Код виробу	Описання товару	Ставка A3 в твердих сумах з одиниці реалізованого товару	Ставки ввізного мита (пільгові, повні)
2204 (крім 220410 і 220430)	Вина виноградні натуральні, включаючи міцні	0,8грн за 1л	EUR 2 за 1 л.
220430	Інші сусла виноградні, у тому числі коньячні і шампанські виноматеріали	0	EUR 0.05 за 1 л.
2205	Вермут та інші вина виноградні, натуральні з добавкою рослинних або ароматичних екстрактів	2,6 грн за 1 л.	EUR 2 за 1 л.

Як видно з таблиці ставки акцизного збору на вино та виноматеріали за 1998—1999 роки слідуючи:
-  вина виноградні натуральні та міцні коштують 0,8 грн. за 1 літр реалізованого товару;
-  інші сусла виноградні, у тому числі коньячні та шампанські виноматеріали проходять акцизний збір стороною;
-  вермут та інші вина виноградні, натуральні з добавкою рослинних або ароматизованих екстрактів коштують 2,6 грн. за 1 літр реалізованого товару.
Ставки ввізного мита на вино та виноматеріали з одиниці реалізованого товару:
-  вина виноградні натуральні та міцні - 2 євро за 1 літр;
-  інші сусла виноградні, у тому числі коньячні та шампанські виноматеріали -0,05 євро за 1 літр ;
-  вермут та інші вина виноградні, натуральні з добавкою рослинних або ароматизованих екстрактів - 2 євро за 1 літр.
Таблиця 2
ЗМІННІ (ДО  1  СІЧНЯ 200IP.) СТАВКИ АКЦИЗНОГО ЗБОРУ НА
ТОВАРИ, ВИГОТОВЛЕННІ В УКРАЇНІ З ВІТЧИЗНЯНОЇ СИРОВИНИ

		Ставка A3 в твердих
Код виробу	Описання товару	сумах з одиниці реалізованого товару
220421100- 220421290, 220429100- 220429290	Вина виноградні натуральні, марочні і ординарні сухі	0,06 грн за 1 л.
220429310- 220429510 220429310- 220429510	Вина виноградні натуральні, марочні і ординарні кріплені	0,4 грн за 1л.
260600930,220600990	Вина плодово-ягідні	0,8 грн. за 1л.
220430	Виноматеріали, реалізуємі посередницькими організаціями населенню	0,8 грн. за 1 л.
2205	Вермуті та інші виноматеріали натуральні з добавленням рослинних або ароматизованих екстрактів	0,8 грн за 1л.

Установлені законом України «Про ставки A3 і ввізного мита на спирт етиловий та алкогольні напої».
Вино - товар сезонний. У літній час обсяги продажу вина підвищуються на 30-40%. Кріпленим винам віддають перевагу у холодний час року, столовим - у літній. На думку операторів, Україна віддає перевагу червоним солодким і сухим винам. Відмічається зацікавлення споживача і до столових напівсухих
Характерною особливістю останніх років галузі стало помітне зниження попиту, а також обсягів продажу міцних напоїв не лише на Україні. У Великобританії, рівень споживання впав на 7%, у Германії - на 9%. Спеціалісти виділяють декілька причин зниження попиту:
Перша з них - серйозні фінансові кризи настигли економіку багатьох країн Східної Азії, СНД, Східної Європи.
Інша теж дуже значна - введення у ряді країн високих мит на спиртні напої. Суттєвий вплив має стаючий все більш модним культ здоров'я. Люди все частіше відказуються від "крутих" напоїв і переходять на споживання слабо-градусних напоїв. Це гасло "за здоровий рух життя" з'явилося у СІЛА, перекинулося у Європу, а тепер охоплює і азіатський контингент.
Дослідники відмічають, що там популярність тому чи іншому напою гарантує не стільки його відмінний смак, авторитет країни-виробника, а насамперед, має чи цей напій які-небудь лікувальні якості. Подіяла на вживання ринку спиртного і жорстока законодавча політика у європейських державах відносно обмеження допустимої дози за кермом, а у Китаї - підвищення вікового цензу на споживання спиртного.
З падінням попиту на спиртні напої більш споживчим стає вино. У світовому його обороті лідерство так і утримує Франція. її винний ринок спеціалісти оцінують в межах 14 млрд дол. Майже половина приходиться на долю червоних вин (49,5%), за ними йдуть ігристі (20,6%). [3^J
Згідно статистики, кожний француз випиває в середньому за рік 126 л. вина, італієць і того більше - 140 л.
В Америці об'єм винного ринку складає більше 12 млрд дол. Підраховано, що на кожного американця в середньому приходиться до 17 л. у рік. Смаки їх різноманітні: добре ідуть білі вина (38%) загального обсягу продаж, червоні (25%), рожеві та ігристі (19,2%).
Теперішній винний "бум" відмічається в останній час у Японії. По вживанню вина, в основному не виноградного (81%), вона вийшла на 3 місце у світі, доводячи обсяги продаж до 8 млрд дол. і обігнав такі визнанні виноробні країни, як Німеччині (6,5 млрд.дол.) і Італія (5,5 млрд.дол.). Зовсім трохи відстає від них Великобританія (5,2 млрд.дол.). Як показали дослідження, червоні вина найбільш мають попит, крім Італії, також в Іспанії та Великобританії, білі, крім
Америки, - в Італії, ігристі - в Німеччині. Кріплені вина більше, ніж в інших країнах п'ють у Америці (9,4 % обсягів), Франції (8,5%) і Великобританії (6,7%).

Рис.3 Обсяги винного ринку деяких країн в млрд. дол.
Винний стан життя Греції та Іспанії.
Греція. В Греції виробляють виноград та вино не менше 4000 років. Останні десять років країна виробляла в середньому 40-43 млн.дал вина. Кожний грек щорічно "зловживає" 30-32,5 л. цього напою. Асортимент виробленої продукції дуже широкий: це сухі, солодкі, кріплені, ароматизовані, ігристі вина, напої типу "бренді".
Виноградники в Греції займають площу 126 тис га., середня врожайність винограду - 1,2 млн.т., або 98 ц/га. Складені кадастри, в яких зареєстрований кожний виноградник з точною вказівного його місцеположення, аж до того, на якому схилі якого пагорба він знаходиться, площі, сортового складу, зросту кущів, основних елементів технологій його зрошування і економічних показників. Зрошуванням виноградників займаються як крупні так і мілкі сімейні  господарства.  Більшість  мілких  власників,  не  маючи  власних переробних потужностей, здають свій врожай великим господарствам, де є заводи по переробці винограду.
Великі виноградарські "радгоспи" належать володарям виноробних та коньячних заводів.
В Греції сформовано велике об'єднання по виробництву та реалізації винограду та отримуваних з нього продуктів. В структуру об'єднання входять 32 кооперативи. Але ця потужна асоціація не користується своєю привілеєм монополіста, про що свідчить той факт, що з нею успішно існують ще 5 кооперативів.
Іспанія. По площі виноградників Іспанія займає 1 місце у світі. Лоза закутала більш 1,2 млн.тис.га. Піренейського півострова, що складає 23,5% виноградників Європи. Але по валовому збору винограду і вину вона поступається Франції та Італії.
У свій час Іспанії дуже пощастило: у той час як у кінці XIX - початку XX ст. виноградники Європи були заражені шкідником (філоксера), а південно-західна частина контингенту майже не була заражена цим шкідником. У той період іспанські вина користувались підвищеним попитом у Франції, Англії, Германії та інших країнах. Але у 1930 році Франція стала стимулювати власного виробника і різко обмежила імпорт виноробної продукції. Це дуже болісно вдарило по гаманцю іспанських підприємців.
Сучасний розвиток виноградарства та виноробства у цій країні можна відраховувати з середини 50-х років, коли почався підйом даної галузі.
Апогея виноробства в Іспанії достигла в кінці 70-х початку 80-х років. Площі виноградників достигли 1,7 млн.га, виробництво вина 400 млн.дал, а споживання на душу населення 90л. у рік.
На початку 80-х у Європі почало спостерігатися перевиробництво вина. Європейська комісія ввела закони, регулюючи ринок вина і обмежила розширення площі під виноградники. Іспанські виробники зараз беруть приклад з Французьких і направляють основні зусилля на випуск якісних вин.
Останнім часом в країні щорічно виробляється в середньому 200-300 млн.дал вина, звеселяється середньо-статична іспанська душа приблизно 40 л. цього напою.
А агропромисловий комплекс південної області України з його природно кліматичними умовами, уставленими традиціями виноградарства та виноробства мають велике економічне значення. Ці галузі істотно впливають на рівень соціально-економічного розвитку півдня України.
Промисловим вирощуванням винограду займаються близько 600 колгоспів та держколгоспів шести областей, чимала кількість винограду вирощується на присадибних ділянках, у колективних садах, селянських господарствах.
Виноробна галузь України представлена понад 200 підприємствами, на яких виробляються виноматеріали і випускають готову продукцію, шампанське, коньяк та інше.
В останні роки у виноградарсько-виноробному підкомплексі здійснюються соціально-економічні перетворення щодо переходу до ринкової економіки. Проводиться земельна реформа, формується багатоукладна економіка на основі розвитку різних форм власності - освоюються орендні відносини, створюються АП (АО).
Разом з тим за останні роки у виноградарстві України посилився вплив ряду негативних тенденцій, які зумовили значне зниження його виробничо-економічних показників, які виражені у наступній схемі.

