ї. Дайте характеристику багатостороннього співробітництва України в галузі охорони довкілля та ядерної безпеки.

2. Над якими міжнародними програмами працюють фахівці Мінекобезпеки

Розділ 4

ЕКОЛОГІЧНА (ПРИРОДНО-ТЕХНОГЕННА) БЕЗПЕКА

ПЛАН (логіка викладу)

1. Загальні засади екологічної безпеки. .

2. Класифікація надзвичайних ситуацій.

3. Надзвичайні ситуації природного характеру.

4.1. Загальні засади екологічної безпеки

Згідно з Концепцією національної безпеки України екологічна безпека, зокрема, визнана як новий важливий складовий елемент національної безпеки. Створення системи забезпечення екологічної безпеки у нашій державі є однією з підвалин, на якій базуються стратегія, оперативне мистецтво і тактика державної політики.

Головними практичними принципами забезпечення екологічної безпеки с:

• дотримання установлених державою та органами її влади допустимих рівнів впливу на людину та природне середовище:

•здійснення раціонального природокористування, при якому використання ресурсів рівною мірою задовольняє інтереси нинішніх та майбутніх поколінь:

•обов'язковість компенсації завданих здоров'ю і природі втрат і взаємна відповідальність адміністративно-територіальних утворень за стан навколишнього се-редовища і транскордонне перенесення забруднень.

• своєчасне виявлення і відновлення порушень стану території (акваторії), екосистем і природних комплексів:

• збереження біологічного різноманіття:

• дотримання норм міжнародного права, виконання дво- і багатосторонніх угод, які регламентують відносини в галузі забезпечення екологічноїбезпеки:

• дотримання розумної достатності і допустимості ризику, розвиток науково-технічного прогресу не повинен призводити до соціально-економічних і екологічних катастроф.

Темпи виходу України з економічної кризи, зростання добробуту наших людей і національна безпека держави багато у чому залежать від ефективності протидії надзвичайним ситуаціям, зниженню ризику їх виникнення.

Щоденно в Україні виникають надзвичайні ситуації, внаслідок яких знищуються матеріальні цінності, гинуть люди, надзвичайно ускладнюються умови виробництва і життя.

4.2. Класифікація надзвичайних ситуацій

За останні роки різко збільшилась кількість надзвичайних ситуацій на території України. Значна кількість надзвичайних ситуацій виникла на об'єктах електроенергетики, більшість із них пов'язана з аваріями на електроенергетичних мережах, що призводило до масового відключення від електропостачання на тривалий період часу значної кількості населених пунктів. Практично всі ці надзвичайні ситуації мали природне походження (сильний снігопад, обледеніння, ураган та шквальний вітер) хоча, слід відзначити, що немало НС сталося техногенного характеру (пожежі, вибухи, пошкодження тощо) та надзвичайні ситуації іншого характеру (інфекційні захворювання, виявлення особливо небезпечних речовин та ін.).

За класифікацією надзвичайні ситуації можна розподілити на: надзвичайні ситуації техногенного, надзвичайні ситуації природного, медико-біологічного характеру, надзвичайні ситуації іншого характеру, внаслідок яких загинуло і постраждало багато людей. За масштабом дії НС розподілені так: надзвичайні ситуації загальнодержавного масштабу, регіонального масштабу, місцевого масштабу, об'єктового масштабу.

До надзвичайних ситуацій техногенного характеру відносяться: .

• транспортні аварії;

• пожежі, вибухи;

• аварії з викидом (загрозою викиду) сильнодіючих отруйних речовин (СДОР);

• наявність в оточуючому середовищі шкідливих речовин понад гранично-допустиму кількість;

• аварії з викидом (загрозою викиду) радіоактивних речовин (РР);

• раптове зруйнування споруд;

• аварії на електроенергетичних системах;

• аварії на комунальних системах життєзабезпечення;

• аварії на очисних спорудах;

• аварії на системах життєзабезпечення;

• гідродинамічні аварії.

Надзвичайні ситуації природного характеру:

• геофізичне небезпечні явища;

• геологічне небезпечні явища;

• метеорологічне та агрометеорологічне небезпечні явища;

• морські гідрологічне небезпечні явища;

• гідрологічне небезпечні явища;

• пожежі лісові та торф'яні;

• масова загибель диких тварин.

Надзвичайні ситуації медичного та біологічного характеру:

• інфекційні захворювання людей;

• отруєння людей;

• інфекційні захворювання сільськогосподарських тварин;

• ураження сільськогосподарських рослин хворобами та шкідниками;

• масові отруєння сільськогосподарських тварин;

Надзвичайні ситуації іншого характеру:

• збройні напади, захоплення і утримання важливих об єктів або реальна загроза здійснення таких акцій;

•встановлення вибухового пристрою в громадському місці, установі, організації, підприємстві, житловому секторі, на транспорті;

•зникнення або крадіжка з об'єктів зберігання/використання, переробки та при транспортуванні;

• виявлення або вилучення особливо небезпечних предметів та речовини;

• інші події (не класифіковані).

4.3. Надзвичайні ситуації природного характеру

Найбільша кількість надзвичайних ситуацій припадає на метеорологічні небезпечні явища, наслідком яких є людські жертви і завдані значні збитки господарству. Найчастіше повторювались сильний вітер, шквал, силь^ ні зливи. Різке зниження температури майже на всій території України призводило до вимерзання озимих культур. Найбільш трагічним, за масштабами збитків ти жертвами, був атмосферний фронт у вигляді шквального вітру з сильними зливами та градом, який пройшов 23 червня 1997 р. по Волині.

Надзвичайні ситуації, викликані дощовими паводка-ми, що були пов'язані з підвищенням рівня води, внаслідок чого було підтоплення значних територій областей, що завдало значних збитків господарству та населенню. Слід відмітити, що найбільша кількість надзвичайних ситуацій, пов'язаних з небезпечними гідрологічними явищами, виникала у Криму та Закарпатській області.

Внаслідок лісових пожеж, що виникли у Чернігівській, Волинській, Житомирській та Черкаській областях, було знищено тисячі гектарів лісів.

Надзвичайні ситуації геологічного характеру- зсуви земної поверхні. Наприклад, внаслідок зсуву поверхні (м. Дніпропетровськ) практично було зруйновано кілька житлових будинків, школа та два дитячих садки, завдано значних збитків комунальним мережам міста. Значного збитку завдано внаслідок зсуву на 19 км шосе Севастополь-Ялта. Ці дані підтверджують висновки, що територія України відзначається складною геолого-екологічною обстановкою зі стійкою тенденцію до розвитку багатьох геологічних -процесів, серед яких найбільш виділяються зсуви. Найбільшого поширення ці явища набули на Південному березі Криму, морському узбережжі Одеської області, на правобережжі Дніпра в межах Донбасу, на територіях Дніпропетровської, Закарпатської, Львівської, Чернівецької та Полтавської

областей.

Так, у 1998 р. у Закарпатті внаслідок паводку була

підтоплена значна частина території Рахівського, Міжгірського, Хустського, Ужгородського, Іршавського, Мукачівського, Виноградівського, Перечинського, Во-ловецького, Свалявського, В. Березнянського, Берегівського районів. Від впливу паводку загинули люди, завдано великих збитків сільському господарству, постраждали населені пункти, зруйновано велику кількість житлових будинків, мостових переходів, під'їзних шляхів.

Порушено газопостачання, енергозабезпечення, затоплено тисячі гектарів сільгоспугідь, зерносховища, склади з міндобривами, загинули 20 тис. га озимих культур, багаторічні трави. Значна частина сільгоспугідь знаходиться у стані, непридатному для подальшого використання.

Практично за 12 годин у зоні лиха опинилось понад 260 населених пунктів та майже 400 тис. населення.

За масштабністю постраждалого населення стихія в Закарпатті прирівнюється як друга за останні 11 років після Чорнобильської катастрофи, у якій зазнали лиха понад 3 млн.чол.

Внаслідок катастрофічної активізації небезпечних екологічних процесів відмічена руйнівна активізація зсувів і селів.

Екологічна катастрофа спричинила трагічні наслідки. Слід зазначити, що розв'язання проблеми запобігання та ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру надасть можливість стабільного функціонування економіки країни.

Контрольні запитання та завдання

1. Сформулюйте поняття екологічної безпеки.

2. Дайте класифікацію надзвичайних ситуацій.

Розділ 5

ЕКОЛОГІЧНА БЕЗПЕКА І ПРАВОВІ ТА СОЦІАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЧОРНОБИЛЬСЬКОЇ КАТАСТРОФИ *

ПЛАН (логіка викладу)

І. Загальна характеристика.

2. Стан правового і законодавчого забезпечення зони чорнобильської катастрофи.

3.Правові основи постійного проживання населення та "ройі персоналу у зоні відчуження.

5.1. Загальна характеристика

Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду України е обов'язком держави. Ст.16. Конституції України),

Півстоліття тому наукові досягнення у ядерній фізиці зробили можливими практичне використання ядерної енергії не тільки у воєнних цілях (ядерна зброя), а й у мирних (ядерна енергетика). Ця двобічність використання ядерної енергії та пов'язані з цим значні ризики для людини і довкілля зумовили розробку провідними ядерними державами (США, Англією, Францією) спеці.» ального ядерного права, норми якого врегульовували б питання забезпечення безпеки використання ядерної енергії у мирних цілях.

Згодом таке право стало розроблятися і впроваджуватись практично у всіх державах, де є атомні електростанції (у ФРН, Японії, Іспанії, Фінляндії, Швейцарії тощо). Практично єдиною у світі великою ядерною державою, де це право так і не з'явилось, був СРСР. Наскрізь централізована, суто адміністративна радянська система управління ядерною галуззю призвела спочатку до Киштимської (Урал, 1957р.) трагедії, а згодом і до Чорнобильської катастрофи (1986 р.). Відсутність ядерного законодавства в СРСР призвела до неможливості у судовому порядку встановити винуватців аварії, міру їх відповідальності за заподіяну шкоду та ефективно вирішити питання компенсації цієї шкоди. Це послужило причиною того, що після розпаду СРСР Україна залишилася сам на сам з проблемою ліквідації наслідків Чорнобильської аварії.

Чорнобильська катастрофа супроводжувалась ви-, кидом великої кількості радіонуклідів у навколишнє середовище, що призвело до значних людських та матеріальних втрат, погіршення стану здоров'я населення.

Чорнобильска катастрофа має глобальний характер. Масштаби її наслідків охопили майже всю земну кулю. Протягом десяти діб у повітря викинуто біля тони ядерного палива. В основному це були радіоактивний йод, стронцій, плутоній та деякі інші ізотопи. З урахуванням розпаду сумарний випад радіоактивних речовин становив 50 мільйонів кюрі. Це рівнозначно наслідкам вибуху 500 атомних бомб, подібних до тих, які скинуті в 1945 році на Хіросіму. Хмара, що виникла над ЧАЕС під дією вітру посунулася на північ, накривши 'дбою'українське Полісся, деякі регіони Білорусії й Росії Незабаром після катастрофи радіоактивні випади були виявлені на території Швеції, Фінляндії, Польщі, Німеччини, Франції. Радіація проникла в атмосферу ясієї північної півкулі. Значного забруднення зазнали водні джерела, особливо річки, що протікають неподалік від ЧАЕС, і Київське водосховище, а також водозабірні площі басейнів рік Дніпра і Прип'яті.

Впродовж 15 років молода незалежна Україна долає, наслідки найбільшої в історії людства техногенної радіаційної аварії. В приборкання катастрофи та подолання її наслідків були вкладені величезні економічні, матеріальні та людські ресурси. Незважаючи на покращення,;

радіаційної обстановки в постраждалих місцевостях, посилення контролю за радіаційним станом, ще залишаються об'єкт «Укриття», 800 місць тимчасового поховання радіоактивних відходів, «гарячі» ділянки 10 км , зони ЧАЕС. Без вирішення проблеми їх знешкодження радіаційний захист населення не можна вважати гарантованим.

З початком другого десятиріччя післяаварійного пе-, ріоду, коло викликаних Чорнобильською катастрофою проблем продовжує розширюватися. В їх числі не завершеність робіт зі встановлення доз опромінення усіх груп постраждалого населення за весь післяаварійний період, погіршення стану здоров'я опромінених та демографічна ситуація. Залишається складною соціальне-психологічна напруга серед населення в зонах радіоак- ,тивного забруднення. Поточне десятиріччя може стати періодом прояву віддалених наслідків опромінення. Ці передбачення складаються та грунтуються на даних значного зростання захворювання дітей і дорослих на рак щитовидної залози, чинником якого визнано генероване катастрофою опромінення.

Після Чорнобильської катастрофи Україну оголошено зоною екологічного лиха.

Створення національного ядерного законодавства, організаційних, наукових та технічних підвалин для подолання Чорнобильської катастрофи є одним із актуальних юридичних завдань сучасної української право- і воі системи.

5.2. Стан правового і законодавчого забезпечення зони Чорнобильської катастрофи

Надзвичайна актуальність вирішення проблем, обумовлених Чорнобильською катастрофою, знайшла своє відображення в Основному законі України - Конституції України (1996 р.). Конституційні права і обов'язки стосуються всіх громадян держави і, природно, розповсюджуються і на постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Одними з найважливіших для забезпечення захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи в Конституції України є такі положення:

1. Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду України е обов'язком держави (ст. 16).

2. Людина, її життя і здоров'я ... визнаються найвищою соціальною цінністю (ст. 3).

3. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативні акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй (ст. 8).

4. Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди ... (ст. 50).

5. Кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки (ст. 66).

До 1990 року в Україні не існувало повного правового та законодавчого поля з питань радіаційного, соціального та медичного захисту людини від дії іонізуючого випромінювання. Ці питання регулювалися так званим санітарним законодавством, яке затверджувалось Міністерством охорони здоров'я СРСР. До аварії на ЧАЕС діяли Норми НРБ 76 (1981 р.) та Основні санітарні правила роботи з радіоактивними речовинами й іншими джерелами іонізуючих випромінювань ОСП - 72/80.

Проблеми, які виникли після Чорнобильської катастрофи, вирішувалися на підставі постанов і розпоряджень ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР, наказів міністерств та відомств. Приймалися вони з грифом «цілком таємно», «таємно», або «для службового використання», що значно звужувало межі їх використання. В УРСР на підставі приймалися постанови і рішення ЦК Ком-"'яотіЇ України та рішення уряду.

Першим законодавчим актом у вирішенні проблем падіаційного захисту населення став указ Президії Верховної Ради СРСР від 3 березня 1988 р. «Про криміналь-

відповідальність за незаконні дії з радіоактивними матеріалами». Згодом було прийнято ще низку правових актів, в яких вводилося обов'язкове обнародування відомостей про радіаційну обстановку, адміністративна та кримінальна відповідальність за утаювання або перекручування відомостей про стан радіаційної обстановки в районах забруднення, порушення вимог режиму радіаційної безпеки у спеціально визначеній зоні радіоактивного забруднення, службових осіб та громадян за виробництво, заготівлю, реалізацію сільськогосподарської продукції, що містить радіоактивні речовини понад гра-нично припустимі рівні.

«Декларацією про державний суверенітет України», прийнятою Верховною радою України 16 липня 1990 року, проголошувалися не тільки державний суверенітет України, різні права та свободи громадян, але й екологічна безпека. Вона передбачала створення національної комісії радіаційного захисту населення.

З середини 1990 року в Україні закладені більш надійні основи законодавчого забезпечення радіаційного, соціального та медичного захисту населення у зв'язку з чорнобильською катастрофою.

На початку 1991 р. прийняті та введені в дію «Концепція проживання населення на територіях Української РСР з підвищеними рівнями радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи». Закони «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Ці акти стали підґрунтям національного законодавства, яким регулювалися важливіші питання радіаційного, соціального та медичного захисту.

В державі була розгорнута широка робота по розробці та введенню в дію підзаконних актів для реалізації значених вище законодавством вимог та положень.

Планомірно створюється законодавча база з загальних питань радіаційної безпеки та радіаційного захисту заселення. У 1994-1995 рр. Верховною Радою України серджені і введені в дію «Концепція державного регулювання безпеки та управління ядерною галуззю». Закони України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» і «Про поводження з радіоактивними відходами». У 1998 році введені в дію Закон України «Про радіаційний захист людини від іонізуючих випромінювань» (затверджений 14 січня 1998р.) та Норми радіаційної безпеки України - НРБУ - 97. Вперше в Україні з часів початку використання ядерної та атомної енергії в основному створена правова та законодавча база з питань використання ядерної енергії і протирадіаційного захисту населення, яка стала частиною створюваної в державі Системи Ядерного законодавства. Остання передбачається як сукупність правових (Конституція України), законодавчих (Укази і розпорядження президента України, Закони і постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету міністрів України), норм і правил безпеки та міжнародних Конвенцій, угод і договорів, ратифікованих Україною, спрямованих на регулювання суспільних відносин при використанні джерел іонізуючого випромінювання.

Крім того було прийнято низку Указів Президента України, які регулювали відносини у ядерно-енергетичному секторі економіки України.

Разом з тим, за минулі роки, відбулися помітні зміни як власне і в чорнобильському законодавстві так і в методиці досліджень. Накопичення нових наукових даних про наслідки Чорнобильської катастрофи, природні процеси які посприяли частковому поліпшенню радіаційного стану, погіршення стану здоров'я ліквідаторів і постраждалого населення, багато інших чинників потребують подальшої роботи по вдосконаленню законодавства з питань захисту постраждалих.

Радіаційний моніторинг, що постійно здійснюється, дозволяє відслідковувати зазначені зміни, які вже зафіксовані, але з різних причин, перед усім суб'єктивних, до цього часу не знайшли відображення в регулюючих документах.

За рахунок природного розпаду активності частково зменшилися рівні радіоактивного забруднення, зменшилися рівні опромінювання людей. Виникли проблеми перегляду Концепції проживання населення на території України з підвищеними рівнями радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи. Запропонована Концепція захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи неодноразово розглядалася

виховною Радою України і не була затверджена як тато не повністю відповідає потребам захисту постраждалого населення.

В законах України, пов язаних з чорнобильською катастрофою, з самого початку не було точно визначено, як часто повинен відбуватися перегляд меж зон радіоактивного забруднення і перелік населених пунктів, віднесених до цих зон

У 1993 році Верховна Рада України затвердила Концепцію Національної програми мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи на період до 2000 року. На її підставі була розроблена Національна програма на 1993-1995 рр. і на період до 2000 року.

29 березня 2000 р. Кабінет Міністрів України прийняв постанову, яка повинна регламентувати роботи по виводу Чорнобильської АЕС із експлуатації до кінця 2000 р.

Міністерству фінансів та Мінекономіки доручено передбачувати в проектах госбюджету на 2001 і наступні роки, фінансування затрат, пов'язаних з виводом із експлуатації Чорнобильської АЕС і соціального захисту жителів Славутича.

5.3. Правові основи постійного проживання населення та праці персоналу у зоні відчуження

До аварії на території, що нині найбільш забруднена і небезпечна для життя було 2 міста - Чорнобиль і Прип'ять та 76 сільських населених пунктів. Але після аварії на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС у квітні - травні 1986 року 91,2 тис. нащадків стародавніх слов'ян покинули рідні місця. Вони були евакуйовані з 30-кілометрової зони.

Евакуації підлягали 69 сіл Київської, 7 сіл Житомирської області, міста Прип'ять та Чорнобиль. Разом з тим^ на державному рівні, не було чітко визначено, на який термін відселяються люди, не зроблена оцінка екологічних, медичних, соціально-психологічних наслідків проведення евакуації. Недостатньо підготовлена матеріальна база - не вистачало житла, не були створені робочі міста для евакуйованих. При виборі місця переселення не повною мірою враховувались особливості життя і побуту поліщуків. Все це разом спричинило зворотний процес - несанкціоноване повернення евакуйованих до своїх домівок.

У 1992 р. вийшов Закон України «Про правовий режим територій, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи», ст. 12 якого забороняла проживання населення у зоні відчуження, тобто жителі зони вже стали порушниками чинного законодавства. Однією з найважливіших проблем, які постали перед створеною Адміністрацією зони відчуження було правове урегулювання проживання людей на цій території.

