МВС України

Харківський національний університет внутрішніх справ

Кафедра кримінального права і кримінології

Навчально-науковий інститут права, економіки та соціології

“Затверджую”

Начальник кафедри кримінального права

і кримінології  ХНУВС

підполковник міліції

________________________ Блага А.Б.

протокол №__________

від “____”____________ 200__ р.

ЛЕКЦІЯ

Дисципліна: КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО

Тема: Закон про кримінальну відповідальність

Частина 2

Розробив

заступник начальника кафедри,

м-р міліції

__________ Ю.А. Вапсва

м. Харків

2006 р.


Тема
: Закон про кримінальну відповідальність
Навчальні та виховні цілі
: сформувати в курсантів уявлення про принципи дії закону про кримінальну відповідальність у часі та просторі, зокрема, час набрання чинності закону, поняття часу вчинення злочину, зворотна дія закону про кримінальну відповідальність, зміст територіального, громадянства, універсального та реального принципів чинності закону про кримінальну відповідальність у просторі.
Години:
2 години

Навчальні питання (згідно навчального планові):

1.                 Порядок набрання та втрати чинності законом про кримінальну відповідальність.

2.                 Дія закону про кримінальну відповідальність у часі. Зворотна дія закону.

3.                 Зміст принципів чинності закону про кримінальну відповідальність у просторі.

4.                 Видача особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину, та особи, яка засуджена у вчиненні злочину.

Навчально-методичне забезпечення:

Література:

1.                 Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; за ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Київ-Харків: Юрінком Інтер – Право, 2002. – 414с.;

2.                 Брайнин Я.М. Уголовный закон и его применение. - М.,1967.

3.                Дурманов Н.Д. Советский уголовный закон. - М., 1967.

4.                Ковалев М.И. Советское уголовное право: Курс лекций. - Выпуск 2. Советский уголовный закон. - Свердловск, 1974.

5.                Осипов П.П. Теоретические основы построения и применения уголовно-правовых санкций. -  Л. ,1976.

6.                Шляпочников С. Толкование уголовного закона. - М.,1960.

7.                 Блум М.И. Тилле А.А. Обратная сила закона. - М., 1969.

8.                 Бойцов И. Действие уголовного закона во времени и пространстве. - СПб. - 1995.

9.                 Тилле А.А. Время, пространство, закон. М.: Юридическая литература, 1965.

10.            Блум М.И. Действие советского уголовного закона в пространстве. - Рига, 1974.
Нормативні акти й судова практика:

1.                 Конституція України;

2.                 Кримінальній кодекс України.


Тема
: Закон про кримінальну відповідальність.
Відповідно до ч.2 ст. 4 КК злочинність і караність діяння визначається законом про кримінальну відповідальність, що діяв на момент здійснення злочину. Часом здійснення злочину визнається час здійснення особою передбаченого законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності (ч.3 ст. 4 КК). Мається на увазі наявність ознаки об'єктивної сторони складу злочину (суспільно небезпечного діяння у формі дії або бездіяльності. Тобто особа дією або бездіяльністю вчиняє злочин або починає реалізовувати свій злочинний намір. Цей момент і варто вважати часом здійснення злочину.

Перш ніж закон про кримінальну відповідальність набере чинності проходить кілька етапів. Насамперед, спочатку розробляється законопроект, потім він розглядається в профільному комітеті Верховної Ради, після чого передається для голосування у Верховну Раду, у якій воно проходить у трьох читаннях, у випадку прийняття підписується головою Верховної Ради. А потім передається на підпис Президентові України, що його або підписує в 15-денний термін або вітує, якщо не згодний з  його окремими положеннями. Якщо закон про кримінальну відповідальність підписується президентом України, то його необхідно обнародувати у встановленому законом порядку.

Згідно ч.1 ст. 4 КК закон про кримінальну відповідальність набирає сили через десять днів із дня його офіційного обнародування, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування. Звідси випливає, що закон про кримінальну відповідальність може набрати сили з дня його опублікування в офіційному виданні або з дня, зазначеного в самому законі, але після опублікування.

