Без верби й калини нема України.
Де верба, там і вода.
Рання квітка сніг ламає.
Де дуби, там і гриби.
Дороге дерево не тільки плодами.
Не з кожного цвіточка ягідочка.
Де один грибок, там цілий вінок.
Верба, що лугова трава: її викосили, а вона тому рада.
Лиса вбили - курям радість.
У зайця стільки стежок, як у клубку ниток.
Здорове дерево дятел не довбає.
Зозуля житнім колосом удавилася.
Реве ведмідь не тому, що бджоли йому меду не дали.
Природні явища:
На новий рік прибавилось дня на заячий скік.
У лютому у дня більше світла, у ночі менше холоду.
Березень з водою, квітень з травою, травень з квітами.
На стрітення повертається птиця до гнізда, хлібороб - до плуга.
У липні сонце йде на зиму, а літо на спеку.
В серпні літо до осені біжить підскоком.
Осінь іде і дощ за собою веде.
В осінній час сім погод у нас: сіє, віє, крутить, припікає і поливає.
Листопад зимі ворота відчиняє.
Земля - найбагатша, вода - найсильніша.
Всі ріки до моря ведуть.
Вода, що витекла, назад не повернеться.
Великі річки з малих джерел витікають.
Буря і дуба звалить.
Зимою деньок, як комарів носок.
Лютневий сніг весною пахне.
В лютому сонце іде на літо, а зима - на мороз.
Весна відмикає джерела і річки.
Травень ліси одягає, літо в гості чекає.
Осінь на строкатому коні їздить.
В жовтні з сонцем розпрощайся, ближче до печі підбирайся.
Плаче жовтень холодними сльозами.
Листопад білими кіньми їде.
Вогонь - біда, і вода - біда, а без вогню і води ще більша біда.
Повітря дорожче від золота.
Вітер на дворі - радість і горе.
Море - рибальське поле.
Екологічні взаємозв’язки в природі:
Багато снігу - багато хліба.
Зима без снігу - не буває.
Дощ у посуху - золотий дощ.
Без дощу і трава не росте.
Весняний дощ зайвим не буває.
Колос не спіє, коли сонце не гріє.
Люди раді літу, бджоли раді цвіту.
Буде дощик - будуть і грибочки.
Не довіряй, козу вовкові, а капусту
Де звіру живеться, там він і ведеться.
Як багато птиць, то не буде гусениці.
Де багато пташок, там мало мурашок.
Малий хробак великого дуба підточить.
Вночі панують сови та сичі.
Не потрібна солов’ю золота клітка, кращая вітка.
Великий сніг врожай зберіг.
Великі ліси - глибокі сніги.
Сніг - ковдра для пшениці.
Раннє сонечко - ранні пташки.
Літо запасає, а зима забирає.
Літо дає коріння, а зима насіння.
Коли в маю дощ не випаде, то й золотий плуг не виоре.
Кущі та дерева - берегів обереги.
На будь-яку квітку бджілка сідає, бо квітка, її радо вітає.
Кожна травинка має свою росинку.
Ліпше сире жито жати, як має ним вітер тріпати.
Де волошки, там хліба трошки.
Весняний дощ ростить, осінній - губить.
Природа і праця людей:
Аби сіяв вчасно, то і вродить рясно.
Тому горе, хто мілко оре.
Глибше орати - більше хліба мати.
Посій упору - будеш мати зерна гору, сій вчасно - вродить рясно.
Сніг землеробу дорожчий за срібло,
Дощ упору - золото.
Весняний день рік годує.
Хто весною ледачий, той цілий рік плаче.
Дощ у травні - буде хліб славний.
Травень створює хліба, а червень - сіно,
Що влітку вродилося, то взимку згодилося.
Кому влітку холод, тому взимку голод.
Що влітку збереш, те взимку на столі знайдеш.
Червень тому зелениться, хто працювати не ліниться.
Липень - маківка літа, втоми не знає, все прибирає.
Весна багата квітками, а осінь - снопами.
Квітень славиться квітами, а осінь - плодами.
Людина живить землю, а земля - людину.
Землі кланяйся низько - до хліба будеш близько.
З глибокої борозни високий хліб росте.
Як рік поле дармує, то на другий за три вродить.
Хліб на хліб сіяти - ні молотити, ні віяти.
Казав овес: „Сій мене в болото - буду як золото".
Казав ячмінь: „Сій мене в грязь - то будеш князь".
Каже гречка: „А мене хоч в золу, аби в пору".
Кукурудзу посієш до дощу - матимеш сало до борщу.
Сій овес у кожусі, а жито - в брилі.
В серпні у хлібороба три турботи: і косити, і орати, і сіяти.
Де сніг буде - хліба прибуде, де вода розіллється сіна набереться.
Як випадуть у маю три дощі добрих, то дадуть хліба на три годи.
Дощ у жнива - як п’яте колесо до воза.
Хто спить весною, той плаче зимою.
У червні на полі густо, а у дворі пусто.
Вода - мати полів, а без матері не проживеш.
Сонце - батько, а вода - мати врожаю.
Охорона природи:
Зрубали дерева - прощайте птахи.
Діброви та ліси - нема в краї більшої краси.
Багато лісу - не губи, мало лісу - бережи, немає лісу - посади.
Рослини - землі окраса.
Ліс і вода - брат і сестра.
Бережеш дерево - бережеш життя.
Де знищується природа, там закінчується життя.
Якщо хочеш щось побачити в лісі - стань невидимим.
Хочеш у лісі щось побачити - навчись по лісі ходити
Не привик ліс до наших коліс.
Одна людина в лісі залишає слід, десять - стежку, сто - ...

Додаток Г
Народні прикмети передбачення погоди
Падає лапатий сніг - на потепління.
Собака качається по землі - на сніг.
Якщо після морозів небо вкривається хмарами - буде снігопад.
Шибки у вікнах пітніють - буде потепління.
Якщо свійські гуси або качки стають на одну ногу, а голову ховають під крило - буде холодно.
Якщо галки та ворони сідають на верхівках гілок - на ясну погоду. А сідають на нижні гілки (в крону) - на вітер.
Якщо дерева вкриті інеєм - на потепління.
Закружляли в повітрі лапаті сніжинки - буде відлига.
Якщо вранці з’являються темні хмари - чекай дощу завтра або вдень.
Якщо Сонце сідає в хмари - погода погіршиться.
Якщо вранці трава вкрита рясно росою - дощу не сподівайся.
Якщо роси мало або зовсім відсутня - вдень чекай дощу.
Ввечері тепліше, ніж вранці - чекай негоди.
Дим стелиться по землі - на негоду.
Зима без снігу - літо без хліба.
Горобці ховаються під стріху - на мороз.
Сніг налипає на дерева - чекай тепла.
Пізній листопад - на сувору і довгу зиму.
Тихо і задушливо влітку - на грозу.
Дим піднімається вгору стовпом - на ясну погоду.
З берези тече багато соку - на дощове літо.
Кульбаба рясно вкрили всю долину - на ясну догідливу днину.
Якщо ліс без дощу шумить - чекай дощу.
Перисті хмари - на вітер.
Купчасті хмари - на дощ.
Будяк коле боляче - сонячна погода утримається, а якщо коле слабо - ждіть дощу.
Рипить під ногами сніг, далеко чути голоси - на мороз.
Якщо горобці пурхають під стріху чи дах із пір’їною або соломою у дзьобі - незабаром ударять морози.
Осінній туман - на дощ.
Вранці не вийшли квіти із води латаття білого - після обіду буде дощ.
Перед дощем закриваються квітки кульбаби.
Кілька днів на небі білі хмари - на похолодання, темні - на дощ.
Павутиння стелиться по рослинах - до тепла.
День починається туманом - потепліє.
У саду чи лузі дуже запахли квіти - без дощу не обійдеться.
Якщо закриваються квіти кульбаби - буде дощ.
Сильний вітер під час дощу - до хорошої погоди.
Горобці купаються в поросі - буде дощ.
Комарі та мошкара в’ються стовпчиком - буде гарна погода.
Коники сюркочуть дотемна - на спеку.
Рання роса - на гарну погоду.
Жаби гучно квакають - бути дощу.
Грудень холодний та сніжний - хліб буде буйний ти пишний.
Січень без снігу - осінь без хліба.
Як у січні тріщать морози, влітку від хліба тріщатимуть вози.
Тоді просо засівається, як глухий дуб розвивається.
Березень спочатку хмарний, всередині болотний - сніп буде намолотний.
Як марець ясний, то май щасний.
Коли в березні орють, а квітень студений, травень буде красний, теплий і зелений.
Як у травні дощ надворі, то восени будуть повні комори.
Птахи з-за моря вертають - плуги з полем розмовляють.
Мокрий квітень, сухий май - для картоплі буде рай.
Як сухий і теплий май - скупий буде урожай.
Опеньки з’явились - літо скінчилось.

Додаток Д
Загадки

Додаток Е
Народні ігри
Мак (гра-хоровод)
За допомогою лічилки діти вибирають з-поміж себе Мака. Потім, взявшись за руки, роблять коло. В середину кола сідає Мак та імітує рухами співаний текст. Діти співають:
Глибока предметність загадок зумовлюється, перш за все, тісним зв’язком цього виду художньої творчості з повсякденним життям трудівника, його виробничою діяльністю, коли людина ще безпосередньо сприймала все, що потрапляло в поле її зору. Як і всякий інший поетичний твір, повноцінна, справді художня загадка могла з’явитися лише на порівняно високому ступені розвитку первіснообщинної культури. Адже для того, щоб створити навіть найпростішу загадку, необхідно, як вірно відзначив Е. Тейлор, порівняно добре володіти здатністю абстрактного порівняння. Крім цього, потрібний значний розвиток знань взагалі, щоб цей процес став загальнодоступним і, нарешті, із серйозного перейшов у гру, що особливо яскраво визначається на пізнішому етапі розвитку загадок.
У великому циклі українських загадок про будову Всесвіту передусім відзначається прагнення людини пізнати світ за допомогою аналогій, порівнянь з іншими відомими їй предметами та явищами. Деякі загадки цього циклу є картинами з життя, побуту, часом навіть характеризують цілу епоху. Наприклад:
Толока не міряна,
череда не лічена,
пастух не найманий. (Небо, зорі, Місяць)
До загадок про будову Всесвіту тісно примикає цикл творів про явища природи, тваринний і рослинний світ. У цих загадках знайшли свій вияв спостереження людини за змінами в природі протягом року, прагнення відобразити різні пори року та характерні для кожної із них явища природи за допомогою звичайних образів із повсякденного життя. Характерні щодо цього такі загадки:
У загадках про тваринний і рослинний світ фігурують, насамперед, свійські тварини та культурні рослини, які здавна відігравали важливу роль у житті людини, а також дикі звірі, рослини, комахи. В цих загадках із великою силою виявляються трудова основа народної поетичної творчості, утилітарне ставлення людини до навколишньої дійсності, прагнення якомога повніше підкорити її своїм інтересам, оцінка всіх предметів навколишнього світу з точки зору їх ролі й важливості в житті трудівника. Наприклад:
Широко представлена в народних загадках сама людина, її фізична природа, їжа, житло, домашній інвентар, речі повсякденного вжитку. Для загадок цього напряму також характерні картини-аналогії з повсякденного трудового життя народу, які мають зорієнтувати того, перед ким ставиться загадка, „полегшити” відгадку твору. Наприклад:
Значне місце в загадках цієї групи відводиться стравам. Використовуючи засіб послідовного виключення окремого із загального, застосовуючи барвисту метафору чи вдале порівняння, народ створив цілий ряд загадок, в яких підкреслюються характерні ознаки того чи іншого виду їжі:

У досконалій художній формі загадок про людське житло, домашній інвентар, предмети щоденного користування виразно і конкретно виявляється процес історичного розвитку людства, його матеріальної культури, постійного підкорення і удосконалення речей та предметів повсякденного оточення людини, виділяються елементи нового у житті та побуті народу на певному щаблі його розвитку.
Слід підкреслити велике педагогічне значення загадок цього напряму. Адже саме звернення до предметів повсякденного оточення людини у цих загадках є вдячним засобом збудження інтересу дитини до наслідків трудової діяльності батьків, до характеру, сутності та призначення у житті предметів праці дорослих. Подібні загадки сприяють пізнанню дітьми навколишнього світу; поглиблюють їх спостережливість, допитливість, а також примушують замислюватись над справжнім значенням людської праці, виховують почуття поваги до трудящих, прищеплюють смак до суспільно корисної діяльності. Із широкої низки творів цього напряму, які можна успішно використовувати в практиці школи, слід згадати хоча б такі:
Великим кількісно і широким за тематикою являється цикл загадок про трудовий процес, господарський інвентар, знаряддя виробництва, техніку і засоби пересування. У цілому ряді цих загадок знайшли відображення минулі епохи розвитку суспільства з їх мануфактурним способом виробництва, із широким застосуванням ручної праці (наприклад: загадки про соху, серп, кужіль, терницю та ін).
Чимале місце займають тут також виробничі процеси, пов’язані із сільськогосподарським побутом: оранка, сівба, косовиця, молотьба, ткацтво, ковальство, приготування їжі, рибальство, мисливство тощо. Безпосередньо до цих загадок примикають твори про господарський інвентар та знаряддя виробництва. Мовби дальшим розвитком, логічним завершенням цієї групи творів є загадки про машини, починаючи з найпростішої і закінчуючи порівняно складними. Найбільш характерними загадками цієї групи є такі:
Показовими щодо відображення прогресу, розвитку технічних знань людини є загадки про засоби пересування, подолання простору (кінь, пліт, човен, поїзд, автомобіль, літак). Ці твори дуже люблять діти, зокрема молодшого шкільного віку, і вчитель, який повинен підтримувати і розвивати природний інтерес дитини до технічних знань, може використовувати ці загадки в своїй роботі.
Серед суми різноманітних знань про навколишній світ, набутих трудівником у результаті господарської й громадської діяльності, важливе місце належить питанням освіти та виховання людини. В умовах класового суспільства, коли основна маса народу була приречена на постійні злидні і безправ’я, питання освіти, виховання людини були надзвичайно актуальними. Народ ніколи не мирився зі своїм рабським становищем, постійно прагнув до освіти, здобуття систематичних знань, навчання. В цій групі український народних загадок і відображається питання про освіту, шкільне виховання. Наприклад:
Цілком самостійну групу становлять загадки, в яких знайшли своє відображення абстрактні, загальні, умовні та збірні поняття. З точку зору генетичного розвитку, ці твори є продуктом досить пізньої доби і свідчать про розвиток абстрактного мислення людини та про активне відношення трудівника-художника до надбань духовної культури. Про пізній час походження цих творів свідчить і їх мова. На відміну від загадок, що мають залишки давньої лексики, ці твори відзначаються чистотою й добірністю мови, чіткістю та унормованістю синтаксичних конструкцій, стрункістю побудови. Об’єктом художнього відтворення тут є голос, луна, сон, прикрість, думка, любов, радість, біда, тінь, совість та багато іншого. Окреме місце серед загадок цієї групи посідають твори про різні відрізки часу (рік, місяць, тиждень, добу, годину тощо).
Чимало загадок присвятив український народ чудовій природі рідного краю, поетично змалював у них таких представників лісового царства, як тополя, ялина, смерека, береза. Ось, як, наприклад, говориться в народній загадці про ялину: „Зимою й літом маячить зеленим цвітом". Ще яскравіше відображені в загадці характерні риси білокорої берези: „Біле - не сніг, зелене - не луг, кучеряве - не людина".
Сучасні дослідники загадок, зокрема І. Березовський, підкреслюють благотворний вплив їх на розвиток художньої літератури, особливо дитячої [12]. Творення загадок продовжують як професійні письменники, так і широкі кола самодіяльних митців, збагачуючи цей дивний жанр художніми знахідками.
Багато спільного із загадками мають прислів’я та приказки. Їх об’єднує насамперед метафоричність, що ґрунтується на спостереженнях за природою та побутом, а також стислість і чіткість викладу. Переносне значення вислову дозволяє іноді вживати загадку як прислів’я („Прийшов хтось, узяв щось, бігти за ним, не знаю за ким”).
Прислів’я - це коротке влучне висловлювання з приводу почутого та побаченого. Здебільшого це віршовані народні вислови, в яких виражено повчальний життєвий досвід та мудрість народу. Вони тісно пов’язані зі щоденним життям і побутом людини, є узагальненою пам’яттю народу, висновками з життєвого досвіду, який дає право формувати погляди на природу, етику, мораль, історію й політику.
Близькими до прислів’їв є приказки. Різкої межі між прислів’ями та приказками не існує, тому їх розглядають як один жанр. Різниця між ними полягає хіба в тому, що приказки будуються як одночленні речення, а прислів’я більш розгорнуті. Прислів’ями вважаються самостійні судження із замкнутою формою кліше, що є художніми творами з прямими або переносними значеннями, інтонаційно й граматично оформлені як прості або складні речення. Вони в стислій, точній формі підводять підсумки спостережень за групами подій або явищ, відзначаючи в них характерне й особливе, даючи узагальнений висновок, який може бути застосований при характеристиці аналогічних подій чи явищ. На відміну від прислів’я, приказка висловлює думку неповно, становить собою вид незамкнутого кліше, частину речення, до якого приєднується авторський контекст. Іноді приказки - це скорочені прислів’я, але без властивого їм повчального значення. Наприклад:
У чужому оці і порошинку бачить, а в своєму оці і сучка недобачає.
В своєму оці сучка недобачає.
Праця людину годує, а лінь марнує.
Праця людину годує.
Якщо говорити про час виникнення прислів’їв та приказок, то зараз важко визначити, з якої епохи бере початок цей різновид народної мудрості. Найдавніші прислів’я та приказки пов’язані з усвідомленням людиною свого місця в природі і своєї діяльності. В них можна знайти натяки на епоху матріархату, залишки зооморфізму та антропоморфізму. Російський дослідник В. Анікін пояснює походження ряду прислів’їв забобонною уявою первісної людини: „Зозуля кує - недолю віщує" - прислів’я, пов’язане з віруванням у те, що крик птаха може віщувати щось фатальне для людини [52].
У ході розвитку мови одні прислів’я та приказки виходили з ужитку, інші змінювали значення. На місці старих з’являлися нові, відображаючи життя прийдешніх поколінь. Джерела, які живили прислів’я та приказки, весь час розширювалися. Стали посилено живити їх писемні художні твори та філософські трактати. Але найчастіше прислів’я та приказки зароджувалися в усному спілкуванні певного середовища.
Разом прислів’я та приказки становлять начебто звід правил, якими людина має керуватися у повсякденному житті. Вони рідко констатують якийсь факт скоріше рекомендують чи застерігають, схвалюють або засуджують, - словом, повчають, бо за ними стоїть авторитет минулих поколінь.
Прислів’я та приказки є енциклопедією народного життя. Немає такої ділянки побуту, взаємостосунків між людьми, які б не знайшли відображення в народній мудрості. Видатний педагог К. Ушинський писав, що в прислів’ях, „як у дзеркалі... відтворені всі сторони життя народу: домашня, родинна, рільнича, лісна, громадська, його потреби, звички, його погляди на природу, на значення всіх явищ життя" [32]. Вони не тільки відображають різні об’єкти діяльності людини, а й дають свою оцінку, живуть разом із народом його турботами й болями, радіють його успіхам, палко захищають і стверджують добро, нещадно карають зло.
Однією з основних прикмет прислів’їв та приказок є той чи інший ступінь узагальнення, аж до перенесення названого явища на інші, начебто не подібні до нього. Прислів’я перестає ним бути, коли вживається в буквальному значенні і правильне тільки для якогось одного випадку. Коли ми говоримо: „Не той друг, хто медом маже, а той, хто правду каже", - то, звичайно, не маємо на увазі ні меду, ні взагалі солодощів, якими частує одна людина іншу, а розуміємо, що „солодкі” - це приємні, але фальшиві слова, якими не слід вірити. І власні імена, названі у прислів’ях, справи не міняють, бо не означають конкретної особи: „У всякої Домашки свої замашки"; „Гриць за волами, і Гриць за дровами”; „Збагатів Кіндрат та й забув, хто його брат”.
Досягти узагальнення у прислів’ях найчастіше допомагає метафора („Дивиться псом, а думає вовком”; „Орел не ловить мух”). Широко застосовуваним засобом узагальнення та економного вислову у прислів’ях є зведення однорідних членів до одного з них: „ Влітку і качка прачка"; „На чужині і тріска б’ється". Тут сполучник „і” ніби завершує ряд подібних понять і виступає замість сполучників „не тільки”, „а і".
Прислів’я здебільшого мають двочленну будову: ”Ходив три дні, та виходив злидні”; „Дешева рибка - погана юшка". Трапляються й складніші конструкції, які іноді переростають у короткі народні усмішки із завершеним сюжетом: „Ходив рак сім літ по воду, а вертаючись, перечепився через поріг, та й розлив, та й каже: отак чорт бере скору роботу!" [20].
Стилістичну побудову прислів’я урізноманітнюють такі прийоми, як ведення діалогу („Хочу пирогів, а нема! - Та он, на печі, бери їж! - Не хочу, я думав, що нема! ”), звертання („Засмійся, Матвійку, дам копійку! ”, „Посидь, Уляно, бо ще рано! ”), запитання, що передбачають заперечення („Чи хто видав, щоб ведмідь літав? ”, „Хіба що сіре, те й вовк?! ”), або саме заперечення („Не моє просо, не мої горобці, не буду відганяти”), паралелізми („Яка хата, такий тин, який батько, такий син”), протиставлення (антитези) типу бідний - багатий, розумний - дурень, працьовитий - ледащо.
Для прислів’їв характерне римування від приблизної співзвучності до послідовного витриманого ритму і досить складної рими: „Слово - полова, а праця - диво".
Прислів’я та приказки близькі до так званих ідіоматичних зворотів - сталих словосполучень із переносним значенням, властивих розмовній мові: „Ніколи вгору глянути”, „Накивати п’ятами" тощо.
Тематика прислів’їв та приказок різноманітна: про природу, господарську діяльність людини, про саму людину, риси характеру, родинне життя тощо. У прислів’ях та приказках народ знаходив відповіді на всі випадки буття. Їх тематичний діапазон такий же різноманітно-колоритний і багатий, як життя - особисте, родинне та громадське - в його історичному розвитку.
Найдавнішими є прислів’я і приказки про природу, її явища, рослинний і тваринний світ, працю та побут людини. Вони відображають взаємини людини з природою від найдавніших часів, коли формувалися початки словесного мистецтва. Природа виступає в них, то як незрозуміла грізна, ворожа сила, то як помічник людини. Проте зразки, що дійшли до нас, уже не відображають первісного світогляду, оскільки протягом століть погляди на те, чи інше явище змінювалися, ведучи до змін та наповнення новим змістом і самих прислів’їв. Лише в окремих із них можна відчути відголоси давньої епохи.
Прислів’я та приказки про пори року вживаються переважно в їх прямих значеннях. Це й спостереження над природою різного часу, і поради, як вести господарство, і своєрідна народна агрономія. Переважно про стан природи й погоди інформують прислів’я з назвами місяців в основі:
Січень не так січе, як у вуха пече.
Лютий - острокутий.
Березень невірний: то сміється, то плаче.
У серпні серпи гріють, а вода холодить.
Як вересніє, то дощик сіє.
Жовтень ходить по краю та й виганяє птиць із гаю.
З листопада бабам рада: ховатися на піч.
Грудень поле грудить, а землю студить.
Слов’янські прислів’я та приказки про хліборобство такі ж давні, як і про природу. Найдавніші з них відображають процеси землеробської праці слов’ян ще в докласовому суспільстві, адже орне господарство було вже добре розвинуте. У сучасному фонді прислів’я про хліборобство становлять велику тематичну групу, в якій відображено процеси весняних, літніх і осінніх робіт, погляди хлібороба ще із часів натурального господарства. Це переважно прості істини про потребу удобрювати землю („Клади гній густо, на току не буде пусто”), поради вчасно орати й засівати ріллю добрим зерном („Добрим зерном землю засівай - збереш гарний урожай”).
Чимало є прислів’їв та приказок і про сільськогосподарські культури. Вже здавна жито, пшениця, овес, просо, ячмінь були важливими культурами землеробства. У прислів’ях та приказках зафіксовано немало агрономічних знань, виявлено розуміння важливості кожного злаку. У їх центрі - міркування про врожай, зерно, господарську дбайливість: „Зірко до зірка, то й буде мірка", „Поки зерно в колоску - не засиджуйся в холодку! ”.
Значні за обсягом тематичні ряди складають прислів’я та приказки, в яких змальовується хлопець і дівчина, розкривається їхня краса, зображуються любовні взаємини. У фольклорі нерідко дівоча врода зіставляється з образом калини або цвіту взагалі: „Гарна дівка як у лузі калина”, „Красна як калина". Краса, постава парубка зіставляються з образами орла, сокола: „Знати сокола по польоту, а молодця - по походці”, „Сокіл - не парубок, орел - не козак”.
Не менш велика й розгалужена тематична група прислів’їв та приказок, що відображають родинне життя. За тематичним спрямуванням вони дуже різноманітні. Ті, в яких відображається інституція роду і спільного життя („Свого доправляйся, роду не чужайся”, „Хто ся зрече роду, того й рід ся зрече”), сягають ще тих часів, коли самотня людина не могла існувати.
Прислів’я та приказки майже енциклопедично розкривають усі сторони поведінки людини, риси її характеру. В них наголошується, що властивості й характер людини формуються під впливом зовнішнього середовища, життєвих умов, загальних етичних норм. Народна мудрість розподіляє людей на добрих і злих, радить ніколи не втрачати людської гідності („Гляди, не забудь, людиною будь”). Тільки завдяки чесній праці, добрим вчинкам людина здобуває собі авторитет („Не місце чоловіка красить, а чоловік місце”), в житті прагне забезпечити собі краще життя, ніж має („Риба шукає, де глибше, а чоловік, де ліпше”).
Серед прислів’їв, що характеризують риси характеру людини, найповнішим є цикл з опорними словами розум (розумний) - дурний (глупий). За народними переконаннями розум - найбільший скарб людини. Діапазон значень прислів’їв зі словами дурний дуже широкий: він охоплює родинну сферу („Дурному синові батькове багатство не в поміч”), навчання („Дурного учити, що мертвого лічити”), сферу взаємостосунків, коли прислів’я не радять зв’язуватися з недалекоглядними людьми („Дурному вступися з дороги”).
В усний кодекс народної моралі ввійшли і прислів’я про чесність, совість, моральну чистоту. Ці якості особливо високо цінилися серед народу: „Добро стратиш - наживеш, честь утратиш - пропадеш". Несумісні з моральними принципами народу і такі риси людського характеру, як скупість, заздрість, жадібність („В скупого посеред зими льоду не випросиш", „Заздрий від чужого щастя сохне”).
Окремий цикл складають вислови, що передають життєвий досвід, застерігають людину від небезпеки („Не спитавши броду, не лізь у воду", „Оглядайся на задні колеса”). В цілому прислів’я цієї тематичної групи відтворили всі риси людського характеру, поведінки, схвалюючи позитивне в житті людей і засуджуючи негативне. Вони створили кодекс моральних норм, що складалися протягом багатьох століть. Недаремно І. Франко називав прислів’я та приказки „багатим і важним скарбом... у скарбівні нашої мови... її коштовними перлинами" [34], а М. Рильський порівнював народне слово з дорогоцінним алмазом, який слід доглядати, шліфувати, „щоб дедалі більше граней у ньому переливалось і виблискувало, відбиваючи все незрівнянне багатство наших днів” [22].
Своєрідним фольклорним жанром, широко використовуваним у педагогічній практиці, є скоромовки. Скоромовки (спотиканки) - це жартівливі вислови, побутові на зумисне утрудненій вимові римованого чи ритмізованого тексту, скомпонованого з важких звуків та звукосполучень, які вимовляються в швидкому темпі. В основі ігрового ефекту скоромовок лежить опанування дитиною звуком. Ігровий ефект скоромовок будується на навмисному утрудненні вимови певного тексту, викликаному відповідним розташуванням приголосних звуків.
Летів горобець через безверхий хлівець,
Вхопив гороху без червотоку,
Без червоточини, без прачервоточини.
Специфіка цього фольклорного явища виходить за межі власне фольклористики. Зміст творів відіграє другорядне значення; вони, як правило, є невеликим повідомленням, твердженням. Зрідка скоромовки наповнюються глибшим змістом, набуваючи рис і значення народного прислів’я:
Цінність скоромовок полягає не в смисловому навантаженні чи оригінальних засобах художнього вираження, а в такому доборі і розстановці слів, вимова яких потребує певних зусиль і сприяє виробленню дикції, правильної артикуляції, що, в свою чергу, підвищує культуру усного мовлення. Крім того, завдяки скоромовкам прищеплюється увага й повага до кожного вимовленого звука, слова до якості і чистоти мовлення.
Інформаційний потенціал скоромовок дещо вужчий, хоча і вони займають велике місце в скарбниці духовної культури українського народу. Найбільшу тематичну групу становлять скоромовки, в яких часто повторюється певна буква, а також ця буква стоїть на початку скоромовки. Також чималу групу складають скоромовки про тваринний і рослинний світ.
Окрему групу становлять скоромовки, в яких йдеться про господарську діяльність людини. В них лише подається коротка стисла розповідь про якийсь трудовий процес: „Босий хлопець сіно косить, роса росить ноги босі”, „Пиляв Пилип поліно з лип, притупив пилку Пилип".
Невелику за обсягом тематичну групу становлять скоромовки з дещо повчальним змістом, або ті, в яких висміюється ледарство людей та їх незграбність. Наприклад: „Був господар, був господар, та й розгосподарився", „Ішов Прокіп, кипів окріп, прийшов Прокіп - кипить окріп, як при Прокопові, так і при Прокописі і при Прокопенятах".
Прислів’я, приказки, загадки скоромовки - ці золоті зернята народної мудрості маленькі, але дорогоцінні. Вони служать і служитимуть справі морального й естетичного виховання нашого народу і особливо дітей та юнацтва - майбутніх знавців українського фольклору.
У формуванні певних позитивних рис молодших школярів значну роль відіграє українська народна казка, яка належить до фольклорних джерел і дарує радість дорослим та дітям. Казка - це своєрідний сплав реальності й уяви, життєвого досвіду та мрій народу. Народна казка посідає важливе місце в навчально-виховній роботі початкової школи. Адже в народній казці знайшли відображення взаємини між людьми, мораль і етика народу, картини з життя природи. Казки відзначаються великою простотою й дохідливістю розповіді, майстерним розгортанням сюжету, емоційною силою, яскравою образністю і барвистою мовою. Тому вони користуються великою популярністю серед дітей.
За допомогою казки дитина не тільки пізнає світ, а й відкликається на події і явища навколишнього світу, виражає своє ставлення до добра і зла. У казці вона вперше зустрічає уявлення про справедливість і несправедливість. Казки виховують любов до рідної землі, бо вони створені народом. Це духовне багатство народної культури, пізнаючи яку, дитина пізнає серцем рідний край, народ.
Найсуттєвішими особливостями казки як виду народної творчості, завдяки яким доцільно використовувати її у навчально-виховному процесі є:
фантазія, що надзвичайно імпонує молодшим школярам. Зокрема, звірі й птахи в казках розмовляють людською мовою;
наявність героїв (людей, тварин, птахів, рослин), вік, дії і вчинки яких відповідають вікові, діям і вчинкам дітей молодшого шкільного віку;
гранична стислість казки і доступність її ідейного змісту свідомості дітей, відповідність їхній психології.
За допомогою казок, які вчитель використовує у своїй роботі, дитині прищеплюються ввічливість, коректність у стосунках із людьми, працелюбність, любов до рідної землі. Широке використання казок у початковій школі зумовлюється тим, що їх зміст викладений у цікавій формі. Існує чіткий поділ персонажів на добрих і поганих, сутність учинків яких легко розуміється дітьми і дає змогу визначити моральні якості кожної дійової особи. Це полегшує правильну оцінку дітьми моральної цінності вчинку і дає змогу самостійно зробити висновки щодо правил культурної поведінки.
„Казка - животворче джерело дитячого мислення. Багаторічний досвід переконує, що інтелектуальні, моральні та естетичні почуття, які народжуються в душі дитини під враженням казкових образів, стимулюють потік думки, що пробуджує до активної діяльності мозок, зв’язує повнокровними нитками живі острівці мислення. Під впливом почуттів дитина мислить словами. В казкових образах - перший крок від яскравого, живого, конкретного до абстрактного. Завдяки казці дитина пізнає світ не тільки розумом, а й серцем”, - писав В. Сухомлинський [54].
Казка - найважливіший помічник у розумовій роботі учня. Це можна простежити на різних етапах засвоєння нового матеріалу. Перший етап: розумова робота над новим матеріалом, починаючи з уваги, яку К. Ушинський назвав дверима, „через які проходить усе, що входить у душу людини із зовнішнього світу".
Поступово перший етап розумової праці переходить у другий - уяву. Саме під час роботи над казкою учень має можливість оживити матеріал, „наповнити його додатковою інформацією", „ввійти в нього".
Дослідження показали, що в періоди великого емоційного піднесення думка дитини стає особливо ясною, а запам’ятовування відбувається найінтенсивніше. Тепер уже другий етап розумової роботи над засвоєнням матеріалу переходить у третій - запам’ятовування (пам’ять). Тому слід створювати умови для запам’ятовування через казку. Саме вона приваблює дитину своєю яскравістю, незвичайністю, зацікавлює маленького учня, зумовлює виникнення асоціації.
Під час запам’ятовування дитина логічно мислить. Отже, третій етап розумової праці вмішує у собі і четвертий - мислення. Створення проблемної ситуації, а потім її роз’яснення - це вже робота логічного мислення.
Народні казки - перші підручники життя в кожній сім’ї.І. Франко, високо оцінюючи казки, зазначав, що вони „вкорінюють" у нашій душі любов до рідного слова, його краси, простоти й чарівної милозвучності. Казки сприяють розвитку в дітей творчої уяви, логічного мислення. „Казки доносять до серця і розуму дитини могутній творчий дух трудового народу, його погляди на життя, ідеали, прагнення. Казка виховує любов до рідної землі вже тому, що вона - творіння народу”, - писав В. Сухомлинський [54, с.157].
Таким чином, казка у навчальному процесі розвиває дитячу уяву, увагу, пам’ять, мислення, які допомагають учням в оволодінні навчальним матеріалом.
На основі вивчення педагогічної літератури [12; 17; 25; 29], ми спробували з’ясувати значення використання казок на уроках у початковій школі, а саме:
1. Казка захоплює молодших школярів яскравими поетичними образами, динамічними діями героїв, викликає у них позитивні емоції, закріплює світле, радісне сприймання природи;
Оскільки народні казки виникли у результаті тривалих спостережень за життям і поведінкою різноманітних представників фауни, то багато з них прямо повчають учнів бережливо ставитися до живих істот. Наприклад, казка „Справедливий вуж" починається словами: „Вужа не треба ніколи займати й досаждати йому: не займай його, то й він тобі нічого..."
Народні казки, в яких зображено протилежні типи ставлення людини до природи: чуйне та лагідне ставлення до живої і неживої природи та корисливе ставлення, повчають молодших школярів. Наприклад: „Про дідову дочку та бабину дочку", „Про бідного парубка і царівну”, „Чудо-груша" та інші. Використання таких казок дає змогу показати учням, як герої, що дбайливо та бережливо ставляться до живих істот і до неживої природи, винагороджуються щастям, добробутом, повагою людей і, навпаки, коли герой ставить на перший план свої корисливі інтереси, не звертає уваги на потреби природи, його спіткають невдачі, розорення, зневага громадян і навіть смерть.
Особливо близькі й зрозумілі дітям казки про тварин. Ці казки сприятливо позначаються на формуванні характеру, високих моральних якостей дитини, розширенні її кругозору. Такими є, наприклад, „Рукавичка", „Солом’яний бичок", „Півник і котик", „Лисичка-сестричка і вовк-панібрат".
Педагогічне значення народних казок про тварин високо цінував І. Франко. Видаючи збірку „Коли ще звірі говорили", він писав у передмові, що звідси малі читачі „винесуть перші й міцні основи замилування до чесноти, правдомовності й справедливості, а надто любов до природи" [2, с.74].
На думку педагогів, народні казки краще використовувати в 1-2 класах, а в 3-4 доцільно включати до навчального матеріалу легенди та перекази. Слід зазначити, що в практиці сучасної початкової школи ще недостатня увага звертається на легенди та перекази, хоча вони, як і весь фольклор, мають безмежні можливості для використання на уроках у початковій школі.
Легенди - це народні оповіді про події чи явища, оповиті казковістю, фантастикою. Від народних казок легенди відрізняються тим, що в них обов’язково є вказівка на достовірність зображеної події, явища. У легендах поряд із реальними компонентами використовуються домисел і вигадка. Вони близькі до переказів, але останні характеризуються більшою реалістичністю, правдивістю фактів, у них майже відсутня фантастика.
У легендах і переказах, крім естетичної функції, важливу роль відіграє інформативно-практична передача наступним поколінням певних знань, пояснення визначних подій, учинків окремих осіб, явищ природи. Із багатьох легенд і переказів діти можуть почерпнути цікавий матеріал про рослинний і тваринний світ. Зокрема, такими є легенди про походження рослин. Наприклад: легенди про звіробій, кульбабу, деревій материнку, підсніжник, проліску, лілії тощо пояснюють виникнення місцевих рослин. Відомі легенди про те, звідки з’явилися кущі калини, чому лелеки живуть біля людей і т. ін. Використання легенд про рослини і тварини на уроках в початковій школі стимулюють виникнення в учнів бажання захищати їх, висаджувати рослини в саду, на подвір’ї, на пришкільній земельній ділянці. У деяких легендах, крім основного - інформативного змісту, зустрічаються мотиви кохання, оборони рідного краю від іноземних загарбників, гіркої долі сироти тощо.
Із найдавніших часів усна народна творчість була своєрідним способом пізнання навколишнього світу, засобом навчання та виховання. Адже вона виникла і розвивалась у процесі трудової діяльності людей, була спрямована на полегшення праці, часто супроводжувала її. В усних народних творах відбилося розуміння явищ природи, пропонувалися фактичні поради щодо поведінки людей, їхньої праці, збереження здоров’я і т. ін. У народних прислів’ях і приказках, загадках і казках, легендах і переказах акумулюється, зосереджується все, варте уваги нащадків. Ці твори були ніби неписаним підручником для навчання, розвитку розумових здібностей наступного покоління, розширювали його кругозір, формували естетичні смаки.
Фольклорні твори і в наші дні відіграють винятково важливу роль у навчанні й вихованні дітей. Зокрема, вони є дуже цінним матеріалом для розумового, морального та естетичного розвитку учнів початкової школи, збагачують і поглиблюють їхні знання, впливають на формування світогляду.