Рис.4 Виробництво вина в Україні, млн. л*
* Згідно даних Спецмонополії

Рис.5 Випуск виноробної продукції в Україні, млн. USD*
* Згідно даних Мінагрополітики
На спад у виноградарстві, як одній з найбільш капітало- та матеріалоємних галузей АІЖ, особливо негативно вплинуло порушення еквівалентності обміну між сільськогосподарськими виробництвами та промисловістю, згортання поставок техніки, паливно-мастильних матеріалів, пестицидів, добрива тощо, стихійна зміна цін на матеріально-технічні ресурси. У результаті галузь опинилась у глибокій кризі. А це спричинило скорочення закупівлі винограду столових сортів. Через труднощі з реалізацією столового винограду, він використовується за призначенням лише на 25-30 %, а решта йде на промислову переробку. При цьому насиченість ринку столовим виноградом явно недостатня.
Викликає увагу стійка тенденція скорочення площ виноградників у суспільному секторі. У більшості господарств залишається низькою і нестабільною продуктивність насаджень.
До основних проблем у виноградарстві слід віднести і миттєве погіршення стану розсадницької бази. За останні роки значна кількість виноградних розсадників припинили вирощувати посадочний матеріал винограду. [69J
Останнім часом різко зменшилися обсяги виробництва виноробної продукції. Випуск виноградних вин скоротився. Скорочені потужності по переробці винограду на 11%, виробництву вина на 33%. Сировинна база виноробної промисловості забезпечує завантаження наявних потужностей лише на 45-50%.
Не відповідає сучасним вимогам і оснащення виноробних підприємств технологічним устаткуванням. До 60% технологічного устаткування та ємностей морально і фізично застарілі, багато заводів не оснащені холодильним устаткуванням.
З метою нарощування обсягів виробництва і продажу населенню винограду та продуктів його переробки Кабінет міністрів України спеціальною постановою  затвердив  "Основні  напрями  державної  підтримки  розвитку садівництва, виноградарства: виноробної промисловості на період до 2005 року" [5]
Передбачається провести валовий збір винограду в усіх категоріях господарств до 1042 тис т. Збільшення виробництва продукції буде досягнуто за рахунок підвищення продуктивності насаджень на основі подальшої інтенсифікації галузі. Для успішного виконання передбачених обсягів необхідно щорічно закладати 7,4 тис.га виноградників.
З метою посилення державного контролю за збереженням площ виноградників у суспільному секторі прийнято спеціальний порядок списання насаджень для всіх підприємств, незалежно від їх відомчої підпорядкованості.
Для закладення нових і реконструкції існуючих насаджень на період до 2005 року (з урахуванням потреб присадибних і фермерських господарств) виробництво посадочного матеріалу намічено довести до 15 млн.пгг за рік. Передбачається перевести виноградні розсадники на вирощування тільки елітного, а надалі - сертифікованого посадочного матеріалу. Із цією метою створюється мережа базових господарств у кожній із п'яти областей (Одеській, Херсонській, Миколаївській, Закарпатській, Запорізькій) та Республіці Крим по вирощуванню базового суперелітного посадочного матеріалу.
Визначені обсяги закладання маточників прищепних лоз, найбільш перспективних сортів і маточників підщепних лоз. Розроблена схема передачі садівного матеріалу від центра біотехнології (де вирощується базовий матеріал) базовим, а потім елітним розсадникам.
Виробництво виноградного вина на підприємствах виноробної промисловості намічається довести до 2005р. до 29 млн.дал. Для забезпечення таких обсягів випуску вина відповідно будуть збільшені виробничі потужності, які до 2005р. повинні становити 39 млн.дал. їх розвиток здійснюватиметься головним чином за рахунок реконструкції діючих підприємств і впровадження більш продуктивного технологічного устаткування.
Передбачається розширення асортименту і підвищення якості вин. Питома вага столових і марочних вин у загальному обсязі виробництва зросте на 35-50%. Будуть виділені мікрозони і організоване виробництво вин контрольованих найменувань за походженням.
Враховуючи підвищений попит на ігристі вина, передбачається обсяг виробництва шампанського у 2005 році довести до 72,2 млн. пляшок. Додаткові потужності будуть задіяні на ряді існуючих заводів, а також за рахунок будівництва нових підприємств.
Заплановано збільшити також потужність коньячного виробництва за рахунок реконструкції Одеського та Ужгородського коньячних заводів.
Для виконання наміченої програми вчені ІВЇВ (інституту виноробства і виноградарства) ім. В.Є.Таірова разом із спеціалістами Укрсадвинпрому пропонують здійснити такі основні заходи:
-  щороку виділяти централізовані бюджетні кошти для державних виноградницьких господарств і пільгові кредити для господарств інших форм власності на закладення і догляд за молодими насадженнями. Продовжити до 2005 року дію розпорядження Кабінету міністрів України про відрахування від виручки виторгу у відпускних цінах у розмірі 8% на коньяк, шампанське, виноградні вина, які виробляються в Україні, у фонд розвитку виноградарства і розсадництва. На період створення маточних насаджень виділяти кошти на дотацію реалізаційних цін на елітний і сертифікований посадочний матеріал винограду;
- у системі Міністерства сільського господарства і продовольства України створити мережу державних служб для контролю якості садівного матеріалу з покладення на неї завдань сортової, фітосанітарної, технологічної і документальної сертифікації;
- для стимулювання виноградарських господарств різних форм власності, які не мають власної переробки, у збільшенні виробництва винограду і продажу його державі дозволити виноробним підприємствам продавати постачальникам сировини за цінами виробництва до 10% готової винопродукції і відрахувати їм 50% чистого прибутку від реалізації винопродукції із сировини постачальника, згідно з укладеним договором;
-  створити мережу фірмових магазинів спеціалізованих господарств і виноробних підприємств у містах та інших населених пунктах України;
- організувати виробництво спеціалізованої техніки для виноградарства і розсадництва на підприємствах Одеської і Львівської областях, у Республіці Крим, а також засобів захисту рослин на підприємствах Одеської та Херсонської областей;
-  створити при Інституті гідротехніки і меліорації УААН центр краплинного зрощення багаторічних насаджень, який би здійснював проектування, будівництво і ремонт системи краплинного зрошення;
-  внести необхідні зміни у Земельний кодекс України та в інші законодавчі і нормативні акти з метою створення умов для проведення приватизації у виноградарсько-виноробному підкомплексі. Як один з найефективніших варіантів приватизації слід вважати створення на базі переробних підприємств асоціацій і акціонерних товариств з участю виробників сировини, яким доцільно виділити контрольний пакет акцій;
- для раціонального перерозподілу вивозу і ввозу столового винограду між областями, Республікою Крим і експорту-імпорту створити координаційний орган, який би забезпечував укладення договорів контрактації заготівельно-збутовими організаціями і виробниками винограду; як один з варіантів створення фермерських господарств виноградарського напрямку і ефективного використовування існуючих виноградників рекомендувати поступову трансформацію особистого і сімейного підрядів у виноградарстві в самостійні форми господарювання шляхом передачі насаджень у довгострокову оренду з наступним викупом або на безплатній основі в розмірі вартості майна, яке припадає на середньорічного працівника при приватизації (паюванні) власності і землі суспільних господарств;
- реалізація комплексу заходів, передбачених у програмі, поряд з іншими буде сприяти створенню необхідних умов для виведення із кризи і підвищення ефективності діяльності виноградарсько-виноробного підкомплексу, насичення ринку свіжим виноградом і продуктами його переробки.
При закладці нових виноградників необхідно врахувати експозицію ділянок, на яких будуть проводитися посадки. Необхідно врахувати досвід Франції і Італії і спеціальним законодавством заборонити проводити посадки найбільш високоякісних сортів в несприятливих умовах.
Для стимулювання закладки виноградників найбільш високоякісними сортами слід підвищити закупні ціни (на 20-25%) на ці сорти винограду.
Використовувати агротехніку з метою одержання стійких врожаїв з обліком кондицій, що передбачаються для винограду на виноматеріали.
Таблиця 3
ПЛОЩІ, ЗАЙНЯТІ ПІД ВИНОГРАДНИКАМИ, ТИС. ГА

Показник	1985г.	1999г.	Відхилення
Загальна площа	208,7	134,2	-74,5	-35,7
Плодоносні площі	116,0	104,8	-11,2	-9,7

Таблиця 4
ЕКСПОРТ ВИН У 1999 РОЦІ

Найменування	Кількість кг\л 100%-го спирту		Вартість експорту тис. USD
Всього Країни СНД Рос. Федерація	6	157444090/1132682 10925469/8714506 У тому числі 9641319/7579381	13400,35 5879,47 5078,36
Інші країни світу Європа Німеччина		4818621/2612320 У тому числі 4579660/2499526 У тому числі 341573/1833396	7520,88 7285,55

Таблиця 5
ІМПОРТ ВИН В УКРАЇНУ ЗА 1999 РІК*

Назва	Кількість кг/л	Вартістьть
	100%-ного спирту	імпорту,ЦЖ)
Всього	12273608/9952428	8460,65
Країни СНД	5296723/4495280	5512,7
У тому числі
Грузія Молдавія	449831/427086	1542,45
	4837118/4058420	3948,05
Європа	6892053/5396128	2897,59
У тому числі
Болгарія	3539481/2251781	660,34
Угорщина	2220894/2225288	922,82
Франція	376603/254169	865,22

*Згідно даних Держкомстату

Таблиця 6
ОБСЯГИ ВИРОБНИЦТВА ВИНОГРАДНОГО ВИНА*

Основні виробники	1997г.	1998г.	1999г.
"Кримсовхозвиштром"	1808	1272	1137
"Массандра"	716	626 681	830 852
"Одесосовховизвиштром"	1099
"Миколаївсадвинпром"	145	43	223
"Херсонсадвинпром"	595	306	406
"Закарпатсадвинпром"	398	246	112
"Україною вина"	904	361	386
Інші	958	1927 5492	2055 6001
Всього	6623

