В. М. АНТОНОВ

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ

І

КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО

(2-е видання, стереотипне)

КИЇВ

кнт

2006

ББК 67.9(4Ук)304.3 УДК 34(477) А 72

Рекомендовано Вченою радою факультету кібернетики Київського Національного університету імені Тараса Шевченка (протокол № 5 від 30.05.2005 p.).

Рецензенти:

Попов Юрій Дмитрович - доктор технічних наук, професор

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Ріппа Сергій Петрович - доктор економічних наук,

професор Державної податкової академії України

Антонов В.М.

А 72 Інтелектуальна власність і комп'ютерне авторське право (2-е вид., стереотип.). - К.: КНТ,2006. - 520 с.

ISBN 966-373-000-5

Розглядаються питання та проблеми стосовно фундаментальних понять інтелектуальної власності та комп'ютерного авторського пра­ва в Україні: основні поняття; нормативно-правова база; організації, що захищають авторські і суміжні права; міжнародна система охорони інтелектуальної власності, комп'ютерне авторське право, Інтернет і питання права; системи захисту інтелектуальної власності тощо.

Наводяться приклади охоронних документів, договорів, кон­трактів та судовий порядок захисту, а також посилання на Веб-сай-ти стосовно питань, що розглядаються.

Видання можуть використовувати як студенти вищих та серед­ніх навчальних закладів, так і спеціалісти у галузі прогресивних інформаційних технологій.

ББК 67.9(4Ук)304.3

ISBN 966-373-000-5

©Антонов В.М., 2006 © КНТ, 2006

ЗМІСТ

Вступ 8

Глава 1. Інтелект, інтелектуальна творчість

та інтелектуальна власність 10

1. Характеристика основних понять 10

2. Поняття інтелектуальної власності

та система її правової охорони 16

3. Історія та еволюція авторського права 25

4. Основні функції та принципи авторського права 28

5. Об'єкти авторського права 47

Глава 2. Нормативно-правова база 51

1. Загальна характеристика 51

2. Internet-доступ до нормативно-правової бази 53

3. Конституція України, Кримінальний кодекс

та Кодекс України про адміністративні правопорушення

стосовно питань захисту інтелектуальної власності 56

2.4. Правова база в сфері охорони використання

комп'ютерних програм та баз даних 58

Глава 3. Організації, які захищають авторські і суміжні права 67

1. Організації України 67

2. Міжнародні організації 76

3. Концепція розвитку стосунків з Європейським Союзом

у галузі авторського права і суміжних прав 76

3.4. Програма інтеграції України до Європейського Союзу

у галузі авторського права і суміжних прав 78

Глава 4. Міжнародна система охорони

інтелектуальної власності 9С

4.1. Значення міжнародної співпраці у сфері охорони

інтелектуальної власності для України 9С

4.2. Основні завдання і напрями діяльності міжнародної

системи охорони інтелектуальної власності 92

4.3. Всесвітня організація інтелектуальної власності 94

4.4. Міжнародні договори та угоди у сфері

охорони промислової власності ВОІВ 103

4.5. Міжнародні конвенції і договори з охорони

авторського права і суміжних прав 114

6. Регіональні міжнародні організації з питань охорони інтелектуальної власності 125

7. Участь України у створенні та діяльності Міждержавної ради з питань охорони промислової власності

країн Співдружності Незалежних Держав (СНД) 128

4.8. Євразійська патентна конвенція, її мета і завдання.

Євразійська патентна організація 131

4.9. Багатосторонні і двостороння міжнародна співпраця у сфері охорони
інтелектуальної власності 133

4.10. Міжнародна співпраця у створенні, удосконаленні
та розвитку національної законодавчо-нормативної бази

у сфері охорони інтелектуальної власності в Україні 137

4.11. Участь України в міжнародній співпраці з питань

стандартизації у сфері охорони промислової власності 139

4.12. Міжнародна співпраця у створенні та вдосконаленні
національного патентно-інформаційного фонду

та довідково-пошукового апарату 140

4.13. Участь України в міжнародних програмах підготовки
і підвищення кваліфікації фахівців з охорони

інтелектуальної власності 142

4.14. Участь неурядових і громадських організацій
України в міжнародній співпраці у сфері охорони

інтелектуальної власності 144

4.15. Співпраця з Всесвітньою торговельною організацією 145

Глава 5. Захист інтелектуальної власності

і комп'ютерного авторського права 147

1. Основні охоронні документи 147

2. Авторський договір 148

3. Державна реєстрація прав автора на твори науки,

літератури і мистецтва 161

5.4. Судовий порядок захисту прав на об'єкт

інтелектуальної власності 173

Глава 6. Методи оцінки інтелектуальної власності 188

1. Фактор часу при оцінці 188

2. Оцінка ризику 20£

3. Метод аналізу чутливості 211

4. Основи методології вартісної оцінки

інтелектуальної власності 21С

Глава 7. Сучасні інформаційні технології

та комп'ютерне авторське право 230

7.1. Поняття, завдання та напрямки правового

регулювання у сфері інформаційних відносин 232

7.2. Теоретична концепція розвитку

інформаційного законодавства 236

7.3. Правовий статус учасників у сфері

інформаційних відносин 241

4. Права та обов'язки учасників інформаційних відносин 251

5. Дослідження проблем глобальної інформаційної мережі

Internet у СІЛА та країнах Європи,

формування законодавства у цій сфері 265

7.6. Шляхи формування і розвитку законодавства

України у сфері інформаційних відносин 269

Глава 8. Інтернет і питання права 279

8.1. Загальні положення 279

2. Право та Інтернет 281

3. Доступ до Інтернет 284

4. Проблема відповідальності

інформаційних провайдерів 286

5. Захист сайтів в Інтернет 289

6. Іменне право 298

Література 307

Тезаурус 313

АнтоновоЛОГІЯ — Закони автора книги стосовно

інтелектуальної власності і комп'ютерного авторського права 370

Додатки 387

Закон України «Про авторське право і суміжні права» 387

Концепція правової охорони

комп'ютерних програм в Україні 405

Закон України «Про науково-технічну інформацію» 412

Положення про дистанційну освіту (ДО) в Україні 423

Положення про дистанційну освіту 426

Закон України «Про інформацію» 462

Закон України «Про видавничу справу» 481

Постанова Кабінету Міністрів України

«Про державний реєстр видавців, виготівників

і розповсюджувачів видавничої продукції» 496

Положення про Державний реєстр видавців, виготівників

і розповсюджувачів видавничої продукції 497

Закон України «Про захист інформації

в автоматизованих системах» 498

Примірне тимчасове положення

про фонд навчальних комп'ютерних програм 505

Примірне тимчасове положення

про реєстр навчальних комп'ютерних програм 507

Заява про внесення до Реєстру навчальних комп'ютерних програм 510

Свідоцтво про внесення навчальної комп'ютерної програми

до реєстру навчальних комп'ютерної програм 511

Плагіат в Інтернет 512

Коротка історія копірайта 513

Диктатура копірайта 515

Присвячую моїй родині. Батьку та матері Дружині, донці, Онучці та онуку

ПОДЯКИ

• Моїй родині — дружині, донці, онучці та онуку — за гнучкий активно-толерантний підхід та співчуття стосовно розуміння, що таке інтелектуаль­на власність (майнова та немайнова) у весь довготривалий термін написання, апробування та тестування книги, а також за духовно-чутливу підтримку у складні часи творчості та комп'ютерної зануреності у такі нелогічні поняття як інтелект, творчість, автор, право та перспективні інформаційно-комунікацій­ні, синергетичні, когнітологічні та акме — технології.

• Малюковій Інні Геннадіївні — за надану мені неймовірно цікаву, хоча й складну діалектичну довготривалу можливість створювати, відпрацьовувати, поглиблювати, удосконалювати та модернізувати суперскладні проблемні пи­тання з інтелектуальної власності, творчості, комп'ютерного авторського права, захисту інформації, дистанційної освіти тощо в українському Інституті інфор­маційних технологій в освіті, що надало моїй книзі реальну можливість «по­бачити» свого читача, а також за поради і підтримку у весь час спілкування та роботи з нею, а головне — за можливість користуватися її безмежним інтелек­туальним потенціалом, що також знайшло відображення у книзі.

• Слухачам Інституту інформаційних технологій в освіті, студентам та аспірантам Київського національного університету імені Тараса Шевченка — за корисні дискусії стосовно проблем, що розглядаються, а також за допомогу у підготовці та оформленні матеріалу книги.

• Керівництву Київського національного університету імені Тараса Шев­ченка за моральну, методологічну та науково-практичну підтримку.

• Інституту інформаційних технологій в освіті, Інститутів та Університе­тів, де викладався і удосконалювався навчальний курс з розглядаємих питань.

• Директору, редакторам, особисто дизайнеру видавництва «КНТ» — за надану мені можливість випустити книгу у світ, та їх неймовірну терплячість стосовно моїх помилок, вимог та постійних пропозицій та удосконалень.

ВСТУП

Питання, що досліджуються у підручнику, актуальні і вкрай необхідні фа­хівцям всіх спеціальностей — від учня, студента, педагогічного працівника де керівника, менеджера, економіста, адміністратора або державного посадовця будь-якого рівня чи класу.

Як показує практичний досвід, ця проблема дуже складна, динамічна, «роз­мита», нечітка, спотворена багатьма роками використання в Україні «пірат­ських» творів і практично ніким не визнається, крім самих авторів, які теж часто порушують авторське право, коли справа стосується «чужої» творчої власності.

І якщо стосовно таких творчих понять, як літературний, художній, ар­хітектурний чи науково-технічний твір давно робляться спроби вирішити це питання позитивно, то стосовно комп'ютерних програм, програмного забез­печення, баз даних, знань, метазнань, інформаційних та автоматизованих систем, курсів з дистанційної освіти (ДО), прогресивних інформаційних тех­нологій тощо наша держава на початку шляху.

Особливо складна ситуація склалася навколо поняття ДО в Україні.

ДО — це також об'єкт авторського права. Всі, хто бере участь у розробці та використанні курсів з дистанційного навчання, відразу ж стають на шлях можливого порушення окремих статей Кримінального кодексу України (зок­рема статті №176 «Порушення авторського права і суміжних прав»), що діє с 01.09.01р.

Це пов'язано з тим, що при розробці, реалізації та впровадженні будь-яко­го курсу з ДО, часто використовуються неліцензійні операційні системи, системне та прикладне програмне забезпечення, технологічне, інформаційне, методичне та інші види забезпечень, а також існуючі бази даних та знань: книги, брошури, посібники, методологічне забезпечення, магнітні носії тощо,

Щоб якимось чином позбавити майбутнього чи сьогоденного розробника або користувача сучасних інформаційних технологій хоча б деяких непри­ємностей, наріжних каменів (або каменів спотикання) у цьому питанні, автор і пропонує широкому колу читачів цю книгу.

За даними досліджень компанії Business Software Alliance (www.bsa.org), яка здійснює боротьбу з розповсюдженням нелегального програмного забезпечення (ПЗ), рівень піратства у галузі ділового ПЗ в Україні у 2002 р. склав 89% (} 1994 р. він складав 95%). Дослідження BSA показало, що зниження рівня комп'ютерного піратства на 10 відсотків у найближчі 4-5 років призведе де подвоєння доходів від індустрії інформаційних технології (IT).

Для досягнення цієї мети потрібні наступні заходи:

• активна робота щодо створення ринкових механізмів, які б стимулю вали придбання легального (ліцензійного) ПЗ: нові види ліцензування, навчання партнерів і підтримка ПЗ;

• розробка та впровадження для користувачів та продавців методичних рекомендацій стосовно формування культури використання ПЗ;

• розробка й удосконалення юридичних і технологічних засобів захисту ПЗ;

• запровадження методології об'єднання зусиль у цьому напрямку вироб­ників ПЗ, державних установ, засобів масової інформації та широкої громадськості, а також корпоративних клієнтів;

• розробка технології управління ліцензіями, патентами, а також ал­горитмів легалізації ПЗ, та зменшення його вартості.

Також дослідження показало, що у 2003 році з 520 відомих Microsoft ук­раїнських компаній з виробництва і продажу персональних комп'ютерів (ПК):

• 60% — відкрито продавали ПК з неліцензійним ПЗ, встановлюючи лі­цензійні програми лише за бажанням клієнта;

• 35% — пропонували ліцензійне ПЗ, але за бажанням клієнта могли встановити піратську копію;

• 5% — встановлювали на ПК тільки ліцензійне ПЗ, або продавали ПК без ПЗ.

Загалом у період з 1998 по 2004 рік кількість підробленого і контрафактного товару, затриманого на кордонах держав ЄС, збільшилася у 8 разів. Зараз на піратську продукцію припадає 5% світового товарообігу, що складає — 258 млрд. доларів СІЛА на рік.

Але Україна не перша у світі за рівнем піратства; так, рівень неліцензій-ного ПЗ сьогодні складає:

• Китай — 92% ;

• В'єтнам — 92% ;

• Україна — 89% ;

• Індонезія — 88% ;

• СНГ — 87%;

• Росія —87%.

У світі (2004 р.) нелегально було встановлено 36% ПЗ на суму 829 млрд. доларів СІЛА. При цьому, з них:

• у Східній Європі — 71% ;

• у Західній Європі — 37% ;

• у Північній Америці — 23% .

І це при тому, що в Україні лише тільки 2% населення має домашній до­ступ до Internet, а це 45 місце з 48 країн Європи. В Росії 12% населення має домашній доступ до Internet, в СІЛА — 48% , у країнах Скандинавії — 60%>.

Автор також пропонує всім, хто цікавиться цією темою, звертатися до йогс персонального сайту за адресою: www.unicyb.kiev.ua у розділ «Інтелектуальна власність і комп'ютерне авторське право» на головній сторінці з метою по­глиблення своїх знань та обміну інформацією з питань, що розглядаються.

Рис. 5. Класифікація творчості

Важливим є поняття інтелектуальної власності, яке поєднує у собі терміни інтелект та творчість, рис. 4, 5.

Про те, що інтелектуальна власність (IB) «виступає» як товар, свідчить світовий досвід, який показує, що питома вага інтелектуаль­ної власності може сягати 35% капіталу виробничих фірм, підпри­ємств, установ тощо.

І хоча фахівцям вже давно відомо, що IB — це довгостроковий і перспективний вид вкладення капіталу, їм також відомо, що по­няття IB — це логічна абстракція. її можливо формалізувати, але занадто складно за умови використання понять, методів та моделей, які в математиці називають «нечіткими» або «розмитими».

Інтелектуальна власність (IB) — це права на результати розу­мової діяльністі людини у науковій, художній, виробничій, інфор­маційно-технологічній, комп'ютерній та інших сферах, які є об'єк­том цівільно-правових відносин у частині права кожного володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуаль­ної, творчої діяльності.

Інтелектуальна власність може бути: майнова і немайнова.

Майнова IB — це право, що виникає у творця на досягнутий результат інтелектуальної, творчої діяльності, подібне до права власності, яке виявляється в особи, працею якої створено матеріаль­ну річ (пристрій, прибор, комп'ютер, програма, база даних і знань, система управління, курси з ДО, СППР, АСУ, нові інформаційні тех­нології (HIT) тощо). Можна сказати, що це економічний результат інтелектуальної праці людини.

Немайнова IB — це сукупність особистих моральних, психоло­гічних, логічних, духовних (немайнових в розумінні економічних) та інших прав людини, які не можуть відчужуватися від їх власника внаслідок самої природи.

Особисті (немайнові) права автора програм, баз даних, інформа­ційних систем та технологій поділяються на:

• право авторства, т.т. право вважатися автором даних понять і вимагати від інших осіб визнавати Ваші права авторства, від­повідно до існуючого законодавства;

• право на авторське ім'я (назву), т.т. можна вказувати власне ім'я, псевдонім або виступати анонімно;

• право на недоторканість, т.т. право протидіяти будь-якому пе­рекрученню, спотворенню, зміні без дозволу автора або вико­ристання будь-яких коментарів, післямов, пояснень тощо без дозволу автора;

• право на обнародування або право випуску твору у світ. IB може бути представлена такими засадами:

• Авторське право і суміжні права

• Право на об'єкти промислової власності

• Право на нетрадиційні об'єкти IB

Авторське право і суміжні права — це комплекс відносин, які виникають у зв'язку зі створенням і використанням літературних, музичних, художніх, кінематографічних творів, а також наукових праць (у тому числі програм для ЕОМ, баз даних та знань СППР, АСУ, HIT) тощо.

Суміжні права — це права на такі об'єкти як: виконавська діяль­ність артистів, фонограми, постановки, передачі організацій ефір­ного і кабельного мовлення тощо.

Промислова власність (ПВ) — це твори людини у будь якій сфе­рі її діяльності, які оцінюються передусім з позицій промислової зна­чущості, економічної ефективності, отримання прибутку під час їх використання у ^гробничий діяльності. Об'єктами ПВ є винаходи.

корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, фір­мові найменування, географічні вказівки походження товарів тощо.

На об'єкти ПВ можуть видаватися патенти, які захищають зміст тих рішень, які знайдені авторами.

Право на нетрадиційні об'єкти IB — це правова охорона таких результатів інтелектуальної діяльності як, наприклад, сорти рос­лин, топографії інтегральних мікросхем, комерційна таємниця (сек­рети виробництва, зокрема ноу-хау) тощо.

Гудвіл (імідж, ділова репутація) — це об'єкт суміжних прав, комплекс заходів, спрямованих на збільшення прибутків об'єкта за рахунок використання нових ідей та технологій, іміджу фірми, ком­панії; менеджерських здібностей тощо, т.т. збільшення прибутку без відповідного збільшення активних матеріальних операцій.

Наукове відкриття — визнання, усвідомлення нових явищ, влас­тивостей, законів матеріального світу, які досі не були пізнані.

Винахід — це новий продукт, пристрій, речовина, спосіб тощо. Винаходи — це нові розв'язки окремих задач, які ґрунтуються на властивостях або законах матеріального світу, тобто винахід пе­редбачає нове використання згаданих властивостей чи законів, пізна­них одночасно з винаходом або раніше.

Корисна модель — конструктивне виконання продукту.

Рис. 6. Взаємозв'язок етапів технологічного процесі/

Створення інтелектуального товару та відношень між ними: R1 — має можливість R2 — намагається

R3 — поєднує

R4 — генерує (моделює, створює) R5 — отримує R6 — виробляє

Стосовно авторського права треба наголосити, що охороні під­лягають форми вираження ідей автора, а не самі ідеї. Ідеї не охоро­няються авторським правом. Наприклад, якщо автор публікує у журналі статтю, де у стислому виді викладає свої ідеї про те, як по­будувати АРМ викладача або учня, чи як спроектувати систему дистанційного навчання, Веб-сайт, базу даних чи знань, то ніхто не може перешкодити будь-кому використати ці ідеї для створення перелічених продуктів. Хоча до речі, лекція, виступ, промова — це об'єкти авторського права і вони таким чином підпадають під закон про охорону авторського права і суміжних прав.

Курси з дистанційної освіти — це також об'єкт інтелектуальної власності і авторського права, бо для їх створення використовують­ся оригінальне чи/або універсальне програмне забезпечення, а та­кож методичне, технологічне, організаційне, інформаційне забезпе­чення (власне чи запозичене) тощо.

1.2. Поняття інтелектуальної власності та система її правової охорони

Поняття інтелектуальної власності

У сучасному світі інтелектуальна, творча діяльність набуває дедалі більшого значення у найрізноманітніших сферах людської діяльності. Від того, наскільки значним є інтелектуальний потенціал суспільст­ва і рівень його культурного розвитку, залежить успіх розв'язання посталих перед ним економічних проблем.

Наука, культура і техніка можуть динамічно розвиватися лише за наявності відповідних умов, до яких належить і правове закріп­лення певних правил використання результатів інтелектуальної діяльності — творів літератури, мистецтва і науки, винаходів, ко­рисних моделей, промислових зразків та інших об'єктів інтелек­туальної власності.

Нині намітилися два основних підходи до поняття, що розгля­дається. Одні вчені вітають закріплення в законі цього поняття і не вбачають у використанні законодавцем терміну «інтелектуальна власність» жодних елементів ненаукового підходу. На думку інших, цей термін є по суті неточним і ненауковим, у зв'язку з чим і не по­винен застосовуватися в правових нормах, що мають практичну спрямованість.

Походження виразу «інтелектуальна власність» звичайно по­в'язують з французьким законодавством кінця XVIII ст. і, зокрема, з теорією природного права, яка набула свого найбільш послідовного розвитку у працях французьких філософів-просвітителів (Вольтера, Дідро, Гельвеція, Гольбаха, Руссо) і згідно з якою право творця будь-якого творчого результату, хай то буде літературний твір або вина­хід, є його невід'ємним природним правом, виникає з самої природи творчої діяльності «й існує незалежно від визнання» цього права державною владою. У вступній частині до французького патентного закону від 7 січня 1791 р. відзначалося, що «будь-яка нова ідея, про­голошення і здійснення якої може бути корисним для суспільства, належить тому, хто її створив, і було б обмеженням прав людини не розглядати новий промисловий винахід як власність його творця».

Під «власністю», в звичайному значенні цього слова, розуміють суспільні відносини, що історично склалися, щодо привласнення або розподілу речей, матеріальних предметів, які й є об'єктами власності.

Найважливішою характеристикою власності є те, що її власник може використати свою власність так, як він бажає, і ніхто інший не може законним чином використати його власність без його доз­волу. Законодавче врегулювання таких економічних відносин утво­рює «право власності», яке авторитетом держави гарантує відпо­відне привласнення речей.

Розуміння власності як майнових відносин, що дають відповідь на питання «Чия це річ?», характерно для більшості країн конти­нентальної Європи. Однак існують принципові відмінності між ма­теріальними і нематеріальними продуктами інтелектуальної діяль­ності як об'єктами привласнення.

Матеріальну річ можна фізично захопити і утримувати, тобто вста­новити над нею фізичне панування, що і називається володінням. Володіння річчю — необхідна передумова користування цією річчю, і розпоряджатися річчю може тільки той, хто нею володіє.

Інтелект речей не виробляє, і тому результати інтелектуальної діяльності не є об'єктами відносин власності у класичному розумінні.

Неможливо встановити фізичне панування над ідеєю, твором науки літератури, мистецтва, винаходом та іншими результатами інтелек­туальної праці; ними не можна володіти, однак їх можна використати одночасно в різних місцях і різними особами, чого не можна робити з матеріальною річчю. Не будучи в чиємусь володінні, результат ін­телектуальної діяльності економічно ніби і не належить нікому, не має «природного» власника.

У загальновживаному розумінні «інтелектуальна власність» — це права на результати розумової діяльності людини в науковій, худож­ній, виробничій та інших сферах, які є об'єктом цивільно-правових відносин у частині права кожного володіти, користуватися і розпо­ряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, які, будучи благом нематеріальним, зберігаються за його творцями і можуть використовуватися іншими особами лише за узгодженням з ними, крім випадків, зазначених у законі. При цьому процес інте­лектуальної діяльності як такої (за винятком організаційних, май­нових та інших передумов творчої праці) право не регулює. Лише після завершення процесу творчості створенням нових результатів у сфері науки, техніки, літератури і мистецтва вступають у дію нор­ми цивільного права, що забезпечують суспільне визнання відповід­ного об'єкта, встановлюють його правовий режим, а також охорону прав і законних інтересів його творця. Самі ж об'єкти інтелектуаль­ної власності не є об'єктами майнових прав. Будь-який винахід (ко­рисна модель, промисловий зразок тощо) — це розв'язок задачі, роз­криття суті нового об'єкта техніки, яке стає товаром лише тоді, коли воно має споживчу вартість.

Інтелектуальна власність має подвійну природу. Право, що ви­никає у творця на досягнутий результат інтелектуальної, творчої діяльності, подібне до права власності, яке виявляється в особи, працею якої створено матеріальну річ. Право на результат творчої діяльності забезпечує його господарю виняткову можливість роз­поряджатися цим результатом на свій розсуд з усуненням третіх осіб від втручання у виняткову сферу правоволодіння, може передава­тися іншим особам (або надавати дозвіл на його використання) і за цілим рядом ознак належить до майнових прав і справді подібне до права власності.

Паралельно з економічним привласненням результатів інтелек­туальної праці існують відносини духовного привласнення, які ді­стають юридичне вираження у праві авторства. Автор володіє су­купністю особистих немайнових (моральних) прав, які не можуть відчужуватися від їх власника внаслідок самої їх природи. І якщо у відносинах економічного привласнення визначається «Кому дозво­лено використати даний твір промисловим або комерційним чином? », то у відносинах духовного привласнення міститься відповідь на пи­тання «Хто творець цього твору?».

Майнові та особисті права взаємопов'язані і якнайтісніше пере­плетені, тобто утворюють нерозривну єдність. Цей зв'язок виявля­ється в тому, що внаслідок використання об'єктів інтелектуальної власності з'являються матеріальні об'єкти, тобто майно і право влас­ності на нього.

У 1967 р. у Стокгольмі було підписано Конвенцію, що заснову­вала Всесвітню організацію інтелектуальної власності (ВОІВ), від­повідно до якої до інтелектуальної власності належать права на:

• літературні, художні та наукові твори;

• виконавську діяльність артистів, звукозапис, радіо- і телеві­зійні передачі;

• винаходи в усіх сферах людської діяльності;

• наукові відкриття;

• промислові зразки;

• товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування і комерційні позначення;

• захист від недобросовісної конкуренції;

• а також усі інші права, що належать до інтелектуальної діяль­ності у виробничій, науковій, літературній і художній сферах.

На членів ВОІВ не покладається зобов'язання забезпечити у своїх країнах охорону всіх перелічених у названій Конвенції прав, і вони самі визначають коло об'єктів інтелектуальної власності, що охо­роняються.

Крім того, перелік конкретних видів виняткових прав, що міс­титься у Конвенції, має приблизний характер і може бути доповне­ний іншими результатами інтелектуальної діяльності, в тому числі і такими, які нерідко становлять велику комерційну цінність, як, наприклад, секрети виробництва (ноу-хау).

Засоби індивідуалізації юридичних осіб, продукція, роботи і послу­ги (знаки для товарів і послуг, фірмові найменування тощо) також не є результатами творчої праці. Оскільки правовласникам зазначених об'єктів гарантується виняткове право на їх використання, то пра­вовий режим таких об'єктів по ряду моментів прирівнюється до ре­жиму результатів інтелектуальної діяльності і вони також включа­ються до поняття «інтелектуальна власність».

Іншими словами, вираз «інтелектуальна власність» за своєю сут­тю не більший ніж вираз «логічна абстракція», що використову­ється в ряді міжнародних конвенцій, у законодавстві, у науковій літературі та в практиці багатьох країн для позначення сукупності виняткових прав на результати інтелектуальної і, передусім, творчої діяльності, а також на прирівняні до них за правовим режимом за­соби індивідуалізації юридичних осіб, продукцію, роботи і послуги.

Основні інститути права інтелектуальної власності

Інтелектуальна власність представлена трьома самостійними інс­титутами, які утворюють відповідно авторське право і суміжні пра­ва, право на об'єкти промислової власності і право на нетрадиційні об'єкти інтелектуальної власності.

Авторським правом і суміжними правами регулюються відноси­ни, які виникають у зв'язку зі створенням і використанням літе­ратурних, музичних і художніх творів, витворів кінематографії, а також наукових праць, серед яких необхідно виділити програми для ЕОМ і бази даних. Англійською мовою авторське право позначається терміном «копірайт» (copyright) . Значення цього терміна полягає в тому, що тільки автор твору або його правонаступник має право дати дозвіл на виготовлення копій твору, наприклад, книжки чи кінофільму.

Авторське право і суміжні права повинні сприяти створенню умов для заняття творчою працею, забезпечувати правове визнання та охорону досягнутих творчих результатів, закріплення за авторами прав на використання створених ними творів та отримання доходів тощо. Основними завданнями авторського права і суміжних прав називають стимулювання творчої активності авторів творів літера­тури, мистецтва, науки і створення умов для широкого використан­ня цих творів в інтересах суспільства, оскільки підвищення рівня охорони прав авторів ні в якому разі не повинно перешкоджати ви­користанню їх творів з метою освіти і просвіти або бути перешкодою у прагненні якнайширшої аудиторії читачів, глядачів, слухачів озна­йомитися з ними.

До основних принципів авторського права і суміжних прав на­лежать:

1. Свобода творчості.

Забезпечуючи свободу творчості, авторське право і суміжні права охороняють усі твори науки, літератури і мистецтва незалежно від їх призначення, переваг і способу вираження. З цією метою закон не обмежує коло творів, що охороняються, яким-небудь переліком. Ав­тори творів вільні у виборі теми, сюжету, жанру і форми втілення ство­рюваних ними художніх образів, і самостійно вирішують питання про випуск свого твору в світ, надання твору остаточної форми тощо.

2. Невідчужуваність особистих немайнових прав автора.
Особисті немайнові права (право авторства, право на авторське

ім'я, право на захист репутації автора тощо) зберігаються за автором навіть у тих випадках, коли твір створено в порядку виконання служ­бового завдання.

3. Принцип свободи авторського договору.

Не може вважатися нормальним жорстке нормативне закріплен­ня правил, що детально регламентують відносини авторів і корис­тувачів творів, які в принципі повинні визначатися вільним воле­виявленням самих сторін.

4. Поєднання особистих інтересів автора з інтересами суспільства.

Визначення розумних меж монопольного права автора на вико­ристання створеного ним твору є однією з головних проблем автор­ського права. Суспільство рівною мірою зацікавлене як у вільному доступі до створених своїми громадянами творів, так і в тому, щоб створювані твори ефективно охоронялися нормами авторського пра­ва і суміжних прав.

Суміжними правами (правами, суміжними з копірайтом) нази­вають права на такі об'єкти як: виконавська діяльність артистів, фонограми, постановки, передачі організацій ефірного і кабельногс мовлення тощо. Об'єднання в єдиному інституті двох зазначених груп правових норм пояснюється тісною взаємозалежністю виник­нення і здійснення суміжних прав і прав авторів створених творів, а також урегульованістю відповідних відносин єдиним законом.

Промислова власність є частиною інтелектуальної власності і безпосередньо стосується творів людини у будь-якій сфері її діяль­ності. Об'єктами промислової власності є винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, фірмові найменуван­ня, географічні вказівки походження товарів тощо.

Вираз «промислова власність» досить умовний, оскільки безпо­середньо у промисловості застосовують в основному винаходи, корис­ні моделі та промислові зразки, які на відміну від сфери матеріаль­ного виробництва (товари, промислова продукція) об'єктивуються в описах, розрахунках, кресленнях, що можуть бути тиражовані та передані у промислове виробництво. Знаки для товарів і послуг, фір­мові найменування, географічні вказівки походження товарів, що відносяться до об'єктів промислової власності, становлять інтерес пе­редусім для комерційних цілей. Термін «промислова власність» вико­ристовують тому, то винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг тощо, оцінюються передусім з позицій промислової значущості, економічної ефективності, отримання при­бутку під час їх використання у виробничій діяльності.

Право на об'єкти промислової власності регулює майнові, а та­кож пов'язані з ними немайнові відносини, які виникають у зв'язку зі створенням і використанням винаходів, корисних моделей і про­мислових зразків, що також, як і твори науки, літератури і мис­тецтва, являють собою результати інтелектуальної, творчої діяль­ності. Однак, якщо у творах науки, літератури і мистецтва основна цінність і предмет правової охорони — їх художня форма і мова, які відображають їхню оригінальність, то в об'єктах патентного права цінність становить сам зміст тих рішень, які відшукані авторами. На відміну від форми авторського твору, яка фактично неповторна і мо­же бути лише запозичена, рішення як продукт, спосіб або зовнішній вигляд виробу може бути розроблено незалежно від його першого творця й іншими особами.

До основних принципів патентного права належать:

1. Надання охорони лише тим розробкам, які в офіційному по­рядку визнані патенто спроможними винаходами, корисними мо­делями і промисловими зразками.

Дотримання формальностей, пов'язаних з офіційним визнанням патентоспроможності розробки, є обов'язковою умовою охорони. До них належать надання охорони тільки тим розробкам, які володі­ють новизною, необхідність розкриття суті рішення як умова надан­ня охорони, об'єктивна повторюваність тих рішень, які охороня­ються патентним правом тощо.

На державне визнання й охорону своїх прав можуть претенду­вати тільки ті заявники, які першими подали правильно оформлену заявку на видачу патенту.

2. Визнання за власником патенту виняткового права на вико-
ристання запатентованого об'єкта.

Тільки власник патенту може виготовляти, застосовувати, вво­зити, продавати або іншим чином вводити в обіг запатентований об'єкт промислової власності. На всіх інших осіб покладається па­сивний обов'язок стримуватися від порушення прав власника па­тенту. Будь-яке не санкціоноване договором або законом вторгнення у виняткову сферу власника патенту повинно припинятися, а на порушника накладатися передбачені законом санкції.

3. Надання охорони передусім справжнім авторам винаходів,
корисних моделей і промислових зразків.

У разі подання заявки на видачу патенту особою, яка не є авто­ром об'єкта промислової власності, ця особа повинна подати дока­зи, які підтверджують її право на подання заявки. Саме справжнім авторам надається можливість отримати патент і стати власником патенту. Якщо згідно із законом право на отримання патенту має ін­ша особа (наприклад, роботодавець автора), закон гарантує отриман­ня авторами винагороди, пропорційної економічній цінності відпо­відного об'єкта, або іншій вигоді, отриманій роботодавцем від його використання. При цьому за авторами у всіх випадках визнають­ся особисті немайнові права на створені ними об'єкти промислової власності, які є безстроковими і невідчужуваними.

4. Дотримання розумного балансу інтересів власника патенту
та інтересів суспільства.

Зважений баланс інтересів патентовласника і суспільства відоб­ражають вилучення зі сфери патентної монополії, продиктовані су­спільними потребами (разове виготовлення ліків в аптеках за рецеп­тами лікаря, проведення наукового експерименту тощо).

Важливим елементом ринкової економіки є індивідуалізація під­приємців, а також виробленої ними продукції, виконаних робіт і по­слуг (знаки для товарів і послуг, фірмові найменування тощо). При­чому охорона інтересів власників виняткових прав на ці об'єкти заснована на дещо інших принципах, ніж охорона прав власників патентів. Законодавство не розглядає названі об'єкти як результати творчої діяльності і не визнає за їх конкретними авторами якихось особливих прав.

