КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

М.Й. Штефан, М.П. Омельченко, С.М. Штефан

ВИКОНАННЯ

СУДОВИХ РІШЕНЬ

Навчальний посібник

Київ

Юрінком Інтер 2001

ББК 67.9(4УКР)310я73 Рекомендовано вченою радою

юридичного факультету Київського

Національного університету

імені Тараса Шевченка

(протокол № 7 від 27 березня 2000 р.)

Ш90

КОЛЕКТИВ АВТОРІВ

ШТЕФАН М.Й., доктор юридичних наук, професор, академік АПрН України, Заслужений діяч науки і техніки України — глави 1, 2 (у співавторстві з С.М. Штефаном), З (у співавторстві з М.П. Омельченком), 4, 5, 6 (у спів­авторстві з М.П. Омельченком), 7 (у співавторстві з С.М. Штефаном), 8 (у співавторстві з М.П. Омельчен­ком), 9, 10, 11 (у співавторстві з С.М. Штефаном);

ОМЕЛЬЧЕНКО М.П., кандидат юридичних наук — глави 3, 6, 8 (усі глави у співавторстві з М.Й. Штефаном);

ШТЕФАН С.М., кандидат юридичних наук — глави 2, 7, 11 (усі глави у співавторстві з М.Й. Штефаном)

ШЕФ-РЕДАКТОР

КОВАЛЬСЬКИЙ В. С., кандидат юридичних наук

РЕЦЕНЗЕНТИ

ЗАХАРОВА О.С., кандидат юридичних наук, доцент Інституту адвокатури при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка;

СКОМОРОХА Л.В., директор Департаменту Міністерства юстиції України по представництву інтересів держави в судах України, іноземних судах та міжнародних судових органах

І5ВМ 966-7784-74-6

О Штефан М.Й., Омельченко М.П.,

Штефан С.М., 2001 О Художнє оформлення

видавництва "Юрінком Інтер", 2001

Передмова

Конституція України надала широкі демократичні права, свЬбоди громадянам, їх об'єднанням та встановила гарантії реалізації та захисту їх в судовому й іншому юрисдикційному порядку.

За чинним законодавством захист політичних, інших соціально-економічних прав здійснюється в установленій формі судом, арбітражним або третейським судом, профспілковими та іншими громадськими організаціями, а в окремих випадках — в адміністративному порядку (ст. 6 ЦК України).

Рішення судових і несудових органів, інших юрисдикційних органів, що стоять на захисті майнових і особистих немайнових прав громадян, юридичних осіб і держави, є обов'язковими і підлягають виконанню на всій території України. Не виконані добровільно, вони виконуються примусово в порядку, встанов­леному законом України «Про виконавче провадження» від 22 квітня 1999 р.

Отже, виконанням рішень суду та інших юрисдикційних ор­ганів завершується процес захисту суб'єктивних майнових і осо­бистих немайнових прав громадян та юридичних осіб шляхом їх фактичної реалізації у порядку виконавчого провадження, вста­новленому законом.

Виконавче провадження є процесуальною формою, котра га­рантує примусову реалізацію рішення суду та інших юрисдик­ційних органів, реалізацію підтверджених ними прав і обов'язків суб'єктів матеріальних правовідносин цивільної справи.

Примусове виконання таких рішень здійснюється органами державної виконавчої служби і посадовими особами у порядку й у спосіб, що визначені законом. У пропонованому посібнику про­аналізовано цей порядок і способи, а також розглянуто повнова­ження і процесуально-правове становище сторін та інших учас­ників виконавчого провадження.

Окрема частина роботи вміщує основні законодавчі акти, якими регулюється виконавче провадження рішень судових і не­судових органів в Україні.

-З-

Розділ 1 Поняття і значення виконавчого провадження

Захист майнових та особистих немайнових прав і свобод гро­мадян, підприємств, установ і організацій різних форм власності провадиться судами загальної юрисдикції та іншими несудовими юрисдикційними органами, що діють у межах і порядку, перед­бачених для них законодавством України (ст. 6 ЦК).

У процесі виконання своїх функцій судові органи постанов­ляють рішення, які після набрання ними законної сили є обов'яз­ковими для всіх органів, підприємств, установ, організацій, служ­бових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України (ст. 14 ЦПК).

Рішення, не виконані добровільно, виконуються примусово органами державної виконавчої служби і посадовими особами у порядку виконавчого провадження, встановленого законодав­ством України.

Державна виконавча служба входить до системи органів дер­жавної виконавчої влади. Виконавче провадження врегульоване законодавством про виконавче провадження України, до якого належать: Закон України від 24 березня 1998 р. «Про державну виконавчу службу»¹, Закон України від 22 квітня 1999 р. «Про виконавче провадження»², Інструкція МЮ України від 15 грудня 1999 р. «Про проведення виконавчих дій», інші законодавчі акти, включені до цього посібника. Основою цих законодавчих актів є Конституція України.

Законодавство про виконавче провадження — це сукупність правових норм, які входять до системи адміністративно-процесу­ального права і предметом регулювання яких є суспільні відно­сини, що виникають у процесі діяльності органів державної ви­конавчої служби України, спрямованої на примусове виконання

¹ Голос України. — 1998. — 21 квітня.

² Урядовий кур'єр. — «Орієнтир». — 1999. — № 101. — 3 червня.

-4-

рішень, ухвал, постанов судових і несудових органів у передбаче­них законом випадках.

Такі правовідносини виконавчого провадження встановлю­ють адміністративно-процесуальний порядок примусового вико­нання рішень судових і несудових органів, який визначається: системою процесуальних дій, котрі вчиняються державними ви­конавцями державної виконавчої служби України, особами, що беруть участь у виконавчому провадженні — учасниками вико­навчого провадження (сторонами, їх представниками, експерта­ми, спеціалістами, перекладачами), а також особами, які залуча­ються до проведення виконавчих дій (понятими, органами внут­рішніх справ, представниками органів опіки і піклування, інши­ми органами та установами в передбачених законом випадках); змістом, формою, умовами виконання процесуальних дій; систе­мою процесуальних прав і обов'язків суб'єктів адміністративно-процесуальних виконавчих правовідносин, котрі визначають зміст таких процесуальних дій; гарантіями реалізації процесуаль­них прав і обов'язків та процесуальних дій.

Отже, виконавче провадження — це врегульовані законодав­ством України (зокрема Законом України «Про виконавче про­вадження», іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону) суспільні відносини, що виникають і реалізуються в процесі примусового виконання між органами державної виконавчої служби і посадовими особами, які здій­снюють примусову реалізацію рішень, ухвал, постанов судових і несудових органів — з одного боку, та між особами, котрі беруть участь у виконавчому провадженні і залучаються до проведення виконавчих дій — з другого боку, на підставах, у спосіб та в межах, встановлених законом. Такі правовідносини виникають, як правило, за схемою: державний виконавець — стягувач, державний виконавець — боржник, державний виконавець — експерт тощо.

Але зазначені відносини у виконавчому провадженні можуть виникати також між особами, які беруть участь у виконавчому провадженні (стороною та її представником, стороною та пере­кладачем — статті 12, 15 Закону «Про виконавче провадження») та іншими.

У процесі примусового виконавчого провадження можуть виникнути не тільки адміністративні процесуально-виконавчі правовідносини, а й цивільно-процесуальні, арбітражно-процесу­альні правовідносини між органом державної виконавчої служби і судом, арбітражним судом. Відповідно до ст. 28 Закону «Про виконавче провадження» у разі, якщо резолютивна частина рі­шення, викладена у виконавчому документі, є незрозумілою, дер­жавний виконавець має право звернутися до суду чи іншого ор-

-5-

гану (посадової особи), який видав виконавчий документ, із зая­вою про роз'яснення відповідного рішення чи змісту документа. Така заява має бути розглянута у десятиденний строк від дня її надходження.

Процесуально-правовий порядок роз'яснення рішення суду в цивільних справах передбачений ст. 215 ЦПК, за якою в разі, ко­ли рішення є незрозумілим, суд, який розглянув справу, на про­хання осіб, що брали участь у справі, а також органу виконання судового рішення має право роз'яснити своє рішення, не зміню­ючи при цьому його змісту. Подача заяви про роз'яснення рішен­ня допускається, якщо воно не виконане або не закінчився строк його пред'явлення до примусового виконання. Така заява розгля­дається судом з викликом сторін, проте їх неявка не перешко­джає розглядові питання про роз'яснення рішення. Ухвала суду про роз'яснення рішення може бути оскаржена. В цій нормі закріплений комплекс прав і обов'язків суду з органом виконан­ня судового рішення, сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Реалізація таких прав спричиняє виникнення і розвиток цивільних процесуальних правовідносин.

Правові відносини у виконавчому провадженні характеризу­ються специфічними властивостями методу їх правового регулю­вання.

Метод правового регулювання виконавчого провадження як сукупність закріплених у нормах Закону «Про виконавче прова­дження» способів і засобів впливу на відносини, які регулюють­ся, і поведінку їх суб'єктів, обумовлюється властивостями пред­мета його регулювання, соціальними функціями, які виконує за­конодавство про виконавче провадження, і його зв'язок з юрис-дикційною діяльністю судових і несудових органів із захисту цивільних та інших майнових і особистих немайнових прав і охо-ронюваних законом інтересів. За своїм змістом метод регулюван­ня виконавчого провадження носить імперативно-диспозитивний характер і визначається нормативними критеріями: підставами виникнення, розвитком і припиненням адміністративних проце­суально-виконавчих правовідносин; характером правових зв'яз­ків між суб'єктами таких правовідносин; процесуально-правовим становищем органу державної виконавчої служби, осіб, які бе­руть участь у виконавчому провадженні, та осіб, які залучаються до проведення виконавчих дій; змістом, формою і порядком ви­конання процесуальних дій у провадженні; гарантіями реалізації повноважень органами державної виконавчої служби, правами і обов'язками учасників примусового виконавчого провадження.

Імперативний метод впливу на поведінку суб'єктів виконав­чо-процесуальних правовідносин закріплений у нормах права, які встановлюють обов'язок (обов'язок конкретної активної пове-

-6-

дінки, зокрема, державний виконавець зобов'язаний вживати за­ходи примусового виконання рішень — ст. 5 цього Закону); забо­рону (заборона певних дій або бездіяльності — державний вико­навець, експерт, спеціаліст, перекладач не можуть брати участі за наявності встановлених у ст. 17 цього Закону обставин, які свід­чать про їх заінтересованість, у виконанні рішення суду і зобов'я­занні заявити самовідвід); примус (застосування заходів впливу на забезпечення норм виконавчого провадження — ст. 11 Закону «Про державну виконавчу службу» передбачає, що державні ви­конавці несуть дисциплінарну відповідальність у порядку, вста­новленому Законом; ст. 87 Закону «Про виконавче проваджен­ня» — відповідальність за невиконання законних вимог держав­ного виконавця та порушення цього Закону тощо).

Диспозитивний метод визначається правами суб'єктів вико­навчого провадження і характеризується дозволом на активну поведінку в межах, установлених нормами законодавства про ви­конавче провадження. Наприклад, державний виконавець має право зупиняти виконавче провадження з підстав і в порядку, встановлених ст. 35 Закону «Про виконавче провадження», вико­ристовувати за згодою власника нежилі приміщення — ст. 35 цього Закону; сторони та інші учасники виконавчого проваджен­ня мають право знайомитися з матеріалами виконавчого прова­дження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти клопотан­ня — ст. 29 цього Закону. Диспозитивний метод широко розпов­сюджений у нормах виконавчого провадження, в яких визначено правове становище стягувачів та їх представників. Щодо інших осіб, які беруть участь у виконавчому провадженні — понятих, спеціалістів, експертів, перекладачів, то їх правове становище визначається, в основному, обов'язком діяти певним чином (ст. 14—16 цього Закону), тобто імперативним методом.

Розглянуті положення надають можливість зробити висно­вок про те, що виконавче провадження характеризується такими рисами:

а) його правовою основою є Конституція України, Закони
України «Про державну виконавчу службу», «Про виконавче
провадження», інші закони та підзаконні акти, прийняті відпо­
відно до них, зокрема, Інструкція «Про проведення виконавчих
дій», затверджена наказом Міністерства юстиції України 15 груд­
ня 1999 р. № 74/5;

б) відповідно до ст. 2 Закону «Про виконавче провадження»,
примусове виконання рішень, ухвал, постанов судових і несудо-
вих органів у передбачених законом випадках покладається на
державну виконавчу службу, яка входить до системи органів
Міністерства юстиції України, а також (відповідно до ст. 9 Зако­
ну) на інші органи;

-7-

в) діяльність органів державної виконавчої служби здійсню­
ється на підставах, у спосіб та в межах повноважень, встановле­
них законодавством про виконавче провадження, і спрямовуєть­
ся на своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рі­
шень, ухвал, постанов судових і несудових органів (статті 3, 5 За­
кону «Про виконавче провадження»);

г) встановленням для сторін та інших осіб, які беруть участь
у виконанні та залучаються до проведення виконавчих дій, су­
купності таких процесуальних прав і обов'язків, які дозволяють і
зобов'язують їх на засадах диспозитивності й імперативності
спрямовувати свою діяльність на досягнення мети примусового
виконання з реалізації рішень, постановлених на захист майно­
вих і особистих немайнових прав та охоронюваних законом інте­
ресів, державних і громадських інтересів;

д) гарантіями захисту прав і охоронюваних законом інтересів
інших осіб, порушених під час проведення виконавчих дій
(статті 85, 86 Закону «Про виконавче провадження»);

е) гарантіями законності вчинення дій у виконавчому прова­
дженні, встановленням відповідальності: державних виконавців
(ст. 11 Закону «Про державну виконавчу службу»); боржника
(статті 46, 87 Закону «Про виконавче провадження»); зберігача
майна (ст. 58 цього Закону); громадян і посадових осіб (ст. 88
цього Закону) за порушення і невиконання покладених на них
обов'язків щодо вчинення необхідних процесуальних дій у вико­
навчому провадженні.

Виконавче провадження має важливе значення: воно є визна­ченим законом адміністративним процесуально-правовим засо­бом, який забезпечує примусове виконання рішень судових і не­судових органів і тим самим реалізує захист суб'єктивних прав громадян та організацій. Ним усуваються порушення майнових і особистих немайнових прав шляхом застосування процесуальних засобів і способів примусу до осіб, які добровільно не виконали свої обов'язки.

Виконавче провадження забезпечує режим законності в пра­вових відносинах громадян і юридичних осіб, запобігає правопо­рушенням і здійснює виховний вплив на громадян, службових і посадових осіб у дусі розуміння необхідності належного, своєчас­ного та повного виконання вимог законів України.

-8-

Розділ 2 Органи виконання рішень

Законом «Про виконавче провадження» в термінологічний юридичний обіг введено два поняття: органи і посадові особи, які здійснюють примусове виконання рішень (органи примусового виконання), і органи, організації та особи, які не є органами при­мусового виконання рішень, їх можна об'єднати одним термі­ном — органи виконання рішень.

Органами примусового виконання рішень в Україні є дер­жавна виконавча служба, яка входить до системи органів Мініс­терства юстиції України і здійснює виконання рішень судів та інших органів відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р. Основи організації та діяль­ності державної виконавчої служби, її завдання, правовий статус державних виконавців та їх соціальний захист урегульовані За­коном України від 24 березня 1998 р. «Про державну виконавчу службу».

До органів примусового виконання належать також органи та посадові особи, які виконують рішення про притягнення до кри­мінальної чи адміністративної відповідальності ( ч. 2 ст. 9 цього Закону).

Систему органів державної виконавчої служби складають: Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України; відділи державної виконавчої служби Головного управ­ління юстиції МЮ України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції; районні, міські (міст обласного значення), районні у містах відділи державної виконавчої служби відповідних управ­лінь юстиції.

Відповідно до Положення¹ Департамент державної виконав­чої служби є структурним підрозділом Міністерства юстиції Ук-

Положення про Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України / Затв. наказом Міністерства юстиції України від 15,05.2000. — № 450/к.

-9-

раїни. Департамент очолює директор, який призначається на по­саду та звільняється з посади Міністром юстиції України.

На Департамент державної виконавчої служби покладаються наступні функціональні обов'язки:

1. організація своєчасного, повного і неупередженого приму­
   сового виконання рішень, ухвал, постанов судів у цивільних
   справах, у справах про адміністративні правопорушення, вироків,
   ухвал та постанов судів у кримінальних справах щодо майнових
   стягнень, а також постанов і рішень органів, виконання яких
   покладене на державних виконавців у порядку, встановленому
   законодавством України;

1. організація добору кадрів до органів державної виконавчої
   служби; методичне керівництво діяльністю державних виконав­
   ців, організація їх професійної підготовки, підвищення кваліфі­
   кації та атестації;

1. розгляд скарг на дії державних виконавців;

1. організація та забезпечення виконання міжнародних дого­
   ворів України з питань надання правової допомоги в цивільних,
   сімейних та кримінальних справах;

1. підготовка необхідних розрахунків щодо фінансового і ма­
   теріально-технічного забезпечення органів державної виконавчої
   служби;

1. узагальнення роботи з питань виконання судових рішень;

1. ведення статистики.

Свої функції Департамент здійснює як безпосередньо, так і через відповідні відділи державної виконавчої служби.

Для виконання функціональних обов'язків Департамент має право:

— організовувати виконання законів і здійснювати керів­
ництво роботою відповідних відділів державної виконавчої служби;

1. перевіряти та контролювати роботу державних виконавців,
   організовувати їх професійну підготовку і атестацію;

1. залучати до перевірок з питань організаційного забезпе­
   чення виконання рішень спеціалістів відділів державної виконав­
   чої служби, державних виконавців;

1. залучати вчених, спеціалістів місцевих органів державної
   виконавчої влади, підприємств, установ і організацій (за пого­
   дженням з їх керівництвом) для розгляду питань, що належать
   до його компетенції;

1. безплатно одержувати будь-яку інформацію, пов'язану із
   здійсненням своїх повноважень.

Відділи державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських уп­равлінь юстиції очолюються начальниками, які призначаються

- 10-

на посаду Міністром юстиції України за поданням начальника відповідного управління юстиції, погодженим з директором Де­партаменту державної виконавчої служби. Начальники відділів державної виконавчої служби є заступниками начальників відпо­відних управлінь юстиції.

Районні, міські (міст обласного значення), районні у містах відділи державної виконавчої служби є юридичними особами, мають розрахункові та інші рахунки в установах банків, гербову печатку, їх начальники призначаються на посаду та звільняються з посади начальниками Головного управління юстиції Міністер­ства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції за поданням начальників відділів державної виконавчої служби від­повідних управлінь юстиції. Вони є заступниками начальників відповідних управлінь юстиції.

Державні виконавці (крім начальників відділів) — заступник начальника, старший державний виконавець, державний викона­вець районного, міського (міста обласного значення), районного у місті відділу державної виконавчої служби призначаються на посаду і звільняються з неї начальниками відділів державної ви­конавчої служби за погодженням з директором Департаменту державної виконавчої служби.

На органи державної виконавчої служби покладено своєчас­не, повне і неупереджене примусове виконання рішень судових і несудових органів, перелік яких передбачений ст. З Закону України «Про виконавче провадження».

Безпосереднє виконання підвідомчих органам державної ви­конавчої служби рішень судів та інших органів покладається на державних виконавців районних, міських (міст обласного зна­чення), районних у місті відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції. До державних виконавців нале­жать: начальник, заступник начальника, старший державний ви­конавець, державний виконавець районного, міського (міст об­ласного значення), районного у місті відділу державної виконав­чої служби.

Державним виконавцем може бути громадянин України, який має юридичну освіту, здатний за своїми особистими і діло­вими якостями виконувати покладені на нього обов'язки. Але на посаду начальника районного, міського (міст обласного значен­ня), районного у місті відділу державної виконавчої служби мо­же бути призначений громадянин України тільки з вищою юри­дичною освітою та зі стажем юридичної роботи не менше трьох років.

- 11-

Забороняється призначення на посаду державного виконавця осіб, стосовно яких існують обмеження, передбачені Законом Ук­раїни «Про державну службу», зокрема осіб, які у встановленому порядку визнані недієздатними, мають судимість або які у разі прийняття на службу будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, котрі є їх близькими родичами чи свояками, та в інших випадках, установлених законами України (ст. 12).

Державні виконавці є державними службовцями, їм вида­ються службові посвідчення єдиного зразка, затвердженого Мі­ністром юстиції України, та формений одяг, зразок якого затвер­джується Кабінетом Міністрів України і який вони повинні но­сити під час виконання службових обов'язків.

Для здійснення покладених на державного виконавця функ­цій він наділений широким комплексом прав. На нього покладе­ні і певні обов'язки (статті 6, 76 Закону «Про державну виконав­чу службу», ст. 5 Закону «Про виконавче провадження»).

Державний виконавець зобов'язаний сумлінно виконувати службові обов'язки, не допускати у своїй діяльності порушень прав громадян і юридичних осіб, гарантованих Конституцією та іншими законами України. Він зобов'язаний вимагати виконання і вживати заходів примусового виконання рішень, підвідомчих органам державної виконавчої служби, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії. Для цього він покликаний здійсню­вати необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рі­шення, зазначеного у виконавчому документі на примусове вико­нання, зокрема: звертати стягнення на майно боржника, на заро­бітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; ви­лучати у боржника і передавати стягувачеві певні предмети; застосовувати інші заходи примусового стягнення.

Вимоги державного виконавця щодо виконання рішень судо­вих і несудових органів є обов'язковими для всіх органів і орга­нізацій, посадових осіб, громадян і юридичних осіб на території України (ст. 6 цього Закону). Державний виконавець повинен надати сторонам та їх представникам можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, подавати додаткові матеріали, заявляти клопотан­ня, розглядати їх, а також надавати можливість здійснення ними інших суб'єктивних прав і обов'язків, роз'яснювати їм такі.

На державного виконавця покладений обов'язок для забезпе­чення неупередженості та об'єктивності виконання рішення зая­вити самовідвід при наявності обставин, визначених ст. 17 Зако­ну «Про виконавче провадження», а саме: якщо він є близьким родичем сторін або інших осіб, що беруть участь у виконавчому провадженні (чинний Кодекс про шлюб та сім'ю України такий склад не визначає. Вважаю, що ними будуть особи, що відносять-

-12-

ся статтями 529, 530 Цивільного кодексу України до першої і другої черги спадкоємців за законом), або заінтересований у ре­зультатах виконання рішення, або є інші обставини, що можуть викликати сумнів у неупередженості і вплинути на об'єктивність виконання цього рішення (дружні відносини, сумісна праця тощо). Заява про самовідвід державного виконавця розглядаєть­ся начальником відповідного відділу державної виконавчої служ­би, про що виноситься постанова. Відмова у задоволенні відводу може бути оскаржена до суду у десятиденний строк.

Державний виконавець для здійснення виконавчого прова­дження має широкі права:

1. одержувати необхідні для проведення виконавчих дій по­
   яснення, довідки, іншу інформацію, зокрема одержувати на свій
   запит відомості від осіб, у яких знаходиться майно боржника, а
   також майно та кошти, належні боржникові від інших осіб —
   ст. 53 цього Закону; одержувати документальне підтвердження
   належності боржникові на праві власності будинку чи іншого не­
   рухомого майна (ст. 62 цього Закону); одержувати інформацію у
   податкових органів про наявність у боржника — юридичної осо­
   би рахунків і вкладів у банках чи інших кредитних установах; від
   нотаріального органу — чи знаходиться майно боржника під
   арештом тощо. Ці та інші документи або їх копії, необхідні для
   здійснення його повноважень, повинні бути надані державному
   виконавцю безкоштовно (ст. 6 цього Закону);

1. здійснювати перевірку виконання юридичними особами
   рішень стосовно боржників, що працюють у них. Державний ви­
   конавець не тільки має право, а й відповідно до ст. 74 цього За­
   кону зобов'язаний здійснювати систематичний контроль за своє­
   часним відрахуванням та надходженням відрахованих сум алі­
   ментів стягувачам;

1. входити до приміщень і сховищ, що належать боржникам
   або зайняті ними, проводити огляд зазначених приміщень і схо­
   вищ, при необхідності примусово відкривати їх у встановленому
   порядку, опечатувати ці приміщення і сховища. Реалізація цього
   права відбувається при накладенні стягнення на майно боржни­
   ка, при виселенні боржника із займаного ним приміщення тощо;

1. накладати арешт на майно боржника, вилучати, передава­
   ти таке майно на зберігання та реалізовувати його в порядку,
   встановленому законодавством; накладати арешт на грошові
   кошти та інші цінності боржника, в тому числі на кошти, які зна­
   ходяться на рахунках та вкладах в установах банків, інших кре­
   дитних установах, на рахунки в цінних паперах. Арешт майна по­
   лягає у проведенні його опису, оголошенні заборони розпоря­
   джатися ним, а у разі потреби — в обмеженні права користування
   майном або його вилученні у боржника та передачі на зберігання

- 13-

іншим особам (ст. 55 цього Закону). Майно, на яке накладено арешт, передається на зберігання боржникові або іншим особам, призначеним державним виконавцем (ст. 58 цього Закону). Гро­ші, іноземна валюта, ювелірні та інші побутові вироби із золота, срібла, платини тощо передаються на зберігання установам На­ціонального банку України (ч. 5 ст. 55 цього Закону). Реалізація арештованого майна, за винятком майна, виключеного за зако­ном з обігу, здійснюється державним виконавцем шляхом його продажу через торговельні організації, відповідні структури Мі­ністерства фінансів, на прилюдних торгах, аукціонах тощо (ст. 61 цього Закону);

1. використовувати за згодою власника нежилі приміщення,
   що є в комунальній власності, та інші приміщення для тимчасо­
   вого зберігання вилученого майна, а також транспорт стягувача
   або боржника для перевезення майна;

1. звертатися до органу, який видав виконавчий документ, за
   роз'ясненням рішення, порушувати клопотання про зміну спосо­
   бу і порядку виконання, відстрочку та розстрочку виконання рі­
   шення. Реалізація цього права провадиться при наявності обста­
   вин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його не­
   можливим (ст. 33 цього Закону). Так, наприклад, коли рішення
   суду в цивільній справі є неясним, суд має право за заявою орга­
   ну виконання судового рішення роз'яснити своє рішення (ст. 215
   ЦПК). Суд, який постановив рішення, може визначити порядок
   його виконання, надати відстрочку або розстрочку виконання
   (ст. 204 ЦПК);

1. звертатися до суду з поданням про розшук боржника. Від­
   повідно до ст. 97 ЦПК, якщо місце фактичного перебування від­
   повідача (боржника) невідоме, суд може оголосити його розшук
   як з власної ініціативи, так і за заявою позивача, а на підставі
   ст. 5 Закону «Про виконавче провадження» — за поданням дер­
   жавного виконавця. На розшук боржника суд виносить ухвалу і
   покладає розшук на органи внутрішніх справ;

1. викликати громадян та посадових осіб з приводу виконав­
   чих документів, що знаходяться у виконавчому провадженні;

1. залучати до проведення виконавчих дій понятих, інших
   осіб у встановленому порядку, а також експертів, спеціалістів, у
   тому числі і для оцінки майна. Це право реалізується на підставі
   і в порядку, встановлених статтями 14—16 цього Закону. Для
   з'ясування та роз'яснення питань, що виникають при здійсненні
   виконавчого провадження і потребують спеціальних знань, дер­
   жавний виконавець своєю постановою призначає експерта або
   спеціаліста. Перекладач призначається тоді, коли необхідні по­
   слуги особи, яка володіє іноземними мовами, для перекладу в
   процесі виконавчого провадження. Залучення понятих можливе

-14-

факультативне і обов'язкове. Присутність понятих обов'язкова при вчиненні виконавчих дій, пов'язаних із примусовим вхо­дженням до жилих і нежилих приміщень для проведення огляду, арешту, вилучення і передачі майна, для виселення, для передачі дитини іншим особам, тобто тільки у випадках, передбачених ч. 2 ст. 16 цього Закону;

1. накладати стягнення у вигляді штрафу на громадян і по­
   садових осіб у випадках, передбачених законом, зокрема, на
   боржника за невиконання рішення, що зобов'язує його виконати
   певні дії на користь стягувача (ст. 87 Закону «Про виконавче
   провадження»), на громадян і посадових осіб за невиконання за­
   конних вимог державного виконавця, втрату або несвоєчасне від­
   правлення виконавчого документа, неподання або подання не­
   правдивих відомостей про доходи і майновий стан боржника, а
   також про неповідомлення боржника про зміну місця роботи і
   знаходження, а також за неявку без поважних причин за викли­
   ком судового виконавця (ст. 88 цього Закону);

1. здійснювати інші повноваження, передбачені законодав­
   ством про виконавче провадження, зокрема: вчиняти виконавчі
   дії на території, на яку не поширюються його функції при загрозі
   невиконання рішення (ст. 20 цього Закону); відкладати виконав­
   чі дії (ст. 32), зупиняти виконавче провадження (ст. 35), закінчу­
   вати виконавче провадження (ст. 39), повертати виконавчий до­
   кумент (ст. 40); виносити постанову: про розшук майна (ст. 42),
   про стягнення витрат, пов'язаних із розшуком боржника, його
   майна, розшук дитини (ст. 42); розподіляти суми, стягнені з
   боржника, у порядку черговості задоволення вимог стягувачів
   (ст. 44); визначати черговість накладення стягнення на кошти та
   інше майно боржника (ст. 50); передавати спеціалізованим орга­
   нізаціям на прилюдні торги реалізацію нерухомого майна
   (ст. 66); звертатися до суду з поданням про притягнення до кри­
   мінальної відповідальності винної особи за наявності в її діях
   ознак злочину (ст. 88), а також вчиняти інші дії у виконавчому
   провадженні.

Статтею 9 Закону «Про виконавче провадження» передбаче­на можливість виконання рішень судових і несудових органів в Україні не тільки органами примусового виконання — держав­ною виконавчою службою, а й іншими органами, організаціями та особами, які не є органами примусового виконання.

Рішення судів та інших органів щодо стягнення коштів вико­нуються податковими органами, установами банку, кредитно-фінансовими установами. Так, рішення про стягнення недоїмок з податкових і неподаткових платежів, а також суми штрафів, накладених податковою інспекцією за порушення податкового законодавства, виконують податкові інспекції, про стягнення не-

-15-

доїмки із самообкладання — виконком селищної чи сільської Ра­ди народних депутатів, а недоїмки з державного обов'язкового страхування — органи державного страхування (статті 249, 253 ЩІК).

Установи банку виконують рішення про стягнення грошових сум шляхом списання їх з банківських рахунків боржників — юридичних осіб і зарахування їх на рахунок юридичних осіб — стягу вачів.

Фінансова частина, бухгалтерія юридичних осіб виконують рішення суду шляхом відрахування із заробітної плати, пенсії та інших платежів, які видаються боржникам — громадянам.

У названій нормі також зазначається, що рішення судів та ін­ших органів у випадках, передбачених законом, можуть викону­ватися ще й іншими органами, організаціями, посадовими особа­ми і громадянами, але перелік таких суб'єктів не встановлюється, тому необхідно звернутися до інших джерел. За чинним законо­давством України органи державного управління реєстрації актів громадянського стану виконують рішення суду про розірвання шлюбу, встановлення батьківства; житлово-комунальні, рішення про право власності на жилий будинок, квартиру; органи опіки і піклування — рішення про позбавлення батьківських прав; фі­нансові органи — про конфіскацію майна.

Рішення, що виникають із виборчих правовідносин, викону­ються дільничними виборчими комісіями і комісіями з референ­думу (ст. 234 ЩІК); територіальними, окружними (територіаль­ними) виборчими комісіями (ст. 243⁵ ЦПК); Центральною ок­ружною виборчою комісією (статті 243¹⁰, 243¹⁵, 243²⁰ ЦПК).

Органи і посадові особи виконують рішення, винесені за скаргами на їх постанови про накладення адміністративних стяг­нень (ст. 248 ЦПК). Державний орган України у справах релігій і місцеві органи — рішення за скаргами на постанови, прийняті щодо релігійних організацій (ст. 248¹⁴ ЦПК).

Рішення у справах окремого провадження виконують:

1. органи опіки і піклування — рішення про визнання грома­
   дянина обмежено дієздатним чи недієздатним шляхом призна­
   чення відповідного піклувальника і опікуна (ст. 260 ЦПК);

1. органи реєстрації актів громадянського стану — рішення
   про оголошення громадянина померлим шляхом реєстрації його
   смерті (ст. 264 ЦПК), рішення про виправлення неправильності
   в актах громадянського стану (ст. 270 ЦПК), рішення у справах
   про встановлення юридичних фактів реєстрації, усиновлення,
   шлюбу, розірвання шлюбу, народження, смерті особи в певний
   час тощо (ст. 275 ЦПК);

-16-

1. установи ощадного банку — рішення про відновлення прав
   на втрачені цінні папери на пред'явника (ст. 283 ЩІК);

1. нотаріус, нотаріальний архів, інша особа, яка вчиняє нота­
   ріальну дію — рішення у справах за скаргами на нотаріальні дії
   або відмову в їх учиненні (ст. 288 ЦПК).

Відповідно до ст. 207 ЦПК суд, постановляючи рішення, яким на відповідача покладається виконання певних дій, не пов'язаних із передачею майна або грошових сум, може в цьому рішенні вказати, що, коли відповідач не виконує рішення протя­гом встановленого строку, позивач має право виконати цю дію за рахунок відповідача, стягнувши з нього необхідні витрати. Ос­кільки позивачем можуть бути громадяни і юридичні особи, то вони і виконують рішення суду в таких випадках.

2-1-1485 -17-

Розділ З

Особи, які беруть участь

у виконавчому провадженні

і залучаються до проведення виконавчих дій

І

До суб'єктів виконавчих правовідносин ст. 10 цього Закону відносить дві групи осіб: учасники виконавчого провадження і ті, хто залучається до проведення виконавчих дій.

До осіб, які беруть участь у виконавчому провадженні, ч. 1 ст. 10 цього Закону віднесені державний виконавець, сторони, представники сторін, експерти, спеціалісти, перекладачі — тобто учасники виконавчого провадження. А відповідно до ч. 2 цієї статті, для проведення виконавчих дій державним виконавцем у необхідних випадках залучаються поняті, а також працівники ор­ганів внутрішніх справ, органів опіки і піклування, інших орга­нів, установ у порядку, встановленому цим Законом.

Норма ч. 1 ст. 10 об'єднала різних за виконуваними функці­ями і характером юридичної заінтересованості суб'єктів право­відносин у наслідках виконавчого провадження. І цим самим бу­ло проігноровано цивільне процесуальне законодавство і теоре­тичні положення цивільного процесу про поділ суб'єктів цивіль­них процесуальних правовідносин на: осіб, які беруть участь у справі і які характеризуються наявністю юридичного інтересу в наслідках справи; осіб, які не берутть участі в справі й які не мають у ній юридичного інтересу, а сприяють суду в розгляді справи (розділ II ЦПК). До першої групи учасників виконавчого провадження помилково віднесений державний виконавець, який реалізує функцію органу державної виконавчої влади (ст. 2 цього Закону) і не має юридичної заінтересованості в результа­тах виконання. Наявність такої заінтересованості є підставою для неможливості здійснення ним законодавчих дій: він підлягає від­воду, самовідводу (ст. 17 цього Закону). Державний виконавець перебуває у правових адміністративних і трудових відносинах з регіональними, міськими (міст обласного значення), районними у містах відділами державної виконавчої служби. Тому держав­ний виконавець є державним службовцем, який виконує функ-

-18-

цію органу державної виконавчої служби, окремим суб'єктом правовідносин, які виникають у виконавчому провадженні, а не його учасником. Він має всі ознаки суб'єкта адміністративно-процесуальних виконавчих правовідносин, зокрема: про його участь у виконанні є норма права, він може виконувати проце­суальні виконавчі дії на розвиток виконавчого провадження; його процесуальним правам та обов'язкам кореспондують права і обов'язки осіб, які беруть участь у виконавчому провадженні і осіб, які залучаються до виконавчого провадження.

Сторони

До учасників виконавчого провадження (осіб, які беруть у ньому участь) належать сторони — стягувачі і боржник (стат­ті 10, 11 цього Закону). Сторонами називаються такі особи у ви­конавчому провадженні (громадяни чи юридичні особи), за спра­вою яких виконується (реалізується) рішення компетентного судового чи іншого несудового органу, який розглянув правовий спір між ними, і які мають суб'єктивну матеріально-правову за­інтересованість у наслідках виконання.

Стягувачем називається сторона, право якої визнане рішен­ням суду чи іншого юрисдикційного органу і реалізується прове­денням на її користь виконання. Ним може бути фізична чи юри­дична особа, на користь якої чи в інтересах якої видано виконав­чі документи.

Боржником називається сторона, яка за рішенням суду чи ін­шого юрисдикційного органу зобов'язана виконати певні дії на користь стягувана. Ним може бути фізична або юридична особа, яка за рішенням суду зобов'язана вчинити певні дії (передати майно, виконати інші обов'язки, передбачені рішенням), або ут­риматись від їх виконання (ст. 11 цього Закону).

Правосуб'єктність стягувача і боржника можуть мати як по­зивач, так і відповідач, які брали участь у процесі за справою в судових і несудових органах, в залежності від наслідків вирішен­ня справи судом. При задоволенні вимог позивача останній у ви­конавчому провадженні стає стягувачем. Коли вимога позивача буде відхилена і суд покладе на нього витрати за справою або задоволить зустрічний позов відповідача, то стягувачем у вико­навчому провадженні буде виступати відповідач, а позивач стане боржником.

Третя особа із самостійними вимогами, яка бере участь у ци­вільному процесі, в разі задоволення позову і винесення на її ко­ристь рішення, у виконавчому провадженні трансформується у стягувача, а боржником буде позивач чи відповідач, або як пози­вач, так і відповідач, в залежності від того, проти кого було по­становлене рішення.

2 * -19 -

Треті особи без самостійних вимог у трудових справах, які виступали на боці відповідача, в разі постановлення рішення про задоволення до них регресного позову відповідача, у виконавчо­му провадженні будуть боржниками, а відповідач, відповідно, стягувачем. Сторони у виконавчому провадженні характеризу­ються такими ознаками: з приводу їх справи було постановлене рішення, на примусове виконання якого відкрито виконавче про­вадження; вони беруть участь у виконанні від свого імені; вони несуть виконавчий збір і їх правосуб'єктність допускає право-наступництво.

Для забезпечення реалізації своїх функцій сторонам надані широкі права і водночас покладені певні обов'язки. Зокрема, во­ни мають право:

1. реалізовувати свої права і обов'язки у виконавчому прова­
   дженні самостійно або через представників. При цьому участь
   громадянина особисто у виконавчому провадженні не позбавляє
   його права мати представника, за винятком, коли за рішенням
   боржник зобов'язаний вчинити певні дії особисто. Неповнолітні
   та особи, визнані судом недієздатними, здійснюють свої права та
   виконують обов'язки у виконавчому провадженні через своїх за­
   конних представників — батьків, опікунів та піклувальників. Ін­
   тереси сторони виконавчого провадження, яка визнана судом
   безвісно відсутньою, представляють опікуни майна такої особи,
   які залучаються до участі в провадженні за ініціативою держав­
   ного виконавця. Справи юридичних осіб у виконавчому прова­
   дженні ведуть їх керівники чи органи, посадові особи, які діють
   у межах повноважень, наданих їм законом, статутом чи положен­
   ням, або їх представники (ст. 12 цього Закону);

1. брати участь у процесуальній формі співучасті і доручати
   участь у виконавчому провадженні одному із співучасників. Від­
   повідно до ч. З ст. 11 цього Закону, у виконавчому провадженні
   можуть брати участь кілька стягувачів або боржників. Кожен із
   них щодо іншої сторони має право брати участь у виконавчому
   провадженні самостійно або може доручити участь одному із
   співучасників. Співучасть у виконавчому провадженні можлива
   обов'язкова і факультативна. Обов'язкова настає тоді, коли у
   справі виноситься рішення, постановлене на користь кількох по­
   зивачів або проти кількох відповідачів із таких спірних матері­
   альних правовідносин, які характеризуються численністю суб'єк­
   тів, а права і обов'язки одного з них не можна було встановити
   без визначення прав і обов'язків кожного з них. Факультативна
   співучасть можлива тоді, коли з процесуальних міркувань суд
   має право об'єднати в одне провадження кілька однорідних ви­
   мог за позовом одного і того ж позивача або до того ж самого від­
   повідача чи до різних відповідачів, або за позовом різних позива-

-20-

чів до одного і того ж відповідача (ст. 144 ЦПК). Отже, спів­участь у виконавчому провадженні передує наявності обов'язко­вої і факультативної співучасті в цивільному, арбітражному су­дочинстві чи в іншому юрисдикційному органі, рішення яких по­ставлене на користь кількох стягувачів чи проти кількох боржни­ків. Умовно можна назвати співучасть на боці стягувачів з обставин, визначених ч. 1 ст. 49 цього Закону, за якими у разі, якщо в районному чи міському відділі державної виконавчої служби відкрито кілька виконавчих проваджень щодо одного і того ж боржника, вони об'єднуються у зведене виконавче прова­дження;

3) на заміну себе правонаступниками. За правилом ч. 4 ст. 11
цього Закону, у разі вибуття однієї із сторін державний викона­
вець зобов'язаний своєю постановою здійснити заміну цієї сторо­
ни правонаступником, визначеним відповідно до закону: в разі
смерті громадянина, ліквідації юридичної особи, уступки права
чи прийняття на себе обов'язку іншої особи тощо, тобто у випад­
ках настання правонаступництва в матеріальних правовідноси­
нах майнового, але не особистого характеру.

Для правонаступника всі дії, вчинені стороною до його всту­пу у виконавче провадження, обов'язкові в тій мірі, в якій вони були б обов'язковими для сторони, котру правонаступник замі­нив. Правонаступник набуває всіх нездійснених і нереалізованих прав попередника (сторони) на час вступу у виконавче прова­дження і, виходячи з дії принципу диспозитивності, може вільно ними розпоряджатися;

1. заявляти відводи державному виконавцю, експерту, спеці­
   алісту, перекладачу. Такі особи не можуть бути учасниками ви­
   конавчого провадження і підлягають відводу, якщо вони є близь­
   кими родичами сторін, їх представників або інших осіб, котрі
   беруть участь у виконавчому провадженні чи заінтересовані в ре­
   зультатах виконання рішення, або є інші обставини, що виклика­
   ють сумнів у їх неупередженості. Відвід цим особам може бути
   заявлений сторонами або їх представниками шляхом подачі
   письмової заяви у будь-який час до закінчення виконавчого про­
   вадження. Відвід державного виконавця вирішується постановою
   начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, а
   питання про відвід експерта, спеціаліста і перекладача вирішу­
   ється мотивованою постановою державного виконавця, яка за­
   тверджується начальником відповідного відділу (ст. 17 цього
   Закону);

1. оскаржити постанову державного виконавця про відкрит­
   тя виконавчого провадження у порядку, встановленому ст. 24
   цього Закону — до начальника відповідного відділу державної
   виконавчої служби або відповідного суду у десятиденний строк.

-21-

І

Постанова про відмову у відкритті виконавчого провадження мо­же бути також оскаржена заявником начальнику відповідного відділу державної виконавчої служби або до відповідного суду в десятиденний строк з моменту її одержання (ст. 25 цього Зако­ну). Може бути також оскаржена постанова про відкладення ви­конавчого провадження (ст. 27);

1. знайомитися з матеріалами виконавчого провадження, ро­
   бити з них виписки, знімати копії, подавати додаткові матеріали
   (ст. 29);

1. заявляти клопотання і брати участь у проведенні виконав­
   чих дій (ст. 29);

1. давати усні і письмові пояснення в процесі виконавчих
   дій, висловлюючи свої доводи, міркування з усіх питань, що ви­
   никають у ході виконавчого провадження, заперечувати проти
   клопотань, доводів та міркувань інших учасників виконавчого
   провадження (ст. 29);

1. оскаржувати рішення дії (бездіяльність) державного вико­
   навця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби з
   питань виконавчого провадження (ст. 29 Закону, ст. 248²⁰ ЦПК);

1. укладати мирову угоду, яка затверджується судом, оспо­
   рювати належність майна і його оцінку, подавати заперечення
   проти розрахунку державного виконавця щодо розподілу коштів
   між стягувачаМи та користуватися іншими правами, передбаче­
   ними цим Законом (ст. 29);

1. подавати заяву про відстрочку або розстрочку виконання,
   зміну способу і порядку виконання рішення (ст. 33 Закону,
   ст. 351 ЦПК) про зупинення виконавчого провадження (ст. 36),
   про відкладення проведення виконавчих дій (ст. 32);

1. оскаржувати: постанову про зупинення виконавчого про­
   вадження (ст. 36), постанову про закриття виконавчого прова­
   дження (ст. 37), про закінчення виконавчого провадження
   (ст. 39), постанову про стягнення виконавчого збору (ст. 46).

Крім зазначених прав, стягувач і боржник мають тільки влас­тиві для них права. Стягувач має право:

1. подавати заяву про відкриття провадження до районних
   (міських) відділів державної виконавчої служби відповідних
   управлінь юстиції за місцем проживання, роботи боржника або
   за місцем знаходження його майна (ст. 20 цього Закону). Відпо­
   відно до ст. 18 цього Закону, державний виконавець відкриває
   виконавче провадження про примусове виконання рішення за
   заявою стягувача або його представника;

1. подавати заяву: про видачу дубліката виконавчого доку­
   мента, про поновлення строку пред'явлення виконавчого доку­
   мента до виконання, про відмову від стягнення і повернення ви-

-22-

конавчого документа (ч. 2 ст. 29, статті 23, 40 цього Закону, статті 350, 353 ЦПК), про оголошення розшуку боржника чи ди­тини (ст. 355 ЦПК).

Боржник має право: зазначити ті види майна або предмети, на які слід звернути стягнення в першу чергу (ст. 56), а також визначити, в якій послідовності необхідно продавати майно (ст. 61) та інші предмети.

Сторони у виконавчому провадженні користуються ще дея­кими іншими правами, передбаченими законодавством України.

На сторін покладаються також обов'язки — загальні і спеці­альні. Загальні: сумлінно користуватися всіма наданими їм пра­вами з метою забезпечення повного і своєчасного вчинення ви­конавчих дій (ч. 4 ст. 29 цього Закону).

Спеціальні: нести витрати, пов'язані з проведенням виконав­чих дій (ст. 45 цього Закону), сплачувати виконавчий збір (ст. 46 цього Закону) та інші. Боржник зобов'язаний виконувати забо­рону виконавця розпоряджатися майном (ст. 55 цього Закону).

Представники сторін

Учасниками виконавчого провадження є також представники сторін, якими будуть особи, котрі діють від їх імені і в їх інтере­сах у межах наданих ними повноважень.

Представництво у виконавчому провадженні є процесуально-правовим засобом, який забезпечує реалізацію стягувачем і бор­жником своїх справ і виконання обов'язків, а також сприяє орга­ну державної виконавчої служби неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.

Представник сторін у виконавчому провадженні перебуває в подвійних правовідносинах: зі стороною та з органом державної виконавчої служби. Правовідносини між представником і довіри­телем — стягувачем чи боржником є матеріально-правовими, ос­кільки базуються на цивільно-правовому договорі доручення, трудовому договорі чи контракті, адміністративному акті, членстві в громадській організації, на родинних зв'язках і регу­люються нормами цивільного, трудового, сімейного права.

Процесуально-правові відносини виникають між представни­ком і стороною з приводу визначення і оформлення представни­кові повноважень у виконавчому провадженні.

Правовідносини між представником і органом державної ви­конавчої служби виникають у виконавчому провадженні в про­цесі примусового виконання рішень судових та несудових орга­нів і регулюються нормами Закону «Про виконавче проваджен­ня», іншим законодавством України.

-23-

Представник у виконавчому провадженні покликаний вико­нувати дві функції: представляти сторону, бути її повіреним, тоб­то здійснювати представництво, а також захищати права та інте­реси сторони, тобто здійснювати правонаступництво.

Правове становище представника у виконавчому проваджен­ні у нормативному порядку окремо не визначене. Але норма, встановлена ч. 1 ст. 12 цього Закону про те, що сторони можуть реалізувати свої права і обов'язки у виконавчому провадженні через представника, свідчить про те, що представники можуть мати всі права і нести всі обов'язки сторони (ст. 29 та інші) в ме­жах обсягу, визначеного стороною. Не можуть вони тільки реалі­зовувати обов'язки боржника, який зобов'язаний, згідно з рішен­ням, вчинити певні дії особисто (ч. 1 ст. 12 цього Закону).

Законодавство про виконавче провадження не врегульовує питання про те, хто може бути представником сторони, тому в цьому разі можуть бути застосовані субсидіарно норми цивільно­го процесуального права України, зокрема, статті 111 і 112 ЦПК України, які визначають коло осіб, що можуть бути представни­ками в цивільному процесі України і послуги яких переносяться на виконавче провадження.

Керуючись вказаними нормами, можна визначити, які особи можуть бути представниками у виконавчому провадженні:

1. члени органів управління, працівники підприємств, уста­
   нов, організацій усіх форм власності в справах таких юридичних
   осіб. Цей висновок можна також зробити з ч. 4 ст. 12 Закону
   «Про виконавче провадження», якою передбачено, що участь
   юридичних осіб у виконавчому провадженні здійснюється їх ке­
   рівниками чи органами, посадовими особами, котрі діють в ме­
   жах повноважень, наданих їм законом (в широкому розумінні —
   також статутом, положенням тощо) або через представників
   юридичної особи. Такими, як правило, є працівники юридичної
   служби;

1. уповноважені профспілок — у справах працівників, а та­
   кож осіб, захист прав та інтересів яких здійснюється професійни­
   ми спілками. Кодексом законів про працю України (ст. 244) про­
   фесійним спілкам надане право представляти і захищати інтере­
   си робітників, службовців, членів сільськогосподарських колек­
   тивних підприємств у сфері виробництва, побуту і культури.
   Якщо профспілки здійснювали, відповідно до п. 2 ст. 112 ЦПК,
   представництво інших осіб у справах в цивільному судочинстві,
   то вони, звичайно, можуть здійснювати представництво таких
   осіб у виконавчому провадженні з реалізації рішень, постановле­
   них у таких справах. Уповноваженими профспілок є особи, які
   виділяються ними для надання допомоги в захисті прав та інте­
   ресів у виконавчому провадженні — стягувачу чи боржникові.

-24-

Такими уповноваженими можуть бути члени профспілок, але, як правило, їх функції здійснюють постійні працівники профспілко­вих комітетів (консультанти, інспектори та інші), які мають юри­дичну освіту і здатні кваліфіковано представляти сторону і здій­снювати її захист;

1. уповноважені організацій, яким за статутом чи положен­
   ням надане право представляти інтереси членів цих організацій
   у їх справах. Це різні громадські організації, якими, відповідно до
   Закону України «Про об'єднання громадян» від 16 червня
   1992 р., є об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх
   законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національ­
   но-культурних, спортивних та інших інтересів (ст. 3). Членство в
   громадській організації саме по собі не є підставою для виник­
   нення процесуального представництва. Для цього додатково не­
   обхідне волевиявлення особи, яка потребує представництва, а за
   відсутності на це заяви уповноважений громадської організації
   не може бути допущений до здійснення функцій представника. У
   справах, що виникають з авторських і суміжних прав та інших
   прав інтелектуальної власності, представництво у виконавчому
   провадженні можуть здійснювати на договірних засадах уповно­
   важені державного підприємства «Українське агентство з автор­
   ських та суміжних прав», котре перебуває у сфері управління
   Державного департаменту інтелектуальної власності, створеного
   в системі Міністерства освіти і науки України за постановою Ка­
   бінету Міністрів України від 24 квітня 2000 р. № 601;

1. адвокати. Функціонування адвокатури для надання юри­
   дичної допомоги передбачене ст. 59 Конституції України, а орга­
   нізація і порядок діяльності визначаються Законом України
   «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992 р. та іншими законодавчи­
   ми актами, зокрема, ЦПК, КПК, АПК. Адвокатура покликана
   сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси
   громадян і юридичних осіб, надавати їм іншу юридичну допомо­
   гу (ст. 1, 5 Закону «Про адвокатуру»);

1. один із співучасників за дорученням інших співучасників.
   Кожен із співучасників щодо іншої сторони має право брати
   участь у виконавчому провадженні самостійно або може доручи­
   ти участь у ньому одному зі співучасників (ч. З ст. 11 Закону
   «Про виконавче провадження»);

1. батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники у справах не­
   дієздатних громадян, громадян, які не мають повної дієздатності,
   та громадян, визнаних судом обмежено дієздатними. Кодекс за­
   конів про шлюб та сім'ю України покладає захист прав та інте­
   ресів неповнолітніх дітей на їх батьків, які діють без особливих
   на те повноважень. У разі одруження неповнолітнього (ст. 16)
   він набуває дієздатності в повному обсязі з моменту одруження

-25-

і здійснює захист своїх прав самостійно (ст. 60 КпШС). Опікуни і піклувальники мають право і зобов'язані захищати права та ін­тереси осіб, які перебувають під опікою і піклуванням (ст. 143 КпШС). У справах осіб, визнаних у встановленому порядку без­вісно відсутніми, процесуальними представниками є опікуни, призначені для охорони і управління майном безвісно відсутньо­го (ст. 19 ЦК, ст. 111 ЦПК). У справі, в якій повинен брати участь спадкоємець померлої чи оголошеної в установленому по­рядку померлою особи, якщо спадщина ще ніким не прийнята, процесуальним представником є опікун, призначений для управ­ління та охорони спадкового майна (ч. З ст. 111 ЦПК). Законні представники — батьки, усиновителі і піклувальники — можуть доручити вести справу в суді, а, отже, і у виконавчому прова­дженні, іншій особі, яку вони обрали як представника (ч. 4 ст. 111 ЦПК);

7) інші особи, допущені у виконавче провадження органом державної виконавчої служби, який примусово реалізує рішення судових чи несудових органів. Допуск таких осіб до участі в справі у цивільному чи арбітражному судочинстві не означає їх автоматичного допуску представниками і у виконавче прова­дження.

Функції представника у виконавчому провадженні не мо­жуть виконувати певні особи. Відповідно до ст. 13 цього Закону представниками у виконавчому провадженні не можуть бути:

1. особи, які не досягли 18 років, крім випадків, передбаче­
   них законом;

1. особи, над якими встановлено опіку чи піклування;

1. судді, слідчі, прокурори, державні виконавці, крім випад­
   ків, коли вони діють як законні представники або як уповнова­
   жені особи відповідного органу, що є стороною виконавчого про­
   вадження;

1. інші особи, які відповідно до закону не можуть здійснюва­
   ти представництво.

Представництво у виконавчому провадженні можливе як для сторін, так і осіб, які залучаються до проведення виконавчих дій — органів опіки і піклування, інших органів і установ у по­рядку, встановленому Законом «Про виконавче провадження» (ст. 10 цього Закону).

Аналіз представництва у виконавчому провадженні дає під­ставу зробити висновок, що воно може бути класифіковане на види: за підставами виникнення, за способами виникнення, за ознаками осіб, в інтересах яких здійснюється представництво, та за ознаками осіб, які його здійснюють.

За підставами представництво поділяється на законне (бать­ки, опікуни, піклувальники) і договірне (адвокати). За способом

-26-

виникнення — на добровільне (адвокати, юрисконсульти) і необ­хідне (батьки, опікуни, піклувальники). За ознаками осіб, інтере­си яких представляються, — на представництво стягувана, пред­ставництво боржника, представництво органів опіки і піклуван­ня, інших органів і установ. За ознаками осіб, які здійснюють представництво, — представництво: адвокатів; юрисконсультів, інших працівників юридичних осіб; уповноважених профспілок та інших громадських організацій; батьків, опікунів, піклуваль­ників; співучасників; інших осіб, допущених до представництва (у провадженні справи в суді — судом, у виконавчому прова­дженні — органом державної виконавчої служби).

Здійснення функцій представника у виконавчому прова­дженні можливе за наявності у нього відповідних повноважень. Такі повноваження представника мають бути підтверджені дові­реністю, виданою і оформленою відповідно до вимог закону. Час­тина 5 ст. 12 Закону «Про виконавче провадження», в якій за­кріплене це правило, такого порядку не передбачає. Але він ви­значений іншим законодавством.

Так, за правилом ст. 114 ЦПК довіреності від імені підпри­ємств, установ, організацій видаються у письмовій формі за під­писом власника чи керівника уповноваженого ним органу з при­кладенням печатки підприємства, установи, організації, а від коо­перативних організацій, їх об'єднань, інших громадських органі­зацій — за підписом посадових осіб, уповноважених статутом, положенням, з прикладенням печатки організації.

Довіреність громадянам посвідчується нотаріально або на підприємстві, в установі, організації, де вони працюють, або в уп­равлінні будинками, житлово-комунальному підприємстві за міс­цем проживання; особам, які мешкають у населених пунктах, де немає нотаріальних контор — у виконавчому комітеті міської, селищної чи сільської ради; особам, які перебувають на лікуван­ні—у відповідному лікувальному закладі; особам, котрі перебу­вають у місцях позбавлення волі, довіреність може бути посвід­чена начальником місця позбавлення волі; військовослужбовцям — у відповідній військовій частині.

Норма ст. 114 ЦПК, у якій встановлені ці правила стосовно цивільного судочинства, субсидіарно може бути застосована для видачі і оформлення довіреності на участь представника у вико­навчому провадженні.

Обсяг повноважень представника в дорученні визначається при добровільному представництві особою, права і обов'язки якої реалізує представник у виконавчому провадженні. Повноважен­ня законних представників — батьків, усиновителів, опікунів і піклувальників підтверджуються відповідно паспортом, свідоцт­вом про народження неповнолітніх дітей, документом про вси-

-27-

новлення — рішенням суду; опікунів і піклувальників — посві­дчуючим документом органу опіки і піклування, якими є держав­на адміністрація районів міст Києва і Севастополя, виконавчих комітетів міських чи районних у містах рад (ст. 129 КпШС).

Законні представники мають право виконувати всі процесу­альні дії, які могли б виконувати сторони, котрі вони представ­ляють, якби ті мали дієздатність, в тому числі і розпорядчі дії, за окремим винятком, передбаченим статті 145, 146 КпШС.

Стаття 145 КпШС забороняє опікуну без дозволу органів опіки і піклування відмовлятися від належних підопічному прав, ділити майно, обмінювати житлоплощу, видавати письмові зо­бов'язання та інше.

Виходячи з цих норм, можна зробити висновок, що без доз­волу органів опіки і піклування законні представники не можуть відмовлятися від стягнення, укладати мирову угоду, зменшувати розмір стягнення.

Експерти і спеціалісти

До учасників виконавчого провадження ч. 1 ст. 10 цього За­кону відносить експерта і спеціаліста, які залучаються держав­ним виконавцем з власної ініціативи або за заявою сторін для з'ясування та роз'яснення питань, що виникають при здійсненні виконавчого провадження (ст. 13 Закону). Так, при покладенні стягнення на майно боржника, якщо оцінити окремі предмети складно, або якщо боржник чи стягувач заперечує проти прове­дення державним виконавцем оцінки, останній запрошує експер­та, спеціаліста для визначення вартості майна (ч. 2 ст. 57 цього Закону).

Експертом, спеціалістом може бути залучена будь-яка діє­здатна особа, яка має необхідні знання, кваліфікацію, досвід ро­боти у відповідній галузі науки, мистецтва, техніки або ремесла (ст. 14 цього Закону). Така особа повинна мати не тільки спеці­альні знання, а й бути спеціалістом високої кваліфікації. Для за­лучення її до виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову.

Для забезпечення об'єктивності і безсторонності функції екс­перта, спеціаліста, ними не можуть бути особи, які є близькими родичами сторін, їх представників або інших осіб, що беруть участь у виконавчому провадженні, чи заінтересовані у результа­тах виконання рішення, або є інші обставини, що викликають сумнів у їх неупередженості (ст. 17 цього Закону). При наявності таких обставин вони підлягають відводу (самовідводу). Відвід може бути заявлений сторонами або їх представниками і вирішу-

-28-

ється державним виконавцем, постанова якого затверджується начальником відповідного відділу державної виконавчої служби.

Особа, яку призначено експертом, спеціалістом, зобов'язана з'явитися на виклик державного виконавця і дати письмовий висновок з питань, поставлених йому виконавцем, а також да­вати усні рекомендації щодо дій, які виконуються в його при­сутності.

За відмову або ухилення від дачі висновку чи за дачу завідо-мо неправдивого висновку експерт несе кримінальну відпові­дальність за статтями 178, 179 КК України, про що він має бути попереджений державним виконавцем.

Експерт і спеціаліст мають права, визначені ст. 29 цього За­кону, а також відповідно до ст. 14 Закону мають право на вина­городу за надані ними послуги, розмір якої визначає начальник відповідного органу державної виконавчої служби залежно від їх кваліфікації, складності виконуваної роботи і затраченого часу, керуючись Інструкцією про порядок і розмір відшкодування ри-трат і виплати винагороди особам у зв'язку з їх викликом до ор­ганів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду або до органів (службових осіб), у провадженні яких перебувають спра­ви про адміністративне правопорушення і виплати державним науково-дослідним установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 1 липня 1996 р. № 710. Про виплату винагороди державний виконавець вино­сить постанову, яка затверджується начальником відділу держав­ної виконавчої служби.

Розмір винагороди експерта і спеціаліста визначається в ме­жах від 5 до 10 відсотків неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за одну годину роботи. При проведенні експертизи особливої складності розмір винагороди збільшується на 25 від­сотків.

Перекладачі

До складу учасників виконавчого провадження включений перекладач, правове регулювання участі якого проведене ст. 15 цього Закону.

Для виконання функцій перекладача необхідно, щоб особа була дієздатною і володіла мовами, знання яких потрібне для пе­рекладу у виконавчому провадженні. Але функцію перекладача не можуть виконувати особи, що є близькими родичами сторін, їх представниками, беруть участь у виконавчому провадженні чи заінтересовані в результатах виконання рішення або є інші об­ставини, що викликають сумнів. При наявності таких обставин

-29-

перекладач підлягає відводу (самовідводу), який може бути заяв­лений сторонами або їх представниками та вирішується постано­вою державного виконавця, затвердженою начальником відповід­ного відділу (ст. 17 цього Закону).

Державний виконавець або сторони (їх представники) мо­жуть запросити перекладача у разі необхідності під час прова­дження виконавчих дій.

Стороні чи іншій особі, якій потрібні послуги перекладача, державний виконавець надає строк для його запрошення. Якщо така особа не забезпечить участі перекладача у визначений строк, його може бути призначено за постановою державного виконавця.

Особа, призначена перекладачем, зобов'язана з'явитися на виклик державного виконавця і зробити переклад. У разі непра­вильного перекладу, а також за відмову виконати обов'язки пере­кладача особа несе кримінальну відповідальність за статтями 176 і 179 КК України, про що вона повинна бути попереджена дер­жавним виконавцем.

Перекладач має права, передбачені ст. 29 цього Закону, а та­кож право на винагороду за виконану роботу, яка встановлюєть­ся начальником відповідного органу державної виконавчої служ­би за Інструкцією про порядок і розміри відшкодування витрат та виплату винагороди особам у зв'язку з їх викликом до органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду або органів (службових осіб), у провадженні яких перебуває справа про адмі­ністративне правопорушення і виплати державним науково-дос­лідним установам судової експертизи за виконання їх працівни­ками функцій експертів і спеціалістів затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 1 липня 1996 р.

Про виплату винагороди державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відповідного відділу державної виконавчої служби. Перекладачам залежно від квалі­фікації встановлені такі розміри винагород:

1. за письмові переклади — від 10 до 15 неоподатковуваних
   мінімумів доходів громадян за авторський аркуш (40 тисяч дру­
   кованих (рукописних) знаків);

1. за усні переклади — від 5 до 10 відсотків неоподатковува­
   ного мінімуму доходів громадян за одну годину роботи.

Переклади з рідкісних мов, з писемністю в'яззю, з власною графікою, ієрогліфами, клинописом, а також із стародавніх мов, як і переклади на іноземну мову, віднесену до рідкісних мов, що мають писемність в'яззю, власну графіку, написання ієрогліфа­ми, клинописом, оплачуються із збільшенням ставок на 25 від­сотків.

-ЗО-

Особи, які залучаються до проведення виконавчих дій

Суб'єктами виконавчого провадження, особами, які залуча­ються державним виконавцем у необхідних випадках для прове­дення виконавчих дій, є поняті, працівники органів внутрішніх справ, представники органів опіки і піклування, інших органів і установ.

Правове регулювання залучення і участі понятих у проведен­ні виконавчих дій проведене в ст. 167 Закону «Про виконавче провадження». Понятими можуть бути запрошені будь-які діє­здатні громадяни, які не мають особистої заінтересованості у провадженні виконавчих дій і не зв'язані між собою або учасни­ками виконавчого провадження родинними зв'язками, підлегліс­тю чи підконтрольністю.

Усі виконавчі дії, спрямовані на реалізацію рішень судових і несудових органів, можуть провадитися у присутності понятих, кількість яких має бути не менше двох. Але для вчинення пев­них, передбачених Законом, виконавчих дій залучення і присут­ність понятих є обов'язковою. Зокрема, це дії, пов'язані: 1) із примусовим входженням до належних приміщень і сховищ, у яких зберігається майно боржника, на яке звернене стягнення, або майно стягувача, яке має бути повернене йому в натурі; 2) з примусовим входженням до будинків, квартир та інших примі­щень, у яких знаходиться дитина, котра має бути передана іншим особам відповідно до рішення суду; 3) при проведенні огляду, арешту, вилучення і передачі майна.

Особа, яка залучається державним виконавцем як понятий, зобов'язана з'явитися і засвідчити факт, зміст і результати вико­навчих дій, під час проведення яких вона була присутня. Перед початком таких дій державний виконавець повинен роз'яснити понятим їх права і обов'язки. Вони мають право знати, для участі в провадженні яких виконавчих дій їх залучено, на підставі якого виконавчого документа вони здійснюються, а також робити зау­важення з приводу вчинення виконавчих дій. Такі зауваження державний виконавець заносить до акта відповідної виконавчої дії, наприклад, акта опису майна тощо.

Витрати, понесені понятими, належать до витрат на прове­дення виконавчих дій (ст. 16 цього Закону) і компенсуються їм (ст. 45 Закону).

Для проведення виконавчих дій державним виконавцем за­лучаються також працівники органів внутрішніх справ. Так, ви­селення боржника, тобто звільнення приміщення, зазначеного у виконавчому документі, від особи, яка виселяється, її майна, до­машніх тварин та заборона цій особі користуватися вказаним

-31-

приміщенням здійснюється у присутності понятих за сприянням органів внутрішніх справ (ст. 79 цього Закону). Так само у разі, якщо боржник перешкоджає виконанню рішення про вселення стягувана, вселення здійснюється в присутності понятих, із за­лученням працівників органів внутрішніх справ (ст. 80 цього Закону).

Для проведення виконавчих дій судовим виконавцем можуть також залучатися представники органів опіки і піклування, ін­ших органів і установ. Відповідно до ст. 78 цього Закону, держав­ний виконавець провадить виконавчі дії на виконання рішення суду про відібрання дитини з обов'язковою участю особи, якій дитина передається на виховання (нею можуть бути громадяни і дитячі заклади), та із залученням представників органів опіки і піклування.

-32-

Розділ 4 Підстави для виконання

Підставами для виконання є рішення, ухвали, постанови су­дових та інших юрисдикційних органів, що набрали законної си­ли, примусова реалізація яких покладається на органи державної виконавчої служби.

їх перелік передбачений ст. З Закону «Про виконавче прова­дження». Ними є:

1. Рішення, ухвали і постанови судів у цивільних справах, що набрали законної сили чи за якими судом допущене негайне ви­конання, є обов'язковими для всіх органів, підприємств, установ, організацій, службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України (ст. 14 ЦПК). Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку касаційного оскарження (ст. 291 ЦПК). У разі подання касаційної скарги або внесення касаційного подання прокурора рішення, якщо його не скасова­но, набуває законної сили після розгляду справи судом касацій­ної інстанції (ч. 1 ст. 231 ЦПК). Аналогічно набувають законної сили ухвали суду першої інстанції, які можуть бути окремо від рішення оскаржені в касаційному порядку (ст. 323 ЦПК). Рішен­ня Верховного Суду України набирають законної сили негайно після проголошення (ч. 2 ст. 231 ЦПК). Ухвали суду касаційної інстанції набирають законної сили з моменту їх проголошення (ст. 321 ЦПК). З моменту проголошення набирають законної си­ди ухвали і постанови судів наглядової інстанції.

Набирають законної сили негайно після їх проголошення рі­шення суду у деяких справах, що виникають з конституційних (виборчих) і адміністративно-правових відносин: за скаргами на неправильності в списках виборців та в списках громадян, які мають право брати участь у референдумі (ст. 243 ЦПК); за скар­гами на рішення і дії територіальної, окружної (територіальної) виборчої комісії по виборах депутатів і голів сільських, селищ­них, районних, міських, районних у містах, обласних рад і зая­вами про скасування рішення виборчої комісії (ст. 243⁵ ЦПК); за скаргами на рішення, дії або бездіяльність Центральної виборчої

1-1-1485 -33-

комісії, територіальної, дільничної та виборчої комісії по виборах Президента України та заявах про скасування реєстрації канди­дата у Президенти України (ст. 243¹⁰ ЦПК);' за скаргами, зая­вами на рішення, дії або бездіяльність виборчих комісій по вибо­рах кандидата в народні депутати (ст. 243^й ЦПК); за скаргами на рішення, дії або бездіяльність Центральної виборчої комісії (ст. 243²⁰ ЦПК); за скаргами на дії органів і службових осіб у зв'язку із накладенням адміністративних стягнень (ст. 248 ЦПК).

У деяких категоріях справ до набрання рішенням законної сили суд зобов'язаний, а у інших має право допустити негайне виконання. Обов'язковому негайному виконанню підлягають рі­шення про присудження в межах стягнень за один місяць: про стягнення аліментів, про присудження зарплати, оплати за пра­цю в колгоспі, про стягнення шкоди, заподіяної каліцтвом або ін­шим ушкодженням здоров'я чи втратою годувальника, а також рішення про поновлення на роботі (ст. 217 ЦПК). Допустити не­гайне виконання рішень суд має право в справах про присуджен­ня авторської винагороди за твори літератури, науки і мистецтва, а також об'єкти права інтелектуальної власності, на які видані охоронні документи; якщо від затримання виконання рішення може статися значна шкода для сторони, на користь якої по­становлене рішення, і коли є підстави ввважати, що виконання рішення згодом можде стати неможливим або утрудненим (ст. 218 ЦПК).

Якщо боржник в установлений строк не виконує добровільно судове рішення, ухвалу, постанову, за якими допущене негайне виконання, — вони виконуються примусово.

У примусовому порядку виконуються, як правило, рішення суду в цивільних справах, якими задоволені позовні вимоги про присудження боржника до виконання певних дій. Рішення про відмову в позові про присудження, про визнання фактів і право­відносин та рішення про перетворення правовідносин не потре­бують примусового виконання, але ці рішення в частині стягнен­ня судових витрат можуть виконуватися в примусовому порядку. В іншій частині рішення про визнання і перетворення правовід­носин не потребують примусового виконання, внаслідок їх за­гальної обов'язковості (ст. 14 ЦПК) вони є підставами для їх реа­лізації іншим способом — реєстрацією компетентним органом держави встановлених судом правовідносин (Бюро технічної ін­вентаризації — видачі свідоцтва про право власності на житло­вий будинок тощо) чи правового статусу громадянина (рагсом — свідоцтва про розірвання шлюбу, про смерть громадянина тощо). Підлягають примусовому виконанню й ухвали суду про забезпе­чення позову (ст. 156 ЦПК); про стягнення цивільних проце­суальних штрафів (статті 44, 48, 53, 153, 164, 172, 358, 386, 407,

-34-

417 ЦПК) як заходів цивільної процесуальної відповідальності до осіб, котрі не виконали покладені на них конкретні процесу­альні обов'язки в складі цивільних процесуальних правовідносин у справі; про поворот виконання (статті 420—422 ЦПК), а також ухвали касаційної інстанції, ухвали і постанови наглядової ін­станції, якими змінюється чи постановлюється нове рішення (п. 4 ст. 311, п. 5 ст. 337 ЦПК).

1. Підставами для виконання є також вироки, ухвали і поста­
   нови судів у кримінальних справах в частині майнових стягнень.
   Це вироки судів, якими задоволені позови про відшкодування
   шкоди, заподіяної злочином, про накладення штрафу як міри по­
   карання, конфіскацію майна засуджених, вироки й ухвали судів
   про стягнення судових витрат та інших грошових стягнень, про
   стягнення з підсудного за участь у справі адвоката і його захист,
   про забезпечення цивільного позову; ухвали судів касаційної ін­
   станції, ухвали і постанови судів наглядової інстанції, якими змі­
   нені вироки судів в частині майнових стягнень або по-новому ви­
   рішений цивільний позов (статті 364, 394, 401 КПК України).

1. Вироки судів у частині позбавлення права займати певні
   посади або займатися певною діяльністю можуть обмежувати
   право засудженого на свій розсуд вибирати роботу або вид діяль­
   ності в межах п'яти років (ст. 31 КК України). До числа заборо­
   нених для зайняття засудженим посад можуть входити платні і
   безоплатні, постійні і тимчасові, які займаються за призначенням
   і вибором, керівні й рядові, а до числа забороненої діяльності —
   як службова (лікарська, педагогічна), так і неслужбова (управ­
   ління особистим транспортом). Тому у вироку суду має бути
   точно зазначено, зайняття яких посад чи зайняття якою діяльніс­
   тю заборонене засудженому. Позбавлення права займатися пев­
   ною діяльністю тягне для засудженого заборону займати пов'яза­
   ні з нею посади. Звернення до виконання таких вироків покладе­
   не на суд, який їх виніс, не пізніше трьох діб з дня вступу їх у
   законну силу. Для контролю за виконанням вироку про звіль­
   нення з посади державному виконавцеві надається вирок чи ви­
   писка з нього, на яку відкривається виконавче провадження.

1. Постанови суду в частині майнових стягнень у справах про
   адміністративні правопорушення є підставами для примусового
   виконання, в яких застосовані такі заходи адміністративної від­
   повідальності:

Штраф (ст. 42² КпАП України — за торгівлю, переробку або збут радіоактивне забруднених продуктів харчування чи іншої продукції; ст. 44 КпАП — за незаконне придбання або зберігання

і * - 35 -

без мети збуту наркотичних засобів у невеликих розмірах; ст. 51 КпАП — за дрібне розкрадання державного або громадського майна, а також у випадках, передбачених статтями 51^і, 173, 173^і, 178, 185-185⁸, 186-186⁴, 187 та ін. КпАП України - ст. 221); конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпо­середнім об'єктом адміністративного правопорушення та грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопору­шення (ст. 46^і КпАП — конфіскація предметів, будівельних ма­теріалів, устаткування, транспортних засобів тощо, вивезених без дозволу із зони радіаційного забруднення; ст. 145 КпАП — кон­фіскація радіопередавальних установок, виготовлених і викорис­таних без належного дозволу; ст. 208^і КпАП — конфіскація това­рів і цінностей за порушення встановленого порядку вивезення їх за межі України, а також у випадках, передбачених стат­тями 157, 160, 160²-160⁴, 181 та іншими КпАП України).

Примусове виконання постанови судді про накладення штра­фу провадиться у разі несплати штрафу у строк, встановлений ст. 307 КпАП. Постанова судді надсилається до відділу держав­ної виконавчої служби за місцем проживання правопорушника, роботи чи місцезнаходження майна (ст. 308 КпАП). Тоді, коли оштрафована особа не працює, або якщо стягнення штрафу із заробітної плати або іншого заробітку, пенсії чи стипендії право­порушника неможливе з інших причин, стягнення звертається на особисте майно правопорушника, а також на його частку в спіль­ній власності, у спільній власності подружжя чи в майні колгосп­ного двору або господарства громадян, які займаються індивіду­альною трудовою діяльністю в сільському господарстві.

Відповідно до ст. 149 Митного кодексу України постанова суду (судді) про накладення адміністративного стягнення за по­рушення митних правил у частині конфіскації предметів викону­ється державним виконавцем. Предмети, вилучені митними орга­нами України, щодо яких винесена постанова судді про конфі­скацію, передаються державному виконавцеві.

5. Цивільну справу, яка перебуває в провадженні суду, сторо­ни можуть закінчити укладенням між собою мирової угоди (ст. 103 ЦПК) в суді першої інстанції (ст. 179 ЦПК), в касацій­ній інстанції (ст. 309 ЦПК), у виконавчому провадженні (ч. З ст. 29 цього Закону ст. 352). Для того, щоб мирова угода була підставою для примусового виконання, вона повинна бути за­тверджена судом. Суд перевіряє умови мирової угоди і, якщо во­ни не суперечать закону і не порушують права будь-яких осіб і їх охоронювані законом інтереси, виносить ухвалу про затвер­дження мирової угоди і закриття провадження у справі. В ухвалі повинні бути зазначені умови затверджуваної судом мирової уго-

-36-

ди. Оскільки мирова угода засновується на взаємовигідних умо­вах для роботи сторін, вона, як правило, виконується ними доб­ровільно. При невиконанні добровільно вона може бути підста­вою для примусового виконання.

6. Підставами для виконання державною виконавчою служ­бою є рішення, ухвали, постанови арбітражних судів. Арбітражні суди України здійснюють правосуддя у справах за спорами між підприємствами, установами, організаціями, в тому числі колгос­пами, кооперативами, індивідуальними, сумісними підприєм­ствами, міжнародними об'єднаннями організацій України та ін­ших держав, а також іншими юридичними особами, незалежно від форм власності майна і організаційних форм, які виникають при укладенні, зміні, розірванні і виконанні господарських дого­ворів та з інших підстав, а також за спорами про визнання не­дійсними актів ненормативного характеру з підстав, зазначених у законодавстві, за винятком спорів, вирішення яких чинними за­конами України, міждержавними договорами та угодами віднесе­не до відома інших органів, а також справи про банкрутство (статті 1, 12 АПК).

Про наслідки розгляду справи по суті арбітражний суд прий­має рішення. Законність і обгрунтованість рішення арбітражного суду може бути перевірена у порядку нагляду з підстав, передба­чених ст. 91 Арбітражного процесуального кодексу (АПК). Ар­бітражний суд у наглядовій інстанції (статті 93—95 АПК) має право змінити або прийняти нове рішення (ст. 106 АПК), поста-новлюючи про це мотивовану постанову (ст. 108 АПК). Тому по­станова арбітражного суду, прийнята в порядку нагляду, якою змінено рішення арбітражного суду, також є підставою для при­мусового виконання. Рішення і постанови арбітражного суду, якими змінено рішення чи постанову у зв'язку із нововиявлени-ми обставинами, можуть також виконуватись у примусовому по­рядку. Примусово виконуються також ухвали суду, зокрема, про забезпечення позову (ст. 67 АПК) тощо.

Рішення і постанови арбітражного суду вступають у законну силу негайно після їх прийняття і підлягають обов'язковому ви­конанню підприємствами, установами, організаціями, службови­ми особами (ст. 115 АПК).

При стягненні грошових сум ці рішення виконуються уста­новами банку, оскільки грошові кошти юридичних осіб перебува­ють у кредитних установах і на них звертається стягнення в пер­шу чергу. Органами державної виконавчої служби рішення арбіт­ражного суду про стягнення грошових сум виконуються тоді, ко­ли грошові кошти на рахунку боржника відсутні або їх недостатньо для погашення заборгованості, і стягнення необхід-

-37-

но звернути на належне боржнику або закріплене за ним майно. Державним виконавцем реалізуються також рішення арбітраж­ного суду: а) про звільнення виробничих та інших нежилих при­міщень, а також виробничих територій; б) про передачу облад­нання або іншого майна; в) про виконання юридичною особою (боржником) інших дій, не пов'язаних з передачею майна і пере­рахуванням коштів.

7. Стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, якщо заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем носить безспірний характер, підтверджений до­кументами, провадиться на підставі виконавчих написів, які вчи­няються нотаріусами (статті 87, 88 Закону України від 2 вересня 1993 р. «Про нотаріат»).

Виконавчий напис — це розпорядження нотаріуса, виконане (вчинене) на документах, що встановлюють заборгованість, про примусове її виконання шляхом стягнення з боржника грошових сум або витребування майна. Право вчинення виконавчих напи­сів мають нотаріуси державних нотаріальних контор, приватні нотаріуси, консульські установи України (п. 17 ст. 34, п. 13 ст. 38, ст. 36 Закону «Про нотаріат»). Виконавчі написи, за якими стяг­нення заборгованості провадиться у безспірному порядку, вчиня­ються виключно на документах, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України (ст. 88 Закону «Про нотаріат»).

Такий перелік затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1996 р. № 1172 «Про затвердження пере­ліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріу­сів». У Перелік включені різні документи, що посвідчують забор­гованість: 1) за нотаріально посвідченими угодами; 2) фізичних осіб з податкових платежів; 3) що випливає з відносин автор­ського права; 4) батьків або осіб, що їх замінюють за утримання дітей у закладах освіти та за утримання дітей і підлітків у загаль­ноосвітніх школах і професійно-технічних училищах соціальної реабілітації; 5) за диспашею; 6) з військовослужбовців, звільне­них з військової служби і військовозобов'язаних після закінчен­ня зборів; 7) повернення об'єкта лізингу; 8) орендної плати за ко­ристування державним чи комунальним майном; 9) за чеками.

У виконавчому написі нотаріуса повинні зазначатися: дата (рік, місце, число), посада, прізвище, ім'я, по батькові нотаріуса, який вчинив виконавчий напис; найменування і адреса стягува-ча; найменування, адреса, дата і місце народження боржника, місце роботи (для громадян), номери рахунків в установах банків (для юридичних осіб); строк, за який провадиться стягнення; суми, що підлягають стягненню або предмети, які підлягають ви-

-38-

•гребуванню, в тому числі пеня, проценти, якщо такі належать до стягнення; розмір плати, сума державного мита, сплачуваного стягувачем або мита, яке підлягає стягненню з боржника; номер, за яким виконавчий напис зареєстровано. Виконавчий напис скріплюється підписом і печаткою нотаріуса (ст. 89 Закону Ук­раїни «Про нотаріат» в редакції Закону України від 19 жовтня 2000 р. № 2056-ПІ).

При наявності спору між стягувачем і боржником виконав­чий напис не вчинюється, а вчинений може бути оспорений у по­рядку пред'явлення позову в суд або арбітраж. При оспорюванні боржником виконавчого напису суд зобов'язаний зупинити за ним стягнення до розгляду питання по суті (п. З ст. 34, ч. 2 ст. 36 цього Закону).

8. Підставою для виконання державною виконавчою служ­
бою є рішення Конституційного Суду України у випадках, пе­
редбачених Законом України «Про Конституційний Суд Украї­
ни» (статті 69, 70).

Рішення і висновки Конституційного Суду України є обов'язковими для виконання, їх копії надсилаються після офі­ційного оприлюдення суб'єкта права на конституційне звернен­ня, з ініціативи якого розглядалася справа, до Міністерства юс­тиції України, а також до органу влади, що прийняв правовий акт, який був предметом розгляду Конституційного Суду Украї­ни. У рішенні, висновку можуть бути визначені порядок і строки їх виконання, а також покладені на відповідні органи обов'язки щодо забезпечення виконання рішення, додержання висновку. Конституційний Суд України має право зажадати від зазначених органів письмового підтвердження виконання рішення, додер­жання висновку Конституційного Суду України.

9. Розрахунки підприємств, установ і організацій здійсню­
ються переважно у формі акцепту платіжних вимог. При цій
формі розрахунків одержувач коштів подає до банку, який його
обслуговує, розрахунковий документ у формі, встановленій На­
ціональним банком України, а також прийнятий у міжнародній
банківській практиці, який вміщує вимогу до платника про спла­
ту ним одержувачу певної суми через банк за товарно-матеріаль­
ні цінності, виконані роботи і надані послуги. Платіжні вимоги
оплачуються за згодою (акцептом) платника. Отже, акцепт — це
згода платника на списання з його рахунку в банку грошових
сум, зазначених у платіжній вимозі.

Акцепт платіжних вимог може бути попереднім і наступним. При розрахунках за попереднім акцептом платіжні вимоги вва­жаються акцептованими і оплачуються на наступний день після

-39-

закінчення встановленого строку акцепту, якщо протягом цього строку платник не заявив повну чи часткову відмову від акцепту платіжних вимог. При розрахунках з наступним акцептом пла­тіжні вимоги оплачуються в день їх надходження до банку, який обслуговує платника, але за ним зберігається право в установле­ний строк заявити відмову, і в цьому випадку списана сума по­новлюється за рахунок платника.

Не оплачені в строк платіжні вимоги, акцептовані платни­ком, набувають сили виконавчого документа і сплачуються після надходження коштів на рахунок платника відповідно до наста­ння строків їх оплати з дотриманням черговості платежів у по­рядку чекової оплати. При несплаті їх у строк при відсутності на рахунку грошових сум, достатніх для покриття заборгованості, стягнення може бути звернене на належне боржникові майно в порядку примусового виконання. Для цього на платіжній вимозі банком робиться відмітка, що платіжна вимога акцептована плат­ником, і про причини її виконання. Після цього вона може бути надіслана до районних (міських) відділів державної виконавчої служби для накладання примусового стягнення на майно борж­ника.

10. Підлягають виконанню державною виконавчою службою рішення третейських судів відповідно до законів України. Стат­тею 25 ЦПК встановлена можливість розгляду цивільних справ третейськими судами в порядку, передбаченому Положенням про третейські суди України. Таке Положення було затверджене разом з ЦПК України 18 липня 1963 р. і вміщене як додаток № 2 до ЦПК. Положенням встановлено (ст. 1), що громадяни за до­говором можуть передати будь-який спір, що виник між ними, на розгляд третейського суду, окрім спорів, що виникають з трудо­вих і сімейних правовідносин. У справі, розглянутій третейським судом, постановляється рішення більшістю голосів суддів і ви­кладається в письмовій формі за визначеним змістом (ст. 13), підписується всіма суддями і оголошується сторонам в засіданні під розписку.

Рішення, не виконане добровільно, може бути виконане при­мусово на підставі виконавчого листа, виданого судом загальної юрисдикції.

Стаття 12 АПК передбачає, що підприємства та організації мають право передати під відомчий арбітражним судам спір на вирішення третейського суду, крім спорів про визнання недій­сними актів ненормативного характеру та спорів, що виникають при укладенні, зміні, розірванні та виконанні господарських спо­рів з державного замовлення. Рішення третейського суду між юридичними особами є підставою для примусового його вико-

-40-

нання у випадках, передбачених для виконання рішень арбітраж­ного суду.

Виконання рішень постійно діючих третейських судів перед­бачене окремими законами. Так, Законом України від 24 лютого 1994 р. «Про міжнародний комерційний арбітраж при Торговель­но-промисловій палаті України» (який за юридичною природою є третейським судом) передбачено, що на його вирішення мо­жуть за угодою сторін передаватися спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, які виникають при здійсненні зов­нішньо-торговельних та інших видів міжнародних економічних зв'язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін знаходиться за кордоном, а також спори підприємств з іноземни­ми інвесторами і міжнародних об'єднань та організацій, створе­них на території України, між собою, спори між їх учасниками та спори з іншими суб'єктами права України.

Рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду ви­конується сторонами добровільно в установлені ними строки. Рі­шення про стягнення грошових сум виконується у встановлено­му порядку через установи банку, решта рішень — державною виконавчою службою. За відсутності коштів на рахунку боржни­ка в банку чи у зв'язку з неможливістю стягнення з інших при­чин, рішення може бути виконане примусово органом державної виконавчої служби шляхом накладення стягнення на майно боржника.

За «Положенням про Морську арбітражну комісію» при Тор­говельно-промисловій палаті України її рішення виконуються в такому ж порядку, як і рішення Міжнародного комерційного ар­бітражного суду.

