МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

О. О. МЕЛЬНИК

ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО

Навчально-методичний посібник
для самостійного вивчення дисципліни

Рекомендовано
Міністерством освіти і науки України

Рецензенти

О. О. Бакалінська, канд. юрид. наук

(Київський національний торговельно-економічний університет)

А. С. Олійник, канд. юрид. наук

(Шевченківський районний суд)

Редакційна колегія юридичного факультету

Голова редакційної колегії В. Ф. Опришко, д-р юрид. наук, проф.

Відповідальний секретар О. Ю. Нечипоренко, канд. екон. наук, доц.

Члени редакційної колегії: Ф. П. Шульженко, канд. філос. наук, доц.; Г. О. Федо-
ренко, канд. юрид. наук, доц.; О. Г. Яновська, канд. юрид. наук, доц.

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України
Лист № 14/18.2-1611 від 08.07.05

Мельник О. О.

М 48 Господарське право: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ, 2005. — 208 с.

ISBN 966–574–779–7

У посібнику розглядаються найбільш значущі питання господа-
рювання. Видання містить програму дисципліни «Господарське право», методичні поради щодо самостійного опанування студента-
ми матеріалу кожної теми. Подаються практичні завдання, питання для контролю знань студентів, вирішення яких дасть змогу закріпити теоретичні знання з програми курсу. Видання містить перелік ос-
новної та додаткової літератури, використання якої сприятиме на-
лежному вивченню дисципліни.

Розрахований на юристів, викладачів, студентів, а також осіб, які цікавляться правовою тематикою.

ББК 67.404

ВСТУП

Вивчення курсу «Господарське право» важлива й невід’ємна частина освіти студентів юридичних вузів і факультетів, майбутніх фахівців у сфері правового регулювання економіки. Кожен студент має чітко усвідомити важливість цього курсу для свого майбутнього.

Метою курсу «Господарське право» є вивчення основних положень господарської діяльності, правового статусу суб’єктів гос-
подарських відносин, права власності, принципів організації підприємницької діяльності та управління нею, порядку оформлення господарських договорів, правових засад зовнішньоекономічної діяльності та захисту прав і законних інтересів суб’єктів господарських відносин.

Програму курсу розроблено так, щоб активізувати використання студентами знань, отриманих під час вивчення конституційного, адміністративного, цивільного та інших галузей права.

Програму підготовлено з урахуванням положень норм чинного законодавства України в обсязі, необхідному для повного й глибокого оволодіння студентами основними положеннями господарського права.

Головними формами вивчення курсу «Господарське право» є лекції, семінарські заняття, індивідуальні заняття та самостійна робота студентів.

Вирішення практичних завдань з господарського права дасть студентам можливість певною мірою оволодіти практикою застосування господарського законодавства, усвідомити рівень законодавчого регулювання у цій сфері та спрямувати свої зусилля на захист прав громадян, підприємств, держави та інших суб’єк-
тів правовідносин.

У процесі вивчення дисципліни студенти вирішують такі основні завдання: засвоюють теоретичні положення науки господарського права; виробляють навички практичного застосування знань і норм господарського права.

У результаті вивчення господарського права України студенти повинні:

знати джерела господарського права, основні принципи та інститути господарського права;

ознайомитися з практикою застосування господарського законодавства господарськими судами, іншими державними органами, з практикою реалізації господарського законодавства юридичними особами та фізичними особами-підприєм-
цями;

уміти застосовувати одержані знання в процесі роботи за юридичною спеціальністю з метою захисту інтересів української держави та окремих учасників господарсько-право-
вих відносин.

Підсумковою формою контролю знань є іспит, який має на меті перевірити теоретичні знання та вміння застосовувати їх, вирішуючи конкретні завдання, а також уміння студентів самос-
тійно працювати з науковою та навчальною літературою.

У межах дисципліни «Господарське право» вивчаються такі теми: «Загальна характеристика господарського права й господарського законодавства»; «Підприємництво як різновид господарської діяльності»; «Правова характеристика господарських організацій»; «Речові права в господарсько-правових відносинах. Право інтелектуальної власності»; «Господарські зобов’я-
зання»; «Господарський договір»; «Господарсько-правова відповідальність»; «Правове регулювання банкрутства»; «Правове регулювання кредитно-розрахункових відносин»; «Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності»; «Правове регулювання відносин оренди і лізингу»; «Ціни та ціноутворення в сфері господарювання»; «Біржова діяльність в Україні»; «Захист прав і законних інтересів суб’єктів господарювання в Ук-
раїні»; «Правові засади обмеження монополізму й захисту економічної конкуренції в Україні»; «Господарські організації у праві інших держав».

ПРОГРАМА КУРСУ

Тема 1

Загальна характеристика господарського
права й господарського законодавства

Поняття господарського права. Суб’єкти господарського права: поняття та види. Господарські правовідносини: поняття та види. Характеристика складових господарських правовідносин. Ме-
тоди правового регулювання господарських правовідносин. Суб’єк-
ти господарських правовідносин: поняття та види. Господарсько-правові норми.

Поняття, ознаки та особливості господарського законодавства. Нормативні акти господарського законодавства: поняття та види. Система господарського законодавства. Колізії в господарському законодавстві. Господарське законодавство й господарське право, їх співвідношення. Проблеми вдосконалення господарського законодавства. Значення арбітражної практики в удосконаленні господарського законодавства.

Тема 2

Підприємництво як різновид
господарської діяльності

Поняття та ознаки підприємницької діяльності. Поняття організаційно-правової форми підприємництва. Обмеження в підприємницькій діяльності. Суб’єкти підприємницької діяльності. Прин-
ципи підприємницької діяльності. Умови здійснення підприємницької діяльності. Державна реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності. Порядок внесення змін до установчих документів суб’єктів підприємницької діяльності.

Правова характеристика процедури ліцензування господар-
ської діяльності. Ліцензія: поняття й види.

Відповідальність за здійснення підприємницької діяльності без державної реєстрації чи без ліцензії. Гарантії прав суб’єктів підприємницької діяльності. Роль держави в діяльності суб’єктів підприємництва.

Тема 3

Правова характеристика
господарських організацій

Поняття та система господарських організацій. Загальна правова характеристика підприємницьких товариств. Правова характеристика господарських товариств. Акціонерне товариство: поняття та види. Характеристика акцій. Правова характеристика дивідендів. Порядок створення акціонерного товариства. Органи акціонер-
ного товариства: порядок формування та повноваження. Правове положення товариства з обмеженою відповідальністю. Правове по-
ложення товариства з додатковою відповідальністю. Правове положення повного товариства. Правове положення командитного товариства. Правова характеристика виробничого кооперативу.

Загальна правова характеристика підприємств. Види та групи підприємств. Правове положення приватних підприємств. Правове положення комунальних підприємств. Правове положення держав-
них підприємств. Правове положення казенних підприємств. Характеристика інших видів підприємств. Особливості малих, середніх та великих підприємств. Особливості правового положення філій, представництв та інших структурних підрозділів. Правове по-
ложення об’єднань підприємств. Особливості правового становища промислово-фінансових груп. Порядок створення господарських організацій. Припинення господарських організацій.

Тема 4

Речові права в господарсько-правових відносинах.
Право інтелектуальної власності

Речові права: загальна характеристика та види. Поняття права власності. Характеристика правомочностей власника. Способи ви-
никнення й припинення права власності. Форми власності в Ук-
раїні: правова характеристика. Право приватної власності. Право комунальної власності. Право державної власності. Характеристика права оперативного управління. Порівняльно-правова харак-
теристика права повного господарського відання та права власності. Характеристика інших речових прав. Характеристика правовстановлюючих документів. Джерела формування майна господарських організацій. Порядок розпорядження майном госпо-
дарських організацій. Порядок розподілу прибутків і збитків.

Право інтелектуальної власності. Винахід (корисна модель) як результат творчої діяльності. Охорона прав на промислові зразки. Охорона прав на знаки для товарів.

Тема 5

Господарські зобов’язання

Поняття господарських зобов’язань. Характеристика договірних і позадоговірних зобов’язань. Виникнення господарських зобов’язань. Основні та додаткові (акцесорні) зобов’язання. Забезпечення виконання господарських зобов’язань як додаткова га-
рантія належного виконання зобов’язань. Правова характеристика неустойки, застави, завдатку, поруки, гарантії та притримання. Характеристика видів неустойки. Співвідношення неустойки та збитків. Порядок зменшення розміру неустойки. Зміна та припинення господарських зобов’язань.

Тема 6

Господарський договір

Поняття та особливості господарського договору, його правова природа. Функції та значення господарського договору. Класифіка-
ція господарських договорів. Характеристика основних видів господарських договорів. Форма господарського договору. Зміст господарського договору. Характеристика істотних і додаткових умов господарського договору. Стадії укладання господарського договору. Порядок виконання господарського договору. Порядок зміни та розірвання господарського договору. Підстави визнання господарського договору недійсним. Процедура визнання господарського договору недійсним. Наслідки визнання недійсним господарського договору. Тлумачення господарського договору.

Тема 7

Господарсько-правова відповідальність

Поняття та характеристика господарсько-правової відповідальності. Підстави притягнення до господарсько-правової відповідальності. Підстави звільнення особи від господарсько-правової відповідальності Поняття господарського правопорушення. Основні види господарських правопорушень. Функції господарсько-правової відповідальності. Характеристика видів господарсько-правових санкцій. Збитки. Характеристика штрафних санкцій. Поняття та правова природа оперативно-господарських санкцій. Адміністративно-господарські санкції: поняття та види. Порядок накладення господарсько-правових санкцій. Оскарження рішення про накладання господарсько-правових санкцій.

Тема 8

Правове регулювання відновлення
платоспроможності та банкрутства

Правове регулювання відносин, пов’язаних з відновленням пла-
тоспроможності боржника та банкрутством. Поняття неплатоспроможності. Поняття банкрутства та підстави застосування процедури банкрутства. Характеристика сторін процедури банкрутства. Суб’єкт банкрутства. Учасники провадження у справі про банкрутство. Конкурсні та поточні кредитори: правова харак-
теристика. Правовий статус комітету кредиторів, порядок його формування. Роль арбітражного керуючого в процедурі відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом. Заходи щодо запобігання банкрутству боржника. Позасудові про-
цедури. Підстави порушення справи про банкрутство. Проваджен-
ня у справах про банкрутство, характеристика його основних стадій. Санація. План санації: порядок складання та затвердження. Особливості визнання банкрутом окремих видів суб’єктів гос-
подарювання. Ліквідаційна процедура. Наслідки визнання борж-
ника банкрутом. Черговість задоволення претензій кредиторів. Мирова угода у справі про банкрутство. Припинення провадження у справі про банкрутство. Роль господарського суду в процедурі відновленням платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом.

Тема 9

Правове регулювання
кредитно-розрахункових відносин

Поняття та ознаки кредиту. Види кредиту. Форми кредиту. Ха-
рактеристика банківського кредиту. Характеристика лізингового кредиту. Характеристика іпотечного кредиту. Правова природа кредитного договору. Кредитний договір: зміст і форма. Порядок укладання кредитного договору. Види рахунків. Операції, що мо-
жуть здійснюватися за поточними та депозитними рахунками. Порядок відкриття рахунків в установах банків фізичними особа-
ми — суб’єктами підприємницької діяльності. Порядок відкриття рахунків в установах банків юридичними особами. Порядок відкриття рахунків в установах банків структурними підрозділами юридичних осіб. Порядок здійснення розрахунків у господарському обороті. Характеристика платіжних інструментів: акредитиву, інкасо, платіжного доручення тощо.

Тема 10

Правове регулювання
зовнішньоекономічної діяльності

Поняття та види зовнішньоекономічної діяльності. Ознаки зов-
нішньоекономічної діяльності. Принципи зовнішньоекономічної діяльності. Характеристика суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності. Права та обов’язки суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності. Характеристика правових режимів: національного режиму, режиму найбільшого сприяння та спеціального режиму. Харак-
теристика державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Специфіка митно-тарифного регулювання. Мито та його види. Порядок встановлення та зміни ставок мита. Митна вартість товару. Нетарифне регулювання: поняття та основні засоби. Поняття та характеристика іноземних інвестицій. Форми іноземного інвестування. Правовий статус іноземних інвесторів. Гарантії захисту іноземних інвестицій. Поняття та характеристика віль-
них економічних зон. Види вільних економічних зон. Порядок створення вільних економічних зон в Україні.

Тема 11

Правове регулювання
відносин оренди й лізингу

Поняття оренди. Об’єкт оренди. Поняття договору оренди. Фор-
ма договору оренди. Сторони в договорі оренди. Істотні умови договору оренди. Порядок укладання, зміни та припинення договору оренди. Поняття лізингу. Види й форми лізингу. Перспективи розвитку орендних і лізингових відносин в Україні.

Тема 12

Ціни та ціноутворення
в сфері господарювання

Поняття та характеристика ціни. Поняття та характеристика тарифу. Класифікація цін і тарифів. Характеристика вільних цін. Порядок установлення вільних цін. Характеристика фіксованих і регульованих цін і порядок їх установлення. Правові засади встановлення та використання комунальних цін. Контроль за додержанням державної дисципліни цін.

Тема 13

Біржова діяльність в Україні

Поняття та ознаки біржі. Характеристика функцій біржі. Види бірж в Україні. Правовий статус товарної біржі. Правовий статус фондової біржі. Валютна біржа: правовий режим функціонування. Порядок створення та припинення бірж різних видів. Загальна характеристика правил біржової торгівлі. Види біржових угод. Порядок укладання, зміни та розірвання біржових угод. Форма біржової угоди.

Тема 14

Захист прав і законних інтересів
суб’єктів господарювання в Україні

Поняття права на захист. Форми та способи захисту прав і законних інтересів суб’єктів господарювання. Правове становище господарських судів. Підвідомчість і підсудність справ господарським судам. Досудове врегулювання господарських спорів. Претензія: поняття, зміст, порядок складання та розгляду. Правова ха-
рактеристика позову. Зміст позовної заяви. Вирішення спорів гос-
подарським судом: характеристика основних стадій. Порушення провадження у справі. Розгляд справи по суті. Винесення рішення у справі. Характеристика апеляційного та касаційного проваджень. Вирішення спорів третейськими судами. Виконання рішень господарських і третейських судів.

Тема 15

Правові засади обмеження монополізму
й захисту економічної конкуренції в Україні

Поняття економічної конкуренції. Монопольне становище на ринку та зловживання ним. Порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Антиконкурентні узгоджені дії. Антиконкурентні дії органів влади. Обмежувальна та дискримінаційна діяльність. Недобросовісна конкуренція. Розгляд справ про порушення законодавства щодо конкуренції. Відповідальність за порушення законодавства про конкуренцію. Правовий статус Антимонопольного комітету України.

Тема 16

Господарські організації
у праві інших держав

Поняття та ознаки юридичної особи в різних цивільно-право-
вих системах. Теорії юридичної особи. Поняття та основні принципи правоздатності юридичних осіб у цивільному праві зару-
біжних країн. Обсяг прав юридичних осіб у теорії та практиці зарубіжних країн. Класифікація юридичних осіб у зарубіжних правових системах. Ознаки приватних і публічних юридичних осіб. Поняття корпорації за правом зарубіжних країн. Поняття установи за правом зарубіжних країн. Поняття та ознаки торгового товариства у праві зарубіжних країн.

Поняття господарського права. Суб’єкти господарського права: поняття та види. Господарські правовідносини: поняття та види. Характеристика складових господарських правовідносин. Методи правового регулювання господарських правовідносин. Суб’єкти господарських правовідносин: поняття та види. Господарсько-правові норми.

Поняття, ознаки та особливості господарського законодавства. Нормативні акти господарського законодавства: поняття та види. Система господарського законодавства. Колізії в господарському законодавстві. Господарське законодавство й господарське право, їх співвідношення. Проблеми вдосконалення господарського законодавства. Значення арбітражної практики в удосконаленні господарського законодавства.

Господарське право як галузь права є сукупністю норм права, що регулюють відносини, в які вступають підприємства, установи, організації, підприємці у процесі своєї господарської діяльності. Предметом господарського права є сукупність господарських відносин у сфері економіки України.

Під час вивчення цієї теми студентам слід з’ясувати сутність поняття господарські відносини, охарактеризувати їх складові.

Господарські відносини безпосередньо пов’язані з господарською діяльністю, вивченню сутності якої студенту також слід приділити належну увагу.

Зауважимо, що чинне законодавство України містить кілька визначень поняття «господарська діяльність».

Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» містить таке визначення: «господарська діяльність — будь-яка діяльність, в тому числі підприємницька, пов’язана з виробництвом і обміном матеріальних та нематеріальних благ, що виступають у формі товару».

Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» так визначає господарську діяльність: «будь-яка діяльність особи, спрямована на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, від-
ділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи».

У Законі України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» знаходимо таке визначення: «господарська діяльність — будь-яка діяльність, у тому числі підприємницька, юридичних осіб, а також фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності, пов’язана з виробництвом (виготовленням) продукції, торгівлею, наданням послуг, виконанням робіт».

Відповідно до ст. 3 Господарського кодексу України господарська діяльність — це «діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність».

Під час вивчення цієї теми слід докладно проаналізувати наведені поняття, з’ясувати основні відмінності між ними та за результатами проведеного аналізу виділити основні риси господарської діяльності.

Значну увагу слід також приділити розгляду загальних принципів господарювання.

Господарські правовідносини — це врегульовані нормами права відносини між господарюючими суб’єктами (юридичними особами та фізичними особами — підприємцями), між господарюючими суб’єктами та органами управління, які складаються в процесі організації та здійснення господарської діяль-
ності.

Особливу увагу необхідно приділити розмежуванню понять «господарсько-правові відносини» та «господарські відносини», оскільки студенти досить часто плутають ці поняття.

Господарські правовідносини, як і будь-які інші відносини, складаються з таких елементів: суб’єкта, об’єкта, змісту (суб’єк-
тивних прав та обов’язків його учасників). Господарські правовідносини виникають, змінюються та припиняються на підставі юридичних фактів.

Відповідно до ст. 3 Господарського кодексу України можна виділити два основні види власне господарських відносин:

• господарсько-виробничі відносини;

• внутрішньогосподарські відносини.

Під господарсько-виробничими відносинами розуміють майно-
ві та інші відносини, що виникають між суб’єктами господарюван-
ня під час безпосереднього здійснення господарської діяльності.

Внутрішньогосподарськими є відносини, що складаються між структурними підрозділами суб’єкта господарювання та відносини суб’єкта господарювання з його структурними підрозділами.

Організаційно-господарські відносини не слід відносити до господарських відносин, оскільки вони належать до адміністративно-господарських. Під організаційно-господарськими відносинами розуміють відносини, що складаються між суб’єктами гос-
подарювання та суб’єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю.

Вивчаючи цю тему, студенти повинні зосередити увагу на ознаках господарських правовідносин.

Суб’єктами господарських правовідносин (суб’єктами господарювання), згідно з Господарським кодексом України, є учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність госпо-
дарських прав та обов’язків), мають відокремлене майно й несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Дискусійним є використання в цьому визначенні словосполучення «господарська компетенція». Студентам слід з’ясувати сутність поняття компетенція, правосуб’єктність і визначити, який з цих термінів можна використовувати щодо суб’єкта господарювання.

У теорії існує також таке визначення суб’єктів господарських правовідносин: «юридичні особи та фізичні особи-підприємці, які здійснюють господарську або управлінську діяльність на основі юридично відокремленого майна в межах своєї компетенції».

Господарський кодекс України поряд з поняттям «господарські відносини» використовує поняття «відносини у сфері господарювання». Друге поняття дещо ширше, оскільки поряд з власне господарськими відносинами передбачає й відносини організаційного та управлінського характеру.

Відповідно й коло учасників відносин у сфері господарювання є ширшим, аніж коло суб’єктів господарювання. До учасників відносин у сфері господарювання належать: суб’єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які є засновниками суб’єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Суб’єкту господарювання притаманні певні ознаки, зокрема:

• здійснення господарської діяльності;

• наявність господарських прав та обов’язків (господарської правосуб’єктності);

• наявність відокремленого майна (фактична відокремленість від майна інших суб’єктів господарювання основних та оборотних засобів, коштів інших майнових цінностей, якими володіє, користується й розпоряджається суб’єкт на певному правовому титулі: праві власності, праві повного господарського відання, оперативного управління та ін.);

• здатність відповідати за зобов’язаннями в межах свого май-
  на (крім випадків, передбачених законом).

Зазначимо, що вичерпний перелік суб’єктів господарювання визначений у ст. 55 Господарського кодексу України.

Суб’єктами господарювання є:

1. Господарські організації:

   1. юридичні особи, створені відповідно до Цивільного ко-
      дексу України;

   2. державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до Господарського кодексу України, а також

   3. інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність і зареєстровані в установленому законом порядку.

2. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність і зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Наступним питанням, яке має бути вивчене, є питання про методи правового регулювання господарських правовідносин.

Студентам варто дати визначення поняттю «метод» і дослідити основні методи правового регулювання господарських правовідносин: метод автономного рішення, метод рекомендації, а також метод припису.

Застосовуючи знання, отримані під час вивчення інших юридичних дисциплін, зокрема «Теорії держави та права», студентам слід дати визначення поняття «господарсько-правова норма», зазначити елементний склад господарсько-правової норми та охарактеризувати всі елементи.

Важливим питанням цієї теми є питання, присвячене господарському законодавству. Останнє можна розглядати в кількох аспектах.

У широкому розумінні господарське законодавство є системою нормативних актів, які регулюють відносини в сфері господарювання. Таке законодавство включає в себе нормативні акти цивільного, адміністративного, фінансового, трудового, екологіч-
ного та власне господарського законодавства.

У вузькому розумінні господарське законодавство — це система нормативних актів, що регулюють відносини з організації та здійснення виробничо-господарської діяльності.

Належне опанування знаннями з цього питання вимагає до-
слідження господарського законодавства та виявлення його характерних ознак.

Наступним питанням є питання про нормативний акт господарського законодавства (його поняття та ознаки). Нормативний акт господарського законодавства — це офіційний документ, юри-
дична форма правотворчої діяльності компетентного органу держави, який є джерелом господарського права.

Студенти мають виявити ознаки нормативного акту господарського законодавства, дослідити поняття «правова інформація».

Система господарського законодавства має горизонтальну та вертикальну будову.

Юридична сила нормативних актів господарського законодавства визначає вертикальну будову господарського законодавства. Господарське законодавство в цьому разі функціонує як вертикальна ієрархічна система нормативних актів, зумовлена структурою органів законодавчої та виконавчої влади, які мають законодавчі та нормотворчі повноваження в сфері регулювання госпо-
дарської діяльності.

У вертикальній системі нормативних актів господарського законодавства за юридичною силою виділяють такі групи (блоки):

1. Господарське законодавство ґрунтується на положеннях Конституції України про власність, підприємництво тощо.

2. Господарський Кодекс України.

3. Господарські закони.

4. Законодавчі акти з господарських питань.

5. Підзаконні нормативні акти.

6. Локальні нормативні акти.

Горизонтальна система господарського законодавства визначається змістом норм господарського права, які встановлюють акти господарського законодавства.

Горизонтальна система господарського законодавства складається з низки інститутів.

Господарське законодавство перебуває нині в процесі становлення. Цим пояснюється наявність у цій галузі законодавства значної кількості колізій. Студентам слід знайти визначення поняття «колізія» та на підставі одержаних знань з інших юридичних дисциплін назвати види колізій та дати їх характеристику. Важливо також визначити співвідношення господарського права та господарського законодавства, зв’язки між ними.

1. Поняття господарського права.

2. Суб’єкти господарського права: поняття та види.

3. Господарські правовідносини: поняття та види.

4. Характеристика складових господарських правовідносин.

5. Методи правового регулювання господарських правовід-
   носин.

6. Суб’єкти господарських правовідносин: поняття та види.

7. Господарсько-правові норми.

8. Поняття, ознаки та особливості господарського законодавства.

9. Нормативні акти господарського законодавства: поняття та види.

10. Система господарського законодавства.

11. Колізії в господарському законодавстві.

12. Господарське законодавство й господарське право, їх співвідношення.

13. Проблеми вдосконалення господарського законодавства.

14. Значення арбітражної практики в удосконаленні господарського законодавства.

1. Жук Л. А. Господарське право: Навч. посіб. / Л. А. Жук, І. Л. Жук, О. М. Неживець. —К.: Кондор. — 2003.

2. Основи підприємницької діяльності суб’єктів господарювання: Навч. посіб. / Ред. Л. О. Одікадзе. — 2000.

3. Хозяйственное право: Учебник / В. К. Мамутов, Г. Л. Знаменский, К. С. Хахулин и др.; Под ред. В. К. Мамутова. — К.: Юринком Интер. — 2002.

4. Щербина В. С. Господарське право. Підручник / В. С. Щербина. — К.: Юрінком Інтер. — 2003.

5. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року № 436-IV.

6. Закон України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 року № 2657-XII.

господарське право; господарські правовідносини; господарська діяльність; суб’єкт господарських правовідносин; господарська компетенція; господарська правосуб’єктність; господарсько-правова норма; господарське законодавство; нормативний акт; правова інформація; колізія.

1. Дайте визначення поняття «господарська діяльність», що містяться в чинному законодавстві України.

2. Дайте визначення поняття «господарські відносини». Порівняйте його з поняттям «господарські правовідносини». Наз-
   віть їх спільні та відмінні риси.

3. Назвіть елементи господарських правовідносин.

4. Наведіть п’ять визначень поняття «компетенція».

5. Дослідіть правову норму ст. 2 Господарського кодексу Ук-
   раїни, виявіть та охарактеризуйте складові цієї правової норми.

6. Наведіть п’ять прикладів нормативних актів господарського законодавства.

7. Охарактеризуйте локальні нормативні акти, виявіть їх особ-
   ливості.

8. Дайте визначення поняття «колізія».

1. Дайте визначення поняття «господарське право».

2. Назвіть ознаки господарсько-правових відносин.

3. Охарактеризуйте зміст господарсько-правових відносин.

4. Дайте визначення та назвіть ознаки внутрішньогосподар-
   ських відносин.

5. Перелічіть осіб, які є суб’єктами господарювання.

6. Назвіть методи правового регулювання господарських відносин.

7. Дайте визначення поняття «господарсько-правова норма». Охарактеризуйте її складові.

8. Назвіть ознаки господарського законодавства.

9. У чому полягає відмінність між господарським правом і гос-
   подарським законодавством?

10. Що таке система господарського законодавства? У чому полягає специфіка будови господарського законодавства?

11. Назвіть способи вдосконалення законодавства.

12. У чому полягають перспективи розвитку господарського за-
    конодавства?

13. Назвіть основні колізії в господарському законодавстві.

Поняття та ознаки підприємницької діяльності. Поняття організаційно-правової форми підприємництва. Об-
меження в підприємницькій діяльності. Суб’єкти підприємницької діяльності. Принципи підприємницької діяльності. Умови здійснення підприємницької діяльності. Державна реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності. Порядок внесення змін до установчих документів суб’єк-
тів підприємницької діяльності.

Правова характеристика процедури ліцензування господарської діяльності. Ліцензія: поняття і види.

Відповідальність за здійснення підприємницької діяльності без державної реєстрації чи без ліцензії. Гарантії прав суб’єктів підприємницької діяльності. Роль держави в діяльності суб’єктів підприємництва.

Вивчення теми варто розпочати із з’ясування змісту поняття «підприємництво». Згідно зі статтею 42 ГКУ, підприємництвом є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів й одержання прибутку.

Студентам слід виявити істотні ознаки підприємницької діяльності, які вирізняють її з-поміж інших видів господарської діяльності.

Підприємництво в Україні здійснюється в будь-яких організаційних формах на вибір підприємця (ст. 45 ГКУ).

Чинне законодавство не містить визначення організаційної фор-
ми підприємництва. Класифікація організаційно-правових форм господарювання, затверджена наказом Державного комітету Ук-
раїни з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28 травня 2004 року № 97, містить лише визначення «організацій-
но-правова форма господарювання», зазначаючи, що це — фор-
ма здійснення господарської (зокрема підприємницької) діяль-
ності з відповідною правовою основою, яка визначає характер відносин між засновниками (учасниками), режим майнової відповідальності за зобов’язаннями підприємства (організації), порядок створення, реорганізації, ліквідації, управління, розподілу одержаних прибутків, можливі джерела фінансування діяльнос-
ті тощо.

До організаційних форм належать, зокрема такі: приватне підприємство, акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, концерн, дочірнє підприємство, установа.

Підприємницька діяльність здійснюється на підставі таких принципів:

• вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності;

• самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежене законом, встанов-
  лення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;

• вільного найму підприємцем працівників;

• комерційного розрахунку та власного комерційного ризику;

• вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом;

• самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Студентам слід докладно вивчити сутність цих принципів.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення еко-
номічних і соціальних результатів і з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб’єктів підприємництва називають підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватися й без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Під час вивчення цієї теми слід пам’ятати, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Студенти мають з’ясувати випадки, в яких особа набуває повної цивільної дієздатності.

Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Щодо юридичних осіб і громадян, для яких підприємницька діяльність не є основною, положення ГКУ застосовується до тієї частини їх діяльності, яка за своїм характером є підприємницькою.

Особа, яка має намір займатися підприємницькою діяльністю, повинна знати про обмеження щодо її здійснення. За своїм харак-
тером такі обмеження — можна поділити на дві великі групи:

• обмеження, пов’язані з суб’єктним складом підприємницької діяльності;

• обмеження, що стосуються здійснення окремих видів підприємницької діяльності.

Обмеження права фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності встановлюються Конституцією України та законом.

Здійснення підприємницької діяльності забороняється органам державної влади та органам місцевого самоврядування. Підприємницька діяльність посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом у випадках, передбачених частиною другою ст. 64 Конституції України.

Студентам слід з’ясувати коло осіб, яким закон забороняє зай-
матися підприємницькою діяльністю.

Обмеження, які стосуються здійснення окремих видів під-
приємницької діяльності, встановлюються ст. 4 Закону України «Про підприємництво», «Про ліцензування певних видів господарської діяльності».

Деякі види підприємницької діяльності можуть здійснюватися лише певним колом суб’єктів, здебільшого — державними підприємствами та організаціями. Так, діяльність, пов’язана з виго-
товленням і реалізацією військової зброї та боєприпасів до неї, видобуванням бурштину, охороною окремих особливо важливих об’єктів права державної власності, перелік яких визначено у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а також діяльність, пов’язана з проведенням криміналістичних, судово-ме-
дичних, судово-психіатричних експертиз і розробленням, випробуванням, виробництвом та експлуатацією ракет-носіїв, зокрема й з їх космічними запусками з будь-якою метою, може здійснюватися тільки державними підприємствами та організаціями, а проведення ломбардних операцій — також і повними товариствами.

Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» встановлює перелік видів підприємницької діяльності, здійснення яких потребує отримання ліцензії.

Ліцензія — це документ державного зразка, який засвідчує пра-
во суб’єкта господарювання-ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності впродовж визначеного терміну за умови виконання ліцензійних умов (ст.14 ГКУ).

Студентам слід з’ясувати, які є види ліцензій, і дати їх правову характеристику.

Ліцензуванню підлягають, наприклад, такі види діяльності:

• пошук (розвідка) корисних копалин;

• виробництво, ремонт вогнепальної зброї, боєприпасів до неї, холодної та іншої зброї;

• виробництво вибухових речовин і матеріалів (за переліком, визначеним Кабінетом Міністрів України);

• виробництво особливо небезпечних хімічних речовин (за переліком, визначеним Кабінетом Міністрів України);

• видобування уранових руд;

• видобуток дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння;

• виробництво лікарських засобів, оптова, роздрібна торгівля лікарськими засобами;

• виробництво пестицидів та агрохімікатів, оптова, роздрібна торгівля пестицидами та агрохімікатами;

• виробництво спеціальних засобів, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії, індивідуального захисту, активної оборони;

• виготовлення бланків цінних паперів, документів суворої звітності;

• медична практика та ін.

Ліцензування здійснюється органом виконавчої влади, визначеним Кабінетом Міністрів України, або спеціально уповноваженим виконавчим органом рад для ліцензування певних видів господарської діяльності.

Важливою та обов’язковою умовою здійснення підприємницької діяльності є державна реєстрація суб’єкта підприємницької діяльності. Державна реєстрація проводиться на підставі ГКУ та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» від 15 травня 2003 року № 755-IV.

Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців — це засвідчення факту створення або припинення юри-
дичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Положення цього Закону поширюються на державну реєстрацію всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, а також фізичних осіб — підприємців, за винятком об’єднань громадян (зокрема й професійних спілок), благодійних організацій, партій, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, банків, торгово-промислових палат, фінансових установ (зокрема й кредитних спілок), бірж, а також інших установ та організацій. Державна реєстрація останніх здійснюється на підставі окремих законів.

Студентам слід з’ясувати, який орган державної влади проводить державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, а також дослідити етапи державної реєстрації.

Студенти мають вивчити порядок формування необхідного для державної реєстрації пакета документів. При цьому з’ясу-
вати, які документи необхідно подати для державної реєстрації юридичної та фізичної особи — суб’єкта підприємницької діяльності.

Державний реєстратор за відсутності підстав для залишення документів, поданих для проведення державної реєстрації юридичної особи без розгляду, зобов’язаний перевірити ці документи.

Перевірка на відсутність підстав для відмови здійснюється з використанням відомостей з Єдиного державного реєстру.

Якщо підстави для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи відсутні, державний реєстратор повинен внес-
ти до реєстраційної картки на проведення державної реєстра-
ції юридичної особи ідентифікаційний код заявника, відповідно до вимог Єдиного державного реєстру підприємств та організа-
цій України, та внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації юридичної особи на підставі відомостей цієї реєстраційної картки.

Слід зазначити, що дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації юридичної особи є датою її державної реєстрації.

Державна реєстрація юридичної особи має бути проведене у строк, не більше як три робочі дні з дати надходження документів для проведення державної реєстрації юридичної особи.

Свідоцтво про державну реєстрацію має бути оформлено не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації юридичної особи.

Особливу увагу студентам слід приділити підставам для відмови у проведенні державної реєстрації.

Поряд з державною реєстрацією юридичних осіб і фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності проводиться держав-
на реєстрація змін до установчих документів юридичної особи.

Для належного опанування матеріалу важливо з’ясувати перелік підстав для внесення змін до установчих документів юридичної особи, а також охарактеризувати документи, які необхідно подати для проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи.

Зазначимо, що чинне законодавство України встановлює відповідальність за порушення порядку заняття підприємницькою діяльністю. Господарський кодекс України визначає, що діяльність незареєстрованого суб’єкта господарювання, який підлягає державній реєстрації, забороняється, а всі доходи, одержані таким суб’єктом, стягуються до Державного бюджету України у встанов-
леному законом порядку.

Поряд з цим ст. 164 КпАП установлює відповідальність за заняття підприємницькою діяльністю без державної реєстрації або заняття господарською діяльністю без ліцензії, якщо її отримання передбачене законом — накладення штрафу від десяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва й сировини чи без такої.

Другою важливою умовою здійснення підприємницької діяльності є отримання ліцензії, якщо це необхідно для заняття конкретним видом діяльності.

Під час вивчення цієї теми варто зупинитися на питанні про гарантії прав суб’єктів підприємницької діяльності.

Усі гарантії прав суб’єктів підприємницької діяльності поділяють на:

• загальні — полягають у гарантуванні державою всім суб’єк-
  там підприємницької діяльності рівних прав і можливостей для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів. Згідно зі ст. 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція;

• майнові гарантії регламентуються ст. 47 ГКУ. Так, держава гарантує недоторканність майна й забезпечує захист майнових прав підприємця. Вилучення державою або органами місцевого са-
  моврядування у підприємця основних та оборотних фондів, іншого майна допускається відповідно до ст. 41 Конституції України на підставах і в порядку, передбачених законом. Збитки, завдані підприємцю внаслідок порушення громадянами чи юридичними особами, органами державної влади чи органами місцевого самоврядування його майнових прав, відшкодовуються підприємцю від-
  повідно до цього Кодексу та інших законів. Забезпечення підприємця матеріально-технічними та іншими ресурсами, що централізовано розподіляються державою, здійснюється з метою виконання підприємцем поставок, робіт або послуг для державних потреб.

1. Поняття та ознаки підприємницької діяльності.

2. Поняття організаційно-правової форми підприємництва.

3. Обмеження в підприємницькій діяльності.

4. Суб’єкти підприємницької діяльності.

5. Принципи підприємницької діяльності.

6. Умови здійснення підприємницької діяльності.

7. Державна реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності.

8. Порядок внесення змін до установчих документів суб’єктів підприємницької діяльності.

9. Правова характеристика процедури ліцензування господарської діяльності.

10. Ліцензія: поняття і види.

11. Відповідальність за здійснення підприємницької діяльності без державної реєстрації чи без одержання ліцензії.

12. Гарантії прав суб’єктів підприємницької діяльності.

13. Роль держави в діяльності суб’єктів підприємництва.

1. Державна реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності: Наук.-практ. посіб. / І. М. Грущинський, В. М. Кравчук, Е. П. Пограничний. — Львів: Престиж-Інформ, 2000.

2. Жук Л. А. Господарське право: Навч. посіб. / Л. А. Жук, І. Л. Жук, О. М. Неживець. — К.: Кондор, 2003.

3. Науково-практичний коментар Господарського кодексу України / Кол. авт.: Г. Л. Знаменський, В. В. Хахулін, В. С. Щербина та ін.; За заг. ред. В. К. Мамутова. — К.: Юрінком Інтер, 2004.

4. Хозяйственное право: Учебник / В. К. Мамутов, Г. Л. Знаменский, К. С. Хахулин и др.: Под ред. В. К. Мамутова. — К.: Юринком Интер, 2002.

5. Щербина В. С. Господарське право.: Підручник / В. С. Щербина. — К.: Юрінком Інтер, 2003.

6. Варналій З. С. Основи підприємництва: Навч. посіб. / З. С. Варналій. — К.: Знання-Прес, 2002.

7. Грущинський І. М., Кравчук В. М., Пограничний Е. П. Державна реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності: Наук.-практ. посіб. — Львів, 2000.

8. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 26 червня 1996 року. — К., 1997.

9. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року № 436-IV.

10. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року № 435-IV.

11. Закон України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 року № 1576-XII.

12. Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 15 травня 2003 року № 755-IV.

13. Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 1 червня 2000 року № 1775-III.

14. Закон України «Про підприємництво» від 7 лютого 1991 року № 698-ХII.

15. Постанова КМУ «Про затвердження Положення про створення (реєстрацію), реорганізацію та ліквідацію промислово-фінансових груп» від 20 липня 1996 року № 781.

16. Класифікація організаційно-правових форм господарювання, затверджена наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28 травня 2004 року № 97.

17. Типовий статут відкритого акціонерного товариства, створеного шляхом корпоратизації державного підприємства, затв. наказом Міністерства економіки України, Фонду державного майна України і Міністерства юстиції України від 31 серпня 1993 року № 55/365/10/5.

підприємницька діяльність; організаційно-правова форма господарювання; суб’єкт підприємницької діяльності; державна реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності; установчі документи; статут; засновницький договір; ліцензування; ліцензія.

1. Наведіть визначення поняття «підприємницька діяльність», що містяться в чинному законодавстві України.

2. Порівняйте поняття «господарська діяльність» та «підприємницька діяльність». Назвіть їх спільні та відмінні риси.

3. Назвіть 10 організаційно-правових форм підприємництва.

4. Назвіть принципи підприємницької діяльності

5. Наведіть сім категорій осіб, яким заборонено займатися під-
   приємницькою діяльністю.

6. З’ясуйте обсяг повноважень державного реєстратора.

7. Дослідіть ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців», охарактеризуйте свідоцтво про державну реєстрацію.

8. Назвіть підстави для відмови в проведенні державної реєстрації юридичної особи.

9. Наведіть 15 видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню.

10. Назвіть характерні риси ліцензії.

11. Назвіть види ліцензій та охарактеризуйте кожен з видів.

12. Перелічіть підстави, з яких суб’єкту підприємницької діяльності може бути відмовлено у видачі ліцензії.

13. Яку відповідальність нестиме фізична особа, яка здійснює підприємницьку діяльність без державної реєстрації?

14. Дайте визначення поняття «гарантія».

1. Дайте визначення поняття «суб’єкт підприємницької діяльності».

2. Назвіть ознаки підприємницької діяльності.

3. Охарактеризуйте основні групи обмежень у підприємницькій діяльності.

4. Дайте визначення державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності.

5. Перелічіть органи, які здійснюють державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності.

6. Назвіть етапи державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності.

7. Назвіть підстави для внесення змін до установчих суб’єктів підприємницької діяльності.

8. Назвіть ознаки ліцензії.

9. У чому полягає сутність процедури ліцензування?

10. Назвіть види юридичної відповідальності за здійснення під-
    приємницької діяльності без державної реєстрації.

11. Назвіть основні гарантії прав суб’єктів підприємницької діяльності.

Поняття та система господарських організацій. Загальна правова характеристика підприємницьких товариств. Правова характеристика господарських товариств. Акціонерне товариство: поняття і види. Харак-
теристика акцій. Правова характеристика дивідендів. Порядок створення акціонерного товариства. Органи акціонерного товариства: порядок формування та повноваження. Правове положення товариства з обмеженою відповідальністю. Правове положення товариства з додатковою відповідальністю. Правове положення повного товариства. Правове положення командитного то-
вариства. Правова характеристика виробничого кооперативу.

