Наочно-образне протиставлення в області кольору формує таку систему зображальних якостей кольору: хроматичні – ахроматичні, теплі – холодні, насичені – ненасичені, світі – темні, ізольовані – неізольовані, контрастні – неконтрастні, основні – допоміжні.
Унікальними кольоровими тонами являються одиничні червоний, жовтий, зелений і синій. Всі інші кольорові тони розглядаються як суміш: жовто-зелені, червоно-жовті, оранжеві; синьо-червоні, фіолетові; синьо-зелені.
Сприймальну частоту чи насиченість кольору можна охарактеризувати як сприйняття концентрацій кольорового тону. Сприйняття яскравості (звичайно при зростанні інтенсивності освітленості) і характеристикою освітленості, при якому розглядається неізольований предмет. Світлота є характеристикою неізольованого кольору і використовується для порівняння “світліше” чи “темніше”. Термін “світлота” застосовується для характеристики сприйняття яскравості одного кольору по відношенні до яскравості іншого чи яскравості середовища.
Сприйняття “яскравості, світлотності’ в багато чому залежить від кількості кольорового тону. Кольори, які ми сприймаємо можуть бути ізольованими та неізольованими. Ізольовані або пов’язані кольори – це такі, які не знаходяться співвідношенні з іншими кольорами, впливаючи одне на одне (при сприйнятті, наприклад, картина, палітра).
Відомий художник Матісс говорив: “Колір і лінія – це сила, і в грі цих сил схована таємниця їх творення”. Вже вкінці життя Матісс сказав, що весь його “творчий шлях був не чим іншим, як пошуком нових засобів виразності поза райським копіюванням природи”. Навіть відступаючи від натури, художник повинен бути впевнений, що робить це з метою “більш повної передачі”, бо “точності не є правда”, де композиція, рисунок, колір виступили би у всій силі своїх зображальних можливостей. В результаті довгих спостережень Матісс переконався, що найменший відтінок не тільки світлотіней, але і ті модуляції фарб, які він розробляв роки доовізма, безперечно послаблюють енергію кольору. “Колір діє тим сильніше, чим він простіший… Для кольору найважливіше співвідношення”. В цих висловах про колір ми спостерігаємо наочно-образне протистояння найменший відтінок, модуляція і цілісність кольору.
В поданих рисунках зображені майже всі зображальні і виражальні художні засоби, розкриті їх якості. Вони дають можливість учням пізнати кольорове предметно-просторове середовище, навчатися її організовувати за допомогою зображальних і виражальних художніх засобів і їх якостей, прийти до розуміння образотворчого мистецтва як умовного відображення просторового середовища засобами образотворчого мистецтва.
Необхідна також цілеспрямована робота вчителя у цілях ознайомлення учнів з оптимальними варіантами візуального відображення кольорового предметно-просторового середовища, й організація за допомогою художніх засобів, прийомів композиції, пов’язаних з розміщенням заданих об’єктів.
Процес створення оптимального варіанту кольорового предметно-просторового середовища ґрунтується на комбінації комбінаційних рішень двох видів зв’язку між предметами і простором в реальній діяльності; між зображальними образами та картинної площини.
Кольорове предметно-просторове середовище сприймається нами як реально існуюча перетворена людиною в художній образ. Один предмет характеризується відношенням даного предмету до простору і, навпаки, простору до предмета. Якщо два і більше предметів знаходяться в взаємозв’язку між собою та простором, ця взаємність характеризується такими факторами: предмети домінують над простором; простір домінує над предметами; середнє відношення між простором та предметами. Організація цих відношень відбувається з урахуванням перспективного сприйняття.
Комбінація відношення і зв’язків між зображальними предметами і художніми засобами відбувається в двох напрямках: механічне переміщення реально існуючих предметів в просторі; умовно-візуальне відображення в свідомості людини накопичених образів про предмети, їх умови розміщення в подальшому відтворенні художніми засобами по пам’яті.
 За допомогою ряду спеціальних підібраних вправ діє можливість учням організувати комбінацію зв’язків між двома-трьома і більше предметами, що сприяє надбанню навиків у створенні оптимального варіанту взаємного розташування предметів, вияві зв’язків між ними, передачі даних предметів в кольорі, тоні і т.д.
Наприклад, учням пропонується розкласти на парті три предмета – книгу, ручку, зошит, організувати композицію, що має певний смисл, тобто натюрморт. Правильність свого композиційного рішення необхідно обґрунтувати. На наступному етапі уроку вибраний варіант композицій малюється з пам’яті. При цьому перш за все на оптимізації пошукового процесу.
Серія вправ допоможе учням засвоїти навики переміщення предметів відносно один одного і в просторі, де коментування за допомогою зображальних і виражальних художніх засобів і ознак. При цьому вчитель може використовувати методи аплікації і колапсу. Крім того, слід застосувати геометричні фігури, уявивши їх у формі так званої художньої геометрії. Для цього вчитель поглиблює знання, отримані на уроках математики, а також підводить до сприйняття типових предметів, які часто зустрічаються в природі.
Учні засвоюють, що геометричні фігури займають частину простору і виступають у формі об’єму, тому їх необхідно розглядати у взаємозв’язку один з одним і з простором, в якому вони знаходяться. І площина як елемент геометричної фігури з її багатообразними формами прояву є засобами організації просторового середовища. Вчитель пояснює, що геометричним фігурам притаманні певні ознаки як, з ограненою, так і з кривою поверхнею. Вони можуть бути об’ємні в формі рельєфу або конррельєфу, можуть заставлятись, накладатись, комбінуватись створюючи різні варіанти просторового середовища з притаманними їм характеристиками зображальними ознаками. Кольорова художня геометрія в образотворчому мистецтві являє собою елементарну азбуку пізнання і оволодіння предметно-просторовим середовищем. Для закріплення цієї теми можна організувати серію вправ.
1.  Дана площина Р у формі квадрата. Альбомний листок розділяють на шість рівних квадратів з проміжками між ними. Будь-які три геометричні фігури з прямою і кривою поверхнями розкласти в зданій квадратній площині так, щоб геометричні фігури домінували над площиною, при цьому фігури по масі повинні бути рівними, а проміжки між ними однакові. Провести переміщення заданих фігур в площині Р, утворюючи чотири-п’ять композицій, при цьому можна прибирати по тону і фігури, і площини.
2.   Та ж квадратна площина Р. Інші геометричні фігури розкласти методом накладання один на одного так, щоб вони чітко читалися.
3.  Умови ті ж, одна із фігур домінує над двома іншими.
4.  Площина Р домінує над геометричними фігурами. Фігури повинні розміщуватися по-різному відносно геометричних фігур зображальними засобами.
5.  Зобразити різну фактуру заданих геометричних фігур зображальними засобам.
6.  Використати об’ємні геометричні фігури, передати світлотіньовий об’єкт.
7.  Використовуючи два-три предмета домашнього вжитку (овочі, фрукти і т.д.), намалювати в різних варіантах їх взаємно розташування з світлотіньовою передачею.
8.  Виконати в заданій площині переміщення фігур в кольорі (теплими і холодними як окремо, так і разом).
Ці вправи закріплюють навики пошуку найбільш оптимального варіанту розміщення предметів на альбомному листку, що буде сприяти розвитку просторового мислення, створить передумови для набуття необхідних навиків до художньої творчості, конструювання, винахідництва.
Отримані знання про предметно-просторову композицію з використанням художньої геометрії допоможуть при вивченні таких тем: “Конструювання деталей іграшки і декоративної сітки”, “Технічне моделювання і конструювання”.