Відповідно до Указу президента України від 10.06.97 «Про порядок офіційного обнародування нормативно-правових актів і вступ їх у силу»  і регламентом Верховної Ради офіційними виданнями є «Офіційний  вісник України», «Вісник Верховної Ради України», газети “Урядовий кур'єр” і “Голос України”. Після опублікування закону про кримінальну відповідальність він включається в єдиний державний реєстр нормативних актів із указівкою привласненого йому реєстраційного коду.

Однак можуть мати місце випадки, коли під час здійснення злочину діяв один закон про кримінальну відповідальність, а на час виявлення і розслідування інший, наприклад,  з першого вересня 2001 р. діє новий КК України. Ст. 58 Конституції України закріплює положення про те, що закон зворотної сили не має. Тобто загальне правило говорить, що закон, який вступив у силу діє наперед у часі.

Однак у при наявності певних умов закон про кримінальну відповідальність може мати зворотну силу. Зворотна сила закону про кримінальну відповідальність – це поширення положень знов прийнятого закону на суспільно небезпечне діяння, скоєне до його прийняття. Відповідно до ч.1 ст. 5 КК закон про кримінальну відповідальність, що усуває злочинність діяння або пом'якшує кримінальну відповідальність, має зворотну силу в часі, тобто поширюється на осіб, що скоїли відповідні діяння до вступу такого закону в силу, у тому числі на осіб, що відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість. Звідси можна виділити дві умови, при яких закон має зворотну силу:

1)                знов прийнятий закон усуває (декриміналізує) злочинність діяння (наприклад, у діючому КК не передбачена кримінальна відповідальність за образу і наклеп, на відміну від КК у редакції 1960р.),

2)                знову прийнятий закон зм'якшує кримінальну відповідальність:

а) якщо знижено мінімальну межу покарання санкції статті,

б) якщо знижено максимальну межу покарання санкції статті,

в) якщо знижено як мінімальний, так і максимальний межі покарання санкції статті,

г) у санкцію статті введене альтернативне основне покарання, але більш м'яке,

д) виключено із санкції додаткове покарання або з розряду обов'язкових покарань його перевели в розряд факультативних і т.п.

Чинність закону про кримінальну відповідальність у просторі визначається наступними принципами:1) територіальним, 2) громадянства, 3) універсальним, 4) реальним.

Територіальний принцип закріплений у ч.1 ст. 6 КК: особи, що вчинили злочин на території України, підлягають кримінальній відповідальності по діючому Кодексу. Ознаки територіального принципу:

1)                злочин вчинюється на території України.

Територіальний принцип випливає із суверенітету України, влада якої поширюється на всю її територію, тобто на всій території країни  діє верховенство закону про кримінальну відповідальність, а значить людина, що скоїла злочин, повинна нести відповідальність на його підставі.

Згідно ч.2 ст. 6 КК злочин визнається вчиненим на території України, якщо його було почато, продовжено, закінчено або припинено на території України. Тобто особа, що вчинила хоча б частину злочинного діяння на території України, підлягає кримінальній відповідальності на підставі вітчизняного законодавства. Під територією України розуміється лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, що визначають межі території України - суші, вод, надр, повітряного простору (Закон України «Про державний кордон України» від 4 листопаду 1991р.).

До території України відносяться:

1)                суша в межах державного кордону (материкова частина й острови, а також анклави (Калінінградська область у Російській федерації) – частина території держави, що не має загальних границь з основною територією країни,

2)                внутрішні води, до яких відносяться морські води, води портів, заток, бухт, лиманів, проток, води рік, озер і інших водойм,

3)                прибережні територіальні води -  12 морських миль від  точки найбільшого відливу,

4)                надра в межах державного кордону – частина земної кори, що знаходиться нижче ґрунту і дна водойм,

5)                повітряний простір у межах державного кордону на висоту 100-110 км (вище знаходиться космічний простір, що має міжнародно-правовий режим),

6)                військові кораблі і літаки де б вони ні знаходилися,

7)                цивільні кораблі і літаки, якщо вони знаходяться у відкритому морському або повітряному просторі.