11. Комісія по трудових спорах є обов'язковим первинним органом з розгляду трудових спорів, що виникають на підприєм­ствах, в установах, організаціях між працівником і власником або уповноваженим ним органом, незалежно від форми трудового договору, за винятком спорів, що підлягають розгляду безпосе­редньо районними (міськими) судами, вищестоящими у порядку підлеглості органами, а також інших спорів, встановлених зако­ном (статті 221, 224 КЗпП України).

Рішення Комісії по трудових спорах підлягає виконанню власником або уповноваженим ним органом у триденний строк по закінченні десяти днів, передбачених на його оскарження, як­що ним не встановлено негайне виконання. Не виконане добро­вільно рішення Комісії по трудових спорах може бути виконане примусово органами державної виконавчої служби на підставі посвідчення Комісії по трудових спорах (ст. 230 КЗпП).

-41-

12. Підлягають виконанню постанови, винесені органами
(посадовими особами), уповноваженими законом розглядати
справи про адміністративні правопорушення у випадках, перед­
бачених законом.

Кодексом про адміністративні правопорушення України на­дано право стягувати у безспірному порядку штрафи за вчинене адміністративне правопорушення: адміністративним комісіям при виконавчих комітетах районних, міських, районних у містах, селищних, сільських рад народних депутатів; виконавчим коміте­там селищних, сільських рад народних депутатів; органам внут­рішніх справ, органам інспекцій та іншим органам (службовим особам), уповноваженим на те законодавчими актами України (статті 213—244² КпАП України). Якщо оштрафована особа у встановлений строк не сплатила штрафу, постанова адміністра­тивного органу або службової особи надсилається до відділу дер­жавної виконавчої служби за місцем проживання правопорушни­ка, роботи чи місцезнаходження майна для примусового вико­нання.

Так само постанова у справі про адміністративні правопору­шення в частині відшкодування майнової шкоди, не виконана добровільно в установлений строк, є підставою для примусового її виконання шляхом стягнення збитків з боржника у порядку виконавчого провадження (ст. 330 КпАП). Державним виконав­цем виконується також постанова адміністративних органів про конфіскацію предмета, який став знаряддям або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення та грошей, одержа­них внаслідок вчинення адміністративного правопорушення (п. 1 ст. 313 КпАП).

13. Підставою для примусового виконання рішення суду
органами державної виконавчої служби є також рішення інозем­
них суддів і арбітражів у передбачених законом випадках. Поря­
док виконання в Україні рішень іноземних судів і арбітражів ви­
значається відповідними міжнародними договорами України
(ст. 427 ЦПК), Положенням Указу Президії Верховної Ради
СРСР від 21 червня 1988 року «Про визнання і виконання в
СРСР рішень іноземних судів та арбітражів» з питань, які ще не
врегульовані законодавством України (постанова Верховної Ра­
ди України від 12 вересня 1991 р. «Про порядок тимчасової дії
на території України окремих актів законодавства СРСР»),
Україна є учасником численних багатосторонніх і односторонніх
міжнародних договорів на взаємне надання правової допомоги
(див.: Вісник Верховного Суду України, № 1, 1998, с. 30—31), то­
му за загальним правилом при вирішенні питань виконання рі­
шень іноземного суду застосовують спочатку положення двосто-

-42-

ронніх договорів, а до питань, які ними не охоплені, — багатосто­ронніх. За відсутності відповідного міжнародного договору з іно­земною державою рішення її судів в Україні не підлягають вико­нанню.

Рішення іноземного суду (арбітражу) виконується примусо­во органами державної виконавчої служби на підставі ухвали об­ласного, Київського і Севастопольського міських судів, Верхов­ного Суду Автономної Республіки Крим, якою задоволене кло­потання іноземних заявників про надання дозволу на його при­мусове виконання. В такій ухвалі має бути викладено висновок про задоволення клопотання і надання дозволу на примусове ви­конання рішення на території України з викладенням його зміс­ту і визначенням сум грошових зобов'язань за ним в українській грошовій одиниці за офіційним валютним курсом НБУ (за ви­нятком, коли такі зобов'язання мають виконуватися в іншій ва­люті відповідно до законів України). З набранням ухвалою за­конної сили видається виконавчий лист на примусове виконання рішення іноземного суду.

14. У порядку судового виконання підлягають примусовому виконанню рішення державних органів з питань володіння і користування культовими будівлями та майном (п. 17 ст. З Закону).

Законом України від 23 квітня 1991 р. «Про свободу совісті і релігійні організації» передбачається, що релігійні організації мають право використовувати для своїх потреб будівлі і майно, що надаються їм на договірних засадах державними, громадськи­ми організаціями або громадянами. Культова будівля може пере­даватися в користування двом і більше релігійним громадам за їх згодою. З кожною громадою укладається окремий договір, в яко­му передбачається порядок і черговість користування нею. Дого­вори про надання в користування релігійним організаціям куль­тових та інших будівель і майна можуть бути розірвані або при­пинені в порядку і на підставах, передбачених законодавством України (статті 269, 270 Цивільного кодексу).

Спори з питань щодо володіння та користування культовими будівлями і майном вирішуються державними органами України та місцевими державними органами у справах релігій, їх рішен­ня, не оскаржене в суд протягом місяця з дня його прийняття, а у разі оскарження — після прийняття судом постанови про від­мову в задоволенні скарги (статті 248¹², 248¹⁸ ЦПК), може бути виконане примусово органом державної виконавчої служби.

-43-

15. До примусового виконання органом державної виконав­
чої служби віднесені рішення Антимонопольного комітету Украї­
ни та його територіальних відділень у передбачених законом
випадках.

Законом України від 28 листопада 1993 р. «Про Антимоно-польний комітет України» на нього покладено здійснення захис­ту законних інтересів підприємців та споживачів шляхом засто­сування заходів щодо запобігання і припинення порушень анти-монопольного законодавства, накладення стягнень за порушення антимонопольного законодавства в межах своїх повноважень (статті 3, 7, 8, 13, 14). Рішення Антимонопольного комітету і його територіальних відділень, не виконані зобов'язаною особою доб­ровільно, є підставою для примусового їх виконання.

16. Виконавчий збір — це санкція відповідальності майнового
характеру, яка накладається на боржника за невиконання рішен­
ня у строк, встановлений для його добровільного виконання
(ст. 46 цього Закону). Для застосування виконавчого збору вико­
навець виносить постанову, яка у разі її добровільного невико­
нання виконується примусово в установленому цим Законом по­
рядку шляхом накладення стягнення на заробітну плату, інші ви­
ди доходів боржника чи на його майно.

Прийнята державним виконавцем постанова про накладення штрафу на учасників виконавчого провадження, громадян і поса­дових осіб (статті 46, 58, 87, 88 та інші цього Закону) за невико­нання покладених на них обов'язків щодо вчинення необхідних процесуальних дій у виконавчому провадженні не виконана доб­ровільно, є підставою для примусового виконання шляхом звер­нення стягнення на заробіток чи інші доходи оштрафованої осо­би, а за їх відсутності — на її майно.

17. До компетенції органів державної виконавчої служби від­
несене також примусове виконання рішень інших державних або
недержавних органів у випадках, передбачених законом. До них
належать рішення комісії рад з питань поновлення прав реабілі­
тованих. Відповідно до ст. 5 Закону України від 17 квітня 1991 р.
«Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», такі
особи мають право на грошову компенсацію в установленому
нею розмірі, на повернення натурою вилучених будівель та іншо­
го майна по можливості (якщо будинок не зайнятий, а майно
збереглося). За відсутності такої можливості заявнику відшкодо­
вується вартість будівель та майна. Рішення про грошову ком­
пенсацію, повернення будівлі та майна чи їх вартості приймають­
ся спеціально створеними для цього штатними комісіями з
питань поновлення прав реабілітованих районних, міських, об-

-44-

ласних Рад. Такі рішення, добровільно не виконані, є підставою для примусового їх виконання державною виконавчою службою.

До підстав примусового виконання рішень недержавних ор­ганів можна віднести рішення товариських судів про майнові стягнення. Відповідно до ст. 7 Положення про товариські суди Української РСР, затвердженого Указом Президії Верховної Ра­ди УРСР від 29 березня 1977 р. такими є рішення: а) про відшко­дування нанесеної шкоди: втратою, пошкодженням обладнання, інвентарю, інструментів, матеріалів й іншого державного або гро­мадського майна внаслідок недобросовісного ставлення особи до своїх обов'язків (п. 3), самовільним використанням у власних ін­тересах належних підприємствам, установам, організаціям транс­портних засобів, сільськогосподарської техніки, станків, інстру­ментів, сировини й іншого майна (п. 4), пошкодження жилих і нежилих приміщень, комунального обладнання та недотримання правил протипожежної безпеки (п. 9), пошкодженням дерев та інших зелених насаджень (п. 12); б) за справами мешканців із приводу використання підсобних приміщень, будинкових служб, сплати комунальних послуг, сплати витрат на поточний ремонт місць загального користування (п. 10); в) про майнові спори між громадянами (п. 13); г) про накладення грошового штрафу (п. 5 ст. 16 Положення).

Рішення товариського суду про відшкодування нанесеної шкоди, про накладення штрафу або іншого майнового стягнення повинне виконуватись зобов'язаною особою в строк, зазначений у рішенні. При невиконанні рішення добровільно у встановлений строк воно може бути реалізоване примусово органами держав­ної виконавчої служби на підставі виконавчого листа, який вида­ється районним (міським) судом після перевірки його законності та обгрунтованості.

-45-

Розділ 5 Виконавчі документи

Виконавчі документи — це письмові документи встановленої форми і змісту, які видаються судом та іншими органами вирі­шення правових спорів (юрисдикційними органами) для приму­сового виконання прийнятих ними у справах рішень, ухвал, по­станов, інших актів як підстав для їх виконання.

Перелік виконавчих документів у законі «Про виконавче провадження» не визначений, але він зроблений у Інструкції про проведення виконавчих дій (п. 1 підп. 1.3), аналіз якої свідчить, що одні з них за формою й змістом відрізняються від підстав ви­конання, інші — одночасно є підставою виконання і виконавчим документом. Виконавчими документами є: виконавчі листи, ух­вали суддів у випадках, передбачених законом; ухвали судів за­гальної юрисдикції про затвердження мирових угод, накази ар­бітражних судів; виконавчі написи нотаріусів; рішення Консти­туційного Суду України; не сплачені платіжні вимоги, акцепто­вані платником; посвідчення комісії по розгляду трудових спорів; постанови про адміністративні правопорушення; рішення Анти-монопольного комітету та його територіальних відділень; поста­нови державного виконавця про виконавчий збір та накладення штрафу; рішення інших органів (державних і недержавних) у ви­падках, передбачених законом. Але Законом «Про виконавче провадження» визначені вимоги до змісту виконавчого докумен­та. В ньому повинні бути зазначені: 1) назва документа, дата ви­дачі та найменування органу, посадової особи, що видали доку­мент; 2) дата, номер рішення, за яким видано документ; 3) най­менування стягувача і боржника, їх адреса, дата і місце наро­дження боржника та місце його роботи (для громадян), номери рахунків у кредитних установах (для юридичних осіб); 4) резо­лютивна частина рішення; 5) дата набрання чинності рішенням; 6) строк пред'явлення виконавчого документа до виконання. Ви­конавчий документ має бути підписаний уповноваженою посадо­вою особою, скріплений печаткою. Законом можуть бути вста­новлені також інші вимоги до виконавчих документів (ст. 19).

-46-

Аналіз чинного галузевого законодавства наочно свідчить про наявність у них окремих відмінностей.

Найрозповсюдженішими виконавчими документами є вико­навчі листи. Це письмові документи установленого зразка (за формою і змістом), що видаються загальними судами і зобов'язу­ють боржників, інших юридичних та фізичних осіб точно і своє­часно виконати рішення суду чи іншого органу вирішення спорів а також сприяти державним виконавцям у примусовому вико­нанні рішення.

Для виконавчих листів встановлено три форми, які мають однакову юридичну силу на всій території України. Форма № 1 передбачена для виконавчих листів, які видаються у цивільних справах на тривалий період виконання (стягнення аліментів або відшкодування шкоди, стягнення за цивільними справами знач­них сум, які не можуть бути стягнені шляхом одноразової реалі­зації майна боржника тощо). Форма № 2 передбачена для вико­навчих листів, які видаються у кримінальних справах, розрахова­них на тривалий період виконання (стягнення значних сум, які не можуть бути стягнені шляхом одноразового звернення стяг­нення на майно боржника, стягнення із засуджених періодичних платежів тощо). Форма № 3 передбачена для виконавчих листів як з кримінальних, так і з цивільних справ, розрахованих на од­нократне виконання (конфіскація майна, рішення про виселен­ня), і в інших випадках, коли видача виконавчого листа такої форми буде визнана доцільною судом, який розглядає справу.

Виконавчі листи видаються для виконання: а) рішень, ухвал і постанов у цивільних справах, а також вироків, ухвал і постанов у кримінальних справах в частині майнових стягнень; б) миро­вих угод, затверджених судом; в) рішень товариських судів; г) рі­шень третейських судів у цивільних справах громадян; д) рішень іноземних судів і арбітражів, якщо вони визнані і допущені для виконання на території України у встановленому законодав­ством порядку.

Бланки виконавчих листів виготовляються централізовано за встановленим законом змістом. Виконавчий лист виписується канцелярією суду, підписується суддею і секретарем з прикла­денням печатки суду. Виконавчі листи не видаються для вико­нання рішень про визнання, зміну та припинення правовідносин. Копія таких рішень є підставою для їх реалізації компетентними державними органами шляхом реєстрації правового становища громадянина та його майна (видача свідоцтва про право власнос­ті на будинок, свідоцтва про розірвання шлюбу (рагс) та інші). У справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, і справах окремого провадження замість виконавчого листа вида­ється копія рішення суду. Але у справах про стягнення недоїмок

-47-

з податкових і неподаткових платежів видається виконавчий лист.

Виконавчий лист видається не пізніше наступного дня після набрання рішенням, ухвалою, постановою законної сили, а в справах, у яких рішення підлягає негайному виконанню, — в день його постановленім.

Відповідно до ст. 20 Положення про товариські суди рішення товариського суду про стягнення нанесених збитків, накладення штрафу чи інше майнове стягнення повинне виконуватись в строк, зазначений у рішенні. При невиконанні рішення у зазна­чений строк справа надсилається в районний (міський) суд за місцем діяльності товариського суду. Суддя після перевірки по­даних матеріалів і законності рішення виносить постанову про видачу або відмову у видачі виконавчого листа.

Для примусового виконання рішення третейського суду у цивільних справах між громадянами необхідне пред'явлення ви­конавчого листа, що видається районним (міським) судом, в ра­йоні якого відбувся третейський суд і якому було передано на зберігання матеріали провадження третейського суду після роз­гляду справи.

Заява стягувача про видачу виконавчого листа розглядається суддею, який перевіряє, чи не суперечить рішення третейського суду законові і чи не було допущено при його постановленні по­рушень правил, передбачених Положенням про третейський суд. Відмова судді у видачі виконавчого листа може бути оскаржена (статті 16—19 Положення про третейський суд).

На виконання рішення іноземного суду виконавчий лист ви­дається на підставі ухвали обласного, Київського і Севастополь­ського міських судів, Верховного Суду Автономної Республіки Крим, якою задоволена заява іноземного стягувача і дано дозвіл на примусове виконання рішення іноземного суду (ст. 427 ЦПК, ст. 84 Закону «Про виконавче провадження»).

У справах про стягнення аліментів, у разі виплати допомоги на неповнолітніх дітей у період розшуку їх батьків, суддя на підставі подання судового виконавця про заборгованість з алі­ментів, що склалася, виносить ухвалу про видачу виконавчого листа на стягнення з боржника сум виплаченої допомоги з нара­хуванням встановлених законодавством десяти процентів на ці суми.

За заявою органів внутрішніх справ суддя виносить ухвалу пр видачу виконавчого листа на стягнення з боржника витрат із його розшуку.

За кожним рішенням суд, який його постановив, видає один виконавчий лист. Декілька виконавчих листів видаються на ви­могу стягувача для виконання рішення в різних місцях, а також

-48-

за кожним окремим присудженням чи коли рішення постановле­не на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів. У кожному виконавчому листі точно зазначається, яку частину рішення згаданим листом треба виконати.

При виконанні рішення про відшкодування заподіяної шко­ди, якщо майно боржника виявилося недостатнім, з метою пов­ного стягнення має бути виписаний другий виконавчий лист для звернення стягнення на зарплату чи інший заробіток боржника за місцем роботи чи відбування покарання.

Виконавчі документи, що стосуються відшкодування шкоди, завданої злочином, мають певні особливості. У справах, з яких шкода завдана різними видами злочинів, виконавчі листи випи­суються окремо — на суми відшкодування шкоди від крадіжок і на суми відшкодування шкоди, заподіяної іншими злочинами.

За заявою стягувача може бути видано кілька виконавчих листів за кількістю боржників для виконання вироку або рішен­ня, які передбачають їх солідарну матеріальну відповідальність. У кожному виконавчому листі обов'язково зазначається сума стягнення і перелічуються всі боржники з вказівкою на їх солі­дарну відповідальність.

Якщо рішенням задоволені різнотипні вимоги, то за кожною з них виписується окремий виконавчий лист, наприклад, один лист про передачу грошей кредитору і другий — про стягнення з боржника судових витрат у доход держави.

У разі втрати оригіналу виконавчого листа, суд, який поста­новив рішення за заявою стягувача може видати дублікат. Така заява розглядається в судовому засіданні з викликом сторін і за­інтересованих осіб, проте їх неявка не перешкоджає вирішенню питання про видачу дубліката. Про наслідки розгляду заяви суд постановляє ухвалу, на яку може бути подано скаргу, внесено ок­реме подання прокурором (ст. 353 ЦПК).

Виконавчими документами є також виконавчі написи нота­ріусів, які є одночасно і підставами для судового виконання (п. 7 ст. З Закону «Про виконавче провадження»).

Виконавчі написи нотаріуса вчиняються на оригіналі доку­ментів, що встановлюють заборгованість, для стягнення грошо­вих сум або витребування від боржника майна.

Коли стягнення необхідно провести по частинах, у відповід­ності з борговим документом, то виконавчий напис за кожним стягненням може бути зроблений на копії документа або на ви­писці з особового рахунку боржника. Але в таких випадках на оригіналі документа, що встановлює заборгованість, робиться відмітка про вчинення виконавчого напису і зазначається, за який строк і які суми стягнуто, дата і номер за реєстром нотарі­альних дій.

4—1-1485 - 49 -

Виконавчий напис нотаріуса вчиняється в разі несплати чека на прохання чекодержателя як проти чекодавця, так і проти осіб, відповідальних за чеком, за місцем знаходження платника при наявності його напису про те, що чек був пред'явлений для опла­ти із зазначенням для пред'явлення, але не був оплачений.

Нотаріальний напис за змістом повинен відповідати ст. 89 Закону України «Про нотаріат» і п. 167 Інструкції МЮ України «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України».

Виконавчий напис вчиняється в день звернення заінтересо­ваної особи до нотаріуса в її присутності і набуває властивостей здатності до реалізації з часу його вчинення. В цей же день напис може бути пред'явлений для примусового виконання.

Виконавчий напис, який не поміщається на борговому доку­менті, може бути продовжений або викладений повністю на при­кріпленому аркуші паперу, який з борговим документом про­шнуровується і пронумеровується, кількість аркушів завіряється підписом нотаріуса з прикладенням печатки. Виконавчий напис буде мати юридичну силу виконавчого документа також тоді, ко­ли при його вчиненні була допущена підклейка аркуша паперу з прикладенням печатки, і частина відтиску знаходиться на при­клеєному аркуші.

Наказ арбітражного суду також є виконавчим документом (ст. 116 АПК), який видається на виконання: рішення, винесено­го арбітражним судом по суті спору; постанови про зміну рішен­ня, винесеної арбітражним судом, який переглядав справу в по­рядку нагляду; рішення і постанови, винесені арбітражним судом у зв'язку з переглядом справи за нововиявленими обставинами, якими було змінене рішення арбітражного суду, прийняте по суті спору (статті 82, 106, 114 Арбітражного процесуального кодексу України).

Рішення і постанови арбітражного суду набирають законної сили негайно після їх прийняття, тому разом з ними видаються і надсилаються накази на примусове виконання. Накази про стяг­нення грошових сум видаються стягувачеві або надсилаються йому рекомендованим чи цінним листом, а про стягнення сум у доход бюджету — місцевим органам податкової служби і викону­ються у встановленому порядку через установи банку. Решта на­казів виконується державним виконавцем. За кожним рішенням видається один наказ.

Але у разі повного або часткового задоволення первісного і зустрічного позовів накази про стягнення грошових сум вида­ються окремо за кожним позовом (ст. 116 АПК). Якщо у справі беруть участь кілька позивачів і відповідачів, а в рішенні вказано, як вирішено спір щодо кожного з них (ст. 86 АПК), то за кожним стягненням видається окремий наказ.

-50-

За змістом наказ повинен відповідати вимогам ст. 117 АПК. У ньому має бути зазначено: найменування арбітражного суду, номер справи, дата прийняття рішення, дата видачі наказу та строк його дії; резолютивна частина рішення; найменування стя-гувача і боржника, їх адреси, номери рахунків у банках. У випад­ку, коли рішенням арбітражного суду вирішене питання про відстрочку або розстрочку виконання, в наказі зазначається час, з якого починається перебіг строку його дії.

Наказ підписується суддею і засвідчується печаткою арбіт­ражного суду. Відповідно до ст. 120 АПК у разі втрати наказу ар­бітражний суд може видати його дублікат, якщо стягувач звер­нувся із заявою про це до суду в межах строку, встановленого для пред'явлення наказу до виконання. До заяви додаються: до­відка установи банку, державного виконавця чи органу зв'язку про втрату наказу. А при втраті наказу стягувачем — додається довідка стягувача, підписана керівником чи заступником керів­ника та головним (старшим) бухгалтером підприємства, органі­зації, що наказ втрачено і до виконання не пред'явлено. Про ви­дачу дубліката наказу суддя виносить ухвалу.

Посвідчення комісії із трудових спорів підприємств, установ, організацій є виконавчим документом, який видається на вико­нання рішення комісії із трудових спорів (п. 11 ст. З Закону «Про виконавче провадження»).

Посвідчення видається у разі невиконання власником або уповноваженим органом рішення Комісії із трудових спорів у встановлений триденний строк по закінченні десяти днів, перед­бачених на його оскарження у справах про поновлення на роботі, за якими обов'язкове негайне виконання, — в день винесення рі­шення (статті 229, 230, 232 КЗпП України). При оскарженні рі­шення комісії із трудових спорів працівником, власником чи уповноваженим ним органом до районного, міського суду, посві­дчення не видається.

За змістом посвідчення має містити в собі: найменування ор­гану, який виніс рішення із трудового спору, дату його прийнят­тя і видачі та номер рішення; прізвище, ім'я, по батькові та адре­са стягувача; найменування та адресу боржника, номери його ра­хунків у банках, рішення по суті спору, строк пред'явлення по­свідчення до виконання (ст. 230 КЗпП).

Посвідчення засвідчується підписом голови або заступника голови Комісії із трудових спорів підприємства, установи, орга­нізації та печаткою Комісії із трудових спорів (ст. 230 КЗпП).

Не сплачені в строк платіжні вимоги, акцептовані платни­ком, як підстави примусового виконання і виконавчі документи (п. 9 Закону «Про виконавче провадження») втілюються у формі розрахункових документів, встановлених Національним банком

4• - 51 -

України, а також прийнятих у міжнародній банківській практиці (ст. 33 Закону України від 20 березня 1991 р. «Про банки і бан­ківську діяльність»).

Платіжні вимоги, акцептовані платником, але не оплачені ним, набувають силу виконавчих документів, на підставі яких установами банку провадиться списання коштів з рахунку борж­ника і перерахування їх на рахунок стягувача. При відсутності грошових коштів акцептовані вимоги з відміткою банку про це можуть бути надіслані державному виконавцеві для звернення стягнення на майно боржника.

Постанови, винесені органами (посадовими особами), упов­новаженими законом розглядати справи про адміністративні пра­вопорушення у випадках, передбачених законом, є одночасно підставою виконання і виконавчим документом (п. 12 Закону •«Про виконавче провадження»).

Адміністративний орган, службова особа, розглянувши спра­ву про адміністративне правопорушення, виносять постанову у справі. Постанова виконавчого комітету сільської, селищної ради у справі про адміністративне правопорушення приймається у формі рішення.

Статтею 283 Кодексу України про адміністративні правопо­рушення встановлені обов'язкові вимоги до змісту постанови, зокрема, вона має містити: найменування органу чи службової особи, які винесли постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядалася справа; зазначення норматив­ного акта, який передбачає відповідальність за це адміністратив­не правопорушення; прийняте у справі рішення.

Якщо одночасно з накладенням адміністративного стягнення вирішується питання про відшкодування винним майнової шко­ди, яка підлягає стягненню, то в постанові зазначається її розмір, порядок і строк відшкодування. В постанові зазначається також про вирішення питання про вилучені речі і документи, а також вказівка про порядок і термін її оскарження. Постанова колегі­ального органу матиме силу виконавчого документа, коли вона прийнята простою більшістю голосів членів колегіального орга­ну, присутніх на засіданні, підписана головуючим на засіданні і секретарем цього органу. Постанова службової особи підписуєть­ся такою особою.

Виконавчими документами і одночасно підставами для вико­нання є рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торговельно-промисловій палаті України.

Воно має бути винесене у письмовій формі та підписане ар­бітром одноособове або арбітрами, в залежності від того, в якому складі розглядалася справа. При колегіальному розгляді достат­ньо підписів більшості членів суду за умови зазначення причин

-52-

відсутності інших підписів. У арбітражному рішенні повинні бу­ти зазначені: 1) мотиви, на яких воно грунтується; 2) висновок про задоволення або відхилення позовних вимог; 3) сума арбіт­ражного збору і витрат у справі, їх розподіл між сторонами; 4) дата і місце проведення судового засідання; 5) підписи арбіт­рів (ст. 31 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж»).

На виконання рішення подається його оригінал, належним чином засвідчений, або належно засвідчена копія, а також оригі­нал арбітражної угоди між сторонами чи належно засвідчена її копія (ст. 35 Закону).

Виконавчими документами також є:

1. рішення Морської арбітражної комісії при Торговельно-
   промисловій палаті України (п. 5 «Положення про Морську ар­
   бітражну комісію при Торговельно-промисловій палаті України» //
   Додаток № 2 до Закону України «Про міжнародний комерцій­
   ний арбітраж» від 24 лютого 1994 р. // Закон і бізнес, 24.07.1996,
   № 105, с. 29);

1. рішення комісій Рад з питань поновлення прав реабіліто­
   ваних (ст. 5 Закону України від 17 квітня 1991 р. «Про реабілі­
   тацію жертв політичних репресій в Україні»);

1. рішення державних органів з питань володіння і корис­
   тування культовими будівлями і майном (Закон України від
   23 квітня 1991 р. «Про свободу совісті та релігійні організації»);

1. рішення Антимонопольного комітету України та його
   територіальних відділень у передбачених законом випадках (За­
   кон України від 28 листопада 1993 р. «Про Антимонопольний
   комітет»);

1. постанови державного виконавця про виконавчий збір та
   накладення штрафу (статті 46, 87, 88 Закону «Про виконавче
   провадження»);

1. рішення інших державних або недержавних органів у ви­
   падках, передбачених законом.

-53-

Розділ 6 Принципи виконавчого провадження

Виконавче провадження в Україні побудоване на демокра­тичних принципах (засадах, основах). Вони закріплені в нормах права і в них відображені правові погляди українського народу на завдання і мету виконавчого провадження, його організаційну побудову і функціональну діяльність органів державної виконав­чої служби, їх повноваження, порядок здійснення та правове ста­новище учасників виконавчого провадження і осіб, які залуча­ються до проведення виконавчих дій.

Демократичний зміст принципів виконавчого провадження полягає в тому, що для них характерні: підпорядкування закону діяльності органів державної виконавчої служби й інших учасни­ків провадження; рівність громадян перед законом і органом дер­жавної виконавчої служби; недоторканність людини; недоторкан­ність житла; гласність провадження; здійснення провадження державною мовою; диспозитивність у реалізації суб'єктивних прав особами, які беруть участь у виконавчому провадженні; об'єктивна істина, змагальність, доступність, безпосередність здійснення виконавчих дій і публічний характер провадження.

Отже, в принципах виконавчого провадження відображені найхарактерніші демократичні риси і загальна його спрямова­ність, у зв'язку з чим ці принципи дають можливість пізнати йо­го суть і суспільне значення. Принципи сприяють правильному пізнанню і застосуванню норм законодавства про виконавче про­вадження, а також є основою для удосконалення його норматив­ного регулювання.

Систему принципів виконавчого провадження складають принципи: законність, рівність громадян перед законом і органом державної виконавчої служби, недоторканність людини, недотор­канність житла, гласність, державна мова провадження, диспози­тивність, юридична істина, змагальність, доступність, безпосеред­ність, публічність, оперативність.

-54-

Принцип законності

Цей принцип вимагає, щоб уся діяльність органів державної виконавчої служби була підпорядкована законові, щоб усі суб'єк­ти виконавчих процесуальних правовідносин — особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, — суворо дотримувалися і виконува­ли вимоги чинного законодавства, яке врегульовує порядок ви­конавчого провадження.

Принцип законності виконавчого провадження має Консти­туційну основу. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України ор­гани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх по­садові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повно­важень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Ця конституційна вимога повністю стосується органів державної виконавчої влади та їх посадових осіб — державних виконавців — і знайшла свою трансформацію у Законі «Про ви­конавче провадження».

У визначенні виконавчого провадження (ст. 1) зазначається, що це сукупність дій органів і посадових осіб, «... які здійснюють­ся на підставах, у спосіб, та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів...... На вимогу ст. 5

цього Закону державний виконавець зобов'язаний вживати захо­дів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії. А ст. 7 цього Закону на державного виконавця покладено обов'язок ви­користовувати надані йому права у точній відповідності із зако­ном і не допускати у своїй діяльності порушення прав та закон­них інтересів громадян і юридичних осіб.

Принцип законності виконавчого провадження вимагає, щоб законові була підпорядкована не тільки діяльність державної ви­конавчої служби і її посадової особи — державного виконавця, але й усіх учасників виконавчого провадження та осіб, які залу­чаються до проведення виконавчих дій.

У ч. 1 ст. 68 Конституції України проголошено, що громадя­ни зобов'язані неухильно додержуватися Конституції України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зо­бов'язані сумлінно використовувати всі надані їм права (ч. 4 ст. 29 Закону «Про виконавче провадження»).

Гарантіями принципу законності у виконавчому провадженні є контроль за правильністю, повнотою і своєчасністю виконання рішень державним виконавцем, здійснений начальником відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядко-

-55-

ваний державний виконавець, та керівником вищестоящого орга­ну. Гарантією законності виконавчого провадження є нагляд, здійснюваний органами прокуратури у нормативне встановлено­му порядку (ст. 78 цього Закону), а також оскарження до суду дій і бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби (ст. 85 цього Закону).

Рівність громадян перед законом і органом державної виконавчої служби

Цей принцип виконавчого провадження має конституційну основу. Конституцією України закріплюється, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед за­коном. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, ста­ті, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними та іншими ознаками (ст. 24). Цей прин­цип передбачає рівну можливість усіх громадян брати участь у виконавчому провадженні, перебувати у правовому становищі визначеної законом процесуальної особи сторони — стягувача і боржника, представника тощо і в рівній мірі здійснювати закріп­лені Законом «Про виконавче провадження» за такими суб'єкта­ми їх права і виконувати покладені на них обов'язки.

Самостійним відображенням цього принципу є рівність сто­рін, яка полягає у наданні законом стягувачу і боржнику не рів­них (тотожних) прав, а рівних можливостей для реалізації ними суб'єктивних прав і виконання суб'єктивних обов'язків у вико­навчому провадженні. Аналіз ч. і ст. 29 цього Закону свідчить про те, що численні права процесуального характеру не лише сторін, але й інших осіб, які беруть участь у виконавчому прова­дженні, співпадають. Разом з тим деякими правами наділений тільки стягувач: подати заяву про відкриття виконавчого прова­дження (п. 1 ст. 18 цього Закону), про видачу дубліката виконав­чого документа, про поновлення строку пред'явлення виконавчо­го документа до примусового виконання, про відмову від стяг­нення і повернення виконавчого документа (ч. 2 ст. 29 цього За­кону). Тільки боржник має право під час проведення опису зазначати ті види майна або предмети, на які слід звернути стяг- • нення в першу чергу (ст. 56 цього Закону).

Однак стягувачу і боржнику згідно з дією цього принципу надані рівні процесуальні можливості реалізації зазначених та ін­ших належних їм суб'єктивних прав.

Гарантією забезпечення реалізації цього принципу є функці­онування у виконавчому провадженні принципу законності. Дер­жавний виконавець зобов'язаний охороняти права учасників ви-

-56-

конавчого провадження, не допускати у своїй діяльності пору­шень їх прав та законних інтересів, роз'яснювати таким особам їх права (ст. 7 цього Закону), попереджати про наслідки, які мо­жуть настати внаслідок реалізації ними цих прав, і сприяти їх здійсненню.

Гарантіями принципу рівності громадян перед законом є встановлення кримінальної відповідальності за обмеження їх у правах залежно від расової і національної належності (ст. 66 КК України), а також оскарження дій і бездіяльності державного ви­конавця у порядку підлеглості і до суду (ч. З ст. 7, ст. 85 цього Закону).

Принцип недоторканності людини

Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ст. З Конституції).

Кожна людина має право на свободу та особисту недоторкан­ність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вар­тою інакше, як за мотивованим рішенням суду і тільки на підста­вах та в порядку, встановлених законом (ст. 29 Конституції).

У виконавчому провадженні повністю провадиться в життя принцип недоторканності особи. Забороняється у будь-якій фор­мі посягати на свободу і гідність громадян — осіб, які беруть участь у виконавчому провадженні. Законодавство про виконав­че провадження забезпечує реалізацію підвідомчих йому рішень, ухвал, постанов примусово та іншими заходами. Такі заходи встановлені ст. 4 цього Закону, і ними є: 1) звернення стягнення на майно боржника; 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; 3) вилучення у боржника і передача стягувачеві рішення суду. Ці заходи не по­рушують недоторканність особи, а свідчать про те, що об'єктом стягнення є майно боржника (на виконання рішень, постановле­них у справах із спірних майнових правовідносин) і в незначних випадках — дії боржника (на виконання рішень немайнового ха­рактеру). Отже, у виконавчому провадженні України не допуска­ються такі примусові заходи щодо особи боржника, як арешт боржника, його особливий обшук, привід до виконавця, обме­ження територіального пересування.

Для захисту інтересів стягувача ст. 76 цього Закону передба­чає можливість застосування до боржника, який на виконання рішення суду зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, штрафних санкцій чи інших заходів, передбачених законодавством, із стягненням двократного розміру витрат на проведення виконавчих дій.

-57-

Принцип недоторканності людини, реалізований у виконав­чому провадженні, сприяє зміцненню законності, є гарантією прав і свобод громадян та відповідає засобам захисту цивільних прав, визначених ст. 6 Цивільного кодексу України. Об'єктом ви­конання залишаються майно і певні дії боржника. Шляхом зменшення матеріальних благ боржника відбувається поновлен­ня порушених прав стягувача і досягається мета виконавчого провадження. Тому звернення стягнення на особу боржника не відповідало б способам і засобам захисту цивільних прав. Гаран­тіями принципу недоторканності людини є право заінтересованої особи оскаржити дії державного виконавця до суду, а також можливість притягнення його до кримінальної і адміністративної відповідальності (ст. 11 Закону «Про державну виконавчу службу»).

Принцип недоторканності житла

Цей принцип підтверджує демократичний характер правово­го статусу особи в суспільстві і є гарантією охорони матеріаль­них інтересів та особистого життя громадян. Принцип недотор­канності житла притаманний виконавчому провадженню і діє в ньому специфічно.

Конституція України гарантує кожному недоторканність житла. Не допускається проникнення до житла або іншого воло­діння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше, як за мотивованим рішенням суду (ст. ЗО). Тому не будуть порушен­ням принципу недоторканності житла дії судового виконавця з примусової реалізації рішення шляхом накладення стягнення на майно боржника, яке знаходиться в його жилому приміщенні та житлі інших осіб. При проведенні виконавчих дій державний ви­конавець має право входити до приміщень і сховищ, що нале­жать боржникам або зайняті ними, провадити огляд зазначених приміщень і сховищ, при необхідності примусово відкривати їх в установленому порядку, опечатувати ці приміщення і сховища (ст. 5 Закону «Про виконавче провадження»). Отже, при вчинен­ні виконавчих дій державний виконавець має право: примусо­вого входження до нежилих приміщень і сховищ, у яких збері­гається майно боржника, на яке звернене стягнення, або майно стягувача, яке має бути повернене йому в натурі; примусового входження до жилих будинків і квартир для забезпечення при­мусового вселення в них; примусового входження до будинків, квартир та інших приміщень, в яких знаходиться дитина, яка має бути передана іншим особам відповідно до рішення суду; приму­сового входження при проведенні огляду, арешту, вилучення і передачі майна. Для забезпечення неупередженого і законного вчинення виконавчих дій, пов'язаних із примусовим входженням

-58-

до жилих, нежилих приміщень і сховищ, такі дії провадяться з обов'язковою присутністю понятих (ст. 16 цього Закону) за сприяння органів внутрішніх справ (ч. 2 ст. 10).

Жилий будинок, квартира, інше приміщення, що є нерухо­мим майном, можуть бути об'єктом стягнення на виконання рі­шення суду і провадиться у разі відсутності у боржника достат­ніх коштів чи рухомого майна. При цьому спочатку накладається стягнення на земельну ділянку чи нежиле приміщення, що нале­жить боржникові, а в останню чергу звертається стягнення на жилий будинок чи квартиру (ч. 1 ст. 62 цього Закону). На вико­нання рішення суду при накладенні стягнення на жилий буди­нок, квартиру чи інше приміщення державний виконавець має право примусово входити до таких приміщень, опечатувати їх повністю чи частково й реалізовувати їх з прилюдних торгів. І це не буде порушенням принципу недоторканності житла, а винят­ком з нього.

Принцип гласності

Принцип гласності означає відкритість виконавчого прова­дження для сторін, інших осіб, які беруть у ньому участь, осіб, які залучаються до проведення виконавчих дій та широкої гро­мадськості.

Для сторін та інших учасників виконавчого провадження від­критість полягає в тому, що вони мають право знайомитися з ма­теріалами виконавчого провадження, брати участь у проведенні виконавчих дій (ст. 7 цього Закону), бути проінформованими: про місце і час проведення виконавчих дій (статті 20, 31 цього Закону), про відкриття виконавчого провадження (ст. 24 цього Закону), про зупинення і закриття виконавчого провадження (статті 36, 37 цього Закону), про відновлення виконавчого про­вадження (ст. 41 цього Закону), про їх права і обов'язки (ст. 5 Закону).

Про накладення арешту на нерухоме майно — основні засоби виробництва, а також на сировину і матеріали, призначені для виробництва, які належать боржнику — юридичній особі, дер­жавний виконавець повідомляє власника або уповноважений ним орган, до сфери управління якого належить майно, та у разі необхідності — Фонд державного майна України про накладення арешту на майно боржника — юридичної особи, а також дані про склад і вартість майна, на яке накладено арешт, і про розмір ви­мог стягувача. Копія такого повідомлення надсилається до по­даткового органу, який контролює здійснення боржником — юридичною особою платежів до бюджетів усіх рівнів (ст. 65 цього Закону).

Гласність виконавчого провадження полягає також у праві публікувати звіти і повідомляти про примусове виконання рі-

-59-

шень судових і несудових органів у пресі, інформувати про них по радіо, телебаченню, в кіно та з використанням інших засобів масової інформації.

У Законі «Про виконавче провадження» відсутня окрема норма права, присвячена регулюванню принципу гласності і його винятків. Але, виходячи з установлених Конституцією України гарантій охорони особистого і сімейного життя (ст. 32), принцип гласності не діє для широкої громадськості з метою запобігання розголошенню відомостей про інтимне життя сторін у справі, а також для забезпечення таємниці усиновлення та охорони дер­жавної таємниці.

Принцип державної мови

Цей принцип виконавчого провадження України не знайшов самостійного закріплення в Законі «Про виконавче проваджен­ня». Нормативною його базою є ст. 10 Конституції України, якою передбачено, що державною мовою в Україні є українська мова та гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.

Розвиває це правило стосовно цивільного судочинства ст. 9 ЦПК, яка може бути субсидіарно застосована також у виконав­чому провадженні, яке провадиться українською мовою або мо­вою більшості населення цієї місцевості. Особам, що беруть участь у виконавчому провадженні і не володіють мовою, якою здійснюється провадження, забезпечується право робити заяви, давати пояснення, заявляти клопотання рідною мовою, а також користуватися послугами перекладача.

Статтею 15 цього Закону передбачено, що в разі необхідності під час провадження виконавчих дій державний виконавець або сторони (їх представники) можуть запросити перекладача. Особі, якій потрібні послуги перекладача, державний виконавець надає строк для цього запрошення. Коли зазначена особа не забезпе­чить участі перекладача у визначений строк, його може призна­чити своєю постановою державний виконавець.

Отже, цим правилом підтверджується дія вказаного принци­пу, згідно з яким особам, які беруть участь у виконавчому прова­дженні і не володіють українською мовою, забезпечується право заявляти клопотання, давати пояснення виконавчих дій у пресі, висловлювати свої доводи, міркування тощо (ст. 29 цього Зако­ну) рідною мовою, користуючись послугами перекладача. За ви­конану роботу перекладач має право на винагороду, що належить до витрат, пов'язаних із провадженням виконавчих дій, які не­суть сторони та інші особи виконавчого провадження (ст. 45 цього Закону).

-60-

Принцип диспозитивності

У виконавчому провадженні цей принцип закріплений у нор­мативному визначенні правового становища сторін та інших осіб, які беруть участь у виконавчому провадженні, і дозволяє їм віль­но розпоряджатися належними їм матеріальними і процесуаль­ними правами та активно впливати на розвиток виконавчого провадження.

Виконавче провадження про примусове виконання рішення відкривається державним виконавцем за заявою стягувача або його представника (ст. 18 цього Закону), який може відмовитися від стягнення і вимагати повернення виконавчого документа (ч. 2 ст. 29 цього Закону). Сторони мають право укладати миро­ву угоду, оспорювати належність майна, його оцінку та інше.

Отже, принцип диспозитивності у виконавчому провадженні характеризується такими положеннями: 1) можливістю заінтере­сованої особи пред'являти заяву про відкриття провадження на примусове виконання рішення суду (статті 12, 18, 29 та інші цього Закону); 2) можливістю розпоряджатися об'єктом приму­сового стягнення (ст. 29 цього Закону); можливістю вільно, на свій розсуд, реалізовувати свої права, вчиняти відповідні дії у ви­конавчому провадженні.

Принцип юридичної істини

Принцип юридичної істини відтворений у ст. 5 цього Закону, яка зобов'язує державного виконавця вживати заходів примусо­вого виконання рішень, передбачених законом і зазначених у ви­конавчому документі, неупереджено, своєчасно і повно вчиняти виконавчі дії, роз'яснювати сторонам їх права та обов'язки і сприяти у їх реалізації.

Відповідно до цього державний виконавець повинен при пред'явленні до нього виконавчого документа до стягнення пере­вірити: а) наявність у заінтересованих осіб права на звернення до органу державної виконавчої служби із заявою про відкриття ви­конавчого провадження (ст. 18 цього Закону); б) відповідність виконавчого документа вимогам, які до нього пред'являються за­коном (ст. 19 цього Закону); в) дотримання строків пред'явлення виконавчих документів до примусового виконання (ст. 21); г) до­тримання правил про місце виконання (ст. 20 цього Закону).

У проведенні виконавчих дій із примусового виконання су­дових рішень державний виконавець повинен не виходити за ме­жі визначеного у виконавчому документі об'єкта стягнення і за­стосовувати лише ті заходи примусового виконання, які передба­чені законом (ст. 4 цього Закону).

-61-

Стягнення на майно боржника звертається в розмірах і обся­гах, необхідних для виконання за виконавчими документами з урахуванням витрат на виконання (ч. 5 ст. 50 цього Закону). Ви­явлення майна, на яке може бути накладене стягнення, має бути повним. Тому в Законі передбачений обов'язок інших осіб, у яких знаходиться майно боржника, та майно чи кошти, які вони повинні передати боржникові, на запит державного виконавця передати у визначений ним строк відомості про таке майно (ст. 53 Закону).

Дія цього принципу проявляється також в оцінці майна боржника, яка провадиться за ринковими цінами, котрі діють на день проведення оцінки, крім випадків, коли оцінка провадиться за регульованими цінами. У випадках, коли оцінка окремих предметів викликає складнощі або якщо боржник чи стягувач за­перечує проти проведення державним виконавцем оцінки, остан­ній запрошує експерта (спеціаліста) для визначення вартості майна (ст. 57 цього Закону).

При неможливості провести повне стягнення через відсут­ність у боржника майна, на яке воно може бути звернене, дер­жавний виконавець виносить постанову про повернення стягува-чеві виконавчого документа (ст. 40 цього Закону).

Принцип змагальності

Цей принцип закріплений у нормативних правилах, що надає можливість сторонам, іншим особам, які беруть участь у вико­навчому провадженні, подавати додаткові матеріали, давати усні і письмові пояснення у процесі виконавчих дій, висловлювати свої доводи, міркування з усіх питань, що виникають у ході ви­конавчого провадження, заперечувати проти клопотань, доводів та міркувань інших учасників виконавчого провадження. Сторо­ни мають право оспорювати належність майна і його оцінку, по­давати письмові заперечення проти розрахунку державного ви­конавця щодо розподілу коштів між стягувачами (ст. 29 цього Закону).

Принцип змагальності повністю діє у провадженні при ос­карженні дії (бездіяльності) державного виконавця та інших по­садових осіб державної виконавчої служби як у порядку підлег­лості, так і до суду, а також із розгляду вимоги про виключення майна з опису, про відшкодування стягувачу нанесених збитків, заподіяних юридичною особою, що провадила стягнення, чи дер­жавним виконавцем (статті 85, 86 цього Закону), про відстрочку і розстрочку виконання (ст. 33 цього Закону), про зупинення ви­конання (ст. 36 цього Закону), про закриття виконавчого прова­дження (ст. 37 цього Закону) та в інших випадках.

-62-

Принцип доступності

Принцип доступності у виконавчому провадженні полягає в забезпеченні стягувачеві та іншим заінтересованим особам, які мають право на примусове виконання рішення суду чи іншого несудового органу, фактичну його реалізацію.

Про доступність виконавчого провадження свідчить норма ст. 45 цього Закону, якою врегульований правовий режим ви­трат, пов'язаних із проведенням виконавчих дій. Ними є витрати на організацію і проведення виконавчих дій із спеціального фон­ду виконавчого провадження, а також кошти сторін та інших осіб на проведення виконавчих дій, до яких, зокрема, належать кош­ти, витрачені на: 1) перевезення, зберігання і реалізацію майна боржника; 2) оплату праці експертів, перекладачів та інших осіб, залучених у встановленому порядку до провадження виконавчих дій; 3) поштовий переказ стягувачеві стягнених сум; 4) розшук боржника, його майна або розшук дитини; 5) оголошення в засо­бах масової інформації (наприклад, про публічні торги); 6) інші необхідні дії. З переліку є очевидним, що проведення виконавчих дій органом державного виконання є безкоштовним. Наприклад, заява про відкриття виконавчого провадження.

Процесуальний порядок реалізації заходів примусового ви­конання, вчинення інших дій із виконання та процесуально-пра­вове становище учасників виконавчого провадження чітко визна­чені Законом «Про виконавче провадження». Він простий і зро­зумілий для суб'єктів виконавчого провадження.

Принцип безпосередності

Цей принцип полягає в тому, що виконавчі дії, спрямовані на примусове виконання рішень суду, вчиняються безпосередньо державним виконавцем районного, міського (міст обласного зна­чення), районних у містах відділів державної виконавчої служби за встановленим ст. 20 цього Закону місцем виконання рішення.

Якщо зволікання із вчиненням виконавчих дій створює за­грозу невиконання рішення, державний виконавець має право вчиняти виконавчі дії і на території, на яку не поширюються йо­го функції, або безпосередньо не здійснювати виконання рішен­ня, а передати виконавчий документ відповідному підрозділу державної виконавчої служби в порядку, встановленому Мініс­терством юстиції України (ч. 4 ст. 20 цього Закону).

Винятком із принципу безпосередності є можливість здій­снення виконавчих дій іншими органами, організаціями та поса­довими особами на вимогу чи за дорученням державного вико­навця (ч. З ст. 2, ст. 9 Закону).

-63-

Принцип публічності

Принцип публічності у виконавчому провадженні має кон­ституційну основу. В ч. 2 ст. З Конституції України закріплено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед лю­диною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Органи держави здійснюють свої повноваження у встановле­них Конституцією межах і відповідно до законів України (ч. 2 ст. 6 Конституції). Це означає, що органи державної виконавчої служби як органи держави здійснюють свою діяльність із вико­нання рішень судових і несудових органів у загальнонародних, загальнодержавних інтересах, на захист прав громадян і юридич­них осіб, тобто їх діяльність носить публічний характер. Такий характер має участь у виконавчому провадженні прокурора, представників органів внутрішніх справ, опіки і піклування, ін­ших державних органів і установ у порядку, встановленому цим Законом (ч. 2 ст. 10, п. 2 ст. 18). Публічний характер має нагляд за законністю виконавчого провадження, який здійснюють орга­ни прокуратури (ч. 2 ст. 8 цього Закону), а також їх діяльність на відкриття виконавчого провадження у випадках здійснення ними представництва інтересів громадян або держави в суді (п. 2 ст. 18 цього Закону).

Виконання рішення про відібрання дитини державний вико­навець провадить з обов'язковим залученням до провадження представників органів опіки і піклування (ч. 1 ст. 78 цього Закону).

Виконання рішення про виселення боржника провадиться за сприяння органів внутрішніх справ у присутності понятих (ч. 4 ст. 79 цього Закону).

Публічний характер має участь у виконавчому провадженні експерта, спеціаліста, перекладача (статті 14, 15 цього Закону).

Принцип оперативності

Цей принцип забезпечує своєчасність примусового виконан­ня рішень судових і несудових органів у часових межах шляхом найбільш повного і раціонального використання процесуальних засобів для досягнення швидкого і правильного здійснення вико­нання (ст. 25 Закону «Про виконавче провадження» та ін.).

-64-

Розділ 7 Загальні правила виконавчого провадження

Загальними правилами виконавчого провадження є норма­тивні положення, які властиві виконавчому провадженню і ві­дображають його організаційні і функціональні основи.

До них належать правила, котрі визначають: 1) порядок і умови відкриття виконавчого провадження; 2) строки пред'яв­лення виконавчих документів до примусового виконання; 3) час, місце і строки виконання; 4) ускладнення виконавчого прова­дження шляхом відкладення, розстрочки чи відстрочки, зупинен­ня, закриття виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу; 5) добровільне виконання; 6) оголошення розшуку боржника, майна і дитини; 7) розподіл стягнутих з боржника грошових сум і черговість задоволення вимог стягува-чів; 8) витрати, пов'язані з проведенням виконавчих дій, і вико­навчий збір; 9) передача виконавчих документів до іншого відді­лу державної виконавчої служби для примусового виконання.

Відкриття виконавчого провадження

Відкриття виконавчого провадження про примусове вико­нання рішення суду згідно із ст. 18 цього Закону провадиться державним виконавцем за заявою заінтересованої особи.

Заінтересованими особами, тобто такими, які мають право звертатися до органу державної виконавчої служби з відповід­ною заявою, є стягувач або його представник, прокурор у випад­ках здійснення ним представництва інтересів громадян або дер­жави в суді, інші особи в передбачених законом випадках. Стягу­вач є правосуб'єктною особою, в інтересах якої постановлене рі­шення і провадиться його виконання. Це право стягувач може реалізувати самостійно або через представника. При цьому осо­биста участь громадянина у виконавчому провадженні не виклю­чається при участі в ньому його представника.

На звернення до органу державної виконавчої служби із зая­вою представник стягувача повинен мати від нього необхідне повноваження, підтверджене належно оформленим (легітимним)

5 - 1 1485 - 65 -

документом. Законні представники право на звернення із заявою на відкриття виконавчого провадження підтверджують докумен­том, що стверджує їх правовий статус як батьків, опікунів, піклу­вальників.

Право на звернення із заявою до органу державної виконав­чої служби прокурора залежить від попередньої його участі у справі, рішення з якої підлягає виконанню, у цивільному судо­чинстві, тобто в разі здійснення ним представництва в суді, що прямо передбачене п. 2 ст. 18 цього Закону.

Відкриття виконавчого провадження можливе за заявою Ан-тимонопольного комітету про виконання його рішення, держав­ного виконавця про виконання постанови щодо стягнення- вико­навчого збору і накладеного ним штрафу за порушення норм ви­конавчого провадження його суб'єктами. Державний виконавець відкриває виконавче провадження при надходженні виконавчих документів із судів про стягнення аліментів, про відшкодування збитків, завданих злочином, про відшкодування шкоди, заподія­ної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я чи втратою году­вальника, про стягнення грошових сум із службових осіб, винних у незаконному звільненні чи переведенні працівників або в неви­конанні рішення суду про поновлення на роботі, про конфіска­цію майна, а також про стягнення сум до державного бюджету, а також при надходженні виконавчих документів із відділів дер­жавної виконавчої служби та інших органів (службових осіб), яким згідно з законом надане право приймати рішення, що під­лягають примусовому виконанню.

Для того, щоб право на звернення із заявою до органу дер­жавної виконавчої служби про відкриття виконавчого прова­дження про примусове виконання рішення у конкретній справі було реалізоване, необхідна наявність певних обставин: 1) відне­сення виконання рішення, ухвали, постанови судових і несудо-вих органів до компетенції державної виконавчої служби (підві­домчість рішення Державній виконавчій службі); 2) втілення звернення до державної виконавчої служби у формі заяви з до­даванням до неї виконавчого документа; 3) подача такої заяви в межах строків, встановлених для пред'явлення виконавчих доку­ментів до виконання; 4) подання заяви за місцем виконання; 5) відповідність виконавчого документа вимогам, встановленим ст. 19 цього Закону.

Перелік підвідомчих рішень державної виконавчої служби, встановлений ст. З цього Закону і проаналізований у розділі 4 цього посібника.

До заяви, її форми і змісту, яка подається на примусове ви­конання рішення, закон не пред'являє ніяких вимог, але, врахо­вуючи специфіку виконавчого провадження і характер права, що

-66-

реалізується, така заява має бути письмовою, а за змістом місти­ти в собі: 1) назву органу державної виконавчої служби, до якого подається заява; 2) назву особи (стягувана), яка подає заяву; 3) зміст заявленого клопотання; 4) підпис особи, яка подає заяву, із зазначенням часу її подання. Всі інші відомості, необхідні для вчинення виконавчих дій, є у відповідному виконавчому доку­менті, який обов'язково додається до заяви і разом з нею пода­ється до компетентного органу державної виконавчої служби.

Якщо заява подається представником стягувача, то до заяви додається належно оформлений документ, котрий підтверджує повноваження представника на звернення до органу держаної виконавчої служби про відкриття виконавчого провадження.

Заява про відкриття виконавчого провадження подається у межах строків пред'явлення виконавчих документів до вико­нання, встановлених ст. 21 цього Закону та іншими Законами України.

Виконавчий лист та інші документи можуть бути пред'явлені до виконання протягом трьох років. Цей строк встановлюється для виконання рішень і вироків судів у частині майнових стяг­нень з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи роз­строчки виконання рішення, а у випадках, коли рішення підлягає негайному виконанню, — з наступного дня після його постанов-лення.

Виконавчі листи на виконання рішень про стягнення періо­дичних платежів (аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, втратою годуваль­ника) можуть бути пред'явлені до виконання протягом усього періоду, на який присуджені платежі.

Виконавчий напис нотаріального органу може бути пред'яв­леним до примусового виконання, якщо стягувачем чи боржни­ком є громадянин, протягом трьох років з дня його вчинення, а в усіх інших випадках — протягом одного року, якщо законодав­ством не передбачені інші строки (ст. 91 Закону України «Про нотаріат»).

Накази арбітражних судів можуть бути пред'явлені для при­мусового виконання протягом трьох місяців з наступного дня після набрання рішенням законної сили (ст. 118 АПК).

Протягом трьохмісячного строку можуть бути пред'явлені до виконання посвідчення комісії із трудових спорів (ст. 230 КЗпП) і постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення (ст. 303 КпАП) з дня видачі посвідчення, винесення відповідної постанови.

5 * - 67 -

Інші виконавчі документи можуть бути пред'явлені до вико­нання протягом року з наступного дня після їх видачі, якщо інше не встановлене законом.

Процесуальні строки пред'явлення виконавчих документів до примусового виконання введені для впорядкування і прискорен­ня провадження, щоб процесуальні дії здійснювалися ритмічно, сторона, яка зобов'язана поновити право (боржник), не відтягу­вала виконання. Для зміцнення стабільності економічних зв'яз­ків не варто залишати без обмеження певним відрізком строків взаємовідносин стягувача і боржника.

Строки давності пред'явлення виконавчих документів до ви­конання перериваються при частковому виконанні рішення бор­жником та пред'явленням виконавчого документа до виконання (ст. 22 цього Закону). Переривання строків викликає певні пра­вові наслідки, а саме: перебіг строку поновлюється, і час, що про­йшов до переривання строків, до нового строку не зараховується. У випадку повернення виконавчого документа стягувачу в зв'яз­ку із неможливістю повного або часткового виконання рішення строк пред'явлення виконавчого документа до виконання після перерви встановлюється з дня повернення виконавчого докумен­та стягувачу.

Пропуск строку пред'явлення виконавчого документа до ви­конання є перешкодою для відкриття виконавчого провадження. Державний виконавець відмовляє в прийнятті до провадження виконавчих документів, строк пред'явлення до примусового ви­конання яких минув, про що протягом трьох днів з дня надхо­дження державному виконавцю документів виносить відповідну постанову. Копія такої постанови надсилається або вручається стягувачу, боржнику та органу (посадовій особі), який видав ви­конавчий документ. Стягувач, який пропустив строк на пред'яв­лення виконавчого документа, виданого судом для реалізації сво­го рішення, має право звернутися до цього суду чи до суду за місцем виконання про поновлення пропущеного строку. Заява про поновлення пропущеного строку розглядається в десятиден­ний строк, у судовому засіданні з повідомленням сторін, які бе­руть участь у справі, але їх неявка не впливає на вирішення пи­тання про поновлення пропущеного строку. Про наслідки роз­гляду заяви суд постановляє ухвалу. Стягувачам, які пропустили строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання з причин, визначених судом поважними, пропущений строк може бути поновлено. На ухвалу суду з питання поновлення строку може бути подано скаргу, внесено окреме подання (ст. 350 ЦПК). Пропущені строки за іншими виконавчими документами понов­ленню не підлягають.

-68-

Заява стягувана чи іншої заінтересованої особи, яка має пра­во на звернення до органу державної виконавчої служби про від­криття виконавчого провадження про примусове виконання рі­шення, має бути подана з дотриманням правил ст. 20 цього За­кону про місце виконання. Вона подається до районних, міських відділів відповідного управління юстиції за місцем проживання боржника, роботи боржника за місцезнаходженням його майна, за місцезнаходженням постійно діючого органу юридичної особи — боржника або його майна.

Якщо підставою виконання є рішення, що зобов'язує борж­ника вчинити певні дії, то заява на відкриття виконавчого прова­дження має бути подана до органу державної виконавчої служби за місцем вчинення таких дій.

Державний виконавець, перевіривши наявність необхідних умов для реалізації права на відкриття виконавчого проваджен­ня, залежно від їх наявності чи відсутності відкриває виконавче провадження або відмовляє у його відкриті, виносячи про це ло-станову. Відповідно до ст. 24 цього Закону державний викона­вець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, і цей доку­мент віднесений ст. З цього Закону до підвідомчості виконання органом державної виконавчої служби і відповідає вимогам ст. 19 Закону. Постанова державного виконавця має бути віднесена у триденний строк з дня надходження виконавчого документа.

Але якщо рішення підлягає негайному виконанню, держав­ний виконавець виносить постанову про відкриття виконавчого провадження не пізніше наступного дня після одержання ним від стягувача заяви з виконавчим документом.

У постанові про відкриття виконавчого провадження вста­новлюється строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи днів, а рішень про примусове виселен­ня — п'ятнадцяти днів; боржник попереджається про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку, а та­кож про те, що з нього буде стягнено виконавчий збір і витрати, пов'язані з проведенням виконавчих дій, передбачені стат­тями 45, 46 цього Закону.

Про прийняття постанови про відкриття виконавчого прова­дження інформуються стягувач, боржник та судовий чи несудо-вий орган, який видав виконавчий документ, шляхом надіслання їм державним виконавцем копії такої постанови не пізніше на­ступного дня після її винесення.

У постанові про відкриття виконавчого провадження держав­ний виконавець на заяву стягувача одночасно може вирішити питання про забезпечення виконання рішення за майновими

-69-

стягненнями шляхом опису майна боржника і накладення ареш­ту на його майно.

Законність постанови про відкриття виконавчого проваджен­ня забезпечується правом сторін на її оскарження протягом деся­ти днів від дня її одержання начальнику відповідного відділу державної виконавчої служби або до відповідного суду за місцем знаходження районного, міського відділу державної виконавчої служби, державний виконавець якого виніс постанову, що оскар­жується.

Якщо заява про відкриття виконавчого провадження з дода­ним до неї виконавчим документом подані за наявності таких умов: з пропущенням встановленого строку пред'явлення доку­мента до виконання; в разі непідвідомчості органу державної ви­конавчої служби виконавчого документа; представником, повно­важення якого не підтверджені належно оформленим доручен­ням чи іншим документом; не за встановленим законом місцем виконання та при наявності інших обставин, передбачених зако­ном, які виключають здійснення виконавчого провадження, дер­жавний виконавець виносить постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження, яка не пізніше наступного дня надси­лається заявникові.

Законність постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження забезпечується правом заявника на її оскарження протягом десяти днів з дня її одержання начальнику відповідного відділу державної виконавчої служби або до відповідного суду.

Інші правові наслідки викликає невідповідність виконавчого документа вимогам, передбаченим ст. 19 цього Закону. В такому разі державний виконавець виносить постанову про відкладення відкриття виконавчого провадження і повертає у триденний строк виконавчий документ суду чи іншому органу, який видав цей документ, з копією своєї постанови, яка також надсилається заявнику (стягувачу, його представнику, іншій особі, яка із до­триманням ст. 18 цього Закону звернулася до органу державної виконавчої служби про відкриття виконавчого провадження).

Постанова має бути мотивованою: у ній обов'язково зазнача­ються порушення (недоліки), які стали підставою для повернен­ня виконавчого документа, із встановленням строку їх усунення. Якщо допущені порушення (недоліки) будуть усунені у встанов­лений термін, виконавчий документ вважається поданим у день первісного його надходження.

Виправлення порушень у виконавчому документі не у вста­новлені строки не перешкоджає повторному його направленню державному виконавцю у межах встановлених законом строків пред'явлення такого документа до виконання (ст. 27 цього За­кону).

-70-

Законність постанови про відкладення відкриття виконавчо­го провадження забезпечується правом заявника на її оскаржен­ня начальнику відповідного відділу державної виконавчої служ­би або до відповідного суду протягом десяти днів з дня її одер­жання.

Ще інші правові наслідки викликає незрозумілість резолю­тивної частини рішення, викладеної у виконавчому документі. У такому випадку державний виконавець, виходячи з аналізу ста­тей 28 і 35 цього Закону, повинен відкрити виконавче прова­дження і звернутися до суду або іншого органу (посадової осо­би), який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення відповідного рішення чи змісту документа. Звернення державно­го виконавця до суду чи іншого органу, який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення рішення є підставою для винесення ним постанови про зупинення виконавчого прова-

,дження.

,' /

^°ґ^ Добровільне виконання

^-""'Відкриття виконавчого провадження є тією обставиною (юридичним фактом), яка спричиняє виникнення виконавчих адміністративно-процесуальних правовідносин між державним виконавцем державної виконавчої служби і сторонами виконав­чого провадження — стягувачем і боржником. Внаслідок таких правовідносин його суб'єкти набувають взаємних прав і обов'яз­ків, можуть і зобов'язані вчиняти дії на їх здійснення. Державний виконавець повинен провести виконавчі дії на виконання рішен­ня суду чи несудового органу відповідно до змісту виконавчого документа.

Процес виконання рішення відповідно до ст. 24 цього Закону розпочинається із встановлення у постанові про відкриття вико­навчого провадження строку боржнику (до семи днів, а у рішен­нях про примусове виселення — до п'ятнадцяти днів) для добро­вільного виконання рішення.

Після закінчення встановленого строку державний викона­вець має пересвідчитися, чи отримана боржником копія такої по­станови про відкриття виконавчого провадження і чи здійснені ним дії, спрямовані на добровільне виконання. При цьому поста­нова вважається врученою боржнику за адресою, зазначеною у виконавчому документі, за умов, передбачених для вручення су­дових повісток, тобто за правилами статей 91—96 ЦПК України (п. 4.1.1. Інструкції про проведення виконавчих дій).

Якщо державним виконавцем буде встановлено, що боржник повністю чи частково виконав рішення добровільно, він складає про це акт, який підписується також стягувачем і боржником.

-71-

При виявленні, що в зазначений строк для добровільного ви­конання рішення не виконане ні повністю, ні частково, держав­ний виконавець невідкладно розпочинає його примусове вико­нання з дотриманням строків здійснення виконавчого прова­дження, передбачених ст. 25 цього Закону.

Провести примусові виконавчі дії та виконати рішення, не пов'язані з реалізацією майна боржника, державний виконавець зобов'язаний не пізніше як у двомісячний строк із дня надхо­дження виконавчого документа, тобто винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Інакше врегульоване це питання у виконанні рішення, за яким судом допущене негайне виконання. В таких випадках про­цедура добровільного виконання не передбачена. Виконавчі дії провадяться негайно з дня прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження., 1(_>ІІ^'

Негайному виконанню підлягають рішення у справах, перед­бачених ст. 25 цього Закону. Аналіз цієї норми у порівнянні зі статтями 217, 218 ЦПК, якими врегульовано обов'язкове і фа­культативне негайне виконання, котре допускається судом, свід­чить, що вони редакційне відрізняються.

Стаття 25 цього Закону передбачає негайне виконання рі­шення про стягнення аліментів, заробітної плати в межах плате­жів, вирахуваних за один місяць, а також про стягнення усієї су­ми боргу за цими виплатами, якщо рішенням передбачене негай­не виконання.

Стаття 217 ЦПК свідчить, що суд зобов'язаний допустити не­гайне виконання рішення у справах: про стягнення аліментів — у межах суми платежу за один місяць; про присудження робітни­кові або службовцеві заробітної плати — не більше, як за один місяць; про стягнення на користь члена колгоспу оплати за пра­цю в колгоспі — не більше середнього заробітку за один місяць. Із зазначеного видно, що нормою ст. 25 цього Закону є допущен­ня негайного виконання про стягнення усієї суми боргу (не за мі­сяць) за зобов'язаннями про сплату аліментів і виплату заробіт­ної плати при умові, якщо рішенням передбачене її негайне ви­конання. Але суд, керуючись ст. 217 ЦПК, допустити негайне ви­конання рішення про стягнення усієї суми платежів із аліментів і зарплати не може, воно не передбачене цією нормою.

Відповідно до п. 2 ст. 25 цього Закону негайному виконанню підлягають рішення про поновлення на роботі чи на попередній посаді незаконно звільненого або переведеного працівника (ана­логічно — п. 4 ст. 217 ЦПК). Пунктом 3 цієї норми передбачене можливе негайне виконання в інших випадках, якщо воно перед­бачене рішенням або законом. Так, п. З ст. 217 ЦПК встановлене обов'язкове негайне виконання у справах про стягнення відшко-

-72-

дування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також втратою годувальника — у межах стягнення за один місяць.

З підстав, передбачених ст. 218 ЦПК, суд, постановляючи рі­шення, має право допустити негайне його виконання у випадках: 1) присудження винагороди авторам за використання творів у галузі науки, літератури і мистецтва, а також об'єктів права інте­лектуальної власності, на які видано охоронні документи; 2) як­що від затримки виконання рішення може статися значна шкода для сторони, на користь якої постановлене рішення; 3) коли є підстави вважати, що виконання рішення згодом може стати не­можливим або утрудненим.

Аналіз правила п. З ст. 25 цього Закону про те, що негайному виконанню підлягають рішення, якщо про це передбачено самим рішенням або законом, дає підстави зробити такий висновок: якщо суд, постановляючи рішення, не допустив за ним негайне виконання, зокрема, про відшкодування шкоди, заподіяної ка­ліцтвом (п. З ст. 217 ЦПК), то державний виконавець, керуючись п. З ст. 25 цього Закону повинен здійснити за ним негайне вико­нання. Але такі дії є порушенням предметної компетенції суду, ставлять під контроль державного виконавця перевірку повноти рішення суду, його законності та порушують принцип незалеж­ності суду.

Недолік рішення суду, в якому відсутні вказівки про обов'яз­кове негайне виконання, за ст. 214 ЦПК виправляється шляхом постановлення додаткового рішення.

До загальних правил виконавчого провадження належать нормативне визначені положення про час вчинення виконавчих дій.

Статтею 32 цього Закону встановлено, що судовий викона­вець провадить виконавчі дії в робочі дні не раніше восьмої го­дини ранку і не пізніше двадцять другої години вечора у кон­кретно визначений ним час. При цьому враховуються пропозиції сторін про зручний для них час проведення виконавчих дій.

У неробочі та святкові дні, встановлені законодавством, про­ведення виконавчих дій допускається лише у випадках, коли зво­лікання неможливе або коли в інші дні такі дії неможливо здійс­нити з вини боржника, за погодженням із начальником відповід­ного відділу державної виконавчої служби. Ними ж допускається проведення виконавчих дій у нічний час, коли невиконання рі­шення створює загрозу життю чи здоров'ю громадян.

Загальними правилами виконавчого провадження є норма­тивне визначені положення, які врегульовують ускладнення в •його розвитку передбачених у процесуальних формах відстрочки або розстрочки виконання, зміни способу і порядку виконання

-73-

рішення, зупинення виконавчого провадження, закриття вико­навчого провадження, повернення виконавчого документа.

Відстрочка виконання полягає в тому, що у вчиненні вико­навчих дій настає перерва на точно встановлений строк. Роз­строчка означає, що виконання провадиться не одразу в повному обсязі, а у відповідних частинах протягом точно визначеного су­дом терміну.

Обставини, що викликають відстрочку або розстрочку вико­нання, можуть мати суб'єктивний характер, але вони єдині в сво­їй суті — ускладнювати виконання рішення або робити його неможливим.

Стаття 33 цього Закону їх тільки називає, але не розкриває змісту, як це було зроблено в скасованій ст. 366 ЦПК, якою до таких обставин віднесена хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо. Стаття не подає повного переліку обставин, що ускладнюють ви­конання або роблять його неможливим, але визначає певні на­прямки для правильного їх установлення.

Відстрочка і розстрочка виконання можуть бути застосовані при врахуванні не тільки інтересів боржника, але і стягувача. То­му для позитивного вирішення питання про відстрочку або розстрочку підлягають урахуванню такі умови: 1) відсутність ви­ни боржника у створенні обставин, що можуть бути підставою для таких наслідків; 2) тимчасове перебування боржника у тако­му стані; 3) виконання може мати особливо несприятливі наслід­ки для боржника; 4) коли відстрочка або розстрочка може нанес­ти шкоду стягувачу. Відстрочка або розстрочка виконання вирі­шується судом, як правило, одночасно з постановленням рішення у справі (ч. 1 ст. 204 ЦПК).

Коли це не було зроблене, питання про відстрочку або роз­строчку не порушувалося перед судом, а у виконавчому прова­дженні були встановлені обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, державний виконавець за власною ініціативою або за заявою сторін, а також самі сторо­ни можуть звернутися із заявою до суду чи іншого органу, що видав виконавчий документ, про відстрочку або розстрочку ви­конання, а також про зміну способу і порядку виконання (ст. 351 ЦПК). Статтею 121 АПК розширений суб'єктний склад осіб, кот­рим надано право порушити перед судом питання про відстрочку або розстрочку виконання рішення, ухвали, постанови арбітраж­ного суду, змінити спосіб та порядок їх виконання. Питання про це може бути порушене за заявою сторони, державного вико­навця, за поданням прокурора чи його заступника або за влас­ною ініціативою арбітражного суду, який видав виконавчий документ.

-74-

Така заява може бути подана протягом строку давності пред'явлення виконавчого документа до примусового виконання, коли, безумовно, за рішенням іще не відбулося стягнення.

Заява розглядається у порядку, встановленому ЦПК, АПК та іншим законодавством, у десятиденний строк з прийняття ухва­ли. На ухвалу суду про відстрочку або розстрочку виконання, зміни способу і порядку виконання рішення може бути подано скаргу і окреме подання.

Ускладнення виконавчого провадження відбувається також у формі зміни способу та порядку виконання рішення, під яким мається на увазі прийняття судом чи іншим органом, що видав виконавчий лист, нових заходів для реалізації прав осіб, на ко­ристь яких постановлено таке рішення.

Статтею 33 цього Закону і ст. 351 ЦПК для зміни способу і порядку виконання встановлені такі ж підстави, як і для від­строчки і розстрочки виконання.

Зміна способу і порядку виконання настає тоді, коли за ви­несеним рішенням у визначеному судом порядку виконання не­можливо провести стягнення внаслідок відсутності, обезцінення об'єкта стягнення чи з інших причин. Коли суд присудив відпо­відачу передати позивачу певні індивідуальні речі, а вони були знищені чи обезцінились, або вибули із володіння відповідача, то, безумовно, виконати рішення, застосувавши такий захід при­мусового виконання як вилучення у боржника і передача стягу-вачеві предметів, зазначених у виконавчому документі, неможли­во. Тут не може настати відстрочка або розстрочка виконання, а настане зміна способу та порядку виконання.

У Законі не зроблено переліку обставин, які можуть бути підставою для цього, але обставини, що ускладнюють виконання в одних справах, можуть бути обставинами, що роблять виконан­ня неможливим у інших. Хвороба боржника може створити не­можливість виконання рішення суду, за яким він зобов'язаний особисто виконати певні дії на користь стягувача, які потребують певних фізичних зусиль. У той же час, хвороба боржника не мо­же перешкоджати виконанню рішення суду про передачу наявно­го у нього майна стягувачу. А за рішенням про виселення ця об­ставина стане підставою для прийняття відстрочки виконання. З наведених міркувань можна зробити висновок, що для від­строчки і розстрочки виконання та зміни способу і порядку ви­конання існують різні підстави. Для відстрочки і розстрочки — обставини, що ускладнюють виконання; для зміни способу і по­рядку виконання — обставини, що роблять виконання неможли­вим. Такі уточнення доцільно було б унести до змісту ст. 33 цього Закону та ст. 351 ЦПК.

-75-

Виходячи з того, що надання відстрочки і розстрочки вико­нання, зміна способу і порядку виконання є компетенцією орга­ну, який видав виконавчий документ (статті 5, 33 цього Закону), правило ч. 2 ст. 76 цього Закону, яке надає державному виконав­цеві право організувати виконання рішення без участі боржника зі стягненням з нього двократного розміру витрат на проведення виконавчих дій, фактично уповноважує державного виконавця провести зміну і порядку виконання рішення, а тому підлягає скасуванню.

Однією з форм ускладнення виконавчого провадження є йо­го зупинення. Зупинення виконання — тимчасове, на нетривалий строк, припинення здійснення виконавчих дій у випадках наста­ння обставин, точно передбачених у законі.

Такі обставини носять у своїй основі суб'єктивний характер. Більшість із них виникає внаслідок дій сторін виконавчого про­вадження, але є й такі, які пов'язані з об'єктивними факторами розвитку подій.

Настання одних обставин породжує обов'язок державного виконавця зупинити виконавче провадження, настання інших — право зупинити провадження, у зв'язку з чим зупинення вико­навчого провадження поділяється на два види: обов'язкове і фа­культативне.

Обставини, що зумовлюють обов'язкове зупинення виконав­чого провадження, визначені в ст. 34 цього Закону, і їх перелік не підлягає розширеному тлумаченню.

Обов'язкове зупинення виконавчого провадження настає у випадках смерті стягувача чи боржника, або припинення існу­вання сторони-юридичної особи, якщо встановлені судом право­відносини допускають правонаступництво (п. 1 ст. 34), а також визнання стягувача або боржника недієздатним (п. 2 ст. 34).

При наявності зазначених обставин виконавче провадження зупиняється до призначення правонаступниаків боржника або призначення опікуна недієздатному боржникові (ч. 2 ст. 36 цього Закону).

При визнанні стягувача або боржника недієздатним виконав­че провадження зупиняється за наявності рішення суду про ви­знання таких осіб недієздатними, яке набрало законної сили (ст. 260 ЦПК), і до вступу в справу законного представника — опікуна, призначеного органами опіки і піклування (ст. 129 КпШС). При частковому обмеженні в дієздатності виконавче провадження може бути зупинене у справі, в якій спірні право­відносини стосуються тих прав, щодо яких особа була обмежена в дієздатності (із розпорядження майном, одержувати заробітну плату, інші види доходів і розпоряджатися ними — ст. 15 Цивіль­ного кодексу України).

-76-

Державний виконавець зобов'язаний зупинити виконавче провадження у випадку проходження боржником строкової військової служби у Збройних Силах України, передбачених за­коном інших військових формуваннях, якщо за умови служби провадження виконавчих дій неможливе, чи на прохання стягу-вача, який проходить строкову військову службу в Збройних Си­лах України або інших військових формуваннях (п. З ст. 34 цього Закону). Виконавче провадження у таких випадках зупиняється до повернення сторони з військової строкової служби (ч. 2 ст. 36 цього Закону).

Проходження боржником строкової військової служби є під­ставою, що викликає зупинення виконання при наявності обста-^в™' ^як* ^свЇД^чать> Щ° ^за умови служби провадження виконавчих дій неможливе. Тому, якщо боржник проходить строкову війсь­кову службу за місцем здійснення виконавчих дій або доручив реалізувати свої обов'язки представникові, в таких випадках бу­дуть відсутні підстави для обов'язкового зупинення виконавчого провадження.

Виконавче провадження обов'язково підлягає зупиненню у випадку оспорювання боржником виконавчого документа в судо­вому порядку, якщо таке допускається законом (п. 4 ст. 34 цього Закону). Так, відповідно до п. 7 ст. З цього Закону підставою для примусового виконання органом державної виконавчої служби і виконавчим документом є виконавчий напис нотаріуса. Вимоги, оформлені виконавчим написом нотаріуса, на підставі якого мо­жуть провадитися у виконавчому провадженні грошові та інші майнові стягнення, можуть оспорюватися боржником до суду в порядку позовного провадження. Тому, якщо виконавчий напис нотаріуса, який перебуває у провадженні державного виконавця, був оскаржений до суду, ця обставина є підставою для обов'язко­вого зупинення виконавчого провадження. У цьому випадку ви­конавче провадження зупиняється до набрання рішенням за скаргою законної сили (ч. 2 ст. 36 цього Закону - до закінчення існування цих обставин), але при умові підтвердження судом за­конності виконавчого напису нотаріуса.

Оскарження до суду інших нотаріальних дій у порядку окре­мого провадження (ст. 50 Закону України «Про нотаріат», ст. 235 ЦПК), рішення за якими не є підставою для примусового ви­конання, з цих причин і не може викликати зупинення їх виконання.

Відповідно до п. 5 ст. 34 цього Закону державний виконавець зобов'язаний зупинити виконавче провадження у разі прийняття судом до розгляду скарги на дії органів (посадових осіб), упов­новажених розглядати справи про адміністративні правопору­шення.

-77-

Кодексом України про адміністративні правопорушення (статті 213—244²) надане право уповноваженим адміністратив­ним органам і посадовим особам стягувати у безспірному поряд­ку штрафи за вчинення адміністративних правопорушень. Якщо особа, піддана штрафу, не працює, або стягнення штрафу з її за­робітку неможливе з інших причин, постанова адміністративного органу і посадової особи надсилається органу державної вико­навчої служби для примусового виконання шляхом накладення стягнення на майно цієї особи (ст. 330 КпАП). Аналогічно вико­нується постанова адміністративного органу про відшкодування майнової шкоди і про конфіскацію предмета, який став знаряд­дям учинення адміністративного правопорушення.

Особи — громадяни, посадові особи, потерпілі від адміністра­тивного правопорушення, мають право оскаржити постанову про накладення адміністративних стягнень до суду (ст. 244 ЦПК). У разі оскарження постанови про адміністративне стягнення, яка перебуває у провадженні державного виконавця, ця обставина є підставою для зупинення виконавчого провадження до винесен­ня судом рішення у справі, яке набуває законної сили з моменту проголошення (ст. 248 ЦПК).

Виконавче провадження підлягає обов'язковому зупиненню у випадках винесення постанови про зупинення виконання від­повідного рішення посадовою особою, якій законом надане таке право (п. 6 ст. 34 цього Закону).

Так, відповідно до ст. 331 ЦПК службові особи суду і проку­ратури, яким надане право принесення протестів у порядку на­гляду (ст. 328 ЦПК), можуть зупиняти виконання відповідних рішень, ухвал і постанов до закінчення провадження в порядку нагляду.

Державний виконавець зобов'язаний зупинити виконавче провадження у випадку подання до суду позову про виключення майна з опису (п. 7 ст. 34 цього Закону).

Майно боржника може знаходитися не у відокремленому стані, а разом з майном інших осіб — членів сім'ї — чи перебува­ти у нього на збереженні, у ремонті, виготовленні тощо. При зверненні стягнення на майно боржника можливі випадки, коли описане для реалізації майно не належить боржникові, а є влас­ністю інших осіб.

З метою гарантії захисту майнових прав інших осіб від без­підставних із них стягнень, які не можуть відповідати за обов'яз­ками боржника, ст. 59 цього Закону надає право особам, які вва­жають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не бор­жникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту.

-78-

З пред'явленням такого позову виконавче провадження у вчиненні дій із накладення стягнення на таке спірне майно зупи­няється до набрання законної сили рішенням про відмову в задо­воленні позову. Коли судом підтверджується право власності ін­ших осіб на спірне описане майно, воно виключається зі списку для реалізації і з набранням рішенням законної сили передається особі, яка пред'явила позов про виключення цього майна з опису.

Підставою для обов'язкового зупинення виконавчого прова­дження є порушення арбітражним судом провадження у справі про банкрутство боржника (п. 8 ст. 34 цього Закону). Виконавче провадження у цьому випадку зупиняється до розгляду питання по суті (ч. 2 ст. 36 цього Закону).

Право на звернення до арбітражного суду із заявою про порушення справи про банкрутство боржника мають його креди­тор, органи державної податкової або контрольно-ревізійної служби. Після прийняття заяви арбітражний суд не пізніше п'яти днів з її дня надходження виносить і надсилає боржникові, кре­диторам та банкам, що здійснюють розрахункове обслуговування боржника, ухвалу про порушення провадження у справі (статті 5, 7 Закону України «Про банкрутство»). Така ухвала є підставою для зупинення виконавчого провадження щодо вико­нання наказу арбітражного суду.

Факультативне зупинення виконавчого провадження настає з обставин, встановлених ст. 35 цього Закону.

Державний виконавець має право зупинити виконавче про­вадження у разі звернення його із заявою до суду або іншого ор­гану, який видав виконавчий документ, про роз'яснення рішення (п. 1 ст. 35 цього Закону).

Відповідно до ч. 1 ст.28 цього Закону у разі, якщо резолютив­на частина, викладена у виконавчому документі, є незрозумілою, державний виконавець має право звернутися до суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення відповідного рішення чи змісту доку­мента.

У випадку, коли рішення є незрозумілим, суд, який вирішив справу, на прохання осіб, що брали участь у справі, а також ор­гану виконання судового рішення має право роз'яснити своє рі­шення, не змінюючи при цьому його змісту. Подання заяви про роз'яснення рішення допускається, якщо воно ще не виконане, або не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред'явлене до примусового виконання (ст. 215 ЦПК, ст. 21 цього Закону). Відповідно до ст. 89 Арбітражного процесуально­го кодексу України арбітр має парво за заявою сторони роз'ясни­ти рішення, ухвалу, не змінюючи при цьому їх змісту. Право дер­жавного виконавця на звернення до арбітражного суду із заявою

-79-

про роз'яснення його рішення передбачене в правилі п. 1 ст. 35 цього Закону і в ч. 1 ст. 28 цього Закону.

Виконавче провадження може бути зупинене на прохання боржника, який проходить строкову, військову службу у складі Збройних Сил України чи інших передбачених законом військо­вих формувань (п. 2 ст. 35 цього Закону) — до закінчення прохо­дження строкової служби (ч. 2 ст. 36 цього Закону). На відміну від підстави, передбаченої п. З ст. 34 цього Закону, яка зобов'язує державного виконавця зупинити виконавче провадження за об­ставин проходження боржником строкової військової служби у Збройних Силах України, інших законних формуваннях, якщо за умовами служби провадження виконавчих двій неможливе, на підставі п. 2 ст. 35 цього Закону виконавче провадження може бути зупинене за заявою боржника, незалежно від наявності об­ставин неможливості проведення виконавчих дій.

Факультативне зупинення виконавчого провадження також може мати місце у випадках перебування боржника у тривалому службовому відрядженні (п. З ст. 35 цього Закону) або знахо­дження боржника на лікуванні у стаціонарному лікувальному за­кладі (п. 4 ст. 35 цього Закону).

До знаходження сторони у тривалому службовому відря­дженні належить відрядження боржника за кордон для роботи у складі дипломатичного представництва чи консульської устано­ви України в іноземній державі, перебування боржника в експе­диції, на зимівці, у плаванні, робота за трудовим контрактом за межами України тощо. Факт знаходження боржника у тривало­му службовому відрядженні повинен бути підтверджений доку­ментально.

Знаходження боржника на лікуванні у стаціонарному ліку­вальному закладі, підтверджене документом медичної установи, може бути підставою для зупинення виконавчого провадження тоді, коли боржник із цих причин не може брати особистої участі у виконавчому провадженні.

Перебування у тривалому службовому відрядженні і на ліку­ванні у стаціонарному лікувальному закладі не завжди є пере­шкодою для подальшого розвитку виконавчого провадження. Примусова реалізація рішення суду чи іншого несудового органу може бути здійснена державним виконавцем тоді, коли боржник перебуває у тривалому службовому відрядженні або на стаціо­нарному лікуванні.

Питання про допуск факультативного зупинення залежить від конкретного змісту виконавчих дій, які необхідно вчинити на виконання конкретного рішення. Зрозуміло, що, наприклад, від­рахування періодичних платежів, які стягуються із зарплати, пенсії чи іншого постійного заробітку боржника, не зупиняється

-80-

внаслідок перебування боржника у тривалому відрядженні чи на стаціонарному лікуванні. Зупинення може настати тоді, коли боржник особисто зобов'язаний вчинити певні дії в інтересах стягувана або утриматися від їх вчинення.

Зупинення виконавчого провадження може мати місце в разі подання скарги на дії державного виконавця або відмову в його відводі (п. 5 ст. 35 цього Закону).

Гарантією захисту прав сторін виконавчого провадження та забезпечення його законності є право сторін оскаржити дії (без­діяльність) державного виконавця із виконання рішення або про відмову у здійсненні виконавчих дій. Скарга може бути подана начальнику відповідного відділу державної виконавчої служби або до суду (ст. 85 цього Закону). Незалежно від того, куди була подана скарга на дії державного виконавця, може мати місце фа­культативне зупинення виконавчого провадження.

Неупередженість і об'єктивність виконання забезпечуються правом стягувача і боржника на заявлення відводу державному виконавцеві (ч. 2 ст 17 цього Закону). Заява про відвід вирішується начальником відповідного відділу державної вико­навчої служби, про що виноситься постанова. Відмова у задово­ленні відводу може бути оскаржена до відповідного суду. Подача скарги є тією обставиною, на підставі якої може бути допущене зупинення виконавчого провадження.

