В третинному секторі народного господарства невиробнича сфера займає особливе місце. Економічна діяльність таких провідних невиробничих галузей, як освіта, охорона здоров'я, культура розглядаються з позиції теорії суспільних благ, обмеженості дії ринкового механізму, суспільного бюджету, фінансування і нормативної економіки. Загальноприйняте вважати, як в нашої країні, так і на Заході, що невиробничі, соціально - культурні послуги, а також послуги охорони внутрішньої та зовнішньої безпеки людей (армія, міліція, пожежна охорона) уявляють собою суспільні блага. У відміні від інших благ вони відрізняються наступними характеристиками: неподільністю, сумісним характером споживання, високою соціальною значимістю і переважанням суспільно - державних форм власності у виробництві і споживанні суспільних благ [22].
Багато які невиробничі послуги як суспільні блага утворюють неринковий сектор економіки. Тут розподіл ресурсів не підкоряється законам ринка. Як правило, попит на соціально - культурні послуги нееластичний. Однак окремі конструкції ринкового механізму можна з успіхом використовувати в економічній діяльності невиробничої сфери.
Найбільш загальним показником, який характеризує кінцеві результати економічної діяльності як матеріального виробництва, так і невиробничої сфери, є показник ВНП. За його допомогою можна охопити такі взаємозв'язані економічні процеси, як виробництво матеріальних благ і послуг, розподіл доходів і кінцеве використання матеріальних благ та послуг. Утворений ВНП визначається як сума "валової доданої вартості" всіх галузей народного господарства, ВНП не включає вартість витраченої сировини, матеріалів, палива, енергії і інших матеріальних ресурсів, а також наданих господарським одиницям послуг. Використаний ВНП виступає, як кінцеве споживання матеріальних благ та послуг, капіталовкладення, приріст матеріальних обігових коштів і сальдо зовнішньої торгівлі [22].
Ресурсний потенціал сфери послуг представляє собою сукупність матеріально - технічних, трудових, фінансових, організаційно - управлінських і інформаційних ресурсів, які характеризують економічні можливості сфери послуг для виконання властивих її функцій. Ресурсний потенціал сфери послуг, який є складовою частиною економічного і трудового потенціалу суспільства, його національного скарбу, дає уявлення про економічну важливість цієї сфери в системі суспільного відтворення. Зростаючий обсяг ресурсів, які задіяні в невиробничих галузях, істотно впливає на динаміку розвитку міжгосподарчих зв'язків в суспільному відтворенні і на характер спрямованості галузевих матеріальних і фінансових потоків. Без обліку руху ресурсів сфери послуг в даний час неможливо додержати важливіші макроекономічні пропорції, в тому числі пропорції між споживанням і нагромаджуванням, між особистим і виробничим споживанням, між виробничим і невиробничим нагромаджуванням. Без обліку трудових ресурсів сфери послуг неможливо забезпечити пропорціональність між трудовими ресурсами і робочими місцями у всьому народному господарстві і не можна зрозуміти закономірності трудової мобільності робітників, власне, спрямувати рух міжгалузевих потоків трудових ресурсів. Статистичним інструментом обліку складу і руху ресурсів є система балансів основних фондів (які в сфері послуг утворюють матеріально - технічні умови праці її робітників), баланси трудових ресурсів та інші [21].
Особливість сфери послуг складається у тому, що тут зниження матеріало - і енергоспоживання супроводжується одночасним збільшенням доданої вартості і зростання ВНП.
Розвиток сфери послуг породив виробництво нових видів товарів культурно - побутового, сервісного призначення і збільшив попит на сучасну техніку і технологію. Стримуючим фактором НТП в сфері послуг в багатьох розвинутих країнах є більш низький рівень заробітної плати робітників, чим в матеріальному виробництві. Так робітники в приватним секторі послуг США заробляють тільки 67 % від рівня заробітної плати робітників промисловості, в Японії, яка займає провідне місце в світі по рівню розвитку сфери послуг заробітки робітників в сфері послуг тільки на 7 % нижчі, ніж в промисловості, а в Німеччині - на 11 % [36]. Збереження невисокої заробітної плати робітників сфери послуг, особливо в торгівлі, громадському харчуванні, побутовому обслуговуванні в порівнянні зі середньої в народному господарстві, обмежує масштаби упровадження нової техніки, масштаби заміни ручної праці машинною працею. Низький рівень заробітної плати в сфері послуг сприяє розширенню зайнятості в неї.
Прискорений розвиток сфери послуг обумовлений дією ряда факторів: 1.збільшення продуктивності праці і збільшення фондовіддачі в матеріальному виробництві на основі прогресу науки та техніки був і продовжує залишатися вирішальним фактором розширення сфери послуг. З ростом продуктивності праці знижаються витрати виробництва товарів і послуг, збільшується покупна спроможність грошей і зростають реальні доходи населення, в наслідок змінюється співвідношення статей витрат в родинному бюджеті в бік збільшення питомої ваги послуг;
2. зростання суспільної продуктивності праці сприяє скороченню робочого часу і за рахунок цього - збільшення неробочого часу як "простору" для творчого розвитку особистості;
3. за досвідом розвинутих країн, перехід до ринкової економіки визволяє з виробничої сфери біля 30 млн. чоловік, з яких значна частка перерозподіляється у невиробничі галузі;
4. висока гнучкість і стійкість сфери послуг до економічних криз, спадів в порівнянні з виробничою сферою, що позитивно відображається як на економіці країни в цілому, так і на добробуті людей. Наприклад, криза в США 1969-1982 років: зайнятість в сфері послуг збільшилась на 1 %, в той час, як в виробничої сфері знизилася на 7 % [22].
Залежність обсягу споживання послуг від вище перелічених факторів може бути відображена в слідуючий економічної моделі:

де:
у - об'єми послуг;
а_і - споживач відповідної послуги;
х_і - співвідношення робочого і вільного часу споживача;
х₂ - структура розподілу доходів населення;
х₃ - статево вікова структура населення;
х₄ - співвідношення міського і сільського населення;
х₅ - рівень освіти
Е - інші фактори [22].
Переорієнтація соціально - економічного розвитку на задоволення потреб населення, з урахуванням їх інтересів припускає рішення задач, пов'язаних з піднесенням народного добробуту, збалансування попиту і пропозиції та інше. Одна з таких задач - розвиток сфери послуг, складовою частиною якої є створення системи платних послуг для населення. Сфера послуг грає все більш значну роль в розвитку соціальної та трудової активності населення. Тому все більш наполегливішою стає суспільна потреба перетворення сфери послуг у великий народногосподарчий комплекс, здатний внести свій вклад в стабілізацію споживчого ринка.
1.2 Історія розвитку сфери послуг
Тривалий період часу при плануванні розвитку різних ланків народного господарства роль сфери послуг практично недооцінювалась, що негативно відбилось як на рівні її розвитку, так і на ефективності суспільного виробництва в цілому. Розвитку сфери суспільного обслуговування сприяв закономірний процес поглиблення суспільного розподілу, праці.