Державна політика щодо соціального захисту пост-раждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи ґрунтується на основі Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи».

Людей, які проживають у зоні відчуження, можна умовно розділити на декілька категорій:

1. Місцеві жителі, які проживали у квітні 1986 р. на цій території, після евакуації не отримували житла і повернулися в зону відчуження до прийняття Закону «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» (лютий 1991).

2. Місцеві жителі, які проживали у квітні 1986 р. На цій території, після евакуації отримали житло, але здали його і повернулися у зону відчуження до прийняття зазначеного Закону.

3. Місцеві жителі, які проживали у квітні 1986 р. На цій території, після евакуації отримали житло, але повернулися в зону відчуження до прийняття цього Закону.

4. Місцеві жителі, які проживали у квітні 1986 р. на цій території, після евакуації не отримали житла і повернулися у зону відчуження після-прийняття Закону.

5. Місцеві жителі, які проживали у квітні 1986 р. на цій території, після евакуації отримали житло, але повернулися у зону відчуження після прийняття Закону.

6. Громадяни, які не проживали у квітні 1986 р. на цій території, працювали на підприємствах зони відчуження і залишились тут після звільнення, або опинилися тут з інших причин. Як правило, це люди, яких ніщо не пов'язує з місцями їх попереднього проживання (немає сім'ї, житла, роботи, інколи навіть не в згоді з законом).

Дії Уряду України направлені на здійснення заходів спрямованих на зменшення впливу на здоров'я людей радіаційного забруднення, що сталося в результаті Чорнобильської катастрофи, та на вирішення невідкладних завдань щодо усунення радіоактивного впливу нанавколишнє середовище, а з другого боку – створення умов для більш економічного і ефективного використання наявних бюджетних асигнувань. Верховна Рада України постановила:

. внести необхідні зміни і доповнення до довгострокової програми подолання наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

. завершити роботи по детальному обстеженню радіаційної обстановки на території України. Розробити і реалізувати програму підготовки національних кадрів по обслуговуванню і контролю за безпекою ядерних об'єктів розташованих на Україні;

• вирішити питання по виведенню із користування сільськогосподарських угідь або перепрофілюванню господарств, де неможливе одержання «чистої» продукції;

• здійснити докорінну перебудову діючої системи охорони здоров'я в забруднених районах. Створити в обласних центрах умови для оздоровлення і лікування учасників ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС. Оснастити практичні та наукові заклади сучасною лікувально-діагностичною та дозиметричною апаратурою, забезпечити лікарськими препаратами, для чого виділити Міністерству охорони здоров'я України необхідні інвалютні асигнування.

Внаслідок Чорнобильскої катастрофи з господарського користування було вилучено близько 200 тис. та лісів, які зазнали надмірного радіаційного забруднення. Для України з її обмеженими лісовими ресурсами такий стан слід розглядати як катастрофічний. У такій ситуації реабілітація забруднених лісових масивів, лісоохоронні та лісогосподарські роботи ще на багато років залишатимуться одним з головних напрямків діяльності на території зони відчуження.

Одним із основних завдань «Концепції Чорнобильської зони радіаційно-небезпечних земель», є визначення системи «...організаційних, екологічних, медичних і науково-технічних принципів та пріоритетів виробничої, науково-технічної та іншої діяльності в зоні відчуження і ні безумовного (обов'язкового) відселення з метою мінімізації екологічних та соціально-економічних наслідків чорнобильської катастрофи, а також обґрунтування можливості комплексної реабілітації території Зони».

Сьогодні на підприємствах зони відчуження працює майже 12 тис. осіб, із них 4,6 тис. на підприємствах, підпорядкованих МНС України, 6,2 тис. - на ЧАЕС, та 75б осіб на об'єкті «Укриття». Ці підприємства, а також організації, що складають інфраструктуру і надають необхідні послуги, здійснюють виробничо-господарську діяльність у зоні відчуження. Вона направлена на забезпечення радіаційної безпеки, вивчення впливу радіаційних чинників на об'єкти навколишнього середовища та на людину, проведення дезактиваційних робіт, захоро-нення РАВ, водоохоронні заходи по забезпеченню мінімізації виносу радіонуклідів водними шляхами в р. Прип'ять та Київське водосховище.

Люди, які працюють на цих підприємствах, теж потребують соціального захисту.

З перших же днів після аварії були вжиті заходи щодо соціального захисту учасників ліквідації її наслідків. Протягом травня і червня 1986 р. прийнято ряд постанов і розпоряджень з питань оплати праці, матеріального заохочення та інших аспектів соціального захисту працівників підприємств і організацій, зайнятих на роботах по ліквідації наслідків катастрофи. Для них встановлено певні пільги і компенсації.

Аварія на ЧАЕС 1986 р., яка за своїми масштабами стала національною трагедією України, вимагає зміни ставлення як, до оцінки впливу радіонуклідів чорнобильського викиду на природне середовище так і до комплексного аналізу впливу усіх чинників катастрофи на організм людини, навколишній тваринний та рослинний світ, водний та повітряний басейни.

Чим далі у часі віддаляється Чорнобильська катастрофа, тим більш проявляються зміни у стані природного середовища, ще більше питань на які потрібно дати вичерпні відповіді.

Шляхи розповсюдження радіонуклідів після катастрофи надзвичайно різноманітні і їх вплив на жителів України може суттєво відрізнятися від місця їх проживання. Нині ще відсутня класифікація радіаційно-забруднених територій за характером екологічних, природних та соціально-економічних чинників, які можуть діяти в комплексі з радіаційним. Це вимагає відпрацювання та реалізації широкого кола заходів захисту постраждалих.

Контрольні запитання та завдання

1. Правове, і законодавче забезпечення населення що постраждало внаслідок. Чорнобильської катастрофи.

2. Які заходи направлені на подолання негативного впливу радіації на навколишнє середовище, здоров'я людей?

МЕХАНІЗМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОХОРОНИ ДОВКІЛЛЯ

Розділ 1

ЕКОЛОГО-ПРАВОВИЙ РЕЖИМ РАЦІОНАЛЬНОГО ВИКОРИСТАННІ Й ОХОРОНИ ЗЕМЕЛЬ

ПЛАН (логіка викладу)

1. Завдання земельного законодавства.

2. Форми та види власності на землю.

3. Права та обов'язки власників земель та землекористувачів, захист та гарантія їх прав.

4. Використання земель.

5. Правова охорона земель.

6. Контроль за використанням та охороною земель.

7. Відповідальність за порушення земельною законодавства.

1.1. Завдання земельного законодавства

Завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою створення умов для раціонального використання й охорони земель, рівноправного розвитку всіх форм власності на землю і господарювання, збереження та відтворення родючості ґрунтів, поліпшення природного середовища, охорони прав громадян, підприємств, установ, організацій на землю.

Правова охорона земельних ресурсів - сукупність правових норм та виникаючих на основі їх застосування правовідношень, спрямованих на здійснення заходів по Збереженню земельних ресурсів, їх раціональне використання та відтворення природних ресурсів, оздоровлення Для задоволення екологічних, економічних, культурно-оздоровчих потреб суспільства в інтересах теперішнього та майбутніх поколінь.

Право землекористування включає в себе системати-аовану сукупність правових норм, які регулюють порядок таумови раціонального використання земель.

Об'єктом права землекористування є ділянка землі земельний масив, наданий у користування для визначу них цілей, по відношенню до яких складаються і здійснюються відповідні земельні правовідношення.

Суб'єктивним правом використання землі є забезпечена законом можливість безпосередньо експлуатувати землю з метою отримання деяких благ.

Виникнення права землекористування, права та обов'язки землекористувачів, припинення права землекористування, розв'язання земельних спорів, заходи з охорони землі, відповідальність за порушення земельного законодавства закладені в Земельному кодексі України (введено в дію з 13.03.92), який складається з 10 розділів, 13 глав, 118 статей.

• органи по земельних ресурсах - про адміністративні правопорушення, зв'язані з порушенням правил використання земель, приховуванням або перекручуванням даних земельного кадастру, самовільним відхиленням від проектів внутрігосподарського землеустрою (ст. ст. 53, 53-2, 55. 56 КУАП);

• органи охорони водних ресурсів - про адміністративні правопорушення, зв'язані з порушеннями, передбаченими ст.ст. 59-61 КУАП, у випадках забруднення і засмічення підземних вод або порушення водоохоронного режиму на водозаборах, яке спричинило забруднення цих вод;

• органи рибної охорони - про адміністративні правопорушення, зв'язані з порушенням правил рибальства і охорони рибних запасів (ст. ст. 85,86 КУАП);

• органи лісового господарства - про адміністративні правопорушення, зв'язані з порушенням (ст. 77 КУАП);

• органи Міністерства екології та природних ресурсів України - про адміністративні правопорушення, передбачені ст.ст. 47, 48, 49, 50, 52-83, 85-88, 90-91-2, 95, 153, 163, 188-5 КУАП.

1.2. Форми та види власності на землю

Право державної власності на землю

Суб'єкт права державної власності на землю - органи державної влади та органи місцевого самоврядування (ст. ст. 13, 14 Конституції України). Не можуть передаватись у колективну або приватну власність:

• землі загального користування населених пунктів;

• землі гірничодобувної промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення;

• землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення;

- землі лісового фонду;

- землі водного фонду.

Право колективної власності на землю

Суб'єкт колективної власності на землю - колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи.

Розпорядження земельними ділянками, що перебувають у колективній власності громадян, здійснюється за рішенням зборів колективу співвласників.

Право приватної власності на землю

Суб'єкт - громадяни України.

Порядок користування землею

Користування землею може бути постійним (землекористування без заздалегідь зазначеного строку) або тимчасовим (короткостроковим - до 3 років і довгостроковим - від 3 до 25 років).

Оренда землі

Земля надається в оренду короткострокове - до 3 років і довгостроково - до 50 років.

1.3. Права та обов'язки власників земель та землекористувачів, захист та гарантія їх прав

Права власників земельних ділянок та землекористувачів:

• самостійно господарювати на землі;

• укладати договір застави з установами, які надають кредит;

• власності на вироблену с/г продукцію і доходи від її реалізації;

• використовувати у встановленому порядку для потреб господарства наявні на земельній ділянці загаль" нопоширені корисні копалини, торф, лісові угіддя, водні об єкти тощо;

• зводити житлові та нежитлові будови за погодженням з органами місцевого самоврядування;

власності на посіви і посадки сільськогосподарських культур і насаджень.

„ обов'язки власників земельних ділянок та землекористувачів:

забезпечувати використання землі відповідно до цльового призначення та умов надання;

• ефективно використовувати землю відповідно до проекту внутрігосподарського землеустрою, підвищувати її родючість, застосовувати природоохоронні технології виробництва, не допускати погіршення екологічної обстановки на території в результаті своєї господарської діяльності;

• своєчасно вносити земельний податок або орендну плату за землю;

•не порушувати права власників інших земельних ділянок і землекористувачів, у т. ч. орендарів; зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем;

• дотримуватися режиму санітарних зон і територій, що особливо охороняються.

Захист прав власників земельних ділянок та землекористувачів

Права власників земельних ділянок і землекористувачів охороняються законом. Втручання в діяльність власників земельних ділянок і землекористувачів, пов'язану з використанням землі, з боку державних, господарських та інших органів забороняється, за винятком порушення ними земельного законодавства. Підприємства, організації, інші власники землі та землекористувачі зобов'язані передбачати та здійснювати заходи по попередженню негативного впливу на сільськогоспо-дарчі, лісні та інші угіддя за межами переданих їм у власність або у користування земельних ділянок.

Права власників земельних ділянок можуть бути обмежені:

1. Припинення права власності на земельну ділянку або права користування земельною ділянкою чи її частиною може мати місце лише у випадках:

• добровільної відмови від земельної ділянки;

• закінчення строку, на який було надано земельну ділянку;

• припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського господарства;

•систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди;

• нераціонального використання земельної ділянки;

використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки;

• використання земель не за цільовим призначенням;

• вилучення земель для державних і громадських потреб.

2. Припинення права колективної та приватної власності на землю здійснюється у разі:

• добровільної відмови від земельної ділянки;

• відчуження (продажу) земельної ділянки органу місцевого самоврядування;

• викупу земельної ділянки для державних або громадських потреб.

Порушені права власників земельних ділянок і землекористувачів підлягають поновленню.

3. Відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам (ст. ст. 88-92).

Збитки, заподіяні вилученням або тимчасовим зайняттям земельних ділянок, а також обмеженням прав власників землі і землекористувачів, у т. ч. орендарів, погіршенням якості земель або приведенням їх у непридатність за цільовим використанням у результаті негативного впливу, підлягають відшкодуванню у повному обсязі власникам землі і землекористувачам.

Відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам провадиться організаціями та громадянами, яким відведено земельні ділянки, що вилучаються, а також організаціями та громадянами, діяльність яких призводить до обмеження прав власників землі і землекористувачів.

1.4. Використання земель

Склад земель: відповідно до цільового призначення землі поділяються на:

• землі сільськогосподарського призначення. Землями сільськогосподарського призначення визначаються землі, надані для потреб сільського господарства. Вони можуть передаватись у власність і надаватись у користування:

1) громадянам - для ведення особистого сільського господарства;

2) громадянам, організаціям - для ведення товарного сільського господарства;

3) несільськогосподарським організаціям - для ведення підсобного сільського господарства. - землі населених пунктів;

землі міст - належать усі землі в межах міста;

землі селищ міського типу;

землі сільських населених пунктів;

земельні ділянки ЖБК, ГБК;

земельні ділянки для індивідуального будівництва.

• землі промисловості, транспорту, зв 'язку, оборони

та іншого призначення;

• землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення;

До земель природоохоронного призначення відносяться землі заповідників, національних, зоологічних та дендрологічних парків, заказників тощо.

На землях природоохоронного призначення забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню або може негативно впливати на якісний склад

земель.

Для забезпечення режиму заповідників, національних, зоологічних та дендрологічних парків тощо встановлюються охоронні зони із забороною на землях цих зон діяльності, яка може згубно впливати або може впливати на забезпечення режиму земель природоохоронного значення.

• землі лісового фонду;

• землі водного фонду;

• землі запасу.

1.5. Правова охорона земель

Цілі та завдання охорони земель

Охорона земель включає систему правових, організаційних, економічних та інших заходів, які направлені на раціональне використання, попередження необгрунтованого виключення земель із сільськогосподарського обігу, захист від шкідливих антропогенних впливів, а також на відновлення та підвищення родючості грунтів, продуктивності земель лісового фонду, забезпечення режиму земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Охорона земель здійснюється на основі комплексного підходу до угідь як до складних природних утворень а урахуванням цілей і характеру їх використання, зональних і регіональних особливостей.

Організація раціонального використання земель Система раціонального використання земель повинна мати природоохоронний, ресурсозберігаючий, відновлюючий характер та передбачати збереження грунтів обмеження шкідливого впливу на них, а також на «слинний та тваринний світ й інші компоненти навколишнього природного середовища.

Зміст і порядок охорони земель

1 Власники землі і землекористувачі, в тому числі орендарі, здійснюють:

- раціональну організацію території;

• збереження і підвищення родючості ґрунтів;

• захист земель від водної та вітрової ерозії, заболочення, вторинного засолення, забруднення відходами виробництва, хімічними та радіоактивними речовинами;

• рекультивацію порушених земель тощо.

2. Нормативи граничне допустимих концентрацій хімічних, радіоактивних та інших шкідливих речовин у ґрунті.

3. Екологічні та санітарно-технічні вимоги щодо розміщення нових і реконструйованих об'єктів, будівель і споруд, нових технологій.

1.6. Контроль за використанням та охороною земель

Завдання державного контролю за використанням та охороною земель

Полягає в забезпеченні виконання всіма державними та громадськими організаціями, а також підприємствами та громадянами вимог земельного законодавства в цілях ефективного використання та охорони земель.

Органами, які здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель, є органи місцевого самоврядування та Держкомзему України.

Моніторинг земель - це система спостережень за станом земельного фонду, їх оцінка, попередження та ліквідації наслідків негативних процесів.

Державний земельний кадастр - призначений для забезпечення органів місцевого самоврядування, зацікавлених підприємств і громадян відомостями про землю з метою організації її раціонального використання та охорони, регулювання земельних відносин, землеустрою, обґрунтування розмірів плати за землю. Він містить систему необхідних відомостей і документів про Правовий режим земель, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, за категоріями земель тощо.

Землеустрій - система заходів, спрямованих на здійснення положень земельного законодавства, щодо організації використання та охорони земель, створення сприятливого екологічного середовища і поліпшення

природних ландшафтів. Він передбачає:

• розробку прогнозів державної і регіональної програм використання та охорони земель;

•складання схем землеустрою, розробку техніко^ економічних обгрунтувань використання та охорони земельних ресурсів;

• підготовку документів, що засвідчують право власності або право користування землею;

• обгрунтування розміщення і встановлення меж територій з особливими природоохоронними, рекреаційними і заповідними режимами тощо.

1.7. Відповідальність за порушення земельного законодавства

Згідно зі ст. 115 Земельного кодексу України, особи винні у:

• самовільному захопленні земельних ділянок;

• псуванні сільськогосподарських та інших земель, забрудненні їх хімічними та радіоактивними речовинами, промисловими відходами та стічними водами;

• розміщенні, проектуванні, будівництві, вводі в дію об'єктів, які негативно впливають на стан земель;

• невиконанні вимог природоохоронного режиму

використання земель;

• неправильній експлуатації, знищенні або пошкодженні протиерозійних та гідротехнічних споруд, захисних лісонасаджень;

• приховуванні або перекручуванні даних про екологічний, у тому числі радіаційний стан пов'язаних із забрудненням земель;

• самовільному відхиленні від проектів господарського землеволодіння несуть цивільну, кримінальну відповідальність згідно із законодавством України.

Самовільно зайняті земельні ділянки повертаються за їх належністю без відшкодування затрат, витрачених за. час незаконного користування. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан провадиться організаціями, або громадянами, які самовільно захопили земельні ділянки, або за їх рахунок.

Підприємства та громадяни зобов'язані відшкодовувати збитки, заподіяні ними в результаті порушення земельного законодавства.

Контрольні запитання та завдання

1. Сформулюйте, шр означає поняття земельного (аграрного) прам і земельного законодавства.

2. Якими законами регулюється правова охорона земель?

3. Які Ви знаєте види порушень земельного законодавства

Розділ 2

ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ВИКОРИСТАННЯ. ВІДТВОРЕННЯ І ОХОРОНИ НАДР

ПЛАН (логіка викладу)

/. Правова охорона надр.

2. Компетенція органів управління

3. Надання надр у користування.

4. Права та обов'язки користувачів надр.

5. Плата за користування надрами.

6. Охорона надр.

7. Державний контроль і нагляд за веденням робіт по геологічному вивченню надр, їх використанням і охороною.

8. Відповідальність за порушення законодавства про надра.

2.1. Правова охорона надр

Правова охорона надр - сукупність правових норм та виникаючих на основі їх застосування правовідношень, направлених на здійснення заходів по збереженню надр, їх раціональне використання та відтворення природних Рєсурсів, оздоровлення для задоволення екологічних, економічних, культурно-оздоровчих потреб суспільства інтересах теперішнього та майбутніх поколінь. Виникнення права користування надрами, права та обовязки користувачів надр, припинення права користування надрами, рішення спорів, заходи по охороні надр, відповідальність за порушення законодавства закладені в Кодексі України - «Про надра» (введено в дію з 27.07.94), який складається з 9 розділів, 6 глав, 69 статей.

Цей кодекс носить яскраво виражену цільову направленість, основою якої є раціональне використання надр комплексність рішення багатьох питань. Види права користування надрами визначаються на основі різних ознак: цільового призначення, характеру використання надр, строків здійснення права експлуатації тощо.

Надра є виключною власністю народу України і надаються тільки у користування. Народ України здійснює право власності на надра через Верховну Раду України та місцеві органи самоврядування (ст. 13 Конституції України).

