Таким чином, «правова культура відбиває рівень духовності особистості, її загальної культури, ціннісних орієнтацій і соціальної зрілості» [1, 49]. Правова культура особистості в культурологічному контексті є інтегрованою якістю, в якій сфокусована гармонія правосвідомості, морально-естетичних переживань, правових знань і морально-правової поведінки, та результатом складного цілеспрямованого багатоаспектного виховного процесу.
Правова вихованість особистості виявляється в стилі правомірної поведінки, що зумовлює сукупність його характерних особливостей та ознак. Стиль такої поведінки «характеризується сталою специфічністю у вирішенні життєвих проблем та завдань і в цьому аспекті є важливим показником правової підготовки, досвіду особистості, виявляє особливості вибору варіанту правомірної поведінки в межах, визначених правовими нормами» [34, 32]. Науковий підхід до правового виховання, інтегруючи в собі психологічний і педагогічний аспекти, забезпечує відповідність віковим та індивідуальним особливостям учня, теоретичну обґрунтованість методики виховання, виявлення та результативності коригування виховних впливів.
Формування особистості має здійснюватися як цілеспрямований, поетапний процес, що становить цілісну систему, тобто сукупність закономірно побудованих, динамічно пов’язаних компонентів (явищ, процесів, впливів), взаємодія яких породжує нову системну якість. Системний підхід у правовому вихованні охоплює всі головні сторони навчання і виховання – від постановки цілей і конструювання, навчально-виховного процесу до перевірки його ефективності та результативності.
Правове виховання забезпечує «логічне поєднання і діалектичний зв’язок головних компонентів – мети, яка є основою виховання, має суспільний характер, тобто соціальне замовлення і відзначається універсальністю та чіткою конкретизованістю; об’єкта і суб’єкта виховного процесу; умов, які забезпечують ефективність реалізації процесу виховання; змісту – комплексу ідей, думок, факторів, напрямів виховного впливу; форм і методів виховання тобто способів досягнення прогнозованих цілей і завдань; результативності виховного процесу» [54, 41].
Із системності правового виховання логічно випливає «суб’єктно-об’єктний підхід, який забезпечує взаємозв’язок вихователя і вихованців як в індивідуальній, так і груповій та колективній формах діяльності» [55, 59]. Слід зазначити, що «в реалізації правового виховання ефективною є заміна суб’єктно-об’єктного підходу суб’єктно-суб’єктним, тобто спілкування педагогів і учнів відбувається на рівноправних засадах» [65, 9].
Велике значення в організації правового виховання підростаючого покоління має поєднання загальнолюдських та національних цінностей. Правове виховання є «частиною національного, тобто виховання молоді на культурно-історичному досвіді рідного краю, його традиціях звичаях, моральній, багатовіковій народні мудрості» [33, 108]. Водночас воно спирається на спільні для всіх народів правові засади, однакові в законодавстві різних країн (зокрема європейських), що єднає Україну з демократичними націями світу. В цьому й полягає поєднання загальнолюдського та національного.
Людинознавчий підхід забезпечує демократизацію і гуманізацію шкільного життя, появу нового типу відносин між педагогом і школярем, що ґрунтуються на взаємній повазі, довірі, співпраці любові. «Учительська професія – це людинознавство, постійне проникнення в складний духовний світ людини, яке ніколи не припиняється…», – писав В.О. Сухомлинський [72, 56]. Завдяки реалізації людинознавчого підходу в правовому вихованні учні глибше осмислюють свої права, дані їм від народження, усвідомлюють себе як вільну особистість, пізнають самоцінність людини та її права.
В основі особистісного підходу до правового виховання лежить «повага до дитини, необхідність врахування індивідуальних особливостей кожного учня, його правосвідомості, ставлення до інших людей, глибоке знання душі, рівень особистісної сформованості, передбачуваність її вчинків» [28, 66].
Ефективність реалізації будь-якої системи, в тому числі й правового виховання, забезпечує технологічний підхід, що досить популярний в зарубіжній педагогіці, і передбачає організацію виховного процесу з орієнтацією на чіткі виховні цілі, моделювання правового виховання, способів досягнення його кінцевого результату.
У правовому вихованні формується й виявляється сприйняття, яке поєднується з логікою, пізнання – з потребами, потреби – з емоціями, емоції – з цінностями, ціннісні орієнтації – з діяльністю. Тому концепція правового виховання ґрунтується на ідеї інтеграції рівня розвитку правової діяльності з розвитком інтелектуального, морального, естетичного й емоційного потенціалу особистості
Наприклад, Г.П. Давидов виділяє а системі правового виховання три головні аспекти: інтелектуально-інформаційній, морально-вольовий та особистісно-діяльнісний [21, 9–11]. На думку автора, правове виховання повинно включати такі компоненти, як формування правосвідомості учнів, оперування правовими знаннями, засвоєння позитивного ставлення до права, правові переконання як основи соціальної справедливості й захищеності кожної особи, самооцінка поведінки; правова поведінка; правові дії; правова вихованість як моральна норма поведінки, в нові якої лежить єдність свідомості (усвідомлення справедливості закону, сприйняття правової поведінки) і правової узгодженої діяльно-природної основи життя та професійної діяльності.
Отже, правове виховання особистості аж ніяк не одномірне поняття. Ми погоджуємося з твердженням, що «основним виміром ефективності правового виховання є рівень засвоєння членами суспільства правових цінностей (правових норм і принципів, навичок правомірної поведінки, поваги до права і т.д.), ступінь або рівень володіння ними й практичного впровадження в правову систему відповідної діяльності» [47, 53].
З іншого боку, правове виховання виступає засобом суспільно-правової діяльності. Таким чином, для того, виокремити компоненти правового виховання особистості, необхідно відповідно з психологічною теорією діяльності визначити окремі елементи структури самої правової діяльності, а саме мотиви; планування, включаючи вибір мети й прийняття рішення; впровадження, реалізація плану; зворотний зв’язок і контроль результатів.
1.2 Правове виховання: зміст, завдання, принципи
У системі національного виховання важливе місце займає правове виховання школярів. Ця проблема перебувала у полі зору багатьох науковців (М.М.Фіцули, І.Д. Беха, І.Г. Запорожана, Н. Кусайкіної, І.Іванюка, А.М. Токаревої, Л. Веремій, В. Загреви, Є.А. Певцової, О. Шешені, Л. Дацюка, С. Ратушняка та інших).
У педагогічній науці під поняттям «правове виховання» розуміють цілеспрямований постійний вплив на людину з метою формування у неї правової культури і активної правомірної поведінки. Основна мета правової о виховання – дати людині необхідні в житті юридичні знання і навчити її поважати закони і підзаконні акти та додержуватися їх, тобто сформувати достатньо високий рівень правової культури, здатний значно зменшити кількість правопорушень. Кожна людина, знаючи свої права і обов’язки, може грамотно захищати себе від незаконних дій з боку юридичних органів, що застосовують право.
Правове виховання тісно пов’язане з усіма видами соціального виховання – моральним, політичним, естетичним та іншими. їх можна назвати «субправовими», тобто такими, що «прилягають до правового», «пов’язані з правовим», оскільки всі вони втягуються в орбіту правового виховання.
Визначені основні ознаки правового виховання:
1) будується на засадах системи норм права;
2) передбачає певні складові елементи упорядкованих суспільних відносин (права, обов’язки, заборони) у правовій свідомості учнів. Поєднуючись у процесі функціонування права із заходами державного забезпечення, правами, обов’язками, заборони перетворюються на первинні засоби правового регулювання, які створюють умови для здійснення правомірної поведінки;
3) спирається на можливість застосування примусової сили держави через покладання юридичної відповідальності на правопорушників;
4) охоплює суб’єкти права, які не тільки додержуються правових норм, а й є схильними до правопорушень та порушили ці норми;
5) здійснюється за допомогою спеціальних правовиховних способів і засобів;
6) здійснюється вихователями, що, як правило, мають юридичну освіту або спеціальну юридичну підготовку.
Сутністю правового виховання є формування правової настанови на узгодження прагнень і сподівань особи з інтересами і сподіваннями суспільства, тобто процес вироблення непохитних правових ідей і принципів у правосвідомості виховуваних, формування правової культури.
Під змістом правового виховання розуміють процес цілеспрямованого і систематичного впливу на правосвідомість особи (групи) за допомогою сукупності (комплексу) правовиховних заходів, певних способів і засобів, які має у своєму розпорядженні суспільство.
Основні завдання правового виховання (за А.І. Кузьмінським, В.Л. Омельяненком):
• доведення до вихованців законів і нормативних актів України та їх усвідомлення;
• систематичне інформування вихованців з поточних і актуальних правових питань;
• формування у них правової свідомості;
• прищеплення їм поваги до правових норм, принципів законності, розуміння необхідності їх дотримання;
• доведення до вихованців правових норм, які стосуються правових основ їхньої діяльності;
• вироблення у вихованців навичок і вмінь правової поведінки;
• формування почуття нетерпимого ставлення до правопорушень і злочинності, залучення вихованців до посильної участі у боротьбі з негативними явищами, які мають місце у життєдіяльності колективу;
• подолання у свідомості окремих вихованців помилкових уявлень, негативних звичок і навичок поведінки, які формувалися під впливом негативних явищ тощо [44, 136–137].
Завдання правового виховання у сучасній школі:
1) передача учням певної суми правових знань, умінь та навичок;
2) формування правових ідей, почуттів, переконань у правосвідомості виховуваних, вироблення правової настанови на правомірну поведінку;
3) прищеплення учням поваги до держави і права;
4) вироблення навичок і звичок законослухняності як продукту свідомого ставлення до громадянського обов’язку;
5) формування в учнів нетерпимості до правопорушень, злочинності, намагання брати посильну участь у боротьбі з ними, здатності протистояти негативним впливам;
6) подолання у правовій свідомості помилкових уявлень, що сформувалися під впливом негативних суспільних явищ.
Реалізація цих завдань у навчально-виховному процесі загальноосвітньої школи має надзвичайно важливе теоретичне і практичне значення.
Правове виховання відбувається в правовому полі, у врегульованих правом сферах суспільних відносин. Та не слід плутати правове виховання і правове регулювання, хоча вони й є взаємозалежними. Об’єктом правового регулювання с головним чином відносини – вольові акти поведінки особи, а об’єктом правового виховання, виховною функцією права – її свідомість: думки, почуття, уявлення. Це не означає, що правосвідомість особи не зазнає впливу правового регулювання і його механізму. Але цей вплив є другорядним відносно поведінки особи, її вчинків.
Враховуючи особливості дітей молодшого шкільного віку слід виходити з певних принципів їх правового виховання:
Організація правового виховання учнів вимагає дотримання як загальнопедагогічних принципів виховання, так і специфічних принципів правового виховання.
Реалізація загальнопедагогічних принципів у правовому вихованні має свої особливості. Так принцип зв’язку правового виховання з життям вимагає врахування стану дисципліни і порядку в колективі класу і школи, дотримання правопорядку в мікрорайоні села чи міста у здійсненні право виховної роботи.
Сама специфіка правового виховання вимагає тісного поєднання його з практичною діяльністю школярів. Адже знання права нерозривно пов’язані з повсякденною діяльністю і поведінкою учнів. Кожен з них має певні права і обов’язки, про які треба пам’ятати в школі, на вулиці, в громадських місцях, у крамниці, в тролейбусі. Всюди школяр вступає в правові відносини з іншими людьми чи установами. Тому і роз’яснення конкретних законів повинно завжди пов’язуватися саме з життєвими інтересами людей, виходячи з їх досвіду, брати аргументи з умов, які склалися в даний момент. Оскільки життя не стоїть на місці, змінюються соціальні відносини, вдосконалюється правова наука, приймаються нові законодавчі акти – про все це потрібно своєчасно інформувати учнів.
