Оскільки для молодших школярів найдоступнішим є емоційно-естетичне сприйняття природного середовища, то педагогу необхідно знати способи злиття емоційних почуттів у ставленні до природи з пізнавальними завданнями щодо її вивчення і практичними діями з охорони. Дуже активною формою організації природоохоронної діяльності учнів 1-4 класів є екскурсії, під час яких у них формуються позитивні установлення, навики спостережливості, орієнтації у позитивних і негативних явищах в природному середовищі, емоційно-естетичного сприйняття відповідальності за її стан. Під час сезонних екскурсій у природу, акцентуючи увагу дітей на характерних ознаках кожної пори року, доцільно формувати почуття прекрасного, любов до рідного краю, навички грамотної поведінки в природі, оцінки позитивних і негативних дій людини стосовно навколишнього середовища.
Ідея оптимізації взаємовідносин людського суспільства і природи може бути дуже вдало розкрита на конкретному матеріалі під час вивчення природничих дисциплін. Природничі науки створюють необхідну теоретичну базу для розвитку в учнів загальної цілісної картини світу з єдністю і різноманітністю зв’язків між живою і неживою природою. Вивчаючи фізичні, хімічні, біологічні закони, явища і процеси, сучасне промислове і сільськогосподарське виробництво, учні отримують знання про допустиме антропогенне навантаження на навколишнє середовище і, як наслідок, про можливі зміни в ньому. Головне в цьому – зрозуміти, що суспільство, отримуючи від природи речовину, енергію, інформацію, наносить їй шкоду. Саме тому вплив людської діяльності на природу не повинен перевищувати певну межу, оскільки за нею в природі наступають незворотні зміни, що згодом призводять до екологічних катастроф. З позиції оптимізації взаємодії суспільства і природи, в школі слід вивчати основи виробництва: раціональне використання природних ресурсів як мінерального, так і біологічного походження, принципи соціально нешкідливих технологій, роботу технічних комплексів і систем щодо захисту середовища від забруднення. Політехнічна освіта повинна бути спрямована на осмислення процесу «гуманізація техніки», переходу від ідеалу підкорювача природи, який всі сили природи ставить собі на службу, до нового ідеалу людини, яка хоче зберегти біологічну рівновагу, розуміючи, що вона є частиною природи, і їхнє майбутнє взаємопов'язане і взаємозалежне. Такий підхід потребує не тільки засвоєння навичок ефективної виробничої діяльності, а й виховання почуття відповідальності за її наслідки. У зв’язку з цим потрібно говорити про засвоєння учнями екологічної культури виробництва і виробничих відносин у процесі вивчення всіх предметів.
Екологічні знання природничого циклу включають знання про захист навколишнього середовища від забруднення промисловими і побутовими відходами. Забруднення атмосфери сьогодні – один із найважливіших факторів, що обмежують життя і діяльність людини. Загроза забруднення стає особливо великою тоді, коли промислові відходи, потрапляючи в навколишнє середовище, взаємодіють з компонентами атмосфери та акумулюються в її системах, змінюючи хімічний склад і фізичний стан атмосфери, ґрунту та води. Людини, як біологічний об’єкт, при цьому потерпає від негативного впливу навколишнього середовища: погіршується стан здоров'я, зменшується ефективність виробничої діяльності, зростає смертність. Школа повинна формувати в молодого покоління систему якостей ощадливих господарів у ставленні до природи, знайомити учнів на практиці з такими поняттями, як «сучасні екологічні проблеми», «людини і довкілля», «продовольча проблема», «енергетична і сировинна кризи», «тенденції в розвитку суспільства», тобто з елементами екологічної освіти і культури [48;С.30-32].
Формування екологічної культури, екологічної свідомості школярів – це життєва потреба сьогодення. Школа повинна зробити все необхідне, щоб природа стала для дітей відкритою книгою, якою б вони уміли користуватися. Тому дуже важливо довести школярам, що причиною екологічних негараздів у наш час є не технічний розвиток людства, а зневага до законів природи, людська байдужість.
Екологічна освіта і виховання мають ґрунтуватися на поєднанні емоційного та інтелектуального сприйняття природи з практичною природоохоронною діяльністю учнів. Зокрема: підгодовування птахів взимку, озеленення території школи, класу, догляд за рослинами, заготівля насіння декоративних та лісових рослин, очищення джерел тощо. Такі суспільно значущі справи привчають дітей вже з раннього віку цінувати природу, вносити посильний внесок у її збереження, бути творцями, а не руйнівниками чи споглядачами.
Оберігаймо красу дитячої душі. Потреба в красі і доброті у дитини простежується з перших днів її життя. Малюк тягне ручки до красивої іграшки, посміхається у відповідь на лагідний мамин голос. Звідки у дитини таке бачення навколишнього світу? Відповіддю можуть бути слова литовського поета Е. Межелайтіса: «Справжню красу сприймає лише чиста, прекрасна душа. Душа дитини…». Як важливо, аби дитяче сприйняття краси збереглося на все життя, бо все, до чого доторкнулося серце в дитинстві, залишається з людиною на завжди.
А й справді, хіба ж не мистецтво і природа пробуджують у дітей уміння відчувати гармонію і красу, формують глибину почуттів, навчають радіти, захоплюватись, співпереживати, породжують добро в дитячих душах. Саме життя стверджує, що люди, які навчені з дитинства розуміти мову природи і по-справжньому її поціновувати, вміють створювати гармонію, красу і добро в будь-якій своїй діяльності, в різних життєвих ситуаціях, у стосунках з батьками і ровесниками, у судженнях, у взаєминах з усім навколишнім світом. А нам, дорослим, потрібно не спізнюватись навчити дитину жити за законами краси і добра, вічними чеснотами людства.
Перед педагогами стоїть важливе завдання – наповнити розум дитини, одухотворити її серце: навчити захоплюватися краплиною роси на троянді і красою березового гаю, солов’їною піснею і музикою квітучого саду, ніжною мелодією струмка. Тільки тоді, коли мова забарвлюватиме уяву, коли дитина по-справжньому замилується побаченим, - можна «висівати» слова, якими вона висловлюватиме почуття і враження.
Природа мозку дитини потребує, щоб її розум виховувався біля джерел думки – серед наочних образів, і насамперед серед природи, щоб думка переключалася з наочного образу на «обробку» інформації про цей образ. Якщо ж шлюзувати дітей від природи, якщо з перших днів навчання дитини сприймає тільки слово, то клітини мозку швидко стомлюються і не справляються з роботою, яку пропонує вчитель.
Свої уроки В.О. Сухомлинський назвав мандрівками до джерела мислення і мови – до чудової краси природи.
В.О. Сухомлинський радив відкривати віконце у світ краси слова поступово, щоб не перевантажувати розум дитини і не набридати їй.
Видатний педагог говорив, що дитина – це, образно кажучи, квітка, краса якої залежить від догляду за рослиною. Піклуватися про красу квітки необхідно задовго до початку цвітіння. Але, на жаль, зустрічаються батьки, які, даючи життя дитині, вважають свою місію завершеною, а що з цієї дитини вийде – нехай про потурбується хтось інший.
У дитинстві формується людське коріння. Ні однієї людської риси природа не відшліфовує – вона тільки закладає, а відшліфовувати нам – батькам, педагогам, суспільству.
Необхідно так виховувати дітей, щоб вони дивилися на світ добрими очима, вміли берегти життя. Тільки тоді вони, змужніючи та прозріючи розумом і серцем, стануть справжніми людьми [23;С.23-24].
Підсумовуючи вищезазначене, скажемо, що природоохоронну роботу доцільно проводити безперервно на всіх рівнях організації навчально-виховного процесу, з усіх предметів, базуючись на принципах нероздільного зв’язку теорії з практикою, науковості, міжпредметності та індивідуального підходу. Для розвитку природо-пізнавальних інтересів учнів потрібно використати деякі методичні прийоми: різноманітні за тематикою спостереження, конкретні наукові дослідження, комплексні на між предметній основі екскурсії, дискусійне обговорення окремих тем, оформлення їх у вигляді кіно-, фотоматеріалів, рефератів, кращих наукових робіт, які будуть представленні на відповідних наукових конференціях.
Для підготовки вчителів з природоохоронної освіти і виховання учнів необхідно підготувати та підібрати, тісно пов’язані з проблемами екології в цілому і, зокрема, в нашій державі і рідному краї. Роботу вчителів слід спрямувати на з'ясування ролі наукових знань як продуктивної сили суспільства, стимулювання навчальної діяльності учнів, на формування в них переконання, що прогрес суспільства в цілому неможливий без екологічної свідомості кожної людини на Землі [48;С.30-32].
1.2 Сутність і дидактичні можливості екологічного виховання
Процес розвитку людської цивілізації на початку третього тисячоліття супроводжується глибокими кризовими явищами. Все більшої гостроти та актуальності у сучасну епоху набувають екологічні проблеми, які тісно пов’язані з широким колом технологічних, суспільних, соціально-моральних та інших питань, що потребують негайного вирішення. Сучасні тенденції економічного, науково-технічного та соціального розвитку суспільства являються основою для ствердження, що базовою причиною існуючої кризи є домінування антропоцентричної екологічної свідомості. Тобто екологічна криза – це, перш за все, криза світоглядна, філософсько-ідеологічна. Тому для виходу із неї потрібні нова філософія життя, висока екологічна культура та свідомість.
Потрібно зазначити, що у плані формування екологічно свідомої особистості велика роль належить учителю. Це він, маючи певну теоретичну, методичну та методологічну підготовку, з огляду на повсякденну практику спілкування з тими, кому передає свої знання, стає тією суспільною силою, яка спроможна вплинути на ситуацію [11;С.97]. Проте, як свідчить практика, вчитель початкових класів недостатньо підготовлений до здійснення таких завдань у сучасних умовах. Тому проблема формування екологічної свідомості студентів – майбутніх педагогів набуває особливого значення.
Зазначена проблема є предметом дослідження багатьох вчених. Так, на сучасному етапі вивчені різноманітні аспекти екосвідомості. Значну розробку отримали питання визначення, типології та інтерпретації даного феномену (Р. Біджієва, А.М. Галєєва, М.Г. Васильєв, І.Л. Курок, Ю.Г. Марков, М.М. Мохсеєв, О.І. Салтовський і т.д.), ролі екологічної свідомості в оптимізації взаємовідносин суспільствак і природи (Г.О. Бачинський, О.О. Гусейнов, Р.С. Кар пінська, Г.В. Платонов, Д.О. Чураков тощо), рівнів відображення екосвідомістю суспільного буття, зв’язку досліджуваного явища з екологічною діяльністю (Е.Р. Барбашина, Е.В. Гірусов, А.М. Кочергін, Ф.Я. Палінчак). Досліджені також психологічні основи екологічної свідомості (А.А. Алдешева, Д.Ф. Глеба, С.Д. Де рябко, А.М. Льовочкіна, В.І. Медвєдєв, Ю.П. Ожогов, В.О. Скребець, С.В. Шалей, В.А. Ясвін). Питання формування та розвитку екосвідомості майбутніх вчителів розглядали В.В. Глєбов, А.М. Кмець, О.Б.Плохотнюк, Т.І. симонова, О.В. Федюк та інші. Однак, на сьогоднішній день мало вивчена природа екологічної свідомості, її структура, типи та система екологічних потреб, на основі яких вона формується та розвивається. Розгляд та дослідження саме цих питань і дасть змогу здійснювати процес формування даного феномену більш ефективно.
Екологічна свідомість як специфічна, самостійна форма суспільної свідомості виникла в ХХ столітті як наслідок відображення загрози глобальної екологічної катастрофи та наростання кризових явищ у взаємовідносинах суспільства і природи в цілому. Однак в останній час серед науковців ведеться гостра полеміка щодо питання правомірності виділення досліджуваного явища в окрему форму суспільної свідомості. Так, одні автори вважають, що екологічна свідомість розчиняється в інших формах суспільної свідомості і не є самостійним утворенням. Екологізація підлягає не будь-яка окремо взята область. Зміни охоплюють суспільну свідомість на всіх її рівнях і у всіх її проявах (Е.Р.Барабашина, Ю.М. Манін та ін.). Так, М.М. Кисельов, В.Л. Деркач, Т.В. Гардашук та інші навіть зазначають, що «…термін «екологічна свідомість» в сфері його вживання є непотрібним, бо він не прояснює, а лише заплутує суть справи» [15;С.71]. Прихильники даної позиції вважають, що необхідно формувати не окрему структуру в системі суспільної свідомості, а обов’язкову присутність у всіх сферах свідомості екологічної проблематики.
Інші дослідники вказують на правомірність виділення даного феномену в окрему форму суспільної свідомості (Р.У. Біджієва, О.С. Бродська, Т.П. Казначеєва, А.Н. Кочергін , Н.В. Малиновська, Г.К. Овчинніков, О.П. Шевцов та ін.). Вони пов'язують специфічне положення екологічної свідомості з рівнем теоретичного знання та наділяють її загальними рисами, характерними для будь-якої форми суспільної свідомості. З точки зору категоріального аналізу прихильники цієї думки роблять висновок, що можна розглядати дане явище як самостійну форму суспільної свідомості поряд з політичною, релігійною науковою і т. д.
Вчені вважають, що екологічну свідомість потрібно розглядати як особливу, самостійну форму суспільної свідомості. Потрібно відмітити, що екологія, як наука про взаємозв'язки організмів та їх системних угруповань із середовищем, має в останній час виняткове значення. Вона трансформується та інтегрує дослідження в різних галузях знань і вже не означає просто певного предмета досліджень. Екологія вирішує ряд проблем практичного змісту, пов'язаних із забезпеченням стратегії та тактики збереження стабільного розвитку життя на Землі. Відтак екологічна свідомість поєднує в собі уявлення, знання, погляди, переконання, теорії, емоції, які відображають екологічні умови життя, відносини між людьми та природою, ставлення до природи, а також діяльність, що спрямована на оптимальне вирішення проблем функціонування природи як цілісної системи. Отже, синтез цих уявлень, знань, поглядів і т. д. і відбувається у свідомості певного суб'єкта, а не в екології. Зрештою, якщо існує певна система знань та практика (екологічні дослідження), то й має бути і носій цієї системи - свідомість (в даному випадку екологічна). Таким чином, свідомість як суб'єкт пізнання водночас виступає суб'єктом практики. Тому термін "екологічна свідомість" має право на існування і є потрібним у сфері його вживання. Дослідники вважають, що екологічна свідомість - це сукупність у екологічних уявлень, знань, поглядів, переконань, теорій, емоцій, які відображають екологічні умови життя, відносини між людьми та природою в процесі регулювання системи "суспільство-природа", ставлення до природи, а також діяльність, що спрямована на оптимальне вирішення проблем функціонування природи як цілісної системи.
