• касаційне провадження,

• перегляд цивільної справи у зв'язку з винятковими обста­
  винами,

• перегляд справи за нововиявленими обставинами,

• виконання рішення.

§ 6. Наука цивільного процесуального права

Наука цивільного процесуального права є складовою частиною юридичної науки, її предметом с цивільне процесуальне право та цивільне судочинство. Наука вивчас закономірності виник­нення, функціонування і розвитку цивільного процесуального права, його суть, роль у виконанні соціальних функцій. Пред­мет науки цивільного іі|к>цесу охоплює також історію і теорію цивільного процесуального права, норми й інститути цивільно­го права зарубіжних країн, міжнародного цивільного процесу.

Наука цивільного процесуального права широко використо­вує загальні та спеціальні методи і способи дослідження.

Система науки цивільного процесуального права обумов­люється її предметом і складається з двох частин — загальної і особливої. До загальної час піни входять загальні положення науки цивільного процесуального права і заіильиі положення цивільного процесуального права. Особливу частину станов­лять судові форми захисгу цивільних прав і несудові форми захисту цивільного права.

Глава 2. ПРИНЦИПИ ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА

§ 1. Поняття та система принципів цивільного процесуального права

Цивільне процесуальне право України і врегульоване ним ци­вільне судочинство побудовані на принципах (від лат. ргіп-сіріит — основа, начало, засади), у яких відображені основні засади функціонування права та здійснення судочинства.

Значення принципів цивільного процесуального права поля­гає в тому, що в них відображені найбільш характерні демок­ратичні риси, якісні особливості цивільного судочинства і за­гальна (соціально-юридична) спрямованість права та його най­важливіших інститутів.

Принципи сприяють правильному пізнанню і застосуванню норм цивільного процесуального права, є основою для законо­давчої практики, для підготовки, розроблення і прийняття від­повідних їм за змістом правових норм та їх удосконалення. Розвиваючись разом із суспільством в умовах політичних та соціально-скономічних перетворень, принципи вдосконалю­ються та створюють додаткові умови для забезпечення гаран­тій захисту прав і законних інтересів учасників процесу. Тому їх порушення, як правило, призводить до зміни або скасування судових рішень.

В юридичній літературі існує кілька підходів до визначення поняття принципів цивільного процесуального права. Вони ро­зглядаються як:

• основні (або правові) засади організації і діяльності суду;

• основні положення галузі права;

• основні ідеї, положення, керівні засади;

• правові погляди на завдання і засоби діяльності суду із роз­
  гляду і вирішеній цивільних справ;

• обумовлені базисом суспільства і виражені в змісті цивіль­
  ного процесуального прана суспільно-політичні, норма і иц-
  но-керівиі основи (засади) цієї галузі права.

Аби сформулювати поняття принципів цивільного процесу­ального права, потрібно, в першу чергу, визначити (проана­лізувати) їх ознаки:

1. принцип включає (виражає) в собі певну ідею (погляд), яка
   складає його зміст;

2. така ідея завжди прямо чи опосередковано повинна бути
   закріплена в нормативно-правових актах;

3. принцип повинен бути безпосередньо пов'язаним з цивіль­
   ним процесом, визначати його основні властивості;

4. принцип повинен мати загальне значення для всього ци­
   вільного процесу;

5. принцип визначає типові риси цивільного судочинства і мо­
   же мати винятки, які не с принципом;

6. принципи характеризуються значною стійкістю та стабіль­
   ністю;

7. принципами не можуть бути звичайні вимоги (правила), які
   не складають одну з відомих альтернативних вимог;

8. принципами не можуть бути положення, які дублюють інші
   принципи або які з них виходять.

І і:іил 2.

Припиним спіні.м.нпііі процесуальною прана

21

Отже, принципи цивільного процесуального права — це обумо&пеш оощкшыю ПХмамЬапшы умовами суспільного жит­тя формально закріп ієні шсиди здійсненні! правосуддя в ци-віпьних справах, які визначають завдання і мету правосуддя в цивільних справах, ха/шктер, зміст і побудову цивільного судо­чинства, а також повноваження та процесуальну діяіьність суду- учасників процесу. їх процесуальпо-правове становище

Принципи цивільного процесуального права тісно пов'язані між собою і в сукупності становлять систему. Кожний з прин­ципів системи відіїрас самостійну роль, характеризує галузь у цілому, окрему стадію чи окремий процесуальний інститут, але між ними існує зв'язок і взагмодія, які визначаються сд-містю мети І завдань цивільною судочинства: дія одного при­нципу обумовлю* дію іяпшх. Кожний з прншшшн не може іс­нувати окремо від принципів системи, а тільки у взаємодії з ними. Зміст одних принципів розкривається з урахуванням змісту інших.