Сфера послуг як така існувала з давніх часів. Так на Русі здавна обслуговуванням населення займалися ремісники. За замовленням купців, заводчиків, поміщиків, чиновників вони виробляли дивовижні за красою
вироби: одяг, меблі, предмети розкоші і релігійних обрядів. За замовленням простого народу частіше за все ремонтували взуття, одяг, замки, сковорідки та інші предмети домашнього посуду. Називалися вони за видом своєї діяльності - хто шив каптани - каптанники, хто лагодив сковорідки - сковородники, а також черевичники, капелюшники, сарафанники, замочники та інші [28]. Рівень обслуговування народу ремісниками був вельми низьким. Вступ Росії (в складі якої у тої час знаходилась Україна) в епоху капіталізму призвело до виникнення нових промислових центрів та регіонів, в яких почало інтенсивно розвиватися побутове обслуговування населення. В кінці 19 століття в Києві було, наприклад, 20 тис. ремісників, з яких 14 тис. надавали послуги населенню - різноманітні теслярі, столяри, пічники, годинникарі, фотографи, перукарі [28]. З'являлися великі салони для заможних, які тримали іноземні майстри. З'являлися значні підприємства по обслуговуванню населення - приватні залізниці, пральні і т. ін. Однак процес концентрації виробництва в сфері послуг істотно відставав від добувних і переробних галузей промисловості. Найманий труд на підприємствах сфери послуг використовувався в обмежених розмірах і сама кількість найманих робітників була незначна. Напередодні першої світової війни Міністерством внутрішніх справ царської Росії було проведене обстеження ремісничого виробництва 214 місць держави. Дані обстеження показали, що з 1900 по 1910 роки в цих місцях, наприклад, кількість майстерень кравців з кількістю найманого труда більш 2 чоловік зросла з 15,9 до 20,2 тис; кількість чоботарських майстерень - з 10,4 до 13,7 тис; ювелірних - з 2 до 2,4 тис; столярних та паркетних - з 5,7 до 7,5 тис; годинникових - з 0,6 до 1 тис; пралень - з 407 до510 тис. Крім того у містах була значна кількість ремісників, які працювали одноособо або з одним найманим працівником. Всього в 1910 році в цих містах нараховувалося 95,4 тис. чол. робітників [28].
Відразу після Жовтневої революції починає відбуватися націоналізація підприємств й установ цілого ряду галузей сфери послуг: в 1918 році, наприклад, націоналізуються приватні залізниці. Націоналізація торкнулася
також найбільш великих об'єктів побутового обслуговування, які знаходилися в приватної власності, де використовувалася наймана робоча сила - лазні, пральні, швацькі ательє, ательє фотографії і інші підприємства побутового обслуговування, які належали головним чином іноземним капіталістам [52]. В 1920 році повністю забороняється приватна торгівля.
У квітні 1919 року приймається постанова про сприяння кустарної промисловості, у відповідності з якою заборонялася конфіскація, муніципалізація і націоналізація дрібних кустарних і ремісничих підприємств. Місцевим органам приписувалося чинити їм всіляку підтримку. Восени 1920 року встановлюється єдиний порядок державного регулювання кустарної промисловості з метою регулювання постачання населенню продукції кустарної, ремісничої та дрібної промисловості, а також з метою боротьби зі спекуляцією. Кустарні підприємства були зобов'язані виконувати всі замовлення державних органів і здавати їм продукцію, вироблену з сировини, наданої державними органами або за їх замовленням. Кустарям, які працювали без застосування найомної праці, надавалося право продавати свої вироби на місцевих ринках. Підприємства, які використовували найману працю, продавати свої вироби на вільний ринок заборонялося.
З 1921 року в сфері послуг, як і в промисловості і в сільському господарстві, почалося оживлення діяльності: почалися передбачатися заходи для розвитку кустарної та дрібної промисловості як у формі приватних підприємств, так і кооперативних. З липня 1921 р. надавалося право орендувати державні підприємства кооперативам, товариствам, а також іншим об'єднанням та окремим громадянам. Були встановлені патентні, зрівняльні збори, міські відрахування, а з 1923 р. - обов'язкова реєстрація всіх діючих та знов винекнених приватних підприємств. Основними мотивами зайняття кустарною діяльністю були:
1. бажання отримати додатковий доход;
2. нездатність за станом здоров'я працювати в народному господарстві;
3. бажання вільно обирати ритм та час роботи;
4. творче задоволення.
Якщо звернутися до аналізу масштабів приватної економіки, то можна побачити, що в 1922-1923 pp. в руках приватного капіталу знаходилося більш 500 тис. торгівельних підприємств і він охоплював 75 % всього товарообігу [40]. В валової продукції приватний сектор займав * 30 %, а в сільському господарстві « 98,5 % [46]. Приватний капітал зосереджувався головним чином в підприємствах зі швидко обіговими коштами, включаючи послуги. Приватний сектор в сфері послуг і в промисловості в роки НЕПа в своєї більшості представляли денаціоналізовані та передані назад приватним підприємцям дрібні заклади, які ставали їх власністю. Серед підприємств, які виробляли товари народного споживання та послуги, 4/5 загальної їх кількості були кустарно - ремісничі [40], і вони, в основному, були найдрібніших розмірів, більша їх частка зосереджувалася в сільської місцевості, бо тут були надані податкові пільги. Переважна кількість кустарно - ремісничих підприємств (86,4 %) не використовували найманий труд [28].
З 1924 р. починається процес посиленого переведення на орендні відношення великого приватного капіталу. В 1925 р. в орендному користуванні вже знаходилося 68 % капіталістичних підприємств, на яких було зайнято 70,9 % робітників цього сектору і виконувалося 66,4 % промислової продукції [40]. Ці підприємства знаходилися у власності держави.
Першим наступом на приватну торгівлю було рішення уряду в 1924 p., яке зобов'язувало споживкооперацію торгувати по цінам, нижчим за середньориночні ціни приватної торгівлі. Початок індустріалізації країни прискорив витиснення приватного торговця. З другої половини 20х років стають більш жорсткими заходи, що обмежували діяльність приватних осіб і підприємств, через податкову політику - з'являються додаткові збори, патенти, диференціація платників за подохідним податком, податок на зверх прибуток, ставки податків приватних підприємств стають більшими, ніж у державних в 1,5-2 рази. І вже в 1930 р. частка приватного сектору в торговому обороті країни не перевищувала 6 %, а к 1934 p. вона знизилася ще на 0,2 % [46]. В 1928
p. скасовується закон 1921 р. про оренду підприємств. Наприкінці 20х років і на протязі 3 Ох років директивні заходи держави були спрямовані переважно на кооператизацію індивідуального виробництва. В 1931 р. вже 60 % кооперованих кустарів і ремісників працювали в спільних майстернях, їх продукція складала 75 % всього виробництва системи промислової кооперації [28]. Ця незручність, а також ускладнення податкової політики (введення додаткових зборів, заборона у видачі багатьох ліцензії та ін.) призвела до згортання приватної діяльності. Таким чином були підготовлені умови для створення в країні сугубо державні або, в кращому випадку, державно -кооперативних галузевих систем обслуговування населення.