Формуючись під дією різноманітних факторів, досліджуване явище являє собою складне структурне утворення, в якому можна виокремити кілька компонентів: пізнавально-емоційний, інтелектуальний, компонент спрямованості та діяльнісно-поведінковий.
Пізнавально-емоційний компонент включає основні пізнавальні процеси (відчуття, сприйняття, пам'ять, мислення, уявлення), з допомогою яких студенти збагачують свої знання, а також емоційно-вольову сферу особистості.
Інтелектуальний компонент екологічної свідомості являє собою сукупність (систему) теоретичних положень (фактів, гіпотез, концепцій), отриманих на основі зібраної та переробленої інформації про взаємодію суспільства та природи, які і складають у цілому екологічну картину світу.
Такий структурний компонент як спрямованість свідомості особистості включає систему цінностей, ідеалів, установок, стереотипів, цілей і мотивів, що визначають загальну стратегію людської діяльності в цілому, а також окремі її види. Формування зазначеного компоненту полягає у перетворенні суспільних відносин в елементи внутрішньої структури особистості (потреби, інтереси, мотиви, установки, ціннісні орієнтації і т. д.).
Діяльнісно-поведінковий компонент структури екологічної свідомості являє собою певну програму дій по реалізації пізнавально-емоційного; інтелектуального та компоненту спрямованості свідомості у конкретний історичний період, а також визначає рівень її сформованості.
Отже, важливо враховувати всі компоненти екологічної свідомості, бо недооцінка будь-якого з них істотно знижує практичні та педагогічні ефекти формування даного феномену.
Виділивши структурні компоненти екологічної свідомості, можна припустити, що варіанти їх функціональної взаємодії відрізняються пріоритетом одного з компонентів над іншим у конкретний історичний період.
Так провідна роль відображувально-чуттєвого та інтелектуального компонентів визначає пізнавальну функцію екологічної свідомості. Вона полягає у з'ясуванні характеру та особливостей соціоприродних відносин, причин виникнення та розвитку екологічної кризи та у пошуку шляхів оптимізації відносин у системі "людина - природа".
Регулятивно-ціннісна функція характеризує приоритетне положення компоненту спрямованості екологічної свідомості та утворює мотиваційну сферу даного феномену. Вона полягає у забезпеченні наявності певних розумних механізмів раціонального управління взаємовідносинами суспільства та природи.
Праксиологічна функція являє собою домінування діяльнісно-поведінкового компоненту та визначає нормативну сферу екологічної свідомості. Вона забезпечує розробку норм раціональної природоперетворюючої діяльності на основі функціональної взаємодії двох попередніх функцій. Потрібно відмітити, що деякі автори, які аналізують проблему функціонування свідомості, виділяють також прогностичну, виховну, ідеологічну, орієнтувальну, комунікативну та інші функції досліджуваного явища. Але все ж ми вважаємо, що гармонія у системі "суспільство - природа" можлива у випадку переважання в екологічній свідомості пізнавально-ціннісної функціональної модифікації, коли установка на перетворення природи буде підпорядкована установці на її збереження.
Екологічна свідомість - це складне структурне утворення, яке відрізняється багатством конкретних форм і рівнів свого існування та функціонування. У сучасній літературі немає єдиної думки щодо внутрішньої структури досліджуваного явища. Так, А.М. Кочергін, М.Г. Васильєв та Ю.Г. Макаров виділяють два її рівня: рівень спеціалізованої і рівень масової свідомості [9;С.169], В.П. Зінченко, В.Б. Моргунов стверджують існування двох пластів свідомості: буттєвого та рефлексивного.[35;С.160]. З. Абдулаєв зазначає, що "потрібно розрізняти індивідуальні та суспільні, буттєві та теоретичні, психологічні та ідеологічні структурні рівні екологічної свідомості".[1;С.72].
Отже, в процесі структурування екологічна свідомість як форма суспільної свідомості може бути проаналізована з позиції ряду критеріїв. У тому числі:
-        по відношенню до пануючих ідей у суспільстві вона поділяється на офіційну та неофіційну;
-        за якістю відображення дійсності - на істинну та хибну;
-        в залежності від суб'єкту-носія екологічна свідомість поділяється на індивідуальну та суспільну;
-        за гносеологічним критерієм в екологічній свідомості виділяють такі рівні: буденна (практична, емпірична) та спеціалізована (теоретична, наукова) свідомість;
-        в залежності від панівної парадигми екологічна свідомість поділяється на типи: антропоцентричний, ексцентричний та природо центричний [34;С.254-261].
У тій кризовій екологічній ситуації, в якій перебуває наша країна (та й світ у цілому), школа не має морального права виховувати споживацьке ставлення до природи. «Розруха не в навколишньому світі, розруха в головах!» — говорив відомий літературний персонаж — професор Преображенський (М. Булгаков, «Собаче серце»). Однак більшістю людей екологічна криза уявляється, як щось зовнішнє по відношенню до людини, а не породжене нею самою. Духовний чорнобиль породив Чорнобиль екологічний. І вирішення екологічних проблем — це насамперед зміна свідомості.
Донедавна як у світі в цілому, так і в нашій країні формувалась екологічна свідомість антропоцентричного типу. Це така система уявлень про світ, згідно з якою вишу цінність являє людина, а природа має цінність постільки, оскільки вона цінна для людини; метою взаємодії з природою є задоволення потреб людини, а характер взаємодії визначається «прагматичним імперативом»: правильним і дозволеним є те, що корисне людині і людству; діяльність з охорони навколишнього світу продиктована віддаленим прагматизмом — необхідністю зберегти природне середовище, щоб ним могли користуватися майбутні покоління.
До яких екологічних наслідків це призвело — ми вже знаємо. Тому на цьому етапі розвитку суспільства постає потреба у формуванні екологічної свідомості екоцентричного типу. Це така система уявлень про навколишній світ, відповідно до якої вищу цінність являє собою гармонійний розвиток людини і природи, що є елементами єдиної системи; метою взаємодії з природою є максимальне задоволення як потреб людини, так і природи, а характер взаємодії визначається екологічним імперативом: правильним і дозволеним є те, що не руйнує екологічну рівновагу; етичні норми і правила однаковою мірою поширюються на взаємодію як між людьми, так і зі світом природи; діяльність з охорони природи продиктована необхідністю зберегти її заради неї самої.
Екологічна освіта й виховання молодших школярів здійснюється, як відомо, на міжпредметній основі. Провідна роль тут належить таким навчальним предметам, як «Я і Україна», «Природознавство» та «Читання». Зміст чинних програм дає змогу сформувати у дітей елементарні природничі та природоохоронні уявлення й поняття, виробити окремі природоохоронні уміння і навички, розкрити взаємозв'язки між неживою та живою природою, природою і людиною.
Щоб надати процесу ознайомлення дітей з природою чіткої екологічної спрямованості, програми слід удосконалити, на нашу думку, у таких напрямках:
1)      усунути антропоцентричний підхід до вивчення матеріалу;
2)      у пояснювальній записці до програми виділити такі завдання, як: розвиток особистої відповідальності за стан збереження природної рівноваги навколишнього середовища, вироблення екологічно грамотної поведінки у природі, засвоєння етичних норм у ставленні до членів суспільства та об'єктів природи та ін.;
3)      передбачити формування у молодших школярів елементарних, але науково достовірних екологічних уявлень та понять, розкриття існуючих у природі закономірностей, доступних для дітей цієї вікової категорії.
Робота з конкретизації загальної закономірності «Все — взаємопов'язане» продовжується, зокрема, під час вивчення умов життя рослин, середовищ існування тварин та способів їх живлення, природних угруповань та агроценозів (ліс, луки, поле, сад та ін.). При цьому варто застосовувати такі методи та методичні прийоми, як: екологічне моделювання та прогнозування, екологічні ігри, розв'язування екологічних задач та ін. Доречно змоделювати з учнями ланцюги живлення та харчові мережі, природні угруповання, сезонні картини природи, екологічний стан компонента природи і природної системи...
Проблема екологічного виховання в теорії та практиці шкільного навчання не нова. Особливий інтерес до ідеї проблеми виник ще у 70-80 роки ХХ ст. За цей час була розроблена "Концепція неперервного екологічного виховання на Україні", в якій наголошується: "… перед сучасною педагогічною наукою і практикою створились нові невідкладні завдання. Необхідно забезпечити підготовку молодого покоління, яке зможе вивести Землю із стану глибокої екологічної кризи, в яку вона потрапила через незнання або ігнорування законів взаємовідношення суспільства й природи..."
Суспільство стурбоване обставинами, які змушують людство замислитися над необхідністю свідомого підходу до таких питань, як використання природних ресурсів, вплив розвинутого промислового і сільськогосподарського виробництва на стан природного середовища і здоров'я людей.
Сучасні масштаби екологічних змін створюють реальну загрозу життю людей, тому навчально-виховна діяльність школи має бути спрямована на виховання екологічної культури учнів, щоб виросло покоління, яке охоронятиме довкілля.
Виходячи з актуальності означеної проблеми, виникла потреба в екологічному вихованні учнів.
Екологічне виховання — це систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвиток в учнів екологічної культури.
Його завдання - сприяти нагромадженню екологічних знань, виховати любов до природи, прагнення берегти, примножувати її багатства, формувати вміння і навички діяльності в природі. Екологічне вихованя передбачає розкриття сутності світу природи – середовища перебування людини, яка має бути зацікавлена у збереженні цілісності, чистоти, гармонії в природі. Це, зокрема, вміння осмислювати екологічні явища, робити висновки про стан природи, розумно взаємодіяти з нею. Естетична краса природи сприяє формуванню моральних почуттів обов'язку і ваідповідальності за її збереження, спонукає до природоохоронної діяльності. Отож, любов до природи слід виховувати з раннього дитинства.
Екологічне виховання здійснюється на всіх етапах навчання в школі, на кожному з яких ставиться певна мета, завдання, добирається відповідна методика з огляду на вікуві особливості учнів.
Загальна мета екологічного виховання учнів може бути реалізована через систему завдань:
 —     формування в учнів розуміння необхідної гармонії людини з природою;
—      оволодіння знаннями про природу (зокрема свого краю);
—      виховання почуття відповідальності за природу як національне багатство, основу життя на Землі;
—      формування готовності до активної екологічної діяльності та основ глобального екологічного мислення.
Екологічна освіта розглядається як один із найпотужніших важелів повороту людства в його ставленні до навколишнього середовища від руйнівного, споживацького до конструктивного, бережливого, від-новлювального.
З огляду на де, поняття "екологічне виховання" — то педагогічний процес, спрямований на формування екологічної культури особистості.
Досягнення поставленої мети можливе за умови виконання послідовних навчально-виховних завдань:
•        формувати екологічно орієнтовані стосунки і цінності, спрямовані на подолання конфліктів між людиною і навколишнім середовйікем;
•        сприяти, щоб засвоєні знання і моральні принципи поведінки щодо навколишнього середовища ставали переконаннями особистості;
•        розвивати почуття особистої відповідальності за стан навколишнього середовища на національному і глобальному рівнях;
•        розкривати учням у доступній формі сутність сучасних проблем екології та її актуальність ддя людства;
•        розвивати вміння приймати відповідальні рішення з питань охорони навколишнього середовища і діяти відповідно до них;
•        залучати школярів до практичної діяльності під час вирішення проблем навколишнього середовища місцевого значення;
•        розвивати у школярів почуття самоповаги і розуміння труднощів інших людей, бажання надати їм допомогу в складних життєвих ситуаціях;
•        формувати знання і вміння дослідницького характеру, які б сприяли розвитку творчої і ділової активності у процесі вирішення екологічних проблем і пов'язаних з ними життєвих ситуацій.
 Екологічна освіта та виховання — один із аспектів гуманізації, який передбачає подолання споживацького ставлення до природи, екологічного невігластва і спрямований, зрештою, на відвернення загрози глобальної екологічної катастрофи.
Головна мета екологічної освіти полягає у створенні та забезпеченні протягом усього життя особистості умов становлення і розвитку екологічної культури як форми регуляції взаємодії людини з природою.
Екологічна освіта має бути безперервною і тривати в дошкільний, шкільний та післяшкільний періоди. У початковій школі вона здійснюється, як відомо, на міжпредметній основі Провідна роль тут належить таким навчальним предметам, як "Я і Україна", "Природознавство" та "Читання". Зміст чинних програм дає змоіу сформувати у дітей елементарні природничі та природоохоронні уявлення і поняття, виробити окремі природоохоронні вміння і навички, розкрити взаємозв'язки між неживою та живою природою, природою і людиною.
Уже в початкових класах діти мають зрозуміти, що людина — невід'ємна складова частина природи, що вона своєю діяльністю впливає на навколишнє середовище, і вплив її може бути як позитивний, так і негативний. Наприклад: на уроках природознавства можна показати, як внаслідок нерозумної діяльності людини змінилася кількість рослин, тварин, комах, птахів, провести уявну подорож "Сторінками Червоної книги". Для молодших школярів найдоступнішим є емоційно-естетичне сприйняття природного середовища. Завдання вчителя — передбачити способи поєднання емоційного ставлення до природи з пізнавальними завданнями щодо її вивчення та охорони. Важливе значення має безпосереднє спілкування з природою під час проведення спостережень, екскурсій, прогулянок, походів.
Бережливе ставлення до природи формується у процесі гри. Ігри та вікторини на екологічну тематику стимулюють інтерес учнів до проблем навколишнього середовища і надають урокам яскравого емоційного забарвлення. Різноманітні ігри та вікторини можна використовувати на всіх етапах уроку: під час опитування, вивчення нового матеріалу, закріплення узагальнення знань.
В екологічному вихованні молодших школярів використовую також казки, які вчать дітей бути небайдужими до природи. Найбільше задоволення школярам приносить творча робота, тому у діяльність школярів необхідно включати елементи дослідництва. Під час проведення дослідів учні поглиблюють набуті знання, набувають практичних умінь і навичок, необхідних для правильного використання і примноження природних багатств, у них формуються якості активних творців, а не споживачів і руйнівників. Екологічне виховання передбачає також вироблення навичок грамотної поведінки дітей у природі. Вони мають засвоїти, що під час прогулянок, екскурсій, походів не можна голосно розмовляти, рвати квіти, ламати гілки дерев і кущів, руйнувати пташині гнізда, мурашники, забруднювати навколишнє середовище. Перевірку засвоєння екологічних знань учнями можна провести методом тестування.