Кількісний склад системи принципів цивільного процесуа­льного прана нормативно не закріплений і в науці цивільного процесу визначиться по-різному.

Для виявлення специфічних властивостей принципів їх мож­на зірунувати за різними критеріями, а саме:

1) за змістом та арерою поширення.

• загальноправові (демократам*, гуманізм, законність);

• міжгалузеві (здійснення правосуддя виключно судом, неза­
  лежність суддів тощо);

• галузеві (дисиозитнвність, змагальність, процесуальна рів­
  ноправність сторін);

• принципи окремих правових інститутів (безпосередність,
  усність);

2) за формою нормативного закріплення:

• закріплені Конституцією України;

• закріплені у законодавстві про цивільне судочинство;

3) за рохію в регулюванні процесуально-правового становища
суб'єктів правовідносин:

• які визначаюіь процееуально-иравову діяльність суду;

• які визначають процесуальну діяльність осіб, які беруть
  участь у справі, й інших учасників процесу;

4) за предметом регулювання:

• організації правосуддя (судоустрою і судочинства);

• функціональні — принципи процесуальної діяльності (судо­
  чинства);

• які визначають зміст процесуальної діяльності (дисиошти-
  вність) і такі, то визначають процесуальну форму виконання
  процесуальних дій (усність, безпосередність, безперервність);

5) за значимістю:

• фундаментальні (абсолютні) — диспозитивність, рівнопра­
  вність сторін, процесуальний формалізм;

• конструктивні (відносні) — неї інші принципи.

Класифікацію принципів можна проводити на основі зміша­них критеріїв, наприклад, за дією в системі права і за формою норма пінної о мкршлення або М предметом правового реіуню-мння, але найбільш прийнятою та практичною вбачається класифікація принципі» за формою нормативного «ікрітення.

До принципі» ціно п.ного процесуального права, закріпле­них Конституцию України, належать:

• здійснення правосуддя виключно судами (ст. 124);

• ісрніоріальність і спеціалізація побудови системи судів за­
  пільної юрисдикції (ст. 125);

• здійснення правосуддя суддею одноособово, колегією суд­
  дів, а також за участю народних засідателів (ч. 2 ст. 129);

• незалежність і недоторканність суддів та підкорення їх
  іільки законові (ч. 1 ст. 126, ч. 1 ст. 129);

• законність (п. 1 ст. 129);

• рівність усіх учасників процесу перед законом і судом (п. 2
  ст. 129);

• змагальність сторін та свобода в наданні ними судові своїх
  доказів і доведенні перед судом їх переконливості (н. 4
  сг. 129);

• гласність судового процесу та його повне фіксування тех­
  нічними засобами (п. 7 ст. 129);

• державна мова судочинства (ст. 10) тощо.

До принципів цивільного процесуального права, закріплених законодавствам про цивільне судочинство, належать пришили: диспозиіивнісіь;

процесуальна рівноиравнісіь сторін, раціональна процесуальна форма; усність;

безпосередність; оперативність.

22

Плана 2,

Нрмшпшн цивільною процесі алыии о права

23

§ 2. Зміст окремих принципів цивільного процесуального права

Законність. Принцип законності визначається, по-перше, тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен прави­льно застосовувати норми матеріального права до конкретних правовідносин. По-друге, здійснення правосуддя неможливе без додержання норм процесуального права. Вся діяльність су­ду підпорядкована чинному цивільному процесуальному зако­нодавству і здійснюється у визначеному ним цивільному про­цесуальному порядку. Прийняте судом рішення по справі має бути законним і обгрунтованим (ст. 213 ЦПК).

Здійснення правосуддя виключно сулами. Правосуддя в цивільних справах с однією з форм державної діяльності — судової влади, яка здійснюється судами шляхом розгляду і ви­рішення цивільних справ у встановленому законом порядку. Конституція (ст. 124) визначила, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадо­вими особами не допускається. Юрисдикція судів поширюєть­ся на всі правовідносини, що виникають у державі.

Здійснення правосуддя виключно судами випливає з чин них засад поділу державної влади України на три відокремлені державні влади — законодавчу, виконавчу та судову (ст. 6 Кон­ституції"). Цей принцип означає недопущення втручання у здійснення правосуддя з боку органів законодавчої та виконав­чої влади. Пилив на суддів у будь-який спосіб забороняється (ст. 126 Конституції).

Незалежність суддів і підкорення їх тільки законові. При здійсненні правосуддя судді незалежні і нікому не під­звітні (ст. 129 Конституції України, ст. 14 Закону України "Про судоустрій України"). Вони вирішують цивільні справи на основі закону, за умов, що виключають сторонній вплив на них (ст.ст. 2, 8 ЦПК). Огже, зміст цього принципу розкрива­ється в поєднанні двох правил — незалежності суддів та під­коренні їх тільки законові.