Реалізація цього принципу має на увазі ознайомлення учнів не тільки з тими правовими нормами, які стосуються школярів, а й з тими, що регулюють життя і діяльність дорослих. Цим забезпечується знання учнями сьогоднішніх вимог суспільства до них і знання правових норм, якими їм доведеться керуватися в майбутньому [14, 38].
Принцип виховання особистості в колективі вимагає регулювання складної системи моральних і правових взаємин учнів, виконання ними своїх прав і обов’язків на основі Статуту школи, правил поведінки учнів, усунення причин можливих конфліктів, порушень вимог шкільного режиму.
Використання виховної сили колективу у правовому вихованні не повинно призводити до зниження особистої відповідальності учнів. Інколи основна відповідальність за погану поведінку того чи іншого учня повністю покладається на колектив. У правовому вихованні важливо наголошувати на особисту відповідальність неповнолітнього за аморальний вчинок, чи правопорушення. Адже всяке правопорушення є вольовим, вибірковим вчинком особистості, яка саме тому в повній мірі відповідальна за це [14, 40].
Принцип опори на позитивне в особистості школяра і його досвіді має свою специфіку у правовому вихованні, коли йдеться про учнів, які допускають порушення дисципліни і порядку. Виховну роботу з такими учнями нерідко перетворюють у щоденне моралізування, виставлення їх недоліків, у боротьбу з ними. Таке ставлення до них тільки призводить до їх озлоблення, не спонукає їх до кращої поведінки.
Кращих результатів домагаються ті педагоги, які навіть у порушника дисципліни знаходять позитивні якості, намагаються опиратися на них у виховній роботі [14, 43].
Поєднання високої вимогливості з повагою до учнів у правовому вихованні маг на меті дотримання сформульованого А.С. Макаренком принципу «Якомога більше вимоги до людини, але разом з тим і якомога більше поваги до неї» [14, 50].
Успіх правового виховання залежить від вимогливості всіх працівників школи. Детально продумані, педагогічно обґрунтовані вимоги повинні бути усвідомлені всіма працівниками ніколи, стати життєвим кодексом закладу освіти. Єдність вимог допомагає забезпечити виконання кожним учнем вимог шкільною режиму і встановленого порядку, контроль за їх поведінкою.
Єдність, систематичність і послідовність педагогічних впливів у правовому вихованні викликається тим, що в їх здійсненні беруть участь педагогічний колектив, батьки і самі учні. Всі ці впливи повинні створювати єдину систему, спрямовану на виховання в учнів правової свідомості і правомірної поведінки.
Дотримання цього принципу полягає й в тому, що, приступаючи до правової о виховання нового учня чи класу, вчитель встановлює рівень їх правової культури, ступінь сформованості тих чи інших якостей, що до цього робилось іншими педагогами, щоб визначити, з чого розпочинати, на чому зосередити свої виховні зусилля, що підтримати, продовжити, розвинути [14, 55].
Успіх правового виховання учнів залежить від урахування їх вікових особливостей, життєвого досвіду. Так, у молодших, класах ураховується, що діти тільки поступово починають засвоювати розпорядок дня, правила поведінки, виконання перших доручень учителя. Згодом обсяг обов’язків збільшується, у них підвищується інтерес до морально-правових проблем, відповідальність за свою поведінку перед класом і батьками. Далі поглиблюється увага до морально-правових проблем, активізується їх участь у шкільному житті, набувається досвід поведінки.
Таким чином, реалізація цього принципу вимагає, щоб зміст правового виховання враховував не тільки вік учня, а й його правовий статус на даному етапі його розвитку. Характер норм права і глибина їх пізнання обумовлюється не тільки віком і розвитком учнів, а й необхідністю їх використання в щоденному житті.
Суть системного підходу стосовно правого виховання учнів полягає в: єдності мети, завдань і змісту правового виховання; єдності методів, прийомів і форм правовиховної роботи; єдності та узгодженості дій всіх зовнішніх виховних впливів і самовиховання особистості учня; єдності правової свідомості і поведінки школяра; урахуванні вікових і індивідуальних особливостей учнів: вивченні, аналізі рівня вихованості учнів і відповідному корегуванні правовиховної роботи; вивченні, узагальненні і поширенні кращою досвіду правового виховання учнів.
Аналіз педагогічної, психологічної і юридичної літератури, досвіду роботи школи дозволяє виділити й специфічні принципи правовиховної роботи школи. Одним з них є єдність правового і морального виховання. Цей принцип випливає з гою, що в основі моралі і права має місце єдність, яка виражається в спільності їх основних принципів, у тому, що право і мораль є виразниками передової свідомості і волі народу.
Принципи і норми моралі мають загальний характер, охоплюють всі сторони суспільного життя і регулюють взаємовідносини між людьми, їх ставлення до суспільства і до держави. Ці моральні норми лежать в основі права і правових відносин. Тільки право і правосвідомість охоплюють вужче коло відносин між людьми і їх взаємовідносин із суспільством і державою, ніж мораль. Це також обумовлює тісний зв’язок між правом і моральним вихованням.
Необхідність поєднання правового і морального виховання пояснюється й тим, що окремі люди не володіють всіма моральними нормами, нерідко неправильно розуміють ті чи інші з них, особливо це стосується молоді, а тому допускаються відхилення від них у поведінці. У такому разі правовими нормами здійснюється контроль за тими, хто порушує моральні норми. Тому правове виховання, як засіб профілактики правопорушень неповнолітніх, повинно постійно здійснюватися як складова частина морального виховання, а не як «автономна» правова освіта [14, 57].
У реалізації цього принципу важливо вміло поєднувати моральну і правову оцінку поведінки школяра. На жаль, нерідко використовують тільки правові оцінки відхилень у поведінці школяра (законно чи незаконно). Оцінка поведінки тільки з правової позиції однобічна, обмежена. Вона звужує ефективність права. Проявляється ця однобічність часто в тому, що переконання починається з погрози покарання або, пояснюючи закон, робиться наголос на правових санкціях, на їх каральній силі, а не пояснюється чому саме потрібно дотримуватись правил поведінки, вимог законів. Таке переконання не завжди добре сприймається з емоційної й психологічної точки зору. Переконувати треба не тільки силою закону, погрозою покарання (про це говорити, звичайно, також треба, але не в першу чергу), а передусім розумністю, доцільністю, необхідністю встановлених у суспільстві норм моралі.
В основі правового виховання мас бути передусім виховання культури спілкування з людьми, повага до людей, до праці, природних багатств, до матеріальних і духовних цінностей, а вже потім, як висновок, як наслідок, має бути виховання поваги до закону, права [14, 67] бо в правових нормах, правилах поведінки виражені моральні цінності нашого суспільства. Звідси висновок що кожен вчинок учня, його поведінку слід оцінювати перш за все з позиції моральних норм. За їх засвоєння, прищепленні звички їх дотримання і розпочинається процес виховання взагалі Для цього не треба особливих знань. Адже насправді кожному з дитинства відомо, що аморально красти, грабувати, вбивати ґвалтувати. Але як часто під час пояснення неправильно поведінки чи правопорушення ми задовольняємося відповідь неповнолітнього, що не знав про відповідальність перед законом за той чи інший проступок. Таке помилкове пояснення злочину протиправної поведінки досить часто зустрічається в практиці правового виховання. Свідчить це про відрив правової оцінки від моральної. Адже досить поставити питання: а хіба не відомі було, що такий вчинок не можна допускати, тому що це аморально? І наведене пояснення – віра має силу. Моральна оцінка має бути основою правової оцінки вчинку. Переконувати і необхідності дотримання законів треба, але тільки виходячи і моральних норм. Тісний зв’язок між моральним і правовик вихованням дає можливість глибше зрозуміти правові норми внутрішньо сприйняти ведучі правові положення, а не просте засвоїти їх. Моральна переконаність у необхідності то гриманні правових норм зміцнює повагу до права, сприяє виробленню шкільної молоді своєрідного кодексу поведінки.
Одним з важливих принципів правового виховання і оперативність. Реалізація цього принципу передбачає своєчасні і вміле пропагування і роз’яснення прийнятих законів чи нормативних актів. Вона також має на увазі організації цілеспрямованої правовиховної роботи в тій чи іншій школі або класі у зв’язку з виявленням певних випадків порушенні правил поведінки чи правопорушення. І, нарешті, цей принцип вимагає, щоб педагог, одержавши нові відомості про конкретного учня, корегував виховну роботу з ним у залежності від змісту одержаної інформації.
У процесі правового виховання учнів дотримують» принципу поєднання переконання з примусом. Суть цього принципу полягає в тому, що у правовиховній роботі, крім засобів переконання, у необхідних випадках застосовуються засоби примусу (покарання учня адміністрацією школи, народним судом). Завдяки примусу недисциплінований підліток чи правопорушник змушений дотримуватись загальноприйнятих моральних норм людського співжиття.
Поєднання переконання з примусом у діяльності педагогічного колективу чи інших виховних інститутів залежить від рівня правової свідомості учнів: з підвищенням її потреба в застосуванні примусу відпадає. Домінуючим у правовому вихованні має бути переконання.
Використання примусу вимагає від педагога почуття міри, щоб не допустити образи людської гідності чи порушення законності. Звідси випливає необхідність дотримання принципу законності у правовому вихованні школярів. Дотримання цього принципу вимагає передусім, щоб педагоги в своїй діяльності самі суворо дотримувались норм моралі і права Вони мають сумлінно ставитись до праці, дотримуватись дисципліни праці, берегти і примножувати народне добро, чесно ставитись до виконання доручень, поважати правила людського співжиття, тобто являти собою взірець високої правової культури.
Учні також мають свої права і обов’язки. Відповідно до них вони повинні сумлінно вчитися, чесно працювати, брати участь у громадському житті, берегти шкільне майно, виконувати розпорядок дня тощо. Саме в цьому проявляється їх повага до норм моралі і права. Учні повинні усвідомити, що невиконання ними своїх обов’язків, допущення порушень правил поведінки с також порушенням законності і за такі дії потрібно нести відповідальність. Тим самим розвіюється помилкова думка окремих учнів, що неповнолітні нібито звільняються від відповідальності за скоєні негативні вчинки. Разом з тим слід мати на увазі, що надмірна увага до караючої функції закону може звести правове виховання до залякування школярів, що педагогічно недоцільно [14, 73].
Дотримання принципу законності означає і те, що ні педагоги, ні учні, ні батьки не повинні зловживати своїми правами. На жаль, учителі й батьки нерідко допускають порушення учнівських прав з «виховною» метою. Так, щоб затримати учня або домогтися виклику батьків до школи, педагоги забирають в учня портфель, щоб добитися послуху, батьки погрожують «вигнати з дому» сина чи дочку, члени учнівського самоврядування також інколи використовують недозволені методи впливу на учнів. Таким чином, під виглядом боротьби за дисципліну учнів педагоги, батьки і учнівське самоврядування нерідко допускають порушення прав учнів на особисту власність, честь і гідність (обшуки, допити та інше). Дотримання принципу законності вимагає рішучої боротьби з подібними випадками в шкільному житті.