При розгляді композицій як процесу організації просторового середовища на площині художнім засобами вчитель повинен виконати ряд вправ з учнями. Наприклад, за допомогою монтажу можна створити нову композицію на задану тему, використовуючи ілюстрації із журналів, тобто змонтувати певну картину. Така вправа розвиває цілеспрямоване образне мислення.
Розкладання картини на зіставні частини з допомогою білої лінії допоможе засвоїти теоретичні знання про структуру картини.
Велику користь учням принесе виконання натюрморту та трафарету.
Велику цікаву роботу провів український художник, який проживав у Харкові, Василь Єрмолов. Експериментуючи з матеріалами, фактурами, формами, досліджуючи їх кольорові звуки, він створив ще в тридцяті роки ”азбуку” живописної мови. Використовуючи основний тон, наприклад червоний те зелений, і притупляючи його чорним тоном або висвітлюючи білим, він знайшов для одного зеленого кольору 360 відтінків, покривши ними відповідну кількість карток. Комбінуючи цю азбуку, можна легко знаходити найбільш яркі та необхідні для кожного випадку з’єднань.
Розкладання картини на зіставні елементи, виконанням натюрморту по шаблону або монтажу картини на основі журнальних ілюстрацій можна не тільки створити простий натюрморт в техніці рисунка чи живопису, але й відтворити його за допомогою аплікації, використовуючи різні кольорові тканини, шкіру, метал та інші матеріали на цупкому картоні. Така діяльність дозволяє навчитися предметів натюрморту методом аплікації.
1.2 Реалізація дидактичного принципу наочності на уроках образотворчого мистецтва
Одним із важливих дидактичних принципів – принцип наочності навчання – обумовлений необхідністю чуттєвого сприйняття вивчаючих предметів і явищ як основного для формування понять.
Глибоко вивчав використання наочних посібників в процесі навчання Я.А. Каменський, який пропонував використати принцип наочності на уроках образотворчого мистецтва, спостерігаючи реальні предмети або моделі (якщо нема реальних предметів), малюнки, картини. При цьому Каменський пропонував “золотим правилом” дидактики наступні: “… все, что только можно, предоставлять для восприятия зрением, слышимое – слухом, запахи – обаянием, подлежащее вкусу – вкусом, доступное осязания – путем осязания. Если какие – либо предметы сразу можно воспринять несколькими чувствами, пусть они сразу схватываются несколькими чувствами…”. [14].
К.Д. Ушинський рахував наочним “також обучение, которое строится не на отвлеченных представлениях и слова, а на конкретных образах непосредственно воспринимаемых ребёнком… Этот род учения от конкретного к абстрактному, отвлеченному, от определения мысли так естественен и основывается на таких психических законах, что отвечать его необходимость может только тот, кто вообще человеческой природы вообще и детской в особенности” [15].
Наочність – одна із специфічних рис образотворчого мистецтва як навчального предмета. Як відомо, навчання образотворчого мистецтва побудоване на малюванні з натури. Таке навчання вже є наочним. Неможливо проводити заняття тематичного і декоративного малюванням і уроки; уроки-бесіди про образотворче мистецтво без таблиць, моделей, малюнків і репродукцій картин художників.
Наочне сприйняття предмета являє собою шлях до пізнання його сутності, до розкриття його характерних рис та закономірностей. Наочність сприяє розумінню в учнів спостережливості і логічного мислення. Коли діти сприймають предмети і процеси в натурі, наочність служить джерелом знань, якщо по відчуванні об’єкти не можуть бути показані, то зорова пам'ять допомагає відновити їх образи.
Використання наочних матеріалів допомагає кращому засвоєнні багатьох абстрактних понять, тобто сприяє розвитку абстрактного мислення. Сучасна дидактична наука називає окремі вимоги до наочних матеріалів: безпосередність у навчальному відношенні; відповідність вимогам програм; точність відображення реальної дійсності; відповідність віковим особливостям; відповідність естетичним та гігієнічним вимогам.
Методика використання дидактичних матеріалів чітко сформульований професором Д.О. Лордкинанідзе [7] :
а)       пояснення мети спостереження і звертання особливості уваги на основні його моменти (первинна бесіда);
б)       дотримання плановості і послідовності на всьому процесі навчання;
в)       виділення основного, провідного і вторинного моментів спостереження із загостреною увагою учнів;
г)        поетапне пояснення із використанням відповідних матеріалів з підручників, допоміжної літератури;
д)       виконання учнями за завданням вчителя;
е)        повторне спостереження для повного пізнання об’єкта спостереження;
ж)     перевірка знань учнів, отриманих під час спостереження при оцінці їх успішності.
Наочні матеріали використовуються на уроках з 1 по 7 клас. Їх можна поділити на декілька груп.
–              Предмети, які служать об’єктами зображення на уроках образотворчого мистецтва. В якості натури на уроках можуть бути використані предмети кубічної, призматичної, пірамідальної, циліндричної, конусоподібної, кульоподібної і комбінованої форми (фрукти, овочі, посуд, книги, робочі інструменти, квіти, вази, чучела птахів, тварин і т.д.);
–              Моделі, які пояснюють конструктивні закономірності побудови предметів, закони, перспективи, світлотіні, кольорознавства, декоративної переробки форм рослинного і тваринного світу. Це можуть бути моделі геометричних тіл, предметів побуту, фігури людини;
–              Схематичні малюнки і таблиці. На цих посібниках може бути показано поетапне виконання рисунка чи живописного етюду або вказані інші методичні вказівки. Їх використовують при поясненні законів перспективи, понять “холодний” і “теплий” колір, “світло”, “тінь”, “півтінь”, “рефлекс” і т.д. Таблиці замінюють педагоги малюнок на класній дошці, тому їх використання економить час учнів.
–              Репродукція картин, малюнків, зображення предметів ДМП. Цей ілюстративний матеріал вчитель використовує для ознайомлення дітей з мистецтвом народних умільців.
–              Педагогічний рисунок. Особливе місце в навчально-виховному процесі має педагогічний рисунок – показ вчителем послідовності виконання малюнка, пояснення того чи іншого методу олівцем, пензлем показ конструктивної побудови, просторового положення об’єкта. Зазвичай педагогічний рисунок виконується крейдою на класній дошці чи аквареллю, гуашшю на великих листках паперу.
–              Екранні наочні посібники (кінофільми, діафільми, діапозитиви). Демонстрація кінофільму діафільму і діапозитивів про творчість того чи іншого художника, про різноманітні види та жанри мистецтва в процесі бесіди активує мислення учнів, сприяє емоційному відношенню до матеріалу і в кінцевому випадку підвищує ефективність уроку. Діафільми і діапозитиви дозволяють необмежену кількість раз розглядати кадр, що дає вчителю можливість більш детально проаналізувати і охарактеризувати зображення.
Наочні навчальні матеріали по уроках образотворчого мистецтва допомагає успішному розв’язку в учнів просторового мислення. Використання наочний посібників може дати позитивні результати лише при умові правильної методики їх демонстрації. Перевантаження уроку слід звернути увагу на естетичні іншими методами відволікає увагу учнів. Заважає їм зосередитись не тільки на головному, але і на чомусь конкретно.
Особливу увагу вчитель образотворчого мистецтва слід звернути на естетичне оформлення та демонстрацію таблиць та репродукцій, виготовлених в умовах школи. Вони повинні бути великими, чіткими, їх слід проносити між рядами на рівні очей учні, не поспішаючи, щоб всі могли їх уважно роздивитись.
Не менш важливе питання про час демонстрації наочних матеріалів. Неправильно роблять ті вчителі, які із самого початкового уроку вивішують на дошку таблиці і репродукції або ставлять на стіл об’ємний ілюстрований матеріал. В цьому випадку наочність відволікає дітей від пояснення вчителя крім того, діти звикають до тих і під час демонстрації менш активно аналізують їх. Тому всі таблиці чи об’ємні матеріали повинні бути закриті мотками паперу, які вчитель знімає на час пояснення.