Незалежність суддів полягає в тому, що ніякі державні ор­гани, політичні партії, громадські організації посадові особи не мають права впливати на них, вказувати судові, як необхід­но вирішити конкретну справу, розв'язати апеляційну, касацій­ну скаргу або заяву про перегляд рішення у зв'язку з новови-явленими чи винятковими обставинами.

Судді незалежні від осіб, які беруть участь у справі. При дослідженні й оцінці доказів, встановленні обставин справи і прийнятті рішення суд є незалежним від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб (ст. 212 ЦПК). Судді, які розглядали справу по першій інстанції, скаріу в апеляційному порядку, незалежні також від вищестоящого суду, котрий не вправі вказувати їм, як треба вирішити справу, яка норма ма­теріального права має бути застосована і яке рішення ухвалене при новому розгляді справи.

Підкорення суддів закону означає, що вони повинні ви­рішувати справи на підставі законів України, відповідно до за­кону застосовувати норми іноземного np.uu (ст. 9 ЦПК), а за відсутності закону, який врегульовує спірні відносини, засто­сувати закон, що регулює подібні відносини (аналогія закону). Якщо немає такого закону, суд виходить із загальних засад і змісту законодавства України (аналогія права) (ст. 8 ЦПК).

Здійснення судочинства державною мовою. Відповідно до ст. 7 ЦПК цивільне судочинство здійснюється державною мовою, якою згідно зі ст. 10 Конституції України є українська, всебічний розвиток і функціонування котрої в усіх сферах су­спільного життя на всій території України забезпечується дер­жавою. Для забезпечення доступності судового захисту, а та­кож для недопущення дискримінації за мовною ознакою закон надає особам, які беруть участь у справі і не володіють або недостатньо володіють державною мовою, право робити заяви, давати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рід­ною мовою або тією, якою вони володіють, користуючись при цьому послугами перекладача. Судові документи складаються державною мовою.

Гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами. Закріплений п. 7 ст. 129 Конституції України принцип гласності цивільного судочинства полягає у відкритому розгляді справ всіма судами, за винятком випадків, визначених законом. Відповідно до ст. 6 ЦПК закритий судо­вий розгляд допускається у разі, якщо відкритий розгляд може привести до розголошення державної або іншої таємниці, яка охороняється законом. Закритий розгляд також допускається за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, з мстою забе­зпечення таємниці усиновлення, запобігання розголошенню відомостей про інтимні чи інші особисті сторони життя осіб, які беруть участь у справі, або відомостей, що принижують їх

24

Глава 2.

Приникни цивільною ирпцгсча.іміоі» нрава

25

честь і гіднісгь. При цьому приведення закритого судового розпишу виключаг можливість відхилення від положень ци­вільного судочинства, його спрощений чи обмеження процесу-ально-правового становища учасників цивільного процесу.

Хід судового процесу фіксується, в тому числі шляхом складання журналу судового засідання, а також технічними за­собами, порядок використання яких визначений ЦІІК Учасни­ки цивільного процесу та інші особи, присутні на відкритому судовому засіданні, мають право робили письмові записи, а також використовувати портативні аудіотехнічні пристрої. Проведении у залі судового засідання фото- і КІНОЗЙОМКИ, відсо-, звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури, а також транслювання судового засідання по радіо і телебачен­ню допускаються на підставі ухвали суду за наявності згоди на це осіб, які беруть участь у справі. При цьому офіційним записом судового засідання f лише технічний запис, зробле­ний судом.

Колегіальність і олиоосоОовість розгляду пііні.іьннх справ як принцип закріплено в ч. 2 ст. 129 Конституції, згідно з якою судочинство провадиться суддею одноособово і коле­гією суддів. За цим принципом суддя одноособово розілядас всі цивільні справи, підвідомчі суду по першій інстанції (ст. 18 ЦПК). При одноособовому розгляді справи суддя діє від імені суду.

У суді першої інстанції справи суддями колегіально не роз­глядаються. Окремі категорії справ, визначені законом, розгля­даються у судах першої інстанції колегією у складі одного судді і двох народних засідателів, які при здійсненні правосуд­дя користуються всіма правами судді. До них належать справи про:

• обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, витання
  фізичної особи недіпдатною та поновлення цивільної дієздат­
  ності фізичної особи;

• визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошен­
  ня її померлою;

• усиновлення;

• наданні особі психіатричної допомоги в примусовому по­
  рядку;

• обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу.

Колегіальний розгляд визначений для перегляду цивільної справи. Зокрема, цивільні справи у судах апеляційної інстанції

розглядаються колегією у складі трьох суддів, у суді касацій­ної — п'яти суддів. Цивільні справи у зв'язку з винятковими обставинами переглядаються колегією суддів судової палати у цивільних справах Верховного Суду України за наявності не менш як двох третин її чисельності (у разі проведення спіль­ного засідання палат -— іа рійного представникш.і за наявності не менше як двох третин чисельності кожної палати). Під час перегляду рішення, ухвали суду чи судовою наказу у зв'язку з нововияшісними обставинами суд діг к такому самому складі, в якому вони були ухвалені (одноособово або колегіально).