Якщо в цілому характеризувати динаміку використання індивідуальної праці в народному господарстві держави, то слід зауважити, що в 20-3Ох роках сфера послуг (за виключенням торгівлі) довше за всіх утримувала свої позиції. Навіть в періоди самого сильного утиску на індивідуальну трудову діяльність труд кустарів і ремісників знаходив підтримку в партійних, державних і господарських органів. Це спостерігалося в першу чергу при прийнятті рішень про розвиток сфери платних послуг. В цих випадках практично завжди відмічалася позитивна роль кустарно - ремісничого сектору в обслуговуванні населення. Однак, загальне негативне відношення до приватного сектору обумовило цілковите зниження наприкінці 3 Ox pp. кількості індивідуально працюючих кустарів та ремісників, так і погіршення професійного їх складу. Серед некооперованих кустарів і ремісників на межі 30-40х років практично не було здорових осіб працездатного віку; вища кваліфікація спостерігалася лише у кустарів - інвалідів, а також в осіб достатньо похилого віку [35].
Істотні зрушення відбулися в 60х роках, вони були викликані спрощенням системи промислової кооперації, яка до цього грала головну роль в побутовому обслуговуванню населення. Відбулася передача підприємств, які виконували побутові послуги, з ведення різних Міністерств і відомств у ведення знов утвореного Головного управління побутовим обслуговуванням населення при Радах Міністерств союзних республік (1961-1963 p.), які потім перетворилися в галузеві республіканські Міністерства (1965 р.). В 1965 році було створене також Міністерство побутового обслуговування населення. На місцях підприємства служби побуту перейшли в підпорядкування місцевих Рад. Ці зміни дозволили внести прогресивні зміни до структури підгалузей побутового обслуговування.
На початку 60х років негативні відношення до кустарів вилилися в конкретні кроки по обмеженню сфери їх трудової діяльності: труднощі в отримані ліцензій, критика в пресі, по телебаченню , і т. ін.. Негативна громадська думка вчинила свій вплив - чисельність кустарів в бОті роки почала катастрофічно знижуватися. В 1960 р. їх налічувалося 110 тисяч, а в 1973 р.-10 тисяч [28]. Проте, к середині 70х років, коли відношення суспільства до діяльності населення в особистому підсобному господарстві стало сприятливим, знов з'явилася цікавість до праці індивідуальних виробників. Конституція СРСР від 1977 р. (ст. 17) підтверджувала право населення на здійснення трудової діяльності. Однак це не вирішувало всіх питань по регулюванню індивідуальної трудової діяльності. Тому 19 листопада 1986 року був прийнятий закон "Про індивідуальну трудову діяльність", який підняв на якісно новий рівень правове регулювання індивідуальної діяльності, яка починає здійснюватися на міцної законодавчий основі, обов'язкової для всіх організації, установ, підприємств, посадових осіб і громадян. Тепер неурочна праця ставиться в межи закону і дає можливість з користю зайняти дозвілля мільйонів людей. Але, незважаючи на позитивний вплив цього закону, був і негативний бік: державний сектор залишився більш важливим і в більшому виграші, ніж індивідуальні виробники, і матеріально - технічне їх забезпечення помітно відставало. В той час найбільш поширеними видами послуг стали: пошиття та ремонт одягу та взуття, ремонт телевізійної апаратури, послуги перукарень, фотографій, лазень, пралень, в'язання виробів і т. ін. [23]. В 1966-1970 pp. завдяки високим темпам росту нових видів послуг, в якості самостійних стали фігурувати (в тому числі у державної звітності) послуги з ремонту, прокату та виготовленню меблів, ремонту і технічному
обслуговуванню транспортних засобів, будівництво та ремонт квартир і т. ін. Більшість кустарів та звільнялися від сплати прибуткового податку, та мали різні пільги. Всього в сфері послуг в середині 80х років сплачували податки 190,7 тис. чол. і середній заробіток був нижчим, ніж в промисловості і в цілому по народному господарстві: в народному господарстві середня заробітна плата складала 190,1 руб., а в сфері послуг - 137,8 руб. [40].
Основними причинами звернення населення до часників були:
1. не задоволення якістю послуг державних підприємств сфери обслуговування. Претензії висуваються приблизно на 60 % виконаних послуг;
2. претензії до порушення строків виконання замовлень («100 %);
3. у сільській місцевості - віддаленість пунктів побутового обслуговування, тому вони приблизно на 60-80 % користувалися послугами часників [48].
Самим крупним сектором нелегального ринку платних послуг була сфера побутового обслуговування населення; середня заробітна плата тут складала 80 руб., сума тіньового доходу оцінювалася в 600-700 млн. руб. (несплачений прибутковий податок). Тіньовий сектор оцінювався в 2,5-3 млн. чол. [28].
Випереджальними темпами зростав обсяг безкоштовних послуг. їх частка в загальному обсязі послуг збільшилася з 59 % (1970 р.) до 62 % (1988 р.) [28]. В абсолютному прирості загального обсягу послуг збільшення безкоштовних послуг склало 70 %. ¹/₂ всіх безкоштовних послуг складали: охорона здоров'я, освіта і культура. Відрахування з централізованих фондів на розвиток сфери послуг в 88 році складало:
46 % - безкоштовні послуги;
24 % - освіта і культура;
16 % - охорона здоров'я;
6 % - на утримання житлового фонду.
54 % грошових виплат - пенсії, пособія, стипендії. [35].
В платних послугах випереджальними темпами зростали послуги зв'язку для населення та послуги комунально - побутового господарства. Але все ж
таки частка платних послуг зменшувалася в загальному обсязі послуг: з 41 % (1970 р.) до 39 % (1988 p.), тобто на 2 %. А обсяг незадоволеного попиту складав 1/3 суми витрат населення на обслуговування [51]. З 1971-85 pp. темп зростання обсягу послуг практично по всім видам складав 2,0-2,4 рази:
в 2,4 рази збільшився обсяг споживання послуг в галузях комунального господарства і побутового обслуговування, культури і мистецтва, зв'язку;
в 2,2 рази - в галузях охорони здоров'я, фізичної культури та соціального обслуговування.
Найменшими темпами (в 1,9 разів) зростали послуги житлового господарства та пасажирського транспорту [45].
Якщо розглядати в цілому показник споживання населення, то частка споживання послуг то в 1970-80 pp. складало лише 10 %, у той час, коли споживання товарів складало * 90 % [51], що свідчить про величезні витрати населенням свого неробочого вільного часу на самообслуговування у побуті та на відпочинку.
