Розділ І. Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин

«Його ясновельможності Закон» містив кілька норм, які певною мірою стосувалися цивільних (у нинішньому розумінні) відносин¹.

Управителем військової скарбниці, млинами, військовими до­ходами міг бути муж знатний, заслужений, маєтний, прямодуш­ний». Отже, майном Війська Запорозького не міг управляти той, хто не мав цих чеснот.

У разі звинувачення у незаконних витратах управитель мусив відшкодувати їх власним коштом.

Полковникам, сотникам, отаманам не дозволялося залучати ко­заків до виконання домашніх робіт без оплати, а також увільняти їх від служби заради приватних доручень.

Для розвезення листів, за прикладом і звичаєм зарубіжних країн, передбачалося запровадження державних гінців за казенний кошт.

Висока оцінка цієї першої в Європі Конституції українськими вченими-емігрантами, які ставили її вище від Французької Консти­туції 1789 року, викликала в УРСР реакцію «ображених», адже її автором був «поплічник зрадника Івана Мазепи». Голосом мерців з імперіалістичної підворотні» були названі їхні праці².

«Права, Данило Апостол, обраний гетьманом у

за якими судиться 1728 р., у проекті нового договору з

малоросійський народ» Петербургом поставив вимогу, щоб

«український народ судився по своїх правах, у своїх судах».

На той час український народ судився за різними правами: Маг­дебурзькими, Саксонськими, Литовськими статутами, які іноді су­перечили один одному.

Указом цариці Анни Іоанівни 1734 р. було доручено перекласти «три малоросійські права» та звести їх в один кодекс.

Робота була закінчена в 1743 р. До Сенату вона потрапила лише в 1743 р. УВАГА. Але про Кодекс було забуто. І аж у 1756 р. Сенат повернув його гетьману Кирилу Розумовському. Ним було зроблено кілька невдалих спроб затвердити «Права...» на зібран­нях генеральної та полкової старшини, значну частину яких задо­вольняв Литовський статут.

¹ У Пактах йшлося про нечестиві наміри Царства Московського, про плату злом за добро, деспотичне московське правління, про потребу звільнення від московського рабства, ярма. Текст цього історико-правового документа див.: Хрестоматія з історії держави і права Украї­ни / За ред. В. Д. Гончаренка.- К., 2003- С. 110-124.

Цит. за кн.: Ткач А. П. Історія кодифікації дореволюційного права України.-К., 1968.-С. 17.

19

Українське цивільне право

Смерть цариці Єлизавети, скликання загальноімперської зако­нодавчої комісії, яка мала забезпечити введення загальноросійсь-кого права на Україні, смерть гетьмана та ліквідація Гетьманщи­ни - все це позбавило сенсу повернення до питання про Кодекс.¹

«Права, за якими судиться малоросійський народ», за словами академіка Юрія Шемшученка, є етапною подією у становленні української правової системи.²

«Права...» відрізнялися своєю оригінальністю, відмінністю від тогочасного російського законодавства, що і було причиною їх незатвердження.³

Кодекс складався не лише з численних запозичень із Литов­ського статуту, в ньому були норми козацького звичаєвого права та оригінальні новели.

Цей «Маніфест прав і вольностей», як його назвав Кирило Ви-слобоков, був написаний високоосвіченими людьми, більшість з яких - випускники Києво-Могилянської академії. Це зумовило високий рівень його правової культури.

Дослідниками «Прав...» були: О. Кістяківський⁴, А. Яковлів⁵, М. Чубатий⁶, М. Васильченко⁷, В. Мєсяц⁸, А. Ткач⁹, К. Висло-боков °, В. Кульчицький", І. Бойко¹² та інші.

¹ Див.: А. Й. Пашук. Суд і судочинство на Лівобережній Україні в
XVII-XVHI ст.- Львів, 1967.-С. 91.

² Див.: Права, за якими судиться малоросійський народ. Передмова,-
К., 1997.- С. VII.

³ Харитонов Є. О. Історія приватного права Європи: східна традиція.-
Одеса, 2000.- С. 222.

Кистяковский А. Права, по которьім судится малороссийский на­род// Университетские известия- К., 1875- Кн. IV, VII, VIII—XI.

Яковлів А. Український Кодекс 1743 р. «Права, по которьім судится малороссийский народ». Його історія, джерела та систематичний виклад змісту.-Мюнхен, 1949.

Чубатий М. До історії кодифікації українського права XVIII ст. // Праці Українського Історично-Філологічного Товариства в Празі.- Прага, 1943.

⁷ Васильченко М. Матеріали до історії українського права.- К., 1928.

⁸ Месяц В. Д. История кодификации права в Украине в первой поло-
вине XVIII в.- К., 1963.

Ткач А, П. Історія кодифікації дореволюційного права України.- К., 1968.

¹⁰ Вислобоков К. А. Визначна пам'ятка українського права: джерела,
зміст, система та соціально-політичні передумови створення // Права, за
якими судиться малоросійський народ.- К., 1997.

¹¹ Кульчицький В. С. Кодекс українського права 1743 р. // Право Ук­
раїни, 1994.-№9.

¹² Бойко І. Й. Держава і право Гетьманщини. Навчальний посібник.-
Львів, 2000.

20

Розділ І. Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин

Цивілістичний матеріал починається у «Правах...» з Глави оди­надцятої: - «Про опікунів та їх опіку над сиротами, також про нероздільні маєтки братів та сестер дорослих з недорослими і про поділ між ними».

У ній були визначені правила щодо опіки. Опікуном (пристав-ником або пістуном) вважався той, хто мав піклуватися про «недо­рослих» дітей, щоби вони одержали добре виховання і щоби бать­ківський маєток не був «всуе расточаемо». Опіка тривала до пов­ноліття (18 - для чоловіків), а для жінок - допоки не будуть видані «в замужество».

Відповідно до Глави дванадцятої «Про тестаменти та духовні записи», кожен мав право скласти заповіт на свій маєток. Але з цього загального правила було зроблено кілька винятків. Не мали права на заповіт, зокрема, злочинці проти Государя, «безчестньїе и к смерти приговоренньїе», німі та глухі від природи і сліпі від на­родження, «умалишенньїе и природньїе дураки, поки в лишеній ума суть».

Встановлювалися умови дійсності заповіту. Так, недійсним ви­знавався заповіт без дати або з підчищеною датою.

Заповіт мав бути підписаний самим заповідачем та урядовою або неурядовою, але чесною персоною.

Заповіт особи під час воєнного походу або під час «моровой язвьі» міг бути оголошений нею усно, з наступним його написан­ням хоча б двома чесними персонами, підтвердженими під при­сягою.

Глава тринадцята мала назву «Про спадкування маєтків по низ­хідній, висхідній та побічній лінії споріднення і по усиновленню від бездітних, а також про батьківську владу над дітьми». У ній ви­значався, за нинішньою термінологією, порядок спадкування за

законом.

До побічних спадкоємців по лінії батька були, зокрема, відне­сені «стрьій или дядя, отцов брат», а по лінії матері - «вуй или дя­дя, материн брат». Ця норма цікава і з точки зору мови, оскільки засвідчує, що слова «стрий (стрийко)», «вуй (вуйко)» не є галиць­ким діалектом.