Загальна правова характеристика підприємств. Види та групи підприємств. Правове положення приватних під-
приємств. Правове положення комунальних підприємств. Правове положення державних підприємств. Правове положення казенних підприємств. Характеристика інших видів підприємств. Особливості малих, середніх та великих підприємств. Особливості правового положення філій, представництв та інших структурних підрозділів. Правове положення об’єднань підприємств. Особливості правового становища промислово-фінансових груп. Поря-
док створення господарських організацій. Припинення господарських організацій.

Господарські організації — юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені згідно із Господарським кодексом, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність і зареєстровані в установленому законом порядку.

Господарські організації діють на основі права власності, права господарського відання чи оперативного управління. Вони ма-
ють статус юридичної особи, що визначається цивільним законодавством і Господарським кодексом. Господарські організації ма-
ють право створювати структурні підрозділи (філії представницт-
ва тощо).

Під час вивчення цієї теми необхідно з’ясувати способи та умови створення господарських організацій.

Господарські організації поділяють на:

• юридичних осіб, створених відповідно до ЦКУ (товариства: підприємницькі та непідприємницькі та установи);

• юридичні особи, створені згідно з ГКУ (підприємства; об’єд-
  нання підприємств);

• юридичні особи, створені згідно з іншими законами.

Товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства або виробничі кооперативи.

Юридична особа, що є підприємницьким товариством, може мати комерційне (фірмове) найменування.

Господарське товариство належить до підприємницьких товариств. Це юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділено на частки між учасниками.

Господарські товариства можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства.

Установчим документом повного й командитного товариства є засновницький договір. Установчим документом акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю й товариства з додатковою відповідальністю є статут.

Установчі документи господарського товариства повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, склад і компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, зокрема й перелік питань, з яких необхідна одностайність або кваліфікована більшість голосів, інші відомості.

Важливо з’ясувати, що може бути вкладом до статутного (скла-
деного) капіталу господарського товариства та як цей вклад оцінюється.

Характеристика господарського товариства неможлива без з’ясу-
вання таких близьких за змістом, але не тотожних понять, як засновник товариства та його учасник.

Господарське товариство, крім повного й командитного товариств, може бути створене однією особою, яка стає його єдиним учасником.

Учасники товариства мають ряд прав та обов’язків.

Акціонерним є товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості. Акціонерне товариство самостійно відповідає за своїми зобов’язан-
нями всім своїм майном. Акціонери не відповідають за зобов’я-
заннями товариства й несуть ризик збитків, пов’язаних з діяль-
ністю товариства, у межах вартості акцій, що їм належать. Акціонери, які не повністю оплатили акції, у випадках, встановлених статутом, відповідають за зобов’язаннями товариства у межах неоплаченої частини вартості належних їм акцій.

До акціонерних товариств належать: відкрите акціонерне товариство, акції якого можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах; закрите акціонерне товариство, акції якого розподіляються між засновниками й не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та про-
даватися на біржі.

Акція — це цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивідендів, а також на участь у розподілі майна у разі ліквідації акціонерного товариства. Акція є неподільною.

Дивіденди — частина прибутку акціонерного товариства, яка розподіляється між акціонерами у вигляді доходу відповідно до кількості та видів акцій, що їм належать.

Акціонерне товариство може бути створене юридичними та (або) фізичними особами.

Якщо акціонерне товариство створюється кількома особами, вони укладають між собою договір, який визначає порядок здійснення ними спільної діяльності щодо створення товариства. Цей договір не є установчим документом товариства.

Процедура створення акціонерного товариства є сукупністю послідовних стадій, етапів, передбачених законом.

У процедурі створення ВАТ можна виділити такі етапи:

• підготовка договору щодо створення акціонерного това-
  риства;

• відкрита підписка на акції під час створення акціонерного товариства організовується засновниками;

• проведення установчих зборів;

• реєстрація акціонерного товариства в порядку, визначеного чинним законодавством України.

Діяльність акціонерного товариства організовується та забезпечується рядом органів, зокрема:

• вищим органом акціонерного товариства — загальними збо-
  рами товариства;

• в акціонерному товаристві може бути створена наглядова рада, яка здійснює контроль за діяльністю його виконавчого органу та захист прав акціонерів товариства;

• виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю (правлінням або іншим органом, передбаченим статутом).

Товариством з обмеженою відповідальністю є засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділено на частки, розмір яких встановлюється статутом.

Товариством з додатковою відповідальністю — є таке товариство, яке засноване однією або кількома особами, статутний капітал якого поділено на частки, розмір яких визначений статутом. Учасники такого товариства солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за його зобов’язаннями своїм майном у розмірі, встановленому статутом товариства, й є однаково кратним для всіх учасників до вартості внесеного кожним учасником вкладу. У разі визнання банкрутом одного з учасників його відповідальність за зобов’язаннями товариства розподіляється між іншими учасниками товариства пропорційно їх часткам у статутному капіталі товариства.

Повним є товариство, учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від іме-
ні товариства й солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за його зобов’язаннями всім майном, що їм належить.

Командитним товариством є таке товариство, в якому разом з учасниками, які здійснюють від його імені підприємницьку діяльність і солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за зобов’язаннями товариства всім своїм майном (повними учасниками), є один чи кілька учасників (вкладників), які несуть ризик збитків, пов’язаних з діяльністю товариства, у межах сум, зроблених ними вкладів і не беруть участі в діяльності товариства.

Під час вивчення цих видів господарських товариств слід з’я-
сувати коло їх учасників та обсяг їх прав та обов’язків, зміст і форму установчих документів, стадії створення певного господарського товариства, порядок формування статутного капіталу, склад органів управління, їх компетенцію та порядок формування тощо.

Наступним видом підприємницьких товариств є виробничий кооператив.

Отже, виробничий кооператив — це добровільне об’єднання громадян на засадах членства для спільної виробничої або іншої господарської діяльності, яка ґрунтується на їхній особистій трудовій участі та об’єднанні його членами майнових пайових внесків.

Правове положення виробничого кооперативу визначається ЦК України, ГК України та Законом України «Про кооперацію».

У процесі опанування цієї теми слід з’ясувати, зокрема таке: хто може бути членом кооперативу, яку відповідальність несуть його члени, які права та обов’язки вони мають, на підставі яких установчих документів діє виробничий кооператив, як формується майнова база виробничого кооперативу, які органи управляють його діяльністю, як вони формуються та приймають рішення.

Важливо також з’ясувати правовий статус непідприємницьких товариств та установ.

Поряд з товариствами й установами до господарських організацій належать підприємства.

Підприємство — це самостійний суб’єкт господарювання, ство-
рений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб’єктами для задоволення сус-
пільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому ГК та іншими законами.

Підприємство може займатись як підприємництвом, так і некомерційною господарською діяльністю.

Підприємство діє на підставі установчих документів, здійснює господарську діяльність на базі майна, самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Управління підприємством здійснюється згідно з його установчими документами.

Відповідно до ст. 63 Господарського кодексу України підприємства поділяють на види, кожний з яких має свою специфіку.

Поряд з видами підприємств виділяють групи підприємств. Так, за ознакою кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік (незалежно від форм власності) воно може бути малим, середнім чи великим підприємством.

Ще одним видом господарських організацій є об’єднання підприємств — господарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.

Об’єднання підприємств утворюються підприємствами на добровільних засадах або за рішенням органів, які, відповідно до положень Господарського кодексу України та інших законів, мають право утворювати об’єднання підприємств.

Об’єднання підприємств утворюються на невизначений термін або як тимчасові об’єднання. Вони є юридичними особами.

До видів об’єднань підприємств належать:

• господарські об’єднання та державні чи комунальні господарські об’єднання;

• договірні (асоціація та корпорація);

• статутні (консорціум, концерн);

• промислово-фінансова група;

• інші форми об’єднання інтересів підприємств (союзи, спілки, асоціації підприємців тощо), не передбачені ст. 120 ГК.

1. Поняття та система господарських організацій.

2. Загальна правова характеристика підприємницьких товариств.

3. Правова характеристика господарських товариств.

4. Акціонерне товариство: поняття та види.

5. Характеристика акцій. Правова характеристика дивідендів.

6. Порядок створення акціонерного товариства.

7. Органи акціонерного товариства: порядок формування та повноваження.

8. Правове положення товариства з обмеженою відповідальністю.

9. Правове положення товариства з додатковою відповідальністю. Правове становище повного товариства.

10. Правове становище командитного товариства.

11. Правова характеристика виробничого кооперативу.

12. Загальна правова характеристика підприємств.

13. Види та групи підприємств.

14. Правове становище приватних підприємств.

15. Правове становище комунальних підприємств.

16. Правове становище державних підприємств.

17. Правове становище казенних підприємств.

18. Характеристика інших видів підприємств.

19. Особливості малих, середніх і великих підприємств.

20. Особливості правового положення філій, представництв та інших структурних підрозділів.

21. Правове становище об’єднань підприємств.

22. Особливості правового становища промислово-фінансових груп.

23. Порядок створення господарських організацій.

24. Припинення господарських організацій.

1. Вінник О. М. Господарські товариства і виробничі кооперативи: правове становище. — К., 1998.

2. Грущинський І. М., Кравчук В. М., Пограничний Е. П. Державна реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності: Наук.-практ. посіб. — Львів, 2000.

3. Державна реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності: Наук.-практ. посіб. / І. М. Грущинський, В. М. Кравчук, Е. П. Пограничний. — Львів: Престиж-Інформ, 2000.

4. Долинская В. В. Акционерное право: Учебник / Отв. ред. А. Ю. Ка-
   балкин. — М.,1997

5. Жук Л. А. Господарське право: Навч. посіб. / Л. А. Жук, І. Л. Жук, О. М. Неживець. — 2003.

6. Кибенко Е. Р. Корпоративное право Украины: Учеб. пособие. — Х.: Эспада, 2001.

7. Основи підприємницької діяльності суб’єктів господарювання: Навч. посіб. / Ред. Л. О.Одікадзе. — 2000.

8. Підприємницьке право України: Підручник / Ред. Р. Б. Шишка. — Х.: Еспада, 2000.

9. Підприємницьке право України: Підручник / Ред. Р. Б. Шишка. — Х., 2000.

10. Правове регулювання господарських відносин за участю промислових підприємств. — Харків: Право, 2000.

11. Правові основи підприємницької діяльності / Ред. Л. А. Жук. — 2002.

12. Саніахметова Н. О. Правовий захист підприємства в Україні: Навч. посіб. — К.: Юрінком Інтер, 1999.

13. Хозяйственное право: Учебник / В. К. Мамутов, Г. Л. Знамен-
    ский, К. С. Хахулин и др.; Под ред. Мамутова В. К. — К.: Юринком Интер, 2002.

14. Щербина В. С. Господарське право: Підручник / В. С. Щербина. — К.: Юрінком Інтер, 2003.

15. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року № 436-IV .

16. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року № 435-IV .

17. Закон України «Про Антимонопольний комітет України» від 26 листопада 1993 року № 3659-XII.

18. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 року № 2343-XII.

19. Закон України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 року № 1576-XII.

20. Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» від 15 травня 2003 року № 755-IV.

21. Постанова КМУ «Про Типовий статут казенного підприємства» від 16 червня 1998 року № 914.

22. Постанова КМУ «Про перетворення державних підприємств у казенні» від 30 червня 1998 року № 987.

23. Постанова КМУ «Про затвердження Положення про створення (реєстрацію), реорганізацію та ліквідацію промислово-фінансових груп» від 20 липня 1996 року № 781.

24. Указ Президента України «Про корпоратизацію підприємств» від 15 червня 1993 року № 210/93.

25. Класифікація організаційно-правових форм господарювання, затв. наказом Держстандарту України від 22 листопада 1994 року № 288.

господарська організація; товариство; ви-
робничий кооператив; об’єднання підприємств; комерційне (фірмове) найменування; установчі документи; статутний капітал; акціонерне товариство; акція; дивіденди; товариство з обмеженою відповідальністю; товариство з додатковою відповідальністю; повне товариство; командитне товариство; меморандум; промислово-фі-
нансова група; концерн; асоціація; корпорація.

1. Перелічіть законодавчі акти, що визначають перелік господарських організацій.

2. Наведіть основні відмінності між підприємницьким і непідприємницьким товариством.

3. Складіть перелік реквізитів акції.

4. Складіть проект засновницького договору.

5. Складіть проект статуту.

6. Складіть проект меморандуму.

7. Порівняйте систему органів управління господарського товариства та виробничого кооперативу.

8. Наведіть перелік нормативно-правових актів, що визначають правовий статус малих підприємств.

9. Назвіть основні етапи припинення господарської органі-
   зації.

Вирішіть зазначені ситуації

№ 1. Іванова С. Т., Іванов П. Л., Петров В. А, Зайцев М. В, Си-
доров А. Д. уклали договір про створення товариства з обмеженою відповідальністю. Було проведено перші збори учасників товариства з обмеженою відповідальністю, на яких Зайцева М. В. було уповноважено здійснити державну реєстрацію товариства з обмеженою відповідальністю.

Які дії має вчинити Зайцев М. В.?

№ 2. Мурашова Ж. Л. виявила бажання створити товариство з додатковою відповідальністю. Для цього вона подала до органу реєстрації за місцезнаходженням товариства з додатковою відповідальністю такі документи:

• реєстраційну картку;

• статут товариства з додатковою відповідальністю;

• документ, що посвідчує внесення плати за державну реєстрацію;

Яке рішення повинен прийняти орган державної реєстрації? Обґрунтуйте свою відповідь.

№ 3. 1 серпня 2002 року Петров А. С. (власник привілейованої акції) продав її своєму братові Петрову С. С.

Хто матиме право одержати дивіденди за привілейованою акцією за 2002 рік?

№ 4. ВАТ реорганізується у ЗАТ шляхом перетворення.

Перелічіть документи, якими необхідно оформити цю процедуру.

Чи обов’язково треба перереєструвати ВАТ?

№ 5. Керівник казенного підприємства прийняв рішення про продаж будинку по вул. Луцькій, 111 (основний засіб підпри-
ємства).

Чи правомірне рішення керівника казенного підприємства?

1. Дайте визначення «господарська організація».

2. Назвіть осіб, які є господарськими організаціями.

3. Перелічіть спільні для всіх господарських організацій риси.

4. Розкрийте поняття господарське товариство й наведіть його ознаки.

5. Охарактеризуйте відкриті та закриті акціонерні товариства.

6. Які ознаки притаманні акції як цінному паперу?

7. Назвіть види акцій.

8. У чому полягає відмінність між простими та привілейованими акціями?

9. Перелічіть реквізити іменної акції.

10. Хто має право на отримання дивідендів?

11. Охарактеризуйте установчі збори.

12. В яких випадках акціонерне товариство вважається таким, що не відбулося?

13. Які об’єкти можуть/не можуть бути внеском до статутного капіталу господарського товариства?

14. Розкрийте принципи формування органів управління господарського товариства.

15. Яку відповідальність несуть учасники товариства з обмеженою відповідальністю?

16. Які відомості мають бути включені до статуту товариства з додатковою відповідальністю.

17. Назвіть порядок формування статутного капіталу командитного товариства.

18. У чому полягає специфіка припинення повного товариства?

19. Який орган має право управляти майном виробничого ко-
    оперативу?

20. Назвіть та охарактеризуйте види підприємств.

21. За якими критеріями підприємства поділяють на групи?

22. Які юридичні особи мають право створювати структурні підрозділи?

23. Назвіть відмінності філії та представництва.

24. З якою метою підприємства об’єднуються?

25. Як здійснюється управління промислово-фінансовою групою?

26. Що передбачає державна реєстрація господарської організації?

27. Назвіть основні способи реорганізації.

28. У яких випадках припинення господарської організації вва-
    жається добровільним?

Речові права: загальна характеристика та види. Поняття права власності. Характеристика правомочностей власника. Способи виникнення й припинення права власності. Форми власності в Україні: правова характеристика. Право приватної власності. Право комунальної власності. Право державної власності. Характеристика права оперативного управління. Порівняльно-правова ха-
рактеристика права повного господарського відання та права власності. Характеристика інших речових прав. Ха-
рактеристика правовстановлюючих документів. Джерела формування майна господарських організацій. Порядок розпорядження майном господарських організацій. Порядок розподілу прибутків та збитків.

Право інтелектуальної власності. Винахід (корисна модель) як результат творчої діяльності. Охорона прав на промислові зразки. Охорона прав на знаки для товарів.

Речові права відіграють важливу роль у господарських правовідносинах. Нагадаймо, що речові права закріплюють приналежність речей суб’єктам правовідносин. Під час вивчення цієї теми студентам слід також звернутися до глави 13 Цивільного кодексу України «Речі. Майно».

Речові права істотно відрізняються від зобов’язальних прав і виключних (прав інтелектуальної власності). Зобов’язальні права оформлюють перехід речей та інших об’єктів правовідносин від одних суб’єктів правовідносин до інших.

До речових прав належать право власності та обмежені речові права (право господарського відання, право оперативного управління, право володіння та інші речові права, передбачені чинним законодавством України).

Найширшим за обсягом з наведених речових прав є право влас-
ності.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, та незалежно від волі інших осіб. Суб’єктами права власності є український народ, держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іно-
земні держави, фізичні та юридичні особи та інші визначені законом суб’єкти.

Слід зазначити, що всі суб’єкти права власності є рівними перед законом.

Власник наділений правомочностями володіння, користування та розпорядження. Обсяг цих правомочностей студентам необхідно визначити на підставі чинного законодавства України.

Зауважимо, що власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При цьому право власності не може використовуватися на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Особа набуває право власності на підставах, які прямо не заборонені законом. Перелік таких підстав зазначений, зокрема, у Цивільному кодексі України. Способи набуття та припинення пра-
ва власності, згідно із загальним правилом, поділяють на первісні та похідні. Первісне набуття власником права власності на певний об’єкт не залежить від волі попереднього її власника або ж пов’язане з виникненням (створенням) цього об’єкта. Похідні спо-
соби набуття та припинення права власності передбачають наявність волі попереднього власника. Найпоширенішими випадками виникнення права власності в останній спосіб є набуття права власності на підставі договору.

Студентам необхідно дослідити специфіку набуття та припинення права власності суб’єктів господарювання.

Особливу увагу під час вивчення цієї теми слід приділити фор-
мам власності. Зазначимо, що ряд чинних нормативно-правових актів передбачає різні форми власності. Так, Законом України «Про власність» передбачено такі форми власності: приватна власність, державна власність, колективна та виключна власність народу України.

Конституція України як Основний Закон закріпила існування в нашій державі таких форм власності, як приватна, державна, комунальна та виключна власність народу України.

Цивільний кодекс України передбачає ті самі форми власності, що й Основний Закон України. Проте Господарський кодекс України майже дублює положення закону України «Про власність», передбачаючи приватну, державну, комунальну, колектив-
ну та виключну власність народу України.

Під час вивчення питання про форми власності радимо студен-
там проаналізувати відповідні положення зазначених нормативно-правових актів і визначити форми власності в нашій державі, керуючись юридичною силою відповідних актів.

Дослідження ознак форм власності варто розпочати з виключної власності народу України. Суб’єктом цієї форми власності є український народ. Від його імені права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. До об’єктів належать: зем-
ля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, що знаходяться на території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони.

Кожному громадянину надано право користуватися природними об’єктами права власності українського народу відповідно до закону.

Наступною найважливішою на сьогодні формою власності є приватна.

Згідно з Основним Законом, кожен має право володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. До суб’єктів права приватної власності належать фізичні та юридичні особи.

Слід зазначити, що законом можуть встановлюватися певні обмеження щодо об’єктів права приватної власності. Тому під час вивчення цього питання доцільно проаналізувати чинне законодавство та з’ясувати, чи існують законодавчо встановлені обмеження щодо об’єктів права приватної власності.

При цьому склад, кількість і вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не обмежуються. Єдиним винятком з цього правила є можливість обмеження розміру земельної ділянки — об’єкта права приватної власності.

Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об’єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Зазначмо, що в нашій державі примусове відчуження об’єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі й у порядку, встановлених законом, і за умови попереднього й повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об’єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована лише за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Наступною формою власності є державна. У державній власності перебуває майно, зокрема й грошові кошти, що належить державі Україна. При цьому від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.

Студенти мають самостійно скласти перелік об’єктів права дер-
жавної власності, а також визначити систему органів, які здійснюють право державної власності.

Комунальна власність є важливою передумовою становлення в нашій державі місцевого самоврядування. До об’єктів комунальної власності належить майно, зокрема й грошові кошти. Док-
ладніше про склад об’єктів комунальної власності можна дізнатися з чинних нормативно-правових актів. Суб’єктом права кому-
нальної власності є територіальна громада. Зазначмо, що управління майном, що перебуває у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Як зазначалося, до речових прав поряд з правом власності належать й обмежені речові права.

Право господарського відання є речовим правом суб’єкта підприємництва, який володіє, користується й розпоряджається май-
ном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом). При цьому правомочності суб’єкта права господарського відання щодо розпорядження майном обмежуються.

Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб’єктом підприємництва, контролює використання та збереження належного йому майна. Зазначений контроль може здійснюватись як безпосередньо, так і через уповноважений ним орган. При цьому власник не має права втручатися в оперативно-господарську діяльність суб’єкта права господарського відання.

Зауважимо, що держава забезпечує рівний захист майнових прав суб’єктів господарювання.

Захист права господарського відання здійснюється згідно з по-
ложеннями закону, встановленими для захисту права власності. Істотним є те, що суб’єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право захищати свої майнові права й від власника.

Ще одним речовим правом є право оперативного управління. Це речове право суб’єкта господарювання, який володіє, користується й розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності. Межі володіння, користування та розпорядження майном визначаються власником майна (уповноваженим ним органом) і чинним законодавством.

Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб’єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган. Зазначмо, що власник майна має право вилучати у суб’єкта господарювання:

• надлишкове майно;

• майно, що не використовується;

• майно, що використовується суб’єктом господарювання не за призначенням.

Право оперативного управління захищається законом так само, як і право власності.

Ще одним питанням, яке вивчається в межах цієї теми, є харак-
теристика правовстановлюючих документів.

Під правовстановлюючим документом розуміють документ, який підтверджує права певного суб’єкта на нерухоме майно і складений у порядку, передбаченому законодавством.

Правовстановлюючі документи не лише підтверджують те, що майно належить певній особі, а й виступають підставою для реєстрації права власності на нерухоме майно.

Правовстановлюючими документами, на підставі яких провадиться державна реєстрація права власності на об’єкти нерухомого майна, є:

• акти, видані органами державної влади або органами місцевого самоврядування в межах їх компетенції та в порядку, встановленому законодавством;

• договори та інші угоди щодо нерухомого майна, укладені згідно із законодавством;

• свідоцтва про право на спадщину;

• рішення суду, що набрали чинності;

• інші правовстановлюючі документи, які підтверджують пра-
  ва на нерухоме майно та складені у порядку, передбаченому законодавством.

Зокрема, це можуть бути договори купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання, посвідчені державними нотарі-
альними конторами та приватними нотаріусами, свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, що видаються державними нотаріальними конторами та приватними нотаріусами, свідоцтва про право на спадщину, видані державними нотаріальними конторами, свідоцтва про придбання житлових будинків з прилюдних торгів, видані державними нотаріальними конторами та приватними нотаріусами, свідоцтва про прид-
бання об’єктів нерухомого майна на аукціонах з реалізації заставленого майна, видані державними нотаріальними конторами та приватними нотаріусами, свідоцтва про право власності на об’єк-
ти нерухомого майна, видані органами місцевої виконавчої влади чи місцевого самоврядування, свідоцтва про право власності на спадщину та свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, оформлені консульськими установами України, рішення судів, господарських судів про визнання права власності на об’єкти нерухомого майна, мирова угода, затверджена ухвалою суду тощо.

Студенти мають знати форму, зміст і порядок оформлення заз-
начених документів.

Майно суб’єктів господарювання формується, зокрема, з таких джерел:

• грошових і матеріальних внесків засновників/учасників;

• доходів від реалізації продукції, робіт, послуг;

• доходів від цінних паперів;

• капітальних вкладень і дотацій з бюджетів;

• надходжень від продажу чи передачі в оренду майнових об’єктів, що належать їм;

• придбання майна інших суб’єктів;

• кредити банків та інших осіб.

Цей перелік не є вичерпним, тому студентам слід самостійно скласти якнайширший перелік джерел формування майна суб’єк-
тів господарювання.

Важливим є питання про порядок розпорядження майном господарських організацій. Особливу увагу потрібно приділити визначенню кола органів суб’єкта господарювання або інших осіб, уповноважених розпоряджатися майном.

Студенти мають також визначити порядок накладення обтяжень на майно, а також випадки, в яких право особи розпоряджатися майном обмежується законом чи договором.

Кожен суб’єкт господарювання здійснює діяльність, у результаті якої виникають прибутки чи збитки. Прибуток — це сума, на яку доходи перевищують пов’язані з ними витрати. Суб’єкти господарювання самостійно визначають порядок розподілу чистого прибутку, керуючись при цьому положеннями закону. Під час вивчення цього питання студенти мають визначити коло осіб, між якими розподіляється прибуток (на прикладі певної господарської організації), звернути увагу на сплату обов’язкових платежів, а також визначити порядок розподілу прибутку. У процесі дослідження порядку розподілу збитків слід керуватися тими самими рекомендаціями.

У межах цієї теми вивчається блок питань, пов’язаних з інтелектуальною власністю в господарських правовідносинах.

Право інтелектуальної власності — це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об’єкт права інтелектуальної власності. Право інтелектуальної власності складається з особистих немайнових прав інтелектуальної власності та майнових прав інтелектуальної власності.

До об’єктів права інтелектуальної власності належать:

• винаходи, корисні моделі, промислові зразки;

• комерційні найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні позначення;

• комерційні таємниці;

• літературні та художні твори;

• комп’ютерні програми;

• бази даних;

• виконання;

• фонограми, відеограми, передачі організацій мовлення;

• наукові відкриття;

• компонування (топографії) інтегральних мікросхем;

• раціоналізаторські пропозиції;

• сорти рослин, породи тварин.

До найважливіших і найпоширеніших об’єктів права інтелектуальної власності належать винаходи, корисні моделі, промислові зразки та знаки для товарів і послуг.

Студентам потрібно дослідити відповідні положення Цивільного кодексу України, законів і з’ясувати сутність кожного із зазначених об’єктів права інтелектуальної власності, їх особливості, коло суб’єктів права інтелектуальної власності, порядок за-
хисту їхніх прав.

1. Речові права: загальна характеристика та види.

2. Поняття права власності.

3. Характеристика правомочностей власника.

4. Способи виникнення й припинення права власності.

5. Форми власності в Україні: правова характеристика.

6. Право приватної власності.

7. Право комунальної власності.

8. Право державної власності.

9. Характеристика права оперативного управління.

10. Порівняльно-правова характеристика права повного господарського відання та права власності.

11. Характеристика інших речових прав.

12. Характеристика правовстановлюючих документів.

13. Джерела формування майна господарських організацій.

14. Порядок розпорядження майном господарських організацій.

15. Порядок розподілу прибутків і збитків.

16. Право інтелектуальної власності.

17. Винахід (корисна модель) як результат творчої діяльності.

18. Охорона прав на промислові зразки.

19. Охорона прав на знаки для товарів.

1. Жук Л. А. Господарське право: Навч. посіб. / Л. А. Жук, І. Л. Жук, О. М. Неживець. — К.: Кондор, 2003.

2. Комерційне право: Підручник. — К.: Правові джерела, 1997.

3. Науково-практичний коментар Господарського кодексу України / Кол. авт.: Г. Л.Знаменський, В. В. Хахулін, В. С. Щербина та ін.; За заг. ред. В. К. Мамутова. — К.: Юрінком Інтер, 2004.

4. Підприємницьке право України: Підручник / Ред. Р. Б. Шишка. — Х.: Еспада, 2000.

5. Правові основи підприємницької діяльності / Ред. Л. А. Жук. — К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2002.

6. Хозяйственное право: Учебник / В. К. Мамутов, Г. Л. Знаменский, К. С. Хахулин и др.; Под ред. В. К. Мамутова. — К.: Юринком Интер, 2002.

7. Щербина В. С. Господарське право: Підручник / В. С. Щербина. — К.: Юрінком Інтер, 2003.

8. Право власності в Україні: Навч. посіб. / О. В. Дзера, Н. С. Кузнє-
   цова, О. А. Підопригора та ін. — К.: Юрінком Інтер, 2000.

9. Промисловий зразок / Л. І. Ніколаєнко та ін. — К., 1999.

10. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 26 червня 1996 року. — К., 1997.

11. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року № 436-IV.

12. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року № 435-IV.

13. Закон України «Про авторське право і суміжні права» від 23 грудня 1993 року № 3792-XII.

14. Закон України «Про власність» від 7 лютого 1991 року № 697-XII.

15. Закон України «Про інформацію» від 02 жовтня 1992 року № 2657-ХII.

16. Закон України «Про науково-технічну інформацію» від 25 червня 1993 року № 3322-ХII.

17. Закон України «Про оренду державного та комунального майна» від 10 квітня 1992 року № 2269-XII.

18. Закон України «Про оренду землі» від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV.

19. Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від 15 грудня 1993 року № 3687-XII.

20. Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15 грудня 1993 року № 3689-XII.

21. Закон України «Про охорону прав на промислові зразки» від 15 грудня 1993 р. № 3688-XII.

22. Закон України «Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності» від 3 березня 1998 року № 147/98-ВР.

23. Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» від 18 червня 1991 року № 1201-XII.

речові права; право власності; форми влас-
ності; право приватної власності; право комунальної власності; право державної власності; право оперативного управління; право повного господарського відання; правовстановлюючий документ; при-
буток; збитки; право інтелектуальної власності; винахід; корисна модель; промисловий зразок; знак для товарів і послуг.

1. Охарактеризуйте речові права, що існують у сфері господарювання.

2. Наведіть по п’ять прикладів кожної правомочності власника.

3. Складіть перелік підстав набуття права власності.

4. Назвіть випадки припинення права власності, що не залежать від волі власника.

5. Складіть перелік нормативно-правових актів, що визначають форми власності в Україні.

6. Чи існує в Україні колективна власність? Обґрунтуйте відповідь.

7. Дослідіть чинне законодавство України та складіть перелік об’єктів права комунальної власності.

8. Розкрийте взаємозв’язок права власності та права оперативного управління.

9. Наведіть відмінності між правом господарського відання та оперативного управління.

10. Які документи посвідчують право власності на об’єкт нерухомого майна спадкоємця?

11. Дослідіть порядок формування та розпорядження майном у господарському товаристві.

12. Як розподіляються прибутки та збитки комунального підприємства?

13. Які об’єкти права інтелектуальної власності можуть перебувати у власності казенного підприємства?

14. Упродовж якого терміну охороняється право на знак для товарів і послуг?

1. Розкрийте поняття «право власності».

2. Назвіть суб’єктів права власності.

3. Назвіть суб’єктів обмежених речових прав.

4. Дайте порівняльно-правову характеристику державної та ко-
   мунальної власності.

5. Які речові права має відокремлений підрозділ?

6. Що таке правовстановлюючий документ?

7. Хто має право розпоряджатися майном від імені господарської організації?

8. Розкрийте зміст поняття «прибуток».

9. Охарактеризуйте процедуру розподілу прибутку.

10. Назвіть особливості права інтелектуальної власності.

11. Який об’єкт вважається винаходом?

12. Охарактеризуйте порядок охорони винаходів і корисних мо-
    делей.

13. Назвіть відмінності між винаходом і промисловим зразком.

Поняття господарських зобов’язань. Характеристика договірних та позадоговірних зобов’язань. Виникнення господарських зобов’язань. Основні та додаткові (акцесорні) зобов’язання. Забезпечення виконання господарських зобов’язань як додаткова гарантія належного виконання зобов’язань. Правова характеристика неустой-
ки, застави, завдатку, поруки, гарантії та притримання. Характеристика видів неустойки. Співвідношення неус-
тойки та збитків. Порядок зменшення розміру неустойки. Зміна та припинення господарських зобов’язань.

Зобов’язання — це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Зобов’язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Сторонами у зобов’язанні є боржник і кредитор. На стороні боржника або кредитора в зобов’язанні можуть бути одна або одночасно кілька осіб.

Особливу увагу слід приділити підставам і порядку заміни в зобов’язанні боржника та кредитора.

Господарське зобов’язання — це зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом.

Господарські зобов’язання поділяють на договірні та недоговірні, а також на майново-господарські та організаційно-госпо-
дарські.

Господарські зобов’язання можуть виникати:

• безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність;

• з акту управління господарською діяльністю;

• з господарського договору та інших правочинів, передбачених законом, а також з правочинів, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;

• унаслідок заподіяння шкоди суб’єкту або суб’єктом госпо-
  дарювання, придбання або збереження майна суб’єкта або суб’єк-
  том господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав;

• у результаті створення об’єктів інтелектуальної власності та інших дій суб’єктів, а також унаслідок подій, з якими закон пов’язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Господарські зобов’язання мають виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання — відповідно до вимог, що ставляться за певних умов.

До виконання господарських договорів застосовують відпо-
відні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов’язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов’я-
зання другої сторони за іншим договором належним чином не було виконане.

Особливу увагу під час вивчення цієї теми слід приділити виконанню грошових зобов’язань.

Сторони можуть застосовувати передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов’я-
зань, які зазвичай застосовуються у господарському (діловому) обігу.

Види забезпечення виконання господарських зобов’язань мож-
на визначити як додаткові заходи забезпечувального характеру, що дають можливість досягнути виконання зобов’язання неза-
лежно від наявності майна у боржника, й від того, чи заподіяні кредиторові збитки.

Виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком чи іншим видом забезпечення зобов’язання, якщо воно встановлено в договорі або законі.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання вчиняється в письмовій формі. Недодержання письмової форми правочину тягне за собою його нікчемність.

Недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено ЦК. Недійсність правочину щодо забезпечення виконання зобов’язання не спричиняє недійсність основного зобов’язання.

Загальний перелік способів забезпечення виконання зобов’я-
зань встановлено у ст. 546 ЦК України. Наведемо його.

1. Неустойка. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штраф — це неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або нена-
   лежно виконаного зобов’язання. Пеня — це неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

2. Завдаток. Це грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього згідно з договором платежів на підтвердження зобов’язання й на забезпечення його виконання. Якщо порушення зобов’язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора. Якщо у порушенні зобов’язання винен кредитор, він зобов’язаний повернути боржникові завдаток і додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості.

3. Застава. У силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’я-
   зання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлене законом (право застави). Заставою може бути забезпечена вимога, яка може виникнути в майбутньому. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

4. Порука. За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язан-
   ня боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобо-
   в’язання частково або у повному обсязі. У разі порушення борж-
   ником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручи-
   тель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

5. Гарантія. За гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов’язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником. Зобов’язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов’язання (його припинення або недійсності), зокрема й тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов’язання.

6. Притримання. Кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, указаній боржником, у разі невиконання ним у вказаний строк зобов’язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов’язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов’язання. Притриманням речі можуть забезпечуватись інші вимоги кредитора, якщо інше не встановлене договором або законом. Кредитор має право притримати річ у себе також у разі, якщо права на неї, що виникли після передачі речі у володіння кредитора, набула третя особа. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження притриманої речі несе кредитор, якщо інше не встановлене законом.

Господарське зобов’язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов’язання; у разі поєднання управненої та зобов’язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.

Господарське зобов’язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним згідно з рішенням суду.

1. Поняття господарських зобов’язань.

2. Характеристика договірних і позадоговірних зобов’язань.

3. Виникнення господарських зобов’язань.

4. Основні та додаткові (акцесорні) зобов’язання.

5. Забезпечення виконання господарських зобов’язань як додаткова гарантія належного виконання зобов’язань.

6. Правова характеристика неустойки, застави, завдатку, поруки, гарантії та притримання.

7. Характеристика видів неустойки.

8. Співвідношення неустойки та збитків.

9. Порядок зменшення розміру неустойки.

10. Зміна та припинення господарських зобов’язань.

1. Жук Л. А. Господарське право: Навч. посіб. / Л. А. Жук, І. Л. Жук, О. М. Неживець. — К.: Кондор, 2003.

2. Зобов’язальне право: теорія і практика / За ред. О. В. Дзери. — К., 2000.

3. Правові основи підприємницької діяльності / Ред. Л. А. Жук. — К.: Вид-во Європ. ун-ту. — 2002.

4. Хозяйственное право: Учебник / В. К. Мамутов, Г. Л. Знамен-
   ский, К. С. Хахулин и др.; Под ред. В. К. Мамутова. — К.: Юринком Интер, 2002.

5. Щербина В. С. Господарське право: Підручник / В. С. Щербина. — К.: Юрінком Інтер, 2003.

6. Шкрум Т. С. Застава як речово-правовий засіб забезпечення зобов’язання за законодавством України: Автореферат дис. канд. юрид. наук. — К., 1996.

7. Цивільне право України: У 2-х кн. / За ред. О. В. Дзери. — К., 2000.

8. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року № 436-IV.

9. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року № 435-IV.

10. Цивільний процесуальний кодекс України від 18.07.1963 р.

11. Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» від 22 листопада 1996 року № 543/96-ВР.

12. Закон України «Про заставу» від 2 жовтня 1992 року № 2654-XII.

13. Закон України «Про ціни і ціноутворення» від 3 грудня 1990 року № 507-XII.

господарське зобов’язання; альтернатив-
не зобов’язання; солідарне зобов’язання; акцесорне зобов’язання; забез-
печення виконання господарських зобов’язань; неустойка; штраф; пе-
ня; застава; порука; гарантія; притримання; збитки.

1. Охарактеризуйте зобов’язання, що виникають на підставі договору застави.

2. Розкрийте взаємозв’язок між кредитним договором і договором поруки, який укладається з метою виконання зобов’язань позичальником за першим договором.

3. Сформулюйте положення договору про штрафну неустойку.

4. Порівняйте положення про забезпечення виконання зобов’язань Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року та Цивільного кодексу УРСР від 18 липня 1963 року.

5. Наведіть 5 прикладів позадоговірних господарських зобо-
   в’язань.

6. Наведіть підстави припинення права застави.

7. Порівняйте припинення зобов’язання зарахуванням та про-
   щенням боргу.

8. Дослідіть порядок виконання зобов’язання юридичної особи, яка реорганізувалася.

9. Порівняйте порядок виконання грошових зобов’язань, передбачений Цивільним та Господарським кодексами України.

Вирішіть зазначені ситуації

№ 1. ВАТ «Троянда» й ТОВ «Степовець» уклали договір купів-
лі-продажу автомобіля. При цьому в договорі зазначалося, що «вар-
тість автомобіля становить 10 000 доларів США й покупець здійснює платіж у гривнях за курсом НБУ, що діяв на час платежу».

Назвіть нормативно-правові акти, що регулюють порядок ви-
конання грошових зобов’язань. Прокоментуйте платіжне засте-
реження договору.

№ 2. Боржник (ТОВ «Алма») уклав договір позики з кредитором (ВАТ «Промо»). 10 березня ТОВ «Алма» погасило позику, перерахувавши кошти на рахунок ВАТ «Промо». Цього ж дня на адресу боржника надійшов лист від підприємства «Сокіл», в якому останнє повідомляло боржника про те, що 1 березня між ВАТ «Промо» та підприємством «Сокіл» було укладено правочин про відступлення права вимоги за договором позики. Підприємство «Сокіл» просило боржника виконати свої зобов’язання й погасити позику.

Яку відповідь на лист має дати ТОВ «Алма»?

№ 3. Фірма «А» звернулася до банку з проханням надати кредит. З цією метою вона надала необхідний пакет документів, про-
аналізувавши які, банк з’ясував, що у фірми «А» немає нерухомого майна.

Який вид забезпечення кредитного договору найдоцільніше обрати в такій ситуації? Обґрунтуйте свою відповідь.

№ 4. Між ТОВ «Іскра» та ТОВ «Мода» було укладено дого-
вір поставки тканини на умовах попередньої оплати. 1 березня 2003 року ТОВ «Мода» перерахувало грошові кошти на рахунок ТОВ «Іскри». У договорі не зазначався строк поставки тканини.

У який строк ТОВ «Іскра» має виконати своє договірні зобов’язання?

Які дії необхідно вжити ТОВ «Мода»?

№ 5. АТ «Вікно» та фірма «Жалюзі» 10 січня уклали договір оренди транспортного засобу. При цьому орендар (фірма «Жалюзі») передало на підставі договору застави верстат у забезпечення виконання зобов’язання за договором оренди. 15 квітня АТ «Вікно» та фірма «Жалюзі» уклали правочин про заміну договору оренди договором купівлі-продажу.

Чи діятиме договір застави?

1. Розкрийте поняття «господарське зобов’язання».

2. Дайте порівняльно-правову характеристику договірних і по-
   задоговірних зобов’язань.

3. Які зобов’язання належать до додаткових (акцесорних) і в чому полягає їх специфіка?

4. З якою метою застосовується забезпечення виконання господарських зобов’язань?

5. Що таке штраф?

6. Розкрийте зміст пені.

7. Які види пені ви знаєте?

8. Охарактеризуйте завдаток.

9. Назвіть особливості застави.

10. У чому полягає відмінність між гарантією та порукою?

11. Хто може прийняти рішення про зменшення розміру неустойки?

12. Перелічіть підстави припинення господарських зобов’язань.

Поняття та особливості господарського договору, його правова природа. Функції та значення господарського договору. Класифікація господарських договорів. Ха-
рактеристика основних видів господарських договорів. Форма господарського договору. Зміст господарського договору. Характеристика істотних і додаткових умов господарського договору. Стадії укладання господарського договору. Порядок виконання господарського договору. Порядок зміни та розірвання господарського договору. Підстави визнання господарського договору не-
дійсним. Процедура визнання господарського договору недійсним. Наслідки визнання недійсним господарського договору. Тлумачення господарського договору.

