МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Т.Г.Удалов

КОНКУРЕНТНЕ

ПРАВО

Навчальний юпосібник

Київ

Видавництво “Шшкола”

2004

ББК 67.9(4УКР)304я73

У28 .І|

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України Й як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів ^ (лист № 14/18.2-1562 від 1 жовтня 2003 р.)

Рецензенти: Й І.П. КОЗАЧЕНКО, доктор юридичних наук, професор; .а^іИ

Ю.В. НІКІТІН, кандидат юридичних наук, доцент; ^^В Д.М. ВЕПРИНЯК, кандидат юридичних наук, І^^И член-кореспондент міжнародної кадрової академії

Удалов Т.Г.

У28 Конкурентне право: Навч. посіб. — К.: Школа, 2004. — 496 с. - Бібліогр.: с. 333-337. I8ВN 966-661-309-3 І8ВН 966-339-126-Х

У навчальному посібнику розглянуто основні аспекти правового захисту економічної конкуренції в Україні, окреслено поняття й види конкуренції та монополії, висвітлено основні положення законодавст­ва про захист економічної конкуренції. Посібник містить навчальну програму курсу «Конкурентне право України».

Розрахований на студентів, аспірантів, викладачів вищих юридич­них і економічних навчальних закладів та широке коло таких користу­вачів, як підприємці, посадові особи органів влади та управління.

ББК 67.9(4УКР)304я73

I§ВN 966-661-309-3 © Т.Г. Удалов, 2004 ІЗВМ 966-339-126-Х © Видавництво «Школа», 2004

Зміст

Передмова

Глава 1. Поняття, система та завдання конкурентного права

§ 1. Поняття та зміст конкурентного права

§ 2. Принципи конкурентного права

§ 3. Конкурентне право як наука та навчальна дисципліна

Глава 2. Загальні аспекти конкуренції і монополії. Законодавство про захист економічної конкуренції

§ 1. Конкуренція

§ 2. Монополізм та монополії

§ 3. Регулювання конкуренції як діяльність держави

§ 4. Законодавство про захист економічної конкуренції

§ 5. Загальна характеристика Закону України «Про захист економічної конкуренції»

Глава 3. Регулювання монополій

§ 1. Загальні аспекти регулювання монополій

§ 2. Демонополізація економіки

§ 3. Природні монополії

§ 4. Ціноутворення в умовах ринку

Глава 4. Ринок та його дослідження

§ 1. Сутність ринку

§ 2. Аналіз ринку

§ 3. Визначення ринкової влади, оцінка стану конкурентного середовища на ринку і висновки стосовно доцільності запровадження заходів, спрямованих на захист та розвиток конкуренції

Глава 5. Держава як інститут, що забезпечує захист та розвиток конкуренції

§ 1. Органи, які забезпечують захист та розвиток конкуренції в Україні. Загальні засади діяльності Антимонопольного комітету України

§2. Структура, компетенція і організація діяльності органів Антимонопольного комітету України

§ 3. Система органів Антимонопольного комітету України

§ 4. Правові основи реалізації повноважень Антимонопольного комітету України

§ 5. Завдання, компетенція, повноваження та організаційні засади діяльності територіального відділення Антимонопольного комітету України

§ 6. Проведення органами Антимонопольного комітету перевірок додержання законодавства про захист економічної конкуренції

§ 7. Міждержавний орган з антимонопольної політики країн СНД

Глава 6. Порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції

§ 1. Сутність та склад порушення законодавства про захист економічної конкуренції

§ 2. Особи, які беруть участь у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Докази і доказування у справі

§ 3. Компетенція органів Антимонопольного комітету, щодо розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

§ 4. Процедура розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції

§ 5. Перевірка, перегляд та оскарження рішень органів Антимонопольного комітету у справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Зміна, скасування та визнання рішень недійсними

Глава 7. Основні види порушень законодавства про захист економічної конкуренції

§ 1. Загальна характеристика основних порушень законодавства про захист економічної конкуренції

§ 2. Антиконкурентні узгоджені дії суб’єктів господарювання

§ 3. Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку

§ 4. Антиконкурентні дії органів влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю

§ 5. Господарська діяльність органів виконавчої влади як чинник, що призводить до вчинення ними антиконкурентних дій

Глава 8. Недобросовісна конкуренція

§ 1. Загальні засади поняття недобросовісна конкуренція

§ 2. Отримання переваг над конкурентом за рахунок його інтелектуальної діяльності та ділової репутації

§ 3. Дезорганізація виробничого процесу конкурента, створення перешкод та досягнення неправомірних переваг у конкуренції

§ 4. Збирання, розголошення та використання комерційної таємниці

§ 5. Можливі шляхи захисту від недобросовісної конкуренції та санкції за її вчинення

Глава 9. Узгоджені дії суб’єктів господарювання

§ 1. Сутність узгоджених дій

§ 2. Узгоджені дії, що не потребують одержання дозволу органів Антимонопольного комітету України

§ 3. Загальні засади щодо одержання дозволу органів Антимонопольного комітету України на здійснення узгоджених дій

§ 4. Заява про надання дозволу на узгоджені дії суб’єктів господарювання та її подання

§ 5. Порядок розгляду заяви. Попередні висновки щодо кваліфікації дій

§ 6. Відповідальність за вчинення узгоджених дій без дозволу органів Антимонопольного комітету України

Глава 10. Державний контроль за процесами створення, ліквідації та реорганізації суб’єктів господарювання, придбання, передачі в оренду майна (економічна концентрація)

§ 1. Сутність економічної концентрації

§ 2. Економічна концентрація в Україні

§ 3. Глобалізація економіки

Глава 11. Захист національних товаровиробників від несприятливої іноземної конкуренції

§ 1. Застосування спеціальних захисних заходів

§ 2. Захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту

§ 3. Захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту

Глава 12. Відповідальність за вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції

§ 1. Загальні засади відповідальності за вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції

§ 2. Відповідальність згідно з законодавством про захист економічної конкуренції

§ 3. Відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення

§ 4. Відповідальність згідно з Кримінальним кодексом України

Додаток 1. Програма курсу «Конкурентне право України»

Додаток 2. Основні нормативні акти законодавства про захист економічної конкуренції України

Закон України «Про захист економічної конкуренції»

Закон України «Про Антимонопольний комітет України»

Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції»

Правила розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, затверджені розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.94 №5

Типові вимоги до узгоджених дій суб’єктів господарювання для загального звільнення від попереднього одержання дозволу органів Антимонопольного комітету України на узгоджені дії суб’єктів господарювання, затверджені розпорядженням Антимонопольного комітету України від 12.02.02 №27-р

Положення про порядок подання заяв до органів Антимонопольного комітету України про надання дозволу на узгоджені дії суб’єктів господарювання (Положення про узгоджені дії), затверджене розпорядженням Антимонопольного комітету України від 12.02.02 №26-р

Положення про порядок подання заяв до Антимонопольного комітету України про попереднє отримання дозволу на концентрацію суб’єктів господарювання (Положення про концентрацію), затверджене розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.02.02 №33-р

Вимоги до порядку подання та оформлення заяви та документів, що до неї додаються, на надання Кабінетом Міністрів України дозволу суб’єктам господарювання на узгоджені дії, концентрацію, на які Антимонопольний комітет України не надав дозволу, затверджене наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 24.04.03. № 105

Передмова

Конкурентна політика є складовою загальної економічної політики України і спрямована на захист та розвиток конкуренції. Вона складається з політики, що захищає та сприяє розвиткові конкуренції, та політики, що регулює діяльність суб’єктів, які займають монопольне становище на ринку.

Історичний досвід свідчить, що за умов конкуренції, тобто змагання підприємців між собою, найбільшого успіху досягають ті з них, хто пропонує споживачеві найкращі товари, ро­боти та послуги за найнижчими цінами. Наявність конку­ренції на ринку стимулює виробництво тих товарів, які по­трібні споживачам, сприяє зниженню собівартості товарів, а відтак спонукає підприємців підвищувати ефективність ви­робництва, рухає науково-технічний прогрес.

Одними з найважливіших конституційних принципів за­безпечення свободи підприємницької діяльності в Україні є державний захист конкуренції, а також недопущення зло­вживань монопольним становищем на ринку, неправомірно­го обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції.

Інструментом реалізації зазначених принципів є сукуп­ність правових норм, які визначають засади захисту еконо­мічної конкуренції в Україні. Вони встановлюють загальні правила здійснення конкурентної боротьби на ринку, що є обов’язковими для виконання усіма суб’єктами господарю­вання.

Законодавство про захист економічної конкуренції є не­від’ємною частиною механізму, що забезпечує вплив держа­ви на економічні процеси у будь-якій сучасній моделі ринко­вої економіки. Його основне завдання — захист і підтримка максимально високого рівня конкурентних відносин, завдя­ки яким і може бути, в кінцевому підсумку, забезпечено ста­лий розвиток економіки України.

За відсутності у держави дієвих механізмів контролю за ринковими процесами, зокрема відсутністі законодавства, що може регулювати такі процеси, або через небажання держави втручатися в них буде обмежено, спотворено або взагалі усунуто конкуренцію з ринку. Внаслідок цього бу­дуть порушені права та охоронювані законом інтереси підприємців діючих на ринку, та споживачів. Крім того, необмежена державним контролем стихія ринку буде призводи­ти до усунення з нього чи поглинання слабіших виробників та злиття рівновеликих, у результаті чого виникатимуть олі-» гополістичні та монополістичні утворення, які самостійно або разом з іншими зможуть контролювати ринок і впливати на його механізми.

Запропонований навчальний посібник визначає основні аспекти правового захисту економічної конкуренції в Украї­ні, окреслює поняття й види крнкуренції та монополії, вис­вітлює основні положення українського законодавства про захист економічної конкуренції. Він розрахований на широ­ке коло таких користувачів, як підприємці, посадові особи органів влади та управління, аспіранти, студенти та грома­дяни.

У першу чергу цей навчальний посібник покликаний до­помогти студентам та аспірантам опанувати науку конку­рентного права, а особам, які працюють у різних галузях та сферах народного господарства України, — у дослідженні та застосуванні у повсякденному житті норм законодавства про захист економічної конкуренції, і

Таким чином, вивчення та застосування на практиці поло- | жень даного навчального посібника дасть можливість: і

• підприємцям — здійснювати свою діяльність відповід- І но до норм чинного законодавства, захистити себе від неправомірних дій органів влади й управління, а та­кож конкурентів, що спрямовані на спотворення кон­курентного клімату на ринку;

• посадовим особам органів влади й управління — за­побігти прийняттю неправомірних рішень, точніше кваліфікувати неправомірні дії органів влади й управ­ління та підприємців;

• аспірантам і студентам — успішно засвоїти та склас­ти навчальні дисципліни, що стосуються захисту та розвитку економічної конкуренції;

• громадянам — захистити свої права як споживачів. Автор буде вдячний за надані відгуки, зауваження та про­позиції до цього навчального посібника. Коментарі прошу надсилати за електронною адресою и1@Ьі§1.ги.

Глава 1

Поняття, система та завдання конкурентного права

§ 1. Поняття та зміст конкурентного права

Основою законодавства про захист економічної конкуренції є конкурентне право. Саме на основі конкурентного права базуються всі норми законодавства про захист економічної конкуренції. Конкурентне право включає як норми права, що захищають економічну конкуренцію, так і норми права, що регулюють діяльність монополій та обмежують зловжи­вання монопольним становищем.

Термін «конкурентне право» (СотреШіоп І.а^) має бага­то значень. Можна виділити принаймні чотири основні зна­чення терміна «конкурентне право»:

1) конкурентне право як галузь (підгалузь, інститут) права;

2) конкурентне право як галузь законодавства;

3) конкурентне право як наукова дисципліна;

4) конкурентне право як навчальна дисципліна, що її ви­вчають у вищих юридичних та економічних навчальних за­кладах.

Зарубіжні юристи, перш за все європейські, не мають єди­ної позиції щодо поняття конкурентного права та його місця в системі права, хоч термін «конкурентне право» використо­вують досить часто. -

Виникнення конкурентного права як самостійної галузі можна пов’язати з прийняттям перших законів про захист економічної конкуренції наприкінці XIX ст. (в США — За­кон Шермана 1890 р., у Німеччині — Закон про недобросо­вісну конкуренцію 1896 р.). Батьківщиною конкурентного права вважаються США, де його традиційно називають ан-титрестовим правом .(АпЩгизї Ьа^). Це пов’язано з тим, що споконвічне норми антитрестового законодавства були спря­мовані проти монополій (трестів). Вважалося, що монополії — це економічні аномалії, які необхідно заборонити на зако­нодавчому рівні. Слід зазначити, що антитрестове законо­давство США регулює не лише відносини, пов’язані з моно-

подією на ринку, а й попереджує недобросовісну конкурси- В цію. На відміну від США, у Німеччині самостійне антимоно- ^ польне (картельне, КагІеІІгесЬі) право виникло лише у дру­гій половині XX ст. з прийняттям Закону про картелі 1957 р. Німецькі юристи розрізняють антимонопольне зако­нодавство, що спрямоване проти обмеження вільної конку­ренції за рахунок картелів або узгоджених дій конкурентів, і законодавство, яке попереджує недобросовісну конкурен­цію. Воно виникло значно раніше антимонопольного права ‘ (Закон про недобросовісну конкуренцію 1896 р.) і захищає чесну конкуренцію між підприємцями. Обидві галузі законо­давства (антимонопольне право та право проти недобросо­вісної конкуренції) визначаються у Німеччині одним термі­ном — «законодавство про конкуренцію». У Франції чітко розмежовуються норми законодавства про недобросовісну конкуренцію і норми антимонопольного права.

В Україні виникнення конкурентного права можна пов’я­зати з прийняттям у 1992 р. Верховною Радою України За­кону України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності». До 2001 р. існувало чітке розмежування між антимонополь-ними нормами, які в основному обмежували монопольні про­яви на ринку і закріплювалися положеннями зазначеного за­кону, та нормами, спрямованими на захист конкуренції, що забезпечували недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності і закріплювалися положеннями Закону України «Про захист від недобросовісної конкурен­ції» 1996 р. З прийняттям 11 січня 2001 р. Верховною Ра­дою України Закону України «Про захист економічної конку­ренції» таке розмежування було усунуто. Нині норми права, що забезпечували антимонопольне регулювання та недопу­щення недобросовісної конкуренції, поєднані поняттям «за­конодавство про захист економічної конкуренції».

Отже, з точки зору українського законодавства, конку­рентне право можна охарактеризувати як галузь права що цілком грунтується на нормах законодавства про захист еко­номічної конкуренції.

У запропонованому навчальному посібнику термін «зако­нодавство про захист економічної конкуренції» має широке тлумачення. По-перше, він підкреслює кінцеву та позитивну мету правового регулювання — створення умов для розвит­ку підтримки та захисту економічної конкуренції. Це прин­

ципово відрізняє термін «законодавство про захист еконо­мічної конкуренції» від терміна «антимонопольне законодав­ство», який мав негативний відтінок та не зовсім чітко ви­значав цілі правових норм і засобів, спрямованих на захист та розвиток конкуренції (в Україні монопольне становище не заборонено, заборонено лише зловживання ним). По-дру­ге, термін «законодавство про захист економічної конкурен­ції» застосовують для визначення правового регулювання конкуренції та інших тісно пов’язаних з нею суспільних від­носин. У такому розумінні цей термін охоплює правові ін­ститути публічно-правового і приватно-правового характеру. Вони покликані врегулювати цілий комплекс суспільних від-» носин, що виникають у процесі розвитку конкуренції, її за­хисту та участі в ній підприємців.

Особливою сферою відносин, яка потребує пильної уваги з боку держави, є монополії. На перший погляд не доцільно розглядати сферу, що регулюється окремими нормативними актами, зокрема Законом України «Про природні монополії» в ракурсі законодавства про захист економічної конкуренції. Однак, незважаючи на характер, прямо протилежний конку­ренції, у рамках законодавства про захист економічної кон­куренції ці проблеми розглядаються з таких причин:

1) часто монополії виникають та прогресують там, де бу­ла конкуренція, і тому тісно пов’язані з нею;

2) монополії являють собою антипод конкуренції і в цьому розумінні мають виключний характер;

3) в існуючих монопольних сферах держава повинна пе­редбачити спеціальне регулювання, що компенсуватиме від­сутність конкуренції та забезпечуватиме захист прав та ін­тересів суб’єктів господарювання і споживачів у цих галузях економіки;

4) суб’єкти, які зловживають своїм монопольним станови­щем, можуть підлягати примусовому поділові відповідно до ст. 53 Закону України «Про захист економічної конку­ренції».

Таким чином, конкурентне право як галузь законодавства із захисту економічної конкуренції характеризується кон­кретним предметом правового регулювання, який за еконо­мічним змістом можна поділити на дві групи суспільно-пра­вових відносин:

1) відносини, пов’язані з конкуренцією;

2) відносини у сфері монополій.

Відносини, пов’язані з конкуренцією, в основному охоп­люють:

• діяльність, що реально існує на конкурентному ринку, та взаємодію конкурентів між собою;

• діяльність потенційних конкурентів;

• державне регулювання суб’єктного складу ринку;

• зловживання монопольним становищем та недобросо--вісну конкуренцію; . «

• контроль за економічною концентрацією узгодженими діями суб’єктів господарювання; ^

• недопущення недобросовісної іноземної конкуренції;

• надання державної допомоги та пільг суб’єктам госпо­дарювання;

• регулювання бар’єрів входу на ринок, виходу з ринку. «

Відносини у сфері монополій виникають у процесі:

• діяльності суб’єктів природних монополій;

• регулювання державних та тимчасових монополій.

Правове регулювання відносин кожної групи має певні спільні риси.

1. Ці відносини складаються при здійсненні підприєм­ницької діяльності та у процесі її регулювання.

2. У межах цього зв’язку можна виділити горизонтальні відносини — між підприємцями та вертикальні — між під­приємцями та державою.

3. Суб’єктами відносин є підприємці, які посідають, як правило, різне економічне становище на ринку, та держава в особі уповноважених органів виконавчої влади, до компе­тенції яких належить забезпечення захисту та сприяння роз­виткові конкуренції.

4. Уповноважені органи виконавчої влади здійснюють за­хист економічної конкуренції як на мікроекономічному (впливають на окремі підприємства), так і на макроеконо-мічному рівні (регулюють структуру товарних і фінансових ринків). Й

§ 2. Принципи конкурентного права

Правове регулювання конкуренції базується на принципах конкурентного права. Вони забезпечують цілеспрямований вплив на конкуренцію та учасників ринкових відносин. Ок-

в

ремо можна виділити загальноправові та спеціальні принци­пи регулювання конкуренції.

Загальноправові принципи регулювання конкуренції.

1. Принцип свободи економічної діяльності. Базові по­ложення Конституції України щодо конкуренції грунтуються на визначенні та забезпеченні принципу свободи економіч­ної діяльності. Свобода економічної діяльності — комплекс­на категорія, яка включає передбачені і гарантовані законом:

а) право суб’єкта економічної діяльності розпочинати, проводити та припиняти її у будь-якій не забороненій зако­нодавством сфері;

б) право отримувати, використовувати та передавати пра­вомірну економічну інформацію;

в) свободу та захист від неправомірного впливу на свою діяльність як з боку інших суб’єктів господарювання, так і з боку держави та її органів;

г) право на захист у ході господарської діяльності еконо­мічно слабшого суб’єкта господарювання;

д) право будь-якого суб’єкта господарської діяльності на оскарження рішень та дій (бездіяльності) органів державної влади (місцевого самоврядування) та посадових осіб, якщо такі рішення та дії призводять до обмеження економічної конкуренції.

Цей комплекс прав вводиться в дію та забезпечується різ­ними правовими нормами, які побудовані на базі єдиного принципу свободи економічної діяльності. Його цілком можна віднести до механізмів правового регулювання конкуренції.

2. Принцип державного регулювання ринкових відно­син. Державний вплив на підприємницьку діяльність з кож­ним роком стає осмисленішим та економічно обрунтованим. Процес державного регулювання економіки можна визначи­ти як здійснювану на основі та в межах законодавства цілес­прямовану діяльність державних органів з планування орга­нізації, стимулювання, обліку, контролю та управління різ­ними видами економічної діяльності суб’єктів господарюван­ня та господарською системою в цілому.

Необхідність державного впливу на економіку визна­чається потребою захисту публічних інтересів, у тому числі забезпеченням державних потреб, пріоритетів в економіці та соціальному розвитку, формуванням державного бюджету.

3. Принцип законності. В основі цього загальноправово-го принципу в розумінні конкурентного права лежить прин­цип: дозволено все, крім забороненого законодавством. Цим

принципом у своїй діяльності повинні користуватися підпри­ємці. Разом з тим органи влади, впливаючи на економічні процеси на ринку та конкуренцію, повинні застосовувати інший принцип — заборонено все крім дозволеного законе- І давством. | Спеціальні принципи. . І /. Принцип підтримки добросовісної економічної кон­куренції. Відповідно до конституційних принципів захисту конкуренції, держава гарантує збереження та розвиток рин­кової конкуренції, недопущення зловживань монопольним становищем, забезпечення регулювання сфер державних і природних монополій, а також прийняття та реалізацію та­кого законодавства, яке сприяло збільшенню кількості по­стачальників, покупців, продавців продукції та інших осіб, що господарюють на товарних ринках України.

2. Принцип недопущення зловживання монопольним становищем, обмеження конкуренції, недобросовісної конкуренції. Конкуренція, яку підтримує та захищає держа­ва, може створювати передумови для розвитку та функціо­нування монополій. Тому держава не лише підтримує доб­росовісну конкуренцію, а й не допускає діяльності, що спря­мована на монополізацію товарних ринків, неправомірне об­меження конкуренції, недобросовісну конкуренцію. З цією метою законодавство про захист економічної конкуренції в Україні і було побудовано за конституційним принципом не­допущення зловживання монопольним становищем на рин­ку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовіс­ної конкуренції.

Проголошення та реалізація цього принципу передбачає застосування законодавче оформлених заходів щодо попе­редження обмеження та недопущення діяльності, що при­зводить до спотворення або усунення конкуренції з ринку. Ці заходи мають бути спрямовані не лише на діяльність під­приємців, а в першу чергу на діяльність органів державної . влади та місцевого самоврядування.

3. Принцип спеціального регулювання сфер природних та державних монополій. Дія конституційного принципу, що був розглянутий вище, не поширюється на сфери госпо­дарської діяльності, у яких монополізм є економічно та юри­дичне виправданим. Йдеться про природні монополії, які ос­таннім часом підлягають інтенсивному державному регулю­ванню, спрямованому на недопущення зловживань еконо­мічною владою суб’єктами, що діють у сферах природних

; монополій. Законодавством, зокрема Законом України «Про

природні монополії», регламентовано наявність та функціо-і нування сфери природних монополій, забезпечується конт-’•: роль за їх діяльністю. Тому, щоб зберегти належний рівень ^! конкурентних відносин, таке саме регулювання має забезпе-^: чуватися і щодо державних монополій.

4. Принцип єдиного економічного простору. Принцип єдиного економічного простору передбачає вільне перемі­щення товарів, послуг та фінансових коштів територією Ук­раїни. Відповідно до цього принципу територія України є єдиною сферою обігу товарів (робіт послуг) та коштів, де здійснюються виробництво, обмін, розподіл та виробниче споживання різноманітних благ на основі єдиної законодав­чої бази. Практична реалізація цього принципу забезпечить найповніше використання різних факторів виробництва, під­вищення «прозорості» товарних ринків на території країни, ефективне застосування економічної інформації, задоволен­ня попиту на товари (роботи послуги) різних видів. Згідно з цим принципом на законодавчому рівні має бути закріплено заборону на встановлення будь-яких штучних бар’єрів, що обмежують можливість переміщення товарів, послуг, фінан­сових потоків територією країни.

Для реалізації зазначеного принципу на території України не дозволяється встановлення митних кордонів, мита, зборів та будь-яких інших перепон (бар’єрів) для вільного перемі­щення товарів, послуг чи фінансових коштів. Однак, незва­жаючи на встановлену заборону, ці перепони виникають. Саме тому в Законі України «Про захист економічної конку­ренції» є положення, що не дозволяють встановлювати забо­рони на реалізацію певних товарів з одного регіону України в інший.

5. Принцип ефективності захисту економічної конку­ренції. Згідно з цим принципом з переліку загальних забо­рон, що їх містить законодавство про захист економічної конкуренції, існують певні винятки. Вони обумовлені прин­ципом розумної ефективності. Наприклад, відповідно до по­ложень Закону України «Про захист економічної конкурен­ції» вчинення антиконкурентних узгоджених дій заборонено, проте такі дії можуть бути дозволені, якщо їх учасники до­ведуть, що ці дії сприяють вдосконаленню виробництва, еко­номічному розвиткові, раціоналізації виробництва тощо.

6. Принцип заборони зловживань. Відповідно до цього принципу покаранню підлягає лише зловживання монополь­ним (домінуючим) становищем на ринку, але не економічна влада. Цей підхід є традиційним і для європейської системи конкурентного права.

7’. Принцип поєднання попереднього та наступного контролю. Цей принцип широко застосовується при конт­ролі за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції під час здійснення суб’єктами господарювання концентрації узгоджених дій. Поєднання попереднього та на­ступного контролю дає можливість охопити якомога більшу кількість об’єктів, що перевіряються, і водночас не обмежу­вати діяльність підприємців.

5. Принцип захисту вітчизняних товаровиробників від недобросовісної іноземної конкуренції. Українські то­варні ринки максимально відкриті для іноземних товарови­робників. Однак іноземна конкуренція не повинна завдавати шкоди економіці України. Тому для захисту вітчизняних то­варовиробників держава вживає спеціальних захисних захо­дів (наприклад, антидемпінгові, антисубсидійні заходи). Їх правовою основою є закони України, що регулюють і регла­ментують зовнішньоекономічну діяльність та захищають зов­нішньоекономічні інтереси України.

§ 3. Конкурентне право | як наука та навчальна дисципліна

Наука конкурентного права включає як діяльність з набуття нових знань, так і її результат — систему знань щодо особ­ливостей правового регулювання конкуренції. Безпосередні­ми цілями цієї науки є опис, пояснення та передбачення правових процесів і явищ у сфері конкуренції. Отже, наука конкурентного права містить певні твердження про стан правового регулювання конкуренції, засоби його вивчення та раціональної зміни.

Теоретичною основою науки конкурентного права є еко­номічні (праці класиків економічної думки, теорія макро- і мікроекономіки) та юридичні (зокрема теорія держави і пра­ва, адміністративного, цивільного, господарського, кримі­нального права, цивільного та господарського процесів) науки.

Предметом науки конкурентного права є саме конкурент­не право як галузь законодавства, практика його застосуван­

ня підприємцями та органами державної влади, історія ви­никнення, становлення та розвитку конкурентного права в Україні та за кордоном, методи й засоби вивчення та вдос­коналення конкурентного права, а також переваги й недолі­ки механізму правового регулювання конкуренції.

Основна мета науки конкурентного права — дослідження й усвідомлення реального стану правового регулювання кон­куренції, визначення ефективних шляхів юридичної підтрим­ки, захисту та збереження конкуренції на ринку. Розробка правових моделей існування конкуренції має спиратися на її економічну сутність. Найпродуктивніше це можна забезпе­чити максимально тісним і плодотворним взаємозв’язком вчених-юристів та економістів. У свою чергу співробітникам органів законодавчої, виконавчої та судової влади, що роз­в’язують питання захисту й розвитку конкуренції з практич­ного боку, доцільно уважніше прислухатися до рекомендацій учених.

Наука конкурентного права зарубіжних країн розвивала­ся разом з самим конкурентним правом та законодавством про захист економічної конкуренції цих країни не один деся­ток років. Досить згадати більш ніж сторічну історію анти-трестового законодавства США. За рубежем щорічно публі­куються сотні праць з проблем конкурентного права, у цій сфері інтенсивно працюють спеціалізовані наукові центри та неурядові організації (наприклад, Антитрестовий інститут США).

На відміну від зарубіжних країн наука конкурентного пра­ва в Україні перебуває лише на стадії становлення, яке з суб’єктивних та об’єктивних причин відбувається доволі по­вільно. Однак потреба юристів у правових знаннях та глиб­шому дослідженні законодавства про захист економічної конкуренції постійно зростає, ускладнюється саме законо­давство, напрацьовується адміністративна та судово-госпо­дарська практика, виникає багато актуальних і нерозв’яза­них проблем. Все це свідчить про необхідність розробки стійкої теорії конкурентного права та побудови на її основі ефективного законодавства про захист економічної конку­ренції.

На цій теоретичній та практичній основі доцільно викла­дати у вищих навчальних закладах України конкурентне право як навчальну дисципліну. З цією метою Міністерство освіти і науки України розробило та рекомендувало ввести

до навчального курсу вищих навчальних закладів та закла­дів з підвищення кваліфікації нову навчальну дисципліну, за -допомогою якої студенти зможуть засвоїти предмет, принци­пи, методи конкурентного права, шляхи його становлення і подальшого розвитку та багато інших знань, що необхідні особі, яка має справу з сучасними економічними процесами. Нова навчальна дисципліна називається «Конкурентне пра­во України».

Цей курс спрямований на вивчення та дослідження таких ;• положень і напрямів: •;

• предмет, система, методи, джерела конкурентного;

права; ‘ ;;

• законодавство, що забезпечує захист конкуренції та^ регулювання монополій; І;

• політика держави щодо розвитку та захисту конку-» ренції;

• вивчення та дослідження ринку;

• вивчення системи органів, які здійснюють в Україні політику захисту та розвитку конкуренції;

• дослідження такого явища, як порушення законодав­ства про захист економічної конкуренції, Їх види та класифікація;

• вивчення процесуальних засад щодо розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

• відповідальність за порушення законодавства про за­хист економічної конкуренції;

• дослідження міжнародного досвіду щодо здійснення політики захисту конкуренції.

Зазначений навчальний курс розроблявся для його викла­дання студентам юридичних та економічних факультетів і вузів. Основною метою викладання даного курсу є форму­вання у студентів необхідних правових і економічних знань щодо науки конкурентного права, що невід’ємно пов’язані з . їх професійною підготовкою та подальшою професійною Ц діяльністю. І

Нова навчальна дисципліна висвітлює основні напрями • конкурентного законодавства України. Її мета — допомогти. Ц студентам юридичних і економічних вузів та факультетів як у вивченні норм цього законодавства, так і в Їх застосуванні у повсякденному житті. Вивчення курсу конкурентного пра­ва підвищить правосвідомість осіб, які його вивчають, дасть

можливість розкрити юридичні й економічні аспекти науки щодо захисту конкуренції та регулювання монополій, а від­так забезпечить подальше додержання норм законодавства про захист економічної конкуренції майбутніми юристами та економістами.

Контрольні запитання для самоперевірки /. Що є основою законодавства про захист економічної

конкуренціє?

2. Які значення має термін «конкурентне право»?

3. З якою подією можна пов’язати виникнення конку­рентного права в Україні?

4. Які загальноправові принципи конкурентного права Вам відомі?

5. Які спеціальні принципи конкурентного права Вам відомі?

6. Що є предметом науки конкурентного права?

7. Яке основне завдання науки конкурентного права?

Глава 2

Загальні аспекти конкуренції і монополії. Законодавство про захист економічної конкуренції

§ 1. Конкуренція

Конкуренцію (від лат. сопсиггеге (пізньолат. сопсиггепііа — змагання, суперництво) — стикатися, суперничати, змагати­ся) можна визначити як змагальність підприємців, коли їх самостійні дії обмежують можливість кожного з них вплива­ти на загальні умови реалізації товарів на ринку і стимулю­ють виробництво необхідної споживачеві продукції.

Конкуренція виявляється в економічному суперництві ок­ремих товаровиробників, що відбувається між ними з метою задоволення своїх потреб, забезпечення найвигідніших умов виробництва та збуту товару, одержання найвищого прибут­ку тощо.

Економічний зміст конкуренції полягає у її здатності ство­рювати в економіці держави сприятливий клімат для вироб­ництва та реалізації товарів. Завдяки конкуренції діяльність окремих осіб з виробництва та реалізації товарів дає макси­мально можливі результати. Під загрозою банкрутства, у ра­зі перемоги конкурента, кожен виробник намагається зроби­ти все можливе, щоб удосконалити технологію виробництва, поліпшити якість товару вироблюваного, зменшити його вартість, розширити ринок збуту тощо. Двома невід’ємними ознаками конкуренції є:

1) наявність на ринку великої кількості незалежних про­давців і покупців певного виду товару;

2) відсутність бар’єрів входу (виходу) на ринок для по­купців і продавців.

Таким чином, з одного боку, конкуренція виступає еконо­мічним механізмом регулювання пропорцій виробництва певного виду товарів (робіт, послуг), поліпшення їхньої якості, з іншого — однією з об’єктивних умов функціонуван­ня ринку, наявності на ньому великої кількості незалежних виробників, покупців і продавців. Вона є об’єктивною зако­

номірністю товарного виробництва і властива всім рівням розвитку ринкової економіки, виступає як зовнішня продук­тивна сила, що спонукає підприємства і громадян підвищу­вати продуктивність праці, знижувати витрати виробництва, прискорювати темпи науково-технічного прогресу, проводи­ти організаційні та структурні зміни в економіці. Особливі форми конкурентних відносин складаються за умов перехо­ду до різних форм власності і господарювання, подолання командно-адміністративної та планово-розподільчої системи управління, інфляційних процесів та незабезпеченості за­гальної товарно-грошової збалансованості ринку.

Так, за умов планової економіки (зразком якої є економі­ка колишнього Радянського Союзу) рішення про те, який то­вар і за якими цінами можуть придбати споживачі, прийма­ється централізовано. При цьому виробники товарів є лише виконавцями цих планових показників, які не несуть ніякого ризику і тому не намагаються зробити свій товар конкурен­тоспроможним за рахунок поліпшення його якості чи зни­ження ціни.

У той же час за умов ринкової економіки та за наявності внутрішньогалузевої конкурентної боротьби споживачі мають можливість вибирати ті товари, ціна та якість яких відповідають їх вимогам і в повному обсязі задовольняють потреби. Тому найбільший прибуток отримають ті підприєм­ці, які пропонуватимуть товари найкращої якості за найниж­чими цінами.

Протягом останніх десятиліть в усьому світі спостеріга­ється зростання та посилення ринкової конкуренції. Нещо­давно її не було у багатьох країнах і галузях економіки. Бар’єри входження на ринки були непереборні, а домінуючі позиції окремих підприємств чітко визначені. І навіть там, де існувала конкурентна боротьба, вона не була жорсткою, бо розвиток конкуренції стримувався безпосереднім втручан­ням великих підприємств.

Відсутність конкуренції на ринку та втручання ,в ринкові конкурентні процеси потужних монопольних утворень, що діють на ньому, негативно позначаються на розвитку та функціонуванні економіки. Водночас наявність конкуренції забезпечує розвиток і становлення економіки. Наприклад, розпад великих підприємств і потужних економічних блоків, з одного боку, та посилення внутрішньогалузевої конкурен­ції — з іншого пов’язані з відомим економічним зростанням

Німеччини та Японії після Другої світової війни. Такі най­більш конкурентоспроможні нині галузі японської економі­ки, як електроніка та машинобудування, розвинулися за ра­хунок внутрішньогалузевої конкуренції. Разом з тим розви­ток більшої частини економіки цієї країни, зокрема хімічна промисловість, роздрібна торгівля, стримується обмеженням конкуренції.

Сьогодні майже не існують галузі та сфери економіки, на розвиток та функціонування яких не впливала б ринкова конкуренція. Враховуючи це, жоден уряд країн з ринковою економікою не може не усвідомлювати необхідність існуван­ня та підтримки ринкової конкуренції.

Конкуренція означає змагальність в економіці, як у спор­ті. Такі змагання можуть відбуватися між двома чи більше підприємцями і стосуватися якості продукції чи послуг, ціни, а також сукупності тих чи інших факторів, що мають зна­чення для споживачів. Тому окремі підприємці намагаються обмежити чи взагалі усунути конкуренцію з ринку, погоджу­ючи між собою умови виробництва та ціни товарів, або ж прагнуть досягти такого становища на ринку, при якому їм вже не доведеться брати до уваги конкурентів.

Тому одне з першочергових завдань держави — не допус­тити таких обмежень конкуренції та сприяти її вільному роз­виткові як у загальносуспільних інтересах, так і в інтересах окремих споживачів. В Основному Законі України відобра­жено положення, спрямовані на захист конкуренції. Так, ст. 42 Конституції України визначає, що держава забезпе­чує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не до­пускаються зловживання монопольним становищем на рин­ку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом.

Для з’ясування юридичного змісту терміна «конкуренція» можна звернутися до позиції законодавця. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції» економічна конкуренція (конкуренція) — це змагання між суб’єктами господарювання з метою здобуття завдяки влас­ним досягненням переваг над іншими суб’єктами господарю­вання, внаслідок чого споживачі, суб’єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, по­купцями, а окремий суб’єкт господарювання не може визна­чати умови обороту товарів на ринку.

Таким чином, юридичний зміст конкуренції має яскраво виражений економічний характер. Законодавець встановив такі його ознаки:

1. Змагальність (боротьба) між конкурентами, як основ­ний зміст конкуренції.

2. Змагальність виражається у діях (правомірних чи не­правомірних) підприємців, спрямованих на досягнення пере­ваг над своїми конкурентами.

3. Споживачі, суб’єкти господарювання мають можли­вість вибирати між кількома продавцями чи покупцями.

4. Окремий підприємець не може впливати на конкурент­ні ринкові механізми.

Отже, як регулятор ринкових відносин конкуренція зму­шує підприємців змагатися між собою, внаслідок чого сприяє досягненню найкращих соціальних і ділових резуль­татів. Вона не дозволяє економічній владі концентруватися в одних руках і таким чином унеможливлює зловживання нею.

У ринковій економіці на конкуренцію покладено ряд функцій: регулювання, мотивації, розподілення та контролю.

Функція регулювання полягає в тому, що основні вироб­ничі фактори спрямовуються саме у ті сфери, які потребу­ють їх найбільше і де вони будуть використані найефектив-’ ніше. Це пов’язано з необхідністю для підприємців виробля­ти ті товари (надавати послуги, виконувати роботи), які по­трібні споживачеві.

Змістом функції мотивації є здатність конкуренції сти­мулювати підприємців пропонувати на ринок найкращі това­ри за найнижчими цінами, а також знижувати витрати на їх виробництво. Утриматися на ринку, де панує конкуренція, і при цьому отримати прибуток можливо, лише якщо. викону­вати зазначені вимоги.

Отже, прибуток перерозподіляється на користь підприєм­ців, які використали свої ресурси найпродуктивніше. Саме в цьому виражається функція розподілення.

Функція контролю дає змогу не допустити неефективної діяльності підприємців, а також не дозволяє окремим під­приємцям необмежене панувати на ринку і нав’язувати спо­живачам та іншим учасникам ринку свої правила гри.

Все це свідчить про те, що економічна конкуренція має велике суспільно-економічне значення. Тому з метою задо­волення суспільних інтересів і забезпечення економічного

зростання держава вживає заходів щодо захисту та розвит­ку конкуренції. іА

§ 2. Монополізм та монополії ІЦ

Монополія, монополізм (від лат. топороііит — одноособове право на продаж) — 1) виключне право на виробництво, торгівлю, промисли тощо, яке належить одній особі, певній групі осіб або державі; 2) великі об’єднання підприємців (картелі, синдикати, трести, концерни, консорціуми тощо), що виникають на базі зростаючої концентрації виробництва і капіталу та зосереджують у своїх руках значну частку ви­робництва чи продажу певного товару з метою досягнення домінуючого становища на ринку, одержання максимально­го прибутку.

Отже, монополізм — це стан економіки, за якого окремі суб’єкти господарювання можуть нав’язувати власні інтере­си іншім суб’єктам господарювання та суспільству, ігнорую­чи при цьому їх потреби. Відносини, що виникають між мо­нополістами та іншими учасниками ринку свідчать про не­рівноправність цих суб’єктів у здійснюваній ними виробни­чій, комерційній та іншій діяльності, про зловживання своїм монопольним становищем з боку суб’єктів, що є економічно сильнішими, та складність здійснення діяльності на ринку на конкурентних засадах.

Монополія в економіці може виникнути природним шля­хом, коли внаслідок конкурентної боротьби формуються найпотужніші, конкурентноспроможні, економічно ефектив­ні та рентабельні підприємства, які згодом починають чини­ти тиск на інших учасників ринку. Проте монополія в еко­номіці може з’являтися і штучним шляхом, коли органи дер­жавної влади та управління встановлюють для якої-небудь особи особливий правовий режим чи надають їй виключне право на яку-небудь діяльність.

Поняття «монополія» можна визначити як ситуацію на ринку, за якої кількість продавців чи покупців настільки ма­ла, що продавець чи покупець у змозі впливати на загальний обсяг пропозиції та ціну продукту, що реалізується, тобто контролювати ринок.

Такий контроль наділяє суб’єкта господарювання, що зай­має монопольне становище, виключним правом на розпоряд­ження ресурсами, можливістю чинити економічний тиск на

конкурентів, споживачів і суспільство в цілому, отримувати постійні прибутки та надприбутки.

Причини виникнення та існування монополії різні. Вихо­дячи з цього можна виділити чотири основні типи монополії:

1) законна (легальна) монополія;

2) природна монополія;

3) тимчасова монополія;

4) міжнародна монополія.

Законна (легальна) монополія — це виключне право суб’єкта господарювання здійснювати певну діяльність на засадах, визначених нормативно-правовими актами. Тобто існування такої монополії регламентовано законодавством, а монопольне право суб’єкта господарювання на здійснення певної діяльності, надання послуг, володіння майном дозво­лено та підтримується законодавством. Законну (легальну) монополію у свою чергу можна поділити на державну та приватну.

Державна монополія — виключне право держави на певну діяльність (зовнішня торгівля, виготовлення грошей, експорт військової зброї, видобування рідкісноземельних ме­талів та ін.), виробництво та реалізацію певних видів про-’ дуктів (товарів), морський промисел тощо. Держава зали­шає за собою монопольне право на виробництво, реалізацію певних товарів для досягнення найбільшого соціально-еконо­мічного ефекту від виробництва і реалізації цих товарів та забезпечення контролю за оборотом та виробництвом това­рів, які мають стратегічне значення для держави.

Монополія держави на виробництво і реалізацію деяких видів товарів масового споживання (тютюн, лікеро-горілчані вироби, сіль, спирт та ін.) охоплюється терміном «державна монополія». Вона може бути повною, якщо держава монопо­лізує і виробництво, і реалізацію відповідних товарів або частковою, коли монополізовано лише виробництво або реа­лізацію. Державна монополія є у багатьох країнах світу: в Італії — на тютюн, спирт, сірники, пиво; в Японії — на сіль, тютюн, спирт, опій; у Німеччині — на вино.

В Україні відповідно до законодавства державна монопо­лія існує на діяльність, пов’язану з обігом наркотичних засо­бів, психотропних речовин і прекурсорів, виготовленням і реалізацією військової зброї та боєприпасів до неї, охороною важливих об’єктів державної власності, експлуатацією атом­них електростанцій та ін. •

Приватна монополія — це виключне право юридичної чи фізичної особи на розпорядження та використання ре­зультатів своєї діяльності. Але не всякий результат діяль­ності підпадає під визначення приватної монополії. Приват­ною монополією можуть бути лише ті результати діяльності, на які згідно з законодавством особа має виключні права чи може їх набути.

Яскравим прикладом приватної монополії є результати творчої діяльності (інтелектуальна власність). Безперечно, творча діяльність окремих осіб є чинником, який примушує розвиватися економіку, сприяє зростанню виробництва, за­безпечує науковий прогрес. Творча діяльність — це ціле­спрямована інтелектуальна діяльність людини, результатами якої є щось принципово нове, оригінальне чи неповторне. У процесі такої діяльності вдосконалюються засоби вироб­ництва, виникають нові технології, знижуються витрати на виробництво .одиниці продукції тощо. Разом з тим, для отри­мання позитивних результатів своєї творчої діяльності особа витрачає значні інтелектуальні та фінансові ресурси. Щоб стимулювати особу займатися творчою діяльністю у подаль­шому та для покриття витрат, держава гарантує їй право на виключне (монопольне) володіння та розпорядження протя­гом певного часу результатами її творчої (інтелектуальної) діяльності.

В Україні держава гарантує захист інтелектуальної влас­ності, авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності. За Конституцією України кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої ді­яльності. Ніхто не може використовувати зазначені резуль­тати, винятками є випадки, встановлені законодавством.

Природна монополія — сфера економіки, в якій конку­ренція з об’єктивних причин (технологічні особливості ви­робництва, характер попиту та пропозиції) неможлива. Вона має стійкий, постійний характер, майже унеможливлює поя­ву на ринку природних монополій нових суб’єктів.

Природна монополія ефективно функціонує лише за умо­ви, що весь ринок охоплює один господарюючий суб’єкт. Та­кі суб’єкти можуть існувати, коли ефект масштабу настіль­ки великий, що один суб’єкт господарювання може забезпе­чити весь ринок, маючи при цьому нижчі витрати на вироб-

| ництво одиниці продукції, ніж їх би мав ряд конкуруючих суб’єктів господарювання.

Тимчасову монополію можна визначити як монополію’, за якої суб’єкт господарювання тимчасово стає єдиним по­купцем чи продавцем товару на окремому товарному ринку, але ненадовго. Його конкуренти можуть з’явитися на цьому ринку пізніше. Порівняно з природною, тимчасова монопо-| дія має нестійкий характер і не може істотно впливати на | ринкові процеси. Прикладом тимчасової монополії може бу-| ти підприємство, яке вперше запропонувало споживачеві но­ву продукцію.

; Міжнародна монополія —- це значна компанія чи група

компаній, які встановлюють панування в одній чи кількох , сферах світового господарства з метою отримання макси­мальних прибутків.

Міжнародні монополії набувають форми транснаціональ­них і багатонаціональних підприємств. Транснаціональні під­приємства перебувають у власності та управлінні осіб з од­нієї країни, багатонаціональні — у власності та управлінні осіб з кількох країн. Їх характерна ознака — міжнародна розпорошеність акціонерного капіталу та багатонаціональ­ний склад компанії.

Зазначені підприємства складаються з материнської ком­панії, розташованої у країні походження капіталу, та до­чірніх товариств, філіалів і відділень, розміщених у різних країнах. Як правило вони є юридичними особами і діють на основі національного законодавства країн, їхнього знаход­ження.

§ 3. Регулювання конкуренції як діяльність держави

Аналіз конституційних норм і принципів дає можливість зро­бити висновок, що Конституція України розглядає підтрим­ку та захист конкуренції як двостороннє правове явище. З одного боку, це особлива діяльність держави, спрямована на забезпечення конкуренції в економіці, а з іншого — еконо-міко-правова гарантія реалізації конституційного принципу права на підприємницьку діяльність не заборонену законом.

З цієї точки зору підтримка конкуренції виявляється в обов’язковій діяльності держави в особі її органів та посадо­вих осіб зі створення умов для виникнення розвитку та іс-

нування добросовісної економічної конкуренції, а також не­допущення зловживанням монопольним становищем на рин­ку, неправомірному обмеженню конкуренції та недобросо­вісній конкуренції. Така діяльність держави та уповноваже­них нею органів надають право підприємцям здійснювати свою господарську діяльність за умов добросовісної конку­ренції. Право підприємців на наявність добросовісної конку­ренції дає їм можливість вільно конкурувати й вимагати здійснення правомірних дій від своїх конкурентів та інших учасників ринку.

Специфічною особливістю цього права є те, що не всі під­приємці заінтересовані в його існуванні. Так, законодавство про захист економічної конкуренції виділяє суб’єктів госпо­дарювання, які займають монопольне (домінуюче) станови­ще на ринку. Пануючи на ньому, вони мають реальну мож­ливість обмежувати доступ на ринок іншим суб’єктам госпо­дарювання. Суб’єкти господарювання, які домінують на рин­ку та мають значну його частку і, як правило, не заінтере­совані та навряд чи прагнутимуть конкурентної боротьби. Тому держава за допомогою законодавства ставить таких суб’єктів господарювання у певні рамки.

Навпаки, підприємці, які прагнуть за рахунок добросовіс­ної конкуренції здобути додаткові економічні переваги, заін­тересовані зберегти належний правовий режим і забезпечи­ти наявність добросовісної економічної конкуренції у підпри­ємницькій діяльності.

В ході цієї діяльності підприємець стає учасником гори­зонтальних і вертикальних правовідносин, суб’єктами яких є держава в особі своїх уповноважених органів (посадових осіб) та інші підприємці.

Горизонтальні відносини виникають між суб’єктами гос­подарювання, які діють на конкретному товарному ринку. Ніхто з них не має права здійснювати недобросовісну конку­ренцію або вчиняти інші дії, що можуть бути визнані попу­щенням відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції. В іншому разі підприємець, права та охороню-вані законом інтереси якого порушено, може захистити їх у судовому або адміністративному порядку.

Вертикальні відносини виникають між суб’єктами госпо­дарювання та органами влади. В їх основу покладено обов’я­зок держави здійснювати захист конкуренції. Вони мають владний характер та необхідні для забезпечення державного

регулювання ринкових відносин. Беручи участь у вертикаль­них відносинах, органи, на які покладено обов’язок здійсню­вати захист та підтримку конкуренції, повинні діяти в межах своєї компетенції та на основі дозвільного правового режиму (заборонено все, крім дозволеного законом).

Підтримка конкуренції як спеціальна діяльність держави спрямована на те щоб гарантувати:

1) наявність добросовісної конкуренції;

2) недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, обмеження конкуренції та недобросовісної кон­куренції.

Незважаючи на те, що Конституція України та законодав­ство взагалі не вживають термін «добросовісна конкуренція», у ст. 42 Конституції України йдеться саме про захист добросовісної конкуренції. Отже, з точки зору відповідності закону чесним звичаям у підприємницькій діяльності, при­ватним та суспільним інтересам, соціальним функціям під­приємництва конкуренцію можна поділити на добросовісну (правомірну діяльність, що заохочується державою) та не­добросовісну (протиправну діяльність). Діяльність, спрямо­вану на вчинення недобросовісної конкуренції, відповідно до ст. 42 Конституції України заборонено. Отже, коли Консти-

| туція України гарантує захист конкуренції, то мається на

‘ увазі виключно добросовісний її різновид.

Не лише заборони на рівні законодавства дають змогу розмежувати добросовісну та недобросовісну конкуренцію. Нині чітко позначилася тенденція позитивного регулювання конкурентних відносин за допомогою правил та стандартів добросовісної конкуренції. Правами з розробки, застосуван­ня та контролю за додержанням цих правил наділяються добровільні об’єднання професійних суб’єктів, що діють у тій чи іншій сфері підприємництва.

Державна підтримка конкуренції — це гарантія прав і свобод підприємців. Вона дає можливість підприємцям віль­но здійснювати свою економічну діяльність. Тому для забез­печення прав і свобод підприємців, а також виконання обов’язку держави з підтримки конкуренції застосовуються законодавчі та організаційні гарантії.

В основу законодавчих гарантій прав і свобод підприємців покладено принципи єдиного економічного простору, вільно­го пересування товарів, робіт, послуг, свободи економічної ді­яльності та підтримки конкуренції. В рамках конкурентних

відносин ці гарантії закріплено в законодавстві про захист економічної конкуренції, яке складається з положень Консти­туції України, законів України, указів Президента України, постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів України, а також відомчих нормативних актів Антимонопольного комітету Ук­раїни та інших міністерств і відомств. Саме в законодавстві про захист економічної конкуренції як цілісній системі нор­мативних правових актів закріплено конкретні норми, що спрямовані на захист економічної конкуренції; визначено ко­ло державних органів, на які покладено обов’язок здійсню­вати захист конкуренції на всій території України; передба­чено відповідальність за вчинення дій, спрямованих на спот­ворення, обмеження або усунення конкуренції з ринку.

Одним з основних нормативних актів законодавства про захист економічної конкуренції є Закон України «Про захист економічної конкуренції». Він регулює відносини, що впли­вають на конкуренцію на товарних ринках в Україні, на яких діють українські та іноземні юридичні особи, державні орга­ни влади, органи місцевого самоврядування, органи госпо­дарського управління суб’єктів господарювання та фізичні особи.

До організаційних гарантій у сфері підтримки конкуренції можна віднести діяльність органів судової й виконавчої влади.

Роль судів у захисті економічної конкуренції останнім ча­сом зросла. Захист прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій та громадян у сфері підприємницької ді­яльності відбувається в рамках системи господарських судів в Україні. Свої завдання вони виконують перш за все у про­цесі вирішення економічних спорів між підприємцями, а та­кож шляхом судового контролю за діяльністю державних ор­ганів та органів місцевого самоврядування.

Антимонопольні органи (органи Антимонопольного комі­тету України) є структурами виконавчої влади. Вони безпо­середньо реалізують державну політику щодо сприяння роз­виткові й захисту конкуренції на товарних ринках України та регламентації діяльності монопольних утворень. Відповід­но до законодавства в адміністративному порядку вони захи­щають права та охоронювані законом інтереси осіб, які гос­подарюють на ринку.

Повноваження, що їх регулюють антимонопольні органи як органи державної виконавчої влади, є засобами виконан­ня конституційного обов’язку держави з підтримки та захис­

ту конкуренції та випливають з неї. Тому права антимоно-польних органів та їх практична реалізація повинні чітко від­повідати конституційним нормам і принципам, а також пуб­лічним інтересам в економіці.

§ 4. Законодавство про захист економічної конкуренції

У класичному уявленні ринкова система, яка створюється нині в Україні, містить стихійне та цілеспрямоване регулю­вання. Основою стихійного регулювання (саморегулювання) є об’єктивні економічні закони (наприклад, закон попиту та пропозиції). Наслідки їх діяння не завжди мають позитивний ефект з точки зору соціально-економічних інтересів суспіль­ства (публічних інтересів), тому процес саморегулювання необхідно коректувати та доповнювати цілеспрямованим впливом на економічну систему, щоб зменшити негативні прояви ринку. Такий вплив здійснюється за допомогою дер­жавного регулювання економіки, одним з видів якого і є регулювання конкуренції. Його основне призначення — сти­мулювати конкуренцію, упереджувати та не допускати про­типравної діяльності учасників ринку, яка спрямована на спотворення механізму конкурентної боротьби. Таким чи­ном, поряд з існуванням конкуренції як природного елемен­та економіки, вона підтримується, стимулюється і навіть іно­ді нав’язується ззовні.

Впливати на конкуренцію можна перш за все за допомо­гою її нормативно-правового регулювання. Таке регулюван­ня здійснюється шляхом закріплення у нормативно-право­вих актах правил здійснення господарської діяльності, а та­кож послідуючого контролю за цією діяльністю.

Проявом нормативного регулювання є комплекс норма­тивно-правових актів про конкуренцію, який включає два ве­ликі блоки:

1) законодавство про захист економічної конкуренції;

2) інші нормативно-правові та рекомендаційні акти про

конкуренцію.

Є кілька точок зору щодо визначення змісту законодав­ства про захист економічної конкуренції.

1. Законодавство, про захист економічної .конкуренції складається з конституційних норм (наприклад, ст. 42 Кон­ституції України) та законодавчих актів, що безпосередньо

регулюють конкурентні відносини та є виявом державної по­літики щодо захисту конкуренції (законодавчі акти про кон­куренцію та обмеження монополізму, банківську діяльність, інвестиційну діяльність, зв’язок та інші акти).

2. Законодавство про захист економічної конкуренції міс­тить вищезазначені норми Конституції України і законодавчі акти, а також укази Президента України та постанови (роз­порядження) Кабінету Міністрів України (наприклад, про підтримку конкуренції в окремих галузях економіки).

3. Законодавство про захист економічної конкуренції охоплює не лише зазначені види нормативних актів, а й усе цивільне законодавство, оскільки конкуренція забезпечуєть­ся такими юридичними принципами та категоріями, як рів­ність, свобода договору, відшкодування збитків та відпові­дальність.

Будь-яка точка зору має право на життя, але якщо про­аналізувати законодавство про захист економічної конкурен­ції можна дійти висновку, що воно є цілісною системою нор­мативно-правових актів, яка включає правила підтримки добросовісної конкуренції, недопущення обмеження, спотво­рення та усунення конкуренції з ринку. Законодавство про захист економічної конкуренції покликано врегулювати від­носини як між підприємцями, так і між підприємцями та державою в особі уповноважених органів на всій території України.

Таким чином, законодавство про захист економічної кон­куренції включає:

1. Конституцію України.

2. Закони України.

3. Укази Президента України.

4. Постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України.

5. Відомчі акти Антимонопольного комітету України та інших міністерств і відомств.

Акти законодавства про захист економічної конкуренції розміщені відповідно до вертикальної ієрархії норм про кон­куренцію.

Конституція України має вищу юридичну силу. Аналіз конституційних положень свідчить про те, що Конституція розглядає підтримку та захист економічної конкуренції як обов’язкову діяльність держави і водночас як гарантію за­безпечення права на здійснення підприємницької діяльності, що не заборонена законом.

Наступною сходинкою у вертикальній ієрархії норм зако­нодавства про захист економічної конкуренції є закони Ук­раїни. Центральне місце серед них посідають закони Украї­ни «Про захист економічної конкуренції» (найважливіші йо­го положення буде розглянуто в наступному параграфі), «Про Антимонопольний комітет України» та «Про захист від недобросовісної конкуренції».

Норми, спрямовані на захист та розвиток економічної конкуренції, містяться також у підзаконних актах, зокрема указах Президента України, постановах та розпорядженнях Кабінету Міністрів України. Як приклад можна навести Указ Президента України «Про Основні напрями конкурент­ної політики на 2002—2004 роки», постанову Кабінету Мі­ністрів України «Про затвердження Порядку надання Кабі­нетом Міністрів України дозволу на узгоджені дії, концент­рацію суб’єктів господарювання».

Підзаконними актами, що визначають механізм та напря­ми захисту економічної конкуренції, також є відомчі акти Антимонопольного комітету України. Перелік їх зокрема, включає: Правила розгляду справ про порушення законодав­ства про захист економічної конкуренції. Типові вимоги до узгоджених дій суб’єктів господарювання для загального звільнення від попереднього одержання дозволу органів Ан­тимонопольного комітету України на узгоджені дії суб’єктів господарювання, Положення про порядок подання заяв до органів Антимонопольного комітету України про надання дозволу на узгоджені дії суб’єктів господарювання (Поло­ження про узгоджені дії). Положення про порядок подання заяв до органів Антимонопольного комітету України про по­переднє отримання дозволу на концентрацію суб’єктів гос­подарювання (Положення про концентрацію), Методика ви­значення монопольного (домінуючого) становища суб’єктів господарювання на ринку.

До інших нормативно-правових актів про конкуренцію можна віднести закони та підзаконні акти, що захищають економічну конкуренції в окремих галузях і сферах економі­ки України. Сьогодні в Україні існує низка законів, що міс­тять окремі норми, спрямовані на захист економічної конку­ренції. На жаль процес закріплення у законах норм про кон­куренцію відбувається досить хаотично, без чітко визначеної системи. Не завжди вдається з’ясувати, за яким принципом • законодавець вирішує внести норму права, що спрямована

.на захист конкуренції, до того чи іншого закону. До таких законів можна віднести, зокрема закони України «Про банки і банківську діяльність», «Про цінні папери і фондову бір­жу», «Про Торгово-промислову палату в Україні», «Про транспорт» та ін.

Проблема захисту конкуренції має і міжнародне значен­ня. На території України діють міжнародні правові акти, які підписала та ратифікувала Україна (наприклад, Паризька конвенція з охорони промислової власності від 20 березня 1883 р.).

Крім того, величезне значення у справі захисту міжнарод­ної конкуренції має співробітництво країн СНД. Співробіт­ництво країн СНД у сфері захисту економічної конкуренції сьогодні спирається на положення низки міжнародно-право­вих документів, серед яких Угода про узгодження антимоно-польної політики, Договір між Україною та Російською Фе­дерацією про.економічне співробітництво на 1998—2007 ро­ки, Договір про проведення узгодженої антимонопольної по­літики та ін. ,

§ 5. Загальна характеристика Закону України «Про захист економічної конкуренції»

Основою законодавства про захист економічної конкуренції є Закон України «Про захист економічної конкуренції». Ос­кільки норми цього Закону є основними у сфері захисту та розвитку конкуренції, дослідження його положень є важли­вою справою при вивченні конкурентного права.

Закон розроблено відповідно до п. 11 постанови Кабінету Міністрів України «Про стан реалізації антимонопольної по­літики» від 22 грудня 1995 року № 1036, на виконання Пла­ну заходів, спрямованих на демонополізацію економіки і роз­виток конкуренції в 1996 р., затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15 січня 1996 р. № 34-р, та доручення Прем’єр-міністра України від 3 жовтня 1996 р. № 18903/3 відповідно до постанови Верховної Ради Украї­ни «Про звіт Антимонопольного комітету України за 1995 рік» від 19 вересня 1996 року № 337/96-ВР.

У першу чергу він грунтується на нормах Конституції Ук­раїни. Так, згідно зі ст. 42 держава забезпечує захист кон­куренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зло­вживання монопольним становищем, неправомірне обме­ження конкуренції та недобросовісна конкуренція.

З метою неухильного забезпечення конституційних поло­жень Закон визначає правові засади підтримання та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в підпри­ємницькій діяльності та встановлює механізми їх реалізації.. Його норми спрямовані на забезпечення ефективного функ­ціонування економіки України на основі розвитку конку­рентних відносин.

Розробка Закону була зумовлена потребою вдосконалити антимонопольне законодавство. Він усуває прогалини у пра­вилах конкуренції і таким чином має забезпечити ефективне державне регулювання справи захисту та розвитку конку­ренції. Одним з основних завдань, що стоять перед ним, є створення необхідного правового механізму для забезпечен­ня гармонізації конкурентної та промислової політики. При цьому Закон орієнтований на захист національних інтересів, урахування яких є вищим критерієм при прийнятті держав­ними органами рішень, зокрема щодо створення монополь­них утворень (наприклад, для підвищення рівня обороно­здатності, національної безпеки, інновацій, розвитку високо-технологічних чи наукоємних виробництв).

Після вступу Закону в силу втратила чинність низка нор­мативно-правових актів що морально застаріли. Таким чи­ном, сьогодні законодавство України про захист економічної конкуренції складається з Закону України «Про захист еко­номічної конкуренції», законів України «Про Антимонополь-ний комітет України» та «Про захист від недобросовісної конкуренції», інших нормативно-правових актів, прийнятих’ відповідно до цих законів.

З набранням Законом України «Про захист економічної конкуренції» чинності, матеріальні та процесуальні норми права стали досконалішими. У минулому, в практиці Анти­монопольного комітету України були випадки, коли певні дії істотно обмежували конкуренцію чи інтереси конкретних підприємців — учасників ринку, але згідно з чинним на той час законодавством не визнавалися правопорушенням, і нав­паки, певні дії мали визнаватися Комітетом правопорушен­нями виключно з формальних підстав, без урахування кон­кретних наслідків для економіки. Підтвердженням формаль­ного підходу законодавства, яке втратило силу, є те, що во­но допускало прийняття рішень, які суперечили суспільним інтересам, у той час як чинне законодавство зобов’язує оці­нювати узгоджені дії, концентрацію на відповідність суспіль-

ним інтересам і у разі невідповідності їм не допускає прий­няття рішень.

Разом з удосконаленням правового регулювання суспіль­них відносин у конкуренції Закон передбачає низку норм, спрямованих на, ослаблення втручання в економічні процеси з боку Комітету і перенесення акценту його правозастосовної діяльності на найважливіші з точки зору держави та суспіль­ства напрями. Прикладом може, зокрема, слугувати таке.

По-перше, Закон передбачає виняток для малих та серед­ніх підприємців у частині застосування положень, які регу­люють узгоджені дії суб’єктів господарювання, та для влас­ників об’єктів права інтелектуальної власності.

По-друге, норми Закону в частині економічної концентрації спрямовані виключно на ті дії суб’єктів, які можуть призвести до монополізації ринків, чим істотно різняться від положень Закону України «Про обмеження монополізму та недопущен­ня недобросоівсної конкуренції у підприємницькій діяльнос­ті» (втратив чинність), які в деяких випадках потребували згоди Комітету на економічну концентрацію, навіть якщо це не могло вплинути на конкуренцію. Так, згідно з Законом не вважається концентрацією і не потребує дозволу Антимоно-польного комітету України на придбання акцій суб’єкта гос­подарювання особами, що здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, за умови їх подальшого перепрода­жу протягом року. Крім того, не потребують дозволу Комітету дії між підприємцями, які вже пов’язані між собою відноси­нами контролю, що сприятиме оперативності розв’язання пи­тань з управління підприємствами та оптимізації схем корпо­ративних зв’язків у межах єдиної групи.

По-третє, Законом передбачено, що у разі, якщо дії суб’єк­тів не мали відчутного впливу на умови конкуренції на рин­ку, не призвели до істотного обмеження конкуренції, не зав­дали значних збитків окремим особам чи суспільству, Комі­тет може надати порушникові відповідні рекомендації і у разі їх виконання не розглядати справу та не застосовувати штрафні санкції у зв’язку з малозначністю порушення.

Разом з тим запроваджується такий механізм: будь-яка особа може звернутися безпосередньо до суду за захистом своїх прав у зв’язку з порушенням законодавства про захист економічної конкуренції. При цьому відповідно до закону та­ка особа має право на відшкодування шкоди у подвійному розмірі. Отже, він стимулює суб’єктів господарювання та

споживачів, права яких порушено, до виявлення активніших дій щодо захисту своїх прав не тільки звертаючись до Комі­тету, а й безпосередньо в порядку загального судочинства, реально розширюючи цим самим різноманітність процесу­альних форм захисту порушених прав, що в цілому сприяє підвищенню ефективності застосування законодавства про захист економічної конкуренції та обмежує фактично «моно­польний статус» правоохоронної діяльності Комітету у сфері , захисту конкуренції.

Закон істотно посилює правові гарантії суб’єктів господа­рювання. В ньому дано конкретний та виключний перелік діянь, які вважаються порушенням законодавства про за­хист економічної конкуренції. Закон упорядковує систему відповідальності шляхом запровадження однакових: порядку розслідування, розгляду справ, меж відповідальності для юридичних та фізичних осіб-суб’єктів господарювання. Ра­зом з підвищенням правової регламентації дій Комітету він підвищує граничний розмір штрафу за порушення законо­давства від 5 до 10% виручки від реалізації продукції. При цьому абсолютні розміри санкцій можуть бути знижені у зв’язку з тим, що в Законі не передбачено стягнення з суб’єк­тів господарювання незаконно одержаного прибутку, отри­маного внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи держав­ної влади, їх посадові особи зобов’язані діяти тільки на ос­нові, у межах повноважень, а також у спосіб, передбачений Конституцією і законами України. У зв’язку з цим дві тре­тини норм Закону стосуються регламентації діяльності само­го Комітету. Це забезпечить підвищення ефективності реалі­зації матеріальних норм, рівень правової захищеності під­приємців від неправомірних дій, прозорість та передбачува­ність діяльності Антимонопольного комітету України.

Разом з тим Закон удосконалює систему забезпечення до­казової бази у справах про порушення законодавства про за­хист економічної конкуренції, надаючи додаткові повнова­ження щодо вилучення доказів, накладення арешту на пред­мети, документи, інші носії інформації, що можуть бути до­казами у справі, та встановлює відповідальність за чинення перешкод уповноваженим працівникам Комітету в доступі до інформації. Питання вилучення доказів у житлах чи ін­ших володіннях фізичних осіб має бути розв’язано шляхом

внесення змін до Цивільного процесуального кодексу, які б передбачали процедуру прийняття судом такого рішення.

Важливим кроком на шляху запобігання порушенням за­конодавства про захист економічної конкуренції є введення механізму попереднього отримання дозволу Комітету на вчи­нення узгоджених дій. При цьому запроваджується механізм винятків, який встановлює типові вимоги до узгоджених дій, при додержанні яких не потрібно звертатися за отриманням такого дозволу.

Щоб запобігти порушенням законодавства, введено нор- ‘ му, яка зобов’язує Антимонопольний комітет України нада­вати підприємцям висновки про те, чи будуть їх певні дії по­рушенням законодавства. Ця норма гарантуватиме підви­щення передбачуваності застосування законодавства про за­хист економічної конкуренції, що додасть упевненості під­приємцям під час здійснення господарської діяльності.

Контрольні запитання для самоперевірки

/. У чому полягає сутність конкуренції?

2. Що таке економічна конкуренція?

3. Які ознаки притаманні економічній конкуренції?

4. Чому необхідно захищати економічну конкуренцію?

5. Яким чином держава здійснює захист економічної конкуренції?

6. Які функції виконує конкуренція у ринковій економіці? «7. У чому полягає негативне явище монополії?

8. У чому полягає сутність монополії?

9. Коли виникає монополія в економіці?

10. Які типи монополій Вам відомі? її. Чому держава має підтримувати економічну конку­ренцію?

12. У чому різниця між судовим та адміністративним шляхами захисту економічної конкуренції?

13. З чого складається законодавство про захист еконо­мічної конкуренції? ‘ Ш

14. Який закон України є основним у сфері захисту еко- ~л помічної конкуренції? І

щ

Глава 3 |И Регулювання монополій ^Ш

ЯІ

§ 1. Загальні аспекти регулювання монополій і

Перш за все необхідно зауважити, що для того щоб об’єк­тивно застосовувати засоби регулювання монополій необхід­но зрозуміти сутність монополізму та монополій.

Існування монополій — це тягар для економіки. У зв’язку з тим, що монополістам у найближчій перспективі конкурен­ція не загрожує, вони мають змогу зловживати своїм моно­польним становищем, нехтуючи при цьому економічними за­конами та інтересами суспільства. Тому існування та діяль­ність монополій регулюється та регламентується законодав­ством. Одними з найпоширеніших напрямів регулювання монопольного сектора, зокрема, є:

• демонополізація монопольних утворень;

• регулювання діяльності суб’єктів природних моно­полій;

• контроль за ціновою політикою монополістів;

• попередження, припинення та усунення порушень за­конодавства.

Монополізм — стан економіки, за якого окремі суб’єкти господарювання можуть нав’язувати власні інтереси іншим суб’єктам господарювання та суспільству, ігноруючи при цьому їх потреби. Відносини, що виникають між монополіс­тами та іншими учасниками ринку, свідчать про нерівно­правність цих суб’єктів у здійснюваній ними виробничій, комерційній та іншій діяльності, а також про зловживання своїм монопольним становищем з боку суб’єктів, що є еко­номічно сильнішими, та складність здійснення діяльності на ринку на конкурентних засадах.

Монополія в економіці може виникнути природним шля­хом, коли в результаті конкурентної боротьби формуються найпотужніші, конкурентноспроможні, економічно ефектив­ні та рентабельні підприємства, які згодом починають чини­ти тиск на інших учасників ринку. Монополія в економіці може з’явитися і штучним шляхом, коли органи державної влади та управління встановлюють для будь-якої особи особ-

ливий правовий режим чи надають їй виключне право на будь-яку діяльність.

Незалежно від того, яким чином виникають монопольні утворення, їх діяльність на ринку має регламентувати та ре­гулювати держава. Розглянемо кілька шляхів такої регла­ментації та регулювання.

§ 2. Демонополізація економіки

За радянських часів, коли монопольний сектор в економіці становив практично стовідсоткову частку, держава мала змогу примушувати виробників (підприємства, організації тощо) реалізовувати так звані загальнонародні, а по суті відомчі інтереси, не замислюючись при цьому про розвиток економіки, зростання виробництва, розширення асортимен­ту вироблюваних товарів. За існуючих у той час методів управління економіка не враховувала суспільних інтересів і рухалася шляхом, чітко визначеним керівництвом країни. Коли держава повністю володіла засобами виробництва та матеріалами праці, конкуренції у країні майже не існувало, були відсутні стимули для впровадження нових технологій, розширення асортименту вироблюваної продукції, підвищен­ня її якості тощо.

Здолати ці негативні явища в економіці можна було, лише усунувши причини, що їх породжували, а саме — за раху­нок роздержавлення сектора економіки, який належав дер­жаві, і побудови ринкової економіки, основаної на різних формах власності.

Перехід в Україні від монополізованої, командно-адмініст­ративної моделі економіки радянського типу до сучасної ринкової моделі економіки, що базується на принципах за­безпечення державою права на здійснення підприємницької діяльності, захисту і підтримки конкуренції, недопущення зловживань монопольним становищем, обмеження конку­ренції та недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності, зумовили в Україні процес демонополізації еко­номіки.

Демонополізація економіки — це здійснюваний державою комплекс заходів, у тому числі примусових, спрямованих на зниження рівня монополізації ринків.

В Україні демонополізацію було запроваджено з метою формування і розвитку конкурентного середовища, яке за­безпечувало б ефективне використання суспільних ресурсів,

вільний вступ на ринок для підприємців, свободу споживачів у виборі товарів широкого асортименту, кращої якості і за нижчими цінами.

Першочерговими завданнями під час демонополізації еко­номіки України були:

• збільшення кількості господарюючих суб’єктів, які конкурують на ринках;

• зниження рівня монополізації та розвиток конкуренції на ринку;

• захист інтересів підприємців та споживачів від діяль- . ності монопольних утворень;

• створення структури горизонтальних ринкових зв’яз­ків між господарюючими суб’єктами для забезпечення саморегулюючих механізмів розвитку економіки;

• зменшення залежності господарюючих суб’єктів від-державних управлінських структур;

• адаптація управлінських кадрів державних підпри­ємств та об’єднань до роботи в нових умовах.

Демонополізація економіки в Україні відбувалася у кілька етапів. Так склалося, що перший етап збігся з періодом по­долання інфляційної кризи та початком стабілізації економі­ки. Особливістю цього етапу була необхідність поєднати за­ходи стабілізаційного характеру, покликані посилити дер­жавне управління в державному секторі економіки, із захо­дами, спрямованими на здійснення ринкових реформ.

З цієї причини робота щодо демонополізації економіки на першому етапі, особливо на його початку, мала обмежений характер. Відповідні заходи застосовувалися переважно до окремих монопольних утворень та ринків, на яких вони дія­ли. Проводилися заходи щодо скорочення кількості держав­них організаційних структур монопольного типу. Водночас розроблялася необхідна нормативна та інституційна база, на основі якої поступово формувалася цілісна система демоно­полізації економіки, антимонопольного регулювання та за­стосування антимонопольного законодавства.

Частина завдань з демонополізації економіки та розвитку конкуренції на цьому етапі розв’язувалася в ході приватиза­ції майна державних підприємств, конверсії підприємств воєнно-промислового комплексу, розвитку підприємництва та залучення іноземних інвестицій.

Другий етап розпочався після початку стабілізації еконо­міки, коли розвинулася ринкова інфраструктура, утворилася

значна кількість малих і середніх підприємств, збільшилася на ринках України кількість іноземних підприємців.

На цьому етапі з’явилася можливість значно обмежити втручання держави в господарську діяльність підприємців, завершити ліквідацію або реорганізацію державних організа­ційних структур монопольного типу, зменшити кількість га­лузевих міністерств і відомств. Крім того, у сферу демонопо­лізації та розвитку конкуренції включилися такі сектори економіки, як фінансово-кредитний, науки і наукового об­слуговування. Здійснюються заходи щодо створення нових і демонополізації існуючих банківських структур.

Сьогодні об’єктами демонополізації є:

• монополізовані ринки у визначених територіальних і товарних межах;

• господарюючі суб’єкти, що займають монопольне ста­новище на ринках. Об’єктами демонополізації можуть також бути:

• державні організаційні структури монопольного типу;

• центральні органи державної виконавчої влади, рішен­ня або дії яких негативно впливають або можуть вплинути на конкуренцію.

Суб’єктами демонополізації є державні органи, які забез­печують процес демонополізації економіки та розвитку кон­куренції:

• Верховна Рада України приймає законодавчі акти з питань демонополізації економіки і розвитку конку­ренції;

• Президент України приймає рішення з питань демо­нополізації економіки і розвитку конкуренції у межах своїх повноважень;

• Кабінет Міністрів України забезпечує розробку Дер­жавної програми демонополізації економіки і розвитку конкуренції, приймає рішення з питань забезпечення процесу демонополізації; делегує повноваження щодо демонополізації міністерствам, відомствам, іншим цен­тральним, а також місцевим органам державної вико­навчої влади;

• Антимонопольний комітет України бере участь у про­веденні демонополізації окремих об’єктів; здійснює державний контроль за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції, забезпечує за­хист інтересів підприємців від його порушень; прий-

&&

має розпорядження про примусовий поділ монополь­них утворень у разі зловживання ними монопольним становищем; вносить до відповідних органів пропози­ції відповідно до його компетенції;

• Фонд державного майна України, місцеві органи при­ватизації здійснюють приватизацію майна державних підприємств з урахуванням вимог законодавства про захист економічної конкуренції і вимог Державної програми демонополізації економіки і розвитку конку­ренції;

• центральні та місцеві органи державної виконавчої влади розробляють і реалізують заходи щодо демоно­полізації економіки та розвитку конкуренції, які є складовою галузевих і регіональних програм ринкових перетворень; виходять з ініціативою щодо демонополі­зації конкретних об’єктів; вживають заходів щодо ре­гулювання відповідних ринків і діяльності монополь­них утворень. Суб’єктами демонополізації можуть також виступати:

• керівництво і трудові колективи підприємств (об’єд­нань), які виходять з ініціативою щодо розукрупнення підприємств (об’єднань) з метою ліквідації їх моно­польного становища, створення на основі структур­них підрозділів (одиниць) самостійних господарюючих суб’єктів, виходу підприємств зі складу об’єднань;

• покупці, які виявляють ініціативу щодо приватизації структурних підрозділів підприємств, а також струк­турних одиниць об’єднань, статус не відповідає чин­ному законодавству.

Демонополізація економіки відбувається різними шляха­ми і залежно від особливостей монополізованих ринків для її проведення застосовують такі способи:

• децентралізацію управління, що передбачає: розме­жування функцій між різними органами державної ви­конавчої влади; обмеження і регламентацію функцій центральних та місцевих органів державної виконав­чої влади, органів місцевого та регіонального самовря­дування стосовно господарюючих суб’єктів; позбав­лення зазначених органів не властивих їм функцій, а також права втручатися в господарську діяльність під­приємств (крім випадків, передбачених законодав-

ством України); зменшення кількості галузевих орга­нів виконавчої влади;

• зниження або усунення бар’єрів, які обмежують вступ господарюючих суб’єктів на існуючі ринки, що передбачає: скорочення переліку видів підприєм­ницької діяльності, які ліцензуються або є державною монополією; зниження або скасування митних тари­фів; скасування або обмеження податкових, кредит­них та інших пільг, бюджетних дотацій і субсидій, які надаються монопольним утворенням; припинення шляхом застосування законодавства про захист еко­номічної конкуренції антиконкурентних дій господа­рюючих суб’єктів, внаслідок яких виникають бар’єри вступу на ринки; інші дії, що знімають обмеження вступу господарюючих суб’єктів на існуючі ринки;

• стимулювання вступу на монополізовані ринки нових господарюючих суб’єктів, що передбачає: на­дання за рішенням Кабінету Міністрів України госпо­дарюючим суб’єктам, що вступають на монополізовані ринки, податкових пільг, а також пільг в одержанні кредитів, державних замовлень, у забезпеченні ресур­сами, які централізовано розподіляє держава; заохо­чення інвестицій, у тому числі іноземних, спрямова­них на зниження монополізації ринків; створення но-

• вих підприємств, здатних конкурувати з існуючими монопольними утвореннями;

• поділ державних монопольних утворень, що перед­бачає: розукрупнення з метою зниження рівня моно­полізації ринку державних монопольних утворень шляхом створення самостійних підприємств на базі структурних підрозділів державних підприємств або об’єднань, статус яких не відповідає чинному законо­давству;

• ліквідація державних організаційних структур монопольного типу, що передбачає: ліквідацію дер­жавних організаційних структур монопольного типу як юридичних осіб взагалі або з наступним створен­ням на їх базі нових господарюючих суб’єктів (підпри­ємств). При цьому господарюючі суб’єкти—засновни­ки структури зберігають статус самостійних підпри­ємств.

Щоб запобігти виникненню монопольних утворень у при­ватному секторі економіки, якщо цього потребує структура ринку, приватизацію державних підприємств-монополістів за наявності економічних, технологічних та інших умов слід проводити водночас з їх демонополізацією.

Поділ і ліквідація монопольних утворень здійснюються, як правило, у процесі приватизації майна державних підпри­ємств. Якщо майно підприємств залишається у державній власності, ці способи застосовують переважно у разі переда­чі майна у комунальну власність або в управління місцевих органів державної виконавчої влади, перетворення та пере­реєстрації існуючих об’єднань державних підприємств у доб­ровільні об’єднання (торговельно-промислові асоціації), а та­кож корпоратизації та комерціалізації.

Заходи щодо стимулювання вступу нових господарюючих суб’єктів на монополізовані ринки мають здійснюватися про­тягом обмеженого періоду, достатнього для закріплення но­вого господарюючого суб’єкта на ринку. Ці заходи не повин­ні призводити до витіснення з ринку діючих господарюючих суб’єктів на ньому.

Як радикальний засіб поділ монопольних утворень потре­бує виважених дій і може бути здійснений, якщо:

• зафіксовано зловживання монопольним становищем на ринку певного товару;

• внаслідок монопольного становища певного господа­рюючого суб’єкта виникають бар’єри вступу на ринок інших господарюючих суб’єктів;

• немає тісного технологічного зв’язку між підприєм­ствами, структурними підрозділами (одиницями), які входять до складу господарюючого суб’єкта;

• підприємства, структурні підрозділи (одиниці) само­стійно виробляють товари однакової споживчої вар­тості.

Демонополізація монопольних утворень, до яких входять підприємства, що підлягають приватизації за погодженням із Кабінетом Міністрів України, має проводитися переважно шляхом відокремлення структурних підрозділів (одиниць) підприємств (об’єднань), які не мають тісного технологічно­го зв’язку з іншими підрозділами (одиницями), а також шля­хом зниження або усунення бар’єрів, що обмежують вступ господарюючих суб’єктів на ринки.

Демонополізації, як правило, не підлягають підприємства-монополісти, які відповідно до чинного законодавства не приватизуються, за винятком випадків, коли демонополіза­цію можна провести шляхом відокремлення непрофільних структурних підрозділів (одиниць) підприємств (об’єднань), а також зниження або усунення бар’єрів, які обмежують вступ господарюючих суб’єктів на існуючі ринки.

У зовнішньоекономічній діяльності демонополізація поля­гає у поетапному переході переважно до тарифного регулю­вання та зниження митних тарифів на імпорт стосовно внут­рішніх ринків, які підлягають демонополізації відповідно до рішень Кабінету. Міністрів України.

§ 3. Природні монополії

Важливим напрямом сучасної економічної політики в Украї­ні є розвиток та захист конкуренції. Але за умов існування сфер економіки, в яких конкуренція з об’єктивних причин (технологічні особливості виробництва, характер попиту та пропозиції) неможлива, виникають та існують монопольні утворення. Такі суб’єкти панують на ринках централізова­ного постачання теплової енергії, централізованого водопос­тачання, зв’язку та інших і належать до сфери природних йонополій. Завдяки монопольному становищу, якому не за­грожує конкуренція у найближчій перспективі, такі суб’єкти природних монополій не схильні до збільшення обсягу своїх послуг, підвищення якості та продуктивності праці, запро­вадження інновацій. При цьому зростання попиту на послу­ги суб’єктів природних монополій спричиняє, як правило, зростання цін.

Відповідно до Закону України «Про природні монополії» «природна монополія — стан товарного ринку, при яко­му задоволення попиту на цьому ринку є більш ефектив­ним за умови відсутності конкуренції внаслідок техно­логічних особливостей виробництва (у зв’язку з істот­ним зменшенням витрат виробництва на одиницю това­ру в міру збільшення обсягів виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб’єктами природних мо­нополій, не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (послугами), у зв’язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на ці то­вари (послуги), ніж попит на інші товари (послуги)». „,

« • ^яИ^

Отже, природна монополія — сфера економіки, що ефек­тивно функціонує за умови, якщо весь ринок охоплює лише один господарюючий суб’єкт.

Існування природних монополій пояснюється тим, що че­рез значну капіталоємність їх суб’єктів виграш від наявності конкуренції на цих ринках не покриває значних витрат сус­пільства на її запровадження і підтримання.

З економічної точки зору природна монополія існує, коли ефект масштабу настільки великий, що один суб’єкт може забезпечити весь ринок, маючи при цьому нижчі витрати на виробництво одиниці продукції, ніж їх би мав ряд конкурую­чих суб’єктів. Прикладом може бути знов-таки діяльність підприємств, що надають суспільству послуги з електропос­тачання, зв’язку тощо. У цьому разі ефект масштабу у ви­робництві та розподілі товару забезпечує отримання ефекту низьких витрат на виробництво одиниці продукції і виходячи з цього — низьку ціну. За цих умов конкуренція є нерента­бельною. Якщо б ринок поділити між виробниками, ефекту масштабу не було б досягнуто. Витрати на виробництво оди­ниці продукції мали бути значними і відповідно товари мали б високу ціну, яка б забезпечувала покриття витрат на ви­робництво.

Сьогодні в Україні суб’єкти природних монополій діють на таких ринках:

• транспортування нафти і нафтопродуктів трубопрово­дами;

• транспортування природного і нафтового газу трубо­проводами та його розподіл;

• транспортування інших речовин трубопровідним транспортом;

• передачі та розподілу електричної енергії;

• користування залізничними коліями, диспетчерськи­ми службами, вокзалами та іншими об’єктами інфра­структури, що забезпечують рух залізничного транс­порту загального користування;

• управління повітряним рухом;

• зв’язку загального користування;

• централізованого водопостачання та водовідведення;’

•• централізованого постачання теплової енергії;

• спеціалізованих послуг транспортних терміналів, пор­тів, аеропортів за переліком, який визначається Кабі­нетом Міністрів України.

Суб’єкти природних монополій — особливий вид суб’єк­тів господарювання. Для забезпечення їх ефективної діяль­ності держава передбачила спеціальний механізм регулю­вання. Це передбачений законодавством комплекс заходів щодо встановлення та застосування обов’язкових вимог до господарської діяльності та продукції суб’єктів, які діють на ринках природних монополій. Державне регулювання необ­хідно перш за все для захисту інтересів споживачів товарів і послуг суб’єктів природних монополій, а також для підви­щення економічного ефекту від їх діяльності. Воно відбува­ється на основі збалансування інтересів суспільства, суб’єк­тів природних монополій та споживачів їх товарів.

Регулюванню підлягають усі відносини, що виникають на товарних ринках України, які перебувають у стані природної монополії, та на суміжних ринках за участю суб’єктів при­родних монополій. Суміжні товарні ринки не перебувають у стані природної монополії, але для суб’єктів, які діють на них, реалізація вироблених товарів або використання това­рів інших суб’єктів господарювання неможливі без безпосе­реднього використання товарів, що виробляються (реалізу- ш ються) суб’єктами природних монополій. І

До суміжних товарних ринків належать такі ринки: • ‘:1

• постачання природного газу та інших речовин, транс- І портування яких здійснюється трубопровідним транс-’И портом;

• зберігання природного газу в обсязі, що перевищує рівень, який встановлюється умовами та правилами здійснення підприємницької діяльності зі зберігання природного газу (ліцензійними умовами);

• внутрішні та міжнародні перевезення пасажирів та вантажів залізничним, повітряним, річковим та мор­ським транспортом;

• виробництво електричної енергії в обсязі, що переви­щує рівень, який встановлюється умовами та прави­лами здійснення підприємницької діяльності з вироб­ництва електричної енергії (ліцензійними умовами);

• постачання електричної енергії;

• виробництво теплової енергії (крім випадків, коли її використовують виключно для внутрішньовиробничих потреб) в обсягах, що перевищують рівень, який вста­новлюється умовами та правилами здійснення підпри- -⁽

, •• —— ємницької діяльності з виробництва теплової енергіг^І

(ліцензійними умовами);

• надання послуг міжміського та міжнародного теле­фонного зв’язку.

Посилення впливу з боку держави на діяльність суб’єктів природних монополій пов’язано з відсутністю нині дієвого механізму регулювання зазначених суб’єктів. Для налагод­ження такого механізму було розроблено та прийнято Закон України «Про природні монополії», який визначає правові, економічні та організаційні засади регулювання цієї сфери. Відповідно до цього Закону регулюванню підлягають:

• ціни (тарифи) на товари, що виробляються (реалізу­ються) суб’єктами природних монополій;

• доступ споживачів до товарів, що виробляються (реа­лізуються) суб’єктами природних монополій;

• інші умови здійснення підприємницької діяльності у випадках, передбачених законодавством.

Суб’єкти природних монополій діють на ринках, що мають для держави та суспільства першочергове соціальне значення. Вони є тією інфраструктурою яка забезпечує жит­тєдіяльність держави. Ефективна діяльність суб’єктів при­родних монополій має не лише економічне, а й політичне значення. Виходячи з цього, з метою регулювання ринків, що перебувають у стані природних монополій, в Україні пе­редбачено діяльність національних комісій з регулювання суб’єктів природних монополій, які мають діяти у різних га­лузях та сферах економіки. Так, законодавством передбаче­но діяльність Національної комісії регулювання електроенер­гетики України, на яку державою покладено регулювання ді­яльності суб’єктів природних монополій у сфері електро­енергетики та нафтогазовому комплексі, на ринках транс­портування природного та нафтового газу трубопроводами, транспортування нафти та нафтопродуктів, інших речовин магістральними трубопроводами тощо.

Законодавством передбачено діяльність національних ко­місій з регулювання суб’єктів природних монополій, що діють у галузі транспорту та зв’язку. Зазначені комісії мають забезпечити контроль за діяльністю суб’єктів природних мо­нополій у цих галузях.

Національні комісії з регулювання діяльності суб’єктів природних монополій є центральними органами виконавчої влади зі спеціальним статусом, вони утворюються та ліквіду-

ються Президентом України, який також затверджує поло­ження, на підставі яких діють комісії. Для здійснення своїх повноважень комісії можуть створювати та ліквідовувати свої територіальні органи, які діють на підставі положень, що затверджуються комісіями. Комісії складаються з Голови комісії та не менш як двох членів комісії, яких призначає і звільняє за поданням Прем’єр-міністра України Президент України. Термін повноважень голів і членів комісій стано­вить шість років; одна й та сама особа не може бути членом комісії більше двох термінів підряд. Комісії ліквідуються у разі виникнення можливості для розвитку конкуренції на відповідному товарному ринку.

Основні завдання національних комісій:

• регулювання діяльності суб’єктів природних моно­полій;

• сприяння створенню умов, які забезпечують за раху­нок виникнення та розвитку конкуренції виведення товарного ринку зі стану природної монополії, що дасть можливість ефективніше задовольняти попит, а також сприяння розвиткові конкуренції на суміжних , ринках; і9И

• формування цінової політики у відповідній сфері регу- Д лювання; Щр

• сприяння ефективному функціонуванню товарних ринків на основі збалансування інтересів суспільства, суб’єктів природних монополій та споживачів товарів,

• що виробляються (реалізуються) суб’єктами природ­них монополій.

Виходячи з цього та відповідно до покладених на них зав­дань, комісії:

• розробляють та затверджують спеціальні умови і пра­вила здійснення підприємницької діяльності суб’єкта­ми природних монополій та суб’єктами господарюван­ня, що діють на суміжних ринках, контролюють їх додержання, вживають у встановленому порядку заходів щодо запобігання порушенням цих умов і правил;

• видають у встановленому порядку суб’єктам природ-• них монополій та суб’єктам господарювання, що діють на суміжних ринках, ліцензії на здійснення відповід­них видів підприємницької діяльності;

• формують у відповідних сферах природних монополій цінову політику, визначають умови доступу спожива­чів до товарів, що виробляються суб’єктами природ­них монополій;

• подають відповідним державним органам пропозиції щодо укладення державних контрактів, розробки стандартів і показників якості товарів і послуг та про­позиції щодо регулювання інвестиційних _ процесів у сферах природних монополій;

• . складають і ведуть реєстри суб’єктів природних моно-¹ ‘полій, передають до відповідних державних органів • матеріали про порушення чинного законодавства;

• беруть участь у розробці та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо вдосконалення законодав-

• ства про природні монополії;

• інформують громадськість через засоби масової інфор­мації, а також публікують щорічні доповіді про свою діяльність і діяльність суб’єктів природних монополій;

• здійснюють інші функції, що випливають з покладе­них на них завдань.

З метою реалізації державної політики щодо регулювання сфери природних монополій та виконання покладених на них завдань, комісії мають право:

• отримувати документи, статистичну та іншу інформа­цію про діяльність суб’єктів природних монополій, не­обхідні для здійснення покладених на них функцій;

• приймати в межах своєї компетенції у порядку, вста­новленому положеннями про комісії, рішення, що є обов’язковими для виконання суб’єктами природних монополій;

• приймати рішення про накладання штрафів на суб’єк­тів природних монополій;

• складати протоколи про порушення посадовими осо­бами суб’єктів природних монополій законодавства про природні монополії відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення;

• застосовувати у встановленому законом порядку від­повідні санкції до суб’єктів природних монополій та суб’єктів господарювання, що діють на суміжних рин­ках, за порушення ними умов та правил підприєм­ницької діяльності у сферах природних монополій та на суміжних ринках (ліцензійних умов);

• приймати з питань, що належать до їх компетенції, нормативні акти, контролювати їх виконання;

• встановлювати для суб’єктів природних монополій у порядку, визначеному комісіями, вимоги щодо здійс­нення ними підприємницької діяльності, яка не нале->. жить до сфери природних монополій, у разі, якщо ця -діяльність має вплив на ринок, що перебуває у стані природної монополії;

• звертатися до суду (господарського суду) з відповід­ними позовними заявами у разі порушення суб’єкта-.ми природних монополій та суб’єктами господарю­вання, що діють на суміжних ринках, норм законо­давства.

Національні комісії регулювання суб’єктів природних мо­нополій у межах своєї компетенції приймають рішення, що є обов’язковими до виконання. Рішення приймаються на за­сіданнях комісій, які проводяться у формі закритих або від­критих слухань. У разі розгляду питань, що мають важливе суспільне значення, засідання проводяться у формі відкри­тих слухань, у яких беруть участь представники суб’єктів природних монополій та суб’єктів господарювання, що діють на суміжних ринках, об’єднань споживачів і громадськості. Обов’язкова умова прийняття рішень комісіями — забезпе­чення додержання прав і законних інтересів громадян, під­приємців і суспільства. Рішення комісій підлягають виконан­ню у визначені ними терміни. Рішення у справах, пов’яза­них з порушеннями законодавства про природні монополії, які впливають на суспільні інтереси, публікуються у засобах масової інформації не пізніше, ніж через місяць з дня їх прийняття.

Заінтересовані особи, які незгодні з рішенням комісії, мають право у місячний термін з дня одержання копії рішен­ня оскаржити його у судовому порядку. Водночас оскаржен­ня рішень комісій у судовому порядку не зупиняє їх вико­нання. Зупинити виконання рішення комісії на час розгляду справи в суді може лише суд (господарський суд) за клопо- вь танням заінтересованих осіб. . •

Суб’єкти природних монополій мають певні обов’язки. • Вони повинні: У ‘ додержуватися встановленого порядку ціноутворення, стандартів і показників безпеки та якості товару, а також інших умов та правил здійснення підприєм-

.... . . .„ і

ницької діяльності, визначених у ліцензіях на здійс­нення підприємницької діяльності у сферах природних монополій та на суміжних ринках;

• вести окремий бухгалтерський облік за кожним видом діяльності, що підлягає ліцензуванню;

• забезпечувати на недискримінаційних умовах реаліза­цію вироблених ними товарів споживачам, а також не чинити перешкод для реалізації угод між виробника­ми, що діють на суміжних ринках, та споживачами;

• надавати органам, які регулюють їх діяльність, доку­менти та інформацію, необхідні для виконання цими органами своїх повноважень, в обсягах та у строки, встановлені відповідними органами;

• забезпечувати посадовим особам органів, які регулю­ють їх діяльність, доступ до документів та інформації, необхідних для здійснення цими органами своїх пов­новажень, а також до об’єктів, устаткування та земель-- них ділянок, що є у їх власності або користуванні. У разі недодержання суб’єктами природних монополій своїх обов’язків та порушення ними законодавства, що регу­лює діяльність у сфері природних монополій, комісії можуть накладати на цих суб’єктів штрафи за:

• несвоєчасне надання інформації органам, які регулю­ють діяльність суб’єктів природних монополій, — у розмірі до двохсот неоподатковуваних мінімумів дохо­дів громадян;

• ненадання інформації органам, які регулюють діяль­ність суб’єктів природних монополій, або надання за-відомо недостовірних даних — у розмірі до однієї ти­сячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

• невиконання або несвоєчасне виконання рішень орга­нів, які регулюють діяльність суб’єктів природних мо-. нополій, та порушення умов і правил здійснення під­приємницької діяльності у сферах природних монопо­лій та на суміжних ринках (ліцензійних умов) — у розмірі до п’яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Суб’єкти природних монополій, на які накладено штраф, сплачують його у 30-денний термін з дня одержання рішен­ня про накладення штрафу. За кожен день прострочення сплати штрафу нараховується пеня у розмірі одного відсотка суми штрафу, а у разі відмови суб’єктів природних монопо-

лій від сплати штрафу він стягується за рішенням суду (гос­подарського суду).

Посадові особи суб’єктів природних монополій несуть ад­міністративну відповідальність за невиконання або несвоє­часне виконання рішень органів, які регулюють діяльність суб’єктів природних монополій, ненадання чи несвоєчасне надання інформації цим органам або надання завідомо недос- . товірних даних у порядку, передбаченому Кодексом України про адміністративні правопорушення.

§ 4. Ціноутворення в умовах ринку

Люди не знаходять в природі у готовому вигляді багато чого з того, що їм необхідно для існування. У зв’язку з цим вони змушені переробляти природні ресурси так, щоб вони були придатні для задоволення їхніх потреб. Все, що задовольняє потреби людей, є блага. Блага можуть бути матеріальними, інтелектуальними, духовними, продукцією, роботами, послу­гами тощо. Процес переробки природних ресурсів — це про­цес виробництва, а блага, вироблені під час цього процесу для продажу, є товари.

Таким чином, для виробництва товарів необхідно витрача­ти природні ресурси та працю людей. Обсяг природних ре­сурсів та праці, витраченої на виробництво товарів, визнача­ють їх вартість. Вартість товарів вимірюється у грошових одиницях. Вартість товару, виміряна у грошових одиницях, є ціна виробництва. Тобто у кожних товару, роботи, послуги є своя ціна, що визначається витратами на виробництво й реалізацію продукції та розміром необхідного прибутку. Ц

Отже, ціна — вартість товару (продукції, послуги) ^В грошовому вимірі. Й

За часів адміністративно-командної економіки ціноутво­рення ігнорувало об’єктивні економічні закони ринкової еко­номіки. Ціни не були вільними, тобто залежали переважно від «команди зверху», вони ігнорували попит і пропозицію, їх штучне зниження або підвищення державою, суворий контроль за їх рівнем негативно позначалися на виробниках та споживачах продукції, а також на економіці в цілому. Ос­кільки підприємства не мали права змінювати ціни на това­ри, вони ухилялися від виробництва нерентабельної продук­ції і збільшували випуск високоприбуткових товарів, які не завжди були належної якості і тому не задовольняли потре­би споживачів.

Сучасна ринкова економіка об’єктивно вимагає впровад­ження вільних цін, тобто цін, які встановлюються не держа­вою, а виникають об’єктивно на ринку внаслідок конкурент­ної боротьби, враховуючи справжню вартість товару, спів­відношення попиту і пропозиції на нього. Оскільки ціна за умов конкурентного ринку визначається рівновагою попиту і пропозиції, окремий продавець не може впливати на ціно­утворення на ринку і пропонує свій товар за ціною, яку його змушує встановлювати ринок.

Якщо товару на ринку не вистачає, то ціни на нього по­чинають зростати, а коли на ринку існує надлишок певного виду товару ціни починають падати. Але це не завжди так. Кожна конкретна ситуація залежить від багатьох обставин, що виникають на ринку. Важливе значення при цьому мають такі фактори:

1. Кількість покупців і продавців, які діють на ринку. Чим більше покупців і продавців, тим складніше будь-кому з них впливати на ціноутворення на ринку.

.2. Незалежність учасників ринку. Якщо два чи більше покупці або продавці об’єднуються для здійснення спільної господарської діяльності, то разом вони впливають чи мо­жуть вплинути на ринкове ціноутворення.

3. Ступінь індивідуалізації продукції. Чим різноманітні­ший асортимент товарів, тим більше шансів, що на ціну ок­ремих товарів не впливатимуть загальні коливання цін на ринку.

4. Зовнішні обмеження. Рівень цін на будь-якому ринку може встановлюватися не тільки під впливом ринкового по­питу та пропозиції, а й під впливом інших факторів, зокрема втручання держави в ціноутворення на ринку.

Держава не може зовсім усунутися від ціноутворення на ринку. Вона має забезпечувати стабільність цінової рівнова­ги на ринку та встановлювати певні правила цінової поведін­ки для його учасників. У будь-якій цивілізованій ринковій економіці діють приблизно ті самі закони та правила щодо ціноутворення. Серед них можна виділити такі:

• між виробниками і продавцями не повинно бути жод­ної угоди щодо встановлення фіксованих цін. Має збе­рігатися внутрішньогалузева конкурентна боротьба;

• виробник не має права вимагати від посередників, які реалізують товар, продавати його за певною роздріб­ною ціною;

• продавець зобов’язаний пропонувати свій товар по­купцям на однакових умовах щодо рівня цін, крім ви­падків, коли продавець має більші витрати (віддале­ність місць реалізації вимагає більших транспортних затрат) або товари різняться якістю (вироблено новий товар, якіснішій за його попередні аналоги);

• продавець не повинен пропонувати товар за ціною, нижчою, ніж його собівартість, якщо це призводить чи може призвести до усунення конкурентів з ринку;

• підприємства в умовах конкурентної боротьби мають право підвищувати ціни до будь-якого рівня, вийнят-ком є запровадження державного регулювання цін на їх товари.

Стабільність цінової рівноваги забезпечується через орга­ни державної виконавчої влади. Ці органи розробляють та приймають нормативно-правові акти, в яких встановлюють­ся правила ціноутворення, вживають заходів щодо цінового регулювання та стабілізації окремих товарних ринків, засто­совують методи впливу на механізм регулювання ринкового ціноутворення тощо. Серед методів впливу на механізм рин­кового ціноутворення найпоширеніші такі:

1. Встановлення максимальних цін. Це означає, що держава забороняє підвищувати ціни вище певного рівня. Це робиться для захисту інтересів споживачів від надмірно­го зростання цін. Контроль за цінами може бути запровад­жений, наприклад, щоб утримувати темпи інфляційного зростання, запобігати отриманню монопольними об’єднання­ми надприбутків у період тимчасової відсутності товарів.

Але якщо встановлена державою максимальна ціна прода­жу товару буде нижча, ніж ціна, що склалася внаслідок «природних» економічних обставин на вільному від обме­жень ринку, це може призвести до того, що виробникові то­варів буде не вигідно реалізовувати товари за встановлени­ми державою цінами. Наслідком можуть бути:

• зникнення певних товарів з ринку;

• виникнення черг;

• нормування товарів;

• пошуки легальних шляхів подолання обмежень;

• накопичення товарів;

• «чорний ринок».

2. Встановлення мінімальних цін. Уряд встановлює мі­німальні ціни, вищі за ціни, які б склалися на ринку з

об’єктивних причин, що призводить до утворення надлишко­вої пропозиції, скорочення виробництва і встановлення ціни ринкової рівноваги на мінімальному рівні.

3. Створення резерву товару. Система регулювання цін, як правило, запроваджується разом з планами створен­ня резервів товару. Коли на ринку існує надлишок певного , виду товару і при цьому ціни на нього падають, урядові ор­гани купують товари. За рахунок цього створюється резерв­ний запас. Якщо на ринку утвориться дефіцит певного виду товару і ціни на нього значно зростуть, споживачам пропо­нуватимуться товари з резервних запасів, що призведе до ці­нової стабілізації.

Частіше створюються запаси сільськогосподарської про­дукції, оскільки обсяг поставок цієї продукції щороку різний і в основному залежить від урожаю. Створення резервних запасів зумовлено необхідністю постійно забезпечувати на­селення потрібними товарами, а також його захисту від різ­ких коливань цін.

В Україні ціни регулюються за допомогою законодавства про ціноутворення, що складається з Закону України «Про ціни і ціноутворення», нормативних актів, які видано відпо­відно до нього, та стосуються політики ціноутворення.

Політика ціноутворення — складова загальної економіч­ної і соціальної політики України, спрямована на забезпе­чення:

• рівних економічних умов і стимулів для розвитку всіх форм власності, економічної самостійності підпри­ємств, організацій та адміністративно-територіальних регіонів республіки;

• існування збалансованого ринку засобів виробництва, товарів і послуг;

• протидії монопольним тенденціям виробникам продук­ції, товарів і послуг;

• об’єктивних співвідношень у цінах на промислову і сільськогосподарську продукцію, що забезпечує екві­валентність обміну;

• розширення сфери застосування вільних цін;

• підвищення якості продукції;

• соціальних гарантій, в першу чергу для низькооплачу-ваних і малозабезпечених громадян, включаючи сис­тему компенсаційних виплат у зв’язку зі зростанням цін і тарифів;

• створення необхідних економічних гарантій для ви­робників;

• орієнтації цін внутрішнього ринку на рівень світового ринку.

В народному господарстві застосовуються вільні ціни і та-„ рифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи. Віль­ні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, то­варів і послуг, за винятком тих, щодо яких здійснюється дер­жавне регулювання цін і тарифів.

Лібералізація зовнішньоекономічної діяльності, заходи ‘ щодо демонополізації економіки дали можливість скасувати державне регулювання цін (тарифів) на значну частину то-’варів, які реалізуються в Україні. Державне регулювання цін (тарифів) нині здійснюється, як правило, лише на про­дукцію і послуги суб’єктів природних монополій та частини інших монопольних утворень регіонального рівня. З іншого боку, товари (роботи, послуги), щодо яких здійснюється дер­жавне регулювання цін (тарифів), становлять значну части­ну внутрішнього валового продукту України, тому помилки у застосуванні державного регулювання цін (тарифів), особ­ливо щодо монопольних утворень, лягають тягарем на всю економіку країни.

В Україні ціни підлягають регулюванню з таких причин:

по-перше, є такі галузі господарства, які мають монополь­ний характер, тобто там немає практики вільного ціноутво­рення через відсутність конкуренції. Тому такі підприємства можуть встановлювати монопольні чи дискримінаційні ціни;

по-друге, в деяких галузях в окремі періоди може різко скоротитися пропозиція товарів і послуг або значно зрости попит.

Щоб запобігти цьому, держава може скористатися своїм впливом на ціноутворення, тобто встановити певний рівень цін, який не може бути порушений.

За загальним правилом, державне регулювання цін (тари­фів) встановлюється на ресурси, які справляють визначаль­ний вплив на загальний рівень і динаміку цін, на товари і по­слуги, що мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію виробничо-технічного призначення, товари народ- д;

ного споживання, роботи і послуги суб’єктів природних мо- І нополій і суб’єктів господарювання з числа тих, яких вклю- І ‘ чено до переліку підприємців, що займають монопольне ста- | новище на загальнодержавних та регіональних ринках, а та- «|

кож до осіб, які порушують законодавство про захист еконо­мічної конкуренції України шляхом встановлення монополь­них або дискримінаційних цін.

Ціни регулюються шляхом встановлення фіксованих цін, граничних рівнів цін, граничних рівнів торговельних надба­вок і постачальницько-збутових націнок, граничних норма­тивів рентабельності або запровадженням обов’язкового декларування зміни цін.

Рішення про запровадження державного регулювання, приймають уповноважені на те органи державної виконавчої влади відповідно до їх компетенції.

Кабінет Міністрів України, зокрема, забезпечує здійснен­ня в Україні державної політики цін; визначає перелік про­дукції, товарів і послуг, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи на які затверджують відповідні органи держав­ного управління; визначає повноваження органів державно­го управління в галузі встановлення і застосування цін (та­рифів) та контролю за ними.

Міністерство економіки та з питань європейської інтегра­ції України разом з Антимонопольним комітетом України за­проваджують та скасовують державне регулювання цін на продукцію монопольних утворень на загальнодержавних ринках.

Уряд Автономної Республіки Крим, відповідні місцеві ор­гани влади разом з органами Антимонопольного комітету за­проваджують та скасовують державне регулювання цін на продукцію монопольних утворень на регіональних ринках. Виняток становить продукція, ціни на яку регулюються рі­шеннями Кабінету Міністрів України.

На загальнодержавних ринках обирає методи і встанов­лює терміни регулювання Міністерство економіки та з пи­тань європейської інтеграції України, на регіональних — Уряд Автономної Республіки Крим, відповідні місцеві органи влади.

Запроваджуючи регулювання цін на продукцію монополь­них утворень, вони зобов’язані подати у терміни, встановле­ні відповідним органом:

• відомості про запланований рівень цін;

• калькуляцію собівартості продукції з розшифровкою матеріальних і трудових затрат;

• відомості про обсяги виробництва (фактичні за мину­лий і поточний роки та планові на поточний рік);

• дані про запланований і досягнутий розмір прибутків від реалізації продукції, про розмір прибутків, рента­бельність підприємства у цілому;

• пояснювальну записку.

Рішення про запровадження чи скасування державного регулювання цін, реєстрацію декларованих цін (тарифів) або їх зміни надсилається до монопольного утворення, відповід­ного органу Антимонопольного комітету та органу держав­ного контролю за цінами.

Регулювання цін (тарифів) не поширюється на продукцію, що експортується, нову продукцію, виготовлену із застосу­ванням запатентованого винаходу та високоефективної тех­нології, створеної спеціально для цієї продукції (протягом трьох років з моменту постановки її на виробництво).

Суб’єкти господарювання, у яких в результаті перевірок виявлено порушення вимог законодавства України про за­хист економічної конкуренції шляхом встановлення моно­польних або дискримінаційних цін, зобов’язані в 10-денний термін після одержання акта перевірки повідомити відповід­ні органи про вжиті заходи щодо усунення порушень.

Функціонуючи на ринку, суб’єкти господарювання, що займають монопольне становище, можуть встановлювати монопольні чи дискримінаційні ціни. Тим самим вони пору­шують норми законодавства, щоб отримати надприбутки за рахунок споживачів та інших суб’єктів господарювання.

Монопольна ціна — ціна, яку встановлює суб’єкт госпо­дарювання, який займає монопольне становище на ринку, що призводить до обмеження конкуренції або порушення прав споживача. Вона може бути монопольне високою або

монопольне низькою.

Монопольне висока ціна — ціна, встановлена суб’єктом

господарювання, що займає монопольне становище на ринку як постачальник, продавець товару, надавач послуг, викона­вець робіт, понад рівень ціни, що існував би за умови знач­ної конкуренції на ринку, тобто ціна, рівень якої призвів або може призвести до порушення прав. Монопольне високою є також ціна, яку встановив суб’єкт господарювання, що зай­має монопольне становище на ринку як споживач, отриму­вач, покупець товару, замовник робіт та послуг, нижча ніж ціна, що існувала б за умов значної конкуренції на ринку, тобто ціна, рівень якої призвів або може призвести до пору­шення прав інших споживачів, у тому числі прав інших суб’­

єктів господарювання — продавців, надавачів, отримувачів, покупців товару, виконавців, замовників робіт і послуг. Монопольне висока ціна, зокрема, має місце у разі:

підвищення ціни, не обрунтованої кон’юнктурою ринку чи необхідними витратами, що може призвести до одержання додаткових прибутків чи компенсації необрунтованих витрат;

прихованого підвищення ціни у вигляді незмінності її но­мінального рівня при зниженні якості товару, зміні його ком­плектації, погіршенні сервісного обслуговування, технічних характеристик виробів тощо, що призвело або може при-; звести до одержання додаткових прибутків чи компенсації

І необрунтованих витрат.

Монопольна низька ціна — ціна, встановлена суб’єктом господарювання, що займає монопольне становище на ринку ! як постачальник, продавець товару, надавач послуг, викона-’ вець робіт, нижча ніж ціна, що існувала б за умови значної конкуренції на ринку, тобто ціна, рівень якої призвів або мо­же призвести до обмеження конкуренції на зазначеному .. ринку або суміжних з ним ринках. Монопольне низькою є також ціна, яку встановив суб’єкт господарювання, що зай­має монопольне становище на ринку як споживач, отриму­вач, покупець товару, замовник робіт та послуг, вища за ці­ну, що існувала б-за умови значної конкуренції на ринку, тобто ціна, рівень якої призвів або може призвести до обме-| ження конкуренції.

І Монопольне низька ціна, зокрема, має місце, якщо ціна | товару нижча власних витрат (собівартості) і при цьому | призвів чи міг призвести до одержання збитків, не обрунто-

Іваних кон’юнктурою ринку, та обмеження конкуренції у ви­гляді встановлення перешкод вступу на ринок інших суб’єк­тів господарювання (конкурентів) та усунення конкурентів шляхом підриву їх фінансово-економічного становища.

Дискримінаційна ціна — ціна, встановлена суб’єктом господарювання, що займає монопольне становище на рин­ку, на один і той самий товар понад (нижче) ціну для інших споживачів цього ринку (за рівних інших умов), яка призве­ла до обмеження прав окремих споживачів, у тому числі прав окремих суб’єктів господарювання — отримувачів, по­купців товару, замовників робіт, послуг, поставивши їх у не­вигідне становище в конкуренції.

Дискримінаційна ціна може, зокрема, мати місце, якщо встановлено різні ціни на один і той самий товар для різних споживачів, різниця між якими не обрунтована необхідними витратами, що призвело до одержання додаткових прибутків та обмеження прав окремих споживачів; встановлено одна­ковий рівень цін на товари, що істотно різняться за якістю, специфікацією або витратами на транспортування, реаліза­цію тощо для різних споживачів, що призвело до одержання додаткових прибутків та/або обмеження прав окремих спо­живачів.

Щоб запобігти та надалі не допустити економічно необ-

рунтованого зростання цін та в разі потреби запровадити ме­ханізм їх державного регулювання в Україні, органи держав­ної виконавчої влади проводять щоденний моніторинг цін на

споживчому ринку.

Під поняттям «моніторинг цін на споживчому ринку»

розуміють роботу з оперативного дослідження цінової ситуа­ції на ринку, розвитку її динаміки, аналізу та визначення тенденцій її впливу на розвиток інфляційних (дефляційних) процесів у регіонах України та в державі у цілому. Моніто­ринг цін на споживчому ринку — складова економіко-аналі-тичної роботи з оцінки та прогнозування процесів соціально-економічного розвитку, проводиться окремо від здійснення перевірок стану додержання порядку формування, встанов­лення та застосування цін.

Метою проведення моніторингу цін на споживчому ринку

є вивчення динаміки розвитку цінових процесів на прикладі окремих найбільш соціальне значущих продуктів харчуван-’. ня та споживчих товарів для оперативного інформування ор­ганів державної виконавчої влади України, забезпечення керованості інфляційними процесами в державі шляхом своєчасного застосування необхідних заходів впливу на їх

розвиток.

В результаті проведення оперативного моніторингу цін на

споживчому ринку забезпечується своєчасне інформування органів державної виконавчої влади України про стан роз­витку цінової ситуації на ньому.

Й&

Контрольні запитання для самоперевірки ^Щ

1. Чому виникає необхідність у державному регулюван- :| ні діяльності суб’єктів, що займають монопольне ^у становище?

2. У чому полягає сутність демонополізації економіки?

3. Для чого необхідна демонополізація економіки?

4. Які органи забезпечують процес демонополізації?

5. Що таке природна монополія? -;

6. На яких ринках діють суб’єкти природних моно­полій?

7. Які органи мають забезпечувати регулювання діяль­ності суб’єктів природних монополій?

8. Що таке монопольні та дискримінаційні ціни?

9. Хто запроваджує та скасовує державне регулюван­ня цін на продукцію монопольних утворень?

. ч»д»а

Глава 4 Ринок та його дослідження

§ 1. Сутність ринку

З економічної точки зору ринок (тагкеї) можна визначити як інститут чи механізм, що зводить разом покупців і про­давців певних товарів і послуг. Ринкові механізми створю­вались та розвивались протягом століть. Передумовою ви­никнення ринку був природно-історичний розвиток вироб­ництва і обміну товарів, що зумовив появу товарного госпо­дарства. Це відбувалося шляхом суспільного поділу праці, виникнення економічно самостійних, юридичне незалежних суб’єктів господарювання і переходу від натурального ви­робництва до прямого продуктообміну, а згодом і до обміну товарів на ринку.

Крім економічної точки зору на існування ринку, існує та­кож юридичне його визначення. З юридичної точки зору ри­нок — це місце де укладаються угоди, метою яких є при­дбання чи реалізація товару та отримання прибутку.

Відповідно до законодавства України товарний ринок — сфера обороту товару (взаємозамінних товарів) на який про­тягом певного часу і в межах певної території є попит і про­позиція.

Напевно у багатьох слово «ринок» асоціюється з базаром — місцем придбання та реалізації товару. Але це не зовсім так. Ринок здатен набувати різних форм. Найближчий уні­вермаг, майстерня з ремонту взуття, газетний кіоск, їдальня, біржа — все це звичайні товарні ринки.

Найкраще зрозуміти сутність ринку можна, дослідивши функції, які він виконує. Найголовніші з них: регулююча, стимулююча, розподільча та інтегруюча.

Регулююча функція ринку забезпечує постійність зв’яз­ків між різними галузями виробництва, попитом і споживан­ням, встановлення пропорцій в економіці та безперервність процесу відтворення.

Стимулююча функція ринку заохочує суб’єктів господа­рювання витрачати час та кошти на організацію своєї діяль­ності, розробку та використання новітніх технологій, забез­

печувати нижчі витрати на виробництво одиниці продукції і виходячи з цього — найнижчі ціни тощо.

Розподільча функція. У процесі функціонування ринку відбувається оборот капіталу, який накопичується у ефек­тивних власників. Підприємці, що господарюють на ринку ефективно і здатні конкурувати з іншими його учасниками, залишаються на ринку, а неефективні йдуть з нього. Тобто відбувається розподіл учасників ринку за доходами: ефек­тивні стають багатими, неефективні — бідними.

Інтегруюча функція ринку полягає в тому, що він з’єд­нує світову економіку в єдине ціле, розвиваючи при цьому систему горизонтальних і вертикальних зв’язків, у тому чис­лі зовнішньоекономічних.

Ринки можна класифікувати за різними критеріями. За економічним призначенням їх поділяють на ринки предметів споживання, фінансовий, валютний, ринок праці тощо. Ці ринки у свою чергу поділяються на ринки м’яса, риби, хлібу і хлібобулочних виробів, коксу, вугілля, цінних паперів та ін.

В залежності від інфраструктури та обсягів обміну това­рів, є ринки, що розвиваються, розвинуті та високорозвинуті ринки. Наприклад, товарні та фондові біржі — це високо-розвинуті ринки.

В залежності від території, яку охоплює ринок, він може бути регіональним, загальнодержавним і міжнародним.