Знак для товарів і послуг, яким маркуються товари, що вироб ляються, і послуги, що надаються, і який є візитною карткою під приємства, зобов'язує підприємство дорожити своєю репутацією . постійно дбати про підвищення якості продукції, що випускається, оскільки поряд з відмітною функцією товарний знак формує у спо­живачів певне уявлення про якість продукції, що придбавається. Оскільки знак для товарів і послуг сприяє просуванню на ринок то­варів, що маркуються ним, однією з його важливих функцій є рек­лама виробів, що випускаються. Він є активною зв'язувальною лан­кою між виготівником і споживачем. І, нарешті, знак для товарів і послуг застосовується для захисту продукції, що випускається, вЬ недобросовісної конкуренції на ринку.

Аналогічні функції виконує і географічна вказівка походження товару. Позначення товару географічною вказівкою місця його похо­дження слугує гарантією наявності в товарі особливих неповторних властивостей, зумовлених місцем його виробництва.

Фірмове найменування, що є комерційним ім'ям підприємця, нероз­ривно пов'язане з його діловою репутацією. Фірмове найменування, що стало популярним у споживачів і користується довірою у ділових партнерів, приносить підприємцеві заслужену повагу в суспільстві і визнання його заслуг.

Названі складові — авторське право і суміжні права, а також про­мислова власність не вичерпують собою всього змісту поняття «інте­лектуальна власність». Крім традиційних об'єктів, що охороняються авторським правом і суміжними правами, а також правом промис­лової власності, правовій охороні підлягають чимало результатів інтелектуальної діяльності, як, наприклад, сорти рослин, топографії інтегральних мікросхем, комерційна таємниця (секрети виробницт­ва, зокрема ноу-хау) тощо. їх відносять до нетрадиційних об'єктів інтелектуальної власності, оскільки вони є, як правило, результа­тами творчої діяльності людини.

І, нарешті, потрібно чітко розрізняти винаходи і наукові відкрит­тя. Відповідно до Женевського договору про міжнародну реєстрацію наукових відкриттів (1978) наукове відкриття — це визнання явищ, властивостей або законів матеріального світу, які досі не були пі­знані і не допускали перевірки, а винаходи — це лише нові розв'язки окремих задач, які ґрунтуються на властивостях або законах мате­ріального світу. Винахід передбачає нове використання згаданих властивостей або законів, пізнаних одночасно з винаходом або ра­ніше. В іншому випадку він не міг би матеріально застосовуватися. Враховуючи, що жодне національне законодавство і жоден міжна­родний договір не дають будь-якого права на власність стосовно нау­кових відкриттів, є думка, що, наукові відкриття не повинні зга­дуватися серед об'єктів інтелектуальної* власності.

1.3. Історія та еволюція авторського права

Сферою застосування авторського права є права творчих праців­ників на результати їх праці. Це продиктовано необхідністю стиму­лювати процес творчої діяльності і довести її результати до максималь­но широкого кола осіб. Законодавство у сфері охорони авторських прав охоплює різні види творчого процесу, і передусім ті з них, які так чи інакше пов'язані із засобами масової інформації — пресою, радіомов­ленням і телебаченням, кінематографом, електронними інформацій­ними системами.

Ідея охорони авторського права виникла з часу винаходу дру­карського верстата. Можливість тиражувати літературні твори за допомогою механічних процесів зумовила появу нових професій, які називаються в Англії «stationers» (торгівці друкованою продукцією). Ці підприємці вкладали значні суми в придбання паперу, у вироб­ництво друкарських машин, а також в наймання робочої сили, що передбачало авансування коштів, які відшкодовуються від продажу друкованої продукції. У такій ситуації, за відсутності якої-небудь форми охорони від конкурентів, що продають незаконні копії, інвес­тування у видавничу справу було небезпечною і ризикованою спра­вою, яка часто призводила до розорення підприємців. Йшов пошук забезпечення якої-небудь форми охорони; і вона з'явилася у формі привілеїв, що надаються владою. Такі привілеї давали бенефіціа-ріям виняткові права відтворення і розповсюдження твору протягом певного часу і надавали засоби захисту для здійснення права кни­говидання за допомогою штрафів, арештів, конфіскацій підробле­них копій і, можливо, стягнення збитків. У цьому вже прогляда­лися основні риси системи сучасного авторського права.

До кінця XVII ст. система привілеїв (надання монопольних прав королівською владою) дедалі частіше зазнавала критики і дедалі голосніше звучали голоси авторів, які відстоювали свої права. В Англії у 1709 році це призвело до появи Статуту Анни, визнано­го першим положенням про авторське право. Предмет цього закону був відображений в його довгому заголовку як підтримка вчення і закріплення за управомоченими володільцями права власності на копії книжок. Закон закріплював за автором виняткове право на перевидання книжки протягом 14 років з часу першої її публіка­ції; автор міг передавати це право видавцеві, що звичайно і робило­ся. Закон передбачав також повторний термін охорони на 14 років, який надавався автору за життя. Таким чином, загальний термін охорони авторського права становив 28 років з дати першої публі­кації. Відносно книжок, уже надрукованих на момент прийняття Закону, передбачався єдиний термін охорони протягом 21 року. Особ­лива увага приділялася охороні від несанкціонованого копіювання опублікованих творів. На практиці найбільшу вигоду отримали ви-давці-книготоргівці. Закон встановлював умови реєстрації і депо­нування: опубліковані книжки повинні були реєструватися в Sta­tioners Hall (Центрі книговидавництв), а копії депонуватися для користування в університетах і бібліотеках (кількість копій в кін­цевому підсумку досягла дев'яти).

У XVIII ст. неодноразово виникали тривалі спори і судові роз­гляди з питань співвідношення авторського права згідно із загаль­ним правом і Статутом Анни. Остаточне рішення було прийняте у 1774 році Палатою лордів у справі Дональдсон проти Беккета. Згідно із загальним правом за автором закріплювалося виняткове право на видання творів, але після опублікування права на авторський твір регулювалися лише Статутом. Регулювання прав на неопубліковані твори на основі загального права тривало до прийняття у 1911 році Закону про авторське право, який його скасував. Існуюче авторське право в Англії ґрунтується на положеннях цього закону.

У Франції перехід від системи привілеїв до системи авторського права був частиною загальних змін у житті країни, зумовлених ре­волюцією, що скасували привілеї всіх видів, включаючи привілеї видавців. У 1791 і 1793 роках Конституційна асамблея прийняла два декрети, які заклали основу французької системи авторського права. Декретом 1791 року забезпечувалося право автора на пуб­лічні виконання протягом усього його життя, а також протягом 5 років після його смерті на користь його спадкоємців і осіб, яким від-ступалося це право. Декретом від 1793 року автору надавалося ви­няткове право перевидання його творів протягом життя, а також 10 років після його смерті на користь його спадкоємців і правона­ступників. Як бачимо, таке вирішення питання відрізняється від норм Статуту Анни. У Франції ці права розцінюються як «права автора» і використовуються протягом життя автора незалежно від опублікування і дотримання такої формальності як реєстрація. Од­нак і в Англії, і у Франції ці права розглядалися, по суті, як права власності, забезпечуючи автору чи його спадкоємцеві або правона­ступнику майнову цінність твору, що охороняється.

Подальшим етапом розвитку авторського права була поява в Ні­меччині філософських концепцій, згідно з якими творча діяльність розглядалася як продовження або відображення особистості автора, і відносно якої він мав право на охорону, такої діяльності як части­ни його особистості внаслідок природної справедливості. Ця концеп­ція значно вплинула на розвиток авторського права в континенталь­ній Європі і, зокрема, сприяла розвитку «droit тогаї», або моральних прав (немайнових прав авторів).

На закінчення цього короткого історичного огляду слід зверну­тися до історії Сполучених Штатів Америки і відзначити, що до 1976 року, коли було прийнято чинний і в даний час Закон Сполу­чених Штатів про авторське право. Авторське право в Сполучених Штатах Америки базувалося значною мірою на первинних положен­нях англійського Статуту Анни. Так, перший федеральний амери­канський закон, прийнятий у 1790 році, передбачав термін охорони книжок, географічних карт і морських карт протягом 14 років з дати першої публікації, який міг бути продовжений за життя автора і за умови дотримання суворих вимог реєстрації і депонування. Ці особ­ливості зберігалися в праві Сполучених Штатів до 1976 року, коли було прийнято чинний нині закон, що встановив термін охорони протягом життя автора і додатково 50 років (нині — 75 років) після його смерті, тим самим привівши його у відповідність із законами практично всіх країн, де діє авторське право. Однак Закон 1976 року (до приєднання США до Бернської конвенції) зберігав вимоги реє­страції та депонування, джерелом походження яких був Статут Ан­ни 1709 року.

Суть концептуальних відмінностей між системами загального і цивільного права полягає в тому, що країни загального права роз­глядають авторське право фактично як форму власності, яка може бути створена автором — фізичною або юридичною особою, і яка мо­же використовуватися так само, як і будь-яка інша форма власності, при цьому складові його правомочності спрямовані лише на корис­тування майновим потенціалом цієї власності. У країнах цивільного права право автора також розглядається як таке, що має риси влас­ності. Авторське право так само, як і система загального права, праг­не охороняти майновий зміст цієї власності. Однак, і в цьому по­лягає відмінність, — є додаткове вимірювання прав автора, тобто інтелектуальна або філософська концепція, яка проголошує, що твір автора є вираженням його особистості, яке внаслідок природної спра­ведливості вимагає охорони тією ж мірою, що і майновий потенціал твору.

Міжнародний період охорони авторських прав розпочався з під­писання Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів у 1886 році. Подальші перегляди Бернської конвенції вдос­коналювали міжнародну систему охорони авторського права, вра­ховуючи досягнення технологічного прогресу, що стосувався автор­ських і суміжних прав.

1.4. Основні функції та принципи авторського права

І. Поняття авторського права

Авторське право, як частина цивільного законодавства, регулює відносини, пов'язані з використанням творів літератури, науки і мис­тецтва. У цих відносинах беруть участь, з одного боку, автори тво­рів, їх спадкоємці, правонаступники та інші володільці авторського права, з другого — організації, зацікавлені у використанні творів: видавництва, редакції періодичних видань, кіностудії, телестудії, радіостанції, театри, концертні організації, фірми звукозапису тощо. Відповідно законодавство забезпечує охорону прав не тільки авторів творів, а й творців суб'єктів суміжних прав (виконавців, виробників фонограм, радіомовних і телевізійних компаній), що сприяють роз­повсюдженню цих творів. Охорона прав творців об'єктів суміжних прав або професій, суміжних з творчими професіями, становить особ­ливий інтерес для країн, що розвиваються, оскільки дає змогу захис­тити в законодавчому порядку фольклорні твори, шляхом охорони прав саме цих суміжних професій.

Існують відмінності між майновими правами автора і його осо­бистими немайновими правами, які в сукупності і утворюють автор­ське право. Авторське право звичайно розуміється як виняткове право автора твору, що надається йому законом, оголосити себе ав­тором твору, відтворювати його, розповсюджувати або доводити йо­го до відома публіки якими-небудь способами і засобами, а також дозволяти іншим особам використовувати твір певними способами.

Основним положенням авторського права є монопольне право автора на обнародування твору — дію, завдяки якій твір уперше стає доступним для публіки. За життя автора ніхто, крім самого автора, не вправі вирішувати, чи буде випущено у світ його твір, а якщо бу­де, то коли і яким чином. Використання твору після обнародуван­ня підкоряється певним правилам. Автор, який володіє правами на свій твір, і твір або його правовласник користуються правовим захис­том. Але авторське право на твір не пов'язано з правом власності на матеріальний об'єкт, в якому він виражений. Тому перехід права власності на матеріальний об'єкт або право володіння матеріальним об'єктом не тягне за собою перехід авторських прав на твір як благо нематеріальне.

Часто охорона авторських прав є гарантією інвестицій, що вкла­даються в опублікування твору, сприяє отриманню і цілеспрямова­ному розподілу прибутку між автором і особами, які сприяли вико­ристанню його твору.

У тих країнах, де існує таке законодавство, його практична цін­ність залежить від ефективності застосування. Однак прийняття то­го або іншого закону — це лише перший крок. Результативне право-застосування може бути забезпечено шляхом створення відповідних організацій, які займаються збиранням винагород за використання творів і виплатою їх авторам, що в результаті є стимулом як для ав­торів, так і для власників прав (агентів, видавців тощо).

Не зовсім правильно порівнювати прибутки, які автор може отри­мати від використання твору, що охороняється авторським правом, із заробітною платою. Величина винагороди автора визначається не ча­сом, витраченим на створення цього твору, і навіть не його якістю і цінністю. Вона залежить від попиту, що визначається в процесі вико­ристання твору. Таким чином, йдеться про винагороду, яка ближче

до торговельного прибутку, ніж до заробітної плати, а законодавст­во забезпечує автору справедливу оплату за використання його творів.

Система охорони авторських прав не може функціонувати у віл риві від творчого процесу. А без охорони прав авторів суспільство не спроможне забезпечити науковий і культурний прогрес, тобто по­ставити досягнення науки і мистецтва на службу максимально ши рокому колу зацікавлених осіб. Звідси необхідність якнайширшої популяризації питань авторського права в інтересах економічного, соціального і культурного прогресу.

2. Основні завдання (функції) авторського права

Основне завдання авторського права — це примноження культур ної спадщини суспільства. Єдиним засобом досягнення цієї мети є на дання автору виняткових прав дозволяти і тим самим контролюваті використання своїх творів іншими особами, отримуючи з цього ма­теріальну вигоду. Отак, на відміну від права власності на матеріаль­ний об'єкт, що має фактично необмежений або абсолютний харак­тер, право власності на матеріальні об'єкти, якими є твори науки, літератури і мистецтва, зазнає певних обмежень, що стосуються об­сягу правомочностей та їх існування у часі. Такий підхід до правг власності на нематеріальні об'єкти дає змогу встановити в законо­давчому порядку справедливий баланс між індивідуальними інте­ресами авторів, зацікавлених у отриманні матеріальної вигоди у разі використання їх творів, і суспільства загалом, зацікавленого у віль­ному доступі до створених творів.

Ще у XVIII ст. французький письменник Бомарше, який чимале зробив для визнання прав авторів у законодавчому порядку, від­повідаючи своїм критикам, писав, що авторам несправедливо дорі­кають у прагненні до наживи на додаток до того, що вони корис­туються славою і суспільним визнанням.

В основному завдяки творчості авторів, створюється і розвива­ється видавнича справа, кінематограф, виробництво аудіовізуальної продукції, радіомовлення і телебачення, чия діяльність ґрунтується передусім на використанні творів, що охороняються, з метою дове­дення до споживача, з отриманням при цьому матеріальної вигоди.

Суспільне визнання достоїнств творів і матеріальна забезпече­ність авторів як результат використання їх творів суспільством сти­мулюють творчий ^т роцес, дають можливість авторам повністю при святити себе плідній роботі. Найважливішою умовою для успіху в цьому є ефективне застосування законодавства про охорону автор­ського права розробленого з урахуванням соціальних і економічних реалій країни.

3. Принципи авторського права

Авторське право поширюється на твори літератури, науки і мис­тецтва, які є результатом творчої діяльності, незалежно від призна­чення, способу і форми їх вираження, а також художніх достоїнств або наукової цінності, уявлення про які досить суб'єктивні.

Однак твір як результат творчої діяльності автора стає об'єктом авторського права лише за умови, що він виражений в якій-небудь об'єктивній формі безпосередньо пов'язаній з можливістю його від­творення. Думки й образи автора, що існують лише у формі творчого задуму не можуть бути сприйняті іншими людьми і, отже, не існує практичної проблеми в їх правовій охороні. Твір повинен існувати у формі, яка відокремлена від особистості авторі і набула самостійного буття. При цьому для визнання твору об'єктом авторського права не вимагається завершеності роботи. Закон рівною мірою охороняє як закінчені, так і незавершені твори, зокрема ескізи, плани та їх про­міжні результати, що використовуються авторами у процесі ство­рення творів.

Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація, спеціальне оформлення твору або дотримання якої-небудь іншої формальності. Однак слід мати на увазі, що на друкованих виданнях може проставлятися знак охорони авторського права, який складається з 3-х елементів: латинської букви С в колі — ©; імені (найменування) володільця виключних авторських прав; року пер­шого опублікування твору. Правовою охороною рівною мірою будуть користуватися як твори, на яких проставлено знак охорони, так і твори без такого знаку. Основною метою забезпечення твору даним знаком є інформування третіх осіб про те, що цей твір охороняється. Таким чином, спрощується процес доведення провини правопоруш­ника, якщо подібне правопорушення сталося. Аналогічне значення Має також реєстрація прав автора на твір. Реєстрація здійснюється лише за бажанням правовласника, їй не надають ніякого правоутво-Рювального значення, але факт реєстрації може відіграти корисну роль у разі розв'язання спору про авторство на твір або його неза­конне використання.

Виняткова природа і види авторського права

1. Виняткова природа авторського права

В англійській мові існує термін «копірайт» (буквально — право на виготовлення копій), що означає дію, яка відносно літературних або інших художніх творів може виконуватись тільки самим авто­ром або з його дозволу. Йдеться про виготовлення примірників літе­ратурного або іншого твору, наприклад книжки, картини, скульп­тури, фотографії чи кінофільму. Але в законодавстві більшості країн використовується словосполучення «авторське право». В основу цьо­го терміну закладено факт надання автору певних повноважень від­носно його твору. Для прикладу право перешкодити його спотво­реному відтворенню, яке може здійснюватися лише самим автором. Тоді як інші права, наприклад, право на виготовлення примірників, можуть здійснюватись третіми особами, які отримали на це ліцензію від автора.

Як було наголошено у р. 1.1 (стор. 15), охороні підлягають форми вираження ідей автора, а не самі ідеї. Так, якщо автор опублікує у формі журнальної статті стислий виклад своїх ідей про те, як по­будувати радіоприймач, ніхто не може перешкодити третій стороні використати ці ідеї для створення такого приймача; однак авторське право захистить автора від відтворення примірників його статті без його дозволу. Що стосується самого винаходу, то на нього не по­ширюється охорона відповідно до авторського права, але він може бути захищений на інших підставах, наприклад, в контексті про­мислової власності. Головним є те, що ідеї не охороняються автор ським правом.

Остаточна фіксація твору в матеріальній формі (рукопис, друкар­ський відбиток, фотографії, звуко- або відеозапис, скульптура, ар­хітектура, живопис, відтворення в графічний формі тощо) не обо­в'язкова для виникнення його як передумови для охорони. Однаь деякі країни, в основному з англо-американською юридичною сис­темою, вимагають тієї чи іншої фіксації твору до того, як йому буде надана охорона, роблячи це з міркувань використання такої формі; як доказ у разі по~г зу.

Авторське право загалом, а також усі права авторів, що вклю­чаються до нього, є винятковим. Власник виняткового права на твір може його здійснювати відповідно до законодавства, причому прид­бання аналогічних прав на той самий твір якою-небудь іншою осо­бою виключається. Ніяка особа, крім власника таких прав, не може використати твір, не маючи на те дозволу, за винятком випадків, обумовлених законом. Ліцензії, що видаються правовласником на використання твору, можуть також включати виняткові права, як­що це обумовлено або передбачено законом.

Винятковий характер авторських прав полягає не у визнані їх невіддільності від особистості автора, а у визнанні того, що тіль­ки сам господар авторського права може вирішувати питання про здійснення авторських прав, пов'язаних з використанням твору. Враховується, що окремі авторські правомочності, наприклад, пра­ва авторства і право на ім'я, не відчужувані від автора, і закон вста­новлює певні обмеження у здійсненні авторського права, а можли­вість використання похідних творів може залежати не тільки від їх творця, а й від інших осіб. Однак, саме господар авторських прав наділений особливими правами щодо розпорядження твором з од­ночасною забороною всім іншим особам вчиняти відносно твору дії без його розпорядження.

2. Авторське право і окремі авторські правомочності

Автори володіють авторським правом, яке складається з окре­мих авторських правомочностей. У сукупності авторські правомоч­ності становлять суб'єктивне авторське право відносно твору. Ви­никнення суб'єктивних авторських прав не залежить від віку, стану здоров'я, майнового стану особи, місця створення і випуску твору у світ. Права на твори для кожної категорії суб'єктів виникають у зв'яз­ку з різними юридичними фактами — створення твору, переходом авторських прав у спадщину, за авторським договором тощо. Суб'єк­тивні авторські права виникають у автора в результаті факту ство­рення твору. Його права в юридичній літературі прийнято називати первинними.

У багатьох країнах авторське право (включаючи немайнові права) може перевідступатися, тобто передаватися володільцем авторського права іншій фізичній чи юридичній особі, яка, таким чином, стає правоволодільцем. У країнах, в яких перевідступлення авторського права не передбачене законодавством, такий же результат досяга­ється за допомогою ліцензування. При цьому господар авторського права залишається як такий, але управомочує іншу особу корис­туватися всіма або частиною його прав з можливими певними об­меженнями. У тому разі, коли термін таких правомочностей або лі­цензій дорівнює всьому терміну авторського права і сам дозвіл або ліцензія охоплюють всі права (за винятком немайнових), що охо­роняються авторським правом, статус ліцензіата відносно третіх сто­рін прирівнюється до статусу володільця авторського права.

Великий практичний вплив на обсяг авторських правомочностей і режим використання твору справляє визнання його службовим. Авторське право на такий твір належить його автору. Виняткове пра­во на використання твору, створеного в порядку виконання службо­вого завдання, належить роботодавцю, якщо в договорі між ним і ав­тором не передбачено інше. Розмір авторської винагороди за кожний вид використання службового твору і порядок її виплати встановлю­ється в договорі між роботодавцем. Відносини між авторами, які ство­рюють в порядку виконання службових обов'язків або службового завдання, та їх роботодавцями регламентуються трудовим догово­ром або контрактом, укладеним між ними.

3. Види авторського права

Авторські права традиційно поділяються на особисті немайнові і майнові права. Практично будь-яке з авторських прав включає в себе як особисті, так і майнові елементи. Нерідко їх конкретний зміст стає зрозумілий лише з контексту.

Дана класифікація авторських прав має велике практичне зна­чення. Особисті немайнові права в усіх випадках належать лише безпосередньому авторові, незалежно від того хто є володільцем ав­торського права. Вони є невідчужуваними від особистості автора і не можуть передаватися іншим особам. У кращому разі ці особи, і передусім спадкоємці, придбавають право на охорону особистих немайнових прав, володільцем яких був автор. Право авторства, право на ім'я і право на захист репутації автора охороняються без­строково.

Майнові права на використання твору можуть вільно переходити до інших осіб на основі авторських договорів. У деяких випадках права на використання твору спочатку виникають не у авторів, а у інших осіб, зокрема у роботодавців, видавця газет, журналів та інших періодичних видань, аудіовізуальних творів. Майнові права носять строковий характер.

3.1. Особисті немайнові права автора

Одним з головних прав, що виникають у автора у зв'язку зі ство­ренням твору науки, літератури і мистецтва є право авторства, яке характеризується як юридично забезпечена можливість особи вва­жатися автором твору і в результаті — можливість вимагати ви­знання цього факту від інших осіб.

Право авторства є невіддільним від особистості автора. Воно може належати тільки справжньому автору твору і є невідчужува-ним і таким, що не передається на будь-якій підставі, в тому числі за договором або у спадок. Право авторства є правом абсолютним і породжується самим фактом створення твору і не залежить від того чи обнародувано цей твір чи ні, чи створено його в порядку вико­нання службового завдання або незалежно від нього, чи викорис­товується твір будь-ким чи ні. Для визнання особи автором не по­трібне виконання якої-небудь формальності або чиєї-небудь згоди.

Можливі порушення даного права можуть полягати як в запози­ченні чужого твору без зазначення джерела (плагіат), так і в запере­ченні авторства тієї особи, якою створено твір. Це право охороня­ється від будь-якого порушення незалежно від того знав чи не знав порушник про неправомірність своїх дій. Авторство як соціальний феномен так само об'єктивне, як існування самого об'єкта творчос­ті, тому визнається і охороняється також після смерті автора, але не як суб'єктивне право, а як суспільний інтерес, що потребує визнан­ня і захисту. Від права авторства похідні всі інші права як особис­того немайнового, так і майнового характеру.

Усі інші права надаються автору лише остільки, оскільки він має права авторства.

Право на авторське ім'я. Автор може використати або дозво­ляти використання твору під своїм справжнім ім'ям, під вигаданим ім'ям (псевдонімом) або без позначення імені (анонімно). Обираючи один з цих варіантів, він реалізує своє право на ім'я. Він також має право вимагати зазначення свого імені щоразу при виданні, публіч­ному виконанні, передачі по радіо, цитуванні та іншому використанні свого твору. Право на ім'я включає в себе можливість вимагати, щоб ім'я автора (або псевдонім) не перекручувалося в разі його згадки особами, які використовують твір. А закон, в свою чергу, забороняє без згоди автора вносити які-небудь зміни в обраний ним спосіб по­значення свого імені, в тому числі у разі використання псевдоніму.

Факт зазначення на творі імені певної особи означає презумпцію приналежності авторства твору даній особі. Автор сам визначає спо­сіб і повноту зазначення свого справжнього імені. У разі опублікуван­ня творів, створених кількома особами, імена співавторів зазнача­ються у послідовності, обумовленій співавторами. Нерідко, особливо при використанні наукових творів у пресі, поряд з ім'ям автора за­значається його науковий ступінь, учене або почесне звання, посада та інші реквізити. Наводити подібні відомості можна тільки за зго­дою авторів, які несуть особисту відповідальність за достовірність цих даних. Порушенням права на ім'я буде незазначення імені ав­тора, а також його перекручення.

Нерідко використовується виступ автора під вигаданим ім'ям (псевдонімом). Іноді під псевдонімом виступає не одна особа, а дві, три або більша кількість співавторів. Закон не передбачає яких-небудь умов або порядку для придбання права на псевдонім. Термін і обсяг використання псевдоніма також визначається самим автором. Особ­ливим порушенням буде розкриття псевдоніма автора без його зго­ди. У деяких випадках право автора виступати під псевдонімом мо­же бути обмеженим. Не дозволяється використання псевдоніма, що порушує норми моральності або має образливий характер. Рівною мірою автор не може обрати такий псевдонім, який явно вводить пуб­ліку в оману, наприклад, збігається з іменем іншого автора.

Право на авторство може бути реалізоване шляхом опублікуван­ня твору без зазначення імені автора твору (анонімно). В такому ра­зі воля автора направлена на те, щоб не пов'язувати створений ним твір зі своїм ім'ям. Іноді ім'я автора не зазначається у зв'язку з існу­ючим порядком опублікування тих або інших творів, наприклад, передових статей в газетах і журналах, статей в довідниках і слов­никах. Звичайно авторство на анонімно опублікований твір підтвер­джується організацією, яка використала твір і якій, як правило, ві­доме справжнє ім'я.

Право на захист репутації автора. З моменту створення твору за його автором закріплюється право на захист твору, включаючи його назву, від будь-якого перекручення або іншої дії, здатної запо­діяти шкоду честі та гідності автора. У разі видання, публічного виконання або іншого використання твору забороняється без згоди автора вносити які-небудь зміни в сам твір, його назву або у зазна­чення імені автора. Забороняється також без згоди автора забезпе­чувати твори ілюстраціями, передмовою, післямовою, коментарями і якими б то не було поясненнями. Без згоди автора не можна змі­нювати або виключати з твору присвячення, епіграфи, анотації.

Право на захист твору від зміни має особливе значення на стадії підготовки твору до обнародування. Порушення права на захист репутації — одне з тих порушень авторського права, що найчастіше зустрічаються. У разі виявлення такого порушення автор (право­наступники автора) вправі вимагати внесення у твір відповідних ви­правлень, публікацій за рахунок порушника відомостей про допу­щене порушення, заборони виходу твору у світ або припинення його розповсюдження.

Право автора на обнародування — юридично забезпечена ав­тору можливість публічного розголосу створеного ним твору (дія, що робить твір доступним для публіки). За життя автора лише він сам може вирішувати питання про обнародування творів. Право на об­народування може перейти до інших осіб, зокрема до спадкоємців автора. Іноді для обнародування творів як самим автором, так і його спадкоємцями потрібна згода інших осіб, інтереси яких зачіпаються обнародуванням творів.

Це право прямо зачіпає майнові інтереси автора. З моменту обна­родування твору набирають чинності встановлені законом обмежен­ня прав автора, пов'язані з можливістю вільного використання твору.

Право на опублікування — це визнана за автором можливість випуску в оббіг примірників твору у кількості, достатній для задо­волення потреб публіки, виходячи з характеру твору.

Якщо за допомогою опублікування твір вперше доводиться до за­гального відома, — це означає його обнародування. Право на опуб­лікування тісно пов'язане з правами на відтворення і на розпов­сюдження. З моменту виходу в світ примірників твору він може без згоди автора і без виплати авторської винагороди, але з обов'яз­ковим зазначенням імені та джерела запозичення, репродукувати­ся в одиничних примірниках бібліотеками, архівами, навчальними закладами, окремі види творів можуть відтворюватися у газетах, передаватися в ефір.

3.2. Майнові права авторів

Авторам належить виняткове право на використання створених ними творів, можливість самим вирішувати всі питання, пов'язані з наданням третім особам доступу до творів з їх використанням. Най­частіше автори передають відповідні права спеціалізованим органі­заціям (видавництвам, кіностудіям, театрам тощо), укладаючи з ни­ми авторські договори. Після смерті автора ці права переходять де правонаступників. Використання колективних творів здійснюється за взаємною згодою співавторів.

Право на відтворення — це виготовлення одного або більше примірників твору чи значної його частини в будь-якій матеріальній формі, включаючи репродукування, звукозапис і відеозапис. Право володільця авторського права не дозволяти іншим особам відтво­рення твору, що охороняється, будь-яким способом і в будь-якій фор­мі є основним правом у сфері авторського права. Виготовлення ко­пій з твору, що охороняється, проводиться видавцем. Важливий процес розповсюдження твору, тому право контролю цього нерід­ко є юридичною основою угоди між володільцем авторського права і видавцем у разі опублікування твору, що охороняється. Договори на публікацію часто стосуються не тільки права робити копії твору, що охороняється, Але й інших дій (наприклад, трансляції твору по радіо, перекладу тощо). Суть договору на публікацію полягає в санк­ціонуванні процесу копіювання.

Право на розповсюдження звичайно розуміється як пропонуван­ня примірників твору широкій публіці або якій-небудь її частині, в основному через відповідні торговельні канали. Крім розповсюджен­ня примірників твору, термін «розповсюдження» також включає в себе радіомовлення, телебачення, передачу по кабелю, виконання та інші способи сповіщення для загального відома.

Передусім закон пов'язує розповсюдження тільки з тими твора­ми, котрі зафіксовані на матеріальному носії. Розповсюдження пе­редбачає наявність копій твору, які і вводяться в цивільний обіг. Розповсюдженням буде визнаний продаж або введення у цивільний обіг іншим способом обмеженої кількості копій твору.

Право на імпорт — виняткове право автора імпортувати при­мірники твору з метою розповсюдження, включаючи примірники, виготовлені з дозволу володільця виняткових авторських прав. Ма­ється на увазі закріплена за автором можливість здійснювати конт­роль за ввезенням на територію дії його авторських прав примірників створеного ним твору, виготовлених за кордоном.

Право контролю за імпортом примірників твору надається автору для того, щоб він міг ефективніше здійснювати право на розповсю­дження, що йому належить. Володіючи правом на імпорт, автор мо­же припинити порушення свого права на розповсюдження вже на стадії підготовки порушення. Якщо ж ввезення творів не має на меті їх подальше розповсюдження на території, на якій твір користуєть­ся правовою охороною, то автор не може заборонити їх імпорт.

Право на публічний показ реалізується в основному відносно тво­рів образотворчого мистецтва. Під показом твору розуміється демон­страція оригіналу або примірника твору безпосередньо чи на екрані за допомогою плівки, діапозитива, телевізійного кадру або інших тех­нічних засобів, а також демонстрація окремих кадрів аудіовізуаль­ного твору без дотримання їх послідовності. При цьому твір або якась його частина просто демонструється публіці, без виконання автором або іншою особою яких-небудь активних дій. У разі показу твору відбувається прямий контакт твору з глядачем.

Право на публічний показ може бути здійснено лише відносно творів, зафіксованих на будь-якому матеріальному носії. Публічний показ передбачає тільки зорове сприйняття твору. Демонстрація тво­ру перед фахівцями не вважається публічним показом і не тягне за собою передбачених законом правових наслідків.

Право на публічне виконання розуміється як виконання твору, який представлений аудиторії слухачів або глядачів, не обмеженій якимись окремими особами, що належать до якої-небудь приватної групи, і яке перевищує масштаби звичайних домашніх вистав. Пуб­лічне виконання і доведення його до загального відома на відстані обумовлюється отриманням дозволу володільця авторського права на цей твір.

Твір, що охороняється авторським правом, може бути доведений до великої кількості людей без його копіювання або репродукуван­ня. Лекція може бути прочитана аудиторії без тиражування тексту.

Драматичний або музичний твір може бути виконаний перед ауди­торією також без його копіювання. Право на контроль за цими дія­ми важливе не тільки для володільця авторського права на твір, що з самого початку розрахований на публічне виконання, а й для во­лодільця авторського права на твір, який спочатку не був призна­чений для такого виконання, у разі коли хтось захоче використати цей твір з такою метою.

Право на звукозапис. Під дію охорони авторських прав підпадає звуковий запис твору, що охороняється. Слова можуть повідомля­тися як у письмовій формі, так і у формі звукозапису. Що стосується музичних творів, то найбільш переважним способом представлення їх широкій аудиторії є звукозапис. Будь-якому звуковому запису виконань або інших звуків відводиться та ж роль у світі музики, що і книжці у світі літератури.

Записувати можна тільки музику або тільки слова, чи те й ін­ше одночасно. Правомочність давати дозвіл на виготовлення звуко­запису належить володільцю авторського права на музичний твір і володільцю авторського права на текст твору. Якщо йдеться про двох різних володільців, то у разі виготовлення звукозапису, що включає в себе як музику, так і текст, виробник звукозапису пови­нен отримати дозвіл обох володільців.

Згідно із законодавством деяких країн, виробник звукозапису також повинен отримати дозвіл виконавців музичного твору, вклю­чаючи інструменталістів, співаків і декламаторів. Це є ще однією ілюстрацією того факту, що володілець авторського права на твір не має права використати твір або дозволити використати його третій особі, оскільки такими діями він вступає в конфлікт з правомочнос-тями третіх осіб. Оскільки, щоб бути законним, звукозапис вико­нання потребує дозволу виконавців, то очевидно, що володілец або володільці авторського права на твори, що виконуються, не воло­діють винятковим правом давати дозволи на виконання такого зву­козапису.

