Чорнооченко C.I.

норм, а відсилають до інших норм, в яких такі правила визначені. Відсилочною буде диспозиція ст. 335 ЦП К, якою передбачено, що при розгляді справ у порядку судового нагляду засто­совуються правила, викладені у ст.ст. 301—307 цього Кодексу, з винятками і доповненнями, зазначеними в цій статті.

Бланкетні диспозиції не передбачають правил поведінки адресатів правової норми, а вказують на інші норми, в яких ці правила повинні бути встановлені. Такою буде норма ст. 25 ЦПК, за якою у випадках, передбачених законом, цивільні справи можуть розглядатися товариськими і третейськими судами.

Дія цивільних процесуальних норм в часі визначається правилом, згідно з яким суд повинен застосовувати той процесуальний закон, який діє у момент здійснення проце­суальних дій, незалежно від того, який процесуальний закон діяв на момент виникнення процесу.

Так, справа, розглянута в суді першої інстанції за нормами колишнього процесуального закону, повинна вирішуватися в апеляційній або касаційній інстанції за правилами нового процесуального закону, якщо він набрав чинності.

Провадження в цивільних справах ведеться за цивільним процесуальним законом, який діє на час розгляду справи, здійснення окремих процесуальних дій чи виконання рішення

СУДУ.

В той же час новим ЦПК допускається зворотна дія норм

цивільно-процесуального права, за виключенням законів, які встановлюють нові обов'язки, скасовують чи звужують права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежують їх використання (ст. 2 нового ЦПК).

Дія цивільних процесуальних норм у просторі поши­рюється на всю території України і визначається Конституцією

України, Цивільним процесуальним кодексом України,

Законом України „Про судоустрій". Всі суди застосовують

єдине процесуальне законодавство.

Дія цивільних процесуальних норм за визначеним колом

осіб поширюється на всіх громадян України, на всі українські

24

підприємства, установи, організації, іноземних громадян, осіб без громадянства. Суб'єктивні рамки цивільних процес­уальних норм мають виключення стосовно іноземних держав, міжнародних організацій, акредитованих в Україні дипло­матичних представників.

1.6. Поняття, види і стадії цивільного судочинства

Цивільне судочинство - це врегульований нормами цивільного процесуального права порядок розгляду і вирішення судами цивільних справ.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорю­ваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 1 нового ЦПК України). Вид цивільного судочинства - це обумовлений характером і специфікою матеріального права чи охоронюваного законом інтересу, що захищається, процесуальний порядок порушення, розгляду і вирішення визначеної групи цивільних справ.

Цивільний процесуальний кодекс 1963 р. поділяє всі цивільні справи, що підлягають провадженню в судах, на три види: 1) справи позовного провадження; 2) провадження у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин; 3) справи окремого провадження.

Наявність у цивільному процесі трьох видів судочинства пов'язана з тим, що на розгляд суду надходять справи, які мають істотні матеріально-правові відмінності. Оскільки цивільне процесуальне право регулює порядок судового захисту різних прав і інтересів, матеріально-правова природа справ у ряді випадків суттєво впливає на форму розгляду.

Основним з найбільш розповсюджених видів судочинства є позовне провадження, у порядку якого розглядаються справи по спорах, що виникають з цивільних, житлових, сімейних, трудових і інших правовідносин. Правила позовного прова-

25

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес

дження є загальними правилами цивільного судочинства з усіх справ. Процес з інших двох видів судочинства здійснюється за цими ж правилами, але з деякими винятками і допов­неннями, встановленими спеціальними нормами для непо-зовних видів провадження.

Поряд зі справами по спорах про право цивільне (у широкому розумінні цього слова), що розглядаються в порядку позовного провадження, до юрисдикції суду віднесені деякі справи, що виникають з адміністративно-правових відносин.

Суд також розглядає справи, у яких немає спору про право. Розглядаючи такі справи, суд захищає охоронювані законом інтереси громадян і організацій, установлюючи судовим рішенням визначені юридичні факти, правове становище особи чи встановлюючи наявність або відсутність безперечних прав, для підтвердження яких необхідне судове рішення. Ці справи в силу істотної специфіки виділені в окреме провадження.