Крім того, залежно від кількості суб’єктів господарювання на ринку, їх ринкових часток, наявності та ступеня перебор-ності бар’єрів на шляху вступу на ринок, існують такі основ­ні типи (моделі) ринків:

• досконала (довершена) конкуренція;

• монополістична конкуренція;

• олігополія;

• абсолютна монополія.

Досконала (довершена) конкуренція. До такого типу (моделі) ринку належить ринок, на якому діє велика кіль­кість незалежних суб’єктів господарювання (продавців), що мають однаковий рівень або з незначною різницею часток на ринку. Нові суб’єкти господарювання мають можливість лег­ко вступити на цей товарний ринок. Ринок з досконалою (довершеною) конкуренцією характеризується наявністю та­ких умов:

1) на ньому діє настільки велика кількість покупців і про­давців, що жоден з них, діючи самостійно, не у змозі впли­нути на ціни на ринку;

2) немає перешкод на шляху вступу на ринок, виходу з

нього;

3) всі особи (продавці та покупці), що діють на ринку,

мають вільний доступ до інформації, яка необхідна для прий­няття рішень, пов’язаних з виробництвом і споживанням;

4) продукція однорідна (гомогенна).

Монополістична конкуренція. Цей тип (модель) ринку зовні схожий на досконалу конкуренцію, але йому прита­манні також елементи абсолютної монополії. На ринку діє велика кількість суб’єктів господарювання, що мають незначну частку, кожний з яких пропонує різновиди одного й того самого товару. Такий ринок має незначний, легко пе­реборний рівень бар’єрів на шляху вступу на ринок. Основні відмінності ринку з монополістичною конкуренцією від рин­ків з досконалою конкуренцією і абсолютною монополією полягають насамперед у поведінці кожного суб’єкта господа­рювання у сфері ціноутворення, тобто у незначному впливі кожного з суб’єктів господарювання на рівень ціни, який мо­же значно перевищувати конкурентну ціну у разі досконалої конкуренції і бути нижчим, ніж рівень на ринку абсолютної

монополії.

Олігополія — найпоширеніший тип (модель) ринку і, на

відміну від ринкових структур, що були наведені раніше, включає різноманітні ринкові ситуації. Спрощену модель олігополії залежно від структурних показників ринку можна визначити як «групова монополія» або обмежена конкурен­ція. Олігополія характеризується невеликою кількістю дію­чих на ньому суб’єктів господарювання, причому кожен з учасників цього ринку має змогу незалежно від інших вста­новлювати ціни та визначати обсяги виробництва продукції.

Олігополія відрізняється від досконалої (довершеної) кон­куренції тим, що її учасники не залежать один від одного;

від монополістичної конкуренції — тим, що суб’єкти госпо­дарювання мають певний контроль над встановленням цін;

від абсолютної монополії— тим, що кожний її учасник ре­тельно стежить за діяльністю конкурентів (у абсолютного

монополіста немає конкурентів).

Є кілька видів олігополії. Якщо ринкові частки суб’єктів господарювання, що діють на олігополістичному ринку, при­близно рівні — це симетрична олігополія, а якщо різні — асиметрична. Спрощеною формою олігополії є дуополія. Дуополія — це ситуація, за якої на ринку діють два продавці.

Абсолютна монополія — ринок, на якому діє один про­давець та існують непереборні бар’єри на шляху вступу на ринок. Абсолютна монополія протилежна досконалій (довер­шеній) конкуренції. Учасник цього ринку має владу над’ці-I ноутворенням, він сам визначає і встановлює рівень цін.

Абсолютну монополію слід відрізняти від ринкової влади. Ринкову владу набувають учасники ринку не лише там, де існує абсолютна монополія, а й там де є олігополія, монополіс­тична конкуренція чи домінуючий суб’єкт господарювання.

Абсолютна монополія існує, якщо наявні бар’єри входу на. ринок. Виникнення таких бар’єрів може бути зумовлено як юридичними, так і економічними чинниками. Так, правовий захист плодів інтелектуальної діяльності може утворювати бар’єр входу на певний товарний ринок. Економічні бар’єри можуть виникати в результаті стратегічних дій суб’єктів гос­подарювання або внаслідок економії на масштабі.

Крім того, існують олігопсонічна та монопсонічна моделі ринку. Олігопсонія — ринок, на якому діє кілька покупців. І Монопсонія — ринок, на якому діє один покупець.

Докладніше характерні властивості основних чотирьох типів (моделей) ринків представлені на таблиці у праці Р. Маконнела та Л. Брю «Економіко».

Характерні ознаки чотирьох основних типів (моделей) ринку

Характерні	Типи (моделі) ринку
відмінності
(ознаки)	Досконала		Монопо­		Олігополія		. Абсолютна
	конкуренція		лістична		(групова		монополія
			конкуренція		монополія)
,
Кількість	значна		велика		невелика		один
суб’єктів	(велика)		кількість		кількість
господа­	кількість
рювання
Тип товару	стандарти­		диферен­		стандарти­		відсутн
	зований		ційований		зований		товари-
					або диферен­		замінники
					ційований
Контроль		відсутній		незначний,		обмежений		значний
за ціною				але в значно		взаємо­		(безумовний)
				вужчих		залежністю
				межах		або значний
						за наявності
						погоджених
						дій (таємної
						змови)
Бар’єри		відсутні		переборні		непереборні		непереборні
вступу на		або незначні				в коротко­		(блоковано
ринок		(легко				строковий		вступ
		переборні)				період		на ринок)
Нецінова		відсутня		стосується		існує,		стосується
конкуренція				реклами,		особливо		лише реклами
				торговельної		притаманна		щодо зв’язку
				марки тощо		цьому ринку		з громад­
								ськими
								організаціями
Приклади		роздрібна		ринок послуг,		ринки вироб­		ринки
		торгівля		зокрема		ництва сталі,		природних
		сільськогоспо­		ринки індпо­		автомобілів,		МОНОПОЛІЙ
		дарськими		шиву одягу,		сільськогоспо­
		товарами,		взуття,		дарського
		фондова		роздрібна		реманенту,
		біржа,		торгівля		побутових
		ринок інвалют				електро­
						приладів

§ 2. Аналіз ринку

Аналіз ринку здійснюється з метою дослідити стан конку­рентного середовища на певному товарному ринку, оцінити його й визначити можливості (умови) щодо обмеження або ослаблення конкуренції на ньому.

Для оцінки стану конкуренції на товарному ринку обов’язково визначають такі показники:

1. Товарні межі ринку.

2. Суб’єкти ринку. ^

3. Територіальні (географічні) межі ринку. Н

4. Часові межі ринку. ^Г

5. Обсяг ринку товару. ‘ ^^Н

6. Частка суб’єкта господарювання на ринку. ^^И

7. Рівень ринкової концентрації.

8. Бар’єри вступу на ринок.

9. Відкритість ринку для міжрегіональної та міжнародної конкуренції.

10. Визначення ринкової влади.

11 .^ Стан конкурентного середовища на ринку, потенціал його розвитку та висновки щодо доцільності запрова­дження заходів, спрямованих на розвиток конкуренції.

Враховуючи результати аналізу, можна зробити висновок щодо стану конкуренції на ринку і відповідно до цього прий­няти рішення про застосування тих чи інших заходів щодо захисту чи розвитку конкуренції.

Для аналізу ринку можуть використовуватися такі джере­ла інформації:

офіційна державна статистика — про економічні, соціаль­ні, демографічні процеси, явища, стан ринку і вплив на нього окремих факторів;

відомча статистика — про стан, розвиток і результати ді­яльності конкретних міністерств, відомств, підвідомчих під­приємств та організацій стосовно поставок, задоволення зая­вок і замовлень щодо потреб ринку;

дані вибіркових обстежень і опитувань населення або ін­ших покупців (фізичних та юридичних осіб) про ситуацію на ринку — сукупність відповідей респондентів на певне коло питань, зокрема думки покупців про асортимент і якість то­варів, оцінки намірів та мотивів поведінки покупців, їх упо­добань, побажань і вимог до споживчих якостей товарів та їх взаємозамінності, характеристики використання товару;

дані про виробничі плани підприємців — учасників ринку;

дані відомчих і незалежних дослідних та інформаційних центрів про стан, структуру та обсяг товарних ринків, участь у товарообігу окремих виробників та покупців.

У ході аналізу ринку, зокрема, використовують інформа­цію про стан і поповнення товарного асортименту, товарних запасів, виконання заявок і замовлень промисловості, вироб­ничі програми підприємств, проведення оптових ярмарків, товарообіг та його товарне забезпечення, ефективність рек­ламної діяльності з формування попиту потенційних покуп­ців нових товарів тощо.

Суб’єктами ринку є всі продавці, які функціонують на да­ному товарному ринку, та всі покупці, що придбавають то­вар у конкретного покупця. Можливих продавців і покупців

(потенційних конкурентів) на досліджуваному товарному ринку, тобто суб’єктів господарювання, фізичних осіб, які мають можливість або намір увійти на цей ринок, встанов­люють, ураховуючи такі обставини.

Потенційними конкурентами (продавцями) можна вважати:

— суб’єктів господарювання, які мають матеріально-тех- ‘ нічну базу, кадри, технології (у тому числі ті, за якими виготовляли цей товар раніше), але з різних причин не реалізують ці можливості;

— суб’єктів господарювання, які виготовляють певний то­вар, але не продають (реалізують) його в конкретно визначених територіальних межах цього товарного ринку;

— нових суб’єктів господарювання, щодо яких є відомості про наміри увійти на відповідний ринок.

Потенційними конкурентами (покупцями) можна вважати:

— суб’єктів господарювання, фізичних осіб покупців, які купують товар на іншому ринку, але через певні обста­вини (поліпшення умов транспортування, зменшення (зняття) інших бар’єрів) можуть з’явитися на цьому товарному ринку як споживачі;

— нових суб’єктів господарювання, щодо яких є факти про готовність у майбутньому споживати відповідний товар.

Існування потенційних конкурентів впливає або може іс­тотно вплинути на розвиток і функціонування ринку та на стан конкуренції на ньому.

Аналізуючи ринок, важливо правильно визначити товар­ні, територіальні (географічні) та часові його межі. У разі за­надто широкого визначення меж ринку рівень конкуренції на ньому може бути завищений, а частка домінуючого суб’-’ єкта занижена. В той час коли, надмірно вузьке визначення меж ринку, навпаки призведе до завищення частки такого суб’єкта та заниження рівня конкуренції на ринку. Наслід­ком цього можуть бути необ’єктивні висновки та прийняття неправильного рішення щодо розвитку та захисту конкурен­ції на ринку.

Визначення товарних меж ринку — це процедура ви­значення товару (його споживчих якостей), товарів-замінни­ків і формування групи товарів (товарної групи), сфера обігу яких розглядається споживачами (покупцями) як-один то­варний ринок.

Товар — це будь-який предмет господарського оборо­ту, у тому числі продукція, роботи, послуги, документи, що підтверджують зобов’язання та права, зокрема, цін­ні папери.

Товарні межі певного ринку визначають шляхом аналізу споживчих якостей товару (призначення, технічні і експлу­атаційні показники, фізичні якості, ціну), а також умов спо­живання чи експлуатації товару покупцями, умов реалізації товару та рівня задоволення попиту. Для цього необхідно послідовно виконати такі операції:

• визначити досліджуваний товар, щодо якого здійсню­ватиметься пошук товарів-замінників;

• попередньо скласти перелік товарів-замінників;

• дослідити взаємозамінюваність товарів за обраними критеріями;

• остаточно скласти перелік товарів-замінників.

При цьому найголовніше — визначити групи взаємозамін­них товарів. Взаємозамінні товари (товари-замінники) — це товари, які оцінюються споживачами як замінники один одного за функціональним призначенням, спожив­чими якостями, ціною, експлуатаційними та іншими якісними характеристиками.

Основою для визначення групи взаємозамінних товарів є , наявність перехресної еластичності попиту від ціни (на під­ставі концепції перехресної еластичності попиту), яка пока­зує зміну обсягу реалізації певного товару, необхідного для задоволення попиту, внаслідок зміни ціни іншого схожого товару на один відсоток, і обчислюється як співвідношення між зміною обсягу реалізації одного товару та зміною ціни іншого товару за певний період.

Наприклад, розглядаються товари Х та У як товарозамін-ники. Попит на товар Х при підвищенні ціни товару V зрос­тає або зменшується залежно від ставлення покупця до спільного використання обох товарів. Якщо при підвищенні ціни на товар Х відбувається збільшення обсягу виробницт­ва (реалізації) товару У, необхідного для задоволення попи­ту, за умови, що ціна товару V лишається незмінною, тоді товари Х та V — товари-замінники.

За реальних економічних умов, яким притаманні досить високі темпи інфляції, незбалансованість попиту і пропози­ції, ці спостереження ускладнюються. Ціни можуть змінюва­тися швидко, стихійно і, відповідно, розрахунки індексів пе-

рехресної еластичності в деяких випадках можуть призвести до необ’єктивних результатів.

Тому при визначенні товарних меж ринку слід враховува­ти, що:

істотне значення має незначне, але значиме підвищення ціни, оскільки лише воно може виділити реальні товари-за­мінники;

значне підвищення ціни виявляє більш далекі товари-за­мінники, тобто до товарного ринку можуть бути включені занадто віддалені товари-замінники, що призведе до помил­ки стосовно товарних меж ринку;

для покупця перехід на товар-замінник може бути склад­ним і він не реагуватиме на незначну зміну ціни.

Для окреслення товарних меж ринку необхідно викорис­товувати 5%-ий поріг, а саме: не істотним вважається під­вищення ціни менш ніж на 5% (сІЦ5-%), як правило, за про­міжок часу, не менший ніж один рік.

Крім того, при визначенні товарних меж ринку, слід вра­ховувати, що взаємозамінні товари належать до групи до­сить однорідних товарів, які споживач вважає одним і тим самим товаром, незважаючи на деяку різницю між ними. Взаємозамінні товари можуть бути стандартизовані або ди­ференційовані, що не усуває конкуренції між ними.

Диференціація здійснюється за зовнішнім виглядом, якіс­тю, терміном споживання, наявністю певних додаткових по­слуг (сервісне обслуговування), що дає можливість спожи­вачам визначити переваги щодо конкретного товару, який виробляється (реалізується) певним суб’єктом господарю­вання (продавцем).

Згідно з єдиною системою параметрів стандартизований товар поділяється: на товар технічних стандартів і товар стандартів застосування. Стандарти стосуються габаритів, якості сировини, технології виготовлення, використання то­що. Крім обов’язкових стандартів, що їх встановлюють дер­жавні органи (державні стандарти), є добровільні стандарти, які встановлюють, наприклад, асоціація виробників певного товару.

Визначення територіальних (географічних) меж ринку — це визначення меж території, на якій споживачі придбають або можуть при необхідності придбати відповід­ний товар для задоволення своїх потреб. Територіальні (гео­графічні) межі ринку визначають шляхом розв’язання пи­

тання взаємозамінності товарів з точки зору постачання иР конкретним споживачам.

При цьому пороговим показником визначення територі-,а альних (географічних) меж ринку є 5%-ва зміна ціни за про-^№ міжок часу, не менший, ніж один рік. Зокрема, якщо покуп-^ ці певного товару в одному регіоні у відповідь на неістотне, | але стале (за певний проміжок часу) підвищення цін, поч­нуть купувати такий товар в іншому регіоні, тоді ці два ре­гіони перебуватимуть у межах одного географічного ринку цього товару. Якщо покупці не вважають, що товар, який продається в одному регіоні, замінює товар, який продається в іншому регіоні, то ці два регіони належать до різних гео­графічних меж ринків цього товару.

Територіальні (географічні) межі ринку — це територія зі сферою взаємовідносин купівлі-продажу товару (групи това­рів у межах одного товарного ринку), що може бути терито­рією держави, області, району, міста тощо або їх частиною. Територіальні (географічні) межі ринку визначаються за такими ознаками:

• можливість переміщення товару (попиту) між терито­ріями, які за припущенням входять до одного геогра­фічного ринку (доступність транспортних засобів, які зв’язують покупця і продавця товару; незначні транс­портні витрати, як правило, не більше 5% від ціни товару);

• можливість переміщення товару (пропозиції) між те­риторіями, які за припущенням входять до одного гео­графічного ринку (незначні витрати — в межах 5% від ціни товару — на транспортування товару до по­купця; збереження рівня якості та споживчих власти­востей товару при транспортуванні; відсутність на цій території адміністративних обмежень на ввезення і вивезення товарів та ін.);

• прийнятний рівень співвідношення цін на певні това­ри в межах цього ринку;

• збереження рівня якості і споживчих властивостей товару при транспортуванні;

• відсутність на відповідній території адміністративних та інших бар’єрів на вивезення чи ввезення товару;

• порівнянний рівень цін на певні товари на відповідній території.

Визначення часових меж ринку—визначення проміж­ку часу, протягом якого певна сукупність товарно-грошових відносин між продавцями і покупцями утворює самодостат­ній ринок товару зі сталою структурою.

Часові межі ринку — це час стабільності ринку, тоб­то період, протягом якого структура ринку, співвідно­шення попиту та пропозиції істотно не змінюються.

Для визначення часових меж ринку використовують про­міжок часу, протягом якого зміна показників структури рин­ку, за інших звичайних умов, досягає або може досягнути певного порогового значення у відповідь на зміни внут­рішніх чи зовнішніх чинників, що впливають на ринкову

ситуацію.

При визначенні часових меж доцільніше використовувати зміну ціни на ринку як індикатор ситуації на ньому. При цьому пороговим показником для визначення часових меж ринку є 5%-ва зміна ціни.

Як свідчить світовий досвід, для більшості ринків товарів часові межі ринку становить проміжок часу, не менший од­ного року. Проміжок часу, менший одного року, може визна­ватися часовими межами ринку лише за умов, якщо протя­гом цього часу продавці товарів, які дійсно обмежують здат­ність відповідних продавців підвищувати ціну, мають достат­ньо часу, щоб вжити відповідних заходів, а значна частина покупців, які скоротили споживання цього товару внаслідок підвищення ціни, без значного ажіотажу відновити його.

Якщо застосування порогу, яким є 5%-ве підвищення ці­ни, не відображає реальне становище на ринку, використо­вують інші показники підвищення ціни, а саме: період ви­робництва і обороту товару — визначення меж ринку здій­снюється за проміжок часу, не менший трьох періодів пов­ного обороту авансованого капіталу при виробництві (реалі­зації) цього товару.

Визначення кількісних показників полягає у дослідженні:

• обсягу ринку товару;

• частки суб’єкта господарювання на ринку;

• рівня ринкової концентрації. Обсяг ринку товару визначають обсягом реалізації пев­ного товару в натуральному або вартісному виразі, врахо­вуючи, що він є показником обсягу поставок та споживання товару на ринку.

Якщо дані щодо обсягів реалізації не доступні, використо­вують обсяги виробництва. Але при цьому слід враховувати, що за певних умов обсяг виробництва товару на ринку не є достовірним показником обсягу певного ринку, який розгля­дається як сфера обігу (продажу-купівлі) товару в певних товарних та географічних межах. Маються на увазі випадки, коли деякі суб’єкти господарювання частину обсягу вироб­ництва направляють за межі цього географічного ринку або частину товару виробляють для внутрішнього користування, подальшої переробки або обробки (наприклад, за наявності вертикальної інтеграції суб’єктів господарювання, які діють на певному ринку). Тому в розрахунках необхідно викорис­товувати тільки ту частину обсягу виробництва, що призна­чена для реалізації лише на цьому ринку в певних товарних та територіальних (географічних) межах.

Обсяг ринку товару розглядається як загальний обсяг реалізації цього товару в певних товарних і територіальних (географічних) межах ринку (в натуральному або вартісно­му виразі) і дорівнює сумі обсягів реалізації цього товару кожного з суб’єктів господарювання, що діють на певному ринку:

п

<3/?г=^ 0( , де (=і

Окт— обсяг ринку;

Оі — обсяг реалізації конкретного суб’єкта господарюван­ня;

п — кількість суб’єктів господарювання, що діють на ринку.

За відсутності прямої інформації щодо обсягів реалізації певного товару обсяг ринку цього товару (товарної групи) обчислюють таким чином: до обсягу виробництва товару суб’єктів господарювання, що діють на ринку, додають обсяг ввезення і віднімають обсяг вивезення цього товару за межі ринку:

0/гГ = От + Ов + «Звив , ДЄ

ОйГ— обсяг ринку;

От — обсяг реалізації певного товару (товарної групи), що його виробляють у географічних межах ринку;

Ов —’ обсяг реалізації певного товару (товарної групи), який ввезено з інших регіонів (для загальнодержавного ринку — обсяг імпорту);

Оеив — обсяг реалізації певного товару (товарної групи), який вивезено за межі такого ринку (для загальнодер­жавного ринку — обсяг експорту).

Обсяг ринку слід (по можливості) визначати у натураль­ному виразі, щоб уникнути впливу на обчислення рівня ін­фляції.

У вийняткових випадках, коли інформація щодо реалізації (продажу) та виробництва недоступна, неповна або є сумні­ви щодо її достовірності, для визначення обсягу товарного ринку можна використати показники виробничих потужнос­тей, які є найточнішою мірою поставок товару на відповід­ний ринок. Наприклад, обсяг ринку послуг готельного госпо­дарства можна визначити виходячи з загальної площі або кількості номерів.

Дослідження частки суб’єкта господарювання на ринку дає змогу визначити його розмір та яким чином част­ка цього суб’єкта співвідноситься з загальним обсягом цієї продукції на ринку. Частку суб’єкта господарювання на рин­ку певного товару визначають співвідношенням обсягу реа­лізованого ним товару на цьому ринку до обсягу ринку:

Л-=-^-х 100%, де Окт

Рі — частка на ринку будь-якого суб’єкта господарювання;

Окт— обсяг ринку;

<?г — обсяг реалізації конкретного суб’єкта господарювання.

Згідно з отриманими результатами складається ранжова-ний (у порядку збільшення або зменшення частки на ринку) перелік суб’єктів господарювання, які діють на товарному ринку; аналізується розподіл часток участі суб’єктів госпо­дарювання на товарному ринку щодо рівнозначності (рівно­мірності) присутності суб’єктів господарювання на ньому.

Визначення рівня ринкової’концентрації. Концентра­ція означає захоплення малою кількістю суб’єктів господа­рювання великої частки економічного простору на певному ринку. Концентрація суб’єктів господарювання (ринкова

концентрація) балансується (за наявності) концентрацією покупців.

В практиці для визначення ринкової концентрації вико­ристовують показники, що тісно пов’язані з рівнем конку­ренції на ринку. Це, зокрема, коефіцієнт ринкової концент­рації (СУ?) та індекс ринкової концентрації Герфіндаля— Пршмана (ННІ).

Коефіцієнт ринкової концентрації (СК), обчислюють як відсоткове співвідношення суми продажу (обсягів реалі­зації) певного товару значимими суб’єктами господарюван­ня (продавцями) до загального обсягу ринку за такою фор­мулою:

п ^

СК=¹—— х 100, де

Чрт

Оі — обсяг реалізації певного товару «і» — значимим суб’єктом господарювання;

і — порядковий номер значимого суб’єкта господарюван­ня (від 1 до п);

п — кількість значимих суб’єктів господарювання;

Орт — обсяг ринку цього товару.

Для аналізу ринку використовують рівень концентрації трьох (п’яти, семи) значимих суб’єктів господарювання (СК-3, СК-5, СК-7). Недоліком цього показника є невраху-вання всіх суб’єктів господарювання, що діють на цьому ринку, оскільки для аналізу ринку велике значення може мати кількість суб’єктів господарювання, на які залишається решта обсягу ринку цього товару. Крім того, значний вплив на структуру ринку має можливість дрібних суб’єктів ринку протидіяти ринковій владі значимих суб’єктів ринку, оскіль­ки за певної структури ринку можлива істотна протидія дрібніших суб’єктів ринковій владі значимих суб’єктів гос­подарювання.

Подолати цей недолік при вимірюванні рівня концентрації дає можливість використання індексу ринкової концентрації Герфіндаля—Пршмана (ННІ), який враховує загальну кіль­кість суб’єктів господарювання, що діють на даному ринку.

Індекс ринкової концентрації Герфіндаля—Пршмана по­казує, яке місце, частку на ринку мають дрібніші суб’єкти. Обчислюють ННІ як суму квадратів часток (у відсотках)

•7’7

кожного з господарюючих суб’єктів (продавців), що діють на цьому ринку, за такою формулою:

п

ЯЯ/=^(Р,)² ,де

і=і

Рі •— частка на ринку і-го суб’єкта господарювання;

п — кількість суб’єктів господарювання, що діють на цьому ринку.

‘ Для оцінки стану конкуренції на ринку рекомендується використовувати двоповерхову оцінну шкалу на основі одно­часного застосування коефіцієнта концентрації (СК-3) та ін­дексу Герфіндаля—Гіршмана (ННІ). Такі ринки поділяють­ся на три типи:

висококонцентрований (ринок з істотно обмеженою конкуренцією)

при 70% < СК-3 < 100%, 2000 < ННІ < 10000;

помірно концентрований (ринок з помірно обмеженою конкуренцією) Щі при 45% < СК-3 < 70%, •

1000 < ННІ < 2000; • неконцентрований ринок (конкурентний ринок) Н при СК-3 < 45%, • ННІ < 1000. . •

Показники ринкової концентрації дають змогу оцінити^ ступінь монополізації ринку. Зокрема, монополізований ри­нок характеризують коефіцієнт концентрації та індекс Гер­фіндаля—Гіршмана, які наближені до максимального показ­ника (СК-100%; ННІ» 10000).

Визначення кількісних показників полягає у дослідженні:

• бар’єрів вступу на ринок;

• відкритості ринку для міжрегіональної та міжнародної конкуренції.

Існування бар’єрів вступу на ринок зумовлено економіч­ними чи юридичними обставинами. Залежно від типу (моде­лі) ринку бар’єри вступу на нього можуть бути високими, низькими, непереборними або взагалі їх може не бути. Якщо на ринку з досконалою конкуренцією бар’єрів немає взагалі, то на абсолютно монополізованому ринку вони непереборні. Треба враховувати, що рівень переборювання бар’єрів може

згодом змінюватися. Наприклад, для суб’єктів господарю­вання, які планують увійти на ринок протягом тривалого ча­су (від 2 до 10 років), за цей період внаслідок змін у зако­нодавстві, виходу з ринку діючих суб’єктів господарювання та інших факторів можуть зникнути чи змінитися один чи кілька бар’єрів.

Можна виділити такі бар’єри, що можуть перешкоджати суб’єктам господарювання вступити на ринок:

1. Економічні та організаційні обмеження. Їх можуть зумовлювати такі економічні фактори:

• державна політика щодо інвестицій, кредитів, податків, цін, тарифного і нетарифного регулювання зовніш­ньоекономічної діяльності та наслідки її впливу на пев­ний товарний ринок;

• середньогалузева норма прибутку;

• рівень ризику, пов’язаний з капіталовкладеннями (строки окупності капітальних вкладень);

• неплатежі.

2. Адміністративні бар’єри. Включають в себе обме­ження щодо діяльності суб’єктів господарювання на певно­му товарному ринку, що їх встановлюють органи державної влади і адміністративно-господарського управління та конт­ролю; вони пов’язані з ліцензуванням окремих видів діяль­ності, квотуванням, рішеннями державних органів щодо за­борони ввезення (вивезення) товарів за межі певної терито­рії, перешкодами (обмеженнями) у наданні земельних діля­нок, виробничих і конторських приміщень тощо.

3. Бар’єри, пов’язані з нерозвиненістю ринкової інфра­структури. Тут має значення наявність чи відсутність не­обхідних засобів комунікації (транспорту, зв’язку), існуван­ня суб’єктів господарювання, що надають консалтингові, лі­зингові та інші види послуг.

4. Бар’єри, зумовлені впливом вертикальної (горизон­тальної) інтеграції. Приймається до уваги ступінь вико­ристання суб’єктами господарювання, що інтегровані у вер­тикальні структури, усіх можливих привілеїв внутрішньо-корпоративних зв’язків та їх вплив на діяльність незалеж­них конкурентів. Вплив горизонтально інтегрованої структу­ри визначається, наприклад, можливістю встановлювати «цінові бар’єри» щодо обмеження вступу на ринок потенцій­них конкурентів, або усунення з ринку діючих.

5. Бар’єри, пов’язані зі стратегією поведінки значи­мих суб’єктів господарювання, що діють на ринку. Ма­ється на увазі цінова та збутова стратегія значимих суб’єк­тів господарювання стосовно певного товару, їх політика щодо конкурентів як власників патентів, ліцензій, товарних знаків тощо. Виявляється наявність тривалих господарських зв’язків значимих суб’єктів господарювання з суб’єктами господарювання, що постачають матеріально-технічні ресур­си, і покупцями (споживачами) певного товару (групи това­рів), або значні оборотні кошти (достатня маса прибутку), що дає можливість певним покупцям (споживачам) забезпе­чити особливий режим розрахунків з суб’єктами господарю­вання, що також ставить їх у привілейоване становище що­до потенційних конкурентів.

6. Бар’єри, пов’язані з ефектом масштабу. Має зна­чення обсяг (масштаб) виробництва суб’єкта господарюван­ня. Якщо суб’єкт, що діє на товарному ринку, має досить ве­ликий обсяг (масштаб) діяльності, то для нових суб’єктів господарювання він встановлює перешкоди, пов’язані з біль­шими витратами на досягнення його обсягів (масштабів) ді­яльності. Це зменшує конкурентоспроможність нових суб’­єктів господарювання на ринку порівняно з діючими суб’єк­тами.

7. Бар’єри, що базуються на абсолютній перевазі рів­ня витрат. Такі бар’єри виникають, якщо витрати на оди­ницю продукції у діючих суб’єктів господарювання значно нижчі, ніж у можливих конкурентів.

8. Екологічні обмеження. Тут мають значення наявні об­меження (заборони) органів екологічної безпеки, природо­охоронних органів і громадських організацій щодо розши­рення масштабів діяльності на певному товарному ринку, зокрема будівництва нових виробничих і складських об’єк­тів, транспортних комунікацій тощо.

9. Обмеження щодо попиту. Достатня кількість певного товару на ринку, яка за умов існуючого рівня платіжоспро-можності відповідає потребі цього товарного ринку і є до­статньою для задоволення попиту діючими суб’єктами гос­подарювання, буде значною перешкодою для вступу на ри­нок нових суб’єктів господарювання.

10. Бар’єри капітальних витрат або обсяги інвести­цій, що необхідні для вступу на певний товарний ринок. Тут має значення розмір та ефективність капітальних ви-

щ

трат, пов’язаних з налагодженням виробництва певного то­вару потенційними конкурентами: вартість та термін окуп­ності нового будівництва, реконструкції або технічного пере­оснащення діючих потужностей, оскільки значний рівень первісного капіталу, потрібний для вступу на певний товар-; ний ринок, та високі процентні ставки за кредит є значною ; перешкодою для вступу на ринок потенційних конкурентів. 5 При входженні на певний товарний ринок доцільно оціни-1 ти можливості подолання існуючих бар’єрів. Аналізуючи ступінь подолання цих бар’єрів, слід використовувати такі критерії: вчасність, імовірність, достатність.

Вчасними вважаються лише ті варіанти входження, які можна здійснити протягом двох років з початку попереднього планування вступу на ринок і до моменту коли з’являється можливість впливати на стан конкурентного середовища на ньому. Таким впливом при вступі нового суб’єкта господарю­вання на ринок може вважатися зниження рівня ринкової концентрації, що послаблює можливість кожного суб’єкта господарювання самостійно впливати на ринок. Імовірним вважається входження на ринок, якщо він прибутковий за ці­нами, які за припущенням існуватимуть на ринку у момент вступу і їх рівень буде стабільний при обсягах постачання но­вих учасників ринку. Входження на ринок вважається до­статнім, якщо воно здійснюється в масштабах, що сприяють збереженню та розвиткові конкуренції на цьому ринку.

Дослідження відкритості ринку щодо міжрегіональної та міжнародної торгівлі полягає у визначенні можливос­тей для вступу на товарний ринок суб’єктів господарювання з інших регіонів (інших країн), що значно зменшує частки . суб’єктів господарювання (вітчизняних), що діють на ринку і, відповідно, впливає на рівень концентрації та стан конку­ренції на ринку.

Ступінь відкритості ринку щодо міжрегіональної торгівлі орієнтовно оцінюється за показником СВР, який обчислю­ється як відсоткове співвідношення суми загального обсягу ввезення (імпорту) товару на місцевий ринок з інших регіо­нів значимими суб’єктами господарювання (продавцями) до загального обсягу ринку за такою формулою:

СВР = -^В— х 100, де

С/рт

СВР — ступінь відкритості ринку;

І В —- загальний обсяг ввезення (імпорту) товару на місце- |

вий ринок з інших регіонів; І Орт — обсяг ринку цього товару ‘ |

Відкритим для міжрегіональної торгівлі вважається ри- | нок, показник СВР якого вищий 20%. |

§ 3. Визначення ринкової влади, оцінка стану конкурентного середовища на ринку і висновки стосовно доцільності запровадження заходів, спрямованих на захист та розвиток конкуренції

Можливість окремого суб’єкта господарювання чи групи суб’єктів підвищувати ціни та підтримувати їх на рівні, що перевищує рівень, зумовлений конкуренцією, має назву рин­кової чи монопольної влади. Наслідком зловживання такою владою є господарський застій, зменшення обсягу вироб­ництва продукції, погіршення добробуту суспільства та ін.

Проте існування ринкової влади ще не означає, що суб’­єкт зловживає нею. Але це дає можливість суб’єктові втру­чатися у конкурентний процес на ринку та використовувати власну економічну силу з метою встановлення перешкод (обмежень) ефективній конкуренції. Тому, щоб дати визна­чення ринкової влади, необхідно з’ясувати, якою мірою її іс­нування відповідає критерію ефективності діяльності ринку.

Дослідження полягає насамперед у виявленні таких умов існування ринкової влади, як наявність високого рівня кон­центрації ринку, існування непереборних бар’єрів вступові на ринок протягом тривалого періоду, а також наявність мо­нопольного становища суб’єкта господарювання (або групи суб’єктів господарювання) на певному ринку.

Крім того, необхідно провести дослідження з виявлення окремих додаткових умов існування ринкової влади, тобто:

• істотної кількісної переваги частки певного суб’єкта господарювання над частками найближчих конкурен­тів на цьому ринку за умови її стабільності протягом тривалого часу;

• наявності контролю з боку суб’єкта господарювання над вертикально суміжними ринками (ресурсів, транс­порту, послуг щодо реалізації, реклами тощо);

• наявності у суб’єкта господарювання особливих прав, повноважень, інших пільг, наданих органами держав­

ної влади, органами місцевого самоврядування або ор­ганами адміністративно-господарського управління та контролю.

Один з методів оцінки ринкової влади полягає у встанов­ленні ступеня перевищення ціни над граничними витратами, І який визначається індексом Лернера за такою формулою:

^Л=•^ц——^в-,^Vіі ^

ІЛ — індекс Лернера; ^Н Ц — ціна; ЦЯ ГВ— граничні витрати. |

Індекс Лернера дорівнює нулю (ІЛ = 0) за умов доскона­лої конкуренції (Ц = ГВ). ІЛ > 0 свідчить про наявність ринкової влади, а розмір відхилення від нуля дає змогу оці­нити її ступінь.

На практиці визначити граничні витрати дуже складно. Тому, щоб обчислити індекс Лернера, припускають, що в довгостроковому періоді граничні витрати дорівнюють серед­нім витратам на одиницю товару суб’єкта господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище на цьому ринку (за наведеною нижче формулою) : ‘

^ч»

або:

. (Ц - СВ) х 0 _ Прибуток ~ Ц х 0 Обсяг реалізації’

Ц -— ціна;

СВ— середні витрати;

О — обсяг реалізації у натуральному вимірі.

Індекс Лернера — статичний показник, який не дає мож­ливості оцінити вплив існування ринкової влади на стан кон­курентного середовища. Тому необхідно досліджувати діяль­ність зазначеного монопольного утворення щодо відповід-’ ності (сумісності) його діяльності конкурентним співвідно­шенням, впливу на стан конкуренції.

Ринкова влада пов’язана зі здатністю суб’єкта господарю­вання впливати з вигодою для себе на ціну, якість, рекламу, нововведення тощо і спрямована на спотворення конкурен­ції для підтримки і захисту власного існування шляхом під­вищення рівня бар’єрів, чим знижує можливість потенцій­них конкурентів впливати на стан конкурентного середови­ща цього товарного ринку, а також створення умов для зло­вживання монопольним становищем, що призводить до об­меження (порушення) прав суб’єктів господарювання—кон­курентів.

Виявлення ринкової влади, аналіз її наслідків та доведен­ня того, що її існування призвело або може призвести до об­меження конкуренції на відповідному ринку, дає підстави для оцінки стану конкурентного середовища та вжиття пев­них заходів щодо сприяння конкуренції.

Оцінка стану конкурентного середовища на певному то­варному ринку дає змогу зробити висновок щодо доцільності втручання у процес формування конкурентного середовища на такому товарному ринку, визначає напрями та заходи цього втручання.

Залежно від стану конкурентного середовища товарного ринку вживають таких заходів, що сприяють розвиткові кон­куренції:

Для висококонцентрованих ринків:

• контроль за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції суб’єктами господарювання, які займають монопольне становище на ринку, а та­кож попередження порушень або припинення їх;

• примусовий поділ монопольних утворень, які зловжи­вають своїм монопольним становищем;

• зниження бар’єрів вступу на ринок перш за все шля­хом активізації інвестиційних процесів;

• здійснення заходів щодо поділу або реорганізації ор­ганізаційних структур монопольного типу;

• сприяння розвиткові міжрегіональної та міжнародної торгівлі;

• сприяння розвиткові та підтримання малого підприєм­ництва;

• обмеження процесів злиття та створення об’єднань

юридичних осіб. Для помірно концентрованих ринків:

• моніторинг показників стану конкурентного середовища;

• контроль за додержанням законодавства про захист

економічної конкуренції суб’єктами господарювання, зокрема щодо антиконкурентних узгоджених дій (по­годжених дій, угод);

• при підвищенні рівня концентрації або інших показни­ків, які свідчать про зниження рівня конкуренції, > впровадження заходів щодо сприяння розвиткові кон­куренції.

Для неконцентрованих ринків: м ^! • моніторинг показників концентрації з метою запобігти І підвищенню рівня концентрації та підтримки розвитку • конкурентного середовища на товарному ринку; |

• контроль за додержанням законодавства про захист • економічної конкуренції суб’єктами господарювання, ^ зокрема щодо антиконкурентних узгоджених дій та недобросовісної конкуренції. Висновки щодо оцінки стану конкурентного середовища можуть бути використані органами державної влади, органа­ми місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю для розробки кон­кретних заходів щодо демонополізації, розвитку конкуренції та створення і підтримання сприятливого клімату для роз­витку підприємництва.

Контрольні запитання для самоперевірки. І /. Що таке товарний ринок? •

2. Які функції виконує ринок? І

3. Які існують основні типи (моделі) ринків? Щ

4. Яким чином визначаються товарні, територіальні ^\ (географічні) та часові межі ринку?

5. Хто є суб’єктом ринку?

6. Яке значення для ринку мають потенційні конкуренти?

7. Яким чином відбувається визначення кількісних по­казників?

8. Яким чином відбувається визначення якісних показ- ^ ників? Й

9. Які бар’єри входу на ринок Вам відомі? І

10. Яким чином визначається ринкова влада? І //. Які можуть бути вжиті заходи щодо сприяння роз- І виткові конкуренції? -І

Глава 5 | Держава як інститут, що забезпечує І захист та розвиток конкуренції І

§ 1. Органи, які забезпечують захист ^Н та розвиток конкуренції в Україні. •ЯИ Загальні засади діяльності «««^ Антимонопольного комітету України Я

Розвиток і вдосконалення конкуренції у підприємницькій ді­яльності належать до загальносуспільних питань, на вирі­шення яких відповідно до їх компетенції спрямована діяль­ність органів державної влади та органів місцевого самовря­дування. Правила добросовісної конкуренції втілюють у життя: Верховна Рада України — шляхом відповідного за­конодавчого забезпечення; Президент України — спряму­ванням діяльності органів виконавчої влади усіх рівнів на реалізацію ринкових перетворень і забезпеченням економіч­ного зростання в Україні, проведенням відповідної внутріш­ньої і зовнішньої політики держави; Кабінет Міністрів Украї­ни — реалізовуючи завдання щодо управління економічни­ми процесами в державі, визначених Президентом та Вер­ховною Радою України.

Важливу роль у реалізації конкурентної політики відіграє Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України, яке не лише забезпечує розробку відповідних про­грамних документів, а й разом з іншими органами виконав­чої влади здійснює регулювання монополій, забезпечує моні­торинг процесів розвитку ринкових відносин.

Свій внесок у реалізацію конкурентної політики під час приватизації державного майна і створення структурних пе­редумов розвитку конкуренції вносить Фонд державного майна України, а також Державний комітет України з пи­тань регуляторної політики і підприємництва, забезпечуючи вирішення проблем з оптимізації обсягів втручання держави у підприємницьку діяльність.

Слід зазначити, що істотним фактором, який сприяє роз­виткові конкуренції, є кардинальні зміни, що відбулися ос­таннім часом у підходах до розвитку конкуренції з боку дер­

жавних органів усіх рівнів, а значить і в їх діяльності, злам у розумінні ними того, що ефективна конкурентна політика — одна із головних складових державної/а не вузьковідом-. чої чи регіональної, політики.

Важливу роль у реалізації конкурентної політики держави відіграють судові органи, насамперед, господарські суди, які дають можливість підприємцям захистити своє право займа­тися незабороненою законом діяльністю.

Центральне місце у державному захисті економічної кон­куренції, обмеженні монополістичної діяльності, виявленні та припиненні порушень законодавства про захист економіч­ної конкуренції посідає Антимонопольний комітет України (далі — Комітет).

На відміну від країн з розвинутою ринковою економікою, таких, як Німеччина чи США, де, як правило, антимоно-польні відомства виникали на базі структур, що існували ра­ніше, з використанням їх спеціалістів та матеріально-техніч­ної бази, в Україні створювати систему антимонопольних органів довелося з нуля.

Створення Антимонопольного комітету України відбува­лося у кілька етапів. Перший розпочався з прийняттям у лю­тому 1992 р. Закону України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприєм­ницькій діяльності». У жовтні 1992 р. було призначено Голо­ву Антимонопольного комітету України, а прийняття 26 лис­топада 1993 р. Закону України «Про Антимонопольний комі­тет України» та призначення у грудні того ж року держав­них уповноважених Антимонопольного комітету започатку­вало його повномасштабну діяльність як колегіального орга­ну. Тому саме 26 листопада 1993 р. вважається офіційною датою створення Комітету. З утворенням протягом 1994— 1995 років мережі територіальних відділень завершився дру­гий етап формування системи органів Антимонопольного ко­мітету України. Сучасний етап діяльності Комітету щодо розбудови ефективного конкурентного середовища визначив прийнятий у січні 2001 р. Закон України «Про захист еконо­мічної конкуренції», в основу якого покладено принципово нові правові норми, що мають сприяти захистові та розвитку конкуренції в Україні.

Відповідно до Закону України «Про Антимонопольний ко­мітет України», Комітет є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, мета діяльності якого — за-

безпечити державний захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Особливості спеціального статусу Комітету обу­мовлюються його завданнями та повноваженнями, і поляга­ють, зокрема, в особливому порядку призначення та звіль­нення Голови Комітету, його заступників, державних упов­новажених, голів територіальних відділень, у спеціальних процесуальних засадах діяльності Комітету, наданні соціаль­них гарантій, охороні особистих і майнових прав його пра­цівників на рівні з працівниками правоохоронних органів, в умовах оплати праці.

Комітет підконтрольний Президентові України та підзвіт­ний Верховній Раді України. Такий подвійний контроль в повній мірі повинен забезпечувати законність його діяльнос­ті та неупередженість його органів при прийнятті ними своїх рішень.

Основним завданням Комітету є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики держави, а це включає в себе: 1) здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на заса­дах рівності суб’єктів господарювання перед законом та прі­оритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припи­нення порушень законодавства про захист економічної кон­куренції; 2) контроль за концентрацією, узгодженими діями суб’єктів господарювання та регулюванням цін (тарифів) на товари, що виробляються (реалізуються) суб’єктами природ­них монополій; 3) сприяння розвитку добросовісної конку­ренції; 4) методичне забезпечення застосування законодав­ства про захист економічної конкуренції.

Якщо порівнювати основні принципи діяльності Комітету з конституційними то можна стверджувати про їх схожість. У своїй діяльності Комітет керується конституційними прин­ципами: законності, гласності, захисту конкуренції на заса­дах рівності фізичних та юридичних осіб перед законом та пріоритету прав споживачів. Свою діяльність він здійснює виключно відповідно до Конституції України, законів Украї­ни «Про захист економічної конкуренції», «Про захист від недобросовісної конкуренції», «Про Антимонопольний комі­тет України», інших законів та нормативно-правових актів.

Якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить законодавство України, то за­стосовуються правила міжнародного договору.

§ 2. Структура, компетенція ИЯ|Н Г організація діяльності • органів Антимонопольного комітету України ^

Місце знаходження Комітету — місто Київ. Крім того, в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севас­тополі утворено його територіальні відділення.

Антимонопольний комітет України утворюється у складі Голови та десяти державних уповноважених. З числа дер­жавних уповноважених призначаються два перших заступ­ники та три заступники Голови Антимонопольного комітету України. Антимонопольний комітет України утворює терито­ріальні відділення. Один з державних уповноважених Комі­тету за посадою є також головою Київського міського тери­торіального відділення Антимонопольного комітету України.

Як орган державної влади свої повноваження Комітет здійснює з додержанням Конституції та законів України, а також незалежно від органів влади, адміністративно-госпо­дарського управління та контролю, місцевого самоврядуван­ня, їх посадових осіб та суб’єктів господарювання, об’єднань громадян чи їх органів. Будь-яке втручання зазначених орга­нів або осіб в діяльність Антимонопольного комітету чи його територіальних відділень забороняється.

Державою на Комітет покладено завдання із забезпечен­ня захисту та розвитку конкуренції в економіці України. Ви­ходячи з цього, він наділений певними повноваженнями. Не­обхідно звернути увагу на те, що, в залежності від завдання такі повноваження різні та мають специфічний характер.

II Так, згідно зі статтею 7 Закону України «Про Антимоно-. польний комітет України», свої повноваження Комітет реалі­зує у трьох різних сферах:

1) у сфері здійснення контролю за додержанням законо­давства про захист економічної конкуренції;

2) у сфері здійснення контролю за узгодженими діями, концентрацією;

3) у сфері формування та реалізації конкурентної політи­ки, сприяння розвитку конкуренції, нормативного і методич­ного забезпечення діяльності Комітету та застосування зако­нодавства про захист економічної конкуренції.

У сфері здійснення контролю за додержанням законо­давства про захист економічної конкуренції Комітет має такі повноваження:

* розглядати заяви і справи про порушення законодав-

ства про захист економічної конкуренції та проводити розслідування за цими заявами і справами;

• приймати передбачені законодавством про захист еко­номічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами, перевіряти та переглядати рішен­ня у справах, надавати висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції;

• розглядати справи про адміністративні правопорушен­ня, приймати постанови та перевіряти їх законність та обрунтованість;

• перевіряти суб’єктів господарювання, об’єднання, ор­гани влади, місцевого самоврядування, адміністратив­но-господарського управління та контролю щодо додержання ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції та під час проведення розслі­дувань за заявами і справами про порушення законо­давства про захист економічної конкуренції;

• при розгляді заяв і справ про порушення законодав­ства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірок та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб’єктів господарювання, об’єднань, ор­ганів влади, місцевого самоврядування, адміністратив­но-господарського управління та контролю, їх посадо­вих осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом;

• призначати експертизу та експерта з числа осіб, які володіють необхідними знаннями для надання екс­пертного висновку;

• у випадках та порядку, передбачених законом, прово­дити огляд службових приміщень та транспортних за­собів суб’єктів господарювання — юридичних осіб, вилучати або накладати арешт на предмети, докумен­ти чи інші носії інформації, які можуть бути доказами або джерелом доказів у справі незалежно від їх міс­цезнаходження;

• у разі перешкоджання працівникам Комітету у вико­нанні ними повноважень, залучати працівників орга­нів внутрішніх справ для застосування заходів, перед­бачених законом, для подолання перешкод;

• залучати працівників органів внутрішніх справ, мит­них та інших правоохоронних органів для забезпечен-

* ня проведення розгляду справи про порушення зако-^г нодавства про захист економічної конкуренції, зокре­ма в разі проведення розслідування;

• залучати до проведення перевірок спеціалістів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій за погодженням з їх керівниками, депутатів місцевих рад за їх згодою;

• проводити дослідження ринку, визначати межі товар­ного ринку, а також становище, в тому числі моно­польне (домінуюче), суб’єктів господарювання на цьому ринку та приймати відповідні рішення (розпо­рядження);

• визначати наявність або відсутність контролю між суб’єктами господарювання або їх частинами та склад групи суб’єктів господарювання, що є єдиним суб’єк­том господарювання;

• вносити до органів виконавчої влади, органів місцево­го самоврядування обов’язкові для розгляду подання щодо анулювання ліцензій, припинення операцій, пов’язаних із зовнішньоекономічною діяльністю суб’­єктів господарювання, у разі порушення ними законо­давства про захист економічної конкуренції;

• надавати обов’язкові для розгляду рекомендації орга­нам влади, місцевого самоврядування, адміністратив­но-господарського управління та контролю, суб’єктам господарювання, об’єднанням щодо припинення дій або бездіяльності, які містять ознаки порушень зако­нодавства про захист економічної конкуренції, та усу­нення причин виникнення цих порушень і умов, що їм сприяють;

• звертатися до суду з позовами, заявами і скаргами у зв’язку із застосуванням законодавства про захист економічної конкуренції, а також із запитами щодо надання інформації про судові справи, що розгляда­ються цими судами відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції;

• звертатись та одержувати від компетентних органів інших держав необхідну інформацію для здійснення своїх повноважень;

• надавати компетентним органам інших держав інфор­мацію у випадках та порядку, передбачених законом;

• здійснювати інші повноваження, передбачені законо­давством про захист економічної конкуренції. У сфері здійснення контролю за узгодженими діями, концентрацією Комітет має такі повноваження:

• розглядати заяви і справи про надання дозволу, на­дання висновків, попередніх висновків стосовно узго­джених дій, концентрації, проводити дослідження за цими заявами і справами;

• приймати передбачені законодавством про захист еко­номічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію, надавати висновки, попередні вис­новки стосовно узгоджених дій, концентрації, виснов­ки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції; -Д

• переглядати, перевіряти рішення, прийняті Органак^Д Комітету в межах компетенції; ‘ЦІ’

• дозволяти або забороняти узгоджені дії, концентрацію;

• при розгляді заяв і справ про порушення законодав­ства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб’єктів господарювання, об’єднань, ор­ганів влади, органів місцевого самоврядування, орга­нів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фі­зичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом;

• призначати експертизу, проводити дослідження рин­ку, визначати наявність або відсутність контролю між суб’єктами господарювання, звертатися до суду, звер­татися та одержувати інформацію, необхідну для здійснення своїх повноважень;

• здійснювати інші повноваження, передбачені законо­давством про захист економічної конкуренції.

У сфері формування та реалізації конкурентної полі­тики, сприяння розвитку конкуренції, нормативного і методичного забезпечення діяльності Комітету та за­стосування законодавства про захист економічної кон­куренції Комітет має такі повноваження:

• вимагати від суб’єктів господарювання, об’єднань, ор­ганів влади, місцевого самоврядування, адміністратив­но-господарського управління та контролю, їх посадо­

вих осіб інформацію, у тому числі з обмеженим досту-пом, необхідну для дослідження ринків, а також ін­формацію про реалізацію конкурентної політики;

• узагальнювати та аналізувати інформацію про реалі­зацію актів законодавства про захист економічної кон­куренції щодо пріоритетів і напрямів конкурентної по­літики; ‘

• брати участь у розробленні та вносити в установлено­му порядку Президенту України та Кабінету Міністрів України пропозиції щодо законів та інших норматив­но-правових актів, які регулюють питання розвитку конкуренції, конкурентної політики та демонополізації економіки, погоджувати проекти нормативно-право­вих актів Президента України, Кабінету Міністрів Ук­раїни, центральних місцевих органів виконавчої вла­ди, місцевого самоврядування, адміністративно-госпо­дарського управління та контролю, що можуть впли­нути на конкуренцію;

• призначати експертизу, проводити дослідження рин- ‘ ку, визначати наявність або відсутність контролю між ‘ суб’єктами господарювання, звертатися до суду;

• надавати обов’язкові для розгляду рекомендації та вносити до органів державної влади, місцевого само­врядування, установ, організацій, суб’єктів господа­рювання, об’єднань пропозиції щодо здійснення захо­дів, спрямованих на обмеження монополізму, розви­ток підприємництва і конкуренції, запобігання пору­шенням законодавства про захист економічної конку­ренції, а також щодо припинення дій або бездіяльності, які можуть мати негативний вплив на конкуренцію;

• взаємодіяти з органами державної влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського уп­равління та контролю, підприємствами, установами та організаціями з питань розвитку, підтримки, захисту економічної конкуренції та демонополізації економіки;

• узагальнювати практику застосування законодавства про захист економічної конкуренції, вносити до відпо­відних органів державної влади пропозиції щодо його удосконалення;

• розробляти та організовувати здійснення заходів, спрямованих на запобігання порушенням законодав­ства про захист економічної конкуренції;

• брати участь у розробленні та внесенні Президенту України та Кабінету Міністрів України пропозицій щодо проектів нормативно-правових актів з питань конкурентної політики, розвитку і захисту конкурен­ції та демонополізації економіки;

• розробляти та затверджувати разом з іншими заінте­ресованими органами державної влади міжвідомчі нормативно-правові акти з питань розвитку і захисту економічної конкуренції та демонополізації економіки;

• приймати власні нормативно-правові акти у формі розпоряджень з питань, що належать до його компе­тенції, зокрема щодо контролю за узгодженими діями, концентрацією, підвідомчості та розгляду заяв і справ про узгоджені дії, концентрацію, порушення законо­давства про захист економічної конкуренції, організа­ції діяльності органів Антимонопольного комітету Ук­раїни;

• здійснювати офіційне тлумачення власних норматив­но-правових актів;

• надавати рекомендаційні роз’яснення з питань засто­сування законодавства про захист економічної конку­ренції;

• вносити пропозиції Президенту України, Кабінету Мі­ністрів України, Національному банку України, при­писи органам влади, місцевого самоврядування щодо зміни прийнятих ними нормативно-правових актів, які не відповідають законодавству про захист економічної конкуренції або внаслідок неоднозначного розуміння яких створюються перешкоди для розвитку конку­ренції;

• утворювати адміністративні колегії Комітету;

• утворювати територіальні відділення та дорадчі орга­ни Комітету;

• брати участь у розробленні та реалізації міжнародних проектів і програм, а також здійснювати співробіт­ництво з міжнародними організаціями, державними органами і неурядовими організаціями інших держав з питань, що належать до компетенції Комітету;

• видавати свої друковані органи, офіційні видання (збірники) актів законодавства про захист економіч­ної конкуренції, вести електронну сторінку в мережі Інтернет;-

. . •

• здійснювати інші повноваження, передбачені законо-»¹

давством про захист економічної конкуренції. Отже, завдання та повноваження надані Комітету держа-. вою є достатніми для досягнення ним мети своєї діяльності — забезпечення державного захисту конкуренції у підпри­ємницькій діяльності.

Антимонопольний комітет України очолює голова, який ;

має статус державного уповноваженого. Голова Комітету представляє його у взаємозв’язках з органами влади та уп­равління, зарубіжними антимонопольними органами, гро­мадськими організаціями тощо, координує діяльність Коміте- , ту і взагалі здійснює особливі функції та приймає найважли­віші рішення, що стосуються діяльності органів Комітету. Він призначається на посаду та звільняється з посади Пре­зидентом України за згодою Верховної Ради України. Строк ;

його повноважень становить сім років. Після закінчення цього строку Голова продовжує виконувати свої обов’язки до призначення нового Голови. Голова Комітету може бути ;

звільнений з займаної посади у разі вчинення ним злочину, , грубого порушення службових обов’язків та у зв’язку з не­можливістю виконання обов’язків за станом здоров’я. Крім того, він має право заявити про свою відставку Президенту України.

Припинення повноважень Голови Комітету не тягне за со­бою складення повноважень державними уповноваженими. У разі дострокового припинення повноважень Голови Комі-| тету, на його місце має бути призначено нового Голову на | строк, що залишився. Голова Комітету:

| • очолює Комітет та спрямовує його діяльність, головує | на засіданнях Комітету;

| • вносить Прем’єр-міністру України пропозиції щодо | призначення та звільнення з посад заступників Голо-| ви та державних уповноважених Комітету;

1 • розподіляє обов’язки між першими заступниками, за-^?; ступниками Голови та державними уповноваженими | Комітету, спрямовує діяльність територіальних відді-| лень Комітету;

ї ‘ подає на затвердження Комітету кошторис доходів і ;; видатків Комітету та його територіальних відділень;

‘,’ • є розпорядником бюджетних асигнувань на утримай- ‘ ^ ня і забезпечення діяльності Комітету;

• здійснює прийняття, переведення та звільнення пра-

цінників апарату Комітету та його територіальних від­ділень, застосовує заходи заохочення та накладає дис­циплінарні стягнення на працівників апарату Комітету та його територіальних відділень;

• утворює територіальні відділення в межах кошторису, тимчасові адміністративні колегії Комітету для розгля­ду питань, що належать до компетенції Комітету;

• видає накази, затверджує положення, інструкції та ін­ші акти, обов’язкові для працівників Комітету та його територіальних відділень;

• представляє Комітет у відносинах з органами держав­ної влади, місцевого самоврядування, адміністратив­но-господарського управління та контролю, суб’єкта­ми господарювання, громадянами та об’єднаннями суб’єктів господарювання чи громадян та підписує від імені Комітету міжвідомчі нормативно-правові акти;

• має право за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, поданням органів Комітету, голови його тери­торіального відділення або з власної ініціативи витре­бувати будь-які матеріали, в тому числі заяви і справи про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію, про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, що перебувають на розгляді органу Комі­тету чи голови його територіального відділення, та пе­редати їх на розгляд іншому органу Комітету чи голові територіального відділення, за винятком заяв і справ, віднесених до виключної компетенції Комітету як ви­щого колегіального органу;

• затверджує структуру Комітету;

• затверджує штатний розпис та кошторис Комітету за погодженням з уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань фінансів, штатний розпис та кошторис територіальних відділень;

• здійснює інші дії, передбачені законодавством про за­хист економічної конкуренції.

Голова Комітету має право брати участь у засіданнях Ка­бінету Міністрів України з правом дорадчого голосу.

Голова Комітету має перших заступників і заступників, яких з числа державних уповноважених призначає на поса­ди та звільняє з посад Президент України за поданням Прем’єр-міністра України, яке вноситься на підставі пропо­зицій Голови Комітету. Строк повноважень перших заступ-

_Р

ників та заступників Голови Комітету припиняється із завер­шенням строку їх повноважень як державних уповноваже­них. Разом з тим, заступники Голови, державний уповнова­жений Комітету може бути звільнений з посади: за станом здоров’я, який перешкоджає продовженню роботи; за влас­ним бажанням; у разі грубого порушення службових _ обов’язків або вчинення ним злочину.

Перші заступники та заступники Голови Комітету:

‘ • координують і контролюють роботу територіальних ; відділень, дорадчих органів та установ, що належать до сфери управління Комітету;

; • спрямовують і контролюють діяльність підпорядкова-I’ них їм структурних підрозділів;

; • організовують правове забезпечення діяльності струк­турних підрозділів апарату Антимонопольного коміте-I ту України;

• забезпечують взаємодію Комітету з Верховною Радою ^; України, міністерствами та іншими центральними ор-^? ганами виконавчої влади, правоохоронними органами, ^ судами, іншими органами державної влади, підприєм-. ствами, установами та організаціями, міжнародними організаціями, державними органами та неурядовими організаціями інших держав;

|і • за дорученням Голови Комітету беруть участь у засі­даннях комітетів Верховної Ради України під час роз-| гляду питань, пов’язаних з діяльністю Комітету, та

представляють Комітет у відносинах з іншими органа- ‘ • ми державної влади, місцевого самоврядування, під-| приємствами, установами та організаціями;

| • погоджують призначення на посади та звільнення з і посад працівників, зміни у структурі та штатному роз-;, писі підпорядкованих їм структурних підрозділів.

Виключною функцією перших заступників Голови Коміте-^; ту є те, що вони мають додаткове право уповноважувати працівників Комітету та його територіальних відділень пред­ставляти інтереси Комітету в суді.

Розподіл обов’язків між першими заступниками Голови та заступниками Голови Комітету здійснює Голова. Перші- за­ступники і заступники Голови Комітету виконують за дору­ченням Голови окремі його функції і заступають Голову Ко­мітету у разі його відсутності або неможливості здійснення ним своїх повноважень. У разі відсутності перших заступни-

ків і заступників обов’язки Голови Комітету виконує дер­жавний уповноважений.

Голові Комітету, його заступникам та державним уповно­важеним після закінчення строку їх повноважень надається попередня робота (посада), місце навчання, а у разі немож­ливості (ліквідація підприємства, установи, організації) — їм надається рівноцінна робота на іншому підприємстві, в уста­нові, організації або вони зараховуються до резерву кадрів державної служби за посадою, що відповідає їх професійно­му рівню, з урахуванням рангу державного службовця.

На період працевлаштування за колишніми Головою, його заступниками та державними уповноваженими Комітету зберігається середньомісячний заробіток, але не більше од­ного року.

§ 3. Система органів Антимонопольного комітету України

Комітет, його адміністративні колегії, державні уповноваже­ні, адміністративні колегії територіальних відділень-Комітету є органами Антимонопольного комітету України.

Систему органів Комітету очолює Антимонопольний комі­тет України як вищий колегіальний орган. Вищий колегіаль­ний орган покликаний розглядати та вирішувати першочер­гові завдання у сфері захисту та розвитку економічної кон­куренції. Комітет як вищий колегіальний орган може роз­глядати будь-яке питання, що належить до компетенції його

« органів.

Виключно до компетенції Комітету, як вищого коле­гіального органу належать:

• надання дозволу або заборона узгоджених дій;

• перевірка рішень, прийнятих державними уповнова­женими та адміністративними колегіями Комітету, пе­ревірка законності та обгрунтованості постанов про адміністративні правопорушення, винесених держав­ними уповноваженими та адміністративними колегія­ми Комітету. (Це обмеження не розповсюджується на випадки перевірок, розслідувань і судових розглядів відповідними правоохоронними органами і судами);

• перегляд рішень, прийнятих Комітетом, у справах про порушення законодавства про захист економічної кон­куренції та за заявами і справами про узгоджені дії, концентрацію;

Я

• затвердження власних нормативно-право.вих актів;

• затвердження разом з іншими заінтересованими орга­нами виконавчої влади міжвідомчих нормативно-пра­вових актів;

• схвалення проектів нормативно-правових актів, роз­роблених Комітетом з питань, що належать до його компетенції, відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції;

• офіційне тлумачення власних нормативно-правових актів і надання рекомендаційних роз’яснень з питань застосування законодавства про захист економічної конкуренції;

• затвердження Положення про територіальне відділен­ня Комітету;

• затвердження положень про дорадчі- органи Комітету та їх склад;

• утворення постійно діючих адміністративних колегій Комітету;

• заслуховування звітів державних уповноважених, го­лів територіальних відділень, керівників структурних підрозділів апарату Комітету;

• затвердження звітів про діяльність Комітету для по­дання їх Верховній Раді України.

Для реалізації повноважень Комітету у сфері захисту та розвитку економічної конкуренції утворюються й інші коле­гіальні органи. Так можуть утворюватися: постійно діючі ад­міністративні колегії, тимчасові адміністративні колегії, ад­міністративні колегії територіальних відділень.

Постійно діючі адміністративні колегії Антимонопольного комітету України утворюються Комітетом з числа держав­них уповноважених у складі трьох осіб. Постійно діючу ад­міністративну колегію очолює перший заступник або один із заступників Голови Комітету.

Постійно діюча адміністративна колегія Антимоно­польного комітету України має такі повноваження:

• розглядати заяви і справи про порушення законодав­ства про захист економічної конкуренції, про надання дозволу, надання попередніх висновків стосовно узгоджених дій, концентрації, проводити розслідуван­ня або дослідження за цими заявами і справами;

• приймати передбачені законодавством про захист еко­номічної конкуренції розпорядження та рішення, на-

давати висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції, по­передні висновки стосовно узгоджених дій, концент­рації;

• перевіряти рішення адміністративних колегій терито­ріальних відділень Комітету;

• переглядати рішення, прийняті постійно діючою адмі­ністративною колегією Комітету;

• при розгляді заяв і справ про порушення законодав­ства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб’єктів господарювання, об’єднань, ор­ганів влади, місцевого самоврядування, адміністратив­но-господарського управління та контролю, їх посадо­вих осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом;

• призначати експертизу та експерта з числа осіб, які володіють необхідними знаннями для надання екс­пертного висновку;

• проводити дослідження ринку, визначати межі товар­ного ринку, а також становище, в тому числі моно­польне (домінуюче), суб’єктів господарювання на цьому ринку та приймати відповідні рішення (розпо­рядження);

• визначати наявність або .відсутність контролю між суб’єктами господарювання або їх частинами та склад групи суб’єктів господарювання, що є єдиним суб’єк­том господарювання;

• вносити до органів виконавчої влади обов’язкові для розгляду подання щодо анулювання ліцензій, припи­нення операцій, пов’язаних із зовнішньоекономічною діяльністю суб’єктів господарювання, у разі порушен­ня ними законодавства про захист економічної конку­ренції;

• надавати обов’язкові для розгляду рекомендації орга­нам влади, місцевого самоврядування, адміністратив­но-господарського управління та контролю, суб’єктам господарювання, об’єднанням щодо припинення дій або бездіяльності, які містять ознаки порушень зако­нодавства про захист економічної конкуренції, та усу­нення причин виникнення цих порушень і умов, що їм сприяють;

• розглядати справи про адміністративні правопорушен­ня, виносити постанови, а також перевіряти закон­ність та обгрунтованість постанов, винесених адмі­ністративними колегіями територіальних відділень Ко­мітету, в цих справах;

• звертатися до суду із запитами щодо надання інфор­мації про справи, що розглядаються цими судами від­повідно до законодавства про захист економічної кон­куренції.

Постійно діюча адміністративна колегія Антимонопольно-го комітету України має право надавати обов’язкові для розгляду рекомендації та вносити пропозиції органам дер­жавної влади, місцевого самоврядування, установам, органі­заціям, суб’єктам господарювання, об’єднанням щодо здійс­нення заходів, спрямованих на обмеження монополізму, роз­виток підприємництва і конкуренції, запобігання порушен­ням законодавства про захист економічної конкуренції, а та­кож щодо припинення дій або бездіяльності, що можуть ма­ти негативний вплив на конкуренцію.

Тимчасові адміністративні колегії Антимонопольного комітету України утворюються Головою Комітету з числа державних уповноважених та голів територіальних відділень Комітету у складі не менше ніж три особи. Тимчасову адмі­ністративну колегію очолює державний уповноважений. Та­ка колегія утворюється на певний визначений строк або для досягнення певної мети. Компетенція тимчасової адміністра­тивної колегії Антимонопольного комітету України майже подібна до компетенції постійно діючої адміністративної ко­легії Антимонопольного комітету України.

Адміністративна колегія територіального відділення Антимонопольного комітету України утворюється голо­вою територіального відділення з числа керівних працівни­ків територіального відділення у складі не менше ніж три особи. За згодою Голови Комітету до складу адміністратив­ної колегії територіального відділення можуть входити поса­дові особи Комітету. Адміністративну колегію територіаль­ного відділення Антимонопольного комітету України очолює голова територіального відділення або його заступник.

Діяльність адміністративної колегії територіального відді­лення Антимонопольного комітету України координує голо­ва відповідного територіального відділення. Адміністративна

колегія територіального відділення Антимонопольного комі­тету України має такі повноваження:

• розглядати заяви і справи про порушення законодав­ства про захист економічної конкуренції, про надання дозволу, надання попередніх висновків стосовно узгод­жених дій, проводити розслідування або дослідження за цими заявами і справами;

• приймати передбачені законодавством про захист еко­номічної конкуренції розпорядження та рішення, на-’ давати висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції, по­передні висновки стосовно узгоджених дій;

• розглядати справи про адміністративні правопорушен­ня, виносити постанови в цих справах; |

• переглядати рішення, прийняті адміністративною ко- і| легією територіального відділення Комітету; •

• при розгляді заяв і справ про порушення законодав- І ства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб’єктів господарювання, об’єднань, ор­ганів влади, місцевого самоврядування, адміністратив­но-господарського управління та контролю, їх посадо­вих осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом;

• призначати експертизу та експерта з числа осіб, які володіють необхідними знаннями для надання екс­пертного висновку;

• проводити дослідження ринку, визначати межі товар­ного ринку, а також становище, в тому числі моно­польне (домінуюче), суб’єктів господарювання на цьому ринку та приймати відповідні рішення (розпо­рядження);

• визначати наявність або відсутність контролю між суб’єктами господарювання або їх частинами та склад групи суб’єктів господарювання, що є єдиним суб’єк­том господарювання;

• вносити до органів виконавчої влади обов’язкові для розгляду подання щодо анулювання ліцензій, припи­нення операцій зовнішньоекономічної діяльності суб’­єктів господарювання у разі порушення ними законо­давства про захист економічної конкуренції;

• надавати обов’язкові для розгляду рекомендації орга-

| нам влади, органам місцевого самоврядування, орга-| нам адміністративно-господарського управління та [ контролю, суб’єктам господарювання, об’єднанням щодо припинення дій або бездіяльності, які містять Г ознаки порушень законодавства про захист економіч­ної конкуренції, та усунення причин виникнення цих порушень і умов, що їм сприяють;

;’ • • звертатися до суду із запитами щодо надання інфор-I мації про справи, що розглядаються цими судами від-:, повідно до законодавства про захист економічної кон-I куренції.

і Адміністративна колегія територіального відділення Анти-;; монопольного комітету України має право надавати обов’яз-і кові для розгляду рекомендації та вносити до органів дер-; жавної влади, органів місцевого самоврядування, установ, ? організацій, суб’єктів господарювання, об’єднань пропозиції І щодо проведення заходів, спрямованих на обмеження моно-^ґ полізму, розвиток підприємництва і конкуренції, запобігання ⁶ порушенням законодавства про захист економічної конку­ренції, а також щодо припинення дій або бездіяльності, що можуть мати негативний вплив на конкуренцію.

Члени Комітету, його адміністративної колегії, адміністра­тивної колегії територіального відділення Комітету мають рівні права щодо розгляду питань, що належать до компе­тенції цих органів відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції, в тому числі під час прийняття роз­поряджень і рішень.

Рішення адміністративної колегії Антимонопольного комі­тету України приймається від імені Комітету, а рішення ад­міністративної колегії територіального відділення від імені територіального відділення Комітету.

Формою роботи Комітету та його адміністративних коле­гій, адміністративних колегій територіальних відділень Комі­тету є їх засідання. Такі засідання є правомочними за умови присутності більшості від їх встановленого складу. Розпо­рядження та рішення Комітету, його адміністративної коле­гії, адміністративної колегії територіального відділення Комі­тету приймаються шляхом голосування більшістю голосів присутніх на їх засіданнях членів.

У разі перевірки Комітетом рішення, прийнятого держав­ним уповноваженим, адміністративною колегією Комітету, перевірки законності та обгрунтованості постанови про адмі-

ністративне правопорушення, винесеної адміністративною колегією Комітету, державним уповноваженим, засідання є правомочним, якщо на ньому присутня більшість від вста­новленого складу Комітету, без урахування осіб, які прийма­ли рішення, виносили постанову, що перевіряється. У тако­му разі рішення приймається Комітетом більшістю від його встановленого складу. При цьому особи, які приймали рі­шення, виносили постанову, що перевіряється, не беруть ь участі у голосуванні. ||

Державні уповноважені Комітету є однією із голов- |, них осіб при розгляді справ та доведенні вчинення пору­шень законодавства про захист економічної конкуренції. Вони координують діяльність працівників Комітету під час розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, визначає напрями їхньої роботи, приймає розпорядження та постанови в межах своєї компе­тенції, робить запити до підприємств та установ тощо.

Державні уповноважені призначаються на посади та звільняються з посад Президентом України за поданням Прем’єр-міністра України, яке вноситься на підставі пропо­зицій Голови Комітету. Строк їх повноважень становить сім років. Після закінчення цього строку державний уповнова­жений продовжує виконувати свої обов’язки до призначен­ня на цю посаду нової особи. Державним уповноваженим може бути призначено громадянина України, який досяг тридцяти років, має вищу, як правило, юридичну чи еконо­мічну освіту, стаж роботи за фахом не менше п’яти років протягом останніх десяти років. Державні уповноважені є членами Комітету як вищого колегіального органу та очо­люють або входять до складу адміністративних колегій, а також виконують інші обов’язки за дорученням Голови Комітету.

Державний уповноважений Комітету має такі повно­важення:

• розглядати заяви і справи про порушення законодав­ства про захист економічної конкуренції, про надання дозволу, надання попередніх висновків стосовно узгод­жених дій, концентрації, приймати розпорядження про початок розгляду справи або надавати мотивова­ну відповідь про відмову в розгляді справи, проводити, організовувати розслідування або дослідження за ци­ми заявами і справами, закривати провадження у цих

справах незалежно від їх підвідомчості іншим органам Комітету, вносити, передавати їх в установленому Ко­мітетом порядку на розгляд цих органів для прийнят­тя рішення;

• приймати передбачені законодавством про захист еко­номічної конкуренції розпорядження та рішення, на­давати висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції, по­передні висновки стосовно узгоджених дій;

• складати протоколи, розглядати справи про адмініст­ративні правопорушення, виносити постанови в цих справах;

• проводити перевірки суб’єктів господарювання, об’єд­нань, органів влади, органів місцевого самоврядуван­ня, органів адміністративно-господарського управлін­ня та контролю щодо дотримання ними вимог законо­давства про захист економічної конкуренції та під час проведення розслідувань за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної кон­куренції;

• безперешкодно входити до приміщень підприємств, установ та організацій під час проведення перевірок та розслідувань за заявами і справами про порушення , законодавства про захист економічної конкуренції за умови пред’явлення службового посвідчення і доку­ментів, що підтверджують проведення перевірки чи розслідування; -

• при розгляді заяв і справ про порушення законодав-. ства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати інформацію, в тому числі з обмеженим до­ступом;

• викликати для надання пояснень під час розгляду за­яв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції посадових осіб і працівників суб’єктів господарювання, об’єднань, органів влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господар­ського управління та контролю, інших юридичних осіб, їх структурних підрозділів, філій, представництв, а також фізичних осіб;

• призначати експертизу та експерта з числа осіб, які

володіють необхідними знаннями для надання екс­пертного висновку;

• у випадках та порядку, передбачених законом, прово­дити огляд службових приміщень та транспортних за­собів суб’єктів господарювання — юридичних осіб, вилучати або накладати арешт на предмети, докумен­ти чи інші носії інформації, які можуть бути доказами чи джерелом доказів у справі незалежно від їх місце­знаходження;

• у разі перешкоджання працівникам Комітету викону­вати повноваження, залучати працівників органів внутрішніх справ для застосування передбачених за­коном заходів, необхідних для подолання перешкод;

• залучати працівників органів внутрішніх справ, мит­них та інших правоохоронних органів до забезпечення проведення розгляду справи про порушення законо­давства про захист економічної конкуренції, зокрема в разі проведення розслідування, в тому числі збиран­ня та вилучення доказів, накладення арешту на май­но, предмети, документи, інші носії інформації;

• залучати до проведення перевірок спеціалістів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій за погодженням з їх керівниками, депутатів місцевих рад за їх згодою;

• проводити дослідження ринку, визначати межі товар­ного ринку, а також становище, в тому числі моно­польне (домінуюче), суб’єктів господарювання на цьому ринку та приймати відповідні рішення (розпо­рядження);

• визначати наявність або відсутність контролю чи уз­годженості дій між суб’єктами господарювання або їх частинами та склад групи суб’єктів господарювання, що є єдиним суб’єктом господарювання;

• вносити до органів виконавчої влади обов’язкові для

розгляду подання щодо анулювання ліцензій, припи-•’ нення операцій, пов’язаних із зовнішньоекономічною діяльністю суб’єктів господарювання, у разі порушен­ня ними законодавства про захист економічної кон-

, куренції;

• надавати обов’язкові для розгляду рекомендації та вносити пропозиції щодо здійснення заходів, спрямо­ваних на обмеження монополізму, розвиток підприєм­

ництва і конкуренції, запобігання порушенням законо­давства про захист економічної конкуренції, а також щодо припинення дій або бездіяльності, що можуть мати негативний вплив на конкуренцію;

• надавати обов’язкові для розгляду рекомендації щодо припинення дій або бездіяльності, які містять ознаки порушень законодавства про захист економічної кон­куренції, та усунення причин виникнення цих пору­шень і умов, що їм сприяють;

• ‘звертатися до суду з позовами, заявами і скаргами у зв’язку із застосуванням законодавства про захист економічної конкуренції, а також із запитами щодо надання інформації про справи, що розглядаються ци­ми судами відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції;

• представляти Комітет без спеціальної довіреності в ‘ суді;

• здійснювати інші повноваження, передбачені законо­давством про захист економічної конкуренції.

Рішення та розпорядження державних уповноважених приймаються від імені Комітету. Без згоди Комітету як ви­щого колегіального органу державний уповноважений не може входити до складу комісій, комітетів та інших органів, що створюються органами державної влади, органами місце­вого самоврядування. Державний уповноважений зобов’я­заний виконувати вимоги законодавства України, бути об’єктивним та неупередженим під час здійснення своїх пов­новажень.

Він може бути притягнутий до дисциплінарної відпові­дальності (крім звільнення) на загальних підставах в поряд­ку, встановленому законом. Державний уповноважений мо­же бути звільнений з посади за станом здоров’я, який пере­шкоджає продовженню роботи, за власним бажанням, в разі грубого порушення службових обов’язків або вчинення ним злочину. Крім того, він має право на відставку в порядку, визначеному законом.

Державним уповноваженим забороняється займатися під­приємницькою діяльністю або здійснювати будь-яку іншу ді­яльність за сумісництвом. Виключенням є наукова, викла­дацька та творча діяльність. Вимоги державних уповноваже­них в межах їх повноважень є обов’язковими для виконання

у визначені ними строки. Невиконання їх законних вимог тягне за собою передбачену законом відповідальність.

Важливу роль у забезпеченні функціонування системи ор­ганів Антимонопольного комітету України відіграє апарат Комітету, його територіальних відділень. Він здійснює робо- . ту із забезпечення діяльності Комітету та його органів, тери­торіальних відділень, в тому числі організаційну, технічну, аналітичну, інформаційно-довідкову та іншу роботу.

Посадові особи апарату Комітету та його територіальних відділень за дорученням Голови, державного уповноважено­го чи іншого органу Комітету можуть здійснювати такі дії:

• проводити розслідування за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної кон­куренції, дослідження за заявами і справами про на­дання дозволу та попередніх висновків стосовно узгоджених дій, концентрації суб’єктів господарюван­ня, проводити дослідження ринків;

• проводити перевірки суб’єктів господарювання, об’єд­нань, органів влади, місцевого самоврядування, адмі­ністративно-господарського управління та контролю щодо дотримання ними вимог законодавства про за­хист економічної конкуренції та під час проведення розслідувань за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

• безперешкодно входити до приміщень підприємств, установ та організацій під час проведення перевірок та розслідувань за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, за умови пред’явлення службового посвідчення і доку­ментів, що підтверджують проведення перевірки чи

розслідування;

• при розгляді заяв і справ про порушення законодав­ства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати інформацію, в тому числі з обмеженим до­ступом;

• у випадках та порядку, передбачених законом, прово­дити огляд службових приміщень та транспортних за­собів суб’єктів господарювання — юридичних осіб, вилучати або накладати арешт на предмети, докумен­ти чи інші носії інформації, які можуть бути доказами

чи джерелом доказів у справі незалежно від їх місце­знаходження;

• у разі перешкоджання працівникам Комітету викону­вати повноваження залучати працівників органів внутрішніх справ для застосування передбачених за­коном заходів, необхідних для подолання перешкод;

• залучати працівників органів внутрішніх справ, мит­них та інших правоохоронних органів до забезпечення проведення розгляду справи про порушення законо­давства про захист економічної конкуренції, зокрема в разі проведення розслідування, в тому числі збиран­ня та вилучення доказів, накладення арешту на май-ь. но, предмети, документи, інші носії інформації;

;: • залучати до проведення перевірок спеціалістів органів | державної влади, органів місцевого самоврядування, : • підприємств, установ, організацій за погодженням з їх ^; керівниками, депутатів місцевих рад за їх згодою;

• складати протоколи про адміністративні правопору­шення.

§ 4. Правові основи реалізації повноважень Антимонопольного комітету України

; Відповідно до статті 19 Закону України «Про Антимонополь-» ний комітет України», під час розгляду заяв і справ про ? узгоджені дії, концентрацію, про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, в тому числі під час проведення розслідувань, досліджень, прийняття розпоря­джень, рішень за заявами і справами, здійснення інших пов­новажень у сфері контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції, контролю за узгоджени­ми діями, концентрацією органи та посадові особи Комітету та його територіальних відділень керуються лише законодав­ством про захист економічної конкуренції і є незалежними від органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб та суб’єктів господарювання, а також полі­тичних партій та інших об’єднань громадян чи їх органів.

Втручання центральних та місцевих органів державної ви­конавчої влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб, об’єднань громадян та їх представників в діяльність Ко­мітету та його територіальних відділень забороняється.

Вплив у будь-якій формі на працівника Комітету та його те­риторіальних відділень з метою перешкоджання виконанню ним службових обов’язків або прийняття неправомірного рі­шення тягне за собою відповідальність, передбачену законо­давством.

З метою координації діяльності у питаннях розвитку кон­куренції та демонополізації економіки, органи Комітету вза­ємодіють із центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, місцевого самоврядування. Основними формами зазначеної взаємодії є: розроблення спільних пла­нів проведення заходів щодо контролю за дотриманням ви­мог законодавства, в тому числі конкурентного, демонополі­зації галузей, підгалузей або конкретних суб’єктів господа­рювання; підготовляння спільних наказів, інструктивних та інформаційних листів; створення спільних робочих груп, взаємні консультації, обмін інформацією; проведення спіль­них нарад, конференцій і семінарів; взаємне залучення фа­хівців до виконання певних завдань тощо.

У процесі своєї діяльності органи влади, місцевого само­врядування, адміністративно-господарського управління та контролю приймають певні рішення, що є обов’язковими до виконання. Якщо виконання цих рішень може призвести до обмеження, усунення чи спотворення конкуренції на відпо­відних товарних ринках, то зазначені органи зобов’язані по­годжувати їх з органами Комітету, а також одержувати зго­ду на створення, реорганізацію, ліквідацію суб’єктів господа- •;

рювання, створення об’єднань підприємств, при перетворен­ні органів влади та управління в об’єднання у випадках, пе­редбачених законодавством.

Надані законом повноваження щодо погодження рішень зазначених органів, що стосуються питань розвитку конку­ренції, демонополізації економіки. Комітетом використову­ються, головним чином, для запобігання порушенням зако­нодавства про захист економічної конкуренції. Поряд із цим, механізм контролю за дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції при прийнятті відповід­ними органами рішень дозволяє розвивати нормативно-пра­вові засади реалізації конкурентної політики, вдосконалюва­ти координацію дій органів Комітету з іншими державними органами при захисті підприємців і споживачів від порушень законодавства про захист економічної конкуренції.

• ••»•

| Приклад з практики І органів Антимонопольного комітету

; 3 метою усунення обмежень конкуренції на ринках агент-: ських послуг з продажу авіаційних перевезень на території !: України, Комітет запропонував Мінтрансу України внести відповідні зміни до «Положення про сертифікацію суб’єктів, що надають агентські послуги з продажу авіаційних переве­зень на території України», яке надавало певні переваги сис­темі продажу і бронювання авіаквитків фірми «АМАОЕНЗ», ‘ не сприяло розвитку конкуренції, створювало бар’єри для ; входу на цей ринок і містило ознаки порушення законодав-; ства про захист економічної конкуренції у вигляді обмежен­ня прав суб’єктів господарювання щодо придбання товарів. • Наказом Міністерства транспорту України антиконку- , рентні норми, що надавали односторонні переваги одному з суб’єктів господарювання, було скасовано. ‘^; * * *

Крім того, органи державної влади, місцевого самовряду- • ; вання, адміністративно-господарського управління та конт-|. ролю, їх посадові особи зобов’язані передавати Комітету та ^ його територіальним відділенням відомості, що можуть свід-; чити про порушення законодавства про захист економічної і конкуренції.

‘ Разом з тим, органи Комітету з окремих питань та в ме­жах своєї компетенції можуть приймати певні рішення, які є обов’язковими для виконання. Рішення зазначених органів приймаються у формі розпоряджень та постанов. Рішення та розпорядження, що приймаються органами Комітету, голо-’: вами його територіальних відділень відповідно до законодав­ства про захист економічної конкуренції, надаються особам, , які беруть участь у справі, у вигляді їх копій, посвідчених у порядку, встановленому законодавством.

Суб’єкти господарювання, об’єднання, органи влади, міс­цевого самоврядування, адміністративно-господарського уп­равління та контролю, інші юридичні особи, їх структурні , підрозділи, філії, представництва, їх посадові особи та пра-| цівники, фізичні особи зобов’язані на вимогу органу Коміте­ту, голови територіального відділення або уповноважених ними працівників, подавати документи, предмети чи інші но-^! сії інформації, пояснення, іншу інформацію, в тому числі з обмеженим доступом та банківську таємницю, необхідну для виконання Комітетом, його територіальними відділеннями

завдань, передбачених законодавством про захист економіч­ної конкуренції.

Документи, статистична та інша інформація, необхідні для виконання завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції, надаються на вимогу органу Комітету, голови територіального відділення або уповнова­жених ними працівників безкоштовно. Вимоги органу Комі­тету, голови територіального відділення можуть передбача­ти як одноразове, так і періодичне надання інформації.

Інформація з обмеженим доступом, одержана Комітетом, його територіальними відділеннями у процесі здійснення своїх повноважень, використовується ними виключно з ме­тою забезпечення виконання завдань, визначених законо­давством про захист економічної конкуренції, і не підлягає розголошенню.

Така інформація може бути надана органам слідства та суду відповідно до закону. За розголошення комерційної та­ємниці працівники Комітету, його територіальних відділень несуть відповідальність.

Усні вимоги державного уповноваженого Комітету, голо­ви територіального відділення або уповноважених ними пра­цівників, пояснення осіб та інші дії, вчинені на виконання цих усних вимог, фіксуються в протоколі, в якому зазнача­ється також дата і місце його складання, прізвища держав­ного уповноваженого, голови територіального відділення та уповноважених ними працівників із зазначенням їх посад, прізвищ осіб, які надають пояснення.

Протокол підписується відповідно головуючим колегіаль­ного органу Комітету, державним уповноваженим Комітету, головою територіального відділення, уповноваженим ними працівником та особами, до яких були звернені усні вимоги. Про відмову осіб, до яких були звернені усні вимоги підпи-• сати протокол, зазначається у протоколі. Особа має право надати пояснення і зауваження стосовно змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви своєї відмови від його підписання.

З метою захисту інтересів держави, споживачів та суб’єк- | тів господарювання Комітет, або його територіальні відділен- | ня у зв’язку з порушенням законодавства про захист еконо-Е І’ мічної конкуренції органами влади, юридичними чи фізични­ми особами подають заяви, позови, скарги до суду, в тому числі про:

• визнання недійсними нормативно-правових та інших

актів, зокрема рішень, наказів, розпоряджень, поста­нов тощо, органів влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контро-

\ лю чи розірвання угоди в разі невиконання ними у встановлені строки рішень органів Комітету про ска-

; сування або зміну актів, прийнятих органами влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господар-

? ського управління та контролю, або про розірвання угоди;

• стягнення не сплачених у добровільному порядку штрафів та пені;

• припинення порушення законодавства про захист еко­номічної конкуренції;

• зобов’язання виконати рішення органів Комітету;

• безоплатне вилучення товарів з неправомірно вико­ристаним позначенням та (або) копій виробів іншого суб’єкта господарювання;

• вилучення, накладення арешту на майно, документи, предмети, інші носії інформації у місцях проживання та інших володіннях особи;

• з інших підстав, передбачених законом.

: Приклад з практики і органів Антимонопольного комітету України

? Згідно з рішенням сесії Донецької обласної ради було створено закрите акціонерне товариство «Розвиток Донбасу».

До його складу увійшов 151 суб’єкт господарювання, у І тому числі 8 підприємців-монополістів. Створення ЗАТ «Роз-| виток Донбасу» могло призвести до посилення монопольного ^ становища окремих суб’єктів господарювання, посилення Ц ринкової влади та сфери впливу на товарні ринки, контролю Ц за господарською діяльністю суб’єктів господарювання.

^г Створення було здійснене без отримання попередньої зго­ди органів Комітету, що є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції.

‘ Засновники товариства чинили перешкоди розгляду спра-’ ви, не надаючи належну інформацію. Донецьке територіаль-\ , не відділення Антимонопольного комітету звернулось до гос­подарського суду Донецької області з позовом про визнання акта державної реєстрації недійсним. Господарський суд До­нецької області задовольнив позов територіального відділен-

• ня комітету.

* * *

Діяльність щодо виявлення, запобігання та припинення порушень законодавства про захист економічної конкурен­ції, в тому числі законодавства про захист від недобросовіс­ної конкуренції, проводиться Комітетом, його органами та посадовими особами з додержанням процесуальних засад, визначених законодавчими актами України про захист еко­номічної конкуренції.

Порядок розгляду Комітетом та його територіальними від­діленнями справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції повинен забезпечувати дотри­мання прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб

і держави.

Органи Комітету, які розглядають справу про надання

дозволу на узгоджені дії, концентрацію, про порушення за­конодавства про захист економічної конкуренції, в тому чис­лі про недобросовісну конкуренцію, до прийняття рішення по суті можуть проводити слухання у справі. Слухання про­водиться органом Комітету, який розглядає справу, чи за до­рученням голови цього органу одним або декількома його

членами.

Орган Комітету до слухання у справі залучає осіб, які бе­руть участь у розгляді справи, для надання ними пояснень, доводів та інших міркувань, необхідних для встановлення

фактичних обставин справи.

У слуханні у справі беруть участь працівники Комітету, його територіальних відділень, а в разі потреби залучаються експерти. До слухання у справі можуть бути залучені інші особи, якщо заявник, а у справах про порушення законодав­ства про захист економічної конкуренції — заявник і відпо­відач, не висловили проти цього обгрунтованих заперечень.

Орган Комітету за власною ініціативою чи за заявою осіб, які беруть участь у розгляді справи, може провести повніс­тю або частково закрите слухання у справі, якщо відкрите слухання може завдати шкоди інтересам держави, осіб, які беруть участь у розгляді справи, та інших осіб, або перешко­дити подальшому розгляду справи. Порядок проведення слу­хання у справі визначається Комітетом відповідно до законо­давства про захист економічної конкуренції.

Структура, гранична чисельність працівників, штатний розпис Комітету та його територіальних відділень затвер­джується Головою Комітету в межах видатків згідно з кош­торисом доходів і видатків.

Л.

Г • • : Працівники Комітету при виконанні службових обов’язків

• є представниками державної влади. Їх особисті і майнові ‘ права охороняються законом нарівні з працівниками право-, охоронних органів. Життя і здоров’я працівників Комітету та його територіальних відділень, які здійснюють розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, підлягають обов’язковому державному страху­ванню за рахунок коштів державного бюджету на суму п’я­тирічної заробітної плати за їх останньою посадою. У разі заподіяння зазначеним особам у зв’язку з виконанням служ­бових обов’язків каліцтва, поранення, контузії, травми, за­хворювання чи іншого стійкого ушкодження здоров’я, що виключає можливість продовження професійної діяльності, їм виплачується страхова сума у розмірі від річної до п’яти­річної заробітної плати за їх останньою посадою (залежно від ступеня втрати працездатності), а у разі загибелі (смер­ті) працівника внаслідок тілесного чи іншого ушкодження здоров’я, пов’язаного з виконанням службових обов’язків, сім’ї загиблого виплачується страхова сума у розмірі п’яти­річної заробітної плати за його останньою посадою.

Збитки, завдані знищенням або пошкодженням майна працівнику Комітету чи працівнику територіального відді-’ лення або членам його сім’ї у зв’язку з виконанням ним ; службових обов’язків, відшкодовуються в установленому за­коном порядку в повному обсязі за рахунок коштів держав­ного бюджету з наступним стягненням цієї суми з винних осіб.

§ 5. Завдання, компетенція, повноваження

та організаційні засади діяльності територіального

відділення Антимонопольного комітету України

Основні завдання, компетенцію, повноваження та організа­ційні засади діяльності територіального відділення як органу ‘ Антимонопольного комітету України закріплено в Положен-. ні про територіальне відділення Антимонопольного комітету, : затвердженому розпорядженням Комітету від 23 лютого « 2001 р. №32-р.

Територіальне відділення Антимонопольного комітету Ук­раїни (далі — відділення) є органом виконавчої влади у сис- , темі органів Антимонопольного комітету України, утворе­ним для реалізації завдань, покладених на Комітет Законом

України «Про Антимонопольний комітет України», іншими актами законодавства про захист економічної конкуренції.

Відділення утворюються Комітетом в Автономній Респуб­ліці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, інших адмі­ністративно-територіальних одиницях (далі — регіони), йо­му підпорядковані й підзвітні. Спрямування, координацію і контроль за діяльністю відповідних відділень Комітету здійс­нюють Голова Комітету, його заступники, державні уповно­важені Комітету згідно з розподілом їхніх функціональних обов’язків.

Відділення є юридичною особою, має самостійний баланс, реєстраційні рахунки в Державному казначействі України, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням. Його основними завданнями є: здійснення державного контролю за додержанням законодавства про за­хист економічної конкуренції; запобігання, виявлення і при­пинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції; контроль за узгодженими діями; сприяння роз­виткові добросовісної конкуренції.

Свої завдання відділення здійснює у відповідному регіоні, а у випадках, передбачених законодавством, та за доручен­ням Голови Комітету — за межами регіону.

З метою забезпечення захисту та сприяння розвиткові конкуренції законодавством на відділення покладено певні завдання, зокрема відділенням

• контролює додержання законодавства про захист еко­номічної конкуренції суб’єктами господарювання, об’єднаннями, органами влади, місцевого самовряду­вання, адміністративно-господарського управління та контролю;

• розглядає заяви і справи про порушення законодав­ства про захист економічної конкуренції, про надання дозволу на узгоджені дії в межах підвідомчості і за результатами їх розгляду приймає відповідні рішення, у тому числі про накладення штрафів та припинення порушення законодавства про захист економічної кон­куренції;

• звертається до суду чи господарського суду з позова­ми (заявами) у зв’язку з порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, надсилає право­охоронним органам матеріали, що містять ознаки злочину;

• взаємодіє з органами влади, місцевого самоврядуван­ня, адміністративно-господарського управління та контролю у питаннях розвитку конкуренції та демоно­полізації економіки, запобігання, виявлення та припи­нення порушень законодавства про захист економіч­ної конкуренції;

• дає рекомендації та вносить пропозиції органам влади, установам, органам місцевого самоврядування, суб’єк­там господарювання та об’єднанням щодо проведення заходів, спрямованих на обмеження монополізму, роз­виток підприємництва і конкуренції, запобігання пору­шенням законодавства про захист економічної конку­ренції;

• дає рекомендації органам влади, місцевого самовряду­вання, адміністративно-господарського управління та контролю, суб’єктам господарювання, об’єднанням стосовно припинення дій, які містять ознаки порушен­ня законодавства про захист економічної конкуренції, усунення причин виникнення цих порушень і умов, що їм сприяють, а якщо порушення припинено, — щодо вжиття заходів для усунення наслідків цих по-’ рушень;

• погоджує рішення органів влади, місцевого самовря­дування, адміністративно-господарського управління та контролю, які можуть вплинути на конкуренцію, зокрема щодо створення суб’єктів господарювання, встановлення, зміни правил їхньої поведінки на рин­ку, чи такі, що можуть призвести до недопущення, обмеження, спотворення конкуренції або до створен­ня монопольних утворень;

• узагальнює практику застосування законодавства про захист економічної конкуренції, розробляє пропозиції щодо його вдосконалення і вносить їх на розгляд Комітету;

• організовує виконання науково-дослідних робіт з пи­тань проведення конкурентної політики, розвитку то­варних ринків за завданнями Комітету;

• бере участь в організації підготовки та навчання спе­ціалістів з питань, що належать до компетенції від­ділення;

• вживає заходів, спрямованих на запобігання порушен­ням законодавства про захист економічної конкуренції;

• взаємодіє із засобами масової інформації та громад-, ськими організаціями у роботі із запобігання пору­шенням законодавства про захист економічної конку­ренції, систематично інформує населення про свою ді­яльність;

• сприяє іншим відділенням Комітету в реалізації їхніх

повноважень;

• здійснює інші дії з метою контролю за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції в .

межах його повноважень. Для реалізації прав та обов’язків, що випливають із зав­дань покладених законодавством на відділення, воно може визначати самостійно, а при потребі — разом з іншими те­риторіальними відділеннями, межі товарного ринку, а також становище, у тому числі монопольне (домінуюче) становище суб’єктів господарювання на ньому. Крім того, відділення може приймати відповідно до законодавства про захист еко­номічної конкуренції обов’язкові для виконання суб’єктами господарювання, об’єднаннями, органами влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю розпорядження та рішення, накладати штрафи, застосовувати інші санкції. А в разі порушення суб’єктами господарювання законодавства про захист економічної кон­куренції вносити до органів влади обов’язкові для розгляду подання щодо скасування ліцензій, припинення операцій

зовнішньоекономічної діяльності.

Разом з тим відділення має повноваження давати виснов­ки на проекти рішень та рішення органів влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління і контролю, суб’єктів господарювання, зокрема щодо планів приватизації та документів на корпоратизацію підприємств, які займають монопольне становище на товарних ринках.

Також, відповідно до компетенції відділення, воно може одержувати безкоштовно надані на вимогу органу Антимо-нопольного комітету України, голови відділення чи уповно­важених ним осіб документи, статистичну та іншу інформа­цію незалежно від місцезнаходження цієї інформації або суб’єкта, у якого вона запитується, у тому числі ту, яка дає можливість встановлювати наявність чи відсутність пору­шення законодавства про захист економічної конкуренції, необхідні для здійснення завдань, покладених на відділення.

VI- . .

Відділення не має права втручатися в господарську діяль­ність суб’єктів господарювання, за винятком випадків, пе­редбачених законодавством.

Територіальне відділення Комітету очолює голова відді­лення, який призначається Головою Комітету. Це особа, яка має вищу освіту, як правило економічну чи юридичну, і стаж роботи на керівних посадах не менше трьох років. Голова відділення в Автономній Республіці Крим признача­ється за погодженням з Верховною Радою Автономної Рес­публіки Крим. Він має заступників, які за його поданням призначаються Головою Комітету. Заступником голови відді­лення призначається особа, яка має вищу освіту. Заступни­ки голови відділення виконують за дорученням голови відді­лення окремі його повноваження і заступають голову відді­лення у разі його відсутності або неможливості здійснення ним своїх повноважень.

Голова відділення несе персональну відповідальність за виконання покладених на відділення завдань і функцій, ви-, значає ступінь відповідальності заступників голови, керівни­ків структурних підрозділів та працівників відділення.

Голова відділення або особа, яка виконує його обов’язки:

• спрямовує діяльність відділення;

• розподіляє обов’язки між заступниками;

• розробляє штатний розпис відділення в межах уста- • новленої структури, чисельності та фонду оплати пра­ці працівників, кошторис витрат, затверджує поло- . ження про структурні підрозділи, визначає їхні функ­ції і компетенцію та затверджує посадові інструкції працівників відділення;

• є розпорядником асигнувань на утримання і забезпе­чення діяльності відділення;

• приймає на роботу, переводить, переміщує та звіль­няє працівників відділення (крім заступників);

• застосовує заходи заохочення та накладає дисциплі­нарні стягнення на працівників відділення (крім за-ступників);

• видає накази, розпорядження, затверджує положен- :

ня, інструкції та інші акти, обов’язкові для працівни-’ •’ ків відділення; ,

• представляє відділення у відносинах з органами дер­жавної влади, у тому числі з судом, місцевого само­врядування, адміністративно-господарського управлін- ^

ня та контролю, суб’єктами господарювання, громадя­нами та об’єднаннями суб’єктів господарювання чи

громадян;

• приймає розпорядження про визначення меж товар­них ринків та становища, у тому числі монопольного (домінуючого) становища суб’єктів господарювання

на ньому;

• звертається до Голови Комітету з поданням про ство­рення в разі потреби тимчасових адміністративних ко-

•• легій Комітету для розгляду окремих справ про пору­шення законодавства про захист економічної конку­ренції та інших питань, віднесених до повноважень

Комітету;

• створює та очолює адміністративні колегії терито­ріального відділення Антимонопольного комітету Ук­раїни, забезпечує їх діяльність;

• приймає обов’язкові для виконання рішення та здійс­нює інші дії в межах компетенції і повноважень відді­лення;

• здійснює інші дії за дорученням Комітету. Голова відділення Комітету під час реалізації завдань, по­кладених на відділення, має певні повноваження. Так, він

має право:

• безперешкодно входити на підприємства, в установи, організації за службовим посвідченням та мати доступ до документів та інших матеріалів, необхідних для

• проведення перевірки, якщо інше не передбачено за­коном;

• вимагати усних або письмових пояснень посадових

осіб та громадян;

• вимагати для перевірки додержання законодавства про захист економічної конкуренції необхідні доку­менти та іншу інформацію;

• залучати за погодженням з відповідними органами державної влади, місцевого самоврядування, адміні­стративно-господарського управління та контролю, підприємствами і об’єднаннями їхніх спеціалістів, депутатів місцевих рад для проведення перевірок та

ревізій;

• складати протоколи про адміністративні правопору­шення;

• розглядати справи про адміністративні правопорушен­

ня та накладати адміністративні стягнення за пору­шення законодавства про захист економічної конку­ренції у випадках, передбачених законом;

• вилучати та накладати арешт на предмети, майно, до­кументи та інші носії інформації, що можуть бути до­казами чи джерелом доказів у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

• розглядати заяви про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, про надання дозволу на узгоджені дії;

• представляти територіальне відділення без спеціаль­ної довіреності в суді чи господарському суді;

• одержувати відповідно до чинного законодавства від суб’єктів господарювання, органів влади, місцевого самоврядування та адміністративно-господарського управління та контролю та їх посадових осіб, а також від громадян пояснення, документи, іншу інформацію, в тому числі інформацію з обмеженим доступом, не­обхідну для здійснення завдань, покладених на відді­лення, у тому числі для розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної кон­куренції;

• входити до складу постійно діючих та тимчасових ад­міністративних колегій Комітету (і під час прийняття •ними рішень мати рівні права з державними уповно­важеними, що входять до складу колегії);

• брати участь у засіданнях Антимонопольного комітету України з правом дорадчого голосу;

• здійснювати інші повноваження, передбачені законо­давством.

Особа, яка виконує обов’язки голови відділення Комітету, має ті самі повноваження, які встановлені для голови відді­лення Комітету.

Вимоги голови відділення є обов’язковими для виконання у визначені ним строки, якщо інше не передбачено законо­давством. Невиконання законних вимог голови відділення тягне за собою передбачену законом відповідальність. Ін­формація, доступ до якої обмежено законодавством, одержа­на головою відділення, використовується ним відповідно до чинного законодавства.

Під час реалізації повноважень, покладених законодав­ством, голова відділення Комітету зобов’язаний виконувати

вимоги законодавства України, бути об’єктивним та неупе-редженим під час реалізації своїх повноважень; направляти органам влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю і суб’єктам господа­рювання подання щодо порушень посадовими особами зако­нодавства про захист економічної конкуренції України; на вимогу Голови Комітету, але не рідше одного разу на рік, звітувати про діяльність відділення.

Діяльність щодо виявлення, попередження та припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції здійснюється територіальним відділенням з додержанням процесуальних засад, визначених законодавчими актами Ук­раїни, а також Правил розгляду справ про порушення зако­нодавства про захист економічної конкуренції.

Розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, заяв і справ про надання дозволу на узгоджені дії здійснюється адміністративними колегіями територіального відділення Антимонопольного комітету Ук­раїни відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції та Регламенту про адміністративні колегії тери­торіального відділення Антимонопольного комітету України. Забезпечення розгляду заяв і справ адміністративною ко­легією територіального відділення здійснюється головою територіального відділення Комітету відповідно до його пов­новажень.

Голова територіального відділення без згоди Комітету не може входити до складу комісій, комітетів та інших органів, що створюються органами державної влади, місцевого само­врядування, адміністративно-господарського управління та контролю.

§ 6. Проведення органами Антимонопольного комітету перевірок додержання законодавства про захист економічної конкуренції

Проведення перевірок додержання законодавства про захист економічної конкуренції здійснюється органами Антимоно­польного комітету з метою забезпечення державного конт-. ролю за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції, захисту інтересів суб’єктів господарювання та споживачів від його порушень при здійсненні господарської діяльності суб’єктами господарювання та при реалізації пов­новажень органами влади, місцевого самоврядування, адмі­

ністративно-господарського управління та контролю щодо суб’єктів господарювання.

Проведення уповноваженими працівниками Антимоно­польного комітету України (далі — Комітет) і його терито­ріальних відділень (далі — відділення) планових і позапла­нових виїзних перевірок додержання законодавства про за­хист економічної конкуренції при здійсненні господарської діяльності суб’єктами господарювання та при реалізації пов­новажень органами влади, органами місцевого самовряду­вання, органами адміністративно-господарського управління та контролю (далі — об’єкти перевірки) щодо суб’єктів гос­подарювання здійснюється на підставі Положення про поря­док перевірок додержання законодавства про захист еконо­мічної конкуренції, затвердженого розпорядженням Антимо­нопольного комітету України від 25 грудня 2001 року №182-р. Перевірки, що здійснюються органами Антимонопольного комітету України, можна поділити на два види.

1. Планові виїзні перевірки додержання законодавства ^;

про захист економічної конкуренції. «

2. Позапланові виїзні перевірки додержання законодав- •’;

ства про захист економічної конкуренції.

Плановою виїзною перевіркою вважається перевірка об’єктів, яка проводиться за їх місцезнаходженням або за місцезнаходженням їхнього відокремленого структурного підрозділу, у комплексі питань уповноваженими працівника­ми Комітету, відділення, виходячи з їхніх функціональних повноважень, і передбачена планами роботи.

Планова виїзна перевірка одного і того самого об’єкта пе­ревірки проводиться за наказом Голови Комітету чи голови :

відділення не частіше одного разу на календарний рік у ме­жах компетенції Комітету (відділення). Підставою для про- , ведення планових перевірок є план-графік перевірок, затвер­джений Головою Комітету, головою відділення.

Планова виїзна перевірка додержання законодавства про ^;

захист економічної конкуренції може бути проведена лише в тому разі, якщо особі у якої планується здійснити перевірку к не пізніше ніж за десять календарних днів до дня її прове- ‘ дення надіслано письмове повідомлення із зазначенням дати, , проведення такої перевірки. •;’

Позаплановою виїзною перевіркою вважається перевір­ка, яка не передбачена в планах роботи Комітету, відділення і може проводитися без попереднього письмового повідом-

лення. Така перевірка проводиться відповідно до наказу Го­лови Комітету, голови відділення, розпорядження органу Ко­мітету за місцезнаходженням об’єкта перевірки або за міс­цезнаходженням його відокремленого структурного підрозді­лу уповноваженими працівниками Комітету, відділення, ви­ходячи з їхніх функціональних повноважень. Позапланова перевірка може бути проведена лише у таких випадках:

• за дорученням Президента України, Кабінету Мініст­рів України;

• за заявами суб’єктів господарювання, громадян, об’єднань, установ, організацій про порушення їх прав внаслідок дій чи бездіяльності, визначених Законом України «Про захист економічної конкуренції»;

• за поданням органів влади, органів місцевого самовря­дування, органів адміністративно-господарського уп­равління та контролю про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

• за ініціативою органів Комітету, голови відділення, відповідно у разі безпосереднього виявлення держав­ними службовцями Комітету, відділення ознак пору­шення законодавства про захист економічної конку­ренції;

• за ініціативою органів Комітету, у разі надходження від заявника клопотання про можливість настання не­гативних наслідків, пов’язаних із поданням заяви, та з метою захисту його інтересів;

• у разі виявлення недостовірності даних, заявлених об’єктом перевірки в документах, поданих на обов’яз­ковий запит органу Комітету, голови відділення;

• у разі подання об’єктом перевірки в установленому порядку скарги про порушення законодавства посадо­вими особами Комітету, відділення під час проведення планової чи позапланової виїзної перевірки;

• у разі виникнення потреби в перевірці відомостей, от­риманих від особи, яка мала правові відносини з об’єктом перевірки (якщо він не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов’язковий за­пит органу Комітету, голови відділення протягом трьох робочих днів від дня отримання запиту щодо додержання законодавства про захист економічної

конкуренції);

• на особисте прохання об’єкта перевірки;

• за дорученням спеціальних органів боротьби з органі- ::

зованою злочинністю.

Крім того, Комітет, Голова Комітету мають право прийня­ти рішення щодо повторної перевірки додержання законо­давства про захист економічної конкуренції об’єктом пере­вірки лише у тому разі, коли стосовно уповноважених пра­цівників Комітету, його відділення, які проводили планову або позапланову перевірку зазначеного об’єкта перевірки, | розпочато службове розслідування або порушено криміналь- | ну справу. І

Органи Комітету, голова відділення, уповноважені ними державні службовці мають право проводити зазначені пере­вірки лише в межах наданої компетенції та відповідно до ви-р значених завдань. ^! Основними завданнями перевірок є:

• здійснення державного контролю за додержанням за­конодавства про захист економічної конкуренції;

^; • своєчасне попередження, виявлення та припинення

І дій, які містять ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції, усунення причин ви­никнення цих порушень і умов, що їм сприяють, а у разі, якщо порушення припинено, — вжиття заходів | для усунення наслідків цих порушень;

І • збір доказів у заявах і справах про порушення зако-I нодавства про захист економічної конкуренції;

| • оцінка діяльності об’єктів перевірки щодо додержання ?• законодавства про захист економічної конкуренції та І виконання рішень чи розпоряджень органів Комітету;

: • аналіз рішень органів влади, місцевого самоврядуван-| ня, адміністративно-господарського управління та І контролю на відповідність законодавству про захист | економічної конкуренції.

і Для проведення перевірки за наказом Голови Комітету, голови відділення, розпорядженням органу Комітету утворю­ється Комісія з перевірки (далі — Комісія) у складі не мен­ше двох фахівців.

До роботи Комісії можуть залучатися в установленому по­рядку працівники інших підприємств, установ і організацій та фахівці (експерти). У кожному конкретному випадку строки проведення перевірок та склад Комісії з перевірки визначаються з урахуванням об’єкта перевірки та очікуваного обсягу роботи, необхідного для виконання поставленого

завдання.

У своїй діяльності Комісія керується Конституцією Украї­ни, законами України «Про Антимонопольний комітет Украї­ни», «Про захист від недобросовісної конкуренції», «Про за­хист економічної конкуренції» та іншими нормативно-право­вими актами.

Персональний склад Комісії, її голова, заступник та стро­ки проведення перевірки затверджуються наказом Голови Комітету, голови відділення, розпорядженням органу Комі­тету з делегуванням Комісії відповідних повноважень щодо проведення перевірки. Комісія проводить перевірку в уста­новлені терміни і в обсязі завдання на проведення перевір­ки. Комісію очолює голова. На голову Комісії покладено пев­ні обов’язки. Так голова Комісії відповідно до покладених на

нього обов’язків:

• забезпечує повідомлення керівника об’єкта перевірки не менш як за 10 календарних днів до дня її прове­дення про проведення перевірки;

• організовує роботу Комісії, визначає коло питань, що підлягають перевірці, виходячи з того, чи є перевірка плановою чи позаплановою;

• розподіляє між членами Комісії конкретні завдання

для перевірки;

• забезпечує координацію роботи між членами Комісії та взаємодію зі структурними підрозділами Комітету та його відділеннями, контрольними органами, які здійснюють перевірку зазначеного об’єкта, при підго­товці та проведенні перевірки;

• подає Голові Комітету, органу Комітету, голові відді­лення пропозиції щодо змін у персональному складі

Комісії. Перевірка проводиться на підставі певних документів.

Для її проведення потрібні такі документи.

1. Наказ (розпорядження) про проведення перевірки та

створення Комісії.

2. План проведення перевірки. Він складається головою Комісії і затверджується органом, посадовою особою, що ви-дав(ла) наказ (розпорядження) про проведення перевірки та створення Комісії, і має містити в собі: визначення завдань перевірки; визначення кола питань, які потрібно з’ясувати в ході перевірки; строки перевірки.

3. Доручення Голови Комітету, державного уповноваже­ного Комітету, голови відділення про делегування відповід­них повноважень щодо проведення перевірки. Воно має міс­тити в собі вказівку про делегування голові та членам Комі­сії на час проведення перевірки визначених актами законо­давства повноважень, а саме:

• безперешкодно входити на підприємства, в установи, організації за службовим посвідченням і мати доступ

Ідо документів та інших матеріалів, потрібних для про­ведення перевірки. Для перевірки підприємств, уста­нов, організацій з особливим режимом роботи допус­каються державні службовці органів Комітету, що мають відповідний допуск до державної таємниці, оформлений в установленому порядку;

• вимагати усних або письмових пояснень посадових осіб і громадян;

• вимагати необхідні документи та іншу інформацію, у тому числі з обмеженим доступом, таку, що є комер­ційною таємницею, у зв’язку з реалізацією своїх пов­новажень;

• вилучати в установленому порядку письмові та речові докази, зокрема документи, предмети чи носії інфор­мації, що можуть бути доказами чи джерелом доказів у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, а в разі, коли вилучити до­кази немає можливості, накладати арешт на предме­ти, документи, інші носії інформації, що можуть бути доказами чи джерелом доказів у справі;

• залучати за погодженням з відповідними центральни­ми та місцевими органами влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами й об’єднаннями їх­ніх спеціалістів, депутатів місцевих рад для проведен­ня перевірки.

Перед проведенням перевірки структурні підрозділи Комі­тету, відділення здійснюють попередній аналіз відповідного ринку товарів, вивчають нормативні акти, що регулюють ді­яльність об’єкта перевірки, при потребі готують та направ­ляють в установленому порядку запити про надання інфор­мації щодо діяльності суб’єкта господарювання.

На основі підготовчої роботи розробляється план (програ­ма) перевірки, у якому визначаються період перевірки, її

мета; визначаються основні питання, на яких слід зосереди­ти увагу.

Першим днем перевірки вважається день прибуття членів Комісії на об’єкт перевірки. У перший день перевірки голова Комісії повідомляє про мету і термін перевірки, надає керів­никові об’єкта перевірки (у разі відсутності керівника — особі, що його заміщує) документи про склад Комісії, повно­важення її членів; перелік питань, які слід з’ясувати при проведенні перевірки, а також пропонує керівникові (або особі, що його заміщує) створити належні умови для забез­печення роботи Комісії.

Залежно від завдання і мети перевірки голова та члени Комісії запитують у керівництва об’єкта перевірки, зокрема керівників і членів органів управління, керівників структур­них підрозділів, документи, письмові та усні пояснення та іншу інформацію, що стосується завдань та мети перевірки (у тому числі з обмеженим доступом), потрібну для здійс­нення Комісією своїх функцій. Отже, уповноважені особи Комітету можуть витребувати будь-які фактичні дані, які дають можливість встановити наявність або відсутність по­рушення. Такі фактичні дані можуть складатись, зокрема, з:

вхідної та вихідної документації, ураховуючи тексти факсів і телефонограм, матеріалів діловодства всіх підрозділів об’єкта перевірки; наказів, розпоряджень, резолюцій керів­ництва об’єкта перевірки; переліку акціонерів (учасників) суб’єкта господарювання; відомостей про собівартість ви­робленої продукції (робіт, послуг) та їх відпускну вартість;

документів бухгалтерського обліку та фінансової звітності;

угод, підписаних суб’єктами господарювання як постачаль­никами або споживачами продукції (робіт, послуг), у тому числі зовнішньоторговельних та іншого.

Комісії повинна бути надана повна, всебічна та об’єктив­на інформація з усіх питань, які містить у собі план прове­дення перевірки.

Усні пояснення службових чи посадових осіб об’єкта пе­ревірки, які містять дані, що свідчать про наявність чи від­сутність порушення, фіксуються у протоколі, складеному Комісією та підписаному членами Комісії і особою, що дала

пояснення.

У протоколі зазначається: дата і місце його складання, повна і скорочена назви об’єкта перевірки, прізвища, імена та по батькові і посади членів Комісії з перевірки та служ­

бової чи посадової особи об’єкта перевірки, яка дала усні по­яснення, короткий виклад причин, у зв’язку з чим надані по­яснення, повний виклад пояснень. Перед підписом особи, що дала пояснення, нею має бути зроблений власноручний запис такого змісту: «Прочитав(ла), з моїх слів записано вір­но». У разі відмови цієї особи підписати протокол, про це зазначається у протоколі.

У разі, коли зазначена особа вважає за необхідне уточни­ти надані нею пояснення або пояснити причини відмови від підписання протоколу, ця особа має право власноручно зро­бити це на цьому самому протоколі або ж окремо, що має бути додано до протоколу. Після чого протокол підписують члени Комісії.

Результати перевірки члени Комісії оформляють довід­кою, що має містити в собі аналіз, висновки та пропозиції з усіх питань, які перевірялися.

Голова Комісії підсумовує подані матеріали та складає акт перевірки у двох примірниках. Акт підписується головою Комісії та її членами, керівником об’єкта перевірки, а в разі потреби й іншими відповідальними працівниками об’єкта пе­ревірки. Один примірник акта подається Голові Комітету, органу Комітету, голові відділення, другий — в термін не « більше п’яти робочих днів після закінчення перевірки вруча­ється під розписку на першому примірнику акта (направля­ється в установленому порядку) керівникові об’єкта перевір­ки, а в разі його відсутності — здається до канцелярії під розписку в акті із зазначенням прізвища та посади працівни­ка, що прийняв акт, або надсилається рекомендованим лис­том із поштовим підтвердженням про вручення поштового відправлення.

Акт перевірки повинен містити наведені результати пере­вірки з усіх питань, передбачених планом проведення пере­вірки; об’єктивна оцінка діяльності об’єкта перевірки щодо додержання законодавства про захист економічної конку­ренції; пропозиції щодо порушення справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції тощо.