За своїм значенням корисні копалини поділяються на загальнодержавного та місцевого значення.

2.2. Компетенція органів управління

Компетенція Верховної Ради України у сфері регулювання гірничих відносин

До відання Верховної Ради належать:

• законодавче регулювання;

• визначення основних напрямів державної політики у галузі геологічного вивчення, використання і охорони надр;

• визначення повноважень органів державної виконавчої влади, місцевих Рад щодо використання та охорони надр тощо.

Компетенція Кабінету Міністрів України До компетенції Кабінету Міністрів

належать:

• реалізація державної політики у сфері регулювання гірничих відносин;

• здійснення державного контролю за геологічним вивченням, використанням та охороною надр;

• визначення порядку діяльності органів державної виконавчої влади в галузі використання і охорони надр, координації їх діяльності;

• забезпечення розробки загальнодержавних та регіональних програм у галузі геологічного вивчення, використання і охорони надр;

• визначення порядку використання надр та їх охорони, розробки і затвердження відповідних стандартів, норм і правил;

• визначення нормативів плати за користування надт пями та порядку її справляння тощо.

Компетенція Верховної Ради Республіки Крим, обласних рАд у сфері регулювання гірничих відносин

• розробка, затвердження та реалізація місцевих програм розвитку мінерально-сировинної бази, раціонального використання і охорони надр;

• оголошення геологічних об'єктів, що становлять наукову або культурну цінність, об'єктами природно-заповідної о фонду місцевого значення;

• здійснення контролю за використанням та охороною надр тощо.

Компетенція сільських, селищних, міських і райониних Рад у сфері регулювання гірничих відносин

• розробка, затвердження та реалізація місцевих програм розвитку мінерально-сировинної бази, раціонального використання і охорони надр;

• здійснення контролю за використанням та охороною надр тощо.

Органи, що здійснюють державне управління у галузі геологічного вивчення, використання і охорони надр

Державне управління здійснюють:

Кабінет Міністрів України;

Міністерство екології та природних ресурсів України;

Держкомукраїни по геології та використанню надр;

Держкомукраїни по нагляду за охороною праці;

Рада Міністрів Автономної Республіки Крим;

місцеві Ради на місцях та їх виконавчі органи. Участь громадян та їх об'єднань у здійсненні заходів щодо раціонального використання та охорони надр , Громадяни та їх об'єднання сприяють місцевим Радам і спеціально уповноваженим органам державної виконавчої влади у здійсненні заходів щодо раціонального використання та охорони надр.

2.3. Надання надр у користування

Користувачами надр можуть бути підприємства, Установи, організації, громадяни України, а також іноземні юридичні особи та громадяни.

Надра надаються у постійне або тимчасове користування. Постійним визнається користування надрами беззаздалегідь встановленого строку. Тимчасове користування надрами може бути короткостроковим (до 5 років) і довгостроковим (до 20 років).

Користування надрами з відповідною метою здійснюється на основі спеціального дозволу (ліцензії), який видається Держкомгеології за погодженням з Міністерством екології та природних ресурсів спеціалізованим установам, а також громадянам, які мають відповідну кваліфікацію та матеріальні можливості для користування надрами. і Надра надаються в користування для:

• геологічного вивчення;

• видобування корисних копалин;

• будівництва та експлуатації підземних споруд, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин;

• створення геологічних територій та об'єктів, що мають важливе наукове, культурне значення;

• задоволення інших потреб.

Земельні ділянки для користування надрами надаються користувачам надр після одержання ними спеціальних дозволів на користування надрами чи гірничих відводів (гірничим відводом є частина надр). Надання земельних ділянок для потреб, пов'язаних з користуванням надрами, проводиться в порядку, встановленому іземельним законодавством України.

Надра надаються у користування установам і громадянам лише за наявності у них спеціального дозволу на користування ділянкою надр.

Для геологічного вивчення надра надаються у користування без надання гірничого відводу після одержання спеціального дозволу на геологічне вивчення надр.

Надра у користування для видобування прісних підземних вод і розробки родовищ торфу надаються без надання гірничого відводу на підставі спеціальних дозволів, що видаються після попереднього погодження з органами Міністерства екології та природних ресурсів, Мінохорони здоров'я.

Надання надр для захоронення відходів виробництва та інших шкідливих речовин, скидання стічних вод допускається у виняткових випадках при додержанні норм, правил та вимог, передбачених законодавством України.

Землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати для своїх господарських і побутових потреб корисні копалини місцевого значення і торф. Застосування спеціальних технічних

собів які можуть призвести до небажаних змін навколишнього природного середовища, погоджується з місцевими органами самоврядування.

2.4. Права та обов'язки користувачів надр '

, Землевласники та землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати для своїх господарських та побутових потреб корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів і прісні підземні води до 20 м та використовувати надра для господарських і побутових потреб.

Права та обов язки користувачів надр

Користувачі мають право:

• розпоряджатися видобутими корисними копалинами;

•здійснювати на умовах спеціального дозволу консервацію наданого у користування родовища корисних копалин або його частини;

• на першочергове продовження строку тимчасового користування надрами тощо.

Користувачі зобов'язані:

• використовувати надра відповідно до цілей, длЯ яких їх було надано;

• забезпечувати повноту геологічного вивчення, раціональне, комплексне використання та охорону надр;

• забезпечувати безпеку людей, майна та навколишнього природного середовища;

• приводити земельні ділянки, порушені при користуванні надрами, в стан, придатний для подальшого їх використання у суспільному виробництві;

• виконувати інші вимоги щодо користування надрами, встановлені законодавством України.

Права користувачів надр охороняються законом і можуть бути обмежені лише у випадках, передбачених законодавством України.

Право користування надрами припиняється у разі:

• якщо відпала потреба у користуванні надрами;

• закінчення встановленого строку користування на припинення діяльності користувачів надрами, яким їх було надано у користування;

* користування надрами з застосуванням методів і заособів, що негативно впливають на стан надр, призводять до забруднення навколишнього природного середовища або шкідливих наслідків для здоров'я населення;

• використання надр не для тієї мети, для якої їх було надано, порушення інших вимог, передбачених дозволом на користування надрами;

• якщо користувач без поважних причин протягом двох років не приступив до користування надрами;

• вилучення у встановленому порядку наданої у користування ділянки надр.

Землевласники і землекористувачі можуть бути позбавлені права видобування корисних копалин місцевого значення, торфу і прісних підземних вод та права користування надрами для господарських і побутових потреб у разі порушення ними порядку і умов користування надрами на наданих їм у власність або користування земельних ділянках.

Право користування надрами припиняється органом, який видав ліцензію на користування надрами, або у судовому порядку.

2.5. Плата за користування надрами

Користування надрами, крім землекористувачів та землевласників, установ та організацій, які проводять геолого-розвідувальні та наукові роботи, є платним.

Плата за користування надрами вноситься у вигляді:

• платежів;

• відрахувань за геолого-розвідувальні роботи, виконані за рахунок держбюджету;

• збору за видачу спеціальних дозволів;

• акцизного збору.

Платежі за користування надрами можуть стягуватися у вигляді разових внесків або регулярних платежів. які визначаються на основі відповідних еколого-еконо-мічних розрахунків. Платежі за користування надрами спрямовуються у такому відношенні:

1. За видобуток корисних копалин загальнодержавного значення: у держбюджет - 40%, у місцеві бюджети - 60%.

2. За видобуток корисних копалин місцевого значення та за користування надрами у цілях, не пов'язаних з видобутком корисних копалин: у місцеві бюджети -100%.

3 За пошук та розвідку корисних копалин: Еу, держ" бюджет - 80%, у місцеві бюджети - 20%.

4 За користування надрами континентального шельфу - 100%.

Плата за користування надрами може сплачуватись як у вигляді грошей, так і у натуральному вигляді (частина видобутої мінеральної сировини).

2.6. Охорона надр

Основними вимогами в галузі охорони надр є:

• забезпечення повного і комплексного геологічного вивчення надр;

• додержання встановленого законодавством порядку надання надр у користування і недопущення самовільного користування надрами;

• раціональне вилучення і використання запасів корисних копалин і наявних у них компонентів;

• недопущення шкідливого впливу робіт, пов'язаних з користуванням надрами, на збереження запасів корисних копалин, гірничих виробок і свердловин, що експлуатуються чи законсервовані, а також підземних споруд;

• охорона родовищ корисних копалин від затоплення, обводнення, пожеж та інших чинників, що впливають на якість корисних копалин і промислову цінність родовищ або ускладнюють їх розробку;

• запобігання необгрунтованій самовільній забудові площ залягання корисних копалин і додержання встановленого законодавством порядку використання цих площ для інших цілей;

•запобігання забрудненню надр при підземному зберіганні нафти, газу та інших речовин і матеріалів, захороненні шкідливих речовин і відходів виробництва, скидання стічних вод;

•додержання інших вимог, передбачених законодавством про охорону навколишнього природного середовища.

В разі порушення основних вимог у галузі охорони кадр користування надрами може бути обмежено, тимчасово заборонено (зупинено) або припинено.

Забороняється проектування і забудова населених пунктів без попереднього геологічного вивчення ділянок надр, що підлягають забудові.

рідкісні геологічні відшарування' мінеральні утворення, палеонтологічні об'єкти та інші ділянки надр, які становлять особливу наукову або культурну цінність, можуть бути оголошені у встановленому порядку об'єктами природно-заповідного фонду України.

2.7. Державний контроль і нагляд за веденням робіт по геологічному вивченню надр, їх використанням і охороною

Державний контроль і нагляд за веденням робіт по геологічному вивченню надр, їх використання і охороною спрямовані на забезпечення додержання всіма державними органами, підприємствами, установами, організаціями і громадянами встановленого порядку користування надрами, виконання інших обов'язків щодо охорони надр, установлених законодавством України.

Органи, які здійснюють державний контроль і нагляд за веденням робіт по геологічному вивченню надр, їх використанням і охороною:

• Державний комітет по геології та вивченню надр (за геологічним вивченням надр) перевіряють:

виконання державних програм геологорозвідувальних робіт;

Виконання робіт з питань методичного забезпечення робіт по геологічному вивченню надр.

• Державний комітет по нагляду за охороною праці (за використанням та охороною надр, використанням та переробкою мінеральної сировини).

• Міністерство екології та природних ресурсів та місцеві органи самоврядування.

2.8. Відповідальність за порушення законодавства про надра

Згідно зі ст. 65 Кодексу України «Про надра» відповідальність за порушення законодавства про надра особи, винні у:

• самовільному використанні надр;

• порушенні правил і вимог щодо проведення робіт по геологічному середовищу;

• наднормативнихвтратах і погіршенні якості корисних копалин при їх видобуванні;

• порушенні встановленого порядку забудови площ залягання корисних копалин;

пошкодженні родовищ корисних копалин, які включають або суттєво обмежують можливість їх подальшої експлуатації;

• невиконанні правил охорони надр та вимог щодо;

безпеки людей, майна, навколишнього природного середовища від шкідливого впливу робіт, пов'язаних з користуванням надрами, несуть цивільну, кримінальну відповідальність згідно із законодавством України.

Самовільне користування надрами та забудова площ залягання корисних копалин з порушенням установленого порядку припиняються без відшкодування понесених витрат.

Контрольні запитання та завдання

1. Сформулюйте правові засади охорони надр.

2. Який діє в Україні правовий режим використання, відтворення і охорони надр?

3. Які Ви знаєте види правопорушень і яка існує відповідальність за порушення законодавства про надра?

Розділ З

ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ВИКОРИСТАННЯ. ВІДТВОРЕННЯ 1 ОХОРОНИ ВОД

ПЛАН (логіка викладу)

/. Характеристика і завдання водною законодавства

2. Водний і земельний фонди України

3. В иди права водокористування.

4. Охорона вод.

5. Права і обов'язки водокористувачів.

6. Відповідальність за порушення водного 'законодавства.

3.1. Характеристика і завдання водноґо законодавства

Об'єктами права водокористування є поверхневі та підземні води які знаходяться в нерозривному екологічному зв'язку з іншими природними ресурсами.

Об'єктивне право водокористування ~ інститут водного права, який виражає основні принципи водокористування, загальні права та обов'язки водокористувачів, порядок та умови водокористування безвідносно до конкретного об'єкта.

Водний кодекс України, прийнятий Верховною Радою України 6 червня 1996 р., в комплексі з заходами організаційного, правового, економічного і виховного впливу, сприятиме водноекологічному правопорядку і забезпеченню екологічної безпеки України, а також більш ефективному, науково обґрунтованому використанню вод та їх охороні від забруднення, засмічення та вичерпання. Він складається з 6 розділів, 24 глав та 112 статей.

Завданням водного законодавства є регулювання правових відносин з метою забезпечення збереження, науково обґрунтованого, раціонального використання вод для потреб населення і галузей економіки, відтворення водних ресурсів, охорони вод від забруднення, засмічення та вичерпання, запобігання шкідливим діям вод та ліквідації їх наслідків, поліпшення стану водних об'єктів, а також охорони прав підприємств, установ, організацій і громадян на водокористування.

3.2. Водний та земельний фонди України

До водного фонду належать:

• поверхневі води;

• підземні води та джерела;

• внутрішні морські води та територіальне море. Водні об'єкти поділяються на об'єкти загальнодержавного та місцевого значення.

До водних об'єктів загальнодержавного значення відносяться:

• внутрішні морські води та територіальне море;

• підземні води, які є джерелом водопостачання;

• поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що знаходяться і використовуються на території більш як однієї області, а також їх притоків усіх порядків;

• водні об'єкти в межах територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а також віднесені до категорії лікувальних.

До водних об'єктів місцевого значення належать:

• поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах однієї області і які не віднесені до водних об'єктів загальнодержавного значення;

• підземні води, які не можуть бути джерелом централізованого водопостачання.

• Води та водні об'єкти є виключно власністю українського народу і надаються тільки у користування. Народ України здійснює право власності на води (водні об'єкти) через ВР України, місцеві органи самоуправління. Окремі повноваження щодо розпорядження водами (водними об'єктами) можуть надаватись відповідним органам державної влади.

3.3. Види права водокористування

Використання вод здійснюється в порядку загального і спеціального водокористування, для потреб гідроенергетики, водного та повітряного транспорту.

Право загального водокористування - здійснюється громадянами для задоволення їх потреб (купання, плавання тощо) безплатно, без закріплення водних об'єктів за окремими особами та без надання відповідних дозволів.

Спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв та скидання в них зворотних вод. Право на здійснення спеціального водокористування -здійснюється на підставі дозволу, який видається органами охорони навколишнього природного середовища. Спеціальне водокористування є платним.

Строки спеціального водокористування - встановлюються органами, які видали дозвіл на спеціальне водокористування, і може бути короткостроковим (до 3 років) та довгостроковим (від 3 до 25 років).

Підстави для припинення права спеціального водокористування:

• якщо відпала потреба у спеціальному водокористуванні;

• закінчення строку спеціального водокористування;

• ліквідація підприємств, установ;

• передача водогосподарських споруд іншим водокористувачам;

• визнання водного об'єкта таким, що має особливе Державне значення, наукову, культурну чи лікувальну Цінність;

• порушення правил спеціального водокористування та охорони вод;

- виникнення необхідності першочергового задовільнення питних і господарсько-побутових потреб населення;

• систематичне невнесення плати в строки, визначені законодавством.

Користування водними об'єктами (їх частинами) місцевого значення на умовах оренди - може надаватись лише для риборозведення, виробництва сільськогосподарської та промислової продукції, а також у лікувальних і оздоровчих цілях. Право водокористування на умовах оренди оформляється договором.

Користування водами для потреб гідроенергетики І водного транспорту- здійснюється за плату без оформлення дозволу.

Користування водними об'єктами для потреб повітряного транспорту- здійснюється безплатно та без надання відповідного дозволу,

Право спеціального водокористування для задоволення питних і господарсько-побутових потреб населення

1. Вимоги до якості вод, що використовуються для, задоволення питних і господарсько-побутових потреб населення.

2. Централізоване водопостачання населення.

3. Нецентралізоване водопостачання населення.

4. Використання підземних вод питної якості. Право спеціального водокористування та користування водними об'єктами для лікувальних, курортних і

оздоровчих цілей

1. Віднесення водних об'єктів до категорії лікувальних.

2. Користування водними об'єктами, що віднесені до категорії лікувальних.

3. Порядок користування водами в оздоровчих, рекреаційних та спортивних цілях.

Право спеціального використання та користування водними об'єктами для потреб галузей економіки

1. Особливості спеціального водокористування та. користування водними об'єктами для потреб сільського і лісового господарства.

2. Особливості спеціального водокористування та користування водними об'єктами для промислових і гідроенергетичних потреб.

3. Особливості спеціального водокористування, та користування водними об'єктами для потреб водного транспорту.

4 Особливості спеціального водокористування та користування водними об'єктами для потреб рибного і мисливського господарства.

5 Особливості користування водними об'єктами для протипожежних потреб.

Право використання водних об'єктів для скидання зворотних вод

1. Скидання стічних вод у водні об єкти допускається лише за умови наявності нормативів ГДК та встановлених нормативів ГДС, скидання на рельєф забороняється.

2. Обмеження, тимчасова заборона (зупинення) чи припинення скидання стічних вод у водні об'єкти.

3. Умови скидання шахтних, кар'єрних та рудникових вод у водні об'єкти.

4. Умови скидання дренажних вод у водні об'єкти.

5. Накопичувачі промислових забруднених стічних вод та технологічні водойми.

6. Порядок захоронення забруднюючих рідинних речовин, відходів виробництва та стічних вод у глибокі підземні водоносні горизонти.

Право користування річками .

1. Класифікація річок України (великі, середні, малі).

2. Особливості користування малими річками.

3. Комплекс заходів щодо збереження водності річок і охорони їх від забруднення.

4. Регулювання стоку річок, створення штучних водойм.

3.4. Охорона вод

Право користування землями водного фонду Користування землями водного фонду - встановлюється земельним законодавством.

Користування земельними ділянками дна річок, озер, водосховищ, морів та інших водних об'єктів.

Водоохоронні зони та зони санітарної охорони

Водоохоронні зони - встановлюються для створення сприятливого режиму водних об'єктів, попередження їх забруднення, засмічення івичерпання. На території водоохоронної зони забороняється:

- використання пестицидів;

- влаштовування кладовищ, скотомогильників, звалищ, полів фільтрації;

- скидання неочищених стічних вод на рельєф.

Прибережні захисні смуги - земельні ділянки, які виділяються в межах водоохоронних зон з метою охорони водних об'єктів від забруднення і засмічення.

Зони санітарної охорони - виділяються з метою охорони забору води для водопостачання населення, лікувальних і оздоровчих потреб.

Право користування водними об'єктами природно-заповідного фонду

На водних об'єктах, віднесених до природно-заповідного фонду, забороняється здійснення будь-якої діяльності, що суперечить їх цільовому призначенню.

Охорона вод від забруднення, засмічення і вичерпання

• Охорона вод (водних об'єктів).

• Умови розміщення, проектування, будівництва, реконструкції і введення в дію підприємств, споруд та інших об'єктів, що можуть впливати на стан вод.

• Умови розміщення, проектування, будівництва, реконструкції і введення в дію підприємств, споруд та інших об'єктів, що можуть впливати на стан рибогосподарських водних об'єктів.

• Заборона введення в дію підприємств, споруд та інших об'єктів, що впливають на стан вод.

• Заборона скидання у водні об'єкти відходів і сміття.

• Охорона поверхні водозаборів і льодового покриву:

водойм, водотоків, а також морів, їх заток та лиманів.

•Охорона вод від забруднення і засмічення внаслідок втрат мастила, пального, хімічних, нафтових та інших забруднюючих речовин.

• Охорона внутрішніх морських вод та територіального моря.

• Запобігання забрудненню вод добривами і хімічними засобами захисту рослин.

• Охорона водних об'єктів, віднесених до категорії лікувальних.

• Охорона підземних вод.

3.5. Права і обов'язки водокористувачів

Водокористувачами в Україні можуть бути установи та громадяни України, а також іноземні юридичні особи. Водокористувачі можуть бути первинними та вторинними.