У Главі чотирнадцятій «Про продаж, купівлю, викуп, дари та про диспонування, тобто про розпорядки іншим чином маєтками та про різні записи» маєтки поділялися на нерухомі та рухомі; на ті, що одержані у спадок, або набуті власним промислом.

Нерухомим маєтком вважалися: села, фільварки, хутори, ниви, ліси, поля, луки, будинки, кам'яні будівлі та ін.

Розпорядження рухомими або нерухомими маєтками могло

21

Українське цивільне право

здійснюватися шляхом продажу, купівлі, викупу, дару. Ці догово­ри мали бути записані «в уряді».

Цікавим є запис у пункті 1 артикулу 16: обіцяння, на словах чи із жарту або в п'яному виді вчинені, нікого не зобов'язують пере­дати обіцяний дар.

У Главі п'ятнадцятій «Про маєтки і речі, які передаються в найм або у відкуп» міститься чимало норм, які відтворені у сучас­ному українському законодавстві: щодо утримання найнятого майна, щодо ризику випадкової загибелі речі, щодо збереження чинності договору у разі смерті наймодавця тощо.

Глава шістнадцята мала назву «Про борги, заклади, поруки, по­клажу та про арешт».У ній, зокрема, цікаво було визначено обо­в'язок щодо форми договору позики: оскільки щодо боргів вини­кають різні спори та сумніви, особливо якщо на ці борги немає ні письмових, ні інших достовірних доказів, тому ніхто не може без позикового листа нікому грошей або чого іншого позичати ціною понад дванадцять «рублей».

В артикулі 5 визначена була незаконність ігор в карти за гроші: «Оскільки при іграх в карти, в кості виникають великі сварки, бій­ки, побої, а іноді навіть убивства, а ті, що грають, програють свої, батьківські або позичені гроші та маєтки, чим приводять до край­ньої нужди, тому ні в яких домах і місцях ніяких ігор за гроші не бути, всяким військовим та міським урядникам слідкувати за цим, під зарукою і жорстоким штрафом такі ігри забороняти».

У пункті 1 артикулу 15 містилося таке розмежування між про­центом і лихвою: процент і лихва, хоча і означають, що хтось бере більше, ніж позичив, однак як правничий термін процентом назива­лося те, що дозволено правом брати понад позичену суму - восьмий процент; лихвою є те, що немилосердні «лихоимцьі» «истязуют» понад це правило, боржникові - на зло, а собі - на прибуток. Передбачалася можливість переведення боргу на іншу особу. Боржник міг бути заарештований за борги. Віритель міг взяти собі його «на вислугу», вираховуючи за рішенням суду певну част­ку з суми боргу за кожен рік. Одночасно він мав обов'язок забез­печити його їжею та одягом.

Глава сімнадцята мала назву «Про справи земські». У ній ви­значався порядок визначення меж, повноваження «межників», на­слідки захоплень та орання чужої землі, наслідки знайдення скар­бу чи загубленої речі. Так, якщо протягом п'яти років ніхто не признавався до знахідки, яка мала бути передана урядові, то вона мала бути розділена на три частини: одна передавалася церкві, друга - суду або володільцеві, а третя - тому, хто знайшов.

22

Розділ І. Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин

Глава вісімнадцята «Про портові ріки, повені, затоплені това­ри, ріки суміжні, млини, ставки і затоплені сіножаті» визначала порядок спорудження плотин, загат, належність товарів, викину­тих на берег в результаті повені, право ловлі риби, порядок корис­тування млинами.

Глава дев'ятнадцята визначала наслідки порубки чужого лісу, псування бортного дерева, ловлі дикого звіра на чужій землі.

Дуже цікавими є «правила добросусідства», як ми їх називає­мо сьогодні. В пункті 1 артикулу 13 було записано: кожен може будувати на власній землі вільно і вгору вивести, як захоче, хоча б і в три «жилля», тільки щоб через це не відняти світла вікнам сусіднього будинку, і особливо, щоби ніхто у своїх хоромах не будував вікон на чужий двір, через які викидалась би усяка не­чистота. Але якщо для освітлення цих хоромин потрібне було б це вікно, воно має бути зроблене під стелею, а не на звичайно­му місці.

Від сусідської огорожі дерево могло бути посаджене не ближче як за три аршина (один аршин - 71,12 см).

Сусід мав право привласнити плід, який впав на його землю із гілки, що простяглась над нею, але не мав права сам зривати його.

«Права...» визначали і порядок будівництва на межі, а також правила будівництва хлівів, інших споруд, наслідки заволодіння чужою землею.

Зміст «Прав, за якими судиться малоросійський народ» засвід­чує не лише високу культуру авторів цього історичного доку­мента, а й народу, для потреб якого він був призначений,- народу тямущого, письменного, роботящого.

Зібрання малоросійських Зібрання малоросійських прав тривалий
прав 1807р ^{час не} було відоме дослідникам права.

У 1957 році його виявив у Центральному

державному історичному архіві СРСР в Ленінграді і сфотографу­вав професор А. П. Ткач¹. Саме йому ми завдячуємо і започатку-ванням наукових досліджень цього важливого історико-правового документа.

Укладачем Зібрання малоросійських прав був Ф. І. Давидович, який зібрав правові норми, що були чинними на той час на Ліво­бережній та Правобережній Україні. «Зібрання» містило 1377 па­раграфів (статей).

Нелин А. Н. Собрание малороссийских прав 1807 г., его содержание и значение. Автореферат канд. дисс. ...- К., 1990.— С. 3.

.' 23

оаїнське цивільне право

Складаючи проект цього Зібрання, Ф. І. Давидович зліва від тексту, на відведених для цього полях вказував на джерело, з якого взята була відповідна норма. Таких посилань було 1255, з них: на Зерцало Саксонів - 457, на Литовський статут - 515, на право Хельмінське - 224, на право Магдебурзьке - 58.

Зібрання малоросійських прав 1807 року складалося з трьох частин, викладених у 42 розділах.¹

У першій частині містилися розділи про народження, стать, вік, фізичну і моральну здатність до укладення договорів, про шлюб, дітей, родину, опіку.

Частина друга була присвячена дітям і правам, «через них на­бутим», договорам, наслідкам недозволених дій.

У третій частині розділи мали такі назви: «Про володіння і вла­сність»; «Про володіння і привласнення речей, що не мають воло- дільця чи покинуті»; «Про ловлю звірів»; «Про здобич»; «Про на­буття власності через посередництво»; «Про давність володіння і прострочку»; «Про спадщину»; «Про дарчі записи»; «Про купівлю і продаж»; «Про позички і позику»; «Про перепродаж»; «Про до­говори, засновані на ризику»; «Про договори про передачу майна на зберігання»; «Про забезпечення»; «Про відібрання і протес­ти»; «Про договори між господарем і слугою»; «Про уповнова­ження»; «Про спільне володіння по праву спадщини»; «Про роз­поділ спільної власності»; «Про спільну власність взагалі»; «Про поземельне і оброчне право»; «Про повернення власност» і; «Про право на закладній»; «Про форму»; «Про право на відрахування»; \ «Про право на викуп»; «Про позичку і право користування чу­жим майном»².

Зміст Зібрання малоросійських прав засвідчив збереження пра­вових традицій Київської Русі, запозичення норм римського, німе­цького, польського, литовського права, тобто його європейську зорієнтованість. Водночас Зібрання стояло набагато вище від Ли­товського статуту не лише за структурою, а й за змістом.