Член Комісії, який не погоджується з висновками Комісії, викладеними в акті, має право письмово викласти свою ок­рему думку, що долучається до акта. Викладаючи окрему думку, член Комісії повинен підписати акт, зробивши поміт­ку: «Із зауваженнями, що містяться в «окремій думці».

При відмові керівника об’єкта перевірки від підписання акта про результати перевірки службові особи, що здійсни­ли перевірку, засвідчують це відповідним записом за своїми підписами в кінці акта.

За наявності заперечень або зауважень до акта перевірки керівник чи інші особи, які підписують акт, роблять про це застереження перед своїми підписами і не пізніше ніж через п’ять календарних днів з дня їх підписання подають з цього приводу письмові пояснення чи заперечення.

У тих випадках, коли потрібно вжити термінових заходів щодо усунення виявлених порушень законодавства про за­хист економічної конкуренції, у період перевірки, не чекаю­чи на її закінчення, складається проміжний акт, від посадо­вих осіб вимагаються пояснення. Ці матеріали негайно пода­ються керівництву Комітету, голові відділення, у разі потре­би готується повідомлення правоохоронним органам. Факти, викладені в проміжних актах, включаються до загального акта перевірки.

Результати перевірки викладаються в акті на підставі пе­ревірених даних і фактів, що випливають із наявних оригіна­лів документів об’єкта перевірки, а також інших даних. При складанні акта перевірки повинна бути додержана об’єктив­ність і вичерпність опису виявлених фактів і даних. Не до­пускається включення до нього висновків, пропозицій та да-• них, не підтверджених документами. Крім того, в ньому слід указати, які операції та документи перевірені, за який період і в який спосіб (вибірково чи суцільно).

Голова Комісії протягом п’яти робочих днів після завер­шення перевірки доповідає про її результати органу, посадо­вій особі Комітету, відділення, що видав(ла) наказ (розпоря­дження) про проведення перевірки та створення Комісії, з на­данням акта та інших матеріалів Комісії, складених за резуль­татами перевірки, з відміткою про вручення його керівнику об’єкта перевірки, а в разі необхідності також уносить подан­ня про початок розгляду справи або готує рекомендації.

§ 7. Міждержавний орган з антимонопольної політики країн СНД

З метою створення правових і організаційних основ співро­бітництва у сфері антимонопольної політики і розвитку кон­куренції, а також усунення негативних для торгівлі та еко-

1ЧП

немічного розвитку факторів і недопущення дій, що нано­сять збиток національним економікам внаслідок монополіс­тичної діяльності та недобросовісної конкуренції, країни — учасниці СНД уклали договір «Про проведення узгодженої антимонопольної політики».

Відповідно до цього договору було утворено Міждержав­ну раду з антимонопольної політики (надалі — Антимоно-польна рада). Основним її завданням є вироблення критеріїв і способів оцінки монополістичної діяльності, недобросовіс­ної конкуренції, процедур розслідування справ про порушен­ня законодавства про захист економічної конкуренції, а та­кож розробка правил і механізмів впливу на суб’єктів госпо­дарювання, органи влади і управління, що порушують пра­вила конкуренції на товарних ринках.

До функцій, що виконує Антимонопольна рада відносяться:

і. * координація спільної діяльності країн—учасниць дого-| вору зі створення правових основ з попередження, | обмеження і припинення монополістичної діяльності і недобросовісної конкуренції на товарних ринках;

• сприяння країнам—учасницям договору у розробці й удосконалюванні національних законодавств із питань захисту конкуренції та регулювання монополій;

• розробка і надання рекомендацій країнам—учасницям

договору щодо правил і механізмів реалізації конкрет­ні них дій з попередження, обмеження і припинення І монополістичної діяльності та недобросовісної конку-І ренції;

ь» • сприяння країнам—учасницям договору в обміні нор-

•^ мативно-правовою, методичною та іншою інформа-

•I цією в області політики щодо захисту конкуренції та Р^ регулювання монополій.

І Антимонопольна рада формується з повноважних пред-| ставників країн—учасниць договору. Кожна країна має пра-Е во призначити двох повноважних представників і має право І одного голосу. Із числа представників обирається Голова Антимонопольної ради та два його заступники. Термін дії повноважень Голови та його заступників — 2 роки. За рі­шенням Антимонопольної ради термін може бути подовже­ний чи скорочений.

Для виконання своїх функцій Антимонопольна рада має ^ право:

І • організовувати проведення експертизи проектів доку-

ментів, пов’язаних з реалізацією положень договору ^ «Про проведення узгодженої антимонопольної політи­ки»;

• створювати для підготовки відповідних проектів доку­ментів групи експертів;

• вносити у встановленому порядку підготовлені Анти-монопольною радою документи на розгляд Економіч­ної ради, Ради глаі урядів і Ради глав держав СНД;

• запитувати й одержувати від країн—учасниць догово­ру інформацію, необхідну для виконання своїх функ­цій;

• розробляти і затверджувати регламент своєї роботи, а також вносити в нього зміни;

• взаємодіяти з антимонопольними органами третіх кра­їн і відповідними міжнародними організаціями в ме­жах своєї компетенції.

Формою роботи Антимонопольної ради є засідання. По­точна робота й організаційно-технічна підготовка засідань Антимонопольної ради здійснюється Секретаріатом Антимо­нопольної ради, функції якого виконує відповідний структур­ний підрозділ Виконавчого комітету СНД. Періодичність і порядок підготовки і проведення засідань Антимонопольної ради визначаються регламентом його роботи. Позачергові засідання можуть скликатися з ініціативи Голови чи за ви­могою представників не менш ніж трьох країн—учасниць

договору.

Рішення Антимонопольної ради приймаються кваліфікова­ною більшістю голосів (двома третинами присутніх і прий­маючих участь у голосуванні повноважних представників). Будь-яка країна—учасниця договору може заявити про свою незгоду з рішенням, що стосується того чи іншого питання. Але це не є перешкодою для ухвалення рішення іншими за­цікавленими країнами. На країни—учасниці договору, що заявили про свою незгоду з рішенням, прийняте рішення не

поширюється.

Робочою мовою Антимонопольної ради є російська мова. Місце перебування Секретаріату Антимонопольної ради — місто Москва.

. Контрольні запитання для самоперевірки ^

‘ /. Через які органи влади держава забезпечує захист ‘[ та розвиток конкуренції?

> 2. Які основні завдання, компетенція, права Антимоно­польного комітету України? ; 3. Які права та повноваження мають Голова Коміте-| ту, його заступники, державні уповноважені? І 4. Який склад та права Комітету? ‘ . 5. Форма та мета взаємодії органів Антимонопольного

комітету України?

6. Який статус мають працівники органів Антимоно­польного комітету України?

. . 7. Які завдання покладаються на територіальне відді-I; лення Антимонопольного комітету України? І 8. Які завдання, функції і повноваження Голови тери-Р торіального відділення Антимонопольного комітету

України? 9. З якою метою проводяться перевірки додержання

законодавства про захист економічної конкуренції^ •^ 10. Яка процедура проведення перевірок, законодавства Ц про захист економічної конкуренції? Ц //. Що таке Міждержавна рада з антимонопольної по-(в літики, з якою метою вона створена?

Глава 6

Порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції

§ 1. Сутність та склад порушення законодавства про захист економічної конкуренції

На розвиток конкуренції та функціонування економічних відносин безпосередньо впливає поведінка суб’єктів госпо­дарювання. Залежно від поведінки для конкуренції та учас­ників ринкових відносин настають позитивні чи негативні наслідки. З юридичної точки зору поведінка суб’єкта на рин­ку може бути правомірною або протиправною і виявлятися у формі дій чи бездіяльності.

Правомірна поведінка суб’єктів господарювання на рин­ку характеризується позитивними для ринкової конкуренції та осіб, які діють на ринку, наслідками, виникненням сус­пільне корисних благ та відповідністю правовим нормам.

Протиправна поведінка суб’єктів господарювання на ринку протилежна їх правомірній поведінці. Якщо правомір­на поведінка характеризується позитивними економічними та,юридичними наслідками, протиправна поведінка характе­ризується шкідливими (небезпечними) наслідками для рин­кової конкуренції і учасників ринкових відносин та негатив­ними юридичними наслідками (покаранням). Протиправна поведінка виражається у вчиненні неправомірних дій, що є шкідливими (небезпечними) для ринкової конкуренції та учасників ринкових відносин. Ознакою протиправної пове­дінки є її здатність призводити до обмеження, спотворення чи усунення конкуренції з ринку, порушення прав та охоро-нюваних законом інтересів підприємців та споживачів, а та­кож до порушення норм законодавства про захист економіч­ної конкуренції і невиконання юридичних обов’язків закріп­лених у нормативно-правових актах.

Протиправна поведінка суб’єктів господарювання на рин­ку, яка призводить до порушення чи невиконання норм за-

| конодавства про захист економічної конкуренції, до обме-^ ження, спотворення або усунення конкуренції з ринку, а та-^ кож порушення прав та охоронюваних законом інтересів | підприємців і споживачів є порушенням законодавства про І- захист економічної конкуренції. Вчинення такого порушення ‘ передбачає настання юридичної відповідальності (покаран­ня). Слід зауважити, що термін «справи про порушення за­конодавства про захист економічної конкуренції» включає також і справи про недобросовісну конкуренцію.

Отже, порушення законодавства про захист економіч­ної конкуренції — це шкідливі для ринкової конкуренції, осіб, що функціонують на ринку, дії (бездіяльність)’, вчинення яких передбачає настання юридичної відпові­дальності.

\ Порушення законодавства про захист економічної конку­ренції за його наслідками є суто негативним явищем і при­зводить до:

1) обмеження, спотворення або усунення конкуренції з ринку;

2) порушення прав та охоронюваних законом інтересів підприємців, які діють на ринку;

3) порушення прав споживачів.

У боротьбі із порушеннями законодавства про захист еко­номічної конкуренції важливо досягти ефективності цієї бо­ротьби і не допустити порушення закону. Тому головне — встановити факт вчинення порушення законодавства про за­хист економічної конкуренції, мати законні підстави для на­кладення санкцій і додержуватися норм відповідного законо­давства. З цією метою законодавством встановлено певні оз­наки протиправних діянь, сукупність яких утворює підстави для відповідальності за вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Вся сукупність встанов­лених законодавством ознак, які характеризують протиправ­ні діяння як порушення законодавства про захист економіч­ної конкуренції, називається складом порушення. Склад по­рушення становлять його об’єкт, об’єктивна сторона, суб’­єкт і суб’єктивна сторона.

Об’єктом порушення законодавства, про захист еко­номічної конкуренції є ринкова конкуренція, права та охоронювані законом інтереси підприємців і споживачів.

Таким чином, об’єктом порушення законодавства про за­хист економічної конкуренції є суспільно-економічні відноси-

ни, що виникають під час функціонування осіб на ринку. Я Хоч порушення законодавства про захист економічної кон­куренції і вчиняються з метою отримати надприбутки, діста­ти певні переваги над конкурентами, захопити ринки збуту та інше, вони спрямовані на порушення прав та охоронюва-них законом інтересів осіб, які діють на ринку. Тому наслід­ком будь-якого такого порушення є обмеження, спотворення або взагалі усунення конкуренції з ринку, а також порушен­ня прав та інтересів учасників ринкових відносин — держа­ви, підприємця, громадянина.

Наприклад, якщо місцевий орган державної влади непра­вомірно забороняє здійснювати той чи інший вид підприєм­ницької діяльності, незабороненої законом, то порушується гарантоване Конституцією України право на здійснення під­приємницької діяльності. Або, якщо недобросовісний підпри­ємець під чужою торговою маркою реалізує свій неякісний товар, який є неякісним, і відповідно гіршим ніж оригіналь­ний, він порушує право добросовісного підприємця щодо права його інтелектуальної власності, а також права спожи­вачів на споживання потрібного їм товару належної якості.

Отже, на підставі викладеного, можна зробити висновок, що хоч метою будь-якого порушення законодавства про за­хист економічної конкуренції є отримання матеріальних благ, зокрема надприбутків або великої ринкової частки, об’єктом такого порушення можуть бути виключно суспіль­но-економічні відносини, які охороняються нормами законо­давства про захист економічної конкуренції.

Об’єктивну сторону порушення законодавства про захист економічної конкуренції складають неправомірні дії (бездіяльність), що спрямовані на обмеження, спо­творення чи усунення конкуренції з ринку або на пору­шення прав та охоронюваних законом інтересів підпри­ємців і споживачів, шкода, завдана конкуренції, підпри­ємцям, споживачам неправомірними діями, а також негативні наслідки, до яких призводять чи можуть при­звести зазначені неправомірні дії.

Об’єктивну сторону порушення законодавства про захист економічної конкуренції утворюють зовнішні його ознаки, у яких виявляється зовні процес вчинення порушення і які відповідають на запитання, як його було вчинено. Процес вчинення порушення характеризується з боку послідовного розвитку тих подій і явищ, які починаються зі здійснення

І певної дії (бездіяльності) або низки дій і закінчуються вчи-1 ненням порушення та настанням негативних наслідків. ^? Умовно процес вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції можна поділити на три елементи:

1. Неправомірна дія (бездіяльність). Цей етап характе­ризує порушення як явище і визначає місце, час, спосіб вчи­нення порушення. Неправомірні дії є свідомою поведінкою особи, спрямованою на певний об’єкт для досягнення певної мети. Така дія може складатися з кількох окремих дій, що спрямовані на порушення законодавства про захист еконо­мічної конкуренції і являють собою небезпечну для конку­ренції, протиправну, усвідомлену поведінку, яка виявляєть­ся в активній формі. Вони можуть виявлятися у прийнятті розпоряджень, наказів, укладенні усних або письмових угод тощо.

Неправомірна бездіяльність у пасивній формі виявляється у невиконанні суб’єктом певних дій, вчинення яких передба-I чено законодавством про захист економічної конкуренції для і захисту суспільно-економічних відносин. Відповідальність за | бездіяльність настає лише тоді, коли суб’єкт не виконує по-; кладених на нього нормами законодавства про захист еконо-? мічної конкуренції обов’язків, маючи можливість їх викона­ти. Прикладом такої неправомірної бездіяльності є неподан-I ня суб’єктом господарювання на вимогу органів Антимоно-I польного комітету необхідної інформації.

| 2. Причинний зв’язок. Порушення законодавства про за­хист економічної конкуренції призводить до змін на ринку, які в свою чергу зумовлюють певний розвиток подій на ньому. Такий розвиток може мати різні напрями та різні за своєю тяжкістю для ринкової конкуренції негативні наслідки, які за­лежатимуть від характеру та мети неправомірних дій (безді­яльності), а також від місця та обставин їх вчинення.

При вчиненні порушення законодавства про захист еконо­мічної конкуренції обов’язково настають негативні наслідки. Але такі наслідки для ринкової конкуренції та споживачів необов’язково можуть виникати внаслідок порушення зако­нодавства про захист економічної конкуренції. Вони можуть бути зумовлені низкою економічних, соціальних, політичних тощо факторів. Тому, розглядаючи справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, необхід­но встановити зв’язок між вчиненим порушенням та наявни-

ми негативними наслідками. Суб’єкт має відповідати лише ч за ті негативні наслідки, які були зумовлені його поведін­кою. Якщо ж зв’язку між вчиненим порушенням і негатив­ними наслідками, що настали, немає, ці наслідки не можуть бути осудними, і суб’єкт не може за них відповідати.

3. Завдана шкода та наслідки порушення законодав­ства про захист економічної конкуренції. Це ті зміни, до яких призводить порушення і які є шкідливими для суспіль­но-економічних відносин. Будь-яке порушення законодав­ства про захист економічної конкуренції заподіює шкоду ринковій конкуренції або споживачам. Дія, що не завдає шкоди, не є порушенням. Саме тому, що порушення запо­діює шкоду, воно визнається небезпечним для суспільно-економічних відносин, протиправним та карним.

Суб’єктом, порушення законодавства про захист еко­номічної конкуренції є юридичні (підприємства, органі­зації, установи тощо) та фізичні (посадові особи під­приємств, організацій, установ тощо або особи, які за­реєстровані як підприємці) особи.

Суб’єктом порушення законодавства про захист економіч­ної конкуренції є особи, які вчинили певне порушення та мо­жуть і повинні відповідати за здійснені дії (бездіяльність). Таким суб’єктом може бути як юридична, так і фізична осо­ба. Залежно від того, хто є суб’єктом вчиненого порушення юридична чи фізична особа, яке ставлення у цієї особи до вчиненого порушення, а також від того, на що були спрямо­вані бажані наслідки, для настання яких було вчинено пору­шення, для особи встановлюється характер та розмір відпо­відальності.

Суб’єктивну сторону порушення законодавства про захист економічної конкуренції складає — вина поруш­ника, його ставлення до вчиненого порушення та шкоди, завданої ринковій конкуренції, підприємцям, споживачам.

Суб’єктивна сторона порушення законодавства про за­хист економічної конкуренції — внутрішній бік порушення, процеси, що відбуваються у свідомості суб’єкта і характери­зують волю, пов’язану з вчиненням правопорушення та його

наслідками.

Велике практичне значення при розгляді справи про по­рушення законодавства про захист економічної конкуренції має суб’єктивна сторона порушення. Відповідальність за вчинене порушення настає лише за наявності у діянні вста­

новлених законом суб’єктивних ознак свідомості, інтелекту, І волі. Ці ознаки суб’єктивної сторони порушення мають ви-I рішальне значення при оцінці небезпечності діяння для сус-| пільно-економічних відносин, правильної кваліфікації пору-I шення законодавства про захист економічної конкуренції, | встановлення відповідальності.

І Вчинення порушень законодавства про захист економіч-I ної конкуренції завдає значної шкоди як економіці, так і сус-I пільству України. Тому дуже важливо вчасно виявляти та І припиняти такі порушення. Відповідно до законодавства ви-I явлення, припинення та розгляд справ про порушення зако­нодавства про захист економічної конкуренції належать до компетенції органів Антимонопольного комітету України.

Особливості порядку розгляду заяв, справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та про за­хист від недобросовісної конкуренції визначені Правилами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, що затверджені розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19 квітня 1994 р. ?;, №5 з наступними змінами і доповненнями. І Відповідно до Закону України «Про захист економічної й конкуренції» можна виділити такі види порушень законодав-I ства про захист економічної конкуренції:

«< • антиконкурентні узгоджені дії;

| *. зловживання монопольним (домінуючим) становищем;

| • антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого «‘‘ | самоврядування, органів адміністративно-господар-’. ського управління та контролю;

• невиконання рішення, попереднього рішення органів • Антимонопольного комітету України або виконання їх не в повному обсязі;

• здійснення суб’єктами господарювання антиконку-,’ рентних узгоджених дій до моменту отримання у вста­новленому порядку дозволу органів Антимонопольно­го комітету на їх здійснення;

• делегування повноважень органів влади чи органів місцевого самоврядування об’єднанням підприємств та іншим суб’єктам господарювання, якщо це призво­дить або може призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції;

• вчинення органами влади, органами місцевого само­врядування, органами місцевого самоврядування, ор-

ганами адміністративно-господарського управління та контролю (колегіальним органом чи посадовою осо­бою) дій чи бездіяльності, що полягає у схиленні суб’­єктів господарювання, органів влади, органів місцево­го самоврядування та контролю до порушень законо­давства про захист економічної конкуренції, створенні умов для вчинення таких порушень чи їх легітимації;

• обмежувальна діяльність суб’єктів господарювання, об’єднань, що полягає у схиленні або примушуванні суб’єктів господарювання до вчинення порушень зако­нодавства про захист економічної конкуренції, а та­кож неправомірне використання суб’єктами господа­рювання ринкового становища, дискримінація конку­рентів суб’єктами господарювання;

• нездійснення особою перепродажу протягом одного року з дня придбання часток (акцій, паїв), якщо таке придбання було здійснено для їх наступного пере­продажу;

• порушення положень, погоджених з органами Анти-монопольного комітету України, установчих докумен­тів суб’єкта господарювання, створеного в результаті концентрації, якщо це призводить до обмеження кон­куренції;

• концентрація без отримання відповідного дозволу ор­ганів Антимонопольного комітету України, якщо наяв­ність такого дозволу необхідна;

• неподання інформації Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню у строки, встановлені органами Антимонопольного комітету Ук­раїни, головою його територіального відділення чи нормативно-правовими актами;

• подання інформації у неповному обсязі Антимоно­польному комітету України, його територіальному від­діленню у строки, встановлені органами Антимоно­польного комітету України, головою його територіаль­ного відділення чи нормативно-правовими актами;

• подання недостовірної інформації Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню;

• створення перешкод працівникам Антимонопольного комітету України, його територіального відділення при проведенні перевірок, огляду, вилученні чи нак-

I; ладенні арешту на майно, документи, предмети чи ін­ші носії інформації;

і • надання рекомендацій суб’єктами господарювання,

об’єднаннями, органами влади, органами місцевого са-ї моврядування, органами адміністративно-господарсько-? го управління та контролю, що схиляють до вчинення « порушень законодавства про захист економічної конку-

ренції чи сприяють вчиненню таких порушень;

• обмеження у господарській діяльності суб’єкта госпо-; дарювання у відповідь на те, що він звернувся до Ан-; тимонопольного комітету України, його територіаль-;. . ного відділення із заявою про порушення законодав-I ства про захист економічної конкуренції;

^ • невиконання учасниками узгоджених дій та концент-I рації вимог і зобов’язань, якими було зумовлено рі-г шення про надання дозволу на узгоджені дії та кон-I центрацію;

| • відмова суб’єктові господарювання у прийнятті до ; об’єднання суб’єктів господарювання, яка ставить І його у невигідне становище в конкуренції, якщо така | відмова є необрунтованою і невиправданою.

і»

§ 2. Особи, які беруть участь у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Докази і доказування у справі

У справі про порушення законодавства про захист економіч­ної конкуренції беруть участь сторони, треті особи та їх представники.

Сторони — головні особи, які беруть участь у справі про порушення законодавства про захист економічної конкурен­ції, без них неможливий процес розгляду справи. Сторонами у справі є відповідач і заявник (якщо справу розпочато за заявою).

Заявником виступає особа, за заявою та на захист суб’єк­тивних прав та охоронюваних законом інтересів якої розпо­чинається справа про порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Це може бути будь-яка особа, під­приємство, установа, організація або громадянин, суб’єктив­не право чи охоронювані законом інтереси якого порушено. До відповідних органів із заявою можуть звернутися самі за-

значені особи або їх представники. У зв’язку з тим, що при поданні заяви для заявника можуть настати негативні на­слідки (наприклад, помста з боку відповідача), органи Анти-монопольного комітету при надходженні від заявника відпо­відного клопотання та з метою захисту його інтересів можуть розпочати розгляд справи про порушення законо­давства про захист економічної конкуренції за власною ініціативою.

Відповідач — особа, стосовно якої розпочато справу про порушення законодавства про захист економічної конкурен­ції. Якщо в ході розгляду справи буде встановлено, що від­повідачем у даній справі має бути інша особа, органи Анти-монопольного комітету приймають розпорядження про замі­ну відповідача або про залучення до участі у справі співвід­повідачів. Про зміну відповідача або про залучення співвід­повідачів повинні бути повідомлені всі особи, які беруть участь у справі.

Треті особи — суб’єкти правовідносин, які беруть участь у розпочатій відповідними органами справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції з метою захисту своїх особистих суб’єктивних прав і охоронюваних законом інтересів. Треті особи, як і сторони, що беруть участь у справі, заінтересовані у результатах її розгляду. Це пояснюється тим, що рішення, прийняте за результатами розгляду справи, може зачіпати права та інтереси третіх осіб або прямо чи опосередковано впливати на їх правове становище.

Законодавство України надає право громадянам захищати свої права та охоронювані законом інтереси особисто або че-рез свого представника. Представник бере участь у справі про порушення законодавства про захист економічної конку­ренції, якщо одна зі сторін або третя особа не має фізичної можливості або бажання особисто реалізовувати належні їй права та обов’язки. Суть представництва полягає у діяльнос­ті представника, що спрямована на реалізацію наданих йому повноважень в інтересах та від імені особи, яку він пред­ставляє.

Представництво у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції можна визначити як ді­яльність однієї особи (представника), яка здійснюється від імені іншої особи (яку представляють) шляхом реалізації повноважень, що грунтуються на довіреності, законі або ад-

| міністративному акті, і спрямована на вчинення певних юри-| дичних дій щодо захисту прав та охоронюваних законом ін-; тересів особи, яку представляють, а також сприяння орга-[ нам, що розглядають справу, у з’ясуванні об’єктивної істи-| ни, постановлення законного та обгрунтованого рішення. | Можна виділити такі види представництва. І¹. 1. Представництво, яке грунтується на договорі. Воно ви-^г никає за волею особи, яку представляють. Така особа сама визначає компетенцію та особу представника.

2. Представництво, яке грунтується на законі. Воно вини­кає за прямою вказівкою закону. Особливістю цього виду представництва є те, що особа, яку представляють, не бере участі у призначенні представника, а повноваження пред­ставника визначаються безпосередньо законом.

,: 3. Представництво, яке грунтується на адміністративному

акті. У цьому разі повноваження представника виникають із і адміністративного розпорядження або з акта органу юридич-I ної особи. Таке представництво виникає, зокрема, внаслідок

видання органом юридичної особи наказу про призначення ; працівника на посаду, пов’язану зі здійсненням представ­ницьких функцій. і Особи, які беруть участь у справі, мають право:

у • ознайомлюватися з матеріалами справи (крім інфор-| . мації з обмеженим доступом, а також інформації, роз-| голошення якої може завдати шкоди інтересам інших ^ осіб, які беруть участь у справі, або перешкодити по-I дальшому розглядові справи);

• наводити докази, подавати клопотання, усні й письмо-^:! . ві пояснення (заперечення);

[ • одержувати копії рішень у справі (витяги з «них, крім ^; інформації з обмеженим доступом, а також інформа­ції, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які брали участь у справі);

• оскаржувати рішення.

Для всебічного розгляду справи про порушення законо­давства про захист економічної конкуренції та доведення вчинення порушення першочергове значення мають докази. Від того, наскільки повними та достовірними будуть надані чи зібрані докази, залежить встановлення органами Антимо-нопольного комітету об’єктивної істини у справі і правильне застосування норм законодавства про захист економічної конкуренції. Доказами у справі можуть бути будь-які фак-

тичні дані, одержані за допомогою передбачених законом за^ собів та у встановленому ним порядку, на підставі яких ор­гани Антимонопольного комітету можуть встановити обста­вини, що мають значення для правильного вирішення спра­ви по суті.

Отже, доказами у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції можуть бути будь-які фактичні дані, які дають можливість встановити наявність або відсутність порушення. Ці дані встановлюються: 1) по­ясненнями сторін, третіх осіб, службових осіб та громадян. Сторони, треті особи та інші особи, які беруть участь у спра­ві, мають право давати усні й письмові пояснення органам Антимонопольного комітету щодо обставин справи. Письмо­ві пояснення цих осіб подаються у формі заяв до органів Ан­тимонопольного комітету про відомі факти вчинення пору­шення законодавства про захист економічної конкуренції, відповідей на запити органів Антимонопольного комітету щодо надання необхідної інформації та в інших формах. Усні пояснення сторін, третіх осіб, службових чи посадових осіб та громадян, які містять дані, що свідчать про наявність чи відсутність порушення, фіксуються у протоколі. Пояснення осіб про відомі їм обставини, що мають значення для розгля­ду та вирішення справи, по суті про порушення законо­давства про захист економічної конкуренції є джерелом інформації і засобом доказування при доведенні вчинення порушення.

Пояснення сторін у процесі розгляду справи можуть за­безпечити найповніші й найточніші відомості про обставини справи, оскільки сторони виступають суб’єктами спірних правовідносин, що розглядаються органами Антимонополь­ного комітету. Але з цих же причин їх пояснення не завжди є об’єктивними;

2) письмовими доказами. Ними є виконані на предметі у будь-який спосіб письмові знаки, які поєднані у певну сис­тему чи структуру і в яких виражені думки (ідеї), що містять інформацію (повідомлення) про обставини, що мають зна­чення при розгляді справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Письмовими доказами можуть бути документи, розпорядження, накази, листуван­ня службового або особистого характеру тощо. Вміщені в них дані про фактичні обставини справи мають виходити від тих осіб, які їх склали’.

\,

Залежно від походження письмові докази поділяють на офіційні та неофіційні. Офіційні письмові докази — докумен-’ ти, розпорядження, накази, листування тощо органів влади, - місцевого самоврядування та суб’єктів господарювання. Їх і видають компетентні органи у межах їхніх повноважень у встановлених порядку і формі.

Неофіційні письмові докази походять від громадян;

‘• 3) речовими доказами. Це предмети, властивості яких свідчать про обставини, що мають значення при встановлен­ні об’єктивної істини у справі про порушення законодавства ;. про захист економічної конкуренції. Речові докази сприйма-I ються візуально або за допомогою експертизи;

| 4) висновками експертів. Експерт у справі про порушен-. ня законодавства про захист економічної конкуренції — осо­ба, яка має спеціальні знання у галузі науки, виробництва, техніки тощо і залучається органами Антимонопольного ко­мітету для участі у справі з метою з’ясувати обставини, що мають значення для її розгляду. Для об’єктивного встанов­лення обставин справи особи, яких залучають до справи як експертів, повинні володіти спеціальними знаннями і бути фахівцями високої кваліфікації, авторитетними в конкретній галузі науки, техніки, виробництва тощо. Експертом може бути призначена будь-яка особа, яка володіє необхідними знаннями для складання висновку. Здебільшого висновок експерта має вирішальне значення при прийнятті рішення у справі, тому для забезпечення об’єктивності і безстороннос­ті функції експерта не повинні виконувати особи, які: є ро­дичами сторін, інших осіб, що беруть участь у справі, їх представників; особисто прямо чи опосередковано заінтере­совані в наслідках розгляду справи; перебувають або пере-у бували у службовій або іншій залежності від сторін, інших | осіб, які беруть участь у справі.

\ Експерт дає у письмовій формі мотивований висновок, [ який приєднується до справи. Цей висновок має містити до-і: кладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті І їх висновки й обгрунтовані відповіді на- поставлені органами ; Антимонопольного комітету питання.

І Докази збирають Антимонопольний комітет України, його ‘‘• територіальні відділення незалежно від їх місцезнаходжен­ня. Повноваження службовців Комітету щодо збирання до­казів під час розгляду справи підтверджуються службовим дорученням, виданим державним уповноваженим, а повно-

важення службовців територіального відділення Комітету — службовим дорученням, виданим державним уповноваже­ним, головою територіального відділення.

Комітет, державний уповноважений або голова територі­ального відділення можуть витребувати у осіб, які беруть участь у справі, будь-які фактичні дані, що можуть бути до­казами чи джерелами доказів у справі про порушення зако­нодавства про захист економічної конкуренції. Такими фак­тичними даними є письмові чи речові докази, зокрема доку­менти, предмети чи інші носії інформації. Якщо на вимогу Комітету, державного уповноваженого або голови територі­ального відділення не були надані необхідні докази, а також якщо існує загроза, що ці докази можуть бути знищені, за­значені особи можуть прийняти розпорядження щодо їх ви­лучення.

Разом з тим при вилученні доказів, особливо письмових, може бути значно утруднено або взагалі унеможливлено ро­боту осіб, у яких їх вилучено. У цьому разі органи Антимо-нопольного комітету на вимогу цих осіб протягом трьох днів з дня внесення відповідної вимоги надають їм завірені копії вилучених доказів. Ці копії мають силу^ оригіналу при пред’явленні їх іншим особам.

Якщо вилучення письмових доказів утруднено, наприклад через їх численність або внаслідок того, що лише частина з них має значення для справи, уповноважені працівники Ан-тимонопольного комітету чи його територіальних відділень можуть отримувати витяги з них, засвідчені у встановлено­му порядку особою, якій належать документи.

Крім того, за клопотанням осіб, у яких було вилучено оригінали письмових доказів, ці докази можуть бути повер­нені після закінчення строку оскарження відповідного рі­шення органу Антимонопольного комітету України до суду, господарського суду. Але у матеріалах відповідної справи за­лишається копія письмового доказу, засвідчена у встановле­ному порядку особою, якій повертається оригінал.

В окремих випадках речові докази після їх огляду й дос­лідження за клопотанням осіб, від яких їх одержано, можуть бути повернуті до закінчення розгляду справи, але лише у тому разі, якщо задоволення такого клопотання не завдасть шкоди справі, що розглядається.

Якщо вилучити докази неможливо, державний уповнова­жений, голова територіального відділення Антимонопольно-

_І

го комітету чи уповноважені ними працівники накладають ; арешт на предмети, документи, інші носії інформації, що мо­жуть бути доказами чи джерелом доказів у справі. Вилучення або накладення арешту на майно, предмети, документи, інші носії інформації обов’язково проводиться лише у робочий час незалежно від того, де вони містяться, у тому числі в службових приміщеннях і транспортних засо­бах, що належать суб’єктові господарювання, на робочих місцях працівників на підставі розпорядження державного . уповноваженого чи голови територіального відділення Анти­монопольного комітету, а у місцях проживання та інших во­лодіннях осіб — на підставі рішення суду.

І При вилученні чи накладенні арешту складається прото-; кол, в якому зазначаються дата його складання, прізвище та посада особи, яка провела вилучення, наклала арешт, пере­лік вилучених чи тих, на які накладено арешт, предметів, до­кументів, інших носіїв інформації чи майна. Протокол підпи­сують два уповноважені працівники Антимонопольного ко­мітету, його територіальних відділень, які провели вилучен­ня, наклали арешт. Протокол також підписують особи, які були присутні при вилученні, накладенні арешту.

Особа, яка була присутня при вилученні чи накладенні арешту, може відмовитись від підписання протоколу, про що у протоколі робиться запис. Особа, яка відмовилась від під­писання протоколу, має право подати пояснення і зауважен­ня стосовно змісту протоколу, які додаються до нього, а та­кож викласти мотиви своєї відмови.

Копія протоколу про вилучення, накладення арешту нада­ється суб’єктові господарювання, у якого були вилучені, арештовані документи, предмети, інші носії інформації або вручається його представникові.

Повернення вилучених предметів, документів, інших носі­їв інформації оформляється протоколом у порядку, встанов­леному для вилучення. Про повернення чи зняття арешту з майна, предметів, документів, інших носіїв інформації дер­жавний уповноважений Антимонопольного комітету, голова територіального відділення приймає розпорядження.

Органи Антимонопольного комітету за власною ініціати­вою чи за клопотанням особи, яка бере участь у справі, з пи­тань, що потребують поглибленого дослідження, мають пра­во призначати експертизу. Експертизу у справі про пору­шення законодавства про захист економічної конкуренції

можна охарактеризувати як дослідження на вимогу органів Антимонопольного комітету визначених ними об’єктів, які проводять експерти на базі спеціальних знань з метою одер­жати дані про факти, що мають значення для правильного вирішення справи по суті, і здійснюються у встановленому законодавством порядку з додержанням певних процесуаль­них правил. Проведення експертизи — це спосіб досліджен­ня і виявлення фактичних обставин, тобто науковий, дослід­ний шлях до висновків про фактичні обставини справи, на­явність (відсутність) яких фіксується у висновках експертів.

Про призначення експертизи приймається розпоряджен­ня. Призначаючи експертизу та встановлюючи коло питань, що слід поставити перед експертами, відповідний орган Ан­тимонопольного комітету має право запитати пропозиції сто­рін та інших осіб, які беруть участь у справі. У розпоряд­женні про призначення експертизи зазначаються питання, на які потрібні висновки експертів, та особа, яка буде про­водити експертизу. Експертиза проводиться експертами від­повідних установ або іншими спеціалістами.

Орган Антимонопольного комітету, якщо це необхідно для складання експертного висновку, може надати експерту для ознайомлення матеріали справи. При цьому експерт не має права розголошувати інформацію з обмеженим доступом, а також інформацію, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які беруть участь у справі, або пере­шкодити подальшому розглядові справи, що міститься в ма­теріалах справи. За розголошення інформації з обмеженим доступом чи іншої інформації, розголошення якої заборонено, • дачу неправдивого висновку або за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків екс­перт несе кримінальну відповідальність відповідно до закону.

Експерт має право відмовитися дати висновок, якщо нада­них йому матеріалів недостатньо або якщо він не має необ­хідних знань для виконання покладеного на нього обов’язку.

У разі потреби проведення додаткових досліджень, а та­кож через суперечливість висновків кількох експертів орган Антимонопольного комітету України може призначити до­даткову або повторну експертизу.

Витрати на проведення експертизи відшкодовуються за рахунок особи, яка вчинила порушення законодавства про захист економічної конкуренції. У разі відмови відшкодувати зазначені витрати особа, яка зазнала цих витрат, може звер­нутися до суду із заявою про їх відшкодування.

§ 3. Компетенція органів Антимонопольного комітету щодо розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції

Відповідно до Правил розгляду справ про порушення зако-. нодавства про захист економічної конкуренції розгляд справ ‘ про порушення законодавства про захист економічної кон­куренції у межах компетенції, наданої законодавством, . здійснюють такі органи Антимонопольного комітету:

; 1. Комітет як колегіальний орган. Йому підвідомчі справи:

• про порушення у вигляді антиконкурентних дій цен­тральних органів виконавчої влади, обласних, Київ­ської та Севастопольської міських державних адмі­ністрацій, органів місцевого самоврядування відповід-і. ного рівня;

• матеріали яких пов’язані із забезпеченням національ­ної безпеки, оборони, суспільних інтересів чи містять державну таємницю або якщо відповідачем у справі є Г Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада мі­ністрів Автономної Республіки Крим. Крім того, Комітет може прийняти до свого провадження і розглянути будь-яку справу.

2. Постійно діюча адміністративна колегія Комітету, їй підвідомчі справи про порушення у вигляді:

‘ • антиконкурентних дій органів адміністративно-госпо-.: дарського управління та контролю, діяльність яких по­ширюється на всю територію України;

• делегування повноважень центральних органів вико-1 навчої влади, обласних, Київської та Севастопольської ‘« міських державних адміністрацій, органів місцевого [ самоврядування відповідного рівня;

• схилення до порушень, створення умов для вчинення

таких порушень чи їх легітимація центральними орга-ї нами виконавчої влади, обласними, Київською та Се-, вастопольською міськими державними адміністрація-•. ми, органами місцевого самоврядування відповідного | рівня;

• надання рекомендацій центральними органами вико-’ навчої влади, обласними. Київською та Севастополь-;; ською міськими державними адміністраціями, органа-і; ми місцевого самоврядування відповідного рівня, що схиляють до вчинення порушень законодавства про

захист економічної конкуренції чи сприяють вчинен­ню таких порушень. -

Разом з тим постійно діюча адміністративна колегія за до­рученням Голови Комітету може розглянути будь-яку спра­ву, крім тих, що підвідомчі Комітету. __ ^

3. Тимчасова адміністративна колегія Комітету. Її утворю­ють для розгляду будь-якої справи.

4. Державний уповноважений Комітет. Йому підвідомчі справи про порушення у вигляді:

• зловживання монопольним (домінуючим) станови­щем, антиконкурентних узгоджених дій, недобросо­вісної конкуренції, якщо наслідки порушення мають місце на ринку, що охоплює кілька регіонів, чи на загальнодержавному ринку;

• обмежувальної та дискримінаційної діяльності суб’єк­тів господарювання, а також неправомірного викорис­тання суб’єктами господарювання свого ринкового становища, якщо наслідки порушення мають місце на загальнодержавному ринку;

• неподання, подання інформації в неповному обсязі Ко­мітету у встановлені державним уповноваженим, ад­міністративною колегією, Комітетом чи нормативно-правовими актами строки або подання недостовірної інформації;

• створення перешкод працівникам Комітету у прове-’ денні перевірок, огляду, вилученні чи накладенні арешту на майно, документи, предмети чи інші носії інформації.

5. Адміністративна колегія територіального відділення Комітету. Їй підвідомчі справи про порушення у вигляді:

• зловживання монопольним (домінуючим) станови­щем, антиконкурентних узгоджених дій, недобросо­вісної конкуренції, якщо наслідки порушення мають місце на регіональному ринку;

• антиконкурентних дій органів влади, органів місцево­го самоврядування, органів адміністративно-господар­ського управління та контролю, крім тих, що підвідом­чі постійно діючій адміністративній колегії Комітету;

• делегування повноважень органів влади чи органів місцевого самоврядування крім тих, що підвідомчі по­стійно діючій адміністративній колегії Комітету;

• схилення до порушень, створення умов для вчинення

1ЧП

таких порушень чи їх легітимація органами влади, ор­ганами місцевого самоврядування, органами адмініст­ративно-господарського управління та контролю крім тих, що підвідомчі постійно діючій адміністративній колегії Комітету;

• обмежувальної та дискримінаційної діяльності суб’єк­тів господарювання, а також неправомірного викорис­тання суб’єктами господарювання свого ринкового становища, крім тих, що підвідомчі державному упов­новаженому Комітету;

• неподання, подання інформації в неповному обсязі те­риторіальному відділенню у встановлені головою те­риторіального відділення, адміністративною колегією територіального відділення Комітету чи нормативно-правовими актами строки або подання недостовірної інформації територіальному відділенню;

• створення перешкод працівникам територіального від-ділення Комітету у проведенні перевірок, огляду, ви-. лученні чи накладенні арешту на майно, документи, предмети чи інші носії інформації;

• надання рекомендацій суб’єктами господарювання, об’єднаннями, органами влади, органами місцевого са­моврядування, органами адміністративно-господар­ського управління та контролю, що схиляють до вчи­нення порушень законодавства про захист економіч­ної конкуренції чи сприяють вчиненню таких пору­шень, крім тих, що підвідомчі постійно діючій адмі­ністративній колегії.

Справи, підвідомчі адміністративній колегії територіально­го відділення, розглядаються у територіальному відділенні за місцем вчинення порушення або за місцезнаходженням від­повідача, або за місцем настання наслідків порушення.

Голова Комітету має право за клопотанням осіб, які бе­руть участь у справі, за поданням державного уповноваже­ного Комітету, керівника структурного підрозділу Комітету, голови територіального відділення або з власної ініціативи передати на розгляд іншого органу чи посадової особи будь-які матеріали, що є у провадженні органу чи посадової осо­би, уповноважених на їх розгляд.

Крім розгляду справ, відповідно до компетенції наданої за­конодавством органи Антимонопольного комітету мають право надавати органам влади, місцевого самоврядування,

адміністративно-господарського управління та контролю?^ суб’єктам господарювання обов’язкові до виконання реко­мендації з метою припинення дій, які містять ознаки пору­шення законодавства про захист економічної конкуренції, усунення причин виникнення цих порушень і умов, що їм сприяють, а якщо порушення припинено •— щодо вжиття за­ходів для усунення їх наслідків.

Як правило, рекомендації надаються, коли вчинено певні неправомірні дії, але за своїми наслідками вони не призвели до спотворення, обмеження або усунення конкуренції з рин­ку та не завдали шкоди суб’єктам господарювання, спожи­вачам і, таким чином, немає підстав для відкриття справи та застосування санкцій. Змістом рекомендацій органів Анти-монопольного комітету є пропозиції органам влади, місцево­го самоврядування, адміністративно-господарського управ­ління та контролю або суб’єктам господарювання вжити за­ходів щодо усунення дій, що призводять або можуть при­звести до вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції і настання негативних наслідків, а якщо такі наслідки настали — щодо найсприятливіших шля­хів їх усунення. Рекомендації надаються у вигляді листа.

Рекомендації органів Антимонопольного комітету України підлягають обов’язковому розгляду органами чи особами, яким вони надані. Про результати їх розгляду Антимоно-польному комітету України, його територіальному відділен­ню повідомляється у 10-денний строк з дня отримання реко­мендацій, якщо органами Антимонопольного комітету не по­довжено цей строк.

За умови виконання положень рекомендацій, якщо пору­шення не призвело до суттєвого обмеження чи спотворення конкуренції, не завдало значних збитків окремим особам чи суспільству та вжито відповідних заходів для усунення на­слідків порушення, провадження у справі про порушення за­конодавства про захист економічної конкуренції не розпочи­нається, а розпочате провадження закривається.

Приклад з практики органів Антимонопольного комітету

За результатами з’ясування обставин, пов’язаних з вико­ристанням підрозділами ДСО при МВС України Інструкції з організації роботи по технічному оснащенню та прийому під охорону важливих об’єктів, затвердженої наказом Управлін­ня ДСО, було встановлено, що цією Інструкцією підрозділам

у- ДСО надано переваги при виконанні монтажних робіт заоЯ

і бів охоронної сигналізації. иН

Щоб запобігти порушенням вимог законодавства про з»Я хист економічної конкуренції та створити однакові умови, Антимонопольний комітет підготував Головному управлінню ДСО при МВС України відповідні рекомендації щодо внесен­ня до Інструкції змін та доповнень.

На виконання зазначених рекомендацій Головне управлін­ня ДСО при МВС України прийняла нову Інструкцію, яка дає право замовнику самостійно визначати виконавця робіт із проектування та монтажу технічних засобів охорони на

тендерній (конкурсній) основі.

* * *

|

§ 4. Процедура розгляду справ • про порушення законодавства Я про захист економічної конкуренції

Процес розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції умовно можна поділити на сім стадій.

1. Початок розгляду справи. Розпочинається зі встанов­лення факту вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції та прийняття розпорядження про початок розгляду справи.

2. Розгляд справи. Включає процес збирання доказів у справі, підготовки до розгляду справи та розгляд її по суті.

3. Прийняття рішення. На цій стадії закінчується проце­дура розгляду справи по суті й орган Антимонопольного ко­мітету ухвалює рішення або закриває провадження у справі без прийняття рішення по суті.

4. Перевірка рішення. Передбачає перевірку ухваленого рішення. Вона проводиться у межах наданої законодавством компетенції органами Антимонопольного комітету за заява­ми осіб, які брали участь у справі, або з власної ініціативи.

5. Перегляд рішення. У разі потреби рішення переглядає той орган Комітету, який прийняв відповідне рішення (на­приклад, перегляд рішення за нововиявленими обставинами).

і 6. Оскарження рішень органів Антимонопольного коміте-

|ьту у суді, господарському суді.

Ц> 7. Виконання рішення.

Порушення законодавства про захист економічної конку­ренції можуть бути виявлені й відповідно до цього розпочата справа, у разі звернення підприємця, органу влади, місцево­го самоврядування, чи громадянина з повідомленням про ві­домий їм факт вчинення порушення або у разі проведення органами Антимонопольного комітету планових чи позапла­нових виїзних перевірок щодо додержання законодавства про захист економічної конкуренції.

Отже, органи Антимонопольного комітету можуть розпо­чати справу про порушення законодавства про захист еконо­мічної конкуренції у таких випадках:

1) надходження до органів Комітету заяв від суб’єктів господарювання, громадян, об’єднань, установ, організацій про порушення їх прав внаслідок дій чи бездіяльності, визна­чених як порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

2) надходження до органів Комітету відповідних подань від органів державної влади, місцевого самоврядування, ад­міністративно-господарського управління та контролю з пи­тань, що стосуються порушень законодавства про захист економічної конкуренції;

3) за власною ініціативою органів Комітету.

Якщо справа розпочинається за заявою, а її розгляд під­відомчий адміністративній колегії територіального відділен­ня Комітету, подається до відділення за місцем вчинення по­рушення або за місцезнаходженням відповідача, або за міс­цем настання наслідків порушення. В усіх інших випадках заяви подаються до Антимонопольного комітету України. Заява має відповідати певним критеріям, вона має подавати­ся в письмовій формі й містити:

• найменування органу, до якого подається заява;

• найменування, поштову адресу, інші реквізити (факс, телефон) заявника;

• найменування, поштову адресу, інші реквізити відпо­відача;

• зміст вимог і виклад обставин, якими заявник обґрун­товує свої вимоги;

• перелік документів, що додаються до заяви;

• підпис заявника або його представника із зазначен­ням часу подання заяви.

До заяви додаються наявні у заявника матеріали, якими він обґрунтовує свої вимоги.

Заява розглядається протягом ЗО календарних днів, а уЯ разі потреби одержання додаткової інформації, яка не може бути надана заявником, строк розгляду заяви може бути подовжений державним уповноваженим, головою відділення на 60 календарних днів, про що письмово повідомляється заявникові. Якщо щодо відповідача, зазначеного у заяві, вже порушено справу за наведеними у заяві ознаками порушен­ня, заява може бути приєднана до цієї справи, про що також письмово повідомляється заявникові.

Якщо заяву було подано без додержання певних вимог і це перешкоджає її розглядові, державний уповноважений, голова відділення залишає таку заяву без руху, про що пи­сьмово повідомляє заявника і дає йому строк на усунення недоліків. При цьому час залишення заяви без руху не зара­ховується у строк розгляду заяви. Якщо заявник не усуне недоліки, визначені державним уповноваженим, головою те­риторіального відділення Комітету у встановлений строк, заява може взагалі бути залишена без розгляду, про що та­кож буде письмово повідомлено заявника.

Якщо заявник відмовився від заяви, вона залишається без розгляду, що не є перешкодою для продовження Комітетом, відділенням дослідження з питань, порушених у заяві. Зали­шення заяви без розгляду не позбавляє заявника права звернутися до Комітету, відділення з повторною заявою про порушення.

Розгляд заяви може бути зупинено з власної ініціативи органу Комітету чи голови територіального відділення або за заявою особи, яка бере участь у справі, до завершення роз­гляду органом Комітету, судом, господарським судом пов’я­заної з цією заявою справи або до розв’язання державним органом пов’язаного з нею іншого питання. Про зупинення розгляду заяви письмово повідомляється заявникові.

У разі виявлення ознак порушення законодавства про за­хист економічної конкуренції службовцями Комітету, тери­торіального відділення готується і вноситься на розгляд від­повідних органів подання про початок розгляду справи, в якому встановлюються обставини справи та подаються кон­кретні пропозиції щодо доцільності початку розгляду справи. Відповідно до подання службовців та за наявності ознак по­рушення розпочинається процедура розгляду справи про по­рушення законодавства про захист економічної конкуренції, під час якої встановлюються обставини справи, визначаєть-

ся спричинена шкода та встановлюються санкції. Справа про порушення законодавства про захист економічної конку­ренції починається з прийняття розпорядження, яке надси­лається відповідачу, заявнику та третім особам протягом трьох робочих днів з дня його прийняття. Розпорядження про початок розгляду справи або відмову у розгляді справи, • підвідомчої Комітету, адміністративній колегії чи державно­му уповноваженому Комітету, приймає державний уповно­важений Комітету, а у справах підвідомчих адміністративній колегії територіального відділення, — зазначена колегія.

Розпорядження про порушення законодавства про захист економічної конкуренції складається зі вступної, описово-мо­тивувальної та резолютивної частин.

Вступна частина має містити дату і місце прийняття розпорядження, найменування посади та прізвище особи, яка прийняла розпорядження; найменування сторін та тре­тіх осіб, які беруть участь у справі (щодо підприємства пов­ну його назву) із зазначенням юридичної адреси (поштових реквізитів), номер справи відповідно до вимог діловодства.

В описово-мотивувальній частині розпорядження мають бути дані про об’єкт, об’єктивну сторону, суб’єкт, суб’єктив­ну сторону порушення; опис доказів, на яких грунтуються висновки у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції; висновки експертизи (у разі її про­ведення); пояснення, заперечення відповідача, третіх осіб;

доводи та мотиви, за якими відхиляються ті чи інші запере­чення; вмотивований висновок про доведення факту вчинен­ня порушення та про кваліфікацію дій відповідача з посилан­ням на акти законодавства, що були підставою такої квалі­фікації (із зазначенням номерів статей, частин, пунктів);

зазначення процесуальних норм законів, правил, положень тощо.

Резолютивна частина розпорядження має містити вис­новок про визнання порушника таким, що займає (займав) монопольне (домінуюче) становище на відповідному ринку під час вчинення ним порушення (у разі порушення перед­баченого ст. 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції»); висновок про визнання дій відповідача пору­шенням законодавства про захист економічної конкуренції з наведенням повної кваліфікації порушення та з визначенням цих дій. Кожне порушення визначається окремо, наводиться

відповідна кваліфікація та короткий опис кожної дії, якщо в

діях відповідача є кілька порушень.

Взагалі, розпорядження органами Антимонопольного ко­мітету приймаються не лише у разі відкриття провадження у справі, а й у інших випадках. Аналіз законодавства про за­хист економічної конкуренції дає можливість стверджувати, що органи Антимонопольного комітету приймають такі роз­порядження, зокрема, у таких випадках:

• про початок розгляду справи про порушення законо­давства про захист економічної конкуренції;

• про відмову у розгляді справи;

• про об’єднання і виділення справ, зупинення розгляду

ви. справи та його поновлення;

Д| • про заміну відповідача або про залучення до участі у

Ір справі співвідповідачів;

В? • про призначення експертизи, в тому числі про призна-

р чення експерта;

| • про вилучення чи накладення арешту (на майно, предмети, документи, інші носії інформації, що мо­жуть бути доказами чи джерелом доказів у справі);

• про повернення вилучених предметів, документів, ін­ших носіїв інформації;

• про заборону вчиняти певні дії; .^^

• про надання інформації; «ІЦ

• про залишення без розгляду заяви про надання дозИ « волу на узгоджені дії, концентрацію; Й ^? • про початок розгляду справи про узгоджені дії, кон-^ь центрацію;

| • про зупинення або поновлення розгляду справи про узгоджені дії, концентрацію;

• про залучення третіх осіб у справі про узгоджені дії, концентрацію;

• про закриття розгляду справи про узгоджені дії, кон­центрацію;

• про залишення заяви без руху;

• з питань визначення монопольного (домінуючого) ста­новища суб’єктів господарювання на ринку.

Під час розгляду справи службовці органів Антимоно­польного комітету збирають та аналізують документи, вис­новки експертів, пояснення осіб, іншу інформацію, що може бути доказом у справі, зокрема проводять дослідження ре­гіональних або загальнодержавних ринків; одержують від

сторін, третіх осіб, інших осіб письмові та усні пояснення, які фіксують у протоколі; вилучають письмові та речові до­кази, у тому числі, документи, предмети чи інші носії інфор­мації, що можуть бути доказами чи джерелами доказів у справі; накладають арешт на предмети, документи, інші но­сії інформації, що можуть бути доказами чи джерелами до-• казів у справі.

За результатами збирання доказів у справі складається ще одне подання, але воно вже стосується попередніх вис­новків у справі. Його вносять на розгляд органів Комітету, яким підвідомча справа. Це подання містить:

1. Зміст заяви або інших підстав для початку розгляду справи.

2. Обставини, у яких є ознаки порушення, а саме дані про:

• об’єкт порушення — права, суспільні відносини, на які посягає діяння;

• об’єктивну сторону порушення — діяння (вчинок, опис дій, що містить порушення), час, місце, спосіб вчинення порушення, наслідки вчиненого порушення, наслідки неправомірних дій відповідача (що настали чи могли настати), причинний зв’язок між неправо­мірними діями відповідача й наслідками цих дій;

• суб’єкт порушення — конкретного відповідача;

• суб’єктивну сторону порушення — вину, мету (у разі потреби).

3. Опис доказів, які підтверджують чи спростовують на­явність у діях відповідача складу порушення.

4. Пояснення (заперечення) відповідача, третіх осіб щодо вчиненого порушення.

5. Доводи та мотиви, за якими пропонується відхилити ті чи інші докази та врахувати (відхилити) заперечення відпо­відача та третіх осіб.

6. Висновки експертів (за їх наявності).

7. Вмонтований висновок про доведення (не доведення) факту порушення.

Крім того, у разі доведення вчинення порушення, подання має містити висновок про кваліфікацію дій відповідача, ін­формацію про те, чи припинено відповідачем порушення за­конодавства про захист економічної конкуренції на момент складання подання, пропозиції про вжиття заходів щодо припинення відповідачем порушення, висновок щодо розмі­

ру незаконно одержаного прибутку та періоду його отримаїД

ня й обчислення та ін. Н і Копії подання з попередніми висновками (або витяги зй нього, що не містять інформації з обмеженим доступом, а та­кож визначеної відповідним державним уповноваженим, го­ловою відділення інформації, розголошення якої може завда­ти шкоди інтересам інших осіб, що беруть участь у справі, або перешкодити подальшому розглядові справи) не пізніше ніж за десять днів до прийняття рішення у справі надсила­ються сторонам і третім особам. При доведенні вчинення по-. рушення залежно від обставин у справі приймається одне чи кілька рішень. У рішенні вказують результати розгляду справи по суті, наводять мотиви рішення, зазначаються дії, які повинні виконати або від яких утриматися, та строк ви­конання рішення. Органи Комітету, які прийняли рішення, не мають права його скасувати або змінити. Вони вправі ли­ше виправити допущені в рішенні описки чи явні арифме­тичні помилки, роз’яснити своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту, а також прийняти додаткове рішення, як­що з якогось питання, що досліджувалося під час розгляду справи, не прийнято рішення. | Рішення приймають органи Комітету у разі:

| • завершення розгляду справи про порушення законо-| давства про захист економічної конкуренції, у тому ‘ числі справи про недобросовісну конкуренцію, неза-і- лежно від того чи вирішується справа по суті;

^ • якщо прийнято додаткове рішення у справі;

; • прийняття попереднього рішення у справі про пору-1 шення законодавства про захист економічної конку­ренції;

• визнання рішення таким, дія якого не зупиняється;

• за результатами перевірки та перегляду рішень у справах про порушення законодавства про захист еко­номічної конкуренції, у тому числі справах про недоб-

. росовісну конкуренцію;

‘ • надання дозволу, заборони узгоджених дій, концент-

:[ рації;

• перевірки та перегляду рішень у заявах, справах про ‘• узгоджені дії;

• перегляду рішень у заявах, справах про концентрацію.

У процесі розгляду справи органи Антимонопольного ко-;у мітету за поданою суб’єктом господарювання заявою про

вжиття заходів для відвернення негативних та непоправних

наслідків для суб’єктів господарювання внаслідок порушен­ня законодавства про захист економічної конкуренції мо­жуть прийняти попереднє рішення про заборону особі (від­повідачу), в діях якої вбачаються ознаки порушення, вчиня­ти певні дії, в тому числі про блокування цінних паперів або про обов’язкове вчинення певних дій, якщо невідкладне вчи­нення цих дій є необхідним виходячи із законних прав та ін­тересів інших осіб. Попереднє рішення може бути оскарже­не у 15-денний строк з дня його одержання. Цей строк не може бути поновлено.

У разі закриття розгляду справи у зв’язку з недоведенням вчинення порушення відповідач може звернутися до суду про відшкодування йому суб’єктом господарювання, який подав заяву, збитків, завданих у зв’язку з прийняттям попе­реднього рішення. Попереднє рішення, якщо в ньому не за­значено коротший строк, втрачає чинність з дня отримання відповідачем рішення, прийнятого за результатами розгляду справи.

За результатами розгляду справи про порушення законо­давства про захист економічної конкуренції органи Антимо-нопольного комітету України приймають рішення, зокрема про:

• визнання вчинення порушення законодавства про за­хист економічної конкуренції;

• припинення порушення законодавства про захист еко­номічної конкуренції;

• зобов’язання органу влади, місцевого самоврядуван­ня, адміністративно-господарського управління та контролю скасувати або змінити прийняте ним рішен­ня чи розірвати угоди, визнані антиконкурентними діями органів влади, місцевого самоврядування, адмі­ністративно-господарського управління та контролю;

• визнання суб’єкта господарювання таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку;

• примусовий поділ суб’єкта господарювання, що зай­має монопольне (домінуюче) становище на ринку;

• накладення штрафу;

• блокування цінних паперів;

• усунення наслідків порушень законодавства про за­хист економічної конкуренції;

• скасування дозволу на узгоджені дії у разі неправо­

мірного використання суб’єктом господарювання рин­кового становища;

• оприлюднення відповідачем за власні кошти офіційної інформації Антимонопольного комітету чи його тери­торіального відділення стосовно рішення, прийнятого у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, в тому числі опублікування рішень у повному обсязі (за винятком інформації з обмеженим доступом, а також визначеної відповідним державним уповноваженим, головою територіального відділення інформації, розголошення якої може завда­ти шкоди інтересам інших осіб, які брали участь у справі), у строк і спосіб, визначені цим рішенням або законодавством;

• закриття провадження у справі.

З метою захисту суспільних інтересів чи відвернення не­гативних або непоправних наслідків для суб’єктів господа­рювання органи Антимонопольного комітету України мо­жуть прийняти рішення про визнання рішення у справах про порушення законодавства про захист економічної конку­ренції, таким, дія якого не зупиняється у зв’язку з:

• порушенням судом, господарським судом проваджен­ня у справі про визнання його недійсним;

• перевіркою за заявою сторони відповідного рішення (постанови) суду, господарського суду в порядку нагляду;

• переглядом за заявоісг сторони відповідного рішення (постанови) суду, господарського суду за нововиявле-ними обставинами.

Таке рішення приймається за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи органів Антимоно­польного комітету України. Його приймають як перед подан­ням відповідної заяви до суду, господарського суду, так і піс­ля її подання, якщо суд, господарський суд не зупинять дію рішення органу Антимонопольного комітету України, що ос­каржується.

Рішення (витяг з нього, за винятком інформації з обмеже­ним доступом, а також визначеної відповідним державним уповноваженим Антимонопольного комітету України, голо­вою територіального відділення Антимонопольного комітету України інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які брали участь у справі), розпоря-

дження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень надаються для виконання шляхом надсилання або вручення під розписку чи доведення до відома в інший спосіб.

Якщо вручити рішення немає можливості внаслідок від­сутності фізичної особи за останнім відомим місцем прожи­вання (місцем реєстрації) або відсутності посадових осіб чи уповноважених представників суб’єкта господарювання, ор­гану адміністративно-господарського управління та контро­лю за відповідною юридичною адресою, рішення органів Ан­тимонопольного комітету України вважається таким, що вручене відповідачеві, через десять днів з дня оприлюднення інформації про прийняте рішення в офіційному друкованому органі (газета Верховної Ради України «Голос України», га­зета Кабінету Міністрів України «Урядовий кур’єр», «Офі­ційний вісник України», друковані видання відповідної об­ласної ради за останнім відомим місцем проживання чи міс­цем реєстрації, юридичної адреси відповідача).

Рішення та розпорядження органів Антимонопольного ко­мітету України, голів його територіальних відділень є обов’язковими до виконання.

Розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції підлягає закриттю без прийняття рі­шення по суті, якщо:

• справа не підлягає розгляду в органах Антимонополь­ного комітету;

• не встановлено відповідача або його місцезнаходження;

• відповідача — юридичну особу ліквідовано;

• вже розглянуто чи розглядається органами Антимоно­польного комітету справа з тих самих підстав щодо того самого відповідача;

• не доведено вчинення порушення;

• є інші підстави, передбачені законом.

З метою встановлення фактичних обставин справи про вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції, всебічного її розгляду та доведення вчинення порушення органи Комітету, які розглядають справу, до прийняття рішення по суті можуть проводити слухання у справі. Його проводить орган Комітету, який розглядає спра­ву, або колегіальний орган, один або кілька його членів. Про день, час і місце проведення слухання у справі осіб, які бе­

руть участь у справі, повідомляють не пізніше ніж за 5 днів до його проведення.

Орган Комітету на слухання у справі запрошує осіб, які беруть участь у справі, для надання ними зауважень, пояс­нень, доводів, необхідних для встановлення фактичних об­ставин справи. У слуханні у справі можуть брати участь працівники Комітету, його територіальних відділень, а у разі потреби залучається експерт. На слухання можуть бути за­прошені інші особи, якщо заявник і відповідач не висловили проти цього обгрунтованих заперечень.

Орган Комітету за власною ініціативою чи за заявою осіб, які беруть участь у справі, може провести повністю або

„ частково закрите слухання у справі, якщо відкрите слухання може завдати шкоди інтересам держави, особам, які беруть

; участь у справі, чи іншим особам або перешкодити подаль-

• шому розглядові справи.

Головуючий на слуханні вживає заходів для встановлення

; фактичних обставин справи. Він може видалити осіб, які по­рушують порядок проведення слухання; слухання продовжу-

^ ється без їх участі.

; Слухання протоколюється. У протоколі зазначаються:

орган Комітету, який проводить слухання;

; . форма проведення слухання (відкрите, закрите), місце,

: дата, час початку й закінчення слухання;

; прізвища, ім’я та по батькові головуючого, членів колегі-

} ального органу Антимонопольного комітету України із за­значенням їх посад та інших осіб, присутніх на слуханні;

питання, які розглядалися, та основний зміст зауважень, пояснень, доводів, наданих учасниками слухання.

Протокол слухання протягом трьох днів підписують голо­вуючий, члени колегіального органу Комітету, які проводили слухання у справі. У цей самий строк особи, які брали участь у слуханні, можуть.ознайомитися зі змістом протоко­лу, подати пояснення або зауваження до нього, які додають-

« ся до протоколу. Про ознайомлення осіб, які брали участь у

[ слуханні, зі змістом протоколу зазначається у протоколі.

; Слухання чи його частина може не проводитися, якщо це загрожуватиме громадському порядку, державній безпеці

: або розголошенню інформації з обмеженим доступом чи ін-

і ‘формації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам

І осіб, що беруть участь у розгляді справи.

§ 5. Перевірка, перегляд та оскарження рішень органів Антимонопольного комітету у справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Зміна, скасування та визнання рішень недійсними Рішення, прийняті адміністративною колегією територіаль­ного відділення, державним уповноваженим, адміністратив­ною колегією Антимонопольного комітету України у справах про порушення законодавства про захист економічної кон­куренції, у заявах, справах про узгоджені дії, можуть бути перевірені за заявою осіб, які брали участь у справі, або за власною ініціативою у порядку, встановленому Антимоно-польним комітетом України.

Заяву про перевірку рішення подають до Антимонополь­ного комітету України у 2-місячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено.

Рішення адміністративної колегії територіального відді­лення перевіряються Антимонопольним комітетом України чи його адміністративною колегією, рішення державного уповноваженого, адміністративної колегії Антимонопольного комітету України — Антимонопольним комітетом України.

Органи Антимонопольного комітету України, які переві­ряють рішення, можуть зупинити виконання рішення до за­кінчення його перевірки, про що письмово повідомляються Особи, які беруть участь у справі. За результатами перевірки рішення зазначені органи мають право залишити рішення без змін, змінити рішення, скасувати рішення частково і на­правити справу на новий розгляд у цій частині, скасувати рі­шення і прийняти нове рішення або передати справу на но­вий розгляд чи припинити провадження у справі.

Крім того, органи Антимонопольного комітету України з власної ініціативи чи за заявами осіб можуть переглянути рі­шення, прийняті ними у справах про порушення законодав­ства про захист економічної конкуренції та у заявах, спра­вах про узгоджені дії та концентрацію. Такий перегляд мож­на здійснити у разі:

• якщо істотні обставини не були і не могли бути відомі органам Антимонопольного комітету України, що при­звело до прийняття незаконного або необгрунтовано­го рішення;

• якщо рішення було прийнято на підставі недостовір­

ної інформації, що призвело до прийняття незаконно­го або необгрунтованого рішення;

• невиконання учасниками узгоджених дій, концентра­ції вимог і зобов’язань, які усувають або пом’якшують негативний вплив узгоджених дій та концентрації на конкуренцію;

• якщо обставини, на підставі яких було прийнято рі­шення про надання дозволу на узгоджені дії та кон­центрацію суб’єктів господарювання, вже не існують;

• наявності інших підстав, передбачених законами України.

Органи Антимонопольного комітету України, які прийня­ли рішення, можуть зупинити його виконання до закінчення перегляду, про що письмово повідомляються особи, які бе­руть участь у справі. За результатами перегляду органи Ан­тимонопольного комітету України можуть залишити рішен­ня без змін, змінити рішення, скасувати його або прийняти нове рішення.

Якщо за результатами перегляду рішень Антимонополь-ний комітет України приймає рішення про заборону кон­центрації, державна реєстрація суб’єкта господарювання, створеного в результаті концентрації, скасовується у судово­му порядку за позовом Антимонопольного комітету України.

Заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повніс­тю або частково до суду у 2-місячний строк з дня одержання і рішення. Цей строк не може бути відновлено.

І Рішення Антимонопольного комітету України, його адмі-^; ністративної колегії та державного уповноваженого оскар-е жуються до Вищого господарського суду України; рішення адміністративної колегії територіального відділення — до господарського суду Автономної Республіки Крим, облас­них, Київського та Севастопольського міських господар­ських судів.

Підставами для зміни, скасування чи визнання недійсни­ми рішень органів Антимонопольного комітету України є:

неповне з’ясування обставин, що мають значення для спра­ви; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, ви­кладених у рішенні, обставинам справи; порушення або не­правильне застосування норм матеріального чи процесуаль­ного права.

Порушення або неправильне застосування норм процесу­ального права може бути підставою для зміни, скасування чи визнання недійсним рішення лише за умови, якщо це по­рушення призвело до прийняття неправильного рішення. ^

Контрольні запитання для самоперевірки і /. У чому полягає сутність порушення законодавства про захист економічної конкуренції?

2. Що таке порушення законодавства про захист еко­номічної конкуренції?

3. Який склад порушення законодавства про захист економічної конкуренції?

4. Що таке докази у справі про порушення законодав­ства про захист економічної конкуренції, їх джерела?

5. Які особи беруть участь у справі?

6. Як відбувається вилучення,’ накладення арешту на майно?

7. Експертиза у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

8. Які органи розглядають справи про порушення зако­нодавства про захист економічної конкуренції?

9. У чому полягає сутність рекомендацій органів Анти-монопольного комітету?

10. Назвіть стадії процесу розгляду справи про пору­шення законодавства про захист економічної конку­ренції.

11. Заява про порушення законодавства про захист еко- ц помічної конкуренції, її розгляд, я

12. Коли проводяться слухання у справі? В

13. У яких випадках органи Антимонопольного коміте- -В ту приймають розпорядження, а у яких рішення? я

14. Яким чином здійснюються перевірка, перегляд, оскар- «• ження рішень органів Антимонопольного комітету?

Глава 7

Основні види порушень законодавства про захист економічної конкуренції

§ 1. Загальна характеристика основних порушень законодавства про захист економічної конкуренції

З точки зору законодавства про захист економічної конку­ренції господарська діяльність на ринку може здійснюватися | як правомірно і спрямовуватися на розвиток суспільства та І: економіки, так і неправомірно, що завдає суспільству шкоди, е гальмує економічний розвиток. Це, зокрема, відбувається ^г внаслідок спотворення, обмеження або усунення конкурен-; ції з ринку.

Дії, що призводять або можуть призвести до спотворення, обмеження або усунення конкуренції з ринку, порушують законодавство про захист економічної конкуренції і підляга­ють покаранню. Вони є протиправними і шкідливими для ринкової конкуренції та осіб, які функціонують на ринку.

Головною ознакою протиправних дій є їхня здатність спотворювати чесні правила гри на ринку, порушувати пра­ва та охоронювані законом інтереси підприємців і спожива­чів, а також порушувати норми законодавства про захист економічної конкуренції.

Відповідно до законів України «Про захист економічної конкуренції» та «Про захист від недобросовісної конкурен­ції» основними порушеннями законодавства про захист еко­номічної конкуренції, вчинення яких спричиняє, можливо, найістотнішу шкоду ринковій конкуренції, можна назвати:

1. Антиконку рентні узгоджені дії суб’єктів господа­рювання — вчиняються виключно групою суб’єктів госпо­дарювання, одна особа сама по собі не може вчинити анти-конкурентні узгоджені дії.

2. Зловживання монопольним (домінуючим) станови­щем на ринку — може вчинятися як однією особою, так і групою осіб.

3. Антиконку рентні дії органів влади, місцевого само­врядування, адміністративно-господарського управлін­ня та контролю —- вчиняють виключно зазначені органи

шляхом прийняття неправомірних рішень та вчиняючи дії, що обмежують вільну економічну діяльність на ринку та спотворюють дію економічних законів.

4. Недобросовісна конкуренція. Основою недобросовіс­ної конкуренції є нечесне, неправомірне ведення підприєм­ницької діяльності.

Вчинення цих неправомірних дій заборонено і тягне за со-^ бою відповідальність згідно з законодавством. <

§ 2. Антиконкурентні узгоджені дії суб’єктів господарювання

Для задоволення своїх потреб та отримання надприбутків на ринку суб’єкти господарювання можуть здійснювати колек­тивну антиконкурентну діяльність та створювати монополь­ні об’єднання, що домінують на ринку. В основному це від­бувається шляхом укладення письмових чи усних угод, які регламентують їх ринкову діяльність. Таким чином підпри­ємці можуть домовлятися про регулювання виробництва, умови збуту продукції та найму робочої сили, встановлення цін на певні товари, обмін виробничою та комерційною ін­формацією та ін. Основною метою укладення таких угод є одержання прибутку шляхом забезпечення власних та сус­пільних потреб через усунення чи обмеження конкуренції між учасниками угоди, а також через усунення зовнішньої конкуренції. Такі учасники, зберігаючи юридичну, фінансо­ву, виробничу та комерційну самостійність, здійснюють на договірній основі антиконкурентну спільну діяльність, що , може передбачати:

• обмін патентами та технологіями;

• розширення сфер впливу на споживчому ринку;

• визначення спільної політики розвитку виробництва, реалізації товарів, а також встановлення монопольних цін, метою яких є усунення конкурентів з ринку;

• розподіл ринків збуту, джерел сировини тощо. Антиконкурентні узгоджені дії суб’єктів господарювання заборонені законодавством.

Залежно від структури ринку, виду суб’єктів господарю­вання, їх місця на ринку виділяють три основні види анти-конкурентних узгоджених дій:

• горизонтальні;

• вертикальні;

• конгломератні.

Горизонтальні антиконку рентні узгоджені дії. Це дії (угоди), що їх здійснюють на одному і тому самому рівні ви- • робництва або розподілу товарів два або більше суб’єктів господарювання, які фактично мають бути конкурентами.

Здійснення таких погоджених дій (укладення угод), які безпосередньо передбачають встановлення монопольних цін, розподіл ринку, усунення з ринку інших суб’єктів господа­рювання, завдають конкуренції найбільшої і прямої шкоди, бо стосуються її основних елементів, зокрема цін, обсягу ви­робництва, структури ринку, включаючи частки суб’єктів господарювання на ринку, географічні, товарні, часові межі ринку.

І Щоб істотно обмежити конкуренцію, суб’єктам господа-г рювання не обов’язково прямо погоджувати (передбачати у ї своїх угодах) відповідну антиконкурентну діяльність. Іноді і достатньо, щоб домовленості стосувалися фактора, істотного І для функціонування ринку. Наприклад, встановлення суб’-! єктами господарювання нових галузевих стандартів чи ство-;’ рення труднощів в отриманні суб’єктами господарювання лі-!’ цензій чи дозволів на здійснення господарської діяльності і; може істотно підвищити бар’єри входження на ринок або ^ призвести до виходу з ринку суб’єктів господарювання — новачків.

Аналогічні наслідки матимуть місце й у разі домовленості і» учасників ринку не мати справи з постачальниками суб’єкта і господарювання, який нещодавно увійшов на ринок, — так | званий бойкот.

Поряд з цим існують антиконкурентні узгоджені дії, які Г хоч прямо і не передбачають зміни конкретних умов форму­вання ціни або структури ринку, інших основних елементів конкуренції, але впливають на неосновні її елементи і через ;• них опосередковано — на основні.

: До неосновних елементів конкуренції можна віднести рек-^; ламу, години роботи магазинів, зовнішнє оформлення това-. ру тощо. Так, домовившись про заборону або істотне обме-: ження реклами на свої товари, суб’єкти господарювання ^ значно обмежують можливості споживачів до пошуку най-і оптимальніших умов придбання. Таким чином, посилюється , загальна ринкова влада кожного з продавців, а отже, і їх Ї можливість призначати вищі ціни.

^; Аналогічні наслідки мають місце у разі домовленості щодо ? єдиного режиму роботи магазинів. Таким чином, учасники

антиконкурентних узгоджених дій позбавляються конкурен­ції з боку тих підприємств, які могли б працювати в інший час. ,

Такі угоди, як правило, не усувають конкуренцію повніс­тю, але призводять до її часткового обмеження чи ослаблен­ня з відповідними негативними наслідками для ринку та спо­живачів.

Горизонтальні антиконкурентні узгоджені дії, крім зазна­ченого, можуть також передбачати: - д» спільний продаж, зокрема експорт товарів; Н| спільні закупівлі, зокрема імпорт товарів; Ц раціоналізацію, спеціалізацію виробництва; Й обмеження інвестицій, техніко-технологічного розвитку; • спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тен-И Дбрів. •

Вертикальні антиконкурентні узгоджені дії — дії (уго-^ ди), що їх здійснюють два або більше суб’єктів господарю­вання, і відповідають таким умовам:

а) суб’єкти господарювання — учасники узгоджених дій перебувають у відносинах продавець — покупець або поста­чальник — споживач;

б) такі узгоджені дії передбачають обмеження підприєм­ницької діяльності хоч би одного з учасників узгоджених дій у його відносинах з третіми особами;

в) зазначені обмеження підприємницької діяльності при­зводять або можуть призвести до обмеження, спотворення або усунення конкуренції з ринку, порушення прав спожи­вачів.

Загалом вертикальні узгоджені дії (угоди) на конкурент­них ринках не лише не обмежують конкуренції на них, але й часто посилюють її.

Зокрема, вибір виробником автомобілів одного дистриб’ю­тора своїх товарів за умови відсутності монопольного стано­вища виробника дає йому можливість здійснювати інвести­ції у торгівлю власними автомобілями, створюючи при цьому кращі умови для споживачів, стимулюючи інших ви­робників до аналогічних дій. І навпаки, якщо один з учасни­ків вертикальних узгоджених дій займає монопольне стано­вище на ринку, антиконкурентний ефект таких узгоджених дій стає, як правило, неминучим, і ці узгоджені дії перетво­рюються на неправомірні.

Найпоширеніші приклади антиконкурентних вертикаль­них узгоджених дій.

1. Узгоджені дії (угоди) щодо встановлення цін пере­продажу. Такі дії мають місце, коли між постачальником певного товару і його розповсюджувачем досягається домов­леність щодо рівня ціни, за якою цей товар має продаватися іншим підприємцям, споживачам, тобто особам, які не є учасниками узгоджених дій.

2. Узгоджені дії (угоди) щодо виключного розповсюд-; ження товарів. Ці дії (угоди) мають місце, коли постачаль-| ник бере на себе зобов’язання визначити лише одного роз­повсюджувача свого товару, що призводить до усунення з | ринку інших розповсюджувачів, а, отже, до усунення конку-• ренції на цьому ринку.

І: Аналогічні наслідки мають узгоджені дії (угоди), які пе-| редбачають призначення постачальником одного розповсюд-’’ жувача на певній території.

3. Узгоджені дії (угоди) щодо вибіркового розповсюд­ження товарів — дії, коли між постачальником товару і його розповсюджувачами досягаються домовленості щодо продажу постачальником своїх товарів лише тим з них, які відповідають певним умовам. Наприклад, постійно мати у продажу певний асортимент супутніх товарів; здійснювати і продаж у спеціалізованих магазинах, оформлених відповід-, ним чином, чи з примусовим асортиментом; надавати послу-I ги передпродажної підготовки товару або його гарантійного | обслуговування.

\ 4. Узгоджені дії (угоди) щодо ексклюзивної закупівлі товарів — мають місце, коли між постачальником і розпов­сюджувачем його товарів досягається домовленість щодо за­купівлі розповсюджувачем товарів лише в одного постачаль­ника. Антиконкурентний ефект цього виду порушення по­лягає в обмеженні доступу на ринок товарів інших поста­чальників.

| Зазначені перешкоди виникають, якщо постачальник — | монопольне утворення здійснює узгоджені дії з такою кіль-|кістю розповсюджувачів його товарів, що інші постачальни-| ки не можуть протягом тривалого часу знайти альтернативні І способи розповсюдження своїх товарів, у тому числі й ство-; рити власну мережу розповсюдження.

5. Франшизні угоди. Ці угоди мають місце, коли між власником знака для товарів і послуг, фірмового наймену-

вання тощо і підприємцем, який займається аналогічним ви­дом діяльності, досягається домовленість щодо використан­ня на певних умовах знака для товарів і послуг, фірмового найменування.

Загалом, якщо умови такого використання є обгрунтова­ними, зокрема передбачають внесення плати за використан­ня відповідного права, здійснення власником контролю за якістю товарів, позначених його знаком для товарів і послуг чи фірмовим найменуванням, то зазначені угоди буде укла­дено цілком законно.

6. Узгоджені дії (угоди) щодо використання прав ін­телектуальної власності. Такі дії мають місце, коли між власником права інтелектуальної власності (патенти, знаки для товарів і послуг, авторські права) та певним підприєм­цем досягається домовленість щодо передачі підприємцю права на певну інтелектуальну власність або надання йому дозволу використання цього права.

7. Конгломератні узгоджені дії (угоди). Це узгоджені дії (угоди), що їх здійснюють (уклали) два або більше суб’­єктів господарювання, і відповідають таким умовам:

а) суб’єкти господарювання — учасники узгоджених дій не є конкурентами та не перебувають у відносинах прода­вець-покупець чи постачальник-споживач;

б) таке узгодження дій передбачає обмеження у підпри­ємницькій діяльності хоч би одного з її учасників у його від­носинах з третіми особами.

За своєю природою, змістом, основними видами антикон-курентні конгломератні відносини аналогічні до антиконку-рентних вертикальних узгоджених дій (угод), за винятком того, що між їх учасниками відсутні відносини продавець-по­купець чи постачальник-споживач.

Отже, антиконкурентні узгоджені дії є неправомірними діями. Різниця між ними та правомірними узгодженими дія­ми суб’єктів господарювання полягає в тому, що антиконку­рентні узгоджені дії можуть призвести до недопущення, усу­нення, спотворення чи обмеження конкуренції на ринку.

Відповідно до Закону України «Про захист економічної конкуренції» антиконкурентними узгодженими діями, зокре­ма, визнаються узгоджені дії, які стосуються:

1) встановлення цін чи інших умов придбання або реалі­зації товарів;

2) обмеження виробництва, ринків товарів, техніко-техно-

логічного розвитку, інвестицій або встановлення контролю над ними;

3) розподілу ринків чи джерел постачання за територіаль­ним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи придбання, за колом продавців, покупців або споживачів чи за іншими ознаками;

4) спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, гендерів;

• 5) усунення з ринку або обмеження доступу на ринок (ви­хід з ринку) інших суб’єктів господарювання, покупців, про-

[ давців;

| 6) застосування різних умов до рівнозначних угод з інши-

••ми суб’єктами господарювання, що ставить останніх у неви-

^, гідне становище в конкуренції;

І 7) укладення угод за умови прийняття іншими суб’єктами господарювання додаткових зобов’язань, які за своїм зміс­том або згідно з торговими та іншими чесними звичаями в підприємницькій діяльності не стосуються предмета цих угод;

8) істотного обмеження конкурентоспроможності інших суб’єктів господарювання на ринку без об’єктивно виправда­них на те причин.

Приклад антиконкурентних узгоджених дій суб’єктів господарювання з практики органів Антимонополь-» ного комітету, що призвели до розподілу ринку за ко­лом споживачів

. Тернопільська обласна дирекція НАСК «Оранта» (далі — дирекція НАСК «Оранта») та Тернопільське обласне управ­ління Державного Ощадного банку України (далі — управ­ління Ощадбанку) уклали договір про співробітництво з пи­тань банківсько-страхових операцій. Згідно з цим договором управління Ощадбанку прийняло на себе зобов’язання про­водити переговори з юридичними та фізичними особами, які звертались за одержанням кредиту та іншими послугами, щодо укладення ними договорів із дирекцією НАСК «Оран­та» на страхування майна, що було предметом застави. Ди­рекція НАСК «Оранта» у свою чергу зобов’язалася сплачу­вати управлінню Ощадбанку винагороду в розмірі 10% суми страхових платежів, які надійшли за договорами, укладени­ми з клієнтами-позичальниками управління.

В результаті із 90 позичальників, які отримали кредити під заставу майна, 60 застрахували майно в дирекції. Цьому

сприяла та обставина, що в управлінні не було інформації про інші страхові компанії, і клієнти не могли обрати стра­ховика за своїм бажанням. Оскільки Ощадний банк займає у межах Тернопільської області монопольне становище на ринку кредитування фізичних осіб, НАСК «Оранта» в особі Тернопільської обласної дирекції також набула монопольно­го становища на ринку страхування заставного майна в ме­жах Тернопільської області.

Тернопільське відділення Антимонопольного комітету ква­ліфікувало дії Тернопільської обласної дирекції НАСК «Оран­та» і Тернопільського обласного управління Державного Ощадного банку України як антиконкурентні узгоджені дії, що призвели до розподілу ринку за колом споживачів.

* * *

Приклад антиконкурентних узгоджених дій суб’єктів господарювання з практики органів Антимонополь­ного комітету, що призвели до встановлення моно­польних цін

У місті Донецьку 6 найбільших торговців моторним пальним (СП «Гефест», ТОВ «Космос—2000», ПВКФ «Паралель—М-1», ТОВ «Донбасенерго—Сервіс», АТЗТ «Лада—Центр» та ПП «Борінг»), сукупна частка яких на ринку становила 44%, одночасно і до одного й того самого рівня підвищували роз­дрібні ціни на чотири марки бензину та дизельне пальне, причому збільшення цін не було економічно обгрунтованим.

Координуючи свої дії, ці 6 торговців набули сукупної рин­кової влади на ринку роздрібної торгівлі моторним пальним і встановили монопольні ціни.

Донецьке відділення Антимонопольного комітету кваліфі­кувало дії СП «Гефест», ТОВ «Космос—2000», ПВКФ «Па­ралель—М-1», ТОВ «Донбасенерго—Сервіс», АТЗТ «Лада— Центр» та ПП «Борінг» як антиконкурентні узгоджені дії, що призвели до встановлення монопольних цін.

* * *

Приклад антиконкурентних узгоджених дій суб’єктів господарювання з практики органів Антимонополь­ного комітету, що призвели до обмеження доступу на ринок інших суб’єктів господарювання

Між ВАТ «Черкасивтормет» та ВАТ «Запорізький завод феросплавів» було укладено договір про постачання брухту для виробничих потреб останнього. В одному з пунктів до­говору зазначалося: «Покупатель обязуется не заключать

^ прямьіх договоров с предприятиями ломосдатчиками Черкас-| ской области на получение лома» (мовою документа). Про-1 ‘ понуючи договір у такій редакції, ВАТ «Черкасивтормет» ма-й . ло на меті не допустити співробітництво ВАТ «Запорізький Г завод феросплавів» з іншими можливими продавцями брухту |і з Черкаської області. Таким чином, ВАТ «Черкасивтормет», | займаючи монопольне становище на ринку заготівлі брухту § і відходів чорних металів у межах своєї області та одноосо-;| бово володіючи устаткуванням для переробки брухту і від-| ходів металів, в результаті цієї угоди набуло виключних прав

на постачання переробленого брухту, в той час як усі інші І постачальники брухту були позбавлені цієї можливості. ? Дії ВАТ «Черкасивтормет» та ВАТ «Запорізький завод фе-;, росплавів» Черкаське відділення Антимонопольного комітету

кваліфікувало як антиконкурентні узгоджені дії, що призве-;;, ли до обмеження доступу на ринок інших суб’єктів господа-і^ рювання. ‘і, * * *

| За загальним правилом,- не можуть бути визнані антикон-| курентними узгодженими діями будь-які узгоджені дії малих | або середніх підприємців щодо спільного придбання товарів,

•^, які не призводять до істотного обмеження конкуренції В? та сприяють підвищенню конкурентоспроможності цих під-

•I приємців. І» Малим та середнім підприємцем відповідно до Закону України «Про захист економічної конкуренції» є суб’єкт госпо-

•I дарювання, дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, вр робіт, послуг) за останній фінансовий рік чи вартість активів | якого не перевищує суми, еквівалентної 500 тисячам євро, | визначеної за курсом Національного банку України, що діяв | в останній день фінансового року, якщо на ринках, на яких | діє цей підприємець, є конкуренти зі значно більшою ринко-I вою часткою.

| Крім того, не можуть бути визнані антиконкурентними уз-і годженими діями узгоджені дії суб’єктів господарювання | щодо постачання чи використання товарів, якщо один з ^[ї учасників узгоджених дій стосовно іншого встановлює обме­ження на:

: • використання поставлених ним товарів чи товарів ін-г тих постачальників;

| • придбання у інших суб’єктів господарювання або про-

й

даж іншим суб’єктам господарювання чи споживачам інших товарів;

• придбання товарів, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприєм­ницькій діяльності не є предметом угоди;

• формування цін або інших умов договору про продаж поставленого товару іншим суб’єктам господарювання чи споживачам.

Проте, якщо такі узгоджені дії призводять до істотного об­меження конкуренції на всьому ринку чи в значній його час­тині, до монополізації відповідних ринків, обмежують доступ на ринок інших суб’єктів господарювання, спричинюють еко­номічно необгрунтоване підвищення цін або дефіцит товарів, їх можна визнати антиконкурентними узгодженими діями.

В українському законодавстві про захист економічної кон­куренції окремого визначення дістали узгоджені дії, що сто­суються переходу прав на інтелектуальну власність. Це пов’язано з тим, що неправомірний (з точки зору законодав­ства про захист економічної конкуренції) перехід прав на ін­телектуальну власність може призвести до порушення зако­нодавства про захист економічної конкуренції шляхом вчи­нення антиконкурентних узгоджених дій та завдати шкоди як конкуренції на ринку так і споживачам. Водночас у зако­нодавстві не визначено переліку угод щодо передачі прав на володіння та розпорядження об’єктами інтелектуальної власності, зміст яких порушує законодавство про захист економічної конкуренції, а чітко визначено угоди, укладення яких не може призвести до вчинення порушення законодав­ства про захист економічної конкуренції.

Відповідно до цього не можуть бути визнані порушенням законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій угоди про передачу прав інтелектуальної власності або про використання об’єкта права інтелектуальної власності у тій частині, в якій вони обмежують у здійсненні господарської діяльності сторону угоди, якій передається право, якщо ці обмеження не вихо­дять за межі законних прав суб’єкта права інтелектуальної власності. Вважається, що не виходять за межі зазначених прав обмеження, які стосуються обсягу прав, які передають­ся, строку та території дії дозволу на використання об’єкта права інтелектуальної власності, а також виду діяльності, сфери використання, мінімального обсягу виробництва.

!’

|: Як уже зазначалося, вчинення антиконкурентних узгод-г жених дій забороняється і тягне за собою відповідальність ? згідно із законом. Разом з тим відповідно до законодавства особа, яка вчинила антиконкурентні узгоджені дії, але рані­ше за інших учасників цих дій добровільно повідомила про це Антимонопольний комітет України чи його територіальне відділення та надала інформацію, що має істотне значення для прийняття рішення у справі, може бути звільнена від відповідальності.

Незважаючи на це, особу, яка вчинила антиконкурентні узгоджені дії, але повідомила про це органи Антимонополь-ного комітету, не буде звільнено від відповідальності, якщо вона:

• не вживе ефективних заходів стосовно припинення нею антиконкурентних узгоджених дій після повідом­лення про них Антимонопольному комітету України;

• була ініціатором чи забезпечувала керівництво анти­конкурентними узгодженими діями;

• не надала всіх доказів або інформації стосовно вчи­нення нею порушення, про які їй було відомо та які вона могла безперешкодно отримати.

Проте, незважаючи на всю можливу шкоду для конкурен­ції на ринку та споживачів, узгоджені дії можуть дозволити органи Антимонопольного комітету України, якщо їх учасни­ки доведуть, що ці дії сприяють:

• вдосконаленню виробництва, придбанню або реаліза­ції товару;

• техніко-технологічному, економічному розвиткові;

• розвитку малих або середніх підприємців;

• оптимізації експорту чи імпорту товарів;

• розробці та застосуванню уніфікованих технічних умов або стандартів на товари;

І • раціоналізації виробництва.

ї Органи Антимонопольного комітету України не можуть І дозволити узгоджені дії, якщо конкуренція істотно обмежу-ї ється на всьому ринку чи в значній його частині.

Кабінет Міністрів України може дозволити узгоджені дії, на які Антимонопольний комітет України не дав дозволу, як­що учасники узгоджених дій доведуть, що позитивний ефект І для суспільних інтересів переважає можливі негативні на-I: слідки від обмеження конкуренції.

§ 3. Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку

Суб’єкти господарювання вчиняють дії, що визнаються зло-. вживанням монопольним становищем на ринку, як одноосо­бове, так і групою осіб.

Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку — дії чи бездіяльність суб’єкта господарюван­ня, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопу­щення, усунення чи обмеження конкуренції, зокрема об­меження конкурентоспроможності інших суб’єктів гос­подарювання, або ущемлення інтересів інших суб’єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливі за умов існування значної конкуренції на ринку.

Порушниками законодавства про захист економічної кон­куренції у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку можуть бути:

1) господарюючий суб’єкт, що займає домінуюче станови­ще на товарному ринку;

2) група осіб, що займає домінуюче становище на товар­ному ринку.

Монопольне (домінуюче) становище суб’єкта господарю­вання на ринку товару визнається таким лише за наявності ряду факторів.

1-. Особа займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо:

• на цьому ринку у неї немає жодного конкурента;

• вона не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеже­ної можливості для інших суб’єктів господарювання здійснювати закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар’єрів для доступу на ринок ін­ших суб’єктів господарювання, наявності пільг чи ін­ших обставин.

2. Монопольним (домінуючим) вважається становище суб’єкта господарювання, частка якого на ринку товару пе­ревищує 35%, якщо він не доведе, що зазнає значної конку­ренції з боку інших учасників ринку.

3. Монопольним (домінуючим) також визнається стано­вище суб’єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару становить 35% або менше, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розмі­ру часток ринку, які належать його конкурентам.

| 4. Вважається, що кожен з двох чи більше суб’єктів гос-|; подарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ; ринку товару, якщо стосовно певного товару між ними не-| має конкуренції або є незначна конкуренція, а також якщо І вони усі разом не мають жодного конкурента на цьому рин-I ку чи не зазнають значної конкуренції внаслідок обмеженої | можливості для інших суб’єктів господарювання здійснюва­ти закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявнос­ті бар’єрів для доступу на ринок інших суб’єктів господарю­вання, наявності пільг чи інших обставин.

? 5. Монопольним (домінуючим) вважається також стано-1 вище кожного з кількох суб’єктів господарювання, якщо і- стосовно них виконуються такі умови:

• сукупна частка не більше ніж трьох суб’єктів госпо­дарювання, яким на одному ринку належать найбіль-I ші частки, перевищує 50%;

| • сукупна частка не більше ніж п’яти суб’єктів господа­рювання, яким на одному ринку належать найбільші частки, перевищує 70% і при цьому вони не доведуть, ? що поміж них існує конкуренція.

Неправомірні дії, пов’язані зі зловживанням монопольни-; ми утвореннями своїм становищем на ринку, як правило, ^ спрямовані на: обмеження конкуренції, прав та законних ін­тересів господарюючих суб’єктів чи фізичних осіб, покриття ‘ неефективних витрат за рахунок споживачів та інших під-’ приємців або збут товарів низької споживчої якості, інші не-I гативні наслідки і має на меті отримання незаконного при-I’ бутку негайно або в майбутньому.

І; Відповідно до законодавства суб’єкту господарювання І (групі осіб), що займають монопольне (домінуюче) станови-| ще на ринку, заборонено зловживати цим становищем і та-і ким чином спотворювати конкурентні ринкові механізми. | Слід зазначити, що саме по собі монопольне (домінуюче) | становище на ринку не є порушенням, покаранню підлягає | лише зловживання таким становищем. | Характерною ознакою порушень, вчинених шляхом зло-| вживання монопольним становищем на ринку, є необхід-| ність довести, що суб’єкт господарювання є монополістом і І додержується поведінки, яка є зловживанням. Порушення, І пов’язане зі зловживанням суб’єктом господарювання своїм І монопольним становищем на ринку, характеризується рядом ? факторів:

1) поведінка (дії) особи (групи осіб) є активною чи пасив­ною, при цьому вона може зашкодити суспільним відносинам, які виникають під час функціонування суб’єктів на ринку;

2) його вчинив суб’єкт господарювання, який визнаний таким, що займає монопольне становище на ринку, тобто він має можливість самостійно або разом з іншими суб’єкта­ми обмежувати конкуренцію на ринку певного товару;

3) господарюючий суб’єкт зловживає своїм монопольним становищем на ринку;

4) дії, що визнаються зловживанням монопольним стано­вищем на ринку, відповідні органи мають оцінювати з точки зору їх впливу на економічну ситуацію у країні в цілому та на кожному товарному ринку окремо. Оцінці підлягає вплив цієї діяльності на інтереси держави, суб’єктів господарюван­ня та фізичних осіб.

Отже, аналізуючи діяльність монопольних утворень, мож­на дійти висновку, що їх неправомірні зловживання на рин­ку призводять чи можуть призвести до:

• обмеження, спотворення або усунення конкуренції з ринків, на яких неправомірно діють монопольні утво­рення;

• тимчасового або тривалого обмеження виробництва товарів чи товарообігу зі створенням дефіциту на пев­ному ринку чи суміжних з ним ринках;

• підвищення вартості продукції, що виготовляється (реалізується) з одночасним зниженням її якості;

• порушення законних прав та інтересів підприємців і споживачів.

Зловживання монопольним становищем негативно впли­ває як на розвиток та функціонування ринку в цілому, так і на окремих підприємців, особливо тих, які змушені перебу­вати у ділових стосунках з монополістами. Крім того, зловжи­вання монопольним становищем на ринку призводять до дес­табілізації ринків, встановлення нерівних (невигідних) умов здійснення господарської діяльності для вітчизняних товаро­виробників, поглиблюють кризу неплатежів та інфляційні процеси, мають визначальний вплив на ціноутворення в ін­ших галузях та заважають структурним змінам в економіці.

Відповідно до Закону України «Про захист економічної конкуренції» зловживанням монопольним (домінуючим) ста­новищем на ринку, зокрема, визнається:

• встановлення таких цін чи інших умов придбання або

І реалізації товару, які неможливо було б встановити і за умов існування значної конкуренції на ринку;

| • застосування різних цін чи різних інших умов до рів­нозначних угод з суб’єктами господарювання, продав­цями чи покупцями без об’єктивних причин;

• обумовлення укладання угод прийняттям суб’єктом господарювання додаткових зобов’язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються ? предмета договору;

• обмеження виробництва, ринків або технічного роз-, витку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб’-і єктам господарювання, покупцям та продавцям;

• часткова або повна відмова придбавати або реалізову-: вати товар за відсутності альтернативних джерел реа­лізації чи придбання;

• істотне обмеження конкурентоспроможності інших суб’єктів господарювання на ринку без об’єктивних причин;

• створення перешкод доступу на ринок (виходу з рин­ку) чи усунення з ринку продавців, покупців та інших : суб’єктів господарювання.

^! Діяльність органів Антимонопольного комітету України з

виявлення та припинення порушень законодавства про за-’ хист економічної конкуренції свідчить про те, що зловжи-• вання монопольним становищем посідають перше місце за ^!: кількістю припинених порушень, а серед них переважають | зловживання, вчинені шляхом встановлення монопольних та дискримінаційних цін. Виявлення та встановлення моно­польних та дискримінаційних цін є процесом складним і здійснюється шляхом повного, всебічного та об’єктивного аналізу діяльності монополіста щодо ціноутворення.

і При цьому слід враховувати, що факти, які свідчать про ; зловживання монопольним становищем на ринку шляхом . ; встановлення монопольних та дискримінаційних цін можуть і: бути не порушенням законодавства про захист економічної ; конкуренції, а ціною, яка склалася внаслідок нормальних ( ринкових процесів і не спрямована на обмеження чи спотво-і- рення конкуренції, прав споживачів.

Приклад зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку з практики органів Антимоно-польного комітету, вчиненого шляхом встановлення монополько високих цін

Укрзалізниця розраховує та оголошує по всіх залізницях розмір плати за послугу з повернення невикористаних квитків.

На цю послугу було встановлено ціну у розмірі 2 грн. за кожен повернутий квиток. Фактично не скориставшись по­слугою залізниці з перевезення, пасажир втрачав лише за касові операції купівлі-здачі квитка 3,5 (1,5+2,0) грн. І, крім того, вартість частини плацкарти залежно від часу повернен­ня квитка, що дорівнювало вартості проїзду пасажира на відстань 90 км з урахуванням витрат на підготовку потягу до рейсу та експлуатаційних витрат.

При цьому калькуляція вартості послуги з повернення квитка включає витрати, які не належать до діяльності кас з цієї операції. За рахунок коштів, отриманих від громадян, які не користувалися спеціалізованими послугами вокзалів, оскільки відмовилися від поїздки, фінансувалося утримання вокзалів.

Аналіз ринку пасажирських перевезень іншими видами транспорту показав, що при міжміських автоперевезеннях, авіаперевезеннях, тобто на конкурентних ринках, не перед­бачено плату за послугу повернення платежів за невикорис­тані проїзні документи.

Дії Укрзалізниці Антимонопольний комітет кваліфікував як встановлення монопольне високих цін на послуги, що призвело до порушення прав споживачів. * * *

Приклад зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку з практики органів Антимоно-польного комітету, вчиненого шляхом нав’язування послуг, не потрібних контрагентам і встановлення мо­нопольне високих та дискримінаційних цін

За заявою одного з інвестиційних фондів була розпочата справа про порушення законодавства про захист економічної конкуренції шляхом встановлення реєстратором ЗАТ «Ад-рем» необгрунтоване завищених цін на послуги з переоформ­лення права власності на цінні папери ВАТ «Універсам № 17». У ході розгляду справи встановлено, що ЗАТ «Ад-рем» стягувало з власників акцій плату за перереєстрацію права власності в розмірі від 52,33 до 350,62 грн. залежно

від кількості акцій, що підлягали перереєстрації. При цьому за розрахунками самого реєстратора, собівартість однієї по­слуги з перереєстрації права власності на іменні цінні папери незалежно від кількості акцій становила 1,44 грн. Крім того, ЗАТ «Адрем» вимагало від наступних власників акцій опла­чувати послуги реєстратора за закриття особового рахунка попереднього власника.

Зазначені дії ЗАТ «Адрем» державний уповноважений Ан-тимонопольного комітету визнав порушенням законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді зловживання монопольним становищем шляхом нав’язування послуг, не потрібних контрагентам, а також шляхом встановлення мо­нопольне високих та дискримінаційних цін на послуги.

* * *

Приклад зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку з практики органів Антимоно-польного комітету, вчиненого шляхом нав’язування ^ додаткових умов, що не відносяться до предмета « договору

: ТОВ «Авінф», займаючи монопольне становище на ринку ; надання послуг місцевого електрозв’язку в межах мікрора-| - йону Крижанівський міста Одеси, при укладенні відповідних

договорів нав’язувало абонентам додаткові платні послуги у ^ вигляді надання довідкової інформації, визначення номера , • , абонента, послуг будильника тощо. Абонентів змушували | укладати договори та оплачувати послуги, погрожуючи від-1 ключенням від телефонної мережі.

;’ Такі дії ТОВ «Авінф» Одеське відділення Антимонополь-I ного комітету кваліфікувало як зловживання монопольним

становищем у вигляді нав’язування додаткових умов, що не :• відносяться до предмета договору.

* * * v.

| Приклад зловживання монопольним (домінуючим) І становищем на ринку з практики органів Антимо-I нопольного комітету, вчиненого шляхом створення І перешкод доступу на ринок інших суб’єктів госпо-1 дарювання

|; Товариство з обмеженою відповідальністю «Діада» у Се-| вастополі (далі — ТОВ «Діада») було єдиним ліцензованим : оператором пейджерового зв’язку. ;• Севастопольське міське підприємство електрозв’язку «Се-і. вастопольтелеком» (далі — СМПЕ «Севастопольтелеком»),

що займає монопольне становище на ринку надання послуг користування місцевим телефонним зв’язком, для ТОВ «Діа­да» замість необхідного для здійснення діяльності тризнач­ного номера або серійного трилінійного телефонного номера встановило окремі телефони. ТОВ «Діада» не раз намагалося розв’язати питання, але не знайшло підтримки з боку місько­го підприємства електрозв’язку. ТОВ «Діада» звернулося до Мінзв’язку України і йому було дозволено використати для організації мережі пейджерового зв’язку тризначний теле­фонний номер «Обі» вузла довідково-інформаційних служб м. Севастополя. Але СМПЕ «Севастопольтелеком» і в цьому разі відмовило у виділенні зазначеного номера, створивши перешкоди доступу на ринок послуг пейджерового зв’язку ліцензованому операторові ТОВ «Діада».

СМПЕ «Севастопольтелеком» обмежило також доступ на ринок послуг пейджерового зв’язку потенційних споживачів, які могли б користуватися цим зв’язком.

Зазначені дії СМПЕ «Севастопольтелеком» Антимоно-польний комітет кваліфікував як зловживання монопольним становищем у вигляді створення перешкод доступу на ринок інших суб’єктів господарювання. * * *

Внаслідок об’єктивних ринкових відносин відбувається зміна кон’юнктури ринку, за певний проміжок часу можуть зникати чи з’являтися нові суб’єкти ринку. Наслідком таких змін буде зміна ринкового становища суб’єкта господарюван­ня, а відтак і його частки на ринку. За таких умов може склас­тися ситуація, за якої вчорашній монополіст сьогодні вже не є таким. Тому монопольне становище суб’єкта господарюван­ня на ринку при розгляді справи про порушення законодав­ства про захист економічної конкуренції шляхом зловживан­ня монопольним (домінуючим) становищем доречно визнача­ти кожного разу незалежно від того, чи включено суб’єкта до Переліку суб’єктів господарювання, що займають моно­польне становище на ринку та чи визначалося його монополь­не становище при розгляді іншої справи про порушення за­конодавства про захист економічної конкуренції.

Законодавство передбачає особливий порядок визначення монопольного (домінуючого) становища підприємця на рин­ку. Визначення такого становища відбувається відповідно до Методики визначення монопольного (домінуючого) станови­ща суб’єктів господарювання на ринку, затвердженої розпо­

рядженням Антимонопольного комітету України від 5 берез­ня 2002 р. № 49-р. Так, для визначення монопольного (до­мінуючого) становища підприємця на ринку досліджують та-

;. кі показники:

| 1. Товарні межі ринку.

| 2. Суб’єкти ринку.

3. Територіальні (географічні) межі ринку.

4. Часові межі ринку.

5. Обсяг ринку товару.

6. Частка суб’єкта господарювання на ринку.

7. Рівень ринкової концентрації.

8. Бар’єри вступу на ринок.

19. Відкритість ринку для міжрегіональної та міжнародної конкуренції. 10. Визначення ринкової влади.

І 11. Оцінюється стан конкурентного середовища на ринку, ^[‘ потенціал його розвитку та надання висновків щодо доціль­ності запровадження заходів, спрямованих на розвиток кон­куренції.

Враховуючи результати аналізу, роблять висновок стосов­но стану конкуренції на ринку і відповідно до цього прийма­ють рішення про застосування тих чи інших заходів щодо за­хисту чи розвитку конкуренції.

Приклад із судової практики

Акціонерне товариство (далі — товариство) звернулося до господарського суду з позовом про визнання недійсним розпорядження територіального відділення Антимонопольно­го комітету України, відповідно до якого товариство віднесе­но до суб’єктів господарювання, що займають монопольне становище на ринку збирання та переробки вторинних ма­теріалів.

Рішенням господарського суду позов задоволене з поси­ланням на висновок Інституту економіко-правових дослід­жень Національної академії наук України, яким визначено, що частка товару товариства на ринку становить менше ніж 35%, його не включено до переліку підприємств-монополіс-

‘ тів, металобрухт і відходи чорних металів не належать до товарів народного споживання та вважаються проміжним

^? продуктом.

Постановами заступника голови господарського суду та су-

• дової колегії Вищого господарського суду України з перегляду

« рішень, ухвал та постанов рішення було залишено без зміни. .

Голова Вищого господарського суду України заявив про­тест на судові рішення зі справи, у якому зазначено, що відповідно до законодавства України визначення монополь­ного становища на регіональному ринку товару є компетен­цією Антимонопольного комітету України.

Монопольне становище підприємців визначається відпо­відно до розпоряджень Антимонопольного комітету України «Про затвердження Положення про складання та ведення Переліку підприємців, що займають монопольне становище на ринку» та «Про затвердження Методики визначення мо­нопольного становища підприємців на ринку».

Згідно з п. 5 розділу V названої Методики дані міністерств і відомств використовуються поряд з іншою інформацією у визначенні органами Антимонопольного комітету України монопольного становища підприємців на ринку. Загальний класифікатор галузей народного господарства і Типова інст­рукція про складання звітів промислових підприємств усіх форм власності по продукції також є джерелами такої інфор­мації. Відсутність товариства в Переліку підприємств-моно­полістів, щодо яких запроваджується регулювання фондів оплати праці, не перешкоджає — за наявності відповідних доказів, які свідчать про його монопольне становище, — включенню товариства до Переліку підприємств, які займа­ють монопольне становище на ринку регіону.

Розглянувши доводи протесту та дослідивши матеріали справи, президія Вищого господарського суду України вста­новила, що у 1996 р. товариство заготовило і переробило понад 60% вторинних матеріалів регіону. Доля решти фірм і підприємців становить у сумарному підсумку менше ніж 40% регіонального обсягу. За таких обставин президія Ви­щого господарського суду України задовольнила протест Го­лови Вищого господарського суду України — скасувала всі судові рішення зі справи, у позові товариству відмовила. * * *

і

§ 4. Антиконкурентні дії органів влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю

Державна влада за своєю природою є монопольною, тому під час регулювання підприємницької діяльності органами державної влади, місцевого самоврядування, адміністратив­но-господарського управління та контролю можливе прий­

няття ними неправомірних рішень, які обмежують права під­приємців, призводять до недопущення, спотворення, а іноді й до усунення конкуренції з ринку. Вчинення таких дій за­бороняється і тягне за собою відповідальність згідно із зако­нодавством.

Законодавством України як окремий вид порушення зако­нодавства про захист економічної конкуренції виділено анти-конкурентні дії органів державної влади, місцевого самовря­дування, адміністративно-господарського управління та контролю. Сьогодні виявлення та припинення таких пору­шень є дуже актуальним, бо за кількістю припинених орга­нами Антимонопольного комітету України порушень законо­давства про захист економічної конкуренції вони посідають друге місце після зловживань монопольним (домінуючим) становищем на рику. Вчинення таких дій заборонено стаття-• ми 15—17 Закону України «Про захист економічної конку­ренції», що визначають неправомірну діяльність, яка є анти-, конкурентними діями органів державної влади, місцевого са­моврядування та адміністративно-господарського управління та контролю

Якщо державна влада за своєю природою є монопольною, то рішення, які приймають органи державної влади, є обов’язковими до виконання. Тому під час регулювання під­приємницької діяльності органами державної влади, місцево­го самоврядування, адміністративно-господарського управ­ління та контролю можливе прийняття неправомірних рі­шень, які обмежують права підприємців, призводять до спо-; творення, а іноді і до усунення конкуренції з ринку.

у Антиконкурентними діями органів державної влади, місце-і’ вого самоврядування, адміністративно-господарського управ-| ління та контролю визнаються будь-які акти (рішення, нака-;: зи, розпорядження, постанови тощо), надання письмових чи ^г! усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи без-| діяльність зазначених органів, які призвели або можуть при-; звести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворен-» ня конкуренції. Такими діями, зокрема, визнаються:

• заборона або перешкоджання створенню нових під­приємств чи здійснення підприємництва в інших орга­нізаційних формах у будь-якій сфері діяльності, а та­кож встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво, придбання чи реалі­зацію певних видів товарів;

• пряме або опосередковане примушування суб’єктів господарювання до вступу в асоціації, концерни, між­галузеві, регіональні чи інші форми об’єднань або здійснення концентрації суб’єктів господарювання в інших формах;

• пряме або опосередковане примушування суб’єктів господарювання до пріоритетного укладення догово­рів, першочергової поставки товарів певному колу споживачів чи першочергового їх придбання у певних продавців;

• будь-яка дія, спрямована на централізований розподіл товарів, а також розподіл ринків між суб’єктами гос­подарювання за територіальним принципом, асорти­ментом товарів, обсягом їх реалізації чи закупівель або за колом споживачів чи продавців;

• встановлення заборони на реалізацію певних товарів з одного регіону країни в інший або надання дозволу на реалізацію товарів з одного регіону в інший в пев­ному обсязі чи за виконання певних умов;

• надання окремим суб’єктам господарювання або гру­пам суб’єктів господарювання пільг чи інших переваг, які ставлять їх у привілейоване становище стосовно конкурентів, що може призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції;

• дія, внаслідок якої окремим суб’єктам господарюван­ня або групам суб’єктів господарювання створюються несприятливі чи дискримінаційні умови діяльності по­рівняно з конкурентами;

• дія, якою встановлюються не передбачені законами України заборони та обмеження самостійності підпри­ємств, у тому числі щодо придбання чи реалізації то­варів, ціноутворення, формування програм діяльності та розвитку, розпорядження прибутком.

Ці антиконкурентні дії можуть чинитися внаслідок широ­кого спектра неправомірних дій і рішень зазначених органів, що можуть прийматися як посадовою особою одноособове, так і колегіальне.

Загальним результатом вчинення зазначених дій є або бу­де недопущення, обмеження або усунення конкуренції з ринку.

Переважну більшість порушень законодавства про захист економічної конкуренції вчиняють органи державної влади

^Л та місцевого самоврядування прийняттям неправомірних ак-

тів, що обмежують вільну економічну діяльність на ринку та спотворюють дію економічних законів, обмежуючи тим са­мим конкуренцію.

Зазначені неправомірні акти можна класифікувати так:

1) акти (дії), спрямовані на спотворення загальної органі­заційно-економічної діяльності суб’єктів господарювання;

2) акти (дії), спрямовані на спотворення поточної еконо­мічної діяльності суб’єктів господарювання;

3) акти (дії) з неправомірного надання окремим суб’єктам господарювання певних пільг.

Акти (дії), спрямовані на спотворення організаційно-еко­номічної діяльності суб’єктів господарювання, реалізуються

І перш за все шляхом створення неправомірних перешкод на шляху виникнення нових суб’єктів господарювання у будь-якій сфері діяльності, крім випадків, передбачених законо­давством.

Приклад антиконкурентної діяльності органів влади та місцевого самоврядування з практики органів Антимонопольного комітету

До Тернопільського відділення Антимонопольного коміте­ту України надійшла заява від фармацевтичної фірми «Рута-Фарм» із приводу відмови Монастириської міської ради від­крити аптечний кіоск на території м. Монастириська.

Як було встановлено, рішення Монастириської міської ра­ді ди грунтувалося на нормативно-правових актах, які не могли і, бути підставою для заборони розміщення кіоску на території І міста.

Тернопільське відділення Комітету визнало дії Монастири­ської міської ради такими, що стримують розвиток конкурен­ції на ринку реалізації лікарських засобів і обмежують діяль­ність фармацевтичної фірми «Рута-Фарм», та звернулось до неї з поясненням щодо неправомірності прийнятого рішення та пропозицією привести його у відповідність до вимог зако­нодавства.

Монастириська міська рада повторно розглянула питання щодо відкриття аптечного кіоску, але рішення не змінила, ; пояснюючи це відсутністю потреби в нових аптеках.

^: Тернопільське відділення Антимонопольного комітету роз-; глянуло справу про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, за результатами якої дії Монасти­риської міської ради кваліфіковано як заборону або пере-

шкоджання створенню нових підприємств чи здійснення під­приємництва в інших організаційних формах у будь-якій сфері діяльності, та прийняло розпорядження з вимогою привести неправомірно прийняте рішення відповідно до законодавства.

Оскільки Монастириська міська рада проігнорувала роз­порядження відділення Антимонопольного комітету, останнє подало позовну заяву до господарського суду Тернопільської області. Господарський суд задовольнив позов, рішення Мо-настириської міської ради визнано недійсним.

* * •і-

Акти (дії), спрямовані на спотворення поточної економіч­ної діяльності суб’єктів господарювання, можна поділити на 2 категорії:

1) ті, що встановлюють прямі або опосередковані заборо­ни на здійснення окремих видів діяльності чи виробництво окремих видів товарів;

2) ті, що зобов’язують вчинити певні дії.

Приклад антиконкурентної діяльності органів влади та місцевого самоврядування з практики органів Антимонопольного комітету

Донецька обласна державна адміністрація без погодження з органами Антимонопольного комітету прийняла розпоряд­ження, яким керівникам Донбаської регіональної митниці, Донецької залізниці. Маріупольського морського торгового порту та автопідприємств, що здійснюють вантажні переве­зення, пропонувалося здійснювати транспортування брухту відходів чорних і кольорових металів за межі області лише після отримання власником металобрухту спеціального доз­волу на право його вивезення. Розпорядження було взято до виконання Донецькою регіональною митницею. Донецькою залізницею, Маріупольським морським торговим портом та Донецьким територіально-виробничим об’єднанням авто­транспорту. За інформацією суб’єктів господарювання, оформлення дозволу на право вивезення брухту за межі об­ласті (нового на кожний місяць) займало близько трьох тиж­нів, що створювало додаткові труднощі в роботі підприємств.

Розпорядженням Антимонопольного комітету дії Донець-•кої облдержадміністрації було визнано порушенням законо­давства про захист економічної конкуренції і зобов’язано по­рушника в місячний термін привести своє розпорядження у

відповідність до вимог законодавства.

* * *

Приклад антиконкурентної діяльності органів влади . та місцевого самоврядування з практики органів Антимонопольного комітету

Рядом розпоряджень Донецької облдержадміністрації бу­ло зобов’язано підприємців проводити дооцінку горілки та :: лікеро-горілчаних виробів, які завозяться в область, до рівня | оптово-відпускних цін на цю продукцію місцевих виробників. І Незважаючи на звернення Антимонопольного комітету до ї Донецької облдержадміністрації щодо приведення зазначе­них розпоряджень у відповідність до вимог законодавства, ; остання не лише не зреагувала, а й прийняла нові розпоряд­ження з аналогічними нормами, зокрема зобов’язала підпри-й: ємців при формуванні цін на тютюнові та лікеро-горілчані , вироби до сум оптово-збутової та торговельної надбавки за-[ стосовувати цільову надбавку у розмірі 5%.

| Прийнявши зазначені розпорядження, облдержадміністра­ція не лише порушила вимоги законодавства про захист еко­номічної конкуренції, а й вимоги статей 21 та 23 Закону

(України «Про підприємства в Україні», а також ст. 1 Закону України «Про систему оподаткування», що за зверненням Антимонопольного комітету підтвердили Міністерство еко­номіки та з питань європейської інтеграції України, Мініс­терство фінансів та Державна податкова адміністрація. Антимонопольний комітет визнав, що зазначеними діями Донецька облдержадміністрація вчинила порушення законо­давства про захист економічної конкуренції України.

| Обидва види актів (дій), спрямованих на спотворення ді­яльності суб’єктів господарювання так чи інакше впливають на свободу економічної діяльності, повністю або частково виключаючи її. Якщо акти (дії) першого виду спрямовані на спотворення організаційно-економічної діяльності суб’єктів господарювання і можуть створити перешкоди на шляху створення нових суб’єктів господарювання, то другі створю­ють перешкоди вже існуючим суб’єктам господарювання.