1.2 Використання відомостей народного календаря

У період відродження української державності й культури повертаються до вжитку народні традиційні свята, обряди та звичаї.
Велику виховну силу мають традиції, звичаї та обряди, пов’язані з народним календарем, що є також складовою педагогіки народознавства. Народні свята кожної пори року мають конкретну ідейно-виховну спрямованість (Новий і Старий рік, масляна тощо). Народні свята були пов’язані з урочистими заходами щодо річного природного циклу. Хліборобські та інші народні свята пов’язані з досвідом мудрості та краси людей праці.
Звичаї, традиції та обряди, безпосередньо пов’язані з народним календарем, дозволяють молодшим школярам зрозуміти, що історична пам’ять зберегла єдність людини з навколишньою природою.
Звичаї народу - це ті прикмети, за якими розпізнається народ не тільки в сучасному, а й у його історичному минулому, вони охоплюють усі галузі громадського і родинного суспільного життя [9].
Ознайомлення учнів початкової школи з народним агрокалендарем - важливий фактор у формуванні у дітей почуття господаря рідної землі, в оволодінні трудовими вміннями і навичками. Використовувати такий матеріал доцільно посезонно. Народний агрокалендар побудований за системою свят, дат, подій, які в певній послідовності відзначаються протягом усього року.
Календар знайомить учнів із основними датами посіву зернових, посадки овочевих культур, зі збереженням навколишнього середовища, звичаями, обрядами, святами, які відзначали наші предки.
Прихід весни, оновлення природи, оранка і сівба, догляд за культурними рослинами й збирання врожаю, закінчення польових, городніх і садових робіт та підготовка до зими - ці віхи у річному циклі життєдіяльності людини відображені у святах та подіях народного календаря, що супроводжувалися відповідною обрядовістю.
Найбільше народних прикмет і традицій пов’язано з весною. Зокрема, „На теплого Олексія (30 березня) щука лід хвостом розбиває", день Юрія (6 травня) пов’язаний з богом сонця, Ярилом - покровителем весни, родючості, весіль.
Багато свят і в літньому народному календарі. У народній творчості оспіване таке свято, як Івана Купала (7 липня). Це свято давало практичні поради щодо погоди: „Після Івана Купала не треба жупана”, „По Петрі на дворі пусто, а в полі густо", „Минув Спас - держи рукавиці про запас" [49].
Певну роль у житті українського народу відігравали символи. Символи - це обереги етнічної пам’яті: верба над ставом; калина в лузі; тополя край дороги; явір над водою; соняшник на городі тощо.
Звичаї й обряди зимових свят спрямовані на прославлення життя, його вічне оновлення, підбиття підсумків минулого року, утвердження творчих планів на майбутнє, оспівування господарської діяльності, мудрості хазяїна тощо.
У зимові свята на Україні здавна шанували 19 грудня Святого Миколая, 7 січня - Різдво Христове, народження Ісуса Христа, 14 січня - Новий рік.
Усі стихійні сили природи умиротворяються та закликаються, щоб не діяли на шкоду людям і худобі. Про все це співається в колядках, що були відомі далеко ще до початку християнських часів в Україні. Слід також зазначити, що кутя - це символ урожаю, писанка - це символ народження весняного сонця. Зеленим гіллям наші предки охороняли своє житло від нечистих духів, що прокидаються, як вони вірили, разом із весною, із воскресінням природи, від русалок, мавок, перелесників. Купало - це типове дохристиянське свято з усіма староукраїнськими атрибутами.
До навчального процесу з курсу „Я і Україна" потрібно вводити народні звичаї та обряди. Матеріал про ведення здорового способу життя, правила особистої гігієни буде цікавим при вивченні розділу „Людина - частина живої природи”.
Засвоєні й примножені не одним поколінням традиції та звичаї містять у собі духовні, моральні цінності (ідеї, ідеали, погляди, норми поведінки тощо), які мають величезне значення для сучасної системи шкільного навчання і виховання.
Як зазначають Т. Дем’янюк [19], А. Синцова [47], Л. Хренов [55], В. Скуратівський [59] народний календар є своєрідним збірником прикмет, влучних висловів і нормативів поведінки людини.
Народні прикмети є складовою культурно-історичного досвіду народу. Вони узагальнюють багатовіковий досвід трудової діяльності людей, тривалі спостереження за взаємозв’язком і взаємозалежністю явищ у природі та праці.
Народні прикмети - складова народної метеорології, медицини, астрономії, хліборобської праці, моралі тощо. У прикметах відображена синівська любов до рідної землі, природи, необхідність їх збереження. Народні спостереження допомагають передбачити і врахувати життєві явища, події, наприклад: „Ранній грім - родючий рік" [55].
За допомогою народних прикмет вчитель переконує школярів в цілісності природи. Наприклад, показуючи учням 2 класу нерозривний зв’язок, взаємозалежність неживої природи і представників рослинного і тваринного світу в процесі вивчення теми „Жива і нежива природа", вчитель використовує прикмети: „Ластівки літають низько - перед дощем", „Риби вискакують із води і ловлять комах - на дощ". Разом з учнями він з’ясовує, що перед дощем значно підвищується вологість повітря, крила комах зволожуються, стають важкими, і вони опускаються нижче до землі. Комахами живляться птахи і риби, тому перед дощем птахи літають низько над землею, а риби вискакують із води, щоб зловити комах. Можна запропонувати приклади із життя рослин. Дуже поширеною є прикмета: „Перед дощем квіти сильніше пахнуть". Чи правда це? Це справді так. За цих умов рослини погано випаровують воду, яка накопичується у нектарнику; випаровуються лише пахучі речовини.
Велика кількість народних прикмет і завбачень базується на спостереженнях за фізичними явищами в атмосфері. Чому ж так говорять: „Дим стовпом - на мороз, на гарну погоду”? Справа в тому, що перед негодою частинки диму зволожуються і опускаються вниз - дим стелиться, передвісником ясної сонячної погоди влітку є роса - ознака різних добових змін температури. Поширена прикмета: сильна роса - на ясну погоду. Всі ці прикмети учні легко можуть перевірити.
Використання у навчально-виховному процесі таких народних прикмет дає змогу школярам краще зрозуміти взаємозалежність у природі, уявити її як цілісне утворення.
Народний календар об’єднував ритми людини, природи й суспільства в єдине ціле і організовував життя згідно з рівновагою цього цілого. Дотримання вимог народного календаря забезпечувало тісний зв’язок людини і природи. На сучасному етапі цей зв’язок став драматичним і трагічним для природи і для самої людини, а тому традиційна народна культура, уособлена в народному календарі, є дуже цінною для відновлення рівноваги у системі людина-природа, вирішення завдань екологічного виховання.
Використання народного календаря на уроках дає змогу показати учням, що календар чітко регулював відносини людини з природою, наприклад, полювання на птахів заборонялось від Петрового дня (12 липня). Рибна ловля дозволялась лише від Івана пісного (11 вересня). Збирання лікарських рослин відбувалось у дні Аграфени купальниці й Івана Купала. Чому? Дві причини: дозрівання природних багатств і забезпечення їх відтворення.
Об’єднання у народному календарі всіх ритмів людського і природного світу - важлива екологічна риса.
Уже в 1 класі, де учні знайомляться з порами року, їх характерними ознаками, вчитель може показати, що навіть у назвах місяців і пір року відображені живі спостереження народу за проростання трави, розпукуванням квітів, листків на деревах, за періодами землеробської праці (сінокіс, жнива, збирання врожаю), за змінами у природі. Наприклад, грудень - від грудок мерзлої землі із снігом, січень - січе зиму наполовину, січе людину морозом, березень - від білої берези, яка в цей час „плаче” солодким соком, травень - земля вкривається молодою травою.
Вивчення літератури [14; 15; 55] свідчить, що у сиву давнину календар брав свій початок із весни. З її приходом пробуджується природа, активізується людська діяльність. Оновлення природи, польові роботи, підготовка до зими - все це відображене у святах та подіях народного календаря. Саме з весною найбільше пов’язано народних прикмет.
15 лютого - свято Стрітення, вважалося, що в цей день зустрічається зима з весною. Дійсно, з наукової точки зору, цей час - час зимового сонцестояння - відзначає поворот на весну. Яка погода на Стрітення, така й весна буде. Люди помітили: коли на стрітення мороз - то можлива рання весна, а коли відлига - то зима буде довга. Сьогодні вчені підтверджують багато з цих прогнозів, а це, в свою чергу, свідчить про надзвичайну спостережливість і допитливість нашого народу, і, на думку педагогів, цього варто навчати дітей [21].
Одним із цікавих жанрів фольклору також тісно пов’язаним із народним календарем є примовки. Вони надзвичайно широко використовуються в народних традиціях.
Примовки є елементом обрядової культури українців. Ці невеличкі тексти є компактним вираженням традиційних народних уявлень про навколишній світ, про природу речей. У минулому примовки мали магічне призначення, їх виконання в тій чи іншій ситуації мусило вплинути на навколишній світ, природу, людину [24]. Наведемо кілька прикладів.
Коли дикі гуси летять, то підкидають угору трохи соломи і кажуть: „Гуси, гуси, нате вам на гніздо”. Потім цю солому збирають, роблять з неї гніздо для квочок; тоді квочка виведе стільки курчат, на скількох яйцях була підсипана солома - жодного бовтуна не буде.
6 травня - свято Юрія. В цей день до сходу сонця обсипають подвір’я свяченим маком, він є оберегом від усіх хвороб. Обсипаючи маком, примовляють: „На всякий лик сиплю мак".
Дожинаючи свою ниву, господар колись не зрізав усі стебла повністю, а останні колоски залишав, зав’язуючи їх по-особливому. Казали, що це - Спасова борода. Потім зерна зі Спасової бороди сіють між стебел, примовляючи: „Роди, Боже, на всякого долю - і бідного, і багатого” [49].
Окремі прикмети дають прогнози і господарські поради, конденсуючи багатовікові спостереження хлібороба: „Сухий березень, теплий квітень, мокрий май - буде хліба урожай”, „Як у маю дощ не спаде, то й золотий плуг нічого не виоре" та інші.
Як стверджує О. Біда [9] традиції, звичаї та обряди, безпосередньо пов’язані з народним календарем, дозволяють зрозуміти учням, що історична пам’ять зберегла єдність людини з природою, народний календар побудований за системою свят, дат, подій, які в певній послідовності відмічаються протягом року. Календар знайомить учнів із основними датами посіву зернових, посадки овочевих культур, зі збереженням навколишнього середовища, звичаями та обрядами, святами, які відзначали наші предки [47].
Таким чином, у традиційній українській культурі народний календар відігравав роль своєрідного нормативного документа, який забезпечував єдність людини і природи, єдність світу. У нього органічно були вплетені прикмети розвитку природи, рослинного і тваринного світу, сонячного і місячного циклів, відповідні правила харчування та праці, норми соціальної організації, сімейних відносин, шанування батьків.