Факультативне зупинення виконавчого провадження можли­ве у випадках оголошення розшуку боржника, його майна або розшуку дитини (п. 6 ст. 35 цього Закону). Розшук оголошуєтсья судом за місцем виконання рішення або за останнім відомим міс­цем проживання (знаходження) боржника чи місцезнаходження його майна або за місцем проживання (знаходження) стягувача (ст. 355 ЦПК).

Оголошення розшуку (ст. 42 цього Закону) можливе у разі відсутності відомостей про місце проживання (знаходження) боржника, який бере участь у виконавчому провадженні із вико­нання рішення про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, або у зв'язку із втратою годувальника, а також у разі відсутності відо­мостей про місце проживання (знаходження) дитини за виконав­чими документами про відібрання дитини.

При наявності таких обставин державний виконавець зверта­ється до суду з поданням про оголошення розшуку боржника або дитини, яке розглядається у десятиденний строк, і суд зобов'яза­ний його оголосити (ч. 2 ст. 97 ЦПК), постановляючи про це ух­валу. Зазначена ухвала є підставою для зупинення виконавчого провадження під час розшуку боржника або дитини.

6 - 1-1485 - 81 -

й

Відсутність боржника і відомостей про його місце проживан­ня (знаходження) при наявності його майна, на яке можна на­класти стягнення у вигляді одноразового чи періодичних плате­жів, не викличе необхідності його розшуку, а, отже, і виникнення питання про зупинення виконавчих дій.

У разі відсутності відомостей про місце знаходження майна боржника, на яке накладається стягнення за виконавчими доку­ментами про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, запо­діяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, або у зв'язку із втратою годувальника, державний виконавець виносить поста­нову про розшук майна, яка затверджується начальником відпо­відного відділу державної виконавчої служби і є підставою для вирішення питання про зупинення виконавчого провадження на час розшуку майна.

Судовий виконавець може зупинити виконавче провадження у разі знаходження боржника або стягувача у відпустці за межа­ми населеного пункту, де вони проживають (п. 7 ст. 35 цього За­кону). Така необхідність може бути викликана при необхідності їх особистої участі у проведенні виконавчих дій.

Про зупинення виконання (обов'язкове і факультативне) державний виконавець виносить мотивовану постанову, яка за­тверджується начальником відповідного відділу державної вико­навчої служби, копія якої має бути надіслана у триденний строк сторонам та суду або іншому органу (посадовій особі), які вида­ли виконавчий документ. Постанова про зупинення виконавчого провадження може бути оскаржена до суду в десятиденний строк. Впродовж строку, на який допущено зупинення, виконавчі дії не провадяться, але такий строк може бути скорочений судом.

Усунення обставин, які стали підставою для зупинення вико­навчого провадження, зобов'язує державного виконавця за влас­ною ініціативою або за заявою стягувача поновити виконавче провадження.

Формою ускладнення в проведенні виконавчих дій є закрит­тя виконавчого провадження, яке полягає в тому, що примусове виконання не може продовжуватися і бути доведеним до завер­шення внаслідок настання обставин, передбачених законом, що позбавляють державного виконавця права здійснювати будь-які виконавчі дії на реалізацію рішення у відкритому виконавчому провадженні. Обставини, з настанням яких державний викона­вець зобов'язаний закрити виконавче провадження, точно вста­новлені ст. 37 цього Закону.

Виконавче провадження підлягає закриттю у випадках прий­няття судом відмови стягувача від стягнення і затвердження су­дом мирової угоди між стягувачем і боржником про закриття ви­конавчого провадження (п. п. 1, 2 ст. 37 цього Закону).

-82-

За положенням принципу диспозитивності, нормативне реа­лізованому в правовому становищі сторін, стягувач може подати заяву про відмову від стягнення, сторони мають право укласти мирову угоду (ст. 29 цього Закону, ст. 352 ЦПК). Заява стягува­на про відмову від стягнення і мирова угода, укладена між сто­ронами в процесі виконання рішення подається у письмовій формі державному виконавцеві, який не пізніше трьохденного строку передає її до суду за місцем виконання рішення на затвер­дження. Суд розглядає заяву про відмову від стягнення і заяву про затвердження мирової угоди в судовому засіданні в установ­леному ЦПК порядку. До прийняття відмови від стягнення і за­твердження мирової угоди суд, керуючись ст. 179 ЦПК, роз'яс­нює відповідно стягувачу і сторонам правові наслідки таких про­цесуальних дій.

Ухвала до прийняття судом відмови стягувача від стягнення і ухвала про затвердження судом мирової угоди між сторонами є підставою для виконання їх державним виконавцем. Але якщо такі дії будуть суперечити закону або порушувати права чи сво­боди інших осіб, суд не приймає відмову стягувача від стягнення і не затверджує мирову угоду сторін (ст. 352 ЦПК).

Закриття виконавчого провадження буде мати місце у разі смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, ви­знання безвісно відсутнім боржника або стягувача, якщо вико­нання їх обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не до­пускає правонаступництва (п. З ст. 37 цього Закону). Такі на­слідки виникають стосовно особистих прав і обов'язків, які не можуть переходити до інших осіб у порядку правонаступництва. Так, ст. 223 Цивільного кодексу України передбачено, що зо­бов'язання припиняється смертю боржника, якщо виконання не може бути проведене без особистої його участі. Зобов'язання та­кож припиняється смертю кредитора, тобто коли права і обов'яз­ки виникають тільки для певної особи і з її смертю припиняють­ся. До них можна віднести аліментні обов'язки, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, тощо. Перехід таких прав і обов'язків до правонаступника не відбувається. У випадку, коли правонас-тупництво допускається, але правонаступник не вступив до ви­конавчого провадження протягом строку давності, виникають підстави для закриття провадження у справі. Закінчення перед­баченого законом строку для цього виду стягнення є самостій­ною підставою для закриття виконавчого провадження, передба­ченою п. 7 ст. 37 цього Закону.

Державний виконавець зобов'язаний закрити провадження у разі недостатності майна юридичної особи-боржника, що лікві­довується, для задоволення вимог стягувача (п. 4 ст. 37 цього Закону).

ь * - 83 -

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону України «Про банкрутство», якщо за результатами ліквідаційного балансу не залишилося майна після задоволення вимог кредиторів, арбітражний суд ви­носить ухвалу про ліквідацію юридичної особи-банкрута.

Вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними (п.-10 ст. 21 Закону «Про банкрутство»), тому з цих підстав і закривається виконавче провадження.

Закриття виконавчого провадження настає також у разі ска­сування рішення суду або іншого органу (посадової особи), яке підлягало виконанню на основі виконавчого документа (п. 5 ст. 37 цього Закону).

Суд, який розглядає справу в касаційному порядку чи в по­рядку нагляду, має право скасувати рішення повністю або част­ково і закрити провадження у справі при наявності підстав, ви­значених ст. 227 ЦПК (статтями 311, 315, 337, 338 ЦПК): суд розглянув непідвідомчу справу, суд розглянув справу, у якій є рі­шення, що набрало законної сили, постановлене за спором між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, чи ух­вала суду про прийняття відмови позивача від позову або про за­твердження мирової угоди сторін, якщо суд виніс рішення у справі при наявності договору між сторонами про передачу цього спору на вирішення третейського суду тощо.

Суд, який розглядає справу за нововиявленими обставинами, має право скасувати рішення, ухвалу, постанову, які були ним постановлені без урахування цих обставин. При скасуванні рі­шення суду або іншого органу (зокрема, виконавчого напису но­таріуса), яке було підставою для відкриття виконавчого прова­дження, втрачає силу і виданий виконавчий документ на вико­нання такого рішення, тому виконавче провадження підлягає закриттю.

Виконавче провадження підлягає закриттю у разі письмової відмови стягувана від одержання предметів, вилучених у борж­ника, при виконанні рішення про передачу їх стягувачеві, або знищення речі, яка мала бути передана стягувачеві в натурі (п. 6 ст. 37 цього Закону).

При наявності зазначених обставин, передбачених ст. 37 цього Закону, державний виконавець виносить у триденний строк з дня, коли йому стали відомі обставини, зазначені в цій статті, мотивовану постанову про закриття виконавчого прова­дження, яка затверджується начальником відповідного відділу державної виконавчої служби. Копія такої постанови у триден­ний строк надсилається сторонам та суду або іншому органу, який видав виконавчий документ. Закриття виконавчого прова­дження викликає певні правові наслідки: припиняється чинність арешту майна боржника, скасовуються інші здійснені державним

-84-

виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із закриттям виконавчо­го провадження.

Сторони мають право оскаржити постанову про закриття ви­конавчого провадження начальнику відповідного відділу держав­ної виконавчої служби або до суду в десятиденний строк з дня її одержання.

Суд, перевіривши постанову державного виконавця про за­криття виконавчого провадження, може визнати її законною і ви­нести про це ухвалу. Така ухвала є підставою для відновлення виконавчого провадження, про що державний виконавець у три­денний строк виносить постанову про відновлення виконавчого провадження і в той же строк повідомляє (надсилає копію поста­нови) стягувача і боржника, а також суд чи інший орган (поса­дову особу), які видали виконавчий документ, про відновлення виконавчого провадження (ст. 41 цього Закону).

Формою ускладнення виконавчого провадження є повернен­ня виконавчого документа стягувачеві з підстав, передбачених ст. 40 цього Закону.

Виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягнення не провадилося або було проведе­не частково, повертається стягувачеві:

1. за письмовою заявою стягувача (п. 1 ст. 40 цього Закону).
   Внаслідок дії принципу диспозитивності в нормативному визна­
   ченні правового статусу стягувача розвиток виконавчого прова­
   дження перш за все залежить від волі стягувача. Він має право
   не тільки подати заяву з виконавчим документом на відкриття
   провадження, але і відкликати виконавчий документ. Таке від­
   кликання може настати в результаті заявленого прохання борж­
   ника перед стягувачем про добровільне виконання з частковим
   виконанням рішення. Як свідчить практика, непоодинокі випад­
   ки повернення виконавчих документів про стягнення аліментів
   відбувається у зв'язку із примиренням подружжя чи внаслідок
   добровільного їх перерахування;

1. якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звер­
   нене стягнення, і здійснені державним виконавцем відповідно до
   цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися без­
   результатними. Стягнення за виконавчими документами в першу
   чергу звертається на кошти боржника в гривнях та іноземній ва­
   люті, інші цінності, кошти на рахунках та вкладах боржника в
   установах банків, на рахунку в цінних паперах у диспозитаріях
   цінних паперів. При відсутності у боржника таких коштів і цін­
   ностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення
   звертається на належне боржникові інше майно (ст. 50 цього За­
   кону). Але не все майно боржника може бути об'єктом стягнен-

-85-

ня, не допускається звернення стягнення на майно, зазначене в Переліку видів майна громадян, на яке не може бути звернене стягнення за виконавчими документами (Додаток до Закону Ук­раїни «Про виконавче провадження»).

При відсутності у боржника коштів на рахунках у кредитних установах, а також при відсутності у боржника майна чи його не­достатності для повного покриття належних до стягнення сум, а також при виконанні рішення про стягнення періодичних плате­жів та стягнень на суму, що не перевищує одного мінімального розміру заробітної плати, стягнення звертається на пенсію, сти­пендію та інші доходи боржника. Коли ж і вони відсутні, то ця обставина може бути підставою для повернення виконавчого до­кумента стягувачеві.

У випадках відсутності відомостей про місце знаходження майна боржника для виконання рішення за виконавчими доку­ментами про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, запо­діяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, або у зв'язку із втратою годувальника державний виконавець виносить поста­нову про розшук майна, яка затверджується начальником відпо­відного відділу державної виконавчої служби. Якщо заходи щодо розшуку майна боржника виявилися безрезультатними, це є під­ставою для повернення виконавчих документів стягувачеві. Але це правило, закріплене п. 2 ст. 40, не узгоджується з положенням ст. 67 цього Закону;

3) якщо стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, не реалізоване під час виконання рішененя, одержати певні предмети, що повинні бути передані йому від боржника згідно з рішенням (п. З ст. 40 цього Закону).

Відповідно до ч. З і ч. 4 ст. 61 цього Закону, якщо у двомісяч­ний строк після переоцінки майно не буде продане торговельною організацією, державний виконавець повідомляє про це стягува-ча і пропонує йому визначитися щодо залишення за собою не-проданого майна. У випадку, коли стягувач у п'ятиденний строк не подасть письмову заяву про своє бажання залишити за собою непродане майно, арешт з майна знімається, майно повертаєтсья боржникові, а виконавчий документ у разі відсутності у боржни­ка іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, поверта­ється стягувачеві без виконання.

Правило п. З ст. 40 щодо повернення виконавчого документа в разі відмови стягувача одержати певні предмети, що повинні бути передані йому від боржника згідно з рішенням, не узгоджу­ється з положенням, передбаченим ч. 2 ст. 60 цього Закону. Ним установлено, що у випадку письмової відмови стягувача від одер­жання предметів, вилучених у боржника при виконанні рішення про передачу їх стягувачеві, державний виконавець повертає за-

-86-

значені предмети боржникові під розписку і виносить постанову про закриття виконавчого провадження;

4) у разі, якщо стягувач перешкоджає провадженню виконав­чих дій, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа (п. 4 ст. 40 цього Закону).

Про повернення виконавчого документа стягувачеві держав­ний виконавець виносить постанову, яка затверджується началь­ником відділу державної виконавчої служби і може бути оскар­жена в десятиденний строк до суду.

Якщо з метою забезпечення провадження виконавчих дій слідчий авансував витрати на виконавче провадження — за пого­дженням із державним виконавцем вніс на депозитний рахунок державної виконавчої служби певну грошову суму для здійснен­ня необхідних витрат або для покриття їх частини, то в постанові про повернення стягувачеві виконавчого документа вирішується також питання про повернення авансового внеску. При цьому, коли виконавчий документ повертається на заяву стягувача та коли він відмовився залишити за собою майно боржника, не реа­лізоване на покриття стягнення за виконавчим документом (п. 1, п. З ст. 40 цього Закону), авансовий внесок повертається повніс­тю, в інших випадках (п. 2, п. 4 ст. 40 цього Закону) — лише в частині, що перевищує здійснені державним виконавцем витрати на провадження виконавчих дій.

Стягувач, якому було повернуто виконавчий документ, має право повторно пред'явити його для виконання у межах строків давності пред'явлення виконавчих документів до примусового стягнення (ст. 21 цього Закону), за винятком випадку, коли ви­конавчий документ повертається за письмовою заявою стягувача. Цей виняток, передбачений ч. 4 ст. 40 цього Закону, не узгоджу­ється з правом стягувача на свій розсуд, тобто на диспозитивній основі, реалізовувати свої суб'єктивні права, в тому числі зверта­тися повторно із заявою до органу державної виконавчої служби про відкриття виконавчого провадження.

До загальних правші виконавчого провадження належать нормативні правила, що регулюють питання витрат, пов'язаних із проведенням виконавчих дій, та стягнення виконавчого збору (статті 45, 46 цього Закону).

До витрат, пов'язаних із проведенням виконавчих дій, нале­жать: 1) витрати на організацію і проведення виконавчих дій із спеціального фонду виконавчого провадження; 2) кошти сторін та інших осіб на проведення виконавчих дій, зокрема на: переве­зення, зберігання і реалізацію майна боржника; оплату праці екс­пертів, перекладачів та інших осіб, залучених у встановленому порядку до проведення виконавчих дій; поштовий переказ стягу-

-87-

вачеві стягнених сум; розшук боржника, його майна або розшук дитини; оголошення в засобах масової інформації; інші необхідні виконавчі дії, здійснені в процесі виконавчого провадження.

За перевезення майна стягуютсья фактичні витрати за транс­портні і вантажні роботи. Зберігач, якщо ним призначено не боржника або члена його сім'ї, одержує за зберігання майна ви­нагороду, розмір якої встановлюється за угодою зберігача з дер­жавним виконавцем (ч. З ст. 58 цього Закону).

Продаж майна боржника здійснюється спеціалізованою орга­нізацією на комісійних та інших договірних засадах (ч. 2 ст. 61 цього Закону).

Експерт або спеціаліст має право на винагороду за надані ним послуги, розмір якої визначає начальник відповідного орга­ну державної виконавчої служби (ч. 4 ст. 14 цього Закону).

Перекладач має право на винагороду за виконану роботу (ч. 2 ст. 15 цього Закону).

Поняті мають право на компенсацію витрат, пов'язаних із ви­конанням обов'язків понятих (ч. 5 ст. 16 цього Закону).

Витрати, пов'язані з розшуком боржника, його майна та роз­шуком дитини, стягуються з боржника (ч. 4 ст. 42 цього Закону).

Для визначення оплати за виконану роботу експертам, спеці­алістам, перекладачам та компенсації понятим, слід керуватися Інструкцією про порядок і розміри відшкодування витрат та ви­плати винагороди особам у зв'язку з їх викликом до органів діз­нання, попереднього слідства, прокуратури, суду або до органів (службових осіб), у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення, і виплати державним науково-дослідним установам судової експертизи за виконання їх праців­никами функцій експертів і спеціалістів, затвердженою Постано­вою Кабінету міністрів України від 1 липня 1996 р. за № 710.

Відповідно до Інструкції свідкам (понятим) виплачується винагорода в розмірі 12 відсотків мінімального розміру заробіт­ної плати за день.

Експертам (спеціалістам) за виконану роботу встановлюєть­ся винагорода в розмірі від двох до п'яти відсотків мінімального розміру заробітної плати за годину.

За усі переклади — з розрахунку чотири відсотки мінімаль­ного розміру заробітної плати за годину із збільшенням цієї по­годинної ставки до п'яти відсотків мінімального розміру заробіт­ної плати при застосуванні рідкісних європейських і східних мов.

Виконавчий збір — це санкція відповідальності у вигляді гро­шового стягнення з боржника у разі невиконання рішення у строк, встановлений для добровільного його виконання. Цей збір стягується за постановою державного виконавця, яка затверджу­ється начальником відповідного відділу державної виконавчої

-88-

служби, у розмірі п'яти відсотків від належної до стягнення суми або вартості майна боржника, а за невиконання рішення немай-нового характеру — у розмірі двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із боржника, у розмірі п'яти неоподатковува­них мінімумів доходів громадян — із боржника — юридичної особи.

Не стягується виконавчий збір з осіб, звільнених від його сплати згідно з законодавством.

Про стягнення виконавчого збору виноситься постанова тіль­ки при першому надходженні виконавчого документа державно­му виконавцю.

Із стягнутого виконавчого збору п'ятдесят відсотків суми спрямовується у спеціальний фонд виконавчого провадження на розвиток та матеріально-технічне забезпечення державної вико­навчої служби, а також на преміювання державних виконавців.

Постанова про стягнення виконавчого збору може бути ос­каржена у десятиденний строк до суду.

Сплачений виконавчий збір повертається боржникові у разі скасування рішення, на виконання якого був виданий виконав­чий лист і провадилися виконавчі дії.

Загальними правилами виконавчого провадження є норма­тивні положення про розподіл стягнутих з боржника грошових сум та черговість задоволення вимог стягувачів (статті 43, 44 цього Закону).

Із сум, стягнутих державним виконавцем із боржника, спо­чатку сплачується виконавчий збір, накладений на боржника у процесі виконання рішення, та компенсуються витрати на здій­снення виконавчих дій. Грошова сума, що залишилася після цього, використовується для задоволення вимог стягувача та на сплату штрафу. Якщо після задоволення всіх вимог стягувача за­лишилася певна сума, вона повертається боржникові.

Якщо стягнутої з боржника суми недостатньо для задоволен­ня всіх вимог стягувачів, ця сума розподіляється між ними в порядку черговості, встановленої ст. 44 цього Закону. В першу чергу задовольняються: 1) вимоги щодо стягнення аліментів;

1. відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушко­
   дженням здоров'я, а також у зв'язку з втратою годувальника;

1. забезпечені заставою вимоги про стягнення вартості заставле­
   ного майна.

У другу чергу задовольняються: 1) вимоги працівників, пов'язані з трудовими правовідносинами; 2) вимоги щодо випла­ти наданої адвокатами юридичної допомоги; 3) виплати винаго­роди, що належить автору, за використання його твору, відкрит­тя винаходу, промислового зразка, на які видано відповідні сві­доцтва. Після повного задоволення зазначених вимог задоволь-

-89-

няються вимоги громадян із спеціального страхування та вимоги громадян про відшкодування збитків, заподіяних їх майну злочи­ном або адміністративним правопорушенням. У третю чергу за­довольняються вимоги щодо податків і неподаткових платежів до бюджету, вимоги органів страхування з обов'язкового страху­вання.

У четверту чергу задовольняються всі інші вимоги у порядку надходження виконавчих документів.

При цьому вимоги стягувача кожної наступної черги задо­вольняються після повного задоволення вимог стягувачів попе­редньої черги.

У разі недостатності стягнутої суми для повного задоволення усіх вимог однієї черги ці вимоги задовольняються пропорційно належній кожному стягувачеві сумі.

Стягнуті з боржника суми, які мають бути перераховані стя-гувачам, зараховуються державним виконавцем на депозитний рахунок відповідного відділу державної виконавчої служби, з якого потім здійснюється задоволення вимог останніх шляхом видачі чи перерахування в установленому порядку.

До загальних правил виконавчого провадження відносяться врегульований Інструкцією про ведення виконавчих дій (п. 3.2.2.) порядок передачі виконавчих документів до іншого відділу держав­ної виконавчої служби для примусового виконання.

Якщо державному виконавцеві стало відомо, що змінилося місце проживання чи місце знаходження боржника, місце його роботи або з'ясувалося, що на території, на яку поширюються функції відділу державної виконавчої служби, майно боржника, на яке можна звернути стягнення, відсутнє, однак належне борж­нику майно перебуває на території іншого відділу державної ви­конавчої служби, то державний виконавець негайно складає про це відповідний акт. Копія акта разом з виконавчим документом не пізніше наступного дня має бути надіслана державним вико­навцем до відділу державної виконавчої служби за новим місцем проживання боржника, місцем його роботи чи за місцем знахо­дження майна боржника, про що одночасно в копії супровідного листа повідомляє стягувача та орган, який видав виконавчий до­кумент.

Такий лист про направлення виконавчого документа за на­лежністю підписує начальник відповідного відділу держаної ви­конавчої служби.

-90-

Розділ 8 Звернення стягнення на майно боржника

Майно боржника — це кошти боржника в гривнях, у інозем­ній валюті, у цінних паперах, інші цінності — ювелірні й побутові вироби із золота, срібла, платини і металів платинової групи, до­рогоцінних каменів і перлів, а також лом і окремі частини таких виробів тощо, інші матеріальні предмети та майнові права.

Об'єктом стягнення за виконавчими документами є особисте майно боржника, яке належить йому на праві приватної власнос­ті, його частка в спільній власності подружжя, в майні колектив­ного підприємства, селянського, фермерського господарства то­що. Частка боржника у спільній власності при недостатності майна боржника для покриття боргу визначається судом у по­рядку цивільного судочинства за поданням судового виконавця, яке розглядається в судовому засіданні з викликом боржника та інших суб'єктів спільної власності.

Виконавчі дії, спрямовані на звернення стягнення на майно боржника, є комплексними і складаються з виявлення майна, йо­го арешту (опису), вилучення та примусової реалізації.

У першу чергу стягнення за виконавчими документами звер­тається на кошти боржника у гривнях, іноземній валюті, на інші цінності, в тому числі кошти на рахунках та вкладах боржника в установах банків та інших кредитних організаціях, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів.

На виявлені у боржника гроші, в тому числі іноземну валю­ту, цінні папери, ювелірні та інші побутові вироби із золота, сріб­ла, платини і металів платинової групи, дорогоцінних каменів і перли, а також лом і окремі частини таких виробів накладається арешт, вони підлягають обов'язковому вилученню і передаються на зберігання і реалізацію до територіальних управлінь Націо­нального банку України відповідно до «Положення про порядок і умови зберігання та реалізації грошей, у тому числі іноземної валюти, цінних паперів, ювелірних та інших побутових виробів із золота, срібла, платини і металів платинової групи, дорогоцінних каменів і перлів, а також лому і окремих частин таких виробів, на які накладено арешт», затвердженого Постановою Правління

-91-

Національного банку України 4 жовтня 1999 року № 489 за на­явності даних про кошти та інші цінності боржника, що знахо­дяться на рахунках і вкладах на зберіганні в банках або інших кредитних організаціях, на них накладається арешт (ст. 50 цього Закону).

Якщо виявлених коштів у боржника в гривнях недостатньо одночасно для задоволення всіх вимог стягувача, то стягнення звертається на його кошти в іноземній валюті.

При цьому у тих випадках, коли кошти боржника в іноземній валюті є на рахунках, внесках або на зберіганні у банку або іншій кредитній установі, які мають право продажу іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку України, державний викона­вець зобов'язує їх продати іноземну валюту в розмірі, необхідно­му для погашення боргу, та перерахувати цю суму в гривнях на депозитний рахунок відділу державної виконавчої служби.

Інший порядок звернення стягнення на кошти боржника в іноземній валюті, які знаходяться на рахунках, внесках або на зберіганні в банку або іншій кредитній організації, які не мають права продажу іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку. В таких випадках державний виконавець зобов'язує цю кредитну організацію, надіславши до неї платіжну вимогу, пере­рахувати такі кошти в іноземній валюті на депозитний рахунок державної виконавчої служби або зобов'язує таку кредитну орга­нізацію протягом семи днів перерахувати такі кошти до банку чи іншої кредитної організації, що мають право на їх реалізацію. Кошти в іноземній валюті, що надійшли на депозитний рахунок відділу державної виконавчої служби, продаються банком чи ін­шою кредитною організацією, які мають право їх реалізації за до­рученням державного виконавця.

Якщо у боржника відсутні кошти та цінності, яких було б до­статньо для задоволення вимог стягувача, тоді стягнення зверта­ється на належне боржникові інше майно, за винятком майна, яке перебуває під забороною стягнення. Перелік видів такого майна громадян, на яке не може бути звернене стягнення за ви­конавчими документами, встановлений додатком до Закону Ук­раїни від 21 квітня 1999 року «Про виконавче провадження».

Відповідно до нього, стягнення за виконавчими документами не може бути звернене на такі види майна та предмети, що нале­жать боржникові на праві власності чи є його часткою у спільній власності, необхідні для боржника, членів його сім'ї та осіб, які перебувають на його утриманні, зокрема: 1. Носильні речі та предмети домашнього вжитку, необхідні боржникові і особам, які перебувають на його утриманні: а) одяг (на кожну особу) — одне літнє або осіннє пальто, одне зимове пальто або кожух, один зи­мовий костюм (для жінок — два літніх плаття), головні убори по

-92-

одному на кожний сезон. Для жінок, крім того, дві літні хустки, одна тепла хустка (або шаль) та інший одяг, зношений більше як на 50 відсотків; б) взуття у кількості по одній парі літнього, осін­нього, зимового та інше взуття, зношене більше як на 50 відсот­ків; в) білизна у кількості двох змін на кожну особу; г) постіль (матрац, подушка, два простирадла, дві наволочки, ковдра) і два особистих рушники на кожну особу; д) необхідний кухонний по­суд; е) один холодильник на сім'ю; є) меблі — по одному ліжку та стільцю на кожну особу, один стіл, одна шафа на сім'ю (крім меблевих гарнітурів, на які може бути звернене стягнення; ж) всі дитячі речі. 2. Продукти харчування, потрібні для особистого споживання боржнику, членам його сім'ї та особам, які перебува­ють на його утриманні, — на три місяці. 3. Паливо, необхідне боржникові, членам його сім'ї та особам, які перебувають на його утриманні, для приготування їжі та обігрівання приміщення про­тягом шести місяців. 4. Одна корова, а у разі відсутності коро­ви — одна телиця, коли немає ні корови, ні телиці — одна коза, вівця чи свиня — у осіб, які займаються сільським господар­ством. 5. Корм для худоби, який не підлягає вилученню в кіль­кості, потрібній до початку вигону худоби на пасовище або до збору нових кормів. 6. Насіння, потрібне для чергових посівів (осіннього і весняного) та незнятий урожай — у осіб, які займа­ються сільським господарством (за винятком земельних ділянок, на які накладено стягнення). 7. Інструменти, необхідні для осо­бистих професійних занять (музичні та інші).

Певними особливостями характеризується і об'єкт стягнен­ня, яким є заставлене майно.

Відповідно до ст. 52 Закону звернення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається як для задоволен­ня вимог стягувача-заставодержателя, так і для задоволення ви­мог інших стягувачів. Але для задоволення вимог стягувача-за­ставодержателя стягнення звертається на заставлене майно боржника при недостатності у нього іншого майна для повного задоволення інших вимог з додержанням правил, які регулюють порядок звернення стягнення на майно боржника-юридичної особи (глава 6 Закону «Про виконавче провадження»).

Для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержате-лями, стягнення на заставлене майно боржника в порядку при­мусового виконання допускається лише у разі, коли вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника за-ставодателю. А кошти, отримані від реалізації майна, що знахо­дяться під заставою, спочатку йдуть для задоволення зобов'язань боржника перед заставодателем, і лише залишок коштів — для задоволення вимог стягувача.

-93-

При зверненні стягнення на майно боржник має право вказа­ти на ті види майна чи предмети, на які необхідно звернути стяг­нення в першу чергу. І така заява підлягає задоволенню, якщо вона не порушує інтересів стягувача і не перешкоджає виконан­ню рішення. Але остаточно черговість стягнення на кошти та ін­ше майно боржника визначається державним виконавцем.

Початковою дією при зверненні стягнення на майно боржни­ка є його виявлення, якщо воно не було описане на забезпечення виконання рішення суду. Способи виявлення майна можуть бути різні, але серед них важливе значення має реалізація державним виконавцем наданого йому права входити до приміщень і схо­вищ, що належать боржникам або зайняті ними, провадити огляд зазначених приміщень і сховищ, при необхідності примусово від­кривати їх в установленому порядку, опечатувати ці приміщення і сховища, а також одержувати від інших осіб необхідні для про­ведення виконавчих дій пояснення, довідки, іншу інформацію (ст. 5 Закону).

Виявленню майна сприяє особиста участь у проведенні вико­навчих дій стягувача та залучених до провадження представни­ків органів внутрішніх справ, опіки і піклування, інших органів і установ.

Щодо виявлення майна, що перебуває під заставою, то відо­мості про заставу нерухомого майна, транспортних засобів, інших об'єктів, згідно із ст. 15 Закону України «Про заставу» по­винні вноситись підприємствами до Книги запису застави. Крім цього, відомості про заставу рухомого майна за договорами за­стави, посвідченими в нотаріальному порядку, а також інші відо­мості про заставу рухомого майна можна отримати у держателя державного реєстру застав рухомого майна (у відповідних облас­них філіях підприємства «Держінформ'юст»). Відомості про за­ставу рухомого майна за договорами застави, які не посвідчують-ся у нотаріальному порядку, можна отримати, ознайомившись із такими договорами на самому підприємстві, оскільки відомості про них не вносяться ні до Книги запису застав, ні до Державно­го реєстру. Відповідні організації на вимогу державного виконав­ця зобов'язані надати такі відомості — довідки, документи, дого­вори (статті 5, 6 цього Закону).

На виявлене майно боржника накладається арешт, який по­лягає у проведенні його опису, оголошенні заборони розпоря­джатися ним, а при необхідності — в обмеженні права користу­вання майном чи його вилученні у боржника та передачі на збе­рігання іншим особам.

Арешт майна застосовується з метою: 1) забезпечення збере­ження майна боржника, що підлягає подальшій передачі стягува-чеві або реалізації; 2) виконання рішення (постанови, вироку)

-94-

про конфіскацію майна; 3) виконання ухвали суду про накладен­ня арешту на майно, що належить відповідачу і знаходиться у нього чи інших осіб, зокрема ухвали суду про забезпечення позо­ву (п. 1 ст. 152 ЦПК).

Опис майна боржника провадиться державним виконавцем у присутності боржника чи його представника і не менше двох по­нятих. Стягувач чи його представник можуть також бути присут­німи при проведенні опису майна.

При відсутності боржника чи його представника опис майна здійснюється в присутності одного з повнолітніх членів сім'ї борж­ника, а при їх відсутності — за участю представника житлово-екс­плуатаційної організації або представника органів державної влади та місцевого самоврядування за мотивами рішення суду.

Інші наслідки настають, коли провести опис майна боржни-ка-юридичної особи за участю його представника неможливо. В таких випадках державний виконавець може здійснити опис майна, після проведення якого зобов'язаний не пізніше насту­пного дня надіслати копію акта опису боржникові і повідомити відповідні органи про оголошення заборони боржнику здійсню­вати відчуження описаного майна.

Акт опису (арешту) складається у письмовій формі за зміс­том, встановленим Інструкцією МЮ України (п. 5.5). У ньому мають бути зазначені:

1. час і місце складання акта. Час — число і рік — зазнача­
   ються числами, а назва місця — прописом. Місце визначається міс­
   цем, де провадиться опис майна (в будинку, квартирі, їх адреса);

1. назва відділу державної виконавчої служби, в якому пра­
   цює державний виконавець, а також прізвище, ім'я, по батькові
   державного виконавця та осіб, що були присутні при складанні
   акта із зазначенням їх процесуального стану;

1. назва органу чи посадової особи, видане ними рішення або
   

виконавчий документ, що підлягає виконанню, його резолютивна
частина;

1. назва стягувача та боржника;

1. назва кожного внесеного в акт предмета і його відмінні оз­
   наки (вага, метраж, розмір, форма, вид, колір, товарний знак,
   проба, виробнича марка, дата випуску, ступінь зносу тощо);

1. якщо вилучені предмети мають ознаки дорогоцінних мета­
   лів, каменів, перлів тощо, то вони ретельно описуються з визна­
   ченням усіх особливих ознак, відповідним чином пакуються в
   конверт і прошиваються, підписуються державним виконавцем,
   учасниками опису і опечатуються печаткою відповідного відділу
   державної виконавчої служби;

1. оцінка кожного внесеного в акт предмета і загальна вар­
   тість усього майна. Така оцінка майна боржника провадиться

-95-

державним виконавцем за ринковими цінами, які діють на день проведення оцінки, крім випадків, коли оцінка провадиться за регульованими цінами. При складності оцінки окремих предме­тів для визначення їх вартості залучається експерт або спеці­аліст. Вони залучаються і тоді, коли стягувач чи боржник запере­чує проти проведення оцінки майна державним виконавцем. Сторони мають право оспорювати належність майна і його оцін­ку до суду (ч. З ст. 29 Закону);

1. якщо проводилося опечатування предмета, — які предме­
   ти, приміщення, сховища були опечатані, кількість накладених
   печаток та спосіб опечатування;

1. строк, по закінченню якого майно може бути передане для
   реалізації;

1. назва особи, якій майно передане на зберігання, а якщо
   майно передане на зберігання не боржнику, а іншій особі, — пас­
   портні дані, її адреса;

1. відмітка про роз'яснення зберігачеві майна обов'язків із
   збереження майна, попередження про кримінальну та матеріаль­
   ну відповідальність за його розтрату, відчуження, утаювання або
   підміну. Якщо державний виконавець установив зберігачеві пра­
   ва користування описаним майном, про це також вказується в
   акті опису із зазначенням виду, обсягу і строків обмеження;

1. зауваження або заяви стягувача, боржника, осіб, що були
   присутні при опису, і розпорядження по них державного виконавця.

При проведенні опису майна державний виконавець оголо­шує боржнику заборону розпоряджатися описаним майном, а в разі необхідності — його користуванням.

Види, обсяг і строки обмеження встановлюються в кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника або володільця, необхідності користуван­ня та інших обставин.

В акті опису (арешту) майна боржника при необхідності од­ночасно повинні бути перераховані предмети, їх вартість як кож­ного окремо, так і загальної кількості, які залишені боржнику, а також зроблений перелік іншого майна, в тому числі, яке є спіль­ною власністю боржника з іншими особами, на яке не було на­кладено арешт.

Акт опису майна має бути стверджений підписами державно­го виконавця, боржника, стягувача, інших осіб, які були присутні при накладенні арешту на майно. При відмові від підпису сторін чи інших осіб, які були присутні при вчиненні арешту майна, державний виконавець робить про це відмітку в акті опису тако­го майна.

Акт опису майна складається: в двох примірниках — перший залишається в провадженні державного виконавця, другий вида-

-96-

ється боржнику під розписку на першому примірнику; в трьох примірниках — третій вручається зберігачеві майна під розписку, якщо такою особою не є боржник.

При виконанні ухвали суду про забезпечення позову (п. 1 ст. 152 ЦПК, ст. 67 АПК) акт складається в трьох примірниках: один залишається у виконавчому провадженні, один надсилаєть­ся суду, один вручається зберігачеві майна або боржникові під розписку.

У випадку конфіскації майна або при виконанні рішення про передачу майна акт опису складається у чотирьох примірниках: один залишається у провадженні державного виконавця, інші вручаються під розписку боржнику, представнику державних по­даткових органів, і один — в орган, що виніс рішення.

Про опис майна і заборону його відчуження, якщо відчужен­ня описаного майна може здійснюватися лише у встановленому законодавством порядку, державний виконавець направляє пові­домлення в органи чи установи, які посвідчують договори відчу­ження майна або провадять його перереєстрацію на іншого влас­ника (органи нотаріату, державна автомобільна інспекція, бюро технічної інвентаризації тощо).

З метою забезпечення збереження майна боржнику, на яке можливо звернути стягнення, не проводячи опис майна, держав­ний виконавець може винести постанову про накладення арешту на майно боржника і оголошення заборони на його відчуження. Така постанова має бути направлена боржнику і в зазначені ви­ще органи (органи нотаріату тощо) не пізніше наступного дня після її винесення.

За порушення постанови державного виконавця про заборо­ну посвідчення відповідних договорів, спрямованих на відчужен­ня описаного (арештованого) майна боржника, а також про забо­рону із його перереєстрації та іншого власника посадові особи чи службові особи несуть встановлену законом відповідальність — дисциплінарну, кримінальну, матеріальну.

З метою забезпечення законності звернення стягнення на майно особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, на­лежить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під ареш­ту (ст. 59 Закону).

Майно, на яке накладено арешт, передається на зберігання боржникові або іншим особам (зберігачам), призначеним дер­жавним виконавцем під розписку в акті. Якщо боржник або чле­ни його сім'ї чи представник боржника-юридичної особи відмо­вилися прийняти описане майно на зберігання або були відсутні при проведенні опису такого майна, а також при наявності обста­вин, що не дозволяють передати зазначеним особам майно на

7 - 1-1485 -97-

зберігання, державний виконавець призначає зберігачем цього майна іншу особу.

Зберігач майна має право ним користуватися, але державний виконавець може опечатати майно і заборонити або обмежити пра­во користування майном, якщо особливості цього майна при корис­туванні ним можуть викликати його обезцінення чи знищення.

Характер обмеження (вид, обсяг, строк) встановлюється з урахуванням властивостей майна, його значення для сторін, не­обхідності використання тощо, але користування предметами одягу та предметами індивідуального вжитку забороняється.

За виконання обов'язку зберігача, якщо ним не є боржник чи члени його сім'ї, виплачується винагорода або прибуток від збе­рігання майна, розмір яких встановлюється за угодою зберігача з державним виконавцем, укладеною з дотриманням вимог ста­тей 413—424 Цивільного кодексу України, які регулюють право­відносини із схову (зберігання) майна.

Такий розмір не може бути більшим від 5% вартості переда­ного на зберігання майна за один місяць. Розмір винагороди за зберігання тварин збільшується на 50% встановленої плати за зберігання майна. Зберігач має право також на відшкодування витрат, понесених із зберігання майна.

Правом на винагороду за зберігання описаного майна не ко­ристуються посадові особи державної або громадських юридич­них осіб, які виконують обов'язки із збереження ввірених їм цін­ностей у порядку виконання посадових обов'язків, зокрема, ко­менданти, комірники та інші.

Зберігач описаного майна за порушення заборони державно­го виконавця розпоряджатися або користуватися ним несе перед­бачену Законом відповідальність — матеріальну, дисциплінарну, кримінальну. При виявленні розтрати, відчуження, утаювання чи підміни переданого на збереження майна державний виконавець складає про це акт і звертається з поданням до суду чи органу прокуратури за місцем виконання рішення для вирішення питан­ня про відповідальність зберігача описаного майна.

Інший правовий порядок передбачений для грошових коштів і цінностей. Гроші в гривнях та іноземній валюті, цінні папери, ювелірні та інші побутові вироби із золота, срібла, платини і ме­талів платинової групи, дорогоцінних каменів і перлів, а також лом і окремі частини таких виробів, виявлені при опису, на які накладено арешт, підлягають обов'язковому вилученню і негайно передаються на зберігання установам Національного банку Ук­раїни (ст. 55 Закону).

Арешт на цінні папери визначається «Порядком накладення арешту на цінні папери», який затверджений Постановою Кабі­нету Міністрів України від 22 вересня 1999 р. № 1774.

-98-

Цей порядок встановлений відповідно до ст. 55 Закону «Про виконавче провадження» і визначає основні вимоги щодо накла­дення арешту на цінні папери під час виконавчого провадження.

Для цього державний виконавець виносить окрему постано­ву або в постанові про відкриття виконавчого провадження за­значає про накладення арешту на цінні папери боржника. При цьому арешт може бути накладений на будь-які цінні папери не­залежно від їх виду та форми випуску як одного власника, так і кількох співвласників.

Копія постанови про накладення арешту на іменні цінні па­пери у документарній формі надсилається реєстратору або емі­тенту, що веде реєстр власників іменних цінних паперів згідно із законодавством (реєстроутримувачем), а у випадку накладення арешту на цінні папери, випущені у бездокументарній формі, або знерухомлені цінні папери — зберігачу, а також іншим особам, визначеним законодавством про виконавче провадження.

Цінні папери, на які накладено арешт, описуються, про що складається акт за встановленою формою, в якому зазначається їх вид, найменування випуску, категорія та кількість.

Описані іменні цінні папери у документарній формі та цінні папери на пред'явника у документарній формі підлягають обов'язковому вилученню та негайній передачі на зберігання до установ Національного банку. Крім того, такі цінні папери обме­жуються в обігу шляхом їх блокування реєстроутримувачем на особовому рахунку власника негайно після отримання копії від­повідної постанови державного виконавця. Блокування полягає в припиненні реєстрації переходу права власності на іменні цінні папери, обтяжені зобов'язаннями.

Цінні папери, випущені у бездокументарній формі, та знеру­хомлені цінні папери обмежуються в обігу шляхом здійснення зберігачем відповідної облікової операції негайно після отриман­ня копії постанови державного виконавця. У цьому випадку цін­ні папери (частина або всі) на рахунку власника обмежуються в обігу шляхом виконання відповідного облікового запису.

Арештоване майно вилучається з передачею його для реалі­зації державним виконавцем у встановлений ним строк, але не раніше п'яти днів після накладення арешту. Негайно після на­кладення арешту вилучаються і передаються для продажу про­дукти та інші речі, що швидко псуються.

Реалізація майна, на яке накладено арешт, провадиться за правилами ст. 61 цього Закону і здійснюється державним вико­навцем у двомісячний строк з дня накладення арешту шляхом продажу такого майна, за винятком майна, виключеного за зако­ном з обігу, шляхом його продажу через торговельні організації,

- 99 -

відповідні структури Міністерства фінансів на прилюдних тор­гах, аукціонах, якщо інше не передбачене законом.

Речі та предмети рухомого майна продаються спеціалізова­ною торговельною організацією на комісійних та інших договір­них засадах, установлених законом. Нерухоме майно боржника реалізується шляхом проведення торгів спеціалізованими органі­заціями, які мають право здійснювати операції з нерухомістю в порядку, встановленому законодавством України. При цьому по­рядок реалізації коштів і цінностей (ч. 5 ст. 55 цього Закону) ви­значається Національним банком України, а іншого майна — Мі­ністерством юстиції України.

При реалізації майна боржник має право визначити, в якій послідовності необхідно продавати майно. Тоді, коли від прода­жу певної частини майна буде виручено суму, достатню для за­доволення вимог стягувача і для сплати всіх витрат на виконавче провадження, подальший продаж арештованого майна припиня­ється. Державний виконавець має право відхилити заяву борж­ника щодо черговості продажу майна, якщо внаслідок її задово­лення виникнуть перешкоди чи додаткові труднощі для виконан­ня або продовжиться його строк.

Передане торговельній організації майно, не реалізоване впродовж двох місяців, переоцінюється державним виконавцем за участю представника торговельної організації в присутності стягувача і боржника чи їх представників. Неявка сторін, викли­каних на переоцінку майна, не перешкоджає вчиненню дій із йо­го переоцінки.

У випадку, коли після переоцінки майна воно не буде прода­не протягом двох місяців торговельною організацією, державний виконавець повідомляє про це стягувача і пропонує йому зали­шити за собою непродане майно боржника за рахунок покриття стягнення за рішенням суду.

Стягувач має право впродовж п'яти днів подати письмову заяву про залишення за собою непроданого майна. Якщо в зазна­чений строк така заява не надійде до державного виконавця, ос­танній знімає арешт з майна і воно повертається боржникові без виконання.

Відповідно до ст. 61 Закону України «Про виконавче прова­дження» наказом Міністерства юстиції України від 15 липня 1999 року № 42/5 був затверджений «Порядок реалізації ареш­тованого майна» (зареєстрований в МЮ України 19 липня 1999 р. за № 480/3773), який регулює реалізацію арештованого майна, за винятком нерухомого майна, майна, вилученого зако­ном з обігу, і грошових коштів у гривнях та іноземній валюті, а також цінностей, визначених у ч. 5 ст. 55 Закону «Про виконавче провадження».

-100-

«Порядок» встановлює, що реалізація арештованого майна здійснюється державним виконавцем шляхом його продажу на комісійних та інших договірних засадах і шляхом продажу на аукціоні. (При цьому продовольчі товари реалізуються держав­ним виконавцем шляхом продажу на комісійних та інших дого­вірних началах через торговельні організації негайно).

Для цього відділ державної виконавчої служби укладає дого­вір, яким доручає реалізацію майна спеціалізованій організації незалежно від форми власності, яка здійснює реалізацію майна на комісійних та інших договірних началах і шляхом проведення аукціону за визначену комісійну винагороду, розмір якої не по­винен перевищувати двадцяти відсотків від суми коштів, одержа­них від реалізації майна.

Сторона договору — спеціалізована організація (організатор аукціону) — повинна мати власне або орендоване приміщення з відповідними умовами для зберігання, перепродажної підготовки і демонстрації майна, яке відповідає торговельно-технологічним, санітарно-гігієнічним і протипожежним нормам, а також примі­щення для проведення аукціону.

Майно, яке передається на аукціон, приймається матеріально відповідальною особою організатора аукціону відповідно до акта передачі арештованого майна та інших необхідних документів, що містять інформацію про аукціонне майно.

В акті зазначається: найменування організатора аукціону, місцезнаходження, телефон, факс, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ, розрахунковий рахунок, посада, прізвище, ім'я та по батькові особи, що прийняла майно; прізвище, ім'я, по батькові державного виконавця, який передав майно; назва майна, харак­теристика майна, його кількість, ціна, стартова ціна лота тощо; підпис особи, що приймає майно, і підпис державного виконавця, число, місяць, рік передачі майна.

На прийняте майно організатор аукціону складає інформа­ційні картки на кожний лот із зазначенням стартової ціни. Лот — одиниця майна, що виставляється для продажу на аукціоні, або партія аукціонного майна, що пропонується для продажу як одне ціле. Кожному лоту надається свій номер, який зазначається в інформаційній картці і оголошується ліцитатором (ведучий аук­ціону, який повинен знати порядок і володіти технікою прове­дення торгів).

Інформаційна картка має містити в собі: найменування орга­нізатора аукціону; місцезнаходження, телефон, факс; ідентифіка­ційний код в ЄДРПОУ (Єдиному державному реєстрі підпри­ємств та організацій України); номер розрахункового рахунку в банку, МФО; номер інформаційної картки, назва лота, харак­теристика лота, стартова ціна лота; прізвище, ініціали, підпис

-101-

відповідальної особи організатора аукціону, печатка, число, мі­сяць, рік.

Організатор аукціону несе відповідальність, встановлену за­конодавством, за відповідність майна характеристиці, зазначеній в інформаційній картці. Він несе також відповідальність за збе­реження майна з часу прийняття його на аукціон до видачі опла­ченого майна покупцю.

Для проведення продажу майна організатор аукціону визна­чає термін (дату і час), який не повинен перевищувати 45 днів з дня прийняття майна організатором аукціону до дня проведення аукціону. Але не пізніше як за ЗО днів до проведення аукціону організатор дає інформаційне повідомлення про проведення аук­ціону — публічно оголошує через рекламні повідомлення на те­лебаченні, по радіо, у пресі перелік майна, що виставляється на аукціоні для продажу, відомості про майно, стартові ціни, кінце­вий термін реєстрації для участі в аукціоні, дату, час, місце озна­йомлення з майном та проведення аукціону, а також адресу, но­мери телефонів.

З цього часу фізичним та юридичним особам, які бажають взяти участь в аукціоні, надається можливість попередньо озна­йомитися з аукціонним майном. Для цього майно, призначене на аукціон, з інформаційними картками виставляється у спеціально відведеному для цього приміщенні для демонстрації покупцям.

Фізична або юридична особа (покупець), які виявили бажан­ня взяти участь в аукціоні, сплачують реєстраційний внесок у розмірі, визначеному організатором аукціону, який не може пе­ревищувати двох неоподатковуваних мінімумів доходів грома­дян, та подає організатору аукціону заяву на участь в аукціоні. В заяві зазначається: найменування заявника (для юридичної особи — найменування, організаційно-правова форма, місцезна­ходження, ідентифікаційний номер у Державному реєстрі юридичних осіб, реєстраційний номер; для фізичної особи — прізвище, ім'я, по батькові, паспортні дані (серія, номер, коли і ким виданий, місце прописки), ідентифікаційний номер у Дер­жавному реєстрі фізичних осіб, реєстраційний номер); телефон, факс; прохання про надання дозволу взяти участь у аукціоні; повідомлення про те, що з умовами продажу майна на аукціоні ознайомлений і зобов'язаний їх виконувати; підпис заявника.

Особа, яка прийняла заяву (відповідальна особа організатора аукціону), зазначає свою посаду, прізвище, ім'я, по батькові і да­ту реєстрації заяви. Реалізація права на подачу заяви закінчуєть­ся за три дні до початку проведення аукціону.

Під час подачі заяви заявник пред'являє паспорт або інший документ, що засвідчує його особу, а представник юридичної осо­би — також документ, що підтверджує його повноваження.

-102-

Всі учасники аукціону заносяться до книги реєстрації із за­значенням необхідних про них відомостей, вказаних у заяві. Але стосовно юридичних осіб-нерезидентів вказується тільки їх най­менування, місцезнаходження та країна, де зареєстрована особа. Стосовно іноземців — прізвище, ім'я, по батькові (у разі наявно­сті такого), адреса їх постійного місця проживання за межами України.

Зареєстровані учасники аукціону отримують виготовлені друкарським способом вхідні квитки, в яких на зворотній стороні зазначені умови проведення аукціону, та картки з аукціонними номерами, які відповідають реєстраційним номерам і за якими вони беруть участь у торгах.

Відомості про учасників аукціону, їх кількість і пропозиції не підлягають розголошенню до визначення остаточного переможця.

На аукціоні можуть бути присутні й інші особи за умови вне­сення вхідної плати, розмір якої визначається організатором аук­ціону. Без оплати входу на аукціоні можуть бути присутні борж­ник, стягувач, державний виконавець.

Для проведення аукціону встановлюється такий порядок. Розпочинається аукціон з оголошення ліцитатором порядку його проведення. Потім він за кожним лотом, що виставляється на продаж, оголошує номер, вказаний в інформаційній картці, наз­ву, коротку характеристику майна, стартову ціну (ціна, яка фор­мується, виходячи з ціни аукціонного майна, з урахуванням ви­трат на підготовку та проведення аукціону) і крок аукціону (мі­німальна надбавка, на яку в ході торгів здійснюється підвищення стартової та кожної наступної ціни, оголошеної ліцитатором. Йо­го розмір встановлює організатор аукціону на кожний лот, але не менше як на 10 відсотків вищий за попередню ціну).

Лот виставляється на торги за наявності не менше двох по­купців. У випадку, коли протягом трьох хвилин після триразово­го оголошення стартової ціни учасники не виявляють бажання придбати запропонований ліцитатором лот, то об'єкт продажу знімається з торгів і аукціон за цим лотом не проводиться.

Учасники аукціону, які виявили бажання придбати заявле­ний лот на оголошену ліцитатором ціну, піднімають квиток учас­ника з номером, повернутим до ліцитатора або одночасно підні­мають квиток з номером і проголошують свою ціну.

Мовчання учасника аукціону, який першим підняв квиток з номером, приймається ліцитатором як згода учасника з оголоше­ною ціною. Після цього ліцитатор оголошує наступну ціну відпо­відно до кроку аукціону. Запропонована учасником аукціону ці­на має бути більшою від ціни, оголошеної ліцитатором.

У випадку, коли ціна, запропонована учасником аукціону, який першим підняв квиток з номером, є більшою від ціни, за-

-103-

пропонованої ліцитатором, останній називає номер учасника і за­пропоновану ним ціну.

Тоді, коли після триразового повторення чергової ціни тіль­ки один з учасників аукціону, тримаючи квиток з номером, дає згоду на його придбання, торги за цим лотом закінчуються, і лі-цитатор оголошує про продаж лота, називає продажну ціну і аук­ціонний номер переможця.

У процесі проведення аукціону ведеться протокол, в якому зазначається: номер лота, стартова та продажна ціна майна (ло­та), пропозиції покупців і відомості про покупця, який запропо­нував під час аукціону найвищу ціну (переможця аукціону).

Протокол підписують ліцитатор та переможець аукціону. Ке­рівник організації, яка проводила аукціон, зазначає у протоколі відповідні суми, і у разі сплати їх у багаторазовому порядку, номери рахунків, на які переможцю потрібно внести кошти на придбане майно, та затверджує протокол у день проведення аукціону.

Переможець аукціону, який відмовився від підписання про­токолу аукціону, позбавляється права на подальшу участь у цьому аукціоні. За наявності достатньої кількості покупців торги за цим лотом відновлюються.

При підписанні протоколу ліцитатором, переможцем аукціо­ну і керівником організатора аукціону копії такого протоколу ви­даються переможцю аукціону, а також державному виконавцю в строк не пізніше трьох днів з дня проведення аукціону.

Державний виконавець на підставі протоколу складає акт про проведений аукціон і подає його на затвердження суду, який прийняв рішення про звернення стягнення на майно, або нота­ріусу, що вчинив нотаріальний напис.

Акт державного виконавця повинен містити в собі: ким, коли і де проводиться аукціон; перелік і коротка характеристика реа­лізованого майна; початкова і остаточна ціна реалізованого май­на; назва і адреса покупця (прізвище, ім'я, по батькові, назва юридичної особи); сума, внесена переможцем аукціону за при­дбане майно. До акта додається список учасників аукціону. Копія затвердженого акта видається переможцю аукціону (покупцю) та організатору аукціону. Придбане покупцем на аукціоні майно по­верненню організатору аукціону не підлягає.

За результатами проведення аукціону складається аукціонна відомість, копія якої протягом трьох днів передається державно­му виконавцю.

У процесі проведення аукціону можуть виникати обставини, які ускладнюють виконання і викликають переоцінку майна. Майно (лот), яке виставлене на аукціон і не продане, або придба­не в кількості, що не перевищує тридцять відсотків його обсягу,

-104-

підлягає уцінці не більше, ніж на двадцять відсотків вартості, ви­значеної в акті опису, оцінки та передачі майна. Але товари, на які згідно із законодавством установлено мінімальні ціни, мо­жуть бути уцінені лише до розміру мінімальної ціни, затвердже­ної в установленому порядку.

Переоцінка провадиться державним виконавцем за участю представника організатора аукціону в присутності стягувача і боржника чи їх представників (ч. З ст. 61 Закону), але неявка стягувача і боржника не перешкоджає проведенню переоцінки. Про уцінку майна складається акт, який додається до акту опису, оцінки та передачі майна.

Після уцінки майна проводиться повторний аукціон, але не пізніше ЗО днів після складання акту уцінки майна та дати ін­формаційного повідомлення про проведення аукціону. Якщо майно не було продане або якщо аукціон не відбувся, майно зні­мається з аукціонних торгів.

За придбане на аукціоні майно переможці аукціону на під­ставі копії затвердженого протоколу протягом трьох днів з дня затвердження протоколу, не враховуючи дня проведення аукціо­ну, вихідних і святкових днів, здійснюють розрахунки за придба­ні на аукціоні товари в порядку, визначеному законодавством. У випадку продажу майна за готівку оформлення провадиться че­рез електронні контрольно-касові апарати не пізніше трьох днів з дня проведення аукціону.

З коштів, одержаних від реалізації майна на аукціоні, відра­ховується комісійна винагорода, встановлена договором, а решта суми перераховується організаторам аукціону у встановленому порядку на відповідні рахунки виконавчої служби протягом семи банківських днів від дня затвердження протоколу. За несвоєчас­не перерахування належних коштів реалізатор аукціону сплачує пеню, розмір якої обумовлений договором з відділом державної виконавчої служби на реалізацію майна шляхом проведення аукціону.

Майно, не реалізоване на аукціоні, повертається організато­ром аукціону державному виконавцеві. Організатор аукціону має право на відшкодування витрат, понесених на організацію і про­ведення аукціону та зберігання нереалізованого майна, розмір яких обумовлений у зазначеному договорі.

Після повного розрахунку за придбане майно до переможця аукціону (покупця) переходить право власності на таке майно. Плата за зберігання майна обумовлюється договором між його власником і організатором аукціону. Документи, які підтверджу­ють розрахунок за придбане на аукціоні майно, передаються до бухгалтерії організатора аукціону та державному виконавцеві.

-105-

Несвоєчасна оплата придбаного на аукціоні майна є підста­вою для анулювання результатів аукціону за цим лотом (тобто за продажем такого майна).

Аукціон має бути припинено і майно зняте з продажу в разі: 1) невиконання правил проведення аукціону, передбачених «Порядком реалізації арештованого майна», затвердженим МЮ України 15 липня 1999 р. наказом № 42/5; 2) добровільного ви­конання рішення боржником; 3) винесення державним виконав­цем постанови про вікладення виконання; винесення судом ухва­ли про відстрочку, розстрочку виконання, зміну способу і поряд­ку виконання; зупинення виконання і закриття виконавчого про­вадження (статті 31, 33, 34, 35, 37 Закону «Про виконавче провадження»). Порушення правил проведення аукціону в по­рядку, встановлену «Правилами...», може бути підставою для ви­знання судом аукціону недійсним.

Реалізація майна боржника здійснюється державним вико­навцем не тільки шляхом продажу на аукціоні, а також на комі­сійних та інших договірних началах згідно з «Правилами комі­сійної торгівлі непродовольчими товарами», затвердженими на­казом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків України від 13 березня 1995 року № 37 і зареєстрованими в МЮ України 22 березня 1995 року за № 79/615.

Спори, що виникають при реалізації арештованого майна, ви­рішуються в судовому порядку.

Порядок звернення стягнення на майно боржника, яке знахо­диться в інших осіб, має певні особливості. Відповідно до ст. 53 Закону «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника, що знаходиться в інших осіб, а також на кошти, належні боржникові від інших осіб, провадиться державним ви­конавцем на пропозицію боржника або стягувача.

Державний виконавець надсилає запит відповідним організа­ціям і громадянам, у яких може знаходитися належне боржнико­ві майно та майно чи кошти, які вони повинні передати боржни­кові, на який вони зобов'язані надати у визначений строк відпо­відь про таке майно.

При одержанні відомостей від зазначених осіб про наявність майна боржника державний виконавець описує це майно в при­сутності понятих, вилучає і реалізує у встановленому Законом порядку (гл. 5 Закону «Про виконавче провадження») і описано­му в цьому розділі. При цьому кошти та майно, що належать бор­жникові від інших осіб, вилучаються державним виконавцем у цих осіб на підставі ухвали суду в присутності понятих.

Особа, у якої знаходиться майно боржника і яка ухиляється від виконання розпоряджень державного виконавця, несе від-

-106-

повідальність за ст. 88 цього Закону — майнову (штраф) і кри­мінальну.

У порядку, встановленому для виконання рішення суду шля­хом звернення стягнення на майно боржника, за окремими ви­нятками накладаються стягнення на належні йому будинок, квартиру, приміщення, земельну ділянку (ст. 62 цього Закону),

Звернення стягнення на зазначене нерухоме майно прова­диться при умові відсутності у боржника достатніх коштів чи ру­хомого майна. Об'єктом стягнення в першу чергу є окрема від будинку земельна ділянка, інше приміщення, що належить бор­жникові. В останню чергу звертається стягнення на жилий буди­нок чи квартиру.

При зверненні стягнення на жилий будинок разом з ним стягнення звертається також на земельну ділянку, що належить боржникові.

Початковою дією державного виконавця при зверненні стяг­нення на будинок, квартиру, приміщення, земельну ділянку є на­правлення ним запиту у відповідні місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування про належність зазна­ченого майна боржникові на праві власності та його вартість і на­діслання нотаріальному органу запиту про те, чи не знаходиться це майно під арештом.

Після одержання документального підтвердження належнос­ті боржникові на праві власності будинку, квартири, приміщен­ня, земельної ділянки державний виконавець накладає на них арешт шляхом опису і оцінки за їх вартістю на момент арешту та надсилає повідомлення нотаріальному органу за місцем знахо­дження майна вимогу про реєстрацію цього факту. А про накла­дення арешту на будинок, квартиру, приміщення, земельну ді­лянку, які перебувають під заставою, державний виконавець не­гайно повідомляє про це осіб, яким заставлене це майно.

Реалізація описаного нерухомого майна боржника — будин­ку, квартири, приміщення — провадиться відповідно до закону шляхом продажу з прилюдних торгів.

Звернення стягнення на майно боржника може бути накладе­не шляхом передачі стягувачеві предметів, зазначених у виконав­чому документі (ст. 60 цього Закону).

Державний виконавець, одержавши від стягувача заяву з ви­конавчим документом про присудження йому певних предметів, виносить постанову про відкриття виконавчого провадження і встановлює боржникові строк для добровільного виконання рі­шення. У постанові також зазначається час та місце примусового виконання рішення з передачі стягувачеві присуджених предме­тів, якщо інше не буде виконане добровільно, а також вміщується попередження стягувачеві про повернення йому виконавчого до-

-107-

кумента у випадку його неявки вдруге на виконання без поваж­них причин.

Якщо боржник не виконав рішення добровільно, присуджені стягувачеві предмети, зазначені у виконавчому документі, вилу­чаються державним виконавцем у присутності понятих, боржни­ка і передаються стягувачеві, про що складається акт. При втраті, знищенні предмета, що мав бути переданий стягувачеві в натурі, державний виконавець складає акт про неможливість виконання, який є підставою для закриття виконавчого провадження.

У випадку, коли стягувач вдруге не з'явився на місце вико­нання без поважних причин у вказаний в постанові про відкрит­тя виконавчого провадження час, державний виконавець складає про це акт і виносить постанову про повернення виконавчого до­кумента стягувачеві (п. 4 ч. 1 ст. 40 цього Закону).

При наявності з боку боржника дій, які перешкоджають ви­конанню рішення про передачу стягувачеві присуджених предме­тів, державний виконавець повинен вирішити питання про при­тягнення боржника до відповідальності в порядку, встановлено­му законодавством, у тому числі і кримінальної, за ст. 176⁴ КК України.

Якщо стягувач відмовився від одержаних предметів, вилуче­них у боржника при виконанні рішення, і свою відмову підтвер­див письмово, державний виконавець повертає такі предмети боржникові під розписку і виносить постанову про закриття ви­конавчого провадження.

Звернення стягнення на майно боржника — юридичної особи

Стягнення на майно боржника — юридичної особи звертаєть­ся шляхом його виявлення, накладення арешту, вилучення і реа­лізації. Спочатку стягнення за виконавчими документами накла­дається на грошові кошти боржника. Виявлена готівка в гривнях та іноземній валюті, що знаходиться в касах або сховищах борж­ника — юридичної особи, підлягає негайному вилученню, про що державним виконавцем складається відповідний акт, копія якого вручається представнику боржника.

Готівка в гривнях і іноземній валюті здається державним ви­конавцем не пізніше наступного дня в установу банку для пере­рахування на рахунок стягувача для покриття боргу за виконав­чими документами, на виконавчий збір та на покриття витрат на проведення виконавчих дій. При цьому вилучена готівка в іно­земній валюті також не пізніше наступного дня здається в банк або іншу кредитну організацію, що має право продажу іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку України.

- 108-

Об'єктом стягнення є також кошти боржника-юридичної осо­би, що знаходяться в кредитних установах. При цьому підприєм­ства, установи, організації при зверненні стягнення на належні їм грошові суми, що знаходяться в кредитних установах, подають виконавчі документи безпосередньо до кредитних установ згідно з правилами, встановленими законодавством України. При від­сутності даних про наявність у боржника-юридичної особи ра­хунків і вкладів у банках чи інших установах, державний вико­навець запитує про такі дані у податкових органів, які зобов'яза­ні надати йому необхідну інформацію протягом трьох днів.

Якщо у боржника-юридичної особи буде виявлено декілька рахунків у різних кредитних організаціях, державний виконавець роз'яснює стягувачу його право одержати від органу або посадо­вої особи, рішення яких виконується, необхідну кількість ек­земплярів виконавчих документів для звернення стягнення на такі грошові кошти.

При відсутності у боржника-юридичної особи необхідних коштів, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається на інше майно, що належить боржникові-юридичній особі на праві власності або закріплене за ним (за винятком май­на, виключеного з обороту або обмеженого в обороті) незалежно від того, хто фактично використовує це майно.

Накладення арешту і реалізація такого майна проводиться в установленому порядку черговості: у першу чергу — майно, яке безпосередньо не використовується у виробництві (цінні папери, кошти на депозитних та інших рахунках боржника, валютні цін­ності, легковий автотранспорт, предмети дизайну офісів та інше майно); у другу чергу — готова продукція (товари), а також інші матеріальні цінності, які безпосередньо не використовуються у виробництві; у третю чергу — об'єкти нерухомого майна, верста­ти, обладнання, інші основні засоби, а також сировина і матеріа­ли, призначені для здійснення виробництва.

Про накладення арешту на майно третьої черги державний виконавець у триденний строк повідомляє власника або уповно­важений ним орган, до сфери управління якого належить майно, та у разі необхідності — Фонд державного майна України про це, а також дані про склад і вартість такого майна та про розмір ви­мог стягувача за виконавчими документами. Копія зазначеного повідомлення надсилається до податкового органу, який кон­тролює здійснення юридичною особою-боржником платежів до бюджетів усіх рівнів.

Відповідний орган управління чи Фонд державного майна України можуть запропонувати державному виконавцю опублі­кувати в пресі повідомлення про звернення стягнення на майно боржника-юридичної особи. Така публікація провадиться за ра-

-109-

хунок коштів на фінансування державної виконавчої служби (ч. 4 ст. 64 цього Закону) із спеціального фонду виконавчого провадження, Положення про який затверджено постановою Ка­бінету Міністрів України від 26 липня 1999 року № 1351.

У разі одержання повідомлення від відповідного органу уп­равління Фонду державного майна України про його звернення до Арбітражного суду із заявою про порушення справи про бан­крутство боржника-юридичної особи, державний виконавець, ке­руючись ст. 33 цього Закону, звертається до суду із заявою про відстрочку виконання.

Тоді, коли справа про банкрутство боржника-юридичної осо­би була порушена в суді, державний виконавець виносить поста­нову про зупинення виконавчого провадження.

При реорганізації (злиття, приєднання, розділення, виділен­ня, перетворення) боржника-юридичної особи стягнення за вико­навчими документами звертається на кошти та інше майно юри­дичної особи, на яку відповідно до закону покладено відповідаль­ність за зобов'язаннями боржника-юридичної особи.

У разі ліквідації боржника-юридичної особи, в тому числі внаслідок визнання його банкрутом, виконавчий документ пере­дається державним виконавцем до ліквідаційної комісії для вирі­шення питання про подальший порядок виконання рішення у встановленому законодавством порядку, про що повідомляється стягувач.

Реалізацію арештованого майна боржника-юридичної особи організують і проводять спеціалізовані організації, що мають право здійснювати операції з нерухомістю, з якими державною службою укладено відповідний договір. Такі організації прова­дять прилюдні торги (аукціони) за заявкою державного виконав­ця, в якій зазначається мінімальна початкова ціна майна, що ви­ставляється на торги, до якої повинні бути додані необхідні до­кументи, а саме: копія виконавчого документа; копія акта арешту майна; документи, що характеризують об'єкт нерухомості; копії документів, що підтверджують право користування земельною ділянкою чи право власності на неї, якщо вона розташована окремо від будівлі. Коли об'єктом продажу є незавершене будів­ництво, то до заявки додається також копія рішення про від­ведення земельної ділянки та копія дозволу місцевого органу виконавчої влади і (чи) органу місцевого самоврядування на будівництво.

Для проведення прилюдних торгів передбачений двомісяч­ний строк з дня одержання спеціалізованою організацією заявки державного виконавця на їх проведення (ст. 66 цього Закону). Такі прилюдні торги проводяться в порядку, який визначається законом.

-110-

Розділ 9

Звернення стягнення на заробітну плату та інші види доходів боржника

Заробітна плата та прирівняні до неї платежі — пенсія, сти­пендія, авторська винагорода й інші — є основним джерелом фі­нансового забезпечення проживання переважної більшості насе­лення України, тому ст. 67 цього Закону передбачає можливість звернення стягнення за виконавчим документом на такі доходи боржника тільки у встановлених нею випадках: 1) при відсутнос­ті у боржника коштів у кредитних установах; 2) при відсутності чи недостатності майна боржника для повного покриття належ­них для стягнення сум; 3) при стягненні періодичних платежів; 4) при стягненні суми, що не перевищує одного мінімального розміру заробітної плати.

За загальним правилом, передбаченим ст. 50 цього Закону, стягнення за виконавчими документами в першу чергу зверта­ється на кошти боржника в гривнях та іноземній валюті, інші цінності, в тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника в установах банків та інших кредитних організаціях, на рахунках в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів.

При відсутності у боржника коштів та інших цінностей, до­статніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається на належне боржникові інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладене стягнення («Перелік видів майна громадян, на яке не може бути звернене стягнення за виконавчими документами» / Додаток до Закону України від 21 квітня 1999 р. «Про виконавче провадження»).

У випадку відсутності у боржника майна чи його недостат­ності для повного покриття належних до стягнення сум держав­ний виконавець накладає стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, зокрема на:

а) доходи, отримані фізичною особою, яка є суб'єктом під­
приємницької діяльності;

б) доходи за працю в колективному сільськогосподарському
підприємстві (фермерському господарстві);

-111-

в) авторську винагороду за твори літератури, науки або мис­
тецтва, премії, що присуджуються за видатні досягнення в галузі
науки, літератури і мистецтва, винагороду за відкриття, винахід,
на який видано авторське свідоцтво, корисну модель, промисло­
вий зразок і раціоналізаторську пропозицію;

г) суми на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або
іншим ушкодженням здоров'я, а також втратою годувальника
(ст. 69 цього Закону). Але не повинне звертатися стягнення на
суми цільового характеру — на протезування, витрати на догляд,
посилення харчування та інше.

При недостатності у боржника майна для повного покриття належних до стягнення сум, визначених виконавчими докумен­тами, звернення стягнення на заробітну плату і прирівняні до неї платежі допускається після реалізації описаного майна борж­ника.

Але, незалежно від наявності у боржника коштів і цінностей чи іншого майна, стягнення на заробітну плату, пенсію, стипен­дію чи інші доходи боржника накладається у всіх випадках, коли за виконавчими документами стягуються періодичні платежі та сума, яка не перевищує одного мінімального розміру заробітної плати.

Разом з тим, Законом «Про виконавче провадження» вста­новлена заборона накладення стягнення за виконавчими доку­ментами на певні виплати. Відповідно до ст. 73 стягнення не мо­же бути звернене на такі кошти і витрати:

1) вихідну допомогу, що виплачується у разі звільнення пра­
цівника;

1. компенсацію працівникові за невикористану відпустку,
   крім випадків, коли особа при звільненні одержує компенсацію
   за відпустку, не використану протягом кількох років;

1. компенсацію працівникові витрат у зв'язку із переведен­
   ням, направленням на роботу чи відрядженням до іншої місце­
   вості;

1. дольове забезпечення, надбавки до заробітної плати, інші
   кошти, які виплачуються замість добових і квартирних;

1. матеріальну допомогу особам, які втратили право на допо­
   могу при безробітті;

1. допомогу при вагітності та пологах;

1. одноразову допомогу при народженні дитини;

1. допомогу із догляду за дитиною;

1. допомогу особам, зайнятим доглядом трьох і більше дітей
   віком до 16 років, із догляду за дитиною-інвалідом, при тимчасо­
   вій непрацездатності у зв'язку з доглядом за хворою дитиною; ін­
   ші допомоги на дітей, передбачені законодавством;

10) допомогу на лікування;

-112-

1. допомогу на поховання;

1. щомісячну грошову допомогу у зв'язку з обмеженням
   споживання продуктів місцевого виробництва та особистого під­
   собного господарства громадянам, які проживають на території
   радіоактивного забруднення;

1. дотації на обіди, придбання путівок до санаторіїв та бу­
   динків відпочинку за рахунок фонду споживання;

1. суми неоподатковуваного розміру матеріальної допомоги;

1. грошову компенсацію за видане обмундирування і нату­
   

ральне постачання;

1. вихідну допомогу у разі звільнення (виходу у відставку)
   з військової служби та органів внутрішніх справ, а також грошо­
   ве забезпечення, що не має постійного характеру, та в інших ви­
   падках, передбачених законодавством.

Крім цього, на деякі виплати встановлена можливість звер­нення стягнення тільки на виконання певних рішень. Так, на до­помогу із державного соціального страхування, яка виплачується у разі тимчасової непрацездатності та інших випадках, і допомо­гу по безробіттю стягнення може бути звернене тільки за рішен­ням про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподія­ної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також втра­тою годувальника (ст. 72 цього Закону).

Зазначені обмеження пояснюються призначенням допомоги із соціального страхування. Вона виплачується у разі непраце­здатності та в інших випадках і повинна забезпечувати утриман­ня і лікування боржника, тому з такої допомоги допускається тільки стягнення, пов'язане з утриманням стягувача.

Розмір відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника допускається у межах, точно визначе­них законодавством, і вираховується із суми, що залишається після утримання податків (ст. 70 цього Закону).

Із суми заробітної плати, яка виплачується боржнику, пенсії, стипендії й інших доходів боржника може бути утримано за ви­конавчими документами до повного погашення заборгованості;

1. у разі стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної
   каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, а також втратою го­
   дувальника та збитків, заподіяних злочином — п'ятдесят відсот­
   ків заробітної плати, пенсії, стипендії, іншого доходу боржника;

1. за всіма іншими видами стягнень, якщо інше не передбачене
   законом, — двадцять відсотків.

При цьому загальний розмір відрахувань при кожній виплаті заробітної плати не може перевищувати п'ятдесяти відсотків за­робітної плати, яка належить до виплати працівникові, в тому числі при відрахуванні за кількома виконавчими документами. Але це обмеження не поширюється на відрахування із заробітної

8 - 1-1485 - 113 -

плати при відбуванні виправних робіт і при стягненні аліментів на неповнолітніх дітей. У цих випадках розмір відрахувань із за­робітної плати, пенсії, стипендії, інших доходів боржників не мо­же перевищувати семидесяти відсотків (ст. 70 Закону, ст. 128 КЗпП).

Встановлений розмір утримань (20, 50, 70 відсотків) із заро­бітної плати, пенсії, стипендії, інших доходів забезпечує як інте­реси стягувачів, так і боржників. Для стягувачів — досягнення наслідків виконання рішень, для боржників — збереження за ни­ми певної частини заробітної плати і інших доходів, необхідних для задоволення їх життєво важливих потреб.

Але відрахування із заробітної плати боржника, який за ви­роком суду відбуває покарання без позбавлення волі, прова­дяться з усієї суми заробітної плати без урахувань стягнень за вироком.

Із засуджених, які відбувають покарання у вигляді позбав­лення волі, а також з осіб, які знаходяться в наркологічних відді­леннях психіатричних диспансерів та стаціонарних лікувальних закладах, відрахування провадиться з усієї заробітної плати без урахування відрахувань на витрати з їх утримання в цих закладах.

Відрахування із заробітної плати й іншого доходу боржника проводить адміністрація підприємств, установ, організацій на підставі надісланих їм державним виконавцем розпоряджень із доданим виконавчим документом, про що повідомляється стягу-вачеві. В розпорядженні зазначається порядок стягнення суми боргу і розмір відрахувань із заробітної плати і іншого доходу боржника.

Якщо боржник отримує декілька видів доходів (заробітну плату, авторський гонорар та інші), то в кожну організацію на­правляються дублікати виконавчих документів з пропозицією державного виконавця бухгалтерії цих організацій про звернення стягнення на заробітну плату, інший доход боржника. Самостій­но змінювати порядок стягнення суми боргу та розмір відраху­вань адміністрація організації не має права.

У випадку зміни боржником місця роботи або місця прожи­вання чи навчання організація (підприємство, установа), яка от­римала виконавчий документ, повертає його не пізніше, як у три­денний строк, державному виконавцеві з відміткою про нове міс­це роботи, проживання чи навчання, якщо воно відоме, а також повідомляє про проведені ними стягнення періодичних платежів за виконавчими документами. За неповідомлення про це без по­важних причин винних осіб може бути притягнено до відпові­дальності, встановленої ст. 88 цього Закону.

-114-

Якщо виконавчий документ повертається у зв'язку із звіль­ненням боржника з роботи, то у відповідних графах виконавчого документа робиться запис про утримання суми боргу та про утримання періодичних платежів, який завіряється підписами добровільних осіб та скріпляється печаткою.

Виконавчий документ повертається із супровідним листом організації, яка проводила стягнення, в якому зазначається нове місце роботи боржника, його місце проживання чи навчання, як­що вони відомі. Копія такого листа для інформації надсилається стягувачеві. Передавати виконавчий документ сторонам і третім особам на руки забороняється.

Певні особливості має встановлений порядок виконання рі­шення про стягнення аліментів.

Стягнення аліментів належить до періодичних платежів, то­му відповідно до ст. 67 цього Закону воно провадиться із заро­бітної плати чи інших доходів боржника. Якщо протягом трьох місяців підряд неможливо стягнути аліменти із зарплати та ін­ших доходів боржника, то стягнення звертається на майно борж­ника.

До виконання рішення про стягнення аліментів державний виконавець приступає негайно, одержавши виконавчий лист, вживаючи заходів до встановлення місяця роботи і місця прожи­вання боржника. Якщо такі місця не були встановлені, держав­ний виконавець зобов'язаний завернутися до суду з поданням про розшук боржника через органи внутрішніх справ.

Після встановлення місця роботи боржника туди надсилаєть­ся виконавчий лист з розпорядженням до адміністративної орга­нізації, за яким провадиться стягнення із заробітної плати. У роз­порядженні зазначається розмір утримання і заборгованості в гривнях, якщо вона має місце, порядок утримання у випадку пред'явлення декількох виконавчих листів про стягнення алімен­тів і адреса стягувача (стягувачів), за якою потрібно надсилати утримані суми.

Наявність заборгованості про стягнення аліментів і її розмір визначаються державним виконавцем, виходячи з фактичного за­робітку (доходу), одержаного боржником за час, протягом якого стягнення не провадилось, або одержуваного ним на момент ви­значення заборгованості у твердій грошовій сумі або у відсотко­вому відношенні.

У випадку, коли боржник у цей період не працював, заборго­ваність визначається, виходячи із середньої заробітної плати для цієї місцевості. Про розмір підрахованої заборгованості держав­ний виконавець повідомляє сторони — стягувача і боржника.

х* -115-

Якщо між сторонами виник спір про розмір заборгованості з аліментів, то на заяву заінтересованої сторони такий спір вирі­шується у порядку цивільного судочинства.

Адміністрація підприємства, установи, організації на підставі виконавчого листа зобов'язана щомісячно утримувати аліменти із зарплати, пенсії, стипендії, інших доходів і перераховувати їх стягувачеві не пізніше, ніж у триденний термін з дня виплати за­робітної плати та інших доходів особі, зазначеній боржником у виконавчому листі.

Утримання аліментів провадиться із суми заробітку платни­ка аліментів після утримання з нього обов'язкових платежів. Стягнуті суми перераховуються стягувачеві за рахунок боржни­ка. Якщо адреса особи, на користь якої стягнуто аліменти, неві­дома, утримані суми перераховуються на депозитний рахунок відділу державної виконавчої служби і зберігаються там в межах загального строку позовної давності.

Утримані суми не можуть бути меншими від розміру, прису­дженого судом і зазначеного у виконавчому листі, та 1/2 частини неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на кожну дити­ну, але не можуть бути більшими 70% (семидесяти відсотків) розміру заробітної плати, пенсії, стипендії, іншого доходу.

Постановою Кабінету Міністрів України № 146 від 26.02.1993 р. «Про види заробітку (доходу), що підлягають облі­ку при відрахуванні аліментів» встановлено положення, за яким осіб, що зобов'язані сплачувати аліменти, у разі виїзду їх для по­стійного проживання за кордон у країни, з якими Україна не має договорів про надання правової допомоги, стягнення аліментів провадиться на час виїзду за рішенням суду за весь період до до­сягнення дитиною повноліття. Розрахунок суми, що підлягає сплаті, провадиться, виходячи із заробітку боржника за останній місяць роботи на час виїзду, або ж з п'ятикратного неоподатко­вуваного мінімуму доходів. З осіб, які працюють за контрактом в іноземних державах і одержують заробітну плату тільки за кор­доном, аліменти стягуються в порядку та розмірах, передбачених законом: не менше 25 неоподатковуваних мінімумів доходів гро­мадян на кожну дитину (ст. 82 КпШС).

Стягнення аліментів за виконавчим листом за минулий час провадиться в межах трирічного строку, що передував пред'яв­ленню виконавчого документа до виконання. Якщо за виконав­чими документами, пред'явленими до виконання, утримання алі­ментів не провадиться в зв'язку з розшуком боржника-платника аліментів, стягнення аліментів повинне провадитися за весь пері­од, незалежно від встановленого трирічного строку та досягнення повноліття особою, на утримання якої присуджені аліменти.

-116-

Коли за рішенням суду з відповідача належить стягнути алі­менти на утримання трьох і більше дітей, а також заборгованість аліментів за минулий час, державний виконавець дає вказівку про стягнення 50% із заробітку боржника для забезпечення по­точних платежів. Заборгованість за минулий час у таких випад­ках може бути погашена шляхом звернення стягнення на майно боржника. Покладання стягнення на майно боржника провадить­ся і тоді, коли сумарний розмір усіх відрахувань перевищує 70% заробітку чи іншого доходу боржника.

У процесі здійснення виконавчого провадження із стягнення аліментів може бути змінено розмір доходів і місце проживання платника аліментів, який зобов'язаний негайно повідомити про це державного виконавця. Адміністрація підприємства, установи, організації, яка провадить утримання аліментів на дітей за вико­навчим листом, повинна повідомити в триденний строк держав­ного виконавця і особу, яка отримує аліменти, про звільнення з роботи боржника-платника аліментів, а також про його нове міс­це роботи або проживання, якщо їй про це відомо, і одночасно повернути державному виконавцю виконавчий лист.

У випадку неповідомлення без поважної причини зазначених відомостей на винних у цьому посадових осіб і громадян, у тому числі на платника аліментів, може бути накладено штраф у від­повідності зі ст. 88 цього Закону.

Особливістю правового регулювання стягнення аліментів є нормативне правило (ст. 92 КпШС) про те, що таке стягнення можливе у добровільному порядку при відсутності про це рішен­ня суду. Для цього особи, які є платниками аліментів, можуть звернутися до адміністрації за місцем роботи чи одержання пен­сії, стипендії, іншого заробітку з письмовою заявою про утриман­ня з їх заробітку аліментів та передачу їх стягувачеві. Адмініст­рація підприємства, установи, організації зобов'язана проводити за такою заявою відрахування із заробітку чи іншого доходу в та­кому ж порядку, як за виконавчим листом, виданим на примусо­ве виконання рішення суду про стягнення аліментів.

Утримання аліментів на підставі заяви особи, яка виявила бажання добровільно платити аліменти, можливе і тоді, якщо за­гальна сума, яка підлягає стягненню на підставі заяви і виконав­чого документа, перевищує 50 відсотків належних боржнику за­робітної плати чи інших доходів, а також тоді, коли з такої особи (боржника) аліменти стягуються за рішенням суду чи постано­вою судді на дітей від другої матері.

-117-

Розділ 10 Виконання рішень у немайнових справах

До судових рішень у немайнових справах належать: а) рішен­ня, що зобов'язують боржника особисто вчинити певні дії на ко­ристь стягувана або утриматись від їх вчинення, зокрема, про поновлення на роботі, про відібрання дитини, про виселення з приміщення, вселення в приміщення, про примусовий обмін; б) рішення про заборону діяльності об'єднання громадян.

При виконанні таких рішень застосовуються правила ст. 76 цього Закону, якими встановлені загальні умови їх виконання і серед яких особливо важливе значення набуває стадія добровіль­ного виконання.

Державний виконавець повинен спочатку вичерпати всі на­дані йому законом можливості для здійснення виконання в цій стадії. З цією метою він у постанові про відкриття виконавчого провадження на виконання рішення суду, яке зобов'язує боржни­ка вчинити певні дії, або утриматись від їх вчинення, встановлює відповідно до ст. 24 цього Закону строк для добровільного вико­нання такого рішення і попереджає боржника про те, що після закінчення цього строку буде проведено примусове виконання і з боржника будуть стягнуті виконавчий збір і витрати, пов'язані з проведенням виконавчих дій.

У випадку невиконання без поважних причин у встановле­ний строк вимог про добровільне вчинення (утримання) певних дій, державний виконавець застосовує до боржника заходи відпо­відальності — штраф та виконавчий збір (статті 46, 87 Закону) і визначає певний строк для виконання.

Виконавчий збір стягується у розмірі двох неоподатковува­них мінімумів доходів громадян з боржника — громадянина і в розмірі п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян — із боржника — юридичної особи.

Штраф накладається в розмірі від двох до десяти неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян — щодо фізичних осіб і від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян — щодо посадових осіб.

-118-

Постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору і накладення штрафу затверджується начальником відпо­відного відділу державної виконавчої служби і може бути оскар­жена в десятиденний строк до суду.

У разі невиконання рішення суду після застосування зазна­чених санкцій і якщо його виконання може бути здійснене без участі боржника, державний виконавець організовує виконання відповідно до повноважень, наданих йому законом, а з боржника стягується двократний розмір витрат на проведення виконавчих дій. Якщо в рішенні зазначені наслідки його невиконання, перед­бачені ст. 207 ЦПК України, то застосовуються такі наслідки. Відповідно до зазначеної норми суд, постановляючи рішення, яким на відповідача покладається виконання певних дій, не пов'язаних з передачею майна або грошових сум, може в тому рі­шенні вказати, що, коли відповідач не виконає рішення протягом встановленого строку, позивач має право виконати цю дію за ра­хунок відповідача, стягнувши з нього необхідні витрати.

У разі повторного невиконання рішення, що зобов'язує борж­ника виконати певні дії, які можуть бути виконані лише боржни­ком, державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника в подвійному розмірі. При подальшому не­виконанні рішення боржником державний виконавець порушує клопотання перед судом про кримінальну відповідальність борж­ника відповідно до Закону (ст. 87 цього Закону). А виконавчий документ (якщо виконати рішення суду без участі боржника не­можливо) за постановою державного виконавця, затвердженою начальником відповідного відділу державної виконавчої служби, повертається до суду чи іншого органу, що видав виконавчий до­кумент (ч. З ст. 76 цього Закону).