Рівність усіх учасників принесу перед законом і судом означає, то громадяни мають рівні конституційні права і сво­боди та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, полі пічних, ре­лігійній іа інших переконані., статі, етнічного та соціальною походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (ст. 24 Конституції України).

Цей принцип передбачає рівну можливість усіх громадян брати участь у цивільному судочинстві, перебувати в правово­му становищі визначеної законом процесуальної фігури — по­зивача, відповідача, третьої особи тощо і рівною мірою здійс­нювати закріплені процесуальним законом за такими суб'гкта-ми процесуальні права й обов"язкн. Гарантіями принципу рів­ності громадян перед законом і судом є встановлення криміна­льної відповідальності за обмеження їх у правах залежно від расової і національної належності.

Змагальність забезпечує широку можливість сторонам, ін­шим особам, які беруть участь у справі, обстоювати свої пра­ва й інтереси, свою позицію у справі, свободу надання суду своїх доказів і доведення перед судом їх переконливості. Зма­гальністю визначаються весь процес відбору фактичного мате­ріалу, необхідного для розв'язання судом справи, форми, ме­тоди і способи дослідження цього матеріалу, процесуальна діяльність суб'єктів доказування, її послідовність і правові на­слідки.

Принцип змагальності передбачає широкі можливості сто­рін та інших осіб, які беруть участь у справі, визначати і ви­користовувати в доказовій діяльності передбачені ЦПК необ­хідні процесуальні засоби, фактичні дані і докази, що їх під-іверджують. Цей принцип грунтується на праві сторін вільно рошоряджаїися фактичним матеріалом у справі та доводити

Глава 2.

Принципи цивільного процесуального права

27

обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Зміст принципу змагальності складають права й обов'язки сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, щодо судово­го доказування; як основа змагальної ((юрми цивільного судо­чинства — такого процесуального порядку, шо забезпечує сто­ронам та іншим особам, які беруть участь у справі, можли­вість активно захищати особисті права й інтереси, права й ін­тереси інших осіб та держави. Змагальна форма процесу забез­печується активним процесуальним становищем суду, який вправі надавати процесуальну допомогу особам, які беруть участь у справі, роз'ясняти їхні права та обов'язки, сприяти у здійсненні цих прав і за їхнім клопотанням сприяти у витребу­ванні доказів (ст.ст. 10, 60, 137 ЦПК) тощо.

Диспозитивність (від лат. dispono — розпоряджаюся) — це нормативно-керівна засада цивільного процесуального права, яка закріплює вільне, на свій розсуд, здійснення і розпоря­дження юридично заінтересованими особами своїми матеріаль­ними правами щодо предмета спору, процесуальними засоба­ми захисту порушеного чи оспорюваного права або охороню-ваного законом інтересу, що спрямовані на розвиток, зміну чи припинення розгляду цивільної справи в суді в межах, дозво­лених законом і в установленому процесуальному порядку.

Принцип диспозитивності є основоположним в системі принципів цивільного процесуального права і полягає у надан­ні сторонам, іншим особам, які беруть участь у справі, можли­вості вільно здійснювати і розпоряджатись матеріальними пра­вами щодо предмета спору та процесуальними засобами їх за­хисту.

Складовими положеннями змісту принципу диспозитивнос­ті є шість груп прав:

• права, що характеризують повноваження на порушення
  провадження по справі;

• права, спрямовані на зміну позовних вимог;

• права, пов'язані із забезпеченням законного складу суду,
  об'єктивного розгляду справи та виконання судових рішень;

• права, пов'язані із залученням до справи заінтересованих
  осіб;

• права щодо здійснення окремих процесуальних дій;

• інші права, що забезпечують захист у процесі по справі.

Принцип диспозитивності сприяє правильному пізнанню та застосуванню норм цивільного процесуального права, є осно­вою для законодавчої практики, підготовки, розробки, прийнят­тя та подальшого удосконалення відповідних йому за змістом правових норм, уособлює суть, значення та соціальну цінність права як регулятора суспільних відносин у галузі здійснення правосуддя в цивільних справах. Значення принципу диспози­тивності в цивільному процесуальному праві полягає у тому, шо його реалізація безпосередньо уможливлює захист прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб.

Диспозитивний характер мають права сторін, визначені ст. 31 ЦПК, згідно з якою позивач може протягом усього часу розгляду справи по суті змінити підставу чи предмет позову, збільшити чи зменшити розмір позовних вимог або відмовити­ся від позову. Відповідач має право визнати позов повністю або частково. Сторони можуть закінчити справу мировою уго­дою в будь-якій стадії процесу, вимагати виконання судових рішень.