Господарський договір можна визначити як майновий правочин суб’єкта господарювання з контрагентом, який встановлює, змінює та припиняє права та обов’язки сторін у сфері виробництва та реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг, заняття торговельною діяльністю.

Господарський договір має ряд особливостей. Так, він укладається для обслуговування виробництва й обігу суб’єкта господарювання. Сторонами господарського договору можуть бути юридичні особи (суб’єкти господарювання та негосподарюючі суб’єк-
ти) та фізичні особи — підприємці. Порядок укладення, виконання та розірвання господарського договору має певні специфічні ознаки.

Договір може бути одностороннім чи двостороннім.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Тлумачення умов договору здійснюється відповідно до правил тлумачення правочинів, передбачених у ст. 213 Цивільного ко-
дексу України.

Під функціями господарського договору розуміють передбачені або санкціоновані законом регулятивні властивості договору як юридичного акта, що регулює господарські відносини.

Усі функції господарського договору можна поділити на дві великі групи — загальні та специфічні.

До першої групи належать: ініціативна; програмно-координа-
ційна; інформаційна; гарантійна; правозахисна функції.

Другу групу становлять такі функції, як функція правового забезпечення економічних потреб окремих споживачів; функція правового засобу реалізації державних замовлень; функція правового засобу децентралізованого планування господарської діяльності.

Господарські договори можна класифікувати за кількома критеріями.

I. За суб’єктним складом розрізняють двосторонні та багатосторонні господарські договори.

II. За способом виникнення виділяють формальні, реальні та консенсуальні господарські договори.

III. За способом оферти та визначення змісту господарського договору розрізняють:

III.1. договори приєднання;

III.2. договори, зміст яких визначається сторонами під час їх укладення.

IV. За змістом істотних умов господарські договори поділяють на прості й складні. Прості господарські договори містять елемен-
ти лише одного виду договору, у той час як складні поєднують елементи двох або більше договорів.

V. За регулятивними функціями виділяють:

V.1. попередні та основні господарські договори;

V.2. генеральні та поточні господарські договори.

VI. Інші види господарських договорів.

Згідно із загальним правилом, господарський договір укладається в письмовій формі та підписується вповноваженими представниками сторін договору. Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Сторони господарського договору за власним бажанням можуть обрати одну з форм.

1. Повну письмову форму.

2. Скорочену письмову форму.

3. Усну форму, у випадках, коли укладається угода, яка виконується під час її укладення.

4. У передбачених законом випадках договір може бути укладений шляхом прийняття до виконання замовлення.

Слід звернути увагу на те, що згідно зі ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, встановленої законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, установлених законом.

Зміст господарського договору, як і будь-якого іншого договору, можна визначити як сукупність умов, на яких укладена угода сторін.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).

Відповідно до ст. 638 ЦК договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Під час вивчення цієї теми необхідно з’ясувати природу істотних умов та їх склад.

Укладання суб’єктами господарської діяльності договору передбачає досягнення ними згоди щодо істотних умов договору. Погодження сторонами умов договору проходить зазвичай дві стадії.

I. Оферта — пропозиція однієї сторони укласти договір, адресована одній чи кільком особам, містить вказівку на істотні умови договору й виражає намір оферента вважати себе зобов’яза-
ним договором у разі прийняття пропозиції;

II. Прийняття пропозиції іншою стороною — акцепт. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прий-
няття (акцепт) повинна бути повною й безумовною. Якщо акцептант у своїй відповіді на оферту пропонує інші умови, таку відповідь необхідно розглядати як контроферту.

У теорії розрізняють такі види оферти:

• усна оферта;

• письмова;

• строкова, тобто в такій оферті встановлено строк, упродовж якого акцептант може прийняти пропозицію;

• безстрокова.

• відзивна;

• безвідзивна.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до чинного законодавства для укладання договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, який підлягає нотаріальному по-
свідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності й нотаріального посвідчення, й державної реєстрації — з моменту державної реєстрації.

Під час укладання господарського договору можна виділити також ще одну стадію —переддоговірного спору, коли сторони складають протокол розбіжностей і погоджують істотні умови договору. У разі недосягнення ними згоди, переддоговірний спір може бути передано на вирішення у господарський суд.

Специфічні стадії виділяють під час укладення біржових угод, угод за конкурсом і на аукціоні.

У разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов гос-
подарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).

Чинне законодавство передбачає, що в силу зобов’язання одна особа (боржник) зобов’язана вчинити на користь іншої (кредитора) певну дію, а саме: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має пра-
во вимагати від боржника виконання його обов’язку. Переважна більшість зобов’язань виникає з договору.

Цивільний кодекс України передбачає загальні умови виконання зобов’язань, засоби забезпечення виконання зобов’язань, відповідальність за порушення зобов’язань, положення про строк і місце виконання зобов’язань тощо.

Особливість виконання господарських договорів полягає в тому, що виконання зобов’язань, які витікають з них, деталізується законодавством про окремі види договорів.

Виконання господарського зобов’язання ґрунтується на зазначених нижче принципах.

I. Належного виконання.

II. Реального виконання.

На практиці часто виникає необхідність змінити або доповнити укладений договір. Чинне законодавство України забороняє зміну умов господарського договору в односторонньому порядку. Сторони повинні досягти згоди з нових умов договору.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, установлених договором або законом.

1. Поняття та особливості господарського договору, його правова природа.

2. Функції та значення господарського договору.

3. Класифікація господарських договорів.

4. Характеристика основних видів господарських договорів.

5. Форма господарського договору.

6. Зміст господарського договору.

7. Характеристика істотних і додаткових умов господарського договору.

8. Стадії укладання господарського договору.

9. Порядок виконання господарського договору.

10. Порядок зміни та розірвання господарського договору.

11. Підстави визнання господарського договору недійсним.

12. Процедура визнання господарського договору недійсним.

13. Наслідки визнання недійсним господарського договору.

14. Тлумачення господарського договору.

1. Зобов’язальне право: теорія і практика / За ред. О. В. Дзери. — К., 2000.

2. Комерційне право Підручник. — К.: Правові джерела, 1997.

3. Підприємницьке право України: Підручник / Ред. Р. Б. Шишка. — Х.: Еспада, 2000.

4. Хозяйственное право: Учебник / В. К. Мамутов, Г. Л. Знамен-
   ский, К. С. Хахулин и др.; Под ред. В. К. Мамутова. — К.: Юринком Интер, 2002.

5. Щербина В. С. Господарське право: Підручник / В. С. Щербина. — К.: Юрінком Інтер, 2003.

6. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року № 436-IV.

7. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року № 435-IV.

8. Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» від 22 листопада 1996 року № 543/96-ВР.

9. Закон України «Про заставу» від 2 жовтня 1992 року № 2654-XII.

10. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квіт-
    ня 1991 року № 959-XII.

11. Закон України «Про оренду державного та комунального майна» від 10 квітня 1992 року № 2269-XII.

12. Закон України «Про оренду землі» від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV.

13. Закон України «Про поставки продукції для державних потреб» від 22 грудня 1995 року № 493/95-ВP.

14. Закон України «Про фінансовий лізинг» від 16 грудня 1997 року № 723/97-ВР.

господарський договір; форма господарського договору; зміст господарського договору; істотні умови; оферта; акцепт; принципи виконання господарського договору; недійсність господарського договору; реституція; тлумачення господарського договору.

1. Наведіть положення чинного законодавства, які визначають зміст одно- та двосторонніх договорів.

2. Складіть перелік договорів, які обов’язково мають посвідчуватися нотаріально.

3. Розкрийте зміст державної реєстрації господарського договору.

4. Порівняйте поняття «зміст господарського договору» та «зміст господарського зобов’язання».

5. Складіть проект оферти про продаж.

6. Наведіть істотні умови договору поставки.

7. Які дії свідчать про неналежне виконання договору оренди?

8. Розробіть схему «Процедура визнання господарського договору недійсним».

Вирішіть зазначені ситуації

№ 1. Директор фірми «Соло» 15 травня на діловій зустрічі з генеральним директором ТОВ «Кава» запропонував укласти договір купівлі-продажу 1000 т кави за ціною 30 000 грн за 1 тонну. Генеральний директор ТОВ «Кава» 18 травня погодився придбати 1000 т кави за ціною 25 000 грн за 1 тонну.

Охарактеризуйте згоду генерального директора ТОВ «Кава».

Чи вважався б договір купівлі-продажу укладеним, якби генеральний директор ТОВ «Кава» 18 травня погодився б придбати 1000 т кави за ціною 30 000 грн за 1 тонну?

№ 2. Страхова компанія «Сейкон» і підприємство «Дар» уклали договір страхування, в якому зазначалася назва документа; назва та адреса СК «Сейкон»; назва страхувальника; об’єкт страхування; розмір страхової суми; перелік страхових випадків; розмі-
ри страхових внесків (платежів, премій) і строки їх сплати; порядок зміни й припинення дії договору; причини відмови у страховій виплаті.

Дайте правову оцінку змісту договору страхування.

№ 3. За договором позички громадянин Сергієнко С. А. узяв на себе зобов’язання повернути пральну машину ТОВ «Альфа» 10 березня 2004 року. Користувач пральну машину своєчасно не повернув.

Які права має позичкодавець? Які дії він має вчинити?

№ 4. Фірми «Крок» і «Краса» уклали усний договір застави.

Чи буде такий договір дійсним? Які нормативно-правові акти регулюють порядок укладання договору застави та форму такого договору?

1. Дайте визначення поняття «господарський договір» і назвіть його юридичні ознаки.

2. Яке юридичне значення господарського договору?

3. Назвіть критерії класифікації господарських договорів.

4. Розкрийте сутність публічного договору.

5. Назвіть випадки, в яких господарський договір може бути укладений усно.

6. У чому полягає скорочена письмова форма господарського договору?

7. Розкрийте сутність істотних умов господарського договору?

8. Назвіть принципи виконання господарського договору.

9. Як оформлюється зміна умов господарського договору?

10. Що є підставою для розірвання господарського договору?

11. Перелічіть підстави визнання господарського договору недійсним.

12. Хто може визнати господарський договір недійсним?

13. Які юридичні наслідки визнання господарського договору недійсним?

14. Які види тлумачення договорів ви знаєте?

Поняття та характеристика господарсько-правової відповідальності. Підстави притягнення до господарсько-правової відповідальності. Підстави звільнення особи від господарсько-правової відповідальності Поняття господарського правопорушення. Основні види господарських правопорушень. Функції господарсько-правової відповідальності. Характеристика видів господарсько-право-
вих санкцій. Збитки. Характеристика штрафних санкцій. Поняття та правова природа оперативно-господар-
ських санкцій. Адміністративно-господарські санкції: поняття та види. Порядок накладення господарсько-пра-
вових санкцій. Оскарження рішення про накладання господарсько-правових санкцій.

Господарсько-правова відповідальність є одним з різновидів матеріальної відповідальності. Її можна визначити як передбачені законом чи договором заходи негативного впливу на правопо-
рушника, які забезпечуються примусом з боку держави. Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом Ук-
раїни, іншими законами та договором.

Господарське правопорушення — це протиправне діяння суб’єк-
та господарювання, який порушує права та законні інтереси інших суб’єктів.

Говорячи про господарсько-правову відповідальність, необхідно зазначити, що вона ґрунтується на презумпції вини правопорушника.

Усі правопорушення в сфері господарсько-правових відносин можна поділити на договірні та позадоговірні.

Господарсько-правова відповідальність як юридична відпо-
відальність ґрунтується на правових підставах. Першу групу підстав становлять нормативні підстави, тобто ті норми права, які встановлюють відповідальність суб’єктів господарських відносин (глава 24 ГК України, розділ VI Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» та ін.). Ще однією підставою є правопо-
рушення, тобто протиправна поведінка суб’єкта (юридико-фак-
тична підстава). Вона складається з таких елементів:

• протиправне діяння порушника (порушення норм господарського права, умов господарського договору тощо);

• спричинення збитків потерпілому;

• наявність причинного зв’язку між протиправною поведінкою порушника та спричиненими потерпілому збитками;

• вина правопорушника.

Зазначмо, що порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’я-
зання (неналежне виконання).

Господарські правопорушення можна поділити на правопорушення з формальним (порушення строків виконання обов’язку) та матеріальним складом (спричинення збитків).

До функцій господарсько-правової відповідальності відносять інформаційну; стимулюючу; штрафну; функцію попередження пра-
вопорушення та компенсаційну функцію.

Господарсько-правові санкції — це заходи впливу на правопо-
рушника у сфері господарювання, у результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Наявність в економічній сфері різних видів господарських пра-
вопорушень зумовлює існування таких видів господарсько-право-
вих санкцій:

• відшкодування правопорушником збитків особі, чиї права чи законні інтереси були порушені;

• штрафні санкції;

• оперативно-господарські санкції;

• адміністративно-господарські санкції.

Під збитками розуміють витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язання або дотримання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням зобов’язання, не звільняє зобов’язану сторону від виконання зобов’язання в натурі.

Штрафні санкції — це господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

За порушення господарських зобов’язань до суб’єктів господарювання та інших учасників господарських відносин можуть застосовуватись оперативно-господарські санкції — заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попере-
дження повторення порушень зобов’язання, що використовуються самими сторонами зобов’язання в односторонньому порядку.

До суб’єкта, який порушив господарське зобов’язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, які пе-
редбачені договором.

За порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб’єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб’єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Під час вивчення цієї теми студенти мають з’ясувати, які санк-
ції належать до адміністративно-господарських.

Учасник господарських відносин, чиї права або законні інтереси порушено, має право звернутися до нього з письмовою претензією, якщо інше не встановлено законом.

1. Поняття та характеристика господарсько-правової відповідальності.

2. Підстави притягнення до господарсько-правової відповідальності.

3. Підстави звільнення особи від господарсько-правової відповідальності.

4. Поняття господарського правопорушення. Основні види гос-
   подарських правопорушень.

5. Функції господарсько-правової відповідальності.

6. Характеристика видів господарсько-правових санкцій.

7. Збитки.

8. Характеристика штрафних санкцій.

9. Поняття та правова природа оперативно-господарських санкцій.

10. Адміністративно-господарські санкції: поняття та види.

11. Порядок накладення господарсько-правових санкцій.

12. Оскарження рішення про накладення господарсько-право-
    вих санкцій.

1. Комерційне право: Підручник. — К.: Правові джерела, 1997.

2. Підприємницьке право України: Підручник / Ред. Р. Б. Шишка. — Х.: Еспада, 2000.

3. Правові основи підприємницької діяльності / Ред. Л. А. Жук. — К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2002.

4. Хозяйственное право: Учебник / В. К. Мамутов, Г. Л. Знамен-
   ский, К. С. Хахулин и др.; Под ред. В. К. Мамутова. — К.: Юринком Интер, 2002.

5. Щербина В. С. Господарське право: Підручник / В. С. Щербина. — К.: Юрінком Інтер, 2003.

6. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року № 436-IV.

7. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року № 435-IV.

8. Закон України «Про Антимонопольний комітет України» від 26 лис-
   топада 1993 року № 3659-XII.

9. Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» від 22 листопада 1996 року № 543/96-ВР.

10. Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів» від 30 жовтня 1996 року № 448/96-ВР.

11. Закон України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» від 26 січня 1993 року № 2939-XII.

12. Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 07 червня 1996 року № 236/96-ВР.

13. Закон України «Про захист економічної конкуренції» від 11 січня 2001 року № 2210-III.

14. Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 1 червня 2000 року № 1775-III.

15. Закон України «Про ціни і ціноутворення» від 3 грудня 1990 року № 507-XII.

16. Біла Р. Л. Адміністративна відповідальність за порушення антимонопольного законодавства України: Автореферат канд. юрид. наук. — Одеса, 1995.

17. Постанова КМУ «Про Порядок заняття торговельною діяльністю
    і правила торговельного обслуговування» від 8 лютого 1995 року № 108.

18. Наказ Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства фінансів України «Про затвердження Інструкції про порядок застосування економічних та фінансових (штрафних) санкцій органами державного контролю за цінами» від 3 грудня 2001 ро-
    ку № 298/519.

господарсько-правова відповідальність; гос-
подарське правопорушення; договірні правопорушення; позадоговірні правопорушення; принцип вини правопорушника; господарсько-пра-
вові санкції; штрафні санкції; відшкодування збитків; оперативно-господарські санкції; адміністративно-господарські санкції.

1. Порівняйте господарсько-правову та адміністративну відповідальність.

2. Ознайомтеся зі змістом Інструкції про порядок застосування економічних і фінансових (штрафних) санкцій органами державного контролю за цінами, затвердженої наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства фінансів України від 3 грудня 2001 року № 298/519.

3. Назвіть підстави для застосування господарсько-правової відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

4. Складіть перелік аргументів, за допомогою яких порушник може довести свою невинуватість.

5. Назвіть підстави звільнення особи від господарсько-право-
   вої відповідальності.

6. Які нормативно-правові акти розкривають зміст поняття «форс-мажор» (непереборна сила)?

7. Складіть форс-мажорне застереження.

8. Порівняйте положення Цивільного та Господарського кодексів України про відшкодування збитків.

Вирішіть зазначені ситуації

№ 1. ТОВ «Зима» та ВАТ «Квітка» уклали договір про надання послуг, який містив положення про те, що у разі несвоєчасної оплати належним чином наданих послуг Замовник зобов’язаний сплатити пеню в розмірі 1 % розміру несплачених коштів за кожен день прострочення платежу. 10 березня Виконавець надав За-
мовникові послуги в повному обсязі, що було зафіксовано в Акті виконаних робіт (наданих послуг). Вартість послуг становила 10 000 грн. Замовник, відповідно до умов договору, узяв на себе зобов’язання оплатити послуги не пізніше, як через п’ять днів з моменту оформлення Акту виконаних робіт (наданих послуг). 1 грудня того самого року Виконавець подав позов до суду про стягнення основного боргу та пені.

Обчисліть розмір пені, обґрунтуйте свою відповідь.

Визначте ціну позову.

До якого виду господарсько-правових санкцій належить пеня?

№ 2. Платник податку на додану вартість несвоєчасно перерахував ПДВ у розмірі 5000 грн до відповідного бюджету. Податкова інспекція під час перевірки прийняла рішення про накладення на платника податку штрафу.

Чи правомірні дії податкової інспекції?

До якого виду господарсько-правових санкцій належить штраф?

1. Визначіть поняття та значення господарсько-правової відповідальності.

2. Перелічіть підстави притягнення до господарсько-правової відповідальності.

3. У чому полягає принцип вини?

4. Охарактеризуйте позадоговірні господарські правопорушення.

5. Назвіть типові договірні господарські правопорушення.

6. Дайте визначення поняття «господарсько-правова санкція».

7. Розкрийте значення відшкодування збитків.

8. Хто має право застосовувати штрафні санкції?

9. Чи можна одночасно застосовувати такі господарсько-пра-
   вові санкції, як відшкодування збитків і штрафні санкції?

10. Розкрийте сутність оперативно-господарських санкцій.

11. Назвіть відмінності між такими господарсько-правовими санкціями, як оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

12. Хто має право застосувати господарсько-правові санкції?

Правове регулювання відносин, пов’язаних з відновленням платоспроможності боржника та банкрутством. Поняття неплатоспроможності. Поняття банкрутства та підстави застосування процедури банк-
рутства. Характеристика сторін процедури банкрутства. Суб’єкт банкрутства. Учасники провадження у справі про банкрутство. Конкурсні та поточні кредитора: правова характеристика. Правовий статус комітету кредиторів, порядок його формування. Роль арбітражного керуючого в процедурі відновленням платоспро-
можності боржника чи визнання його банкрутом. Заходи щодо запобігання банкрутству боржника. Позасудові процедури. Підстави порушення справи про банкрутство. Провадження у справах про банкрутство, характеристика його основних стадій. Санація. План санації: порядок складання та затвердження. Особливості визнання банкрутом окремих видів суб’єктів господарювання. Ліквідаційна процедура. Наслідки визнання боржника банкрутом. Черговість задоволення претензій кре-
диторів. Мирова угода у справі про банкрутство. Припинення провадження у справі про банкрутство. Роль господарського суду в процедурі відновленням платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом.

Однією з підстав ліквідації юридичної особи в примусовому порядку є визнання її банкрутом. Ст. 104 ЦК України визначає, що порядок припинення юридичної особи в процесі відновлення його платоспроможності або визнання його банкрутом встановлюється законом. На сьогодні цим законом є Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14 травня 1992 року № 2343-XII.

Чинне законодавство містить такі визначення:

• неплатоспроможність — неспроможність суб’єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого стро-
  ку їх сплати грошові зобов’язання перед кредиторами, зокрема й із заробітної плати, а також виконати зобов’язання щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) не інакше, як через відновлення платоспроможності;

• банкрутство — визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність і задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури.

Під час опанування цієї теми студенти мають дослідити зміст поняття «неспроможність» і порівняти його з поняттями «неплатоспроможність» і «банкрутство».

У чинному законодавстві поняття «неплатоспроможність» без-
посередньо пов’язане з поняттям «грошове зобов’язання». Тому сту-
дентам необхідно з’ясувати зміст останнього й дослідити склад грошових зобов’язань.

Сторонами у справі про банкрутство є кредитори та боржник (банкрут).

Боржником є суб’єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов’язання перед кредиторами, зокрема й зобов’язання щодо сплати податків і зборів (обов’язко-
вих платежів), упродовж трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати. Слід звернути увагу, що боржником може виступати як юридична, так і фізична особа — суб’єкт підприємницької діяльності.

Кредитором є юридична або фізична особа, яка має у встанов-
леному порядку підтверджені документами вимоги щодо грошо-
вих зобов’язань до боржника, виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за пра-
вильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов’язко-
вих платежів). Кредитори поділяються на конкурсних і поточних.

Конкурсні кредитори — це кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство та вимоги яких не забезпечені заставою майна боржника. До конкурсних кредиторів належать також кредитори, вимоги яких до боржника виникли внаслідок правонаступництва за умови виникнення таких вимог до порушення провадження у справі про банкрутство.

Поточні кредитори — це кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

Сторону у справі про банкрутство слід відрізняти від суб’єкта банкрутства (боржника, неспроможність якого виконати свої грошові зобов’язання встановлено господарським судом).

Студенти мають з’ясувати, які утворення не можуть виступати суб’єктами банкрутства.

У процедурі банкрутства виділяють також категорію учасників провадження у справі про банкрутство, до яких належать сторони, арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий са-
нацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управ-
ляти майном) боржника, а також у випадках, передбачених за-
коном, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство, Фонд державного майна України, державний орган з питань банкрутства, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника.

Справи про банкрутство підвідомчі господарським судам і розглядаються ними за місцезнаходженням боржника.

Право на звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство мають як боржник, так і кредитор.

Наведемо основні стадії процедури відновлення платоспроможності або визнання боржника банкрутом.

1. Порушення провадження у справі.

2. Виявлення кредиторів і санаторів.

3. Попереднє засідання господарського суду.

4. Прийняття рішення про санацію.

5. Визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

6. Укладання мирової угоди.

7. Припинення провадження у справі про банкрутство.

Студенти мають з’ясувати, які особи беруть участь у кожній із зазначених стадій, які дії вчиняються на кожній стадії, а також які документи повинні бути оформлені на кожній із стадій.

Студентам слід ознайомитися з наслідками, які тягне за собою визнання боржника банкрутом:

• підприємницька діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу;

• строк виконання всіх грошових зобов’язань банкрута та зобов’язання щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) вважається таким, що настав;

• припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), від-
  сотків та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості банкрута;

• відомості про фінансовий стан банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю;

• укладання угод, пов’язаних з відчуженням майна банкрута чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому цим розділом;

• скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження май-
  ном такого боржника. Накладання нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається;

• вимоги за зобов’язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред’являтися тільки в межах ліквідаційної процедури;

• виконання зобов’язань боржника, визнаного банкрутом, здійс-
  нюється у випадках і порядку, передбаченому цим розділом.

Усі кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у черговості, встановленій законом.

Студенти мають з’ясувати кількість черг, а також перелік вимог, які задовольняються в межах кожної черги.

Слід приділити також увагу порядку задоволення вимог у межах однієї черги.

Під час вивчення цієї теми важливо враховувати те, що недосконалість чинних нормативно-правових актів створює сприятливі умови для значної кількості зловживань, іноді процедура банкрутства використовується лише з метою уникнути відповідальності та невиконання взятих на себе зобов’язань.

Саме тому Кримінальний кодекс України встановлює відповідальність за вчинення таких злочинів, як фіктивне банкрутство, приховування банкрутства або умисне доведення до банкрутства.

Студенти мають опрацювати відповідні статті Кримінального кодексу, з’ясувати склад злочинів, а також дослідити положення інших нормативно-правових актів, що встановлюють юридичну відповідальність за правопорушення, вчинені у ході процедури банкрутства.

1. Правове регулювання відносин, пов’язаних з відновленням платоспроможності боржника та банкрутством.

2. Поняття неплатоспроможності.

3. Поняття банкрутства та підстави застосування процедури банкрутства.

4. Характеристика сторін процедури банкрутства.

5. Суб’єкт банкрутства.

6. Учасники провадження у справі про банкрутство.

7. Конкурсні та поточні кредитора: правова характеристика.

8. Правовий статус комітету кредиторів, порядок його формування.

9. Роль арбітражного керуючого в процедурі відновленням платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом.

10. Заходи щодо запобігання банкрутству боржника.

11. Позасудові процедури.

12. Підстави порушення справи про банкрутство.

13. Провадження у справах про банкрутство, характеристика його основних стадій.

14. Санація. План санації: порядок складання та затвердження.

15. Особливості визнання банкрутом окремих видів суб’єктів господарювання.

16. Ліквідаційна процедура.

17. Наслідки визнання боржника банкрутом.

18. Черговість задоволення претензій кредиторів.

19. Мирова угода у справі про банкрутство.

20. Припинення провадження у справі про банкрутство.

21. Роль господарського суду в процедурі відновленням платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом.

1. Жук Л. А. Господарське право: Навч. посіб. / Л. А. Жук, І. Л. Жук, О. М. Неживець. — К.: Кондор, 2003.

2. Науково-практичний коментар Господарського кодексу України / Кол. авт.: Г. Л. Знаменський, В. В. Хахулін, В. С. Щербина та ін.; За заг. ред. В. К. Мамутова. — К.: Юрінком Інтер, 2004.

3. Хозяйственное право: Учебник / В. К. Мамутов, Г. Л. Знамен-
   ский, К. С. Хахулин и др.; Под ред. В. К. Мамутова. — К.: Юринком Интер, 2002.

4. Щербина В. С. Господарське право: Підручник / В. С. Щербина. — К.: Юрінком Інтер, 2003.

5. Біла Р. Л. Адміністративна відповідальність за порушення антимонопольного законодавства України: Автореферат канд. юрид. наук. — Одесса, 1995.

6. Кибенко Е. Р. Корпоративное право Украины: Учеб. пособие. — Х.: Эспада, 2001.

7. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 26 червня 1996 року. — К., 1997.

8. Господарський процесуальний Кодекс України від 6 листопада 1991 року № 1798-XII.

9. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року № 436-IV.

10. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року № 435-IV.

11. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 року № 2343-XII.

12. Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» від 15 травня 2003 р. № 755-IV.

13. Постанова КМУ «Про Положення про реєстр неплатоспроможних підприємств та організацій» від 25 листопада 1996 року № 1403.

14. Наказ Агентства з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій «Про затвердження Методики проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану підприємств та організацій» від 27 червня 1997 року № 81.

15. Роз’яснення ВАСУ «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств» від 12 вересня 1996 року № 02-5/334.

неплатоспроможність; неспроможність; банкрутство; боржник; банкрут; кредитор; конкурсний кредитор; поточний кредитор; комітет кредиторів; арбітражний керуючий; санація; план санації; ліквідаційна процедура; мирова угода.

1. Дайте визначення поняттям «неспроможність» і «неплатоспроможність», порівняти їх.

2. Проаналізуйте положення Господарського кодексу України про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом.

3. Назвіть осіб, які беруть участь у процедурі банкрутства.

4. Охарактеризуйте заяву про порушення справи про банкрутство.

5. Розтлумачте термін «безспірні вимоги».

6. Чим обсяг прав поточних кредиторів відрізняється від обсягу прав конкурсних кредиторів?

7. Ознайомитеся з положеннями Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», що регламентують порядок створення та повноваження комітету кредиторів.

8. Назвіть позасудові процедури.

9. Які дії вчиняються на попередньому засіданні господарського суду?

10. У чому полягає відмінність попереднього та підготовчого засідань господарського суду?

11. Назвіть підстави для застосування процедури санації.

12. Охарактеризуйте план санації.

13. У чому полягає специфіка процедури банкрутства фізичної особи — суб’єкта підприємницької діяльності?

14. Які дії вчиняються в межах ліквідаційної процедури?

15. Назвіть черги задоволення вимог кредиторів.

16. Охарактеризуйте зміст і форму мирової угоди.

17. Охарактеризуйте строки в провадженні у справі про банкрутство.

Вирішіть зазначені ситуації

№ 1. У 2002 році АТ «Зграя» створило дочірнє підприємство «Атол». Згідно з установчими документами вищим органом управління ДП «Атол» був власник, тобто акціонерне товариство. У 2004 році АТ «Зграя» було визнано банкрутом в установленому законом порядку. Під час ліквідаційної процедури постало питання про звернення стягнення на частину майна ДП, пропорційну частці АТ у статутному капіталі ДП.

Які наслідки настають для дочірньої компанії у разі визнання материнської компанії банкрутом?

Як здійснюватиметься управління ДП у разі визнання АТ банкрутом?

Які нормативно-правові акти передбачають звернення стягнення на частину майна юридичної особи за боргами учасника?

В яких випадках і в якому порядку може бути звернено стягнення на частину майна юридичної особи за боргами учасника?

№ 2. Командитне товариство «Степченко та Васильєв» уклало договір купівлі-продажу комп’ютерної техніки з ТОВ «Соло», згід-
но з яким передало у власність покупця зазначену техніку. Покупець, згідно з вимогами договору, зобов’язався перерахувати на банківський рахунок продавця 15 000 грн (у тому числі ПДВ) упродовж трьох місяців з моменту передачі комп’ютерної техніки.

Своїх договірних зобов’язань покупець не виконав, у зв’язку
з чим Продавець звернувся до господарського суду з позовом про стягнення суми заборгованості за договором купівлі-продажу. У ході судового розгляду було з’ясовано, що ТОВ «Соло» відсутнє за своїм місцезнаходженням. За результатами розгляду справи господарським судом було винесено рішення на користь командитного товариства «Степченко та Васильєв» про стягнення на їх користь 15 000 грн.

Командитне товариство «Степченко та Васильєв» подало до господарського суду заяву про порушення справи про банкрутство ТОВ «Соло».

До якого господарського суду слід подати командитному товариству «Степченко та Васильєв» заяву про порушення справи про банкрутство ТОВ «Соло»?

Які підстави порушення справи про банкрутство?

Яке рішення має ухвалити господарський суд?

№ 3. У січні 2004 року державне підприємство «Держбудова» на підставі договору виконало роботи для АТ «Мур», про що було складено Акт виконаних робіт. Вартість робіт становила 74 000 грн. Роботи мали бути оплачені замовником у строк до 1 грудня 2004 року.

10 січня 2005 року державне підприємство «Держбудова» звернулося до господарського суду з позовом про стягнення з АТ «Мур» 74 000 грн. У ході судового розгляду з’ясувалося, що 5 червня 2004 року господарським судом було порушено провадження у справі про банкрутство, про що 10 вересня 2004 року було розміщено оголошення в друкованих ЗМІ.

Які правові наслідки порушення господарським судом провад-
ження у справі про банкрутство?

Як задовольняються вимоги кредиторів під час процедури бан-
крутства?

До яких кредиторів (конкурсних або поточних) належить Державне підприємство «Держбудова»?

Які дії мало вчинити державне підприємство «Держбудова»?

1. Дайте визначення поняття «банкрутство».

2. Перелічіть підстави для порушення провадження у справі про банкрутство.

3. У чому полягає безспірність вимог кредиторів?

4. Назвіть сторони у справі про банкрутство.

5. Яким документом оформлюється порушення провадження у справі про банкрутство.

6. Охарактеризуйте порядок формування комітету креди-
   торів.

7. Назвіть вимоги до арбітражного керуючого.

8. Перелічіть позасудові процедури.

9. Назвіть стадії провадження у справі про банкрутство.

10. Охарактеризуйте порядок затвердження плану санації.

11. Назвіть суб’єктів господарювання, процедура банкрутства яких має певні особливості.

12. Охарактеризуйте порядок задоволення вимог кредиторів однієї черги.

13. Як оформлюється припинення провадження у справі про банкрутство?

Поняття та ознаки кредиту. Види кредиту. Форми кредиту. Характеристика банківського кредиту. Характеристика лізингового кредиту. Характеристика іпо-
течного кредиту. Правова природа кредитного договору. Кредитний договір: зміст та форма. Порядок укладення кредитного договору. Види рахунків. Операції, що можуть здійснюватися за поточними та депозитними рахунками. Порядок відкриття рахунків в установах банків фізичними особами-суб’єктами підприємницької діяльності. Порядок відкриття рахунків в установах банків юридичними особами. Порядок відкриття рахунків в установах банків структурними підрозділами юридичних осіб. Порядок здійснення розрахун-
ків у господарському обороті. Характеристика платіж-
них інструментів: акредитиву, інкасо, платіжного доручення та ін.

Кредит можна визначити як позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.

Отже, кредит має такі ознаки:

• забезпеченість — банк надає кредит позичальникові за наявності гарантії платоспроможного суб’єкта господарювання чи поручительства іншого банку, під заставу належного позичальникові майна, під інші гарантії, що існують у банківській прак-
  тиці. З цією метою банк має право попередньо вивчити стан гос-
  подарської діяльності позичальника, його платоспроможність і спрогнозувати ризик непогашення кредиту;

• повернення й строковість — обов’язкове повернення кредиту у встановлений строк;

• платність — кредити надаються банком під відсоток, ставка якого зазвичай не може бути нижчою за відсоткову ставку за кре-
  дитами, які бере сам банк, і відсоткову ставку, що виплачується ним за депозитами. Надання безвідсоткових кредитів забороняється, крім випадків, передбачених законом.

• цільовий характер використання — передбачає спрямування отриманих за кредитом коштів на досягнення цілей, визначених сторонами в договорі.

Банк здійснює контроль за виконанням умов кредитного договору, цільовим використанням, своєчасним і повним погашенням позички в порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до чинного законодавства банки здійснюють кредитні операції, що полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах і на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) і громадян.

Під час вивчення цієї теми слід звернути увагу на форми банківського кредиту, з’ясувати зміст кредиту кожної форми. У сфері господарювання розрізняють такі форми кредиту, як банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний та ін.

Комерційний кредит — це кредит, що надається як аванс, попередня оплата, відстрочення або розстрочення оплати товарів, робіт або послуг. Він може бути передбачений договором, виконання якого пов’язане з переданням у власність другій стороні грошових коштів або речей, що визначаються родовими ознаками.

Лізинговий кредит — це відносини між юридичними особами, що виникають у разі оренди майна й супроводжуються укладанням лізингової угоди. Лізинг є формою майнового кредиту. Об’єк-
том лізингу є рухоме (машини, обладнання, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка) та нерухоме (будинки, споруди, система телекомунікацій та ін.) майно. Суб’єктами лізингу можуть бути лізингодавець (суб’єкт господарювання, що є власником об’єкта лізингу й здає його в оренду), користувач (суб’єкт, який домовляється з лізингодавцем на оренду про набуття права володіння та розпорядження об’єктом лізингу у встановлених лізинговою угодою межах), виробник (підприємство, організація та інші суб’єкти господарювання, що здійснюють виробництво або реалізацію товарно-матеріальних цінностей).

Іпотечний кредит — це особливий вид економічних відносин з приводу надання кредитів під заставу нерухомого майна. Кредиторами з іпотеки можуть бути іпотечні банки або спеціальні іпотеч-
ні компанії, а також комерційні банки. Позичальниками можуть бути юридичні та фізичні особи, які мають у власності об’єкти іпотеки, або мають поручителів, які надають під заставу об’єкти іпотеки на користь позичальника. Предметом іпотеки у разі надання кредиту доцільно використовувати: житлові будинки, квартири, виробничі будинки, споруди, магазини, земельні ділянки, що є власністю позичальника й не є об’єктом застави за іншою угодою.

Консорціумний кредит — це кредит, який надається позичальнику банківським консорціумом шляхом:

а) акумулювання кредитних ресурсів у визначеному банку з по-
дальшим наданням кредитів суб’єктам господарської діяльності;

б) гарантування загальної суми кредиту провідним банком або групою банків;

в) зміни гарантованих банками-учасниками квот кредитних ресурсів за рахунок залучення інших банків для участі в консорціумній операції.

Поряд з формами кредиту існують і види кредиту. Види кредитів, які надаються банками, розрізняються за:

• строками користування (короткострокові — до одного року, середньострокові — до трьох років, довгострокові — понад три роки);

• способом забезпечення;

• ступенем ризику;

• методами надання;

• строками погашення;

• іншими умовами надання, користування або погашення.

Для одержання банківського кредиту позичальник повинен надати банкові пакет документів. Студенти мають з’ясувати, які саме документи слід підготувати, та які вимоги до них висуваються.

Зазначимо, що суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності можуть одержувати кредити як у національних фінансових установах, так і в іноземних. В іноземних фінансових установах ці особи можуть отримувати валютні кредити на договірній основі. При цьому умови кредитного договору не можуть суперечити законодавству України.

Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності, у статутному фон-
ді яких є частка державного майна, можуть укладати кредитні договори з іноземними фінансовими установами лише за згодою Фонду державного майна України.

У процесі вивчення теми особливу увагу варто приділити кредитному договору, його змісту та формі, порядку укладання, виконання, зміни та припинення.

Кредитування суб’єктів підприємницької діяльності проводиться банками на договірних засадах шляхом укладання кредитних договорів.

Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума й строк кредиту, умови й порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов’язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов’язки, права й відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Зазначимо, що основна теоретична проблема полягає в кваліфікації кредитного договору як реального чи консенсуального, одно- або двостороннього. Частина фахівців підтримує погляд, згідно з яким кредитний договір є різновидом договору позики, а тому є реальним та одностороннім. Проте чимало теоретиків виз-
начає кредитний договір як консенсуальний та двосторонній.

Студентам слід дослідити відповідні наукові джерела та сфор-
мувати власну позицію щодо згаданого питання.

Кредитний договір є оплатним договором.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми, кредитний договір є недійсним.

Кредитодавець має право відмовитися від надання позичальникові передбаченого договором кредиту частково або в повному обсязі у разі порушення процедури визнання позичальника банкрутом або за наявності інших обставин, які явно свідчать про те, що наданий позичальникові кредит своєчасно не буде повернений.

Позичальник має право відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця до встановленого договором строку його надання, якщо інше не встановлено договором або законом.

У разі порушення позичальником встановленого кредитним договором обов’язку цільового використання кредиту кредитодавець також має право відмовитися від подальшого кредитування позичальника за договором.

Укладаючи кредитний договір, сторони не позбавлені права в цьому самому договорі передбачити умови щодо забезпечення виконання зобов’язання боржником.

Для отримання кредиту позичальник звертається до банку. Останній аналізує, вивчає діяльність потенційного позичальника, визначає його кредитоспроможність, прогнозує ризик неповернення кредиту й приймає рішення про надання або відмову у наданні кредиту. Забороняється надання кредитів на покриття збитків господарської діяльності позичальника, а також формування та збільшення статутного капіталу господарських товариств.

Недотримання вимог законодавства під час укладання кредитних договорів призводить до виникнення спорів з боржниками з приводу визнання недійсними (повністю чи у певній частині) таких договорів і застосування наслідків, передбачених Цивільним кодексом України.

Ще одним важливим питанням цієї теми є відкриття та використання рахунків в установах банків.

Згідно з положеннями чинного законодавства України, зокрема ст. 380 Цивільного кодексу України, платежі за зобов’язан-
нями між організаціями, здійснюються в порядку безготівкових розрахунків через кредитні установи, в яких зазначені організації зберігають свої кошти.

На сьогодні порядок відкриття рахунків в установах банків регламентований Законом України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 року та Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іно-
земних валютах, затвердженою Постановою правління НБУ 12 лис-
топада 2003 року № 492.

Нині суб’єкти господарювання, фізичні особи, іноземні представництва, нерезиденти-інвестори, виборчі блоки політичних пар-
тій (клієнти) мають право відкрити рахунок у банку. Існують такі види рахунків: поточні, вкладні (депозитні) у національній та іно-
земній валюті.

Суб’єкти господарювання, нерезиденти-інвестори, іноземні представництва й фізичні особи мають право відкривати рахунки для забезпечення своєї господарської діяльності й власних потреб у будь-яких банках України відповідно до власного вибору, крім випадків, коли банк не має можливості прийняти на банківське обслуговування або якщо така відмова допускається законом або банківськими правилами.

Поточний рахунок — рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Вкладний (депозитний) рахунок — рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей, що передаються клієнтом в управління на встановлений строк або без його зазначення під певний відсоток і підлягають повер-
ненню клієнтові відповідно до законодавства України та умов договору.

Особа може відкрити також рахунок в іноземній валюті. Студенти мають з’ясувати, які види іноземних валют існують, як вони класифікуються.

Банківські рахунки в іноземній валюті поділяються на поточні та депозитні (вкладні). Поточний рахунок в іноземній валюті відкривається підприємству для проведення розрахунків у межах чинного законодавства України в безготівковій та готівковій іноземній валюті під час здійснення поточних операцій, визначених чинним законодавством України, та для погашення заборгованості за кредитами в іноземній валюті. Фізичним особам — суб’єк-
там підприємницької діяльності (резидентам) — поточний рахунок відкривається за режимом, визначеним для юридичних осіб-резидентів.

