлює і тому не підготовлений до біотерористичних нападів. Біозброя загрожує тисячами нещасливих випадків на додаток до інших довгострокових тяжких наслідків. Зло-

51

чинні мережі мають можливість таємно транспортувати смертельні віруси через кордони. Терористи вже довели, що така діяльність може бути смертельно небезпечною для людства.

Біотехнологія набуває швидкого розвитку. Поширення цього про­цесу вже робить неможливим із цим боротися. Є свідчення про те, що терористичні організації мають посилену зацікавленість до ви­користання біологічних засобів, утримуючи терористичні осередки в різних регіонах у всьому світі із здатністю до нападів.

Ефективний біологічний засіб потенційно руйнівний і набагато легший у виготовленні і транспортуванні, ніж ядерна зброя. Біозброя, однак, відносно не так легкодоступна для терористів. Патогени (біоло­гічні агенти, або мікроби) фактично не можна виявити, і вони відносно легко можуть бути внесені у будь-яку країну світу і там розмножені у великих кількостях.

Визнання неминучої небезпеки, представленої цією смертельною формою злочину, - перший крок в усвідомленні глобальної загрози. Піс­ля усвідомлення цього життєво важливим стає створення інструментів, які дозволять суспільству вживати відповідних заходів протидії.

У багатьох країнах кримінально-правові системи правосуддя обмежені неадекватними правоохоронними структурами, які керу­ють виявленням і протидією до біозброї. Найчастіше ніякий закон не порушується, поки хвороба або біологічний агент фактично не розгорнулися. Співробітники правоохоронних служб тому не мають можливості проводити попередні дослідження розвитку такої зброї. Без законів, які криміналізують діяльність, що стосується біозброї, немає ніякої підстави для надання юридичної допомоги чи співпраці, Щоб запобігти їхньому виробництву і транспортуванню.

Тому є термінова потреба створити гарантії того, що країни будуть відповідно підготовлені до захисту від нападів біотерористів.

У розпорядження Організації надано біля одного мільйона доларів для створення структурного підрозділу в Генеральному секретаріаті Інтерполу в Ліоні, який повинен розвивати програму протидії, на­ціональну та міжнародну спроможність протистояти загрозі біоте-роризму.

Програма у боротьбі з біотероризмом в себе включає:

- посилення розуміння підвищення погрози;

- розвиток поліцейських програм навчання;

- посилення реформування існуючого законодавства;

- розвиток нового законодавства;

- заохочення співпраці в протидії біотероризму.

52

Фінансування тероризму

Інтерпол має повноваження кваліфікувати всю злочинну діяль­ність, включаючи тероризм. Терористичні дії - злочини, які за своєю природою становлять серйозну загрозу життю або волі людини, така погроза викликає необхідність зміцнення безпеки міжнародного спів­товариства. Тому, щоб протидіяти тероризму ефективно, потрібне створення міжнародних правоохоронних організацій.

Оскільки скоєні нещодавно терористичні акти ясно показали, що індивідуальні терористичні напади можуть впливати на безпеку економіки в міжнародних масштабах, ми повинні боротися з терориз­мом на всіх фронтах. Як і більшість злочинців, терорист приховує або намагається приховати свої дії з підготовки злочину, щоб уникнути виявлення; ахіллесова п'ята терориста - той факт, що він вимагає фінансування. Щоб фінансувати свої дії, терористичні організації беруть участь у різних злочинних діяннях, мало чим відрізняючись від інших організованих злочинних угруповань.

Боротьба проти тероризму повинна також включати консоліда­цію зусиль з метою зруйнування і демонтування всіх джерел, з яких фінансується тероризм.

Частота і серйозність міжнародних терористичних актів пропорційні їхньому фінансуванню, яке терористи були б у змозі використовувати. Хоча є чимало незаконних джерел фінансування тероризму, ми повин­ні визнати, що пожертвування фондів для нібито благодійних і гума­нітарних цілей можуть бути фактично використані для фінансування терористичних актів. Але треба також зазначити, що законні спонсори можуть ненавмисно фінансувати терористичні групи через пожертву­вання милосердя, які, на їх міркування, є зовсім правомірними.

Інтерпол і торгівля наркотиками

Зловживання наркотиками і проблеми, пов'язані з цим, продо­вжують зростати у більшості частин світу. Глобальне зловживання і проблеми, пов'язані з торгівлею, стають більш складними, в основ­ному завдяки: політичним і економічним змінам у всьому світі, які при­зводять до все більшого відкриття кордонів між багатьма країнами; появи більш багатого класу наркоманів, які мають все доступніші мі­німальні доходи, які вони можуть витрачати на так звані «регіональні»

53

наркотики; підвищення попиту та пропозиції за майже всіма позиціями синтезованих речовин; а також культурними змінами, викликаними глобалізацією і швидкісним ростом міжнародних комунікацій.

Торгівля наркотиками втягує в обіг виробників, кур'єрів, постачаль­ників, дилерів і користувачів у всіх 184 державах - учасницях Організації. Це не перебільшення; щоб змалювати поточну ситуацію в даній галузі як суспільну проблему, варто навести найпростіші приклади. Пігулки «Екс-тезі», вироблені в Європі, призначені для продажу в Північній Америці, Південно-Східній Азії, Океанії або Східній Європі, у той час як Південна Америка постачає кокаїн, рух якого закінчується в місцях, настільки віддалених і різних, як Канада, Південна Африка та Італія.

Торгівля наркотиками найчастіше пов'язана з іншими серйозними злочинами, типу контрабанди людьми, організованої проституції та підробки туристичних документів. Ця торгівля також найчастіше ви­користовується як засіб для фінансування більш страшних і руйнів­них дій злочинних і терористичних організацій у зв'язку з наявністю надприбутків та переваг, що отримуються з відносно мінімальними витратами часу і капіталів.

Міжнародна торгівля наркотиками

Дослідження питань виробництва і продажу наркотиків проводять­ся відповідними місцевими та національними владами. Роль контролю за наркотиками Інтерполом звужується до вивчення та ідентифікації нових тенденцій у торгівлі наркотиками злочинними організаціями, які працюють на міжнародному рівні, а також підтримці у здатності На­ціональних центральних бюро Інтерполу припиняти такі злочинні дії.

Щоб виконувати свою унікальну роль, Інтерпол збільшує обсяги і розширює співпрацю й обмін інформацією між його НЦБ, викорис­товуючи 1 -24/7, глобальну поліцейську систему комунікацій (зв'язку) Організації. Інтерпол прагне задовольнити потреби національних і міжнародних правоохоронних органів, стурбованих незаконним ви­робництвом, торгівлею і зловживанням наркотиками та психотропними речовинами з питань:

- збору та аналізу даних, отриманих від держав - учасниць для обліку стратегічних і тактичних відомостей;

- інформації та поширення такої інформації зацікавленим краї­нам;

- підтримки міжнародних досліджень наркотиків;

54

- координування досліджень наркотиків, в які втягнуто не менше двох держав - Учасниць;

- організації робочих зустрічей між двома або більше державами-учасницями, в яких Інтерпол має справи з питань розслідувань;

- організації регіональних або глобальних конференцій з визна­чених тем про наркотики, мета яких полягає у тому, щоб оцінити ступінь специфічної проблеми наркотиків, обміну інформацією щодо найостаннійших методів досліджень;

- посилення співпраці в межах правоохоронних колективів. Поліцейські офіцери, експерти Інтерполу поділяють наркотики на

чотири найчастіше використовувані наркотики: гашиш, кокаїн, героїн і синтетичні наркотики. Нещодавні проекти та ініціативи включають :

- реорганізацію та розширення глобальної бази даних Інтерполу з кокаїну, каталогу продуктів з відмінними емблемами на пакетах кокаїну;

- міжнародні сесії з навчання щодо синтетичних наркотиків;

- вивчення організованих злочинних груп, відповідальних за торгівлю героїном у Центральній Азії;

- простежування розширення великомасштабної торгівлі кокаї­ном у раніше незачеплених регіонах типу Західної Африки.

Підвідділ з боротьби з наркотиками Інтерполу одержує інформацію щодо істотних подій у галузі торгівлі наркотиками, ґрунтуючись на аналізі повідомлень, переказаних між НЦБ Інтерполу і регіональних офісів, поширених у національних виданнях з міжнародного права, які походять від митної та поліцейської влади, з інформації, яка відкрито виходить, і отриманих внаслідок співпраці з іншими уповноваженими міжнародними організаціями.

Існує чотири ключових ініціативи підтримки інформації про нар­котики:

- тривожні повідомлення про наркотики розроблені для того, щоб попередити правоохоронців щодо унікальних випадків, нових методів або можливих тенденцій незаконного обігу наркотиків, негайно через 1 -24/7. Упрдовж декількох хвилин інформація і зо­браження (фотографії) можуть бути поширені НЦБ в усьому світі. Нещодавно тривожне повідомлення було переказано з метою оповістити правоохоронну владу про відомості щодо поштових пакетів, які містили папки з файлами, зробленими з пластичного кокаїну, який міг бути надалі перероблений у порошкову форму;

- щотижневий скорочений огляд з наркотиків - резюме щотижне­вих конфіскацій, вилучень, зібраних із більш ніж 6000 нових фактів

55

конфіскації наркотиків. Щорічне інформаційне видання Інтерполу про злочинність дозволяє державам- учасницям бачити право­охоронну діяльність в інших регіонах у реальному часі;

- надання відомостей про наркотики - резюме тенденцій торгівлі, що з'являються у регіональній діяльності;

- виробнича підтримка - надання в необхідних цілях відомостей про підготовку пов'язаних з наркотиками поліцейських операцій у Генеральному секретаріаті Інтерполу, а також у регіональних офісах і НЦБ.

Інтерпол також підтримує співпрацю з Організацією Об'єднаних Націй, її спеціалізованими агенціями та іншими міжнародними і регі­ональними організаціями, які здійснюють контроль за наркотиками.

Підвідділ у боротьбі з незаконним обігом наркотиків розташований у межах 2 Поліцейського відділу зі злочинів Генерального секретаріату інтерполу. Це - зосередження професійної і технічної експертизи з контролю за наркотиками в межах структури Інтерполу. Власне ка­жучи, ця структура діє як фільтр для збирання, зіставлення, аналізу і поширення пов'язаної з наркотиками інформації. Цей підрозділ також є індикатором ситуації з наркотиками у глобальному масшта­бі. Підрозділ координує міжнародні дослідження і підтримує зв'язки з Організацією Об'єднаних Націй, її спеціалізованими агенціями та іншими міжнародними та регіональними організаціями, втягнутими в дії з контролю за наркотиками. Одна із його важливих функцій по­лягає в тому, що підрозділ повинен служити головним джерелом професійного та технічного висновку з питань наркотиків для структур Інтерполу, таких як Генеральна Асамблея, Виконавчий комітет і На­ціональне центральне бюро.

Місія підвідділу з наркотиків полягає в тому, щоб зміцнювати співпрацю серед держав - учасниць і стимулювати обмін інформа­цією між усіма національними і міжнародними правоохоронними організаціями, зацікавленими в протидії незаконному виробництву, поширенню і використанню наркотиків та психотропних речовин. Підвідділ обслуговує держави - учасниці в галузях:

- збирання інформації;

- відповіді на міжнародні запити з досліджень наркотиків;

- збирання та аналізу даних, отриманих віддержав- учасниць для стратегічного і тактичного наукового планування, узагальнень наукових даних і поширення цих повідомлень зацікавленим державам-учасницям;

- ідентифікації міжнародних організацій з торгівлі наркотиками;

56

- координації міжнародних досліджень наркотиків при взаємодії у процесі не менше двох держав - учасниць Організації;

- проведення робочих зустрічей за участю двох або більше дер­жав, де правоохоронні органи, які ведуть боротьбу з незаконним обігом наркотиків, ідентифікували загальні зв'язки у справах, що розслідуються у тих державах-учасницях, для обміну інфор­мацією та встановлення майбутньої стратегії;

- організація регіональних або всесвітніх зустрічей за визначеними темами стосовно наркотиків. Мета таких зустрічей включає оцінку ступеня специфічності проблеми наркотиків, обмін інформацією щодо найостаннійших наукових методів досліджень.

Наявність безлічі країн-учасниць ставить Інтерпол в унікальну си­туацію знання про те, що відбувається в усьому світі в галузі торгівлі наркотиками.

Синтетичні наркотики

Оскільки популярність синтетичних наркотиків зросла, одночасно кількість конфіскацій збільшилася. Згідно з даними міжнародного комітету Організації Об'єднаних Націй з контролю за наркотиками, всесвітня кількість споживачів стимуляторів типу амфетамінів біль­ша, ніж загальна кількість споживачів кокаїну та героїну. UNODC далі повідомляє, що кількість конфіскацій (вилучень) синтетичних нарко­тиків знаходиться на другому місці, поступаючись тільки всесвітнім вилученям гашишу (у формах смоли і трав'яної). Інформація, повідо­млена державами - учасницями Інтерполу, підтверджує поширення виробництва і торгівлі амфетамінами. Глобальна поява синтетичних наркотиків - велика проблема для всієї правоохоронної влади. У той час явище «рейва» також призвело до сплеску використання метам-фетамінів. Хоч амфетаміни типу MDMA розглядаються насамперед як наркотик, яким зловживають підлітки, спостерігається тенденція до збільшення віку споживачів.

Через те, що таємні лабораторії з виробництва наркотиків можуть бути розташовані в будь-якій частині світу, торгівля синтетичними наркотиками може становити внутрішню чи міжнародну проблему. Ніяка окрема організована злочинна група або регіон не домінують у торгівлі синтетичними наркотиками, що доведено збільшенням кількостей розкриття та вилучень лабораторій і наркотиків у кожній частині світу.

57

Хоч є істотні розбіжності у складності таємних лабораторій, осо­бливо з виробництва амфетамінів і метамфетамінів, таємні лаборато­рії можуть бути розташовані де завгодно у світі, у випадках витікання з законного обігу необхідних хімічних компонентів та сировини.

Північна Америка, особливо Сполучені Штати, стоїть перед двохас-пектною загрозою з боку метамфетамінів. Згідно з даними адміністрації з контролю за наркотиками Сполучених Штатів (DEA), 65 % метамфе­тамінів, доступних у США, вироблено в Мексиці, а інше виготовлено в таємних лабораторіях США. Хоча кількість великомасштабних лабора­торій, вилучених у США, зменшилася, у недавньому минулому кількість маленьких імпровізованих лабораторій збільшилася. Згідно з даними правоохоронних органів, більше ніж 10000 таємних лабораторій було розкрито в США у 2003 р. Кількість метамфетамінових лабораторій, виявлениху Канаді, була набагато меншою. Південно-Східна Азія стала ключовою областю з виробництва синтетичних наркотиків, особливо метамфетамінів. Інтерпол відіграє активну роль у справі збирання інформації щодо великомасштабного виробництва синтетичних нар­котиків і втягнутих у їхній незаконний обіг кримінальних організацій.

890 мільйонів людей мають доступ до Інтернету, більшість в Азії, Європі та Північній Америці. Злочинці одержують вигоди від користу­вання електронною поштою, мають діалогову співпрацю і гарантовані комунікації для зв'язку. Потенціал для зловживання залишається іс­тотним, тому що регулювання і керування Інтернетом здійснюється приватними компаніями.

Кількість злочинців, яка збільшується, використовує Інтернет як середовище для обміну інформацією щодо наркотиків або методів їхнього виробництва і порад про те, де і як одержати прекурсори та устаткування для виробництва синтетичних наркотиків.

Героїн

Протягом останніх часів Південно-Західната Південно-Східна Азії за­лишалися основними регіонами незаконного культивування маку, незва­жаючи на знищення і програми заміни врожаю, виконані в цих регіонах. У 1999 р. незаконне виробництво опіуму, за оцінками експертів, складало 6600 тонн проти 4000 тонн у 1998 р. Збільшення виробництва пов'язано з підвищеним урожаєм у Південно-Західній Азії афганських зернових культур маку. Ця область у Південно-Західній Азії, яка включає кордони Афганістану і Пакистану, відома під назвою «Золотий Півмісяць».