Розділ 2. Методика використання народознавчого матеріалу на уроках „Я і Україна"

2.1 Педагогічні умови ефективного використання народознавчого матеріалу в початковій школі

Використання народознавчого матеріалу на уроках „Я і Україна" допомагає учням зосередити увагу на фактах і явищах оточуючої дійсності, сприяє формуванню правильних природничих та суспільствознавчих уявлень і понять, з яких складаються усвідомлені, систематичні й міцні знання про навколишній світ.
Для того щоб процес використання народознавчого матеріалу на уроках „Я і Україна" в початковій школі був ефективним, вчителям необхідно дотримуватися певної сукупності взаємопов’язаних педагогічних умов. На думку В. Юрович [60] до таких умов належать наступні:
у процесі добору народознавчого матеріалу необхідно дотримуватись критеріїв доступності, багатофункціональності, емоційної насиченості та особистісної значущості його для учнів;
використання народознавчого матеріалу у навчальному процесі має здійснюватися систематично та цілеспрямовано;
під час розробки методики використання народознавчого матеріалу необхідно враховувати вікові особливості молодших школярів, специфіку навчального предмету „Я і Україна" і спиратися на пізнавальну активність учнів.
Вихідною умовою, що забезпечує ефективне використання народознавчого матеріалу на уроках у початковій школі, є добір його змісту за сукупністю названих критеріїв. Згідно з ними, народознавчий матеріал, який вчитель планує використати на уроці, має бути доступним для розуміння його молодшими школярами, не переобтяженим зайвою, занадто детальною інформацією; співвідноситись із основним програмовим матеріалом, не затіняючи головного, а навпаки, надаючи йому конкретності та виразності; емоційно насиченим, спрямованим на формування в учнів емоційно-позитивного ставлення до рідної природи, культури, традицій, звичаїв, праці людей, до всього живого.
На цю особливість (єдність емоційного і пізнавального у навчальній діяльності школярів) звертав увагу В. Сухомлинський. Спостерігаючи протягом багатьох років за розумовою працею молодших школярів, він переконався, що в періоди великого емоційного піднесення думка дитини стає особливо ясною, а запам’ятовування відбувається найінтенсивніше. „Думка учня початкових класів невід’ємна від почуттів і переживань. Емоційна насиченість процесу навчання, особливо сприймання навколишнього світу, - це вимога, що висувається законами дитячого мислення” [54].
Під час добору змісту народознавчого матеріалу важливим критерієм є також його особистісна значущість для школярів. Реалізація цієї вимоги забезпечується шляхом залучення учнів до добору народознавчого матеріалу для уроку (за умови різних способів педагогічної підтримки - залежно від індивідуальних особливостей молодших школярів) та врахування вчителем змісту і обсягу пізнавальних інтересів учнів.
Пізнавальні інтереси молодших школярів відзначаються великою різноманітністю і широтою, властивою саме дітям цього віку. Учні цікавляться історією свого краю та його культурою, хотіли б більше довідатися про традиції, звичаї, обряди та життя людей свого краю. Врахування пізнавальних інтересів учнів і зіставлення їх зі змістом навчальної програми дає змогу вчителю визначити, на яких уроках використати той чи інший народознавчий матеріал, а що необхідно залишити для позакласного опрацювання. За умови такої організації пізнавальної діяльності учнів зміст народознавчих відомостей набуває для них особистісного значення і краще засвоюється.
Ефективність цього процесу значно зростає, якщо народознавчий матеріал використовується систематично та цілеспрямовано, з урахуванням його багатофункціональності. Систематичність використання народознавчого матеріалу забезпечується його регулярним застосуванням на уроках. Причому, як зазначає С. Волкова [12], народознавчі відомості, що опрацьовуються, мають бути не уривчасті й розрізнені, а впорядковані в певну, логічно побудовану, завершену систему. Тобто, починаючи навчальний рік, учитель має чітко визначити обсяг народознавчих знань, який необхідно засвоїти учням.
Цілеспрямованість процесу використання народознавчого матеріалу означає підпорядкування його меті уроку (навчальній, виховній та розвивальній). При цьому потрібно виходити із багатофункціональності народознавчих відомостей, зумовленої специфікою їх змісту та різноплановим пізнавально-виховним навантаженням. Зокрема, народознавчий матеріал може використовуватися для ілюстрації та конкретизації основного програмового матеріалу; актуалізації знань учнів, чуттєвого досвіду; збудження інтересу учнів до нової теми; перевірки міцності та усвідомленості знань і вмінь учнів; закріплення й поглиблення вивченого матеріалу; розвитку самостійності учнів; підвищення їх активності; зв’язку навчання з життям, зазначає Л. Вострікова [14].
Поряд із навчальною народознавчий матеріал виконує виховну та розвивальну функції. Він сприяє вихованню в учнів любові до рідного краю, відповідального, гуманного ставлення до природи і праці людей. Розвивальна функція краєзнавчого матеріалу полягає в стимулюванні та розвитку психічних процесів учнів, їхнього мовлення, спостережливості.
Використання народознавчого матеріалу на уроці залежить також від віку учнів та рівня їхньої обізнаності з ним. У 1-2 класах основна роль у цьому процесі відводиться вчителю. Він добирає матеріал, сам його розповідає, зачитує цікаві відомості. Чим дорослішими стають діти, тим активнішою має бути їхня діяльність. Учитель може доручати дітям 3-4 класів добирати цікавий народознавчий матеріал до теми, що буде вивчатися, і виступати з короткими повідомленнями в класі. Широко слід практикувати виготовлення учнями класних тематичних альбомів, які будуть опорою для проведення відповідних уроків. Такі завдання народознавчого характеру, на думку В. Сухомлинського [54], розвивають творчість, активність, самостійність учнів, сприяють формуванню у них стійкого інтересу до вивчення природи, історії та культури рідного краю.
Добираючи народознавчий матеріал і визначаючи методику його використання, необхідно виходити також із особливостей пізнавальних психічних процесів молодших школярів, а саме особливостей їхнього сприймання, пам’яті, уяви, мислення, уваги. Учні молодшого шкільного віку характеризуються яскраво вираженою емоційністю та гостротою сприймання, його тісним зв’язком із діями дитини. Згідно з цим народознавчий матеріал, який планується використати на уроці, має бути цікавим, яскравим, емоційно насиченим. У процесі пізнання навколишньої дійсності у молодших школярів переважає діяльність першої сигнальної системи, у зв’язку з чим у них краще розвинена наочно-образна пам’ять. Тому, добираючи зміст народознавчих відомостей, необхідно віддавати перевагу конкретним фактам, тілам і явищам природи, які дитина краще запам’ятає, тому що вони цікаві і викликають у неї емоційний відгук.
Особливість уваги молодших школярів - її відносна нестійкість - має враховуватись під час вибору способів опрацювання народознавчого матеріалу. Виходячи з цього, вчитель має ретельно продумувати не тільки зміст народознавчих відомостей, але і їх обсяг.
Щоб народознавчий матеріал на уроках „Я і Україна" сприяв ефективному формуванню в учнів знань, необхідна велика підготовча робота вчителя до проведення таких занять. Для цього слід чітко визначити уявлення і поняття, які передбачено формувати й розвивати на уроці, а потім приступити до опрацювання та відбору фактичного народознавчого матеріалу до кожної теми курсу.
Вивчення педагогічної літератури [6; 9; 13; 18; 19] дало змогу нам визначити загальні вимоги, якими слід керуватися під час добору народознавчого матеріалу до уроків:
Відібраний матеріал необхідно піддати дидактичній обробці з урахуванням вікових особливостей молодших школярів і загального рівня їхньої підготовки.
2. До змісту уроків доцільно включати такий народознавчий матеріал, який би давав учням елементарні природничі знання, розкривав істотні ознаки об’єктів живої та неживої природи, пояснював би у доступній формі взаємозв’язки між живою і неживою природою, між живими істотами, між людиною, суспільством, природою, визначали моральні норми (правила) поведінки учнів у природі та серед людей.
3. При доборі народних знань слід ураховувати психологічні особливості дітей молодшого шкільного віку, їхнє уміння розуміти, зіставляти, порівнювати, робити висновки.
4. Народні знання повинні забезпечувати розуміння школярами естетичних цінностей природи, тобто встановлювати зв'язок між інтелектуальним і емоційним розвитком дитини.
5. Розподілити народознавчий матеріал по темах уроків, причому на уроці він повинен бути не самоціллю, а засобом досягнення поставленої мети.
Наступним етапом у підготовці до уроків „Я і Україна" із використанням народознавчого матеріалу є вибір форми організації навчальної діяльності і підбір оптимальних методів та методичних прийомів навчання.
Організовуючи засвоєння народознавчого матеріалу, можна використовувати різноманітні методи та прийоми навчання. Як зазначає М. Стельмахович [50] є багато методів, які пройшли багатовікову апробацію і можуть знайти відповідне застосування у процесі використання народознавчого матеріалу в школі: бесіди, розповіді, ілюстрації, демонстрації, проблемні пошуки, самостійна робота над фольклорними і етнографічними джерелами, переконання, виконання письмових завдань, позитивний приклад поведінки, навчання, вправляння, створення виховуючи ситуацій, змагання, заохочення тощо. Вибравши способи опрацювання народознавчого матеріалу, вчитель має продумати і його місце в структурі уроку. Аналіз методичної літератури [9; 32; 33] дає змогу стверджувати., що народознавчий матеріал можна успішно використовувати на різних етапах уроку. Найчастіше це робиться в процесі вивчення основного програмового матеріалу теми для конкретизації та ілюстрації окремих його положень. Іноді доцільно за допомогою народознавчих відомостей здійснити закріплення і поглиблення уявлень і понять, що формуються на уроці. Доцільно використовувати народознавчий матеріал і для актуалізації знань учнів та повідомлення теми уроку. Цікавим прийомом є використання народознавчого матеріалу з метою систематизації знань учнів, проведене у формі дидактичної гри або у вигляді завдання „Хто зайвий? ” („Що зайве? ”).
Перевіряючи домашнє завдання, теж можна спиратися на народознавчий матеріал, завдяки чому цей етап уроку виконуватиме не лише контрольну, а й пізнавальну функцію, стимулюючи цим самим увагу й активність учнів.
Таке наповнення змісту навчально-виховного процесу в початковій школі народознавчим матеріалом забезпечує не лише міцне й осмислене засвоєння знань, а й сприяє розширенню кругозору та розвитку світогляду учнів.
Таким чином, на основі аналізу літератури ми дійшли висновку, що підготовка і проведення уроків із використанням народознавчого матеріалу повинні включати такі етапи:
ретельний аналіз теми, що вивчається, з точки зору можливостей використання народних знань;
добір до теми необхідного народознавчого матеріалу;
визначення, з якою метою будуть застосовуватися народні знання;
визначення етапу уроку, на якому доцільно використати даний матеріал.
Вивчення педагогічної літератури [9; 12; 15; 25; 42] дало змогу виділити такі шляхи використання народознавчого матеріалу у навчальному процесі:
Фрагментарне включення народних знань в зміст програмового матеріалу.
Концентрація народних знань в окремі параграфи і розділи.
Виділення відповідних знань в окремі параграфи, а також включення до змісту програмового матеріалу.
Використання народних знань в процесі позакласної роботи.
На думку вчених, позитивною стороною першого шляху є органічний зв’язок народознавчого матеріалу з програмовим матеріалом. Проте, в даному випадку цілісні знання про відповідний елемент національної культури формуються недостатньо.
Перевага включення народознавчого матеріалу в зміст навчального матеріалу окремими параграфами полягає в тому, що дозволяє зосередити увагу учнів саме на цьому елементі національного компоненту змісту освіти. Слабкою стороною його є те, що ці знання по відношенню до основного змісту програмового матеріалу залишаються зовнішньою системою.
Третій шлях включення народних знань в зміст природничо-наукової освіти поєднує в собі позитивні сторони двох попередніх шляхів, тобто в даному випадку ці знання пов’язані за змістом із програмовим матеріалом, служать фоном для їх вивчення. Одночасно цей шлях дає можливість сформувати цілісні знання про відповідний елемент національної культури.
Проте включення народних знань лише в процесі навчальних занять має певні обмеження щодо глибини та повноти розкриття елементу національної культури, який розглядається. Усунути ці недоліки можна, використовуючи четвертий шлях включення народних знань, тобто, використання їх у позакласній роботі. Проте, в багатьох випадках отримані таким чином знання також залишаються зовнішньою системою по відношенню до матеріалу навчальної програми.
Тому педагоги стверджують, що найбільш ефективним є поєднання третього та четвертого шляхів включення народознавчого матеріалу в зміст природничо-наукової освіти, тобто, коли відповідні знання подаються як зі змістом програмового матеріалу уроку, так і в додатково виділених окремих параграфах, а також проводиться цілеспрямована діяльність із їх використання в позакласній роботі [39].

2.2 Методика використання народознавчого матеріалу під час вивчення курсу „Я і Україна" в 2 класі