Якщо цивільні кораблі і літаки знаходяться в територіальному просторі іншої країни, то в даній ситуації питання юрисдикції держав у цій сфері регулюється Женевською Конвенцією ООН «Про територіальне море і прилягаючу зону» 1958 р., Токійською Конвенцією ООН «Про злочини і деякі інші дії, вчинені на борту повітряного судна» 1963 р., Конвенцією ООН «Про морське право»  1982 р., а також двосторонніми угодами між країнами.

Відповідно до п.1 ст. 27 Конвенції ООН «Про морське право»  і  п.1 ст. 19 Конвенції ООН «Про територіальне море і прилягаючу зону» кримінальна юрисдикція не поширюється на борт іноземного судна, що знаходиться в територіальних водах, для арешту якої-небудь особи або розслідування в зв'язку зі злочином, скоєному на борту судна під час його переходу, за винятком випадків, коли:

1)                наслідку злочину поширюються на прибережну зону,

2)                злочин порушує спокій у країні або добрий порядок у територіальному морі,

3)                капітан судна, дипломатичний агент, або консульська посадова особа країни прапора звернеться до місцевої влади з проханням про надання допомоги.

На повітряні судна, що знаходиться в територіальному повітряному просторі іншої країни, поширюється Токійська Конвенція ООН «Про злочини і деякі інші дії, вчинені на борту повітряного судна». Повітряне судно знаходиться в польоті з моменту включення двигуна з метою злету і до моменту закінчення пробігу при посадці. Дана Конвенція ООН крім юрисдикції країни реєстрації повітряного судна, допускає юрисдикцію іншої країни в тому випадку, якщо:

1)                злочин тягне наслідки на території цієї країни,

2)                злочин вчинений громадянами або щодо громадян цієї країни або особою, що постійно проживає в цій країні, або щодо такої особи,

3)                злочин спрямований проти безпеки цієї країни,

4)                злочин містить у собі порушення діючих правил у цій країні або регламентів, що мають відношення до польотів або маневрів літаків.

Крім цього до території держави також прирівнюються об'єкти, на які поширюється його юрисдикція:

1)                континентальний шельф – це продовження берега під водою до точки природного ухилу,

2)                200-мильна економічна зона або зона рибальства,

3)                підвідні кабелі або трубопроводи,

4)                наукові станції в Антарктиді й Арктиці,

5)                об'єкти, запущені в космос, на які поширюється Конвенція ООН «Про реєстрації об'єктів,  що були запущені в космічний простір» 1975 р.

2)                Вітчизняне карне законодавство поширюється на всіх осіб, що знаходяться на території України.

До них відносяться: 1) громадяни України, 2) особи без громадянства (як постійно проживаючі в Україні, так і не проживаючі постійно в Україні), 3) іноземні громадяни незалежно від ролі, виконуваної під час здійснення суспільно небезпечного діяння.

Згідно ч.3 ст. 6 КК злочин визнається вчиненим на території України, якщо його виконавець або хоча б один зі співучасників (тобто співвиконавець, організатор, пособник, підбурювач) діяв на території України.

Питання про кримінальну відповідальність дипломатичних представників іноземних держав і інших громадян, що за законами України і міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою України, не є підсудними по кримінальних справах судам України, у випадку вчинення ними злочину на території України вирішується дипломатичним шляхом (ч.4 ст. 6 КК).

Ці особи виведені з-під юрисдикції органів правосуддя країни перебування, але не з-під чинності закону про кримінальну відповідальність (Віденська Конвенція ООН 1961 р., на підставі якої 23 травня 1966 р. Було прийняте положення про дипломатичні і консульські представництва іноземних держав). Дипломатичні представники і члени їхніх родин наділені дипломатичним імунітетом. Виділяють повний імунітет і частковий. Границі останнього залежать від двосторонніх домовленостей між країнами.

3)                до осіб, що скоїли злочин, застосовується закон про кримінальну відповідальність, закріплений у діючому КК.