*Згідно даних "Укрвиштрому"
Таблиця 7
АСОРТИМЕНТ ВИН (КІЛЬКІСТЬ НАЙМЕНУВАННЬ)*

1999р.	1998р.
320	264

*Згідно даних Спецмонополії
1.3 Використання технологій для виробництва безалкогольних 
напоїв у виноробній галузі
З винограду можна одержати більше 50-ти різноманітних продуктів, готових до вживання, або напівфабрикатів.
В наш час значна кількість винограду направляється на виробку натуральних соків.
Технічне переоснащення виноробних підприємств на виробництво безалкогольних продуктів набагато вигідніше, ніж будівництво нових сокових заводів, потребуючих великих капіталовкладень. Тому застосування тих технологій, що є та устаткування для переробки виноградної сировини у безалкогольну продукцію має велике господарське значення. Успішне рішення цієї задачі залежить від результативності НДОКР, від рівня створення принципово нових видів техніки та технології на підприємствах переробної промисловості. Нові технологічні направлення дозволили повніше по зрівнянню з попередніми роками, використовувати виноград на виробництво безалкогольної продукції.
Застосований на підприємствах консервної промисловості метод виробництва соку з асептичним зберіганням складається з роздільної стерилізації продукту (сусла), повітря та послідуючого зберігання соку в стерильних умовах під тиском.
На винзаводах неможливо без значних доробок виробляти соки по технології, застосованій у консервній промисловості. Необхідні пошук та розробка нових технологій, які дозволяють перепрофілювання винзаводів на виробництво безалкогольної продукції з мінімальними витратами.
Запропонований фахівцями спосіб хімічної стерилізації заснований на використанні дешевого і простого у вживанні розчину амтиформіну, котрий показав себе достатньо ефективним засобом інактивації мікрофлори.
Різновидністю асептичного зберігання є розроблена апаратурно-технологічна схема зберігання соку-полуфабрикату на холоді (-1 -2 С) з добавленням консерванту - сорбінової кислоти (до 200 мг/дм³ ). Цей спосіб зберігання дає змогу швидко і з малими витратами перепрофілювати на виробництво соків крупні винзаводи.
Одним із перспективних методів стерилізації соку є мембранна технологія, яка випробувана у виробничих умовах. Мембранна мікрофільтрація забезпечує більш високу якість продукції, а послідовно, й виробку марочних соків, що значно знижує енергетичні і трудові витрати. Вказані технології можна впровадити практично на всіх винзаводах.
Аналіз хімічного змісту виноградного соку показує, що в ньому найбільше води (приблизно 80%), ось чому зберігання цього продукту в великій кількості економічно не вигідно. Найбільш перспективним є виробництво виноградних сокових концентратів. Концентрування виноградного соку здійснюють на підприємствах консервної промисловості з натуральних соків, вироблених на виноробних заводах. Але якість таких виноградних концентратів дуже низька. В них є багато взвесій, в ароматі відчуваються сильні уварені тони, колір дуже темний, невластивий виноградним концентратам.
Раніше концентрований сік (вакуум-сусло) широко використовувався при виробництві низькосортних вин. У зв'язку з скороченням асортименту і обсягів вин низької якості, значно зменшився попит на вакуум-сусло, використовуване в виробництві.
Постало запитання з використанням виноградних концентратів для виробництва безалкогольних напоїв, а також у інших галузях харчової промисловості. Одним з перспективних напрямків є виробництво покращенних по якості виноградних консервантів.
Підвищення якості досягається за рахунок купажування концентрату з виноградним соком, або іншими полуфабрикатами на основі виноградного соку і ароматизаційними настоями із різноманітних рослинних інгредієнтів.
Технологія виробництва ароматизованого виноградного концентрату базується на: виноградний концентрат змішують з пастеризованим виноградним суслом до одержання кондиції по цукру 68-70%. Потім додають настій із рослинних інгредієнтів (10-11% від обсягу купажної суміші). Для підвищення біологічної цінності концентрату використовують аскорбінову кислоту(50-100 мг/дм³).
Біологічної стабілізації виноградного концентрату домагаються шляхом нагрівання його до температури 75- 80 С. Концентрат у гарячому вигляді фільтрують на рамних фільтр-пресах.
Виноградний концентрат покращенної якості може бути реалізований в роздрібній торгівлі ( в пляшках без розбавлення з водою, з вказівками способу його використання ).
Перевага використання ароматизованого концентрату полягає в тому, що його можна транспортувати й використовувати за територією країни. Перевіз концентратів обходиться значно дешевше, ніж перевіз виноградного соку. В перспективі намічається організація випуску безалкогольних напоїв на підприємствах.
Сироп для безалкогольного напою готують гарячим способом з виноградного соку європейських сортів винограду, цукру й лимонної кислоти. Кондиції сиропу: цукор 40-41%, кислотність 11-12 гр/дм³. Гарячий сироп фільтрують і направляють в ємкість для охолодження й зберігання. В охолодежений сироп додають настій з рослинної сировини, в склад якого входять інгредієнти ( трава полині гіркої, трава та листя полині лимонної, трава доника жовтого, майорана, тисячолистника звичайного, м'ята перечна, звіробій, шалфей-мускатний, вівсяна солома, душиця звичайна, плоди фенхеля звичайного, плоди шиповника) і пряності (коріандр, кардамон, поміранцева кірка, ванілін, масло цитрусове, гіраневе).
Розлив напоїв здійснюється на лініях розливу по прийнятій в безалкогольній промисловості схемі, включає такі операції: дозування ароматизованого сиропу; добавлення життєвої охолоджуваної води, насиченої диоксидом-вуглецю; укупорку кронен пробкою; зовнішнє оформлення пляшок.
Ароматизовані виноградні концентрати мають велике застосування при виробництві безалкогольних напоїв. Вони можуть бути використані також у кондитерській промисловості, у виробництві морозива та інших галузях харчової промисловості.
Будь-який безалкогольний напій, якщо його розкласти на складові, має смакові (ароматичні) речовини, барвники, підсолоджувач (цукор або цукрозамінник) вуглекислий газ, кислоту та воду за виключенням останньої, все сміло можна віднести до харчових добавок.
1.4 Антикризовий менеджмент для підприємств в умовах ринку
Антикризовий менеджмент в умовах ринку вирішує безліч запитань, пов'язаних з рішенням проблем виникаючих на підприємстві. Ми особливу увагу приділимо асортиментній та ціновій політиці в процесі виходу будь-якого підприємства з кризисної ситуації.
При проведенні асортиментної політики необхідно враховувати життєвий цикл ринкового продукту, а потім вже змінювати маркетингову структуру підприємства. Життєвий цикл товару на ринку складається, як правило, з 5-ти чітко виділених фаз.(Рис. 6)

Рис. 6 Життєвий цикл ринкового продукту
Коротко розглянемо особливості кожної фази товару, тому що вони визначають в комплексі маркетингу дві важливі проблеми: коли починати відновлення продукції для заміни застарілих товарів і як ефективно працювати з товарами, які вже є на ринку, щоб подовжити термін їх життя.
Перша фаза - розробка товару. Насамперед, ніж виходити на пробний ринок зі своєю продукцією, підприємство повинно провести розрахунки витрат і прибутку, а якщо у нього нема впевненості, що витрати зовсім відкупляться, то немає потреби йти на таке ризиковане вкладення як засвоєння нової продукції.
Друга фаза - введення товару на ринок. Вона охоплює період першочергової пропозиції обмежених партій товару на ринку, а потім і масової ринкової поставки.
В фазі входження у ринок, особливо в самому початку (вже при позиціюванні), велика увага приділяється високій якості товару. Тому що головною ціллю підприємця є не тільки потяг отримати великі обсяги продаж і прибутку, скільки забезпечити виробу престижне положення серед конкурентів, сформувати позитивне відношення до нього споживачів, переконати їх в корисності вкладення коштів у придбання даного виробу. У реалізації антикризової стратегії маркетингу на цьому етапі головна роль приділяється контролю якості товару, впроваджуваного на ринок, та відстеженню реакцій у відношенні його прийняття або неприйняття покупцями.
Третя фаза - розвиток (ріст) продажу товару. Основні зусилля підприємців зосереджені на тому, щоб забезпечити товару швидке просування до споживача, тобто розширити продаж та отримати прибуток, щоб повністю виправдати виробничі витрати та мати кошти на розвиток бізнесу.
На цьому етапі ринок швидко приймає товар, характеризується швидким ростом прибутку. Рівень прибутку досягає своєї вищої точки. Загальні витрати на маркетинг знижуються.
Четверта фаза - зрілість, насиченість та стабілізація ринку. В цей період у підприємців виникають серйозні труднощі - неконкурентоспроможні вироби витісняються з ринку. Щоб підняти падаючий рівень продажу і прибутку, випробовуються нові форми реклами і стимулювання збуту. Виробник намагається стабілізувати своє положення, втримати продаж і прибуток на прийнятному рівні, доки дозволяють умови конкуренції. Рівень прибутку майже завжди досягає своєї вищої точки раніше, ніж рівень продажу, оскільки після визначеного моменту (назвемо його піком життєвого циклу) стає все важче добиватись  збільшення  обсягів  продажу,  а кожний  послідуючий  приріст збільшує витрати в результаті більш високих витрат на рекламу та організацію торгівлі, внесення модифікацій у виріб, зниження цін і т.п.
П'ята фаза - скорочення реалізації (вмирання ринку) і обновлення ринкового продукту. На цьому етапі перед виробником постає дилема: або змиритись з тим, що в результаті неухильного падіння рівня продажу та прибутку виробництво товару стане зовсім неможливим, або знайти допоміжні кошти для підвищення рентабельності його випуску і підтримання положення фірми на ринку, наприклад, за допомогою оригінальних рішень у сфері реклами, більш вдалого і нарядного виду упаковки, зниження цін, і т.п.
Яке значення має в антикризовій стратегії управління концепція життєвого циклу? Вона спонукає керівників аналізувати діяльність підприємства не тільки з точки зору сьогодення, але і з позицій його розвитку в майбутньому, ставить їх перед необхідністю систематичної роботи по плануванню і освоєнню нової продукції. На кожному етапі життєвого циклу товару виникають свої проблеми в освоєнні ринку, тому антикризові маркетингові програми і пов'язані з ними витрати повинні враховувати специфіку окремих фаз життєвого циклу.
Уяву про різні маркетингові стратегії в залежності від фази циклу життя можна   отримати   з   наступної   схемі-моделі.   (табл.8)
Таблиця 8
МАРКЕТИНГОВА  СТРАТЕГІЯ  НА  РІЗНИХ  ФАЗАХ  ЖИТТЄВОГО ЦИКЛУ РИНКОВОГО ПРОДУКТУ

Фази життєвого циклу товару
Елемент маркетинго вої програми	Введення   на ринок	Ріст продажу	Зрілість   і стабілізація	Старіння   і вмирання
Цілі маркетингу	Ввести товар на ринок, запропонувати його споживачам	Завоювати  позицію  на ринку	Утримати завойовані  позиції на високому рівні	Реалізувати всі накопиченні запаси і  без витрат перейти до нового життєвого циклу
Інформація	Про  групи споживачів,  які взмозі прийняти товар;  оцінки основних споживчих властивостей товару	Про  можливу  ємкість ринку; різні групи споживачів; оцінки всіх споживацьких властивостей і сервісу	Про повну ємкість ринку. Можливостях його повного насичення; оцінки споживацького незадоволення	Про  ступінь насичення попиту;  оцінка можливих напрямків обновлення асортименту7
Товар	Основний варіант	Удосконалений	Диференційований	Підвищеної рентабельності
Споживачі	Любитель	Масовий ринок	Масовий ринок	Відстають
Ціна	Висока	Висока, потім стабілізується  і  трохи знижується	Продовжує слабо знижуватись	Низька,  потім мінімальна, бросовая
Поставки на ринок	В   невеликій кількості (пробний ринок)	Різко  збільшується,  а потім стабілізується	Знижується, максимально залучаються запаси	Мінімально необхідна
Кількість конкурентів	Невелике	Поступово зростає	Велика	Знижається
Прибуток	Низький	Використовуються  нові канали для підвищення продажу і залучаються можливі канали розподілу	Кількість каналів зменшується	Використовують тільки ті канали, які необхідні для мінімальної поставки
Реклама	Про споживацькі властивості нового товару, його переваги	Посилюється орієнтація на мотиви покупки, реклама підтримуюча, впевнююча	Підтримуюча, нагадуюча	Нагадуюча, або взагалі відсутня
Витрати на маркетинг	Високі	Або зростають, або на рівні  першої  фази,  а потім знижуються	Мінімальні	Переключаються на новий життєвий цикл
Рівень продажу	Невисокий	Обсяги продажу швидко зростають і потім стабілізуються	Від  стабільного починає зменшуватися	Падає від мінімального  до нульового