Діяльність суду по розгляду і вирішенню цивільних справ розвивається у визначеній послідовності, за стадіями.

Новий цивільний процесуальний кодекс України визначає також три види провадження: 1) наказне провадження; 2) позовне провадження; 3) окреме провадження. Наказне провадження - це новий вид провадження в цивільному судочинстві. Його закріплення обумовлено потребами судової практики у зв'язку з недоцільністю використання складної цивільної процесуальної форми для розгляду і вирішення безспірних вимог. Наказне провадження є спрощеним видом цивільного судочинства.

Стадією цивільного процесу називається сукупність процесуальних дій, спрямованих на реалізацію певної мети: прийняття заяв, підготовку справи до судового розгляду, судовий розгляд і т.д.

В науці цивільного процесуального права виділяють 7 основних стадій:

1) порушення цивільної справи - це коли зацікавлена особа звертається о суду з позовними вимогами, після чого суддя розпочинає процесуальну діяльність;

26

2) підготовка цивільної справи до судового розгляду - в

ході якої суддя уточнює заявлені вимоги, допомагає сторонам і третім особам у зборі необхідних доказів та залучає до процесу зацікавлених осіб, експертів, спеціалістів, перекладачів, свід­ків. На цій стадії новим ЦПК України передбачено проведення попереднього судового засідання;

3) судовий розгляд - у процесі якого суд розглядає
матеріали справи в судовому засіданні, заслуховує ви­
кликаних осіб і вирішує справу по суті або припиняє про­
вадження по справі;

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес

гування функцій судів, а також присвоєння цих функцій іншими органами чи посадовими особами. Особи, які неза­конно поклали на себе функції суду, несуть відповідальність у порядку, визначеному законом.

Таким чином, правосуддя, в тому числі і цивільне, здій­снюють спеціально уповноважені (компетентні) державні органи - суди.

Даний принцип здійснення правосуддя має важливе значення для дотримання прав і свобод людини і громадянина, так як судова процедура найбільше гарантує забезпечення законності, незалежності і об'єктивності при розгляді та вирішенні цивільних справ. Рішення суду після їх вступу в законну силу набувають загальнообов'язкового значення.

Рівності громадян перед законом і судом.

Згідно з ст.ст. 24, 129 Конституції України всі громадяни мають рівні конституційні права і свободи і рівні перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану тощо. Цей принцип передбачає рівність можливостей для заці­кавлених осіб при зверненні до суду, а також при використанні процесуальних засобів захисту своїх інтересів. Зміст даного принципу реалізується на всіх етапах цивільного судочинства. Наприклад, при зверненні до суду позивач подає позов, а відповідач може подати зустрічний позов. Під час судового розгляду справи сторони можуть відмовитись від позову і зустрічного позову, можуть підписати мирову угоду. Рівними є можливості участі сторін у наданні доказів суду тощо.

Незалежності і самостійності суддів та їх підпорядко­ваності тільки закону.

Згідно зі СТ.129 Конституції України, ст.8 ЦП К України і ст. 14 Закону „Про судоустрій" та ст.З Закону України „Про статус суддів" при здійсненні правосуддя в цивільних справах сторони незалежні, підкоряються тільки законові, і нікому непідзвітні. Незалежність суддів означає їх незалежну процесуальну

36

діяльність при здійсненні правосуддя. Ніякі державні органи, громадські організації і посадові особи не мають права впливати на них, вказувати судові, як необхідно вирішувати конкретну справу. Обов'язковим елементом незалежності є підкорення суддів закону, це означає що вони повинні вирішувати справи на підставі законів України, відповідно до закону засто­совувати норми міжнародного права, а при відсутності закону, який врегульовує спірні відносини, застосовувати закон, що регулює подібні відносини (ст.П ЦПК).