За поточними рахунками можуть здійснюватися поточні торговельні операції та поточні неторговельні операції. Студенти мають з’ясувати, які операції належать до кожного із згаданих видів операцій, а також дослідити процедуру відкриття поточних і депозитних рахунків, дізнатись, які документи необхідно подати до банку.

Студенти мають знати відмінності між поточним і депозитним рахунком. Депозитні рахунки відкриваються підприємствам усіх форм власності, їх відокремленим підрозділам, фізичним особам на підставі укладеного депозитного договору між власником рахунка та установою банку на визначений у договорі строк. Кошти на депозитні рахунки підприємств та їх відокремлених підроз-
ділів перераховуються з поточного рахунка й після закінчення строку зберігання повертаються на поточний рахунок. Проведення розрахункових операцій та видача коштів готівкою з депозитного рахунка юридичної особи або її відокремленого підрозділу забороняється.

Розглянемо далі порядок проведення розрахунків між суб’єк-
тами господарювання та іншими особами.

Розрахунки між юридичними особами, а також за участю фізичних осіб, пов’язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, здійснюються в безготівковій формі або готівкою, якщо інше не встановлено законом.

У разі здійснення безготівкових розрахунків допускається використання таких платіжних інструментів, як платіжні доручення, акредитиви, розрахункові чеки, інкасо тощо.

Сторони у договорі мають право обрати будь-який вид безготівкових розрахунків.

Безготівкові розрахунки здійснюються через банки, інші фінансові установи (далі — банки), в яких відкрито відповідні рахунки, якщо інше не випливає із закону та не обумовлене видом безготівкових розрахунків.

За платіжним дорученням банк зобов’язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи іншому бан-
ку у строк, установлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачено договором або звичаями ділового обороту.

У разі розрахунків за акредитивом банк (банк-емітент) за дорученням клієнта (платника) — заявника акредитива й відповідно до його вказівок або від свого імені зобов’язується провести платіж на умовах, визначених акредитивом, або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж на користь одержувача грошових коштів або визначеної ним особи — бенефіціара.

У разі розрахунків за інкасовими дорученнями (за інкасо) банк (банк-емітент) за дорученням клієнта здійснює за рахунок клієнта дії щодо одержання від платника платежу та (або) акцепту платежа.

Розрахунковим чеком (чеком) є документ, що містить нічим не обумовлене письмове розпорядження власника рахунка (чекодавця) банку переказати вказану у чеку грошову суму одержувачу (чекодержателю).

Суб’єкти підприємницької діяльності для здійснення розра-
хунків за загальним правилом самостійно обирають платіжні інструменти й зазначають їх під час укладання договорів.

Банки проводять договірне та примусове списання коштів з рахунків суб’єктів господарювання.

Примусове списання (стягнення) коштів — це списання коштів, що здійснюється стягувачем без згоди платника на підставі встановлених законом виконавчих документів у випадках, передбачених законом.

Договірне списання — списання грошей, яке здійснює банк згідно з дорученням його клієнта та в порядку, передбаченому в укладеному ними договорі.

1. Поняття та ознаки кредиту.

2. Види кредиту.

3. Форми кредиту.

4. Характеристика банківського кредиту.

5. Характеристика лізингового кредиту.

6. Характеристика іпотечного кредиту.

7. Правова природа кредитного договору.

8. Кредитний договір: зміст і форма.

9. Порядок укладення кредитного договору.

10. Види рахунків.

11. Операції, що можуть здійснюватися за поточними та депозитними рахунками.

12. Порядок відкриття рахунків в установах банків фізичними особами — суб’єктами підприємницької діяльності.

13. Порядок відкриття рахунків в установах банків юридичними особами.

14. Порядок відкриття рахунків в установах банків структурними підрозділами юридичних осіб.

15. Порядок здійснення розрахунків у господарському обороті.

16. Характеристика платіжних інструментів: акредитиву, інкасо, платіжного доручення тощо.

1. Господарське законодавство: Практикум. — К.: Юрінком Інтер, 2001.

2. Жук Л. А. Господарське право: Навч. посіб. / Л. А. Жук, І. Л. Жук, О. М. Неживець. — К.: Кондор, 2003.

3. Науково-практичний коментар Господарського кодексу України / Кол. авт.: Г. Л. Знаменський, В. В. Хахулін, В. С. Щербина та ін.; За заг. ред. В. К. Мамутова. — К.: Юрінком Інтер, 2004.

4. Хозяйственное право: Учебник / В. К. Мамутов, Г. Л. Знамен-
   ский, К. С. Хахулин и др.; Под ред. В. К. Мамутова. — К.: Юринком Интер, 2002.

5. Щербина В. С. Господарське право: Підручник / В. С. Щербина. — К.: Юрінком Інтер, 2003.

6. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 26 червня 1996 року. — К., 1997.

7. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року № 436-IV.

8. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року № 435-IV.

9. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 року № 2121-III.

10. Закон України «Про Національний банк України».

11. Закон України «Про іпотеку».

12. Закон України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

13. Закон України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» від 05 квітня 2001 року № 2346-III.

14. Закон України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю».

15. Закон України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати».

16. Інструкція про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затверджена Постановою Правління НБУ 12 листопада 2003 року № 492.

17. Роз’яснення ВАСУ «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з укладанням та виконанням кредитних договорів» від 06.10. 94.

18. Постанова КМУ та ПНБУ «Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), які передбачають розрахунки в іноземній валюті» від 21 червня 1995 року № 444.

19. Постанова ПНБУ «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» від 21 січня 2004 року № 22.

кредит; банківський кредит; лізинговий кредит; іпотечний кредит; кредитний договір; банківський рахунок; поточний рахунок; депозитний рахунок; платіжний інструмент; акредитив; інкасо; платіжне доручення.

1. Дайте визначення поняттям «кредит» і «позика», порівняйте їх.

2. Проаналізуйте положення Господарського кодексу України про кредитування.

3. Назвіть нормативно-правові акти, що регулюють кредитні відносини в Україні.

4. Назвіть осіб, які беруть участь у процедурі надання банківського кредиту.

5. Охарактеризуйте кредитний договір.

6. Поясніть сутність поняття «цільовий характер використання кредиту».

7. Назвіть інструменти, до яких може вдатися кредитор для захисту своїх прав у разі використання позичальником банківського кредиту не за його цільовим характером.

8. Назвіть підстави визнання кредитного договору недійсним.

9. Ознайомтеся з положеннями Закону України «Про банки і банківську діяльність», що регламентують кредитні відносини.

10. Назвіть форми кредиту.

11. У чому полягає відмінність банківського та комерційного кредитів?

12. Назвіть документи, які супроводжують процедуру кредитування.

13. Охарактеризуйте зміст кредитного договору.

14. Назвіть підстави припинення кредитного договору.

15. Охарактеризуйте види забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором.

16. Назвіть нормативно-правові акти, які передбачають використання платіжних інструментів.

17. Складіть перелік платіжних інструментів і наведіть коротку характеристику кожного з них.

18. Наведіть реквізити акредитиву.

19. Назвіть види акредитивів та охарактеризувати їх.

20. Поясніть сутність розрахунків за допомогою платіжної вимоги.

21. Що таке чек? Які переваги у використанні чеку порівняно з готівковими коштами?

22. У чому полягають переваги розрахунків за допомогою акредитиву? Обґрунтуйте відповідь.

1. Дайте визначення поняття «кредит».

2. Перелічіть ознаки кредиту.

3. У чому полягає відмінність кредиту та позики?

4. У чому полягає специфіка іпотечного кредитування?

5. Назвіть сторони кредитного договору, їх основні права та обов’язки.

6. Охарактеризуйте форму кредитного договору.

7. Охарактеризуйте стадії укладання кредитного договору.

8. З якої миті кредитний договір вважається таким, що укладений?

9. Чи підлягає кредитний договір державній реєстрації?

10. Перелічіть види банківських рахунків.

11. Назвіть відмінності між поточним і депозитним рахунками.

12. Назвіть суб’єкти, які мають право відкрити рахунки в установі банку.

13. Які операції можна здійснювати за поточними рахунками в національній валюті?

14. Назвіть операції, які можна здійснювати за поточними рахунками в іноземній валюті?

15. Охарактеризуйте етапи відкриття рахунку в банку.

16. Поясніть сутність поняття «платіжний інструмент».

17. Охарактеризуйте платіжне доручення.

18. У чому полягає сутність розрахунків за допомогою акредитиву?

Поняття та види зовнішньоекономічної діяльності. Ознаки зовнішньоекономічної діяльності. Принципи зовнішньоекономічної діяльності. Характеристика суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності. Права та обов’язки суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності. Характеристика правових режимів: національного режиму, режиму найбільшого сприяння та спеціального режиму. Характеристика державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Специфіка митно-тарифного регулювання. Мито та його види. Порядок встановлення та зміни ставок мита. Митна вартість товару. Нетарифне регулювання: поняття та основні засоби. Поняття та характеристика іноземних інвестицій. Форми іноземного інвестування. Правовий статус іноземних інвесторів. Гарантії захисту іноземних інвестицій. Поняття та характеристика вільних економічних зон. Види вільних економічних зон. Порядок створення вільних економічних зон в Україні.

Зовнішньоекономічна діяльність суб’єктів господарювання — це господарська діяльність, яка в процесі її здійснення потребує перетинання митного кордону України майном та/або робочою силою. Загальні засади здійснення зовнішньоекономічної діяльності визначають Господарський кодекс України, Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» та інші нормативно-пра-
вові акти.

Зовнішньоекономічна діяльність здійснюється на засадах свободи її суб’єктів добровільно вступати у зовнішньоекономічні відносини, провадити їх у будь-яких формах, не заборонених законом, і рівності перед законом усіх її суб’єктів.

Розглядаючи принципи зовнішньоекономічної діяльності, слід враховувати те, що вона є різновидом господарської діяльності, у зв’язку з чим при її здійсненні необхідно керуватися й принципами господарської діяльності.

До видів зовнішньоекономічної діяльності належать: експорт та імпорт товарів, капіталів і робочої сили; надання послуг; виконання робіт; валютно-фінансова діяльність; діяльність, пов’язана з передачею технологій, прав інтелектуальної власності; організація комерційних операцій на міжнародних біржах, торгах, аукціонів; орендні операції тощо.

Суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності є господарюючі суб’єкти — безпосередні учасники зовнішньоекономічних операції.

Перелік суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності наведено у ст. 378 ГК України. Їх можна класифікувати таким чином:

Суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності господарський кодекс визнає:

1. господарські організації — юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до Господарського кодексу України, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

2. громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які здійснюють господарську діяльність і зареєстровані відповідно до закону як підприємці;

1. підрозділи (структурні одиниці) іноземних суб’єктів господарювання, що не є юридичними особами за законодавством України (філії, відділення тощо), але мають постійне місцезна-
   ходження на території України й зареєстровані в порядку, встановленому законом.

Цей перелік є вичерпним.

Усі суб’єкти ЗЕД, незалежно від форми власності та інших ознак мають рівне право здійснювати будь-які види такої діяльності.

Серед основних прав суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності виділяють такі:

• право володіти, користуватися та розпоряджатися результатами, отриманими в процесі здійснення зовнішньоекономічної діяльності на свій розсуд. Вилучення результатів зовнішньоекономічної діяльності у власника без його згоди (з оплатою чи без такої) забороняється, за винятком випадків, передбачених законодавством України. До зазначених випадків належать, зокрема, запровадження режиму обов’язкового продажу валютної виручки;

• право відкривати свої представництва на території інших держав. Це право мають як суб’єкти господарювання України, так й іноземні суб’єкти, які можуть в установленому законом порядку відкривати на території України свої представництва;

• право на участь у міжнародних неурядових економічних ор-
  ганізаціях.

Під час вивчення цієї теми важливо з’ясувати умови здійснення зовнішньоекономічної діяльності фізичними, юридичними осо-
бами та підрозділами іноземних суб’єктів господарювання.

Певні види зовнішньоекономічної діяльності віднесено чинним законодавством України до видів діяльності, здійснення яких потребує спеціального дозволу (ліцензії). Для заняття ліцензованими видами зовнішньоекономічної діяльності суб’єкт господарювання має отримати ліцензію.

Особливу увагу слід приділити іноземним суб’єктам господарської діяльності. Для таких суб’єктів на території України запроваджуються три правові режими:

1. національний режим;

2. режим найбільшого сприяння;

3. спеціальний режим.

Іноземні суб’єкти господарювання мають право у встановленому законом порядку відкривати на території України свої пред-
ставництва.

Основними засобами регулюючого впливу держави на зовніш-
ньоекономічну діяльність є засоби тарифного та нетарифного регулювання.

Специфіка засобів тарифного регулювання полягає в тому, що вони належать до заходів опосередкованого (непрямого) регулювання, оскільки передбачають вплив на економічний стан суб’єк-
тів зовнішньоекономічної діяльності. До них належать регулювання цін і тарифів, встановлення різних видів мит, зборів та інших загальнообов’язкових платежів, надання інвестиційних, податкових та інших пільг, дотацій, компенсацій, цільових інно-
вацій та субсидій, встановлення штрафних санкцій за порушення правил здійснення зовнішньоекономічної діяльності тощо.

Основні напрями митного регулювання визначає Закон України «Про єдиний митний тариф», а ставки мита, якими обкладаються товари, що ввозяться на митну територію України, визначаються Законом України «Про митний тариф України» від 5 квіт-
ня 2001 року. Необхідно охарактеризувати види мита (адвалерне, специфічне, комбіноване, сезонне та особливі види мита) й ставки мита.

Нарахування мита на товари та інші предмети, що підлягають митному обкладенню, здійснюється на основі їх митної вартості, тобто ціни, яка фактично сплачена або підлягає сплаті за них на момент перетину митного кордону України.

Засоби нетарифного регулювання — група засобів, яка передбачає безпосередній (прямий) вплив на відповідні суспільні відносини. Нетарифне регулювання зовнішньоекономічної діяльності є складовою частиною заходів щодо захисту національного ринку, національного виробника, виконання окремих міжнародних зобов’язань. Воно охоплює комплекс таких заходів, як заборона окремих видів експорту або імпорту, ліцензування, квотування, патентування, сертифікацію, стандартизацію, застосуван­ня нормативів і лімітів, установлення індикативних цін, еколо-
гічний, фітосанітарний, ветеринарний, валютний та інші види контролю.

Основними методами нетарифного регулювання ЗЕД є:

• заборона окремих видів експорту та імпорту;

• експорт та імпорт товарів, що здійснюються з порушенням прав інтелектуальної власності;

• ліцензування та квотування;

• індикативні ціни;

• спеціальні імпортні процедури;

• реєстрація та облік окремих видів зовнішньоекономічних контрактів;

• технічні, фармакологічні, фітосанітарні, ветеринарні та еко-
  логічні стандарти та вимоги;

• валютний контроль.

Особливу увагу необхідно приділити такій сфері зовнішньоекономічної діяльності, як іноземне інвестування.

Зауважимо, що іноземне інвестування в Україні здійснюється на підставі Закону України «Про режим іноземного інвестування» від 19 березня 1996 року, Закону України «Про захист іноземних інвестицій на Україні» від 10 вересня 1991 року, Конвенції про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами, ратифікованої Верховною Радою України 16 березня 2000 року та інших нормативно-правових актів.

Іноземні інвестиції — це цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об’єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту.

Іноземні інвестиції можуть здійснюватися у формах:

• часткової участі у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними й фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств;

• створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств повністю;

• придбання не забороненого законами України нерухомого чи рухомого майна, зокрема й будинків, квартир, приміщень, обладнання, транспортних засобів та інших об’єктів власності, шля-
  хом прямого одержання майна та майнових комплексів або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;

• придбання самостійно чи за участю українських юридичних або фізичних осіб прав на користування землею та використання природних ресурсів на території України;

• придбання інших майнових прав; господарської (підприємницької) діяльності на основі угод про розподіл продукції;

• в інших формах, які не заборонені законами України, зокрема й без створення юридичної особи на підставі договорів із суб’єктами господарської діяльності України.

Іноземні інвестиції можуть вкладатися в будь-які об’єкти, інвестування в які не заборонено законами України.

Ще одним питанням, яке розглядається в межах цієї теми, є статус вільних економічних зон. Вільна економічна зона — це частина території України, на якій встановлюються й діють спеціальний правовий режим економічної діяльності та порядок застосування та дії законодавства України. На території вільної економічної зони запроваджуються пільгові митні, валютно-фі-
нансові, податкові та інші умови економічної діяльності націо-
нальних та іноземних юридичних і фізичних осіб.

Вільні економічні зони створюються та функціонують на підставі Закону України «Про загальні засади створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» від 13 жовт-
ня 1992 року та спеціальних законів, якими створені певні вільні економічні зони, зокрема Закону України «Про спеціальну економічну зону «Яворів» від 15 січня 1999 року, Закону України «Про спеціальну економічну зону «Закарпаття» від 22 берез-
ня 2001 року тощо.

Метою створення вільних економічних зон є залучення іноземних інвестицій та сприяння їм, активізація спільно з іноземними інвесторами підприємницької діяльності для нарощування експорту товарів і послуг, поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції та послуг, залучення й впровадження нових технологій, ринкових методів господарювання, розвитку інфраструктури рин-
ку, поліпшення використання природних і трудових ресурсів, при-
скорення соціально-економічного розвитку України.

На території України можуть створюватися вільні економічні зони різних функціональних типів: вільні митні зони й порти, експортні, транзитні зони, митні склади, технологічні парки, технополіси, комплексні виробничі зони, туристсько-рекреаційні, стра-
хові, банківські тощо.

Вільні економічні зони створюються Верховною Радою Украї-
ни за ініціативою Президента України, Кабінету Міністрів Ук-
раїни або місцевих Рад народних депутатів України та місцевої державної адміністрації.

1. Поняття та види зовнішньоекономічної діяльності. Ознаки зовнішньоекономічної діяльності.

2. Принципи зовнішньоекономічної діяльності.

3. Характеристика суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності. Права та обов’язки суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності.

4. Характеристика правових режимів: національного режиму, режиму найбільшого сприяння та спеціального режиму.

5. Характеристика державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

6. Специфіка митно-тарифного регулювання.

7. Мито та його види. Порядок встановлення та зміни ставок мита. Митна вартість товару.

8. Нетарифне регулювання: поняття та основні засоби.

9. Поняття та характеристика іноземних інвестицій.

10. Форми іноземного інвестування.

11. Правовий статус іноземних інвесторів.

12. Гарантії захисту іноземних інвестицій.

13. Поняття та характеристика вільних економічних зон.

14. Види вільних економічних зон.

15. Порядок створення вільних економічних зон в Україні.

1. Жук Л. А. Господарське право: Навч. посіб. / Л. А. Жук, І. Л. Жук, О. М. Неживець. — К.: Кондор, 2003.

2. Зобов’язальне право: теорія і практика / За ред. О. В. Дзери. — К., 2000.

3. Косак В. М. Іноземні інвестиції в Україніі (цивільно-правовий аспект). — Львів, 1996.

4. Омельченко А. Інвестиційне право: Навч. посіб. — К.,1999.

5. Підприємницьке право України: Підручник / Ред. Р. Б. Шишка. — Х.: Еспада, 2000.

6. Правила ИНКОТЕРМС — 1999/2000. — К.: Юстиниан, 2002.

7. Правове регулювання господарських відносин за участю промислових підприємств. — Х.: Право, 2000.

8. Хозяйственное право: Учебник / В. К. Мамутов, Г. Л. Знамен-
   ский, К. С. Хахулин и др.; Под ред. В. К. Мамутова. — К.: Юринком Интер, 2002.

9. Щербина В. С. Господарське право: Підручник / В. С. Щербина. — К.: Юрінком Інтер, 2003.

10. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року № 436-IV.

11. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року № 435-IV.

12. Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» від 22 листопада 1996 року № 543/96-ВР.

13. Закон України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» від 13 жовтня 1992 року № 2673-XII.

14. Закон України «Про захист іноземних інвестицій на Україні» від 10 вересня 1991 року № 1540a-XII.

15. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 року № 959-XII.

16. Закон України «Про митний тариф Украіни» від 05 квітня 2001 року № 2371-III.

17. Закон України «Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах» від 15 вересня 1995 року № 327/95-ВР.

18. Закон України «Про режим іноземного інвестування» від 19 березня 1996 року № 93/96-ВР.

19. Венская конвенция о договорах международной купли-продажи товаров. Комментарий. — М.: Юрид. лит., 1994.

20. Постанова КМУ «Про затвердження Положення про порядок дер-
    жавної реєстрації договорів (контрактів) про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора» від 30 січня 1997 року № 112.

21. Постанова КМУ «Про порядок затвердження інвестиційних програм і проектів будівництва та проведення їх комплексної державної експертизи» від 11 квітня 2002 року № 483.

22. Постанова КМУ та ПНБУ «Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), які передбачають розрахунки в іноземній валюті» від 21 червня 1995 року № 444.

23. Постанова ПНБУ «Про затвердження Інструкції про порядок видачі індивідуальних ліцензій на здійснення інвестицій за кордон» від 16 березня 1999 року № 122.

24. Наказ Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства фінансів України «Про затвердження Інструкції про порядок застосування економічних та фінансових (штрафних) санкцій органами державного контролю за цінами» від 3 грудня 2001 ро-
    ку № 298/519.

25. Наказ Міністерства економіки України, Державної митної служби України, Державної податкової адміністрації України, Міністерства фінансів України «Порядок здійснення моніторингу за функціонуванням спеціальних (вільних) економічних зон і територій пріоритет-
    ного розвитку та дотриманням умов спеціальних режимів їх діяльності» від 20 вересня 1999 року № 114/600/496/221.

26. Положення про порядок реєстрації договорів, які передбачають виконання резидентами боргових зобов’язань перед нерезидентами за залученими від нерезидентів кредитами, позиками в іноземній валюті, затверджене Постановою Правління Національного банку України від 22 грудня 1999 року № 602.

27. Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (конт-
    рактів), затв. наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції 06 вересня 2001 року № 201.

28. Регламент Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України, затв. рішенням Президії Торгово-промислової палати України від 25 серпня 1994 року, протокол № 107 (3).

зовнішньоекономічна діяльність; експорт; імпорт; транзит; суб’єкт зовнішньоекономічної діяльності; національний режим; режим найбільшого сприяння; спеціальний режим; митно-тарифне регулювання; мито; ставка мита; митна вартість товару; нетарифне регулювання; іноземні інвестиції; іноземний інвестор; вільна економічна зона.

1. Назвіть нормативно-правові акти, які регламентують порядок відкриття представництв іноземних суб’єктів господарювання на території України.

2. Назвіть суб’єктів, на яких поширюється режим найбільшого сприяння.

3. Складіть перелік товарів і предметів, на які впродовж ос-
   таннього року встановлювалося сезонне мито.

4. У чому полягає відмінність між спеціальним і компенсаційним митом?

5. Назвіть складові митної вартості товару.

6. Дайте характеристику поняттям «квота» й «контингент».

7. Назвіть нормативно-правові акти, що встановлюють гарантії захисту прав іноземних інвесторів.

8. Складіть перелік вільних економічних зон, що функціонують на території України.

Вирішіть зазначені ситуації

№ 1. Суб’єкт підприємницької діяльності Лопатін В. С. уклав договір купівлі-продажу деревини іноземним контрагентом — фірмою «Вудз Корпорейшн». Договір було складено англійською мовою, у ньому містилися преамбула із зазначенням повних назв і місцезнаходження контрагентів, предмет договору, кількість та якість товару (деревини), ціна товару в доларах США та порядок оплати. При цьому останнє застереження договору передбачало, що товар оплачується в євро.

Які нормативно-правові акти та договори регламентують порядок укладення договорів купівлі-продажу з іноземними контр-
агентами?

Чи всі істотні умови містить описаний вище договір купівлі-продажу?

Які наслідки тягне за собою невідповідність змісту договору вимогам закону?

Чи може в зовнішньоекономічному договорі відрізнятися валюта ціни та валюта платежу (розрахунку)?

№ 2. Товариство з додатковою відповідальністю «Свірта» прид-
бало за імпортним договором транспортний засіб вартістю 30 000 до-
ларів США. При цьому ТДВ «Свірта» сплатило за договором страхування цього транспортного засобу 1000 доларів США, а та-
кож витратило на його транспортування 800 доларів. З метою прискорення процедури митного оформлення покупець завчасно обчислив розмір мита й ПДВ, виходячи з вартості транспортного засобу.

Які нормативно-правові акти передбачають сплату обов’яз-
кових платежів під час ввезення на митну територію України транспортних засобів?

Що є базою для обчислення розміру мита?

Що є базою для обчислення розміру податку на додану вартість?

Які обов’язкові платежі, крім мита й ПДВ, слід сплатити імпортеру?

№ 3. За договором купівлі-продажу українська фірма «Сула» продала іноземному контрагенту 1000 тонн пшениці загальною вартістю 130 000 доларів США. Товар було відвантажено покупцеві, про що свідчить вантажна митна декларація від 10 березня. Оплата товару мала бути проведена 10 травня. Проте станом на 10 червня на банківський рахунок продавця зазначені кошти не надійшли.

В який строк, згідно з чинним законодавством України, мають проводитися розрахунки за зовнішньоекономічними договорами?

Які санкції передбачає чинне законодавство за порушення встановлених строків розрахунків?

Яких заходів має вжити українська фірма «Сула» за такої ситуації?

1. Розкрийте поняття зовнішньоекономічної діяльності.

2. Перелічіть ознаки зовнішньоекономічної діяльності.

3. Охарактеризуйте принципи зовнішньоекономічної діяльності.

4. Які суб’єкти мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність?

5. Назвіть права суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності.

6. Розкрийте сутність національного режиму.

7. На яких суб’єктів поширюється режим найбільшого сприяння?

8. Які державні органи здійснюють регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

9. У чому полягає сутність митно-тарифного регулювання зов-
   нішньоекономічної діяльності?

10. Дайте визначення поняття «мито».

11. Назвіть види мита.

12. Розкрийте зміст поняття «митна вартість товару».

13. Перелічіть засоби нетарифного регулювання.

14. Дайте визначення поняттям «іноземне інвестування», «іноземна інвестиція» та «іноземний інвестор».

15. Яке підприємство називають іноземним?

16. Дайте визначення поняття «вільна економічна зона» та наз-
    віть види вільних економічних зон.

Поняття оренди. Об’єкт оренди. Поняття договору оренди. Форма договору оренди. Сторони в договорі орен-
ди. Істотні умови договору оренди. Порядок укладання, зміни та припинення договору оренди. Поняття лізингу. Види й форми лізингу. Перспективи розвитку орендних
і лізингових відносин в Україні.

Розгляд теми варто розпочати із з’ясування сутності поняття «оренда». Згідно з чинним законодавством (ст. 759 ЦКУ, ст. 283 ГКУ, ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»), оренда — це засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої господарської діяльності. Слід звернути увагу на те, що Цивільний кодекс України ототожнює поняття «оренда» та «найм».

Предметом договору оренди може бути річ, яка має індивідуальні ознаки й зберігає свій первісний вигляд під час неодноразового використання (неспоживна річ).

Об’єктом оренди (предметом договору оренди) можуть бути, зокрема:

• державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об’єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), від-
  окремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об’єкт, та автономними інженерними комунікаціями й системою енергопостачання;

• нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення);

• інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб’єктам господарювання;

• майнові права.

Слід звернути увагу на те, що закон не лише визначає, що може бути предметом договору оренди, а й встановлює види майна, які не можуть бути предметом договору найму.

При цьому не можуть бути об’єктами оренди цілісні майнові комплекси державних підприємств, їх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць), структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць) казенних підприємств, що здійснюють діяльність, пов’я-
зану з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів; цілісні майнові комплекси казенних підприємств.

Орендар має право передати окремі об’єкти оренди в суборенду, якщо інше не передбачено законом або договором оренди. При цьому слід пам’ятати, що передача в суборенду цілісних майнових комплексів не припустима.

З визначення оренди видно, що вона виникає на підставі договору оренди. За договором оренди одна сторона (орендо-
давець) передає другій стороні (орендареві) за плату на пев-
ний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Сторонами договору оренди є орендодавець та орендар. Ними можуть бути фізичні та юридичні особи, зокрема фізичні та юридичні особи іноземних держав, міжнародні організації та особи без громадянства.

Під час вивчення цієї теми особливу увагу варто приділити правам та обов’язкам сторін договору оренди. Вкажімо їх.

1. Орендар має переважне право перед іншими суб’єктами гос-
подарювання на продовження строку дії договору оренди.

2. Орендар може бути зобов’язаний використовувати об’єкт оренди за цільовим призначенням відповідно до профілю виробничої діяльності підприємства, майно якого передано в оренду.

3. Орендар зобов’язаний берегти орендоване майно відповідно до умов договору, запобігаючи його псуванню або пошкодженню, та своєчасно й в повному обсязі сплачувати орендну плату.

4. Орендар відшкодовує орендодавцю вартість орендованого майна у разі його відчуження або його знищення чи псування з вини орендаря.

Проте зазначений перелік не є вичерпним.

Чинне законодавство встановлює певні вимоги щодо окремих договорів оренди. Так, орендодавцями у договорі оренди держав-
ного або комунального майна є:

1. Фонд державного майна України, його регіональні відділення — щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів і нерухомого майна, яке є державною власністю, а також іншого майна у випадках, передбачених законом;

2. органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим або місцевими радами управляти майном, — відповідно щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим або є у комунальній власності;

3. державні (комунальні) підприємства — щодо окремого індивідуально визначеного майна, а з дозволу орендодавців, зазначених у пункті 2 цієї статті, — також щодо цілісних майнових комплексів, їх структурних підрозділів і нерухомого майна.

Ст. 6 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» передбачає, що фізична особа, яка бажає укласти договір оренди державного майна, до його укладення зобов’язана зареєструватись як суб’єкт підприємницької діяльності.

Особливу увагу студентам слід приділити істотним умовам договору оренди. Істотними умовами договору оренди Господарський кодекс України вважає:

• об’єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її ін-
  дексації);

• строк, на який укладається договір оренди;

• орендна плата з урахуванням її індексації;

• порядок використання амортизаційних відрахувань;

• відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

Важливо пам’ятати, що договір оренди державного та комунального майна має певну специфіку. Перелік істотних умов договору оренди державного та комунального майна наведено у ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна». До них належать:

• відомості про об’єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації);

• термін, на який укладається договір оренди;

• орендну плата з урахуванням її індексації;

• порядок використання амортизаційних відрахувань;

• відновлення орендованого майна та умови його повернення;

• виконання зобов’язань;

• відповідальність сторін;

• страхування орендарем взятого ним в оренду майна;

• обов’язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.

Згідно із загальним правилом, сторони можуть передбачити у договорі оренди й інші умови.

За користування об’єктом оренди орендар сплачує орендодавцеві орендну плату — фіксований платіж, який сплачується незалежно від результатів господарської діяльності орендаря. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Орендна плата зазвичай встановлюється у грошовій формі, проте за згодою сторін може бути в натуральній або грошово-натуральній формі.

Ще одним важливим питанням є порядок укладання, зміни та припинення договору оренди.

Договір оренди майна, яке перебуває у приватній власності, укладається в порядку, передбаченому для господарських договорів.

Специфічним є порядок укладання договорів оренди державного або комунального майна, який регламентується ст. 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Фізичні та юридичні особи, які бажають укласти договір орен-
ди, подають заяву, проект договору оренди, а також інші документи, згідно з переліком, визначеним Фондом державного майна України, відповідному орендодавцеві.

Якщо до орендодавця надійшла заява про оренду цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу, нерухомого майна, а також майна, що не ввійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), орендодавець у п’ятиденний строк після дати реєстрації заяви надсилає копії матеріалів органу, уповноваженому управляти відповідним майном. У разі, якщо орендодавець або орендар, згідно із законодавством, займає монопольне становище на ринку; у результаті укладання договору оренди підприємець або група підприємців можуть зайняти монопольне становище на ринку; сумарна вартість активів або сумарний обсяг реалізації товарів (робіт, послуг), що належать об’єкту оренди та ініціаторові укладання договору оренди, перевищують показники, визначені законодавством, орендодавець повинен надіслати копії матеріалів і до органу Антимонопольного комітету Ук-
раїни.

Уповноважені органи розглядають матеріали й упродовж п’ят-
надцяти днів після їх надходження надсилають орендодавцеві висновки (рішення) про можливість оренди та умови договору оренди.

Якщо орендодавець не одержав у встановлений термін виснов-
ків, дозволу, відмови чи пропозицій від органу, уповноваженого управляти відповідним майном, щодо укладання договору оренди нерухомого майна з бюджетною установою, організацією, укладання договору оренди вважається з цими органами погодженим.

Орендодавець упродовж п’яти днів після закінчення терміну погодження умов договору оренди (після дати її реєстрації) дає згоду або відмовляє в укладанні договору оренди майна й пові-
домляє про це заявника.

Порядок укладання договору оренди нерухомого та іншого ін-
дивідуально-визначеного майна значно простіший, оскільки потребує узгодження лише з орендодавцем.

Договір оренди вважається укладеним з моменту досягнення сторонами домовленості з усіх істотних умов і підписання тексту договору.

Зміна умов договору оренди можлива лише за взаємною згодою сторін у порядку, передбаченому для укладання договору.

Строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди впродовж одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені дого-
вором.

Одностороння відмова від договору оренди не допускається.

Договір оренди припиняється в разі:

• закінчення строку, на який його було укладено;

• викупу (приватизації) об’єкта оренди;

• ліквідації суб’єкта господарювання — орендаря;

• загибелі (знищення) об’єкта оренди.

Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін.

Слід звернути увагу на те, що реорганізація орендодавця не є підставою для зміни умов або розірвання договору оренди.

Порівняно новим для України інститутом є лізинг.

Слово «лізинг» походить від англійського слова «lease», що в перекладі означає оренда.

Визначення поняття «лізинг» наводиться у ст. 292 Господарського кодексу України. Лізинг — це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних або залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лі-
зингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Розрізняють кілька видів і форм лізингу.

Господарський кодекс України передбачає такі види лізингу:

1) фінансовий лізинг — це вид цивільно-правових відносин, що виникають з договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов’язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менш як один рік за встановлену плату (лізингові платежі).

2) оперативний лізинг — це господарська операція фізичної чи юридичної особи, що передбачає передачу орендарю права користування основними фондами на строк, що не перевищує строку їх повної амортизації з обов’язковим поверненням таких основних фондів їх власнику після закінчення строку дії лізингового договору.

Залежно від форми здійснення лізинг може бути:

1) зворотний — це договір лізингу, який передбачає набуття лізингодавцем майна у власника й передачу цього майна йому у лізинг;

2) пайовий — це здійснення лізингу за участю суб’єктів лізингу на основі укладання багатостороннього договору та залучення одного або кількох кредиторів, які беруть участь у здійсненні лізингу, інвестуючи свої кошти. При цьому сума інвестованих кредиторами коштів не може становити більш як 80 відсотків вартості набутого для лізингу майна;

3) міжнародний лізинг — це договір лізингу, що здійснюється суб’єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав, або в разі, якщо майно чи платежі перетинають державні кордони.

Предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, виз-
начена індивідуальними ознаками, й віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Об’єктом лізингу (предметом договору лізингу) може бути не-
рухоме й рухоме майно, призначене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу на ринку й щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг.

Не можуть бути предметом договору лізингу земельні ділянки та інші природні об’єкти, а також інші речі, встановлені законом.

Саме об’єкт є основним критерієм, який відрізняє орендні та лізингові відносини.

За договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов’язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності й було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовують загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, установлених цим параграфом і законом. До відносин, пов’язаних з лізингом, застосовують загальні положення про купівлю-продаж і положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Договір фінансового лізингу, наприклад, має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами цього виду договору є:

• предмет лізингу;

• строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу);

• розмір лізингових платежів;

• інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов’язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізинго-
давцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов’язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Ризик випадкового знищення або пошкодження предмета договору лізингу несе лізингоодержувач, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо лізингодавець або продавець (постачаль-
ник) прострочив передання предмета договору лізингу лізингоодер-
жувачу або лізингоодержувач прострочив повернення предмета договору лізингу лізингодавцю, ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження несе сторона, яка прострочила.

Під час вивчення цієї теми студенти мають звернути увагу на тенденції розвитку законодавства про лізинг, зокрема вивчити судову практику, дослідити проекти законодавчих актів тощо.

1. Поняття оренди.

2. Об’єкт оренди.

3. Поняття договору оренди.

4. Форма договору оренди.

5. Сторони в договорі оренди.

6. Істотні умови договору оренди.

7. Порядок укладання, зміни та припинення договору оренди.

8. Поняття лізингу.

9. Види й форми лізингу.

10. Перспективи розвитку орендних і лізингових відносин в Україні.

1. Господарське законодавство: Практикум. — К.: Юрінком Інтер, 2001.

2. Жук Л. А. Господарське право: Навч. посіб. / Л. А. Жук, І. Л. Жук, О. М. Неживець. — К.: Кондор, 2003.

3. Зобов’язальне право: теорія і практика / За ред. О. В. Дзери. — К., 2000.

4. Науково-практичний коментар Господарського кодексу України / Кол. авт.: Г. Л. Знаменський, В. В. Хахулін, В. С. Щербина та ін.; За заг. ред. В. К. Мамутова. — К.: Юрінком Інтер, 2004.

5. Хозяйственное право: Учебник / В. К. Мамутов, Г. Л. Знамен-
   ский, К. С. Хахулин и др.; Под ред. В. К. Мамутова. — К.: Юринком Интер, 2002.

6. Щербина В. С. Господарське право: Підручник / В. С. Щербина. — К.: Юрінком Інтер, 2003.

7. Конституція України: Прийнята п’ятою сесією Верховної Ради України 26 червня 1996 року. — К., 1997.

8. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року № 436-IV.

9. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року № 435-IV.

10. Закон України «Про оренду державного та комунального майна» від 10 квітня 1992 року № 2269-XII.

11. Закон України «Про оренду землі» від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV.

12. Закон України «Про фінансовий лізинг» від 16 грудня 1997 року № 723/97-ВР.

оренда; об’єкт оренди; договір оренди; орендар; орендодавець; суборенда; орендний платіж; лізинг; оперативний лізинг; фінансовий лізинг; зворотній лізинг; пайовий лізинг; міжнародний лізинг; договір лізингу; лізингодавець; лізингоодержувач.

1. Назвіть нормативно-правові акти, що регламентують орендні відносини.

2. Назвіть осіб, що можуть бути орендарями.

3. Складіть перелік об’єктів, які не можуть передаватися в оренду.

4. Назвіть істотні умови договору оренди приватного майна.

5. Назвіть основні стадії укладання договору оренди.

6. Охарактеризуйте суборенду.

7. Складіть перелік істотних умов договору суборенди.

8. Назвіть підстави припинення договору суборенди.

9. Дайте характеристику поняття «лізинг».

10. У чому полягає відмінність між фінансовим та оперативним лізингом?

11. Складіть перелік істотних умов договору оперативного лізингу.

12. Проаналізуйте чинне законодавство та охарактеризуйте тер-
    мін, на який може бути укладено договір фінансового лізингу.

13. Наведіть та охарактеризувати права лізингоодержувача.

14. Назвіть умови переходу предмета лізингу у власність лізингоодержувача.

15. Складіть перелік видів і форм лізингу, що наводяться в науковій та навчальній літературі.

16. Назвіть ознаки міжнародного лізингу.

Вирішіть зазначені ситуації

№ 1. Громадянин Панін О. О. — власник трикімнатної квартири — одержав пропозицію від акціонерного банку «Світ-банк» укласти договір оренди строком на п’ять років.

Переш ніж прийняти пропозицію банку, О. Панін вирішив проконсультуватися в юридичній консультації. Зокрема, він поставив такі запитання:

Які нормативно-правові акти регламентують відносини оренди житлових приміщень?

Чи має право фізична особа здавати квартиру в оренду та одержувати орендну плату?

Чи необхідно орендодавцю бути суб’єктом підприємницької діяльності?

№ 2. Між лізингодавцем і лізингоодержувачем було укладено договір фінансового лізингу. Згідно з договором, лізингоодержувачу 4 березня було передано об’єкт лізингу. 25 грудня лізинго-
одержувач звернувся до лізингодавця з пропозицією викупити об’єкт лізингу. Лізингодавець відмовив лізингоодержувачу.

Які нормативно-правові акти регламентують відносини фінансового лізингу?

На який строк укладається договір фінансового лізингу?

Чи має право лізингоодержувач на викуп об’єкта лізингу?

№ 3. 21 травня між орендодавцем та орендарем було укладено договір оренди нежитлового приміщення. Згідно з договором, розмір орендної плати становить 300 грн на місяць. Об’єкт оренди було передано орендареві 15 липня. 16 серпня орендар перерахував на банківський рахунок орендодавця 300 грн. А 20 серпня орендар отримав листа від орендодавця з вимогою сплатити оренду плату за період з 21 травня по 15 липня.

Які нормативно-правові акти регламентують відносини оренди?

Чи правомірні вимоги орендодавця?

З якого моменту у орендаря виникає обов’язок зі сплати орендної плати?

1. Розкрийте поняття «оренда» та «найм».

2. Перелічіть ознаки договору оренди.

3. Охарактеризуйте предмет договору оренди.

4. Назвіть права орендаря та суборендаря.

5. Назвіть права орендодавця та суборендодавця.

6. Назвіть особливості договору оренди державного та комунального майна.

7. Які суб’єкти беруть участь у процедурі укладання договору оренди державного та комунального майна?