Зібрання малоросійських прав значною мірою суперечило іс­нуючій на той час системі російського феодального права. І саме в цьому полягала причина його незатвердження.

Норми Зібрання були більш буржуазними, більш пристосова-

¹ Зібрання малоросійських прав 1807 р. (витяги) див.: Хрестоматія з історії держави і права України. У 2-х т. Т. 1 / За ред. В. Д. Гончаренка-К., 2000.- С. 220-228.

•"• ² Цит. за: Ткач А. П. Історія кодифікації дореволюційного права Ук­раїни-С. 148-149.

24

Розділ 1. Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин

ними до регулювання саме капіталістичних відносин¹, а отже, більш прогресивними.

Велика кількість статей Зібрання малоросійських прав перегу­кується з проблемами сьогодення. Так, дитина вважалася носієм окремих цивільних прав з факту народження. Значна кількість норм була присвячена володінню, яке трактувалося зовнішньою формою власності. Володілець мав перевагу перед тим, «хто шу­кав своє». Спір про власність суд розглядав лише після вирішення питання про володільця речі.

Речі, як і тепер, поділялися на рухомі та нерухомі. Нерухомі, у свою чергу, поділялися на набуті та родові.

Родовим вважалося майно, одержане за батьківським чи мате­ринським заповітом або за законом; одержане як придане дочки; одержане від батьків внаслідок виділу частки.

У систему речових прав входили: право володіння, право влас­ності, право застави та право на чуже майно.

Володіння ділилося на повне і неповне, законне і незаконне, а також на недоказане.

Право власності припинялося у разі вчинення важкого злочину, змови та бунту проти Государя, порушення загального спокою, фальшивомонетництва, зради, здачі фортеці, подання фальшивих документів, втечі зі служби.

Вдова шляхтича втрачала право власності у разі одруженням з простолюдином.

Учасниками договірних і недоговірних зобов'язань могли бути лише дієздатні. У Зібранні містилися усі класичні види договорів. Визначалася форма договорів: усна та письмова.

Зібрання малоросійських прав серед пам'яток права України займає особливе місце. Оскільки у ньому були систематизовані чинні на той час норми цивільного права, Зібрання малоросійських прав можна вважати першим Цивільним кодексом України².

«Для мене нема жодного сумніву, що культура українська за всі старі віки, аж до XIX віку, завше була значно вищою од куль­тури московської»,- писав Іван Огієнко.- Якою би вона була за­раз,- риторично запитує автор,- коли б ми творили її увесь час вільними руками».³

\ Нелин А. И. Цит. праця.- С. 8, 22.

" Нелин А. И. Цит. праця.— С. 17; Харитонов Е. О., Саниахметова И. А. Гражданское право Украйни. Учебник.-Х., 2004.- С. 55.

Іван Огієнко (Митрополит України). Українська культура.- К., 2002.-С. 123.

25

Українське цивільне право

§ 3. Кожна людина має основні громадянські права, які гаран­туються їй державою.

§ 5. Право громадянина і людини гарантують людям свободу, рівність, державний захист і піклування.

§ 6. Кожна людина вільна від природи. Рабство або кріпацтво та здійснення влади, що грунтуються на них, не дозволяється.

§ 9. Право повного і безперешкодного користування своїм жит­лом (службовим і торговельним приміщенням) є непорушним...

§ 10. Кожен громадянин має право поселятися у будь-якому місці території держави...

§ 11. Кожен громадянин користується правом вільного та по­всюдного пересування, яке може обмежуватись лише військовою повинністю...

§ 12. Гарантується збереження таємниці листів і телеграм. § 16. ...Право на збори не залежне від жодної заяви чи жодного дозволу. Лише при безпосередній загрозі суспільній безпеці збори під відкритим небом можуть бути заборонені.

§ 22. Державна влада не може перешкоджати здійсненню гос­подарської свободи людини у справедливому розподілі товарів. Більше того, держава повинна взяти під захист економічно слаб­шого перед економічно сильнішим і вона має право там, де важли­ві економічні цілі суспільства залишаються під сумнівом, обмежу­вати законами індивідуальну свободу дій окремих людей. § 23. Промисел однаково доступний всім людям... § 24. Загальний економічний устрій спирається, як і раніше, на приватну власність. Але вона не є більше необмеженим пануванням над якоюсь річчю, а правовим засобом економічного задоволення... § 28. Кожен, хто вважає себе скривдженим у своєму праві, може претендувати на правовий захист держави...

§ 30. Неповнолітні, душевнохворі, слабоумні та інші особи, які нездатні самостійно вирішувати свої справи, перебувають під особ­ливим піклуванням держави.

§ 33. Власність і право спадщини перебувають під особливим захистом законів. Якщо цього вимагає загальне благо, то кожен мусить за відповідне відшкодування поступитися навіть власністю на свої речі...

§ 36. ...Для інтелектуальної власності існує особливе авторське та винахідницьке право.

§ 121. Судді несуть відповідальність за правопорушення, скоєні ними при здійсненні їх службової діяльності, а також за заподіян­ня шкоди сторонам судового процесу, яке містить у собі їх прови­ну. Відповідальність регулюється окремим основним законом.

28

Розділі. Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин

Цей проект показав світові ступінь політико-правової зрілості українців як нації, готовність українців до організованого життя в умовах конституційної держави.

Конституція Україн- Конституція УСРР була прийнята 10-14 бе-
ської Соціалістичної Р^{езня 1919} Р; У ^X<f<^{0B1 на т}' ^зв- ^{Ш Все}У^к"
Радянської Республіки Руському 3 їзді Рад.
_f1Qjo \ У статті 28 Конституції було закріплено

' Р гасло: «не працюючий - не їсть».

Працюючі були різко відмежовані від «нетрудових елементів», які були позбавлені політичних та інших громадянських прав.

Цивільний кодекс Української СРР було введено в дію 1 лютого 1923 р. Постановою Центрального Виконавчого Комітету УСРР «Про введення в дію Цивільного Кодексу УСРР» від 16 грудня 1922 р. У статті 2 цієї Постанови було зазначено, що жодні спори з ци­вільних правовідносин, які виникли до 7 листопада 1917 p., не при­ймаються до розгляду.

У Циркулярі Верховного Суду УСРР від 23 лютого 1926 р. було відзначено, що ця заборона є категоричною, а тому суди не можуть розглядати спори навіть тоді, коли боржник визнав свій борг, а також тоді, коли договір було укладено до 7 листопада 1917 р., але підстави для позову виникли після цього.' Тобто, за сторонами закріплялося те фактичне становище, у якому їх настигла Жовтнева революція, неза­лежно від правової підстави. Якщо, наприклад, особа користувалася чужим майном за договором оренди, укладеним до 7.11.1917 p., то після цієї дати суд не приймав до розгляду позов власника про його повернення. Отже, орендар фактично ставав власником чужого майна. За статтею 3 цієї Постанови ЦВК, спори з цивільних правовідносин, що виникли у проміжку часу від 7.11.1917 р. до 1 лютого 1923 p., мали регулюватися законами, які діяли в момент виникнення цих спорів.

Цивільна касаційна колегія Верховного Суду УСРР не визнала законним договір, укладений під час окупації Денікіна: «той факт, шо договір був затверджений старшим нотаріусом, не міняє спра­ви. Тимчасова окупація радянської території контрреволюційними військами не перериває дії радянських законів, а тому договір, укладений при сприянні білогвадійської влади, є незаконним» .