Самостійність суддів гарантується особливим порядком їх призначення, обрання і звільнення, недоторканністю, визна­ченою юридичною процедурою здійснення правосуддя, таємницею наради суддів при винесенні рішення, відпові­дальністю за неповагу до суду і втручання в діяльність судових органів, великими повноваженнями органів суддівського самоврядування.

Колегіальності і одноособовості розгляду і вирішення цивільної справи в суді.

Даний принцип, закріплений в ч.2 ст.129 Конституції України, відповідно до якої судочинство проводиться суддею одноособово і колегією суддів.

Згідно з Законом України „Про судоустрій" справи в судах першої інстанції розглядаються суддями одноособово, колегіально чи за участю народних засідателів або суду присяжних. Суддя, який розглядає справу одноособово, діє як суд. В апеляційній і касаційній інстанціях цивільні справи розглядаються колегіально в складі не менше трьох профе­сійних суддів. Яким чином буде розглядатися справа -колегіально чи одноособово - визначається ЦПК України та Законом України „Про судоустрій" і залежить від категорії справи та інстанції, яка її розглядає.

Національна мова судочинства.

Судочинство в Україні здійснюється державною мовою. Згідно зі СТ.10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова. Застосування інших мов в судо-

37

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес

чинстві здійснюється у випадках і порядку, передбачених законом. Виходячи з цього, допускається здіснення судо­чинства українською мовою або мовою більшості населення даної місцевості. Особам, які беруть участь у справі і не володіють мовою, якою проводиться судочинство, згідно зі СТ.9 ЦГІК України забезпечується право робити заяви, давати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою, користуватися послугами перекладача. Суд зобов'я­заний роз'яснити громадянам це право, судові документи відповідно до встановленого порядку вручаються особам, які беруть участь у справі, в перекладі на їх рідну мову або іншу мову, якою вони володіють. Порушення принципу націо­нальної мови судочинства, обмеження прав особи на корис­тування в процесі рідною мовою, необгрунтована відмова у запрошенні перекладача є суттєвим порушенням проце­суального закону, яке може призвести до скасування ви­несеного рішення суду (ч.З СТ.309 ЦПК).

Гласності судового розгляду і його повної фіксації технічними засобами.

Даний принцип закріплений Конституцією України та Законом України „Про судоустрій". Зміст принципу гласності цивільного судочинства полягає в тому, що розгляд справ у всіх судах відкритий, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної таємниці. При відкритому судовому розгляді всі учасники процесу та бажаючі мають право входити до залу суду і бути присутніми при розгляді справи. Прилюдно проголошуються судові рішення; особи, які беруть участь у справі, мають право знайомитися з усіма її матеріалами, обговорювати їх. У той же час за мотивованою ухвалою суду, згідно зі ст.10 ЦПК, з метою охорони державної таємниці, запобігання розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі, забезпечення таємниці усиновлення допускається проведення закритого судового розгляду.

В залі засідань суду дозволено робити письмові замітки і заборонено проведення фото- та кінозйомки, теле-, аудіо- і

38

відеозаиису та його трансляція без дозволу суду. З метою захисту прав громадян та забезпечення контролю за об'єк­тивністю судового розгляду згідно з Законом України „Про су­доустрій" з 2005 р. передбачена повна фіксація (відеозапис) судових засідань у порядку, визначеному законодавством.

Всебічності, повноти та об'єктивності дослідження об­ставин справи. Об'єктивна істина.

Даний принцип юридична наука відносить переважно до кримінального судочинства, визначаючи його як принцип забезпечення доказаності вини. В той же час норми, які зобов'язують суд застосовувати всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об'єктивного з'ясування дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін містяться в ЦПК України. Неповне з'ясування чи недоказаність обставин, які мають значення для справи, які суд вважає встановленими, є підставою для відміни рішення суду в цивільній справі. Даний принцип передбачає відсутність будь-якої упере­дженості чи порушень при формуванні складу суду.