На уроках природознавства ознайомлюємо учнів з Державними документами про охорону природи.
У процесі вивчення природознавства школярі набувають знань про складові елементи природи (рослини, тварини, фунти, корисні копалини та інше), про взаємозв'язки між неживою і живою природою, між природою і трудовою діяльністю людей. Для кращої активізації творчої діяльності учнів на уроках використовую різні види дидактичного матеріалу, в т. ч. ігри, вікторини, ребуси, загадки, кросворди. У підготовці до уроків-конференцій діти самостійно читають цікаві книжки про природу, звірів і птахів, дізнаються, які види живуть у їхній місцевості. Окремо ведеться мова про шкідливих і корисних комах, їх охорону. У класі діти доглядають за кімнатними рослинами, спостерігають за їх ростом і розвитком.
Все це навчає дітей бути небайдужими до природи, розвиває емоційний внутрішній світ, формує екологічну поведінку й етику, розвиває творчі здібності, а творча діяльність - одна з умов утвердження моральної гідності.
Під час спостережень діти вчаться сприймати црироду різними органами чуття, переказувати, складати висловлювання. Тому одне з головних завдань - навчити учнів бачити навколишній світ. Кожний урок природознавства починаю з підбиття підсумків фенологічних спостережень: Яке сьогодні число? Який день тижня? Який місяць? Який стан неба? Холодно сьогодні чи ні? Чи були опади, коди ви йщли до школи? Які ще явища природи помітили?
Проводячи фенологічні спостереження, учні навчаються бачити явища природи у всій красі, виробляється звичка берегти її.
Для розуміння учнями необхідності збереження природної рівноваги слід підвести їх до усвідомлення загальної закономірності, що все — взаємопов'язано.
Вчені-екологи основним завданням людства вважають збереження нашої планети і життя на ній, а для цього треба вивчати природу, підтримувати існуючу в ній рівновагу. Люди дедалі глибше пізнають і ширше використовують багатства рідної природи. Але така діяльність не може відбуватися стихійно. До природи треба ставитися бережливо і розсудливо. Наші предки прагнули зберегти рідкісні дерева, цінних тварин, озера та джерела. Так від давніх слів заповідь, заказ і виникли слова заповідник, заказник. Вони означають місця, де заборонена господарська діяльність людини. Отже, ми зможемо сформувати екологічний світогляд учнів лише тоді, коли екологічне виховання стане складовою частиною всіх без винятку сторін навчальної діяльності.
Основу навчальної і виховної роботи в школі становлять обов'язкові заняття. Однак ця робота не закінчується на уроці, вона продовжується і після занять. Тому треба допомагати учням правильно організовувати позаурочний час, щоб він був розумно використаний для відпочинку, культурних розваг і занять улюбленою справою, для розвитку і вдосконалення розумових, моральних, фізичних та естетичних якостей учнів.
Позакласні заняття дають змогу ширше, ніж це дозволяють уроки, проводити з учнями різні види робіт, які вправляють їх як розумово, так і фізично. Вони допомагають виховувати в учнів інтерес до науки і техніки, любов до творчої праці, вчать мріяти і діяти, формують у них духовні потреби, підвищують культуру використання дозвілля, вільного часу як істинного багатства суспільства й особистості. Така позакласна робота створює особливо сприятливі умови для нагромадження досвіду колективного життя, прояву самостійності, розвитку політичної і суспільної активності.
У позаурочній виховній діяльності необхідно ознайомлювати школярів із принципами і нормами моральності людини, формувати у них моральні переконання і досвід поведінки. З цією метою можна, проводити бесіди, лекції, диспути на теми моралі наводити позитивні приклади з життя, творів мистецтва, а також уроки культури поведінки.
Основними чинниками, які зумовлюють актуальність проблеми екологічного виховання, є порушення природного балансу, яке викликане діяльністю людини: забруднення атмосфери, грунту, води досягло критичного рівня як в Україні, так і у всьому світі.
Тому завдання екологічного виховання — сприяти нагромадженню екологічних знань, виховувати любов до природи, прагнення берегти і примножувати її багатства, формувати вміння і навички діяльності людини в природі [50;С.9-12].
1.3 Екологічна освіта молодших школярів на міжпредметній основі
Основним стратегічним напрямком розвитку екологічної освіти, що визначено Концепцією екологічної освіти України, є формування поколінь з новою екологічною культурою, новим екологічним світоглядом на принципах гуманізму, міждисциплінарної інтеграції, історизму та системності з метою збереження і відновлення природи України та її біологічного різноманіття.
Це педагогічне надзавдання можна втілювати лише через освітню виховну систему на основі принципово нових, ніж це було досі, ідей, методів, підходів, які враховували б структуру екологічних знань, соціальні функції сучасної екології, традиції, звичаї, історичний досвід українського народу для того, щоб збагнути себе, своє місце в природі, зв'язки між природою і Всесвітом. Отже, формування екологічної свідомості в учнів — це, передусім, навчання екологічної культури, яку ми визначаємо як форму адаптації етносу до природних умов і способів творення свого довкілля.
У зв'язку із загостренням проблем взаємовідносин суспільства і природи перед сучасною педагогічною наукою і практикою виникли нові невідкладні завдання. Необхідно забезпечити підготовку молодого покоління, спроможного вивести людство зі стану глибокої екологічної кризи, в якій воно опинилося через незнання або ігнорування законів взаємовідносин суспільства і природи, споживацьке ставлення до неї.
Настав час виховувати молодь не у згубній традиції якомога більше брати у природи, а в іншому, притаманному українському народові гармонійному співіснуванні з природою, раціональному використанні та відтворенні її багатств, у психологічній готовності оберігати довкілля всюди і завжди.
У розв'язанні цих завдань першорядну роль має відіграти екологічна освіта і екологічне виховання.
Дуже часто ці два поняття плутають. Дехто думає, що чим більше людина знає про природу, тим усвідомленіше вона захищає її. Але це зовсім не так. Екологічна освіта – це лише надбані людиною екологічні знання. Набагато важливішим є екологічне виховання, яке передбачає засвоєння людиною особливої екологічної моралі, етики взаємин природи і людини. При цьому екологічна мораль й екологічна етика своєю суттю є глибоко гуманістичними. Це "…найдійовіші фактори, що контролюють екологічну благополучність"[3;С.23].
Екологічна освіта - це "свідомий і планомірний розвиток знань про навколишнє середовище протягом усього життя". Основна її мета: формування уявлень про довкілля, специфіку його внутрішніх відносин, характеру антропогенного впливу, а також принципи гармонійного розвитку людини і природного середовища.
Під екологічним вихованням розуміють такий розвиток волі, почуття, рис характеру, які б проявилися в правильній (етичній) поведінці у ставленні до природного середовища. Воно повинно бути добровільним і безперервним упродовж усього життя людини. Метою екологічного виховання є формування аналогічної свідомості, яка охоплює поняття екологічної моралі - збалансованості між сприйнята» навколишнього середовища, його піднесенням і поведінкою людей у ньому.
Екологічне виховання не може орієнтуватися тільки на розум. Необхідно впливати також на емоції і почуття. У школі цьому сприяє навчання рідної мови, літератури, художнє і музичне виховання.
Екологія як проблема цікавить кожного з нас, бо в підсумку - це проблема виживання людства. "Осередком тут є природні ресурси як засіб розвитку продуктивних сил, як середовище, де живе людина, В рамках розв'язання цієї проблеми відбувається екологізація усіх сфер суспільного життя" [5;С.4].
Екологічну освіту й виховання слід здійснювати повсякденно в сім'ї, дошкільних установах, школі, в дорослому віці. Для успішного формування екологічної вихованості учнів велике значення має робота, що проводиться в молодших класах в цьому напрямі. Адже тут виховуються основні риси характеру особистості, і спілкування з природою відіграє першорядну роль. Важко сказати, що важливіше — практична діяльність, безпосереднє спілкування з природою чи широка словесна інформація про неї у поєднанні з іншими засобами впливу. На перших порах у роботі з молодшими школярами заслуговує на увагу саме повідомлення екологічних знань, бо шестиліток ще важко залучити до суспільно-корисної природоохоронної праці. Однак, формувати гуманістичні переконання в учнів цього віку можна і треба. Адже враження дитинства вкарбовуються в розум і серце людини назавжди. В.О. Сухомлинський писав: "Якщо добрі почуття не виховані у дитинстві, їх ніколи не виховаєш... У дитинстві людина повинна пройти емоційну школу — школу виховання добрих почуттів" [29;С.73].
Роль школи у вихованні екологічної культури учнів незаперечна. І не можна сказати, що відіграє тут більшу роль — екологічна освіта чи екологічне виховання. Лише розглядаючи ці процеси у взаємозв'язку, можна виховати екологічно грамотного громадянина нашого суспільства.
Предмети гуманітарно-естетичного циклу, володіючи значними можливостями для екологізації змісту навчання — могутній засіб виховання у школярів любові до природи, розуміння необхідності її охорони, їх вивчення сприяє художньому засвоєнню природничої та соціальної дійсності, розвиткові моральних і естетичних стосунків учнів, їхньому вмінню виражати своє особисте ставлення до природи творчими засобами. Відчуття краси природи допомагає по-новому сприймати мистецтво. Не випадково в програмах з музики пропонується використання музичних творів за природничою тематикою. А програма з образотворчого мистецтва для 1-4 класів орієнтується на формування естетичного ставлення до довкілля, насамперед, до живої і неживої природи.
У період педагогічної практики у Мстишинській ЗОШ І-ІІ ступенів Луцького району вивчали досвід Довгополюк Наталії Сергіївни. Відмічаємо, що вона використовує екологічний матеріал на уроках читання, математики.
Керування діяльністю молодших школярів при формуванні у них екологічної вихованості під час проведення уроків української мови вчителі можуть здійснювати за допомогою різних методичних засобів. Насамперед, за допомогою різних навчальних завдань, інструкцій, питань, вправ, бесід про красу. Учням пропонують виконати вправи, зміст яких має природознавчу спрямованість.
Екологічна освіта й екологічне виховання здійснюються не лише на уроках природознавства, а й на інших уроках. Великі можливості для реалізації поставлених завдань закладені в системі уроків читання.
Зокрема, розділи: "Краса землі, краса життя", "Зростайте справжніми людьми" сприяють розвиткові спостережливості, вихованню співчуття, співпереживання, викликають потребу надавати допомогу тим, хто її потребує. Велику роль відіграють також уроки позакласного читання. Наприклад, тема "У різні пори року приваблива земля" поглиблює знання учнів про пори року, збагачує їхнє уявлення про красу природи та виховує бережливе ставлення до неї.
Пройти емоційну школу — школу виховання добрих почуттів (В. Сухомлинський) допоможуть дітям твори А. Дрофаня "На велику воду", Н. Забіли "Журавлик", В. Сухомлинського "Не забувай про джерело" та ін.
Працюючи над поезією А. Косгецького "Не хочу", наголошуємо, що все живе має право на життя так само, як і людина ("І ні стеблинку, гілку чи травинку я не ображу: це - страшенний гріх!"), а охороняти природу треба заради неї самої ("Метелика ловити я не хочу; він - квітка неба, хай живе собі!").
Використовуючи фрагменти художніх творів, можна запропонувати школярам розв'язати ту чи іншу екологічну задачу, ознайомити їх із правилами екологічно грамотної поведінки в природі не моралізуванням, а надаючи їм право вибору варіанта поведінки, умотивувати її. З цією метою можна використати твори Є. Гуцала "Зайці", В. Носака "Несподівана зустріч", О. Копиленка "Весна в лісі", В. Кави "Він живий", А. Бортняка "Зламана гілка" та ін. За допомогою цих творів можна створити такі педагогічні ситуації, які матимуть значний виховний вплив, сприятимуть формуванню підструктури відповідального ставлення дітей до природи, бо без цього сені знання є лише "інтелектуальним баластом".
І, нарешті, досягнути успіхів у формуванні екологічної свідомості можна лише тоді, коли підростаюче покоління оволодіє стратегіями і технологіями взаємодії з природою. Адже свідомість формується у процесі діяльності. Що треба зробити, щоб допомогти природі, школярі довідуються з творів Остапа Вишні "Вдячні шпаки", О. Левченка "Якщо допоможемо", О. Довженка "Матусин город", В. Скуратівського "Лелечина криниця" та ін. І обов'язково слід залучати дітей до посильних для їхнього віку природоохоронних справ, бо без цього наявність навіть адекватних уявлень і понять, сформованість відповідального ставлення до природи не забезпечить вирішення екологічних проблем, оскільки людина буде безпорадною при реалізації своїх знань у практичній діяльності.
На уроках української мови теж здійснюється екологічне виховання. Учні виконують вправи, які містять речення природничого змісту, відповідають на численні запитання за картинами, пишуть твори за власними спостереженнями, описують ту чи іншу пору року, тварин, рослини. Часто на уроках використовую екологічні диктанти, перекази, заповідники.
Екологічний світогляд учнів формується також і на уроках математики. Діти розв'язують задачі природничого змісту, грають в математичні ігри екологічного характеру.
Вивчаючи, наприклад, тему "Синоніми", вчитель може запропонувати такі вправи:
1. Знайди і підкресли синоніми в тексті:
Сплять метелики в травичці,
Ще куняє рибка в річці,
Ще дрімає навіть бджілка
Біля теплого причілка.
Б. Чалий
2. Знайти в тексті недоречно вжиті слова і замінити їх синонімами. Записати удосконалений текст.
Сірі журавлі прилетять до нас рано. Ще сніг не зійшов, а вони вже щебечуть у висоті. Відшукавши рідні місця, збираються невеликими табунами і починають танці. Піднявши таким чином "настрій", птахи беруться за ремонт старих хатинок або споруджують нові. (Щебечуть – курличуть, табунами – зграями, хатинок – гнізд).
Під час роботи на уроці з реченнями вчитель може давати учням приклади речень екологічного спрямування.
Наприклад:
Хоч би яке дерево ви посадили, вам буде вдячна матінка-земля.
Не ламай калину, бо вона в житті єдина.