Заборони, що їх встановлюють неправомірні акти органів державної влади та місцевого самоврядування, можуть сто­суватися як певних видів чи напрямів діяльності (наприк­лад, заборона здійснення торговельної діяльності взагалі), так і конкретних видів товарів, робіт, послуг (наприклад, за­борона виробництва та реалізації хліба). Особливо можна виділити заборони органів влади на ввезення, вивезення то-

варів з одного регіону республіки в інший, такі заборони призводять до монополізації регіональних ринків товарів, на

ввезення, вивезення яких є заборона. , -

Слід зазначити, що окреме місце серед антиконкурентних дій органів влади та управління, посідають дії з надання ок-• ремим суб’єктам господарювання податкових та інших пільг.

У юридичному розумінні пільги — це вилучення із загаль-ноправового режиму, тобто, встановлення такого режиму, який ставить одного суб’єкта господарювання чи групу суб’­єктів у привілейоване становище щодо інших, даючи їм мож­ливість здійснювати свою діяльність на вигідніших умовах. Тому, якщо говорити про можливість надання суб’єктам гос­подарювання пільг, то слід зазначити, що відповідно до за­конодавства України можливість та порядок надання пільг суб’єктам господарювання при здійсненні ними підприєм­ницької діяльності мають бути регламентовані відповідними нормативно-правовими актами.

Прикладом такої регламентації є Закон України «Про за­гальні засади створення і функціонування спеціальних (віль­них) економічних зон», яким визначено порядок створення, ліквідації та механізм функціонування спеціальних (вільних) економічних зон на території України, загальні правові й еко­номічні основи їх статусу. У Законі, зокрема, зазначається, що на території спеціальних (вільних) економічних зон ство­рюються сприятливі умови та режим митного оподаткування:

пільговий режим щодо рівня оподаткування, специфічні ва­лютно-фінансові умови, банківсько-кредитна система тощо.

Законодавство також забороняє органам влади та місце­вого самоврядування делегувати владні повноваження об’єд­нанням, підприємствам та іншим особам, якщо це може при­звести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворен­ня конкуренції.

Крім того, забороняється вчинення дій чи бездіяльність органів влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю (колегіального орга­ну чи посадової особи), що полягають у схиленні суб’єктів господарювання, органів влади, органів самоврядування, ад­міністративно-господарського управління та контролю до по­рушень законодавства про захист економічної конкуренції, а також створенні умов для вчинення таких порушень.

§ 5. Господарська діяльність органів виконавчої влади як чинник, що призводить до вчинення ними антиконкурентних дій

Однією із найважливіших сфер в Україні, яка забезпечує життєдіяльність держави і від розвитку якої залежить за­гальний стан речей у країні, є економіка. Тому впроваджен­ня та закріплення реформ, що мають змінити економічну ; ситуацію в Україні на краще, є першочерговим завданням ; держави. Внаслідок проведення ринкових реформ, зокрема за-I ходів з демонополізації, приватизації, лібералізації зовніш-I ньоекономічної діяльності, в Україні створено основи ринково-’ го середовища, яке на сучасному етапі потребує подальшого > вдосконалення, щоб забезпечити значно вищий рівень ефек­тивності господарювання. Одним із важливих напрямів такого , реформування є вдосконалення здійснення господарської ді-, яльності органами виконавчої влади в частині надання платних \ послуг суб’єктам господарювання та громадянам.

І Нині більшість органів виконавчої влади, надаючи платні І послуги суб’єктам господарювання та громадянам, поєднує ! діяльність з виконання і реалізації цілей, завдань та функцій, | покладених на них державою, метою яких є забезпечення • виконання та додержання усіма суб’єктами ринкових відно-’ син Конституції та законів України, нормативно-правових актів органів виконавчої влади, принципів законності та пра­вопорядку, гарантій щодо прав і свобод громадян тощо, з ді­яльністю, пов’язаною з госпрозрахунковою діяльністю, що за своєю суттю є підприємницькою, метою якої є отримання | прибутку або доходу.

Всього в Україні органи виконавчої влади здійснюють близько 100 видів господарської діяльності, яка включає на­дання платних інформаційних, консультативних, експертних та інших послуг фізичним і юридичним особам та населен­ню. На сучасному етапі послуги у сфері господарської діяль­ності держави надають:

1) державні органи (органи виконавчої влади, адміністра­тивно-господарського управління та контролю), які надають:

• послуги, що є безпосереднім наслідком виконання державних функцій;

• послуги, які пов’язані з виконанням державних функ-: цій, але надання яких внаслідок соціально-політичних ! чинників закріплено за державними органами, а також ‘. послуги, що є супутніми до виконання цих функцій;

2) державні установи та організації, які надають насампе­ред послуги, пов’язані з виконанням державою своїх функцій,, а також послуги, що є супутніми до виконання цих функцій;

3) суб’єкти господарювання, які здійснюють свою діяль­ність, використовуючи делеговані їм владні повноваження, і на­дають послуги, пов’язані з виконанням державою своїх функ­цій, а також послуги, що є супутніми до виконання цих функцій.

Практика здійснення органами Антимонопольного коміте­ту України контролю за додержанням законодавства про за­хист економічної конкуренції підтверджує висновки про не­обхідність обмеження владно-господарського дуалізму дер­жавних органів як чинника, що сприяє неправомірному об­меженню конкуренції і вчиненню значної кількості пору­шень законодавства. Слід зазначити, що кожне порушення законодавства про захист економічної конкуренції, вчинене органом виконавчої влади чи його посадовою особою, є не­правомірним обмеженням прав і свобод суб’єктів господарю­вання, які діють на ринку, а це є передумовою повного усу­нення або часткового обмеження конкуренції на товарних ринках та їх монополізації.

Нині господарська діяльність органів виконавчої влади більше слугує відомчим інтересам, ніж інтересам держави і суспільства в цілому. Така діяльність із кожним роком все більше суперечить основному напряму економічної політики держави — побудові цивілізованої, соціально-орієнтованої ринкової економіки.

Беззаперечно можна стверджувати, що в процесі здійс­нення своєї діяльності органи виконавчої влади зловжива­ють своїм становищем. Ці зловживання можна класифікува­ти таким чином.

1. Державні функції делегуються органами виконавчої влади «своїм» господарюючим суб’єктам, які так чи інакше залежать від цих державних органів і слугують їх владним інтересам.

2. Непоодинокі випадки самостійного розширення органа­ми виконавчої влади сфери господарської діяльності шляхом створення знов-таки «своїх» госпрозрахункових підрозділів та надання їм певних пільг, у той же час послугами цих госпрозрахункових підрозділів підприємців змушують корис­туватися під час реєстрації підприємств, отриманні ліцензій, дозволів тощо.

3. Поширена практика:

• нав’язування підприємцям непотрібних їм супутніх ^ послуг за додаткову плату; |1

• непередбаченого законодавством делегування функ­цій державного управління суб’єктам господарювання;

•. самочинного розширення кола платних послуг, що на­даються, та встановлення необгрунтоване високих та­рифів на них;

• прийняття власних неправомірних владних рішень, норми яких зобов’язують суб’єктів господарювання користуватися послугами органів виконавчої влади.

Типовим прикладом зловживань, є дії Держуправління екобезпеки в Донецькій області.

Так, органи Мінекобезпеки України під час видачі дозво­лів та лімітів на скиди та викиди забруднюючих речовин протягом тривалого часу змушували суб’єктів господарю­вання отримувати платні послуги, які мали право надавати зазначені органи, в той час, коли підприємцям такі послуги були не потрібні. Переважну більшість цих послуг могли на­давати суб’єктам господарювання інші підприємці на вигід­ніших умовах. Але статус та дії органів Мінекобезпеки Ук­раїни призводили до усунення таких підприємців з ринку, оскільки матеріали, які вони готували, не бралися до уваги органами Мінекобезпеки. Внаслідок цього відбулася монопо­лізація ринків певних послуг з усіма негативними наслідка­ми для споживачів.

Складається ситуація, коли учасники ринку потрапляють під подвійний тиск таких «госпрозрахункових» відомств, з одного боку як конкуренти, з іншого — як об’єкти контро­лю, що призводить до усунення з ринку «не своїх» суб’єктів господарювання та монополізації відповідних товарних рин­ків. У кінцевому підсумку цей тиск перетворюється на до­датковий і досить істотний, а іноді непереборний бар’єр вступу на ринок для підприємців, а відтак знов-таки призво­дить до монополізації відповідних товарних ринків.

Для органів виконавчої влади стало нормою, поряд із платними послугами згідно з нормами законодавства, нада­вати знов-таки платні послуги, але такі, що відповідно до норм законодавства України входять до прямих функці­ональних обов’язків органів виконавчої влади і мають нада­ватися безплатно, за рахунок відповідних бюджетів. На біль­шості ринків послуг органи виконавчої влади через природні економічні, соціальні, політичні умови є монополістами, от­же, можуть зловживати своїм монопольним становищем.

-ТіЧ л/^ґ-

За умов сьогодення наявність значного сектора економі­ки, в якому в одній особі поєднуються владні та господарські функції, не відповідає сучасним умовам економічного й сус­пільного розвитку держави. Недоліки та порушення у сфері господарської діяльності не можна подолати шляхом косме­тичних виправлень, тому сфера господарської діяльності по­требує докорінного реформування.

Проте слід враховувати, що в умовах фінансової скрути, недостатнього, нестабільного бюджетного фінансування дея­кі органи виконавчої влади, які фінансуються з державного бюджету, змушені надавати платні послуги, інакше вони просто були б не в змозі виконувати функції, покладені на них державою. Так, архівні установи України за умов недос­татнього і нестабільного бюджетного фінансування змушені створювати госпрозрахункові підрозділи та надавати платні послуги, інакше через відсутність власних джерел доходів (за рахунок надання платних послуг) вони не зможуть вико­нувати свої функції, оновлювати матеріально-технічну базу. Це, безумовно, призведе до занепаду архівної справи в Ук­раїні. Такий стан речей стосується багатьох підприємств, установ, організацій України, що фінансуються з державно­го бюджету.

За таких обставин вирішення проблеми владно-господар­ського дуалізму в діяльності органів виконавчої влади має відбуватися шляхом:

• .припинення неправомірного здійснення органами ви­конавчої влади госпрозрахункової діяльності;

• забезпечення фінансування діяльності цих органів з державного бюджету в повному обсязі;

• створення на базі госпрозрахункових підрозділів дер­жавних органів відповідних підприємств з їх подаль­шою приватизацією чи без такої;

• виключення можливості нав’язування супутніх по­слуг, пов’язаних із виконанням державних функцій;

• запровадження у разі потреби надання супутніх, по­слуг державними органами, регулювання відповідних цін, тарифів.

У цілому позитивними соціально-економічними наслідка­ми від перетворення госпрозрахункових підрозділів держав­них органів на самостійні господарські суб’єкти, які вести­муть підприємницьку діяльність, будуть:

• можливість отримання підприємцями та населенням якісних послуг безплатно або за помірну плату;

• поліпшення якості послуг, що надаються, з одночас­ним зниженням їхньої вартості;

• значне зменшення кількості порушень законодавства, вчинених шляхом корупційних діянь, зловживань службовим становищем, хабарництва та дискриміна­ції підприємців з боку державних органів;

• зменшення або зняття бар’єрів, що перешкоджають вступу підприємців на ринок;

• збільшення кількості суб’єктів господарювання на ринку;

• збільшення надходжень до державного бюджету за

рахунок сплати податків суб’єктами господарювання, ^ що діятимуть на цих ринках.

В І Контрольні запитання для самоперевірки.

/. Які основні види порушень законодавства про за­хист економічної конкуренції Вам відомі?

2. Які нормативні акти визначають основні види пору­шень законодавства про захист економічної конку­ренції?

3. У чому полягає сутність антиконкурентних узго­джених дій?

4. Які існують види антиконкурентних узгоджених дій?

5. У чому полягає різниця між горизонтальними та вертикальними антиконку’рентними узгодженими діями?

6. Що таке зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку?

7. Яким чином визначається монопольне становище суб’єкта на ринку?

8. У чому полягає сутність антиконкурентних узго­джених дій органів влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю?

9. Яким чином органи влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю можуть вчиняти порушення законодав­ства про захист економічної конкуренції? 10. Чому господарська діяльність органів виконавчої влади негативно впливає на ринкову конкуренцію?

Глава 8 ^^^^Н Недобросовісна конкуренція ^^^В

ІЯІ^Н

§ 1. Загальні засади поняття ЯН недобросовісна конкуренція «•ЯЯІ

Якщо є ринок, то на ньому існує конкуренція. Добросовісна»9 конкуренція — це благо для економіки, вона забезпечує її розвиток та становлення. Але поряд з нормальною, добросо­вісною конкуренцією завжди може існувати неправомірна, недобросовісна конкуренція. Добросовісну конкуренцію на ринку держава не лише дозволяє, а й захищає та підтримує. Недобросовісна конкуренція заборонена законодавством, особи, які під час здійснення підприємницької діяльності вчиняють дії, визнані як недобросовісна конкуренція, пору­шують принципи Конституції України щодо недопущення не- -добросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності і під­лягають покаранню.

Недобросовісна конкуренція спричиняє шкоду однаковою мірою як споживачам, так і конкуренції на ринку. На конку­рентному ринку споживачі мають змогу ознайомитися з пе­ревагами та недоліками запропонованих їм товарів і вибирати з-поміж них ті, що можуть повністю задовольнити їхні потре­би. Ідеальне становище на ринку — це коли продавці рекла­мують і продають свої товари так, щоб споживач мав змогу об’єктивно їх оцінити. На жаль, це не завжди так. Іноді про­давці надають споживачам необ’єктивну інформацію про свої товари чи товари своїх конкурентів, а також намагаються ви­дати свої товари за ті, що виробляються іншими підприємця­ми і мають відоміші торгові марки та кращу репутацію.

Зазвичай добросовісні продавці намагаються здобути діло­ву репутацію високого рівня, забезпечуючи споживачів то­варами високої якості. Якщо виробник рекламує свій товар як товар високої якості, а виробляє товар низької якості, то споживачі швидко зрозуміють дійсний стан речей і виникне ситуація, за якої вони повністю відмовляться від товару не­добросовісного підприємця та придбаватимуть товар його добросовісних конкурентів. Наслідком цього буде зниження обсягів реалізації товару недобросовісним підприємцем, а в подальшому — його банкрутство. ||

За умов розвинутої ринкової економіки недобросовісна конкуренція є вийнятком, а не правилом. Оскільки більшість підприємців орієнтується на постійних споживачів, які три­валий час споживають продукцію з їх торговими марками, вони постійно намагаються підвищити якість та розширити асортимент пропонованої продукції, щоб зберегти своїх спо­живачів і залишитися на ринку.

Зрозуміло, що метою діяльності підприємця є отримання прибутку від використання майна, продажу товарів, вико­нання робіт, надання послуг. При цьому він намагається от­римати найбільшу користь для себе. За умов конкурентної боротьби на ринку це можливо лише за наявності у підпри­ємця певних правомірних переваг над конкурентами, якими, зокрема, є:

• краща організація підприємницької діяльності;

• наявність новітніх технологій виробництва;

• результати маркетингових досліджень щодо прихиль­ності споживачів до тих чи інших товарів;

• нижчі витрати на виробництво одиниці продукції і ви­ходячи з цього — найнижчі ціни тощо.

Отже, неправомірні дії підприємців, спрямовані на отри­мання неправомірних переваг при здійсненні ними господар­ської діяльності, можуть бути визнані недобросовісною кон­куренцією, що в свою чергу є порушенням конкурентного законодавства.

Основою недобросовісної конкуренції є нечесне, неправо­мірне ведення підприємницької діяльності. У той час, коли добросовісні учасники ринку витрачають свій час та значні кошти на здобуття ділової репутації, розробку та втілення нових технологій, схилення споживачів до використання то­варів з їх торговою маркою, тобто ведуть чесну конкурентну боротьбу, їх несумлінні конкуренти всілякими шляхами на­магаються неправомірно використати чужу ділову репута­цію, створити перешкоди своїм конкурентам під час здійс­нення ними господарської діяльності і, таким чином, досягти неправомірних переваг у бізнесі.

Законодавством України чітко визначено види й форми недобросовісної конкуренції, відповідальність за її вчинення. За Законом України «Про захист від недобросовісної конку­ренції», недобросовісною конкуренцією є будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та ін­шим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.

Характерною ознакою недобросовісної конкуренції є ак-^ тивна поведінка особи, спрямована на вчинення неправомір­них дій. Бездіяльність не може бути визнана недобросовіс­ною конкуренцією.

Зазначені неправомірні дії, спрямовані на досягнення не­правомірних переваг у конкурентній боротьбі, мають такі спільні ознаки:

1) спричиняють збитки іншим господарюючим суб’єктам чи їх діловій репутації;

2) спрямовані на отримання неправомірних переваг у під­приємницькій діяльності;

3) порушують норми законодавства України. Відповідно до законодавства України недобросовісна кон­куренція — протиправна, карана поведінка. Норми, що ви­значають цю поведінку як протиправну містяться у конку­рентному законодавстві, а також в інших нормативно-право­вих актах.

За формою недобросовісну конкуренцію можна класифі­кувати виходячи зі змісту та спрямованості неправомірних дій. Їх можна поділити на три великі групи:

• неправомірні дії, спрямовані на отримання певних пе­реваг над конкурентом за рахунок його інтелектуаль­ної діяльності та ділової репутації;

• неправомірні дії, пов’язані з дезорганізацією виробни­чого процесу конкурента, створенням йому перешкод у процесі конкурентної боротьби та досягненням не­правомірних переваг у конкуренції;

• дії, пов’язані з неправомірним збиранням, розголо­шенням та використанням комерційної таємниці.

§ 2. Отримання переваг над конкурентом за рахунок його інтелектуальної діяльності та ділової репутації

До першої групи порушень, що вчиняються шляхом недоб­росовісної конкуренції, належать неправомірні дії, спрямова­ні на отримання певних переваг над конкурентом за рахунок . його інтелектуальної діяльності та ділової репутації. Ця гру­па включає такі порушення: ЛЬ

1. Неправомірне використання чужих позначень, реклам- Й них матеріалів, упаковки. ‘•

2. Неправомірне використання товару іншого виробника.

3. Копіювання зовнішнього вигляду виробу.

4. Порівняльна реклама.

Характерною ознакою цих порушень є те, що вони водно­час спрямовані на неправомірне використання результатів інтелектуальної праці суб’єкта господарювання та на спотво­рення його ділової репутації, навмисно чи ненавмисно.

Неправомірне використання чужих позначень, рек­ламних матеріалів, упаковки. Відбувається у вигляді не­правомірного використання предметів інтелектуальної праці, а саме: чужого імені, фірмового найменування, знаків для товарів і послуг, інших позначень, а також рекламних мате­ріалів, упаковки товарів, назв літературних, художніх тво­рів, періодичних видань, назв місць походження товарів.

Використання у фірмовому найменуванні власного імені фізичної особи не визнається неправомірним, якщо до влас­ного імені додається який-небудь відмітний елемент, що ви­ключає змішування з діяльністю іншого господарюючого суб’єкта (підприємця).

Зазначені предмети є результатами інтелектуальної діяль­ності фізичних чи юридичних осіб, права на них охороня­ються законодавством. Тому їх використання без дозволу уповноваженої на те особи (власника) є правопорушенням. Захист від неправомірного використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки необхідний ще й тому, що він дає змогу;

• стимулювати творчу діяльність та заохочувати праг­нення здобути ділову репутацію високого рівня;

• забезпечити споживачів важливою інформацією (спо­живач знатиме, що товар виробила добросовісна особа);

• зменшити можливість несумлінних продавців реалізо­вувати товар неналежної якості.

Неправомірне використання товару іншого виробни­ка. Ним визнається введення на ринок товару конкурента під своїм позначенням шляхом змін чи зняття позначень конкурента без його дозволу. Таким чином недобросовісний конкурент намагається здобути певний імідж на ринку та «розкрутити» свою торгову марку за рахунок сумлінного суб’єкта господарювання, який належним чином стежить за якістю та асортиментом продукції, вкладаючи при цьому значні кошти.

За такої ситуації добросовісний підприємець може нестіР значних збитків, наприклад, у разі проведення недобросовіс­ним конкурентом «агресивної» рекламної компанії своєї тор­гової марки.

Копіювання зовнішнього вигляду виробу. Вчиняється шляхом копіювання зовнішнього вигляду виробу конкурента і введення його на ринок без однозначного зазначення ви­робника копії. Ці дії можуть бути визнані порушенням, якщо вони призводять чи можуть призвести до змішування з ви­робами іншого суб’єкта господарювання.

Не визнається порушенням копіювання зовнішнього ви­гляду виробу або його частин, якщо воно зумовлено виключ­но їх функціональним застосуванням.

Через зовнішній вигляд товару підприємець намагається виділити його із загальної маси схожих товарів. Це здійсню­ється шляхом надання своєму товару нової оригінальної фор­ми, малюнку, кольорової гами тощо. Зовнішній вигляд товару — результат творчої діяльності підприємця. Щоб надати то­вару оригінальності та неповторності, він витрачає значні ін­телектуальні та фінансові ресурси. Наділяючи товар оригі­нальними ознаками, підприємець намагається здобути при­хильність споживачів, забезпечуючи при цьому його належну якість. Тому копіювання зовнішнього вигляду товару недоб­росовісним конкурентом може завдати збитків дійсному ви­робникові, а також підірвати його авторитет на ринку.

Порівняльна реклама — реклама, що містить порівняння з товарами, роботами, послугами чи діяльністю іншого суб’­єкта господарювання. Це порушення вчиняється шляхом до­ведення до споживачів неправдивих, неточних або неповних відомостей стосовно товару конкурента. Зазначені неправо­мірні відомості можуть стосуватися якості, асортименту, вартості тощо продукції конкурента.

Разом з тим порівняння у рекламі, що підтверджені фак­тичними даними, є достовірними, об’єктивними та корисни­ми для споживачів, не можуть бути визнані недобросовіс­ною конкуренцією.

Предметом порівняння у рекламі можуть бути товари, ді­лова репутація конкурента. Порівняльна реклама може бути правомірною та неправомірною. Правомірна порівняльна реклама містить об’єктивну інформацію стосовно конкурен­та, неправомірна — неправдиву, неточну або неповну інфор­мацію стосовно товару конкурента. ||

Приклад недобросовісної конкуренції з практики ор­ганів Антимонопольного комітету, вчиненої шляхом неправомірного використання назв місць походжен­ня товарів

За заявою Державної антимонопольної служби Грузії, яка діяла в інтересах тринадцяти підприємців Грузії, що мають пріоритетне право на використання назви місця походження товару (Боржомі) при виробництві та реалізації мінеральної води з Боржомських джерел, органи Антимонопольного ко-і мітету провели дослідження ринку мінеральної води з метою виявлення неправомірного використання позначення «Бор-жомі» на етикетках мінеральної води, яка реалізується на українському ринку.

За наслідками перевірок встановлено, що, не маючи доз­волу від власників ліцензій або уповноважених ними осіб, хлібокомбінати Любешівської та Ратнівської райспоживспі-лок, СП «Колківський хлібокомбінат» Маневицької райспо-живспілки, СП «Хлібзавод Старовижівської райспоживспіл-ки» (Волинська область); ТОВ «Фірма «ІНЕКС» (м. Дніпро­петровськ); СП ТОВ «Голд Вассер», ТОВ «Компанія продім-порт», ТОВ «Встреча» (м. Київ); хлібохарчокомбінати Воло­дарської та Обухівської райспоживспілок, промкомбінат Ба-ришівської райспоживспілки, ТОВ «Баланс-2» (Київська об­ласть); ТОВ ВКП «Манг» (м. Луганськ), ТОВ «Завод безал­когольних напоїв» та КСП «Тепличний» (Луганська область);

ТОВ «Дарл» (м. Одеса); СП «Острозький плодоконсервний завод», СП «Рівненський заготівельно-виробничо-збутовий комбінат», ВАТ «Здолбунівський завод продтоварів» (Рівнен-

Іська область); ТОВ «Арвіді» та науково-виробнича приватна фірма «Іштар» (м. Харків); ВАТ «Високопільська харчосма­кова фабрика», Високопільська філія виробничо-комерційної компанії «Орбі-Україна» (Херсонська область); ТОВ «Талер» (м. Ялта) для маркування своєї продукції — штучно мінера­лізованої води використовували на етикетках позначення «Боржомі» (типу Боржомських вод), яке містило неправомір­не порівняння штучно мінералізованої води виробництва цих підприємств зі справжньою загальновідомою лікувально-сто­ловою мінеральною водою грузинського походження з наз- • вою «Боржомі». Використання позначення «Боржомі» на ети­кетці виробів українських підприємств призводило до змішу­вання їх продукції з продукцією грузинського походження.

Дії підприємств органи Антимонопольного комітету Украї-1 ни кваліфікували за ст. 4 Закону України «Про захист від

недобросовісної конкуренції» як неправомірне використанню без дозволу уповноваженої на те особи назв місць походжен­ня товарів, що може призвести до змішування з діяльністю іншого підприємця, який має пріоритет на їх використання.

* * •

Приклад недобросовісної конкуренції з практики ор­ганів Антимонопольного комітету, вчиненої шляхом використання без дозволу уповноваженої на те особи знаків для товарів і послуг

До Запорізького відділення Комітету надійшла заява від ЗАТ «Оболонь» (м. Київ) про неправомірне використання йо­го об’ємного товарного знака у вигляді пляшки ТОВ «ЛГЗ «Кристал» (м. Запоріжжя).

ЗАТ «Оболонь» та ТОВ «ЛГЗ «Кристал» займаються іден­тичною діяльністю — виробництвом слабоалкогольних напоїв. Свою продукцію обидва підприємства розливають у пляшки місткістю 0,33 л із написом «ОБОЛОНЬ». ЗАТ «Оболонь» у свій час за рішенням Держпатенту України отримало сві­доцтва на об’ємний товарний знак у вигляді пляшки та на сло­весний товарний знак у графічному зображенні «ОБОЛОНЬ».

Згідно з експертним висновком патентного повіреного пляшка з позначенням «ОБОЛОНЬ», яка використовується ТОВ «ЛГЗ «Кристал» як тара для розливання напоїв, тотож­на пляшці, в яку розливає свою продукцію ЗАТ «Оболонь». За цих обставин можливе змішування продукції двох зазна­чених підприємств.

Дії ТОВ «ЛГЗ «Кристал» Запорізьке відділення Антимоно­польного комітету кваліфікувало за ст. 4 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» як неправомір­не використання без дозволу уповноваженої на те особи зна­ків для товарів і послуг, інших позначень, що може призвес­ти до змішування з діяльністю іншого господарюючого суб’­єкта, який має пріоритет на їх використання.

* * *

Приклад недобросовісної конкуренції з практики ор­ганів Антимонопольного комітету, вчиненого шляхом порівняльної реклами

До Антимонопольного комітету України звернувся пред­ставник компанії «Яманучі Юроп Б. В.» (Японія) із повідом­ленням про те, що компанія «Ранбаксі» (Індія) здійснила по­рівняльну рекламу свого препарату «Гистак» (рос. мовою), який реалізується на українському ринку медичних препара­

тів, з іншими препаратами, зокрема з препаратом «Де-нол» виробництва компанії «Яманучі Юроп Б. В.», і при цьому навела недостовірні відомості.

Антимонопольний комітет України розглянув рекламний проспект препарату «Гистак», наданий представником ком­панії «Яманучі Юроп Б. В.», в якому зазначалось: «Гистак» превосходит по безопасности й зкономичности другие про-тивоязвенньїе препарати, не имеет недостатков й побочних зффектов, свойственних циметидину, омепразолу, де-нолу» (рос. мов.) і дійшов висновку, що наведена в рекламі інформа­ція може бути недостовірною й некорисною для споживачів.

Представникові компанії «Яманучі Юроп Б. В.» було роз’-^ яснено права компанії щодо захисту від проявів недобросо-1 вісної конкуренції та деякі норми Закону України «Про за-

• хист від недобросовісної конкуренції», а також надано про-

•| позиції щодо врегулювання спору без втручання відповідних

•І органів державної влади.

•І Представництво компанії «Яманучі Юроп Б. В.» повідоми-р ло Антимонопольний комітет про те, що спірне питання, яке Г виникло між компаніями «Яманучі Юроп Б. В.» та «Ранбак­сі», врегульовано.

* * *

§ 3. Дезорганізація виробничого процесу конкурента, створення перешкод та досягнення неправомірних переваг у конкуренції

Другу групу порушень, що вчиняються шляхом недобросо­вісної конкуренції, становлять неправомірні дії, пов’язані з дезорганізацією виробничого процесу конкурента, створен­ням йому перешкод у процесі конкурентної боротьби та до­сягненням неправомірних переваг у конкуренції. Ця група включає такі порушення:

1. Дискредитація господарюючого суб’єкта (підприємця).

2. Купівля-продаж товарів, виконання робіт, надання по­слуг із примусовим асортиментом.

3. Схилення до бойкоту господарюючого суб’єкта (підпри­ємця).

4. Схилення постачальника до дискримінації покупця (за­мовника).

5. Схилення господарюючого суб’єкта (підприємця) до ро^ зірвання договору з конкурентом.

6. Підкуп працівника постачальника.

7. Підкуп працівника покупця (замовника). Т»^И

8. Досягнення неправомірних переваг у конкуренції. ЦІ

Вчиняючи зазначені порушення, недобросовісний конку­рент намагається особисто або за допомогою третіх осіб не­гативно вплинути на ринкове становище свого конкурента, його ділову репутацію, процес виробництва.

Дискредитація господарюючого суб’єкта (підприємця). Відбувається у вигляді поширення недобросовісним конку­рентом неправдивих, неточних або неповних відомостей сто­совно свого конкурента, які завдали чи можуть завдати шко­ди його діловій репутації.

Дискредитацію можна охарактеризувати як підрив довір’я до когось, приниження чиєїсь гідності, авторитету.

Під поширенням неправдивих, неточних або неповних ві­домостей, які завдали або могли завдати шкоди діловій ре­путації конкурента слід розуміти опублікування таких відо­мостей у пресі, транслювання по радіо та на телебаченні, де­монстрацію в кінохронікальних програмах та інших засобах масової інформації, викладення в публічних виступах, зая­вах, адресованих посадовим особам, чи повідомлень в іншій формі кільком чи одній особі. Неправдиві відомості навмис­но спотворюють дійсний стан справ у конкурента. Неповні відомості вибірково встановлюють ті чи інші факти. Неточні ві­домості повністю не відображають стан справ у конкурента.

Купівля-продаж товарів, виконання робіт, надання послуг із примусовим асортиментом. Відбуваються шля­хом купівлі-продажу одних товарів, виконання робіт, надан­ня послуг за умови купівлі-продажу інших товарів, виконан­ня робіт, надання послуг, не потрібних споживачу або контрагенту.

Порушення полягає у примушуванні суб’єкта господарю­вання до вчинення додаткових дій (купувати товар, виконувати роботи, надавати послуги) для задоволення своїх потреб.

Таким чином недобросовісний конкурент намагається до­датково позбутися товарів, виконати роботи, надати послу­ги, що не користуються попитом, за рахунок товарів, робіт, послуг, що користуються підвищеним попитом.

Схилення до бойкоту господарюючого суб’єкта (підприємця). Полягає у безпосередньому або через посе­редників спонуканні певною особою іншої особи до відмовиь від встановлення договірних зв’язків з її конкурентом. Ці

Виявляється у безпідставній повній чи частковій відмові від підтримки ділових стосунків з суб’єктом господарювання (відмові купувати, продавати товар) або у встановленні та­ких цін, тарифів на свої товари чи послуги, за яких суб’єкт господарювання сам буде змушений відмовитися від них.

За умов відсутності ділових стосунків з постачальниками суб’єкт господарювання може опинитися у становищі, за якого він не матиме можливості виготовляти продукцію або йому буде не вигідно її виготовляти.

Схилення постачальника до дискримінації покупця (замовника). Відбувається шляхом спонукання недобросо-; вісним конкурентом постачальника до надання йому певних : переваг перед конкурентом, який є покупцем (замовником) | цього постачальника.

‘ Може відбуватися у вигляді першочергових поставок то-| варів, виконання робіт, надання послуг, а також у зниженні ^; цін, тарифів на товари.

. Схилення господарюючого суб’єкта (підприємця) до ; розірвання договору з конкурентом. Полягає у спонуканні і недобросовісним конкурентом особи, яка перебуває у дого-

I’’ вірних відносинах з його конкурентом, до невиконання дого­вору або виконання його неналежним чином. При цьому не­добросовісний конкурент надає або пропонує особі, що пере-I буває у договірних відносинах з його конкурентом, особисто І чи через посередника матеріальну винагороду, компенсацію І або інші переваги.

| Підкуп працівника постачальника. Відбувається шля-I хом надання або пропонування працівнику постачальника | певних цінностей чи благ особою, яка є конкурентом покуп-I ця товарів, робіт, послуг, за невиконання або неналежне ви-| конання працівником постачальника своїх службових І обов’язків. Обов’язки працівника постачальника мають сто­суватися виконання змісту або процедури укладення догово­ру між постачальником і покупцем певних товарів, робіт та послуг.

Порушення вважатиметься вчиненим, якщо неправомірні дії, пов’язані з виконанням працівником постачальника своїх службових обов’язків, призвели або можуть призвести до отримання недобросовісним конкурентом певних переваг над своїм конкурентом.

До працівника постачальника прирівнюється й інша осо­ба, яка відповідно до наданих їй повноважень приймає рі-

шення від імені постачальника про поставку товару, вико­нання робіт, надання послуг чи впливає на прийняття такого рішення або якимось чином пов’язана з ним.

Підкуп працівника покупця (замовника). Порушення за складом схоже на порушення, пов’язане з підкупом пра­цівника постачальника. Відбувається шляхом надання або пропонування працівникові покупця певних цінностей чи благ особою, яка є конкурентом постачальника товарів та робіт, послуг за невиконання або неналежне виконання сво­їх службових обов’язків, що випливають з укладеного або пов’язані з укладенням між постачальником і покупцем до­говору поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, що в свою чергу призвело або може призвести до отримання конкурентом постачальника переваг над ним.

До працівника покупця прирівнюється й інша особа, яка відповідно до покладених на неї обов’язків приймає рішення від імені покупця про придбання товару, виконання робіт, надання послуг, впливає на прийняття такого рішення або якимось чином пов’язана з ним.

Досягнення неправомірних переваг у конкуренції. Ним вважається отримання неправомірних переваг відносно ін­шого суб’єкта господарювання шляхом порушення чинного законодавства, яке підтверджене рішенням державного орга­ну, наділеного відповідною компетенцією.

Характерною ознакою цього порушення є те, що факт вчинення порушення законодавства суб’єктом господарю­вання вже доведений певним державним органом і у зв’язку з цим ним прийнято відповідне рішення (постанова, припис, наказ тощо) про порушення особою законодавства.

Під терміном «державний орган» розуміють суди, органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, на які законо­давством покладено здійснення контролю за додержанням законодавства у певній галузі господарства та прийняття рі­шення про встановлення (припинення) порушень згідно з їх компетенцією.

Приклад недобросовісної конкуренції з практики орга­нів Антимонопольного комітету, вчиненої шляхом дискредитації господарюючого суб’єкта

До Антимонопольного комітету України звернувся Інсти­тут біоорганічної хімії та нафтохімії Національної Академії наук України (ІБОНХ НАН України) із заявою про недобро­

совісну конкуренцію з боку японських компаній «Санкіо Ко. *в Лтд» та «Сумітомо Корпорейшн» у вигляді дискредитації гос­подарюючого суб’єкта (підприємця).

ІБОНХ НАН України розроблено технологію виробництва й застосування сульфокарбатіону-К (СКК) — протруйника (фунгіциду), що призначений для захисту проростків і сходів цукрових буряків від коренеїда та запобігання поширенню хвороб цукрових буряків через насіння. Інститут розпочав виробництво СКК. із давальницької сировини італійської фірми «Сер-Італія».

Компанія «Санкіо Ко. Лтд» є виробником тачигарену-про-труйника (фунгіциду), призначення якого аналогічне призна­ченню СКК. Зазначеною компанією та представництвом в Україні компанії «Сумітомо Корпорейшн» на насіннєвих за­водах України було розповсюджено листівку з рекламою протруйника цукрових буряків від коренеїда тачигарен ви­робництва компанії «Санкіо Ко. Лтд» та проспект «Результа­ти порівняльного випробування протруйників тачигарен, ви­робництва Санкіо Ко. Лтд і сульфокарбатіону-К, проведеного Інститутом цукрових буряків УААН».

У листівці та проспекті наведено фотографію сходів цук­рових буряків після застосування зазначених препаратів, на якій густота сходів цукрових буряків, насіння яких обробле­не СКК, у кілька разів поступається густоті сходів цукрових буряків, насіння яких оброблене тачигареном. Однак різниця у польовій схожості насіння цукрових буряків, яка наведена на фотографії у проспекті та листівці, існувала тільки в од­ному досліді з п’ятнадцяти, тому вона не може відображати типового співвідношення дії тачигарену та СКК на польову схожість цукрових буряків. Тачигарен та СКК є високоефек­тивними як щодо захисту сходів цукрових буряків від коре­неїда, так і стосовно збереження врожаю коренеплодів.

За інформацією, отриманою Комітетом від фірми «Сер-Іта­лія», фотографія в листівці та проспекті негативно вплинула на виконання фірмою зобов’язань за контрактом з ІБОНХ НАН України та на наміри щодо подальшого співробітництва з інститутом. Фірма «Сер-Італія» провела випробування що­до ефективності СКК, позитивні результати яких підтверди­ли наміри щодо співробітництва з ІБОНХ НАН України. Та­ким чином, відомості, наведені в листівці та проспекті, могли завдати шкоди діловій репутації ІБОНХ НАН України.

Антимонопольний комітет України визнав зазначені дії компаній «Санкіо Ко. Лтд» та «Сумітомо Корпорейшн» пору-

шенням антимонопольного законодавства України, передба­ченим ст. 8 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», у вигляді дискредитації господарюючого суб’­єкта шляхом поширення у письмовій формі неточних та не­повних відомостей, пов’язаних з діяльністю господарюючого суб’єкта, які могли завдати шкоди його діловій репутації.

* * *

Приклад недобросовісної конкуренції з практики органів Антимонопольного комітету, вчиненої шля­хом схилення до бойкоту господарюючого суб’єкта (підприємця)

АТ «Українська пожежно-страхова компанія» (далі — Компанія), уклавши договір про співробітництво з Головним управлінням державної пожежної охорони МВС України та його підрозділами в областях, використовувала їх як посе­редників для спонукання підприємців до відмови від встанов­лення договірних зв’язків з іншими страховими компаніями, які працювали на ринку послуг вогневого страхування та обов’язкового особистого страхування працівників відомчої і сільської пожежної охорони та членів добровільних пожеж­них дружин. З цією метою працівники державної пожежної охорони через приписи (обов’язковий для виконання доку­мент) змушували керівників підприємств страхувати членів добровільних пожежних дружин тільки в Компанії.

Київське обласне відділення Комітету кваліфікувало дії Компанії за ст. 10 Закону України «Про захист від недобро­совісної конкуренції» як схилення до бойкоту господарюючо­го суб’єкта (підприємця).

* * *

Приклад недобросовісної конкуренції з практики ор­ганів Антимонопольного комітету, вчиненої шляхом досягнення неправомірних переваг у конкуренції

ТОВ «Санітас» (м. Харків) відкрило на автомагістралях, біля постів ДАІ, пункти санітарної обробки транспбртних засобів. При цьому поряд було встановлено стенди з напи- .Й сами: «Внимание водители! Вгезд в город Харьков й проезд ‘• по дорогам области легкового транспорта осуществляется • через пункт санитарной обработки» (рос. мов.). Працівники ТОВ «Санітас», одягнені у форму, дуже схожу на форму працівників ДАІ, зупиняли автомобілі з інших міст і змушу­вали водіїв проходити «санітарну обробку автомобіля». Слід зазначити, що така «санобробка» не мала ніяких правових

підстав, крім того, здійснювалася водою без будь-яких дезин-^; фікуючих розчинів. Фактично ТОВ «Санітас» надавало по­слугу миття автомобілів і при цьому вводило споживачів в оману стосовно необхідності отримання цієї послуги. Харків­ське обласне управління у справах захисту прав споживачів визнало дії ТОВ «Санітас» порушенням Закону України «Про захист прав споживачів». Крім порушення прав власників автомобілів, дії ТОВ «Санітас» неправомірно надавали йому переваги в конкуренції на ринку послуг миття автомобільно­го транспорту.

Харківське відділення Антимонопольного комітету Украї­ни кваліфікувало дії ТОВ «Санітас» за ст. 15 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» як досягнення неправомірних переваг у конкуренції відносно інших суб’єк­тів господарювання шляхом порушення чинного законодав­ства, яке підтверджено рішенням компетентного державного

органу.

* * *

І § 4. Збирання, розголошення |

та використання комерційної таємниці |

До третьої групи порушень, що вчиняються шляхом недоб­росовісної конкуренції належать неправомірні дії, пов’язані з неправомірним збиранням, розголошенням та використан­ням комерційної таємниці. Ця група включає такі порушення:

1. Неправомірне збирання комерційної таємниці.

2. Розголошення комерційної таємниці.

3. Схилення до розголошення» комерційної таємниці.

4. Неправомірне використання комерційної таємниці.

Зазначені неправомірні дії полягають у отриманні, вико­ристанні, розголошенні науково-технічної або торгової таєм­ниці, а також комерційної таємниці, без згоди її власника. На відміну від відомостей, що добровільно адресуються їх влас­ником третім особам (наприклад, містяться в рекламі), мож­ливість доступу до інформації, яка стосується виробничо-гос­подарської діяльності суб’єкта, може бути обмежена її влас­ником. Комерційна таємниця має цінність для її власника ли­ше тому, що вона не відома іншим особам. До неї на законних | підставах немає вільного доступу. Її власник охороняє кон-^:; фіденційність цієї інформації. Тому неправомірне отримання | і введення цієї інформації в господарській оборот може нега-

I тивно вплинути на підприємницьку діяльність суб’єкта.

[«

Під комерційною таємницею мають на увазі відомостіЯ пов’язані з виробництвом, технологічною інформацією, уп­равлінням, фінансами та іншою діяльністю підприємства, що не є державною таємницею, але розголошення (передача, витік) яких може завдати шкоди його інтересам.

Законодавством не визначено, які саме відомості є комер­ційною таємницею; склад та обсяг відомостей, що станов­лять комерційну таємницю, порядок їх захисту визначає ке­рівник підприємства. Але разом з тим, законодавством чітко визначений перелік відомостей, що не можуть становити ко­мерційну таємницю.

• установчі документи, документи, що дозволяють зай­матися підприємницькою діяльністю та її окремими видами;

• інформація за всіма формами державної звітності;

• дані, необхідні для перевірки, обчислення і сплати по­датків та інших обов’язкових платежів;

• відомості про чисельність і склад працюючих, їхню заробітну плату в цілому та за професіями й посада­ми, а також наявність вільних робочих місць;

• документи про сплату податків та обов’язкових пла­тежів;

• інформація про забруднення навколишнього природ­ного середовища, недодержання безпечних умов пра­ці, реалізацію продукції, що завдає шкоди здоров’ю;

• документи про платоспроможність;

• відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, об’єднаннях та інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю;

• відомості, що відповідно до чинного законодавства підлягають оголошенню.

Усі інші відомості, пов’язані з виробництвом, керівницт­вом, фінансами та іншою діяльністю підприємства за рішен­ням керівника можуть бути віднесені до інформації, що є ко­мерційною таємницею даного підприємства.

Зафіксовані в статуті підприємства положення щодо ко­мерційної таємниці дають його власникові право: вимагати захисту інтересів підприємства перед державою і судовими органами; включати вимоги щодо захисту та збереження ко­мерційної інформації в усі види договорів; видавати докумен­ти з питань забезпечення нерозголошення відомостей, які

| становлять комерційну таємницю; створювати на підприєм­стві підрозділи економічної безпеки, а також вимагати від-I шкодування шкоди, завданої підприємству як його працівни-, ками, так і іншими фізичними чи юридичними особами. І Взаємні обов’язки власника підприємства та його трудо-; вого колективу з захисту відомостей, що становлять комер-| ційну таємницю, можуть бути закріплені у колективній уго-іді, а обов’язки із захисту відомостей, що становлять комер-; ційну таємницю кожного працівника окремо, — у правилах | внутрішнього розпорядку або у трудових договорах, контр­актах.

: Неправомірне збирання комерційної таємниці — добу­вання протиправним способом відомостей, що відповідно до законодавства становлять комерційну таємницю, якщо це Завдало чи може завдати шкоди підприємцю.

Під неправомірним збиранням комерційних відомостей, |> що становлять комерційну таємницю, розуміють активні дії, і. спрямованні на отримання таких відомостей будь-яким шля­хом: вилучення, а також викрадення документів, що містять | комерційну таємницю; неправомірного ознайомлення з таки­ми документами шляхом підслуховування телефонних чи ус­них розмов, опитування працівників підприємця тощо.

ї Розголошення комерційної таємниці — ознайомлення і будь-якої особи з відомостями, що становлять комерційну І, таємницю без згоди особи, яка є власником цих відомостей,

особою, якій ці відомості були довірені у встановленому по-^; рядку або стали відомі у зв’язку з виконанням службових

обов’язків.

\. Розголошення комерційної таємниці полягає у незаконно-: му ознайомленні інших осіб з відомостями конфіденційного І характеру, що віднесені підприємцем до таких, що є його ко-I мерційною таємницею, а також у навмисному створенні \ умов, які сприяють ознайомленню з ними сторонніх осіб. Ці

дії вчиняє особа, якій такі відомості стали відомі у зв’язку з ^; її професійною діяльністю і яка повинна тримати такі відо­мості у таємниці.

Розголошення відомостей, що становлять комерційну та-і ємницю, відбувається різними шляхами: повідомлення за­значених відомостей іншим особам, зокрема конкурентам І підприємця; надання іншим особам для ознайомлення доку­ментів, що містять комерційну таємницю; розголошення ві-

домостей, що містять комерційну таємницю в засобах масо^ вої інформації тощо.

Обов’язковою ознакою порушення конкурентного законо­давства у вигляді розголошення комерційної таємниці є на­явність шкоди, завданої підприємцю таким розголошенням.

Схилення до розголошення комерційної таємниці — спонукання особи, якій були довірені у встановленому по­рядку або стали відомі у зв’язку з виконанням службових обов’язків відомості, що становлять комерційну таємницю, до розкриття цих відомостей.

Відбувається шляхом пропонування особі, якій відомі ві­домості, що становлять комерційну таємницю, винагороди, матеріальних чи нематеріальних благ.

Ці дії будуть порушенням конкурентного законодавства, якщо вони завдали чи можуть завдати шкоди суб’єктові гос­подарювання.

Неправомірне використання комерційної таємниці — впровадження у виробництво або врахування під час плану­вання чи здійснення підприємницької діяльності без дозволу - уповноваженої на те особи неправомірно здобутих відомос­тей, що становлять комерційну таємницю.

Приклад недобросовісної конкуренції з практики ор­ганів Антимонопольного комітету, вчиненого шляхом схилення постачальника до дискримінації покупця та неправомірного використання комерційної таємниці

Дочірнє підприємство «Бурда—Україна» схилило Держав­не підприємство з розповсюдження періодичних видань «Преса» до проведення рекламної акції у вигляді безплатного поширення близько 40 тисяч рекламних примірників журна­лу «^отап» серед передплатників схожого за тематикою журналу «Наталі», видавцем якого є ЗАТ «Видавництво «Бліц—Інформ». При цьому було враховано, що попередній номер журналу «Наталі» вийшов спареним. Таким чином, серед передплатників журналу «Наталі» могла скластися думка, що журнал «^Уогпап» надійшов за передплатою за­мість «Наталі». До кожного примірника «^отап» була дода­на анкета, яка передбачала, поряд з іншою інформацією, та­кож отримання адресної бази передплатників «Наталі», що є комерційною таємницею підприємців, які діють на ринку періодичних видань, і була у встановленому законом поряд­ку визнана такою ЗАТ «Видавництво «Бліц—Інформ».

Крім того, ДП «Бурда—Україна» оголосила безплатну пе­редплату на наступні два номери журналу «ХУотап» на кож­ну десяту заповнену та надіслану анкету. Отриману від пе­редплатників журналу «Наталі» інформацію ДП «Бурда— Україна» планувало використати під час організації пере­дплати та роздрібного продажу свого видання.

Розглянувши за заявою ЗАТ «Видавництво «Бліц—Інформ» справу про порушення антимонопольного законодавства, Тимчасова адміністративна колегія Антимонопольного комі­тету України відповідно до статей 11 та 19 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» кваліфікувала дії ДП «Бурда—Україна» як недобросовісну конкуренцію у вигляді схилення постачальника до дискримінації покупця та неправомірного використання комерційної таємниці.

* * *

Приклад недобросовісної конкуренції з практики ор­ганів Антимонопольного комітету, вчиненого шляхом неправомірного використання комерційної таємниці

Виробничо-господарський центр «Піраміда» (далі — ВГЦ «Піраміда») виконувало роботи з ремонту енергетичного устаткування на атомних та теплових станціях України. Під час ремонту реактора на Хмельницькій АЕС ВГЦ «Піраміда» використав без дозволу технічну документацію, розроблену ВАТ «Львівенергоремонт», що була комерційною таємницею останнього.

ДІЇ ВГЦ «Піраміда» Львівське відділення Антимонопольно­го комітету кваліфікувало за ст. 19 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» як неправомірне ви­користання комерційної таємниці без дозволу уповноваженої

особи.

* * *

§ 5. Можливі шляхи захисту від недобросовісної конкуренції та санкції за її вчинення

Сучасне українське законодавство дає можливість підприєм­цям захищати свої права та законні інтереси від недобросо­вісної конкуренції різними шляхами. Залежно від засобів за­хисту та бажаних наслідків умовно можна виділити три такі

шляхи.

1. Судовий шлях, який передбачає звернення підприємця до суду. В Україні права та інтереси юридичних осіб та осіб,

.’які є суб’єктами підприємницької діяльності, захищають гос­подарські суди. До господарського суду зазначені особи мо­жуть звернутися також за захистом своїх прав, що порушу­ються недобросовісним конкурентом.

2. Адміністративний шлях пов’язаний зі зверненням по­терпілої особи до органів Антимонопольного комітету Украї­ни для розгляду та прийняття рішення стосовно порушеного права.

3. Самозахист підприємця від неправомірних дій кон­курентів.

Одна з можливостей запобігти недобросовісній конкурен­ції — це передбачити в договорі між особами умови, які зо­бов’язують їх не вчиняти дії, що можуть бути визнані недоб­росовісною конкуренцією. Наприклад, може виникнути си­туація, коли робітник підприємства, який звільнився, ство­рює власне підприємство та в процесі своєї діяльності вико­ристовує виробничу, фінансову, технологічну та іншу інфор­мацію з попереднього місця роботи. Щоб запобігти цьому підприємцям доцільно передбачати в трудових угодах спеці- « альні умови, які зобов’язують їх робітників не розголошува­ти та не використовувати комерційну інформацію до і після звільнення.

Існують і інші засоби боротьби з недобросовісною конку­ренцією. Так, підприємці можуть об’єднуватися в союзи, асоціації тощо. Ці об’єднання розробляють та встановлюють для своїх учасників правила та кодекси поведінки на ринку, які встановлюють чесні правила та звичаї здійснення госпо­дарської діяльності учасників об’єднань підприємців та забо­роняють дії, що призводять чи можуть призвести до обме­ження, спотворення або усунення конкуренції з ринку.

Отже, нині вже є певна практика регулювання конкурен­ції за допомогою правил, звичаїв, стандартів здійснення чес­ної підприємницької діяльності, що розробляються та вста­новлюються об’єднаннями підприємців. Така практика дасть змогу запобігти вчиненню дій, визнаних недобросовісною конкуренцією, яка суперечить не лише нормам законодав- . ства, а й чесним правилам здійснення підприємницької ді- , яльності. |

При здійсненні дій, визнаних законодавством України не- | добросовісною конкуренцією, Антимонопольним комітетом ‘ України до суб’єктів господарювання, які вчинили порушен­ня, застосовують такі примусові заходи:

1. -Накладання штрафів:

• ‘на суб’єктів господарювання — юридичних осіб та їх об’єднання — у розмірі до 3% виручки від реалізації . товарів, виконання робіт, надання послуг суб’єкта господарювання за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф, а якщо обчислити виручку господарюючого суб’єкта неможливо або ви­ручки немає — у розмірі до п’яти тисяч неоподатко­вуваних мінімумів доходів громадян;

• на юридичних осіб, їх об’єднання та об’єднання гро­мадян, що не є суб’єктами господарювання — у роз­мірі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів дохо­дів громадян;

• на громадян, що є суб’єктами підприємницької діяль­ності, а також на тих, хто не є підприємцями, накла­даються адміністративні стягнення згідно із законо­давством.

Накладення штрафів — один із найпоширеніших та гнуч­ких заходів покарання. При його застосуванні є можливість встановити розмір покарання залежно від завданих збитків конкуренту та завданої шкоди конкуренції.

2. Вилучення товарів з неправомірно використаним чу­жим позначенням, рекламними матеріалами, упаковкою або скопійованого виробу.

Вилучення зазначених товарів застосовують, якщо можли­вість змішування з результатами діяльності іншої особи не можна усунути іншим шляхом. Таке вилучення товарів є діє­вим засобом у боротьбі з недобросовісною конкуренцією. Але воно має ряд негативних факторів. По-перше, вилучення зазначених товарів є справою досить трудомісткою, для його забезпечення уряд повинен витратити значні кошти; по-дру­ге, вилучення таких товарів може завдати збитків безвинним продавцям, які не знають та й не можуть знати, що вони про­дають товар недобросовісного підприємця; по-третє вилучен­ня означає знищення корисних для споживачів товарів.

3. Спростування дискредитуючої інформації, поширеної стосовно іншого суб’єкта господарювання.

У разі встановлення факту дискредитації суб’єкта госпо­дарювання органи Антимонопольного комітету України мають право прийняти рішення про офіційне спростування за рахунок порушника поширених ним неправдивих, неточ­них або неповних відомостей. Навіть якщо поширення таких

відомостей мало разовий характер, споживачі пам’ятати­муть повідомлення та продовжуватимуть купувати товар, базуючись на хибній інформації.

Таким чином, спростування дискредитуючої інформації може бути найкращим засобом, щоб перешкодити недобро­совісному конкуренту отримати незаконні прибутки внаслі­док поширення неправдивих, неточних або неповних відо­мостей стосовно свого конкурента.

4. Заборона особі, в діях якої вбачаються ознаки пору­шення, визначеного законодавством України як недобросо­вісна конкуренція, вчиняти певні дії.

5. Накладення арешту на майно або грошові суми, що на­лежать особі, в діях якої вбачаються ознаки порушення, ви­значеного законодавством України як недобросовісна конку­ренція. ^

Контрольні запитання для самоперевірки ^ /. Що таке недобросовісна конкуренція? ^ир

2. Яким чином вчиняються порушення, що спрямовані на отримання певних переваг над конкурентом за рахунок його інтелектуальної діяльності та ділової репутації?

3. Що є наслідком недобросовісної конкуренції?

4. Які порушення конкурентного законодавства, що пов’язані з дезорганізацією виробничого процесу кон­курента Вам відомі?

5. Яким чином вчиняються порушення, що пов’язані з неправомірним збиранням, розголошенням та вико­ристанням комерційної таємниці?

6. Які шляхи захисту від недобросовісної конкуренції Вам відомі?

7. Які санкції застосовуються до осіб, що вчинили дії визнані недобросовісною конкуренцією?

Глава 9 Узгоджені дії суб’єктів господарювання

І’-

І . .

І

к

§ 1. Сутність узгоджених дій

Під час здійснення господарської діяльності на ринку з ме­тою отримання прибутку і налагодження взаємозв’язків, розширення виробництва тощо суб’єкти господарювання у тій чи іншій формі укладають між собою угоди, приймають -

(певні рішення, створюють нові підприємства, тобто вчиня­ють узгоджені дії, які як юридичні факти завжди мають во­льовий характер і можуть бути як правомірними, тобто вчи-г неними в рамках закону, так і неправомірними, вчиненими з його порушенням.

Відповідно до ст.. 5 Закону України «Про захист економіч-, ної конкуренції»

| узгоджені дії — це укладення суб’єктами господарю-’ вання угод у будь-якій формі, прийняття об’єднаннями ; рішень у будь-якій формі, а також будь-яка інша погод-| жена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяль-I ність) суб’єктів господарювання. І, Узгодженими діями є також створення суб’єкта господа-Е рювання, метою чи наслідком створення якого є координація | конкурентної поведінки між суб’єктами господарювання, що | створили зазначений суб’єкт господарювання, або між ними | та новоствореним суб’єктом господарювання. . | Особи, які чинять або мають намір чинити узгоджені дії, ї є учасниками узгоджених дій.

| Два підприємства уклали договір про купівлю-продаж то-| варів, суб’єкти господарювання уклали установчий договір І про створення господарського товариства, органи адмініст-^|: ративно-господарського управління прийняли рішення про ;; встановлення заборони на реалізацію певних видів товарів, ? — все це узгоджені дії суб’єктів господарювання:

‘‘. Із загальної точки зору, узгоджені дії — це волевиявлення ‘ суб’єкта господарювання, змістом якого є намір вчинити ті чи інші дії: продати чи купити товар, виконати роботу, ство-; рити нову юридичну особу, укласти угоду та ін. Самі по собі ^\; узгоджені дії є невід’ємним елементом господарських відно-

син і функціонування ринкової економіки. Їх вчинення є не­обхідною передумовою діяльності суб’єктів господарювання на ринку.

Відповідно до п. І Типових вимог до узгоджених дій суб’­єктів господарювання для загального звільнення від попе­реднього одержання дозволу органів Антимонопольного ко­мітету України на узгоджені дії суб’єктів господарювання, затверджених розпорядженням Антимонопольного комітету України від 12 лютого 2002 р. №27-р, узгоджені дії суб’єктів господарювання можна класифікувати на:

1. Горизонтальні узгоджені дії.

2. Вертикальні узгоджені дії.

3. Конгломератні узгоджені дії.

4. Змішані узгоджені дії.

Горизонтальні узгоджені дії — укладення суб’єктами господарювання угод у будь-якій формі, прийняття об’єднан­нями рішень у будь-якій формі, будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб’єктів господарювання, створення суб’єкта господарювання, метою чи наслідком створення якого є координація конкурентної поведінки між суб’єктами господарювання, що створили за­значений суб’єкт господарювання, або між ними та ново-створеним суб’єктом господарювання, коли суб’єкти госпо­дарювання, до складу яких входять учасники .узгоджених дій, конкурують або можуть конкурувати між собою на одному ринку товарів.

Інакше кажучи, горизонтальні узгоджені дії здійснюються на одному й тому самому товарному ринку, їх чинять суб’­єкти господарювання, які конкурують між собою.

Вертикальні узгоджені дії — укладення суб’єктами гос­подарювання угод у будь-якій формі, прийняття об’єднання­ми рішень у будь-якій формі, будь-яка інша погоджена кон­курентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб’єктів гос­подарювання, створення суб’єкта господарювання, метою чи наслідком створення якого є координація конкурентної пове­дінки між суб’єктами господарювання, що створили зазначе­ний суб’єкт господарювання, або між ними та новостворе-ним суб’єктом господарювання, коли суб’єкти господарю­вання, до складу яких входять учасники узгоджених дій, не конкурують і за існуючих умов не можуть конкурувати між собою на одному ринку товарів і при цьому перебувають або можуть перебувати у відносинах купівлі-продажу на відпо­

відних товарних ринках (продавець—покупець, постачал^^

ник—споживач).

Отже, вертикальні узгоджені дії здійснюють суб’єкти гос­подарювання, що діють на різних товарних ринках, не кон-I курують і не можуть конкурувати між собою, але можуть | перебувати у відносинах купівлі-продажу.

| Конгломератні узгоджені дії — укладення суб’єктами | господарювання угод у будь-якій формі, прийняття об’єднан-| нями рішень у будь-якій формі, будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб’єктів господарювання, створення суб’єкта господарювання, метою чи наслідком створення якого є координація конкурентної , поведінки між суб’єктами господарювання, що створили за­значений суб’єкт господарювання, або між ними та ново-

1 створеним суб’єктом господарювання, коли суб’єкти госпо­дарювання, до складу яких входять учасники узгоджених дій, не конкурують і за існуючих умов не можуть конкуру­вати між собою на одному ринку товарів і при цьому не пе­ребувають або не можуть перебувати у відносинах купівлі-продажу на відповідних товарних ринках (продавець—поку­пець, постачальник—споживач).

Отже, конгломератні узгоджені дії мають місце, коли їх учасники не конкурують і не можуть конкурувати між со­бою, діють на різних товарних ринках, а також не перебува­ють у відносинах купівлі-продажу.

Змішані узгоджені дії — укладення суб’єктами господа­рювання угод у будь-якій формі, прийняття об’єднаннями рі­шень у будь-якій формі, будь-яка інша погоджена конкурент-- на поведінка (діяльність, бездіяльність) суб’єктів господарю­вання, створення суб’єкта господарювання, метою чи наслід­ком створення якого є координація конкурентної поведінки між суб’єктами господарювання, що створили зазначений суб’єкт господарювання, або між ними та новоствореним суб’єктом господарювання, коли частина суб’єктів господа­рювання, до складу якої входять учасники узгоджених дій, конкурує або може конкурувати між собою на одному ринку товарів і при цьому перебувають або можуть перебувати у відносинах купівлі-продажу на відповідних товарних ринках (продавець—покупець, постачальник—споживач), а інша частина не конкурує і за існуючих умов не може конкурува­ти між собою на одному ринку товарів і при цьому не пере­буває або не може перебувати у відносинах купівлі-продажу

на відповідних товарних ринках (продавець—покупець, по­стачальник—споживач).

Інакше кажучи, учасниками змішаних узгоджених дій є суб’єкти господарювання, з яких одна частина діє на одному товарному ринку і конкурує або може конкурувати між со­бою та при цьому перебуває у відносинах купівлі-продажу, а інша частина діє на різних товарних ринках, не конкурує та не перебуває у відносинах купівлі-продажу.

Таким чином зазначений вид узгоджених дій є сукупністю усіх можливих варіантів узгоджених дій. На думку автора, така структура узгоджених дій є занадто складною і навряд-чи найближчим часом відповідний прецедент знайде своє ві­дображення у вигляді подання суб’єктами господарювання заяви до органів Антимонопольного комітету України про надання дозволу на здійснення відповідних узгоджених дій.

Поряд з узгодженими діями суб’єктів господарювання, метою вчинення яких є дії, спрямовані на поліпшення за­гальної ринкової ситуації, забезпечення споживачів товара­ми найвищої якості, розширення асортименту вироблюваних товарів, впровадження нових технологій тощо, можуть здій­снюватись узгоджені дії, метою яких є отримання надпри­бутків за рахунок: усунення з ринку або обмеження доступу на нього інших суб’єктів господарювання; розподілу ринків за територіальним принципом, асортиментом товарів, колом покупців або продавців тощо, обмеження виробництва пев­них товарів та ін. Такі узгоджені дії є неправомірними і мо­жуть призводити до обмеження, спотворення та усунення конкуренції з ринку, порушення прав споживачів.

Щоб запобігти цьому, в Україні запроваджено контроль за здійсненням суб’єктами господарювання узгоджених дій. Такий контроль здійснюють органи Антимонопольного комі­тету України відповідно до Положення про порядок подання заяв до органів Антимонопольного комітету України про на­дання дозволу на узгоджені дії суб’єктів господарювання (Положення про узгоджені дії), затвердженого розпоряд­женням Антимонопольного комітету України від 12 лютого 2002 р. №26-р.

Це положення містить інформацію щодо: випадків, коли вчинення суб’єктами господарювання узгоджених дій потре­бує одержання згоди органів Антимонопольного комітету України; порядку підготовки і подання заяви про надання

о «««‘««

.... . .. •

дозволу на узгоджені дії та документів до неї; процедурД

розгляду та підвідомчості заяви тощо. •ЇЙ

: Поряд з цим законодавством чітко визначено, у яких ви^* падках суб’єкти господарювання звільняються від необхід­ності одержувати дозвіл на здійснення узгоджених дій. Таке звільнення передбачено Типовими вимогами до узгоджених

: дій суб’єктів господарювання для загального звільнення від попереднього одержання дозволу органів Антимонопольного

• комітету України на узгоджені дії суб’єктів господарювання.

§ 2. Узгоджені дії, що не потребують одержання дозволу органів Антимонопольноп комітету України

Як уже зазначалося, здійснення узгоджених дій суб’ господарювання потребує одержання дозволу органів Анти­монопольного комітету України. Разом з тим існує низка випадків, за яких узгоджені дії суб’єктів господарювання дозволяються і непотребують одержання дозволу відповід-1 них органів.

| Якщо проаналізувати Типові вимоги до узгоджених дій | суб’єктів господарювання для загального звільнення від по­переднього одержання дозволу органів Антимонопольного комітету України на узгоджені дії суб’єктів господарювання, можна стверджувати, що дозволяються і не потребують зго­ди органів Антимонопольного комітету України узгоджені дії, які здійснюються суб’єктами господарювання, вартісні порогові показники яких не перевищують певних, визначе­них законодавством меж, а також узгоджені дії, які через незначний масштаб та неістотність не впливають на стан конкуренції на ринку та не можуть призвести до обмеження, І спотворення або усунення конкуренції з нього. І Так, дозволяються і не потребують згоди будь-які узгод- :

І жені дії, якщо сукупна частка на ринку товару всіх суб’єктів . господарювання, до складу яких входять учасники узгодже­них дій, на будь-якому задіяному ринку товару не досягає 5%. При цьому, якщо сукупна частка на ринку товару всіх учасників узгоджених дій на будь-якому задіяному ринку то­вару спочатку не перевищує 5%, але в майбутньому переви­щує цей рівень і залишається меншою 10%, узгоджені дії дозволяються і не потребують згоди протягом двох років поспіль після року, в якому поріг у 5% було перевищено»

вперше, а у разі перевищення порогу у 10%—протягом одного року. ; ‘

Винятком є створення суб’єкта господарювання учасника­ми (засновниками) узгоджених дій, вартісні порогові показ­ники яких перевищують певні, визначені законодавством межі.

Крім того, дозволяються і не потребують згоди органів Антимонопольного комітету України будь-які узгоджені дії, за наявності водночас таких умов:

• жоден із суб’єктів господарювання, до складу яких входять учасники узгоджених дій, не займає моно­польного (домінуючого) становища на будь-якому за-діяному ринку товару і не має виключних або пере­важних прав чи повноважень від органів державної влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю, суб’єктів природної монополії чи інших монопольних утворень;

• сукупна частка на ринку всіх суб’єктів господарюван­ня, до складу яких входять учасники горизонтальних та змішаних узгоджених дій, на будь-якому задіяному ринку товару не досягає 15%. При цьому, якщо су­купна частка на ринку всіх учасників горизонтальних та змішаних узгоджених дій на будь-якому задіяному ринку товару спочатку не перевищує 15%, але в май­бутньому перевищує цей рівень і залишається мен­шою 20%, узгоджені дії дозволяються і не потребують згоди протягом двох років поспіль після року, в якому поріг у 15% було перевищено вперше, а у разі пере­вищення порогу у 20% — протягом одного року;

• сукупна частка на ринку всіх суб’єктів господарюван­ня, до складу яких входять учасники вертикальних та конгломератних узгоджених дій, на будь-якому задія­ному ринку товару не досягає 20%. При цьому, якщо сукупна частка на ринку всіх учасників вертикальних та конгломератних узгоджених дій спочатку не пере­вищує 20%, але в майбутньому перевищує цей рівень і залишається меншою 25%, узгоджені дії дозволя­ються і не потребують згоди протягом двох років пос­піль після року, в якому поріг у 20% було перевище­но вперше, а у разі перевищення порогу у 25% — протягом одного року.

Але і з цього правила є винятки. По-перше, потребують одержання згоди органів Антимонопольного комітету Украї­ни узгоджені дії, що здійснюються суб’єктами господарюван­ня, вартісні порогові показники яких перевищують певні ви­значені законодавством межі; по-друге, суб’єкти господарю­вання повинні одержувати згоду органів Антимонопольного комітету України на здійснення узгоджених дій, якщо: гори­зонтальні або змішані узгоджені дії можуть призвести до фіксації цін (тарифів, розцінок), за. якими ці товари (роботи, послуги) реалізуються третім особам чи придбаваються у третіх осіб; узгоджені дії призводять або можуть призвести до обмеження обсягів реалізації товарів (робіт, послуг) тре­тім особам чи придбання товарів (робіт, послуг) у третіх осіб; узгоджені дії можуть призвести до розподілу ринків або продавців, покупців, споживачів.

Отже, якщо перший виняток спрямований на недопущен- . ня здійснення без попереднього дозволу органів Комітету уз­годжених дій суб’єктами господарювання, вартісні порогові показники яких перевищують певну, визначену законодав­ством межу, яка виражається у вартості активів або обсягах реалізації товарів учасниками узгоджених дій і має чітко ви­значений грошовий еквівалент, то другий — на недопущен­ня дій, що призводять чи можуть призвести до обмеження, спотворення або усунення конкуренції з ринку і є досить абстрактними.

111,0 стосується вартісних порогових показників, наявність або відсутність яких зумовлює необхідність одержання доз­волу органів Антимонопольного комітету України на здійс­нення узгоджених дій, то вони чітко визначені законодав­ством. Суб’єкти господарювання — учасники узгоджених дій повинні звернутись за дозволом до органів Антимоно­польного комітету України, якщо: сукупна вартість активів або сукупний обсяг реалізації товарів усіх суб’єктів господа­рювання, до складу яких входять учасники узгоджених дій, за останній фінансовий рік, у тому числі за кордоном, пере­вищує суму, еквівалентну 12 млн євро, визначену за курсом Національного банку України, що діяв в останній день фі­нансового року, і при цьому вартість (сукупна вартість) ак­тивів або обсяг (сукупний обсяг) реалізації товарів, у тому числі за кордоном, не менш як у двох суб’єктів господарю­вання, до складу яких входять учасники узгоджених дій, пе­ревищує суму, еквівалентну 1 млн євро, визначену за кур- .

ЯУ

сом Національного банку України, що діяв в останній день фінансового року у кожного, та вартість (сукупна вартість) активів або обсяг (сукупний обсяг) реалізації товарів в Ук­раїні хоч би одного суб’єкта господарювання, до складу яко­го входять учасники узгоджених дій, перевищує суму, екві­валентну 1 млн євро, визначену за курсом Національного банку України, що діяв в останній день фінансового року.

Крім зазначеного, п. З Типових вимог до узгоджених дій суб’єктів господарювання для загального звільнення від по­переднього одержання дозволу органів Антимонопольного комітету України на узгоджені дії суб’єктів господарювання, визначає окремі випадки узгоджених дій суб’єктів господа­рювання що не потребують попереднього одержання дозво­лу органів Антимонопольного комітету України.

Так, не потребують дозволу Антимонопольного комітету України або його органів створення:

• суб’єкта господарювання двома та більше суб’єктами

• господарювання, яке призводить чи може призвести до посилення координації конкурентної поведінки між суб’єктами господарювання, що створюють цей суб’­єкт господарювання, або між ними та новостворюва­ним суб’єктом господарювання, якщо засновники (учасники) поєднані відносинами контролю внаслідок перебування у власності, управлінні (користуванні) понад 50% часток (акцій, паїв) або об’єднані в один концерн, створений на основі повної фінансової за­лежності від одного або групи підприємств і дозвіл на створення чи вступ до якого надано органами Анти­монопольного комітету України;

• саморегулівних організацій ринку цінних паперів, які не обмежують конкуренції між засновниками (учасни­ками), а також вступ до них суб’єктів господарюван­ня, якщо ці організації створюються і діють відповідно до вимог, установлених Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку і Антимонопольним комі­тетом України.

Крім того, не потребують дозволу Антимонопольного ко­мітету України або його органів узгоджені дії, пов’язані зі вступом суб’єктів господарювання до об’єднання, що не об­межує конкуренції між засновниками (учасниками), і дозвіл на створення якого було надано Комітетом або його органа­ми, якщо рішення про вступ суб’єктів господарювання до

об’єднання (в тому числі рішення щодо внесення змін до установчих документів об’єднання), прийняті об’єднанням після одержання дозволу Антимонопольного комітету Украї­ни або його органів на створення цього об’єднання, не поси­люють узгодженість дій на ринку засновників (учасників) об’єднання та не призводять до погіршення умов конкурен­ції між засновниками (учасниками).

Не потребують дозволу зміни до узгоджених дій щодо ство­рення суб’єктів господарювання, не пов’язані зі зміною пред­мета і мети діяльності суб’єктів господарювання, порядку розподілу прибутків і збитків, складу, порядку формування та компетенції органу управління, порядку прийняття орга- , ном управління рішень, а також інші зміни до узгоджених дій щодо створення суб’єктів господарювання, що не посилюють узгодженості дій на ринку засновників (учасників) суб’єктів господарювання, не призводять в інший спосіб до погіршення умов конкуренції між засновниками (учасниками).

Також не потребують дозволу Антимонопольного коміте­ту України або його органів узгоджені дії, пов’язані з вихо­дом господарських товариств, підприємств із об’єднань.

§ 3. Загальні засади щодо одержання дозволу органів Антимонопольного комітету України на здійснення узгоджених дій

Одержання дозволу органів Антимонопольного комітету Ук­раїни на здійснення узгоджених дій відбувається відповідно до вимог Положення про порядок подання заяв до органів Антимонопольного комітету України про надання дозволу на узгоджені дії суб’єктів господарювання (Положення про уз­годжені дії), затвердженого розпорядженням Антимонополь­ного комітету України від 12 лютого 2002 р. № 26-р.

Зазначене Положення було розроблено згідно з законами України «Про захист економічної конкуренції» та «Про Ан-тимонопольний комітет України» з метою запобігти недопу­щенню, усуненню чи обмеженню конкуренції. Воно встанов­лює порядок подання та розгляду заяв до органів Антимоно­польного комітету України щодо надання дозволу на узгод­жені дії суб’єктів господарювання, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конку­ренції, надання попередніх висновків стосовно таких дій, а також надання висновків щодо відповідності узгоджених дій

суб’єктів господарювання вимогам законодавства про захист економічної конкуренції.

Процедура одержання дозволу на узгоджені дії грунтуєть­ся на нормах Закону України «Про захист економічної кон­куренції». Таким чином, відповідно до ст. 10 Закону України «Про захист економічної конкуренції» попереднє одержання дозволу органів Комітету є обов’язковим на вчинення суб’­єктами господарювання узгоджених дій, що призвели чи мо­жуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження ^ конкуренції, зокрема узгоджених дій, які стосуються: В

1) встановлення цін чи інших умов придбання або реалі»! зації товарів; ||

2) обмеження виробництва, ринків товарів, техніко-техно-логічного розвитку, інвестицій або встановлення контролю над ними;

3) розподілу ринків чи джерел постачання за територіаль­ним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи придбання, за колом продавців, покупців або споживачів чи за іншими ознаками;

4) спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів та тендерів;

5) усунення з ринку або обмеження доступу на ринок (ви­хід з ринку) інших суб’єктів господарювання, покупців та продавців;

6) застосування різних умов до рівнозначних угод з інши­ми суб’єктами господарювання, що ставить останніх у неви­гідне становище в конкуренції;

7) укладення угод за умови прийняття іншими суб’єктами господарювання додаткових зобов’язань, які за своїм зміс­том або згідно з торговими та іншими чесними звичаями в підприємницькій діяльності не стосуються предмета цих угод;

8) суттєвого обмеження конкурентоспроможності інших суб’єктів господарювання на ринку без об’єктивних на те причин.

Попереднє одержання дозволу органів Комітету на вчинен­ня суб’єктами господарювання узгоджених дій, зазначених вище, є обов’язковим у разі: укладення суб’єктами господа­рювання угод у будь-якій формі; створення суб’єкта господа­рювання, метою чи наслідком створення якого є координація конкурентної поведінки між суб’єктами господарювання, що створили зазначений суб’єкт господарювання, або між ними

та новоствореним суб’єктом господарювання; прийняття об’єднаннями рішень у будь-якій формі; здійснення будь-якої іншої погодженої поведінки (діяльності, бездіяльності) суб’­єктів господарювання, яка призвела чи може призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції; внесення змін до узгоджених дій, на які було отримано дозвіл органів Комітету, якщо ці зміни передбачають зміну кола учасників ^ та/або поширюються на інші товарні ринки.

І Попереднє одержання дозволу органів Комітету є також | обов’язковим у разі внесення змін до узгоджених дій, на які І було отримано дозвіл органів Комітету, якщо ці зміни не пе-I редбачають зміни кола учасників та не поширюються на ін-

Еші товарні ринки, але пов’язані зі зміною предмета і цілей узгоджених дій, порядку розподілу прибутків і збитків між учасниками узгоджених дій, порядку формування та компе-[• тенції органу управління створеного суб’єкта господарюван-і, ня, порядку прийняття рішень цим органом управління, а та-’’:. кож якщо ці зміни посилюють узгодженість учасників на | ринку та призводять до погіршення умов конкуренції між І учасниками узгоджених дій в інший спосіб.

| Якщо суб’єкти господарювання мають намір чинити узго-v джені дії, що не зазначені у переліку дій, які потребують одержання попереднього дозволу органів Антимонопольного комітету України, то вони можуть з власної ініціативи звер­нутися із відповідною заявою до Комітету або його терито­ріального відділення, щоб одержати дозвіл на ці дії.

Відповідно до положень Закону України «Про захист еко­номічної конкуренції» подання заяви про надання дозволу не потребує будь-яких добровільних узгоджених дії малих або середніх підприємців щодо спільного придбання товарів, які не призводять до суттєвого обмеження конкуренції та сприяють підвищенню конкурентоспроможності малих або середніх підприємців.

Крім того, подання заяви про надання дозволу не потре­бує узгоджених дій щодо постачання чи використання това­рів, якщо учасник цих дій стосовно іншого учасника узго­джених дій встановлює обмеження на:

• використання поставлених ним товарів чи товарів ін­ших постачальників;

• придбання у інших суб’єктів господарювання або про­даж іншим суб’єктам господарювання чи споживачам інших товарів;

• придбання товарів, які за своєю природою або згідно • з торговими та іншими чесними звичаями в підприєм- Щ ницькій діяльності не належать до предмета угоди; Щ

• формування цін або інших умов договору про продаж поставленого товару іншим суб’єктам господарювання чи споживачам, але при цьому не призводять до: сут­тєвого обмеження конкуренції на всьому ринку чи в значній його частині, у тому числі монополізації від­повідних ринків;

•• економічно не обгрунтованого підвищення цін або де­фіциту товарів; |і

• обмеження доступу на ринок інших суб’єктів господа- Й рювання. •

Угоди про передачу прав інтелектуальної власності або ^у про використання об’єкта права інтелектуальної власності, які обмежують у здійсненні господарської діяльності сторо­ну угоди, якій передається право, також не потребують доз­волу органів Антимонопольного комітету України. При цьому ці обмеження не повинні виходити за межі законних прав суб’єкта права інтелектуальної власності.

Вважається, що не виходять за межі законних прав суб’­єкта права інтелектуальної власності обмеження стосовно обсягу прав, які передаються, строку та території дії дозволу на використання об’єкта права інтелектуальної власності, а також виду діяльності, сфери використання, мінімального обсягу виробництва.

Учасниками узгоджених дій є суб’єкти господарювання (юридичні чи фізичні особи), які чинять або мають намір чи­нити узгоджені дії.

§ 4. Заява про надання дозволу на узгоджені дії суб’єктів господарювання та її подання

Під поданням заяви до органів Антимонопольного комітету України розуміють подання заяви про надання дозволу на узгоджені дії (зміни в узгоджених діях) суб’єктів господарю­вання, про надання попередніх висновків або про надання висновків щодо кваліфікації дій.

Отже, заява може бути чотирьох типів:

І.-Про надання дозволу на узгоджені дії. 2. Про надання дозволу на зміни в узгоджених діях.

3. Про надання попередніх висновків.

4. Про надання висновків щодо кваліфікації дій.

За подання заяв про надання дозволу на узгоджені дії у встановленому порядку справляється плата; заява подається у письмовій формі і має містити:

• найменування органу, до якого подається заява;

• посилання на відповідний нормативно-правовий акт (пункт, частина, стаття), що передбачає звернення до Комітету, відділення;

• найменування, реквізити заявника та його представ-

; ника (орган державної влади, орган місцевого само­врядування, орган адміністративно-господарського уп­равління та контролю, суб’єкт господарювання, фізич-

, на особа, представництво іноземного суб’єкта госпо­дарської діяльності в Україні тощо);

• зміст узгоджених дій, за наданням дозволу на які звертається заявник;

• зміст позитивного суспільного ефекту від узгоджених дій, змін в узгоджених діях, а саме те, що ці дії сприяють: вдосконаленню виробництва, придбанню або реалізації товару; техніко-технологічному, еконо­мічному розвитку; розвитку малих або середніх під­приємців; оптимізації експорту чи імпорту товарів;

розробці ‘та застосуванню уніфікованих технічних умов або стандартів на товари; раціоналізації вироб­ництва;

• найменування, реквізити (поштова адреса, факс, теле-^ фон та ін.) учасника(ів) узгоджених дій;

| • перелік документів і відомостей, що додаються до зая-|» ви про надання дозволу.

Крім того, в обов’язковому порядку до заяви додається до­кумент, що підтверджує внесення плати за її подання (пла­тіжне доручення на перерахування плати з відміткою уста­нови банку або квитанція).

До заяви обов’язково додається комплект документів що потрібен для її розгляду та прийняття рішення по суті. До­кументи у комплекті мають бути складені у певному поряд­ку. Комплект документів повинен мати суцільну нумерацію та бути підшитий у папці-швидкозшивачі. Установчі до­кументи, зміни до них які додаються до заяви, мають бути засвідчені у встановленому порядку. Заяву про надання дозволу на узгоджені дії або про надання дозволу на зміни

в узгоджених діях, яка подається до органів Комітету, підпи-В сує керівник юридичної особи — заявник (уповноважена І ним особа) або фізична особа — заявником. І

Відомості та інші документи, що додаються до заяви, під- Ч писує заявник, який або від імені якого здійснюються ці уз­годжені дії, або уповноважена ним особа та засвідчуються печаткою. Також зазначаються прізвище, посада, місце ро-» боти, контактний телефон того, хто готував відповіді на пи­тання відповідного розділу, дата закінчення підготовки відо­мостей.

Учасники узгоджених дій мають право подати спільну зая­ву. Таку заяву підписують керівники всіх юридичних осіб та фізичні особи — заявники (або уповноважені ними особи).

У зв’язку з тим, що узгоджені дії за своїм змістом мають різні види та форми, з заявою до органів Комітету про надан­ня дозволу на здійснення узгоджених дій звертаються різні особи. Так, із заявою про надання дозволу, попередніх вис­новків звертаються:

• сторони угод — на укладення суб’єктами господарю­вання угод у будь-якій формі;

• об’єднання, що приймає рішення — на прийняття об’­єднаннями рішень у будь-якій формі;

• засновники (учасники) — на створення суб’єкта гос­подарювання;

• учасники відповідних дій, які приймають рішення про цю поведінку — на іншу погоджену конкурентну по­ведінку;

• учасники узгоджених дій, які чинять або мають намір чинити змінені узгоджені дії — на внесення змін до узгоджених дій.

Зазначені органи та особи можуть призначити та уповно­важити свого представника звернутися до Комітету, відді­лення із заявою, а також представляти інтереси учасника заявленої дії у процесі розгляду заяви, справи.

Для представлення інтересів учасників узгоджених дій, представники мають подати письмові підтвердження своїх повноважень у формі договору, доручення чи довіреності учасника заявленої дії своєму представнику представляти інтереси в органах Комітету. У цьому дорученні слід за­значити:

• прізвище, ім’я та’по батькові представника, його по­саду та місце роботи;

• адресу представника, номери телефону, телефаксу;

• назву суб’єкта господарювання, інтереси якого упов­новажений представляти представник.

У дорученні також обов’язково зазначається, що ризики негативних наслідків, пов’язаних із переглядом органом Ко­мітету рішення, прийнятого на підставі поданої представни­ком недостовірної інформації, несуть учасники узгоджених дій, які призначили представника, або їхні правонаступники.

Залежно від змісту узгоджених дій та їх виду в органах Антимонопольного комітету існує певна підвідомчість розг­ляду заяв. Входячи з цього органи, до яких має подаватися для розгляду заява про надання дозволу на узгоджені дії,

(різні та мають різний статус.

Так, заяву про надання дозволу на узгоджені дії суб’єктів

господарювання розглядають.

1. Комітет.

2. Адміністративна колегія Комітету.

3. Державний уповноважений Комітету.

4. Адміністративна колегія територіального відділення Ко­мітету.

Заява з питань, підвідомчих Комітету, адміністративній колегії Комітету, державному уповноваженому Комітету, по­дається до Антимонопольного комітету України. У всіх ін­ших випадках заява подається до територіального відділення Комітету.

Комітету підвідомчі питання про надання попередніх вис­новків та питання про узгоджені дії:

• які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції на ринках, гео­графічні межі яких охоплюють більше ніж третину регіонів України;

• учасником яких є підприємство, що має стратегічне значення для економіки та безпеки держави;

• учасником яких є транснаціональна корпорація, суб’­єкт господарювання відповідно до ст. 1 Закону Украї­ни «Про захист економічної конкуренції», у складі якого хоч би одна юридична (фізична) особа має по­стійне місцезнаходження (місце проживання) за ме-, жами України;

• учасником яких є суб’єкт господарювання, який зай­має монопольне (домінуюче) становище на ринку то­вару, за винятком випадків, коли всі учасники узгод-

жених дій зареєстровані в одному регіоні та діють наї регіональних ринках, що не виходять за межі цьогоИ

регіону; -І

• на підставі рішення Верховної Ради України, Прези-И

дента України, Кабінету Міністрів У країни; Я|

• пов’язані із забезпеченням національної безпеки, обо­рони, суспільних інтересів.

Крім того Комітет може прийняти до свого розгляду будь-яке питання про узгоджені дії.

Адміністративній колегії Комітету підвідомчі питання про надання попередніх висновків та про узгоджені дії, за винят­ком питань, підвідомчих Комітету, у разі передачі заяви на її розгляд Головою Комітету.

Державному уповноваженому Комітету підвідомчі питан­ня про надання попередніх висновків та про узгоджені дії, за винятком питань, підвідомчих Комітету та адміністративним колегіям Комітету, у випадках, якщо:

• учасники узгоджених дій зареєстровані в різних регіо­нах або/та діють на регіональних ринках, які охоплю­ють територію кількох регіонів, у тому числі частин кількох регіонів;

• узгоджені дії, що можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, поширюються на ринки, географічні межі яких охоплюють кілька регіо­нів України.

Адміністративній колегії територіального відділення Комі­тету підвідомчі питання про надання попередніх висновків та про узгоджені дії, за винятком питань, підвідомчих .Комі­тету, адміністративній колегії Комітету та державному упов­новаженому Комітету, якщо учасники узгоджених дій заре­єстровані в одному регіоні і діють на регіональному ринку, що не виходить за межі цього самого регіону, і при цьому уз­годжені дії, які можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, поширюються на ринки, що не виходять за географічні межі відповідного регіону України.

Голова Комітету має право за клопотанням заявника, ор­гану Комітету або з власної ініціативи витребувати будь-яку заяву, що є у провадженні органу Комітету чи посадової осо­би Комітету, уповноважених розглядати заяву, і передати її на розгляд адміністративної колегії Комітету, іншого органу „ь Комітету чи посадової особи Комітету. •

• Якщо сторони, які подають заяву, вважають, що їхнім ін-

• тересам буде завдано шкоди в разі публікації або розголо-Ц шення будь-яким іншим чином певної інформації, то ця ін-^ формація подається окремо в запечатаному печаткою кон-I верті, а на кожній сторінці чітко зазначається «Інформація І з обмеженим доступом». Необхідно зазначити вид інформа-1 ції і пояснити, чому цю інформацію не можна розголошувати ! або публікувати.

і І

, § 5. Порядок розгляду заяви.

Попередні висновки щодо кваліфікації дій

; Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України «Про захист еко-| номічної конкуренції» заява про дозвіл або висновки вважа-і ються прийнятими до розгляду по закінченні 15-денного тер­міну з дати. надходження її до відповідного органу Комітету, якщо протягом цього часу державний уповноважений Комі­тету чи голова територіального відділення Комітету не по-, вернули заявникові зазначену заяву з повідомленням, ‘;. що вона та інші документи, які додано до неї, не відповіда-1 ють встановленим Комітетом вимогам, що перешкоджає її | розгляду.

^; Органи Комітету розглядають заяви про надання дозволу

на узгоджені дії протягом трьох місяців з дня прийняття її до . розгляду відповідним органом Комітету.

Заяву про зміни в узгоджених діях, на які було отримано дозвіл органів Комітету, якщо ці зміни не передбачають змі-і ну кола учасників та не поширюються на інші товарні рин-! ки, але пов’язані зі зміною предмета і цілей узгоджених дій, і порядку розподілу прибутків і збитків між учасниками узго-і джених дій, порядку формування та компетенції органу уп-’ равління, створеного суб’єкта господарювання, порядку прийняття рішень цим органом управління, а також якщо ці зміни посилюють узгодженість учасників на ринку та при-; зводять до погіршення умов конкуренції між учасниками уз-| годжених дій в інший спосіб, органи Комітету розглядають І протягом ЗО днів з дня прийняття її до розгляду відповідним , органом Комітету.

; Заява залишається без розгляду у разі надходження від : заявника клопотання про відкликання заяви, про що прий­мається розпорядження відповідних органів Комітету. Його копію надсилають заявнику протягом 10 днів з дня прийнят-

тя рішення. Залишення заяви без розгляду не позбавляє за-| явника права звернутися до Комітету, його територіальногої відділення з повторною заявою. • І

Якщо учасник узгоджених дій відмовляє іншому учасни-’ кові узгоджених дій — заявнику в наданні документів та ін­шої інформації, необхідної для розгляду заяви органами Ко­мітету, то державний уповноважений Комітету чи голова те­риторіального відділення Комітету на підставі звернення за­явника приймає розпорядження про надання учасником узгоджених дій такої інформації у визначений строк. Про прийняте розпорядження повідомляється заявникові.

Якщо дозвіл на узгоджені дії було надано органами Комі­тету на конкретно визначений строк, зокрема на строк дії договору (угоди, рішення), то суб’єкти господарювання мають право звернутися до органів Комітету із заявою про подовження дії дозволу. Така заява подається за три місяці до закінчення строку дії дозволу.

Відповідно до ч. 4 ст. 26 Закону України «Про захист еко­номічної конкуренції», якщо узгоджені дії провадяться із за­стосуванням конкурсних процедур (торги, аукціони, конкур­си, тендери тощо), заява може подаватись як до початку конкурсної процедури, так і після,’але не пізніше ЗО днів з дати оголошення переможця, якщо інше не передбачено за­коном, а згідно з ч. 5 ст. 26 Закону України «Про захист еко­номічної конкуренції», якщо суб’єкт господарювання вчиняє рівноцінні узгоджені дії з різними суб’єктами господарюван­ня, то заява може бути подана щодо однієї узгодженої дії за умови надання інформації щодо всіх інших учасників узгод­жених дій.

Інформацію стосовно заявлених узгоджених дій, а саме щодо організаційно-правової форми учасників узгоджених дій, місцезнаходження та їхніх представництв, філій, а та­кож виду та змісту узгоджених дій, Комітет чи його терито­ріальне відділення може опублікувати в друкованих чи елек­тронних засобах масової інформації або оприлюднити в інший спосіб. Може бути оприлюднено й іншу інформацію стосовно заявлених узгоджених дій, якщо вона раніше була публічно оголошена або заявник не заперечує проти такої публікації.

Якщо протягом визначеного законодавством строку роз­гляду заяви органи Комітету не надали дозволу або не роз­почали розгляду справи про узгоджені дії, рішення про на-

вдання дозволу на узгоджені дії вважається прийнятим. Про | це орган Комітету, який розглядав заяву, може повідомити І заявника протягом 10 днів. Прийняття рішення про надання дозволу на узгоджені дії у такий спосіб називається мовчаз-1 на згода. Днем прийняття рішення про надання дозволу на ;• узгоджені дії, зміни в узгоджених діях, вважається останній : день строку розгляду заяви.

?У разі виявлення підстав, за яких орган Комітету не може надати дозвіл на узгоджені дії, зміни в узгоджених діях, а та-в, кож у разі необхідності проведення складного поглибленого ; дослідження чи експертизи відповідні органи Комітету роз-1 починають розгляд справи про узгоджені дії, про що прийма­ється розпорядження та письмово повідомляється особа, яка подала заяву. Разом із повідомленням про початок, розгляду ^! справи надсилається перелік інформації, яку заявник пови-і нен надати для прийняття Комітетом рішення у справі.

І Дозвіл на узгоджені дії, які призвели чи можуть призвес-; ти до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, може бути надано, якщо учасники узгоджених дій доведуть, що ці дії не призводять до суттєвого обмеження конкуренції на всьому ринку чи у значній його частині і сприяють від-і.повідно:

, • вдосконаленню виробництва, придбанню або реаліза-1 ції товару;

• техніко-технологічному, економічному розвитку;

‘ • розвитку малих або середніх підприємців;

; • оптимізації експорту чи імпорту товарів;

• розробці та застосуванню уніфікованих технічних ^Е умов або стандартів на товари;

• раціоналізації виробництва.

Дозвіл Комітету на узгоджені дії, зміни в узгоджених діях не може бути наданий, якщо конкуренція суттєво обмежу­ється на всьому ринку чи у значній його частині.

Разом з тим Кабінет Міністрів України може дозволити узгоджені дії, на які Антимонопольний комітет України не дав дозволу, якщо учасники узгоджених дій доведуть, що по­зитивний ефект для суспільних інтересів переважає нега­тивні наслідки обмеження конкуренції. Порядок надання такого дозволу Кабінетом Міністрів України визначається окремо.

Рішення про надання дозволу на узгоджені дії зберігає чин­ність протягом року, якщо більший строк не зазначено в рі-

шенні. Для здійснення узгоджених дій після перебігу строку чинності рішення учасники узгоджених дій подають нову зая­ву. Узгоджені дії, здійснені після перебігу строку чинності рі­шення, вважаються здійсненими без згоди органу Комітету.

Орган чи посадова особа, які прийняли рішення, не мають права визнати його недійсним або змінити. Вони мають пра­во виправити допущені в рішенні описки чи арифметичні по­милки, роз’яснити своє рішення, не змінюючи при цьому йо­го змісту, а також прийняти додаткове рішення, якщо з яко­гось питання, що досліджувалося під час розгляду заяви (справи), не прийнято рішення.

Органи Комітету надають суб’єктам господарювання, ор­ганам влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю на підставі заяви про надання попередніх висновків, про надання висновків щодо кваліфікації дій та доданої до неї інформації попередні висновки стосовно надання дозволу на узгоджені дії, зміни в узгоджених діях. Одержання попередніх висновків, вис­новків щодо кваліфікації дій не є обов’язковим і здійснюєть­ся виключно у разі виникнення потреби у суб’єкта господа­рювання.

Строк розгляду заяв про надання попередніх висновків стосовно надання дозволу на узгоджені дії, про надання вис­новків щодо кваліфікації дій, зміни в узгоджених діях стано­вить один місяць з моменту прийняття заяви до розгляду.

Висновки щодо кваліфікації дій надають органи Комітету у формі рекомендаційних роз’яснень і мають вигляд листа, в якому зазначається про:

• можливість надання дозволу на узгоджені дії, зміни в узгоджених діях;

• можливість відмови в наданні дозволу на узгоджені дії, зміни в узгоджених діях;

• необхідність чи відсутність необхідності одержання дозволу на узгоджені дії, зміни в узгоджених діях;

• недостатність інформації для будь-якого висновку. Одержання попередніх висновків стосовно узгоджених дій не звільняє учасників узгоджених дій, органи влади, міс­цевого самоврядування, адміністративно-господарського уп­равління та контролю від необхідності звернутися до відпо­відних органів Комітету із заявою про надання дозволу на здійснення узгоджених дій.

₁

§ 6. Відповідальність за вчинення узгоджених дій без дозволу органів Антимонопольного комітету України

Вчинення узгоджених дій без одержання дозволу органів Комітету є порушенням законодавства про захист економіч­ної конкуренції і тягне за собою відповідальність, встановле­ну законом.

| Порушення законодавства про захист економічної конку-| ренції шляхом здійснення узгоджених дій без дозволу орга-^ ну Комітету вважається вчиненим, зокрема, при:

; • укладенні суб’єктами господарювання угод у будь-| якій формі — з моменту укладення угоди;

• створенні суб’єкта господарювання, метою чи наслід-> ком створення якого є координація конкурентної по­ведінки між суб’єктами господарювання, що створили зазначений суб’єкт господарювання, або між ними та | новоствореним суб’єктом господарювання — з момен-I ту державної реєстрації суб’єкта господарювання;

І • прийнятті об’єднаннями рішень у будь-якій формі — І з моменту набрання рішенням чинності;

| • здійсненні будь-якої іншої погодженої поведінки (ді-1 яльності, бездіяльності) суб’єктів господарювання, ^:! яка призвела чи може призвести до недопущення, || усунення чи обмеження конкуренції — з моменту по-К¹ чатку фактичного вчинення такої поведінки.

1| Якщо орган Комітету надав дозвіл на узгоджені дії на у підставі поданої недостовірної інформації, рішення про на­дання дозволу може бути переглянуто за нововиявленими ^; обставинами в 5-річний строк з моменту його прийняття. За | результатами перегляду може бути прийнято рішення про:

• підтвердження попереднього рішення щодо здійснен­ії ня узгоджених дій;

І • скасування повністю або частково рішення про надан­ії ня дозволу на узгоджені ді’і\та прийняття нового рі-| шення;

| • накладення штрафу в порядку, визначеному законо-I давством. ‘

^: Після одержання дозволу органів Комітету учасники узгоджених дій у встановлений термін зобов’язані подати до

., органів Комітету копії установчих договорів прийнятих рі­шень, укладених угод тощо для укладення або прийняття яких здійснювались узгоджені дії.

У разі неподання у встановлений термін таких документів відповідний орган Комітету, який дав дозвіл на узгоджені дії, порушує справу про неподання інформації, а у разі якщо по­дані документи відрізняються від документів, на підставі яких орган Комітету дав дозвіл на узгоджені дії у частині умов, що були підставами для надання дозволу, рішення про надання дозволу може бути переглянуто за нововиявленими обставинами в 5-річний строк з моменту його прийняття/За результатами перегляду може бути прийнято рішення про: •

• підтвердження попереднього рішення щодо здійснен­ня узгоджених дій;

• скасування повністю або частково рішення про надан­ня дозволу на узгоджені дії та прийняття нового рі­шення;

• накладення штрафу в порядку, визначеному законо­давством.

Контрольні запитання для самоперевірки

/. Що таке узгоджені дії суб’єктів господарювання?

2. Яка існує класифікація узгоджених дій?

3. У яких випадках здійснення узгоджених дій не потре­бує одержання дозволу органів Антимонопольного комітету України?

4. Який нормативний акт звільняє від необхідності одержання дозволу на вчинення узгоджених дій?

5. У яких випадках необхідно одержати дозвіл на здійс­нення узгоджених дій?

6. Який порядок звернення за дозволом на здійснення узгоджених дій?

7. Які існують види заяви?

8. До яких органів може бути подана заява, й підві­домчість?

9. Який порядок розгляду заяви? 10. У яких випадках вважається порушеним законодав­ство про захист економічної конкуренції шляхом здійснення узгоджених дій без дозволу Комітету?

Глава 10 ЯИ Державний контроль за процесами ^т| створення, ліквідації та реорганізації | суб’єктів господарювання, придбання, | передачі в оренду майна | (економічна концентрація) •^ш

§ 1. Сутність економічної концентрації Щ

Здійснення підприємницької діяльності суб’єктами господа­рювання зумовлює процеси їх економічної концентрації, яка відбувається у вигляді створення, злиття, ліквідації підпри­ємств, переходу прав власності, управління або користуван­ня майном, набуттям одними підприємцями прямого або опосередкованого контролю над іншими. Таким чином, з юридичної точки зору економічну концентрацію можна ви­значити як дії, спрямовані на створення, ліквідацію, реорга­нізацію суб’єктів господарювання, придбання, передачу в оренду майна. З економічної точки зору концентрація — це дії, спрямовані на набуття контролю над ринком товару. Внаслідок економічної концентрації відбувається перехід ре­сурсів від однієї особи до іншої, окремі суб’єкти господарю­вання можуть набувати значної ринкової влади, що у свою чергу дає їм змогу самостійно або разом з іншими впливати на ринкову конкуренцію.

Державний контроль за економічною концентрацією — ефективний засіб конкурентної політики, що застосовується у багатьох зарубіжних країнах, зокрема у Німеччині, Сло­ваччині та Росії. Він здійснюється з метою запобігання появі монопольних утворень, монополізації товарних ринків, на­буття або посилення свого монопольного становища окреми­ми суб’єктами господарювання, а також унеможливлення спотворення, обмеження або усунення конкуренції з ринку. Отже, значно легше запобігти появі нових монопольних ут­ворень, ніж потім боротися з їх зловживаннями та чинити примусовий поділ.

Відповідно до правил, прийнятих Європейською спільно­тою, про всі випадки концентрації, показники яких переви­щують певні визначені величини, їх учасники мають повідо-

мити Європейську Комісію. У разі неподання відповідної ін­формації передбачено відповідальність у вигляді штрафів. Якщо Комісія дійде висновку, що така концентрація створює або посилює домінуюче становище і через це ефективна кон­куренція може бути істотно обмежена на спільному ринку або в його значній частині, вона оголошує її несумісною зі спільним ринком. При цьому, якщо така концентрація вже •відбулася. Комісія може вимагати від ініціаторів концентра­ції її скасування.

У Федеративній Республіці Німеччині про кожне злиття, в якому задіяно підприємство із сукупним річним оборотом, що перевищує визначену законом суму, в обов’язковому по­рядку повідомляється Федеральне картельне відомство. Як­що очікується, що через злиття виникне або буде посилене домінуюче становище на ринку, Федеральне картельне ві­домство забороняє злиття. При цьому може бути заборонено як злиття, що вже відбулося, так і заплановане злиття.

Згідно із законодавством Франції будь-який проект кон­центрації або заходи з концентрації, які здатні погіршити конкуренцію, можуть бути піддані за запитом міністра еко­номіки експертизі Ради з конкуренції. На підставі висновку Ради міністр економіки або міністр, що відає відповідною га­луззю, може видати постанову про скасування проекту кон­центрації, відновлення попереднього становища або вжиття заходів щодо забезпечення або поновлення достатньої кон­куренції.

Аналогічні правові інститути є у законодавстві країн з пе­рехідною економікою. Відповідно до законодавства Росій­ської Федерації у визначених законом випадках злиття й приєднання комерційних організацій, створення, злиття й приєднання їх об’єднань, ліквідація й розділ (виділення) дер­жавних і муніципальних унітарних підприємств здійснюєть­ся за попередньою згодою федерального антимонопольного органу. За попередньою згодою федерального антимонополь­ного органу за певних умов здійснюється також придбання акцій (часток) із правом голосу у статутному капіталі госпо­дарського товариства, набуття у власність або користування одним господарюючим суб’єктом основних виробничих засо­бів або нематеріальних активів іншого господарюючого суб’» єкта. Федеральний антимонопольний орган має право відхи­лити відповідні клопотання, якщо їх задоволення може при­звести до посилення домінуючого становища господарюючо-

^;; го суб’єкта та (або) обмеження конкуренції. Якщо вищеза­значені дії можуть призвести до виникнення або посилення домінуючого становища господарюючого суб’єкта та (або) обмеження конкуренції, особи, які їх здійснюють, зобов’яза­ні на вимогу федерального антимонопольного органу у ви-- значені ним строки вжити заходів щодо поновлення необхід­них умов конкуренції*.

Вплив процесу економічної концентрації на конкуренцію є неоднозначним. З одного боку, економічна концентрація зов­сім необов’язково призводить до негативних економічних наслідків і навіть навпаки сприяє підвищенню ефективності виробництва, зниженню виробничих витрат суб’єктів госпо­дарювання та скороченню дублюючих ланок виробництва, відкриває нові ринки. Велику заінтересованість у поширенні процесу економічної концентрації виявляють, зокрема, ті країни, де є великі холдингові компанії, оскільки йдеться не стільки про концентрацію виробництв, скільки про концент­рацію капіталів, на базі яких розвиваються ці виробництва. Споживачі також отримують певний виграш від економічної концентрації у вигляді ширшого вибору товарів, пропонова­них за доступнішими й вигіднішими цінами.

З іншого боку, в економічній концентрації суб’єктів госпо­дарювання може критися небезпека для конкуренції, оскіль­ки лідерство на ринку за змістом дуже близьке до доміну­вання на ньому. Як для світової економіки, так і для еконо­міки України, можуть мати місце й негативні наслідки від процесу економічної концентрації. Вони полягають, зокрема, у створенні сприятливих передумов для утворення монопо­лій та олігополій, зловживання ринковою владою великими компаніями у ключових галузях економіки.

Тому процеси економічної концентрації суб’єктів господа­рювання потребують контролю з боку відповідних конку­рентних відомств. В Україні згідно з законодавством такий контроль здійснюють органи Антимонопольного комітету України.

§ 2. Економічна концентрація в Україні

В Україні з метою запобігання монополізації товарних рин­ків, зловживанням монопольним (домінуючим) становищем, обмеження конкуренції здійснюється державний контроль за концентрацією суб’єктів господарювання. У певних ви­падках створення, реорганізація (злиття, приєднання), при­дбання активів, часток (акцій, паїв), ліквідація суб’єктів гос­подарювання, особливо створення асоціацій, концернів, між­галузевих, регіональних та інших об’єднань підприємств, пе­ретворення органів управління на зазначені об’єднання мо­же призвести до суттєвого обмеження конкуренції на ринку або до його монополізації. Щоб запобігти негативним наслід­кам таких перетворень, починаючи з 1995 р. в Україні за­проваджено процедуру отримання згоди органів Антимоно-польного комітету України на економічну концентрацію суб’єктів господарювання.

Основними нормативними актами, що регулюють процеси економічної концентрації суб’єктів господарювання, є зако­ни України «Про захист економічної конкуренції» та «Про Антимонопольний комітет України». Відповідно до ст. 22 Закону України «Про захист економічної конкуренції», економічною концентрацією суб’єктів господарювання ви­знається:

• злиття суб’єктів господарювання або приєднання од­ного суб’єкта господарювання до іншого;

• набуття безпосередньо або через інших осіб контролю одним або кількома суб’єктами господарювання над одним або кількома суб’єктами господарювання чи частинами суб’єктів господарювання, зокрема, шля­хом: безпосереднього або опосередкованого придбан­ня, набуття у власність іншим способом активів у ви­гляді цілісного майнового комплексу або структурного підрозділу суб’єкта господарювання, одержання в уп­равління, оренду, лізинг, концесію чи набуття в інший спосіб права користування активами у вигляді ціліс­ного майнового комплексу або структурного підрозді­лу суб’єкта господарювання, у тому числі придбання активів суб’єкта господарювання, що ліквідується;

призначення або обрання на посаду керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу суб’єкта господарювання особи, яка вже обіймає одну чи кіль­

ка з перелічених посад в інших суб’єктах господарю­вання, або створення ситуації, при якій більше поло­вини посад членів спостережної ради, правління, ін­ших наглядових чи виконавчих органів двох чи більше суб’єктів господарювання обіймають одні й ті самі особи; створення суб’єкта господарювання двома і . більше суб’єктами господарювання, який тривалий період самостійно здійснюватиме господарську діяль­ність, і при цьому зазначене створення не приведе до координації конкурентної поведінки між суб’єктами господарювання, що створили цей суб’єкт господарю­вання, або між ними та новоствореним суб’єктом гос­подарювання;

• безпосереднє або опосередковане придбання, набуття у власність іншим способом чи одержання в управлін­ня часток (акцій, паїв), що забезпечує досягнення чи перевищення 25 або 50% голосів у вищому органі управління відповідного суб’єкта господарювання.

Не вважається економічною концентрацією суб’єктів гос­подарювання:

• створення суб’єкта господарювання, метою чи внаслі­док створення якого здійснюється координація конку­рентної поведінки між суб’єктами господарювання, що створили зазначений суб’єкт господарювання, або між ними та новоствореним суб’єктом господарюван­ня. Такі дії розглядаються як узгоджені дії суб’єктів господарювання;

• придбання часток (акцій, паїв) суб’єкта господарю­вання особою, основним видом діяльності якої є про­ведення фінансових операцій чи операцій з цінними паперами, якщо це придбання здійснюється з метою їх наступного перепродажу за умови, що зазначена особа не бере участі в голосуванні у вищому органі чи інших органах управління суб’єкта господарюван­ня. У такому випадку наступний перепродаж має бути здійснений протягом одного року з дня придбання « часток (акцій, паїв). На клопотання зазначених осіб з обгрунтуванням про неможливість здійснити наступ­ний перепродаж органи Антимонопольного комітету України можуть прийняти рішення про подовження цього строку;

• набуття контролю над суб’єктом господарювання або

його частиною, у тому числі завдяки праву управлін­ня та розпорядження його майном господарським ке­руючим, службовою чи посадовою особою органу дер­жавної влади.

Відповідно до законодавства України учасниками кон­центрації є суб’єкти господарювання, які створюються, лік­відуються, реорганізуються, фізичні та юридичні особи, пов’язані з учасниками концентрації відносинами контролю, що дає підстави визнати відповідну групу осіб єдиним суб’­єктом господарювання, а також суб’єкти господарювання, які набувають або мають намір набути контролю над суб’єк­том господарювання або його активами (майном), частками (акціями, паями) шляхом набуття їх у власність, одержання в управління (користування), оренду, лізинг, концесію. Учасниками економічної концентрації визначаються також суб’єкти господарювання, щодо яких набувається або має набутися контроль або активи (майно), частки (акції, паї) яких набуваються у власність, одержуються в управління (користування), оренду, лізинг, концесію.

Отже, учасниками економічної концентрації є особи, які у будь-який спосіб набувають контролю над суб’єктом госпо­дарювання, а також особи, щодо яких набувається такий контроль.

Крім того, учасниками концентрації є суб’єкти господарю­вання, що є або мають намір стати засновниками (учасника­ми) новостворюваного суб’єкта господарювання. Якщо од­ним із засновників є орган влади або управління, учасником концентрації вважається також суб’єкт господарювання, ак­тиви (майно), частки (акції, паї) якого вносяться до статут­ного фонду новостворюваного суб’єкта господарювання.

Дії, що відповідно до законодавства України визнаються економічною концентрацією суб’єктів господарювання, по­требують одержання згоди органів Антимонопольного комі­тету України. Разом з тим не всі дії, визнані економічною концентрацією, потребують попереднього одержання згоди.

Згода на здійснення економічної концентрації необхідна лише у певних визначених випадках. Якщо обсяг продажу, вартість активів або ринкові частки учасників економічної концентрації перевищують певні порогові показники, одер­жати попередню згоду органів Антимонопольного комітету України на концентрацію необхідно, а якщо порогові показ­ники не перевищуються, згода не потрібна. Наприклад, не­

обхідно одержати попередню згоду на створення нового тор­говельно-промислового підприємства, якщо загальна частка

І засновників на певному ринку перевищує 35% або якщо хоч один із засновників займає монопольне становище на ринку. Таким чином, згідно зі ст. 24 Закону України «Про захист економічної конкуренції» попереднє одержання згоди орга­нів Антимонопольного комітету на концентрацію є обов’яз­ковим у разі вчинення дій, що відповідно до законодавства визнаються економічною концентрацією суб’єктів господа­рювання, якщо сукупна вартість активів або сукупний обсяг реалізації товарів учасників концентрації, з урахуванням від­носин контролю, за останній фінансовий рік, у тому числі за кордоном, перевищує суму, еквівалентну 12 млн євро, ви­значену за курсом Національного банку України, що діяв в останній день фінансового року, і при цьому:

вартість (сукупна вартість) активів або обсяг (сукупний обсяг) реалізації товарів, у тому числі за кордоном, не менш як у двох учасників концентрації, з урахуванням відносин б; контролю, перевищує суму, еквівалентну 1 млн євро, визна-1 чену за курсом Національного банку України, що діяв в ос-| танній день фінансового року, у кожного;

‘ вартість (сукупна вартість) активів або обсяг (сукупний | обсяг) реалізації товарів в Україні хоч би одного учасника ? концентрації, з урахуванням відносин контролю, перевищує ^! суму, еквівалентну 1 млн євро, визначену за курсом Націо-| нального банку України, що діяв в останній день фінансо-I вого року.

| Інакше кажучи, згода органів Антимонопольного комітету . на здійснення економічної концентрації суб’єктів господарю-і вання необхідна, якщо є підстави вважати, що така концент-і рація може призвести до появи монопольних утворень, поси-| лення монополізації чи суттєвого обмеження конкуренції на | всьому ринку чи в значній його частині. Відповідно до цього, | дозвіл на здійснення економічної концентрації органи Комі-| тету можуть надати лише у тому разі, якщо вона не призведе І до зазначених негативних наслідків. Але Кабінет Міністрів | України може дозволити економічну концентрацію, на здійс-I нення якої Антимонопольний комітет України не надав доз-| волу. Такий дозвіл надається, якщо позитивний ефект для І суспільних інтересів переважає негативні наслідки від обме-1 ження конкуренції. У той же час дозвіл не може бути нада-| ний, якщо обмеження конкуренції, зумовлені концентрацією,

не є необхідними для досягнення мети концентрації або ста­новлять загрозу загальній системі ринкової економіки.

Таким чином, Комітет відмовляє у наданні згоди на еконо­мічну концентрацію, якщо вона створює загрозу конкуренції та призводить або може призвести до монополізації всього товарного ринку або значної його частини.

Якщо здійснення економічної концентрації може призвес­ти до появи монопольних утворень, посилення монополізації чи суттєвого обмеження конкуренції на всьому ринку чи в значній його частині, Антимонопольний комітет може запро­понувати суб’єктові господарювання вчинити певні дії, прийняти зобов’язання, за умов виконання яких буде надано згоду на здійснення економічної концентрації. Покладення на учасників економічної концентрації певних зобов’язань (зміни умов концентрації, вчинення певних дій тощо) є дієвим засобом запобігання монополізації товарних ринків та обмеження конкуренції на них. Це дає змогу запобігти можливим негативним наслідкам від відповідної економічної концентрації для конкуренції, не забороняючи саму кон­центрацію.

Приклад з практики органів Антимонопольного комітету

До Комітету надійшла заява про надання згоди на ство­рення Спілки кабельного телебачення України (далі — Спіл­ка). Її засновниками були вісім суб’єктів господарювання, що діють на ринках послуг кабельного телебачення міст Киє­ва, Львова, Дніпропетровська, Кременчука, Комсомольська (Полтавська область) та Південноукраїнська (Миколаївська область). Усі засновники як оператори кабельного телеба­чення, займають монопольне становище на відповідних ре­гіональних ринках послуг кабельного телебачення.

Аналіз установчих документів Спілки дав змогу зробити висновок, що окремі їх положення створюють можливість для здійснення узгоджених дій, які обмежуватимуть конку­ренцію як між засновниками і членами Спілки, так і між ними та самою Спілкою при здійсненні нею підприємницької діяльності на тих ринках, де діють її учасники і де деякі з них (наприклад, ВАТ «ІВК», ВАТ <іКТМ»-і Спілка у місті Києві) можуть конкурувати між собою.

Зважаючи на це. Комітет повідомив Спілку, що він може надати згоду на її створення лише за умови, якщо до уста­

новчих документів Спілки будуть внесені зміни, які забезпе­чуватимуть лише її координуючі функції щодо суб’єктів гос­подарювання, невтручання у виробничу та комерційну діяль­ність своїх засновників і членів у прийнятті ними управлін­ських рішень, а також унеможливлять обмеження конкурен­ції у зв’язку з її створенням.

Було також запропоновано передбачити в установчих до-. кументах Спілки положення, які б унеможливлювали отри­мання засновниками і членами Спілки прямих прибутків від її» діяльності, можливість здійснення ними узгоджених дій, спрямованих на обмеження конкуренції на ринках послуг кабельного телебачення.

Засновники Спілки врахували зауваження Комітету, після чого було надано згоду на її створення. « • «

Для здійснення економічної концентрації її учасники звер­таються до органів Антимонопольного комітету України із заявою про надання дозволу на концентрацію. Така заява подається органами влади та управління, орендарями, суб’­єктами господарювання, фізичними та юридичними особа­ми, які в межах своєї компетенції приймають рішення про концентрацію. Рішення про концентрацію можуть прийняти кілька осіб. У цьому разі подається спільна заява. Цю заяву підписують усі особи, які прийняли рішення про здійснення економічної концентрації. Особи, що здійснюють економічну концентрацію, можуть уповноважити одну особу з числа іні­ціаторів концентрації (або сторонню особу) представляти свої інтереси в органах Антимонопольного комітету. Така особа може від імені учасників концентрації подавати заяву, документи, відомості щодо концентрації (включаючи збір ін­формації; підготовку документів відповідно до встановлених вимог; підписання заяви, документів і відомостей) та вчиня­ти всі інші дії, необхідні для одержання згоди.

Заява подається у письмовій формі і має містити:

• найменування органу, до якого подається заява;

• посилання на відповідний нормативно-правовий акт (пункт, частина, стаття), що передбачає звернення до органів Антимонопольного комітету;

• найменування, реквізити заявника та його представ­ника (орган державної влади, місцевого самовряду­вання, адміністративно-господарського управління та

контролю, суб’єкт господарювання, фізична особаи представництво іноземного суб’єкта господарської діж яльності в Україні тощо); Ц

• зміст дії, про надання згоди на яку звертається заявник;^

• найменування, реквізити (поштова адреса, факс, теле­фон та ін.) інших учасників концентрації;

• перелік документів і відомостей, що додаються до заяви.

Заява та додані до неї документи мають містити повну та достовірну інформацію. У разі подання недостовірної інфор­мації заявники несуть відповідальність, передбачену законом. Заява вважається прийнятою до розгляду після 15 днів з дня її надходження, якщо протягом цього часу державний упов­новажений Антимонопольного комітету України, голова його територіального відділення не повернули заявникові заяву з повідомленням, що вона та інші документи не відповідають встановленим вимогам і це перешкоджає її розгляду.

Якщо виникає ситуація, за якої учасник концентрації від­мовляє іншому учаснику концентрації — заявникові у на­данні документів та іншої інформації, необхідної для розгля­ду заяви про надання дозволу на здійснення економічної концентрації, державний уповноважений Антимонопольного комітету України на підставі звернення заявника приймає розпорядження про надання учасником концентрації такої інформації у визначений строк. Про прийняте розпоряджен­ня повідомляється заявнику. Заява вважається прийнятою до розгляду після отримання всієї інформації, передбаченої цим розпорядженням.