8. Дайте визначення поняття «лізинг».

9. Назвіть основні відмінності фінансового та оперативного лізингу.

10. Розкрийте зміст поняття «прямий лізинг».

11. Перелічіть істотні умови договору лізингу.

Поняття та характеристика ціни. Поняття та характеристика тарифу. Класифікація цін і тарифів. Характеристика вільних цін. Порядок установлення вільних цін. Характеристика фіксованих і регульованих цін та порядок їх установлення. Правові засади встановлення та використання комунальних цін. Контроль за додержанням державної дисципліни цін.

Ціну слід розглядати передусім як істотну умову господарського договору. Під ціною розуміють форму грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), які реалізують суб’єкти гос-
подарювання. Простіше ціну можна визначити як виражену в грошовій формі вартість одиниці товару.

Зазначимо, що одним з перших законодавчих актів, що встановив правила ціноутворення, є Закон України «Про ціни та ціноутворення». Проте, визначаючи види цін і тарифів, закон не містить їх визначення.

Єдиним законодавчим актом, який подає визначення ціни та тарифу є Господарський кодекс України. Зауважимо, що в ньому ціна та тариф ототожнюються, хоча насправді це не так.

Тариф можна визначити як систему ставок плати за різноманіт-
ні послуги, що надаються фізичним та юридичним особам. Отже, основною відмінністю між ціною та тарифом є те, що ціна визначає вартість одиниці продукції, товару, а тариф — роботи чи послуги.

За способом встановлення ціни та тарифи поділяють на кілька видів:

• вільні ціни та тарифи;

• фіксовані ціни та тарифи;

• регульовані ціни та тарифи.

Залежно від суб’єкта встановлення ціни останні поділяються на:

• державні;

• комунальні;

• вільні.

Вільні ціни встановлюються на ті види продукції, робіт і послуг, на які не встановлено державні та комунальні ціни.

До вільних цін належать:

1. договірні, тобто такі, що встановлюються в договорі за домовленістю сторін;

2. відпускні, тобто ціни, які встановлюються суб’єктами господарювання самостійно.

Ціна в договорі зазначається в гривнях. Проте Цивільний кодекс України дозволяє сторонам договору визначати грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті. Зауважимо, що найпоширенішими випадками встановлення в договорі ціни в інозем-
ній валюті є укладання зовнішньоекономічних договорів.

Договірні ціни встановлюються сторонами за взаємною згодою, проте Цивільний кодекс України передбачає визначення договірної ціни на підставі звичайних цін у разі, коли ціну в договорі не встановлено.

Студентам важливо з’ясувати сутність поняття «звичайна ціна».

Важливо пам’ятати, що ціна як умова договору може бу-
ти змінена сторонами. При цьому слід враховувати такі правила. По-перше, після укладення договору ціна може бути змі-
нена у випадках та на умовах, установлених договором або законом. По-друге, після виконання договору зміна ціни заборонена.

Розглянемо державні фіксовані й регульовані ціни.

Державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом
встановлення:

• державних фіксованих цін (тарифів);

• граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від
  державних фіксованих цін і тарифів.

Державні фіксовані та регульовані ціни встановлюються на:

1. ресурси, що справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін;

2. продукцію та послуги, що мають суттєве соціальне значення для населення;

3. на продукцію, товари й послуги, виробництво яких зосереджене на підприємствах, що займають монопольне становище на ринку;

4. на імпортні товари, придбані за рахунок коштів Державного бюджету України.

Державні фіксовані та регульовані ціни й тарифи встановлюються державними органами України.

Державні фіксовані та регульовані ціни й тарифи на окремі види продукції, товарів і послуг можуть змінюватися в порядку і в строки, що визначені компетентними органами.

Ще одним видом цін є комунальні, тобто ціни на продукцію та послуги, виробництво яких здійснюється комунальними підприємствами. Чинне законодавство надає місцевим державним адміністраціям право регулювати ціни та тарифи. Так, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації встановлюють, зокрема:

• ціни на паливно-енергетичні ресурси, що відпускаються населенню для побутових потреб;

• граничні рівні рентабельності й торговельні надбавки на дитяче харчування;

• розмір плати за послуги, які надаються медичними витве-
  резниками при органах внутрішніх справ громадянам у нетверезому стані;

• тарифи на платні послуги, що надають лікувально-профі-
  лактичні державні й комунальні заклади охорони здоров’я.

Поряд із згаданими видами цін і тарифів у зовнішньоекономічній сфері застосовують індикативні ціни, які слід враховувати під час формування ціни продукції, робіт, послуг, що є предметом зовнішньоекономічного контракту.

У процесі вивчення цієї теми студентам слід приділити увагу питанню контролю за цінами. Контроль за додержанням державної дисципліни цін належить до видів державного контролю за діяльністю суб’єктів господарювання.

Державний контроль за цінами здійснюється під час встановлення й застосування державних фіксованих і регульованих цін
і тарифів. Щодо вільних цін, то органи контролю слідкують за правомірністю їх застосування та дотримання вимог антимонопольного законодавства.

Контроль за дотриманням державної дисципліни цін здійснюється системою органів Державної інспекції з контролю за цінами.

У разі виявлення факту порушення суб’єктом господарювання державної дисципліни цін, він може бути притягнутий до юридич-
ної відповідальності. Так, уся необґрунтовано одержана підприємством, організацією сума виручки в результаті порушення дер-
жавної дисципліни цін підлягає вилученню в дохід відповідного бюджету залежно від підпорядкованості підприємства чи організації.

Крім вилучення виручки, на правопорушників може накладатися штраф.

Фізичні особи, які винні в порушенні порядку встановлення та застосування цін і тарифів, притягуються до адміністративної або кримінальної відповідальності.

1. Поняття й характеристика ціни.

2. Поняття й характеристика тарифу.

3. Класифікація цін і тарифів.

4. Характеристика вільних цін.

5. Порядок установлення вільних цін.

6. Характеристика фіксованих і регульованих цін і порядок їх встановлення.

7. Правові засади встановлення та використання комунальних цін.

8. Контроль за дотриманням державної дисципліни цін.

1. Жук Л. А. Господарське право: Навч. посіб. / Л. А. Жук, І. Л. Жук, О. М. Неживець. — К.: Кондор, 2003.

2. Науково-практичний коментар Господарського кодексу України / Кол. авт.: Г. Л. Знаменський, В. В. Хахулін, В. С. Щербина та ін.; За заг. ред. В. К. Мамутова. — К.: Юрінком Інтер, 2004.

3. Правові основи підприємницької діяльності / Ред. Л. А. Жук. — К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2002.

4. Хозяйственное право: Учебник / В. К. Мамутов, Г. Л. Знамен-
   ский, К. С. Хахулин и др.; Под ред. В. К. Мамутова. — К.: Юринком Интер, 2002.

5. Щербина В. С. Господарське право: Підручник / В. С. Щербина. — К.: Юрінком Інтер, 2003.

6. Венская конвенция о договорах международной купли-продажи товаров: Комментарий. — М.: Юрид. лит., 1994.

7. Контроль і ревізія: Навч. посіб. / Є. М. Романів. — Львiв: Iнте-
   лект-Захiд, 2002.

8. Правила ИНКОТЕРМС — 1999/2000. — К.: Юстиниан, 2002.

9. Конституція України: Прийнята п’ятою сесією Верховної Ради України 26 червня 1996 року. — К., 1997.

10. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року № 436-IV.

11. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року № 435-IV.

12. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квіт-
    ня 1991 року № 959-XII.

13. Закон України «Про митний тариф України» від 05 квітня 2001 року № 2371-III.

14. Закон України «Про природні монополії» від 20 квітня 2000 року № 1682-III.

15. Закон України «Про ціни і ціноутворення» від 3 грудня 1990 року № 507-XII.

16. Постанова КМУ «Про ціноутворення в умовах реформування економіки» від 21 жовтня 1994 року № 733.

17. Наказ Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства фінансів України «Про затвердження Інструкції про порядок застосування економічних та фінансових (штрафних) санк-
    цій органами державного контролю за цінами» від 3 грудня 2001 року № 298/519.

ціна; тариф; вільні ціни; звичайні ціни; фік-
совані ціни; комунальні ціни; індикативні ціни.

1. Назвіть нормативно-правові акти, що регламентують порядок встановлення цін.

2. Назвіть осіб, які встановлюють ціни.

3. Назвіть ознаки вільних цін.

4. Які основні етапи встановлення цін і тарифів?

5. Охарактеризуйте порядок зміни цін.

6. Знайдіть у чинному законодавстві визначення поняття «зви-
   чайні ціни».

7. Назвіть ознаки державних фіксованих і регульованих цін.

8. У чому полягає відмінність між фіксованими та регульованими цінами?

9. Складіть перелік товарів, продукції, робіт та послуг, на які встановлено державні регульовані ціни й тарифи.

10. Як згідно із Законом України «Про природні монополії» формуються ціни на товари суб’єктів природних монополій?

11. Складіть перелік індикативних цін.

12. Проаналізуйте чинне законодавство та назвіть органи, що встановлюють комунальні ціни.

13. Складіть перелік прав Державної інспекції з контролю за цінами.

14. Як оформлюється правопорушення державної дисципліни цін?

Вирішіть зазначені ситуації

№ 1. Державною інспекцією з контролю за цінами було проведено перевірку дотримання державної дисципліни цін ТОВ «Оксамит». Під час перевірки було з’ясовано, що ТОВ «Оксамит» упродовж другого кварталу поточного року реалізовувало книжкову продукцію. При цьому було встановлено, що та сама книжкова продукція відпускалася покупцям за різною ціною (покупцю «А» — за ціною 10,00 грн за одиницю, покупцю «Б» — за ціною 15,00 грн за одиницю, покупцю «П» — за ціною 21,00 грн за одиницю). На ТОВ «Оксамит» було накладено штраф.

Які нормативно-правові акти визначають порядок установлення цін?

Чи правомірні дії Державної інспекції з контролю за цінами?

Які дії для захисту своїх прав може вжити ТОВ «Оксамит»?

№ 2. У травні фермерське господарство «Млин» уклало зовнішньоекономічний договір, за яким взяло на себе зобов’язання поставити італійській фірмі «Неаполіс» 1500 тонн соняшнику за ціною 300 доларів США за 1 тонну. Регіональна митниця відмовила фермерському господарству «Млин» у митному оформленні вантажу, посилаючись на те, що експортер не врахував індикативні ціни.

Як формується ціна одиниці товару/продукції в зовнішньоекономічній сфері?

Які нормативно-правові акти передбачають застосування індикативних цін?

Чи правомірні дії регіональної митниці?

1. Розкрийте поняття «ціна» й «тариф».

2. Перелічіть види цін і тарифів.

3. Охарактеризуйте вільні ціни.

4. Охарактеризуйте порядок зміни ціни в договорі.

5. Назвіть суб’єктів, які встановлюють державні регульовані та фіксовані ціни й тарифи.

6. Назвіть суб’єктів, які встановлюють комунальні ціни.

7. Назвіть товари, на які встановлені комунальні ціни.

8. Дайте визначення поняття «індикативна ціна».

9. Назвіть основні цілі контролю за додержанням державної дисципліни цін.

10. Охарактеризуйте систему органів контролю за дотриманням державної дисципліни цін.

11. Перелічіть види юридичної відповідальності, що застосовується за порушення державної дисципліни цін.

Поняття та ознаки біржі. Характеристика функцій біржі. Види бірж в Україні. Правовий статус товарної бір-
жі. Правовий статус фондової біржі. Валютна біржа: правовий режим функціонування. Порядок створення та припинення бірж різних видів. Загальна характеристика правил біржової торгівлі. Види біржових угод. Порядок укладання, зміни та розірвання біржових угод. Форма бір-
жової угоди.

Біржа — це організаційно оформлений та постійно діючий ринок.

Біржа (з латинської — гаманець) — установа, в якій здійснюється купівля-продаж товарів масового попиту, цінних паперів, валюти тощо.

Біржу визначають також як організований у певному місці, ре-
гулярно діючий за встановленими правилами оптовий ринок, на якому здійснюється оптова торгівля товарами за зразками й стандартами або контрактами на їх поставку у майбутньому за цінами, які офіційно встановлено на основі результатів торгу. Торгівля здійснюється через обмін усними інструкціями між представ-
никами брокерських фірм у торговій залі.

З правового погляду біржа є юридичною особою, яка має влас-
не або орендоване майно, діє на підставі статуту, власних правил біржових торгів і чинного законодавства. Від свого імені вона може укладати договори, контракти та вчиняти інші правочини, бути позивачем і відповідачем у суді.

Терміном «біржа» позначаються: сукупність осіб, що постійно в певному місці здійснюють торговельні операції; місце їх зіб-
рання; сукупність правочинів, які укладаються в цьому місці.

Походження слова «біржа» пов’язане з назвою найбільшого торгового пункту Фландрії — Брюгге.

Під час вивчення цієї теми студентам слід звернути увагу на історію зародження та виникнення біржі.

Зазначимо, що на ринку функціонує кілька видів бірж.

Залежно від об’єкта ринкових відносин, що зосереджені на бір-
жі, виділяють такі основні види бірж:

• фондова біржа (біржа, на якій здійснюється купівля-продаж цінних паперів);

• товарна біржа (біржа, на якій здійснюється оптова торгівля товарами);

• валютна біржа (біржа, на якій здійснюється купівля-продаж іноземної валюти);

• біржі праці (біржі, на яких розподіляються вільні трудові ресурси).

Залежно від характеру асортименту товару товарні біржі також поділяються на кілька видів:

• вузькоспеціалізовані біржі (організовують торгівлю одним видом товару);

• спеціалізовані (організовують торгівлю однорідними групами товарів);

• універсальні біржі (біржі, на яких здійснюється купівля-продаж широкого асортименту товарів).

Як зазначалося, біржа є господарською організацією. Вона виконує ринкові регулятивні (організаційні та економічні) функції в економіці завдяки виявленню курсу товарних цін, попиту й пропозиції на певні товари, обслуговування їх обороту.

Основними функціями біржі є:

• функція розподілу, тобто на біржі між споживачами розподіляються цінності за їх реальною ціною;

• організаційна функція;

• функція регулювання, стабілізації та котирування цін;

• інформаційна функція;

• арбітражна функція та інші.

Щодо товарної біржі ці функції можна охарактеризувати так:

• товарна біржа виконує функцію товаророзподільчого каналу, або механізму, завдяки якому товар розподіляється між споживачами за реальною ціною;

• товарна біржа є своєрідним господарюючим суб’єктом, який організовує ринок. Вона створює необхідні умови учасникам біржо-
  вих торгів у їх проведенні. На біржі здійснюються купівля-продаж та обмін товарної маси, що характеризується взаємозамінюваністю й не потребує додаткового узгодження технічних характеристик. Продукція, що надходить на біржу, має відповідати стандартам;

• товарна біржа — це місце, де узгоджуються попит і пропозиція на певний біржовий товар;

• товарна біржа є регулятором цін. Унаслідок коливання біржового попиту й пропозиції тут не може бути державного регулювання цін;

• товарна біржа стабілізує ціни на біржовий товар. Функція стабілізації цін здійснюється через механізм біржової спекуляції або гри на підвищення й зниження цін;

• біржа є місцем так званого біржового котирування цін. Зауважимо, що біржове котирування — це реєстрація біржовими органами курсів цін, що виникають стихійно, на окремі біржові товари з урахуванням укладених біржових угод;

• біржа здійснює збирання й обробку ринкової інформації, тобто є інформаційним центром ринку щодо виробництва біржового товару, динаміки попиту на товари, цін на біржових та інших ринках тощо. Біржа забезпечує інформаційне обслуговування своїх клієнтів, зокрема й шляхом видання біржового бюлетеня — періодичного органу, в якому публікуються курси цін на товари;

• товарна біржа розробляє товарні стандарти, встановлює сорти товарів, реєструє марки фірм, допущенних до біржової торгівлі;

• товарна біржа виконує арбітражні функції, тобто розглядає спори між членами біржі, а також між членами біржі та їх контрагентами. Рішення арбітражної комісії біржі є обов’язковим і мають силу виконавчого документа.

Правовий статус товарної біржі визначають Господарський кодекс України, Закон України «Про товарну біржу» та інші нор-
мативно-правові акти. Господарський кодекс України визначає товарну біржу як особливий суб’єкт господарювання, який надає послуги в укладанні біржових угод, виявленні попиту й пропозицій на товари, товарних цін, вивчає, упорядковує товарообіг і сприяє пов’язаним з ним торговельним операціям.

Товарна біржа є юридичною особою, що створюється на основі добровільного об’єднання зацікавлених суб’єктів господарювання.

Студентам слід з’ясувати, які суб’єкти мають право виступати засновниками й членами товарної біржі.

Статусу юридичної особи товарна біржа набуває з моменту її державної реєстрації. Основним установчим документом, на підставі якого діє товарна біржа, є статут. Статут повинен містити відомості, передбачені Законом України «Про товарну біржу».

Під час розгляду цього питання важливим є з’ясування мети створення товарної біржі. Слід звернути увагу на те, що товарна біржа не є суб’єктом підприємницької діяльності, оскільки не має на меті одержання прибутку.

Органами управління товарною біржею є біржовий комітет і ревізійна комісія.

Правовий статус фондової біржі визначають Господарський кодекс України, Закон України «Про цінні папери і фондову біржу», Рішення ДКЦПФР «Про затвердження Положення про державну реєстрацію фондових бірж та торговельно-інформаційних систем» від 04.09.03 №364, Рішення ДКЦПФР «Про здійснення державного контролю за діяльністю фондових бірж, депозитаріїв та ТІС» від 08.05.01 №144. Важливою також є Директива ЄС 2001/34/ЄС «Про допуск цінних паперів до офіційного лістингу на фондовій біржі і про інформацію, що повинна бути опублікована про ці цінні папери» від 28.05.01.

Під фондовою біржею розуміють організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами.

Фондова біржа створюється в організаційно-правовій формі акціонерного товариства.

Фондову біржу може бути створено не менш як 20 засновниками — торгівцями цінними паперами, які мають дозвіл на здійснення комерційної та комісійної діяльності з цінних паперів за умови внесення ними до статутного фонду не менш як 10 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Фондова біржа набуває прав юридичної особи від дня її реєстрації Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку (ДКЦПФР).

Діяльність фондової біржі не є підприємницькою, оскільки фондова біржа є організацією, що створюється без мети отримання прибутку та займається лише організацією укладання угод купівлі та продажу цінних паперів та їх похідних. Вона не може здійснювати операції з цінними паперами від власного імені та за дорученням клієнтів, а також виконувати функції депозитарію.

Фондова біржа діє на підставі статуту та правил біржової торгівлі, які затверджуються її вищим органом.

Статут фондової біржі повинен містити ряд відомостей, перелік яких визначено законом.

Підстави припинення діяльності фондової біржі поділяються на загальні та специфічні. До загальних підстав належать під-
стави, передбачені для акціонерних товариств, юридичних осіб загалом. Специфічні підстави визначено ст. 36 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу», згідно з якою діяльність фондової біржі припиняється тоді, коли кількість її членів стала меншою 10. Якщо у фондовій біржі залишилося 10 членів, то у разі неприйняття упродовж шести місяців нових членів, її діяльність припиняється.

Поряд з товарною та фондовою біржею в Україні функціонує й валютна. Під час вивчення правого статусу валютної біржі студенти мають ознайомитися з основними нормативно-правовими актами, з’ясувати, хто має право створювати валютну біржу, з якою метою та в якій організаційно-правовій формі, який орган здійснює державну реєстрацію валютної біржі, на підставі яких документів вона діє тощо.

Обов’язковим документом, на підставі якого організовується тор-
гівля на біржі, є Правила біржової торгівлі. Правила є основним документом, який регламентує порядок здійснення біржових операцій, ведення біржової торгівлі та розв’язання спорів з цих питань.

Правила біржової торгівлі товарної біржі затверджуються загальними зборами членів товарної біржі або органом, ними уповноваженим.

Правила біржової торгівлі товарної біржі повинні містити ряд відомостей: строк і місце проведення біржових операцій; склад учасників біржових торгів і сукупність вимог, що ставляться до них; порядок здійснення та реєстрації біржових операцій; порядок визначення та розмір плати за користування послугами біржі; відповідальність учасників і працівників біржі за невиконання або неналежне виконання правил біржової торгівлі; інші положення, встановлені органами управління біржі.

Зміст Правил біржової торгівлі фондової біржі відрізняється від змісту Правил біржової торгівлі товарної біржі. Так, вони повинні передбачати:

а) види угод, що укладаються на фондовій біржі;

б) порядок торгівлі на фондовій біржі;

в) умови допуску на фондову біржу цінних паперів;

г) умови й порядок передплати на цінні папери, що котируються на фондовій біржі;

д) порядок формування цін, біржового курсу та їх публікації;

е) перелік цінних паперів, що котируються на фондовій біржі;

є) обов’язки членів фондової біржі щодо ведення обліку та інформації, внутрішній розпорядок роботи комісій фондової біржі, порядок їх діяльності;

ж) систему інформаційного забезпечення фондової біржі;

з) види послуг, що надаються фондовою біржею, й розмір пла-
ти за них;

и) правила ведення розрахунків на фондовій біржі;

і) інші положення, що стосуються діяльності фондової біржі.

Як зазначалося, біржа — місце, де укладаються біржові угоди. Що ж таке біржова угода?

Біржова угода є одним з різновидів угод, це — дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов’язків.

Біржова угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі.

Зміст біржової угоди (за винятком найменування товару, кількості, ціни, місця і строку виконання) не підлягає розголошенню. Цю інформацію може бути надано тільки на письмову вимогу судам, органам прокуратури, служби безпеки, внутрішніх справ та аудиторським організаціям у випадках, передбачених законодавством України.

Студентам слід з’ясувати, які біржові угоди можуть укладатися на біржах різних видів. Особливу увагу варто приділити форвардному, ф’ючерсному контракту та опціону.

1. Поняття та ознаки біржі.

2. Характеристика функцій біржі.

3. Види бірж в Україні.

4. Правовий статус товарної біржі.

5. Правовий статус фондової біржі.

6. Валютна біржа: правовий режим функціонування.

7. Порядок створення та припинення бірж різних видів.

8. Загальна характеристика правил біржової торгівлі.

9. Види біржових угод.

10. Порядок укладення, зміни та розірвання біржових угод.

11. Форма біржової угоди.

1. Державна реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності: Наук.-практ. посіб. / І. М. Грущинський, В. М. Кравчук, Е. П. Пограничний. — Львів: Престиж-Інформ, 2000.

2. Жук Л. А. Господарське право: Навчальний посібник / Л. А. Жук, І. Л. Жук, О. М. Неживець. —К.: Кондор, 2003.

3. Науково-практичний коментар Господарського кодексу України / Кол. авт.: Г. Л. Знаменський, В. В. Хахулін, В. С. Щербина та ін.; За заг. ред. В. К. Мамутова. — К.: Юрінком Інтер, 2004.

4. Хозяйственное право: Учебник / В. К. Мамутов, Г. Л. Знамен-
   ский, К. С. Хахулин и др.; Под ред. В. К. Мамутова. — К.: Юринком Интер, 2002.

5. Щербина В. С. Господарське право: Підручник / В. С. Щербина. — К.: Юрінком Інтер, 2003.

6. Грущинський І. М., Кравчук В. М., Пограничний Е. П. Державна реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності: Наук.-практ. посібник. — Львів, 2000.

7. Мозговой О. Н. Фондовый рынок Украины. — К.: «Феникс», 1997.

8. Кузнєцова Н. С., Назарчук І. Р. Ринок цінних паперів в Україні: правові основи формування та функціонування. — К.: Юрінком Інтер, 1998.

9. Конституція України: Прийнята п’ятою сесією Верховної Ради України 26 червня 1996 р.

10. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року № 436-IV.

11. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року № 435-IV.

12. Закон України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 року № 1576-XII.

13. Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів» від 30 жовтня 1996 року № 448/96-ВР.

14. Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» від 15 травня 2003 року № 755-IV.

15. Закон України «Про товарну біржу» від 10 грудня 1991 року № 1956-XII.

16. Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» від 18 червня 1991 року № 1201-XII.

17. Директива ЄС 2001/34/ЄС «Про допуск цінних паперів до офіційного лістингу на фондовій біржі і про інформацію, що повинна бути опублікована про ці цінні папери» від 28.05.2001 р.

18. Класифікація організаційно-правових форм господарювання, затв. наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28 травня 2004 року № 97.

19. Наказ ДПАУ «Про затвердження Порядку визначення структури ознаки неприбуткових установ (організацій)» від 3 липня 2000 року № 355.

20. Рішення ДКЦПФР «Про затвердження Положення про державну реєстрацію фондових бірж та торговельно-інформаційних систем» від 04.09.2003 р. № 364.

21. Рішення ДКЦПФР «Про здійснення державного контролю за діяльністю фондових бірж, депозитаріїв та ТІС» від 08.05.2001 р. № 144.

біржа; фондова біржа; валютна біржа; товарна біржа; вузькоспеціалізована біржа; спеціалізована біржа; універсальна біржа; цінний папір; біржовий комітет; Правила біржової торгівлі; біржова угода; ф’ючерс; форвард; опціон.

1. Назвіть нормативно-правові акти, що регламентують діяльність бірж в Україні.

2. Назвіть ознаки біржі.

3. Назвіть види біржі та складіть їх порівняльно-правову характеристику.

4. Складіть перелік осіб, які можуть заснувати товарну біржу.

5. Назвіть основні етапи створення товарної біржі.

6. Дослідіть чинне законодавство й складіть перелік прав та обов’язків органів управління товарної біржі.

7. Розробіть проект статуту товарної біржі.

8. Назвіть підстави припинення товарної біржі.

9. Складіть перелік осіб, які можуть заснувати фондову біржу.

10. Проаналізуйте чинне законодавство й складіть перелік прав та обов’язків органів управління фондової біржі.

11. Назвіть підстави припинення фондової біржі.

12. Дайте характеристику поняття «валютна біржа».

13. Назвіть нормативно-правові акти, які передбачають створення валютних бірж в Україні.

14. Складіть перелік положень, що мають міститися в Правилах біржової торгівлі фондової біржі.

15. Наведіть три визнання поняття «біржова угода».

16. Складіть перелік біржових угод, що укладаються на товарній біржі.

17. Назвіть істотні умови біржової угоди.

18. Охарактеризуйте порядок укладення біржової угоди.

19. Складіть перелік біржових угод, що укладаються на фондовій біржі.

Вирішіть зазначені ситуації

№ 1. Фондова біржа «Юніверс» поряд з діяльністю з організації торгівлі цінними паперами надавала платні послуги. Органами Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку було проведено перевірку діяльності біржі. За результатами перевірки діяльність біржі було зупинено. Рішення було обґрунтоване тим, що фондова біржа займається підприємницькою діяльністю, про що свідчать укладені договори про надання платних послуг.

Яку діяльність має право здійснювати фондова біржа?

Чи є надання платних послуг підприємницькою діяльністю?

Чи є правомірними дії органів Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку?

№ 2. 10 квітня 2004 року фізичною особою — суб’єктом підприємницької діяльності — на товарній біржі було придбано жит-
лове приміщення. Договір купівлі-продажу було зареєстровано товарною біржею. Громадянин звернувся до нотаріуса з проханням посвідчити цей договір у нотаріальному порядку. Нотаріус у вчиненні нотаріальної дії відмовив.

В якій формі мають укладатися договори купівлі-продажу житлових приміщень?

З якого моменту набирає чинності договір, укладений на біржі?

Чи правомірні дії нотаріуса?

1. Розкрийте поняття «біржа».

2. Перелічіть ознаки біржі та назвіть види бірж.

3. Дайте визначення поняття «фондова біржа».

4. Назвіть ознаки фондової біржі.

5. В якій організаційно-правовій формі створюється фондова біржа?

6. Охарактеризуйте предмет біржової торгівлі товарної біржі.

7. Назвіть права та обов’язки товарної біржі.

8. Перелічіть документи, на підставі яких діє біржа.

9. Назвіть органи управління біржі.

10. Охарактеризуйте процедуру формування біржового комі-
    тету.

11. Які особи мають право укладати біржові угоди?

12. Назвіть істотні умови біржової угоди.

13. Що вважається моментом укладення біржової угоди?

14. Охарактеризуйте правила біржової торгівлі.

Поняття права на захист. Форми та способи захисту прав і законних інтересів суб’єктів господарювання. Правове положення господарських судів. Підвідомчість і підсудність справ господарським судам. Досудове врегулювання господарських спорів. Претензія: поняття, зміст, порядок складання та розгляду. Правова характеристика позову. Зміст позовної заяви. Вирішення спорів господарським судом: характеристика основних стадій. Порушення провадження у справі. Розгляд справи по суті. Винесення рішення у справі. Характеристика апеляційного та касаційного проваджень. Вирішення спорів третейськими судами. Виконання рішень господарських і третейських судів.

Право на захист слід розглядати як юридично закріплену мож-
ливість уповноваженої особи використати засоби правоохоронного характеру з метою поновлення порушеного права та припинення дій, що порушують таке право.

Господарський та Цивільний кодекси України закріплюють пра-
во кожної особи, зокрема й суб’єкта господарювання на захист своїх прав і законних інтересів. Способами захисту прав і законних інтересів суб’єктів господарювання є:

• визнання наявності або відсутності прав;

• визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб’єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб’єкта господарювання або споживачів;

• визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом;

• відновлення становища, яке існувало до порушення прав і законних інтересів суб’єктів господарювання;

• припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;

• присудження до виконання обов’язку в натурі;

• відшкодування збитків;

• застосування штрафних санкцій;

• застосування оперативно-господарських санкцій;

• застосування адміністративно-господарських санкцій;

• установлення, зміни й припинення господарських правовідносин;

• іншими способами, передбаченими законом.

Наведені способи захисту не слід плутати зі способами захисту цивільних прав та інтересів осіб.

Кожен спосіб захисту застосовується в певному процесуальному чи процедурному порядку. Такий порядок зазвичай називають формою захисту прав і законних інтересів.

Учені розрізняють юрисдикційну та неюрисдикційну форми захисту. Перша передбачає захист прав і законних інтересів державними або уповноваженими державою органами. Друга — захист прав і законних інтересів особою самостійно без звернення до компетентних органів.

Юрисдикційна форма захисту означає, що права можуть захищатися в судовому або адміністративному порядку.

Студентам слід докладно ознайомитися з обома згаданими формами захисту прав.

Судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у фор-
мі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства. Судочинство здійснюється Конституційним судом України та судами загальної юрисдикції.

Відповідно до Конституції України в системі судів загальної юрисдикції утворюються загальні та спеціалізовані суди окремих судових юрисдикцій. Спеціалізованими судами є господарські, адміністративні та інші суди, визначені як спеціалізовані.

Усім суб’єктам правовідносин гарантується захист їхніх прав, свобод і законних інтересів незалежним і неупередженим судом, утвореним відповідно до закону.

В Україні діють суди першої, апеляційної та касаційної ін-
станцій.

Особливу увагу студенти мають приділити загальним засадам господарського судочинства.

Слід пам’ятати, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (зокрема й іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи й у встановленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття заходів, спрямованих на за-
побігання правопорушенням.

Студенти мають вивчити Закон України «Про судоустрій» та визначити систему господарських судів України. Водночас їм слід дослідити питання формування господарського суду, його склад, права та обов’язки тощо.

Важливими для опанування цієї теми є питання про підвідомчість і підсудність справ господарським судам.

Згідно із загальним правилом, під підвідомчістю розуміють коло справ, віднесених до ведення конкретних органів в силу пря-
мої вказівки закону. У процесі визначення підвідомчості справ господарським судам необхідно враховувати два критерії: суб’єк-
тний та предметний.

Господарським судам підвідомчі такі категорії справ:

1) справи у спорах, що виникають під час укладення, зміни, розірвання й виконання господарських договорів та з інших підстав, а також у спорах про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві, за винятком:

• спорів, що виникають під час погодження стандартів і технічних умов;

• спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни й тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін;

• інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України, міждержавних договорів та угод віднесено до відання інших органів;

2) справи про банкрутство;

3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету Ук-
раїни, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції.

Підсудність варто розглядати як розподіл справ між певними судами (у нашому випадку — господарськими). Підсудність поділяють на родову (предметну) та територіальну (місцеву). Док-
ладніше це питання слід вивчати на основі Господарського процесуального кодексу України.

У деяких випадках зверненню з позовом до суду має передувати стадія досудового врегулювання спору.

Чинним законодавством передбачено, що сторони застосовують заходи досудового врегулювання господарського спору у випадках, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, а також за домовленістю між собою, якщо про це зазначено у договорі. Господарський процесуальний кодекс України передбачає обов’язкове досудове врегулювання спорів, що виника-
ють з договору перевезення, договору про надання послуг зв’язку та договору, заснованому на державному замовленні.

Зауважимо, що справи за заявою прокурора чи його заступника, Рахункової палати, Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень порушуються господарським судом незалежно від вжиття сторонами заходів досудового врегулювання спорів.

Досудове врегулювання спору з порушником передбачає звер-
нення до нього з письмовою претензією. У претензії зазначають:

а) повне найменування й поштові реквізити заявника претензії та підприємства, організації, яким претензія пред’являється; дата пред’явлення й номер претензії;

б) обставини, на підставі яких пред’явлено претензію; докази, що підтверджують ці обставини; посилання на відповідні нормативні акти;

в) вимоги заявника;

г) сума претензії та її розрахунок, якщо претензія підлягає грошовій оцінці; платіжні реквізити заявника претензії;

д) перелік документів, що додаються до претензії, а також інших доказів. Документи, що підтверджують вимоги заявника, додаються в оригіналах або належним чином засвідчених копіях. Документи, що є у другої сторони, можуть не додаватися до претензії (про це має чітко зазначатись у претензії). Претензія підписується повноважною особою підприємства, організації або їх представником і надсилається адресатові рекомендованим або цінним листом чи вручається під розписку.

Претензія повинна бути розглянута в місячний строк, який обчислюється від дня одержання претензії. Якщо до претензії не додано всі документи, необхідні для її розгляду, вони витребуються у заявника із зазначенням строку їх подання, який не може бути менше п’яти днів, не враховуючи часу поштового обігу. Про результати розгляду претензії заявника повідомляють у письмовій формі.

Студентам слід ознайомитися зі ст. 8 Господарського процесуального кодексу України, що містить перелік відомостей, які повинні бути зазначені у відповіді на претензію. Відповідь на претензію підписується повноважною особою підприємства, організації або їх представником і надсилається рекомендованим або цінним листом чи вручається під розписку.

Якщо спір не вдалося вирішити в досудовому порядку, він може бути переданий на розгляд до господарського суду.

Для цього особа, права якої порушено (позивач), має підготувати та подати до господарського суду позовну заяву.

Позовна заява подається до господарського суду в письмовій формі й підписується повноважною посадовою особою позивача або його представником, прокурором чи його заступником, громадянином — суб’єктом підприємницької діяльності — або його представником.

Закон визначає перелік відомостей, які повинна містити позов-
на заява:

1) найменування господарського суду, до якого подається заява;

2) найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові (за його наявності) для фізичних осіб) сторін, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання (для фізичних осіб), ідентифікаційні коди суб’єкта господарської діяльності за їх наявності (для юридичних осіб) або індивідуальні ідентифікаційні номери за їх наявності (для фізичних осіб — плат-
ників податків);

2-1) документи, що підтверджують за громадянином статус суб’єкта підприємницької діяльності;

3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцін-
ці; суми договору (у спорах, що виникають під час укладання, зміни та розірвання господарських договорів);

4) зміст позовних вимог (якщо позов подано до кількох відповідачів, — зміст позовних вимог щодо кожного з них);

5) виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; законодавство, на підставі якого подається позов;

6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору у випадках, передбачених ст. 5 Господарського процесуального кодексу України;

6-1) відомості про вжиття запобіжних заходів відповідно до розділу V1 Господарського процесуального кодексу України;

7) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви.

Поряд з наведеними відомостями до позовної заяви можуть бути включені й інші відомості, якщо вони необхідні для правильного вирішення спору.

Студентам слід пам’ятати, що, подаючи позов, позивач має надіслати сторонам спору копії позовної заяви та доданих до неї документів (якщо цих документів у них немає). До позовної заяви додаються документи, які підтверджують:

1) вжиття заходів досудового врегулювання господарського спору у передбачених законом випадках;

2) відправлення відповідачеві копії позовної заяви й доданих до неї документів;

3) сплату державного мита у встановлених порядку й розмірі;

3-1) сплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу;

4) обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Процедура вирішення спору господарським судом складається з ряду стадій.

Однією з найважливіших стадій є порушення провадження у справі. Після надходження до господарського суду позовної заяви суддя вирішує питання про її прийняття. Якщо позовна заява відповідає вимогам закону й немає підстави для відмови у прий-
нятті позовної заяви або повернення її без розгляду, суддя прий-
має позовну заяву й упродовж п’яти днів від дня її надходження виносить і надсилає сторонам, прокурору, якщо він є заявником, ухвалу про порушення провадження у справі. У цій ухвалі суддя вказує про прийняття позовної заяви, призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, час і місце його проведення, необхідні дії щодо підготовки справи до розгляду в засіданні.

Наступною стадією є розгляд справи по суті. Зазначимо, що господарський суд має вирішити спір у строк не більш як двох місяців від дня одержання позовної заяви. Цей строк може бути продовжений, але не більш як на один місяць.

Під час розгляду спору по суті заслуховуються представники позивача й відповідача та інші особи, які беруть участь у засіданні, досліджуються докази.

Під час вирішення господарського спору по суті (задоволення позову, відмова в позові повністю або частково) господарський суд приймає рішення, яке викладається у письмовій формі та підписується всіма суддями, які брали участь у засіданні. У разі розгляду справи трьома суддями суддя, не згодний з рішенням, зобов’язаний викласти у письмовій формі свою окрему думку, що приєднується до справи.

Господарський суд, приймаючи рішення, має право:

1) визнати недійсним повністю чи у певній частині пов’язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству;

2) виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб із самостійними вимогами на предмет спору й про це є клопотання зацікавленої сторони;

3) зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штра-
фу, пені), що підлягає стягненню зі сторони, яка порушила зобов’язання;

4) стягувати у доход Державного бюджету України із сторони, що порушила строки розгляду претензії, штраф у розмірі, встанов-
леному законом;

5) стягувати в доход Державного бюджету України з винної сторони штраф у розмірі до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за ухиляння від учинення дій, покладених господарським судом на сторону;

6) відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Під час вивчення цього питання студентам слід звернути увагу на порядок ухвалення рішення господарського суду. Так, рішення господарського суду ухвалюється іменем України й складається з чотирьох частин — вступної, описової, мотивувальної та резолютивної. Важливо з’ясувати зміст кожної частини рішення:

1) у вступній частині вказуються найменування господарського суду, номер справи, дата прийняття рішення, найменування сторін, ціна позову, прізвище судді (суддів), представників сторін, прокурора та інших осіб, які брали участь у засіданні, посади цих осіб. Під час розгляду справи на підприємстві, в організації про це також вказується у вступній частині рішення;

2) описова частина має містити стислий виклад вимог позивача, відзиву на позовну заяву, заяв, пояснень і клопотань сторін та їх представників, інших учасників судового процесу, опис дій, виконаних господарським судом (огляд і дослідження доказів та ознайомлення з матеріалами безпосередньо в місці їх знаходження);

3) у мотивувальній частині вказуються обставини справи, встановлені господарським судом; причини виникнення спору; докази, на підставі яких прийнято рішення; зміст письмової угоди сторін, якщо її досягнуто; доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання, й докази сторін, їх пропозиції щодо умов договору або угоди сторін; законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення; обґрунтування відстрочки або розстрочки виконання рішення;

4) резолютивна частина має містити висновок про задоволення позову або про відмову в позові повністю чи частково по кожній з заявлених вимог. Висновок не може залежати від настання або ненастання якихось обставин (умовне рішення).

Окремо слід дослідити зміст резолютивної частини рішення під час задоволення позову господарським судом.

Прийняте рішення оголошується суддею у судовому засіданні після закінчення розгляду справи.

Зауважмо, що згідно із загальним правилом рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

Проте вирішення спору не закінчується рішенням суду першої інстанції. Сторони у справі мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили.

У процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі й додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що від нього не залежали.

Апеляційний господарський суд перевіряє законність на обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Апеляційна скарга розглядається у двомісячний строк з дня надходження справи разом з апеляційною скаргою (поданням) в апеляційну інстанцію.

Апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги (подання) має право:

1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу (подання) без задоволення;

2) скасувати рішення повністю або частково й прийняти нове рішення;

3) скасувати рішення повністю або частково й припинити про-
вадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково;

4) змінити рішення.

За наслідками розгляду апеляційної скарги (подання) апеляційний господарський суд приймає постанову.

Касаційне оскарження відрізняється від апеляційного тим, що сторона оскаржує рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, або ж постанову апеляційного суду.

Сторона у справі в такому разі подає касаційну скаргу до Вищого господарського суду України, який переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду.

У касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов’язаних з встановленням обставин справи та їх доказуванням.

Касаційна інстанція, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального й процесуального права. Касаційна скарга роз-
глядається у двомісячний строк з дня надходження справи разом з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України.

Касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги (подання) має право:

1) залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу (подання) — без задоволення;

2) скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково й прийняти нове рішення;

3) скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції;

4) скасувати рішення першої інстанції, постанову апеляційної інстанції повністю або частково й припинити провадження у справі чи залишити позов без розгляду повністю або частково;

5) змінити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції;

6) залишити в силі одне з раніше прийнятих рішень або постанов.

За результатами розгляду касаційної скарги (подання) суд приймає постанову.

Слід пам’ятати, що поряд з господарськими судами спори можуть передаватися також і на розгляд третейських судів.

До третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних і господарських правовідносин, за винятком:

1) справ у спорах про визнання недійсними нормативно-пра-
вових актів;

2) справ у спорах, що виникають під час укладання, зміни, розірвання та виконання господарських договорів, пов’язаних із задоволенням державних потреб;

3) справ, пов’язаних з державною таємницею;

4) справ у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, окрім справ у спорах, що виникають із шлюбних контрактів (договорів);

5) справ про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом;

6) справ, однією із сторін в яких є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, державна установа чи організація, казенне підприємство;

7) інших справ, які відповідно до закону підлягають вирішенню лише судами загальної юрисдикції або Конституційним судом України;

8) справ, коли хоча б одна із сторін спору є нерезидентом Ук-
раїни.

Розгляд спорів третейським судом відбувається на підставі Закону України «Про третейські суди» від 11 травня 2004 року № 1701-IV.

Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам згаданого закону.

Спір може бути переданий на вирішення третейського суду до прийняття компетентним судом рішення у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і з тих самих підстав.

Спори можуть розглядатися третейськими судами двох видів: постійно діючими третейськими судами та третейськими судами для вирішення конкретного спору (так звані суди ad hoc).

Рішення, що приймаються господарськими та третейськими судами, мають виконуватися. Сторона має право добровільно виконати рішення. Проте якщо рішення не буде виконано добровільно, воно підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Студентам слід з’ясувати, у чому полягає сутність виконавчого провадження, якими органами та в які строки воно здійснюється.

1. Поняття захисту прав і законних інтересів.

2. Форми та способи захисту прав і законних інтересів суб’єк-
   тів господарювання.

3. Правове становище господарських судів.

4. Підвідомчість і підсудність справ господарським судам.

5. Досудове врегулювання господарських спорів.

6. Претензія: поняття, зміст, порядок складання та розгляду.

7. Правова характеристика позову.

8. Зміст позовної заяви.

9. Вирішення спорів господарським судом: характеристика основних стадій.

10. Порушення провадження у справі.

11. Розгляд справи по суті.

12. Винесення рішення у справі.

13. Характеристика апеляційного та касаційного проваджень.

14. Вирішення спорів третейськими судами.

15. Виконання рішень господарських і третейських судів.

1. Балюк І. А. Господарське процесуальне право: Навч.-метод. посіб-
   ник для самост. вивч. дисц. / І. А. Балюк. — 2002.

2. Жук Л. А. Господарське право: Навч. посіб. / Л. А. Жук, І. Л. Жук, О. М. Неживець. — К.: Кондор, 2003.

3. Науково-практичний коментар Господарського кодексу України / Кол. авт.: Г. Л. Знаменський, В. В. Хахулін, В. С. Щербина та ін.; За заг. ред. В. К. Мамутова. — К.: Юрінком Інтер, 2004.

4. Саніахметова Н. О. Правовий захист підприємства в Україні: Навч. посіб. — К.: Юрінком Інтер, 1999.

5. Хозяйственное право: Учебник / В. К. Мамутов, Г. Л. Знамен-
   ский, К. С. Хахулин и др.; Под ред. В. К. Мамутова. — К.: Юринком Интер, 2002.

6. Щербина В. С. Господарське право: Підручник / В. С. Щербина. — К.: Юрінком Інтер, 2003.

7. Балюк І. А. Господарське процесуальне право: Навч.-метод. посіб-
   ник для самост. вивч. дисц. / І. А. Балюк. — К.: КНЕУ, 2002.

8. Господарські суди в Україні: правові засади організації та здійснення правосуддя / Ред. Д. М. Притика. — К.: Ін Юре, 2002.

9. Саніахметова Н. О. Правовий захист підсприємства в Україні: Навч. посіб. — К., 1999.

10. Конституція України: Прийнята п’ятою сесією Верховної Ради України 26 червня 1996 року. — К., 1997.

11. Господарський процесуальний Кодекс України від 6 листопада 1991 року № 1798-XII.

12. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року № 436-IV.

13. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року № 435-IV.

14. Цивільний процесуальний кодекс України від 18.07.1963 р.

15. Закон України «Про третейські суди» від 11 травня 2004 року № 1701-IV.

16. Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж» від 24 лютого 1994 року № 4002-ХІІ.

17. Роз’яснення ВАСУ «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств» від 12 вересня 1996 року № 02-5/334.

18. Положення про третейський суд для вирішення господарських спорів між об’єднаннями, підприємствами, організаціями і установами, затв. постановою Державного арбітражу при Раді Міністрів СРСР від 30 грудня 1975 року № 121.

19. Регламент Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України, затв. рішенням Президії Торго-
    во-промислової палати України від 25 серпня 1994 року, протокол № 107 (3).

право на захист; визнання права; відшкодування збитків; форма захисту; юрисдикційна форма захисту; неюрисдикційна форма захисту; самозахист; судовий захист; суд; господарський суд; підвідомчість; підсудність; претензія; відповідь на претензію; позов; рішення; ухвала; апеляційна скарга; касаційна скарга.

1. Назвіть нормативно-правові акти, які закріплюють право суб’єктів господарювання на захист.

2. Складіть два переліки способів захисту за Цивільним і Господарським кодексами України та порівняйте їх.

3. Дайте визначення поняття «форма захисту права».

4. Назвіть види форм захисту права.

5. У чому полягає специфіка самозахисту?

6. Охарактеризуйте захист прав в адміністративному порядку.

7. Дайте визначення поняття «суд».

8. Складіть перелік судів в Україні та дайте їх коротку характеристику.

9. Складіть схему «Система господарських судів України».

10. Вивчіть положення Господарського процесуального кодексу про підсудність і підвідомчість.

11. Складіть задачу на тему: «Територіальна підсудність».

12. Розробіть проект претензії.

13. Складіть відповідь на претензію.

14. Складіть схему «досудове врегулювання спору».

15. Розробіть проект позову.

16. Складіть перелік документів, які можуть додаватися до позову.

17. Назвіть основні стадії розгляду спору господарським судом.

18. Дайте характеристику порядку розгляду справи судом першої інстанції.

19. Складіть перелік підстав для відмови у відкритті виконавчого провадження.

20. Визначіть значення позовної давності для звернення до суду з позовом про захист права.

21. Охарактеризуйте ухвалу, постанову та рішення господарського суду.

22. Дайте характеристику поняття «апеляційне оскарження».

23. Охарактеризуйте касаційне оскарження.

24. Дайте порівняльно-правову характеристику апеляційному та касаційному провадженням.

25. Назвіть нормативно-правові акти, які регламентують порядок виконання рішень господарських судів України.

Вирішіть зазначені ситуації

№ 1. 27 лютого ТОВ «Сварог» отримало претензію від свого контрагента — АТ «Плюс» про погашення боргу в сумі 40 000 грн. За результатами розгляду претензії було з’ясовано, що вимоги АТ «Плюс» правомірні. 25 березня ТОВ «Сварог» направило до АТ «Плюс» відповідь на претензію, в якій визнавало заборгованість перед АТ «Плюс» у сумі 40 000 грн і просило відстрочити погашення боргу. 1 квітня АТ «Плюс» направило визнану претензію до виконавчої служби для примусового її виконання.

Чи є дії АТ «Плюс» правомірними?

Які нормативно-правові акти регламентують порядок досудового врегулювання спору?

Чи є претензія підставою для порушення виконавчого провад-
ження?

№ 2. Згідно з укладеним договором про надання послуг Виконавець надав Замовнику послуги якісно та вчасно. Про це свідчить Акт виконаних робіт. Проте Замовник не виконав свої договірні зобов’язання та не оплатив послуги в передбачений у договорі строк — до 10 січня 2002 року. 1 березня 2005 року виконавець звернувся до господарського суду з позовною заявою до Замовника про погашення заборгованості.

Які нормативно-правові акти регламентують порядок оформ-
лення позовної заяви?

Які відомості мав зазначити Виконавець у позовній заяві?

Яке рішення має ухвалити господарський суд?

№ 3. 26 січня між Продавцем та Покупцем було укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу, вартість якого становила 70 000 грн на умовах 100 % попередньої оплати. Договір містив застереження про те, що спір передається на розгляд до третейського суду. 10 лютого Покупець перерахував на банківський рахунок Продавця обумовлену суму коштів. Відповідно до умов договору Продавець мав передати транспортний засіб Покупцеві впродовж семи днів з моменту зарахування коштів на
банківський рахунок Продавця. 1 березня Покупець звернувся до господарського суду з позовною заявою про примушення Продавця виконати обов’язок.

Яке рішення має ухвалити господарський суд?

Яких заходів для захисту своїх прав мав вжити Покупець?

1. Розкрийте поняття «право на захист».

2. Перелічіть способи захисту прав суб’єктів господарювання.

3. Дайте визначення поняття «судовий захист».

4. Охарактеризуйте самозахист.

5. Яке місце в системі судів України посідає господарський суд?

6. У чому полягає сутність досудового врегулювання спорів?

7. Охарактеризуйте претензію та відповідь на претензію.

8. Перелічіть обов’язкові випадки дотримання сторонами досудового врегулювання спору.

9. Дайте визначення поняття «підвідомчість».

10. Дайте визначення поняття «підсудність» і назвіть види підсудності.

11. У чому полягає територіальна підсудність?

12. Назвіть відомості, які мають міститися в позовній заяві.

13. Назвіть обставини, за яких господарський суд порушує про-
    вадження у справі.

14. Охарактеризуйте ухвалу господарського суду.

15. Розкрийте зміст рішення господарського суду.

16. Назвіть відмінності між апеляційним і касаційним оскарженням.

17. Назвіть спори, які можуть передаватися на розгляд третейського суду.

1. Назвіть орган, на який покладено виконання рішень, ухвал, постанов господарського суду.

2. У чому полягає процедура примусового виконання рішень?

Поняття економічної конкуренції. Монопольне становище на ринку та зловживання ним. Порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Антиконкурентні узгоджені дії. Антиконкурентні дії органів вла-
ди. Обмежувальна та дискримінаційна діяльність. Недоб-
росовісна конкуренція. Розгляд справ про порушення законодавства щодо конкуренції. Відповідальність за порушення законодавства про конкуренцію. Правовий ста-
тус Антимонопольного комітету України.

Однією з конституційних основ правопорядку у сфері здійснення господарської діяльності є забезпечення державою захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції, визначення правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання лише законом.

До напрямів економічної політики держави належить також антимонопольно-конкурентна політика, спрямована на створення оптимального конкурентного середовища діяльності суб’єктів господарювання, забезпечення їх взаємодії на умовах недопущення проявів дискримінації одних суб’єктів іншими, насамперед у сфері монопольного ціноутворення та за рахунок зниження якості продукції, послуг, сприяння зростанню ефективної соціально орієнтованої економіки.

Під економічною конкуренцією розуміють змагання між суб’єк-
тами господарювання задля здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб’єктами господарювання, унаслідок чо-
го споживачі, суб’єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб’єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Економічна конкуренція — необхідна умова формування ринкових відносин, адже лише змагальність виробників, продавців та інших суб’єктів господарювання здатна забезпечити підвищення якості продукції, робіт і послуг. При цьому ціна товару зазвичай не зростає.

Суб’єкти господарювання, органи влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю зобов’язані сприяти розвитку конкуренції та не вчиняти будь-яких неправомірних дій, що можуть негативно позначитися на конкуренції.

Порушення правил економічної конкуренції спрямоване на те, щоб надати певному суб’єкту необґрунтовані переваги на ринку. Фактично такий суб’єкт оминає правила економічної конкуренції.

Особливо небезпечним явищем для економічної конкуренції є монополізм.

Суб’єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару (тобто є монополістом), якщо:

• на цьому ринку у нього немає жодного конкурента;

• він не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб’єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів і збуту товарів, наявності бар’єрів для доступу на ринок інших суб’єктів господарювання, існування пільг тощо.

Під монопольним становищем слід розуміти становище суб’єк-
та господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 %, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.

Монопольним також може бути визнане становище суб’єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару становить 35 або менше відсотків, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам.

Під час опанування цього питання студентам слід звернути увагу на правила визначення монопольного становища двох чи більше суб’єктів господарювання.

Зазначимо, що факт того, що суб’єкт господарювання посідає монопольне становище сам по собі не є правопорушенням. Проте досить часто монополісти зловживають цим.

Що ж таке зловживання монопольним становищем на ринку? Це передусім дії чи бездіяльність суб’єкта господарювання, який посідає монопольне становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, зокрема обмеження конкурентоспроможності інших суб’єк-
тів господарювання або ущемлення інтересів інших суб’єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Так, закон визнає зловживанням монопольним становищем на ринку:

• встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку;

• застосування різних цін або інших умов до рівнозначних угод із суб’єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об’єктивно виправданих на те причин;

• обумовлення укладання угод прийняттям суб’єктом господарювання додаткових зобов’язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору;

• обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб’єктам господарювання, покупцям, продавцям;

• часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання;

• суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб’єк-
  тів господарювання на ринку без об’єктивно виправданих на те причин;

• створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб’єктів господарювання.

Зазначмо, що наведений перелік не є вичерпним.

Зловживання монопольним становищем на ринку є правопорушенням, воно забороняється й тягне за собою відповідальність.

Поряд із зловживанням монопольним становищем на ринку існує ще ряд порушень законодавства про захист економічної конкуренції.

До правопорушень належать антиконкурентні узгоджені дії (уз-
годжені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції). Зокрема, це узгоджені дії, які стосуються:

• встановлення цін чи інших умов придбання або реалізації товарів;

• обмеження виробництва, ринків товарів, техніко-технологіч-
  ного розвитку, інвестицій або встановлення контролю над ними;

• розподілу ринків або джерел постачання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи придбання, за колом продавців, покупців або споживачів чи за іншими ознаками;

• спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів;

• усунення з ринку або обмеження доступу на ринок (вихід з ринку) інших суб’єктів господарювання, покупців, продавців;

• застосування різних умов до рівнозначних угод з іншими суб’єктами господарювання, що ставить останніх у невигідне становище в конкуренції;

• укладання угод за умови прийняття іншими суб’єктами господарювання додаткових зобов’язань, які за своїм змістом або згідно з торговими та іншими чесними звичаями в підприємницькій діяльності не стосуються предмета цих угод;

• суттєвого обмеження конкурентоспроможності інших суб’єк-
  тів господарювання на ринку без об’єктивно виправданих на те причин.

Особливу увагу студентам слід приділити питанню звільнення особи від відповідальності за вчинення антиконкурентних узгоджених дій.

До порушень належать також антиконкурентні дії органів вла-
ди, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю. Під останніми розуміють прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових або усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-госпо-
дарського управління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.

Наведемо приблизний перелік антиконкурентних дій органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю. До таких дій, зокрема, належать:

• заборона або перешкоджання створенню нових підприємств або здійснення підприємництва в інших організаційних формах у будь-якій сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво, придбання чи реалізацію певних видів товарів;

• пряме або опосередковане примушення суб’єктів господарювання до вступу в асоціації, концерни, міжгалузеві, регіональні чи інші форми об’єднань або здійснення концентрації суб’єк-
  тів господарювання в інших формах;

• пряме або опосередковане примушення суб’єктів господарювання до пріоритетного укладання договорів, першочергової поставки товарів певному колу споживачів або першочергового їх придбання у певних продавців;

• будь-яка дія, спрямована на централізований розподіл товарів, а також розподіл ринків між суб’єктами господарювання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх ре-
  алізації чи закупівель або за колом споживачів чи продавців;

• установлення заборони на реалізацію певних товарів з одного регіону країни в іншому або надання дозволу на реалізацію товарів з одного регіону в іншому в певному обсязі чи за виконання певних умов;

• надання окремим суб’єктам господарювання або групам суб’єктів господарювання пільг чи інших переваг, які ставлять їх у привілейоване становище щодо конкурентів, що призводить або може призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції;

• дія, унаслідок якої окремим суб’єктам господарювання або групам суб’єктів господарювання створюються несприятливі чи дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами;

• дія, якою встановлюються не передбачені законами України заборони та обмеження самостійності підприємств, зокрема й щодо придбання чи реалізації товарів, ціноутворення, формування програм діяльності та розвитку, розпорядження прибутком.

Ще одну групу порушень становлять обмежувальна та дискримінаційна діяльність суб’єктів господарювання, яка полягає в тому, що суб’єкти господарювання схиляють інших суб’єктів до вчинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції, а також примушують інших суб’єктів господарювання до антиконкурентних узгоджених дій та участі в концентрації суб’єктів господарювання.

Правопорушенням у досліджуваній сфері є й концентрація без отримання відповідного дозволу органів Антимонопольного комітету України у разі, якщо наявність такого дозволу необхідна.

Студентам слід з’ясувати сутність явища концентрація, випадки, в яких необхідне отримання дозволу на концентрацію суб’єктів господарювання.

Особливої уваги потребує розгляд такого виду порушень у сфері економічної конкуренції, як недобросовісна конкуренція. Уперше визначення недобросовісної конкуренції дано в Законі України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності». На сьогодні питання захисту від недобросовісної конкуренції врегульовані Законом України «Про захист від недобросовісної конкуренції».

Під недобросовісною конкуренцією розуміють будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.

Перелік дій, які належать до недобросовісної конкуренції, закріплено в Законі України «Про захист від недобросовісної конкуренції». До них належать:

• неправомірне використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковок;

• неправомірне використання товару іншого виробника;

• копіювання зовнішнього вигляду виробу;

• порівняльна реклама;

• дискредитація господарюючого суб’єкта (підприємця);

• купівля-продаж товарів, виконання робіт, надання послуг з примусовим асортиментом;

• схиляння до бойкоту господарюючого суб’єкта (підприємця);

• схиляння постачальника до дискримінації покупця (замовника);

• схиляння господарюючого суб’єкта (підприємця) до розір-
  вання договору з конкурентом;

• підкуп працівника постачальника;

• підкуп працівника покупця (замовника);

• досягнення неправомірних переваг у конкуренції;

• неправомірне збирання комерційної таємниці;

• розголошення комерційної таємниці;

• схиляння до розголошення комерційної таємниці;

• неправомірне використання комерційної таємниці.

Опановуючи цю тему, студенти мають дослідити сутність ко-
жної з наведених дій, з’ясувати, у чому вони полягають, хто може вчинити такі дії тощо.

Важливим питанням цієї теми є розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Передусім зазначмо, що справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції розглядають органи Антимонопольного комітету України. Статус Антимонопольного комітету та його органів визначається Законом України «Про Антимонопольний комітет України».

Підставами для початку розгляду справи є:

• заяви суб’єктів господарювання, громадян, об’єднань, уста-
  нов, організацій про порушення їх прав внаслідок дій чи бездіяль-
  ності, визначених законом як порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

• подання органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

• власна ініціатива органів Антимонопольного комітету Ук-
  раїни.

Розгляд справи розпочинається лише тоді, коли виявлено озна-
ки порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Студентам слід з’ясувати, які документи оформлюються під час розгляду справи, які дії вчиняються, які особи беруть участь у розгляді справи й якими правами та обов’язками вони наділені.

Важливо пам’ятати, що суб’єкт господарювання не може бути притягнений до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, якщо минув строк давності притягнення до відповідальності, який становить п’ять років від дня вчинення порушення, а в разі триваючого порушення — від дня закінчення вчинення порушення. Закон встановлює й трирічний строк давності притягнення до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, на який студентам слід звернути особливу увагу.

У процесі розгляду справи органи Антимонопольного комітету України можуть прийняти попереднє рішення про:

• заборону особі (відповідачу), у діях якої вбачаються ознаки порушення, вчиняти певні дії, зокрема й про блокування цінних паперів;

• обов’язкове вчинення певних дій, якщо невідкладне вчинення цих дій є необхідним, виходячи із законних прав та інтересів інших осіб.

За результатами ж розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, зокрема й про:

• визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

• припинення порушення законодавства про захист економіч-
  ної конкуренції;

• зобов’язання органу влади, органу місцевого самоврядування, органу адміністративно-господарського управління та кон-
  тролю скасувати або змінити прийняте ним рішення чи розірвати угоди, визнані антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарсько-
  го управління та контролю;

• визнання суб’єкта господарювання таким, що посідає монопольне (домінуюче) становище на ринку;

• примусовий поділ суб’єкта господарювання, що посідає мо-
  нопольне (домінуюче) становище на ринку;

• накладення штрафу;

• блокування цінних паперів;

• усунення наслідків порушень законодавства про захист еко-
  номічної конкуренції;

• скасування дозволу на узгоджені дії;

• оприлюднення відповідачем за власні кошти офіційної інформації Антимонопольного комітету України чи його територіального відділення щодо рішення, прийнятого у справі про порушення, зокрема й опублікування рішень у повному обсязі (за вилученням інформації з обмеженим доступом, а також визначеної відповідним державним уповноваженим, головою територі-
  ального відділення інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які брали участь у справі), у строк і спосіб, визначені цим рішенням або законодавством;

• закриття провадження у справі.

Порушення законодавства про захист економічної конкуренції тягне за собою відповідальність, установлену законом, зокрема: накладення штрафу, примусовий поділ, відшкодування шкоди, вилучення незаконно одержаного прибутку (доходу), вилучення товарів з неправомірно використаним позначенням та копій виробів іншого суб’єкта господарювання, спростування неправдивих, неточних або неповних відомостей.

Глибше вивчення питання про відповідальність за порушення законодавства про захист економічної конкуренції потребує док-
ладного вивчення Законів України «Про захист економічної конкуренції», «Про захист від недобросовісної конкуренції», Господарського кодексу України та інших нормативно-правових актів.

Особливу увагу необхідно приділити Антимонопольному комітету України (далі — АМК). АМК є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності.

Антимонопольний комітет України утворюється у складі голови та десяти державних уповноважених. Строк повноважень голови Антимонопольного комітету України становить сім років. Голова Антимонопольного комітету України не може призначатися на цю посаду більше як на два терміни поспіль. Із числа державних уповноважених призначаються два перших заступники та три заступники голови АМК.

Для реалізації завдань, покладених на Антимонопольний комітет України, в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі утворюються територіальні відділення Антимонопольного комітету України, повноваження яких визначаються Комітетом у межах його компетенції. У разі необхідності можуть утворюватися міжобласні територіальні відділення.

Антимонопольний комітет України разом з його територіальними відділеннями становлять систему органів Антимонопольного комітету України, яку очолює голова Комітету.

Антимонопольний комітет України, його територіальні відділення є юридичними особами.

Студентам слід з’ясувати основні завдання АМК, його повноваження й специфіку функціонування.

1. Поняття економічної конкуренції.

2. Монопольне становище на ринку та зловживання ним.

3. Порушення законодавства про захист економічної конку-
   ренції.

4. Антиконкурентні узгоджені дії.

5. Антиконкурентні дії органів влади.

6. Обмежувальна та дискримінаційна діяльність.

7. Недобросовісна конкуренція.

8. Розгляд справ про порушення законодавства про конкуренцію.

9. Відповідальність за порушення законодавства про конку-
   ренцію.

10. Правовий статус Антимонопольного комітету України.

1. Жук Л. А. Господарське право: Навч. посіб. / Л. А. Жук, І. Л. Жук, О. М. Неживець. — К.: Кондор, 2003.

2. Науково-практичний коментар Господарського кодексу України / Кол. авт.: Г. Л. Знаменський, В. В. Хахулін, В. С. Щербина та ін.; За заг. ред. В. К. Мамутова. — К.: Юрінком Інтер, 2004.

3. Підприємницьке право України: Підручник / Ред. Р. Б. Шишка. — Х.: Еспада, 2000.

4. Саніахметова Н. О. Правовий захист підприємства в Україні: Навч. посіб. — К.: Юрінком Інтер, 1999.

5. Хозяйственное право: Учебник / В. К. Мамутов, Г. Л. Знамен-
   ский, К. С. Хахулин и др.; Под ред. В. К. Мамутова. — К.: Юринком Интер, 2002.

6. Щербина В. С. Господарське право: Підручник / В. С. Щербина. — К.: Юрінком Інтер, 2003.

7. Біла Р. Л. Адміністративна відповідальність за порушення антимонопольного законодавства України: Автореферат канд. юрид. наук. — Одесса, 1995.

8. Варналій З. С. Основи підприємництва: Навч. посіб. / З. С. Варналій. — К.: Знання-Прес, 2002.

9. Корчак Н. М. Правові питання антимонопольного регулювання підприємницької діяльності в Україні: Автореферат канд. дис. — К., 1996.

10. Правове регулювання господарських відносин за участю промислових підприємств: підручник для юридичних вузів і факультетів. — Х., 2000.

11. Конституція України: Прийнята п’ятою сесією Верховної Ради України 26 червня 1996 року. — К., 1997.

12. Господарський процесуальний Кодекс України від 6 листопада 1991 року № 1798-XII.

13. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року № 436-IV.

14. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року № 435-IV.

15. Закон України «Про Антимонопольний комітет України» від 26 листопада 1993 року № 3659-XII.

16. Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 07 червня 1996 року № 236/96-ВР.

17. Закон України «Про захист економічної конкуренції» від 11 січня 2001 року № 2210-III.

18. Положення про порядок подання заяв до Антимонопольного комітету України про попереднє отримання дозволу на концентрацію суб’єктів господарювання, затверджене розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19 лютого 2002 року № 33-р.

19. Правила розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, затверджене розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19 квітня 1994 року № 5.

20. Розпорядження Антимонопольного комітету від 12.02.02 № 27-р «Про затвердження Типових вимог до узгоджених дій суб’єктів господарювання для загального звільнення від попереднього одержання дозволу органів Антимонопольного комітету України на узгоджені дії суб’єктів господарювання».

21. Розпорядження Антимонопольного комітету від 12.02.02 № 24-р «Про внесення змін і доповнень до Правил розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України».

економічна конкуренція; монопольне ста-
новище на ринку; зловживання монопольним становищем на ринку; узгоджені дії; антиконкурентні узгоджені дії; обмежувальна діяльність; дискримінаційна діяльність; недобросовісна конкуренція.

1. Назвіть нормативно-правові акти, які спрямовані на захист економічної конкуренції.

2. Назвіть ознаки економічної конкуренції.

3. Складіть словник з 15 термінів, пов’язаних з монополізмом (наприклад, монопольне становище, зловживання монопольним становищем, значна конкуренція).

4. Які дії вважаються зловживанням монопольним становищем?

5. Складіть перелік правопорушень законодавства про захист економічної конкуренції.

6. Дослідіть практику господарських судів у вирішенні спорів про захист економічної конкуренції.

7. Дослідіть чинне законодавство та розробіть схему «Узгод-
   жені дії».

8. Дайте порівняльну характеристику узгоджених дій та антиконкурентних узгоджених дій.

9. Порівняйте антиконкурентні узгоджені дії та антиконкурентні дії органів влади.

10. Складіть перелік дій органів влади, які визнаються антиконкурентними.

11. Охарактеризуйте поняття «концентрація».

12. Назвіть орган, який уповноважений видавати дозволи на концентрацію.

13. Складіть перелік випадків, в яких необхідно отримати дозвіл на концентрацію.

14. Складіть таблицю «Порядок видачі дозволів на концентрацію».

15. Назвіть характерні ознаки недобросовісної конкуренції.

16. Які дії належать до недобросовісної конкуренції?

17. Дослідіть явище недобросовісної порівняльної реклами.

18. Складіть таблицю «Система органів антимонопольного комітету України».

19. Дослідіть порядок оскарження рішення АМК про накладення штрафу.

1. Розкрийте сутність поняття «економічна конкуренція».

2. Перелічіть дії, що порушують економічну конкуренцію.

3. Назвіть ознаки монопольного становища.

4. Які дії є зловживанням монопольним становищем?

5. Перелічіть узгоджені дії, що є антиконкурентними.

6. Дії яких органів влади та місцевого самоврядування визнають антиконкурентними?

7. Назвіть ознаки дискримінаційної діяльності.

8. Назвіть наслідки, які тягне за собою концентрація без належного дозволу.

9. Назвіть строк, упродовж якого видається дозвіл на концент-
   рацію.

10. Назвіть органи, які уповноважені видавати дозволи на концентрацію.

11. Розтлумачте сутність поняття «недобросовісна конкуренція».

12. Хто очолює АМК України?

13. Охарактеризуйте повноваження голови АМК України.

14. Наведіть перелік прав АМК України.

Поняття та ознаки юридичної особи в різних цивільно-правових системах. Теорії юридичної особи. Поняття та основні принципи правоздатності юридичних осіб у цивільному праві зарубіжних країн. Обсяг прав юридичних осіб у теорії та практиці зарубіжних країн. Класифікація юридичних осіб у зарубіжних правових системах. Ознаки приватних та публічних юридичних осіб. Поняття корпорації за правом зарубіжних країн. Поняття установи за правом зарубіжних країн. Поняття та ознаки торгового товариства у праві зарубіжних країн.

Суб’єктами цивільних i торгових відносин у зарубіжних країнах, безумовно, є не тільки окремі фізичні особи, але й об’єд-
нання людей, що створюються задля досягнення певних цілей. Ідею існування певних організації (союзів), які мають неподільне, відокремлене майно, виступають у цивільному обороті від свого імені, доля яких не залежить від зміни складу їх учасників, намагалися обґрунтувати ще римські юристи (II–I ст. до н. е.). Нині правовою формою такого об’єднання осіб для участі в цивільному (торговому) обороті є інститут юридичної особи. Юридичною особою визнається організація, що має відокремлене майно, самостійно виступає в цивільному обороті від свого імені набуває прав та обов’язків, здатна нести самостійну майнову відповідальність та бути позивачем i відповідачем у суді. Вона має певні додаткові ознаки, індивідуалізована в цивільному обороті та має правоздатність, яка в багатьох правових системах розглядається як спеціальна.

Юридична особа (в праві зарубіжних крані) — це суб’єкт цивільного права, який має притаманні лише йому майнові права й обов’язки, виступає від свого імені та існує незалежно від осіб, які входять до його складу. Правова доктрина визначає такі ознаки юридичних осіб:

• майнова відокремленість;

• самостійна майнова відповідальність за угодами, які укладає юридична особа;

• організаційна єдність;

• наявність цивільної та цивільно-процесуальної правоздатності;

• незалежність існування юридичних осіб від членів (учасників);

• найменування юридичної особи, яке має відрізнятися від найменувань інших суб’єктів права й є необхідним для ідентифікації її в цивільному обороті.

Юридична особа має бути легалізована через реєстрацію у процесі створення. У всіх країнах порядок утворення юридичних осіб залежить від їх виду. Юридичні особи публічного права створюються на підставі публічно-правового акту. Юридичні осо-
би приватного права виникають за участю приватних осіб, створюються одним з наведених нижче способів.

А) Дозвільний. Для створення юридичних осіб необхідно доз-
віл компетентного органу державної влади, який вирішує питання про доцільність утворення нового суб’єкта права.

Б) Явочно-нормативний. Порядок виникнення та діяльність певного виду юридичних осіб регулює загальний нормативний акт. Право на визнання за об’єднанням прав i статусу юридичної особи набувається за умови виконання передбачених цим загальним нормативним актом вимог. Таке визнання (право) засвідчується реєстрацією цього об’єднання як юридичної особи. Цей спосіб є найпоширенішим у всіх країнах, що вивчаються.

В) Явочний. Для утворення юридичних осіб необхідним є позитивне вираження зазвичай наміру діяти в ролі особливого (певного) суб’єкта права. Цей спосіб дає змогу максимально розширити свободу утворення юридичних осіб. За явочним способом виникають, зокрема, у США — корпорації — de facto; у Франції — асоціації.

Одне з найдискусійніших у правовій науці питань пов’язане з правосуб’єктністю юридичної особи, тобто її правоздатністю (та дієздатністю), наявністю у неї властивостей суб’єкта права, що є обов’язковою умовою її участі в цивільному обороті, у господарських та інших правовідносинах. У основі наукової дискусії лежить питання, хто є носієм якостей юридичної особи — реальний суб’єкт права чи штучне утворення, яке існує тільки абстрактно (бо реально діє тільки людина) та має певне юридичне закріплення. Спроби знайти відповідь на це питання зумовили виникнення різноманітних теорій юридичної особи, що розвиваються i в сучасній цивілістиці.

У зарубіжних правових системах сформувалися різні оригінальні теорії юридичної особи. Зокрема, у континентально-євро-
пейському праві виявлено кілька фундаментальних теорій, що, як вважають, істотно впливають на практику та визначають розвиток законодавства. Основними є «теорія фікції» та «теорія реальності юридичної особи. Інші переважно схиляються або до першої з названих («фікційних» теорій), або до другої («реалістичні» теорії).

Цивільне право зарубіжних країн розрізняє загальну й спеці-
альну правоздатність юридичних осіб. Загальна правоздатність надає право юридичній особі набувати будь-які цивільні права й нести цивільні обов’язки, за винятком таких, для яких необхідною передумовою є природні якості людини.

Спеціальна правоздатність юридичної особи означає, що вона має право вступати лише в такі правовідносини, які є необхідними для досягнення зазначених у законі чи статуті цілей.

Спеціальна правоздатність юридичної особи була характерною для попередніх історичних періодів, хоча формально цей принцип і нині зберігається в законодавстві багатьох країн. Фактично ж у сучасному світі спеціальною правоздатністю наділяють переважно юридичних осіб, діяльність яких не спрямована на одержання прибутку. Щодо комерційних (приватних) юридичних осіб, то стійкою є тенденція до легалізації їхньої загальної правоздатності. Найповніше вона розвинулась у Швейцарії, де в цивільному кодексі закріплено принцип загальної правоздатності: юридичні особи можуть набувати будь-яких прав та обов’яз-
ків, крім тих, для виникнення яких необхідною умовою є стать, вік чи родинний статус. У законодавчих актах Німеччини правоздатність юридичних осіб обумовлюється цілями їх діяльності. Обсяг повноважень органу юридичної особи формально обмежується відповідно до її цілей, однак у такому разі юридична особа відповідає за збитки, завдані її органами під час виконання покладених на них обов’язків. Судова практика виходить з того, що передбачені статутом цілі мають значення лише для внутрішніх відносин. Угоди, укладені юридичною особою з перевищенням передбачених статутом повноважень, або такі, що виходять за межі статутних цілей, є дійсними щодо третіх осіб i зобов’язують як останніх, так i цю юридичну особу.

У французькому праві також формально закріплено принцип спеціальної правоздатності юридичної особи, однак у доктри-
ні та судовій практиці щодо об’єднань, діяльність яких спрямована на одержання прибутку, основною є тенденція легалізації загальної правоздатності, яка полегшує обіг капіталів у пошуках найвигідніших сфер його застосування. Законодавство Франції про торгові товариства передбачає недійсність обмежень щодо повноважень осіб, які діють у ролі органа товариства щодо третіх осіб; визначені статутом товариства цілі мають значення лише у відносинах стосунках членів товариства. Акціонерне законодавство взагалі передбачає спрощений порядок зміни цілей товариства.

Англія завжди визнавала загальну правоздатність щодо юридичних осіб, створених спеціальним актом короля. Проте щодо інших юридичних осіб застосовувалася спеціальна правоздатність. Угоди, що виходили за межі цілей юридичних осіб, вважалися недійсними як угоди, укладені з перевищенням повноважень — ultra vires (понадсилу). Вони не користувалися позо-
вним захистом. Згодом судова практика, формально не відміняючи принципу спеціальної правоздатності, стала ширше тлумачити повноваження юридичної особи, якими вона наділяється для досягнення цілей. У 1972 році був уведений в дію закон про Європейське товариство, згідно з яким будь-яка угода, укладена за рішенням керівників об’єднань (юридичних осіб), стосовно добросовісного контрагента вважається укладеною в межах пов-
новажень цієї юридичної особи.

У США формально вважається діючим принцип ultra vires, однак фактично легалізовано загальну правоздатність юридичних осіб. Судова практика визнає за корпорацією такі категорії прав: позитивно виражені повноваження (явні) й такі, що припускаються (неявні). Якщо угода й визнана ultra vires, вона не є недійсною, за винятком випадків, коли жодна із сторін ще не розпочала виконання угоди. Якщо принаймні одна із сторін виконала угоду хоча б частково, то вона є дійсною й зобов’язує всіх учасників.

Легалізація загальної правоздатності закріплена й в Уніфікованому законі про підприємницькі корпорації.

У праві зарубіжних країн легалізовані різноманітні за характером діяльності та організаційною структурою юридичні особи. Їх класифікація здійснюється на різних підставах.

В усіх країнах у законодавстві та правовій доктрині передусім розрізняють юридичні особи публічного та юридичні особи приватного права.

Юридичні особи публічного права виникають на підставі публічно-правового акта (закону, адміністративного акта), вони реалізують цілі публічного характеру, зазвичай державні (владні) або суспільно корисні, вони наділені владними повноваженнями.

Юридичні особи приватного права виникають на основі приватноправового акта (установчого договору); створюються відповідно до цивільного законодавства певної країни на розсуд приватних осіб, реалізують цілі, які визначаються приватними осо-
бами, зазвичай приватного характеру.

Матеріальну основу діяльності таких юридичних осіб також створюють приватні особи. Приватними юридичними особами можуть бути як різноманітні торгові товариства, так i установи чи інші утворення.

Має певну практичну цінність поділ юридичних осіб й за такими підставами:

• за формою власності — державні та недержавні;

• за цілями діяльності: комерційні та некомерційні;

• за складом засновників: такі, що створюються тільки юридичними особами, тільки державою, будь-якими учасниками цивільного обороту;

• за характером правомочностей учасників щодо самої юридичної особи: такі, в яких засновникам належить право власності чи інші речові права; в яких засновники мають зобов’язальні права (торгові товариства, кооперативи); в яких засновники не мають зобов’язальних прав (наприклад, громадського об’єднан-
  ня, фонди та ін.);

• за способом утворення: такі, що утворюються дозвільним, явочним, нормативно-явочним способами;

• за видами засновницьких документів: договірні, договірно-статутні, статутні;

• за кількістю засновників: колективні та одноособові. Важливе значення має поділ юридичних осіб на комерційні (торгові) та некомерційні (цивільні), а також на спілки (об’єднання) та установи.

1. Поняття юридичної особи за правом інших держав.

2. Теорії юридичної особи.

3. Класифікація юридичних осіб у теорії та практиці зарубіжних країн.

4. Поняття корпорації за правом зарубіжних країн.

5. Поняття установи за правом зарубіжних країн.

6. Обсяг прав юридичних осіб у теорії та практиці зарубіжних країн.

7. Ознаки приватних і публічних юридичних осіб.

8. Поняття та ознаки торгового товариства у праві зарубіжних країн.

9. Види товариств за правом зарубіжних країн.

10. Види приватних юридичних осіб

1. Бернхем В. Вступ до права та правової системи США. — К., 1999. С. 476—492.

2. Богатых Е. Гражданское и торговое право (От древнеримского к современному российскому). — М., 2000. — С. 43—56, 65—87.

3. Гражданское право: Учебник / Под. ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Тол-
   стого. — М., 1997. — С. 58—75, 110—168.

4. Гражданское и торговое право капиталистических государств. — М., 1993. — С. 75—91, 124—377.

5. Жалинский А., Рерихт А. Введение в немецкое право. — М., 2001. — С. 300—303, 487—508.

6. Канзафарова И. С. Гражданское и торговое право зарубежных стран: Учеб. пособ. — Харьков, 2003. — С. 14—77, 102—136.

7. Костин А. А. Правовое положение торговых товариществ в капиталистических и развивающихся странах. — М., 1979. — С. 8—18.

8. Кочергина Е. Организационно-правовая форма юридических лиц: Генезис доктрин и подходов // Предпринимательство, хозяйство и право. — 2003. — № 1. — С 36—39.

9. Кулагин М. И. Предпринимательство и право: Опыт Запада. — М., 1992. — С. 37—57.

10. Мамутов В. К., Чувпило О. О. Господарче право зарубіжних країн. — К., 1996. — С. 50—81.

11. Осакве К. Сравнительное правоведение в схемах: Общая и особенная части. — М.: Дело, 2000. — С. 116—140.

12. Основные институты гражданского права зарубежных стран. Сравнительно-правовое исследование. — М., 1999. — С. 90—103.

13. Цивільне право України / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. — К.: Юрінком Інтер, 2002. — Кн. 1. — С. 51—77.

14. Шимон С. І. Цивільне та торгове право зарубіжних країн. — К.: КНЕУ, 2004. — С. 72—93.

15. Юридическая энциклопедия / Под общ. ред. Б. Н. Топорнина. — М, 2001. — С. 434—435, 1087, 1180—1185, 1219.

16. Business Law / J. Scott Slorach MA(Oxon), Solicitor & Jason G. Ellis MA(Oxon) / Oxford uпiversity Press, 2004. — Pp. 37—132.

17. Burgerliches Gesetzbuch / Zivilrecht: Wirtschaftrecht; Stud — Yur — Nomos — Textausgaben. — 1. Aufl. — Baden — Baden: Nomos — Verl. — Ces., 1992.

18. Gower aпd Davies’ Principles of Modern Company Law / Paul. L. De-
    vis / Oxford university Press, 2003.

юридична особа; теорія юридичної особи; дієздатність юридичної особи; корпорація; установа; товарист-
во; товариство з обмеженою відповідальністю; повне товариство; негласне товариство; юридична особа приватного права; юридична особа публічного права.

1. Охарактеризуйте «теорію фікції» юридичної особи, яку заснував німецький юрист К.Ф. Савіньї.

2. Дайте визначення поняття юридичної особи у праві зарубіж-
   них країн.

3. Які види юридичних осіб у англо-американській правовій системі ви знаєте?

4. Дайте стислу характеристику юридичної особи публічного права.

5. Дайте стислу характеристику юридичної особи приватного права.

6. Чи є за англо-американською системою права визначення «установи» як юридичної особи. Якщо є, то дайте його.