Гіпотезу нашого дослідження, суть якої полягає в тому, що результативність засвоєння учнями природничих і суспільствознавчих знань значно покращиться, якщо на уроках „Я і Україна" в початковій школі систематично, цілеспрямовано й послідовно використовувати народознавчий матеріал, ми перевіряли в процесі експериментального дослідження.
Експериментальна робота проводилась впродовж 2007-2008 навчального року на базі загальноосвітньої школи № 15 міста Тернополя. У педагогічному експерименті взяли участь 49 учнів других класів даної школи. Серед них визначено експериментальний клас 2-А - 25 учнів та контрольний клас 2-Б - 24 учні. Класи були підібрані приблизно з однаковим рівнем навчальних досягнень учнів на початок навчального року.
У контрольному класі навчальний процес здійснювався за традиційною методикою. Для проведення уроків „Я і Україна" в експериментальному класі нами було підібрано народознавчий матеріал до тем, що вивчалися. Навчальний процес був побудований таким чином, щоб реалізувати запропоновані нами шляхи використання народознавчого матеріалу в початковій школі. За допомогою різноманітних жанрів фольклору (загадки, легенди, народні ігри, казки, скоромовки, прислів’я та приказки) ми намагались ознайомити учнів з історією, культурою, традиціями і звичаями українського народу, поведінкою, способом життя тварин, показати, яку користь приносять рослини, тварини людям, узагальнити знання учнів про взаємозв’язки в природі, розвивати у дітей мислення, увагу, спостережливість, любов до природи тощо.
Розглянемо фрагменти уроків, на яких ми використовували різні жанри народної літературної творчості українського народу.
Завдяки казці дитина пізнає світ не лише розумом, але й серцем, і його треба одухотворити, дати натхнення для роботи думки. Перші знання і уявлення про багато об’єктів і явищ природи у дітей виробляються здебільшого під впливом прослуханих ними казок. Із них вони довідуються про особливості поведінки тієї чи іншої тварини, про її зовнішній вигляд та умови життя тощо. Те, що ведмідь незграбний і ласун, вовк хижий, лисиця хитра і спритна, заєць полохливий і прудкий, діти знають ще задовго до того, як вивчають у школі цих звірів. Звідси - потреба в бесіді про відомий учням казковий матеріал.
Так, на уроці на тему „Сонце. Значення сонячного світла і тепла" було використано українську народну казку „Сонце, мороз і вітер" (див. додаток А).
Після ознайомлення з текстом ми з’ясовували з дітьми деякі уявлення, зокрема:
Як розуміти слова Сонця: „Я спалю"? І чому саме в жнива?
Тут мається на увазі таке явище, як запал зернових. Суть його полягає в тому, що наприкінці червня - на початку липня, коли наливається зерно основних хлібних культур (пшениці, жита), часто дмуть гарячі вітри, які мають назву суховії. Вони висушують недозріле зерно, і насіння тоді буде дрібне й зморшкувате. Отже, врожай буде низький, і для посіву на наступний рік це зерно не годиться.
Чому Вітер говорить, що як він ані повійне, то людина і в лютий мороз не змерзне? (Це пояснюється тим, що з вітром і в невеликі морози значно холодніше і людям, і тваринам)
Діти, пригадайте, коли ви сильніше відчуваєте холод: в тихий холодний день чи вітряний.
Коли перед дітьми поставили запитання: „А кому вклонились би ви? ”, то в класі розгорнулася цікава бесіда. Діти називали і воду, і землю. В процесі бесіди вчитель коректував, доповнював, розширював уявлення учнів про значення всіх стихій неживої природи в житті людини.
Вивчаючи тему „Як тварини готуються до зими” на етапі закріплення знань, умінь і навичок учнів було запропоновано казку „Чому зайці сірі” (див. додаток А). Під час роботи з нею, ми ставили учням такі запитання:
Якого кольору заяча шубка? (Існують зайці-біляки та зайці-русаки).
Та чи завжди так було? (Ні).
Якого кольору стали зайці? (Одні дістали кожушок білий, інші - чорний, ще інші - червоний, рябий).
До чого це призвело? Чому? (Побачили їх орли, яструби, лисиці, стрільці. Та почали за ними ганятись і убивати, бо вони стали помітними для хижаків).
Якого висновку дійшли зайці? („Кожен ворог тепер нас бачить. У нас їх багато. Скоро й вигублять вони увесь заячий рід, ходімо до Всемогутнього, щоб повернув нашу одіж”, - вирішили зайці).
Вивчаючи тему „В царстві тварин” на уроці було використано дві казки: „Орел і кріт” та „Лисичка і Журавель” (див. додаток А).
При опрацюванні казки „Орел і кріт” ми звернули увагу дітей на такі питання:
Яке дерево вибрав орел і чому?
Чому орел багато знав?
А чому він так невдало вибрав дерево?
А хто знав, що дуб скоро впаде? Чому?
Чи може кріт знаходитись на поверхні землі так довго, як миші і ховрахи?
Чим харчується кріт?
Після прочитання тексту української народної казки „Лисичка та журавель” ми провели евристичну бесіду, за такими запитаннями:
Де жив журавель? (Журавель жив на болоті).
Де жила лисичка? (Лисичка жила в лісі).
Чи далеко вони жили один від одного? (Жили вони не далеко один від одного).
Як ви думаєте, якби лисичка пригощала журавля тією їжею, яку вона їсть насправді, що би вона поставила на стіл? (Мишку, зайчика, пташку, солодкі корінці лісових трав).
А що би поставив на стіл журавель? (Жабку, вужа).
Чи їв би журавель лисиччину їжу, а лисичка - їжу журавля? (У цих тварин їжа різна).
Якби лисичка і журавель споживали однакову їжу, чи були б вони добрими сусідами? Чому? (В природі постійно відбувається конкуренція, боротьба за територію, на якій тварини можуть нормально прохарчуватись).
Наведіть приклади тварин, які мітять свою територію, щоб інші не могли на ній полювати, пастись.
Після цього проводилась узагальнююча розповідь учителя про свійських (собака, кіт) і диких (ведмідь, вовк, дятел) тварин.
Під час вивчення теми „Весна в природі. Рослини навесні" ми використали українську народну казку „Як квітень до березня в гості їздив" (див. додаток А).
Після прочитання тексту казки, ми розглянули з дітьми такі питання:
Чи справді березень зумисне заважав квітневі їхати до нього в гості? (Березень завжди відзначається нестійкою погодою, оскільки в цьому місяці відбувається перехід від мінусових температур до плюсових і перехід цей ніколи не буває плавним. Перемагає то мороз, то тепло).
Чому квітень скаржився саме травню? (Бо березень і травень - його найближчі сусіди).
А чи бувають морози у квітні і травні, як вони називаються? (Бувають; їх називають приморозки).
В яку пору доби вони бувають? (Ранньою весною земля ще недостатньо прогріта і, коли надходять холодні маси повітря, температура вночі знижується до 0^о і до 2-3° морозу).
Вивчаючи тему „Правила поведінки в гостях” ми використали інсценування вже відомої дітям української народної казки „Лисичка і журавель", проілюстрували її прислів’ями: „Уміла готувати, та не вміла подавати"; „Не роби комусь, що собі не мило”. Після цього було запропоновано учням самостійно сформулювати правила поведінки в гостях на основі цієї казки.
В українському фольклорі існує величезна кількість так званих героїчних та пригодницьких казок, у яких виражена одвічна мрія людини пізнати світ, опанувати водну стихію, повітряний океан, пустелі (наприклад, „Кирило Кожум’яка", „Чоботи-скороходи”, „Голубий килим" тощо). Окремі фрагменти цих та інших казок ми також використовували на відповідних уроках „Я і Україна" в 2 класі.
На основі аналізу педагогічної літератури ми дійшли висновку, що на уроках доцільно використовувати легенди про українські символи - обереги етнічної пам’яті: верба над ставом; калина в лузі; тополя край дороги; явір над водою; соняшник на городі тощо.
Найулюбленішими в Україні птахами були сокіл та орел, як символ свободи й гордовитості, а також лебідь, зозуля. З особливою симпатією ставилися до лелеки як птаха сонця, котрий приносить в оселю щастя. Лелека викликав у людей прихильність ще й за здатність знищувати жаб, до яких селяни ставилися не завжди прихильно.
Легенди про калину, тополю, вербу, дуб, явір, липу, соняшник та інші рослини, з якими пов’язана історія українського народу, його побут, вчать дітей любити рідну природу, неньку Україну. Їх ми використовували під час вивчення тем „У царстві рослин", „Вшанування рослин” і „Символи України" (див. додаток Б).
Під час вивчення цих тем ми також вважали за доцільне використати цікавий матеріал про калину, вербу, тополю та інші рослини. Зокрема:
Символом любові до рідного краю, до неньки України є калина. Із покоління в покоління народ передавав повагу і любов до калини. У калині, кажуть, материна любов і мудрість, а ще це символ дівочої краси та ніжності. Коли випікають весільний коровай, неодмінно уквітчують його калиною. Її цвітом чи ягодами оздоблюють весільне гільце молодої. Калина символізує дружбу народів, могутність Вітчизни. Калина - це і пам’ять. Пам’ять про матір, про найдорожчу людину у світі, про тих, хто не повернувся до рідного дому. За традицією на могилах загиблих саджали калину.
В Україні особливу шану й популярність, крім калини, мали такі дерева, як верба, дуб, тополя, явір, липа. Дуб шанували за довголіття, міцність, вологостійкість. Знаючи ці його властивості, селяни використовували дубові колоди на нижні вінці (підвалини) при будівництві житла.
Тополю теж вважали символом України, її саджали, якщо народжувалась дівчинка, у непомітному місці. Вона була ліками від малого зросту і незграбної постави.
Чорнобривці у народі називають по-різному жовтяки, бархатки, тому що яскраві суцвіття виграють у промінні сонця всіма відтінками лимонних та золотистих, жовтих, оранжевих, червонясто-коричневих барв. Але найпоширеніша назва - чорнобривці, їх назва пов’язана зі старовинною легендою про майстрів-чоботарів, які виготовляли особливо гарні святкові жіночі чобітки, що мали яскраво-червоні халяви та чорні голівки-чорнобривці.
Під час вивчення розділів „Про тебе самого”, „Родина, рідня, рід" та „Людина серед людей" на уроках широко використовувалися прислів’я і приказки для пояснення змісту навчального матеріалу з курсу „Я і Україна" (див. додаток В). Як правило, у прислів’ях і приказках схвалюються або засуджуються певні дії відносно природи, вони містять рекомендації, повчання, застереження у тих чи інших діях. А тому прислів’я та приказки мають значний вплив на формування у дітей поглядів на природу, регулюють їхню поведінку в родині, в суспільстві, допомагають визначити своє місце серед людей.
Зокрема, використовували прислів’я, які відображають життєві правила та норми поведінки, наприклад:
„Неправдою світ пройдеш, та назад не вернешся”;
„Хто старших зневажає, той добра не знає”;
„Ввічливості всі двері відчиняються”;
„Поводься з іншими так, як би ти хотів, щоб поводилися із тобою" та інші.
Також пропонували дітям народні прислів’я, в яких широко відображається система поглядів українського народу на формування моральних якостей особистості. В них прославляється працелюбність, розсудливість, прислів’я викривають ледачих:
„Дружно люди візьмуться - гори здадуться”;
„Дружній череді і вовк не страшний”;
„Одна бджола мало меду носить”;
„Дружні сороки орла заклюють”;
„Добре в тій сім’ї живеться, де гуртом сіється і жнеться"
„Маленька праця краща за велике безділля”;
„Під лежачий камінь вода не тече”;
„Бджола мала, а й та працює”;
„Не кажи не вмію, а кажи навчуся" тощо.
Особливе значення мають приказки і прислів’я, в яких йдеться про необхідність дбайливого ставлення до природи (див. додаток В):
„Горнися до природи - не матимеш пригоди”;
„До землі з ласкою - будеш з паскою”;
„Пошануй худобу раз, а вона тебе десять раз пошанує”;
„Від природи бери те, що вона дає, тай за те дякуй”;
„Зруйнував гніздо пташине - не буде в тебе ні дітей, ні родини”;
„Доглядай землю плідну, як матір рідну" тощо.
Деякі прислів’я і приказки забороняють негативні дії відносно природи. Заборони зафіксовані у зверненнях до дітей: „не псуй", „не руйнуй", „не брудни", „не рубай". Наприклад:
„Не брудни криниці, бо схочеш водиці”;
„Не бий бобра, бо не буде добра”;
„Не псуй джерела - онуки проклянуть".
Ряд прислів’їв і приказок прямо вказують на необхідність раціонального природокористування. Це такі, як:
„Зрубав одне дерево - посади троє”;
„Посієш вчасно - збереш рясно”;
„Посадив дерево - себе прославив, посадив сад - рід прославив".
Ряд прислів’їв і приказок показують, що природа є найважливішою цінністю у житті людини. Зокрема, це такі:
„Земля наша мати - всіх годує”;
„Хліб - батько, вода - мати".
Найкращими побажаннями для людей колись було:
„Будь здорова - як риба, гожа - як рожа, весела - як весна, робоча - як бджола, а багата - як земля".
У прислів’ях і приказках відображено ставлення людини до природи. Наприклад: „Не кожному природа матір’ю, іншому й мачухою”.
За народними уявленнями у природі все доцільно, тому неприпустиме будь-яке насильство над нею: „Не пхай ріки, вона сама пливе", „Криницю силою копати - води не пити".
Усі ці прислів’я і приказки ми використовували під час вивчення теми „До природи не неси шкоди" у 2 класі.
На нашу думку, у роботі з молодшими школярами під час формування уявлень про сезонні зміни в неживій і живій природі та праці людей найбільшу увагу слід приділяти прислів’ям і приказкам, у яких мова йде про спостереження за природою в різні пори року. Наприклад:
„Як лютий не лютуй, а на весну брів не хмур”;
„Сухий березень, теплий квітень, мокрий май - буде добрий урожай”;
„Як у травні дощ на дворі, то восени хліб у коморі”;
„Посієш вчасно - збереш рясно”;
„Як листя жовтіє, то поле смутніє”;
„Весняний день рік годує”;
„Де багато пташок, там немає комашок”.
Для учнів 2 класу при вивченні розділу „Природа навколо нас”, де розкриваються зв’язки між живою і неживою природою у різні пори року, краще використовувати прислів’я і приказки, у яких відображена пряма залежність між окремими природними чинниками і розвитком рослин. Учні повинні вміти пояснити, зокрема такі приказки:
„Без дощу і трава не росте”;
„Як дощу не буде, той очерет не виросте”.
Народні приказки і прислів’я виникли у результаті встановлення і усвідомлення причинно-наслідкових зв’язків між неживою і живою природою. Наприклад, прислів’я „Зима без снігу - літо без хліба" вказує на пряму залежність між кількістю опадів узимку і розвитком рослин улітку.
Для того щоб урізноманітнити роботу дітей із прислів’ями та приказками ми пропонували їх у незвичній формі. Перш ніж аналізувати їх зміст учні повинні були скласти прислів’я чи приказку. Наприклад:

Тема уроку. Хто ти? Звідки? Якого роду-племені?
„Збери” прислів’я. Про які риси, притаманні українському народові, у них йдеться?
Тема уроку. Про акуратність. Твоя квартира
Прочитай прислів’я, починаючи з виділеного кружечка. Запиши його. Поясни, чому так кажуть.
\s
Тема уроку. Про трудолюбивих і лінивих
З’єднай частини прислів’я і поясни, чому так кажуть.

Ще однією складовою культурно-історичного досвіду народу, яку доцільно використовувати на уроках „Я і Україна" є народні прикмети. Вони узагальнюють багатовіковий досвід трудової діяльності людей, тривалі спостереження за взаємозв’язком і взаємозалежністю явищ у природі та праці. Народні спостереження допомагають передбачити і врахувати життєві явища, події.
Під час експериментального навчання ми використовували народні прикмети, показуючи учням 2 класу нерозривний зв’язок і взаємозалежність неживої природи та представників рослинного і тваринного світу в процесі вивчення розділу „Природа навколо нас".
На початку кожної пори року ми пропонували дітям перевірити певні народні прикмети щодо передбачення погоди (див. додаток Г). На основі аналізу спостережень учні відбирали ті народні прикмети, за якими можна прогнозувати погоду в даній місцевості. Результати проведених спостережень вони занотовували у таблиці в „Щоденнику спостережень”:
Крім того, учні отримували завдання дібрати інші народні прикмети, за якими можна передбачити погоду тієї чи іншої пори року. Завдяки такій роботі в учнів розвивається спостережливість, бажання розгадувати таємниці природи, якомога більше дізнатись про вже відомі явища.
Наприкінці кожного місяця і пори року загалом ми проводили підсумки спостережень дітей. Характеризуючи кожну прикмету, учні висловлювали свої судження, на підставі чого можна зробити висновок щодо взаємозв’язків у природі.
Використання у навчально-виховному процесі народних прикмет передбачення погоди дає змогу молодшим школярам краще зрозуміти взаємозалежність у природі, уявити її як цілісне утворення.
У формуванні першооснов моральної культури молодшого покоління необхідно враховувати вплив національного характеру. Складається національний характер, як відомо, впродовж століть, вбираючи кращі риси представників нації під впливом історичних, релігійних та інших подій. Основними рисами українського національного характеру є щедрість, совісність, увага до інших, повага до людини, працелюбність, милосердя тощо. Ці якості й утворюють змістовну основу моральної культури.
Засвоєння дітьми азбуки моральної культури дає їм можливість олюднювати свої вчинки, опановувати духовними цінностями свого народу, розуміти мету і сенс життя.
У кожній родині наші пращури навчали правилам народного етикету. Тому учням 2 класу під час вивчення теми „Школа ввічливості" ми вважали за доцільне запропонувати традиційні привітання, поширені в українських традиціях. Ці вислови повинні рівноправно існувати поряд із загальновживаними формами звертань, привітань і побажань.
Здавна існував у нас звичай: зайшов до хати - зніми капелюха і вклонися, до господарів привітайся: „Доброго вечора у вашій хаті”, „Мир вам, добрі люди", „Здорові були". Побачиш, що хтось працює, побажай йому: „Щоб легко починалося, та добре скінчилося”; „Аби хазяйська хата була світла, кріпка і багата"; „Щоб люди не минали, та до хати заглядали".
Велике значення у застосуванні традиційних засобів впливу на учнів мають українські народні ігри, що спрямовані на практичне пізнання навколишніх предметів і явищ через відтворення дій та взаємин дорослих.
З давніх-давен прихід весни зустрічали веснянками - хоровими піснями з іграми й танцями. У веснянках оспівується пробудження природи, висловлюються надії на добрий урожай. Весняні дитячі ігри дуже схожі на старовинні веснянки: „Подоляночка”, „Маківниці", „Ластівка", „А ми просо сіяли", „Мак” (див. додаток Е). Їх ми використали під час проведення уроку на тему „Зустрічаємо весну! ”.
Під час проведення уроку на тему „Чому люди хворіють. Твоя аптечка" ми організували ігри, в яких учні випробовували себе у ролі народних лікарів, визначали за зовнішнім виглядом і запахом рослини у вузликах. Це історія, мудрість народна. Її поради вчать відчувати серцем наш земельний дивосвіт, відповідати за майбутнє України.
Неабиякого значення у процесі навчання ми надавали загадкам, які привертають увагу молодших школярів цікавим змістом. Адже за допомогою них можна закріплювати й розширювати знання учнів про ознаки та властивості рослин і тварин, розвивати кмітливість, швидкість реакції. Відгадуючи загадки, дитина пізнає навколишнє, порівнює різні явища, об’єкти, виділяє з-серед численних особливостей істотні, вчиться встановлювати причинно-наслідкові зв’язки, робити певні висновки. Їх бажано згадувати під час фронтальної роботи з класом. Загадки ми підбирали так, щоб вони розкривали властивості тварин і рослин, явища природи (див. додаток Д). Для учнів молодшого шкільного віку краще підбирати поетичні, римовані загадки, які характеризуються конкретним викладом, виразністю та влучністю визначень. Також для учнів 2 класу варто підібрати для уроків загадки типу „Підкажи словечко". Учитель читає загадку у віршах, а діти хором підхоплюють відповідь, наприклад:
Я падаю на ваші хати.
Я білий-білий, волохатий.
Я припадаю вам до ніг,
і називаюсь просто… (сніг).
Після відгадування учитель ілюстрував загадку, доповнював відомостями про тварину, рослину, тіла неживої природи чи явища природи.
У відгадуванні загадок важливий не лише результат, а й його обґрунтування, доведення правильності відповіді. Для цього ми постійно запитували в учнів: „Як здогадатись? Чому так вирішили? Поясніть, як міркували".
Найчастіше ми використовували загадки на етапі актуалізації знань учнів та повідомленні теми уроку, а також під час закріплення засвоєних знань, умінь і навичок учнів. Зокрема, на уроці на тему „Природа навколо нас. Жива і нежива природа" на етапі закріплення знань учнів ми запропонували їм завдання такого типу:
Відгадайте загадки:
Між берегів текла, текла, мороз зміцнів - під скло лягла. (Річка)
3 рогами, а не бик, доять, а не корова. (Коза)
В теплий дощик народився, парасолькою накрився. (Гриб)
Не бджола, а гуде; не птах, а летить. (Літак)
Впала стрічка через річку, поєднала береги. (Міст)
Вона мовчить, але чогось навчить. (Книжка)
Хто на зиму роздягається, а на літо одягається? (Дерево)
Летіла орлиця по синьому небі, крила розкрила, Сонце закрила. (Хмара)
Всю ніч бродить навмання, прокладає шлях до дня. (Місяць)
Розподіліть відгадки на три групи та запишіть їх у таблицю.
Використання загадки на етапі актуалізації знань учнів та повідомлення теми уроку покажемо на прикладі уроку на тему „Сонце”:
Що таке природа?
Якою буває природа?
Наведіть приклади тіл неживої природи.