Якщо узгоджені дії чи концентрація провадяться із засто­суванням конкурсних процедур (торги, аукціони, конкурси, тендери тощо), заява може подаватися як до початку кон­курсної процедури, так і після, але не пізніше ЗО днів з дати оголошення переможця, якщо інше не передбачено законом.

Антимонопольний комітет України чи його адміністратив­на колегія розглядають заяву про надання дозволу на кон­центрацію протягом ЗО днів з дня прийняття її до розгляду відповідним органом Антимонопольного комітету України.

Заява залишається без розгляду у разі надходження від заявника клопотання про відкликання заяви, про що прий­мається розпорядження відповідних органів Антимонополь­ного комітету України. Залишення заяви без розгляду не по­збавляє заявника права звернутися до Антимонопольного комітету України, його територіального відділення з повтор--^ ною заявою. . чЦ

Г І Заяви про надання дозволу на здійснення економічної

І концентрації за підвідомчістю поділяються на ті, що під-Ї. відомчі:

І 1) Антимонопольному комітету;

і’ 2) постійній адміністративній колегії;

3) тимчасовій адміністративній колегії;

І 4) адміністративній колегії територіального відділення.

Антимонопольний комітет як колегіальний орган, його ад-’ міністративні колегії та державні уповноважені знаходяться за однією юридичною адресою. Таким чином, заява про еко­номічну концентрацію з питань, підвідомчих Комітету як ко­легіальному органу, адміністративній колегії Комітету, пода­ється до Антимонопольного комітету України. У всіх інших випадках вона подається до територіального відділення. Якщо заяву надіслано не за підвідомчістю, це може бути під­ставою для неприйняття її до розгляду тим органом Антимо* ; нопольного комітету, до компетенції якого не входить роз­гляд такої заяви. Але у будь-якому разі вона буде надіслана до органу, якому підвідомче це питання.

Антимонопольному комітету як колегіальному органу під­відомчі питання про надання попередніх висновків та питан-’ ня про надання дозволу на економічну концентрацію:

І • учасником якої є підприємство, яке має стратегічне І, значення для економіки та безпеки держави;

| • учасником якої є транснаціональна корпорація, суб’-[ єкт господарювання, у складі якого хоч би одна юри-I дична (фізична) особа має постійне місцезнаходження І (місце проживання) за межами України;

І’ • учасником якої є суб’єкт господарювання, що за ре-I зультатами концентрації досягає монопольного (домі-|: нуючого) становища, підтримує або посилює це ста-і новище;

І • яка призводить до створення суб’єкта господарюван-^ ня, який за концентрацією досягає монопольного (до-^ мінуючого) становища, підтримує або посилює це ста-I новище, чи суттєвого обмеження конкуренції на всьо-I му ринку чи в значній його частині;

І • на підставі рішення Верховної Ради України, Прези-| дента України, Кабінету Міністрів України;

• • пов’язану із забезпеченням національної безпеки, обо-: рони, суспільних інтересів.

•

Комітету підвідомчі також питання про надання висновків щодо доцільності створення промислово-фінансових груп, стосовно техніко-економічного обгрунтування та Генераль­ної угоди про сумісну діяльність з виробництва кінцевої про­дукції ПФГ та питання про надання орендодавцеві висновків про можливість оренди та умови договору оренди цілісного майнового комплексу підприємства чи його структурного підрозділу, що перебуває у державній, комунальній власно­сті або належить Автономній Республіці Крим.

Крім того, Комітет може прийняти до свого розгляду будь-яке питання про концентрацію.

Постійній адміністративній колегії підвідомчі питання про надання попередніх висновків стосовно концентрації та про концентрацію, за винятком питань, підвідомчих Комітету, якщо учасники концентрації зареєстровані в одному регіоні (Автономна Республіка Крим, область, міста Київ чи Севас­тополь) та діють на регіональному ринку, що не виходить за межі цього регіону, або учасники концентрації діють на ре­гіональних ринках, які охоплюють територію кількох регіо­нів, у тому числі частин кількох регіонів, і при цьому най­більшими сумарними вартісними показниками (сумарна вар­тість активів або сумарний обсяг реалізації) учасників кон­центрації не досягаються їх десятикратні порогові значення.

Постійній адміністративній колегії підвідомчі також пи­тання про надання висновків орендодавцеві про можливість оренди та умови договору оренди цілісного майнового ком­плексу підприємства чи його структурного підрозділу, що перебуває у державній, комунальній власності або належить Автономній Республіці Крим, якщо найбільшими сумарними вартісними показниками (сумарна вартість активів або су­марний обсяг реалізації) учасників концентрації не досяга­ються їх десятикратні порогові значення.

Тимчасовій адміністративній колегії підвідомчі питання про надання попередніх висновків та про концентрацію, за винятком питань, підвідомчих Комітету, якщо учасники кон­центрації зареєстровані в одному регіоні (Автономна Респуб­ліка Крим, область, міста Київ чи Севастополь) та діють на регіональному ринку, що не виходить за межі цього регіону, або учасники концентрації діють на регіональних ринках, які охоплюють територію кількох регіонів, у тому числі частин кількох регіонів, і при цьому найбільшими сумарними вартіс­ними показниками (сумарна вартість активів або сумарний

обсяг реалізації) учасників концентрації не досягаються їх шестикратні порогові значення.

Тимчасовій адміністративній колегії підвідомчі також пи­тання про надання орендодавцеві висновків про можливість оренди та умови договору оренди цілісного майнового ком­плексу підприємства чи його структурного підрозділу, що перебуває у державній, комунальній власності або належить Автономній Республіці Крим, якщо найбільшими сумарними вартісними показниками (сумарна вартість активів або су­марний обсяг реалізації) учасників концентрації перевищу­ються їх шестикратні порогові значення.

Адміністративній колегії територіального відділення Комі­тету підвідомчі питання про надання орендодавцеві висновків про можливість оренди та умови договору оренди цілісного майнового комплексу підприємства чи його структурного під­розділу, що перебуває у державній, комунальній власності або належить Автономній Республіці Крим і при цьому най­більшими сумарними вартісними показниками (сумарна вар­тість активів або сумарний обсяг реалізації) учасників кон­центрації не досягаються їх шестикратні порогові значення.

Голова Комітету має право за клопотанням заявника, ор­гану Антимонопольного комітету або з власної ініціативи витребувати будь-яку заяву чи справу про концентрацію і передати її на розгляд адміністративної колегії, іншого орга­ну чи посадової особи Комітету.

Якщо з будь-яких причин заява про економічну концент­рацію була залишена без розгляду, заявник може зверну­тись з повторною заявою. При цьому, залежності від зміни обставин концентрації повторна заява подається у формі но­вої чи попередньої.

Повторна заява подається як нова, якщо порівняно з по­передньою заявою істотно змінилися обставини, що характе­ризують концентрацію, зокрема заявник, учасники концент­рації, вид концентрації, період, за який подаються відомості щодо учасників концентрації. За подання нової заяви спла­чується збір.

Повторна заява подається як попередня, якщо обставини, що характеризують концентрацію, істотно не змінилися. До такої заяви додаються: копія попередньої заяви, яка не була прийнята до розгляду, документи з виправленнями, доку­менти, що не були додані до попередньої заяви. Подання та­кої заяви не потребує повторної сплати збору.

Приклад з практики органів Антимонопольного комітету

Антимонопольний комітет розглянув заяву про надання згоди на створення виробничо-наукового об’єднання птахів­ничої промисловості «Укрптахопром» (далі — об’єднання «Укрптахопром»).

Засновниками об’єднання «Укрптахопром» виступали 37 суб’єктів господарювання, які діють на загальнодержавних та регіональних товарних ринках. З них п’ять — обласні виробничі об’єднання птахівничої промисловості — займали монопольне становище на певних регіональних товарних ринках.

Метою створення об’єднання «Укрптахопром» була по­стійна координація господарської та зовнішньоекономічної діяльності її учасників для забезпечення стабільного функці­онування та розвитку птахівничої промисловості тощо.

Об’єднання «Укрптахопром» — добровільна, некомерцій-на, недержавна організація, не здійснює підприємницької діяль­ності і не втручається в господарську діяльність її членів; є вільним для вступу (виходу) нових учасників (засновників).

Виходячи з того, що установчий договір і статут об’єднан­ня «Укрптахопром» відповідали вимогам, встановленим зако­нодавством, його створення не призводило до появи моно­польного утворення і не загрожувало конкуренції на товар­них ринках, Комітет дав згоду на створення виробничо-нау­кового об’єднання птахівничої промисловості «Укрптахо­пром», було погоджено його установчий договір і статут. * * *

Антимонопольний комітет України чи його адміністратив­на колегія надають суб’єктам господарювання, органам вла­ди, місцевого самоврядування, адміністративно-господар­ського управління та контролю на підставі заяви про надан­ня попередніх висновків та доданої до неї інформації попе­редні висновки стосовно концентрації,

Попередні висновки з питань концентрації надаються:

• щодо концентрації, у тому числі оренди, лізингу, кон­цесії;

• щодо доцільності створення промислово-фінансових груп, стосовно техніко-економічного обгрунтування та Генеральної угоди про сумісну діяльність з виробницт­ва кінцевої продукції ПФГ;

• орендодавцеві про можливість оренди та умови дого-

| вору оренди цілісного майнового комплексу підприєм-; ства чи його структурного підрозділу, що перебуває у

державній, комунальній власності або належить Авто-

номній Республіці Крим.

І Попередні висновки надаються у строк, що не перевищує ЗО днів з моменту отримання органом Комітету заяви, ви­ключно на підставі наданих заявником інформації та доку­ментів.

Орган Антимонопольного комітету України надає орендо-I давцеві висновки про можливість оренди та умови договору | оренди протягом 15 днів після надходження до нього мате-| ріалів і надсилає орендодавцеві висновки про можливість І оренди та умови договору оренди.

^ь Якщо орендодавець не одержав у встановлений термін

висновків органу Антимонопольного комітету України, укла-•; дення договору оренди вважається з цим органом погодже-, ним без прийняття розпорядження, про що орган Комітету, і який розглядав заяву, повідомляє заявника протягом 10 днів | з дня, коли рішення вважається прийнятим.

Надання попередніх висновків — процедура надання вис-• новків органом Антимонопольного комітету щодо його ймо­вірного рішення з приводу економічної концентрації. Інакше кажучи, звертаючись до органів Антимонопольного комітету з заявою про надання попередніх висновків про можливість здійснення економічної концентрації, суб’єкти господарю­вання отримують однозначну відповідь про: ймовірне надан­ня згоди на концентрацію, ймовірну відмову в наданні згоди на концентрацію, необхідність (відсутність необхідності) [ одержання згоди на концентрацію, недостатність інформації ^? для будь-як&го висновку.

} Отримання згоди на економічну концентрацію внаслідок | процедури попередніх висновків не дають суб’єкту господа-» рювання права на здійснення економічної концентрації без згоди органів Антимонопольного комітету, якщо така згода є необхідною. Але такий суб’єкт може бути впевнений, що якщо він надав достовірну інформацію та економічне стано­вище (частка на ринку, обсяг виробництва тощо) учасників концентрації на ринку не змінилося, дозвіл на здійснення економічної концентрації буде надано. Отримання висновків не є обов’язковим і здійснюється виключно у разі виникнен­ня потреби у суб’єкта господарювання.

яр

Процедура одержання попередніх висновків дає можли­вість суб’єктам господарювання уникати порушень законо­давства про захист економічної конкуренції у вигляді здійс­нення концентрації без згоди Антимонопольного комітету, коли така згода необхідна.

Приклад з практики органів Антимонопольного комітету

Антимонопольний комітет України розглянув заяву про» надання попередніх висновків щодо погодження змін до установчих документів виробничого об’єднання птахівничої промисловості «Житомирптахопром» (далі — ВО «Жито­мирптахопром»).

В результаті аналізу проектів нової редакції установчих документів було встановлено, що відповідно до них ВО «Жи­томирптахопром» здійснював би контроль над своїми заснов­никами і таким чином виступав би як єдиний суб’єкт госпо­дарювання, частки якого на ряді регіональних ринків пере­вищували б 90% у межах Житомирської області. Таким чи­ном, ВО «Житомирптахопром» залишився б монопольним ут­воренням на регіональних ринках Житомирської області.

Виходячи з цього були підстави для відмови у погодженні змін до установчих документів ВО «Житомирптахопром» у редакції, запропонованій для розгляду.

Комітет повідомив заявників, що зміни до установчих до­кументів ВО «Житомирптахопром» можуть бути погоджені за умови перегляду складу засновників об’єднання, щоб їх сумарна частка на цих ринках була меншою 35%, або вне­сення змін до установчих документів, які передбачатимуть створення об’єднання на принципах асоціації. * * *

В ряді випадків у попередніх висновках органи Антимоно­польного комітету можуть зауважити, що відповідно до на­даної інформації концентрація не потребує згоди Комітету, однак для прийняття остаточного рішення необхідно подати додаткові відомості. Таким чином суб’єкти господарювання визначаються з обсягом інформації, потрібної при поданні заяви, зменшується ризик притягнення до відповідальності за здійснення концентрації без згоди Комітету або негатив­них наслідків розгляду заяви, якщо надану інформацію буде визнано неповною для прийняття рішення по суті.

Приклад з практики ^И органів Антимонопольного комітету

Розглянувши заяву представника ТОВ «Бозак Трейдінг Лімітед» (Республіка Кіпр) про надання згоди на придбання пакета акцій «Любашівський елеватор», державний уповно­важений Комітету зазначив, що відповідно до наданої інфор­мації таке придбання не потребує попереднього одержання

Г згоди Комітету. В той же час установчі документи заявника ^ свідчили про існування певної вірогідності відносин контро­лю між засновниками ТОВ «Бозак Трейдінг Лімітед». У зв’язку з цим у попередніх висновках було зауважено, якщо з урахуванням всіх можливих відносин контролю за участю цих засновників порогові показники досягнуть зна­чень, за яких необхідне одержання згоди Комітету, ТОВ «Бо-зак Трейдінг Лімітед» повинно звернутися до Комітету у встановленому порядку із заявою, розкривши при цьому пов­ні відносини контролю своїх засновників.

•- * * * _

Таким чином, наявність практики надання попередніх висновків дає суб’єктам господарювання можливість зверта­тися до органів Антимонопольного комітету на будь-якому етапі підготовки до здійснення економічної концентрації та прогнозувати остаточні рішення його органів. У разі якщо відмова має високу ймовірність, одержання попередніх вис­новків дає змогу відмовитися від економічної концентрації на ранніх етапах, значно заощадивши час та кошти, або по­силити обгрунтованість своїх дій, довести переваги позитив­ного ефекту від концентрації для суспільних інтересів над негативними наслідками від обмеження конкуренції. Отже, механізм попередніх висновків виступає як форма цивілізо-^г ваного діалогу та узгодження інтересів між державою в осо-. , бі Антимонопольного комітету, з однієї сторони, та суб’єкта­ми господарювання — учасниками економічної концентрації — з іншої.

і Під час розгляду заяви про економічну концентрацію мо-~; жуть виникнути підстави для заборони економічної концент­рації суб’єктів господарювання. Виявивши такі підстави, а також у разі потреби провести складне поглиблене дослід­ження (у тому числі одержання додаткової необхідної інфор­мації) орган Антимонопольного комітету може прийняти розпорядження про початок розгляду справи про економічну концентрацію. Про початок розгляду справи у письмовій

формі повідомляється заявник. Строк розгляду справи про концентрацію не повинен перевищувати трьох місяців. Пере­біг строку починається з дня подання заявником у повному обсязі інформації та отримання висновку експерта. Якщо протягом строку розгляду справи органи Антимонопольного комітету України не прийняли рішення, вважається, що на концентрацію надано дозвіл.

Днем прийняття рішення про надання дозволу на кон­центрацію вважається останній день строку розгляду спра­ви. Розгляд справи зупиняється, якщо неможливо її розгля­нути до вирішення органом Антимонопольного комітету України, судом, господарським судом пов’язаної з нею іншої справи або до- вирішення державним органом пов’язаного з нею іншого питання. Про зупинення розгляду справи та його поновлення органи Антимонопольного комітету Украї­ни приймають розпорядження, про що повідомляється заяв­никові. Розгляд справи поновлюється після усунення обста­вин, які зумовили його зупинення.

За результатами справи про економічну концентрацію приймаються відповідні рішення з питань концентрації, а та­кож робляться висновки про можливість оренди та умови договору оренди цілісного майнового комплексу підприєм­ства чи його структурного підрозділу, що перебуває у дер­жавній, комунальній власності або належить Автономній Республіці Крим. Рішення у справі про економічну концент­рацію приймаються у формі розпорядження.

У рішенні зазначаються результати розгляду справи по суті (надано, згоду на концентрацію чи відмовлено, у наданні згоди на концентрацію, у тому числі надано дозвіл або від­мовлено в наданні дозволу орендодавцю на оренду цілісного майнового комплексу підприємства чи його структурного підрозділу, що перебуває у державній, комунальній власнос­ті або належить Автономній Республіці Крим), наводяться мотиви рішення, висновки щодо умов договору оренди, зазначаються дії, які заявник повинен виконати, а від яких утриматися. Копія рішення надсилається заявнику в 10-ден-ний строк із дня його прийняття.

Рішення про надання згоди на концентрацію зберігає чин­ність протягом року, якщо більший строк не зазначено в рі­шенні. Для здійснення концентрації після перебігу строку чинності рішення учасники концентрації повинні подати но­ву заяву. Якщо концентрацію здійснено після перебігу стро­

ку чинності рішення, то вона вважається здійсненою без згоди органу Антимонопольного комітету. Орган чи посадо­ва особа, які прийняли рішення, не мають права визнати його недійсним або змінити. Але вони можуть виправити до­пущені описки чи явні арифметичні помилки, роз’яснити своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту, а також прийняти додаткове рішення, якщо з якогось питання, що досліджувалося під час розгляду заяви (справи), не прийня­то рішення.

Здійснення економічної концентрації без згоди органів Антимонопольного комітету, якщо одержання такої згоди необхідно, є порушенням законодавства і тягне за собою від­повідальність, встановлену законом.

| Якщо встановлено, що економічну концентрацію було І здійснено без попереднього одержання згоди органів Коміте-ї ту, хоч такої згоди потребує законодавство, але при цьому за результатами розгляду справи визнано, що внаслідок цієї концентрації не відбулося обмежень конкуренції, органи Ко­мітету, як правило, надають згоду на здійснення концентра­ції з одночасним застосуванням санкцій за порушення зако­нодавства про захист економічної конкуренції.

Приклад економічної концентрації суб’єктів господарювання з практики органів Антимонопольного комітету

ВАТ «Рассвет» (рос. мовою) (м. Запоріжжя) придбало па­кет акцій ВАТ «Центр інформаційних технологій» (м. Бер­дянськ) без згоди на це органів Антимонопольного комітету.

Зазначений пакет акцій ВАТ «Рассвет» придбавало част­ками на вторинному ринку цінних паперів за договорами ку­півлі-продажу. Придбання останніх двох пакетів акцій при­звело до набуття 52,44% голосів у вищому органі управлін­ня емітента. У зв’язку з тим, що ВАТ «Рассвет» займало монопольне становище, придбання пакетів потребувало і, одержання згоди органів Комітету, хоч вартість сукупного | пакета не перевищувала 100 тис. доларів США. Але із зая-I вою про надання згоди покупець не звертався.

| Дії ВАТ «Рассвет» Запорізьке відділення Комітету квалі-| фікувало як порушення законодавства і відповідно до цього | відкрило справу.

| У ході розгляду справи ВАТ «Рассвет» визнало факт по-I рушення, звернулось до відділення із заявою про надання

згоди на зазначене придбання і сплатило за це встановлений законодавством збір. Крім того, на порушника було накладе­но штраф.

Оскільки не було підстав для заборони економічної кон­центрації, згоду на придбання ВАТ «Рассвет» пакета акцій ВАТ «Центр інформаційних технологій» надано. * * *

Якщо при поданні заяви на здійснення економічної кон­центрації суб’єкт господарювання подав до органу Антимо-нопольного комітету недостовірну інформацію і на підставі цієї інформації надано дозвіл на здійснення економічної кон­центрації, то у цьому разі відповідне рішення може бути пе­реглянуто за нововиявленими обставинами у 5-річний строк з моменту його прийняття. За результатами такого перегля­ду приймається рішення про:

• підтвердження попереднього рішення щодо здійснен­ня економічної концентрації;

• скасування повністю або частково рішення про надан­ня згоди на економічну концентрацію та прийняття нового рішення;

• накладення штрафу в порядку, визначеному чинним законодавством.

§ 3. Глобалізація економіки

Для глобальної фірми не існує державних кордонів, тому внаслідок глобалізації діяльності підприємств національні кордони окремих країн стрімкими темпами долаються іно­земними суб’єктами господарювання. Зростаючий процес ін­тернаціоналізації економіки призводить до скорочення впли­ву на неї з боку національних урядів, адже на глобалізова-них ринках саме підприємці, споживачі та власники капіта­лу визначають хід економічних перетворень.

Причиною глобалізації діяльності підприємств є намаган­ня максимізувати прибутки за рахунок розширення геогра­фії діяльності підприємства, вибору певної стратегії та структури підприємства. Використовуючи ефект економії на масштабі, глобальні фірми мають незначні витрати на вироб­ництво продукції, що дає їм змогу легко входити до галузі й утримувати там свої позиції. Кожна глобальна фірма має свою стратегію поведінки на ринку і свої цілі. Якщо її метою

є отримання надприбутків за рахунок своїх конкурентів та споживачів, їй важко завадити.

Глобалізації діяльності підприємств сприяють:

• розвиток вільної торгівлі, виникнення глобальних ‘ ринків;

• усунення бар’єрів між країнами щодо переливу капіталу;

• розвиток засобів комунікації;

• науково-технічний прогрес.

Коли підприємство має ефективні, конкурентоспроможні технології, воно створює в іншій країні новий товарний ри- ^:

нок (наприклад, послуги Інтернету) або вступає на вже іс­нуючий товарний ринок (наприклад, послуги зв’язку).

Глобалізація діяльності підприємств може відбуватися різ­ними шляхами, зокрема:

• створенням дочірнього підприємства в іншій країні, в тому числі спільно з іншим, можливо національним, підприємством;

• набуттям контролю над підприємством в іншій країні;

• створенням різного роду об’єднань, корпорацій, кон­цернів;

• укладенням угод про спільну діяльність між підприєм­ствами різних країн;

• злиттям з підприємством, яке розташоване в іншій країні.

Процес глобалізації економіки має як позитивні, так нега­тивні сторони. З одного боку, глобалізація сприяє зниженню вартості окремих товарів і послуг, вільному переміщенню ін- .» формації та технологій через державні кордони, інвестуван­ню в економіки держав, що розвиваються, тощо; з іншого —• вона може бути причиною появи потужних олігопольних чи монопольних утворень. Такі утворення домінуватимуть в ок­ремих галузях та сферах світового господарства одноособо­ве, встановлюючи свої ринкові закони або домовляючись між собою. Це, безперечно, призведе до обмеження, спотво­рення чи усунення конкуренції з деяких товарних ринків з усіма можливими негативними наслідками.

За таких умов є нагальна потреба посилити контроль за діяльністю та процесами злиття глобальних підприємств з боку національних антимонопольних відомств. Це можна здійснити, зокрема, посиливши роль конкурентної політики та законодавства як засобу регулювання економічних відно­син та інструмента контролю за діяльністю глобальних під-

приємств. А для цього необхідно, щоб важелі конкурентної політики були ефективними й адекватними негативним на­слідкам від процесів глобалізації економіки і зростання ді­яльності транснаціональних підприємств, оскільки без цих важелів неможливо володіти сучасною економічною ситуа­цією. Якщо відомства, відповідальні за збереження нормаль­ного конкурентного середовища, прагнуть зберегти за собою функцію «приборкувача економічної влади» на глобальних ринках, то вони мають переосмислити критерії своєї діяль­ності. Взагалі можна стверджувати, що економічний прогрес країн світу перебуває у прямій залежності від наявності й ефективності впровадження національного законодавства про захист економічної конкуренції.

Слід зазначити, що особливо негативні наслідки від про­цесу глобалізації відчувають країни, де немає контролю за злиттям або він недосконалий. Це спонукає національні уря­ди до створення власного законодавства про захист еконо­мічної конкуренції, оскільки на сучасному етапі основою за­хисту конкуренції від негативного впливу новітніх глобаль­них економічних перетворень залишається саме національне законодавство.

Можливо, одним з дієвих заходів, що допоможе запобігти негативним наслідкам від процесу глобалізації, є глобаліза­ція законодавства про захист економічної конкуренції, тобто зведення воєдино національних законів, що регулюють ді­яльність глобальних підприємств. Міжнародне зближення законів, що регулюють діяльність таких підприємств, сприя­тиме запровадженню єдиних правових норм, які забезпечать певні економічні та комерційні переваги. В економіці, що стає дедалі більш міжнародною, відсутність єдиного підходу до регулювання діяльності та процесів злиття глобальних підприємств все помітніша під час вирішення проблемних питань конкуренції міжнародного рівня, зокрема тих, які зу­мовлені діяльністю та злиттями глобальних підприємств.

Контрольні запитання для самоперевірки

/. Що таке економічна концентрація суб’єктів госпо­дарювання?

2. Чому потрібен контроль за економічною концентра­цією?

3. Який орган в Україні здійснює контроль за економіч­ною концентрацією? . . ,

4. З яких нормативно-правових актів складається за­конодавство, що регулює процеси економічної кон-- центрації суб’єктів господарювання?

5. Яка концентрація потребує попереднього одержання ^ згоди, а яка не потребує?

ї 6. Що необхідно зробити для здійснення економічної концентрації? ‘•

7. Хто є учасниками концентрації^?

8. У чому полягає сутність надання попередніх виснов­ків на концентрацію?

9. Коли розпочинається розгляд справи про економічну концентрацію?

10. У яких випадках не надається згода на економічну концентрацію?

11. У чому полягає сутність глобалізації економіки?

Глава 11

Захист національних товаровиробників від несприятливої іноземної конкуренції

§ 1. Застосування спеціальних захисних заходів

Процеси інтеграції України у європейську та світову еконо­міку, підвищення відкритості національного ринку для іно­земних товаровиробників зумовили зростання обсягів това­рів, що ввозяться в Україну. Це не завжди позитивно впли­ває на українську економіку та національних товаровироб­ників.

Зовнішньоекономічна діяльність в Україні здійснюється на засадах недискримінаційності та рівності всіх її учасників перед законом. Але іноді, щоб захистити національних това­ровиробників від зростаючого імпорту в Україну з інших країн, митних союзів або економічних угруповань, держава повинна втручатися у зовнішньоекономічну діяльність і об­межувати імпорт. Надмірне зростання імпорту призводить чи може призвести до погіршення виробничого, торговель­ного чи фінансового становища національних товаровироб­ників, що у свою чергу зумовлює значний загальний спад національного виробництва певного товару. У загальному • розумінні національний товаровиробник — це не один окре­мий суб’єкт господарювання, а суб’єкт чи сукупність суб’єк­тів, загальний обсяг виробництва яких становить основну частину всього виробництва в Україні певного товару.

Захист національних товаровиробників здійснюється шля­хом порушення та проведення спеціальних розслідувань що­до фактів зростання імпорту в Україні, за результатами яких застосовуються спеціальні захисні заходи. Спеціальні розслі­дування поділяються на антидемпінгові та антисубсидиційні. Їх проводять Міністерство економіки та з питань європей­ської інтеграції України (далі — Мінекономіки), Державна митна служба України та Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі.

При проведенні розслідування важливу роль відіграє Між­відомча комісія з міжнародної торгівлі, яку очолює Голова — Міністр Мінекономіки. Формою роботи Комісії є засідання, що проводяться на вимогу Голови Комісії чи на письмову

обгрунтовану вимогу члена Комісії, яка подається Голові, а також в інших випадках. Засідання є правомочним, якщо на ньому присутні не менш як половина членів Комісії. На за­сіданнях приймаються рішення, що стосуються проведення спеціальних розслідувань та застосування спеціальних захо­дів, які є обов’язковими для виконання. Рішення приймають­ся простою більшістю голосів, а в деяких випадках — двома третинами (кваліфікованою більшістю) голосів її членів. Рі­шення, яке приймається простою більшістю голосів, вважа­ється прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість чле­нів Комісії. У разі рівного розподілу голосів голос Голови Ко­місії є вирішальним. Рішення, яке приймається кваліфікова­ною більшістю голосів, вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало дві третини членів Комісії.

На засіданнях Комісії приймаються такі рішення:

• про порушення спеціального розслідування;

• про позитивні або негативні висновки щодо наявності шкоди та її розмір;

• щодо визначення причинно-наслідкового зв’язку між імпортом та шкодою;

• про застосування спеціальних заходів;

• з інших питань у межах повноважень, передбачених законодавством.

Спеціальному розслідуванню передує процедура, в ході якої розглядаються докази, що містяться у скарзі, і визна­чається, чи є ці докази достатніми для порушення розсліду­вання. Процедуру розпочинає Мінекономіки на підставі скарги, поданої національним товаровиробником або від йо­го імені.

Скаргу подає у письмовій формі заявник — національний товаровиробник чи фізична або юридична особа, що діє від імені національного товаровиробника. Вона має містити до­кази наявності шкоди від імпорту, а також докази того, що шкода спричинена саме цим імпортом. Крім того, вона має містити відомості, якщо вони є або мають бути у розпоряд­женні заявника, зокрема, про:

• заявника та осіб, які входять до його складу, підтверд­ження відповідної дієздатності цих осіб, обсяги та вар­тість виробництва ним в Україні товару ідентичного тому, що є об’єктом розслідування. Якщо скарга по­дається від імені національного товаровиробника, в ній мають бути відомості про національного товарови-

робника, від імені якого ця скарга подається, обсяг і ^щ вартість виробництва в Україні зазначеного товару або перелік усіх відомих українських виробників цього товару (або об’єднань українських виробників товару) та при можливості — обсяг і вартість вироб­ництва цими виробниками в Україні товару, ідентич­ного тому, що є об’єктом розслідування;

• товар (включаючи його повний опис), про який стверджується, що він завдає шкоди національному товаровиробникові, назву країни походження або екс­порту, яка є об’єктом скарги;

• кожного відомого експортера або іноземного виробни­ка разом з переліком відомих осіб (фізичних або юри­дичних), що імпортують товар, який є об’єктом скарги;

• обсяги та динаміку імпорту, про який стверджується, що він завдає шкоди національному товаровиробнико­ві, вплив цього імпорту на ціни товару на ринку Ук­раїни, а також наслідки цього імпорту для національ­ного товаровиробника.

Розслідування щодо імпорту в Україну певного товару мо­же бути розпочато за скаргою, якщо її підтримують україн­ські товаровиробники, сукупний обсяг виробництва яких становить понад 50% від загального обсягу виробництва в Україні товару, який є ідентичним тому, що є об’єктом роз­слідування. Розслідування не порушується, якщо сукупне виробництво підприємств, які подали скаргу, становить мен­ше 25% від загального обсягу виробництва в Україні товару, ідентичного тому, що є об’єктом розслідування. Якщо скаргу подали виробники, обсяг виробництва яких становить 25% та більше (але менше 50%) загального виробництва в Украї­ні товару, ідентичного тому, що є об’єктом розслідування, їх повинна підтримати решта національних виробників, голосів яких не вистачає, до моменту порушення розслідування.

Спеціальне розслідування може бути розпочато за скар­гою органу державної виконавчої влади або професійної спілки працівників підприємств національного товаровироб­ника, якщо вони нададуть достатніх доказів наявності шкоди від імпорту.

Рішення про порушення розслідування приймається, як правило, у 30-денний строк з дня подання скарги. Воно приймається на підставі доказів, що підтверджуються фак­тичними даними процедури.

Для збирання доказів у спеціальному розслідуванні до експортерів, імпортерів та інших сторін, що беруть участь у розслідуванні, Мінекономіки може направляти запити про надання інформації. Інформація за такими запитами має бу­ти надана Мінекономіки у 30-денний строк з дня отримання запиту. Строк відповіді на запит може бути подовжений, як- • що особа обгрунтує необхідність такого подовження.

При проведенні спеціального розслідування Мінекономіки має право доручати органам державної виконавчої влади в Україні здійснювати перевірки або заходи контролю за діяль­ністю імпортерів, продавців та українських товаровиробни­ків, а також здійснювати перевірки отриманої від заінтересо­ваних сторін інформації в інших країнах у разі їх згоди та від­сутності заперечень з боку компетентних органів цих країн.

Спеціальні розслідування проводяться для виявлення фак­тів зростання імпорту окремих товарів в Україну, якщо це заподіює значної шкоди або загрожує заподіянням значної шкоди національному товаровиробникові. Період спеціаль­ного розслідування становить, як правило, від 6 місяців до одного року, в деяких випадках може бути більше року.

, У розслідуваннях беруть участь заінтересовані особи — будь-які особи, які повідомили Мінекономіки про свою заін­тересованість у спеціальному розслідуванні та які беруть ак­тивну участь у такому розслідуванні шляхом подання у письмовій формі доказів або іншої інформації. Заінтересова­ними сторонами можуть бути:

• іноземний виробник, експортер або імпортер товару, що є об’єктом розслідування, або об’єднання (асоціа­ція), більшість членів якого становлять іноземні виробники, експортери або імпортери товару, що є об’єктом спеціального розслідування;

• компетентні органи країни експорту товару, що є об’­єктом розслідування;

• національний товаровиробник, виробник або оптовий продавець подібного товару в Україні;

• об’єднання (асоціація), більшість членів якого вироб­ляє або продає оптом подібний товар в Україні;

• професійна спілка, що об’єднує працівників підпри­ємств, які виробляють або продають оптом подібний товар в Україні;

• органи виконавчої влади в Україні в межах їх компе­тенції.

У процесі спеціального розслідування проводять дослід­ження щодо тенденцій зростання обсягу імпорту в Україну товару, умов здійснення імпорту товарів, фактів заподіяння значної шкоди та виникнення загрози заподіяння значної шкоди національному товаровиробникові, що є наслідком - цього імпорту, а також наявності причинно-наслідкового зв’язку між зростанням імпорту товару, умовами здійснення імпорту товарів та заподіянням значної шкоди чи виникнен­ням загрози заподіяння такої шкоди національному товаро­виробникові.

При цьому для з’ясування всіх обставин, що стосуються імпортних операцій в Україні, та прийняття об’єктивного рі­шення щодо імпорту вивчають такі фактори:

• обсяг імпорту в Україну товару, якщо цей обсяг знач­ною мірою збільшувався у період розслідування у від­носних або в абсолютних величинах стосовно обсягів виробництва чи споживання в Україні подібних або безпосередньо конкуруючих товарів;

• ціну імпорту в Україну цього товару, якщо у період спеціального розслідування відбулося зниження його •’_ ціни стосовно ціни подібного товару в Україні;

• наслідок, який є результатом дії зазначених факторів, для національного товаровиробника. Цей наслідок ви- -значається тенденцією зміни деяких економічних фак­торів, зокрема: виробництва національним товарови­робником товарів, які є об’єктом розслідування; вико­ристання ним виробничих потужностей; запасів цих товарів, їх продажу; частки ринку України національ­ного товаровиробника; ціни цих товарів (тобто зни­ження цін або перешкоджання підвищенню цін, що, ;

як правило, склалися); розміру прибутків національ­ного товаровиробника; його прибутку з інвестиційне- ^ го капіталу; стану ліквідності та зайнятості на підпри- | ємствах національного товаровиробника тощо; , |

• інші фактори, що стосуються розслідування, ‘к

За результатами розслідування робляться відповідні вис- . новки та приймається рішення про застосування спеціаль- , них заходів. Висновки щодо необхідності застосування спе- „. ціальних заходів, мають грунтуватися на оцінці інтересів . всіх, включаючи інтереси національного товаровиробника та споживачів, вплив імпорту, що є об’єктом спеціального роз­слідування, на зайнятість населення, інвестиції національне- ;

го товаровиробника та споживачів, а також на міжнародні^ [. економічні інтереси України. Особлива увага приділяється необхідності усунення впливу диспропорцій у торгівлі та від­новленню конкуренції. Рішення про застосування спеціаль­них заходів приймається після вивчення всіх доказів стосов-| но зростання імпорту в Україну та встановлення факту за­подіяння значної шкоди чи виникнення загрози заподіяння значної шкоди, наявності причинно-наслідкового зв’язку між імпортом товару та заподіянням значної шкоди або виник­ненням загрози заподіяння шкоди національному товарови­робникові подібного або безпосередньо конкуруючого това­ру, відповідності застосування спеціальних заходів націо­нальним інтересам.

У рішенні про застосування спеціальних заходів міститься інформація про. закінчення спеціального розслідування та його результати, а також зазначаються спеціальні заходи, які передбачено застосувати, назва та код товару згідно з Гармонізованою системою кодування та опису товарів, що є об’єктом цих спеціальних заходів, назва країни походження товару, строки дії дозволів на імпорт, обсяги квот, строки дії спеціальних заходів, дата початку їх застосування, дата на­брання чинності рішенням та інша інформація.

Спеціальними заходами, що застосовуються до імпорту в Україну, є обмеження строку дії дозволів на імпорт, які були видані Мінекономіки, а також запровадження режиму квотування імпорту в Україну, що є об’єктом спеціального розслідування, з визначенням обсягів квот та порядку їх роз­поділу.

Спеціальні заходи застосовують протягом строку, який дає змогу не допустити заподіяння значної шкоди або ком-; пенсувати заподіяну шкоду національному товаровиробни­кові, а також дає йому можливість відновити своє станови­ще на ринку. Цей строк не може перевищувати чотирьох ро­ків. Строк застосування спеціальних заходів може бути по­довжений, якщо подовження строку необхідне, щоб запобіг­ти заподіянню значної шкоди або компенсувати заподіяну національному товаровиробникові значну шкоду, або є дока­зи того, що становище заінтересованого національного това­ровиробника є ще незадовільним.

§ 2. Захист національного товаровиробника ЯЯ від демпінгового імпорту і

Відповідно до українського законодавства демпінг — це вве­зення на митну територію України товару за цінами, ниж­чими від порівнянної ціни на подібний товар у країні експор­ту, що заподіює шкоду національному товаровиробникові по­дібного товару.

Способом виявлення демпінгу є порівняння фактичних цін ввезених товарів на територію країни із внутрішніми ці­нами країни-експортера та встановлення факту продажу то­варів за зниженими цінами.

Отже, демпінг можна визначити як продаж на території України імпортних товарів за ціною, нижчою ніж у країні, що виробила цей товар. Продаж в Україні товарів за демпін­говими цінами може спричиняти шкоду як її економіці, так і національним товаровиробникам. Щоб запобігти цьому дер­жава проводить спеціальні антидемпінгові розслідування щодо вявлення факту демпінгу та його впливу на національ­ного товаровиробника, а також для встановлення величини демпінгової маржі. Встановлення такого факту дає підстави для застосування антидемпінгових заходів до імпортерів.

За результатами спеціального розслідування вживають антидемпінгових заходів. Ці заходи мають вигляд антидем­пінгового мита, яке справляється у разі ввезення на митну територію України товару, який є об’єктом застосування ан­тидемпінгових заходів. Для вжиття цих заходів необхідно визначити демпінгову маржу. Демпінгова маржа — це сума, на яку ціна товару на внутрішньому ринку в країні експорту перевищує експортну ціну. Щоб встановлити демпінгову маржу, необхідно визначити нормальну вартість імпортова­ного товару, яка, в свою чергу, визначається на основі цін, встановлених під час здійснення торговельних операцій між незалежними покупцями у країні експорту, та експортної ці­ни. Експортною ціною є ціна, за якою фактично оплачується або підлягає оплаті товар, який продається в країну імпорту з країни експорту. Різниця між вартістю товару на внутріш­ньому ринку країни експортера та експортною ціною і є дем­пінговою маржею. Демпінгова маржа має велике значення при застосуванні антидемпінгових заходів, бо відповідно до неї встановлюється розмір антидемпінгового мита. Таким митом обкладається імпортний товар, що ввозиться в Україну, і є об’єктом антидемпінгового розслідування. Якщо

не можна визначити конкретного постачальника імпортова-Я ного товару в Україну, що є об’єктом антидемпінгового роз­слідування, мито встановлюється для країни звідки імпорту­ється цей товар. Розмір антидемпінгового мита має не пере­вищувати демпінгової маржі, та бути меншим, якщо його розмір є достатнім для покриття шкоди, що завдається на­ціональному товаровиробникові. Антидемпінгове мито поді­ляється на попереднє та остаточне антидемпінгове мито.

Попереднє мито запроваджується під час порушення ан­тидемпінгової Процедури та антидемпінгового розслідуван­ня. Його застосовують протягом чотирьох місяців. Цей строк може бути подовжений на два місяці, але загальний строк його застосування не повинен перевищувати шести місяців. Строк застосування попередніх антидемпінгових за­ходів подовжується до шести місяців, якщо експортери, що проводять значну кількість торговельних операцій, які є об’­єктом розгляду, звертаються до компетентних органів із зая­вою про подовження строку застосування попереднього ан­тидемпінгового мита або не заперечують проти подовження строку застосування такого мита.

Остаточне антидемпінгове мито встановлюється за результатами антидемпінгового розслідування і є причиною його припинення. Його встановлюють на строк та у розмірі, необхідному для усунення демпінгу та заподіяної ним шко­ди. Рішення про встановлення такого мита втрачає чинність через 5 років від дати його прийняття.

Якщо втрата чинності рішенням про встановлення анти­демпінгового мита спричинить подовження дії або поновлен­ня демпінгу та заподіяння шкоди, дію такого рішення може бути подовжено.

§ 3. Захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту

Надання однією державою експортної субсидії певному то­вару може мати негативні наслідки для інших держав. Це може призвести до необгрунтованого порушення їх торго­вельних інтересів, а також перешкоджати належному додер­жанню загальновизнаних принципів і норм міжнародного права.

Субсидія — це фінансова або інша підтримка державними органами виробництва, переробки, продажу, транспортуван­ня, експорту, споживання товару, в результаті якої суб’єкт

господарювання країни експорту одержує пільги (прибутки). Експортні субсидії надаються у таких формах:

• надання державним органом прямих субсидій підпри­ємству або галузі промисловості залежно від резуль­тативності експортної операції;

• запровадження програм, які передбачають утримання валюти або інші аналогічні заходи, що забезпечують виплату премії у разі здійснення експортних операцій;

• встановлення державою пільгових (за ставками, ба­зою обчислення, механізмом справляння тощо), порів­няно з перевезеннями на національному ринку, транс­портних або фрахтових тарифів для експортних від­вантажень;

• безпосереднє або опосередковане постачання держав­ним органом імпортних або національних товарів для використання у виробництві продукції на експорт на умовах більш сприятливіших порівняно з умовами по­стачання таких товарів для виробництва продукції, призначеної для споживання на національному ринку;

• встановлення звільнень чи винятків щодо сплати або відстрочення сплати прямих податків, що їх сплачу­ють або мають сплачувати виробники, експортери чи імпортери у разі проведення експортної операції чи сплати внесків до фондів соціального страхування, що їх сплачують або мають сплачувати виробники, екс­портери чи імпортери у разі здійснення експортної операції;

• відстрочення податкових платежів може не вважати­ся експортною субсидією, зокрема у разі сплати від­повідних відсотків за цими платежами;

• надання знижок при сплаті податків щодо їх ставок чи сум, що мають сплачуватися, якщо такі знижки безпосередньо пов’язані з експортом або результатив­ністю експортної операції та якщо вони перевищують відповідні знижки, що їх надають стосовно прямих по­датків, якими оподатковується виробництво товару, призначеного для споживання на національному ринку, за умови, що розрахунки проводяться відповід­но до бази оподаткування зазначеними прямими по­датками;

• у разі виробництва та постачання товарів на експорт встановлення звільнень чи винятків щодо сплати або

_І

повернення сплачених сум певних податків, які справ­ляються у разі виробництва та постачання таких то­варів для продажу чи споживання на національному ринку;

• встановлення звільнень чи винятків щодо сплати або відстрочення сплати певних податків, які справляють­ся з майна і послуг, використаних під час виробницт­ва товарів, що експортуються.

В Україні, якщо на її територію ввезено товари, яким на-хається експортна субсидія, та якщо такий товар завдає або може завдати шкоди національному товаровиробникові, про­водяться спеціальні антисубсидиційні розслідування, за ре­зультатами яких у разі наявності чи можливості заподіяння - шкоди національному товаровиробнику субсидованим імпор­том можуть застосовуватися компенсаційні заходи.

При цьому встановлюється, чи мало місце взагалі субси­дування експорту. Вважається, що факт надання субсидії відбувся, якщо є фінансовий внесок державних органів або . надається в будь-якій формі підтримка бюджетних надход­жень чи підтримка цін, внаслідок чого надається пільга.

У процесі антисубсидиційного розслідування досліджу­ються факти наявності фінансового внеску державних орга­нів і встановлюється, чи здійснює державний орган пряме переведення грошових сум (у формі дарування, дотації, по­зики та участі в акціонерному капіталі тощо) або бере зо­бов’язання щодо прямого переведення цих сум або грошо­вих зобов’язань (гарантія тощо), а також чи відмовляється державний орган від справляння податків з доходів, що, як правило, підлягають справлянню, або вони не справляються (у разі встановлення податкових пільг, зокрема відстрочен-> ня сплати податку тощо).

Крім того, при проведенні антисубсидиційного розсліду­вання мають значення факти забезпечення державними ор­ганами суб’єктів господарювання майном (у тому числі това­рами) чи послугами, крім призначених для створення за-; гальної інфраструктури, або купівлі майна (у тому числі то­варів), а також чи бере участь державний орган у фінансу­ванні суб’єктів господарювання.

Залежно від наслідків для національного товаровиробника’ субсидії, які надаються державою, визнаються легітимними» тобто такими, що не дають підстави для застосування ком-

пенсаційних заходів, чи нелегітимними, такими, що дають підстави для застосування компенсаційних заходів.

Легітимними визнаються, зокрема, субсидії, що надають­ся для досліджень, які проводяться підприємствами або ви­щими навчальними чи дослідними закладами на підставі від­повідного контракту, укладеного з іншими підприємствами, і якщо ці субсидії обмежуються виключно:

• витратами на заробітну плату персоналу (дослідників, техніків та інших осіб, які займаються виключно дос­лідною діяльністю);

• витратами на придбання інструментів, обладнання, а також витратами на плату за користування землею та будівлями, що використовуються виключно та постій­но (за винятком, коли є уступка прав на будівлі на комерційній основі) у дослідній діяльності;

• витратами на консультаційні послуги, а також на по­слуги, що використовуються в дослідній діяльності, включаючи дослідження, технічні знання, патенти то­що, що купуються в інших організацій та осіб;

• додатковими накладними витратами безпосередньо на проведення дослідної діяльності;

• експлуатаційними витратами, зокрема витратами на придбання матеріалів, сировини, та іншими витрата­ми безпосередньо на проведення дослідної діяльності.

Крім того, визнаються легітимними субсидії для регіонів, які перебувають у невигідному та несприятливому станови­щі, у межах території країни походження або країни експор­ту, що надаються відповідно до загальної програми регіо­нального розвитку. Вони є легітимними за умов, що:

• кожний регіон, що перебуває у невигідному та нес­приятливому становищі, буде географічне точно ви­значеною зоною з чітко окресленими економічними та адміністративними ознаками;

• регіон вважається таким, що перебуває у невигідному та несприятливому становищі, якщо неупереджені та дійсні критерії свідчать, що труднощі регіону зале­жать від обставин короткочасної дії.

Легітимною визнається також субсидія, що надається для сприяння адаптації (включаючи вдосконалення та розгор­тання) наявного обладнання до нових вимог щодо охорони довкілля, наслідком чого є значне перенапруження та фінан­

совий тягар для підприємств. Субсидія вважається легітим­ною за умов, що:

• буде одноразовим заходом, який не повторюється;

• буде обмежена сумою до 20% витрат на пристосуван­ня;

• не покриває витрат на відновлення та використання

субсидованих капіталовкладень, які мають повністю ^ компенсувати заінтересовані підприємства;

Д|> • безпосередньо пов’язується та надається пропорційно ДІ зниженню рівня шуму, обсягів диму, відходів вироб­ив’ ництва тощо, а також забрудненню довкілля, що пе-р редбачається підприємством, і не покриває економії, ‘‘ яка може досягти розміру витрат виробництва;

• • пропонується всім підприємствам, які можуть присто-’ сувати нове обладнання та нові технології, методи, процеси виробництва.

При доведенні нелегітимності субсидії необхідно встанови­ти, чи є ця субсидія специфічною для підприємства, галузі промисловості або групи підприємств чи групи галузей про­мисловості. Субсидія є специфічною, тобто нелегітимною, якщо державний орган, що надає субсидію, або законодав­ство, на підставі якого діє цей орган, недвозначно надає до­ступ до субсидії лише певним підприємствам, субсидії вико­ристовує обмежена кількість певних підприємств або певним підприємствам надаються непропорційно значні суми субси­дій чи державний орган надає субсидії на власний розсуд.

Однозначно специфічними є субсидії, надання яких відпо­відно до законодавства або фактично залежить від результа­тивності експортної операції, а також субсидії, надання яких виключно або як одна з інших умов залежить від переваж­ного використання національних товарів.

Наявність лише факту надання субсидії підприємствам, що експортують товар, не є підставою для визначення екс­портної субсидії нелегітимною.

За результатами антисубсидиційного розслідування та у разі встановлення факту заподіяння субсидією шкоди націо­нальному товаровиробникові застосовуються компенсаційні заходи. Їх можуть застосовувати шляхом запровадження справляння попереднього або остаточного компенсаційного мита. Розмір ставки компенсаційного мита встановлюється відповідним рішенням Міжвідомчої комісії з міжнародної | торгівлі. Він визначається у відсотках до митної вартості то-

вару, що є об’єктом антисубсидиційного розслідування, або за різницею між ціною товару, за якою його продаж не за­подіює шкоди національному товаровиробникові та митною вартістю зазначеного товару.

Розмір ставки попереднього компенсаційного мита має не перевищувати попередньо розраховану загальну суму нелегітимної субсидії та бути нижчим за цю суму за умови, що ставка мита буде достатньою, щоб запобігти шкоді, зав­даній національному товаровиробникові.

Компенсаційні заходи застосовують тільки протягом стро­ку та у розмірі, необхідних для усунення дії нелегітимної субсидії, що заподіює шкоду. Рішення про застосування ком­пенсаційних заходів втрачає чинність через п’ять років від дати їх застосування або через п’ять років від дати винесен­ня відповідними органами рішення про перегляд компенса­ційних заходів, результатом якого було одночасне встанов­лення факту надання субсидії та заподіяння шкоди, у разі якщо під час цього перегляду не було зроблено висновків про те, що закінчення дії компенсаційних заходів сприятиме продовженню дії або поновленню субсидування та заподіян­ню шкоди.

Контрольні запитання для самоперевірки /. Яким чином імпорт може спричинити шкоду націо­нальному товаровиробникові? «^

2. Що таке демпінг? Н|

3. Що таке спеціальні розслідування? Д

4. Які органи проводять спеціальні розслідування? Щі

5. Які можуть бути. застосовані компенсаційні заходив

6. Що таке демпінгова маржа?

7. Чому надання іноземною державою експортної суб­сидії певному товару може мати негативні наслідки для товаровиробників в Україні?

8. Яка різниця між легітимною та нелегітимною суб­сидією?

Глава 12 ^ Відповідальність за вчинення порушення законодавства про захист економічної

конкуренції л

———————————————— ВІ^^В

§ 1. Загальні засади відповідальності ^^1 за вчинення порушення законодавства •ЩН про захист економічної конкуренції ‘^д

Під час функціонування на ринку суб’єкти господарювання^ здійснюють свою діяльність шляхом вчинення правомірних чи протиправних дій. Таким чином, вони так чи інакше по­трапляють у сферу діяння законодавства про захист еконо­мічної конкуренції. Вибір правомірного варіанта поведінки на ринку забезпечує їм низку переваг: інші суб’єкти госпо­дарювання зобов’язані сприяти їм діями або не втручатися у їх господарську діяльність; у разі невиконання будь-яким суб’єктом господарювання своїх визначених законодавством обов’язків держава через свої органи впливає на цього суб’­єкта і забезпечує виконання ним відповідних обов’язків. От­же, правомірна поведінка як юридичний факт тягне за со­бою не просто виникнення правовідносин, а певну дію захо­дів правового регулювання, спрямовану на гарантування, за­хист і охорону прав та інтересів тих суб’єктів господарювання, що здійснюють свою діяльність на ринку у рамках закону.

Здійснення суб’єктом господарювання діяльності на рин­ку протиправним шляхом є правопорушенням і тягне за со­бою настання юридичної відповідальності у вигляді застосу­вання заходів державного примусу караної спрямованості. Вчинення правопорушення, спрямованого на обмеження, спотворення або усунення конкуренції з ринку, є підставою для настання відповідальності за вчинення порушення зако-

Інодавства про захист економічної конкуренції. Відповідальності за вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції притаманні такі ознаки:

• застосовується за рішенням уповноважених на те дер­жавних органів;

• настає за вчинення дій, спрямованих на обмеження, спотворення або усунення конкуренції з ринку;

• для порушника настають негативні наслідки, зокреійг штраф, примусовий поділ монопольного утворення, зобов’язання відшкодувати заподіяні збитки тощо;

• здійснюється у процесуальній формі.

Основними принципами застосування відповідальності за вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції є законність, обгрунтованість, рівність усіх суб’­єктів перед законом, невідворотність.

Головне призначення відповідальності за вчинення пору­шення законодавства про захист економічної конкуренції штрафне (покарання). Поряд з функцією покарання, відпові­дальність за порушення законодавства про захист економіч­ної конкуренції виконує роль механізму, що забезпечує по­новлення порушених прав та охоронюваних,законом інтере­сів осіб, що діють на ринку.

Відповідальність за дії, що призводять до спотворення, об­меження, або взагалі усунення конкуренції з ринку, настає відповідно до норм законодавства про захист економічної конкуренції. Але залежно від особи порушника, особи по­терпілого та тяжкості заподіяної такими діями шкоди може наставати відповідальність іншого виду. За порушення зако­нодавства, що призводять до спотворення, обмеження або усунення конкуренції з ринку, застосовується відповідаль­ність згідно з нормами адміністративного, кримінального або цивільного права України.

Таким чином, відповідальність за заподіяння шкоди рин­ковій конкуренції настає відповідно до норм:

1. Закону України «Про захист економічної конкуренції». Вона застосовується тільки до юридичних осіб та фізичних осіб, які є суб’єктами підприємницької діяльності, виключно на підставі положень законодавства України про захист еко­номічної конкуренції.

2. Кодексу України про адміністративні правопорушення. Таку відповідальність застосовують до фізичних осіб, які .займають певні посади в органах влади та управління.

3. Кримінального кодексу України. Кримінальну відпові­дальність застосовують до фізичних осіб. Вона настає, коли порушення законодавства про захист економічної конкурен­ції переростає у злочин, який становить підвищену небезпе­ку конкуренції на ринку.

4. Цивільного кодексу України. На відміну від вищезазна­чених нормативних актів, положення цього кодексу не міс­

тять чіткого визначення видів та розмірів цивільної відпові­дальності за правопорушення, що спричиняють шкоду рин­ковій конкуренції. Разом з тим на законодавчому рівні за­кріплено, що будь-яка особа, право якої порушено або якій заподіяно шкоду внаслідок порушення законодавства про за­хист економічної конкуренції, може звернутися до суду із заявою про відновлення порушеного права та відшкодування завданої шкоди і таким чином притягнути винну особу до цивільної відповідальності.

І І

к§ 2. Відповідальність згідно з законодавством І 9 про захист економічної конкуренції Щ

Відповідно до норм законодавства про захист економічної конкуренції відповідальність за вчинення порушення законо­давства про захист економічної конкуренції може наставати • у вигляді штрафу, примусового поділу монопольного утво­рення, блокування цінних паперів, відшкодування збитків тощо.

Окремо слід виділити тапкий вид відповідальності, як штраф. Штраф — найпоширеніший та гнучкий засіб впливу на порушника. Він дає можливість застосувати до порушни-

Іка санкції залежно від ступеня його вини та розміру шкоди, завданої конкуренції. У зв’язку з тим, що залежно від виду та способу вчинення порушення для конкуренції на ринку настають різні за своєю тяжкістю наслідки, розміри штрафів також різні. Так, відповідно до ст. 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції» органи Антимонопольного комітету України накладають штрафи на об’єднання та окре­мих суб’єктів господарювання, зокрема юридичних осіб, фі­зичних осіб та групи суб’єктів господарювання. За різні ви­ди порушень штрафи накладаються у таких розмірах:

• за вчинення порушення у вигляді: антиконкурентних узгоджених дій; зловживання монопольним (доміную­чим) становищем; невиконання рішення, попередньо-$ го рішення органів Антимонопольного комітету Украї­ни або їх виконання не в повному обсязі — у розмірі : до 10% доходу (виручки) суб’єкта господарювання |- від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за ос-| танній звітний рік, що передував року, в якому накла­дається штраф. За наявності незаконно одержаного ‘ прибутку, який перевищує 10% зазначеного доходу

(виручки), штраф накладається у розмірі, що не пере­вищує потрійного розміру незаконно одержаного при­бутку. Розмір незаконно одержаного прибутку може бути обчислено оцінним шляхом;

• за вчинення порушення у вигляді: здійснення суб’єк­тами господарювання антиконкурентних узгоджених дій до моменту отримання у встановленому порядку дозволу органів Антимонопольного комітету на їх здійснення; обмежувальної діяльності суб’єктів госпо­дарювання, об’єднань, що полягає у схиленні або при­мушуванні суб’єктів господарювання до вчинення по­рушень законодавства про захист економічної конку­ренції, а також неправомірного використання суб’єк­тами господарювання свого ринкового становища, дискримінації конкурентів; не здійснення особою пе­репродажу протягом одного року з дня придбання час­ток (акцій, паїв), якщо їх було придбано для наступ­ного перепродажу; порушення положень, погоджених з органами Антимонопольного комітету України, уста­новчих документів суб’єкта господарювання, створе­ного в результаті концентрації, якщо це призводить до обмеження конкуренції; концентрації без отримання відповідного дозволу органів Антимонопольного комі­тету України, якщо наявність такого дозволу необхід­на; невиконання учасниками узгоджених дій концент­рації вимог і зобов’язань, якими було обумовлене рі­шення про надання дозволу на узгоджені дії, концент­рацію, — у розмірі до 5% доходу (виручки) суб’єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, ро­біт, послуг) за останній звітний рік, що передував ро­ку, в якому накладається штраф;

• за вчинення порушення у вигляді: схилення суб’єкта­ми господарювання чи їх об’єднаннями інших суб’єк­тів господарювання до вчинення порушень законодав­ства про захист економічної конкуренції чи сприяння вчиненню таких порушень; неподання інформації Ан-тимонопольному комітету України, його територіаль­ному відділенню у встановлені органами Антимоно­польного комітету України, головою його територіаль­ного відділення чи нормативно-правовими актами строки; подання інформації в неповному обсязі Анти-монопольному комітету України, його територіально­

му відділенню у встановлені органами Антимонополь-’ІІ ного комітету України, головою його територіального відділення чи нормативно-правовими актами строки;

подання недостовірної інформації Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню;

створення перешкод працівникам Антимонопольного комітету України, його територіального відділення під час проведення перевірок, огляду, при вилученні чи накладенні арешту на майно, документи, предмети чи інші носії інформації; обмеження в господарській ді­яльності суб’єкта господарювання у відповідь на те, що він звернувся до Антимонопольного комітету Ук­раїни, його територіального відділення із заявою про порушення законодавства про захист економічної кон­куренції, — у розмірі до 1 % доходу (виручки) суб’єк­та господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф.

Дохід (виручка) суб’єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) визначається як сумарна вартість доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) усіх юридичних та фізичних осіб, що входять до групи суб’єктів господарювання.

При накладенні штрафу використовується зовсім інший підхід, якщо доходу (виручки) немає або відповідач на вимо­гу органів Антимонопольного комітету України, голови його територіального відділення не надав розміру доходу (вируч­ки). У цьому разі штраф передбачений за:

• вчинення порушення у вигляді антиконкурентних уз­годжених дій; зловживання монопольним (доміную­чим) становищем; невиконання рішення, попередньо­го рішення органів Антимонопольного комітету Украї-? ни або виконання їх не в повному обсязі накладається | у розмірі до 20 тис. неоподатковуваних мінімумів до-I- ходів громадян;

І • вчинення порушення у вигляді: здійснення суб’єктами І господарювання антиконкурентних узгоджених дій до і. моменту отримання у встановленому порядку дозволу ; органів Антимонопольного комітету на їх здійснення;

, ‘ обмежувальної діяльності суб’єктів господарювання, і об’єднань, яка полягає у схиленні або примушуванні І « суб’єктів господарювання до вчинення порушень зако-

нодавства про захист економічної конкуренції, а та-. кож неправомірного використання суб’єктами госпо­дарювання свого ринкового становища, дискримінації конкурентів; не здійснення особою перепродажу про­тягом одного року з дня придбання часток (акцій, па­їв), якщо їх придбано для наступного перепродажу;

порушення положень, погоджених з органами Анти-монопольного комітету України, установчих докумен­тів суб’єкта господарювання, створеного в результаті концентрації, якщо це призводить до обмеження кон­куренції; концентрації без отримання відповідного доз­волу органів Антимонопольного комітету України, як­що наявність такого дозволу необхідна; невиконання учасниками узгоджених дій, концентрації вимог і зо­бов’язань, якими було обумовлене рішення про надан­ня дозволу на узгоджені дії, концентрацію, — накла­дається у розмірі до 10 тис. неоподатковуваних міні­мумів доходів громадян;

• вчинення порушення у вигляді: схилення суб’єктами господарювання чи їх об’єднаннями інших суб’єктів господарювання до вчинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції чи сприяння вчи­ненню таких порушень; неподання інформації Анти-монопольному комітету України, його територіально­му відділенню у встановлені органами Антимонополь­ного комітету України, головою його територіального відділення чи нормативно-правовими актами строки;

подання інформації в неповному обсязі Антимоно-польному комітету України, його територіальному від­діленню у встановлені органами Антимонопольного комітету України, головою його територіального відді­лення чи нормативно-правовими актами строки; по­дання недостовірної інформації Антимонопольному ко­мітету України, його територіальному відділенню;

створення перешкод працівникам Антимонопольного комітету України, його територіального відділення під час проведення перевірок, огляду, при вилученні чи накладенні арешту на майно, документи, предмети чи інші носії інформації; обмеження в господарській ді­яльності суб’єкта господарювання у відповідь на те, що він звернувся до Антимонопольного комітету Ук­раїни, його територіального відділення із заявою про

і’ .... і

; порушення законодавства про захист економічної кон- і ‘ куренції, -* накладається у розмірі до 2 тис. неопо-

| датковуваних мінімумів доходів громадян.

| При цьому рішення про накладення штрафів у розмірі по-; • над 1 тис. неоподатковуваних мінімумів доходів громадян [ приймає виключно Антимонопольний комітет України, адмі-! ністративна колегія Антимонопольного комітету України на їх засіданнях.

Якщо суб’єкт господарювання працював менше одного ро­ку, розмір штрафу обчислюється залежно від доходу (вируч-| ки) суб’єкта господарювання за весь час до прийняття рі-| шення про накладення штрафу.

І При розгляді справи про порушення законодавства про І захист економічної конкуренції та визначенні розміру штра-^ фу за вчинення порушення, необхідно врахувати, зокрема:

ступінь обмеження конкуренції на конкретному товарному ринку; розмір незаконно одержаного прибутку; наявність і розмір збитків, заподіяних вчиненням порушення законодав­ства про захист економічної конкуренції, або їх відсутність;

повторність вчинення порушення; тривалість вчинення по­рушення, що визначається роками, місяцями, днями; вчи­нення суб’єктом господарювання послідовно або одночасно ; кількох порушень законодавства про захист економічної ; конкуренції; поведінка суб’єкта господарювання після вияв­ів лення ознак порушення, а саме, чи визнав (не визнав) він ; факт вчинення порушення, чи добровільно відшкодував (не : відшкодував) потерпілим заподіяні збитки, співробітництво з органами Комітету (сприяння розгляду справи, створення : перешкод) тощо; фінансовий стан відповідача (немає можли­вості сплатити штраф у повному обсязі за один раз, брак , коштів на рахунках, розмір дебіторської та кредиторської за­боргованості тощо). Всі ці обставини (перелік яких не є ви-і черпним) викладені послідовно, за ступенем їхньої важли-, вості, але ця послідовність залежно від складності та обста-’ вин справи, що розглядається може бути й іншою.

Здійснюючи захист підприємців і споживачів від пору-; шень законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема від зловживань монопольним (домінуючим) стано­вищем на ринку. Комітет має право відповідно до ст. 53 За­кону України «Про захист економічної конкуренції» прийня­ти рішення про примусовий поділ монопольних утворень.

^

Але тут є низка винятків, за яких примусовий поділ не ‘ може бути застосований. Зокрема, його не застосовують у разі неможливості організаційного або територіального ві­докремлення підприємств, структурних підрозділів чи струк­турних одиниць, а також якщо наявний тісний технологіч­ний зв’язок підприємств, структурних підрозділів чи струк­турних одиниць (якщо обсяг продукції, яка вживається суб’­єктом господарювання, перевищує 30% валового обсягу продукції підприємства, структурного підрозділу чи струк­турної одиниці).

Примусовий поділ монопольних утворень об’єктивно пов’язаний з певними витратами, зачіпає майнові інтереси та права власності акціонерів, інших осіб, які взаємодіють із монопольним утворенням. Його здійснення є досить трива­лим і після прийняття відповідного рішення термін його ви­конання не може бути менший 6 місяців. Реорганізація мо­нопольного утворення здійснюється на власний розсуд тако­го утворення, але її обов’язковою умовою є усунення моно­польного (домінуючого) становища на ринку.

Досвід органів Антимонопольного комітету України пока­зує, що ефективне вирішення питання поділу монопольних утворень можливе лише за умови глибокого аналізу еконо­мічної ситуації на ринку певних товарів, організаційної структури, технологічних зв’язків і фінансового стану моно­польного утворення, інших характеристик його господар­ської діяльності. Розв’язання проблем, пов’язаних із приму-.совим поділом, залежить також від заінтересованості та іні- І ціативи центральних та місцевих державних органів. |

§ 3. Відповідальність згідно ^1 з Кодексом України ^В про адміністративні правопорушення |Н

На відміну від справ про порушення законодавства про з8^| хист економічної конкуренції, де об’єктом порушення є І складні суспільно-економічні відносини, що виникають під час функціонування осіб на ринку і доведення яких потребує складного глибокого аналізу товарних ринків, визначення монопольного становища суб’єктів господарювання на них, збирання численних доказів про вчинені діяння та можливі наслідки, іноді проведення експертиз, соціологічних опитувань тощо, справи про порушення, які передбачають відпо-| _відальність за створення перешкод при здійсненні Антимо-Г нопольним комітетом України, його органами і посадовими особами своїх функцій, невиконання рішень Комітету та по­рушення порядку надання інформації його органам можуть розглядатись за процедурою, визначеною Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі — КУпАП).

Відповідно до положень кодексу адміністративній відпові­дальності підлягають фізичні особи. З точки зору законодав-і ства про захист економічної конкуренції адміністративній відповідальності у вигляді штрафу підлягають лише посадові особи та інші працівники суб’єктів господарювання, органів І влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господар-? ського управління та контролю. Так, статтями 164³, 166¹ — , 166⁴ КУпАП передбачено адміністративну відповідальність і за правопорушення, спрямовані на обмеження, спотворення ^? або взагалі усунення конкуренції з ринку. Така відповідаль­ність передбачена за:

1. Недобросовісну конкуренцію.

Стаття 164³. Недобросовісна конкуренція

Незаконне копіювання форми, упаковки, зовнішнього і оформлення, а так само імітація, копіювання, пряме відтво-’ рення товару іншого підприємця, самовільне використання

його імені —

\ тягне за собою накладення штрафу від тридцяти до соро-| ка чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян ; з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва ; і сировини чи без такої.

Умисне поширення неправдивих або неточних відомос-| тей, які можуть завдати шкоди діловій репутації або майно-^; вим інтересам іншого підприємця, —

^: тягне за собою накладення штрафу від п’яти до дев’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Отримання, використання, розголошення комерційної та­ємниці, а також конфіденційної інформації з метою заподіян¹-ня шкоди діловій репутації або майну іншого підприємця — тягне за собою накладення штрафу від дев’яти до вісім­надцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

2. Зловживання монопольним становищем на ринку.-1

Стаття 166¹. Зловживання монопольним становищем .’І на ринку І

Нав’язування таких умов договору, які ставлять контр-Я агентів в нерівне становище, або додаткових умов, що не стосуються предмета договору, в тому числі нав’язування товару, не потрібного контрагенту, обмеження або припи­нення виробництва, а також вилучення з обороту товарів з метою створення або підтримки дефіциту на ринку чи вста- ‘ новлення монопольних цін, часткова або повна відмова від реалізації чи закупівлі товару за відсутності альтернативних джерел постачання або збуту з метою створення або під­тримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін, інші дії, спрямовані на створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) інших підприємців, встановлення монопольних цін (тарифів, розцінок) на свої товари, а також дискримінаційних цін, що обмежують права окремих спо­живачів, —

тягнуть за собою накладення штрафу на керівників (роз­порядників кредитів.) підприємств (об’єднань, господарських товариств тощо) у розмірі до п’ятнадцяти неоподатковува­них мінімумів доходів громадян, а на осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, — до тридцяти неоподаткову­ваних мінімумів доходів громадян. ,

3. Неправомірні угоди між підприємцями. . |

Стаття 1 6 б². Неправомірні угоди між підприємцями •

Укладення угод, спрямованих на встановлення (підтри­мання) монопольних цін (тарифів), знижок, надбавок (до­плат), націнок, розподіл ринків за територіальним принци­пом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи закупі­вель або за колом споживачів чи за іншими ознаками з ме­тою їх монополізації, усунення з ринку або обмеження до­ступу на нього продавців, покупців, інших підприємців —

тягне за собою накладення штрафу на керівників (розпо­рядників кредитів) підприємств (об’єднань, господарських товариств тощо) у розмірі до п’ятнадцяти неоподатковува­них мінімумів доходів громадян, а на осіб, які займаються - підприємницькою діяльністю, — до тридцяти неоподаткову­ваних мінімумів доходів громадян.

• ^^н

4. Дискримінацію підприємців ЯШ^^^Н : органами влади і управління. ^^^Н

,’ о ^Ч^^І

‘ Стаття 166». Дискримінація підприємців ^^1 ^: органами влади і управління ПІЦ

‘ Заборона створення нових підприємств чи інших організа­ційних форм підприємництва в будь-якій сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво певних видів товарів з метою об­меження конкуренції, примушування підприємців до вступу в асоціації, концерни, міжгалузеві, регіональні та інші об’єд­нання підприємств, а також до пріоритетного укладення до­говорів, першочергової поставки товарів певному колу спо­живачів, прийняття рішень про централізований розподіл то­варів, що призводить до монопольного становища на ринку, встановлення заборони на реалізацію товарів з одного регіо­ну республіки в інший, надання окремим підприємцям по­даткових та інших пільг, які ставлять їх у привілейоване ста­новище щодо інших підприємців, що призводить до монопо­лізації ринку певного товару, обмеження прав підприємців щодо придбання та реалізації товарів, встановлення заборон чи обмежень відносно окремих підприємців або груп під­приємців -—

тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі до п’ятнад­цяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

^МХЦІЛ

5. Порушення порядку подання інформації .^Н та виконання рішень Антимонопольного комітету ^^И України та його територіальних відділень. чЯ

Стаття 166⁴. Порушення порядку подання інформації та виконання рішень Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень

Неподання, несвоєчасне подання посадовими особами ор­ганів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, а також керівниками (розпорядниками кредитів) підприємств (об’єднань, господарських товариств тощо) та особами, які І займаються підприємницькою діяльністю, інформації або по-^ дання завідомо недостовірної інформації Антимонопольному , І комітету України та його територіальним відділенням — і тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб та

керівників у розмірі до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а на осіб, які займаються підприємниць­кою діяльністю, — до двадцяти неоподатковуваних мініму­мів доходів громадян.

Ухилення осіб, зазначених у частині першій цієї статті, від виконання рішень Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень, чи несвоєчасне виконання їх рішень —

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб та керівників у розмірі до шести неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а на осіб, які займаються підприємниць­кою діяльністю, — до шістнадцяти неоподатковуваних міні­мумів доходів громадян, у

Разом з тим при накладенні штрафу на фізичних осіб, які не є суб’єктами господарювання, у органів Антимонопольно­го комітету України виникають певні труднощі. Так, перед­бачений ст. 38 КУпАП строк притягнення до адміністратив­ної відповідальності унеможливлює застосування заходів ад­міністративного впливу до керівників суб’єктів господарю­вання, які вчинили порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Це зумовлює обмежену сферу за- , стосування цього засобу впливу на порушників законодав­ства про захист економічної конкуренції та, в кінцевому під­сумку, його недостатню ефективність. Адже згідно зі ст. 38 КУпАП адміністративне стягнення може бути накла­дене не пізніше двох місяців з дня вчинення правопорушен­ня, а при триваючому правопорушенні — двох місяців з дня його виявлення. У той же час з метою всебічного, повного і об’єктивного з’ясування дійсних обставин справи, прав та обов’язків сторін органи Комітету зобов’язані досліджувати регіональні та загальнодержавні товарні ринки, одержувати від сторін, інших осіб письмові та усні пояснення, складати подання з попередніми висновками і вносити їх на розгляд органів чи посадових осіб, яким підвідомча справа. Для з’ясування обставин, що мають значення для справи і потре­бують спеціальних знань, проводиться експертиза. Зазначе­ні заходи, як правило, неможливо провести за два місяці, протягом яких суд може прийняти рішення.

Приклад з практики Ц органів Антимонопольного комітету

Постановою голови Донецького відділення Комітету за зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку було притягнуто до відповідальності ЗАТ «Горлівськ-тепломережа», але притягти до адміністративної відповідаль-, ності його керівника не було можливості у зв’язку із закін-; ченням перебігу строку, передбаченого ст. 38 КУпАП. Ана­логічні обставини склалися і в багатьох інших справах.

, Крім того, є випадки, коли навіть у разі своєчасного скла-’ дання та надсилання органами Комітету протоколів про ад-; міністративне правопорушення — порушення законодавства І про захист економічної конкуренції до суду, перебіг терміну І накладення стягнення закінчився під час розгляду справи в ;;. суді.

* * *

Приклад з практики органів Антимонопольного комітету

,. За результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення у вигляді неподання інформації,’що вчине­но директором біржі «Лепта» (м. Херсон) Суворовський ра-I йонний суд не визнав останнього правопорушником. За зая-| вою Херсонського відділення Комітету рішення Суворовсько-’.• го суду переглянуто обласним судом, скасовано та направ-’ лено на новий розгляд. При повторному розгляді дії дирек­тора біржі «Легіта» визнано адміністративним правопору­шенням, але штраф на нього не накладено у зв’язку із закін­ченням терміну притягнення порушника до відповідальності. . * * *

І’

§ 4. Відповідальність згідно з Кримінальним кодексом України

Кримінальна відповідальність за вчинення порушень, спря­мованих на обмеження, спотворення або усунення конку­ренції з ринку, настає, коли такі порушення переростають у

І злочин. Злочин можна визначити як передбачене криміналь­ним законом суспільне небезпечне діяння (дія або бездіяль­ність), що посягає на суспільний лад України, його політич­ну й економічну системи, власність, особу, політичні, трудо­ві, майнові та інші права і свободи громадян. Отже, пору­шення законодавства про захист економічної конкуренції пе-

ретворюється на злочин, якщо наслідки його вчинення ста­новлять підвищену небезпеку для конкуренції на ринку, а відповідальність винної особи не може бути обмежена лише адміністративними санкціями. Наприклад порушення зако­нодавства про захист економічної конкуренції у вигляді не­правомірного використання чужих позначень рекламних ма­теріалів упаковки переростає у злочин, якщо його вчинення було пов’язане з отриманням порушником доходу у великих розмірах.

До кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, що становлять особливу небезпеку для конкуренції на ринку, мо­жуть бути притягнуті лише фізичні особи. До них належать підприємці, посадові особи та інші працівники суб’єктів гос­подарювання, органів влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю.

Відповідно до статей 228—232 КК України кримінальна відповідальність при вчиненні порушення, спрямованого на обмеження, спотворення або усунення конкуренції з ринку, настає за:

• примушування до антиконкурентних узгоджених дій;

. • незаконне використання товарного знака;

• незаконне збирання з метою використання або вико­ристання відомостей, що становлять комерційну таєм­ницю;

• розголошення комерційної таємниці.

1. Примушування до антиконкурентних узгоджених дій.

Стаття 228. Примушування до антиконкурентних узгоджених дій

1. Примушування до антиконкурентних узгоджених дій, які заборонені законом про захист економічної конкуренції, шляхом насильства або заподіяння матеріальної шкоди, або погрози застосування насильства чи заподіяння такої шкоди — __

карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

2. Ті самі дії, вчинені організованою групою або особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, — караються позбавленням волі на строк від семи до дванад-

цяти років. • * * * •

розвиток і становлення ринкових відносин в економіці • передбачає наявність економічної конкуренції між суб’єкта- | „ ми господарювання що діють на товарних ринках. У широ- ^ І кому розумінні економічна конкуренція це — змагання між суб’єктами господарювання з метою здобуття завдяки влас­ним досягненням переваг над іншими суб’єктами господарю­вання, внаслідок чого споживачі, суб’єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, по­купцями, а окремий суб’єкт господарювання не може визна­чати умови обороту товарів на ринку. Тому вчинення анти­конкурентних узгоджених дій спричиняє значну шкоду рин­ковій конкуренції, обмежуючи її. На відміну від законодав­ства про захист економічної конкуренції, де відповідальність передбачена за антиконкурентні узгоджені дії, що вчиняють­ся суб’єктами господарювання, так би. мовити на добровіль­них засадах, КК України передбачена відповідальність лише за примушування до антиконкурентних узгоджених дій. І хоч кодексом не визначено, які саме дії визнаються приму­шуванням, за анологією зі ст. 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» можна стверджувати, що криміналь­на відповідальність може настати у разі примушування до:

• встановлення цін чи інших умов придбання або реалі­зації товарів;

; • обмеження виробництва, ринків товарів, техніко-тех-і. нелогічного розвитку, інвестицій або встановлення

контролю над ними;

• розподілу ринків чи джерел постачання за територі­альним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи придбання, за колом продавців, покупців \ або споживачів чи за іншими ознаками;

|: • спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів,

| тендерів;

• усунення з ринку або обмеження доступу на ринок (вихід з ринку) інших суб’єктів господарювання, по­купців, продавців;

• застосування різних умов до рівнозначних угод з ін­шими суб’єктами господарювання, що ставить остан­ніх у невигідне становище в конкуренції;

• укладення угод за умови прийняття іншими суб’єкта- ^ ^: ми господарювання додаткових зобов’язань, які за І ; своїм змістом або згідно з торговими та іншими чес- •

ними звичаями в підприємницькій діяльності не сто­суються предмета цих угод;

• істотного обмеження конкурентоспроможності інших суб’єктів господарювання на ринку без об’єктивних причин.

2. Незаконне використання товарного знака.

Стаття 229. Незаконне використання знака для товарів і послуг, фірмового найменування, кваліфікованого зазначення походження товару

1. Незаконне використання знака для товарів і послуг, фірмового найменування, кваліфікованого зазначення поход­ження товару, або інше умисне порушення права на ці об’єкти, якщо це завдало матеріальної шкоди у великому розмірі, -

караються штрафом від двохсот до тисячі неоподаткову­ваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк,. з конфіскацією відповідної продукції та знарядь і матеріалів, які спеціально використовувались для її виготов­лення.

2. Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно, або за попе­редньою змовою групою осіб, або завдали матеріальної шкоди в особливо великому розмірі, -

караються штрафом від тисячі до двох тисяч неоподатко­вуваних мінімумів доходів громадян або виправними робо­тами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк від двох до п’яти років з конфіскацією відповідної продукції та знарядь і матеріалів, які спеціально використовувались для її виготовлення.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені службовою особою з використанням службо­вого становища щодо підлеглої особи, -

караються штрафом від п’ятисот до тисячі неоподаткову­ваних мінімумів доходів громадян, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися ‘ певною діяльністю на строк до трьох років.

Примітка. Матеріальна шкода вважається завданою у великому розмірі, якщо її розмір у двісті і більше разів

перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а завданою в особливо великому розмірі - якщо її розмір у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум

доходів громадян.

• * *

Отже ст. 229 містить три дії, вчинення яких може бути визнано злочином, — використання чужого знака для това­рів чи послуг (товарного знака), фірмового (зареєстровано­го) найменування чи маркування, зазначення (походження) товару.

Під знаком для товарів і послуг розуміється позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від одно­рідних товарів і послуг інших осіб. Об’єктом знака можуть бути словесні, зображувальні, об’ємні та інші позначення або їх комбінації, виконані у будь-якому кольорі чи поєднан­ні кольорів.

Фірмове (зареєстроване) найменування — найменування (назва) юридичної особи, зазначене у його установчих доку­ментах, зареєстрованих у встановленому законом порядку, та свідоцтві про державну реєстрацію (легалізацію). Зокре­ма, у найменуванні підприємства визначаються його назва І (завод, фабрика, майстерня та інші) і вид (індивідуальне, сі-I мейне, приватне, колективне, державне).

‘; Під незаконним використанням чужого знака для товарів [ чи послуг розуміють застосування знака, свідоцтво на який * видано іншому громадянину або юридичній особі без дозво­лу власника цього знака; під незаконним використанням фірмового найменування — використання зареєстрованого у встановленому порядку фірмового найменування юридичної особи, яка внесена до Реєстру суб’єктів підприємницької ді­яльності особою, яка не має права на використання цього фірмового (зареєстрованого) найменування. Чужий знак для товарів і послуг, так само як і фірмове (зареєстроване) най­менування, можуть незаконно використовуватись на това­рах, при наданні послуг, для яких товарний знак зареєстро­вано, на упаковці товарів, у рекламі, друкованих виданнях, , на вивісках, бланках та іншій документації.

Під маркуванням товару розуміють позначення, яке міс­тить інформацію про товар, що нанесена на етикетку, ярлик, упаковку товару, технічну документацію чи на інший мате­ріальний носій, у тому числі і безпосередньо на сам товар-Інформація про товари має містити: назви нормативних до-

«V

кументів, вимогам яких повинні відповідати товари; перелік основних споживчих властивостей товарів, а щодо продуктів харчування — склад, калорійність; ціну та умови придбання товару; дату виготовлення товару та іншу інформацію.

Незаконне використання чужого маркування товару — позначення вироблених товарів маркуванням інших, здебіль­шого відомих, товаровиробників таких самих чи аналогічних товарів, продукція яких користується попитом. Часто чуже маркування товару (етикетка, упаковка, технічна докумен­тація) використовується для маркування підпільно (незакон­но) виготовлених, як правило, фальсифікованих алкоголь-^ них напоїв, тютюнових виробів, продуктів харчування, дея­ких промислових товарів. При цьому водночас може мати місце й незаконне використання фірмового найменування або товарного знака товаровиробників, маркування товарів яких незаконно використовується, оскільки на етикетках, ярликах, упаковці, технічній документації є, як правило, зображення товарного знака товаровиробника та його фір­мове найменування. ‘А

3. Незаконне збирання з метою використання Й або використання відомостей, що становлять • комерційну таємницю. Ц

Стаття 231. Незаконне збирання з метою використанням або використання відомостей, • що становлять комерційну таємницю ІЦ

Умисні дії, спрямовані на отримання відомостей, що ста­новлять комерційну таємницю, з метою розголошення чи ін­шого використання цих відомостей (комерційне шпигун­ство), а також незаконне використання таких відомостей, якщо це спричинило істотну шкоду суб’єкту господарської діяльності, —

караються штрафом від двохсот до тисячі неоподатковува­них мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

* * *

Ця стаття передбачає відповідальність за дві форми зло­чину: 1) дії, спрямовані на отримання відомостей (комерцій­не шпигунство); 2) незаконне використання відомостей, що ^ становлять комерційну таємницю, якщо це спричинило іс-• тотну шкоду суб’єктові господарської діяльності. ‘В

^

Під вчиненням дій, спрямованих на отримання відомос- | тей, що становлять комерційну таємницю, розуміють добу- | вання у будь-який протиправний спосіб відомостей, що ви- ¹ знані законодавством або суб’єктом господарювання комер­ційною таємницею.

Під незаконним використанням відомостей, що станов­лять комерційну таємницю, слід розуміти впровадження у виробництво або врахування під час планування чи здійс­нення підприємницької діяльності без дозволу уповноваже­ної на те особи неправомірно здобутих відомостей, що ста­новлять комерційну таємницю.

Обов’язковою ознакою незаконного використання відо­мостей, що становлять комерційну таємницю, є наслідки у вигляді істотної шкоди, заподіяної суб’єктові господарської діяльності. Завдана шкода може бути матеріального і нема­теріального характеру.

4. Розголошення комерційної таємниці.

Стаття 232. Розголошення комерційної таємниці

Умисне розголошення комерційної таємниці без згоди її:

власника особою, якій ця таємниця відома у зв’язку, з про­фесійною або службовою діяльністю, якщо воно вчинене з корисливих чи інших особистих мотивів і завдало істотної шкоди суб’єкту господарської діяльності,—

карається штрафом від двохсот до п’ятисот неоподаткову­ваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права ;, обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на ; строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк. * * *

На законодавчому рівні проголошено правовий захист ін­формації з обмеженим доступом, різновидом якої є конфі­денційна інформація — відомості, якими володіють, користу­ються або розпоряджаються окремі фізичні або юридичні • особи і які поширюються за їх бажанням відповідно до пе­редбачених ними умов. До конфіденційної інформації нале­жать і відомості, що становлять комерційну таємницю суб’­єкта господарської діяльності.

Розголошення комерційної таємниці — ознайомлення ін­шої особи без згоди уповноваженої на те особи з відомостя-

ми, що становлять згідно з чинним законодавством комер­ційну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв’язку з виконан­ням службових обов’язків.

І

Контрольні питання для самоперевірки ЯІ /. Які ознаки притаманні відповідальності за вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції?

2. Положення якого законодавства містять норми, що передбачають відповідальність за обмеження, спот­ворення або усунення конкуренції з ринку?

3. Яку відповідальність передбачено законодавством про захист економічної конкуренції?

4. Від чого залежить розмір штрафу за вчинення пору­шення законодавства про захист економічної конку­ренції?

5. Назвіть види відповідальності, передбачені Кодексом України про адміністративні правопорушення.

6. Які існують проблеми при накладенні адміністра­тивних стягнень на фізичних осіб?

7. Назвіть види відповідальності, передбачені Кримі­нальним кодексом України.

8. Коли порушення законодавства про захист еконо­мічної конкуренції переростає у злочин?

Додаток 1

ПРОГРАМА курсу «Конкурентне право України»

(Для студентів юридичних та економічних факультетів і вузів)

Мета і завдання курсу «Конкурентне право України»

Програма курсу «Конкурентне право України» призначена для студентів юридичних та економічних факультетів і вузів.

І Навчальна дисципліна складається з 16 тем. Основною ме­тою викладання цього курсу є формування у студентів необхід­них правових і економічних знань щодо науки конкурентного права, що невід’ємно пов’язані з їх підготовкою та подальшою професійною діяльністю.

Студент має опанувати відповідну сукупність знань, вмінь та навичок.

• проблемні питання науки конкурентного права, шляхи її вдосконалення та розвитку;

• чинне законодавство, що захищає конкуренцію та регу­лює монополії, основну мету, принципи і завдання кон­курентного права;

• законодавчі засади раціонального застосування норм права, що захищають конкуренцію та регулюють моно­полії, організаційно-правові заходи охорони конкуренції, регулювання монополій;

• систему органів, що контролюють додержання конку­рентного законодавства та законодавства з регулювання монополій, їх завдання, функції, принципи діяльності;

• , види юридичної відповідальності за порушення конку­рентного законодавства та законодавства, що регулює монополії;

• принципи, проблеми, напрями щодо захисту економіки

України від недобросовісної вітчизняної та іноземної

конкуренції. Вміти:

•’ застосовувати норми права, що захищають, конкуренцію та регулюють монополії на практиці;

узагальнювати практику застосування конкурентного за­конодавства та законодавства, що регулює монополії, та робити відповідні висновки за результатами узагальнення;

правильно використовувати роз’яснення законодавчих, виконавчих, судових та інших органів у процесі застосу­вання норм конкурентного законодавства та законодав­ства, що регулює монополії;

• вести пропаганду конкурентного законодавства та зако­нодавства, що регулює монополії серед широкого загалу. У запропонованій програмі висвітлено основні положення українського конкурентного законодавства та законодавства, що регулює монополії. Вона покликана допомогти студентам юридичних та економічних вузів і факультетів у вивченні норм цього законодавства та у його застосуванні у повсякденному житті. Вивчення курсу «Конкурентне право України» підви­щить правосвідомість осіб, які його вивчають, дасть змогу роз­крити юридичні й економічні аспекти науки, що захищає кон­куренцію та регулювання монополій, а відтак забезпечить по­слідовне додержання норм конкурентного законодавства та за­конодавства, що регулює монополії майбутніми юристами та економістами, що у свою чергу дасть їм як фахівцям, які пра­цюватимуть у різних галузях і сферах народного господарства України, можливість:

як підприємцям здійснювати свою діяльність відповідно до норм чинного законодавства, захистити себе від не­правомірних дій органів влади й управління, а також від .. неправомірних дій конкурентів, що спрямовані на спо- , творення конкурентного клімату на ринку;

• як посадовим особам органів влади та управління запо­бігти прийняттю своїх неправомірних рішень, точніше кваліфікувати неправомірні дії органів влади й управлін­ня, а також підприємців;

• як громадянам захистити свої права як споживачів. Новий навчальний курс «Конкурентне право України» має викладатися у юридичних і економічних вузах та факультетах для студентів, які прагнуть здобути кваліфікаційний рівень ба­калавра, спеціаліста та магістра, протягом одного навчального року на третьому чи четвертому році навчання. За результата­ми першого семестру навчання студенти складають залік, а після вивчення всього курсу — іспит.

Кількість осіб на лекціях може бути від 20 до 120 слухачів, але семінарські заняття мають бути організовані в межах однієї групи. Курс «Конкурентне право України» розрахований на 108 годин, у тому числі ЗО годин лекцій і 32 години семінарських занять.

¹ •» т»

Програма курсу «Конкурентне право України»

Тема 1. Предмет, система та джерела конкурентного права України

Історичний аспект виникнення необхідності захисту конку­ренції та регулювання монополій в умовах ринкової економіки.

Поняття і предмет Конкурентного права України (далі — конкурентне право) як галузі права. Місце конкурентного пра­ва в системі права України. Система навчального курсу «Кон­курентне право України».

Огляд законодавства, наукової літератури та інших джерел курсу «Конкурентне право». Системно-структурна характерис­тика конкурентного права. Основні завдання і принципи кон­курентного права. Інститути конкурентного права. Норми кон­курентного права (поняття, форми виразу, юридичні властивос­ті), їх класифікація. Відповідальність у конкурентному праві.

Тема 2. Наука конкурентного права, його теоретичні та методологічні основи

Поняття, предмет і система науки конкурентного права, ета­пи виникнення, становлення, сучасний стан та перспективи розвитку.

Методологія конкурентного права. _.

Методи дослідження: порівняльно-правовий, історико-правовий, соціологічний, політико-правовий, формально-юридичний та ін.

Конкурентне право України як наука, навчальна дисципліна- , і галузь права. Конкурентне право та інші дисципліни правове- ;1 го та економічного циклу. . |

Місце конкурентного права в системі правових та економіч- | них наук. Роль конкурентного права у здійсненні економічної політики України. Основні напрями державної конкурентної по­літики. Відносини, що виникають під час правового регулюван­ня конкуренції. Відносини, що виникають під час правового регулювання монополій. Принципи правового захисту конку­ренції та регулювання монополій, а

Тема 3. Законодавство, що забезпечує І захист конкуренції та регулює монополії |

Законодавче та нормативно-правове регулювання у сфері конкуренції та монополії.

Положення Конституції України як гарант здійснення дер­жавної політики щодо захисту конкуренції.

Законодавча та нормативно-правова база, яка є основою дер­жавної політики захисту конкуренції, регулювання монополій.

Дія норм конкурентного законодавства у часі, за територією, і колом осіб. Нормативно-правове забезпечення захисту конку­ренції, регулювання монополії. Основні напрями правової полі­тики щодо захисту конкуренції та регулювання монополії в Україні.

Тлумачення та застосування нормативно-правових актів, що стосуються захисту конкуренції та регулювання монополій.

Проблеми ефективності законодавства у галузі регулювання монополії та захисту конкуренції. ^

Законодавство про конкуренцію провідних зарубіжних країн.

Тема 4. Ринок: поняття, структура та основні елементи

Поняття і структура ринку. Класифікація основних типів (моделей) ринків. Збирання, аналіз та використання інформації щодо ринку. Визначення та дослідження товарних, географіч­них та часових меж ринку. Суб’єкти ринку, реальні та потен­ційні конкуренти. Визначення, дослідження та шляхи усунення бар’єрів, що перешкоджають вступу на ринок потенційним кон- | курентам. 1

Тема 5. Дослідження ринку І та суб’єктів господарювання, що діють на ньому

Аналіз структури ринку, визначення кількісних та якісних показників. Обсяг ринку товару. Частка (наявність монополь­ного становища) суб’єктів господарювання на ринку певного товару, її визначення. Оцінка стану конкурентного середовища на ринку.

Дослідження відкритості ринку щодо міжрегіональної та міжнародної торгівлі, визначення можливостей для вступу на ринок суб’єктів господарювання з інших регіонів.

Ринкова влада. Дослідження основних та додаткових умов, що зумовлюють існування ринкової влади. Методи та шляхи оцінки ринкової влади.

Загальна оцінка стану конкурентного середовища на товар­ному ринку та її практичне застосування.

Тема 6. Антимонопольні органи

Місце і роль Антимонопольного комітету України в системі органів державної влади: загальні поняття та правові основи реалізації завдань. Історія виникнення та становлення антимо- , нопольних органів України. Завдання та основні принципи ді- І яльності антимонопольних органів України, і

—v

Правовий статус Антимонопольного комітету України та йо­го територіальних відділень.

Структура, компетенція й організація діяльності Антимоно­польного комітету України та його територіальних відділень.

Правові форми і засоби щодо захисту конкуренції та регулю­вання монополій, що використовуються антимонопольними ор­ганами України. Нормативно-правові акти Антимонопольного комітету України. Компетенція Антимонопольного комітету Ук­раїни та його територіальних відділень щодо розгляду справ про порушення конкурентного законодавства.

Порядок виконання та оскарження рішень Антимонопольно­го комітету України, його територіальних відділень. Статус Го­лови Антимонопольного комітету України, його заступників, державних уповноважених Антимонопольного комітету Украї­ни, голів територіальних відділень Антимонопольного комітету України.

Інші державні органи та громадські організації, що здійсню­ють захист конкуренції та контролюють діяльність суб’єктів господарювання, що є монополістами. Принципи та правові заса­ди їх взаємодії з органами Антимонопольного комітету України.

Соціально-правові основи захисту особистих майнових та не-майнових прав і свобод працівників Антимонопольного коміте­ту України, його територіальних відділень.

Освітянське, науково-методичне, фінансове та матеріально-технічне забезпечення діяльності Антимонопольного комітету України, його територіальних відділень.

Історія та правові основи діяльності антимонопольних орга­нів зарубіжних країн з розвинутою ринковою економікою.

Тема 7. Порушення конкурентного законодавства. Розгляд справ про порушення конкурентного законодавства

Поняття, склад, основні види порушень конкурентного зако­нодавства. Адміністративна, цивільно-правова, кримінально-правова характеристика (об’єкт, суб’єкт, об’єктивна сторона, суб’єктивна сторона, предмет правопорушуючого посягання), слідова картина, особа порушника, основа (типова модель) встановлення порушення конкурентного законодавства.

Розгляд справ про порушення конкурентного законодавства. Органи та посадові особи, уповноважені здійснювати розгляд справ про порушення конкурентного законодавства, підвідом­чість справ. Докази і доказування у справі. Підстави для почат­ку розгляду справи про порушення конкурентного законодав-

ства. Особи, які беруть участь у справі, їх права та обов’язки. * Заява про порушення конкурентного законодавства та її роз­гляд. Розгляд та рішення у справах про порушення конкурент­ного законодавства. Визнання рішень у справах недійсними, перегляд рішень у зв’язку з нововиявленими обставинами. Ос­карження та виконання рішень у справах про порушення кон­курентного законодавства.

Тема 8. Узгоджені дії суб’єктів господарювання

Поняття, сутність, класифікація узгоджених дій суб’єктів господарювання. Юридична сутність узгоджених дій суб’єктів господарювання. Правомірні та неправомірні узгоджені дії суб’­єктів господарювання. Види неправомірних угод.

Дозвіл на узгоджені дії суб’єктів господарювання. Орган вла­ди, що уповноважений надавати дозвіл на здійснення узгодже­них дій суб’єктів господарювання. Заява про надання дозволу на узгоджені дії, її розгляд.

Заява про надання попередніх висновків стосовно узгодже­них дій та про надання висновків щодо кваліфікації дій суб’єк­тів господарювання.

Узгоджені дії суб’єктів господарювання, що потребують одержання попередньої згоди та дії, що не потребують одер­жання попередньої згоди.

Тема 9. Антиконкурентні узгоджені дії

Поняття, види, класифікація антиконкурентних узгоджених дій. Антиконкурентні узгоджені дії між підприємцями. Право­мірні та неправомірні угоди між суб’єктами господарювання.

Визначення та дослідження негативних наслідків, що наста­ють або можуть настати від вчинення антиконкурентних узгод­жених дій. Особливості кваліфікації порушень, пов’язаних з вчиненням антиконкурентних узгоджених дій.

Узгоджені дії малих або середніх підприємств. Узгоджені дії стосовно постачання та використання товарів. Антиконкурент­ні узгоджені дії, що можуть бути дозволені. Звільнення від від­повідальності за вчинення антиконкурентних узгоджених дій.

Тема 10. Монопольна діяльність суб’єктів господарювання на ринку. Зловживання монопольним (домінуючим) становищем

Поняття та види монополій. Монопольна діяльність та моно­полії.

Суб’єкти природних монополій. Державне регулювання суб’­єктів природних монополій, сфери діяльності суб’єктів природ-

НІ них монополій. Органи, що здійснюють регулювання суб’єктів И| природних монополій, їх завдання, функції та повноваження. ^ Компетенція щодо визначення монопольного становища суб’-в| єкта господарювання на ринку. Примусовий поділ монопольних ^г утворень. Монопольне ціноутворення. Демонополізація еко­номіки.

Поняття та види зловживань монопольним (домінуючим) становищем на ринку. Суб’єкт господарювання, що займає мо­нопольне (домінуюче) становище на ринку. Структура, класи­фікація порушень, пов’язаних із зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку.

Тема 11. Антиконкурентні дії органів влади, ИЦ місцевого самоврядування, адміністративне- Й господарського управління та контролю й

Монопольна діяльність державних органів як їх природна особливість, пов’язане з цим збільшення кількості вчинених ни­ми порушень конкурентного законодавства.

Поняття та види антиконкурентних дій органів влади, місце­вого самоврядування, адміністративно-господарського управлін­ня та контролю. Правомірні та неправомірні акти органів влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського уп­равління та контролю. Класифікація порушень пов’язаних з ан-тиконкурентною діяльністю органів державної влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю. ^: ^

Тема 12. Контроль за процесами створення, «Й реорганізації, ліквідації суб’єктів господарювання, • приватизацією, орендою • та набуттям у власність майна Н

Поняття економічної концентрації. Необхідність здійснення контролю за економічною концентрацією. Органи, що здійсню­ють контроль за економічною концентрацією. Економічна кон­центрація, що потребує одержання згоди органів Антимоно-польного комітету України та така, що не потребує одержання згоди органів Антимонопольного комітету України. Учасники концентрації. Заява на здійснення економічної концентрації, її види. Порядок подання заяви та її розгляд.

Попередні висновки про надання згоди на економічну кон­центрацію, їх відмінність від надання згоди, їв

Контроль за додержанням конкурентного законодавства у Н процесі приватизації. Н

Контроль за додержанням конкурентяого законодавства У Й

процесі оренди державного, комунального, приватного та іншо­го майна.

Контроль за додержанням конкурентного законодавства у процесі набуття майна у власність.

Тема 13. Недобросовісна конкуренція

Поняття, види та форми недобросовісної конкуренції.

Неправомірне використання ділової репутації господарюючо­го суб’єкта.

Створення перешкод господарюючим суб’єктам у процесі кон­куренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції.

Неправомірне збирання, розголошення та використання ко­мерційної таємниці.

Відшкодування збитків, заподіяних внаслідок вчинення дій, визнаних недобросовісною конкуренцією. Вилучення товарів з неправомірно використаним позначенням та копій виробів ін­шого господарюючого суб’єкта. Спростування неправдивих, не­точних або неповних відомостей.

Правові засади захисту від недобросовісної конкуренції.

Тема 14. Відповідальність за порушення конкурентного законодавства

Юридична відповідальність. Види, класифікація відповідальності.

Відповідальність суб’єктів господарювання, керівників і по­садових осіб органів влади та місцевого самоврядування.

Відповідальність за порушення конкурентного законодав­ства, вчиненого шляхом здійснення антиконкурентних узгодже­них дій.

Відповідальність за порушення конкурентного законодав­ства, вчиненого шляхом зловживання монопольним (доміную­чим) становищем на ринку.

Відповідальність за порушення конкурентного законодав­ства, вчиненого шляхом антиконкурентних дій органів держав­ної влади, місцевого самоврядування, адміністративно-госпо­дарського управління та контролю.

Відповідальність за порушення конкурентного законодав­ства, вчиненого шляхом здійснення узгоджених дій без згоди органів Антимонопольного комітету.

Відповідальність за порушення конкурентного законодав­ства, вчиненого шляхом створення, реорганізації, ліквідації суб’єктів господарювання, оренди, набуття у власність, одер­жання в управління майна без згоди органів Антимонопольного комітету України.

| Відповідальність за неподання, несвоєчасне подання або по- -| дання завідомо недостовірної інформації органам Антимоно-| польного комітету України.

Відповідальність посадових осіб Антимонопольного комітету ; України та його територіальних відділень за вчинення посадо-. вих правопорушень та злочинів.

І І; Тема 15. Захист економіки України

І від недобросовісної іноземної конкуренції

^; Правові та організаційні заходи щодо захисту галузей еконо­міки України та діючих суб’єктів господарювання від несприят­ливого впливу недобросовісної іноземної конкуренції.

Правові особливості застосування спеціальних захисних за­ходів. Типи та види захисних заходів, їх класифікація. Юридич­ні, економічні основи та межі захисту національного товарови­робника від демпінгового та субсидованого імпорту. Застосу­вання спеціальних заходів щодо імпорту в Україні.

Обмеження імпорту та експорту товарів. Захист економіч­них інтересів України при здійсненні зовнішньоекономічної ді-

^ яльності.

Тема 16. Міжнародне конкурентне право

| Науково-методологічна основа міжнародного конкурентного

(права.

Місце міжнародно-правових норм охорони конкуренції на

« ринках у загальній системі міжнародного права.

Поняття міжнародного конкурентного права. Принципи між-\ народного конкурентного права. | Механізм забезпечення міжнародно-правовоїохорони конку-

I ренції.

| Нормативні акти як джерела міжнародного конкурентного | права. Координуюча роль міжнародного права у світовому ме-| ханізмі охорони конкуренції. Пріоритетні напрями розвитку ‘ І міжнародного конкурентного права.

І Питання до іспиту .^л з курсу «Конкурентне право України» |^1

: 1. Монополія, її загальна характеристика. ^В

2. Конкурентне право в системі права України.. |Н|

3. Проблеми ефективності законодавства у сфері захисту « ; конкуренції та регулювання монополії. ‘:

4. Дослідження відкритості ринку щодо міжрегіональної та і міжнародної торгівлі.

5. Антимонопольний комітет України в системі органів дер­жавної влади України.

6. Учасники економічної концентрації.

7. Історичні передумови розвитку норм, що обмежують мо­нополізм та захищають конкуренцію в Україні.

8. Вертикальні антиконкурентні узгоджені дії.

9. Органи та особи, уповноважені розглядати справи про по­рушення конкурентного законодавства, і-’

10. Положення Конституції України щодо захисту конкуренції.

11. Правовий статус голови територіального відділення Ан-тимонопольного комітету України.

12. Контроль за додержанням конкурентного законодавства у процесі приватизації.

13. Природні монополії, поняття та класифікація.

14. Дія норм конкурентного законодавства у часі, за терито­рією, колом осіб.

15. Ринок, його поняття та структура.

16. Система органів Антимонопольного комітету України.

17. Незаконно отриманий прибуток, заподіяні збитки.

18. Конкуренція, поняття та роль в економічному розвитку держави.

19. Подання заяви на здійснення економічної концентрації, її розгляд.

20. Монополістична конкуренція, її загальна характеристика.

21. Правомірні та неправомірні акти органів влади та управління.

22. Розгляд справ про порушення конкурентного законодавства.

23. Монопольне ціноутворення.

24. Неправомірне використання ділової репутації господа­рюючого суб’єкта.

25. Відповідальність за порушення конкурентного законодав­ства, вчиненого шляхом антиконкурентних дій органів держав­ної влади, місцевого самоврядування, адміністративно-госпо­дарського управління та контролю.

26. Докази у справі про порушення конкурентного законо­давства.

27. Основні завдання та принципи конкурентного права.

28. Ринкова влада, її дослідження та методи оцінки.

29. Рішення у справах про порушення конкурентного зако­нодавства.

30. Захист економічних інтересів України при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності.

31. Наука та методи конкурентного права.

32. Необхідність здійснення контролю за процесами еконо­мічної концентрації.

33. Правовий статус Голови Антимонопольного комітету України.^

34. Відповідальність за порушення конкурентного законодав­ства, вчиненого шляхом зловживання монопольним (доміную­чим) становищем на ринку.

і 35. Предмет конкурентного права України.

^; 36. Мета, завдання та принципи діяльності органів Антимо­нопольного комітету України.

37. Поняття та види антиконкурентних дій органів держав-

‘ ної влади та управління.

‘: 38. Попередні висновки про надання згоди на економічну

; концентрацію.

; 39. Вилучення товарів з неправомірно використаним позна-

^! ченням та копій виробів іншого господарюючого суб’єкта.

І 40. Класифікація видів порушень конкурентного законодавства. 41. Розгляд справ про порушення конкурентного законодавства.

^? 42. Реалізація державної політики щодо захисту конкуренції та регулювання монополій.

43. Оцінка стану конкурентного середовища на ринку.

44. Подання та розгляд заяви про порушення конкурентного законодавства.

45. Неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці.

46. Місце і роль монополії та конкуренції в ринковій економіці. ; 47. Порівняльна характеристика монополії та конкуренції.

48. Загальна характеристика заходів щодо захисту націо-, нального товаровиробника від демпінгового та субсидованого

імпорту.

‘\ 49. Поняття та види монополій. Монопольна діяльність та монополії.

50. Суб’єкти природних монополій. ^

51. Система нормативно-правових актів, що регулюють ді-|| яльність монополій та захищають конкуренцію. В

52. Принципи міжнародного конкурентного права. Й

53. Досягнення неправомірних переваг у конкуренції.

54.. Види відповідальності за порушення конкурентного зако-I нодавства, їх класифікація. І 55. Примусовий поділ монопольних утворень.

56. Товарні, географічні, часові межі ринку. ^? 57. Відповідальність за неподання, несвоєчасне подання або подання завідомо недостовірної інформації органам Антимоно­польного комітету України.

58. Поняття та види порушень, пов’язаних зі зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку.

Ч-

59. Суб’єкти ринку, реальні та потенційні конкуренти.

60. Міжнародні нормативно-правові акти, спрямовані н хист конкуренції.

61. Правомірні та неправомірні угоди між суб’єктами госпо­дарювання.

62. Відповідальність суб’єктів господарювання, керівників і посадових осіб органів влади та місцевого самоврядування за порушення конкурентного законодавства України.

63. Визнання рішень у справах про порушення конкурентно­го законодавства недійсними, перегляд рішень у зв’язку з но-вовиявленими обставинами.

64. Конгломератні антиконкурентні узгоджені дії.

65. Монопольна діяльність державних органів як їх природ-^ на особливість. .

66. Узгоджені дії, що не потребують одержання попередньо^ згоди органів Антимонопольного комітету.

67. Досконала (довершена) конкуренція, її загальна характе­ристика.

68. Поняття економічної концентрації.

69. Основні типи (моделі) ринку.

70. Органи, що здійснюють контроль за процесами економіч­ної концентрації.

71. Олігополія, її загальна характеристика.

72. Держава як гарант забезпечення захисту та розвитку конкуренції.

73. Антимонопольні органи зарубіжних країн з розвинутою ринковою економікою.

74. Правові особливості застосування спеціальних захисних заходів. Типи й види захисних заходів, їх класифікація.

75: Контроль за додержанням конкурентного законодавства у процесі оренди державного, комунального, приватного та ін­ших видів майна.

76. Поняття, види недобросовісної конкуренції.

77. Бар’єри вступу на ринок.

78. Органи, що здійснюють регулювання суб’єктів природ­них монополій, їх завдання, функції, повноваження.

79. Монопсонія та олігопсонія, їх загальна характеристика.

80. Відшкодування збитків, заподіяних внаслідок вчинення дій, визнаних недобросовісною конкуренцією.

81. Поняття, склад порушення конкурентного законодавства.

82. Поняття узгоджених дій суб’єктів господарювання. |

83. Горизонтальні антиконкурентні узгоджені дії. |

84. Державний уповноважений Антимонопольного комітету | України. . І

...к;

85. Монополія як протилежність конкуренції, її негативні наслідки. ,

86. Відповідальність за порушення конкурентного законодав- , ства, вчиненого шляхом створення, реорганізації, ліквідації ‘ суб’єктів господарювання, оренди, набуття у власність, одер- .

жання в управління майна без згоди органів Антимонопольного ; комітету України. і 87. Демонополізація економіки.

І 88. Відповідальність посадових осіб Антимонопольного комі- ‘, тету України та його територіальних відділень за вчинення по­садових правопорушень та злочинів.

89. Заходи, які здійснює держава щодо захисту економіки України від несприятливого впливу іноземної недобросовісної / конкуренції.

90. Законодавство про конкуренцію провідних зарубіжних країн.

і 91. Оскарження та виконання рішень у справах про пору­шення конкурентного законодавства.

92. Обмеження імпорту та експорту товарів.

93. Частка суб’єкта господарювання на ринку. і 94. Місце міжнародно-правових норм охорони конкуренції , на ринках у загальній системі міжнародного права.

95. Регулювання діяльності суб’єктів природних монополій. ? 96. Поняття, види та класифікація антиконкурентних узгод-; жених дій.

97. Відповідальність за порушення конкурентного законодав­ства, вчиненого шляхом здійснення антиконкурентних узгодже­них дій.

98. Визначення монопольного становища суб’єкта господа­рювання на ринку.

99. Оскарження та виконання рішень органів Антимонополь­ного комітету України.

100. Антиконкурентні узгоджені дії, що можуть бути дозволені.

101. Звільнення від відповідальності за вчинення антиконку­рентних узгоджених дій.

План семінарських і практичних занять до курсу ^ «Конкурентне право України» . «1|

Теми 1—2. Предмет, система, наука та джерела Ц конкурентного права України №

1. Поняття та предмет конкурентного права.

2. Система конкурентного права.

3. Джерела конкурентного права.

4. Наука конкурентного права.

5. Методи конкурентного права.

6. Механізм формування конкурентного права.

7. Принципи захисту конкуренції та регулювання монополії.

Література до теми

1. Тотьев К. Ю. Конкурентнеє право. — М., 2000.

2. Портер М. Международная конкуренция. — М.: Между-народньїе отношения, 1993.

3. Удалов Т. Г. До проблеми розвитку антимонопольної по­літики в Україні: Наук.-метод. зб. Проблеми освіти. — К., 1999.

— Вип. 19. — С. 182—192.

4. Удалов Т. Г. Конкурентне право як наука, юридична нор­ма та навчальна дисципліна: Наук.-метод. зб. Проблеми освіти.

— К., 2001. — Вип. 24. — С. 38—44.

Контрольні запитання

1. Що є предметом конкурентного права?

2. Хто є суб’єктами конкурентного права? ‘ 3. Які джерела конкурентного права Ви знаєте?

4. Що таке конкуренція?

5. Сучасний стан та перспективи розвитку науки конкурент­ного права?

6. Які методи конкурентного права Ви знаєте?

7. Яке місце займає конкурентне право в системі правових та економічних наук?

8. Які основні напрями державної політики щодо захисту конкуренції та регулювання монополій?

9. Яким чином відбувається регулювання монополій? і,

10. Яким чином відбувається захист конкуренції? ||

Р ‘« Тема 3. Законодавство, що забезпечує захист |

конкуренції та регулює монополії |

1. Об’єктивні передумови розвитку законодавства, яке захи-| щає конкуренцію та обмежує монополізм. {‘

2. Система конкурентного законодавства. |

3. Характеристика законодавчої бази, яка є основою держав-

| ної політики захисту конкуренції.

| 4. Нормативно-правове регулювання у сферах конкуренції та

^! монополії.

5. Дія норм конкурентного законодавства. І 6. Законодавство про конкуренцію зарубіжних країн з роз-^; винутою ринковою економікою.

Література до теми |Ц|

1. Конституція України. Н ‘ 2. Кодекс України Про адміністративні правопорушення. Н

3. Господарський процесуальний кодекс України. Й і; 4. Кримінальний кодекс України. |И

5. Закон України «Про захист економічної конкуренції» вГд^ - 11 січня 2001 р. № 2210-ПІ.

^ 6. Закон України «Про Антимонопольний комітет України» ^; від 26 листопада 1993 р. № 3659-12.

^: 7. Закон України «Про захист від недобросовісної конкурен­ції» від 7 червня 1996 р. № 236/96-ВР.

8. Закон України «Про природні монополії» від 20 квітня 2000 р. № 1682-11.

9. Закон України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» від 23 грудня 1993 р. № 3781-12. ^;. 10. Закон України «Про рекламу» від 3 липня 1996 р. і № 270/96-ВР.

11. Закон України «Про Підприємництво» від 7 лютого 1991 р. № 698-12.

^: 12. Закон України «Про підприємства в Україні» від 27 бе­резня 1991 р. № 887-12.

13. Закон України «Про господарські товариства» від 19 ве-| ресня 1991 р. № 1576-12.

14. Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» від . І 18 червня 1991 р. № 1201-12.

15. Закон України «Про промислово-фінансові групи в Украї-, ні» від 21 листопада 1995 р. № 437/95 ВР. , ,

16. Закон України «Про ціни і ціноутворення» від 3 грудня І 1990 р. № 507-12.

17. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 р. № 959-12.

18. Закон України «Про оренду державного та комунального майна» від 10 квітня 1992 р. № 2269-12. •

19. Указ Президента України «Про основні напрями конку-^\ рентної політики на 2002—2004 роки» від 19 листопада 2001 р. ‘ №1097.

20. Антимонопольне законодавство України / Укладачі: М. Я. Бараш, Т. Г. Удалов // Бюлетень законодавства і юридич­ної практики. — К., 2001. — №1. ^

21. Тотьев К. Ю. Конкурентнеє право. — М., 2000. Н

Контрольні запитання Н

1. Які нормативно-правові акти становлять систему конку­рентного законодавства?

2. Як діють норми конкурентного законодавства у часі, за територією, колом осіб?

3. Як відбувається тлумачення та застосування нормативно-правових актів, що захищають конкуренцію та регулюють мо­нополії?

4. Які перспективні напрями підвищення ефективності кон­курентного законодавства?

« 5. У чому схожість і відмінність конкурентного законодав­ства зарубіжних країн з розвинутою економікою та конкурент­ного законодавства України?

Теми 4 і 5. Ринок: поняття, структура, основні елементи. Дослідження ринку

1. Поняття і структура ринку.

2. Класифікація основних типів ринку.

3. Товарні, географічні, часові межі ринку.

4. Суб’єкти ринку, реальні та потенційні конкуренти.

5. Бар’єри, що перешкоджають вступу на ринок потенційним конкурентам.

6 Кількісні та якісні показники ринку.

7. Оцінка стану конкурентного середовища на ринку.

8. Ринкова влада.

Література до тем

1. Розпорядження Антимонопольного комітету України «Про затвердження Методики визначення монопольного (домінуючо­го) становища суб’єктів господарювання на ринку» від 5 берез­ня 2002 р. №49-р.

2. Селенова Л. Н. Антимонопольне і конкурентне право — К., 1999. - 3. Портфель конкуренции й управления финансами. — М.:

Соминтзк, 1996.

4. Фишер С., Дорнбуш Р., Щмалензи Р. Зкономика. — М.:

Дело, 1993.

Контрольні запитання

1. Які основні типи (моделі) ринку?

2. Що таке ринок, його товарні, географічні та часові межі?

3. Який суб’єктивний склад ринку?

4. Які існують бар’єри вступу на ринок?

5. Яким чином здійснюються:

а) дослідження обсягу ринку товару;

б) оцінка стану конкурентного середовища на ринку;

в) дослідження відкритості ринку щодо міжрегіональної та міжнародної торгівлі, визначення можливостей для вступу на ринок суб’єктів господарювання з інших регіонів;

г) оцінка ринкової влади;

д) загальна оцінка стану конкурентного середовища на то­варному ринку.

Тема 6. Антимонопольніоргани

1. Історія виникнення та становлення антимонопольних ор­ганів в Україні.

2. Правовий статус органів Антимонопольного комітету Ук­раїни.

3. Структура, компетенція та організація діяльності Антимо­нопольного комітету України, його територіальних відділень.

4. Голова Антимонопольного комітету України, його заступ­ники, державні уповноважені Антимонопольного комітету Ук­раїни, голови територіальних відділень Антимонопольного комі­тету України.

5. Інші державні органи та організації, що здійснюють захист конкуренції.

Література до теми

1. Конституція України.

2. Закон України «Про захист економічної конкуренції» від 11 січня 2001 р. №2210-111.

3. Закон України «Про Антимонопольний комітет України» від 26 листопада 1993 р. № 3659-12.

4. Закон України «Про захист від недобросовісної конкурен­ції» від 7 червня 1996 р. № 236/96-ВР.

5. Закон України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» від 23 грудня 1993 р. № 3781-12.

6. Розпорядження Антимонопольного комітету України «Про Положення про територіальне відділення Антимонопольного комітету України» від 23 лютого 2001 р. № 32-р.

7. Розпорядження- Антимонопольного комітету України «Про

затвердження Положення про порядок погодження з органами Антимонопольного комітету України рішень органів державної влади, органів адміністративно-господарського управління та контролю, органів місцевого самоврядування щодо демонополі­зації економіки, розвитку конкуренції та антимонопольного ре­гулювання» від 1 квітня 1994 р. № 4-р.