Метою діяльності суду є встановлення об'єктивної істини -відповідності висновків суду викладеним у рішенні дійсним обставинам справи. Об'єктивне і всебічне з'ясування обставин справи, правильні висновки про фактичний її склад, правову кваліфікацію сторін, їх прав та обов'язків є принципом цивільного процесуального права, порушення якого згідно з п.З СТ.309 ЦПК є підставою для скасування рішення і поста­новления нового рішення.

Галузеві принципи

Принцип диспозитивності.

Цей принцип є одним з основних цивільно-процесуальних принципів. Згідно з ним зацікавлені особи, які беруть участь у справі, можуть вільно здійснювати свої права, розпоряджатися ними, виконуючи відповідні процесуальні дії.

Основу принципу диспозитивності складає можливість всіх заінтересованих осіб (позивача, відповідача, третіх осіб,

39

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес

представників сторін та інших) вільно, за своїм розсудом упорядковувати (регулювати) свої відносини, діяти на власний розсуд: вступати у правовідносини чи ні, визнавати їх зміст, здійснювати свої права або утримуватися від цього. Принцип диспозитивності складається з таких елементів:

• порушення цивільної справи в суді;

• визначення характеру і обсягу позовних вимог і запе­
  речень, можливість їх зміни;

• розпорядження матеріальними правами і процесу­
  альними засобами їх захисту, зокрема, відмова від позову,
  визнання позову, досягнення мирової угоди;

• порушення апеляційного та касаційного провадження,
  перегляд справи за нововиявленими та винятковими
  обставинами;

• вимога примусового виконання судової постанови у
  цивільній справі.

Принцип процесуальної рівноправності сторін.

Даний принцип закріплений у ст.103 ЦПК України, його зміст полягає в тому, що сторони в цивільному процесі наді­ляються рівними, хоча і не однаковими процесуальними правами і обов'язками. Він базується на викладеному вище консти­туційному принципі рівності всіх громадян перед законом і судом, водночас виступаючи конкретним принципом цивільного процесуального судочинства. Згідно з даним принципом кожна з сторін має рівні процесуальні можливості (знайомитись з матеріалами справи, виступати в суді, надавати докази тощо). Суд не може винести рішення, не вислухавши пояснень від­повідача. Принцип процесуального рівноправ'я діє в усіх провадженнях і на усіх стадіях цивільного процесу.

Принцип змагальності.

Згідно з п.4 СТ.129 Конституції та Закону України „Про судоустрій" суть даного принципу полягає у забезпеченні широкої можливості сторонам, які беруть участь у справі, відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі, свободу надання ними суду своїх доказів і доведення

40

перед судом їх переконливості тощо. Даний принцип близь­кий за змістом з принципом здійснення правосуддя на засадах рівності сторін, однак не ідентичний йому. Якщо принцип рівності стосується учасників правосуддя в цілому, то принцип змагальності поширює свою дію лише на осіб, які беруть участь у судочинстві, наприклад позивача і відповідача. Реалізуючи принцип змагальності, сторони можуть активно і на рівних дискутувати, вільно висловлювати свої думки, давати тлу­мачення фактів, подій і доказів, пов'язаних з даною справою, відповідних законодавчих актів. Таким шляхом іде пошук істини, справедливості, забезпечення законності і обґрун­тованості акту правосуддя. При цьому суду належить керівна роль в ході судового засідання, пошуку об'єктивної істини, неухильного дотримання всіх правил судового розгляду, встановлених законом.

Принцип поєднання усності і письмовості судового розгляду.

Цивільний процес базується на поєднанні двох начал -усного і письмового. Домінуюче значення в цьому поєднанні надається усності. В ЦПК України закріплені норми, які зобов'язують суд, сторони, інших учасників процесу здійснювати процесуальні дії в усній формі. Так, в усній формі ведеться засідання суду, усно виступає суддя, заслуховуються пояснення осіб, які беруть участь у справі, і експертів, усно задаються запитання. Усна форма спілкування створює можливість правильного встановлення істини в процесі, підвищує ефек­тивність принципу змагальності сторін, сприяє винесенню законного і обґрунтованого рішення.