Первинні водокористувачі - це ті, що мають власні водозабірні споруди і відповідне обладнання для забору

^в Вторинні водокористувачі (абоненти) - це ті, що не мають власних водозабірних споруд і отримують воду з водозабірних споруд первинних водокористувачів та скидають стічні води в їх системи на умовах, що встановлюються між ними, та за погодженням органа, який видав дозвіл первинному водокористувачу. Основні права водокористувачів:

• здійснювати загальне, спеціальне водокористування та користування водами для потреб гідроенергетики, водного, повітряного транспорту;

• користуватися водними об'єктами місцевого значення на умовах оренди;

• користуватися поверхневими, підземними, внутрішніми морськими водами і територіальним морем для задоволення питних, господарсько-побутових, сільськогосподарських, промислових та інших потреб;

• вимагати від власника водного об'єкта або водопровідної мережі підтримання належної якості води за умовами водокористування;

• споруджувати гідротехнічні та інші водогосподарські об'єкти, здійснювати їх реконструкцію і ремонт;

• передавати у користування воду іншим водокористувачам за плату та на визначених умовах;

• здійснювати й інші функції щодо водокористування та користування водними об'єктами в порядку, встановленому законодавством.

Права водокористувачів охороняються законом, при порушенні, підлягають поновленню в порядку, встановленому законом.

Обов'язки водокористувачів:

• економно використовувати водні ресурси, дбати про їх відтворення і поліпшення якості вод;

* користування водними об'єктами відповідно до цілей і умов їх надання;

*Дотримуватися встановлених нормативів граничнодопустимих скидів забруднюючих речовин та встановлених лімітів забору води, а також санітарних та інших вимог щодо впорядкування своєї території;

• використовувати ефективні сучасні технічні засоби технології для утримання своєїтериторії в належному стані, а також здійснювати заходи щодо запобігання

забрудненню водних об'єктів стічними (дощовими, сніговими) водами, що відводяться з неї;

• не допускати порушення прав, наданих іншим водокористувачам, а також заподіяння шкоди господарським об'єктам та об'єктам навколишнього природного середовища;

• утримування в належному стані зони санітарної

охорони джерел питного та господарсько-побутового водопостачання, прибережні захисні смуги, смуги відведення, берегові смуги водних шляхів, очисні та інші водогосподарські споруди та технічні пристрої;

• здійснювати облік забору та використання вод, вести контроль за якістю і кількістю скинутих у водні об'єкти зворотних вод і забруднюючих речовин, а також подавати відповідним органам звіти в порядку, визначеному цим Кодексом та іншими законодавчими

актами;

• здійснювати погоджені у встановленому порядку

технологічні, лісомеліоративні, агротехнічні, санітарні та інші заходи щодо охорони вод від вичерпання, поліпшення їх стану, а також припинення скидання забруднених стічних вод;

• здійснювати спеціальне водокористування лише

при наявності дозволу;

• своєчасно сплачувати платежі за спеціальне водокористування;

•своєчасно інформувати компетентні органи про виникнення аварійних забруднень;

• здійснювати роботи, пов'язані із ліквідацією наслідків аварій, які можуть спричинити погіршення якості води.

3.6. Відповідальність за порушення водного законодавства

Згідно зі ст. 110 Водного кодексу України відповідальність за порушення водного законодавства особи, винні у:

• самовільному захопленні водних об'єктів;

• забрудненні та засміченні вод;

• порушенні режиму господарської діяльності у водоохоронних зонах та на землях водного фонду;

• руйнуванні русел річок, струмків та водотоків або порушенні природних умов поверхневого стоку при будівництві й експлуатації автошляхів.залізниць та інших інженерних комунікацій;

• введенні в експлуатацію підприємств, комунальних та інших об'єктів без очисних споруд чи пристроїв належної потужності;

• недотриманні умов дозволу або порушенні правил спеціального водокористування;

• самовільному проведенні гідротехнічних робіт (будівництво ставків, дамб, каналів, свердловин);

• порушенні правил ведення державного обліку вод або перекручуванні чи внесенні недостовірних відомостей у документи державної статистичної звітності;

• пошкодженні водогосподарських та гідрометричних споруд і пристроїв, порушенні правил експлуатації та встановлених режимів їх роботи;

• незаконному створенні систем скидання зворотних вод у водні об'єкти, міську каналізаційну мережу або зливову каналізацію та несанкціоноване скидання зворотних вод;

• використанні земель водного фонду не за призначенням;

•неповідомленні (прихованні) відомостей про аварійні ситуації на водних об'єктах;

• відмові у наданні (приховуванні) проектної документації та висновків щодо якості проектів підприємств, споруд та інших об'єктів, що можуть впливати на стан вод, а також актів і висновків комісій, які приймали об'єкт в експлуатацію;

• порушенні правил охорони внутрішніх морських вод та територіального моря від забруднення та засмічення і несуть цивільну, кримінальну відповідальність згідно із законодавством України.

Контрольні запитання та завдання

1. Сформулюйте поняття водного права і водного законодавства.

2. Дайте, визначення водного і земельною фондів України.

3. .Які Ви знаєте права і обов'язки водокористувачів?

4. Назвіть види правопорушень згідно норм чинного вод- законодавства.

Розділ 4

ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ВИКОРИСТАННЯ, ВІДТВОРЕННЯ І ОХОРОНИ ЛІСІВ

ПЛАН (логіка викладу)

1. Завдання лісового законодавства України.

2. Права та обов'язки лісокористувачів.

3. Контроль за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів.

4. Право використання лісових ресурсів.

5. Плата за використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду.

6. Державний облік лісового фонду.

7. Відповідальність за порушення лісового законодавства.

4.1. Завдання лісового законодавства України

Регулювання правових відносин з метою забезпечення підвищення продуктивності, охорони та відтворення лісів, посилення їх корисних властивостей, задоволення потреб суспільства у лісових ресурсах на основі їх науково обґрунтованого раціонального використання.

Право користування лісом - це сукупність правових норм, які регулюють порядок та умови раціональної та ефективної експлуатації лісів та земель державного лісового фонду, не покритих лісом, які знайшли відображення в Лісовому кодексі України від 21 січня 1994 р. Він складається з 10 розділів, 23 глав та 103 статей.

Суб'єктивне право користування лісом - встановлена і забезпечена законом можливість конкретних суб'єктів здійснювати безпосередню експлуатацію лісів і земель лісового фонду з метою діставати/видобувати їх корисні природні властивості.

Об'єктом права лісокористування служить частина лісового фонду або ділянка землі цього фонду, який надається в користування для конкретної цілі.

Лісовий фонд України

Лісовий фонд становлять усі ліси України, а також земельні ділянки, не вкриті лісовою рослинністю, але надані для потреб лісового господарства.

Землі лісового фонду України діляться на лісові та нелісові.

Власність на ліси

Усі ліси є власністю держави. Від імені держави лісами розпоряджається Верховна Рада України, яка делегує свої повноваження місцевим органам влади, які в межах своєї компетенції надають земельні ділянки лісового фонду у постійне або тимчасове користування.

4.2. Права та обов'язки лісокорнстувачів

Права та обов'язки постійних лісокористувачів Визначено права та обов'язки лісокористувачів: забезпечити відтворення, охорону і підвищення родючості Грунтів, забезпечувати охорону рідкісних видів рослин та тварин, рідкісних угрупувань відповідно до природоохоронного законодавства.

Права та обов'язки тимчасових лісокористувачів Зобов'язані забезпечувати користування земельними ділянками лісового фонду відповідно до умов їх надання. Захист прав лісокористува чів

Права лісокористувачів охороняються законом і можуть бути обмежені лише у випадках, передбачених законодавчими актами.

Припинення права постійного користування земельними ділянками лісового фонду: припиняється у випадках і порядку, передбачених Земельним кодексом України.

Припинення права тимчасового користування земельними ділянками лісового фонду (ст. 22).

4.3. Контроль за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів

Завдання контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів

Контроль за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів полягає: в забезпеченні додержання всіма державними і громадськими органами, підприємствами, установами та організаціями, а також громадянами вимог лісового законодавства.

Державний контроль за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів.

Державний контроль у галузі охорони, захисту, використання та відтворення лісів здійснюють Кабінет Міністрів України, Уряд Автономної Республіки Крим, Міністерство екології та природних ресурсів України та органи на місцях, спеціально уповноважені держа-

вні органи лісового господарства, місцеві органи державної виконавчої влади та інші органи відповідно до законодавства України.

Громадський контроль за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів

Громадський контроль за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів здійснюється громадськими інспекторами охорони навколишнього природного середовища.

Розміщення, проектування, будівництво і введення в дію підприємств, споруд та інших об'єктів, що шкідливо впливають на стан і відтворення лісів.

Повинні передбачатися і здійснюватися заходи щодо усунення негативної дії шкідливих чинників впливу на ліси.

Визначення місць і погодження проектів будівництва підприємств, споруд та інших об'єктів, що шкідливо впливають на стан і відтворення лісів

Визначення місць будівництва провадиться за погодженням з місцевими Радами, державними органами лісового господарства, охорони навколишнього природного середовища та іншими органами відповідно до законодавства України.

Проекти будівництва мають проходити екологічну експертизу.

4.4. Право використання лісових ресурсів

• Порядок використання лісових ресурсів.

• Право загального використання лісових ресурсів.

• Право спеціального використання лісових ресурсів.

• Дозвіл на спеціальне використання лісових ресурсів;

1. Заготівля деревини.

2. Заготівля живиці.

3. Заготівля другорядних лісових матеріалів.

4. Заготівля сіна і випасання худоби,

5. Розміщення пасік.

6. Заготівля деревних соків.

7. Заготівля (збирання) дикорослих плодів.

8. Збирання лісової підстилки.

9. Заготівля очерету.

Користування земельними ділянками лісового фонду для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних. Спортивних і туристичних цілей та науково-дослідних робіт

Надання права користування земельними ділянками лісового фонду для потреб мисливського господарства

Надаються користувачам відповідно до Закону України «Про тваринний світ».

Створення сприятливих умов для життя диких тварин регулювання чисельності диких тварин:

Відповідно до Закону України «Про тваринний світ». Надання права на тимчасове користування земельними ділянками лісового фонду для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт.

Використання лісових ресурсів і користування земельними ділянками лісового фонду на природно-заповідних територіях і об'єктах, у лісах населених пунктів, у прикордонній смузі та в лісах, що зазнали радіоактивного забруднення

Використання лісових ресурсів і користування земельними ділянками лісового фонду на природно-заповідних територіях і об'єктах:

Визначається відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України».

Використання лісових ресурсів і користування земельними ділянками лісового фонду в лісах населених пунктів;

Використання лісових ресурсів і користування земе-льними ділянками лісового фонду у прикордонній смузі;

Використання лісових ресурсів і користування земельними ділянками лісового фонду в лісах, що зазнали радіоактивного забруднення:

здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про правовий режим території, що зазнала

радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи».

4.5. Плата за використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду

Плата за використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду;

Розмір плати за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду;

Розподіл платежів за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісого фонду:

80% - зараховується до держбюджету, 20% - до обласних бюджетів. Ці платежі використовуються на виконання робіт щодо відтворення лісів, проведення лісогосподарських заходів та утримання лісів у належному санітарному стані.

4.6. Державний облік лісового фонду

Завдання державного обліку лісів і державного лісового кадастру:

Державний облік лісів державний лісовий кадастр ведуться з метою ефективної організації охорони і захисту лісів, раціонального використання лісового фонду, відтворення лісів, здійснення систематичного контролю за якісними та кількісними змінами в лісовому фонді

тощо.

4.7. Відповідальність за порушення лісового законодавства

Згідно зі ст. 98 Лісового кодексу України відповідальність за порушення лісового законодавства особи, винні у:

• незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і

чагарників;

• знищенні або пошкодженні лісу внаслідок підпалу

або недбалого поводження з вогнем;

• знищенні або пошкодженні лісу внаслідок його забруднення хімічними та радіоактивними речовинами, виробничими і побутовими відходами, стічними водами, іншими шкідливими речовинами, підтопленні, осушенні та інших видах шкідливого впливу;

• порушенні правил зберігання, транспортування та застосування засобів захисту лісу, стимуляторів росту, мінеральних добрив та інших препаратів;

• засміченні лісів побутовими відходами і покидьками;

• заготівлі лісових ресурсів засобами, що негативно впливають на стан і відтворення лісів;

• введенні в дію нових і реконструйованих підприємств, споруд та інших об'єктів, не забезпечених обладнанням, що запобігає негативному впливу на стан і відтворення лісів;

• знищенні або пошкодженні полезахисних лісових смуг, захисних лісових насаджень на

смугах відводу автомобільних доріг, захисних лісових насаджень на смугах відводу залізниць та каналів тощо, несуть цивільну, кримінальну відповідальність згідно із законодавством України.

Самовільно зайняті земельні ділянки лісового фонду повертаються за їх належністю без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.

Установи і громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Незаконно добута деревина та інші лісові ресурси підлягають вилученню.

Контрольні запитання та завдання

1. Сформулюйте поняття лісового права і лісового законодавства.

2. Назвіть права та обов'язки лісокористувачів.

3. В чому полягає суть права використання лісових ресурсів.

4. Яка існує в чинному праві відповідальність за порушення лісового законодавства.

Розділ 5

ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ВИКОРИСТАННЯ, ВІДТВОРЕННЯ І ОХОРОНИ

ТВАРИННОГО СВІТУ

ПЛАН (логіка викладу)

1. Завдання законодавства України про охорону, викорип стання і відтворення тваринного світу,

2. Об екти тваринного світу.

З. Основні вимоги та принципи охорони, раціонального користання і відтворення тваринного світу.

4. Права та обов'язки громадян при використанні єктів тваринного світу.

5. Права та обов'язки користувачів об'єктами тваринного світу

6. Охорона тваринногосвіту.

7. Контроль у галузі охорони, використання ї відтворення тваринного світу.

8. Відповідальність за порушення законодавства про охорону, використання і відтворення тваринного світу.

5.1. Завдання законодавства України про охорону, використання і відтворення тваринного світу

Правова охорона тваринного світу - сукупність правових норм та виникаючих на основі їх застосування правовідношень, направлених на здійснення заходів по збереженню тваринного світу, їх раціональне викорис-, тання та відтворення природних ресурсів, оздоровлення для задоволення екологічних, економічних, культурно-оздоровчих потреб суспільства в інтересах теперішнього

та майбутніх поколінь.

Закон України «Про тваринний світ» від 3 березня 1993 року.

Завданням законодавства України про охорону, використання і відтворення тваринного світу є регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу, збереження та поліпшення середовища перебування диких тварин, забезпечення умов постійного існування всього видового і популяційного різноманіття тварин у стані природної волі, неволі чи напіввільних умовах.

5.2. Об'єкти тваринного світу

Об'єктами тваринного світу як природний ресурс загальнодержавного значення е:

• хордові, в т. ч. хребетні (ссавці, птахи, плазуни, земноводні, риби тощо) і безхребетні (членистоногі, молюски, голкошкірі тощо) тварини в усьому їх видовому і популяційному різноманітті, що перебувають у станіприродної волі;

• частини диких тварин (роги, шкіра тощо);

• продукти життєдіяльності дздсих тварин (мед, віск тощо);

• залишки викопних тварин.

Дикі тварини, що перебувають у стані природної волі, а також інші об'єкти тваринного світу, що перебувають у межах територіальних і внутрішніх морських вод,

континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, водойм, що знаходяться на території більш ніж однієї області, державних мисливських угідь;

територій природно-заповідного фонду України і лісів державного значення, належать до природних ресурсів загальнодержавного значення.

Об'єкти тваринного світу, а також місця їх токування, пиняння, гніздових колоній птахів, постійних або тимчасових скупчень тварин, інші території, що є середовищем перебування об'єктів тваринного світу, підлягають охороні.

Суб'єктом права загальнодержавної власності на тваринний світ є держава в особі Верховної Ради У країни, ци яка може делегувати свої окремі повноваження власника тваринного світу органам державної виконавчої, влади в галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу.

Право колективної та приватної власності на окремі об'єкти тваринного світу

Дикі тварини та інші об'єкти тваринного світу, які, вилучені зі стану природної волі або природного середовища, можуть перебувати у колективній чи приватній власності. Законність добуття у колективну або приватну власність об'єктів тваринного світу (крім добутих у порядку загального використання) повинна бути під-, тверджена відповідним документом. Не можуть передаватись у колективну або приватну власність об'єкти тваринного світу, що становлять особливу природоохоронну цінність, а також види тварин, занесені у Червону книгу України.

5.3. Основні вимоги та принципи охорони, раціонального використання

і відтворення тваринного світу

При господарчій діяльності мають, додержуватися, такі основні вимоги та принципи:

• збереження умов існування видового і популяційного різноманіття тваринного світу в стані природної волі;

* недопустимість погіршення середовища перебування шляхів міграції та умов розмноження диких тварин;

* збереження цілісності природних угрупувань тварин;

• додержання науково обґрунтованих нормативів і лімітів використання об'єктів тваринного світу, забезпечення невиснажливого використання диких тварин та їх відтворення;

• раціональне використання корисних властивостей і продуктів життєдіяльності диких тварин;

• платність за спеціальне використання об'єктів тваринного світу;

• регулювання чисельності тварин з метою охорони здоров'я населення і відвернення заподіяння шкоди природі та народному господарству;

• врахування висновків екологічної експертизи щодо народногосподарських об'єктів, які можуть вплинути на стан тваринного світу.

5.4. Права та обов'язки громадян при використанні об'єктів тваринного світу

Кожний громадянин має право:

• на загальне і спеціальне використання тваринного світу;

• мати у колективній або приватній власності окремі об'єкти тваринного світу;

• на компенсацію шкоди, завданої дикими тваринами.

Громадяни України зобов 'язані:

• охороняти тваринний світ і середовище перебування диких тварин;

• сприяти відтворенню відновлюваних об'єктів тваринного світу;

• використовувати об'єкти тваринного світу відповідно до вимог природоохоронного законодавства.

Громадяни України мають й інші права та обов'язки, передбачені Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», іншими актами законодавства.

Використання об'єктів тваринного світу здійснюється на праві власності і праві користування. Для задоволення життєво необхідних потреб (оздоровлення, рекреація тощо) громадянам гарантується право загального використання тваринного світу безплатно, яке здійснюється без вилучення об'єктів тваринного світу з природного середовища. До спеціального використання тваринного світу належать усі види користування тваринним світом (за винятком любительського і спортивного рибальства у водоймах загального користування), що здійснюється ^у ,х вилученням (добуванням, збиранням і таке інше) з природного середовища. Воно здійснюється лише за дДеціальними дозволами.

Види використання об'єктів тваринного світу:

• мисливство;

• надання у користування мисливських угідь;

• полювання;

• рибальство;

• у наукових, культурно-освітніх, виховних та естетичних цілях;

• з метою одержання продуктів їх життєдіяльності.

5.5. Права та обов'язки користувачів об'єктами тваринного світу

Користувачі мають право:

• у встановленому порядку здійснювати спеціальне використання об'єктів тваринного світу;

• власності на добуті в законному порядку об'єкти тваринного світу і доходи від їх реалізації;

• оскаржувати у встановленому порядку рішення державних органів і посадових осіб, що порушують їх права на використання об'єктів тваринного світу.

Користува чі об'єктами тваринного світу зобов 'язані:

• додержуватися встановлених правил, норм, лімітів і строків використання об'єктів тваринного світу;

• використовувати тваринний світ способами, що не допускають порушення цілісності природних угрупувань;

•безперешкодно допускати до перевірки всіх об'єктів, де утримуються, перероблюються та реалізуються об'єкти тваринного світу, представників органів державного контролю;

• раціонально використовувати об'єкти тваринного світу, не допускати погіршення екологічного стану середовища перебування тварин внаслідок власної діяльності, застосовувати природоохоронні технології під час здійснення виробничих процесів;

• проводити первинний облік чисельності і використання Диких тварин, вивчати їх стан та характеристики , де перебувають об'єкти тваринного світу;

• проводити комплексні заходи, спрямовані на відродженя, в т. ч. штучне, диких тварин, збереження і поліпшення середовищ їх перебування;

• здійснювати заходи щодо виконання загальнодержавних, регіональних і місцевих екологічних програм з питань охорони тваринного світу тощо.