8. Розпорядження Антимонопольного комітету України «Про положення про порядок проведення перевірок додержання за­конодавства про захист економічної конкуренції» від 25 грудня 2001 р. №182-р:

9. Антимонопольне законодавство України/ Укладачі: М. Я. Ба-раш, Т. Г. Удалов / / Бюлетень законодавства і юридичної практики. — К., 2001. — №1.

10. Юридична енциклопедія. — К.: Українська енциклопедія імені М. П. Бажана. — Т.1. — 1998.

Контрольні запитання

1. Історія виникнення та становлення антимонопольних ор­ганів України.

2. Яка система антимонопольних органів в Україні?

3. Який правовий статус антимонопольних органів України?

4. Який правовий статус Голови Антимонопольного комітету України, його заступників, державних уповноважених Антимо­нопольного комітету України, голів територіальних відділень Антимонопольного комітету України?

5. Який порядок оскарження та виконання рішень антимоно­польних органів України?

Тема 7. Порушення конкурентного законодавства. Розгляд справ про порушення конкурентного законодавства

1. Поняття та види порушень конкурентного законодавства.

2. Склад порушення конкурентного законодавства.

3. Порядок розгляду справ про порушення конкурентного за­конодавства.

4. Органи та посадові особи, уповноважені розглядати спра­ви про порушення конкурентного законодавства.

5. Заява та рішення у справах про порушення конкурентного законодавства. •• ^; •

Література до теми

1. Господарський процесуальний кодекс України.

««ч

2. Закон України «Про захист економічної конкуренції» від , 11 січня 2001 р. №2210-111.

3. Закон України «Про Антимонопольний комітет України» | від 26 листопада 1993 р. № 3659-12.

4. Закон України «Про захист від недобросовісної конкурен­ції» від 7 червня 1996 р. № 236/96-ВР.

5. Розпорядження Антимонопольного комітету України «Про затвердження Тимчасових правил розгляду справ про порушен­ня антимонопольного законодавства України» від 19 квітня 1994 р. № 5.

6. Розпорядження Антимонопольного комітету України «Про положення про порядок проведення перевірок додержання за­конодавства про захист економічної конкуренції» від 25 грудня 2001 р. №182-р.

7. Антимонопольне законодавство України / Укладачі: М. Я. Ба-раш, Т. Г. Удалов // Бюлетень законодавства і юридичної практики. — К., 2001. — №1.

8. Тотьев К. Ю. Конкурентнеє право. — М., 2000.

Контрольні запитання

1. Що є підставою для початку розгляду справи про пору­шення конкурентного законодавства?

2. Як відбуваються збирання доказів і доказування у справі?

3. Які справи про порушення конкурентного законодавства підвідомчі Антимонопольному комітету України, а які його те­риторіальним відділенням?

4. Які вимоги до оформлення заяви?

5. Які є підстави для перегляду рішень у справах?

6. Яким чином оскаржують та виконують рішення у справах про порушення конкурентного законодавства?

Теми 8 і 9. Узгоджені дії суб’єктів господарювання. Антиконкурентні узгоджені дії

1. Поняття, сутність та класифікація узгоджених дій суб’єк­тів господарювання.

2. Правомірні та неправомірні узгоджені дії суб’єктів госпо­дарювання.

3. Узгоджені дії, що не потребують одержання дозволу орга­нів Антимонопольного комітету.

4. Дозвіл на узгоджені дії суб’єктів господарювання.

5. Орган влади, що уповноважений надавати дозвїл на здійс­нення узгоджених дій суб’єктів господарювання.

6. Заява про надання дозволу на узгоджені дії, її розгляд.

7. Заява про надання попередніх висновків стосовно узгод­жених дій та про надання висновків щодо кваліфікації дій суб’­єктів господарювання.

8. Поняття, види та класифікація антиконкурентних узгод­жених дій.

9. Правомірні та неправомірні угоди між суб’єктами госпо­дарювання.

10. Антиконкурентні узгоджені дії, які можуть дозволити.

11. Звільнення від відповідальності за вчинення антиконку­рентних узгоджених дій.

Література до тем

1. Закон України «Про захист економічної конкуренції» від 11 січня 2001 р. № 2210-Ш.

2. Закон України «Про Антимонопольний комітет України» від 26 листопада 1993 р. № 3659-12.

3. Розпорядження Антимонопольного комітету України «Про затвердження Положення про порядок подання заяви до орга­нів Антимонопольного комітету України про надання дозволу на узгоджені дії суб’єктів господарювання» від 12 лютого 2002 р. №26-р.

4. Розпорядження Антимонопольного комітету України «Про затвердження Тимчасових вимог до узгоджених дій суб’єктів господарювання для загального звільнення від попереднього одержання дозволу органів Антимонопольного комітету Украї­ни на узгоджені дії суб’єктів господарювання» від 12 лютого 2002 р. №27-р.

5. Наказ Антимонопольного комітету України «Про Методи­ку визначення відносин контролю» від 12 лютого 2002 р. №7.

6. Антимонопольне законодавство України / Укладачі: М. Я. Ба-раш, Т. Г. Удалов / / Бюлетень законодавства і юридичної практики. — К., 2001. — №1.

Завдання до тем

Завдання. Представники акціонерних товариств «Микола-ївцемент», «Подільський цемент», «Югцемент», «Одесацемент» в усній формі домовилися встановити та в подальшому підтри­мувати вигідний для них рівень цін на цемент, що постачається на ринок Одеської області. Зазначені дії акціонерних товариств призвели до монополізації ринку цементу в Одеській області.

Одеське територіальне відділення Антимонопольного коміте- Ц ту України, дослідивши ринок цементу в Одеській області та Ц

проаналізувавши дії виробників цементу, почало розгляд спр^І ви про порушення антимонопольного законодавства. |Н

^ 1. Норми якого Закону України порушують дії акціонерншД

г товариств?

ї 2. Які санкції можна застосувати до порушників конкурент­ного законодавства?

3. Які порушення конкурентного законодавства вчинили ак­ціонерні товариства?

Контрольні запитання

1. Що таке узгоджені дії суб’єктів господарювання?

2. У яких випадках потрібна згода органів Антимонопольно­го комітету на узгоджені дії?

3. Які є види антиконкурентних узгоджених дій?

4. Які угоди між підприємцями є антиконкурентними узгод-, женими діями?

5. За яких обставин суб’єкт господарювання, що вчинив ан-• тиконкурентні узгоджені дії, звільняється від відповідальності?

1^

Теми 10 і 11. Монопольна діяльність суб’єктів господарювання на ринку. Зловживання монопольним (домінуючим) становищем. Антиконкурентні дії органів влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю

1. Поняття та види монополій. ^ш|

2. Суб’єкти природних монополій. ^В

3. Монопольне ціноутворення. ^И

4. Демонополізація економіки. 1Н

5. Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ^: ринку. ^і,-

6. Поняття та види антиконкурентних дій органів влади, міс-і цевого самоврядування, адміністративно-господарського управ­ління та контролю.

7. Правомірні та неправомірні акти органів влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю.

8. Класифікація порушень, пов’язаних з антиконкурентними діями органів влади, місцевого самоврядування, адміністратив­но-господарського управління та контролю.

Література до тем

1. Закон України «Про захист економічної конкуренції» від 11 січня 2001 р. № 2210-Ш.

2. Закон України «Про Антимонопольний комітет України» від 26 листопада 1993 р. № 3659-12.

3. Закон України «Про природні монополії» від 20 ‘квітня 2000 р. № 1682-11.

4. Закон України «Про ціни і ціноутворення» від 3 грудня 1990 р. № 507-12.

5. Постанова Верховної Ради України «Про Державну про­граму демонополізації економіки і розвитку конкуренції» від 21 грудня 1993 р. № 3757-12.

6. Розпорядження Антимонопольного комітету України «Про затвердження Методики визначення монопольного (домінуючо­го) становища суб’єктів господарювання на ринку» від 5 берез­ня 2002 р. №49-р.

7. Розпорядження Антимонопольного комітету України «Про затвердження Положення про складання та ведення Переліку підприємців, що займають монопольне становище на ринку» від 10 березня 1994 р. № 2-р,.

8. Наказ Антимонопольного комітету України «Про Методи­ку визначення відносин контролю» від 12. лютого 2002 р. №7.

9. Наказ Антимонопольного комітету України «Про затвер-» дження Методичних рекомендацій щодо визначення монополь­ного ціноутворення» від 13 лютого 2002 р. №9.

10. Антимонопольне законодавство України / Укладачі: М. Я. Ба-раш, Т. Г. Удалов // Бюлетень законодавства і юридичної практики. — К., 2001. — №1.

11. Тотьев К. Ю. Конкурентнеє право. — М., 2000.

12. Фишер С., Дорнбуш Р., Щмалензи Р. Зкономика. — М.: Дело, 1993.

Завдання до тем

Завдання 1. Підприємство, що надає послуги з передачі електричної енергії, перевищило встановлені законодавством ціни (тарифи) на зазначену продукцію.

Яким чином та відповідно до якого закону можна вплинути на дії цього підприємства? ‘

Чи можна у цьому разі застосувати положення конкурент­ного законодавства, що стосуються встановлення монополь­них цін? |

Завдання 2. Відповідно до наказу Державної адміністрації залізничного транспорту України «Укрзалізниця» за користу­вання вагонами, які є власністю країн СНД та держав Балтії, підпорядковані їй залізниці мали вносити плату в середньому 5 швейцарських франків за вагоно-добу, в той час як вантажо­власники та порти були зобов’язані вносити плату за користу-[ вання тими самими вагонами під час перебування на їхніх ; під’їзних коліях у розмірі 29 швейцарських франків за вагоно-добу.

Яким чином необхідно класифікувати дії «Укрзалізниці»? Завдання 3. Ужгородський міськвиконком своїм рішенням зобов’язав адміністрацію міського ринку укладати договори на | оренду приміщень тільки з організаціями, зареєстрованими в І м. Ужгороді.

Е, Крім того, рішенням міської ради підприємства, установи, ор-; ганізації, не зареєстровані в м. Ужгороді, та фізичних осіб було ; зобов’язано проводити реалізацію товарів через торгові точки . суб’єктів підприємницької діяльності, які зареєстровані в місті та ^! на міських ринках, або придбати у виконкомі патент на право І здійснення торгово-посередницької діяльності на території міста. І’ Цим же рішенням суб’єктів підприємницької діяльності, які прк-1 дбали об’єкти торгівлі шляхом викупу або за конкурсом, зобов’я-I зано укладати договори на реалізацію товарів від суб’єктів під-I приємницької діяльності, не зареєстрованих у місті.

| 1. Чи є правомірними дії Ужгородської міської ради та її ви-Й конкому?

2. Під дію якої норми права підпадають зазначені рішення?

3. Які дії повинні вчинити антимонопольні органи? Завдання 4. Новоселицька райдержадміністрація Черні-,; вецької області прийняла розпорядження, яким службі автобус-| них станцій ВАТ «Компанія «Чернівціоблавтотранс» делеговано | функції замовника у міжобласному та міжнародному сполученні. | Інших Суб’єктів підприємницької діяльності, які здійснювали І перевезення на постійних маршрутах у районі, райдержадмі-I ністрація зобов’язала укласти угоди з ВАТ «Компанія «Чернів-| ціоблавтотранс», що є їх конкурентом. І Як можна кваліфікувати дії Новоселицької райдержадмі-Ї ністрації?

Контрольні запитання

1. Які бувають різновиди монополій? •И

2. Хто такі суб’єкти природних монополій? Н

3. Які органи регулюють діяльність суб’єктів природних мо­нополій, чим вона регулюється?

4. Яким чином визначається монопольне становище суб’єкта господарювання на ринку?

5. Що таке монопольне ціноутворення?

6. Яким чином відбувалася демонополізація економіки в Україні?

7. Що таке зловживання монопольним (домінуючим) стано­вищем на ринку, як воно відбувається?

8. Що таке антиконкурентні дії органів влади, місцевого са­моврядування, адміністративно-господарського управління та контролю?

9. Які акти органів влади, місцевого самоврядування, адмі­ністративно-господарського управління та контролю є право­мірними, які неправомірними?

10. Класифікація порушень конкурентного законодавства пов’язаних з антиконкурентними діями органів влади, місцево­го самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю?

Теми 12 і 13. Контроль за процесами створення, реорганізації, ліквідації суб’єктів господарювання, приватизацією, орендою, набуттям у власність майна. Недобросовісна конкуренція

1. Поняття економічної концентрації суб’єктів господарю­вання.

2. Органи, що здійснюють контроль за економічною концент­рацією.

3. Одержання згоди на економічну концентрацію.

4. Заява на економічну концентрацію, її види.

5. Контроль за додержанням конкурентного законодавства у процесі приватизації, оренди державного, комунального, при­ватного та іншого майна, у процесі набуття у власність майна.

6. Поняття, види та форми недобросовісної конкуренції.

7. Відшкодування збитків, заподіяних внаслідок вчинення дій, визнаних недобросовісною конкуренцією.

8. Вилучення товарів з неправомірно використаним позна­ченням та копій виробів іншого господарюючого суб’єкта.

Література до тем

1. Закон України «Про захист економічної конкуренції» від . 11 січня 2001 р. № 2210-Ш.

2. Закон України «Про Антимонопольний комітет України» від 26 листопада 1993 р. № 3659-12.

3. Закон України «Про захист від недобросовісної конкурен-I ції» від 7 липня 1996 р. № 236/96-ВР. І 4. Закон України «Про підприємства в Україні» від 27 берез-I ня 1991 р. № 887-12. :

„ 5. Закон України «Про оренду державного та комунального | майна» від 10 квітня 1992 р. № 2269-12. І 6. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затверджен-| ня Положення про створення (реєстрацію), реорганізацію та ‘ ліквідацію промислово-фінансових груп» від 20 липня 1996 р. І № 781.

І 7. Розпорядження Антимонопольного комітету України «Про затвердження Положення про порядок одержання згоди Анти­монопольного комітету України на створення холдингових ком­паній в процесі корпоратизації та приватизації» від 21 червня 1994 р. № 6-р.

8. Розпорядження Антимонопольного комітету України «Про І затвердження Положення про порядок погодження з Антимо- І нопольним комітетом України проектів установчих документів І та планів розміщення акцій холдингових компаній, що створю-| ються в процесі корпоратизації та приватизації» від 21 червня ‘ 1994 р. № 7-р.

; 9. Розпорядження Антимонопольного комітету України «Про | затвердження Положення ‘про порядок одержання згоди Анти-; монопольного комітету України на поглинання господарюючих суб’єктів у процесі приватизації» від 21 червня 1994 р. № 8-р.

10. Розпорядження Антимонопольного комітету України ^; «Про затвердження Положення про порядок підтвердження Ан-тимонопольним комітетом України наявності контрольного па­кета акцій» від 21 червня 1994 р. № 9-р.

, , 11. Розпорядження Антимонопольного комітету України «Про затвердження Положення про порядок подання заяв до Антимонопольного комітету України про попереднє отримання дозволу на концентрацію суб’єктів господарювання (Положен­ня про концентрацію)» від 19 лютого 2002 р. № 33р.

12. Наказ Антимонопольного комітету України «Про Мето­дику визначення відносин контролю» від 12 лютого 2002 р. №7.

13. Селенова Л. Н. Антимонопольне і конкурентне право. — К., 1999.

14. Дахно І. І. Антимонопольне право. — К.: Четверта хви­ля, 1998.

15. Антимонопольне законодавство України / Укладачі: М. Я. Ба-раш, Т. Г. Удалов / / Бюлетень законодавства і юридичної практики. — К., 2001. — №1.

16. Тотьев К. Ю. Конкурентнеє право. — М., 2000.

17. Портер М. Международная конкуренция. —М.: Меж-Г дународньїе отношения, 1993. : ‘

18. Портфель конкуренций й управлений фінансами. — М..:м Соминтзк, 1996.

Завдання до тем

Завдання 1. На зборах акціонерних товариств «Екер» та «Лазер», сумарна вартість активів яких за підсумками остан­нього фінансового року перевищує суму у валюті України екві­валентну 14 млн євро, було прийнято рішення про їх злиття, причому за згодою на злиття до органів Антимонопольного ко­мітету України зазначені суб’єкти не звертались. Після реєст­рації реорганізоване підприємство було зареєстровано відповід­но до законодавства.

Про це стало відомо органу Антимонопольного комітету Ук­раїни, який прийняв рішення про скасування факту реєстрації зазначеного підприємства.

Зробіть висновок, чи є правомірними дії акціонерних това­риств «Екер» та «Лазер», а також органу Антимонопольного комітету України?

Які дії мали вчинити акціонерні товариства та орган Анти-. монопольного комітету України у цій ситуації?

Завдання 2. До Донецького територіального відділення Ан­тимонопольного комітету України звернулося керівництво ВАТ «Донецький хлібозавод №14» із заявою про надання попередніх висновків стосовно можливої реорганізації шляхом приєднання до нього ВАТ «Кіровський хлібокомбінат».

За результатами розгляду заяви було встановлено, що част­ка ВАТ «Донецький хлібозавод №14» на ринку хліба та хлібо­булочних виробів у межах м. Донецька становить понад 30%, ВАТ «Кіровський хлібокомбінат» — понад 15%. Отже частка ВАТ «Донецький хлібозавод №14» після приєднання до нього ВАТ «Кіровський хлібокомбінат» значно перевищуватиме 35% ринку хліба та хлібобулочних виробів у межах м. Донецька.

Яким має бути рішення Донецького територіального відді­лення Антимонопольного комітету України?

Які наслідки можуть настати у разі надання Донецьким те­риторіальним відділенням Антимонопольного комітету України згоди на зазначену економічну концентрацію?

Завдання 3. ПП «КІОТ» та ЗАТ «Кримтаксосервіс» згідно із дилерськими угодами є офіційними дилерами фірми «Мазда Моторе» та уповноважені представляти інтереси фірми «Мазда Моторе Україна».

На замовлення ЗАТ «Кримтаксосервіс» було розповсюджено

рекламу з твердженнями, що всі інші фірми, крім ЗАТ «Крим-| таксосервіс», які здійснюють реалізацію автомобілів «Мазда», І не уповноважені представляти інтереси компанії «Мазда Мо-| торс», а також заклик: «Вирішувати Вам: купувати у несумлін-| ного імпортера автомобіль на кілька відсотків дешевше, який , повністю непристосований до наших доріг, чи купити його у ‘ нас та ніколи не знати проблем і почувати себе впевнено». І Однак, на момент замовлення та розповсюдження зазначе­них рекламних проспектів офіційним дилером фірми «Мазда Моторе» було також ПП «КІОТ», і ЗАТ «Кримтаксосервіс» було про це відомо.

: ПП «КІОТ» пов’язувало з цією рекламою зниження рівня продажу ним автомобілів «Мазда».

Під дію якого закону підпадають дії з розповсюдження такої реклами?

Який висновок можна зробити за цих обставин?

Контрольні запитання

1. У чому полягає сутність поняття «економічна концентрація»?

2. Які органи уповноважені здійснювати контроль за еконо­мічною концентрацією?

3. Який порядок подання заяви на економічну концентрацію та її розгляду?

4. У чому відмінність попередніх висновків про надання зго­ди на економічну концентрацію від надання згоди?

5. Яким чином відбувається контроль за додержанням кон­курентного законодавства у процесі приватизації, оренди дер­жавного, комунального, приватного та іншого майна, у процесі набуття у власність майна?

6. Що таке недобросовісна конкуренція, її поняття, види та форми?

7. Як здійснюється захист від недобросовісної конкуренції в Україні?

8. Як відшкодовуються збитки заподіяні внаслідок вчинення дій, визнаних недобросовісною конкуренцією?

9. Як відбувається вилучення товарів з неправомірно вико­ристаним позначенням та копій виробів іншого господарюючого суб’єкта?

Тема 14. Відповідальність за порушення конкурентного законодавства

1. Види відповідальності та їх класифікація.

2. Відповідальність за порушення конкурентного законодав­ства, вчиненого шляхом:

а) здійснення антиконкурентних узгоджених дій;

б) зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку;’ «:

в) антиконкурентних дій органів державної влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю;

г) здійснення узгоджених дій без згоди органів Антимоно-польного комітету України;

д) створення, реорганізації, ліквідації суб’єктів господарю-’ вання, оренди, набуттям у власність, одержання в управління майна без згоди органів Антимонопольного комітету України.

3. Відповідальність за неподання, несвоєчасне подання або подання завідомо недостовірної інформації органам Антимоно­польного комітету.

4. Відповідальність за вчинення дій, визнаних недобросовіс­ною конкуренцією. « •

5. Відповідальність посадових осіб Антимонопольного комі­тету України та його територіальних відділень за вчинення по­садових правопорушень та злочинів.

Література до теми «

1. Кодекс України Про адміністративні правопорушення,

2. Кримінальний кодекс України.

3. Закон України «Про захист економічної конкуренції» від 11 січня 2001 р. №2210-111.

4. Закон України «Про Антимонопольний комітет України» від 26 листопада 1993 р. № 3659-12.

5. Закон України «Про захист від недобросовісної конкурен­ції» від 7 червня 1996 р. № 236/96-ВР.

6. Антимонопольне законодавство України / Укладачі. М. Я. Ба-раш, Т. Г. Удалов // Бюлетень законодавства і юридичної практики. — К., 2001. — №1. Й

й

Контрольні запитання

1. Які існують види відповідальності?

2. Чим відрізняється відповідальність посадових осіб від від­повідальності підприємця?

3. Яку відповідальність встановлено за порушення конку­рентного законодавства, що вчинено фізичною особою?

4. Яку відповідальність встановлено за порушення конку­рентного законодавства, що вчинено юридичною особою?

е

І Теми 15 і 16. Захист економіки України від недобросовісної іноземної конкуренції. Міжнародне конкурентне право

1. Правові та організаційні заходи щодо захисту економіки України від несприятливого впливу недобросовісної іноземної І конкуренції.

І 2. Юридичні, економічні основи та межі захисту національного | товаровиробника від демпінгового та субсидованого імпорту. | 3. Застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україні. | 4. Поняття та принципи міжнародного конкурентного права. | 5. Норми міжнародного права,, що захищають конкуренцію.

| Література до тем

1. Закон України «Про захист національного товаровиробни­ка від демпінгового імпорту» від 22 грудня 1998 р. № ЗЗО-ХГУ.

2. Закон України «Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту» від 22 грудня 1998 р. № 331-ХГУ.

3. Закон України «Про застосування спеціальних заходів що­до імпорту в Україні» від 22 грудня 1998 р. № 332-ХГУ.

4. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність»« від 16 квітня 1991 р. № 959-12.

5. Парижская конвенция по охране промьішленой собствен-ности от 20 марта 1883 г.

6. Международньїй договор «Генеральнеє соглашение по та­рифам й торговле» от ЗО октября 1947 г. -

7. Договор стран СНГ «О проведений согласованой антимо-нопольной политики» от 25 января 2000 г.

8. Дахно І. І. Антимонопольне право. — К.: Четверта хвиля, 1998.

9. Антимонопольне законодавство України / Укладачі М. Я. Ба-раш, Т. Г. Удалов // Бюлетень законодавства і юридичної практики. — К., 2001. — №1.

: 10. Портер М. Между народная конкуренция. — М.: Меж-дународньїе отношения, 1993.

‘•• 11. Удалов Т. Г. Правовий захист українських товаровироб­ників від несприятливої іноземної конкуренції /Зб. матеріалів V міжнар. наук.-практичної конференції УАЗТ «Вплив глобалі-

^; зації на формування та розвиток зовнішньоекономічних зв’язків

^ України». — К., 2002. — С. 184—186.

І Контрольні запитання

, 1. Які існують правові та організаційні заходи щодо захисту ^ економіки України від несприятливого впливу недобросовісної іноземної конкуренції?

•і

2. Як здійснюється захист українського товаровиробника від

демпінгового імпорту?

3. Які органи проводять антидемпінгові розслідування?

4. Яким чином відбувається захист українського товарови­робника від субсидованого імпорту?

5. Які існують поняття та принципи міжнародного конку­рентного права?

6. Що таке норми міжнародного права, які захищають кон­куренцію?

Тематика курсових та наукових робіт до курсу «Конкурентне право України»

1. Історія виникнення та становлення конкурентного права в Україні.

2. Система конкурентного права.

3. Характеристика конкурентного законодавства.

4. Класифікація основних типів ринків.

5. Поняття, структура та основні елементи ринку.

6. Антимонопольні органи України.

7. Види і характеристика порушень конкурентного законо­давства.

8. Монопольна діяльність та монополії.

9. Зловживання монопольним (домінуючим) становищем.

10. Антиконкурентні узгоджені дії.

11. Антиконкурентні дії органів державної влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю.

12. Поняття та характеристика економічної концентрації.

13. Правові засади захисту від недобросовісної конкуренції.

14. Відповідальність за порушення конкурентного законодав­ства України, її види.

15. Міжнародне конкурентне право.

16. Захист внутрішнього ринку України від несприятливого впливу недобросовісної іноземної конкуренції.

17. Демонополізація економіки.

18. Монопольне ціноутворення.

19. Узгоджені дії суб’єктів господарювання. / ,

20. Правомірні та неправомірні узгоджені дії суб’єктів госпо­дарювання.

; Список рекомендованої літератури до навчального ї курсу «Конкурентне право України»

і. І. Конституція України.

і 2. Кодекс України про адміністративні правопорушення.

; 3. Господарський процесуальний кодекс України.

4. Кримінальний кодекс України.

5. Закон України «Про захист економічної конкуренції» від 11 січня 2001 №2210-111.

‘ 6. Закон України «Про Антимонопольний комітет України»

І від 26 листопада 1993 р. № 36590-12.

; 7. Закон України «Про захист від недобросовісної конкурен-

;: ції» від 7 червня 1996 р. № 236/96-ВР.

; 8. Закон України «Про природні монополії» від 20 квітня

, 2000 р. № 1682-11.

; 9. Закон України «Про державний захист працівників суду і

^Е правоохоронних органів» від 23 грудня 1993 р. № 3781-12.

; 10. Закон України «Про рекламу» від 3 липня 1996 р.

І № 270/96-ВР.

‘: 11. Закон України «Про підприємництво» від /лютого 1991 р. № 698-12. ‘ 12. Закон України «Про підприємства в Україні» від 27 бе-

, резня 1991 р. № 887-12.

• 13. Закон України «Про господарські товариства» від 19 ве­ресня 1991 р. № 1576-12.

14. Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» від 18 червня 1991 р. № 1201-12.

15. Закон України «Про промислово-фінансові групи в Украї­ні» від 21листопада 1995 р. № 437/95-ВР.

16. Закон України «Про ціни і ціноутворення» від 3 грудня ^’ 1990 р. № 507-12.

: 17, Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від « 16 квітня 1991 р. № 959-12.

18. Закон України «Про оренду державного та комунального майна» від 10 квітня 1992 р. № 2269-12.

19. Закон України «Про захист національного товаровиробни- ‘ ка від демпінгового імпорту» від 22 грудня 1998 р. № ЗЗО-ХІУ. ‘- 20. Закон України «Про захист національного товаровироб­ника від субсидованого імпорту».

21. Закон України від 22.12.98 № 332-ХІУ «Про застосуван- ^ ня спеціальних заходів щодо імпорту в Україні» від 22 грудня 1998 р. № 331-XIV.

22. Постанова Верховної Ради України «Про Державну про­граму демонополізації економіки і розвитку конкуренції» від 21 груд­ня 1993 р. № 3757-12. ,

23. Указ Президента України «Про корпоратизацію підпри­ємств» від 15 червня 1993 р. № 210/93.

24. Указ Президента України «Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії» від 19 лютого 1994 р. №55/94.

25. Указ Президента України «Про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації» від 11 травня 1994 р. № 224/94. !

26. Указ Президента України «Про основні напрями конку-¹ рентної політики на 2002—2004 роки» від 19 листопада 2001 р. №1097.

27. Постанова Кабінету Міністрів України «Про Положення про державне регулювання цін (тарифів) на продукцію виробни­чо-технічного призначення, товари народного споживання, роботи і послуги монопольних утворень» від 22 лютого 1995 р. № 135.

28. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затверджен­ня Положення про створення (реєстрацію), реорганізацію та лік­відацію промислово-фінансових груп» від 20 серпня 1996 р. № 781.

29. Розпорядження Антимонопольного комітету України «Про затвердження Положення про складання та ведення Пе­реліку підприємців, що займають монопольне становище на ринку» від 10 березня 1994 р. № 2-р.

30. Розпорядження Антимонопольного комітету України «Про затвердження Тимчасових правил розгляду справ про по­рушення антимонопольного законодавства України» від 19 квіт­ня 1994 р. № 5.

31. Розпорядження Антимонопольного комітету України «Про затвердження Положення про порядок одержання згоди Антимонопольного комітету України на створення холдингових компаній в процесі корпоратизації та приватизації» від 21 черв­ня 1994 р. № 6-р.

32. Розпорядження Антимонопольного комітету України «Про затвердження Положення про порядок погодження з Антимонопольним комітетом України проектів установчих до­кументів та планів розміщення акцій холдингових компаній, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації» від .21 червня 1994 р. № 7-р.

33. Розпорядження Антимонопольного комітету України «Про затвердження Положення про порядок одержання згоди Антимонопольного комітету України на поглинання господа- у рюючих суб’єктів у процесі приватизації» від 21 червня 1994 р. | № 8-р. ‘І

34. Розпорядження Антимонопольного комітету України І «Про затвердження Положення про порядок підтвердження Ан- |

тимонопольним комітетом України наявності контрольного па­кета акцій» від 21 червня 1994 р. № 9-р.

35. Розпорядження Антимонопольного комітету України «Про затвердження Положення про особливості контролю за дотриманням антимонопольного законодавства інвестиційними | фондами та інвестиційними компаніями» від 18 листопада 1994 р. : № 13-р.

‘ 36. Розпорядження Антимонопольного комітету України,

«Про Положення про територіальне відділення Антимонополь-; ного комітету України» від 23 лютого 2001 р. № 32-р. , 37. Розпорядження Антимонопольного комітету України ‘ «Про затвердження Положення про порядок подання заяви до органів Антимонопольного комітету України про надання доз-

Іволу на узгоджені дії суб’єктів господарювання» від 12 лютого 2002 р. №26-р.

38. Розпорядження Антимонопольного комітету України «Про затвердження Тимчасових вимог до узгоджених дій суб’­єктів господарювання для загального звільнення від поперед­нього одержання дозволу органів Антимонопольного комітету України на узгоджені дії суб’єктів господарювання» від 12 лю­того 2002 р. №2 7-р.

39. Розпорядження Антимонопольного комітету України «Про затвердження Положення про порядок подання заяв до Антимонопольного комітету України про попереднє отримання дозволу на концентрацію суб’єктів господарювання (Положен­ня про концентрацію)» від 19 лютого 2002 р. № 33-р.

40. Розпорядження Антимонопольного комітету України «Про затвердження Методики визначення монопольного (домі­нуючого) становища суб’єктів господарювання на ринку» від 5 березня 2002 р. №49-р.

41. Наказ Антимонопольного комітету України «Про за­твердження Положення про прядок розробки, затвердження та ;• подання на державну реєстрацію нормативних актів Антимоно-I польного комітету України» від 1 серпня 1994 р. № 22/01. і 42. Наказ Антимонопольного комітету України «Про Мето-^; дику визначення відносин контролю» від 12 лютого 2002 р. №7.

43. Наказ Антимонопольного комітету України «Про за­твердження Методичних рекомендацій щодо визначення моно-^ польного ціноутворення» від 13 лютого 2002 р. №9. І 44. Парижская конвенция по охране промьішленой собст-| венности от 20 марта 1883 г.

^:, 45. Международньїй договор «Генеральнеє соглашение по ‘ тарифам й торговле» от ЗО октября 1947 г.

46. Договор стран СНГ «0-проведении согласованой антимо-» нопольной политики» от 25 января 2000 г. і

47. Дахно І. І. Антимонопольне право. — К.: Четверта хви­ля, 1998. ї,

48. Семенова Л. Н. Антимонопольне і конкурентне право.—•’ Київ., 1999. ‘ . -.

49. Антимонопольне законодавство України / Укладачі М. Я. Ба-раш, Т. Г. Удалов. // Бюлетень законодавства і юридичної практики. — К., 2001. — №1. •;

50. Удалов Т. Г. До проблеми розвитку антимонопольної пси літики в Україні // Наук.-метод. зб. «Проблеми освіти». — К., 1999. — Вип. 19. — С. 182—192. .

51. Цьіганов А. Г. Конкуренция й антимонопольное регули-рование. — М.: Логос, 1999. і

52. Клейн Н. Й., Фонарева Н. Е. Конкурентное право Рос-сийской Федерации. — М.: Логос, 1999.

53. Тотьев К. Ю. Конкурентнеє право. — М., 2000.

54. Портер М. Конкуренция. — СПб, М., К.: Вильямс, 2001.

55. Удалов Т. Г. Конкурентне право як наука, юридична норма та навчальна дисципліна. // Наук.-метод. зб. «Пробле-ми освіти». — К., 2001. — Вип. 24. — С. 38—44. |

56. Портер М. Международная конкуренция. — М.: Меж- • дународньїе отношения, 1993. Ц

57. Портфель конкуренций й управлення финансами. — М;:

Соминтзк, 1996.

58. Удалов Т. Г. Правові та інформаційні засади захисту та розвитку конкуренції в банківській і страховій справі / / Між-нар. конференція «Інформаційні технології в банківській і стра­ховій справі». — К., 2002. — С. 82—87.

59. Удалов Т. Г. Правовий захист українських товаровироб­ників від несприятливої іноземної конкуренції // Зб. матеріа­лів V міжнар. наук.-практичної конференції УАЗТ «Вплив гло- ^ балізації на формування та розвиток зовнішньоекономічних Й зв’язків України». — К., 2002. — С. 184—186. І

60. Талах В., Галузинський С., Бараш М. Що слід знати І про контроль за економічною концентрацією — Українська ін- І ституція розвитку конкуренції. — К., 1999. К

61. Юридична енциклопедія. — К.: Українська енциклопедія імені М. П. Бажана. — Т. 1. — 1998.

62. Юридична енциклопедія. — К.: Українська енциклопедія імені М. П. Бажана. — Т. 2. — 1998. л

63. Фишер С., Дорнбуш Р., Щмалензи Р. Зкономика. — • М.: Дело, 1993. В

Додаток 2

ЗАКОН УКРАЇНИ Про захист економічної конкуренції

(Відомості Верховної Ради (ВВР). 2001. № 12, ст. 64) (З наступними змінами і доповненнями)

Цей Закон визначає правові засади підтримки та захисту І економічної конкуренції, обмеження монополізму в господар-| ській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного ! функціонування економіки України на основі розвитку конку­рентних відносин.

І Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ( Стаття 1. Визначення термінів

І Терміни, що вживаються в цьому Законі, мають таке значення:

| економічна конкуренція (конкуренція) — змагання між суб’-і єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним до-| сягненням переваг над іншими суб’єктами господарювання, ! внаслідок чого споживачі, суб’єкти господарювання мають | можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а | окремий суб’єкт господарювання не може визначати умови обо­роту товарів на ринку;

ї інформація — відомості в будь-якій формі й вигляді та збе-| режені на будь-яких носіях (у тому числі листування, книги, ‘ помітки, ілюстрації (карти, діаграми, органіграми, малюнки, § схеми тощо), фотографії, голограми, кіно-, відео-, мікрофільми, І звукові записи, бази даних комп’ютерних систем або повне чи і часткове відтворення їх елементів), пояснення осіб та будь-які | інші публічно оголошені чи документовані відомості;

І контроль — вирішальний вплив однієї чи декількох пов’яза­них юридичних та/або фізичних осіб на господарську діяль-| ність суб’єкта господарювання чи його частини, який здійсню-^ ється безпосередньо або через інших осіб, зокрема завдяки:

І: праву володіння чи користування всіма активами чи їх значною

частиною; праву, яке забезпечує вирішальний вплив на форму-| вання складу, результати голосування та рішення органів уп-| равління суб’єкта господарювання; укладенню договорів і ; контрактів, які дають можливість визначати умови господар-;: ської діяльності, давати обов’язкові до виконання вказівки або | виконувати функції органу управління суб’єкта господарюван-| ня; заміщенню посади керівника, заступника керівника спосте-? режної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого ор-

гану суб’єкта господарювання особою, яка вже обіймає одну чи кілька із зазначених посад в інших суб’єктах господарювання;

обійманню більше половини посад членів спостережної ради, правління, інших наглядових чи виконавчих органів суб’єкта господарювання особами, які вже обіймають одну чи кілька із зазначених посад в іншому суб’єкті господарювання. Пов’яза­ними особами є юридичні та/або фізичні особи, які спільно або узгоджено здійснюють господарську діяльність, у тому числі спільно або узгоджено чинять вплив на господарську діяльність суб’єкта господарювання;

малий та середній підприємець — суб’єкт господарювання, доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній фінансовий рік чи вартість активів якого не пере­вищує суми, еквівалентної 500 тисячам євро, визначеної за кур­сом Національного банку України, що діяв в останній день фі­нансового року, якщо на ринках, на яких діє цей підприємець, є конкуренти із значно більшою ринковою часткою;

монополізація — досягнення суб’єктом господарювання мо­нопольного (домінуючого) становища на ринку товару, підтри­мання або посилення цього становища;

органи влади — міністерства та інші центральні органи ви­конавчої влади. Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи виконавчої влади Автономної Республіки Крим, держав­ні органи, що здійснюють регулювання діяльності суб’єктів при­родних монополій, ринку цінних паперів, державні органи при­ватизації, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, місцеві органи виконавчої влади;

об’єднання — об’єднання юридичних та/або фізичних осіб, у тому числі об’єднання підприємств, а також громадські організації;

органи адміністративно-господарського управління та конт­ролю — суб’єкти господарювання, об’єднання, інші особи в частині виконання ними функцій управління або контролю в межах делегованих їм повноважень органів влади чи органів місцевого самоврядування;

органи Антимонопольного комітету України — Антимоно-польний комітет України, постійно діючі та тимчасові адмініст­ративні колегії Антимонопольного комітету України, держав­ний уповноважений Антимонопольного комітету України, адмі­ністративні колегії територіальних відділень Антимонопольного комітету України;

ринок товару (товарний ринок) — сфера обороту товару (взаємозамінних товарів), на який протягом певного часу і в межах певної території є попит і пропозиція;

суб’єкт господарювання — юридична особа незалежно від організаційно-правової форми та форми власності чи фізична особа, що здійснює діяльність з виробництва, реалізації, при­дбання товарів, іншу господарську діяльність, у тому числі яка здійснює контроль над іншою юридичною чи фізичною особою;

група суб’єктів господарювання, якщо один або декілька з них здійснюють контроль над іншими. Суб’єктами господарювання визнаються також органи державної влади, органи місцевого , самоврядування, а також органи адміністративно-господарсько­го управління та контролю в частині їх діяльності з виробницт­ва, реалізації, придбання товарів чи іншої господарської діяль-’ ності. Господарською діяльністю не вважається діяльність фі-I зичної особи з придбання товарів народного споживання для •, кінцевого споживання;

| товар — будь-який предмет господарського обороту, в тому І- числі продукція, роботи, послуги, документи, що підтверджу-! ють зобов’язання та права (зокрема цінні папери).

Стаття 2. Сфера застосування Закону

, 1. Цим Законом регулюються відносини органів державної | влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністра-| тивно-господарського управління та контролю із суб’єктами | господарювання; суб’єктів господарювання з іншими суб’єкта-| ми господарювання, із споживачами, іншими юридичними та І фізичними особами у зв’язку з економічною конкуренцією. | 2. Цей Закон застосовується до відносин, які впливають чи мо-ї. жуть вплинути на економічну конкуренцію на території України.

Стаття 3. Законодавство про захист економічної конкуренції

д 1. Законодавство про захист економічної конкуренції грунту­ється на нормах, установлених Конституцією України, і скла­дається із цього Закону, законів України «Про Антимонополь-ний комітет України», «Про захист від недобросовісної конку­ренції», інших нормативно-правових актів, прийнятих відповід­но до цих законів.

2. Якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші пра­вила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила міжнародного договору.

3. Особливості застосування законодавства про захист еко­номічної конкуренції, зокрема щодо певних галузей промисло­вості, можуть бути встановлені виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Стаття 4. Державна політика у сфері розвитку економічної конкуренції та обмеження монополізму

1. Державна політика у сфері розвитку економічної конку­ренції та обмеження монополізму в господарській діяльності, здійснення заходів щодо демонополізації економіки, фінансової, матеріально-технічної, інформаційної, консультативної та іншої підтримки суб’єктів господарювання, які сприяють розвитку конкуренції, здійснюється органами державної влади, органами місцевого самоврядування та органами адміністративно-госпо­дарського управління та контролю.

2. Суб’єкти господарювання, органи влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарсько­го управління та контролю зобов’язані сприяти розвитку кон­куренції та не вчиняти будь-яких неправомірних дій, які мо­жуть мати негативний вплив на конкуренцію.

3. Державний контроль за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції, захист інтересів суб’єктів гос­подарювання та споживачів від його порушень здійснюються органами Антимонопольного комітету України.

4. Органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю зо­бов’язані сприяти Антимонопольному комітету України у здійс­ненні його повноважень у сфері підтримки й захисту економіч­ної конкуренції, обмеження монополізму та контролю за додер­жанням законодавства про захист економічної конкуренції.

5. З метою однакового застосування норм законодавства про захист економічної конкуренції, в тому числі законодавства про захист від недобросовісної конкуренції, Антимонопольний комі­тет України дає рекомендаційні роз’яснення з питань застосу­вання цього законодавства.

Розділ II. АНТИКОНКУРЕНТНІ УЗГОДЖЕНІ ДІЇ СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ,

ЗЛОВЖИВАННЯ МОНОПОЛЬНИМ (ДОМІНУЮЧИМ) СТАНОВИЩЕМ НА РИНКУ

Стаття 5. Узгоджені дії

1. Узгодженими діями є укладення суб’єктами господарюван­ня угод у будь-якій формі, прийняття об’єднаннями рішень у будь-якій формі, а також будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб’єктів господарювання.

Узгодженими діями є також створення суб’єкта господарю­вання, метою чи наслідком створення якого є координація кон­

курентної поведінки між суб’єктами господарювання, що ство­рили зазначений суб’єкт господарювання, або між ними та но-воствореним суб’єктом господарювання.

2. Особи, які чинять або мають намір чинити узгоджені дії, є учасниками узгоджених дій.

Стаття 6. Антиконкурентні узгоджені дії суб’єктів господарювання

1. Антиконкурентними узгодженими діями є узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції.

2. Антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визна­ються узгоджені дії, які стосуються:

1) встановлення цін чи інших умов придбання або реалізації товарів;

2) обмеження виробництва, ринків товарів, техніко-техноло-гічного розвитку, інвестицій або встановлення контролю над ними;

3) розподілу ринків чи джерел постачання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи при­дбання, за колом продавців, покупців або споживачів чи за ін­шими ознаками;

4) спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів;

5) усунення з ринку або обмеження доступу на ринок (вихід з ринку) інших суб’єктів господарювання, покупців, продавців;

6) застосування різних умов до рівнозначних угод з іншими суб’єктами господарювання, що ставить останніх у невигідне становище в конкуренції;

7) укладення угод за умови прийняття іншими суб’єктами господарювання додаткових зобов’язань, які за своїм змістом або згідно з торговими та іншими чесними звичаями в підпри­ємницькій діяльності не стосуються предмета цих угод;

8) суттєвого обмеження конкурентоспроможності інших суб’єктів господарювання на ринку без об’єктивно виправданих на те причин.

3. Вчинення антиконкурентних узгоджених дій забороняєть­ся і тягне за собою відповідальність згідно з законом.

4. Особа, що вчинила антиконкурентні узгоджені дії, але раніше за інших учасників цих дій добровільно повідомила про це Антимонопольний комітет України чи його територіальне відділення та надала інформацію, яка має суттєве значення для прийняття рішення у справі, звільняється від відповідальності

за вчинення антиконкурентних узгоджених дій, передбаченої статтею 52 цього Закону.

Не може бути звільнена від відповідальності особа, визначе­на у цій частині, якщо вона:

не вжила ефективних заходів стосовно припинення нею ан­тиконкурентних узгоджених дій після повідомлення про них Антимонопольному комітету України;

була ініціатором чи забезпечувала керівництво антиконку-рентними узгодженими діями;

не надала всіх доказів або інформації стосовно вчинення нею

порушення, про які їй було відомо та які вона могла безпере­шкодно отримати.

Стаття 7. Узгоджені дії малих або середніх підприємців

Положення статті 6 цього Закону не застосовуються до будь-яких добровільних узгоджених дій малих або середніх підпри- ‘ ємців щодо спільного придбання товарів, які не призводять до суттєвого обмеження конкуренції та сприяють підвищенню кон­курентоспроможності малих або середніх підприємців.

Стаття 8. Узгоджені дії стосовно постачання та використання товарів

1. Положення статті 6 цього Закону не застосовуються до узгоджених дій щодо постачання чи використання товарів, як­що учасник узгоджених дій стосовно іншого учасника узгодже­них дій встановлює обмеження на:

використання поставлених ним товарів чи товарів інших по­стачальників;

придбання в інших суб’єктів господарювання або продаж ін­шим суб’єктам господарювання чи споживачам інших товарів;

придбання товарів, які за своєю природою або згідно з тор­говими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяль­ності не належать до предмета угоди;

формування цін або інших умов договору про продаж постав­леного товару іншим суб’єктам господарювання чи споживачам. 2. До узгоджених дій, передбачених частиною першою цієї

статті, застосовуються положення статті 6 цього Закону, якщо такі узгоджені дії:

призводять до суттєвого обмеження конкуренції на всьому

.ринку чи в значній його частині, у тому числі монополізації відповідних ринків;

обмежують доступ на ринок інших суб’єктів господарювання;

призводять до економічно необгрунтованого підвищення цін і або дефіциту товарів. -’ ‘

Стаття 9. Узгоджені дії стосовно прав інтелектуальної власності

1. Положення статті 6 цього Закону не застосовуються до угод про передачу прав інтелектуальної власності або про ви­користання об’єкта права інтелектуальної власності в тій час­тині, в якій вони обмежують у здійсненні господарської діяль­ності сторону угоди, якій передається право, якщо ці обмежен­ня не виходять за межі законних прав суб’єкта права інтелек­туальної власності.

2. Вважається, що не виходять за межі прав, зазначених у частині першій цієї статті, обмеження стосовно обсягу прав, які передаються, строку та території дії дозволу на використання об’єкта права інтелектуальної власності, а також виду діяльнос­ті, сфери використання, мінімального обсягу виробництва.

Стаття 10. Узгоджені дії, які можуть бути дозволені

1. Узгоджені дії, передбачені статтею 6 цього Закону, мо­жуть бути дозволені відповідними органами Антимонопольного комітету України, якщо їх учасники доведуть, що ці дії сприяють:

вдосконаленню виробництва, придбанню або реалізації товару;

техніко-технологічному, економічному розвитку;

розвитку малих або середніх підприємців;

оптимізації експорту чи імпорту товарів;

розробленню та застосуванню уніфікованих технічних умов або стандартів на товари;

раціоналізації виробництва. ‘ •

2. Узгоджені дії, передбачені в частині першій цієї статті, не можуть бути дозволені органами Антимонопольного комітету України, якщо конкуренція суттєво обмежується на всьому ринку чи в значній його частині.

3. Кабінет Міністрів України може дозволити узгоджені дії, на які Антимонопольним комітетом України не було надано дозво­лу відповідно до частини другої цієї статті, якщо учасники узго­джених дій доведуть, що позитивний ефект для суспільних інте­ресів переважає негативні наслідки обмеження конкуренції.

4. Дозвіл згідно з частиною третьою цієї статті не може бути наданий, якщо:

учасники узгоджених дій застосовують обмеження, які не є необхідними для реалізації узгоджених дій;

обмеження конкуренції становить загрозу системі ринкової економіки.

5. Вчинення узгоджених дій, передбачених частиною пер-

шою цієї статті, забороняється до отримання в установленому порядку дозволу органів Антимонопольного комітету України. Стаття 11. Типові вимоги до узгоджених дій

1. Антимонопольний комітет України може визначати типові вимоги до узгоджених дій, передбачених у статтях 7, 8, 9 і 10 цього Закону.

2. Узгоджені дії, що відповідають типовим вимогам до певних видів узгоджених дій, встановлених Антимонопольним коміте­том України, дозволяються і не потребують згоди органів Ан­тимонопольного комітету України відповідно до частини першої статті 10 цього Закону, якщо про це прямо вказано в рішенні

Антимонопольного комітету України про встановлення типових • вимог.

Стаття 12. Монопольне (домінуюче) становище суб’єкта господарювання

1.’Суб’єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо:

на цьому ринку у нього немає жодного конкурента;

не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можли­востей доступу інших суб’єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар’єрів для доступу на ринок інших суб’єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

2. Монопольним (домінуючим) вважається становище суб’­єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.

3. Монопольним (домінуючим) також може бути визнане становище суб’єкта господарювання, якщо його частка на рин­ку товару становить 35 або менше відсотків, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам.

4. Вважається, що кожен із двох чи більше суб’єктів госпо­дарювання займає монопольне (домінуюче) становище на рин­ку товару, якщо стосовно певного виду товару між ними немає конкуренції або є незначна конкуренція і щодо них, разом узя­тих, виконується одна з умов, передбачених частиною першою • цієї статті.

5. Монопольним (домінуючим) вважається також становище кожного з кількох суб’єктів господарювання, якщо стосовно них виконуються такі умови: •

сукупна частка не більше ніж трьох суб’єктів господарюван- |

«— . І

ня, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, • |

перевищує 50 відсотків; І І сукупна частка не більше ніж п’яти суб’єктів господарюван-I ня, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, | перевищує 70 відсотків —

| і при цьому вони не доведуть, що стосовно них не викону-|: ються умови частини четвертої цієї статті.

І Стаття 13. Зловживання монопольним (домінуючим) | • становищем на ринку

‘ 1. Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на |й ринку є дії чи бездіяльність суб’єкта господарювання, який зай-^г має монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмежен­ня конкуренції, зокрема обмеження конкурентоспроможності інших суб’єктів господарювання, або ущемлення інтересів ін­ших суб’єктів господарювання чи споживачів, які були б не- . можливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

2. Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається:

1) встановлення таких цін чи інших умов придбання або ; реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов І існування значної конкуренції на ринку;

2) застосування різних цін чи різних інших умов до рівно-I значних угод з суб’єктами господарювання, продавцями чи по­купцями без об’єктивно виправданих на те причин;

3) обумовлення укладання угод прийняттям суб’єктом госпо­дарювання додаткових зобов’язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприєм­ницькій діяльності не стосуються предмета договору;

4) обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб’єктам господа­рювання, покупцям, продавцям;

5) часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи при­дбання;

6) суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб’­єктів господарювання на ринку без об’єктивно виправданих на • те причин;

7) створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб’єктів гос­подарювання.

3. Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на

1

ринку забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з | законом. .|

Стаття 14. Висновки щодо кваліфікації дій |

З метою запобігання порушенням законодавства про захист В економічної конкуренції, підвищення передбачуваності його за­стосування органи Антимонопольного комітету України можуть надавати суб’єктам господарювання на підставі наданої ними інформації висновки у формі рекомендаційних роз’яснень щодо відповідності дій суб’єктів господарювання положенням статей 6, 10 та 13 цього Закону.

Розділ III. АНТИКОНКУРЕНТНІ ДІЇ ОРГАНІВ ВЛАДИ, ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ, ОРГАНІВ АДМІНІСТРАТИВНО-ГОСПОДАРСЬКОГО УПРАВЛІННЯ ТА КОНТРОЛЮ

Стаття 15. Антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю

1. Антиконкурентними діями органів влади, органів місцево­го самоврядування, органів адміністративно-господарського уп­равління та контролю є прийняття будь-яких актів (рішень, на-- казів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи безді­яльність органів влади, органів місцевого самоврядування, ор­ганів адміністративно-господарського управління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.

2. Антиконкурентними діями органів влади, органів місцево­го самоврядування, органів адміністративно-господарського уп­равління та контролю, зокрема, визнаються:

заборона або перешкоджання створенню нових підприємств чи здійснення підприємництва в інших організаційних формах . у будь-якій сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво, при­дбання чи реалізацію певних видів товарів;

пряме або опосередковане примушення суб’єктів господарю­вання до вступу в асоціації, концерни, міжгалузеві, регіональні чи інші форми об’єднань або здійснення концентрації суб’єктів господарювання в інших формах;

пряме або опосередковане примушення суб’єктів господарю­вання до пріоритетного укладення договорів, першочергової по­ставки товарів певному колу споживачів чи першочергового їх придбання у певних продавців;

будь-яка дія, спрямована на централізований розподіл това­рів, а також розподіл ринків між суб’єктами господарювання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи закупівель або за колом споживачів чи продавців;

встановлення заборони на реалізацію певних товарів з одно­го регіону країни в іншому або надання дозволу на реалізацію товарів з одного регіону в іншому в певному обсязі чи за вико­нання певних умов;

надання окремим суб’єктам господарювання або групам суб’­єктів господарювання пільг чи інших переваг, які ставлять їх у привілейоване становище стосовно конкурентів, що призводить або може призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції;

дія, внаслідок якої окремим суб’єктам господарювання або групам суб’єктів господарювання створюються несприятливі чи дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами;

дія, якою встановлюються не передбачені законами України заборони та обмеження самостійності підприємств, у тому числі щодо придбання чи реалізації товарів, ціноутворення, формуван­ня програм діяльності та розвитку, розпорядження прибутком.

3. Вчинення антиконкурентних дій органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господар­ського управління та контролю забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом.

Стаття 16. Заборона делегування повноважень органів влади та органів місцевого самоврядування

Органам влади та органам місцевого самоврядування забо­роняється делегування окремих владних повноважень об’єд­нанням, підприємствам та іншим суб’єктам господарювання, якщо це призводить або може призвести до недопущення, усу­нення, обмеження чи спотворення конкуренції.

Стаття 17. Заборона схилення до порушень законодав­ства про захист економічної конкуренції та їх легітимації

Забороняються дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господар­ського управління та контролю (колегіального органу чи поса­дової особи), що полягають у схиленні суб’єктів господарюван-

ня, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів Я адміністративно-господарського управління та контролю до по­рушень законодавства про захист економічної конкуренції, створенні умов для вчинення таких порушень чи їх легітимації.

Розділ IV. ОБМЕЖУВАЛЬНА ТА ДИСКРИМІНАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ, ОБ’ЄДНАНЬ

Стаття 18. Обмежувальна діяльність суб’єктів господа­рювання, об’єднань

1. Суб’єктам господарювання, об’єднанням забороняється схиляти інших суб’єктів господарювання до вчинення пору­шень законодавства про захист економічної конкуренції чи сприяти вчиненню таких порушень.

2. Суб’єктам господарювання, об’єднанням забороняється примушувати інших суб’єктів господарювання:

до антиконкурентних узгоджених дій, визначених статтею 6 цього Закону;

до узгоджених дій, визначених статтями 7, 8, 9 та 10 цього Закону;

до участі у концентрації суб’єктів господарювання, визначе­ної статтею 22 цього Закону.

Стаття 19. Неправомірне використання суб’єктом господарювання ринкового становища

1. Суб’єктам господарювання, які отримали дозвіл відповід­них органів Антимонопольного комітету України на узгоджені дії відповідно до частини першої статті 10 цього Закону, суб’­єктам господарювання, узгоджені дії яких дозволені згідно із статтями 7, 8 і 9 цього Закону, забороняється встановлювати щодо господарської діяльності суб’єктів господарювання обме­ження, які, як правило, не застосовуються до інших суб’єктів господарювання, або застосовувати без об’єктивно виправда­них причин різний підхід до різних суб’єктів господарювання.

2. Суб’єктам господарювання, які відповідно до частини тре­тьої статті 10 цього Закону отримали дозвіл Кабінету Міністрів України на узгоджені дії незалежно від наявності в них моно­польного становища, забороняється вчиняти дії, що вважають­ся зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, відповідно до статті 13 цього Закону.

3. Суб’єктам господарювання, зазначеним у частині першій цієї статті, забороняється схиляти інших суб’єктів господарю­вання до надання будь-яким суб’єктам господарювання без об’­єктивних причин переважних умов у господарській діяльності.

‘ ?

«4. Положення частин першої та третьої цієї статті застосо­вуються також до суб’єктів господарювання, якщо від них че- ‘ рез відсутність альтернативних джерел отримання чи постачай- • ня певного виду товарів залежать малі або середні підприємці;

Продавець певного виду товарів вважається таким, що зале­жить від покупця, якщо цей покупець отримує від такого про­давця, крім традиційних торговельних знижок чи винагород в іншій формі, особливу винагороду, яку не отримують інші по­дібні покупці.

Стаття 20. Дискримінація конкурентів суб’єктами

господарювання .

Суб’єктам господарювання, що мають значно більший рин­ковий вплив порівняно з малими або середніми підприємцями, які є їх конкурентами, забороняється створення перешкод у господарській діяльності малим або середнім підприємцям, зок­рема вчинення дій, заборонених згідно з частинами першою та третьою статті 19 цього Закону.

Стаття 21. Обмежувальна діяльність об’єднань

1. Не допускається обмежувальна діяльність об’єднань шля­хом відмови суб’єктові господарювання у прийнятті до такого об’єднання, яка ставить його у невигідне становище в конку­ренції, якщо така відмова є необгрунтованою і невиправданою.

2. Частина перша цієї статті засто’совується до об’єднань, якщо стосовно них виконуються такі умови:

об’єднання може об’єднати всіх учасників певного ринку чи території;

об’єднання створюється чи діє для досягнення цілей, що не передбачають отримання прибутку;

створення та діяльність об’єднання не призводить до еконо­мічної концентрації та антиконкурентних узгоджених дій згідно .^:

з цим Законом.

Розділ V. КОНТРОЛЬ ЗА КОНЦЕНТРАЦІЄЮ і СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ ‘

Стаття 22. Концентрація суб’єктів господарювання

1. З метою запобігання монополізації товарних ринків, зло­вживання монопольним (домінуючим) становищем, обмеження конкуренції органи Антимонопольного комітету України здійс­нюють державний контроль за концентрацією суб’єктів госпо¹ дарювання (далі — концентрація).

2. Концентрацією визнається:

1) злиття суб’єктів господарювання або приєднання одного суб’єкта господарювання до іншого;

2) набуття безпосередньо або через інших осіб контролю одним або кількома суб’єктами господарювання над одним або кількома суб’єктами господарювання чи частинами суб’єктів господарювання, зокрема, шляхом:

а) безпосереднього або опосередкованого придбання, набут­тя у власність іншим способом активів у вигляді цілісного май­нового комплексу або структурного підрозділу суб’єкта госпо­дарювання, одержання в управління, оренду, лізинг, концесію .чи набуття в інший спосіб права користування активами у ви­гляді цілісного майнового комплексу або структурного підроз­ділу суб’єкта господарювання, в тому числі придбання активів суб’єкта господарювання, що ліквідується;

б) призначення або обрання на посаду керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу суб’єкта господарювання особи, яка вже обіймає одну чи кілька з перелічених посад в інших суб’єктах господарювання, або створення ситуації, при якій більше поло­вини посад членів спостережної ради, правління, інших нагля­дових чи виконавчих органів двох чи більше суб’єктів господа­рювання обіймають одні й ті самі особи;

в) створення суб’єкта господарювання двома і більше суб’­єктами господарювання, який тривалий період буде самостійно здійснювати господарську діяльність, і при цьому зазначене створення не приводить до координації конкурентної поведінки між суб’єктами господарювання, що створили цей суб’єкт гос­подарювання, або між ними та новоствореним суб’єктом госпо­дарювання;

3) безпосереднє або опосередковане придбання, набуття у власність іншим способом чи одержання в управління часток (акцій, паїв), що забезпечує досягнення чи перевищення 25 або 50 відсотків голосів у вищому органі управління відповідного суб’єкта господарювання.

3. Не вважаються концентрацією:

1) створення суб’єкта господарювання, метою чи внаслідок створення якого здійснюється координація конкурентної пове­дінки між суб’єктами господарювання, що створили зазначений суб’єкт господарювання, або між ними та новоствореним суб’­єктом господарювання. Такі дії розглядаються як узгоджені дії відповідно до абзацу другого частини першої статті 5 цього Закону;

2) придбання часток (акцій, паїв) суб’єкта господарювання особою, основним видом діяльності якої є проведення фінансо­

вих операцій чи операцій з цінними паперами, якщо це при- . дбання здійснюється з метою їх наступного перепродажу за умови, що зазначена особа не бере участі в голосуванні у ви­щому органі чи інших органах управління суб’єкта господарю­вання. У такому випадку наступний перепродаж має бути здійснений протягом одного року з дня придбання часток (ак­цій, паїв). На клопотання зазначених осіб із обгрунтуванням про неможливість здійснення наступного перепродажу органи Антимонопольного комітету України можуть прийняти рішення , про продовження цього строку;

3) дії, які здійснюються між суб’єктами господарювання, пов’язаними відносинами контролю, у випадках, передбачених частиною другою цієї статті, крім випадків набуття такого конт­ролю без отримання дозволу Антимонопольного комітету Ук­раїни, якщо необхідність отримання такого дозволу передбаче­на законом;

4) набуття контролю над суб’єктом господарювання або його частиною, в тому числі завдяки праву управління та розпоряд- . ження його майном арбітражним керуючим, службовою, чи по­садовою особою органу державної влади. . __

Стаття 23. Учасники концентрації суб’єктів - И господарювання ^И

Учасниками концентрації визнаються: ЯИ

суб’єкти господарювання, стосовно яких здійснюється або^ має здійснитися злиття, приєднання;

суб’єкти господарювання, які набувають або мають намір на­бути контроль над суб’єктом господарювання, чи суб’єкти госпо­дарювання, щодо яких набувається або має набутися контроль;

. суб’єкти господарювання, активи (майно), частки (акції, паї) яких набуваються у власність, одержуються в управління (ко­ристування), оренду, лізинг, концесію або мають набутися, та їх покупці (одержувачі), набувачі;

суб’єкти господарювання, що є або мають намір стати зас­новниками (учасниками) новостворюваного суб’єкта господа­рювання. У разі коли одним із засновників є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, орган адміністративно-господарського управління та контролю, учасником концентра­ції вважається також суб’єкт господарювання, активи (майно), частки (акції, паї) якого вносяться до статутного фонду ново­створюваного суб’єкта господарювання;

фізичні та юридичні особи, пов’язані з учасниками концент­рації, зазначеними в абзацах другому — п’ятому цієї статті, відносинами контролю, що дає підстави визнати відповідну гру-

. пу осіб згідно із статтею 1 цього Закону єдиним суб’єктом гос­подарювання.

Стаття 24. Випадки, в яких необхідне отримання дозволу на концентрацію суб’єктів господарювання

1. Концентрація може бути здійснена лише за умови поперед­нього отримання дозволу Антимонопольного комітету України чи адміністративної колегії Антимонопольного комітету України:

у випадках, передбачених частиною другою статті 22 цього Закону та іншими актами законодавства, коли сукупна вартість активів або сукупний обсяг реалізації товарів учасників концент­рації, з урахуванням відносин контролю, за останній фінансовий рік, у тому числі за кордоном, перевищує суму, еквівалентну 12 мільйонам євро, визначену за курсом Національного банку Ук­раїни, що діяв в останній день фінансового року, і при цьому:

вартість (сукупна вартість) активів або обсяг (сукупний об­сяг) реалізації товарів, у тому числі за кордоном, не менш як у двох учасників концентрації, з урахуванням відносин контро­лю, перевищує суму, еквівалентну 1 мільйону євро, визначену за курсом Національного банку України, що діяв в останній день фінансового року у кожного, та

вартість (сукупна вартість) активів або обсяг (сукупний об­сяг) реалізації товарів в Україні хоча б одного учасника кон­центрації, з урахуванням відносин контролю, перевищує суму, еквівалентну 1 мільйону євро, визначену за курсом Національ­ного банку України, що діяв в останній день фінансового року.

2. При розрахунку обсягів реалізації товарів учасників кон­центрації використовується сума доходу (виручки) від реаліза­ції продукції (товарів, робіт, послуг) за вирахуванням суми по­датку на додану вартість, акцизного збору, інших податків або зборів, базою для оподаткування в яких є оборот, за останній фінансовий звітний рік, що передував поданню заяви. Кошти, отримані від реалізації товарів у межах однієї групи суб’єктів господарювання, пов’язаних відносинами контролю, якщо та­кий облік ведеться, не враховуються.

3. Якщо учасниками концентрації виступають комерційні банки, для розрахунку вартості активів та обсягів реалізації використовується десята частина вартості активів комерційно­го банку. У випадках, коли учасниками концентрації є страхо­вики, для розрахунку вартості активів страховика використову­ється сума неттоактивів, а для розрахунку обсягів реалізації товарів — сума доходів від страхової діяльності, визначених відповідно до законодавства України про страхову діяльність.

р 4. Порядок обчислення порогових показників, що використо­вуються для цілей цієї статті, а також його особливості стосов­но окремих категорій суб’єктів господарювання встановлюють- -ся Антимонопольним комітетом України.

5. Концентрація, яка потребує дозволу відповідно до частини першої цієї статті, забороняється до надання дозволу на її здійс­нення. До надання такого дозволу учасники концентрації зо­бов’язані утримуватися від дій, які можуть призвести до обме­ження конкуренції та неможливості відновлення початкового стану.

Стаття 25. Підстави надання дозволу на концентрацію суб’єктів господарювання

ь 1. Антимонопольний комітет України чи адміністративна ко­легія Антимонопольного комітету України надають дозвіл на концентрацію у разі, якщо вона не призводить до монополізації ‘ чи суттєвого обмеження конкуренції на всьому ринку чи в значній його частині.

2. Кабінет Міністрів України може дозволити концентрацію, на здійснення якої Антимонопольний комітет України не надав дозволу як на таку, що не відповідає умовам частини першої цієї статті, якщо позитивний ефект для суспільних інтересів ‘ зазначеної концентрації переважає негативні наслідки обме­ження конкуренції.

3. Дозвіл згідно з частиною другою цієї статті не може бути наданий, якщо обмеження конкуренції, зумовлені концентрацією:

не є необхідними для досягнення мети концентрації;

становлять загрозу системі ринкової економіки.

Розділ VI. РОЗГЛЯД ЗАЯВ ТА СПРАВ ПРО НАДАННЯ ДОЗВОЛУ НА УЗГОДЖЕНІ ДІЇ, КОНЦЕНТРАЦІЮ СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ

Стаття 26. Подання заяви про надання дозволу

на узгоджені дії, концентрацію суб’єктів \ господарювання

^г 1. Учасники узгоджених дій, учасники концентрації, органи ^; влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністратив-і но-господарського управління та контролю у порядку, встанов-| леному Антимонопольним комітетом України, звертаються:

І із заявою про надання дозволу на узгоджені дії — до Антимо-? нопольного комітету України чи його територіальних відділень;

Ї із заявою про надання дозволу на концентрацію — до Анти­монопольного комітету України. ‘ Учасники узгоджених дій, концентрації, органи влади, орга-

ни місцевого самоврядування, органи адміністративно-госпо­дарського управління та контролю подають спільну заяву. Ін­формація з обмеженим доступом, необхідна для розгляду заяви може подаватися до відповідних органів Антимонопольного ко. мітету України цими особами окремо.

Зазначені особи можуть визначити особу, яка представляє їх інтереси та подає заяву.

Заява та додані до неї документи мають містити повну та достовірну інформацію.

У разі подання недостовірної інформації заявники несуть від­повідальність згідно із статтею 52 цього Закону.

2. Заява вважається прийнятою до розгляду після 15 днів з дня її надходження, якщо протягом цього часу державний упов­новажений Антимонопольного комітету України, голова його територіального відділення не повернули заявнику заяву із по­відомленням, що вона та інші документи не відповідають вста­новленим Антимонопольним комітетом України вимогам і це перешкоджає її розгляду.

У разі, якщо учасник концентрації відмовляє іншому учасни­ку концентрації — заявнику у наданні документів та іншої ін­формації, необхідної для розгляду Антимонопольним комітетом України чи адміністративною колегією Антимонопольного комі­тету України заяви, державний уповноважений Антимонополь­ного комітету України на підставі звернення заявника приймає розпорядження про надання учасником концентрації такої ін­формації у визначений строк. Про прийняте розпорядження повідомляється заявнику. Заява вважається прийнятою до роз­гляду після отримання всієї інформації, передбаченої цим роз­порядженням.

3. Якщо дозвіл на узгоджені дії було надано органами Анти­монопольного комітету України на конкретно визначений строк, суб’єкти господарювання мають право звернутися до ор­ганів Антимонопольного комітету України із заявою про про­довження дії дозволу. Така заява подається за три місяці до закінчення строку дії дозволу.

4. У разі, якщо узгоджені дії чи концентрація провадяться із застосуванням конкурсних процедур (торги, аукціони, конкур­си, тендери тощо), заява може подаватись як до початку конкурс­ної процедури, так і після, але не пізніше тридцяти днів з дати ого­лошення переможця, якщо інше не передбачено законом.

5. Якщо суб’єкт господарювання вчиняє рівноцінні узгоджені дії з різними суб’єктами господарювання, заява може бути по­дана щодо однієї узгодженої дії за умови надання інформації

щодо всіх інших учасників узгоджених дій у порядку, встанов­леному Антимонопольним комітетом України.

Стаття 27. Розгляд заяви про надання дозволу |1 на узгоджені дії, концентрацію суб’єктів ^Н І господарювання ^В

; 1. Органи Антимонопольного комітету України розглядаютЖ і заяву про надання дозволу на узгоджені дії протягом трьох .місяців з дня прийняття її до розгляду відповідним органом ^г Антимонопольного комітету України.

Заява про зміни в узгоджених діях, на які було отримано дозвіл органу Антимонопольного комітету України, що не змі­нюють кола учасників і не поширюються на інші товарні ринки, розглядається органами Антимонопольного комітету України протягом тридцяти днів.

Антимонопольний комітет України чи. адміністративна коле­гія Антимонопольного комітету України розглядають заяву про надання дозволу на концентрацію протягом тридцяти днів з дня ‘ прийняття її до розгляду відповідним органом Антимонопольно- , го комітету України.

2. Заява залишається без розгляду у випадку надходження від заявника клопотання про відкликання заяви, про що прий­мається розпорядження відповідних органів Антимонопольного комітету України.

3. Залишення заяви без розгляду не позбавляє заявника пра­ва звернутися до Антимонопольного комітету України, його те­риторіального відділення з повторною заявою.

4. Інформація стосовно заявлених узгоджених дій, а саме « щодо: організаційно-правової форми учасників узгоджених дій, їх місцезнаходження та їх представництв, філій, а також виду та змісту узгоджених дій може бути опублікована в друкованих • чи електронних засобах масової інформації або оприлюднена Антимонопольним комітетом України чи його територіальним відділенням в інший спосіб.

Крім того, може бути оприлюднена й інша інформація сто­совно заявлених узгоджених дій, а також інформація щодо кон-| центрації, якщо така інформація раніше була публічно оголо-і шена або заявник не заперечує проти такої публікації.

; Стаття 28. Прийняття рішень у заявах про надання ^ дозволу на узгоджені дії, концентрацію суб’єктів господарювання

1. Якщо протягом строку розгляду заяви, передбаченого час-• тиною першою статті 27 цього Закону, органи Антимонополь-; ного комітету України не розпочали розгляду справи про узгод-

жені дії чи концентрацію, рішення про надання дозволу на уз­годжені дії чи концентрацію вважається прийнятим.

2. Днем прийняття рішення про надання дозволу на узгодже­ні дії, концентрацію, відповідно до частини першої цієї статті, вважається останній день строку розгляду заяви, передбачено­го частиною першою статті 27 цього Закону.

Стаття 29. Надання попередніх висновків стосовно уз­годжених дій, концентрації суб’єктів господа­рювання

1. Органи Антимонопольного комітету України надають суб’­єктам господарювання, органам влади, органам місцевого само­врядування, органам адміністративно-господарського управлін­ня та контролю на підставі заяви про надання попередніх вис­новків та доданої до неї інформації попередні висновки стосов­но узгоджених дій; Антимонопольний комітет України чи адмі­ністративна колегія Антимонопольного комітету України — що-до концентрації, Ц

Строк розгляду заяв про надання попередніх висновків сто- і совно узгоджених дій, концентрації становить один місяць. Щ

2. Попередні висновки відповідного органу Антимонопольно­го комітету України надаються у формі листа, в якому зазна­чається про:

можливість надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію;

можливість відмови в наданні дозволу на узгоджені дії, кон­центрацію;

необхідність чи відсутність необхідності одержання дозволу на узгоджені дії, концентрацію;

недостатність інформації для будь-якого висновку.

3. Одержання попередніх висновків стосовно узгоджених дій, концентрації не звільняє учасників узгоджених дій, учас­ників концентрації, органи влади, органи місцевого самовряду­вання, органи адміністративно-господарського управління та контролю від необхідності звернутися до відповідних органів Антимонопольного комітету України із заявою про надання доз-’ волу на узгоджені дії, концентрацію у випадках, передбачених статтями 10 та 24 цього Закону.

Стаття ЗО. Розгляд справи про узгоджені дії,

концентрацію суб’єктів господарювання

1. У разі виявлення підстав для заборони узгоджених дій, концентрації, а також у разі необхідності проведення складного поглибленого дослідження чи експертизи відповідні органи Ан­тимонопольного комітету України розпочинають розгляд спра-

_I

. ви про узгоджені дії чи концентрацію, про що приймається роЯЯ • порядження та письмово повідомляється особа, яка подала зая- ;

ву. Разом із повідомленням про початок розгляду справи над- , силається перелік інформації, яку заявник повинен надати для прийняття органами Антимонопольного комітету України рі­шення у справі.

2. Органи Антимонопольного комітету України можуть запи­тувати у заявника та інших осіб додаткову інформацію, якщо її відсутність перешкоджає розгляду справи, а також призначити експертизу в порядку, визначеному статтею 43 цього Закону.

3. Строк розгляду справи про узгоджені дії чи концентрацію не повинен перевищувати трьох місяців. Перебіг стрдку почи­нається з дня подання заявником у повному обсязі інформації та отримання висновку експерта згідно з частинами першою та ;. другою цієї статті. Якщо протягом строку розгляду справи ор- ;

ганами Антимонопольного комітету України рішення не прий- ^ нято, вважається, що на узгоджені дії чи концентрацію надано дозвіл.

Днем прийняття рішення про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію вважається останній день строку розгляду справи, передбачений абзацом першим цієї частини.

4. Розгляд справи зупиняється у разі неможливості її розгля­ду до вирішення органом Антимонопольного комітету України, судом пов’язаної з нею іншої справи або до вирішення держав- . ним органом пов’язаного з нею іншого питання. Про зупинення розгляду справи та його поновлення органами Антимонополь- « ного комітету України приймається розпорядження, про що по­відомляється заявнику.

Органи Антимонопольного комітету України поновлюють ‘. розгляд справи після усунення обставин, які зумовили його зупинення.

Перебіг строку розгляду справи зупиняється з дня зупинен­ня розгляду справи. З дня поновлення розгляду перебіг строку розгляду справи продовжується.

5. У розгляді заяв, справ можуть брати участь треті особи, якщо рішення органів Антимонопольного комітету України може суттєво зачепити їх права та інтереси, охоронювані цим Законом.

Питання про залучення до участі у розгляді справи третіх осіб вирішується органами Антимонопольного комітету Украї­ни. Про залучення третьої особи органами Антимонопольного • комітету України приймається розпорядження, про що повідом­ляються особи, які беруть участь у справі.

Стаття 31. Рішення у справах про узгоджені дії,

. концентрацію суб’єктів господарювання

1. За результатами розгляду справ про узгоджені дії, кон­центрацію приймається рішення:

Антимонопольним комітетом України — про надання дозволу на узгоджені дії; заборону узгоджених дій; надання дозволу на концентрацію; погодження установчих документів господарських товариств, об’єднань чи змін до них; заборону концентрації;

адміністративною колегією Антимонопольного комітету Ук­раїни — про надання дозволу на концентрацію; погодження установчих документів господарських товариств, об’єднань чи змін до них; надання дозволу на узгоджені дії, крім дозволів на підставі частини першої статті 10 цього Закону; заборону узгоджених дій;

державним уповноваженим Антимонопольного комітету Ук­раїни, відповідною адміністративною колегією територіального відділення Антимонопольного комітету України — про надання дозволу на узгоджені дії, крім дозволів на підставі частини пер­шої статті 10 цього Закону; заборону узгоджених дій.

2. Рішення органів Антимонопольного комітету України про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію може бути обу­мовлено виконанням учасниками узгоджених дій, концентрації певних вимог і зобов’язань, які усувають або пом’якшують не­гативний вплив узгоджених дій, концентрації на конкуренцію. Такі умови і зобов’язання можуть стосуватися, зокрема, обме­ження стосовно управління, користування чи розпорядження майном, а також зобов’язання суб’єкта господарювання здійс­нити відчуження майна.

Рішення про надання дозволу на узгоджені дії може бути надано на невизначений або конкретно визначений строк, який, як правило, не повинен перевищувати п’яти років.

3. Узгоджені дії, концентрація мають бути здійснені протя­гом року з дня прийняття рішення про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію, якщо більший строк не визначено у рішенні. Якщо узгоджені дії, концентрація у цей строк не здійснені, учасники узгоджених дій, концентрації мають подати нову заяву про отримання дозволу органів Антимонопольного комітету України на узгоджені дії, концентрацію.

4. Заявнику надсилається рішення, крім інформації з обме­женим доступом, а також визначеної відповідним державним уповноваженим, головою відділення інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб.

5. Органи Антимонопольного комітету України, які прийня­ли рішення, не мають права його скасувати або змінити, крім

випадків, передбачених статтею 58 цього Закону. Вони мають право виправити допущені в рішенні описки чи явні арифме­тичні помилки, роз’яснити своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту, а також прийняти додаткове рішення, якщо з якогось питання, що досліджувалося під час розгляду справи, не прийнято рішення.

6. Інформація про прийняті рішення за результатами розгля­ду заяв, справ про узгоджені дії, концентрацію може бути опуб­лікована в «Офіційному віснику України», інших друкованих чи електронних засобах масової інформації або оприлюднена в ін­ший спосіб,

Стаття 32. Підстави закриття розгляду справи

про узгоджені дії, концентрацію суб’єктів господарювання

1. Розгляд справи про узгоджені дії, концентрацію суб’єктів господарювання підлягає закриттю без прийняття рішення по суті у разі:

надходження від заявника клопотання про відкликання зая­ви або про закриття розгляду справи;

неподання заявником інформації у визначений органами Ан­тимонопольного комітету України, головою його територіаль­них відділень строк, якщо відсутність такої інформації пере­шкоджає розгляду справи.

2. Закриття розгляду справи не позбавляє заявника права звернутися до Антимонопольного комітету України, його тери-, торіального відділення з новою заявою про надання згоди на узгоджені дії, концентрацію.

і Стаття 33. Порядок надання Кабінетом Міністрів Украї-. ни дозволу на узгоджені дії, концентрацію

^; 1. У тридцятиденний строк від дня прийняття рішення Ан-. тимонопольним комітетом України про заборону узгоджених І дій чи концентрації особи, визначені в частині першій статті 26 | цього Закону, можуть звернутися до Кабінету Міністрів Украї-1 ни із заявою про надання дозволу на відповідні узгоджені дії чи І концентрацію на підставі частини третьої статті 10 або частини І другої статті 25 цього Закону.

? 2. Кабінет Міністрів України приймає мотивоване рішення | про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію або про

відмову у наданні такого дозволу.

^; 3. Рішення Кабінету Міністрів України про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію може містити певні вимоги та зо­бов’язання до учасників узгоджених дій концентрації, в тому

числі стосовно вчинення ними певних дій. Такі вимоги та зо­бов’язання не можуть бути спрямовані на здійснення тривалого контролю за діяльністю учасників узгоджених дій, концентрації.

4. Порядок надання Кабінетом Міністрів України дозволу на узгоджені дії, концентрацію встановлюється Кабінетом Мініст­рів України та має, зокрема, передбачати:

створення комісії з числа незалежних експертів для оцінки позитивних і негативних наслідків узгоджених дій, концентрації;

встановлення порядку здійснення контролю за виконанням рішення про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію.

5. У разі втрати чинності рішенням Кабінету Міністрів Ук­раїни про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію чи визнання його недійсним в установленому порядку органи Ан-тимонопольного комітету України приймають рішення про вжиття заходів з відновлення початкового становища чи інших заходів, які усувають або пом’якшують негативний вплив узгод­жених дій, концентрації на конкуренцію.

Стаття 34. Плата для відшкодування витрат, пов’язаних із розглядом заяв

1. За подання заяв про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію, надання висновків відповідно до статей 14 та 29 цього Закону справляється плата в розмірах, передбачених час­тиною другою цієї статті.

2. Плата справляється:

із заяв про надання дозволу на концентрацію — у розмірі 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а в разі сплати суми збору відповідно до абзацу четвертого цієї частини за надання попередніх висновків з цих питань — у розмірі 220 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

із заяв про надання дозволу на узгоджені дії — у розмірі 150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а в разі сплати суми збору відповідно до абзацу четвертого цієї частини за надання попередніх висновків з цих питань — у розмірі 70 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

із заяв про надання висновків відповідно до статей 14 та 29 цього Закону — у розмірі 80 неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян;

за видачу додаткових примірників завірених копій рішень з питань, передбачених цією частиною, — у розмірі 0,5 неопо­датковуваного мінімуму доходів громадян за кожен примірник.

3. Плата зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України як власні надходження Антимонопольного комітету України і використовується на потреби Антимоно-

| польного комітету України та його територіальних відділень, ^ | якщо інше, прямо не передбачено законом. ‘, І 4. Неподання до Антимонопольного комітету України, його ‘ | територіального відділення документа, що підтверджує сплату збору, є підставою для залишення заяви без руху на строк, визначений органом Антимонопольного комітету України, голо­вою його територіального відділення. У разі несплати суми збо­ру у строк, визначений органом Антимонопольного комітету України, головою його територіального відділення, заява зали­шається без розгляду, що не позбавляє заявника права зверну-|: тися до цього органу з повторною заявою. І 5. Подання повторної заяви, в якій обставини, що характе-| ризують узгоджені дії, концентрацію, суттєво не змінилися, не ^ потребує повторного внесення плати.

І Розділ VII. РОЗГЛЯД СПРАВ

ПРО ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ЗАХИСТ ЕКОНОМІЧНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ

; Стаття 35. Розгляд справ про порушення законодав­ства про захист економічної конкуренції

1. Розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції починається з прийняттям розпоряд­ження про початок розгляду справи та закінчується прийнят­тям рішення у справі.

2. При розгляді справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комі­тету України:

збирають і аналізують документи, висновки експертів, пояс­нення осіб, іншу інформацію, що є доказом у справі, та прий­мають рішення у справі в межах своїх повноважень;

отримують пояснення осіб, які беруть участь у справі, або будь-яких осіб за їх клопотанням чи з власної ініціативи.

Стаття 36. Підстави для початку розгляду справи

1. Органи Антимонопольного комітету України розпочина­ють розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції за:

заявами суб’єктів господарювання, громадян, об’єднань, установ, організацій про порушення їх прав внаслідок дій чи бездіяльності, визначених цим Законом як порушення законо­давства про захист економічної конкуренції;

поданнями органів державної влади, органів місцевого само­врядування, органів адміністративно-господарського управління

та контролю про порушення законодавства про захист еконо­мічної конкуренції;

власною ініціативою органів Антимонопольного комітету Ук­раїни.

У разі надходження від заявника клопотання про можливість настання негативних наслідків, пов’язаних із поданням заяви, та з метою захисту його інтересів розгляд справи про порушен­ня законодавства про захист економічної конкуренції розпочи­нається за власною ініціативою органів Антимонопольного ко­мітету України.

2. У випадках, коли порушення законодавства про захист економічної конкуренції не має відчутного впливу на умови конкуренції на ринку, заявнику може бути відмовлено у роз­гляді справи.

Стаття 37. Початок розгляду справи

1. У разі виявлення ознак порушення законодавства проЗа­хист економічної конкуренції органи Антимонопольного коміте­ту України приймають розпорядження про початок розгляду справи.

2. Розпорядження про початок розгляду справи надсилаєть­ся відповідачу протягом трьох робочих днів з дня його прийнят­тя.

3. Повідомлення про початок розгляду справи надсилається заявнику та третім особам.

Стаття 38. Об’єднання і виділення справ, зупинення розгляду справи та його поновлення

1. Органи Антимонопольного комітету України можуть прий­няти розпорядження про об’єднання кількох справ в одну або про виділення справи для окремого розгляду.

2. Розгляд справи може бути зупинено з власної ініціативи відповідного органу Антимонопольного комітету України чи за заявою особи, яка бере участь у справі, до завершення розгляду органом Антимонопольного комітету України, судом пов’язаної з цією справою іншої справи або до вирішення державним орга­ном пов’язаного з нею іншого питання. Про зупинення розгляду справи та його поновлення приймається розпорядження.

Стаття 39. Особи, які беруть участь у справі

1. Особами, які беруть участь у справі, визнаються: сторони, треті особи, їх представники.

2. Сторонами у справі є відповідач і заявник (у разі якщо справу розпочато за відповідною заявою).

Заявником є особа, яка подала заяву, подання про порушен­ня законодавства про захист економічної конкуренції.

Відповідачем є особа, щодо якої здійснюється розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної кон­куренції.

Третьою особою є особа, залучена до участі у справі у зв’яз­ку з тим, що рішення може суттєво зачепити її права та інте­реси, охоронювані цим Законом. Про визнання третьою особою органами Антимонопольного комітету України приймається розпорядження, про що повідомляються особи, які беруть участь у справі.

3. Встановивши, що як відповідач до участі у справі повинна бути залучена інша особа, органами Антимонопольного коміте­ту України приймається розпорядження про заміну відповідача або про залучення до участі у справі співвідповідачів, про що повідомляються особи, які беруть участь у справі.

Стаття 40. Права і обов’язки осіб, які беруть участь у справі

1. Особи, які беруть (брали) участь у справі, мають право:

ознайомлюватися з матеріалами справи (крім інформації з об­меженим доступом, а також інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які беруть (брали) участь у справі, або перешкодити подальшому розгляду справи);

наводити докази, подавати клопотання, усні й письмові по- • яснення (заперечення);

одержувати копії рішень у справі (витяги з них, крім інфор­мації з обмеженим доступом, а також інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які брали участь у справі);

оскаржувати рішення в порядку, визначеному законом.

2. Особи, які беруть участь у справі, зобов’язані добросовіс­но користуватися належними їм правами.

Стаття 41. Забезпечення доказів

1. Доказами у справі можуть бути будь-які фактичні дані, які дають можливість встановити наявність або відсутність порушення.

Ці дані встановлюються такими засобами: поясненнями сто­рін і третіх осіб, поясненнями службових осіб та громадян, пись­мовими доказами, речовими доказами і висновками експертів.

Усні пояснення сторін, третіх осіб, службових чи посадових осіб та громадян, які містять дані, що свідчать про наявність чи відсутність порушення, фіксуються у протоколі.

2. Збір доказів здійснюється Антимонопольним комітетом

;чг

України, його територіальними відділеннями незалежно від міс­цезнаходження доказів.

3. Особи, які беруть участь у справі, мають право надавати докази та доводити їх достовірність (об’єктивність).

Стаття 42. Строк давності притягнення до відповідаль­ності за порушення законодавства про за­хист економічної конкуренції

1. Суб’єкт господарювання не може бути притягнений до відповідальності за порушення законодавства про захист еконо­мічної конкуренції, якщо минув строк давності притягнення до відповідальності.

Строк давності притягнення до відповідальності за порушен­ня законодавства про захист економічної конкуренції становить п’ять років з дня вчинення порушення, а в разі триваючого порушення — з дня закінчення вчинення порушення.

Строк давності притягнення до відповідальності за порушен­ня законодавства про захист економічної конкуренції, передба­чені пунктами 13—16 статті 50.цього Закону, становить три роки з дня вчинення порушення, а в разі триваючого порушен­ня — з дня закінчення вчинення порушення.

2. Перебіг строку давності зупиняється на час розгляду ор­ганами Антимонопольного комітету України справи про пору­шення законодавства про захист економічної конкуренції.

Стаття 43. Забезпечення проведення експертизи

1. Органи Антимонопольного комітету України за власною ініціативою чи за клопотанням особи, яка бере участь у справі, мають право призначати експертизу, про що приймається роз­порядження.

2. Призначаючи експертизу та встановлюючи коло питань, що слід поставити перед експертами, відповідний орган Анти­монопольного комітету України має право запитати пропозиції сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. У розпоряд­женні про призначення експертизи зазначаються питання, на які потрібні висновки експертів, та особа, яка буде проводити експертизу.

3. Експертиза проводиться експертами відповідних установ . або іншими спеціалістами. Експертом може бути призначена будь-яка особа, яка володіє необхідними знаннями для дачі висновку.

4. Орган Антимонопольного комітету України, якщо це не­обхідно для дачі висновку, може надати експерту для ознайом­лення матеріали справи. При цьому експерт не має права роз­

голошувати інформацію з обмеженим доступом, а також інфор- Щ мацію, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які беруть (брали) участь у справі, або перешкодити по­дальшому розгляду справи, що міститься в матеріалах справи.

5. Експерт має право відмовитися від дачі висновку, якщо наданих йому матеріалів недостатньо або якщо він не має не­обхідних знань для виконання покладеного на нього обов’язку.

6. У разі необхідності проведення додаткових досліджень, а також у разі суперечливості висновків кількох експертів орган Антимонопольного комітету України може призначити додатко­ву або повторну експертизу.

7. Експерт за розголошення інформації з обмеженим досту­пом чи іншої інформації, розголошення якої заборонено, дачу неправдивого висновку або за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків несе кримінальну відповідальність відповідно до закону.

8. Витрати на проведення експертизи відшкодовуються за рахунок особи, яка вчинила порушення законодавства про за­хист економічної конкуренції. У разі відмови у відшкодуванні зазначених витрат особа, яка понесла ці витрати, може звер­нутися до суду із заявою про їх відшкодування.

Стаття 44. Вилучення доказів, накладення арешту

1. Вилучення письмових та речових доказів, зокрема доку­ментів, предметів чи інших носіїв інформації, що можуть бути доказами чи джерелом доказів у справі про порушення законо­давства про захист економічної конкуренції, проводиться на підставі розпорядження державного уповноваженого Антимо­нопольного комітету України чи голови територіального відді­лення особисто або уповноваженими ними працівниками Анти­монопольного комітету України, його територіального відділен­ня у випадках, якщо:

докази не було надано і є достатні підстави вважати, що документи, предмети чи інші носії інформації, які можуть бути доказами чи джерелом доказів у справі, знаходяться у певному місці;

існує загроза, що відповідні документи, предмети чи інші носії інформації можуть бути знищені.

2. У разі вилучення оригіналів письмових доказів Антимоно-польний комітет України чи його територіальне відділення на клопотання особи, в якої вилучено відповідні докази, протягом трьох днів з дня внесення клопотання надає цій особі завірені копії цих доказів. Завірені Антимонопольним комітетом Украї-

ни чи його територіальним відділенням копії письмових доказів мають силу оригіналу при пред’явленні їх іншим особам.

3. Якщо вилучення письмових доказів утруднено, наприклад, через їх численність або внаслідок того, що тільки частина з них має значення для справи, уповноважені працівники Анти-монопольного комітету України чи його територіальних відді­лень можуть отримувати витяги з них, засвідчені в установле­ному порядку особою, якій належать документи.

За клопотанням осіб, у яких було вилучено оригінали пись­мових доказів, ці докази можуть бути повернені після закінчен­ня строку оскарження відповідного рішення органу Антимоно-польного комітету України до суду. У матеріалах відповідної справи залишається копія письмового доказу, засвідчена в установленому порядку особою, якій повертається оригінал.

В окремих випадках речові докази після огляду та дослід­ження їх відповідним органом Антимонопольного комітету Ук­раїни можуть бути повернуті за клопотанням осіб, від яких вони були одержані, до закінчення розгляду справи, якщо за­доволення такого клопотання можливе без шкоди для розгляду справи.

4. У разі, коли вилучити докази немає можливості, держав­ний уповноважений, голова територіального відділення Анти­монопольного комітету України чи уповноважені ними праців­ники Антимонопольного комітету України, його територіально­го відділення накладають арешт на предмети, документи, інші носії інформації, що можуть бути доказами чи джерелом дока­зів у справі.

5. Вилучення чи накладення арешту на майно, предмети, ‘ документи, інші носії інформації проводиться у робочий час незалежно від їх місцезнаходження, в тому числі в службових приміщеннях та транспортних засобах, що належать суб’єкту господарювання, на робочих місцях працівників на підставі роз­порядження державного уповноваженого чи голови територі­ального відділення Антимонопольного комітету України; у міс­цях проживання Та інших володіннях осіб — на підставі рішен­ня суду.

Про вилучення чи накладення арешту на майно, предмети, документи, інші носії інформації складається протокол, в якому зазначаються дата його складання, прізвище та посада особи, ‘:

яка провела вилучення, наклала арешт, перелік вилучених чи тих, на які накладено арешт, предметів, документів, інших но­сіїв інформації чи майна. Протокол підписується двома уповно­важеними працівниками Антимонопольного комітету України,

його територіальних відділень, які провели вилучення, наклали арешт. Протокол також підписують особи, які були присутніми при вилученні, накладенні арешту.

У разі відмови осіб від підписання протоколу в ньому робить­ся запис про це. Особа має право подати пояснення і заува­ження стосовно змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви своєї відмови від його підписання.

Копія протоколу про вилучення, накладення арешту надаєть­ся суб’єкту господарювання, документи, предмети, інші носії інформації у якого були вилучені, арештовані, або вручається ‘ представнику суб’єкта господарювання.

6. Повернення вилучених предметів, документів, інших носі­їв інформації оформляється протоколом у порядку, встановле- :

ному для вилучення.

і Про повернення чи зняття арешту з майна, предметів, доку-; ментів, інших носіїв інформації державний уповноважений і Антимонопольного комітету України, голова територіального ¹ відділення Антимонопольного комітету України приймає розпо­рядження.

? 7. Антимонопольний комітет України, його територіальні від- ^ | - ділення забезпечують зберігання письмових та речових доказів. е За утаювання, розтрату чи втрату предметів, документів, ін-і ших носіїв інформації особи, яким вони передані на зберігання, І несуть відповідальність, передбачену законом.

Стаття 45. Сприяння проведенню розгляду справи про порушення законодавства про захист еконо­мічної конкуренції

Для забезпечення проведення розгляду справи про порушен-;; ня законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема І виконання дій, передбачених статтею 44 цього Закону, органи | внутрішніх справ, митні органи та інші правоохоронні органи зо-|; бов’язані надавати у межах наданих їм прав допомогу Антимо-1 нопольному комітету України, його територіальним відділенням.

Стаття 46. Рекомендації органів Антимонопольного комітету України

1. Органи Антимонопольного комітету України мають право , надавати рекомендації органам влади, органам місцевого само­врядування, органам адміністративно-господарського управлін-ня та контролю, суб’єктам господарювання, об’єднанням сто­совно припинення дій, які містять ознаки порушення законе- , давства про захист економічної конкуренції, усунення причин .. виникнення цих порушень і умов, що їм сприяють, а у разі,

якщо порушення припинено, — щодо вжиття заходів для усу­нення наслідків цих порушень. Рекомендації надаються у формі листа.

2. Рекомендації органів Антимонопольного комітету України підлягають обов’язковому розгляду органами чи особами, яким вони надані. Про результати їх розгляду Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню повідомля­ється у десятиденний строк з дня отримання рекомендацій, як­що органами Антимонопольного комітету України не продовже­но цей строк.

3. За умови виконання положень рекомендацій у разі, якщо порушення не призвело до суттєвого обмеження чи спотворен­ня конкуренції, не завдало значних збитків окремим особам чи суспільству та вжито відповідних заходів для усунення наслід­ків порушення, провадження у справі про порушення законо­давства про захист економічної конкуренції не розпочинається, а розпочате провадження закривається. ц|

Стаття 47. Попереднє рішення у справі Ц

1. У процесі розгляду справи органи Антимонопольного ко- Щ мітету України за поданою суб’єктом господарювання заявою про вжиття заходів для відвернення негативних та непоправних наслідків для суб’єктів господарювання внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції можуть прийняти попереднє рішення про:

заборону особі (відповідачу), в діях якої вбачаються ознаки порушення, вчиняти певні дії, в тому числі про блокування цінних паперів;

обов’язкове вчинення певних дій, якщо невідкладне вчинен­ня цих дій є необхідним виходячи із законних прав та інтересів інших осіб.

2. Попереднє рішення може бути оскаржене в порядку, ви­значеному статтею 60 цього Закону, у п’ятнадцятиденний строк з дня його одержання. Цей строк не може бути поновлено.

3. У разі закриття розгляду справи у зв’язку з недоведенням вчинення порушення відповідач може звернутися до суду про відшкодування йому суб’єктом господарювання, який подав заяву відповідно до частини першої цієї статті, збитків, завда­них у зв’язку з прийняттям попереднього рішення.

4. Попереднє рішення, якщо в ньому не зазначено коротший строк, втрачає чинність з дня отримання відповідачем рішення, прийнятого за результатами розгляду справи.

Стаття 48. Рішення у справах про порушення законо­давства про захист економічної конкуренції

1. За результатами розгляду справ про порушення законодав­ства про захист економічної конкуренції органи Антимонополь­ного комітету України приймають рішення, в тому числі про:

визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; . •

припинення порушення законодавства про захист економіч­ної конкуренції;

зобов’язання органу влади, органу місцевого самоврядуван­ня, органу адміністративно-господарського управління та конт­ролю скасувати або змінити прийняте ним рішення чи розірва­ти угоди, визнані антиконкурентними діями органів влади, ор­ганів місцевого самоврядування, органів адміністративно-госпо­дарського управління та контролю;

визнання суб’єкта господарювання таким, що займає моно­польне (домінуюче) становище на ринку;

примусовий поділ суб’єкта господарювання, що займає мо­нопольне (домінуюче) становище на ринку;

накладення штрафу;

блокування цінних паперів;

усунення наслідків порушень законодавства про захист еко­номічної конкуренції;

скасування дозволу на узгоджені дії у разі вчинення дій, заборонених згідно із статтею 19 цього Закону;

оприлюднення відповідачем за власні кошти офіційної інфор­мації Антимонопольного комітету України чи його територіаль­ного відділення стосовно рішення, прийнятого у справі про по­рушення, в тому числі опублікування рішень у повному обсязі (за вилученням інформації з обмеженим доступом, а також ви­значеної відповідним державним уповноваженим, головою’те-I риторіального відділення інформації, розголошення якої може

• завдати шкоди інтересам інших осіб, які брали участь у справі), ‘ у строк і спосіб, визначені цим рішенням або законодавством;

; закриття провадження у справі. ;, 2. Органи Антимонопольного комітету України, які прийня-

•^ ли рішення, не мають права його скасувати або змінити, крім ‘ випадків, передбачених статтею 58 цього Закону. Вони можуть | виправити допущені в рішенні описки чи явні арифметичні по­милки, роз’яснити своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту, а також прийняти додаткове рішення, якщо з якогось питання, що досліджувалося під час розгляду справи, не прий­нято рішення.

3. З метою захисту суспільних інтересів чи відвернення не-

гативних або непоправних наслідків для суб’єктів господарю­вання органи Антимонопольного комітету України приймають рішення про визнання рішення, прийнятого відповідно до час­тини першої цієї статті, частини першої статті ЗО Закону Ук­раїни «Про захист від недобросовісної конкуренції», таким, дія якого не зупиняється у зв’язку з:

порушенням судом провадження у справі про визнання його недійсним;

переглядом відповідного рішення (постанови) суду. (абзаци третій і четвертий частини третьої статті 48 замінено одним абзацом згідно із Законом України від 15.05.2003 р. № 762-ІУ,

у зв’язку з цим абзац п’ятий вважати абзацом четвертим) Рішення органу Антимонопольного комітету України, перед­бачене цією частиною, може бути прийняте за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи органів Антимо­нопольного комітету України. Таке рішення може прийматись як перед поданням відповідної заяви до суду, так і після подан­ня такої заяви, якщо судом не зупинено дію рішення органу Антимонопольного комітету України, що оскаржується.

Стаття 49. Підстави закриття розгляду справи про пору­шення законодавства про захист економічної конкуренції

Розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції підлягає закриттю без прийняття рі­шення по суті, якщо:

справа не підлягає розгляду в Антимонопольному комітеті України, його територіальному відділенні;

не встановлено відповідача або його місцезнаходження;

відповідача — юридичну особу ліквідовано;

вже розглянуто чи розглядається органами Антимонопольно­го комітету України справа з тих же підстав щодо того самого відповідача;

не доведено вчинення порушення;

є інші підстави, передбачені законом.

Розділ VIII. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ЗАХИСТ ЕКОНОМІЧНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ

Стаття 50. Порушення законодавства про захист еконо­мічної конкуренції

Порушеннями законодавства про захист економічної конку­ренції є: ;

1) антиконкурентні узгоджені дії; ЩЩ

2) зловживання монопольним (домінуючим) становищем;

3) антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого само­врядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю;

4) невиконання рішення, попереднього рішення органів Ан­тимонопольного комітету України або їх виконання не в повно­му обсязі;

5) здійснення учасниками узгоджених дій — суб’єктами гос­подарювання дій, заборонених згідно з частиною п’ятою стат-

| ті 10 цього Закону;

| 6) делегування повноважень органів влади чи органів місце-

| вого самоврядування у випадках, заборонених згідно із стат­тею 16 цього Закону;

‘. 7) вчинення дій, заборонених згідно із статтею 17 цього Закону;

8) обмежувальна та дискримінаційна діяльність, заборонена згідно із частиною другою статті 18, статтями 19 і 20 цього Закону;

9) обмежувальна діяльність, заборонена згідно із частиною . першою статті 18 цього Закону;

10) недотримання умов, передбачених- пунктом 2 частини третьої статті 22 цього Закону;

11) порушення положень погоджених з органами Антимоно­польного комітету України установчих документів суб’єкта гос­подарювання, створеного в результаті концентрації, якщо це призводить до обмеження конкуренції;

12) концентрація без отримання відповідного дозволу органів Антимонопольного комітету України, у разі якщо наявність та­кого дозволу необхідна;

13) неподання інформації Антимонопольному комітету Украї­ни, його територіальному відділенню у встановлені органами • ‘ Антимонопольного комітету України, головою його територіаль-,. ного відділення чи нормативно-правовими актами строки; « ‘ 14) подання інформації в неповному обсязі Антимонопольно-; му комітету України, його територіальному відділенню у вста-: новлені органами Антимонопольного комітету України, голо-і вою його територіального відділення чи нормативно-правовими актами строки;

15) подання недостовірної інформації Антимонопольному ко­мітету України, його територіальному відділенню;

16) створення перешкод працівникам Антимонопольного ко­мітету України, його територіального відділення у проведенні перевірок, огляду, вилученні чи накладенні арешту на майно, документи, предмети чи інші носії інформації;

17) надання рекомендацій суб’єктами господарювання, об’- Я єднаннями, органами влади, органами місцевого самоврядуван­ня, органами адміністративно-господарського управління та контролю, що схиляють до вчинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції чи сприяють вчиненню та­ких порушень;

18) обмеження в господарській діяльності суб’єкта господа­рювання у відповідь на те, що він звернувся до Антимонополь-ного комітету України, його територіального відділення із зая­вою про порушення законодавства про захист економічної кон­куренції;

19) невиконання учасниками узгоджених дій, концентрації вимог і зобов’язань, якими було обумовлене рішення про на­дання дозволу на узгоджені дії, концентрацію;

20) обмежувальна діяльність об’єднань, заборонена згідно зі

статтею 21 цього Закону, й Стаття 51. Види відповідальності • Порушення законодавства про захист економічної конкурен- |

ції тягне за собою відповідальність, встановлену законом. ™

Стаття 52. Штрафи

1. Органи Антимонопольного комітету України накладають штрафи на об’єднання, суб’єктів господарювання:

юридичних осіб;

фізичних осіб;

групу суб’єктів господарювання — юридичних та/або фізич­них осіб, що відповідно до статті 1 цього Закону визнається суб’єктом господарювання, у випадках, передбачених частиною четвертою цієї статті.

2. За порушення, передбачені:

пунктами 1, 2 та 4 статті 50 цього Закону, накладаються штрафи у розмірі до десяти відсотків доходу (виручки) суб’єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому наклада­ється штраф. У разі наявності незаконно одержаного прибутку, який перевищує десять відсотків зазначеного доходу (виручки), штраф накладається у розмірі, що не перевищує потрійного розміру незаконно одержаного прибутку. Розмір незаконно одержаного прибутку може бути обчислено оціночним шляхом;

пунктами 5, 8, 10, 11, 12 та 19 статті 50 цього Закону, нак­ладаються штрафи у розмірі до п’яти відсотків доходу (вируч­ки) суб’єкта господарювання від реалізації продукції (товарів,

робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року,^^

• якому накладається штраф;

пунктами 9, 13—16 та 18 статті 50 цього Закону, наклада­ються штрафи у розмірі до одного відсотка доходу (виручки) суб’єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, ро­біт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому

> накладається штраф.

3. Доход (виручка) суб’єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) визначається як сумарна вар­тість доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) усіх юридичних та фізичних осіб, що входять до групи, яка визнається суб’єктом господарювання відповідно до стат- ‘ ті 1 цього Закону.

4. У разі, коли декілька юридичних та/або фізичних осіб — суб’єктів господарювання, які входять до групи, що визнається суб’єктом господарювання, вчинили діяння (дії, бездіяльність), ,: які призвели до порушення законодавства про захист економіч­ної конкуренції зазначеним суб’єктом господарювання, та/або мають права, без яких вчинення порушення було б неможли­вим, та/або отримали чи можуть отримати переваги у конку­ренції чи інші вигоди, штраф накладається на суб’єкт господа­рювання в особі юридичних та/або фізичних осіб, які вчинили наведені діяння (дії, бездіяльність) або отримали чи можуть отримати наведені вигоди. Під вигодою вважається, зокрема, можливість впливати на діяльність інших юридичних та/або фізичних осіб — суб’єктів господарювання, одержання частини їх прибутку.

5. Якщо доходу (виручки) немає або відповідач на вимогу ор­ганів Антимонопольного комітету України, голови його терито­ріального відділення не надав розмір доходу (виручки), штраф, передбачений абзацом другим частини другої цієї статті, накла­дається у розмірі до двадцяти тисяч неоподатковуваних мініму­мів доходів громадян; штраф, передбачений абзацом третім час­тини другої цієї статті, — у розмірі до десяти тисяч неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян; штраф, передбачений аб-’ • зацом четвертим частини другої цієї статті, — у розмірі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

6. Рішення про накладення штрафів у розмірах понад одну тисячу неоподатковуваних мінімумів доходів громадян прийма­ються виключно Антимонопольним комітетом України, адмі­ністративною колегією Антимонопольного комітету України на їх засіданнях.

7. У разі, якщо суб’єкт господарювання працював менше од-^ ного року, розмір штрафу обчислюється від доходу (виручки) суб’єкта господарювання за весь час до прийняття рішення про накладення штрафу.

Стаття 53. Примусовий поділ

1. Якщо суб’єкт господарювання зловживає монопольним (домінуючим) становищем на ринку, органи Антимонопольного комітету України мають право прийняти рішення про примусо­вий поділ суб’єкта господарювання, що займає монопольне (до­мінуюче) становище.

2. Примусовий поділ не застосовується у разі:

неможливості організаційного або територіального відокрем­лення підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць;

наявності тісного технологічного зв’язку підприємств, струк­турних підрозділів чи структурних одиниць (якщо обсяг про­дукції, яка вживається суб’єктом господарювання, перевищує тридцять відсотків валового обсягу продукції підприємства, структурного підрозділу чи структурної одиниці).

3. Рішеяня органів Антимонопольного комітету України про примусовий поділ суб’єкта господарювання підлягає виконанню у встановлений строк, який не може бути меншим шести місяців.

4. Реорганізація суб’єкта господарювання, що підлягає при­мусовому поділу, здійснюється на його розсуд за умови усунен­ня монопольного (домінуючого) становища цього суб’єкта гос­подарювання на ринку.

Стаття 54. Адміністративна відповідальність посадових осіб та інших працівників суб’єктів господа­рювання, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю

1. За правопорушення, передбачені пунктами 13—16 стат­ті 50 цього Закону, посадові особи та інші працівники суб’єктів господарювання, працівники органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управ­ління та контролю несуть адміністративну відповідальність згід­но з законом.

2. За правопорушення, передбачені пунктами 4, 13—16 стат­ті 50 цього Закону, посадові особи органів влади, органів міс­цевого самоврядування, органів адміністративно-господарсько­го управління та контролю несуть адміністративну відповідаль­ність згідно з законом. Ц|

І ^ ^! ‘•

• Стаття 55. Відшкодування шкоди «ЯЦ

1. Особи, яким заподіяно шкоду внаслідок порушення зако- І нодавства про захист економічної конкуренції, можуть зверну- І . тися до суду із заявою про її відшкодування. І

2. Шкода, заподіяна порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченими пунктами 1, 2, 5, 10, 12, 18, 19 статті 50 цього Закону, відшкодовується особою, що

• вчинила порушення, у подвійному розмірі завданої шкоди. ^

І Розділ IX. ПОРЯДОК ВИКОНАННЯ, ПЕРЕВІРКА, | ; ПЕРЕГЛЯД, ОСКАРЖЕННЯ РІШЕНЬ, І і РОЗПОРЯДЖЕНЬ, ОБЧИСЛЕННЯ СТРОКІВ |

І ТА ОБМІН ІНФОРМАЦІЄЮ |

І «Ч ‘ Стаття 56. Порядок виконання рішень та розпоряджень І органів Антимонопольного комітету України,

голів територіальних відділень Антимоно-; польного комітету України

^; 1. Рішення (витяг з нього за вилученням інформації з обме­женим доступом, а також визначеної відповідним державним уповноваженим Антимонопольного комітету України, головою територіального відділення Антимонопольного комітету України інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам ін­ших осіб, які брали участь у справі), розпорядження органів Ан-< тимонопольного комітету України, голів його територіальних ; відділень надається для виконання шляхом надсилання або вру-. чення під розписку чи доведення до відома в інший спосіб.

У разі, якщо вручити рішення немає можливості внаслідок:

відсутності фізичної особи за останнім відомим місцем про­живання (місцем прописки);

відсутності посадових осіб чи уповноважених представників І суб’єкта господарювання, органу адміністративно-господарського і управління та контролю за відповідною юридичною адресою, — ‘^ рішення органів Антимонопольного комітету України вважа-; ється таким, що вручене відповідачу, через десять днів з дня ; оприлюднення інформації про прийняте рішення в офіційному друкованому органі (газета Верховної Ради України «Голос Ук­раїни», газета Кабінету Міністрів України «Урядовий кур’єр», «Офіційний вісник України», друковані видання відповідної об-\ ласної ради за останнім відомим місцем проживання чи місцем ^? прописки, юридичної адреси відповідача). ;. 2. Рішення та розпорядження органів Антимонопольного ко-\ мітету України, голів його територіальних відділень є обов’яз-; ковими до виконання.

3. Особа, на яку накладено штраф за рішенням органу Ан-тимонопольного комітету України, сплачує його у тридцятиден­ний строк з дня одержання рішення про накладення штрафу.

4. Якщо штраф накладено на суб’єкт господарювання відпо­відно до частини четвертої статті 52, сплата штрафу може здій­снюватися як повністю, так і частково будь-якою юридичною чи фізичною особою, яка входить до складу суб’єкта господа­рювання і на яку накладено штраф. Сплата штрафу у повному обсязі однією юридичною чи фізичною особою або декількома особами звільняє інших осіб, за яких цей штраф було сплачено, від сплати штрафу.

5. За кожний день прострочення сплати штрафу стягується пеня у розмірі півтора відсотка від суми штрафу. Розмір пені не може перевищувати розміру штрафу, накладеного відповід­ним рішенням органу Антимонопольного комітету України.

Нарахування пені припиняється, з дня прийняття судом рі­шення про стягнення відповідного штрафу.

Нарахування пені зупиняється на час розгляду чи перегляду судом:

(абзац третій частини п’ятої статті 56 у редакції За­кону України від 15.05.2003 р. № 762-ІУ) «

справи про визнання недійсним рішення органу Антимоно­польного комітету України про накладення штрафу;

відповідного рішення (постанови) суду.

(абзац п’ятий частини п’ятої статті 56 із змінами, вне­сеними згідно із Законом України від 15.05.2003 р. № 762-ІУ)

Абзац шостий частини п’ятої статті 56 виключено.

(Згідно із Законом України від 15.05.2003 р. № 762-ІУ)

6. За заявою особи, на яку накладено штраф, органи Анти­монопольного комітету України своїм рішенням мають право відстрочити або розстрочити сплату накладеного ним штрафу.

7. У разі несплати штрафу у строки, передбачені рішенням, та пені органи Антимонопольного комітету України стягують штраф та пеню в судовому порядку.

8. Суми стягнутих штрафів та пені зараховуються до спеці­ального фонду Державного бюджету України як власні надхо­дження Антимонопольного комітету України і використовують­ся на потреби Антимонопольного комітету України, якщо інше прямо не передбачено законом.

(Дію частини восьмої статті 56 зупинено на 2003 рік згідно із Законом України від 26.12.2002 р. № 380-/V, на 2004 рік — згідно із Законом України від 27.11.2003 р. № 1344-ІУ)

9. Рішення відповідних органів та посадових осіб Антимоно- -’Щ польного комітету України про накладення адміністративних стягнень на посадових осіб та інших працівників суб’єктів гос­подарювання, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контро­лю виконуються в порядку, встановленому законом.

Стаття 57. Перевірка рішень у справах про порушення законодавства про захист економічної конку­ренції та у заявах, справах про узгоджені дії

1. Рішення, прийняті адміністративною колегією територі­ального відділення Антимонопольного комітету України, дер­жавним уповноваженим Антимонопольного комітету України, адміністративною колегією Антимонопольного комітету Украї­ни у справах про порушення законодавства про захист еконо­мічної конкуренції, у заявах, справах про узгоджені дії, можуть бути перевірені за заявою осіб, які брали участь у справі, або за власною ініціативою у порядку, встановленому Антимоно-польним комітетом України.

2. Заява про перевірку рішення може бути подана до Анти­монопольного комітету України у двомісячний строк з дня одер­жання рішення. Цей строк не може бути відновлено.

3. Рішення адміністративної колегії територіального відділен­ня Антимонопольного комітету України перевіряються адмініст­ративною колегією Антимонопольного комітету України чи Ан-тимонопольним комітетом України, рішення державного упов­новаженого Антимонопольного комітету України, адміністра­тивної колегії Антимонопольного комітету України — Антимо-нопольним комітетом України.

4. Органи Антимонопольного комітету України, які здійсню­ють перевірку рішення, можуть зупинити виконання рішення до закінчення його перевірки, про що письмово повідомляються особи, які беруть участь у справі.

5. За результатами перевірки рішення органи Антимонополь- ^

ного комітету України мають право: І залишити рішення без змін; Й змінити рішення; Щ скасувати рішення частково і направити справу на новий

розгляд у цій частині;

скасувати рішення і прийняти нове рішення або передати

справу на новий розгляд чи припинити провадження у справі.

Стаття 58. Перегляд рішень у справах про порушення законодавства про захист економічної конку­ренції та у заявах, справах про узгоджені дії, концентрацію

1. Органи Антимонопольного комітету України з власної іні­ціативи чи за заявами осіб можуть переглянути рішення, прий­няті ними у справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та у заявах, справах про узгоджені дії, концентрацію, у разі:

якщо істотні обставини не були і не могли бути відомі орга­нам Антимонопольного комітету України, що призвело до прий­няття незаконного або необгрунтованого рішення;

якщо рішення було прийнято на підставі недостовірної ін­формації, що призвело до прийняття незаконного або необгрун­тованого рішення;

невиконання учасниками узгоджених дій, концентрації вимог і зобов’язань, якими було обумовлене рішення органів Антимо­нопольного комітету України щодо узгоджених дій, концентра­ції відповідно до частини другої статті 31 цього Закону;

якщо обставини, на підставі яких було прийняте рішення про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію суб’єктів господарювання, вже не існують;

наявності інших підстав, передбачених законами України.

Органи Антимонопольного комітету України, які прийняли рішення, можуть зупинити виконання рішення до закінчення його перегляду, про що письмово повідомляються особи, які беруть участь у справі.

2. Перегляд рішень у справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, у заявах, справах про уз­годжені дії, концентрацію допускається у випадках, передбаче­них:

абзацами другим та третім частини першої цієї статті, — • протягом п’яти років з дня прийняття відповідного рішення;

абзацами четвертим та п’ятим частини першої цієї статті, — протягом періоду дії рішення;

абзацом шостим частини першої цієї статті, — протягом .^:;

трьох років з дня прийняття рішення, якщо інше не встановле- -но законом. ^:

3. За результатами перегляду органи Антимонопольного ко- ^:

мітету України можуть:

залишити рішення без змін;

змінити рішення;

скасувати рішення;

прийняти нове рішення, передбачене статтями 31 та 48

цього Закону, частиною першою статті ЗО Закону України «Про | захист від недобросовісної конкуренції». І

4. У разі якщо за результатами перегляду рішень Антимоно-польний комітет України приймає рішення про заборону кон­центрації, державна реєстрація суб’єкта господарювання, ство­реного в результаті концентрації, скасовується у судовому по­рядку за позовом Антимонопольного комітету України.

Стаття 59. Підстави для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонополь­ного комітету України

1. Підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є:

неповне з’ясування обставин, які мають значення для справи;

недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими;

невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; |

порушення або неправильне застосування норм матеріально- І го чи процесуального права. • « « |

2. Порушення або неправильне застосування норм процесу­ального права може бути підставою для зміни, скасування чи визнання недійсним рішення тільки за умови, якщо це пору­шення призвело до прийняття неправильного рішення.

Стаття 60. Оскарження рішень органів Антимонополь­ного комітету України

1. Заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено.

2. Рішення Антимонопольного комітету України, адміністра­тивної колегії Антимонопольного комітету України та державно­го уповноваженого Антимонопольного комітету України оскар-• жуються до господарського суду міста Києва. Рішення адмініст­ративної колегії територіального відділення Антимонопольного комітету України оскаржуються до господарських судів Авто­номної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

(частина друга статті 60 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 15.05.2003 р. № 762-ІУ)

3. Прийняття судом до розгляду заяви про визнання недійс­ним рішення органу Антимонопольного комітету України не зупиняє його виконання, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

4. Порушення судом провадження у справі про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету У краї-ни, прийнятого:

згідно з частиною першою статті 48 цього Закону, частиною першою статті ЗО Закону України «Про захист від недобросо­вісної конкуренції»;

за результатами перевірки відповідно до частини п’ятої стат­ті 57 цього Закону;

за результатами перегляду відповідно до частини третьої статті 58 цього Закону, а також перегляд за заявою сторони відповідного рішення (постанови) суду зупиняє виконання за­значеного рішення органу Антимонопольного комітету України на час розгляду цієї справи чи перегляду відповідного рішення (постанови) суду, якщо органом Антимонопольного комітету України відповідно до частини третьої статті 48 цього Закону чи судом не визначено інше.