Порядок виконання рішень у немайнових справах з окремих категорій має певні особливості, встановлені законодавством.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника підлягає негайному виконанню (ч. 5 ст. 235 КЗпП, п. 4 ст. 217 ЦПК, ч. 1 ст. 77 цього Закону). Державний виконавець на підставі заяви працівника (стягувача) з доданим до неї виконавчим листом відкриває виконавче прова­дження і направляє адміністрації підприємства, організації, уста­нови пропозицію про негайне виконання рішення.

Пленум Верховного Суду України в постанові № 9 від 6 лис­топада 1992 р. «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснив, що рішення суду про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним ор­ганом про це наказу (п. 34). Але відповідно до ч. З ст. 24 КЗпП трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи

-119-

розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.

У вирішення цього питання була внесена новела (ч. 1 ст. 77 Закону «Про виконавче провадження»), за якою виконання рі­шення вважається завершеним із моменту фактичного допущен­ня зазначеного працівника до виконання певних обов'язків на підставі відповідного акта (тобто наказу, розпорядження) органу, що прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника.

Це правило усуває можливість для адміністрації підприєм­ства, установи або організації після видання нею наказу про по­новлення на роботі працівника не допустити його до виконання попередніх обов'язків.

У випадку невиконання власником або уповноваженим ним органом (посадовою особою) рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника державний виконавець застосовує до них штрафні та інші заходи відпові­дальності, передбачені статтями 46, 87 цього Закону. Державний виконавець також може звернутися до суду з поданням про ви­рішення питання про кримінальну відповідальність за ст. 176^і КК України стосовно посадової особи, що перешкоджає прове­денню виконання рішення.

Крім того, відповідно до ст. 236 КЗпП України у разі затри­мки власником або уповноваженим ним органом виконання рі­шення про поновлення на роботі звільненого або переведеного працівника, суд, за заявою такого працівника виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

При виконанні рішення суду про поновлення на роботі на попередній посаді працівника, який за станом здоров'я не при­датний для її виконання, державний виконавець, керуючись ст. 33 Закону, може звернутися до суду, який видав виконавчий лист, про відстрочку виконання, якщо за медичним висновком стан здоров'я його в подальшому поліпшиться і такий працівник спроможний буде виконувати роботу, на яку поновляється.

У випадках ліквідації підприємства, установи, організації на час виконання рішення про поновлення на роботі суд, який по­становив рішення, за заявою державного виконавця або за зая­вою позивача в формі заміни порядку виконання рішення відпо­відно до ст. 33 цього Закону може визнати працівника звільне­ним за п. 1 ст. 40 КЗпП у зв'язку з ліквідацією підприємства, установи, організації (ч. 2 п. 32 Постанови пленуму Верховного Суду № 9 від 6 листопада 1992 р.).

До рішень немайнового характеру, що вимагають примусово­го виконання і зобов'язують боржника вчинити певні дії, нале-

-120-

жать рішення про відібрання дитини (ст. 78 Закону). Такі рішен­ня приймаються у справах про передачу дитини від однієї особи до іншої, на піклування органу опіки і піклування, про позбав­лення батьківських прав, про скасування усиновлення або ви­знання його недійсним.

Виконавчі дії про відібрання дитини провадяться державним виконавцем з обов'язковою участю особи, якій дитина передаєть­ся на виховання та із залученням представників органів опіки і піклування, органів та установ, медичних працівників.

Участь органів опіки і піклування у виконанні рішень про ві­дібрання дитини обумовлюється здійснюваними ними функці­ями із захисту особистих і майнових прав неповнолітніх дітей та інших недієздатних осіб (статті 66, 129 КШС України), тому їх роль у виконавчому провадженні не менш важлива, ніж держав­ного виконавця, якому вони сприяють в реалізації рішення про відібрання дитини.

У таких випадках, коли боржник перешкоджає виконанню рішення про відібрання дитини, до нього застосовуються санкції відповідальності — штрафу, стягнення виконавчого збору (статті 46, 87 Закону).

У разі потреби державний виконавець може звернутися до суду з поданням для вирішення питання про тимчасове влашту­вання дитини до дитячого лікувального закладу. Відповідно до ст. 354 ЦПК суд у десятиденний строк розглядає це питання в судовому засіданні з викликом сторін та обов'язковою участю представників органів опіки і піклування. Проте неявка сторін не є перешкодою для вирішення питання про тимчасове влаштуван­ня дитини до дитячого або лікувального закладу. На ухвалу суду про тимчасове влаштування дитини може бути подано скаргу, внесено подання.

При відсутності відомостей про місце проживання (знахо­дження боржника або обох) державний виконавець звертається до суду з поданням про розшук боржника або дитини (ст. 42 За­кону). Таке подання надсилається до суду за місцем виконання рішення або за останнім відомим місцем знаходження боржника або за місцем проживання (знаходження) стягувача. Суд розгля­дає подання державного виконавця у десятиденний строк і має право витребувати від нього всі необхідні документи для вирі­шення питання про оголошення розшуку. За наслідками розгля­ду подання суд виносить ухвалу. На ухвалу суду з питання ого­лошення розшуку дитини може бути подано скаргу, внесено окреме подання (ст. 355 ЦПК).

У порядку реалізації рішень немайнового характеру, що зо­бов'язують боржника вчинити певні дії, виконуються рішення, постановлені у справах з житлових правовідносин: про виселен-

-121-

ня боржника, про вселення стягувача, про примусовий обмін (статті 79, 80, 81 Закону).

Виселення полягає у звільненні приміщення, зазначеного у виконавчому документі, від особи (осіб), які виселяються, її (їх) майна, домашніх тварин та у забороні цим особам користуватися звільненим приміщенням.

Виконання рішення про виселення боржника провадиться лише у разі, якщо боржником воно не виконане добровільно в установлений державним виконавцем п'ятнадцятиденний строк (ст. 24 Закону), якщо інше не передбачене рішенням суду (зокрема, надання відстрочки виконання).

Якщо боржник добровільно не звільнив приміщення, а нав­мисно ухиляється або перешкоджає виконанню рішення, прова­дить інші дії, спрямовані на зволікання рішення, державний ви­конавець розпочинає виконавчі дії на примусове його виконання. Для цього він зобов'язаний письмово повідомити боржника про день і час примусового виконання рішення. Відсутність боржни­ка, повідомленого про день і час примусового виконання рішен­ня, не є перешкодою для примусового виконання рішення про виселення.

Виселення відбувається у присутності не менше двох поня­тих та за сприяння працівників органів внутрішніх справ. Дер­жавний виконавець зобов'язаний одночасно описати майно боржника і передати йому під розписку примірник такого акта опису.

Описане майно в необхідних випадках державний викона­вець забезпечує зберіганням (не більше як три роки у встановле­ному порядку за рахунок покладення понесених витрат на борж­ника). Якщо описане майно не було витребуване після завершен­ня трирічного строку, воно реалізується у такому ж порядку, як і безхазяйне майно.

Про виселення складається акт, який підписується держав­ним виконавцем, понятим і особою, котра виселяється, якщо во­на присутня при цьому, іншими особами, що брали участь у ви­конавчому провадженні.

При відсутності осіб, які підлягають виселенню у примусово­му порядку, відкривається приміщення, з якого повинні бути ви­селені такі особи, і державний виконавець зобов'язаний провести опис і оцінку майна, яке передається на відповідальне зберігання особі, що призначається охоронцем майна. Приміщення за актом передається особі, якій воно присуджене і на користь якої відбу­лось виселення.

Технічне забезпечення виконання рішення про виселення з приміщення, зокрема відкриття дверей, встановлення замків,

-122-

принесення і перевезення майна покладається на стягувана з по­дальшим відшкодуванням видатків за рахунок боржника.

Коли особі, яка виселяється, повинне бути надане інше жиле приміщення, державний виконавець надсилає відповідному жит­ловому чи іншому органу повідомлення про строк виконання рі­шення щодо надання такого приміщення. Якщо в зазначений строк інше жиле приміщенні не було надане, державний викона­вець складає про це акт і звертається до суду з поданням про ви­значення порядку подальшого виконання рішення.

До вирішення судом цього питання виконавчі дії не прова­дяться.

При виникненні обставин, які роблять неможливим виконан­ня рішення або перешкоджають виконанню рішення, виконавчі дії із виселення (переселення) не провадяться, державний вико­навець виносить постанову про зупинення виконавчого прова­дження і звертається до суду з поданням про відстрочку вико­нання чи про зміну способу і порядку виконання (статті 79, 33 Закону).

Порядок виконання рішення про примусове вселення стягу-вача врегульований ст. 80 Закону.

Примусове вселення полягає у забезпеченні державним ви­конавцем безперешкодного входження стягувача у приміщення, вказане у виконавчому документі, та його проживання (перебу­вання) в ньому.

У постанові на відкриття виконавчого провадження за вико­навчим документом про примусове вселення стягувача держав­ний виконавець установлює строк для добровільного його вико­нання боржником. У разі добровільного виконання рішення про вселення сторони — стягувач і боржник підписують про це акт, який передається державному виконавцю разом із заявою стягу­вача про повернення йому виконавчого документа.

При невиконанні рішення про вселення стягувача добровіль­но, вселення здійснюється у примусовому порядку державним виконавцем.

Про день і час вчинення дій із примусового вселення держав­ний виконавець повідомляє сторони — боржника і стягувача. Відсутність боржника, повідомленого про день і час вселення не перешкоджає примусовому вселенню.

Якщо боржник перешкоджає виконанню рішення про все­лення стягувача, вселення провадиться у присутності не менше двох понятих із залученням працівників органів внутрішніх справ. Про здійснення виконання рішення про вселення стягува­ча державним виконавцем складається відповідний акт, який під­писується ним і особами, котрі брали участь у виконанні.

-123-

У разі подальшого перешкоджання боржником проживанню (перебуванню) стягувана у приміщенні, зокрема, виселенню ін­шою особою, яка теж проживає в цій квартирі, стягувач має пра­во звернутися до державного виконавця із заявою про відновлен­ня виконавчого провадження.

Факт перешкоди в проживанні має бути підтверджений акта­ми житлових органів, органів внутрішніх справ та іншими доку­ментами, поданими стягувачем і витребуваними державним ви­конавцем, а також його виходом на місце виконання рішення, про що складається відповідний акт.

Про відновлення виконавчого провадження про вселення, при наявності на це підстав, державний виконавець виносить по­станову, після затвердження якої начальником відділу державної виконавчої служби здійснюється повторне вселення. У цьому ви­падку державний виконавець має право застосувати до боржника штрафні санкції, передбачені ст. 87 Закону.

При відсутності підстав для відновлення виконавчого прова­дження, державний виконавець виносить про це відповідну по­станову, яка також затверджується начальником відділу держав­ної виконавчої служби. Зазначені постанови можуть бути оскар­жені до суду у десятиденний строк.

У випадку, коли особа, яка перешкоджає проживанню (пере­буванню) стягувача не є боржником, виконавче провадження не відновлюється і повторне примусове вселення не проводиться.

Стягувач у цьому разі може звернутися до такої особи з по­зовною вимогою про вселення, яка вирішується в порядку ци­вільного судочинства.

У встановленому порядку виконання рішень про виселення і вселення виконується рішення про примусовий обмін (ст. 81 За­кону).

Державний виконавець у постанові про відкриття виконавчо­го провадження про примусовий обмін встановлює строк для добровільного виконання рішення боржником.

При добровільному виконанні рішення сторони — стягувач і боржник — підписують акт, який передається державному вико­навцеві разом із заявою стягувача про повернення йому виконав­чого документа.

У випадку, коли рішення про примусовий обмін не викону­ється добровільно, державний виконавець здійснює його приму­сове виконання відповідно до ст. 79 і 80 Закону, якими передба­чений відповідний порядок примусового виконання рішення су­ду про виселення і вселення, описаний вище.

Про здійснення примусового обміну державний виконавець складає акт, який підписується ним, стягувачем і боржником.

-124-

До судових рішень у немайнових справах, які виконуються державним виконавцем, віднесені рішення про заборону діяль­ності об'єднань громадян.

Загальні умови виконання таких рішень встановлені ст. 82 цього Закону.

Державний виконавець виносить постанову про відкриття виконавчого провадження на виконання рішення про заборону діяльності об'єднань громадян за заявою органу, уповноваженого відповідно до закону здійснювати легалізацію такого об'єднання, з доданого до неї виконавчого документа про примусовий роз­пуск цього об'єднання громадян, а також письмового доказу про офіційне повідомлення у друкованих засобах масової інформації про вступ у законну силу рішення суду щодо заборони діяльно­сті об'єднання громадян.

Державний виконавець здійснює виконавчі дії, передбачені рішенням суду про заборону діяльності об'єднань громадян, у по­рядку, встановленому законом «Про виконавче провадження». У випадках, коли резолютивна частина рішення, викладена у вико­навчому документі, є незрозумілою, державний виконавець може звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення відповідного рішення чи змісту документа (ст. 28 Закону).

Про виконання рішення суду про заборону діяльності об'єд­нання громадян державний виконавець складає акт, який підпи­сується ним і представником легалізаційного органу. Копії тако­го акта надсилаються до суду, рішення якого про заборону діяль­ності об'єднання громадян здійснювалося, та легалізуючому органу.

-125-

Розділ 11

Гарантії захисту прав та інтересів сторін і інших осіб у виконавчому провадженні

Права й інтереси сторін та інших осіб у виконавчому прова­дженні забезпечуються численними гарантіями, закріпленими в нормах Закону «Про виконавче провадження» та іншому законо­давстві України. До них, зокрема, відносяться:

1. Функціонування загальних, міжгалузевих принципів, на
   яких побудована діяльність державних виконавців та учасників
   виконавчого провадження (статті 5, 18, 32, 35, 37, 45 та інші
   Закону);

1. обов'язок державного виконавця здійснювати надані йому
   права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй ді­
   яльності порушення прав та законних інтересів громадян і юри­
   дичних осіб — учасників виконавчого провадження й інших осіб;

1. обов'язок державного виконавця роз'яснити особам, які
   беруть участь у виконавчому провадженні та залучаються до
   проведення виконавчих дій, їх права і обов'язки, відповідно до їх
   визначення в Законі;

4) оскарження особами, які беруть участь у виконавчому
провадженні дій і бездіяльності державного виконавця (ст. 7
Закону);

1. контроль і нагляд за законністю виконавчого провадження
   (ст. 8 Закону);

1. віднесення на розгляд суду окремих питань, від яких зале­
   жить розвиток виконавчого провадження (статті 28, 32, 33, 42, 78
   Закону);

1. звільнення майна з-під арешту (ст. 59 Закону), пред'яв­
   лення позову до юридичної особи, з вини якої не були стягнені
   кошти з боржника, а також відшкодування збитків, заподіяних
   державним виконавцем (ст. 86 Закону);

1. контроль державного виконавця за правильним і своєчас­
   ним виконанням судових рішень про стягнення періодичних пла­
   тежів (ст. 74 Закону);

1. поворот виконання (статті 420—422 ЦПК).

-126-

Гарантіями прав громадян і юридичних осіб у виконавчому провадженні є дія принципів законності, об'єктивності істини, диспозитивності, рівноправності сторін, доступності виконання, державної мови провадження, гласності тощо.

На реалізацію загальноправового принципу повноти і реаль­ної гарантованості суб'єктивних прав громадян встановлений за­коном і процесуальний порядок примусового виконання судових і несудових рішень органом державної виконавчої служби Украї­ни. Визначений процесуальний порядок покладає на державного виконавця обов'язок здійснювати свої повноваження на основі принципу законності — не допускати у своїй діяльності пору­шення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб (ч. 1 ст. 7 цього Закону), в тому числі сторін і інших осіб, які бе­руть участь у виконавчому провадженні.

Проявом принципу юридичної істини є нормативне правило, закріплене в ч. 1 ст. 5 цього Закону, у відповідності з яким дер­жавний виконавець зобов'язаний вживати заходи щодо примусо­вого виконання рішень судових і несудових органів, передбаче­них ст. З цього Закону, неупереджено, своєчасно і повно вчиняти виконавчі дії, застосовувати тільки ті заходи примусового вико­нання, які визначені законом і передбачені рішенням.

Принцип диспозитивності надає можливість сторонам вільно розпоряджатися своїми правами у виконавчому провадженні і цим самим активно впливати на його розвиток. Виконавче про­вадження може бути відкрите, відкладене, зупинене, закрите, за­кінчене за заявою стягувача або його представника при наявності відповідних повноважень (п. 1 ст. 18, ч. 2 ст. 32, статті 35, 37, 39 цього Закону).

Відповідно до принципу процесуальної рівноправності сто­рони мають рівні можливості для реалізації своїх прав і обов'яз­ків у виконавчому провадженні. Цей принцип є відображенням встановленого ст. 24 Конституції України загальноправового принципу рівності конституційних прав і свобод громадян та рів­ності їх перед законом.

У виконавчому провадженні зазначений принцип реалізуєть­ся незалежно від походження сторін, їх соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, ставлен­ня до релігії, виду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.

Принцип доступності забезпечує сторонам та іншим заінте­ресованим особам у встановленому законом порядку вільний до­ступ до виконавчого провадження особисто чи через представни­ка. Виконавчі дії органів державної виконавчої служби прова­дяться безкоштовно. Сторони несуть тільки деякі витрати, пов'я­зані з проведенням виконавчих дій, що забезпечують примусове

-127-

виконання (ст. 45 цього Закону). Виконавче провадження прова­диться державною мовою з використанням у встановленому по­рядку інших мов національних меншин України (ст. 10 Консти­туції). Державний виконавець або сторони можуть запросити пе­рекладача (ст. 15 цього Закону).

Гласність виконавчого провадження надає можливість сторо­нам і їх представникам знайомитись з матеріалами виконавчого провадження, бути присутніми при вчиненні виконавчих дій, ви­конавчі дії провадяться в присутності понятих. Наслідки вико­навчого провадження можуть бути висвітлені в пресі, по радіо, на телебаченні тощо. Гласність діє при проведенні публічних торгів, здійснюваних для реалізації майна боржника, на яке накладене стягнення. Але гласність не діє, коли це суперечить інтересам охорони державної таємниці, з метою запобігання розголошенню відомостей про інтимне життя сторін та забезпечення таємниці усиновлення.

Важливою інформацією громадян і юридичних осіб у вико­навчому провадженні є роз'яснення їм державним виконавцем їх прав відповідно до вимог цього Закону.

Встановлене нормативне правило покладає на державного виконавця обов'язок роз'яснити права особам, які беруть участь у виконавчому провадженні або залучаються до проведення ви­конавчих дій.

До осіб, які беруть участь у виконавчому провадженні (учас­ників виконавчого провадження), належать, окрім державного виконавця, також сторони, представники сторін, експерти, спеці­алісти, перекладачі, яким державний виконавець повинен роз'яс­нити їх права (ч. 1 ст. 10 цього Закону).

Державний виконавець зобов'язаний також роз'яснити права особам, які залучаються ним до проведення виконавчих дій, а са­ме понятим, працівникам органів опіки і піклування, інших орга­нів і установ у порядку, встановленому цим Законом.

Роз'яснити права зазначеним особам судовий виконавець по­винен відповідно до цього Закону, тобто до ст. 29, якою встанов­лений їх перелік, та інших норм Закону «Про виконавче прова­дження».

Права експерта і спеціаліста мають бути роз'яснені відповід­но до змісту ст. 14 цього Закону, перекладача — ст. 15 Закону, понятих — ст. 16 Закону.

Частиною 2 ст. 7 Закону на державного виконавця поклада­ється обов'язок роз'яснити учасникам виконавчого провадження та особам, які залучаються до проведення виконавчих дій, тільки їх права. Але з метою забезпечення виконання виконавчих дій ч. 4 ст. 29 Закону покладає на учасників виконавчого проваджен­ня (ст. 14 на експерта і спеціаліста, ст. 15 — на перекладача,

-128-

ст. 14 — на понятих) також певні обов'язки, зокрема, загальні — користуватися усіма наданими їм правами, які мають бути також роз'яснені цим особам державним виконавцем.

Закон не встановлює, яким чином та в якій частині виконав­чого провадження мають бути роз'яснені права зазначеним осо­бам, тому такі роз'яснення можливі в усній і письмовій формі (в постанові про залучення експертів і спеціалістів, перекладача, понятих) перед вчиненням виконавчих дій.

До гарантій прав громадян і юридичних осіб у виконавчому провадженні належить встановлене ч. З статті 7 право осіб, які беруть участь у виконавчому провадженні або залучаються до проведення виконавчих дій, на оскарження дій державного вико­навця, його відмови від вчинення певної виконавчої дії, зволікан­ня з учиненням виконавчих дій, а також відмова у задоволенні заяви про відвід державного виконавця. Право на таке оскаржен­ня може бути реалізоване у порядку, встановленому цим Зако­ном, зокрема статтями 17, 24, 26, 27, 32, 36, 37, 39 тощо.

Скарга може бути подана на ім'я начальника відповідного відділу державної виконавчої служби або до суду за місцем зна­ходження такого відділу, або до іншого суду згідно із законом (ст. 85 Закону).

Процесуальне-правове регулювання розгляду скарг проведе­но в главі 31-1 ЦПК «Скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної вико­навчої служби», включеної до Кодексу Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям законів України «Про державну виконавчу службу» та «Про виконавче провадження» від 19 жовтня 2000 р. № 20-56 III (п. 1.1).

Звернутися до суду зі скаргою мають право учасники вико­навчого провадження (сторони, представники сторін, експерти, спеціалісти, перекладачі) та особи, які залучаються до виконання дій державним виконавцем (поняті, працівники органів внутріш­ніх справ, опіки і піклування та інших органів), якщо вони вва­жають, що рішенням, дією або бездіяльністю виконавчої служби порушено їх права чи свободи. Суб'єкти права оскарження в ци­вільному процесі набувають правосуб'єктність заявника.

Скаргу може бути подано безпосередньо до суду або після оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби до на­чальника відповідного відділу державної виконавчої служби.

Скарга подається за підсудністю — до суду, за місцем знахо­дження відповідного відділу державної виконавчої служби або іншого суду, встановленого законом, у строки, встановлені ст. 248²² ЦПК: у десятиденний строк, коли особа дізналася або

9-1-1485 -129-

повинна була дізнатися про порушення її прав і свобод; у три­денний строк, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. пропущений з по­важних причин строк для подання скарги може бути поновлений судом у порядку, встановленому ст. 89 ЦПК за заявою особи, що пропустила встановлений процесуальний строк.

Одночасно з заявою про поновлення строку належить подати скаргу, на подачу якої поновлюється пропущений строк. Заява розглядається судом із повідомленням особи, яка її подала. За наслідками розгляду постановляється ухвала. Ухвала про відмо­ву поновити пропущений строк може бути оскаржена.

Прийнята до провадження суду скарга на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби має бути розглянута в десятиден­ний строк у судовому засіданні за участю заявника і державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служ­би, рішення, дії або бездіяльність яких оскаржуються. За немож­ливості явки зазначених осіб у судове засідання справа може бу­ти розглянута за участю їх представників.

Якщо особа, рішення, дії або бездіяльність якої оскаржують­ся, не працює на попередній посаді, суд залучає до участі в справі посадову особу, до компетенції якої належить вирішення питан­ня про усунення порушення прав чи свобод заявника.

За результатами розгляду справи суд постановляє рішення про задоволення чи про відмову у задоволенні скарги. При вста­новленні обгрунтованості скарги суд визнає оскаржені рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного ви­конавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника і усунути порушення або іншим шляхом поновлює його права чи свободи. За рішенням суду мо­же бути допущене негайне виконання.

При встановленні судом, що оскаржувані рішення, дії чи без­діяльність були вчинені відповідно до закону, в межах повнова­жень державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби і права чи свободи заявника не було поруше­но, суд постановляє рішення про відмову у задоволенні скарги.

Рішення суду у справі може бути оскаржене.

Витрати у справі несуть: заявник (у разі відмови судом у за­доволенні скарги) і відділ державної виконавчої служби (у разі задоволення судом скарги заявника).

Із набранням рішенням законної сили, воно не пізніше 10 днів надсилається до відповідного відділу державної виконавчої служби для виконання, а також заявнику. Відповідний орган державної виконавчої служби повинен протягом місяця з дня

-130-

одержання рішення повідомити суд і заявника про його вико­нання.

Статтею 8 цього Закону передбачений контроль і нагляд за законністю виконавчого провадження.

Встановлений контроль за законністю виконавчого прова­дження носить адміністративний характер і здійснюється началь­ником відділу державної виконавчої служби, в безпосередньому підпорядкуванні якого перебуває державний виконавець, а також здійснюється керівником вищестоящого органу.

До таких керівників, відповідно до ст. 10 Закону «Про дер­жавну виконавчу службу» належать керівники Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, від­ділів державної виконавчої служби Головного управління юсти­ції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, Управління юстиції в областях, містах Києві та Севастополі.

їх контрольні функції спрямовуються на перевірку своєчас­ності, правильності і повноти виконання рішень державним виконавцем.

Своєчасність перевіряється дотриманням встановлених стро­ків здійснення виконавчого провадження (ст. 25 Закону), строків відкриття виконавчого провадження (ст. 24 Закону), строків відкладення виконавчих дій (ст. 32 Закону), зупинення виконан­ня (ст. 36 Закону), дотримання строків оскарження постанов державного виконавця та строків їх розгляду компетентними особами.

Правильність виконання рішень державним виконавцем пе­ревіряється на підставі дотримання ним встановленого нормами цього Закону процесуального порядку вчинення виконавчих дій і застосування встановлених Законом і рішенням суду заходів примусового виконання, дотримання гарантій захисту прав гро­мадян і юридичних осіб у виконавчому провадженні.

Повнота виконання визначається відповідністю стягнення предмету присудженого рішенням суду чи іншого юрисдикційно-го органу з його відображенням у виконавчому документі.

Перевіряється, чи стягнення на майно боржника звертаються в розмірах і обсягах, необхідних для виконання за виконавчим документом з урахуванням витрат на виконання (ст. 50 Закону).

За дотриманням законності у виконавчому провадженні ор­ганами прокуратури здійснюється нагляд у передбаченому зако­ном порядку (ч. 2 ст. 8 Закону). Нагляд прокурора у виконавчо­му провадженні спрямовується на захист прав громадян, інтере­сів держави, прав і інтересів державних підприємств і організа­цій. Він покликаний у межах своєї компетенції вживати заходи Щодо своєчасного і повного виконання судових рішень у справах за позовами прокурорів. З цією метою він може відповідно до

9 > - 131 -

п. 2 ст. 121 Конституції і п. 2 ст. 18 Закону «Про виконавче провадження» подати заяву про відкриття виконавчого прова­дження.

У процесі виконавчого провадження прокурор має право зна­йомитись з усіма матеріалами провадження, одержувати довідки про хід виконання, своєчасно вживати передбачені законом захо­ди до усунення порушень, хоч би від кого вони не виходили. Для цього — опротестовувати і вносити окремі подання на дії держав­ного виконавця, вчинені у виконавчому провадженні, а також ко­ристуватися іншими правами, передбаченими Законом (ст. 35 Закону «Про прокуратуру», п. 9 Перехідних положень Конститу­ції України(розділ XV).

На захист прав стягувача у виконавчому провадженні спря­моване правило ст. 86 Закону, за яким стягувач має право звер­татися з позовом до юридичної особи, яка зобов'язана проводити стягнення коштів з боржника, у разі невиконання рішення з вини цієї юридичної особи. При цьому стягнувач звільняється від сплати державного мита.

Якщо при здійсненні виконавчого провадження державним виконавцем були заподіяні збитки громадянам чи юридичним особам, то такі підлягають відшкодуванню в порядку, передбаче­ному Законом.

Майнові права осіб, порушені у виконавчому провадженні шляхом накладення на їх майно арешту, забезпечуються їх пра­вом на звільнення такого майна з-під арешту. Відповідно до ст. 59 Закону особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту.

До процесуальних засобів, які забезпечують права і інтереси сторін та інших осіб у виконавчому провадженні, є віднесення на розгляд судами окремих питань, пов'язаних з відкриттям вико­навчого провадження і його розвитком.

Відповідно до ст. 18 Закону державний виконавець відкриває виконавче провадження за заявою стягувача або інших право­мочних осіб на підставі виконавчого документа.

У разі втрати оригіналу виконавчого листа, суд, який видав цей лист, має право видати його дублікат. Заява про видачу дуб­ліката розглядається в судовому засіданні з викликом сторін і за­інтересованих осіб, проте їх неявка не є перешкодою для вирі­шення питання про видачу дубліката (ст. 357 ЦПК).

Суд, який видав виконавчий документ за наявності обставин, що ускладнюють виконавче рішення або роблять його неможли­вим, за заявою державного виконавця або сторін може надати

-132-

відстрочку або розстрочку виконання, а також змінити спосіб і порядок виконання (ст. 33 Закону).

У разі, якщо резолютивна частина рішення, викладена у ви­конавчому документі, є незрозумілою, суд, який видав такий ви­конавчий документ за заявою державного виконавця і осіб, які брали участь у справі, може роз'яснити таке рішення (ст. 215 ЦПК, ст. 28 Закону).

На підставі ухвали суду державний виконавець відкладає провадження виконавчих дій (ч. 1 ст. 32 Закону).

У випадках відсутності відомостей про місце проживання (знаходження) боржника за виконавчими документами про стяг­нення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, а також про відібрання дитини державний виконавець звертається до суду з поданням про оголошення розшуку боржника або ди­тини (ст. 42 Закону).

При виконанні рішення про відібрання дитини, у разі потре­би, державний виконавець може звернутися до суду з поданням щодо вирішення питання про тимчасове влаштування дитини до дитячого чи лікувального закладу (ст. 78 Закону).

Захист прав стягувача забезпечується встановленням ст. 87 Закону штрафної відповідальності боржника за невиконання без поважних причин рішення, яке зобов'язує його виконати певні дії, котрі можуть бути виконані лише боржником.

Гарантією прав і інтересів сторін та інших осіб під час прова­дження виконавчих дій є встановлена ст. 88 Закону відповідаль­ність за невиконання законних вимог державного виконавця та порушення Закону «Про виконавче провадження».

За порушення вимог цього Закону, невиконання законних вимог державного виконавця громадянами чи посадовими особа­ми, втрату або несвоєчасне відправлення виконавчого документа, подання або неподання неправдивих відомостей про доходи й майновий стан боржника, а також про неповідомлення боржника про зміну місця роботи (знаходження), якщо ці дії не мають оз­нак злочину, а також за неявку без поважних причин за викли­ком державного виконавця на винних осіб накладається штраф від двох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів грома­дян у порядку, передбаченому законом (ст. 188¹³АПК).

При наявності ознак злочину в діях особи, яка умисно пере­шкоджає виконанню рішення чи іншим чином порушує вимоги законодавства про виконавче провадження, державний викона­вець складає акт про порушення і надсилає його до суду з по­данням про притягнення винної особи до кримінальної відпо­відальності.

Гарантією захисту прав відповідача є поворот виконання.

-133-

Поворот виконання є цивільно-процесуальною гарантією майнових прав відповідача, яка полягає у поверненні позивачем (стягувачем) відповідачу (боржнику) всього одержаного за ска­сованим рішенням. Правове регулювання повороту виконання проведене в статтях 420—422 ЦПК. Для настання повороту необ­хідно: 1) одержання позивачем (стягувачем) майна або грошових сум у порядку виконання рішення суду; 2) скасування такого рі­шення суду і закриття провадження у справі або залишення по­зову без розгляду, або відмова у задоволенні позову чи зміна рі­шення шляхом задоволення позовних вимог у меншому розмірі, або скасування рішення з поверненням справи на новий розгляд, при якому позовні вимоги задовольняються у меншому розмірі чи має місце відмова в їх задоволенні.

Питання про поворот виконання вирішується судом вищої інстанції (який розглядає справу в касаційному порядку або пе­реглядає її у порядку нагляду), котрий скасовує або змінює рі­шення, чи судом, рішення якого було скасоване, при новому розгляді ним справи. Якщо поворот виконання не був вирішений зазначеними судами, відповідач у межах загальних строків по­зовної давності може звернутися до суду першої інстанції, в яко­му знаходиться справа, з заявою про повернення майна, стягну­того з нього за скасованим рішенням. Суд розглядає заяву з ви­кликом сторін і постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена. При неможливості повернення майна в натурі відшкодовується вартість останнього в розмірі суми, одержаної від його реалізації (статті 206, 420 ЦПК).

Поворот виконання з окремих категорій справ має свої особ­ливості, передбачені ст. 422 ЦПК.

У справах про стягнення на користь члена колективного сільськогосподарського підприємства плати за працю в ньому, про стягнення винагороди за використання авторського права, права на відкриття, винахід, на які видано авторське свідоцтво, раціоналізаторську пропозицію і промисловий зразок, про від­шкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншими ушкоджен­нями здоров'я, а також втратою годувальника, поворот виконан­ня допускається, якщо рішення скасоване у порядку нагляду або у зв'язку з нововиявленими обставинами, коли скасоване рішен­ня грунтувалося на повідомлених позивачем неправдивих відо­мостях або поданих ним підроблених документах.

У справах про стягнення аліментів, заробітної плати чи ін­ших виплат, що випливають з трудових правовідносин, незалеж­но від того, в якому порядку скасоване рішення, поворот вико­нання допускається лише у випадках, коли рішення було обгрун­товане на підроблених документах або на завідомо неправдивих відомостях позивача.

-134-

Процесуальне правове регулювання повороту виконання рі­шення, постанови арбітражного суду має певні особливості, вста­новлені ст. 122 АПК.

У разі, коли виконані рішення або постанова були змінені чи скасовані і прийняте нове рішення про повну або часткову від­мову в позові або провадження у справі припинено або позов за­лишено без розгляду, боржникові повертається все те, що з нього стягнуто на користь стягувача за зміненими чи скасованими у відповідній частині рішеннями, постановою.

Повернення стягнутих грошових сум, майна або його вартос­ті проводиться за наказом арбітражного суду, який видається за заявою боржника, до якої має бути додана довідка, підписана ке­рівником чи заступником керівника і головним (старшим) бух­галтером про те, що суму, стягнуту за раніше прийнятим рішен­ням, списано установою банку або майно вилучено державним виконавцем.

Інші правові наслідки виникають, якщо виконавче прова­дження було відкрите, але рішення або постанова не були приве­дені у виконання, а змінені чи скасовані судом, і прийняте таке рішення про повну або часткову відмову в позові, або прова­дження у справі припинене чи заяву залишено без розгляду.

Арбітражний суд у цих випадках виносить ухвалу про повне або часткове припинення стягнення за зміненим чи скасованим у відповідній частині рішенням (постановою).

Гарантією захисту прав сторін є обов'язок державного вико­навця здійснювати систематичний контроль за правильним і своєчасним виконанням судових рішень про стягнення періодич­них платежів із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших ви­плат боржника, які видаються підприємствами, установами, орга­нізаціями, а також за надходженням відрахованих сум стягува-чам (ч. 6 ст. 74 Закону).

-135-

Нормативні акти

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про державну виконавчу службу

(З наступними змінами та доповненнями)

Цей Закон визначає основи організації та діяльності державної ви­конавчої служби, її завдання, правовий статус державних виконавців та їх соціальний захист.

РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Завдання державної виконавчої служби

Державна виконавча служба входить до системи органів Міністер­ства юстиції України і здійснює виконання рішень судів та інших орга­нів (далі — рішень) відповідно до законів України.

Завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупе-реджене примусове виконання рішень, передбачених законом.

Стаття 2. Правова основа діяльності державної виконавчої служби

Правову основу діяльності державної виконавчої служби станов­лять Конституція України, цей Закон, інші закони та підзаконш норма­тивно-правові акти, що прийняті на їх виконання.

Стаття 3. Органи державної виконавчої служби

Органами державної виконавчої служби є:

Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України;

відділи державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції;

районні, міські (міст обласного значення), районні у містах відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.

Виконання рішень, перелік яких встановлено законом, покладаєть­ся на державних виконавців районних, міських (міст обласного значен­ня), районних у містах відділів державної виконавчої служби.

Районні, міські (міст обласного значення), районні у містах відділи державної виконавчої служби є юридичними особами, мають розрахун­кові та інші рахунки в установах банків, гербову печатку.

Стаття 4. Державні виконавці

Відповідно до цього Закону державними виконавцями є начальник, заступник начальника, старший державний виконавець, державний ви­конавець районного, міського (міста обласного значення), районного у місті відділу державної виконавчої служби.

-136-

Державний виконавець здійснює примусове виконання рішень у по­рядку, передбаченому законом.

Стаття 5. Компетенція органів юстиції з організації діяльності державної виконавчої служби

Міністерство юстиції України через Департамент державної вико­навчої служби Міністерства юстиції України здійснює добір кадрів, ме­тодичне керівництво діяльністю державних виконавців, підвищення їх професійного рівня, фінансове і матеріально-технічне забезпечення ор­ганів державної виконавчої служби, розглядає скарги на дії державних виконавців.

Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Авто­номній Республіці Крим, управління юстиції в областях, містах Києві та Севастополі організують виконання законів і здійснюють керівництво відділами державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, районни­ми, міськими (міст обласного значення), районними у містах відділами державної виконавчої служби, координують і контролюють їх діяль­ність; організують професійну підготовку і атестацію державних вико­навців; розглядають скарги на дії державних виконавців; заохочують за успіхи в роботі і накладають стягнення за порушення трудової дисцип­ліни; здійснюють матеріально-технічне забезпечення державної вико­навчої служби.

Структура, склад та функціональні обов'язки Департаменту держав­ної виконавчої служби Міністерства юстиції України; відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севас­топольського міських управлінь юстиції; районних, міських (міст облас­ного значення), районних у містах відділів державної виконавчої служ­би відповідних управлінь юстиції затверджуються в межах своїх повно­важень Міністерством юстиції України.

РОЗДІЛ II. ПРАВОВИЙ СТАТУС ДЕРЖАВНИХ ВИКОНАВЦІВ

Стаття 6. Правовий статус державних виконавців

Державні виконавці є державними службовцями.

Державним виконавцям видаються службові посвідчення єдиного зразка, який затверджується Міністром юстиції України.

Державний виконавець під час виконання службових обов'язків но­сить формений одяг, зразок якого затверджується Кабінетом Міністрів України.

Державний виконавець користується правами і виконує обов'язки, передбачені законом.

Стаття 7. Забезпечення прав громадян і юридичних осіб

Державний виконавець зобов'язаний сумлінно виконувати службові обов'язки, не допускати в своїй діяльності порушення прав громадян та юридичних осіб, гарантованих Конституцією України та законами Ук­раїни.

-137-

РОЗДІЛ III. ПОРЯДОК ПРИЗНАЧЕННЯ ДЕРЖАВНИХ ВИКОНАВЦІВ

Стаття 8. Вимоги, що пред'являються до державних виконавців

Державним виконавцем може бути громадянин України, який має юридичну освіту, здатний за своїми особистими і діловими якостями виконувати покладені на нього обов'язки.

Начальником районного, міського (міста обласного значення), ра­йонного у місті відділу державної виконавчої служби призначається громадянин України з вищою юридичною освітою і зі стажем юридич­ної роботи не менше трьох років.

Не можуть бути призначеними на посаду державного виконавця особи, відносно яких існують обмеження, передбачені Законом України «Про державну службу».

Стаття 9. Порядок призначення і звільнення державних виконавців

Державні виконавці призначаються на посаду, звільняються з поса­ди начальниками районних, міських (міст обласного значення), район­них у містах відділів державної виконавчої служби відповідних управ­лінь юстиції.

Начальники районних, міських (міст обласного значення), район­них у містах відділів державної виконавчої служби призначаються на посаду та звільняються з посади начальниками Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції за поданням начальників відділів державної виконавчої служби відпо­відних управлінь юстиції.

Директор Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, начальники відділів державної виконавчої служби Го­ловного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севас­тополі призначаються Міністром юстиції України.

РОЗДІЛ IV. КОНТРОЛЬ ЗА ДІЯЛЬНІСТЮ ДЕРЖАВНИХ ВИКОНАВЦІВ

Стаття 10. Контроль за діяльністю державних виконавців

Контроль за діяльністю державних виконавців здійснюють Мініс­терство юстиції України через Департамент державної виконавчої служ­би Міністерства юстиції України, а Головне управління юстиції Мініс­терства юстиції України в Автономній Республіці Крим, управління юс­тиції в областях, містах Києві та Севастополі — через відповідні відділи державної виконавчої служби. Контроль за діяльністю державних вико­навців здійснюють й інші державні органи в порядку, передбаченому за­коном.

Стаття 11. Відповідальність державних виконавців

Державні виконавці несуть дисциплінарну відповідальність в по­рядку, встановленому законом.

-138-

У разі вчинення державним виконавцем під час виконання службо­вих обов'язків діяння, що має ознаки злочину чи адміністративного пра­вопорушення, він підлягає кримінальній чи адміністративній відпові­дальності у порядку, встановленому законом.

Шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом.

Стаття 12. Заохочення за успіхи в роботі

За успіхи в роботі по виконанню рішень державний виконавець мо­же бути заохочений Міністром юстиції України, начальником Головно­го управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Рес­публіці Крим, начальниками управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі з їх власної ініціативи та за поданням начальника відпо­відного відділу державної виконавчої служби.

Стаття 13. Оскарження дій або бездіяльності держав­них виконавців

Дії або бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені до вищестоящої посадової особи або до суду у порядку, встановленому законом.

РОЗДІЛ V. ПРАВОВИЙ І СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ ДЕРЖАВНИХ ВИКОНАВЦІВ

Стаття 14. Правовий захист державних виконавців

Державний виконавець перебуває під захистом закону.

Держава гарантує захист здоров'я, честі, гідності, житла, майна дер­жавних виконавців та членів їхніх сімей від злочинних посягань та ін­ших протиправних дій.

Образа державного виконавця, опір, погроза, насильство та інші дії, які перешкоджають виконанню покладених на нього обов'язків, тягнуть за собою встановлену законом відповідальність.

Стаття 15. Соціально-побутове забезпечення державних виконавців

Державні виконавці, які потребують поліпшення житлових умов, забезпечуються житлом у першочерговому порядку відповідно до зако­нодавства

Державні виконавці мають право на першочергове встановлення квартирних телефонів.

Стаття 16. Державне страхування та відшкодування шкоди у разі загибелі або каліцтва державно­го виконавця

Державний виконавець підлягає обов'язковому державному страху­ванню на суму десятирічного заробітку за останньою посадою, яку він займає.

Порядок та умови страхування державних виконавців встановлю­ються Кабінетом Міністрів України.

У разі загибелі державного виконавця під час виконання службових

-139-

обов'язків сім'ї загиблого або його утриманцям виплачується одноразо­ва допомога у розмірі десятирічного заробітку загиблого за останньою посадою, яку він займав, і призначається пенсія у зв'язку з втратою го­дувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».

За сім'єю загиблого державного виконавця зберігається право на одержання жилої площі.

У разі каліцтва, одержаного державним виконавцем під час вико­нання службових обов'язків, а також інвалідності, що настала у період проходження служби або не пізніше як через три місяці після звільнен­ня зі служби чи після закінчення цього терміну, але внаслідок захворю­вання або нещасного випадку, що сталися при виконанні службових обов'язків, йому виплачується одноразова допомога в розмірі від триріч­ного до п'ятирічного заробітку (залежно від ступеня втрати працездат­ності) і призначається пенсія по інвалідності.

Збитки, завдані майну державного виконавця чи членів його сім'ї у зв'язку з виконанням ним службових обов'язків, відшкодовуються у встановленому законом порядку в повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету України.

РОЗДІЛ VI. ФІНАНСУВАННЯ І МАТЕРІАЛЬНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ, ОПЛАТА ПРАЩ ДЕРЖАВНИХ ВИКОНАВЦІВ

Стаття 17. Оплата праці державних виконавців

Заробітна плата державного виконавця складається з посадового окладу, премії, доплати за ранг та надбавки за вислугу років, а також ін­ших надбавок згідно із законодавством.

Стаття 18. Фінансування і матеріальне забезпечення ді­яльності державних виконавців

Фінансування і матеріальне забезпечення діяльності державних ви­конавців здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Чисельність державних виконавців, порядок та норми матеріально­го забезпечення їх діяльності встановлюються Кабінетом Міністрів Ук­раїни за поданням Міністерства юстиції України.

Державним виконавцям, які використовують у службових цілях власний транспорт, виплачується грошова компенсація в розмірах, вста­новлених законодавством.

Державний виконавець під час службового відрядження користу­ється правом придбання без черги проїзних документів на всі види транспорту і влаштування в готелі.

(Частину п'яту статті 18 виключено на підставі Закону від 17.022000 № 1459-Ш)

Державні виконавці забезпечуються безоплатним форменим одягом за нормами, що визначаються Кабінетом Міністрів України.

РОЗДІЛ VII. ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.

1. До приведення законів України, інших нормативно-правових ак­
   тів у відповідність з нормами цього Закону вони застосовуються у час­
   тині, що не суперечить цьому Закону.

-140-

Положення частини першої статті 8 цього Закону щодо наявності у державного виконавця юридичної освіти вводиться в дію з 1 січня 2002

року.

(Пункт 2 розділу VII доповнено частиною другою згідно із Законом України від 31.12.98р. № 376-ХІУ)

3. Кабінету Міністрів України у тримісячний термін з дня набрання чинності цим Законом:

подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо внесен­ня змін до законів України, що випливають з цього Закону;

привести у відповідність з цим Законом свої нормативно-правові акти;

забезпечити перегляд міністерствами та іншими центральними ор­ганами виконавчої влади України їхніх нормативно-правових актів і скасування тих актів, що суперечать цьому Закону;

вирішити питання про формування державного замовлення через Міністерство освіти України, інші центральні органи виконавчої влади на підготовку спеціалістів з юридичною освітою для забезпечення кад­рових потреб державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

(Пункт 3 розділу VII доповнено абзацом п'ятим згідно із Законом Ук­раїни від 31.12.98р. № 376-ХІУ)

Президент України Л. КУЧМА

м. Київ, 24 березня 1998 року

№ 202/98-ВР

ЗАТВЕРДЖЕНО

наказом Міністерства юстиції України від 15.05.2000 р. № 450/к

Положення про департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України

1. Загальні положення

1. Департамент державної виконавчої служби є структурним під­
   розділом Міністерства юстиції України

1. У складі апарату Департаменту державної виконавчої служби
   24 чоловіки. Департамент очолює директор, який має двох заступників.

1. Функціональні обов'язки працівників Департаменту визнача­
   ються цим положенням.

1. Департамент державної виконавчої служби включає в себе:

1. відділи державної виконавчої служби Головного управління юс­
   тиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, об­
   ласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції;

1. районні, міські (міст обласного значення), районні у містах відді­
   ли державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.

1.5. Виконання рішень, перелік яких встановлено законом, поклада­
ється на державних виконавців районних, міських (міст обласного зна­
чення), районних у містах відділів державної виконавчої служби.

-141-

1. Районні, міські (міст обласного значення), районні у містах від­
   діли державної виконавчої служби є юридичними особами, мають роз­
   рахункові та інші рахунки в установах банків, гербову печатку.

1. Державними виконавцями є начальник, заступник начальника,
   старший державний виконавець, державний виконавець районного, мі­
   ського (міста обласного значення), районного у місті відділу державної
   виконавчої служби.

1. Примусове виконання рішень покладається на державних вико­
   навців у порядку, передбаченому законом.

2. Функціональні обов'язки Департаменту державної виконавчої служби

2.1. На Департамент державної виконавчої служби покладається:

1. організація своєчасного, повного і неупередженого примусового
   виконання рішень, ухвал, постанов судів у цивільних справах, у справах
   про адміністративні правопорушення, вироків, ухвал та постанов судів у
   кримінальних справах щодо майнових стягнень, а також постанов і рі­
   шень органів, виконання яких покладено на державних виконавців (далі
   рішень) у порядку, встановленому законодавством України;

1. спільно з Департаментом кадрового забезпечення центрального
   апарату, територіальних органів системи юстиції та судів України орга­
   нізовує добір кадрів до органів державної виконавчої служби;

1. методичне керівництво діяльністю державних виконавців, підви­
   щення їх професійного рівня;

1. розгляд скарг на дії державних виконавців;

1. підготовка необхідних розрахунків щодо фінансового і матеріаль­
   но-технічного забезпечення органів державної виконавчої служби;

1. в межах компетенції, організація та забезпечення виконання між­
   народних договорів України з питань надання правової допомоги в ци­
   вільних, сімейних та кримінальних справах;

1. узагальнення роботи з питань виконання судових рішень;

1. організація навчання державних виконавців і поширення пози­
   тивного досвіду з питань виконання рішень;

1. ведення статистики.

1. Свої функції Департамент здійснює як безпосередньо так і че­
   рез відповідні відділи державної виконавчої служби Головного управ­
   ління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці
   Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь
   юстиції; через районні, міські (міст обласного значення), районні у містах
   відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.

1. У своїй діяльності Департамент державної виконавчої служби
   керується Конституцією України, Законами України «Про державну
   виконавчу службу» та «Про виконавче провадження»-, іншими законами
   та підзаконними нормативно-правовими актами, що прийняті на їх ви­
   конання і цим Положенням.

3. Порядок формування Департаменту

3.1. Структура, склад та функціональні обов'язки працівників Де­партаменту державної виконавчої служби затверджуються Міністром юстиції України.

-142-

1. Керує роботою Департаменту директор Департаменту держав­
   ної виконавчої служби, який призначається на посаду та звільняється з
   посади Міністром юстиції України.

1. Начальники відділів державної виконавчої служби Головного
   управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Респуб­
   ліці Крим, управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі
   призначаються Міністром юстиції України за поданням начальника від­
   повідного управління юстиції, погодженим з директором Департаменту
   державної виконавчої служби.

1. Начальники районних, міських (міст обласного значення), ра­
   йонних у містах відділів державної виконавчої служби призначаються
   на посаду та звільняються з посади начальниками Головного управління
   юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим,
   обласних, Київського та Севастопольського міських Управлінь юстиції
   за поданням начальників відділів державної виконавчої служби відпо­
   відних управлінь юстиції.

1. Державні виконавці призначаються на посаду, звільняються з
   посади начальниками районних, міських (міст обласного значення), ра­
   йонних у містах відділів державної виконавчої служби відповідних уп­
   равлінь юстиції за погодженням з директором Департаменту державної
   виконавчої служби.

4. Повноваження Департаменту державної виконавчої служби

1. Департамент державної виконавчої служби організує виконання
   законів і здійснює керівництво роботою відділів державної виконавчої
   служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в
   Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастополь­
   ського міських управлінь юстиції, районних, міських (міст обласного
   значення), районних у містах відділів державної виконавчої служби від­
   повідних управлінь юстиції.

1. В межах компетенції перевіряє та контролює роботу, розглядає
   скарги на державних виконавців, організує професійну підготовку і
   атестацію державних виконавців районних, міських (міст обласного зна­
   чення), районних у містах відділів державної виконавчої служби відпо­
   відних управлінь юстиції.

1. Для здійснення своїх повноважень має право:

1. залучати в установленому порядку до перевірок з питань органі­
   заційного забезпечення виконання рішень спеціалістів відділів держав­
   ної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юс­
   тиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та
   Севастопольського міських управлінь юстиції, районних, міських (міст
   обласного значення), районних у містах відділів державної виконавчої
   служби відповідних управлінь юстиції, державних виконавців;

1. залучати вчених, спеціалістів місцевих органів виконавчої влади,
   підприємств, установ і організацій (за погодженням з їх керівниками)
   для розгляду питань, що належать до його компетенції;

1. безоплатно отримувати будь-яку інформацію, пов'язану із здій­
   сненням своїх повноважень;

1. скликати наради з питань що належать до його компетенції.

-143-

4.3. За результатами перевірок вносить пропозиції Міністру юстиції України, начальникам Головного управління юстиції Міністерства юс­тиції України в Автономній Республіці Крим, управлінь юстиції в об­ластях, містах Києві та Севастополі про заохочення за успіхи в роботі і накладення стягнення за допущені порушення працівниками державної виконавчої служби. Ініціює розгляд цих питань на засіданнях колегії Міністерства юстиції України.

Затверджено

наказом Міністерства юстиції України від ЗО серпня 2000 р. № 36/5

Зареєстровано в Міністерстві юстиції України ЗО серпня 2000 р. за № 558/4779

Положення

про Головне управління юстиції Міністерства

юстиції України в Автономній Республіці Крим,

обласні, Київське та Севастопольське

міські управління юстиції

1. Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Ав­
   тономній Республіці Крим, обласні, Київське та Севастопольське міські
   управління юстиції (далі — управління юстиції) підпорядковуються Мі­
   ністерству юстиції України (далі — Мін'юст України) та є його терито­
   ріальними органами.

1. Управління юстиції у своїй діяльності керується Конституцією
   України, законами України, актами Президента України і Кабінету Мі­
   ністрів України, наказами Міністерства юстиції України та цим Поло­
   женням.

1. Основними завданнями управління юстиції є:

участь у забезпеченні реалізації державної правової політики, дер­жавної політики з питань громадянства, міжнаціональних та міграцій­них відносин, сприяння розвитку системи надання правової допомоги з метою реалізації прав і свобод громадян, захисту законних інтересів фі­зичних та юридичних осіб;

забезпечення захисту прав людини і громадянина у визначеній сфе­рі діяльності;

підготовка пропозицій щодо проведення в Україні правової рефор­ми, участь в роботі з вдосконалення законодавства, у розробці проектів нормативно-правових актів та сприяння відповідно до своєї компетенції розвитку правової науки;

організаційне та матеріально-технічне забезпечення діяльності ра­йонних, районних у містах, міських (міст обласного значення) управ­лінь юстиції, районних (міських) судів; організація виконання рішень судів та інших органів відповідно до законів України, робота з кадрами, експертне забезпечення правосуддя;

-144-

організація роботи державної виконавчої служби, нотаріату та підпо­рядкованих відділів реєстрації актів громадянського стану, служби грома­дянства та реєстрації фізичних осіб, інших органів та установ юстиції;

державна реєстрація нормативно-правових актів міністерств і рес­публіканських комітетів Автономної Республіки Крим, обласних, Київ­ської та Севастопольської міських державних адміністрацій, їх управ­лінь, відділів, інших структурних підрозділів, а також місцевих органів господарського управління і контролю;

здійснення легалізації місцевих об'єднань громадян та реєстрації ін­ших юридичних осіб у порядку, встановленому чинним законодавством;

здійснення у випадках, передбачених законодавством, реєстрації прав на нерухоме майно, ведення реєстру застави рухомого майна та ре­єстру прав на нерухоме майно;

здійснення контролю за виконанням актів Мін'юсту стосовно нор­мативно-методичного забезпечення діяльності бюро технічної інвента­ризації щодо проведення реєстрації прав власності на нерухоме майно;

методичне керівництво правовою роботою в місцевих органах вико­навчої влади, на державних підприємствах, в установах і організаціях, надання зазначеним органам, а також органам місцевого самоврядуван­ня методичної допомоги у приведенні їхніх нормативно-правових актів у відповідність до чинного законодавства;

розвиток правової інформатизації, формування у громадян правово­го світогляду;

представлення в межах своєї компетенції за дорученням Мін'юсту України інтересів Президента України, Кабінету Міністрів України і Мін'юсту України під час розгляду справ у судах областей, міст Києва і Севастополя, підготовка матеріалів до розгляду цих справ;

здійснення міжнародно-правового співробітництва в межах повно­важень;

організація роботи з кадрами в апараті управління, районних (мі­ських) судах, районних, районних у містах, міських (міст обласного зна­чення) управліннях юстиції та підвідомчих установах, підвищення їхньої кваліфікації.

4. Управління юстиції відповідно до покладених на нього завдань:

1. бере участь у забезпеченні реалізації державної правової політи­
   ки, державної політики з питань громадянства, міжнаціональних та міг­
   раційних відносин;

1. узагальнює практику застосування законодавства з питань, що
   належать до його повноважень, готує пропозиції щодо вдосконалення
   законодавства, проведення в Україні правової реформи та подає їх до
   Мін'юсту України;

1. здійснює відповідно до законодавства державну реєстрацію нор­
   мативно-правових актів міністерств і республіканських комітетів Авто­
   номної Республіки Крим, обласних, Київської, Севастопольської мі­
   ських державних адміністрацій, їх управлінь, відділів, інших структур­
   них підрозділів, а також місцевих органів господарського управління і
   контролю, що зачіпають права, свободи і законні інтереси громадян або
   мають міжвідомчий характер, веде реєстр цих актів;

1. сприяє розвитку юридичних послуг з метою реалізації прав, сво­
   бод і законних інтересів громадян та юридичних осіб, здійснює у випад-

Ю-І-1485 -145-

ках, передбачених законодавством, державну реєстрацію юридичних осіб, організовує у встановленому порядку в системі органів юстиції на­дання громадянам і юридичним особам додаткових платних послуг пра­вового та технічного характеру;

1. забезпечує районні, районні у містах, міські (міст обласного зна­
   чення) управління юстиції, суди та установи юстиції інформацією з ба­
   зи даних Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів;

1. здійснює контроль за дотриманням порядку реєстрації прав на
   нерухоме майно, реєстрацію застав рухомого майна та ведення Держав­
   ного реєстру прав на нерухоме майно, Державного реєстру застав рухо­
   мого майна в порядку, визначеному чинним законодавством;

1. забезпечує функціонування та розвиток системи правової інфор­
   матизації;

1. веде роботу з обліку та підтримання в контрольному стані актів
   законодавства відповідно до Єдиного класифікатора галузей законодав­
   ства України;

1. здійснює контроль та координацію управлінської діяльності на­
   чальників районних, районних у містах, міських (міст обласного значен­
   ня) управлінь юстиції;

1. вносить пропозиції з питань організації діяльності районних
   (міських), міжрайонних (окружних) судів та щодо змін у мережі судів
   та їх штаті;

1. організовує в порядку, встановленому законодавством України,
   роботу з кадрового забезпечення районних (міських), міжрайонних (ок­
   

ружних) судів; готує за рекомендаціями відповідних кваліфікаційних
комісій суддів для подання Мін'юсту України матеріали щодо призна­
чення або обрання суддів, голів судів, заступників голів судів та переве­
дення на посади в інші суди та звільнення з посад; формує резерв на по­
сади суддів, голів судів і заступників голів судів; організовує навчання,
стажування і підвищення кваліфікації суддів, голів судів і заступників
голів судів та інших працівників судів;

1. уносить подання до відповідної кваліфікаційної комісії суддів
   про порушення дисциплінарного провадження щодо суддів районних
   (міських) судів;

1. готує для подання до Мін'юсту України матеріали щодо заохо­
   чення та нагородження державними нагородами районних (міських)
   суддів та працівників підвідомчих установ;

1. здійснює перевірки з питань, віднесених до компетенції управ­
   ління, в районних (міських) судах, у разі потреби, проводить цю роботу
   у взаємодії з обласним чи прирівняним до нього судом, а також у район­
   них, районних у містах, міських (міст обласного значення) управліннях
   юстиції;

1. спільно з органами суддівського самоврядування, місцевими ор­
   ганами виконавчої влади здійснює заходи щодо забезпечення незалеж­
   ності суддів, соціального захисту суддів та інших працівників судів;

1. сприяє вирішенню питань, пов'язаних із забезпеченням належ­
   ної організації в районних (міських) судах щодо оформлення та ведення
   діловодства, архівної справи, роботи з речовими доказами, довідкової
   роботи із законодавства та судової статистики;

-146-

1. забезпечує достовірність та оперативне подання статистичних
   звітів, усебічний аналіз статистичної інформації;

1. спрямовує діяльність органів державної виконавчої служби, ко­
   ординує і контролює їхню діяльність;

1. організовує в порядку, встановленому законодавством України,
   своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень судів та
   інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на держав­
   них виконавців;

1. вивчає і узагальнює роботу з виконання рішень судів та інших
   органів, уживає заходів до усунення причин порушення законів при
   здійсненні цієї роботи;

1. готує і надає районним, районним у містах, міським (міст облас­
   ного значення) управлінням юстиції методичні та інструктивні матеріа­
   ли з питань, віднесених до компетенції управління;

1. за дорученням Мін'юсту України організовує, забезпечує та
   контролює виконання міжнародних договорів України з питань право­
   вої допомоги в цивільних, сімейних, кримінальних справах, а також кон­
   венцій і угод щодо діяльності судів та установ юстиції;

1. організовує діяльність регіональних відділень Національного
   бюро у справах дотримання Конвенції про захист прав і основних сво­
   бод людини при Головному управлінні юстиції Міністерства юстиції
   України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київському та Се­
   вастопольському міських управліннях юстиції, які діють в порядку, пе­
   редбаченому Мін'юстом України;

1. за дорученням Уповноваженого у справах дотримання Конвен­
   ції про захист прав і основних свобод людини вивчає факти порушень
   прав людини відповідно до запитів Європейського Суду з прав людини,
   сприяє отриманню доказів, надсилає повідомлення та додаткові письмо­
   ві зауваження щодо конкретних випадків порушень прав людини в
   Україні;

1. за дорученням Мін'юсту України представляє інтереси Прези­
   дента України, Кабінету Міністрів України і Мін'юсту України під час
   розгляду справ у судах Автономної Республіки Крим, областей, міст
   Києва і Севастополя, готує матеріали до розгляду цих справ;

1. у встановленому порядку здійснює легалізацію місцевих гро­
   мадських організацій, місцевих осередків зареєстрованих всеукраїн­
   ських та міжнародних об'єднань громадян, реєстрацію місцевих благо­
   дійних організацій, відділень (філій, представництв) всеукраїнських та
   міжнародних благодійних організацій, регіональних торгово-промисло­
   вих палат, регіональних (місцевих) творчих спілок, територіальних осе­
   редків всеукраїнських творчих спілок, обласних, регіональних і респуб­
   ліканських професійних спілок та їх об'єднань, кредитних спілок, стату­
   тів територіальних громад, асоціацій та інших форм добровільних об'єд­
   нань органів місцевого самоврядування; бере до уваги організаційні
   ланки всеукраїнських професійних спілок; веде відповідні реєстри та
   книги обліку, а також готує звітність щодо вищезазначених об'єднань
   громадян, яку подає у встановлені терміни до Мін'юсту України;

1. здійснює контроль за додержанням місцевими громадськими
   організаціями, місцевими осередками зареєстрованих всеукраїнських та
   міжнародних об'єднань громадян, місцевими благодійними організація-

Іо- -147-

ми, відділеннями (філіями, представництвами) всеукраїнських та між­народних благодійних організацій, регіональними торгово-промислови­ми палатами, регіональними (місцевими) творчими спілками, територі­альними осередками всеукраїнських творчих спілок, кредитними спіл­ками, територіальними громадами, асоціаціями та іншими формами добровільних об'єднань органів місцевого самоврядування положень своїх статутів;

1. здійснює контроль за роботою районних, районних у містах, мі­
   ських (міст обласного значення) управлінь юстиції щодо легалізації об'­
   єднань громадян, реєстрації благодійних організацій;

1. готує і надає у межах своїх повноважень районним, районним у
   містах, міським (міст обласного значення) управлінням юстиції мето­
   дичні матеріали з питань легалізації об'єднань громадян, реєстрації бла­
   годійних організацій;

1. організовує роботу установ нотаріату, перевіряє їх діяльність і
   вживає заходів щодо її поліпшення, здійснює контроль за законністю
   вчинення нотаріальних дій державними і приватними нотаріусами, но­
   таріального архіву, забезпечує роботу кваліфікаційної комісії нотаріату;

1. забезпечує діяльність нотаріального архіву щодо зберігання но­
   таріальних документів;

1. організовує та контролює стажування осіб, які мають намір за­
   йматися нотаріальною діяльністю;

1. визначає нотаріальний округ, реєструє приватну нотаріальну ді­
   яльність, уносить зміни в реєстраційне посвідчення та анулює його,
   контролює дотримання вимог щодо організації робочого місця приват­
   ного нотаріуса;

1. подає до Мін'юсту України пропозиції щодо визначення гра­
   ничної чисельності приватних нотаріусів у нотаріальних округах області;

1. призупиняє діяльність нотаріусів, готує обгрунтовані подання
   на розгляд Мін'юсту України щодо анулювання свідоцтва про право на
   заняття нотаріальною діяльністю;

1. затверджує розміри оплати за надання державними нотаріусами
   додаткових платних послуг правового і технічного характеру та забезпе­
   чує організаційне керівництво цією роботою;

1. контролює обіг спеціальних бланків та захисних знаків нотарі­
   альних документів, готує подання до Мін'юсту України щодо необхід­
   ності виготовлення печаток нотаріусів відповідно до зразків, затвердже­
   

   них Мін'юстом України;

   1. здійснює контроль за дотриманням ліцензійних умов суб'єкта­
      ми підприємницької діяльності щодо здійснення ними юридичної прак­
      тики, бере участь у веденні реєстру ліцензій на здійснення юридичної
      практики;

   1. контролює дотримання ліцензійних умов суб'єктами підприєм­
      ницької діяльності щодо провадження підприємницької діяльності судо­
      во-експертної діяльності;

   1. уносить до Мін'юсту України пропозиції щодо призупинення
      дії ліцензії, наданої суб'єктам підприємницької діяльності, або її анулю­
      вання відповідно до вимог чинного законодавства;

   -148-

   1. здійснює оплату праці адвокатів, судових експертів, переклада­
      чів за рахунок коштів державного бюджету в разі участі у кримінальній
      справі адвоката, судового експерта, перекладача за призначенням;

   1. контролює діяльність підвідомчих органів реєстрації актів гро­
      мадянського стану щодо додержання ними чинного законодавства при
      реєстрації актів громадянського стану, перевіряє їхню роботу, надає
      практичну та методичну допомогу, а також вживає заходів щодо поліп­
      шення роботи цих органів;

   1. бере участь разом з місцевими органами виконавчої влади в га­
      лузі освіти і науки в організації роботи з підготовки фахівців за спеці­
      альністю «Правознавство» у навчальних закладах незалежно від форм
      власності та підпорядкування;

   1. забезпечує роботу кваліфікаційної комісії, створеної для визна­
      чення рівня професійної підготовки осіб, які мають намір працювати у
      відділах реєстрації актів громадянського стану на посадах державних
      службовців;

   1. розробляє положення, установлює та затверджує розміри опла­
      ти за надання працівниками відділів реєстрації актів громадянського
      стану додаткових платних послуг правового і технічного характеру та
      забезпечує організаційне керівництво цією роботою;

   1. забезпечує органи реєстрації актів громадянського стану блан­
      ками свідоцтв про реєстрацію актів громадянського стану, а також кни­
      гами обліку оприбуткування і витрачання їх, здійснює контроль за ста­
      ном цієї роботи та складає звіти щодо їх витрачання;

   1. складає у встановленому законодавством порядку статистичну
      звітність щодо зареєстрованих актів громадянського стану;

   1. розглядає матеріали щодо анулювання поновлених та повторно
      складених записів актів громадянського стану;

   1. зберігає другі примірники книг реєстрації актів громадянського
      стану та метричних книг, складених на території Автономної Республі­
      ки Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, уносить у встановле­
      ному законодавством порядку до них відповідні зміни та доповнення і
      видає на їх підставі повторні свідоцтва про реєстрацію актів громадян­
      ського стану;

   1. веде облік законодавства і практики роботи органів реєстрації
      актів громадянського стану та забезпечує належне ведення цієї роботи у
      відділах реєстрації актів громадянського стану;

   1. перевіряє достовірність, належне оформлення і засвідчує доку­
      менти, які видаються підвідомчими відділами реєстрації актів громадян­
      ського стану, для подальшого використання їх за кордоном;

   1. забезпечує виконання законодавства з питань громадянства та
      реєстрації фізичних осіб;

   1. перевіряє стан правової роботи в місцевих органах виконавчої
      влади, на державних підприємствах, в установах, організаціях, вносить
      рекомендації щодо поліпшення цієї роботи;

   1. надає методичну допомогу державним підприємствам, устано­
      вам, організаціям, місцевим органам виконавчої влади, органам місцево­
      го самоврядування у приведенні їхніх нормативних актів у відповідність
      до чинного законодавства;

   -149-

   1. уживає заходів до підвищення кваліфікації працівників юри­
      дичних служб місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого
      самоврядування, підприємств, установ, організацій, проводить стажу­
      вання, семінари й наради з працівниками юридичних служб спільно з
      іншими органами виконавчої влади. Поширює сучасні новітні форми й
      методи роботи з правового забезпечення господарської діяльності, уно­
      сить пропозиції Мін'юсту України щодо створення госпрозрахункових
      навчально-методичних центрів;

   1. здійснює через засоби масової інформації інформування насе­
      лення з питань держави і права, захисту прав і основних свобод людини,
      чинного законодавства та діяльності органів та установ юстиції;

   1. координує діяльність місцевих органів виконавчої влади, під­
      приємств, установ та організацій щодо правової освіти населення; ви­
      вчає стан правоосвітньої роботи в навчальних закладах, на підприєм­
      ствах, в установах і організаціях, бере участь у методичному забезпечен­
      ні цієї освіти, формуванні у громадян правового світогляду;

   1. надає методичну допомогу представникам державних органів у
      реалізації програми правової освіти населення; консультує їх з питань
      підготовки навчально-тематичних планів, програм, посібників, визна­
      чення форм і методів правового навчання; дає рекомендації щодо його
      вдосконалення; бере участь у проведенні семінарів, конференцій, олім­
      піад, конкурсів та інших навчально-методичних заходів;

   1. бере участь у виданні журналів і газет загальноправового харак­
      теру; вивчає попит на юридичну літературу, бере участь у плануванні її
      випуску місцевими видавництвами;

   1. організовує роботу з кадрового забезпечення на посади началь­
      ників (та їхніх заступників) районних, районних у містах, міських (міст
      обласного значення) управлінь юстиції, установ юстиції, формує резерв
      кадрів на відповідні посади; організовує роботу з підготовки, перепідго­
      товки та підвищення професійного рівня кадрів установ юстиції, органі­
      зовує професійне навчання, стажування і підвищення кваліфікації пра­
      цівників установ нотаріату, відділів реєстрації актів громадянського ста­
      ну, відділів державної виконавчої служби, узагальнює практику роботи
      з кадрами та готує звіти з цих питань;

   1. організовує роботу щодо поліпшення умов праці, житлових і
      побутових умов працівників управління, установ системи органів юсти­
      ції, районних, міських судів;

   1. організовує розгляд звернень громадян з питань, що належать
      до його компетенції, пов'язаних з роботою підвідомчих установ, виявляє
      та усуває причини, що породжують обгрунтовані скарги громадян;

   1. вивчає потреби, укладає договори стосовно постачання матері­
      ально-технічних ресурсів до районних (міських) судів та установ нота­
      ріату, відділів державної виконавчої служби, підпорядкованих відділів
      реєстрації актів громадянського стану, інших установ юстиції, а також
      здійснює контроль за зберіганням та витрачанням грошових коштів і
      матеріальних цінностей у підпорядкованих органах та установах юстиції;

   1. здійснює збір та систематизацію інформації про потреби управ­
      ління юстиції, районних, районних у містах, міських (міст обласного
      значення) управлінь юстиції, відділів державної виконавчої служби, ра­
      йонних (міських) судів, підпорядкованих відділів реєстрації актів гро-

   -150-

   мадянського стану, установ юстиції на території Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя в засобах оргтехніки, засобах зв'язку, технічного та програмного забезпечення, сприяє вирішенню цих питань;

   1. складає проекти кошторисів видатків на утримання районних,
      районних у містах, міських (міст обласного значення) управлінь юсти­
      ції, районних (міських) судів, відділів державної виконавчої служби,
      підпорядкованих відділів реєстрації актів громадянського стану, інших
      установ юстиції;

   1. розподіляє встановлену чисельність, складає за участю керівни­
      ків місцевих органів юстиції штатні розписи працівників органів юстиції;

   1. контролює надходження та організовує бухгалтерський облік поза­
      бюджетних коштів судів та органів юстиції, а також звітність про них;

   1. здійснює централізований облік витрат на утримання районних,
      районних у містах, міських (міст обласного значення) управлінь юсти­
      ції, районних (міських) судів, державної виконавчої служби, підпоряд­
      кованих відділів реєстрації актів громадянського стану, інших установ
      юстиції;

   69) забезпечує у межах своєї компетенції дотримання державної
   таємниці в органах юстиції, установах, що належать до сфери його
   управління;

   1. забезпечує в межах своєї компетенції виконання завдань мобілі­
      заційної готовності;

   1. здійснює контроль в апараті управління та підпорядкованих ор­
      ганах і установах юстиції за дотриманням актів законодавства з питань
      боротьби з корупцією і злочинністю та забезпечує їх неухильне вико­
      нання.

   5. Управління юстиції має право:

   здійснювати перевірки в районних, районних у містах, міських (міст обласного значення) управліннях юстиції та підвідомчих установах;

   здійснювати у межах своєї компетенції перевірки в міжрайонних (окружних), районних (міських) судах;

   залучати в установленому порядку до перевірок з питань організа­ційного забезпечення діяльності та діловодства судів голів і заступників голів інших судів або суддів, які перебувають у резерві на ці посади;

   залучати в установленому порядку до перевірок роботи установ но­таріату та приватних нотаріусів завідуючих державними нотаріальними конторами, кваліфікованих нотаріусів з інших нотаріальних округів, а також представників відділень Української нотаріальної палати за їхньої згодою;

   залучати вчених, спеціалістів місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ і організацій (за погодженням з їхніми керівника­ми) для розгляду питань, що належать до його компетенції;

   залучати в установленому порядку для перевірок роботи суб'єктів підприємницької діяльності, які займаються судово-експертною діяль­ністю на підставі ліцензій Мін'юсту України, кваліфікованих експертів науково-дослідних інститутів судових експертиз, підпорядкованих Мін'юсту України;

   уносити до Мін'юсту України пропозиції щодо зупинення на пев­ний строк дії виданої Мін'юстом України ліцензії у разі порушення суб'-

   -151-

   єктом підприємницької діяльності ліцензійних умов або невиконання суб'єктом підприємницької діяльності у визначений строк обов'язкових умов Мін'юсту України;

   уносити до Мін'юсту України пропозиції щодо анулювання виданої Мін'юстом України ліцензії у разі виявлення недостовірних відомостей у заяві на видачу ліцензії чи в документах, що додаються до неї, переда­чі суб'єктом підприємницької діяльності ліцензії іншій особі, повторно­го або грубого порушення суб'єктом підприємницької діяльності ліцен­зійних умов;

   одержувати безоплатно для здійснення функцій, покладених на уп­равління юстиції, інформацію від статистичних та контролюючих орга­нів з питань застосування законодавства в господарській діяльності під­приємств, установ, організацій, місцевих органів виконавчої влади;

   брати участь у розробленні пропозицій щодо підготовки юридичних кадрів;

   скликати наради з питань, що належать до його компетенції;

   перевіряти в міністерствах і республіканських комітетах Автоном­ної Республіки Крим, обласних, Київській та Севастопольській міських державних адміністраціях, їх управліннях, відділах, інших структурних підрозділах, а також місцевих органах господарського управління та контролю додержання законодавства про державну реєстрацію норма­тивно-правових актів, стан організації нормотворчої діяльності, уносити пропозиції про усунення виявлених порушень і недоліків та притягнен­ня до відповідальності винних посадових осіб;

   скасовувати рішення про державну реєстрацію нормативно-право­вих актів;

   установлювати згідно з чинним законодавством тарифи за надання працівниками установ нотаріату та органів реєстрації актів громадян­ського стану додаткових платних послуг правового, інформаційного та технічного характеру.

   1. Управління юстиції здійснює свої повноваження як безпосеред­
      ньо, так і через утворені в установленому порядку районні, районні в
      містах, міські (міст обласного значення) управління юстиції.

   1. Управління юстиції взаємодіє з місцевими органами виконавчої
      влади та органами місцевого самоврядування, а також підприємствами,
      установами, організаціями на відповідній території з питань, віднесених
      до його компетенції.

   1. Управління юстиції у межах своєї компетенції видає накази, які
      є обов'язковими для виконання районними, районними в містах, мі­
      ськими (міст обласного значення) управліннями юстиції, підвідомчими
      йому установами, органами та посадовими особами.

   У випадках, передбачених законодавством, нормативно-правові ак­ти управління юстиції є обов'язковими для виконання місцевими орга­нами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприєм­ствами, установами й організаціями, незалежно від форм власності, а та­кож громадянами.

   Нормативно-правові акти управління юстиції підлягають державній реєстрації в порядку, установленому законодавством.

   Управління, у разі потреби, видає разом з іншими місцевими орга­нами виконавчої влади спільні акти.

   -152-

   9. Начальник Головного управління юстиції Міністерства юстиції
   України в Автономній Республіці Крим призначається на посаду та
   звільняється з посади Міністром юстиції України за погодженням з
   Верховною Радою Автономної Республіки Крим.

   Начальники обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції призначаються на посаду та звільняються з посади Міністром юстиції України за погодженням з головою відповідно облас­ної, Київської та Севастопольської міської державної адміністрації.

   Начальник управління юстиції має заступника — начальника відді­лу реєстрації актів громадянського стану, заступника — начальника від­ділу державної виконавчої служби та, при потребі, заступників началь­ника з інших напрямків роботи управління. На одного із заступників начальника управління покладаються обов'язки Голови Регіонального відділення Національного бюро у справах дотримання Конвенції про за­хист прав і основних свобод людини.

   Заступники начальника Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим призначаються на поса­ду та звільняються з посади Міністром юстиції України за погодженням з Головою Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Головою Ра­ди міністрів Автономної Республіки Крим.

   Заступники начальників обласних, Київського та Севастопольсько­го міських управлінь юстиції призначаються на посади та звільняються з посад Міністром юстиції України за поданням начальника відповідно­го управління юстиції.

   Начальник управління юстиції несе персональну відповідальність за виконання покладених на управління юстиції завдань і здійснення ним своїх функцій, впровадження Програми діяльності Кабінету Мі­ністрів України в частині проведення державної правової політики, дер­жавної політики з питань громадянства, міжнаціональних та міграцій­них відносин, встановлює ступінь відповідальності заступників началь­ника управління юстиції, керівників структурних підрозділів управлін­ня за керівництво окремими ділянками його діяльності, а також за роботу районних, районних у містах, міських (міст обласного значення) управлінь юстиції, підвідомчих установ та районних (міських) судів.

   10. Начальник управління юстиції:

   організовує роботу управління та підвідомчих органів і установ юс­тиції на виконання завдань, покладених на Мін'юст України та його те­риторіальні органи;

   здійснює керівництво управлінням юстиції і підвідомчими устано­вами, несе персональну відповідальність за організацію та результати ді­яльності управлінь юстиції згідно з Положенням про Головне управлін­ня юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласні, Київське та Севастопольське міські управління юстиції;

   затверджує положення про структурні підрозділи і функціональні обов'язки працівників апарату управління юстиції;

   затверджує посадові інструкції про основні обов'язки голови район­ного, міського суду та його заступника;

   організовує роботу щодо забезпечення кадрами районних, районних у містах, міських (міст обласного значення) управлінь юстиції, затвер­джує кадровий резерв на відповідні посади;

   -153-

   вносить пропозиції Мін'юсту про призначення на посади та звіль­нення з посад начальників районних, районних у містах, міських (міст обласного значення) управлінь юстиції;

   за поданням начальників відділів державної виконавчої служби від­повідних управлінь юстиції призначає на посаду та звільняє з посади начальників районних, районних у містах, міських (міст обласного зна­чення) відділів державної виконавчої служби;

   призначає на посади та звільняє з посад за поданням начальників районних, районних у містах, міських (міст обласного значення) управ­лінь юстиції заступників начальників районних, районних у містах, мі­ських (міст обласного значення) управлінь юстиції, начальників відділів реєстрації актів громадянського стану у складі районних, районних у містах, міських (міст обласного значення) управлінь юстиції;

   заохочує працівників управління юстиції, заступників начальників районних, районних у містах, міських (міст обласного значення) управ­лінь юстиції, керівників підвідомчих установ;

   притягає до дисциплінарної відповідальності працівників управлін­ня юстиції, заступників начальників районних, районних у містах, мі­ських (міст обласного значення) управлінь юстиції, керівників підвідом­чих установ;

   вносить обгрунтовані подання Міністру юстиції України про заохо­чення або притягнення до дисциплінарної відповідальності чи звільнен­ня з посад начальників районних, міських управлінь юстицій;

   погоджує призначення на посади та звільнення з посад керівників філій державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України та спеціалізованого державного підприємства «Укр-спец'юст», уносить пропозиції щодо притягнення їх до дисциплінарної відповідальності.

   11. В управлінні юстиції для колективного вирішення питань, що
   належать до його компетенції, утворюється колегія в складі начальника
   управління юстиції (голова колегії), заступників начальника управління
   юстиції за посадою. До складу колегії можуть входити керівники район­
   них, районних у містах, міських (міст обласного значення) управлінь
   юстиції, а також інші фахівці. Склад колегії затверджується Міністром
   юстиції України.

   Рішення колегії запроваджуються в життя наказами начальника уп­равління юстиції.

   12. Для розгляду наукових рекомендацій та інших пропозицій щодо
   поліпшення організації і діяльності установ юстиції та з інших питань
   при управлінні юстиції можуть бути утворені наукова, науково-консуль­
   тативна ради та інші органи дорадчого та координаційного характеру,
   склад яких та положення про них затверджує начальник управління
   юстиції.

   З метою координації діяльності місцевих органів виконавчої влади, інших організацій та методичного забезпечення правової освіти насе­лення управління юстиції вносить місцевим державним адміністраціям та органам місцевого самоврядування пропозиції про створення міжві­домчої координаційно-методичної ради з правової освіти з представни­ків відповідних органів, установ та організацій, про склад цієї ради, та проект положення про неї; бере безпосередню участь у роботі ради.

   -154-

   1. Управління юстиції утримується за рахунок Державного бюдже­
      ту України. Загальну чисельність, фонд оплати праці працівників,
      структуру, штатний розпис та кошторис доходів і видатків управління
      юстиції затверджує Міністр юстиції України.

   1. Управління юстиції є юридичною особою, має самостійний ба­
      ланс, рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного
      Герба України і своїм найменуванням.

   Затверджено

   наказом Міністерства юстиції України від ЗО серпня 2000 р. № 36/5

   Зареєстровано в Міністерстві юстиції України ЗО серпня 2000 р. за № 559/4780

   Положення

   про районні, районні у містах, міські (міст обласного значення) управління юстиції

   1. Районні, районні у містах, міські (міст обласного значення) уп­
   равління юстиції (далі — управління юстиції) є територіальними орга­
   нами Міністерства юстиції України (далі — Мін'юст України).

   Управління юстиції підпорядковуються Мін'юсту України та безпо­середньо Головному управлінню юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласним, Київському та Севастополь­ському міським управлінням юстиції.

   1. Управління юстиції у своїй діяльності керуються Конституцією
      України, законами України, актами Президента України і Кабінету Мі­
      ністрів України, наказами Мін'юсту України, наказами Головного уп­
      равління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республі­
      ці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь
      юстиції та цим Положенням.

   1. Основними завданнями управління юстиції є:

   участь у забезпеченні реалізації державної правової політики, дер­жавної політики з питань громадянства, міжнаціональних та міграцій­них відносин;

   сприяння розвитку системи надання правової допомоги з метою реалізації прав і свобод громадян, захисту законних інтересів фізичних та юридичних осіб;

   забезпечення захисту прав і свобод людини і громадянина у визна­ченій сфері діяльності;

   організація надання юридичних послуг з метою реалізації прав, сво­бод і законних інтересів громадян та юридичних осіб;

   забезпечення в порядку, установленому законодавством України, своєчасного і неупередженого примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на держав­них виконавців;

   організаційне забезпечення та координація роботи державної вико­навчої служби, установ нотаріату, органів реєстрації актів громадян-

   -155-

   ського стану, інших органів та установ юстиції; реалізація основних зав­дань, визначених Мін'юстом України, Головним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласни­ми, Київським та Севастопольським міськими управліннями юстиції, щодо діяльності зазначених органів юстиції, здійснення контролю та за­ходів щодо поліпшення їх роботи;

   державна реєстрація нормативно-правових актів районних, район­них у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, їх управ­лінь, відділів, інших структурних підрозділів;

   легалізація місцевих об'єднань громадян та реєстрація інших юри­дичних осіб у порядку, встановленому чинним законодавством;

   здійснення у випадках, передбачених законодавством, реєстрації прав на нерухоме майно, ведення реєстру застави рухомого майна та ре­єстру прав на нерухоме майно;

   здійснення контролю за виконанням актів Мін'юсту стосовно нор­мативно-методичного забезпечення діяльності бюро технічної інвента­ризації щодо проведення реєстрації прав власності на нерухоме майно;

   організація діяльності, пов'язаної з громадянством та реєстрацією фізичних осіб;

   методичне керівництво правовою роботою в місцевих органах вико­навчої влади, на державних підприємствах, в установах і організаціях, надання зазначеним органам методичної допомоги у приведенні норма­тивних актів у відповідність до чинного законодавства;

   розвиток правової інформатизації, формування у громадян правово­го світогляду;

   організація роботи з кадрами апарату управління юстиції, установ юстиції, підвищення кваліфікації їхніх працівників.