Краще принеси ти їй води. Не рубай тополю, бо вона зустрінеться з бідою. Краще їй сестричу посади.
Вчитель може запропонувати завдання і до цих речень:
-      Які слова заперечують дії? Чому? Як написані вони? (Не з дієсловами окремо)
-      Випишіть головні слова.
-      Які речення за метою висловлювання?
-      Складіть і запишіть власні правила поводження у природі. (Не рви квітів, бо знищиш красу. Не полохай птахів. Не руйнуй гнізд. Не вбивай навіть найменшої комашки).
Екологізувати зміст предмета українська мова можна введенням до збірника диктантів текстів з певною природничою інформацією.
Наприклад:
Зима (1 клас)
Всю ніч за вікном завивал вітер. Небо стало низьким і сірим. Білою м'якою ковдрою укрив землю сніг. На деревах стрибають голодні горобці.
Школярі з 2-го класу зробили годівниці Вони розвісили їх на шкільному подвір'ї. У годівницях завжди є зерно, насіння і горобина. Пташки прилітають і дзьобають їжу.
На уроках зв'язного мовлення вчителі включають творчі завдання. На таких уроках учні вчаться складати перші невеличкі твори — казочки, легенди, пишуть перекази, описи. Особливо діти полюбляють складати тексти про тварин і рослини. А тому вчитель має пропонувати учням теми, які близькі їм і цікаві. Наприклад;
"З ким розмовляє навесні вербичка на березі річки;
"Легенда про кульбабу;
"Що мені розповіла краплина роси?";
"Яку казкову історію розповіла білочка?".
Спочатку вчитель допомагає дітям. Пропонує їм зачин, головну частину, кінцівку тексту. Але пізніше, коли діти зрозуміють саму суть складання текстів, вони пробують їх складати самі.
Можна запропонувати два варіанти складання текстів:
Варіант 1.
"Обранець рідної землі" (Легенда про дубок).
Зачин. Був собі славний леґінь..., неабиякої сили, всі його любили, допомагав.
Головна частина. Та ось напали, стали топтати, стислося серце, скочив на „., б'ється не ден не два, падають..., направо, наліво, повернувся додому з першою... та підступний ворог... у самісіньке серце...; захитався. Але не впав; перетворився на…
Кінцівка. Своїм життям землю врятував. А смертю своєю прикрасив її. Хто йде - всяк поклониться.
Варіант 2.
"Яким я бачу дубок у майбутньому". (Текст-роз-повідь).
Зачин. Ось і закінчився....; настав час...; стали думати, що б залишити на згадку....
Головна частина. Допомогла у цьому, виростила; тепер ми посадимо; і виросте...; мені уявляється...
Кінцівка. Бо життя вічне.
Учням можна запропонувати самим обрати тему і написати якусь казку чи легенду про рослину чи тварину. Такі завдання дуже подобаються дітям.
Щоб активізувати діяльність учнів на уроках рідної мови, доцільно до структури уроку включити невеликі конкурси, вікторини на краще знання загадок, прислів'їв, приказок про рослини, тварин, взагалі, про охорону природи.
Урізноманітнять уроки мови завдання у вигляді гри, яка може сприяти і вихованню екологічної культури у дітей молодшого шкільного віку.
Дидактична гра "Що було б, якби.."
…раптом перестали квітнути рослини?
... зникли лісові звірі і птахи?
…не стало води на землі?
Гра "Вісник весни",
Читаємо початок речення, діти вибирають закінчення на дошці).
Граки прилетіли - ... (перші проталини на полях принесли).
Жайворонки нас полями заспівали - ... (трава зазеленіла).
Над квітами перші метелики закружляли -... (ластівки прилетіли).
Такі уроки емоційно збагачують навчально-виховний процес, допомагають учителеві різнобічно і системно сформувати необхідні уявлення про життя, вони є цікавими, запобігають утомлюваності дітей, посилюють інтерес до навчання, сприяють вихованню екологічної культури. Можливості екологічного виховання невичерпні, і його можна здійснювати на будь-якому уроці, завдяки включенню народознавчого матеріалу, різних завдань природничого змісту в канву уроків рідної мови.
Використання завдань з екологічною спрямованістю активізує роботу як учителя, так і учнів, сприяє формуванню активної життєвої позиції, що виявляється у вчинках.
Отже, використовувати екологічний потенціал кожного навчального предмета — обов'язок класовода. Тільки озброївши учнів науковими знаннями про об'єкти і явища природи, ми закладаємо основу для їхнього екологічного виховання. Адже захищати і любити можна передусім те, що добре знаєш [11;С36-38].

Розділ ІІ. Шляхи використання дитячої літератури для формування екологічної культури школярів
2.1 Дитяча періодика України як засіб розвитку мовленнєвої творчості школярів
Одним із основних напрямів національного виховання є розвиток індивідуальних здібностей і вмінь молоді, забезпечення умов її самореалізації, а також розроблення та застосування оригінальних педагогічних технологій, нових підходів, форм і методів навчання, які відповідали б потребам розвитку особистості, сприяли б розкриттю талантів, розвитку творчих умінь кожного.
У навчанні учнів 1—4 класів української мови значне місце посідає мовленнєвий розвиток молодших школярів - уміння висловлюватися в усіх доступних для них формах, типах і стилях мовлення. Важливою ланкою цього багатогранного процесу є розвиток дитячої творчості. Помітна роль у вирішенні означеної проблеми має належати, на мою думку, роботі з матеріалами дитячої періодичної преси.
Загальновідомо, що дитяча преса виконує, передусім, функції популяризації конкретних пізнавальних та соціальних ідей. Зміст дитячих часописів має бути не тільки цікавим для дітей того віку, на який вони орієнтовані, а й містити пізнавальну інформацію, тобто розповідати читачам про нове в житті людей та навколишньому світі, відкриття науки і техніки. При цьому всі матеріали мають пропагувати усталені цінності народу і суспільства в цілому.
Кількість періодичних видань для дітей у державі свідчить про рівень її цивілізованості, культури, інтелекту, а також про перспективи розвитку в майбутньому. Нове покоління має формуватися під впливом гуманістичної державної політики, сім'ї, громадськості та джерел інформації, що гарантують повноцінний всебічний розвиток дитини. Вважаю, що думка про занепад дитячої журналістики у зв'язку із зростанням впливу телебачення є хибною, оскільки телебачення або ж комп'ютер жодною мірою не замінюють періодики. Це різні засоби інформації, що по-різному впливають на інтелектуальну діяльність дитини.
Закономірна, що світ української дитячої преси розширюється. Попри всі економічні, духовні, видавничі негаразди, на сьогодні є понад 50 видів дитячих журналів та газет всеукраїнського рівня. Вони здатні задовольняти най вимогливішого читача. Тематична різноманітність і поліграфічна якість дитячих видань, яскравість і виразність художнього оформлення, які є, передусім, необхідною умовою їх успішного функціонування за обставин ринкової конкуренції, покликані приваблювати малих читачів та їхніх наставників — батьків, учителів, вихователів.
Варто зазначити, що поряд із добре відомими не одному поколінню читачів журнальними назвами додалося багато нових: "Клас!", "Розмалюйко", "Пізнайко", "Словознайка" (з 1990 р.), "Зернятко" (з 1995 р.), Малеча" (з 1998 р.), "Дитяча Академія" (з 2001 р.), "Вулик" (з 2002 р.) і зовсім нове видання — "Пізнайко від 2 до 5" вперше вийшло у світ у січні 2005 року. Останнім часом з'явилося ще декілька найновіших видань, які поки що не набули бажаного розповсюдження. Наприклад, це стосується російськомовних видань "Ухтышка", "Профессор Крейд" та ін. Більшість видань виходить у Києві, але є й винятки - регіональні "Клас!", "Дзвіночок", "Світ дитити", "Зернятко", хоча й у столиці вони добре відомі. Щодо дитячих газет, то їх асортимент не такий великий, як журналів. Відомі нам "Дитяча газета", "Жива вода", "Зірка", "Перченя", "Я сам (а)", "Велика дитяча газета", "Казковий вечір" заслуговують окремої розмови. Але варто згадати, що, крім всеукраїнських газет, починає розвиватися шкільна преса (не звичайні стінгазети, а справжні шкільні видання, цікаві для широкої аудиторії).
Тиражі періодичних видань для дітей щороку збільшуються, що свідчить про зростання потреби у якісному українському продукті. Звідси виникає запитання: як зорієнтуватися батькам, учителям та методистам у такому потоці дитячої періодики? Через нестачу коштів журнали та газети не мають достатньої реклами, без чого складно заробляти необхідні Це замкнене коло, на щастя, змогли розірванні два журнали — "Барвінок", уже класичний взірець дитячої преси, і "Пізнайко", заснований за часів незалежності. Ігровий журнал "Пізнайко", української, виходить ще й російською та англійською мовами (російськомовний "Познайка" — то традиційний у таких випадках варіант іншою мовою, судячи зі змісту, принципово самостійне видання). Але якщо радіореклама "Пізнайка" спрямована передусім на дітей, то "Барвінок" у своїй рекламі робить акцент на увазі батьків. Обидва підходи є психологічно виправдані, але якість власне рекламних текстів поки що залишає сподіватися на краще.
Учителі ж, у свою чергу, не в змозі зорієнтуватися у цьому потоці дитячих видань через брак критично-методичного аналізу, а часом простого бібліографічного інформування. Тут несподівано негативну роль відіграє розмаїття різних "методичок", збірок завдань, вправ і готових розробок уроків, які відсувають дитячу пресу з її матеріалами на другий план. Здобуті нами дані, на жаль, свідчать, то вчителі у свої їй роботі рідко використовують матеріали ігрової періодики. Водночас вона здатна значною мірою замінити дитячі енциклопедії, задачники, розмальовки, адже багато журналів особливу увагу звертають саме на розвиток інтелекту школяра, його творчих здібностей. Окрім розваг, у них знаходимо цікаві і пізнавальні розповіді з історії ("Дивосвіт", "Світ дитини"), життя рослин і тварин, культури народів світу ("Дитяча Академія", "Загадкова скарбничка", "Соняшник"), твори літературних класиків та сучасних письменників ("Веселочка", "Терентій", "Барвінок", "Пізнайко" тощо). Природничу тематику висвітлюють "Яблунька", "Азбука природи", "Джміль"; веселять та розвивають дитячий інтелект журнали "Малеча", "Вулик", "Стежка"; вивчати англійську мову юні читачі можуть за спеціалізованим виданням "Словознайка", окремими рубриками журналів "Загадкова скарбничка", "Котя", "Стежка", "Джміль", журналом "Posnayko" та ін.
Корисними для батьків і вчителів є додатки у газеті "'Казковий вечір" та в журналі "Загадкова скарбничка". Це поради психологів і педагогів, як допомогти дитині вчитися і розвиватися, організувати дозвілля.
Зручними у користуванні і здобутті нових знань є тематичні випуски дитячих видань. Вони не тільки подають нову цікаву інформацію з гарними ілюстраціями, а й перевіряють засвоєні знання за допомогою ребусів, кросвордів, логічних завдань, саморобок, розмальовок, коміксів тощо. У журналі "Малеча" є додаток "Розважальник інтелектуала", журнал "Стежка" є комплексною грою. Головним персонажем кожного нового випуску є відомий казковий або мультиплікаційний герой, де, поряд із завданнями, спрямованими на формування розумових здібностей, подаються завдання для розвитку зв’язного мовлення, цікаві відомості про рослинний і тваринний світ.
"Барвінок: Про все на світі і про тебе" - дитячий літературно-художній і загальноосвітній журнал для дітей молодшого та середнього шкільного віку, один із найдавніших в Україні, який за минулі десятиріччя функціонування завоював собі непереборний авторитет. Заснований 1928 року. Він є партнером відомого видання для педагогів "Початкова школа", і це, очевидно, пояснює той факт, що "Барвінок" найпопулярніший серед дітей, а також найвідоміший серед учителів. Варто відзначити той факт, що журнал був удостоєний Почесної Грамоти Президії Верховної Ради УРСР у 1978 році, а також Почесної Грамоти Кабінету Міністрів України 2003 року.
"Барвінок" репрезентує себе як журнал школярів України. Він може здатися дещо заполітизованим (ось назви рубрик і деякі терміни журналу: Барвінкова республіка, Міністерство Мандрівок; Міністерство Солодощів і розваг і т. ін.). Але це просто один із прийомів, що дозволяє дитині відчути більше свободи або значущості опрацьовуваного матеріалу.
Минулої осені журнал започаткував 1-й Всеукраїнський літературний конкурс «Цікаві історії моєї родини», який тривав усю осінь і проводився у три етапи;
- Моя історія.
- Татова пригода, мамина пісня.
- Бабусина казка, дідусева оповідка.
Подібні конкурси — не рідкість для журналу, а їх значення як завдання для всього класу величезне. Це може бути колективний класний твір або індивідуальне завдання для учнів з високим рівнем навчальних можливостей. Нерідко відіслані на конкурс роботи від усього класу завойовують нагороду або з'являються на сторінках журналу. Варто уявити радість учнів у такому випадку! "Барвінок" ілюстрований деталізованими малюнками, які приємно розглядати кілька разів, знаходячи все нові й нові деталі: подані у невимушеній формі художніх творів завдання є справді пізнавальними і водночас цікавими.
Оповідання, приказки, загадки, мовні ігри, ігри-завдання можна використовувати як вправи для колективної й індивідуальної роботи, під час вивчення майже всіх тем нашої програми. Увесь журнал чи окремі його сторінки використовувати як яскраву привабливу картку для роботи з парами, групами, як зі слабкими, так і з обдарованими дітьми, для виготовлення якої вже не потрібно витрачати свій час (Додаток А) [4; С.8].
Мудрий «Барвінок» справді, бо в основі його – мовне багатство народу: легенди, приказки, прислів’я. В пригоді буде журнал і на уроках читання («Розповіді-коротульки», «Абетка українських народних загадок», «Миколчині історії», Мандри і подвиги лицаря Горчика, Містер Фокс і його друзі). На уроці природознавства не обійтися без короля Мудрила Першого і Останнього, та його завдання, Лабораторія Макара Макарончика, Книга золотих казок – «Ялини-балакухи», «Люди, які шукали завтрашній день». Няв+гав+цвірінь: «Крила, лапи і хвости»: – де школярі дізнаються про різних тварин як: «Кашалот дякує жолобі», бик, ему, їжак морський, йорж, оселедцевий король, шкіряста черепаха, матамата, химера, морський тюлень, дикобраз, єнот-полоскун, кускус. Рубрика «Секретні файли про тебе» розповість школярам про те, як вишневий сік захистить м'язи від утоми.