У зв'язку з тим, що період фаз життєвого циклу різний, перехід від фази до фази проходить повільно, служба маркетингу підприємства повинна постійно слідкувати за змінами у продажі і прибутку, виявляти причини виникаючих змін з тим, щоб своєчасно встановити межі фаз і очікувані тенденції у розвитку ринку й внести відносні корективи в маркетингову програму бізнес-плану.
Особливе місце в антикризовій стратегії управління бізнесом належить оновлення асортименту продукції. Споживач чекає новинок, і якщо фірма їх не засвоїть, то її місце на ринку швидко займуть конкуренти. Тому одна із важливих задач стратегії антикризового управління полягає в тому, що треба постійно слідкувати за змінами потреб, робити відповідні прогнози і запропонувати у порядку проби ринку новий асортимент виробів, щоб потім, вивчивши реакції споживачів, закласти прийняті ними новинки в масове виробництво. Грамотна товарна політика потребує не тільки постійного обновлення товарної пропозиції шляхом створення новинок і модифікацій існуючих виробів за рахунок покращення їх товарних характеристик і пристосувань для нових сегментів ринку, але і діяльної стратегії введення новинок у ринкову стихію.
Стратегія розробки товарів базується на двох організаційних моментах: покупці патенту, ліцензії на виробництво нової продукції, запропонованій чужою фірмою, і створення власного відділу товарних досліджень і розробок. Існує спеціальна структура створення новинок і модифікацій товару, яка охоплює наступні основні етапи:
1-  пошук і формування ідей новинки на основі вивчення споживацьких потреб, запитів, очікувань, досягнень науки і техніки, аналізу продукції конкурентів;
2-  відбір ідей по критеріям розміру ринку, продажної ціни товару, витрат на промислове освоєння новинки, розміру можливого прибутку і т. п.;
3-  розробка і перевірка на групі цільових споживачів проробленого варіанту товарної ідеї, представленого у виді конкретного образу або поняття, значимого для споживача;
4-  розробка стратегії маркетингу по виходу на ринок з конкретною новинкою;
5-  аналіз можливостей виробництва і збуту за допомогою контролюємих показників продажу витрат і прибутку;
6-  розробка товару як фізичного втілення товарного замислу і його технічного випробування;
7-  випробування товару-новинки в умовах ринку для складання прогнозів збуту;
8-  організація комерційного виробництва;
9-  сегментування (поділ ринку на групи споживачів, по регіонам та іншим факторам).
При розробці товарних антикризових маркетингових стратегій обов'язково повинні враховуватися деякі обмеження: по-перше, ресурсний фактор. Як би не були захоплюючі ті чи інші конкретні ідеї обновлення продукції та сервісу, вони не можуть відриватись від реальних ресурсів фірми і головної її комерційної цілі - отримання прибутку. По-друге, поставивши задачу, можливо, більш повного задоволення споживацьких очікувань і особливих потреб, висунутих до товару, фірма не повинна забувати про необхідність отримання прибутку, а це не завжди вдається, тоді як поточні задачі маркетингу можуть не співпадати з комерційними цілями і фінансовими можливостями підприємців. По-третє, необхідно чітко визначити споживацьку адресу.
Спостереження показують, що ні одна компанія у світі не спроможна на 100%-ний захват ринку. Покупці відрізняються один від одного потребами, смаками, звичками, віком, статтю, сімейним положенням, освітою, професійними  та  іншими  інтересами,  а  також  різним  рівнем  доходів, географічним положенням та іншими характеристиками. Кожна з них може стати основою для визначення груп споживачів (сегмента ринку), на потреби та смаки яких слід звернути увагу при розробці товару та його реклами. Сегментування ринку - одна з ключових процедур маркетингу, допомагає підприємцю правильно розподілити свої ресурси при виробництві продукції і організувати ефективне обслуговування найбільш відгукнувшихся на цю продукцію споживацьких груп.
Для здійснення модифікації вже існуючого на ринку товару необхідно забезпечити збір наступної інформації:
1 - загальну оцінку ринкових характеристик товару на визначений період часу для визначення слабких сторін товарів по фазам кривої життєвого циклу;
2  - відношення споживача до товару. Якщо більшість споживачів задоволені товаром і рівень його продажу залишається достатньо високим, нема потреби для проведення модифікації;
3 - практику конкурентів. її необхідно знати, як і загальні тенденції розвитку ринку. Модифікація товару, побудована на усвідомленій спробі визначити зміни товарної стратегії конкурента, може бути успішною, якщо уважно проаналізувати весь необхідний фактичний матеріал.
Вихід на ринок з новими і удосконаленими товарами - запорука росту і виживання підприємства, важлива складова частина стратегії антикризового управління. Виробники, які першими запропонували новинку, на протязі якогось часу володіють усім ринком і можуть налагодити вигідний збут перед тим, як у діло трутяться конкуренти.
Критерій новинки ринкового продукту полягає у тому, щоб внесена новизна служила основою переключення переваг покупців на даний товар.
Поняття "новий виріб" визначає любі серйозні зміни у формі, вмісту або упаковці, які мають значення для споживача. Це можуть бути зовсім нові товари, яких раніше зовсім не було на ринку; або добавлення нових компонентів до вже існуючих, а також зміни в упаковці, здібні суттєво змінити звичну уяву про товар; або його здібності більш ефективно задовольнити платоспроможні потреби покупців.
Для того, щоб достигнути при випуску нового виробу поставленої цілі, потрібна глибока розробка маркетингової програми, яка включає такі конкретні запитання про:
§      місткість ринку;
§      обсяги необхідних капіталовкладень;
§      можливі прибутки виробів;
§      ступінь підприємницького ризику;
§      патентний захист виробу;
§      існуючих і можливих конкурентів;
§      порівняльну характеристику готових до  випуску і  конкуруємих
§      товарів;
§      імідж фірми і його вплив у якості інструменту в конкурентній битві
§      на ринку;
§      можливу тривалість життєвого циклу даного товару;
§      емоційне сприйняття нового продукту на ринку;
§      вплив сезонних факторів на виробництво при реалізації виробів;
§      можливість засвоєння серійного випуску товару та необхідний для
§      цього час;
§      труднощі, які виникнуть при організації виробництва і реалізації товару;
§      доступ матеріальних ресурсів і безперервному забезпеченні ними процесу виробництва у прогнозованих  обсягах,  необхідних  для повного задоволення попиту покупців по прогнозованих цінам, які дозволяють  отримати  очікувану  норму  прибутку  на  вкладений капітал;
§      зовнішній  вид  виробу,  його  пакунок,  витрати  на  рекламу  і стимулюванню збуту.
Для перевірки стану ринку обирається визначений його сегмент і на нього направляється створена продукція. У літературі по маркетингу можна зустріти таке правило: випускай те, що можеш продати.
Це значить, що поки у виробника нема впевненості у збуті продукції, не можна приступати до її виробництва. Така впевненість може з'явитись після випробувань новинки на пробних ринках. Підконтрольний пробний ринок дає можливість оцінити успіх або невдачу підприємства, а також вивчити ті специфічні фактори, які у фактичній мірі в змозі сприяти впровадженню виробу на ринок. Пробний продаж допомагає встановити:
• актуальність реальної або потенційної потреби, яку може задовольнити запропонована ринку продукція;
•  кількість показників та тенденції розвитку попиту, цін, пропозиції;
•  рівень конкуренції на ринку.
Після сумлінного вивчення результатів пробного продажу фірма уточнює стратегію управління проектом, програму кінцевого виходу на ринок і визначає бюджет маркетингу.
Концентрованим вираженням ринкової коньюктури є ціна. Фактори, діючі на ціни, відображені на Рис. 7.