Українське цивільне право

Постановою ЦВК була допущена зворотна дія Цивільного ко­дексу на правовідносини, що виникли в період від 7.11.1917 р. до 1.02.1923 p., оскільки були великі прогалини у їх регулюванні.

Допускалося розширене тлумачення Цивільного кодексу, «якщо цього вимагала охорона інтересів робітничо-селянської держави і трудящих». Проте судам було заборонено тлумачити положення Ко­дексу на підставі законів скинутих урядів і практики дореволюційних судів. Було проголошено, що дія Цивільного кодексу поширюється на всю територію УСРР.

Цивільний кодекс 1922 р. містив 435 статей і мав таку структуру: Загальна частина /. Основні положення. II. Суб 'єкти прав - особи. НІ. Об 'єкти прав (майно).

IV. Правочини. ,

V. Позовна давність.
Речове право

/. Право власності.

II. Право забудови.

III. Застава майна.
Зобов'язальне право
/. Загальні положення.

II. Зобов 'язання, що виникають із договорів.

3. Майновий найм.

4. Купівля - продаж:.

V. Міна.

VI. Позика.

VII. Підряд.

VIII. Поручительство.
А) Доручення.

Б) Довіреність.

IX. Про договір комісії.

X. Товариства:

1. Просте товариство.

2. Повне товариство.

3. Товариство на вірі.

4. Товариство з обмеженою відповідальністю.

5. Акціонерне товариство (пайове товариство).

XI. Страхування XII. Зобов 'язання, що виникає внаслідок безпід­
ставного збагачення

XIII. Зобов'язання, яке виникає внаслідок заподіяння іншому шкоди. Спадкове право

30

Роздіп І. Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин

У Цивільному кодексі було відновлено інститут спадкування. Згідно із Декретом від 7 березня 1919 р. «Про скасування спадку­вання» і додатком до нього від 17 березня 1919 p., спадкоємцем могли бути після смерті батьків лише діти, які були на їх утри­манні. Кодекс встановив, що спадкоємцями за законом і за запо­вітом могли бути лише прямі низходящі родичі (діти, внуки, пра­внуки), один з подружжя, а також непрацездатні неімущі особи, які фактично перебували на утриманні померлого не менше од­ного року до його смерті. Тобто, працездатні батьки не мали пра­ва на спадкування.

Розділ 10 «Товариства» з Цивільного кодексу УСРР згодом бу­ло виключено.

Цивільний кодекс Української СРР 1922 р. був дослівною ко­пією Цивільного кодексу Російської СФРР, отже, українською у ньому була лише назва.

Конституція Україн- Конституція була прийнята XI Всеукраїн­
сько/ Соціялістичної ^{ським 3}'^ЇЗД°^{М Ра}Д ^{] 5 т}Р^{авня ] 929} Р-
Радянської Республіки ^{У шй} містилося 14 статей, які мали без-
(1929 р) посередньо стосуватися цивільних від-

носин. Подаємо їх зміст - для від­повідних висновків та порівнянь.

Стаття 4

Вся земля, надра, ліси і води, а також фабрики, заводи, банки, заліз­ничний, водний та повітровий транспорт і засоби зв'язку є соціялістич-ною державою власністю на підставах, визначених законодавством Сою­зу радянських соціялістичних республік і Української соціялістичної радянської республіки. Зовнішня торгівля визнається державною моно­полією.

Стаття 5

Українська соціялістична радянська республіка забезпечує політичні права для трудящих мас, без ріжниці статі, віри, раси і національности і цілком позбавляє цих прав експлуататорські кляси.

Стаття 7

Українська соціялістична радянська республіка, виходячи з солідар-ности трудящих всіх націй, надає всіх політичних прав чужоземцям, що перебувають на території Української соціялістичної радянської респуб­ліки для трудових занять і належать до робітничої кляси, а також до се­лянства, яке не вживає найманої праці,- на підставі постанов верховних органів Союзу радянських соціялістичних республік.

31

Українське цивільне право

Стаття 8

В Українській соціялістичній радянській республіці церкву відокрем­люється від держави і школу від церкви і воля релігійних визнань і анти­релігійної пропаганди признається за всіма громадянами.

Стаття 9

Щоб забезпечити трудящим дійсну волю виявлення своїх думок, Українська соціялістична радянська республіка знищує залежність преси від капіталу і передає до рук робітничої кляси та селянства всі технічні і матеріяльні засоби до видання часописів, книжок та всіляких інших тво­рів друку та забезпечує по всій країні їх вільне поширення.

Стаття 10

Щоб забезпечити трудящим дійсну волю зібрань, Українська соціялі­стична радянська республіка, визнаючи право громадян вільно влаштовува­ти зібрання, мітинги, походи і т. інш., дає до розпорядження робітничої кля­си та селянства всі придатні для влаштування народніх зборів помешкання.

Стаття 123

З метою забезпечення за громадянами свободи совісті церкву в УРСР відокремлено від держави і школу від церкви. Свобода відправлення ре­лігійних культів і свобода антирелігійної пропаганди визнається за всіма громадянами.

Стаття 124

У відповідності з інтересами трудящих і з метою зміцнення соціаліс­тичного ладу громадянам УРСР гарантується законом:

а) свобода слова,

б) свобода друку,

в) свобода зборів і мітингів,

г) свобода вуличних походів і демонстрацій.

Ці права громадян забезпечуються наданням трудящим і їх організа­ціям друкарень, запасів паперу, громадських будинків, вулиць, засобів зв'язку і інших матеріальних умов, необхідних для їх здійснення.

Стаття 125

У відповідності з інтересами трудящих і з метою розвитку організа­ційної самодіяльності і політичної активності народних мас громадянам УСРР забезпечується право об'єднання в громадські організації: профе­сійні спілки, кооперативні об'єднання, організації молоді, спортивні й оборонні організації, культурні, технічні і наукові товариства, а найбільш активні й свідомі громадяни з лав робітничого класу й інших верств тру­дящих об'єднуються у Комуністичну партію (більшовиків) України, яка є передовим загоном трудящих в їх боротьбі за зміцнення і розвиток со-

32

_І

Роздіі І. Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин

ціалістичного ладу і являє собою керівне ядро всіх організацій трудящих, як громадських, так і державних.

Стаття 126

Громадянам УСРР забезпечується недоторканність особи. Ніхто не може бути заарештований інакше, як за постановою суду або з санкції прокурора.

Стаття 127

Недоторканність житла громадян і тайна листування охороняються законом.

Стаття 130

Кожний громадянин УСРР зобов'язаний берегти і зміцнювати суспі­льну, соціалістичну власність, як священну і недоторканну основу ра­дянського ладу, як джерело багатства і могутності батьківщини, як дже­рело заможного і культурного життя всіх трудящих.

Особи, що роблять замах на суспільну, соціалістичну власність, є во­рогами народу.

***

За ширмою цієї Конституції руйнувалися церкви, репресувалися свя­щеники, мільйони українців були знищені голодом, розстріляні за зби­рання колосків на колгоспному полі. Тому ці конституційні норми слід сприймати з урахуванням реалій радянської демократії в Україні.