Умови і підстави припинення права спеціального використання об'єктів тваринного світу

Право спеціального використання об'єктів тваринного світу припиняється у разі:

• закінчення строку, на який було надано дозвіл на використання;

• відпадання потреби у використанні або добровільна відмова від нього;

* припинення діяльності підприємств, установ, громадян, які використовували об'єкти тваринного світу;

• порушення порядку спеціального використання об'єктів тваринного світу тощо.

Припинення права спеціального використання здійснюється в порядку, визначеному законодавством України Про охорону навколишнього природного середовища.

Припинення права власності на об'єкти тваринного світу здійснюється у разі жорстокого поводження з дикими тваринами, заборони перебування у колективній або приватній власності окремих видів тваринного світу.

Гарантії та захист прав власників і користувачів об'єктами тваринного світу передбачаються природоохоронним законодавством України.

5.6. Охорона тваринного світу

Охорона тваринного світу включає систему правових, організаційних, економічних, матеріально-технічних, освітніх та інших заходів, спрямованих на збереження, відтворення та раціональне використання об'єктів тваринного світу.

Охорона тваринного світу передбачає комплексний і підхід до вивчення стану, розробки і здійснення заходів щодо охорони та поліпшення всієї екологічної системи, в якій перебуває і складовою частиною якої є тваринний світ.

Забезпечення охорони тваринного світу шляхом:

• встановлення заборони та обмежень у використанні об'єктів тваринного світу;

• охорони середовища перебування, умов розмножження, шляхів міграції тварин;

* запобігання загибелі тварин під час здійснення ви-плбничих процесів та експлуатації транспортних засобів;

• обов'язковості урахування під час проведення екологічної експертизи впливу експортованих об'єктів на стан тваринного світу;

• погодження місць будівництва об'єктів, впровадження нової техніки, технології, матеріалів і речовин, цю впливають або можуть впливати на стан тваринного світу;

• охорони об єктів тваринного світу на територіях та об'єктах природно-заповідного фонду України;

• охорони, відтворення і використання рідкісних та таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів, тварин;

• розведення в неволі рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тварин;

• зоологічних колекцій;

• подання допомоги тваринам у разі їх захворювання або загрози загибелі під час стихійного лиха та надзвичайних ситуацій;

• охорони тварин під час застосування засобів захис-, ту рослин, стимуляторів їх росту, мінеральних добрив та, інших препаратів;

• обмеження або застосування на окремих територіях засобів захисту рослин, стимуляторів їх росту, мінеральних добрив та інщих препаратів;

• переселення, акліматизації і схрещування тварин;

• охорони тваринного світу від шкідливого впливу продуктів біотехнології;

• урахування вимог охорони тваринного світу при встановленні екологічних нормативів;

• ввезення в Україну і вивезення за її межі об'єктів' тваринного світу;

• обмеження прав власників і користувачів природних ресурсів в інтересах охорони, раціонального використання та відтворення тваринного світу.

5.7. Контроль у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу

Державний контроль у галузі охорони» використання і відтворення тваринного світу здійснюється Кабинетом Міністрів України, Міністерством екології, Природних ресурсів України та його органами на місцях місцевими органами державної виконавчої влади іншими державними органами, а також органами місцевого самоврядування.

Громадський контроль у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу здійснюється громадськими інспекторами охорони навколишнього природного середовища.

Компетенція спеціально уповноважених державних органів щодо контролю у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу.

Міністерство екології та природних ресурсів має право:

• координувати роботу інших спеціально уповноважених органів державної виконавчої влади в галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу та здійснювати контроль за діяльністю підприємств, установ, організацій і громадян у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу;

• контролювати додержання встановленого порядку обліку тварин та обліку їх використання;

• вимагати від фізичних та юридичних осіб усунення порушень законодавства у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу;

• припиняти у встановленому порядку використання об'єктів тваринного світу, яке ведеться з порушенням законодавства;

• у встановленому порядку зупиняти тимчасово роботи, під час проведення яких порушуються правила, норми та інші вимоги щодо охорони і використання тваринного світу, середовища перебування, умов розмноження і шляхів міграції тварин, до усунення порушень;

• припиняти незаконні дії або анулювати дозволи та

встановлювати обмеження на добування, всі види використання, утримання, реалізацію, вивезення з України і ввезення на її територію диких тварин;

• здійснювати контроль за торгівлею мисливськими трофеями і виготовленням виробів з них;

• подавати позови про відшкодування збитків втрат, заподіяних підприємствами, установами, організаціями та громадянами внаслідок порушення законодавства про охорону, використання і відтворення тваринного світу.

5.8. Відповідальність за порушення законодавства про охорону, використання і відтворення тваринного світу

Особи, винні в:

• незаконному вилученні об'єктів тваринного світу з природного середовища;

. самовільному спеціальному використанні об'єктів тваринного світу;

• порушенні порядку надання об'єктів тваринного світу в користування;

• перевищенні лімітів і порушенні інших вимог використання об'єктів тваринного світу;

• невиконанні вимог державної екологічної експертизи;

• порушенні вимог щодо охорони середовища перебування, умов розмноження і шляхів міграції тварин, самовільному випалюванні сухої рослинності або її залишків;

• порушенні правил зберігання, транспортування, застосування засобів захисту рослин, стимуляторів їх росту, мінеральних добрив та інших речовин (препаратів);

• порушенні правил створення, поповнення, зберігання, використання та державного обліку зоологічних колекцій, торгівлі ними, а також встановленого порядку пересилання, ввезення в Україну і вивезення за її межі;

• жорстокому поводженні з тваринами;

• приховуванні та перекручуванні інформації про стан і чисельність об'єктів тваринного світу та їх використання;

• невжиття заходів щодо запобігання загибелі тварин, погіршенню середовища їх перебування та ліквідації негативного впливу на тваринний світ;

• порушенні порядку придбання, реалізації, пересилання і вивезення за межі України, ввезення на її територію диких тварин та інших об'єктів тваринного світу;

• невиконанні вимог щодо охорони видів тварин, занесених до Червоної книги України або до переліків ви-Дів тварин, що підлягають особливій охороні;

• виготовленні, зберіганні, реалізації та застосуванні заборонених знарядь добування тварин;

* невиконанні розпоряджень органів, що здійснюють ворону і державний контроль у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу, несуть цивільну, кримінальну відповідальність згідно із законодавством України.

Контрольні запитання та завдання

1. Вкажіть, як. діє сьогодні Законодавство України про охорону тваринного світу

2. Вкажіть права та обов'язки користувачів об'єктами тваринного світу.

3. Як забезпечується охорона тваринного світу?

4. Яка існує відповідальність за порушення законодавства про охорону тваринного світу?

Розділ 6

ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ОХОРОНИ І ВИКОРИСТАННЯ АТМОСФЕРНОГО ПОВІТРЯ

ПЛАН (логіка викладу)

1. Завдання закону про охорону атмосферного повітря.

2. Стандартизація і нормування у галузі охорони атмосферного повітря.

3. Заходи щодо охорони атмосферного повітря.

4. Додержання вимог щодо охорони атмосферного повітря при проектуванні, будівництві та реконструкції промислових об'єктів.

5. Екологічний механізм, забезпечення охорони атмосферного повітря.

6. Контроль у галузі охорони атмосферного повітря.

7. Державний облік та моніторинг у галузі охорони алі- хосферного повітря.

8. Правопорушення в галузі охорони атмосферного повітря та відповідальність за них.

6.1. Завдання закону про охорону атмосферного повітря

Специфіка атмосферного повітря як природного об'єкта обумовила особливості його правової охоронив .

1) признаючи атмосферне повітря як природний ресурс, законодавство, на відміну від інших природних об'єктів, не встановлює права власності на нього;

2) в законодавстві про атмосферне повітря відсуті спеціальні розділи про використання названого природного ресурсу, тому, на відміну від інших природних ресурсів, не виникають різновидності права використання атмосферного повітря;

3) на відміну від інших природних ресурсів, атмосферне повітря як частина навколишнього природного сеоедовища в кількісному складі не враховується, але нормативне закріплений державний облік шкідливих впливів на атмосферне повітря;

4) нормативне встановлена дозволяюча система регулювання викидів в атмосферу, що породжує відповідні правові наслідки;

5) особливість правової охорони атмосферного повітря полягає в тому, що законодавство зосереджує увагу на правовому регулюванні охоронних відношень, тому що специфіка даного продукту не дозволяє вирішувати питання права власності на нього і права користування ним у широкому понятті слова в зв'язку з постійним його переміщенням.

Все це враховано Законом України «Про охорону атмосферного повітря», який введено в дію постановою Верховної Ради України 16 жовтня 1992 року. Закон визначає правові та організаційні основи та екологічні вимоги в галузі охорони та використання атмосферного повітря.

Завданням закону є регулювання відносин у цій галузі з метою збереження, поліпшення та відтворення стану атмосферного повітря, відвернення і зниження шкідливого хімічного, фізичного, біологічного та іншого впливів на атмосферне повітря, забезпечення раціонального використання атмосферного повітря для виробничих потреб, а також зміцнення правопорядку і законності у цій сфері.

6.2. Стандартизація і нормування у галузі охорони атмосферного повітря

Завдання стандартизації та нормування в галузі охорои атмосферного повітря

Екологічна стандартизація і нормування проводяться з метою встановлення комплексу обов'язкових норм, Правил, вимог щодо охорони атмосферного повітря від ЗАбруднєння, шкідливого впливу фізичних і біологічних" "нників та забезпечення екологічної безпеки.

Стандарти в галузі охорони атмосферного повітря

Державні стандарти у галузі охорони атмосферного повітря є обов'язковими для виконання і визначають поняття і терміни, режим використання та охорони атмосферного повітря, методи контролю за станом атмосферного повітря, вимоги щодо запобігання шкідливого впливу на атмосферне повітря.

Стандарти у галузі охорони атмосферного повітря розроблюються та вводяться в дію Мінекобезпекою та Мінохорони здоров'я України у порядку, що визначається законодавством України.

Нормативи в галузі охорони атмосферного повітря Встановлені нормативи:

1) екологічної безпеки атмосферного повітря;

2) гранично допустимих викидів та шкідливого Іііпливу фізичних та біологічних чинників;

3) вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах пересувних джерел.

Нормативи гранично-допустимих викидів та шкідливого впливу їх фізичних та біологічних чинників .встановлюються для кожного стаціонарного джерела викидів в атмосферне повітря на рівні, при якому сумарні викиди забруднюючих речовин і шкідливий фізичний вплив усіх джерел у даному районі в період дії встановленого нормативу не призведуть до перевищення нормативів екологічної безпеки атмосферного повітря.

6.3. Заходи щодо охорони атмосферного повітря

Обов'язки підприємств, установ та організацій по охороні а тмосферного повітря

Підприємства, установи та організації, діяльність яких пов'язана з викидами забруднюючих речовин в атмосферне повітря тощо, зобов'язані:

• здійснювати організаційно-господарські та інші заходи щодо забезпечення виконання умов і вимог, передбачених у дозволах на викиди забруднюючих речовин та інший шкідливий вплив;

• вживати заходи щодо зменшення обсягів викидів забруднюючих речовин і зниження шкідливого впливу 'фізичних та біологічних впливів;

• забезпечувати безперебійну ефективну роботу та підтримання у справному стані споруд, устаткування й апаратури для очищення викидів та зменшення іншого шкідливого впливу;

• здійснювати контроль за обсягом та складом забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря, та вести їх постійний облік тощо.

Регулювання викидів забруднюючих речовин у атмосферне повітря стаціонарними джерелами

Викиди забруднюючих речовин у атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися тільки. д дозволами, які видаються органами Мінекобезпеки. Обсяги цих викидів визначаються на основі нормативів гоанично допустимих викидів забруднюючих речовин в атмосферу.

Заходи щодо охорони атмосферного повітря при аварійних ситуаціях та несприятливих метеоумовах

Підприємства, установи і організації, які мають шкідливі викиди в атмосферу, повинні мати заздалегідь розроблені спеціальні заходи щодо охорони атмосферного повітря.

Виконання вимог по охороні атмосферного повітря від забруднення виробничими, побутовими та іншими відходами

Складування, зберігання чи розміщення виробничого, побутового сміття та інших відходів допускається лише за наявності спеціального дозволу на визначених місцевими органами територіях у межах встановлених ними лімітів.

6.4. Додержання вимог щодо охорони атмосферного повітря прн проектуванні, будівництві та реконструкції промислових об'єктів

• Виконання вимог по охороні атмосферного повітря при розміщенні і розвитку міст та інших населених пунктів.

• Санітарно-захисні зони.

* Погодження місць забудови, проектів будівництва і реконструкції підприємств, споруд та інших об'єктів, що впливають на стан атмосферного повітря.

* Умови розміщення, проектування, будівництва, реконструкції та введення в експлуатацію об'єктів, які впливають на стан атмосферного повітря.

* Екологічна експертиза.

* Додержання вимог по охороні атмосферного повітря при впровадженні відкриттів, винаходів, застосуванні нової техніки, імпортного устаткування, технологій та систем.

6.3. Економічний механізм забезпечення охорони атмосферного повітря

Організаційно-економічні заходи щодо забезпечення охорони та використання атмосферного повітря

Для забезпечення охорони та ефективного використання атмосферного повітря впроваджуються організаційно-економічні заходи, що передбачають:

• встановлення лімітів викидів забруднюючих речовин у атмосферне повітря та інших шкідливих впливів на нього;

• встановлення лімітів використання повітря як сировини основного виробничого призначення;

• встановлення нормативів плати і розмірів платежів за викиди забруднюючих речовин у атмосферне повітря та інші шкідливі впливи на нього;

• встановлення нормативів плати за перевищення лімітів викидів, інших шкідливих впливів та видачу дозволів на використання атмосферного повітря;

• встановлення нормативів плати за використання атмосферного повітря як сировини виробничого призначення;

• надання підприємствам податкових, кредитних та інших пільг при впровадженні ними маловідходних, безвідходних, енерго- і ресурсозберігаючих технологій тощо (відсутній механізм надання цих пільг).

Порядок встановлення лімітів викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря і рівнів шкідливого впливу фізичних та біологічних чинників на нього

Ліміти визначаються з урахуванням граничне допустимих викидів і доводяться до підприємств по кожному компоненту окремо.

Порядок визначення нормативів плати і стягнення платежів за забруднення атмосферного повітря

Розглядається в окремій методиці.

Плата за використання повітря як сировини основного виробничого призначення

Не визначено;

Розподіл платежів-невизначено.

6.6. Контроль по охороні атмосферного повітря

Контроль у галузі охорони атмосферного повітря Спрямований на забезпечення додержання вимог законодавства про охорону та використання атмосферного повітря всімасуб'єктами діяльності.

Державний контроль по охороні атмосферного пові-гояздійснюється:

місцевими органами державної виконавчої влади;

Міністерством екології та природних ресурсів України;

Мінохорони здоров'я;

Державтоінспекцією;

іншими державними органами, а також органами місцевого самоврядування відповідно до законодавства, і України.

Виробничий контроль за охороною атмосферного повітря;

Громадський контроль у галузі охорони атмосфериі ного повітря здійснюється згідно з вимогами ст. 36 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».

6.7. Державний облік та моніторинг у галузі охорони атмосферного повітря

Державному обліку у галузі охорони атмосферного' повітря підлягають:

• об'єкти, які шкідливо впливають на стан атмосферного повітря;

• обсяги атмосферного повітря, що використовується як сировина;

• види і обсяги шкідливих речовин, що викидаються в атмосферне повітря;

• види і розміри шкідливого впливу фізичних та біологічних чинників на атмосферне повітря.

Моніторинг у галузі охорона атмосферного повітря

Збір, обробка, збереження та аналіз інформації про стан атмосферного повітря здійснюються у рамках єдиної системи державного моніторингу навколишнього природного середовища.

6.8. Правопорушення в галузі охорони атмосферного повітря та відповідальність за них

Згідно зі ст. 44. Закону про охорону атмосферного повітря особи, винні у:

• порушенні прав громадян на екологічно безпечний стан атмосферного повітря;

* перевищенні лімітів та нормативів гранично допустимих забруднюючих речовин у атмосферне повітря;

• перевищенні нормативів граничне допустимих ріп. нів шкідливого впливу фізичних та біологічних чинний ків на атмосферне повітря;

• викиді забруднюючих речовин в атмосферне повітря та використання атмосферного повітря як сировини основного виробничого призначення без дозволу спеціально уповноважених на те державних органів;

• здійсненні незаконної діяльності, що негативно впливає на погоду і клімат;

• впровадженні відкриттів, винаходів, раціоналізаторських пропозицій, нових технічних систем, речовині матеріалів, а також закупівля у зарубіжних країнах і експлуатація технологічного устаткування, транспортних засобів та інших об'єктів, які не відповідають встановленим вимогам щодо охорони атмосферного повітря;

• порушенні правил складування й утилізації промислових та побутових відходів, транспортування, зберігання і застосування засобів захисту рослин, стимуляторів їх росту, мінеральних добрив та інших препаратів що спричинило забруднення атмосферного повітря;

• проектуванні і будівництві об'єктів з порушенням норм і вимог щодо охорони і використання атмосферного повітря;

• невиконанні розпоряджень та приписів органів, які здійснюють державний контроль у галузі охорони та використання атмосферного повітря;

• відмові від надання своєчасної, повної та достовірної інформації про стан атмосферного повітря, джерела забруднення, а також приховування та перекручування відомостей про стан екологічної обстановки, яка склалася внаслідок забруднення атмосферного повітря, несуть цивільну, кримінальну відповідальність згідно із законодавством України.

Контрольні запитання та завдання

1. Яке сьогодні діє Законодавство України про охорону атмосферного повітря?

2. Назвіть пріоритетні напрямки охорони атмосферного повітря.

3. Який механізм забезпечення охорони атмосферного повітря?

4. Назвіте види правопорушень у галузі охорони атмосферного повітря.

ЕКОЛОГІЧНА ЕКСПЕРТИЗА

Розділ 1

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ

ПЛАН (логіка викладу)

І. Завдання ї принципи екологічної експертизи. 2. Об'єкти і суб'єкти екологічної експертизи.

1.1. Завдання і принципи екологічної експертизи

Екологічна експертиза в Україні - вид науково-практичної діяльності спеціально уповноважених державних органів, еколого-експертних формувань та об'єднань громадян, що ґрунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі та оцінці гідропроектних, проектних та інших матеріалів чи об'єктів, реалізація і дія яких може негативно впливати або впливає на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей, і спрямована на підготовку висновків про відповідність запланованої чи здійснюваної діяльності нормам і вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки.

Відносини в галузі екологічної експертизи регулюються Законом України «Про екологічну експертизу» і Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» та іншими законами України.

Основним завданням законодавства про екологічну експертизу є регулювання суспільних відносин у галузі екологічної експертизи для забезпечення екологічної безпеки, охорони довкілля, раціонального використання і відтворення природних ресурсів, захисту екологічних прав та інтересів громадян і держави.

Метою екологічної експертизи є запобігання негативу впливу антропогенної діяльності на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей а також оцінка ступеня екологічної безпеки господарської діяльності та екологічної ситуації на окремих територіях і об'єктах.

У ст. 5 Закону України «Про екологічну експертизу» визначені основні завдання екологічної експертизи.

Основними завданнями екологічної експертизи є:

1) визначення ступеня екологічного ризику і безпеки запланованої чи здійснюваної діяльності;

2) організація комплексної, науково обґрунтованої оцінки об'єктів екологічної експертизи;

3) встановлення відповідності об'єктів експертизи вимогам екологічного законодавства, санітарних норм

будівельних норм і правил;

4) оцінка впливу діяльності об'єктів екологічної експертизи на стан навколишнього природного середовища, здоров'я людей і якість природних ресурсів;

5) оцінка ефективності, повноти, обгрунтованості та достатності заходів щодо охорони навколишнього природного середовища і здоров'я людей;

6) підготовка об'єктивних, всебічно обґрунтованих висновків екологічної експертизи.