В той же час деякі процесуальні дії повинні здійснюватися лише у письмовому вигляді. Позовна заява як основний процесуальний документ подається в письмовій формі. Письмово подаються апеляційні та касаційні скарги, вино­сяться протести, заключаються мирові угоди.

Деякі процесуальні дії можуть здійснюватися як усно, так і письмово. Це відноситься до клопотань сторін, заперечень проти заявлених клопотань, запитань до експертів у судовому засіданні.

41

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес

Принцип безпосередності судового розгляду.

Даний принцип визначає порядок дослідження, способи і методи сприйняття судом матеріалів справи. В силу даного принципу суд повинен базувати своє рішення по справі виключно на перевірених і досліджених в залі суду доказах. Згідно зі СТ.160 ЦПК України ця вимога відноситься в першу чергу до судів першої інстанції, які повинні безпосередньо дослідити докази по справі: заслухати пояснення осіб, які беруть участь у справі; показання свідків; ознайомитись з письмовими та речовими доказами. При цьому суд повинен прагнути отримати дані з першого джерела. Лише в окремих випадках, коли особи чи свідки, які беруть участь у справі, не можуть з поважних причин з'явитися в судове засідання (ст.ст. 33, 45 ЦПК), суд за дорученням може допитати їх за місцем знаходження.

Одна з вимог принципу безпосередності полягає в тому, що у випадках колегіального розгляду справи склад суду від початку до кінця повинен бути незмінним. При одно­особовому розгляді справи вона повинна бути, як правило, розглянута одним суддею.

Принцип процесуального формалізму.

Цей принцип передбачає встановлення певних правових формальностей, обов'язкових форм, термінів і способів здійснення процесуальних дій, які повинні здійснюватись у визначеній послідовності і в закріплені законом терміни. Ці формальності повинні забезпечити і гарантувати від зло­вживань права учасників цивільного судочинства, при цьому формалізм не повинен ускладнювати здійснення проце­суальних- прав. Чинним законодавством встановлені певні формальності подання позову і його прийняття, забезпечення позову, строки його розгляду тощо. Всі випадки спрощення процедури повинні базуватись на нормах процесуального закону.

Контрольні запитання

1. Дайте визначення поняття принципів цивільного
   процесуального права.

2. Розкрийте поняття "система принципів цивільного
   процесуального права".

3. Дайте класифікацію принципів цивільного проце­
   суального права за формою нормативного закріплення.

4. Що характеризує принцип диспозитивності?

5. Які принципи діють тільки у стадії судового розгляду
   справи?

6. Назвіть, які принципи відносяться до загальноиравових
   принципів.

7. У чому полягає принцип змагальності і рівноправності
   сторін?

8. Реалізація якого принципу обумовлює виникнення та
   розвиток процесу?

9. Охарактеризуйте принципи безпосередності судового
розгляду та процесуального формалізму.

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес

Суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин можуть бути класифіковані на три групи згідно з виконуваними ними функціями та нормативним закріпленням і визначенням:

1) особи, які здійснюють правосуддя в цивільних справах:
а) суди, котрі розглядають і вирішують справи по першій

інстанції; б) суди, які перевіряють законність і обгрунтованість рішень у апеляційному і касаційному порядку та у зв'язку з нововиявленими і винятковими обставинами;

2) особи, які беруть участь у справі: а) з метою захисту своїх
прав і охоронюваних законом інтересів сторонами, третіми
особами у справах позовного провадження, заявниками та
заінтересованими особами у справах з адміністративно-
правових відносин і окремого провадження; б) з метою захисту
прав інших осіб, державних і громадських інтересів: органи
прокуратури, процесуальні представники, органи державної
влади, органи місцевого самоврядування, підприємства,
установи, організації і окремі громадяни (ст.98 ЦПК).

3) особи, які не беруть участі в справі: а) особи, котрі
сприяють судові в розгляді справи, - свідки, експерти,
перекладачі, особи, які мають письмові і речові докази.

Ознаками і водночас вимогами до суб'єктів цивільно-процесуальних відносин є цивільно-процесуальна право-суб'єктність та цивільна процесуальна дієздатність.