Конституція ^У „^{цій K}J:. ^ПР^ИЙНЯ™ Надзви-

(Осноений Закон) ™^иним XIV Українським 3 їздом Рад

Української Радянської ^ЗО„^{С1ЧНЯ 1937} Р- ^{одне 3} вловних м.сць
Соціалістичної займало регулювання відносин власнос-

Республіки (1937р.) ^ті' ^ЧОМУ ^бУ^Л0 присвячено сім статей та-

кого змісту:

Стаття 4

Економічну основу УРСР становлять соціалістична система госпо­дарства і соціалістична власність на знаряддя та засоби виробництва, що утвердилися внаслідок ліквідації капіталістичної системи господарства, скасування приватної власності на знаряддя та засоби виробництва і знищення експлуатації людини людиною.

Стаття 5

Соціалістична власність в УРСР мас або форму державної власності (всенародне добро), або форму кооперативно-колгоспної власності (влас­ність окремих колгоспів, власність кооперативних об"єднань).

Стаття 6

¹ Земля, її надра, води, ліси, заводи, фабрики, шахти, рудні, залізнич­ний, водний і повітряний транспорт, банки, засоби зв'язку, організовані

33

Українське цивільне право

державою великі сільськогосподарські підприємства (радгоспи, машин­но-тракторні станції і т. п.), а також комунальні підприємства і основний житловий фонд у містах і промислових пунктах є державною власністю, тобто всенародним добром.

Стаття 7

Громадські підприємства в колгоспах і кооперативних організаціях з їх живим і мертвим реманентом, продукція, що її виробляють колгоспи та кооперативні організації, так само як їх громадські будівлі, станов­лять громадську, соціалістичну власність колгоспів і кооперативних організацій.

Кожний колгоспний двір, крім основного прибутку від громадського колгоспного господарства, має в особистому користуванні невелику при­садибну ділянку землі і в особистій власності підсобне господарство на присадибній ділянці, житловий будинок, продуктивну худобу, птицю та дрібний сільськогосподарський реманент - згідно з статутом сільсько­господарської артілі.

Стаття 8

Земля, яку займають колгоспи, закріпляється за ними в безоплатне і безстрокове користування, тобто навічно.

Стаття 9

Поруч з соціалістичною системою господарства, яка є панівною фор­мою господарства УРСР, допускається законом дрібне приватне госпо­дарство одноосібних селян і кустарів, яке грунтується на особистій праці і виключає експлуатацію чужої праці.

Стаття 10

Право особистої власності громадян на їх трудові прибутки та заоща­дження, на житловий будинок і підсобне хатнє господарство, на предме­ти хатнього господарства і вжитку, на предмети особистого споживання та комфорту, так само як право спадкування особистої власності грома­дян - охороняються законом.

У статті 12 праця була проголошена обов'язком і честю кожного здат­ного до праці громадянина, за принципом: «хто не працює, той не їсть».

Громадянам УРСР гарантувалася свобода слова, друку, зборів і мітин­гів, вуличних походів і демонстрацій (стаття 124).

За статтею 125 Конституції громадянам «у відповідності з інтересами трудящих» забезпечувалося право об'єднання в громадські організації, «а найбільш активні і свідомі ... об'єднуються у Комуністичну партію (більшовиків) України, яка є «керівним ядром усіх організацій трудящих, як громадських, так і державних».

Громадянам УРСР забезпечувалася недоторканність особи (стаття 126) та недоторканність житла і тайна листування (стаття 127).

34

Розділ І. Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин

Пя Конституція, за її зовнішніми характеристиками, була на­звана найдемократичнішою в Європі. Та знову ж таки, за пропа­гандистською завісою здійснювалася тотальна зневага до прав людини, утверджувалася диктатура комуністичної партії, нищи­лася приватна ініціатива, почуття власника.

Основи цивільного Ідея прийняття єдиного Цивільного коде-

законодавства Союзу «су Союзу РСР не була реалізована. На-

томість 8 грудня 1961 року Верховна Рада СРСР прийняла Закон Про затвердження Основ цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік, які були введені в дію 1 травня 1962 року. Верховним Радам союзних республік було доручено привести законодавство союзних республік у відповідність до Основ.

Як було зазначено у преамбулі Основ, «Радянський Союз, до­сягнувши повної та остаточної перемоги соціалізму, вступив у період розгорнутого будівництва комунізму», одним із завдань якого було названо створенння матеріально-технічної бази кому­нізму. Вона мала забезпечити «изобилие» матеріальних та куль­турних благ, поступове перетворення соціалістичних відносин у комуністичні, виховання громадян у дусі високої комуністичної ідейності, комуністичного ставлення до праці і народного госпо­дарства.

Преамбула передбачала створення єдиної комуністичної влас­ності на засоби виробництва, а також те, що в міру наближення до комунізму особисті потреби громадян будуть все більшою мірою задовольнятися за рахунок суспільних фондів.

У преамбулі було підкреслено, що в період комуністичного бу­дівництва повністю використовуватимуться товарно-грошові від­носини нового змісту, який формується у плановому соціалістич­ному господарстві.

Вся преамбула була написана на високих ідеологічних тонах, підкреслюючи роль цивільного законодавства у вирішенні завдань будівництва комунізму.

Основи цивільного законодавства містили 129 статей і мали таку структуру:

Розділ І. Загальні положення.

Розділ II. Право власності.

Розділ НІ. Зобов'язальне право.

Глава 1. Загальні положення про зобов 'язання.

Глава 2. Купівля-продаж.

Глава 3. Поставка.

35

Глава 4. Державна закупка сільськогосподарської продукції у колгоспів і радгоспів.

Глава 5. Майновий найом.

Глава 6. Найом житлового приміщення.

Глава 7. Підряд.

Глава 8. Підряд на капітальне будівництво.

Глава Я.Перевозка.

Глава 10. Державне страхування.

Глава 11. Розрахункові та кредитні відносини.

Глава 12. Зобов 'язання, які виникають внаслідок заподіяння шкоди.

Глава 13. Зобов 'язання, які виникають внаслідок рятування со­ціалістичного майна.

Розділ IV. Авторське право.

Розділ V. Право на відкриття.

Розділ VI. Винахідницьке право.

Розділ VII. Спадкове право.

Розділ VIII. Правоздатність іноземців та осіб без громадянства. Застосування цивільних законів іноземних держав, міжнародних договорів та угод.

В Основах вперше на законодавчому рівні було використано термін «радянське цивільне законодавство».

Усі цивільні відносини згідно зі статтею 4 Основ були поділені на три групи:

1. ті, що були виключною компетенцією загальносоюзних органів;

2. ті, що складали спільну компетенцію союзних і республікан­
   ських органів;

3. ті, що були виключною компетенцією республіканських
   органів.

До першої належали усі цивільні відносини у сфері економіки, крім автомобільних перевезень. А це означало, що від регулюван­ня найважливіших відносин союзні республіки були відлучені.

Спільна компетенція у регулюванні цивільних відносин допус­калася лише тоді, коли про це було окремо зазначено в Основах або в іншому союзному законодавчому акті.

До спільної компетенції було віднесено, зокрема, визначення випадків і порядку обмеження дієздатності повнолітніх громадян, підстав та порядку реквізиції та конфіскації, визначення підстав обмеженої відповідальності, можливості спадкування авторських прав. Союзним республікам було дозволено визначити наступні (після двох, визначених в Основах) черги спадкоємців за законом.