Сонце, повітря, вода, гірські породи, ґрунт - це тіла неживої природи. А якому тілу неживої природи буде присвячений наш сьогоднішній урок, ви дізнаєтесь, коли відгадаєте загадку:
І світить нам, і гріє, І всяк йому радіє.
Радіють поле, луки, гай.
Земля радіє з краю в край.
А що за диво, відгадай! (Сонце)
Сьогодні на уроці ви дізнаєтеся, як рухаються сонячні промені й чому виникає тінь, зрозумієте, чому взимку холодно, а влітку тепло, чому найтепліша пора доби - полудень.
Розглянемо, як народознавчий матеріал різного виду ми реалізовували в комплексі на прикладі конспекту уроку.
Тема уроку. Весняні свята. Великдень
Мета: ознайомити дітей із найдавнішим найурочистішим народним святом, традиціями нашого народу щодо святкування Великодня, навчати малювати орнаменти на писанках, ознайомити із символікою знаків на писанках; розвивати фантазію, пам’ять, мислення; виховувати любов і шану до народних традицій, до минулого і сучасного українського народу.
Обладнання: писанки, зразки орнаментів, позначки.
Хід уроку
І. Організація класу до уроку.
Девіз уроку: „Весна прийшла, свята принесла".
ІІ. Актуалізація знань учнів. Повідомлення теми уроку.
Які весняні свята вже відзначили у березні місяці?
А які будемо відзначати у квітні?
Послухайте вірш Т. Коломієць і скажіть, які свята святкують у квітні.

КВІТЕНЬ
Квітень - славний квітникар.
Сонечко рясно
Уквітчає нам календар
Першим цвітом-рястом.
Космонавтам склав букет
В їхній день на славу.
В кошик на Великдень
Писанки поставив.
Сьогодні на уроці ми познайомимося із традиціями українського народу у святкуванні одного із найвеличніших свят. А якого саме дізнаєтеся, послухавши вірш.
ВЕЛИКДЕНЬ
Христос Воскрес! Усе радіє.
Сміється сонечко з небес,
Прозора річечка леліє -
Христос Воскрес! Христос Воскрес!
В траві фіалочки зітхають,
І пролісок тремтить увесь,
Розквітла яблунька аж сяє -
Христос Воскрес! Христос Воскрес!
ІІІ. Вивчення нового матеріалу.
1. Розповідь учителя про Великдень.
Немає більшою свята, більшої радості, як воскресіння Христове. В ньому святкують знищення смерті, зруйнування пекла, початок нового вічного життя.
Завершується Великий піст у скорботі за розп’ятим Христом. А світлого недільного ранку настане той великий день, який зветься Великоднем, свято радості й добра, прощення ближнього.
Після Воскресної утрені й освячення паски приходять дружно додому, обходять із свяченим хату, щоб усе стало повне благодаті Воскресіння, входять до хати із свяченим у руках і бажають всього доброго своїй родині, бо це Великий день, день воскресної радості, по-великодньому цілуються.
Христос Воскрес!
В цей день прощають всім своїм ворогам, недругам.
2. Опрацювання казки про писанку (автор А. М’ястківський)
Залишивши гніздечко, покотилося яєчко...
Та покотилось воно недалечко.
Квочка з курчатами на подвір’ї гуляла,
Діток своїх забавляла...
Мамо, он яєчко по стежинці котиться, - сказало найменше курчатко. - Ану ж, яке воно на колір?
Біле, як сніг, - сказала Квочка.
А який сніг? - спитав півник, бо курчаток взимку ще не було, і снігу вони не бачили.
Такий білий, як оте яєчко, що котиться, - відповіла квочка. - Однак скоро Великдень. То давайте пофарбуємо яєчко, щоб воно було барвисте, як весна.
Закотили курчатка яєчко до своєї хатки й ну його фарбувати.
Припустив теплий дощик, потім стала веселочка в небі. Курчатка у веселочки фарб позичили, на білому яєчку весну малювали.
Малювали лапками та писали пір’ячком - і покотилася писанка зеленим подвір’ячком. Курчата її доганяли, на крилечках піднімали й дівчинці Наталочці, яка їх зеренцями годувала, водицею напувала, на свято Великдень подарували. І зацвіли вишні, черешні. Став гарний, як писанка, садочок увесь. І проказала Наталочка:
Христос Воскрес!
3. Розповідь учителя про писанку.
Без писанки не обходиться жоден Великдень, її освячують у церкві разом з паскою, ставлять на святковому столі, дарують на щастя рідним та друзям. Так наша писанка стала відома в усьому світі, а в Канаді їй є великий пам’ятник.
Прикотилася до нас писанка із давнини. Для наших пращурів писанка була символом зародження життя, символом сонця, тепла і вічності. Дотепер вважають, що писанка приносить щастя. Тому її першою їли, коли поверталися з церкви. Крашанками та писанками обмінювалися, давали їх рідним та близьким.
Існують такі повір’я: дівчата, щоб бути гарними, умивалися водою, в яку опускали крашанку чи писанку і гроші. Освячену писанку з давніх-давен клали до першої купелі немовляті, щоб зростало сильним і сміливим. Писанку приорювали в полі, щоб краще родило жито-пшениця і всяка пашниця.
4. Опрацювання легенди.
ЛЕГЕНДА.
Десь глибоко під землею сидить злий змій. Щороку напередодні Великодня посилає він своїх гінців на землю - чи малюють діти писанки. Якщо писанок багато - змій чахне, і залізні ланцюги надійно утримують його. Лютий змій чекає, коли-то вже не буде писанок, щоб вирватися на волю і принести на землю зло, та й не дочекається. Бо то дуже давня традиція нашого народу - малювати писанки. Цю традицію ми продовжимо зараз на уроці.
5. Бесіда з елементами розповіді.
Що означає слово „писанка"? Від якого слова походить? (Від слова „писати”).
Писанка має багато кольорів і малюється воском. Крім того, розрізняють ще: крашанки, дряпанки, крапанки, мальованки.
Крашанка - яйця одного кольору, які постійно виготовляють ваші мами та бабусі.
Дряпанка - яйця фарбують в один колір, а потім голкою чи шилом вишкрябують орнамент. Дряпанки частіше називають шкрябанками.
Крапанки - спочатку воском накрапають візерунок, а потім фарбують, тобто опускають у барвник.
Мальованки - малюються пензликом, фломастером, олівцем. Що ми сьогодні з вами і зробимо.
Але ми не сказали, які бувають орнаменти. (Рослинний, тваринний, геометричний, побутовий).
А ще що ми повинні пам’ятати? (Кожен значок, кожна риска на писанках мають свою життєдайну силу).
Сонце - це носій світла і життя.
Хрест - це символ Всесвіту, є знаком чотирьох сторін світу, чотирьох вітрів, чотирьох пір року, чотирьох темпераментів.
Трикутник - є символом вогню, безсмертності І а чоловічої та материнської сили.
Триріг - є знак святого числа 3 і три божества. Число 3 є символом симпатії і порядку.
Зоря - знак неба.
Свастика - це знак святого вогню і сонця.
Колосся і зерно - є уособлення предків, святою їжею.
Граблі - це символ дощу.
Гілка - як частинка, представляє цілісність дерева, символ безконечного життя.
Кольори, в які фарбували яйця, мали свою мову. Як ви думаєте, що символізують кольори?
Червоний - радість життя;
жовтий - місяць, зорі, врожай;
блакитний - здоров’я;
зелений - воскресіння природи;
чорний з білим - пошана духів;
червоний з білим - родинне свято, мир, щастя;
коричневий - матір земля, її врожай, щедрість до людини.
ІV. Закріплення знань учнів.
1. Самостійна робота учнів у зошиті з друкованою основою [23, с.58].
А тепер, мабуть, вам уже хочеться швидше приступити до роботи. Відкрийте зошити на с.58. Розмалюйте писанки, намальовані там, і намалюйте свій візерунок для писанки. Хай музика допоможе вам творити красу і добро. (Звучить музика)
Пам’ятайте про кольорову гаму писанок та крашанок, коли будете вдома допомагати мамам у приготуванні до Великодніх свят.
2. Ігри та забави з крашанками на Великдень.
Колись на Великдень з крашанками грали в ігри. Зіграємо у них і ми.
Народна гра „В блудька". Один з гравців кладе крашанку на землю і робить п’ять кроків. Іншому гравцю зав’язували очі, тричі обертали навколо себе і змушували зробити п’ять кроків. Потім розв’язували очі і він намагався дотягнутися до крашанки рукою. Якщо дотягнувся, то забирав собі.
Народна гра „В трапка”. Гравця відводили далеко від крашанки, і він, закриваючи шапкою обличчя, намагався підійти до неї.
Народна гра „Битки”. Гравці „стукалися” крашанками. Чия розбивалася, той програвав.
Народна гра „Котючки". Крашанки катали з горбів. Часто при цьому використовували спеціальні жолоби, намагаючись розбити чуже яйце.
Народна гра „В кидка". Дві крашанки клали так, щоб між ними не могло прокотитися третє яйце. Гравець кидав між яйцями свою крашанку, намагаючись розбити відразу два яйця.
V. Підсумок уроку.
Тема уроку. У царстві рослин
Мета: формувати уявлення про дерево, кущ, трав’янисту рослину, про різноманітність рослин у природі та їх значення; формувати вміння розпізнавати, порівнювати дерева, кущі, трав’янисті рослини; розвивати спостережливість, уміння аналізувати, класифікувати; виховувати бережливе ставлення до рослин.
Обладнання: малюнки із зображенням рослин, гербарії рослин.
Хід уроку
І. Організація класу до уроку.
II. Актуалізація знань учнів. Повідомлення теми уроку.
На дошці схематичні малюнки дерева, куща, трав’янистої рослини.
Що зображено на малюнку? Як одним словом назвати те, що зображене на малюнках?
Тема нашого уроку „У царстві рослин".
III. Вивчення нового матеріалу.
Розгляньте малюнки із зображенням дерева і куща. Порівняйте їх. Що у них спільного і чим вони відрізняються?
Чи можна відрізнити дерево від куща за стеблами? (У куща багато стебел, вони тонкі, а в дерева одне стебло, воно товсте)
Отже, рослина, яка має одне міцне дерев’янисте стебло (стовбур), називається деревом. Рослина, яка має кілька міцних дерев’янистих стебел, називається кущем.
Розгляньте гербарії трав’янистих рослин і скажіть, яке стебло у них. (У трав’янистих рослин тонке м’яке стебло)
Рослина, яка має м’яке соковите стебло, називається трав’янистою рослиною.
Відгадайте загадки:
Береза - це дерево чи кущ? Доведіть свою думку.
Ялина - це дерево чи кущ? Доведіть свою думку.
Розгляньте гілки берези і ялини. Порівняйте їх листки за розмірами. (У берези листя широке, а у ялини - вузенькі голки)
За зовнішнім виглядом та будовою листків дерева поділяються на листяні і хвойні. У листяних дерев листя широке, а у хвойних - вузеньке, схоже на голки і називається хвоєю.
Чи опадають листки берези восени? А ялини? (Листя берези кожної осені опадає, а хвоїнки тримаються на ялині по 2-3 роки і опадають не одночасно, тому хвойні дерева цілий рік зелені. Лише у модрини опадає восени вся хвоя)
Назвіть, які ви знаєте дерева.
В Україні особливою шаною і популярністю користувалися такі дерева: дуб, береза, тополя, явір, верба, липа, ялина. Дуб шанували за довголіття, міцність, вологостійкість. Використовували дуб у будівництві. Вважалося, що дуб має велику силу. Тому, щоб хлопець був міцним, як дуб, йому в першу купіль клали три листочки, але із вершка дуба. Коли народжувався хлопець - коло хати садили дуб. Скільки ж їх, могутніх велетнів, пережили віки й лихоліття, постали перед нами свідками подій, припорошених пилом історії! Велична краса дуба викликає захоплення у кожнім селі, і місті. У спеку його могутня крона дає жадану прохолоду і затримує пил, а в дощ служить надійною парасолею.
Здавна любили українці і березу, її деревина використовувалась як будівельний матеріал. Березовий сік, який збирали навесні, був одним із найпопулярніших напоїв. Береза милує наш зір у будь-яку днину. Та найпривабливіша вона ранньою весною, коли тільки-но розвинуться ніжні, жовтаво-зелені, ще липкі листочки, і повітря сповнять п’янкі березові пахощі.
Цінували українці й тополю. З неї виготовляли човни. Листя тополі здатне очищати повітря від пилу. Зовні воно вкрите тоненькою плівкою клейкої речовини, до якої прилипає пил, а потім дощ його змиває на землю.
Послухайте легенду про тополю.
У бога Сонця був син - Фаетон. Він випросив у свого батька дозволу проїхатися по небу у золотій колісниці, яку тягнули четверо крилатих коней. Він не зміг впоратися з управлінням крилатими кіньми і загинув. Сестри Фаетона гірко плакали за ним. Горе дівчат було невтішне і боги перетворили їх у стрункі тополі.
Тополя в Україні - символ жіночої долі.
Верба - ніжне дерево, миле й дороге серцю українця. Наші пращури вірили, що вона охороняє людей і їх житло від злих духів. Народ переконався, що без верби малій, а отже і великій річці, вижити важко. Верба є запорукою чистоти і повноводності річок. Недарма народні прислів’я кажуть: „Де верба, там і вода”, „Верба водою живе, верба воду береже".
На листяні і хвойні поділяють також і кущі. Розгляньте гілочку бузку та ялівцю. До якої групи рослин належить бузок? (До листяних)
Доведіть, що ялівець належить до хвойних рослин.
Доведіть, що бузок і ялівець - кущі.
Назвіть, які ви знаєте кущі.
Калина коло хати - здавна найперша й найзначніша ознака оселі українця, як символ надійного життєвого щастя, родинного благополуччя і достатку. Про виникнення цієї назви народ склав багато легенд. У народі рубінові плоди калини стали символом мужності людей, які віддали своє життя і свою кров у боротьбі з ворогами. До того ж, вийнята із плоду сплющена насінина калини за формою схожа на полум’яне серце. Існують легенди про сміливих дівчат, що заводили у непрохідні нетрі, прирікаючи на загибель татаро-монгольські загони. Ці, сповнені сміливості і патріотизму, дівчата не побоялися смерті від шабель ворогів заради благородної мети - врятування рідних осель від ворожої навали. Легенди твердять, що саме з крові цих самовідданих дочок народу зросли калинові кущі. Калина використовується людьми як ліки при кашлі, серцевих захворюваннях. Наруга над калиною вкривала людину ганьбою. Дітям, щоб вони не нівечили цвіту, казали: не ламайте калину, бо накличете мороз.
Дерева і кущі - багаторічні рослини, які живуть багато років. А серед трав’янистих рослин є однорічні, дворічні і багаторічні рослини. Однорічні рослини живуть протягом одного року: навесні проростають з насіння, влітку та восени квітують, дають плоди з насінням і відмирають.
Щоб дізнатися, які рослини є однорічними, відгадайте загадки:
Дворічні трав’янисті рослини - це ті, що першого року життя проростають із насінини, але не квітують. Квітки і плоди з насінням з’являються у них на другий рік. Давши насіння, дворічні рослини відмирають.
Відгадайте загадки і ви дізнаєтесь, які рослини є дворічними:
Багаторічні трав’янисті рослини - живуть багато років. Мають довговічні підземні стебла - цибулини, бульби, кореневища. У них накопичуються підземні речовини. На цибулинах, бульбах, кореневищах є бруньки. Щороку з бруньок виростають надземні стебла, які квітують, дають плоди з насінням і відмирають. А цибулини, бульби, кореневища перезимовують у ґрунті.
Відгадайте загадки про багаторічні рослини:
IV. Закріплення вивченого матеріалу.
Які рослини називають деревами? Наведіть приклади дерев.
Які рослини називають кущами? Наведіть приклади кущів.
Які рослини називають трав’янистими? Наведіть приклади трав’янистих рослин.
Які рослини називають листяними, а які хвойними?
Наведіть приклади хвойних і листяних рослин.