У правовому вихованні важливо дотримуватись принципу єдності прав і обов’язків школярів. Єдність прав і обов’язків громадянина України ґрунтується на поєднанні інтересів особи і суспільства. Конституційні права громадян і свободи забезпечуються широкою системою економічних політичних і юридичних гарантій. Надаючи першорядного значення охороні прав і свобод громадян, наша держава разом з тим вимагає від кожного громадянина неухильного виконання своїх обов’язків. Адже демократія це не тільки права, а й висока громадянська відповідальність. І чим ширші стають права, тим вища і відповідальність перед суспільством і державою. Тільки сумлінне виконання обов’язків громадянина сприяє реалізації ним у всій повноті своїх прав.
У своїй практичній діяльності з правового виховання учнів педагоги допускають дві крайності: одні з них намагаються перенести центр ваги правової інформації на заборони і санкції, тобто застерігання учнів, що закон не дозволяє. Знання обов’язків без прав сприяє формуванню пасивної особистості, байдужої до явищ оточуючого життя.
Інші, навпаки, всю правову інформацію зводять до розкриття величі прав молоді. Тоді на цьому фоні обов’язки стають незначними, з’являється думка. що ними можна нехтувати, що їх виконання необов’язкове. Таким чином, обидві крайності не приносять користі. Учням слід показувати і їх права, передбачені законом для активної діяльності на благо суспільства і держави, і їх обов’язки перед суспільством. Тоді правове виховання стане важливим засобом формування соціальної активності молодої людини з почуттям високої відповідальності.
Усвідомлення учнями своїх прав і обов’язків проходить поетапно. На першому етапі учні одержують знання про те, що являє собою та чи інша правова норма (те чи інше громадянське право чи обов’язок). Вони дізнаються, за яких умов ця норма діє, якої поведінки вимагає, що наступає за порушення даного громадянського обов’язку. На другому етапі школярі засвоюють знання про те, чому дану норму слід виконувати. На цьому етапі права і обов’язки сприймаються учнями як необхідні, а усвідомлення необхідності їх дотримання стає не вимушеним, а свідомим. На третьому етапі права і обов’язки усвідомлюються учнями як єдино правильний і можливий спосіб поведінки. Мотивом реалізації цих норм у свідомості і поведінці учнів виступає почуття морального обов’язку, відповідальності, совісті. У даному разі права і обов’язки виступають у якості внутрішнього регулятора поведінки школярів. Таким чином, виконання громадянських прав і обов’язків на перших двох етапах виступає для учня як рішення морально-правового завдання на основі аналіз і оцінки сукупності фактів, що визначають вибір поведінки, і тільки на третьому етапі прийняті морально-правові норми виступають як регулятори поведінки, обов’язки виконуються усвідомлено, за звичкою.
Знання педагогами особливостей загальних принципів виховання і специфічних принципів правового виховання дозволяє підібрати оптимальний зміст, ефективні методи і форми роботи по формуванню в учнів правової свідомості, виробленню у них навичок і звичок правомірної поведінки.
Вищеназвані принципи правового виховання є взаємозалежними та взаємообумовленими.
Правове виховання має свою систему, механізм, стадії.
Система правового виховання – це сукупність основних частин (елементів) правовиховного процесу, яка забезпечує його певний порядок і організацію.
Систему правового виховання складають такі елементи:
1) суб’єкти: державні органи, організації, спеціально уповноважені державок) особи, що здійснюють правовиховну діяльність;
2) об’єкти – виховувані громадяни або громадські групи;
3) сукупність правовиховних заходів, певних способів і засобів.
Суб’єкт правового виховання може мати правовиховну функцію як основну.
Об’єкт правового виховання у ході правовиховного процесу зазнає впливу двох факторів, від яких залежить ефективність правового виховання:
1) об’єктивний фактор – позитивні зовнішні умови, що сприяють правовиховній діяльності (демократизація суспільства, захист прав особи, успіхи правотворчої діяльності, юридичної практики та ін.), або негативні умови, що ускладнюють правовиховну діяльність (недосконалість законодавства, невідпрацьованість способів і засобів правового виховання та ін.);
2) суб’єктивний фактор – позитивний внутрішній духовно-правовий стан особистості (її правова вихованість, настанова на правомірну поведінку) або негативний (правова настанова на неправомірну поведінку, однією з підстав якої є правовий нігілізм).
Правовиховні заходи можна зобразити у вигляді сукупності способів і засобів правового виховання. Способи правового виховання:
– правова освіта (або інакше: правовий всеобуч);
– правова пропаганда;
– юридична практика державних органів та інших організацій (наприклад, правовиховна діяльність суду, прокуратури, органів внутрішніх справ, юстиції, адвокатури і т.д.);
– правомірна поведінка громадян, їх особиста участь у здійсненні (реалізації) та охороні правових норм;
– самовиховання.
Засоби правового виховання:
1) нормативно-правові акти, акти застосування норм права;
2) ознайомлювальні і роз’яснювальні матеріали про правові акти в пресі (у кожній газеті мають бути рубрики типу «Правова освіта», «Юридичний всеобуч», «Консультує юрист», «Запитуйте – відповідаємо»);
3) правові радіо- і телевізійні журнали типу «Право», «Закон» та інші у республіканському (Автономна Республіка Крим), обласних, міських і районних центрах, які систематично інформують про законодавчі та інші нормативні акти України, діяльність органів законодавчої, виконавчої та судової влади, органів юстиції, а також про стан правопорядку, боротьби з правопорушеннями тощо;
4) юридичні газети, метою яких є поширення правових знань;
5) організаційно-освітні: прес-конференції [1, 5], брифінги [2, 12], зустрічі [3, 7], лекції, бесіди, семінари, вечори питань і відповідей, консультації та ін.
Заслуговує на увагу пропозиція про створення довідкової інформаційно-правової телефонної служби для оперативних відповідей на запитання індивідів, які відчувають потребу у виборі лінії своєї поведінки з погляду її відповідності нормам права, закону.
Механізм правового виховання – це порядок перенесення правових ідей і настанов, що містяться в суспільній правосвідомості, у свідомість виховуваних (особи, громадської групи).
Функціональними елементами механізму правового виховання є такі:
1) суспільна правосвідомість;
2) система норм права;
3) способи і засоби правового виховання;
4) правосвідомість виховуваних, яких необхідно збагатити правовими ідеями і настановами, що містяться в суспільній правосвідомості.
Стрижневою ниткою, яка пов’язує усі ланки (структурні елементи) механізму правового виховання, є правова інформація, яка на рівні перших трьох елементів виступає як оповіщувальна (дескриптивна), а на рівні четвертого елемента – як командна (перскриптивна) інформація.
Суспільна правосвідомість і правосвідомість виховуваних – це внутрішня, духовна частина механізму правового виховання, а система норм права, способи і засоби правового виховання – його зовнішня, інструментальна частина.
Механізм правового виховання особи в духовному внутрішньому зрізі (правовиховний процес особи) можна зобразити у вигляді таких стадій:
1) накопичення правових знань, правової інформації;
2) перетворення накопиченої інформації на правові переконання, звички правомірної поведінки;
3) готовність діяти, керуючись цими правовими переконаннями, тобто поводитися правомірно, відповідно до закону.
Результатом дії механізму правового виховання є рівень правової вихованості особи, її правова культура.
Отже, правова вихованість це внутрішній духовно-правовий стан, у якому перебуває особа в момент прийняття рішення про те, як поводити себе у тих чи інших обставинах. Це стан правосвідомості особи, рівень її правової культури, готовність до правомірної або протиправної поведінки. Рівень правової вихованості – це не тільки знання права і розуміння необхідності виконувати правові розпорядження. Він визначається ступенем сформованості ставлення до права і правового закону як до цінностей, що існують в демократичному суспільстві поза конкуренцією.

1.3 Особливості правосвідомості у молодшому шкільному віці
Правове виховання молодших школярів є необхідним компонентом ранньої профілактики відхилень у їх поведінці, тобто проведення виховної роботи на стадії формування основних рис характеру, відношень із середовищем. Спостереження класних керівників переконують, що «у переважної більшості важких учнів і правопорушників четвертих-восьмих класів середньої школи несумлінне ставлення до навчання і відхилення у поведінці були помітно виражені вже у початковій школі, вчителі якої не змогли виправити їх поведінку» [36, 71].
За даними спеціальних досліджень, збільшується число учнів початкової школи справи яких розглядають служби у справах неповнолітніх. Окрім того, на думку педагогів, сьогодні до першого класу приходить значна кількість дітей, які мали відхилення у поведінці в дитячому садку, не бажають учитися, тобто недостатньо підготовлені до школи. За даними вибіркових досліджень вони складають 6–8 відсотків. На час закінчення початкової школи кількість важких учнів складає 10–12 відсотків [56, 19].
Рання профілактика викликана тим, що спостерігається такий тривожний симптом, як омолодження дитячої злочинності. Сьогодні на обліку в правоохоронних органах питома вага молодших школярів складає 6–8 відсотків [40, 69].
Зроблений В. Оржеховською аналіз 4500 негативних проявів поведінки, з яких 3400 межували з правопорушеннями (ситуація ризику), показав, що 10,1% вчинків скоєно учнями 7–10 років (початкових класів і молодшими підлітками), 13% – учнями 11–12 років, 22% – 13–14 років, 44,9% – 15–16 років [56, 20].
Загальновідома першопричина порушень поведінки учнів – втрата інтересу до навчання. Нерідко в його основі лежить затримка чи порушення розумового, психічного розвитку, педагогічна занедбаність тощо. Як наслідок, уже в третьому класі третина учнів відвідує школу без інтересу, кожен десятий не любить школу, кожен п’ятнадцятий її ненавидить [18, 46].
Основу правової свідомості особи становлять правові уявлення та ставлення до них – переконання. Зміст правових уявлень і понять визначається правом, загальнолюдською мораллю та національною приналежністю людини, особливостями суспільних відносин, життєвою практикою. У процесі формування правової культури здійснюється усвідомлення людиною себе як особистості і свого місця в правовій суспільній діяльності людей.
На цьому етапі в людини виховується схильність до самоконтролю, вона може постійно спрямовувати і контролювати власні вчинки і поведінку [45, 4]. У контексті правового виховання учнів мова йде про усвідомлене сприйняття учнями основ права, перетворення їх на міцні правові знання, які базуються на відповідних особистісних поняттях, ставленнях і переконаннях, які в кінцевому результаті є основою вмотивованої правомірної діяльності.
Саме в процесі правової поведінки вробляються правові цінності особистості. Наступним компонентом формування правової культури є вироблення правового досвіду особистості. Суб’єкти права реалізують правові норми і далі відтворюють певні правила у правовому середовищі, набувають власного досвіду поваги до цінностей права.
Іншими словами, «основою правового виховного процесу є знання школяра – результат розвитку його інтелектуальної сфери (здібностей, чуттєвого пізнання, відчуття, сприйняття, уяви, мислення), формування поглядів, відношень, переконань і набуття відповідного правового досвіду» [5, 49].
Цілеспрямована, повсякденна, систематична діяльність людини з оволодіння юридичними знаннями, формування в її свідомості позитивних правових настанов, моделей поведінки, що відповідають чинним нормам права, маже здійснюватися лише за наявності активного вольового аспекту, який означає самоорганізацію і стриманість прояв активності й витримку, рішучі дії за екстремальних обставин, здатність керувати своїми діями чи утримуватися і від дій не правового характеру, коли це необхідно. Вольова людина вміє стримувати власні інтереси й потреби та діяти так, як цього вимагають правові норми в суспільстві.
Побудова суверенної, демократичної, правової держави України зумовлює зростання ролі людини, її духовних якостей у здійсненні цих перетворень. Особливої уваги заслуговує проблема формування правосвідомості молоді, – з рівнем якої безпосередньо пов’язано створення високо цивілізованого суспільства – суспільства Права і Закону [50, 8].