В товарному блоці споживання найбільш питома вага - витрати на харчування, а в блоці послуг - витрати на оплату послуг, які забезпечують задоволення матеріальних потреб (квартплата, комунальні платежі, транспорт, побутові послуги) і відповідно низькій рівень споживання послуг соціального і духовного характеру (фізична культура та спорт, культура та мистецтво, санаторно - курортні, оздоровчі та інші). Така структура споживання достатньо повно відображає як труднощі формування та задоволення потреб населення, так і становище споживчого ринку. Основним стримуючим фактором є відсутність пропозиції і низька якість обслуговування. Забезпеченість платними послугами в 1989 р. складала 47,7 % від державного нормативу [45]. Найбільше відставання припадало на соціально - культурні послуги. Це пояснюється тим, що надаванні послуги не повністю задовольняють потреби населення як по їх номенклатурі, так і за асортиментом та якістю. Було зрозуміло, що створити систему платних послуг, яка би поєднувала в собі бездоганне обслуговування, різноманітність, якість та доступність на основі державного сектору економіки практично не можливо. Створена в державі галузева система управління оказує негативний вплив на обслуговування населення. Жорстка галузева спеціалізація є одного боку, та централізація з іншого, практично зробили не можливим виробництво багатьох видів послуг.
В той же час стали затверджуватися завдання з надання платних послуг населенню підприємствами і організаціями, для яких надання цих послуг не було основною діяльністю. Негативне відношення до організації платних послуг населенню на непрофільних підприємствах знаходить своє відображення як в сповільненні росту обсягів їх реалізації, так і в постійному невиконанні плану з послуг (в 1988 р. такі підприємства на Vi не забезпечили виконання плану) [28]
За 1985-1990 pp. істотно збільшився потенціал надаваних послуг за рахунок втягнення до цієї роботи підприємств практично всіх галузей народного господарства і невиробничої сфери. За цей термін обсяг платних послуг збільшився на 60,6 %; з'явилися нові види послуг: продаж матеріалів та ремонт житла, збільшилася питома вага туристично-екскурсійних послуг. Основну частку складали побутові послуги (22,8 %), пасажирського транспорту (24 %), комунальні послуги (11,9 %). Разом з тим, масштаби і темпи розвитку платних послуг також не відповідали зростаючому попиту. Обсяги їх реалізації забезпечували задоволення потреб населення трохи більшим ніж на 53 % від раціонального нормативу, що значно нижче, чим по товарам громадського споживання [51]. При знижуючих темпах нарощування обсягів відрізнялося збільшення розмірів тарифів на послуги. За даними статистичної звітності, за 1990 р. побутові послуги подорожчали в середньому на 1,5 % [23]. Враховуючи, що побутові послуги складають вагомий елемент економічної системи орієнтованої на споживача, подальше зниження темпів розвитку сфери послуг здатне привести до виникнення чергового фактору суспільного напруження, бо складності з різними видами побутового обслуговування в будь - який момент неминуче може перестати бути проблемою переважно економічною. Обсяг послуг, наданих кожному мешканцю в 1990 році збільшився в порівнянні з
1985 р. на 48 % [51]. Правда значна частка цього приросту отримана за рахунок збільшення цін і тарифів на побутові послуги.
У 90ті роки актуальним стало питання поява приватної та змішаної форми власності. З'являються індивідуальні та кооперативні підприємства, здатні в своєму потенціалі стати рівноправними партнерами державних підприємств та збільшити ефективність суспільного виробництва. Були спроби перейти на госпрахунок, впроваджувалися договірні форми, боролися за право виходу на оренду, що дало б можливість працювати на принципах самоуправління -розкріпаченості та підприємництва. Логічним продовженням демонополізації були спроби створити акціонерні товариства (AT). Але акціонерними ці підприємства назвати можна було з великою умовністю, бо не займалися інтереси відношень власності на засоби виробництва, акціонером був пайщик, який вкладав в обіг особисті кошти і отримував відсотки, а не співвласник, співправитель фірмою.
Розвитку підприємництва і новим починанням заважала адміністративно -бюрократична система - змінювати не змінюючи, імітувати активний пошук і цілеспрямований рух. Як і раніше на новостворені підприємства спускалися "плани", давив адміністративний прес, тому на першому місці оказувався план, а не замовник, кількість, а не якість, незадоволення, а не стимул.
Але все ж таки деякі наробки були здійснені. Ламався старий лад, створювався новий. Криза переходу до ринкових відносин вимагала нових знань, нових дій і, звісно, ризику. Розпад могутньої держави на численні дрібні країни став серйозним випробуванням для кожного. Першими кроками для розвитку підприємництва постали закони "Про власність", "Про підприємства в Україні", "Про підприємництво". Ситуацію ускладнювали інфляція, зростання цін, безробіття, зростаюча заборгованість по заробітної платі, бартерні угоди, неплатежеспроможність споживачів, застаріла матеріально - технічна база. І лише к 2000 року вдалося достигнути тих обсягів надання послуг, які були в 1990 р. З 2000 р. почався новий етап розвитку цієї сфери.
1.3 Побутове обслуговування населення
Побутове обслуговування населення є важливішою ланкою народногосподарчого комплексу. Мета функціонування побутового обслуговування полягає в найбільш повному задоволенні зростаючих потреб населення в різноманітних видах побутового обслуговування, розробці та впровадження нових прогресивних форм та видів обслуговування, забезпечення високої якості робіт, послуг та культур обслуговування населення, зниження термінів виконання замовлень, виконанні обов'язків перед замовниками у відповідності з діючими правилами побутового обслуговування населення.
Побутове обслуговування як система складається з двох взаємопов'язаних частин. Перша частина охоплює процес організації обслуговування, друга -процеси виробництва робіт та послуг. Задача управління побутовим обслуговуванням населення полягає в забезпеченні раціонального об'єднання цих частин в єдине ціле з тим, щоб добитися чіткого функціонування частин системи за часом і місцем [57].
Побутове обслуговування займає значну питому вагу в загальному обсязі платних послуг, надає такі види послуг як: ремонт та пошиття взуття по індивідуальним замовленням, ремонт побутових машин та приладів, ремонт та виготовлення металовиробів, ремонт телевізорів та радіоапаратури, ремонт меблів, послуги фотографій, пралень, ритуальні послуги, хімічне чищення та фарбування, пошиття та в'язання трикотажних виробів по індивідуальним замовленням і т. ін., тобто її діяльність пов'язана з виготовленням окремих предметів споживання по індивідуальним замовленням з урахуванням смаків та підвищеному запиті населення, продовження терміну служби і відновлення споживчої вартості предметів споживання, які знаходяться в користуванні у населення. Якщо виходити з постулату, що функціональне призначення служби побуту в забезпеченні перш за все підтримці у виправності предметів домашнього вжитку та надання послуг особистого характеру, то з'являється можливість виділити в діяльності підприємств побутового обслуговування 2 основних направлення: ремонтне (55 %) та продуктивне (45 %) [17].