А рубрика: Хто? Що? Як? Де? Коли? й Чому? пропонує відразу кілька мандрівок. Спочатку барвінчата вирушать до Нової Зеландії, щоб поспостерігати за пташкою Ківі, відтак помандрують до Південної Америки – досліджувати колючки на кактусах, а насамкінець їх чекає космічний політ, під час якого вони дізнаються про собак — перших космонавтів. Далі дізнаються де зимують солов'ї, яка гора найвища в Україні.
Ну а тим, хто не любить далеких мандрівок, Міністерство кузьок і ромашок Барвінкової республіки приготувало конкурс "Я раніше не знав, що..." — про літні відкриття у світі живої природи. Його учасникам треба продовжити речення "Я раніше не знав, що..."
-        ромашку ще називають ромен, невістульки, невістка, роман, рум'янок... Про це мені розповіла бабуся.
-        заєць - не боягуз. Коли йому не вдається втекти від нападника, то він лягає на спину і відбивається від ворога задніми лапами... Ми бачили це з дідусем у лісі.
-        немає двох соловейків, які співали б однакові пісні... Я сам перевірив це, коли наша сім'я відпочивала на дачі.
-        корінь лопуха можна класти в суп... А восени я зварю з нього смачне повидло — уже маю рецепт.
І, як завжди, на сторожі, щоб ні з ким із барвінчат не сталося біди, суперагент Кварк. Він застерігає від неприємностей під час збирання грибів: "Не збирайте гриби біля шосейних доріг і звалищ. Не беріть незнайомі гриби. Коли сумніваєтесь, не нахиляйтеся за ними. Якщо вже вирішили взяти такий гриб, то покладіть його окремо, а потім запитайте про нього у досвідчених грибників. Повернувшись із лісу, ще раз переберіть зібраний урожай. Ніколи і за жодних умов не вживайте сироїжки сирими. А перед тим, як готувати грибну печеню, відваріть гриби у двох водах".
Справедливо буде сказано, «Барвінкова аптека» - віконечко в наш багатий навколишній світ. Прекрасний навчальний матеріал для уроків природознавства та охорони життя і здоров'я дітей (аналіз журналів: Барвінок. – 2005. - №10; Барвінок. - 2006. - №8; Барвінок. – 2007. - №6, 11; Барвінок. – 2008. - №1, 7, 10, 12).
"Малятко" — щомісячний журнал для дітей. Його було засновано 1960 року, тому він добре відомий багатьом поколінням читачів. Але, на мою думку, журнал має недолік — він занадто нагадує дітям про школу, що видно із самої його обкладинки. У житті дитини і так дуже багато школи, тому вважаємо, що простір дитячого журналу має бути позбавлений зайвих дидактичних нагадувань про навчання. Краще, коли дитина вчиться, навіть не помічаючи цього; а завдання типу "Чарівна школа", "Лісова школа" вже не нові. Проте поряд з віршами й оповіданнями про школу зустрічаємо "Веселі вірші", побудовані на звуконаслідуванні; цікаві для дітей оповідання, у тексті яких певні слова замінено малюнками. Діти з радістю візьмуться за складання подібних завдань, особливо якщо підняти планку, запропонувавши зробити це краще і більше, ніж подано в журналі.
"Дитяча Академія" - дуже цікавий і неординарний журнал, що друкується лише з 2003 року, але вже встиг завоювати прихильність читачів, адже загальний тираж видання 24000 примірників. Журнал ґрунтується на співпраці з читачами (друкуються їхні матеріали, фото, функціонує "Клуб друзів"), висвітлюється активне життя сучасних дітей — участь у фестивалях і конкурсах. Крім цікавої інформації про історію, культуру, спорт і кумирів, подається добірка різноманітних кросвордів, жартів та ребусів.
"Однокласник " ("ОК") — один із найдавніших для дітей в Україні, Сучасний "Однокласник" має понад 20 рубрик, цікаві інтерв'ю, плакати-постери з улюбленими виконавцями, бесіди на психологічні теми. В усіх виданнях — широкий вибір завдань, ребусів, кросвордів, "лабіринтів", що робить дозвілля дитини максимально заповненим і, крім того, корисно-пізнавальним.
"Пізнайко". Оскільки журнал створений і позиціонує себе як видання позашкільне, як "дитячий ігровий журнал", то його автори у своїх матеріалах чудово утримуються від зайвого дидактизму, скочування на позиції педагогічних повчань. А весь пізнавальний матеріал нічим не нагадує дитині безпосередньо про уроки. При цьому він чудово виконує основну свою роль — дати дитині нові знання і водночас формувати потяг до їх поглиблення.
Варто звернути увагу на збірки коміксів з пригодами "Пізнайка". Це справжній подарунок для дитини, оскільки інших подібних видань для такої вікової категорії у нас немає, а інші українські журнали коміксів — К-9, його дочірні проект Intercat, Dark Warrior, Milkyqirl — хоча, безперечно, й цікаві, але для молодших школярів у жодному випадку не підходять.
Добре і те, що журнал виходить трьома мовами. Причому, як уже згадувалося, російська й англійська версії — це не простий переклад з української, а самостійні якісно рівноцінні видання. Хотілося б ще бачити компакт-диски у додаток не тільки до англомовної версії.
Важливе місце у розвитку дитячої творчості у нашому дослідженні відводиться урокам розвитку мовлення, в центрі яких — робота над мовленнєвими уміннями і навичками.
Матеріали журналів дають змогу організувати роботу над побудовою діалогічних і монологічних висловлювань: переказ готових текстів і побудова своїх висловлювань на основі прочитаних чи прослуханих творів; розповіді про випадки із життя школярів. Ефективними є ігри, складання загадок, казок, відтворення готового тексту, його продовження, редагування, побудова творів різних типів за зразком тощо. При цьому варто практикувати створення мовленнєвих ситуацій, обов'язковими компонентами яких за теорією мовленнєвої діяльності є: мета висловлювання, умови, в яких воно відбувається, адресат. Створення мовленнєвої ситуації допомагає учням побачити в роботі над твором не просто завдання, побудувати текст, а необхідність найбільш точно і повно висловити свою думку. Мовленнєві ситуації сприяють також усвідомленому добору мовних засобів відповідно до мети та умов висловлювання, розкриттю і розширенню творчих можливостей учнів початкових класів.
Після ознайомлення зі світом вітчизняної преси для дітей справді не залишається сумнівів, що така скарбниця нестандартних завдань, авторських віршів, пізнавального матеріалу мусить бути належним чином використана у практиці сучасної початкової школи і, не в останню чергу, для розвитку словесної творчості з раннього шкільного віку.
Готуватись до уроку позакласного читання на тему "Чарівний світ казки" можна за казками, поданими у журналах "Дивосвіт", "Пізнайко", "Яблунька" й інших.
Використання дитячої періодики, пропоновані завдання стимулюють розвиток в учнів спостережливості, активізують пізнавальну допитливість і самостійність, створюють умови для їхньої індивідуально-творчої самореалізації. Спостереження за використанням молодшими школярами завдань на уроках розвитку мовлення з використанням матеріалів дитячої преси показують, що така організація навчальної діяльності сприяє розширенню творчих можливостей учнів, формуванню незалежної поведінки, усвідомленню цілей навальної діяльності [35; С.55-59].
Робота з дитячою книжкою є невід'ємним структурним компонентом у цілісній системі підготовки дітей до школи. Основна мета цього напряму роботи — підготувати дітей до систематичного курсу читання в початковій школі, пробудити і підтримати у дошкільників інтерес до дитячої книжки і бажання з нею спілкуватися, розвивати зв'язне мовлення дітей, сформувати елементарні уміння орієнтуватись у книжці з опорою на такі показники: написи на обкладинці (прочитує педагог), ілюстрації; розвивати увагу до засобів художньої виразності твору.
Методика навчання спілкування з книжкою дітей цієї вікової групи має свої особливості, які полягають передусім у врахуванні сприймання 5-річними дошкільниками книжки, тексту і рівня розвитку в них навички читання.
Як відомо, у дітей 5 років переважає наочно-образне мислення. У книжці діти бачать насамперед об'єкт зображення, а не саме зображення. Спостерігаючи, дитина виділяє найяскравіші, а не найсуттєвіші ознаки об'єкта. Їй набагато легше переказати зміст усього тексту підряд, ніж вибрати якусь сюжетну лінію чи виокремити значення одного епізоду для розкриття характеру персонажа. Вона може простежити послідовність подій у творі, але встановити причиново-наслідкові зв’язки їй не під силу, що пояснюється конкретністю дитячого мислення.
Уява 5-річних дітей розвинена досить слабко. Сприйманню дошкільниками змісту твору притаманний "наївний реалізм , якому властиве ототожнення художнього вимислу і реальної дійсності. Події сприймаються ними як такі, що мали місце у дійсності, а герої — учасники описаних подій. Діти-дошкільники зазвичай сприймають художню форму як щось окреме від змісту.
Все це впливає на вибір форм і методів роботи з дитячою книжкою, а також на вибір змісту читання.
Провідними методичними прийомами на заняттях з 5-річними дітьми є цілеспрямоване розглядання книжки, слухання, дидактична гра.
Під час добору дитячих книжок педагог враховує санітарно-гігієнічні вимоги до поліграфічних видань (якість паперу, ілюстрацій, розмір і форму шрифту і та ін.).    
Ілюстрації у книжках для 5-річних дітей мають займати 70—75% від загальної площі. Об'єкти, зображені на них, мають в пізнаватися дітьми, а кольорова гама - не бути занадто різкою. Наповнюваність, послідовність ілюстрацій мають бути такими, щоб дитина з опорою на них могла досить легко відтворити зміст прослуханого твору.
Крім того, ілюстративний матеріал повинен сприяти розвитку художніх смаків і творчої уяви дітей. Інакше такі книжки не слід використовувати, навіть якщо вони містять цікаві високохудожні тексти [28;С.47-52].
Книжкова ілюстрація — це «переклад» словесних образів наочно-зображальними. Це особливий вид графічного мистецтва, який висуває свої вимоги до митця. Художник-ілюстратор має справу з літературою різних країн і народів. Він повинен відчувати дух епохи, в якій живуть герої казок, оповідань, повістей. Ілюстратора вирізняє своєрідні властивості пам’яті, адже він має багато чого тримати в ній: деталі одягу, архітектуру будинків, обриси меблів. Він повинен знати, як передати пензлем різні емоції дітей і дорослих, жорстокість, злість і спокій тварин. Усі ці «заготовки» накопичуються у «коморі пам’яті» художника протягом усього життя. «Я згадую», — так визначав свій творчий процес видатний французький ілюстратор книг Гюстав Доре. Недаремно Мнемозину (Пам’ять) стародавні греки вважали матір’ю усіх дев’яти муз. За своє недовге життя Г. Доре проілюстрував гори книжок. Знайдені ним образи літературних героїв незаперечно переконливі, і ми з дитинства уявляємо Лицаря Сумного Образу Дон Кіхота та його вірного зброєносця Санчо Пансу, хвалькуватого брехуна барона Мюнхаузена, персонажів чарівних казок Ш. Перро саме такими, якими їх силою свого могутнього таланту створив чарівник Г. Доре. До творів, які він ілюстрував, художник робив по кілька сотень малюнків. І це вже не просто ілюстрування, це — співавторство, тому недаремно малюнки Г. Доре міцно «зрослися» з текстами та стали вічними супутниками ілюстрованих ним творів. Відомий митець, бажаючи бути універсальним, писав маслом, займався скульптурою, але в історії мистецтва залишився як геніальний ілюстратор книжок. Можна сказати, що існує тип художників, талант яких найяскравіше виявляється саме в ілюструванні літературних творів.
Трапляються випадки, коли письменники, побоюючись, що художник може викривити образи персонажів, не бажають ілюструвати свої твори. Найбільше це стосується книжок для дорослих. Дитячі ж книжки просто неможливо уявити без ілюстрацій. Адже художники «приходять» до дітей, коли малята не вміють ще не тільки читати, а й навіть добре говорити. Ілюстрування книжок для дітей різного віку підпорядковується правилам, що продиктовані особливостями дитячого сприйняття і, разом з тим, має безмежний простір для творчості, вигадки, фантазії. Бо якщо малюнки в усіх творах будуть схожими, то книжки дуже швидко стануть нецікавими. Мова малюнка інколи виявляється важливішою, впливовішою, ніж друковане слово. У ній діють свої закони зорової метафори, ритму. І кожен художник відкриває власну неповторну, промовисту для людського сприйняття мову.
Основні принципи та вимоги до книжкової ілюстрації складались десятиліттями. Одним із принципів є педагогічна, виховна спрямованість книжкової графіки. Зробити книжку яскравою і зрозумілою для дітей — основне завдання письменника і художника — авторів дитячих книжок. Діти дуже допитливі, вони жадібно пізнають світ. Тому необхідним в ілюстраціях для дітей є пізнавальний елемент. Малюнки повинні давати відповіді на всі дитячі «Як?», «Чому?», «Де?», «Навіщо?». Ілюстрації до текстів розширюють світ дитини, вони розповідають про знайомі та незнайомі для них речі, про тварин і рослини, які живуть і ростуть і поруч, і досить далеко, про те, що слід робити, а чого уникати.
Спостерігаючи за дітьми, художники дуже швидко помітили їхню схильність до творчості, яка виявляється у дитячих іграх. І митці, задовольняючи дитячу потребу самовираження, «заговорили» з дітьми мовою гри, серйозно запрошуючи їх грати чесно і на рівних, відчувати себе діючою особою. Ілюстрації у дитячих книжках мають також і розважальну мету. Врешті-решт, вони виховують у дітей любов до прекрасного, учать бачити його у житті, у природі, у людині. Запам’ятовуючись, ілюстрації формують естетичні смаки дитини [20].
Книга для дитини - результат спільної праці письменника і художника. Слід зауважити, талановитого письменника і талановитого художника.
Письменник створює словесну картину, художник відтворює зоровий образ. Ця єдність словесного і зорового - важлива для маленького читача. Як дитина, що вміє читати, а особливо та, яка ще не вміє читати, знайомиться з книгою? Вона гортає сторінки, вишукує ілюстрації і зачаровано їх розглядає. Щоб книга стала неповторним чудом, магнітом, який постійно притягує дитячу увагу, в ній повинні бути яскраві ілюстрації.