1.3 Педагогічний малюнок як вид наочності
Образотворче мистецтво поряд з іншими знаменитими предметами сприяє розвитку мислення, творчої уяви, естетичних почуттів учнів. Учитель образотворчого мистецтва напрямляє мислення школярів на активне пізнання навколишньої дійсності, розуміння об’єктивних закономірностей життя, впливає і розвиває індивідуальні здібності кожного. Усе це вимагає глибоких знань педагогіки, фахової методики, естетики, історії мистецтва, уміння професійно малювати, володіти методикою викладання образотворчого мистецтва.
Шкільна програма по образотворчому мистецтві передбачає засвоєння великого обсягу знань за порівняно короткий час. Тому педагог повинен гранично чітко використовувати всі засоби і можливості навчання. Усне пояснення завдання підкріплюється демонстрацією відповідних наочних посібників і малюванням крейдою по дошці. Це допомагає розкриттю найбільш ефективних способів і прийомів зображення.
Уже при складанні загального тематичного ілюстрованого плану на навчальний рік учитель намічає ті уроки, де малюнок крейдою на класній дошці буде максимально використаний, і заняття, на яких можна дати його в мисленому обсязі, застосувати замість класної дошки малюнок вугіллям або покарати прийоми роботи акварельними фарбами на планшеті також уроки, де застосовується тільки словесне пояснення.
Часто вчителі обмежується показом репродукцій, наочних посібників, методичних малюнків чи таблиць, де добре видно методику виконання завдання від початкового задуму до кінцевого завершення роботи. Однак досвід і експериментальні дослідження показали, що при постійному використанні таблиці педагогічний ефект їхнього застосування знижується, тому що учні швидко звикають до них, увага їх розсіюється, сприйняття трохи притупляється.
Виконання малюнка вчителем на очах у школярів побачити весь процес створення зображення. Уміле ведення малюнка, дотримання основних методичних вимог, творче натхнення педагога в процесі роботи допоможуть зрозуміти послідовність виконання завдання, значення окремих етапів і їхній зв’язок.
У таблицях етапи малювання дані на окремих аркушах відриві один до одного, а в малюванні на дошці з’являється можливість розкрити їхній зв'язок, магічну необхідність ведення завдання саме в тому порядку, у якому воно виконується вчителем. Крім того, при цьому педагог може дати і словесні пояснення своїх дій. Це дозволяє попередити помилки учнів, що особливо важливо в процесі навчання.
Попередження помилок повинне проводитись на основі вивчення малюнків школярів, визначення характерних неточностей і можливостей розвитку активної розумової діяльності дітей. Роботи з попередження помилок ведеться цілеспрямовано і будить активність учнів; часто вона використовується для закріплення пройденого матеріалу. У цих випадках вчитель у початковому начерку на дошці навмисно допускається помилки і, звертаючись до класу з питанням, змушує усіх задуматися і загальними зусиллями виправити їх.
Можна виконати кілька начерків і разом з дітьми відібрати найбільш відомий варіант. Інші начерки закреслюються або стираються. Деякі характерні помилки, що зустрічаються в багатьох учнів, учитель показує на дошці, роз’яснює, чому не можна так вести роботу, і одночасно визначає особливості вірного малюнка. За умови добре підготовлених окремих учнів клас, потім більш підготовленого, котрий під керівництвом учителя виправити неточності малюнка першого учня.
Зображення на класній дошці з успіхом використовується в проблемному навчанні. Проблемні ситуації можна застосовувати на кожному уроці. Так, з різних варіантів малюнка учням пропонується самостійно вибрати вірний варіант. Можна показати на дошці початковий етап зображення і запропонувати дітям самостійно закінчити роботу.
Отже, малюнок вчителя на класній дошці сприяє вихованню самостійності, активності учнів, цілеспрямованості при виконанні зображень. Малюнок педагога на дошці, усне пояснення, що супроводжує хід роботи, питання до школярів їхні відповіді допомагають встановити інший контакт учителя з учнями. Такий метод роботи веде до більш повного і заглибленого засвоєння знань і умінь. Педагог при цьому має залучити до виконання завдань учнів, що відносяться дещо байдуже до занять.
При всіх перевагах малюнок крейдою на дошці має і деякі недоліки. Так, він не дозволяє показати завершальні стадії роботи над зображенням тому, що вчителя не вистачає на це часу, та й сам характер негативного малюнку не дає можливості повноцінно передати тональні відношення натурної постановки. Тут необхідна наочність у вигляді таблиці, малюнка, виконаного викладачам, чи репродукції з роботи відомого майстра. Можливе використання зразка з методичного фонду, створеного студентами художнього навчального закладу, або роботи вчителя згідно обраної теми уроку.
Учитель, що добре володіє прийомами творчого малюнка на класній дошці, здобуває безсумнівний авторитет, що, у свою чергу, активізує образотворчу діяльність школярів на уроках образотворчого мистецтва.
Великий розмір класної дошки дозволяє учителю виконувати малюнки великих розмірів, допомагає словесному поясненню ходу роботи. Зручність полягає також у тім, що крейду завжди легко стерти і знову нанести зображення на площину дошки.
Організовуючи навчання, педагог повинен врахувати ряд вимог, що відповідають змісту навчального матеріалу: елементи новизни (нові поняття, ознаки, якості, сторони відомого поняття, новий спосіб дій, новий зв'язок); протиставлення між відомими і новими знаннями, що є матеріалі, побудованими у вигляді протиставних фактів, поставленого завдання, питання чи наочності; логічна послідовність викладу матеріалу.
Спонтанність завжди дивує, може викликати почуття розсіяності при відповіді на, здавалось би, прості питання або при вирішенні нескладного завдання і т.д. Практика викладання образотворчого мистецтва сповнена таких несподіванок: наприклад, перехід прямої лінії в криву і навпаки; перехід площини в об’єм; цілісність і багатозначність заданого кольору.
Навчальна проблема як знання про незнання показує діалектичні протиставлення процесу пізнання, обумовлене наявністю в пізнавальному предметі багатьох протилежних сторін. Тому знання про нього завжди відносне. Діалектичне протиставлення зумовлене неможливістю пізнати предмет відразу.
Дослідження дидактиків показали, що джерелом процесу навчання, його рушійною силою є система протиставлення, які можна розділити на дві групи: об’єктні протиставлення самого змісту вивченого матеріалу, системи знань, понять; протиставлення навчального процесу, що виникли при спробі учня розкрити особливості змісту.
В загальному вигляді ця система протиставлень виступає як протиставлення між відомим способом дії і неможливістю вирішити завдання за його допомоги (поясніть новий факт, знайти відповідь на питання і т.д.). Воно лежить в основі навчання і рухає думку, стимулює розумовий пошук.
В процесі навчання проблема, вирішена наукою, може бути представлена тільки як навчальна, оскільки спосіб її вирішення відомий тільки вчителю. Тому потрібно говорити про вивчення матеріалу, показуючи логіку виникнення і вираження тої чи іншої проблеми. Звичайно, досить продуктивне будоване навчання навколо невирішених питань, пов’язаних із розкриттям змісту зображувальних та виражальних художніх засобів та їх якостей, показуючи різні точки зору, способи рішення, логіку пошуку. Тільки так можна дати відчути учням пошукову ситуацію на уроці образотворчого мистецтва. Вчитель повинен особливо уважно відноситись при цьому до висновків учнів.