7. Чи є за романогерманською системою права визначення «установи» як юридичної особи. Якщо є, то дайте його.

8. Назвіть організаційні форми комерційних корпорацій за законодавством США.

9. Поняття та порівняльна характеристика суб’єкта цивільних та торгових відносин у праві зарубіжних країн.

10. Які види майнової відокремленості юридичних осіб ви знаєте?

1. Як розуміють поняття юридичної особи за правом Англії та Німеччини.

2. Назвіть організаційні види здійснення підприємницької діяльності за правом країн англосаксонської системи права.

3. Назвіть організаційні види здійснення підприємницької діяльності за правом країн романогерманської системи права.

4. Назвіть істотні (основні) ознаки господарської організації за правом інших держав.

5. Які теорії юридичних осіб ви знаєте?

6. Охарактеризуйте юридичних осіб приватного права.

7. Охарактеризуйте юридичних осіб публічного права.

8. Що таке установа за правом Німеччини та Англії?

9. Дайте визначення «корпорації» та назвіть її характерні оз-
   наки.

10. Назвіть види класифікацій господарських організацій за тео-
    рією та практикою господарського права зарубіжних країн.

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

Адміністративно-господарські санкції — заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб’єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Акредитив — договір, що містить зобов’язання банку-емітента, за яким цей банк за дорученням клієнта (заявника акредитива) або від свого імені проти документів, які відповідають умовам акредитива, зобов’язаний виконати платіж на користь бенефіціара або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж.

Акціонерне товариство — товариство, статутний капітал якого поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості.

Акція — цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в ньому та право на участь в управлінні товариством, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна під час ліквідації акціонерного товариства.

Асоціація — договірне об’єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об’єдналися, шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації та кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об’єднання учасниками фінансових і матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації.

Банк — юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних й юридичних осіб і розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття й ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Банківський кредит — будь-яке зобов’язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов’язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов’язання на сплату відсотків та інших зборів з такої суми.

Банкрутство — визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури.

Безспірні вимоги кредиторів — вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.

Боржник — суб’єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов’язання перед кредиторами, зокрема й зобов’язання щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), упродовж трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати.

Виділ — перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов’язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб.

Винахід (корисна модель) — результат інтелектуальної діяльності людини в будь-якій сфері технології.

Господарська діяльність — діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарське товариство — юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками.

Господарські санкції — заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, у результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Демпінг — ввезення на митну територію країни імпорту товару за ціною, нижчою за порівняну ціну на подібний товар у країні експорту, яке заподіює шкоди національному товаровиробнику подібного товару.

Державний банк — це банк, сто відсотків статутного капіталу якого належать державі.

Економічна конкуренція (конкуренція) — змагання між суб’єк-
тами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб’єктами господарювання, унаслідок чого споживачі, суб’єкти господарювання мають можливість вибирати між кіль-
кома продавцями, покупцями, а окремий суб’єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Експорт (експорт товарів) — продаж товарів українськими суб’єк-
тами зовнішньоекономічної діяльності іноземним суб’єктам господарської діяльності (зокрема з оплатою в негрошовій формі) з вивезенням або без вивезення цих товарів через митний кордон України, включаючи реекспорт товарів.

Завдаток — грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов’язання й забезпечення його виконання.

Зовнішньоекономічна діяльність — діяльність суб’єктів господарської діяльності України та іноземних суб’єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами.

Інвестиції — всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, у результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.

Індикативні ціни — ціни на товари, які відповідають цінам, що склалися чи складаються на відповідний товар на ринку експорту або імпорту на момент здійснення експортної (імпортної) операції з урахуванням умов поставки та умов проведення розрахунків, визначених згідно із законодавством України.

Іноземні інвестиції — цінності, що вкладаються іноземними інвес-
торами в об’єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту.

Інформація — відомості в будь-якій формі й вигляді та збережені на будь-яких носіях (зокрема й листування, книги, помітки, ілюстрації (карти, діаграми, органіграми, малюнки, схеми тощо), фотографії, голограми, кіно-, відео-, мікрофільми, звукові записи, бази даних комп’ютерних систем або повне чи часткове відтворення їх елементів), пояснення осіб і будь-які інші публічно оголошені чи документовані відомості.

Квота експортна (імпортна) — граничний обсяг певної категорії товарів, який дозволено експортувати з території України (імпортувати на територію України) упродовж установленого строку та який визначається у натуральних чи вартісних одиницях.

Квоти (контингенти) глобальні — квоти, що встановлюються з товару (товарів) без зазначення конкретних країн (груп країн), куди товар (товари) експортується або з яких він (вони) імпортується.

Квоти (контингенти) групові — квоти, що встановлюються з товару (товарів) з визначенням групи країн, куди товар (товари) експортується або з яких він (вони) імпортується.

Квоти (контингенти) індивідуальні — квоти, що встановлюються з товару (товарів) з визначенням конкретної країни, куди товар (товари) може експортуватись або з якої він (вони) може імпортуватися.

Квоти антидемпінгові — граничний обсяг імпорту в Україну певного товару (товарів), що є об’єктом антидемпінгового розслідування та/або антидемпінгових заходів, який дозволено імпортувати в Україну упродовж установленого строку та який визначається в натуральних та/або вартісних одиницях виміру.

Квоти компенсаційні — граничний обсяг імпорту в Україну певного товару (товарів), що є об’єктом антисубсидиційного розслідування та/або компенсаційних заходів, який дозволено імпортувати в Україну впродовж установленого строку та який визначається в натуральних та/або вартісних одиницях виміру.

Квоти спеціальні — граничний обсяг імпорту в Україну певного товару (товарів), що є об’єктом спеціального розслідування та/або спеціальних заходів, який дозволено імпортувати в Україну впродовж установленого строку та який визначається в натуральних та/або вартісних одиницях виміру.

Командитне товариство — товариство, в якому разом з учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за зобов’я-
заннями товариства всім своїм майном (повними учасниками), є один або кілька учасників (вкладників), які несуть ризик збитків, пов’язаних з діяльністю товариства, у межах сум зроблених ними вкладів і не беруть участі в діяльності товариства.

Комерційна таємниця — інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона загалом або в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які зазвичай мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв’язку з цим має комерційну цінність і була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.

Конкурсні кредитори — кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство та вимоги яких не забезпечені заставою майна боржника.

Консорціум — тимчасове статутне об’єднання підприємств для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів тощо). Консорціум використовує кошти, якими його наділяють учасники, централізовані ресурси, виділені на фінансування відповідної програми, а також кошти, що надходять з інших джерел у порядку, визначеному його статутом. У разі досягнення мети створення консорціум припиняє свою діяльність.

Концерн — статутне об’єднання підприємств, а також інших організацій на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об’єднання з централізацією функцій науково-технічного й виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності.

Корпорація — договірне об’єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об’єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації.

Лізинг — це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних або залучених фінансових коштів, яка полягає в надан-
ні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначе-
ний строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним
у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Ліцензія — документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності впродовж визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов.

Ліцензія антидемпінгова — належним чином оформлене право на імпорт в Україну впродовж установленого строку певного товару (товарів), який є об’єктом антидемпінгового розслідування та/або антидемпінгових заходів.

Ліцензія відкрита (індивідуальна) — дозвіл на експорт (імпорт) товару впродовж певного періоду часу (але не менше одного місяця) з визначенням його загального обсягу.

Ліцензія генеральна — відкритий дозвіл на експортні (імпортні) операції з певного товару (товарів) та/або з певною країною (групою країн) упродовж періоду дії режиму ліцензування з цього товару (товарів).

Ліцензія експортна (імпортна) — належним чином оформлене право на експорт (імпорт) упродовж установленого строку певних товарів або валютних коштів з метою інвестицій та кредитування.

Ліцензія компенсаційна — належним чином оформлене право на імпорт в Україну впродовж установленого строку певного товару (товарів), який є об’єктом антисубсидиційного розслідування та/або компенсаційних заходів.

Ліцензія разова (індивідуальна) — разовий дозвіл, що має іменний характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності на період не менший, ніж той, що необхідний для здійснення експортної (імпортної) операції.

Ліцензія спеціальна — належним чином оформлене право на імпорт в Україну впродовж установленого строку певного товару (товарів), який є об’єктом спеціального розслідування та/або спеціальних заходів.

Ліцензування — видача, переоформлення та анулювання ліцензій, видача дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ і ліцензійних реєстрів, контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов, видача розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов, а також розпоряджень про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування.

Меморандум — одноособова заява, яка є установчим документом командитного товариства.

Монополізація — досягнення суб’єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку товару, підтримання або посилення цього становища.

Недобросовісна конкуренція — будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.

Неплатоспроможність — неспроможність суб’єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов’язання перед кредиторами, зокрема й із заробітної плати, а також виконати зобов’язання щодо сплати податків і зборів (обов’яз-
кових платежів) не інакше, як через відновлення платоспроможності.

Неустойка (штраф, пеня) — грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Об’єднання підприємств — господарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних і соціальних завдань.

Оперативно-господарські санкції — заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов’язання, що використовуються самими сторонами зобов’язання в односторонньому порядку.

Організаційно-правова форма господарювання — форма здійснювання господарської (зокрема підприємницької) діяльності з відповідною правовою основою, яка визначає характер відносин між засновниками (учасниками), режим майнової відповідальності із зобов’язань підприємства (організації), порядок створення, реорганізації, ліквідації, управління, розподілу одержаних прибутків, можливі джерела фінансування діяльності тощо.

Пеня — неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Перетворення юридичної особи — зміна її організаційно-правової форми.

Підприємництво — самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Платіжні інструменти — засіб певної форми на паперовому, електронному чи іншому виді носія інформації, використання якого ініціює переказ грошей з відповідного рахунка платника.

Повне товариство — товариство, учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства й солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за його зобов’язаннями всім майном, що їм належить.

Поточні кредитори — кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

Правова інформація — це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення й боротьбу з ними та їх профілактику тощо.

Правовстановлюючий документ — документ, який підтверджує права певного суб’єкта на нерухоме майно та складений у порядку, передбаченому законодавством.

Промислово-фінансова група — об’єднання, до якого можуть входити промислові й сільськогосподарські підприємства, банки, наукові й проектні установи, інші установи та організації всіх форм власності, що мають на меті отримання прибутку, та яке створюється за рішенням уряду України на певний термін з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва й структурної перебудови економіки України, зокрема й програми згідно з міждержавними договорами, а також виробництва кінцевої продукції.

Санація — система заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнання боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та (або) зміну організаційно-правової та виробничої структури боржника.

Спеціальна (вільна) економічна зона — частина території України, на якій встановлюються й діють спеціальний правовий режим економічної діяльності та порядок застосування та дії законодавства України.

Суб’єкт банкрутства (банкрут) — боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов’язання встановлена арбітражним судом. Суб’єктами банкрутства не можуть бути відокремлені структурні підрозділи юридичної особи (філії, представництва, відділення тощо).

Товариство — організація, створена шляхом об’єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створене однією особою, якщо інше не встановлене законом.

Товариство з додатковою відповідальністю — товариство, засноване однією або кількома особами, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких визначено статутом.

Товариство з обмеженою відповідальністю — засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлено статутом.

Товарна біржа — організація, що об’єднує юридичних і фізичних осіб, які здійснюють виробничу й комерційну діяльність, і має за мету надання послуг в укладенні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропозицій на товари, вивчення, упорядкування і полегшення товарообігу і пов’язаних з ним торговельних операцій.

Установа — організація, створена однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об’єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна.

Установчі документи суб’єкта господарювання — рішення про його утворення або засновницький договір, а у випадках, передбачених законом, статут (положення) суб’єкта господарювання.

Фінансовий лізинг — це вид цивільно-правових відносин, що виникають з договору фінансового лізингу.

Фондова біржа — організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами.

Цінні папери — грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають зазвичай виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.

Штраф — неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання.

Юридична особа — організація, створена й зареєстрована у встановленому законом порядку.

ПОРЯДОК І КРИТЕРІЇ ОЦІНЮВАННЯ
ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ З ДИСЦИПЛІНИ ПІД ЧАС
ПОТОЧНОГО ТА ПІДСУМКОВОГО КОНТРОЛЮ

СИСТЕМА ПОТОЧНОГО
Й ПІДСУМКОВОГО КОНТРОЛЮ ЗНАНЬ

Принципи й види контролю знань студентів

Контроль знань є складовою багатогранного навчального процесу в КНЕУ та є організацією зворотного зв’язку як засобу управління навчально-виховним процесом. Показники контролю знань студентів є основою для судження про результати навчання та вирішення таких питань, як ступінь опанування навчальною програмою, переведення на наступний курс, призначення стипендії, випуск з вузу й видача диплому. Результати контролю знань слугують основним показником, за яким оцінюється робота окре-
мо взятого студента, академічної групи, курсу, факультету загалом, а також робота викладацького складу.

За умови правильної організації контроль знань слугує й навчальним, виховним, організаційним, розвиваючим, методичним та іншим цілям.

Контроль знань ґрунтується на таких основних принципах:

• перевірка й оцінювання знань студентів мають відображати рівень засвоєння знань і стимулювати студентів до досягнення нових успіхів;

• перевірка й оцінювання знань мають проводитися систематично, планово, у нерозривному зв’язку з усім процесом навчання; послідовно з поступовим ускладненням завдань, змісту й методики;

• перевірка та оцінювання знань здійснюються з урахуванням індивідуальних особливостей та особистих успіхів кожного окре-
  мого студента;

• диференціація оцінювання повинна здійснюватися за об’єк-
  тивними, заздалегідь визначеними критеріями;

• оцінювання знань студента має відповідати істинній якості та кількості засвоєних знань, умінь і навичок.

Контроль знань з дисциплін, що викладаються на кафедрі правового регулювання економіки та закінчуються іспитом, складається з двох блоків планових заходів:

• підсумковий контроль знань студентів;

• поточний контроль знань студентів.

ПОРЯДОК ОЦІНЮВАННЯ ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ

за результатами вивчення дисципліни

Для денної та вечірньої форм навчання

№ п/п	Об’єкти контролю	Кількість балів	Результат
1	Оцінювання поточної роботи в семестрі, зокрема:	0—40 балів зокрема:	Набрані бали зараховуються до підсумкової оцінки
1.1	Систематичність та активність роботи на семінарських заняттях	до 15 балів
1.2	Виконання завдань для самостійного опрацювання	до 10 балів
1.3	Виконання модульних завдань	до 15 балів
2	Оцінювання письмової екзаменаційної роботи	від 0 до 60 балів	Проходження підсумкового контролю знань з дисципліни й одержання підсумкової оцінки

ПІДСУМКОВА ОЦІНКА (у балах) =
= результати поточної роботи + результати письмового іспиту
1 (1.1 + 1.2 + 1.3) + 2 (не менше 30 балів).

1. У блоці першому — оцінювання поточної роботи в семестрі (1) — максимальна кількість балів — 40.

2. У блоці другому — оцінювання письмової екзаменаційної роботи (2) — максимальна кількість балів — 60 (менше 30 балів не зараховуються).

Для заочної форми навчання

Поточний контроль здійснюється шляхом оцінювання виконання модульних завдань, результати якого входять до підсумкової оцінки разом з результатами письмового іспиту.

ПРОГРАМНІ ПИТАННЯ З ДИСЦИПЛІНИ

«Господарське право»

1. Поняття господарського права.

2. Суб’єкти господарювання: поняття й види.

3. Господарські правовідносини: поняття й види.

4. Методи правового регулювання господарських правовідносин.

5. Господарсько-правові норми.

6. Поняття, ознаки та особливості господарського законодавства.

7. Нормативні акти господарського законодавства: поняття й види.

8. Система господарського законодавства.

9. Колізії в господарському законодавстві.

10. Господарське законодавство й господарське право, їх співвідношення.

1. Проблеми вдосконалення господарського законодавства.

2. Поняття та ознаки підприємницької діяльності.

3. Характеристика некомерційного господарювання.

4. Обмеження в підприємницькій діяльності.

5. Принципи підприємницької діяльності.

6. Умови здійснення підприємницької діяльності.

7. Державна реєстрація підприємництва.

8. Гарантії прав суб’єктів підприємницької діяльності.

9. Роль держави в діяльності суб’єктів підприємництва.

10. Реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності.

11. Загальна правова характеристика підприємств.

12. Загальна правова характеристика підприємницьких товариств.

13. Види та групи підприємств.

14. Загальна характеристика унітарних підприємств.

15. Загальна характеристика корпоративних підприємств.

16. Правове положення приватних підприємств.

17. Правове положення державних підприємств.

18. Правове положення комунальних підприємств.

19. Правове положення колективних підприємств.

20. Правове положення орендних підприємств.

21. Правове положення іноземних підприємств і підприємств з іноземними інвестиціями.

22. Правове положення казенних підприємств.

23. Особливості діяльності малих і великих підприємств.

24. Особливості правового положення філій, представництв та інших структурних підрозділів підприємств.

25. Правове положення об’єднань підприємств.

26. Особливості правового становища промислово-фінансових груп.

27. Припинення підприємства.

28. Загальна характеристика господарських товариств.

29. Акціонерне товариство: поняття й види.

30. Характеристика акцій.

31. Правова характеристика дивідендів.

32. Порядок створення акціонерного товариства.

33. Органи управління акціонерним товариством.

34. Правове положення товариства з обмеженою відповідальністю.

35. Правове положення товариства з додатковою відповідальністю.

36. Правове положення повного товариства.

37. Правове положення командитного товариства.

38. Речові права суб’єктів господарювання.

39. Форми власності в Україні.

40. Поняття права власності.

41. Способи виникнення й припинення права власності.

42. Право приватної власності.

43. Право комунальної власності.

44. Право державної власності.

45. Правовстановлюючі документи.

46. Правовий режим майна підприємств.

47. Право інтелектуальної власності.

48. Винахід (корисна модель) як результат творчої діяльності.

49. Охорона прав на промислові зразки.

50. Охорона прав на знаки для товарів.

51. Авторські та суміжні права та їх правовий захист.

52. Поняття господарських зобов’язань.

53. Характеристика основних видів господарських зобов’язань.

54. Виникнення господарських зобов’язань.

55. Забезпечення виконання господарських зобов’язань.

56. Зміна та припинення господарських зобов’язань.

57. Поняття та особливості господарського договору.

58. Функції та значення господарського договору.

59. Класифікація господарських договорів.

60. Загальна характеристика концесійного договору.

61. Форма господарського договору.

62. Зміст господарського договору.

63. Порядок укладення господарського договору.

64. Порядок виконання господарського договору.

65. Порядок зміни та розірвання господарського договору.

66. Поняття та підстави господарсько-правової відповідальності.

67. Функції господарсько-правової відповідальності.

68. Класифікація господарсько-правової відповідальності.

69. Види господарсько-правових санкцій.

70. Поняття оренди.

71. Об’єкт оренди.

72. Поняття договору оренди.

73. Сторони в договорі оренди.

74. Істотні умови договору оренди.

75. Порядок укладення, зміни та припинення договору оренди.

76. Поняття договору лізингу.

77. Характеристика фінансового лізингу.

78. Перспективи розвитку орендних і лізингових відносин в Україні.

79. Поняття приватизації, її основні цілі.

80. Об’єкти приватизації.

81. Суб’єкти приватизації.

82. Інфраструктура приватизації.

83. Процес приватизації.

84. Способи приватизації.

85. Порядок оформлення відносин приватизації.

86. Правове регулювання відносин, пов’язаних з банкрутством.

87. Поняття банкрутства та підстави застосування процедури банкрутства.

88. Суб’єкти банкрутства.

89. Учасники провадження у справі про банкрутство.

90. Заходи щодо запобігання банкрутству боржника.

91. Позасудові процедури.

92. Підстава порушення справи про банкрутство.

93. Провадження у справах про банкрутство.

94. Санація.

95. Особливості визнання банкрутом окремих видів суб’єктів господарювання.

96. Процедура ліквідації.

97. Наслідки визнання боржника банкрутом.

98. Черговість задоволення претензій кредиторів.

99. Поняття та види зовнішньоекономічної діяльності.

100. Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

101. Форми іноземного інвестування.

102. Правовий режим іноземних інвестицій.

103. Правовий режим вільних економічних зон.

104. Поняття та ознаки кредиту.

105. Види кредиту.

106. Форми кредиту.

107. Кредитний договір.

108. Види рахунків.

109. Порядок відкриття рахунків в установах банків.

110. Порядок розрахунків у господарському обороті.

111. Платіжні інструменти у господарському обороті.

112. Поняття та ознаки біржі.

113. Функції біржі.

114. Види бірж.

115. Правила біржової торгівлі.

116. Правовий статус товарної біржі.

117. Правовий статус фондової біржі.

118. Види біржових угод.

119. Поняття захисту прав та законних інтересів.

120. Форми та способи захисту прав та законних інтересів суб’єк-
     тів господарювання.

121. Правове становище господарських судів.

122. Підвідомчість та підсудність справ господарським судам.

123. Досудове врегулювання господарських спорів.

124. Вирішення спорів господарським судом.

125. Поняття монопольного становища на ринку.

126. Контроль за концентрацією суб’єктів господарювання.

127. Зловживання монопольним становищем: поняття та види.

128. Правове становище Антимонопольного комітету України.

129. Відповідальність за порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

130. Розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

ОЦІНЮВАННЯ ПОТОЧНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТА

Поточний контроль знань студента є невід’ємною частиною всього навчального процесу й засобом виявлення ступеня засвоєння студентом програмного матеріалу. Поточний контроль роботи студента впродовж семестру повинен:

• допомагати студентові в організації його роботи;

• привчати студента до систематичного опрацювання матеріалу й підготовки до сприйняття тем з програми дисципліни;

• виявити ступінь відповідальності студента та його ставлення до роботи, причини, що перешкоджають виконувати навчальну програму;

• стимулювати активність та інтерес студента до вивчення дисципліни;

• виявити обсяг, глибину та якість сприйняття студентом матеріалу, який вивчається;

• визначити недоліки й прогалини у знаннях і шляхи їх усунення;

• виявити рівень опанування навичками самостійної роботи.

Оцінювання поточної роботи студента в семестрі проводиться за трьома основними напрямами (об’єктами контролю):

1. систематичність та активність роботи на семінарських заняттях;

2. виконання завдань для самостійного опрацювання;

3. виконання модульних завдань.

Оцінювання поточної роботи студента здійснюється в межах 40 балів.

Для студентів заочної форми навчання об’єктом поточного контролю є виконання модульних завдань.

ПОРЯДОК ОЦІНЮВАННЯ ПОТОЧНОЇ РОБОТИ
СТУДЕНТА В СЕМЕСТРІ

Максимальна кількість балів, які може набрати студент
за результатами поточної роботи — 40

Для денної та вечірньої форм навчання:

Об’єкти контролю:

1. систематичність та активність роботи на семінарських заняттях — 0, 5, 10 або 15 балів;

передбачає:

• систематичність підготовки до семінарських занять та участь у їх проведенні — 0 або 5 балів;

• активність у проведенні семінарських занять — 0 або 5 балів;

• результативність роботи на семінарських заняттях — 0 або 5 балів;

2. виконання завдань для самостійного опрацювання — 0, 5 або 10 балів;

передбачає:

• виконання індивідуальних завдань (рефератів тощо) — 0 або 5 балів;

• підготовка програмного матеріалу (тем, питань), який відводиться на самостійне вивчення — 0 або 5 балів;

3. виконання модульних завдань — 0, 5, 10 або 15 балів

передбачає 2 модулі.

Для заочної форми навчання:

Об’єкти контролю:

1) виконання модульних завдань (1 блок по 8 завдань).

За результатами виконання зазначених завдань студент набирає відповідну кількість балів, які зараховуються під час підбивання підсумків з дисципліни (додаються до результатів іспиту).

Порядок та критерії оцінювання
поточної роботи на семестрі
Порядок і критерії оцінювання знань студентів
під час проведення модульного контролю

Матеріали для модульного контролю знань передбаають два модулі (блоки).

Для студентів денної та вечірньої форми навчання:

• кожне модульне завдання може включати одне або кілька (не більше 3) програмних питань, або одне практичне завдання, або блок тестів (не більше 20);

• кожне модульне завдання оцінюється в 5 або 0 балів відповідно до приведених нижче критеріїв; на перший модульний контроль виноситься одне модульне завдання, на другий — два.

Для студентів заочної форми навчання:

• кожне модульне завдання може включати одне програмне питання або одне практичне завдання, або блок тестів (не більше 5);

• модуль включає вісім завдань, які оцінюються за загальними правилами (максимальна оцінка за модуль для студентів заочної форми навчання — 40 балів).

Вид завдання	Кількість балів	Критерії оцінки відповіді
Теоретичні питання	5 балів (зараховано)	Студент виявив вільну орієнтацію в програмі навчальної дисципліни, знання назв і змісту передбачених програмою нормативно-правових актів, знання та правильне розуміння змісту пра- вових норм, їх характерних рис та особ- ливостей, знання основних понять і категорій, спроможність давати правильні їх тлумачення, логічно й правильно викладати думки
	0 балів (не зараховано)	Студент не відповів на поставлені запитання або відповідь є неправильною, не розкриває сутності питання, або допущені грубі змістовні помилки, які свідчать про відсутність знань у студента, або їх безсистемність і поверховість, невміння сформулювати думку та викласти її, незнання загальних положень програми дисципліни
Практичні завдання	5 балів (зараховано)	Студент правильно вирішив ситуацію на основі чинного законодавства, правильно обґрунтував рішення з посиланням на конкретні норми законодавчих актів, логічно й послідовно аргу- ментує й викладає свою думку
	0 балів (не зараховано)	Студент не вирішив ситуації або вирішив її неправильно, або ж неправильно обґрунтовує своє рішення чи неспроможний його аргументувати
Тестові завдання	5 балів (зараховано)	Студент вирішив більшість тестових завдань цілком правильно й повно
	0 балів (не зараховано)	Студент не вирішив понад половину тестових завдань або вирішив неправильно, або відповідь на них є неповною

Матеріали до модульного
контролю знань студентів

БЛОК (модуль) 1

ТЕМИ

Тема 1. Загальна характеристика господарського права й господарського законодавства.

Тема 2. Підприємництво як різновид господарської діяльності.

Тема 3. Правова характеристика господарських організацій.

Тема 4. Речові права в господарсько-правових відносинах. Право інтелектуальної власності.

Тема 5. Господарські зобов’язання.

Тема 6. Господарський договір.

Тема 7. Господарсько-правова відповідальність.

Контроль знань здійснюється у формі усних відповідей студен-
тів на запитання та самостійного виконання практичних завдань

Питання для контролю знань

1. Об’єктивні основи державного управління економікою в Україні.

2. Суб’єкти господарського права України та зарубіжних країн.

3. Господарські правовідносини: поняття та види.

4. Методи правового регулювання господарських правовідносин.

5. Господарсько-правові норми.

6. Особливості господарського законодавства

7. Господарське законодавство і господарське право, їх співвідношення.

8. Колізії в господарському законодавстві.

9. Дія нормативних актів у часі, просторі та за колом осіб.

10. Проблеми вдосконалення господарського законодавства.

11. Значення арбітражної практики в удосконаленні господарського законодавства.

12. Співвідношення господарської і підприємницької діяльності.

13. Обмеження у підприємницькій діяльності.

14. Торгова діяльність.

15. Державне регулювання діяльності суб’єктів підприємницт-
    ва України та зарубіжних країн.

16. Порядок припинення підприємницької діяльності.

17. Правове положення орендних підприємств.

18. Правове положення комунальних підприємств.

19. Правове положення малих підприємств.

20. Правове становище холдінгових компаній.

21. Особливості правового становища промислово-фінансових груп.

22. Загальна характеристика господарських товариств.

23. Характеристика акцій.

24. Дивіденди.

25. Роль Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку у створенні та діяльності акціонерного товариства.

26. Правове положення акціонерів: законодавство України та зарубіжних країн.

27. Порівняльна характеристика товариства з обмеженою відповідальністю і товариства з додатковою відповідальністю.

28. Правове положення повного товариства.

29. Правовий статус командитного товариства.

30. Правове становище неприбуткових установ та організацій.

31. Правове положення філії.

32. Правове положення представництва.

33. Порядок створення відокремлених підрозділів.

34. Порядок ліцензування страхової діяльності.

35. Порядок ліцензування медичної практики.

36. Порядок ліцензування банківської діяльності.

37. Характеристика установчих документів підприємства.

38. Правове положення учасників господарських товариств.

39. Правовий статус дочірнього підприємства.

40. Вимоги до найменування підприємства.

41. Види господарських договорів.

42. Характеристика істотних умов договору лізингу.

43. Характеристика істотних умов договору оренди.

44. Підстави визнання договорів недійсними.

45. Порядок визнання договорів недійсними.

46. Наслідки визнання договору недійсним.

47. Підстави визнання договорів неукладеними.

48. Порядок визнання договорів неукладеними.

49. Наслідки визнання договору неукладеним.

50. Поняття та підстави господарсько-правової відповідаль-
    ності.

51. Класифікація господарсько-правової відповідальності.

52. Види господарсько-правових санкцій.

53. Значення юридичної відповідальності у господарському праві.

Практичні завдання

1. Відповіді на тестові запитання. Приклад тестового завдання:

Предметом господарського права є сукупність ……………… …………. у сфері ……………………………… України.

Чи є підприємницькою діяльністю володіння корпоративними правами? Так/ні? ……………………………………….

2. Підготуйте проекти документів:

а) рішення про обрання спостережної ради акціонерного товариства;

б) рішення про затвердження річного звіту.

3. Підготуйте проекти документів:

а) рішення про виключення учасника зі складу учасників товариства з обмеженою відповідальністю;

б) протокол учасників товариства з додатковою відповідальністю про призначення виконавчого органу товариства;

в) протокол учасників про ведення справ повного товариства.

4. Підготуйте проект установчих документів командитного товариства.

5. Підготуйте проект договору:

а) купівлі-продажу;

б) міни (бартеру);

в) поставки;

г) застави;

д) поруки.

6. Розрахуйте штрафні санкції за невиконання/неналежне виконання зобов’язань (дані для розрахунку надаються в кожному випадку викладачем).

7. Заповніть таблицю та зробіть аналіз нормативної бази. Наведіть приклад до питання про державну реєстрацію юридичних осіб.

ПОРЯДОК СТВОРЕННЯ ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ, РЕОРГАНІЗАЦІЯ,
ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО УСТАНОВЧИХ ДОКУМЕНТІВ ТА ЛІКВІДАЦІЯ

Попередні дії учасників щодо створюваної юридичної особи	Орган, до якого звертається і хто	Перелік документів, які подаються	Тривалість стадії	Сутність рішення, дії тощо	Отримуванй результат	Особливості
1	2	3	4	5	6	7
1. Створення нової юридичної особи
2. Внесення змін до установчих документів юридичної особи
3. Реорганізація юридичної особи
4. Ліквідація юридичної особи

8. Заповнення таблиці та аналіз нормативно-правової бази.

ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВИХ ФОРМ ГОСПОДАРЮВАННЯ

Організаційно-правова форма	Визначення та ознаки	Учасники	Порядок організації	Установчі документи (вид, форма, зміст)	Органи управління	Особливості
1	2	3	4	5	6	7
приватне підприємство
комунальне підприємство
державне підприємство
казенне підприємство
підприємство з іноземною інвестицією
іноземне підприємство
орендне підприємство

промислово-фінансова група

Закінчення табл.

Організаційно-правова форма	Визначення та ознаки	Учасники	Порядок організації	Установчі документи (вид, форма, зміст)	Органи управління	Особливості
виробничий кооператив
філія
представництво
акціонерне товариство
корпорація
асоціація
концерн
консорціум

9. Заповнення таблиць та аналіз нормативної бази. Приклад:

ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ГОСПОДАРСЬКИХ ТОВАРИСТВ

Вид	Визначення	Статутний капітал	Межі відповідальності учасників	Стадії створення й порядок організації	Засновники та учасники	Майно та майнові права учасників	Управління товариством (органи; обмеження)	Особли­вості
1	2	3	4	5	6	7	8	9
Акціонерне товариство
Відкрите
Закрите
Товариство з обмеженою відповідальністю
Товариство з додатковою відповідальністю
Повне товариство
Командитне товариство

10. Тренінг з порядку укладення господарських договорів.

БЛОК (модуль) 2

ТЕМИ

Тема 8. Правове регулювання відновлення платоспроможності та банкрутства.

Тема 9. Правове регулювання кредитно-розрахункових відносин.

Тема 10. Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Тема 11. Правове регулювання відносин оренди й лізингу.

Тема 12. Ціни та ціноутворення в сфері господарювання.

Тема 13. Біржова діяльність в Україні.

Тема 14. Захист прав і законних інтересів суб’єктів господарювання.

Тема 15. Правові засади обмеження монополізму й захисту економічної конкуренції в Україні.

Тема 16. Господарські організації у праві інших держав.

Контроль знань здійснюється у формі виконання самостійних письмових робіт, розв’язання ситуацій (або вирішення завдань)

Завдання для виконання самостійних письмових робіт (ессе)

1. Експорт товарів як один з основних видів зовнішньоекономічної діяльності.

2. Удосконалення правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

3. Правові засади іноземного інвестування шляхом часткової участі в юридичній особі.

4. Характеристика правового режиму іноземних інвестицій.

5. Вільні економічні зони: актуальні питання оподаткування.

6. Правовий статус Національного банку України.

7. Характеристика діяльності державного банку.

8. Кооперативний банк: порядок створення та реєстрації.

9. Правовий статус банківського об’єднання.

10. Банківська корпорація: правові аспекти функціонування.

11. Державна реєстрація банків.

12. Банківські операції: правові засади здійснення.

13. Поняття, ознаки та функції біржі.

14. Товарна біржа: порядок створення та припинення.

15. Фондова біржа: характеристика органів управління.

16. Види біржових угод.

17. Порядок укладення угод на біржах.

18. Порядок відкриття поточних рахунків банками у національній валюті України фізичним особам-підприємцям.

19. Порядок відкриття депозитних рахунків банками у національній валюті України юридичним особам.

20. Порядок створення фондової біржі.

21. Правовий статус засновника та члена біржі.

22. Правовий режим майна біржі.

23. Режим доступу до біржової інформації.

24. Біржовий брокер: характеристика прав та обов’язків.

25. Правила біржової торгівлі: порядок їх затвердження та зміст.

26. Правова характеристика статуту біржі.

27. Правові засади здійснення установами банків валютного контролю.

28. Характеристика складових кредитної системи України.

29. Характеристика форм кредитів.

30. Характеристика видів кредитів за строками, на який вони надаються.

31. Характеристика видів кредитів за видом забезпечення.

32. Характеристика видів кредитів за строками погашення.

33. Характеристика видів кредитів за методом надання.

34. Кредитний договір: правова характеристика.

35. Забезпечення виконання кредитного договору.

36. Належне виконання кредитного договору.

37. Підстави та порядок визнання кредитного договору недійсним.

38. Наслідки невиконання чи неналежного виконання кредитного договору.

39. Сутність та ознаки кредитних операцій.

40. Характеристика валютного застереження у кредитному договорі.

41. Істотні умови кредитного договору: правова характеристика.

42. Правовий статус деривативів.

43. Характеристика зовнішньоекономічного договору.

44. Мораторій в процедурі відновлення платоспроможності боржника.

45. Санація як захід запобігання банкрутству боржника.

46. Ліквідаційний процес: правова характеристика.

47. Наслідки визнання боржника банкрутом. Черговість задоволення претензій кредиторів.

48. Характеристика процедури визнання банкрутом фізичної особи-суб’єкта підприємницької діяльності.

49. Питання вдосконалення законодавства про банкрутство.

50. Захист прав та законних інтересів суб’єктів господарювання.

51. Досудове врегулювання спорів.

52. Позов: поняття, зміст, правила оформлення.

53. Підвідомчість справ господарським судам.

54. Підсудність справ господарським судам.

55. Правове становище господарських судів.

56. Правове положення Міжнародного комерційного арбітражного суду.

57. Підвідомчість справ Міжнародному комерційному арбітражному суду.

58. Правове положення третейського суду.

59. Порядок вирішення спорів третейським судом.

60. Зловживання монопольним становищем на ринку.

61. Організаційно-правові засоби обмеження монополізму в Україні.

62. Порядок розгляду справи про порушення законодавства про конкуренцію.

Ситуації:

№ 1. У 2002 році АТ «Зграя» створило дочірнє підприємство «Атол». Згідно з установчими документами вищим органом управління ДП «Атол» був власник, тобто акціонерне товариство. У 2004 році АТ «Зграя» було визнано банкрутом в установленому законом порядку. Під час ліквідаційної процедури постало питання про звернення стягнення на частину майна ДП, пропорційну частці АТ у статутному капіталі ДП.

Питання:

Які наслідки настають для дочірньої компанії у разі визнання материнської компанії банкрутом?

Як здійснюватиметься управління ДП у разі визнання АТ банкрутом?

Які нормативно-правові акти передбачають звернення стягнення на частину майна юридичної особи за боргами учасника?

У яких випадках і в якому порядку може бути звернено стягнення на частину майна юридичної особи за боргами учасника?

№ 2. Командитне товариство «Степченко та Васильєв» уклало договір купівлі-продажу комп’ютерної техніки з ТОВ «Соло», згід-
но з яким передало у власність покупця зазначену техніку. Покупець, згідно з вимогами договору, зобов’язався перерахувати на банківський рахунок продавця 15 000 грн (у тому числі ПДВ) упродовж трьох місяців з моменту передачі комп’ютерної техніки.

Своїх договірних зобов’язань покупець не виконав, у зв’язку з чим Продавець звернувся до господарського суду з позовом про стягнення суми заборгованості за договором купівлі-продажу. Під час судового розгляду було з’ясовано, що ТОВ «Соло» не знаходиться за своїм місцезнаходженням. За результатами розгляду справи господарським судом було винесено рішення на користь командитного товариства «Степченко та Васильєв» про стягнення на їх користь 15 000 грн.

Командитне товариство «Степченко та Васильєв» подало до господарського суду заяву про порушення справи про банкрутство ТОВ «Соло».

Питання:

До якого господарського суду слід подати командитному товариству «Степченко та Васильєв» заяву про порушення справи про банкрутство ТОВ «Соло»?

Які підстави порушення справи про банкрутство?

Яке рішення має прийняти господарський суд?

№ 3. У січні 2004 року державне підприємство «Держбудова» на підставі договору виконало роботи для АТ «Мур», про що було складено акт виконаних робіт. Вартість робіт становила 74 000,00 грн. Роботи мали бути оплачені замовником у строк до 1 грудня 2004 року.

10 січня 2005 року державне підприємство «Держбудова» звернулося до господарського суду з позовом про стягнення з АТ «Мур» 74 000 грн. У процесі судового розгляду з’ясувалося, що 5 червня 2004 року господарським судом було порушено провадження у справі про банкрутство, про що було 10 вересня 2004 року розміщено оголошення в друкованих ЗМІ.

Питання:

Які правові наслідки порушення господарським судом провад-
ження у справі про банкрутство?

Як задовольняються вимоги кредиторів під час процедури бан-
крутства?

До яких кредиторів (конкурсних або поточних) належить дер-
жавне підприємство «Держбудова»?

Які дії мало вчинити державне підприємство «Держбудова»?

№ 4. Суб’єкт підприємницької діяльності Лопатін В. С. уклав договір купівлі-продажу деревини іноземним контрагентом — фірмою «Вудз Корпорейшн». Договір було складено англійською мовою, у ньому містилися преамбула із зазначенням повних назв і місцезнаходження контрагентів, предмет договору, кількість та якість товару (деревини), ціна товару в доларах США та порядок оплати товару. При цьому останнє застереження договору передбачало, що товар оплачується в євро.

Питання:

Які нормативно-правові акти та договори регламентують порядок укладення договорів купівлі-продажу з іноземними контрагентами?

Чи всі істотні умови містить описаний вище договір купівлі-продажу?

Які наслідки тягне за собою невідповідність змісту договору вимогам закону?

Чи може в зовнішньоекономічному договорі відрізнятися валюта ціни та валюта платежу (розрахунку)?

№ 5. Товариство з додатковою відповідальністю «Свірта» придбало за імпортним договором транспортний засіб вартістю 30 000 доларів США. При цьому ТДВ «Свірта» сплатило за договором страхування цього транспортного засобу 1000 доларів США, а також понесло витрати на його транспортування у розмірі 800 доларів США. З метою прискорення процедури митного оформлення покупець завчасно обчислив розмір мита й ПДВ, виходячи з вартості транспортного засобу.

Питання:

Які нормативно-правові акти передбачають сплату обов’яз-
кових платежів під час ввезення на митну територію України транспортних засобів?

Що є базою для обчислення розміру мита?

Що є базою для обчислення розміру податку на додану вартість?

Які обов’язкові платежі, крім мита й ПДВ, слід сплатити імпортеру?

№ 6. За договором купівлі-продажу українська фірма «Сула» продала іноземному контрагенту 1000 тонн пшениці загальною вартістю 130 000 доларів США. Товар було відвантажено покупцеві, про що свідчить вантажна митна декларація від 10 березня. Оплата товару мала бути проведена 10 травня. Проте станом на 10 червня на банківський рахунок продавця зазначені кошти не надійшли.

Питання:

В який строк, згідно з чинним законодавством України, мають проводитися розрахунки за зовнішньоекономічними договорами?

Які санкції передбачає чинне законодавство за порушення встановлених строків розрахунків?

Яких заходів має вжити українська фірма «Сула» в зазначеній ситуації?

№ 7. Громадянини Панін О. О. — власник 3-кімнатної квартири — одержав пропозицію від акціонерного банку «Світ-банк» укласти договір оренди строком на п’ять років.