58.

У Південно-Східній Азії, в області«Золотий Трикутник »(де Мьян-ма, Таїланд і Лаос з'єднуються), Мьянма залишається, як і колись, головною країною - виробником опіуму (виробництво, за оцінками експертів, складає приблизно 1500 тонн на рік).

У західній півкулі Мексика і Колумбія є основними виробниками опіуму. Щорічне виробництво в Мексиці складає близько 40 тонн і в Колумбії - близько 60 тонн.

Морфій

Незаконний рух морфію-сирцю триває. Інформація, отримана Інтерполом, вказує на те, що величезні кількості морфію-сирцю, виробленого в лабораторіях у Хелманді, області Афганістану, тран­спортувалися сухопутними шляхами через Іран у Туреччину для пере­творення на героїн.

Більше ніж 36 тонн героїну було вилучено у 1999 р: близько 19 тонн - в Азії, приблизно 15 тонн у Європі і більше ніж дві тонни було вилучено в іншому місці.

Встановлено, що протягом 1999 р. більше ніж 80 % героїну, ви­лученого в Європі, транспортувалося через Балканський маршрут. Колишня Югославська частина цього маршруту, який був перерва­ний протягом багатьох років через громадянську війну, очевидно, повторно відкрилася для руху наркотиків і продовжувала активно використовуватися далі.

TIR-вантажівки продовжували залучатися для транспортування героїну, але зниження частоти в їхньому використанні було відзначено в наступні роки. Вони були використані для транспортування героїну тільки у ЗО % випадків проти 70 % п'ять років тому.

Більшість наркотиків, вилучених на Балканському маршруті, було призначено для країн Європейського союзу, де кількість наркоманів складає від півмільйона до одного мільйона. Потенційна загроза героїну виходить від осіб, зайнятих його контрабандою через Цен­тральні азіатські республіки в Європу: Центральні азіатські республіки (Казахстан, Узбекистан, Киргизстан, Туркменія і Таджикистан) стають центрами скупчення опіуму і руху героїну з Афганістану, який спрямо­вується в Росію і Західну Європу. Більше ніж 65 % афганського опію експортується через ці країни.

Невелика кількість героїну ввозиться контрабандою найчастіше наземними транспортними засобами, переважно через автобуси і ван-

59

тажівки. Починаючи з 1998 p., авіалінії також використовуються органі­заціями торгівлі. Жінки-кур'єри часто завербовуються для перевезення шляхом приховування героїну в багажі або в природних порожнинах тіла. Москва та інші російські міста стають перевалочними пунктами під час перевезення наркотиків залізницею і повітряними шляхами. Героїн далі транспортується в західні європейські країни з Росії. Величезна розбіжність спостерігається у цінах героїну між перевалочними пунк­тами і місцями призначення, що значно стимулює такий рух.

Торговці наркотиками

Що ж до організації руху героїну в Європі, то вона все ще зали­шається значною мірою в руках турецьких злочинних синдикатів, але етнічні албанці йдуть у даному напрямку недалеко за ними. Останні були особливо активні у Швейцарії, Норвегії, Швеції і Балканських країнах і склали більше 15 % торговців наркотиками, заарештованих в Європі. Як це не парадоксально, спостерігалося деяке зниження кількості заарештованих албанських торговців, але їхні мережі стають усе більш і більш впливовими. Причина цього в тому, що вони нама­гаються не викликати підозри, албанські організації використовують усе більше і більше кур'єрів, в основному з країн Центральної або Західної Європи (болгари, поляки, німці, чехи).

Західноафриканські піддані часто використовували азіатські аеро­порти подібні до Бангкока, Мумбаї, Делі, Тегерану, Карачі, Ісламабаду і Лахоре, з метою пересування контрабандою героїну в природних порожнинах тіла або домашніх товарах. Вони також відповідальні за вербування європейських підданих як кур'єрів для перевезення ге­роїну повітряним шляхом із Південного Сходу Азії в Європу. Москва перетворилася на центр їхніх дій, і звідти рух наркотиків організовано в Україну, Румунію та деякі центральноазіатські республіки. Вони також організували рух героїну з Пакистану та Таїланду, відправляючи пакети спеціальними послугами пошти у різні місця призначення в Північній Америці та Європі. Нігерійські організації також використовували підданих східноєвропейських країн, особливо жінок із підробленими паспортами з метою пересування контрабандою наркотиків з Туреч­чини до Греції та інші європейські країни.

Велика частина героїну з Південного Заходу Азії транспортувалася Балканським маршрутом у Європу, здійснена була менша кількість вилучень героїну в європейських аеропортах.

60

Північна Америка залишається відносно важливим ринком збуту героїну у світі. Влада США вилучила 1478 кг. протягом 1998 р. Упродовж багатьох років героїн у США прибував головним чином з Південно-схід­них азіатських країн які мали, хороші мережі збуту в США. У1994р. 68 % прибуло з Південного Сходу Азії, 9 % - з Південного Заходу Азії, 15%-з Колумбії і 8 % - з Мексики. Однак протягом 1995 р. відбулися зміни. Пів­денноамериканський героїн став домінувати на американському ринку і складав майже 62 % героїну, вилученого всередині країни в США.

На економіку Азії серйозно впливає рух героїну і зловживання ним. Героїн, що використовується у більшості азіатських країн, вироблено в Афганістані та Мьянмі.

На додаток до маршрутів торгівлі на захід через Іран і Туреччину в Європу, через Центральні азіатські країни і Росію в Європу афганський героїн також переправляється через Пакистан в Індію для транзиту на європейський ринок судами та літаками.

Хоч виробництво героїну в «Золотому Трикутнику» не збільши­лося, починаючи з 1997 р. у порівнянні зі зростаючим незаконним метамфітаміновим виробництвом його величезний запас усе ще постачається на міжнародний ринок. Австралія і Північна Америка є двома головними міжнародними ринками збуту героїну з «Золотого Трикутника», Східних і Південно - східних азіатських країн.

Країни, які звичайно розглядалися як країни транзитного руху героїну, стали областями споживання. У більшості з них незаконний обіг героїну призводить до серйозного покарання, і закон суворо регламентує обіг наркотиків. Незважаючи на ці позитивні факти, кількість спроб торгівлі героїном і кількість наркоманів збільшується. Бангкок - міжнародний аеропорт, є одним із азіатських аеропортів, найбільш задіяниху русі героїну. Багатонаціональні кур'єри-перевізни-ки героїну неодноразово були заарештовані в Азії. Проведені вилучення вказують на те, що міжнародний рух героїну з областей походження найчастіше добре організовується.

Австралія і Нова Зеландія - дві основні країни, на які значною мірою поширюється рух героїну з «Золотого Трикутника».

В Австралії постачання героїну залишається постійним, незважаючи на кілька великих вилучень у минулі роки. Теплоходи є основним видом тран­спорту, який використовується для перевезення героїну організованими злочинними групами. Більшість героїну було імпортовано через Сідней для розподілу в іншій частині Австралії. Велика частина героїну була розподі­лена для місцевого споживання в Австралії. Одним із найбільш важливих портів для відвантаження героїну було місто Хошимін у В'єтнамі.

61

Зловживання героїном серед молоді - серйозна проблема. Діти з юного віку втягуються у зловживання героїном. Відповідно до статис­тики передозування героїну заподіяло більше смертельних випадків, ніж дорожні події.

Кокаїн

Виробництво кокаїну, торгівля і зловживання ним - проблема, що стосується насамперед Сполучених Штатів, яка стає все глобаль­нішою за своєю природою. Торгівля кокаїном має обіги в мільярди доларів щороку. Організовані злочинні групи використовують цей надприбуток для одержання влади і фінансування інших злочинів, а також груп терористів та різноманітних заколотів.

Колумбія, Перу і Болівія залишаються першоджерелами надхо­дження кока - листя і закінченого продукту - кокаїну гідрохлориду. Ви­робництво кокаїну за останні п'ять років в Андах значно зменшилося з більш ніж 900 метричних тонн до 640 метричних тонн у 2004 р. За останні 15 років найбільше знизилося виробництво кокаїну в Болівії та Перу та зупинилося зростання виробництва в Колумбії.

У 2004 p., відзначено зниження рівня виробництва кокаїну в Ко­лумбії. Це стало можливим завдяки комбінації зусиль щодо знищення рослин із повітря і розвитку альтернативних проектів. Сучасні оцінки з боку урядових органів Сполучених Штатів показали, що, хоч кількість землі, яка використовується для культивування коки, залишається такою ж (114000 гектарів), потенційна кількість кокаїну, виробленого в Колумбії, знижена до 430 метричних тонн. Потенційне виробництво кокаїну в Болівії трохи збільшилося до 65 метричних тонн, у той час як виробництво в Перу знизилося до 145 метричних тонн.

Первинними ринками для збуту кокаїну, згідно з даними, пред­ставленими Генеральному секретаріату Інтерполу, залишаються Пів­нічна Америка і Західна Європа. Перевірена інформація підтверджує дані про те, що попит на кокаїн залишається стійким і не має ніяких інших істотних змін уданому питанні, окрім зменшення кількості ви­лученого кокаїну.

Сполучені Штати залишаються всесвітнім найбільшим ринком кокаїну. Хоч використання першокласного кокаїнутриває, більша його частина вироблена в маленьких кількостях у міських лабораторіях у зв'язку із серйозними карними санкціями за злочини, пов'язані з обігом наркотиків.

62

Кількість вилучень у Європі збільшилася за останні кілька років, під­тверджуючи дозрівання ринку кокаїну в Західній Європі. Нещодавні пові­домлення, особливо з північних країн, інформують про те, що підлітки все більше та більше використовують кокаїн, ніж стимулянти типу амфетамінів (ATS). Така зміна в способі зловживання наркотиками ймовірно є наслід­ком збільи '~^ня пропозиції та зниження ціни кокаїну, також як і збільшення заходів боротьби урядових організацій проти використання синтетичних наркотиків. Східноєвропейські країни не мають істотних проблем із тор­гівлею і зловживанням кокаїном. Є початкові ознаки того, що Східно- і Південно-європейські організовані злочинні групи втягуються у розподіл кокаїну в усьому світі й у зв'язку з цим є обґрунтовані застереження того, що ринок кокаїну може розвинутися і у Східній Європі.

Країни Азії, Близького Сходу, Океанії та деякі африканські повідо­мляють про підвищення рівня зловживання кокаїном. Також на країни-ви-робники, транзитні та сусідні держави в південній і центральній Америці все більше і більше впливає торгівля кокаїном, збільшуючи насильство, корупцію і наслідки зловживань наркотиками.

Ґрунтуючись на повідомленнях із міжнародного комітету Організації Об'єднаних Націй з контролю за наркотиками, кількість кокаїну, вилуче­ного в Америці в 2003 р., складає 87 % всесвітніх вилучень. Ця статистика відповідає даним, наданим Генеральному секретаріату від держав-учас-ниць. Європейські нації стоять за Америкою з 13 % вилучень. Сполучені Штати вилучили найбільшу кількість кокаїну, виробленого Колумбією, Венесуелою, Перу, Мексикою і Бразилією.

У Європі Іспанія вилучила найбільше кокаїну, включаючи вилучення, які мали місце у міжнародних водах. Нещодавні заходи, вжиті Нідерландами в міжнародному аеропорту в Амстердамі, дозволили зменшити кількість кур'єрів-перевізників кокаїну, які користуються маршрутом від Кюрасао до Нідерландів. Голландська влада вилучила другий за кількістю обсяг кокаїну серед європейських країн, таких як Італія, Франція і Німеччина.

Підтримка Інтерполом у випадках катастроф і стихійного лиха

Ідентифікація жертв катастроф (DVI)

Процес ідентифікації жертв нещасть типу терористичних нападів або землетрусів рідко можливий шляхом візуального впізнання. Від­битки пальців, аналіз зубних карт чи інших персональних ознак, до­слідження ДНК часто потрібні, щоб ідентифікувати жертву остаточно.

63

Оскільки люди подорожують у більшості випадків з метою бізнесу або розваг, є висока ймовірність, що нещастя можуть спричинити смертельні випадки підданих різних країн.

Коли відбувається глобальна катастрофа, одна країна не має до­статніх ресурсів для протидії масовим нещасливим випадкам. Інколи інцидент може пошкодити або зруйнувати існуючу надзвичайну інф­раструктуру країни, унеможливлюючи виконання завдання з іденти­фікації жертв. Скоординовані зусилля міжнародного співтовариства значно прискорюють процеси ідентифікації і встановлення особи жертви , у такий спосіб також допомагаючи слідчим в ідентифікації винних осіб та допомагаючи сім'ям жертв у реабілітації.

Забезпечення міжнародної ІЖК ( DVI) допомоги

Держави-учасниці Інтерполу можуть задіяти DVI службу відразу після нещастя. Ця служба складається з:

- бази даних про нещасні випадки та повідомлень про безвісти зниклих людей, оприлюднених Інтерполом на вебсайті;

- допомоги Керівного Центру - Генерального секретаріату Інтер­полу в Ліоні, з метою обробки і розсилання запитів протягом 24 годин на добу на чотирьох службових мовах Інтерполу;

- служби протидії інцидентам, яка має на меті забезпечити по­дальшу допомогу, типу зв'язку між територією лиха і базами даних Інтерполу в запитуваних країнах.

Наприклад, Інтерполом здійснювалася координація DVI зусиль у де­кількох трагічних інцидентах протягом 2004р., включаючи перекидання судна поблизу узбережжя Норвегії, що спричинило нещасливі випадки в трьох різних країнах, катастрофу повітряного лайнера в Узбекистані, обидва в січні. Терористичні вибухи в Мадриді (Іспанія) у березні і масові безладдя в Асунсьоні (Парагвай) у серпні того ж року.

Щоб збільшити здатність держав-учасниць ідентифікувати жертви нещасть швидко й ефективно, наскільки можливо, постійна комісія Інтерполуз Ідентифікації жертв катастроф у своїй діяльності базується на таких принципах :

- DVI і тероризм - розвиток здібностей для організованої протидії терористичним актам, які тягнуть численні нещасні випадки шляхом створення специфічних Центрів матеріально-технічного забезпечен­ня. Турбота про жертви та підтримка їхніх родин - керівні принципи допомоги жертвам нещасть і членам їхніх родин;

64

Інтерпол

- професійна безпека - керівний принцип збереження професій­ного здоров'я, фізичного та психологічного добробуту - DVI команд;

- гарантія якості - керівний принцип узгодження міжнародних стандартів і глобальних правових систем керування - гарантія якості діяльності всіх служб, втягнутих в процес DVI;

- навчання - розвиток програм на підтримку кращих методів DVI;

- розподіл і обмін інформацєю - розвиток політики заохочення процедури розподілу та обміну інформацією;

Процедури надання міжнародної DVI допомоги - процедури і ке­рівні принципи для технічної допомоги і підтримки країнам, які мають недостатню можливість з контролю та керівництва силами і засобами при деяких DVI інцидентах.

ДНК термінали - «Генетичний відбиток пальця»

Дизоксирибонуклеїнової кислоти (ДНК) молекули містять інфор­мацію про клітини, що живуть у людському тілі. Вони також керують спадкуванням характеристик від батьків до нащадків. За винятком ідентичних близнюків ДНК кожної людини унікальна. Вивчення ДНК при розслідуванні злочинів має потенційну можливість зв'язати лан­цюжки злочинів і з'ясувати роль підозрюваних у скоєнні злочину. З до­помогою ДНК можна також доводити непричетність підозрюваного.

У поліцейських дослідженнях профіль, наданий ДНК терміналом Інтерполу, не містить інформації щодо фізичних або психологічних характеристик людини або хвороб, чи схильності до хвороб. Ця база даних має перелік чисел, заснованих на зразку ДНК людини, і цей числовий код може використовуватися для ідентифікації особи.