2.3 Аналіз результатів експериментального дослідження

Одним із завдань нашого дослідження було експериментально перевірити вплив систематичного використання народознавчого матеріалу на рівень навчальних досягнень учнів із курсу „Я і Україна" в 2 класі.
Ми ставили за мету порівняти результати роботи в експериментальному і контрольному класах, які мали відмінності в організації та змісті навчального процесу за рахунок впровадження запропонованої нами методики. Для цього впродовж експериментального дослідження ми проводили спостереження за активністю учнів на уроках, індивідуальні опитування учнів на уроках, а також контрольний зріз знань у формі письмового опитування наприкінці навчального року.
Для письмового опитування ми запропонували учням 2 класу такі завдання:
1. Основа обрядовості свята "Трійці":
а) культ рослин і тварин; б) культ рослин; в) культ тварин.
2. Рослини-символи, що притаманні українському народу - це:
а) береза, явір, ялина, липа;
б) верба, тополя, калина, чорнобривці;
в) клен, тополя, ромашка, каштан.
3. Свято, на яке весна зиму перемагає:
а) Пасха; б) Благовіщення; в) Стрітення.
4. Заповни за зразком таблицю „Символи України”.
5. Запиши від чого походять назви весняних місяців.
Березень ______________________
Квітень _______________________
Травень _______________________
6. З’єднай стрілками.
7. Запиши народні прикмети, за якими можна передбачити погоду у якусь пору року.
8. Запиши назви українських народних казок, у яких героями є тварини.
9. Запиши, в які ігри гралися українські діти в давнину.
10. Прочитай і запиши вислів, починаючи з виділеного кружечка. Поясни, як ти його розумієш.
\s
Критерієм оцінювання результатів письмового опитування була якість виконання учнями завдань, тобто правильність та повнота відповіді. За кожне правильно виконане завдання №№ 1-9 учень отримував 1 бал, за правильно виконане завдання № 10 учень отримував 3 бали.
Результати виконання учнями завдань подано у вигляді таблиці 4.
Таблиця 4. Результати виконання завдань
На основі даних таблиці ми визначили рівні сформованості знань учнів (див. рис.1)
\s
Рис.1. Співвідношення рівнів навчальних досягнень учнів експериментального і контрольного класів
Із діаграми видно, що рівень навчальних досягнень учнів експериментального класу вищий, ніж учнів контрольного класу. Високого рівня навчальних досягнень в експериментальному класі досягли 28% учнів, а в контрольному - 12%; достатнього рівня в експериментальному класі досягли 52% учнів, а в контрольному класі - 42%; середнього рівня в експериментальному класі досягли 20% учнів, а в контрольному - 42%; низький рівень знань в експериментальному класі не виявив жоден учень, а в контрольному класі цей показник становив 4%.
Наведені результати експериментального дослідження свідчать про те, що результативність засвоєння учнями природничих і суспільствознавчих знань значно покращиться, якщо на уроках „Я і Україна" в початковій школі систематично, цілеспрямовано й послідовно використовувати народознавчий матеріал.

Висновки

Використання елементів народознавства в окремих видах роботи дуже важливе на сучасному етапі. Дітей треба навчити не просто спостерігати, а й бачити, чути цей бентежний світ, щоб вони відчули потребу пильно придивлятися до навколишнього, помічати поруч дивне й загадкове, приховане від лінивого ока, використовуючи при цьому народний календар. І всього цього можна досягти, використовуючи елементи народознавства. Кожен народ, нація протягом багатьох віків виробили власну духовність, якою має оволодіти дитина в сім’ї, дитсадку, школі й далі - у вузі. Народною духовністю повинні бути пройняті всі навчальні предмети і навчальні заходи. Лише за таких умов підростаюче покоління стає народом своєї країни, нацією.
Нині діти опановують зразки національної культури. Використовуючи народознавчий матеріал на уроках „Я і Україна”, можна цікаво збагатити, урізноманітнити програмовий матеріал.
Народознавчий підхід у навчально-виховному процесі сприяє формуванню загальнолюдської моралі, готовності виконувати заповіти батьків. Використання досвіду, накопиченого попередніми поколіннями, допомагає впроваджувати в навчально-виховний процес все цінне з народної мудрості, активно залучати школярів до засвоєння спадщини свого народу, адже дитина, позбавлена можливості спиратися на досвід людства, не може розвиватись повноцінно.
Особливого значення ця проблема набуває в початковій школі. Адже добре відомо, що діти цього віку відрізняються підвищеною емоційністю, яскравим сприйманням навколишнього, що створює сприятливі умови для залучення їх до вивчення історії народу.
Розбудовуючи національну школу, необхідно враховувати надбання освіти інших країн, і насамперед, наш національний скарб - етнопедагогіку, педагогічну спадщину Г. Сковороди, Т. Шевченка, М. Грушевського, І. Огієнка, Г. Ващенка, С. Єфремова та інших, пошуки вчителів, учених.
Наукою і багатовіковою практикою переконливо доведено, що українська школа справді національна тоді, коли ґрунтується на українській етнопедагогіці, українській національній системі впливу на формування особистості й за орієнтацінний еталон має народні чесноти, норми християнської моралі, гармонію родинно-громадсько-шкільного виховання. Життя молодших школярів повинно будуватися з урахуванням народних традицій трудового, родинно-сімейного, морально-естетичного та духовного виховання. Такої точки зору дотримувались провідні українські педагоги, зокрема К. Ушинський, О. Духнович, І. Огієнко, Ю. Дзерович, П. Холодний, І. Бажанський, С. Русова, А. Волошин, Г. Ващенко, В. Сухомлинський.
Використання елементів народознавства на уроках та в позакласній роботі забезпечує всебічне і глибоке засвоєння учнями всього культурно-історичного шляху розвитку рідного народу. Розкриття навчального матеріалу всіх основ наук, змісту освіти в народознавчому аспекті створює сприятливі умови для виховання високоморальної особистості, повноправного господаря країни, палкого патріота й інтернаціоналіста. діяльності відіграє важливу роль у формуванні національної української культури.
Опрацювавши науково-методичну літературу з даної проблеми, ми дійшли висновку, що використання народознавчого матеріалу на уроках „Я і Україна" дає змогу вчителеві формувати у молодших школярів інтерес до природи, історії, культури і традицій рідного краю, розвивати морально-естетичні почуття, привчати учнів шанобливо ставитись до природи, людей, історичних пам’яток. У численних прислів’ях, приказках, обрядах відображено досвід поколінь, норми і правила поведінки. Пісні, легенди, прикмети, повір’я засвідчують поетичне сприймання навколишнього світу, що є досить характерним для українського народу.
Проаналізувавши чинні навчальні програми та підручники із навчального курсу „Я і Україна", ми з’ясували, що в курсі народні знання інтегровані з природничими та суспільними, проте включені вони в зміст курсу фрагментарно, без певної системи.
На основі вивчення педагогічної та методичної літератури ми визначили сукупність взаємопов’язаних педагогічних умов, дотримання яких буде сприяти ефективності використання народознавчого матеріалу на уроках „Я і Україна" в початковій школі. До таких умов належать:
у процесі добору народознавчого матеріалу необхідно дотримуватись критеріїв доступності, багатофункціональності, емоційної насиченості та особистісної значущості його для учнів;
використання народознавчого матеріалу в навчальному процесі має здійснюватися систематично та цілеспрямовано;
під час розробки методики використання народознавчого матеріалу необхідно враховувати вікові особливості молодших школярів, специфіку навчального предмету „Я і Україна" і спиратися на пізнавальну активність учнів.
На основі аналізу навчальної програми курсу „Я і Україна”, ми здійснили відбір народознавчого матеріалу до уроків в 2 класі. Під час відбору матеріалу ми враховували, що підготовка і проведення уроків „Я і Україна" із використанням народознавчого матеріалу повинні включати такі етапи:
Ретельний аналіз змісту теми, що вивчається, з точки зору можливостей використання народознавчого матеріалу.
Добір до теми необхідного народознавчого матеріалу.
Визначення, з якою метою буде застосовуватися народознавчий матеріал.
Визначення етапу уроку, на якому доцільно використати народознавчий матеріал (актуалізація знань учнів, перевірка засвоєних знань, умінь і навичок, вивчення нового матеріалу, закріплення вивченого матеріалу).
Для перевірки гіпотези, що результативність засвоєння учнями природничих і суспільствознавчих знань значно покращиться, якщо на уроках „Я і Україна" в початковій школі систематично, цілеспрямовано й послідовно використовувати народознавчий матеріал, ми провели експериментальне дослідження впродовж 2007-2008 навчального року на базі загальноосвітньої школи № 15 м. Тернополя.
У контрольному класі навчальний процес здійснювався за традиційною методикою, а для проведення уроків „Я і Україна" в експериментальному класі нами було підібрано народознавчий матеріал до тем, що вивчалися. За допомогою різноманітних жанрів фольклору (загадки, легенди, народні ігри, казки, скоромовки, прислів’я та приказки) ми намагались ознайомити учнів з історією, культурою, традиціями і звичаями українського народу, поведінкою, способом життя тварин, показати, яку користь приносять рослини, тварини людям, узагальнити знання учнів про взаємозв’язки в природі, розвивати у дітей мислення, увагу, спостережливість, любов до природи тощо.
Отримані результати експериментального навчання дали змогу обґрунтувати його ефективність. Загалом під час аналізу результатів формувального експерименту виявилося, що наприкінці вивчення курсу „Я і Україна" в 2 класі рівень навчальних досягнень учнів експериментального класу вищий, ніж учнів контрольного класу. Зокрема, високого рівня навчальних досягнень в експериментальному класі досягли 28% учнів, а в контрольному - 12%. Крім того, низький рівень знань в експериментальному класі не виявив жоден учень, а в контрольному класі цей показник становив 4%.
Таким чином, систематичне, послідовне і цілеспрямоване використання народознавчого матеріалу на уроках „Я і Україна”, в позакласній роботі сприяє удосконаленню відповідних знань, умінь і навичок молодших школярів, зацікавлює учнів і формує позитивну навчальну мотивацію, допомагає учням зосередити увагу на фактах, подіях і явищах оточуючої дійсності, сприяючи тим самим формуванню правильних уявлень і понять, з яких складаються усвідомлені й міцні знання про навколишній світ. У невимушеній обстановці діти набувають знань, які нагромадив наш народ протягом усього свого розвитку. Разом з тим, встановлено, що систематичне використання народознавчого матеріалу на уроках „Я і Україна" сприяє позитивному ставленню учнів до цього навчального предмету та підвищенню інтересу школярів до вивчення історії, культури, природи і традицій рідного краю.

Список використаних джерел

1.                Байбара Т.М. Методика навчання природознавства початкових класів: Навчальний посібник. - К.: Веселка, 1998. - 334 с.
2.                Байбара Т.М., Бібік Н.М. Я і Україна: Підручник для 3 класу. - К.: Форум, 2002. - 176 с.
3.                Байбара Т.М., Бібік Н.М. Я і Україна: Підручник для 4 класу. - К.: Форум, 2003. - 176 с.
4.                Барвистий світ навколо нас. Методичний посібник з питань екологічного виховання. - Тернопіль: Мальва - ОСО, 2007.
5.                Бібік Н.М. До відродження традицій - через інтерес дитини // Початкова школа. - 1995. - № 3. - С.16-18.
6.                Бібік Н.М., Коваль Н.С. Особливості змісту й методики інтегрованого курсу „Я і Україна" // Навчання і виховання учнів 2 класу. - К.: Початкова школа, 2003. - С.384-411.
7.                Бібік Н.М., Коваль Н.С. Я і Україна. Віконечко: Підручник для 1 класу. - К.: Генеза, 2007. - 112 с.
8.                Бібік Н.М., Коваль Н.С. Я і Україна: Підручник для 2 класу. - К.: Форум, 2002. - 144 с.
9.                Біда О.А. Природознавство і сільськогосподарська праця: Методика викладання. - Київ; Ірпінь: ВТФ "Перун", 2000. - С.321-333.
10.           Вакалюк П.Г. Оповіді про дерева. - К.: Урожай, 1991. - 108 с.
11.           Волкова Н.П. Педагогіка: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. - К.: Видавничий центр „Академія", 2001. - 576 с.
12.           Волкова С.В. Український фольклор у контексті формування морально-ціннісних орієнтацій особистості // Педагогічні науки. Збірник наукових праць. - Вип.34. - Херсон: Вид-во ХДУ, 2003. - С.132-136.
13.           Воспитание и развитие детей в процессе обучения природоведению: Из опыта работы / Сост. Л.Ф. Мельчаков. - М.: Просвещение, 1981. - 158 с.
14.           Вострікова Л.Д. Роль фольклору в процесі національного виховання особистості // Педагогічні науки. Збірник наукових праць. - Вип.34. - Херсон: Вид-во ХДУ, 2003. - С.136-141.
15.           Горленко В.Ф., Раулко В.І. Народні знання і світоглядні уявлення українців // Радянська школа. - 1991. - № 1. - С.29-38.
16.           Горощенко В.П., Степанов И.А. Методика преподавания природоведения. - М.: Просвещение, 1978. - 224 с.
17.           Гагарін М. Критерії добору української народної казки для виховання морально-естетичних почуттів // Початкова школа. - 2006. - № 1. - С.55-58.
18.           Грущинська І. Реалізація українознавчого принципу у процесі навчання // Початкова школа. - 2004. - № 1. - С.28-31.
19.           Дем’янюк Т.Д. Зміст та методика народознавчої роботи в сучасній школі. - К., 1996. - 106 с.
20.           Довженок Г.В. Український дитячий фольклор. - К.: Наукова думка, 1984. - 470 с.
21.           Екологічне виховання учнів молодших класів на українських народних традиціях: Методичні рекомендації для вчителів початкової школи / Укл. Л.М. Різник. - К.: ІСДО, 1994. - 64 с.
22.           Ємець А., Шапка О. Українські літературні загадки в початковій школі // Початкова школа. - 2006. - № 5. - С.42-46.
23.           Жаркова І.І., Мечник Л.А. Я і Україна. Зошит для 2 класу. - Тернопіль: Підручники і посібники, 2007. - 48 с.
24.           З перлин народної мудрості / Упоряд. В.А. Юрович, М.Ф. Бриняк, З.М. Кочмар. - Жидачів, 1997. - С.5-52.
25.           Загрева В.Я. Народознавство в навчально-виховному процесі // Початкова школа. - 1995. - № 5-6. - С.13-19.
26.           Запереченко Н. Цікаві завдання з природознавства // Початкова школа. - 2006. - № 1. - С.28-30.
27.           Запорожан З. Є. Екологія в початковій школі. - Кам’янець-Подільський: Кам’янець-Подільський державний університет, 2005. - 252 с.
28.           Іваницька А.І. Українська музична фольклористика (методологія і методика). - К.: Заповіт, 1997. - 391 с.
29.           Клепач Н. Використання народознавчого матеріалу на уроках навчання грамоти // Початкова школа. - 2004. - № 11. - С.6-8.
30.           Коровин А.И., Коровина О.Н. Календарь природы // Биология в школе. - 1991. - № 1-4.
31.           Кузь В.Г., Руденко Ю.Д., Сергійчик З.О. Основи національного виховання: Концептуальні положення. - К.: Інформ.-вид. центр „Київ", 1993. - 108 с.
32.           Кузьмич Л.В. Цікавий додатковий матеріал для уроків природознавства // Розкажіть онуку. - 2005. - № 19-20. - С.69-71.
33.           Кучинський М.В. Роль усної народної творчості у розвитку молодших школярів // Початкова школа. - 1993. - № 1. - С.8-13.
34.           Миронов А.В. Методика изучения окружающего мира в начальных классах. - М.: Педагогическое общество России, 2002. - 360 с.
35.           Міщенко М. Дивосвіт. - К.: Веселка, 1990. - 205 с.
36.           Нарочна Л.К., Ковальчук Г.В., Гончарова К.Д. Методика викладання природознавства в початкових класах. - К.: Вища школа, 1990. - 302 с.
37.           Пакулова В.М., Кузнецова В.И. Методика преподавания природоведения. - М.: Просвещение, 1990. - 192 с.
38.           Парнюк М.О. Народні прикмети і передбачення. - К.: Наукова думка, 1975. - 128 с.
39.           Похила Л.С., Степанюк А.В., Яцук Г.Ф. Народна мудрість та її використання в процесі вивчення біології (розділ „Рослини”). - Тернопіль, 1992. - 89 с.
40.           Програма з народознавства // Початкова школа. - 1990. - № 8, 9,10.
41.           Програми для середньої загальноосвітньої школи.1-4 класи. - К.: Початкова школа, 2006. - С.246-276.
42.           Рєпа Н.О., Рєзник Н.О., Євграфова Л.І., Чугаєвський В.Г. Значення народознавства у вихованні культури школярів // Початкова школа. - 1993. - № 4. - С.39-41.
43.           Рощин А.Н. Сам себе синоптик. - К.: Радянська школа, 1990. - 195 с.
44.           Савченко О.Я. Сучасний урок у початкових класах. - К.: Магістр-S, 1997. - 256 с.
45.           Сивачук Н. Виховний потенціал українських народних колискових пісень // Початкова школа. - 2006. - № 1. - С.51-55.
46.           Сидоренко Н., Веснянко Л. Уроки з курсу „Я і Україна" в 2 класі // Початкова школа. - 2007. - № 3. - С.36-37.
47.           Синцова А.А. Использование на уроках элементов устного народного творчества // Начальная школа. - 1996. - № 5. - С.15-19.
48.           Система виховання національної самосвідомості учнів загальноосвітньої школи / За ред. Д.О. Тхоржевського. - К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова, 1999. - 294 с.
49.           Скуратівський В.Т. Місяцелік: Український народний календар. - К.: Мистецтво, 1993.
50.           Стельмахович М.Г. Етнопедагогічні основи вивчення народознавства в школі // Початкова школа. - 1990. - № 12. - С.2-8.
51.           Стельмахович М.Г. Народна педагогіка. - К.: Вища школа, 1992. - 312 с.
52.           Ступак Ю.П. Виховне значення українського фольклору. - К.: Радянська Україна, 1960. - 32 с.
53.           Сухомлинська О.В. Сучасні цінності у вихованні: проблеми, перспективи // Шлях освіти. - 1996. - № 1. - С.24-27.
54.           Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям. - К.: Радянська школа, 1988. - 272 с.
55.           Хренов Л.С. Народные приметы и календарь. - М.: Агропромиздат, 1991. - 64 с.
56.           Черуха З.В., Давидюк Л.П. Українська етнопедагогіка. - Рівне, 1995. - 68 с.
57.           Шевченко Н. Уроки з природознавства // Початкова школа. - 2007. - № 10. - С.37-39.
58.           Школьна З.І., Іващенко В.А. Обрядові свята весни // Початкова школа. - 1993. - № 4. - С.24-26.
59.           Щур-Храплива Л. Українські народні звичаї в сучасному побуті. - Львів: Фенікс, 1990.
60.           Юрович В. Фольклор про природу як засіб підвищення ефективності уроків природознавства // Початкова школа. - 2005. - № 6. - С.34-38.