(абзац п’ятий частини четвертої статті 60 у редакції Закону України від 15.05.2003 р. № 762-ІУ)

5. Незалежно від положень частини четвертої цієї статті, у разі наявності достатніх підстав, суд може зупинити дію рішен­ня органу Антимонопольного комітету України.

Стаття 61. Повідомлення про судові справи

1. Суд за запитом Антимонопольного комітету України пові’ домляє Антимонопольний комітет України про судові справи, що вирішуються на підставі законодавства про захист еконо­мічної конкуренції.

2. Державний-уповноважений Антимонопольного комітету України, голова територіального відділення Антимонопольного комітету України чи уповноважені ними працівники Антимоно­польного комітету України, його територіальних відділень мають право знайомитися з матеріалами цих справ та отриму­вати копії документів. Антимонопольний комітет України та йо­го територіальні відділення мають право вступити у справу як треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, якщо рішення може вплинути на їх права та обов’язки при здійсненні державного контролю щодо захисту економічної конкуренції.

Стаття 62. Визначення та обчислення строків у законо­давстві про захист економічної конкуренції

1. Строки, в межах яких вчиняються відповідні дії, зокрема -при розгляді заяв про надання дозволу на узгоджені дії, кон­центрацію суб’єктів господарювання, при розгляді справ про

> порушення законодавства про захист економічної конкуренції тощо, встановлюються законодавством про захист економічної :

конкуренції, а також органами Антимонопольного комітету Ук-’ раїни, головою територіального відділення Антимонопольного і: комітету України. Зазначені строки визначаються календарною [ датою, зазначенням події, що повинна неминуче настати, чи • ; періодом часу. ;’ ‘ 2. Перебіг строку, який обчислюється роками, місяцями або 1 днями, починається наступного дня після календарної дати або ‘ ; настання події, якими визначено його початок. - . ^ Строк, який обчислюється роками, закінчується у відповід-| ний місяць і число останнього року строку. :

; Строк, який обчислюється місяцями, закінчується у відповід- ‘‘ ; не число останнього місяця строку. Якщо кінець строку, який об-1 числюється місяцями, припадає на такий місяць, що не має відпо-:; відного числа, строк закінчується в останній день цього місяця. | У разі, коли останній день припадає на неробочий день, днем І закінчення строку вважається перший наступний за ним робо­чий день.

і Останній день строку триває до 24 години, але, коли в цей \ строк необхідно було вчинити дію в Антимонопольному коміте-^і: ті України чи його територіальному відділенні, строк закінчу­ється в момент закінчення робочого дня.

‘ 3. Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчен- ^ ня необхідні документи здано на пошту. |

Стаття 63. Обмін інформацією Е

1. Суб’єкти господарювання, пов’язані відносинами контро- ‘«• лю відповідно до статті 1 цього Закону, зобов’язані забезпечу­вати обмін інформацією між собою, в тому числі стосовно ви­падків, передбачених частиною другою статті 22 цього Закону, та вживати інших заходів у такий спосіб та у такому обсязі, . які б забезпечували запобігання вчиненню порушень законо­давства про захист економічної конкуренції.

2. Невиконання суб’єктами господарювання вимог частини першої цієї статті не звільняє інших суб’єктів господарювання, ^; яким повинна бути надана інформація чи які повинні були вжи-\ ти інших заходів, від відповідальності.

Розділ X. ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності через рік після його опублі- ? ‘ кування, крім пунктів 2 і 3 цього розділу, які набирають чин­ності з дня опублікування.

2. До набрання чинності цим Законом суб’єкти господарю-

вання повинні звернутися до органів Антимонопольного комі­тету України із заявою про надання дозволу на узгоджені дії, якщо ці дії матимуть місце на день набрання чинності цим За­коном і можуть бути дозволені відповідно до статті 10 цього Закону.

3. Узгоджені дії, стосовно яких було подано заяву згідно з пунктом 2 цього розділу, вважаються дозволеними, якщо про­тягом одного року з дня набрання чинності цим Законом орга­нами Антимонопольного комітету України не прийнято рішення про заборону цих узгоджених дій.

4. Стаття 44 цього Закону в частині проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи об­шуку набирає чинності з дня набрання чинності законом, що передбачить порядок прийняття судом рішення стосовно про­никнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку.

5. Доручити Кабінету Міністрів України у тримісячний строк після введення в дію Закону України «Про захист економічної конкуренції»:

подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів України у відповідність із цим Законом;

привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

• забезпечити перегляд і скасування міністерствами та іншими -центральними органами виконавчої влади України їх норматив­но-правових актів, що суперечать цьому Закону;

розробити нормативно-правові акти, передбачені цим Законом.

6. Визнати такими, що втратили чинність:

Закон України «Про обмеження монополізму та недопущен­ня недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» (Ві­домості Верховної Ради України, 1992 р., № 21, ст. 296; 1993 р„ № 27, ст. 291; 1995 р., № 28, ст. 202; 1998 р., № 34, ст. 229);

пункт 12 Закону України «Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України щодо охорони інтелектуаль­ної власності» (Відомості Верховної Ради України, 1995 р., № 13, ст. 85);

пункт 3 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законів України, що передбачають безспірне списання (стягнення) коштів з рахунків юридичних осіб та фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності у банках» (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 10, ст. 36).

Президент України Л; КУЧМА м. Київ, 11 січня 2001 року, № 2210-1 II

І ЗАКОН УКРАЇНИ ІИН

‘‘ . ‘ ‘^^И І Про Антимонопольний комітет України ^ ^И

(Відомості Верховної Ради (ВВР), 1993. № 50, ст. 472) ‘^1 (З наступними змінами і доповненнями) :.^Н

Глава І. Загальні положення ^Н Стаття 1. Антимонопольний комітет України НІ

Антимонопольний комітет України є державним органом із ‘ спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності.

(стаття 1 в редакції Закону України від 13.07.2000 р. 1907-ІІІ, із змінами, внесеними згідно із Законом України від 20.11.2003 р. № 1294-ІУ)

Особливості спеціального статусу Антимонопольного коміте­ту України обумовлюються його завданнями та повноваження­ми, в тому числі роллю у формуванні конкурентної політики, та визначаються цим Законом, іншими актами законодавства і полягають, зокрема, в особливому порядку призначення та звільнення Голови Антимонопольного комітету України, його . заступників, державних уповноважених Антимонопольного ко­мітету України, голів територіальних відділень Антимонополь­ного комітету України, у спеціальних процесуальних засадах діяльності Антимонопольного комітету України, наданні соці­альних гарантій, охороні особистих і майнових прав працівни­ків Антимонопольного комітету України на рівні з працівника­ми правоохоронних органів, в умовах оплати праці.

(статтю 1 доповнено частиною другою згідно із Зако­ном України від 20.11.2003 р. № 1294-1 V)

Стаття 2. Підконтрольність та підзвітність Антимоно­польного комітету України

Антимонопольний комітет України підконтрольний Прези-

? денту України та підзвітний Верховній Раді України.

; Антимонопольний комітет України щорічно подає Верховній

[ Раді України звіт про свою діяльність.

^? (стаття 2 в редакції Закону України від 13.07.2000 р.

‘ № 1907-111)

Стаття 3. Завдання Антимонопольного комітету України Основним завданням Антимонопольного комітету України є

(участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині:

1) здійснення державного контролю за дотриманням законо­давства про захист економічної конкуренції на засадах рівності

суб’єктів господарювання, перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень за-конодавства про захист економічної конкуренції;

2) контролю за концентрацією, узгодженими діями суб’єктів господарювання та регулюванням цін (тарифів) на товари, що виробляються (реалізуються) суб’єктами природних монополій;

3) сприяння розвитку добросовісної конкуренції;

4) методичного забезпечення застосування законодавства про захист економічної конкуренції.

(стаття 3 в редакції Законів України від 13.07.2000 р. № 1907-ІІІ, від 20.11.2003 р. № 1294-1 V)

Стаття 4. Основні принципи діяльності Антимоно-польного комітету України

Антимонопольний комітет України будує свою діяльність на . принципах:

— законності;

— гласності;

— захисту конкуренції на засадах рівності фізичних та юри­дичних осіб перед законом та пріоритету прав споживачів.

(абзац четвертий статті 4 у редакції Закону України від 20.11.2003 р. № 1294-1 V)

Стаття 5. Законодавство про Антимонопольний комі­тет України

Антимонопольний комітет України здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, законів України «Про захист економічної конкуренції», «Про захист від недобросовісної кон­куренції», цього Закону, інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.

(частина перша статті 5 у редакції Закону України від 20.11.2003 р. № 1294-1 V)

Якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить цей Закон, то застосовуються правила міжнародного договору.

У цьому Законі відповідні терміни розуміються у значеннях, визначених Законом України «Про захист економічної конку­ренції».

(частина третя статті 5 у редакції Закону України від 20,11.2003 р. № 1294-1 V)

У цьому Законі термін «законодавство про захист економіч­ної конкуренції» розуміється у значенні, визначеному статтею З’Закону України «Про захист економічної конкуренції».

ь-

(частина четверта статті 5 у редакції Закону України, від 20.11.2003 р. № 1294-1 V) , І (стаття 5 в редакції Закону України від 13.07.2000 а^ № 1907-ІІІ) •• , .!•

; Глава II. Структура, компетенція і організація |^1 ; діяльності Антимонопольного комітету України «^»^?»

‘ Стаття 6. Система органів Антимонопольного комітету України

Антимонопольний комітет України утворюється у складі Го-\ лови та десяти державних уповноважених.

З числа державних уповноважених призначаються два пер­ших заступники та три заступники Голови Антимонопольного комітету України. , (частина друга статті 6 із змінами, внесеними згідно із ;

^? Законами України від 13.07.2000 р. № 1907-ІІІ, від ;

^? 20.11.2003 р. № 1294-ІУ)

Антимонопольний комітет України^ утворює територіальні

[відділення. > Один з державних уповноважених Антимонопольного коміте-’ ту України за посадою є також головою Київського міського те­риторіального відділення Антимонопольного комітету України. ^; (статтю 6 доповнено новою частиною четвертою згід-\ но із Законом України від 20.11.2003 р. № ! 294-1 V, у зв’язку і з цим частини четверту та п’яту вважати відповідно час-» тинами п’ятою та шостою) •:. \ Антимонопольний комітет України і його територіальні від-і ділення становлять систему органів Антимонопольного коміте-; ту України, яку очолює Голова Комітету. | Антимонопольний комітет України, його територіальні відді-’ лення є юридичними особами, мають поточні та вкладні (депо- > зитні) рахунки в установах банку, печатки із зображенням Дер- :

жавного герба України та своїм найменуванням.

(частина шоста статті 6 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 10.01.2002 р. № 2921-III) ••

Антимонопольний комітет України, адміністративні колегії •• Антимонопольного комітету України, державні уповноважені , Антимонопольного комітету України, адміністративні колегії те­риторіальних відділень Антимонопольного комітету України є [ органами Антимонопольного комітету України.

(статтю 6 доповнено частиною сьомою згідно із Зако-1 ном України від 20.11.2003 р. № 1294-1 V)

Стаття 7. Повноваження Антимонопольного комітету І України В

У сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства ^ про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має такі повноваження:

1) розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проводити розслідування за цими заявами і справами;

2) приймати передбачені законодавством про захист еконо­мічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами, перевіряти та переглядати рішення у справах, нада­вати висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодав­ства про захист економічної конкуренції;

3) розглядати справи про адміністративні правопорушення, приймати постанови та перевіряти їх законність та обгрунтованість;

4) перевіряти суб’єкти господарювання, об’єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністратив­но-господарського управління та контролю щодо дотримання ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції та під час проведення розслідувань за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

5) при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб’єктів господарювання, об’єднань, органів влади, органів місцевого са­моврядування, органів адміністративно-господарського управ­ління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фі­зичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеже­ним доступом;

6) призначати експертизу та експерта з числа осіб, які во­лодіють необхідними знаннями для надання експертного вис­новку;

7) у випадках та порядку, передбачених законом, проводити огляд службових приміщень та транспортних засобів суб’єктів господарювання — юридичних осіб, вилучати або накладати арешт на предмети, документи чи інші носії інформації, які можуть бути доказами або джерелом доказів у справі незалеж­но від їх місцезнаходження;

8) у разі перешкоджання працівникам Антимонопольного ко­мітету України у виконанні ними повноважень, передбачених пунктами 4, 5 і 7 цієї частини, залучати працівників органів внутрішніх справ для застосування заходів, передбачених зако­ном, для подолання перешкод;

г-

9) залучати працівників органів внутрішніх справ, митних та інших правоохоронних органів для забезпечення проведення розгляду справи про порушення законодавства про захист еко­номічної конкуренції, зокрема в разі проведення розслідування;

10) залучати до проведення перевірок спеціалістів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підпри-

| ємств, установ, організацій за погодженням з їх керівниками,

і депутатів місцевих рад за їх згодою;

: 11) проводити дослідження ринку, визначати межі товарного ринку, а також становище, в тому числі монопольне (доміную­че), суб’єктів господарювання на цьому ринку та приймати від­повідні рішення (розпорядження);

12) визначати наявність або відсутність контролю між суб’­єктами господарювання або їх частинами та склад групи суб’­єктів господарювання, що є єдиним суб’єктом господарювання;

13) вносити до органів виконавчої влади, органів місцевого са­моврядування обов’язкові для розгляду подання щодо анулюван­ня ліцензій, припинення операцій, пов’язаних із зовнішньоеко-: номічною діяльністю суб’єктів господарювання, у разі порушен-> ня ними законодавства про захист економічної конкуренції;

14) надавати обов’язкові для розгляду рекомендації органам влади, органам місцевого самоврядування, органам адміністра­тивно-господарського управління та контролю, суб’єктам госпо­дарювання, об’єднанням щодо припинення дій або бездіяльнос­ті, які містять ознаки порушень законодавства про захист еко-.’ немічної конкуренції, та усунення причин виникнення цих по-^; рушень і умов, що їм сприяють;

і 15) звертатися до суду з позовами, заявами і скаргами у

зв’язку із застосуванням законодавства про захист економічної | конкуренції, а також із запитами щодо надання інформації про судові справи, що розглядаються цими судами відповідно до ‘^: законодавства про захист економічної конкуренції;

, 16) звертатись та одержувати від компетентних органів ін­ших держав необхідну інформацію для здійснення своїх повно-; важень;

і 17) надавати компетентним органам інших держав інформа­цію у випадках та порядку, передбачених законом;

18) здійснювати інші повноваження, передбачені законодав-^: ством про захист економічної конкуренції. і У сфері здійснення контролю за узгодженими діями, кон-’ центрацією Антимонопольний комітет України має такі повно­важення:

1) розглядати заяви і справи про надання дозволу, надання

висновків, попередніх висновків стосовно узгоджених дій, кон-. центрації, проводити дослідження за цими заявами і справами;

2) приймати передбачені законодавством про захист еконо­мічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію, надавати висновки, попередні висновки стосовно узгоджених дій, концентрації, висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції;

3) переглядати, перевіряти рішення, прийняті органами Ан-тимонопольного комітету України в межах компетенції;

4) дозволяти або забороняти узгоджені дії, концентрацію;

5) при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб’єктів господарювання, об’єднань, органів влади, органів місцевого са­моврядування, органів адміністративно-господарського управ­ління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фі­зичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеже­ним доступом;

6) здійснювати повноваження, передбачені пунктами 6, 11, 12, 15 і 16 частини першої цієї статті;

7) здійснювати інші повноваження, передбачені законодав­ством про захист економічної конкуренції.

У сфері формування та реалізації конкурентної політики, сприяння розвитку конкуренції, нормативного і методичного за­безпечення діяльності Антимонопольного комітету України та застосування законодавства про захист економічної конкурен­ції Антимонопольний комітет України має такі повноваження:

1) вимагати від суб’єктів господарювання, об’єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністра­тивно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб інформацію, у тому числі з обмеженим доступом, необхід­ну для дослідження ринків, а також інформацію про реалізацію конкурентної політики;

2) узагальнювати та аналізувати інформацію про реалізацію актів законодавства про захист економічної конкуренції щодо пріоритетів і напрямів конкурентної політики;

3) брати участь у розробленні та вносити в установленому порядку Президенту України та Кабінету Міністрів України пропозиції щодо законів та інших нормативно-правових актів, які регулюють питання розвитку конкуренції, конкурентної по­літики та демонополізації економіки, погоджувати проекти нор­мативно-правових актів Президента України, Кабінету Мініст­

рів України, центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-гос-, подарського управління та контролю, що можуть вплинути на | конкуренцію;

І 4) здійснювати повноваження, передбачені пунктами 6, 11, 1 12 і 15 частини першої цієї статті;

1; 5) надавати обов’язкові для розгляду рекомендації та вноси-| ти до органів державної влади, органів місцевого самоврядуван-( ня, установ, організацій, суб’єктів господарювання, об’єднань -І пропозиції щодо здійснення заходів, спрямованих на обмежен-; ня монополізму, розвиток підприємництва і конкуренції, запо- , | бігання порушенням законодавства про захист економічної кон- • ^? куренції, а також щодо припинення дій або бездіяльності, які ‘ можуть мати негативний вплив на конкуренцію;

6) взаємодіяти з органами державної влади, органами місце­вого самоврядування, органами адміністративно-господарського « управління та контролю, підприємствами, установами та орга- , нізаціями з питань розвитку, підтримки, захисту економічної- :• 1. конкуренції та демонополізації економіки;

>‘ 7) узагальнювати практику застосування законодавства про ї захист економічної конкуренції, вносити до відповідних органів державної влади пропозиції щодо його удосконалення;

8) розробляти та організовувати здійснення заходів, спрямо­ваних на запобігання порушенням законодавства про захист , економічної конкуренції;

Г 9) брати участь у розробленні та внесенні Президенту Ук-* раїни та Кабінету Міністрів України пропозицій щодо проектів і нормативно-правових актів з питань конкурентної політики, ^ розвитку і захисту конкуренції та демонополізації економіки;

| 10) розробляти та затверджувати разом з іншими заінтере-| сованими органами державної влади міжвідомчі нормативно-I правові акти з питань розвитку і захисту економічної конкурен­ті; ції та демонополізації економіки;

І 11) приймати власні нормативно-правові акти у формі розпо-I? ряджень з питань, що належать до його компетенції, зокрема що-| до контролю за узгодженими діями, концентрацією, підвідомчо-I сті та розгляду заяв і справ про узгоджені дії, концентрацію, по-I рушення законодавства про захист економічної конкуренції, ор-| ганізації діяльності органів Антимонопольного комітету України;

І 12) здійснювати офіційне тлумачення власних нормативно-| правових актів;

| 13) надавати рекомендаційні роз’яснення з питань застосу-I вання законодавства про захист економічної конкуренції;

14) вносити пропозиції Президенту України, Кабінету Мі­ністрів України, Національному банку України, приписи орга­нам влади, органам місцевого самоврядування щодо зміни прийнятих ними нормативно-правових актів, які не відповіда­ють законодавству про захист економічної конкуренції або вна­слідок неоднозначного розуміння яких створюються перешкоди для розвитку конкуренції; И|

15) утворювати адміністративні колегії АнтимонопольногоИ комітету України; « • ^

16) утворювати територіальні відділення та дорадчі органи в Антимонопольного комітету України; |?

17) брати участь у розробленні та реалізації міжнародних проектів і програм, а також здійснювати співробітництво з між­народними організаціями, державними органами і неурядовими організаціями інших держав з питань, що належать до компе­тенції Антимонопольного комітету України;

18) видавати свої друковані органи, офіційні видання (збір­ники) актів законодавства про захист економічної конкуренції, вести електронну сторінку в мережі Інтернет;

19) здійснювати інші повноваження, передбачені законодав­ством про захист економічної конкуренції.

Здійснення іншими органами державної влади повноважень Антимонопольного комітету України, передбачених пунктами 1—4 і 11 частини першої, пунктами 1, 2 і 4 частини другої, пунктами 11—13, 15 і 16 частини третьої цієї статті, не допус­кається.

(стаття 7 в редакції Закону України від 13.07.2000 р. № 1907- IIІ, із змінами, внесеними згідно із Законом України від 15.05.2003 р. № 762-ІУ, у редакції Закону України від 20.11.2003 р. № 1294-1 V)

Стаття 8. Виключена

(стаття 8 в редакції Закону України від 13.07.2000 р. № 1907-III, виключена згідно із Законом України від 20.11.2003 р. № 1294-ІУ)

Стаття 9. Голова Антимонопольного комітету України

Голова Антимонопольного комітету України призначається на посаду та звільняється з посади Президентом України за згодою Верховної Ради України.

Строк повноважень Голови- Антимонопольного комітету Ук­раїни становить сім років. Голова Антимонопольного комітету України не може призначатися на цю посаду більше ніж на два строки підряд.

(частина друга статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 20.И.2003 р. № 1294-ІУ) . •

Після закінчення строку повноважень Голова Антимонополь-. ного комітету України продовжує виконувати свої обов’язки до ? призначення нового Голови.

у Голова Антимонопольного комітету України може бути звільнений з посади у разі вчинення ним злочину та у зв’язку з неможливістю виконання обов’язків за станом здоров’я. Го­лова Антимонопольного комітету України має право заявити про свою відставку Президенту України. Припинення повнова­жень Голови Комітету не тягне за собою складання повнова­жень державними уповноваженими Антимонопольного коміте-’ту України.

. (частина четверта статті 9 із змінами, внесеними згід-^; но із Законом України від 20.11.2003 р. № 1294-ІУ)

Замість Голови Антимонопольного комітету України, повно­важення якого достроково припинено, має бути призначено но­вого Голову на строк, що залишився.

Голова Антимонопольного комітету України:

° очолює Антимонопольний комітет України та спрямовує йо­го діяльність, головує на засіданнях Антимонопольного коміте-:-• ту України;

(абзац другий частини шостої статті 9 із змінами, вне­сеними згідно із Законом України від 20.11.2003 р. № 1294-ІУ) ; вносить Прем’єр-міністру України пропозиції щодо призна-;, чення та звільнення з. посад заступників Голови та державних « уповноважених Антимонопольного комітету України;

|; розподіляє обов’язки між першими заступниками, заступни­ками Голови та державними уповноваженими Антимонопольно­го комітету України, спрямовує діяльність територіальних від-’ ділень Антимонопольного комітету України;

(абзац четвертий частини шостої статті 9 у редакції Закону України від 20.11.2003 р. № 1294-ІУ)

подає на затвердження Антимонопольному комітету України кошторис доходів і видатків Антимонопольного комітету Украї­ни та його територіальних відділень;

є розпорядником бюджетних асигнувань на утримання і за­безпечення діяльності Антимонопольного комітету України;

здійснює прийняття, переведення та звільнення працівників апарату Антимонопольного комітету України та його територі­альних відділень, застосовує заходи заохочення та накладає дисциплінарні стягнення на працівників апарату Комітету та його територіальних відділень відповідно до закону;

утворює територіальні відділення в межах кошторису, тим- і часові адміністративні колегії Антимонопольного комітету Ук- | раїни для розгляду питань, що належать до компетенції Анти- ~ монопольного комітету України;

(абзац восьмий частини шостої статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 20.11.2003 р. № 1294-1 V)

видає накази, затверджує положення, інструкції та інші ак- , ти, обов’язкові для працівників Антимонопольного комітету Ук­раїни та його територіальних відділень;

(абзац дев’ятий частини шостої статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 20.11.2003 р. № 1294-ІУ)

представляє Антимонопольний комітет України у відносинах з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю, суб’єктами господарювання, громадянами та об’єднаннями підпри­ємців чи громадян та підписує від імені Антимонопольного комі­тету України міжвідомчі нормативно-правові акти;

(абзац десятий частини шостої статті 9 із змінами. внесеними згідно із Законом України від 20.11.2003 р. № 1294-ІУ)

має право за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, поданням органів Антимонопольного комітету України, голови його територіального відділення або з власної ініціативи витре­бувати будь-які матеріали, в тому числі заяви і справи про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію, про порушен­ня законодавства про захист економічної конкуренції, що пере­бувають на розгляді органу Антимонопольного комітету Украї­ни чи голови територіального відділення Антимонопольного ко­мітету України, та передати їх на розгляд іншому органу Анти­монопольного комітету України чи голові територіального від­ділення Антимонопольного комітету України, за винятком заяв і справ, віднесених до виключної компетенції Антимонопольно­го комітету України як вищого колегіального органу;

(частину шосту статті 9 доповнено новим абзацом оди­надцятим згідно із Законом України від 20.11.2003 р. № 1294-ІУ)

затверджує структуру Антимонопольного комітету України;

(частину шосту статті 9 доповнено новим абзацом два­надцятим згідно із Законом України від 20.11.2003 р. № 1294-ІУ)

затверджує штатний розпис та кошторис Антимонопольного

комітету України за погодженням з уповноваженим централь­ним органом виконавчої влади з питань фінансів, штатний роз­пис та кошторис територіальних відділень Антимонопольного комітету України;

(частину шосту статті 9 доповнено новим абзацом тринадцятим згідно із Законом України від 20.11.2003 р. № 1294-ІУ, у зв’язку з цим абзац одинадцятий вважати абзацом чотирнадцятим)

здійснює інші дії, передбачені законодавством про захист економічної конкуренції.

(абзац чотирнадцятий частини шостої статті 9 у ре­дакції Закону України від 20.11.2003 р. № 1294-ІУ)

Голова Антимонопольного комітету України на вимогу Вер­ховної Ради України, але не рідше одного разу на рік, звітує перед Верховною Радою України про діяльність Комітету.

Голова Антимонопольного комітету України має статус дер­жавного уповноваженого, передбачений цим Законом.

(стаття 9 в редакції Закону України від 13.07.2000 р. № 1907-ІІІ)

Голова Антимонопольного комітету України має право брати участь у засіданнях Кабінету Міністрів України з правом до­радчого голосу.

(статтю 9 доповнено частиною дев’ятою згідно із За­коном України від 20.11.2003 р. № 1294-1 V)

Стаття 10. Заступники Голови Антимонопольного комітету України

Перших заступників і заступників Голови Антимонопольного комітету України з числа державних уповноважених призначає на посади та звільняє з посад Президент України за поданням Прем’єр-міністра України, яке вноситься на підставі пропозицій Голови Антимонопольного комітету України.

(частина перша статті 10 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 20.11.2003 р. № 1294-1’V)

Строк повноважень перших заступників та заступників Го­лови Антимонопольного комітету України припиняється із за­вершенням строку їх повноважень як державних уповноваже­них або відповідно до частини другої статті 18 цього Закону.

(статтю /О доповнено новою частиною другою згідно із Законом України від 20.11.2003 р. № 1294-ІУ)

Перші заступники та заступники Голови Антимонопольного комітету України:

1) координують і контролюють роботу територіальних відді­лень Антимонопольного комітету України, дорадчих органів Ан-

. тимонопольного комітету України та установ, що належать до сфери управління Антимонопольного комітету України;

2) спрямовують і контролюють діяльність підпорядкованих їм структурних підрозділів;

3) організовують правове забезпечення діяльності структур­них підрозділів апарату Антимонопольного комітету України;

4) забезпечують взаємодію Антимонопольного комітету Ук- ;

раїни з Верховною Радою України;

5) забезпечують взаємодію Антимонопольного комітету Ук­раїни з міністерствами та іншими центральними органами ви­конавчої влади, правоохоронними органами, судами, іншими’ органами державної влади, підприємствами, установами та ор­ганізаціями;

6) забезпечують співробітництво Антимонопольного коміте- ^< ту України з міжнародними організаціями, державними органа­ми та неурядовими організаціями інших держав;

7) за дорученням Голови Антимонопольного комітету Украї­ни беруть участь у засіданнях комітетів Верховної Ради Украї­ни під час розгляду питань, пов’язаних з діяльністю Антимоно­польного комітету України, та представляють Антимонополь-ний комітет України у відносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями;

8) погоджують призначення на посади та звільнення з посад працівників, зміни у структурі та штатному розписі підпоряд­кованих їм структурних підрозділів.

(статтю 10 доповнено новою частиною третьою згідно із Законом України від 20.11.2003 р. № 1294-1’V)

Перші заступники мають право уповноважувати працівників Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень представляти інтереси Антимонопольного комітету України в суді.

(статтю 10 доповнено новою частиною четвертою згід­но із Законом України від 20.11.2003 р. № 1294-1 V) ь

Розподіл обов’язків між першими заступниками Голови та І заступниками Голови Антимонопольного комітету України І здійснює Голова Антимонопольного комітету України. І

(статтю 10 доповнено новою частиною п’ятою згідно із Законом України від 20.11.2003 р. № 1294-ІУ, у зв’язку з цим частини другу та третю вважати відповідно части­нами шостою та сьомою)

Перші заступники і заступники Голови Антимонопольного комітету України виконують за дорученням Голови окремі його

|. функції і заступають Голову Комітету у разі його відсутності ;. або неможливості здійснення ним своїх повноважень. ; (частина шоста статті 10 із змінами, внесеними згідно ‘• із Законом України від 20.11.2003 р. № 1294-ІУ) ^

У разі відсутності перших заступників і заступників обов’яз-; ки Голови Антимонопольного комітету України виконує дер­жавний уповноважений Антимонопольного комітету України.

(частина сьома статті 10 із змінами, внесеними згідно ; гз Законом України від 20.11.2003 р. № 1294-1’V) : (стаття 10 в редакції Закону України від 13.07.2000 р. ‘•, № 1907-ІІІ)

Стаття 11. Державні уповноважені Антимонопольного комітету України

Державні уповноважені Антимонопольного комітету України призначаються на посади та звільняються з посад Президентом України за поданням Прем’єр-міністра України, яке вноситься на підставі пропозицій Голови Антимонопольного комітету Ук­раїни.

Строк повноважень державного уповноваженого Антимоно­польного комітету України становить сім років.

(частина друга статті 11 у редакції Закону України від 20.11.2003 р. № 1294-1 V)

Після закінчення строку повноважень державний уповнова­жений Антимонопольного комітету України продовжує викону­вати свої обов’язки до призначення на цю посаду нового дер­жавного уповноваженого.

Замість державного уповноваженого, який достроково вибув зі складу Комітету, має бути призначено нового державного уповноваженого на строк, що залишився.

Частину п’яту статті 11 виключено

і (згідно із Законом України від 20.11.2003 р. № 1294-1 V) : Державним уповноваженим може бути призначено громадя­нина України, який досяг тридцяти років, має вищу, як прави-’ ло, юридичну чи економічну освіту, стаж роботи за фахом не

менше п’яти років протягом останніх десяти років. ; Державні уповноважені є членами Антимонопольного комі-ї тету України як вищого колегіального органу.

Державні уповноважені очолюють або входять до складу ад­міністративних колегій Антимонопольного комітету України, виконують інші обов’язки за дорученням Голови Антимоно­польного комітету України.

(частина восьма статті 11 із змінами, внесеними Згідно із Законом України від 20.11.2003 р. № 1294-ІУ)

(стаття 11 в редакції Закону України від 13.07.2000 р. № 1907-II І)

Стаття 12. Територіальні відділення Антимонопольного комітету України

Для реалізації завдань, покладених на Антимонопольний ко­мітет України, в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі утворюються територіальні відділення Ан­тимонопольного комітету України, повноваження яких визнача­ються Комітетом у межах його компетенції. У разі необхідності можуть утворюватись міжобласні територіальні відділення.

(частина перша статті 12 із змінами, внесеними згідно із Законами України від 13.07.2000 р. № 1907-III, від 20.11.2003 р. № 1294-1’V)

Повноваження територіальних відділень Антимонопольного комітету України визначаються цим Законом, іншими актами законодавства. Повноваження територіального відділення Ан­тимонопольного комітету України не можуть виходити за межі повноважень Антимонопольного комітету України, визначених законом.

(частина друга статті 12 у редакції Закону України від 20.11.2003 р. № 1294-1 V) _

Територіальне відділення Антимонопольного комітету Украї­ни очолює голова територіального відділення. Голова територі­ального відділення та його заступник призначаються та звіль­няються Головою Антимонопольного комітету України. Заступ­ник голови територіального відділення призначається та звіль­няється Головою Комітету за поданням голови територіального відділення.

(частина третя статті 12 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 20.11.2003 р. № ! 294-1 V)

Голова Київського міського територіального відділення Анти* монопольного комітету України за посадою є державним упов­новаженим Антимонопольного комітету України.

(статтю 12 доповнено новою частиною четвертою згід­но із Законом України від 20.11.2003 р. № 1294-1 V, у зв’язку з цим частини четверту і п’яту вважати відповідно час­тинами п’ятою і шостою)

Обмеження щодо порядку призначення голів територіальних відділень Антимонопольного комітету України та їх заступни­ків, у тому числі шляхом встановлення обов’язку погодження

І з іншими органами державної влади, органами місцевого само-й врядування кандидатур на ці посади, не допускається. | (частина п’ята статті 12 із змінами, внесеними згідно І із Законом України від 13.07.2000 р. № 1907-111, у редакції | Закону України від 20.11.2003 р. № 1294-1 V)

Територіальне відділення Антимонопольного комітету Украї-;: ни підконтрольне та підзвітне Антимонопольному комітету Ук-^ раїни.

|; (частина шоста статті 12 із змінами, внесеними згідно \ із Законом України від 13.07.2000 р. № 1907-ІІ1, у редакції , Закону України від 20.11.2003 р. № 1294-1’V)

Стаття 1 2¹. Порядок утворення і діяльності колегіаль-: них органів Антимонопольного комітету

І; України

? Постійно діючі адміністративні колегії Антимонопольного ко-^ мітету України утворюються Антимонопольним комітетом Ук-^ раїни з числа державних уповноважених Антимонопольного ко-; мітету України у складі трьох осіб. Постійно діючу адміністра-: тивну колегію очолює перший заступник або один із заступни-’ ків Голови Антимонопольного комітету України.

; Тимчасові адміністративні колегії Антимонопольного коміте-> ту України утворюються Головою Антимонопольного комітету України з числа державних уповноважених та голів територі­альних відділень Антимонопольного комітету України у складі не менше ніж три особи. Тимчасову адміністративну колегію очолює державний уповноважений Антимонопольного комітету України.

;, Адміністративна колегія територіального відділення Антимо­нопольного комітету України утворюється головою територіаль-’’ ного відділення Антимонопольного комітету України з числа керівних працівників територіального відділення у складі не менше ніж три особи цього територіального відділення. За зго­дою Голови Антимонопольного комітету України до складу ад­міністративної колегії територіального відділення Антимоно­польного комітету України можуть входити посадові особи Ан­тимонопольного комітету України. Адміністративну колегію те­риторіального відділення Антимонопольного комітету України очолює голова територіального відділення або його заступник.

Діяльність адміністративної колегії територіального відділен­ня Антимонопольного комітету України координує голова від-і; повідного територіального відділення Антимонопольного комі­тету України. , Члени Антимонопольного комітету України, адміністратив-

ної колегії Антимонопольного комітету України, адміністратив- Я ної колегії територіального відділення Антимонопольного комі­тету України мають рівні права щодо розгляду питань, що на­лежать до компетенції цих органів відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції, в тому числі під час прий­няття розпоряджень і рішень.

Рішення адміністративної колегії Антимонопольного коміте­ту України приймається від імені Антимонопольного комітету України.

Рішення адміністративної колегії територіального відділення Антимонопольного комітету України приймається від імені те­риторіального відділення Антимонопольного комітету України.

Формою роботи Антимонопольного комітету України, адмі­ністративних колегій Антимонопольного комітету України, ад­міністративних колегій територіальних відділень Антимоно­польного комітету України є їх засідання.

Засідання Антимонопольного комітету України, адміністра­тивної колегії Антимонопольного комітету України, адміністра­тивної колегії територіального відділення Антимонопольного комітету України є правоможним за умови присутності біль­шості від їх встановленого складу.

Розпорядження та рішення Антимонопольного комітету Ук­раїни, адміністративної колегії Антимонопольного комітету Ук­раїни, адміністративної колегії територіального відділення Ан­тимонопольного комітету України приймаються шляхом голосу­вання більшістю голосів присутніх на їх засіданнях членів.

У разі перевірки Антимонопольним комітетом України рі­шення, прийнятого державним уповноваженим Антимонополь­ного комітету України, адміністративною колегією Антимоно­польного комітету України, перевірки законності та обгрунто­ваності постанови про адміністративне правопорушення, вине­сеної адміністративною колегією Антимонопольного комітету України, державним уповноваженим Антимонопольного коміте­ту України, засідання є правоможним, якщо на ньому присутня більшість від встановленого складу Антимонопольного комітету України, без урахування членів Антимонопольного комітету України, які приймали рішення, виносили постанову, що пере­віряється. У такому разі рішення приймається Антимонополь­ним комітетом України більшістю від його встановленого скла­ду. При цьому члени Антимонопольного комітету України, які приймали рішення, виносили постанову, що перевіряється, не беруть участі у голосуванні.

Порядок діяльності Антимонопольного комітету України, ад­

міністративних колегій Антимонопольного комітету України, адміністративних колегій територіального відділення Антимо­нопольного комітету України як колегіальних органів визна­чається цим Законом, іншими актами законодавства про захист економічної конкуренції, в тому числі регламентами цих орга­нів, що затверджуються Антимонопольним комітетом України.

((Закон доповнено статтею 12 згідно із Законом. Украї­ни від 20.11.2003 р. № 1294-1 V)

Стаття 13. Виключна компетенція Антимонопольного комітету України як вищого колегіального органу

Виключно до компетенції Антимонопольного комітету Украї­ни належать:

\ 1) надання дозволу або заборона узгоджених дій відповідно

‘ до частин першої та другої статті 10 Закону України «Про за-

, хист економічної конкуренції»;

? 2) перевірка рішень, прийнятих державними уповноважени­ми та адміністративними колегіями Антимонопольного комітету України, перевірка законності та обгрунтованості постанов про адміністративні правопорушення, винесених державними упов­новаженими та адміністративними колегіями Антимонопольно­го комітету України. Це обмеження не розповсюджується на випадки перевірок, розслідувань і судових розглядів відповідни­ми правоохоронними органами і судами;

3) перегляд рішень, прийнятих Антимонопольним комітетом України, у справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та за заявами і справами про узгоджені дії, концентрацію;

4) затвердження власних нормативно-правових актів;

5) затвердження разом з іншими заінтересованими органами виконавчої влади міжвідомчих нормативно-правових актів;

6) схвалення проектів нормативно-правових актів, розробле­них Антимонопольним комітетом України з питань, що нале­жать до його компетенції, відповідно до законодавства про за­хист економічної конкуренції;

7) офіційне тлумачення власних нормативно-правових актів . і надання рекомендаційних роз’яснень з питань застосування законодавства про захист економічної конкуренції;

8) затвердження Положення про територіальне відділення Антимонопольного комітету України;

9) затвердження положень про дорадчі органи Антимоно­польного комітету України та їх склад;

10) утворення постійно діючих адміністративних колегій Ан-

тимонопольного комітету України;

11) заслуховування звітів державних уповноважених, голів територіальних відділень, керівників самостійних структурних • підрозділів апарату Антимонопольного комітету України;

12) затвердження звітів про діяльність Антимонопольного комітету України для подання їх Верховній Раді України.

Антимонопольний комітет України як вищий колегіальний орган може розглядати будь-яке питання, що належить до ком­петенції його органів. ^\

(стаття ІЗ із змінами, внесеними згідно із Законом Ук- ;

раї’ни від 13.07.2000 р. № 1907- III, у редакції Закону України „ від 20.11.2003 р. № 1294-ІУ)

Стаття 14. Компетенція адміністративних колегій Анти­монопольного комітету України та адмініст­ративних колегій територіального відділен­ня Антимонопольного комітету України

Постійно діюча адміністративна колегія Антимонопольного комітету України має такі повноваження:

1) розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, про надання дозволу, на­дання попередніх висновків стосовно узгоджених дій, концент­рації, проводити розслідування або дослідження за цими заява­ми і справами;

2) приймати передбачені законодавством про захист еконо­мічної конкуренції розпорядження та рішення, надавати вис­новки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції, попередні висновки стосовно узгоджених дій, концентрації;

3) перевіряти рішення адміністративних колегій територіаль­них відділень Антимонопольного комітету України;

4) переглядати рішення, прийняті постійно діючою адмініст­ративною колегією Антимонопольного комітету України;

5) при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб’єктів господарювання, об’єднань, органів влади, органів місцевого са­моврядування, органів адміністративно-господарського управ­ління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фі­зичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеже­ним доступом;

6) призначати експертизу та експерта з числа осіб, які во-

_Ї

лодіють необхідними знаннями для надання експертного вис­новку;

т\ - - •

7) проводити дослідження ринку, визначати межі товарного ринку, а також становище, в тому числі монопольне (доміную­че), суб’єктів господарювання на цьому ринку та приймати від­повідні рішення (розпорядження);

І 8) визначати наявність або відсутність контролю між суб’єк-| тами господарювання або їх частинами та склад групи суб’єктів | господарювання, що є єдиним суб’єктом господарювання;

І 9) вносити до органів виконавчої влади обов’язкові для роз-

• гляду подання щодо анулювання ліцензій, припинення опера-; цій, пов’язаних із зовнішньоекономічною діяльністю суб’єктів й господарювання, у разі порушення ними законодавства про за-| лист економічної конкуренції;

І 10) надавати обов’язкові для розгляду рекомендації органам

І влади, органам місцевого самоврядування, органам адміністра-,,. тивно-господарського управління та контролю, суб’єктам госпо-I дарювання, об’єднанням щодо припинення дій або бездіяльнос-;:’ ті, які містять ознаки порушень законодавства про захист еко-| номічної конкуренції, та усунення причин виникнення цих по-1 рушень і умов, що їм сприяють;

І 11) розглядати справи про адміністративні правопорушення, | виносити постанови, а також перевіряти законність та обгрун-и тованість постанов, винесених адміністративними колегіями те-| риторіальних відділень Антимонопольного комітету України, в | цих справах;

| 12) звертатися до суду із запитами щодо надання інформації 1 про справи, що розглядаються цими судами відповідно до зако-& нодавства про захист економічної конкуренції.

| Постійно діюча адміністративна колегія Антимонопольного ^р: комітету України має право надавати обов’язкові для розгляду І рекомендації та вносити пропозиції органам державної влади, | органам місцевого самоврядування, установам, організаціям, І суб’єктам господарювання, об’єднанням щодо здійснення захо-;; дів, спрямованих на обмеження монополізму, розвиток підпри-г; ємництва і конкуренції, запобігання порушенням законодавства

•; про захист економічної конкуренції, а також щодо припинення І дій або бездіяльності, що можуть мати негативний вплив на ;;; конкуренцію.

^ Постійно діюча адміністративна колегія Антимонопольного і комітету України здійснює інші повноваження відповідно до за-„ конодавства про захист економічної конкуренції. ‘« До компетенції тимчасової адміністративної колегії Антимо-

нопольного комітету України належать перегляд прийнятих тимчасовою адміністративною колегією Антимонопольного ко­мітету України рішень, здійснення повноважень, передбачених ‘• у пунктах 1, 2, 5—10 і 12 частини першої, частині Другій цієї статті, а також здійснення інших повноважень відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції.

Адміністративна колегія територіального відділення Антимо­нопольного комітету України має такі повноваження:

1) розглядати заяви і справи про порушення законодавства -про захист економічної конкуренції, про надання дозволу, на­дання попередніх висновків стосовно узгоджених дій, проводи- «•• ти розслідування або дослідження за цими заявами і справами; «.

2) приймати передбачені законодавством про захист еконо- • мічної конкуренції розпорядження та рішення, надавати вис­новки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції, попередні висновки стосовно

узгоджених дій;

3) розглядати справи про адміністративні правопорушення,

виносити постанови в цих справах;

4) переглядати рішення, прийняті адміністративною коле­гією територіального відділення Антимонопольного комітету

України;

5) при розгляді заяв і справ про порушення законодавства^ про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб’єктів господарювання, об’єднань, органів влади, органів місцевого са­моврядування, органів адміністративно-господарського управ­ління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фі­зичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеже­ним доступом;

6) призначати експертизу та експерта з числа осіб, які воло­діють необхідними знаннями для надання експертного висновку;

7) проводити дослідження ринку, визначати межі товарного , ринку, а також становище, в тому числі монопольне (доміную­че), суб’єктів господарювання на цьому ринку та приймати від­повідні рішення (розпорядження);

8) визначати наявність або відсутність контролю між суб’єк­тами господарювання або їх частинами та склад групи суб’єктів господарювання, що є єдиним суб’єктом господарювання;

9) вносити до органів виконавчої влади обов’язкові для роз­гляду подання щодо анулювання ліцензій, припинення операцій зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів господарювання у

разі порушення ними законодавства про захист економічної

конкуренції; . ‘

; 10) надавати обов’язкові для розгляду рекомендації органам влади, органам місцевого самоврядування, органам адміністра­тивно-господарського управління та контролю, суб’єктам госпо­дарювання, об’єднанням щодо припинення дій або бездіяльнос­ті, які містять ознаки порушень законодавства про захист еко­номічної конкуренції, та усунення причин виникнення цих по­рушень і умов, що їм сприяють;

11) звертатися до суду із запитами щодо надання інформації про справи, що розглядаються цими судами відповідно до зако­нодавства про захист економічної конкуренції.

Адміністративна колегія територіального відділення Антимо­нопольного комітету України має право надавати обов’язкові для розгляду рекомендації та вносити до органів державної вла­ди, органів місцевого самоврядування, установ, організацій, суб’єктів господарювання, об’єднань пропозиції щодо проведен­ня заходів, спрямованих на обмеження монополізму, розвиток підприємництва і конкуренції, запобігання порушенням законо­давства про захист економічної конкуренції, а також щодо при­пинення дій або бездіяльності, що можуть мати негативний вплив на конкуренцію.

Адміністративна колегія територіального відділення Антимо­нопольного комітету України здійснює інші повноваження від­повідно до законодавства про захист економічної конкуренції.

(стаття 14 із змінами, внесеними згідно із Законом Ук­раїни, від 13.07.2000 р. № 1907-ІІІ, у редакції Закону України від 20.11.2003 р. № 1294-1 V)

Стаття 15. Апарат Антимонопольного комітету України, його територіальних відділень

Апарат Антимонопольного комітету України, його територі­альних відділень здійснює роботу із забезпечення діяльності ‘ Антимонопольного комітету України та його органів, територі­альних відділень Антимонопольного комітету України, в тому числі організаційну, технічну, аналітичну, інформаційно-довід­кову та іншу роботу.

Посадові особи апарату Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень з метою виконання завдань, визначених частиною першою цієї статті, за дорученням Голови Антимонопольного комітету України, державного уповноваже­ного чи іншого органу Антимонопольного комітету України мо­жуть здійснювати такі дії:

1) проводити розслідування за заявами і справами про пору-

шення законодавства про захист економічної конкуренції, дос­лідження за заявами і справами про надання дозволу та попе­редніх висновків стосовно узгоджених дій, концентрації суб’єк­тів господарювання, проводити дослідження ринків; :

2) проводити перевірки суб’єктів господарювання, об’єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адмі­ністративно-господарського управління та контролю щодо до­тримання ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції та під час проведення розслідувань за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної ,

конкуренції;

3) безперешкодно входити до приміщень підприємств, уста­нов та організацій під час проведення перевірок та розслідувань за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, за умови пред’явлення службового по­свідчення і документів, що підтверджують проведення перевір­ки чи розслідування;

4) при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб’єктів господарювання, об’єднань, органів влади, органів місцевого са­моврядування, органів адміністративно-господарського управ­ління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фі­зичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеже­ним доступом;

5) у випадках та порядку, передбачених законом, проводити огляд службових приміщень та транспортних засобів суб’єктів господарювання — юридичних осіб, вилучати або накладати арешт на предмети, документи чи інші носії інформації, які можуть бути доказами чи джерелом доказів у справі незалежно від їх місцезнаходження;

6) у разі перешкоджання працівникам Антимонопольного ко­мітету України виконувати повноваження, передбачені пункта­ми 2—5 частини другої цієї статті, залучати працівників органів внутрішніх справ для застосування передбачених законом за­ходів, необхідних для подолання перешкод;

7) залучати працівників органів внутрішніх справ, митних та інших правоохоронних органів до забезпечення проведення розгляду справи про порушення законодавства про захист еко­номічної конкуренції, зокрема в разі проведення розслідування, в тому числі збирання та вилучення доказів, накладення ареш­ту на майно, предмети, документи, інші носії інформації;

8) залучати до проведення перевірок спеціалістів’ органів

державної влади, органів місцевого самоврядування, підпри-I ємств, установ, організацій за погодженням з їх керівниками, | депутатів місцевих рад за їх згодою;

і’ 9) складати протоколи про адміністративні правопорушення. ‘і Посадові особи апарату територіальних відділень Антимоно-^? польного комітету України за дорученням органів Антимоно­польного комітету України, голів відповідних територіальних | відділень Антимонопольного комітету України можуть здійсню­вати дії, передбачені частиною другою цієї статті. ; Положення про структурні підрозділи апарату Антимоно-» польного комітету України затверджує Голова Антимонополь-: ного комітету України, а про структурні підрозділи апарату те­риторіального відділення — голова територіального відділення Антимонопольного комітету України..

(стаття 15 у редакції Закону України від 20.11.2003 р. ; № 1294-ІУ)

Глава III. Статус Державного уповноваженого та голови територіального відділення Антимонопольного комітету України

; Стаття 16. Компетенція державного уповноваженого Антимонопольного комітету України

; Державний уповноважений Антимонопольного комітету Ук­раїни має такі повноваження:

1) розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, про надання дозволу, на-

^: дання попередніх висновків стосовно узгоджених дій, концент­рації, приймати розпорядження про початок розгляду справи або надавати мотивовану відповідь про відмову в розгляді спра-

^; ви, проводити, організовувати розслідування або дослідження за цими заявами і справами, закривати провадження у цих справах незалежно від їх підвідомчості іншим органам Антимо­нопольного комітету України, вносити, передавати їх в установ­леному Антимонопольним комітетом України порядку на роз­гляд цих органів для прийняття рішення;

2) приймати передбачені законодавством про захист еконо­мічної конкуренції розпорядження та рішення, надавати вис­новки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції, попередні висновки стосовно узгоджених дій;

3) складати протоколи, розглядати справи про адміністратив­ні правопорушення, виносити постанови в цих справах;

4) проводити перевірки суб’єктів господарювання, об’єднань,

органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адмі­ністративно-господарського управління та контролю щодо до­тримання ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції та під час проведення розслідувань за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

5) безперешкодно входити до приміщень підприємств, уста­нов та організацій під час проведення перевірок та розслідувань за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції за умови пред’явлення службового по­свідчення і документів, що підтверджують проведення перевір­ки чи розслідування;

6) при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб’єктів господарювання, об’єднань, органів влади, органів місцевого са­моврядування, ррганів адміністративно-господарського управ­ління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фі­зичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеже­ним доступом;

7) викликати для надання пояснень під час розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції посадових осіб і працівників суб’єктів господарю­вання, об’єднань, органів влади, органів місцевого самовряду­вання, органів адміністративно-господарського управління та контролю, інших юридичних осіб, їх структурних підрозділів, філій, представництв, а також фізичних осіб;

8) призначати експертизу та експерта з числа осіб, які воло­діють необхідними знаннями для надання експертного висновку;

9) у випадках та порядку, передбачених законом, проводити огляд службових приміщень та транспортних засобів суб’єктів господарювання — юридичних осіб, вилучати або накладати арешт на предмети, документи чи інші носії інформації, які можуть бути доказами чи джерелом доказів у справі незалежно від їх місцезнаходження;

10) у разі перешкоджання працівникам Антимонопольного комітету України виконувати повноваження, передбачені пунк­тами 4—6 і 9 частини першої цієї статті, залучати працівників органів внутрішніх справ для застосування передбачених зако­ном заходів, необхідних для подолання перешкод;

11) залучати працівників органів внутрішніх справ, митних та інших правоохоронних органів до забезпечення проведення розгляду справи про порушення законодавства про захист еко-

₍

? немічної конкуренції, зокрема в разі проведення розслідування, • в тому числі збирання та вилучення доказів, накладення ареш­ту на майно, предмети, документи, інші носії інформації;

12) залучати до проведення перевірок спеціалістів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підпри­ємств, установ, організацій за погодженням з їх керівниками, депутатів місцевих рад за їх згодою;

13) проводити дослідження ринку, визначати межі товарного ринку, а також становище, в тому числі монопольне (доміную­че), суб’єктів господарювання на цьому ринку та приймати від­повідні рішення (розпорядження);

14) визначати наявність або відсутність контролю чи узгод­женості дій між суб’єктами господарювання або їх частинами та склад групи суб’єктів господарювання, що є єдиним суб’єк­том господарювання;

15) вносити до органів виконавчої влади обов’язкові для розгляду подання щодо анулювання ліцензій, припинення опе­рацій, пов’язаних із зовнішньоекономічною діяльністю суб’єктів господарювання, у разі порушення ними законодавства про за­хист економічної конкуренції;

16) надавати обов’язкові для розгляду рекомендації та вно­сити пропозиції органам державної влади, органам місцевого самоврядування, установам, організаціям, суб’єктам господарю­вання, об’єднанням щодо здійснення заходів, спрямованих на обмеження монополізму, розвиток підприємництва і конкурен­ції, запобігання порушенням законодавства про захист еконо­мічної конкуренції, а також щодо припинення дій або бездіяль­ності, що можуть мати негативний вплив на конкуренцію;

17) надавати обов’язкові для розгляду рекомендації органам влади, органам місцевого самоврядування, органам адміністра­тивно-господарського управління та контролю, суб’єктам госпо­дарювання, об’єднанням щодо припинення дій або бездіяльнос­ті, які містять ознаки порушень законодавства про захист еко­номічної конкуренції, та усунення причин виникнення цих по­рушень і умов, що їм сприяють;

18) звертатися до суду з позовами, заявами і скаргами у зв’язку із застосуванням законодавства про захист економічної конкуренції, а також із запитами щодо надання інформації про справи, що розглядаються цими судами відповідно до законо­давства про захист економічної конкуренції;

19) представляти Антимонопольний комітет України без спе­ціальної довіреності в суді;

20) здійснювати інші повноваження, передбачені законодав­ством про захист економічної конкуренції.

Рішення та розпорядження державних уповноважених Анти-монопольного комітету України приймаються від імені Антимо-нопольного комітету України.

Без згоди Антимонопольного комітету України як вищого колегіального органу державний уповноважений не може в-хо-дити до складу комісій, комітетів та інших органів, що створю­ються органами державної влади, органами місцевого самовря­дування.

Державний уповноважений Антимонопольного комітету Ук­раїни зобов’язаний виконувати вимоги законодавства України, бути об’єктивним та неупередженим під час здійснення своїх повноважень.

(стаття 16 в редакції Закону України від 13.07.2000 р. № 1907-ІИ, із змінами, внесеними згідно із Законом України від 15.05.2003 р. № 762-ІУ, у редакції Закону України від 20.11.2003 р. № 1294-1 V)

Стаття 17. Компетенція голови територіального відді­лення Антимонопольного комітету України

Голова територіального відділення Антимонопольного комі­тету України має такі повноваження:

1) проводити, організовувати розслідування за заявами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, дослідження за заявами про надання дозволу, попередніх вис­новків стосовно узгоджених дій, що підвідомчі адміністратив­ним колегіям територіального відділення, а за дорученням Го­лови чи органів Антимонопольного комітету України — розслі­дування за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, дослідження за заявами і справами про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію, підвідомчими цим органам;

2) приймати передбачені законодавством про захист еконо­мічної конкуренції розпорядження;

3) проводити перевірки суб’єктів господарювання, об’єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адмі­ністративно-господарського управління та контролю щодо до­тримання ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції та під час проведення розслідувань за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

4) безперешкодно входити до приміщень підприємств, уста­нов та організацій під час проведення перевірок та розслідувань

І за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції за умови пред’явлення службового по­свідчення і документів, що підтверджують проведення перевір­ки чи розслідування;

„ 5) при розгляді заяв і справ про порушення законодавства Г про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в | інших передбачених законом випадках вимагати від суб’єктів 1 господарювання, об’єднань, органів влади, органів місцевого са-ї моврядування, органів адміністративно-господарського управ-I ління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фі-| зичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеже-I* ним доступом;

і 6) викликати для надання пояснень під час розгляду заяв і І справ про порушення законодавства про захист економічної : конкуренції посадових осіб і працівників суб’єктів господарю-1 вання, об’єднань, органів влади, органів місцевого самовряду-’• вання, органів адміністративно-господарського управління та

контролю, інших юридичних осіб, їх структурних підрозділів, І філій, представництв, а також фізичних осіб;

| 7) призначати експертизу та експерта з числа осіб, які воло-I діють необхідними знаннями для надання експертного висновку;

І 8) у випадках та порядку, передбачених законом, проводити

огляд службових приміщень та транспортних засобів суб’єктів ¹ господарювання — юридичних осіб, вилучати або накладати арешт на предмети, документи чи інші носії інформації, які \ можуть бути доказами чи джерелом доказів у справі незалежно від їх місцезнаходження;

і| 9) у разі перешкоджання працівникам Антимонопольного ко-| мітету України виконувати повноваження, передбачені пункта-| ми 3, 4, 5 і 8 частини першої цієї статті, залучати працівників | органів внутрішніх справ до застосування передбачених зако­ном заходів, необхідних для подолання перешкод;

І 10) залучати працівників органів внутрішніх справ, митних | та інших правоохоронних органів до забезпечення проведення | розгляду справи про порушення законодавства про захист еко­номічної конкуренції, зокрема в разі проведення розслідування, | в тому числі збирання та вилучення доказів, накладення ареш-| ту на майно, предмети, документи, інші носії інформації;

| 11) залучати до проведення перевірок спеціалістів органів \ державної влади, органів місцевого самоврядування, підпри-| ємств, установ, організацій за погодженням з їх керівниками, депутатів місцевих рад за їх згодою;

| 12) проводити дослідження ринку, визначати межі товарного

ринку, а також становище, в тому числі монопольне (доміную­че), суб’єктів господарювання на цьому ринку та приймати від­повідні рішення (розпорядження);

13) визначати наявність або відсутність контролю між суб’­єктами господарювання чи їх частинами та склад групи суб’єк­тів господарювання, що є єдиним суб’єктом господарювання;

14) вносити до органів виконавчої влади обов’язкові для розгляду подання щодо анулювання ліцензій, припинення опе­рацій, пов’язаних із зовнішньоекономічною діяльністю суб’єктів господарювання, у разі порушення ними законодавства про за­хист економічної конкуренції;

15) надавати обов’язкові для розгляду рекомендації та вно­сити до органів державної влади, органів місцевого самовряду­вання, установ, організацій, суб’єктів господарювання, об’єд­нань пропозиції щодо здійснення заходів, спрямованих на об­меження монополізму, розвиток підприємництва і конкуренції, запобігання порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, а також щодо припинення дій або бездіяльності, що можуть мати негативний вплив на конкуренцію;

16) звертатися до суду з позовами, заявами і скаргами у зв’язку із застосуванням законодавства про захист економічної конкуренції, а також із запитами щодо надання інформації про справи, що розглядаються цими судами відповідно до законо­давства про захист економічної конкуренції;

17) представляти територіальне відділення Антимонопольно-го комітету України без спеціальної довіреності в суді;

18) уповноважувати своїх заступників здійснювати повнова­ження, передбачені пунктами 1—2 частини першої цієї статті;

19) складати протоколи про адміністративні правопорушення;

20) здійснювати інші повноваження, передбачені законодав­ством про захист економічної конкуренції.

Голова територіального відділення Антимонопольного комі­тету України в Автономній Республіці Крим, голова територі­ального відділення Антимонопольного комітету України з пи­тань, віднесених до його компетенції, має право бути невідклад­но прийнятим відповідно Головою Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Головою Ради міністрів Автономної Респуб­ліки Крим, керівниками та посадовими особами місцевих орга-’ нів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, під­приємств, установ, організацій.

Голова територіального відділення Антимонопольного комі­тету України має права і виконує обов’язки в межах компетен­ції, визначеної цим Законом, іншими актами законодавства, По-

і ложенням про територіальне відділення Антимонопольного ко-1 мітету України, що затверджується Антимонопольним коміте-. том України, здійснює керівництво діяльністю територіального

відділення, забезпечує виконання завдань і функцій, покладе-, них на територіальне відділення та його адміністративні колегії. і Розпорядження голови територіального відділення Антимо-І нопольного комітету України приймаються від імені територі­ального відділення Антимонопольного комітету України.

: Без згоди Антимонопольного комітету України як вищого і колегіального органу голова територіального відділення Анти-І монопольного комітету України не може входити до складу ко-? місій, комітетів та інших органів, що утворюються органами

державної влади, органами місцевого самоврядування. ‘ Голова територіального відділення Антимонопольного комі-^! тету України зобов’язаний додержуватись вимог законів, бути об’єктивним і неупередженим під час здійснення своїх повно­важень.

• (стаття 17 у редакції Закону України від 20.11.2003 р. ‘ № 1294-ІУ)

Стаття 18. Дисциплінарна відповідальність та звіль­нення з посад першого заступника Голови Антимонопольного комітету України, дер-! жавного уповноваженого

ї (назва статті 18 із змінами, внесеними згідно із Зако-} ном України від 20.11.2003 р. № 1294-ІУ) ¹ Перший заступник, заступник Голови Антимонопольного ко­мітету України, державний уповноважений Антимонопольного І комітету України може бути притягнутий до дисциплінарної | відповідальності (крім звільнення) на загальних підставах в по-’ рядку, встановленому законом.

^\ (частина перша статті 18 із змінами, внесеними згідно ‘ о Законами України від 13.07.2000 р. № 1907-111, від 20.11.2003 р. № 1294-1 V)

Перший заступник, заступник Голови Антимонопольного ко­мітету України, державний уповноважений Антимонопольного комітету України може бути звільнений з посади:

(абзац перший частини другої статті 18 із змінами, вне­сеними згідно із Законом України від 20.11.2003 р. № 1294-ІУ) за станом здоров’я, який перешкоджає продовженню роботи;

‘ за власним бажанням; « . .

в разі грубого порушення службових обов’язків або вчинен-

• ня ним злочину.

;.; Частину третю статті 18 виключено

(згідно із Законом України від 13.07.2000 р. № .1907-111, у зв’язку з цим частину четверту вважати відповідно час­тиною третьою)

Перший заступник, заступник Голови антимонополбного ко­мітету України, державний уповноважений Антимонопольного комітету України має право на відставку в порядку, визначено­му законом.

(частина третя статті 18 із змінами, внесеними згідно із Законами України від 13.07.2000 р. № 1907-ІІІ від 20.11.2003 р. № 1294-ІУ)

Глава IV. Правові основи реалізації повноважень Антимонопольного комітету України

Стаття 19. Гарантії здійснення повноважень Антимоно­польного комітету України

Під час розгляду заяв і справ про узгоджені дії, концентра­цію, про порушення законодавства про захист економічної кон­куренції, в тому числі під час проведення розслідування, дослід­ження, прийняття розпоряджень, рішень за заявами і справа­ми, здійснення інших повноважень у сфері контролю за дотри­манням законодавства про захист економічної конкуренції, контролю за узгодженими діями, концентрацією органи та по­садові особи Антимонопольного комітету України та його тери­торіальних відділень керуються лише законодавством про за­хист економічної конкуренції і є незалежними від органів дер­жавної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб та суб’єктів господарювання, а також політичних партій та інших об’єднань громадян чи їх органів.

(частина перша статті 19 у редакції Закону України від 20.11.2003 р. № 1294-1 V)

Втручання органів державної влади, органів місцевого само­врядування, їх посадових осіб та суб’єктів господарювання, а також політичних партій та інших об’єднань громадян чи. їх органів у діяльність Антимонопольного комітету України та йо- „| го територіальних відділень забороняється, за винятком випад- ‘| ків, визначених законами України. |

(частина друга статті 19 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 13.07.2000 р. №1907-111, у редакції Закону України від 20.11.2003 р. № 1294-1 V)

Вплив у будь-якій формі на працівника Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень з метою пе­решкоджання виконанню ним службових обов’язків або прий- |

няття неправомірного рішення тягне за собою відповідальність, передбачену законодавством.

Стаття 20. Відносини Антимонопольного комітету Ук­раїни з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, органами адмі­ністративно-господарського управління та контролю, засобами масової інформації та громадськими організаціями

Органи влади, органи місцевого самоврядування беруть ;,- участь у розробленні та реалізації конкурентної політики, вза-| ємодіють з Антимонопольним комітетом України в питаннях і. розвитку конкуренції, розроблення регіональних програм еко-1 немічного розвитку та інформують Антимонопольний комітет І України про виконання заходів, пов’язаних з реалізацією кон-, курентної політики.

(статтю 20 доповнено новою частиною першою згідно із Законом України від 20.11.2003 р. № 1294-1 V. у зв’язку з цим частини першу — третю вважати відповідно части­нами другою — четвертою) І У питаннях розвитку конкуренції та демонополізації еконо-

(міки Антимонопольний комітет України та його територіальні ь відділення взаємодіють з органами державної влади, органами І місцевого самоврядування, органами адміністративно-господар-I’ ського управління та контролю.

| Антимонопольний комітет України та його територіальні від-1; ділення взаємодіють із засобами масової інформації та громад-1 ськими організаціями у роботі по запобіганню порушенням за-| конодавства про захист економічної конкуренції, оприлюдню-|і ють у засобах масової інформації повідомлення про свою діяль-| ність і прийняті рішення.

І (частина третя статті 20 із змінами, внесеними згідно І із Законом України від 20.11.2003 р. № 1294-1 V)

І Органи влади, органи місцевого самоврядування, органи ад-1 міністративно-господарського управління та контролю зобов’я­зані погоджувати з Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями проекти нормативно-правових актів та інших рішень, які можуть вплинути на конкуренцію, зокрема щодо створення суб’єктів господарювання, встановлен­ня і зміни правил їх поведінки на ринку, або такі, що можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотво­рення конкуренції на відповідних ринках, а також одержувати дозвіл Антимонопольного комітету України на концентрацію у ‘ випадках, передбачених законом.

(частина четверта статті 20 у редакції Закону України від 20.11.2003 р. № 1294-1 V) • -• .

(стаття 20 в редакції Закону України від 13.07.2000 р. № 1907-ІІІ)

Стаття 2 0 *. Відносини Антимонопольного комітету Ц України з Верховною Радою України, | Кабінетом Міністрів України . |

Антимонопольний комітет України щорічно до 15 березня наступного за звітним року подає до Верховної Ради України • звіт про свою діяльність.

Верховна Рада України щорічно розглядає до 15 квітня звіт Антимонопольного комітету України, а також заслуховує допо­віді, інформацію (повідомлення) Антимонопольного комітету України.

Антимонопольний комітет України в разі необхідності подає до комітетів Верховної Ради України пропозиції до законопро­ектів з питань, що належать до його компетенції.

Антимонопольний комітет України взаємодіє з Кабінетом Мі­ністрів України в питаннях розроблення і здійснення програм економічного розвитку України.

Антимонопольний комітет України розробляє та подає до Ка­бінету Міністрів України проекти актів щодо пріоритетів і на­прямів конкурентної політики на визначений період, узагаль­нює та аналізує інформацію про їх виконання.

(Закон доповнено статтею 20 згідно із Законом Украї­ни від 20.11.2003 р. № 1294-1 V)

Стаття 21. Повідомлення про порушення законодав­ства про захист економічної конкуренції

Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контро­лю, їх посадові особи зобов’язані передавати Антимонопольно-му комітету України та його територіальним відділенням відо­мості, що можуть свідчити про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

(стаття 21 в редакції Закону України від 13.07.2000 р № 1907-ІІІ)

Стаття 22. Обов’язковість виконання розпоряджень, рі­шень та вимог органу Антимонопольного ко­мітету України, голови територіального від­ділення Антимонопольного комітету України

Розпорядження, рішення та вимоги органу Антимонопольно­го комітету України, голови територіального відділення Анти­

монопольного комітету України, вимоги уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його терито­ріального відділення в межах їх компетенції є обов’язковими для виконання у визначені ними строки, якщо інше не перед­бачено законом.

Невиконання розпоряджень, рішень та вимог органу Анти­монопольного комітету України, голови територіального відді­лення Антимонопольного комітету України, вимог уповноваже­них ними працівників Антимонопольного комітету України, йо­го територіального відділення тягне за собою передбачену за­коном відповідальність.

(стаття 22 у редакції Закону України від 20.11.2003 р. № 1294-ІУ)

Стаття 22¹. Обов’язок надання інформації

Суб’єкти господарювання, об’єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господар­ського управління та контролю, інші юридичні особи, їх струк­турні підрозділи, філії, представництва, їх посадові особи та працівники, фізичні особи зобов’язані на вимогу органу Анти­монопольного комітету України, голови територіального відді-г лення Антимонопольного комітету України, уповноважених ни-•^; ми працівників Антимонопольного комітету України, його тери-^? торіального відділення подавати документи, предмети чи інші носії інформації, пояснення, іншу інформацію, в тому числі з обмеженим доступом та банківську таємницю, необхідну для , виконання Антимонопольним комітетом України, його терито­ріальними відділеннями завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції.

Документи, статистична та інша інформація, необхідні для виконання завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції, надаються на вимогу органу Антимо­нопольного комітету України, голови територіального відділен­ня Антимонопольного комітету України, уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його терито­ріального відділення безкоштовно. Вимоги органу Антимоно­польного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України можуть передбачати як одноразове, так і періодичне надання інформації.

Інформація з обмеженим доступом, одержана Антимонополь-! ним комітетом України, його територіальними відділеннями у { процесі здійснення своїх повноважень, використовується ними ^; виключно з метою забезпечення виконання завдань, визначе-ї них законодавством про захист економічної конкуренції, і не

підлягає розголошенню. Така інформація може бути надана ор-ц ганам слідства та суду відповідно до закону. •

За розголошення комерційної таємниці працівники антимо-у нопольного комітету України, його територіальних відділень не­суть відповідальність, встановлену законом.

Усні вимоги державного уповноваженого Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимоно­польного комітету України, уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального від­ділення, пояснення осіб та інші дії, вчинені на виконання цих усних вимог, фіксуються в протоколі, в якому зазначається та­кож дата і місце його складання, прізвища державного уповно­важеного Антимонопольного комітету України, голови терито­ріального відділення Антимонопольного комітету України, уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення із зазначенням їх по­сад, прізвищ осіб, які надають пояснення.

Протокол підписується відповідно головуючим колегіального органу Антимонопольного комітету України, державним упов­новаженим Антимонопольного комітету України, головою тери­торіального відділення, уповноваженим ними працівником Ан­тимонопольного комітету України, його територіального відді­лення та особами, до яких були звернені усні вимоги. Про від­мову осіб, до яких були звернені усні вимоги підписати прото­кол, зазначається у протоколі. Особа має право надати пояс­нення і зауваження стосовно змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви своєї відмови від його підписання.

(Закон доповнено статтею 22^\ згідно із Законом Украї­ни від 20. И.2003 р. № 1294-1 V) Щг

Стаття 22². Співробітництво Антимонопольного Ц;

комітету України з компетентними ‘В органами інших держав Ц;

Антимонопольний комітет України на підставі міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верхов­ною Радою України, співпрацює з компетентними органами ін­ших держав, зокрема шляхом обміну інформацією.

Антимонопольний комітет України може надавати компе­тентним органам інших держав та отримувати від них інформа­цію, зокрема з обмеженим доступом.

Надання інформації компетентним органам інших держав можливе лише в разі, якщо:

інформація буде використана конкурентним відомством ви­

ключно для виконання покладених на нього згідно із законодав-

; ством завдань;

| відповідне конкурентне відомство може забезпечити такий режим доступу до інформації, який би не призвів до розкриття інформації для інших цілей чи її розголошення в будь-який спо­сіб, у тому числі шляхом несанкціонованого доступу.

(Закон доповнено статтею 22 згідно із Законом Украї­ни від 20.Її.2003 р. № 1294-ІУ)

Стаття 23. Процесуальні засади діяльності Антимоно-і польного комітету України

Діяльність щодо виявлення, запобігання та припинення по­рушень законодавства про захист економічної конкуренції, в тому числі законодавства про захист від недобросовісної кон­куренції, проводиться Антимонопольним комітетом України, ^! його органами та посадовими особами з додержанням процесу­альних засад, визначених законодавчими актами України про : захист економічної конкуренції. . ...

(частина перша статті 23 у редакції Закону України від 20.11.2003 р. № І294-ІУ)

Порядок розгляду Антимонопольним комітетом України та його територіальними відділеннями справ про порушення зако­нодавства про захист економічної конкуренції повинен забезпе­чувати дотримання прав і законних інтересів фізичних та юри­дичних осіб і держави.

(частина друга статті 23 із змінами, внесеними згідно .. із Законом України від 13.07.2000 р. № 1907-Н1)

Стаття 23¹. Слухання у справах про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію, про пору­шення законодавства про захист економіч-; мої конкуренції

Органи Антимонопольного комітету України, які розглядають справу про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію, про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, в ^; тому числі про недобросовісну конкуренцію, до прийняття рі-1 шення по суті можуть проводити слухання у справі.

Слухання проводиться органом_ Антимонопольного комітету і України, який розглядає справу, чи за дорученням голови цього

органу одним або декількома його членами. і Орган Антимонопольного комітету України до слухання у | справі залучає осіб, які беруть участь у розгляді справи, для надання ними пояснень, доводів та інших міркувань, необхід­них для встановлення фактичних обставин справи,

У слуханні у справі беруть участь працівники Антимонополь-ного комітету України, його територіальних відділень, а в разі потреби залучаються експерти.

До слухання у справі можуть бути залучені інші особи, якщо заявник, а у справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції — заявник і відповідач не висловили проти цього обгрунтованих заперечень.

Орган Антимонопольного комітету України за власною іні­ціативою чи за заявою осіб, які беруть участь у розгляді спра­ви, може провести повністю або частково закрите слухання у справі, якщо відкрите слухання може завдати шкоди інтересам держави, осіб, які беруть участь у розгляді справи, та інших осіб або перешкодити подальшому розгляду справи.

Порядок проведення слухання у справі визначається Антимо-нопольним комітетом України відповідно до цього Закону та інших актів законодавства з питань захисту економічної конкуренції.

(Закон доповнено статтею 23¹ згідно із Законом Украї­ни від 20.11.2003 р. № 1294-1 V)

Стаття 24. Надання рішень та розпоряджень органів Антимонопольного комітету України і голів його територіальних відділень

Рішення та розпорядження, що приймаються органами Ан­тимонопольного комітету України, головами його територіаль­них відділень відповідно до законодавства про захист економіч­ної конкуренції, надаються особам, які беруть участь у справі, у вигляді їх копій, посвідчених у порядку, встановленому зако­нодавством.

Особливості порядку надання та оприлюднення рішень, роз­поряджень встановлюються законодавством про захист еконо­мічної конкуренції.

(стаття 24 із змінами, внесеними згідно із Законом Ук­раїни від 13.07.2000 р. № 1907-1ІІ, у редакції Закону України від 20.11.2003 р. № 1294-1’V) . І

Стаття 25. Звернення до суду І

З метою захисту інтересів держави, споживачів та суб’єктів . господарювання Антимонопольний комітет України, територі­альні відділення Антимонопольного комітету України у зв’язку з порушенням законодавства про захист економічної конкурен­ції органами влади, юридичними чи фізичними особами пода­ють заяви, позови, скарги до суду, в тому числі про:

визнання недійсними нормативно-правових та інших актів, зокрема рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо, органів

В влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністра-Р тивно-господарського управління та контролю чи розірвання ‘ угоди в разі невиконання ними у встановлені строки рішень органів Антимонопольного комітету України про скасування або зміну актів, прийнятих органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського уп­равління та контролю, або про розірвання угоди;

стягнення не сплачених у добровільному порядку штрафів та пені;

припинення порушення законодавства про захист економіч­ної конкуренції;

зобов’язання виконати рішення органів Антимонопольного комітету України;

безоплатне вилучення товарів з неправомірно використаним по­значенням та (або) копій виробів іншого суб’єкта господарювання;

вилучення, накладення арешту на майно, документи, пред­мети, інші носії інформації у місцях проживання та інших во­лодіннях особи;

І з інших підстав, передбачених законом. ^ (стаття 25 із змінами, внесенми згідно із Законами Ук­раїни від 13.07.2000 р. № 1907-1ІІ, від 15.05.2003 р. № 762-ІУ.

у редакції Закону України від 20.11.2003 р. № 1294-1 V) ‘

:> ^^^|Ц

Глава V. Інші питання діяльності . ,,^Н Антимонопольного комітету України ^В

Стаття 26. Науково-методичне та інформаційне ЩЛ забезпечення діяльності Антимонопольного ., комітету України

(назва статті 26 із змінами, внесеними згідно із Зако­ном України від 20.11.2003 р. № 1294-1 V)

Для підготовки рекомендацій з питань організації та діяльно­сті Антимонопольного комітету України, методології і методики здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції, розробки пропозицій щодо його засто- , сування та удосконалення, а також з інших питань Антимоно­польний комітет України створює дорадчі органи, проводить тех-ніко-економічні та наукові дослідження, залучає експертів та консультантів, готує кадри за спеціальними програмами.

Антимонопольний комітет України видає власні друковані • органи, в яких висвітлюються питання діяльності Антимоно-I польного комітету України та конкурентної політики. | (статтю 26 доповнено частиною другою згідно із Зако-I ном України від 20.11.2003 р. № 1294-1 V)

_

Стаття 27: Структура, гранична чисельність, |И| штатний розпис, умови оплати праці, мате­ріально-побутового та іншого забезпечення

Структура, гранична чисельність працівників, штатний роз­пис Антимонопольного комітету України та його територіаль­них відділень затверджується Головою Антимонопольного комі­тету України в межах видатків згідно з кошторисом доходів і видатків.

Оплата праці, матеріально-побутове забезпечення, транс­портне та медичне обслуговування, надання соціальних гаран­тій Голові Антимонопольного комітету України здійснюються на умовах і в порядку, визначених законодавством для мініст­рів; першому заступнику Голови — для перших заступників міністрів; заступникам Голови та державним уповноваженим Антимонопольного комітету України — для заступників мініст­рів; іншим працівникам центрального апарату Антимонопольно­го комітету України — для відповідних категорій спеціалістів міністерств; голові територіального відділення Антимонополь­ного комітету України в Автономній Республіці Крим і його заступникам — відповідно для заступника Голови Ради Мініст­рів та міністрів Автономної Республіки Крим; головам облас­них, Київського та Севастопольського міських територіальних відділень Антимонопольного комітету України — відповідно для заступників голів обласних. Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій; заступникам голів територі­альних відділень в областях, містах Києві та Севастополі — відповідно для начальників управлінь, самостійних відділів об­ласних, Київської та Севастопольської міських державних адмі­ністрацій; іншим працівникам територіальних відділень — від­повідно для спеціалістів міністерств Автономної Республіки Крим, управлінь, самостійних відділів обласних. Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій. При цьому посадові оклади працівників Антимонопольного комітету Украї­ни та його територіальних відділень, службові обов’язки яких полягають у безпосередньому виконанні функцій, визначених статтею 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», встановлюються на тридцять відсотків вище відповідних окладів державних службовців.

Умови оплати праці працівників Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень встановлюються Ка­бінетом Міністрів України відповідно до закону.

(стаття 27 в редакції Закону України від 13.07.2000 р. № І907-ПІ) , ^

Стаття 28. Фінансування та матеріально-технічне забез­печення Антимонопольного комітету України

Фінансування Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень здійснюється за рахунок коштів за­гального та спеціального фондів державного бюджету.

Обсяг асигнувань з державного бюджету на утримання Ан­тимонопольного комітету України та його територіальних відді­лень, у тому числі розмір видатків на оплату праці їх працівни­ків щорічно встановлюється Верховною Радою України окре­мим рядком під час затвердження державного бюджету.

Фінансування витрат на утримання Антимонопольного комі­тету України та його територіальних відділень відбувається шляхом перерахування Головним управлінням Державного каз-

Іначейства України на їх поточні бюджетні рахунки коштів за­гального фонду державного бюджету відповідно до нормативу перерахувань. Розмір цього нормативу встановлюється Верхов-’- ною Радою України під час затвердження державного бюджету на черговий рік.

Плата, що справляється для відшкодування витрат, пов’яза­них із розглядом заяв про надання дозволу на узгоджені дії, ^: концентрацію суб’єктів господарювання, висновків, а також кошти від сплати штрафів, накладених за порушення законо­давства про захист економічної конкуренції, та пені за простро­чення їх сплати зараховуються до доходів спеціального фонду державного бюджету на спеціальний рахунок, не підлягають вилученню та використовуються за цільовим призначенням на фінансування діяльності Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень, зокрема, на матеріально-тех­нічне, в тому числі, транспортне забезпечення, створення та розвиток інформаційно-аналітичної бази, видання друкованих органів Антимонопольного комітету України, підготовку, пере­підготовку, підвищення кваліфікації та соціально-побутове за-I безпечення працівників Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень.

(дію частини четвертої статті 28 зупинено на 2002 рік в частині зарахування до спеціального фонду державного бюдже-I ту штрафів, накладених за порушення антимонопольного зако*

нодавства та пені за прострочення їх сплати згідно із Законом ^! України від 20.12.2001 р. № 2905-ІІІ,

на 2003 рік — згідно із Законом України від 26.12.2002 р. № 380-ІУ,

на 2004 рік — згідно із Законом України від 27.11.2003 р. № 1344-1 V)

(частина четверта статті 28 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 20. II. 2003 р. № 1294-IV)

Кошторис доходів і видатків Антимонопольного комітету Ук­раїни та його територіальних відділень, у тому числі обсяг асиг­нувань на утримання Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень матеріально-побутового забезпе­чення, транспортного та медичного обслуговування, забезпе­чення соціальних гарантій та розмір фонду оплати праці пра­цівників Комітету та його територіальних відділень, затверджу­ється Антимонопольним комітетом України за поданням Голови Антимонопольного комітету України.

(частини першу — третю статті 28 замінено частина­ми першою — п’ятою згідно із Законом України від 13.07.2000 р. № 1907-ІІІ, у зв’язку з цим частину четвер­ту вважати відповідно частиною шостою)

Транспортними і матеріально-технічними засобами Антимо-нопольний комітет України забезпечується за рахунок держав­ного бюджету України в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Стаття 29. Охорона особистих і майнових прав праців­ників Антимонопольного комітету України

Працівники Антимонопольного комітету України при вико­нанні службових обов’язків є представниками державної влади. Їх особисті і майнові права охороняються законом нарівні з працівниками правоохоронних органів.

Життя і здоров’я працівників Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень, службові обов’язки яких полягають у безпосередньому виконанні функцій, визна­чених статтею 2 Закону України «Про державний захист пра­цівників суду і правоохоронних органів», підлягають обов’язко­вому державному страхуванню за рахунок коштів державного бюджету на суму п’ятирічної заробітної плати за їх останньою посадою.

(статтю 29 доповнено частиною другою згідно із Зако­ном України від 13.07.2000 р. № 1907-ІІІ)

У разі заподіяння зазначеним особам у зв’язку з виконанням службових обов’язків каліцтва, поранення, контузії, травми, захворювання чи іншого стійкого ушкодження здоров’я, що ви­ключає можливість продовження професійної діяльності, їм ви­плачується страхова сума у розмірі від річної до п’ятирічної заробітної плати за їх останньою посадою (залежно від ступеня втрати працездатності), а у разі загибелі (смерті) працівника внаслідок тілесного чи іншого ушкодження здоров’я, пов’язано­

го з виконанням службових обов’язків, сім’ї загиблого випла­чується страхова сума у розмірі п’ятирічної заробітної плати за його останньою посадою.

(статтю 29 доповнено частиною третьою згідно із За­коном України від 13.07.2000 р. № 1907-ІІІ)

Збитки, завдані знищенням або пошкодженням майна пра­цівнику Антимонопольного комітету України чи працівнику те­риторіального відділення або членам його сім’ї у зв’язку з ви­конанням ним службових обов’язків, відшкодовуються в уста­новленому законом порядку в повному обсязі за рахунок кош­тів державного бюджету з наступним стягненням цієї суми з винних осіб.

(статтю 29 доповнено частиною четвертою згідно із Законом України від 13.07.2000 р. № 1907-ІІІ)

Порядок та умови обов’язкового державного страхування і перелік посад, які підлягають обов’язковому державному стра­хуванню, визначаються Кабінетом Міністрів України.

(статтю 29 доповнено частиною п’ятою згідно із Зако­ном України від 13.07.2000 р. № 1907-ІІІ)

Стаття 29¹. Соціальні гарантії для Голови, його заступ­ників та державних уповноважених Анти­монопольного комітету України

Голові Антимонопольного комітету України, його заступни­кам та державним уповноваженим після закінчення строку їх повноважень надається попередня робота (посада), місце нав­чання, а у разі неможливості (ліквідація підприємства, устано­ви, організації) — їм надається рівноцінна робота на іншому підприємстві, в установі, організації або вони зараховуються до резерву кадрів державної служби Антимонопольного комітету України за посадою, що відповідає їх професійному рівню, з урахуванням рангу державного службовця. На період праце­влаштування за колишніми Головою, його заступниками та дер­жавними уповноваженими Антимонопольного комітету України зберігається середньомісячний заробіток, але не більше одного року.

Порядок виплати зазначених коштів визначається Кабінетом

^ Міністрів України.

| Положення цієї статті застосовуються, якщо вони не погір-

| шують рівень соціальних гарантій, які випливають із статті 27

І цього Закону.

|. (Закон доповнено статтею 29 згідно із Законом Украї-

I ни від 13.07.2000 р. № 1907-ІІІ)

Стаття ЗО. Посвідчення працівника Антимонопольного комітету України

Державні уповноважені, голови територіальних відділень, відповідальні працівники Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень мають службове посвідчення. Положення про службове посвідчення працівника Антимоно­польного комітету затверджується Президентом України.

(стаття ЗО із змінами, внесеними згідно із Законом Ук­раїни від 13.07.2000 р. № 1907-ІП)

Президент України . Л. КРАВЧУК ^ м. Київ, 26 листопада 1993 року № 3659-ХІІ

І

ЗАКОН УКРАЇНИ | Про захист від недобросовісної конкуренції «‘

(Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, № 36, ст. 164)

(З наступними змінами і доповненнями)

Цей Закон визначає правові засади захисту господарюючих суб’єктів (підприємців) і споживачів від недобросовісної конку­ренції.

Закон спрямований на встановлення, розвиток і забезпечення торгових та інших чесних звичаїв ведення конкуренції при здійс­ненні підприємницької діяльності в умовах ринкових відносин.

Глава 1 ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Недобросовісна конкуренція

Недобросовісною конкуренцією є будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.

Недобросовісною конкуренцією є, зокрема, дії, визначені главами 2—4 цього Закону.

Терміни, які вживаються для цілей цього Закону, визначені Законом України «Про обмеження монополізму та недопущен­ня недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності».

Стаття 2 . Застосування Закону

Закон застосовується до відносин, у яких беруть участь гос­подарюючі суб’єкти (підприємці), їх об’єднання, а також органи державної влади, громадяни, юридичні особи та їх об’єднання, що не є господарюючими суб’єктами (підприємцями), у зв’язку у

з недобросовісною конкуренцією, в тому числі у разі вчинення

І ними дій за межами України, якщо ці дії мають негативний

^ вплив на конкуренцію на її території.

І Цей Закон не поширюється на відносини, в’ яких беруть участь зазначені суб’єкти, якщо результат їх діяльності прояв-ляється лише за межами України, в разі, коли інше не встанов-

, лено міжнародним договором, в якому бере участь Україна.

:, Стаття 3. Законодавство України про захист від недоб­росовісної конкуренції

‘; - Відносини, пов’язані захистом від недобросовісної конкурен-, ції, регулюються цим Законом, Законом України «Про обме-: ження монополізму та недопущення недобросовісної конкурен-; ції у підприємницькій діяльності», Законом України «Про Анти-монопольний комітет України», Законом України «Про зовніш-¹ ньоекономічну діяльність», іншими актами законодавства, вида­ними на підставі законів чи постанов Верховної Ради України.

ї Глава 2 ^г НЕПРАВОМІРНЕ ВИКОРИСТАННЯ

ДІЛОВОЇ РЕПУТАЦІЇ ГОСПОДАРЮЮЧОГО СУБ’ЄКТА (ПІДПРИЄМЦЯ)

Стаття 4. Неправомірне використання чужих позна­чень, рекламних матеріалів, упаковки

Неправомірним є використання без дозволу уповноваженої на те особи чужого імені, фірмового найменування, знаків для товарів і послуг, інших позначень, а також рекламних матеріа­лів, упаковки товарів, назв літературних, художніх творів, пе­ріодичних видань, зазначень походження товарів, що може при­звести до змішування з діяльністю іншого господарюючого суб’­єкта (підприємця), який має пріоритет на їх використання.

(частина перша статті 4 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 15.11.2001 р. № 2783-ІІ!)

Використання у фірмовому найменуванні власного імені фі­зичної особи не визнається неправомірним, якщо до власного імені додається який-небудь відмітний елемент, що виключає змішування з діяльністю іншого господарюючого суб’єкта (під­приємця).

Стаття 5.’ Неправомірне використання товару іншого

виробника

‘ Неправомірним використанням товару іншого виробника є і введення у господарський обіг під своїм позначенням товару

іншого виробника шляхом змін чи зняття позначень виробнийп! без дозволу уповноваженої на те особи. ^;

Стаття 6. Копіювання зовнішнього вигляду виробу

Копіюванням зовнішнього вигляду виробу є відтворення зов­нішнього вигляду виробу іншого господарюючого суб’єкта (під­приємця) і введення його у господарський обіг без однозначного зазначення виробника копії, що може призвести до змішування з діяльністю іншого господарюючого суб’єкта (підприємця).

Не визнається неправомірним копіювання зовнішнього ви­гляду виробу або його частин, якщо таке копіювання обумов­лено виключно їх функціональним застосуванням.

Дія цієї статті не поширюється на вироби, що мають охорону як об’єкти права інтелектуальної власності.

Стаття 7. Порівняльна реклама

Порівняльною є реклама, що містить порівняння з товарами, роботами, послугами чи діяльністю іншого господарюючого суб’єкта (підприємця).

Не визнається неправомірним порівняння в рекламі, якщо наведені відомості про товари, роботи, послуги підтверджені фактичними даними, є достовірними, об’єктивними, корисними для інформування споживачів.

Глава З

СТВОРЕННЯ ПЕРЕШКОД ГОСПОДАРЮЮЧИМ СУБ’ЄКТАМ (ПІДПРИЄМЦЯМ) У ПРОЦЕСІ КОНКУРЕНЦІЇ ТА ДОСЯГНЕННЯ НЕПРАВОМІРНИХ ПЕРЕВАГ У КОНКУРЕНЦІЇ

Стаття 8. Дискредитація господарюючого суб’єкта (підприємця)

Дискредитацією господарюючого суб’єкта (підприємця) є по­ширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або непов­них відомостей, пов’язаних з особою чи діяльністю господа­рюючого суб’єкта (підприємця), які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації господарюючого суб’єкта (підприємця).

Стаття 9. Купівля-продаж товарів, виконання робіт, на- . дання послуг із примусовим асортиментом

Купівлею-продажем товарів, виконанням робіт, наданням по­слуг із примусовим асортиментом є купівля-продаж одних то­варів, виконання робіт, надання послуг за умови купівлі-прода­жу інших товарів, виконання робіт, надання послуг, не потріб- • них споживачу або контрагенту.

Стаття 10. Схилення до бойкоту господарюючого Й суб’єкта (підприємця)

Схиленням до бойкоту господарюючого суб’єкта (підприєм­ця) вважається спонукання конкурентом іншої особи, безпосе­редньо або через посередника, до відмови від встановлення дого­вірних зв’язків із цим господарюючим суб’єктом (підприємцем).

Стаття 11. Схилення постачальника до дискримінації покупця (замовника)

Схиленням постачальника до дискримінації покупця (замов­ника) є спонукання постачальника конкурентом покупця (за­мовника), безпосередньо або через посередника, до надання постачальником конкуренту покупця (замовника) певних пере­ваг перед покупцем (замовником) без достатніх на те підстав.

Стаття 12. Схилення господарюючого суб’єкта (підпри­ємця) до розірвання договору з конкурентом

Схиленням господарюючого суб’єкта (підприємця) до розір­вання договору з конкурентом іншого господарюючого суб’єкта (підприємця) є вчинене з корисливих мотивів або в інтересах третіх осіб спонукання господарюючого суб’єкта (підприємця) — учасника договору до невиконання або виконання неналеж­ним чином договірних зобов’язань перед цим конкурентом шля­хом надання або пропонування господарюючому суб’єкту (під­приємцю) — учаснику договору, безпосередньо або через посеред­ника, матеріальної винагороди, компенсації чи інших переваг.

Стаття 13. Підкуп працівника постачальника

Підкуп працівника постачальника — це надання або пропо­нування йому конкурентом покупця (замовника), безпосеред­ньо або через посередника, матеріальних цінностей, майнових чи немайнових благ за неналежне виконання або невиконання працівником постачальника службових обов’язків, що виплива­ють з укладеного або пов’язані з укладенням між постачальни­ком і покупцем договору поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, що призвело або могло призвести до отриман­ня конкурентом покупця (замовника) певних переваг перед по­купцем (замовником).

До працівника постачальника прирівнюється й інша особа, яка згідно з своїми повноваженнями приймає рішення від імені постачальника про поставку товару, виконання робіт, надання послуг, впливає на прийняття такого рішення або якимось чи­ном пов’язана з ним.

Стаття 14. Підкуп працівника покупця (замовника)

Підкуп працівника покупця (замовника) — це надання або пропонування йому конкурентом постачальника, безпосередньо або через посередника, матеріальних цінностей, майнових чи немайнових благ за неналежне виконання або невиконання працівником покупця (замовника) службових обов’язків, що випливають з укладеного або пов’язані з укладенням між по­стачальником і покупцем договору поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, що призвело або могло призвести до отримання конкурентом постачальника певних переваг перед постачальником.

До працівника покупця прирівнюється й інша особа, яка згід­но з своїми повноваженнями приймає рішення від імені покуп­ця про придбання товару, виконання робіт, надання послуг, впливає на прийняття такого рішення або якимось чином пов’я­зана з ним.

Стаття 15. Досягнення неправомірних переваг у конку­ренції

Досягненням неправомірних переваг у конкуренції є отри-. мання таких відносно іншого господарюючого суб’єкта (підпри­ємця) шляхом порушення чинного законодавства, яке підтверд­жено рішенням державного органу, наділеного відповідною

компетенцією.

Глава 4

НЕПРАВОМІРНЕ ЗБИРАННЯ, РОЗГОЛОШЕННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ КОМЕРЦІЙНОЇ ТАЄМНИЦІ

Стаття 16. Неправомірне збирання комерційної таємниці

Неправомірним збиранням комерційної таємниці вважається добування протиправним способом відомостей, що відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, як­що це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб’­єкту (підприємцю).

Стаття 17. Розголошення комерційної таємниці

Розголошенням комерційної таємниці є ознайомлення іншої особи без згоди особи, уповноваженої на те, з відомостями, що відповідно до чинного законодавства України становлять комер­ційну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені у вста­новленому порядку або стали відомі у зв’язку з виконанням службових обов’язків, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб’єкту (підприємцю).

Стаття 18. Схилення до розголошення комерційної ^Н

таємниці 1^1 ‘ Схиленням до розголошення комерційної таємниці є спону^-Я ? кання особи, якій були довірені у встановленому порядку або і. стали відомі у зв’язку з виконанням службових обов’язків ві-’ домості, що відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, до розкриття цих відомостей, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб’єкту (під­приємцю).

Стаття 19. Неправомірне використання комерційної

таємниці

Неправомірним використанням комерційної таємниці є впро­вадження у виробництво або врахування під час планування чи здійснення підприємницької діяльності без дозволу уповноваже­ної на те особи неправомірно здобутих відомостей, що станов­лять відповідно до законодавства України комерційну таємницю.

Глава 5 ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА НЕДОБРОСОВІСНУ КОНКУРЕНЦІЮ

Стаття 20. Види відповідальності

Вчинення дій, визначених цим Законом як недобросовісна конкуренція, тягне за собою накладання Антимонопольним ко­мітетом України штрафів, передбачених цим Законом, а також адміністративну, цивільну та кримінальну відповідальність у ви­падках, передбачених законодавством.

Стаття 21. Накладання штрафів на господарюючих суб’єктів — юридичних осіб та їх об’єднання

Вчинення господарюючими суб’єктами — юридичними осо-Сі бами та їх об’єднаннями дій, визначених цим Законом як не-?’ добросовісна конкуренція, тягне за собою накладання на них І- Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями штрафів у розмірі до трьох відсотків виручки від реалізації товарів, виконання робіт, надання послуг господа­рюючого суб’єкта за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф.

У разі, якщо обчислення виручки господарюючого суб’єкта . неможливе або виручка відсутня, штрафи, зазначені у частині першій цієї статті, накладаються у розмірі до п’яти тисяч не­оподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Стаття 22. Накладання штрафів на юридичних осіб, їх об’єднання та об’єднання громадян, що не є господарюючими суб’єктами

Вчинення дій, визначених цим Законом як недобросовісна конкуренція, юридичними особами, їх об’єднаннями та об’єд­наннями громадян, що не є господарюючими суб’єктами, тягне за собою накладання на них Антимонопольним комітетом Ук­раїни, його територіальними відділеннями штрафів у розмірі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Стаття 23. Адміністративна відповідальність громадян

Вчинення дій, визначених цим Законом як недобросовісна конкуренція, громадянами, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, тягне за собою накла­дення адміністративного стягнення згідно із законодавством.

Вчинення в інтересах третіх осіб дій, визначених цим Зако­ном як недобросовісна конкуренція, громадянами, що не є під­приємцями, тягне за собою накладення адміністративного стяг­нення згідно із законодавством.

Стаття 24. Відшкодування збитків

Збитки, заподіяні внаслідок вчинення дій, визначених цим Законом як недобросовісна конкуренція, підлягають відшкоду­ванню за позовами заінтересованих осіб у порядку, визначено­му цивільним законодавством України.

і

Стаття 25, Вилучення товарів з неправомірно викорис- ^! таним позначенням та копій виробів іншого І господарюючого суб’єкта (підприємця)

У разі’встановлення факту неправомірного використання чу­жих позначень, рекламних матеріалів, упаковки, передбаченого статтею 4 цього Закону, або факту копіювання виробів, перед­баченого статтею 6 цього Закону, заінтересовані особи можуть звернутися до Антимонопольного комітету України, його тери­торіальних відділень із заявою про вилучення товарів з непра­вомірно використаним позначенням або копій виробів іншого господарюючого суб’єкта (підприємця) як у виробника, так і у продавця.

Порядок використання вилучених товарів визначається Ка­бінетом Міністрів України.

Вилучення товарів із неправомірно використаним позначен­ням та копій виробів іншого господарюючого суб’єкта (підпри­ємця) застосовується у разі, коли можливість змішування з діяльністю іншого господарюючого суб’єкта (підприємця) не може бути усунена іншим шляхом.

Стаття 26. Спростування неправдивих, неточних «^ЯИ

або неповних відомостей Н

‘^ЯИ У разі встановлення факту дискредитації господарюючого’

суб’єкта (підприємця) Антимонопольний комітет України, його територіальні відділення мають право прийняти рішення про офіційне спростування за рахунок порушника поширених ним неправдивих, неточних або неповних відомостей у строк і спо­сіб, визначені законодавством або цим рішенням.

Глава 6

ПРАВОВІ ЗАСАДИ ЗАХИСТУ ВІД НЕДОБРОСОВІСНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ

Стаття 27. Процесуальні засади розгляду Антимоно­польним комітетом України та його територі­альними відділеннями справ про недобро­совісну конкуренцію

Справи про недобросовісну конкуренцію розглядаються Ан­тимонопольним комітетом України та його територіальними від­діленнями у порядку, визначеному цим Законом, Законом Ук­раїни «Про обмеження монополізму та недопущення недобро­совісної конкуренції у підприємницькій діяльності», Законом України «Про Антимонопольний комітет України» та іншими актами законодавства України.

Стаття 28. Строк звернення із заявою про захист прав

Особи, права яких порушені діями, визначеними цим Зако­ном як недобросовісна конкуренція, можуть протягом шести місяців з дня, коли вони дізнались або повинні були дізнатися про порушення своїх прав, звернутися до Антимонопольного комітету України, його територіальних відділень із заявою про захист своїх .прав.

Закінчення строку звернення із заявою є підставою для від­мови у прийнятті заяви.

Якщо Антимонопольний комітет України, його територіальні відділення визнають поважними причини пропуску строку звер­нення із заявою, порушене право підлягає захисту.

Стаття 29. Заходи, які забезпечують виконання рішень Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень

У процесі розгляду справи Антимонопольний комітет Украї­ни, його територіальні відділення за поданою заявником заявою • мають право вжити заходів щодо забезпечення виконання рі-

шення, якщо невжиття таких заходів може ускладнити чи зро­бити неможливим його виконання.

З метою забезпечення виконання рішення Антимонопольний комітет України, його територіальні відділення виносять розпо­рядження про:

заборону особі, в діях якої вбачаються ознаки порушення (відповідачу), вчиняти певні дії;

накладення арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу.

Розпорядження може бути оскаржене до суду в порядку, визначеному статтею 32 цього Закону, у п’ятнадцятиденний строк з дня одержання копії розпорядження.

(частина третя статті 29 із змінами, внесеними згідно Із Законом України від 15.05.2003 р. № 762-ІУ)

Відповідач у разі закриття провадження у справі у зв’язку з недоведенням вчинення порушення може стягнути з заявника збитки, завдані йому забезпеченням виконання рішення, у по­рядку, визначеному цивільним законодавством України.

Стаття ЗО. Рішення Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень

Антимонопольний комітет України, його територіальні відді­лення у справах про недобросовісну конкуренцію приймають обов’язкові для виконання рішення про:

визнання факту недобросовісної конкуренції;

припинення недобросовісної конкуренції;

офіційне спростування за рахунок порушника поширених ним неправдивих, неточних або неповних відомостей;

накладання штрафів;

вилучення товарів із неправомірно використаним позначенням та копій виробів іншого господарюючого суб’єкта (підприємця);

скасування або зміну центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, виконавчими органами місцевого самоврядування прийнятих ними неправомірних актів і розір­вання укладених ними угод.

Рішення про накладання штрафів у розмірах понад чотирис­та неоподатковуваних мінімумів доходів громадян приймається виключно Антимонопольним комітетом України на його за­сіданнях.

Рішення про вилучення товарів із неправомірно використа­ним позначенням та копій виробів іншого господарюючого суб’­єкта (підприємця) підлягає виконанню у порядку, встановлено­му для виконання судових рішень.

Стаття 31. Порядок виконання рішень про накладання штрафу

Порушник, на якого накладено штраф, сплачує його у трид­цятиденний строк з дня одержання рішення про накладення штрафу, якщо інше не визначено цим рішенням.

За кожен день прострочення сплати штрафу стягується пеня у розмірі одного відсотка від суми штрафу.

У разі відмови від сплати штрафу Антимонопольний комітет України, його територіальні відділення стягують штраф та пеню у судовому порядку.

(частина третя статті ЗІ із змінами, внесеними згідно із Законом України від 18.11.97 р. № 642/97-ВР)

Частина четверта статті 31 втратила чинність.

(згідно із Законом України від 30.06.99 р. № 783-ХІУ)

Стаття 32. Оскарження рішень Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень

Рішення Антимонопольного комітету України та його терито­ріальних відділень, прийняті у справах про недобросовісну кон­куренцію, можуть бути оскаржені до суду заінтересованими осо­бами у тридцятиденний строк з дня одержання копії рішення.

(стаття 32 у редакції Закону України від 15.05.2003 р. № 762-1 V)

Стаття 33. Правила професійної етики

Господарюючі суб’єкти (підприємці) при сприянні Торгово-промислової палати України та інших заінтересованих органі­зацій можуть розробляти правила професійної етики у конку­ренції для відповідних сфер підприємницької діяльності, а та­кож для певних галузей економіки. Розроблені господарюючи­ми суб’єктами (підприємцями) правила професійної етики у конкуренції погоджуються з Антимонопольним комітетом Ук­раїни.

Правила професійної етики у конкуренції можуть викорис­товуватись при укладанні договорів, розробці установчих та ін­ших документів господарюючих суб’єктів (підприємців).

Президент України Л. КУЧМА

м. Київ, 7 червня 1996 року

№ 236/96-ВР •

Правила

розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції

(назва із змінами, внесеними згідно з розпорядженням Анти -монопольного комітету України від 12.02.2002 р. № 24-р)

ЗАТВЕРДЖЕНО

розпорядженням Антимонопольного

комітету України • ^

від 19 квітня 1994 р. № 5 |

(в редакції розпорядження ^ікЛІ

Антимонопольного комітету України ^^Н

від 29 червня 1998 р. № 169-р) ^Н

Зареєстровано ^^И в Міністерстві юстиції України І^^И 22 липня 1998 р. за № 471/2911 ^В

(Офіційний вісник України (ОВУ), 1998, № ЗО. ст. 1144) (З наступними змінами і доповненнями)

ї. Загальні положення

1. Ці Правила визначають окремі особливості порядку роз­гляду заяв, справ про порушення законодавства про захист еко­номічної конкуренції, у тому числі про захист від недобросовіс­ної конкуренції (далі — порушення законодавства про захист економічної конкуренції, порушення) органами Антимонополь­ного комітету України відповідно до Закону України «Про за­хист економічної конкуренції», Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», Закону України «Про Антимоно-польний комітет України» та встановлюють порядок перевірки рішень органів Комітету в цих справах і діють до прийняття відповідних актів законодавства.

(пункт 1 в редакції розпорядження Антимонопольного комітету України від 12.02.2002 р. № 24-р)

2. Розгляд справ здійснюється на засадах рівності сторін пе­ред законом та органами Антимонопольного комітету України (далі — Комітет), які розглядають справи.

(пункт 2 із змінами, внесеними згідно з розпорядженням Антимонопольного комітету України від 12.02.2002 р. № 24-р)

3. Повноваження посадових осіб, передбачені цими Прави­лами, можуть виконуватись посадовими особами, що їх заміща­ють (заступають) в установленому порядку.

II. Органи Комітету, які розглядають справи, підвідомчість справ

4. Справи про порушення законодавства про -захист еконо­

мічної конкуренції у межах компетенції розглядаються органа­ми Комітету:

— Комітетом;

— Постійно діючою адміністративною колегією Комітету;

— тимчасовою адміністративною колегією Комітету;

— державним уповноваженим Комітету;

— адміністративною колегією територіального відділення Комітету.

5. Адміністративній колегії територіального відділення Комі­тету підвідомчі справи про порушення у вигляді:

зловживання монопольним (домінуючим) становищем, анти-конкурентних узгоджених дій, недобросовісної конкуренції, як­що наслідки порушення мають місце на регіональному ринку;

антиконкурентних дій органів влади, органів місцевого само­врядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, крім тих, що підвідомчі Постійно діючій адмініст­ративній колегії Комітету;

делегування повноважень органів влади чи органів місцевого самоврядування, крім тих, що підвідомчі Постійно діючій адмі­ністративній колегії Комітету;

схилення до порушень, створення умов для вчинення таких порушень чи їх легітимація органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського уп­равління та контролю, крім тих, що підвідомчі Постійно діючій адміністративній колегії Комітету;

обмежувальної та дискримінаційної діяльності суб’єктів гос­подарювання, об’єднань, передбаченої частинами першою та другою статті 18, статтями 19, 20 та 21 Закону України «Про захист економічної конкуренції», крім тих, що підвідомчі дер­жавному уповноваженому Комітету;

неподання, подання інформації в неповному обсязі територі­альному відділенню у встановлені головою територіального від­ділення, адміністративною колегією територіального відділення Комітету чи нормативно-правовими актами строки або подання недостовірної інформації територіальному відділенню;

створення перешкод працівникам територіального відділення Комітету в проведенні перевірок, огляду, у вилученні чи накла­денні арешту на майно, документи, предмети чи інші носії ін­формації;

надання рекомендацій суб’єктами господарювання, об’єднан­нями, органами влади, органами місцевого самоврядування, ор­ганами адміністративно-господарського управління та контро­лю, що схиляють до вчинення порушень законодавства про за-

хист економічної конкуренції чи сприяють учиненню таких по­рушень, окрім тих, що підвідомчі Постійно діючій адміністра­тивній колегії Комітету.

Справи, підвідомчі адміністративній колегії територіального відділення Комітету, розглядаються у територіальному відділен­ні за місцем вчинення порушення або за місцезнаходженням відповідача, або за місцем настання наслідків порушення.

6. Державному уповноваженому Комітету підвідомчі справи про порушення у вигляді:

зловживання монопольним (домінуючим) становищем, анти-конкурентних узгоджених дій, недобросовісної конкуренції, як­що наслідки порушення мають місце на ринку, що охоплює декілька регіонів, чи на загальнодержавному ринку;

обмежувальної та дискримінаційної діяльності суб’єктів гос­подарювання, об’єднань, передбаченої частинами першою та другою статті 18, статтями 19, 20 та 21 Закону України «Про захист економічної конкуренції», якщо наслідки порушення мають місце на загальнодержавному ринку;

неподання, подання інформації в неповному обсязі Комітету в установлені державним уповноваженим Комітету, адміністра­тивною колегією Комітету, Комітетом чи нормативно-правовими актами строки або подання недостовірної інформації Комітету;

створення перешкод працівникам Комітету в проведенні пе­ревірок, огляду, вилученні чи накладенні арешту на майно, до­кументи, предмети чи інші носії інформації.

7. Тимчасова адміністративна колегія Комітету може бути утворена для розгляду будь-якої справи.

8. Постійно діючій адміністративній колегії Комітету підві­домчі справи про порушення у вигляді:

антиконкурентних дій органів адміністративно-господарсько­го управління та контролю, діяльність яких поширюється на всю територію України;

делегування повноважень центральних органів виконавчої влади, обласних, Київської та Севастопольської міських дер­жавних адміністрацій, органів місцевого самоврядування відпо­відного рівня;

схилення до порушень, створення умов для вчинення таких порушень чи їх легітимація центральними органами виконавчої влади, обласними. Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, органами місцевого самовряду­вання відповідного рівня;

надання рекомендацій центральними органами виконавчої влади, обласними. Київською та Севастопольською міськими

?: державними адміністраціями, органами місцевого самовряду-, вання відповідного рівня, що схиляють до вчинення порушень | законодавства про захист економічної конкуренції чи сприяють е учиненню таких порушень.

| Постійно діюча адміністративна колегія Комітету за доручен-| ням Голови Комітету може розглянути будь-яку справу, окрім і тих, що підвідомчі Комітету. І 9. Комітету підвідомчі:

[і справи про порушення у вигляді антиконкурентних дій цен­тральних органів виконавчої влади, обласних, Київської та Се­вастопольської міських державних адміністрацій, органів місце­вого самоврядування відповідного рівня;

справи, матеріали яких пов’язані із забезпеченням націо­нальної безпеки, оборони, суспільних інтересів або містять дер-і жавну таємницю, або якщо відповідачем у справі є Верховна р Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Ц Республіки Крим.

р Комітет може прийняти до свого провадження і розглянути

• будь-яку справу.

і 10. Справи про порушення, передбачені пунктами 5, 10, 11,

12 та 19 статті 50 Закону України «Про захист економічної , конкуренції», підвідомчі відповідним органам Комітету, до ком-

• ‘ петенції яких відноситься вирішення питань про надання доз­волу на вчинення цих дій.

10¹. Справи про порушення у вигляді обмеження в господар­ській діяльності суб’єкта господарювання у відповідь на те, що ; він звернувся до Комітету або його територіального відділення ‘ із заявою про порушення законодавства про захист економічної І конкуренції, підвідомчі тим органам Комітету, яким підвідомча ^; справа, що має розглядатися за такою заявою.

10². Справи про порушення у вигляді невиконання рішення, І попереднього рішення органів Комітету або їх виконання не в , повному обсязі розглядаються органами Комітету, які прийняли І відповідне попереднє рішення або рішення.

11. Голова Комітету має право за клопотанням осіб, які бе­руть участь у справі, за поданням державного уповноваженого Комітету, керівника структурного підрозділу Комітету, голови територіального відділення або з власної ініціативи будь-які ма­теріали, що є в провадженні органу чи посадової особи, упов­новажених на їх розгляд, передати на розгляд іншого органу чи посадової особи.

(розділ II в редакції розпорядження, Антимонопольного комітету України від 12.02.2002 р. № 24-р)

III. Докази

12. Доказами у справі можуть бути будь-які фактичні дані, які дають можливість визначити наявність або відсутність по­рушення.

Ці дані встановлюються такими засобами: поясненнями сто­рін і третіх осіб, поясненнями службових осіб та громадян, пись­мовими доказами, речовими доказами і висновками експертів.

13. Збір доказів здійснюється органами чи посадовими осо­бами Комітету, відділення незалежно від місця знаходження доказів.

IV. Підстави для початку розгляду справ

(назва розділу IV із змінами, внесеними згідно з розпо­рядженням Антимонопольного комітету України від 12.02.2002 р. № 24-р)

14. Органи Комітету розпочинають розгляд справи про пору­шення законодавства про захист економічної конкуренції за підставами, визначеними статтею 36 Закону України «Про за­хист економічної конкуренції».

(пункт 14 в редакції розпорядження Антимонопольного комітету України від 12.02.2002 р. № 24-р)

V. Особи, які беруть участь у справі, їхні права й обов’язки

15. Особи, які беруть участь у справі, визначаються стат­тею 39 Закону України «Про захист економічної конкуренції».

(пункт 15 в редакції розпорядження Антимонопольного комітету України від 12.02.2002 р. № 24-р)

16. Особи, які беруть (брали) участь у справі, мають право ознайомлюватися з матеріалами справи (за винятком інформа­ції з обмеженим доступом, а також інформації, визначеної від­повідним державним уповноваженим, головою відділення, роз­голошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які беруть (брали) участь у справі, або перешкодити подальшому розгляду справи) після одержання копії подання з попередніми висновками в справі (витягу з нього відповідно до пункту 26 цих Правил), а також мають право наводити докази, подавати клопотання, усні й письмові пояснення, одержувати копії рі­шень у справі (витяги з них, за винятком інформації з обмеже­ним доступом, а також інформації, визначеної відповідним дер­жавним уповноваженим, головою відділення, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які брали участь у справі), подавати свої міркування та заперечення, ос­каржувати рішення в порядку, визначеному законодавством.

(пункт 16 змінено згідно з розпорядженням Антимоно-; пального комітету України від 30.09.98 р. № 260-р)

VI. Подання заяви та її розгляд

17. Заяви про порушення у справах, підвідомчих адміністра­тивній колегії територіального відділення Комітету, подаються до відділення за місцем вчинення порушення або за місцем знаходження відповідача, або за місцем настання наслідків по­рушення. Заяви про порушення в інших справах подаються до Комітету.

(пункт 17 із змінами, внесеними згідно з розпоряджен­ням Антимонопольного комітету України від 12.02.2002 р. ; № 24-р) ї 18. Заява має подаватися в письмовій формі й містити:

найменування органу, до якого подається заява;

найменування, поштову адресу, інші реквізити (факс, теле­фон) заявника;

найменування, поштову адресу, інші реквізити відповідача;

зміст вимог і виклад обставин, якими заявник обґрунтовує свої вимоги;

перелік документів, що додаються до заяви;

підпис заявника або його представника із зазначенням часу подання заяви.

До заяви додаються наявні у заявника матеріали, якими за­явник обґрунтовує свої вимоги.

19. Заява про порушення розглядається протягом ЗО кален­дарних днів, а у разі потреби одержання додаткової інформації, яка не може бути надана заявником, строк розгляду заяви мо­же бути подовжений державним уповноваженим, головою від­ділення на 60 календарних днів, про що письмово повідомля­ється заявнику.

Якщо щодо відповідача, зазначеного у заяві, вже порушено справу за наведеними у заяві ознаками порушення, заява може бути приєднана до цієї справи, про що письмово повідомляєть­ся заявнику.

Встановивши, що заяву подано без додержання вимог, ви­кладених у пункті 18 цих Правил, і це перешкоджає розгляду заяви, державний уповноважений, голова відділення залишає заяву без руху, про що письмово повідомляє заявника і надає йому строк для усунення недоліків.

Час залишення заяви без руху не зараховується у строк розгляду заяви.

У разі невиконання зазначених вимог у встановлений строк заява може бути залишена .без розгляду, прощо письмово по­відомляється заявнику.

Якщо заявник відмовився від заяви, вона залишається без розгляду, що не є перешкодою для продовження Комітетом, відділенням дослідження з питань, порушених у заяві.

Залишення заяви без розгляду не позбавляє заявника права звернутися до Комітету, відділення з повторною заявою про порушення.

Розгляд заяви може бути зупинено з власної ініціативи ор­гану Комітету чи голови територіального відділення, чи за зая­вою особи, яка бере участь у справі, до завершення розгляду органом Комітету, судом, господарським судом пов’язаної з цією заявою справи або до вирішення державним органом пов’язаного з нею іншого питання. Про зупинення розгляду заяви письмово повідомляється заявнику.

(пункт 19 доповнено абзацом восьмим згідно з розпоря­дженням Антимонопольного комітету України від 12.02.2002 р. № 24-р)

20. У разі невиявлення ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції державний уповноважений, го­лова відділення відмовляють у розгляді справи, про що письмо­во повідомляється заявнику.

(абзац перший пункту 20 в редакції розпорядження Ан­тимонопольного комітету України від 12.02.2002 р. № 24-р)

При цьому відповідним державним органам та суб’єктам гос­подарювання можуть бути надані рекомендації щодо проведен­ня заходів, спрямованих на запобігання порушенням, розвиток підприємництва і конкуренції.

20 . Розпорядження про початок розгляду справи або про відмову в розгляді справи на підставі статті 36 Закону України «Про захист економічної конкуренції», підвідомчої Комітету, ад­міністративній колегії Комітету, державному уповноваженому Комітету, приймає державний уповноважений Комітету.

(Правила доповнено пунктом 20 згідно з розпоряджен­ням Антимонопольного комітету України від 12.02.2002 р. № 24-р)

20 . Розпорядження про початок справи або про відмову в розгляді справи на підставі статті 36 Закону України «Про за­хист економічної конкуренції», підвідомчої адміністративній ко­легії територіального відділення Комітету, приймає адміністра­тивна колегія територіального відділення Комітету.

(Правила доповнено пунктом 20^ізгідно з розпоряджен-

• ¹—— ням Антимонопольного комітету України від 12.02.2002 р.^

№ 24-р) І

20 . Розпорядження про початок розгляду справи надсилаєть­ся відповідачу протягом трьох робочих днів із дня його прийняття.

Повідомлення про початок розгляду справи надсилається за­явнику та третім особам.