Перший крок в одержанні ДНК профілю для порівняння - збирання зразків із місця злочину (події) і відбирання зразків у жертв та підо­зрюваних. Зразки звичайно одержують із крові або волосся, рідин тіла. Внаслідок прогресу в галузі ДНК технології експерти мають можливість одержувати зразки ДНК із мікрочастин, знайдених у міс­цях здійснення злочинів чи подій. Використовуючи наукові методи, із зразків установлюється кінцевий генетичний профіль, який можна порівняти з іншими генетичними профілями у межах баз даних.

Інтерпол підтримує збільшення використання копій ДНК у міжна­родних поліцейських розслідуваннях на всіх рівнях у чотирьох голов­них галузях діяльності:

- контроль експертної групи - група судових експертів і старших дослідників, які радять Інтерполу (радники);

65

- підтримка влади у державах-учасницях у створенні та розши­ренні національних ДНК баз даних і роботи щодо стандартизації акредитаційних вимог для судових лабораторій, з метою гаран­тування цілісності та відповідності зразків при дослідженнях;

- ДНК-портали забезпечують передачу даних ДНК профілів між двома або більше країнами для порівняння профілів, які від­повідають стандартам Інтерполу в централізованій базі даних. Слідчі можуть мати доступ до баз даних через їхнє Національне Центральне Бюро шляхом використання безпечної глобальної системи комунікацій, 1-24/7 Інтерполу. Відомості про ДНК по­ширюються за допомогою конференції користувачів системи, яка проходить кожні два роки. Конференція вивчає події в ДНК дослідженнях і заохочує широке поширення використання кра­щих методів у галузі ДНК.

- технологія кримінального розшуку - регіональна підтримка процесів розвитку кримінальної ідентифікації.

Більша кількість профілів означає більшу можливість успішної ідентифікації в ДНКбазах даних Інтерполу. Незважаючи нате, що вони були розпочаті тільки нещодавно, вже ідентифіковано безліч потен­ційних ототожнень профілів, представлених державами-учасницями і продовжується представлення профілів, що належать арештованим особам з місць скоєння злочинів, які належать як живим особам, так і невпізнаним трупам.

Важливо звернути увагу на те, що Інтерпол служить тільки як сис­тема для розподілу інформації і не має ніяких номінальних даних, які ототожнюють ДНК-профіль з будь-яким індивідуумом. Держави-учас-ниці зберігають право власності на бази даних ДНК-профілів і керують ними (передачею, доступом, зміною і знищенням) відповідно до їхніх національних законів. А Інтерпол забезпечує на міжнародному рівні максимальну гнучкість і безпеку у використанні ДНК-копій у боротьбі проти злочинів і тероризму.

Контрабанда людей

Людська міграція - не нове явище. Багато людей залишили свої рідні краї в пошуках кращого життя в іншому місці.

Трагедії, які відбулися в останні роки, висунули на перший план боротьби соціально небезпечні злочини, пов'язані з контрабандою мігрантів:

66

Інтерпол

-учервні2000р.уДуврі, Великобританія, митники знайшли 58 китай­ських мігрантів мертвими. Ці 54 чоловіка і 4жінки задихнулися в герметич­ному охолодженому трейлері вантажівки, яка прямувала до Англії;

- у жовтні 2001 р. 353 мігранти юрбилися на борту судна довжи­ною 20 метрів. На шляху до Різдвяного Острова (Австралія) корабель потонув в Індонезійських водах.

- у 2001 р. 222 мігранти різних націй загинули, просуваючись у Південно - Західні Сполучені Штати з Мексики. Багато з них померли від зневоднювання та виснаження.

- у 2003 р. тіла 14 іноземних громадян було знайдено на іспанських узбережжях. Вони померли при спробі незаконної міграції в Іспанію.

- у травні 2003 р. 85 незаконних мігрантів із Сомалі та Ефіопії за­гинули в катастрофі при перекиданні теплоходу. Ці люди просувалися в Ємен з якого сомалійці та ефіопи збиралися продовжити поїздку в Саудівську Аравію, щоб шукати там кращого життя.

- у січні 2004р. принаймні21 людина загинула, коли швидкохідний катер, який віз чимало албанських незаконних мігрантів до Італії, пере­кинувся в холодній воді біля узбережжя Албанії в Адріатичному морі.

Великі гроші робляться шляхом незаконної контрабанди людей через кордони. Прибуток, що його отримують від такої контрабанди організовані злочинні групи, дорівнює прибуткам від контрабанди зброєю і наркотиками. У Фуджані (області, в якій налічується непропо­рційно велика кількість китайських мігрантів) потенційні мігранти опла­чують близько $ 30000 доларів США за постачання в Західну Європу і 60000 $ доларів США до Північної Америки. Якщо людина нездатна оплатити таку непомірну платню по прибутті на місце, злочинці можуть загрожувати їхнім родинам. Примусова праця і проституція - засоби, якими контрабандисти людьми залучають мігрантів в організовану зло­чинну діяльність по прибутті. Ці злочинні організації дійсно глобальні -китайські Тріади, японська Якудза, албанські організації в стилі мафії, мексиканські групи Американських вовків і багато інших були втягнуті в контрабанду людьми.

Маршрути, використовувані злочинними мережами з контрабанди людьми, часто ті ж самі, якими звичайно переміщуються наркотики і зброя. Корупція митниці та посадових осіб прикордонних служб і підробка документів - дії кримінального характеру, якими супрово­джується людська контрабанда. Міжнародні злочинні організації, як відомо, виготовляють будь-яку підроблену документацію, необхідну для цілей транспортування. Часто вони покладаються в своїй злочин­ній діяльності на місцеві спеціалізовані організовані злочинні групи як на постачальників підроблених документів для перетину кордонів.

67

Структура Генерального секретаріату, відбиваючи високий пріо­ритет боротьби зі злочинністю, чинить протидію міжнародній органі­зованій контрабанді людьми. У підвідділі з боротьби з контрабандою людьми (злочинів проти особи) порівнюють інформацію, отриману від штатних агентів служби і відкритих джерел, підтримують законне поширення відомостей шляхом міжнародних зустрічей. Контрабанда людьми злочинними синдикатами є одним із найбільш серйозних порушень прав людини у світі.

Завдяки своєму міжнародному характеру Інтерпол знаходиться в унікальній позиції, щоб протистояти незаконній контрабанді мігрантів міжнаціональними злочинцями.

Кооперуючи зусилля з митницею і посадовими особами при­кордонних служб в усьому світі, Інтерпол обслуговує міжнародне співтовариство у боротьбі проти підробки паспортів та віз.

Діти і торгівля людьми

Велика частина занепокоєння, вираженого щодо причин і наслідків такої торгівлі, була емоційною. Наприклад, про тяжке становище жінок і дітей, втягнутих у проституцію і працю в крамницях. Роль злочинних угруповань у торгівлі людьми існує на першому плані і має деякий паритет з контрабандою наркотиками і зброєю в їхній прибутковості і згубності. Головна мета Інтерполу полягає в тому, щоб розвинути якомога ширшу взаємну допомогу між усією кримінальною поліцей­ською владою у Всесвіті. Це забезпечує структуровану платформу для посилення розуміння, збільшення компетентності та вибору кращих методів у правоохоронній діяльності в усьому світі. Це - форум для об­міну інформацією щодо поточних тенденцій у дослідженнях. Торгівля людьми розглядається як один із вищих пріоритетів Інтерполу, і тільки встановлюючи дійсний характер такої торгівлі, можливо сподіватися на вжиття відповідних заходів проти цього.

Різноманітні визначення і висловлювання використовуються, щоб описати контрабанду мігрантів і торгівлю людьми. Інтерпол не має власних визначень цих проблем. Отже, посилання варто робити на певні протоколи додаткових угод Організації Об'єднаних Націй щодо протидії Міжнаціональним організованим злочинам. Ці визначення такі:

- контрабанда мігрантів повинна означати одержання безпосе­редньо або непрямо фінансової чи іншої матеріальної вигоди

68

від незаконного проникнення людини в країну, в якій людина не є ні тимчасовим, ні постійним резидентом;

- торгівля людьми має включати вербування, транспортування, переміщення, надання даху або утримання людей за допо­могою погроз або використання сили чи інших форм примусу, викрадення, шахрайства, обману, зловживання владою або ви­користання безпомічного становища чи надання або одержання платежів чи інших переваг для досягнення згоди людини, яка має контроль над іншою людиною з метою експлуатації;

- експлуатація включає в себе: використання в проституції або інших формах сексуальної експлуатації примусову працю чи послуги, рабство або ж методи, подібні до рабства, трансплан­тацію органів.

Торгівля жінками

Торгівля жінками для сексуальної експлуатації - міжнародне організоване злочинне явище, яке має тяжкі наслідки для безпеки, добробуту і прав людини стосовно своїх жертв.

Вона порушує основні права людини і цілком руйнує життя своїх жертв. У різних країнах на жінок впливають різними способами. Зло­чинці прагнуть спокусити молодих жінок залишити їхню рідну країну і закінчити кар'єру в сексуальній індустрії за кордоном. Деякі країни використовуються головним чином як транзитні, у той час як деякі інші прагнуть одержати іноземних жінок, які стануть жертвами сек­суальної експлуатації.

Це глобальна проблема, в якій Інтєрпол активно прагне збільшу­вати і поліпшувати співпрацю в галузі міжнародного права з метою протидії цим злочинам.

Дії Інтерполу регламентуються такими документами, як резолюція Організації Об'єднаних Націй про протидію міжнаціональним органі­зованим злочинам і додатковим Протоколом до неї про запобігання і покарання за торгівлю людьми.

Ці документи встановлюють керівні принципи для законних дій Організації та наводять деякі приклади таких дій. Положення про­токолу дозволяють прискорити і збільшити інформаційний обмін між державами з метою визначення:

- чи є перетинання індивідуумами або їхня спроба перетнути міжнародні кордони з туристичними документами, які належать

іншим людям або злочинцями без документів або жертвами торгівлі людьми;

типів туристичних документів, які індивідууми використовували або спробували використовувати, щоб перетнути міжнародні кордони з метою торгівлі людьми.

засобів і методів, використовуваних організованими злочинни­ми групами з метою торгівлі людьми, включаючи вербування і транспортування жертв, маршрутів і зв'язків у середовищі осіб або груп учасників у такій торгівлі і можливих засобах для їхнього виявлення.

Злочини проти дітей

Діти - найбільш уразливі індивідууми в нашому суспільстві; вони також найбільш дорогоцінний товар у світі. Необхідно мати право, яке б захищало їх від усіх форм зловживань. Інтєрпол як Організація також вживає заходів до попередження сексуального зловживання дітьми, і тому прийнято декілька рішень, які роблять злочини проти дітей одним із міжнародноохоронюваних пріоритетів.

Залучення Інтерполу до діяльності щодо припинення правопору­шень проти дітей почалося в 1989 p., після прийняття Угоди Організації Об'єднаних Націй з прав дитини. Запобігати злочину та особливо уберегти дитину від зловживань - мета всіх співробітників правоохо­ронних служб. Щоб досягти цієї мети, Інтєрпол працює масштабно з декількома партнерами і зосереджується на потребі діяти в місцевому масштабі, а мислити глобально про зловживання стосовно дітей, скоєні міжнародними мандрівниками. Підгрупа фахівців Інтерполу у злочинах проти дітей зосереджує увагу на чотирьох аспектах:

- комерційна експлуатація та торгівля дітьми;

- сексуальні злочини та дитяча порнографія;

- тяжкі злочини проти дітей;

- представляє всесвітній форум фахівців, які мають справи з цим типом злочинів.

Інтєрпол також вживає заходів у різних регіонах світу з метою га­рантування того, що офіцери правоохоронних служб розуміють потребу оперативно діяти на сигнали про перебування дітей у небезпеці і рятувати дітей від сексуальних зловживань та порнографічної експлуатації.

Держави - учасниці підтримують виконання Інтерполом дослі­джень з питань комерційної експлуатації дітей, педофільних мереж,

70

а також у розслідуванні справ. Остаточним наслідком роботи, розпо­чатої Інтерполом, повинно бути те, щодержави-учасниці зрозуміють потребу обміну і розподілу інформації з даних питань і видаватимуть Зелені попередження (картки) на злочинців, які пересуваються різ­ними країнами і можуть скоювати такі злочини.

Інтерпол-партнер у межах віртуального глобального силового об'єднання Taskforce, яке є Союзом правоохоронних служб у всьому світі, що спільно протидіють злочинам проти дітей. (VGT емблема).

Злочини в галузі інформаційних технологій

Інтерпол активно протягом багатьох років втручався у боротьбу зі злочинами у галузі інформаційних технологій. Щоб «знову не ви­находити колесо», Генеральний секретаріат Інтерполу використовує інтелектуальний потенціал своїх учасниць, у галузі злочинів в ін­формаційних технологіях (ІТС) за посередництвом «Робочої групи», тобто групи експертів. У цьому випадку робоча група складається з голов або досвідчених співробітників Національних бюро в галузі комп'ютерних злочинів. Ці робочі групи були призначені для розробки регіональних програм боротьби та існують в Європі, Азії, Америці та в Африці. Слід зазначити, що робота, проведена групами, - не єдиний внесок Інтерполу у боротьбу з ІТС, але, звичайно, робить найбільший внесок дотепер.

Маркування вибухових речовин

Беручи до уваги те, що особи та організовані групи продовжують використовувати вибухові речовини, аби скоювати насильницькі дії, вбивства, незаконне втручання у діяльність цивільної авіації, вимаган­ня та інші злочини, знаючи, що на всі країни можна впливати такими злочинними діями, встановлено поліпшену технологію для виявлення та ідентифікації промислово виготовлених вибухових матеріалів за допомогою методів радіаційного та іншого маркування, яке збільшує ймовірність виявлення та запобігання вибухам, ймовірність успішного попередження правоохоронних служб, судового переслідування та засудження винних.

Генеральна Асамблея, яка проходила 10-го листопада 1981 р., на 50-й сесії рекомендувала, щоб на додаток до здійснення всіх належних

71

кроків, для поліпшення керування з виробництва, розподілу, продажу і ябереження вибухових речовин держави-учасниці розглянули пи­тання про представлення технології маркування вибухових речовин і методів маркування і вільно обмінювали наукову інформацію щодо досліджень і розвитку в цій галузі.

Геноцид, військові злочини і злочини проти людства

Генеральний секретаріат прагне до поширення своєї ролі в забез­печенні міжнародної координації діяльності правоохоронних служб у державах-учасницях з міжнародними організаціями, відповідальними за розслідування кримінальних справ і судове переслідування гено­циду, військових злочинів і злочинів проти людства.

Інтерпол підтримує держави-учасниці та міжнародні кримінальні трибунали в оголошенні розшуку злочинців, обвинувачуваних у здій­сненні геноциду, військових злочинів і злочинів проти людства з 1994 p., насамперед шляхом публікації Червоних повідомлень(карток). Багато країн нещодавно розширили свою діяльність у цій галузі і створили спеціалізовані організації, які займаються питаннями розслідування і судового переслідування за скоєння цих злочинів незалежно від того, де вони відбулися.

З 23 по 25 березня 2004 p., Генеральний секретаріат приймав гостей першого міжнародного зльоту експертів з питань про військо­ві злочини, геноцид і злочини проти людства у Ліоні. Дев'яносто три делегати і спостерігачі з 39 країн і міжнародних організацій відвідали цю зустріч Протягом трьох днів делегати розглянули подання і брали участь в обговореннях, націлених на визначення потреб держав - учас­ниць і міжнародних організацій у питаннях поліпшення координації та інформаційного забезпечення. По закінченню зустрічі було прийнято рекомендації.