У виключній компетенції союзних республік залишалося неба­гато: дарування, позика, доручення, довічне утримання.

36

Розділ І. Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин

. На підставі Основ цивільного законодав-

Цивільнии к° _ства кожна союзна республіка мала при-

Украінськоі йняти свій Цивільний кодекс.

(1963 р.) Робота по опрацюванню проектів Цивіль-

них кодексів союзних республік була сконцентрована в Москві. Був опрацьований спершу проект Цивільного кодексу РРФСР, який потім був уже вдруге «подарований» іншим союзним рес­публікам.

Кінцеві варіанти проектів Цивільних кодексів союзних респуб­лік знову подавалися у Москву. Всесоюзний науково-дослідний інститут радянського законодавства пильно стежив, щоби різниці між кодексами були мінімальними.

Цивільний кодекс Української РСР був затверджений Зако­ном УРСР Про затвердження Цивільного кодексу Української РСР» від 18 липня 1963 р. Кодекс набрав чинності 1 січня 1964 року.

Цивільний кодекс УРСР відрізнявся від Цивільного кодексу РРФСР тим, що у нас довічне утримання було окремим договором, а у них - різновидністю договору купівлі-продажу.

Структура Цивільного кодексу УРСР, як і всіх інших союзних республік, повністю віддублювала структуру Основ, та інше і не могло бути. Усі статті Основ були перенесені до змісту кодексу. Різниця у кількості статей (129-572) певною мірою пояснювалася дробленням великих за обсягом статей Основ. Отже, наявність окремих Цивільних кодексів союзних республік створювала лише своєрідний ідеологічно-правовий фасад, за яким була захована майже повна їх змістова ідентичність.

Конституція Конституція УРСР була прийнята Вер-

(Основний Закон) ховною Радою УРСР 20 квітня 1978 р.

Української Радянської ^{У Главі 2} Конституції УРСР, яка мала
Соціалістичної назву «Економічна система», була про-

Республіки довжена лінія пріоритетності державної

власності, держава мала здійснювати контроль за мірою праці та споживання.

Подаємо зміст окремих статей цього Основного Закону.

Стаття 10

Право особистої власності громадян на їх трудові прибутки та заоща­дження, на житловий будинок і підсобне хатнє господарство, на предме­ти хатнього господарства і вжитку, на предмети особистого споживання ^{та к}°мфорту, так само як право спадкування особистої власності грома­дян - охороняються законом.

. 37

Українське цивільне право

Стаття 11

Господарське життя УРСР визначається і спрямовується державним народногосподарським планом в інтересах збільшення суспільного ба­гатства, неухильного піднесення матеріального та культурного рівня трудящих, зміцнення незалежності соціалістичної держави і посилення її обороноздатності.

Стаття 12

Праця в УРСР є обов'язком і справою честі кожного здатного до пра­ці громадянина за принципом: «хто не працює, той не їсть».

В УРСР здійснюється принцип соціалізму: «від кожного за його здіб­ністю, кожному - за його працею».

У розділі «Держава і особа» містилася ціла система прав громадян УРСР, зокрема право на охорону здоров'я, на житло, на користування досягненнями культури.

«Відповідно до цілей комуністичного будівництва» громадянам гаран­тувалася свобода наукової, технічної і художньої творчості.

Громадянам УРСР гарантувалася недоторканність особи, житла, осо­бистого життя, таємниця телефонних розмов і телеграфних повідомлень.

За статтею 56, дії службових осіб, які вчинені з порушенням закону, з перевищенням повноважень і які ущемляють права громадян, могли бути «у встановленому законом порядку оскаржені до суду». Правда, на при­йняття цього закону, без якого стаття 56 Конституції не розпочинала своєї чинності, довелося чекати надто довго.

Цією ж статтею громадянам було надано право на відшкодування втрат, заподіяних діями державних і громадських організацій, а також службових осіб при виконанні ними службових обов'язків.

§ 3. Система чинного національного цивільного законодавства України

Національне цивільне законодавство є системою нормативних правових актів¹ різної юридичної сили.

Словосполучення «національне законодавство» вжито у статті 10

¹ У рішенні Конституційного Суду України від 3 жовтня 1997 р. у справі за конституційним зверненням О. Л. Барабаша використано сло­восполучення «нормативні правові акти», а не «нормативно-правові акти», як це записано у статтях 57, 135 Конституції України та інших законах, зокрема у Цивільному кодексі України. Однак Конституцій Суд України виявився непослідовним.

38

Розділ /. Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин

Конституції, отже, є усі підстави для широкого використання цієї авничої конструкції стосовно законодавства, яке регулює цивіль­ні відносини. Можна лише жалкувати за тим, що у назву глави 1 Цивільного кодексу «Цивільне законодавство України» не вклю­чено цього важливого за значенням прикметника («національне»).

1. Конституція України

Національне цивільне законодавство є специфічною будовою, основу якої становить Конституція України - Основний Закон, Lex fundamentalis. Конституцію ще називають «ядром правової системи».

Конституція України містить 36 статей, які стосуються цивіль­них відносин. Оскільки за статтею 8 Конституції її норми мають пряму дію, вони з 28 червня 1996 року стали безпосередніми, пря­мими регуляторами цивільних відносин.¹

Пленум Верховного Суду України у Постанові від 1 листопада 1996 р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» орієнтував суди на те, що Конституція має бути без­посередньо застосована у разі:

1. коли зі змісту норм Конституції не випливає необхідність
   додаткової регламентації її положень законом;

2. коли закон, який був чинним до введення в дію Конституції
   чи прийнятий після цього, суперечить їй;

3. коли правовідносини, що розглядаються судом, законом Ук­
   раїни не врегульовані, а нормативно-правовий акт, прийнятий Вер­
   ховною Радою або Радою міністрів Автономної Республіки Крим,
   суперечить Конституції України;

4. коли укази Президента України, які внаслідок їх нормативно-
   правового характеру підлягають застосуванню судами при вирі­
   шенні конкретних судових справ, суперечать Конституції України.

Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність Додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.

Однак ці рекомендації не можна сприймати беззастережно. За­стосування одночасно відповідної статті Конституції і статті зако­ну, яка її конкретизує, не може заперечуватися.

Цей висновок випливає безпосередньо із норми частини 3 статті 8

Конституція Української РСР 1978 р. не була актом прямої дії, при вирішенні конкретних спорів суди не посилалися на неї.

39

Українське цивільне право

Конституції України: «Звернення до суду за захистом конститу­ційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на під­ставі Конституції України гарантується».

Верховенство Конституція України має найвищу юри-

Конституції України ^дтнУ ^силУ ^{а Т0М}У можна говорити про її

верховенство: закони та інші нормативні

правові акти приймаються на основі Конституції і повинні від­повідати їй.

Як зазначено у вищеназваній Постанові Пленуму Верховного Суду України, «суди при розгляді конкретних справ мають оціню-вати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і у всіх необхід­них випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії». Судо­ві рішення мають ґрунтуватися на Конституції, а також на чинно­му законодавстві, яке не суперечить Конституції.

Отже, на суд було покладено обов'язок щораз проводити дуже нелегку роботу: перевіряти закон, який має застосовуватися при вирішенні спору, на його відповідність Конституції.