Процес навчання не може бути реалізований за допомогою тільки “проблемних” чи “не проблемних” методів. Умовою ефективності його протікання і поєднання цих методів. Їх вибір повинен залежати від теми уроку, змісту навчального матеріалу, від вікових особливостей учнів, рівня їх підготовки. Лише в цьому випадку буде забезпечена висока ефективність навчального процесу.
В залежності від ступеня укомплектованості кабінету приладами для образотворчого мистецтва і рівня підготовки учнів вчитель вирішує, які із рекомендованих програмою робіт повісити в проблемному класі. Багато-чисельність досліджень переконливо доказують, що добре організована предметна діяльність приводить до високих результатів при засвоєнні нового матеріалу.
Вчитель поетапно керує процесом вирішення завдання, поступово формує в учнів практичні навики самостійної роботи. Одним із методів навчання, що пробуджує учнів до активного самостійного мислення, використанню своїх знань в пізнавальних і практичних цілях, є методом евристичної (гр. heurisko – знаходити) бесіди. Як і при будь-якому іншому виді бесіди, тут використовується спосіб питання-відповідей. Але ході евристичної бесіди вчитель пробуджує учнів знаходити відповіді на поставлені питання, тобто відкривати нові для себе знання, використовуючи необхідні знання, особисті спостереження, життєвий досвід, порівнюючи певні факти і голінні роздуми. Тим не менше цей метод навчання використовується порівняння рядка і найчастіше евристична бесіда підмінюється звичайною, репродуктивною, яка напрямлена на тільки на відтворювальну діяльність учнів. Завдання ж шкільного навчання визначається, щоб евристичній бесіді відводилось значно більше місця в навчальному процесі в поєднанні з іншими методами.
Евристична бесіда, вимагає і від вчителя, і від учнів великої підготовчої роботи. Готуючись до такого уроку, вчитель виділяє перш за все основні ознаки нового поняття, що підлягають вивченню, і підбирає дидактичні засоби – наочні образи, відповідні спірні знання, необхідні для сприйняття нового навчального матеріалу.
Ще Я.А. Каменський, Г. Песталоцці, К.Д. Ушинський підкреслювали надзвичайно важливу роль наочності в навчанні і навіть в якомусь ступені абсолютизувати наочний метод, який рекомендує примірмо наступне: якщо деякі предмети відразу можна сприйняти декількома органами чуття, нехай вони відразу сприймаються декількома чуттями [8]. Наочність в начальні – дидактичний принцип, згідно якому навчання будується на конкретних образах, безпосередньо сприйнятих учнями [8]. Особливо важливо при підготовці до евристичної бесіди підібрати систему таких питань, за допомогою яких вчитель зміг би провести учнів до самостійного визначення основних ознак явища, яке вивчаться, і на їх основі – до формування правильних уявлень.
В ході евристичної бесіди широко використовується прийом порівняння і співставлення учнями відомого і невідомого, аналіз основних ознак і їх узагальнення. Таким чином пізнавальна діяльність учнів відносно нового матеріалу спрямовується в кінцевому випадку на те, щоб вони самостійно прийшли до висновку, сформулювали правило, вивели формулу і т.д. Така мета досягається тільки при активній їх участі в бесіді, що розвиває логіку мислення і в цілому розумові здібності. При цьому система питань підбиралась таким чином, щоб відповіді учня ґрунтувались на особистих спостереженнях.
Розглянемо приклад евристичної бесіди при вивченні теми “Предмет і завдання образотворчого мистецтва”. Вчитель, бажаючи провести учнів до відповіді про значення образотворчого мистецтва в житті суспільства, починає розмову з наступного питання: “Завдяки чому люди спілкуються між собою?”. Учні в якості засобів спілкування називають сову, писемність. Вчитель доповнює їх розповіддю про можливості спілкування за допомогою жестів і задає наступне запитання: “Чи однакові можливості у цих засобів спілкування?”. За допомогою вчителя учні підходять до висновку про обмеженість можливостей усіх засобів спілкування. Після цього вчитель ставить заключне питання: “Чи є такий засіб, який міг найбільш повно передавати інформацію від однієї людини до іншої?”. Якщо учні затрудняються відповісти, вчитель може виставити рисунок, на якому зображений, наприклад, живопис на стіні, що безумовно, наштовхне їх на правильну відповідь: найбільш давнім і довершеним засобом спілкування між людьми був і залишається рисунок.
До розкриття змісту зображення художнього образу використати наступну ситуацію. На листку паперу написано слова “яблуко – писемність”, нижче зліва намалювати яблуко, а справа написати “яблуко – зображальний образ”; нижче написати слова “яблуко – муляж” (макет, модель, структура), а ще нижче “яблуко – звук”. Тепер запитується: де знаходиться яблуко? Перед нами листок паперу – знаки-символи, за допомогою яких спілкується людина. Вони замінять об’єкт, але не являється об’єктом. Таким чином, засобом спілкування і носієм інформації служать знаки-символи у формі писемності, зображального образу, муляжу, макета, моделі, скульптури, звуку, жесту, міміки. Знаки-символи як засіб мовного спілкування є продуктом людської діяльності. В процесі зображальної діяльності, за допомогою зображальної образної звукової символіки людина перетворює або трансформує оточуюче нас кольорове предметно-просторове середовище в художній образ-знак, який виступає в якості замінника реальної дійсності, а не є сама дійсність.
В доповнення вчитель розглядає оточуюче людину просторове середовище і його зображення як предмет дослідження в образотворчому мистецтві, вказує на різні між первинним просторовим середовищем і створеним людиною (інтер’єр класу, мінімальний двір і т.д.). після цього пропонується практична робота: учні з допомогою двох-трьох предметів організовує на столі просторове середовище так, щоб воно об’єднано одним смислом і володіло максимальною виразністю, а також зображають його в альбомі. Можна нагадати, що кабінет образотворчого мистецтва також є продуктом людської діяльності, пов'язаний з цілеспрямованою організацією предметно-просторового середовища.
При вивченні теми: “Перспектива” вчитель звертає увагу учнів на той факт, що пейзаж, який сприймається через аудиторне вікно, вміщає багатоповерхові будинки, дерева, стовпи та інші об’єкти. Вікно ж по розмірах менше, ніж об’єкти, які ми сприймаємо. Після спільних роздумів підходить до висновку про такого явища, як перспектива зорового сприйняття, якості якого пов’язані з будовою людського ока і його особливостями.
При вивченні кольору, джерела світла вчитель ставить питання учням: в якій формі представлений чи позначений даний вид енергії в художніх творах? Адже видима променева енергія світла чи кольору – це потік рухомих частинок видної частини електромагнітної хвилі. Після спільних роздумів вчитель та учні прийшли до висновку про те, що в картині чи на рисунку це виглядає у формі образного знакового означення, а не наявна сама енергія кольору чи світла.
Переробка інформації про предмети навколишнього середовища шляхом оперування не самими предметами навколишнього середовища, які їх заміняють, стала основою великих успіхів в інтелектуальному розвитку людства. Але оперування знаками мало і має таке велике значення саме тому, що знаки репрезентують для людської свідомості предмети дійсності, що є важливим засобом пізнання трьох предметів, їх звуків та відношень.