В чинному законодавстві визначаються основні принципи екологічної експертизи.

Основними принципами екологічно}'експертизи є:

1) гарантування безпечного для життя та здоров'я людей навколишнього природного середовища;

2) збалансованість екологічних, економічних, меди-ко-біологічних і соціальних інтересів та врахування громадської думки;

3) наукова обґрунтованість, незалежність, об'єктивність, комплексність, варіантність, превентивність.

4) екологічна безпека, територіально-галузева і економічна доцільність реалізації об'єкті? екологічної експертизи, запланованої чи здійснюваної діяльності;

5) державне регулювання;

6) законність

1.2. Об'єкти і суб'єкти екологічної експертизи

Об'єктами екологічної експертизи є епроекти закон давчих та інших нормативно-правових актів, передпроектні, проектні матеріали, документація, по впровадженню нової техніки, технологій, матеріалів, речовин, продукції. реалізація яких може призвести до порушення екологічних нормативів, негативного впливу на стан навколишнього природного середовища, створення загрози здоров'ю людей.

Екологічній експертизі можуть підлягати екологічні ситуації, що склалися в окремих населених пунктах і регіонах, а також діючі об'єкти та комплекси, що мають значний негативний вплив на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей.

Військові, оборонні та інші об'єкти, інформація про які становить державну таємницю, підлягають екологічній експертизі відповідно до цього Закону та інших спеціальних законодавчих актів України.

Суб'єктами екологічної експертизи є:

1) Міністерство безпеки України, його органи на місцях, створювані ними спеціалізовані установи, організації та еколого-експертні підрозділи чи комісії;

2) органи та установи Міністерства охорони здоров'я України - в частині, що стосується експертизи об'єктів, які можуть негативно впливати або впливають на здоров'я людей;

3) інші державні органи, місцеві органи влади і самоврядування відповідно до законодавства;

4) громадські організації екологічного спрямування чи створювані ними спеціалізовані формування;

5) інші установи, організації та підприємства, в тому числі іноземні юридичні і фізичні особи, які залучаються до проведення екологічної експертизи;

6) окремі громадяни в порядку, передбаченому законодавством України.

Під час розслідування і судового розгляду кримінальних справ про службові та господарські злочини, які пов'язані із заподіянням шкоди навколишньому середовищу, про забруднення водойм та атмосферного повітря, про забруднення моря шкідливими для здоров'я людей і для його живих ресурсів речовинами або іншими відходами та матеріалами можуть виникнути питння, для розв'язання яких доцільне залучення фахівця-еколога. Йому можуть бути поставлені такі запитання:

• чи відповідає проект даного об'єкта нормам, правилам та вимогам природного середовища і раціонального його використання?

• чи виконано будівництво певного об'єкта відповідно до вказаних норм, правил та вимог?

• чи не настали дані негативні наслідки через невідповідне проектування чи будівництво конкретного об'єкта?

• які порушення чи прорахунки в проекті або технологічному процесі його здійснення призвели до даних негативних наслідків?

• яка конкретна службова або інша особа відповідальна за порушення чи прорахунки в проекті або в технічному процесі?

• чи належним чином збудовані та функціонують очисні споруди на даному підприємстві?

Оскільки шкідливі наслідки в екологічній сфері, що виникають унаслідок злочинних дій або бездіяльності певних осіб, мають, як правило, чітко визначений предметний характер (захворювання людей, падіж худоби, знищення родючих шарів ґрунту, погіршення бальнео-^ логічних властивостей ділянок місцевості тощо), то поряд з екологічною експертизою або в комплексі з нею можуть виконуватися й інші: судово-медична, біологічна, хімічна, судово-ветеринарна, іхтіологічна, технологічна, курортологічна, будівельно-технічна, гідротехнічна.

Контрольні запитання та завдання

1. Назвіть завдання і принципи екологічної експертизи.

2. Які Ви знаєте об'єкти і суб'єкти екологічної експертизи?

Розділ 2 ФОРМИ ЕКОЛОГІЧНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ

ПЛАН (логіка викладу)

ї. Поняття і форми екологічної експертизи.

2. Державна екологічна експертиза.

3. Громадська екологічна експертиза.

4. Спеціалізовані екологічні експертизи.

5. Державне регулювання та управління в галузі еколои' чної експертизи.

6. Статус експерта екологічної експертизи.

7. Права та обов'язки замовників екологічної експертизи

8 Порядок проведення екологічної експертизи.

9 Фінансування екологічної експертизи.

10. Відповідальність за порушення законодавства про екологічну експертизу.

2.1. Поняття і форми екологічної експертизи

Експертиза - це процесуальна дія, яка проводиться з метою отримання висновку з питань, які мають доказове значення по справі.

В реальній дійсності екологічна експертиза існує як вид експертної діяльності спеціально уповноважених державних органів, громадських, кооперативних та інших формувань і об'єднань, що забезпечують додержання вимог екологічної безпеки при прийнятті законопроектів, обгрунтуванні програм, концепцій, рішень, проектів та об'єктів, запровадження або реалізація яких може негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, здоров'я і життя людей.

Українські вчені екологи і юристи справедливо зазначають, що екологічна експертиза перестала бути аматорством окремих вчених та заінтересованих практиків. Вона увійшла в лексикон і життя практично кожної людини, що вболіває за термінове вирішення екологічних проблем. Саме в об'єктивній та незалежній екологічній експертизі більшість людей вбачають ефективний механізм суспільства і держави, здатність гарантувати екологічну безпеку, оскільки в ній діалектичне сполучені гласність, демократизм, соціальна справедливість, реальне забезпечення екологічних прав та інтересів громадськості.

Екологічна експертиза вже вийшла за рамки окремих проектів. Нагромаджується позитивний досвід проведення екологічних експертиз на об'єктах, що є джерелами підвищеної небезпеки для людей та навколишнього природного середовища. Ведеться робота по запровадженню законодавчих основ здійснення екологічної експертизи та розробці методик проведення експертизи стосовно конкретних об'єктів еколого-експертного дослідження і оцінки. З прийняттям Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» екологічна експертиза одержала законодавчий статус і є обов'язковою умовою законотворчого процесу, інвестиційної, управлінської, господарської та іншої діяльності. Що впливає на стан навколишнього природного середовища. Гарантується реальність реалізації права громадян України на участь у проведенні громадської екологічної експертизи, забезпечується можливість громадськості проводити екологічну експертизу, обнародуй вати її результати і передавати їх органам, уповноваженим приймати рішення.

Сьогодні основними формами екологічної експертизи є: державна, громадська, і спеціалізовані.

В даний час в Україні послідовно створюються необхідні організаційні структури функціонування державної громадської, спеціалізованих екологічних експертиз.

Відповідно до норм чинного законодавства процес дослідження повинен бути підпорядкований певним вимогам щодо проведення екологічної експертизи.

До документації на об'єкти екологічної експертизи додаються обґрунтування щодо забезпечення екологічної безпеки запланованої чи здійснюваної діяльності з комплексною еколого-економічною оцінкою існуючого чи передбачуваного впливу на стан навколишнього природного середовища, оцінкою екологічного ризику і небезпеки для здоров'я людей та з альтернативними прогнозними варіантами зменшення цих впливів.

Особи, які передають документацію на об'єкти екологічної експертизи, в разі необхідності організують і фінансують проведення додаткових досліджень, пошукових і експертних робіт, забезпечують гласність і враховують громадську думку щодо запланованої чи здійснюваної діяльності, гарантують достовірність попередньої оцінки впливу на навколишнє природне середовище і здоров'я людей, що відображається в Заяві про екологічні наслідки діяльності.

Закон вимагає, щоб під час дослідження забезпечувалася гласність екологічної експертизи. Вона полягає в тому, що замовники екологічної експертизи об'єктів, що в процесі реалізації (будівництва, експлуатації тощо) можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей, зобов'язані оголосити через засоби масової інформації про проведення екологічної експертизи у спеціальній Заяві про екологічні наслідки діяльності.

Еколого-експертні органи чи формування після завершення екологічної експертизи повідомляють про висновки через засоби масової інформації. В процесі екологічної експертизи може брати участь громадськість. З метою врахування громадської думки суб єкти екологічної експертизи проводять публічні слухання або відкриті засідання.

Участь громадськості в процесі екологічної експертизи може здійснюватись шляхом виступів у засобах масової інформації, подання письмових зауважень, пропозицій і рекомендацій, включення представників громадськості до складу експертних комісій, груп по проведенню громадської екологічної експертизи.

Підготовка висновків екологічної експертизи і прийняття рішень щодо подальшої реалізації (використання, застосування, експлуатації тощо) об'єкта екологічної експертизи здійснюються з урахуванням громадської думки.

Висновки державної екологічної експертизи є обов'язковими для виконання. Приймаючи рішення щодо подальшої реалізації об'єктів екологічної експертизи, висновки державної екологічної експертизи враховуються нарівні з іншими видами державних експертиз.

Висновки громадської та іншої екологічної експертизи мають рекомендаційний характер.

Правові (державно-правові, соціально-правові, організаційно-правові) аспекти екологічної експертології (умовно можна назвати еколого-правовою експертоло-гією) найбільш глибоко і всебічно можуть бути досліджені з позицій предмета, методів, джерел, системи, механізму та інших складових екологічного права, враховуючи, що центральним його інститутом є правові норми, які регулюють відносини в сфері здійснення екологічної експертизи. Інститут екологічної експертизи має комплексне, міжгалузеве, міждисциплінарне, державно-правове і соціальне призначення.

2.2. Державна екологічна експертиза

Ведучою формою в системі оцінки екологічного впливу різних об'єктів є державна екологічна експертиза. Це зумовлено юридичною природою цієї форми експертизи як обов'язкової стадії будь-якого процесу -яконотворчого, інвестиційного, управлінського, господарського та іншої діяльності, що може негативно впливати на стан навколишнього середовища та здоров'я населення.

Державна екологічна експертиза організується і проводиться еколого-експертними підрозділами, спеціалізованими установами, організаціями або спеціально створюваними комісіями Міністерства екології та природних ресурсів України, Міністерства охорони здоров'я України, їх органів на місцях із залученням інших органів державної виконавчої влади.

До проведення державної екологічної експертизи можуть у встановленому порядку залучатися фахівці інших установ, організацій і підприємств, а також експерти міжнародних організацій.

Здійснення державної екологічної експертизи є обов'язковим для видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку. Перелік видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням Міністерства екології та природних ресурсів України, Міністерства охорони здоров'я

України.

Проведення додаткових державних екологічних експертиз здійснюється за ініціативою заінтересованих осіб на підставі договору про надання еколого-експертних послуг або за рішеннями Кабінету Міністрів України, Уряду Автономної Республіки Крим, місцевих Рад народних депутатів чи їх виконавчих комітетів.

Згідно статті 14 Закону України «Про екологічну експертизу» державній екологічній експертизі підлягають:

1) державні інвестиційні програми, проекти схем розвитку і розміщення продуктивних сил, розвитку окремих галузей народного господарства;

2) проекти генеральних планів населених пунктів, схем районного планування, схем генеральних планів промислових вузлів, схем розміщення підприємств у промислових вузлах і районах, схем упорядкування промислової забудови, інша передпланова і передпроектна документація;

3) інвестиційні проекти, техніко-економічні обґрунтування і розрахунки, проекти і робочі проекти на будівництво нових та розширення, реконструкцію, технічне переозброєння діючих підприємств; документація по перепрофілюванню, консервації та ліквідації діючих підприємств, окремих цехів, виробництв та інших про мислових і господарських об'єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, в тому числі військового та оборонного призначення;

4) проекти законодавчих та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини в галузі забезпечення екологічної (в тому числі радіаційної) безпеки, охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів, діяльності, що може негативно впливати на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей;

5) документація по впровадженню нової техніки, технологій, матеріалів і речовин (у тому числі тих, що закуповуються за кордоном), які можуть створити потенційну загрозу навколишньому природному середовищу та здоров'ю людей.

Відповідно до рішень Кабінету Міністрів України, Уряду Автономної 'Республіки Крим, місцевих Рад народних депутатів чи їх виконавчих комітетів державній екологічній експертизі можуть підлягати екологічні ситуації, що склалися в окремих населених пунктах і регіонах, а також діючі об'єкти та комплекси, в тому числі військового та оборонного призначення, що мають значний негативний вплив на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей.

Законодавець визначає спеціальні вимоги до документації на об'єкти державної екологічної експертизи.

В документації на об'єкти державної екологічної експертизи повинні передба чатися:

1) комплексна еколого-економічна оцінка впливу запланованої чи здійснюваної діяльності на стан навколишнього природного середовища, використання і відтворення природних ресурсів, здоров'я населення, оформлена у вигляді окремого тому (книги, розділу) документації і Заяви про екологічні наслідки діяльності;

2) обґрунтування впровадження сучасних, досконалих нематеріало- і не енергоємних, мало- і безвідходних технологічних процесів;

3) забезпечення комплексної переробки, утилізації рективного використання відходів виробництва;

4) заходи щодо економії водних ресурсів, забезпечення ефективної, очистки всіх видів стічних вод, а також їх використання для технічних потреб без скидання Цих вод у природні водотоки і водойми;

5) дієвість і досконалість передбачуваних заходів щодо охорони атмосферного повітря від забруднення;

6) забезпечення збереження, охорони і відтворення об'єктів рослинного і тваринного світу та природно-заповідного фонду;

7) забезпечення захисту населення і навколишнього природного середовища від шкідливого впливу антропогенних фізичних, хімічних та біологічних чинників.

Документація, що подається на об'єкти державної екологічної експертизи, повинна бути у встановленому порядку погоджена з заінтересованими органами та містити оцінку можливих соціальних наслідків.

Замовники державної екологічної експертизи зобов'язані підготувати Заяву про екологічні наслідки діяльності та матеріали, на яких вона ґрунтується.

Державна екологічна експертиза повинна забезпечити повноту і правильність оцінки впливу господарської діяльності на навколишнє середовище, достатність пропонованих заходів, по раціональному використанню природних ресурсів, збереження якості навколишнього середовища, гарантувати населенню право на навколишнє середовище, сприятливе і безпечне для їх здоров'я і умов проживання, забезпечити збереження екологічної рівноваги, генофонд і різноманітність живої природи в інтересах (оздоровчих, рекреаційних, естетичних, виховних тощо) людини. При проведенні державної, екологічної експертизи бажано враховувати, що право людини на сприятливе (безпечне) природне середовище належить до категорії абсолютних прав. Всі правомочності в цій сфері належать виключно людині, а тому обов'язком всіх інших осіб є утримання від його порушення. Саме з цих позицій державна екологічна експертиза здатна зменшити або зовсім виключити можливість будь-якого впливу на навколишнє середовище експортованого об'єкта.

Державна екологічна експертиза повинна виходити з того, що на її дослідження, аналіз і експертну оцінку передаються екологічно небезпечні об'єкти, тобто здатні негативно впливати на якість навколишнього середовища, здоров'я і життя людей, режим використання природних ресурсів. Інакше кажучи, державній екологічній експертизі слід піддавати такі види наміченої діяльності, що ґрунтується на ризику екологічної небезпеки, а отже, спроможна в будь-який час з великим ступенем вірогідності призвести до складних екологічних наслідків, пов'язаних з пошкодженням чи спотворенням екосистеми, природних ландшафтів і комплексів, виведенням з обігу природних ресурсів чи настанням складних патологічних або генетичних афектів.

Тому перш за все, на державну екологічну експертизу мають передаватися прогнозні та передпроектні матеріали, зокрема генеральні схеми розвитку і розміщення продуктивних сил держави і галузей народного господарства, а також проекти концепцій, комплексних програм, планів соціально-економічного розвитку, територіальних комплексних схем охорони природи, інших передпланових та передпроектних матеріалів, проекти схем і проектів районного планування, генеральних планів населених пунктів та курортів, іншої проектно-планувальної доку м ентації.

Безперечно, що обов'язково експертному аналізу і оцінці повинні підлягати матеріали, пов'язані з розміщенням особливо екологічно небезпечних видів господарської та іншої діяльності. Еколого-експертним органам, що проводять державну екологічну експертизу, слід пам'ятати, що до екологічно небезпечних видів господарської діяльності віднесено оУектн атомної промисловості і енергетики, біохімічного, біотехнічного і фармацевтичного виробництва, нафтохімії, нафтопереробки, хімічної промисловості, металургії, мікроелект-ронної промисловості та об'єкти, пов'язані з обробкою, транспортуванням, зберіганням і захороненням небезпечних промислових відходів, виробництвом і застосуванням мінеральних добрив, пестицидів, вибухових речовин і ракетного палива тощо.

До таких об'єктів можна віднести види діяльності по виробництву електроенергії на основі органічного палива, виробництву азбесту, скла, цементу, целюлози, зберіганню і транспортуванню паливних, токсичних, вибухонебезпечних речовин, включаючи матеріали, що створюють отруйні продукти горіння і порохові вибухи, а також дослідної діяльності, в процесі якої використовуються у великих кількостях токсичні речовини, природні і штучні синтезовані організми, бактерії та віруси.

Державній екологічній експертизі підлягають техні-ко-економічні обґрунтування і розрахунки, проекти на будівництво і реконструкцію (розширення, технічне переозброєння) підприємств та інших об'єктів, що можуть негативно впливати на стан навколишнього середови-Ща, режим використання природних ресурсів, здоров'я та життя людей, а також матеріали на створення нової техніки, технології, матеріалів, речовин і продукції у тому числі і тих, що закуповуються за кордоном.

Державна екологічна експертиза може проводитися безпосередньо спеціалістами експертних органів Міністерства охорони навколишнього природного середовища або за допомогою експертних комісій, до складу яких входять вчені, спеціалісти і представники громадськості. Наприклад, державна екологічна експертиза в системі Міністерства екології та природних ресурсів України здійснюється спеціалістами Головного управління державної екологічної експертизи. З цією метою в зазначеному управлінні створено декілька відділів, зокрема відділ експертизи схем розміщення продуктивних сил, відділ комплексної екологічної експертизи та сектор експертизи розробок нової техніки, технології і речовин.

Державна екологічна експертиза проводиться також, обласними. Київським та Севастопольським міськими природоохоронними органами, в складі яких утворено відповідні відділи чи інші підрозділи. На них, зокрема, покладається проведення державної екологічної експертизи проектів комплексних планів економічного і соціального розвитку областей, міст, районів, проектів і схем районного планування приміських зон, генеральних планів і проектів детального планування і забудови міст та інших населених пунктів, територіальних комплексних схем охорони природи областей, міст і районів, техніко-економічних обґрунтувань (розрахунків) і проектів на будівництво (реконструкцію, розширення) підприємств. Слід однак зазначити, що є деякі особливості з точки зору суб'єктного та об'єктного складу державної екологічної експертизи, що проводяться в інших державах.

Державна екологічна експертиза повинна бути направлена на встановлення повноти можливих чинників впливу і рівня їх екологічної небезпеки, масштаби вірогідного, впливу господарської чи іншої діяльності на стан навколишнього середовища, здоров'я та життя людей, достатності передбачуваних заходів по забезпеченню вимог екологічного законодавства, а також попередження наступу аварійних ситуацій та ліквідації негативних екологічних, економічних та соціальних наслідків, наявності відповідної інформації і прогнозу зміни екологічного стану під впливом реалізації і розвитку господарської та іншої діяльності, що підлягає еколого-експертному аналізу та оцінці.

Основну увагу державна екологічна експертиза повинна зосередити на оцінці рівня екологічної небезпеки експортованих об'єктів та її результатів, зокрема коли йдеться, про розміщення народногосподарських підприємств та об'єднань, важливо виявити вірогідність небезпечного екологічного впливу їх продукції, відходів виробництва, а також оперативного та інших методів контролю заходів, що передбачають забезпечення екологічної безпеки цього виду діяльності і нормативної якості навколишнього середовища, її окремих компонентів.

Еколого-експертний орган, що проводить державну екологічну експертизу, робить висновок, який містить оцінку екологічних наслідків, можливих при реалізації експортованого об'єкта, зауваження щодо виявлених недоробок, встановлених при проведенні експертизи, рекомендації для замовника та інших заінтересованих осіб по умовах реалізації експортованого об'єкта.