Право на екранізацію. Кінофільм є візуальним записом, що складається з безперервної послідовності образів (кадрів), котрі пред­ставляють глядачеві. В авторському праві використовуються термі­ни «кінематографічнийтвір», «кінофільм», «фільм» і «кіно», хоча перевагу слід віддавати терміну «кіно», оскільки в даний час послі­довність образів або кадрів часто записується за допомогою техніч­них засобів (таких як магнітна стрічка) без застосування фотогра­фічної плівки.

Драматургічний твір, що з самого початку створений для показу у виконанні безпосередньо перед аудиторією, може бути візуально записаний і продемонстрований перед ширшою аудиторією, ніж це було б можливе в живому виконанні, причому в місцях, набагато віддалених від місця живого виконання, і по закінченні значного періоду часу після цього виконання.

Право па передачу в ефір — це закріплена за авторами мож­ливість сповіщати твори для загального відома шляхом передачі в ефір і (або) подальшої передачі в ефір. Цьому праву властивий еле­мент публічності. Передаватися в ефір можуть як вже обнародувані, в тому числі опубліковані твори, так і твори, ще не обнародувані (неопубліковані). Передачею в ефір визнається і пряма трансляція твору з місця його показу або виконання. Передача в ефір охоплює собою як первинний показ твору публіці за допомогою безпроводо-вого зв'язку, так і подальшу передачу твору в ефір.

Право на сповіщення для загального відома по кабелю — це право автора передавати твір (включаючи показ, виконання або пе­редачу в ефір) для загального відома по кабелю, проводах або за до­помогою інших аналогічних засобів. При цьому твір передається за допомогою сигналів, що йдуть по кабелю, проводах, оптичних во­локнах або іншими аналогічними способами. У разі передачі твору по кабелю аудиторія звичайно обмежується тими особами, які є або­нентами відповідних передавальних телерадіоцентрів.

Право на переклад. Переклад — це вираження форми письмових або усних творів мовою, що відрізняється від мови оригіналу. Bin повинен передавати твір в достовірній і неспотвореній формі як від­носно його змісту, так і відносно його стилю. Авторське право на­дається перекладачам у визнанні їх творчого підходу до іншої мо­ви, однак без шкоди правам автора твору, що перекладається. Для перекладу потрібен відповідний дозвіл, оскільки право на переклад є специфічною складовою частиною авторського права.

Свою згоду на переклад автор звичайно виражає шляхом укла­дення договору з тією організацією, яка збирається використати його твір для перекладу. Дана організація бере на себе обов'язок забезпечити високоякісний переклад твору, а також на прохання автора надати йому переклад для ознайомлення. Договір може пе­редбачати необхідність узгодження кандидатури перекладача з ав­тором твору. Якщо, на думку автора, переклад виконаний неякісно або допущено які-небудь інші відхилення від умов договору, автор може заборонити використання такого перекладу.

Право на переклад визнається за автором і його правонаступни­ками протягом всього терміну охорони твору.

Право па переробку твору включає в себе можливість автора самому переробити твір в інший вид, форму або жанр чи давати доз­віл на переробку іншим особам.

Створювані в результаті творчої переробки твори є новими об'єк­тами авторського права. Але їх використання може здійснюватися лише за згодою авторів оригінальних творів. Як правило, згода авто­ра на переробку означає і його згоду на використання створеного в результаті переробки нового твору. Однак автор може залишити за собою право на схвалення переробки як попередню умову її вико­ристання. Право на переробку охоплює собою всі види творів і всі види переробок. Після смерті автора протягом терміну дії авторсь­кого права право давати згоду на переробку здійснюється його спад­коємцями.

Інші права авторів. Стосовно використання творів архітекту­ри, містобудування, садово-паркового мистецтва і дизайну автори мають майнове право на практичну реалізацію відповідних про­ектів. Його суть полягає в тому, що будь-яке практичне втілення в життя творів архітектурної (містобудівної, дизайнерської) графіки і пластики (ескізів, креслень, планів, малюнків, макетів тощо) мо­же здійснюватися тільки за згодою їх авторів. До правомочностей автора прийнятого архітектурного проекту належить також можли­вість участі в реалізації свого проекту у разі розроблення докумен­тації для будівництва і при спорудженні будівлі, якщо інше не пе­редбачено у договорі.

Автори творів образотворчого мистецтва володіють правом слі­дування, суть якого полягає в тому, що у кожному випадку публіч­ного перепродажу твору образотворчого мистецтва автор має право на отримання певного процента від перепродажної ціни. Основною метою права слідування є захист майнових інтересів художників і авторів інших творів образотворчого мистецтва, які часто продають свої твори різного роду перекупникам значно дешевше від їх реаль­ної вартості. Право на отримання частини прибутку, що виру­чається від перепродажу твору, яким наділяється його творець, «слі­дує» за твором у разі його переходу від одного власника до іншого і, певною мірою, компенсує ту несправедливість, яка була допущена відносно автора спочатку.

Окремі виплати авторської винагороди передбачаються за відтво­рення аудіовізуальних творів і звукозаписів в особистих цілях. Оскіль­ки хоч який-небудь індивідуальний контроль за таким використан­ням творів неможливий, винагорода виплачується виготівниками та імпортерами обладнання (аудіо- і відеомагнітофонів, іншого облад­нання) та матеріальних носіїв (аудіо- і (або) відеоплівок і касет, ла­зерних дисків, компакт-дисків, інших матеріальних носіїв), що ви­користовуються для такого відтворення. Розмір винагороди і умови її виплати визначаються угодами між зазначеними виготівниками та імпортерами, з одного боку, і організаціями, що управляють май­новими правами авторів, виробників фонограм і виконавців на ко­лективній основі, з другого боку.

Передбачається виплата автору музичного твору (з текстом або без текстур спеціальної винагороди за використання його творів при публічному виконанні аудіовізуального твору. Таке право нада­ється лише композиторам, які створили музичний твір спеціально для аудіовізуального твору.

4. Вільне використання, творів

Закон встановлює термін дії авторського права, яке виникає з моменту створення твору і діє протягом певного часу після смерті автора. Мета цього положення в законодавстві — дати змогу спад­коємцям діставати економічну вигоду після смерті автора. У дер-жавах-членах Бернської конвенції і в багатьох інших країнах дія авторського права припиняється після закінчення 50 років після смерті автора. Останніми роками спостерігається тенденція у бік збіль­шення терміну дії охорони.

На дію авторського права накладаються і географічні обмежен­ня. Володілець авторського права на твори охороняється законом країни від неправомочних дій, передбачених законодавством у сфері охорони авторського права і вчинених у цій країні. Що стосується подібних дій, вчинених в іншій країні, правоволоділець повинен діяти відповідно до законів цієї країни. Якщо країни є членами од­нієї з міжнародних конвенцій з авторського права, розв'язання прак­тичних проблем, пов'язаних з географічними обмеженнями, значно спрощується.

За певних обставин, що регламентуються законом, деякі дії, що звичайно обмежені авторським правом, допускаються без дозволу володільця авторського права. Наприклад, використання виключно в особистих цілях особою, яка здійснює відтворення, а також циту­вання твору, що охороняється, за умови зазначення джерела цита­ти, включаючи ім'я автора.

У деяких країнах твори не підлягають охороні, якщо вони не за­фіксовані в матеріальній формі; не підлягають охороні тексти зако­нів, ухвали судів і рішення адміністративних органів, тоді як в ін­ших країнах такі офіційні тексти не виключаються із сфери дій авторського права і правоволодільцями є держави, що використову­ють їх в інтересах усього суспільства.

Використання твору автора іншими особами допускається за зго­дою автора або його правонаступників з виплатою винагороди. Од­нак в інтересах суспільства вільне використання творів в окремих випадках визнається законодавством усіх держав світу і прямо до­пускається міжнародними конвенціями з авторського права. Але та­ке використання стосується лише правомірно обнародуваних творів, не зачіпаючи особистих немайнових правомочностей авторів, допус­кається лише за умови, що цим не завдає шкоди нормальному роз­повсюдженню творів і не обмежує законні інтереси авторів.

Встановлені законом випадки вільного використання творів за­чіпають різні види творів і викликані необхідністю забезпечити дос­туп до них з метою вільного розповсюдження інформації.

Допускається цитування в оригіналі і перекладі з науковою, до­слідницькою, полемічною, критичною або інформаційною метою, включаючи відтворення уривків із газетних і журнальних статей > формі оглядів преси.

Дозволяється використання правомірно обнародуваних творів і уривків з них як ілюстрацій у виданнях, у радіо- і телепередачах, звуко- і відеозаписах навчального характеру в обсязі, виправдано­му поставленою метою. Дозволяється також відтворення в газетах, передача в ефір або по кабелю правомірно опублікованих у газетах або журналах статей з поточних економічних, політичних, соціаль­них і релігійних питань або переданих в ефір творів такого ж харак­теру у випадках, коли таке відтворення, передача в ефір або спові­щення по кабелю не були спеціально заборонені автором. Можливе також вільне відтворення в газетах, передача в ефір або сповіщення по кабелю публічно виголошених політичних промов, звернень, до­повідей та інших аналогічних творів в обсязі, виправданому інфор­маційними завданнями. Допускається відтворення або доведення де загального відома в оглядах поточних подій засобами фотографії, шляхом передачі в ефір або сповіщення по кабелю творів, обнаро­дуваних у ході таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою. Дозволяється без згоди автора і без виплати авторської вина­городи відтворення, передача в ефір або сповіщення по кабелю тво­рів архітектури, образотворчого мистецтва, фотографії, що постійне розташовані у місцях, відкритих для вільного відвідування. Мож­ливе відтворення правомірно обнародуваних творів без здобуття при­бутку рельєфно-крапковим шрифтом або іншими способами, спеці­ально створеними для певних груп людей, наприклад, сліпих.

Вільне використання творів передбачає репродукування право­мірно опублікованих творів одиничним примірником без здобуття прибутку. У разі репродукування обов'язково зазначаються ім'я ав­тора, твір якого використовується, і джерело запозичення. Допус­тиме репродукування дозволяється робити бібліотекам і архівам для відновлення, заміни втрачених та зіпсованих примірників, а також для надання примірників твору іншим бібліотекам, що втратили а яких-небудь причин твори із своїх фондів. Бібліотеки і архіви можуть репродукувати окремі статті й малі за обсягом твори, опубліковані у збірниках, газетах та інших періодичних виданнях, а також корот­кі уривки із письмових творів (з ілюстраціями і без них), якщо це робиться на запит фізичних осіб з навчальною або дослідницькою метою. Навчальні заклади для проведення аудиторських занять мо­жуть репродукувати окремі матеріали на тих самих підставах.

Допускається вільне використання музичних творів під час офі­ційних і релігійних церемоній, а також похорону в обсязі, виправ­даному характером таких церемоній.

Окрему групу видів вільного використання творів становлять де­які випадки використання комп'ютерних програм і баз даних, а та­кож виробництва записів короткострокового використання, здійс­нюваних організаціями ефірного мовлення. Особа, яка правомірно володіє примірником програми або бази даних, вправі використо­вувати будь-які дії, пов'язані з їх функціонуванням або прямим при­значенням. Користувач комп'ютерної програми або бази даних може здійснювати їх адаптацію, тобто вносити в них зміни тільки з метою забезпечення функціонування комп'ютерної програми або бази да­них на конкретних технічних засобах користувача або під управ­лінням конкрктних програм користувача. Зазначені зміни повин­ні бути обумовленні лише технічними причинами. Допускається виготовлення копії комп'ютерної програми або бази даних лише за умови, що ця копія призначена для архівних цілей або заміни пра­вомірно придбаного примірника у випадках коли оригінал комп'ю­терної програми або бази даних загублено, знищено або він став непридатний до використання. До числа дозволених дій власника комп'ютерної програми відноситься можливість декомпілювати прог­раму, що охороняється законом, як самостійно так і за допомогою інших осіб. Декомпілювання — це технічний прийом, що включає перетворення об'єктного коду у вихідний текст з метою вивчення структури і кодування комп'ютерної програми. Його використання вважається допустимим тоді, коли це необхідно для досягнення го­товності до взаємодії з саамостійно розробленої користувачем прог­рами з іншими програмами, які можуть взаємодіяти з декомпільо-ваною програмою. При цьому встановлюється три обов'язкові умови для здійснення декомпілювання. По-перше, інформація, необхідна для досягнення готовності до взаємодії раніше не була доступною цій особі з інших джерел. По-друге, зазначені дії виконуються тільки від­носно тих частин декомпільованої комп'ютерної програми, що необ­хідні для досягнення готовності до взаємодії. По-третє, інформація, отримана в результаті декомпілювання, може використовуватися ли­ше для досягнення готовності до взаємодії незалежно розробленої комп'ютерної програми з іншими програмами, не може передаватися іншим особам, за вийнятком випадків, коли це необхідно для досяг­нення готовності до взаємодії незалежно розробленої комп'ютерної програми з іншими програмами, а також не може використовуватись для розроблення комп'ютерної програми, за своїм видом істотно по­дібної з декомпільованою комп'ютерною програмою, або для вчинен­ня будь-якої іншої дії, що порушує авторське право.

1.5. Об'єкти авторського права

1. Поняття і ознаки об'єкта авторського права

Об'єкти авторського права — це твори науки, літератури і мис­тецтва, які є результатом творчої діяльності, незалежно від призна­чення, достоїнства і змісту твору, а також від способу і форми його вираження. У національному законодавстві в галузі авторського пра­ва визначено списки таких об'єктів, які, на жаль, не є вичерпними. Авторське право поширюється на опубліковані твори, що існують в якій-небудь об'єктивній формі: письмовій, усній, звуко- або відео-запису, зображувальній, об'ємно-просторовій та в інших формах. Авторське право не поширюється на ідеї, методи, процеси, способи, концепції, принципи, відкриття або прості факти. Авторське пра­во на твір не пов'язане з правом власності на матеріальний об'єкт, в якому виражено твір. Передача права власності на матеріальний об'єкт або права володіння матеріальним об'єктом сама по собі не тягне за собою передачі яких-небудь авторських прав на твір, ви­ражений у цьому об'єкті.

Твір — це результат творчої діяльності. Творча діяльність — це процес створення нового, раніше невідомого, оригінального. Отже, результат буде творчим, якщо він є оригінальним.

Твір може складатися з різних оригінальних частин. Вони, так само як і оригінальна назва твору, охороняються авторським пра­вом. Авторське право охороняє елементи змісту твору лише у тій фор­мі, в якій вони виражені у творі, а не самі по собі.

Залежно від того, чи використовувалися у процесі створення твору інші твори, всі вони поділяються на самостійні та несамостійні. Са­мостійним є твір з оригінальною формою. Несамостійний — твір, ство­рений на основі іншого твору. У ньому обов'язково повинне міститися посилання на оригінал. Якщо у несамостійному творі було викорис­тано інший твір, що охороняється авторським правом, то його на­зивають залежним. Для використання залежного твору потріб­на згода авторів використаних в ньому інших творів. Несамостійні твори поділяються на похідні твори (переклади, обробки, рефера­ти, анотації та інші) і складені твори (збірники, енциклопедії, бази даних).

Згідно з авторським правом не підлягають охороні офіційні до­кументи (закони, судові ухвали, інструкції), їхні офіційні перекла­ди, державні символи і знаки (прапори, герби, ордени, зображення на купюрах і монетах тощо). Об'єкти, що носять офіційний або дер­жавний характер, мають одну загальну особливість — вони повинні широко і безперешкодно розповсюджуватися. Обсяг і характер їх використання визначають не їх творці-розробники, не особи, які їх затвердили або яким належить право на відтворення і використан­ня, а потреби суспільства. Тому вони не можуть охоронятися автор­ським правом, що передбачає обмеження в їх користуванні.

Суб'єкти авторського права 1. Автори творів

Суб'єктами авторського права є особи, яким належить суб'єк­тивне авторське право відносно твору. Володільцями цих прав мо­жуть бути автори, їх спадкоємці, інші правонаступники. Права на твори для кожної категорії суб'єктів виникають у зв'язку зі ство­ренням творів, переходом авторських прав у спадщину, згідно з ав­торським договором.

Найважливішими суб'єктами авторського права є автори творів науки, літератури і мистецтва. Авторами визнаються особи, творчою працею яких створено твір. Авторське право у автора твору виникає відразу після досягнення творчого результату, втіленого в об'єк­тивну форму, яка забезпечує його сприйняття іншими особами. Для визнання права авторства не потрібне виконання яких-небудь фор­мальностей, чиєї-небудь згоди або якої-небудь угоди.

Авторами визнаються і автори похідних (залежних) творів, зок­рема, перекладів, переробок, копій творів образотворчого мистецтва. При цьому для виникнення авторського права на похідний твір не має значення, чи охороняється законом первинний твір. Якщо ж він охороняється законом, то повинна бути отримана згода його автора або іншого володільця прав на твір для використання створеного на його основі похідного твору.

За малолітніх (осіб, які не досягли 14 років), а також повністю недієздатних громадян авторські права здійснюють їх батьки або опікуни, як їхні законні представники. Громадяни, визнані обме­жено недієздатними, можуть здійснювати свої права лише за згодою призначених їм опікунів. Неповнолітні (особи у віці від 14 до 18 ро­ків) здійснюють свої авторські права цілком самостійно.

Володільцями авторських прав на твори науки, літератури і мис­тецтва виступають також юридичні особи, які є правонаступниками авторів творів, володільцями похідного авторського права.

Авторське право на твір, створений спільною працею двох і біль­ше осіб (співавторами), належить співавторам спільно, незалежно від того, чи утворює такий твір одне нерозривне ціле або складаєть­ся з частин, кожна з яких має також і самостійне значення.

Авторське право на колективний твір належить всім авторам, незалежно від ступеня творчого внеску кожного із співавторів і ха­рактеру твору. Питання про використання колективного твору вирі­шується в усіх випадках всіма співавторами на основі одноголосності.

Колективний твір, співавторство може бути нероздільним і роз­дільним. При нероздільному співавторстві твір є одним нерозривним цілим, частини якого не мають самостійного значення. При розділь­ному співавторстві твір є єдиним, однак він складається з частин, що мають самостійне значення, і при цьому відомо, ким з авторів ство­рені ці частини. Визнання співавторства нероздільним означає, що авторські права як на твір в цілому, так і на будь-яку його частину здійснюється співавторами тільки спільно. При роздільному спів­авторстві використання колективного твору в цілому також здійс­нюється за взаємною згодою всіх співавторів. Кожний співавтор вправі самостійно, без згоди інших співавторів, розпоряджатися своєю частиною твору.

2. Спадкоємці та інші правонаступники

Суб'єктами авторського права після смерті автора стають його спадкоємці. Успадкування авторських прав здійснюється або згідно із законом, або за заповітом.

У разі успадкування згідно із законом спадкоємцями авторських прав можуть стати тільки громадяни, які є законними спадкоєм­цями. Якщо померлий автор не мав законних спадкоємців і не зали­шив заповіту, його авторські права припиняються. У разі успадку­вання за заповітом авторські права можуть бути передані будь-якому громадянинові, незалежно від його громадянства і наявності родинних стосунків з померлим, або юридичній особі, незалежно від профілю її діяльності і місцезнаходження. У більшості країн авторські права спадкоємців діють протягом 50 років після смерті автора, почина­ючи з 1 січня року, що настає за роком смерті.

Суб'єктами авторського права можуть бути також інші право­наступники, і передусім видавництва, театри, кіностудії, інші орга­нізації, що займаються використанням творів. Вони придбавають авторські права на основі укладених з авторами та їхніми спадко­ємцями авторських договорів. Правомірно придбані авторські права правонаступників визнаються і охороняються на рівні з правами са­мих авторів.

3. Термін дії авторського права

Охорона авторського права обмежена у часі: авторське право ви­никає з моменту створення твору і діє протягом всього життя автора і додатково 50 років (у деяких країнах 70 років, у США і країнах Європейського Союзу 75 років) після його смерті. Особисті права ав­тора охороняються безстроково. Після закінчення терміну дії автор­ського права на твір він набуває статусу суспільного надбання. Такі твори можуть вільно використовуватися будь-якою особою без ви­плати авторської винагороди. При цьому повинні дотримуватися осо­бисті права автора.

Із загального правила, однак, встановлюється ряд винятків. Ав­торське право на твори, обнародувані анонімно або під псевдонімом, діє протягом 50 років, рахуючи з 1 січня року, що настає за роком їх правомірного обнародування. Якщо автор твору, випущеного ано­німно або під псевдонімом, протягом зазначеного терміну публічно обнародує або в іншій формі розкриє своє справжнє ім'я, то термін дії авторського права на цей твір буде обчислюватися за загальними правилами.

Авторське право на твір, створений у співавторстві, діє протягом всього життя і 50 років після смерті автора, який пережив інших авторів. Термін охорони частин колективного твору, які мають само­стійне значення і використовуються відособлено від інших частин твору, залежить від тривалості життя їх авторів.

Глава 2. НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА

2.1. Загальна характеристика

Сьогодні в Україні вже діє 31 законодавчий, 25 підзаконних і більше 50 відомчих нормативно-правових актів та законів у сфері охорони IB.

Перелічимо основні з них:

■ Закон України «Про власність»;

• Закон України «Про авторське право і суміжні права»;

■ Закон України «Про інформацію»;

• Закон України «Про науково-технічну інформацію»;

• Закон України «Про захист інформації в автоматизованих сис­темах» ;

■ Закон України «Про професійних творчих працівників та творчі спілки»;

• Закон України «Про електронні документи та електронний до­кументообіг» ;

■ Закон України «Про національну програму інформатизації»;

■ Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» та багато інших.

Усі нові закони друкуються у газетах «Голос України», «Урядо­вий кур'єр» та «Відомості Верховної Ради» або на Веб-сторінці Вер­ховної Ради:

www.rada.gov.ua

чи на сайті ЗАО «Информтехнология»

www.nau.kiev.ua — електронний юрист України, НАУ 8. 3. 0. 0 «Нормативні акти України 4- експертна система пошуку» Закон України «Про власність» вважається першим законом У сфері охорони IB. Він був прийнятий 26 березня 1991 р. У законі визначаються об'єкти прав інтелектуальної власності громадян л регламентуються правовідносини у сфері інтелектуальної та промис лової власності. До об'єктів прав IB відносять: твори науки, літера тури, мистецтва; відкриття, винаходи; корисні моделі; промислові зразки; раціоналізаторські пропозиції; знаки для товарів і послуг: результати науково-дослідних робіт; фірмові найменування; секрети виробництва (ноу-хау); комп'ютерні програми, бази даних тощо.

Закон України «Про авторське право і суміжні права» був прий­нятий 23 грудня 1993 р. Цей закон охороняє особисті (немайнові) і майнові права авторів та їх правонаступників, пов'язані із створен­ням та використанням творів науки, літератури і мистецтва (автор­ське право), і права виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення (суміжні права). Див. додаток

Закон України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р. закріп­лює право громадян на інформацію, закладає правові основи інфор­маційної діяльності. Див. додаток

Закон України «Про науково-технічну інформацію» від 25 груд­ня 1993 р. визначає основи державної політики в галузі науково-технічної інформації, порядок її формування і реалізації в інтересах науково-технічного, економічного і соціального прогресу країни. Законом регулюються правові та економічні відносини громадян, юридичних осіб, держави, що виникають при створенні, одержанні, виконанні та поширенні науково-технічної інформації, а також ви­значаються правові форми міжнародного співробітництва в цій галузі. Див. додаток

Закон України «Про захист інформації в автоматизованих систе­мах» від 5 липня 1994 р. встановлює основи регулювання правових відносин щодо захисту інформації в автоматизованих системах за умови дотримання права власності громадян України і юридичних осіб на інформацію та права доступу до неї, права власника інформації на її захист, а також встановленого чинним законоданодавством об­меження на доступ до інформації. Див. додаток

Закон України «Про професійних творчих працівників та творчі спілки» від 7 жовтня 1997 р. визначає правовий статус професійних творчих працівників, встановлює правові, соціальні, економічні та організаційні засади діяльності творчих спілок у галузі культури та мистецтва. Див. додаток

2.2. /nfernef-доступ до нормативно-правової бази

http://www.a-pravo.kie\ .ua:8080	Інтелектуальна власність і авторське право в Internet
http://tamika-2000.narod.ru	Твій правовий сайт
http://www.bezpeka.com	Український центр інформаційної безпеки
http://www.cipr.org	Захист прав інтелектуальної власності
http://www.customslegaI.com	Захист інтелектуальної власності (юридичні консультації)
http://www.e-commerce.com.ua/secur	Е-соттегсе: захист інформації
http://www.farlep.net/~veritas	Спільнота юристів України
http://www.nimb.kiev.ua	Захист авторських прав, інтелектуальної власності
http://www.patent.org.ua	Всеукраїнська асоціація представників у справах інтелектуальної власності
http://www.jurcenter.kiev .ua	Правовий Інтернет-консалтннг
http://welcome.to/notarius2000	«Нотарі\с-2000» — проект надання юридичної допомоги «сам по собі юрист»
http://www.cyberlawcentre.org.uk

Cyber Law Centre Юридичні питання в кібернетичному просторі {е-соттегсе, електронні підписи, цивільні права в умовах Internet, spam, експорт криптографії)

http://www.cybersquirrel/com/clc/ clcindex.html

CyberSpace Law Centre

http://141.161.67.230/

Cyberspace Law Institute

http://www.cybertribunal.org

on-line для вирішення конфліктів у Internet

http://www.european-patent-office.org/tws/twsindex.htm http://www.european-patent-office.org/online/index.html

The European Patent Office

http://www.intelproplaw.com/

Адвокатський сервер у вигляді довідкової бібліотеки по інтелектуальній власності (довідники, словники, енциклопедії)

http://www.aipla.org

Американська асоціація по законодавству в області інтелектуальної власності

http://dbs/page.scr.win?T0PIC_ID=5

АРБТ: Універсальна база даних по законодавству

http://www.wipo.int

Всесвітня організація інтелектуальної власності (World Intellectual Property)

http://www.spou.kieN .ua

Державний департамент інтелектуальної власності

http://www.park.ru

Довідково-правова система «Гарант»

http ://\\ ww.ipv6'.ru

Форум розробників протоколу IPV6' для Interne t-2

http://www.internet2.edu

Офіційний сайт про lntemet-2

http://w\v\\ .lib.utexas.edu/Libs/ENG/ PTUT/ptut.html

Електронна версія підручника по підготовці й оформлення заявки на свій винахід

http://www.liga.kiev.ua

Законодавство в Україні

http ://w \\\\ .intsph.kiev.ua

Законодавство України для Windows

http://wwvv.owl.ru

Захист прав жінки в країнах СНД (Open Women Online)

http://www.hro.org

Захист прав людини в Росії

http://www.Iegality.kiev.ua/ilp

Інститут проблем законодавства ім. Ярослава Мудрого: тексти законопроектів Верховної Ради та коментарі до них

http://www.ipmall.fplc.edu/

Інтелектуальна власність в області науки і бізнесу, а також винахідників і підприємців

http://www.kuesterlaw.com

Інтелектуальна власність у промисловості

http://www.st.rim.or.jp/~try

Інтелектуальна власність у Японії і всіх країнах Південно-Східної Азії і Тихого океану

http://www.izvestia.ru/win/ kodeks.htm

Інформаційно-правова система «Кодекс»

http://www.law.nyu.edu/library/ foreign-intl

Каталог «Юридична б-ка Нью-Йоркського університету»

http://www.CataLavv.com/

Каталог юридичних каталогів

http://csoft.ecom.msu.su/intralex

Компанія «CSoft»

http://it.ware.com.ua/forum

Конференція по авторському праву

http://www.codex.kiev.ua

Кримінальний кодекс України

http://www.icnl.org/

Міжнародний Центр по некомерційному праву

http://www.cIary.net/braoV copymyths.html

Міфи в області авторського права

http://vvww.mospatent.ru/home.html

Московське патентне бюро

http://wwvv.law.indiana.edu/law/ V-lib/lawindex.html

Найбільш універсальні ресурси, що підтримуються в університеті Індіани

http://www.nau.kiev.ua

Нормативні акти України

http://vvww.nau.kiev.ua

Нормативні акти Українич- Експертна система пошуку

http://www.ofisp.org/documents/ ofisp-005.html

Норми користування мережею

http://www.JurisDiction.com/

Останнє(заключне) слово про законодавство в Internet

http://www.eff.org http://www.eibertarium.ru

Останні новини з області авторських і цивільних прав в Internet

http://www. mi nstp. ru/docs/

Патенти в Російській Федерації

http: //w w w. су b e rc ri me. re po it. ru

Портал «Методика досліджування комп'ютерних злочинів «

http://www.piperpat.co.nz/index.html

Про джерела патентної інформації

http://www.rupto.ru

РосПатент

http://www.nopiracy.com/

Сервер «боротьби» і інформації з (о) піратами

http://www.ropnet.ru/referent/vvin/ referent.html

Сервер компанії «Ропнет»

http://knock-knock.com/jr.htm

Сервер по комп'ютерах і комп'ютерних злочинах

http://www.softwareprotection.com/

Сервер порад, як забезпечити себе від несанкціонованого використання програмних об'єктів (тобто піратства) за допомогою авторських прав, торгових знаків, патентів, контрактного права

http://www.les.org/ http://www.lesi/org http://www.thinkvsa.com/ http://www.barnsides.com/inventions

Сервери траферу технологій і ліцензування будь-яких видів інтелектуальної власності

http://www.patent-mcci.ru

СоюзПатент

http://autm.rice.edu/autm

Спеціально для викладачів Вузів

http://www.oiml.org

Стандартизації в

Internet
http://infobusiness.com.ua		Українська бібліотека договорів і документів
http://www.sta.gov.ua		Українська державна податкова адміністрація
http://www.ukrpravo.com		Українське право
http://www.lawukraine.com		Український каталог правових ресурсів
http://www.expert.com.ua		Український НДІ судової експертизи
http://www.wiseowI.org.ua		Український Центр з питань банкрутства «Мудра Сова»
http://www.uatm.com.ua		Українські торгові марки (реєстрація)
http://dbs.demos.su		Універсальна база даних по законодавству
http://www.law.uki-.cc		Універсальний сайт з IB і КАП
http://\\ \\ \\ .crime-research.org			Центр досліджування комп'терної злочинності в Україні
http://\\ \\ \\ .hri.ca/			Центр інформації з за\ист\ прав людини {Human Right Internet) 1
http://madein.ru/intralex7			Юридична система «ЮСИС» і
http://\\ \\ \\ .gahtan.com/techlaw			Юридичний довідниковий сервер по комп'ютерній справі й інформаційним технологіям
http://urist.com.ua			Юридичний сайт Наталії Плешкової ,
http ://\ч \\ w .ukraine-global.com.ua/index-ie.html			Юридичні послуги від «Україна — 1 Глобал»
http://in\ entorw orld.com			Як розвивати творче мислення і про патенти

2.3. Конституція України, Кримінальний кодекс та Кодекс України про адміністративні правопорушення стосовно питань захисту інтелектуальної власності

Конституція України, яка була прийнята на п'ятій сесії Верхов­ної Ради України 28 червня 1996 p., має певні статті, які охороня­ють інтелектуальну, творчу діяльність громадян.

Так, у Статті 41 декларується, що: «Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності» і далі: «Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної влас­ності є непорушним».

У Статті 54 наголошується: «Громадянам гарантується свобода літературної, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Кожен громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди ».

Кримінальний кодекс України був прийнятий сьомою сесією Вер­ховної Ради України і введений у дію з 1 вересня 2001 р. Зокрема він має Статтю 176 «Порушення авторського права і суміжних прав», у якій записано: «Незаконне відтворення, розповсюдження творів науки, літератури, мистецтва, комп'ютерних програм і баз даних, ...їх незаконне тиражування та розповсюдження..., а також інше ви­користання чужих творів, комп'ютерих програм і баз даних, об'єк­тів суміжних прав без дозволу осіб, які мають авторське право або суміжні права, якщо ці дії завдали матеріальної шкоди у великому розмірі, —

• караються штрафом від ста до чотирьохсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян, або виправними роботами на строк до двох років, з конфіскацією...

Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно або завдали матеріальної шкоди в особливо важкому розмірі, —

• караються штрафом від двохсот до восьмисот неоподатковува­них мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією...».

Крім цієї окремої Статті, у Кримінальному кодексі України існує цілий Розділ XVI «Злочини у сфері використання ЕОМ (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж», де є Стаття 361 про кримінальну від­повідальність за «незаконне втручання в роботу ЕОМ (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж»; Стаття 362 про «Викрадення, при­власнення, вимагання комп'ютерної інформації або заволодіння нею шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем»; стат­тя 363 про «Порушення правил експлуатації автоматизованих елект­ронно-обчислювальних систем».

Більш детальну інформацію стосовно цих та інших статей Кри­мінального кодексу України можна отримати за адресою:

www.codex.kiev.ua

Кримінальний кодекс України

Ст. 136 — «Порушення авторських прав»

«Випуск під своїм ім'ям або інше привласнення авторства на чу­жий твір науки, літератури та мистецтва, незаконне відтворення абс розповсюдження такого твору, — караються виправними роботами на строк до двох років, або штрафом від 50 до 120 мінімальних роз­мірів зарплати».

Кодекс України про адміністративні правопорушення

ст. 164³ - «Недобросовісна конкуренція»

«Неправомірне використання:

фірмового найменування знаку для товарів і послуг або будь-яко­го маркування товару;

неправомірне копіювання:

форми,

упаковки,

зовнішнього оформлення,

а так само

імітація,

копіювання,

пряме відтворення товару іншого підприємця, самовільне використання його імені —

тягне за собою накладання штрафу від ЗО до 44 неоподатко­вуваних мінімальних доходів громадян

з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва і сировини».

«Умисне поширення неправдивих або неточних відомостей, які можуть завдати шкоди діловій репутації або майновим інтересам ін­шого підприємця — від 5 до 9 неоподаткованих мінімальних доходів громадян;

...розголошення комерційної таємниці... — від 9 до 18 неоподат­кованих мінімальних доходів громадян.

Ст. 164⁹ «Незаконне розповсюдження примірників аудіовізуаль­них творів чи фонограм — від 10 до 1000 неоподаткованих мінімаль­них доходів громадян».

Ст. 169 — «Передача замовнику або у виробництво документа­ції, яка не відповідає вимогам стандартів — від 3 до 40 неоподат­кованих мінімальних доходів громадян».