На прикладі педагогічної практики розглянемо з позиції проблемного підходу ідею наочно-образного протиставлення між реальною дійсністю і відображеною. Перед учнями вчитель демонструє в руках об’єкт зображення, до прикладу груша, і веде бесіду про її характерні ознаки: груша об’ємна, витягнута, кольорова, має масу, запах. Вчитель вільно переміщає її а просторі, перекладаючи з руки на руку і. т.д. Потім зображає на дошці грушу і запитує учнів: яка різниця між натуральною грушею та зображеною. Одне реальне, тобто натуральне, а друге – відображене. Відображена груша у формі зображувального образу в природі не існує – це продукт людської діяльності, створений за допомогою різних матеріалів, інструментів, знаків-символів, які є ретрансляторами і виступають у формі провідників ідей. І відображена, і зображена груша є об’єкт від чуттєвого, зорового сприйняття. Але з позиції різного стану, вони різні. Зображена груша постає перед нами у формі ліній, плям і т.д. Питання учням: чи можна зображену крейдою на дошці грушу витримати в руці чи покласти в кишеню? Відповідь – ні. А чому? Відповідь: дошка важка. На дошці малюємо лінії, які замінюють і позначають грушу. А об’єм на зображеній груші є? – Ні. В позначення об’єму за допомогою світла і тіні, але не сам об’єм.
Вперше Н.Н. Волков показав, що сприйняття предмета і рисунка різні по самій своїй природі. Сприйняття графічних зображень аналізувалось у вітчизняній та зарубіжній літературі переважно в контексті вивчення розвитку просторових уявлень, формування уявлень, пояснення сприйняття зображень, генезису конструктивної діяльності. В ході викладу вчитель звертається до учнів з запитанням: крейда – це матеріал чи інструмент? Безперечно, подібне питання ставить учнів на деякий час задуматися, але за допомогою спільних роздумів вчитель з учнями приходить до висновку про те, що в даній ситуації крейда виконує одночасно функцію як матеріалу, так і інструменту. Аналогічні функції виконує сангіна, пастель, вугіль, воскові ланки і т.д.
Вчитель ставить наступне питання перед учнями: чи можна втримати в руках відразу хмари, дерева, річку, сонце і т.д. чи ні? При цьому вчитель тримає в руках репродукцію І.І. Левітана “Золота осінь” або будь-який інший твір. Безперечно, що учні в більшості відповідають, що можна, якщо вони зображені на картині чи рисунку. Така організація пізнавальної діяльності учнів відбувається за рахунок використаного вчителем інформаційно-евристичного методу, що забезпечує на різних етапах уроку пошукову діяльність учнів. Розуміння ним навчальної проблеми досягається на уроках за допомогою вчителя, при спільному обговоренні або учнями самостійно. При цьому слід застосувати репродуктивні та інші методи викладання, що пробуджують учнів до активної навчально-пізнавальних дій.
Якісні питання відрізняються від звичайних тим, що на звичайне питання є готова відповідь. Тому якість питання і завдання служить не тільки засобом перевірки, але й в не меншій мірі джерелом розумового розвитку учнів.
Систематичні вправи учнів при вирішенні завдань сприяють надбанню ними навиків аналітико-синтетичної діяльності, розвитку логічного мислення, фантазії, вмінню користуватись своїми знаннями при поясненні явищ природи. Якщо навіть не всі учні спочатку добре справились з проблемною роботою, не слід відмовлятись від проведення таких уроків. Спочатку учням потрібна допомога, поради, а з мірою надбання досвіду потреба в допомозі буде зменшуватися і з’являтиметься інтерес до науки.
Роздумуючи про своєрідність мистецтва, Ежен Делакруа відмічав: “Мистецтво – не алгебра, де спрощення фігур сприяє успішному вирішенню завдання; успіх мистецтва не в спрощенні, а в тому, щоб посилити, якщо це можливо, і продовжити відчути, використовувати всі засоби.” [6].
В образотворчому мистецтві для людини не програмується формулами, поняттями і т.д., а є кінцева мета – відобразити реальну дійсність в співставленні з індивідуальними творчими можливостями і здібностями кожної людини. Таким чином, образотворче мистецтво і формує особистість, і, залучаючи до зображальної діяльності, дозволяє проявитись індивідуальності.
У своїх теоретичних концепціях, що відносяться до художнього виховання, Б.П. Юсов відмічав: “Збережемо за мистецтвом пріоритет найбільш універсального інструмента для формування духовної сфери підростаючого покоління”.
Твори мислення художника працює із взаємодією з його творчими уявленням і в співставленні з особливостями, специфікою мистецтва. В зображальній творчості, де специфіка практичної діяльності художника пов’язана із створенням наочних образів на площині, характер мислення визначається як “мислення образами”.
Тільки наочно-образний зміст в справжньому художньому творі є носієм ідейного змісту. Звідси слідує, що “чим досконаліший наочно-образний зміст художнього твору, тим глибше і повніше передається його ідейний зміст, виражений в художніх образах”.
Без сумніву, що проблемне навчання в області образотворчого мистецтва потребує свого дальшого розвитку і удосконалення. Це принесе велику користь для встановлення творчих, індивідуальних, потенційних здібностей кожного учня.

Розділ ІІ. Методично-інструктивний матеріал – основа сприйняття та вивчення образотворчого мистецтва
2.1 Умови ефективного використання ілюстративного матеріалу на уроках образотворчого мистецтва
За умов розбудови, демонстрації та декоративної трансформації суспільства усвідомлення загрози, яка криється в бездуховності, нікчемності інтересів, емоційній нерозвиненості дітей і юнацтва, повернуло систему освіти до загальнолюдських цінностей. Серед останніх у загальному русі за гуманізацію цієї системи зростає і роль мистецтва.
Проблема радикального поліпшення емоційно-естетичного і духовно-морального виховання диктує такий розподіл акцентів і завдань у викладанні образотворчого мистецтва, серед яких виховні та художньо-розвиткові були б провідними стосовно начальних. Адже саме вирішення художньо-розвиваючих завдань передусім формує рівень художньо-творчої свідомості індивіда, що й визначає ступінь включення учнів у глобальні культурогенні процеси. З огляду на викладали мету художнього виховання засобами але в стислій, сконцентрованій формі можна визначити як розвиток у дітей високих естетичних ідеалів, формування котрий і здібностей до образотворчого мистецтва в процесі художнього осмислення світу.
Програмою визначені головні завдання викладання образотворчого мистецтва:
1.                 Формування в дітей художньо-естетичного ставлення до дійсності як здатності до не утилітарного, художнього пізнання світу та його образної оцінки.
2.                 Розвиток специфічних для художньо-творчого процесу універсальних якостей особистості як основи для розвитку творчого потенціалу, художньо-творчого мислення, художньо-творчої уяви, оригінального, нестереотипного асоціативно-творчого мислення, художньо-образних якостей зорового сприйняття, спостережливості, зорової пам’яті та ін.
3.                 Формування знань і уявлень про образотворчого мистецтва, його історією та роль в житті людей навичок розуміння мови різних видів образотворчого мистецтва, усвідомлення ролі художнього образу в мистецтві і розвиток навиків його сприймання та емоційно-естетичної оцінки, культури почуттів.
4.                 Формування потреб і здійснення щодо продуктивної художньої творчості, вміння створити виразний художній образ, оригінальну композицію мовою тою чи іншого виду образотворчого мистецтва, володіння основами художньо-образної мови і виражальними можливостями художніх матеріалів та різних видів художніх технік, що допоможе набувати свободи вираження у творчості.
5.                 Розвиток сенсорних здібностей дітей, що більшою мірою сприятиме повноцінності художньо-естетичного сприймання та поліпшенню практичної художньо-творчої діяльності.
Успішний художньо-творчий розвиток дітей, буде зумовлено отриманням низки методичних принципів, адекватних специфіці мистецтва:
–              Керування художньо-творчим розвитком учнів передбачає врахування вікових, індивідуальних, національних, культурних, релігійних особливостей і традицій.
–              Залучення учнів до розуміння змісту та сутності мистецтва повинно здійснюватися шляхом особистісно-емоційного сприйняття художніх ілюстрації.