У відповідності із чинним екологічним законодавством проводиться робота по інструктивно-методичному забезпеченню і практичному здійсненню державної еколого-експертної діяльності.

Здійснювана політика в частині державної екологічної експертизи, спрямована на забезпечення всебічно обґрунтованої і комплексної оцінки проектної документації та подальший розвиток і вдосконалення інструктивно-методичної бази державної екологічної експертизи.

З метою забезпечення підготовки уніфікованих і достатніх за повнотою та обсягом еколого-експертних висновків, Міністерством екології та природних ресурсів України розроблено і направлено до регіональних підрозділів для керівництва і застосування в практичній роботі дві спеціальні форми висновків державної екологічної експертизи (для великих, складних і порівняно незначних об'єктів).

Для упорядкування і регламентації експертної діяльності у галузі оцінки реєстраційних матеріалів нових пестицидів і агрохімікатів було розроблено Положення про еколого-експертну групу з цих питань.

За дорученням Уряду доопрацьований і погоджений Закон «Про державну санітарно-гігієнічну експертизу» та ряд інших проектів законодавчих актів. Підготовлено і Доведено до еколого-експертних підрозділів регіональних органів Міністерства екології та природних ресурсів ще цілу низку інструктивних документів - «Про громадську екологічну експертизу і врахування громадської думки», «Про взаємодію в еколого-експертній діяльності», «Про організацію і здійснення державної екологічної експертизи документації щодо дослідно-промислової і промислової розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного значення» та деякі інші.

Значна робота виконана еколого-експертним підрозділом центрального апарату Міністерства щодо розгляду і екологічної оцінки проектів нових нормативно-технічних документів, що розроблялись іншими міністерствами та відомствами, зокрема, таких:

• ДБН «Склад, порядок розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва»;

• ДБН «Склад, зміст, порядок розробки, розгляду та затвердження генеральних планів міст і селищ»;

• ДБН «Проектування вулиць і доріг міських та сільських поселень»;

• ДБН «Проектування будівельних машин. Загальні вимоги».

Розглянуто низку відомчих будівельних норм і правил, зокрема таких, як «Правила капітального ремонту нафтопроводів», «Рибозахисні та рибопропускні споруди», «Підприємства збірного залізобетону та підприємства по виробництву виробів з пористого бетону» та інші.

Серед найбільш значної документації, еколого-екс-пертні висновки стосовно якої готувались Міністерством, були проекти «Державної програми розвитку каменеви-добувної та каменепереробної галузі України на 1997-2006 рр.», будівництва Дністровської гідроакумулюючої електростанції, першочергових водоохоронних заходів у 10-кілометровій зоні відчуження ЧАЕС та деякі інші.

Здійснюється активна еколого-експертна діяльність щодо оцінки за заявками Укрдержхімкомісії реєстраційних матеріалів пестицидів і агрохімікатів.

2.3. Громадська екологічна експертиза

При необхідності вирішення складних екологічних проблем неодмінно постає питання про обов'язкове проведення попередньої громадської (соціальної) екологічної експертизи щодо розвитку населеного пункту, відповідного регіону чи розміщення окремих галузей народного господарства та продуктивних сил чи реалізації проекту конкретної будови. Мета такої експертизі зводиться до вивчення основних показників об'єкта та подання пропозицій щодо поліпшення екологічної ситуації в місці реалізації експортованого об'єкта. Пропозицій з цього приводу досить багато, разом з тим підходи до розуміння завдань та змісту громадської екологічної експертизи дуже калейдоскопічні.

Так, в одному випадку ставиться питання про необхідність попереднього громадського обговорення чи референдуму з приводу визначення можливості реалізації тієї чи іншої діяльності в конкретній екосистемі, яка може вплинути на стан навколишнього середовища та здоров'я людей. В іншому йдеться про доцільність створення незалежних комісій чи груп з представників громадськості і кваліфікованих спеціалістів в галузі екології. Частіше стали ставитись питання про необхідність проведення соціальної екологічної експертизи шляхом прилюдних слухань. Інколи мова йде тільки про неодмінність залучення заінтересованих представників громадськості і їх участь у проведенні державної чи міжнародної екологічної експертизи тощо.

Що ж слід розуміти під громадською (соціальною) екологічною експертизою та які межі її застосування? Громадська екологічна експертиза залежить перш за все від суб'єктного складу, тобто її повинні проводити представники громадськості чи їх об'єднання. Необхідно також, щоб чітко був визначений об'єкт вивчення і еколо-го-експертної оцінки відповідної форми і методи дослідження та предмет пізнання.

Громадська екологічна експертиза може здійснюватися в будь-якій сфері діяльності, що потребує екологічного обґрунтування, за ініціативою громадських організацій чи інших громадських формувань.

Громадська екологічна експертиза може здійснюватися одночасно з державною екологічною експертизою шляхом створення на добровільних засадах тимчасових або постійних еколого-експертних колективів громадських організацій чи інших громадських формувань.

Експертом може виступити будь-яка особа, заінтересована в позитивному чи негативному вирішенні питання, пов'язаного з екологічним обґрунтуванням господарського рішення. Висновки та оцінки кожного з залежних експертів можуть узагальнюватись спеціальними комісіями, радами; колегіями з представників громадськості чи органом (замовником, організацією-проектувальником тощо), відповідальним за якість розроблюваної документації чи з ініціативи якого (Ради народних депутатів) призначалась така експертиза.

У випадках, коли створюються спеціальні організаційні структури з визначеною метою, завданням, об'єктами еколого-експертного дослідження, формами та методами діяльності громадських формувань, з встановленою відповідальністю за наслідки екологічної експертизи, йдеться мова про юридичне формалізовану і організаційно спрямовану форму громадської, експертизи. Зазначена форма громадської екологічної експертизи може проводитись як організаційно відособлено від інших форм, наприклад державної, так і в складі останньої. Для цього можуть створюватися відповідні громадські комісії чи окремі групи, які працюватимуть за єдиною або різними програмами і методикою експертизи. Зрозуміло, що найвища ефективність очікується від цілеспрямованої діяльності спеціально створюваних еколого-експертних комісій або груп представників громадськості чи їх об'єднань для об'єктивного вивчення, аналізу і оцінки об'єктів, реалізація яких може негативно вплинути на екологічну обстановку та безпеку населення, і обґрунтування висновків, що мають юридичне значення для прийняття рішень чи врахування їх на наступних стадіях реалізації об'єкта експертизи. В цьому контексті громадськими слід вважати екологічні експертизи, що проводяться тільки громадськими формуваннями, створеними на засадах добровільного і вільного волевиявлення громадян, об'єднаних спільністю екологічних інтересів без переслідування в своїй діяльності комерційної мети чи сприяння одержанню доходу іншими організаціями і на які поширюються положення законодавства про громадські об'єднання.

Важливо передбачити порядок застосування тієї чи іншої експертизи при підготовці законопроектів, в інвестиційній діяльності, при визначенні характеру, причин і осіб, діяльність яких призвела до заподіяння шкоди навколишньому середовищу, природним ресурсам та здоров'ю людей тощо. Бажано також передбачити в законодавчому порядку, що громадські екологічні експертизи проводяться, як правило, на громадських засадах. Однак, це не повинно позбавляти можливості громадські еколого-експертні формування здійснювати при необхідності залучення висококваліфікованих спеціалістів як громадських експертів екологічної експертизи і на госпрозрахунковій основі.

Оскільки процедура проведення громадської екологічної експертизи має відповідний послідовний порядок, то гарантією його неодмінного додержання повинна стати відповідна норма чи сукупність норм законодавчого акту про екологічну експертизу. Крім того, бажано також передбачити, що порушення порядку проведення громадської екологічної експертизи та меж її застосування слід розглядати як підставу для застосування заходів дестиму-лювання відповідних експертних органів чи окремих експертів-екологів та притягнення винних до адміністративної чи кримінальної відповідальності. Практика здійснення громадської екологічної експертизи, враховуючи відсутність чіткого правового регулювання в цій галузі, виробила і різноманітні її організаційні форми. Передусім слід вказати на неформальні організаційні структури, тобто спеціально створювані громадські еколого-експертні об'єднання (групи, ради громадських експертів-екологів, ініціативні екологічні експертні комісії, експертні асоціації тощо). Крім того, громадські екологічні експертизи проводяться традиційно формальними екологічними організаціями (товариствами в сфері екології та аматорськими природоохоронними організаціями).

Можуть створюватися як постійно функціонуючі, так і тимчасові еколого-експертні структури. Наприклад, згідно зі Статутом Української екологічної асоціації «Зелений світ» її з'їзд створює спеціальну колегію експертів, члени якої призначаються радою асоціації. Колегія експертів є постійно діючим органом, який здійснює науково-методичне забезпечення асоціації, створює для проведення незалежних наукових досліджень і екологічних експертиз на громадських і госпрозрахункових засадах центри, кооперативи, тимчасові творчі колективи, організує їх роботу. Колегія здійснює наукову і експертну допомогу (послуги), організує проведення екологічних експертиз.

2.4. Спеціальні екологічні експертизи

Інші екологічні експертизи можуть здійснюватися за ініціативою заінтересованих юридичних і фізичних осіб "3 договірній основі із спеціалізованими еколого-екс-"ертними органами і формуваннями.

Примірний договір про надання еколого-експертних послуг затверджується Міністерством екології та природних ресурсів України.

Практика проведення екологічної експертизи в різних регіонах країни свідчить про те, що створювані, особливо на державному рівні, еколого-експертні струк^ тури поки що не в змозі подолати стереотип нормативного підходу еколого-експертної діяльності. Перш за все тому, що в переважній більшості такі державні еколого-експертні структури побудовані на принципах відправлення управлінської служби. Зрозуміло, що в цих умовах їм бракує дійсного наукового підходу при проведенні екологічної експертизи.

Загострення екологічної ситуації в різних регіонах набирає катастрофічного характеру. Тому надзвичайно важливо запроваджувати нові механізми попередження наступу таких ситуацій. Таким чином, життя вимагає нових підходів в організації, науково-методичному забезпеченні проведення екологічної експертизи, особливо в нашій державі з ускладненою екологічною обстановкою.

За цих умов логічно, що в країні почали створюватись нові форми екологічної експертизи, які направлені на забезпечення потреб сучасної практики. Слід зазначити, що така тенденція набирає силу як на рівні державних еколого-експертних органів, так і в структурах недержавних, неурядових формувань. Багато з них проводяться різноманітними організаційно-правовими структурами при громадських, громадсько-екологічних об'єднаннях та формуваннях, які здійснюють свою роботу на високому науково-технічному та методичному рівні. Можна констатувати, що запроваджується в практику важливий принцип екологічної екс пертизи - поєднання міждисциплінарних знань, екологічних, соціальних, природничих та технічних наук.

Тому до спеціалізованих екологічних експертиз можна віднести такі її форми, які здійснюються спеціалізованими організаційними структурами, що реалізують поліфункціональну діяльність з правом проведення екологічної експертизи. Для таких організаційних утворень проведення екологічної експертизи передбачається їх статутами поряд з консультативними, пошуковими, науково-технічними та іншими функціями.

Передусім слід дати характеристику тим екологічним експертизам, що проводяться спеціально створюваними спеціалізованими формуваннями при державних органах. Зокрема, при колишньому Держкримприроди СРСР у 1988 р. було створено Міжнародний центр оцінки впливу на навколишнє середовище (МЦ ОВНС). Він створений для оцінки впливу різних об'єктів на навколишнє середовище, зокрема визначення екологічної безпеки народногосподарських об'єктів, які намічаються для розміщення за участю зарубіжних фірм, проведення екологічних експертиз зі залученням висококваліфікованих зарубіжних експертів в цій галузі, спеціалізованих організацій, розробки нових засобів вимірювання стану навколишнього середовища, наукових розробок нових методів попередження забруднення природного середовища, методичних матеріалів визначення антропогенного впливу на якість оточуючого середовища. Значну увагу центр зосереджує на запровадженні контролюючих приладів, проведенні екологічної експертизи різних проектних матеріалів, конкретних екологічних ситуацій. Екологічна експертиза, що проводиться міжнародним центром, ґрунтується на детальному і комплексному дослідженні стану навколишнього середовища та впливу на нього різних антропогенних чинників.

Своєрідною формою спеціалізованих екологічних експертиз є діяльність центрів еколого-економічного аналізу.

Діяльність центру передбачає проведення еколого-економічного аналізу, оцінки і ліцензування нової техніки, технології, матеріалів, речовин, що плануються до ввезення з-за кордону, екологічної експертизи нормативно-технічної, технологічної, комерційної та іншої документації на продукцію, яка планується на імпорт, формування автоматизованого банку еколого-експертних даних, науково-технічного та інформаційного забезпечення діяльності служб державної екологічної експертизи системи Держкомекологіі' на основі автоматизованих еколого-експертних систем.

Поряд з цим центр має проводити консультування і методичну діяльність, організовувати підвищення кваліфікації і перепідготовку спеціалістів у галузі управління природокористуванням, еколого-економічний аналіз і прогнозування, науково-дослідні, інформаційно-аналі-т'ичні, запроваджувальні роботи по еколого-економіч-ніи оптимізації прогнозування, планування, проектування природоохоронної діяльності.

Крім того, передбачено, що центр може здійснювати комерційну діяльність, різні форми консультування, інформаційного забезпечення й інші види діяльності сфері природокористування і охорони навколишнього середовища.

Однак спеціалізовані екологічні експертизи проводяться не тільки структурами, що створюються при державних органах в галузі екології. За останні роки особливого поширення набирає практика проведення спеціалізованих екологічних експертиз структурами, що утворюються громадськими організаціями та об'єднаннями в сфері науки і техніки, милосердя, сприяння сім"і та дитинству тощо.

Для проведення екологічної експертизи, та реалізації інших функцій, передбачених статутами, створюються спеціалізовані Центри науково-технічних послуг.

Центр «Київексперт» проводить систематизацію наукового та інженерно-технічного персоналу вчених і спеціалістів Київського регіону з метою активного використання їх як експертів, залучення до розробки найважливіших програм і проектів розвитку народно-господарського комплексу регіону, створення і комерційне використання для вказаних цілей відповідного автоматизованого банку даних, сприяє ефективному використанню резервів наукового й інженерно-технічного потенціалу вчених, спеціалістів промисловості, сільського господарства шляхом організації тимчасових творчих колективів для вирішення конкретних науково-технічних проблем.

Екологічна експертиза, що проводиться центрами, має чіткий міжгалузевий, комплексний характер, оскільки вона здійснюється в органічному поєднанні з еколого-економічними, технологічними, або науково-технічними експертизами чи реалізацією інформаційних та інших функцій, що покладаються на спеціалізовані організаційні структури.

2.5. Державне регулювання та управління в галузі екологічної експертизи

Державне регулювання а галузі екологічної експертизи здійснюють Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Уряд Автономної Республіки Крим, органи державного управління, місцеві Ради народних депутатів та інші організації

До відання Верховної Ради України в галузі екологічної експертизи належить:

1) законодавче регулювання відносин у галузі екологічної експертизи;

2) визначення основних принципів і порядку здійснення державної, громадської та інших екологічних експертиз;

3) вирішення інших питань у галузі екологічної експертизи.

До відання Верховної Ради Автономної Республіки Криму'у порядку, встановленому Законом України «Про екологічну експертизу» та іншими актами законодавства, належить:

1) координація діяльності суб'єктів екологічної експертизи;

2) здійснення контролю за дотриманням законодавства про екологічну експертизу;

3) вирішення інших питань у галузі екологічної експертизи у межах своєї компетенції.

Державне управління в галузі екологічної експертизи здійснюють Кабінет Міністрів України, Уряд Автономної Республіки Крим, місцеві органи влади і самоврядування, Міністерство екології та природних ресурсів України як спеціально уповноважений орган у цій галузі і його органи на місцях, а також органи та установи Міністерства охорони здоров'я України та інші органи державної виконавчої влади відповідно до законодавства України.

Кабінет Міністрів України в галузі екологічної експертизи:

1) призначає проведення державної екологічної експертизи щодо екологічних ситуацій та діючих об'єктів і комплексів, негативний вплив яких на стан навколишнього природного середовища поширюється або може поширюватися за межі однієї області чи за межі Автономної Республіки Крим;

2) призначає проведення додаткової державної екологічної експертизи (визначених ст. 21, п. 1) об'єктів екологічної експертизи;

3) визначає порядок передачі документації на державну екологічну експертизу;

4) затверджує перелік видів діяльності та об'єктів, Що становлять підвищену екологічну небезпеку;

5) здійснює й інші Функції в галузі екологічної експертизи в межах своєї компетенції.

Уряд Автономної Республіки Крим у порядку встановленому цим Законом та іншими законодавчими актами:

1) приймає рішення про проведення державної екологічної експертизи щодо екологічних ситуацій та діючих об'єктів і комплексів, негативний вплив яких на стан навколишнього природного середовища поширюється за межі одного району;

2) призначає проведення додаткової державної екологічної експертизи зазначених у п. 1 цієї статті об'єктів екологічної експертизи;

3) вирішує інші питання у галузі екологічної експертизи в межах своєї компетенції.

Місцеві Ради народних депутатів у межах відповідної території в порядку, встановленому Законом України «Про екологічну експертизу» та іншими законодавчими актами:

1) приймають рішення і організують у разі необхідності проведення екологічної експертизи;

2) визначають граничні розміри відрахувань на проведення екологічних експертиз з відповідних позабюджетних фондів охорони навколишнього природного середовища;

3) координують діяльність суб'єктів екологічної експертизи;

4) сприяють інформуванню населення про результати екологічних експертиз;

5) здійснюють контроль за дотриманням вимог законодавства про екологічну експертизу;

6) вирішують інші питання у галузі екологічної, експертизи в межах своєї компетенції.

Окремі повноваження щодо регулювання відносин у галузі екологічної експертизи місцеві Ради народних депутатів можуть делегувати своїм виконавчим комітетам.

До відання Міністерства екології та природних ресурсів України \ його органів на місцях належить:

1) здійснення державної екологічної експертизи, в тому числі додаткової;

2) затвердження у встановленому порядку нормативно-технічних та інструктивно-методичних документів у галузі екологічної експертизи;

3) формування системи і структури експертних підрозділів у складі Міністерства та його органів на місцях;

4) створення у встановленому порядку спеціалізованих установ і організацій, необхідних для науково-технічного забезпечення державної екологічної експертизи;

5) залучення спеціалістів і науковців до проведення державної екологічної експертизи;

6) здійснення заходів щодо забезпечення еколого-експертних підрозділів, установ і організацій висококваліфікованими фахівцями, вдосконалення експертної діяльності, форм і методів еколого-експертного аналізу та оцінки об'єктів екологічної експертизи;

7) координація еколого-експертної діяльності, здійснення методичного керівництва з питань проведення екологічної експертизи незалежно від її форм;

8) узагальнення практики проведення екологічної експертизи, застосування новітніх форм і методів еколого-експертного аналізу та оцінки;

9) здійснення інших функцій у галузі екологічної експертизи відповідно до законодавства України.

Компетенція статутних органів об'єднань громадян та інших громадських формувань у галузі екологічної експертизи визначається їх статутними документами відповідно до законодавства України.

Експертні та консультативні ради екологічної експертизи можуть утворюватися на добровільних засадах при державних еколого-експертних органах, об'єднаннях громадян та інших формуваннях з працівників науково-дослідних установ, вузів, висококваліфікованих спеціалістів-практиків народного господарства, представників громадськості та засобів масової інформації.

Типове положення про експертні та консультативні ради екологічної експертизи затверджується Міністерством екології та природних ресурсів України.

2.6. Статус експерта екологічної експертизи

Експертом екологічної експертизи може бути спеціаліст, який має вищу освіту, відповідну спеціальність, кваліфікацію і професійні знання, володіє навичками валізу експертної інформації і методикою еколого-екс-лрртної оцінки, а також має практичний досвід у відповідній галузі не менше трьох років.