Диспозитивиістю визначаються також права інших осіб, які беруть участь у справі. Треті особи, котрі заявляють самостій­ні вимоги на предмет спору, користуються усіма правами по­зивача (ст. 34 ЦПК).

Зміст принципу диспозитивності закріплений в інших пра­вах осіб, які беруть участь у справі, та визначається системою цивільних процесуальних правовідносин в наступних стадіях розвитку цивільного судочинства у справі.

Отже, принцип дисиознтивності характеризується такими положеннями:

1. хто хоче здійснити своє право, повинен сам потурбуватися
   про це;

2. особа, якій належить право, може від нього відмовитись;

3. нікого не можна примушувати пред'явити позов проти своєї
   волі;

4. суд не повинен виходити за межі вимоги сторін, за винят­
   ками, встановленими законом.

Всебічність та повнота. Змістом цього принципу є відпо­відність висновків суду, викладених у рішенні, дійсним обста­винам справи. Суд покликаний встановити всі ті факти, що дозволяють йому правильно оцінити весь фактичний склад справи, зберігаючи об'єктивність і неупередженість.

28

ІІрннішгш тич.н її iijioiui\iLli.t іірли

Всебічне з'ясування обставин екрани означає, що суд пови­нен з'ясувати всі питним по справі — як на користь, так і проти сторони. Вимога повноти дослідження обставин справи вимагає залучення всіх матеріалів, які мають значення для справи, відповідно до правил належності та допустимість до­казів, — не тільки і их, шо подані сторонами, а й одержаних іншим шляхом. Якщо сторони мають труднощі із поданням доказів, суд для встановлення дійсних обставин справи за від­повідним клопотанням зобов'язаний витребувати їх (ст. 137 ЩІК).

Об'єктивне з'ясування обставин справи — це обгрунтова­ність висновків суду, відповідність їх дійсним обставинам справи, що досягається іа умови безсюроннього і сумлінного ставлення суду та учасників матеріального спору. Відповідно до ст. 62 ЦПК суд оцінює докази за своїм внутрішнім переко­нанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивно­му розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх су­купності. Жодні докази не мають для суду наперед визначеної сили.

Здійснення правосуддя на іасалах поваги до честі та 11 пікеті, рівності перед законом і судом. Цей принцип вста­новлює для сторін рівні можливості для здійснення ними своїх процесуальних прав і виконання обов'язків (ст. 5 ЦПК) і не означає тотожності прав позивача і відповідача. Зміст цього принципу обумовлюється характером спірних матеріальних правовідносин, що належать до юрисдикції суду, і є відобра­женням загальнонравового, закріпленого Конституцією Украї­ни, принципу рівності усіх громадян перед законом і судом. Визначивши процесуальну рівноправність сторін, цивільне процесуальне законодавство надає їм однакові процесуальні засоби для захисту і рівну можливість для їх застосування та сприяння судові. Суд повинен однаково допомогати сторонам у збиранні та залученні до справи доказів. Він зобов'язаний роз'яснити їх права та обов'язки, попередити про наслідки вчинення чи невчинення процесуальних дій і сприяти забезпе­ченню реалізації цього принципу.

Раціональна процесуальна форма мас створювати н.іи сііричішінііний порчдок (раціональне цивільне судочинство)

ДЛЯ ППОНССуаЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ Суду, ДЛЯ ДОСТуПу В ЦИЙІЛМІИЙ

процес по справі заінтересованих осіб і їх процесуальної діяль­ності. Встановлені формальності забезпечують нормальний роз-

німок процесу і надають суб'єктам процесуальної діяльності можливість виправити допущене порушення цього порядку. Він характеризується змагальністю і дненозигнвністю, рівно-крайністю сторін і публічністю, гласністю, усністю, безпосеред­ністю та опосередковашетю. Раціональна процесуальна форма нишачається також встановленими в ЦПК стадійністю проце­су, строками на виконання процесуальних дій. Про раціона-іі їм цивільної процесуальної форми свідчать доступність ци­вільного процесу, його простота і зрозумілість; наближеність суду до населення; звільнення иошначін-громадян у ряді справ від сплати судових витрат. Раціоналізм характеризується пуб­лічністю — активним процесуальним становищем сулу і мож­ливістю державних і іромадськнх організацій захищати в су­дочинстві прана ІНШИХ осіб, відображає демократичні основи цивільного судочинства і спрямований на забезпечення належ­них умов для захисту прав іромадян і державних інтересів.