Настав час розуміння дійсної цінності юридичної форми суспільних відносин, всебічного розвитку і ефективного використання гуманістичного і високоморального потенціалу права, спрямованого на утвердження загальнолюдських цінностей. Ось чому не випадково нашу увагу привертає становлення, формування правосвідомості молоді вже під час її навчання в початковій школі.
У комплексі різноманітних форм і методів правовиховної роботи суттєве значення має викладання правового предмета. Формування правових знань досить часто має стихійний характер. Між іншим, формування правосвідомості вимагає продуманої, цілеспрямованої роботи педагогів щодо засвоєння учнями системи правових знань, а, отже, основних, фундаментальних ідей (принципів) права, які втілюють головне і вирішальне у його змісті [51, 36]. Для формування правосвідомості недостатньо понятійного рівня засвоєння правових знань, необхідні більш значні «вузли» їх систематизації, які сприяють структуруванню знань у певній послідовності, оцінюванню окремого з позиції загального.
Провідні начала – принципи права, які проходять через всю правову дисципліну, сприяють, таким чином, формуванню пізнавально-ціннісного ставлення учнів до знань, ціннісних орієнтацій особи, які регулюють її поведінку. Такими ідеями, що пронизують, проймають увесь курс правової дисципліни є, зокрема, принципи: законності, справедливості, рівноправності, єдності прав і обов’язків, відповідальності за вину [49].
Бачиться доцільним, з метою підвищення ефективності процесу навчання, посилення виховної функції права, зупинитися на питанні формування в учнів цих основоположних провідних ідей під час вивчення такої його важливої галузі, як конституційне право. Даний підхід зумовлюється тим, що конституційне право охоплює не яку-небудь одну сферу суспільних відносин, а визначає докорінні підвалини державного і суспільного устрою країни. Це головна галузь права, основа всієї правової системи.
На досвіді ми переконалися у тому, що з метою прилучення учнів до гуманістичної світоглядної і практичної цінності принципу законності як найбільш всеохоплюючого, важливо пояснити їм його сутність, виховуючи усвідомлення законності як центральної ідеї права. Здійснюючи формування даного правового принципу, педагогам важливо враховувати, що законність – це глобальний визначальний принцип [79, 52]. Усі інші принципи немовби конкретизують, підкріплюють його, обґрунтовуючи доцільність дотримання законності.
Важливо акцентувати увагу молоді ні необхідності зміцнення законності, роль якої у зв’язку із подальшим розвитком нашого суспільства дедалі більш зростає. Наголошуємо на органічному взаємозв’язку законності і демократії, підкреслюючи, що законність є найважливішою передумовою існування і розвитку будь-якої держави взагалі і України зокрема. Без неухильного додержання законів демократія неможлива, бо демократія без законності існувати не може, тому що справжня демократія – це висока дисципліна, неухильне дотримання норм поведінки в суспільстві [69, 4]. Педагогу доцільно також враховувати: якщо на різні суспільства ідея законності є провідною ідеєю правової ідеології, то на особистісному рівні вона є основною правовою властивістю, яка цементує індивідуальну правосвідомість, бо становить внутрішній критерій істинної цінності правових поглядів, почуттів і установок особистості.
Приступаючи до вивчення права, важливо довести учням, що принцип законні ті є наскрізною ідеєю Основного Закону нашої держави. При цьому увагу необхідно приділити аналізу статей Конституції України, що характеризують законність як головний принцип діяльності держави України, усіх її органів, громадських організацій, посадових осіб, а також поведінки громадян. У цій темі учні вперше ознайомлюються з визначенням Конституції України як Основного Закону держави а, отже, і конституційного права – провідної галузі права [31, 24]. У зв’язку з цим пояснюємо, у чому суть вищої юридичної сили Конституції України стосовно інших нормативних актів: указів, постанов і т.д.
Матеріал допомагає учням таким чином зрозуміти взаємозв’язки між Основним Законом нашої держави, законами та іншими нормативними актами, між законом і законністю, а також усвідомити суть принципу верховенства права, що базується на основі законності. Отже, «учня поступово водять до усвідомлення поняття «правова держава», однією з найважливіших ознак якої є верховенство права, його принципів, законів в усіх сферах суспільного життя, що означає повне і неухильне дотримання і виконання законів, підзаконних актів усіма, без винятку, громадянами держави, громадськими організаціями, посадовими особами» [47, 54].
Отже, за такою побудовою формування принципу законності висвітлюється його сутність, робляться висновки: існування суспільства неможливе без певних правил – юридичних норм, що регулюють поведінку людей; законність – основа життєдіяльності суспільства, його громі законність – засіб забезпечення і охорони громадський особистих інтересів членів суспільства, правова гарантія дальшого розвитку і зміцнення держави. Формування принципу законності відбувається у прямому зв’язку з вихованням переконаності, внутрішньої узгодженості з законом, тому що лише в умовах законності можливий розвиток демократії, вільний розвиток кожної людини, суспільства,
Важливою у правовому вихованні є «цілеспрямована робота над усвідомленням учнями розуміння співвідношення права, законності і справедливості, їх єдності» [54, 42]. В учнів потрібно сформувати уявлення: якщо право закріплює основи справедливості, то законність є одним із основних засобів, який забезпечує справедливість. Юридичне мислення, передусім, передбачає справедливе мислення. Ось чому для виховання особистості винятково важлива ідея справедливості, яка с основною ідеєю права.
Підводимо учнів до розуміння того, що тільки реальне народовладдя може бути основою справжньої справедливості у державі. У цьому зв’язку важливо висвітлити питання про необхідність удосконалення демократії шляхом самоврядування народу, залучення його до управління справами суспільства.
Звертаємо увагу учнів на те, що принцип справедливості реалізується в регулюванні справедливого розподілу суспільних фондів споживання залежно від соціального становища громадян. Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, тобто право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у статі та в інших випадках, передбачених законом. Акцентуємо на тому, що розподіл через суспільні фонди споживання і у майбутньому буде використано для здійснення діяльної допомоги громадянам, з метою утвердження справедливості,
Учні таким чином переконуються є соціальній цінності права, призначенням якого є закріплення і гарантування прав і свобод людини, що сприяє її розвитку, а також притягнення до відповідальності за свавілля і беззаконня [49, 21]. Такий підхід, як переконує досвід, дає змогу простежити, у якій мірі і яким чином викладення під час вивчення
Конституції змісту навчального матеріалу у запропонованих напрямах забезпечує формування і засвоєння провідної ідеї права.
Вищевказане сприяє усвідомленню учнями справедливості права, його гуманізму, дає відповідні морально-правові орієнтири. Вироблення оцінного, особистого ставлення до права, виховання правових переконань, усвідомлення необхідності дотримання законів зумовлюють становлення в учнів впевненості в тому, що «справжнє призначення права полягає у значенні міри справедливості і свободи» [12, 3]. Це є важливою новою формування правосвідомості, тому що справедливість, будучи у своїй основі категорією моралі, має важливе регулятивне значення для правомірної поведінки, є невід’ємним елементом правосвідомості. У суспільстві справедливість має виявлятися в рівності громадян – членів суспільства.
Методично виправданий розгляд принципу рівноправності у тісному зв’язку з історичними етапами розвитку суспільства, починаючи з виникнення держави. Доцільно узагальнити попередні знання учнів з історії виникнення первісних ідей щодо рівності як невід’ємного права людини, умови їх подальшого розвитку. Необхідно звернути увагу учнів на те, що «у відомому міжнародно-правовому документі – Декларації прав людини і громадянина визначено: Закон повинен бути рівним для всіх, як у тих випадках, коли він захищає, так і у тих випадках, коли він карає» [50, 7]. Всім громадянам, зважаючи на їх рівність перед законом, відкритий однаковою мірою доступ до всіх громадських посад, місць і служб відповідно до їх здібностей і без будь-яких відмінностей, крім зумовлених їхніми доброчесностями і здібностями.
Спираючись на ці «відправні точки», на вже сформовані знання, під час бесіди варто перейти від положень і висновків, зроблених раніше в історичному аспекті, до положень і висновків юридичного змісту. Вихідним напрямом у пізнанні принципу рівноправності є визначення його основного змісту, який відбито у статтях 21, 24, 38, 43, 51, 52, 71. 76 103, 141 Основного Закону держави. Отже, формування ідеї рівноправності необхідно поєднувати з роботою над текстом даних статей, у яких розкриваються її сутність як важливого конституційного принципу.
Принцип рівноправності, який «передбачає рівну для всіх гарантованість прав, свобод і добросовісного виконання обов’язків» [60, 43], є вихідним. З нього випливає ідея про рівність не тільки прав, а й обов’язків, їх єдності, бо не може бути прав без обов’язків.
Для усвідомлення ідеї єдності прав і обов’язків як стрижневої, провідної, важливо правильно розуміти співвідношення її структурних, складових елементів – понять і часткових ідей. У цьому зв’язку визначаємо основне коло понять, часткових ідей, на базі яких повинна будуватися робота над формуванням правового принципу невіддільності здійснення прав і свобод від виконання громадянами своїх обов’язків. Зокрема, під час формування цього принципу рекомендується звернутися до наступних правових понять, положень, які по суті становлять зміст основних прав і обов’язків громадян, класифікувавши їх на три групи за сферою реалізації в суспільному житті [1, 50–51].
1. Особисті права і обов’язки, які необхідні для існування і вільного розвитку особи.
Право на: життя, свободу та особисту недоторканість; повагу до своєї гідності; на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань; свободу світогляду і віросповідання; недоторканість житла; таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції; право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншого захищеною законом таємницею; спростування у судовому порядку недостовірної інформації про себе і членів сім’ї та право вимагати вилучення будь-якої інформації; відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням недостовірної інформації; відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої безпідставним засудженням, у разі скасування вироку суду як неправосудного; свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом, право громадянина України в будь-який час повернутися в Україну; право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Обов’язки: не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей; поважати національні почуття інших людей; не втручатися в особисте і сімейне життя інших людей.
2. Соціально-економічні та культурні права і обов’язки, які пов’язані із реалізацією особи в сфері соціально-економічних відносин, духовних цінностей суспільства.
Право на: працю; підприємницьку діяльність; соціальний захист; належні, безпечні і здорові умови праці, на оплату праці, на заробітну плату не нижчу від визначеної законом і своєчасне ї одержання; страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів; відпочинок; житло; достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї; освіту; свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості; охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування; безпечне для життя і здоров’я довкілля; право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, користуватися об’єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону; право, зумовлене гарантуванням вільної згоди на шлюб, а також захистом материнства, батьківства, дитинства і сім’ї; право громадян, які належать до національних меншин, на навчання рідною мовою.
Обов’язки: сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом; використовуючи право власності, не завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, не погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі; одержати повну загальну середню освіту; обов’язок батьків утримувати дітей до їх повноліття, а обов’язок повнолітніх дітей утримувати своїх непрацездатних батьків; володіти державною мовою; не використовувати, не поширювати результати інтелектуальної творчої діяльності без згоди автора, крім винятків, встановлених законом; не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані збитки.
3. Політичні права і обов’язки, які пов’язані з участю громадян в політичному житті суспільства:
Право: брати участь в управлінні державними справами у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування; право доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування; право на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації за винятком обмежень, встановлених законом; на участь у професійних спілках; вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір в межах закону; збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації відповідно до закону; направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів.
Обов’язки: захищати Вітчизну, незалежність і територіальну цілісність України; шанувати державні символи України; неухильно додержуватися Конституції України та законів України; не брати участь в утворенні і діяльності політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війки, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров’я населення.