2.4. Правова база в сфері охорони використання комп'ютерних програм та баз даних

Проблеми захисту прав інтелектуальної власності в умовах ви­никнення глобальної інформаційної інфраструктури привертають все більше уваги з боку працівників різних країн, тому що в різних країнах ключові поняття авторського права, такі як право на від­творення, публічне виконання, публічне сповіщення, публічний по­каз, розповсюдження, використання цитат, відтворення товару в особистих цілях, відтворення примірників твору для навчання, від­творення творів бібліотеками та архівами інтерпретуються по-різ­ному, а для мережених технологій ці поняття ще зовсім не вироблені. Все більш розмитою стає межа між творчістю та інтерпретацією вже існуючих даних, між твором та його копією.

Ситуація значно ускладнюється з розвитком глобальних мереж, зокрема — Internet, у якій відсутні поняття національних кордонів, а постійне збільшення швидкості комунікацій та інтенсифікація інформаційних процесів призводить до збільшення мобільності ма­теріальних та інформаційних об'єктів, виробництво, розповсюджен­ня та правова охорона яких вже не може бути здійснена за допомо­гою діючого законодавства. Закони, при створенні яких суттєво використовувалось поняття національних кордонів, стають непри­датними до застосування. Все більше значення має швидкість фік­сації та реєстрації інформаційних об'єктів, що захищаються автор­ським правом, а також зручність та ефективність маніпулювання такими об'єктами. Слід зазначити, що число користувачів Internet вже досягає сотень мільйонів чоловік, тому ефективне вирішення проблем захисту прав інтелектуальної власності в цій сфері найближ­чим часом стане нагальною проблемою.

В цьому блоці законодавчої бази першочергового вирішення по­требують такі проблеми:

1. Проблеми захисту власне комп'ютерних програм та баз даних.

Правове регулювання відносин по створенню і використанню ком­п'ютерних програм і баз даних відбувається на національному і між­народному рівнях. На національному рівні таке регулювання забез­печується прийняттям відповідних законів, на міжнародному — укладенням відповідних конвенцій, угод.

У всіх розвинених країнах, які підписали Бернську конвенцію про охорону літературних та художніх творів, основною формою охо­рони комп'ютерних програм і баз даних є авторське право. Комп'ю­терні програми та бази даних віднесені до категорії об'єктів, що охо­роняються як літературні твори. В зазначених країнах ефективне використовуються достоїнства, властиві правовій охороні комп'ю­терних програм та баз даних нормами авторського права, і компен­суються його вузькі місця за рахунок застосування інших правових норм, зокрема патентного права.

Охорона комп'ютерних програм нормами авторського права за­кріплена в Бернській конвенції про оборону літературних і художніх творів, членом якої є Україна, Договорі Всесвітньої організації охо­рони інтелектуальної власності, з авторського права, і підписаному на Дипломатичній конференції 20 грудня 1996 року, директиві Єв­ропейських Співтовариств про правову охорону комп'ютерних прог­рам і баз даних від 14 травня 1991 року, Угоді Світової організації торгівлі про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (Угода ТРІПС), дотримання положень якої є неодмінною умовою вступу України до COT.

В Україні охорона комп'ютерних програм та баз даних здійсню­ється відповідно до Закону України «Про авторське і суміжні пра­ва» , що в основному відповідає вимогам міжнародних конвенцій і угод, переважна більшість статей якого безпосередньо стосується й комп'ютерних програм і баз даних.

Разом з тим специфічні особливості комп'ютерних програм і баз даних утруднюють застосування до них усіх норм авторського пра­ва, яке не повною мірою задовольняє інтереси розробників комп'ю­терних програм, зокрема не захищає від запозичення принципів, ре­алізованих в них. До того ж, щоб правова охорона комп'ютерної програми чи бази даних найбільш повно відповідала вимогам сучас­ного рівня розвитку інформатики, недостатньо охорони комп'ютер­них програм та баз даних як літературних творів. У розвинених краї­нах застосовують системний підхід щодо охорони комп'ютерних програм та баз даних, який включає і можливість їх захисту патент­ним законодавством. Але в Україні згідно із Законом «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» програми для обчислювальних машин не можуть одержати правову охорону. Це практично лишає поза охороною винаходи, пов'язані з комп'ютерними програмами та базами даних, обмежує інтереси заявників України відносно їх прав в розвинених країнах.

2. Проблеми, пов'язані з мережевою специфікою Internet і необ­хідністю змін у діючому законодавстві та вироблення нових концепцій охорони авторського та суміжних прав.

3. Проблема законодавчого врегулювання достатньо нової, а то­му і мало ще вивченої проблеми захисту імен доменів.

У сфері охорони комп'ютерних програм та боротьби з піратством зміст законодавчих актів має бути спрямований на такі аспекти:

1. Удосконалення правової охорони комп'ютерних програм.

Навіть саме поняття «комп'ютерна програма» визначається за­конодавствами різних країн по-різному. А для такого часто та давно уживаного поняття як «база даних» немає єдиної думки серед пред­ставників різних міжнародних організацій щодо його визначення. Що вже казати про правові засади охорони цього об'єкта інтелек­туальної власності. Але треба зазначити, що поняття «база даних» виникло у 70-ті роки, що для комп'ютерної галузі вже майже до­історична епоха. А питання охорони таких нових об'єктів інтелек­туальної власності, як «інтелектуальна база даних», «база знань», «інтелектуальна система», «інформаційна технологія», «інтелек­туальна інформаційна технологія», які визначені сучасними стан­дартами, зокрема прийнятим в Україні Державним стандартом «Ін­телектуальні інформаційні технології» (ДСТУ 2481-94), ще навіть і не розглядались. Можна згадати про мережеві технології, у яких вже існують та динамічно розвиваються абсолютно нові типи об'єк­тів інтелектуальної власності, охорона яких вже ніяким чином не може бути здійснена за допомогою діючого законодавства.

У вирішення проблеми можна визначити певні ключові аспекти.

Але перш за все, це — вивчення, застосування та участь у роз­робці міжнародних стандартів у галузі охорони комп'ютерних прог­рам (пред усім — термінологічних).

Тому зараз у цій галузі відбувається інтенсивне створення нових підходів для розробки таких законодавчих актів, відбуваються чис­ленні зустрічі та наради, де наша країна також має брати участь.

2. Удосконалення нормативно-правової бази в галузі охорони
прав інтелектуальної власності в Інтернет.

Домен — символьне уявлення IP-адреси (наприклад, www.info-art.ru). IP-адреса, що визначає місце розташування інфрмації в ме­режі «Інтернет», виражений у цифровій формі. Але в даний час від­сутні будь-які державні акти, що регулюють питання виникнення, експлуатації і розпорядження доменними іменами. Більш того, да­ний термін, як, у тім, і вся понятійна база мережі Інтернет, жодного разу не згадується в жодному законодавчому акті.

Реєстратор доменних імен не несе ніякої відповідальності за реа­льні правові порушення. Це означає, що домен, наприклад, з ім'ям www.qwerty.ua, що функціонував у мережі, за рішенням суду моле бути відібраний у його заявника (власника) через порушення прав Не товарний знак або фірмове найменування. Від особи, що розпоря­джалася доменом, також можуть зажадати відшкодування збиткх або компенсації за використання чужого об'єкта інтелектуальної власності, наприклад, зареєстрованого знака обслуговування по кла­су зв'язку qwerty.

Щоб доменне ім'я для електронної пошти, віртуального аба фі­зичного серверу, що служить для індивідуалізації в Інтернеті, стале дійсним і повноправним об'єктом інтелектуальної власності, що охо­роняється вітчизняним законодавством, рекомендується можливим здійснити перенос об'єкта Інтернет — доменного імені в поле права інтелектуальної власності, тобто, зареєструвавши доменне ім'я і або його істотну частину в якості словесного товарного знаку.

3. Удосконалення законодавства про авторське право, так і де законодавства про патентне право.

Щодо охорони комп'ютерних програм нормами авторського пра­ва, то, крім існуючих норм у законі України «Про авторське право і суміжні права», необхідно законодавчо закріпити спеціальну статтю про охорону комп'ютерних програм, значення термінів, що стосу­ється їх охорони. Слід законодавчо закріпити також право на дер­жавну реєстрацію комп'ютерних програм і процедуру його здійснен­ня. Важливо додати положення про те, що закон не застосовується до мов програмування, синтаксису і алгоритмів комп'ютерних прог­рам, які використовуються при їх створенні, до комп'ютерних прог­рам спрямованих на завдання шкоди, шкідливий вплив на інші прог рами і засоби. Підлягають забороні імпортування, виготовлення, поширення і використання апаратних засобів або надання послуг, метою яких є зняття технічного захисту з комп'ютерних програм. Слід закріпити права законного користувача на виготовлення її ко­пій, дозволених ліцензійною угодою, або ж однієї копії за умови, що така копія необхідна для використання програми або виключно за­пасної копії для заміни законно набутої на випадок, якщо остання пошкоджена або втрачена.

Щодо охорони комп'ютерних програм і баз даних нормами па­тентного права, то в патентні закони необхідно внести уточнення, що патентнонездатними є комп'ютерні програми як такі. Відносини, що регулюються патентним законодавством діють у тій частині, в якій вони не звужують охорони і не суперечать законодавству про авторське право.

4. Внесення змін та доповнень до відповідних кодексів України,
що передбачають посилення відповідальності за порушення
прав на об'єкти інтелектуальної власності з урахуванням
необхідної боротьби з піратством.

В Україні практично відсутні норми адміністративного і кримі­нального права, спрямовані на припинення протиправних дій, по­в'язаних з комп'ютерними програмами. Необхідна розробка кон­кретних адміністративно-правових і кримінально-правових заходів, спрямованих на попередження і невідкладне припинення контра-фактних дій. До порушників прав на комп'ютерні програми і бази даних слід запровадити ордери на обшук та інші профілактичні про­цедури цивільного права. Кримінальна практика повинна включати конфіскацію піратських копій, накладення арешту на матеріали і обладнання, виготовлену продукцію, позбавлення порушників волі за злочини у великих розмірах.

5. Запровадження комплексного підходу до правової охорони
комп'ютерних програм і баз даних.

Правова охорона комп'ютерних програм і баз даних може здійс­нюватись не лише нормами авторського права і патентного права, а й договірним правом, законодавством про недобросовісну конкурен­цію, про охорону комерційних таємниць. Так, договори на створен­ня і використання комп'ютерних програм доцільно виділити в спе­ціальну групу договорів у Цивільному кодексі України. Існуюче піратство на рівні використання алгоритмів, реалізованих у ком­п'ютерній програмі може завдавати відчутної шкоди їх виробникам. Такі дії розглядаються як противоправні в тому випадку, якщо алго­ритм, використовуваний в комп'ютерній програмі, є конфіденційною інформацією і підпадає під комерційну таємницю.

Концепція правової охорони використання комп'ютерних прог­рам і баз даних.

Комп'ютерні програми та бази даних, як специфічні об'єкти ін­телектуальної власності, повинні мати особливий статус правової охорони. Поряд з авторським правом вони повинні охоронятися па­тентним договірним правом, законодавством про недобросовісну конкуренцію, про охорону комерційних таємниць.

Найбільшого розвитку глобальна інформаційна структура набу­ла протягом останніх років і тому не встигла ще зазнати повного законодавчого врегулювання. Але з огляду на те, що ця інфраструк­тура все більше і більше втілюється в повсякденне життя, з її до­помогою здійснюється продаж-купівля, розповсюдження інформації і іноді як результат, порушення прав окремих суб'єктів, таке за­конодавче регулювання є вкрай необхідним.

Основними проблемами, які потребують додаткового досліджен­ня та вирішення, є:

1. Встановлення уніфікованої термінології, що стосується інфор­маційної сфери.

2. Забезпечення охорони комп'ютерних програм та баз даних, а саме встановлення:

• основних засад правової охорони використання комп'ютер­них програм та баз даних.

• переліку випадків, що кваліфікуються як неправомірне ви­користання комп'ютерних програм і баз даних.

• санкцій за неправомірне використання комп'ютерних прог­рам та баз даних.

3. Вирішення проблем, пов'язаних з мережевою специфікою In­ternet і необхідністю змін у діючому законодавстві та вироб­лення нових концепцій охорони авторського та суміжних прав.

4. Законодавче врегулювання проблеми захисту імен доменів, а саме: з метою надання доменному імені для електронної пош­ти, віртуального або фізичного серверу, що служить для на­дання індивідуалізації в Інтернет, статусу об'єкта інтелекту­альної власності, що охороняється вітчизняним законодав­ством, вважається за доцільне здійснити перенос об'єкта Ін-тернет-доменного імені в поле права інтелектуальної влас­ності шляхом реєстрації доменного імені і/або його істотної розпізнава т^т юї частини в якості товарного знаку.

Розпочати роботи щодо владнання перелічених програм вважа­ється за доцільне з розробки «концепції правової охорони викорис­тання комп'ютерних програм і баз даних». Така Концепція вже роз­роблялась в Держпатенті України, але не була прийнята з огляду на дуже загальний характер та відсутність будь-яких суттєвих поло­жень. Крім того, текст Концепції не переглядався з моменту її роз­робки, а саме 1998 року.

Вважається за доцільне розробити новий варіант Концепції, що буде складатися з наступних розділів:

1. Перелік термінів, що використовуються.

2. Основні засади правової охорони використання комп'ютерних програм та баз даних.

3. Перелік випадків, що кваліфікуються як неправомірне вико­ристання комп'ютерних програм та баз даних.

4. Умови виникнення відповідальності за неправомірне викорис­тання комп'ютерних програм та баз даних.

Крім того Концепція буде містити перелік нормативно-правових актів, що мають бути розроблені з метою забезпечення охорони прав на інтелектуальну власність в інформаційній сфері. Загальну струк­туру Закону України «Про охорону програм для електронних обчис­лювальних машин і баз даних» можна представити наступним чином:

Розділ 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ Стаття 1. Основні поняття.

Стаття 2. Відношення, які регулюються даним законом.

Стаття 3. Об'єкт правової охорони.

Стаття 4. Умови визнання авторського права.

Стаття 5. Авторське право на базу даних.

Стаття 6. Термін дії авторського права.

Стаття 7. Сфера дії даного закону. Розділ 2. ВИНЯТКОВІ АВТОРСЬКІ ПРАВА

Стаття 8. Авторство.

Стаття 9. Особисті права.

Стаття 10. Майнові права.

Стаття 11. Передача майнових прав.

Стаття 12. Майнові права на програму для ЕОМ.

Стаття 13. Право на реєстрацію. Розділ 3. ВИКОРИСТАННЯ ПРОГРАМ ДЛЯ ЕОМ І БАЗ ДАНИХ

\М. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО

Стаття 14. Використання програми для ЕОМ або бази даних за договором із право власником.

Стаття 15. Вільне відтворення та адаптація програми для ЕОМ або бази даних.

Стаття 16. Вільний перепродаж примірника програми для ЕОМ або бази даних. Розділ 4. ЗАХИСТ ПРАВ

Стаття 17. Порушення авторського права. Контрафактні при­мірники програм для ЕОМ або бази даних. Стаття 18. Захист прав на програму для ЕОМ і баз даних. Стаття 19. Арешт контрафактних примірників програм для ЕОМ і бази даних.

Стаття 20. Інші форми відповідальності.

Глава 3. ОРГАНІЗАЦІЇ, ЯКІ ЗАХИЩАЮТЬ АВТОРСЬКІ І СУМІЖНІ ПРАВА

3.1. Організації України

В Україні існує декілька комітетів, агентств або відомств, що опі­куються соціальним захистом громадян країни стосовно їх автор­ських і суміжних прав.

Перелічимо основні з них:

■ Державне агентство України з авторських і суміжних прав; див. Додаток

• Державний комітет України з питань науки та інтелектуальної власності;

• Державне патентне відомство України;

• Комітет з інтелектуальної власності;

• Департамент інтелектуальної власності при Міністерстві освіти України;

• Державний комітет України по стандартизації, методології та сертифікації тощо.

Про створення Державного агентства України з авторських і суміжних прав

Постанова Кабінету Міністрів України від 25 березня 1992 р. № 154 (ЗП України. 1992 р, № 4. ст. 98) (Із змінами і доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 29 травня 1996 р. № 576)

На виконання Указу Президента України «Про невідкладні захо­ди щодо соціального захисту діячів літератури і мистецтва в умовах пе­реходу до ринкових відносин» Кабінет Міністрів України постановляє:

1. Створити Державне агентство України з авторських і суміжних
прав при Кабінеті Міністрів України. За пропозицією Українськогс
республіканського агентства з авторських прав (УРААП) створення
вказаного агентства провести на базі УРААПу, що ліквідується.

Затвердити Положення про Державне агентство України з автор­ських і суміжних прав при Кабінеті Міністрів України, що додається.

2. Установити, що Державне агентство України з авторських і
суміжних прав при Кабінеті Міністрів України здійснює свою діяль-
ність за рахунок комісійних відрахувань з усіх видів авторської ви-
нагороди і нарахувань до фондів творчих спілок, за надання послуг
українським і зарубіжним правовласникам щодо використання тво-
рів та об'єктів суміжних прав, інших доходів, а також частково за
рахунок республіканського бюджету.

У разі необхідності передбачити для зазначеного агентства ва­лютне фінансування на проведення розрахунків за видання та інші види використання творів іноземних авторів, звуко- і відеозаписів, передач ефірного мовлення інших країн установами Державного ко­мітету України по пресі, Академії наук України, Української теле-радіокомпанії, Міністерства культури України та іншими держав­ними користувачами авторських і суміжних прав за їх заявками на конкретні твори.

3. (Пункт З втратив чинність згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29 травня 1996р. №576)

4. Установити умови оплати праці працівників Державного агент­ства України з авторських і суміжних прав при Кабінеті Міністрів України стосовно до умов оплати праці керівників державних ко­мітетів і керівних працівників і спеціалістів центрального апарату державних комітетів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 9 січня 1992 р. № 10.

5. Установити чисельність апарату Державного агентства Украї­ни з авторських і суміжних прав при Кабінеті Міністрів України у кількості 40 чоловік.

Дозволити Агентству мати одного заступника голови і колегію у складі 7 чоловік.

6. Державному агентству України з авторських і суміжних прав
при Кабінеті Міністрів України взяти на свій баланс основні фонди
(приміщення, обладнання) та інше майно, а також фінансові й мате-
ріальні ресурси ліквідованого Українського республіканського агент­ства з авторських прав за станом на 1 березня 1992 року.

7. Установити, що голова, заступник голови та члени колегії Державного агентства України з авторських і суміжних прав при Ка­бінеті Міністрів України за умовами медичного, транспортного і по­бутового обслуговування прирівнюються відповідно до голів держав­них комітетів України, «їхніх заступників і членів колегій.

8. Визнати такою, що втратила чинність, постанову Ради Мініст­рів УРСР від 31 січня 1978 р. № 78 «Про поліпшення умов роботи Українського республіканського відділення Всесоюзного агентства по авторських правах».

ЗАТВЕРДЖЕНО

постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 1992 р. № 154

ПОЛОЖЕННЯ про Державне агентство України з авторських і суміжних прав

1. Державне агентство України з авторських і суміжних прав при
Кабінеті Міністрів України (ДААСП України) є органом державної
виконавчої влади і підпорядковується Кабінету Міністрів України.

ДААСП України проводить у життя політику України у галузі авторського права, забезпечує права і законні інтереси авторів творів науки, літератури і мистецтва, артистів-виконавців, творців звуко-і відеозаписів, організацій ефірного мовлення.

2. ДААСП України у своїй діяльності керується Конституцією
України, законами й іншими рішеннями Верховної Ради України та
її Президії, указами Президента України, постановами й розпоря-
дженнями Кабінету Міністрів України, а також цим Положенням.

3. Головними завданнями ДААСПу України є:
забезпечення дотримання відповідно до чинного законодавства

авторських і суміжних прав правовласників України та право-власників інших країн та їхніх правонаступників на території України і за її межами;

надання підтримки авторам і власникам авторських і суміжни>

прав в управлінні їх майновими правами; забезпечення обслуговування правовласників та їхніх правона

ступників на основі використання нової техніки та передових

технологій;

сприяння розширенню міжнародного наукового і культурного співробітництва, обміну духовними цінностями, прилучення громадян України до надбань світової культури; розробка і здійснення пропозицій, пов'язаних з удосконаленням законодавства в галузі авторських і суміжних прав, участю Ук­раїни в міжнародній системі охорони цих прав. 4. ДААСП України відповідно до покладених на нього завдань: а) здійснює на основі угоди з власниками авторських і суміжних прав управління їх майновими правами в Україні та за її ме­жами. При цьому: надає користувачам ліцензії на відповідне використання тво­рів; визначає за угодою з користувачами розмір і порядок виплати винагороди, яка належить авторам за такими лі­цензіями; здійснює збір, розподіл та виплату винагороди, передбаченої ліцензіями; здійснює збір, розподіл та виплату винагороди, яка відповідно до чинного законодавства належить власникам авторських і суміжних прав, без видачі ліцензій; провадить розрахунки з авторами інших країн, неурядовими та іншими організаціями за угодами про взаємне представ­ництво інтересів; веде облік усіх підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та осіб — користувачів авторських прав; реєструє правовласників та об'єкти охорони авторських прав; вживає необхідних заходів до запобігання порушенню і віднов­лення порушених прав авторів і власників суміжних прав; б) укладає на основі повноважень, наданих йому правовласни-ками, угоди або здійснює посередництво при укладанні угод про уступку прав на використання в Україні та за її межами творів власників авторських і суміжних прав, яких обслуговує ДААСП України;

в) здійснює за дорученням українських користувачів посередницт-
во при укладанні угод про придбання прав на використання в
Україні творів правовласників інших країн;

г) надає послуги, безпосередньо пов'язані з уступкою та придбан-
ням авторських прав (редагування, рецензування, переклади
на інші мови, підготовка «камерареді», виготовлення або про-
кат нот та ілюстрацій, слайдів, кольороподільної плівки, фото,
програм для ЕОМ, експедирування матеріалів за угодами то-
що). Здійснює на основі відповідних повноважень посередницт-
во при укладанні угод між українськими юридичними і фізич-
ними особами та юридичними і фізичними особами інших країн
на зазначені види послуг;

д) виконує відповідно до міжнародних нормативів і стандартів сер-
тифікацію та реєстрацію програм для ЕОМ, інші функції; укла-
дає на основі повноважень, наданих правовласниками, угоди
або здійснює посередництво при укладанні угод про уступку прав
на використання програм для ЕОМ;

є) одержує і виплачує за належністю винагороду за угодами, укла­деними ДААСПом України або при його посередництві, а також одержує за дорученнями українських правовласників і право­власників інших країн і виплачує винагороди за угодами в га­лузі авторських і суміжних прав, укладеними без участі ДААСПу України;

ж) надає посередницькі послуги при показі на виставках і вис-
тавках-продажах творів образотворчого мистецтва, а при реа-
лізації таких творів із збереженням за авторами прав слідуван-
ня виплачує авторський гонорар;

з) здійснює збір і виплату встановлених законодавством відраху-
вань до фондів творчих спілок України та інших громадських
об'єднань на договірній основі;

і) стягує до державного бюджету відповідно до чинного законо­давства податок з винагороди, що виплачується через ДААСП України;

к) проводить на договірній основі рекламно-інформаційну роботу; л) здійснює видавничу діяльність в Україні та за її межами; м) надає на договірній основі правову допомогу щодо захисту авторських і суміжних прав українських правовласників і

правовласників інших країн в Україні та українських правовлас­ників за її межами, представляє права і законні інтереси право­власників. Одержує і виплачує за належністю суми авторськогс гонорару, що надходять у результаті надання правової допомоги правовласникам. При цьому правова допомога щодо захисту прав українських правовласників за межами України за угода­ми з користувачами інших країн, укладеними за участю ДААСПу України, здійснюється за рахунок його валютних коштів, а за угодами, укладеними без участі ДААСПу України, — за раху­нок коштів правовласника;

н) розробляє і в установленому порядку вносить пропозиції щодс розширення міжнародного співробітництва в галузі охорони ав­торських і суміжних прав. В установленому порядку бере участь у підготовці й укладанні міжнародних угод України про вза­ємну охорону авторських і суміжних прав;

о) організує у межах своєї компетенції міжнародні наукові кон­ференції і симпозіуми, книжкові ярмарки, виставки, музичні фестивалі та інші культурні й інформаційні заходи, що прово­дяться в Україні та за її межами, і бере в них участь;

п) розробляє і в установленому порядку вносить пропозиції щодо вдосконалення законодавства про авторські й суміжні права на ос­нові вивчення практики застосування цього законодавства, а та­кож міжнародного досвіду в галузі авторських і суміжних прав;

р) розвиває і зміцнює співпрацю у питаннях авторських і суміж­них прав з творчими спілками, іншими громадськими об'єднан­нями, науковими установами і закладами культури України;

с) бере участь за рахунок власних коштів у культурних, благо­дійних, гуманітарних фондах України та фондах інших країн;

т) здійснює інші функції, що випливають з чинного законодав­ства про авторські і суміжні права або з факту участі України у міжнародних багато- і двосторонніх угодах про охорону автор­ських і суміжних прав.

5. ДААСП України має право:

а) брати участь у роботі міжнародних і неурядових організацій
інших країн з питань авторських і суміжних прав;

б) укладати угоди з іноземними фірмами і громадянами на пред-
ставництво інтересів ДААСПу України за межами України, а
також укладати інші угоди з відповідними неурядовими орга­нізаціями, що займаються питаннями охорони авторських і суміжних прав;

в) виконувати за угодами у межах своєї компетенції замовлення
органів державного управління, державних підприємств, установ
та організацій, кооперативних організацій, громадських об'єд-
нань, творчих спілок, окремих власників авторських і суміжних
прав та їх правонаступників. Розрахунки проводяться за цінами
і тарифами, передбаченими затвердженими прейскурантами, а
при їх відсутності — за договірними цінами і тарифами;

г) створювати пункти нештатних інспекторів ДААСПу України у
Республіці Крим, в обласних центрах та інших містах України;

д) відкривати в установленому порядку в інших країнах представ-
ництва ДААСПу України, створювати малі підприємства, інші
господарські організації, у тому числі спільні, за участю іно-
фірм, що діють за принципами госпрозрахунку.

6. ДААСП України очолює голова, який призначається Кабіне-
том Міністрів України.

Голова має заступника, якого за його поданням призначає Кабі­нет Міністрів України.

Голова несе персональну відповідальність за виконання покла­дених на ДААСП України завдань і здійснення ним своїх функцій.

7. Для обговорення та погодження вирішення питань у ДААСП
і України утворюється колегія в складі голови ДААСПу України (го-
лова колегії), заступника голови за посадою, а також інших керів-
них працівників ДААСПу України.

Члени колегії ДААСПу України затверджуються Кабінетом Мі­ністрів України.

Структура і штатний розпис ДААСПу України затверджується головою Агентства в межах коштів, що спрямовуються на оплату праці працівників апарату.

Рішення колегії проводяться в життя, як правило, наказами го­лови ДААСПу України.

8. ДААСП України в межах своєї компетенції видає на основі та
на виконання чинного законодавства накази, організує і перевіряє
їх виконання.

ДААСП України у необхідних випадках видає разом з іншими органами державного управління та громадськими об'єднаннями спільні акти.

9. Для розгляду пропозицій, спрямованих на краще забезпечен-
ня прав і законних інтересів авторів творів, артистів-виконавців,
творців звуко- і відеозаписів, організацій ефірного мовлення, та а
інших питань при ДААСПі України створюється консультативна
рада з представників авторської громадськості, творчих спілок, заці-
кавлених міністерств і відомств. У ДААСПі України можуть ство-
рювати й інші дорадчі органи.

Склад консультативної ради та інших дорадчих органів і поло­ження про них затверджується головою ДААСПу України.

10. ДААСП України будує свою роботу відповідно до діючого в
його системі господарського механізму і в установленому порядку
розпоряджається одержаними доходами.

Джерелами формування доходів ДААСПу України у вітчизняній та іноземній валюті є:

а) комісійні відрахування від сум:

авторської винагороди, одержаної чи нарахованої в Україні, а також тієї, що надійшла з інших країн при здійсненні ко­лективного управління правами;

винагороди, що належать ДААСПу України за угодами, укла­деними агентствами інших країн або при їх посередництві;

винагороди, збір якої здійснює ДААСП України за доручен­нями українських та іноземних правовласників, а також за угодами, укладеними без його участі;

нарахувань, проведених ДААСПом України до фондів творчих спілок та інших творчих об'єднань;

винагороди за надання юридичної допомоги при захисті ав­торських і суміжних прав українських та іноземних право­власників в Україні та українських право-власників в ін­ших країнах;

б) кошти, одержані від рекламно-інформаційної діяльності за укла-
деними угодами;

в) доходи, одержані від діяльності підвідомчих підприємств і ор-
ганізацій;

г) дотації з державного бюджету;

д) добровільні внески, дарунки, надходження від українських та іноземних організацій, спілок, фірм, підприємств, установ і окре­мих громадян у вигляді грошових сум;

є) інші доходи.

Розмір комісійних відрахувань із суми винагороди, збір якої про­вадить ДААСП України і яка надходить з-за кордону при здійсненні колективного управління правами, щороку визначається за пого­дженням з консультативною радою представників авторської гро­мадськості виходячи з видатків ДААСПу України при зборі, роз­поділі й виплаті винагороди. Розмір комісійних відрахувань з інших сум, що виплачуються через ДААСП України, визначається відпо­відно до укладених угод і залежить від обсягу послуг, надаваних ДААСПом України.

Розмір коштів з бюджету (дотацій) визначається за погодженням з Міністерством фінансів України у проекті державного бюджету на наступний фінансовий рік.

11. ДААСП України відповідно до Положення про господарсь-
кий механізм в установах соціально-культурної сфери може утво-
рювати фонди:

а) оплати праці;

б) валютний;

в) соціального розвитку;

г) спеціальний фонд винагороди.

Відрахування до валютного фонду ДААСПу України здійснюєть­ся відповідно до чинного законодавства України.

12. ДААСП України 50 відсотків сум нез'ясованої і незапитаної винагороди у вітчизняній та іноземній валюті перераховує до бю­джету і державного валютного фонду України після трьох років з дати надходження на поточні рахунки ДААСПу України, а 50 від­сотків можуть включатися до чергових виплат розподілюваних сум та використовуватися на інші цілі в інтересах власників авторських і суміжних прав, яких він представляє.

13. Агентство здійснює оперативний та бухгалтерський облік ре­зультатів своєї роботи, веде статистичну та бухгалтерську звітність в установленому порядку.

14. ДААСП України є юридичною особою, має самостійний ба­ланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного герба України і своїм найменуванням.

15. Місцезнаходження Державного агентства України з автор­ських і суміжних прав при Кабінеті Міністрів України: 252030. Київ-30, вул. Б. Хмельницького, 34.

3.2. Міжнародні організації

Найбільш відомою міжнародною організацією з питань, що роз­глядаються, є ВОІВ — Всесвітня організація інтелектуальної влас­ності, яка була організована на основі Конвенції, що була підписана в Стокгольмі 14 липня 1967 р. ВОІВ була створена з метою взаємо­розуміння та співробітництва між державами, взаємної користі, за­охочення творчої діяльності, сприйняття охорони інтелектуальної власності в усьому світі, забезпечення адміністративного співробіт­ництва союзів (країн).

Адреса ВОІВ (World Intellectual Property) в Internet:

www.wipo.int

Існує також Всесвітня конвенція про авторське право від 1952 p., яка була підписана 6 вересня 1952 p., переглянута 24 липня 1971 p., ратифікована 23 грудня 1993 р. (Постанова Верховної Ради України №3794-ХІІ).

3.3. Концепція розвитку стосунків з Європейським Союзом у галузі авторського права і суміжних прав

1. Основні напрями та пріоритети розвитку стосунків з Європей­ським Союзом у галузі авторського права і суміжних прав. Основними напрямами і пріоритетами розвитку стосунків з Євро­пейським Союзом у галузі авторського права і суміжних прав є: розвиток і вдосконалення національного законодавства шляхом:

а) підготовки нових законопроектів, внесення змін і допов-
нень до чинного законодавства;

б) введення кримінальної та адміністративної відповідальнос-
ті, що існує в країнах-членах ЄС, за порушення норм автор-
ського права і суміжних прав;

в) використання в національному законодавстві норм і поло-
жень директив ЄС з охорони інтелектуальної власності;

• здійснення кадрового забезпечення системи охорони об'єк­тів авторського права і суміжних прав шляхом підготовки і перепідготовки спеціалістів у галузі охорони літературних і музичних товарів, аудіо- і відеозаписів, комп'ютерних прог­рам, програм телерадіомовлення;

• створення громадських організацій з управління майновими правами авторів на колективній основі;

• застосування новітньої техніки і прогресивних технологій у галузі автоматизованої обробки інформації, системи зби­рання, розподілу і виплати авторської винагороди, створен­ня комп'ютерних каталогів.

2. Головна мета співробітництва, стратегія щодо її досягнення та відповідні тактичні дії

Головною метою співробітництва у галузі авторського права і су­міжних прав є гармонізація національного законодавства із законо­давством країн-членів ЄС. Йдеться про створення системи виключно правомірного використання на території України творів науки, літе­ратури і мистецтва, комп'ютерних програм, виконань, фонограм, програм телерадіомовлення — системи, яка б гарантувала рівень за­хисту, аналогічний тому, що існує у Співтоваристві.

У стратегічному плані,керуючись вимогами Конституції Украї­ни, нормами законів України «Про авторське право і суміжні пра­ва» , «Про інформацію»,

«Про телебачення і радіомовлення», «Про друковані засоби ма­сової інформації (пресу) в Україні», «Про видавничу справу», «Про кіноматографію», положеннями відповідних указів Президента Ук­раїни, постанов Кабінету Міністрів України, забезпечувати інтеграцію законодавства України до міжнародної системи охорони об'єктів ав­торського права і суміжних прав, створення сприятливого режиму визнання і захисту інтелектуальної власності.

Забезпечувати виконання вимог Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів (Паризький акт, 1971 рік), Всесвіт­ньої конвенції про авторське право, членами яких є Україна.

Продовжувати роботу щодо приєднання України до багатосто­ронніх конвенцій про права на інтелектуальну власність. Забезпе­чити вступ України до Міжнародної конвенції про охорону прав ви­конавців, виробників фонограм і органів радіомовлення (Рим, 1961 рік), Конвенції про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їх фонограм (Женева, 1971 рік), Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності з виконань і фо­нограм (Женева, 1996 рік).