3 21 по 22 липня 2004 р. у відповідності до рекомендації, прийня­тої на зустрічі експертів, Генеральний секретаріат приймав гостей із першої робочої групи, яка зустрічалася з питань про геноцид, військові злочини і злочини проти людства у Ліоні. Чотирнадцять делегатів із дванадцяти країн і двох міжнародних організацій брали участь в об­говореннях і склали рекомендації, які містили в собі пропозиції щодо збільшення використання баз даних Інтерполу, підготовки кращих практичних посібників і визначення структур для контактів у держа­вах-учасницях.

72

7 жовтня 2004 p. Генеральна Асамблея прийняла рішення № AG-2004-PRES-17, яким надано рекомендації в межах національного і міжнародного права про необхідність державам-учасницям ІСРО-ІНТЕРПОЛу співпрацювати між собою та з міжнародними організа­ціями, міжнародними кримінальними трибуналами і неурядовими організаціями з метою об'єднання зусиль у запобіганні геноциду, військовим злочинам і злочинам проти людства, їхньому розслідуван­ні і переслідуванні у суді обвинувачуваних у скоєнні таких злочинів. Делегати Генеральної Асамблеї також затвердили підписання угоди з офісом обвинувача міжнародного кримінального суду про роз­ширення співпраці між цими двома організаціями у боротьбі проти міжнаціональних злочинів і підтримці правосуддя. Угода також до­зволить міжнародному кримінальному суду мати доступ до системи комунікацій Інтерполу і баз даних.

З 23 до 24 лютого 2005 р. у Генеральному секретаріаті зібралися ві­сімнадцять делегатів із тринадцяти країн і трьох міжнародних організа­цій. Робоча група продовжила свою роботу після першої зустрічі в липні 2004 р. з питань удосконалення розподілу інформації та координації дій серед держав-учасниць стосовно розслідувань і судового пере­слідування геноциду, військових злочинів і злочинів проти людства.

З 14 до 16 червня 2005 p., пройшла друга міжнародна зустріч із питань про геноцид, військові злочини і злочини проти людства. Мета цієї другої зустрічі експертів полягала в тому, щоб обмінятися інформацією щодо дій підрозділів та організацій, спеціалізованих на таких типах розслідувань, обговорити шляхи збільшення співпраці серед багатьох правоохоронних організацій, судових, академічних і неурядових організацій, втягнутих у цю складну галузь.

Триденна конференція включала представлення програм щодо військових злочинів політиків різних країн, судового переслідування нацистських військових злочинців, судового застосування науки, розвитку прав людини і міжнародної співпраці. Були також публічні обговорення з питань захисту свідків у міжнародному праві і ролі не­урядових організацій у розслідуванні геноциду, військових злочинів і злочинів проти людства.

Аналіз кримінальної інформації

Аналіз кримінальної інформації (іноді називається аналізом зло­чину) був визнаний правоохоронцями як корисний інструмент у служ-

Міжнародна організація кримінальної поліції

бовій діяльності і протягом більше ніж двадцяти п'яти років успішно використовується в усьому світі. У межах минулого десятиріччя роль і становище аналізу кримінальної інформації в глобальному масштабі правоохорони істотно змінилися. Раніше було лише кілька ключових країн, які з'явилися попередниками і заступниками цієї дисципліни. Нині багато країн упровадили аналітичні методи в роботі своїх по­ліцейських сил. Міжнародні організації типу Інтерполу, Європолу і Міжнародного кримінального трибуналу для колишньої Югославії (ICTY) мають аналітиків кримінальної інформації серед персоналу. Дані методи також широко використовуються у роботі приватних правоохоронних організацій.

Центральне завдання аналізу полягає в допомозі посадовим осо­бам правоохоронних органів, представницької і виконавчої влади більш ефективно і впевнено забезпечувати своєчасне попередження злочинів і підтримку правоохоронної діяльності, аналізуючи причини та умови, що сприяли скоєнню злочинів.

Аналіз кримінальної інформації розподіляється на тактичний та стратегічний. Аналітика кримінальної інформації має на меті досягнен­ня певного службового результату. Це можуть бути арешти, вилучення або конфіскація активів чи грошей, отриманих злочинним шляхом, або руйнування злочинної групи. Тактичний аналіз звичайно має більш безпосередню користь. Стратегічний аналіз же призначений для того, щоб обробляти інформацію з метою прийняття рішень на більш високих рівнях, і тому користь його проведення усвідомлюється у більш тривалий термін. Підрозділ Аналізу кримінальної інформації (CAS) в Інтерполі у даний час має дванадцять кримінальних аналітиків, які знаходяться в Ліоні. Штат CAS у даний час включає представників восьми різних націй, що дозволяє підрозділу залучити широкий діа­пазон досвіду, контактів і мов. Підрозділ нині забезпечує три головні аналітичні послуги: тактичний аналіз, стратегічний аналіз, навчання /консультування/.

ІНТЕРПОЛ В УКРАЇНІ

Постановою від 7 квітня 1990 р. № 338 «Про вступ СРСР у Між­народну організацію кримінальної поліції-Інтерпол» Радою Міністрів СРСР було прийнято рішення про вступ до МОКП. У вказаній постанові було зазначено таке:

1. Прийняти пропозицію Міністерства внутрішніх справ СРСР, Комітету державної безпеки СРСР, Міністерства закордонних справ СРСР, Прокуратури СРСР, Міністерства юстиції СРСР, Міністерства фінансів СРСР і Головного управління державного митного контролю при Раді Міністрів СРСР про вступ СРСР до Міжнародної організації кримінальної поліції (Інтерпол).

Міністерству внутрішніх справ СРСР оформити членство СРСР в Інтерполі.

3. Міністерству внутрішніх справ СРСР до кінця 1990 року створити Національне центральне бюро Інтерполу в СРСР (НЦБ СРСР) у складі Міністерства і внести відповідні зміни в його структуру.

4. Міністерству внутрішніх справ СРСР представити в 1991 році пропозиції про направлення окремих співробітників НЦБ СРСР у штаб-квартиру Інтерполу у м. Ліоні (Франція) для роботи в Генеральному секретаріаті цієї організації.

5. Міністерству внутрішніх справ СРСР разом із Комітетом дер­жавної безпеки СРСР, Міністерством закордонних справ СРСР, Мі­ністерством юстиції СРСР, Прокуратурою СРСР, Верховним Судом СРСР і Головним управлінням державного митного контролю при Раді Міністрів СРСР до 1 липня 1990 р. розробити проект відповід­ного нормативного акту про правові основи участі СРСР у діяльності Інтерполу і до кінця 1990 року проект положення про Національне центральне бюро Інтерполу в СРСР.

Але з розпадом СРСР НЦБ СРСР функціонувати не розпочало.

Постановою від ЗО вересня 1992 p. N 555 «Про вступ України до Інтерполу» Кабінет Міністрів незалежної України прийняв рішення про вступ до МОКП, в якому було зазначено таке:

1. Прийняти пропозицію Міністерства внутрішніх справ, пого­джену з Міністерством юстиції, Міністерством закордонних справ

Міжнародна організація кримінальної поліції

та Службою безпеки, про вступ України до Міжнародної організації кримінальної поліції - Інтерпол.

Подати від імені Уряду заявку про вступ України до цієї організації.

2. Виділити для сплати вступного та річного внесків Інтерполу 328 700 швейцарських франків.

Державному експортно-імпортному банку профінансувати за­значені витрати за рахунок коштів Державного валютного фонду

України.

Кабінет міністрів України постановою від 11 серпня 2004 р. № 1043 «Про представника Національного центрального бюро Інтерполу в Міжнародній організації кримінальної поліції - Інтерпол» прийняв рішення про направлення представника України до штаб-квартири Інтерполу в м. Ліоні.

З метою вдосконалення механізму взаємодії вітчизняних право­охоронних органів з компетентними органами іноземних держав із вирішення питань боротьби зі злочинністю, яка має транснаціональ­ний характер або виходить за межі держави, Кабінет Міністрів України

постановив:

1. Прийняти пропозицію Міністерства внутрішніх справ щодо на­правлення представника Національного центрального бюро Інтерполу в Україні до Генерального секретаріату Міжнародної організації кримі­нальної поліції - Інтерпол (далі - представник Національного бюро).

2. Затвердити розмір витрат, пов'язаних із утриманням представ­ника Національного бюро, у розмірі 3400 євро на місяць, із соціальним страхуванням - у розмірі 2500 євро на рік.

3. Міністерству внутрішніх справ:

забезпечити направлення представника Національного бюро до Генерального секретаріату Міжнародної організації кримінальної полі­ції - Інтерпол і виділення на поточний рік коштів для його утримання та соціального страхування за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених Законом України «Про Державний бюджет України на 2004 рік» на відповідні цілі;

передбачати під час складання проекту Державного бюджету України на 2005 та наступні роки видатки, пов'язані з утриманням та соціальним страхуванням представника Національного бюро.

4. Міністерству внутрішніх справ, Міністерству закордонних справ та Міністерству фінансів подати в місячний термін Кабінетові Міністрів України узгоджені пропозиції щодо внесення змін до нормативно-пра­вових актів, які регулюють питання відрядження осіб начальницького складу органів внутрішніх справ.

76

Інтєрпол

У зв'язку з прийняттям України до Міжнародної організації кри­мінальної поліції - Інтерполу Кабінет Міністрів України Постановою від 25 березня 1993 р. № 220 «Про Національне центральне бюро Інтерполу» встановив, що:

взаємодія правоохоронних органів України з компетентними органами зарубіжних держав щодо вирішення питань боротьби зі злочинністю, яка має транснаціональний характер або виходить за межі країни, здійснюється лише через Національне центральне бюро Інтерполу;

- Міністерство внутрішніх справ виступає як Національне цен­тральне бюро Інтерполу. У зв'язку з цим збільшити граничну чисельність працівників центрального апарату Міністерства на 35 одиниць для утворення робочого апарату Бюро;

- витрати, пов'язані з участю України в діяльності Інтерполу, фі­нансуються з державного бюджету;

- керівник робочого апарату Бюро за граничним спеціальним званням, дисциплінарними правами і умовами оплати праці прирівнюється до начальника головного управління Міністер­ства внутрішніх справ.

- Міністерству внутрішніх справ подавати щорічно у січні Кабіне­тові Міністрів України звіт про результати діяльності Національ­ного центрального бюро Інтерполу.

Затверджено Положення про національне центральне бюро Інтер­полу, зобов'язано:

- Міністерство зв'язку і Міністерство внутрішніх справ вирішити у найкоротший термін питання щодо встановлення телекомуніка­ційного зв'язку між робочим апаратом Національного централь­ного бюро Інтерполу і Виконавчим комітетом та Генеральним секретаріатом Інтерполу, відповідними органами зарубіжних держав;

- Міністерству внутрішніх справ укомплектувати протягом трьох місяців робочий апарат Бюро кваліфікованими спеціалістами /як правило, тими, що володіють однією або декількома іно­земними мовами/, створити для них належні умови праці, встановивши відповідний режим роботи з документами: вирі­шити питання щодо редакційно-видавничого і транспортного забезпечення діяльності цього апарату та осіб, які прибувають до України лінією Інтерполу.

Положенням «Про Національне центральне бюро Інтерполу» встановлюється, що:

77

1. Національне центральне бюро Інтерполу /Укрбюро Інтерполу/ представляє Україну в Міжнародній організації кримінальної поліції -Інтерполі та є центром координації взаємодії правоохоронних органів країни з компетентними органами зарубіжних держав щодо ведення боротьби зі злочинністю, яка має транснаціональний характер або ви­ходить за межі країни.

Повноваження Укрбюро Інтерполу покладаються на МВС, у рамках якого створюється робочий апарат Бюро.

2. Укрбюро Інтерполу у своїй діяльності керується Конституцією України і законодавчими актами України щодо боротьби зі зло­чинністю, міжнародними договорами України, статутом та іншими нормативними документами Інтерполу, нормативними актами МВС, а також даним Положенням.

3. Основними завданнями Укрбюро Інтерполу є:

- координація діяльності правоохоронних органів країни у бо­ротьбі зі злочинністю, яка має транснаціональний характер або виходить за межі країни шляхом забезпечення взаємодії з Генеральним секретаріатом та відповідними органами держав-учасниць Інтерполу у боротьбі зі злочинністю;

- оцінка рівня поширення в Україні злочинності, яка носить транс­національний характер і загрози злочинної діяльності громадян України за кордоном.

4. Укрбюро Інтерполу відповідно до покладених на нього завдань:

1) забезпечує обмін офіційною та конфіденційною /оперативно-розшуковою/ інформацією у межах Інтерполу та правоохорон­них органів України з питань боротьби зі злочинністю;

2) надсилає до Генерального секретаріату і Національних централь­них бюро держав-учасниць Інтерполу запити та відомості право­охоронних органів країни, пов'язані з інформацією про злочин і злочинців, розшукуваних осіб, предмети, документи, здійснення нагляду за особами, які підозрюються у скоєнні злочинів тощо;

3) приймає і контролює реалізацію запитів та інформацій Гене­рального секретаріату і Національних центральних бюро дер­жав-учасниць Інтерполу;

4) сприяє представникам компетентних органів зарубіжних дер­жав, які прибули в Україну для здійснення оперативно-розшуко-вих та інших заходів, пов'язаних із боротьбою зі злочинністю;

5) терміново інформує Національні центральні бюро держав-учас­ниць Інтерполу про випадки безпосереднього звертання до їхних компетентних органів правоохоронних органів країни;

78

Інтерпол

6) у разі необхідності подає до Генерального секретаріату і до Національних центральних бюро держав-учасниць Інтерполу зведену інформацію про злочини, скоєні іноземними грома­дянами на території України, а також іноземних громадян, яких затримано в Україні за підозрою у скоєнні злочинів або притяг­нуто до кримінальної відповідальності - засуджено;

7) орі амізовує участь представників України у зустрічах і конфе­ренціях, які проводяться Інтерполом;

8) складає на підставі інформації, яка надходить від правоохорон­них органів країни, звіти, передбачені Інтерполом, і надсилає їх до Генерального секретаріату;

9) готує аналітичні огляди, звіти та узагальнення за матеріалами Інтерполу з проблем боротьби зі злочинністю;

10) формує на підставі інформації, одержаної у ході своєї діяль­ності, банк даних про злочини і злочинців, розшукуваних осіб, предмети та документи;

11) бере участь у розробці проектів законодавчих та нормативних актів, які регламентують роботу, спрямовану на боротьбу зі злочинністю;

12) бере участь у проведенні кримінологічної експертизи законо­давчих і нормативних актів та міжнародних договорів України, з прийняттям і укладанням яких може відбутися поширення злочинності;

13) контролює в межах своєї компетенції додержання міжнарод­них договорів України щодо боротьби зі злочинністю;

14) замовляє в бібліотеці Генерального секретаріату Інтерполу законодавчі та нормативні акти держав-учасниць Інтерполу з питань боротьби зі злочинністю, міжнародно-правові докумен­ти, угоди, які регламентують міжнародну співпрацю у цьому напрямі, а також документи про діяльність поліції; формує банк даних з такої інформації;

15) видає інформаційний бюлетень.

5. Укрбюро Інтерполу при виконанні покладених на нього функцій взаємодіє з правоохоронними органами, центральними і місцевими ор­ганами державної влади України, керівними органами і структурними під­розділами Інтерполу, правоохоронними органами зарубіжних держав.

6. Укрбюро Інтерполу отримує інформацію від правоохоронних органів, центральних і місцевих органів державної виконавчої влади України з питань, які входять до його компетенції, та надає їм отриману лінією Інтерполу інформацію безоплатно.

Міжнародна організація кримінальної поліції

79

7. Для визначення науково обґрунтованої державної протизлочин-ної політики та розробки рекомендацій та пропозицій щодо боротьби зі злочинністю, яка носить транснаціональний характер або виходить за межі країни, Укрбюро Інтерполу може звертатися до радників, які виконують виключно консультаційні функції на договірних засадах.

Склад радників визначається МВС за погодженням із Мін'юстом і Службою безпеки.