Прикро, що у наш час, час відсутності книжкового дефіциту, на прилавках можна побачити книги для дітей без ілюстрацій. І зовсім гірко стає, коли бачиш дитячі книги-штампи, в яких зображені герої з бездушними ляльковими обличчями, що не виражають будь-яких емоцій. Героїні уніфіковані: Попелюшка схожа на Зачаровану Красуню та Білосніжку, а разом вони схожі на Червону Шапочку та Дюймовочку.
Велика кількість ілюстрацій до дитячої книги є вільними малюнками, нічим не пов'язаними із твором. Прикладом цього є ілюстрації до книги С. Я. Маршака [Маршак 2001: 56]. У вірші «Зеленая страница» поет змалював таку картину:
Вот темно-красная божья коровка,
Спинку свою, разделив пополам,
Вскинула крылья прозрачные ловко
И полетела по божьим делам.
Художники С. Бордюг, Н. Трепенок подадає текстові. На малюнку сонечко відправилось у мандри, спираючись на ціпок. З якою метою деякі ілюстратори допускають неточності, ігноруючи текст? На це питання важко відповісти. Можливо, неуважно читаючи твір, можливо, не погоджуються із авторським баченням і протестують... Проти чого? І яку функцію, на їхню думку, повинна виконувати така ілюстрація?
Книга казок Шарля Перро "Казки матусі Гусині" одна із перших, з якою ознайомлюються діти. Дуже важливо, щоб маленькі читачі побачили казковий світ очима такого художника, як Гюстав Доре, що перебував у повній духовній єдності із письменником Л. Август Гюстав Доре (1832-1883) у 1862 рр. підготував ілюстрації до казок Ш. Перро, яких майстерно поєднав фантастичне і реалітичне, жахливе і смішне. В ілюстраціях, казки "Червона Шапочка" марно шукати двозначності. Художник начебто проігнорував грайливу мораль казки: спокусливі чоловіки дуже небезпечні молодим дівчатам:
Красавицам и баловницам,
В пути, встречая всяческих мужчин,
Нельзя речей коварных слушать,
Иначе волк их может скушать.
Ілюстрації Г. Доре - це суто фантастичний світ, в якому живе чарівна сміла дівчинка Червона Шапочка, що не лякається страшного величезного вовка. Але разом із тим ці ілюстрації, не розкриваючи казкової алегорії, вимушують читача замислитися над алогічністю казки. Якщо читач і повірив казці, то малюнку повірити важко.
Свої казки Ш. Перро пристосував для читання у світських салонах, мова автора вишукана, описи картинні. Але у французького письменника є одна казка, у якій він реалістично змальовує життя народу, злидарів, в усьому залежних від ласки жорсткосердних дворян. У казці "Хлопчик-Мізинчик" Ш. Перро показав без прикрас життя багатодітної родини лісоруба, якому нічим годувати дітей і щоб не бачити їхньої мученицької смерті батьки вирішують завести їх у ліс і там кинути. Жахливий, реалістичний, зовсім не казковий початок твору нагадує хрестоматійну новелу В. Стефаника "Новина". Гриць Летючий вирішив убити своїх дітей» щоб не дивитися на їх повільну смерть від голоду. Однак, на відміну від українського новеліста Ш. Перро у цьому творі, як і в інших казках, переходить від життєвої правди до фантастики, подає чарівний шлях своїх героїв до порятунку, до щастя. Г. Доре в ілюстрації до казки не відступає від тексту, змальовуючи ймовірні зорові образи. Перед нами обшарпана, наче пограбована оселя, виснажені голодом обличчя героїв, безрадісні очі. Голова лісоруба повернута до дружини, в очах питання: "Що робити? Як далі жити? Як прогодувати дітей?". Художник і тут використовує освітлення: відблиски від вогнища падають на обличчя чоловіка і жінки, але це світло не тепле, а холодне, навіть крижане, воно не зігріває, а заморожує душу і серце. Художник, як завжди, переконливий і достовірний навіть у деталях: від давно порожньої миски не можуть відірвати голодного погляду худі собака та кішка.
Гюстав Доре був відомим у XIX столітті. Пройшов час, художника призабули, почали критикувати, висміювати його дещо вишукану манеру. У XX столітті інтерес до французького художника відродився знову, адже таланти не зникають безслідно. Книги з ілюстраціями чарівника Г. Доре повертаються до читача, дорослого і маленького, продовжують жити. Нарешті всі прихильники таланту митця зможуть йому щиросердно сказати: "Ласкаво просимо, шановний Гюстав Доре, до нас! Без Вас у цьому світі було так буденно, так не вистачало чуда!" [47;С.44-51].
Які різновиди дитячих книжок доцільно відбирати для уроків? Враховуючи вікові особливості дітей молодшого шкільного віку, варто обов'язково включати такі видання, як книжки-картинки, книжки-іграшки, книжки-планшетки, книжки-розкладанки, книжки-малятка, а також книжки великого формату. Вони приваблюватимуть дітей неординарною формою, ігровими елементами, образними ілюстраціями. Як показує досвід, діти досить емоційно реагують на них, ідо сприяє розвитку інтересу до книжки, до читання, до пізнання.
Вчитель відбирає для уроків доступні для цієї вікової групи високохудожні, емоційно забарвлені твори, насичені пізнавальним змістом. У них мають бути пісеньки, діалоги, матеріал для інсценування. За жанровою специфікою це переважно казки, малі фольклорні форми, вірші, короткі оповідання.
Якщо на уроці немає можливості забезпечити відповідною книжкою кожну дитину, а вона є лише у вчителя, її показ (написи на обкладинці, ілюстрації) він спочатку проводить "з руки", а потім пропонує дітям для колективного чи індивідуального розглядання.     
Обов'язковою складовою на кожному уроці є словникова робота. Вчитель виділяє в тексті незнайомі, важкі для розуміння слова і вислови, пояснює їх, визначає, які з них доцільно ввести в активний словник дітей [28;С.47-52].
2.2 Використання казки в екологічному вихованні учнів
Молодший шкільний вік – один із найбільш складних періодів у психічному розвитку дитини. Саме в цей час відбувається зміна основного виду діяльності дитини. Ним стає навчання. Трансформація способу життя школярів, інтенсивний розвиток пізнавальної сфери зумовлюють труднощі у сприйнятті, розумінні та запам’ятовуванні програмового матеріалу. Важливою умовою реалізації мети навчання і виховання, яка полягає у формуванні низки компетенцій особистості, є тісна співпраця сім’ї і школи. З огляду на це, в Програмі виховання дітей та учнівської молоді в Україні одним із основних завдань визначено: посилити роль сім’ї у вихованні дітей, зміцнити її взаємодію з освітніми закладами.
Ефективність набуття учнями знань, умінь і навичок вимагає ретельного вибору шляхів, методів та засобів навчання й виховання. Численні психолого-педагогічні дослідження довели, що словесні образи, створені в уяві дитини з допомогою міфів, легенд, фантастичних історій, відзначаються великим емпатійним емоційним переживанням. У зв’язку з цим, у виховному процесі доцільно широко використовувати народні казки. Вони розвивають уяву, образне мислення, усне мовлення, стимулюють творчу активність, слугують дієвим засобом самовиховання дитини. Школярі вчаться спостерігати, аналізувати, узагальнювати. Казкові історії містять інформацію про динаміку життєвих процесів. Вони надають можливість легкого і природного осмислення реального світу, тобто є своєрідним містком між казковим, фантастичним і реальним життям. На основі аналізу улюблених казок учня можна встановити зв’язок між казковими подіями та його поведінкою в житті. За їх допомогою у свідомості дітей закріплюються моральні цінності, правила поведінки. Для дитини вони є своєрідним “духовним хлібом”, який ніколи не проїдається.
Казка – це глибока і мудра книга життя.
Казки виникли в сиву давнину і є одним із найпоширеніших жанрів усної народної творчості. У них відображені погляди на речі, ставлення до людських цінностей, висока духовність та глибока мудрість народу, що формувались упродовж багатьох поколінь. Ці поетичні скарби громадились віками і передавалися від покоління до покоління, вбираючи в себе все нові й нові події, характери.
За тематикою казки поділяють на три групи:
ü    соціально-побутові – в них звеличуються гуманність, працьовитість, чесність, скромність, розсудливість, а висміюються брехливість, зазнайство, неробство, скупість (“Мудра дівчина”, “Дивна сопілка” та ін.)
ü    героїко-фантастичні (чарівні) – у них органічно поєднані міфічне, фантастичне та героїчне начала (“Ох”, “Царівна-жаба” та ін.)
ü    про тварин – головними персонажами виступають звірі, птахи, що уособлюють певні людські риси (“Котик і півник”, “Коза-дереза” та ін.).
Визначальними рисами кожної казки є вигадка, фантазія, творча мрія. У них народ-педагог акцентує увагу на головних рисах героїв, їхній поведінці у різних ситуаціях.
Діти чудово сприймають казку. Вона всебічно охоплює духовне життя дитини – розум, почуття уяву, волю. Казки справляють на дітей глибоке емоційне враження, збагачують їхню мову, пробуджують духовні сили, тому й слугують незамінним засобом зближення батьків і дітей, батьківського виховання.
Значної уваги заслуговують казки соціально-побутового змісту, в яких з особливою чіткістю висвітлюються позитивні риси людини. Тобто створюється ідеальний образ, що втілює в собі ті особливості поведінки, котрі заслуговують найбільшого захоплення та поваги. Тому важливо навчити дітей разом із героями казок подумки виконувати їхні дії, наслідувати позитивні вчинки персонажів. Батькам доцільно використовувати власні казки, складені з урахуванням виховної мети. Така робота буде більш результативною, ніж погрози, покарання чи довгі нотації.
Жодна дитяча бібліотека не обходиться без казок. Великою популярністю у батьків і дітей користуються збірки: Українські народні казки: Для молодшого та середнього шкільного віку / Упор. О.С. Яремійчук. – К.,1989; Трапила коса на камінь: Українські народні соціально-побутові казки / Упор. І.В. Хланта. - К., 1993 та ін.
Розповідь казки вимагає від батьків великої педагогічної майстерності. Ефективність виховного впливу цього способу зумовлюється такими чинниками:
ü    влучність вибору моменту для розповіді;
ü    підбір твору;
ü    емоційність, доступність, образність викладу.
Слухаючи дитячу розповідь, батькам доцільно проявляти терплячість, розуміння емоційного стану дитини. Варто виявляти своє зацікавлення почутим у різних формах: за допомогою міміки, емпатійного слухання. Така поведінка дорослих сприяє розвиткові в школяра впевненості в собі, сміливості, бажання до творення. Проте висміювання дитини, переривання її розповіді, неуважне слухання з боку батьків можуть бути причиною розвитку негативних якостей особистості школяра, зокрема замкнутості, нерішучості, відчуження та ін.
Перегляд екранізованих казок. У казці, як у дзеркалі, відбиваються особливості кожної епохи. Сучасні твори даного жанру теж відзначається певними особливостями. Народна казка, яка передавалася міжпоколінно шляхом розповіді, у наш час знайшла своє продовження в екранізованих варіантах, мультиплікаційних фільмах. Наукові дослідження свідчать, що попри незмінність сюжетної та змістової ліній нові твори відзначаються суттєвими відмінностями: відбулася метаморфоза образу “зла” й, відповідно, переосмислення “добра”. “Зло”, притаманне всім героям, набуло людських рис і виявляється в помилці та страху. У народних казках “зло” піддається фізичному знищенню, у нових, дидактичних – перевихованню. У нових творах, на відміну від старих, швидше порушується проблема, ніж вказується шлях її вирішення.
Виховний вплив на школярів екранізованих казок та мультиплікаційних фільмів важко переоцінити. Адже в більшості сімей діти значну частину вільного часу проводять біля “голубих екранів”, нерідко навіть забуваючи про свої обов’язки. Такій поведінці сприяє зростаючий вплив теле- та відеоапаратури, комп’ютерної техніки на спосіб та уклад сімейного життя. Окрім того, зайнятість батьків бізнесовими справами іноді спричиняє байдуже ставлення до власних дітей.
Читання казок – менш поширене серед дітей молодшого шкільного віку явище, адже школяр тільки починає опановувати цю складну науку. Критеріями його оцінювання є правильність, усвідомленість, швидкість, виразність. Розрізняють читання вголос та мовчки. На час закінчення початкової школи більшість учнів читає повільно, монотонно, неусвідомлено, що і є основними причинами нехтування дітьми цим видом діяльності. Їхні зусилля спрямовані на процес читання, а не на зміст тексту. Однак зацікавити дітей до самостійного читання можна, наприклад, такими способами:
читанню казки передує ретельно продумана вступна бесіда;
початок казки читає хтось із батьків, зупинившись на цікавому, пропонує дитині продовжити читання самій;
читання в ролях тощо.
Для самостійного читання молодшим школярам доцільно добирати лексично та синтаксично доступні твори, насичені діалогами. Важливо, щоб предмети, явища, події були загалом зрозумілі дітям.
Переказ широко використовується дітьми означеного віку. Він є початковим етапом творення власних казок. Виділяють докладний переказ, спрощений, синтезовану розповідь. Вид переказу залежить від ступеня розвитку пам’яті дитини.
Докладний переказ створюється дітьми, у котрих сформована довготривала пам’ять, достатньо розвинений активний словниковий запас. Такі дитячі твори з точністю передають сюжет, традиційні формули відомої казки.
Скорочений переказ виникає внаслідок забування дитиною деяких деталей, їх поверхового узагальнення й водночас збереження сюжету твору.
Синтезована розповідь є проміжною формою творення власної казки. Вона виникає внаслідок поєднання знайомих образів та сюжетів із різних творів у один твір.
Творчі вправи з казками заслуговують особливої уваги. Вони розвивають фантазію дитини, її уяву, творче мислення, зв’язне мовлення. У неї формується вміння генерувати ідеї, що спонукає до творчої активності. Така робота вимагає від батьків великої майстерності, творчого підходу.
Використання казок із виховною метою вимагає від батьків певного рівня педагогічної майстерності, тому доцільно ознайомити їх з низкою прийомів, котрі передбачають розвиток умінь етнопедагогічної роботи з даними творами. Класоводам варто проводити з батьками бесіди з означеної проблеми, дискусії, залучати їх до участі у святах казки тощо.