Як свідчить практика викладання, «педагоги не роз’яснюють учням зміст, співвідношення зазначених понять, положень, ідей у органічному зв’язку з провідні принципом права – принципом єдності прав і обов’язків» [55, 59]. У цьому зв’язку виникає питання, якою повинна бути логіка викладу правового матеріалу до структури знань, метою забезпечення внутрішньої органічності знань.
На нашу думку, доцільно дотримуватися такого плану:
1) показати, що ідея єдності прав і обов’язків – це конституційний принцип, сформульований у статті 23 Основного Закону: «кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистої, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов’язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості, а також обов’язки держави перед громадянами;
2) розкрити, що у даному конституційному принципі інших людей (стаття 68), а головним обов’язком держави повинно бути утвердження і забезпечення прав і свобод людини, тобто державна влада має гарантувати здійснення основних прав людини;
3) підкреслити, що недотримання громадянами обов’язків, настанов правових норм тягне відповідальність перед суспільством, державою, співгромадянами;
4) переконати, що в умовах цивілізованої, демократичної держави особистість здобуває справжню свободу у єдності з суспільством і державою, а не у протистоянні їх.
Ознайомившись із загальним визначенням поняття «юридична відповідальність» в елементарній формі, не називаючи поняття, його змістом, доцільно від абстрактного загального знання про нього пройти шлях до осмислення сутності конкретних видів правової відповідальності. При цьому важливо виходити із системи обов’язків громадян, у разі невиконання яких встановлюється юридична і моральна відповідальність. Ось чому робота по формуванню правового принципу відповідальності за вину триває під час вивчення конституційних обов’язків громадян України. Тут доцільно приділити увагу аналізу зазначеного напряму наступних питань даної теми, зокрема питанням щодо конституційних обов’язків громадян України, єдності прав і обов’язків.
Таким чином, поняття «юридична відповідальність», уявлення про обсяг і характер обов’язків громадян, відповідальності громадян перед державою за їх виконання – це «попередній синтез, один з основних елемент, формованого в учнів знання принципу відповідальності за вину» [57, 41]. Усю наступну роботу (диференціювання знання) слід здійснювати шляхом розвитку все більш збагачених змістом понять, положень та ідей.
З цих позицій, залежно від того, яке правопорушення вивчається, формуємо в учнів уміння самостійно аналізувати такі види юридичної відповідальності: а) дисциплінарна; б) адміністративна; в) цивільна; г) кримінальна [47, 53].
Таким чином, діагностика виявлення усвідомленого засвоєння провідної ідеї права – відповідальності за вину – перебуває у прямій залежності з розкриттям змісту поняття, призначення, ролі, видів відповідальності вже під час вивчення конституційного права. Такий підхід дає змогу осмислити наступний навчальний матеріал у світлі цієї провідної ідеї. Виховне завдання полягає у тому, щоб «допомогти учням дійти висновку: правові обов’язки слід неухильно виконувати; юридичних норм необхідно чесно і сумлінно дотримуватися» [68, 62]. Глибоке розуміння юридичних законів повинно «поєднуватися з моральною відповідальністю, усвідомленням доцільності виконання обов’язку, закріпленого в законі» [17, 109]. Це сприятиме вихованню у молоді осмислення відповідальності, необхідності її для суспільства як важливого чинника його розвитку.
Отже, вченими зроблена спроба виділити провідні принципи – наскрізні ідеї права, які відповідають загальнолюдським цінностям, а також висвітлити їх зміст під час вивчення Основного Закону – Конституції України, головної галузі права.
Методологічна роль формування основоположних наскрізних правових принципів (ідей) полягає у «роз’ясненні соціального сенсу і призначенні юридичних норм у світлі загальних правових принципів, у забезпеченні відповідного рівня оволодіння знаннями, що дає змогу глибоко виявити внутрішню природу права, максимально наблизитися до нього, сприяючи вихованню правових переконань» [33, 112]. Так складається міцний і надійний фундамент для формування правосвідомості молодої людини, її правомірних установок, соціальної активності. Правові цінності сприймаються учнями як принципи життєвої поведінки, тому що ідея є не тільки пізнанням, а й рушієм, прагненням до самовиявлення.
Таким чином, існують певні резерви для практичного здійснення педагогічної правовиховної роботи. Формування основоположних наскрізних гуманістичних принципів, що втілюють головне і вирішальне у змісті права, вирішує стратегічне завдання – обґрунтування і впровадження у свідомості учнів ідей високої соціальної цінності права, без чого неможливе ефективне виховання молодого покоління.
1.4 Методи формування правової культури молодших школярів
Суть системною підходу стосовно правового виховання учнів полягає в єдності мети, завдань і змісту правовою виховання; єдності методів, прийомів і форм правовиховної роботи; єдності і узгодженості дій всіх зовнішніх виховних впливів і самовиховання особистості учня; єдності правової свідомості і поведінки школяра; урахуванні вікових та індивідуальних особливостей учнів: вивченні, аналізі рівня вихованості учнів і відповідному корегуванні правовиховної роботи; вивченні, узагальненні і поширенні кращого досвід; правового виховання учнів.
Відповідно, можна сказати, що зміст правового виховання молодших школярів має визначатися їх можливостями та обмеженнями сприймати юридичну термінологію, розуміти значення певних дій, здатністю аналізувати та робити висновки.
На певному етапі формування правової культури у молодшого школяра повинні бути сформовані зальні уявлення про основні правові норми, які тісно переплітаються з моральними нормами та окремі норми конституційного, цивільного, сімейного, адміністративного та кримінального законодавств. Наведемо основні поняття, які можуть і мають бути засвоєні молодшим школярем: Держава Україна, День народження України, Суверенітет і незалежність, державна символіка: Державний Герб України, Державний Прапор України, Державний Гімн України, Почесті державним символам, Влада в Україні: Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів.
Закони як обов’язкові правила для всіх людей, які упорядковують життя, охороняють і захищають інтереси людей:
Конституція України як Основний Закон нашої держави.
Декларація прав дитини.
Особисті риси дитини (родини).
Конституційні обов’язки громадянина України.
Положення про загальноосвітній заклад, як документ, що визначає основи, права та обов’язки школяра.
Закон «Про попередження насильства в сім’ї». Сімейні права неповнолітніх. Порядок захисту своїх сімейних прав.
Право власності. Захист Законом права власності.
Правові норми в галузі захисту навколишнього середовища.
Поняття злочину. Кримінальна відповідальність неповнолітніх.
Організації, які покликані опікуватись правами дитини, соціальні служби для дітей та молоді, відділи у справах неповнолітніх при місцевих органах влади, кримінальна міліція у справах неповнолітніх, правозахисні організації, суди.
У початкової школи наявні потенціал для реалізації зазначеного змісту. При цьому вчитель молодших класів повинен використовувати можливості навчального процесу та позаурочної роботи.
У процес викладання навчальних предметів особливо широкі можливості закладено в таких навчальних предметах: «Громадянська освіта», «Я і Україна», «Читання», «Математика», «Основи здоров’я».
Надзвичайно широкі можливості щодо здійснення правового виховання молодших школярів є у позаурочній роботі. У позакласній роботі вчитель має можливість використовувати найрізноманітніші форми і методи правового виховання. У залежності від мети та обставин можуть використовуватися роз’яснення; розповіді, колективні та індивідуальні бесіди; аналіз життєвих ситуації, обговорення з учнями літературних, літературно-публіцистичних творів, газетних статей і повідомлень з відповідною правовою оцінкою того, що трапилось; читання художніх творів; вікторини; конкурси; написання творів на правову тематику; створення спеціальних педагогічних ситуацій, виборчі екскурсії; включення дітей у процес вибору органів самоврядування (наприклад, вибору президента класу, чергових, відповідальних за певні напрямки життєдіяльності колективу); ділові ігри (правовий тренінг), запрошення представників органів внутрішніх справ та інших правоохоронних органів з відповідними виступами на правову тематику тощо.
Особливе місце серед зазначеного переліку методів і форм, на нашу думку, займають ігри. Найважливішими їх задачами є зацікавлення дітей правовою проблематикою, навчання спілкуванню з іншими людьми, вирішенню типових життєвих ситуацій, саморегуляції своєї поведінки. Саме за допомогою практичних вправ і тренувань можливе формування стану безпосередньої готовності дотримуватись певних норм. Перед виконанням завдання учні повторюють питання, пов’язані нормами суспільного життя; вирішують завдання, які моделюють можливі життєві ситуації. Незважаючи на деяку умовність, ця робота створює у них уявні моделі бажаної поведінки.
Окремим видом розробки планів таких тренінгів має бути обґрунтування системи практичних ситуацій, що моделюють реальне життя. Кожна нова проблемна ситуація має бути не схожою на попередню, якомога ширше охоплювати типові ситуацій, демонструвати багатоваріантність вірогідних напрямків їх розвитку й завершення, можливих позивних та негативних наслідків, способів їх врегулювання тощо.
Тематика правових ігор для молодших школярів має бути обмежена найбільш типовими життєвими ситуаціями, які мають між собою логічний взаємозв’язок і не повинна ототожнюватись із дресируванням.
Правові ігри можуть включати у себе різні методики, аналіз конкретних ситуацій, окремі вправи і рольові ігри (моделювання реальних життєвих ситуацій і їх рішень, колективного пошуку та аналізу тощо).
Підготовка гри має включати відбір:
– типових життєвих ситуацій з правовим змістом;
– мети гри,
– завдання гри у цілому і її окремих складових;
– очікуваних результатів;
– способів контролю результативності гри.
Успішне проведення гри передбачає виконання ряду вимог:
– своєчасність, превентивний характер змісту ігор, орієнтованого на майбутні проблеми і на потреби учнів;
– відбір ситуацій та розробку формулювань, які здатні стимулювати інтерес учасників гри, різноманітність форм, методів, способів роботи;
– толерантність та повагу до дітей-учасників гри, не допущення приниження їх честі і гідності, самооцінки і самоповаги;
– збереження конфіденційності у разі повідомлення дітьми інтимної інформації;
– забезпечення особистої активності учасників;
– включення учасників гри як у взаємодопомогу, так і в самостійне вирішення своїх проблем;
– диференційований підхід до учасників гри, врахування їх наявного досвіду, установок, індивідуальних особливостей, труднощів;
– використання технічних засобів слайдів, відеофільмів тощо.
У правовиховній роботі з молодшими школярами слід враховувати й специфіку їх пізнавальних інтересів. В. Сухомлинський підкреслював, що «інтерес – це особливе емоційне забарвлення думок, що супроводжують процес оволодіння знаннями», а тому «навчання повинно бути цікавим, захоплюючим», оскільки «чим цікавіше дитині те, що вивчається, тим більше зосереджує вона увагу, тим глибше засвоюються знання» [72, 128].
Спостереження переконують, що зміст правових норм викликає у молодших школярів великий інтерес. Вимоги законів, як і моральних норм, у них не викликають сумнівів у необхідності їх дотримання, вони добре їх запам’ятовують і всі хочуть їх виконувати.
Оскільки загальні норми поведінки, які стали законами нашої країни, дуже лаконічні, у практичній роботі зі школярами вони вимагають деталізації.
З огляду па вищесказане, у процесі правового виховання молодших школярів не варто захоплюватися детективними історіями. Корисний для школярів правовий матеріал сприймається ними надто поверхово, а захоплюючий сюжет заслоняє правильну моральну оцінку подій і явищ. Краще використовувані позитивні приклади, подані в цікавій формі. Спираючись на позитивний морально-правовий досвід учнів, учитель повинен підкреслювати творчий характер українського права, домагатися сприйняття права не як системи заборон, а як важливого регулятора суспільних відносин і діяльності кожною громадянина України.