У практичному плані:

а) впроваджувати у систему законодавчих актів України (стосов-
но охорони об'єктів авторського права і суміжних прав) вимоги ди-
ректив Європейського Союзу «Про юридичний захист комп'ютер-
них програм» (1991 рік), «Про права на оренду і прокат та права,
пов'язані з авторським правом у галузі інтелектуальної власності»,
(1992 рік), «Про координацію деяких положень авторського права
і суміжних прав, застосовуваних до радіомовлення через супутніх і
до трансляції по дротовому зв'язку» (1993 рік), «Про узгодження
строків захисту авторського права і суміжних прав» (1993 рік), «Про
юридичний захист авторського права і суміжних прав» ( 1996 рік);

б) укладати двосторонні угоди про взаємне представництво інте-
ресів з авторсько-правовими організаціями країн-членів ЄС;

в) вивчити і впроваджувати дослід країн-членів ЄС у нормотвор-
чій роботі, системі охорони об'єктів авторського права і суміжних
прав (практика досудового і судового розгляду конфліктних справ,
боротьба з піратством), управління майновими правами на колек-
тивній основі, у створені фондів матеріальної допомоги членам ав-
торсько-правових товариств;

г) створювати цілісну систему охорони об'єктів авторського пра-
ва і суміжних прав із врахуванням досвіду європейських країн.

3. Суб'єкти розвитку стосунків

Встановлювати і підтримувати ділові контакти з відповідними під­розділами ЄС з проблем інтелектуальної власності, а також з автор­сько-правовими організаціями країн-членів ЄС: Ей-Сі-Бі (Королівство Бельгія), КОДА, Ей-Сі-Бі (Королівство Данія), ГЕМА, БІЛЬД-КУНСТ (Федеративна Республіка Німеччина), СОПЕ (Грецька Республіка), СГАЕ, СТЕФ (Королівство Іспанія), САСЕМ, СДЕМ,СКАМ, СКАД (Французька Республіка), ІМПО (Ірландія), СІАЄ (Італійська Рес­публіка),БУМА (Королівство Нідерландів), СПА (Португальська Республіка), ДАКС, Пі-Ер-Ес (Сполучене Королівство Великобри­танії та Північної Ірландії).

3.4. Програма інтеграції України до Європейського Союзу у галузі авторського права і суміжних прав

/. Загальні положення

В умовах глобалізації та лібералізації світової економіки поси­люється взаємозалежність країн світу та здійснюється поступовий процес інтеграції ринків, зокрема інтелектуальної власності. Важ­ливою складовою частиною ринку інтелектуальної власності є ін­дустрія авторського права і суміжних прав, яка в країнах ЄС є дже­релом національного збагачення.

Проголошений Україною курс на інтеграцію в ЄС ставить цілу низку проблем у сфері авторського права і суміжних прав.

Для їх вирішення Україна має виконати дуже жорсткі умови, закріплені в офіційних документах ЄС:

• мати дієздатну національну систему охорони авторського права і суміжних прав у рамках спільного ринку ЄС;

• дотримуватися правил та регулюючих принципів, встановле­них в рамках ЄС.

Курс України на інтеграцію до ЄС за умови виконання вимог ЄС ставить перед нашою державою завдання створення ефективної сис­теми охорони інтелектуальної власності. Вирішення цього завдання перебуває в прямій залежності від розробки чітко визначеної політики у сфері авторського права і суміжних прав, спрямованої на забезпе­чення прав і законних інтересів вітчизняних і зарубіжних авторів.

Базовими документами, що визначають засади інтеграції Украї­ни до ЄС у галузі авторського права і суміжних прав, є:

• Конституція України;

• Угода про партнерство та співробітництво між Європейськими Співтовариствами і Україною, яка була підписана в Люксем­бурзі 16 червня 1994 року та набула чинності 1 березня 1998 року (далі — УПС);

• Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу, затвер­джена Указом Президента України від 11 червня 1998 року № 615/98;

• Концепція розвитку стосунків з Європейським Союзом у галузі авторського права і суміжних прав, розроблена ДААСПом Ук­раїни та затверджена 25 серпня 1998 року.

На основі зазначених документів розроблена Програма інтеграції України до ЄС у галузі авторського права і суміжних прав.

Програма містить стислу характеристику сучасного стану охо­рони авторського права і суміжних прав в Україні, законодавства ЄС у цій сфері, визначає стратегічні напрями інтеграції в галузі автор­ського права і суміжних прав: наближення законодавства України про авторське право і суміжні права до норм і правил ЄС; забезпе­чення правомірного використання в Україні об'єктів авторського права і суміжних прав; розвиток та вдосконалення інституційної ба­зи охорони авторського права і суміжних прав та механізмів її впро­вадження.

77. Сучасний стан розвитку системи охорони авторського права і суміжних прав

Україна прагне подолати традиційну недооцінку в економічному, соціальному, суспільному житті країни значення об'єктів авторсь­кого права і суміжних прав, забезпечити належний, безумовно на­дійний та ефективний рівень їх охорони.

Охорона авторських і суміжних прав в Україні нині є реальним чинником становлення цивілізованого ринку інтелектуальної влас­ності. Політика у сфері авторського права і суміжних прав стала скла­довою частиною державної політики і знайшла безпосереднє відобра­ження у Програмі діяльності Кабінету Міністрів України.

Органом, що забезпечує реалізацію політики в галузі авторського права і суміжних прав, є Державне агентство України з авторських і суміжних прав (ДААСП України), головні завдання якого:

• забезпечення беззастережно правомірного використання творів науки, літератури, мистецтва;

• поліпшення матеріального становища художньої інтелігенції шляхом підписання ліцензійних угод з користувачами, збіль­шення обсягів нарахувань і забезпечення своєчасної виплати авторської винагороди;

• розробка нормативних актів щодо забезпечення повноцінного функціонування в Україні системи охорони прав вітчизняних і зарубіжних авторів;

• дальший розвиток духовних обмінів шляхом експорту та ім­порту прав на товари науки, літератури і мистецтва;

• виконання міжнародних зобов'язань у сфері охорони об'єктів авторського права і суміжних прав, забезпечення приєднання України до ГАТТ/СОТ, входження її у європейські та світові структури.

Законодавство України про авторське право і суміжні права на­буває певної правової завершеності, що знайшло відображення у

Конституції України, де визначено право кожного володіти, корис­туватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї ін­телектуальної творчої діяльності (стаття 41).

Основу нормативно-правової бази у сфері авторського права і су­міжних прав становить Закон України «Про авторське право і суміжні права». Він розроблений за кваліфікованої консультативної підтрим­ки зарубіжних експертів, зокрема експертів ЄС. Закон акумулює в собі прогресивний досвід, накопичений розвиненими країнами в про­цесі багаторічного розвитку.

Розвиток системи охорони авторського права і суміжних прав значною мірою залежить від роботи Державного агентства України з авторських і суміжних прав (ДААСП України), яке використовує всі можливі важелі і повноваження, надані чинним законодавством. За ініціативою і участю ДААСПу підготовлені і діють постанови Ка­бінету Міністрів України:

«Про мінімальні ставки авторської винагороди за використання творів літератури і мистецтва», «Про державну реєстрацію прав ав­тора на твори науки, літератури і мистецтва», «Про затвердження правил роздрібної торгівлі примірниками аудіовізуальних творів і фонограм», «Про порядок погодження з Державним агентством з авторських і суміжних прав документів, пов'язаних з імпортом, екс­портом і оптовою торгівлею аудіовізуальними творами і примірни­ками фонограм».

Проводиться послідовна робота з удосконалення існуючої норма­тивно-правової бази у сфері авторського права і суміжних прав, метою якої є забезпечення правомірного використання творів, комп'ютерних програм, фонограм. На розгляді у Верховній Раді України знаходить­ся проект Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про авторське право і суміжні права». Підготовлені проекти законів України: «Про внесення змін і доповнень до Кримінального кодексу України і Кодексу України про адміністративні правопору­шення» , «Про приєднання України до Конвенції про охорону інтере­сів виробників фонограм від незаконного відтворення їх фонограм», «Про приєднання України до Римської конвенції про охорону прав виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення».

Враховуючи задекларований Україною курс на європейську ін­теграцію та вимоги, що ставить Європейський Союз до країн, які претендують на повноправне членство в ЄС, головне завдання у сфе­рі авторського права і суміжних прав полягає в удосконаленні за­хисту прав авторів, виконавців, виробників фонограм, організацій мовлення, в забезпеченні до кінця п'ятого року після набуття чин­ності Угоди рівня захисту, аналогічного до існуючого у Співтова­ристві, включаючи ефективні засоби дотримання таких прав.

III. Нормативно-правові акти Європейського Союзу в галузі авторського права і суміжних прав

Органічною частиною міжнародної охорони в галузі авторсько­го права і суміжних прав є директиви Європейських Співтовариств, положення яких істотно впливають на розробку нових міжнародних договорів, національних законодавчих актів на різних континен­тах. Зокрема директиви:

• Ради Європи від 14 травня 1991 року№ 91/250 «Про юридич­ний захист комп'ютерних програм»;

• Ради Європи від 19 листопада 1992 року № 92/100 «Про право на прокат та деякі суміжні права»;

• Ради Європи від 27 вересня 1993 року № 93/83 «Про координа­цію певних положень авторського права і суміжних прав що­до радіомовлення через супутники і ретрансляції по дротовому зв'язку»;

• Ради Європи від 23 жовтня 1993 року № 93/98 «Про уніфікацію строку охорони авторського права і деяких суміжних прав».

• Європейського парламенту і Ради Європи від 11 березня 1996 року № 96/9 « Про юридичний захист баз даних ».

Вимоги директив є обов'язковими для всіх держав-членів Євро­пейського Союзу.

Важливе значення для розвитку національних систем авторсь­кого права і суміжних прав має дослідження Європейських Спів­товариств «Зелений документ. Авторське право і суміжні права в інформаційному просторі» (1995 p.).

IV. Стратегічні напрями інтеграції у галузі авторського права і суміжних прав

В інтеграційному процесі в галузі авторського права і суміжних прав можна виділити такі стратегічні напрями:

• наближення законодавства України до вимог Європейського Союзу щодо охорони авторського права і суміжних прав;

• забезпечення правомірного використання в Україні об'єктів ав­торського права і суміжних прав;

• розвиток та вдосконалення інституційної бази захисту авторсь­кого права і суміжних прав та механізмів її впровадження.

На основі стратегічних напрямів була розроблена та затверджена Концепція розвитку стосунків з Європейським Союзом у галузі ав­торського права і суміжних прав.

Концепція спрямована на визначення основних напрямів розвит­ку стосунків України з ЄС у галузі авторського права і суміжних прав та містить наступні положення:

1. Розвиток і вдосконалення національного законодавства шляхом:

1. Підготовки нових законопроектів, внесення змін і доповнень до чинного законодавства;

2. Введення існуючої в країнах-членах ЄС кримінальної та ад­міністративної відповідальності за порушення норм авторського пра­ва і суміжних прав;

3. Використання в національному законодавстві норм і поло­жень директив ЄС з охорони авторського права і суміжних прав.

2. Здійснення кадрового забезпечення системи охорони об'єктів авторського права і суміжних прав шляхом підготовки і перепід­готовки спеціалістів у галузі інтелектуальної власності.

3. Створення громадських організацій з управління майновими правами на колективній основі.

4. Застосування новітньої техніки і прогресивних технологій в галузі автоматизованої обробки інформації, системи збирання, роз­поділу і виплати авторської винагороди, створення комп'ютерних каталогів.

V. Наближення законодавства України до норм і правил ЄС у галузі авторського права і суміжних прав

Наближення законодавства України до законодавства ЄС у га­лузі авторського права і суміжних прав включає сукупність взаємо­зв'язаних організаційних та правових заходів, спрямованих на по­ступове приведення у відповідність чинного законодавства України У галузі авторського права і суміжних прав до сучасної системи охо­рони об'єктів авторського права і суміжних прав ЄС та створення умов для забезпечення правомірного їх використання.

Реформування законодавства України в галузі авторського прав^ і суміжних прав має здійснюватися на загальних засадах наближен­ня законодавства України до нормативно-правових документів ЄС.

1. Першочергові заходи (1999-2000 роки):

Внесення змін і доповнень до чинного законодавства України, які мають на меті удосконалення положень авторського права і суміж­них прав, створення передумов для дотримання вимог УПС у зазна­ченій сфері. Цей процес передбачає прийняття, крім уже згаданих, таких Законів України:

• «Про внесення змін і доповнень до законодавчих актів України щодо забезпечення правової охорони комп'ютерних програм»;

• «Про приєднання України до Конвенції про поширення несучих програм сигналів, що передаються через супутники»;

• «Про приєднання України до Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право»;

• «Про приєднання України до Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про виконання і фонограми».

2. До заходів першого етапу (2000—2007 роки) відноситься:

• імплементація положень УПС у галузі авторського права і су­міжних прав,

• створення механізму врахування основних положень ЄС щодо охорони об'єктів авторського права і суміжних прав та вдос­коналення нормативно-законодавчої бази у цій сфері з метою забезпечення відповідності національного законодавства євро­пейським стандартам та

• створення сприятливих умов для зближення правової системи України та ЄС.

Кінцевою метою першого етапу наближення законодавства до від­повідних положень УПС вважається створення належних правових та економічних умов для укладення угоди про асоційоване членство України в ЄС.

Заходи першого етапу:

2.1. Проведення аналізу відповідності чинного законодавства та адміністративної практики в Україні до відповідних положень УПС, пов'язаних з питаннями авторського права і суміжних прав, з метою визначення шляхів приведення українського законодавства у від­повідність до положень УПС;

2.2. Аналіз відповідності чинного законодавства з авторського
права і суміжних прав та нормативної бази його застосування в Ук-
раїні положенням статті 50 УПС;

2.3. Вивчення законодавства ЄС та практики його застосування;

2.4. Організація перекладу нормативних актів ЄС в галузі автор-
ського права і суміжних прав;

2.5 Виявлення розбіжностей у практиці застосування законо­давчих та інших нормативно-правових актів України та країн-учас-ниць ЄС у галузі авторського права і суміжних прав;

6. Створення науково-практичного коментарю до Закону Ук­раїни «Про авторське право і суміжні права», який має стати необ­хідним доповненням до зазначеного Закону з точки зору практики його застосування;

7. Забезпечення в Україні повного захисту, що має зворотну силу, творів і фонограм;

8. Залучення технічної допомоги з боку ЄС для реалізації про­цесу наближення законодавства, підвищення кваліфікації кадрів, що займаються питаннями охорони авторських і суміжних прав.

3. До заходів другого етапу належить повний перелік норматив­но-правової бази України в галузі авторського права і суміжних прав для забезпечення відповідності законодавству ЄС з метою створення належних економічних умов для приєднання України до ЄС.

Визначення переліку цих заходів може здійснюватися в ході пере­говорів про приєднання України до ЄС на основі двосторонніх кон­сультацій сторін та з урахуванням рекомендацій органів ЄС і досвіду інших країн-учасниць ЄС.

VI. Забезпечення правомірного використання в Україні об'єктів авторського права і суміжних прав

Забезпечення правомірного використання в Україні об'єктів ав­торського права і суміжних прав — це захист конституційного права авторів творів науки, літератури, мистецтва, артистів-виконавців, творців звуко- і відеозаписів, комп'ютерних програм на володіння, користування та розпорядження результатами своєї інтелектуаль­ної праці. На практиці ж бачимо, як неприховано використовуються численні піратські твори і фонограми.

Подолання цього небезпечного для суспільства явища можли­ве шляхом застосування заходів системного характеру, енергійним та рішучим формуванням цивілізованого ринку інтелектуально' власності.

До першочергових заходів (1999-2000 роки) відносяться:

• запровадження контрольних знаків на примірники аудіовізу альних творів і фонограм;

• забезпечення розрахунків театрально-концертних організацій студій звукозапису, організацій телерадіомовлення з авторамі за використання творів літератури і мистецтва;

• встановлення мінімальних ставок авторської винагороди за ви­дання творів науки, літератури і мистецтва;

• створення громадських організацій виробників і розповсюджу­вачів аудіовізуальної і фонограмної продукції в Україні;

• організація науково-виробничого центру з проблем виготовлен­ня кодованих голографічних захисних елементів для об'єктІЕ авторського права;

• підготовка методичних розробок стосовно боротьби з піратством у сфері аудіовізуальної та фонограмної продукції, комп'ютер­них програм;

• координація діяльності органів виконавчої влади різної функ­ціональної спрямованості як неодмінна умова забезпечення пра­вомірного використання об'єктів інтелектуальної власності.

Забезпечення беззастережно правомірного використання в Ук­раїні творів вітчизняних і зарубіжних авторів, проведення ефектив­ної боротьби з піратством у сфері звуко- і відеозаписів, книговидан­ня, поширення комп'ютерних програм дозволять:

• суттєво поліпшити матеріальне становище представників ху­дожньої інтелігенції;

• покращити фінансування вітчизняної культури і науки;

• забезпечити виконання Україною міжнародних зобов'язань у сфері охорони об'єктів авторського права і суміжних прав;

• привести національне законодавство з авторського права і су­міжних прав до вимог Угоди про торговельні аспекти прав інте­лектуальної власності (Угода ТРІПС);

• інтенсифікувати процес вигідного розвитку міжнародних духов­них обмінів, перш за все шляхом експорту на твори науки, літе­ратури і мистецтва.

До заходів наступного етапу (2000-2007 роки) відноситься: • завершення створення системи, що забезпечує правомірне вико­ристання об'єктів авторського права і суміжних прав. Визначення переліку цих заходів має здійснюватися у ході пере­говорів про приєднання України до ЄС, на основі двосторонніх кон­сультацій сторін та з урахуванням рекомендацій органів ЄС і досвіду інших країн-учасниць ЄС.

VII. Розвиток та удосконалення інституційної бази охорони авторського права і суміжних прав та механізмів їі впровадження

Важливим фактором у процесі забезпечення правомірного вико­ристання творів, комп'ютерних програм, фонограм є формування та удосконалення адміністративних структур та юридичних механіз­мів, що забезпечують охорону авторського права і суміжних прав.

1. Першочергові заходи (1999-2000 роки):

1. Створення консультативних рад при ДААСПі з представ­ників авторської громадськості, заінтересованих міністерств і відомств, творчих спілок для більш ефективного забезпечення прав і закон­них інтересів авторів, виконавців, виробників фонограм, організацій мовлення;

2. Складання відповідно до вимог міжнародних конвенцій і угод зведеного каталогу авторів, зведеного каталогу творів, зведеного ка­талогу користувачів творів — платників авторської винагороди;

3. Забезпечення виплати авторської винагороди за викорис­тання творів на радіо і телебаченні, при звукозаписі, за публічне ви­конання відеофільмів, за виготовлення чи імпорт обладнання, вико­ристовуваного для відтворення творів в особистих цілях;

4. Розробка видавничого проекту, організація і видання бюле­теня з проблем авторського права і суміжних прав;

5. Поліпшення взаємодії інституцій різного рівня у процесі за­безпечення правомірного використання творів, комп'ютерних прог­рам, фонограм. Створення міжвідомчої комісії з питань охорони прав та використання об'єктів інтелектуальної власності.

2. Заходи першого етапу (2000-2007 роки):

2.1. Укладання двосторонніх угод про взаємне представництво інтересів з авторсько-правовими організаціями країн-членів ЄС;

2.2 Вивчення і впровадження досвіду країн-членів ЄС у нормо-творчій роботі, системі охорони об'єктів авторського права і суміж­них прав (практика досудового і судового розгляду конфліктних справ, боротьба з піратством), управління майновими правами на колек­тивній основі, у створенні фондів матеріальної допомоги членам ав­торсько-правових товариств;

3. Створення цілісної системи охорони об'єктів авторського пра­ва і суміжних прав з урахуванням досвіду європейських країн;

4. Розробка комплексу програм для розподілу гонорару у ВКВ за публічне виконання творів (розподіл, виплата, бухгалтерський облік);

5. Створення локальної сітки ПК для роботи з базою даних щодо експорту прав;

6. Удосконалення системи органів адміністративної юстиції, які забезпечують правомірне використання творів і об'єктів суміж­них прав шляхом утворення нових інституцій у зазначеній системі, зокрема спеціальних структурних одиниць з питань захисту інте­лектуальної власності в органах прокуратури та МВС;

7. Розробка та впровадження механізмів міжнародного співро­бітництва між авторсько-правовими відомствами України та країн-членів ЄС;

8. Утворення спеціального суду (спеціалізація в судах) з пи­тань інтелектуальної власності: розробка положень щодо утворення спеціалізованого суду з питань інтелектуальної власності; наукове обґрунтування концепції створення такого суду; кваліфікаційна під­готовка суддів; взаємодія ДААСПу із судовими органами;

9. Залучення міжнародної технічної допомоги для розвитку та удосконалення інституційної бази охорони авторського права і су­міжних прав.

3. До заходів другого етапу відноситься завершення формування інституційної бази забезпечення охорони авторського права і суміж­них прав та механізмів її впровадження з метою створення життє­здатної системи боротьби з піратством.

Визначення переліку цих заходів має здійснюватися у ході пере­говорів про приєднання України до ЄС, на основі двосторонніх кон­сультації! сторін та з урахуванням рекомендацій органів ЄС і досвіду інших країн-учасниць ЄС.

Глава 3. ОРГАНІЗАЦІЇ, ЯКІ ЗАХИЩАЮТЬ АВТОРСЬКІ І СУМІЖНІ ПРАВА

VIII. Фінансове забезпечення Програми інтеграції України до ЄС у галузі авторського права і суміжних прав

Фінансове забезпечення Програми інтеграції України до ЄС у га­лузі авторського права і суміжних прав здійснюватиметься за раху­нок коштів Державного агентства України з авторських і суміжних прав, Програми ТАСІС «Інтелектуальна власність», яка реалізува-тиметься в Україні у 1999-2000 роках, фонду солідарності і грантів Міжнародної конфедерації товариств авторів і композиторів (СІЗАК), членом якої є ДААСП України.

Глава 4. МІЖНАРОДНА СИСТЕМА ОХОРОНИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

4.1. Значення міжнародної співпраці у сфері охорони інтелектуальної власності для України

Створення в Україні сучасної міжнародно визнаної системи охо­рони інтелектуальної власності, її вдосконалення і розвиток немож­ливі без гармонізації національного законодавства з нормами між­народного права у цій сфері, без урахування практики діяльності і досвіду національних патентних відомств, авторсько-правових това­риств промислово розвинених країн і спеціалізованих міжнародних організацій.

Перебуваючи у складі колишнього СРСР, Україна була позбав­лена можливості самостійно здійснювати заходи щодо розвитку між­народної співпраці у сфері охорони інтелектуальної власності. Разом з тим Україна, як член Організації Об'єднаних Націй, є однією з дер-жав-фундаторів Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ).

Після проголошення незалежності України довелося з самого по­чатку встановлювати і налагоджувати міжнародні зв'язки в сфері охорони інтелектуальної власності.

У 1992-1993 роках Україна заявила про своє правонаступництвс відносно найбільш важливих договорів у сфері охорони інтелекту­альної власності, учасником яких був СРСР. З дев'яти таких між­народних договорів було вибрано тільки чотири, що зумовлено як їх важливістю для розвитку національної системи охорони інтелек­туальної власності в Україні, так і можливостями виконання дер­жавою фінансових зобов'язань за цими договорами. Зокрема, Ук­раїна першою серед країн-суб'єктів колишнього СРСР заявила пре продовження на її території дії Паризької конвенції з охорони про­мислової власності, Договору про патентну кооперацію (Договір РСТ) і Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків, у грудні 1993 року — Всесвітньої конвенції про авторське право.

Було визначено основні цілі та напрями участі України в між­народній співпраці у сфері охорони інтелектуальної власності:

• створення, подальший розвиток і вдосконалення міжнародне визнаної державної системи охорони інтелектуальної власності в Україні, яка забезпечила б найбільш сприятливі умови для захисту інтересів вітчизняних та іноземних творців і користу­вачів об'єктів цієї форми власності як на території України, так і за її межами, зокрема шляхом створення гармонізованої з між­народними правовими нормами законодавчо-нормативної бази;

• вивчення і використання світового досвіду створення національ­них систем охорони інтелектуальної власності;

• створення атмосфери довір'я з боку українських та іноземних підприємців з метою залучення інвестицій у вітчизняні інно­ваційні проекти, зокрема у вигляді сучасних прогресивних тех­нологій, в індустрію авторського права;

• отримання допомоги у розвитку національної системи охорони інтелектуальної власності з боку міжнародних і регіональних організацій в рамках багатосторонньої і двосторонньої співпраці;

• затвердження України як повноправного члена міжнародного товариства, підвищення авторитету держави в міжнародних ор­ганізаціях з питань інтелектуальної власності.

Міжнародна співпраця в сфері охорони інтелектуальної власності істотно впливає на розвиток підприємництва, зовнішньої торгівлі, на інноваційну та інвестиційну політику держави. Завдяки співпраці здійснюється постійний міжнародний обмін науково-технічною (зок­рема патентною) інформацією і документацією, без чого неможливий розвиток науково-технічного потенціалу України.

Участь України в міжнародній співпраці у цій сфері реалізується в таких формах:

• активна співпраця з ВОІВ і конкретна участь у роботі її керівних органів, постійних комітетів, комітетів експертів і робочих груп;

• участь у союзах, договорах і угодах, адміністративні функції яких виконує ВОІВ;

• співпраця з регіональними міжнародними організаціями з охо­рони інтелектуальної власності (Міждержавна рада з питань охорони промислової власності країн СНД, Європейська патент­на організація);

• двостороння міжурядова співпраця у сфері охорони інтелекту­альної власності, а також співпраця на рівні патентних відомств, авторсько-правових товариств;

• співпраця з неурядовими і громадськими організаціями з питань охорони інтелектуальної власності, зокрема з Міжнародною асоціацією з охорони промислової власності (АІРРІ), Міжна­родною федерацією винахідницьких організацій (IFIA), між­народною федерацією патентних повірених (FICPI), Ліцензійним товариством (LES), Міжнародною асоціацією власників товар­них знаків (INTA), Міжнародною федерацією виробників фоно­грам (IFPI), Міжнародною конвенцією товариств авторів і ком­позиторів (SIZAC) тощо;

• участь в організації і проведенні міжнародних семінарів, кон­ференцій, симпозіумів з питань правової охорони і використан­ня інтелектуальної власності.

4.2. Основні завдання і напрями діяльності міжнародної системи охорони інтелектуальної власності

Усвідомлення необхідності міжнародної охорони прав на вико­ристання інтелектуальних цінностей як, з одного боку, джерела нау­ково-технічного, культурного процесу людства, а з іншого — як най­ціннішого продукту людської думки, формувалося протягом сторіч. Однак забезпечити охорону прав на винаходи, твори літератури і мистецтва, інші об'єкти інтелектуальної власності одночасно в різ­них країнах не уявлялось можливим, оскільки в цих країнах діяли різні закони в цій сфері.

Правові й організаційні основи правової охорони власності в су­часному уявленні були закладені ще у другій половині XIX ст., коли під впливом бурхливих суспільних змін, видатних досягнень у науці і промисловості, розвитку виробництва і міжнародної торгівлі, літе­ратури, музики, театру виникло розуміння настійної необхідності гар­монізації відповідного законодавства окремих країн на міжнародному і навіть на світовому рівні з метою впровадження єдиної загальнови­знаної системи правової охорони інтелектуальної власності.

Початком реалізації цієї ідеї треба вважати 1873 рік, коли в Австро-Угорській імперії відбулася перша міжнародна виставка ви­находів. Тоді деякі країни відмовилися від участі у виставці через недостатню забезпеченість правової охорони винаходів, що демонст­рувалися. У тому ж році відбувся Віденський конгрес з проблем па­тентної реформи, на якому були прийняті основні принципи патен­тування винаходів.

Наступним кроком став проведений у 1878 р. в Парижі Міжна­родний конгрес з промислової власності, що прийняв рішення про скликання Дипломатичної конференції з метою розроблення гармо­нізованих вимог до національних законодавств у цій сфері, що діяли в різних країнах. Ця конференція відбулася в 1880 р. у Парижі. На конференції було узгоджено проект міжнародної угоди, яку пізніше було покладено в основу найдавнішої і однієї з найважливіших між­народних угод — Паризької конвенції з охорони промислової влас­ності. У 1883 р. в Парижі відбулася нова Дипломатична конферен­ція, на якій ця Конвенція була остаточно схвалена і прийнята.

Найважливішим етапом у створенні світової системи охорони ін­телектуальної власності стало підписання у 1886 році Бернської кон­венції про охорону літературних і художніх творів. Як Паризькою, так і Бернською конвенціями було передбачено створення окремих секретаріатів під назвою «Міжнародне бюро». У 1893 році ці органи булрі об'єднані і проіснували під різними назвами аж до 1970 року, коли почала діяти Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ).

Міжнародна система охорони промислової власності спрямована на формування у всьому світі підходів до забезпечення правової охо­рони таких об'єктів цієї форми власності, як винаходи, корисні мо­делі, промислові зразкрт, знаки для товарів і послуг, сортрі рослин, географічні зазначення (зазначення джерела і найменування місця походження товарів і послуг), фірмові найменування, а також недо­пущення недобросовісної конкуренції.

Такі об'єкти промислової власності, як винаходи, корисні мо­делі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг мають загальну ознаку, що полягає в тому, що їх охорона здійснюється у вигляді надання виняткових прав на використання.

Недопущення недобросовісної конкуренції прямо не стосується виняткових прав, однак воно спрямоване проти таких методів кон­куренції, які суперечать чесній практиці в промислових і торговель­них справах.

Міжнародна система охорони авторського права і суміжних прав сприяє розвитку літератури, науки і мистецтва, значному поширен­ню і забезпеченню правомірного використання літературних, музич­них, хореографічних, художніх, фотографічних, аудіовізуальних та інших творів, комп'ютерних програм, виконань, фонограм, програм мовлення.

4.3. Всесвітня організація інтелектуальної власності

Комплекс заходів щодо міжнародної співпраці координує Всесвіт­ня організація інтелектуальної власності, яка є однією з 16 спеціа­лізованих установ Організації Об'єднаних Націй. Попередником ВОІВ було Об'єднане міжнародне бюро з охорони інтелектуальної влас­ності (BIRPI), створене у 1893 році на базі об'єднання Міжнародних бюро Паризької і Бернської конвенцій. Як ці Бюро, так і BIRPI (до 1970 року) функціонували під «високим наглядом» Уряду Швей­царської Конфедерації. Штаб-квартира BIRPI до 1960 року розміщу­валася в Берні, потім отримала постійну акредитацію в Женеві.

Треба відзначити, що згадані органи цієї міжнародної організації здійснювали координацію не тільки питань Паризької і Бернської конвенцій, а ще й шести спеціальних угод і конвенцій, а саме:

• Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків (Мадрид­ська угода, 1891 рік);

• Мадридської угоди про недопущення фальшивих або таких, які можуть ввести в оману, позначень товарів (1891 рік);

• Гаазької угоди про міжнародне депонування промислових зраз­ків (Гаазька угода, 1925 рік);

• Ніццької угоди про міжнародну класифікацію товарів і послуг з метою реєстр \ції знаків (Ніццька угода, 1957 рік);

• Лісабонської угоди про охорону найменування місць походжен­ня і їх міжнародну реєстрацію (Лісабонська угода, 1958 рік);

• Римської конвенції з охорони інтересів виконавців, виробників фонограм та органів мовлення (Римська конвенція, 1961 рік).

Принципове рішення про створення міжурядової спеціалізованої організації було прийняте в 1967 році на Дипломатичній конферен­ції в Стокгольмі, де була підписана Конвенція, що заснувала Все­світню організацію інтелектуальної власності. ВОІВ почала діяти а 1970 року, а в 1974 році вона отримала статус спеціалізованої уста­нови Організації Об'єднаних Націй.

Діяльність ВОІВ регламентується трьома основоположними до­кументами:

• Конвенцією про заснування Всесвітньої організації інтелекту­альної власності;

• Угодою між Організацією Об'єднаних Націй і ВОІВ;

• Угодою про штаб-квартиру ВОІВ.

Цілі створення ВОІВ були сформульовані в преамбулі до Сток­гольмської конвенції (1967 року), а саме:

• поліпшення взаєморозуміння і розвиток співпраці між держа­вами в інтересах їх взаємної користі на основі поваги до сувере­нітету і рівності;

• заохочення творчої діяльності, сприяння охороні інтелектуаль­ної власності у всьому світі;

• модернізація і підвищення ефективності адміністративної діяль­ності союзів договорів, створених у сфері охорони промислової власності, а також охорони літературних і художніх творів, при повній повазі до самостійності кожного із союзів.

Згідно з положеннями статті 1 Угоди між ООН і ВОІВ остання несе відповідальність за вчинення належних дій відповідно до своїх основоположних документів, а також дій, передбачених союзами і договорами, адміністративні функції яких виконує ВОІВ. Ця орга­нізація сприяє розвитку творчої інтелектуальної діяльності і полег­шенню передачі технологій у сфері промислової власності країнам, Що розвиваються, для прискорення їх економічного, соціального і культурного розвитку з урахуванням компетенції ООН та її органів, а також інших установ, що входять до системи ООН.

Діяльність ВОІВ спрямована на:

• сприяння охороні інтелектуальної власності у всьому світі шля хом співпраці між державами і міжнародними організаціями;

• забезпечення адміністративної співпраці між союзами у сфері охорони інтелектуальної власності, союзами, створеними в рам­ках Паризької і Бернської конвенцій, а також в рамках угод, підписаних членами Паризького союзу.

Інтелектуальна власність включає в себе дві основні сфери прав: промислову власність, що головним чином охоплює винаходи і то­варні знаки, та авторське право, що головним чином охоплює літе­ратурні, музичні, художні та аудіовізуальні твори.

Сприяння забезпеченню охорони інтелектуальної власності у всьо­му світі полягає в тому, що ВОІВ заохочує укладення нових дого­ворів, сприяє модернізації національного законодавства в різних краї­нах, надає технічну допомогу країнам, шо розвиваються, збирає і розповсюджує інформацію, забезпечує роботу служб, що полегшу­ють отримання правової охорони винаходів, промислових зразків, знаків для товарів і послуг, у випадках, коли таку охорону хочуть отримати в кількох країнах, а також сприяє розвитку інших форм співпраці між державами-членами ВОІВ.