З давніх часів сім’я вважалася першою і основною інституцією виховання підростаючого покоління. Батьки прагнули передати своїм дітям набутий життєвий досвід, виховати їх розумними, працьовитими, прищепити їм моральні якості, які відповідали б ідеалам народної педагогіки. І саме казка володіє таким невичерпним виховним арсеналом [10].
Дидактична казка — один із різновидів навчальних текстів, які доцільно використовувати в роботі зі школярами. Екологічними називаємо казки, які можна аналізувати із природоохоронного погляду. Для цього годиться чимало відомих фольклорних чи авторських творів. За потреби вчитель може самостійно підсилити сюжетну лінію, яка відповідає меті вивчення теми.
Казка — найпоширеніший жанр оповідальної народної творчості та вагомий засіб пізнання дітьми навколишнього світу. Призначені для дитячої аудитора, вони враховують особливості психології школярів, сприяють уважному ставленню та переживанню казки як реальності.
Свого часу І.Франко писав: "Гола, повна правда життя - то тяжка страва. Старші можуть зажувати її вона для них смачна і здорова. Але дітям не можна давати її так, як старшим; треба приготовлювати її… в образах, у байках. І вони так приймають її".
Сила казки в тих знаннях, які породжені переживанням зображуваних подій. Ці описи починаються з особистих вражень і дають доступ до архетипового досвіду етносу. У казках відображаються особливості народної психології та господарських процесів, світогляд народу, його мудрість і оптимізм, морально-етичні й естетичні принципи і традиції, педагогічний геній, багатовіковий досвід виховання підростаючого покоління.
Казка формується на духовних проблемах кожного покоління, розвивається в часі і просторі та ніби має власне внутрішнє життя.
Для кожної казки характерними є намір - головна сюжетна лінія, розвиток дії, активність персонажів, їхні вчинки з відповідними наслідками й висновками. Дія твору може відбуватись як в умовному середовищі, так і у звичайному для сьогоднішнього читача (квартира, магазин, підприємство тощо).
Усім відомо, як діти люблять слухати одну й ту ж саму розповідь по кілька разів. Тому вчителю варто використовувати на заняттях сюжети добре відомих дітям казок. Практично будь-яка відома казка може стати "екологічною", якщо змінити відповідним чином певні деталі, сюжетну лінію або й окремих персонажів. Пропонуємо розглянути усім добре знайому казку про трьох поросят.
Казка "Троє поросят" Жили-були троє поросят - Ніф-ніф, Нуф-нуф і Наф-наф. Усе в них було добре — вони грілися на сонечку, їли жолуді, купатися у річці, а ночували там, де ніч застане. Так було доти, поки до них не дійшли чутки про те, що в лісі з'явився страшний сірий вовк. Злякалися поросята і вирішили побудувати собі житло, все ж за міцними стінами безпечніше.
Але у них виникла суперечка. Ніф-ніф сказав, що будинок потрібно будувати обов'язково біля річки. Адже так приємно зранку вийти з хатки і відразу шубовсть у річку. Нуф-нуф не дуже полюбляв купатися. Йому подобалась прохолода і він вимагав будувати житло серед лісу. Наф-наф намагався пояснити друзям, що не так важливе місце будівництва: можна збудувати дім і біля річки, і в лісі. Але головне — це будувати за всіма правилами і ні в якому разі не можна зашкодити природі. На таке зауваження Ніф-ніф і Нуф-нуф лише розсміялись і відповіли: "Головне, щоб нам було зручно, а природа нехай сама про себе потурбується, якщо їй ще так потрібно". Наф-наф тільки головою похитав, адже він знав; що той, хто не турбується про навколишнє середовище, насамперед, не турбується про своє майбутнє. Але що було робиш? Друзі не хотіли його навіть слухати.
Їм пощастило, вони знайшли чудове місце — сонячну лісову галявину біля стрімкої річечки. Здавалось би — що може бути краще? Поросятка не могли дійти згоди.
Ніф-ніф сказав, що їхній будинок стоятиме на березі ріки і якомога ближче до води.
Нуф-нуф заперечив; "Я не вмію плавати, а ти кажеш — на березі. Інша справа - будинок у лісі: і сонце не пече, і жолудіІ самі в хату падають та й дрова шукати не потрібно, все поряд.
 "Жолуді - це непогано, але куди ти будеш різні відходи дівати?" - поцікавився Ніф-ніф.
"Як це куди? У ліві ж повно місця. Складу сміття собі купкою та й по всьому", - відповів йому Нуф-нуф.
І тут, досі спокійний Наф-наф, не витримав; "Як ти можеш таке казати? Поглянь, який чудовий цей ліс! А яким він буде після тебе, чи ти думаєш, що купи сміття його прикрашатимуть?"
Ніф-ніф вже потирав руки і тихенько бурмотів: "Так-так" смітити в лісі це недобре та й самому неприємно жити серед бруду. Треба завжди прибирати після себе, а біля річки це так зручно: сміття у річку — і чистота довкола, водичка усе змиє.
Від таких слів Наф-наф аж почервонів: "Як ви можете про таке навіть думати! Я на це ніколи не погоджусь".
"Ну то й не треба з нами погоджуватись, - хором вигукнули Ніф-ніф і Нуф-нуф. - Будуй собі будинок де хочеш і як хочеш, а ми побудуємо собі окремий дім і зробимо це так, як нам заманеться".
"Чому ви не розумієте, що такою поведінкою ви робите погано не тільки природі, а й собі", — важко зітхнув Наф-наф. Але його уже ніхто не слухав.
Поросята залишилися кожен зі своєю думкою. Вони вирішили, що кожен будуватиме окремий дім. Ніф-ніф побудував домівку на березі річки і так, як він і казав, усі свої відходи викидав у річку, Нуф-нуф збудував хатину в лісі, але перед початком будівництва вирубав з десяток - другий дерев, підшукуючи необхідне йому місце. Наф-наф вирішив побудувати дім подалі від своїх друзів - на околиці села. Він не хотів бачити, як нерозумно поводяться поросята. Його будиночок дуже гарний і дуже чистенький, тому що він завжди прибирав після себе. А ще він не полінувався і посадив кілька дерев біля свого дому, і в його будиночку було прохолодно навіть у спеку, бо дерева притіняли його.
Ось так вони жили-поживали та й горя не знали. Вже й про страшного вовка забули, аж поки не трапилась біда. І прийшла вона зовсім не з того боку, з якого чекали поросята. Ніф-ніф так активно викидав сміття в річку, що біля річки вже було важко дихати, сморід було чути здалеку. І, нарешті, річка не витримала. Сміття наповнило дамбу, і річка розлила свої води на береги. Цьому сприяло не тільки сміття Ніф-ніфа, а й вирубані дерева Нуф-нуфа.
І залишився Ніф-ніф без житла. А біда, як відомо, не приходить одна. Якраз і сірий вовк з'явився і взявся за поросятами полювати. Поросятко перелякалось і кинулося втікати. Але куди? Найближчою була хатина Нуф-нуфа. Туди воно і подалося. Але й тут його чекала неприємна несподіванка. Нуф-нуф так захопився лісовими жолудями, що вирішив трішки по експериментувати з ними. Йому вже набридло їсти їх сирими, і він почав їх смажити, зовсім забувши про обережність. І полум'я швидко перекинулось на хатину. Горіла будівля і купи сміття біля неї. Ось яку картину побачив Ніф-ніф.
Поросята мерщій побігли до Наф-нафа. Той зустрів їх на порозі, запросив у дім, і навіть нічого їм не сказав. А що говорити, адже й так усе зрозуміло. І з того часу жили вони дружно і у злагоді з природою.
Найчастіше вчитель використовує екологічну казку як розповідь з наступним її обговоренням у класі. Щоб активізувати обговорення, вчителю необхідно підготувати відкриті запитання, відповідаючи на які, діти могли б робити певні висновки, а він - з'ясувати ступінь розуміння учнями навчального матеріалу. Після обговорення вчитель обов'язково робить висновок.
Заслуговує на увагу й метод інсценізації. У цьому випадку учні безпосередньо задіяні в процесі навчання. Для проведення занять методом інсценізації потрібні елементи реквізиту, підготувати які можуть і самі діти разом із батьками. Коли підготувати та використати елементи реквізиту неможливо, то допускається їх короткий опис або замальовка на дошці. Ролі може виконувати лише частина учнів, решта — глядачі. Наприкінці "актори" та глядачі діляться своїми враженнями.
Можна запропонувати учням намалювати ілюстрації до почутої казки або зобразити зміст твору за допомогою символів, знаків, асоціативних малюнків. Можна навіть запропонувати дітям придумати свою казку, використовуючи "живий ланцюжок" (наприклад, учитель розпочинає розповідь — "жили-були дід та баба", учні складають казку, доповнюючи виклад розповіді речення за реченням, почергово).
Використання екологічних казок під час вивчення курсу "Екологічне виховання" у початковій школі допоможе сформувати в дитини інтерес до засвоєння наукових знань про основні екологічні фактори в розвитку живої природи, стимулювати допитливість та інтерес до її пізнання, ознайомити дітей з перлинами народної мудрості, що призвичаює до дбайливого ставлення до природи. Це один із способів створення позитивного психоемоційного контексту в процесі навчання, що дає змогу розвивати гнучкість та адаптивність мислення, особливо в нетипових ситуаціях [16;С.38-39].
Педагогічна система В.О. Сухомлинського акумулювала в собі найкращі надбання минулого й сучасного у поєднанні з оригінальними ідеями та інноваційними технологіями вченого й втіленням їх у педагогічному процесі. Поряд із багатоаспектністю педагогічних проблем, що є предметом світової уваги, найголовнішою, якій підпорядковані всі інші, є проблема виховання особистості. "Справжнє виховання полягає в тому, щоб моральний ідеал добра, правди, честі, духовної краси жив у кожному юному серці, утверджувався в активній діяльності як невід'ємна частина власного єства, власної думки, почуттів, намірів" [29;С.257].
Важливе місце у створеній видатним педагогом системі виховання займає проблема спільної діяльності сім'ї та школи в організації життєдіяльності школярів. Сім'я, як відомо, перша школа інтелектуального, морального, трудового, естетичного і фізичного виховання. Родинні цінності найглибші, вони лежать в основі світової цивілізації, вони плекають у дитині глибоко людяне, надають їй енергії у різних життєвих ситуаціях. Батько і мати, дідусь і бабуся - перші вихователі дітей у дошкільному віці і залишаються ними, коли пені вихованці пішли до школи.
У праці «Проблеми виховання всебічно розвиненій особистості» В.О. Сухомлинський зазначав, що гармонійний, всебічний розвиток можливий лише там, де два вихователі школа і сім'я - не тільки діють одностайно, ставлячи перед дітьми ті самі вимоги, а є однодумцями, поділяють ті самі переконання, завжди виходять з тих самих принципів, не допускають ніколи розходжень ні в меті, ні в процесі, ні в засобах виховання [28;С.86].
Першорядного значення у формуванні особистості дитини Василь Олександрович надав родинному вихованню. Чи стане дитина гідною людиною, щасливою, чи принесе своїм життям щастя іншим людям - залежить від того, які зерна посіють батьки у душу дитини, чи зігріють вони її серце теплом любові» поваги, правди і справедливості, любові й шани до людей. "Прекрасні діти виростають у сім'ях, де батько і мати по-справжньому люблять одне одного і разом з тим люблять і поважають людей. Я відразу бачу дитину, в якої батьки глибоко, сердечно, красиво, віддано люблять одне одного. У такої дитини мир і спокій у душі, стійке моральне здоров'я, щиросердна віра в добро, віра в красу людську" [26;С.192].
На думку В. О. Сухомлинського, найглибший слід у душі свого вихованця залишає той, хто зумів розбудити почуття людської гідності, прагнення до добра, правди, честі, краси, хто здатний збагнути складну, часто сповнену суперечностями душу дитини і плекати у неї паростки духовності [25;С.399]. Казка, рідне слово, на думку В. 0. Сухомлинського, будить дитячу уяву, збагачує мову, допомагає активізувати пізнавальну діяльність вихованця, мислення, впливаючи на його емоційно-почуттєву сферу.
До казки Василь Олександрович звернувся ще на початку свого творчого шляху і тому не випадково, що всій його педагогічній діяльності властиве образне бачення проблем виховання [22;С.65].
Важливе джерело, що спонукало думки Василь Олександровича до художньої творчості, це власна сім'я, власні діти, до яких він мав змогу приглядатися пильніше, де педагогічні роздуми зливалися з батьківськими почуттями [22;С.66]. Герої казок видатного педагога - мурашка на землі, журавлиний ключ у небі, білокора береза, горобці, калюжа, жук, ворона. Це навколишнє життя має увійти в душу дитини, залишитися в ній назавжди, щоб потім прорости чуйністю, добротою, дбайливістю, людяністю й відповідальністю. Такого великого значення у вихованні дітей В. О. Сухомлинський надавав казці.
Виховання молодших школярів, Сухомлинський назвав "школою сердечності". Він радив батькам, педагогам навчати дітей добра, любові, милосердя. Для цього важливо, щоб діти постійно бачили гуманістичний зміст вчинків і поведінки тих, хто їх оточує.
Тонкий спостерігач, Василь Олександрович засобами казки "Ледача подушка" на прикладах повсякденного життя допомагає дитині подолати маленькі труднощі. Не хочеться маленькій Яринці рано вставати, йти до дитячого садка. "Увечері питає Яринка: - Дідусю, чому вранці вставати не хочеться? Навчіть мене так спати; щоб хотілося вставати і йти у садочок". У гуманних взаєминах старших і дітей Сухомлинський вбачає основу виховання почуття відповідальності, працелюбності, тобто "шкалу тонких сердечних людяних взаємовідносин" [23;С.440]. На запитання Ярини дідусь люб'язно відповідає: "Це подушка у тебе ледача". "Я знаю таємницю, - шепоче дідусь. - Ото саме тоді, як вставати не хочеться, візьми подушку, винеси на свіже повітря і добре вибий її кулачками - вона й не буде ледача". Зраділа Яринка, провчила подушку, лінощі з неї повибивала, та й ну вмиватися. Дідусь у вуса посміхається. Таке ставлення дідуся до Яринки викликає відгуки дитячої душі, бажання стати кращою.