В основі вчинків молодшого школяра лежать відповідні ставлення. Навіть знаючи і правильно визначивши своє ставлення до хорошого чи поганого, діти часто не діють відповідно з наявними у них знаннями і сформованими ставленнями. Це вікова особливість дитини, яка вчиться зіставляти наявні у неї поняті я і уявлення із житіям, реальними вчинками, конкретною поведінкою.
Використання модельованих ситуацій допомагає молодшому школяреві долати обмеженість свого власного кругозору, формує різні елементи соціального досвід). Таким чином, учень готується до правомірної поведінки у тих випадках, з якими йому ще не доводилося стикатися. Тому для даного віку важливо зробити акцент на вправляння в цих ситуаціях.
У процесі правовиховної роботи учнів використовують і метод переконання з примусом. Суть нього методу полягає в тому, що у правовиховній роботі, крім засобів переконання, у необхідних випадках застосовуються і засоби примусу (покарання учня). Поєднання переконання з примусом залежить від рівня правової свідомості учнів. З підвищенням її потреба в застосуванні примусу відпадає.
Систематичне роз’яснення правил поведінки, формування переконання у необхідності даних норм має бути одним з основних методів правового виховання.
Знання, одержані молодшими школярами на виховних заняттях, у порівнянні з їх власними спостереженнями, відіграють важливу роль у їх світоглядному, моральному і правовому вихованні, формуванні їх правової культури.

2. Дослідно-експериментальна робота
2.1 Аналіз масового педагогічного досвіду формування правової культури
Одним із завдань нашого дослідження було вивчення масового педагогічного досвіду формування правової культури школярів.
Під поняттям «педагогічний досвід» розуміють сукупність знань, умінь і навичок, здобутих у процесі практичної навчально-виховної роботи.
Опираючись на науковий фонд з проблеми правового виховання та на сутність поняття «педагогічний досвід», спробуємо охарактеризувати у загальних рисах масовий педагогічний досвід формування правової культури молодших школярів.
Нашу увагу привернув досвід роботи загальноосвітньої школи №5 м. Біла Церква Київської області, де розроблено проект «Правова освіта», який передбачає формування масового вищого рівня правової культури особистості, виховання емоційно оцінного ставлення до права і правопорядку, вміння жити з людьми і серед людей, орієнтуючись на норми права і дотримання закону.
Автори «Правової освіти» передбачають створення системи правового виховання з 1 до 12 класу, яка побудована з урахуванням вікових та психологічних особливостей школярів, а головне – у відповідності до вимог часу та потреб суспільства. І як результат, як зазначають педагоги цієї школи, упродовж останніх років жоден учень не стоїть на обліку у дитячій кімнаті міліції. Якщо на початковому етапі формування правової культури відбулося тлумачення тих або інших законів, то в процесі реалізації проекту «Правова освіта» учнів спрямовують на роздуми, спонукають ставити юридичні запитання.
У даному проекті нашу увагу привернула логічність, чіткість, послідовність та наступність правового виховання.
Педагог С. Онищук (м. Івано-Франківськ) вважає, що ефективний вплив на формування правової свідомості молодших школярів мають заняття на такі теми: «Як чинити з бійкою», «Наодинці вдома», «Дитячі примхи», «Щоб не сталося лиха» тощо.
Під час проведення виховних заходів з правового виховання, вчителька звертає увагу й на економічно-правове виховання та проводить заняття на теми: «Казки про податки», «Що значінь жити красиво», «Хочу і можу?» тощо.
Безумовний інтерес з проблеми викликає педагогічний досвід вчителя-методиста загальноосвітньої школи №37 м. Херсона Великої Олександри. Вчителька своїм завданням вважає домагання наповнити організаційно-методичним змістом роботу з доведення до дітей головних завдань Конвенції.
Вчителька пропонує при формуванні правової культури учнів початкових класів використовувати такі методи як:
– метод переконання;
– позитивний приклад;
– метод залучення;
– методи одобрення (похвали) та осудження;
– методи по греби і контролю за поведінкою;
– метод переключення.
Вагомий внесок у науковий фонд по правовому вихованню молодших школярів, формуванню правової культури зробила вчителька початкових класів Старожильської школи Волинської області М. Ковальчук. Вчителька переконалась в ефективності методу вправ для формування правової культури молодших школярів. Вона пропонує свою розроблену методику вивчення прав людини для дітей початкової школи, що базується в основному на побудові занять такого роду, де основним методом виховання правової культури школярів є метод вправ.
Безумовний інтерес з проблеми викликає педагогічний досвід вчителя початкових класів Олександрівської школи №2 С. Павловської (Кіровоградська область). Вона, разом з психологами даної школи, розробили програму право виховання в молодшій школі, мета якої – ввести до шкільного навчального плану знання про світові демократичні цінності, про права людини, навчити спілкуватися та використовувати свої уміння у відкритому, толерантному світі, виховувати дітей громадянами країни і світу. Було визначено дві форми діяльності:
1) спілкування та співробітництво, розробка методики з керівництва щодо практичної діяльності;
2) права людини як фундаментальні принципи цього співробітництва та існування.
Вони, при роботі з учнями використовують форму роботи в маленьких групах, тому що в таких умовах легше контролювати ситуацію, моделювати стосунки в компанії друзів, у школі, між однолітками. Це дозволяє вести відкриті діалоги, вільно обмінюватися думками, обговорювати та дискутувати. Учні пізнають самих себе.
Позитивні практичні результати буди отримані у класах, де посилено велася дана робота. Протягом зустрічей у групах (двічі на тиждень) учні накопичували досвід різних галузей життя суспільства, разом обговорювали соціальні норми, пропонували та виробляли моделі поведінки. Допомагали при цьому також вправи, рольові ігри, сценарії, участь в обмірковуваннях та пошук рішень особистих проблем удома
Таким чином, вивчаючи ці різні методики, звернувши увагу на їх позитивні результати та доповнивши власними міркуваннями з даної проблеми, ми виокремили певні шляхи правовиховної роботи, що увібрали в себе кращі традиційні методи та новаторські пропозиції. Ці шляхи ми і запропонуємо у експериментальній частині.

2.2 Методика експериментального дослідження
Практичне обґрунтування наведених вище теоретичних положень ми здійснювали у процесі формуючого експерименту, де відбувалося цілеспрямоване і систематичне формування правової культури та правових уявлень молодших школярів. В основному експериментальні завдання реалізовувалися під час різноманітних форм позакласної роботи.
Що стосується етапів експериментального дослідження, то на теоретичному етапі, який відбувся протягом 2007–2008 навчального року, була визначена проблема, предмет та об’єкт наукового дослідження, наукова проблема. Також відбувалося вивчення педагогічної і навчально-методичної літератури з проблеми дослідження. Важливим засобом вивчення даного питання було вивчення досвіду роботи вчителів початкових класів з питань правового виховання учнів.
У процесі проведення практичного етапу експериментального дослідження протягом 2008–2009 навчального року, були розроблені та практично втілені в експериментальному класі шляхи реалізації гіпотези дослідження, та зроблено узагальнення експериментальних даних.
Експериментальне дослідження проводилося у 3-х класах. Формуючим експериментом було охоплено 19 учнів експериментального класу, а одержані результати порівнювалися із показниками сформованості правової культури 22 учнів контрольного класу (учні контрольного класу не брали участі у цілеспрямованому експериментальному процесі правового виховання).
У процесі експериментальної практика використовувалися найрізноманітніші методи і форми правового виховання молодших школярів. Визначальним для вирішення вибору кожної з них в конкретному випадку був зміст правової інформації, характеристика контингенту школярів і знання виховних завдань, актуальних для даного колективу. За всіх цих експериментальних умов мова йшла не про разові виховні заходи, а про тривалу діяльність, в якій були забезпечені послідовність, взаємозв’язок і взаємопідсилення виховних заходів.
У правовиховній роботі з молодшими школярами використовувалися різні методи і форми роботи. Особливе місце серед них займали словесні методи (роз’яснення, розповіді, бесіди, читання творів літератури та інші).
Найбільш уживаним методом, який ми використовували в експериментальних групах, було роз’яснення. Суть цього методу полягає у з’ясуванні суті правових понять, фактів, явищ. До цього методу ми вдавалися найчастіше тоді, коли треба поінформувати учнів про зміст нових для них правових понять, розкрити їх суть, ознаки, зв’язки, практичне значення. Так ми через роз’яснення схиляли дітей до розуміння й дотримання законів України, норм і правил громадського співжиття, дотримання громадського порядку, роз’яснювали правила для учнів, правила дорожнього руху, протипожежні правила та інше.
Ефективним методом правового виховання молодших школярів була й розповідь – усне, словесне повідомлення вчителя про когось чи що-небудь. Теми розповідей були різні: про правоохоронців, про позитивні вчинки учнів чи дорослих й інше. Ми враховували: для того, щоб розповідь мала виховний вплив на учнів, вона насамперед повинна бути яскравою, емоційною, викликати у дітей почуття, справляти на них враження. Учні охоче слухали розповіді вчителя чи інших людей тоді, коли вони торкалися життєвих питань, викликали у дітей довіру, готовність співпереживати.
Дієвим методом правового виховання була бесіда. Вона мала різне призначення. Так, бесіда-повідомлення мала на меті дати дітям відомості про історію виникнення тих чи інших правових норм і правил поведінки, ознайомити з правовими нормами з тих чи інших галузей права, конституційними правами і обов’язками громадян, переконати в необхідності їх дотримання, збагатити школярів прикладами правомірної поведінки людей у різних життєвих ситуаціях.
Бесіда-припис мала на меті дати учням алгоритм дії щодо застосування правових знань на початковому етапі формування правових уявлень і навичок поведінки в різноманітних життєвих ситуаціях, передбачає складання пам’яток і правил поведінки.
Якщо ставилася мета проаналізувати та оцінити вчинки літературних героїв чи конкретних учнів з правових позицій, для стимулювання чи гальмування негативних вчинків, які мали місце в житті класу, використовувалася бесіда-оцінка.
У процесі обговорення правових фактів і явищ було важливо вміти забезпечити активну участь у такому обговоренні бажаючих учнів, з педагогічним тактом корегувати неправильні і неточні висловлювання учнів, спрямовувати розмову в потрібному напрямку, щоб домогтися правильних висновків.
Позакласна робота з правового виховання молодших школярів не обмежувалася детально спланованими заходами. Більш ефективними були невимушені, ненав’язливі бесіди, під час яких учні мали можливість висловити свою думку з хвилюючої їх проблеми. Вчитель у такому разі допомагав їм зрозуміти моральну і правову суть цього питання. Такі бесіди часто виникали з якогось конкретного приводу. Ним могли бути вчинок учня, прочитана книжка, переглянутий фільм.
Обговорюючи життєві ситуації, важливо було будувати бесіду з вихованцями так, щоб про добрі вчинки когось із дітей говорили інші.
Якщо про свої соціально значущі вчинки судить дитина, а дорослий заохочує її до цього, то мотив самоцінності моральної норми може трансформуватись у бажання отримати похвалу.
У правовиховній роботі з молодшими школярами важливо було використовувати такі форми й методи виховної роботи, які б дозволяли спиратися на власний життєвий досвід учнів та сприяли надбанню нового досвіду шляхом їх включення у спеціальні педагогічні ситуації. Мова йде про наближення змісту бесід, обговорень до реального життя, до тих морально-правових проблем, з якими діти можуть зустрітися і в школі, і вступивши у самостійне життя.