Неможливість процесуальною сумісниціва. Відповідно до цього принципу суб'єкт цивільних процесуальних правовід­носин не може в одній і тій самій справі перебувати більше як в одному процесуальному становищі (позивач не може в тій самій справі бути третьою особою, відповідач — свідком то­що). При дорученні співучасником ведення справи одному із співучасників останній не змінно своєї процесуальної прано-суб'єктності, а залишається стороною і діє в процесі на захист своїх прав і прав співучасника (ст. 32 ЦПК). при пред'явленні зустрічного позову відповідач не виступає одночасно позива­чем (ст. 123 ЦПК).

Безпосередність судового розгляду (ст. 159 ЦПК) полягає у тому, що суд при розгляді справи повинен, як правило, сприймати докази по справі з першоджерел і досліджувані їх безпосередньо. Судове засідання має починатися і закінчувати­ся незмінним складом суду. Якщо в процесі розгляду справи відбувається заміна одного із суддів, то судовий розгляд почи­нається спочатку. Безпосередній зв'язок суддів, які розгляда­ють справу, з учасниками процесу І матеріалами справи забез­печує можливість досліджувати і сприймати фактичні матеріа­ли справи, дозволяє повно і всебічно розглянути всі її деталі, усунути сумніви щодо юридичних фактів, покладених и обгрун­тування позову і заперечення про і и нього. Сторонам процесу и іншим особам, які беруть участь у справі, безпосередність забезпечує можливість увійти особисто в стосунки зі складом

Глава 2,

Цивільні процесуальні правовідносини

31

суду, давати йому пояснення по суті справи і з окремих пи­тань, подавати свої доводи, міркування та заперечення, здійс­нювати всі інші процесуальні дії, спрямовані на з'ясування всіх матеріалів справи і правильне її розв'язання.

Усність судового розгляду вимагає розглядати справу ус­но (сі. 6 ЩІК), процесуальна діяльність суддів і учасників процесу має відбуватися в словесній формі. Усна форма судо­вого розгляду сприяє реалізації вимог принципу гласності та безпосередності. Завдяки словесній формі судді можуть краше і повніше сприймати факти, а особи, які беруть у ній участь, — реально і точно довести їх до відома суду, сприй­мати зміст дій всіх учасників процесу, висловлювати свої мір­кування, заперечення, спростування з метою встановлення дій­сних обставин справи. Розгляд справи в усній формі дає мож­ливість судові особисто і безпосередньо вступати в контакт з учасниками процесу в цивільній справі та сприймати фактич­ний матеріал у повному обсязі, який відтворюється тут же, в судовому засіданні, на очах суддів і всіх ирису них.

Усна форма розгляду справи зручніша для учасників проце­су, завдяки їй легше вислови ги свої міркування, сприйняті що­до обставин в справі. Вона спрощує процес, робить його дос­тупним для заінтересованих осіб. Така форма дає більші мож­ливості судові керувати розвитком процесу і прискорювати розгляд справи. Процес стає динамічним, сірок розгляду спра­ви скорочується. Разом з тим, усна форма процесуальних дій, які виконуються при розгляді справи в судовому засіданні, оп­тимально поєднується з письмовою формою відображення і оформлення деяких і них — викладення вимог до суду в фор­мі письмових заяв, скарг, подання, а владних суджень суду — в судових рішеннях.

Оперативність — цс правова вимога, яка забезпечує сво­єчасність розгляду і вирішення цивільних справ у часових ме­жах шляхом якнайповнішого і раціонального використання процесуальних засобів, спрямованих на швидке і правильне вирішення цивільних справ.

Глава 3. ЦИВІЛЬНІ ПРОЦЕСУАЛЬНІ ПРАВОВІДНОСИНИ

§ 1. Поняття та ознаки цивільних процесуальних правовідносин

Володіючи суб'єктивними правами, особа не може їх реалізу­вати, не вступивши у відповідні правовідносини, що вони є вираженням правових норм у житті. Для правовідносин харак­терною с наявність суб'єктів правовідносин, об'єктів цих пра­вовідносин, а також їх змісту. Ці загальнотеоретичні положен­ня поширюють свою чинність і на цивільні процесуальні пра­вовідносини.

Цивільні процесуальні правовідносини мають низку ознак, які їх характеризують. Поряд із загальними ознаками, що при­таманні всім правовідносинам, цивільні процесуальні:

• врегульовані нормами цивільного процесуального права;

• завжди виникають між судом як органом державної влади
  та іншими учасниками процесу (відносини субординації");

• оформлюють поведінку учасників процесу, яка складається
  з приводу відправлення правосуддя у цивільних справах;

• мають відносний характер, тобто визначений конкретний
  суб'єктний склад правовідносин із чітким визначенням пра­
  вового статусу кожного з них;

• виражаються у спеціальній, встановленій законом, цивіль­
  ній процесуальній формі;

• постійно перебувають у русі, що в цілому склада» певну їх
  систему.