   4. Управління юстиції відповідно до покладених на нього завдань:

   1. бере участь у забезпеченні реалізації державної правової політи­
      ки, державної політики з питань громадянства, міжнаціональних та міг­
      раційних відносин;

   1. узагальнює практику застосування законодавства з питань, що
      належать до його повноважень, готує пропозиції щодо вдосконалення
      законодавства, проведення в Україні правової реформи та подає їх до
      Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автоном­
      ній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського мі­
      ських управлінь юстиції;

   1. здійснює державну реєстрацію нормативно-правових актів ра­
      йонних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністра­
      цій, їх управлінь, відділів, інших структурних підрозділів, що зачіпають
      права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий ха­
      рактер, веде реєстр цих актів;

   1. бере участь у розвитку системи правової інформатизації;

   1. веде роботу з обліку та підтримання в контрольному стані актів
      законодавства, нотаріальної та судової практики у відповідності до Єди­
      ного класифікатора галузей законодавства України; надає практичну до­
      помогу районним (міським) судам та установам юстиції з цих питань;
      інформує обласні, Київське та Севастопольське міські управління юсти­
      ції про стан обліку нормативно-правових актів в районному управлінні
      юстиції, судах і установах юстиції;

   -156-

   1. забезпечує через відділи державної виконавчої служби в порядку,
      установленому законодавством України, своєчасне, повне і неупередже-
      не примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових
      осіб), виконання яких покладено на державних виконавців;

   1. узагальнює практику виконання судових рішень;

   1. організовує навчання державних виконавців і поширює позитив­
      ний досвід з питань виконання судових рішень;

   1. організовує та контролює відповідно до своєї компетенції вико­
      нання міжнародних договорів України з питань правової допомоги в ци­
      вільних, сімейних, кримінальних справах, а також конвенцій і угод з пи­
      тань, пов'язаних з діяльністю судів та установ юстиції;

   1. сприяє розвитку юридичних послуг з метою реалізації прав,
      свобод і законних інтересів громадян та юридичних осіб, здійснює у ви­
      падках, передбачених законодавством, державну реєстрацію юридичних
      осіб, організовує у встановленому порядку в системі органів юстиції на­
      дання громадянам і юридичним особам додаткових платних послуг пра­
      вового та технічного характеру;

   1. здійснює згідно з чинним законодавством легалізацію місцевих
      громадських організацій, місцевих осередків зареєстрованих всеукраїн­
      ських, міжнародних об'єднань громадян та місцевих громадських орга­
      нізацій, реєстрацію місцевих благодійних організацій, відділень (філій,
      представництв) всеукраїнських та міжнародних благодійних організа­
      цій, регіональних (місцевих) творчих спілок, територіальних осередків
      всеукраїнських творчих спілок, місцевих професійних спілок та їх об'єд­
      нань, кредитних спілок, асоціацій та інших добровільних об'єднань ор­
      ганів місцевого самоврядування, статутів територіальних громад, бере
      до уваги організаційні ланки обласних, регіональних, республіканських,
      всеукраїнських професійних спілок, веде відповідні реєстри та книги об­
      ліку, а також готує звітність щодо цих об'єднань громадян, яку подає до
      обласного управління юстиції;

   1. контролює додержання місцевими громадськими організаціями,
      місцевими осередками зареєстрованих всеукраїнських, міжнародних об'­
      єднань громадян та місцевими громадськими організаціями, місцевими
      благодійними організаціями, відділеннями (філіями, представництвами)
      всеукраїнських та міжнародних благодійних організацій, регіональними
      (місцевими) творчими спілками, територіальними осередками всеукра­
      їнських творчих спілок, кредитними спілками, асоціаціями та іншими
      добровільними об'єднаннями органів місцевого самоврядування, тери­
      торіальними громадами положень їхніх статутів;

   1. здійснює контроль за дотриманням суб'єктами підприємницької
      діяльності ліцензійних умов щодо провадження підприємницької діяль­
      ності з юридичної практики та судово-експертної діяльності;

   1. забезпечує повну, правильну та своєчасну реєстрацію актів гро­
      мадянського стану, розгляд матеріалів про переміну прізвищ, імен, по
      батькові та про внесення виправлень, змін, доповнень до записів актів
      громадянського стану, а також про поновлення втрачених актових запи­
      сів; видачу громадянам свідоцтв та довідок про реєстрацію, та сімейний
      стан громадян України;

   1. забезпечує подання до відділів реєстрації актів громадянського
      стану Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Ав-

   -157-

   тономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції матеріалів для вирішення питання щодо ану­лювання поновлених та повторно складених записів актів;

   1. забезпечує належний облік, зберігання, витрачання бланків сві­
      доцтв про реєстрацію актів громадянського стану;

   1. забезпечує підвідомчі органи реєстрації актів громадянського
      стану бланками свідоцтв про реєстрацію актів громадянського стану, за­
      писів актів громадянського стану, а також іншою документацією;

   1. вивчає та узагальнює практику застосування чинного законо­
      давства при реєстрації актів громадянського стану;

   1. забезпечує належне зберігання та оформлення книг реєстрації
      актів громадянського стану, метричних книг та іншої документації,
      пов'язаної з реєстрацією цих актів;

   1. перевіряє дотримання вимог чинного законодавства посадовими
      особами виконавчих органів сільських і селищних рад, які реєструють
      акти громадянського стану, та надає їм методичну допомогу;

   1. забезпечує складання та подання в установленому законодав­
      ством порядку звітів про реєстрацію актів громадянського стану та ви­
      трачання бланків свідоцтв про реєстрацію актів громадянського стану;

   1. організовує надання працівниками відділу реєстрації актів гро­
      мадянського стану громадянам додаткових платних послуг правового і
      технічного характеру;

   1. веде облік законодавства та практики роботи органів реєстрації
      актів громадянського стану та забезпечує належне ведення цієї роботи у
      відділі реєстрації актів громадянського стану;

   24) забезпечує підвищення рівня кваліфікації працівників, що
   здійснюють реєстрацію актів громадянського стану, та посадових осіб
   виконавчих органів сільських і селищних рад, які реєструють акти гро­
   мадянського стану;

   1. сприяє роботі кваліфікаційної комісії, створеної при Головному
      управлінні юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Респуб­
      ліці Крим, обласних, Київському та Севастопольському міських управ­
      ліннях юстиції, для визначення рівня професійної підготовки осіб, які
      мають намір працювати у відділах реєстрації актів громадянського стану
      на посадах державних службовців;

   1. організовує виконання законодавства України з питань грома­
      дянства щодо осіб, які постійно проживають в Україні;

   1. забезпечує виконання законодавства реєстрації фізичних осіб;

   1. перевіряє стан правової роботи в місцевих органах виконавчої
      влади, на державних підприємствах, в установах та організаціях, дає ре­
      комендації щодо її поліпшення та приведення їх нормативно-правових
      актів у відповідність до законодавства, уживає заходів з метою підви­
      щення кваліфікації працівників юридичних служб, поширює сучасні,
      новітні форми і методи роботи з правового забезпечення господарської
      діяльності;

   1. координує діяльність місцевих органів виконавчої влади, дер­
      жавних підприємств, установ, організацій щодо правової освіти населен­
      ня, формування у громадян правового світогляду; вивчає стан правової
      освіти та правового інформування в навчальних закладах, на підприєм­
      ствах, в установах, організаціях, надає необхідну допомогу, бере участь

   -158-

   в семінарах, конференціях, олімпіадах правових знань, конкурсах з цих питань;

   1. здійснює добір кадрів управління та установ юстиції, формує
      резерв кадрів на відповідні посади, організовує роботу з підготовки, пе­
      репідготовки та підвищення професійного рівня кадрів управління та
      установ юстиції, веде встановлену звітно-облікову документацію, готує
      державну статистичну звітність з кадрових питань;

   1. за дорученням Головного управління юстиції Міністерства юс­
      тиції України в Автономній Республіці Крим, обласного, Київського та
      Севастопольського міських управлінь юстиції укладає договори, вивчає,
      аналізує та узагальнює потреби матеріально-технічного забезпечення
      районних, районних у містах, міських (міст обласного значення) управ­
      лінь юстиції, інших установ юстиції; забезпечує збереження матеріаль­
      них цінностей;

   1. подає Головному управлінню юстиції Міністерства юстиції Ук­
      раїни в Автономній Республіці Крим, обласному, Київському та Севас­
      топольському міським управлінням юстиції узагальнення щодо вико­
      нання функціональних повноважень з питань юридично-правової діяль­
      ності місцевих органів виконавчої влади та правового забезпечення гос­
      подарської діяльності;

   1. здійснює через засоби масової інформації інформування насе­
      лення з питань держави і права, захисту прав і основних свобод людини,
      чинного законодавства та діяльності органів та установ юстиції;

   1. розглядає звернення громадян з питань, що належать до його
      компетенції, виявляє та усуває причини, що породжують обгрунтовані
      скарги громадян;

   1. забезпечує, у межах своєї компетенції, реалізацію державної по­
      літики стосовно державної таємниці, організовує її зберігання в управ­
      лінні юстиції;

   1. здійснює облік витрат на утримання районних, районних у міс­
      тах, міських (міст обласного значення) управлінь юстиції, державної ви­
      конавчої служби, підпорядкованих відділів реєстрації актів громадян­
      ського стану, інших установ юстиції;

   1. забезпечує, у межах своєї компетенції, виконання завдань мобі­
      лізаційної готовності держави.

   5. Управління юстиції має право:

   здійснювати перевірки роботи підпорядкованих установ юстиції; за­лучати для цього науковців, спеціалістів місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ і організацій (за узгодженням з їхніми ке­рівниками) для розгляду питань, що належать до його компетенції;

   одержувати безоплатно для здійснення функцій, покладених на уп­равління юстиції, інформацію від статистичних та контролюючих орга­нів з питань застосування законодавства в господарській діяльності під­приємств, установ, організацій, місцевих органів виконавчої влади;

   скликати та проводити наради з питань, що належать до його ком­петенції;

   перевіряти в районних, районних у містах Києві та Севастополі дер­жавних адміністраціях, їх управліннях, відділах, інших структурних під­розділах додержання законодавства про державну реєстрацію норматив­но-правових актів, стан організації нормотворчої діяльності, уносити

   -159-

   пропозиції про усунення виявлених порушень і недоліків та притягнен­ня до відповідальності винних посадових осіб;

   скасовувати рішення про державну реєстрацію нормативно-право­вих актів;

   перевіряти стан розгляду звернень громадян у підвідомчих устано­вах щодо усунення причин, що породжують надходження обгрунтова­них скарг на роботу установ юстиції;

   вивчати в районних, районних у містах Києві та Севастополі дер­жавних адміністраціях, їх відділах, управліннях та інших підрозділах, на підприємствах, в установах і організаціях, розташованих на відповідній території, стан правової роботи, вносити пропозиції про усунення вияв­лених недоліків і порушень.

   1. Управління юстиції взаємодіє з місцевими органами виконавчої
      влади та органами місцевого самоврядування, а також підприємствами,
      установами, організаціями на відповідній території з питань, що нале­
      жать до його компетенції.

   1. Управління юстиції у межах своєї компетенції видає накази, ор­
      ганізовує і контролює їх виконання.

   У випадках, передбачених законодавством, нормативно-правові ак­ти управління юстиції є обов'язковими для виконання місцевими орга­нами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприєм­ствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, та громадянами.

   Нормативно-правові акти управління юстиції підлягають державній реєстрації в порядку, установленому законодавством.

   Управління в разі потреби разом з іншими місцевими органами ви­конавчої влади видає спільні акти.

   8. Начальник управління юстиції призначається на посаду та звіль­
   няється з посади Міністром юстиції України за поданням начальника
   Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автоном­
   ній Республіці Крим, обласного, Київського та Севастопольського мі­
   ських управлінь юстиції за погодженням з головами відповідних місце­
   вих державних адміністрацій.

   Начальник управління юстиції має заступника — начальника відді­лу реєстрації актів громадянського стану, заступника — начальника від­ділу державної виконавчої служби та, при потребі, заступників началь­ника за іншими напрямками роботи управління.

   Заступники начальника управління юстиції призначаються на поса­ду та звільняються з посади начальником Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласно­го, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції за по­данням начальників районних, районних у містах, міських (міст облас­ного значення) управлінь юстиції.

   Начальники районних, міських (міст обласного значення), район­них у містах відділів державної виконавчої служби призначаються на посаду та звільняються з посади начальниками Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції за поданням начальників відділів державної виконавчої служби відпо­відних управлінь юстиції.

   -160-

   9. Начальник управління юстиції:

   здійснює керівництво діяльністю управління, несе персональну від­повідальність за виконання покладених на управління юстиції завдань, впровадження Програми діяльності Кабінету Міністрів України в час­тині забезпечення реалізації державної правової політики, державної по­літики з питань громадянства, міжнаціональних та міграційних відно­син, визначає ступінь відповідальності заступників начальника та пра­цівників управління;

   затверджує положення про структурні підрозділи і функціональні обов'язки працівників управління юстиції та організовує контроль їх виконання;

   заохочує працівників управління юстиції та керівників підприємств, установ і організації, що належать до сфери його управління;

   притягає до дисциплінарної відповідальності працівників управлін­ня юстиції, керівників підвідомчих підприємств, установ і організацій.

   Затвердження функціональних обов'язків, заохочення та притяг­нення до дисциплінарної відповідальності державних виконавців прово­диться в порядку, передбаченому чинним законодавством.

   1. Управління юстиції утримується за рахунок Державного бюдже­
      ту України. Загальну чисельність, фонд оплати праці працівників,
      структуру, штатний розпис та кошторис доходів і видатків управління
      юстиції затверджує Головне управління юстиції Міністерства юстиції
      України в Автономній Республіці Крим, обласні, Київське та Севасто­
      польське міські управління юстиції у межах, визначених Мін'юстом Ук­
      раїни.

   1. Управління юстиції є юридичною особою, має самостійний ба­
      ланс, рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного
      Герба України і своїм найменуванням.

   ЗАКОН УКРАЇНИ

   Про виконавче провадження

   (З наступними змінами та доповненнями)

   Цей Закон визначає умови і порядок виконання рішень судів та ін­ших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають при­мусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

   Глава 1 ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

   Стаття 1. Виконавче провадження

   Виконавче провадження — це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі — рішення).

   11 - 1-1485. - 161-

   Стаття 2. Органи і посадові особи, які здійснюють примусове виконання рішень

   Примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

   Відповідно до Закону України «Про державну виконавчу службу» примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці районних, міських (міст обласного значення), районних у містах відділів держав­ної виконавчої служби (далі — державні виконавці).

   Інші органи, організації і посадові особи здійснюють виконавчі дії у випадках, передбачених цим Законом, у тому числі відповідно до статті 6 цього Закону на вимогу чи за дорученням державного виконавця.

   Стаття 3. Рішення, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою

   Відповідно до цього Закону підлягають виконанню:

   1. рішення, ухвали і постанови судів у цивільних справах;

   1. вироки, ухвали і постанови судів у кримінальних справах у час­
      тині майнових стягнень;

   1. вироки судів у частині позбавлення права займати певні посади
      або займатися певною діяльністю;

   1. постанови судів у частині майнових стягнень у справах про адмі­
      ністративні правопорушення;

   1. мирові угоди, затверджені судом;

   1. рішення, ухвали, постанови арбітражних судів;

   1. виконавчі написи нотаріусів;

   1. рішення Конституційного Суду України у випадках, передбаче­
      них законом;

   1. не сплачені в строк платіжні вимоги, акцептовані платником;

   1. рішення третейських судів відповідно до законів України;

   1. рішення комісій по трудових спорах;

   1. постанови, винесені органами (посадовими особами), уповнова­
      женими законом розглядати справи про адміністративні правопорушен­
      ня у випадках, передбачених законом;

   1. рішення іноземних судів і арбітражів у передбачених законом
      випадках;

   1. рішення державних органів, прийняті з питань володіння і ко­
      ристування культовими будівлями та майном;

   1. рішення Антимонопольного комітету України та його територі­
      альних відділень у передбачених законом випадках;

   1. постанови державного виконавця про виконавчий збір та накла­
      дення штрафу;

   1. рішення інших державних або недержавних органів у випадках,
      передбачених законом.

   Стаття 4. Заходи примусового виконання рішень

   Заходами примусового виконання рішень є:

   1. звернення стягнення на майно боржника;

   1. звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пен­
      сію, стипендію боржника;

   -162-

   1. вилучення у боржника і передача стягувачеві певних предметів,
      зазначених у рішенні;

   1. інші заходи, передбачені рішенням.

   Стаття 5. Обов'язки і права державних виконавців

   Державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчас­но, повно вчиняти виконавчі дії.

   Державний виконавець:

   здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (да­лі — виконавчий документ);

   надає сторонам виконавчого провадження та їх представникам мож­ливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження;

   розглядає заяви сторін та інших учасників виконавчого проваджен­ня та їх клопотання;

   заявляє в установленому порядку про самовідвід за наявності об­ставин, передбачених цим Законом;

   роз'яснює сторонам їх права і обов'язки.

   Державний виконавець при здійсненні виконавчого провадження має право:

   одержувати необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки, іншу інформацію;

   здійснювати перевірку виконання юридичними особами рішень сто­совно працюючих у них боржників;

   входити до приміщень і сховищ, що належать боржникам або зай­няті ними, проводити огляд зазначених приміщень і сховищ, при необ­хідності примусово відкривати їх в установленому порядку, опечатувати ці приміщення і сховища;

   накладати арешт на майно боржника, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в порядку, встановленому за­конодавством;

   накладати арешт на грошові кошти та інші цінності боржника, в то­му числі на кошти, які знаходяться на рахунках та вкладах в установах банків, інших кредитних установах, на рахунки в цінних паперах;

   використовувати за згодою власника нежилі приміщення, що є в ко­мунальній власності, та інші приміщення — для тимчасового зберігання вилученого майна, а також транспорт стягувача або боржника для пере­везення майна;

   звертатися до органу, який видав виконавчий документ, за роз'яс­ненням рішення, порушувати клопотання про зміни порядку і способу виконання, відстрочку та розстрочку виконання рішення;

   звертатися до суду з поданням про розшук боржника або дитини;

   викликати громадян та посадових осіб з приводу виконавчих доку­ментів, що знаходяться у виконавчому провадженні;

   залучати до проведення виконавчих дій понятих, інших осіб у вста­новленому порядку, а також експертів, спеціалістів, в тому числі для оцінки майна;

   накладати стягнення у вигляді штрафу на громадян і посадових осіб у випадках, передбачених законом;

   здійснювати інші повноваження, передбачені цим та іншими законами.

   п* -163-

   Стаття 6. Обов'язковість вимог державного виконавця

   Вимоги державного виконавця щодо виконання зазначених у статті З цього Закону рішень є обов'язковими для усіх органів, організацій, по­садових осіб, громадян і юридичних осіб на території України.

   Державному виконавцю у встановлений ним строк повинні бути на­дані безкоштовно документи або їх копії, необхідні для здійснення його повноважень.

   Невиконання законних вимог державного виконавця тягне за собою відповідальність згідно з законом.

   Стаття 7. Гарантії прав громадян і юридичних осіб у виконавчому провадженні

   Державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.

   Особам, які беруть участь у виконавчому провадженні або залуча­ються до проведення виконавчих дій, повинні бути роз'яснені держав­ним виконавцем їх права відповідно до вимог цього Закону.

   Дії державного виконавця, його відмова від вчинення певної вико­навчої дії, зволікання з вчиненням виконавчих дій, а також відмова у за­доволенні заяви про відвід державного виконавця можуть бути оскаржені особами, які беруть участь у виконавчому провадженні або залучаються до виконання виконавчих дій у встановленому цим Законом порядку.

   Стаття 8. Контроль і нагляд за законністю виконавчого провадження

   Контроль за своєчасністю, правильністю, повнотою виконання рі­шень державним виконавцем здійснюють начальник відділу Державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, та керівник вищестоящого органу.

   Нагляд за законністю виконавчого провадження здійснюють органи прокуратури в порядку, передбаченому законом.

   Стаття 9. Виконання рішень іншими органами

   У випадках, передбачених законом, рішення судів та інших органів щодо стягнення коштів виконуються податковими органами, установа­ми банків, кредитно-фінансовими установами. Рішення вказаних орга­нів відповідно до закону можуть виконуватися також іншими органами, організаціями, посадовими особами та громадянами.

   Органи, організації та особи, зазначені у частині першій цієї статті, не є органами примусового виконання, крім органів та посадових осіб, які виконують рішення про притягнення до кримінальної чи адміністра­тивної відповідальності.

   Глава 2 УЧАСНИКИ ВИКОНАВЧОГО ПРОВАДЖЕННЯ

   Стаття 10. Учасники виконавчого провадження

   та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій

   Учасниками виконавчого провадження є державний виконавець, сторони, представники сторін, експерти, спеціалісти, перекладачі.

   -164-

   Для проведення виконавчих дій державним виконавцем у необхід­них випадках залучаються поняті, а також працівники органів внутріш­ніх справ, представники органів опіки і піклування, інших органів і установ у порядку, встановленому цим Законом.

   Стаття 11. Сторони виконавчого провадження

   Сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник.

   Стягувачем може бути фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником може бути фізична або юридична особа, яка зобов'язана за рішенням вчинити певні дії (передати майно, виконати інші обов'язки, передбачені рішенням) або утриматися від їх вчинення.

   У виконавчому провадженні можуть брати участь кілька стягувачів або боржників. Кожен з них щодо іншої сторони має право брати участь у виконавчому провадженні самостійно або може доручити участь у ви­конавчому провадженні одному із співучасників.

   У разі вибуття однієї з сторін державний виконавець зобов'язаний своєю постановою здійснити заміну цієї сторони її правонаступником, визначеним відповідно до закону. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, обов'язкові в тій мірі, в якій вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

   Стаття 12. Представництво сторін у виконавчому провадженні

   Сторони можуть реалізовувати свої права і обов'язки у виконавчо­му провадженні самостійно або через представників. Особиста участь громадянина у виконавчому провадженні не позбавляє його права мати представника, за винятком випадку, коли боржник зобов'язаний згідно з рішенням вчинити певні дії особисто.

   Неповнолітні та особи, визнані судом недієздатними, здійснюють свої права та виконують обов'язки у виконавчому провадженні відповід­но до вимог закону.

   Якщо стороною виконавчого провадження є особа, визнана судом безвісно відсутньою, державний виконавець залучає до участі у вико­навчому провадженні особу, яка є опікуном П майна.

   Участь юридичних осіб у виконавчому провадженні здійснюється їх керівниками чи органами, посадовими особами, які діють в межах пов­новажень, наданих їм законом, або через представників юридичної особи.

   Повноваження представника мають бути підтверджені довіреністю, виданою і оформленою відповідно до вимог закону.

   Стаття 13. Особи, які не можуть бути представниками у виконавчому провадженні

   Представниками у виконавчому провадженні не можуть бути:

   1. особи, які не досягли 18 років, крім випадків, передбачених за­
      коном;

   1. особи, над якими встановлено опіку чи піклування;

   1. судді, слідчі, прокурори, державні виконавці, крім випадків, коли
      вони діють як законні представники або як уповноважені особи відпо­
      відного органу, що є стороною виконавчого провадження;

   -165-

   4) інші особи, які відповідно до закону не можуть здійснювати представництво.

   Стаття 14. Участь у виконавчому провадженні експерта або спеціаліста

   Для з'ясування та роз'яснення питань, що виникають при здійснен­ні виконавчого провадження і потребують спеціальних знань, держав­ний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторін призначає сво­єю постановою експерта або спеціаліста, а при необхідності — кількох спеціалістів або експертів.

   Як експерт або спеціаліст може бути запрошена будь-яка дієздатна особа, яка має необхідні знання, кваліфікацію, досвід роботи у відповід­ній галузі.

   Експерт або спеціаліст зобов'язаний дати письмовий висновок з пи­тань, що поставлені йому державним виконавцем, а також давати усні рекомендації щодо дій, які виконуються в його присутності.

   Експерт або спеціаліст має право на винагороду за надані ним по­слуги, розмір якої визначає начальник відповідного органу Державної виконавчої служби. Ця винагорода та інші витрати на проведення екс­пертизи належать до витрат, пов'язаних із провадженням виконавчих дій.

   За відмову або ухилення від дачі висновку чи за дачу завідомо не­правдивого висновку експерт несе відповідальність, передбачену зако­ном, про що він має бути попереджений державним виконавцем.

   Стаття 15. Участь у виконавчому провадженні перекладача

   У разі необхідності під час провадження виконавчих дій державний виконавець або сторони (їх представники) можуть запросити переклада­ча. Перекладачем може бути будь-яка дієздатна особа, що володіє мова­ми, знання яких необхідно для перекладу. Особі, якій потрібні послуги перекладача, державний виконавець надає строк для його запрошення. У випадку, коли зазначена особа не забезпечить участі перекладача у визначений строк, його може призначити своєю постановою державний виконавець.

   Перекладач має право на винагороду за виконану роботу, що нале­жить до витрат, пов'язаних із провадженням виконавчих дій.

   У разі завідомо неправильного перекладу, а також за відмову вико­нати обов'язки перекладача особа несе відповідальність відповідно до закону, про що вона має бути попереджена державним виконавцем.

   Стаття 16. Залучення понятих до провадження виконавчих дій

   Виконавчі дії можуть провадитися у присутності понятих.

   Присутність понятих обов'язкова при вчиненні виконавчих дій, пов'язаних із примусовим входженням до нежилих приміщень і сховищ, в яких зберігається майно боржника, на яке звернено стягнення, або майно стягувача, яке має бути повернено йому в натурі; примусовим входженням до жилих будинків, квартир для забезпечення примусового виселення та вселення в них; примусовим входженням до будинків,

   -166-

   квартир та інших приміщень, в яких знаходиться дитина, яка має бути передана іншим особам відповідно до рішення суду; при проведенні ог­ляду, арешту, вилучення і передачі майна.

   Як поняті можуть бути запрошені будь-які дієздатні громадяни, які не мають особистої заінтересованості в провадженні виконавчих дій і не пов'язані між собою або з учасниками виконавчого провадження родин­ними зв'язками, підлеглістю чи Ігідконтрольністю. Кількість понятих при вчиненні виконавчих дій не може бути менше двох.

   Понятий має право знати, для участі в провадженні яких виконав­чих дій його запрошено, на підставі якого виконавчого документа вони здійснюються, а також робити зауваження з приводу вчинення виконав­чих дій. Зауваження понятого підлягають занесенню до акта відповідної виконавчої дії. Понятий зобов'язаний засвідчити факт, зміст і результа­ти виконавчих дій, під час провадження яких він був присутній. Перед початком виконавчих дій, в яких беруть участь поняті, державний вико­навець роз'яснює їх права і обов'язки.

   Поняті мають право на компенсацію витрат, пов'язаних із виконан­ням обов'язків понятих. Зазначені витрати належать до витрат на про­ведення виконавчих дій.

   Стаття 17. Відводи державного виконавця, експерта, спеціаліста, перекладача

   Державний виконавець, експерт, спеціаліст, перекладач не можуть брати участі у виконавчому провадженні і підлягають відводу, якщо во­ни є близькими родичами сторін, їх представників або інших осіб, що беруть участь у виконавчому провадженні, або заінтересовані в резуль­таті виконання рішення, або є інші обставини, що викликають сумнів у їх неупередженості.

   За наявності обставин для відводу зазначені особи зобов'язані зая­вити самовідвід. З тих же підстав відвід цим особам може бути заявле­ний стягувачем, боржником або їх представниками. Відвід має бути вмотивованим, викладеним у письмовій формі і заявленим у будь-який час до закінчення виконавчого провадження.

   Питання про відвід державного виконавця вирішується начальни­ком відповідного відділу Державної виконавчої служби, про що вино­ситься постанова

   Питання про відвід експерта, спеціаліста чи перекладача вирішуєть­ся вмотивованою постановою державного виконавця, яка затверджуєть­ся начальником відповідного відділу.

   У разі відводу державного виконавця виконавчий документ переда­ється у встановленому порядку іншому державному виконавцеві або до іншого підрозділу Державної виконавчої служби.

   Відмова у задоволенні відводу державного виконавця може бути оскаржена до відповідного суду у 10-денний строк, а відводу експерта, спеціаліста, перекладача — у той же строк начальнику відповідного від­ділу Державної виконавчої служби, а у разі його відмови — до суду.

   -167-

   Глава З ВІДКРИТТЯ ВИКОНАВЧОГО ПРОВАДЖЕННЯ

   Стаття 18. Підстави для відкриття виконавчого провадження

   Державний виконавець відкриває виконавче провадження:

   1. за заявою стягувана або його представника про примусове вико­
      нання рішення, зазначеного в статті 3 цього Закону, на підставі вико­
      навчого документа;

   1. за заявою прокурора у випадках представництва інтересів грома­
      дянина або держави в суді;

   1. в інших передбачених законом випадках.

   Стаття 19. Вимоги до виконавчого документа

   У виконавчому документі повинні бути зазначені:

   1. назва документа, дата видачі та найменування органу, посадової
      особи, що видали документ;

   1. дата і номер рішення, за яким видано виконавчий документ;

   1. найменування стягувача і боржника, їх адреси, дата і місце наро­
      дження боржника та його місце роботи (для громадян), номери рахунків
      у кредитних установах (для юридичних осіб);

   1. резолютивна частина рішення;

   1. дата набрання чинності рішенням;

   6) строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.
   Виконавчий документ має бути підписаний уповноваженою посадо­
   вою особою і скріплений печаткою.

   Законом можуть бути встановлені також інші вимоги до виконав­чих документів.

   Стаття 20. Місце виконання рішення

   Виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем прожи­вання, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Якщо боржник є юридичною особою, то виконання провадиться за місцезна­ходженням його постійно діючого органу або майна

   Виконання рішення, яке зобов'язує боржника вчинити певні дії, провадиться державним виконавцем за місцем здійснення таких дій.

   Якщо у процесі виконавчого провадження змінилися місце прожи­вання чи місцезнаходження боржника, місце його роботи або з'ясувало­ся, що майно боржника, на яке можна звернути стягнення, відсутнє чи його недостатньо, державний виконавець негайно складає про це акт і не пізніше наступного дня надсилає виконавчий документ разом з ко­пією цього акта до відділу Державної виконавчої служби за новим міс-цепроживанням боржника, місцем його роботи чи місцем знаходження майна боржника, про що одночасно повідомляє стягувача та орган, який видав виконавчий документ.

   Якщо зволікання вчинення виконавчих дій створює загрозу невико­нання рішення, державний виконавець має право вчиняти виконавчі дії на території, на яку не поширюються його функції, або передати вико­навчий документ відповідному підрозділу Державної виконавчої служби в порядку, встановленому Міністерством юстиції України.

   -168-

   Стаття 21. Строки пред'явлення виконавчих документів до виконання

   Виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання в такі строки:

   1. виконавчі листи та інші документи — протягом трьох років;

   1. накази арбітражних судів — протягом трьох місяців;

   1. посвідчення комісій по трудових спорах — протягом трьох міся­
      ців;

   1. постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати
      справи про адміністративні правопорушення, — протягом трьох місяців;

   1. інші виконавчі документи — протягом року, якщо інше не вста­
      новлено законом.

   Строки, зазначені у частині першій цієї статті, встановлюються:

   1. для виконання рішень і вироків судів у частині майнових стяг­
      нень — з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи за­
      кінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки вико­
      нання рішення, а у випадках, коли рішення підлягає негайному вико­
      нанню, — з наступного дня після його постановлення;

   1. для виконання рішень арбітражних судів — з наступного дня піс­
      ля набрання рішенням законної сили;

   1. для виконання рішень комісій по трудових спорах — з дня видачі
      посвідчення на примусове виконання рішення;

   1. для виконання рішень, зазначених у пункті 4 частини першої цієї
      статті, — з дня винесення відповідної постанови.

   По інших виконавчих документах строк пред'явлення їх до вико­нання встановлюється з наступного дня після їх видачі, якщо інше не встановлено законом.

   Рішення про стягнення періодичних платежів (у справах про стяг­нення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи ін­шим ушкодженням здоров'я, втратою годувальника тощо) можуть бути пред'явлені для виконання протягом усього періоду, на який присудже­ні платежі.

   Строки пред'явлення виконавчих документів до виконання вста­новлюються для кожного платежу окремо.

   Стаття 22. Переривання строку давності пред'явлення виконавчого документа до виконання

   Строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перери­ваються:

   а) пред'явленням виконавчого документа до виконання;

   6) частковим виконанням рішення боржником.

   Після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.

   У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з не­можливістю повного або часткового виконання рішення строк пред'яв­лення виконавчого документа до виконання після перерви встановлю­ється з дня повернення виконавчого документа стягувачу.

   -169-

   Стаття 23. Поновлення пропущеного строку

   для пред'явлення виконавчого документа до виконання

   Державний виконавець відмовляє у прийнятті до провадження ви­конавчого документа, строк пред'явлення для примусового виконання якого минув, про що виносить відповідну постанову.

   Стягувач, який пропустив строк пред'явлення виконавчого доку­мента до виконання, має право звернутись із заявою про поновлення пропущеного строку до суду, який видав відповідний документ, або до суду за місцем виконання. Суд розглядає таку заяву у 10-денний строк, якщо інше не встановлено законом.

   По інших виконавчих документах пропущені строки поновленню не підлягають.

   Стаття 24. Прийняття виконавчого документа до виконання

   Державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання вико­навчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчив­ся строк пред'явлення виконавчого документа до виконання і цей доку­мент відповідає вимогам, передбаченим цим Законом.

   Державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття вико­навчого провадження. В постанові державний виконавець встановлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищува­ти семи днів, а рішень про примусове виселення — п'ятнадцяти днів, та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закін­чення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

   Копія постанови про відкриття виконавчого провадження не пізні­ше наступного дня надсилається стягувачу, боржнику та органу (поса­довій особі), який видав виконавчий документ.

   За заявою стягувача з метою забезпечення виконання рішення по майнових стягненнях державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження описує майно борж­ника і накладає на нього арешт, про що зазначається в цій постанові.

   Постанова про відкриття виконавчого провадження може бути ос­каржена сторонами начальнику відповідного відділу Державної вико­навчої служби або до відповідного суду у 10-денний- строк.

   Стаття 25. Строки здійснення виконавчого провадження

   Виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії та виконати рішен­ня, не пов'язані з реалізацією майна боржника, не пізніше ніж у двомі­сячний строк з дня надходження виконавчого документа Продовження зазначеного строку можливе лише у випадках, передбачених цим Зако­ном.

   Негайному виконанню підлягають рішення:

   1) про стягнення аліментів, заробітної плати в межах платежів, ви-

   -170-

   рахуваних за один місяць, а також про стягнення усієї суми боргу по цих виплатах, якщо рішенням передбачено її негайне стягнення;

   1. про поновлення на роботі чи на попередній посаді незаконно
      звільненого або переведеного працівника;

   1. в інших випадках, якщо негайне виконання передбачено рішен­
      ням або законом.

   Якщо рішення підлягає негайному виконанню, державний викона­вець відкриває виконавче провадження не пізніше наступного дня після одержання документів, зазначених у статті 18 цього Закону, і в той же день проводить відповідні виконавчі дії.

   Стаття 26. Відмова у відкритті виконавчого провадження

   Державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого прова­дження у разі:

   1. пропуску встановленого строку пред'явлення документів до ви­
      конання;

   1. неподання виконавчого документа про виконання рішення, за­
      значеного у статті 3 цього Закону;

   1. наявності інших обставин, передбачених законом, які виключа­
      ють здійснення виконавчого провадження.

   Про відмову у відкритті виконавчого провадження державний вико­навець виносить постанову, яку не пізніше наступного дня надсилає за­явникові.

   Постанова про відмову у відкритті виконавчого провадження може бути оскаржена заявником начальнику відповідного відділу Державної виконавчої служби або до відповідного суду в 10-денний строк з момен­ту її одержання.

   Стаття 27. Відкладення виконавчого провадження

   Державний виконавець у разі невідповідності виконавчого докумен­та вимогам, передбаченим статтею 19 цього Закону, повертає виконав­чий документ у 3-денний строк органу, який його видав, про що вино­сить постанову про відкладення відкриття виконавчого провадження та повідомляє заявника

   У постанові зазначається, на якій підставі повертається виконавчий документ, і встановлюється строк для усунення порушень. Копія поста­нови надсилається заявнику та органу, який видав цей документ.

   У разі усунення допущених порушень у встановлений строк вико­навчий документ вважається поданим у день первісного надходження. Порушення встановленого строку не перешкоджає повторному направ­ленню виконавчого документа державному виконавцю в загальному по­рядку.

   Постанова про відкладення відкриття виконавчого провадження може бути оскаржена начальнику відповідного відділу Державної вико­навчої служби або до відповідного суду заявником у 10-денний строк з моменту її одержання.

   Стаття 28. Роз'яснення рішень, які підлягають примусовому виконанню

   У разі якщо резолютивна частина рішення, викладена у виконавчо­му документі, є незрозумілою, державний виконавець має право зверну-

   -171-

   тися до суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконав­чий документ, із заявою про роз'яснення відповідного рішення чи змісту документа.

   Суд або інший орган (посадова особа), який видав виконавчий до­кумент, зобов'язаний розглянути заяву державного виконавця у 10-ден-ний строк з дня її надходження і при необхідності дати відповідне роз'­яснення рішення чи змісту документа, не змінюючи їх змісту.

   Глава 4

   ПОРЯДОК ТА УМОВИ ЗДІЙСНЕННЯ ВИКОНАВЧОГО ПРОВАДЖЕННЯ

   Стаття 29. Права і обов'язки сторін та інших осіб у виконавчому провадженні

   Сторони та інші учасники виконавчого провадження мають право знайомитися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них ви­писки, знімати копії, подавати додаткові матеріали, заявляти клопотан­ня, брати участь у провадженні виконавчих дій, давати усні і письмові пояснення в процесі виконавчих дій, висловлювати свої доводи, мірку­вання з усіх питань, що виникають в ході виконавчого провадження, за­перечувати проти клопотань, доводів та міркувань інших учасників ви­конавчого провадження, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, оскаржувати дії (бездіяльність) державного виконавця з питань виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими цим Законом.

   Стягувач має право подати заяву про видачу дубліката виконавчого документа, про поновлення строку пред'явлення виконавчого документа до виконання, про відмову від стягнення і повернення виконавчого до­кумента

   Сторони мають право укласти мирову угоду, яка затверджується судом, оспорювати належність майна і його оцінку, подавати письмові заперечення проти розрахунку державного виконавця щодо розподілу коштів між стягувачами.

   Особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов'язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпе­чення повного і своєчасного вчинення виконавчих дій.

   Стаття ЗО. Добровільне виконання рішень

   Державний виконавець, починаючи виконувати рішення, повинен пересвідчитися, чи отримана боржником копія постанови про відкриття виконавчого провадження і чи здійснені ним дії, спрямовані на добро­вільне виконання рішення у встановлений постановою строк відповідно до статті 24 цього Закону.

   Постанова про відкриття виконавчого провадження вважається врученою боржнику за адресою, зазначеною у виконавчому документі, за умов, передбачених для вручення судових повісток.

   У разі добровільного повного або часткового виконання рішення боржником державний виконавець складає про це акт, який підписуєть­ся стягувачем і боржником.

   -172-

   Якщо боржник у встановлений строк добровільно не виконав рі­шення повністю або частково, державний виконавець невідкладно роз­починає його примусове виконання у межах строку, передбаченого стат­тею 25 цього Закону.

   Стаття 31. Час провадження виконавчих дій

   Виконавчі дії провадяться державним виконавцем у робочі дні не раніше шостої години і не пізніше двадцять другої години. Конкретний час проведення виконавчих дій визначається державним виконавцем. Сторони виконавчого провадження мають право пропонувати зручний для них час проведення виконавчих дій.

   Проведення виконавчих дій у неробочі та святкові дні, встановлені законодавством, допускається лише у випадках, коли зволікання немож­ливе або у разі, коли вони не можуть бути здійснені в інші дні з вини боржника, і лише за погодженням із начальником відповідного відділу Державної виконавчої служби.

   Проведення виконавчих дій у нічний час допускається з дозволу начальника відповідного відділу Державної виконавчої служби і лише у випадках, коли невиконання рішення створює загрозу життю чи здо­ров'ю громадян.

   Стаття 32. Відкладення провадження виконавчих дій

   Державний виконавець відкладає провадження виконавчих дій на підставі ухвали суду.

   За наявності обставин, що перешкоджають провадженню виконав­чих дій, державний виконавець може відкласти виконавчі дії за заявою стягувача або за заявою боржника, або з власної ініціативи на строк до 10 днів. Про відкладення провадження виконавчих дій державний вико­навець виносить відповідну постанову, про що повідомляє сторони, суд або інший орган, який видав виконавчий документ.

   Постанова про відкладення провадження виконавчих дій може бути оскаржена начальнику відповідного відділу Державної виконавчої служ­би або до суду в 3-денний строк.

   Стаття 33. Відстрочка або розстрочка виконання,

   зміна способу і порядку виконання рішення

   За наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, державний виконавець за власною ініціати­вою або за заявою сторін, а також самі сторони мають право звернутися до суду чи іншого органу, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання, а також про зміну способу і порядку виконання.

   Рішення про відстрочку або розстрочку виконання, зміну способу і порядку виконання повинно бути прийнято у 10-денний строк і може бути оскаржено у встановленому порядку.

   Стаття 34. Обставини, що зумовлюють обов'язкове зупинення виконавчого провадження

   Виконавче провадження підлягає обов'язковому зупиненню у ви­падках:

   -173-

   1. смерті стягувана або боржника, оголошення померлим чи ви­
      знання безвісно відсутнім стягувана або боржника, або припинення іс­
      нування сторони — юридичної особи, якщо встановлені судом правовід­
      носини допускають правонаступництво;

   1. визнання стягувана або боржника недієздатним;

   1. проходження боржником строкової військової служби у Зброй­
      них Силах України, передбачених законом інших військових формуван­
      нях, якщо за умовами служби провадження виконавчих дій неможливе,
      чи на прохання стягувана, який проходить строкову військову службу в
      Збройних Силах України або інших військових формуваннях;

   1. оспорювання боржником виконавчого документа у судовому по­
      рядку, якщо таке допускається законом;

   1. прийняття судом до розгляду скарги на дії органів (посадових
      осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопо­
      рушення;

   1. винесення постанови про зупинення виконання відповідного рі­
      шення посадовою особою, якій законом надано таке право;

   1. подання до суду позову про виключення майна з опису;

   1. порушення арбітражним судом провадження у справі про бан­
      крутство боржника

   Стаття 35. Право державного виконавця зупинити виконавче провадження

   Виконавче провадження може бути зупинено у разі:

   1. звернення державного виконавця до суду або іншого органу,
      який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення рішення,
      що підлягає виконанню;

   1. прохання боржника, який проходить строкову службу у складі
      Збройних Сил України чи інших передбачених законом військових
      формувань;

   1. перебування боржника у тривалому службовому відрядженні;

   1. знаходження боржника на лікуванні у стаціонарному лікувально­
      му закладі;

   1. подання скарги на дії державного виконавця або відмову в його
      відводі;

   1. оголошення розшуку боржника, його майна або розшуку дитини;

   1. знаходження боржника або стягувача у відпустці за межами на­
      селеного пункту, де вони проживають.

   Стаття 36. Порядок і строки зупинення виконавчого провадження

   Державний виконавець виносить вмотивовану постанову про зупи­нення виконавчого провадження з підстав, передбачених у статтях 34 і 35 цього Закону, яка затверджується начальником відповідного відділу Державної виконавчої служби. Копія постанови надсилається у 3-ден-ний строк сторонам та суду або іншому органу (посадовій особі), які ви­дали виконавчий документ.

   Виконавче провадження зупиняється:

   у випадках, передбачених пунктами 1 і 2 статті 34, — до визначення

   -174-

   правонаступників боржника або призначення опікуна недієздатному боржникові;

   у випадках, передбачених пунктом 3 статті 34, пунктами 2, 3, 4, 6 і 7 статті 35, — до закінчення існування названих обставин;

   у випадках, передбачених пунктами 4, 5, 6, 7 і 8 статті 34, пунктом 5 статті 35, — до розгляду питання по суті.

   Постанова про зупинення виконавчого провадження може бути ос­каржена до суду в 10-денний строк. Строки зупинення виконавчого про­вадження можуть бути скорочені судом.

   Впродовж строку, на який виконавче провадження зупинено, вико­навчі дії не провадяться.

   Після усунення обставин, які стали підставою для зупинення вико­навчого провадження, державний виконавець зобов'язаний поновити виконавче провадження за власною ініціативою або заявою стягувача.

   Стаття 37. Закриття виконавчого провадження

   Виконавче провадження підлягає закриттю державним виконавцем у випадках:

   1. прийняття судом відмови стягувача від стягнення;

   1. затвердження судом мирової угоди між стягувачем і боржником
      про закриття виконавчого провадження;

   1. смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, ви­
      знання безвісно відсутнім боржника або стягувача, якщо виконання їх
      обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонас-
      тупництва;

   1. недостатності майна юридичної особи — боржника, що ліквіду­
      ється, для задоволення вимог стягувача;

   1. скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи),
      яке підлягало виконанню на основі виконавчого документа;

   1. письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених
      у боржника при виконанні рішення про передачу їх стягувачеві, або зни­
      щення речі, яка мала бути передана стягувачеві в натурі;

   1. закінчення передбаченого законом строку для даного виду стяг­
      нення.

   Державний виконавець виносить у 3-денний строк з дня, коли йому стали відомі обставини, зазначені в цій статті, вмотивовану постанову про закриття виконавчого провадження, яка затверджується начальни­ком відповідного відділу Державної виконавчої служби. Копія постано­ви надсилається у 3-денний строк сторонам та суду або іншому органу (посадовій особі), якими видано виконавчий документ.

   Постанова про закриття виконавчого провадження може бути оскаржена сторонами начальнику відповідного відділу Державної вико­навчої служби або до суду в 10-денний строк з дня її одержання.

   Стаття 38. Наслідки закриття виконавчого провадження

   У разі закриття виконавчого провадження припиняється чинність арешту майна боржника, скасовуються інші здійснені державним вико­навцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку з закриттям виконавчого провадження. За-

   -175-

   крите виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім ви­падків, передбачених цим Законом.

   Стаття 39. Закінчення виконавчого провадження

   Виконавче провадження закінчується у випадках:

   1. фактичного повного виконання рішення згідно з виконавчим до­
      кументом;

   1. закриття виконавчого провадження відповідно до статті 37 цього
      Закону;

   1. повернення виконавчого документа без виконання на вимогу су­
      ду або іншого органу (посадової особи), які видали виконавчий доку­
      мент, або на письмову вимогу стягувача;

   1. направлення виконавчого документа за належністю до іншого
      підрозділу Державної виконавчої служби.

   Про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відповідного від­ділу Державної виконавчої служби. Постанова про закінчення виконав­чого провадження може бути оскаржена сторонами до суду у 10-денний строк.

   Стаття 40. Повернення виконавчого документа стягувачеві

   Виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до вико­нання, за яким стягнення не провадилося або було проведено частково, повертається стягувачеві:

   1. за письмовою заявою стягувача;

   1. якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено
      стягнення, і здійснені державним виконавцем відповідно до цього Зако­
      ну заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;

   1. якщо стягувач відмовився залишити за собою майно боржника,
      не реалізоване під час виконання рішення, одержати певні предмети, що
      повинні бути передані йому від боржника згідно з рішенням;

   1. у разі якщо стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій,
      незважаючи на попередження державного виконавця про повернення
      йому виконавчого документа.

   Про наявність обставин, зазначених у пунктах 2-4 частини першої цієї статті, державний виконавець складає акт.

   У разі повернення стягувачеві виконавчого документа з підстав, зазначених у пунктах 1 і 3 частини першої цієї статті, йому повністю по­вертається авансовий внесок, передбачений цим Законом, а при повер­ненні виконавчого документа з інших підстав — лише в частині, що пе­ревищує здійснені державним виконавцем витрати на провадження ви­конавчих дій.

   Про повернення виконавчого документа і авансового внеску стягу­вачеві державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відповідного відділу Державної виконавчої служби, і може бути оскаржена до суду в 10-денний строк.

   Повернення виконавчого документа стягувачеві з підстав, передба­чених пунктами 2-4 частини першої цієї статті, не позбавляє його права

   -176-

   !

   повторно пред'явити виконавчий документ до виконання в межах стро­ків, встановлених статтею 21 цього Закону.

   Стаття 41. Відновлення виконавчого провадження

   У разі якщо постанова державного виконавця про закриття вико­навчого провадження визнана судом незаконною, виконавче проваджен­ня підлягає відновленню. Про відновлення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову не пізніше як у 3-денний строк з дня винесення ухвали суду і в той же строк повідомляє стягува-ча і боржника, а також суд або інший орган (посадову особу), які вида­ли виконавчий документ, про відновлення виконавчого провадження.

   Стаття 42. Оголошення розшуку

   У разі відсутності відомостей про місце проживання (знаходження) боржника за виконавчими документами про стягнення аліментів, від­шкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здо­ров'ю або у зв'язку з втратою годувальника, а також дитини за виконав­чими документами про відібрання дитини державний виконавець звер­тається до суду з поданням про винесення ухвали про розшук боржника або дитини.

   У разі відсутності відомостей про місце знаходження майна борж­ника за виконавчими документами, зазначеними у частині першій, дер­жавний виконавець виносить постанову про розшук майна, яка затвер­джується начальником відповідного відділу Державної виконавчої служби.

   Розшук оголошується відповідно за місцем виконання рішення або за останнім відомим місцем проживання (знаходження) боржника чи місцем знаходження його майна, або за місцем проживання (знаходжен­ня) стягувача. Розшук громадянина-боржника і розшук дитини здійс­нюють органи внутрішніх справ, а розшук боржника — юридичної осо­би, а також майна боржника здійснює Державна виконавча служба. По­станова про розшук обов'язкова до виконання.

   Витрати, пов'язані з розшуком боржника, його майна та розшуком дитини, стягуються з боржника за постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного відділу Державної вико­навчої служби.

   За іншими виконавчими документами державний виконавець може звернутися до суду з поданням про розшук боржника або дитини чи ви­нести постанову про оголошення розшуку майна боржника за наявності письмової згоди стягувача відшкодувати витрати на розшук та авансу­вати зазначені витрати відповідно до цього Закону. В цьому випадку стягувач має право у судовому порядку вимагати від боржника компен­сації витрат, пов'язаних з проведенням розшуку.

   Незвернення державного виконавця до суду у випадках, передбаче­них частиною першою цієї статті, а також постанова державного вико­навця про відмову у розшуку майна боржника та постанова про стяг­нення витрат, пов'язаних з розшуком, можуть бути оскаржені до відпо­відного суду у 10-денний строк.

   12 - 1-1485 - 177 -

   Стаття 43. Розподіл стягнутих з боржника грошових сум

   З грошової суми (в тому числі одержаної від реалізації майна борж­ника), яка стягнута державним виконавцем з боржника, сплачується ви­конавчий збір, накладений на боржника у процесі виконання рішення, компенсуються витрати на здійснення виконавчих дій. Грошова сума, що залишилася, використовується для задоволення вимог стягувача та на сплату штрафу. Сума, що залишилася після задоволення усіх вимог стягувача, повертається боржникові.

   Стаття 44. Черговість задоволення вимог стягувачів

   У разі недостатності суми, стягненої з боржника для задоволення всіх вимог за виконавчими документами, ця сума розподіляється дер­жавним виконавцем між стягувачами в порядку черговості, встановле­ної цією статтею.

   У першу чергу задовольняються вимоги щодо стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також у зв'язку з втратою годувальника та забезпечені за­ставою вимоги про стягнення вартості заставленого майна.

   У другу чергу задовольняються вимоги працівників, пов'язані з тру­довими правовідносинами, вимоги щодо виплати наданої адвокатами юридичної допомоги, виплати винагороди, що належить автору за вико­ристання його твору, відкриття, винаходу, промислового зразка, на які видано відповідні свідоцтва. Після повного задоволення зазначених ви­мог задовольняються вимоги громадян із соціального страхування та вимоги громадян про відшкодування збитків, заподіяних їх майну зло­чином або адміністративним правопорушенням.

   У третю чергу задовольняються вимоги щодо податків і неподатко­вих платежів до бюджету, вимоги органів страхування з обов'язкового страхування.

   У четверту чергу задовольняються всі інші вимоги в порядку над­ходження виконавчих документів.

   Вимоги стягувачів кожної наступної черги задовольняються після повного задоволення вимог стягувачів попередньої черги. У разі недо­статності стягненої суми для повного задоволення усіх вимог однієї чер­ги ці вимоги задовольняються пропорційно належній кожному стягува-чеві сумі.

   Суми, стягнені з боржника як такі, що належать до перерахування стягувачам, зараховуються державним виконавцем на депозитний раху­нок відповідного відділу Державної виконавчої служби і видаються стя-гувачеві у встановленому порядку.

   Стаття 45. Витрати, пов'язані з проведенням виконавчих дій

   Витратами, пов'язаними з проведенням виконавчих дій, є витрати на організацію і проведення виконавчих дій із спеціального фонду вико­навчого провадження, а також кошти сторін та інших осіб на проведен­ня виконавчих дій відповідно до цього Закону.

   До витрат на проведення виконавчих дій належать кошти, витраче­ні на:

   1) перевезення, зберігання і реалізацію майна боржника;

   -178-

   1. оплату праці експертів, перекладачів та інших осіб, залучених у
      встановленому порядку до провадження виконавчих дій;

   1. поштовий переказ стягувачеві стягнених сум;

   1. розшук боржника, його майна або розшук дитини;

   1. оголошення в засобах масової інформації;

   1. інші необхідні виконавчі дії, здійснені в процесі виконання рі­
      шення.

   Стаття 46. Виконавчий збір

   У разі невиконання рішення у строк, встановлений для добровіль­ного його виконання, з боржника постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного відділу Державної вико­навчої служби, стягується виконавчий збір у розмірі п'яти відсотків від належної до стягнення суми або вартості майна боржника, а за невико­нання рішення немайнового характеру — у розмірі двох неоподаткову­ваних мінімумів доходів громадян із боржника-громадянина і у розмірі п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян — із боржника — юридичної особи.

   Виконавчий збір не стягується із страховиків, які здійснюють дер­жавне обов'язкове особисте страхування, при виконанні державними виконавцями рішень про стягнення коштів за державним обов'язковим особистим страхуванням, а також з осіб, звільнених від його сплати згідно з законодавством.

   (Частина друга статті 46 в редакції Закону від 18.012001 № 2241-III)

   Постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при пер­шому надходженні виконавчого документа державному виконавцю. При наступних пред'явленнях до виконання виконавчого документа держав­ному виконавцеві виконавчий збір не стягується.

   (Частина четверта статті 46 втратила чинність на підставі За­кону від 30.06.99 № 783-Ш)

   П'ятдесят відсотків суми виконавчого збору, стягнутого Державною виконавчою службою, спрямовується у спеціальний фонд виконавчого провадження на розвиток та матеріально-технічне забезпечення Дер­жавної виконавчої служби, а також на преміювання державних виконав­ців у встановленому порядку.

   Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена до суду в 10-денний строк.

   У разі закриття виконавчого провадження у зв'язку з скасуванням рішення, що підлягало виконанню на основі виконавчого документа, ви­конавчий збір повертається боржникові.

   Стаття 47. Винагорода державному виконавцеві

   Державний виконавець, який забезпечив реальне, своєчасне і закон­не виконання виконавчого документа, одержує винагороду в розмірі двох відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, але не більше де­сяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а по виконавчому документу немайнового характеру — не більше п'яти неоподатковува­них мінімумів доходів громадян.

   І2« -179-

   Стаття 48. Авансування витрат на виконавче провадження

   З метою забезпечення провадження виконавчих дій стягувач може за погодженням із державним виконавцем внести на депозитний раху­нок відповідного відділу Державної виконавчої служби певну грошову суму для здійснення необхідних витрат або для покриття їх частини.

   При завершенні виконавчих дій авансовий внесок повністю повер­тається стягувачеві.

   Стаття 49. Особливості виконання рішень у разі

   відкриття кількох виконавчих проваджень щодо одного боржника

   У разі якщо у районному чи міському відділі Державної виконавчої служби відкрито кілька виконавчих проваджень щодо одного й того са­мого боржника, вони об'єднуються у зведене виконавче провадження і на майно боржника накладається арешт у межах загальної суми стяг­нення, виконавчого збору і можливих витрат на виконавче проваджен­ня.

   Якщо виконавчі провадження щодо одного й того самого боржника відкриті у кількох районних, міських відділах Державної виконавчої служби, виконання вимог цієї статті забезпечується в порядку, встанов­леному Міністерством юстиції України.

   З метою реалізації вимог цієї статті Департаментом Державної ви­конавчої служби формуються відповідні банки даних про відкриття ви­конавчих проваджень у підрозділах Державної виконавчої служби.

   Глава 5 ЗВЕРНЕННЯ СТЯГНЕННЯ НА МАЙНО БОРЖНИКА

   Стаття 50. Порядок звернення стягнення на грошові кошти та інше майно боржника

   Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації.

   Стягнення за виконавчими документами в першу чергу звертається на кошти боржника в гривнях та іноземній валюті, інші цінності, в тому числі кошти на рахунках та вкладах боржника в установах банків та ін­ших кредитних організаціях, на рахунки в цінних паперах у депозитарі­ях цінних паперів.

   Готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються.

   За наявності даних про кошти та інші цінності боржника, що знахо­дяться на рахунках і вкладах та на зберіганні в банках чи інших кредит­них організаціях, на них накладається арешт.

   У разі відсутності у боржника коштів та цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається на належне бор­жникові інше майно, за винятком майна, на яке згідно з законом не мо­же бути накладено стягнення. Боржник має право вказати ті види майна чи предмети, на які необхідно звернути стягнення в першу чергу. Оста­точно черговість стягнення на кошти та інше майно боржника визна­чається державним виконавцем.

   -180-

   Стягнення на майно боржника звертається в розмірах і обсягах, не­обхідних для виконання за виконавчим документом з урахуванням ви­трат на виконання. У випадках коли боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.

   Стаття 51. Порядок звернення стягнення на кошти боржника в іноземній валюті при обчисленні боргу у гривнях

   У разі відсутності у боржника коштів у гривнях, достатніх для од­ночасного задоволення вимог стягувача, державний виконавець накла­дає стягнення на кошти боржника в іноземній валюті.

   Якщо кошти боржника в іноземній валюті є на рахунках, внесках або на зберіганні у банку або іншій кредитній установі, які мають право продажу іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку України, державний виконавець зобов'язує їх протягом семи днів продати інозем­ну валюту в розмірі, необхідному для погашення боргу.

   Якщо такі кошти є у банку або іншій кредитній установі, які не мають права продажу іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку України, державний виконавець зобов'язує їх протягом семи днів перерахувати ці кошти до банку або іншої кредитної установи, що мають таке право для їх реалізації відповідно до вимог частини другої цієї статті.

   Стаття 52. Звернення стягнення на заставлене майно

   Стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається як для задоволення вимог стягувача-заставодержателя, так і для задоволення вимог інших стягувачів.

   Для задоволення вимог стягувача-заставодержателя стягнення звер­тається на заставлене майно боржника при недостатності у нього іншого майна для повного задоволення цих вимог, з додержанням встановле­них законодавством прав заставодержателя та вимог глави 6 цього За­кону.

   Стягнення на заставлене майно боржника для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, в порядку примусового вико­нання допускається лише у разі, коли вартість предмета застави переви­щує розмір заборгованості боржника заставодержателю. Кошти, отрима­ні від реалізації заставленого майна, використовуються насамперед для задоволення зобов'язань боржника перед заставодержателем, і лише за­лишок коштів — для задоволення вимог стягувача.

   Стаття 53. Звернення стягнення на майно боржника, яке знаходиться в інших осіб

   Державний виконавець має право на пропозицію боржника або стя­гувача звернути стягнення на майно боржника, що знаходиться в інших осіб, а також на майно та кошти, належні боржникові від інших осіб.

   Зазначені особи зобов'язані на запит державного виконавця надати У визначений ним строк відомості про належне боржникові майно, що знаходиться у них, та майно чи кошти, які вони повинні передати бор­жникові

   -181-

   Одержавши від названих осіб відомості про наявність майна борж­ника, державний виконавець описує це майно в присутності понятих, вилучає його і реалізує у встановленому цим Законом порядку. Кошти та майно, що належать боржникові від інших осіб, вилучаються дер­жавним виконавцем у цих осіб на підставі ухвали суду в присутності понятих.

   За ухилення від виконання розпоряджень державного виконавця на особу, в якої знаходиться майно боржника, може бути накладено стяг­нення відповідно до цього Закону.

   Стаття 54. Майно, на яке не може бути звернено стягнення

   Не допускається звернення стягнення на майно, зазначене в Пере­ліку видів майна громадян, на яке не може бути звернено стягнення за виконавчими документами (додаток до цього Закону).

   Стаття 55. Арешт та вилучення майна боржника

   Арешт майна полягає у проведенні його опису, оголошенні заборо­ни розпоряджатися ним, а у разі потреби — в обмеженні права користу­вання майном або його вилученні у боржника та передачі на зберігання іншим особам. Види, обсяги і строк обмеження встановлюються держав­ним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням влас­тивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхіднос­ті використання та інших обставин.

   Порушення заборони державного виконавця розпоряджатися або користуватися майном, на яке накладено арешт, тягне за собою відпові­дальність зберігача майна, передбачену законом.

   Арешт застосовується:

   1. для забезпечення збереження майна боржника, що підлягає на­
      ступній передачі стягувачеві або реалізації;

   1. для виконання рішення про конфіскацію майна боржника;

   1. при виконанні ухвали суду про накладення арешту на майно, що
      належить відповідачу і знаходиться у нього чи в інших осіб.

   Вилучення арештованого майна з передачею його для реалізації провадиться у строк, встановлений державним виконавцем, але не рані­ше, ніж через п'ять днів після накладення арешту. Продукти та інші ре­чі, що швидко псуються, вилучаються і передаються для продажу негай­но після накладення арешту.

   Гроші, в тому числі іноземна валюта, цінні папери, ювелірні та інші побутові вироби із золота, срібла, платини і металів платинової групи, дорогоцінних каменів і перлів, а також лом і окремі частини таких ви­робів, виявлені при опису, на які накладено арешт, підлягають обов'яз­ковому вилученню і негайно передаються на зберігання установам На­ціонального банку України. Арешт на цінні папери накладається в по­рядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

   Державний виконавець зобов'язаний подбати про забезпечення умов реалізації майна боржника, які не ущемлюють його законних інте­ресів.

   -182-

   Стаття 56. Право боржника на визначення першочерго­вості звернення стягнення на предмети (види майна)

   Під час проведення опису боржник має право зазначити ті види майна або предмети, на які слід звернути стягнення в першу чергу.

   Державний виконавець зобов'язаний задовольнити вимоги боржни­ка, якщо вони не порушують інтересів стягувача і не ускладнюють ви­конання рішення.

   Стаття 57. Оцінка майна боржника

   Оцінка майна боржника провадиться державним виконавцем за ринковими цінами, які діють на день проведення оцінки, крім випадків, коли оцінка провадиться за регульованими цінами.

   Якщо оцінити окремі предмети складно або якщо боржник чи стя-гувач заперечує проти проведення державним виконавцем оцінки, ос­танній запрошує експерта (спеціаліста) для визначення вартості майна. Витрати на призначення експерта несе сторона, яка оспорює оцінку майна, проведену державним виконавцем.

   Сторони мають право оскаржити оцінку майна до суду.

   Стаття 58. Зберігання майна, на яке накладено арешт

   Майно, на яке накладено арешт, за винятком майна, зазначеного в частиш п'ятій статті 55 цього Закону, передається на зберігання бор­жникові або іншим особам, призначеним державним виконавцем (далі — зберігачеві), під розписку в акті опису. Копія акта опису майна видаєть­ся боржникові, а у випадках, коли обов'язок зберігання майна покладе­но на іншу особу, — також зберігачеві.

   Особа, якій передано на зберігання описане майно, може ним ко­ристуватися, якщо особливості цього майна у разі користування не при­зведуть до його знищення або зменшення цінності.

   Зберігач, якщо ним призначено не боржника або члена його сім'ї, одержує за зберігання майна винагороду, розмір якої встановлюється за угодою зберігача з державним виконавцем.

   Порядок і умови зберігання майна, на яке накладено арешт, зазна­ченого в частині п'ятій статті 55 цього Закону, визначаються Національ­ним банком України, а щодо іншого майна — Міністерством юстиції України.

   Порушення заборони державного виконавця розпоряджатися або користуватися майном, на яке накладено арешт, тягне за собою відпові­дальність зберігача майна, передбачену законом.

   Стаття 59. Звільнення майна з-під арешту

   Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання пра­ва на майно і про звільнення майна з-під арешту.

   Стаття 60. Передача стягувачеві предметів, зазначених у виконавчому документі

   У разі присудження стягувачеві предметів, зазначених у виконавчо­му документі, державний виконавець вилучає ці предмети у боржника і

   -183-

   передає їх стягувачеві, про що складає акт передачі. У разі знищення ре­чі, що мала бути передана стягувачеві в натурі, державний виконавець складає акт про неможливість виконання, який є підставою для закрит­тя виконавчого провадження.

   У випадку письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника при виконанні рішення про передачу їх стягува­чеві, державний виконавець повертає зазначені предмети боржникові під розписку і виносить постанову про закриття виконавчого прова­дження.

   Стаття 61. Реалізація арештованого майна

   Реалізація арештованого майна, за винятком майна, виключеного за законом з обігу, здійснюється державним виконавцем шляхом його про­дажу через торговельні організації, відповідні структури Міністерства фінансів, на прилюдних торгах, аукціонах, якщо інше не передбачено за­коном, у двомісячний строк з дня накладення арешту.

   Продаж майна боржника, за винятком нерухомого майна, здійсню­ється спеціалізованою організацією на комісійних та інших договірних началах, передбачених законом. Продаж нерухомого майна боржника здійснюється шляхом проведення торгів спеціалізованими організація­ми, які мають право здійснювати операції з нерухомістю в порядку, пе­редбаченому законодавством України. Порядок реалізації майна, зазна­ченого в частині п'ятій статті 55 цього Закону, визначається Національ­ним банком України, а іншого майна — Міністерством юстиції України.

   Якщо передане торговельним організаціям майно не буде продане протягом двох місяців, воно підлягає переоцінці. Державний виконавець переоцінює майно за участю представника торговельної організації у присутності стягувача і боржника чи їх представників. Неявка стягувача або боржника не є підставою для припинення дії державного виконавця з переоцінки майна Якщо у місячний строк після переоцінки майно не буде продано торговельною організацією, державний виконавець пові­домляє про це стягувача і пропонує йому визначитися щодо залишення за собою непроданого майна

   Якщо стягувач у 5-денний строк письмово не заявить про своє ба­жання залишити за собою непродане майно, арешт з майна знімається, воно повертається боржникові, а виконавчий документ у разі відсутнос­ті у боржника іншого майна, на яке може бути звернено стягнення, по­вертається стягувачеві без виконання.

   Боржник має право визначити, в якій послідовності необхідно про­давати майно. У разі коли від продажу частини майна буде виручено су­му, достатню для задоволення вимог стягувача і для сплати всіх витрат на виконавче провадження, подальший продаж арештованого майна припиняється. Вимоги боржника щодо черговості продажу майна не приймаються державним виконавцем, якщо внаслідок їх задоволення виникнуть перешкоди чи додаткові труднощі для виконання або подо­вжиться його строк.

   Стаття 62. Звернення стягнення на будинок, квартиру, приміщення, земельну ділянку

   Звернення стягнення на будинок, квартиру, інше приміщення, зе­мельну ділянку, що є нерухомим майном, провадиться у разі відсутності

   -184-

   у боржника достатніх коштів чи рухомого майна При цьому в першу чергу провадиться звернення стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржникові. В останню чергу звертається стягнення на жилий будинок чи квартиру.

   Разом з жилим будинком стягнення звертається також на прилеглу земельну ділянку, що належить боржникові.

   У разі звернення стягнення на будинок, квартиру, приміщення, зе­мельну ділянку державний виконавець запитує відповідні місцеві орга­ни виконавчої влади та органи місцевого самоврядування про належ­ність зазначеного майна боржникові на праві власності та його вартість, а також запитує нотаріальний орган, чи не знаходиться це майно під арештом.

   Одержавши документальне підтвердження належності боржникові на праві власності будинку чи іншого нерухомого майна, державний ви­конавець накладає на них арешт шляхом опису і оцінки за їх вартістю на момент арешту та надсилає нотаріальному органу за місцем знахо­дження майна вимогу про реєстрацію даного факту. Про накладення арешту на будинок чи інше нерухоме майно, заставлене третім особам, державний виконавець невідкладно повідомляє цих осіб.

   Реалізація належних боржникові будинку, квартири та іншого неру­хомого майна провадиться відповідно до закону шляхом продажу з при­людних торгів.

   Глава 6

   ЗВЕРНЕННЯ СТЯГНЕННЯ НА МАЙНО БОРЖНИКА -ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ

   Стаття 63. Звернення стягнення на грошові кошти боржника — юридичної особи

   Готівка в національній та іноземній валюті, яка знаходиться в касах або інших сховищах боржника — юридичної особи, підлягає невідклад­ному вилученню після її виявлення та складення відповідного акта дер­жавним виконавцем. Копія акта вручається представнику боржника — юридичної особи.

   Вилучена готівка в національній валюті не пізніше наступного дня здається в установу банку для перерахування на рахунок стягувача для покриття боргу за виконавчими документами, на виконавчий збір та на покриття витрат на проведення виконавчих дій. Готівка в іноземній ва­люті у той же строк здається державним виконавцем банку або іншій кредитній установі, що мають право продажу іноземної валюти на внут­рішньому валютному ринку України, для реалізації її в розмірі, необхід­ному для покриття боргу, сплати виконавчого збору та витрат на прове­дення виконавчих дій.

   Державний виконавець звертає стягнення на кошти боржника — юридичної особи, що знаходяться в кредитних установах, в порядку, пе­редбаченому цим Законом. Якщо даних про наявність у боржника — юридичної особи рахунків і вкладів у банках чи інших кредитних орга­нізаціях немає, державний виконавець одержує такі дані у податкових органів, які зобов'язані надати йому необхідну інформацію у 3-денний строк.

   -185-

   Стаття 64. Звернення стягнення на інше майно боржника — юридичної особи

   У разі відсутності у боржника — юридичної особи коштів, достатніх для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше майно, на­лежне боржникові — юридичній особі на праві власності або закріплене за ним (за винятком майна, виключеного з обороту або обмежуваного в обороті) незалежно від того, хто фактично використовує це майно.

   На зазначене майно накладається арешт, і воно реалізується в такій черговості:

   1. у першу чергу — майно, яке безпосередньо не використовується
      у виробництві (цінні папери, кошти на депозитних та інших рахунках
      боржника, валютні цінності, легковий автотранспорт, предмети дизайну
      офісів та інше майно);

   1. У другу чергу — готова продукція (товари), а також інші матері­
      альні цінності, які безпосередньо не використовуються у виробництві;

   1. у третю чергу — об'єкти нерухомого майна, верстати, обладнання,
      інші основні засоби, а також сировина і матеріали, призначені для здійс­
      нення виробництва.

   У разі накладення арешту на майно третьої черги, що належить боржнику — юридичній особі, державний виконавець у 3-денний строк повідомляє власника або уповноважений ним орган, до сфери управлін­ня якого належить майно, та у разі необхідності — Фонд державного майна України про накладення арешту на майно боржника — юридич­ної особи, а також дані про склад і вартість майна, на яке накладено арешт, і про розмір вимог стягувача. Копія зазначеного повідомлення надсилається до податкового органу, який контролює здійснення бор­жником — юридичною особою платежів до бюджетів усіх рівнів.

   На пропозицію відповідного органу управління чи Фонду держав­ного майна України державний виконавець за рахунок коштів на фінан­сування Державної виконавчої служби публікує у пресі повідомлення про звернення стягнення на майно боржника — юридичної особи.

   Отримавши повідомлення відповідного органу управління чи Фон­ду державного майна України про вчинення цими органами дій щодо порушення справи про банкрутство боржника — юридичної особи, дер­жавний виконавець звертається до суду із заявою про відстрочку вико­нання відповідно до статті 33 цього Закону. У разі порушення судом провадження у справі про банкрутство боржника — юридичної особи державний виконавець виносить постанову про зупинення виконавчого провадження.

   Стаття 65. Порядок звернення стягнення на майно

   при реорганізації та ліквідації боржника — юридичної особи

   У випадку реорганізації (злиття, приєднання, розділення, виділен­ня, перетворення) боржника — юридичної особи стягнення за виконав­чими документами звертається на кошти та інше майно тієї юридичної особи, на яку відповідно до закону покладено відповідальність за зо­бов'язаннями боржника — юридичної особи.

   -186-

   У випадку ліквідації боржника — юридичної особи, в тому числі внаслідок визнання боржника банкрутом, виконавчий документ переда­ється до ліквідаційної комісії для вирішення питання про подальший порядок виконання рішення у встановленому законодавством порядку.

   Про направлення виконавчого документа до ліквідаційної комісії державний виконавець повідомляє стягувача.

   Стаття 66. Підготовка державним виконавцем

   та проведення прилюдних торгів по реалізації нерухомого майна

   Прилюдні торги по реалізації нерухомого майна організують і про­водять спеціалізовані організації, що мають право здійснювати операції з нерухомістю, з якими укладено відповідний договір Державною вико­навчою службою.

   Спеціалізовані організації проводять прилюдні торги за заявкою державного виконавця, в якій зазначається мінімальна початкова ціна майна, що виставляється на торги.

   До заявки додаються:

   1. копія виконавчого документа;

   1. копія акта арешту майна;

   1. документи, що характеризують об'єкт нерухомості;

   1. копії документів, що підтверджують право користування земель­
      ною ділянкою чи право власності на неї, у разі продажу окремо розта­
      шованої будівлі.

   У разі продажу об'єкта незавершеного будівництва державний ви­конавець додає до заявки також копію рішення про відведення земель­ної ділянки та копію дозволу місцевого органу виконавчої влади і (чи) органу місцевого самоврядування на будівництво.

   Прилюдні торги повинні бути проведені у двомісячний строк з дня одержання спеціалізованою організацією заявки державного виконавця на їх проведення.

   Порядок проведення прилюдних торгів визначається законом.

   Глава 7

   ЗВЕРНЕННЯ СТЯГНЕННЯ НА ЗАРОБІТНУ ПЛАТУ ТА ІНШІ ВИДИ ДОХОДІВ БОРЖНИКА

   Стаття 67. Умови звернення стягнення на заробітну плату та інші доходи боржника

   Стягнення на заробітну плату (заробіток), пенсію, стипендію та ін­ші доходи боржника звертається при відсутності у боржника коштів на рахунках у кредитних установах, відсутності чи недостатності майна боржника для повного покриття належних до стягнення сум, а також при виконанні рішень про стягнення періодичних платежів та стягнень на суму, що не перевищує одного мінімального розміру заробітної плати.

   Стаття 68. Відрахування із заробітної плати

   (заробітку), пенсії, стипендії боржника

   Відрахування із заробітної плати (заробітку), пенсії чи стипендії громадян проводить адміністрація підприємств, установ і організацій на підставі надісланих їм державним виконавцем виконавчих документів.

   -187-

   Якщо боржник змінить місце роботи або місце проживання чи на­вчання, підприємства, установи, організації, які отримали виконавчий документ, повертають його не пізніш як у 3-денний строк державному виконавцеві з відміткою про нове місце роботи, проживання чи навчан­ня боржника, якщо воно відоме, а також повідомляють про проведені ними стягнення періодичних платежів за виконавчими документами. У разі неподання зазначених відомостей з неповажних причин винних у цьому посадових осіб може бути притягнуто до відповідальності, перед­баченої цим Законом.

   Звернення стягнення на пенсії провадиться відповідно до законо­давства про пенсії.

   Стаття 69. Звернення стягнення на інші доходи боржника

   Зазначені у статтях 67 і 68 цього Закону правила стягнення поши­рюються і на випадки звернення стягнення на:

   1. доходи, отримані фізичною особою, яка є суб'єктом підприєм­
      ницької діяльності;

   1. доходи за працю в колективному сільськогосподарському (фер­
      мерському) господарстві;

   1. авторську винагороду за твори літератури, науки або мистецтва,
      премії, що присуджуються за видатні досягнення в галузі науки, літера­
      тури і мистецтва, винагороду за відкриття, винахід, на який видано ав­
      торське свідоцтво, корисну модель, промисловий зразок і раціоналіза­
      торську пропозицію;

   1. суми на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим
      ушкодженням здоров'я, а також втратою годувальника.

   Стаття 70. Розмір відрахувань із заробітної плати та інших доходів

   Розмір відрахувань із заробітної плати та інших видів доходів борж­ника вираховується із суми, що залишається після утримання податків.

   Обмеження розміру відрахувань із заробітної плати встановлюється законодавством про працю.

   Із заробітної плати боржника може бути утримано за виконавчими документами до повного погашення заборгованості:

   у разі стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної ка­ліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також втратою годувальни­ка, та збитків, заподіяних злочином, — п'ятдесят відсотків заробітної плати боржника;

   за всіма іншими видами стягнень, якщо інше не передбачено зако­ном, — двадцять відсотків.

   Загальний розмір усіх відрахувань при кожній виплаті заробітної плати не може перевищувати п'ятдесяти відсотків заробітної плати, яка належить до виплати працівникові, в тому числі при відрахуванні за кількома виконавчими документами. Це обмеження не поширюється на відрахування із заробітної плати при відбуванні виправних робіт і при стягненні аліментів на неповнолітніх дітей, у цих випадках розмір від­рахувань із заробітної плати не може перевищувати сімдесяти відсотків.

   -188-

   Правила, встановлені цією статтею, застосовуються також при звер­ненні стягнення на належні боржникові стипендію, пенсію та доходи, за­значені в статті 69 цього Закону.

   Стаття 71. Звернення стягнення на заробітну плату боржника, який відбуває покарання

   Відрахування із заробітної плати боржника, який за вироком суду відбуває покарання без позбавлення волі, провадиться з усієї суми заро­бітної плати без урахування стягнень за вироком.

   Із засуджених, які відбувають покарання у вигляді позбавлення во­лі, а також з осіб, які знаходяться в наркологічних відділеннях психіат­ричних диспансерів та стаціонарних лікувальних закладах, відрахування провадиться з усієї заробітної плати без урахування відрахувань на ви­трати по їх утриманню в цих закладах.

   Стаття 72. Звернення стягнення на допомогу

   по державному соціальному страхуванню

   На допомогу по державному соціальному страхуванню, виплачува­ну у разі тимчасової непрацездатності та інших випадках, і допомогу по безробіттю стягнення може бути звернено тільки за рішеннями про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також втратою годувальника

   Стаття 73. Кошти, на які не може бути звернено стягнення

   Стягнення не може бути звернено на наступні виплати:

   1. вихідну допомогу, яка виплачується у разі звільнення працівника;

   1. компенсацію працівникові за невикористану відпустку, крім ви­
      падків, коли особа при звільненні одержує компенсацію за відпустку, не
      використану протягом кількох років;

   1. компенсації працівникові витрат у зв'язку з переведенням, на­
      правленням на роботу чи відрядженням до інших місцевостей;

   1. польове забезпечення, надбавки до заробітної плати, інші кошти,
      які виплачуються замість добових і квартирних;

   1. матеріальну допомогу особам, які втратили право на допомогу по
      безробіттю;

   1. допомогу по вагітності та пологах;

   1. одноразову допомогу при народженні дитини;

   1. допомогу по догляду за дитиною;

   1. допомогу особам, зайнятим доглядом трьох і більше дітей віком
      до 16 років, по догляду за дитиною-інвалідом, по тимчасовій непрацез­
      датності у зв'язку з доглядом за хворою дитиною; інші допомоги на ді­
      тей, передбачені законодавством;

   1. допомогу на лікування;

   1. допомогу на поховання;

   1. щомісячну грошову допомогу у зв'язку з обмеженням спожи­
      вання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого під­
      собного господарства громадян, які проживають на території радіоак­
      тивного забруднення;

   1. дотації на обіди, придбання путівок до санаторіїв і будинків від­
      починку за рахунок фонду споживання.

   -189-

   Стягнення не провадиться також із:

   1. сум неоподатковуваного розміру матеріальної допомоги;

   1. грошової компенсації за видане обмундирування і натуральне по­
      стачання;

   1. вихідної допомоги у разі звільнення (виходу у відставку) з війсь­
      кової служби та з органів внутрішніх справ, а також грошового забезпе­
      чення, що не має постійного характеру, та в інших випадках, передбаче­
      них законодавством.

   Стаття 74. Порядок стягнення аліментів

   Порядок стягнення аліментів визначається законом.

   У разі неможливості стягнення аліментів із заробітної плати чи ін­ших доходів боржника протягом трьох місяців підряд стягнення зверта­ється на майно боржника

   Розмір заборгованості по аліментах визначається державним вико­навцем за місцем виконання рішення виходячи з фактичного заробітку (доходів), одержаного боржником за час, протягом якого стягнення не провадилося, або одержуваного ним на момент визначення заборгова­ності у твердій грошовій сумі або у відсотковому відношенні. Якщо боржник в цей період не працював, заборгованість визначається виходя­чи з середньої заробітної плати для даної місцевості. Державний вико­навець у разі надходження виконавчого документа повинен підрахувати розмір заборгованості по аліментах і повідомити про нього стягувача і боржника.

   З осіб, зобов'язаних сплачувати аліменти, у разі виїзду їх для по­стійного проживання у країни, з якими Україна не має договорів про надання правової допомоги, стягнення аліментів провадиться на час ви­їзду за рішенням суду за весь період до досягнення дитиною повноліття.

   З осіб, які працюють за контрактами в іноземних державах і одер­жують заробітну плату тільки за кордоном, аліменти стягуються в по­рядку та розмірах, передбачених законом.

   За наявності спору питання про розмір заборгованості по аліментах вирішується за заявою заінтересованої особи судом у порядку, встанов­леному законом.

   Державний виконавець зобов'язаний здійснювати систематичний контроль за правильним і своєчасним відрахуванням та надходженням відрахованих сум аліментів стягувачам.

   Стаття 75. Виконання рішень щодо покарання у вигляді штрафу та конфіскації майна

   Рішення щодо покарання у вигляді штрафу та конфіскації майна підлягають виконанню в порядку, встановленому цим Законом.

   Глава 8 ВИКОНАННЯ РІШЕНЬ У НЕМАЙНОВИХ СПОРАХ

   Стаття 76. Загальні умови виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення

   Після відкриття виконавчого провадження по виконавчому доку­менту, який зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від

   -190-

   їх вчинення, державний виконавець відповідно до статті 24 цього Зако­ну визначає йому строк добровільного виконання рішення.

   У разі невиконання без поважних причин цих вимог державний ви­конавець застосовує до боржника штрафні санкції чи інші заходи, пе­редбачені законодавством, і призначає новий строк виконання. Якщо після цього рішення не буде виконано і виконання може бути проведено без участі боржника, державний виконавець організовує виконання від­повідно до повноважень, наданих йому законом, а з боржника стягуєть­ся двократний розмір витрат на проведення виконавчих дій.

   Якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, виконав­чий документ постановою державного виконавця, затвердженою началь­ником відповідного відділу Державної виконавчої служби, повертається до суду чи іншого органу, що видав виконавчий документ.

   Стаття 77. Виконання рішення про поновлення на роботі

   Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або пере­веденого працівника виконується негайно. Виконання рішення вважа­ється завершеним з моменту фактичного допущення зазначеного пра­цівника до виконання попередніх обов'язків на підставі відповідного ак­та органу, що прийняв незаконне рішення про звільнення або переве­дення працівника

   У разі невиконання власником або уповноваженим ним органом (посадовою особою) рішення про поновлення на роботі незаконно звіль­неного або переведеного працівника державний виконавець застосовує до них штрафні санкції та інші заходи, передбачені цим Законом.

   Стаття 78. Виконання рішення про відібрання дитини

   Під час виконання рішення про відібрання дитини державний вико­навець провадить виконавчі дії з обов'язковою участю особи, якій дити­на передається на виховання, та з залученням представників органів опіки і піклування.

   У разі потреби державний виконавець може звернутися до суду з поданням щодо вирішення питання про тимчасове влаштування дитини до дитячого чи лікувального закладу.

   У разі коли боржник перешкоджає виконанню рішення про відіб­рання дитини, до нього застосовуються заходи, передбачені законом.

   Стаття 79. Виконання рішення про виселення боржника

   Виконання рішення про виселення боржника провадиться лише у разі, якщо боржником воно не виконано в установлений державним ви­конавцем строк, визначений відповідно до статті 24 цього Закону.

   Виселення полягає у звільненні приміщення, зазначеного у вико­навчому документі, від особи (осіб), яка виселяється, її майна, домашніх тварин та у забороні даній особі користуватися цим приміщенням.

   Державний виконавець зобов'язаний письмово повідомити боржни­ка про день і час примусового виселення. Відсутність боржника, пові­домленого про день і час виселення, не є перешкодою для виконання рі­шення.

   Виселення здійснюється у присутності понятих за сприянням орга­нів внутрішніх справ з обов'язковим описом майна державним виконав-

   -191-

   цем. Один примірник акта опису майна вручається під розписку бор­жникові. Державний виконавець у необхідних випадках забезпечує в установленому порядку зберігання майна боржника, але не більше як три роки, з покладенням понесених витрат на боржника Після завер­шення трирічного строку невитребуване майно реалізується в порядку, передбаченому для реалізації безхазяйного майна.

   Якщо виконання рішення здійснюється за відсутності осіб, які під­лягають виселенню, державний виконавець зобов'язаний провести по­ряд з описом майна його оцінку. Описане майно передається на відпо­відальне зберігання особі, яка державним виконавцем призначена охо­ронцем майна.

   Про виконання рішення про виселення боржника державним вико­навцем складається акт, що підписується особами, які брали участь у виконанні.

   Якщо особі, яка підлягає виселенню, має бути надано інше жиле приміщення, державний виконавець надсилає відповідному житловому чи іншому органу повідомлення про строк виконання рішення щодо на­дання такого приміщення. У разі ненадання у визначений строк іншого жилого приміщення державний виконавець складає про це акт і зверта­ється до суду з поданням про визначення порядку подальшого виконан­ня рішення. До вирішення судом цього питання виконавчі дії не прова­дяться. У разі виникнення обставин, що перешкоджають виконанню рі­шення або роблять його неможливим, державний виконавець виносить постанову відповідно про відстрочку виконання чи про зупинення вико­навчого провадження.

   Стаття 80. Виконання рішення про вселення стягувача

   Після одержання виконавчого документа про вселення стягувача державний виконавець встановлює строк для добровільного його вико­нання боржником. У разі добровільного виконання рішення про вселен­ня стягувач і боржник підписують акт, який передається державному виконавцеві разом із заявою стягувача про повернення йому виконавчо­го документа

   У разі невиконання рішення про вселення стягувача у добровільно­му порядку вселення здійснюється примусово державним виконавцем.

   Примусове вселення полягає у забезпеченні державним виконавцем безперешкодного входження стягувача у приміщення, вказане у вико­навчому документі, та його проживання (перебування) в ньому.

   Державний виконавець зобов'язаний письмово повідомити боржни­ка і стягувача про день і час примусового вселення. Відсутність боржни­ка, повідомленого про день і час вселення, не є перешкодою для вико­нання рішення про вселення.

   У разі якщо боржник перешкоджає виконанню рішення про вселен­ня стягувача, вселення здійснюється у присутності понятих, із залучен­ням працівників органів внутрішніх справ.

   Про виконання рішення про вселення стягувача державним вико­навцем складається акт, що підписується особами, які брали участь у виконанні.

   У разі подальшого перешкоджання боржником проживанню (пере­буванню) стягувача у приміщенні, в яке його вселено, стягувач має пра-

   -192-

   во звернутися до державного виконавця з заявою про відновлення вико­навчого провадження. У цьому випадку державний виконавець має пра­во повторно провести примусове вселення стягувача та застосувати до боржника штрафні санкції, передбачені цим Законом. Виконавче прова­дження не відновлюється і повторне примусове вселення стягувача не провадиться, якщо особа, яка перешкоджає його проживанню (перебу­ванню), не є боржником. Питання про вселення стягувача у цьому ви­падку вирішується в судовому порядку.

   Стаття 81. Виконання рішення про примусовий обмін

   Державний виконавець, одержавши виконавчий документ про при­мусовий обмін, встановлює строк для добровільного виконання рішення боржником. У разі добровільного виконання рішення стягувач і борж­ник підписують акт, який передається державному виконавцеві разом із заявою стягувача про повернення йому виконавчого документа.

   У разі невиконання рішення про примусовий обмін у добровільно­му порядку державний виконавець здійснює його примусове виконання відповідно до статей 79 і 80 цього Закону.

   Про виконання рішення про примусовий обмін державний викона­вець складає акт, що підписується стягувачем і боржником.

   Стаття 82. Загальні умови виконання рішення про

   заборону діяльності об'єднання громадян

   Державний виконавець розпочинає виконання рішення про заборо­ну діяльності об'єднання громадян за заявою органу, уповноваженого відповідно до закону здійснювати легалізацію такого об'єднання, на ос­нові виконавчого документа про примусовий розпуск даного об'єднання громадян. Легалізуючий орган подає цю заяву до Державної виконавчої служби після офіційного повідомлення у друкованих засобах масової ін­формації про набрання чинності рішенням щодо заборони діяльності да­ного об'єднання громадян.

   Державний виконавець виносить постанову про відкриття виконав­чого провадження відповідно до статті 24 цього Закону та здійснює ви­конавчі дії, передбачені рішенням суду про заборону діяльності об'єд­нання громадян, у порядку, встановленому цим Законом.

   Про виконання рішення суду про заборону діяльності об'єднання громадян державний виконавець складає акт, який підписують держав­ний виконавець і представник легалізуючого органу. Копії акта надсила­ються до суду, який постановив рішення, та легалізуючому органу.

   Глава 9

   ПРОВАДЖЕННЯ ВИКОНАВЧИХ ДІЙ ЩОДО ІНОЗЕМЦІВ, ОСІБ БЕЗ ГРОМАДЯНСТВА ТА ІНОЗЕМНИХ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ. ВИКОНАННЯ РІШЕНЬ ІНОЗЕМНИХ СУДІВ І АРБІТРАЖІВ

   Стаття 83. Виконання рішень щодо іноземців, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб

   При виконанні передбачених статтею 3 цього Закону рішень щодо іноземців, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб, які від-

   П - 1-1485 - 193-

   повідно проживають чи зареєстровані на території України, застосову­ються положення цього Закону.