Але процедура призначення відповідно до статті 36 Статуту Інтер­полу така: радники Інтерполу призначаються Виконавчим комітетом терміном на 3 роки. їхнє призначення вважається остаточним тільки після повідомлення про нього Генеральною асамблеєю. Кандидатури радників обираються із числа осіб, які користуються всесвітньо відо­мим авторитетом у будь-якій із галузей, що становлять зацікавленість для Організації.

8. Робочий апарат Укрбюро Інтерполу є самостійним структурним підрозділом центрального апарату МВС, його очолює керівник, який призначається наказом МВС.

9. Структура і штати робочого апарату Укрбюро Інтерполу затвер­джуються Міністром внутрішніх справ.

10. Діловодство в Укрбюро Інтерполу здійснюється українською мовою з використанням на бланках символіки Інтерполу відповідно до вимог, встановлених у МВС, і з урахуванням рекомендацій Гене­рального секретаріату Інтерполу.

11. Укрбюро Інтерполу має печатку зі своїм найменуванням.

Спільним наказом МВС України, Генеральної прокуратури Укра­їни, Служби безпеки України, Держкомкордону України, Державної митної служби України, Державної податкової адміністрації України від 9 січня 1997 p. N 3/1 /2/5/2/2 затверджена інструкція «Про порядок ви­користання правоохоронними органами можливостей Національного центрального бюро Інтерполу в Україні у попередженні, розкритті та розслідуванні злочинів.»

Дана інструкція визначає порядок використання правоохорон­ними органами України* можливостей Національного центрального бюро Інтерполу в Україні (надалі - НЦБ) для співпраці з Генеральним секретаріатом Інтерполу та правоохоронними органами зарубіжних держав під час здійснення діяльності, пов'язаної із попередженням, розкриттям та розслідуванням злочинів, які мають транснаціональний характер або виходять за межі України.

*Під правоохоронними органами України розуміють органи Мініс­терства внутрішніх справ, Генеральної прокуратури, Служби безпеки,

80

Держкомкордону, Державної митної служби, Державної податкової адміністрації України.

Дана інструкція розроблена відповідно до законів України «Про міліцію», «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю», положення «Про Національне центральне бюро Інтерполу в Україні», Статуту Міжнародної організації кримінальної поліції - Інтерполу.

Підрозділом, на який безпосередньо покладається організація виконання функцій Міністерства внутрішніх справ України як Націо­нального центрального бюро Інтерполу, є робочий апарат Укрбюро Інтерполу. НЦБ забезпечує співпрацю правоохоронних органів Украї­ни та зарубіжних країн як у цілому, так і в окремих напрямках боротьби зі злочинністю і надає можливості для:

- підготовки та надсилання ініціативних запитів за кордон;

- підготовки та надсилання відповідей на запити зарубіжних правоохоронних органів;

- обміну оперативно-розшуковою, оперативно-довідковою та криміналістичною інформацією про підготовку і скоєння зло­чинів та причетних до них осіб, а також архівною та, в окремих випадках, процесуальною інформацією;

- обміну досвідом роботи, законодавчими та іншими норматив­ними актами, навчально-методичною літературою з питань діяльності правоохоронних органів;

- обміну науково-технічною та іншою інформацією з питань бо­ротьби зі злочинністю.

Для надсилання в НЦБ запитів щодо проведення правоохоронни­ми органами зарубіжних держав необхідних оперативно-розшукових заходів, а в деяких випадках слідчих дій, іншої інформації правоохо­ронні органи України використовують усі наявні в них канали зв'язку, у тому числі шифрованого.

Запити та інші документи, які надсилаються до НЦБ, повинні мати необхідні реквізити: назва органу, його повна адреса, телефон, телетайп або факс, вихідний номер та номер посилання (за його на­явності), прізвище та телефон виконавця.

Запити та інші документи виконуються лише у друкованому ви­гляді, підписуються керівниками органу:

- для органів внутрішніх справ - від начальника районного, місь­кого, районного у місті, лінійного відділу внутрішніх справ на транспорті (їх заступників) і вище;

- для органів прокуратури - від прокурора району (прирівняних

Міжнародна організація кримінальної поліції

81

до нього прокурорів), їх заступників і вище;

- для органів державної безпеки - від начальника Головного управління СБУ в Криму, управлінь СБУ в областях, м. Києві і Київській області, м. Севастополі (їхніх заступників) і вище;

- для органів Держкомкордону - від начальника оперативно- роз-шукового відділу напряму (його заступників) і вище;

- для органів Державної митної служби - від начальника митниці (його заступників) і вище;

- для органів Державної податкової адміністрації - від начальника районного відділу податкової поліції (прирівняних до районного відділів податкової поліції), їхніх заступників і вище.

Прізвища, імена іноземних громадян, назви закордонних фірм, підприємств, організацій або установ, за наявності їх написання мо­вою запитуваної країни відтворюються в оригіналі.

Запити до НЦБ надсилаються, як правило, через підрозділи Укрбюро Інтерполу в головнихуправлінняхМВСУкраїни в Криму, м. Києві та Київ­ській області, управліннях МВС України в областях та м. Севастополі.

Запити, одержані правоохоронними органами України з НЦБ, виконуються у такі терміни:

З поміткою «терміново» - протягом доби з часу надходження;

«Звичайно» - в якомога короткий термін, але не більше десяти діб;

«Нетерміново» - в якомога короткий термін або до вказаної у за­питі дати, але не більше 1 місяця.

Відповідальність за своєчасне та якісне виконання запитів НЦБ несе керівник органу, куди надійшов запит для виконання. При не­можливості своєчасно виконати запит керівник зазначеного органу письмово інформує НЦБ про обставини та причини, які перешкоджа­ють своєчасному виконанню.

Змінити термін виконання запиту за наявності об'єктивних обста­вин, а також зняти з контролю виконаний запит може лише керівник, який дав доручення до виконання, або особа, яка його заміщає.

Зупинити виконання запиту або скасувати його має право лише начальник НЦБ та його заступники, НЦБ країни - ініціатора запиту або Генеральний секретаріат Інтерполу.

НЦБ відмовляє повністю або частково у виконанні запитів:

які не стосуються компетенції Інтерполу;

які пов'язані зі злочинами політичного, військового, релігійного або расового характеру;

виконання яких призведе до порушення:

а) суверенітету та безпеки України;

82

Інтерпол

б) законодавства України або держави, до якої надсилається запит;

в) прав людини;

якщо вони оформлені з порушенням вимог інструкції;

якщо вони надійшли від відомств, установ та організацій, які відпо­відно до законодавства України не є правоохоронними органами;

якщо вони надійшли від фізичних осіб.

Про відмову у виконанні запиту НЦБ письмово інформує ініціатора із зазначенням причин відмови.

Перевірка з використанням каналів та можливостей НЦБ може здійснюватися стосовно будь-яких діянь, визначених кримінальним законодавством як злочини, окрім тих, які мають військовий, політич­ний, релігійний або расовий характер.

Також встановлюється порядок та особливості взаємодії з пра­воохоронними органами зарубіжних держав під час проведення оперативно-розшукових заходів та слідчих дій із окремих категорій злочинів, зокрема:

У сфері економіки та фінансів

Під час проведення оперативно-розшукових заходів та слідчих дій, пов'язаних із розкриттям злочинів у сфері економіки та фінансів, через НЦБ можна одержувати з Генерального секретаріату або НЦБ Інтерполу в зарубіжних країнах таку інформацію:

а) офіційні назви комерційних структур (фірм, спільних підпри­ємств тощо) та інших юридичних осіб - суб'єктів підприємниць­кої діяльності, розташованих за кордоном;

б) дату їхньої реєстрації у відповідних державних органах, юри­дичну адресу, номери телефонів та інших телекомунікаційних засобів;

в) прізвища та імена керівників таких структур;

г) основні напрямки діяльності;

д) розміри статутного капіталу;

є) відомості про припинення діяльності;

ж) відомості кримінального характеру стосовно їхніх керівників та інших працівників.

З деяких країн можливе отримання інформації про укладені іно­фірмами угоди з українськими юридичними та фізичними особами або за їх участю та про наслідки їх виконання.

Міжнародна організація кримінальної поліції

83

Відомості про відкриття фізичними особами, в тому числі гро­мадянами України та юридичними особами фінансових рахунків у зарубіжних банках, а також про рух коштів по них, про укладання угод між українськими та закордонними юридичними особами ста­новлять, як правило, банківську або комерційну таємницю і можуть повідомлятися іноземними правоохоронними органами лише після розгляду офіційного звернення Генеральної прокуратури України, верховним органом юстиції (прокуратури) запитуваної держави в порядку надання правової допомоги в кримінальній справі.

Запити з питань розкриття і розслідування злочинів у сфері еко­номіки і фінансів, а також причетних до них осіб, які надсилаються до НЦБ Інтерполу для подальшого скерування правоохоронним органам зарубіжних держав, повинні містити такі відомості:

а) конкретні факти, які є підставою для звернення до правоохоронних органів зарубіжних держав: наявність кримінальної справи, її номер, дата і стаття кримінального закону, за якою її порушено, орган, який провадить розслідування; заведена оперативно-розшукова справа, її номер, перевірка оперативної або іншої інформації, номер опера­тивного повідомлення або відповідного документа;

б) анкетні дані особи, щодо якої робиться запит; за наявності кримінальної справи процесуальний стан цієї особи, якщо об­винувачена - який, ким і коли обрано запобіжний захід;

в) обставини злочину або характер наявних відомостей із зазна­ченням способу скоєння конкретних злочинних діянь обвину­ваченими або підозрюваними особами.

До запитів, у разі потреби, додаються копії контрактів та інших документів, які стосуються справи або матеріалів перевірки.

За необхідності перевірки іноземних фірм, філіалів, спільних під­приємств та інших об'єктів підприємницької діяльності, зареєстро­ваних за кордоном, у запиті додатково зазначається:

а) назва такої структури;

б) юридична (або фактична) адреса, телефони, факси;

в) конкретні питання, на які передбачається одержати відповідь.

У сфері боротьби з незаконним виготовленням підроблених грошових знаків

У разі виявлення підроблених грошових знаків правоохоронні ор­гани, використовуючи канали Інтерполу, можуть одержати інформацію

84

про обставини їхнього вилучення, про інші виявлені фальшиві банкно­ти, які мають одне джерело походження з вилученими, а також про місцезнаходження осіб, причетних до фальшивомонетництва, за на­явності підстав вважати, що вони перебувають за межами України.

У разі виявлення на території України фальшивих грошових зна­ків іноземних держав Експертно-криміналістичне управління МВС України або центральний криміналістичний підрозділ іншого право­охоронного органу протягом 5 діб після завершення відповідного криміналістичного дослідження інформує НЦБ.

У повідомленні до НЦБ зазначаються:

а) назва країни та грошового знака;

б) кількість купюр та їхня номінальна вартість;

в) спосіб підробки;

г) індикатив (у випадку, якщо аналогічні підробки були зареєстро­вані раніше);

д) обставини вилучення;

є) номер кримінальної, оперативно-розшукової справи, матеріалу перевірки та орган, у провадженні якого вона знаходиться;

ж) дані про особу (осіб), у якої (яких) були вилучені фальшиві грошові знаки.

На підставі одержаних матеріалів НЦБ готує і надсилає інформацію в Генеральний секретаріат Інтерполу.

У разі затримання іноземного громадянина за злочин, пов'яза­ний із підробкою грошових знаків, правоохоронний орган України направляє в НЦБ анкетні дані затриманої особи для перевірки за кримінальними обліками Генерального секретаріату Інтерполу та правоохоронних органів країни за місцем його проживання або інших країн, а також для запиту інформації про інших осіб, причетних до ви­готовлення або збуту підроблених грошових знаків.

У запитах до НЦБ у зв'язку зі злочинами, пов'язаними зфальши-вомонетництвом, якщо підозрювана особа встановлена, необхідно вказувати:

а) прізвище, ім'я, по батькові та повну дату народження підозрю­ваної особи, її громадянство та місце проживання;

б) номер кримінальної, оперативно-розшукової справи, матеріалу перевірки та орган, у провадженні якого вона перебуває;

в) дані документів, які ідентифікують особу (паспорт, посвідчення водія та інше);

г) обставини, якими викликана необхідність звернення до НЦБ;

д) перелік заходів, які потрібно вжити.

Міжнародна організація кримінальної поліції

85

У сфері попередження, розкриття та розслідування злочинів, пов'язаних із транспортними засобами

Правоохоронні органи, використовуючи канали НЦБ, мають мож­ливість:

а) запитати відомості про власника транспортного засобу, заре­єстрованого за кордоном;

б) запитати інформацію про дату та місце взяття на облік тран­спортного засобу або зняття з обліку;

в) перевірити транспортний засіб за обліками викраденого авто­транспорту в зарубіжних країнах;

г) ідентифікувати іноземний автомобіль або його номерні знаки;

д) оголосити міжнародний розшук викраденого в Україні тран­спортного засобу, поставити його на облік у Генеральному се­кретаріаті Інтерполу та в правоохоронних органах інших держав - учасниць Організації;

є) ідентифікувати реєстраційні документи транспортного засобу; ж) здійснювати обмін інформацією щодо порядку повернення ви­краденого транспортного засобу законному власникові. Підставами для одержання необхідної інформації за кордоном є:

а) виявлення підробки в документах на право придбання, воло­діння та використання транспортного засобу, ввезеного з іншої держави;

б) виявлення підробки маркування фірми (підприємства)- ви­робника на агрегатах, вузлах, а також ідентифікаційних номерів транспортного засобу іноземного виробництва, ввезеного з інших держав. Запит надсилається в НЦБ після проведення криміналістичного дослідження та встановлення дійсного іден­тифікаційного номера;

в) виявлення розбіжностей номерів вузлів та агрегатів транспорт­ного засобу із записами у митних документах, свідоцтвах про реєстрацію транспортного засобу, угодах купівлі-продажу та інших реєстраційних та технічних документах;

г) отримання оперативної інформації про викрадення транспорт­ного засобу за кордоном;

д) вилучення автомобіля як речового доказу в кримінальній справі;

є) негативний результат перевірки за банками даних Інформацій­ного бюро, Управління Державтоінспекції МВС України та НЦБ за наявності однієї з вищевикладених підстав.

86

У запитах на перевірку транспортного засобу каналами Інтерполу необхідно вказувати:

а) марку (модель) транспортного засобу, що перевіряється, рік його випуску та колір;

б) повний ідентифікаційний номер* (VIN), який складається із сімнадцятизначної комбінації цифр та літер у латинській тран­скрипції (наприклад-WDB 172 804 1В 549 042), а також номер двигуна;

*Сімнадцятизначні ідентифікаційні номери є обов'язковими для всіх автомобілів випуску після 1981 року, окрім автомобілів ЛУАЗ та ЗАЗ-965-968.

в) результати криміналістичного дослідження щодо встановлення дійсного ідентифікаційного номера (VIN) і номера двигуна;

г) відомості про власника транспортного засобу та документи, на підставі яких його було зареєстровано в Україні;

д) підстави проведення перевірки та обґрунтування необхідності звернення до іноземних правоохоронних органів;

є) дату, місце та обставини затримання транспортного засобу, відомості стосовно обставин його можливого викрадення та переправлення за кордон;

ж) реєстраційний номер кримінальної, оперативно-розшукової справи, матеріалів перевірки, дату їх порушення (заведення) та орган, у якому вони знаходяться;

з) місцезнаходження транспортного засобу та його технічний стан.

НЦБ Інтерполу при отриманні відомостей про розшук транспорт­ного засобу, який перевіряється правоохоронними органами іншої держави, повідомляє про це ініціатора запиту, а при необхідності, залежно від підпорядкованості ініціатора, відповідні служби Мініс­терства внутрішніх справ (ГУКР, ГУБОЗ, ГУДСБЕЗ тощо) або іншого правоохоронного органу.