У ст. 28 Закону України «Про екологічну експертизу» визначено права експерта, державної екологічної експертизи.

Експерт державної екологічної експертизи має право:

1) одержувати на його вимогу відомості та матеріали, необхідні для проведення екологічної експертизи;

2) ставити питання про відхилення поданих на екологічну експертизу матеріалів, які не відповідають вимогам природоохоронного законодавства, екологічним стандартам і нормативам та врахування яких потребує додаткових досліджень, пошукових робіт чи виділення додаткових капіталовкладень;

3) вносити пропозиції про залучення до проведення екологічної експертизи висококваліфікованих спеціалістів, науковців, створення належної матеріально-технічної та інформаційної бази;

4) на викладення особистої думки щодо висновків проведеної екологічної експертизи.

Ст. 29 Закону України «Про екологічну експертизу» вказує на перелік обов'язків експерта екологічної експертизи.

Експерт екологічної експертизи зобов 'язаний:

1) дотримувати встановлених строків та порядку здійснення екологічної експертизи, норм і вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки;

2) забезпечувати всебічне, комплексне, об'єктивне, якісне і ефективне проведення екологічної експертизи;

3) своєчасно готувати обґрунтовані та об'єктивні висновки;

4) обґрунтовувати пропозиції про повернення документації на об'єкти екологічної експертизи на доопрацювання;

5) вносити відповідні пропозиції щодо вдосконалення форм і методів проведення екологічної експертизи;

6) заявляти самовідвід за наявності особистої заінтересованості щодо конкретного об'єкта екологічної експертизи.

Крім того законодавством визначаються конкретні гарантії незалежності експерта екологічної експертизи

Незалежність експерта екологічної експертизи забезпечується:

1) проведенням екологічної експертизи у встановленому законодавством порядку;

2) виконанням еколого-експертних функцій відповідно до вимог законодавства незалежно від розпоряджень посадових осіб державних органів, об'єднань громадян та інших формувань;

3) свободою вибору форм і методів еколого-експертного аналізу і оцінки та викладення особистої думки з питань проведеного аналізу;

4) забороною втручатися будь-кому в проведення екологічної експертизи, за винятком порушення експертом вимог законодавства;

5) захистом порушених прав експерта у встановленому законодавством порядку.

2.7. Права та обов'язки замовників екологічної експертизи

Замовники екологічної експертизи мають право:

1) порушувати відповідні клопотання та одержувати консультації;

2) надавати суб'єктам екологічної експертизи письмові чи усні пояснення, зауваження, пропозиції щодо об'єктів екологічної експертизи чи з окремих їх рішень та обґрунтувань;

3) знайомитися з висновками екологічної експертизи;

4) клопотати про проведення додаткової екологічної експертизи;

5) одержувати інформацію про хід проведення екологічної експертизи;

6) здійснювати й інші функції в галузі екологічної експертизи в порядку, встановленому законодавством.

Замовники екологічної експертизи зобов 'язані:

1) подавати на екологічну експертизу необхідні матеріали на об'єкти екологічної експертизи і висновки Щодо попередньої, оцінки їх впливу на навколишнє природне середовище, здоров'я людей;

2) сприяти суб'єктам екологічної експертизи в об'єктивному і комплексному розгляді об'єктів екологічної експертизи та їх науково обґрунтованій оцінці;

3) надавати суб'єктам екологічної експертизи необхідні додаткові відомості, та матеріали;

4) своєчасно вносити до документації на об'єкти екологічної експертизи необхідні корективи і зміни, що че потребують конструктивних досліджень і розрахунків, оплачувати виконані еколого-експертні роботи згідно з договорами;

5) виконувати вимоги висновків екологічної експертизи;

6) Вирішувати інші питання відповідно до законодавства України.

2.8. Порядок проведення екологічної експертизи

Процедура проведення екологічної експертизи передбачає вирішення еколого-експертними органами чи формуваннями завдань експертного дослідження і оцінку об'єктів екологічної експертизи, підготовку обґрунтованого об'єктивного еколого-експертного висновку.

Процедура проведення екологічної експертизи передбачає:

1) перевірку наявності та повноти необхідних матеріалів і реквізитів на об'єкти екологічної експертизи та створення еколого-експертних комісій (груп) відповідно до вимог законодавства (підготовча стадія);

2) аналітичне опрацювання матеріалів екологічної експертизи, в разі необхідності натурні обстеження і проведення на їх основі порівняльного аналізу і часткових оцінок ступеня екологічної безпеки, достатності та ефективності екологічних обґрунтувань діяльності, об'єктів екологічної експертизи (основна стадія);

3) узагальнення окремих експертних досліджень одержаної інформації та наслідків діяльності об'єктів експертизи, підготовку висновку екологічної експертизи та подання його заінтересованим органам і особам (заключна стадія).

Законодавством передбачаються конкретні умови і підстави проведення державної екологічної експертизи.

Державна екологічна експертиза проводиться у разі:

1) наявної або можливої потенційної небезпеки об'єктів екологічної експертизи для навколишнього природного середовища і здоров'я людей;

2) прийняття відповідного рішення Кабінетом Міністрів України, Урядом Автономної Республіки Крим, місцевими Радами народних депутатів чи їх виконавчими комітетами, судом та правоохоронними органами відповідно до законодавства;

3) обумовленості загальнодержавними екологічними інтересами.

Державна екологічна експертиза видів діяльності т& об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, проводиться після оголошення замовником через засоби масової інформації Заяви про екологічні наслідки .діяльності і подання еколого-експертним органам комплекту документів з обґрунтуванням оцінки впливу на навколишнє природне середовище.

Порядок передачі документації, на державну екологічну експертизу визначається Кабінетом Міністрів України.

Заява про екологічні наслідки діяльності повинна містити відомості про мету і засоби здійснення діяльності, суттєві фактори, що впливають чи можуть впливати на стан навколишнього природного середовища з урахуванням можливих екстремальних ситуацій, кількісні та якісні показники оцінки рівнів екологічного ризику такої діяльності, заходи, що гарантують здійснення діяльності відповідно до екологічних стандартів і нормативів, та зобов'язання замовника екологічної експертизи щодо забезпечення вимог екологічної безпеки при здійсненні діяльності.

В законі передбачаються і вимоги до матеріалів оцінки впливу на навколишнє природне середовище запланованої чи здійснюваної діяльності обґрунтовуються її доцільність та способи реалізації, можливі альтернат тивні варіанти рішень, характеристика стану навколиш* нього природного середовища території, види та рівні впливу на нього в нормальних і екстремальних умовах, можливі зміни його якісного стану, еколого-економічні наслідки діяльності, заходи щодо зменшення рівня екологічного ризику і забезпечення вимог екологічної безпеки.

В законі вказується на конкретні шляхи проведення державної екологічної експертизи.

Державна екологічна експертиза проводиться шляхом;

1) аналізу оцінки об'єктів екологічної експертизи групами спеціалістів еколого-експертних підрозділів чи спеціалізованих установ і організацій органів Міністерства екології та природних ресурсів України, Міністерства охорони здоров'я України;

2) еколого-експертних досліджень і оцінки об'єктів екологічної експертизи - спеціально створюваними комісіями із залученням фахівців-практиків та науковців інших установ, організацій і підприємств;

3) створення Міністерством екології та природних ресурсів України спільно з іншими органами державної виконавчої влади міжгалузевих експертних комісій;

4) залучення на договірних засадах інших спеціалізованих організацій для попереднього експертного розгляду та підготовки відповідних пропозицій.

Важливим елементом дослідження є строки проведення державної екологічної експертизи.

Граничні строки проведення державної екологічної експертизи об'єктів:

1) групами спеціалістів еколого-експертних підрозділів, установ чи організацій Міністерства екології та природних ресурсів України - до 45 календарних днів з продовженням у разі потреби до 60 днів, а у виняткових випадках, залежно від складності проблеми - до 120 днів;

2) спеціально створеними міжгалузевими еколого-експертними комісіями чи іншими спеціалізованими організаціями - до 90 календарних днів;

3) за доопрацьованими матеріалами відповідно до висновків попередньої екологічної експертизи - до ЗО календарних днів.

Початком державної екологічної експертизи вважається день подання еколого-експертному органу комплекту необхідних матеріалів і документів, а у разі необхідності - і додаткової науково-дослідної інформації з тих питань, що виникли під час проведення експертизи.

Підсумком дослідження є висновки державної екологічної експертизи.

Висновки державної екологічної експертизи повинні містити оцінку екологічної допустимості і можливості прийняття рішень щодо об'єкта екологічної експертизи та враховувати соціально-економічні наслідки.

Позитивні висновки державної екологічної експертизи після затвердження їх Міністерством екології та природних ресурсів України чи його органами на місцях є підставою для відкриття фінансування проектів і програм чи діяльності.

Реалізація проектів і програм або діяльності без позитивних висновків державної екологічної експертизи забороняється.

В разі негативної оцінки об'єктів державної екологічної експертизи замовник зобов'язаний забезпечити їх доопрацювання відповідно до вимог еколого-експерт-ного висновку і своєчасну передачу матеріалів на додаткову державну екологічну експертизу.

В законі передбачається строк дії висновків державної екологічної експертизи.

Позитивний висновок державної екологічної експертизи є дійсним протягом трьох років від дня його видачі.

Якщо за цей час не розпочато реалізацію рішення щодо об'єкта державної екологічної експертизи, то він підлягає новій державній екологічній експертизі.

Важливим елементом в період підготовки дослідження є оголошення Заяси про проведення громадської екологічної експертизи.

З метою інформування населення та узгодження дій з іншими об'єднаннями громадян суб'єкти громадської' екологічної експертизи оголошують через засоби масової інформації Заяву про проведення громадської екологічної експертизи, в якій зазначаються відомості про склад громадського еколого-експертного формування^ перелік спеціалістів, залучених до участі в експертизі, об'єкт екологічної експертизи, строки її проведення.

Заява про проведення громадської, екологічної експертизи подається до відповідних місцевих Рад народних депутатів, органів державної виконавчої влади та державної екологічної експертизи. ^; Кінцевим результатом дослідження є висновки громадської екологічної експертизи. Висновки громадської екологічної експертизи можуть бути висвітлені у засобах масової інформації і надіслані відповідним Радам народних депутатів, органам виконавчої влади на місцях, орга-і нам державної екологічної експертизи, іншим заінтересованим органам і особам та замовникам об'єктів екологічної експертизи, стосовно яких вона проводилася.

Висновки громадської екологічної експертизи можуть враховуватися при проведенні державної екологічної експертизи, а також органами, що приймають рішення про реалізацію об'єкта експертизи.

Важливим є зміст висновків екологічної експертизи, які складаються зі вступної (протокольної), констатуючої-(описовоі) та заключної (оціночно-узагальнюючої) частин.

У вступній частині містяться дані про орган, що проводив екологічну експертизу, склад експертів, час проведення, найменування об'єкта екологічної експертизи, його кількісні та якісні показники, відомості про виконавців і замовників екологічної експертизи та про орган, який приймає рішення щодо реалізації об'єкта екологічної експертизи. У констатуючій частині полається коротка характеристика видав запланованої чи здійснюваної діяльності, її впливу на стан навколишнього природного середовища, здоров'я людей, ступеня екологічного ризику відповідних заходів, спрямованих на нейтралізацію і запобігання цьому впливові, забезпечення вимог екологічної безпеки, охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання і відтворення природних ресурсів.

У заключній частині містяться узагальнена оцінка Об'єкта екологічної експертизи, зауваження і пропозиції щодо вдосконалення обґрунтування його екологічного впливу, висновки щодо схвалення, повернення на доопрацювання чи відхилення його від подальшого еколого-експертного розгляду з посиланням на відповідні нормативні документи та, щодо можливості прийняття рішення про подальшу реалізацію об'єкта, екологічної експертизи.

В процесі діяльності важливою гарантією є оскарження висновків державної екологічної експертизи. Юридичні особи, заінтересовані в спростуванні висновків державної екологічної експертизи або їх окремих положень, подають обґрунтовану заяву до відповідних Рад народних депутатів, органів державної виконавчої влади, державної екологічної експертизи та інших органів, які приймали рішення про проведення такої експертизи. В разі відмови у розгляді заяви вони мають право звернутися до суду.

Відповідні Ради народних депутатів, органи державної екологічної експертизи, інші органи, які приймали рішення про проведення державної екологічної експертизи, зобов'язані в місячний строк розглянути подану заяву і за наявності підстав призначити проведення додаткової державної екологічної експертизи із залученням незалежних експертів. Оскарження висновків державної екологічної експертизи не припиняє їх дії.

Висновки додаткової державної екологічної експертизи є остаточними для прийняття відповідним органом рішення щодо подальшої реалізації об'єкта екологічної експертизи.

В ст. 45 Закону України «Про екологічну експертизу» передбачений порядок визначення висновків державної, екологічної експертизи недійсними.

Висновки державної, екологічної експертизи можуть бути визнані недійсними в судовому порядку в разі:

1) порушення вимог законодавства про проведення державної екологічної експертизи;

2) недотримання державних санітарних норм, правил, гігієнічних нормативів, будівельних норм і правил вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки;

3) неврахування важливих достовірних відомостей про стан екологічної ситуації, що склалася в районі (місці) реалізації об'єкта екологічної експертизи, який може негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, природних ресурсів, здоров'я людей;

4) порушення прав учасників еколого-експертного процесу, якщо це призвело до неправдивого висновку екологічної експертизи.

Крім того законодавством передбачається і порядок оскарження рішень, прийнятих на підставі висновків державної екологічної експертизи.

Рішення, прийняті, відповідними органами на підставі висновків державної екологічної експертизи, можуть бути оскаржені заінтересованими юридичними особами до відповідних вищих органів протягом місяця від дня їх прийняття, а в разі незгоди з рішеннями цих органів - в судовому порядку відповідно до законодавства України.

2.9. Фінансування екологічної експертизи

Фінансування державної екологічної експертизи здійснюється її замовником.

Державні екологічні експертизи об'єктів, що реалізуються за рахунок державних капіталовкладень, фінансуються за рахунок державного бюджету.

Фінансування державної екологічної експертизи екологічних ситуацій та екологічно небезпечних діючих об'єктів і комплексів, що здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України, Уряду Автономної Республіки Крим, місцевих Рад народних депутатів чи їх виконавчих комітетів, здійснюється відповідно за рахунок коштів державного бюджету, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів, а також відповідних позабюджетних фондів охорони навколишнього природного середовища.

Кошти на проведення державної екологічної експертизи об'єктів, які фінансуються за рахунок її замовників чи державних капіталовкладень, виділяються в межах лімітів проектно-кошторисної документації згідно з нормативами, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Замовники інших екологічних експертиз, особи, заінтересовані в проведенні додаткових експертиз, а також підприємства, установи та організації, що експлуатують екологічно небезпечні об'єкти, які негативно впливають на стан навколишнього природного середовища і здоров'я людей, проводять екологічні експертизи за свій рахунок згідно з договорами.

Фінансування громадської екологічної експертизи здійснюється за рахунок коштів об'єднань громадян, громадських природоохоронних та інших фондів, а також цільових добровільних грошових внесків громадян, підприємств, установ і організацій.

2.10. Відповідальність за порушення законодавства про екологічну експертизу

Правопорушеннями в галузі екологічної експертизи е:

1) порушення встановленого законодавством порядку проведення екологічної експертизи;

2) надання завідомо неправдивих відомостей про екологічні наслідки діяльності, об'єкта екологічної експертизи;

3) надання дозволів на спеціальне природокористування, фінансування та реалізацію проектів і програм чи діяльності, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей, без позитивного висновку екологічної експертизи;

4) здійснення екологічної експертизи підприємствами, установами, організаціями, об'єднаннями громадян та іншими формуваннями, які не мають на це права;

5) недотримання під час реалізації об'єкта експертизи вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки відповідно до висновку державної екологічної експертизи;

6) незаконне втручання будь-кого у проведення екологічної експертизи;

7) ухилення від надання на законну вимогу державних еколого-експертних органів і формувань необхідних відомостей і матеріалів;

8) підготовка завідомо неправдивого висновку державної екологічної експертизи.

Особи, винні в порушенні законодавства, в галузі екологічної експертизи, притягаються відповідно до дисциплінарної, адміністративної, цивільної чи кримінальної відповідальності. Законодавством України може бути встановлено відповідальність і за інші правопорушення в галузі екологічної експертизи.

Контрольні запитання та завдання

1. Які є форми екологічної експертизи?

2. Які об'єкти підлягають державній екологічній експертизі?

3. Назвіть нормативна-технічні документи затверджені Мінекобезпеки.

4. Поясніть, що слід розуміти під громадською екологічною експертизою?

5. Процедура проведення громадської екологічної експертизи.

6. Охарактеризуйте спеціальні екологічні експертизи.

7. Які органи державної влади здійснюють регулювання та управління в галузі екологічної експертизи?

8. Назвіть права та обов'язки експерта державної екологічної експертизи.

9. Які Ви знаєте права та обов'язки замовників екологічної експертизи?

10. Який порядок проведення екологічної експертизи?

11. Відповідальність за порушення законодавства про екологічну експертизу.

Розділ З

СУДОВА ЕКСПЕРТОЛОПЯ І СУДОВА ЕКСПЕРТИЗА

ПЛАН (логіка викладу)

1. Поняття судової експертології і судової експертизи, іхні -види і значення.

2. Підготовка і призначення судової експертизи.

3.1. Поняття судової експертології і судової експертизи, їхні види і значення

Судова експертологія - це вчення про загальні теоретичні і методологічні проблеми судової експертизи, тобто виділення як її предмету того загального, що об'єднує методологічно і методично всі види судових експертиз і не є предметом інших наук (Р. С. Бєлкін, М. В. Салтевський).

Конкретний зміст предмету судової експертології, загальні принципи, завдання, методи і засоби поки що тільки зазначені і потребують розроблення. Разом з тим, як би не розвивалась теорія судової експертизи, судова експертологія повинна залишитись в рамках загальної

теорії науки криміналістики.

Експертиза - це форма застосування спеціальних знань (М. П. Яблоков). Судова експертиза - це процесуальна форма дослідження джерел доказової інформації.

Судова експертиза - це слідча дія з організації та тактики використання спеціальних знань з метою здобуття доказової інформації методами наукового дослідження, яка виконується за дорученням слідчих і судових органів і відображається у висновку експерта.

Судова експертиза - це процесуальна діяльність

слідчого з застосування спеціальних знань для розслідування злочинів (ст. 196-205 КПК України). На думку М. П. Яблокова спеціальні знання можуть застосовуватися різними шляхами:

• безпосередньо слідчим і судом, які здійснюють розслідування та розглядають кримінальну справу;

• одержанням довідок і консультацій у спеціаліста;

• залученням спеціаліста до участі в слідчій дії;

• проведенням ревізії;

• проведенням експертизи.

Роль експертизи в розслідуванні злочинів полягає в тому, що вона:

а) забезпечує здобуття нових доказів;

б) дозволяє вводити до процесу доказування фактичні дані, які для органолептичного сприйняття та дослідження недоступні;

в) надає можливість перевіряти достовірність фактів»

встановлених органолептичними засобами;

г) дозволяє за матеріальними відображеннями вирішувати проблему ототожнення людей та речей.

У практиці експертних установ України зараз визнана така класифікація судових експертиз.

1) криміналістична - почеркознавча, авторознавча, техніко-криміналістичного дослідження документів, траоологічна, судово-балістична, експертиза з метою ідентифікації особи за ознаками зовнішності, фототехнічна та експертиза холодної зброї;

2) планово-економічна експертиза - судово-бухгалтерська та планово-економічна;

3) товарознавча;

4) технічна експертиза - загального характеру, пожежно-технічна, будівельно-технічна, агротехнічна, су-дово-автотехнічна;

5) технологічна експертиза;

6) експертиза матеріалів і речовин- експертиза наркотичних речовин, експертиза металів і сплавів, експертиза фарб і лаків, експертиза паливно-мастильних матеріалів, експертиза волокон, експертиза скла та кераміки, експертиза пластмас і полімерів;

7) фармацевтична та фармакологічна експертиз'

8) експертиза харчових продуктів;