Отже, насамперед, цивиьні процесуальні правовідносини — це врегульовані цшіташ процесуальним правом суспільні відносини, які виникають між судом та іншими учасниками процесу і приводу розгляду та вирішення цивільної справи.

Як правило, виникнення цивільних процесуальних право­відносин зумовлено наявністю між сторонами матеріально-правових відносин, які набули спірного характеру, або між сторонами взагалі є спір з приводу наявності таких (матеріаль­но-правових) відносин. Однак специфіка цивільних процесуа­льних правовідносин полягає в тому, що вони обов'язково ви­никають через суд, який є обов'язковим їх учасником.

32

Глава 3.

ІІині її мі ііроіігс>а.іьш правові /пітний

33

Існує думка, що цивільні процесуальні правовідносини мо­жуть виникати і поза судом, наприклад, укладення мирової угоди (ст. 31 ЦГІК), визначення договірної підсудності (сг. 112 ЦПК), відносини процесуальної о представництва (ст. 38 ЦПК), однак здебільшого ці правовідносини мають не цивіль­ний процесуальний характер, а с відносинами, врегульованими нормами матеріального права.

Також відома позиція щодо наявності одного (единого) ци­вільного процесуального правовідношення у конкретній ци­вільній справі. В цьому аспекті заслуговує на увагу тс, що усі правовідносини, що виникають у справі, мають взаємозалежний характер. Концепція єдиного іірліижілііошсння може ускладпи-іи його розуміння в силу своєї іроміздкості та наіромадженнл правового статусу різномаппних його учасників.

§ 2. Підстави виникнення, зміни та припиненим цивільних процесуальних іірипопідносин

Передумовами виникнення цивільних процесуальних правовід­носин слід тині і п наявність віднонілної норми цивільного процесуального права та цивільну процесуальну иравосуб'єкт-ність, а підставою є псиний юридичний факт (конкретна дія або подія, з якою цивільний процесуальний закон пов'язує ви­никнення, зміну або припинення цивільних процесуальних правовідносин).

Норми цивільного процесуального права визначають норма­тивну передумову виникнення цивільних процесуальних пра­вовідносин, оскільки у разі відсутності відповідної правової норми про можливість участі даної особи як суб'єкта цивіль­них процесуальних правовідносин або ж прямої заборони уча­сті, ці процесуальні правовідносини виникнути не можуть. На­приклад, не можуть бути свідками священнослужителі з при­воду відомостей, які одержані ними на сповіді віруючих (ст. 51 ЦПК).

Цивільна процесуальна правосуО'сктність особи означає її здатність бути суб'єктом цивільних процесуальних правовідно­син і визначається законом по-різному для кожного із суб'єктів. Наприклад, правосуб'єктність суду визначена Конституцією України, Законом "Про судоустрій України", ЦПК га іншими нормативно-нравовими актами. У цивільному процесуальному законодавстві найбільше уваїи приділяється основним учасни­кам цивільного процесу — сторонам та третім особам, оскіль-

мі спір між ними і є безпосереднім предметом судового роз­гляду та вирішення.

Юридичними фактами, внаслідок яких виникають, змінюю­ться або припиняються цивільні процесуальні правовідносини, є, як правило, процесуальні дії його учасників (подання заяви, заявления клопотання, призначення експертизи та ін).

§ 3. Суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин

Цивільні процесуальні правовідносини мають триелементну структуру: суб'єкт, об'єкт та гчіст.

Субъект ни і.і і і-іin \ процесуальних правовідносин — це носій цивільних процесуальних прав та обов'язків. ЦПК по­діляє суб'єктів на дві ірупи: суд та учасники цивільного про­цесу, а останніх своєю чергою,— на осіб, які беруть участь у справі (ст. 26 ЦПК), та інших учасників процесу (ст. 47 ЦПК).

Основним критерієм визначення належності тою чи іншого суб'єкта цивільних процесуальних відносин до тої чи іншої ірупи, є зміст його діяльності та наявність юридичної заінте­ресованості. Тому доцільно провести поділ суб'єктів на три групи:

• суд;

• особи, які беруть участь у справі;

• особи, які сприяють судовому розгляду та вирішенню спра­
  ви (інші учасники цивільного процесу).

Суд є обов'язковим суб'єктом цивільних процесуальних правовідносин. Специфіка його діяльності, призначення га правового статусу потребує віднесення його до окремої групи суб'єктів. Особливою властивістю цього суб'єкта є те, що він повинен бути безстороннім та об'єктивним. Для забезпеченим цього у законодавстві закріплений інститут відводу (самовід­воду).

Основним призначенням сулу як суб'єкта цивільних проце­суальних правовідносин є відправлення правосуддя, яке нале­жить до його виключної компетенції. Делегування функцій су­дів, а також привласнення цих функцій іншими органами та особами не допускається.