Отримавши від НЦБ повідомлення про те, що транспортний засіб викрадено за кордоном, правоохоронні органи зобов'язані вжити за­ходів щодо його збереженості, а також провести перевірку в порядку, передбаченому статтею 97 Кримінально-процесуального кодексу України. Після закінчення такої перевірки правоохоронні органи че­рез НЦБ зобов'язані повідомити правоохоронним органам країни, на території якої був викрадений транспортний засіб, таке:

а) обставини, за яких був знайдений транспортний засіб (де, коли, у кого) та що послугувало підставами для його перевірки;

87

б) процесуальний результат перевірки та реєстраційний номер кримінальної, оперативно-розшукової справи, матеріалів пе­ревірки, дату їх порушення (заведення) та орган, у якому вони знаходяться;

в) місцезнаходження викраденого транспортного засобу, його технічний стан, здатність до самостійного пересування;

г) хто є власником транспортного засобу в даний час, його повні анкетні дані, адреса, громадянство;

д) у який державний орган або до якої посадової особи (вказуєть­ся повна поштова адреса та номери телефонів, факсимільних апаратів) може звернутися потерпілий для захисту права влас­ності та вирішення питання про повернення транспортного

засобу.

Державний митний комітет України своїм розпорядженням № 60 від 25.04.94 р. «Про порядок надання запитів у Національне централь­не бюро Інтерполу в Україні» визначив таке:

Останнім часом збільшилась кількість подання запитів у Націо­нальне центральне бюро Інтерполу в Україні, пов'язаних із перевіркою затриманих автомобілів іноземного виробництва. Як правило, запити готуються не за встановленою формою і підписуються інспекторами митниці, які навіть не працюють у відділах з боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил. Направлення таких запитів усклад­нює роботу НЦБ Інтерполу в Україні і не дає змоги провести ретельну

перевірку.

У зв'язку з цим під особисту відповідальність начальника митниці всі запити на перевірку затриманих автомобілів направляються через Управління з організації боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил за встановленою формою.

Згідно з існуючими правилами НЦБ Інтерполу в Україні перевірка може проводитись у таких випадках (перелік вичерпний):

- у разі виявлення безгосподарного транспорту;

- коли транспортний засіб вилучений у порядку, передбаченому чинним законодавством, або є речовим доказом у кримінальній

справі;

- виявлення ознак підробки свідоцтв про реєстрацію (технічний паспорт), номерів агрегатів транспортних засобів або невідпо­відність фактичних номерів агрегатів записаним у реєстраційній та технічній документації;

- одержання оперативної або іншої інформації про викрадення транспортних засобів на території іншої держави.

88

Щоб взяти транспорт на облік для перевірки, необхідно обов'язко­во повідомити 17 символів ідентифікаційного номера транспортного засобу, марку, модель, рік виготовлення, колір.

Для подальшого вирішення питання в цивільному або криміналь­ному порядку необхідно мати інформацію про:

- обставини, за яких був виявлений транспортний засіб (де, коли, у кого), що було підставою для перевірки транспортного засобу;

- результати перевірки з факту виявлення (затримання) тран­спортного засобу, в якому органі знаходиться в провадженні кримінальна справа, матеріали про відмову у порушенні кримі­нальної справи або інші матеріали, їхні реєстраційні номери;

- де у цей час знаходиться розшукуваний транспортний засіб, його технічний стан, здатність до самостійного пересування;

- хто у цей час володіє транспортним засобом, повні анкетні дані, громадянство цієї особи, адреса місця її проживання;

- чи встановлювалися заборона, обмеження на реєстрацію, пере­реєстрацію або зняття з обліку такого транспортного засобу в підрозділах ОРЕВ (МРЕВ) ДАІ та на який термін;

- в який державний орган або до кого з посадових осіб (повна поштова адреса, телефон) може звернутися потерпілий для вирішення питання про повернення викраденого транспортного засобу.

Всі запити повинні робитись на чистому аркуші паперу і направ­лятись у ДМК України разом із супровідним листом.

У сфері боротьби з посяганнями на культурні цінності та предмети антикваріату

Підчас проведення оперативно-розшукових та слідчих дій з роз­криття злочинів, пов'язаних з культурними цінностями та предметами антикваріату, правоохоронні органи України мають змогу одержати каналами Інтерполу відомості про:

а) підозрюваних і звинувачуваних та їхні зв'язки;

б) місцеперебування або проживання підозрюваних та звинува­чуваних, які виїхали за кордон (за наявності повних анкетних даних на них та відомостей про виїзд у конкретну країну);

в) наявність та юридичну (або фактичну) адресу фірми (компа­нії), крамниць, які спеціалізуються на торгівлі культурними цінностями;

89

г) виставлення конкретних творів мистецтва на відомих аукціонах (Сотбі, Крісті та інших);

д) ідентифікацію викраденого чи вилученого предмета.

За наявності достатніх підстав вважати, що мав місце факт виве­зення викрадених в Україні культурних цінностей, предметів антиква­ріату за кордон, до запиту в НЦБ додається формуляр, зразок якого затверджується Генеральним секретаріатом Інтерполу, який запо­внюється на кожен предмет окремо. При затвердженні Генеральним секретаріатом Інтерполу нових зразків формуляра НЦБ надсилає їх для використання правоохоронним органам України.

При заповненні формуляра необхідно:

а) текст друкувати або писати друкованими літерами;

б) додати фотографію (по можливості, кольорову) розшукуваного

предмета.

При встановленні місця знаходження розшукуваних предметів, орган-ініціатор їхнього розшуку каналами Інтерполу надсилає до НЦБ повідомлення про його припинення. У такому повідомленні

вказується:

а) дата, місце та обставини знайдення предмета, спосіб його при­ховування, наявні пошкодження;

б) прізвище, ім'я, по батькові та інші установчі відомості щодо особи, в якої знайдено викрадений предмет;

в) відомості щодо інших причетних до крадіжки осіб та їхнє кри­мінальне минуле;

г) номер кримінальної, оперативно-розшукової справи, матеріалу перевірки та орган, у провадженні якого вона знаходиться.

У разі, якщо особа, в якої знайдено викрадений предмет, за своїм процесуальним станом є підозрюваною або звинуваченою, до повідо­млення додаються фотографії та відбитки пальців такої особи.

У разі одержання відомостей про виїзд за кордон осіб, причетних до викрадення культурних цінностей та предметів антикваріату, у за­питі до НЦБ необхідно вказати:

а) повні анкетні дані цих осіб та номери їхніх закордонних пас­портів;

б) відомості про попередні виїзди цих осіб за кордон (коли, в які

країни, з якою метою).

До запиту додаються фотографії цих осіб.

При порушенні кримінальної справи щодо конкретних осіб, які вчинили крадіжки культурних цінностей, предметів антикваріату та виїхали за кордон, одночасно з вказаною інформацією повідомля-

90

ється номер кримінальної справи, дата її порушення, назва органу, який порушив справу.

У сфері боротьби із незаконним обігом наркотиків

Правоохоронні органи України за відповідними запитами мають можливість одержати з Генерального секретаріату Інтерполу та Національних центральних бюро Інтерполу зарубіжних країн таку інформацію:

а) про осіб, які проходять у справах стосовно незаконного обігу

наркотиків;

б) про злочинні угруповання, які займаються наркобізнесом;

в) про факти вилучення наркотиків;

г) про основні види наркотичних засобів та психотропних речовин, які перебувають у незаконному обігу;

д) про нові види наркотиків, які з'явилися в обігу;

є) про методи нелегального виготовлення наркотиків, найпоши­реніші способи упаковки, виявлені підпільні лабораторії;

ж) про канали транспортування та методи приховування;

з) матеріали міжнародних конференцій, симпозіумів, робочих зустрічей та інших нарад лінією Інтерполу з проблем бороть­би з незаконним обігом наркотиків та психотропних речовин, періодичні видання, підготовлені Генеральним секретаріатом Інтерполу з цих питань;

и) статистичні огляди та правозастосовна діяльність (аналіз вилу­чених наркотичних речовин, тенденції у боротьбі з наркобізне­сом, інформаційні матеріали про діяльність спеціальних служб поліції різних країн тощо).

У кожному випадку вилучення на території України так званих «важких» наркотиків (героїну, кокаїну), а також психотропних суб­станцій, синтетичних наркотиків та прекурсорів орган, який їх вилу­чив, протягом 5 діб з моменту вилучення повинен інформувати НЦБ, обов'язково повідомивши: а)вид наркотика;

б) кількість (вага), яка була вилучена;

в) місце, час та інші обставини вилучення;

г) спосіб транспортування та маршрут руху вилучених наркотиків (місце виготовлення, транзитні пункти, місце призначення);

д) спосіб приховування наркотика;

є) відомості про особу (осіб), в якої (яких) були вилучені наркотики, у тому числі дані про її(їх) стать та громадянство;

ж) номер кримінальної, оперативно-розшукової справи, матеріалу перевірки та дату їхнього порушення (заведення).

На підставі отриманого повідомлення НЦБ готує і протягом 5 діб надсилає інформацію до Генерального секретаріату Інтерполу.

За наявності інформації про причетність конкретних осіб до міжна­родного наркобізнесу правоохоронні органи України можуть зверну­тися до НЦБ для одержання щодо цих осіб відомостей, які знаходяться в базах даних Генерального секретаріату Інтерполу та Національного центрального бюро Інтерполу іншої країни (країн).

У запиті необхідно вказувати, які конкретні дії слід виконати за­питуваній стороні:

а) перевірити особу за кримінальними обліками;

б) ідентифікувати осіб;

в) встановити місцезнаходження осіб;

г) надіслати відомості про участь осіб у підготовлюваних або вже скоєних злочинах тощо.

За наявності відповідних даних і підстав правоохоронні органи України каналами НЦБ можуть координувати з правоохоронними органами інших країн спільні операції, які проводяться методом контро­льованого постачання, та інші оперативно-розшукові заходи.

За необхідності проведення оперативно-розшукових заходів кримінальною поліцією інших країн щодо конкретних осіб, причетних до незаконного обігу наркотиків і розшукуваних за кордоном, увесь комплекс пов'язаних із цим питань необхідно узгоджувати з Управ­лінням у боротьбі з незаконним обігом наркотиків МВС України (лише для органів внутрішніх справ України).

У сфері боротьби із незаконним обігом вогнепальної зброї, боєприпасів, вибухівки та вибухових пристроїв

Під час проведення оперативно-розшукових заходів та слідчих дій з розкриття злочинів, пов'язаних з незаконним обігом вогнепальної зброї, боєприпасів, вибухівки та вибухових пристроїв, правоохоронні органи можуть одержати каналами Інтерполу таку інформацію:

а) про країну-виробника;

б) про основні технічні характеристики зброї, боєприпасів, ви­бухівки та вибухових пристроїв;

92

Інтерпол

в) про час та місце реалізації зброї торговим підприємством або заводом-виробником;

г) про можливості експортування в інші країни;

д) чи розшукується певна зброя або вибуховий пристрій;

є) про наявність відомостей кримінального характеру на осіб, які нею володіли;

ж) про скоєння аналогічних злочинів в інших країнах.

У разі крадіжки вогнепальної зброї на території України та наявності вірогідних відомостей про її вивезення за кордон правоохоронні орга­ни можуть оголосити міжнародний розшук цієї зброї як у одній, так і в кількох країнах. При зверненні до НЦБ у запиті необхідно вказати:

а) стислу фабулу події, номер кримінальної, оперативно-розшу-кової справи, матеріалу перевірки, дату їх порушення та орган, який здійснює провадження;

б) тип зброї;

в) калібр;

г) марку;

д) модель;

є) номер серії та рік випуску;

ж) довжину ствола;

з) колір металу;

и) інше наявне маркування.

До запиту за наявності додається фотографія зброї.

Для встановлення належності вогнепальної зброї або вибухового пристрою іноземного виробництва, його системи, моделі, способу виготовлення, а також країни-виробника правоохоронні органи перед зверненням до НЦБ повинні попередньо перевірити цю зброю чи ви­буховий пристрій із залученням фахівців експертно-криміналістичних підрозділів.

У сфері боротьби зі злочинами, пов'язаними з підробкою документів

Під час розкриття злочинів, пов'язаних із підробкою документів, правоохоронні органи каналами Інтерполу можуть перевірити їх автентичність, а також можливе використання цих документів зло­чинцями на території інших країн.

Для проведення такої перевірки до НЦБ надсилається запит, в якому зазначаються:

Міжнародна організація кримінальної поліції

93

а) номер кримінальної, оперативно-розшукової справи, матеріа­лу перевірки, дата їхнього порушення та орган, який здійснює

провадження;

б) обставини виявлення або вилучення документа і обґрунтування

необхідності звернення до НЦБ;

в) вид документа (паспорт, посвідчення водія, довідка, свідоцтво, диплом тощо);

г) в якій країні, яким органом (організацією, установою, фірмою) видано документ, номер та дата його видачі;

д) анкетні дані особи, в якої вилучено документ, та на кого його було оформлено.

До запиту в НЦБ додається ксерокопія документа, який переві­ряється.

У сфері захисту довкілля, а також боротьби зі злочинами, пов'язаними з викраденням та незаконним перевезенням радіоактивних речовин

Під час розслідування злочинів, пов'язаних із екологією, а також з викраденням та незаконним перевезенням радіоактивних речовин, правоохоронні органи України каналами Інтерполу мають можливість одержати із зарубіжних країн таку інформацію:

а) про екологічно небезпечні речовини та факти їхнього вилучення в інших країнах;

б) про підприємства і фірми, які займаються виготовленням, тран­спортуванням, переробкою таких речовин;

в) про транспортні засоби, які використовуються для їхнього пере­везення, маршрути транспортування;

г) про факти вилучення радіоактивних речовин, їхні технічні харак­теристики;

д) про осіб, в яких були вилучені радіоактивні речовини;

є) про методи та обладнання, яке використовується для вилучення радіоактивних речовин;

ж) матеріали міжнародних конференцій, симпозіумів, робочих зустрічей та інших нарад з проблем боротьби зі злочинами в сфері екології та викрадення радіоактивних речовин, які про­водяться під егідою Інтерполу.

У разі викрадення радіоактивних речовин на території України та наявності вірогідних відомостей про їхнє вивезення за кордон

94

правоохоронні органи України можуть звернутися із запитом про розшук таких речовин. При зверненні до НЦБ у запиті необхідно вказати:

а) номер кримінальної (оперативно-розшукової) справи, матеріалу перевірки, дату їхнього порушення (заведення), найменування органу, у провадженні якого вона перебуває;

б) стислу фабулу події;

в) хімічний склад викраденої речовини, чистоту, силу опроміню­вання, масу, вид упаковки;

г) якщо радіоактивна речовина знаходилася в приладі (пристрої), вказати тип і марку приладу (пристрою), при наявності додати копію технічного паспорта на нього, фотографію або малюнок із його зображенням;

д) відомості про осіб, підозрюваних у скоєнні злочину;

є) шляхи можливого транспортування та відомості про транспорт, який може використовуватися.

Ідентифікація та перевірка осіб за обліками поліцій зарубіжних країн

З метою встановлення осіб, які скоїли злочини, правоохоронні органи при наявності відбитків пальців (утому числі вилучених з місць скоєння злочинів) можуть звертатися до Генерального секретаріату Інтерполу та Національних центральних бюро Інтерполу зарубіжних країн за сприянням із таких питань:

а) ідентифікації осіб за відбитками пальців рук;

б) перевірки їх за національними та регіональними дактилоскопіч­ними обліками правоохоронних органів зарубіжних країн;

в) перевірки слідів рук, вилучених із місця події, за слідотеками. Підставою для перевірки або ідентифікації громадян України чи

іноземців за відбитками пальців рук є:

а) наявність відомостей про виїзд таких осіб за кордон і заняття злочинною діяльністю (за відсутністю вірогідних анкетних да­них);

б) наявність відомостей, які вказують на те, що вилучені з місця пригоди сліди рук залишені іноземним громадянином.