Додатки

Додаток А
Українські народні казки
ЧОМУ ЗАЙЦІ СІРІ
На золотім престолі засів Всемогутній володар світу, щоб вислуховувати просьби різних звірів. Прийшла черга до зайців. Тоді виступив найстарший з них перед володарем і каже:
Всесильний Володарю, усіх звірів ти оздобив гарними кожушками, один тільки наш рід дістав просту сіру одіж. Дай нам іншу шерсть - чорну, білу, рябу, щоб звірі з нас не сміялись.
Добре, любі дітоньки, хай буде по волі вашій.
І тільки це Володар сказав - змінилась шерсть у зайців. Одні дістали білі кожушки, інші - чорні, ще інші - червоні, а другі - рябі. Дуже втішились зайці і розбіглись по лісу і полю. Та тільки де не показались, зараз побачили їх орли, яструби, лисиці і стрільці та почали за ними ганятись і убивати. Насилу вдалось їм утікти в гущавину.
Ой, тяжко жити, кожен ворог тепер нас бачить, - сказав найстарший заєць, - у нас їх багато. Скоро вигублять увесь заячий рід. Ходімо до Всемогутнього, щоб повернув нашу одіж.
Як сказали, так і зробили - пішли. Вислухав їх володар і каже:
Знав я, що ви знову прийдете до мене.
Сіру одіж я вам дав на те, щоб ваші вороги не могли вас так скоро побачити і так скоро убивати. Бачите тепер, що це було для вашого добра. Та хай буде по вашій волі. Дістанете знов сірі кожушки, але на вічну пам’ятку вашої немудрої забаганки деякі з вашого роду зостануться в різнокольоровій одежі, та будуть жити біля людської хати, як свійські зайці - кролики. І з того часу мають зайці свою давню сіру шерсть.

ЛИСИЦЯ І ЖУРАВЕЛЬ.
На болоті, в очереті, на купині жив журавель. Там же, трохи оддалік, жила лисиця. Вони щодня зустрічалися, їм не раз доводилось вести між собою розмову про своє життя. Разів два ходили в куми до дрохви. Одного разу лисиця попрохала журавля до себе в гості:
Приходь, куме, до мене в гості, а то ми з тобою вже давно познайомились, а досі одне в одного не були в домі.
Добре, кумасю, сьогодні зайду.
Лисиця побігла додому, наварила молочної каші з манної крупи, розмазала її по тарілці, стала дожидатись гостя. Прийшов журавель. Лисиця заходилась його угощать.
Їж, їж, куме, не стісняйся, будь як вдома.
Журавель нахилив голову до тарілки, довбав носом по тарілці, нічого не зачепив, у рот ні одної крихти не попало А лисиця не дрімала: швиденько язиком лизь, лизь і вмить, спорожнила тарілку, потім каже журавлеві:
Не положи гніву, куме, бо потчувать нічим. Чим багата, тим і рада.
Журавель дуже розгнівався на лисицю, за її безсовісні хитрощі, але нічого на це не сказав, а тільки подумав:
Погоди, я тебе угощу ще не так, будеш довго згадувать кума.
Ідучи від лисиці, журавель, в свою чергу, попросив її на обід:
Приходь же ти, кумасю, до мене завтра. Я приготую смачний обід.
Добре, добре, прийду, твоя гостя.
Журавель здобув кубушку з вузеньким горлом і глечик з широким горлом. В кубушку наложив рисової каші з маслом, а в глечик кинув мишку, і став дожидатись гостю. Дивиться - мчить лисиця. Він низенько поклонився і каже:
Милості просю, кумасю, обідать. В мене обід з двох блюд.
Почали вони обідать. Журавель раз за разом встромляє голову у кубушку, на весь рот ковтає кашу, а лисиця вертиться біля кубушки, хвостом виляє, та тільки облизується. Каші дістати так і не змогла. То понюхає, то лизне край горла кубушки, то пильно подивиться в середину, а голову ніяк не може просунути. Лисиця бачить, що журавель доїдає кашу, одійшла од кубушки і прийнялась до глечика. Побачивши в глечику мишку, сказала:
Ти, куме, доїдай, а я за друге блюдо приймусь, аби швидше.
Лисиця кинулась до глечика і насилу всунула в нього свою голову, саме в горлі дуже туго йшло. Просунула голову в горло, почала клацать зубами, ловити мишу. Мотала головою, доки миша попала їй в рот. Вона схрупала мишу і почала пригадувать, як їй освободити свою голову. Журавель доїв кашу і каже:
Не положи гніву, кумасю, угощать більше нічим. Чим багаті, тим і раді.
Лисиці стидно стало, що вона через свою жадобу влізла в глечик з головою і ніяк не може висунути звідти голову. Побрела од журавля з глечиком лисиця, зблудила з дороги і поплелась куди попало. Наткнулась вона на пастухів. Пастухи похватали кийки, окружили лисицю. Вона куди не поткнеться - все на кийок наткнеться. Один хлопець невзначай ударив кийком по глечику і розбив його. Лисиці тоді видно стало куди тікати. Шмигнула од пастухів і помчала щодуху, аж курява встала.
З того часу дружба між журавлем і лисицею розсохлась. Лисиця утекла в ліс і вже більше ніколи з журавлем не зустрічалась.
ОРЕЛ І КРІТ
Весною орел надумав майструвати гніздо. Вибрав старий-престарий, густий та високий, а на кінці гілчастий. Коли орел почав майструвати гніздо, з-під землі виліз кріт і побачив, що орел працює над гніздом. Йому жаль стало, що орел дарма прикладав своє старання, бо він знав, що дуб не сьогодні так завтра повалиться. Всі корені дуба потрощені. Кріт підняв голову і сказав:
Не мости на цьому дубі гніздо, у нього всі корені підгнили. Коли підніметься буря, він повалиться, дарма пропаде твоя праця, і ти занапастиш своїх дітей.
Орел розсердився і з серцем відповів:
Твоє діло в землі копатися, а не учити того, хто більше забув, чим ти знаєш.
Кріт каже:
Хоч ти, орел, і багато знаєш, а того знать, що я ти не можеш знать. Не хочеш мене послухати, і не опісля будеш жалкувати.
Орел сердито крикнув на крота:
З таким сліпцем, як ти, я і розмовляти не хочу.
Кріт поліз під землю. Пройшов тиждень, пройшов другий, вилупились орлята. Орел з орлихою були дуже раді, не могли налюбуватись на своїх діток. Не пройшло і трьох днів, як піднялась велика буря: ліс зашумів, загудів, піднялася тріскотня. Як налетіла буря на том самий дуб, де було орлине гніздо, він бідняга скрипів, скрипів і не видержав - разом із землею вивернуло його. Впав дуб на землю, а орлятам попадавши з такої вишини на землю, розбились. Орел з орлихою поплакали, а горю своєму все ж таки не допомогли. Тоді орел згадав про крота: „Дурний я, чого не послухав крота, не прилучилось би такого нещастя".
Недарма кажуть старики, що і з великим умом без практики і досвіду можна в дурнях зостатись.
СОНЦЕ, МОРОЗ І ВІТЕР
Ішли Сонце, Мороз і Вітер битим шляхом усі три і зустрічають чоловіка. Глянув він на них і каже:
Доброго здоров’ям! Та й пішов собі.
Стали вони між собою сперечатись; кому з них він сказав „Доброго здоров'я!" Доганяють його й питаються:
Кому з нас, чоловіче, ти доброго здоров'я побажав? А він каже:
А ви хто такі будете?
Один каже:
Я - Сонце.
Другий:
Я - Мороз.
А третій:
А я, - каже, - Вітер.
Ну то я Вітрові сказав.
От Сонце й каже:
Я тебе в жнива спалю.
А Вітер:
Не бійся, я повію холодом і буду тебе холодити.
А Мороз нахваляється:
Я тебе взимку заморожу.
А як ти, Морозе, будеш морозити, то я ані повійну, - от він і не замерзне.
ЯК КВІТЕНЬ ДО БЕРЕЗНЯ В ГОСТІ ЇЗДИВ
Колись давно покликав Березень Квітня до себе в гості. Квітень поїхав возом, а Березень заходився та такого наробив, що мусив Квітень додому вернутися: сніг, мороз, завірюха! - не можна возом їхати.
На другий раз знов поїхав Квітень до Березня в гості, та на цей раз уже не возом, а саньми. Березень пустив тепло, сніг розтав, річки розлилися, - знов мусив вернутися Квітень.
Зійшовся квітень з травнем і скаржиться:
Скільки вже разів зриваюсь їхати до Березня в гості, та ніяк не доїду - ні возом, ні саньми. Поїду возом - зробиться зима така, що й осі пообмерзають, і колеса не крутяться; доїду саньми - теплінь така стане, що ні возом, ні саньми.
А Травень і каже:
Я тебе навчу, як доїхати. Зроби так: візьми воза, сани й човен, то тоді, певне, доїдеш.
Послухав Квітень і, діждавшись слушного часу, зробив так, як порадив Травень: їде саньми, а на санях воза й везе. Березень дав тепло, і сніг розтав. Тоді Квітень кладе сани й човен на воза і таки далі їде. Став знову мороз і сніг - Квітень знов поскладав човен і воза на сани. Далі розтав сніг, розпустило скрізь річки, і не можна їхати ні саньми, ні возом. Тоді Квітень склав на човен сани й воза і поїхав ще швидше по воді. Приїхав до Березня в гості так, що той і не сподівався.
Здивувався Березень та й питає:
А хто тебе навчив, як до мене дістатися?
Та, спасибі йому, Травень порадив, як їхати.
Березень і каже тоді:
Зажди ж ти, Маю, я ще тобі крильця обшмагаю!
Так від цього й тепер часто в Травні березневі морози бувають, бо Березень і досі сердиться на Травня.

Додаток Б
Легенди
ЛЕГЕНДА ПРО БЕРЕЗУ
У незапам’ятні часи над сивим Дніпром жив молодий і ставний красень Доброслав. Був він один у матері-вдови, то ж стара жінка мала його за єдину опору в житті, за єдину надію і втіху.
Та сталося лихо: напали на рідну землю вороги. І пішов Доброслав із княжою раттю проти супостата. Серце материнське кров’ю обливалося за сином, сльози туманили старі очі.
Якось почула стара мати кінське іржання під ворітьми. В надії і тривозі вийшла з хати і побачила сивого коня, на якому син поїхав битися з ворогами. Осідланий, стояв він під ворітьми без вершника і жалісно, мовби когось оплакуючи ржав.
Усе зрозуміла мати, заплакала гірко, схилилася на ворота в тузі. Цілу ніч отак стояла, а на ранок побачили люди на тім місці білокоре дерево. І тому мабуть, що хата вдовина стояла при самім березі, то й назвали те дерево березою.
Від материного доброго серця має береза багато цілющих ліків. З лікувальною метою використовуються бруньки, листя, кора та сік берези. А що гарна, як тиха сумовита пісня, то теж не диво, бо хіба може бути на землі хтось кращий, ніж мати для сина?
ЛЕГЕНДА ПРО ПІДСНІЖНИК
Колись, дуже давно, квіти цвіли круглий рік. Сніг падав на землю, але він був безбарвний, і його ніхто ніколи не бачив. Захотів сніг, щоб і на нього люди дивились і щоб ним, як квітами, милувалися. Пішов сніг до червоної рути і попрохав її, щоб вона дала йому трохи свого кольору. А рута йому відповіла: „Я червона, і все навкруги буде червоним", - і не дала йому свого кольору. Тоді пішов сніг до зеленої травички і нумо її прохати, щоб вона дала йому трохи свого кольору, але й травичка йому відмовила. Звертався він і до айстри, і до І ніхто не допоміг снігові. Лише коли сніг звернувся до білого підсніжника, той дав йому трохи білого кольору. І відтоді, коли сходить сніг, з’являються підсніжники.
ЛЕГЕНДА ПРО КАЛИНУ
Одного разу в українському селі було весілля. Зібралося дуже багато вродливих дівчат. І саме в розпалі гуляння на село налетіли татари. Завойовники побачили красунь і почали ловити їх, щоб продати в Царгороді. Дівчата, аби не потрапити в неволю, повтікали на болота. Ординці погналися за ними і потрапили в трясовину. Там, де сконали вороги, - з’явилися гнилі купини, а на тому місці, де загинули українські дівчата-зірки, виросло дуже багато кущів калини. І з того часу дівочу красу порівнюють з калиною. Про цей чарівний кущ складено безліч пісень, віршів і приказок.
НАРЦИС
В одному селі жив дуже вродливий парубок. Він любив ходити на берег річки і, схиливши голову, дивитися у воду на свою вроду. Одного разу повз того хлопця йшов лихий чаклун. Йому стало заздрісне, що парубок гарний.
Чаклун розсердився і сказав хлопцеві:
Віднині ти завжди дивитимешся у воду, - і перетворив його на нарцис.
У цієї гарної квітки голівка схилена і ніколи не підводиться. Ніби сидить красень-хлопець і дивиться у воду.
ЯК ЛЕЛЕКИ ДІТЕЙ ВРЯТУВАЛИ
Давно це було, коли на українську землю? нападали орди кочівників. Налетять, підпалять хати, виженуть худобу, заберуть у полон жінок і дітей. А малюків кидали напризволяще на згарищах. Це побачили лелеки і стукотом дзьобів почали кликати козаків на допомогу. Але далеко були козаки, не почули. І тоді птахи, підхопивши на крила потерпілих малюків, піднялися високо-високо над землею. Почули своїх дітей козаки і кинулися наздоганяти ворогів. А лелеки кружляли над ними, вказуючи дорогу. Наздогнали козаки завойовників і порубали. З того часу лелекам на Україні завжди раді.

Додаток В
Прислів’я і приказки
Людина і суспільство:
Добре в тій сім’ї живеться, де гуртом сіється і жнеться.
Хто старших зневажає, той добра не знає.
Гостре словечко коле сердечко.
Шабля ранить голову, а слово - душу.
Умій сказати, умій і змовчати.
Від теплого слова і лід розмерзає.
Дружби дружбою шукають.
Ввічливості всі двері відчиняються.
У кого серце вовче, той їсть кого хоче.
Щире слово, добре діло душу й серце обігріло.
На добро відповідають добром.
Неправдою світ пройдеш, а назад не вернешся.
Поводься з іншими так, як би ти хотів, щоб поводилися із тобою.
Шануй батька й неньку, буде тобі скрізь гладенько.
Все купиш, лише тата й мами - ні.
Сім’я без батька - як хата без даху.
На сонці тепло, а біля матері добре.
У дитини заболить пальчик, а в мами - серце.
Мати одною рукою б’є, а другою гладить.
Бабусине слівце - плідне зеренце.
До свого роду - хоч через воду.
Здоров’я - найбільше багатство.
Хто здоровий, той багатий, а хто недужий, той бідний.
Здоров’я за гроші не купиш.
Як нема сили, то й світ не милий.
Хвороба нікого не красить.
Поки здоров’я служить, то чоловік не тужить.
Здоров’я маємо - не дбаємо, а втративши, плачемо.
В здоровому тілі - здоровий дух.
Бережи одяг, доки новий, а здоров’я, доки молодий.
Де рідний край, там і рай.
Вдома і стіни гріють.
Маленька праця краща за велике безділля.
Не кайся рано встати, а кайся довго спати.
Бджола мала, а й та працює. Діло майстра величає.
Не відкладай на завтра те, що можеш зробити сьогодні.
Тримай хату, як у віночку, а рушничок на кілочку.
У чепурній оселі і життя веселе. Без охоти нема роботи.
Не кажи - не вмію, а кажи - навчусь.
Без труда нема плода.
Не все одразу дається, а потроху та помалу, то буде користі чимало.
Рослини і тварини:
Рослина - землі окраса.
Немає ліпшої краси, ніж гаї та ліси.
Ліс не школа, а усіх учить.
Як листя жовтіє, той поле смутніє.
Травень ліси ошатно вбирає, літо в гості чекає.
Зрубав одне дерево - посади троє.
Посадив дерево - себе прославив, посадив сад-рід прославив.
Без дощу і трава не росте.
Ліс і вода - брат і сестра.
Ліс - природне багатство.
Ліс - природне багатство.