Рис. 7. Схема ієрархічної підпорядкованості ціноутворюючих факторів.
Процес ціноутворення дуже складний, бо він включає масу факторів - і власно цінових, і впливаючих не тільки безпосередньо на ціни. З кола факторів, формуючих попит, у ціні, наприклад, враховується психологія її сприймання покупцями: відмічено, що низькі ціни на послуги деяких фірм "відлякують" клієнтів, підчас справедливо вважаючи, що такі фірми в змозі запропонувати тільки послуги низької якості. З факторів пропозиції ціна обов'язково включає сировину, матеріали, якість продукції та ін.; з факторів сервісу - набір, якість, оперативність і доступність послуг.
Крім цього, фірмі треба вирішити й інші запитання, тісно пов'язані з ціновою політикою, наприклад: як міняти первісну піну, щоб отримати необхідний прибуток і хоч би втримати (а краще розширити) свій сегмент ринку.
Спеціалісти по маркетингу для розрахунків ціни використовують різні підходи, котрі залежать від загальної стратегії ринкової діяльності фірми. Можна виявити деякі загальні принципи в цих підходах. Конкретні якісні розрахунки ціни проводяться в залежності від сегменту ринку, життєвого циклу ринкового продукту, характеру цього продукту, потенційних обсягів товарної пропозиції і попиту, положення конкурентів на ринку, особливостей сервісних послуг, умов організації товаропросування, реклами, збуту. В ціні товару або послуги враховуються, таким чином, вироблені витрати, реалізуємий прибуток, відношення попиту або пропозиції. Ті ж самі фактори і регулюють ціноутворення, діючи через економічні закони: попиту і пропозиції, вартості, вирівнюванню норми прибутку.
Специфічним маркетинговим підходом до формування ціни на товар чи послугу є позиція, при якій споживач твердо орієнтується на "свою" фірму, будучи впевненим, що фірма, торгуюча, скажемо, дешевою продукцією, не буде різко піднімати ціни, а якщо введе на ринок новий товар, то ціна його теж буде в повній мірі прийнятною.
Визначаючи конкретні рівні цін, фірми виходять або з вже існуючого на ринку положення з цінами, або формують їх виходячи із виробничих витрат, або на базі так названої цільової норми прибутку. У першому випадку в якості відправного пункту беруться вже існуючі на ринку ціни. Це найбільш поширений підхід на вільному ринку, коли більш або менш стабільний асортимент товарів, наприклад, це характерно для ринку виробів легкої промисловості, продуктів харчування, деяких видів устаткування, послуг. В таких умовах ціна, як правило, не є визначаючим на ринку фактором. Друге діло ринки  автомобілів,  чорних і  кольорових  металів,  нафти  й  продуктів  її переробки, де виробництво більш монополізовано. Там використовуються принципи формування цін від витрат і від прибутку, при яких цінова політика фірм є визначаючою. Це зовсім не значить, що лише ціни рухають розвитком ринку. Одночасно приходиться вирішувати запитання про рівень цін і обсяги вироблюваних та реалізуємих товарів. Таким чином, на цінову політику чинить непрямий вплив через товарну пропозицію: обсяги виробництва скорочуються, і товарна пропозиція зменшується (або збільшуються запаси); обсяги виробництва збільшуються (використовуються накопичені запаси), і пропозиція зросте. Перший шлях фірми вибирають, щоб підвищити ціни або не допускати їх зниження, так щоб зберегти прибуток або навіть збільшити його. Другий шлях використовується, коли фірма намагається затвердити пануюче положення на ринку.
Вплив на ціни створює і інший елемент ринку - попит. Чим він вище, тим більше зросте ціна, і навпаки, з зменшенням попиту ціна падає. Однак в останні десятиріччя в країнах з розвинутою ринковою інфраструктурою фірми намагаються регулювати попит не за допомогою цін, а в основному через рекламу і нові методи стимулювання попиту і збуту, удосконалення товарів і послуг.
В цілому реальні пропорції в цінах визначаються все ж за рівнем закріпленої на ринку ціни, яка склалась, виходячи із витрат ведучих постачальників і існуючої конкуренції. При усій різності конкурентних умов бізнесу цінову політику в маркетингових програмах фірми будують на основі наступного загального алгоритму дій:
1- Формування маркетингових задач, які допомагають встановити, задоволенню яких цілей використовуваний ціновий механізм: максимізації прибутку завоюванню лідерства, забезпечення виживанню на ринку і т. п.
2 - Визначення попиту: яку кількість товарів та послуг даної фірми може бути продано по однаковим і різним цінам. Визначення максимальної ціни.
3  - Оцінка витрат: витрати виробництва, розподілення, збуту плюс середня норма прибутку.
4 - Аналіз цін конкурентів.
5 - Вибір конкретної методики ціноутворення.
6 - Встановлення кінцевої ціни з урахуванням психології ціносприйняття.
7 - Встановлення знижок з цін і заліків: прямі знижки з прейскурантної ціни товару, за послуги по продажу, зберіганню і т. п., за передчасні закупки використовуються у комплексі з іншими видами знижок - заліками за заміну старого товару новим, дилерські нагороди, за участь у рекламі і таке інше.
Кожна фірма при розрахунку цін на свою ринкову продукцію змінює приведений вище загальний підхід в залежності від конкретних умов виробничої і торгової діяльності. Зупинимося на деяких найбільш поширених методах визначення цін. Це методи:
• повних витрат;
• орієнтація на узагальнені витрати;
•  граничні витрати;
• на базі нормальних (стандартних) витрат виробництва;
• цільової ціни (або цільової норми прибутку), виходячи з прямих витрат.
Метод повних витрат заснований на розрахунковій ціні, визначеній по сукупності усіх прямих і непрямих витрат виробництва товару і його реалізації. До них приєднуються накладні витрати і величина прибутку, скоординованого на норму судного відсотку, середню швидкість обігу капіталу та рівень конкуренції у галузі.
Метод орієнтації на узагальнені витрати. Розрахунки тут ведуться, як і в попередньому випадку. Визначаються середні витрати на виробництво одиниці продукції з розподілом витрат на змінні і постійні. Якщо коньюктура змінюється не суттєво, обсяг виробництва не на багато скоротиться або розшириться, тоді ціни не прив'язуються до рівня повних витрат, і фірма намагається їх визначити, орієнтуючись на середні витрати. Метод середніх витрат частіше всього використовується, коли фірма ставить на протязі довгого періоду підтримати стабільні ціни.
Метод граничних витрат дозволяє враховувати застосування витрат, пов'язаних з розширенням масштабів виробництва або продажу. Він використовується тоді, коли фірма тягнеться до граничного розширення виробництва і збуту. Під граничними витратами розуміється зміна суми загальних витрат на одиницю продукції в результаті збільшення виробництва або продажі. Рівень граничних витрат може бути вище або нижче середніх, що залежить від характеру і масштабів збільшення попиту, терміну його зміни, можливостей задоволення попиту при існуючих виробничих і торгових потужностей і від ряду інших факторів.
Метод, оснований на базі нормальних (стандартних) витрат виробництва - специфічний метод розрахунку ціни не з фактичних, а з запропонованих витрат фірми при існуючих умовах виробництва і продажу тих, що є матеріальних і вартісних нормативах. Всі витрати розраховуються тут до початку виробництва і продажу, а собівартість продукції визначається по встановленим нормативам її калькуляції. В рахунок беруться нормативи сировини і матеріалів, норми витрат на виплату робочій силі та ін., а також накладні витрати. Загрузка потужностей на 80% вважається нормою або стандартом.
Метод цільової ціни (або цільової норми прибутку) виходячи з прямих витрат. Вихідним моментом визначення ціни теж є витрати господарської діяльності при визначному рівні загрузки потужностей, однак підхід до встановлення прибутку інший, тобто: фірма установлює таку ринкову ціну на свій товар або послугу, в якій наперед забезпечувався б бажаний розмір прибутку.
При виборі конкретного методу розрахунку ринкової ціни фірми керуються обсягами господарської діяльності, ступеню захвату і стійкості ринку, яка визначається довготою життєвого циклу ринкового продукту, характером самої ціни; видом продукції, виносячої на ринок і ступеню її взаємозамінності по відношенню до аналогічних продуктів фірм-конкурентів.
В немалій ступені ціна залежить і від фаз життєвого циклу продукту на ринку. Більшість товарів і послуг в період зародження їх життєвого циклу використовується максимальна, але еластична ціна, тоді як проектування нових товарів і послуг, створення пробних баз реалізації і "запуск" їх у серію, реклама та інші методи просування на ринок потребують більш значних витрат, ніж витрати на масове збільшення вже прийнятих ринком традиційних товарів та послуг. Тому на стадіях розвитку і зрілості життєвого циклу нової ринкової продукції ціни, як правило, постійно знижуються, зате у фазі старіння продукції вони стабілізуються, після чого у фазі вмирання застосовується мінімальна ціна.
Відносно і прибуток, закладений у ціні, також міняється по фазам циклу життя ринкового продукту:
• від збитків до мінімальної - у фазі зародження;
• від нижче середньої до середньої - у фазі розвитку;
• максимальна - на етапі зрілості;
• від середньої до нижче середньої - в період старіння;
• мінімальна - у фазі вмирання життєвого циклу.
Ціни враховують стержневі фактори маркетингової стратегії товарної пропозиції: якість і ремонтоспроможність продукції, а також рівень сервісу та ін.

1.5 Заходи по покращенню та підвищенню рівня виробництва.
Стан виробництва в цілому можна судити в першу чергу по стану сировинної бази. А темп росту виробництва вина необхідно зрівняти зі збором та переробкою винограду.
Виноробство - мистецтво по перетворенню виноградного соку у вино.
Данні площі, зайнятій під виноградники, досить суперечні. По різним оцінкам, сьогодні лозою засаджено від 99 до 119 тис.га. І з 1985р. площа постійно скорочується.
Середня врожайність винограду у другій половині 90-х років в Україні не перевищувала 23 ц/га. А економічно вигідніше займатися виноградом при врожайності приблизно 50 ц/га, завіряє більшість суб'єктів галузі. З моменту антиалкогольної кампанії 1985 - 1986рр. валовий збір винограду та обсяги виробництва вина і коньяку, впали більш ніж в 5 разів.
Середній зріст вітчизняних виноградників 12-15 років, це майже старий вік. За останні роки закладається немало нових виноградників але старих розкорчовується ще більше.
Інвестиції у виноградарство вливаються досить в'яло. Гроші вкладаються головним чином в ординарне вторинне виноробство, обіг коштів в якому різко перевищує один рік, а віддача від винограднику наступає не раніше 3-5 років з моменту закладки, і заморожувати кошти на великий строк спонсорів мало.
Зарубіжні інвестори навряд чи стануть вкладати гроші у розвиток української сировинної бази. У Європі зараз перевиробництво; 300 млн. дал виноматеріалів. "Заграниця" більш зацікавлена сьогодні в ринку збуту готової продукції, ніж в відновленні чиєї б то не було виноробної промисловості.
Найбільші серед українських компаній, інвестуючих у виноград: АО "Агропромислова фірма "Таврія" і АГГ "Одеський коньячний завод".
Джерелом винної ріки можна вважати первинну переробку винограду. Переробка винограду та виробництво з нього виноматеріалів, яке ділиться на З основні частини:
1 - саме виноробство, або виноробство тихих вин;
2 - виробництво ігристих вин;
3 - коньячні вироби.
Всього в Україні більше 120 заводів первинного виноробства, але сьогодні роблять не всі по різним обставинам, насамперед це нестача коштів.
У самі найкращі роки в Україні перероблювали 900 тис.т. винограду і виробляли із них 48 млн дал тихих вин. По цим цифрам можна судити про потенціал галузі.
Реально працюючих заводів вторинного виноробства (промислова переробка виноматеріалів в вино, його витримка, зберігання, підготовка до розливу і безпосередньо розлив) більше 50. Серед них 38 "старих бійців", збудованих ще за радянські часи. Всього ж ліцензією на право виробництва вина володіють декілька сотень фірм, але більшість із них або зовсім не роблять на ринку, або роблять якось непомітно. Реально і потенційно більші з них -НПАО "Масандра", "Інкерманський завод марочних вин", АО АПФ "Таврія", СПК "Ізумрудний".
Середній рівень вживання вина на одну душу населення України не перевищує 1,2 л в рік.
Питому вагу у виноробстві вина грають допоміжні матеріали. Щорічна потреба галузі в пляшках для тихих вин в останні роки не перевищувала 90-100 млн шт.
Таж ситуація і з укупоркою. Але саме найбільше Україні не везе з корковою пробкою.
Для ординарних вин коркова пробка виконує скоріше "поштову" функцію. Поліетилен достатньо біохімічно нейтральний, і тільки при довгій витримці в колекції може вступити в реакцію зі змістом пляшки. Ось чому корка життєво необхідна тільки для колекційних вин. Але вона грає неабияку роль в маркетинговій політиці багатьох підприємств, наряду з барвистою етикеткою.
Етикетку винзаводи купляють безпосередньо у виробника. Частіше всього постачальниками наклейок виступають місцеві поліграфічні підприємства і фірми-сусіди заказників. Великі винороби добираються аж до Києва, де їх задовольняє поліграфічний центр ЗАО "Київська поліграфічна фабрика "Заря", ЗАО "Видавництво Бліц-інформ" - "Бліц-прінт", компанія "Новий друк".
Виноградним вином є напій, котрий утворюється внаслідок спиртового зброження соку винограду.
Вина, незалежно від місця походження, діляться по кольору на білі, рожеві та червоні. Білі виготовляються з білих сортів винограду, червоні - з червоних. Рожеві вина виготовляються шляхом збродження сусла (теж саме, що і виноградний сік) із червоних та рожевих сортів винограду, перероблювальних по червоному або білому способах, а також купажування (змішування винограду різних сортів і різних виноматеріалів). По білому способу виноград перероблюється дуже просто: сусло (теж що і виноградний сік) відділяється від мезги (м'якоть винограду з кожицею і кістками) і переброжується. Переробка за червоним способом передбачає попередній настій сусла на мезги; застосовується в основному для червоних сортів винограду.
При виробці виноградних вин забороняється добавка води до сусла або вина.
По складу вина діляться на сортові і купажні. Сортові вина виробляються із одного сорту винограду. Купажні виготовляються із суміші сортів винограду.
По вмісту цукру діляться - на сухі, напівсухі, солодкі, напівсолодкі і лікерні; по спирту - на столові і кріплені. Столові діляться на дві групи -натуральні і купажні.
По віку вина діляться на ординарні, марочні і колекційні. Ординарні вина виготовлюються по уніфікованій технології і реалізуються з 1 січня наступного за врожаєм винограду року. Допускається випуск молодих вин в рік врожаю по спеціальним технологічним умовам.
Марочні вина виготовлюються по індивідуальним для кожної марки технологіям з винограду певних сортів, вирощуваного в суворо регламентованих районах, або спеціально підібраній суміші з обов'язковою витримкою у дубовій тарі не менш ніж півтора року з моменту закладки на витримку.
Колекційні - це марочні вина, які після закінчення витримки у дубовій тарі окремо витриманих у пляшках не менше 3-х років і реалізуються у тій же самій тарі. 80% світового ринку вина представлено ординарними винами, 20% -марочними.
В нашій країні виготовляються різноманітні алкогольні напої: горілка, лікери, наливки, коньяки, виноградні та плодово-ягідні вина і пиво. Серед всіх цих напоїв виноградне вино займає особливе місце.
В порівнянні з горілкою у вині, крім алкоголю, є ряд цінних важливих речовин, необхідних для організму людини. У вині є вуглеводи (глюкоза, фруктоза, сахароза і пентоза, органічні кислоти та інші), азотні речовини, мінеральні речовини, вітаміни, мікроеліменти, радіоактивні речовини, ферменти.
Вино має приємні смакові якості, вважається як дієтичним так і лікарським напоєм. Лікарі в Україні та за кордоном лікують вином окремі хвороби. Використання міцних алкогольних напоїв виноградним вином є засобом боротьби з алкоголізмом. В цьому аспекті слід роздивлятися перспективи розвитку виноробної промисловості, [ £ J
В загальному обсязі виробництво алкогольних напоїв і питома вага виноградного вина буде поступово зростати, витісняючи такі високоалкогольні напої, як горілка та лікери. У виробництві самих же виноградних вин буде зростати випуск натуральних вин - сухих і напівсолодких. Структура вина виноградного на Рис.8.