Це засвідчувало довіру до суду, його компетентність. Але чи може Пленум Верховного Суду України сам стояти осторонь вико­нання цього завдання? Очевидно, що ні. Місія цієї найвищої судової інституції має полягати не лише у виявленні таких невідповіднос­тей, а і у вжитті всіх можливих заходів до їх негайного усунення.

Якщо суд не може зробити відповідного висновку або один суд постановить одне рішення, а другий - протилежне за змістом, вини­кає «невизначеність» у питанні про те, чи відповідає Конституції за­кон, який підлягає застосуванню. Суд у цьому разі, як зазначено у Постанові, зупиняє розгляд справи і звертається з ухвалою до Вер­ховного Суду України, який може порушити перед Конституційним Судом України питання про відповідність цього закону Конституції. Верховенство Конституції означає і неможливість ратифікації Верховною Радою України того міжнародного договору у сфері регулювання цивільних відносин, який їй суперечить.

Короткий аналіз 1 • Аналіз норм, що безпосередньо стосу-

окремих ються цивільних відносин, слід почати із

конституційних норм тієї, що закріплена у частині 1 статті 3:

«людина, її життя і здоров'я, честь і гід­ність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю».

Це засадниче положення мусить братися до уваги всіма фізич-40

Розділ І- Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин

ми і юридичними особами при складанні договорів, при здійс­ненні своїх прав.

«Держава відповідає перед людиною за свою діяльність»,- за-исано у частині 2 цієї ж статті. Слово «відповідає» має тлума­читися буквально: держава може бути носієм обов'язку по від­шкодуванню шкоди, завданої людині порушенням її конституцій­них прав, гарантом яких є Президент України.

Слід звернути увагу на наявність у Цивільному кодексі двох нових норм прямої дії (статті 1161, 1162), які визначили відпові­дальність держави за шкоду, завдану особі при рятуванні здо­ров'я та життя іншої особи від реальної загрози, та за шкоду, за­вдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фі­зичної особи, яка рятувала від реальної загрози майно іншої особи, яке має істотну цінність.

2. Стаття 8 Конституції проголосила принцип верховенства права, який «ви­знається і діє в Україні». Ця конституцій­на норма написана з урахуванням статті 3 Статуту Ради Європи, відповідно до якої кожна держава, яка є членом Ради Європи, ви­знає принцип верховенства права. Завдяки цій нормі Конституції України проблема принципу верховенства права перетворилася з кабінетно-академічної на прикладну'.

У чому ж полягає суть цього принципу?

Пленум Верховного суду України у п. 1 Постанови від 1 листо­пада 1996 р. «Про застосування Конституції України при здійснен­ні правосуддя» записав таке: «Виходячи із принципу верховенства права судова діяльність має бути спрямована на захист прав і сво­бод шляхом забезпечення своєчасного і якісного розгляду кон­кретних справ».

Однак проблема змісту верховенства права від цих слів не про­яснилася: термін «якісний розгляд» залишився нерозкритим, крім того, вирішальне значення має віддаватися не стільки розгляду, скільки вирішенню спору.

«До верховенства права - через верховенство закону». З цим гаслом, безперечно, слід погодитись, бо у ньому закладено, насам­перед, протест проти ігнорування закону, прояви якого почастіша­ли. Але верховенство права пов'язується із застосуванням справед­ливого, розумного закону.

М. І. Козюбра. Принцип верховенства права і конституційна юрис­дикція.- Вісник Конституційного Суду України, 2000-№4-С. 28.

41

Українське цивільне право

В історії цивільного законодавства було чимало прикладів прийняття об'єктивно несправедливих, нерозумних законів. При­гадаймо закон, яким було скасовано спадкування (1919 р.), чи статтю 102 ЦК УРСР, яка обмежувала розмір житлової площі в будинках, належних громадянам, чи статтю 101 ЦК УРСР, яка забороняла подружжю мати у власності більше одного житлового будинку.

Правда, з точки зору панівної на той час ідеології, такі закони вважалися справедливими.

«Верховенство права - це визнання державою та її інституціями пріоритету прав людини та дотримання їх¹.

Верховенство права,- записано у Рішенні Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 p.- вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо».

«Верховенство права - це домінування розумності, справедли­вості, яка, як зазначено у цьому ж рішенні Конституційного Суду України, є одним із загальнолюдських вимірів права. Верховен­ство права - це такий порядок, яким утверджується добросовіс­ність у відносинах між людьми, незалежно від того, чи діють вони під маскою фізичної чи юридичної особи.

Хоча принцип верховенства права одержав законодавче закріп­лення лише у 1996 p., не можна сказати, що мова йде про абсолют­но нове для нас юридичне явище. Суди і раніше використовували критерій справедливості, добросовісності та розумності при вирі­шенні спору, який виникав із відносин, неврегульованих ні зако­ном, ні договором.

Саме ними послуговувалися суди і при застосуванні оцінюва­них понять (наприклад, «неналежне», «тривалий», «достатній» тощо), при вирішенні справи про зменшення розміру неустойки чи про розірвання договору, про поділ спадщини між спадкоєм­цями чи про задоволення вимоги, поданої після спливу позовної давності.

Верховенство права - це неможливість фетишизації формаль­них правил поведінки, недотримання яких недобросовісна сторона прагне використати у своїх інтересах.

¹ М /. Козюбра. Цит. праця.- С. 29; Петро Стецюк. Основи теорії конституції та конституціоналізму.- Частина перша.- Львів, 2003.-С. 114.

42

Розділі- Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин

На ім'я фірми надійшла цистерна з пальним. Однак виявило­ся, шо в ній не пальне, а водяна суміш. Залізниця відмовилася скласти і видати комерційний акт, у якому була б зафіксована ця обставина.

У матеріалах справи є висновок хімічної лабораторії про те, шо в цистерні вода із запахом бензину, а також акт про справжнє наповнення цистерни, складений представниками одержувача та кількома працівниками міліції.

Залізниця злила цистерни, про що було зроблено відповідну відмітку в документах. Однак одержувач діяв не за інструкцією: не оскаржив відмо­ву залізниці скласти і видати комерційний акт; сам склав акт без участі належних посадових осіб. Хоча факту обману не заперечував ніхто, кримінальна справа за цим фактом пору­шена не була.

У цій ситуації відмова в позові за формальними підставами фа­ктично прикривала протиправну поведінку недобросовісної сторо­ни, була актом своєрідного заохочення непорядності.

Позов підлягав задоволенню на підставі статті 8 Конституції України, однак цього не сталося.

Великим уроком нового розуміння принципу верховенства права стало рішення Судової палати у цивільних справах Верховного Су­ду України від 3 грудня 2004 р. у справі за скаргою довіреної особи кандидата у Президенти України В. А. Ющенка на бездіяльність, дії та рішення Центральної виборчої комісії, у якому вперше у судовій практиці містилося посилання на статтю 8 Конституції України.

В окремих випадках закон, встановлюючи загальне правило, надає суду право відступити від нього, якщо цього вимагають ін­тереси другої сторони, що заслуговують на увагу.

Наявність цього інтересу визначається судом саме з врахуван­ням верховенства права. Так, поряд із забороною односторонньої зміни умов договору, суд має право за вимогою однієї із сторін змінити його зміст у разі істотного порушення договору другою стороною (ч. 2 ст. 651 ЦК).

Як зазначено у частині 3 статті 551 ЦК, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків.