Правосуб'єктність визначає обсяг прав та обов'язків стати конкретним суб'єктом правовідносин, персоніфікованим носієм цивільних прав і обов'язків, встановлених процесуальним законом для даного суб'єкта правовідносин, і здійснювати їх. Поняття правосуб'єктності в цивільному процесі характеризує конкретну процесуальну правоздатність даного учасника цивільної справи, і це важливо тому, що у осіб, які беруть участь у справі, правоздатність різна за обсягом і змістом, вона зафіксована в СТ.28 нового ЦПК України, яка вміщена в розділі „Загальні положення" в главі 4 „ Учасники цивільного процесу".

Цивільна процесуальна дієздатність - здатність осо­бисто здійснювати свої цивільні процесуальні права та

48

виконувати свої обов'язки в суді мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи.

Неповнолітні особи віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, а також особи, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді у справах, що виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом. Суд може залучити до участі в таких справах законного представника неповнолітньої особи або особи, цивільна дієздатність якої обмежена.

У разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває цивільної процесуальної дієздат­ності з моменту реєстрації шлюбу. Цивільної процесуальної дієздатності набуває також неповнолітня особа, якій у порядку, встановленому цивільно-процесуальним законо­давством, надано повну цивільну дієздатність (ст. 29 нового ЦПК України ).

Об'єкт цивільних процесуальних правовідносин

Цивільні процесуальні правовідносини виникають у процесі правоохоронної діяльності суду, в зв'язку з чим їх об'єкт тісно пов'язаний з об'єктом матеріальних право-відносин, з приводу якого виникає цивільне судочинство, і це ускладнює його визначення. В теорії цивільного процесу, як вказує М.Й. Штеран, ним називаються: дії суб'єктів правовідносин або тільки діяльність суду; матеріально-правові відносини, які захищаються судом; спір про право між учасниками матеріально-иравових відносин, переданий на розгляд суду; передбачені законом наслідки процесуальних дій, які виступають як мета цивільного су­дочинства (загальний об'єкт), захист матеріальних прав і законних інтересів сторін й третіх осіб (спеціальний об'єкт), конкретна справа та ін. Висловлювалися також міркування, що процесуальні правовідносини взагалі не мають об'єкта.

Процесуальні дії суб'єктів правовідносин не можуть бути об'єктом відносин, оскільки вони не є тією категорією, з

⁴⁹⁴ 49

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес

приводу якої виникають самі відносини. Процесуальними діями реалізуються процесуальні права і обов'язки. Вони необхідні для виникнення правовідносин і наступного їх роз­витку. Отже, процесуальні дії входять до змісту процесуальних правовідносин і одночасно виступають юридичними фактами, які спричиняють виникнення, розвиток і припинення цивіль­них процесуальних правовідносин.

Об'єктом цивільних процесуальних правовідносин не виступають і матеріально-правові відносини, які захищаються судом, оскільки ними охоплюються тільки відносини позов­ного провадження, які характеризують динаміку розвитку процесуальних правовідносин. Викликає сумнів правильність положення про наявність загального спеціального об'єкта, оскільки воно неминуче призводить до існування по кожній цивільній справі одних загальних правовідносин і системи простих спеціальних правовідносин або ж до визнання того, що кожні цивільні процесуальні правовідносини мають два об'єкти. Об'єктом будуть процесуальні наслідки, на досягнення яких спрямовуються процесуальні права, обов'язки і проце­суальні дії суб'єктів правовідносин, зокрема: показання свідка, висновок експерта.

Але, беручи до уваги те, що обсяг, зміст, характер процесу­альних прав і обов'язків встановлюються і визначаються ЦП К залежно від мети участі с уб'єктів правовідносин у судочинстві і виконуваних ними цивільних процесуальних функцій по справі, кожне цивільно-процесуальне правовідношення в системі правовідносин у справі має свій самостійний об'єкт.

Зміст цивільних процесуальних правовідносин

Цивільні процесуальні права та обов'язки суб'єктів правовідносин і процесуальні дії по їх реалізації становлять зміст цивільних процесуальних правовідносин.