У запиті в НЦБ необхідно вказати:

а) назву органу, який звертається із запитом і в провадженні якого перебуває кримінальна або оперативно-розшукова справа;

95

б) підстави для перевірки або ідентифікації осіб, а також номер кримінальної справи або справи оперативної перевірки, дату порушення чи заведення;

в) стислу фабулу злочину (події) із зазначенням анкетних даних особи, яка ідентифікується чи перевіряється, а за можливості -групу крові, код ДНК;

г) назву зарубіжного органу, до якого необхідно звернутися із

запитом;

д) серію, номер і термін дії закордонного паспорта громадянина Укра­їни, якщо особа, яка перевіряється, такий паспорт отримувала;

є) за наявності - ксерокопію національного паспорта або іншого

документа іноземця, який посвідчує його особу. До запиту додаються дактокарти або копії інших слідоносіїв, у необхідних випадках надаються збільшені їхні фрагменти.

Регламентація проведення міжнародного розшуку каналами Інтерполу, екстрадиція

Використовуючи систему міжнародного розшуку в межах Інтер­полу, правоохоронні органи України мають можливість:

- одержати інформацію про місцеперебування за кордоном та рід занять розшукуваних осіб: підозрюваних у скоєнні злочинів, звинувачуваних, засуджених, які ухиляються від кримінальної відповідальності або відбування покарання з подальшою їх екстрадицією (видачею);

- встановити контроль за діяльністю та пересуванням осіб, які пе­реховуються від правоохоронних органів за межами України;

- встановити місцезнаходження особи, яка виїхала за кордон і пропала безвісти;

- ідентифікувати особу;

- ідентифікувати невідомих хворих;

- ідентифікувати невпізнані трупи.

Міжнародний розшук із використанням каналів та можливостей Інтерполу проводиться у випадках:

- наявності вірогідних даних про виїзд розшукуваної особи в інші країни, якими можуть бути: наявність у такої особи закордон­ного паспорта, повідомлення органів Держкомкордону України про реєстрацію перетину нею кордону, поштове листування, пояснення свідків тощо;

96

- надходження запиту до НЦБ про розшук осіб, прибулих в Україну з інших держав (за ініціативою закордонних партнерів-членів Інтерполу).

Міжнародному розшукові з ініціативи правоохоронних органів України підлягають:

- особи, які виїхали за межі України і ухиляються від кримінальної відповідальності та відбуття покарання за злочини, за які згід­но з чинним законодавством або судовим вироком, що набув законної сили, передбачено (призначено) покарання у вигляді позбавлення волі на термін не менше шести місяців;

- громадяни, які пропали безвісти, - за наявності вірогідних відо­мостей про виїзд розшукуваних за кордон;

- іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні і щодо яких отримана інформація про скоєння ними злочинів на території інших держав.

Підставою для міжнародного розшуку громадян України є запит правоохоронного органу, надісланий до НЦБ. У запиті повинна бути викладена повна та об'єктивна інформація про події, факти стосовно розшукуваних осіб, а саме:

- номер кримінальної справи, ким та коли вона порушена, пріз­вище слідчого, який провадить розслідування, його контактний телефон;

- номер, дата заведення оперативно-розшукової справи категорії «Розшук», прізвище та контактний телефон працівника, який здійснює провадження у справі;

- обставини скоєного злочину (злочинів) - місце, час, спосіб, юридична кваліфікація діянь, інші причетні до злочинів особи тощо;

- усі відомі прізвища, імена, по батькові розшукуваного кирили­цею та в латинській транскрипції;

- за можливості, відомості про обох батьків;

- повна дата і місце народження розшукуваної особи;

- громадянство, національність;

- номери національного та закордонного паспортів, дати їх ви­дачі, органи, які видавали паспорти;

- прізвиська розшукуваного, під якими він може бути відомим у злочинному середовищі;

- прикмети загальні (зріст, будова тіла, колір волосся, очей тощо) та особливі (шрами, татуювання, відсутність органів, окуляри тощо);

97

- функціональні ознаки (особливості ходи, заїкання, звички тощо);

- дві фотокартки (якщо можливо, в анфас та в профіль) із зазна­ченням дати фотографування та виготовлення фотокарток;

- за наявності дві дактокарти;

- відомості про наявність у розшукуваного зброї, чи може він становити загрозу для оточуючих як психічно хворий, наркоман, інфекційно хворий, схильний до жорстокості тощо;

- професії, якими видами діяльності може займатися;

- мови, якими володіє;

- в яких країнах і за якими адресами може перебувати, з ким може контактувати в країні перебування;

- який запобіжний захід обраний стосовно розшукуваної особи. Якщо є санкція на утримання цієї особи під вартою, ким і коли вона видана.

У разі розшуку підозрюваної, обвинуваченої або засудженої особи, яка переховується за кордоном, у запиті додатково відтворюються такі позиції:

- номер кримінальної справи, дата її порушення, назва органу, який провадить розслідування або розшук такої особи, номер та текст статті Кримінального кодексу України із зазначенням передбаченої нею міри покарання, а також стислий виклад вчиненого розшукуваною особою протиправного діяння;

- заходи, які з точки зору ініціатора розшуку доцільно вжити щодо розшукуваної особи у разі виявлення її на території іноземної держави. Такими заходами, як правило, можуть бути:

а) встановлення контролю за пересуванням розшукуваної особи. У цьому випадку від закордонних партнерів може бути одержана інформація про місцеперебування розшукуваного, маршрути переміщення, контакти, виїзд за межі тієї чи іншої країни тощо;

б) затримання та арешт розшукуваної особи з подальшою її екстра­дицією. У цьому разі ініціатор розшуку в запиті до НЦБ гарантує, що при затриманні та арешті розшукуваної особи на території іншої держави до її компетентних органів буде обов'язково наді­слано клопотання про екстрадицію цієї особи. Якщо країна, де вірогідно може перебувати розшукувана особа, невідома, то в запиті гарантується звернення з клопотанням про екстрадицію до будь-якої країни або вказується коло або конкретний перелік країн, яким обмежується гарантоване звернення з клопотанням про екстрадицію.

98

НЦБ вивчає одержані матеріали, при потребі запитує в ініціатора додаткові відомості і за прийнятими Інтерполом правилами надси­лає запит до Генерального секретаріату Інтерполу або в Національне центральне бюро Інтерполу відповідної країни.

Про здійснений запит НЦБ письмово інформує ініціатора, який після цього зобов'язаний негайно повідомляти нові відомі факти щодо розшукуваних для коригування розшукових заходів за кордоном.

У разі затримання або встановлення місцеперебування розшу­куваної особи на території України ініціатор її міжнародного розшуку зобов'язаний негайно, але за будь-яких обставин не пізніше 5-ти днів повідомити про це в НЦБ для інформування правоохоронних органів зарубіжних країн про припинення розшуку.

Після одержання даних про місцеперебування розшукуваної осо­би за кордоном НЦБ:

- доводить одержану інформацію до відома ініціатора розшуку;

- повідомляє Генеральну прокуратуру України, а також проку­ратуру Автономної Республіки Крим, міст Києва, Севастополя або відповідної області (якщо кримінальна справа щодо розшу­куваної особи перебуває в провадженні слідчих прокуратури), Головне слідче управління МВС України (якщо розслідування в кримінальній справі провадять слідчі органів внутрішніх справ) або ГУКР МВС України (у разі розшуку засудженої особи) чи інші правоохоронні органи або їхні структурні підрозділи за підслідністю.

Орган - ініціатор розшуку, отримавши інформацію про місце пере­бування розшукуваної особи за кордоном, готує і не пізніше 10 днів з моменту отримання такої інформації надсилає відповідно в прокурату­ру Автономної Республіки Крим, міст Києва, Севастополя або області, Головне слідче управління, ГУКР МВС України, відповідний підрозділ інших правоохоронних органів за підслідністю обґрунтований запит про її видачу, до якого додаються такі документи:

- копія постанови про обрання запобіжного заходу у вигляді утри­мання під вартою або копія вироку з підтвердженням того, що вирок набув законної сили, завірені гербовою печаткою того органу, який виніс цю постанову (вирок);

- довідка про докази, якими підтверджується вина розшукуваної особи у скоєнні злочину, або копія постанови про притягнення цієї особи як обвинуваченого;

- завірений текст закону (статті Кримінального кодексу України, за яким кваліфікується злочин);

99

- повні дані розшукуваної особи, щодо якої робиться запит про видачу згідно з переліком, передбаченим в Інструкції;

- довідка про попередні судимості;

- довідка про розмір невідбутого покарання (у випадках, коли за­пит про видачу робиться щодо особи, яка вже відбула частину призначеного судом покарання);

- постанова слідчого (суду) про розшук особи;

- відомості про матеріальні збитки, завдані внаслідок злочину;

- дві фотокартки та дактилокарта розшукуваної особи (за наяв­ності).

Текст запиту про видачу та тексти вище перелічених документів додаються до матеріалів також перекладеними державною мовою країни, з якої підлягає видачі розшукувана особа. Перекладені тексти підписуються перекладачем і завіряються його печаткою (печаткою бюро перекладів, за відсутності - нотаріально).

Прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, прирівняні до них прокуратури, Головне слід­че управління або ГУКР МВС України, відповідні підрозділи інших правоохоронних органів вивчають одержані від ініціатора розшуку матеріали, при потребі організовують їх доопрацювання, а у разі належного оформлення надсилають до Генеральної прокуратури України.

Генеральна прокуратура України після вивчення та перевірки ма­теріалів у разі належного їх оформлення надсилає у відповідний орган іноземної держави запит про видачу (екстрадицію) розшукуваної осо­би, а завірену копію запиту може надіслати в НЦБ для оперативного інформування правоохоронних органів цієї держави.

У разі надходження від органів іноземної держави згоди на ви­дачу розшукуваної особи і повідомлення про її затримання (арешт) Генеральна прокуратура України дає доручення відповідним право­охоронним органам про прийом цієї особи. Разом із таким доручен­ням надсилається постанова про утримання під вартою особи, яка видається іншою державою, або офіційно завірена копія вироку, а також повідомляється, куди слід направити заарештованого та за яким органом він буде врахований.

Прийом осіб, які видаються іншою державою, здійснюється, як правило, через контрольно-пропускні пункти Прикордонних військ України і оформляється спеціальним протоколом. При цьому обов'язкова присутність представників прокуратури та прикордонних військ.

100

В окремих випадках за погодженням Генеральної прокуратури України з відповідними органами інших держав прийом осіб, які ви­даються, може здійснюватися також за межами України.

Усі витрати, пов'язані з прийомом осіб, які видаються іншими державами, їх утриманням під вартою, конвоюванням, понесені на території України, здійснюються за рахунок бюджетних коштів.

У разі розшуку осіб, які пропали безвісти, необхідною підставою для звернення до НЦБ є наявність оперативно-розшукової справи «Розшук» або зареєстрованої заяви з матеріалами первинної пере­вірки, в процесі яких встановлена вірогідність виїзду розшукуваної особи за кордон.

Запити правоохоронних органів зарубіжних країн, які надійшли до правоохоронних органів України каналами Інтерполу, є правомірною підставою для здійснення міжнародного розшуку на території України.

Особливості взаємодії правоохоронних органів України з правоохоронними органами зарубіжних країн каналами Інтерполу при виконанні кримінально-процесуальних дій щодо розкриття та розслідування злочинів

Питання виконання окремих слідчих дій (допиту, впізнання, обшу­ку, арешту тощо), а також екстрадиції та отримання відомостей про рух коштів на банківських рахунках на території зарубіжних держав вирішуються в порядку надання правової допомоги і належать до компетенції Генеральної прокуратури України, у зв'язку з чим право­охоронні органи звертаються через відповідних прокурорів, які здій­снюють нагляд, до Генеральної прокуратури України з клопотанням про підготовку звернення до центрального органу юстиції (прокура­тури) відповідної країни із запитом про надання правової допомоги.

При стосунках з країнами, які є сторонами Конвенції «Про право­ву допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах», підписаної 22 січня 1993 р. у м. Мінську, до компетенції Генеральної прокуратури України належать зносини з питань видачі, кримінального переслідування, а також запити про виконання таких процесуальних дій, які стосуються прав громадян і потребують санк­ції. Зносини з питань проведення інших процесуальних дій можуть здійснюватися через інші правоохоронні органи, до компетенції яких відносяться кримінальні справи.

101

У клопотанні про правову допомогу обов'язково вказується:

- назва установи, до якої звертаються за наданням правової до­помоги;

- імена та прізвища свідків, підозрюваних, підсудних, засуджених та потерпілих (при наявності представників вказаних осіб - їхні імена, прізвища, адреси), їхнє місцеперебування та місце прожи­вання, громадянство, заняття, а також місце та дата народження і, якщо можливо, прізвища та імена батьків;

- опис та кваліфікація вчиненого діяння і дані про розмір заподі­яних збитків, якщо вони були наслідком цього діяння;

- зміст норми Кримінального кодексу України, яка передбачає відповідальність за вчинене діяння;

- зміст доручення, а також інші відомості, необхідні для його ви­конання.

За дорученням Генеральної прокуратури України НЦБ каналами Інтерполу надсилає через Національне центральне бюро Інтерполу запитуваної країни (країн) копії перекладеного іноземною мовою за­питу про правову допомогу або в порядку, передбаченому Інструкцією, організовує розшук із залученням Національного центрального бюро Інтерполу однієї або кількох країн, де, вірогідно, знаходиться розшу­куваний, атакож використовує можливості Генерального секретаріату Інтерполу, відповідних Національних центральних бюро Інтерполу для сприяння виконанню запиту про правову допомогу.

Порядок обробки та захисту інформації в НЦБ

Уся інформація, що надходить до НЦБ та виходить від нього елек­тронною поштою Х.400, відомчою електронною поштою, телексом, телетайпом, факсом, звичайною поштою тощо, підлягає обов'язковій реєстрації та первинній обробці.

Діловодство в НЦБ здійснюється відповідно до вимог наказу МВС України від 22 липня 1993 р. № 435 «Про затвердження Інструкції з діловодства в органах, підрозділах внутрішніх справ, навчальних за­кладах, науково-дослідних установах, установах виконання покарань, на підприємствах і в організаціях системи МВС України».

Первинна обробка інформації, отриманої переліченими каналами зв'язку, здійснюється в такому порядку:

- перший етап:

а) ознайомлення з отриманими документами та їх роздрукування;

102

б) складання при необхідності короткої анотації на документи, які виконані однією з робочих мов Інтерполу;

- другий етап:

а) реєстрація отриманої кореспонденції;

б) здійснення довідкового пошуку в підсистемі «Документ» інте­грованої бази даних НЦБ;

- третій етап:

а) перевірка інформації, яка міститься у документі за відповід­ними базами даних Міністерства внутрішніх справ України та Генерального секретаріату Інтерполу;

б) введення нової інформації до інтегрованої бази даних НЦБ;

в) коригування інформації в підсистемах бази даних НЦБ.

Після закінчення первинної обробки документ з відповідними по­значками про результати обробки передається до секретаріату НЦБ. Секретаріатом усі документи оцінюються за їхнім змістом та ступенем важливості. Відповіді на запити НЦБ передаються співробітникам робочого апарату, які готували ці запити. Всі інші документи (крім запитів категорії «терміново») начальник секретаріату доповідає на­чальнику НЦБ або його заступникам, які визначають порядок їхнього подальшого виконання.

Запити категорії «терміново» («urgent») секретаріатом негайно передаються начальникам відділів або їхнім заступникам за функці­ональним розподілом. Начальники відділів (їхні заступники) негайно вживають заходів щодо виконання таких запитів і доповідають про ці документи та вжиті заходи начальнику НЦБ або його заступникам.

При отриманні каналами Інтерполу запитів від правоохоронних органів інших країн НЦБ визначає порядок їх виконання і оптимальне коло виконавців, після чого надсилає необхідні документи у відповідні підрозділи апарату Міністерства внутрішніх справ України, головні управління МВС України в Криму, м. Києві та Київській області, управ­ління МВС України в областях, м. Севастополі та на транспорті або їхні підрозділи, а також в інші правоохоронні органи.