   Стаття 84. Виконання рішень іноземних судів і арбітражів

   Порядок виконання в Україні рішень іноземних судів і арбітражів визначається відповідними міжнародними договорами, цим Законом та іншими законами України. Виконавчий документ, виданий в установле­ному порядку на основі рішення іноземного суду чи арбітражу, може бути пред'явлений до примусового виконання протягом трьох років з моменту набрання відповідним рішенням законної сили.

   Глава 10

   ЗАХИСТ ПРАВ СТЯГУВАНА, БОРЖНИКА ТА ІНШИХ ОСІБ ПІД ЧАС ПРОВАДЖЕННЯ ВИКОНАВЧИХ ДІЙ

   Стаття 85. Оскарження дій посадових осіб Державної виконавчої служби

   На дії (бездіяльність) державного виконавця та інших посадових осіб Державної виконавчої служби по виконанню рішення або відмову у здійсненні вказаних дій стягувачем чи боржником може бути подана скарга до начальника відповідного відділу Державної виконавчої служ­би або до суду за місцем знаходження відповідного відділу Державної виконавчої служби, або до іншого суду згідно з вимогами закону.

   Стаття 86. Захист прав стягувана у виконавчому провадженні

   Стягувач має право звернутися з позовом до юридичної особи, яка зобов'язана провадити стягнення коштів з боржника, у разі невиконан­ня рішення з вини цієї юридичної особи. При цьому стягувач звільня­ється від сплати державного мита

   Збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридич­ним особам при здійсненні виконавчого провадження, підлягають від­шкодуванню в порядку, передбаченому законом.

   Стаття 87. Відповідальність за невиконання рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії

   У разі невиконання у встановлений державним виконавцем строк без поважних причин рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, які можуть бути виконані лише боржником, державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника в розмірі від двох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян — щодо фізичних осіб і від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян — щодо посадових осіб, та призначає новий строк вико­нання.

   Постанова державного виконавця про накладення штрафу затвер­джується начальником відповідного відділу Державної виконавчої служби. Постанова про накладення штрафу може бути оскаржена до су­ду в 10-денний строк.

   У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин державний виконавець у тому ж порядку накладає штраф на

   -194-

   боржника у подвійному розмірі. При подальшому невиконанні рішення боржником державний виконавець порушує клопотання перед судом про кримінальну відповідальність боржника відповідно до закону.

   Стаття 88. Відповідальність за невиконання законних вимог державного виконавця та порушення цього Закону

   За порушення вимог цього Закону, невиконання законних вимог державного виконавця громадянами чи посадовими особами, втрату або несвоєчасне відправлення виконавчого документа, неподання або подан­ня неправдивих відомостей про доходи і майновий стан боржника, а та­кож неповідомлення боржником про зміну місця роботи (знаходження), якщо ці дії не мають ознак злочину, а також за неявку без поважних причин за викликом державного виконавця на винних осіб накладаєть­ся штраф від двох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів гро­мадян у порядку, передбаченому законом.

   У разі наявності ознак злочину у діях особи, яка умисно перешко­джає виконанню рішення чи іншим чином порушує вимоги законодав­ства про виконавче провадження, державний виконавець складає акт про порушення і надсилає до суду подання про притягнення винної осо­би до кримінальної відповідальності.

   Глава 11 ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

   1. Цей Закон набирає чинності з дня його офіційного опублікуван­
      ня і вводиться в дію з 1 липня 1999 року.

   1. Запропонувати Кабінету Міністрів України:

   подати у місячний строк після опублікування цього Закону на роз­гляд Верховної Ради України необхідні законопроекти щодо внесення змін до чинного законодавства з метою приведення його у відповідність з цим Законом;

   забезпечити прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації цього Закону.

   Президент України Л. КУЧМА

   м. Київ, 21 квітня 1999 раку № 606-ХІУ

   Додаток

   до Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІУ

   Перелік

   видів майна громадян, на яке не може бути звернено стягнення за виконавчими документами

   Стягнення за виконавчими документами не може бути звернено на такі види майна та предмети, що належать боржникові на праві власнос-

   ІІ- -195-

   ті чи є його часткою у спільній власності, необхідні для боржника, чле­нів його сім'ї та осіб, які перебувають на його утриманні:

   1. Носильні речі та предмети домашнього вжитку, необхідні бор­
   жникові і особам, які перебувають на його утриманні:

   а) одяг — на кожну особу: одне літнє або осіннє пальто, одне зимове
   пальто або кожух, один зимовий костюм (для жінок — два зимових
   плаття), один літній костюм (для жінок — два літніх плаття), головні
   убори по одному на кожний сезон. Для жінок, крім того, дві літні хуст­
   ки, одна тепла хустка (або шаль) та інший одяг, зношений більш, як на
   50 відсотків;

   б) взуття у кількості по одній парі літнього, осіннього, зимового та
   інше взуття, зношене більш, як на 50 відсотків;

   в) білизна у кількості двох змін на кожну особу;

   г) постіль (матрац, подушка, два простирадла, дві наволочки, ковд­
   ра) і два особистих рушники на кожну особу;

   д) необхідний кухонний посуд;

   е) один холодильник на сім'ю;

   ж) меблі — по одному ліжку та стільцю на кожну особу, один стіл,
   одна шафа на сім'ю (крім меблевих гарнітурів, на які може бути зверне­
   не стягнення);

   з) всі дитячі речі.

   2. Продукти харчування, потрібні для особистого споживання
   боржнику, членам його сім'ї та особам, які перебувають на його утри­
   манні, — на три місяці.

   1. Паливо, потрібне боржникові, членам його сім! та особам, які пе­
      ребувають на його утриманні, для готування їжі та обігрівання примі­
      щення протягом шести місяців.

   1. Одна корова, а у разі відсутності корови — одна телиця; коли не­
      має ні корови, ні телиці — одна коза, вівця чи свиня — у осіб, які займа­
      ються сільським господарством.

   1. Корм для худоби, який не піддягає вилученню в кількості, потрібній
      до початку вигону худоби на пасовище або до збору нових кормів.

   1. Насіння, потрібне для чергових посівів (осіннього і весняного), та
      незнятий урожай — у осіб, які займаються сільським господарством (за
      винятком земельних ділянок, на які накладено стягнення).

   1. Інструменти, необхідні для особистих професійних занять (швей­
      ні, музичні та інші).

   -196-

   Затверджено

   наказом Міністерства юстиції України 15 грудня 1999 р. № 74/5

   Зареєстровано

   в Міністерстві юстиції України

   15 грудня 1999 р. за № 865/4158

   Інструкція про проведення виконавчих дій

   (З наступними злаками та доповненнями)

   Ця Інструкція розроблена на виконання Закону України «Про ви­конавче провадження» (далі — Закон), визначає умови та порядок вико­нання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону, інших нормативно-правових актів підлягають примусовому ви­конанню в разі невиконання їх у добровільному порядку.

   1. Загальні положення

   1.1. За правилами, викладеними в цій Інструкції, підлягають вико­нанню:

   рішення, ухвали й постанови судів у цивільних справах;

   вироки, ухвали й постанови судів у кримінальних справах у частині майнових стягнень;

   вироки судів у частині позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю;

   постанови судів у частині майнових стягнень у справах про адмі­ністративні правопорушення;

   мирові угоди, затверджені судом;

   рішення, ухвали, постанови арбітражних судів;

   виконавчі написи нотаріусів;

   рішення Конституційного Суду України у випадках, передбачених законом;

   не сплачені в строк платіжні вимоги, акцептовані платником;

   рішення третейських судів відповідно до законів України;

   рішення комісій по трудових спорах;

   постанови, винесеш органами (посадовими особами), уповноваже­ними законом розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;

   рішення іноземних судів і арбітраже у передбачених законом ви­падках;

   рішення державних органів, прийняті з питань володіння і користу­вання культовими будівлями та майном;

   рішення Антимонопольного комітету та його територіальних відді­лень у передбачених законом випадках;

   постанови державного виконавця про виконавчий збір та накладен­ня штрафу;

   рішення інших державних та недержавних органів у випадках, пе­редбачених законом.

   -197-

   1. Провадження примусового виконання рішень судів та інших
      органів (посадових осіб) (далі — рішення) здійснюється відповідно до
      Закону, інших нормативно-правових актів та цієї Інструкції.

   1. Виконавчими документами є:

   виконавчі листи, що видаються на підставі: рішень, вироків, ухвал, постанов судів загальної юрисдикції; рішень іноземних судів та арбітра-жів, якщо вони визнані й допущені для виконання на території України у встановленому законодавством порядку;

   ухвали судів у випадках, передбачених законом;

   ухвали судів загальної юрисдикції про затвердження мирових угод

   накази, що видаються на підставі рішень, ухвал, постанов арбітраж­них судів;

   виконавчі написи нотаріусів;

   рішення Конституційного Суду України у випадках, передбачених законом;

   не сплачені в строк платіжні вимоги, акцептовані платником;

   посвідчення, що видаються на підставі рішень комісій по трудових спорах;

   постанови, винесені органами (посадовими особами), уповноваже­ними законом розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;

   рішення Антимонопольного комітету та його територіальних відді­лень у передбачених законом випадках;

   постанови державного виконавця про виконавчий збір та накладен­ня штрафу;

   рішення інших державних та недержавних органів у випадках, пе­редбачених законом.

   1.4. У виконавчому документі повинні бути зазначені:

   назва документа, дата видачі та найменування органу, посадової особи, що видали виконавчий документ;

   дата й номер рішення, за яким видано виконавчий документ;

   найменування стягувача й боржника, їх адреси, дата й місце наро­дження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), номери ра­хунків у кредитних установах (для юридичних осіб);

   резолютивна частина рішення;

   дата набрання чинності рішенням;

   строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.

   Виконавчий документ має бути підписаний уповноваженою особою і скріплений печаткою.

   Законом можуть бути встановлені також інші вимоги до виконав­чих документів.

   1.5. Державний виконавець уживає заходів примусового виконання,
   якщо боржник не виконує добровільно рішення у встановлений вико­
   навцем строк відповідно до статті 24 Закону.

   Заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на грошові кошти боржника; звернення стягнення на інші види майна боржника; звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пен­сію, стипендію боржника;

   -198-

   вилучення в боржника й передача стягувачеві певних предметів, зазначених у рішенні; відібрання дитини; інші заходи, передбачені рішенням.

   1.6. Вимоги державного виконавця щодо виконання зазначених у
   пункті 1.1 цієї Інструкції рішень є обов'язковими для всіх органів, орга­
   нізацій, посадових осіб, громадян і юридичних осіб на території України.

   Державному виконавцю у встановлений ним строк мають бути на­дані безкоштовно документи або їх копії, потрібні для здійснення його повноважень.

   Невиконання законних вимог державного виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену статтею 88 Закону.

   1.7. Бланки та захисні знаки документів виконавчого провадження.

   1. Зразки і технічні описи бланків та захисних знаків документів
      виконавчого провадження (далі — бланки та захисні знаки) затверджу­
      ються Міністерством юстиції України відповідно до постанови Кабінету
      Міністрів України від № 283 19.04.93 -«Про встановлення порядку виго­
      товлення бланків цінних паперів і документів суворого обліку» (із
      змінами і доповненнями).

   1. З використанням бланків складаються (виконуються) такі до­
      кументи виконавчого провадження:

   1. Постанова про арешт майна боржника та оголошення забо­
      рони на його відчуження (додаток 26 до Інструкції про проведення
      виконавчих дій (далі — Інструкція)).

   1. Акт вилучення у боржника предметів, зазначених у рішенні
      суду, та передачі стягувачу (додаток 29 до Інструкції).

   1. Квитанційна книжка (додаток ЗО до Інструкції).

   1. Розпорядження (додаток 33 до Інструкції).

   1. Розпорядження (додаток 34 до Інструкції).

   1.7.3. Копії документів виконавчого провадження, передбачені пун­
   ктом 1.7.2, маркуються захисними знаками.

   1.7.4. Документи та копії документів виконавчого провадження,
   передбачені пунктом 1.7.2 та складені (виконані) без використання
   бланків або захисних знаків, вважаються недійсними.

   (Інструкцію доповнено пунктом 1.7 згідно з Наказом Мін'юсту від 04.122000 № 62/5)

   2. Учасники виконавчого провадження

   2.1. Учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, їх права та обов'язки

   2.1.1. Учасниками виконавчого провадження є державний викона­
   вець, сторони, їхні представники, експерти, спеціалісти, перекладачі.

   Для проведення виконавчих дій державним виконавцем у разі по­треби залучаються поняті, працівники органів внутрішніх справ, пред­ставники органів опіки і піклування, представники органів і установ ос­віти, медичні працівники, а також представники інших органів і установ У порядку, встановленому Законом та цією Інструкцією.

   2.1.2. Загальні права і обов'язки державних виконавців у виконавчо­
   му провадженні визначені статтею 5 Закону. Державний виконавець зо­
   бов'язаний використовувати надані йому законом та передбачені цією

   -199-

   Інструкцією права і обов'язки в точній відповідності до закону, не допу­скати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб, роз'яснювати особам, які беруть участь у виконавчому провадженні або залучаються до проведення виконавчих дій, їх права.

   2.1.3. Сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник.
   Стягувачем може бути фізична або юридична особа, на користь чи

   в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником може бути фізична або юридична особа, яка зобов'язана за рішенням учинити певні дії (передати майно, виселитись з приміщення, виконати інші обов'язки, передбачені рішенням) або утриматися від їх учинення.

   У виконавчому провадженні можуть брати участь кілька стягувачів або боржників. Кожен з них щодо іншої сторони має право брати участь у виконавчому провадженні самостійно або доручити участь у виконав­чому провадженні одному із співучасників.

   У разі вибуття однієї зі сторін (смерть громадянина, реорганізація юридичної особи тощо) державний виконавець зобов'язаний своєю по­становою (додаток 1) здійснити заміну цієї сторони її правонаступни­ком, визначеним відповідно до чинного законодавства. Для правонас­тупника всі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, обов'язкові в тій мірі, в якій вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

   Заміна сторони виконавчого провадження її правонаступником здій­снюється на підставі документів, якими правонаступник визначений.

   Такими документами є:

   рішення суду (арбітражного суду);

   статут;

   свідоцтво про право на спадщину;

   інші документи у передбачених законодавством випадках.

   2.1.4. Сторони та інші учасники виконавчого провадження мають
   право знайомитись з матеріалами виконавчого провадження, робити з
   них виписки, знімати копії, подавати додаткові матеріали, заявляти кло­
   потання, брати участь у провадженні виконавчих дій, давати усні й пи­
   сьмові пояснення в процесі виконавчих дій, висловлювати свої доводи,
   міркування з усіх питань, що виникають у ході виконавчого проваджен­
   ня, заперечувати проти клопотань, доводів та міркувань інших учасни­
   ків виконавчого провадження, заявляти відводи у випадках, передбаче­
   них Законом, оскаржувати дії (бездіяльність) державного виконавця з
   питань виконавчого провадження та користуватись іншими правами,
   наданими Законом.

   Стягувач має право подати заяву про видачу дубліката виконавчого документа, про поновлення строку пред'явлення виконавчого документа до виконання, про відмову від стягнення й повернення виконавчого до­кумента.

   Сторони можуть подати письмові заперечення проти розрахунку державного виконавця щодо розподілу коштів між стягувачами, укласти мирову угоду, яка затверджується судом, оспорювати належність майна і його оцінку.

   2.2. Участь у виконавчому провадженні експерта або спеціаліста

   2.2.1. Для з'ясування та роз'яснення питань, що виникають при здійсненні виконавчого провадження й потребують спеціальних знань,

   -200-

   державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторін призна­чає своєю постановою (додаток 2) експерта або спеціаліста, а при потре­бі — кількох спеціалістів або експертів.

   Як експерт або спеціаліст може бути запрошена будь-яка дієздатна особа, яка має потрібні знання, кваліфікацію, досвід роботи у відповід­ній галузі. Експерт має бути віднесеним до Реєстру атестованих судових експертів державних і підприємницьких структур та громадян.

   Експерт або спеціаліст зобов'язаний дати письмовий висновок з пи­тань, що поставлені йому державним виконавцем, а також давати усні пояснення та рекомендації щодо дій, які виконуються в його присутності.

   1. Експерт або спеціаліст має право на винагороду за надані ним
      послуги, розмір якої визначає начальник відповідного відділу державної
      виконавчої служби за розрахунком, поданим експертом або спеціалістом
      (але не більше, ніж передбачено Інструкцією про порядок і розміри від­
      шкодування витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до
      органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, державної вико­
      навчої служби, суду або до органів, у провадженні яких перебувають
      справи про адміністративні правопорушення, та виплати державним
      науково-дослідним установам судової експертизи за виконання їх пра­
      цівниками функцій експертів і спеціалістів, затвердженою постановою
      Кабінету Міністрів України від 1 липня 1996 року № 710. Ця винагоро­
      да та інші витрати на проведення експертизи належать до витрат, пов'я­
      заних із здійсненням виконавчих дій. Про виплату винагороди держав­
      ний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником
      відділу державної виконавчої служби (додаток 3).

   1. За відмову або ухилення від дачі висновку чи за дачу завідомо
      неправдивого висновку експерт несе відповідальність, передбачену зако­
      ном, про що він має бути попереджений державним виконавцем.

   2.3. Участь у виконавчому провадженні перекладача 2.3.1. У разі потреби під час провадження виконавчих дій держав­ний виконавець або сторони (їх представники) можуть запросити пере­кладача. Перекладачем може бути будь-яка дієздатна особа, що володіє мовами, знання яких необхідні для перекладу. Особі, якій потрібні по­слуги перекладача, державний виконавець надає строк для його запро­шення (від 3 до 5 днів). Якщо зазначена особа не забезпечить участі пе­рекладача у визначений строк, то його може призначити своєю постано­вою (додаток 4) державний виконавець. 2.3.2. Перекладач має право на винагороду за виконану роботу, про що державний виконавець вино­сить постанову (додаток 3) на підставі кошторису, який повинен подати перекладач. Ця постанова затверджується начальником відповідного відділу державної виконавчої служби. Винагорода виплачується в розмі­рі, не більшому, ніж передбачено Інструкцією про порядок і розміри від­шкодування витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, державної вико­навчої служби, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення, та виплати державним науково-дослідним установам судової експертизи за виконання їх пра­цівниками функцій експертів і спеціалістів, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 1 липня 1996 року № 710.

   -201-

   1. Особа, яка запрошується державним виконавцем до участі у
      виконавчому провадженні, повинна надати документ, який підтверджує,
      що вона володіє мовами, знання яких необхідні для перекладу.

   1. У разі завідомо неправильного перекладу, а також за відмову
      виконати обов'язки перекладача особа несе відповідальність відповідно
      до закону, про що вона має бути попереджена державним виконавцем.

   2.4. Залучення понятих до провадження виконавчих дій

   2.4.1. Виконавчі дії можуть провадитися в присутності понятих.
   Присутність понятих обов'язкова при вчиненні виконавчих дій,

   пов'язаних із примусовим входженням до нежитлових приміщень і схо­вищ, в яких зберігається майно боржника, на яке звернено стягнення, або майно стягувача, яке має бути повернене йому в натурі; примусовим входженням до житлових будинків, квартир для забезпечення примусо­вого виселення та вселення в них; примусовим входженням до будинків, квартир та інших приміщень, в яких перебуває дитина, яка має бути пе­редана іншим особам відповідно до рішення суду; при проведенні огля­ду, арешту, вилученні й передачі майна.

   Як поняті можуть бути запрошені будь-які дієздатні громадяни, які не мають особистого зацікавлення в провадженні виконавчих дій і не пов'язані між собою або з учасниками виконавчого провадження родин­ними зв'язками, підлеглістю чи Ігідконтрольністю. Кількість понятих при вчиненні виконавчих дій не може бути менше двох.

   1. Понятий має право знати, для участі в провадженні яких ви­
      конавчих дій його запрошено, на підставі якого виконавчого документа
      вони здійснюються, а також робити зауваження з приводу вчинення ви­
      конавчих дій. Зауваження понятого підлягають занесенню до акта від­
      повідної виконавчої дії. Понятий зобов'язаний засвідчити факт, зміст і
      результати виконавчих дій, під час проведення яких він був присутній.
      Перед початком виконавчих дій державний виконавець роз'яснює їх
      права і обов'язки.

   1. Поняті мають право на компенсацію витрат, пов'язаних із ви­
      конанням обов'язків понятих. Зазначені витрати належать до витрат на
      проведення виконавчих дій.

   Компенсацію громадянам витрат, пов'язаних із виконанням обов'яз­ків понятих, слід проводити із розрахунку середньоденного заробітку за місцем роботи, а громадянам, які не працюють, — із розрахунку серед­ньоденного заробітку, розрахованого за середньомісячною заробітною платою для даної місцевості.

   2.5. Підстави та порядок відводу державного виконавця, експерта,
   спеціаліста визначаються статтею 17 Закону. Про відвід державного ви­
   конавця, експерта, спеціаліста виноситься постанова (додатки 20 та 25).

   3. Відкриття виконавчого провадження

   3.1. Підстави для відкриття виконавчого провадження Державний виконавець відкриває виконавче провадження: за заявою стягувача або його представника про примусове виконан­ня рішення, зазначеного в пункті 1.1 цієї Інструкції, на підставі виконав­чого документа;

   за заявою прокурора в разі представництва інтересів громадянина або держави в суді;

   -202-

   при надходженні виконавчих документів: із судів щодо справ про стягнення аліментів, про відшкодування збитків, завданих злочином, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим ушкоджен­ням здоров'я або втратою годувальника, про стягнення грошових сум з посадових осіб, винних у незаконному звільненні чи переведенні праців­ників або в невиконанні рішення суду про поновлення на роботі, про конфіскацію майна, а також про стягнення сум до державного бюджету; із відділів державної виконавчої служби та інших органів (посадових осіб), яким згідно з законом надане право приймати рішення, що підля­гають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку;

   в інших випадках, передбачених законом.

   3.2. Місце виконання рішення

   3.2.1. Виконавчі дії проводяться державним виконавцем відповідно­
   го відділу Державної виконавчої служби, який розташований:

   за місцем проживання, роботи боржника — фізичної особи або за місцезнаходженням його майна;

   за місцезнаходженням постійно діючого керівного органу або майна боржника — юридичної особи;

   за місцем здійснення певних дій, які зобов'язаний вчинити боржник за відповідним рішенням суду або іншого органу (посадової особи).

   3.2.2. Якщо в процесі виконавчого провадження державному вико­
   навцеві стало відомо, що змінилося місце проживання чи місцезнахо­
   дження боржника, місце його роботи або з'ясувалося, що на території,
   на яку поширюються функції відділу державної виконавчої служби,
   майно боржника, на яке можна звернути стягнення, відсутнє, однак на­
   лежне боржнику майно перебуває на території іншого відділу державної
   виконавчої служби, то державний виконавець негайно складає про це
   відповідний акт (додаток 5).

   Виконавчий документ разом з копією акта не пізніше наступного дня державний виконавець зобов'язаний надіслати до відділу державної виконавчої служби за новим місцем проживання боржника, місцем його роботи чи за місцезнаходженням майна боржника, про що одночасно, в копії супровідного листа, повідомляє стягувача та орган, який видав ви­конавчий документ. Супровідний лист про направлення виконавчого документа за належністю підписує начальник відповідного відділу дер­жавної виконавчої служби.

   3.2.3. Якщо в процесі виконання стало відомо, що майна боржника
   для задоволення вимог стягувача недостатньо, однак належне боржнику
   майно перебуває на території іншого відділу державної виконавчої
   служби і при цьому зволікання вчинення виконавчих дій створює загро­
   зу невиконання рішення, то державний виконавець негайно складає про
   це відповідний акт та звертається до начальника відповідного відділу
   державної виконавчої служби, якому підпорядковується, з доповідною
   запискою стосовно порушення перед начальником Головного управлін­
   ня юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці
   Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь
   юстиції питання про надання дозволу на проведення виконавчих дій на
   території, на яку не поширюються функції відділу державної виконавчої
   служби.

   -203-

   Начальник відділу державної виконавчої служби, після проведення відповідної перевірки, не пізніше наступного дня з часу одержання до­повідної записки, звертається з поданням до начальника Головного уп­равління юстиції Міністерства юстиції в Автономній Республіці Крим, начальників обласних, Київського та Севастопольського міських управ­лінь юстиції про надання дозволу на проведення виконавчих дій на те­риторії, на яку не поширюються функції відділу державної виконавчої служби. До подання додаються копії документів, що підтверджують по­требу провадження таких виконавчих дій.

   Начальником Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, начальниками обласних, Київ­ського та Севастопольського міських управлінь юстиції рішення щодо подання начальника відділу державної виконавчої служби повинно бути прийняте на протязі 3 днів з дня його надходження.

   При задоволенні подання начальник Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, началь­ники обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юс­тиції видають наказ, яким надають відділу державної виконавчої служби право вчиняти виконавчі дії на території району (районів) у межах від­повідно Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севасто­поля.

   3.2.4. Для здійснення виконавчих дій на території іншого району
   (районів) за межами Автономної Республіки Крим, областей, міст Киє­
   ва та Севастополя начальник Головного управління юстиції Міністер­
   ства юстиції України в Автономній Республіці Крим, начальники облас­
   них, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції протя­
   гом 3 днів з дня надходження подання начальника районного (міського)
   відділу державної виконавчої служби звертаються з поданням до Мі­
   ністра юстиції України про надання права відділу державної виконавчої
   служби вчиняти виконавчі дії на території, на яку не поширюються його
   функції, в межах України. До подання приєднуються копії документів,
   що підтверджують потребу провадження таких виконавчих дій.

   Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України протягом 3 днів з часу надходження подання вирішує питання про надання відділу державної виконавчої служби права вчиняти вико­навчі дії на території району (районів) Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, на яку не поширюються його функції, та готує проекти наказів, які подаються Міністру юстиції Ук­раїни для затвердження.

   Копія наказу про надання права відділу державної виконавчої служби вчиняти виконавчі дії на іншій території доводиться до відома відповідно Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського, Севастопольсько­го міських управлінь юстиції, на території яких будуть проводитись такі Дії.

   3.2.5. Відповідні територіальні відділи державної виконавчої служби
   сприяють державному виконавцеві, який вчиняє виконавчі дії на їхній
   території.

   3.3. Строки пред'явлення виконавчих документів до виконання

   -204-

   3.3.1. Виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання
   в такі строки:

   виконавчі листи та інші судові документи — протягом трьох років;

   накази арбітражних судів — протягом трьох місяців;

   посвідчення комісій по трудових спорах — протягом трьох місяців;

   постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, — протягом трьох місяців;

   інші виконавчі документи — протягом року, якщо інше не встанов­лене законом.

   3.3.2. Строки, зазначені в абзаці першому цього пункту, встановлю­
   ються:

   для виконання рішень і вироків судів у частині майнових стягнень — з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закін­чення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а у випадках, коли рішення підлягає негайному виконанню, — з наступного дня після його постановлення;

   для виконання рішень арбітражних судів — з наступного дня після набрання рішенням законної сили;

   для виконання постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, — з дня вине­сення відповідної постанови;

   для виконання рішень комісій по трудових спорах — з дня видачі посвідчення на примусове виконання рішення.

   1. Щодо інших виконавчих документів строк пред'явлення їх до
      виконання встановлюється з наступного дня після їх видачі, якщо інше
      не встановлене законом.

   1. Рішення про стягнення періодичних платежів (у справах про
      стягнення аліментів, про відшкодування шкоди в разі ушкодження здо­
      ров'я тощо) можуть бути пред'явлені для виконання протягом усього
      періоду, на який присуджені платежі.

   Строки пред'явлення виконавчих документів до виконання вста­новлюються для кожного платежу окремо.

   3.4. Переривання строку давності пред'явлення виконавчих доку­
   ментів до виконання

   3.4.1. Строки пред'явлення виконавчого документа до виконання
   перериваються:

   пред'явленням виконавчого документа до виконання; частковим виконанням рішення боржником з гадтверджувальними документами про часткове виконання рішення.

   3.4.2. Після переривання строку пред'явлення виконавчого доку­
   мента до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до пе­
   реривання строку, до нового строку не зараховується.

   У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з не­можливістю його повного або часткового виконання строк пред'явлення виконавчого документа до виконання після перерви встановлюється з дня повернення виконавчого документа стягувачу.

   3.5. Поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого
   документа до виконання

   3.5.1. Державний виконавець відмовляє в прийнятті до проваджен­ня виконавчих документів, строк пред'явлення для примусового вико-

   -205-

   нання яких минув, про що протягом 3 днів з дня надходження держав­ному виконавцю документів виносить відповідну постанову (додаток 6). Копія постанови надсилається або вручається стягувачу, боржнику та органу (посадовій особі), який видав виконавчий документ.

   3.5.2. Стягувач, який пропустив строк пред'явлення виконавчого листа або іншого судового документа до виконання, має право зверну­тись із заявою про поновлення пропущеного строку до суду, який видав відповідний документ, або до суду за місцем виконання.

   Щодо інших виконавчих документів пропущені строки поновленню не підлягають.

   3.6. Прийняття виконавчих документів до виконання

   3.6.1. Державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання
   виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закін­
   чився строк пред'явлення виконавчого документа до виконання і цей
   документ відповідає вимогам статті 19 Закону.

   Виконавчі документи, що не відповідають вимогам згаданої статті Закону, а також ті, що повернулися з підприємств, установ, організацій та ін., де провадилися стягнення із заробітку чи інших доходів боржни­ка, як виконані направляються відділом державної виконавчої служби до суду чи органу (посадовій особі), що видав даний виконавчий доку­мент. У разі помилкового надходження виконавчих документів (не за територіальністю) державний виконавець виносить постанову про від­мову у відкритті виконавчого провадження (додаток 6).

   3.6.2. Державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження
   до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття ви­
   конавчого провадження (додаток 7). У постанові державний виконавець
   установлює строк для добровільного виконання рішення, який не може
   перевищувати 7 днів, а рішень про примусове виселення — 15 днів, та
   попереджає боржника про примусове виконання рішення після закін­
   чення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і
   витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій. При цьому вказу­
   ється дата виконання.

   Копія постанови про відкриття виконавчого провадження не пізні­ше наступного дня надсилається стягувачу, боржнику та органу (поса­довій особі), який видав виконавчий документ.

   3.6.3. Якщо зволікання у вчиненні виконавчих дій створює загрозу
   невиконання рішення, то державний виконавець за заявою стягувача
   або з власної ініціативи, з метою забезпечення виконання рішення щодо
   майнових стягнень одночасно з винесенням постанови про відкриття
   виконавчого провадження описує майно боржника й накладає на нього
   арешт, про що зазначається в цій постанові.

   Якщо в постанові зазначено потребу опису майна, то копія такої по­станови вручається боржнику при проведенні опису майна.

   3.6.4. Постанова про відкриття виконавчого провадження може бути
   оскаржена сторонами начальнику відповідного відділу державної вико­
   навчої служби або до відповідного суду в 10-денний строк.

   3.7. Строки здійснення виконавчого провадження

   3.7.1. Виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії та виконати рішення, не пов'язані з реалізацією майна боржника, не пізніше, ніж у двомісячний строк з дня надходження виконавчого документа до дер-

   -206-

   жавного виконавця. Продовження зазначеного строку можливе лише у випадках, передбачених Законом (зупинення виконавчого провадження, звернення до суду з питань відстрочки, розстрочки виконання, змін спо­собу й порядку виконання та ін.).

   3.7.2. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, то державний виконавець відкриває виконавче провадження не пізніше наступного дня після одержання виконавчого документа.

   3.8. Відмова у відкритті виконавчого провадження

   3.8.1. Державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого
   провадження в разі:

   пропуску встановленого строку пред'явлення документів до вико­нання;

   неподання виконавчого документа про виконання рішення, зазначе­ного в пункті 1.1 цієї Інструкції (наприклад, подання судового рішення без виконавчого листа або наказу, у випадках, коли передбачена видача останніх);

   помилкового надходження виконавчого документа (не за територі-альністю);

   наявності інших обставин, передбачених законом, які виключають здійснення виконавчого провадження.

   Про відмову у відкритті виконавчого провадження державний вико­навець виносить постанову, яку не пізніше наступного дня надсилає за­явникові (додаток 6).

   3.8.2. Постанова про відмову у відкритті виконавчого провадження
   може бути оскаржена заявником начальнику відповідного відділу дер­
   жавної виконавчої служби або до відповідного суду в 10-денний строк з
   моменту її одержання.

   3.9. Відкладення виконавчого провадження

   3.9.1. Державний виконавець у разі невідповідності виконавчого до­
   кумента вимогам, передбаченим статтею 19 Закону, повертає виконав­
   чий документ у 3-денний строк органу (посадовій особі), який його ви­
   дав, про що виносить постанову про відкладення відкриття виконавчого
   провадження та повідомляє заявника (додаток 8).

   У постанові зазначається, на якій підставі повертається виконавчий документ, і встановлюється строк (від 3 до 5 днів) для усунення пору­шень. Копія постанови надсилається заявнику та органу (посадовій осо­бі), який видав цей документ. У цій постанові вказується, що в разі не-усунення порушень у визначений термін провадження вважається не відкритим.

   У разі усунення допущених порушень у встановлений строк вико­навчий документ вважається поданим у день первісного надходження.

   Порушення встановленого строку не перешкоджає повторному на­правленню виконавчого документа державному виконавцю в загально­му порядку.

   3.9.2. Постанова про відкладення відкриття виконавчого прова­
   дження може бути оскаржена начальнику відповідного відділу держав­
   ної виконавчої служби або до відповідного суду заявником у 10-денний
   строк з моменту її одержання.

   3.10. Роз'яснення рішень, які підлягають примусовому виконанню
   3.10.1. Якщо резолютивна частина рішення, викладена у виконавчо-

   -207-

   му документі, є незрозумілою, то державний виконавець має право звер­нутись до суду (в тому числі арбітражного суду) або іншого органу (по­садової особи), які видали виконавчий документ, із заявою про роз'яс­нення відповідного рішення чи змісту документа.

   Суд або інший орган (посадова особа), які видали виконавчий до­кумент, зобов'язані розглянути заяву державного виконавця в 10-ден-ний строк з дня її надходження і, при потребі, дати відповідне роз'яс­нення рішення, не змінюючи його змісту.

   3.10.2. У строки здійснення виконавчих дій не враховується термін, з якого державний виконавець звернувся до суду або іншого органу (по­садової особи) про роз'яснення рішення до моменту надходження роз'­яснення у відділ державної виконавчої служби.

   4. Порядок та умови здійснення виконавчого провадження

   4.1. Добровільне виконання рішень

   4.1.1. Державний виконавець, починаючи виконувати рішення, по­
   винен пересвідчитись, чи отримана боржником копія постанови про від­
   криття виконавчого провадження і чи здійснені ним дії, спрямовані на
   добровільне виконання рішення у встановлений постановою строк.

   При цьому до отримання відомостей про одержання боржником ко­пії постанови для захисту прав стягувача державний виконавець може вжити заходів щодо забезпечення виконання.

   Постанова про відкриття виконавчого провадження вважається врученою боржнику за адресою, зазначеною у виконавчому документі, за умов, передбачених для вручення судових повісток.

   1. У разі добровільного, повного або часткового виконання рі­
      шення боржником державний виконавець складає про це акт, який під­
      писується стягувачем і боржником або підтверджується відповідним до­
      кументом.

   1. Якщо боржник у встановлений строк добровільно не виконав
      рішення повністю або частково, то державний виконавець невідкладно
      розпочинає його примусове виконання в межах строку, передбаченого
      статтею 25 Закону.

   1. Добровільне виконання рішень не поширюється на виконавчі
      документи про конфіскацію майна, про стягнення матеріальних збитків
      з боржників, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі, про
      накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, про
      стягнення періодичних платежів, якщо відоме місце роботи боржника,
      та в інших, передбачених чинним законодавством, випадках.

   4.2. Час провадження виконавчих дій

   1. Виконавчі дії провадяться державним виконавцем у робочі дні
      не раніше 6-ї години і не пізніше 22-ї години. Конкретний час проведен­
      ня виконавчих дій визначається державним виконавцем. Сторони вико­
      навчого провадження мають право пропонувати зручний для них час
      проведення виконавчих дій.

   1. Проведення виконавчих дій у неробочі та святкові дні, вста­
      новлені законодавством, допускається лише у випадках, коли зволікан­
      ня неможливе, або в разі, коли вони не можуть бути здійснені в інші дні
      з вини боржника, і лише за погодженням з начальником відповідного
      відділу державної виконавчої служби.

   -208-

   Проведення виконавчих дій у нічний час допускається з дозволу начальника відповідного відділу державної виконавчої служби й лише у випадках, коли невиконання рішення створює загрозу життю чи здо­ров'ю громадян.

   4.2.3. Для проведення виконавчих дій у неробочі та святкові дні або в нічний час державним виконавцем виноситься постанова, яка письмо­во затверджується начальником відділу державної виконавчої служби (додаток 3).

   4.3. Відкладення провадження виконавчих дій

   1. Державний виконавець відкладає провадження виконавчих
      дій на підставі ухвали суду.

   1. За наявності обставин, що перешкоджають провадженню ви­
      конавчих дій, державний виконавець може відкласти виконавчі дії за
      заявою стягувача або за заявою боржника, або з власної ініціативи на
      строк до 10 днів. Про відкладення провадження виконавчих дій держав­
      ний виконавець виносить відповідну постанову (додаток 9), про що не­
      гайно повідомляє сторони, суд або інший орган, який видав виконавчий
      документ.

   1. Постанова про відкладення провадження виконавчих дій мо­
      же бути оскаржена начальнику відповідного відділу державної виконав­
      чої служби або до суду в 3-денний строк.

   4.4. Відстрочка або розстрочка виконання, зміна способу і порядку
   виконання рішення

   1. За наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення
      або роблять його неможливим, державний виконавець за власною іні­
      ціативою або за заявою сторін, а також самі сторони мають право звер­
      нутися до суду чи іншого органу (посадової особи), який видав вико­
      навчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання, а
      також про зміну способу й порядку виконання.

   1. Рішення суду чи іншого органу (посадової особи) про від­
      строчку або розстрочку виконання, зміну способу й порядку виконання
      має бути прийнято в 10-денний строк і може бути оскаржено у встанов­
      леному порядку.

   4.5. Виконавче провадження підлягає обов'язковому зупиненню у
   випадках:

   смерті стягувача або боржника, оголошення померлим чи визнання безвісно відсутнім стягувача або боржника, або припинення існування сторони — юридичної особи, якщо установлені судом правовідносини допускають правонаступниіггво;

   визнання стягувача або боржника недієздатним;

   проходження боржником строкової військової служби в Збройних Силах України та інших військових формуваннях, якщо за умовами служби провадження виконавчих дій неможливе, чи на прохання стягу­вача, який проходить строкову військову службу в Збройних Силах Ук­раїни або інших військових формуваннях;

   оспорювання боржником виконавчого документа в судовому поряд­ку, якщо таке допускається законом. При цьому, боржник має надати письмове повідомлення суду про надходження скарги;

   прийняття судом до розгляду скарги на дії органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушен-

   14-1-1485 -209-

   ня. При цьому, боржник має надати письмове повідомлення суду про надходження скарги;

   винесення постанови про зупинення виконання відповідного рішен­ня посадовою особою, якій законом надане таке право;

   подання до суду позову про виключення майна з опису. При цьому, боржник має надати письмове повідомлення суду про надходження по­зовної заяви;

   порушення арбітражним судом провадження у справі про бан­крутство боржника.

   4.6. Виконавче провадження може бути зупинено в разі:
   звернення державного виконавця до суду або іншого органу (поса­
   дової особи), які видали виконавчий документ, із заявою про роз'яснен­
   ня рішення, що підлягає виконанню;

   прохання боржника, який проходить строкову службу в складі Збройних Сил України чи інших передбачених законом військових формувань;

   перебування боржника в тривалому службовому відрядженні;

   перебування боржника на лікуванні в стаціонарному лікувальному закладі;

   подання скарги на дії державного виконавця або на відмову в його відводі;

   оголошення розшуку боржника, його майна або розшуку дитини;

   перебування боржника або стягувача у відпустці за межами населе­ного пункту, де вони проживають.

   4.7. Порядок і строки зупинення виконавчого провадження

   1. Державний виконавець виносить вмотивовану постанову про
      зупинення виконавчого провадження (додаток 10) з підстав, передбаче­
      них у пунктах 4.5. та 4.6. Інструкції, яка затверджується начальником
      відповідного відділу державної виконавчої служби. Копія постанови
      надсилається в 3-денний строк сторонам та суду або іншому органу (по­
      садовій особі), які видали виконавчий документ.

   1. Виконавче провадження зупиняється:

   у випадках смерті стягувача або боржника, оголошення померлим чи визнання безвісно відсутнім стягувача або боржника, або припинен­ня існування сторони — юридичної особи, якщо встановлені судом пра­вовідносини допускають правонаступництво, визнання стягувача або боржника недієздатним — до визначення правонаступників боржника або призначення опікуна недієздатному боржникові;

   у випадках проходження боржником строкової військової служби у Збройних Силах України, передбачених законом інших військових фор­муваннях, якщо за умовами служби провадження виконавчих дій не­можливе, чи на прохання стягувача, який проходить строкову військову службу в Збройних Силах України або інших військових формуваннях; прохання боржника, який проходить строкову службу в складі Зброй­них сил України чи інших передбачених законом військових форму­вань; перебування боржника у тривалому службовому відрядженні; пе­ребування боржника на лікуванні у стаціонарному лікувальному закла­ді; оголошення розшуку боржника, його майна або розшуку дитини; пе­ребування боржника або стягувача у відпустці за межами населеного

   -210-

   пункту, де вони проживають, — до закінчення існування названих об­ставин;

   у випадках оспорювання боржником виконавчого документа в судо­вому порядку, якщо таке допускається законом; прийняття судом до розгляду скарги на дії органів (посадових осіб), уповноважених розгля­дати справи про адміністративні правопорушення; винесення постанови про зупинення виконання відповідного рішення посадовою особою, якій законом надано таке право; подання до суду позову про виключення майна з опису; порушення арбітражним судом провадження у справі про банкрутство боржника; подання скарги на дії державного виконавця або відмову в його відводі, — до розгляду питання по суті.

   1. Постанова про зупинення виконавчого провадження може бу­
      ти оскаржена до суду в 10-денний строк. Строки зупинення виконавчо­
      го провадження можуть бути скорочені судом.

   1. Після усунення обставин, які стали підставою для зупинення
      виконавчого провадження, державний виконавець зобов'язаний понови­
      ти виконавче провадження за власною ініціативою або за заявою стягу-
      вача, про що виноситься постанова (додаток 11). Копія постанови про
      поновлення виконавчого провадження надсилається сторонам та органу
      (посадовій особі), який прийняв рішення.

   1. Упродовж строку, на який виконавче провадження зупинено,
      виконавчі дії не провадяться. Цей строк не входить у строки здійснення
      виконавчого провадження (за винятком випадків, коли судом було ска­
      совано постанову державного виконавця про зупинення виконавчого
      провадження).

   4.8. Закриття виконавчого провадження

   4.8.1. Виконавче провадження підлягає закриттю державним вико­
   навцем у випадках:

   прийняття судом відмови стягувача від стягнення;

   затвердження судом мирової угоди між стягувачем і боржником про закриття виконавчого провадження;

   смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, якщо виконання їх обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва;

   недостатності майна юридичної особи-боржника, що ліквідується, для задоволення вимог стягувача;

   скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа;

   письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника при виконанні рішення про передачу їх стягувачеві, або зни­щення речі, яка мала бути передана стягувачеві в натурі;

   закінчення передбаченого законом строку для даного виду стягнен­ня в результаті помилкового прийняття до виконання рішення.

   4.8.2. Державний виконавець виносить у 3-денний строк з дня, коли
   йому стали відомі обставини, зазначені в цьому пункті, вмотивовану по­
   станову про закриття виконавчого провадження (додаток 12), яка за­
   тверджується начальником відповідного відділу державної виконавчої
   служби. Копія постанови надсилається у 3-денний строк сторонам та
   суду або іншому органу (посадовій особі), якими видано виконавчий до­
   кумент.

   14- -211-

   4.8.3. Постанова про закриття виконавчого провадження може бути оскаржена сторонами начальнику відповідного відділу державної вико­навчої служби або до суду в 10-денний строк з дня її одержання.

   4.9. Закінчення виконавчого провадження

   4.9.1. Виконавче провадження закінчується у випадках:
   фактичного повного виконання рішення згідно з виконавчим доку­
   ментом;

   закриття виконавчого провадження;

   повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), які видали виконавчий документ, або на письмову вимогу стягувача;

   направлення виконавчого документа за належністю до іншого відді­лу державної виконавчої служби.

   1. Про закінчення виконавчого провадження державний викона­
      вець виносить постанову (додаток 13), яка затверджується начальником
      відповідного відділу державної виконавчої служби, її копія направля­
      ється сторонам, суду або іншому органу (посадовій особі), які видали
      виконавчий документ, або за належністю до іншого відділу державної
      виконавчої служби. До копії постанови державний виконавець додає ви­
      конавчий документ, який повертається органу, що його видав, або стя-
      гувачу, або передається за належністю.

   1. Постанова про закінчення виконавчого провадження може бу­
      ти оскаржена стягувачем або боржником до суду в 10-денний термін.

   1. У разі закриття або закінчення виконавчого провадження при­
      пиняється чинність арешту майна боржника, скасовуються інші здійс­
      ненні державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а
      також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку з закриттям виконавчого
      провадження. Закрите або закінчене виконавче провадження не може
      бути розпочате знову, крім випадків, передбачених Законом. Копія по­
      станови про закриття виконавчого провадження, у разі потреби, надси­
      лається учасникам виконавчого провадження для припинення чинності
      заходів, ужитих державним виконавцем.

   1. Повернення виконавчого документа стягувачеві

   4.11.1. Виконавчий документ, який прийнятий державним виконав­
   цем до виконання, і за яким стягнення не провадилося або було прове­
   дено частково, повертається стягувачеві:

   за письмовою заявою стягувача;

   якщо в боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стяг­нення, і здійснені державним виконавцем відповідно до Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;

   якщо стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, не реалізоване під час виконання рішення, одержати певні предмети, що повинні бути передані йому від боржника згідно з рішенням;

   якщо стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, незва­жаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа.

   4.11.2. Про наявність обставин, зазначених у абзацах третьому-
   п'ятому пункту 4.11.1 цієї Інструкції, державний виконавець складає акт
   (додаток 5).

   -212-

   Акт має бути перевірений начальником відповідного відділу дер­жавної виконавчої служби на предмет правильності вказаних у ньому відомостей, у т. ч., чи вжиті державним виконавцем усі необхідні заходи щодо розшуку майна боржника, правильність оформлення опису й оцін­ки майна з залученням до цього сторін або їх представників, його схо­ронність на день складання акта тощо. У разі потреби при такій перевір­ці може бути викликаний і опитаний стягувач, чи немає в нього відо­мостей щодо наявності в боржника майна, не виявленого державним ви­конавцем при проведенні опису.

   У разі встановлення перевіркою неповноти проведених виконавчих дій, з метою повного виконання рішення начальник відділу державної виконавчої служби дає письмову вказівку державному виконавцю про вжиття додаткових заходів для розшуку майна боржника і його реаліза­ції. Така вказівка приєднується до матеріалів виконавчого провадження.

   1. У разі повернення стягувачеві виконавчого документа з під­
      став, зазначених у абзацах другому-четвертому пункту 4.11.1 цієї Інст­
      рукції, йому повністю повертається авансовий внесок, а при поверненні
      виконавчого документа з інших підстав — лише в частині, що переви­
      щує здійснені державним виконавцем витрати на проведення виконав­
      чих дій.

   1. Про повернення виконавчого документа і авансового внеску
      стягувачеві державний виконавець виносить постанову (додаток 14),
      яка затверджується начальником відповідного відділу державної вико­
      навчої служби. Постанова може бути оскаржена до суду в 10-денний
      строк.

   1. Повернення виконавчого документа стягувачеві з підстав, пе­
      редбачених абзацами третім-п'ятим пункту 4.11.1 цієї Інструкції, не по­
      збавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до вико­
      нання в межах строків, установлених пунктом 3.3 цієї Інструкції.

   Державний виконавець зобов'язаний роз'яснити стягувачеві наслід­ки повернення йому виконавчого документа.

   4.12. Відновлення виконавчого провадження

   1. Якщо постанова державного виконавця про закриття вико­
      навчого провадження визнана судом незаконною або скасована началь­
      ником відповідного відділу державної виконавчої служби, то виконавче
      провадження підлягає відновленню.

   1. Про відновлення виконавчого провадження державний вико­
      навець виносить постанову (додаток 15) не пізніше як у 3-денний строк
      з дня винесення ухвали суду або постанови начальника відповідного
      відділу державної виконавчої служби і в такий самий строк повідомляє
      сторони, а також суд або інший орган (посадову особу), які видали ви­
      конавчий документ, що виконавче провадження відновлено.

   Відновлене виконавче провадження здійснюється надалі в загально­му порядку відповідно до Закону до остаточного прийняття рішення щодо нього.

   4.13. Оголошення розшуку

   4.13.1. Підставами для оголошення розшуку є відсутність в ході ви­конавчого провадження відомостей про місце проживання (знаходжен­ня) боржника, його майна, а також дитини.

   -213-

   Державний виконавець звертається до суду з поданням про оголо­шення розшуку боржника чи дитини або виносить постанову про роз­шук майна боржника (додаток 16), яка затверджується начальником відділу державної виконавчої служби за виконавчими документами про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи ін­шим ушкодженням здоров'я або у зв'язку з втратою годувальника, а та­кож про відібрання дитини.

   За іншими виконавчими документами державний виконавець може звернутися до суду з поданням про розшук боржника або дитини чи ви­нести постанову про оголошення розшуку майна боржника за наявності письмової згоди стягувача відшкодувати витрати на розшук та авансу­вати зазначені витрати відповідно до Закону. У цьому разі сгягувач має право в судовому порядку вимагати від боржника компенсації витрат, пов'язаних із проведенням розшуку.

   1. Ухвалою суду чи постановою державного виконавця розшук
      оголошується відповідно за місцем виконання рішення або за останнім
      відомим місцем проживання (знаходження) боржника чи місцезнахо­
      дженням його майна, або за місцем проживання (знаходження) стягувача

   1. Розшук громадянина-боржника і розшук дитини здійснюють
      органи внутрішніх справ за місцезнаходженням стягувача за ухвалою
      суду, а розшук боржника — юридичної особи, а також майна боржника
      здійснює державна виконавча служба шляхом запитів до відповідних
      установ (Державної автомобільної інспекції, бюро технічної інвента­
      ризації, податкової адміністрації, банків або інших кредитних установ
      тощо).

   1. Постанова державного виконавця про розшук обов'язкова до
      виконання всіма громадянами та посадовими особами. За її невиконан­
      ня настає відповідальність, передбачена статтею 88 Закону.

   1. Витрати, пов'язані з розшуком боржника, дитини, майна за
      виконавчими документами про стягнення аліментів, відшкодування
      шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я або у
      зв'язку з втратою годувальника, про відібрання дитини, стягуються по
      його завершенні з боржника за постановою державного виконавця, яка
      виноситься з обгрунтованим зазначенням відповідних сум і затверджу­
      ється начальником відповідного відділу державної виконавчої служби
      (додаток 17).

   1. Незвернення державного виконавця до суду з поданням про
      винесення ухвали про розшук боржника або дитини, а також постанова
      державного виконавця про відмову в розшуку майна боржника (додаток
      18) та постанова про стягнення витрат, пов'язаних з розшуком, можуть
      бути оскаржені до відповідного суду в 10-денний строк.

   1. Розподіл стягнутих з боржника грошових сум та черговість за­
      доволення вимог стягувачів визначаються статтями 43 та 44 Закону.

   1. Витрати, пов'язані з проведенням виконавчих дій

   4.15.1. Витратами, пов'язаними з проведенням виконавчих дій, є ви­трати на організацію й проведення виконавчих дій.

   До витрат на проведення виконавчих дій належать кошти, витраче­ні на:

   перевезення, зберігання й реалізацію майна боржника;

   -214-

   оплату праці експертів, перекладачів та інших осіб, залучених у встановленому порядку до провадження виконавчих дій;

   поштовий переказ стягувачеві стягнутих сум;

   розшук боржника, його майна або розшук дитини;

   оголошення в засобах масової інформації;

   інші необхідні виконавчі дії, здійснені в процесі виконання рішення.

   До інших витрат на організацію виконавчих дій належать витрати на виготовлення бланків (запитів, повідомлень, викликів, постанов дер­жавного виконавця тощо) та інших документів, які використовуються у виконавчому провадженні, оплату послуг поштового, телефонного, те­леграфного, модельного зв'язку, проїзд державного виконавця та інші витрати на забезпечення виконавчого провадження.

   (Пункт 4.15.1 в редакції наказу Мін'юсту від 19.012000 № 2/5)

   1. Про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих
      дій державний виконавець зобов'язаний винести постанову, яка затвер­
      джується начальником відповідного відділу державної виконавчої служ­
      би (додаток 3).

   1. Державний виконавець зобов'язаний мати документи, які
      підтверджують розмір витрат на виконання. Контроль та облік витрат
      на виконання покладається на начальника відповідного відділу держав­
      ної виконавчої служби. Витрати покриваються за рахунок спеціального
      фонду виконавчого провадження, а також коштів сторін та інших осіб
      на проведення виконавчих дій відповідно до Закону.

   Формування коштів спеціального фонду виконавчого провадження визначається Положенням про спеціальний фонд виконавчого прова­дження, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1999 року № 1351.

   4.16. Виконавчий збір

   4.16.1. У разі невиконання рішення у строк, установлений для доб­
   ровільного його виконання, з боржника постановою державного вико­
   навця, яка затверджується начальником відповідного відділу державної
   виконавчої служби (додаток 3), стягується виконавчий збір у розмірі
   п'яти відсотків від належної до стягнення суми (окрім періодичних пла­
   тежів) або від вартості майна боржника, а за невиконання рішення не-
   майнового характеру — у розмірі двох неоподаткованих мінімумів дохо­
   дів громадян із боржника — громадянина і в розмірі п'яти неоподатко­
   вуваних мінімумів доходів громадян — із боржника — юридичної особи.

   Не стягується виконавчий збір з осіб, звільнених від його сплати згідно із законодавством.

   4.16.2. Постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при
   першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю,
   копія постанови направляється боржнику. При наступних пред'явлен­
   нях до виконання виконавчого документа державному виконавцеві ви­
   конавчий збір не стягується.

   4.16.3. Кошти виконавчого збору спрямовуються у спеціальний
   фонд виконавчого провадження.

   Половина коштів виконавчого збору (50 відсотків) витрачаються відповідно до положень підрозділу 4.15 цієї Інструкції.

   Друга половина виконавчого збору згідно з пунктом 2.4 цієї Інст­рукції про використання і облік коштів спеціального фонду виконавчого

   -215-

   провадження та звітності по них, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 11 жовтня 1999 року № 65/5, зареєстрованої в Мі­ністерстві юстиції України 14 жовтня 1999 року за № 701/3994, район­ними, міськими, районними в містах відділами державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції раз на місяць перераховується Головному управлінню юстиції Міністерства юстиції України в Авто­номній Республіці Крим, обласним, Київському та Севастопольському міським управлінням юстиції для подальшого використання, у тому числі на виплату винагороди державному виконавцю.

   1. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути ос­
      каржена до суду в 10-денний строк.

   1. У разі закриття виконавчого провадження у зв'язку із скасу­
      ванням рішення, що підлягало виконанню на підставі виконавчого доку­
      мента, виконавчий збір повертається боржникові відділами державної
      виконавчої служби. Повернення коштів здійснюється в порядку, визна­
      ченому Міністерством юстиції України.

   1. Про винесення постанови про стягнення виконавчого збору
      та про суми виконавчого збору, фактично стягнуті за цією постановою,
      державним виконавцем робиться відмітка на зворотному боці виконав­
      чого документа Ці записи при поверненні виконавчого документа або
      скеруванні його до іншого відділу державної виконавчої служби скріп­
      ляються підписом начальника відповідного відділу державної виконав­
      чої служби та печаткою цього відділу. Записи про наступні стягнення
      сум виконавчого збору або повне його стягнення виконуються відповід­
      ними відділами державної виконавчої служби, куди виконавчий доку­
      мент надійшов для подальшого виконання разом з постановою про стяг­
      нення виконавчого збору.

   За постановами про стягнення виконавчого збору виконавчі прова­дження не заводяться, виконавчий збір не береться, постанова приєдну­ється до виконавчого провадження, щодо якого винесено цю постанову. Виділення постанови про стягнення виконавчого збору в окреме вико­навче провадження допускається в разі винесення постанови про закін­чення виконавчого провадження, щодо якого було винесено постанову про стягнення виконавчого збору. При виконанні цієї постанови вико­навчий збір не береться.

   4.17. Винагорода державному виконавцеві

   1. Державний виконавець, який забезпечив реальне, своєчасне
      й законне виконання виконавчого документа, одержує винагороду в роз­
      мірі 2 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, але не більше 10
      неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а за виконавчим доку­
      ментом немайнового характеру — не більше 5 неоподатковуваних міні­
      мумів доходів громадян. Винагорода виплачується із спеціального фон­
      ду виконавчого провадження.

   1. Начальник відділу державної виконавчої служби контролює
      наявність підстав для виплати винагороди, узагальнює їх щодо кожного
      державного виконавця та ставить перед начальником відповідного ра­
      йонного (міського), районного в місті управління юстиції питання про
      внесення подання про виплату винагороди до вищестоящого управління
      юстиції для фінансування витрат на винагороду. Виплата винагороди

   -216-

   здійснюється після проведення фінансування на підставі наказу началь­ника районного (міського), районного в місті управління юстиції.

   4.17.3. Половина виконавчого збору (50 відсотків), яка акумулюєть­ся у вищестоящих управляннях юстиції, в першу чергу направляється на виплату винагороди державним виконавцям, на передбачених Зако­ном підставах.

   4.18. Авансування витрат на виконавче провадження

   1. З метою забезпечення провадження виконавчих дій стягувач
      може за погодженням із начальником відділу державної виконавчої
      служби внести до спеціального фонду відповідного відділу державної
      виконавчої служби певну грошову суму для здійснення необхідних ви­
      трат або для покриття їх частини.

   1. При завершенні виконавчих дій авансовий внесок повністю
      повергається стягувачеві протягом десяти днів з дня проведення розпо­
      ділу стягнутої з боржника суми.

   1. Авансові внески для здійснення необхідних витрат на забез­
      печення провадження виконавчих дій або для покриття їх частини мо­
      жуть бути зроблені стягувачем шляхом внесення готівки до бухгалтерії
      відповідного відділу державної виконавчої служби, державному вико­
      навцю (з обов'язковим наступним зарахуванням цих сум до депозитного
      рахунку в обох випадках) або шляхом переказу цих коштів безпосеред­
      ньо на депозитний рахунок відповідного відділу державної виконавчої
      служби.

   4.19. Особливості виконання рішень у разі відкриття кількох вико­
   навчих проваджень щодо одного боржника

   1. Якщо в районному (міському) відділі державної виконавчої
      служби відкрито кілька виконавчих проваджень щодо одного й того са­
      мого боржника, то вони об'єднуються у зведене виконавче провадження
      за постановою державного виконавця (додаток 19) протягом трьох днів
      після закінчення строку, даного боржнику для добровільного виконан­
      ня. До зведеного виконавчого провадження повинні бути приєднані всі
      інші виконавчі документи, що надходять стосовно стягнень з цього
      боржника протягом трьох днів після закінчення строку, поданого борж­
      нику для добровільного виконання.

   1. Якщо виконавчі провадження щодо одного й того самого
      боржника відкриті в кількох районних (міських) відділах державної ви­
      конавчої служби, то вони об'єднуються у зведене виконавче проваджен­
      ня за наказом начальника Головного управління юстиції Міністерства
      юстиції України в Автономній Республіці Крим, начальників обласних,
      Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції (у межах
      області, міст Києва та Севастополя) та за наказом Міністра юстиції Ук­
      раїни (у межах держави) з їх власної ініціативи або за поданням началь­
      ників нижчестоящих у порядку підлеглості відділів.

   У наказі визначається відділ, який веде таке зведене виконавче про­вадження та координує діяльність інших відділів з його здійснення. З державних виконавців цих відділів утворюється виконавча група, керів­ником якої визначається начальник відділу, якому доручено вести зве­дене виконавче провадження. До зведеного виконавчого провадження з інших відділів надсилаються копії виконавчих і процесуальних доку­ментів з виконання. З моменту утворення такої групи до її керівника пе-

   -217-

   реходить право вирішення питань здійснення цього зведеного виконав­чого провадження, відповідно до Закону.

   4.19.3. При задоволенні вимог стягувачів зведеного виконавчого
   провадження слід керуватися вимогами статті 44 Закону.

   У разі недостатності стягненої суми для повного задоволення вимог однієї черги ці вимоги задовольняються пропорційно належній кожному стягувачеві сумі з урахуванням календарних строків надходження вико­навчого документа на виконання у відповідний відділ державної вико­навчої служби.

   Державний виконавець складає розрахунки і проводить виплати, якщо сума стягнених коштів перевищує 5 відсотків належних до випла­ти стягувачам сум, але не рідше одного разу на місяць.

   1. Строк проведення виконавчих дій щодо зведеного виконав­
      чого провадження відраховується з моменту приєднання до зведеного
      виконавчого провадження останнього виконавчого документа.

   1. Після виконання окремого виконавчого документа виконавче
      провадження за цим виконавчим документом виводиться із зведеного
      виконавчого провадження постановою державного виконавця (додаток
      19) і виноситься постанова про закінчення виконавчого провадження.

   5. Звернення стягнення на майно боржника

   5.1. Порядок звернення стягнення на грошові кошти та інше майно боржника

   5.1.1. Звернення стягнення на майно боржника полягає в його вияв­
   ленні (шляхом надіслання запитів до органів державної податкової ін­
   спекції, банків, дорожньої автомобільної інспекції, бюро технічної інвен­
   таризації, нотаріату тощо), описі, арешті, вилученні та примусовій реа­
   лізації.

   Стягнення за виконавчими документами в першу чергу звертається на кошти боржника в гривнях та іноземній валюті, інші цінності, в тому числі кошти на рахунках та вкладах боржника в установах банків та ін­ших кредитних організаціях, на рахунки в цінних паперах у депозитарі­ях цінних паперів.

   5.1.2. Готівкові кошти, виявлені в боржника, вилучаються, про що
   державний виконавець складає акт. Вилучення проводиться за участю
   понятих; боржника, його представника (для юридичних осіб); представ­
   ника або членів сім'ї боржника (для фізичних осіб). Акт складається у
   двох примірниках, перший залишається у виконавчому провадженні,
   другий — вручається боржнику під розписку в першому примірнику.

   Вилучена готівка в національній валюті не пізніше наступного ро­бочого дня здається на депозитний рахунок відповідного відділу дер­жавної виконавчої служби для покриття витрат на проведення виконав­чих дій та на покриття боргу за виконавчими документами, а також на повернення авансового внеску, якщо такий мав місце. Кошти, що зали­шилися після покриття всіх вимог стягувачів, повертається боржникові. Виконавчий збір перераховується у спеціальний фонд виконавчого про­вадження без попереднього зарахування на депозитні рахунки. Суми коштів, необхідних для покриття витрат на проведення виконавчих дій, направляються до спеціального фонду виконавчого провадження після винесення постанови про стягнення з боржника зазначених витрат.

   -218-

   Готівка в іноземній валюті у той самий строк здається державним виконавцем банку або іншій кредитній установі, що мають право прода­жу іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку України, для реалізації її в розмірі, необхідному для покриття боргу, сплати виконав­чого збору та витрат на проведення виконавчих дій. При цьому, держав­ний виконавець зобов'язує банк здійснити продаж і зарахувати кошти від продажу на депозитний рахунок відділу державної виконавчої служ­би протягом семи днів.

   5.1.3. За наявності даних про кошти та інші цінності боржника, що
   знаходяться на рахунках і вкладах та на зберіганні в банках чи інших
   кредитних установах, на них накладається арешт.

   У разі відсутності в боржника коштів та цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувана, стягнення звертається на належне бор­жникові інше майно. Боржник має право вказати ті види майна чи пред­мети, на які потрібно звернути стягнення в першу чергу. Державний ви­конавець зобов'язаний задовольнити вимоги боржника, якщо вони не порушують інтересів стягуюча й не ускладнюють виконання рішення. Остаточно черговість стягнення на кошти та інше майно боржника ви­значається державним виконавцем.

   5.1.4. Стягнення на майно боржника звертається в розмірах і обся­
   гах, потрібних для виконання за виконавчими документами, з урахуван­
   ням витрат на виконання. Якщо боржник володіє майном спільно з ін­
   шими особами, то стягнення звертається на його частку, що визначаєть­
   ся судом за поданням державного виконавця.

   Стягнення може бути звернено на майно боржника, яке належить йому на праві приватної власності.

   Якщо в боржника — фізичної особи достатньо коштів та цінностей для задоволення вимог за виконавчими документами, то стягнення не може бути звернено на інше майно.

   5.1.5. Стягнення за виконавчими документами не може бути зверне­
   но на види майна та предмети, які визначені в Переліку видів майна
   громадян, на яке не може бути звернено стягнення за виконавчими до­
   кументами (додаток до Закону, що належать боржникові на праві влас­
   ності чи є його часткою у спільній власності, необхідні для боржника,
   членів його сім! та осіб, які перебувають на його утриманні.

   Державний виконавець зобов'язаний задовольнити вимоги боржни­ка, якщо вони не порушують інтересів стягувача й не ускладнюють ви­конання рішення.

   5.2. Порядок звернення стягнення на кошти боржника в іноземній валюті при обчисленні боргу в гривнях

   1. У разі відсутності в боржника коштів у гривнях, достатніх для
      одночасного задоволення вимог стягувача, державний виконавець на­
      кладає стягнення на кошти боржника в іноземній валюті.

   1. Якщо кошти боржника в іноземній валюті є на рахунках, внес­
      ках або на зберіганні в банку або іншій кредитній установі, які мають
      право продажу іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку
      України, то державний виконавець зобов'язує їх протягом семи днів
      продати іноземну валюту в розмірі, достатньому для погашення вико­
      навчого збору, витрат на виконання, боргу, та перерахувати кошти на
      Депозитний рахунок відділу.

   -219-

   5.2.3. Якщо такі кошти є в банку або іншій кредитній установі, які не мають права продажу іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку України, то державний виконавець зобов'язує їх протягом семи днів перерахувати ці кошти до банку або іншої кредитної установи, що мають таке право для їх реалізації. Останні, в свою чергу, зобов'язує протягом семи днів продати іноземну валюту в розмірі, достатньому для погашення виконавчого збору, витрат на виконання, боргу та перераху­вати кошти на депозитний рахунок відповідного відділу та до спеціаль­ного фонду виконавчого провадження у порядку, встановленому пунк­том 5.1.2 цієї Інструкції.

   Форма зобов'язання встановлюється за погодженням з Національ­ним банком України.

   5.3. Звернення стягнення на заставлене майно

   1. Стягнення на заставлене майно в порядку примусового вико­
      нання допускається як для задоволення вимог стягувача-заставодержа-
      теля, так і для задоволення вимог інших стягувачів.

   1. Для задоволення вимог стягувача-заставодержателя стягнення
      звертається на заставлене майно боржника при недостатності в нього ін­
      шого майна для повного задоволення цих вимог, з додержанням вста­
      новлених законодавством прав заставодержателя та вимог глави 6 Зако­
      ну «Про виконавче провадження». При реалізації цієї норми слід мати
      на увазі, що згідно з частиною другою статті 1 Закону України «Про за­
      ставу» в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі не­
      виконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'я­
      зання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно
      перед іншими кредиторами. Крім того, право заставодержателя на звер­
      нення стягнення саме на заставлене майно регулюється статтею 20 За­
      кону України «Про заставу». Тому, при зверненні стягнення для задо­
      волення вимог стягувача-заставодержателя на інше майно боржника, а
      не безпосередньо на заставлене майно, державний виконавець повинен
      отримати згоду заставодержателя-стягувача на задоволення його вимог
      за рахунок іншого майна боржника Такі дії мають бути проведені дер­
      жавним виконавцем тільки в тому разі, якщо в рішенні суду або вико­
      навчому написі нотаріуса не зазначено конкретно майно боржника, на
      яке має бути звернене стягнення для задоволення вимог стягувача-
      заставодержателя.

   5.3.3. Стягнення на заставлене майно боржника для задоволення
   вимог стягувачів, які не є заставодержателями, в порядку примусового
   виконання допускається лише, коли вартість предмета застави переви­
   щує розмір заборгованості боржника заставодержателю. Кошти, отрима­
   ні від реалізації заставленого майна, використовуються насамперед для
   задоволення зобов'язань боржника перед заставодержателем, і лише за­
   лишок коштів — для задоволення вимог стягувача. При реалізації цієї
   норми державний виконавець зобов'язаний попередити заставодержате­
   ля про звернення стягнення на майно боржника для задоволення вимог
   інших стягувачів, з'ясувати, чи не знаходиться майно в податковій за­
   ставі, чи є наступні застави цього ж майна і повідомити наступних за-
   ставодержателів, оскільки забезпечені заставою вимоги задовольняють­
   ся в першу чергу (частина перша статті 44 Закону України «Про вико­
   навче провадження». При цьому, для того, щоб визначити, чи достатньо

   -220-

   буде коштів, отриманих від реалізації предмету застави, для задоволен­ня вимог заставодержателя (заставодержателів) та вимог інших стягува-чів, державний виконавець має отримати від заставодержателя (заста­водержателів) розмір вимог, які мають бути задоволені за рахунок за­ставленого майна. Згідно із статтею 19 Закону України «Про заставу» за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольни­ти свої вимоги в повному обсязі, що визначаються на момент фактично­го задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи дого­вором, — неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого май­на, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

   Для підтвердження своїх вимог заставодержатель надає державно­му виконавцю договір застави, кредитний договір або інший договір, який підтверджує основне зобов'язання, документи, які підтверджують виконання боржником зобов'язань перед заставодержателем (платіжне доручення, квитанція тощо про сплату відповідних сум), розрахунки, які підтверджують вимоги заставодержателя, та інші документи на під­твердження таких вимог.

   5.3.4. Відомості про заставу рухомого майна державний виконавець може отримати у реєстраторів Державного реєстру застав рухомого майна, якими згідно з постановою Кабінету Міністрів України від ЗО липня 1998 року № 1185 •«Про порядок ведення Державного реєстру застав рухомого майна» є Державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України та його обласні філії, державні но­таріальні контори, приватні нотаріуси та комерційні банки. Проте слід мати на увазі, що внесення записів про заставу рухомого майна не є обов'язком заставодавця або заставодержателя, тому додатково таку інформацію про наявність застави в разі відсутності такого запису в Державному реєстрі можливо отримати в боржника Інформацію про наявність податкової застави можна також отримати в органах держав­ної податкової служби.

   Інформацію про заборони відчуження нерухомого майна можна от­римати в нотаріальному органі за місцезнаходженням цього майна

   5.4. Звернення стягнення на майно громадянина-підприємця, визна­ного банкрутом

   На підставі постанови арбітражного суду про визнання громадяни­на-підприємця банкрутом та виконавчого листа про звернення стягнен­ня на майно громадянина-Ігідприємця державний виконавець виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

   Реалізації підлягає все майно громадянина-підприємця, визнаного в установленому порядку банкрутом, за винятком майна, що не включа­ється до складу ліквідаційної маси згідно з Законом України «Про від­новлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

   Кошти, отримані від продажу майна громадянина-підприємця, ви­знаного банкрутом, а також наявні в нього кошти в готівковій формі вносяться у розмірі, достатньому для сплати виконавчого збору, ком­пенсації витрат на здійснення виконавчих дій, на депозитний рахунок відповідного відділу державної виконавчої служби та до спеціального фонду виконавчого провадження у порядку, установленому пунктом

   *

   -221-

   5.1.2 цієї Інструкції. Грошова сума, що залишилася, перераховується на депозитний рахунок нотаріальної контори та використовується за рі­шенням арбітражного суду, який визнав громадянина-підприємця бан­крутом.

   5.5. Звернення стягнення на майно боржника, яке знаходиться в ін­
   ших осіб

   5.5.1. Державний виконавець на письмову пропозицію боржника
   або стягувача має право звернути стягнення на майно боржника, що
   знаходиться в інших осіб, а також на майно та кошти, належні боржни­
   кові від інших осіб.

   Зазначені особи на запит державного виконавця зобов'язані надати у визначений ним строк відомості про належне боржникові майно, що знаходиться в них, та майно чи кошти, які вони повинні передати бор­жникові.

   Одержавши від названих осіб відомості про наявність майна борж­ника, державний виконавець на підставі ухвали суду описує це майно в присутності понятих, вилучає його й реалізує у порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією.

   5.5.2. За ухилення від виконання розпоряджень державного вико­
   навця на особу, в якої знаходиться майно боржника, може бути накла­
   дено штраф відповідно до статті 88 Закону.

   5.6. Арешт та вилучення майна боржника

   1. Арешт майна полягає у проведенні його опису, оголошенні за­
      борони розпоряджатися ним, а в разі потреби — в обмеженні права ко­
      ристування майном або його вилученні в боржника та передачі на збе­
      рігання іншим особам.

   1. Арешт застосовується:

   для забезпечення збереження майна боржника, що піддягає насту­пній передачі стягувачеві або реалізації;

   для виконання рішення про конфіскацію майна боржника;

   при виконанні ухвали суду про накладення арешту на майно, що належить відповідачу і знаходиться у нього чи в інших осіб.

   1. Продукти та інші речі, що швидко псуються, вилучаються і
      передаються для продажу негайно після накладення арешту.

   1. Гроші, у тому числі іноземна валюта, цінні папери, ювелірні та
      інші побутові вироби із золота, срібла, платини і металів платинової
      групи, дорогоцінних каменів і перлів, а також лом і окремі частини та­
      ких виробів, виявлені при опису і на які накладено арешт, підлягають
      обов'язковому вилученню і негайно передаються (перераховуються) на
      зберігання установам Національного банку України. Арешт на цінні па­
      пери накладається за правилами, передбаченими Порядком накладення
      арешту на цінні папери, затвердженим постановою Кабінету Міністрів
      України від 22 вересня 1999 року № 1744 «Про затвердження Порядку
      накладення арешту на цінні папери».

   1. Державний виконавець зобов'язаний подбати про забезпечен­
      ня умов реалізації майна боржника, які не обмежують його законних ін­
      тересів.

   1. Акт опису і арешту майна складається за встановленою фор­
      мою (додаток 21).

   *

   -222-

   В акті опису і арешту повинні бути вказані:

   час і місце складання акта;

   назва відділу державної виконавчої служби, в якому працює дер­жавний виконавець, а також прізвище, ім'я та по батькові державного виконавця та осіб, що були присутні при складанні акта із зазначенням їх процесуального стану;

   назва органу чи посадової особи, якими виданий виконавчий доку­мент, що підлягає виконанню, його резолютивна частина;

   назва стягувача та боржника;

   назва кожного внесеного в акт предмета і його відмінні ознаки (ва­га, метраж, розмір, форма, вид, колір, товарний знак, проби, виробнича марка, дата випуску, ступінь зносу тощо);

   якщо вилучені предмети мають ознаки дорогоцінних металів, каме­нів, перлів тощо, то вони ретельно описуються з визначенням усіх особ­ливих ознак, відповідним чином пакуються в конверт, прошиваються, підписуються державним виконавцем, учасниками акта опису й опеча­туються печаткою відповідного відділу державної виконавчої служби;

   оцінка кожного внесеного в акт предмета і загальна вартість усього майна;

   якщо проводилось опечатування предмета — які предмети, примі­щення, сховища були опечатані, кількість накладених печаток та спосіб опечатування;

   строк, після закінчення якого майно може бути передане для реалі­зації;

   назва особи, якій передане майно на зберігання, а якщо майно пере­дано на зберігання не боржнику, а іншій особі, — паспортні дані, її адреса;

   відмітка про роз'яснення зберігачеві майна обов'язків із збереження майна, попередження про кримінальну та матеріальну відповідальність за його розтрату, відчуження, утаювання або підміну;

   зауваження або заяви стягувача, боржника, осіб, що були присутні при опису і розпорядження за ним державного виконавця.

   Якщо державний виконавець установив зберігачеві обмеження пра­ва користуватися майном, то про це також указується в акті опису і арешту майна із зазначенням виду, обсягів і строку обмеження.

   При потребі, одночасно з арештом майна в акті повинні бути пере­лічені предмети, які залишені боржнику, із зазначенням їх вартості, як окремо кожного, так і загальної кількості, а також перелічено інше май­но, у тому числі те, яке перебуває у спільній власності боржника з ін­шими особами і на яке не було накладено арешт.

   Акт опису й арешту майна підписується державним виконавцем, понятими, зберігачем майна, боржником та стягувачем, іншими особа­ми, які були присутні при накладенні арешту на майно. У разі відмови від підпису сторін чи інших осіб, що були присутні при виконанні, про Це робиться відмітка в акті. Акт опису і арешту майна складається в двох примірниках. Перший залишається в провадженні державного ви­конавця, а другий — видається боржнику під розписку на першому при­мірнику, що залишається у державного виконавця.

   Якщо описане майно передано на зберігання не боржникові, а іншій особі, то акт опису й арешту майна складається в трьох примірниках.

   -223-

   Перший залишається в провадженні державного виконавця, а інші вру­чаються зберігачеві майна та боржнику під розписку (на першому при­мірнику).

   При конфіскації майна або при виконанні рішення про передачу майна державі акт опису складається в трьох примірниках. Перший за­лишається в провадженні державного виконавця, два інші вручаються під розписку (на першому примірнику) боржнику, представнику дер­жавних податкових органів (якщо він був присутній) або надсилаються їм.

   У разі виконання рішень, передбачених статтею 156 Цивільного процесуального кодексу України та статтею 67 Арбітражного процесу­ального кодексу України складається акт у трьох примірниках, один з яких разом з виконавчим документом надсилається до суду, перший за­лишається у виконавчому провадженні, а інший вручається зберігачеві майна або боржнику під розписку (на першому примірнику). У цьому разі виконавче провадження підлягає закінченню.

   1. При проведенні опису майна державний виконавець оголошує
      боржнику про заборону розпоряджатися описаним майном (здійснюва­
      ти його відчуження), а в разі потреби — про обмеження права користу­
      ватися описаним майном. Види, обсяги і строк обмеження встановлю­
      ються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з ураху­
      ванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця,
      потреби користуватися та інших обставин.

   1. Про накладення арешту на нерухоме майно державний вико­
      навець не пізніше наступного дня надсилає повідомлення нотаріально­
      му органу за місцезнаходженням нерухомого майна Про накладення
      арешту на нерухоме майно, яке заставлено третім особам, останні також
      повідомляються державним виконавцем. Про накладення арешту на
      майно, яке підлягає реєстрації (наприклад, автотранспортні засоби то­
      що), державний виконавець повідомляє відповідні органи, які здійсню­
      ють таку реєстрацію.

   1. Відсутність боржника не може бути перешкодою для прове­
      дення опису майна У таких випадках опис майна громадян здійснюєть­
      ся в присутності його представника, одного з повнолітніх членів сім'ї
      боржника, а за їх відсутності — за участю представника житлово-екс­
      плуатаційної організації або представника органів державної влади та
      місцевого самоврядування (при цьому державний виконавець зобов'яза­
      ний не пізніше наступного дня направити копію акта опису й арешту
      майна боржнику). Опис майна боржника — юридичної особи здійсню­
      ється у присутності представника боржника.

   Якщо провести опис майна боржника — юридичної особи за участю його представника неможливо, то державний виконавець може описати майно без його участі. Після проведення такого опису державний вико­навець зобов'язаний не пізніше наступного дня направити копію акта опису й арешту майна боржникові.

   5.6.10. Особи, винні в порушенні заборони посвідчення відповідних
   договорів, спрямованих на відчуження описаного (арештованого) майна
   боржника, а також скоєнні дій щодо його перереєстрації на іншого влас­
   ника, притягуються до відповідальності, установленої законодавством.

   -224-

   5.6.11. Державний виконавець роз'яснює сторонам та зацікавленим особам, які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, що вони мають право оскаржити дії державного виконавця, а також звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звіль­нення майна з-під арешту.

   5.7. Оцінка майна боржника

   5.7.1. Оцінка майна боржника провадиться державним виконавцем
   за ринковими цінами, які діють на день проведення оцінки, якщо
   вартість майна не перевищує 10 неоподатковуваних мінімумів доходів
   громадян, крім випадків, коли оцінка провадиться за регульованими
   цінами.

   Державне регулювання цін і тарифів передбачено Законом України 4ІІро ціни і ціноутворення». Зокрема, статтею 9 цього Закону передба­чено, що державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлю­ються державними органами України. Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1996 року № 1548 «Про встановлення повнова­жень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)» затверджено повноваження центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних. Київської та Севастопольської міських державних адміністра­цій, виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін і тарифів на окремі види продукції, товарів і послуг. Крім того, згідно зі статтею 8 Закону України «Про ціни і ціноутворення» Кабінетом Міністрів Украї­ни можуть уводитися методи державного регулювання цін і тарифів.

   1. Якщо оцінити окремі предмети складно або якщо вартість
      майна перевищує 10 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, то
      державний виконавець для проведення оцінки описаного майна залучає
      у встановленому порядку експерта (спеціаліста), зокрема фахівців нау­
      ково-дослідних інститутів судових експертиз та суб'єктів підприємниць­
      кої діяльності, що мають відповідну ліцензію Міністерства юстиції Ук­
      раїни. У цьому разі оплата їх праці здійснюється із спеціального фонду
      виконавчого провадження. Витрати на оплату винагороди експерту або
      спеціалісту в установленому порядку стягуються з боржника.

   1. Якщо стягувач чи боржник заперечує проти проведення оцін­
      ки державним виконавцем, то останній у встановленому порядку при­
      значає експерта чи спеціаліста для визначення вартості майна. Витрати
      за проведену експертизу несе сторона, яка заперечує оцінку майна, про­
      ведену державним виконавцем.

   Сторони мають право оскаржити оцінку майна до суду.

   5.8. Зберігання майна, на яке накладено арешт

   1. Майно, на яке накладено арешт, за винятком майна, зазначе­
      ного в пункті 5.6.4 цієї Інструкції, передається на зберігання боржникові
      або іншим особам, призначеним державним виконавцем (далі — збері-
      гач), під розписку в акті опису і арешту майна. Копія акта опису і ареш­
      ту майна видається боржникові, а у випадках, коли обов'язок зберігання
      майна покладено на іншу особу, — також зберігачеві.

   1. Зберігач, якщо ним призначено не боржника або члена його
      сім'ї, має право на одержання за зберігання майна винагороду або при­
      буток від.зберігання майна, розмір яких установлюється за угодою збе-

   15-1-1485 -225-

   рігача з державним виконавцем, укладеною відповідно до вимог ста­тей 413—424 Цивільного кодексу України.

   1. Порядок і умови зберігання арештованого майна, зазначеного
      в пункті 5.6.4 цієї Інструкції, визначаються Національним банком Ук­
      раїни.

   1. У разі відмови боржника або членів його сім'ї, чи представни­
      ка боржника — юридичної особи прийняти майно на зберігання, відсут­
      ності їх при проведенні опису майна, а також за наявності обставин, що
      не дають змогу передати вказаним особам майно на зберігання, держав­
      ний виконавець призначає зберігачем описаного майна іншу особу.

   1. Особа, якій передано на зберігання описане майно, може ним
      користуватися. При потребі державний виконавець може опечатати
      предмети, включені до акта опису й арешту майна, що передається на
      зберігання, та заборонити або обмежити право користування майном,
      якщо особливості цього майна в разі користування можуть призвести до
      його знищення або зменшення цінності.

   Види, обсяги і строк обмеження встановлюються державним вико­навцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи зберігача, потреби використання та інших обставин. Користування предметами одягу та предметами ін­дивідуального вжитку забороняється.

   1. Розмір винагороди зберігачу встановлюється державним вико­
      навцем за згодою зберігача, але не більше 5 відсотків вартості передано­
      го на зберігання майна за 1 місяць. Розмір винагороди за зберігання тва­
      рин збільшується на 50 відсотків установленої плати за зберігання май­
      на Зберігачу відшкодовуються витрати, необхідні для збереження май­
      на, якщо такі витрати були. Зберігачі майна, які є працівниками
      боржника — юридичної особи виконують обов'язки із збереження дові­
      рених їм цінностей в порядку виконання службових обов'язків (комен­
      данти, комірники тощо), не користуються правом на отримання винаго­
      роди за зберігання описаного майна.

   1. Порушення заборони державного виконавця розпоряджатися
      або користуватися майном, на яке накладено арешт, тягне за собою від­
      повідальність зберігача майна, передбачену Законом.

   Державний виконавець, виявивши розтрату, відчуження, утаювання чи підміну переданого на збереження майна, складає про це акт і звер­тається з поданням до суду чи в органи прокуратури за місцем виконан­ня рішення для вирішення питання про притягнення зберігача описано­го майна до відповідальності.

   5.9. Передача стягувачеві предметів, зазначених у виконавчому до­кументі

   1. У разі присудження стягувачеві предметів, зазначених у вико­
      навчому документі, державний виконавець вилучає ці предмети в борж­
      ника і передає їх стягувачеві, про що складає відповідний акт (додаток
      22). У разі знищення речі, що мала бути передана стягувачеві в натурі,
      державний виконавець складає акт про неможливість виконання, який є
      підставою для закриття виконавчого провадження.

   1. Отримавши виконавчий документ про присудження стягува­
      чеві предметів, державний виконавець у встановлений строк виносить
      постанову про відкриття виконавчого провадження (додаток 7) і вста-

   -226-

   новлює боржнику строк для добровільного виконання рішення. Одно­часно в постанові вказуються час та місце примусового виконання рі­шення про передачу стягувачеві присуджених предметів, якщо рішення не буде виконано добровільно, а також попередження стягувачеві про повернення йому виконавчого документа, якщо він протягом двох разів не з'явиться на виконання без поважних причин.

   1. Якщо боржник не виконав рішення добровільно, то держав­
      ний виконавець вилучає у нього в присутності понятих предмети, зазна­
      чені у виконавчому документі, і передає їх стягувачеві, про що складає
      акт передачі в трьох примірниках. Перший примірник залишається у
      виконавчому провадженні, інші — вручаються стягувачеві та боржнику
      під розписку на першому примірнику.

   1. Якщо стягувач удруге не з'явиться на місце виконання без по­
      важних причин у встановлений державним виконавцем час, то держав­
      ний виконавець складає акт про неявку стягувача на місце виконання
      (додаток 5) і виносить постанову про повернення виконавчого докумен­
      та стягувачеві.

   1. У разі письмової відмови стягувача від одержання предметів,
      вилучених у боржника при виконанні рішення про передачу їх стягува­
      чеві, державний виконавець повертає зазначені предмети боржникові
      під розписку і виносить постанову про закриття виконавчого прова­
      дження.

   1. Якщо боржник перешкоджає виконанню рішення про переда­
      чу стягувачеві присуджених предметів, то державний виконавець вирі­
      шує питання про притягнення його до відповідальності, встановленої
      чинним законодавством.

   5.10. Звернення стягнення на будинок, квартиру, приміщення, зе­мельну ділянку

   5.10.1. Звернення стягнення на будинок, квартиру, інше приміщен­
   ня, земельну ділянку, що є нерухомим майном, провадиться у разі від­
   сутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна При цьому в
   першу чергу провадиться звернення стягнення на окрему від будинку
   земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржникові.

   Такими земельними ділянками можуть бути земельні ділянки, на які видані державні акти на право приватної власності і межі яких уста­новлені в натурі (на місцевості), як це передбачено статтею 22 Земель­ного кодексу України.

   Згідно із статтею 6 зазначеного Кодексу до таких земельних діля­нок можуть належати землі:

   для ведення селянського (фермерського) господарства;

   для ведення особистого підсобного господарства;

   для садівництва;

   для дачного і гаражного будівництва;

   набуті в результаті реалізації права селянина на виділення земель, які передбачені сертифікатом на право на земельну частку (пай) із зе­мель КСП (колективного сільськогосподарського підприємства) за його власною заявою.