Права і процесуальні дії одного суб'єкта не можуть бути засобом правового регулювання поведінки осіб у цивільному судочинстві, а отже - і становити зміст правовідносин.

Обгрунтування, що суд як орган держави може і повинен мати обов'язки тільки перед державою, а не перед іншими суб'єк­тами процесу, не відповідає нормам процесуального права, в яких закріплені конкретні обов'язки суду перед конкретними суб'єктами. Праву заінтересованих осіб на порушення процесу (ст.4 ЦПК) відповідає обов'язок суду розглянути звернену до суду вимогу на порушення цивільної справи; праву сторони чи третьої особи заявити клопотання про виклик у судове засідання свідка відповідає обов'язок суду розглянути таку заяву (ст.99, н.6 ст.143 ЦПК).

До змісту цивільних процесуальних правовідносин входять разом з правами і обов'язками суб'єктів їх поведінка, тобто процесуальні дії, які існують не самі по собі, а є засобом реалізації суб'єктами своєї волі - прав і обов'язків. Від дії суб'єктів залежить виникнення і розвиток самих відносин.

Таким чином, тільки сукупність процесуальних прав і обов'язків та процесуальних дій по їх реалізації заінтересованої особи і суду можуть визначати зміст цивільних процесуальних правовідносин. ЦПК врегульовує волю суб'єктів (цивільні процесуальні права і обов'язки) та їх дії. Останні виступають засобом реалізації волі, а тому тільки разом вони можуть входити до змісту правовідносин. У зв'язку з цим цивільні процесуальні правовідносини виступають формою (способом, методом) здійснення його учасниками суб'єктивних прав і обов'язків, а самі права і обов'язки ніяк не можуть бути формою правовідно­син. Вони разом з процесуальними діями становлять їх зміст.

Цивільним процесуальним законом визначені також зміст, процесуальна форма, умови і порядок виконання проце­суальних дій по реалізації цивільних процесуальних прав. Залежно від характеру процесуальних дій їх цивільна про­цесуальна форма буває усною і письмовою, безпосередньою і опосередкованою, відкритою (гласною) і таємною (закритою), безперервною і перериваною (ст.ст. 10, 160, 172-176 ЦПК).

50

4*

51

Контрольні запитання

Розділ 4. СТОРОНИ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

1. Дайте визначення поняття цивільних процесуальних
   правовідносин.

2. Назвіть передумови виникнення цивільних проце­
   суальних правовідносин.

3. Розкрийте елементи цивільних процесуальних право­
   відносин.

4. Назвіть групи суб'єктів цивільних процесуальних
   правовідносин згідно з виконуваними ними функціями та
   нормативним закріпленням і визначенням.

5. Охарактеризуйте, з чого складається зміст цивільних
   процесуальних правовідносин.

6. Яка специфіка об'єкта цивільних процесуальних право­
   відносин?

7. Назвіть обов'язкового суб'єкта цивільних процесуаль­
   них правовідносин та охарактеризуйте особливості його
   статусу.

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес

яка порушила відповідне клопотання (ст. 73 ЦГ1К); пові­домляти суд про зміну своєї адреси під час провадження справи (ст. 95 ЦПК); позивач зобов'язаний подати копії позовної заяви, сторони як скаржники - копії апеляційних та касаційних скарг (ст.ст. 293, 322 ЦПК) та ін.

Рівність прав і обов'язків сторін полягає в тому, що обидві сторони рівною мірою мають право відстоювати свої права особисто або через представників. Праву позивача на пред'яв­лення позову відповідає право відповідача на заперечення проти позову та на пред'явлення зустрічного позову з метою захисту своїх прав. З процесуальними правами сторін пов'я­зані їх процесуальні обов'язки.

Процесуальні права та обов'язки сторін взаємопов'язані. Обов'язок сторін сумлінно користуватися всіма належними їм процесуальними правами забезпечується санкцією, перед­баченою СТ.77 ЦПК.