Рис.8 Структура вина виноградного.
Одним з важливих фрагментів маркетингу виноробної промисловості є досягнення переваги у вживанні алкогольних напоїв. Це необхідно для виготовлення стратегій виробника, спрямованої на збільшення випуску продукту до обсягів, які відповідають рівню платоспроможного попиту населення; активізацію споживацького попиту на вироблювану продукцію, яка користується недостатнім попитом; проведення маркетингових заходів, які обмежують попит на окремі види алкогольної продукції, наприклад горілки; виявлення споживацьких ніш для розміщення нових видів продукції, пошуки об'єктів, які потребують нових технологічних рішень.
Узагальнення даних анкет проведених на Україні показує, що найбільшою перевагою у всіх категорій опитаних користуються міцні напої (горілка, коньяк, самогон, спирт, вино-виноградне міцне, плодоягідне), на перевагу вживання яких вказали 53% опитаних. Перевага вина виноградного столового у 2,7 рази, пива -4,4 рази, шампанського - 4,6 рази менша. Більшим попитом користуються марочні вина у порівнянні з ординарними (у 2,4 рази), причому столові марочні вина переважають міцні в 1,5 рази.
Ефективність заходів визначається показниками підвищення працездатності, зниження собівартості продукції, підвищення ступеня використання виробничих потужностей, основних виробничих фондів і обігових коштів, підвищення рівня рентабельності виробництва.
В модифікацію систем управління, планування і організації виробництва включаються заходу по наступним напрямкам;
1- удосконалення систем управління;
2- спеціалізація виробничих процесів;
3- удосконалення внутрішньозаводської системи планування і економічного стимулювання;
4- удосконалення оперативно-виробничого планування (впровадження системи безперервного планування);
5- удосконалення технічної підготовки виробництва і систем технічного контролю;
6- впровадження механізації, автоматизації планово-обліковних робіт та процесів управління;
7- удосконалення системи обліку, звітності та діловиробництва;
8- удосконалення системи матеріально-технічного постачання.
По кожному заходу визначається його економічна ефективність, а також вказується місце і строки впровадження, загальна вартість, очікуване виповнення на початок плануємого року, планові витрати на плануємий рік і джерела їх фінансування, ефективність до кінця плануємого року (зниження працеємності, скорочення чисельності; економія в грошовому вираженні -всього, в тому числі: фонд заробітної платні, сировини, матеріалів, палива, енергії); приріст потужності; умовно-річна економія; строки відкупівлі.
Головним інструментом підвищення ефективності виробництва є технічний процес. Враховуючи високу ефективність на підприємствах виноробної промисловості заходів по впровадженню передової технології і найбільш прогресивної технології виробництва, які складають основний зміст плану підвищення ефективності виробництва, якісній розробці повинно придатися особливо важливе значення.
В план впровадження нової техніки і передової технології включають не тільки заходи, здійснення котрих необхідне для виповнення затвердженого плану, але і заходу по удосконаленню виробничого процесу, впровадженню більш удосконалених машин і механізмів: електрифікації, хімізації, механізації та автомеханізації виробництва для забезпечення прискореного технічного прогресу підприємства.
Організаційно-технічні заходи виноробного підприємства передбачаються наступні:
1) впровадження нової і модернізація існуючої техніки;
2) покращення використання матеріальних ресурсів;
3) покращення якості продукції і зовнішнього її оформлення;
4) покращення використання виробництва потужностей;
5) впровадження передової технології;
6) раціоналізація і здешевлення транспортування сировини та інше. Розробка  плану  організаційно-технічних  заходів  починається  на виробничих дільницях. Всі пропозиції по удосконаленню виробництва групуються по основним напрямкам, і зводяться в суспільно-заводський план, обговорюють у колективі робітників підприємства, вносять також і в колективні договори.
В плані організаційно-технічних заходів повинно бути передбачено:
1) суть і ціль заходу;
2) робоче місце, де намічено його здійснення;
3) виконавці;
4) строк початку і закінчення впровадження заходів;
5) розміри витрат по здійсненню заходу, джерела та строки покриття цих витрат;
6) результати впровадження заходів (вплив заходів на роботу заводу окремо в плануючому та окремо в послідуючих роках):
а)  зміцнення  тривалості  роботи  заводу  на  збільшення  випуску продукції;
б)  економія у витратах праці і заробітної платні;
в)  економія у основних та допоміжних матеріалах, пальному і всіх видах енергії;
г)  економія у витратах на управління і обслуговування виробництва;
д)  відносна економія по умовно-постійним витратам; є)  ефект, немаючий грошової економії;
ж) економія у капітальних витратах;
з)  строк відкупівлі заходів; і)  ефективність витрат.

Розділ 2 Управлінське обстеження Херсонського виноробного
заводу
2.1 Історія створення підприємства
Херсонський виноробний завод є одним з найстарших підприємств на Херсонщині. Дніпровський союз виноградних і садівничих кооперативів "Дніпровинсоюз" у 1924р. організував у центрі міста Херсона приватний винпідвал, котрий у 1932р. було перейменовано у виробничо-збутовий комбінат.
Постановою уряду від 27.06.1945р. винкомбинат був перетворений у Херсонський винзавод з підпорядкуванням Херсонському винтресту Укрголоввино Міністерства смакової промисловості, а пункти первинного виробництва були передані Цюрупинському винзаводоуправлінню.
Херсонський виноробний завод був побудований і введений в експлуатацію в 1960р. Він розташований у східній частині міста Херсона. На новому підприємстві були механізовані процеси обробки вин і виномотериалів, здійснена заміна ручних і напівавтоматичних машин на автоматичні. В наступні роки було побудовано компресорно-холодильне відділення для обробки вин холодом з метою поліпшення якості продукції, що випускається, упроваджені нові види укупорки пляшок і впроваджена газифікація котельні. Для поліпшення техніко-економічних показників і ліквідації наднормативних простоїв вагонів, побудована залізниця. Для поліпшення праці працівників була здійснена реконструкція транспортерів.
Основні цехи на підприємстві: цех виноматеріалів, розливу, готової продукції, склотари, ділянка обслуговування основного виробництва, збереження.
Допоміжні цехи: механічний, транспортний, електроцех.
Відділи: бухгалтерія, планово-економічний відділ, виробнича лабораторія, комерційний відділ.
Основні види діяльності Херсонського виноробного заводу:
-готування, обробка, купажування і промисловий розлив вина в пляшки; - готування купажу і розлив міцних напоїв і горілочної продукції. Основні види продукції, що випускає Херсонський виноробний завод:
1) - виноградні вина: столові ординарні, столові сортові, столові марочні, кріплені ординарні, кріплені десертні, кріплені марочні;
2) - лікеро-горілчана продукція.
Херсонський виноробний завод входить в об'єднання "Херсонсадвинпром".
З 1990 по 2000 року обсяги виробництва лікеро-горілчаних виробів почали скорочуватися. Головною причиною такого скорочення була втрата російського ринку збуту. Виходячи з цієї ситуації, весь залишок горілки виявився на внутрішньому ринку. З іншого боку - постійна зміна нормативно-правової бази (скасування давальницької схеми, посилення контролю над експортом, скасування взаєморозрахунків, зміна ставок акцизного збору).
Крім цього, ціна горшки в Херсоні знизилася через близькість до вільної зони Сиваш, у якій оптовики купують горілку за ціною 2,10грн/бут. Наявність підпільних цехів по виробництву горілки, теж здешевлює продукцію, що випускає винзавод;
2.2 Аналіз факторів зовнішнього середовища підприємства.
Основними постачальниками виноматеріалів і спирту для виробництва вин-горілчаної продукції були: радгосп ім. Чкалова (Кримська обл.); радгосп «Червоний Маяк» (Херсонська обл.); Луганський експериментальний завод (м. Чернівці); Агрофірма (Кримська обл.) За період 2000 року було отримано від цих постачальників і від інших спиртозаводів виноматеріалів і спирту на суму 2076728грн. Закуплено склотари й інших матеріалів на загальну суму 5575668грн.