–              Художній образ – це основа, на якій будується художньо-образне сприймання мистецтва і власна художня діяльність.
–              Освоєння мови мистецтва і формування навичок практичної роботи доцільні лише в художньо-образному аспекті як опанування засобами виразності художнього образу.
–              Ефективність занять мистецтва суттєво залежить від зацікавлення художньою працею від одержуваного дітьми в процесі занять емоційного задоволення, радості.
–              Заняття образотворчим мистецтвом повинні бути організовані таким чином:
а)                    не стереотипність, структурну різноманітність, структурну режисуру;
б)                   залучення учнів до співпереживання, створення відповідного щодо теми уроку емоційного настрою, цьому сприятиме включення до сценарію уроку ігрових моментів, використання інших видів мистецтв.
в)                    наявність трьох основних структурних елементів уроку: сприймання, формування творчого задуму, його посильна творча реалізація.
Відповідно до методичних принципів мети і завдань предмета програма з образотворчого мистецтва складається з 2 головних розділів:
1.                Сприйняття.
2.           Практична (творча) художня діяльність.
Розділ “Сприймання” включає в себе два взаємопов’язаних види діяльності.
1.           Естетичне сприймання дійсності. Передбачає її художнє освоєння, тобто формування вмінь бачити, емоційно сприймати та усвідомлювати красу різноманітних явищ і об’єктів діяльності: природи і тваринного світу, лист і ілюстрації будинків, квартир, зовнішнього вигляду людини та вміння висловлювати свої думки.
2.           Сприймання мистецтва. Передбачає формування навичок сприймання й оцінку художнього образу у творах образотворчого мистецтва.
Розділ “Практична (творча) художня діяльність” передбачає максимально широкий спектр художніх технік і матеріалів, включає роботу на площині та в об’ємі.
По кожному з розділів робота виконується за чотирма основними начальними категоріями:
1)                   форма (силует, частина і ціле, пропорції, конструкції…);
2)                   простір і час;
3)                   питання композиції і композиційна діяльність;
4)                   колір.
Роботу щодо освоєння навчальних проблем програма пропонує здійснювати у трьох аспектах художньо-творчого розвитку; реальному, декоративному, виражальному, які передбачають посильне створення художнього образу на основі передачі різноманітних якостей і властивостей форми, кольору, простору та композицій відповідно:
1.                 У реалістичному художньому аспекті. Методи і форми роботи: з натури, з пам’яттю, за уявленням, індивідуальна робота.
2.                 У декоративній манері. Методи і форми роботи: за уявлення; індивідуальна, групова, колективна робота.
3.                 у різних стильових напрямках від абстрактних до асоціативно-виражальних. Методи і форми: за уявленням.
Структура програми, послідовність освоєння завдання, зміст уроків визначені відповідно до вікових закономірностей у галузі образотворчої діяльності і поділені на три великих блоки, що дозволяє врахувати вікові особливості дітей: 1–4; 5–7; 8–11 класів.
У програмі вказані лише навчальні завдання (листа). Завдання, спрямовані на розвиток художньо-образного мислення й уяви на завжди подають, але повинні реалізовуватися учителем на кожному уроці.
Провідне навчальне завдання уроку зазначається першим, супутні завдання – у порядку значущості для даного уроку.
Програмою виділено 34 навчальні години предмету, але для 1-го класу. Провідними моральними категоріями є “колір” і “форма”.
Додаткові навчальні завдання мають на меті ознайомити учнів з художніми методами та початкове опанування засобами вираження про вирішенні завдань.
Провідними методичними прийомами у роботі з першокласниками є гра.
Подана в програмі орієнтована тематика завдань розрахована на дитяче сприйняття і не може виступити календарним планом. Якщо кількість завдань перевищує кількість навчальних годин, вчителю надається можливість вибрати найкращий варіант завдання або замінити його за своїм бажанням, але з урахуванням навчальних вимог програми.
Умови ефективного використання ілюстративного матеріалу на уроках образотворчого мистецтва.
Майже на всіх уроках образотворчого мистецтва вчитель демонструє які-небудь витвір мистецтва: репродукцію з картини, гравюру, скульптуру і т.д. Демонстрація цих репродукцій інколи носить лиш методичний характер, але про цьому ніколи не можна забувати, що ми маємо справу з мистецтвом, а це потребує дотримання ряду умов.
В першу чергу необхідно створити потрібний настрій і атмосферу для сприйняття і розуміння ілюстративного матеріалу, створити умови для розгляду об’єкта, організувати увагу дитини. Це можна зробити, запропонувавши дітям спокійно сісти, зосередитись, скласти на парті руки, уважно дивитись та слухати.
При демонстрації картин, репродукцій, гравюр та інших ілюстративних матеріалів образотворчого мистецтва слід дати 2-3 хвилини на розгляд об’єкта. Діти тільки розглядають об’єкт, а вчитель ні про що їх не запитує, нічого не пояснює. Якщо показується маленький предмет (наприклад, статуетка чи чашка) – потрібно пройти по класі і показати всім предмет в найбільш вигідних аспектах.
Після “тихого” розглядання моделі слід звернути увагу на основні її деталі.
Задуманий образ ще не завжди буде реалізований дітьми в рисунку, але це не біда. Добре вже те, що діти зрозуміли образи, показаних їм предметів і побачили, як відносяться до них художники, вирішили самі спробувати, показати в своїх малюнках певний задум. Це вже значний успіх. Не слід зупиняти учня, якщо в процесі розгляду демонстраційного предмету він співвідносить побачений образ зі своїм особистим надбанням.
Демонстрація наочного матеріалу в методичних цілях – значний, але все ж таки не головне джерело знань про образотворче мистецтво. У всіх класах, згідно програми, вчитель проводить спеціальні розмови про мистецтво.
Як зазначав М.А. Данилов, “активность и самостоятельность учащихся должна проявляться не только в роботе над собой и частности, в определении своего места, своей сферы и служения обществу” [3]. В цьому плані основна роль припадає проблемному навчанню.
Як показав стаж роботи кращих вчителів, проблемне навчання, основою якого є створення і операція різних типів проблемних ситуацій перед учнями, керування їх діяльністю в ході вирішення проблеми сприяє успішному рішенню навчально-виховних завдань поставлених перед образотворчим мистецтвом в загальноосвітніх школах.
Проблемне навчання сприяє створенню проблемної ситуації, постановка в процесі навчальних проблемних завдань в питань.
При цьому слід мати на увазі, що проблемна ситуація може створюватися не тільки при постановці безпосередніх проблем і проблемних завдань, але і при творчому, самостійному виборі учнями раціонального способу діяльності, прийому виконання навчального завдання, наприклад, рисунка.
Дані положення необхідно враховувати в процесі навчання учнів образотворчого мистецтва, оскільки саме ці види занять часто характеризуються процедурами “репродуктивного” характеру. Стосовно цього є важливе висловлювання М.А. Данилова: “В настоящее время внимания педагогов обращено к разработке методики и организации проблемного обучения. Наиболее последовательные агенты этого направления склонны, весь процесс обучения базировать на направление постановки проблем и представлены возможности, учащимся решать эти проблемы. Все обучение сводится в таком случае к добыванию самими учащимися знаний… к непрерывной поисковой деятельности. В этом увлечении много искусственного и, в сущности, крайне упрощенного пониманием учебного процесса, при котором изгоняются процедуры “репродуктивного” характера и превозносятся процессы поискового и продуктивного характера …” [3]
Більш глибоке ознайомлення з предметом образотворчого мистецтва проводиться в розмовах про окремі ілюстративні матеріали.