Формуванню побутового обслуговування в самостійну галузь народного господарства в значної мірі сприяли ті специфічні особливості, які притаманні тільки підприємствам служби побуту:
1. обов'язкове індивідуальне замовлення і, як правило, особистий контакт споживача (замовника) з виконавцем або представником виробника побутової послуги (приймальник, майстер, агент);
2. яскраво виявлений локальний характер діяльності більшості підприємств галузі;
3. коливання попиту на побутові послуги за сезонами року, місяця і навіть за годинами робочого часу підприємств;
4. одночасне поєднання функцій, характерних для промислового виробництва і роздрібної торгівлі (реалізація послуг за різними цінами) [13].
Результатом праці робітників галузі побутового обслуговування є, в основному, споживчі вартості, які не мають речової форми, але в умовах товарно - грошових відносин приймають форму товару. Специфічна їх назва -"послуги". К. Маркс писав, що послуга уявляє собою "ту споживчу вартість, яку доставляє ця праця, подібно всілякої іншої праці; але особлива споживча вартість той праці отримала тут специфічну назву "послуги" тому, що праця надає послуги не в якості речі, а в якості діяльності - що, однак, - зовсім не відрізняє її, скажемо від будь - якої машини, наприклад, від годинника" [38].
Специфічність галузі полягає в тому, що процес надання послуг досить трудомісткий, що обумовлене високим рівнем ручної праці, в тому, що послуги невзаємозамінні (послуги перукаря не можуть бути замінені послугами косметолога). Виконання послуг в більшості випадків не може бути відкладено на інший час. Тому не задоволений вчасно попит на послугу не може бути компенсований підприємствами побутового обслуговування і кожен раз означає недотримання доходу.
Важливою відзнакою системи побутового обслуговування є її многогранна діяльність. Підприємства служби побуту виконують роботу аналогічну для багатьох галузей легкої промисловості (взуттєвої, швейної, трикотажної, меблевої та ін.): надає послуги населенню, виконує роботи та послуги для підприємств, організацій та установ, випускає продукцію масового виробництва. Народногосподарча ефективність підприємств побутового обслуговування може бути охарактеризовано в кінцевому результаті виробкою, тобто рівнем продуктивності праці. Галузева ж ефективність визначається показником рентабельності. Індивідуальна ефективність оцінюється кожною людиною через рівень заробітної плати [17].
Те, що традиційно вважається слабкістю сфери побуту - дрібність виробництва, велика частка живого і відносно скромна уречевленої, минулої праці, орієнтація на місцевий ринок, конкретних споживачів, - робить її більш гнучкою, рухливою, здатною оперативно реагувати на зміни комерційної кон'юнктури. При відповідних юридичних, матеріальних, організаційних передумов стає реальністю насичення ринку послугами.
Велика увага в побутовому обслуговуванні населення приділяється якості обслуговування. її актуальність обумовлена прогресивним розвитком невиробничої сфери, в тому числі побутового обслуговування; істотним впливом якості на збереження основних фондів, економією матеріальних та паливо - енергетичних ресурсів, збільшенням експлуатаційного ресурсу комунальних комунікацій і засобів обслуговування, рішенням соціальних проблем. Побутові послуги повинні володіти слідуючими якісними характеристиками:
1. в соціальному відношенні - відповідати рівню добробуту населення, місцевим традиціям, що склалися, бути максимально зручними, естетичними, придатними до використання, не наносити шкоди зовнішньому середовищу;
2. в технічному оснащені - забезпечувати надійність та довговічність виробів, комплексне та своєчасне виконання робіт, якомога ширше застосовувати механізацію та автоматизацію технологічних процесів з метою оптимізації потужностей;
3. в правовому відношенні - відповідати договірним умовам між замовником і підрядчиком - виконавцем, технологіям виконання, стандартам, нормативно - технічної документації;
4. в економічному відношенні - бути економічними, максимально використовувати підходи обслуговування, мати мінімальну матеріаломісткість [10].
Піднесення рівня життя населення, ріст добробуту активно потребують створення організованої сфери платного обслуговування, яка на даний час ще не досить склалася. Рівень життя та добробуту населення визначаються не тільки темпами і масштабами розвитку матеріального виробництва, але і рівнем і темпами росту споживання послуг. Збільшення споживання послуг в сучасних умовах є важливішою закономірністю зміни структури їх споживання. НТП, посилюючи дію інтенсивних факторів розвитку народного господарства, висуває все більш високі вимоги до рівня підготовки робочої сили, продовженню працездатності людей, створює умови для всебічного задоволення матеріальних, побутових, соціальних та культурних потреб суспільства [21].
Від розвитку і вдосконалення сфери побутового обслуговування населення залежить величина вільного часу зайнятого населення, необхідного для всебічного їх розвитку. Необхідно ефективно використовувати неробочий час і розширення сфери обслуговування якомога краще цьому сприяє, дає можливість скорочувати витрати часу на домашню працю, збільшувати вільний час, тим самим створюючи умови для інтелектуального розвитку людини, а також втягуючи додаткові трудові ресурси в суспільне виробництво [48].
В останній час розвиток сфери побутового обслуговування набирає сили. Серед багатьох видів надаваних побутових послуг актуальним стає надання послуг з ремонту телерадіоапаратури. Це пояснюється тим, що всі прилади, створені людиною, мають одну неприємну властивість - ламатися, і яку б модель такої або будь - якої іншої побутової апаратури не придбавати - дорогу або дешеву, рано чи пізно в ній виникне несправність, яку необхідно усувати. Зробити це можливо або в спеціалізованих майстернях (ательє), або звернувшись в офіційний сервісний центр виробника чи дилера. Якщо пошкодження виникло в період гарантійної експлуатації, то покупець звернеться до сервісного центру, де прилад відремонтують безкоштовно. Якщо пошкодження виникло в післягарантійний період, то покупець може звернутися до телеательє, за роботу в яких необхідно буде заплатити менше, чим за таку ж саму роботу в сервісних центрах [24].
Без сервісу нормальна торгівля побутовою технікою неможлива, бо в випадку несправності претензії будуть висуватися продавцю, який, керуючись частиною 3 статті 14 Закону України "Про захист прав споживачів", зобов'язаний прийняти пошкоджений товар у споживача. Вирішити створену проблему можна по - різному:
1. безкоштовно усунути несправність або відшкодувати витрати на її усунення;
2. замінити на аналогічний товар відповідної якості;
3. відповідно зменшити його покупну вартість;
4. замінити на такий самий товар іншої моделі з відповідним перерахуванням покупної вартості;
5. розірвати договір і відшкодувати витрати, понесені покупцем.
Якщо продавець не зможе забезпечити ремонт виробу, то єдиним виходом залишається обмін на виправний товар. Торгівельна фірма, яка працює без сервісної підтримки, через деякий час перетвориться в склад поламаних виробів. Тому в технічному обслуговуванні зацікавлені як споживачі, так і продавці, отже ремонтні послуги стають актуальними.
Комерційний сервісний центр може бути як технічним підрозділом дилерської технічної мережі, так і самостійною організацією. Перший здійснює гарантійний ремонт техніки, яку дилер продає кінцевому споживачу або субдилеру, друга на договірній основі здійснює гарантійний ремонт техніки
замовника, яким може бути як виробник, так і дилер по будь - яким причинам не створивший власний центр.