ВОІВ зосереджує адміністративне управління союзами в Міжна­родному бюро в Женеві, що є секретаріатом ВОІВ. Контроль за діяль­ністю союзів здійснюється керівними органами ВОІВ. З точки зору економії коштів таке централізоване управління вигідне для дер-жав-членів ВОІВ, а також для суб'єктів приватного сектора, заці­кавлених в охороні промислової власності, об'єктів авторського пра­ва і суміжних прав.

Керівними органами ВОІВ є:

• Генеральна Асамблея ВОІВ, членами якої є держави-члени ВОІВ за умови, що вони також є членами Асамблеї Паризького і (або) Бернського союзів;

• Конференція, членами якої є всі держави-члени ВОІВ;

• Координаційний комітет, до якого входять держави-члени ВОІВ, що є членами Виконавчого комітету Паризького і(або) Берн­ського Союзів, а також

• Швейцарська Конфедерація як країна місцеперебування ВОІВ. Станом на травень 1998 року членами Координаційного комі­тету були 72 т~>аїні, в тому числі Україна.

Генеральна Асамблея і Конференція скликаються на чергові сесіі кожні два роки, Координаційний комітет — щорічно.

Виконавчим головою ВОІВ є Генеральний директор, що обира­ється Генеральною Асамблеєю на шестирічний термін, який може бути продовжений. Генеральний директор є депозитарієм ратифіка­ційних грамот і актів про приєднання до договорів та угод, адміні­стративні функції яких виконує ВОІВ. Секретаріат ВОІВ має назву «Міжнародне бюро».

Членом ВОІВ може стати будь-яка держава, що є членом Паризь­кого або Бернського союзів, а також будь-яка інша держава, що за­довольняє, щонайменше, одній з таких умов:

• є членом ООН, будь-якої з пов'язаних з ООН спеціалізованих установ або членом Міжнародного агентства з атомної енергії;

• є Стороною Статуту Міжнародного суду;

• запрошена Генеральною Асамблеєю ВОІВ стати учасником Кон­венції про заснування цієї організації (Конвенція ВОІВ).

Станом на травень 1998 року державами-члєнами ВОІВ були 169 держав.

Організаційна структура управління ВОІВ досить складна. Це по­в'язано з історією створення і розвитку Організації, а також з тим, ще починаючи з часу її заснування в минулому сторіччі, поступово скла­далися нові договори, кожний з яких створював самостійний союз країн-учасниць, як правило, зі своїм адміністративним органом і бю­джетом. Ці союзи були об'єднані загальним предметом договорів, від­повідно до яких вони були створені (за видами інтелектуальної влас­ності), а також загальним для них секретаріатом (Міжнародним бюро). До 1967 року загальний секретаріат (BIRPI) обслуговував ок­ремі союзи, створені відповідно до кількох договорів: Паризької і Берн­ської конвенцій, Мадридської, Гаазької, Ніццької і Лісабонської угод. Ці договори мали загальні особливості структури. Кожний з них:

• утворював Союз держав-учасниць;

• утворював адміністративний апарат для членів Союзу з метою прийняття рішень;

• передбачав загальний секретаріат (BIRPI);

• передбачав сплату внесків державами-учасницями, а також їх витрачання BIRPI з метою забезпечення адміністративних функ­цій союзів.

Згадані договори взаємопов'язані спільною ієрархічною струк­турою в зв'язку з тим, що Паризька конвенція розглядалася як най більш загальний договір у сфері охорони промислової власності, і Бернська конвенція — як найбільш загальний договір з охорони ав­торського права. Кожна з цих конвенцій містить положення, ще передбачають укладення державами-учасницями спеціальних угод, які стосуються окремих видів промислової власності (для членів Па­ризького союзу) і авторського права (для членів Бернського союзу).

Мадридська, Гаазька, Ніццька і Лісабонська угоди були укладені як спеціальні угоди в рамках відповідної статті Паризької конвенції і були відкритими для приєднання до них не тільки держав-учас-ниць Паризького союзу. Така структура, крім усього іншого, забез­печувала збереження державами, що підписали спеціальні угоди, базових принципів, покладених в основу більш загального договору (таких, як національний режим або право пріоритету) без необхід­ності повторно згадувати ці принципи в тексті спеціальної угоди.

Стокгольмська конференція 1967 року провела низку реформ у структурі управління ВОІВ, що в загальних рисах можна охарак­теризувати таким чином:

1) прийнята Конвенція про заснування Всесвітньої організації
інтелектуальної власності (Конвенція ВОІВ) як об'єднуючої
організації з метою розвитку інтелектуальної власності і за-
безпечення адміністративної співпраці різних союзів. Функції
секретаріату ВОІВ покладено на BIRPI — Міжнародне бюро;

2) для кожного з вищезазначених договорів, функції секретаріа-
ту яких виконувало BIRPI, були прийняті нові акти (Сток-
гольмські акти), спрямовані на раціоналізацію та уніфікацію
адміністративної структури, що реалізується відповідно до до-
говорів шляхом створення для кожного з них Асамблеї, а та-
кож встановлення уніфікованої періодичності прийняття
програм і бюджетів;

3) для координації діяльності Асамблей різних союзів у спільних
питаннях, наприклад діяльності Міжнародного бюро, Конвен-
цією ВОІВ було передбачено заснування Координаційного ко-
мітету ВОІВ;

4) Конвенцією ВОІВ були передбачені численні перехідні поло-
ження на час передачі функцій і повноважень BIRPI Міжна-
родному бюро ВОІВ.

На виконання рішень Стокгольмської конференції були зроблені два подальших спрощення структури ВОІВ, а саме:

• з метою сприяння ширшому приєднанню до договорів, адмі­ністративні функції яких виконує ВОІВ, запровадити з січня 1994 року уніфіковану систему внесків, відповідно до якої кож­на держава-учасниця Конвенції ВОІВ, що є учасницею принаймні одного із згаданих договорів, сплачує тільки один внесок неза­лежно від кількості договорів, учасником яких вона є, замість того, щоб платити окремі внески, пов'язані з участю в інших договорах, фінансування діяльності яких здійснюється держа-вами-учасницями;

• з метою сприяння ширшій участі держав у процесі укладення нових договорів і активізації приєднання до цих договорів — роз'єднати зв'язки між новими договорами і договорами загаль­ного характеру (Паризька і Бернська конвенції), беручи до ува­ги, що ці зв'язки є результатом визначення нових договорів як спеціальних угод у рамках загальних договорів. Процес укла­дення нових договорів або приєднання до них став більш від­критим для будь-якої держави-учасниці Конвенції ВОІВ замість обмеження, що діяло раніше — обов'язкової участі в Паризькій або Бернській конвенції.

Так, делегація будь-якої держави-учасниці Конвенції ВОІВ отри­мала можливість участі з правом голосу в Дипломатичних конфе­ренціях, на яких були прийняті Договір про закони відносно товар­них знаків (TLT), Договір ВОІВ з авторського права (WCT) і Договір ВОІВ з виконань і фонограм (WPPT). Ці договори є відкритими для приєднання будь-якої зі згаданих держав.

Існуючу структуру управління ВОІВ можна визначити як чоти-рирівневу, на кожному з рівнів функціонують такі органи:

І. Головні органи — це засновницькі органи держав-учасниць, створені відповідно до Конвенції ВОІВ і договорів, адміністративні функції яких виконує ВОІВ («Керівні органи»). Вони включають Генеральну Асамблею ВОІВ, Конференцію ВОІВ, Координаційний комітет ВОІВ, асамблеї кожного із союзів, адміністративні функції яких виконує ВОІВ, а також Конференцію представників держав-учасниць договорів, прийнятих відповідно до раніше прийнятого Акта за умови, що уперше договір був укладений до проведення Стокгольмської (1967 року) дипломатичної конференції і що існують держави-учасниці попереднього Акта, які ще не приєдналися д< Стокгольмського акта. Усього діє 21 такий орган, чергові сесії скли­каються, як правило, раз на два роки.

У рамках Паризького і Бернського союзів діють також виконавчі комітети, сесії яких скликаються в ті роки, коли асамблеї цих сою­зів не збираються на свої чергові сесії. Чергові сесії Координаційногс комітету скликаються щорічно.

II. Комітети, створені відповідно до положень договорів. У рам ках чотирьох договорів, що встановили міжнародні класифікації об'єктів промислової власності (Ніццька угода 1957 року, Локарн-ська угода 1968 року, Страсбурзька угода 1971 року і Віденська уго­да 1973 року), на доповнення до асамблей союзів, створених відпо­відно до цих договорів, безпосередньо самими договорами створені комітети, що отримали назву «Комітети експертів». Завданням ко­мітетів є періодичний перегляд класифікаційних систем, введених запроваджених договорами.

Ш. Комітети, створені в рамках одного або більше головних органів, їх можна умовно поділити на три групи:

а) Бюджетний комітет і Комітет із службових приміщень, члени
яких обираються Генеральною Асамблеєю ВОІВ на чотири-
річний термін;

б) три Постійних комітети:

• із співпраці у сфері промислової власності, створений Кон­ференцією ВОІВ;

• із співпраці у сфері авторського права і суміжних прав, ство­рений Конференцією ВОІВ;

• з питань інформації у сфері промислової власності, ство­рений асамблеями Паризького Союзу, Союзу РСТ і Союзу МПК, а також Координаційним комітетом ВОІВ;

в) тимчасові Комітети експертів, створені для спеціальних цілей.
Ці комітети є механізмами, що традиційно застосовується у ВОІВ

для виконання підготовчих робіт під час створення нових міжна­родно-правових актів, як правило, у формі договорів, що встанов­люють нові норми у сфері інтелектуальної власності. Після того як робота Комітету експертів досягла певної стадії, скликається дип­ломатична конференція з метою укладення договору, який регулю­ватиме правовідносини щодо об'єкта інтелектуальної власності, що є предметом діяльності даного Комітету. Таким чином, завдання і термін діяльності Комітетів експертів обмежені часом укладення від­повідних договорів. В останні роки в рамках діяльності ВОІВ діяли такі Комітети експертів:

• з урегулювання міждержавних спорів у сфері інтелектуальної власності;

• з розробки Договору про патентні закони;

• з питань розвитку Гаазької угоди про міжнародне депонування промислових зразків;

• з загальновідомих знаків;

• з ліцензування товарних знаків;

• з розробки Протоколу до Бернської конвенції;

• з розробки можливого акта для забезпечення захисту прав ви­конавців;

• з розробки Протоколу про аудіовізуальні виконання.

IV. Робочі групи, що створюються Постійними комітетами або Комітетами експертів. Для робочих груп заздалегідь визначаються їх завдання і термін діяльності, а метою їх роботи є сприяння обго­воренню і розв'язанню окремих проблем, що виникають у зв'язку з технічними особливостями або конфіденційністю питань, які ба­жано розглядати обмеженою кількістю фахівців.

Меморандумом Міжнародного бюро ВОІВ, підготовленим до 32 се­рії засідань Асамблеї держав-учасниць ВОІВ, що відбувся у березні 1998 року, визначені подальші напрями і конкретні заходи щодо вдос­коналення і підвищення ефективності структури управління ВОІВ.

Штаб-квартира ВОІВ знаходиться в Женеві. ВОІВ має також роз­ташоване в Нью-Йорку бюро зв'язку з ООН. Головними джерелами доходів бюджету Міжнародного бюро ВОІВ є збори, що надходять від приватних користувачів служб міжнародної реєстрації (80 % над­ходжень), внески урядів держав-членів ВОІВ (14 %), а також надхо­дження від продажу публікацій і нарахування процентів (6 %). Роз­міри зборів визначаються Асамблеєю Союзу Договору про патентну кооперацію (Договір РСТ), а також Мадридського і Гаазького союзів. Розміри внесків встановлюються Конференцією ВОІВ і Асамблеями шести союзів, що фінансуються за рахунок внесків.

У рамках ВОІВ функціонує заснований у 1994 році Арбітражний і посередницький центр, що є частиною Міжнародного бюро. Центр надає послуги з урегулювання комерційних спорів між приватними сторонами з питань інтелектуальної власності.

ВОІВ провадить видавничу діяльність, публікуючи монографії, збірники, довідники, а також періодичні видання з питань охорони інтелектуальної власності.

З січня 1996 року діє Угода між ВОІВ і Всесвітньою торговельною організацією (ВТО), що передбачає співпрацю Міжнародного бюрс ВОІВ із Секретаріатом ВТО у сфері надання допомоги країнам, ще розвиваються, а також у зв'язку з інформаційними повідомленнями і зібранням законів та правил країн-членів ВТО.

Від дня створення Держпатенту України і Державного агентства України з авторських і суміжних прав (ДААСП України)" їх пред­ставники активно співпрацюють у керівних органах ВОІВ, беруть участь у роботі її постійних комітетів і комітетів експертів, а також у керівних і робочих органах союзів, адміністративні функції яких виконує ВОІВ. Україна з 1993 р. входить до складу Координацій­ного комітету ВОІВ.

Починаючи з 1993 року, Україна є членом Постійних комітетів ВОІВ з питань інформації у сфері промислової власності та із спів­праці з метою розвитку в цій сфері, з 1995 року — Постійного ко­мітету ВОІВ із співпраці з метою розвитку у сфері авторського права і суміжних прав.

ВОІВ надає Україні істотну консультативно-методичну, технічну і фінансову допомогу, зокрема з таких питань:

• створення і модернізація національного законодавства з питань охорони інтелектуальної власності, авторського права і суміж­них прав, проведення експертизи законодавчих актів;

• формування і постійне поповнення національного патентно-ін­формаційного фонду, а також удосконалення довідково-пошу­кового апарату із застосуванням сучасних інформаційних тех­нологій;

• підготовка і підвищення кваліфікації національних кадрів фа­хівців з питань охорони інтелектуальної власності (організація і проведення семінарів з участю фахівців ВОІВ, безплатне надан­ня навчально-методичної літератури, стажування фахівців).

' Відповідно до Указу Президента України від 13 березня 1999 р. № 250/99 на базі Міністерства України з питань науки і технологій, Державного патентного відомства України і Державного агентства України з авторських і суміжних прав створено Державний комітет України з питань науки та інтелектуальної власності.

Свідченням визнання активної позиції України та її внеску в роз­виток міжнародної співпраці у сфері інтелектуальної власності стало відвідання Києва Генеральним директором ВОІВ лікарем А. Богшем на запрошення Уряду України в листопаді 1995 року.

Під час перебування у Києві лікар А. Богш мав зустрічі з керівни­ками Верховної Ради і Уряду України, в ході яких було дано високу оцінку зусиллям нашої держави в напрямі створення і вдосконалення національної системи охорони інтелектуальної власності. За великі заслуги в сприянні розвитку державної системи охорони інтелек­туальної власності в Україні Генеральному директору ВОІВ А. Бог­оту було присвоєне звання Почесного доктора права Київського уні­верситету ім. Т. Г. Шевченка.

Про визнання ролі України в розвитку міжнародної співпраці свід­чить нагородження у жовтні 1998 року Президента Національної академії наук України академіка Б. Є. Патона Золотою медаллю ВОІВ за видатний внесок в охорону інтелектуальної власності.

4.4. Міжнародні договори та угоди у сфері охорони промислової власності ВОІВ

Станом на травень 1998 року ВОІВ виконує адміністративні функ­ції таких союзів і договорів у сфері охорони промислової власності.

Паризька конвенція про охорону промислової власності, прийнята на Дипломатичній конференції в Парижі у 1883 році і доповнена Мад­ридським протоколом у 1981 році. Конвенція неодноразово перегля­далася (Брюссель, 1900 p.; Вашингтон, 1911 p.; Гаага, 1925 р.; Лон­дон, 1934 p.; Лісабон, 1958 p.; Стокгольм, 1967 і 1979рр.).

Спочатку Паризьку конвенцію підписали 11 країн: Бельгія, Бра­зилія, Гватемала, Іспанія, Італія, Нідерланди, Португалія, Сальва­дор, Сербія, Франція і Швейцарія. Вже після того, як Конвенція набрала чинності з 1 липня 1884 року, до неї приєдналися Велико­британія, Туніс та Еквадор. Кількість країн-учасниць Конвенції по­стійно зростала і на травень 1998 року становила 147 країн.

Україна є учасницею Паризької конвенції з грудня 1991 року.

Головна мета Паризької конвенції — утворення Союзу з охорони промислової власності (Паризький союз) і встановлення єдиних для країн-учасниць правил надання правової охорони таким об'єктам промислової власності, як винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки і знаки обслуговування, фірмові найменування і вказівки про походження або найменування місця походження товарів, а також запобігання недобросовісній конкуренції.

Конвенція спрямована на максимальне спрощення процедури на­дання міжнародної правової охорони об'єктам промислової власнос­ті за заявками, поданими в країнах-учасницях.

Згідно зі статтею 1(3) Конвенції поняття «промислова власність» в найширшому розумінні поширюється не тільки на промисловість і торгівлю, а й на галузі сільськогосподарського виробництва і видо­бувної промисловості, на всі продукти промислового виготовлення або природного походження.

Встановлені Паризькою конвенцією правила і норми забезпечен­ня правової охорони промислової власності можна умовно поділити на чотири категорії:

1. Норми міжнародного публічного права, які регламентують пра­ва і обов'язки країн-учасниць, формують органи Паризького союзу, визначають їх функції і повноваження, а також норми адміністра­тивного характеру. До цієї категорії належать, зокрема, положен­ня, що зобов'язують кожну з країн-учасниць створювати національ­ні служби охорони промислової власності і здійснювати публікацію необхідних матеріалів у цій сфері. Визначено порядок ратифікації Конвенції або приєднання до неї держав-членів Паризького союзу і держав, які не є членами цього Союзу. Передбачено можливість укладення спеціальних угод між країнами-членами Союзу, якщо ці угоди не суперечать положенням Конвенції. Встановлено порядок вирішення спорів між країнами-учасницями.

2. Положення, що ставлять за обов'язок країнам-учасницям або що дозволяють їм приймати національні закони з питань охорони промислової власності, зокрема регламентувати терміни, які сто­суються права пріоритету, а також положення про обов'язки країн-учасниць відносно боротьби з недобросовісною конкуренцією. Ви­значено загальний принцип, згідно з яким кожна з країн-учасниць зобов'язана відповідно до своєї конституції здійснювати заходи що­до застосування положень Конвенції.

3. Положення, що стосуються матеріального права, пов'язаного з правами і обов'язками приватних осіб тією мірою, якою ці правила вимагають застосування до них національного законодавства. Саме до цієї категорії належить одне з основних положень Конвенції, яке встановлює, що громадяни будь-якої країни-учасниці в питаннях охорони промислової власності користуються в інших країнах-учас-ницях такими ж перевагами, які закони цих країн надають або на­даватимуть в майбутньому власним громадянам.

4. Положення, що стосуються прав та обов'язків приватних осіб, у тому числі положення, які не містять посилання на національне законодавство країн-учасниць, а самі безпосередньо регулюють кон­кретну ситуацію. Йдеться про співвідношення загальних правил, встановлених Паризькою конвенцією, і відповідних норм національ­ного законодавства в різних країнах-учасницях. Таким чином, дію положень Конвенції обмежено, і вона надає країнам-учасницям ши­року свободу прийняття законодавчих актів з питань промислової власності з урахуванням їх національних особливостей.

Згідно з положеннями Паризької конвенції країни-учасниці утво­рюють Паризький союз, органами якого є Асамблея і Виконавчий комітет. Членами Асамблеї є всі країни-учасниці Союзу, що приєд­налися принаймні до адміністративних і заключних положень Сток­гольмського акта (1967 року). Завданням Асамблеї є підготовка дворічної програми і бюджету Міжнародного бюро ВОІВ відносно Па­ризького союзу. Функції секретаріату Союзу покладено на Міжна­родне бюро.

Члени Виконавчого комітету обираються з числа країн-учасниць Союзу, за винятком Швейцарії, яка як країна-резидент є постійним членом цього Комітету.

В Україні окремі положення Паризької конвенції практично по­чали діяти з часу приєднання до неї СРСР в 1965 році. Після прого­лошення незалежності нашої держави Уряд України своєю Заявою від 26 серпня 1992 року підтвердив дію на території держави Паризь­кої конвенції, прийнятої 20 березня 1883 року, в тому вигляді, як вона була переглянута в Стокгольмі 14 липня 1967 року і доповнена 2 жовтня 1979 року.

Загальні принципи і положення Паризької конвенції дістали своє відображення в ряді міжнародних угод і договорів з питань правової охорони окремих видів об'єктів промислової власності, встановлен­ня єдиної міжнародної класифікації цих об'єктів, з інших важливих питань.

Головні положення Конвенції охоплюють три категорії: націо­нальний режим, право пріоритету, загальні правила.

Конвенція є відкритою для всіх держав. Ратифікаційні грамоти або акти про приєднання повинні бути передані депозитарію, яким є Генеральний директор ВОІВ.

У Паризькій конвенції підкреслено, що держави-учасниці можуть укладати між собою окремі спеціальні угоди з конкретних аспектів охорони промислової власності. Такі угоди не повинні суперечити положенням Конвенції.

Паризький союз і ВОІВ, яка виконує адміністративні функції сек­ретаріату Союзу, переслідують мету забезпечення зміцнення спів­праці суверенних держав у сфері охорони промислової власності, зокрема в напрямах забезпечення адекватної охорони, спрощення її отримання і реального забезпечення дотримання такої охорони.

Положення Паризької конвенції і укладених на її основі інших міжнародних договорів у сфері охорони промислової власності реа­лізуються в практичній діяльності Державного патентного відом­ства України.

Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків підписана в 1891 році і доповнена Мадридським протоколом у 1989 році. Угода неодноразово переглядалася (Брюссель, 1900 р.; Вашингтон, 1911 p.; Гаага, 1925 p.; Ніцца, 1957 p.; Стокгольм, 1967 і 1979 pp.).

Станом на травень 1998 року учасницями угоди є 56 країн, в тому числі з грудня 1991 року Україна.

Угодою передбачена міжнародна реєстрація знаків для товарів і послуг Міжнародним бюро ВОІВ. Реєстрації, здійснювані відповідно до Угоди, є міжнародними, оскільки кожна реєстрація набирає чин­ності одночасно в кількох країнах і в принципі може мати чинність в усіх країнах-учасницях.

Міжнародна реєстрація знаків для товарів і послуг надає ряд пе­реваг власнику знака. Після реєстрації знака в державі-учасниці, що є країною походження (або в регіональному відомстві країн Бені­люксу), власнику треба подавати тільки одну заявку на одній мові (французькій), а також сплатити збір до одного органу — Міжна­родного бюро, замість того, щоб подавати окремі заявки до націо­нальних патентних відомств держав-учасниць на різних мовах і пла­тити митний збір кожному відомству. Такі ж переваги діють у разі необхідності продовження реєстрації (кожні 20 років) або внесення до неї змін.

Міжнародна реєстрація вигідна також національним патентним відомствам, оскільки вона скорочує обсяг роботи (наприклад, від­падає необхідність публікації знаків). Для спрощення роботи корис­тувачів Міжнародне бюро публікує спеціальні правила міжнародної реєстрації знаків.

Мадридською угодою створений Союз, керівним органом якого з 1970 року є Асамблея. Членами Асамблеї є всі держави-учасниці Союзу.

Положення Мадридської угоди реалізується в практичній діяль­ності Держпатенту України. Так, із загальної кількості поданих про­тягом 1992-1997 pp. заявок на реєстрацію знаків для товарів і послуг (10541), кількість заявок, оформлених для розгляду за процедурою Мадридської угоди, становить 6405, тобто більш як 60 % .

Протокол до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків підписаний у 1989 році. Державами-учасницями Протоколу станом на січень 1998 р. є 31 країна. Протокол, який є доповненням до зазначеної Угоди, прийнятий з метою введення в систему між­народної реєстрації знаків деяких нових елементів, що спрощують приєднання до Угоди окремих країн. Заявки на реєстрацію знаків, які подаються відповідно до Протоколу, можуть бути складені не тільки французькою, а й англійською мовою. Країни, що підписали Протокол, є членами Союзу та Асамблеї Мадридської угоди. За ста­ном на 1998 рік Україна не приєдналася до цього Протоколу.

Мадридська угода про недопущення неправдивих або таких, які вводять в оману, вказівок походження товарів. Підписана у 1891 році і кілька разів переглядалася (Вашингтон, 1911 p.; Гаага, 1925 p.; Лондон, 1934 p.; Лісабон, 1958 p.; Стокгольм, 1967 p.). Станом на травень 1998 року учасницями Угоди є 31 країна.

Відповідно до цієї Угоди на всі товари, які містять неправдиву або таку, яка вводить в оману, вказівку походження, товару, що прямо або непрямо вказує на одну з держав-учасниць або на місце в такій державі, накладається арешт під час ввезення, або таке ввезення забороняється чи застосовуються інші заходи і санкції щодо такого ввезення.

Угодою не передбачене створення власного Союзу або бюджету. Україна не є членом зазначеної Угоди.

Найробський договір про охорону олімпійського символу підписа ний у 1981 році. Станом на травень 1998 року учасницями Договору є 38 країн. Усі держави-учасниці Договору зобов'язані захищати олім­пійський символ (п'ять переплетених кілець) від використання з ко­мерційною метою (в рекламних оголошеннях, як знак, на товарах тощо) без дозволу Міжнародного олімпійського комітету. Договором передбачено, що у випадку, коли Міжнародному комітету сплачу­ється ліцензійний митний збір за дозвіл на використання олімпій­ського символу з комерційною метою, частина прибутків повинна використовуватися на користь зацікавлених національних олімпій­ських комітетів.

Договір не передбачає утворення свого Союзу, керівного органу і формування бюджету. Відповідно до Указу Президента України від 13 березня 1998 р. № 192/198 Україна з грудня 1998 року приєд­налася до Найробського договору.

Договір про патентну кооперацію (Договір РСТ) підписаний в 1970 році у Вашингтоні. Договір переглядався в 1979 і 1984 роках. Станом на травень 1998 року учасницями Договору є 96 країн.

Договір дав змогу подавати клопотання про патентну охорону винаходу одночасно в кожній з кількох країн шляхом подання між­народної патентної заявки. Така заявка може бути подана грома­дянином будь-якої держави-учасниці або особою, що проживає в та­кій державі. Заявка може бути подана до національного патентного відомства держави, громадянином або жителем якої є заявник, або до Міжнародного бюро ВОІВ. Якщо заявник є громадянином або жи­телем держави, яка є учасницею регіональної міжнародної організа­ції з охорони промислової власності (Європейської патентної органі­зації, Євразійської патентної організації, Африканської організації інтелектуальної власності), міжнародна заявка на винахід може бу­ти подана до патентного відомства відповідної регіональної органі­зації. Договір детально регламентує вимоги до оформлення міжна­родної заявки.

Подана міжнародна заявка стає об'єктом «міжнародного пошу­ку» , який може здійснюватися одним з національних патентних ві­домств (Австралії, Австрії, Іспанії, Китаю, Російської Федерації, СІЛА, Японії), яким надано статус міжнародного пошукового органу, а та­кож Європейським патентним відомством. Результатом такого по­шуку є підготовка «звіту про міжнародний пошук», тобто переліку посилань на опубліковані патентні документи, які можуть впливати на патентоспроможність винаходу за міжнародною заявкою.

У рамках Договору створено Союз, керівним органом якого є Асамб­лея. До складу Асамблеї входять усі держави-члени Договору. Ук­раїна є членом цього Договору з грудня 1991 року.

Положення Договору РСТ датуються в практичній діяльності Державного патентного відомства України. Про це свідчать статис­тичні дані про подання і розгляд заявок на видачу охоронних до­кументів і на реєстрацію об'єктів промислової власності за 1992— 1997 роки. Так, із загальної кількості поданих за цей період заявок на винаходи — 6256, кількість заявок, оформлених відповідно до процедури РСТ, становить 1276, тобто більш як 20 % .

Договір про закони про товарні знаки (Договір TLT) підписаний у 1994 році в Женеві і набрав чинності з 1 вересня 1996 року.

Станом на травень 1998 року учасниками Договору є 18 держав. Головна мета Договору зробити національні і регіональні системи реєстрації товарних знаків зручнішими для користувачів. Це здійс­нюється шляхом спрощення і гармонізації процедур, що забезпечує надійність охорони знаків.

Більшість положень Договору пов'язані з процедурою, яку по­винно здійснювати національне патентне відомство. Процедура по­ділена на три фази: заявка на реєстрацію, зміни після реєстрації, а також продовження реєстрації. Договір не передбачає створення Со­юзу, керівного органу і формування бюджету.

Після ратифікації Договору Верховною Радою України з серпня 1996 року наша держава стала однією з п'яти перших країн, на те­риторії яких набрав чинності цей важливий Договір.

Будапештський договір про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів з метою патентної процедури був підписаний у 1977 році і переглянутий у 1980 році. Станом на травень 1998 року учасницями Договору є 43 держави. Україна стала членом Договору з липня 1997 року.

Однією з головних умов видачі патенту є розголошення суті вина­ходу, як правило, за допомогою його опису. Якщо винахід пов'яза­ний з мікроорганізмом або його використанням, розкриття суті ви­находу за допомогою письмового опису неможливе, оскільки воно здійснюється лише шляхом депонування зразка мікроорганізму і спеціалізованій установі, недоступній для суспільного ознайомлення

З метою встановлення необхідності депонування зразка мікро­організму в кожній країні, де є потреба в його охороні, Договір пе­редбачає, що одне депонування в будь-якому міжнародному органі з депонування є достатнім для патентної процедури в національних патентних відомствах держав-учасниць Договору або в регіональ­них міжнародних патентних відомствах за умови, що регіональне патентне відомство визнає дію Договору.

Міжнародний орган з депонування є науковою установою, здат­ною забезпечити зберігання мікроорганізмів. Статус міжнародногс органу надається такій установі після подання однією з держав-учас­ниць Генеральному директору ВОІВ свідчення про те, що зазначена установа несе і нестиме відповідальність за виконання вимог Дого­вору. Станом на січень 1997 року цей статус наданий ЗО установам у таких країнах: Великобританія — 7; Корея і Російська Федерація — по 3 в кожній; Іспанія, Італія, Китай і СІЛА — по 2; Австралія, Бель­гія, Болгарія, Франція, Нідерланди, Німеччина, Словаччина, Угор­щина і Японія — по одному.

Договір вигідний передусім для депозитора, що подає заявку до патентних відомств кількох держав-учасниць, оскільки він дає змо­гу зменшити затрати і підвищити надійність правової охорони мік­роорганізму.

Договір не передбачає формування власного бюджету, однак пе­редбачене створення Союзу та Асамблеї.

Гаазька угода про міжнародне депонування промислових зразків підписана в 1925 році і неодноразово переглядалася (Лондон, 1934 p.; Гаага, 1960 p.). Угода була доповнена Додатковими актами (Мона­ко, 1961 p.; Стокгольм, 1967 p.), а також Протоколом, підписаним у Женеві у 1975 році.

У 1979 році в текст Додаткового акта були внесені зміни. Станом на травень 1998 року учасницями Угоди було 29 країн.

Системою, що застосовується відповідно до прийнятих в 1960 і в 1967 роках актів, передбачено, що міжнародне депонування промис­лового зразка може бути здійснене або безпосередньо в Міжнародному бюро ВОІВ, або через посередництво національного патентного відом­ства держави-учасниці, що є країною походження промислового зраз­ка, якщо це передбачено законодавством цієї держави.

З кожного міжнародного депонування ВОІВ публікує в періодич­ному бюлетені репродукцію депонованого зразка. З метою полегшен­ня роботи користувачів Міжнародне бюро ВОІВ видає спеціальні На­станови з міжнародного депонування промислових зразків.

У рамках Гаазької угоди створено Союз, керівним органом якого з 1970 року є Асамблея. Всі держави-учасниці Союзу, що приєдна­лися до Додаткового акта (доповнення до Стокгольмського акта), є членами Асамблеї.

Україна не є членом Гаазького Союзу.

Лісабонська угода про охорону найменувань місць походження та їх міжнародну реєстрацію підписана у 1958 році. Текст угоди пе­реглядався в Стокгольмі у 1967 і 1979 роках. Станом на травень 1998 року учасницями Угоди було 18 країн.

Угода переслідує мету забезпечення охорони найменувань місць походження, тобто «географічної назви країни, району або місце­вості, що використовується для позначення виробу, що надходить з даної країни, району або місцевості, якість і особливості якого вик­лючно або головним чином пов'язані з географічним середовищем, включаючи природні й людські чинники». Такі найменування реє­струються Міжнародним бюро ВОІВ за заявкою компетентного ор­гану держави-учасниці. Міжнародне бюро сповіщає інші держави-учасниці про реєстрацію. Всі держави-учасниці зобов'язані охороняти зареєстровані за міжнародною процедурою найменування протягом усього часу, поки вони охороняються в країні походження, за ви­нятком випадків, коли будь-яка з держав-учасниць протягом року заявить про неможливість охорони того або іншого найменування.

Лісабонською угодою створено Союз, керівним органом якого є Асамблея. Будь-яка країна, що є членом Союзу і що приєдналася принаймні до адміністративних і заключних положень Стокгольм­ського акта, є членом Асамблеї.

Україна не є членом Лісабонського Союзу.

Страсбурзька угода про Міжнародну патентну класифікацію під­писана у 1971 році. У 1979 році в текст Угоди були внесені зміни. Станом на травень 1998 року учасницями Угоди була 41 країна.

Угодою запроваджена Міжнародна патентна класифікація (МПК), що поділяє всі галузі техніки на вісім основних розділів, які містять 67000 дрібних рубрик. Кожній рубриці присвоєно символ, що скла­дається з арабських цифр і літер латинського алфавіту. Національне або регіональне патентне відомство, яке публікує патентний доку­мент, позначає його відповідним символом.

МПК необхідна для пошуку патентних документів з метою ви­значення «випереджувальногорівня техніки». Такий пошук потріб­ний як органам, що видають патентний документ, так і потенцій­ним винахідникам, науково-дослідним установам, а також усім, хто причетний до використання або розвитку техніки.

Хоч учасницею Страсбурзької угоди є тільки 41 держава, фак­тично МПК використовують більш як 80 держав, три регіональних міжнародних відомства, а також Міжнародне бюро ВОІВ відповідно до Договору про патентну кооперацію (Договір РСТ).

З метою підтримки МПК на рівні сучасних вимог вона постійно переглядається, і кожні п'ять років публікується нова редакція. З січня 1995 року діє шоста редакція МПК. Перегляд Класифікації здійснює створений Угодою Комітет експертів. Всі держави-учасниці є членами цього Комітету.