Кожна репродукції має свій образ, задуманий і реалізований художником (наприклад, в картині І. Левітана “Золота осінь” розкривається образ прекрасної пори року). Цю думку потрібно пояснити при кожній демонстрації картини, направляючи увагу дитини на розуміння і розкриття й художнього образу. Зробити це непросто.
Зазвичай вчитель звертає увагу дітей на колір картини, запитуючи: “Яким кольором намальована картина?”. Таке, на жаль, досить відоме питання, ніяк не націлює увагу на розуміння художнього образу. Учні починають перепитувати кольори картини, а прості перелічення кольорів картини відволікає від розуміння образу.
Наприклад, на таке запитання при розгляді картини І. Левітана “Золота осінь” діти відповіли б так: “Жовтий, голубий, зелений, оранжевий і червоний кольори”.
“Які кольори переважають в картині?” – це питання звучить вже краще. І зовсім гарне, наприклад, таке питання: “Чому, на вашу думку, художник, назвав картину “Золота осінь”?”.
 Розуміння образу надзвичайного сприяє одночасний показ двох картин з одним сюжетом. Наприклад “Осінь в парку” Є. Кульчинської й “Останні дні осені” В. Бяленицького-Бірулі. Сюжет один – осіння природа, але образи різні. Діти вияснюють, чому один художник бере яркі кольори, а другий – розмиті, сумні.
Формування особистого відношення дитини до художнього твору – процес дуже важкий. Він пов'язаний з загальним розвитком учня, особистим набутком, темпераментом, характером, настроєм. Учні відволікаються на питання вчителя. Всі картини їм, як правило, подобаються. Про чому мотивація часто буває випадковою. До особистої оцінки дитиною художніх творів слід підходити обережно, даючи йому можливість обдумати, вибрати. Учня потрібно вчити пов’язувати картину із особистими переживаннями і спостереженнями. Це достається в значній мірі під час бесід.
Питання вчителя, чи бачили діти щось подібне тому, що зображене на картині, закріплюють асоціативний зв'язок між картиною і особистим набутком дитини, сприяють розвитку уваги, спостережливості, пробуджують до естетичного сприйняття дійсності. Дуже добре, коли учні співвідносять образ картини з особистими переживаннями.
Твори образотворчого мистецтва бажано співставляти із близькими по настрою музичними композиціями і поезією. При розгляді картини необхідно направити увагу дітей на головне – вчити їх розуміти смислові акценти і сюжетний зв'язок.
З творами мистецтва дітей краще знайомити не по репродукціях, а по слайдах. Всі діти роздивитись зображення, вчителю буде легше організувати увагу класу. Якщо демонструється репродукція, то необхідно слідкувати, щоб вони були добре видні з різних місць. Головна умова, що забезпечує активність учня – можливість спостерігати і детально розглядати об’єкти.
У всіх класах з успіхом проходить малювання портретів (автопортретів). Вчитель спочатку повинен пояснити завдання цих робіт – передача індивід, особливостей, дослідження потрібності. Добре було показати дітям кілька портретів професійних художників. А діти можуть намалювати друга, сусіда по парті. До 8 березня учні переважно малюють маму, бабусю, тітку. Перед виконанням автопортрета учні мають попереднє додому – подивитись своє лице в дзеркалі, визначити колір очей, волосся, особливості зачіски. Навчаючи дітей зображенню людей, необхідно дотриматись основного правила: всі завдання повинні бути сюжетними, нести емоційний настрій. Це обов’язкова умова, від виконання якого в багато чому залежить успіх роботи.
Зміст і характер вчителя образотворчого мистецтва потребує наявності добре розвинутої пам’яті, уяви, уміння впевнено малювати без безпосереднього використання натури. Це важливо і для успішного розвитку особистої творчої роботи художника-педагога, і для ефективного проведення уроків учнями .
Вчителю доводиться багато імпровізувати, малювати об’єкти в найбільш різноманітних поєднаннях, положеннях. Допитливість дітей, цікавість, захопленість, що проявляються в різних сферах діяльності відображаються в образотворчій творчості дітей. Малюнкам дітей притаманна найбільш різноманітна тематика, надзвичайні сюжети, фантастика і реальність.
Педагогу необхідно керувати художню діяльність учнів, направляти їх, підказувати і показувати дітям як малювати різні об’єкти і сюжети і робити це потрібно це цікаво, із задоволенням, вміло та переконливо. Тут мало вміти малювати взагалі, вчителю потрібно малювати виразно, правдиво і доволі професійно.
Перш за все це зв’язано із виконанням пояснювальних педагогічних малюнків із створенням наочних матеріалів. Крім цього, в особистій діяльності художнику-педагогу доводиться виконувати ескізи композицій, сюжетні малюнки, це потребує діяльної участі пам’яті, уяви.
Важливе значення мають зміст, принципи і методи навчальної діяльності, для розвитку зорової пам'ять і уяви в учнів. Тут не можна обмежуватись певною кількістю тренувань. Потрібно використовувати цілу систему занять цими видами малювання, з використанням різноманітних вправ, що напрямлені, не тільки на розвиток і збагачення зорової пам’яті, і уяви, але й сприяє появі творчого підходу до вирішення навчальних завдань, а й в майбутньому – до багатогранної діяльності художника.
Перш за все слід відмітити, що основою успішного малювання по пам’яті і уяві являється системна робота, над малюнками з натури. В процесі такої роботи учні вивчають і запам’ятовують характерні особливості побудови різних об’єктів, отримують практичні ознайомлення з принципами їх зображення. В результаті натурного малювання по пам’яті залишаються зорові поняття про об’єкти дійсності, дякуючи чому створюються передумови для творчої роботи учня по пам’яті і уяві. “В представлении человека закрепляются и сохраняются, как правило, наиболее характерные внешние особенности рани воспринятых предметов и явлений …” [4]
Використовуючи творчу діяльність на заняттях малювання, ми намагаємось збагатити художника-початківця знаннями і навичками, напрямити його творчі здібності на шлях реального мистецтва.
Основа художнього образу – зорові сприйняття, і, чим більше в художника знань і уявлень про об’єкт, тим багатшим і виразнішим буде його зображення. Основою творчого процесу побудови зображення є запас набутих учнями знань і навиків, який звертає увагу дітей, активує цілеспрямованість його спостереження і тим самим сприяє формуванню його здібностей.
Для того щоб малюнок вийшов виразним, правдивим, потрібно вміти бачити і обрати із загальної натури найбільше характерне, а для цього потрібно попередньо знати, що являється характерним і головним. Малювання розкриває перед учнями основні закономірності будови форми, сутність образного передання форми в малюнку.
Розвивати творчі здібності людини – це перш за все виховувати творчий підхід до праці. При цьому праця розглядається як джерело формування пізнавальної діяльності, самостійного відношення до поставленого завдання. В процесі творчого відношення до праці виробляються такі цінні якості, наполегливість, цікавість, цілеспрямованість, самостійність, уміння вибрати найкращий спосіб і метод виконання роботи, тобто ті якості, без яких неможлива творчість.
Психологи вказують, що коли учень здатен використовувати раніше засвоєні знання, способи і навички для вирішення нового завдання, тоді він безумовно проявляє свою творчу і ініціативну тобто, творить. Уміння людини комбінувати і перетворювати раніше відомі йому способи діяльності при вирішення поставленого завдання говорить про його творчий підхід до справи.
На заняттях малювання учень завжди повинен підходити творчо до вирішення навчальних завдань. Наприклад, підходячи до малювання натюрморту після малювання геометричних фігур, учень творчо використовує свої знання і навички “механічно” використовується в навчальній роботі, він не може.