Поряд із чітким визначенням розміру обов'язкової частки у спадщині суду надано право зменшити її, з врахуванням обставин, Що мають істотне значення. Істотність інтересу, істотне значення

43

Римське цивільне право

певної обставини суд визначатиме саме з точки зору верховенства права.

Чи може суд відступити від трафарету норми закону, якщо у ній це право суду спеціально не застережене?

Чи може, наприклад, суд збільшити розмір обов'язкової частки у спадщині для дружини, яка сорок років вела домашнє господар­ство, чи для сина, хворого на туберкульоз?

Поділ спадщини між спадкоємцями за законом у рівних част­ках, як це зазначено у статті 1207 ЦК, може бути справедливим в одних випадках і несправедливим - в інших, якщо, наприклад, хтось із спадкоємців є інвалідом дитинства чи важко хворим, а об­сяг спадщини є незначним.

Те ж стосується і поділу квартири у державному житловому фон­ді, яка була предметом найму: точний її розподіл між членами сім'ї без врахування хвороби, інвалідності, інших особливих обставин життя когось із них може також вважатися несправедливим.

Отже, проявом верховенства права є і вихід суду за межі трафа­рету норми закону, яка є несправедливою для конкретної життєвої ситуації.

М., падаючи, рефлекторно вхопився за С. У результаті падін­ня С. одержав важкий перелом тазо-бедрового суглоба. М. має достатньо високий заробіток, С, навпаки, живе в ма­теріальній скруті.

З точки зору закону, маємо випадок, за який М. відповідаль­ності не несе. З точки зору верховенства права, суд може присудити з нього на користь С. відповідну грошову суму на покриття витрат на лікування.

Але достатньо поміняти М. та С. місцями, і ми неодмінно ска­жемо, що норма, за якою відсутність вини С. виключає його відпо­відальність, є справедливою.

Отже, одна і та ж норма може бути справедливою в одній жит­тєвій ситуації і несправедливою - в іншій. Засобом виходу із цієї колізії і є застосування верховенства права.

Можна змоделювати ще багато інших життєвих ситуацій, для яких «тверде» застосування закону, без будь-якої корекції щодо обставин справи було б несправедливим.

Закон - це правило поведінки, яке стосується усіх можливих, дотичних до його змісту відносин. Такий широкий спектр його дії неодмінно призведе до «зустрічі» на його шляху нетотожних, не­типових життєвих ситуацій, які будуть відрізнятися особливістю 44

Розділ І. Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин

б'єктів, особливими умовами здійснення прав та виконання обо­в'язків.

Чи слід втискати їх, таких різних, у прокрустове ложе загально-однакового для всіх законодавчого регулювання? З точки зору статті 8 Конституції України,- ні.

Закон - це мінімум справедливості. Решта має бути заповнена за допомогою дії принципу верховенства права.

Держава,- писав С. Дністрянський,- мусить дати судді право заступити законотворця і вирішити правні випадки не за думкою старого закону, а так, як вирішив би його законотворець, коли б він, видаючи правну норму, знав би про цей випадок. «Суддя сто­їть на сторожі права навіть проти законів».¹ Отже, С. Дністрян­ський не вважав за можливе застосування судом норми, неспра­ведливої до конкретної справи.

Як зазначає Станіслав Шевчук, на зміну старій ліберальній ідеї про захист прав людини на підставі закону приходить експеримен­тальна ідея про необхідність захисту прав людини від закону, але на підставі конституційних або конвенційних норм про права лю­дини. І далі автор пише: «Фундаментальні принципи мають вищу юридичну силу, ніж звичайне законодавство».²

Принцип верховенства права має одночасно здійснювати функ­цію своєрідного допінгу, що мав би стимулювати нормотворчі ор­гани до постійного удосконалення, гуманізації актів цивільного законодавства.

Для того, щоби принцип верховенства права визнавався, по­трібне чітке усвідомлення його змісту. А для того, щоби діяв,- по­трібна насамперед чітка позиція Верховного Суду України.

Суд - це орган правосуддя. «Судити за правом» - це не синонім «судити за законом». Проте у судовій системі і далі панує позити­вістське світосприйняття.

Суддя Верховного Суду України Д. Д. Лилак пояснює цю ситу­ацію колізією статті 8 та статті 129 Конституції. Остання визначи­ла принцип законності як одну із основних засад судочинства. Од­нак колізії між цими конституційними нормами немає. Оскільки принцип верховенства права сформульований в Основному Законі, вирішення справи відповідно до нього не є відступом від прин­ципу законності.

Див.: Академічна юридична думка / За заг. ред. Ю. С. Шемшучен-«•-К., 1998.-С. 233-234.

г Сманіслав Шевчук. Порівняльне прецедентне право з прав людини.--, 2002.- С. 16-17.

У статті 2 Закону «Про судоустрій України» завданням право­суддя названо здійснення його на засадах верховенства права.

Висока місія правосуддя має спонукати суд до такого застосу­вання норми закону, щоби його рішення було розумним і справед­ливим саме у спорі між конкретними особами.

Принцип верховенства права є інструментом не лише у руках суду. Він, як засвідчила Постанова Верховної Ради України від 27 листопада 2004 р. «Про політичну кризу в державі, що виникла у зв'язку з виборами Президента України», має всеосяжну дію, проникаючи в усі сфери суспільного життя¹.

3. Стаття 13 Конституції визначає об'єкти права власності
Українського народу, право користування ними кожним громадя­
нином України.

У ній кожен власник визнаний носієм обов'язків, одним із яких є неможливість використовувати власне майно на шкоду людині і суспільству.

У частині 4 цієї статті усі суб'єкти права власності визнані рів­ними перед законом.

4. Стаття 14 Конституції визнає землю об'єктом права влас­
   ності і гарантує здійснення цього права.

5. Заборона цензури (стаття 15) є одним із чинників свободи
   творчості (стаття 54).

6. За статтею 21 Конституції усі люди є вільними та рівними
   у своїй гідності та правах. Такими, що суперечать цій нормі, є до­
   говори та інші правочини, які особа вчинила помимо своєї волі.

Однак рівність у гідності та правах не означає рівності взагалі.

«Сама природа дбає за те,- писав Іван Франко,- аби між людь­ми не було рівності». Якщо би вона була, це було б для людей найбільшим нещастям,- вважав він.

Прикладом такої псевдорівності, тобто зрівнялівки, було, між іншим, запровадження рівної для більшості людей пенсії, рівного розміру житлового будинку, рівної площі квартири у фонді держав­ного житла, яка здавалася в найм.

Права людини у статті 21 Конституції проголошені невідчужу-ваними та непорушними. Непорушними не в тому сенсі, що не можуть бути ніким порушені, адже забезпечити це неможливо. А в тому сенсі, що порушення прав людини має неодмінно викликати відповідну реакцію держави.

Ромовська 3. В. Рішення Судової палати Верховного Суду України: погляд науковця і громадянина // Вісник Верховного Суду України, 2004.-№12.-С. 5-8.

46

Розділ І- Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин

Невідчужуваність не є рисою усіх прав, які людина може мати. А лише тих прав, які належать їй саме як людині, а не як власни­кові чи підприємцеві або як стороні за договором.

7 У наступних статтях Конституції подається зміст прав люди-

серед яких чільне місце посідає основне - право на життя.

Аналіз цього та інших прав людини буде зроблено у наступно­му виданні.