Сервісні відділи представників покликані забезпечувати технічну підтримку просування на ринку відповідної торгівельної марки. Іншими словами, його задачею є рішення проблеми гарантійного та післягарантійного обслуговування своєї техніки по всієї території України. Цю проблему може вирішити лише розгалужена мережа ремонтних майстерень. Створити її з "нуля" неможливо: для цього потрібні величезні кошти та спеціально підготовлені кадри. Тому для своєї мети сервісні служби використовують вже існуючу мережу самостійних сервісних центрів.
Крім рішення масштабів стратегічних задач, сервісний відділ представництва може самостійно займатися ремонтом техніки. Наприклад, свій сервісний центр має AT "Атлант - Україна", яке представляє Мінський завод холодильників "Атлант", СП "Венетекс", яке представляє техніку торгових марок AEG, Electrolux, Zanussi. Вітчизняні виробники телерадіоапаратури своїх сервісних центрів не мають.
В Україні працюють близько 250 самостійних сервісних центрів, з яких ≈ 60 - авторизовані, інші - технічні підрозділи дилерів [25]. Абсолютна більшість з них обслуговують техніку декількох торгівельних марок (в середньому 6-8). Спеціалізованих тільки на однієї торгівельної марці створити досить важко, перш за все по економічним причинам. Щоби вижити, центр повинен ремонтувати не менш 70-80 одиниць великих побутових приладів, або не менш 100 одиниць дрібних в місяць. Найбільш розвинутими на 1998 р. були такі сервісні центри, як Samsung (60 сервісних центрів), ARDO (49 сервісних центрів), Merloni Elettrodomestisi spa (торгівельні марки Ariston, Indesit - 38 сервісних центрів), Sony (23 сервісних центра), СП "Венетекс" (22 сервісних центра), а найбільш крупними самостійними сервісними центрами -"Електросервіс", "Імпортпобутсервіс", "Транссервіс", "Крокус" [25].
Авторизований сервісний центр - це сертифікований виробником і уклавший з ним контракт на обслуговування техніки даної торгівельної марки.
Як самостійна робота, так і робота в якості дилерської майстерні має свої переваги:
- самостійні сервісні центри позбавлені дилерської опіки - їм платять в залежності від обсягу виконаних робіт. Якщо центр авторизований, то платять і виробник, і кінцеві споживачі. Якщо центр не авторизований, то виробник не платить;
- самостійному сервісному центру важко "встати на ноги", бо молодій невідомій фірмі без досвіду роботи навряд чи довірять свої пропозиції дилери та представництва. Тому на початку їх діяльності не варто розраховувати на вагомий прибуток;
- дилерський сервісний центр питання власного розвитку і фінансові ускладнення не дуже турбують - його повністю утримує дилер. Однак, якщо проблеми з'являться у дилера, то вони неминуче торкнуться і сервісний центр.
Ставши авторизованим, сервісний центр приймає на себе відповідні права і обов'язки. Обов'язки фактично зводяться до виконання стандартних функцій сервісного центру, правда з деякими відмінностями:
"-" - терміни, в які повинен бути виконай гарантійний ремонт, скорочуються до 14 днів (визначені п. 7 ст. 34 Закону України "Про права споживачів"), до 2 діб (визначені виробником);
"-" - відповідальність за роботу центр несе не тільки перед клієнтом, але і перед виробником;
"+" - повний доступ до документації з ремонту, яка необхідна як для гарантійного, так і для післягарантійного ремонту;
"+" - можливість придбання будь - яких запчастин;
"+" - додатковий доход: виробник оплачує вже саму готовність фірми до гарантійного обслуговування.
22 лютого 1999 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 251 "Про затвердження порядку гарантійного обслуговування або гарантійної заміни технічно складних побутових товарів", до них відносяться: апаратура
радіоелектронна побутова, обчислювальна техніка, засоби зв'язку, музичні та електромузичні інструменти та ін.
У ремонтників побутової техніки є 3 джерела доходів, це:
1. Установка.
Установка приносить відчутний дохід лише фірмам, які працюють з великою побутовою технікою. Аудіо -, відеотехніка, за виключенням апаратури класу hi - end, не потребує спеціальної установки. Не потребується допомога майстра і при підключенні малої побутової техніки, яка достатньо проста в експлуатації. Послуги спеціаліста особливо необхідні при установці такої великої техніки, як:
- пральні машини;
- посудомиючи машини;
- газові та електричні плити;
- газові водонагрівачі (колонки).
Установка приносить прибуток, оскільки крім роботи майстра клієнт оплачує і вартість матеріалів, необхідних для підключення. Крім того, установка є одним з основних важелів у боротьбі за клієнта. Здавна відмічено, що до кого клієнт звертається за приводом підключення, то до того він, вірогідніше за все, звернеться і за гарантійним, і післягарантійним обслуговуванням. Тому більшість сервісних центрів прагнуть завоювати клієнта на етапі установки техніки.
2. Гарантійне обслуговування
Гарантійному обслуговуванню підлежить техніка, яка прийшла в несправність по причині провини виробника на протязі гарантійного терміну експлуатації. Більшість виробників побутової техніки гарантують покупцю безкоштовний ремонт на протязі року з моменту покупки (SONY - 2 роки, Stynol, ARDO, "Атлант" - 3 роки) [25].
Тривалість терміну гарантії є серйозним інструментом в боротьбі за споживача. Тому багато які торговці великої побутової техніки почали
пропонувати додаткові 2 роки гарантії, але від свого імені. На дрібну побутову техніку строк гарантії не більше 1 року.
Гарантійне обслуговування має свої позитивні та негативні сторони, це:
"+" - стабільність звертань і оплати;
"-" - відсутність можливості заробітку на запчастинах.
3. Післягарантійне обслуговування.
Всі пошкодження, які відбулися з технікою за термін гарантійного обслуговування з вини споживача або по закінченні строку гарантії за будь -якою причиною, сервісний центр усуває за гроші клієнта. Безперечна перевага (для ремонтників) післягарантійного обслуговування - це можливість заробити на запчастинах [24].
Теоретично, кількість звернень за післягарантійним обслуговуванням повинно бути більшим, ніж за гарантійним, бо до всіх причин несправностей у гарантійний період додається ще й вплив факторів зовнішнього середовища (наприклад, накип на нагрівательних елементах), а також знос вузлів та агрегатів. Така логіка вірна для розвинутих країн. В країнах Західної Європи співвідношення гарантійного ремонту і післягарантійного обслуговування, виконує мого авторизованими сервісними центрами складає 1:10, тоді як в Україні - 10:3 [24]. Це обумовлено тим, що парк побутової техніки в Україні ще досить молодий.
Не менш важливе значення має платоспроможність населення. Небагатий споживач прагне знайти більш дешеві варіанти ремонту, звертаючись в телеательє. Часті випадки, коло клієнт звертається до авторизованого сервісного центру лише з проханням продати яку-небудь деталь для ремонту.