Неправильно думають ті, що навчальний процес розглядають як механічну роботу, далеку від творчості. Малюючи з натури, учень повинен активно включити свою уяву, а це вже творчий процес.
2.3 Використання методично-ілюстративного матеріалу на уроках образотворчого мистецтва
Урок1. Тема: Малювання композиції “Житло гномів”
Мета. Удосконалювати навички зображення предмета за допомогою прямих (вертикальних, горизонтальних, похилих) ліній. Вивчити передавати на малюнку форму і пропорції предметів, виявити рівновагу і ритм зображених об’єктів. Розвивати фантазію, уяву, увагу. Виховати акуратність, старанність.
Хід уроку
І. Організаційна частина. Повідомлення теми і завдань уроку.
ІІ. Повторення вивченого матеріалу.
–              Назвіть основні кольори, які ви знаєте.
–              Назвіть похідні кольори, які можна утворити, змінивши червону і синю, червону і жовту, синю і жовту фарби.
–              Які кольори належать до теплих (холодних) відтінків?
ІІІ. Робота над темою уроку.
1.                 Вступна бесіда.
–              На минулому уроці Олівець розповів нам цікаву пригоду, яка трапилася з ним одного разу в дрімучому лісі. Але ми не знаємо, що сталося далі. Після зустрічі гномики запросили олівця до себе в гості. Йшли вони недовго, коли побачили перед собою два маленькі будиночки, які стояли поруч.
–              Вони ніби однакові, але чомусь такі різні, – подумав про себе Олівець.
2.                 Перегляд демонстраційного матеріалу.
3.                 Продовження бесіди.
–              Як ви вважаєте, учні, чому два однакові будиночки зовсім не схожі один на одного? (Учні діляться своїми враженнями.)
4.                 Декламування вірша Т. Лопатникової “Житло гномів”.
Добрий гном і гном лихий –
Кожен дім прикрасив свій.
Перехожий вмить впізнав,
Хто це дім розфарбував.
5.                 Продовження бесіди.
–              як ви думаєте, в який будинок зайшов наш Олівець?
Звичайно, у гарний, світлий, яскравий. У ньому – затишно, тепло, гостинно, привітно, добре, тихо, спокійно.
А якби Олівець зайшов в інший будинок, який був пофарбований темними, холодними кольорами, як би там зустріли нашого хлопчика Олівчика? (діти діляться своїми враженнями.)
– Отже, як ви зрозуміли, колір може розповісти багато про що.
А також нашого Олівця, то йому сподобалась гостинність гномів. Подякувавши за все, він щасливо дібрався додому.
6. Послідовне виконання малюнка вчителем.
Спочатку намалюєте землю, на якій стоятиме будинок. Це буде лінія внизу аркуша. Лінію малюйте зліва направо. Вона називається горизонтальною. Стіни зображуйте лініями, що йдуть зверху вниз, – це отримали фігуру, яка називається квадрат. Якщо у когось вийшов високий Дах – трикутник. Ще домалюйте димар, двері – і будиночок готовий. Подумайте, для якого гномика будете малювати будиночок – для злого можете намалювати біля хатинки ще й гномика.
6.                 Практична діяльність учнів.
IV. Підсумок уроку.
Демонстрування дитячих малюнків.
Урок2. Тема: Малювання осіннього листя
Мета. Удосконалювати навички фарбувати, пензлем, застосовуючи палітру та інше обладнання. Вчити дітей виконувати вправи на утворення потрібного кольору змішування фарб. Розширювати поняття про теплі і холодні кольори. Малювання листя дерев різних порід. Розвивати навички кольорового вирішення малюнка, користуючись тонами і відтінками, та загальну культуру зорового сприймання.
Хід уроку
І. Організаційна частина. Повідомлення теми і завдань уроку.
ІІ. Робота над темою уроку.
1. Вступна бесіда.
–              Сьогоднішній урок я хочу розпочати з віршів. Адже гарні, співучі вірші допомагають побачити світ яскравішими, неначе розмальованими чарівними фарбами. Поети свої вірші пишуть серцем, а якщо серце у людині спить, не може вона відчути усієї краси поезії. А як хотілось б, щоб ви навчились слухати вірші не тільки вухами, а й серцем, розуміти ті почуття, які хотів передати в них автор. От взяти хоча б ці рядки із вірша Катерини Перелісної.
2. Декламування вірша К. Перелісної “Золота осінь”.
В парку і садочках
На доріжки й трави
Падають листочки
Буро-золотаві.
Де не глянь, навколо
Килим кольористий,
Віти напівголі
Й небо синє, чисте.
Метушні немає,
Тиша й прохолода –
Осінь золотава
Тихо-ніжно ходить.
3.                Продовження бесіди.
Прослухавши вірш, ваша уява, мабуть, вже малює, як червоне, жовте, лапасте, кругле, довгасте листячко кружляє в повітрі і тихенько падає вниз.
Поети не тільки бачать, а й знаходять слова, які найвиразніше, найточніше передають це нам.
А якщо ви спробуєте намалювати листопад, то на вашому малюнку кожен листочок і осінній вітер будуть живими. Бо це ви відчули завдяки чарівному слову поезії.
Прослухайте ще один вірш про осінь.
4.                 Декламування вірша З. Федоровської “Осінь”.
… Осінь на узліссі фарби розбавляла,
Пензликом легенько листя фарбувала.
Вже руда ліщина, пожовтіли клени.
В пурпурі осіннім тільки дуб зеленний.
Утішає ясен:
–              Не сумуй за літом!
–              Геть усі діброви в золотому цвіті.
5.                 Продовження бесіди.
Напевно, вам сподобалося, як розповіли про листопад поети. А як би ви самі описали це явище? Спробуйте дібрати найточніше слова про осіннє листя. Подумай, на що воно схоже? Що воно вам нагадує? З чим його можна порівняти? (Діти діляться своїми враженнями.)
Не тільки поети, але й художники – наче чарівники, які бачать те, що не помічають інші, відтворюють свої враження від побаченого на картинах.
6.                 Сприймання учнями творів мистецтва.
Бесіда за картиною Остроухова Іллі Семеновича “Золота осінь”.
–              А тепер погляньте, як чудово намалював осінь художник Ілля Семенович Остроухов. Розгляньте уважно репродукцію картини і поміркуйте, про що вона. (Діти одну-дві хвилини мовчки розглядають картину.)
–              Яка трава восени? (Пожовкла, висохла.)
–              Яке листя на деревах? (Листя на деревах жовто-багряне.)
–              Яке небо на картині?
–              Чому осінь називають “золотою”, “багряною”, “щедрою”?
–              Як би ви назвали цю картину?
–              Художник так і назвав свою картину “”Золота осінь”. На ній ви бачите дерева в парку. Дві сороки пролетіли на галявину, радіють теплому дню. Могутні крони дерев позолотила осінь. Яка гарна й багата рідна природа, скільки чарівної краси в осінніх барвах!
Погляньте на листочки, які ви принесли на урок. Чи знаєте, з яких вони дерев? Назвіть.
7.                 Перегляд демонстраційного матеріалу (з коментарем учителя).
8.                 Дидактична гра “Яке дерево листочок загубило?”
У розпорядження вчителя – картини із зображенням різних дерев та набір карток із відтворенням. Ігрова дія полягає в тому, що вчитель демонструє один із листочків, що лежить у нього на столі, і звертається із запитанням “Яке дерево загубило цей листок?” Учні порівнюють справжній листок із відтвореним на малюнку і показують його вчителю. Потім вчитель рахує: “Один, два, три!”, і діти закривають зображення відповідного дерева зображенням листка.
9.                 Поетапне виконання малюнка вчителем.
10.            Практична діяльність учнів.