В.О. Сухомлинський звертає увагу на те, що найкращим довершеним інструментом який завжди спрацьовує, є звернення старших до серця й розуму дитини, а не намагання повчати, вказувати їй, розпоряджатися нею. За такої умови відбувається не лише вплив батьків, учителів на виховання, а й поєднання їхніх прагнень, зусиль у спільну дію виникає об'єднуючий мотив, який забезпечує гуманні взаємовідносини вихователів та вихованців. Якщо у сім'ї дитина набуває досвіду особистісних демократичних взаємовідносин, то у майбутньому, будуючи своє життя, беручи участь у дорослому житті, ця людина житиме як вільна людина у згоді з моральними цінностями.
Твори В.О. Сухомлинського переконують батьків та освітян у тому, що необхідно допомогти вихованцеві виразитися, одухотворитися красою моральності і твердо вірити в те, що прекрасне і правдиве перемагають і торжествують. Моральні почуття і вчинки пробуджуються і удосконалюються лише тоді, коли благородство, велич ідеї, на основі якої виникає це почуття, пізнаються на власному досвіді, на власних вчинках, у поведінці, у праці. Так, на прикладі казки "Не загубив, а знайшов" Василь Олександрович допомагає школярам усвідомити особистісну і соціальну значимість праці як необхідного обов'язку і духовної потреби людини, формує бажання сумлінно і відповідально працювати: «Дав батько синові новий заступ і сказав: - Йди, сину в поле, відміряй ділянку в сто ступенів уздовж і сто упоперек та й скопай.
Пішов син у поле, відміряв ділянку й почав копати. Важко було спочатку копати, доки приловчився...
Наприкінці робота пішла все краще й краще. Та коли син загнав заступ у землю, щ0б перекинути останній шматок ґрунту, він зламавсь.
Прийшов додому син, сказав батькові, що зламав заступ.
-        А копати ти навчився? Копати тобі в кінці було важче чи легше?
-        Навчився, і копати в кінці мені було легше, ніж спочатку.
-        Отже, ти не згубив, а знайшов.
-        Що ж я знайшов, батьку?
Бажання трудитися. А це найдорожча знахідка".
Зміст казки виховує у дітей також почуття совісті, обов’язку і відповідальності як найвищої загальнолюдської цінності. Процес формування почуття відповідальності у дітей розглядається В.О. Сухомлинським на основі внутрішніх властивостей людини, її свідомих і добровільних вчинках, коли дії оцінюються особистою совістю, усвідомленням обов'язку, й відповідальності.
Художні твори видатного педагога-письменника спонукають почуття дітей до роздумів, морально-етичного аналізу вчинків героїв творів, а також власної поведінки. Звертаючись до дітей, В.О. Сухомлинський писав: "Не завдавай своїми вчинками, своєю поведінкою болю, кривди, турботи, тяжких переживань іншим людям. Умій підтримати, допомогти, підбадьорити людину" [24;С.253].
Літературна творчість видатного вітчизняного педагога займає також значне місце у нових Читанках, автором яких є Голова Української асоціації Василя Сухомлинського, віце-президент АПН України, академік Олександра Яківна Савченко. У Читанках для 2 класу вміщені, зокрема художні твори В.О.Сухомлинського "Дідова колиска", "Сьома дочка", "Покинуте кошеня", "Про що думала Марійка", "Я хочу сказати своє слово", "Оленчин горобчик", "Соловей і Жук", "Горбатенька дівчинка", "Як же все це було без мене?"» "По волосинці", «Найледачіший у світі кіт» (Додаток Б).
Проблема формування моральних основ людської особистості у казках В.О. Сухомлинського розглядається крізь призму людської етики, людських почуттів, переживань. Так, зміст художнього твору "Про що думала Марійка" допомагає дітям зрозуміти суть дружніх стосунків, гуманних взаємовідносин. До маленьких читачів Олександра Яківна звертається з запитаннями:
-    Що непокоїло Марійку? З якими почуттями слід читати її думки?
-    Як ти думаєш, скільки років Марійці?
-    Якою ти її уявляєш?
-    Чи знайомі тобі почуття, що переживала дівчинка?
В умінні "відчувати душу" іншої людини, У здатності розуміти її душевний стан В.О. Сухомлинський вбачав найкращу рису моральності дитини: Умій відчути поряд із собою людину, вмій зрозуміти її душу, бачити в її очах складний духовний світ... Думай і відчувай, як твої вчинки можуть відбитися на душевному стані іншої людини" [24;С.235].
Значне місце у педагогічній спадщині Василя Сухомлинського займає проблема виховання у дітей поваги, любові до матері-берегині домашнього тепла. У любові до матері він вбачав основу, джерело виховання, від якого все залежить, все починається. Вияв справжньої любові до матері педагог показав у змісті оповідання "Сьома дочка", при вивченні теми "Рідна домівка, рідна сім'я - тут виростає доля моя" (2 клас). Глибоке за змістом запитання автора підручника: "Хто з дочок по справжньому любив матусю?" допомагає дітям зрозуміти, що справжня любов до матері проявляється не лише в гарних словах, а в добрих учинках, у ставленні, повазі, шані, бажанні і потребі допомагати. По-справжньому любила матусю сьома дочка. На запитання "Чому ти так думаєш?" діти усвідомлено знайдуть відповідь у тексті оповідання: "А сьома дочка нічого не сказала. Вона зняла з ніг матері взуття й принесла їй води в мисці - помити ноги."
Любов до матері, вважав Василь Олександрович, має формуватися з раннього дитинства. Вже у маленькій дівчинці-школярці він бачив майбутню матір, у неї має формуватись уявлення про сім'ю, про життя задля інших, в ім'я щастя ближнього, сердечність, працелюбство, непримиренність до споживацького благополуччя.
У Читанках для 3 класу вміщені художні твори В.О. Сухомлинського "Сергійкова квітка", "Спляча книга", "Красиві слова і красиве діло", "Кінь утік", "Гвинтик", "Який слід повинна залишити людина на землі?".
Зміст другої частини Читанки для 3 класу завершується твором Василя Олександровича "Що таке Школа під Голубим Небом", а також узагальненнями О.Я. Савченко великого виховного та розвивального значення: "Давно вже немає серед нас великого Вчителя - Василя Олександровича Сухомлинського [27;С.138]. Олександра Яківна звертається до третьокласників з порадами підготуватись до останнього уроку з "Читанкою", спробувати скласти власні казки, а також бажає радісного літа і зустрічей з цікавими книжками.
Такі глибоко чутливі, дієво практичного значення узагальнення та звернення автора підручника до школярів з відчуттям реального стану внутрішнього світу дитини забезпечують єдність виховних впливів сім'ї, школи, а також самоактивності дитини. Готовність дитини відгукнутись на звертання, дії дорослих, сприйнятливість їх є визначальною умовою ефективності родинно-шкільного виховання.
Звертаючись до батьків, вихователів В.О. Сухомлинський зазначав, що моральні почуття і вчинки пробуджуються і удосконалюються лише тоді, коли благородство, високий сенс, велич ідеї,, на основі якої виникає де почуття, пізнаються на власному досвіді, на власних вчинках, у поведінці, у різних видах життєдіяльності.
Видатний педагог наголошував, що мистецтво виховання полягає не лише в умінні бачити й передбачати складні ситуації, які виникають у житті дітей, а й у тому, щоб навчити дитину самостійно орієнтуватися в життєвих обставинах, і вже змалку привчати хоча б найпростіші, але самостійні рішення, бо лише таким чином у неї може розвиватися "внутрішнє бачення" і поступово складатися стійка потреба у відповідальній поведінці - найсуттєвішій ознаці становлення особистості.
Багатою та різноманітною є літературна творчість Василя Олександровича для дітей. Через оповідання, казки, притчі, легенди, написані у зрозумілому для дітей викладі, він формує ціннісні орієнтації та настанови, вчить розуміти складність і красу людського буття.
Твори видатного допомагають школярам комфортно входити у багатовимірний світ людських стосунків, закладають основи самопізнання, потреби саморозвитку, самореалізації особистості [46;С.115-118].
Як відомо, прекрасне знання теорії не завжди підтверджується умінням працювати практично в області знань, що цікавиться. Для цього ми реалізували на практиці деякі знання, отримані в ході роботи над даною проблемою. Як було сказано раннє наша робота полягає у формуванні екологічної культури, через використання дитячої літератури.

Результати педагогічного дослідження
Не секрет, що в нинішньому суспільстві існує протиріччя між значенням самостійного знайомства с художньою і науково - пізнавальною літературою, а тим впливом, якими володіють інші засоби інформації (телебачення, відео, комп’ютерні програми, кіно). Саме ці засоби найбільш відволікають дитину від хорошої книжки. А звідси, як наслідок :
-                     недооцінка книжки як засобу пізнання навколишнього світу (довкілля);
-                     зниження інтересу до самостійного читання;
-                     посилення прагматичного підходу до життя;
-                     втрата духовності і культурних цінностей свого народу.
Підвищити вплив дитячої преси на формування читацької самостійності і розвитку інтересів читачів, спрямувати їх у потрібне русло, виробити у молодших школярів звичку шукати відповіді на свої «чому? » в книжці, задовольняти читацькі потреби – завдання уроків класного, та особливо позакласного читання. Саме ці уроки покликані формувати активного читача.
Працюючі над дипломною роботою ми здійснили опитування студентів заочної форми навчання, які працюють у початковій школі. Метою опитування було – визначити сучасний стан шкільних бібліотек у сільській місцевості та у містах. А також встановити рівень інтересу до книжки молодших школярів.
Як ми відмічали, великого значення дитячій пресі надавав відомий педагог В.О. Сухомлинський. Він стверджував, що читання довідкової і пізнавальної літератури згодом стане духовною потребою, джерелом радості пізнання.
Як показує педагогічна практика попит на дитячу літературу в молодших школярів ще низький, це пояснюється тим, що вчителі (вихователі, бібліотекарі) недостатньо пропонують довідкову і наукову-пізнавальну літературу серед учнів, не розвивають у них потягу до самоосвіти, не вчать самостійно черпати знання з книжок. І, можливо, вже не така і велика вина вчителя, бо в запропонованих програмах і орієнтовному плануванні уроків позакласного читання здебільшого рекомендується дитяча художня книжка, а про науково-пізнавальну дещо забувається.
Плануючи уроки позакласного читання, переконуємося, що введення науково-пізнавальних книг уже з підготовчого етапу принесе тільки користь. При цьому, враховуючи вікові та психологічні особливості дітей 6-7 років, пропонуємо використовувати, як навчальний матеріал науково-художні казки, фото книжки, книжки-картинки, книжки-іграшки, доступні довідкові і енциклопедичні видання. Наприклад, В. Танасійчук «Шестиногі сусіди», Н. Надєждіна «І в саду, і на городі», В.Флінт «Птахи в нашому лісі», А.Давидов «Знай, люби, бережи» та ін.
Слід відзначити і те, що тиражі багатьох видань дитячої книжки недостатні, а науково-пізнавальної та довідкової і поготів. Це негативно позначається на кількісному складі фондів дитячих бібліотек і їх безсистемному використанні вчителями.
У процесі виконання дипломної роботи, ми частково проаналізували, як друкується і розповсюджується українська дитяча преса.
І хоча багато видавців і спеціалістів вважають, що значного прибутку цей бізнес не приносить, та незважаючи на всі «але», наше, вітчизняне книговидавництво розвивається правильним шляхом. Росте потреба в українських книгах: школи перейшли на державну мову.
Ми знаємо, що українська книга має бути найвищої якості. Саме з цього починається патріотизм, хоча навіть абетка може бути недосконалою. Наприклад, абетка починається з літери «А» - намальовано лелеку, і так і пишуть: А – «крилатий наш лелека». Тобто механічно переклали з російської мови, не думаючи, що слово «аист» перекладається на українську мову зовсім з іншої літери.
Всі видавці, опитані нами, продавці книг, пересічні громадяни, колеги студенти говорять про те, що художня література, видана в Україні, - дорога.
За останніми підрахунками найпродуктивніше працювали провідні вітчизняні видавництва – «БАО», «Фоліо», «Освіта», «Наукова думка», «Ґенеза», «СВІТ», «Перун», «Основа».
Проаналізувавши закон України «Про видавничу справу», який покликаний сприяти національно-культурному розвитку українського народу шляхом збільшення загальної кількості тиражів, обсягів та розширення тематичного спрямування українського книговидання, статтю 5 цього Закону, де сказано, що «Державна політика у видавничій справі спрямовується на підтримку розвитку національного книговидання, наповнення україномовними виданнями ринку», статтю 27, а також звіт Книжкової палати України, маємо такий результат – кількість примірників на одного жителя України складає аж 1.0! Сумно, що у 1930 році жителя України припадало в 3 рази більше книжкової продукції.
Якщо говорити про співвідношення російськомовних і україномовних книг на українському ринку, то слід сказати, що книги українських видавництв видані російською мовою, складають 25-27% від загального ринку. Це переважно довідкова, енциклопедична література.
У Львові неодноразово проводився форум книговидавців, метою якого – постійно популяризувати українську книгу.
Видавці вважають, що ставлення до української школи – це обличчя держави, тому в першу чергу державі потрібно піднімати марку, як тепер кажуть, «бренд книги».
Проаналізувавши стан української преси у наших крамницях та бібліотеках ми відмічаємо, що для того, щоб в Україні друкувалась і вигідно продавалась українська книга, в тому числі і дитяча, потрібно:
1)                щоб вітчизняного книговиробника в першу чергу підтримувала держава, щоб книга сприймалася і оподатковувалася не як звичайний виробничий продукт, а як специфічний товар, що є чи не основним чинником формування духовності, свідомості людини;
2)                Державна політика повинна сприяти збільшенню випуску книжкової продукції;
3)                Держава повинна зробити все для того, щоб російський книговидавник не був монополістом на українському ринку книги. Тобто, українська книга, дитяча книга повинна бути конкурентноздатною, набагато дешевшою продукцією, ніж завезена з Росії.
Провівши батьківські збори у 4 – му класі Мстишинської школи
І-ІІ ступенів ми відмічаємо, що 35% батьків відповіли позитивно на запитання «Чи вони виписують дитячі журнали?». Але згадуючи своє дитинство всі назвали і журнал «Барвінок», «Малятко», «Соняшник», згадали які цікаві там вірші та казки і екологічного спрямування. Такі відповіді батьків пояснюються браком грошей, безробіття батьків.