   5.10.2. В останню чергу звертається стягнення на житловий буди­
   нок чи квартиру.

   Із- -227-

   Разом з житловим будинком стягнення звертається також на при­леглу земельну ділянку, що належить боржникові. Такими земельними ділянками є земельні ділянки, зазначені в статті 67 Земельного кодексу України.

   5.10.3. У разі звернення стягнення на будинок, квартиру, приміщен­ня, земельну ділянку державний виконавець звертається з запитом до відповідних місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого са­моврядування про належність зазначеного майна боржникові на праві власності та про його вартість, а також до нотаріального органу, чи не знаходиться це майно під арештом, забороною.

   Одержавши документальне підтвердження належності боржникові на праві власності будинку чи іншого нерухомого майна, державний ви­конавець накладає на них арешт шляхом опису й оцінки за їх вартістю на момент арешту та надсилає повідомлення про накладення арешту но­таріальному органу за місцезнаходженням майна Про накладення ареш­ту на будинок чи інше нерухоме майно, заставлене третім особам, дер­жавний виконавець невідкладно повідомляє цих осіб.

   5.11. Підготовка державним виконавцем та проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна.

   Прилюдні торги з реалізації нерухомого майна організовують і про­водять спеціалізовані організації, що мають право здійснювати операції з нерухомістю і з якими укладено відповідний договір державною вико­навчою службою. Такою спеціалізованою організацією є Спеціалізоване державне підприємство «Укрспец'юст» Міністерства юстиції України, яке створено відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 1999 року № 1270.

   Спеціалізована організація проводить публічні торги за заявкою державного виконавця, в якій зазначається мінімальна початкова ціна майна, що виставляється на торги.

   До заявки додаються:

   копія виконавчого документа;

   копія акта арешту майна;

   копії правовстановлювальних документів, що підтверджують право власності майном;

   документи, що характеризують об'єкт нерухомості (копію технічно­го паспорта на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо);

   у разі продажу об'єкта незавершеного будівництва державний вико­навець додає до заявки також копію рішення про відведення земельної ділянки та копію дозволу місцевого органу виконавчої влади і (чи) ор­гану місцевого самоврядування на будівництво.

   Прилюдні торги мають бути проведені спеціалізованою організа­цією у двомісячний строк з дня одержання заявки державного виконав­ця на їх проведення.

   Порядок проведення прилюдних торгів визначається законом. До прийняття такого закону діє Тимчасове положення про порядок прове­дення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затверджене наказом Міністерства юстиції України 27 жовтня 1999 ро­ку № 68/5, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 2 листопада 1999 року за № 745/4038.

   -228-

   5.12. Реалізація арештованого майна

   1. Реалізація арештованого майна, за винятком майна, виклю­
      ченого за законом з обігу, здійснюється державним виконавцем шляхом
      його продажу через торговельні організації, відповідні структури Мініс­
      терства фінансів, на прилюдних торгах, аукціонах, якщо інше не перед­
      бачено законом, у двомісячний строк з дня накладення арешту.

   1. Продаж майна боржника, за винятком нерухомого майна,
      здійснюється спеціалізованою організацією на комісійних та інших до­
      говірних началах, передбачених законом. Такими спеціалізованими ор­
      ганізаціями є Спеціалізоване державне підприємство «Укрспец'юст»
      Міністерства юстиції України та інші суб'єкти господарювання, які
      здійснюють реалізацію майна на комісійних, інших договірних началах
      та шляхом проведення аукціонів.

   Порядок реалізації арештованого майна затверджено наказом Мі­ністерства юстиції України від 15 липня 1999 року за № 42/5, зареєст­ровано в Міністерстві юстиції України 19 липня 1999 року за № 480/3773, із змінами і доповненнями, внесеними наказом Міністер­ства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 67/5, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 2 листопада 1999 року за № 746/4039.

   Якщо передане торговельним організаціям майно не буде продане протягом двох місяців, то воно підлягає переоцінці. Державний викона­вець переоцінює майно за участю представника торговельної організації у присутності стягувача і боржника чи їх представників. Неявка стягу-вача або боржника не є підставою для припинення дії державного вико­навця з переоцінки майна. Якщо в місячний строк після переоцінки майно не буде продано торговельною організацією, то державний вико­навець повідомляє про це стягувача і пропонує йому визначитися щодо залишення за собою непроданого майна.

   5.12.3. Продаж нерухомого майна здійснюється шляхом проведення
   торгів спеціалізованими організаціями, які мають право здійснювати
   операції з нерухомістю в порядку, передбаченому законодавством Ук­
   раїни. До прийняття закону, яким буде визначено статус таких органі­
   зацій та умови здійснення операцій з нерухомим майном, Кабінетом Мі­
   ністрів України такою спеціалізованою організацією визначено Спеці­
   алізоване державне підприємство «Укрспец'юст» Міністерства юстиції
   України, яке створено відповідно до постанови Кабінету Міністрів Ук­
   раїни від 14 липня 1999 року № 1270.

   Порядок проведення прилюдних торгів визначається законом. До прийняття такого закону діє Тимчасове положення про порядок прове­дення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затверджене наказом Міністерства юстиції України 27 жовтня 1999 ро­ку № 68/5 і зареєстроване в Міністерстві юстиції України 2 листопада 1999 року за № 745/4038.

   5.12.4. Вилучення арештованого майна з передачею його для реалі­
   зації провадиться у строк, установлений державним виконавцем, але не
   раніше ніж через 5 днів після накладення арешту.

   У разі накладення арешту при відкритті виконавчого провадження майно передається на реалізацію не раніше ніж через 10 днів, тобто піс­ля закінчення строку для оскарження постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження.

   -229-

   Продукти та інші речі, що швидко псуються, передаються на реалі­зацію негайно після накладення на них арешту.

   1. Якщо стягувач у 5-денний строк письмово не заявить про
      своє бажання залишити за собою непродане майно, то арешт з майна
      знімається, воно повертається боржникові, а виконавчий документ у ра­
      зі відсутності в боржника іншого майна, на яке може бути звернене
      стягнення, повертається стягувачеві без виконання.

   1. Боржник має право визначити, в якій послідовності необхід­
      но продавати майно. Коли від продажу частини майна буде виручено су­
      му, достатню для задоволення вимог стягувача і для сплати всіх витрат
      на виконавче провадження, подальший продаж арештованого майна
      припиняється. Вимоги боржника щодо черговості продажу майна не
      приймаються державним виконавцем, якщо внаслідок їх задоволення
      виникнуть перешкоди чи додаткові труднощі для виконання або подо­
      вжиться його строк.

   1. Кошти, отримані від реалізації арештованого майна, вносять­
      ся на депозитний рахунок відділу та до спеціального фонду виконавчого
      провадження у порядку, встановленому пунктом 5.1.2 цієї Інструкції.

   6. Звернення стягнення на майно боржника — юридичної особи

   6.1. Готівка в національній та іноземній валюті, яка знаходиться в
   касах або інших сховищах боржника — юридичної особи, підлягає невід­
   кладному вилученню після її виявлення у порядку, передбаченому
   пунктом 5.1.2 цієї Інструкції.

   Державний виконавець звертає стягнення на кошти боржника — юридичної особи, що знаходяться в кредитних установах, в тому числі в органах Державного казначейства в порядку, передбаченому Законом.

   Якщо даних про наявність у боржника — юридичної особи рахунків і вкладів у банках чи інших кредитних установах немає, то державний виконавець одержує такі дані в податкових органах, які зобов'язані на­дати йому необхідну інформацію у 3-денний строк.

   У разі наявності в боржника — юридичної особи декількох рахунків у різних кредитних установах державний виконавець роз'яснює стягува-чу його право звернутися до суду або іншого органу (посадової особи), які видали виконавчий документ, для одержання потрібної кількості дублікатів виконавчих документів для звернення стягнення на грошові кошти.

   6.2. У разі відсутності в боржника — юридичної особи коштів, до­
   статніх для покриття заборгованості стягнення звертається на інше май­
   но, належне боржникові — юридичній особі на праві власності, або май­
   но державної форми власності, закріплене за ним (за винятком майна,
   виключеного з обороту або обмеженого в обороті), незалежно від того,
   хто фактично використовує це майно.

   На зазначене майно накладається арешт, і воно реалізується в такій послідовності:

   у першу чергу — майно, яке безпосередньо не використовується у виробництві (цінні папери, кошти на депозитних та інших рахунках боржника, валютні цінності, легковий автотранспорт, предмети дизайну офісів та інше майно);

   -230-

   у другу чергу — готова продукція (товари), а також інші матеріальні цінності, які безпосередньо не використовуються у виробництві;

   у третю чергу — об'єкти нерухомого майна, верстати, обладнання, інші основні засоби, а також сировина і матеріали, призначені для здійс­нення виробництва.

   У разі накладення арешту на майно третьої черги, що належить боржнику — юридичній особі, державний виконавець у 3-денний строк повідомляє власника або уповноважений ним орган, до сфери управлін­ня якого належить майно, та в разі потреби (якщо державі належить 25%, 50%, плюс одна акція та більше) — Фонд державного майна Украї­ни про накладення арешту на майно боржника — юридичної особи, а та­кож дані про склад і вартість майна, на яке накладено арешт, і про роз­мір вимог стягувача. Копія зазначеного повідомлення надсилається до податкового органу, який контролює здійснення боржником — юридич­ною особою платежів до бюджетів усіх рівнів.

   На пропозицію відповідного органу управління чи Фонду держав­ного майна України державний виконавець за рахунок коштів на фінан­сування державної виконавчої служби публікує у пресі повідомлення про звернення стягнення на майно боржника — юридичної особи. Пові­домлення про звернення стягнення на нерухоме майно боржника — юридичної особи має містити інформацію, зазначену в Тимчасовому по­ложенні про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації нерухо­мого майна.

   Отримавши повідомлення відповідного органу управління чи Фон­ду державного майна України про вчинення цими органами дій щодо порушення справи про банкрутство боржника — юридичної особи, дер­жавний виконавець звертається до суду з заявою про відстрочку вико­нання відповідно до статті 33 Закону. У разі порушення судом про­вадження у справі про банкрутство боржника — юридичної особи дер­жавний виконавець виносить постанову про зупинення виконавчого провадження (додаток 10). Копія постанови надсилається стягувачу з роз'ясненням йому права звернутися до відповідного арбітражного суду з заявою про визначення його кредитором.

   6.3. У разі реорганізації (злиття, приєднання, розділення, виділення, перетворення) боржника — юридичної особи стягнення за виконавчими документами звертається на кошти та інше майно тієї юридичної особи, на яку відповідно до закону покладено відповідальність за зобов'язання­ми боржника — юридичної особи.

   У разі ліквідації боржника — юридичної особи, у тому числі внаслі­док визнання боржника банкрутом, виконавчий документ передається до ліквідаційної комісії для вирішення питання про подальший порядок виконання рішення у встановленому законодавством порядку.

   Про направлення виконавчого документа до ліквідаційної комісії державний виконавець повідомляє стягувача.

   7. Звернення стягнення на заробітну плату та інші види доходів боржника

   7.1. Умови звернення стягнення на заробітну плату та інші доходи боржника

   7.1.1. Стягнення на заробітну плату (заробіток), пенсію, стипендію

   -231-

   та інші доходи боржника звертається за відсутності в боржника коштів на рахунках у банках та інших кредитних установах, відсутності чи не­достатності майна боржника для повного покриття належних до стяг­нення сум, а також при виконанні рішень про стягнення періодичних платежів та стягнень на суму, що не перевищує одного мінімального розміру заробітної плати.

   1. При виконанні в примусовому порядку виконавчих докумен­
      тів про стягнення сум боргів, що перевищують один мінімальний розмір
      заробітної плати, державний виконавець у першу чергу перевіряє наяв­
      ність коштів на рахунках боржника в банках та інших кредитних уста­
      новах шляхом проведення запитів, а також перевіряє майновий стан
      боржника.

   1. Виконавчі документи направляються за місцем роботи борж­
      ника, отримання ним пенсії, стипендії чи інших доходів для проведення
      стягнення в передбаченому законом порядку.

   7.2. Відрахування із заробітної плати (заробітку), пенсії, стипендії боржника

   1. Відрахування із заробітної плати (заробітку), пенсії чи сти­
      пендії громадян проводить адміністрація підприємств, установ і органі­
      зацій на підставі надісланих їм державним виконавцем виконавчих до­
      кументів та розпорядження (додаток 32).

   1. Якщо боржник змінить місце роботи або місце проживання чи
      навчання, то підприємства, установи, організації, які отримали виконав­
      чий документ, повертають його не пізніше як у 3-денний строк держав­
      ному виконавцеві з відміткою про нове місце роботи, проживання чи
      навчання боржника, якщо воно відоме, а також повідомляють про про­
      ведеш ними стягнення періодичних платежів за виконавчими докумен­
      тами. У разі неподання зазначених відомостей з неповажних причин
      

   винних у цьому посадових осіб може бути притягнуто до відповідаль­
   ності, передбаченої статтею 88 Закону.

   1. Звернення стягнення на пенсії провадиться відповідно до за­
      конодавства про пенсії.

   1. Виконавчі документи за місцем виконання зберігаються в сей­
      фах, вогнетривких шафах.

   1. Порядок стягнення суми боргу, розмір відрахування визнача­
      ються державним виконавцем у розпорядженні, що направляється ра­
      зом з виконавчим документом, про що в копії повідомляється стягува-
      чеві.

   Якщо боржник отримує декілька видів доходів, то дублікати вико­навчих документів направляються із розпорядженнями державного ви­конавця до бухгалтерій підприємств, установ, організацій для звернення стягнення на заробітну плату боржника У разі направлення декількох виконавчих документів до бухгалтерії одного підприємства, установи, організації державний виконавець щодо кожного виконавчого докумен­та направляє розпорядження.

   1. Самостійно змінювати порядок стягнення суми боргу та роз­
      мір відрахування адміністрації підприємств, установ, організацій не
      мають права.

   1. При поверненні виконавчих документів у зв'язку із звільнен­
      ням боржника з роботи у відповідних графах виконавчого документа

   -232-

   робиться запис про утримання суми боргу, а в разі стягнення періодич­них платежів — про час їх утримання та розмір заробітної плати за ос­танні три місяці. Цей запис завіряється підписами відповідальних осіб та скріплюється печаткою. У супровідному листі до виконавчого доку­мента адміністрація зазначає нове місце роботи чи навчання боржника, його місце проживання, якщо вони відомі. Копія супровідного листа на­правляється стягувачу до відома.

   7.2.8. Передача виконавчого документа сторонам (третім особам) на руки забороняється.

   7.3. Звернення стягнення на інші доходи боржника

   7.3.1. Зазначені в підрозділах 7.1 та 7.2 цієї Інструкції правила стяг­
   нення поширюються і на випадки звернення стягнення на:

   доходи, отримані фізичною особою, яка є суб'єктом підприємниць­кої діяльності;

   доходи за працю в колективному сільськогосподарському (фермер­ському) господарстві;

   авторську винагороду за твори літератури, науки або мистецтва, премії, що присуджуються за видатні досягнення в галузі науки, літера­тури і мистецтва, винагороду за відкриття, винахід, на який видано ав­торське свідоцтво, корисну модель, промисловий зразок і раціоналіза­торську пропозицію;

   суми на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим уш­кодженням здоров'я, а також втратою годувальника.

   1. Для встановлення таких доходів державний виконавець за
      заявою стягувача, боржника робить запити у відповідні органи.

   1. На допомогу по державному соціальному страхуванню, випла­
      чувану в разі тимчасової непрацездатності та в інших випадках, і допо­
      могу в зв'язку з безробіттям стягнення може бути звернене тільки за рі­
      шеннями про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподія­
      ної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також у зв'язку з
      втратою годувальника.

   7.3.4. Стягнення не може бути звернене на виплати, визначені у
   статті 73 Закону.

   7.4. Розмір відрахувань із заробітної плати та інших доходів борж­
   ника

   7.4.1. Відрахування із заробітної плати та інших видів доходів борж­
   ника вираховується із суми, що залишається після утримання податків.

   Обмеження розміру відрахувань із заробітної плати встановлюється законодавством про працю та статтею 70 Закону. Цією самою статтею Закону встановлюються обмеження розміру відрахувань із стипендії, пенсії та інших доходів боржника.

   1. Відрахування із заробітної плати боржника, який за вироком
      суду відбуває покарання без позбавлення волі, провадиться з усієї суми
      заробітної плати без урахування стягнень за вироком.

   1. Із засуджених, які відбувають покарання у вигляді позбавлен­
      ня волі, а також з осіб, які перебувають у наркологічних відділеннях
      психіатричних диспансерів та стаціонарних лікувальних закладах, відра­
      хування провадяться з усієї заробітної плати без урахування відраху­
      вань на витрати щодо їх утримання в цих закладах.

   -233-

   7.5. Порядок виконання рішень про стягнення аліментів '7.5.1. У разі неможливості стягнення аліментів із заробітної плати чи інших доходів боржника протягом трьох місяців підряд стягнення звертається на майно боржника.

   1. Розмір заборгованості з аліментів визначається державним ви­
      конавцем за місцем виконання рішення, виходячи з фактичного заробіт­
      ку (доходів), одержаного боржником за час, протягом якого стягнення
      не провадилося, або одержуваного ним на момент визначення заборго­
      ваності в твердій грошовій сумі або у відсотковому відношенні. Якщо
      боржник у цей період не працював, то заборгованість визначається, ви­
      ходячи з середньої заробітної плати для даної місцевості. Державний
      виконавець у разі надходження виконавчого документа повинен підра­
      хувати розмір заборгованості з аліментів і повідомити про нього стягу-
      вача і боржника.

   1. З осіб, зобов'язаних сплачувати аліменти, у разі виїзду їх для
      постійного проживання у країни, з якими Україна не має договорів про
      надання правової допомоги, стягнення аліментів провадиться на час ви­
      їзду за рішенням суду за весь період до досягнення дитиною повноліття.

   З осіб, які працюють за контрактами в іноземних державах і одер­жують заробітну плату тільки за кордоном, аліменти стягуються в по­рядку та розмірах, передбачених законом.

   1. За наявності спору питання про розмір заборгованості з алі­
      ментів вирішується за заявою зацікавленої особи судом у порядку, вста­
      новленому законом.

   1. Державний виконавець зобов'язаний здійснювати систематич­
      ний контроль за правильним і своєчасним відрахуванням та надходжен­
      ням відрахованих сум аліментів стягувачам.

   1. Якщо вжитими заходами місце проживання та місце роботи
      боржника не будуть встановлені, то державний виконавець зобов'язаний
      порушити перед судом питання про розшук боржника через органи
      внутрішніх справ. Необгрунтоване пересилання виконавчих листів для
      оголошення розшуку не допускається.

   1. Повернення виконавчого документа стягувачеві в зв'язку з не-
      встановленням місця роботи чи проживання боржника не допускається.

   1. Особи, що виявили бажання сплачувати аліменти добровіль­
      но, можуть звернутися до адміністрації за місцем роботи, за місцем от­
      римання пенсії, стипендії тощо з письмовою заявою про утримання з їх
      заробітку аліментів та передачі їх стягувачеві. Адміністрація підприєм­
      ства, установи, організації тощо зобов'язана проводити за такою заявою
      утримання аліментів у тому самому порядку, як і за виконавчим листом.

   Заяви про утримання аліментів, а також про зміну їх розміру або припинення утримання аліментів, що надійшли від осіб, які виявили ба­жання сплачувати їх добровільно, зберігаються адміністрацією в поряд­ку, установленому для зберігання виконавчих документів, і за втрату та­кої заяви винна посадова особа несе відповідальність.

   За невиконання вищезазначених обов'язків на винних посадових осіб може бути накладено штраф згідно з законом.

   7.5.9. Адміністрація підприємства, установи, організації тощо на
   підставі письмової заяви платника аліментів або виконавчого листа зо­
   бов'язана щомісяця утримувати аліменти із заробітної плати, пенсії, сти-

   -234-

   пендії і інших сум і перераховувати їх не пізніше ніж у 3-денний термін з дня виплати заробітної плати, пенсії, стипендії, інших сум особі, заз­наченій в заяві чи виконавчому листі.

   7.5.10. Стягнення аліментів провадиться із суми заробітку платника
   аліментів після утримання з нього обов'язкових податків. Перерахуван­
   ня їх стягувачем проводиться за рахунок боржника.

   При утриманні аліментів за місцем роботи боржника суми їх не мо­жуть бути меншими від присудженого рішенням суду розміру та 1/2 частини неоподаткованого мінімуму доходів громадян на кожну дитину. У цьому випадку із заробітної плати (доходу) не може бути утримано більше 70 відсотків.

   Стягнення аліментів за виконавчими листами за минулий час про­вадиться в межах трирічного терміну, що передував пред'явленню вико­навчого листа до виконання.

   Якщо за виконавчим документом, пред'явленим до виконання, ут­римання аліментів не провадилося у зв'язку з розшуком боржника, то стягнення аліментів має провадитись за весь період незалежно від уста­новленого трирічного терміну та досягнення повноліття особою, на ут­римання якої присуджені аліменти.

   Якщо за рішенням суду з відповідача слід стягувати аліменти на ут­римання трьох і більше дітей, а також заборгованість з аліментів за ми­нулий час, то державний виконавець дає вказівку про стягнення 50% із заробітку боржника для забезпечення поточних платежів. Заборгова­ність за минулий час у таких випадках може бути погашена шляхом звернення стягнення на майно боржника

   1. Звільнення від сплати аліментів та питання про розмір за­
      боргованості з них вирішується за заявою зацікавленої особи судом у
      порядку, встановленому діючим законодавством.

   1. Платник аліментів повинен негайно повідомити державному
      виконавцю про зміну місця роботи чи проживання, а також про інші
      доходи.

   У разі неповідомлення з неповажної причини зазначених відомос­тей на винних у цьому посадових осіб і громадян, у тому числі й на платника аліментів, може бути накладено штраф згідно зі статтею 88 Закону.

   7.6. Виконання рішень щодо покарання у вигляді штрафу та конфі­скації майна

   1. Виконання рішень щодо покарання у вигляді штрафу прова­
      диться після закінчення наданого засудженому судом строку державним
      виконавцем в порядку, визначеному цією Інструкцією.

   1. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рі­
      шенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

   Конфіскація майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є приватною власніс­тю засудженого.

   7.6.3. При виконанні конфіскації майна засудженого за вироком су­
   ду державний виконавець виносить постанову про відкриття виконавчо­
   го провадження, якщо виконавчий лист відповідає вимогам статті 19 За­
   кону, з доданням до нього копії вироку суду, протоколу накладення
   арешту на майно і опису майна або протоколу про відсутність майна,

   -235-

   яке підлягає опису, або довідки суду про їх відсутність у кримінальній справі, а при потребі й копії постанови про накладення арешту на майно.

   При виконанні конфіскації майна за постановами суду державний виконавець виносить постанову про відкриття виконавчого проваджен­ня, якщо постанова суду відповідає вимогам статті 19 Закону, з додан­ням до неї протоколу вилучення майна, яке підлягає конфіскації.

   1. У разі невідповідності виконавчого документа статті 19 Зако­
      ну або відсутності одного з вищеперелічених документів державний ви­
      конавець виносить постанову про відкладення відкриття виконавчого
      провадження.

   1. Для виявлення майна, яке підлягає конфіскації, державний
      виконавець негайно надсилає запити до органів державної податкової
      інспекції, банків та інших кредитних установ, органів ДАІ, БТІ, нотаріа­
      ту тощо та перевіряє майновий стан боржника за останнім місцем його
      прописки, проживання, місцезнаходженням майна.

   1. У процесі виконання державний виконавець виявляє, описує
      і накладає арешт не тільки на майно, яке було включене раніше в про­
      токол опису і арешту майна, складений органами слідства, а й інше ви­
      явлене майно, що підлягає опису, про що складається акт опису і ареш­
      ту майна з указівкою попередньої оцінки майна.

   Не підлягає конфіскації і не включається до акта опису й арешту майно, на яке за законом не може бути звернено стягнення.

   7.6.7. Установивши розтрату відчуження, підміну переданого на збе­
   рігання майна, держаний виконавець складає про це акт.

   У такому разі державний виконавець негайно готує подання про ви­рішення питання про притягнення винної особи до кримінальної відпо­відальності і надсилає його до органів прокуратури або до суду. До по­дання додаються копії акта про відсутність майна, вироку суду та про­токолу опису й арешту майна органами попереднього слідства. Такі дії провадяться також у випадку, коли майно, що підлягає конфіскації, бу­ло виявлено і арештовано державним виконавцем.

   Указане виконавче провадження державний виконавець тримає на контролі до вирішення питання по суті.

   1. Частка майна засудженого в спільній власності з іншими осо­
      бами, яка підлягає конфіскації, визначається судом.

   1. При виконанні вироку суду про конфіскацію вилученого в за­
      судженого майна виконання провадиться в загальному порядку. При
      виконанні конфіскації вилучених у засудженого коштів та цінностей,
      що зберігаються в ФІНО органів попереднього слідства, державний ви­
      конавець направляє до ФІНО копію виконавчого листа з розпоряджен­
      ням. Таке виконавче провадження вважається закінченим за наявності
      підтвердження з ФІНО про виконання розпорядження державного ви­
      конавця. Виконавчий лист з відміткою про виконання повертається до
      суду, що його видав.

   7.6.10. За наявності декількох виконавчих документів про стягнен­
   ня коштів чи ін. щодо одного боржника, майно, якого за рішенням суду
   підлягає конфіскації, реалізується в порядку, встановленому цією Інст­
   рукцією. У цьому разі розподіл суми, що надійшла після реалізації, вста­
   новлюється відповідно до статті 43 Закону та пункту 5.1.2 цієї Інструк-

   -236-

   ції, а також з урахуванням установленої статтею 44 Закону черговості задоволення вимог стягувачів.

   1. Розмір виконавчого збору за виконавчими документами про
      конфіскацію майна визначається від розміру оцінки описаного і арешто­
      ваного державним виконавцем майна

   1. Після виконання виконавчого документа про конфіскацію
      майна державний виконавець робить відповідні відмітки про виконання
      у виконавчому документі і повертає його відповідному суду.

   8. Виконання рішень у немайнових спорах

   8.1. Виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний особисто
   вчинити певні дії або утриматись від їх учинення

   1. Після відкриття виконавчого провадження за виконавчим до­
      кументом, який зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися
      від їх учинення, державний виконавець відповідно до статті 24 Закону
      визначає йому строк добровільного виконання рішення.

   1. У разі невиконання без поважних причин цих вимог держав­
      ний виконавець застосовує до боржника штрафні санкції, передбачені
      статтею 87 Закону, і призначає новий строк виконання.

   Якщо після цього рішення не буде виконане і виконання може бути проведене без участі боржника, державний виконавець організовує ви­конання відповідно до повноважень, наданих йому законом, а з боржни­ка стягується двократний розмір витрат на проведення виконавчих дій.

   8.1.3. Якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, то
   виконавчий документ постановою державного виконавця, затвердженою
   начальником відповідного відділу державної виконавчої служби, повер­
   тається до суду чи іншого органу (посадової особи), які видали вико­
   навчий документ (додаток 23).

   8.2. Виконання рішення про поновлення на роботі

   1. Виконавчий документ про поновлення на роботі незаконно
      звільненого або переведеного працівника виконується негайно. Вико­
      нання вважається завершеним з моменту фактичного допущення пра­
      цівника до виконання попередніх обов'язків на підставі відповідного на­
      казу органу, який прийняв незаконне рішення про звільнення або пере­
      ведення працівника.

   1. У разі невиконання власником або уповноваженим ним орга­
      ном (посадовою особою) рішення про поновлення на роботі незаконно
      звільненого або переведеного працівника державний виконавець засто­
      совує до них штрафні санкції, передбачені статтею 87 Закону.

   Крім того, державний виконавець у разі умисного невиконання по­садовою особою рішення суду може звернутися до суду з поданням про вирішення питання про притягнення її до відповідальності, передбаче­ної статтею 176-4 Кримінального кодексу України.

   8.2.3. Після фактичного допущення працівника до роботи склада­
   ється акт про виконання рішення, виконавче провадження підлягає за­
   кінченню і не поновлюється при повторному недопущенні працівника
   до роботи, а в працівника з'являється право на звернення до суду в по­
   рядку позовного провадження.

   8.3. Виконання рішень про відібрання дитини

   8.3.1. Під час виконання рішень про відібрання дитини державний

   -237-

   виконавець провадить виконавчі дії з обов'язковою участю особи, якій дитина передається на виховання, із залученням представників органів опіки і піклування, а при потребі — представників органів та установ ос­віти, медичних працівників.

   1. У разі потреби державний виконавець може звернутися до су­
      ду з поданням про вирішення питання про тимчасове влаштування ди­
      тини до дитячого чи лікувального закладу.

   1. При неможливості з'ясування місцезнаходження боржника,
      дитини або обох державний виконавець звертається з поданням до суду
      про розшук дитини або боржника У разі перешкоди з боку боржника
      щодо виконання державний виконавець вирішує питання про застосу­
      вання до нього штрафних санкцій.

   1. При виконанні рішень про відібрання дитини забороняється
      застосувати до дитини заходи фізичного впливу.

   8.4. Порядок виконання рішень про виселення боржника

   1. Виселення полягає у звільненні приміщення, зазначеного у
      виконавчому документі, від особи, яка виселяється, її майна, домашніх
      тварин та в забороні даній особі користуватися звільненим приміщенням.

   1. Щодо справ про виселення державний виконавець надає
      боржнику термін для добровільного виконання (до 15 днів).

   1. Державний виконавець зобов'язаний письмово повідомити
      боржника про день і час примусового виселення. Відсутність боржника,
      повідомленого про день і час виселення, не є перешкодою для виконан­
      ня виконавчого документа.

   1. Виселення здійснюється у присутності понятих за сприянням
      органів внутрішніх справ, з обов'язковим описом майна державним ви­
      конавцем. Один примірник акта опису майна вручається під розписку
      боржникові. Державний виконавець у разі потреби забезпечує в уста­
      новлений термін зберігання майна боржника протягом строку, що не пе­
      ревищує трьох років, з покладенням зазначених витрат на боржника.
      Після завершення трирічного строку невитребуване майно реалізується
      в порядку, передбаченому для реалізації безхазяйного майна.

   1. Якщо виконання здійснюється за відсутності осіб, що виселя­
      ються, то державний виконавець зобов'язаний провести разом з описом
      майна його оцінку. Описане майно передається на відповідальне збері­
      гання особі, яка державним виконавцем призначена зберігачем майна

   1. Про виконання рішення державним виконавцем складається
      акт, який підписується особами, що брали участь у виконанні.

   1. Якщо особі, яка виселяється, має бути надане інше житлове
      приміщення, то державний виконавець надсилає відповідному житлово­
      му чи іншому органу повідомлення про строк виконання рішення щодо
      надання такого приміщення. У разі ненадання у визначений строк іншо­
      го житлового приміщення державний виконавець складає про це акт і
      звертається до суду з поданням про визначення порядку подальшого ви­
      конання рішення. До вирішення судом цього питання виконавчі дії не
      провадяться. У разі виникнення обставин, які перешкоджають виконан­
      ню рішення або його унеможливлюють, державний виконавець вино­
      сить постанову про зупинення виконавчого провадження і звертається
      до суду з поданням про роз'яснення подальшого порядку виконання або
      про відстрочку виконання.

   -238-

   8.5. Виконання рішення про вселення стягувача

   1. Примусове вселення полягає у забезпеченні державним вико­
      навцем безперешкодного входження стягувача в приміщення, вказане у
      виконавчому документі, та його проживання (перебування) у ньому.

   1. Після одержання виконавчого документа про вселення стягу­
      вача державний виконавець установлює строк для добровільного його
      виконання боржником.

   У разі невиконання виконавчого документа про вселення у добро­вільному порядку вселення здійснюється примусово державним вико­навцем.

   Державний виконавець зобов'язаний письмово повідомити боржни­ка і стягувача про день і час примусового вселення. Відсутність боржни­ка, повідомленого про день і час вселення, не є перешкодою для вико­нання рішення про вселення.

   1. Якщо боржник перешкоджає виконанню рішення про вселен­
      ня стягувача, то вселення здійснюється у присутності понятих, із залу­
      ченням працівників органів внутрішніх справ.

   1. Про виконання рішення державним виконавцем складається
      акт, який підписується особами, що брали участь у виконанні цього рі­
      шення.

   1. Якщо стягувач звернувся до державного виконавця із заявою
      про відновлення виконавчого провадження з документами, що підтверд­
      жують перешкоди в проживанні (акти житлових органів, органів внут­
      рішніх справ та ін.), то державний виконавець, перевіряючи підстави
      для відновлення, може зажадати додаткові документи або провести ви­
      хід за місцем виконання рішення, про що складає відповідний акт.

   1. У разі наявності підстав для відновлення виконавчого прова­
      дження державним виконавцем виноситься постанова про відновлення
      виконавчого провадження, яка затверджується начальником відділу
      державної виконавчої служби (додаток 15), а до боржника застосову­
      ються штрафні санкції.

   1. У разі відсутності підстав для проведення повторного приму­
      сового вселення державним виконавцем також виноситься постанова,
      яка затверджується начальником відділу державної виконавчої служби
      із зазначенням усіх мотивів відмови у відновленні виконавчого прова­
      дження.

   1. Зазначені постанови можуть бути оскаржені до суду в 10-ден­
      ний термін.

   1. Відновлення виконавчого провадження здійснюється держав­
      ним виконавцем один раз не пізніше 10 днів з моменту закінчення ви­
      конавчого провадження. Тому при винесенні постанови про закінчення
      виконавчого провадження про примусове вселення державний викона­
      вець роз'яснює стягувачу його право звернутися з заявою про віднов­
      лення виконавчого провадження протягом 10 днів з моменту отримання
      ним постанови про закінчення виконавчого провадження.

   Виконавче провадження не відновлюється і повторне примусове вселення стягувача не проводиться, якщо особа, яка перешкоджає його проживанню (перебуванню), не є боржником. Питання про вселення стягувача у цьому випадку вирішується в судовому порядку.

   8.6. Виконання рішення про примусовий обмін

   -239-

   1. Державний виконавець, одержавши виконавчий документ про
      примусовий обмін, установлює строк для добровільного його виконання
      боржником.

   1. У разі невиконання рішення про примусовий обмін у добро­
      вільному порядку державний виконавець здійснює його примусове ви­
      конання відповідно до вимог підрозділів 8.4 та 8.5 цієї Інструкції.

   1. Про виконання рішення про примусовий обмін державний ви­
      конавець складає акт, який підписується стягувачем і боржником (дода­
      ток 5).

   8.7. Загальні умови виконання рішення про заборону діяльності об'єднання громадян

   1. Державний виконавець розпочинає виконання рішення про
      заборону діяльності об'єднання громадян за заявою передбаченого зако­
      ном легалізуючого органу на підставі виконавчого документа про при­
      мусовий розпуск даного об'єднання громадян. Легалізуючий орган по­
      дає цю заяву до державної виконавчої служби після офіційного повідом­
      лення в друкованих засобах масової інформації про набрання чинності
      рішенням щодо заборони діяльності об'єднання громадян.

   1. Державний виконавець виносить постанову про відкриття ви­
      конавчого провадження та надає боржнику строк для добровільного ви­
      конання.

   1. Державний виконавець повинен зажадати від керівників або
      засновників об'єднання громадян оригінали свідоцтва про державну ре­
      єстрацію та Статуту об'єднання громадян, документи органів внутріш­
      ніх справ, які підтверджують знищення печаток та штампів, дані від
      банківських установ про закриття рахунків, акт з податкової адміністра­
      ції про здавання звітності керівним органом об'єднання тощо.

   У разі невиконання з боку об'єднання громадян зазначених вимог державний виконавець сам уживає заходів до виконання (вилучає сві­доцтво, статут, печатку, штамп; свідоцтво та статут передаються легалі­зуючому органу, печатка та штамп — до органів внутрішніх справ тощо).

   8.7.4. Про виконання рішення про заборону діяльності об'єднання
   громадян державний виконавець складає акт, який підписують держав­
   ний виконавець і представник легалізуючого органу. Копії акта надсила­
   ються до суду, який видав виконавчий документ, та легалізуючому
   органу.

   9. Провадження виконавчих дій щодо іноземців,

   осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб.

   Виконання рішень іноземних судів і арбітражів

   1. При виконанні передбачених статтею 3 Закону рішень щодо
      іноземців, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб, які про­
      живають чи зареєстровані на території України, застосовуються поло­
      ження Закону та цієї Інструкції.

   1. Визнання і виконання в Україні рішень іноземних судів і арбіт­
      ражів проводиться на підставі відповідних міжнародних договорів та
      чинного законодавства України.

   Клопотання про визнання і виконання рішення шоземного суду розглядається компетентним судом і після винесення ухвали про ви­знання та прийняття до виконання рішення іноземного суду на терито-

   -240-

   рії України виписується виконавчий лист, що і є основою для прова­дження виконавчих дій.

   Основою для виконання рішення іноземного арбітражу є наказ ар­бітражного суду та ухвала компетентного суду України про визнання та виконання рішення іноземного арбітражу на території України.

   Рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Тор­гово-промисловій палаті України є виконавчим документом, якщо при­мусове виконання цього рішення повинне проводитись на території Ук­раїни. Виконання вказаного рішення проводиться на підставі заяви за­цікавленої особи, яка адресується відповідному відділу державної вико­навчої служби.

   Виконавчий документ, виданий в установленому порядку на підста­ві рішення іноземного суду чи арбітражу, може бути пред'явлений до примусового виконання протягом трьох років з моменту набрання від­повідним рішенням законної сили.

   10. Захист прав стягувана, боржника та інших осіб під час провадження виконавчих дій

   10.1. На дії (бездіяльність) державного виконавця та інших посадо­
   вих осіб державної виконавчої служби з виконання рішення або на від­
   мову в здійсненні вказаних дій у встановлені Законом строки стягувач
   чи боржник можуть подати скаргу до начальника відповідного відділу
   державної виконавчої служби або до суду за місцезнаходженням район­
   ного (міського), районного в місті відділу державної виконавчої служби
   або до іншого суду згідно з чинним законодавством.

   Про задоволення чи відмову в задоволенні начальником відповідно­го відділу державної виконавчої служби скарги виноситься вмотивована постанова (додаток 20), яка оскаржується в порядку, установленому За­коном. У постанові начальник відділу державної виконавчої служби дає вказівки державному виконавцю про хід подальшого виконання вико­навчого документа

   Скарги на дії начальника відділу державної виконавчої служби по­даються до суду.

   10.2. У разі невиконання у встановлений державним виконавцем
   строк без поважних причин рішення, що зобов'язує боржника виконати
   певні дії, які можуть бути виконані лише боржником, державний вико­
   навець виносить постанову про накладення штрафу на боржника в роз­
   мірі від двох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян —
   щодо фізичних осіб і від десяти до двадцяти неоподатковуваних мініму­
   мів доходів громадян — щодо посадових осіб та призначає новий строк
   виконання.

   Постанова державного виконавця про накладення штрафу затвер­джується начальником відповідного відділу державної виконавчої служ­би. Постанова про накладення штрафу може бути оскаржена до суду в 10-денний строк (додаток 24).

   У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин державний виконавець у тому самому порядку накладає штраф на боржника в подвійному розмірі. При подальшому невиконанні рі­шення боржником державний виконавець порушує клопотання перед судом про кримінальну відповідальність боржника відповідно до закону.

   16-1-1485 -241-

   За наявності підстав, передбачених статтями 34, 35 Закону держав­ний виконавець вирішує питання про зупинення виконавчого прова­дження (додаток 10).

   10.3. За порушення вимог Закону, невиконання законних вимог державного виконавця громадянами чи посадовими особами, втрату або несвоєчасне відправлення виконавчого документа, неподання або подан­ня неправдивих відомостей про доходи і майновий стан боржника, а та­кож неповідомлення боржником про зміну місця роботи (знаходження), якщо ці дії не мають ознак злочину, а також за неявку без поважних причин за викликом державного виконавця на винних осіб за поданням державного виконавця начальником відповідного відділу державної ви­конавчої служби накладається штраф від двох до десяти неоподаткову­ваних мінімумів доходів громадян у порядку, передбаченому законом.

   Постанова про накладення штрафу може бути оскаржена до суду в 10-денний строк (додаток 24).

   У разі наявності ознак злочину в діях особи, яка умисно перешко­джає виконанню рішення чи іншим чином порушує вимоги законодав­ства про виконавче провадження, державний виконавець складає акт про порушення (додаток 5) і надсилає до суду або органів прокуратури подання про притягнення боржника або винної особи до кримінальної відповідальності.

   11. Приймання державним виконавцем коштів, видача їх стягувачам та звітність за цими сумами

   11.1. Порядок приймання державним виконавцем коштів

   11.1.1. Державні виконавці в процесі виконання рішення можуть
   особисто за квитанційною книжкою приймати кошти від боржників.

   Приймання державними виконавцями коштів у вказаних випадках проводиться тільки за квитанцією встановленої форми.

   11.1.2. При прийманні готівки заповнюються квитанція та корінець
   квитанції під одним номером. Квитанція та її корінець підписуються
   особисто.

   Квитанція за підписом державного виконавця видається платнику під його розписку на корінці квитанції. Ніякі виправлення, перекреслен-ня сум, дат або прізвищ платників у квитанціях не допускаються. Не­правильно заповнена квитанція та її корінець анулюються шляхом на­пису на них чорнилом «зіпсовано» та залишаються в квитанційній книзі для обліку.

   1. Державним виконавцям забороняється отримувати гроші без
      виписування та видачі квитанції встановленої форми за будь-якими роз­
      писками на виконавчих документах, касовими ордерами установ і т. ін.

   1. Отримані за квитанційними книжками суми повинні бути
      здані державним виконавцем на відповідні рахунки відділу державної
      виконавчої служби не пізніше наступного робочого дня після їх отри­
      мання. Суми, отримані для зарахування на користь держави, у період,
      наданий боржнику для добровільного виконання, здаються безпосеред­
      ньо до установ Ощадбанку.

   Суми, що стягнуті на користь держави після винесення постанови про стягнення виконавчого збору при відсутності витрат на виконання,

   -242-

   здаються до установ Ощадбанку, а 5 відсотків (виконавчий збір) — на відповідний рахунок спеціального фонду виконавчого провадження.

   1. До кожного корінця квитанційної книжки.вклеюється відпо­
      відна квитанція (Ощадбанку чи банку) про отримання коштів. У вико­
      навчому провадженні робиться відмітка про прийняття коштів із зазна­
      ченням дати заповнення та номера квитанції.

   1. Забороняється державним виконавцям проводити видачу та
      переказ стягнутих ними сум стягувачам без зарахування на депозитний
      рахунок державної виконавчої служби.

   1. При зарахуванні коштів на депозитний рахунок державний
      виконавець негайно складає розпорядження чи розрахунок за правила­
      ми, викладеними в підрозділі 11.2 цієї Інструкції.

   1. Квитанційні книжки видаються в Головному управлінні юс­
      тиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, об­
      ласних, Київському та Севастопольському міських управліннях юстиції
      начальникам відділів державної виконавчої служби відповідно до по­
      треб. Квитанційна книжка видається державному виконавцю начальни­
      ком відділу державної виконавчої служби за відомістю обліку квитан­
      ційних книжок під його розписку в цій відомості з указівкою дати вида­
      чі та з якого і до якого номера в книжці містяться квитанції.

   1. Кожна закінчена квитанційна книжка здається державним
      виконавцем начальнику відділу державної виконавчої служби під роз­
      писку у відомості обліку квитанційних книжок.

   Закінчені квитанційні книжки зберігаються в архіві відповідного відділу державної виконавчої служби за правилами зберігання докумен­тів суворої звітності.

   1. Правильність ведення квитанційних книжок та своєчасність
      унесення сум державним виконавцем перевіряються начальником від­
      повідного відділу державної виконавчої служби щомісячно.

   1. Нова квитанційна книжка видається державному виконав­
      цю лише після перевірки начальником відповідного відділу державної
      виконавчої служби правильності та повноти внесення стягнутих дер­
      жавним виконавцем коштів на депозитний рахунок державної виконав­
      чої служби, на відповідний рахунок спеціального фонду виконавчого
      провадження та до установ Ощадбанку. Це проводиться шляхом Ігідра-
      хувань стягнутих державним виконавцем коштів за корінцями квитан­
      ційної книжки та звірення цієї суми з сумою, внесеною ним на рахунок
      відділу або установи Ощадбанку, за відповідними квитанціями про отри­
      мання коштів, з випискою органу Державного казначейства та записами
      в книзі обліку депозитних сум.

   11.1.12. При здачі справ державний виконавець здає начальнику
   відділу державної виконавчої служби незакінчену квитанційну книжку
   та квитанції банку про зарахування коштів на депозитний рахунок від­
   ділу державної виконавчої служби, відповідний рахунок спеціального
   фонду виконавчого провадження або установ Ощадбанку.

   11.2. Порядок видачі коштів стягувачам та обліку депозитних сум 11.2.1. Для контролю і перевірки стану реєстраційного рахунку з об­ліку депозитних сум та відповідного рахунку в банку і визначення на­лежності коштів ведеться звітність за депозитними сумами державної виконавчої служби. Реєстраційні рахунки з обліку депозитних сум від-

   16* -243-

   криваються в органах Державного казначейства на ім'я відділу держав­ної виконавчої служби. Крім того, для виплати стягувачам — фізичним особам належних їм сум готівкою відділ державної виконавчої служби відкриває на своє ім'я в установах банку поточний рахунок.

   11.2.2. У відділі державної виконавчої служби за кожним рахунком
   окремо заводиться книга обліку депозитних сум строком на один рік
   (додаток 31). У книгах обліку депозитних сум записуються всі суми, які
   рахуються на день їх відкриття в залишку на спеціальних реєстраційних
   рахунках з обліку депозитних сум чи на рахунках в банку.

   Книги обліку депозитних сум повинні бути пронумеровані, про­шнуровані та скріплені відповідно печаткою Головного управління юс­тиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, об­ласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції.

   11.2.3. Начальником відділу державної виконавчої служби визна­
   чається особа, яка здійснює ведення книг обліку депозитних сум та
   здійснює банківські операції, а також ведення необхідних нарядів бан­
   ківських документів та розпоряджень державних виконавців.

   Особа, що веде депозитний рахунок, щомісячно розшифровує суми, що залишились на 1 число кожного місяця.

   11.2.4. Книги обліку депозитних сум не менше одного разу на мі­
   сяць перевіряються начальником відділу державної виконавчої служби
   шляхом підрахунку та звірення сум, що надійшли та видані, з випискою
   із спеціального реєстраційного рахунку з обліку депозитних сум чи ра­
   хунку в банку, в результаті чого залишок на перше число кожного міся­
   ця повинен відповідати залишку депозитних сум на рахунках.

   Після перевірки залишку депозитних сум начальник відділу робить напис «перевірено» та підтверджує цей напис своїм підписом.

   1. Депозитні суми, які залишились на перше січня нового року
      на рахунках, переносяться в нові книги з повною назвою кожної окремої
      суми та вказівкою, кому вона належить. У книгах обліку депозитних
      сум залишки, які переходять на перше січня нового року, виводяться в
      графу «залишки».

   1. У міру надходження з органу Державного казначейства чи
      банку виписок про наявність на спеціальному реєстраційному рахунку з
      обліку депозитних сум або поточному рахунку коштів у книги негайно
      вносяться записи.

   Особа, яка веде облік депозитних сум, негайно повідомляє відповід­ного державного виконавця відділу про надходження коштів на спеці­альний реєстраційний рахунок з обліку депозитних сум або на поточний рахунок.

   11.2.7. У разі відсутності відомостей, яким чином провадити випла­
   ту коштів державний виконавець повідомляє стягувачу про наявність
   належних йому коштів та пропонує йому повідомити шляхи отримання
   ним коштів.

   Після цього державний виконавець у разі достатності суми для по­криття всіх вимог стягувача готує розпорядження, яким визначає на­лежність указаних коштів та спосіб перерахування (видачі) стягувачу, і яке затверджується начальником відділу державної виконавчої служби. Указане розпорядження готується в 2 примірниках, оригінал видається

   -244-

   особі, яка веде облік депозитних сум, копія залишається у виконавчому провадженні.

   Щодо кожного виконавчого провадження (тобто для кожного стя-гувача окремо) готується окреме розпорядження.

   При складанні розпорядження слід ураховувати, що до визначення стягувачем — фізичною особою шляху отримання ним коштів у розпо­рядженні не зазначаються засоби видачі (перерахування) коштів.

   1. У разі надходження суми, яка не задовольняє вимог усіх стя-
      гувачів, а також при необхідності відрахування виконавчого збору, ви­
      трат на виконання, винагороди державним виконавцем складається роз­
      рахунок. Даний розрахунок затверджується начальником відділу дер­
      жавної виконавчої служби і складається у 2 примірниках, оригінал ви­
      дається особі, яка веде облік депозитних сум, копія залишається у
      виконавчому провадженні.

   1. При перерахуванні коштів, які належать стягувачу — юри­
      дичній особі, списання коштів із спеціальних реєстраційних рахунків з
      обліку депозитних сум здійснюється на підставі платіжних доручень,
      підписаних начальником відповідного відділу державної виконавчої
      служби.

   1. Якщо у стягувача — фізичної особи є рахунок в установі
      банку, то в платіжному дорученні обов'язково вказується, на який раху­
      нок слід перерахувати кошти.

   1. При переказі коштів з реєстраційних рахунків поштою на­
      чальник відповідного відділу державної виконавчої служби підписує до­
      ручення, до якого додається перелік стягувачів з указівкою їх адреси та
      сум переказів.

   1. При списанні коштів із спеціальних реєстраційних рахунків
      з обліку депозитних сум для виплати належних стягувачам — фізичним
      особам сум готівкою в платіжному дорученні вказується відповідний ра­
      хунок відділу.

   1. Іменні чеки видаються особисто стягувачам або особам, які
      мають від них довіреність на отримання грошей, тільки за пред'явлення
      паспорта або документа, який засвідчує особу, про що робиться відмітка
      на звороті корінця чека з указівкою номера документа, часу його видачі
      і ким видано. Виписування чека на пред'явника, а також на ім'я держав­
      ного виконавця або інших працівників державної виконавчої служби ка­
      тегорично забороняється.

   1. Особою, яка веде облік депозитних сум, складається довідка
      до чека. Указана довідка готується в 2 примірниках. Оригінал залиша­
      ється в наряді, а копія видається державному виконавцю, у якого на ви­
      конанні знаходиться виконавчий документ, за яким було видано чек.

   При перерахуванні коштів на рахунок стягувача особа, яка веде об­лік депозитних сум, подає державному виконавцю копію платіжного до­ручення.

   Вищевказані копії довідки та платіжного доручення залишаються у виконавчому провадженні

   11.2.15. Чек і платіжне доручення підписуються начальником відді­
   лу державної виконавчої служби (перший підпис) та особою, яка веде
   депозитний рахунок служби (другий підпис).

   -245-

   11.2.16. Кошти, які внесені на депозитний рахунок державної вико­
   навчої служби, зберігаються:

   депозитні суми, які підлягають передачі громадянам, — на протязі трьох років;

   депозитні суми, які підлягають передачі юридичним особам неза­лежно від форм власності, — на протязі одного року;

   аліментні суми у зв'язку з відсутністю відомостей про місцезнахо­дженням стягувача — на протязі трьох років з моменту надходження останньої суми.

   1. Якщо організація або особа, на ім'я якої гроші або цінності
      внесені на депозит, повідомлена про те, що на її ім'я внесені на депозит
      гроші або цінності, перебуває за кордоном, то обчислення цих термінів
      починається з моменту, коли ця організація або особа отримають дозвіл
      на розпорядження внесених на їх ім'я на депозит грошима або цінностями.

   1. Строк зберігання цих сум обчислюється з дня надіслання
      стягувачу повідомлення про потребу отримання належних йому коштів.

   1. Ніхто, крім начальника відділу державної виконавчої служ­
      би або уповноваженої ним особи, який є розпорядником рахунку, не мо­
      же дати розпорядження про видачу або списання коштів з рахунків.

   12. Діловодство державної виконавчої служби

   Порядок ведення діловодства в державній виконавчій службі визна­чається Інструкцією з діловодства в районних, міських (міст обласного значення), районних у містах відділах державної виконавчої служби, за­твердженою наказом Міністерства юстиції України від 5 липня 1999 ро­ку № 470/7.

   Додаток 1

   до пункту 2.1.3 Інструкції про проведення виконавчих дій

   ПОСТАНОВА про заміну сторони виконавчого провадження

   _» року м.

   Мною, державним виконавцем відділу

   державної виконавчої служби управління юсти­
   ції, при примусовому виконанні ,

   (назва документа)

   виданого « » року

   (назва органу чи посадової особи,

   яка видала документ)

   про

   (резолютивна частина документа)

   встановлено:

   -246-

   Ураховуючи викладене, керуючись статтею 11 Закону України «Про виконавче провадження»-, ПОСТАНОВЛЯЮ:

   Державний виконавець

   Додаток 2

   до пункту 2.2.1 Інструкції про проведення виконавчих дій

   ПОСТАНОВА про призначення експерта для участі у виконавчому провадженні

   року м.

   Мною, державним виконавцем відділу державної ви­
   конавчої служби управління юстиції, при

   примусовому виконанні ,

   (назва документа)

   виданого 4 »

   (назва органу чи посадової особи,

   яка видала документ)

   про

   (резолютивна частина документа)

   встановлено:

   Ураховуючи викладене, керуючись статтею 14 Закону України «Про виконавче провадження»,

   ПОСТАНОВЛЯЮ:

   1. Призначити ,

   (прізвище, ім'я та по батькові)

   який має ліцензію (свідоцтво) на право зайняття експертною діяль­
   ністю, видану « » року за N° ,

   (орган, який видав ліцензію (свідоцтво) на право зайняття експертною діяльністю)

   експертом у виконавчому провадженні з примусового виконання

   (назва документа) -247-

   виданого « » року

   (назва органу чи посадової особи, яка видала документ)

   про

   (резолютивна частина документа)

   2. Експерту

   (прізвище, ім'я та по батькові) надати письмовий висновок з питань

   (перелік питань, щодо яких експерту необхідно скласти висновок)

   3. Попередити експерта , що він

   за відмову або ухилення від дачі висновку чи за дачу завідомо неправд­ивого висновку несе відповідальність згідно із законодавством України.

   З постановою експерт

   ознайомлений « »• року

   (підпис експерта)
   Державний виконавець ( )

   Додаток З

   до пунктів 2.2.2, 2.3.2, 4.2.3, 4.15.2, 4.16.1 Інструкції про проведення виконавчих дій

   «ЗАТВЕРДЖУЮ»

   Начальник відділу державної виконавчої служби
   управління юстиції

   .року.

   ПОСТАНОВА

   року м.

   Мною, державним виконавцем відділу дер­
   жавної виконавчої служби управління юстиції, при примусовому

   виконанні

   (назва документа)

   виданого « > року

   назва органу чи посадової особи,

   яка видала документ)
   про

   (резолютивна частина документа)

   встановлено:

   -248-

   Ураховуючи викладене, керуючись ст. Закону України

   «Про виконавче провадження», ПОСТАНОВЛЯЮ:

   Державний виконавець

   Додаток 4

   до пункту 2.3.1 Інструкції про проведення виконавчих дій

   ПОСТАНОВА

   про призначення перекладача для участі у виконавчому провадженні

   року м.

   Мною, державним виконавцем відділу

   державної виконавчої служби управління юстиції,

   при примусовому виконанні ,

   (назва документа)

   виданого « » року

   (назва органу чи посадової особи,

   (резолютивна частина документа) встановлено:

   яка видала документ)
   про

   Ураховуючи викладене, керуючись статтею 15 Закону України «Про виконавче провадження», ПОСТАНОВЛЯЮ:

   1. Призначити

   (прізвище, ім'я та по батькові) перекладачем у виконавчому провадженні з примусового виконання

   (назва документа)
   виданого « » року

   (назва органу чи посадової особи, яка видала документ)

   про

   (резолютивна частина документа)

   2. Попередити перекладача , що він у разі

   завідомо неправильного перекладу або відмови виконати обов'язки пе­рекладача несе відповідальність згідно із законодавством України.

   З постановою перекладач ознайомле­
   ний « » року

   (підпис перекладача)

   Державний виконавець ( )

   -249-

   Додаток 5

   до пунктів 3.2.2, 4.11.2, 5.9.4, 8.6.3,103 Інструкції про проведення виконавчих дій

   АКТ державного виконавця

   « »• року м.

   Мною, державним виконавцем відділу

   державної виконавчої служби управління юстиції,

   при примусовому виконанні

   (назва документа)
   виданого « » року

   (назва органу чи посадової особи, яка видала документ)

   про

   (резолютивна частина документа)

   участю понятих:

   1.

   _

   у присутності:

   встановлено:

   Державний виконавець ( )

   Стягувач ( )

   Боржник ( )

   Поняті: 1. ( )

   2. ( )

   Інші особи, що були залучені до проведення виконавчих дій:

   Даний акт можливо застосовувати як загальний для статей: ч. З ст. 20, ч. З ст. ЗО, ч. 2 ст. 40, ч. 1 ст. 60 (неможливість виконання), ч. 1 ст. 62, ч. 1 ст. 64, ч. 1 ст. 67. В акті визначаються всі обставини, які вста­новлені при виконанні рішень.

   -250-

   Додаток 6

   до пунктів 3.5.1, 3.6.1, 3.8.1, 3.8.2 Інструкції про проведення виконавчих дій

   ПОСТАНОВА

   про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа)

   року м.

   Мною, державним виконавцем відділу державної

   виконавчої служби управління юстиції, розглянута

   заява

   (найменування осіб, визначених ст. 18 Закону України

   «Про виконавче провадження»)

   про примусове виконання _

   (назва документа)
   виданого « » року

   (назва органу чи посадової особи, яка видала документ)

   про

   (резолютивна частина виконавчого документа)

   що вступив у законну силу (набрав чинності) ч » року.

   Заява про примусове виконання подана * » року.

   У процесі проведеної перевірки

   встановлено:

   (обставини, визначені ст. 23 Закону України «Про виконавче провадження»)

   Ураховуючи викладене, керуючись статтями 21, 23, 26 Закону Ук­раїни «Про виконавче провадження»-, ПОСТАНОВЛЯЮ:

   1. Відмовити в прийнятті до провадження виконавчого документа та у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання

   2. Копію постанови направити

   3. Постанова може бути оскаржена начальнику відділу державної

   виконавчої служби управління юстиції

   або до суду в 10-денний строк з моменту її одержання.

   Державний виконавець ( )

   -251-

   Додаток 7

   до пунктів 3.6.2, 5.9.2 Інструкції про проведення виконавчих дій

   ПОСТАНОВА про відкриття виконавчого провадження

   року м.

   Мною, державним виконавцем відділу дер­
   жавної виконавчої служби управління юсти­
   ції, розглянуто

   (найменування осіб, визначених ст. 18 Закону України

   «Про виконавче провадження»)

   про примусове виконання

   (назва документа) виданого <

   (назва органу чи посадової особи, яка видала документ)

   про

   (резолютивна частина виконавчого документа)

   що вступив у законну силу (набрав чинності) •« » року.

   Заява про примусове виконання подана « »• року.

   Керуючись статтями 3, 18, 24 Закону України «Про виконавче про­вадження», ПОСТАНОВЛЯЮ:

   1. Відкрити виконавче провадження з виконання

   2.

   (найменування боржника)
   добровільно виконати

   у строк до « »• року.

   3. При невиконанні рішення в наданий строк виконати його в при­
   мусовому порядку

   (вимоги ч. 1 ст. 46 Закону України «Про виконавче провадження») (вимоги ч. З ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження»)

   4. Копію постанови направити

   5. Постанова може бути оскаржена начальнику відділу державної

   виконавчої служби управління юстиції або до

   суду в 10-денний строк з моменту її одержання.

   Державний виконавець ( )

   -252-

   Додаток 8

   до пункту 3.9.1 Інструкції про проведення виконавчих дій

   ПОСТАНОВА про відкладення відкриття виконавчого провадження

   _» року м.

   Мною, державним виконавцем відділу державної

   виконавчої служби управління юстиції, розглянуто

   (найменування осіб, визначених ст.18 Закону України
   «Про виконавче провадження»)
   про примусове виконання

   (назва документа)
   виданого « » року

   (назва органу чи посадової особи, яка видала документ)

   про ,

   (резолютивна частина виконавчого документа)

   що вступив у законну силу (набрав чинності) « » року.

   Заява про примусове виконання подана « » року.

   У процесі проведеної перевірки

   встановлено:

   (невідповідність виконавчого документа вимогам ст. 19

   Закону України «Про виконавче провадження»)

   Ураховуючи викладене, керуючись статтями 19, 27 Закону України «Про виконавче провадження», ПОСТАНОВЛЯЮ:

   1. Відкласти відкриття виконавчого провадження з примусового ви­конання

   1. Виконавчий документ направити в орган (посадовій особі), яка
      його видала, для належного оформлення в строк до « » р.

   1. Копію постанови направити

   4. Постанова може бути оскаржена начальнику відділу державної

   виконавчої служби управління

   юстиції або до суду в 10-денний строк з моменту

   її одержання.

   Державний виконавець ( )

   -253-

   Додаток 9

   до пункту 4.3.2 Інструкції про проведення виконавчих дій

   ПОСТАНОВА про відкладення провадження виконавчих дій

   року м.

   Мною, державним виконавцем відділу державної виконавчої

   служби управління юстиції, при примусовому

   виконанні ,

   (назва документа)

   виданого *_» року

   (назва органу чи посадової особи, яка видала документ)

   про

   (резолютивна частина документа)

   встановлено: (обставини, що перешкоджають провадженню виконавчих дій)

   Ураховуючи викладене, керуючись статтею 32 Закону України •«Про виконавче провадження», ПОСТАНОВЛЯЮ:

   1. Відкласти провадження виконавчих дій з примусового виконання

   до « » року.

   1. Копію постанови направити .

   1. Постанова може бути оскаржена начальнику відділу державної
      виконавчої служби управління юстиції або до

   суду в 3-денний строк з часу її одержання.

   Державний виконавець ( )

   Додаток 10

   до пунктів 4.7.1, 6.2, 10.2 Інструкції про проведення виконавчих дій

   «ЗАТВЕРДЖУЮ»

   Начальник відділу державної виконавчої служби
   управління юстиції

   .року.

   ПОСТАНОВА

   про зупинення виконавчого провадження
   року м.

   Мною, державним виконавцем відділу дер­
   жавної виконавчої служби управління юстиції, при при­
   мусовому виконанні ,

   (назва документа)

   виданого « » року

   (назва органу чи посадової особи, яка видала документ) -254-

   про

   (резолютивна частина документа)

   встановлено:

   (обставини, визначені статтями 34, 35 Закону України «Про виконавче провадження»).

   Ураховуючи викладене, керуючись статтями 34, 35, 36, 64 Закону України «Про виконавче провадження», ПОСТАНОВЛЯЮ:

   1. Зупинити виконавче провадження з примусового виконання
      ДО .

   1. Копію постанови направити .

   3. Постанова може бути оскаржена до суду в 10-ден-

   ний строк з моменту її одержання.

   Державний виконавець

   Додаток 11

   до пункту 4.7.4 Інструкції про проведення виконавчих дій

   «ЗАТВЕРДЖУЮ» Начальник відділу державної виконавчої служби

   управління юстиції

   « » року

   ПОСТАНОВА про поновлення виконавчого провадження

   _» року м.

   Мною, державним виконавцем відділу державної виконав­
   чої служби управління юстиції, « » року бу­
   ла винесена постанова про зупинення виконавчого провадження з вико­
   нання , виданого •« » року

   (назва документа)

   (назва органу чи посадової особи, якавидала документ)

   про

   (резолютивна частина документа)
   •«_» року

   (факти, що підтверджують усунення обставин, які були причиною зупинення виконавчого провадження)

   Ураховуючи викладене, керуючись частиною 7 статті 36 Закону Ук­раїни «Про виконавче провадження», ПОСТАНОВЛЯЮ:

   1. Поновити виконавче провадження з примусового виконання

   1. Копію постанови направити .

   Державний виконавець ( )

   -255-

   Додаток 12

   до пункту 4.8.2 Інструкції про проведення виконавчих дій

   «ЗАТВЕРДЖУЮ» Начальник відділу державної виконавчої служби

   управління юстиції

   « » року

   ПОСТАНОВА про закриття виконавчого провадження

   4_» року М.

   Мною, державним виконавцем відділу дер­
   жавної виконавчої служби управління юстиції, при при­
   мусовому виконанні , виданого •« » року

   (назва документа)

   (назва органу чи посадової особи, яка видала документ)

   про

   (резолютивна частина документа)

   встановлено: (обставини, визначені ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження»)

   Ураховуючи викладене, керуючись статтею 37 Закону України «Про виконавче провадження», ПОСТАНОВЛЯЮ:

   1. Виконавче провадження з примусового виконання

   ЗАКРИТИ.

   (керуючись вимогами ст. 38 Закону України «Про виконавче провадження»)

   2. Копію постанови направити сторонам та

   (назва органу чи посадової особи, що видав виконавчий документ).

   3. Постанова може бути оскаржена начальнику відділу державної

   виконавчої служби управління юстиції або до суду в

   10-денний строк з моменту її одержання.

   Державний виконавець ( )

   -256-

   Додаток 13

   до пункту 4.9.2 Інструкції про проведення виконавчих дій

   «ЗАТВЕРДЖУЮ»

   Начальник відділу державної виконавчої служби
   управління юстиції

   .року.

   ПОСТАНОВА про закінчення виконавчого провадження

   року м.

   Мною, державним виконавцем відділу державної виконав­
   чої служби управління юстиції, при примусовому

   виконанні , виданого < » року

   (назва документа)

   (назва органу чи посадової особи, яка видала документ)

   про

   (резолютивна частина документа)

   встановлено:

   (обставини, визначені ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження») Ураховуючи викладене, керуючись статтею 39 Закону України «Про виконавче провадження»,

   ПОСТАНОВЛЯЮ: 1. Виконавче провадження з примусового виконання

   ЗАКІНЧИТИ.

   2. Копію постанови направити сторонам та

   (назва органу чи посадової особи, що видав виконавчий документ).

   3. Постанова може бути оскаржена до суду в 10-денний строк

   з часу її одержання.

   Державний виконавець ( )

   Додаток 14

   до пункту 4.11.4 Інструкції про проведення виконавчих дій

   «ЗАТВЕРДЖУЮ» Начальник відділу державної виконавчої служби

   управління юстиції

   «_» року

   ПОСТАНОВА про повернення виконавчого документа стягувачеві

   року м.

   Мною, державним виконавцем відділу державної

   виконавчої служби управління юстиції, при

   примусовому виконанні , виданого «_»_; року

   (назва документа)

   17-1-1485 -257-

   (назва органу чи посадової особи, яка видала документ)

   про

   (резолютивна частина документа)

   встановлено: (обставини, визначені ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження»)

   Ураховуючи викладене, керуючись статтею 40 Закону України «Про виконавче провадження», ПОСТАНОВЛЯЮ:

   1. Виконавчий документ, виданий «_» року,

   та авансовий внесок у розмірі грн. повернути

   (найменування стягувача).

   1. Виконавчий документ може бути повторно пред'явлений для ви­
      конання в строк до •«_» року.

   1. Копію постанови направити стягувачу.

   1. Постанова може бути оскаржена до суду в 10-денний строк з

   часу її одержання.

   Державний виконавець ( )

   Додаток 15

   до пунктів 4.12.2, 8.5.6 Інструкції про проведення виконавчих дій

   ПОСТАНОВА про відновлення виконавчого провадження

   року м.

   (назва суду)

   « » року визнана незаконною постанова державного

   виконавця відділу державної виконавчої служби управління

   юстиції від «_» року про закриття виконавчого провадження з ви­
   конання , виданого «_» року

   (назва документа)

   (назва органу чи посадової особи, яка видала документ)

   про

   (резолютивна частина документа)

   * А

   (резолютивна частина документа)

   Ураховуючи викладене, керуючись статтею 41 Закону України •«Про виконавче провадження», ПОСТАНОВЛЯЮ:

   1. Відновити виконавче провадження з виконання

   (найменування стягувача, -258-

   (виконавчий документ)
   2. Постанову направити

   боржника

   та органу (посадової особи), який видав виконавчий документ)
   Державний виконавець (

   Додаток 16

   до пункту 4.13.1 Інструкції про проведення виконавчих дій

   «ЗАТВЕРДЖУЮ»

   Начальник відділу державної виконавчої служби
   управління юстиції

   .року.

   ПОСТАНОВА про розшук майна боржника

   . Року м.

   Мною, державним виконавцем відділу держав­
   ної виконавчої служби управління юстиції, при

   примусовому виконанні , виданого «_» року

   (назва документа)

   (назва органу чи посадової особи, яка видала документ)

   про

   (резолютивна частина документа)

   встановлено:

   (обставини, визначені ст. 42 Закону України «Про виконавче провадження») Ураховуючи викладене, керуючись статтею 42 Закону України «Про виконавче провадження», ПОСТАНОВЛЯЮ:

   1. Оголосити розшук майна, належного

   (найменування боржника).

   1. Витрати, пов'язанні з розшуком, стягнути з боржника.

   1. Постанова може бути оскаржена до суду в 10-денний

   строк.

   Державний виконавець ( )

   -259-

   Додаток 17

   до пункту 4.13.5 Інструкції про проведення виконавчих дій

   «ЗАТВЕРДЖУЮ»

   Начальник відділу державної виконавчої служби
   управління юстиції

   .року.

   ПОСТАНОВА про стягнення з боржника витрат на розшук

   <_» року м.

   Мною, державним виконавцем відділу державної

   виконавчої служби управління юстиції, при приму­
   совому виконанні , виданого «_» року

   (назва документа)

   (назва органу чи посадової особи, яка видала документ)

   про

   (резолютивна частина документа)
   «_» року оголошено розшук майна, належного

   (найменування боржника)

   На розшук було використано грн., які підлягають

   стягненню з боржника.

   Ураховуючи викладене, керуючись статтею 42 Закону України «Про виконавче провадження», ПОСТАНОВЛЯЮ:

   1. Стягнути з грн. _ коп.

   (найменування боржника)

   1. Копію постанови направити боржнику.

   1. Постанова може бути оскаржена до суду в 10-денний строк.

   Державний виконавець ( )

   Додаток 18

   до пункту 4.13.6 Інструкції про проведення виконавчих дій

   ПОСТАНОВА про відмову у розшуку майна боржника

   «_» року м.

   Мною, державним виконавцем відділу державної виконавчої

   служби управління юстиції, при розгляді заяви

   (найменування стягувача) про оголошення розшуку майна належного

   (найменування боржника) встановлено:

   -260-

   Ураховуючи викладене, керуючись статтею 42 Закону України «Про виконавче провадження», ПОСТАНОВЛЯЮ:

   1. Залишити заяву

   (найменування стягувача) про оголошення розшуку майна, належного

   (найменування боржни-ка)

   без задоволення, відмовивши в його проведенні.

   1. Копію постанови направити стягувачу.

   1. Постанова може бути оскаржена до суду у 10-денний

   строк.

   Державний виконавець ( )

   Додаток 19

   до пунктів 4.19.1, 4.19.5, 10.1 Інструкції про проведення виконавчих дій

   ПОСТАНОВА

   «_» року м.

   Мною, державним виконавцем відділу державної виконавчої

   служби управління юстиції, при примусово­
   му виконанні , виданого «_» року

   (назва документа)

   (назва органу чи посадової особи, яка видала документ)

   про

   (резолютивна частина документа)

   встановлено:

   Ураховуючи викладене, керуючись ст. Закону України

   «Про виконавче провадження», ПОСТАНОВЛЯЮ:

   Державний виконавець

   Додаток 20

   до пунктів 2.5, 10.1 Інструкції про проведення виконавчих дій

   ПОСТАНОВА

   «_» року м.

   Мною, начальником відділу державної виконавчої служби
   управління юстиції

   (прізвище та ініціали)
   при

   -261-

   встановлено:

   Ураховуючи викладене, керуючись ст. Закону

   України «Про виконавче провадження», ПОСТАНОВЛЯЮ:

   Начальник відділу державної виконавчої
   служби управління юстиції

   Додаток 21

   до пункту 5.6.6 Інструкції про проведення виконавчих дій

   АКТ опису і арешту майна

   «_» року Опис: розпочато год. хв.

   закінчено год. хв.

   (місце складання акта (повна адреса) Мною, державним виконавцем

   (прізвище, ім'я та по батькові) відділу державної виконавчої

   служби управління юстиції,

   при примусовому виконанні

   (назва документа)
   виданого <_»_ року , про

   (резолютивна частина документа)

   в присутності понятих (прізвище, ім'я та по батькові, адреса):

   1.

   2.

   проведено опис майна, що належить боржнику.

   При опису були присутні:

   (прізвище та ініціали осіб,

   що були присутніми при складанні акта опису із зазначенням

   їх процесуального стану або їх відношення до сторін (сторони, їх представники, члени сім'ї боржника, експерт, спеціаліст, перекладач, представники органів внутрішніх справ, опіки і піклування, інших органів чи установ тощо) -262-

   Описано і накладено арешт на таке майно:

   
   
   

   № з/п	Назва кожного описаного предмета і його від­мінні ознаки (відмітки про опечатування)		Оцінка
   І	2		3
   	Усього майна описано	на суму
   	Словами:

   Описане майно буде передане для реалізації не раніше •« » року.

   На описане майно накладено арешт і встановлено обмеження права

   користування ним

   (види, обсяги і строк обмеження)

   Описане майно прийняв на відповідальне зберігання, копію акта опису та арешту майна отримав _

   (назва зберігана майна та його адреса.

   Про кримінальну або матеріальну відповідальність за розтрату, від­чуження, приховування чи підміну описаного майна попереджений, про що розписуюсь особисто.

   Згідно зі статтею 54 Закону України «Про виконавче провадження» боржнику та членам його сім'ї залишено (назва кожного описаного предмета і його відмінні ознаки, оцінка):

   Зауваження або заяви осіб, що були присутніми під час опису май­на і розпорядження за ними державного виконавця *

   * Якщо зауваження на акт опису подані окремо, то в акті робиться про це відмітка із зазначенням їх стислого змісту, а самі зауваження приєднуються до акта опису.

   Копію акта опису та арешту отримав:

   (прізвища та ініціали осіб, яким вручено копію акта під розписку) Сторонам роз'яснено їх право на оскарження дій державного вико­навця до начальника відділу державної виконавчої служби або до суду.

   Державний виконавець ( )

   Стягувач ( )

   Боржник ( )

   -263-

   Поняті: 1. ( )

   2. ( )

   Інші особи, що були залучені до проведення виконавчих дій:

   Додаток 22

   до пункту 5.9.1 Інструкції про проведення виконавчих дій

   АКТ про неможливість стягнення

   _ 200 р. год. хв.

   (місце складення акта: населений пункт, адреса боржника)

   Мною, державним виконавцем відділу державної

   виконавчої служби управління юстиції,

   на підставі

   (назва виконавчого документа, ким виданий)

   про стягнення з

   (назва боржника)

   на користь

   (назва стягувача)

   (виписка з резолютивної частини рішення про предмет стягнення) проведено перевірку майнового стану боржника за участю

   (боржник, його представники або інші особи) в присутності понятих (прізвище, ім'я, по батькові, повна адреса)

   1.

   2.

   Перевіркою встановлено, що

   (вказати причини неможливості стягнення)

   Підписи:

   Державний виконавець_

   Поняті 1

   2

   Інші особи

   -264-

   Додаток 23

   до пункту 8.1.3 Інструкції про проведення виконавчих дій

   «ЗАТВЕРДЖУЮ»

   Начальник відділу державної виконавчої служби
   управління юстиції

   .Року.

   ПОСТАНОВА про повернення виконавчого документа

   «_» року м.

   Мною, державним виконавцем відділу

   державної виконавчої служби управління юстиції,

   при примусовому виконанні , виданого «_» року

   (назва документа)

   (назва органу чи посадової особи, яка видала документ),

   про

   (резолютивна частина документа)

   встановлено:

   (обставини, визначені ст. ст. 40, 76 Закону України «Про виконавче провадження»)

   Ураховуючи викладене, керуючись статтями 40, 76 Закону України «Про виконавче провадження», ПОСТАНОВЛЯЮ:

   1. Виконавчий документ, виданий « » року,

   повернути в орган, що його видав.

   1. Виконавчий документ може бути повторно пред'явлений для ви­
      конання в строк до «_» року.

   1. Копію постанови направити .

   1. Постанова може бути оскаржена до суду в 10-денний строк з

   часу її одержання.

   Державний виконавець ( )

   Додаток 24

   до пунктів 10.2, 10.3 Інструкції про проведення виконавчих дій

   «ЗАТВЕРДЖУЮ»

   Начальник відділу державної виконавчої служби
   управління юстиції

   .року.

   ПОСТАНОВА

   про накладення штрафу

   «_»• року м.

   Мною, державним виконавцем відділу

   -265-

   державної виконавчої служби управління юстиції,

   при примусовому виконанні виданого «_» року

   (назва документа)

   (назва органу чи посадової особи, яка видала документ)

   про

   (резолютивна частина документа)

   встановлено:

   Ураховуючи викладене, керуючись статтею 5 Закону України «Про виконавче провадження», ПОСТАНОВЛЯЮ:

   1. За

   накласти на штраф у розмірі грн.

   2. Постанова може бути оскаржена до суду в 10-денний строк.

   Державний виконавець ( )

   Додаток 25

   до пункту 2.5. Інструкції про проведення виконавчих дій

   «ЗАТВЕРДЖУЮ»

   Начальник відділу державної виконавчої служби
   управління юстиції

   .року.

   ПОСТАНОВА
   про відвід експерта, спеціаліста, перекладача

   (задоволений)
   . року м..

   Мною, державним виконавцем відділу державної виконавчої служ­
   би управління юстиції,

   (прізвище та ініціали) при розгляді заяви

   (прізвище та ініціали особи і її процесуальний стан

   у виконавчому провадженні)

   про

   (самовідвід, відвід і кому він заявлений)
   при примусовому виконанні

   (назва документа)
   виданого « » року

   (назва органу чи посадової особи, яка видала документ)

   про

   (резолютивна частина документа)

   -266-

   встановлено:

   (підстави відводу (самовідводу) та наслідки їх перевірки) Ураховуючи викладене, керуючись статтею 17 Закону України «Про виконавче провадження», ПОСТАНОВЛЯЮ:

   1. Задовольнити заяву

   (прізвище та Ініціали особи

   і її процесуальний стан у виконавчому провадженні)
   про (самовідвід) відвід

   (прізвище та ініціали особи

   і її процесуальний стан у виконавчому провадженні). 2. Копію постанови направити_

   Державний виконавець ( )

   Додаток 26

   до пункту 5.6.7 Інструкції про проведення виконавчих дій

   «ЗАТВЕРДЖУЮ»

   Начальник відділу державної виконавчої служби
   управління юстиції

   .року.

   ПОСТАНОВА

   про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження

   «_» року м.

   Мною, державним виконавцем відділу

   державної виконавчої служби управлін­
   ня юстиції, при примусовому виконанні

   (назва документа)
   виданого «_» року

   (назва органу чи посадової особи, яка видала документ)

   про

   (резолютивна частина документа)

   встановлено:

   (обставини, визначені в сі. 55 Закону України «Про виконавче провадження») Ураховуючи викладене, керуючись статтею 55 Закону України «Про виконавче провадження», ПОСТАНОВЛЯЮ:

   1. Накласти арешт на все майно, що належить

   (найменування боржника)

   2. Заборонити здійснювати відчуження будь-якого майна, яке нале­
   жить

   (найменування боржника).

   -267-

   1. Копію постанови направити на виконання в органи та установи,
      які посвічують договори відчуження майна чи проводять його перере­
      єстрацію на іншого власника, та сторонам.

   1. Постанова може бути оскаржена до суду в 10-ден-

   ний строк з моменту її одержання.

   Державний виконавець ( )

   Додаток 27

   до пункту 8.3.1 Інструкції про проведення виконавчих дій

   ПОСТАНОВА про залучення опікуна для участі у виконавчому провадженні

   «_» року м.

   Мною, державним виконавцем відділу дер­
   жавної виконавчої служби управління юстиції, при при­
   мусовому виконанні , виданого « » року

   (назва документа)

   (назва органу чи посадової особи, яка видала документ)

   про

   (резолютивна частина документа)

   встановлено: Стягувачем, боржником у виконавчому провадженні є

   (прізвище, ім'я та по батькові сторони)

   який рішенням суду

   від року визнаний безвісно відсутнім.

   Опікуном над майном

   (прізвище, ім'я та по батькові сторони)

   призначений

   (прізвище, ім'я та по батькові опікуна).

   Ураховуючи викладене, керуючись частиною 3 статті 12 Закону Ук­раїни «Про виконавче провадження», ПОСТАНОВЛЯЮ:

   Державний виконавець

   -268-

   Додаток 28

   до пункту 4.16 Інструкції про проведення виконавчих дій

   «ЗАТВЕРДЖУЮ»

   Начальник відділу державної виконавчої служби
   управління юстиції

   .Року.

   ПОСТАНОВА про стягнення з боржника виконавчого збору

   «_» року м.

   Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої

   служби управління юстиції від « » року відкрито

   виконавче провадження з виконання

   (назва документа)

   виданого «_» року

   (назва органу чи посадової особи, який видав документ)

   про

   (резолютивна частина документа)

   запропоновано боржнику виконати його в добровільному порядку в
   строк до « » року.

   Боржником у наданий строк не виконано.

   (назва документа)

   Ураховуючи викладене, керуючись статтею 46 Закону України «Про виконавче провадження», ПОСТАНОВЛЯЮ:

   1. Стягнути з

   (найменування боржника)
   виконавчий збір у розмірі грн. коп.

   1. Копію постанови направити боржнику.

   1. Постанова може бути оскаржена до суду в 10-денний строк

   з часу її одержання.

   Державний виконавець ( )

   Додаток 29

   до пункту 5.9.3 Інструкції про проведення виконавчих дій

   АКТ

   вилучення у боржника предметів, зазначених у рішенні суду та передачі стягувачу

   «_» 200 _ р. год. хв.

   (місце складення акта: населений пункт, адреса боржника)

   Мною, державним виконавцем відділу

   державної виконавчої служби управління юсти­
   ції, в присутності понятих (прізвище, ім'я, по батькові, повна адреса)

   1.

   -269-

   на підставі

   (назва виконавчого документа, ким виданий)
   про вилучення у

   (назва боржника)

   на користь

   (назва стягувача)

   (виписка з резолютивної частини рішення про предмет стягнення) проведено вилучення майна, що належить боржнику, в присутності

   (вказується боржник, його представник або інші особи) Описане та арештоване майно згідно з переліком:

   
   
   

   №з/п	Назва та характеристика описаного предмета
   1
   2
   3
   4
   і т. ін.

   Передане Отримав

   (назва стягувана) (підпис)

   Заяви та зауваження з приводу процесуальних дій державного ви­
   конавця

   Державний виконавець

   _(Ігідпис)

   Додаток ЗО

   до пункту 7.2.1 Інструкції про проведення виконавчих дій

   Квитанційна книжка

   (внутрішній бік обкладинки квитанційної книжки)

   
   
   

   Отримано				Унесено
   №з/п	дата	номер квитанції	сума	дата	номер квитанції	сума

   Квитанція № 00000

   -270-

   200 _ року, квитанція № на

   гри. _ коп.

   (сума словами) Отримано державним виконавцем _

   (назва відділу державної виконавчої служби)

   (п. і. п. державного виконавця) на підставі виконавчого документа

   (номер виконавчого провадження,

   назва виконавчого документа, суть стягнення та назва сторін)

   від

   (повна назва платника та його адреса) М. п.

   Підпис державного виконавця

   Підпис платника

   Додаток 31

   до пункту 11.2.2 Інструкції про проведення виконавчих дій

   обліку депозитних сум. міського відділу ДВС.

   Книга

   .районного,
   області

   
   
   

   №	№ ви-	дата	назва	назва	сума,	назва	Видано залишок
   з/п	конав­чого прова-	зараху­вання бан-	плат­ника	плате­жу	що на­дійшла	стягу-вача	дата видачі	№ чека	сума (грн.)
   	дження	ком
   		на ра-
   		хунок

   -271-

   Додаток 32

   до пункту 7.2.1 Інструкції про проведення виконавчих дій

   Кому

   Куди

   Копія: Кому_
   Куди

   Розпорядження

   Надсилається

   (назва виконавчого документа, дата видачі, номер, ким виданий)

   про стягнення з

   Пропонується з усіх видів заробітку (доходу), що належить до ви­
   плати боржнику, після відрахування податків проводити утримання в
   розмірі

   Стягнуті кошти надсилати (видавати)

   (найменування та адреса стягувача)

   стягувану на руки або надсилати поштою із зазначенням розміру за­робітку боржника, розміру суми стягнень та за який період стягнені кошти. А стягувачу-підприємству — на вищезазначений розрахунковий рахунок.

   Загальний розмір усіх відрахувань при кожній виплаті заробітної плати не може перевищувати 50 відсотків, крім стягнення аліментів на неповнолітніх дітей, де можливе стягнення до 70 відсотків.

   Черговість задоволення вимог стягувачів установлюється статтею 44 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності на вико­нанні декількох виконавчих документів.

   При звільненні боржника чи при повному виконанні виконавчий документ з відміткою про проведення стягнення підлягає негайному по­верненню до відділу державної виконавчої служби, який його направив. У виконавчих листах при стягненні періодичних платежів (аліментів) у відповідних графах виконавчого документа робиться запис про утри­мання суми боргу та про час утримання періодичних платежів. Цей за­пис завіряється підписами відповідальних осіб та скріплюється печат­кою. У супроводжувальному листі (копія якого направляється стягувач-ці) до виконавчого листа про стягнення аліментів необхідно зазначити всі відомості щодо проведених стягнень, наявність нестягнутої заборго­ваності, середній заробіток боржника за останні три місяці. У разі не­повного стягнення за даним виконавчим документом, що повертається до відділу ДВС, Ви повинні повідомити державного виконавця про нове місце роботи та місце проживання (прописки) боржника

   Видача виконавчого документа стягувачу, боржнику та іншим осо­бам на руки забороняється. Самостійно змінювати порядок стягнення суми боргу та розмір відрахування адміністрація підприємств, установ, організації не має права

   -272-

   За невиконання законних вимог державного виконавця на винну особу може бути накладений штраф у порядку, визначеному статтею 88 Закону України «Про виконавче провадження».

   Державний виконавець

   Повідомлення про отримання №

   Підлягає негайному поверненню Державному виконавцю

   районного, міського, відділу державної виконавчої служби області
   Виконавчий документ N° від про стягнення з

   отримано р.

   Головний бухгалтер

   (назва установи, організації, підприємства, адреса, телефон)

   М. п.

   Додаток 33

   до пункту 5.6 Інструкції про проведення виконавчих дій

   Затверджено наказом Міністерства юстиції України

   № _ від 200 _ ,

   наказом Національного банку України №_ від _ 200 _

   Кому

   Куди

   Копія: Кому

   Куди

   Розпорядження

   Надсилається

   (назва виконавчого документа, дата видачі,

   номер, ким виданий, номер платіжної вимоги)
   про стягнення з

   (назва боржника)

   На підставі статті 51 державна виконавча служба зобов'язує Вас
   протягом семи банківських днів продати (перерахувати) іноземну валю­
   ту, що належать боржнику, в розмірі, необхідному для погашення боргу,
   який становить грн. коп. на рахунок

   За невиконання законних вимог державного виконавця на винну особу може бути накладений штраф у порядку, визначеному статтею 88 Закону України «Про виконавче провадження».

   М. п.