2. Принцип громадянства закріплений у ч.1 ст. 7 КК, відповідно до якої громадяни України й особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, що вчинили злочин за її межами, підлягають кримінальній відповідальності по діючому Кодексу, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою України. Ознаки принципу громадянства:

1)                злочин вчиняється за межами України,

2)                суспільно небезпечне діяння може бути скоєно тільки громадянином України або особою без громадянства, що постійно проживає в Україні,

3)                перераховані вище особи підлягають кримінальній відповідальності відповідно до діючого КК України, якщо були віддані до суду в Україні.

При дії принципу громадянства Україна керується положенням, відповідно до якого своїх громадян ми судимо самі.

Якщо особа була притягнута до кримінальної відповідальності і понесла покарання за межами України, то по поверненню вона не може бути притягнута до відповідальності за один і той же злочин (ч.2 ст. 7 КК). Дане положення КК відповідає ст. 61 Конституції України. Однак у випадку здійснення нового злочину, вирок суду іноземної держави може бути врахований при кваліфікації нового злочину, призначенні покарання, звільненні від кримінальної відповідальності або покарання при наявності рецидиву злочину, не відбуття покарання або інших наслідків злочину (ст. 9 КК).

3. Зміст універсального і реального принципів закріплено в ст. 8 КК. З неї випливає, що універсальний принцип діє, якщо іноземці або особи без громадянства, що постійно не проживають в Україні, що вчинили злочин за її межами, підлягають в Україні відповідальності по діючому Кодексу у випадках, передбачених міжнародними договорами. Ознаки універсального принципу:

1)                злочин вчинюється за межами України,

2)                суспільно небезпечне діяння вчинюється іноземцями або особами без громадянства, що постійно не проживають в Україні,

3)                вищезгаданими особами вчиняються так називані міжнародні злочини (злочину проти світу, безпеки людства і міжнародного правопорядку, закріплені в розділі ХХ Особливої частини КК),

4)                особи підлягають відповідальності по КК України у випадках, передбачених міжнародними договорами.

Экстрадиція проводиться на підставі двосторонніх угод між Україною й іншими країнами. Экстрадиція - це видача особи, що скоїла злочин, державою, на території якого вона знаходиться, іншій державі, громадянином якої особа є або на території якого було здійснено злочин. Владі іноземної держави можуть бути передані тільки іноземці або особи без громадянства, що постійно не проживають в Україні, що вчинили злочин як на території України, так і за її межами, якщо така передача передбачена  міжнародними договорами України (ч.2 і ч.3 ст. 10 КК). Громадяни України й особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, що вчинили злочини за її межами, не можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності і віддання до суду (ч. 1 ст. 10 КК). Виключення складають випадки, що мають відношення до міжнародної юрисдикції, а не національної (наприклад, юрисдикція Міжнародного Гаазького трибуналу).

При цьому видача для виконання вироку може бути вчинена тільки щодо осіб, що скоїли діяння, що є кримінально караним відповідно до законодавства України і держави, зацікавленої у видачі. Видача осіб, що вчинили злочин, регламентується «Європейською Конвенцією про видачу правопорушників від 13 грудня 1957 р.», Мінською «Конвенцією про правову допомогу в правових відносинах по цивільним, сімейним і кримінальним справам»  від 22 січня 1993 р.

4. Реальний принцип діє, якщо іноземці або особи без громадянства, що постійно не проживають в Україні, що вчинили злочин за її межами, підлягають в Україні відповідальності по діючому Кодексі у випадках, якщо вони вчинили, передбачені їм, тяжкі або особливо тяжкі злочини проти прав і свободи громадян України або інтересів України. Ознаки реального принципу:

1)                злочин скоюється за межами України,

2)                суспільно небезпечне діяння здійснюється іноземцями або особами без громадянства, що постійно не проживають в Україні,

3)                вищезгаданими особами вчиняються тяжкі або особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України або інтересів України,

4)                особи підлягають відповідальності по діючому КК України.