У процесі дослідження правові світоглядні положення подавалися в яскравій емоційній формі, тому що «тільки збагачена емоціями думка перетворюється у переконання» [48, 17]. Цьому сприяли приклади з довколишнього життя, добре знайомої учням дійсності, з їх власного життя, з творів мистецтва і літератури, які наближують до школярів зміст правового матеріалу. Яскравий епізод з кінофільму, телепередачі переконливіші за довгі роз’яснення вчителя.
Специфіка змісту правового матеріалу передбачала використання не тільки позитивних, а й негативних емоцій. Важливий компонент правових переконань – негативне ставлення до аморальної поведінки, правопорушень. Формування такої позиції істотно полегшується, якщо педагог висловлює емоційну оцінку негативних фактів. При цьому краще використовувати фактичний матеріал, взятий з життя, близький і доступний школярам.
Дослідження переконує: наводячи приклади протиправної поведінки, порушення законів, правил людського співжиття, слід пам’ятати, що формування негативного ставлення до будь-яких аморальних проявів відбувається лише тоді, коли воно здійснюється паралельно з нагромадженням позитивного соціально-правового досвіду. Розуміння недопустимості порушень норм права перетворюється в особисті переконання, якщо у моральній і правовій свідомості склались стійкі погляди на суть цих норм.
Ми враховували, що «відносно широке використання негативного матеріалу у процесі правового виховання суперечить загальному принципу педагогіки про перевагу актуалізації позитивного прикладу» [63, 42]. Тому у процесі пошуково-експериментальної роботи нами виявлено умови ефективного впровадження у правове виховання молодших школярів методу прикладу.
Важливе місце серед форм правовиховної роботи з молодшими школярами займало читання книжок морально-правового змісту. Ми використовували багато шляхів пропагування серед них такої літератури. Це бесіди, вікторини, обговорення прочитаного, голосне читання, огляд наявної в бібліотеці літератури, використання газетних чи журнальних статей на правову тематику. Пропагувати таку літературу серед школярів допомагало спеціальне інформування по шкільному радіо.
У процесі дослідження мали на увазі, що створення спеціальних педагогічних ситуацій у навчальній та позанавчальній діяльності допомагає швидше нагромадити необхідний досвід, ніж в умовах його традиційного формування – в реальній практичній діяльності. Адже соціальний досвід ефективніше формується, коли учневі доводиться самостійно осмислювати складні життєві ситуації, шукати виходу із них, відчути складність міжособистісних стосунків. Щоб підготувати школяра до боротьби зі злом, його необхідно було частіше зіштовхувати з ним у різних педагогічно сконструйованих ситуаціях.
Вирішуючи спеціальні педагогічні ситуації, учень готується до реальних ускладнень у житті, оскільки він уже багато разів засудив і переміг зло у своїх думках і почуттях. Розв’язуючи морально-правові колізії в розумовому плані, школярі відчувають ті самі почуття, що й під час перемоги над негативним у реальному житті. Ця задоволеність собою і є тією силою, що прискорює духовне дозрівання юного громадянина.
У правовому вихованні молодших школярів важливим виявилося не тільки засвоєння ними правових знань, формування у них умінь і навичок правомірної поведінки, а й вироблення уміння бачити, як ті чи інші моральні якості впливають на поведінку людини. Учні цього віку мають розрізняти, чому злих людей не люблять, чому до злодіїв ставляться з презирством. У цьому плані ми намагалися, щоб у процесі виховання діти на практиці бачили наслідки не лише позитивної дієвості вихованості людей. Класоводи спеціально організовували спостереження учнів за поведінкою дорослих у ситуаціях, де чітко виявляється їх правова вихованість, а також за людьми, яким її бракує. Результати таких спостережень спільно аналізувались.
Особливе місце в організації такого спостереження належить різноманітним екскурсіям на підприємства, в державні установи та приватні організації. Такий колективний виховний захід сприяв оживленню виховної роботи. Спостерігаючи те, про що вони читали і чули на уроках, учні проникалися довірою до теоретичного матеріалу. Враження від екскурсії давали матеріал для власних роздумів, важливих у профілактичному значенні. Взаємодія школярів з колективами відвіданих підприємств прискорювала процес їх соціалізації, учні дізнавалися про специфіку виробничих відносин і ознайомлюються з виробництвом продукції тощо.
У процесі пошуково-експериментальної роботи у правовому вихованні молодших школярів використовувалася гра. Гра як форма право-виховної роботи зачіпала емоційну сферу молодших школярів. Присутність глядачів, почуття відповідальності за якість свого виступу перед колективом викликали в учнів прагнення виступати краще, чим досягався істотний виховний ефект.
Перевага гри перед іншими формами правового виховання – в її емоційному впливі не тільки на учасника, а й на глядача. Присутні бачать у виконавці не тільки свого товариша, а й спеціаліста-виконувача певних функції. За такого подання правові знання вже не тільки інформація, а й важливий фактор виховання. Вплив ігрової ситуації тим сильніший, чим глибше вживаються школярі в свою роль. При цьому важливо правильно «дозувати» пізнавальний матеріал з розважальним, щоб гра не стала лише розвагою. Виховний ефект гри знижується також, якщо вона перетворюється на виставу, коли учні грають уже завчені ролі і елементів вільної імпровізації стає все менше. Уникнути цього можна за умови, що буде заохочуватись творчість школярів під час гри.
У процесі експериментальної роботи під час вивчення правил дорожнього руху в експериментальних класах широко використовувалась гра «Світлофор». Її учасники розбивалися на команди пішоходів, водіїв автомобілів, автобусів, тролейбусів, працівників ДАІ. У ході гри ролі її учасників мінялися. Для того, щоб гра стала цікавою, а також для ефективнішого закріплення умінь та навичок дітей, проводили її на спеціально підготовленому майданчику. На ньому встановлені дорожні знаки, нанесена розмітка проїжджої частини.
У правовому вихованні молодших школярів враховувався той фактор, що колектив молодших школярів ще неспроможний стати дійовим інструментом виховання, оскільки між дітьми цього віку ще слабо розвинені міжособові зв’язки: не відчувається такої згуртованості і дружби, як у підлітковому віці; симпатії та антипатії часто міняються; спорадичні вибухи антипатій (передражнювання, глузування) швидко й імпульсивно виникають і зникають. Дехто наслідує зовні дорослих або старших і стає «лідером» колективу, інші шукають підтримки в середовищі сильніших учнів класу.
У процесі дослідження правове виховання учнів не обмежувалося формуванням у них системи правових знань і уявлень. Важливим компонентом правослухняної особистості є і її правомірна поведінка. Для її формування інформаційні методи правового виховання учнів мають поєднуватися із залученням їх до відповідної правової діяльності, до громадського осуду негативних проявів. Один із шляхів підвищення ефективності позакласної правовиховної роботи з молодшими школярами є залучення їх до активної правоохоронної діяльності.
У процесі експериментальної роботи молодші школярі брали участь у таких видах правоохоронної діяльності, як робота комісії дисципліни і порядку, чергування у класі і в школі, робота інспекторів руху, зелених патрулів та ін. Одним із напрямків правоохоронної діяльності молодших школярів була їх природоохоронна робота в школі і за її межами.
Творче використання вчителем змісту підручників, постійне доповнення їх матеріалами правового характеру забезпечувало розвиток в учнів загальних уявлень про важливість і шляхи особистої участі у вирішенні правоохоронних проблем. Поруч з вирішенням завдань правового виховання така діяльність учителя сприяла здійсненню всього процесу виховання, формуванню всебічно розвиненої особистості.
У правовиховній роботі з молодшими школярами виявилося важливим дотримуватися принципу індивідуального підходу. У практиці виховної роботи ще нерідко зустрічаються класоводи, які розуміють індивідуальний підхід тільки як безпосередній вплив на особистість невстигаючого чи недисциплінованого учня. Тому вони обмежуються у правовиховній роботі виправленням уже допущених недоліків шкільного та сімейного виховання. Доки учень не почне відверто порушувати правила поведінки, на нього майже ніхто не звертає уваги, а тільки він допустив негативний вчинок, його починають «перевиховувати», читаючи йому моральні сентенції.
Під час дослідження ми передусім виявляли причини допущених негативних вчинків. Залежно від причини, а їх може бути безліч, підбиралася міра індивідуального впливу. Індивідуальний підхід буде ефективним тільки тоді, коли спрямований не на вирішення окремої ситуації, а органічно вплітається в систему, спрямовану на подолання недисциплінованості того чи іншого учня. Вихідним моментом індивідуального підходу слід вважати конкретну особистість, на яку спрямований той чи інший виховний вплив. Для успішної індивідуальної роботи класовод має уважно вивчати учнів свого класу.
Дослідження переконало, що індивідуальна правовиховна робота має будуватися за добре продуманою програмою. Спочатку виявляють основні риси негативного розвитку учня. Серед негативних якостей у школяра завжди є головне, що визначає його поведінку. Згодом визначаються причини відхилень від норм поведінки (недоліки роботи школи, помилки виховання в сім’ї, вплив оточуючого середовища). Основою перевиховання є опора на позитивні риси учня. Для цього вияснюється, що в характері учня треба розвивати, а що треба закладати і формувати. Індивідуальна правовиховна робота з учнями будується так, щоб вони привчалися самостійно давати правильну оцінку своїй поведінці і вчинкам інших.
У процесі формуючого експерименту особлива увага приділялася використанню можливостей правового виховання молодших школярів, закладених у нормативних документах, на основі яких будується робота вчителя початкових класів з виховання навичок правомірної поведінки школярів. До таких нормативних документів належать правила для учнів, правила внутрішнього розпорядку школи, правила поведінки дітей та підлітків у громадських місцях, правила дорожнього руху та інші.
На нашу думку, варто розробити детальні правила поведінки учнів у школі, вдома, на вулиці, в громадських місцях. Наприклад: «Бережи свою парту, свій клас. Не пиши па парті, не брудни її чорнилом», «Гуляючи в коридорі, притримуйся правої сторони, швидко не бігай, голосно не кричи, не влаштовуй бійки»; «Намагайся не чекати, коли тебе попросять про допомогу, нагадають про твої обов’язки», «Не можна висловлювати незадоволення, що у тебе немає тої чи іншої речі» (з «етичного кодексу» В.О. Сухомлинського).
У правилах поведінки на вулиці можуть бути такі: «Бережи свій під’їзд і слідкуй за тим, щоб й інші дотримувались правил порядку в під’їзді», «Якщо хтось упав, допоможи піднятися», «Не смійся, не звертай особливої уваги на людей з фізичними вадами», «Розмовляючи з дорослими, не тримай рук у кишенях». У правилах поведінки в громадських місцях варто не забувати таких «дрібниць»: «При виході з тролейбуса не кидай квитка під ноги», «У роздягальні треба стати в чергу за пальтом», «У залі для глядачів не можна смітити, лузати насіння».
Робота над правилами для учнів здійснювалася нами у двох напрямках: по-перше, роз’яснювали їх, домагаючись свідомого засвоєння учнями вимог до їх поведінки; по-друге, привчали учнів до дотримання цих вимог, формували потребу в постійному їх виконанні. Виховання звички дотримуватись правил поведінки, дисциплінованості передбачалось з перших днів перебування учнів у школі. Дуже важливо було при цьому, щоб учитель молодших класів знав, як розуміти дисципліну і якими методами домагатися її.