Таким чином, можна побачити, що сфера послуг телерадіоремонту досить різноманітна: з одного боку - потужні сервісні центри, а з іншого - дрібні телеательє. Звичайно, придбаючи техніку в сервісному центрі, покупець буде користуватися його послугами гарантійного ремонту. Але у випадку пошкодження по закінченню гарантійного терміну, вельми вірогідно, що споживач звернеться в телемайстерню, де ціни на послуги декілька нижчі, а якість ремонту, на яку добре впливає достатньо висока конкуренція. Єдиною проблемою для майстерень з ремонту телерадіоапаратури становиться нестача або відсутність запчастин, особливо на сучасну імпортну техніку. Виходом може стати створення сервісного центру, що буде вигідно як майстерні, яку дилери або представництва зможуть забезпечити замовленнями, так і для сервісному центру, бо для нього буде вирішено питання ремонтів.

РОЗДІЛ 2
УПРАВЛІНСЬКЕ ОБСТЕЖЕННЯ ПП РТА "РУБІН"
2.1 Історія виникнення ПП РТА "Рубін" та сфера діяльності
ПП РТА "Рубін" знаходиться у місті Нова Каховка Херсонської області. Свою діяльність почало з 1972 року як структурний підрозділ Херсонського обласного підприємства "Побут радіотехніка". В 1978 році на базі РТА "Рубін", в процесі приєднання до нього районних телеательє м. Генічеськ, м. Верхнерогачик, с Каланчак, с Нижні Сірогози, с Іванівна, с Горностаївка, м. Каховка, м. Скадовськ, с.Чаплинка з'явилось підприємство -Новокаховський завод "Побут-радіотехніка". В 1995 році відбулась реорганізація названого заводу, його структурні підрозділи, в тому числі РТА "Рубін", стали дочірніми підприємствами Херсонського підприємства "Побутрадіотехніка". З 1 березня 2001 року виникло самостійне підприємство -приватне підприємство радіотелеателье "Рубін" (ПП РТА "Рубін")(^о^атоіс і).
ПП РТА "Рубін" має першу категорію, яка присвоєна йому у відповідності з "Положенням про порядок присвоєння категорій підприємствам, що надають побутові послуги населенню" і належить до сфери побутового обслуговування населення. 1111 РТА "Рубін" виконуються слідуючи види робіт:
1. надання послуг з ремонту телерадіоапаратури;
2. надання послуг проводового мовлення.
ПП РТА "Рубін" здійснює побутове обслуговування населення за наявністю торгового (спеціального торгового) патенту та спеціального дозволу (ліцензії). Державна реєстрація підприємства к суб'єкта підприємницької діяльності проводилася відповідно до Закону України "Про підприємництво". Надання послуг проводиться відповідно до замовлення, діючих стандартів та технологічних процесів (інструкцій), затверджених у встановленому порядку. Послуги надаються відповідно до переліку та за цінами, затвердженими виконавцем (додаток 2.).
Надання послуг з ремонту побутової радіоелектронної апаратури здійснюється відповідно до Правил побутового обслуговування населення, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 4 червня 1999 року № 974 "Про внесення змін до Правил побутового обслуговування населення" та Інструкції щодо надання окремих видів побутових послуг (в тому числі з ремонту побутової радіоелектронної апаратури, які були затверджені наказом Українського Союзу об'єднань, підприємств і організації побутового обслуговування населення (Укрсоюзсервіс) від 27 серпня 2000 року за № 20 "Про затвердження інструкції щодо надання окремих видів побутових послуг".
В сфері надання послуг з ремонту ТРА РТА "Рубін" виконує ремонт слідуючих видів радіотехніки:
1. телевізори (телевізійний приймач) - пристрій для відтворення відео - та аудіо повідомлень, який має радіоканал, декодер ПКТС (повний кольоровий ТВ сигнал), кінескоп, ПЗЧ (підсилювач звукової частоти), гучномовець АС (акустична система); кольорового та чорно - білого зображення, вітчизняного та зарубіжного виробництва.
2. побутова радіоприймальна апаратура (ПРА):
• касивер - поєднує тюнер-підсилювач та магнітофонну панель без електроакустичної системи. Широко використовується в зарубіжної стаціонарній ПРА;
• магнітола - поєднує радіомовний приймач та касетну магнітофонну панель;
• магніторадіола (музичний центр) - поєднує магнітолу та побутовий електропрогравач;
• приймач радіомовний - побутовий апарат для приймання та оброблення моно фонічних радіомовних слів з AM (амплітудна модуляція) в діапазоні ДвХ, СХ, КХ, а також моно - і стереофонічних радіомовних сигналів з ЧМ (частотний модулятор) в діапазоні УКХ;
• приймач радіомовний автомобільний - радіомовний приймач, призначений для експлуатації в автомобілі з живленням від бортової електромережі або з універсальним живленням;
• приймач радіомовний мініатюрний (кишеньковий) - радіомовний носимий приймач з автономним або універсальним електричним живленням, найменшою масою та габаритними розмірами;
• приймач радіомовний переносний - радіомовний носимий приймач з автономним або універсальним електричним живленням, зменшеними відносно стаціонарного приймача масою та габаритними розмірами, конструкція якого має елементи для його перенесення. Призначений для експлуатація під час носіння;
• приймач радіомовний стаціонарний - радіомовний носимий приймач з мережним живленням, конструкція якого не має елементів для його перенесення;
• радіокомплекс - побутовий багатофункціональний радіоелектронний апарат високої групи складності, що складається із блоків в окремих корпусах, які встановлюють один на одного у вигляді набірного стояка;
• радіола - побутовий стаціонарний радіоелектронний апарат, що конструктивно поєднує в одному корпусі радіомовний приймач і побутовий електропрогравач, призначений для відтворення грамзапису моно - та стереофонічних програм;
• тюнер - побутовий радіоелектронний апарат, призначений для приймання і перетворення сигналів радіомовлення на повідомлення 34 (звукова частота). Експлуатується в складі радіокомплексу.
3. дрібна побутова техніка:
• ремонт телефонних апаратів вітчизняного та зарубіжного виробництва;
• ремонт касових апаратів, таксометрів вітчизняного та зарубіжного виробництва.
Приміщення, оформлення та виконання замовлень проводяться як у приміщенні (салоні) РТА "Рубін", так і в помешканні замовника. Місце виконання замовлення визначається виконавцем, зважаючи на складність ремонту, наявність повторних несправностей, необхідність проведення випробувань у стаціонарних умовах. У виконавця (РТА "Рубін") ремонтуються телевізійні приймачі, місце установки яких знаходиться поза межами зони впевненого приймання телевізійного сигналу, телевізійні приймачі з розміром по діагоналі до 42 см, відеомагнітофони, відеокамери, музичні центри, портативна радіоапаратура, автономні радіоприймачі та магнітоли. Приміщення (салон) РТА "Рубін" оформлене відповідно до його категорії, яка була надана йому відповідно до Положення про порядок присвоєння категорій підприємства, що надають побутові послуги населенню, затверджене постановою КМУ від 23 серпня 1995 року № 674 "Про затвердження Положення про порядок присвоєння категорії підприємствам, що надають побутові послуги населенню".