При отриманні оформленого відповідно до вимог Інструкції запиту від підрозділів апарату Міністерства внутрішніх справ України, голо­вних управлінь МВС України в Криму, м. Києві та Київській області," управлінь МВС України в областях, м. Севастополі та на транспорті, їхніх підрозділів або від інших правоохоронних органів, НЦБ згідно з його змістом та правилами регламенту міжнародної поліцейської співпраці і внутрішнього контролю обліків Інтерполу, іншими норма­тивними документами Організації визначає порядок виконання запиту

103

та надсилає необхідні документи до Генерального секретаріату Інтер­полу або Національного центрального бюро Інтерполу відповідної країни (країн).

Кожному новому документові, який надсилається з НЦБ до Гене­рального секретаріату Інтерполу, Національного центрального бюро Інтерполу іншої країни (країн) або правоохоронних органів України і містить клопотання про перевірку, надання інформації, вжиття опе-ративно-розшукових та інших заходів тощо, надається номер по­силання (REF), який складається з індивідуального коду та вихідного (підписного) номера.

Індивідуальний код складається з індексу IP (Інтєрпол), порядко­вого номера справи та двох останніх цифр року її заведення.

Вихідний (підписний) номер складається з коду працівника НЦБ, який готував документ, а також порядкового номера документа, про­ставленого в хронологічно зростаючій послідовності.

Кожному документові, який надходить в НЦБ, надається вхідний номер, який формується в хронологічно зростаючій послідовності.

При всіх наступних зверненняхутій же справі посилання на відпо­відний номер НЦБ (REF) є обов'язковим. При цьому індивідуальний код залишається незмінним, змінюються тільки порядковий номер документа і код працівника. Наприклад, запит, який надсилається з НЦБ до Генерального секретаріату Інтерполу або Національного центрального бюро Інтерполу зарубіжної країни, крім передбачених загальними вимогами, повинен мати такі реквізити:

Індивідуальний код: IP/номер справи/06;

Вихідний номер: код працівника/6789;

Наприклад, повний номер посилання запиту (REF) матиме такий вигляд: IP/номер справи/06-код працівника/6789.

Після завершення перевірки (виконання запиту) всі матеріали формуються в окрему справу і передаються в секретаріат НЦБ для зберігання та архівування.

Передані до секретаріату справи зберігаються в теках-накопи-чувачах за номерами посилання у хронологічно зростаючій послі­довності.

Номенклатура справ, класифікація інформації, коди працівників затверджуються начальником НЦБ.

Архівні матеріали зберігаються в архіві робочого апарату НЦБ. Порядок зберігання та знищення архівних матеріалів НЦБ встанов­люється начальником бюро і затверджується Міністром внутрішніх справ України.

104

У разі необхідності поновити провадження (потреба в додатковій перевірці, здійсненні додаткових заходів, надходження додаткової інформації тощо) справа видається працівнику НЦБ із секретаріату (архіву) бюро.

При змінах в організаційно-штатній структурі, технічному забез­печенні НЦБ та з метою удосконалення його діяльності начальник НЦБ може змінити порядок реєстрації, первинної обробки та збе­рігання інформації. Про внесені зміни НЦБ інформує правоохоронні органи.

НЦБ вживає необхідних заходів до забезпечення режиму таєм­ності, конфіденційності та захисту інформації від несанкціонованого доступу до неї. Працівники НЦБ зобов'язані зберігати державну та службову таємницю. їм забороняється виправлення та знищення інформації з власної ініціативи. Виправлення і знищення інформації можливе лише на підставі прохання НЦБ або органів, які були ініці­аторами її надсилання в НЦБ, з дозволу начальника НЦБ або його заступників.

Для отримання інформації від НЦБ встановлюються три рівні до­ступу до неї:

- рівень 1 - щодо інформації, яку НЦБ може поширювати без будь-яких обмежень;

- рівень 2 - щодо інформації, поширення якої можливе тільки на підставі дозволу НЦБ або органу - ініціатора її надсилання в Укрбюро Інтерполу;

- рівень 3 - щодо інформації, поширення якої можливе лише з до­зволу Міністра внутрішніх справ України або його заступників.

Рівень доступу до інформації встановлюється НЦБ або органом -ініціатором її надсилання в Укрбюро Інтерполу. Орган, який надсилає інформацію до НЦБ, може спеціально зазначити, що відомості або їхнє джерело не можна розкривати будь-кому або обмежити коло осіб, які можуть ознайомитися з цією інформацією.

Якщо в документі відсутня вказівка на рівень доступу до інформа­ції, вона видається і обробляється згідно з правилами, встановленими для рівня 1.

Органи, які одержали інформацію з НЦБ, зобов'язані забезпечити ефективний захист її змісту від сторонніх осіб, а також від спотворення та розголошення.

Якщо та чи інша інформація частково або повністю втратила досто­вірність, орган - ініціатор або виконавець запиту повинен звернутися до НЦБ з проханням виправити або, у разі потреби, знищити її.

105

Питання ознайомлення зацікавлених осіб з наявною щодо них інформацією вирішується відповідно до чинного законодавства ( ст. 32 Конституції України)

Формування банків даних НЦБ

Уся інформація, отримувана Міністерством внутрішніх справ Укра­їни каналами Інтерполу, вміщується в інтегровану базу даних НЦБ за такими підсистемами:

-документи;

-особи;

-транспорт;

- фірми;

- номерні речі;

- валюта;

- предмети мистецтва.

Джерелами накопичення інформації в НЦБ є:

Матеріали та інформація, отримувані з Генерального секретаріату Інтерполу;

Запити, повідомлення, матеріали, отримувані з національних центральних бюро та правоохоронних органів інших країн;

Запити, повідомлення, матеріали, отримувані від органів внутріш­ніх справ та інших правоохоронних органів України;

Офіційні матеріали міністерств, відомств, установ та організацій, які не є правоохоронними.

Залежно від потреб НЦБ може створювати інші підсистеми обліку, а також змінювати і вдосконалювати існуючі.

Радники Укрбюро Інтерполу

З метою вдосконалення організації взаємодії правоохоронних органів України та іноземних держав у сфері боротьби зі злочинністю, яка має транснаціональний характер, та відповідно до пункту 7 Поло­ження про Національне центральне бюро Інтерполу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 1993 року № 220. Міністром МВС України затверджено «Порядок залучення радників Національним центральним бюро Інтерполу - Укрбюро», погодженим з Головою Служби безпеки України наказом по МВС

106

України від 08.12.2005 № 1132, зареєстрованим в Міністерстві юс­тиції України 9 грудня 2005 р. за № 1482/11762.

Порядок залучення радників Національним центральним бюро Інтерполу (далі - Порядок) розроблений відповідно до Закону України «Про міліцію», Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженого Указом Президента України від 17 жовтня 2000 року N 1138/2000, Положення про Національне центральне бюро Інтер­полу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 1993 року N 220.

Національне центральне бюро Інтерполу (далі - НЦБ Інтерполу) може звертатись до радників з метою визначення науково обґрунтова­ної державної протизлочинної політики та розроблення рекомендацій і пропозицій щодо боротьби зі злочинністю, що має транснаціональний характер.

Радники Національного центрального бюро Інтерполу (далі радники) виконують виключно консультаційні функції на договірних засадах.

Радником може бути особа, яка:

- є громадянином України;

- має вищу освіту (юридичну, економічну, технічну або іншу за­лежно від питань, з яких необхідна консультаційна допомога), при цьому особам, які мають вчене звання та/або науковий ступінь, віддається перевага;

- раніше несудима.

Радник може залучатись до надання консультаційної допомоги з таких питань:

- організація міжнародної співпраці правоохоронних органів України.

- вивчення вітчизняного та зарубіжного позитивного досвіду організації боротьби зі злочинністю.

- розроблення проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів стосовно боротьби зі злочинністю, яка носить транснаціональний характер.

- модернізація та технічне переоснащення інформаційних систем НЦБ Інтерполу.

- підвищення кваліфікації працівників робочого апарату НЦБ Інтерполу.

- здійснення досліджень з питань, що входять до компетенції НЦБ Інтерполу.

- оцінка рівня поширення в Україні злочинності, що має трансна-

107

ціональний характер, загрози злочинної діяльності громадян України за кордоном.

- вивчення громадської думки щодо діяльності НЦБ Інтерполу.

Підбір радників здійснює керівник робочого апарату НЦБ Інтер­полу.

Особа, яка погодилась виконувати функції радника, заповнює анкету та надає документи, що підтверджують відомості, викладені в пунктах 1 - 9 анкети.

Кандидатура радника перевіряється за відповідними обліками МВС України.

Копії анкети надсилаються до Міністерства юстиції України та Служби безпеки України для погодження кандидатури радника.

Рішення про залучення особи як радника приймає Міністр вну­трішніх справ України на підставі рапорту керівника робочого апарату НЦБ Інтерполу, в якому зазначаються викладені в анкеті відомості про особу, інформація про результати її перевірки за обліками МВС України, за погодженням з Міністерством юстиції України і Службою безпеки України.

Між радником та Міністерством внутрішніх справ України укладаєть­ся договір про надання консультаційних послуг терміном на один рік.

За домовленістю сторін термін договору може продовжуватись на один рік без відповідного погодження з Міністерством юстиції України та Службою безпеки України.

Після укладання договору про надання консультаційних послуг радникові видається «Посвідчення радника Національного централь­ного бюро Інтерполу» згідно з вимогами чинного законодавства на термін, визначений у договорі.

Підготовка та зберігання матеріалів щодо залучення радників здійснюються в робочому апараті НЦБ Інтерполу.

Стосунки із засобами масової інформації

Наявна в НЦБ інформація призначена лише для використання правоохоронними органами та судами у попередженні, розкритті, розслідуванні злочинів та судовому розгляді кримінальних справ.

Відомості, які знаходяться в НЦБ і стосуються конкретних роз­слідувань, конкретних осіб, можуть бути передані засобам масової інформації лише з дозволу тих НЦБ або тих органів, які повідомили їх Укрбюро Інтерполу.

108.

Зазначені вимоги поширюються також на інформацію, яка над­силається Укрбюро Інтерполу правоохоронним органам України та НЦБ Інтерполу іноземних країн.

Виступати у засобах масової інформації із заявами, коментарями, роз'ясненнями, давати будь-які інтерв'ю з питань діяльності НЦБ, крім керівництва Міністерства внутрішніх справ України, можуть лише на­чальник робочого апарату бюро та його заступники. Взаємодія НЦБ із засобами масової інформації здійснюється через Центр громадських зв'язків МВС України.

КОНТАКТИ З ІНТЕРПОЛОМ

Інформацію про злочинну діяльність або про безвісти зниклих лю­дей насамперед варто повідомляти місцевому поліцейському відділу або Національному центральному бюро (НЦБ): 2252024 м.Київ, вул. Академіка Богомольця, 10 - НЦБ Інтерполу в Україні (Укрбюро)

-тел.(044) 291 -1641;

-факс(044) 291-1934;

-телетайп 131755 ИНПОЛ;

-телекс 131269 IPUKRSU.

Якщо Ви все ж таки вважаєте за необхідне увійти в контакт з Інтер-полом безпосередньо, тоді будь ласка використовуйте адресу, номер факсу або адреси електронної пошти, наведені нижче:

Зміст

ПЕРЕДМОВА........................................................................4

ІСТОРІЯ МІЖНАРОДНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ КРИМІНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ-IHTEPnOJi..............................................................................12

СТРУКТУРА МОКП - ІНТЕРПОЛ...................................................15

Статут Міжнародної організації кримінальної поліції- Інтерполу..............22

Загальні положення..................................................................22

Структура та органи..................................................................22

Генеральна Асамблея...............................................................23

Виконавчий комітет..................................................................24

Генеральний секретаріат..........................................................25

Національне центральне бюро..................................................26

Радники...................................................................................27

Бюджет і ресурси......................................................................27

Відносини з іншими організаціями............................................27

Застосування, зміни та переклад тексту Статуту........................28

Тимчасові положення................................................................28

Процедура відбору кадрів........................................................................ЗО

Умови служби..........................................................................................32

Кодекс службової етики офіцера Інтерполу..............................................34

Присяга офіцера Інтерполу......................................................................36

Міжнародні стандарти боротьби з корупцією в поліцейських

структурах...............................................................................................36

ОСНОВНІ ФУНКЦІЇ...................................................................42

Глобальна система поліцейського зв'язку: 1-24/7-крок уперед..............43

Міжнародна система повідомлень (карток) Інтерполу..............................45

ЗАГАЛЬНИЙ ОГЛЯД ДІЯЛЬНОСТІ МОКП - Інтерполу у різноманітних напрямках боротьби з транснаціональною кримінальною злочинністю.......................................................50

Боротьба проти міжнародного тероризму................................................50

Біотероризм............................................................................................50

Фінансування тероризму.........................................................................52

Інтерпол і торгівля наркотиками...............................................................52

Міжнародна торгівля наркотиками...........................................................53

Синтетичні наркотики..............................................................................56

111

Героїн......................................................................................................57

Морфій....................................................................................................58

Торговці наркотиками..............................................................................59

Кокаїн......................................................................................................61

Підтримка Інтерполом у випадках катастрофі стихійного лиха.................62

Забезпечення міжнародної ІЖК ( DVI) допомоги.......................................63

ДНК термінали -«Генетичний відбиток пальця»........................................64

Контрабанда людей.................................................................................65

Діти і торгівля людьми..............................................................................67

Торгівля жінками......................................................................................68

Злочини проти дітей................................................................................69

Злочини в галузі інформаційних технологій..............................................70

Маркування вибухових речовин...............................................................70

Геноцид, військові злочини і злочини проти людства................................71

Аналіз кримінальної інформації................................................................72

ІНТЕРПОЛ В УКРАЇНІ.................................................................74

У сфері економіки та фінансів...................................................................82

У сфері боротьби із незаконним виготовленням підроблених

грошових знаків.......................................................................................83

У сфері попередження, розкриття та розслідування злочинів,

пов'язаних із транспортними засобами...................................................85

У сфері боротьби з посяганнями на культурні цінності та предмети

антикваріату............................................................................................88

У сфері боротьби із незаконним обігом наркотиків...................................90

У сфері боротьби із незаконним обігом вогнепальної зброї,

боєприпасів, вибухівки та вибухових пристроїв........................................91

У сфері боротьби зі злочинами, пов'язаними з підробкою документів......92

У сфері захисту довкілля, а також боротьби зі злочинами, пов'язаними

з викраденням та незаконним перевезенням радіоактивних речовин.......93

Ідентифікація та перевірка осіб за обліками поліцій зарубіжних країн.......94

Регламентація проведення міжнародного розшуку каналами Інтерполу,

екстрадиція.............................................................................................95

Особливості взаємодії правоохоронних органів України з правоохоронними органами зарубіжних країн каналами Інтерполу при виконанні кримінально-процесуальних дій щодо розкриття

та розслідування злочинів......................................................................100

Порядок обробки та захисту інформації в НЦБ.......................................101

Формування банків даних НЦБ...............................................................105

Радники Укрбюро Інтерполу...................................................................105

Стосунки із засобами масової інформації..............................................107

КОНТАКТИ З ІНТЕРПОЛОМ...................................................... Ю9


1. Контрольная работа Экономика строительства 2
2. Контрольная работа Государственное управление, как объект административно-правового регулирования
3. Курсовая Формирование коллектива при обучении детей с ОПФР с интеллектуальной недостаточностью
4. Курсовая Методика социальной работы с молодежью
5. Лабораторная работа Изучение законов вращательного движения при помощи маятника Обербека.
6. Реферат Строительство зданий
7. Реферат на тему A Walk On The Beach Essay Research
8. Краткое содержание Двадцать лет спустя
9. Доклад Церковно-приходская народная школа
10. Диплом на тему Анализ режима работы скважин оборудованных УЭЦН на примере ОАО Сибнефть