У рамках Страсбурзької угоди створено Союз, керівним органом якого є Асамблея. Членами Асамблеї є всі держави-учасниці Союзу.

Україна не є членом Страсбурзького Союзу, однак МПК викорис­товується на її території.

Ніццька угода про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для цілей реєстрації знаків підписана в 1957 році. Угода перегля­далася в Стокгольмі (1967 р.) і Женеві (1977р.). Поправки до тексту Угоди були внесені також у 1979 році. Станом на травень 1998 року учасницями Угоди є 54 країни.

Угодою запроваджена Класифікація товарів і послуг з метою їх реєстрації. Патентні відомства держав-учасниць повинні робити від­мітку про символи класів під час кожної реєстрації.

Класифікація складається з переліку класів (34 класи для това­рів і 8 для послуг) та алфавітного переліку товарів і послуг. Перелік містить близько 11000 найменувань. Обидва переліки періодично переглядаються Комітетом експертів, у якому представлені всі дер­жави-учасниці Угоди. Нині діє сьома редакція Класифікації, що на­брала чинності з січня 1997 року.

Хоч учасницями Ніццької угоди є тільки 54 країни, фактично цією Класифікацією користуються більш як 100 країн (в тому числі і Україна), а також Міжнародне бюро ВОІВ, Відомство Бенілюксу з товарних знаків, Африканська організація інтелектуальної влас­ності (АОІВ), а також Відомство з гармонізації внутрішнього ринку (знаки для товарів і промислові зразки) Європейського товариства.

У рамках Ніццької угоди створений Союз, керівним органом яко­го є Асамблея. Кожна з держав-учасниць Союзу, що приєдналася до Стокгольмського або до Женевського акта Угоди, є членом Асамблеї.

Віденська угода про запровадження Міжнародної класифікації зображальних елементів знаків для товарів підписана у 1973 році і переглянута у 1983 році. Станом на травень 1998 року учасницями Угоди є 12 країн: Гвінея, Куба, Люксембург, Молдова, Нідерланди, Польща, Румунія, Трінідад і Тобаго, Туніс, Туреччина, Франція і Швеція.

Угодою запроваджено класифікацію для знаків, які містять або складаються із зображальних елементів. Компетентне відомство дер­жави-учасниці повинно зазначати відповідні символи класифікації в усіх офіційних документах і публікаціях, пов'язаних з реєстра­цією знаків та її продовженням.

Класифікація складається з 29 категорій, 144 груп і 1569 підгруп, відповідно до яких класифікуються зображальні елементи знаків.

Завдання Комітету експертів, членами якого є всі держави-учас­ниці Віденської угоди, полягає в періодичному перегляді класифі­кації. Нині діє третя редакція Класифікації, прийнята в 1992 році.

Хоч учасницями Віденської угоди є тільки 12 країн, Класифіка­цію використовують принаймні ЗО країн, а також Міжнародне бюро ВОІВ і Відомство Бенілюксу з товарних знаків.

У рамках Віденської угоди створений Союз, керівним органом якого є Асамблея. До складу Асамблеї входять усі держави-учасниці Союзу.

Локаркська угода про запровадження Міжнародної класифіка­ції промислових зразків була підписана в 1968 році. У 1979 році до тексту Угоди було внесено поправку. Станом на травень 1998 року учасницями Угоди є 32 країни.

Угодою запроваджена Міжнародна класифікація промислових зразків, яка містить 32 класи і 223 підкласи, а також алфавітний пе­релік із зазначенням класів і підкласів, до яких належать промислові зразки. Перелік містить приблизно 6250 видів промислових зразків. Компетентні відомства держав-учасниць зобов'язані зазначати в офіційних документах, що стосуються депонування або реєстрації промислових зразків, відповідний символ Міжнародної класифікації,

Завданням Комітету експертів, в якому представлені всі держа­ви-учасниці Угоди, є періодичний перегляд Класифікації. Станом нг січень 1997 року діє шоста редакція Класифікації.

Хоч учасницями Угоди є тільки 32 держави, цією Класифікацією користуються значно більше країн. Класифікацію також застосову­ють Міжнародне бюро ВОІВ і Відомство з промислових зразків країн Бенілюксу.

У рамках Локарнської угоди створений Союз, керівним органом якого є Асамблея. До її складу входять усі держави-учасниці Союзу.

Міжнародна конвенція про захист нових сортів рослин (UPOV) підписана відповідно до Женевського акта в 1961 році. Конвенція переглядалася в Женеві в 1972, 1978 і 1991 роках.

Метою UPOV є сприяння розвитку міжнародної співпраці і на­дання допомоги державам-учасницям у гармонізації законодавства у сфері охорони сортів рослин. Конвенція визначає концепцію охо­рони тих сортів рослин, що підлягають обов'язковому включенню в національне законодавство держав-учасниць.

Застосування загальних принципів Конвенції не обмежується охо­роною сортів рослин, а поширюється також на інші сфери, наприк­лад, на створення національних переліків і сертифікацію сортів на­сіння.

У рамках Конвенції створений Міжнародний Союз, координацію діяльності якого здійснюють Рада і Секретаріат, очолюваний Гене­ральним секретарем. Відповідно до Угоди між ВОІВ і ООН Генераль­ний директор ВОІВ є також Генеральним секретарем Міжнародного Союзу. Станом на травень 1998 року членами Союзу були 37 країн. Україна приєдналася до Конвенції у листопаді 1995 року.

4,5. Міжнародні конвенції і договори з охорони авторського права і суміжних прав

Законодавство конкретної держави у сфері авторського права і суміжних прав звичайно регулює тільки ті дії, які здійснені або вчи­нені в самій державі. Отже, воно не може передбачати охорону інте­ресів своїх громадян в інших державах. Саме з метою гарантувати

1 14

охорону інтересів своїх громадян в іноземних державах і створена міжнародна охорона авторського права і суміжних прав.

У 1886 році десять держав, підписавши Бернську конвенцію про охорону літературних і художніх творів, заснували Міжнародний союз з охорони літературних і художніх творів.

Станом на 1 червня 1998 року учасницями Конвенції були 130 держав. Україна приєдналася до Бернської конвенції 31 травня 1995 року. З 25 жовтня 1995 року Конвенція набрала чинності на території нашої держави.

Конвенція відкрита для всіх держав. Ратифікаційні грамоти або акти про приєднання повинні здаватися на зберігання Генеральному директору ВОІВ.

Конвенція ґрунтується на трьох основних принципах:

• принцип «національного режиму», відповідно до якого створені в одній з країн-учасниць твори повинні отримувати у всіх ін­ших країнах-учасницях таку ж охорону, яку ці країни надають своїм громадянам;

• принцип «автоматичної охорони», згідно з яким такий націо­нальний режим не залежить від яких-небудь формальних умов, охорона надається автоматично і не зумовлюється реєстрацією, депонуванням тощо;

• принцип «незалежності охорони», відповідно до якого володін­ня наданими правами та їх реалізація не залежать від існуван­ня охорони в країні походження твору.

Мінімальні норми охорони поширюються на твори і права, які підлягають охороні, а також на термін охорони. Що стосується тво­рів, то охорона повинна поширюватися на кожний твір у літератур­ній, науковій і художній сферах, незалежно від способу або форми його вираження.

Конвенцією передбачені такі виняткові майнові права: право на переклад; право на адаптацію і аранжування твору; право на пуб­лічний показ або виконання драматичних, музично-драматичних і музичних творів; право публічно декламувати літературні твори; право передачі для публічного ознайомлення вистав або виконання таких творів; право на мовлення; право відтворювати твір будь-яким способом і в будь-якій формі; право використовувати твір як основу аудіовізуального твору.

Конвенція передбачає також особисті немайнові права автора: право автора вимагати визнання свого авторства на твір і протиді­яти будь-якому перекрученню, спотворенню або іншій зміні цього твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, здатному за­подіяти шкоду честі або репутації автора.

Щодо тривалості охорони загальне правило зводиться до того, що охорона повинна надаватися до закінчення п'ятдесятого року після смерті автора. Для творів прикладного мистецтва і фотогра­фічних творів мінімальний термін охорони закінчується через 25 ро­ків з часу створення такого твору.

Країни, які відповідно до практики, встановленої Генеральною Асамблеєю ООН, вважаються такими, що розвиваються, можуть, щодо деяких творів і за певних умов, не дотримуватись цих міні­мальних рівнів охорони відносно права на переклад і права на від­творення. Бернська конвенція переглядалася в Парижі у 1896 році і в Берліні у 1908 ропі, була доповнена в Берні у 1914 році і пере­глянута в Римі у 1928 році, в Брюсселі у 1948 році, в Стокгольмі у 1967 році, в Парижі у 1971 році. У її текст були внесені поправки в 1979 році.

У 1928 році Ліга Націй запропонувала вжити заходів для подаль­шої уніфікації законодавства з охорони авторських прав у різних країнах, доручивши вивчення цієї проблеми Інституту інтелектуаль­ної співпраці Ліги Націй. Після Другої світової війни правонаступ­ником Інституту стала ЮНЕСКО. На 2-й конференції в Мехіко у 1947 році вона прийняла резолюцію, що закликає до розв'язання проблеми охорони авторського права в світовому масштабі. У 1952 році в Женеві Міжурядова конференція з авторського права прий­няла Всесвітню конвенцію про авторське право.

Конвенція заснована на кількох принципах:

• випущені в світ твори громадян будь-якої держави користують­ся в іншій державі охороною, яку така держава надає творам своїх громадян;

• кожна держава зобов'язується вжити заходів для забезпечення ефективної законодавчої охорони прав авторів на наукові, літе­ратурні і художні твори;

• дотримання формальності зводиться до таких атрибутів автор­ського права, що використовуються спільно: знаку €>, імені ав­тора і року першого випуску в світ;

• термін дії авторського права включає в себе період життя автора і 25 років після його смерті.

Всесвітня конвенція про авторське право набрала чинності 16 ве­ресня 1955 року. У 1971 році в Парижі на засіданні Міжнародної конференції держав-членів ЮНЕСКО прийнята нова редакція Кон­венції, що набрала чинності в 1974 році.

Колишній Союз РСР став членом Всесвітньої конвенції про ав­торське право (в редакції 1952 року) 27 травня 1973 року. Україна постановою Верховної Ради від 23 грудня 1993 року підтвердила свою участь у Всесвітній конвенції про авторське право 1952 року. На 1 червня 1998 року 95 країн були членами цієї Конвенції в ре­дакції 1952 року, 57 країн — в редакції 1971 року.

Подальший крок у створенні нових норм у сфері авторського пра­ва — Договір ВОІВ з авторського права, прийнятий на Диплома­тичній конференції ВОІВ з деяких питань авторського права в Же­неві 20 грудня 1996 року.

Договором ВОІВ з авторського права (ДАП) передбачається, що будь-яка з Договірних Сторін (навіть якщо вона не несе зобов'язань з Бернської конвенції), повинна дотримуватись положень, що регу­люють матеріальні норми права, Паризького акта 1971 року, Берн­ської конвенції.

Як об'єкти, що підлягають охороні авторським правом, у ДАП згадуються два об'єкти: комп'ютерні програми, виражені будь-яким способом або в будь-якій формі, і підбірки даних або іншої інформації (бази даних) у будь-якій формі, які за добором і розташуванням їх змісту є результатом інтелектуальної творчості. Якщо бази даних не є подібним результатом, вони виходять за рамки дії цього Договору.

Щодо прав авторів ДАП торкається трьох авторських прав: пра­во на поширення, право на прокат і право на сповіщення для загаль­ного відома.

Право на поширення — це право дозволяти доведення до загаль­ного відома оригіналу і примірників твору за допомогою продажу або іншої передачі права власності.

Право на прокат — це право дозволяти комерційний прокат ори­гіналів або примірників трьох видів творів: комп'ютерних програм (крім випадків, коли сама програма не є основним об'єктом прокату), кінематографічних творів (але тільки в тих випадках, коли комер­ційний прокат не приводить до широкого копіювання таких творів, що заподіює істотну шкоду винятковому праву на відтворення) і тво­рів, втілених у фонограмах, як визначено в національному законо­давстві Договірних Сторін (крім країн, у яких з 15 квітня 1994 ро­ку набрала чинності система справедливої винагороди за подібний прокат).

Право на сповіщення для загального відома — це право дозво­ляти будь-яке сповіщення для загального відома по проводах абс засобами безкабельного зв'язку, включаючи доведення своїх творів до загального відома таким чином, що представники публіки мо­жуть здійснювати доступ до таких творів з будь-якого місця і в будь-який час на їх власний вибір. При цьому мається на увазі, зокрема на запит, інтерактивне повідомлення через «Інтернет».

ДАП зобов'язує Договірні Сторони передбачати засіб правовогс захисту від обходу існуючих технічних засобів (наприклад, коду­вання), що використовуються авторами в зв'язку із здійсненням їх прав, а також від усунення або зміни інформації, такої як певні дані, які ідентифікують твір або їх авторів, і необхідні для управління правами (наприклад, ліцензування, збір і розподіл гонорарів).

Кожна Договірна Сторона зобов'язана вжити відповідно до її пра­вової системи заходів, необхідних для забезпечення Договору. Зок­рема, Договірна Сторона повинна забезпечувати, щоб у її законах були передбачені заходи з забезпечення захисту прав, що дають змо­гу здійснювати ефективні дії проти будь-якого акта порушення прав, передбачених договором. Ці дії повинні включати термінові заходи щодо запобігання порушенням і заходи, що є стримуючим засобом від подальших порушень.

ДАП засновує Асамблею Договірних Сторін для розгляду питань, що стосуються збереження і розвитку Договору, і доручає Міжна­родному бюро ВОІВ виконання адміністративних функцій у зв'язку з Договором.

ДАП відкритий для держав-членів ВОІВ і Європейського то­вариства.

Асамблея, заснована цим Договором, може після набрання ДАП чинності приймати рішення про допуск інших міжурядових орга­нізацій до участі в Договорі.

ДАП набере чинності після здачі ЗО державами документів про ратифікацію або приєднання. Ці документи повинні бути здані на зберігання Генеральному директору ВОІВ, який є депозитарієм До­говору.

Існує і міжнародна охорона у сфері суміжних прав. Поняття су­міжних прав виникло на початку двадцятого століття внаслідок тех­нологічного розвитку суспільства. Уперше охорона від незаконного копіювання грамзаписів здійснювалася у 1911 році в рамках закону про авторське право у Великобританії, а потім у Сполучених Штатах Америки та Австралії. Розвиток промисловості грамзапису привів до розуміння необхідності охорони прав виконавців, виконання яких були записані на грамплатівках.

Перші пропозиції з охорони виробників фонограм і виконавців з'явилися на міжнародному рівні у 1928 році на дипломатичній кон­ференції в Римі, що розглядала зміни Бернської конвенції. Одно­часно Міжнародна організація праці (МОП) визначила статус ви­конавців як найманих працівників.

Через двадцять років обговорення прав виробників фонограм і ви­конавців було продовжене під час розгляду чергових змін Бернської конвенції в Брюсселі. Однак визнанню охорони прав виробників фо­нограм і виконавців у той час протистояли окремі авторські групи.

Але розвиток індустрії звукозапису вимагав вирішення цього пи­тання. Відбулися спеціальні засідання комітетів експертів міжна­родних організацій.

Переломним етапом на цьому шляху була нарада експертів у 1960 році в Гаазі, в якій взяли участь Об'єднання міжнародно­го бюро з охорони інтелектуальної власності (попередник ВОІВ), ЮНЕСКО і МОП.

Так з'явився проект конвенції, який був обговорений на дипло­матичній конференції в Римі, де 25 жовтня 1961 року була прий­нята Міжнародна конвенція з охорони інтересів виконавців, вироб­ників фонограм і органів мовлення (Римська конвенція).

Конвенція відкрита для держав-учасниць Бернської конвенції або Всесвітньої конвенції про авторське право. Ратифікаційні грамоти або акти про приєднання повинні здаватися на зберігання Генеральному секретареві Організації Об'єднаних Націй. Будь-яка держава може робити застереження у відхиленні умов застосування деяких положень.

Римська конвенція забезпечує охорону прав виконавців під час виконання творів, фонограм, а також виробників фонограм і органів мовлення.

Виконавці (артисти, співаки, музиканти, танцюристи та інші осо­би, що виконують літературні або художні твори) охороняються віл певних дій, на які вони не давали своєї згоди. Такими діями є: ра­діотрансляція і пряма телетрансляція їх вистав; фіксація таких пря­мих телетрансляцій вистав, відтворення такої фіксації, якщо ори­гінальна фіксація була відтворена без згоди виконавців абс відтворення робиться для цілей, відмінних від тих, на які виконавці дали свою згоду.

Виробники фонограм мають право дозволяти або забороняти пря­ме або непряме відтворення їх фонограм. Фонограми визначаються в Римській конвенції як будь-який виключно акустичний запис зву­ків у процесі будь-якого виконання або інших звуків.

Якщо фонограма, що випускається для комерційних цілей, слу­гує для повторного використання (наприклад, для радіо- або телепе­редачі, чи повідомлення публіці в будь-якій формі), особа, що її ви­користовувала, повинна сплатити разову справедливу винагороду виконавцям або виробникам фонограм чи тим й іншим разом. Однак договірні Держави можуть не застосовувати це правило або обме­жувати його застосування.

Органи мовлення мають право дозволяти або забороняти певні дії, а саме: відтворення їх передач, їх фіксацію, відтворення такої фіксації, показ публіці їх телепередач, якщо такий показ проводить­ся в місцях, куди доступ публіці дозволений лише за вхідну плату.

Римська конвенція допускає винятки з вищезазначених прав у на­ціональних законах щодо приватного використання, використання коротких уривків у зв'язку з репортажами про поточні події, ефемер­ною фіксацією організацією мовлення на своєму власному обладнан­ні, шб використовується виключно з метою навчання або наукових досліджень і у всіх інших випадках, коли національний закон перед­бачає винятки з авторсько-правової охорони літературних і художніх творів. Крім того, як тільки виконавець дає свою згоду на включення його виконання у візуальний або аудіовізуальний запис, положення про права виконавців не застосовуються.

Тривалість охорони повинна становити щонайменше 20 років, рахуючи з кінця року, коли був зроблений запис, у разі фонограм і включених до них виконань; відбулося виконання, у разі виконань, не включених до фонограм; відбулася передача в ефір, у разі радіо­передач. Однак найчастіше національні закони, в тому числі й Ук­раїни, передбачають 50-річний термін охорони.

ВОІВ разом з МОП і ЮНЕСКО відповідає за виконання адміні­стративних функцій цієї Конвенції. Ці три організації утворюють Секретаріат Міжурядового комітету, що заснований у рамках Кон­венції і складається з представників дванадцяти договірних держав. Конвенція не передбачає заснування Союзу або бюджету. Вона за­сновує Міжурядовий комітет, до складу якого входять договірні держави. Комітет розглядає питання, що відносяться до Конвенції. Станом на 1 червня 1998 року членами Римської конвенції були 54 держави.

Наприкінці 60-х років з появою високоякісних аналогових сис­тем магнітного запису та аудіокасет набуло широких масштабів неправомірне використання фонограм. У результаті ринок звуко­записів виявився наповненим дешевими і доступними піратськими аудіокасстами. У відповідь на піратство і з'явилася Женевська кон­венція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їх фонограм, прийнята у 1971 році.

Конвенція відкрита для будь-якої держави-члена Організації Об'єднаних Націй або будь-якої із спеціалізованих установ, що вхо­дять до системи Організації Об'єднаних Націй. Ратифікаційні гра­моти або акти про приєднання повинні здаватися на зберігання Гене­ральному секретареві Організації Об'єднаних Націй.

Конвенція передбачає обов'язок кожної з договірних держав охо­роняти інтереси виробника фонограм, який є громадянином іншої договірної держави, від відтворення дублікатів фонограм без згоди на те його виробника, а також від ввезення таких дублікатів, коли таке відтворення або таке ввезення здійснюється з метою поширен­ня для загального відома, а також від поширення таких дублікатів для загального відома.

Охорона може надаватися відповідно до законодавства у сфері авторського права, спеціального законодавства (у сфері суміжних прав), законодавства про недобросовісну конкуренцію або карного права.

Тривалість охорони повинна становити не менш як 20 років з дати першої публікації фонограми. Однак найчастіше національні закони, в тому числі й України, передбачають 50-річний термін охорони.

Міжнародне бюро ВОІВ виконує функції секретаріату цієї Кон­венції. Конвенція не передбачає заснування Союзу, керівного органу чи бюджету.

Станом на 1 червня 1998 року учасниками цієї Конвенції були 55 держав.

У середині 70-х років значного поширення набули супутники зв'язку для міжнародних телекомунікацій, включаючи передачу в ефір. У відповідь на це і з'явилася Брюссельська Конвенція про по­ширення програм — носіїв сигналів, що передаються через супут­ники, прийнята у 1974 році.

Конвенція відкрита для будь-якої держави-члена Організації Об'єднаних Націй або будь-якої із спеціалізованих установ, що вхо­дять до системи Організації Об'єднаних Націй.

Ратифікаційні грамоти або акти про приєднання повинні здава­тися на зберігання Генеральному секретареві Організації Об'єднаних Націй.

Ця Конвенція передбачає обов'язок кожної з договірних держав вживати належних заходів до запобігання незаконному розподілу на своїй або зі своєї території будь-яких програм-носіїв сигналу, що пе­редається через супутник. Поширення є незаконним, якщо на нього не був отриманий дозвіл від організації, що прийняла рішення про складові елементи програми.

Зазначений обов'язок існує відносно організацій, які виступають як «громадяни» Договірної держави. Однак положення цієї Конвен­ції не застосовуються, коли поширення сигналів проводиться із су­путників прямого мовлення.

Конвенція не передбачає заснування Союзу, керівного органу або бюджету. Станом на 1 червня 1998 року учасницями цієї Конвенції були 22 держави.

Розвиток цифрових технологій і глобальної мережі «Інтернет» викликали до життя Договір ВОІВ з виконання і фонограм, прий­нятий на Дипломатичній конференції ВОІВ з деяких питань автор­ського права в Женеві 20 грудня 1996 року.

Договором ВОІВ з виконання і фонограм (ДВФ) передбачаються певні права двох видів бенефіціарів: виконавці (актори, співаки, му­зиканти тощо) і виробники фонограм (фізичні або юридичні особи, які беруть на себе ініціативу і несуть відповідальність за запис звуків).

Вони є об'єктом одного й того самого Договору, оскільки значна частина прав, наданих на основі ДВФ виконавцям, — це права, по­в'язані з їх записаними, чисто звуковими виконаннями (які є пред­метом фонограм).

Що стосується виконавців, то ДВФ надає виконавцям чотири ви­ди майнових прав на їх виконання, записані на фонограми (не аудіо­візуальні записи, такі як кінофільми): право на відтворення, право на поширення, право на прокат і право зробити фонограми доступ­ними. Кожне з них є винятковим правом, що підпадає під певні об­меження і винятки.

Право на відтворення — це право дозволяти пряме або непряме відтворення фонограми будь-яким чином і в будь-якій формі.

Право на поширення — це право дозволяти доведення до загаль­ного відома оригіналу і примірників фонограми за допомогою про­дажу або іншої передачі права власності.

Право на прокат — це право дозволяти комерційний прокат ори­гіналу і примірників фонограми для публіки, як визначено в націо­нальному законодавстві Договірних Сторін (крім країн, у яких з 15 квітня 1994 року набрала чинності система справедливої винагороди за подібний прокат).

Право зробити фонограми доступними — це право дозволяти до­ведення до загального відома по проводах або засобами безкабель­ного зв'язку будь-якого записаного на фонограму виконання таким чином, що представники публіки можуть здійснювати доступ до за­писаного виконання з будь-якого місця і в будь-який час на їх влас­ний вибір. Це право охоплює, зокрема на запит, інтерактивне дове­дення до відома через «Інтернет».

ДВФ надає три види майнових прав виконавцям щодо їх неза-писаних («живих») виконань: право на ефірне мовлення (крім ви­падку повторного ефірного мовлення), право на сповіщення дія за­гального відома (крім випадку, коли виконання є виконанням на радіо або телебаченні) і право на запис.

Договір надає виконавцям також немайнові права: право вимагати ідентифікації як виконавця і право заперечувати проти будь-якого спотворення або іншої зміни, яка заподіює школу репутації виконавця.

Що стосується виробників фонограм, то ДВФ надає їм чоти­ри види прав (усі майнові) на їх фонограми: право на відтворення, право на поширення, право на прокат і право зробити фонограми до­ступними.

Право на відтворення — це право дозволяти пряме або непряме відтворення фонограми будь-яким чином і в будь-якій формі.

Право на поширення — це право дозволяти доведення до загаль­ного відома оригіналу і примірників фонограми за допомогою про­дажу або іншої передачі права власності.

Право на прокат — це право дозволяти комерційний прокат ори­гіналу і примірників фонограми для публіки, як визначено в націо­нальному законодавстві Договірних Сторін (крім країн, у яких з 15 квітня 1994 року набрала чинності система справедливої винагороди за подібний прокат).

Право зробити фонограми доступними — це право дозволяти до­ведення до загального відома фонограми по проводах або засобами безкабельного зв'язку таким чином, щоб представники публіки мог­ли здійснювати доступ до фонограми з будь-якого місця і в будь-який час на їх власний вибір. Це право охоплює, зокрема на запит, ін­терактивне доведення до відома через «Інтернет».

Що стосується як виконавців, так і виробників фонограм, то ДВФ зобов'язує (з різними винятками і обмеженнями) кожну Договірну Сторону надавати громадянам інших Договірних Сторін щодо прав, які осібно надаються Договором, такий самий режим, який вона на­дає своїм громадянам («національний режим»).

Крім того, Договір передбачає, що виконавці та виробники фоно­грам користуються правом на одноразову справедливу винагороду за пряме або непряме використання фонограм, опублікованих з комер­ційними цілями, для ефірного мовлення або будь-якого сповіщення для загального відома.

Проте Договірна Сторона може обмежити або — за умови, що во­на робить застереження до Договору — виключити це право.

Якщо Договірна Сторона робить застереження, інші Договірні Сторони мають право відмовитися від надання Договірній Стороні, яка робить застереження, національного режиму («взаємність»).

ДВФ зобов'язує також, що термін повинен становити принаймні 50 років і що володіння правами та здійснення прав, передбачених Договором, не можуть бути пов'язані з дотриманням якої-небудь формальності.

Договір зобов'язує Договірні Сторони передбачати засоби право­вого захисту від обходу технічних засобів (наприклад, кодування), що використовуються в зв'язку із здійсненням своїх прав і проти усунення або зміни інформації, такої як зазначення певних даних, які ідентифікують виконавця, виконання, виробника фонограми і фонограму, необхідної для управління (наприклад, ліцензування, збір і розподіл гонорарів) згаданими правами.

ДВФ зобов'язує Договірну Сторону вжити відповідно до її пра­вової системи заходів, необхідних для забезпечення дії Договору. Зокрема, законодавство Договірної системи повинне передбачати за­ходи, що дають змогу вчиняти ефективні дії проти будь-якого акта порушення прав, передбачених Договором. Ці дії повинні включати термінові і профілактичні заходи запобігання порушенням.

ДВФ засновує Асамблею Договірних Систем для розгляду питань, що стосуються збереження і розвитку Договору, і доручає Міжна­родному бюро ВОІВ виконання адніністративних функцій у зв'язку з Договором. ДВФ відкритий для держав-членів ВОІВ і Європейсь­кого товариства.

Асамблея, заснована цим Договором, може після набрання ним чинності приймати рішення про допуск інших міжурядових орга­нізацій до участі в Договорі.

ДВФ набере чинності після подання ЗО державами документів про ратифікацію або приєднання. Ці документи повинні бути здані на збе­рігання Генеральному директору ВОІВ, який є депозитарієм Договору.

Міжнародна охорона у сфері авторського права і суміжних прав нині динамічно розвивається. Швидке зростання темпів застосуван­ня цифрової технології, зокрема глобальних мереж, викликає необ­хідність постійної уваги в плані охорони, здійснення і забезпечення дотримання авторського права. Триває підготовка в рамках ВОІВ нових міжнародних норм або, принаймні, керівних принципів з пи­тань авторського права і суміжних прав.

4.6. Регіональні міжнародні організації з питань охорони інтелектуальної власності

Важливою формою міжнародної співпраці у сфері охорони інте­лектуальної власності є діяльність регіональних міжнародних ор­ганізацій.

Європейська патентна організація (ЄПО) заснована в 1973 році відповідно до підписаної в Мюнхені Конвенції про видачу європей­ських патентів (Європейська патентна конвенція). У 1975 році в Люксембурзі була прийнята Конвенція про європейський патент для загального ринку (Конвенція про патент Співдружності).

Метою Європейської патентної конвенції є спрощення діловод­ства з патентних заявок в країнах Європи, тобто замість кількох патентних заявок, які необхідно складати різними мовами і пода­вати до патентних відомств різних країн, з'являється можливість подати одну заявку однією мовою до одного патентного відомства — Європейського патентного відомства (ЄВП) з метою отримання па­тентів у кількох європейських країнах.

Завдяки Конвенції про патент Співдружності пакет патентів на один і той самий винахід, отриманих у державах-членах спільного ринку, може бути перетворений у єдиний європейський патент. Од­нак Конвенція ще не набрала чинності.

Штаб-квартира ЄПО розташована в Мюнхені. ЄПВ має також Центр патентної інформації у Відні (Австрія) і Пошуковий центр у Гаазі (Нідерланди).

Станом на грудень 1997 року ЄПО входили 18 держав Європи: Австрія, Бельгія, Великобританія, Греція, Данія, Ірландія, Іспанія, Італія, Ліхтенштейн, Люксембург, Монако, Нідерланди, Німеччина, Португалія, Фінляндія, Франція, Швеція, Швейцарія.

Під егідою ЄПВ функціонує заснований у 1977 році Інститут про­фесійних представників (ЕРІ), що виконує функції постійної профе­сійної асоціації і міжнародної корпорації з питань законодавства у рамках Європейської патентної організації. Діяльність ЕРІ спря­мована, зокрема, на співпрацю у сфері підвищення кваліфікації фа­хівців з питань охорони промислової власності.

Членами ЕРІ є 5,5 тис. представників 18 європейських країн.

У 1995 році набрала чинності Європейська патентна конвенція, відповідно до якої заснована Євразійська патентна організація (ЄАПО). Мета, статус і напрямки діяльності ЄАПО описані в пара­графі 7 цього розділу.

З 1996 року функціонує створене в рамках Європейського Союзу Товариство товарних знаків (СТМ), метою якого є гармонізація на­ціональних законів країн ЄС з питань охорони знаків для товарів і послуг з метою встановлення правил для спрощення і полегшення процедури міжнародної реєстрації знаків для країн-учасниць.

Єдині правила складання заявки, проведення експертизи і реє­страції знаків, а також порядку сплати зборів діють на території всіх 15 країн-членів ЄС. Заявки на міжнародну реєстрацію товарних зна­ків за процедурою СТМ можуть бути подані до компетентного націо­нального відомства країни-учасниці з охорони промислової власності, до Відомства з гармонізації внутрішнього ринку (ОНМІ), розташова­ного в м. Аліканте (Іспанія), або Відомства з товарних знаків країн Бенілюксу.

На Африканському континенті діють:

1. Африканська організація інтелектуальної власності (ОАРІ),

створена відповідно до підписаної в 1977 році Бангійської угоди для франкомовних країн Центральної і Західної Африки. Станом на сі­чень 1998 року до складу ОАРІ входило 14 країн.

Відповідно до Угоди створене єдине патентне відомство, розташо­ване в м. Яунде (Камерун). Прийняте в рамках Угоди єдине для всіх країн-учасниць законодавство у сфері охорони промислової власності з багатьох положень близьке до відповідного законодавства Франції.

2. Африканська регіональна організація промислової власності
(АКІРО) створена у грудні 1976 року на Дипломатичній конференції
англомовних країн Африки в м. Лусака (Замбія). Угода про ство-
рення цієї Організації набрала чинності в лютому 1978 року. До груд-
ня 1985 року Організація функціонувала під назвою «Організація
промислової власності англомовних країн Африки».

У 1982 році Угоду було доповнено підписаним у м. Хараре Про­токолом про патенти і промислові зразки Організації. Протокол міс­тить шість статей, в яких закріплено основні принципи охорони винаходів і промислових зразків. Детальніші положення, що кон­кретизують статті Протоколу, містяться в Інструкції до нього. Обид­ва правових акти набрали чинності у квітні 1984 року.

Прийняття згаданого Протоколу завершило створення системи видачі патентів в англомовних країнах Африки, що є учасницями ARIPO (Ботсвана, Гамбія, Гана, Замбія, Зімбабве, Кенія, Малаві, Судан, Уганда).

У рамках ARIPO створено єдине Відомство промислової власнос­ті англомовних країн Африки з метою видачі патентів за єдиною процедурою і на основі єдиних для країн-учасниць вимог до заявок на винаходи.

Встановлена Протоколом система не передбачає видачі єдино­го для країн-учасниць патенту. Охоронні документи, що видаються цим Відомством, діють у країнах-учасницях як національні охорон­ні документи.

У країнах-учасницях ARIPO єдине законодавство у сфері охорони інтелектуальної власності відсутнє, тому патент, виданий Відомством цієї Організвції, отримує статус національного тільки після спеціаль­ного схвалення його відомством країни-учасниці, що здійснюється у вигляді мовчазної згоди після встановленого шестимісячного термі­ну, тобто якщо протягом цього періоду не надійшла відмова.

У країнах, що не мають власного законодавства з охорони про­мислової власності (Ботсвана, Гамбія, Гана, Кенія, Уганда), засто­совується режим реєстрації іноземного патенту.

4.7. Участь України у створенні та діяльності Міждержавної ради з питань охорони промислової власності країн Співдружності Незалежних Держав (СНД)

Україна є співзасновницею і активною учасницею Міждержавної ради з питань охорони промислової власності країн СНД (МДР). Пер­шу спробу створити міждержавну систему охорони промислової влас­ності було здійснено ще в рамках колишнього СРСР у жовтні 1991 року на зустрічі повноважних представників держав, що входили де складу СРСР.