Продовження табл. 10

1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11
3. Транспортна ділянка
1. Водій легкового автомобіля	1						0-89	148-48		148-48
2. Водій ЛЕК	1						0-95	158-49		158-49
3. Водій вантажного автомобіля (САЗ)	2						1-34	223-55		447-10
4. Водій вантажного автомобіля (ЗШІ)	1						1-34	223-55		223-55
5. Слюсар по ремонті авто	1						1-53	255-25		255-25
Усього по транспортній ділянці	6									1232-87 !
4. Ділянка ремонту основного устаткування
1. Слюсар наладчик	3					3	1-50	250-25		750-75
2. Слюсар ремонтник	3					3	1-50	250-25		750-75
3. Слюсар ремонтник	1				1		1-30	216-88		216-88
Усього по ділянці ремонту основного устаткування	7				1	6				1718-38
5. Госп ділянка
1. Тесляр	1					1	1-50	250-25		250-25
2. Маляр	1				1		1-30	216-88		216-88
3. Прибиральниця	2							120-00		120-00
4. Двірник	2							120-00		120-00
Усього по госп ділянці	6				1	1				703-13
Разом по енерго-технічному цеху	32									6804-81
3 них:
Почасовиків	32
Охорона
1. Охоронець	15							120-00		1800-00
2. Начальник варти	4							142-50		570-00
Усього по охороні	19									2700-00
Не пром персонал:
1. Медсестра	1							168-00		168-00
2. Завідуючий буфетом	1							171-00		171-00
Разом робітників по заводу:	90									32553-86
Зних:
Почасовиків	72
Підрядників	18

Таблиця 11
ХАРАКТЕРИСТИКА   ПРАЦЮЮЧОГО   ПЕРСОНАЛУ   НА
ПІДПРИЄМСТВІ ХЕРСОНСЬКИЙ ВИНОРОБНИЙ ЗАВОД за 2001 рік

Підрозділ, найменування професій	Кількість чоловік	У тому числі по розрядах					Оклади, тарифи	Ср/міс.ззар. плата по тарифу грн-	% допл. за шкідливість	Ср/міс фонд зар. плати усього
		І	II	III	IV	V
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11
Цех основного виробництва
Ділянка розливу:
Почасовики:
1. Оператор лінії у виробництві	1				1		1-30	216,88		216,88
2. Почасовик здавач	1		1				0-93	155,15		155,15
3. Транспортувальник	1			1			1-12	186,85		186,85
4. Мийник розлив, автоматів і БММ	3		3				1-00	500,49	8	500,49
Разом почасовиків:	6		4	1	1			725,71		1059,37
Підрядники:
1. Машиніст БММ	1			1			1-21	201,86	8	201,86
2. Машиніст ГУМ	6			6			1-12	186,85		1121,10
3. Контролер (харчової продукції)	1			1			1-12	186,85		186,85
4. Контролер	3		3				0-93	155,15		465,46
Разом підрядників	11	4	1	6				1975,2 7		1456,43
Усього по ділянці розливу	17	4	5	7	1			1456,4 3		3034,64
Ділянка виноматеріалів
Почасовики:
1. Оброблювач виноматеріалів	1				1		1-50	250,25		250,25
2. Оброблювач виноматеріалів	5		5				0-93	216,88		867,52
3. Оператор лінії у виробництві	1					1	1-50	250,25		250,25
4. Фільтровщик	1			1			1-12	186,85		186,85
5. Купажист	2					2	1-50	250,25		500,49
Усього по ділянці виноматеріалів:	10		1	1	4	4		1309,6 2		2210,50

Продовження табл. 11

1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11
Ділянка готової продукції
Почасовики:
1. Приймальник здавач	2			2			1-12	186,85		373,70
2. Транспортувальник	2		2				0-93	155,15		310,30
Разом почасовиків	4		2	2				342,00		684,00
Підрядники:
1. Укладальник-пакувальник	3			3			1-12	186,85		560,55
2. Вантажники	4	4					1-39	231,89		927,57
Разом підрядників	7	4		3				418,74		1488,12
Усього по ділянці готової продукції	11	4	2	5				760,74		2172,13
Разом по цеху основного виробництва	38	4	10	15	5	4		3526,7 9		7417,26
3 них:
Почасовиків	20		7	4	5	4		2377,3 3		3953,87
Підрядників	18	4	3	11				1149,4 6		3463,39
Знерготехнічний цех:
1. Злектро-дільниця
1. Монтажник санітарно-технічних систем устаткування	3			3			1-71	248,58	8	497,15
2. Електрик черговий	1					1	1-58	263,59		263,59
3. Електромонтер по ремонту обмоток і електроустаткування	1					1	1-58	263,59		263,59
4. Слюсар СТОСІВ і А	1				1		1-38	230,23		230,23
5. Слюсар СТОСІВ і А	1					1	1-58	263,59		263,59
Усього по злектроучастку	7				3	4		1554,8 6		1803,43
2. Механічна ділянка
1. Слюсар ремонтник	2			2			1-18	196,86		393,72
2. Слюсар ремонтник	1				1		1-38	230,23		230,23
3. Токар	1					1	1-78	296,96		296,96
4. Злектро-газо зварник	1					1	1-77	295,29	12	295,29
5. Машиніст холодильних установок	1				1		1-52	253,58	10	253,58

Продовження табл. 11

1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11
Усього по механічній ділянці	6			2	2	2		1272,9		1469,77
3. Транспортна ділянка
1. Водій легкового автомобіля	1						0-94	1156,8		156,82
2. Водій ЛЗК	1						1-01	168,50		168,50
3. Водій вантажного автомобіля (САЗ)	1						1-42	236,90		236,90
5. Слюсар по ремонті авто	1						1-42	236,90		236,90
Усього по транспортній ділянці	6							1611,5		1611,58
4. Ділянка ремонту основного устаткування
1. Слюсар наладчик	4					4	1-58	263,59		1054,37
2. Слюсар ремонтник	3					3	1-58	263,59		790,77
3. Слюсар ремонтник	1				1		1-38	230,23		230,23
Усього по ділянці ремонту основного устаткування	8				1	7				2075,37
5. Госп ділянка
1. Тесляр	1					1	1-58	263,59		263,59
2. Маляр	2				2		1-38	230,23		230,23
3. Прибиральниця	2							140		280
Усього по госп ділянці	7				2	1				1284,04
Разом по енерго-технічному цеху	35			2	8	14				8210,82
3 них:
Повчасовиків	35			2	8	14				1810,82
Охорона
1. Охоронець	18							140		2520,00
2. Начальник варти	4							166,00		664,00
Усього по охороні	22									3184,00
Не пром персонал:
1. Медсестра	1							195,00		195,00
Разом робітників по заводу:	97		10	17	13	18				19205,0 9
3 них:
Почасовиків	79		7	6	13	18				15741,6
Підрядників	18		3	11						3463,39

Для відновлення основних фондів останнім часом було придбано:
§      пляшкомийна машина;
§      фасовочно-укупорочна машина;
§      укупорочний автомат;
§      етикеровочний автомат;
§      пакувальна машина;
§      електронасосні установки;
§      фільтруюча установка;
§      комплект фільтрів для очищення,
Тобто з придбаного, можна зробити висновок, що якість продукції, яка випускається, покращиться і збільшаться обсяги виробництва при подальшій наявності  фінансових  засобів і  раціональному використанні  матеріальних ресурсів.

Рис. 10  Кількість  виноматеріалів  які  є  на  винзаводі  на  початку виробництва, дал.
-  Братина (120 дал) - 1
-  Херес Український (6309,5) - 2;
-  Альминська долина (399,6) - 3;
-  Гроно Закарпаття рожеве (98,9) - 4;
-  Степовий вітерець рожевий (254,7) - 5;
-  Фетяска (116,3) - 6;
-  Європейське сухокріплене (6131,2) - 7;
-  Ркацителі (736,2) - 8;
-  Столове изабельне (459,6) - 9;
-  Херес Столовий (3469,3) - 10;
-  Європейське кріплене (799,6) -11;
-  Столове біле (6520,1) - 12;
-  Столове рожеве купажне (2880,2) - 13;
-  Совиньон (807,8)-14;
-  Сік спиртовий зброджений яблучний (3503,8) - 15;
-  Сік зброджений яблучний (1566,4) - 16;
-  Сік зброджений сливовий (2302,6) - 17;
-  Сік зброджений аличевий (4272,4) - 18.
Основна частина цих виноматеріалів некондиційна. Для їхньої доробки необхідно придбати:
цукру - 24т.;
спирту - 3тис. дал;
Наявність склотари: 1
)Пляшка 0,5 закрита - 79537;
2) Пляшка 0,5 обкатана - 101906;
3)Пляшка 0,5 квадратна сувенірна - 36773;
4)Пляшка 0,5 квадратна різьблена - 1496;
5) Пляшка 0,5 коньячна - 147824;
6)  Пляшка 0,5 графінчик - 4187;
7)  Пляшка 0,5 Леді - 63525;
8)  Пляшка 0,5 Артеміда - 10775;
9)  Пляшка 0,7 Водолае- і3085;
10) Пляшка 1,0 літра - 83628;
11) Пляшка 0,7 літра - 16432.
Як показав аналіз, виробничі  потужності Херсонського виноробного
заводу становлять: 

Рис. 11 Загрузка виробничих потужностей ХВЗ у процентному відношенні
1 - по розливу вина (1,5млн дал);
2 - по розливу лікеро-горілчаної продукції (4млн дал);
3 - по одноразовому збереженню виноматеріалів (500тис дал);
4 - по одноразовому збереженню спирту (40тис дал). Херсонський виноробний завод має як слабкі та сильні сторони, так і загрози та можливості, які відображені на рисунку 12.

Слабкі сторони:	Сильні сторони:
- недостатній попит на продукцію;	- достатній досвід роботи у цій галузі;
- велика заборгованість підприємства;	вдале  місце  розташування
- недостаток фінансових коштів;	підприємства;
-  відсутність  служби  маркетингу,  як	- сучасний метод упаковки продукції.
самостійної ланки підприємства.
Загрози:	Можливості:
- високий рівень конкуренції;	- укладання договорів на реалізацію
- високі податки у виноробній галузі;	продукції без посередників;
- низька платоспроможність населення.	- розширення границь ринку.