. (Правила доповнено пунктом 20^ згідно з розпоряджен- • ням Антимонопольного комітету України від 12.02.2002 р. № 24-р)

VII. Розгляд справи

21. Розгляд справи розпочинається відповідно до статті 37 і Закону України «Про захист економічної конкуренції».

(пункт 21 в редакції розпорядження Антимонопольного ‘• І комітету України від 12.02.2002 р. № 24-р) ї 22. Повноваження службовців Комітету щодо збирання до­казів під час розгляду справи стверджуються службовим дору­ченням, виданим державним уповноваженим, а зазначені пов­новаження службовців відділення — службовим дорученням, виданим державним уповноваженим, головою відділення.

23. Службовцями Комітету, відділення, яким доручено зби­рання та аналіз доказів, проводяться дії, направлені на всебіч­не, повне і об’єктивне з’ясування дійсних обставин справи, прав і обов’язків сторін.

Зокрема у справах можуть проводитися такі дії:

(абзац другий пункту 23 із змінами, внесеними згідно з розпорядженням Антимонопольного комітету України від І2.02.2Щ р. № 24-р) дослідження регіонального або загальнодержавного ринку;

одержання від сторін, третіх осіб, інших осіб письмових та усних пояснень, які можуть фіксуватися в протоколі;

вилучення письмових та речових доказів, зокрема докумен­тів, предметів чи інших носіїв інформації, що можуть бути до­казами чи джерелами доказів у справі;

(пункт 23 доповнено абзацом п’ятим згідно з розпоря­дженням Антимонопольного комітету України від | 12.02.2002 р. № 24-р)

І накладення арешту на предмети, документи, інші носії ін-»^;1 формації, що можуть бути доказами чи джерелами доказів у справі.

(пункт 23 доповнено абзацом шостим згідно з розпоряд­женням Антимонопольного комітету України від 12.02.2002 р. № 24-р, у зв’язку з цим абзаци п’ятий та шос­тий вважати відповідно абзацами сьомим та восьмим)

За результатами збирання доказів у справі складається по­дання з попередніми висновками, яке вноситься на розгляд ор­ганів Комітету, яким підвідомча справа.

(абзац сьомий пункту 23 із змінами, внесеними згідно з розпорядженням Антимонопольного комітету України від 12.02.2002 р. № 24-р)

Для з’ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, техніки, ремесла тощо, розпорядженням органів Комітету, яким підвідомча спра­ва, може бути призначена експертиза.

(абзац восьмий пункту 23 із змінами, внесеними згідно з розпорядженням Антимонопольного комітету України від 12.02.2002 р. № 24-р)

24. Установивши, що як відповідач до участі в справі повин­на бути залучена інша особа, органами Комітету приймається розпорядження про заміну відповідача або про залучення до участі в справі співвідповідачів, про що повідомляються особи, які беруть участь у справі.

(пункт 24 в редакції розпорядження Антимонопольного комітету України від 12.02.2002 р. № 24-р)

25. Органи Комітету, які розпочали або розглядають справу, можуть прийняти розпорядження про об’єднання кількох справ в одну або про виділення справи для окремого розгляду.

(пункт 25 в редакції розпорядження Антимонопольного комітету України від 12.02.2002 р. № 24-р)

26. Копії подання з попередніми висновками (або витяги з нього, що не містять інформації з обмеженим доступом, а та­кож визначеної відповідним державним уповноважеЯІгм, голо­вою відділення інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які беруть участь у справі, або перешкодити подальшому розгляду справи) не пізніше ніж за десять днів до прийняття рішення у справі надсилаються сто­ронам та третім особам.

(пункт 26 в редакції розпорядження Антимонопольного комітету України від 12.02.2002 р. № 24-р)

27. Рішення може бути прийняте раніше, якщо від сторони та третіх осіб, яким було надіслано подання, одержано відповідь.

Про день, час і місце розгляду справи особи, що беруть участь у справі, повідомляються не пізніше ніж за п’ять днів.

(пункт 27 в редакції розпорядження Антимонопольного комітету України від 12.02.2002 р. № 24-р)

28. Розгляд справи може бути зупинено з власної ініціативи відповідного органу Комітету чи за заявою особи, яка бере

участь у справі, до завершення розгляду органом Комітету, су- ‘ дом, господарським судом пов’язаної з цією справою іншої справи або до вирішення державним органом пов’язаного з нею іншого питання. Про зупинення розгляду справи та його понов­лення приймається розпорядження.

(пункт 28 в редакції розпорядження Антимонопольного комітету України від 12.02.2002 р. № 24-р)

VIII. Рішення у справах

29. При доведенні вчинення порушення залежно від обста-вин у справі може бути прийнято одне чи декілька рішень згід-»‘, но зі статтею 48 Закону України «Про захист економічної кон-

? куренції».

[ (пункт 29 в редакції розпорядження Антимонопольного ‘

^: комітету України від 12.02.2002 р. № 24-р)

30. У процесі розгляду справи органи Комітету можуть прий­няти попереднє рішення у справі відповідно до статті 47 Закону України «Про захист економічної конкуренції».

(пункт ЗО в редакції розпорядження Антимонопольного комітету України від 12.02.2002 р. № 24-р)

31. Штрафи за порушення, передбачені Законом України «Про захист економічної конкуренції», на об’єднання, суб’єктів господарювання накладаються відповідно до статті 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції».

(пункт ЗІ в редакції розпорядження Антимонопольного комітету України від 12.02.2002 р. № 24-р)

32. Штрафи на суб’єктів господарювання — юридичних осіб за порушення, передбачені Законом України «Про захист від недобросовісної конкуренції», накладаються:

у розмірі, що не перевищує 400 неоподатковуваних мініму­мів доходів громадян, — Комітетом, Постійно діючою адмініст­ративною колегією, тимчасовою адміністративною колегією, державним уповноваженим, адміністративною колегією терито­ріального відділення Комітету;

(абзац другий пункту 32 із змінами, внесеними згідно з розпорядженням Антимонопольного комітету України від 12.02.2002 р. № 24-р)

| у розмірі понад 400 неоподатковуваних мінімумів доходів

і громадян — Комітетом.

І 33. У рішенні вказуються результати розгляду справи по су­ті, наводяться мотиви рішення, зазначаються дії, які сторони повинні виконати або від яких утриматися, та строк виконання

|к рішення.

в’

При вирішенні питання про накладення штрафу у резолю­тивній частині рішення вказується розмір штрафу.

. (абзац другий пункту 33 із змінами, внесеними згідно з розпорядженням Антимонопольного комітету України від 12.02.2002 р. № 24-р)

34. Рішення у справі надається для виконання відповідно до статті 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції»;

(пункт 34 в редакції розпорядження Антимонопольного комітету України від 12.02.2002 р. № 24-р)

35. Органи Комітету, які прийняли рішення, не мають права його скасувати або змінити.

(абзац перший пункту 35 в редакції розпорядження Ан­тимонопольного комітету України від 12.02.2002 р. № 24-р)

Вони вправі виправити допущені в рішенні описки чи явні арифметичні помилки, роз’яснити своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту, а також прийняти додаткове рішення, якщо з якогось питання, що досліджувалося під час розгляду справи, не прийнято рішення.

36. Встановивши під час розгляду справи факт порушення, орган Комітету, який розпочав або розглядає справу, має право вносити у відповідні державні органи обов’язкові для розгляду подання щодо скасування ліцензій, припинення операцій зов­нішньоекономічної діяльності суб’єктів господарювання.

(абзац перший пункту 36 із змінами, внесеними згідно з розпорядженням Антимонопольного комітету України від 12.02.2002 р. № 24-р)

Абзац другий пункту 36 виключено

(згідно з розпорядженням Антимонопольного комітету України від 12.02.2002 р. № 24-р)

Встановивши дані, що свідчать про наявність ознак злочину, орган чи посадова особа, які порушили або розглядають справу, вносять подання у правоохоронні органи або надсилають їм відповідні матеріали для розгляду по суті.

37. Розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції підлягає закриттю без прийняття рі­шення по суті відповідно до статті 49 Закону України «Про^. захист економічної конкуренції». ‘,•

(пункт 37 в редакції розпорядження Антимонопольногаїя комітету України від 12.02.2002 р. № 24-р) ||

IX. Перевірка, перегляд, оскарження рішень у справах та обчислення строків

(назва розділу IX в редакції розпорядження Антимоно­польного комітету України від 12.02.2002 р. № 24-р)

|

‘ (У розділі IX слово «перегляд» у всіх відмінках замінено

« словом «перевірка» у відповідному відмінку, а слова «пере-

^ь гляд рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами» у

; всіх відмінках замінено словом «перегляд рішення» у відпо-

| відному відмінку згідно з розпорядженням Антимонополь-

| ного комітету України від 12 лютого 2002 року № 24-р)

; 38. Абзац перший пункту 38 виключено

І (згідно з розпорядженням Антимонопольного комітету

України від 12.02.2002 р. № 24-р) | Заява про перевірку рішення у справі або про перегляд рі-; шення підлягає розгляду у строк, передбачений абзацом пер-| шим пункту 19 цих Правил. ї 39. Перевірка рішень у справах здійснюється:

і Комітетом — за заявою осіб, які брали участь у справі, по-: даннями Голови Комітету, протестами Генерального прокурора

України, заступників Генерального прокурора України про пе-; ревірку рішень державних уповноважених або адміністратив­них колегій Комітету у справах;

? (абзац другий пункту 39 із змінами, внесеними згідно з

розпорядженням Антимонопольного комітету України від ^ 12.02.2002 р. № 24-р)

і’ Комітетом, адміністративними колегіями — за заявою осіб, які брали участь у справі, поданнями державних уповноваже­них, протестами прокурора автономної Республіки Крим, об­ласті, міст Києва, Севастополя та їх заступників про перевірку рішень адміністративних колегій територіальних відділень Ко-[ мітету у справах.

І (абзац третій пункту 39 із змінами, внесеними згідно з | розпорядженням Антимонопольного комітету України від . | 12.02.2002 р. № 24-р)

I^і’ 40. Державні уповноважені вправі за заявою осіб, які брали • участь у справі, або з власної ініціативи витребувати відповідну справу для вирішення питання про наявність підстав для вне­сення подання про перевірку рішення у справі.

(абзац перший пункту 40 із змінами, внесеними згідно з розпорядженням Антимонопольного комітету України від 12.02.2002 р. № 24-р)

При відсутності підстав для внесення подання про це пові­домляється особа, за заявою якої справа була витребувана для перевірки, із зазначенням мотивів відмови внесення подання. 41. Службові особи, яким надано право вносити подання про перевірку рішення у справі, можуть зупинити виконання рішен-

ня до закінчення його перевірки, про що письмово повідомля­ються особи, які беруть участь у справі.

42. Копія подання про перевірку рішення у справі (витяг з нього за вилученням інформації з обмеженим доступом, а та­кож визначеної відповідним державним уповноваженим, голо­вою відділення інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які брали участь у справі) надси­лається сторонам та третім особам, які брали участь у справі.

Сторони та треті особи, які брали участь у справі, мають право подати письмові пояснення на подання.

43. За результатами перевірки рішення органи Комітету мають право прийняти рішення відповідно до частини п’ятої статті 57 Закону України «Про захист економічної конкуренції».

(пункт 43 в редакції розпорядження Антимонопольногд комітету України від 12.02.2002 р. № 24-р)

44. Перегляд рішення здійснюється органом Комітету, яким воно прийнято, за поданням службовців Комітету, відділення, яким доручено збирання та аналіз доказів у справі.

За відсутності підстав для перегляду рішення заявник пові­домляється письмово із зазначенням мотивів відмови перегляду. . (пункт 44 в редакції розпорядження Антимонопольного комітету України від 12.02.2002 р. № 24-р)

45. Орган Комітету, який прийняв рішення, може зупинити виконання рішення до закінчення його перегляду, про що пи­сьмово повідомляються особи, які беруть участь у справі.

(пункт 45 в редакції розпорядження Антимонопольного комітету України від 12.02.2002 р. № 24-р)

46. Копія подання про перегляд рішення у справі (витяг з нього за вилученням інформації з обмеженим доступом, а та­кож визначеної відповідним державним уповноваженим, голо­вою відділення інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які брали участь у справі) надси­лається сторонам та третім особам, які брали участь у справі.

Сторони та треті особи, які брали участь у справі, мають право подати письмові пояснення на подання.

Абзац третій пункту 46 виключено

(згідно з розпорядженням Антимонопольного комітету України від 12.02.2002 р. № 24-р)

47. Копія рішення (витяг з нього за вилученням інформації з обмеженим доступом, а також визначеної відповідним дер­жавним уповноваженим, головою відділення інформації, розго­лошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які брали участь у справі), прийнятого за результатами перевірки

рішення у справі та перегляду рішення, у п’ятиденний строк з ; дня його прийняття надсилається для виконання.

X. Слухання у справі

48. Органи Комітету, які розглядають справу про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, до прийнят­тя рішення по суті можуть проводити слухання у справі.

Про день, час і місце проведення слухання у справі особи, • які беруть участь у справі, повідомляються не пізніше ніж за 5 днів до проведення слухання.

Слухання проводиться органом Комітету, який розглядає справу або за дорученням голови колегіального органу, одним або декількома його членами.

Орган Комітету на слухання у справі запрошує осіб, які бе­руть участь у справі, для надання ними зауважень, пояснень, доводів, необхідних для встановлення фактичних обставин справи. \_ У слуханні у справі беруть участь працівники Комітету, його

територіальних відділень. Орган Комітету, у разі необхідності, ; на слухання у справі Залучає експертів.

На слухання у справі можуть бути запрошені інші особи, якщо заявник та відповідач не висловили проти цього обгрун­тованих заперечень.

Орган Комітету за власною ініціативою чи за заявою осіб, які беруть участь у справі, може провести повністю або част­ково закрите слухання у справі, якщо відкрите слухання може завдати шкоди інтересам держави, особам, які беруть участь у „ справі, чи іншим особам, або перешкодити подальшому розгля-^ ду справи.

| Головуючий на слуханні вживає заходів для встановлення | фактичних обставин справи. Він може видалити зі слухання | осіб, які порушують порядок його проведення. У цьому разі ‘ слухання продовжується без участі цих осіб.

49. Слухання чи його частина може не проводитися, якщо його проведення може спричинити загрозу громадському по­рядку, державній безпеці або загрозу розголошення інформації з обмеженим доступом чи інформації, розголошення якої може

, завдати шкоди інтересам осіб, які беруть участь у розгляді

^г справи.

| Слухання протоколюється. У протоколі зазначається:

І. орган Комітету, який проводить слухання;

І форма проведення слухання (відкрите, закрите), місце, дата,

І час початку й закінчення слухання;

І прізвища, ім’я та по батькові головуючого, членів колегіаль-

ного органу Антимонопольного комітету України із зазначен­ням їх посад та інших осіб, присутніх на слуханні;

питання, які розглядалися, та основний зміст зауважень, по­яснень, доводів, наданих учасниками слухання.

Протокол слухання протягом трьох днів підписується голо­вуючим, членами колегіального органу Комітету, які проводили слухання. У цей самий строк особи, які брали участь у слухан­ні, можуть ознайомитись із змістом протоколу, подати пояснен­ня або зауваження до нього, які додаються до протоколу.

Про ознайомлення осіб, які брали участь у слуханні, із зміс­том протоколу зазначається у протоколі.

(розділ Х в редакції розпорядження Антимонопольного комітету України від 12.02.2002 р. № 24-р)

XI. Розділ XI виключено

(розділ XI із змінами, внесеними згідно з розпоряджен­ням Антимонопольного комітету України від 23.02.2001 р. № 33-р, виключено згідно з розпорядженням Антимоно­польного комітету України від 12.02.2002 р. № 24-р) ^

Типові вимоги до узгоджених дій д суб’єктів господарювання для загального Ц звільнення від попереднього одержання дозволу |Ц органів Антимонопольного комітету України Ц на узгоджені дії суб’єктів господарювання Ц

ЗАТВЕРДЖЕНО З розпорядженням Антимонопольного комітету України • від 12 лютого 2002 р. № 27-р ^^Ц

Зареєстровано |^^Н в Міністерстві юстиції України Я^^І 7 березня 2002 р. за № 239/6527 ‘•ЩЯ

(Офіційний вісник України (ОВУ), 2002, №11, ст. 543) Щ Ці Типові вимоги розроблені відповідно до положень стат­ті 11 Закону України «Про захист економічної конкуренції» (надалі — Закон) і визначають вимоги до узгоджених дій, у разі відповідності яким узгоджені дії дозволяються і не потре­бують згоди органів Антимонопольного комітету України відпо­відно до частини першої статті 10 Закону.

1. Визначення термінів

У цих Типових вимогах терміни вживаються в такому значенні: Щ

1.1. Терміни «контроль», <ісуб’єкт господарювання», «ринок | товару (товарний ринок)», «товар», «пов’язані особи», «об’єд-I. нання» вживаються у значенні статті 1 Закону. Терміни «узгод-| жені дії», «учасник узгоджених дій» вживаються у значенні статті 5 Закону.

1.2. Термін «монопольне (домінуюче) становище суб’єкта» господарювання» вживається у значенні статті 12 Закону.

1.3. Горизонтальні узгоджені дії — укладення суб’єктами господарювання угод у будь-якій формі, прийняття об’єднання­ми рішень у будь-якій формі, будь-яка інша погоджена конку­рентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб’єктів господа­рювання, створення суб’єкта господарювання, метою чи наслід­ком створення якого є координація конкурентної поведінки між суб’єктами господарювання, що створили зазначений суб’єкт господарювання, або між ними та новоствореним суб’єктом гос­подарювання, коли суб’єкти господарювання, до складу яких входять учасники узгоджених дій, конкурують або можуть кон-. курувати між собою на одному ринку товарів. ? 1.4. Вертикальні узгоджені дії — укладення суб’єктами гос­подарювання угод у будь-якій формі, прийняття об’єднаннями

• рішень у будь-якій формі, будь-яка інша погоджена конкурент-; на поведінка (діяльність, бездіяльність) суб’єктів господарюван-^! ня, створення суб’єкта господарювання, метою чи наслідком

І| створення якого є координація конкурентної поведінки між суб’єктами господарювання, що створили зазначений суб’єкт господарювання, або між ними та новоствореним суб’єктом гос­подарювання, коли суб’єкти господарювання, до складу яких входять учасники узгоджених дій, не конкурують і за існуючих умов не можуть конкурувати між собою на одному ринку то­варів, і при цьому перебувають або можуть перебувати у від­носинах купівлі-продажу на відповідних товарних ринках (про­давець — покупець, постачальник — споживач).

1.5. Конгломератні узгоджені дії — укладення суб’єктами . господарювання угод у будь-якій формі, прийняття об’єднання- . ми рішень у будь-якій формі, будь-яка інша погоджена конку­рентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб’єктів господа­рювання, створення суб’єкта господарювання, метою чи наслід-

•’ ком створення якого є координація конкурентної поведінки між суб’єктами господарювання, що створили зазначений суб’єкт господарювання, або між ними та новоствореним суб’єктом гос­подарювання, коли суб’єкти господарювання, до складу яких ^ входять учасники узгоджених дій, не конкурують і за існуючих ^: умов не можуть конкурувати між собою на одному ринку то-

варів і при цьому не перебувають або не можуть перебувати у відносинах купівлі-продажу на відповідних товарних ринках (продавець — покупець, постачальник — споживач).

1.6. Змішані узгоджені дії — укладення суб’єктами господа­рювання угод у будь-якій формі, прийняття об’єднаннями рі­шень у будь-якій формі, будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб’єктів господарювання, створення суб’єкта господарювання, метою чи наслідком ство­рення якого є координація конкурентної поведінки між суб’єк­тами господарювання, що створили зазначений суб’єкт госпо­дарювання, або між ними та новоствореним суб’єктом господа­рювання, коли частина суб’єктів господарювання, до складу яких входять учасники узгоджених дій, конкурують або можуть конкурувати між собою на одному ринку товарів і при цьому перебувають або можуть перебувати у відносинах купівлі-про­дажу на відповідних товарних ринках (продавець — покупець, постачальник — споживач), а інша частина не конкурують і за існуючих умов не можуть конкурувати між собою на одному ринку товарів і при цьому не перебувають або не можуть пе­ребувати у відносинах купівлі-продажу на відповідних товарних ринках (продавець — покупець, постачальник — спожи&ач).

1.7. Споживач — фізична або юридична особа, яка придба-ває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замо­вити товари (роботи, послуги), що реалізуються відповідними суб’єктами господарювання.

1.8. Сукупна частка на ринку — сума часток ринку, які на відповідному товарному ринку мають суб’єкти господарювання, до складу яких входять учасники узгоджених дій.

1.9. Сукупна вартість активів — вартість активів суб’єктів господарювання, до складу яких входять учасники узгоджених дій, отримана шляхом додавання їхніх відповідних індивідуаль­них показників, обчислених з дотриманням правил складання і ведення фінансової звітності.

1.10. Сукупний обсяг реалізації товарів — обсяг реалізації товарів (робіт, послуг) суб’єктів господарювання, до складу яких входять учасники узгоджених дій, який отримано шляхом додавання їхніх відповідних індивідуальних показників, обчис­лених з дотриманням правил складання і ведення фінансової звітності.

1.11. Задіяний ринок товару — відповідний ринок товару, на якому мають або можуть мати місце узгоджені дії або їх наслід­ки, а також ринки, суміжні з ним.

1.12. Суміжний ринок товару — ринок товару, відмінного від

••

І товару, що обертається на відповідному ринку, для суб’єктів | якого реалізація вироблених товарів або використання товарів інших суб’єктів господарювання неможливе без використання товарів, що обертаються на відповідному ринку товару.

2. Загальні випадки узгоджених дій суб’єктів господарювання, що не потребують попереднього одержання дозволу , органів Антимонопольного комітету України

2.1. Дозволяються і не потребують згоди органів Антимоно­польного комітету України будь-які узгоджені дії, крім створен­ня суб’єкта господарювання учасниками (засновниками), вар­тісні порогові показники яких перевищують зазначені в пунк­ті 2.3, якщо сукупна частка на ринку товару всіх суб’єктів гос­подарювання, до складу яких входять учасники узгоджених дій, на будь-якому задіяному ринку товару не досягає 5 відсотків.

2.2. Дозволяються і не потребують згоди органів Антимоно­польного комітету України будь-які узгоджені дії, крім випадків, • зазначених у пунктах 2.3 та 2.4, при наявності водночас таких

умов:

^ 2.2.1. Жоден із суб’єктів господарювання, до складу яких

входять учасники узгоджених дій, не займає монопольного (до-

• мінуючого) становища на будь-якому задіяному ринку товару і ; не має виключних чи переважних прав чи повноважень від і органів державної влади, органів місцевого самоврядування, ор-ї ганів адміністративно-господарського управління та контролю, суб’єктів природної монополії чи інших монопольних утворень.

2.2.2. Сукупна частка на ринку всіх суб’єктів господарюван­ня, до складу яких входять учасники горизонтальних, змішаних Р узгоджених дій, на будь-якому задіяному ринку товару не до­сягає 15 відсотків, або сукупна частка на ринку всіх суб’єктів господарювання, до складу яких входять учасники вертикаль­них, конгломератних узгоджених дій, на будь-якому задіяному ринку товару не досягає 20 відсотків.

2.3. Дозвіл, передбачений пунктом 2.2, та дозвіл на створен­ня суб’єктів господарювання згідно з пунктом 2.1 не поширю­ються на узгоджені дії, якщо:

сукупна вартість активів або сукупний обсяг реалізації това­рів усіх суб’єктів господарювання, до складу яких входять учас­ники узгоджених дій, за останній фінансовий рік, у тому числі за кордоном, перевищує суму, еквівалентну 12 мільйонам євро, визначену за курсом Національного банку України, що діяв в останній день фінансового року, і при цьому:

вартість (сукупна вартість) активів або обсяг (сукупний об-

сяг) реалізації товарів, у тому числі за кордоном, не менш як:

у двох суб’єктів господарювання, до складу яких входять учас­ники узгоджених дій, перевищує суму, еквівалентну 1 мільйону євро, визначену за курсом Національного банку України, що діяв в останній день фінансового року у кожного, та вартість (сукупна вартість) активів або обсяг (сукупний обсяг) реаліза­ції товарів в Україні хоча б одного суб’єкта господарювання, до складу якого входять учасники узгоджених дій, перевищує су­му, еквівалентну 1 мільйону євро, визначену за курсом Націо­нального банку України, що діяв в останній день фінансового року.

2.4. Дозвіл, передбачений пунктом 2.2, не поширюється на:

горизонтальні або змішані узгоджені дії, що призводять чи можуть призвести до фіксації цін (тарифів, розцінок), за якими ці товари (роботи, послуги) реалізовуються третім особам чи придбаваються у третіх осіб;

узгоджені дії, що призводять або можуть призвести до обме­ження обсягів реалізації товарів (робіт, послуг) третім особам чи придбання товарів (робіт, послуг) у третіх осіб;

узгоджені дії, що призводять або можуть призвести до роз­поділу ринків або продавців, покупців, споживачів.

2.5. У випадках, якщо:

зазначена у пункті 2.1 сукупна частка на ринку спочатку не перевищує 5 відсотків, а в майбутньому перевищує цей рівень, але залишається меншою 10 відсотків;

зазначена в абзаці першому пункту 2.2.2 сукупна частка на ринку спочатку не перевищує 15 відсотків, а в майбутньому перевищує цей рівень, але залишається меншою 20 відсотків;

зазначена в абзаці другому пункту 2.2.2 сукупна частка на ринку спочатку не перевищує 20 відсотків, а в майбутньому пе­ревищує цей рівень, але залишається меншою 25 відсотків, —

то узгоджені дії, передбачені відповідно пунктами 2.1 та 2.2, дозволяються і не потребують згоди органів Антимонопольного комітету України протягом двох років поспіль після року, в якому поріг відповідно у 5, 15, 20 відсотків було перевищено вперше.

У випадках, якщо:

зазначена у пункті 2.1 сукупна частка на ринку спочатку не перевищує 5 відсотків, а в майбутньому перевищує відповідно 10 відсотків;

зазначена в абзаці першому пункту 2.2.2 сукупна частка на ринку спочатку не перевищує 15 відсотків, а в майбутньому.^, перевищує 20 відсотків; . Ц

зазначена в абзаці другому пункту 2.2.2 сукупна частка на ринку спочатку не перевищує 20 відсотків, а в майбутньому перевищує 25 відсотків, — ^!: то узгоджені дії, передбачені відповідно пунктами 2.1 та 2.2,

дозволяються і не потребують згоди органів Антимонопольного : комітету України протягом одного року після року, в якому ; поріг відповідно у 5, 15, 20 відсотків було перевищено вперше. ‘. Загальний час, протягом якого узгоджені дії дозволяються і не потребують згоди органів Антимонопольного комітету Украї­ни згідно з абзацами першим та другим цього пункту, не може перевищувати два календарні роки після року, в якому поріг відповідно у 5, 15, 20 відсотків було перевищено вперше.

3. Окремі випадки узгоджених дій суб’єктів господарювання, що не потребують

попереднього одержання дозволу органів Антимонопольного комітету України

3.1. Не потребують дозволу Антимонопольного комітету Ук­раїни або його органів створення:

3.1.1. Суб’єкта господарювання двома та більше суб’єктами господарювання, — яке призводить чи може призвести до по­силення координації конкурентної поведінки між суб’єктами господарювання, що створюють цей суб’єкт господарювання,

с або між ними та новостворюваним суб’єктом господарювання, якщо засновники (учасники);

поєднані за рахунок відносин контролю завдяки перебуван-

>: ню у власності, управлінні (користуванні) більш як 50 відсотків

і часток (акцій, паїв);

, об’єднані в один концерн, створений на основі повної фінан-

| сової залежності від одного або групи підприємств і дозвіл на створення якого, а також дозвіл на вступ до якого надано Ан-тимонопольним комітетом України або його органами.

|, 3.1.2. Саморегулівних організацій ринку цінних паперів, які

[ не обмежують конкуренції (діж засновниками (учасниками), а також вступ до них суб’єктів господарювання, якщо ці органі­зації створюються і діють відповідно до вимог, установлених Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку і Антимонопольним комітетом України.

3.2. Не потребують дозволу Антимонопольного комітету Ук­раїни або його органів узгоджені дії, пов’язані з вступом суб’­єктів господарювання до об’єднання, що не обмежує конкурен­ції між засновниками (учасниками), і дозвіл на створення якого було надано Комітетом або його органами, якщо рішення про вступ суб’єктів господарювання до об’єднання (в тому числі

рішення щодо внесення змін до установчих документів об’єд­нання), прийняті об’єднанням після одержання дозволу Анти-монопольного комітету України або його органів на створення цього об’єднання, не посилюють узгодженість дій на ринку зас­новників (учасників) об’єднання та не призводять до погіршен­ня умов конкуренції між засновниками (учасниками).

3.3. Не потребують дозволу Антимонопольного комітету Ук­раїни або його органів зміни до узгоджених дій щодо створення суб’єктів господарювання, не пов’язані із зміною предмета і мети діяльності суб’єктів господарювання, порядку розподілу прибутків і збитків, складу, порядку формування та компетенції органу управління, порядку прийняття органом управління рі­шень, а також інші зміни до узгоджених дій щодо створення суб’єктів господарювання, що не посилюють узгодженості дій на ринку засновників (учасників) суб’єктів господарювання, не призводять в інший спосіб до погіршення умов конкуренції між засновниками (учасниками).

3.4. Не потребують дозволу Антимонопольного комітету Ук­раїни або його органів узгоджені дії, пов’язані з виходом госпо­дарських товариств, підприємств із об’єднань.

3.5. Пункти 3.1—3.4 цих Типових вимог поширюються ви­ключно на дії суб’єктів господарювання, які створені з додер­жанням вимог антимонопольного законодавства та законодав­ства про захист економічної конкуренції.

4. Розрахунок показників щодо визначення випадків узгоджених дій, які не потребують попереднього одержання дозволу органів Антимонопольного комітету України

4.1. Порядок обчислення показників учасників узгоджених дій, суб’єктів господарювання, до складу яких входять учасни­ки узгоджених дій (вартість (сукупна вартість) активів, обсяг (сукупний обсяг) реалізації товарів (робіт, послуг), частка (су­купна частка) на відповідному задіяному ринку (ринках)), що використовуються у цих Типових вимогах, а також його особ­ливості стосовно окремих категорій суб’єктів господарювання, встановлено Положенням про порядок подання заяв до органів Антимонопольного комітету України про надання дозволу на узгоджені дії суб’єктів господарювання (надалі — Положення про узгоджені дії), затвердженим розпорядженням Антимоно­польного комітету України від 12.02.2002 № 26-р.

4.2. Показники суб’єктів господарювання — учасників узгод­жених дій, суб’єктів господарювання, до складу яких входять учасники узгоджених дій, вартість (сукупна вартість) активів,

І обсяг (сукупний обсяг) реалізації товарів (робіт, послуг), часЯИЯ ка (сукупна частка) на відповідному задіяному ринку (ринках) -| визначаються з урахуванням показників усіх суб’єктів господа­рювання, між якими існують відносини, що забезпечують конт­роль, у значенні статті 1 Закону України «Про захист еконо­мічної конкуренції».

4.3. Кошти, отримані від реалізації товарів у межах однієї |

; групи суб’єктів господарювання, пов’язаних відносинами конт- І

: ролю, якщо такий облік ведеться, не враховуються. |

У випадку, якщо з моменту створення суб’єкта господарю- ‘ вання пройшло менше року, його вартісні показники розрахо­вуються за фактично відпрацьований час.

5. Вчинення учасниками узгоджених дій будь-яких дій, пе­редбачених статтею 6 Закону та спрямованих на досягнення результатів зазначених частиною першою статті 10 Закону, які не відповідають вимогам пунктів 2 та 3 цих Типових вимог і не підпадають під звільнення від необхідності одержання поперед­нього дозволу органів Антимонопольного комітету України, по­требує попереднього одержання дозволу органів Антимоно- ,, польного комітету України на їх здійснення у порядку, визна-’ ченому Положенням про узгоджені дії, якщо стосовно них ін­шими типовими вимогами до узгоджених дій, визначеними від- :

повідно до статті 11 Закону, не передбачено звільнення від не-

‘•• обхідності одержання дозволу Антимонопольного комітету Ук-

; раїни з інших підстав.

Положення про порядок подання заяв

до органів Антимонопольного комітету України про надання дозволу на узгоджені дії суб’єктів господарювання (Положення про узгоджені дії)*

ЗАТВЕРДЖЕНО

розпорядженням Антимонопольного комітету України

від 12 лютого 2002 р. № 26-р

Зареєстровано

в Міністерстві юстиції України

7 березня 2002 р. за № 238/6526

(Офіційний вісник України (ОВУ), 2002. № 11, ст. 542) (Витяг)

1. Загальні положення

Положення про порядок подання заяв до органів Антимоно­польного комітету України про надання дозволу на узгоджені дії суб’єктів господарювання (надалі — Положення про узгод­жені дії) розроблено відповідно до Законів України «Про захист економічної конкуренції», «Про Антимонопольний комітет Ук­раїни» з метою запобігання недопущенню, усуненню чи обме­женню конкуренції.

Положення про узгоджені дії встановлює порядок подання та розгляду заяв до органів Антимонопольного комітету Украї­ни (надалі — Комітет) щодо надання дозволу на узгоджені дії суб’єктів господарювання, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, надання попередніх висновків стосовно таких дій, а також надання вис­новків щодо відповідності узгоджених дій суб’єктів господарю­вання вимогам Закону України «Про захист економічної конку­ренції».

2. Терміни та скорочення, що вживаються у Положенні про узгоджені дії

2.1. Надання дозволу (відмова в наданні дозволу) —прий­няття органом Комітету рішення про надання дозволу (відмову в наданні дозволу) на узгоджені дії суб’єктів господарювання, зміни в узгоджених діях суб’єктів господарювання.

2.2. Надання попередніх висновків — надання органом Ко­

мітету висновків щодо ймовірного рішення по суті питання про одержання заявником дозволу на узгоджені дії суб’єктів госпо­дарювання, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, а також висновків щодо потреби одержання згоди на зазначені дії без проведення до­даткового дослідження.

2.3. Надання висновків щодо кваліфікації дій — надання ор­ганом Комітету суб’єктам господарювання висновків на підставі наданої ними інформації у формі рекомендаційних роз’яснень щодо відповідності дій суб’єктів господарювання положенням статей 6 та 10 Закону України «Про захист економічної конку­ренції».

« 2.4. ЄДРПОУ — Єдиний державний реєстр підприємств та

І’ організацій України.

| 2.5. Заява — заява до органів Комітету про надання дозволу

і. на узгоджені дії (зміни в узгоджених діях) суб’єктів господарю-

| вання, про надання попередніх висновків або про надання вис-

1 новків щодо кваліфікації дій.

| 2.6. Справа — справа про узгоджені дії.

1; 2.7. Рівноцінні узгоджені дії — узгоджені дії, що мають од-

; накову мету, вчиняються однаковим способом, на однакових умовах та з високою ймовірністю матимуть однакові наслідки

^; для конкуренції, але в яких беруть участь різні суб’єкти госпо­дарювання.

\ 2.8. Регіон — Автономна Республіка Крим, область, міста

| Київ чи Севастополь.

. 2.9. Термін «цілісний майновий комплекс» використовується

^: в його значенні відповідно до статті 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна». :

[ 2.10. Терміни «економічна конкуренція (конкуренція)», «ін-

« формація», «контроль», «пов’язані особи», «малий та середній підприємець», «монополізація», «органи влади», «об’єднання», «органи адміністративно-господарського управління та контро­лю», «органи Антимонопольного комітету України», «ринок то­вару (товарний ринок)», «суб’єкт господарювання», «товар» ви­користовуються в їхніх значеннях відповідно до статті 1 Закону

| України «Про захист економічної конкуренції».

І 3. Сфера застосування

? 3.1. Попереднє одержання дозволу органів Комітету відповід­но до статті 10 Закону України «Про захист економічної кон­куренції» є обов’язковим на вчинення суб’єктами господарю-

; вання узгоджених дій, що призвели чи можуть призвести до

недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, зокрема уз­годжених дій, які стосуються:

1) установлення цін чи інших умов придбання або реалізації товарів;

2) обмеження виробництва, ринків товарів, техніко-техноло-гічного розвитку, інвестицій або встановлення контролю над ними;

3) розподілу ринків чи джерел постачання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи при­дбання, за колом продавців, покупців або споживачів чи за ін­шими ознаками;

4) спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів;

5) усунення з ринку або обмеження доступу на ринок (вихід з ринку) інших суб’єктів господарювання, покупців, продавців;

6) застосування різних умов до рівнозначних угод з іншими суб’єктами господарювання, що ставить останніх у невигідне становище в конкуренції;

7) укладення угод за умови прийняття іншими суб’єктами господарювання додаткових зобов’язань, які за своїм змістом або згідно з торговими та іншими чесними звичаями в підпри­ємницькій діяльності не стосуються предмета цих угод;

8) суттєвого обмеження конкурентоспроможності інших суб’єктів господарювання на ринку без об’єктивно виправданих на те причин.

Попереднє одержання дозволу органів Комітету є обов’язко­вим також на зміни в таких узгоджених діях.

3.2. Попереднє одержання дозволу органів Комітету на вчи­нення суб’єктами господарювання узгоджених дій, зазначених у пункті 3.1, є обов’язковим у таких випадках:

3.2.1. Укладення суб’єктами господарювання угод у будь-якій формі.

3.2.2. Створення суб’єкта господарювання, метою чи наслід­ком створення якого є координація конкурентної поведінки між суб’єктами господарювання, що створили зазначений суб’єкт господарювання, або між ними та новоствореним суб’єктом гос­подарювання.

3.2.3. Прийняття об’єднаннями рішень у будь-якій формі.

3.2.4. Здійснення будь-якої іншої погодженої поведінки (ді­яльності, бездіяльності) суб’єктів господарювання, яка призве­ла чи може призвести до недопущення, усунення чи обмежен­ня конкуренції.

3.2.5. Унесення змін до узгоджених дій, передбачених пунк­тами 3.2.1—3.2.4, на які було отримано дозвіл органів Коміте­

ту, якщо ці зміни передбачають зміну кола учасників та/або поширюються на інші товарні ринки.

3.3. Попереднє одержання дозволу органів Комітету є обов’язковим також у разі внесення змін до узгоджених дій, на які було отримано дозвіл органів Комітету, якщо ці зміни не . передбачають зміни кола учасників та не поширюються на інші товарні ринки, але пов’язані зі зміною предмета і цілей узгод­жених дій, порядку розподілу прибутків і збитків між учасни­ками узгоджених дій, порядку формування та компетенції орга­ну управління створеного суб’єкта господарювання, порядку прийняття рішень цим органом управління, а також якщо ці зміни посилюють узгодженість учасників на ринку та/або при­зводять до погіршення умов конкуренції між учасниками узгод­жених дій в інший спосіб.

3.4. Подання заяви про надання дозволу не потребують такі види узгоджених-дій відповідно до статей 7, 8 та 9 Закону України «Про захист економічної конкуренції», передбачених пунктами 3.1, 3.2 Положення про узгоджені дії:

3.4.1. Будь-які добровільні узгоджені дії малих або середніх підприємців щодо спільного придбання товарів, які не призво­дять до суттєвого обмеження конкуренції та сприяють підвищен­ню конкурентоспроможності малих або середніх підприємців.

3.4.2. Узгоджені дії щодо постачання чи використання това­рів, якщо учасник цих дій стосовно іншого учасника узгодже­них, дій встановлює обмеження на:

використання поставлених ним товарів’чи товарів інших по­стачальників;

придбання в інших суб’єктів господарювання або продаж ін­шим суб’єктам господарювання чи споживачам інших товарів;

придбання товарів, які за своєю природою або згідно з тор­говими та іншими чесними звичаями в підприємницькій діяль­ності не належать до предмета угоди;

формування цін або інших умов договору про продаж постав­леного товару іншим суб’єктам господарювання чи споживачам,

але при цьому не призводять до:

суттєвого обмеження конкуренції на всьому ринку чи в знач­ній його частині, у тому числі монополізації відповідних ринків;

економічно не обрунтованого підвищення цін або дефіциту товарів;

обмеження доступу на ринок інших суб’єктів господарювання.

!^ 3.4.3. Угоди про передачу прав інтелектуальної власності або про використання об’єкта права інтелектуальної власності, які обмежують у здійсненні господарської діяльності сторону уго-

ди, якій передається право, але ці обмеження не виходять за межі законних прав суб’єкта права інтелектуальної власності.

Уважається, що не виходять за межі прав, зазначених у час­тині першій цього пункту, обмеження стосовно обсягу прав, які передаються, строку та території дії дозволу на використання об’єкта права інтелектуальної власності, а також виду діяльнос­ті, сфери використання, мінімального обсягу виробництва.

3.4.4. Інші узгоджені дії, що відповідають типовим вимогам, установленим Антимонопольним комітетом України, якщо про це прямо вказано в рішенні Антимонопольного комітету Украї­ни про встановлення цих типових вимог.

3.5. Учасниками узгоджених дій є суб’єкти господарювання (юридичні чи фізичні особи), які чинять або мають намір чини­ти узгоджені дії.

4. Порядок подання заяви

4.1. Із заявою про надання дозволу, попередніх висновків звертаються:

4.1.1. На укладення суб’єктами господарювання угод у будь-якій формі — сторони угод.

4.1.2. На прийняття об’єднаннями рішень у будь-якій формі — об’єднання, що приймає рішення.

4.1.3. На створення суб’єкта господарювання — засновники (учасники):

4.1.4. На іншу погоджену конкурентну поведінку — учасни­ки відповідних дій, які приймають рішення про цю поведінку.

4.1.5. На внесення змін до узгоджених дій — учасники уз­годжених дій, які чинять або мають намір чинити змінені узгоджені дії.

4.1.6. Органи, особи, зазначені у пунктах 4.1.1—4.1.5, мо­жуть подати спільну заяву, можуть призначити та уповноважи­ти свого представника звернутися до Комітету, відділення із заявою, а також представляти інтереси учасника(ів) заявленої дії у процесі розгляду заяви, справи.

Повноваження представника підтверджуються дорученням учасника(ів) заявленої дії, оформленим у встановленому порядку.

Заява та додані до неї документи повинні містити повну та достовірну інформацію.

4.2. У разі узгоджених дій, які не передбачені пунктом 3.1 Положення про узгоджені дії, особи й органи, зазначені у пунк­тах 4.1.1—4.1.5 цього Положення, можуть з власної ініціативи звернутися із заявою до Комітету, відділення з метою одержан­ня дозволу на ці дії.

5. Підвідомчість заяви

«5.1. Заява з питань, підвідомчих Комітету, Адміністративній колегії Комітету, державному уповноваженому Комітету, пода­ється до Комітету.

У всіх інших випадках заява подається до територіального відділення Комітету.

5.2. Комітету підвідомчі питання про надання попередніх висновків та питання про узгоджені дії:

які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунен­ня чи обмеження конкуренції на ринках, географічні межі яких охоплюють більш ніж третину регіонів України;

учасником яких є підприємство, яке має стратегічне значен­ня для економіки та безпеки держави;

учасником яких є транснаціональна корпорація, суб’єкт гос­подарювання відповідно до статті 1 Закону України «Про за­хист економічної конкуренції», у складі якого хоча б одна юри­дична (фізична) особа має постійне місцезнаходження (місце проживання) за межами України;

учасником яких є суб’єкт господарювання, який займає мо­нопольне (домінуюче) становище на ринку товару, за винятком випадків, коли всі учасники узгоджених дій зареєстровані в одному регіоні та діють на регіональних ринках, що не виходять за межі цього регіону;

на підставі рішення Верховної Ради України, Президента Ук­раїни, Кабінету Міністрів України;

пов’язані із забезпеченням національної безпеки, оборони, суспільних інтересів.

Комітет може також прийняти до свого розгляду будь-яке питання про узгоджені дії.

5.3. Адміністративній колегії Комітету підвідомчі питання про надання попередніх висновків та про узгоджені дії, за ви­нятком питань, підвідомчих Комітету, у разі передачі заяви на її розгляд Головою Комітету.

5.4. Державному уповноваженому Комітету підвідомчі пи­тання про надання попередніх висновків та про узгоджені дії, за винятком питань, підвідомчих Комітету й Адміністративним колегіям Комітету, у випадках, якщо:

учасники узгоджених дій зареєстровані в різних регіонах або/та діють на регіональних ринках, які охоплюють територію декількох регіонів, у тому числі частин декількох регіонів;

узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопу­щення, усунення чи обмеження конкуренції, поширюються на ринки, географічні межі яких охоплюють декілька регіонів України.

5.5. Адміністративній колегії територіального відділення Ко­мітету підвідомчі питання про надання попередніх висновків та про узгоджені дії, за винятком питань, підвідомчих Комітету, Адміністративній колегії Комітету та державному уповноваже­ному Комітету, якщо учасники узгоджених дій зареєстровані в одному регіоні і діють на регіональному ринку, що не виходить за межі цього самого регіону, і при цьому узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, поширюються на ринки, що не вихо­дять за географічні межі відповідного регіону України.

5.6. Голова Комітету має право за клопотанням заявника, органу Комітету або з власної ініціативи витребувати будь-яку ‘ заяву, що є у провадженні органу Комітету чи посадової особи Комітету, уповноважених розглядати заяву, і передати її на розгляд Адміністративної колегії Комітету, іншого органу Комі­тету чи посадової особи Комітету.

5.7. Інформація з обмеженим доступом, необхідна для роз­гляду заяви, може подаватися до відповідних органів Комітету окремо відповідно до пункту 5 додатка 1.

6. Розгляд заяви органами Комітету

6.1. Відповідно до частини другої статті 26 Закону України «Про захист економічної конкуренції» заява про дозвіл або вис­новки вважається прийнятою до розгляду після 15 днів з дня її надходження після закінчення п’ятнадцятиденного терміну з дати надходження її до відповідного органу Комітету, якщо про­тягом цього часу державний уповноважений Комітету чи голо­ва територіального відділення Комітету не повернули заявнику зазначену заяву з повідомленням, що вона та інші документи не відповідають установленим Комітетом вимогам і це пере­шкоджає її розгляду.

6.2. Якщо учасник узгоджених дій відмовляє іншому учасни­ку узгоджених дій — заявнику в наданні документів та іншої інформації, необхідної для розгляду Комітетом, Адміністратив­ною колегією Комітету, державним уповноваженим Комітету чи адміністративною колегією територіального відділення Коміте­ту заяви, то державний уповноважений Комітету чи голова те­риторіального відділення Комітету на підставі звернення заяв­ника приймає розпорядження про надання учасником узгодже­них дій такої інформації у визначений строк. Про прийняте розпорядження повідомляється заявнику.

6.3. Заява вважається прийнятою до розгляду після отриман­ня всієї інформації, передбаченої розпорядженням, зазначеним

у пункті 6.2 Положення про узгоджені дії, про що орган Комі-- тету протягом 10 днів повідомляє заявника. : 6.4. Якщо дозвіл на узгоджені дії, які передбачені пунктом 3.1 Положення про узгоджені дії, відповідно до частини третьої статті 26 Закону України було надано органами Комітету на конкретно визначений строк, зокрема на строк дії договору | (угоди, рішення), то суб’єкти господарювання мають право і звернутися до органів Комітету із заявою про продовження дії ‘І дозволу. Така заява подається за три місяці до закінчення стро-| ку дії дозволу.

6.5. Відповідно до частини четвертої статті 26 Закону Украї­ни «Про захист економічної конкуренції», якщо узгоджені дії провадяться із застосуванням конкурсних процедур (торги, аук­ціони, конкурси, тендери тощо), заява може подаватись як до початку конкурсної процедури, так і після, але не пізніше трид­цяти днів з дати оголошення переможця, якщо інше не перед­бачено законом.

6.6. Відповідно до частини п’ятої статті 26 Закону України «Про захист економічної конкуренції», якщо суб’єкт господарю­вання вчиняє рівноцінні узгоджені дії з різними суб’єктами гос­подарювання, то заява може бути подана щодо однієї узгодже­ної дії за умови надання інформації щодо всіх інших учасників узгоджених дій у порядку, визначеному цим Положення про узгоджені дії.

6.7. Суб’єкти господарювання можуть з власної ініціативи звернутися до органів Комітету із заявою про надання поперед­ніх висновків стосовно запланованих узгоджених дій.

6.8. За подання заяв про надання дозволу на узгоджені дії в установленому порядку справляється плата.

6.9. Заява про надання дозволу подається у письмовій формі і повинна містити:

найменування органу, до якого подається заява;

посилання на відповідний нормативно-правовий акт (пункт, частина, стаття), що передбачає звернення до Комітету, відді-.Д лення; •

найменування, реквізити заявника та його представника (ор- І ган державної влади, орган місцевого самоврядування, орган адміністративно-господарського управління та контролю, суб’­єкт господарювання, фізична особа, представництво іноземного суб’єкта господарської діяльності в Україні тощо);

зміст узгоджених дій, про надання дозволу на які звертаєть­ся заявник;

зміст позитивного суспільного ефекту від узгоджених дій,

змін в узгоджених діях з підстав, передбачених частиною пер­шою статті 10 Закону України «Про захист економічної конку­ренції», а саме того, що ці дії сприяють:

вдосконаленню виробництва, придбанню або реалізації товару;

техніко-технологічному, економічному розвитку;

розвитку малих або середніх підприємців;

оптимізації експорту чи імпорту товарів;

розробленню та застосуванню уніфікованих технічних умов або стандартів на товари;

раціоналізації виробництва;

найменування, реквізити (поштова адреса, факс, телефон та ін.) учасника(ів) узгоджених дій;

перелік документів і відомостей, що додаються до заяви про надання дозволу.

Визначення переліку суб’єктів господарювання, стосовно яких учасники узгоджених дій подають документи і відомості, що додаються до заяви про надання дозволу, здійснюється згід­но з Порядком визначення переліку суб’єктів господарювання, щодо яких учасники узгоджених дій подають інформацію, наве­деним в додатку 4.

6.10. До заяви про надання дозволу додаються підготовлені згідно з Вимогами щодо порядку підготовки і подання заяви та документів, що до неї додаються, викладеними в додатку 1, такі документи:

6.10.1. У випадку укладення угод, що потребують державної реєстрації, нотаріального посвідчення, — установчі угоди (до­говори), у тому числі установчі договори суб’єктів господарю­вання, що створюються, до їх державної реєстрації.

Після одержання дозволу органу Комітету та державної ре­єстрації документів, передбачених частиною першою пункту 6.10.1, до органу Комітету у десятиденний строк з моменту відповідної державної реєстрації подаються їх копії.

6.10.2. У випадку укладення угод, прийняття рішень об’єд­наннями, що містять відкладальну умову щодо набуття угодою, рішенням об’єднання чинності лише у разі одержання дозволу органу Комітету — копії укладених договорів (угод), прийнятих об’єднаннями рішень.

6.10.3. У випадку укладення інших угод, прийняття рішень об’єднаннями, що не потребують державної реєстрації, — про­ект рішення об’єднання, проект угоди (договору), підписаний всіма сторонами рішення, угоди (договору), із зазначенням, що цей проект не є підставою встановлення, зміни або припинення прав і обов’язків.

Після одержання дозволу органу Комітету на рішення об’єд­нання, укладення угоди (договору) у встановленій формі у де-; сятиденний строк з моменту прийняття рішення, укладення ^ угоди (договору) до органу Комітету подається копія рішення,

; укладеної угоди (договору).

6.10.4. У випадку прийняття рішень об’єднаннями, не перед­бачених пунктом 6.10.2, — проект рішення, підписаний упов­новаженими на прийняття такого рішення особами, із зазначен­ням, що цей проект не є підставою встановлення, зміни або

припинення прав і обов’язків.

Після одержання дозволу органу Комітету та прийняття рі­шення об’єднанням у десятиденний строк з моменту прийняття рішення до органу Комітету подається копія прийнятого рішення.

6.10.5. У випадку вчинення інших дій, що погоджують кон­курентну поведінку суб’єктів господарювання, на підставі рі-. шень, не передбачених пунктом 6.10.2, — проекти відповідних ^: рішень, підписані особами, уповноваженими на прийняття та­ких рішень, із зазначенням, що ці проекти не є підставою вста-^ новлення, зміни або припинення прав і обов’язків. І Після одержання дозволу органу Комітету та прийняття від-, повідного рішення у десятиденний строк з моменту прийняття рі­шення до органу Комітету подається копія прийнятого рішення. і 6.10.6. У всіх випадках надання дозволу на узгоджені дії до органу Комітету подаються:

‘ 6.10.6.1. Належним чином оформлені установчі документи (установчий договір, статут) суб’єктів господарювання — учас-; ників узгоджених дій, копії їхніх свідоцтв про реєстрацію.

6.10.6.2. Відомості про узгоджені дії суб’єктів господарюван-. ня, які містять інформацію про зміст заявленої дії та розраху-» нок вартісних показників за обсягом, формою та змістом згідно

з додатком 2. •

6.10.6.3. Відомості про основні види діяльності кожного учасника узгоджених дій, його частку на ринку згідно з додат­ком 3, які, зокрема, містять інформацію про основні види діяль­ності суб’єктів господарювання, до складу яких входить учасг ник узгоджених дій, дані про їхні частки на загальнодержавно­му і регіональному товарних ринках за останні два роки.

6.10.6.4. Документ, що підтверджує внесення плати за по­дання заяви про надання дозволу на узгоджені дії.

6.10.7. При змінах в узгоджених діях, на які було отримано дозвіл органу Антимонопольного комітету України, якщо ці змі- • ни не передбачають зміну кола учасників та не поширюються на інші товарні ринки, але пов’язані зі зміною предмета і цілей

узгоджених дій, порядку розподілу прибутків і збитків між учасниками узгоджених дій, порядку формування та компетен­ції органу управління створеного суб’єкта господарювання, по­рядку прийняття рішень цим органом управління, а також якщо ці зміни посилюють узгодженість учасників на ринку та/або призводять до погіршення умов конкуренції між учасниками узгоджених дій в інший спосіб, до органу Комітету подаються:

6.10.7.1. Належним чином оформлені установчі документи (установчий договір, статут) суб’єктів господарювання — учас­ників узгоджених дій, копії їхніх свідоцтв про реєстрацію.

6.10.7.2. Копії рішень про зміни угод, письмових домовленос­тей, копії документів, що стосуються зазначених змін в узгод­жених діях.

6.10.7.3. Інформація згідно з пунктами 6.10.6.1, 6.10.6.2 та 6.10.6.3.

6.10.8. Представництвом іноземного суб’єкта господарюван­ня в Україні подається також копія свідоцтва про реєстрацію, виписка з торговельного (банківського) реєстру країни, де офі­ційно зареєстровано головний орган управління іноземного суб’єкта, та довіреність на здійснення представницьких функ­цій, оформлена в установленому порядку.

Виписка з реєстру та довіреність мають бути нотаріально засвідчені за місцем їх видачі, легалізовані належним чином у консульських установах, які представляють інтереси України, якщо міжнародними договорами України не передбачено інше, і супроводжуватися перекладом на українську мову, який за­свідчується в установленому порядку.

6.10.9. Якщо учасник узгоджених дій входить до складу об’­єднання підприємств, то надаються копії установчих докумен­тів (установчий договір, статут), копія свідоцтва про реєстра­цію та організаційно-правову структуру цього об’єднання. Якщо об’єднання виконує щодо підприємств, що входять до його складу, функції контролю господарської діяльності, то подають­ся ще форми звітності та відомості, перелічені в пунктах 6.10.6.2 та 6.10.6.3, про діяльність об’єднання та підприємств, що входять до його складу.

6.10.10. Економічне обгрунтування узгоджених дій та еконо­мічне обгрунтування позитивного ефекту від узгоджених дій, що переважає негативні наслідки обмеження конкуренції, згід­но з додатком 1.

6.10.11. Письмові підтвердження повноважень представни­ків учасників узгоджених дій (у формі договору, доручення чи довіреності учасника(ів) заявленої дії своєму представнику

представляти інтереси учасника(ів) заявленої дії перед оргагі^^В

. ми Комітету). ;|^Н

6.10.12. До заяви додається документ, що підтверджує вне^Я сення плати за її подання (платіжне доручення на перерахуван- • ня плати з відміткою установи банку або квитанція). |

6.10.13. Розрахунок вартості (сукупної вартості) активів, об- | сягу (сукупного обсягу) реалізації товарів та частки, сукупної | частки на ринках товарів кожного учасника узгоджених дій, що | здійснюється згідно з Порядком обчислення порогових показ- І

ників, наведеним у додатку 5.

6.11. Заява про надання попередніх висновків подається від­повідно до вимог пункту 6.9 Положення про узгоджені дії. При поданні заяви про надання попередніх висновків заявник само-; стійно визначає обсяг інформації та документів, виходячи з йо­го власного розуміння особливостей узгоджених дій відповідно до вимог цього Положення, згідно з додатком 1.

6.12. При розгляді заяви в разі потреби в суб’єктів господа­рювання — учасників узгоджених дій, інших юридичних та фі-’ зичних осіб може бути запитана інша інформація, що дає змогу

з’ясувати зміст і наслідки узгоджених дій.

. 6.13. Якщо зазначені в пункті 6.10 документи (окрім зазна-^; чених у пункті 6.10.13) подавалися до Комітету, відділення не більше року тому назад і до них після цього не вносилися змі-ни, то вони замінюються письмовим посиланням на дату і но­мер супровідного листа, яким подавалися ці документи. і У разі неможливості подання інформації щодо учасників уз-I^е годжених дій, зазначених у пункті 2 Порядку визначення пере-1 ліку суб’єктів господарювання, щодо яких учасники узгодже-| них дій подають інформацію, наведеному у додатку 4, обов’яз-^і ково зазначаються причини неподання такої інформації.

6.14. Якщо суб’єкт господарювання вчиняє рівноцінні узгод-у жені дії з різними суб’єктами господарювання, заява може бути [ подана щодо однієї узгодженої дії за умови надання щодо всіх ? інших учасників рівноцінних узгоджених дій інформації, перед-^с баченої пунктами 6.9 та 6.10 Положення про узгоджені дії.

6.15. Якщо для прийняття рішення немає потреби в одер­жанні усіх документів і відомостей, зазначених у пункті 6.10, то їхній перелік, за погодженням з державним уповноваженим, головою відділення, може бути скорочено.

6.16. Прийняття рішення на підставі скороченого переліку документів і відомостей, що визначають підвідомчість питання \ про узгоджені дії, може здійснюватись:

І Комітетом або Адміністративною колегією Комітету, держав-

ним уповноваженим Комітету, адміністративною колегією тери­торіального відділення Комітету в разі отримання повноважень щодо розгляду питання про узгоджені дії від Голови Комітету відповідно до пункту 5.6 цього Положення про узгоджені дії.

6.17. Заява вважається прийнятою до розгляду після 15 днів з дня її надходження, якщо протягом цього часу державний уповноважений Комітету, голова територіального відділення Комітету не повернули заявнику заяву з повідомленням, що вона та інші документи не відповідають установленим Коміте­том вимогам і це перешкоджає її розгляду.

, Якщо учасник узгоджених дій відмовляє іншому учаснику узгоджених дій — заявнику в наданні документів та іншої ін­формації, необхідної для розгляду Комітетом, Адміністративною колегією Комітету чи адміністративною колегією територіаль­ного відділення Комітету заяви, то державний уповноважений Комітету чи голова територіального відділення Комітету на підставі звернення заявника приймає розпорядження про на­дання учасником узгоджених дій такої інформації у визначений строк. Про прийняте розпорядження повідомляється заявнику. Заява про надання дозволу вважається прийнятою до розгляду після отримання всієї інформації, передбаченої цим розпоряд­женням, про що орган Комітету протягом 10 днів повідомляє заявника, ^ь

7. Порядок розгляду заяви про надання Й попередніх висновків стосовно узгоджених дій Й та про надання висновків щодо кваліфікації дій Н суб’єктів господарювання НІ

7.1. Органи Комітету надають суб’єктам господарювання, ор­ганам влади, органам місцевого самоврядування, органам адмі­ністративно-господарського управління та контролю на підставі заяви про надання попередніх висновків, про надання висновків щодо кваліфікації дій та доданої до неї інформації попередні висновки стосовно надання дозволу на узгоджені дії, зміни в узгоджених діях.

Одержання попередніх висновків, висновків щодо кваліфіка­ції дій не є обов’язковим і здійснюється виключно в разі виник­нення потреби в суб’єкта господарювання.

7.2. Строк розгляду заяв про надання попередніх висновків стосовно надання дозволу на узгоджені дії, про надання вис­новків щодо кваліфікації дій, зміни в узгоджених діях становить один місяць з моменту прийняття заяви до розгляду.

7.3. Висновки щодо кваліфікації дій надаються органами Ко­мітету у формі рекомендаційних роз’яснень щодо відповідності

дій суб’єктів господарювання положенням статей 6, 10 Закону України «Про захист економічної конкуренції».

Попередні висновки відповідного органу Комітету надаються у формі листа, у якому зазначається про:

можливість надання дозволу на узгоджені дії, зміни в узгод-

, жених діях;

; можливість відмови в наданні дозволу на узгоджені дії, зміни

ї в узгоджених діях;

і необхідність чи відсутність необхідності одержання дозволу

. на узгоджені дії, зміни в узгоджених діях;

¹¹ недостатність інформації для будь-якого висновку.

7.4. Одержання попередніх висновків стосовно узгоджених дій, передбачених пунктом 3.1 Положення про узгоджені дії, не ^; звільняє учасників узгоджених дій, органи влади, органи місце­вого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю від необхідності звернутися до відпо­відних органів Комітету із заявою про надання дозволу на здійс­нення узгоджених дій у випадках, передбачених статтею 10 Закону України «Про захист економічної конкуренції».

8. Порядок розгляду заяви про надання дозволу на узгоджені дії

8.1. Органи Комітету розглядають заяву про надання дозволу на узгоджені дії протягом трьох місяців з дня прийняття її до розгляду відповідним органом Комітету.

І. 8.2. Заява про зміни в узгоджених діях, на які було отримано | дозвіл органів Комітету, якщо ці зміни не передбачають зміну кола учасників та не поширюються на інші товарні ринки, але пов’язані зі зміною предмета і цілей узгоджених дій, порядку розподілу прибутків і збитків між учасниками узгоджених дій, порядку формування та компетенції органу управління створе­ного суб’єкта господарювання, порядку прийняття рішень цим органом управління, а також якщо ці зміни посилюють узгод­женість учасників на ринку та/або призводять до погіршення умов конкуренції між учасниками узгоджених дій в інший спо-| сіб, розглядається органами Комітету протягом тридцяти днів з дня прийняття її до розгляду відповідним органом Комітету.

8.3. Заява залишається без розгляду в разі надходження від заявника клопотання про відкликання заяви, про що прийма­ється розпорядження відповідних органів Комітету.

Залишення заяви без розгляду не позбавляє заявника права звернутися до Комітету, його територіального відділення з по­вторною заявою.

8.4. Копія рішення органів Комітету про залишення заяви

без розгляду надсилається заявнику протягом 10 днів з дня прийняття рішення.

8.5. Комітетом чи його територіальним відділенням може бу­ти оприлюднена інформація стосовно заявлених узгоджених дій, а саме щодо організаційно-правової форми учасників узгод­жених дій, їх місцезнаходження та їх представництв, філій, а Також виду та змісту узгоджених дій може бути опублікована в друкованих чи електронних засобах масової інформації або оприлюднена Комітетом чи його територіальним відділенням в інший спосіб.

Крім того, може бути оприлюднена й інша інформація сто­совно заявлених узгоджених дій, якщо така інформація раніше була публічно оголошена або заявник не заперечує проти такої публікації.

8.6. Якщо протягом строку розгляду заяви, передбаченого в пунктах 8.1 та 8.2 Положення про узгоджені дії, органи Комі­тету надали дозвіл або не розпочали розгляду справи про узго­джені дії, то рішення про надання дозволу на узгоджені дії вважається прийнятим. Про це орган Комітету, який розглядав заяву, може повідомити заявника протягом 10 днів.

8.7. Днем прийняття рішення про надання дозволу на узгод­жені дії, зміни в узгоджених діях вважається останній день строку розгляду заяви, передбаченого частиною першою стат­ті 27 Закону України «Про захист економічної конкуренції».

8.8. У разі виявлення підстав, за яких орган Комітету не може надати дозвіл на узгоджені дії, зміни в узгоджених діях, а також у разі необхідності проведення складного поглибленого дослідження чи експертизи відповідні органи Комітету розпо­чинають розгляд справи про узгоджені дії, про що приймається розпорядження та письмово повідомляється особа, яка подала заяву. Разом із повідомленням про початок розгляду справи надсилається перелік інформації, яку заявник повинен надати для прийняття Комітетом рішення у справі.

8.9. Дозвіл на узгоджені дії, які призвели чи можуть призвес­ти до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, пе- « редбачені пунктом’ 3.2 Положення про узгоджені дії, може бути надано, якщо учасники узгоджених дій доведуть, що ці дії не призводять до суттєвого обмеження конкуренції на всьому рин­ку чи в значній його частині і сприяють відповідно:

удосконаленню виробництва, придбанню або реалізації товару;, техніко-технологічному, економічному розвитку; |и| розвитку малих або середніх підприємців; _ оптимізації експорту чи імпорту товарів; Ц

розробленню та застосуванню уніфікованих технічних умов або стандартів на товари;

раціоналізації виробництва.

8.10. Дозвіл Комітету на узгоджені дії, зміни в узгоджених діях, передбачені пунктом 3.1 Положення про узгоджені дії, не може бути наданий, якщо конкуренція суттєво обмежується на всьому ринку чи в значній його частині.

8.11. Кабінет Міністрів України може дозволити узгоджені дії, на які Антимонопольним комітетом України не було надано дозволу, якщо учасники узгоджених дій доведуть, що позитив­ний ефект для суспільних інтересів переважає негативні наслід­ки обмеження конкуренції. І Порядок надання Кабінетом Міністрів України дозволу на

узгоджені дії, на які Комітетом не було надано дозволу, визна-I’ чається окремо.

, 8.12. Рішення про надання дозволу на узгоджені дії зберігає чинність протягом року, якщо більший строк не зазначено в рішенні. Для здійснення узгоджених дій після перебігу строку чинності рішення учасники узгоджених дій подають нову заяву. Узгоджені дії, що здійснені після перебігу строку чинності рі-’ шення, уважаються здійсненими без згоди органу Комітету.

8.13. Орган чи посадова особа, які прийняли рішення, не мають права визнати його недійсним або змінити.

Вони мають право виправити допущені в рішенні описки чи явні арифметичні помилки, роз’яснити своє рішення, не змі­нюючи при цьому його змісту, а також прийняти додаткове -рішення, якщо з якогось питання, що досліджувалося під час ^ розгляду заяви (справи), не прийнято рішення.

І- 9. Відповідальність за порушення вимог р Положення про узгоджені дії І 9.1. Вчинення узгоджених дій, передбачених пунктом 3.1 Положення про узгоджені дії, без одержання дозволу органів Комітету є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції і тягне за собою відповідальність, установлену за­коном.

9.2. Порушення законодавства про захист економічної кон­куренції шляхом здійснення узгоджених дій без дозволу органу Комітету вважається вчиненим, зокрема при:

9.2.1. Укладенні суб’єктами господарювання угод у будь-якій формі — з моменту укладення угоди.

9.2.2. Створенні суб’єкта господарювання, метою чи наслід­ком створення якого є координація конкурентної поведінки між суб’єктами господарювання, що створили зазначений суб’єкт

господарювання, або між ними та новоствореним суб’єктом гос­подарювання — з моменту державної реєстрації суб’єкта гос­подарювання.

9.2.3. Прийнятті об’єднаннями рішень у будь-якій формі — з моменту набрання рішенням чинності.

9.2.4. Здійсненні будь-якої іншої погодженої поведінки (ді­яльності, бездіяльності) суб’єктів господарювання, яка призве­ла чи може призвести до недопущення, усунення чи обмежен­ня конкуренції — з моменту початку фактичного вчинення та­кої поведінки.

9.3. Якщо органом Комітету надано дозвіл на узгоджені дії на підставі поданої недостовірної інформації, то рішення про . надання дозволу може бути переглянуто за нововиявленими обставинами в п’ятирічний строк з моменту його прийняття. За результатами перегляду може бути прийнято рішення про:

підтвердження попереднього рішення щодо здійснення узгод­жених дій;

скасування повністю або частково рішення про надання доз­волу на узгоджені дії та прийняття нового рішення;

накладення штрафу в порядку, визначеному законодавством.

9.4. У разі неподання до органу Комітету суб’єктом господа­рювання копій документів, передбачених пунктами 6.10.1— 6.10.5’Положення про узгоджені дії, у визначений у цих пунк­тах термін, відповідний орган Комітету, який надав дозвіл на узгоджені «дії, порушує справу про неподання інформації.

9.5. Якщо подані до органу Комітету копії зареєстрованих, нотаріально засвідчених документів, передбачених абзацом другим підпункту 6.10.1 та документів, передбачених абзацами другими пунктів 6.10.3—6.10.5, відрізняються від документів, на підставі яких органом Комітету було надано дозвіл на узгод­жені дії, у частині умов, що були підставами надання дозволу, рішення про надання дозволу може бути переглянуто за ново-виявленими обставинами в п’ятирічний строк з моменту його прийняття. За результатами перегляду може бути прийнято рі­шення про:

підтвердження попереднього рішення щодо здійснення узгод­жених дій;

скасування повністю або частково рішення про надання доз­волу на узгоджені дії та прийняття нового рішення;

накладення штрафу в порядку, визначеному законодавством.

Положення про порядок подання заяв до Антимонопольного комітету України про попереднє отримання дозволу на концентрацію суб’єктів господарювання (Положення про концентрацію)*

ЗАТВЕРДЖЕНО

розпорядженням Антимонопольного комітету України

від 19 лютого 2002 р. № 33-р

Зареєстровано

в Міністерстві юстиції України

21 березня 2002 р. за № 284/6572

(Офіційний вісник України (ОВУ),2002.М 13. ст. 679) (Витяг)

1. Загальні положення

1.1. Положення про порядок подання заяв до Антимонополь­ного комітету України щодо попереднього отримання дозволу на концентрацію суб’єктів господарювання (далі — Положен­ня) розроблено відповідно до Законів України «Про захист еко­номічної конкуренції», «Про Антимонопольний комітет Украї­ни», «Про оренду державного та комунального майна», «Про промислово-фінансові групи в Україні», з метою запобігання монополізації товарних ринків, зловживанню монопольним (до­мінуючим) становищем, обмеженню конкуренції.

Положення встановлює порядок подання заяв до Антимоно-польного» комітету України про попереднє отримання дозволу Антимонопольного комітету України чи Адміністративної коле­гії Антимонопольного комітету України на концентрацію суб’­єктів господарювання, а також їх розгляду та одержання вис­новків з питань концентрації суб’єктів господарювання.

1.2. Терміни та скорочення, що вживаються у цьому Поло­женні, мають таке значення:

1.2.1. Концентрація суб’єктів Господарювання (далі—— кон­центрація): •

1) злиття суб’єктів господарювання або приєднання одного суб’єкта господарювання до іншого;

2) набуття безпосередньо або через інших осіб контролю одним або кількома суб’єктами господарювання над одним або

кількома суб’єктами господарювання чи частинами суб’єктів господарювання, зокрема шляхом:

а) безпосереднього або опосередкованого (через інших осіб) придбання, набуття у власність іншим способом активів у ви­гляді цілісного майнового комплексу або структурного підроз­ділу суб’єкта господарювання, одержання в управління, орен­ду, лізинг, концесію чи набуття в інший спосіб права користу­вання активами у вигляді цілісного майнового комплексу або структурного підрозділу суб’єкта господарювання, у тому числі придбання активів суб’єкта господарювання, що ліквідується;

б) призначення або обрання на посаду керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу суб’єкта господарювання особи, яка вже обіймає одну чи кілька з перелічених посад в інших суб’єктах господарювання, або створення ситуації, при якій більше поло­вини посад членів спостережної ради, правління, інших нагля­дових чи виконавчих органів двох чи більше суб’єктів господа­рювання обіймають одні й ті самі особи;

в) створення суб’єкта господарювання двома і більше суб’­єктами господарювання, який тривалий період буде самостійно здійснювати господарську діяльність, і при цьому зазначене створення не приводить до координації конкурентної поведінки між суб’єктами господарювання, що створили цей суб’єкт гос­подарювання, або між ними та новоствореним суб’єктом госпо­дарювання;

3) безпосереднє або опосередковане (через інших осіб) при­дбання, набуття у власність іншим способом чи одержання в управління часток (акцій, паїв), що забезпечує досягнення чи перевищення 25 або 50 відсотків голосів у вищому органі уп­равління відповідного суб’єкта господарювання.

1.2.2. Органи Антимонопольного комітету України (далі — Комітет) — Комітет, постійно діюча Адміністративна колегія Комітету, тимчасова Адміністративна колегія Комітету, держав­ний уповноважений Комітету, адміністративні колегії територі­ального відділення Комітету.

1.2.3. Адміністративна колегія Комітету — постійно діюча Адміністративна колегія Комітету, тимчасова Адміністративна колегія Комітету.

1.2.4. Державний уповноважений — державний уповнова­жений Комітету.

1.2.5. ПФГ — промислово-фінансова група.

1.2.6. ТЕО — техніко-економічне обгрунтування.

1.2.7. Генеральна угода ПФГ — Генеральна угода про суміс­ну діяльність щодо виробництва кінцевої продукції ПФГ.

1.2.8. ЄДРПОУ — Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України.

1.2.9. Заява — заява про надання:

дозволу на концентрацію;

висновків з питань концентрації.

1.2.10. Висновки з питань концентрації:

попередні висновки стосовно концентрації, у тому числі оренди, лізингу, концесії; .

висновки щодо доцільності створення ПФГ, ТЕО та Гене­ральної угоди ПФГ;

висновки орендодавцеві про можливість оренди та умови до­говору оренди цілісного майнового комплексу підприємства чи його структурного підрозділу, що перебуває у державній, кому­нальній власності або належить Автономній Республіці Крим.

1.2.11. Опосередковане (через інших осіб) придбання, набут­тя в інший спосіб у власність, одержання в управління (корис­тування) часток (акцій, паїв), активів (майна) у вигляді ціліс­ного майнового комплексу суб’єкта господарювання чи його ] структурного підрозділу — отримання однією юридичною чи фізичною особою можливості впливати на реалізацію прав, що випливають з володіння чи управління (користування) частка-| ми (акціями, паями), активами (майном) іншої юридичної осо­би, завдяки:

наявності контролю над особами, які набувають у власність чи одержують в управління (користування) зазначені частки (акції, паї), активи (майно);

наявності або появі контролю над тими юридичними особа­ми, які володіють чи управляють (користуються) зазначеними частками (акціями, паями), активами (майном);

поєднанню наведених умов.

1.2.12. Недружнє придбання, набуття в інший спосіб у влас­ність, одержання в управління (користування) — придбання, набуття в інший спосіб у власність, одержання в управління (користування) часток (акцій, паїв), що забезпечує досягнення або перевищення 25, 50 відсотків голосів у вищому органі уп­равління суб’єкта господарювання, в осіб, які не здійснюють контролю над ним, при відмові цього суб’єкта господарювання надати заявнику (уповноваженій ним особі) інформацію, необ­хідну для одержання дозволу органів Комітету.

1.2.13. Терміни «учасник ПФГ», «ініціатори створення ПФГ», «уповноважена особа (особи) ініціаторів створення ПФГ» вико-

ристовуються в їхньому значенні відповідно до статті 1 Закону України «Про промислово-фінансові групи в Україні».

1.2.14. Термін «цілісний майновий комплекс» використову­ється в його значенні відповідно до статті 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

1.2.15. Термін «лізинг» використовується в його значенні від­повідно до статті 1 Закону України «Про лізинг».

1.2.16. Термін «концесія» використовується в його значенні відповідно до статті 1 Закону України «Про концесії».

1.2.17. Терміни «товар», «органи влади», «органи адміністра­тивно-господарського управління та контролю», «економічна конкуренція (конкуренція)», «ринок товару (товарний ринок)», «монополізація», «суб’єкт господарювання», «інформація», «контроль», «об’єднання» використовуються в їхніх значеннях відповідно до статті 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції» (далі — Закон).

Термін «монопольне (домінуюче) становище суб’єкта госпо­дарювання» використовується у значенні відповідно до статті 12 Закону.

1.3. Порядок одержання дозволу органів Комітету на погли­нання одного суб’єкта господарювання іншим шляхом придбан­ня контрольного пакета акцій суб’єктів господарювання у про­цесі приватизації регламентується Положенням про порядок одержання згоди Антимонопольного комітету України на пог­линання господарюючих суб’єктів у процесі приватизації, за­твердженим розпорядженням Комітету від 21 червня 1994 року № 8-р і зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 5 липня 1994 року за № 148/357, окрім випадків, визначених законо­давством.

Порядок одержання дозволу органів Комітету на створення холдингових компаній у процесі корпоратизації та приватизації регламентується:

Положенням про порядок одержання згоди Антимонопольно­го комітету України на створення холдингових компаній у про­цесі корпоратизації та приватизації, затвердженим розпоряд­женням Комітету від 21 червня 1994 року № 6-р і зареєстро­ваним у Міністерстві юстиції України 5 липня 1994 року за № 150/359;

Положенням про порядок погодження з Антимонопольним комітетом України проектів установчих документів та планів розміщення акцій холдингових компаній, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації, затвердженим розпо­рядженням Комітету від 21 червня 1994 року № 7-р і зареєст­

рованим у Міністерстві юстиції України 5 липня 1994 року за № 149/358;

Положенням про порядок підтвердження Антимонопольним комітетом України наявності контрольного пакета акцій, за­твердженим розпорядженням Комітету від 21 червня 1994 року № 9-р і зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 5 липня 1994 року за № 147/356.

Порядок повідомлення Комітету, відділення про придбання цінних паперів інвестиційними фондами та інвестиційними ком­паніями, а також про укладення інвестиційним керуючим дого­вору управління активами інвестиційних фондів і компаній ре­гулюється Положенням про особливості контролю за дотримай- . ням антимонопольного законодавства інвестиційними фондами та інвестиційними компаніями, затвердженим розпорядженням

, Комітету від 18 листопада 1994 року № 13-р і зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 9 грудня 1994 року за

^; № 297/507 (зі змінами і доповненнями).

, 2. Сфера застосування

2.1. Попереднє одержання дозволу Комітету або Адміністра­тивної колегії Комітету на концентрацію є обов’язковим, коли і сукупна вартість активів або сукупний обсяг реалізації товарів ^! учасників концентрації, з урахуванням відносин контролю, за • останній фінансовий рік, у тому числі за кордоном, перевищує І суму, еквівалентну 12 мільйонам євро, визначену за курсом | Національного банку України, що діяв в останній день .фінан­сового року, і при цьому:

; вартість (сукупна вартість) активів або обсяг (сукупний об-; сяг) реалізації товарів, у тому числі за кордоном, не менш як у двох учасників концентрації, з урахуванням відносин контро­лю, перевищує суму, еквівалентну 1 мільйону євро, визначену за курсом Національного банку України, що діяв в останній день фінансового року, у кожного, та

вартість (сукупна вартість) активів або обсяг (сукупний об­сяг) реалізації товарів в Україні хоча б одного учасника кон­центрації, з урахуванням відносин контролю, перевищує суму, еквівалентну 1 мільйону євро, визначену за курсом Національ­ного банку України, що діяв в останній день фінансового року, у разі:

2.1.1. Злиття двох або більше суб’єктів господарювання;

12.1.2. Приєднання одного суб’єкта господарювання до іншого;

2.1.3. Набуття безпосередньо або через інших осіб контролю , одним або кількома суб’єктами господарювання над одним або

кількома суб’єктами господарювання чи. частинами суб’єктів господарювання, зокрема шляхом:

2.1.3.1. Безпосереднього або опосередкованого (через інших осіб) придбання, набуття у власність іншим способом активів у вигляді цілісного майнового комплексу або структурного під­розділу суб’єкта господарювання, у тому числі придбання ак­тивів суб’єкта господарювання, що ліквідується;

2.1.3.2. Одержання в управління, оренду, лізинг, концесію чи набуття в інший спосіб права користування активами у ви­гляді цілісного майнового комплексу або структурного підроз­ділу суб’єкта господарювання, у тому числі придбання активів суб’єкта господарювання, що ліквідується;

2.1.3.3. Призначення або обрання на посаду керівника, за­ступника керівника спостережної ради, правління, іншого на­глядового чи виконавчого органу суб’єкта господарювання осо­би, яка вже обіймає одну чи кілька з перелічених посад в інших суб’єктах господарювання;

2.1.3.4. Створення ситуації, при якій більше половини посад членів спостережної ради, правління, інших наглядових чи ви­конавчих органів двох чи більше суб’єктів господарювання обіймають одні й ті самі особи;

2.1.3.5. Створення суб’єкта господарювання двома і більше суб’єктами господарювання, який тривалий період буде само­стійно здійснювати господарську діяльність, і при цьому зазна­чене створення не приводить до координації конкурентної по­ведінки між суб’єктами господарювання, що створили цей суб’­єкт господарювання, або між ними та новоствореним суб’єктом господарювання;

2.1.3.6. Набуття безпосередньо або через інших осіб контро­лю одним або кількома суб’єктами господарювання над одним або кількома суб’єктами господарювання чи частинами суб’єк­тів господарювання в інший спосіб ніж зазначено у пунктах 2.1.3.1 — 2.1.3.5 Положення;

2.1.4. Безпосереднього або опосередкованого придбання, на­буття у власність іншим способом чи одержання в управління часток (акцій, паїв), що забезпечує досягнення чи перевищення 25 або 50 відсотків голосів у вищому органі управління відпо­відного суб’єкта господарювання.

2.2. Не вважається концентрацією і не потребує дозволу ор­ганів Комітету на концентрацію:

2.2.1. Створення суб’єкта господарювання, метою чи внаслі­док створення якого здійснюється координація конкурентної поведінки між суб’єктами господарювання, що створили зазна­

чений суб’єкт господарювання, або між ними та новоствореним суб’єктом господарювання.

Таке створення, а також внесення змін до установчих доку­ментів, на підставі яких створюються суб’єкти господарювання, об’єднання розглядаються як узгоджені дії відповідно до стат­ті 5 Закону.

2.2.2. Придбання часток (акцій, паїв) суб’єкта господарюван­ня особою, основним видом діяльності якої є проведення фінан­сових операцій чи операцій з цінними паперами, якщо це при­дбання здійснюється з метою їх наступного перепродажу за умови, що зазначена особа не бере участі в голосуванні у ви­щому органі чи інших органах управління суб’єкта господарю­вання. У такому разі наступний перепродаж має бути здійсне­ний протягом одного року з дня придбання часток (акцій, паїв). На клопотання зазначених осіб із обгрунтуванням про немож­ливість здійснення наступного перепродажу органи Комітету можуть прийняти рішення про продовження цього строку;

2.2.3. Дії, які здійснюються між суб’єктами господарювання, пов’язаними відносинами контролю, у випадках, передбачених пунктом 2.1 Положення,’крім випадків набуття такого контро­лю без отримання дозволу Антимонопольного комітету Украї­ни, якщо необхідність отримання такого дозволу передбачена законом;

2.2.4. Набуття контролю над суб’єктом господарювання або його частиною, у тому числі завдяки праву управління та роз­порядження його майном арбітражним керуючим, службовою чи посадовою особою органу державної влади.

2.3. Учасниками концентрації відповідно до статті 23 Закону є:

2.3.1. Суб’єкти господарювання, стосовно яких здійснюється або має здійснитися злиття, приєднання;

2.3.2. Суб’єкти господарювання, які набувають або мають намір набути контроль над суб’єктом господарювання, чи суб’­єкти господарювання, щодо яких набувається або має набутися контроль;

2.3.3. Суб’єкти господарювання, активи (майно), частки (ак­ції, паї) яких набуваються у власність, одержуються в управ-ління (користування), оренду, лізинг, концесію або мають на­бутися, та їх покупці (одержувачі), набувачі;

2.3.4. Суб’єкти господарювання, що є або мають намір стати засновниками (учасниками) новостворюваного суб’єкта госпо­дарювання.

Якщо одним із засновників є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, орган адміністративно-господар-

ського управління та контролю, то учасником концентрації вва­жається також суб’єкт господарювання, активи (майно), част­ки (акції, паї) якого вносяться до статутного фонду новоство­рюваного суб’єкта господарювання;

2.3.5. Фізичні та юридичні особи, пов’язані з учасниками концентрації, зазначеними у пунктах 2.3.1 — 2.3.4 Положення, відносинами контролю, що дає підстави визнати відповідну гру­пу осіб згідно зі статтею 1 Закону єдиним суб’єктом господа­рювання.

2.4. Висновки Комітету щодо доцільності створення ПФГ, ТЕО та Генеральної угоди ПФГ надаються відповідно до статті З Закону України «Про промислово-фінансові групи в Україні».

2.5. Висновки органів Комітету про можливість оренди та умови договору оренди цілісного майнового комплексу підприєм­ства чи його структурного підрозділу, що перебуває у державній, комунальній власності або належить Автономній Республіці Крим, надаються орендодавцеві відповідно до статті 9 Закону Ук­раїни «Про оренду державного та комунального майна».

2.6. Визначення складу суб’єктів господарювання — учасни­ків концентрації, поєднаних відносинами контролю у значенні статті 1 Закону, та фактичних значень їх вартісних показників (вартості /сукупної вартості/ активів, обсягів /сукупних об­сягів/ реалізації товарів), необхідних для порівняння з порого-вими значеннями, наведеними в пункті 2.1 Положення, здій­снюється відповідно до Порядку обчислення показників учас­ників концентрації, наведеного в додатку 5.

3. Порядок подання заяви

3.1. При перевищенні вартісними показниками учасників концентрації порогових значень, наведених у пункті 2.1 Поло­ження, а також створенні ПФГ учасники концентрації, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністратив­но-господарського управління та контролю, які в межах своїх повноважень приймають рішення про концентрацію або які здійснюють концентрацію, повинні звернутися із заявою про надання:

дозволу Комітету на Концентрацію, у тому числі оренду, лі­зинг, концесію; . Ц

висновків Комітету щодо доцільності створення ПФГ, стосов-1 но ТЕО та Генеральної угоди ПФГ. І

Подання заяви (окрім заяв про одержання висновків Коміте-ту щодо доцільності створення ПФГ та висновків про можли­вість оренди та умови договору оренди цілісного майнового комплексу підприємства чи його структурного підрозділу, що

перебуває у державній чи комунальній власності або належить Автономній Республіці Крим) здійснюється органами державної влади, органами місцевого самоврядування, органами адмініст-I ративно-господарського управління та контролю, орендарем, ЛІ-1, зингоодержувачем, концесіонером, суб’єктами господарюван-^ • ня, фізичними та юридичними особами, які в межах своїх пов­новажень приймають рішення про концентрацію або які здійс-^; нюють концентрацію. Заява подається до Комітету.

; Учасники концентрації, органи влади, органи місцевого са­моврядування, органи адміністративно-господарського управ­ління та контролю подають спільну заяву.

Подання заяви про одержання висновків Комітету щодо до­цільності створення ПФГ, стосовно ТЕО та Генеральної угоди ПФГ здійснюється уповноваженою особою (особами) ініціато­рів створення ПФГ.

Подання заяви про надання висновків про можливість орен­ді ди та умови договору оренди цілісного майнового комплексу | підприємства чи його структурного підрозділу, що перебуває у ? державній чи комунальній власності або належить Автономній І’ Республіці Крим, до відповідного органу Комітету здійснюється | орендодавцем. Ця заява може подаватися одночасно з заявою | орендаря про надання дозволу на концентрацію. І Заява та додані до неї документи мають містити повну та р достовірну інформацію.

Ї У разі подання недостовірної інформації заявники несуть від-I повідальність згідно із статтею 52 Закону. І Інформація з обмеженим доступом, необхідна для розгляду заяви, може подаватися до відповідних органів Комітету цими особами окремо.

3.2. У разі, якщо концентрація проводиться із застосуванням конкурсних процедур (торги, аукціони, конкурси, тендери то­що), заява може подаватись як до початку конкурсної процеду­ри, так і після, але не пізніше тридцяти днів з дати оголошення переможця, якщо інше не передбачено законом.

3.3. У тих випадках концентрації (окрім створення ПФГ та надання висновків про можливість оренди та умови договору оренди цілісного майнового комплексу підприємства чи його структурного підрозділу, що перебуває у державній чи кому­нальній власності або належить Автономній Республіці Крим), які не передбачені пунктом 2.1, особи й органи, зазначені в пункті 3.1, можуть з власної ініціативи звернутися із заявою до Комітету з метою одержання дозволу на ці дії.

Суб’єкти господарювання можуть з власної ініціативи звер-

нутися до органів Комітету із заявою про отримання попередніх висновків стосовно питань запланованої концентрації.

3.4. Попередні висновки стосовно питань запланованої кон­центрації не звільняють заявника від необхідності звернутися до органу Комітету із заявою про надання дозволу на концент­рацію у випадках, передбачених пунктом 2.1.

3.5. За подання заяв про надання дозволу Комітету на кон­центрацію, надання попередніх висновків відповідно до ста­тей 26 та 29 Закону справляється плата в розмірах, передбаче­них частиною другою статті 34 Закону.

3.6. Органи, особи, визначені в пункті 3.1 Положення, мо­жуть призначити та уповноважити свого представника подати заяву до Комітету або його відділення, а також представляти інтереси учасника(ів) заявленої дії у процесі розгляду заяви.

Повноваження представника підтверджуються дорученням учасника(ів) заявленої дії, оформленим у встановленому поряд­ку з урахуванням вимог, установлених у пункті 3 додатка 1.

3.7. Підвідомчість заяв з питань концентрації.

Комітету підвідомчі питання про надання попередніх виснов­ків стосовно концентрації та питання про надання дозволу на концентрацію:

учасником якої є підприємство, яке має стратегічне значен­ня для економіки та безпеки держави:

учасником якої є транснаціональна корпорація, суб’єкт гос­подарювання відповідно до статті 1 Закону, у складі якого хоча б одна юридична (фізична) особа має постійне місцезнаходжен­ня (місце проживання) за межами України;

учасником якої є суб’єкт господарювання, який за результа­тами концентрації досягає монопольного (домінуючого) стано­вища, підтримує або посилює це становище;

яка призводить до створення суб’єкта господарювання, який за концентрацією досягає монопольного (домінуючого) станови­ща, підтримує або посилює це становище, чи суттєвого обме­ження конкуренції на всьому ринку чи в значній його частині;

на підставі рішень Верховної Ради України, Президента Ук­раїни, Кабінету Міністрів України;

пов’язану із забезпеченням національної безпеки, оборони, суспільних інтересів.

Комітету підвідомчі також питання про концентрацію, пов’я­зану із створенням ПФГ, а також про надання орендодавцеві висновків про можливість оренди та умови договору оренди цілісного майнового комплексу підприємства чи його структур­ного підрозділу, що перебуває у державній, комунальній влас- ^

ності або належить Автономній Республіці Крим, коли такі під­приємства діють на ринках, які охоплюють територію понад половину регіонів України (Автономна Республіка Крим, облас-[ ті, міста Київ та Севастополь), у тому числі частин цих регіонів.

Учасник концентрації та його склад визначається відповідно до пункту 2.3 Положення згідно з Порядком обчислення показ­ників учасників концентрації, наведеним у додатку 5.

Комітет може також прийняти до розгляду будь-яке питання про концентрацію.

; Адміністративній колегії Комітету підвідомчі питання про на­дання попередніх висновків стосовно концентрації та про кон-; центрацію, за винятком питань, підвідомчих Комітету.

Адміністративній колегії Комітету підвідомчі також питання і про надання висновків орендодавцеві про можливість оренди та

умови договору оренди цілісного майнового комплексу підпри-’ ємства чи його структурного підрозділу, що перебуває у дер-; жавній, комунальній власності або належить Автономній Рес-1» публіці Крим, коли такі підприємства діють на регіональних ринках, які охоплюють територію декількох регіонів України (Автономна Республіка Крим, області, міста Київ та Севасто-; поль), у тому числі частин цих регіонів.

| Адміністративній колегії територіального відділення Коміте­ту підвідомчі питання про надання орендодавцеві висновків про . можливість оренди та умови договору оренди цілісного майно-і? вого комплексу підприємства чи його структурного підрозділу, ; що перебуває у державній, комунальній власності або нале-Е жить Автономній Республіці Крим, якщо учасники концентрації . зареєстровані в одному регіоні України (Автономна Республіка ; Крим, області, міста Київ та Севастополь) і діють на регіональ­ному ринку, який охоплює територію одного регіону України.

Голова Комітету має право за клопотанням заявника, органу ^р Комітету або з власної ініціативи витребувати будь-яку заяву, справу, що є в провадженні органу, уповноваженого розглядати заяву, справу, і передати її на розгляд іншого органу Комітету. 3.8. Заява подається у письмовій формі і повинна містити:

найменування органу, до якого подається заява;

посилання на відповідний нормативно-правовий акт (пункт, частина, стаття), що передбачає звернення до Комітету, відді­лення;

найменування, реквізити заявника та його представника (ор­ган державної влади, орган місцевого самоврядування, орган адміністративно-господарського управління та контролю, суб’-

єкт господарювання, фізична особа, представництво іноземного суб’єкта господарської діяльності в Україні тощо);

зміст дії, про надання дозволу на яку звертається заявник;

найменування, реквізити (поштова адреса, факс, телефон та ін.) учасника(ів) концентрації;

перелік документів і відомостей, що додаються до заяви. 3.9. До заяви (окрім заяви про надання висновків Комітету про можливість оренди та умови договору оренди цілісного майнового комплексу підприємства чи його структурного під­розділу, що перебуває у державній, комунальній власності або належить Автономній Республіці Крим) додаються документ, що підтверджує-.сплату збору за її подання (платіжне доручен­ня на перерахування збору з відміткою установи банку або квитанція), а також підготовлені згідно з вимогами, викладени­ми в’додатку 1, такі документи:

3.9.1. При злитті суб’єктів господарювання або приєднанні одного суб’єкта господарювання до іншого.

3.9.1.1. Належним чином оформлені установчі документи (установчий договір, статут) суб’єкта господарювання, що утворюється в результаті злиття, копії установчих документів суб’єктів господарювання, які зливаються, приєднуються та до яких приєднуються, копії їхніх свідоцтв про реєстрацію, а та­кож рішення про злиття, приєднання.

3.9.1.2. Відомості про концентрацію суб’єктів господарюван­ня, які містять інформацію про зміст заявленої дії та розраху­нок сумарних вартісних показників за обсягом, формою та зміс­том згідно з додатком 2.

3.9.1.3. Відомості про основні види діяльності кожного учас­ника концентрації, його частку на ринку (за обсягом, формою та змістом згідно з додатком 3), які, зокрема, містять інформа­цію про основні види діяльності суб’єктів господарювання, за­значених у пункті 2.3 Положення, дані про їх частки на загаль­нодержавному і регіональному товарних ринках за два останні роки і за звітний період поточного року, а також інформацію про основні види діяльності утворюваного суб’єкта господарю­вання, оцінки його частки на загальнодержавних і регіональних товарних ринках.

3.9.2. При набутті безпосередньо або через інших осіб конт­ролю одним або кількома суб’єктами господарювання над од­ним або кількома суб’єктами господарювання чи частинами суб’єктів господарювання шляхом безпосереднього або опосе­редкованого придбання, набуття у власність іншим способом активів у вигляді цілісного майнового комплексу або структур-

ного підрозділу суб’єкта господарювання, одержання в управ­ління, оренду, лізинг, концесію чи набуття в інший спосіб права користування активами у вигляді цілісного майнового комплек-; су або структурного підрозділу суб’єкта господарювання, у то­му числі придбання активів суб’єкта господарювання, що лік­відується.

3.9.2.1. Копії установчих документів (установчий договір, ста­тут) суб’єктів господарювання, що набувають контроль та над якими набувається контроль, копії свідоцтв про реєстрацію під-; приємства, цілісний майновий комплекс або структурний підроз-1 діл якого передається в управління, оренду, лізинг, концесію чи ‘ відносно якого набувається право користування активами у ви­гляді цілісного майнового комплексу або структурного підрозді­лу суб’єкта господарювання, у тому числі придбання активів . суб’єкта господарювання, що ліквідується, та орендаря, лізин-. гоодержувача, концесіонера, набувача прав щодо контролю.

3.9.2.2. Проект договору про управління, оренду, лізинг, кон-’ цесію, набуття у власність активів іншим способом або копія

зазначеного договору з відкладальною умовою та пояснення | до нього.

І. 3.9.2.3. Копії рішень, угод, документів тощо, а також проекти ¹ інших рішень, угод, документів, реалізація яких у сукупності

забезпечить набуття контролю.

3.9.2.4. Копії установчих документів (установчий договір, статут) учасників концентрації, зазначених у пунктах 2.3.2 та 2.3.3 Положення.

3.9.2.5. Інформація згідно з пунктами 3.9.1.2 та 3.9.1.3 По­ложення.

3.9.3. При набутті безпосередньо або через інших осіб конт­ролю одним або кількома суб’єктами господарювання над од­ним або кількома суб’єктами господарювання чи частинами суб’єктів господарювання шляхом призначення або обрання на посаду керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу суб’єкта господарювання особи, яка вже обіймає одну чи кілька з пере­лічених посад в інших суб’єктах господарювання, або створен­ня ситуації, при якій більше половини посад членів спостереж­ної ради, правління, інших наглядових чи виконавчих органів двох чи більше суб’єктів господарювання обіймають одні й ті самі особи.

І 3.9.3.1. Належним чином оформлені копії установчих доку-’ ментів (установчий договір, статут) юридичних осіб — суб’єк­тів господарювання учасників концентрації, зазначених у пунк-

тах 2.3,2 та 2.3.3 Положення, копії рішень суб’єктів господа­рювання про призначення або обрання осіб на посаду керівни­ка, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу суб’єкта господарювання, інформація та перелік посад, які вже обіймають зазначені особи в інших суб’єктах господарювання. ||

3.9.3.2. Інформація згідно з пунктами 3.9.1.2, 3.9.1.3 таї 3.9.2.4 Положення. «Я

3.9.4. При набутті безпосередньо або через інших осіб конт­ролю одним або кількома суб’єктами господарювання над од­ним або кількома суб’єктами господарювання чи частинами суб’єктів господарювання шляхом створення суб’єкта господа­рювання — юридичної особи двома і більше суб’єктами госпо­дарювання, який тривалий період буде самостійно здійснювати господарську діяльність, і при цьому зазначене створення не приводить до координації конкурентної поведінки між суб’єкта­ми господарювання, що створили цей суб’єкт господарювання, або між ними та новоствореним суб’єктом господарювання.

3.9.4.1. Належним чином оформлені установчі документи суб’єкта господарювання, що створюється (установчий договір, статут), рішення про створення (протокол установчих зборів) із зазначенням повноважень представників.

3.9.4.2. Інформація згідно з пунктами 3.9.1.2, 3.9.1.3, 3.9.2.3 та 3.9.2.4 Положення.

3.9.5. При набутті контролю одним або кількома суб’єктами господарювання над одним або кількома суб’єктами господарю­вання чи частинами суб’єктів господарювання в інший спосіб, ніж зазначений у пунктах 2.1.3.1—2.1.3.5 Положення.

3.9.5.1. Копії рішень, угод, документів тощо, а також проекти інших рішень, угод, документів, реалізація яких у сукупності призведе до набуття контролю.

3.9.5.2. Інформація згідно з пунктами 3.9.1.2, 3.9.1.3, 3.9.2.3 та 3.9.2.4 Положення.

3.9.6. При безпосередньому або опосередкованому (через ін­ших осіб) придбанні, набутті у власність іншим способом чи одержанні в управління часток (акцій, паїв), що забезпечує до­сягнення чи перевищення 25 або 50 відсотків голосів у вищому органі управління відповідного суб’єкта господарювання:

3.9.6.1. Копії установчих документів (установчий договір, статут), копія свідоцтва про реєстрацію покупця (одержувача).

3.9.6.2. Проект договору (купівлі-продажу, управління, ко­ристування тощо) або копія зазначеного договору з відкладаль-ною умовою та пояснення до нього.

3.9.6.3. Копія балансу суб’єкта господарювання, що набуває частки (акції, паї), за станом на кінець останнього звітного кварталу, що передує даті подання заяви.

3.9.6.4. Інформація згідно з пунктами 3.9.1.2, 3.9.1.3, 3.9.2.3 та 3.9.2.4 Положення.

3.9.7. При недружньому придбанні, набутті в інший спосіб у власність, одержанні в управління (користування).

3.9.7.1. Копії установчих документів (установчий договір, статут), копія свідоцтва про реєстрацію суб’єкта господарюван­ня, що набуває частки (акції, паї).

3.9.7.2. Проект договору, відповідно до якого набуваються частки (акції, паї), або копія зазначеного договору з відкладаль-ною умовою та пояснення до нього.

3.9.7.3. Копія балансу суб’єкта господарювання, що набуває частки (акції, паї), за станом на кінець останнього звітного кварталу, що передує даті подання заяви.

3.9.7.4. Інформація згідно з пунктами 3.9.1.2, 3.9.1.3, 3.9.2.3 та 3.9.2.4 Положення стосовно суб’єкта господарювання, що набуває частки (акції, паї), і суб’єктів господарювання, пов’я­заних з ним відносинами контролю.

3.9.7.5. Копія листа (з повідомленням про його вручення) суб’єкту господарювання, частки (акції, паї) якого набувають­ся, про надання інформації, зазначеної у пунктах 3.9.1.2, 3.9.1.3, 3.9.2.3 та 3.9.2.4 Положення, стосовно цього суб’єкта господарювання та суб’єктів господарювання, пов’язаних з ним відносинами контролю, на який заявником не було отримано відповіді або було отримано негативну відповідь.

3.9.8. У випадках, зазначених у пунктах 3.9.1 — 3.9.7, до заяви також додаються списки осіб, які входять до складу спос­тережної ради чи виконавчого, контрольного органів, викону­ють обов’язки керівника, заступника керівника, головного бух­галтера учасника заявленої дії. За кожною особою надається інформація щодо інших суб’єктів господарювання, до складу спостережних рад чи виконавчих, контрольних органів яких вона входить, із зазначенням займаних посад за обсягом, фор­мою та змістом згідно з додатком 4.

3.9.9. При наданні висновків щодо доцільності створення промислово-фінансових груп, стосовно техніко-економічного обгрунтування та Генеральної угоди про сумісну діяльність що­до виробництва кінцевої продукції ПФГ.

3.9.9.1. Доручення уповноваженої особи ініціаторів створен­ня ПФГ.

3.9.9.2. Генеральна угода.

3.9.9.3. ТЕО. |

3.9.9.4. Інформація згідно з пунктами 3.9.1.2 та 3.9.1.3. І 3.9.10. При одержанні висновків про можливість оренди та | умови договору оренди цілісного майнового комплексу підпри­ємства чи його структурного підрозділу, що перебуває у дер­жавній, комунальній власності або належить Автономній Рес­публіці Крим.

3.9.10.1. Копії установчих документів (установчий договір, статут), копія свідоцтва про реєстрацію підприємства, цілісний майновий комплекс якого передається в оренду.

3.9.10.2. Проект договору оренди.

3.9.10.3. Копія дозволу органу Комітету на одержання в оренду цілісного майнового комплексу підприємства чи його структурного підрозділу, що перебуває у державній, комуналь­ній власності або належить Автономній Республіці Крим.

3.9.10.4. Інформація про підприємство, цілісний майновий комплекс якого передається в оренду, згідно з пунктами 3.9.1.2 та 3.9.1.3.

3.9.11. При одержанні в оренду, лізинг, концесію активів у вигляді цілісного майнового комплексу або структурного під­розділу суб’єкта господарювання.

3.9.11.1. Копії установчих документів (установчий договір, статут), копії свідоцтв про реєстрацію підприємства, активи у вигляді цілісного майнового комплексу або структурного під­розділу якого передаються в оренду, лізинг, концесію, та орен­даря, лізингоодержувача, концесіонера.

3.9.11.2. Проект договору оренди, лізингу, концесії або копія зазначеного договору з відкладальною умовою та пояснення до нього.

3.9.11.3. Інформація згідно з пунктами 3.9.1.2 та 3.9.1.3.

3.9.12. Стосовно підприємств, які приватизуються, подають­ся копії: плану приватизації об’єкта; плану розміщення акцій;

акта оцінки вартості майна.

3.9.13. Стосовно іноземних суб’єктів господарювання пода­ються виписки з торговельних (банківських) реєстрів країн, де офіційно зареєстровано головні органи управління цих суб’єктів.

Представництво іноземного суб’єкта господарської діяльнос­ті в Україні подає також копію документа про реєстрацію, ви­писку з торговельного (банківського) реєстру країни, де офіцій­но зареєстровано головний орган управління іноземного суб’­єкта, та довіреність на здійснення представницьких функцій, оформлену згідно з законом країни, де офіційно зареєстровано головний орган іноземного суб’єкта господарської діяльності.

Виписка з реєстру та довіреність мають бути нотаріально засвідчені за місцем їх видачі, легалізовані належним чином у консульських установах, які представляють інтереси України, якщо міжнародними договорами України не передбачено інше, і супроводжуватися перекладом на українську мову, який за­свідчується у встановленому порядку.

3.9.14. Якщо учасник концентрації входить до складу об’єд­нання підприємств, то потрібно подати копії установчих доку­ментів (установчий договір, статут), копію свідоцтва про реєст­рацію та організаційно-правову структуру цього об’єднання. Як­що об’єднання виконує щодо підприємств, що входять до його складу, функції контролю господарської діяльності відповідно до пункту 2.3.5 Положення, то подаються ще форми звітності та відомості, перелічені в пунктах 3.9.1.2 та 3.9.1.3 Положення, про діяльність об’єднання та підприємств, що входять до його складу.

3.9.15. Подається економічне обґрунтування концентрації, ви­моги щодо якого наведено в додатку 1 до Положення.

3.9.16. Письмові підтвердження повноважень представників учасників концентрації (у формі договору-доручення чи довіре­ності учасника(ів) заявленої дії своєму представнику представляти інтереси учасника(ів) заявленої дії перед органами Комітету).

3.10. При поданні заяви про надання попередніх висновків стосовно концентрації обсяг інформації та документів може бу­ти розширений заявником з урахуванням особливостей кон­центрації.

3.11. При розгляді заяви в разі необхідності в суб’єктів гос­подарювання — учасників концентрації, органів державної вла­ди, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, інших юридичних та фізичних осіб можуть бути запитані:

копії остаточних або останніх варіантів усіх документів, на основі яких здійснюється концентрація (договір між сторонами, заявка на придбання пакета акцій, заявка на участь у торгах тощо);

копії форм фінансової та статистичної звітності всіх сторін — учасниць концентрації за підсумками двох останніх фінансових років і за звітний період поточного року та відомості, а саме:

баланс підприємства (форма № 1);

звіт про фінансові результати (форма № 2);

звіт про фінансово-майновий стан (форма № 3, затверджена Міністерством фінансів України за погодженням з Державним комітетом статистики України для річної звітності 1999 року

наказом від 17.11.99 № 282, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 2 грудня 1999 року за № 832/4125, далі — форма № 3);

звіт промислового підприємства (об’єднання) про продукцію (форма № 1-П, форма № 1-П натура або відповідні форми звіт­ності за видами діяльності);

звіти за формами:

— № 1-підприємництво (річна) «Звіт про основні показники діяльності підприємства за рік»;

— № 1-підприємництво (квартальна) «Звіт про основні по­казники діяльності підприємства»;

— № 1-підприємництво (малі) — піврічна «Звіт про основні показники діяльності малих промислових та будівельних під­приємств»;

витяг з річних інвентаризаційних відомостей про частки (ак­ції, паї) у майні інших суб’єктів господарювання, якими воло­діє, управляє (користується) учасник концентрації;

перелік суб’єктів господарювання, які володіють або управ­ляють (користуються) частками (акціями, паями) учасника кон­центрації, та перелік суб’єктів господарювання, у яких учасник концентрації володіє або управляє (користується) частками (акціями, паями); • •

копії тих звітів, планів або проектів, які були підготовлені у зв’язку з концентрацією;

перелік і короткий опис змісту всіх аналізів, звітів, дослід­жень, які були підготовлені для будь-якої сторони, що робить повідомлення, або підготовлені нею самою з метою оцінки за­пропонованої концентрації з приводу умов конкуренції, конку­рентів (явних і потенційних), а також умов на ринках (за кож­ним пунктом переліку мають бути вказані прізвище автора та , посада, яку він займає);

додаткові відомості про джерела коштів для придбання або виконання інвестиційних зобов’язань та (або) умови фінансової підтримки для здійснення придбання (довідки банків, кредитні угоди, гарантійні зобов’язання тощо);

копії установчих документів (статут, установчий договір) з наступними’ змінами і доповненнями, копії свідоцтв про реєст­рацію учасників концентрації, зазначених у пункті 2.3.5 Поло­ження;

інша інформація, необхідна для розгляду заяви (справи), в межах компетенції Комітету, визначеної Законом України «Про Антимонопольний комітет України».

3.12. Якщо зазначені в пункті 3.9 документи подавалися до

4.2.5. У разі недружнього придбання, якщо учасник концент­рації відмовляє іншому учаснику концентрації — заявнику у наданні документів та іншої інформації, зокрема інформації згід­но з пунктами 3.9.1.2 та 3.9.1.3, необхідної для розгляду Комі­тетом чи Адміністративною колегією Комітету заяви, то дер­жавний уповноважений Комітету на підставі звернення заявни­ка приймає рішення про надання учасником концентрації такої інформації у визначений строк. Про прийняте рішення повідом­ляється заявнику. Заява вважається прийнятою до розгляду після отримання всієї інформації, передбаченої цим рішенням. До надходження зазначеної інформації заява залишається без руху.

4.2.6. Заява без доданих документів, що підтверджують спла­ту збору за її подання, залишається без руху, про що заявник повідомляється письмово. Заява залишається без розгляду у разі ненадходження від заявника документів, що підтверджу­ють сплату збору за подання заяви, протягом ЗО днів з дати отримання заявником повідомлення про залишення заяви без руху.

4.2.7. Повторна заява стосовно раніше заявленої концентра­ції подається до Комітету як нова заява, якщо порівняно з по­передньою заявою суттєво змінюються обставини, що характе­ризують концентрацію, зокрема:

заявник;

учасники концентрації;

вид концентрації;

‘; період, за який подаються відомості щодо учасників концент­рації;

¹ відомості відповідно до розділів 3 та 4 додатка 2.

За подання нової заяви сплачується плата. і Якщо обставини, що характеризують концентрацію, суттєво ! не змінюються, то до повторної заяви додаються:

; копія заяви (без додатків),, яка не була прийнята до розгляду;

); документи з виправленими недоліками;

документи, що не були додані до попередньої заяви (наприк­лад, відомості про відносини контролю, про учасників концент­рації).

Подання такої заяви не потребує повторної сплати. 4.3. При відсутності підстав для заборони концентрації Ко-- мітет чи Адміністративна колегія Комітету приймає рішення і про надання дозволу на концентрацію. і У разі виявлення підстав для заборони концентрації, а також

у разі необхідності проведення складного поглибленого дослід-| ження чи експертизи відповідні органи Комітету розпочинають розгляд справи про концентрацію, про що приймається розпо-рядження та письмово повідомляється особа, яка подала заяву. ? Разом із повідомленням про початок розгляду справи надсила­ється перелік інформації, яку заявник повинен надати для прийняття органами Комітету рішення у справі.

Органи Комітету можуть запитувати у заявника та інших , осіб додаткову інформацію, якщо її відсутність перешкоджає « .розгляду справи, а також призначити експертизу в порядку,

визначеному статтею 43 Закону.

: 4.4. Якщо протягом строку -розгляду заяви, передбаченого І пунктом 4.2 Положення, крім випадків надання дозволу відпо-I відно до пункту 4.3 Положення, Комітет чи Адміністративна : колегія Комітету не розпочали розгляду справи про концентра-; цію, то рішення про надання дозволу на концентрацію вважа-I ється прийнятим. Про що орган Комітету, який розглядав зая­ву, може повідомити заявника.

« 4.5. Строк розгляду справи про концентрацію не повинен перевищувати трьох місяців. Перебіг строку починається з дня подання заявником інформації у повному обсязі. Якщо протя-^ том строку розгляду справи органами Комітету рішення не ; прийнято, вважається, що на концентрацію надано дозвіл. Про ^; що орган Комітету, який розглядав справу, може повідомити ‘ заявника.

; Розгляд справи зупиняється у разі неможливості її розгляду до вирішення органом Комітету, судом, господарським судом

пов’язаної з нею іншої справи або до вирішення державним органом пов’язаного з нею іншого питання. Про зупинення розгляду справи та його поновлення органами Комітету прий­мається розпорядження, про що повідомляється заявнику.

Органи Комітету поновлюють розгляд справи після усунення обставин, які зумовили його зупинення.

Перебіг строку розгляду справи зупиняється з дня зупинен­ня розгляду справи. З дня поновлення розгляду перебіг строку розгляду справи продовжується.

У розгляді заяв, справ можуть брати участь треті особи, якщо рішення органів Комітету може суттєво зачепити їх права та інтереси, що охороняються Законом.

Питання про залучення до участі у розгляді справи третіх осіб вирішується органами Комітету. Про залучення третьої особи органами Комітету приймається розпорядження, про що повідомляються особи, які беруть участь у розгляді справи.

4.6. За результатами розгляду справ про концентрацію прий­мається рішення:

4.6.1. Комітетом — про надання дозволу на концентрацію;

погодження змін до установчих документів господарських това­риств, об’єднань чи заборону концентрації.

4.6.2. Адміністративною колегією Комітету —про надання дозволу на концентрацію, погодження змін до установчих до­кументів господарських товариств, об’єднань.

4.6-3. У рішенні вказуються результати розгляду справи по суті (надано дозвіл на концентрацію чи відмовлено у наданні дозволу на концентрацію, у тому числі надано дозвіл або від­мовлено в наданні дозволу орендодавцю на оренду цілісного майнового комплексу підприємства чи його структурного під­розділу, що перебуває у державній, комунальній власності або належить Автономній Республіці Крим), наводяться мотиви рі­шення, висновки щодо умов договору оренди, зазначаються дії, які заявник повинен виконати або від яких утриматися.

4.6.4. У разі відмови в наданні дозволу на концентрацію в рішенні можуть бути запропоновані дії, зобов’язання, за умови виконання яких Комітет, Адміністративна колегія Комітету ма­тимуть підстави для надання дозволу на концентрацію.

4.6.5. Рішення органів Антимонопольного комітету України про надання дозволу на концентрацію може бути обумовлено виконанням учасниками концентрації певних вимог і зобов’я­зань, які усувають або пом’якшують негативний вплив концент­рації на конкуренцію. Такі умови і зобов’язання можуть стосу­ватися, зокрема, обмеження стосовно управління, користуван­

ня чи розпорядження майном, а також зобов’язання суб’єкта господарювання здійснити відчуження майна.

4.6.6. Рішення про надання дозволу на концентрацію може бути надано на невизначений або конкретно визначений строк, який, як правило, не повинен перевищувати п’яти років.

4.6.7. Концентрація має бути здійснена протягом року з дня ‘ прийняття рішення про надання дозволу на концентрацію, якщо ^: більший строк не визначено у рішенні. Якщо концентрація у цей і строк не здійснена, учасники концентрації мають подати нову заяву про отримання дозволу органів Комітету на концентрацію.

4.6.8. Заявнику надсилається рішення, крім інформації з об­меженим доступом, а також визначеної відповідним державним уповноваженим інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб.

^? 4.6.9. Органи Комітету, які прийняли рішення, не мають пра­ва його скасувати або змінити, крім випадків, передбачених статтею 58 Закону. Вони мають право виправити допущені в рішенні описки чи явні арифметичні помилки, роз’яснити своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту, а також прийняти додаткове рішення, якщо з якогось питання, що досліджувало­ся під час розгляду справи, не прийнято рішення.

4.6.10. Інформація про прийняті рішення за результатами розгляду заяв, справ про концентрацію може бути опублікована ‘ в «Офіційному віснику України», інших друкованих чи електрон­них засобах масової інформації або оприлюднена в інший спосіб.

4.6.11. Розгляд справи про концентрацію суб’єктів господа­рювання підлягає закриттю без прийняття рішення по суті справи у разі:

надходження від заявника клопотання про відкликання зая­ви або про закриття розгляду справи;

неподання заявником інформації у визначений органами Ко­мітету строк, якщо відсутність такої інформації перешкоджає розгляду справи.

4.6.12. Закриття розгляду справи не позбавляє заявника пра-і. ва звернутися до Комітету з новою заявою про надання дозволу на концентрацію.

4.6.13. Рішення про надання дозволу на створення суб’єкта ‘, господарювання, який є господарським товариством чи об’єд­нанням, є водночас рішенням про погодження установчих до­кументів відповідного господарського товариства, об’єднання.

4.7. Службовці Комітету, відділення, яким доручено з’ясу­вання фактичних обставин справи, збирають і аналізують доку­менти і відомості, досліджують ринок, одержують усні та

письмові пояснення службових осіб та громадян, організовують проведення експертиз, уносять на розгляд органів, указаних у пункті 4.6, подання з висновками у справі.

4.8. При потребі усні пояснення, які мають значення для розгляду заяви, справи, оформляються протоколом. Протокол підписується особами, які надали та отримали усні пояснення.

З метою з’ясування питань, що виникають при розгляді заяви, справи і потребують наукових, технічних або інших спеціальних знань, державний уповноважений призначає експертизу.

4.9. Надання дозволу на концентрацію:

4.9.1. Комітет чи Адміністративна колегія Комітету надають дозвіл на концентрацію у разі, якщо вона не призводить до монополізації чи суттєвого обмеження конкуренції на всьому ринку чи в значній його частині.

4.9.2. Кабінет Міністрів України може дозволити концентра­цію, на здійснення якої Комітет не надав дозволу, якщо пози­тивний ефект для суспільних інтересів зазначеної концентрації переважає негативні наслідки обмеження конкуренції, у поряд­ку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 28’02.2002 № 219 «Про затвердження Порядку надання Кабі­нетом Міністрів України дозволу на узгоджені дії, концентра­цію суб’єктів господарювання».

4.10. Концентрація в процесі приватизації може бути забо­ронена у разі, якщо вона призводить до монополізації чи сут­тєвого обмеження конкуренції на всьому ринку чи в значній його частині.

4.11. Копія рішення надсилається заявнику в десятиденний строк з дня його прийняття. ,.

5. Використання інформації з обмеженим доступом

5.1. Інформація, одержана згідно з цим Положенням і визна­на інформацією з обмеженим доступом, тобто конфіденційною або таємною, у тому числі інформацією комерційного, банків­ського та іншого характеру, має використовуватися та зберіга­тися відповідно до законодавства.

При поданні заяви і документів, що додаються до неї, органи й особи, зазначені в пункті 3.1 Положення, мають указати, які відомості не підлягають розголошенню.

5.2. Інформація про прийняті рішення за результатами розгля­ду заяв, справ про концентрацію може бути опублікована в «Офі­ційному віснику України», інших друкованих чи електронних за­собах масової інформації або оприлюднена в інший спосіб.