Під час засвоєння правил поведінки молодшими школярами використовувалися елементи гри. Діти дуже захоплювалися «розігруванням сцен», з великим бажанням інсценізували вимоги правил поведінки в класі, на вулиці. Перш ніж формулювати правила про те, що учень повинен старанно вчитися, уважно слухати пояснення вчителя, сумлінно і самостійно виконувати всі його завдання, вести себе добре на уроці, проводилась бесіда, на якій перед дітьми ставилось ряд запитань: Як потрібно вчитися? Як слухати пояснення вчителя? Як поводитись на уроці? У ході такої бесіди основні положення ілюструвались цікавими прикладами з життя класу, з художньої літератури, кінофільмів, телепередач. Усе це допомагало глибше переконати учнів у доцільності і необхідності правил.
Вимогу «самостійно» виконувати завдання ілюстрували роботою учня за партою. Діти із задоволенням «програвали» окремі моменти вимог до поведінки в школі, вправлялися в правильній поведінці, зауважували відхилення від норм тих чи інших правил, які вони вивчали.
Вивчення школярами правил поведінки поєднувалося з їх практичними справами. Це сприяло формуванню у них не тільки переконаності в необхідності їх дотримання, а й виробляло відповідні вміння, навички та звички поведінки. Шляхів для такого поєднання є багато. Важливо продумати кожен пункт правил і знайти для нього практичний вихід. Користувалися для цього кожною нагодою. Так, на уроках вимагали, щоб на партах було все необхідне, а учні були активними, дисциплінованими.
На класних годинах заслуховували звіти учнів про виконання ними вимог режиму дня, дотримання правил санітарії і гігієни, бережливе ставлення до шкільного майна. Цікавилися, які книжки прочитали учні за тиждень, чи вчасно здали їх до бібліотеки, як провели свій вільний час. Перед виходом до театру чи в кіно проводилися настановні інструктажі з вимогою самоконтролю за тим, як учні проходять між рядами крісел, як розмовляють, як поводяться під час зустрічі з дорослими, у салонах транспорту тощо. Вправлялися у спеціальних іграх.
Створення спеціальних ситуацій для практичного втілення конкретних правил поведінки в школі, спілкування на позакласних заходах давало можливість побачити, як учень самостійно вибирав відповідну лінію поведінки, наскільки в нього сформувалися звички правомірної поведінки.
На основі правил поведінки проводилась систематична виховна робота й з батьками учнів. Адже правила охоплюють основні обов’язки школярів, сумлінне виконання яких свідчить про різнобічну вихованість. На жаль, нерідко і вчителі, і батьки роблять висновки про дотримання учнями правил тільки на основі їх слухняності чи неслухняності. Справжню оцінку слід давати школярам за їх ставлення до навчання, до праці, до особистого і шкільного майна, до вчителів і товаришів, за вміння розумно використовувати вільний час, працювати над собою тощо.
Щоб сприяти школі у формуванні в учнів тих якостей, які передбачені правилами поведінки, батьки повинні також їх знати, володіти елементарними педагогічними прийомами щодо їх формування. А це вимагало від педагогів проведення з батьками спеціальних бесід про правила поведінки та методику їх вивчення.
У правовому вихованні дуже важливо, щоб запропоновані учням розумні і справедливі правила поведінки виконувались ними. При невиконанні цих правил мають наступати санкції, які повинні бути відомі учням і послідовно втілюватися в життя всієї школи. Такі санкції посилюють увагу до правил, формують усвідомлення їх необхідності. У випадку порушення учнем правила, ми пропонували класоводам добре розібратись в ситуації: Чи розуміла дитина суть правила? Чи здатна вона його дотримуватись? Чи мали місце якісь пом’якшуючі обставини? Чи це перше порушення правила чи ним ігнорують постійно і порушують навмисне? Якщо покарання неминуче, то вчитель має враховувати при визначенні його міри вік дитини, її характер, а не тільки допущений нею проступок.
Реагування педагогів на порушення правил виражалося нагадуванням, зауваженням, вибаченням, зустріччю з директором школи, батьками. В окремих випадках обговорювався проступок тактовно усім класом. Все залежало від того, порушено правило поведінки в школі чи поза нею.
Свідомому засвоєнню правил поведінки сприяло їх щоденне повторення до тих пір, поки діти не стануть їх дотримуватись. Згодом продовжувалося повторення протягом кількох днів, заохочуючи при цьому учнів на відповідну поведінку. Особливої уваги і повторення вимагали ті правила, які не були засвоєні, а тому порушуються. Бажано спеціально обговорити в класі кожне з цих правил.
У процесі експериментальної роботи значно зріс діапазон використання різноманітних методів і форм правовиховної роботи з молодшими школярами, що й зумовило її ефективність.
2.3 Аналіз результативності експериментального дослідження
Наступним етапом експериментального дослідження було визначення ефективності та практичної значущості використаних у процесі правового виховання учнів експериментального класу завдань.
Відповідно до цього наприкінці експериментального дослідження проводилися контрольні заміри рівня сформованості правових уявлень та правомірної поведінки учнів з експериментального і контрольного (який працював за традиційною методикою правового виховання) класів.
З метою визначення ефективності експериментального дослідження у підвищенні ефективності процесу правового виховання учнів 3-х класів ми пропонували їм серію завдань правового змісту. Також у процесі експериментальної роботи нас цікавило питання правової обізнаності молодших школярів. З цією метою була використана анкета, розроблена І. Запорожан [30, 271–272], за допомогою якої передбачалось виявлення доступних і необхідних для молодших школярів знань з різних галузей права – конституційного, адміністративного, сімейного, трудового, цивільного, кримінального (див. додаток А). В анкетуванні взяв участь 41 учень початкових класів.
У процесі аналізу відповідей учнів контрольного і експериментального класів на поставлені в анкеті запитання виявилося, що навіть на ті з них, які вимагають загальновідомих знань, не всі учні правильно відповіли. Так, з опитаного 41 учня 1,3% не знають назву нашої держави, 4,5% – назву її столиці, 9,2% – не мають уявлення про Державний Герб України. Якщо зважити, що ці питання є предметом обговорення на багатьох уроках з різних навчальних предметів і позаурочних виховних заходах, то можна було очікувати кращих знань учнів. 11,4% учнів не знають того, що основним законом нашої країни є Конституція України, 19% учнів вважають, що виконання законів стосується тільки Президента України, депутатів Верховної Ради, суддів, а не всіх громадян.
Значна частина учнів (38%) не знає, що за систематичні порушення правил поведінки в школі та за її межами можна потрапити до спеціальної школи з посиленим режимом з одинадцятирічного віку. 24,7% дітей не підозрюють про існування дитячих притулків, куди може потрапити молодший школяр, який заблукав або утік з дому. 79,3% учнів не знають, що за заподіяну ними шкоду несуть відповідальність їх батьки. 75,8% молодших школярів не знають про існування служби у справах неповнолітніх, яка покликана захищати їхні права.
Таку правову необізнаність молодших школярів ми можемо пояснити передусім недосконалістю, а то й відсутністю у школі цілеспрямованого правового виховання.
З метою проведення констатуючого зрізу було розроблено і підібрано спеціальні анкети (див. додатки Б-В). Отримані дані дозволили зробити кількісний і якісний аналіз та на його підставі розробити методику формуючого експерименту. У його основу була покладена розроблена нами програма змісту правового виховання молодших школярів та методика його використання в позакласній виховній роботі. Формуючий експеримент передбачав також відповідну роботу з батьками учнів у плані підвищення їх правової обізнаності (див. додаток Г).
Виявлення рівня сформованості правових уявлень у молодших школярів здійснювалось за спеціально розробленою анкетою, яка складалась із запитань з різних галузей українського права (див. додаток А).
У процесі дослідницької роботи в експериментальній групі змінилися на кращі всі показники рівня правових уявлень молодших школярів. У контрольній групі ці показники також певною мірою змінилися, але ці зміни значно менші.
У процесі пошуково-експериментальної роботи нас цікавило і питання, як вплинув запроваджений нами зміст правового виховання на поведінку молодших школярів. З цією метою в експериментальних класах під час всього експерименту велися спеціальні журнали, в яких фіксувалися негативні вчинки, що допускалися учнями. Як засвідчують результати цілеспрямованих спостережень, в експериментальному класі кількість допущених молодшими школярами відхилень у поведінці і в цілому, і за окремими видами, набагато менша, ніж у контрольній групі.
Матеріали контрольного зрізу засвідчили, що у процесі формуючого експерименту значно зросла правова вихованість молодших школярів за всіма її показниками.
Правовиховна робота з молодшими школярами досягає належних результатів за умови, що її зміст, форми і методи їх реалізації враховують особливості дітей молодшого шкільного віку. Дітям цього віку подобається, коли з ними, як з дорослими, говорять про найсерйозніші речі – не лише про оцінки та ігри, а й про події в країні і світі, про взаємини дорослих. Однак про серйозне з дітьми слід говорити просто, прагнучи звертатися до їхнього власного життєвого досвіду, до прочитаних книжок, побаченого ними по телевізору, діючи при цьому не лише на свідомість молодшого школяра, а й на його почуття.
Правовиховна позакласна робота з учнями базувалася на отриманих ними на уроках та в сім’ї правових знаннях та уявленнях, сприяла формуванню в учнів інтересу до них, потребу в їх систематичному використанні у практичній діяльності. У правовиховній роботі важливо розвивати активність молодших школярів. Треба частіше створювати такі умови, які б давали можливість учням самостійно оцінювати свою власну і поведінку ровесника, свій вчинок і однокласника, сміливо висловлювати свою думку з приводу тих чи інших подій у класі, в школі і за її межами.
Таким чином, виявилося, що правове виховання учнів молодших класів може бути повноцінним за умови, що вони залучаються до посильної правоохоронної діяльності, що сприяє формуванню у них навичок та звичок правомірної поведінки, нетерпимого ставлення до її порушників. Проведений експеримент з правового виховання молодших школярів на основі розробленої нами методики правового виховання показав, що його реалізація сприяє ефективному засвоєнню системи доступних для цієї категорії учнів правових понять, формуванню відповідних уявлень, а також позитивного досвіду правомірної поведінки і діяльності.

Висновки
Отже, правове виховання можна визначити як планомірний і цілеспрямований вплив на свідомість і поведінку людини з метою формування відповідних правових установок, понять, принципів, ціннісних орієнтацій, що забезпечують необхідні умови для її особистісного розвитку, підготовки до суспільного життя та активної життєдіяльності. Правове виховання є одним із напрямків загального процесу виховання, що містить у собі правову освіту, виховання поваги до чинних законів і норм права, формування активної позиції щодо протиправних і антигромадських дій.
Правова освіченість і виховання сприяють формуванню правової культури і менталітету кожної людини. В основі права лежить принцип справедливості, що характеризує моральний зміст нормативного характеру правил поведінки людей у суспільстві, встановлених і забезпечених державою. Законодавство як зовнішнє вираження права визначає рівень свободи людини, яка постійно вступає у правовідносини з іншими людьми, колективами людей, державою та суспільством у цілому.
Основними завдання правового виховання є доведення до вихованців законів і нормативних актів України та їх усвідомлення; систематичне інформування вихованців з актуальних правових питань; формування у них правової свідомості; прищеплення їм поваги до правових норм, принципів законності, розуміння необхідності їх дотримання; вироблення у вихованців навичок і вмінь правової поведінки; формування почуття нетерпимого ставлення до правопорушень і злочинності, залучення їх до посильної участі у боротьбі з негативними явищами, які мають місце у життєдіяльності колективу; подолання у свідомості окремих вихованців помилкових уявлень, негативних звичок і навичок поведінки, які формувалися під впливом негативних явищ тощо.