Рис. 12 SWOT-аналіз діяльності Херсонського виноробного заводу

Розділ 3 Аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства
Херсонський винзавод.
3.1 Аналіз ліквідності
Функціонування підприємства супроводжується безперервним кругообігом коштів. При цьому визначаються джерела коштів, напрямки і форми фінансування, оптимізується структура капіталу, проводяться розрахунки з постачальниками матеріально технічних ресурсів, покупцями продукції, державними органами по сплаті податків, персоналом підприємства. Всі ці грошові відносини відображені у фінансовому звіті підприємства.
Аналіз фінансової звітності підприємства свідчить про те, як за допомогою даних, відображених у цій звітності можна провести поточний фінансовий стан підприємства. Такий аналіз дозволить оцінити співвідношення між заборгованістю підприємства і його активами, структуру активів, розумність величини матеріально-виробничих запасів, дебіторської заборгованості.
Основною метою аналізу фінансового стану підприємства є оцінка результатів ефективності діяльності підприємства за звітний період та його поточного фінансового положення. В залежності від цілей аналізу фінансової звітності застосовують такі прийоми аналізу:
- використання абсолютних показників, дозволяючи зробити висновки по основним джерелам залучення коштів, напрямках їх використання, розмірах отриманого прибутку;
-  використання порівнювальних відсоткових показників для читання фінансової звітності та виявлення відхилень по найважливішим статтям;
- горизонтальний аналіз - характеризує зміни окремих статей фінансової звітності за рік або ряд років;
- аналіз тенденцій (трендовий аналіз) - характеризує зміну показників діяльності підприємства на протязі ряду років по порівнянню з базовим показником, який дорівнює 100;
- порівняльний аналіз - порівнює окремі показники діяльності свого підприємства з іншими аналогічними підприємствами у одній галузі; допомагає виявити стратегію конкурентів та перспективи розвитку;
- порівняння з середньо галузевими показниками, він показує стійкість підприємства на даному ринку;
- аналіз фінансових коефіцієнтів.
Проведемо економічний аналіз підприємства за допомогою коефіцієнтного методу. Цей метод дозволяє вивчити такі важливі аспекти фінансового стану і результатів діяльності підприємства як: ліквідність довгострокова платоспроможність, рентабельність, становище на ринку цінних паперів. Він заснований на оцінці перелічених аспектів, що здійснюють за допомогою фінансових коштів, розрахованих на підставі даних, які наведені у формах фінансової звітності.
Ліквідність - означає здатність перетворити актив на гроші швидко і без втрат його ринкової вартості.
Оцінюючи ліквідність підприємства, аналізують його здатність своєчасно і в повному обсязі погасити поточні зобов'язання - короткострокову кредиторську заборгованість.
При оцінці ліквідності розраховують:
1)  Коефіцієнт поточної ліквідності;
2)  Коефіцієнт швидкої ліквідності;
3)  Коефіцієнт абсолютної ліквідності;
4)  Коефіцієнт обігу запасів;
5)  Коефіцієнт обігу дебіторської заборгованості
6)  Коефіцієнт обігу кредиторської заборгованості
Перші три коефіцієнти, які розраховуються на підставі даних  форми №1 "Баланс" шляхом порівняння поточних активів і поточних зобов'язань підприємства, характеризують достатність поточних активів для погашення боргів протягом року. Четвертий, п'ятий і шостий коефіцієнти розраховуються на підставі форми №1 "Баланс" у форму №2 "Звіт про фінансові результати". Ці коефіцієнти дозволяють оцінити ефективність використання активів.
Поточні активи - це активи, які постійно обертаються у процесі господарської діяльності підприємства. До поточних активів відносять:
Оборотні активи - це грошові кошти та їх еквіваленти не обмеженні у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації або споживання протягом операційного циклу або протягом 12 місяців з дати балансу.
Витрати майбутніх періодів. Віднесення витрат майбутніх періодів до поточних активів пояснюється так: незважаючи на те що це витрати, виплачені наперед, тобто здійснені заради отримання прибутку, очікуваного в майбутньому, цілком імовірно, що частина цього прибутку може бути отримана протягом одного року або операційного циклу підприємства. Тобто, витрати майбутніх періодів зберігають грошові кошти підприємства.
Тепер, враховуючи вищевикладене, шляхом порівняння поточних активів і поточних зобов'язань розрахуємо перші три з вище перелічених коефіцієнтів ліквідності.
1) Коефіцієнт поточної ліквідності. Цей коефіцієнт дає загальну оцінку ліквідності активів, показуючи, скільки гривень поточних активів підприємства припадає на одну гривню поточних зобов'язань.
Коефіцієнт поточної ліквідності (99) = (11322+4)/15971 = 0,709
Коефіцієнт поточної ліквідності (2000)=(5779+4)/18965 = 0,305
При нормальному функціонуванні підприємства норма коефіцієнта повинна бути 1-2. У даному випадку видно, що у 2000 році коефіцієнт = 0,305, що у три рази нижче норми, у 1999 році коефіцієнт = 0,709, що майже в 1,5 рази нижче норми. Коефіцієнт 2000 року у порівнянні з коефіцієнтом 1999 року знизився. Це свідчить, про несприятливий стан ліквідності активів підприємства. Херсонський виноробний завод має неліквідний баланс.
2) Коефіцієнт швидкості ліквідності. На відміну від попереднього коефіцієнту він враховує якість оборотних активів і є більш суворим показником ліквідності, оскільки при його розрахунку враховуються найбільш ліквідні поточні активи. Цей коефіцієнт розраховується таким чином:
Коефіцієнт швидкості ліквідності.(99)=(11322-(13699-1)+4)/15971 =0,478
Коефіцієнт швидкості ліквідності (2000)=(5779-(2024)+4)/18965=0,198
Норма коефіцієнта дорівнює  1-2.  У  1999  році  коефіцієнт швидкої ліквідності "ХВЗ" = 0,478, що у 2,5 рази нижче норми, а у 2000 ропі коефіцієнт становив 0,198, що майже у 9 разів нижче норми. Коефіцієнт 2000 року у порівнянні з 1999 роком знизився
Ці результати є низькими показниками за мірками більшості галузей. Це значить, що у 1999 році підприємство мало майже 50 копійок ліквідних активів, а у 2000 році майже 20 копійок. Це свідчить про те, що більша частина грошових коштів укладена в запаси.
3) Коефіцієнт абсолютної ліквідності розрахувати неможливо, тому що відсутні показники.
4)  Коефіцієнт оборотності запасів. Цей коефіцієнт показує, як часто обертаються запаси для забезпечення поточного обсягу продажу. Він розраховується за формулою:
Коефіцієнт оборотності запасів (2000)=3863,6/((3698+2024)/2)=1,35
Цей коефіцієнт свідчить про те, скільки на одну гривню собівартості 1,35 припадає запасів. Поділивши тривалість звітного періоду (1 рік) на коефіцієнт оборотності запасів, отримаємо кількість днів, необхідну на один обіг запасів: 365/1,35=270 днів. Це означає, що для збереження поточного рівня продажу поповнення запасів необхідно здійснювати через 270 днів.
5) - Коефіцієнт обігу дебіторської заборгованості. Розрив у часі між продажем товару і надходженням оплати за нього виникає дебіторська заборгованість. Коефіцієнт обчислюється:
Коефіцієнт обігу дебіторської заборгованості =
= 8967,9/((2104-1564)+(2754-49)/2)=5,53
Тобто, у підприємства в 5,53 рази обернулися кошти, вкладенні в розрахунки. Використовуючи цей коефіцієнт розрахуємо час, протягом якого дебіторська заборгованість обернеться у грошові кошти. Для цього поділимо тривалість звітного періоду (1 рік) на коефіцієнт обігу за розрахунками: 365/5,53=66 днів (період очікування підприємством отримання грошових коштів після реалізації продукції).
6) Коефіцієнт обігу кредиторської заборгованості. Кредиторська заборгованість, на відміну від дебіторської, свідчить про наявність грошових коштів, тимчасово залучених підприємством, і таких, що підлягають поверненню. Період погашення кредиторської заборгованості розраховується за допомогою коефіцієнта обігу кредиторської заборгованості.

Коефіцієнт оборотної кредиторської заборгованності	=	(Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) (ряд 040 ф. №2)
		[(Кред. заборгов. на початок + Кред. заборгов. на кінець)/2] (ряд 620гр. 3 ф. №1 + ряд 620гр. 4 ф. №1)

Коефіцієнт обігу кредиторської заборгованості(2000) =
= 3863,6/((15971+18965)/2)=0,22
Поділивши тривалість звітного періоду (1 рік) на коефіцієнт обігу кредиторської заборгованості, отримаємо середню кількість днів, протягом яких підприємство сплачує рахунки кредиторів: 365/0,22=1659 днів (за період яких підприємство повинно сплатити рахунки кредиторів).
Порівняння термінів погашення дебіторської і кредиторської заборгованості дозволить нам зробити висновок про платоспроможність підприємства.
Термін дебіторської заборгованості = 66 днів;
Термін кредиторської заборгованості = 1659 днів.
Ми бачимо, що в даному випадку йде перевищення терміну погашення кредиторської заборгованості над терміном погашення дебіторської заборгованості, що свідчить про погіршення платоспроможності підприємства.
Деякі аналітики для оцінки платоспроможності та фінансової стійкості не тільки розраховують відношення між поточними активами та поточними зобов'язаннями, але й визначають їх різницю. Різниця між поточними активами та поточними зобов'язаннями становить чистий робочий капітал підприємства, який також можна використати в міру платоспроможності та фінансової стійкості підприємства. Чистий робочий капітал (Рк) розраховується по формулі:
Рк =  [Обігові активи (ряд 260) + Витрати майбутніх періодів (ряд 270) - [Поточні зобов'язання (ряд 620) + Доходи майбутніх періодів (ряд 630)]
Рк(99)=(11322+4)-15971=-4645 тис.грн.
Рк(2000)=(5779+4)-18965=-17520,25тис.грн.
Від'ємні показники підприємства робочого капіталу свідчать про те, що підприємство не в змозі не тільки сплатити поточні борги, - воно не має фінансових ресурсів для розширення діяльності та залучення інвестицій.
3.2 Аналіз довгострокової платоспроможності.
З позиції довгострокової перспективи фінансова стійкість підприємства характеризується структурою джерел коштів, ступенем залежності від інвесторів та кредиторів. Джерелами коштів підприємства є власний та залучений капітал. Відношення між цими величинами дозволить оцінити довгострокову платоспроможність підприємства.
Розглянемо коефіцієнти, які можна використати при аналізі довгострокової платоспроможності підприємства:
1) Коефіцієнт концентрації власного капіталу;
2) Коефіцієнт концентрації залученого капіталу;
3) Відношення залученого капіталу та власного;
4) Коефіцієнт забезпеченості по кредитам.
1) Коефіцієнт концентрації власного капіталу. Він відображає частку коштів власників підприємства у загальній сумі коштів, вкладених у власність підприємства. Він розраховується по формулі:

Коефіцієнт концентрації власного капіталу	=	Власний капітал (ряд 380 ф. №1)
		Активи підприємства (ряд 080+ряд 260 + ряд 270ф.№1)

Коефіцієнт концентрації власного капіталу(99)=
=974/(5648+11322+4)=0,06
Коефіцієнт концентрації власного капіталу(2000)=
=-6402/(6780+5779+4)=-0,51
Підприємство не має власного капіталу. Ці низькі показники свідчать про фінансову нестійкість підприємства, його нестабільність та залежність підприємства від кредиторів.
Підприємство свої збитки покриває за рахунок статутного капіталу, але цього капіталу недостатньо для покриття, його
сума = -6402.
2) Коефіцієнт концентрації залученого капіталу є доповненням до попереднього коефіцієнту - їх сума повинна дорівнювати 1. Цей коефіцієнт розраховується по формулі:

Коефіцієнт концентрації залученнго капіталу	=	Залучений капітал (ряд 430 +ряд 480 + ряд 620 + ряд 630 ф. №1)
		Активи підприємства (ряд 080+ряд 260 + ряд270ф.№1)

Коефіцієнт концентрації залученого капіталу(99)=
=(29+15971)/(5648+11322+40=0,94
Коефіцієнт концентрації залученого капіталу(2000)=
=918965/(6780+5779+4)=1,51
Ці коефіцієнти свідчать про велику заборгованість підприємства. Збільшення показника 2000 року у порівнянні з 1999 роком свідчить про збільшення частки залучених коштів у фінансуванні підприємства. Коефіцієнт концентрації залученого капіталу перевищує коефіцієнт власного капіталу у 16,4 рази.