   Начальник відділу державної виконавчої служби

   Державний виконавець

   І^-1-14Ь5 -273-

   Додаток 34

   до пункту 7.6 Інструкції про проведення виконавчих дій

   Затверджено наказом Міністерства юстиції України

   № _ від 200 _,

   наказом Міністерства внутрішніх справ України

   № від _

   Кому

   Куди

   Копія: Кому

   Куди

   Розпорядження

   Надсилається

   (назва виконавчого документа, дата видачі,

   номер, ким виданий, номер платіжної вимоги)

   про конфіскацію вилучених у засудженого коштів та

   цінностей

   На підставі статті 75 Закону України «Про виконавче проваджен­
   ня» державна виконавча служба зобов'язує Вас передати кошти та цін­
   ності, що належать боржнику, у розмірі, необхідному для погашення
   боргу, який становить грн. коп. на рахунок податко­
   вого органу

   За невиконання законних вимог державного виконавця на винну особу може бути накладений штраф у порядку, визначеному статтею 88 Закону України «Про виконавче провадження».

   М. п.

   Начальник відділу державної виконавчої служби

   Державний виконавець

   ЗАТВЕРДЖЕНО

   постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1999 р. № 1351

   Положення про спеціальний фонд виконавчого провадження

   1. Спеціальний фонд виконавчого провадження (далі — фонд) ство­
      рюється для матеріально-технічного забезпечення діяльності Державної
      виконавчої служби, а також преміювання державних виконавців у вста­
      новленому порядку та для фінансування витрат на організацію і прова­
      дження виконавчих дій.

   1. Управління коштами фонду здійснює Мін'юст.

   Кошти фонду в національній та іноземній валюті зберігаються на окремих рахунках, які відкриваються Мін'юстом в уповноважених уста­новах банків.

   -274-

   3. Кошти фонду формуються за рахунок:

   виконавчого збору, стягнутого на підставі постанов державних ви­конавців;

   коштів сторін та інших осіб;

   частини коштів, стягнутих державними виконавцями з боржників, яка компенсує витрати на провадження виконавчих дій;

   інших надходжень, що не суперечать законодавству.

   4. Грошові надходження фонду використовуються для фінансуван­
   ня витрат на провадження виконавчих дій, а саме на:

   1. перевезення, зберігання і реалізацію майна боржника;

   1. оплату праці експертів, перекладачів та інших осіб, залучених у
      встановленому порядку до провадження виконавчих дій;

   1. поштовий переказ стягувачеві стягнених сум;

   1. розшук боржника, його майна або розшук дитини;

   1. оголошення в засобах масової інформації;

   1. інші необхідні виконавчі дії, проваджувані в процесі виконання
      рішення.

   П'ятдесят відсотків суми виконавчого збору, стягнутого Державною виконавчою службою, спрямовується на розвиток та матеріально-тех­нічне забезпечення діяльності Державної виконавчої служби, а також на преміювання державних виконавців у встановленому порядку.'

   1. Розподіл коштів фонду, ведення обліку надходжень та видатків,
      подання звітності здійснюються відповідно до Інструкції про порядок
      формування, ведення обліку надходжень та видатків, звітності про ви­
      користання коштів спеціального фонду виконавчого провадження, що
      затверджується Мін'юстом за погодженням з Мінфіном.

   1. Не використані у звітному році кошти фонду вилученню не під­
      лягають, а переходять на наступний рік і використовуються на цілі, пе­
      редбачені цим Положенням.

   Затверджено

   наказом Міністерства юстиції України від 11 жовтня 1999 р. № 65/5

   Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14 жовтня 1999 р. за № 701/3994

   Інструкція

   про порядок використання і обліку коштів

   спеціального фонду виконавчого провадження

   та звітності про них

   Ця Інструкція розроблена з метою встановлення єдиних вимог до порядку використання і обліку коштів спеціального фонду виконавчого провадження та звітності про них, відповідно до постанови Кабінету Мі­ністрів України від 26 липня 1999 року № 1351 «Про затвердження По­ложення про спеціальний фонд виконавчого провадження».

   І8- -275-

   і. Загальні положення

   1. Кошти спеціального фонду виконавчого провадження (далі —
      кошти спеціального фонду) витрачаються в порядку, визначеному цією
      Інструкцією.

   1. Кошти спеціального фонду виконавчого провадження належать
      до позабюджетних коштів.

   1. Бухгалтерський облік операцій за коштами спеціального фонду
      здійснюється на єдиному балансі за планом рахунків, передбаченим
      «Инструкцией по бухгалтерскому учету в учреждениях й организациях,
      состоящих на Государственном бюджете СССР», затвердженою наказом
      Міністерства фінансів СРСР від 10 березня 1987 року № 61, зі змінами
      та доповненнями. Аналітичний облік позабюджетних коштів (записи в
      картках, відомостях, меморіальних ордерах тощо) здійснюється згідно з
      вищезазначеною «Инструкцией», але в окремих бухгалтерських реєстрах.

   1. Для зберігання коштів спеціального фонду та проведення опе­
      рацій за ними установам відкриваються спеціальні реєстраційні рахунки
      в органах Державного казначейства України. Рахунки відкриваються за
      балансовим рахунком «Інші кошти клієнтів, які утримуються з держав­
      ного бюджету».

   1. Нормативи розподілу коштів визначаються Міністерством юс­
      тиції України.

   2. Кошти спеціального фонду

   2.1. До коштів спеціального фонду належать:

   1. Виконавчий збір, стягнутий Державною виконавчою службою.

   1. Кошти сторін та інших осіб на провадження виконавчих дій
      відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».

   1. Грошові суми, які компенсують витрати на здійснення вико­
      навчих дій у відповідності зі статтею 43 Закону України «Про виконав­
      че провадження».

   1. Інші надходження, що не суперечать чинному законодавству.

   1. Відкриття спеціальних реєстраційних рахунків для обліку кош­
      тів спеціального фонду здійснюється на підставі документів, передбаче­
      них нормативно-правовими актами Головного управління Державного
      казначейства України.

   1. Кошти фонду використовуються:

   2.3.1. На фінансування витрат, пов'язаних з провадженням виконав­чих дій. До витрат на провадження виконавчих дій належать кошти, ви­трачені на:

   1. перевезення, зберігання й реалізацію майна боржника;

   1. оплату праці експертів, перекладачів та інших осіб, залучених у
      встановленому порядку до провадження виконавчих дій;

   1. поштовий переказ стягувачеві стягнених сум;

   1. розшук боржника, його майна або розшук дитини;

   1. оголошення в засобах масової інформації;

   1. інші потрібні виконавчі дії, здійснені в процесі виконання рішення.

   Зазначені витрати проводять районні, міські (міст обласного зна­чення), районні у містах відділи державної виконавчої служби відповід­них управлінь юстиції.

   -276-

   2.3.2. П'ятдесят відсотків від суми виконавчого збору використову­ються на розвиток та матеріально-технічне забезпечення Державної ви­конавчої служби, а також на преміювання державних виконавців у вста­новленому порядку.

   1. Районні, міські (міст обласного значення), районні в містах від­
      діли державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції раз на
      місяць згідно з пунктом 2.3.2 цієї Інструкції перераховують зазначені
      кошти Головному управлінню юстиції Міністерства юстиції України в
      Автономній Республіці Крим, обласним, Київському та Севастополь­
      ському міським управлінням юстиції для подальшого використання,
      згідно з затвердженим кошторисом за кодами економічної класифікації,
      відповідно до статті 5 Закону України «Про державну виконавчу службу».

   1. Кошти спеціального фонду, що передбачені пунктом 2.1 цієї
      Інструкції, зараховуються на окремі спеціальні реєстраційні рахунки. За
      цими коштами складаються окремі кошториси, що затверджуються Го­
      ловним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Автоном­
      ній Республіці Крим, обласними, Київським та Севастопольським мі­
      ськими управліннями юстиції. Витрачання коштів здійснюється у відпо­
      відності з кошторисом за кодами економічної класифікації.

   1. Бухгалтерський облік коштів спеціального фонду, що зарахову­
      ються на окремі спеціальні реєстраційні рахунки з позабюджетних кош­
      тів, провадиться на таких субрахунках:

   112 «Поточний рахунок по інших позабюджетних коштах»;

   238 «Інші кошти на утримання установи».

   Для операцій із сумами, отриманими від виконавчого збору, що за­лишаються в розпорядженні установи й використовуються для розши­рення матеріально-технічної бази установи, передбачений субрахунок 178.

   2.7. Строк дії підпунктів 2.3.2, 2.4, абзаців 3, 4 підпункту 2.6 — до
   моменту набрання чинності Законом України «Про джерела фінансу­
   вання органів державної влади».

   3. Звітність

   1. Районні, районні в містах, міські (міст обласного значення) уп­
      равління юстиції складають та подають до 5-го числа наступного за звіт­
      ним місяця місячні фінансові звіти Головному управлінню юстиції Мі­
      ністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласним,
      Київському та Севастопольському міським управлінням юстиції, в яких
      відображають надходження коштів спеціального фонду на рахунок, їх
      використання на провадження виконавчих дій, а також залишок коштів
      на кінець звітного періоду. Органам Державного казначейства подавати
      звіт за формою № 4-1 «Звіт про рух позабюджетних коштів».

   1. Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Ав­
      тономній Республіці Крим, обласні, Київське та Севастопольське міські
      управління юстиції складають місячні, квартальні та річні бухгалтерські
      звіти про операції з коштами спеціального фонду. Звіти повинні забез­
      печити:

   1. повноту відображення за звітний період усіх операцій з коштами
      спеціального фонду;

   1. тотожність даних аналітичного обліку щодо оборотів і залишків
      коштів на рахунках синтетичного обліку на перше число звітного періо-

   -277-

   ду і даних бухгалтерських звітів і балансів щодо даних синтетичного та аналітичного обліку.

   3.3. У звіті за формою № 4-1 «Звіт про рух позабюджетних коштів» відображаються надходження й касові видатки інших позабюджетних коштів за кодами економічної класифікації.

   У рядку 5 «Інші позабюджетні кошти» в колонці 3 «Залишок кош­тів на початок року» та в колонці 8 «Залишок коштів на кінець звітного періоду» суми, вказані в цьому рядку, повинні відповідати сумам на по­чаток року й кінець звітного періоду, зазначеним у рядку 210 (субраху­нок 112 «Поточний рахунок по інших позабюджетних коштах») форми № 1 «Баланс виконання кошторису видатків».

   4. Контроль за коштами спеціального фонду

   1. Головному управлінню юстиції Міністерства юстиції України в
      Автономній Республіці Крим, обласним, Київському та Севастополь­
      ському міським управлінням юстиції слід здійснювати перевірки основ­
      ної діяльності установ Державної виконавчої служби, а також перевіря­
      ти законність утворення коштів спеціального фонду, їх цільове викорис­
      тання, правильність ведення обліку й складання звітності про них.

   1. Керівник та головний бухгалтер установи, яка має кошти спеці­
      ального фонду, зобов'язані:

   1. використовувати кошти тільки відповідно до цільового призна­
      чення та в межах сум затвердженого кошторису;

   1. внесені в касу суми коштів спеціального фонду — своєчасно за­
      раховувати на спеціальний реєстраційний рахунок з коштів спеціально­
      го фонду;

   1. здійснювати витрачання коштів тільки через спеціальний реєст­
      раційний рахунок органу Державного казначейства України;

   1. у разі виникнення нових джерел доходу або перевиконання до-
      ходної частини кошторису — проводити видатки після затвердження до­
      даткового кошторису;

   1. вести бухгалтерський облік доходів і видатків за коштами спеці­
      ального фонду відповідно до чинних нормативне- правових актів, за­
      тверджених Головним управлінням Державного казначейства України;

   1. своєчасно подавати встановлену періодичну та річну бухгалтер­
      ську звітність про виконання доходів і видатків за коштами спеціально­
      го фонду.

   КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

   ПОСТАНОВА від 14 липня 1999 р. № 1270

   Про створення спеціалізованого державного підприємства «Укрспец'юст»

   З метою сприяння державним виконавцям у зберіганні та реалізації вилученого ними майна Кабінет Міністрів України постановляє:

   1. Підтримати пропозицію Міністерства юстиції, погоджену з Мі­ністерством економіки, Міністерством фінансів та Фондом державного

   -278-

   майна, щодо створення спеціалізованого державного підприємства «Укрспец'юст», основними завданнями діяльності якого є забезпечення належного зберігання вилученого державними виконавцями майна, ор­ганізація і проведення його реалізації шляхом продажу на прилюдних торгах, аукціонах, якщо інше не передбачене законом, на комісійних та інших договірних засадах.

   2. Міністерству юстиції в установленому порядку затвердити статут та вжити заходів, пов'язаних з державною реєстрацією спеціалізованого державного підприємства «Укршец'юст».

   ЗАТВЕРДЖЕНО

   постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 1999 р. № 1744

   Порядок накладення арешту на цінні папери

   1. Цей Порядок визначає основні вимоги щодо накладання арешту
      на цінні папери під час виконавчого провадження відповідно до Закону
      України «Про виконавче провадження».

   1. У цьому Порядку терміни «бездокументарна форма цінного папе­
      ру», «документарна форма цінного паперу», «зберігач», «знерухомлення
      цінних паперів», «реєстратор» вживаються у визначеннях, наведених у
      Законі України «Про Національну депозитарну систему та особливості
      електронного обігу цінних паперів в Україні».

   1. Арешт на цінні папери застосовується:

   для забезпечення збереження майна боржника у вигляді цінних па­перів, яке підлягає наступній передачі стягувачу або реалізації;

   на виконання рішення суду про конфіскацію майна боржника;

   на виконання ухвали суду про накладення арешту на майно, що на­лежить відповідачу.

   1. Арешт може бути накладено на будь-які цінні папери незалежно
      від їх виду та форми випуску як одного власника, так і кількох співвлас­
      ників.

   1. Для накладення арешту на цінні папери державний виконавець
      відповідно до законодавства виносить окрему постанову або в постанові
      про відкриття виконавчого провадження зазначає факт накладення
      арешту на майно.

   У разі накладення арешту на іменні цінні папери у документарній формі копія постанови надсилається реєстратору або емітенту, що веде реєстр власників іменних цінних паперів згідно із законодавством (далі — реєстроутримувач), а у разі накладення арешту на цінні папери, випу­щені у бездокументарній формі, та/або знерухомлені цінні папери — зберігачу, а також іншим особам, визначеним законодавством про вико­навче провадження.

   6. Цінні папери, на які накладено арешт, підлягають опису в поряд­
   ку, передбаченому законодавством. У процесі проведення опису цінних
   паперів складається акт за встановленою формою, в якому зазначається
   їх вид, найменування випуску, категорія та кількість.

   -279-

   1. Виявлені під час опису іменні цінні папери у документарній фор­
      мі та цінні папери на пред'явника у документарній формі, на які накла­
      дено арешт, підлягають обов'язковому вилученню та негайній передачі
      на зберігання до установ Національного банку. Крім того, іменні цінні
      папери у документарній формі обмежуються в обігу шляхом їх блоку­
      вання реєстроутримувачем на особовому рахунку власника невідкладно
      після отримання копії відповідної постанови державного виконавця.
      Блокування полягає в припиненні реєстрації переходу права власності
      на іменні цінні папери, обтяжені зобов'язаннями.

   1. Цінні папери, випущені у бездокументарній формі, та знерухом-
      лені цінні папери, на які накладено арешт, обмежуються в обігу шляхом
      здійснення зберігачем відповідної облікової операції невідкладно після
      отримання копії постанови державного виконавця. У цьому разі частина
      або вся кількість цінних паперів на рахунку власника обмежується в
      обігу шляхом виконання відповідного облікового запису.

   1. Зняття арешту на цінні папери провадиться на підставі окремої
      постанови або постанови про закриття виконавчого провадження, вине­
      сеної державним виконавцем згідно із законодавством.

   1. Припинення обмежень в обігу цінних паперів, випущених у без­
      документарній формі, знерухомлених цінних паперів та іменних цінних
      паперів у документарній формі здійснюється відповідно зберігачем або
      реєстроутримувачем невідкладно після отримання відповідної постано­
      ви щодо зняття арешту на цінні папери.

   1. У разі зняття арешту на цінні папери у документарній формі, що
      були вилучені та передані на зберігання до установ Національного бан­
      ку, такі папери негайно повертаються власнику державним виконавцем.

   Затверджено

   постановою Правління

   Національного банку України

   від 4 жовтня 1999 р. № 489

   Зареєстровано

   в Міністерстві юстиції України

   29 жовтня 1999 р. за № 740/4033

   Положення про порядок і умови зберігання

   та реалізації грошей, у тому числі іноземної

   валюти, цінних паперів, ювелірних та інших

   побутових виробів із золота, срібла, платини

   і металів платинової групи, дорогоцінних каменів

   і перлів, а також лому і окремих частин

   таких виробів, на які накладено арешт

   Положення про порядок і умови зберігання та реалізації грошей, у тому числі іноземної валюти, цінних паперів, ювелірних та інших побу­тових виробів із золота, срібла, платини і металів платинової групи, до­рогоцінних каменів і перлів, а також лому і окремих частин таких виро-

   -280-

   бів, на які накладено арешт (далі — Положення) розроблено відповідно до Законів України «Про виконавче провадження», «Про Національний банк України», «Про банки і банківську діяльність», «Про цінні папери і фондову біржу», постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 1999 року № 1744 «Про затвердження Порядку накладення арешту на цінні папери» та інших чинних нормативно-правових актів України.

   Розділ 1. Загальні положення

   1. Це Положення визначає порядок і умови зберігання та реаліза­
      ції готівкових грошей, у тому числі іноземної валюти, цінних паперів,
      що випущені в документарній формі, ювелірних та інших побутових ви­
      робів із золота, срібла, платини і металів платинової групи, дорогоцін­
      них каменів і перлів, а також лому і окремих частин таких виробів, на
      які накладено арешт і які підлягають обов'язковому вилученню.

   1. Відповідальне зберігання майна, визначеного у пункті 1.1 цього
      Положення, здійснюється територіальними управліннями Національно­
      го банку України на підставі письмової угоди, укладеної з районним, мі­
      ським (міст обласного значення), районним у місті відділом державної
      виконавчої служби, що знаходиться в межах цього регіону. Угода по­
      винна містити такі обов'язкові реквізити та необхідні умови:

   1. місце складання;

   1. дату складання;

   1. назви сторін угоди;

   1. предмет угоди;

   1. права та обов'язки сторін відповідно до чинного законодавства та
      цього Положення;

   1. порядок обміну інформацією;

   1. відповідальність сторін за неналежне виконання зобов'язань за
      угодою;

   1. розмір винагороди і порядок відшкодування витрат за зберігання
      майна;

   1. термін дії угоди, порядок унесення змін та розірвання угоди;

   1. місцезнаходження та банківські реквізити сторін;

   1. інші умови, що не суперечать чинному законодавству.

   1. Прийняття на відповідальне зберігання грошей, у тому числі
      іноземної валюти, цінних паперів у документарній формі, ювелірних та
      інших побутових виробів із золота, срібла, платини і металів платинової
      групи, дорогоцінних каменів і перлів, а також лому і окремих частин та­
      ких виробів, на які накладено арешт, здійснюється територіальними уп­
      равліннями Національного банку України за наявності відповідної уго­
      ди у порядку та на підставі документів, визначених цим Положенням.

   1. Доставка грошей, у тому числі іноземної валюти, цінних папе­
      рів, ювелірних та інших побутових виробів із золота, срібла, платини і
      металів платинової групи, дорогоцінних каменів і перлів, а також лому
      і окремих частин таких виробів, на які накладено арешт, до територіаль­
      ного управління Національного банку здійснюється державною вико­
      навчою службою самостійно або службою інкасації Національного бан­
      ку на підставі укладених із державною виконавчою службою окремих
      угод,

   -281-

   Розділ 2. Порядок і умови приймання на зберігання та реалізації готівкових коштів у гривні

   1. Приймання на зберігання готівкових коштів у гривні, на які
      накладено арешт, здійснюється територіальними управліннями НБУ
      відповідно до укладених угод.

   1. Готівка, вилучена державним виконавцем у боржників, прийма­
      ється територіальними управліннями Національного банку України че­
      рез приходні каси відповідно до вимог Інструкції № 1 з організації емі­
      сійно-касової роботи в установах банків України, затвердженої постано­
      вою Правління Національного банку України від 07.07.94 № 129 (зі змі­
      нами і доповненнями), оприбутковується до оборотної каси з
      одночасним зарахуванням на рахунки, вказані державним виконавцем,
      для покриття боргу за виконавчими документами, на виконавчий збір та
      на покриття витрат на проведення виконавчих дій.

   Розділ 3. Порядок і умови приймання на зберігання, зберігання та реалізації іноземної валюти

   3.1. Територіальні управління НБУ приймають готівкові грошові
   кошти в іноземній валюті, на які накладено арешт, за наявності укладе­
   ної з відповідним органом державної виконавчої служби угоди на під­
   ставі листа державного виконавця та акта приймання-передавання го­
   тівкових коштів в іноземній валюті на зберігання у довільній формі,
   який додається до угоди про зберігання.

   Приймання готівкових коштів в іноземній валюті на відповідальне зберігання здійснюється уповноваженою особою територіального управ­ління Національного банку України. Уповноважена особа зобов'язана:

   1. перевірити наявність угоди з відповідним органом державної ви­
      конавчої служби;

   1. перевірити документи, що засвідчують особу державного вико­
      навця;

   1. скласти акт приймання-передавання.
      В акті повинні зазначатися:

   1. назва відповідного органу державної виконавчої служби;

   1. реквізити угоди між органом державної виконавчої служби та те­
      риторіальним управлінням;

   1. реквізити постанови про виконавче провадження (номер поста­
      нови та дата її введення в дію);

   1. реквізити боржника, на готівкові кошти в валюті якого накладено
      арешт;

   1. найменування валюти, її кількість та номінал.

   Акт складається у п'яти примірниках, які засвідчуються підписами державного виконавця та уповноваженої особи територіального управ­ління НБУ. Перший примірник акта передається державному виконав­цю, другий та третій примірники залишаються у територіальному уп­равлінні, четвертий та п'ятий примірники додаються до угоди.

   3.2. Кошти в готівковій іноземній валюті, які прийняті на зберіган­
   ня, разом з другим примірником акта приймання-передавання обандеро-
   люються. На бандероль наклеюється ярлик, на якому вказуються:

   — реквізити угоди з відповідним органом державної виконавчої
   служби;

   -282-

   1. реквізити акта приймання-передавання;

   1. реквізити постанови про виконавче провадження;

   1. реквізити боржника, на іноземну валюти якого накладено арешт,

   1. найменування валюти, її кількість та номінал.

   1. Бандероль передається до сховища на зберігання на підставі
      службового розпорядження, яке підписується керівником територіаль­
      ного управління. Службове розпорядження та третій примірник акта
      зберігаються у документах операційного дня територіального управління.

   1. Облік коштів у готівковій іноземній валюті, прийнятій на від­
      повідальне зберігання територіальним управлінням Національного бан­
      ку України, здійснюється за позабалансовим рахунком 9703 -«Матері­
      альні цінності на зберіганні». Аналітичний облік здійснюється у розрізі
      угод із відповідними органами державної виконавчої служби та поста­
      нов про виконавче провадження.

   1. Видавання державному виконавцю коштів у готівковій інозем­
      ній валюті, які знаходяться на зберіганні, здійснюється за його письмо­
      вим зверненням. У зверненні вказуються:

   1. реквізити угоди з відповідним органом державної виконавчої
      служби;

   1. реквізити постанови про виконавче провадження;

   1. реквізити боржника, на іноземну валюту якого накладено арешт;

   1. номер та дата складання акта приймання-передавання готівкових
      коштів в іноземній валюті на зберігання.

   Звернення засвідчується підписом державного виконавця та печат­кою відповідного органу державної виконавчої служби.

   1. На підставі письмового звернення керівник територіального уп­
      равління НБУ видає службове розпорядження про вилучення готівко­
      вих коштів в іноземній валюті із зберігання. У службовому розпорядженні
      вказуються реквізити, що визначені у пункті 3.5 цього Положення.

   1. Згідно зі службовим розпорядженням здійснюється вилучення
      бандеролі із сховища. Бандероль разом із службовим розпорядженням
      передається відповідній уповноваженій особі територіального управління.

   1. При отриманні бандеролі та службового розпорядження упов­
      новажена особа територіального управління перевіряє:

   1. відповідність реквізитів ярлика на бандеролі та у службовому
      розпорядженні;

   1. документ, що посвідчує особу виконавця.

   Якщо вищевказані реквізити збігаються, уповноважена особа тери­торіального управління НБУ передає державному виконавцю бандероль із готівковими коштами в іноземній валюті. При передаванні (на вимогу державного виконавця) у присутності посадової особи територіального управління НБУ може бути здійснена перевірка вмісту бандеролі. Пере­давання готівкових коштів в іноземній валюті із зберігання оформляєть­ся актом приймання-передавання державному виконавцю.

   3.9. Акт приймання-передавання державному виконавцю готівкових
   коштів в іноземній валюті, до якого включаються реквізити, що визна­
   чені пунктом 3.1 цього Положення, складається за довільною формою.
   Акт складається у чотирьох примірниках і засвідчується підписами ви­
   конавця та уповноваженої особи територіального управління НБУ.
   Перший примірник акта разом із бандероллю передається державному

   -283-

   виконавцю, другий примірник разом із службовим розпорядженням про вилучення готівкових коштів в іноземній валюті залишається у терито­ріальному управлінні і входить до складу документів операційного дня, третій та четвертий примірники додаються до угоди.

   1. Часткове вилучення готівкових коштів в іноземній валюті із
      бандеролі здійснюється державним виконавцем із дотриманням вимог
      пунктів 3.1—3.3 та 3.5—3.9 цього Положення.

   1. Рішення про реалізацію готівкових коштів в іноземній валюті
      приймається державним виконавцем у порядку, визначеному чинним
      законодавством.

   При обчисленні боргу у гривнях кошти в готівковій іноземній ва­люті, що вилучені зі зберігання, передаються державним виконавцем до уповноваженого банку для їх реалізації і подальшого погашення боргу у гривнях. При цьому реалізація готівкових коштів в іноземній валюті здійснюється уповноваженим банком шляхом їх продажу на міжбанків-ському валютному ринку України відповідно до вимог валютного зако­нодавства із подальшим перерахуванням їх за дорученням державного виконавця на визначені ним рахунки.

   При обчисленні боргу в іноземній валюті кошти в готівковій іно­земній валюті, що вилучені зі зберігання, передаються до уповноважено­го банку для погашення боргу в іноземній валюті і перераховуються за дорученням державного виконавця на визначені ним рахунки.

   Розділ 4. Порядок і умови приймання на зберігання, зберігання та реалізації цінних паперів

   4.1. Порядок і умови зберігання цінних паперів

   4.1.1. Цінні папери приймаються на відповідальне зберігання у ви­
   гляді бандеролей разом з описом їх вмісту уповноваженими особами те­
   риторіального управління Національного банку України на підставі ук­
   ладених із відповідними органами державної виконавчої служби угод та
   актів приймання-передавання цінних паперів.

   В описі бандеролі зазначаються:

   1. назва відповідного органу державної виконавчої служби;

   1. реквізити угоди між органом державної виконавчої служби та те­
      риторіальним управлінням;

   1. реквізити постанови про виконавче провадження (номер поста­
      нови та дата її введення в дію);

   1. реквізити боржника, на цінні папери якого накладено арешт і які
      містяться у бандеролі;

   1. назва видів цінних паперів та офіційна назва емітентів;

   1. номінальна вартість цінних паперів;

   1. кількість цінних паперів за кожним видом та емітентом.

   Опис засвідчується підписом державного виконавця із зазначенням його прізвища, ім'я та по батькові.

   4.1.2. При прийнятті бандеролей із цінними паперами на зберігання
   уповноважена особа територіального управління НБУ у присутності
   державного виконавця перевіряє:

   — особу державного виконавця та наявність договору з відповідним
   органом державної виконавчої служби. За відсутності цих документів

   -284-

   та/або невідповідності їх реквізитів тим, що містяться в описі бандеролі з цінними паперами, цінні папери на зберігання не приймаються;

   — наявність у описі бандеролі тих реквізитів, що визначені підпунк­
   том 4.1.1 цього Положення;

   — вміст бандеролі з цінними паперами та його відповідність опису.
   У разі недотримання державним виконавцем правил складання

   опису бандеролі та/або невідповідності вмісту бандеролі опису уповно­важена особа територіального управління повертає цінні папери разом із описом державному виконавцю.

   4.1.3. Якщо опис бандеролі складений із дотриманням вимог, визна­
   чених підпунктом 4.1.1 цього Положення, і вміст бандеролі відповідає
   опису, уповноважена особа територіального управління НБУ у присут­
   ності державного виконавця складає акт приймання-передавання цін­
   них паперів на зберігання за довільною формою, який додається до уго­
   ди про зберігання. В акті вказуються:

   1. реквізити угоди з відповідним органом державної виконавчої
      служби;

   1. назва територіального управління;

   1. прізвище, ім'я та по батькові виконавця;

   1. реквізити постанови про виконавче провадження;

   1. реквізити боржника, на цінні папери якого накладено арешт;

   1. номінальна вартість та кількість цінних паперів, що містяться у
      бандеролі;

   1. дата складання акта.

   Акт складається у п'яти примірниках, які засвідчуються підписами державного виконавця та уповноваженої особи територіального управ­ління НБУ. Перший примірник акта передається державному виконав­цю, другий та третій — разом із цінними паперами, на які накладено арешт, та описом залишаються у територіальному управлінні, четвертий та п'ятий примірники додаються до угоди.

   4.1.4. Цінні папери, які прийняті на зберігання, разом із описом та
   другим примірником акта приймання-передавання обандеролюються.
   На бандероль наклеюється ярлик, на якому вказуються:

   1. реквізити угоди з відповідним органом державної виконавчої
      служби;

   1. реквізити акта приймання-передавання цінних паперів на збері­
      гання;

   1. реквізити постанови про виконавче провадження;

   1. реквізити боржника, на цінні папери якого накладено арешт;

   1. кількість цінних паперів та їх номінальна вартість.

   1. Бандероль передається до сховища на зберігання на підставі
      службового розпорядження, яке підписується керівником територіаль­
      ного управління.

   1. Службове розпорядження про приймання на зберігання цін­
      них паперів та третій примірник акта, що складений у порядку, визна­
      ченому підпунктом 4.1.3 цього Положення, зберігаються у документах
      операційного дня територіального управління.

   1. Видавання державному виконавцю цінних паперів, які знахо­
      дяться на зберіганні у територіальному управлінні, здійснюється за його
      письмовим зверненням. У зверненні вказуються:

   -285-

   1. реквізити угоди з відповідним органом державної виконавчої
      служби;

   1. реквізити постанови про виконавче провадження;

   1. реквізити боржника, на цінні папери якого накладено арешт;

   1. номер та дата складання акта приймання-передавання цінних па­
      перів на зберігання.

   Звернення засвідчується підписом державного виконавця та печат­кою відповідного органу державної виконавчої служби.

   1. На підставі письмового звернення керівник територіального
      управління НБУ видає службове розпорядження про вилучення цінних
      паперів із зберігання. У службовому розпорядженні вказуються реквізи­
      ти, що визначені у підпункті 4.1.7 цього Положення.

   1. Згідно зі службовим розпорядженням здійснюється вилучен­
      ня бандеролі цінних паперів із сховища Бандероль разом із службовим
      розпорядженням передається відповідній уповноваженій особі територі­
      ального управління.

   4.1.10. При отриманні бандеролі та службового розпорядження
   уповноважена особа територіального управління перевіряє:

   1. відповідність реквізитів ярлика на бандеролі та у службовому
      розпорядженні;

   1. документ, що посвідчує особу виконавця.

   Якщо ці реквізити збігаються, уповноважена особа територіального управління НБУ передає державному виконавцю бандероль із цінними паперами. При передаванні (на вимогу державного виконавця) у при­сутності посадової особи територіального управління НБУ може бути здійснена перевірка вмісту бандеролі згідно з описом цінних паперів. Вилучення цінних паперів із зберігання оформляється актом прийман­ня-передавання державному виконавцю.

   1. Акт приймання-передавання державному виконавцю цінних
      паперів, до якого включаються реквізити, що визначені підпунктом 4.1.3
      цього Положення, складається за довільною формою. Акт складається у
      чотирьох примірниках і засвідчується підписами виконавця та уповно­
      важеної особи територіального управління НБУ. Перший примірник ак­
      та разом із бандероллю (документарними цінними паперами, описом та
      другим примірником акта про приймання-передавання цінних паперів
      на зберігання) передається державному виконавцю, другий — разом із
      службовим розпорядженням про вилучення цінних паперів залишається
      у територіальному управлінні і входить до складу документів операцій­
      ного дня, третій та четвертий примірники додаються до угоди.

   1. Часткове вилучення цінних паперів із бандеролі здійснюєть­
      ся державним виконавцем із дотриманням вимог підпунктів 4.1.1—4.1.11
      цього Положення.

   1. Облік цінних паперів, що прийняті на зберігання, здійсню­
      ється за номінальною вартістю на позабалансовому рахунку № 9702
      «Цінні папери на зберіганні». Аналітичний облік здійснюється у розрізі
      угод із відповідними органами державної виконавчої служби та поста­
      нов про виконавче провадження.

   4.2. Порядок реалізації цінних паперів

   4.2.1. Рішення про реалізацію цінних паперів приймається держав­ним виконавцем у порядку, визначеному чинним законодавством.

   -286-

   1. Реалізація здійснюється уповноваженою державним виконав­
      цем особою, яка є торговцем цінними паперами, у порядку, визначеному
      чинним законодавством України, і на підставі угоди з виконавцем.

   1. Іменні ощадні сертифікати комерційних банків не можуть бу­
      ти предметом угод купівлі та продажу. Вони пред'являються державним
      виконавцем комерційному банку, який здійснив випуск ощадних серти­
      фікатів, для:

   1. сплати у строки, що визначені умовами випуску;

   1. дострокового погашення.

   4.2.4. До комерційного банку державний виконавець подає:

   1. іменні ощадні сертифікати у документарній формі;

   1. копію документа, що посвідчує особу державного виконавця;

   1. копію постанови, відповідно до якої було накладено арешт на
      цінні папери боржника, що є власником ощадних сертифікатів.

   При проведенні платежів зі сплати доходу та погашення ощадних сертифікатів копія документа, що посвідчує особу державного виконав­ця, та копія постанови, відповідно до якої було накладено арешт на цін­ні папери боржника, який є власником ощадних сертифікатів, залиша­ються в документах операційного дня комерційного банку.

   4.2.5. Кошти, що отримані державним виконавцем за операціями з
   реалізації та погашення цінних паперів, використовуються ним для по­
   криття боргу за виконавчими документами, на виконавчий збір та на
   покриття витрат на проведення виконавчих дій.

   Розділ 5. Порядок і умови приймання на зберігання, зберігання

   та реалізації ювелірних та інших побутових виробів із золота,

   срібла, платини та металів платинової групи, дорогоцінних каменів

   і перлів, а також лому і окремих частин таких виробів

   1. Ювелірні та інші побутові вироби із золота, срібла, платини та
      металів платинової групи, дорогоцінних каменів і перлів, а також лом і
      окремі частини таких виробів (надалі — цінності), на які накладено
      арешт, передаються на зберігання територіальним управлінням Націо­
      нального банку України після проведення їх попередньої оцінки.

   1. Попередня оцінка цінностей проводиться комісією у складі дер­
      жавного виконавця та відповідного спеціаліста (експерта), а в необхід­
      них випадках — регіональних державних інспекцій пробірного контролю.

   1. Зважування дорогоцінних металів і дорогоцінних каменів про­
      водиться згідно з вимогами Інструкції про порядок одержання, викорис­
      тання, обліку та зберігання дорогоцінних металів і дорогоцінного камін­
      ня, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 06.04.98
      № 84, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 28.04.98 за
      № 271/2711.

   1. Попереднє визначення ваги закріплених вставок із дорогоцін­
      них і самоцвітних каменів проводиться розрахунковим методом.

   1. Попередня оцінка цінностей здійснюється комісією за затвер­
      дженими наказом Міністерства фінансів України купівельними цінами
      на дорогоцінні метали у виробах і брухті та дорогоцінні камені, що ску­
      повуються у населення скупними пунктами та Національним банком
      України, що діяли на дату проведення попередньої оцінки.

   -287-

   5.2.4. За результатами роботи комісії складається акт опису і попе­редньої оцінки та акт вкладень цінностей до посилки в належній кіль­кості примірників. В акті зазначається докладне найменування кожного предмета, найменування каменів, що містяться у виробах, окремі харак­терні ознаки, проба (шифр), вага у грамах (дорогоцінних каменів — у каратах), ціна і вартість.

   Усі примірники актів підписуються членами комісії і затверджу­ються не пізніше трьох робочих днів після його складання керівником або заступником керівника відповідного відділу державної виконавчої служби.

   Один примірник акта опису і попередньої оцінки та акта вкладень цінностей укладаються до посилки, другий примірник залишається у державного виконавця, третій примірник передається разом із супровід­ним листом територіальному управлінню, яке приймає на зберігання цінності, четвертий примірник передається боржникові.

   5.3. Цінності, які передаються державним виконавцем на зберігання,
   упаковуються в дерев'яний або картонний ящик (залежно від характеру
   цінностей), який обшивається тканиною і опечатується сургучними пе­
   чатками. Монети з дорогоцінних металів дозволяється упаковувати у
   два мішки (один вкладений у другий), які повинні бути прошиті, оплом­
   бовані або опечатані. На посилці повинна зазначатися адреса відправни­
   ка, отримувача, вага брутто, оціночна вартість і ставитися позначка «на
   зберігання».

   В одну посилку можуть бути упаковані цінності тільки за одним ви­конавчим документом.

   5.4. Передавання цінностей територіальному управлінню на відпові­
   дальне зберігання проводиться за наявності відповідної угоди з органом
   державної виконавчої служби на підставі супровідного листа та акта
   приймання-передавання цінностей у довільній формі, який додається до
   угоди про зберігання. В акті обов'язково зазначаються:

   1. реквізити угоди з відповідним органом державної виконавчої
      служби;

   1. назва територіального управління;

   1. прізвище, ім'я та по батькові державного виконавця;

   1. реквізити постанови про виконавче провадження;

   1. реквізити боржника, на цінності якого накладено арешт;

   1. реквізити акта опису цінностей та акта вкладень;

   — опис посилки, що приймається на зберігання, із зазначенням
   кількості та описанням пломб (печаток);

   — дата складання акта.

   Акт складається у п'яти примірниках, які засвідчуються підписами державного виконавця та уповноваженої особи територіального управ­ління. Перший примірник акта передається державному виконавцю, другий та третій — разом з цінностями, на які накладений арешт, зали­шаються у територіальному управлінні, четвертий та п'ятий примірники додаються до угоди.

   5.5. Уповноважена особа територіального управління Національно­
   го банку України, яка приймає на зберігання цінності, зобов'язана пере­
   вірити:

   -288-

   1. відповідність оформлення цінностей, що передаються на збері­
      гання, вимогам пункту 5.3 цього Положення;

   1. наявність угоди з відповідним органом державної виконавчої
      служби;

   1. документ, що посвідчує особу державного виконавця;

   1. наявність печатки (пломби) державного виконавця на тарі (упа­
      ковці).

   5.6. Цінності разом із другим примірником акта передаються до схо­
   вища на зберігання на підставі службового розпорядження про прий­
   мання цінностей на зберігання, яке підписується керівником територі­
   ального управління.

   Службове розпорядження про приймання цінностей на зберігання та третій примірник акта приймання-передавання зберігаються у доку­ментах операційного дня територіального управління.

   5.7. Передані на зберігання цінності зберігаються територіальним
   управлінням Національного банку України у тарі (упаковці), яка підля­
   гає обов'язковому пломбуванню (опечатуванню) державним виконавцем.

   Територіальне управління не несе відповідальності за якість і кіль­кість прийнятих на зберігання цінностей, якщо вони після закінчення строку зберігання повернуті державному виконавцю або за його вказів­кою відправлені іншим фізичним чи юридичним особам у непошкодже-ній тарі (упаковці) з непошкодженими печатками (пломбами).

   Вилучення цінностей зі зберігання державним виконавцем здійсню­ється у порядку та на умовах, визначених пунктом 5.4 цього Положення на підставі службового розпорядження керівника територіального уп­равління.

   1. Облік цінностей, прийнятих на відповідальне зберігання тери­
      торіальним управлінням Національного банку України, здійснюється за
      позабалансовим рахунком 9703 «Матеріальні цінності на зберіганні».
      Аналітичний облік здійснюється у розрізі угод із відповідними органа­
      ми державної виконавчої служби та постанов про виконавче провадження.

   1. Реалізація цінностей здійснюється державним виконавцем шля­
      хом їх продажу через торговельні організації (комісійну торгівлю) або
      Державній скарбниці Національного банку України.

   5.10. У разі реалізації цінностей до Державної скарбниці Національ­
   ного банку України за дорученням державного виконавця цінності, що
   знаходяться на зберіганні у територіальному управлінні Національного
   банку, перевозяться службою інкасації територіального управління На­
   ціонального банку України до Державної скарбниці у посилках, упако­
   ваних і опечатаних відповідно до вимог нормативно-правових актів На­
   ціонального банку України.

   Пересилання цінностей до Державної скарбниці Національного банку України поштою і у паперових пакетах не дозволяється.

   5.11. Приймання і оцінка цінностей проводиться Державною скарб­
   ницею у порядку, встановленому нормативно-правовими актами Націо­
   нального банку України.

   За результатами приймання і оцінки відповідно до чинного законо­давства складається акт остаточного приймання, один примірник якого обов'язково повинен бути направлений державному виконавцю протя-

   19-1-1485 -289-

   гом трьох робочих днів разом із договором купівлі-продажу у вигляді листа у довільній формі. Зазначений лист повинен містити:

   1. назву відправника;

   1. прізвище, ім'я та по батькові державного виконавця та назву ор­
      гану державної виконавчої служби;

   1. реквізити постанови про виконавче провадження;

   1. реквізити боржника, на цінності якого накладено арешт і які реа­
      лізуються;

   1. реквізити акта опису цінностей;

   1. докладне найменування кожного предмета, найменування каме­
      нів, що містяться у виробах, окремі характерні ознаки, проба (шифр),
      вага у грамах (дорогоцінних каменів — у каратах), вартість, яка визна­
      чається на основі цін, установлюваних Міністерством фінансів України;

   1. номер рахунку відправника в банку;

   1. сума винагороди за реалізацію цінностей відповідно до чинного
      законодавства та строки її сплати;

   1. дата та номер відправлення листа;

   1. підпис керівника Державної скарбниці та печатку;

   1. інші необхідні відомості

   5.12. При отриманні листа державний виконавець не пізніше насту­
   пного робочого дня зобов'язаний надати відповідь відправнику, яка
   обов'язково повинна містити:

   1. назву органу державної виконавчої служби;

   1. реквізити постанови про виконавче провадження;

   1. реквізити боржника, на цінності якого накладено арешт і які реа­
      лізуються;

   1. номери рахунків, на які мають бути перераховані кошти від реа­
      лізації цінностей;

   1. розмір сум та строки їх сплати;

   1. дата та номер відправлення листа;

   1. підпис керівника органу державної виконавчої служби та печатку;

   1. інші необхідні відомості

   1. Із часу отримання Державною скарбницею Національного бан­
      ку України відповіді від органу державної виконавчої служби договір
      купівлі-продажу цінностей вважається укладеним і є підставою для пе­
      рерахування коштів.

   1. Реалізовані Державній скарбниці Національного банку Украї­
      ни цінності, на які було накладено арешт, поверненню в натурі не під­
      лягають.

   -290-

   Затверджено наказом Міністерства юстиції України

   від 27 жовтня 1999 р. № 68/5 Зареєстровано

   в Міністерстві юстиції України 2 листопада 1999 р. за № 745/4038

   Тимчасове положення про порядок проведення

   прилюдних торгів з реалізації арештованого

   нерухомого майна

   (З наступними змінами та доповненнями)

   і. Загальні положення

   1. Це Положення визначає умови і порядок проведення прилюд­
      них торгів з продажу квартир, будинків, підприємств як цілісного май­
      нового комплексу, інших приміщень, земельних ділянок, що є нерухо­
      мим майном, на які звернено стягнення відповідно до чинного законо­
      давства, а також розрахунків за придбане майно.

   1. Прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна за
      заявкою державного виконавця організовує і проводить спеціалізована
      організація, з якою відділом державної виконавчої служби укладено від­
      повідний договір.

   1. Реалізація нерухомого майна, на яке звернено стягнення, прово­
      диться за його місцезнаходженням, а якщо таке майно перебуває за ме­
      жами населеного пункту, — у найближчому населеному пункті або ра­
      йонному центрі.

   2. Терміни, які вживаються в Положенні

   1. Арештоване нерухоме майно (надалі — нерухоме майно або
      майно) — майно боржника, на яке звернено стягнення і яке підлягає
      реалізації.

   1. Прилюдні торги — продаж майна, за яким його власником стає
      покупець, який у ході торгів запропонував за нього найвищу ціну.

   1. Ліцитатор — ведучий прилюдних торгів, який призначається
      спеціалізованою організацією. Ліцитатор повинен знати порядок і воло­
      діти технікою проведення торгів.

   1. Учасник прилюдних торгів — фізична або юридична особа, яка
      сплатила реєстраційний та гарантійний внески і може бути покупцем
      відповідно до законодавства України.

   1. Лот — одиниця майна, що виставляється для продажу на при­
      людних торгах. Кожному лоту надається свій номер, який вказується в
      інформаційній картці і оголошується ліцитатором під час проведення
      прилюдних торгів.

   1. Мінімальна початкова ціна — ціна, яка дорівнює ціні, установ­
      леній державним виконавцем або залученим до оцінки фахівцем.

   1. Стартова ціна лота — ціна, яка формується з урахуванням по­
      чаткової мінімальної ціни, зазначеної в заявці державного виконавця на
      проведення прилюдних торгів, а також витрат на підготовку і проведен­
      ня прилюдних торгів.

   І9' -291-

   1. Продажна ціна лота — фактична ціна реалізації лота на прилюд­
      них торгах.

   1. Картка учасника прилюдних торгів — картка з номером реєст­
      рації учасника прилюдних торгів, яка дає право на участь у прилюдних
      торгах.

   1. Інформаційна картка — картка, у якій вказано номер та назву
      лота, його стартову ціну, характеристику лота, а також інші відомості,
      які вважатиме за необхідне вказати спеціалізована організація (дода­
      ток 1).

   1. Реєстраційний внесок — внесок, який сплачує фізична або
      юридична особа, що виявила бажання зареєструватись як учасник при­
      людних торгів, за реєстрацію її як учасника прилюдних торгів. Розмір
      реєстраційного внеску встановлюється спеціалізованою організацією і
      не може перевищувати одного неоподаткованого мінімуму доходів гро­
      мадян.

   1. Гарантійний внесок — завдаток, який сплачує фізична або
      юридична особа, розмір якого встановлюється спеціалізованою організа­
      цією і не може перевищувати 5% стартової ціни майна, що виставляєть­
      ся на продаж.

   3. Підготовка до проведення прилюдних торгів

   1. Відділ державної виконавчої служби укладає із спеціалізованою
      організацією договір, яким доручає реалізацію майна спеціалізованій ор­
      ганізації за визначену комісійну винагороду. Розмір комісійної винаго­
      роди визначається за погодженням сторін.

   1. Спеціалізована організація проводить прилюдні торги за заяв­
      кою державного виконавця, в якій зазначається мінімальна початкова
      ціна майна, що виставляється на торги.

   До заявки додаються:

   1. копія виконавчого документа;

   1. копія акта арешту майна;

   3) копії правовстановлювальних документів, що підтверджують
   право власності або право користування нерухомим майном;

   1. документи, що характеризують об'єкт нерухомості (копію техніч­
      ного паспорта на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо);

   1. у разі продажу об'єкта незавершеного будівництва державний ви­
      конавець додає до заявки також копію рішення про відведення земель­
      ної ділянки та копію дозволу місцевого органу виконавчої влади і (чи)
      органу місцевого самоврядування на будівництво.

   1. Прилюдні торги повинні бути проведені в двомісячний строк з
      дня одержання спеціалізованою організацією заявки державного вико­
      навця на їх проведення.

   1. На майно, що виставляється на продаж, уповноважені особи
      спеціалізованої організації складають інформаційні картки на кожний
      лот із зазначенням стартової ціни.

   3.5. Спеціалізована організація, яка проводить публічні торги, не
   пізніше як за 15 днів до дня проведення публічних торгів публікує за
   місцезнаходженням нерухомого майна в друкованих засобах масової ін­
   формації інформаційне повідомлення про нерухоме майно, що підлягає

   -292-

   реалізації. Це інформаційне повідомлення може також бути публічно оголошене в інших засобах масової інформації.

   3.6. Зміст інформаційного повідомлення повинен містити:

   1. найменування, опис і характеристику нерухомого майна;

   1. його місцезнаходження (адресу);

   1. стартову ціну;

   1. суму реєстраційного та гарантійного внесків учасника прилюд­
      них торгів, найменування, адресу банку, номер рахунка для їх сплати;

   1. порядок і строки сплати купівельної ціни;

   1. дату, час та місце ознайомлення з майном;

   1. дату, час та місце проведення прилюдних торгів;

   1. дані про спеціалізовану організацію, яка проводить торги;

   1. кінцевий термін реєстрації для участі у прилюдних торгах;

   10) дані про стягувача та боржника;

   10.1) дані про стягувача та боржника — фізичних осіб:
   громадян України — прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи,

   адресу постійного місця проживання та ідентифікаційний код за Дер­жавним реєстром фізичних осіб — платників податків;

   для іноземців: прізвище, ім'я та по батькові (у разі наявності тако­го), адресу їх постійного місця проживання за межами України;

   10.2) дані про стягувача та боржника — юридичних осіб: резидентів:
   їх найменування, місцезнаходження, ідентифікаційний код за Єдиним
   державним реєстром підприємств і організацій України (код за
   ЄДРПОУ);

   нерезидентів: їх найменування, місцезнаходження та країну, де за­реєстрована особа;

   11) інші відомості, потрібні для проведення прилюдних торгів.

   3.7. Якщо реалізації підлягає цілісний майновий комплекс підпри­
   ємства чи його структурний підрозділ, то в інформації додатково зазна­
   чаються:

   обсяг та основна номенклатура продукції (робіт, послуг), у тому числі експортної;

   кількість та склад робочих місць;

   відомості про будівлі (споруди, приміщення) та земельну ділянку, на якій розташовано цілісний майновий комплекс підприємства, його структурний підрозділ.

   У разі накладення арешту на основні засоби підприємств та органі­зацій для підготовки їх до реалізації можуть залучатися на договірних засадах підприємства, що мають відповідний досвід роботи.

   (Пункт 3.7 розділу 3 доповнено абзацом п'ятим згідно з Наказом Мін'юсту № 44/5 від 07.092000 )

   Підготовка до реалізації включає до себе проведення інвентаризації, збирання, аналіз інформації та розробку пропозицій щодо стану поточ­ного та перспективного використання арештованого майна з метою на­дання потенційним покупцям більш повної інформації щодо майна, яке реалізується, а також документальне та технічне забезпечення підготов­ки майна до продажу тощо.

   (Пункт 3.7 розділу 3 доповнено абзацом шостим згідно з Наказом Мін'юсту № 44/5 від 07.092000 )

   -293-

   3.8. Якщо реалізації підлягає земельна ділянка, то в інформації до­
   датково зазначаються:

   розмір земельної ділянки, місце її розташування;

   правовий режим земельної ділянки;

   цільове призначення земельної ділянки;

   обмеження на використання земельної ділянки (установлені на підставі містобудівних та санітарних норм і правил, включаючи архітек­турно-планувальні, технічні, екологічні умови).

   3.9. Якщо реалізації піддягає житловий будинок, квартира, то в ін­
   формації додатково зазначаються:

   розмір житлової та нежитлової площі будинку, квартири; адресу чи місцезнаходження; правовий режим квартири, будинку; обмеження на використання квартири, будинку; відомості про земельну ділянку, на якій розташований будинок (її правовий режим та розмір);

   матеріали стін квартири, будинку; процент зносу.

   3.10. Якщо реалізації підлягає нежитлове приміщення, то в інфор­
   мації додатково зазначаються:

   розмір площі; місцезнаходження; призначення об'єкта; обмеження на його використання; матеріали стін; процент зносу;

   відомості про земельну ділянку, на якій розташоване нежитлове приміщення (її правовий режим та розмір).

   1. Спеціалізована організація письмово повідомляє державного
      виконавця, стягувача та боржника про дату, час, місце проведення при­
      людних торгів, а також стартову ціну реалізації майна

   1. Для участі в прилюдних торгах покупець подає спеціалізованій
      організації:

   заяву про участь у прилюдних торгах (додаток 2); документи, що підтверджують сплату реєстраційного та гарантійно­го внесків.

   1. Під час подання заяви заявник пред'являє паспорт або інший
      документ, що засвідчує його особу; у разі, якщо він діє як представник
      юридичної особи — відповідну довіреність.

   1. Відомості про покупців уносяться до книги реєстрації і повин­
      ні містити:

   порядковий номер (відповідно до реєстрації);

   номер лота, який покупець має бажання придбати;

   для фізичних осіб: громадян України — прізвище, ім'я та по батько­ві фізичної особи, адресу постійного місця проживання та ідентифіка­ційний код за Державним реєстром фізичних осіб — платників податків;

   для іноземців — прізвище, ім'я та по батькові (у разі наявності та­кого), адресу їх постійного місця проживання за межами України;

   -294-

   для юридичних осіб: резидентів — їх найменування, місцезнахо­дження, ідентифікаційний код за Єдиним державним реєстром підпри­ємств і організацій України (код за ЄДРПОУ);

   нерезидентів — їх найменування, місцезнаходження та країну, де за­реєстрована особа.

   1. Під час проведення реєстрації учасник прилюдних торгів отри­
      мує вхідний квиток, інформаційну картку та картку учасника прилюд­
      них торгів (із зазначенням на зворотному боці умов проведення при­
      людних торгів).

   1. Покупцям до реєстрації надається право ознайомитися з май­
      ном, що підлягає реалізації, за його місцезнаходженням.

   1. На прилюдних торгах можуть бути присутні інші особи за
      умови сплати вхідної плати, розмір якої визначається спеціалізованою
      організацією. Державний виконавець, стягувач, боржник (законні пред­
      ставники стягувача, боржника) можуть бути присутні на прилюдних
      торгах безоплатно. Державний виконавець має право бути присутнім на
      прилюдних торгах, але не може бути їх учасником.

   1. Відомості про учасників прилюдних торгів, їх кількість і про­
      позиції не підлягають розголошенню до визначення остаточних покуп­
      ців за кожним лотом.

   4. Порядок проведення прилюдних торгів

   1. Прилюдні торги розпочинаються з оголошення ліцитатором по­
      рядку їх проведення.

   1. Лот виставляється на торги за наявності не менше двох покупців.

   1. За кожним лотом, що виставляється на прилюдні торги, ліцита-
      тор оголошує номер, указаний в інформаційній картці, назву, коротку
      характеристику майна, стартову ціну.

   1. У ході торгів учасники прилюдних торгів повідомляють про го­
      товність придбати заявлений лот за оголошену ліцитатором ціну, підні­
      маючи аукціонну картку з номером, повернутим до ліцитатора, або од­
      ночасно піднімають картку учасника прилюдних торгів і пропонують
      свою ціну.

   1. Якщо протягом трьох хвилин після триразового оголошення
      стартової ціни покупці не висловлюють бажання придбати майно за ці­
      ною, оголошеною ліцитатором, то запропонований об'єкт продажу зні­
      мається з торгів і прилюдні торги за даним лотом не проводяться.

   1. Повторні прилюдні торги проводяться не раніше ніж через мі­
      сяць з часу проведення перших прилюдних торгів.

   1. Порядок підготовки і проведення прилюдних торгів, визначе­
      ний цим Положенням, є обов'язковим у разі проведення повторних тор­
      гів.

   1. На повторних торгах стартова ціна лота може бути зменшена,
      але не більше ніж на 30%.

   1. Якщо майно не було продане або прилюдні торги не відбулися,
      то майно знімається з прилюдних торгів.

   4.10. Якщо запропонована учасником прилюдних торгів ціна є біль­
   шою за ціну, запропоновану ліцитатором, то останній називає номер
   учасника і запропоновану ним ціну.

   -295-

   1. Якщо протягом трьох хвилин після триразового повторення
      останньої ціни не буде запропоновано вищої ціни, то ліцитатор одночас­
      но з ударом молотка оголошує про продаж лота, називає продажну ціну
      й номер переможця, під яким він зареєстрований як учасник прилюдних
      торгів.

   1. Прилюдні торги можуть бути припинені і майно знято з про­
      дажу в разі невиконання правил проведення прилюдних торгів, передба­
      чених цим Положенням. У цьому разі наступні прилюдні торги прова­
      дяться в порядку, визначеному цим Положенням.

   1. Усі розбіжності і суперечки щодо порядку проведення при­
      людних торгів вирішуються під час його проведення ліцитатором за по­
      годженням з уповноваженою особою спеціалізованої організації.

   1. Під час прилюдних торгів ведеться протокол (додаток 3), до
      якого заносяться такі дані:

   номер лота;

   назва лота;

   стартова та продажна ціна майна;

   пропозиції покупців;

   відомості про покупця, який запропонував у ході торгів найвищу ці­ну (переможець торгів).

   У разі потреби до протоколу можуть бути внесені й інші відомості.

   Протокол підписується ліцитатором і переможцем торгів і затвер­джується керівником спеціалізованої організації.

   1. Керівник спеціалізованої організації, яка проводила прилюдні
      торги, зазначає в протоколі відповідні суми та номери рахунків, на які
      переможцю потрібно внести кошти за придбане майно, та затверджує
      протокол у день проведення прилюдних торгів. Копії затвердженого
      протоколу видаються переможцю прилюдних торгів та державному ви­
      конавцю.

   1. Переможець прилюдних торгів, який відмовився від підписан­
      ня протоколу, позбавляється права на подальшу участь у прилюдних
      торгах. За умови достатньої кількості покупців за даним лотом торги
      відновлюються.

   1. За результатами проведення прилюдних торгів та документів,
      які підтверджують розрахунок за придбане на прилюдних торгах майно,
      складається відомість (додаток 4) про проведення прилюдних торгів.
      Копія відомості в строк не пізніше трьох днів передається державному
      виконавцеві

   5. Порядок розрахунків за придбане майно

   1. На підставі копії затвердженого протоколу переможець прилюд­
      них торгів протягом десяти днів з дня затвердження протоколу, не вра­
      ховуючи дня проведення прилюдних торгів, вихідних і святкових днів,
      здійснює розрахунки за придбане на прилюдних торгах майно на зазна­
      чені у протоколі рахунки.

   1. Гарантійний внесок, унесений покупцем до початку прилюдних
      торгів, зараховується покупцю до купівельної ціни, іншим учасникам ця
      сума повертається протягом трьох робочих днів після закінчення при­
      людних торгів. Гарантійний внесок також підлягає поверненню, якщо
      торги не відбулися.

   -296-

   1. Якщо покупець не внесе всієї належної суми в терміни, перед­
      бачені пунктом 5.1 цього Положення, то гарантійний внесок йому не по­
      вертається. Гарантійний внесок не повертається учаснику торгів, який
      став переможцем торгів, але відмовився підписати протокол.

   1. Кошти, одержані від реалізації нерухомого майна на прилюдних
      торгах, з вирахуванням комісійної винагороди, обумовленої договором,
      перераховуються спеціалізованою організацією на відповідні рахунки
      державної виконавчої служби в установленому порядку, у термін не піз­
      ніше семи банківських днів від дня проведення переможцем прилюдних
      торгів розрахунку за придбане майно.

   (Пункт 5.4 розділу 5 із змінами, внесеними згідно з Наказом Мін'юс­ту № 75/5 від 15.12.99 )

   5.5. Якщо майно не реалізовано на прилюдних торгах, то відділ дер­
   жавної виконавчої служби відшкодовує, якщо це передбачено догово­
   ром, спеціалізованій організації витрати, пов'язані з організацією та про­
   веденням прилюдних торгів у розмірі, передбаченому договором.

   6. Оформлення результатів торгів

   6.1. Після повного розрахунку покупців за придбане майно, на під­
   ставі протоколу про проведення прилюдних торгів та копії документів,
   що підтверджують розрахунок за придбане майно, державний викона­
   вець складає акт про проведені прилюдні торги і подає його на затвер­
   дження начальнику відповідного відділу державної виконавчої служби.

   В акті зазначаються:

   ким, коли і де проводилися прилюдні торги;

   коротка характеристика реалізованого майна;

   прізвище, ім'я та по батькові (назва юридичної особи), адреса кож­ного покупця;

   сума, внесена переможцем торгів за придбане майно;

   прізвище, ім'я та по батькові (назва юридичної особи) боржника, його адреса;

   (Пункт 6.1 розділу 6 доповнено абзацом сьомим згідно з Наказом Мін'юсту № 11/5 від 23.032000)

   дані про правовстановлюючі документи, що підтверджували право власності боржника на майно: назва правовстановлюючого документа, ким виданий, посвідчений (для нотаріусів указувати прізвище, ім'я та по батькові, назви державної нотаріальної контори, нотаріального окру­гу), дата видачі, посвідчення, N за реєстром, орган реєстрації, дата та но­мер реєстрації.

   (Пункт 6.1 розділу 6 доповнено абзацом восьмим згідно з Наказом Мін'юсту № 11/5 від 23.032000 )

   1. Затверджений акт державний виконавець видає покупцеві.

   1. Копія акта надсилається стягувачу і боржникові.

   1. На підставі цього акта нотаріус видає покупцеві свідоцтво про
      придбання нерухомого майна з прилюдних торгів.

   1. Це свідоцтво є підставою для видачі відповідним органом акта
      про право власності на земельну ділянку в порядку, передбаченому за­
      конодавством.

   -297-

   7. Прикінцеві положення

   7.1. Прилюдні торги вважаються такими, що не відбулися, у разі:
   відсутності покупців або наявності тільки одного покупця;

   якщо жоден із покупців не запропонував ціну, вищу за стартову ці­ну лота;

   несплати в установлений термін переможцем прилюдних торгів на­лежної суми за придбане майно. У такому випадку майно реалізовуєть­ся на наступних прилюдних торгах, які проводяться в порядку, визначе­ному цим Положенням.

   1. Якщо прилюдні торги не відбулися, то спеціалізована організа­
      ція в триденний термін повідомляє про це державного виконавця, стя­
      гувана і боржника.

   1. Якщо прилюдні торги не відбулися двічі, то майно знімається з
      торгів, про що спеціалізована організація в триденний термін повідом­
      ляє державного виконавця, стягувача і боржника.

   1. Спори, що виникають при реалізації нерухомого майна, вирішу­
      ються у судовому порядку.

   Додаток 1

   до пункту 2.9 Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна

   Найменування спеціалізованої організації

   Місцезнаходження, тел., факс

   Ідентифікаційний код за ЄДРПОУ Розрахунковий рахунок №

   у банку , МФО

   Інформаційна картка №

   Номер лота

   Назва лота

   Стартова ціна лота

   Характеристика лота

   Відповідальна особа спеціалізованої організації

   (прізвище, ім'я, по батькові)

   (підпис)

   •« » р.

   М. П.

   -298-

   Додаток 2

   до пункту 3.12 Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна

   Заява

   про участь у прилюдних торгах
   (Реєстраційний № )

   Заявник

   (для юридичної особи — найменування, місцезнаходження, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ)

   (для фізичної особи — прізвище, ім'я, по батькові, паспортні дані,
   місце проживання, ідентифікаційний номер за Державним реєстром
   фізичних осіб — платників податків)
   Тел., факс

   Прошу дозволити взяти участь у прилюдних торгах з реалізації арештованого нерухомого майна.

   Копії документів про сплату реєстраційного та гарантійноггі внесків додаються.

   З умовами продажу майна на прилюдних торгах ознайомлений та зобов'язуюсь їх виконувати.

   Підпис заявника

   Заяву прийняв

   (посада; прізвище, ім'я, по батькові відповідальної особи спеціалізованої організації)

   (дата реєстрації заяви)

   Додаток З

   до пункту 4.14 Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна

   ЗАТВЕРДЖУЮ:

   Керівник спеціалізованої організації

   (прізвище, ім'я, по батькові)

   « » р-

   Протокол № проведення прилюдних торгів

   Номер лота

   Назва лота

   Стартова ціна

   Продажна ціна

   Пропозиції покупців

   Переможець торгів

   (прізвище, ім'я, по батькові, адреса постійного місця проживання) -299-

   Розмір коштів, які має внести переможець торгів

   Номер рахунку, адреса банку

   Інші відомості

   Ліцитатор

   (прізвище, ім'я, по батькові) (підпис)

   Переможець

   (підпис) М. П.

   Додаток 4

   до пункту 4 17 Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна

   Відомість прилюдних торгів

   Найменування спеціалізованої організації

   Місцезнаходження, гел., факс

   Ідентифікаційний код за ЄДРПОУ

   Розрахунковий рахунок № у банку , МФО

   Номер лота

   Назва лота

   Характеристика лота

   Стартова ціна лота

   Продажна ціна лота

   Розмір гарантійного внеску

   Розмір комісійної винагороди Кошти, що перераховуються

   Керівник спеціалізованої організації

   (прізвище, ім'я, по батькові)

   М. П.

   (підпис) р.

   Затверджено

   Наказом Міністерства юстиції України від 15 липня 1999 № 42/5 Зареєстровано

   в Міністерстві юстиції України 19 липня 1999 р. за № 480/377

   Порядок реалізації арештованого майна

   (З наступними змінами та доповненнями)

   1. Загальні положення

   1.1. Цей Порядок регулює реалізацію арештованого майна, за ви­нятком нерухомого майна, майна вилученого законом з обігу, та майна, зазначеного в частині п'ятій статті 55 Закону України «Про виконавче провадження».

   -300-

   1. Реалізація арештованого майна здійснюється державним вико­
      навцем шляхом його продажу на комісійних і інших договірних началах
      та шляхом продажу на аукціоні.

   1. Продовольчі товари реалізуються державним виконавцем шля­
      хом продажу на комісійних та інших договірних началах через торго­
      вельні організації негайно.

   2. Терміни, які вживаються в Порядку:

   2.1. Арештоване майно (надалі — майно) — майно боржника, на яке
   звернено стягнення і яке підлягає примусовій реалізації.

   1. Спеціалізована організація — суб'єкт господарювання, який
      здійснює реалізацію майна на комісійних і інших договірних началах та
      шляхом проведення аукціону.

   1. Аукціон — продаж майна, за яким його власником стає поку­
      пець, який у ході торгів запропонував за нього найвищу ціну.

   1. Ліцитатор — ведучий аукціону. Ліцитатор повинен знати поря­
      док і володіти технікою проведення торгів.

   1. Лот — одиниця майна, що виставляється для продажу на аук­
      ціоні, або партія аукціонного майна, що пропонується для продажу як
      одне ціле. Кожному лоту надається свій номер, який вказується в ін­
      формаційній картці (додаток 1) і оголошується ліцитатором під час про­
      ведення аукціону.

   1. Організатор аукціону — спеціалізована організація незалежно
      від форм власності, з якою укладений договір на реалізацію майна.

   1. Ціна аукціонного майна — ціна, яка дорівнює ціні, встановленій
      державним виконавцем чи залученим до оцінки фахівцем.

   1. Стартова ціна лота — ціна, яка формується, виходячи з ціни
      аукціонного майна, з урахуванням витрат на підготовку та проведення
      аукціону.

   1. Продажна ціна лота — фактична ціна реалізації лота на аукціоні.

   2.10. (Пункт 2.10 виключено на підставі Наказу Мін'юсту № 67/5
   від 27.10.99) Крок аукціону — мінімальна надбавка, на яку в ході торгів
   здійснюється підвищення стартової та кожної наступної ціни оголоше­
   ного ліцитатором лота. Його розмір установлює організатор аукціону на
   кожний лот, але не менш як на 10 відсотків вищий за попередню ціну.

   3. Підготовка до проведення аукціону

   3.1. Відділ державної виконавчої служби укладає з організатором
   аукціону договір, яким доручає реалізацію майна організатору аукціону
   за визначену комісійну винагороду. Розмір комісійної винагороди ви­
   значається за погодженням сторін.

   (Пункт 3.1 із змінами, внесеними згідно з Наказом Мін'юсту № 67/5 від 27.10.99)

   1. Організатор аукціону повинен мати власне або орендоване при­
      міщення з відповідними умовами для зберігання, передпродажної підго­
      товки і демонстрації майна, яке відповідає торговельно-технологічним,
      санітарно-гігієнічним і протипожежним нормам, а також приміщення
      для проведення аукціону.

   1. Приймання аукціонного майна здійснюється матеріально відпо­
      відальною особою організатора аукціону відповідно до акта передачі

   -ЗОЇ-

   арештованого майна (додаток 2) та інших необхідних документів, що містять інформацію про аукціонне майно.

   3.4. На майно, що прийняте для продажу, уповноважені особи орга­
   нізатора складають інформаційні картки на кожний лот із зазначенням
   стартової ціни.

   3.5. Організатор аукціону визначає дату і час проведення аукціону.
   (Пункт 3.5 із змінами, внесеними згідно з Наказом Мін'юсту № 67/5

   від 27.10.99)

   3.6. Організатор аукціону не пізніше як за 15 днів до дня проведен­
   ня аукціону публічно оголошує через рекламні повідомлення на телеба­
   ченні, радіо, у пресі перелік майна, що виставляється на аукціон для
   продажу, відомості про майно, стартові ціни, кінцевий термін реєстрації
   для участі в аукціоні, дату, час, та місце ознайомлення з майном та про­
   ведення аукціону, а також адресу, номери телефонів.

   (Пункт 3.6 із змінами, внесеними згідно з Наказом Мін'юсту № 67/5 від 27.10.99)

   3.7. З моменту інформаційного повідомлення про проведення аук­
   ціону організатор аукціону дає змогу попередньо ознайомитися з аукці­
   онним майном усім фізичним і юридичним особам, які бажають брати
   участь в аукціоні.

   Аукціонне майно з інформаційними картками виставляється у спе­ціально відведеному для цього приміщенні для демонстрації покупцям.

   1. Покупець (фізична або юридична особа), який виявив бажання
      узяти участь в аукціоні, повинен сплатити реєстраційний внесок, розмір
      якого визначається організатором аукціону, але не може перевищувати
      двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

   1. Для участі в аукціоні покупець подає організатору аукціону:
      заяву на участь в аукціоні (додаток 3), квитанцію про* сплату реєстра­
      ційного внеску.

   3.10. Відомості про учасників аукціону заносяться до книги реєст­
   рації та повинні містити: порядковий номер (відповідно до реєстрації);
   номер лота, який покупець має бажання придбати;

   для юридичних осіб:

   резидентів — їх найменування, постійне місцезнаходження та іден­тифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств та орга­нізацій України (далі — код в ЄДРПОУ);

   нерезидентів — їх найменування, постійне місцезнаходження та країну, де зареєстрована особа;

   для фізичних осіб:

   громадян України — прізвище, ім'я, по батькові, адресу їх постійно­го місця проживання та ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб платників податку;

   для іноземців — прізвище, ім'я, по батькові (у разі наявності тако­го), адресу їх постійного місця проживання за межами України.

   (Пункт 3.10 із змінами, внесеними згідно з Наказом Мін'юсту № 67/5 від 27.10.99)

   3.11. Заявник пред'являє паспорт або інший документ, що засвідчує
   його особу, під час подання заяви, якщо він діє як представник юридич­
   ної особи, — відповідну довіреність.

   -302-

   3.12. При реєстрації учасники аукціону отримують картки з аукці­
   онними номерами (відповідно до реєстрації), за якими вони беруть
   участь у аукціоні, із зазначенням на зворотному боці умов проведення
   аукціону та виготовлені друкарським способом вхідні квитки.

   (Пункт 3.12 в редакції Наказу Мін'юсту № 67/5 від 27.10.99)

   3.13. (Пункт 3.13 виключено на підставі Наказу Мін'юсту № 67/5
   від 27.10.99) Приймання заяв на участь в аукціоні закінчується за три
   дні до початку його проведення.

   3.13. Відомості про учасників аукціону, їх кількість і пропозиції не підлягають розголошенню до визначення остаточного переможця.

   4. Порядок проведення аукціону

   1. Аукціон розпочинається з оголошення ліцитатором порядку йо­
      го проведення.

   1. За кожним лотом, що виставляється на аукціон, ліцитатор ого­
      лошує номер, вказаний в інформаційній картці, назву, коротку характе­
      ристику майна, стартову ціну.

   1. Лот виставляється на торги за наявності не менше двох покупців.

   1. Якщо протягом трьох хвилин після триразового оголошення
      стартової ціни учасники не виявляють бажання придбати запропонова­
      ний ліцитатором лот, то об'єкт продажу знімається з торгів і аукціон за
      даним лотом не проводиться.

   1. У ході торгів учасники аукціону повідомляють про готовність
      придбати заявлений лот за оголошену ліцитатором ціну, піднімаючи
      квиток учасника з номером, повернутим до ліцитатора, або одночасно
      піднімають квиток з номером і пропонують свою ціну.

   (Пункт 4.6 виключено на підставі Наказу Мін'юсту № 67/5 від 27.10.99) 4.6. Мовчання учасника аукціону, який перший підняв квиток з номером, приймається ліцитатором як згода учасника з оголошеною ціною. Після цього ліцитатор оголошує наступну ціну відповідно до кроку аукціону. 4.7 Запропонована учасником аукціону ціна має бути більшою від ціни, оголошеної ліцитатором.

   1. Якщо ціна, запропонована учасником аукціону, який першим
      підняв квиток з номером, є більшою за ціну, запропоновану ліцитато­
      ром, то останній називає номер учасника й запропоновану ним ціну.

   1. Якщо протягом трьох хвилин після триразового повторення ос­
      танньої ціни не буде запропоновано вищої ціни, то ліцитатор одночасно
      з ударом молотка оголошує про продаж лота, називає продажну ціну і
      номер переможця, під яким він зареєстрований як учасник аукціону.
      (Пункт 4.7 в редакції Наказу Мін'юсту № 67/5 від 27.10.99)

   (Пункт 4.9 виключено на підставі Наказу Мін'юсту Л& 67/5 від 27.10.99) 4.9. Після закінчення торгів за даним лотом ліцитатор оголо­шує про продаж лота, називає продажну ціну й аукціонний номер пере­можця.

   4.8. Під час аукціону ведеться протокол (додаток 4), до якого зано­
   сяться такі дані: номер лота, назва лота, стартова ціна та продажна ціна
   майна; пропозиції покупців і відомості про покупця, який запропонував
   у ході аукціону найвищу ціну (переможець аукціону).

   Протокол підписують ліцитатор та переможець аукціону.

   -303-

   Керівник організації, яка проводила аукціон (організатора аукціо­ну) зазначає у протоколі відповідні суми й (у разі сплати в безготівко­вому порядку) номери рахунків, на які переможцю потрібно внести кошти за придбане майно, та затверджує протокол у день проведення аукціону. Копії затвердженого протоколу видаються переможцю аукціо­ну, а також державному виконавцеві з дня проведення аукціону. (Пункт 4.8 із змінами, внесеними згідно з Наказом Мін'юсту № 67/5 від 27.10.99)

   4.9. Після повного розрахунку за придбане майно, на підставі про­
   токолу державний виконавець складає акт про проведений аукціон і по­
   дає його на затвердження начальнику відповідного відділу виконавчої
   служби. (Пункт 4.9 в редакції Наказу Мін'юсту № 67/5 від 27.10.99)

   (Пункт 4.12 виключено на підставі Наказу Мін'юсту № 67/5 від 27.10.99) 4.12. До акта додається список учасників аукціону.

   1. Копії затвердженого акта видаються переможцю та організато­
      ру аукціону.

   1. Переможець аукціону, який відмовився від підписання прото­
      колу аукціону, позбавляється права на подальшу участь у цьому аукціо­
      ні. За умови достатньої кількості покупців за даним лотом торги віднов­
      люються.

   1. Придбане покупцем на аукціоні майно поверненню організато­
      ру аукціону не підлягає.

   1. На аукціоні можуть бути присутні й інші особи за умови вне­
      сення вхідної плати. Розмір вхідної плати визначається організатором
      аукціону.

   1. Боржник, на майно якого звернене стягнення (або його пред­
      ставник, якщо боржником є юридична особа), стягувач, державний ви­
      конавець можуть бути присутні на аукціоні без сплати вхідної плати.

   1. За результатами проведення аукціону складається аукціонна
      відомість (додаток 5). (Пункт 4.15 із змінами, внесеними згідно з Нака­
      зом Мін'юсту № 67/5 від 27.10.99)

   5. Порядок уцінки майна

   1. Майно (лот), яке виставлене, але не продане на аукціоні, підля­
      гає переоцінці згідно з частиною третьою статті 61 Закону України
      «Про виконавче провадження». (Пункт 5.1 в редакції Наказу Мін'юсту
      № 67/5 від 27.10.99)

   1. Уцінка проводиться державним виконавцем. За результатами
      уцінки складається акт, який додається до актів опису, оцінки та пере­
      дачі майна.

   1. Товари, на які згідно із законодавством установлено мінімальні
      ціни, можуть бути уцінені лише до розміру мінімальної ціни, затвердже­
      ного в установленому порядку.

   1. Повторний аукціон проводиться не пізніше ЗО днів після скла­
      дання акта уцінки майна та дати інформаційного повідомлення про про­
      ведення аукціону. Якщо майно не було продане або якщо аукціон не
      відбувся, то майно знімається з аукціонних торгів.

   6. Порядок розрахунків за придбане на аукціоні майно

   6.1. На підставі копії затвердженого протоколу переможці аукціону протягом десяти днів з дня затвердження протоколу, не враховуючи дня

   -304-

   проведення аукціону, вихідних і святкових днів, здійснюють розрахунки за придбані на аукціоні товари в порядку, визначеному законодавством. У разі продажу майна на аукціоні за готівку оформлення цього про­дажу провадиться через електронш контрольно-касові апарати не пізні­ше десяти днів з дня проведення аукціону. (Пункт 6.1 із змінами, внесе­ними згідно Наказом Мін'юсту № 67/5 від 27.10.99)

   6.2. Кошти, одержані від реалізації аукціонного майна, з вирахуван­
   ням комісійної винагороди, обумовленої договором, перераховуються
   організатором аукціону на відповідні рахунки виконавчої служби в
   установленому порядку в термін не пізніше семи банківських днів від
   дня затвердження протоколу.

   1. У разі несвоєчасного перерахування на рахунки виконавчої
      служби належних сум за продане майно нараховується пеня в розмірі,
      обумовленому договором.

   1. Якщо майно не реалізоване на аукціоні, організатор аукціону
      повертає це майно державному виконавцеві. Відшкодування організато­
      ру аукціону витрат, пов'язаних з організацією, проведенням аукціону та
      зберіганням нереалізованого майна, обумовлюється в договорі.

   1. Після закінчення аукціону документи, які підтверджують розра­
      хунок за придбане на аукціоні майно передають до бухгалтерії організа­
      тора аукціону та надають державному виконавцеві в строк не пізніше
      трьох днів з дня проведення аукціону.

   7. Перехід права власності

   1. Право власності на майно переходить до переможця аукціону
      після повного розрахунку за придбане майно.

   1. Плата за зберігання придбаного майна організатором аукціону
      обумовлюється на договірних началах між покупцем та організатором
      аукціону.

   8. Припинення та визнання аукціону таким, що не відбувся

   8.1 Прилюдні торги можуть бути припинені й майно знято з прода­
   жу в разі невиконання правил проведення прилюдних торгів, передбаче­
   них цим Положенням. У цьому разі наступні прилюдні торги прова­
   дяться в порядку, визначеному цим Положенням.

   8.2 Прилюдні торги вважаються такими, що не відбулися, у разі:
   відсутності покупців або наявності тільки одного покупця;
   несплати в установлений термін переможцем прилюдних торгів на­
   лежної суми за придбане майно.

   1. Якщо прилюдні торги не відбулися, то спеціалізована організа­
      ція в триденний термін повідомляє про це державного виконавця, стя-
      гувача й боржника

   1. Якщо прилюдні торги не відбулися двічі, то майно знімається з
      торгів, про що спеціалізована організація в триденний термін повідом­
      ляє державного виконавця, стягувача й боржника (Розділ 8 в редакції
      Наказу Мін'юсту № 67/5 від 27.10.99)

   9. Відповідальність

   9.1. Відповідальність за зберігання аукціонного майна з моменту йо­го приймання на аукціон до видачі оплаченого майна несе організатор аукціону.

   20-1-1485 -305-

   9.2. Відповідальність за відповідність майна характеристиці, зазна­ченій в інформаційній картці, несе організатор аукціону в порядку, вста­новленому законодавством.

   10. Реалізація майна на комісійних та інших договірних началах

   10.1. Реалізація майна здійснюється державним виконавцем згідно з Правилами комісійної торгівлі непродовольчими товарами, затвердже­ними наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків України від 13 березня 1995 року № 37 і зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 22 березня 1995 року за № 79/615.

   11. Вирішення спорів

   11.1. Спори, що виникають при реалізації арештованого майна, ви­рішуються в судовому порядку.

   Додаток

   до наказу Міністерства юстиції України від 15 липня 1999 р. № 42/5

   Примірний договір № про реалізацію арештованого майна на аукціоні

   м. •* » 200_ р.

   Відділ державної виконавчої служби (надалі — Відділ) в особі на­
   чальника , що діє на підставі Положення, з одного боку,

   та з другого боку (надалі —

   Організатор) в особі , що діє на підставі Статуту

   (надалі — Сторони), уклали цей Договір про нижченаведене:

   1. Предмет договору

   1.1. Предметом Договору є здійснення Сторонами дій, пов'язаних з
   реалізацією арештованого майна, шляхом його продажу на аукціоні в
   порядку, передбаченому Законами України «Про виконавче проваджен­
   ня» та «Про державну виконавчу службу», Порядком реалізації арешто­
   ваного майна (затверджений наказом Міністерства юстиції України від
   № ), іншими нормативно-правовими актами та цим Договором.

   2. Права та обов'язки Сторін

   2.1. Відділ має право:

   1. Через свого представника (державного виконавця) бути при­
      сутнім на аукціоні.

   1. Отримувати від Організатора необхідні роз'яснення та кон­
      сультації, пов'язані з підготовкою та проведенням аукціону.

   2.2. Відділ зобов'язаний:

   1. Передати Організатору арештоване майно для подальшої реа­
      лізації на аукціоні.

   1. Попереджати Організатора про добровільне виконання рішен­
      ня боржником або в разі виникнення обставин, передбачених статтями
      32—35, 37 Закону України «Про виконавче провадження».

   -306-

   1. Надати Організатору необхідну інформацію щодо арештова­
      ного майна, яке передається на реалізацію.

   1. Проводити уцінку арештованого майна, яке виставлене та не
      продане на аукціоні або продане в кількості, що не перевищує ЗО % його
      обсягу згідно з Порядком реалізації арештованого майна

   2.3. Організатор має право:

   2.3.1. Отримувати від Відділу необхідну інформацію, яка стосується арештованого майна, що передається на реалізацію.

   2.4. Організатор зобов'язаний:

   1. Мати власне або орендоване приміщення, яке відповідає вста­
      новленим стандартам, для зберігання, передпродажної підготовки та де­
      монстрації майна

   1. Дотримуватись чинного законодавства при проведенні дій, які
      пов'язані з організацією, проведенням аукціону та зберіганням майна.

   2.4.3. Провести аукціон згідно з порядком проведення аукціону,
   який визначено Порядком реалізації арештованого майна.

   1. Прийняти у Відділу арештоване майно та скласти акт передачі
      цього майна

   1. Надавати Відділу всю інформацію про реалізацію арештовано­
      го майна

   2.4.6. Після закінчення аукціону в установлений строк передати
   Відділу копії документів, які підтверджують розрахунок за придбане на
   аукціоні майно.

   3. Проведення розрахунків

   1. Сторони проводять розрахунки на умовах та в порядку, перед­
      баченому Порядком реалізації арештованого майна та цим Договором.

   1. За проведену реалізацію майна Організатору виплачується ко­
      місійна винагорода в розмірі відсотків від вартості проданого майна

   1. Якщо майно не реалізоване на аукціоні, Відділ перераховує Ор­
      ганізатору кошти в сумі відсотків від оціночної вартості переда­
      ного майна, як компенсацію за витрати, що пов'язані з організацією,
      проведенням аукціону та зберіганням нереалізованого майна

   1. Організатор перераховує кошти, одержані від реалізації аукці­
      онного майна з вирахуванням комісійної винагороди, на відповідні ра­
      хунки виконавчої служби в установленому порядку.

   4. Відповідальність Сторін:

   1. Відповідальність за зберігання аукціонного майна з моменту йо­
      го приймання до моменту видачі оплаченого майна покупцеві або нереа­
      лізованого майна Відділу несе Організатор.

   1. Організатор несе відповідальність у порядку, встановленому за­
      конодавством за відповідність майна характеристиці, зазначеній в ін­
      формаційній картці.

   4.3. У разі несвоєчасного перерахування на рахунки виконавчої
   служби належних сум за продане майно нараховується пеня в роз­
   мірі відсотків від суми проданого майна за кожен день про­
   строчення.

   20 * - 307 -

   5. Додаткові умови Договору:

   1. Усе, що не передбачене цим Договором, регулюється чинним за­
      конодавством України.

   1. Сторони зобов'язуються без зволікань інформувати одна одну
      про обставини, які мають значення для виконання цього Договору, в то­
      му числі про зміну адреси та реквізитів.

   1. Будь-які зміни та доповнення до цього Договору здійснюються
      у письмовій формі, підписуються обома Сторонами та є невід'ємною
      частиною цього Договору.

   1. Спори, що виникають під час дії цього Договору, вирішуються
      шляхом переговорів, а в разі недосягнення згоди — в судовому порядку.

   6. Строк дії Договору:

   1. Договір набуває чинності з моменту підписання його Сторона­
      ми і діє до .

   1. Договір укладено в двох примірниках, кожен з яких має одна­
      кову юридичну силу.

   7. Юридичні реквізити та підписи Сторін:

   Відділ Організатор

   Додаток 1

   до пункту 2.5 Порядку реалізації арештованого майна

   Найменування організатора аукціону Місцезнаходження, тел., факс

   Ідентифікаційний код в ЄДРПОУ Розрахунковий рахунок №_

   у банку , МФО_

   Інформаційна картка №

   Назва лота

   Характеристика лота ^

   Стартова ціна лота

   Відповідальна особа організатора

   (прізвище, ініціали, підпис)
   . р. М. п.

   Додаток 2

   до пункту 3.3 Порядку реалізації арештованого майна

   Найменування організатора аукціону Місцезнаходження, тел., факс

   Ідентифікаційний код в ЄДРПОУ

   -308-

   Розрахунковий рахунок у банку

   _, МФО

   Акт№

   передачі арештованого майна

   
   
   

   (посада Прийняв(ла) на аукці (			ц прізвище, ім'я, по батькові) ОН ВІД
   			прізвище, ім'я, по батькові державного виконавця)
   з/п	Назва майна	Характе­ристика майна	Кількість одиниць	Щна майна	Стартова ціна лоту	Примітки

   Підписи: особи, що приймає

   державного виконавця « »

   М. п.

   . 200_ р.

   Додаток З

   до пункту 3.9 Порядку реалізації арештованого майна

   Заява

   на участь в аукціоні
   (Реєстраційний № )

   Заявник

   (для юридичної особи — найменування, організаційно-правова форма, місцезнаходження, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ)

   (для фізичної особи — прізвище, ім'я, по батькові, паспортні дані (серія, номер, коли і ким виданий, місце проживання, ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб)

   Тел., факс

   Прошу дозволити взяти участь в аукціоні з реалізації арештованого майна

   Копія квитанції про сплату реєстраційного збору додається.

   З умовами продажу майна на аукціоні ознайомлений та зобов'язу­
   юсь їх виконувати. _

   (підпис заявника)

   Заяву прийняв

   (посада; прізвище, ім'я, по батькові відповідальної особи організатора аукціону)

   .Р-

   (дата реєстрації заяви)

   -309-