Перш ніж прийняти пропозицію банку О. Панін вирішив проконсультуватися в юридичній консультації. Зокрема він поставив такі запитання:

Які нормативно-правові акти регламентують відносини орен-
ди житлових приміщень?

Чи має право фізична особа здавати квартиру в оренду та одержувати орендну плату?

Чи необхідно орендодавцю бути суб’єктом підприємницької діяльності?

№ 8. Між лізингодавцем і лізингоодержувачем було укладено договір фінансового лізингу. Згідно з цим договором лізингоодержувачу 4 березня було передано об’єкт лізингу. 25 грудня лізингоодержувач звернувся до лізингодавця з пропозицією викупити об’єкт лізингу. Лізингодавець відмовив лізингоодержувачу.

Питання:

Які нормативно-правові акти регламентують відносини фінансового лізингу?

На який строк укладається договір фінансового лізингу?

Чи має право лізингоодержувач на викуп об’єкта лізингу?

№ 9. 21 травня між орендодавцем та орендарем було укладено договір оренди житлового приміщення. Згідно з договором розмір орендної плати становить 300 грн на місяць. Об’єкт оренди було передано орендареві 15 липня. 16 серпня орендар перерахував на банківський рахунок орендодавця 300 грн. А 20 серпня орендар отримав листа від орендодавця з вимогою сплатити оренду плату за період з 21 травня по 15 липня.

Питання:

Які нормативно-правові акти регламентують відносини оренди?

Чи правомірні вимоги орендодавця?

З якого моменту у орендаря виникає обов’язок зі сплати оренд-
ної плати?

№ 10. Державною інспекцією з контролю за цінами було прове-
дено перевірку додержання державної дисципліни цін ТОВ «Ок-
самит». Під час перевірки було з’ясовано, що ТОВ «Оксамит» упродовж другого кварталу поточного року реалізовувало книжкову продукцію. При цьому було встановлено, що одна й та сама книжкова продукція відпускалася покупцям за різною ціною (покупцю «А» — за ціною 10,00 грн за одиницю, покупцю «Б» — за ціною 15,00 грн за одиницю, покупцю «П» — за ціною 21,00 грн за одиницю). На ТОВ «Оксамит» було накладено штраф.

Питання:

Які нормативно-правові акти визначають порядок установлення цін?

Чи правомірні дії Державної інспекції з контролю за цінами?

Які дії для захисту своїх прав може вжити ТОВ «Оксамит»?

№ 11. У травні фермерське господарство «Млин» уклало зовнішньоекономічний договір, згідно з яким взяло на себе зобов’язання поставити італійській фірмі «Неаполіс» 1500 тонн соняшника за ціною 300 доларів США за 1 тонну. Регіональна мит-
ниця відмовила фермерському господарству «Млин» у митному оформленні вантажу, посилаючись на те, що експортер не врахував індикативні ціни.

Питання:

Як формується ціна одиниці товару/продукції в зовнішньоекономічній сфері?

Які нормативно-правові акти передбачають застосування індикативних цін?

Чи є дії Регіональної митниці правомірними?

№ 12. Фондова біржа «Юніверс» поряд з діяльністю з організації торгівлі цінними паперами здійснювала діяльність з надання платних послуг. Органами Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку було проведено перевірку діяльності біржі. За результатами перевірки діяльність біржі було зупинено. Рішення було обґрунтовано тим, що фондова біржа займається підприємницькою діяльністю, про що свідчать укладені договори про надання платних послуг.

Питання:

Яку діяльність має право здійснювати фондова біржа?

Чи є надання платних послуг підприємницькою діяльністю?

Чи є правомірними дії органів Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку?

№ 13. 10 квітня 2004 року фізичною особою — суб’єктом підприємницької діяльності — на товарній біржі було придбано житлове приміщення. Договір купівлі-продажу було зареєстровано товарною біржею. Громадянин звернувся до нотаріуса з проханням посвідчити цей договір у нотаріальному порядку. Нотаріус у вчиненні нотаріальної дії відмовив.

Питання:

У якій формі мають укладатися договори купівлі-продажу житлових приміщень?

З якого моменту набирає чинності договір, укладений на біржі?

Чи правомірні дії нотаріуса?

№ 14. 27 лютого ТОВ «Сварог» отримало претензію від свого контрагента — АТ «Плюс» про погашення боргу в сумі 40 000 грн. За результатами розгляду претензії було з’ясовано, що вимоги АТ «Плюс» правомірні. 25 березня ТОВ «Сварог» направило до АТ «Плюс» відповідь на претензію, в якій визнавало заборгованість перед АТ «Плюс» в сумі 40 000 грн і просило відстрочити погашення боргу. 1 квітня АТ «Плюс» направило визнану претензію до виконавчої служби для примусового її виконання.

Питання:

Чи є дії АТ «Плюс» правомірними?

Які нормативно-правові акти регламентують порядок досудового врегулювання спору?

Чи є претензія підставою для порушення виконавчого провад-
ження?

№ 15. Згідно з укладеним договором про надання послуг Виконавець надав Замовнику послуги якісно та вчасно, про що свід-
чить акт виконаних робіт. Проте Замовник не виконав свої договірні зобов’язання та не оплатив послуги в передбачений в договорі строк — до 10 січня 2002 року 1 березня 2005 року. Виконавець звернувся до господарського суду з позовною заявою до Замовника про погашення заборгованості.

Питання:

Які нормативно-правові акти регламентують порядок оформ-
лення позовної заяви?

Які відомості мав зазначити Виконавець у позовній заяві?

Яке рішення має ухвалити господарський суд?

№ 16. 26 січня між Продавцем та Покупцем було укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу, ціна якого становила 70 000 грн на умовах 100 % попередньої оплати. Договір містив застереження про те, що спір передається на розгляд до третейського суду. 10 лютого Покупець перерахував на банківський рахунок Про-
давця обумовлену суму коштів. Відповідно до умов договору Продавець мав передати транспортний засіб Покупцеві впродовж семи днів із моменту зарахування коштів на банківський рахунок Продавця. 1 березня Покупець звернувся до господарського суду з позовною заявою про примушення до виконання обов’язку в натурі.

Питання:

Яке рішення має прийняти господарський суд?

Яких заходів для захисту своїх прав мав ужити Покупець?

№ 17. ТОВ «Альфа» уклало з товариством з обмеженою відповідальністю «Нова» договір купівлі-продажу нежитлової будів-
лі. Договір було оформлено в простій письмовій формі. ТОВ «Но-
ва» передало зазначену будівлю у власність покупця, а покупець сплатив продавцеві обумовлену в договорі ціну — 250 000 грн. За півроку кон’юнктура на ринку змінилася й нерухомість подорожчала вдвічі. ТОВ «Нова» подало до господарського суду позов про визнання договору купівлі-продажу недійсним через неналежне його оформлення.

Питання:

Яку форму встановлено для договорів купівлі-продажу нерухомості?

Чи вважається договір купівлі-продажу нежитлової будівлі між ТОВ «Альфа» і ТОВ «Нова» укладеним?

Яке рішення має ухвалити суд?

№ 18. У 2002 року Державна інспекція з контролю за цінами в м. Києві було проведено перевірку корпорації «Союз» та прийнято рішення про накладення на неї фінансових санкцій. Рішення було обґрунтовано тим, що корпорація, використовуючи монопольне становище під час укладання договорів зі споживачами безпідставно завищувало тарифи на послуги міського та міжміського зв’язку. На думку корпорації, вона не порушувала вимоги закону, тому звернулася до суду за захистом своїх прав і законних інтересів.

Питання:

Який орган встановлює тарифи на міський та міжміський зв’язок?

Яким чином оформлюються відносини між постачальником послуг зв’язку та споживачем?

Яке рішення має ухвалити суд?

№ 19. 1 жовтня 2004 року між АТ «Травс» (постачальником, м. Тернопіль) і державним підприємством «Укрсвіт» (замовником, м. Київ) було укладено договір поставки деревини. Згідно з договором, ціна 1 куб. м деревини становила 400 доларів США. Загальна вартість сировини, згідно з цим договором становила 40 000 доларів США. Розрахунки, згідно з умовами договору, також мали проводитися в доларах США.

Питання:

В якій валюті може визначатися ціна та вартість продукції/товару?

Чи буде умова про ціну та вартість товару визнана недійсною?

Як мають бути виконані зобов’язання за наведеним договором?

№ 20. 20 березня товариство з обмеженою відповідальністю звернулося до видавництва з листом-пропозицією продати йому до кінця квітня 1000 картриджів. 15 квітня на банківський рахунок товариства з обмеженою відповідальністю надійшли кошти в опла-
ту картриджів. Проте товариство з обмеженою відповідальністю не передало видавництву 1000 картриджів. Останнє звернулося до товариства з претензією. Проте товариство з обмеженою відповідальністю вимоги видавництва не визнало, посилаючись на те, що договір купівлі-продажу між ними не укладався, а лист, з яким товариство з обмеженою відповідальністю звернулося до видавництва, був лише пропозицією укласти договір. Видавництво звернулося за захистом своїх прав до господарського суду.

Питання:

Який порядок укладання господарських договорів передбачає чинне законодавство України?

Чи є лист-пропозиція офертою?

Яке рішення має прийняти господарський суд?

№ 21. Між підприємством «Хвоя» та акціонерним товариством «Ранок» було укладено договір поставки партії комплектуючих. У договорі містились умови про асортимент комплектуючих, їх кількість і ціну. Пізніше підприємство «Хвоя» запропону-
вало збільшити ціну на комплектуючі та внести відповідні зміни до договору. Замовник відмовився вносити відповідні зміни до договору поставки. У результаті цього підприємство-постачаль-
ник припинило відвантаження комплектуючих. АТ «Ранок» було змушене звернутися до господарського суду з позовом про відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням постачальником договору.

Питання:

Який порядок зміни ціни в договорі передбачає чинне законодавство України?

Чи можуть зміни до договору вноситися в судовому порядку? Якщо можуть, то яким чином?

Яке рішення має ухвалити господарський суд?

№ 22. Орендодавець та орендар 5 березня уклали договір орен-
ди нежитлового приміщення. Зазначене приміщення 10 березня за актом здачі-приймання було передано орендареві. Під час користування орендарем об’єктом оренди останній було пошкоджено внаслідок пожежі.

Питання:

Хто несе ризик випадкової загибелі об’єкта оренди?

Чи має орендодавець право на відшкодування збитків? Що означає термін «збитки» за чинним законодавством України?

№ 23. Товариство з обмеженою відповідальністю «Маяк» у травні уклало з громадянином договір оренди його приватної квартири з метою розміщення в ній офісу. Проте під час подання пакета установчих документів для державної реєстрації ТОВ «Маяк» державний реєстратор відмовив у проведенні державної реєстрації, посилаючись на те, що ТОВ не підтвердило належним чином своє місцезнаходження.

Питання:

Які нормативно-правові акти регламентують передачу в орен-
ду квартир, що належать на праві власності фізичним особам?

В якій формі мають укладатися договори оренди приватних квартир?

З якого моменту договір оренди набирає чинності?

Чи правомірні дії державного реєстратора?

№ 24. Складіть розрахунки штрафних санкцій за договорами: нарахування пені, 3 % річних та суми інфляції за наданими викладачем даними.

№ 25. Назвіть похибки у визначенні:

Лізинг — це підприємницька діяльність, спрямована на інвестування власних або залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізин-
гоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

№ 26. Назвіть і наведіть приклади об’єктів лізингу.

№ 27. Назвіть учасників лізингових правовідносин.

№ 28. Охарактеризуйте види лізингу.

№ 29. Охарактеризуйте форми лізингу.

№ 30. Назвіть істотні умови договору фінансового лізингу.

№ 31. Перехід права власності та господарсько-правових ризиків за договором лізингу.

№ 32. Статус лізингодавця.

№ 33. Статус лізингоодержувача.

№ 34. Поняття лізингових платежів та їх складові.

№ 35. Підготуйте проект договору лізингу.

№ 36. Заповніть таблицю та проаналізуйте нормативну базу. Приклад:

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ БАНКРУТСТВА

Стадії банкрутства
№ п/п	Назва стадії	Суб’єкти та особи, які беруть участь	Документи	Дії органів та/або посадових осіб	Термін, упродовж якого при- ймається рішення або вчиняється дія	Результат	Особливості
1	2	3	4	5	6	7	8

№ 37. Оберіть правильний варіант:

Зовнішньоекономічна діяльність має такі ознаки:

• підприємництво суб’єктів господарської діяльності України;

• підприємництво іноземних суб’єктів господарської діяльності;

• побудована на взаємовідносинах між ними;

• побудована на взаємовідносинах між ними та іншими фізич-
  ними та юридичними особами;

• що має місце як на території України, так і за її межами;

• що має місце на території України;

• що має місце за межами території України.

№ 38. Назвіть види суб’єктів комерційної діяльності.

№ 39. Назвіть види зовнішньоекономічних операцій.

№ 40. Назвіть умови, за яких фізична особа має право займатися зовнішньоекономічною діяльністю.

№ 41. Назвіть умови, за яких юридична особа має право зай-
матися зовнішньоекономічною діяльністю.

№ 42. Найдіть похибки у визначенні.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) — матеріально оформлена угода двох або більше суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов’язків у зовнішньоекономічній діяльності.

№ 43. У якій формі укладається зовнішньоекономічний договір (контракт)?

№ 44. Які особи мають право укладати зовнішньоекономічні договори? Чим підтверджуються повноваження осіб щодо укладання вказаних договорів.

№ 45. Чим регулюється укладання зовнішньоекономічних договорів?

№ 46. Чи потрібен дозвіл органу держави на укладання зовнішньоекономічного договору?

№ 47. Чи можна визнати недійсним зовнішньоекономічний договір? В якому порядку?

№ 48. Яким правом визначаються права та обов’язки сторін?

№ 49. Право якої країни застосовуватиметься до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), якщо сторони не погодили між собою право, яке має застосовуватися?

№ 50. До яких зовнішньоекономічних договорів (контрактів) застосовується право країни, де здійснюється така діяльність або де створюються передбачені договором (контрактом) результати, якщо сторони не погодили інше.

№ 51. До якого зовнішньоекономічного договору (контракту) застосовується право країни, на території якої спільне підприємство створюється й офіційно реєструється?

№ 52. До прав та обов’язків сторін яких зовнішньоекономічних договорів (контрактів) застосовується право країни, де зас-
нована чи має місце проживання або основне місце діяльності сторона, яка здійснює виконання такого договору (контракту), що має вирішальне значення для його змісту?

№ 53. Складіть проект зовнішньоекономічного договору з ура-
хування вимог Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів).

№ 54. Кредит — позичковий капітал банку у ________ формі, що передається у __________________ на умовах _____________ ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

№ 55. Знайдіть помилки у визначенні:

Товарна біржа є юридичною особою, що об’єднує суб’єктів господарських відносин, які здійснюють виробничу й комерційну діяльність, та має на меті надання послуг в укладанні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту й пропозицій на товари, вивчення, упорядкування та полегшення товарообігу й пов’яза-
них з ним торговельних операцій шляхом комерційного посередництва для одержання прибутку.

№ 56. Оберіть правильний варіант.

Товарна біржа діє на основі:

• державного регулювання біржових відносин;

• самоврядування;

• планування та контролю з боку органів держави;

• господарської самостійності;

• статусу юридичною особою;

Товарна біржа має:

• статус громадської організації, що була створена для захисту прав суб’єктів комерційної діяльності;

• відокремлене майно;

• самостійний баланс;

• власні розрахункові, поточні та вкладні (депозитні) рахунки в банках;

• печатку зі своїм найменуванням;

• печатку з назвою органу державного управління, що здійснює планування діяльності біржі.

№ 57. Хто з наведених осіб може бути одним із засновників товарної біржі?

• народний депутат;

• податкова інспекція;

• контрольно-ревізійне управління;

• ощадний банк України;

• державна митниця України;

• президент України;

• казенне підприємство;

• громадянин Російської Федерації;

• господарське товариство, контрольний пакет акцій якого належить державі.

№ 58. Заповніть таблицю.

№ п/п	Характеристика	Назва документу, органу тощо
1	Вищий орган управління товарної біржі
2	У період між загальними зборами членів товар- ної біржі управління нею здійснює
3	Контролюючий орган товарної біржі
4	Біржовий комітет (рада біржі) й контрольна (ревізійна) комісія обираються
5	Компетенція біржового комітету (рада біржі) і контрольної (ревізійна) комісії визначається
6	Підрозділи біржі діють на основі
7	Який статус мають наступні органи: — розрахункова палата; — біржовий арбітраж; — котирувальна комісія

Підсумковий контроль
знань студентів

Підсумковий контроль знань студентів включає результати оці-
нювання поточної роботи та семестрські, курсові й державні іспити та заліки. Метою підсумкового контролю знань є визначення дійсного рівня та змісту знань студентів з конкретної дисципліни за обсягом, якістю, глибиною та вмінням застосовувати одержані знання у практичній діяльності відповідно до моделі конкретного освітньо-кваліфікаційного рівня.

Підсумковий контроль знань з цієї дисципліни проводиться у формі письмового іспиту за екзаменаційними білетами, кожен з яких передбачає шість питань. Питання, що входять до екзаменаційних білетів, є вузловими, узагальненими, комплексними, потребують творчого підходу під час побудови відповіді та вміння синтезувати отриманні знання.

Питання до екзаменаційних білетів відбираються в межах прог-
рамних питань, що становлять зміст навчальної дисципліни. Прог-
рамні питання доводяться до студентів на початку навчального семестру.

Підсумкове оцінювання знань студентів здійснюється з урахуванням результатів оцінювання поточної роботи в семестрі та результатів письмового іспиту (не менше 30 і не більше 60 балів) за 100-бальною системою з подальшим переведенням у традиційну систему й систему ECTS для фіксації оцінки в нормативних документах за такою схемою:

85—100 балів	«Відмінно»	А
80 балів	«Добре»	B
65—75 балів	«Добре»	C
60 балів	«Задовільно»	D
50—55 балів	«Задовільно»	E
30—45 балів	«Незадовільно»	Fx
0—25 балів	«Незадовільно»	F

ЗРАЗОК ПОБУДОВИ ЕКЗАМЕНАЦІЙНОГО БІЛЕТА

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Спеціальність: Правознавство

Дисципліна: Господарське право

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № А

1. Господарське право: поняття та предмет регулювання.

2. Порядок державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності.

3. Правове положення командитного товариства.

4. Наслідки визнання боржника банкрутом.

5. Строки у господарських правовідносинах.

6. Підсудність господарських спорів.

Затверджено на засіданні кафедри правового регулювання економіки

Протокол №___ від «___» ______________ 200__ р.

Екзаменатор О. О. Мельник

Зав. кафедрою В. Ф. Опришко

КРИТЕРІЇ ОЦІНЮВАННЯ ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ
НА ПИСЬМОВОМУ ІСПИТІ

До складу кожного білета входить шість завдань, які мають узагальнений комплексний характер. Відповідь на кожне з шести питань білета оцінюється окремо з диференціацією в 10, 5, 0 балів.

Відповідь на кожне з шести питань оцінюється в:

10 балів — якщо:

відповідь студента містить повне, розгорнуте, правильне та об-
ґрунтоване викладення матеріалу;

— студент виявляє високі знання студентом усієї програми навчальної дисципліни, вміння користуватися різноманітними ме-
тодами наукового аналізу суспільних і правових явищ, виявляти їх характерні риси та особливості;

— відповідь студента відображає чітке знання відповідних категорій, їх змісту, розуміння їх взаємозв’язку та взаємодії, правильне формулювання відповідних тлумачень;

— свідчить про знання назв і змісту передбачених програмою нормативно-правових актів (для найважливіших — необхідно знати рік їх прийняття);

— містить аналіз змістовного матеріалу, порівняння різних поглядів на дану проблему, самостійні висновки студента, формулювання та аргументацію його точки зору;

— містить, поряд з теоретичним матеріалом, фактичні дані (статистичні, результати судової практики тощо), їх оцінку та порівняння;

— логічно й граматично правильно викладена;

5 балів — якщо студент дав відповідь на поставлене запитання, однак вона має хоча б один з таких недоліків:

— є неповною, не містить усіх необхідних відомостей про пред-
мет запитання,

— є не зовсім правильною: наявні недоліки у розкритті змісту понять, категорій, закономірностей, назв і змісту нормативно-правових актів, нечіткі характеристики відповідних явищ;

— не є аргументованою: не містить посилань на нормативно-правові акти (у разі необхідності), інші джерела, аналізу відповідних наукових теорій, концепцій і т. ін.; недостатньо використано дані юридичної практики, інший фактичний і статистичний матеріал;

— свідчить про наявність прогалин у знаннях студента;

— викладена з порушенням логіки подання матеріалу,

— містить багато граматичних, грубих стилістичних помилок і виправлень;

0 балів — якщо студент не відповів на поставлене запитання або відповідь є неправильною, не розкриває сутності питання, або допущені грубі змістовні помилки, які свідчать про відсутність знань у студента, або їх безсистемність та поверховість, невміння сформулювати думку та викласти її, незнання основних положень навчальної дисципліни.

Результат письмового іспиту складається з суми балів, одержаних за всі шість питань.

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Основна література

1. Балюк І. А. Господарське процесуальне право: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. / І. А. Балюк. — К.: КНЕУ, 2002.

2. Господарське законодавство: Практикум. — К.: Юрінком Інтер, 2001.

3. Державна реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності: Наук.-практ. посібник / І. М. Грущинський, В. М. Кравчук, Е. П. Погранич-
   ний. — Львів: Престиж-Інформ, 2000.

4. Жук Л. А. Господарське право: Навч. посіб. / Л. А. Жук, І. Л. Жук, О. М. Неживець. — К.: Кондор, 2003.

5. Зобов’язальне право: теорія і практика / За ред. О. В. Дзери. — К., 2000.

6. Комерційне право: Підручник. — К.: Правові джерела, 1997.

7. Науково-практичний коментар Господарського кодексу України / Кол. авт.: Г. Л. Знаменський, В. В. Хахулін, В. С. Щербина та ін.; За заг. ред. В. К. Мамутова. — К.: Юрінком Інтер, 2004. — 688 с.

8. Підприємницьке право України: Підручник / За заг. ред. Р. Б. Шиш-
   ка. — Х.: Еспада, 2000.

9. Правове регулювання господарських відносин за участю промислових підприємств. — Харків: Право, 2000.

10. Правові основи підприємницької діяльності: Навч. посіб. / Л. А. Жук, І. Л. Жук. — К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2002.

11. Саніахметова Н. О. Правовий захист підприємства в Україні: Навч. посіб. — К.: Юрінком Інтер, 1999.

12. Хозяйственное право: Учебник / В. К. Мамутов, Г. Л. Знамен-
    ский, К. С. Хахулин и др.; Под ред. В. К. Мамутова. — К.: Юринком Интер, 2002.— 912 с.

13. Щербина В. С. Господарське право: Підручник / В. С. Щербина. — К.: Юрінком Інтер, 2003.

Нормативні акти

1. Конституція України: Прийнята Верховною Радою України 26 черв-
   ня 1996 року. — К., 1996.

2. Господарський процесуальний Кодекс України від 6 листопада 1991 р. № 1798-XII.

3. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року № 436-IV.

4. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року № 435-IV.

5. Цивільний процесуальний кодекс України від 18.07.1963 р.

6. Декларація про державний суверенітет України від 16.07.1990 р.

7. Закон України «Про авторське право і суміжні права» від 23 грудня 1993 року № 3792-XII.

8. Закон України «Про Антимонопольний комітет України» від 26 листопада 1993 року № 3659-XII.

9. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 року № 2121-III.

10. Закон України «Про благодійництво та благодійні організації» від 16 вересня 1997 року № 531/97-ВР.

11. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 року № 2343-XII.

12. Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» від 22 листопада 1996 року № 543/96-ВР.

13. Закон України «Про власність» від 7 лютого 1991 року № 697-XII.

14. Закон України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 року № 1576-XII.

15. Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів» від 30 жовтня 1996 року № 448/96-ВР.

16. Закон України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» від 26 січня 1993 року № 2939-XII.

17. Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» від 15 травня 2003 року № 755-IV.

18. Закон України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» від 13 жовтня 1992 року № 2673-XII.

19. Закон України «Про заставу» від 2 жовтня 1992 року № 2654-XII.

20. Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 07 червня 1996 року № 236/96-ВР.

21. Закон України «Про захист економічної конкуренції» від 11 січня 2001 року № 2210-III.

22. Закон України «Про захист іноземних інвестицій на Україні» від 10 вересня 1991 року № 1540a-XII.

23. Закон України «Про захист інформації в автоматизованих системах» від 5 липня 1994 року № 80/94-ВР.

24. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 року № 959-XII.

25. Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991 року № 1560-XII.

26. Закон України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» від 15 березня 2001 року № 2299-III.

27. Закон України «Про інформацію» від 02 жовтня 1992 року № 2657-ХII.

28. Закон України «Про концесії» від 16 липня 1999 року № 997-XIV.

29. Закон України «Про кооперацію» від 10 липня 2003 року № 1087-IV.

30. Закон України «Про кредитні спілки» від 20 грудня 2001 року № 2908-III.

31. Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 1 червня 2000 року № 1775-III.

32. Закон України «Про митний тариф України» від 05 квітня 2001 ро-
    ку № 2371-III.

33. Закон України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 року № 1906-IV.

34. Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж» від
    24 лютого 1994 р. № 4002-ХІІ.

35. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від
    21 травня 1997 року № 280/97-ВР.

36. Закон України «Про місцеві державні адміністрації» від 9 квітня 1999 року № 586-XIV.

37. Закон України «Про науково-технічну інформацію» від 25 червня 1993 року № 3322-ХII.

38. Закон України «Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів» від 15 лютого 1995 року № 60/95-ВР.

39. Закон України «Про обіг векселів в Україні» від 05 квітня 2001 ро-
    ку № 2374-III.

40. Закон України «Про операції з давальницькою сировиною
    у зовнішньоекономічних відносинах» від 15 вересня 1995 року № 327/95-ВР.

41. Закон України «Про оренду державного та комунального майна» від 10 квітня 1992 року № 2269-XII.

42. Закон України «Про оренду землі» від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV.

43. Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від 15 грудня 1993 року № 3687-XII.

44. Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15 грудня 1993 року № 3689-XII.

45. Закон України «Про охорону прав на промислові зразки» від
    15 грудня 1993 року № 3688-XII.

46. Закон України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» від 23 березня 1996 року № 98/96-ВР.

47. Закон України «Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності» від 3 березня 1998 року № 147/98-ВР.

48. Закон України «Про підприємництво» від 7 лютого 1991 року № 698-ХII.

49. Закон України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» від 05 квітня 2001 року № 2346-III.

50. Закон України «Про поставки продукції для державних потреб» від 22 грудня 1995 року № 493/95-ВP.

51. Закон України «Про природні монополії» від 20 квітня 2000 року № 1682-III.

52. Закон України «Про режим іноземного інвестування» від 19 березня 1996 року № 93/96-ВР.

53. Закон України «Про стандартизацію» від 17 травня 2001 року № 2408-III.

54. Закон України «Про товарну біржу» від 10 грудня 1991 року № 1956-XII.

55. Закон України «Про третейські суди» від 11 травня 2004 року № 1701-IV.

56. Закон України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 2 грудня 1997 року № 671/97-ВР.

57. Закон України «Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб’єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження» від 17 лютого 2000 року № 1457-III.

58. Закон України «Про фінансовий лізинг» від 16 грудня 1997 року № 723/97-ВР.

59. Закон України «Про ціни і ціноутворення» від 3 грудня 1990 року № 507-XII.

60. Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» від 18 червня 1991 року № 1201-XII.

Додаткова література

1. Баліна С. Н., Ущаповський В. Ф. Правові основи приватизації в Україні та їх захист від злочинних посягань: Навч. посіб. — К., 1999.

2. Балюк І. А. Господарське процесуальне право: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. / І. А. Балюк. — К.: КНЕУ, 2002. — 248 с.

3. Бержье Жак. Промышленный шпионаж. — М., 1971. — 175 с.

4. Бернхем В. Вступ до права та правової системи США. — К., 1999.

5. Бидьденс А. Основные черты германского европейского антимонопольного права. В сб.: Основы немецкого торгового и хозяйственного права. — М.: Изд-во БЕК, 1995. — С. 63—75.

6. Богатых Е. Гражданское и торговое право (От древнеримского к современному российскому). — М., 2000.

7. Варналій З. С. Основи підприємництва: Навч. посіб. / З. С. Варналій. — К.: Знання-Прес, 2002. — 239 с.

8. Венская конвенция о договорах международной купли-продажи товаров: Комментарий. — М.: Юрид. лит-ра, 1994.

9. Вінник О. М. Господарські товариства і виробничі кооперативи: правове становище. — К., 1998.

10. Господарське законодавство України: правове регулювання господарських відосин: Зб. нормативних актів станом на 1 червня 2002 р. / Сост. М. І. Камлик. — К.: Атіка, 2002. — 816 с.

11. Господарське право: Навч. посіб. / В. С. Щербина. — 3-є вид., перероб. і доп.. — К: Юрінком Інтер, 2002. — 392 с.

12. Господарське право: Практикум / За ред. В. С. Щербини. — К., 2001.

13. Господарські суди в Україні: правові засади організації та здійснення правосуддя / За ред. Д. М. Притики. — К.: Ін Юре, 2002. — 624 с.

14. Гражданское и торговое право капиталистических государств. — М., 1993.

15. Гражданское право: Учебник / Под. ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Тол­стого. — М., 1997.

16. Грущинський І. М., Кравчук В. М., Пограничний Е. П. Державна реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності: Наук.-практ. посіб. — Львів, 2000.

17. Долинская В. В. Акционерное право: Учебник / Отв. ред. А. Ю. Ка-
    балкин. — М., 1997.

18. Жалинский А., Рерихт А. Введение в немецкое право. — М., 2001.

19. Зобов’язальне право: теорія і практика. Навч. посіб. для студентів вузів та юрид. фак-тів ун-тів / За заг. ред. О. В. Дзери. — К., 1998.

20. Канзафарова И. С. Гражданское и торговое право зарубежных стран: Учебное пособие. — Харьков, 2003.

21. Кибенко Е. Р. Корпоративное право Украины: Учебное пособие. — Х.: Эспада, 2001.

22. Контроль і ревізія: Навч. посіб. / Є. М. Романів. — Львiв: Iнтелект-Захiд, 2002. — 320 с.

23. Корчак Н. М. Правові питання антимонопольного регулювання підприємницької діяльності в Україні: Автореферат канд. дис. — К., 1996.

24. Косак В. М. Іноземні інвестиції в Україніі (цивільно-правовий аспект). — Львів, 1996.

25. Костин А. А. Правовое положение торговых товариществ в капиталистических и развивающихся странах. — М., 1979.

26. Кочергина Е. Организационно-правовая форма юридических лиц: Генезис доктрин и подходов // Предпринимательство, хозяйство и право. — 2003. — № 1.

27. Кулагин М. И. Предпринимательство и право: Опыт Запада. — М., 1992.

28. Мамутов В. К., Чувпило О. О. Господарче право зарубіжних кра-
    їн. — К., 1996.

29. Мозговой О. Н. Фондовый рынок Украины. — К.: Изд-во УАННП «Феникс», 1997.

30. Кузнєцова Н. С., Назарчук І. Р. Ринок цінних паперів в Україні: правові основи формування та функціонування. — К.: Юрінком Інтер, 1998.

31. Омельченко А. Інвестиційне право: Навч. посіб. — К., 1999.

32. Оподаткування фінансових установ: Навч. посіб. / О. Д. Данилов. — Ірпінь: Академія ДПС України, 2002. — 268 с.

33. Осакве К. Сравнительное правоведение в схемах: Общая и особенная части. — М.: Дело, 2000.

34. Основи підприємницької діяльності суб’єктів господарювання: Навч. посіб. / Ред. Л. О. Одікадзе. — 2000.

35. Основные институты гражданского права зарубежных стран. Сравнительно-правовое исследование. — М., 1999.

36. Підприємницьке право України: Підручник / За ред. Р. Б. Шиш­ка. — Х., 2000.

37. Правила Инкотермс — 1999/2000. — К.: Юстиниан, 2002. — 608 с.

38. Право власності в Україні: Навч. посіб. / О. В. Дзера, Н. С. Куз-
    нєцова, О. А. Підопригора та ін. — К.: Юрінком Інтер, 2000.

39. Правове регулювання господарських відносин за участю промислових підприємств: Підручник для юрид. вузів і факультетів. — Х., 2000.

40. Правове регулювання економіки: Зб. наук. праць. / Голова ред. кол. В. Ф. Опришко. — Вип. 4. — К.: КНЕУ, 2002. — 262 с.

41. Промисловий зразок /Л. І. Ніколаєнко та ін. — К., 1999.

42. Саніахметова Н. О. Правовий захист підсприємства в Україні: Навч. посіб. — К., 1999.

43. Северин В. А. Правовое обеспечение информационной безопасности предприятий: Учеб.-практ. пособие. — М., 2000.

44. Цивільне право України / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. — К.: Юрінком Інтер, 2002. — Кн. 1.

45. Цивільне право України: У 2-х кн. / За ред. О. В. Дзери. — К., 2000.

46. Шершеневич Г. Курс торгового права. 1908. — Т. 1. — СПб., 2003.

47. Шимон С. І. Цивільне та торгове право зарубіжних країн — К.: КНЕУ, 2004.

48. Юридическая энциклопедия / Под общ. ред. Б. Н. Топорнина. — М., 2001.

49. Business Law / J. Scott Slorach MA(Oxon), Solicitor & Jason G. Ellis MA(Oxon)/ Oxford uпiversity Press, 2004. — Pp. 37—132.

50. Burgerliches Gesetzbuch/ Zivilrecht: Wirtschaftrecht; Stud — Yur — Nomos — Textausgaben. — 1. Aufl. — Baden — Baden: Nomos –Verl. —Ces., 1992.

51. Gower and Davies’ Principles of Modern Company Law / Paul. L. Devis / Oxford university Press, 2003.

Нормативні акти

1. Декрет Кабінету Міністрів України «Про стандартизацію і сертифікацію» від 10 травня 1993 року № 46-93.

2. Декрет КМУ «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності» від 15 грудня 1992 року № 8-92.

3. Постанова Верховної Ради України «Про управління майном підприємств, установ та організацій, що є у загальнодержавній власності» від 14 лютого 1992 року № 2116-XII.

4. Постанова КМУ «Про Типовий статут казенного підприємства» від 16 червня 1998 року № 914.

5. Постанова КМУ «Про перетворення державних підприємств у казенні» від 30 червня 1998 року № 987.

6. Постанова КМУ «Про Порядок заняття торговельною діяльністю і правила торговельного обслуговування» від 8 лютого 1995 року № 108.

7. Постанова КМУ «Про затвердження Порядку перетворення у процесі приватизації державних, орендних підприємств і підприємств із змішаною формою власності у відкриті акціонерні товариства» від 11 вересня 1996 року № 1099.

8. Постанова КМУ «Про затвердження Порядку проведення досудової санації державних підприємств» від 17 березня 2000 року № 515.

9. Постанова КМУ «Про затвердження Положення про порядок державної реєстрації договорів (контрактів) про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора» від 30 січня 1997 року № 112.

10. Постанова КМУ «Про порядок затвердження інвестиційних програм і проектів будівництва та проведення їх комплексної державної експертизи» від 11 квітня 2002 року № 483.

11. Постанова КМУ «Про затвердження Положення про створення (реєстрацію), реорганізацію та ліквідацію промислово-фінансових груп» від 20 липня 1996 року № 781.

12. Постанова КМУ «Про Агентство з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій» від 22 серпня 1996 року № 990.

13. Постанова КМУ «Про затвердження Порядку передачі Національному агентству з управління державними корпоративними правами акцій, часток, паїв, що належать державі у статутних фондах господарських товариств» від 24 травня 1999 року № 887.

14. Постанова КМУ «Про Порядок формування та розміщення державних замовлень на поставку продукції для державних потреб і контролю за їх виконанням» від 29 лютого 1996 року № 266.

15. Постанова КМУ та ПНБУ «Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), які передбачають розрахунки в іноземній валюті» від 21 червня 1995 року № 444.

16. Постанова ПНБУ «Про затвердження Інструкції про порядок видачі індивідуальних ліцензій на здійснення інвестицій за кордон» від 16 березня 1999 року № 122.

17. Постанова ПНБУ «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» від 21 січня 2004 року № 22.

18. Постанова ПНБУ «Про затвердження Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах» від 12 листопада 2003 року № 492.

19. Постанова КМУ «Про Положення про реєстр неплатоспроможних підприємств та організацій» від 25 листопада 1996 року № 1403.

20. Постанова КМУ «Про ціноутворення в умовах реформування економіки» від 21 жовтня 1994 року № 733.

21. Указ Президента України «Про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації» від 11 травня 1994 ро-
    ку № 224/94.

22. Указ Президента України «Про корпоратизацію підприємств» від 15 червня 1993 року № 210/93.

23. Указ Президента України «Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії» від 19 лютого 1994 року № 55/94.

24. Класифікація організаційно-правових форм господарювання, затверджена наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28 травня 2004 року № 97.

25. Класифікація форм власності, затверджена наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28 травня 2004 року № 97.

26. Наказ Агентства з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій «Про затвердження Методики проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану підприємств та організацій» від 27 червня 1997 року № 81.

27. Наказ Держкомпромполітики України «Про здійснення функцій управління державними корпоративними правами господарських товариств» від 28 серпня 2000 року № 228.

28. Наказ ДПАУ «Про затвердження Порядку визначення структури ознаки неприбуткових установ (організацій)» від 03 липня 2000 року № 355.

29. Наказ Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства фінансів України «Про затвердження Інструкції про порядок застосування економічних та фінансових (штрафних) санкцій органами державного контролю за цінами» від 3 грудня 2001 ро-
    ку № 298/519.

30. Наказ Міністерства економіки України, Державної митної служби України, Державної податкової адміністрації України, Міністерства фінансів України «Порядок здійснення моніторингу за функціонуванням спеціальних (вільних) економічних зон і територій пріоритет-
    ного розвитку та дотриманням умов спеціальних режимів їх діяльності» від 20 вересня 1999 року № 114/600/496/221.

31. Роз’яснення ВАСУ «Про деякі питання практики вирішення спо-
    рів, пов’язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств» від 12 вересня 1996 року № 02-5/334.

32. Положення про порядок здійснення консорціумного кредитування, затверджене Постановою Правління Національного банку Ук-
    раїни від 21 лютого 1996 року № 37.

33. Положення про порядок реєстрації договорів, які передбачають виконання резидентами боргових зобов’язань перед нерезидентами за залученими від нерезидентів кредитами, позиками в іноземній валюті, затверджене Постановою Правління Національного банку України від 22 грудня 1999 року № 602.

34. Положення про третейський суд для вирішення господарських спорів між об’єднаннями, підприємствами, організаціями і установами, затверджене постановою Державного арбітражу при Раді Міністрів СРСР від 30 грудня 1975 року № 121.

35. Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затверджене наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції 06 вересня 2001 року № 201.

36. Регламент Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України, затв. рішенням Президії Торгово-промислової палати України від 25 серпня 1994 р., протокол № 107 (3).

37. Положення про порядок подання заяв до Антимонопольного комітету України про попереднє отримання дозволу на концентрацію суб’єктів господарювання, затверджене розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19 лютого 2002 року № 33-р.

38. Правила розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, затверджене розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19 квітня 1994 року № 5.

39. Розпорядження Антимонопольного комітету від 12.02.02 № 27-р «Про затвердження Типових вимог до узгоджених дій суб’єктів господарювання для загального звільнення від попереднього одержання дозволу органів Антимонопольного комітету України на узгоджені дії суб’єктів господарювання».

40. Типовий статут відкритого акціонерного товариства, створеного шляхом корпоратизації державного підприємства, затверджений наказом Міністерства економіки України, Фонду державного майна України і Міністерства юстиції України від 31 серпня 1993 року № 55/365/10/5.

41. Рішення ДКЦПФР «Про затвердження Положення про державну реєстрацію фондових бірж та торговельно-інформаційних систем» від 04.09.2003 року № 364.

42. Рішення ДКЦПФР «Про здійснення державного контролю за діяльністю фондових бірж, депозитаріїв та ТІС» від 08.05.2001 року № 144.

43. Директива ЄС 2001/34/ЄС «Про допуск цінних паперів до офіційного лістингу на фондовій біржі і про інформацію, що повинна бути опублікована про ці цінні папери» від 28.05.01.

ЗМІСТ

Вступ 3

Програма курсу 5

 Тема 1  Загальна характеристика господарського права й гос-
подарського законодавства 12

 Тема 2. Підприємництво як різновид господарської діяль-
ності 19

 Тема 3. Правова характеристика господарських організацій 28

 Тема 4. Речові права в господарсько-правових відносинах. Право інтелектуальної власності 38

 Тема 5. Господарські зобов’язання 48

 Тема 6. Господарський договір 55

 Тема 7. Господарсько-правова відповідальність 63

 Тема 8. Правове регулювання відновлення платоспроможності та банкрутства 69

 Тема 9. Правове регулювання кредитно-розрахункових відносин 77

Тема 10. Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності 88

Тема 11. Правове регулювання відносин оренди й лізингу 98

Тема 12. Ціни та ціноутворення в сфері господарювання 108

Тема 13. Біржова діяльність в Україні 115

Тема 14. Захист прав і законних інтересів суб’єктів господарювання в Україні 124

Тема 15. Правові засади обмеження монополізму й захисту економічної конкуренції в Україні 138

Тема 16. Господарські організації у праві інших держав 150

Термінологічний словник 154

Порядок і критерії оцінювання знань студентів з дисципліни під час поточного та підсумкового контролю 166

Список рекомендованої літератури 200

30