4.2. Цивільна процесуальна правоздатність і дієздатність

Цивільна процесуальна правоздатність - це вста­новлена законом можливість мати цивільні права і обов'язки. Цивільна процесуальна правоздатність громадян виникає з моменту народження і припиняється зі смертю. Юридичні особи мають процесуальну правоздатність з моменту виник­нення. Зупинення дії юридичної особи веде до припинення її процесуальної правоздатності (ст.100 ЦПК).

Правоздатність у матеріальному праві не тотожна про­цесуальній правоздатності. Якщо правоздатність у мате­ріальному праві - це можливість мати відповідні матеріальні права та обов'язки, то цивільна процесуальна правоздатність - це можливість мати цивільні процесуальні права й обов'язки.

Здатність мати цивільні процесуальні права та обов'язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи

56

(цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи (ст. 28 нового ЦПК України).

Цивільна процесуальна дієздатність - це здатність особисто здійснювати свої права і доручати ведення справи представнику (ст.101 ЦПК), тобто здатність особисто здій­снювати процесуальні дії. Цивільна процесуальна дієздатність громадян настає в повному обсязі з досягненням повноліття, тобто з 18 років. Юридичні особи мають процесуальну дієздатність з моменту виникнення. Процесуальні права й обов'язки юридичної особи здійснюються її органами без­посередньо або через представників (ст.110 ЦПК).

Повну процесуальну дієздатність мають також громадяни, які вступили в шлюб до досягнення повноліття.

Обмежену процесуальну дієздатність мають особи віком від 15 до 18 років. Наприклад, вони можуть особисто виступати в цивільному процесі тільки по справах, що виникають з угод, які вони вправі відповідно до закону укладати самостійно, а також по справах про відшкодування шкоди, заподіяної ними.

Залучати законних представників до участі у справі в цих випадках не обов'язково; вирішення питань залежить від суду. Якщо справа виникла з договору, на прийняття якого неповно­літнім особам необхідна згода законного представника, суд зобов'язаний залучити останнього до участі у справі.

Права та охоронювані законом інтереси неповнолітніх, які не досягли 15-річного віку, а також громадян, визнаних недієздатними внаслідок психічної хвороби чи недоумства або обмежено дієздатними внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами, захищають у суді їх законні представники.

Новим ЦПК України цивільною процесуальною дієздат­ністю наділені не лише громадяни, а всі фізичні особи, які досягли повноліття. Розширені можливості цивільної про­цесуальної дієздатності неповнолітніх, у разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває цивільної процесуальної дієздатності з моменту реєстрації

57

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес

шлюбу. Цивільної процесуальної дієздатності набуває також неповнолітня особа, якій у порядку, встановленому цивільно-процесуальним законодавством, надано повну цивільну дієздатність (ст. 29 ЦПК України).

4.3. Процесуальна співучасть

Процесуальна співучасть - це участь в одному і тому ж процесі кількох позивачів або кількох відповідачів, права, вимоги та обов'язки яких не виключають одне одного.

Співучасть можна класифікувати на види за двома критеріями. За формою співучасть буває: 1) активна спів­участь - коли кілька співпозивачів пред'являють позов до одного відповідача; 2) пасивна співучасть - коли один пози­вач пред'являє позов до кількох відповідачів; 3) змішана співучасть - коли кілька співпозивачів пред'являють позов до кількох співвідповідачів.

В залежності від характеру матеріально-правових зв'язків між суб'єктами спірних правовідносин та обов'язковості участі в процесі розрізняють два види процесуальної співучасті -необхідну (обов'язкову) і факультативну (можливу).

Необхідна (обов'язкова) співучасть має місце у випадку, коли характер спірних матеріальних правовідносин не дозволяє вирішити питання щодо прав чи обов'язків одного з учасників процесу без залучення до процесу інших суб'єктів спірних матеріальних правовідносин. Підставою даного виду співучасті є загальне право та загальний обов'язок. Наприклад, вимога про виселення з квартири не може бути вирішена без залучення всіх повнолітніх членів сім'ї.