Ситуація, яка склалася в державах-суб'єктах колишнього СРСР, зокрема в Україні, після розпаду СРСР у грудні 1991 року, перед­бачала невідкладну необхідність спільного пошуку розв'язання проб­лем, які виникли перед новими незалежними державами, а саме:

• безліч винаходів було створено спільними зусиллями наукових організацій і промислових підприємств різних республік, у зв'яз­ку з чим виникло питання врегулювання правовідносин, ще стосуються використання цих винаходів;

• патентно-інформаційний фонд колишнього СРСР залишився в Росії, що висунуло питання або про створення національних патентно-інформаційних фондів у держав — колишніх респуб­ліках СРСР, або про узгоджений механізм спільного користу­вання загальним фондом;

• безліч заявок на винаходи на момент розпаду СРСР перебували на розгляді у Всесоюзному науково-дослідному інституті па­тентної експертизи (ВНДІПЕ) Держпатенту СРСР, і виникла проблема визначення правового статусу цих заявок і продов­ження діловодства з них;

• країни-суб'єкти колишнього СРСР не мали власного національ­ного законодавства у сфері охорони промислової власності, а законодавча база СРСР фактично втратила чинність на тери­торії цих країн (крім Російської Федерації).

З метою подолання цієї ситуації представники країн-суб'єктів колишнього СРСР зробили перші кроки для створення міждержав­ної системи охорони промислової власності, яка замінила б ту, що діяла в СРСР. Так, у жовтні 1991 року на зустрічі повноважних пред­ставників держав, які входили до складу СРСР, було підписано Про­токол про наміри укласти Конвенцію з охорони промислової влас­ності. Через стислі терміни було вирішено підготувати і ввести в дію на період до прийняття Конвенції Тимчасову угоду про охорону про­мислової власності. У Мінську 27 грудня 1991 року її було підписано повноважними представниками шести незалежних держав — Біло­русі, Вірменії, Молдови, Росії, Таджикистану і України. Угода перед­бачала створення Міждержавної організації з охорони промислової власності, а також її органів — Адміністративної ради, Патентного відомства і Патентного суду.

Унаслідок ряду причин сформульовані в Тимчасовій угоді цілі й завдання реалізувати не вдалося. Однак ідею створення міждержав­ної системи охорони промислової власності на території колишнього СРСР не було знято з порядку денного. Завдяки спільним зусиллям було розроблено і прийнято Угоду про заходи щодо охорони промис­лової власності (МДР). Угоду було підписано 12 березня 1993 року главами урядів дев'яти країн СНД, а саме: Білорусі, Вірменії, Мол­дови, Казахстану, Киргизстану, Росії, Таджикистану, Узбекистану і України. У 1994 році до Угоди приєднався Азербайджан.

Уже на першому засіданні МДР у травні 1993 року в Москві було визначено мету створення такої форми взаємовигідної співпраці, яка б дала змогу:

• сформувати міждержавну систему правової охорони винаходів, промислових зразків, знаків для товарів і послуг;

• гармонізувати національні законодавства країн-учасниць МДР у сфері охорони промислової власності;

• розробити і погодити принципи створення довгострокової регіо­нальної угоди (конвенції) відкритого типу, яка сприяла б розвит­ку як національних систем охорони промислової власності країн-учасниць, так і їх взаємодії у розв'язанні спільних проблем.

На першому етапі створення міждержавної системи було вирі­шено обмежитися правовою охороною тільки винаходів як особ­ливого об'єкта промислової власності, що найбільш активно впли­ває на світовий рівень техніки, темпи науково-технічного прогресу.

Були створені робочі органи МДР — Секретаріат і робочі групи: інформації та автоматизації (при Держпатенті України), удоскона­лення і гармонізації національних законодавств у сфері охорони про­мислової власності (при Роспатенті).

Головою МДР був обраний голова Держпатенту України, якого у 1996 році переобрали на новий трирічний термін. У 1996 році було визначено, що Секретаріат МДР також створюється на базі патент­ного відомства країни, представник якої обраний Головою МДР.

За час існування МДР проведено вісім засідань Ради. Основні проб­леми, які розв'язувалися в рамках МДР:

• узгодження і прийняття головних принципів розроблення па­тентної конвенції країн СНД, створення Євразійської патентної організації;

• розроблення механізму надходження до патентних відомств пла­тежів і зборів, пов'язаних з наданням правової охорони об'єк­там промислової власності;

• розроблення і прийняття угоди про взаємне визнання пільг при сплаті зборів для учасників та інвалідів Великої Вітчизняної війни, учасників бойових дій на території інших держав, а та­кож сімей загиблих військовослужбовців;

• розроблення міждержавної угоди про взаємне забезпечення збе­реження міждержавних секретів у сфері промислової власності;

• розроблення основних технологічних аспектів виробництва спільного регіонального патентно-інформаційного продукту на оптичних дисках CD-ROM, включаючи склад, структуру і фор­мат подання даних;

• розроблення принципів розподілу затрат патентних відомств на виробництво регіональних CD-ROM, визначення частки затрат для кожного відомства;

• розроблення принципів організації міждержавного обміну ін­формацією на CD-ROM, зокрема умов реалізації регіональних дисків на внутрішньому і зовнішньому ринках;

• розроблення спільних заходів щодо підготовки фахівців з пи­тань охорони промислової власності;

• узгодження принципів взаємовідносин між МДР і ВОІВ.

Станом на грудень 1997 року до складу Міждержавної ради з пи­тань охорони промислової власності країн СНД входили такі дер­жави, як Азербайджанська Республіка, Республіка Вірменія, Рес­публіка Білорусь, Республіка Казахстан, Киргизька Республіка, Республіка Молдова, Російська Республіка, Республіка Таджики­стан, Республіка Узбекистан, Україна.

Відповідно до рішення Генеральної Асамблеї ВОІВ у 1995 році МДР отримала статус організації-спостерігача при ВОІВ.

4.8. Євразійська патентна конвенція, її мета і завдання. Євразійська патентна організація

Ситуація, що склалася до моменту прийняття Євразійської па­тентної конвенції, характеризувалася тим, що наприкінці 1991 — на початку 1992 року суверенні країни, що утворилися на території колишнього СРСР, ще не повною мірою усвідомили всі політичні та економічні наслідки отримання своєї незалежності.

Перехід країн СНД до умов ринкової економіки, зміна форм влас­ності і розвиток підприємництва невідкладно вимагали прийняття відповідних законодавчих норм, які могли б регулювати правовід­носини між суб'єктами власності, зокрема промислової.

На першому засіданні МДР були визначені головні принципи, які повинні бути покладені в основу патентної конвенції, а саме:

• створення міждержавної організації з питань охорони промис­лової власності, органами якої повинні стати Міждержавна ра­да і Міжнародне бюро;

• можливість різного рівня інтеграції в міждержавну організацію держав-учасниць Угоди;

• базування на нормах і процедурах таких міжнародних договорів, як Договір про патентну кооперацію (Договір РСТ), Мюнхенська і Люксембурзька конвенції, а також збереження можливості приєднання держав-учасниць до будь-якої з цих процедур;

• дотримання загальних вимог до патентоспроможності винахо­дів (новизна, винахідницький рівень, промислова придатність);

• дотримання принципу незалежності національних систем охо­рони промислової власності кожної з держав-учасниць;

• можливість приєднання до Конвенції будь-якої держави, заці­кавленої у підтримці співпраці у сфері охорони промислової влас­ності (принцип відкритості Конвенції);

• формування бюджету Міжнародної організації з урахуванням її власних коштів, зборів за подання заявок і проведення експер­тизи, вчинення інших юридично значущих дій;

• розподіл коштів від надходження щорічних зборів за підтримку чинності міждержавних патентів між усіма державами-учас-ницями згідно з встановленою пропорцією.

Не всі схвалені на першому засіданні МДР принципи було покла­дено в основу розроблення Євразійської патентної конвенції, проект якої був одноголосно прийнятий на другому засіданні МДР у вересні 1993 року в Ужгороді. Найважливішою особливістю Конвенції є те, що держави-учасниці зберігають повний суверенітет у розвитку націо­нальних систем правової охорони винаходів. Конвенція не обмежує права будь-якої держави-учасниці видавати національний патент, а також не перешкоджає державі-учасниці брати участь в інших між­народних організаціях, розвивати різні форми співпраці у сфері охо­рони промислової власності.

Слід враховувати, що назва «Євразійська» стосовно патентної організації і Конвенції не передбачає якоїсь політичної незалежності і має на меті підкреслити суто територіальний (регіональний) ха­рактер угоди.

Офіційне підписання Євразійської патентної конвенції відбулося у вересні 1994 року в Москві на засіданні Ради Глав Урядів країн СНД. Конвенцію підписали Голови Урядів Азербайджану, Білорусі, Вірменії, Грузії, Казахстану, Киргизстану, Молдови, Росії, Таджи-

кистану та України. Після ратифікації Конвенції парламентами країн, що її підписали, і передачі ратифікаційних документів до ВОІВ вона набрала чинності на територіях цих країн.

Основною метою створення Євразійської патентної конвенції, як це продекларовано в її преамбулі, є зміцнення співпраці у сфері охо­рони прав на винаходи і створення міждержавної (регіональної) сис­теми отримання правової охорони на основі єдиного патенту, який діє на території держав-учасниць. Конвенція є спеціальною угодою, що відповідає ст. 19 Паризької конвенції з охорони промислової влас­ності і ст. 45(1) Договору про патентну кооперацію (Договір РСТ).

Держави-учасниці Конвенції зберігають повний суверенітет у роз­витку національних систем охорони винаходів, можуть видавати національні патенти, брати участь у будь-якій іншій міжнародній організації, розвивати різні форми співпраці у сфері охорони про­мислової власності. Умови патентоспроможності винаходів, обсяг їх правової охорони відповідають загальноприйнятим у світовій прак­тиці нормам.

Відповідно до Євразійської патентної конвенції створена Євразій­ська патентна організація (ЄАПО), що виконує адміністративні функ­ції, пов'язані з діяльністю цієї організації і видачею євразійських патентів на винаходи. Органами ЄАПО є Адміністративна рада і Єв­разійське патентне відомство (ЄАПВ).

Кожна з держав-учасниць Конвенції представлена в Адміністра­тивній раді та має один вирішальний голос. Рішення приймаються більшістю голосів, за винятком випадків, коли Конвенцією перед­бачене прийняття рішення одноголосне або більшістю голосів у дві третини. Керівні органи ЄАПО знаходяться у Москві.

Євразійська патентна конвенція набрала чинності у серпні 1995 року і станом на грудень 1997 року діє на території таких країн СНД: Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Молдо­ва, Росія, Таджикистан і Туркменістан. В Україні ця Конвенція не ратифікована.

4.9. Багатосторонні і двостороння міжнародна співпраця у сфері охорони інтелектуальної власності

У 1993 році в рамках двосторонньої співпраці були підписані договори про співпрацю у сфері охорони промислової власності між

Урядом України та Урядами Російської Федерації та Республіки Білорусь. Ці договори дали змогу значно спростити і прискорити процедуру отримання охоронних документів громадянами країн-учасниць, зокрема, забезпечується можливість подання заявки на отримання охоронних документів безпосередньо до патентного ві­домства іншої країни-учасниці.

У 1998 році у Києві підписана Угода між Кабінетом Міністрів України і Урядом Республіки Узбекистан про співпрацю у сфері охо­рони прав інтелектуальної власності. У стадії підготовки перебуває аналогічна угода між урядами України і Киргизстану.

Держпатентом України підписані двосторонні угоди про співпра­цю у сфері охорони промислової власності з національними патент­ними відомствами Німеччини, Угорщини, Польщі і Болгарії.

24 серпня 1993 року держави-члени СНД підписали Угоду про співпрацю у сфері охорони авторського права і суміжних прав. Від­повідно до цієї Угоди держави-учасниці погодилися забезпечувати на своїх територіях взаємну охорону авторських і суміжних прав на рівні вимог Всесвітньої конвенції про авторське право в редакції 1952 року, проводити боротьбу з незаконним використанням об'єк­тів авторського права і суміжних прав. Крім того, держави-учасниці зобов'язалися вжити необхідних заходів для розроблення і прий­няття в своїх країнах законів, що забезпечують охорону авторського права і суміжних прав на рівні вимог Бернської конвенції про охо­рону літературних і художніх творів, Римської конвенції про охоро­ну прав виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення, а також Женевської конвенції про охорону інтересів виробників фоно­грам від незаконного відтворення їх фонограм.

Ця Угода набрала чинності б травня 1995 року. Україна ратифікувала Угоду 27 січня 1995 року.

Україна активно співпрацює з Європейським Союзом (ЄС). У 1995 році набрали чинності Угода про партнерство і співпрацю між ЄС та Україною, один з розділів якої регулює правовідносини у сфері охорони інтелектуальної власності, а також Тимчасову угоду між Україною та ЄС про торгівлю і питання, пов'язані з торгівлею.

Органічною частиною міжнародної охорони у сфері авторського права і суміжних прав є директиви Європейського товариства, поло­ження яких істотно впливають на розробку нових міжнародних до­говорів, національних законодавчих актів на різних континентах.

Директива Ради Європейського товариства від 14 травня 1991 року № 91/250 «Про юридичний захист

комп'ютерних програм» набрала чинності 1 січня 1993 року. Вона спрямована на уніфікацію охорони комп'ютерних програм, визначення критерію надання охо­рони (результат інтелектуальної творчості).

Копіювання, будь-яке інше публічне розповсюдження оригіналу або копії комп'ютерної програми можливе з дозволу правовласни-ка. Чітко визначені випадки вільного використання комп'ютерних програм (відтворення одного примірника, а також адаптація ком­п'ютерної програми правовласником для використання на певному комп'ютері відповідно до його призначення або для архівних цілей чи для заміни законно придбаного примірника комп'ютерної прог­рами у разі його втрати, пошкодження або непридатності).

Директива Ради Європейського товариства від 27 вересня 1993 року № 93/83 «Про координацію деяких положень авторського пра­ва і суміжних прав, застосованих до радіомовлення через супутники і до ретрансляції по кабельному мовленню» набула чинності з 1 січ­ня 1995 року. В основу цієї Директиви щодо передачі в ефір через супутник і ретрансляції по кабелю покладено принцип передачі че­рез супутник здійснюється тільки в державі-учасниці, в яку сигнали — носії програми вводяться під контролем і відповідальністю органі­зації ефірного мовлення в безперервному ланцюжку передачі, що направляється на супутник і повертається на землю.

Директива передбачає обов'язкову охорону передачі в ефір через супутник з тим, щоб прогалини в охороні, які існували ще в тій чи іншій державі-члені, не могли більше використовуватися на шкоду власника прав. У сфері кабельних передач Директива передбачає необ­хідність для розповсюджувача отримувати дозвіл володільця прав.

У зв'язку з тим, що відмінності між термінами охорони можуть перешкоджати вільному переміщенню товарів, наданню послуг, а також порушувати умови конкуренції, була прийнята Директива Європейського товариства від 29 жовтня 1993 року № 93/98 «Про узгодження термінів захисту авторського права і окремих суміжних з ним прав». Згідно з Директивою авторам надано термін охорони —

70 років після смерті. Що ж до артистів-виконавців, то термін охо­рони їх прав обчислюється 50 роками після дати виконання або піс­ля дати першого законного публічного повідомлення. Права вироб­ників фонограм і відеограм захищаються протягом 50 років з дати фіксації або дати першого законного публічного повідомлення фоно­грами або відеограми. Права організацій ефірного мовлення вичер­пуються 50 роками після першого виходу передачі в ефір.

Зазначені терміни застосовуються до всіх творів, які на момент набрання Директивою чинності ще є охороноспроможними хоч би в одній державі-члені згідно з національним законодавством.

Директива визначає, що режисер-постановник кінематографіч­ного або аудіовізуального твору є автором або одним з авторів.

Директива уніфікує охорону посмертних видань, критичних і нау­кових видань, фотографій.

Чотири роки знадобилося для підготовки Директиви Європей­ського парламенту і Ради Європейського Союзу від 11 березня 1996 року № 96/9 «Про юридичний захист баз даних». У Директиві ви­значено поняття «база даних». її положення торкаються не тільки електронні бази даних, а й бази даних на паперовій основі.

Згідно з положеннями Директиви охороні авторських прав під­лягають: структура баз даних як результат інтелектуальної творчості, їх вибір і розташування. Охорона не поширюється на зміст баз даних.

Для того, щоб конкурент не міг неправомірно привласнити ре­зультати творчої праці і капіталовкладень виробника баз даних, Директива визнає за ним право забороняти виймання і повторне використання частково або повністю вмісту бази даних. Виймання спрямоване на перенесення на іншу основу, а повторне викорис­тання — на всі види надання в розпорядження публіки.

Виробники баз даних можуть включати в них літературні, му­зичні або інші твори, що охороняються авторським правом, тільки за умови дозволу автора або його правонаступників.

Питання охорони інтелектуальної власності дістали своє відоб­раження в Угодах про торговельні відносини між Україною і Швей­царською Конфедерацією, Україною і Сполученими Штатами Аме­рики (1992 p.), у Договорі між Урядом України та Урядом США про співпрацю у сфері науки і технологій (1996р.), а також в Угоді між

Україною і Сполученими Штатами Америки про співпрацю в дослі­дженні та використанні космічного простору в мирних цілях (1996 p.).

Важливим напрямом діяльності Держпатенту, ДААСПу України є співпраця із структурами Європейського Союзу. Представники Держ­патенту і ДААСПу відповідно до Указу Президента України увійшли до складу Ради і Комітету з питань співпраці між Україною і ЄС.

У рамках програм ВОІВ, Європейського патентного відомства і TACIS українські фахівці беруть участь у семінарах, конференціях, виїжджають на стажування до патентних відомств країн-членів ЄС.

У 1999-2000 pp. в Україні була реалізована Програма TACIS «Інтелектуальна власність» у сфері авторського права і суміжних прав. Представники Держпатенту і ДААСПу України беруть участь у роботі міжурядових структур, діяльність яких пов'язана з питан­нями охорони інтелектуальної власності: Українсько-Канадської міжурядової комісії з питань економічної співпраці, Українсько-Аме­риканської міждержавної комісії («Кучма-Гор») і діючого в рамках цієї комісії Українсько-Американського комітету з питань торгівлі та інвестицій. Міжурядової українсько-американської спільної комі­сії із сприяння розвитку торгівлі та інвестиціям, Міжурядової україн­сько-болгарської комісії з питань торговельно-економічної співпра­ці, робочих груп з лібералізації умов взаємної торгівлі між Україною і Республікою Польща, між Україною і Словацькою Республікою.

Держпатентом України налагоджені ділові контакти з націо­нальними патентними відомствами США, Німеччини, Австрії, Ве­ликобританії, Нідерландів, Франції, Чехії, Словаччини, Швейцарії, Югославії, Хорватії і ряду інших країн, ДААСПом України — з ав­торсько-правовими товариствами Німеччини, США, Франції, Греції та інших країн.

4.10. Міжнародна співпраця у створенні, удосконаленні та розвитку національної законодавчо-нормативної бази у сфері охорони інтелектуальної власності в Україні

При створенні національного законодавства з охорони інтелек­туальної власності в Україні було висунуто завдання максималь­но врахувати багаторічну практику і досвід патентних відомств, авторсько-правових товариств промислово розвинених країн. Так, проекти перших законодавчих актів у цій сфері — Тимчасового по­ложення про правову охорону об'єктів промислової власності і ра­ціоналізаторських пропозицій в Україні (1992 p.), Закону України «Про авторське право і суміжні права» (1993 р.) пройшли експер­тизу в БОЇВ і ЄПО і дістали позитивну оцінку.

Загальновизнані міжнародні норми були враховані під час розроб­ки законів України про охорону прав на такі об'єкти промислової власності, як винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, сорти рослин, топографії інтегральних мікросхем.

Угодою про торгові відносини між Україною та Європейським Союзом передбачено, що національна система охорони інтелектуаль­ної власності в нашій державі протягом найближчих років повинна вийти на рівень відповідних систем промислово розвинених країн.

Забезпечення в Україні сприятливих умов для створення і вико­ристання об'єктів інтелектуальної власності, результатів наукових досліджень як вітчизняними, так і зарубіжними підприємцями ви­магає подальшого розвитку законодавчо-нормативної бази. Потре­бують змін і доповнень окремі положення Цивільного, Адміністра­тивного і Карного кодексів України, антимонопольного, податкового і митного законодавств, що стосуються охорони цієї форми власнос­ті. Ці зміни і доповнення повинні враховувати необхідність гармо­нізації чинних законів з вимогами міжнародних угод і договорів, учасницею яких є Україна, а також з вимогами ВТО (Угода TRIPS), до яких планує приєднатися Україна.

Україна активно співпрацює з ВОІВ у напрямі розробки, вдос­коналення і запровадження гармонізованих вимог про надання пра­вової охорони об'єктам промислової власності, авторського права і суміжних прав, які повинні бути враховані в національному зако­нодавстві держав-членів ВОІВ.

Договір про закони про товарні знаки (ДоговірТЬТ) став першим міжнародним актом у сфері охорони промислової власності, у під­готовці якого Україна брала активну участь. Зокрема, представник України входив до складу Комітету експертів з розробки проекту Договору і неодноразово головував на засіданнях Комітету. Україна була також представлена на Дипломатичній конференції, за резуль­татами якої в 1994 році Договір TLT був підписаний.

Представники Держпатенту України беруть активну участь у під­готовці Договору про закони відносно патентів (Договір PLT), пред­ставники ДААСПу України — з питань забезпечення прав виконав­ців щодо аудіовізуальних виконань, можливої системи спеціальної охорони баз даних, а також забезпечення прав організацій мовлен­ня, розповсюджувачів кабельних програм.

4.11. Участь України в міжнародній співпраці з питань стандартизації у сфері охорони промислової власності

Особливе значення має міжнародна співпраця в питаннях кла­сифікації і стандартизації патентної інформації та документації. У промислово розвинених країнах діє чітко налагоджена система між­народних, національних і галузевих стандартів, що забезпечують належний технічний рівень, якість і конкурентоспроможність то­варів, що виробляються, і послуг. Це повною мірою стосується між­народної системи охорони об'єктів промислової власності, зокрема патентної інформації і документації. Координацію діяльності із стан­дартизації у цій сфері здійснює ВОІВ у таких основних напрямах:

• ідентифікація, відбір, пошук бібліографічних даних про об'єкти промислової власності;

■ традиційні носії інформації (паперові, мікроплівка, мікрофіші);

• публікація офіційних документів;

• індексація, класифікація і кодування документів;

■ застосування інформативних назв і рефератів патентних доку­ментів;

• пошук патентних документів і патентно-асоційованої літера­тури, достатньої для визначення охороноспроможності або мож­ливості реєстрації об'єктів промислової власності, що стано­вить предмет заявки.

Загальні основи міжнародної класифікації об'єктів промислової власності встановлені такими міжнародними угодами, як Страсбур­зька угода про Міжнародну патентну класифікацію (1971 p.), Ніц­цька угода про Міжнародну класифікацію товарів і послуг (1957р.), Віденська угода про запровадження Міжнародної класифікації зо­бражальних елементів знаків (1973 p.), Локарнська угода про запро­вадження Міжнародної класифікації промислових зразків (1968 p.).

Держпатент України регулярно отримує, обробляє і доводить до відома користувачів «Довідник з інформації і документації з питань промислової власності», що видається ВОІВ і містить нові стандар­ти, а також зміни і доповнення до діючих стандартів ВОІВ.

У 1995 році ВОІВ затвердила «Принципи переходу до електронних носіїв інформації для обміну патентними документами». Цим доку­ментом передбачено, що починаючи з 2000 року безоплатний обмін опублікованими патентними документами (описами винаходів) здійс­нюватиметься тільки на оптичних носіях інформації (CD-ROM). У зв'язку з цим Держпатент України розпочав підготовку до переходу для публікації національних патентних документів на CD-ROM.

З урахуванням широкого використання CD-ROM видано стан­дарт ВОІВ ST. 40, що містить рекомендації з виготовлення CD-ROM. Стандарт ВОІВ ST. 32 дає рекомендації з розмітки патентних доку­ментів. Стандартом ВОІВ ST. 50 визначено оптимальну структуру і склад відомостей про користування, зміни і доповнення до патент­ної інформації на титульних аркушах, а також у патентних бюлет-нях на CD-ROM.

Проводиться підготовка до приєднання України до таких багато­сторонніх міжнародних угод, як Страсбурзька угода про Міжнарод­ну патентну класифікацію, Ніццька угода про Міжнародну класи­фікацію товарів і послуг для реєстрації знаків, Локарнська угода про запровадження Міжнародної класифікації промислових зразків, Ві­денська угода про запровадження Міжнародної класифікації зобра­жальних елементів знаків.

4.12. Міжнародна співпраця у створенні та вдосконаленні національного патентно-інформаційного фонду та довідково-пошукового апарату

Міжнародна співпраця відіграє важливу роль у питаннях форму­вання і поповнення національного патентно-інформаційного фонду та вдосконалення довідково-пошукового апарату. Держпатентом України налагоджено регулярний обмін патентною документацією з патентними відомствами 36 країн і трьома міжнародними орга­нізаціями з охорони промислової власності. Це забезпечує регулярне надходження і поповнення інформації про сучасний рівень техніки.

З метою забезпечення доступу до користувачів первинних джерел патентної інформації в міжнародному масштабі в рамках угоди між ВОІВ та Австрією в 1972 році було створено розташований у Відні Міжнародний центр патентної документації (МЦПД). В автомати­зованому банку Центру зберігаються найважливіші бібліографічні відомості про патентні документи: назви винаходів, їх класифіка­ційні позначення, дати, прізвища заявників і номери.

МЦПД обробляє і реєструє бібліографічні дані, що надходять більш як із 45 країн світу і Міжнародного бюро ВОІВ, і надає їх державним установам та приватним особам. Для того щоб користувачам не до­водилося кожний раз звертатися до великого масиву офіційних бю­летенів національних патентних відомств багатьох країн, у щотиж­невому патентному бюлетені МЦПД публікується всесвітній перелік нових патентів.

Важливою формою міжнародної співпраці у сфері патентного по­шуку є діяльність міжнародних пошукових органів. Таким органом може стати національне патентне відомство або міжурядова орга­нізація, до функцій яких належить розгляд заявок на винаходи. Усі міжнародні пошукові органи повинні керуватися у своїй роботі вимо­гами, розробленими Міжнародним бюро ВОІВ за участю зацікавле­них патентних відомств.

Міжнародні пошукові органи повинні задовольняти таким умовам:

• наявність не менше ніж 100 експертів у сфері патентного пошуку та експертизи, які спеціалізуються в різних галузях техніки;

• експерти повинні мати можливість використовувати патентну і непатентну літературу, що видається англійською, німецькою і французькою мовами;

• наявність систематизованої для цілей проведення пошуку па­тентної і непатентної документації в обсязі, достатньому для забезпечення необхідних ширини і глибини патентного пошуку.

Договором РСТ встановлений мінімум документації, яку зобо­в'язані використовувати міжнародні пошукові органи.

Нині міжнародними пошуковими органами, яким ВОІВ надала право здійснювати міжнародний пошук, є патентні відомства Авст­рії, Австралії, Іспанії, Китаю, Російської Федерації, США, Швеції, Японії, а також Європейське патентне відомство (Міжнародний по­шуковий центр у Гаазі, Нідерланди).

Що стосується патентно-інформаційного фонду України, то знач на його частина формується на основі безоплатного міжнародно­го обміну, а також у рамках надання технічної допомоги з бок\ міжнародних організацій і патентних відомств найбільш розви­нених країн. Повні описи винаходів передаються переважно нг CD-ROM.

У рамках проекту ICON Європейської патентної організації Держ­патент України отримує повні описи винаходів до європейських за­явок і патентів на дисках CD-ROM.

З метою розширення використання патентної інформації, голов­ним чином малими і середніми підприємствами, ЄПВ, а також па­тентні відомства США і Японії дещо змінили свою тактику у сфері поширення цієї інформації, прагнучи зробити свої патентно-інфор­маційні продукти дешевими і зручними для користування. Так, ві­домство з патентних і товарних знаків США надає доступ для корис­тування 20-річним масивом рефератів патентів через INTERNET. Патентне відомство Японії створює тематичні електронні бібліотеки на базі CD-ROM.

Передбачається використання INTERNET і створення в цій ме­режі власної інформаційної сторінки Держпатенту України для опе­ративного обміну з національними патентними відомствами інших країн і надання широкому колу користувачів загальної інформації про діяльність Держпатенту, про основи законодавства України у сфері охорони інтелектуальної власності, методичних рекомендацій, різних повідомлень. При цьому Держпатент України матиме мож­ливість оперативно отримувати аналогічну інформацію від міжна­родних. Патентних відомств і фірм.

4.13. Участь України в міжнародних програмах підготовки і підвищення кваліфікації фахівців з охорони інтелектуальної власності

Навчання, підготовка і підвищення кваліфікації національних кадрів фахівців у сфері охорони інтелектуальної власності значною мірою здійснюється завдяки допомозі ВОІВ, Європейського патент­ного відомства (ЄПВ), ЮНЕСКО, а також у рамках двосторонньої співпраці з національними патентними відомствами, авторсько-пра­вовими товариствами інших країн.

Особливо важливими в цьому відношенні є діюча в рамках Євро­пейського Союзу програма TACIS (Техічна допомога країнам Спів­дружності Незалежних Держав) і проект ICON, що фінансується Єв­ропейською патентною організацією.

Міжнародна співпраця у сфері підготовки і підвищення квалі­фікації фахівців здійснюється в таких формах, як організація і про­ведення міжнародних та регіональних тематичних семінарів, нау­ково-практичних конференцій, симпозіумів, зарубіжне стажування фахівців, цільові закордонні відрядження фахівців з метою озна­йомлення з практикою вирішення конкретних питань охорони інте­лектуальної власності.

За своєю тематикою заходи щодо підвищення кваліфікації фа­хівців мають такі напрями:

• правові питання охорони інтелектуальної власності;

• методологія і практика проведення патентної експертизи;

• мовна підготовка (поглиблення знання іноземних мов);

• автоматизація і комп'ютеризація патентного пошуку та діло­водства за заявами;

• обробка і використання патентної інформації і патентно-асо­ційованої літератури;

• практика досудового і судового вирішення спірних питань, що виникають між суб'єктами правовідносин у сфері використання інтелектуальної власності.

У рамках згаданих програм міжнародної співпраці в період 1994-1997 pp. різними формами підвищення кваліфікації було охоплено велику кількість фахівців Держпатенту, ДААСПу України, Науко­во-дослідного центру патентної експертизи (НДЦПЕ), представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених), суддів та інших фахівців. ЄПВ профінансувало проведення двох курсів мов­ної підготовки для Держпатенту і НДЦПЕ.

З участю Держпатенту і ДААСПу України у Києві було проведено одинадцять міжнародних семінарів, у тому числі шість разом з ВОІВ і ЄПВ.

4.14. Участь неурядових і громадських організацій України в міжнародній співпраці у сфері охорони інтелектуальної власності

Однією з форм міжнародної співпраці у сфері охорони інтелек­туальної власності є обмін досвідом діяльності неурядових і громад­ських організацій, пов'язаних із створенням, охороною та викорис­танням об'єктів цієї форми власності.

Заснована у 1968 році Міжнародна федерація винахідницьких асоціацій (IFIA), членами якої є представники громадських органі­зацій понад ста країн, у тому числі й України, представляє спільні інтереси об'єднань винахідників країн-учасниць. Основними напря­мами діяльності IFIA є публікація реферативних збірників, довід­ників, інформаційних листків, методичних посібників, організація конференцій, семінарів, зустрічей експертних груп, лекцій, навчаль­них курсів (зокрема для країн, що розвиваються), проведення кон­курсів винаходів і винахідників, надання консультативної допомоги винахідникам, налагодження ділових контактів між об'єднаннями винахідників різних країн. Штаб-квартира IFIA знаходиться в Женеві.

Міжнародна асоціація з охорони промислової власності (АІРРІ) в різних формах і під різними назвами функціонує понад 90 років. Статут АІРРІ в його сучасному вигляді був прийнятий у 1986 році. Основними напрямами діяльності АІРРІ є:

• сприяння усвідомленню необхідності забезпечення міжнародної охорони об'єктів промислової власності;

• вивчення і порівняльний аналіз національних патентних зако­нодавств різних країн і нових законопроектів, підготовка про­позицій щодо удосконалення і гармонізації законів;

• робота в напрямі розвитку, розширення і вдосконалення між­народних угод з питань охорони промислової власності;

• публікація і поширення інформації, що стосується діяльності АІРРІ;

• організація конгресів, конференцій, симпозіумів і зустрічей з питань охорони промислової власності.

У 1996 році була заснована і почала функціонувати Українська група АІРРІ, яка бере активну участь в організації та здійсненні за­ходів у рамках цієї асоціації.

В Україні створена Всеукраїнська асоціація представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених), яка на­лагодила контакти з Міжнародною федерацією патентних повірених (FICPI) з метою вступу до цієї федерації.

Визначаються можливі напрями співпраці з Ліцензійним това­риством (LES) і Міжнародною асоціацією власників товарних зна­ків (INTA).

Налагоджено ділові контакти з Міжнародною конфедерацією товариств авторів і композиторів (SIZAC), членом якої є ДААСП України, Міжнародною федерацією виробників фонограм (IFPI).

4.15. Співпраця з Всесвітньою торговельною організацією

Проблеми правової охорони інтелектуальної власності взаємо­пов'язані з процесами подолання кризових явищ в економіці Ук­раїни та інтеграції в світову економіку — вступом до Всесвітньої тор­говельної організації (ВТО).

Основи створення цивілізованої системи світової торгівлі були закладені у 1948 році, коли на Женевській конференції 23 країни підписали Генеральну угоду по тарифах і торгівлі (ГАТТ). Цілями Угоди були розроблення і узгодження принципів створення норма­тивно-правової бази для лібералізації міжнародних торговельних відносин.

Багаторічні переговори і консультації в рамках ГАТТ (зокрема так званий «Уругвайський раунд») завершилися конференцією в Марра-кеше (Марокко) в 1993 році, на якій було вирішено створити Всесвіт­ню торговельну організацію. Ця організація є механізмом реалізації комплексу міжнародних договорів, підписаних державами-учасни-цями ГАТТ. Членами ВТО автоматично стали всі держави-учасниці ГАТТ станом на 1 грудня 1994 року. Нині членами ВТО є понад 130 країн, на які припадає близько 90 % обсягу світової торгівлі.

Уругвайський раунд завершився не тільки знищенням тарифів і новим етапом у загальній ліберизації виходу країн-учасниць на сві­тові ринки, а й залученням до системи ГАТТ нових секторів: торгівлі послугами, сільгосппродукцією, ринку урядових контрактів, ринку інтелектуальної власності.