Відповідно до ст. 18 ЦПК від імені суду виступає й суддя, який одноособово розглядає цивільну справу. Повноваження-

34

I iu>... 3.

Нині.її.пі притчvj.ii.ni ііравояиіісгсиїїм

35

ми судді користуються також народні засідателі, які беруть участь у вирішенні справ, визначених законом.

Особи, які беруть участь у справі, — це учасники (суб 'ск-ти) цивільних процесуальних правовідносин, які наділені юри­дичною заінтересованістю, що визначас їхній правовий ста­тус при розгляді та вирішенні цивільної справи.

У справах позовного провадження особами, які беруть участь у справі, є сторони та треті особи. У справах наказного та окремого проваджень ними с заявники та інші заінтересова­ні особи. Також особами, які беруть участь у справі, є їхні представники, орі лни іа особи, яким законом надано право за-хиіцаш права, свободи та інтереси інших осіб (сі. 26 ЦПК).

Особи, які беруть участь у справі, відрізняються від інших суб'єктів тим, що вони мають юридичну заінтересованість у результатах вирішення судом справи і у реалізації ухваленого по ній рішення. Заінтересованість особи може бути матеріаль­но-правовою та (або) процесуальною.

Матеріально-правова заінтересованість — цс особиста оз­нака суб'єкта цивільних процесуальних правовідносин (особи, яка бере участь у справі), яка полягає у прагненні за допомо­гою судової діяльності поновити порушене, оспорене чи неви­знане право, законний інтерес (отримати певне майно, благо, встановити певний стан, обставини) або навпаки, не допустити їх порушення. Матеріальпо-правовою заінтересованістю на­ділені виключно суб'єкти спірних матеріальних правовідно­син.

Процесуальна заінтересованість — це функціональна озна­ка суб'єкта цивільних процесуальних правовідносин (особи, яка бере участь у справі), що полягає у прагненні досягти пев­ного процесуального результату у формі відповідного судово­го рішення, що відповідає функціональному призначенню учас­ті цього суб'єкта у розгляді та вирішенні цивільної справи. Процесуальною заінтересованістю наділені як суб'єкти мате­ріальних правовідносин, так і ряд учасників цивільного проце­су, які беруть участь у справі, для виконання покладених на них функцій в силу закону, договору чи з іншої підстави.

Тому, зважаючи на наявність чи відсутність матеріально-правової заінтересованості у справі, осіб, які беруть участь у справі, можна поділити на дві групи:

• особи, які захищають у процесі особисті інтереси — сто­
  рони та треті особи, оскільки вони наділені ш маїєріально-
  правовою, так процесуальною заінтересованістю у справі;

• особи, які захищають інтереси держави, громади, групи
  осіб або конкретної особи. Такі суб'єкти мають виключно
  процесуальну заінтересованість у справі, не мають і, як
  правило, не повинні мати матеріальио-правової. Якщо вони
  мають таку заінтересованість, то виступати у відповідному
  процесуальному статусі не можуть, а повинні бути залучені
  у процес як сторона чи третя особа.

Для визначення спроможності осіб, які беруть участь у справі, виступати самостійним учасником судового процесу, суб'єктом цивільних процесуальних правовідносин, застосову­ється поняття цивільної процесуальної правосуб'ектності. Це встановлена нормами цивільного процесуального законодавст­ва можливість особи виступати суб'єктом цивільних проце­суальних правовідносин.

У складі цивільної процесуальної правосуб'єктності слід вирізняти два елементи: цивільну процесуальну правоздатність та цивільну процесуальну дієздатність.

Цивільна процесуальна правоздатність — це здатність мати цивільні процесуальні права та обов'язки сторони, тре­тьої особи, заявника, заінтересованої особи (ст. 28 ЦЛК). Во­на визнається за всіма фізичними та юридичними особами. Однак у даному випадку слід зазначити, шо положення ст. 28 ЦПК не у повному обсязі зазначають коло всіх учасників, які наділяються цивільною процесуальною правоздатністю. Тому цивільна процесуальна правоздатність визнається за усіма уча­сниками матеріально-правових відносин, які можуть етапі предметом судового розгляду та вирішення. Тобто, вступ того чи іншого учасника у матеріально-правові відносини зумовлює потенційну можливість бути суб'єктом цивільних процесуаль­них правовідносин. Це стосується, наприклад, участі у цивіль­ному процесі як самостійного суб'єкта держави Україна, АРК, територіальних громад чи інших правових утворень, які не на­ділені правами юридичної особи, але є учасниками магеріаль-но-правових відносин (наприклад, щодо відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, влади АРК чи органами місцевого самоврядування).

Наділення цивільною процесуальною правоздатністю може бути пов'язане із досягненням певного віку, з яким матеріаль-

36