Надання послуг проводового мовлення ПП РТА "Рубін" почало з 1 червня 2001 року, це слідуючи види послуг, які надаються замовникам у відповідності з договором за типовою формою, затвердженою Укрсоюзсервісом:
• кабельне телебачення, монтаж, експлуатація кабельних мереж;
• установка супутникових систем колективного, індивідуального користування та їх обслуговування;
• будівництво, експлуатація, розповсюдження крупних систем колективного прийому телебачення, систем ефірно - кабельного телебачення з правом надання послуг зв'язку;
• здійснення робіт по монтажу, технічному обслуговуванню, експлуатації супутникових систем індивідуального, колективного прийому телебачення.
Підприємство самостійно планує свою діяльність на основі договорів з контрагентами. Виконання робіт та надання послуг здійснюється за договірними чи регульованими цінами, залежно від положень законодавства України про ціни та ціноутворення. Підприємство несе відповідальність за додержання договірних зобов'язань та розрахункової дисципліни. Майно
підприємства складають основні фонди та обігові кошти, а також інші цінності, вартість яких відображена у балансі ПП РТА "Рубін".
2.2 Аналіз чинників зовнішнього середовища
Організація представляє собою відкриту систему, цілісність, яка складається з багатьох взаємозалежних частин, переплетених з зовнішнім світом. її успіх вирішальним чином залежить від сил, зовнішніх по відношенню до організації, та які діють в глобальному зовнішньому оточенні. Зовнішнє середовище характеризується сукупністю перемінних, які знаходяться за межами організації і не належать до сфери її безпосереднього впливу. Значення факторів зовнішнього середовища в останній час значно збільшилося в зв'язку з ускладненням всієї системи суспільних відносин, які складають середу менеджменту організації.
Зовнішнє середовище має слідуючи ознаки:
1. взаємозв'язаність - усі фактори зовнішнього середовища взаємозалежні та взаємодіють між собою;
2. складність - на організацію чинять вплив велика кількість та різноманітність факторів;
3. рухливість - відносна швидкість зміни середи, тому на перше місце висувається проблема гнучкості й адаптованості організації до зовнішнього середовища, яке постійно змінюється;
4. невизначеність - наявність відносної кількості інформації о середовищі, велике значення при цьому приділяється впевненості в точності й достовірності інформації.
Головні передумови успіху знаходяться не усередині, а зовні організації. Тому вона повинна бути у стані ефективно реагувати й пристосовуватися до змін навколишнього оточення для того, щоб забезпечити виживання та досягнення поставленої мети.
Аналіз зовнішнього середовища уявляє собою процес, за допомогою якого організація здатна контролювати зовнішні по відношенню до неї фактори, дає організації час для прогнозування можливостей, час для складання плану на випадок не передбачуваних обставин, час для розробки системи раннього попередження на випадок можливих загроз та час на розробку стратегій, які можуть перетворити колишні загрози в будь-які вигідні можливості .
До факторів зовнішнього середовища відносяться постачальники, закони та державні органи, споживачі і конкуренти.
Організація - своєрідний механізм перетворення входів та виходів. Основні різновиди входів - це матеріали, обладнання, енергія, капітал і робоча сила. Залежність між організацією і мережею постачальників, які забезпечують запровадження зазначених ресурсів, - один з найбільш яскравих прикладів впливу зовнішнього середовища на операції й успішність діяльності організації.
ПП РТА "Рубін" здійснює свою діяльність в мережах міста і коло його постачальників обмежується межами Нової Каховки. Його забезпечують ресурсами слідуючи типи постачальників:
• Матеріалів. Ще нещодавно, у радянські часи, потреба ательє в матеріалах задовольнялася за рахунок централізованих джерел та для гарантійного ремонту - за рахунок постачання матеріалів і запчастин підприємствами - виробниками побутової техніки і приладів. Але в сучасних умовах матеріально - технічне забезпечення РТА "Рубін" здійснює самостійно в межах задоволення поточних потреб. Матеріали і запчастини закуповуються, головним чином, на міському ринку та в спеціалізованих крамницях.
• Капіталу. Для зростання та успішної діяльності підприємству необхідні не тільки постачальники матеріалів, але і капіталу. Постачальниками капіталу для РТА "Рубін" безпосередньо є споживачі тих послуг, що виконує підприємство, і за які вони здійснюють розрахунки, а також банківські установи, в яких ательє, відповідно статуту, може брати кредити для розвитку своєї діяльності. Крім цього, джерелом формування фінансових ресурсів в РТА "Рубін" є прибуток, амортизаційні відрахування, кошти, отримані від продажу
майна, дивіденди по придбаних акціях та інших інвестиціях, інші законні надходження.
• Трудові ресурси. Адекватне забезпечення кадрами необхідних спеціальностей та кваліфікації потрібно для реалізації задач, пов'язаних з досягненням поставлених цілей, тобто для ефективності організації як такої. Без персоналу, здатного успішно використовувати складну технологію, капітал й матеріали, організація не здатна добитися успіху. РТА "Рубін" як спеціалізоване підприємство потребує спеціалізованих кадрів як для забезпечення технологічних функції - надання послуг телерадіоремонту, підключення до мережі проводового мовлення та її обслуговування (радіомонтери, радіомеханіки), так і для забезпечення успіху в фінансової роботі (бухгалтера).Необхідність у кадрах можна задовольнити за допомогою Центру зайнятості, учбових закладів (наприклад, Новокаховський приладобудівний технікум готує радіомонтерів, радіомехаників; бухгалтерів, в свою чергу, готує Новокаховський політехнічний інститут, деякі технікуми, а також численні курси) або шляхом подання об'яви у місцевій пресі.
На діяльність організації безпосередньо впливають закони та державні установи, які регламентують порядок існування організації, взаємовідносини зі споживачами та інше. Діяльність з надання побутових послуг регулюється Законами України "Про підприємства в Україні", "Про підприємництво", "Про захист прав споживачів", "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності", "Про застосування реєстраторів розрахункових операції у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", "Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення", іншими нормативно-правовими актами, такими, як Правила побутового обслуговування населення, "Інструкції щодо надання окремих видів побутових послуг" та інших. РТА "Рубін" у своєї діяльності підпорядковується указам, розпорядженням Президента України, постановам Верховної Ради України (ВРУ), постановам, розпорядженням Кабінету Міністрів України (КМУ) та нормативним документам Українського союзу об'єднань, підприємств і організації
побутового обслуговування населення (Укрсоюзсервіс), Державного Комітету Стандартизації, метрології та сертифікації України (Держкомінформ України), місцевим органам влади: постановам, розпорядженням мера, міської ради народних депутатів.
1. Закон України "Про підприємства в Україні" від 27.03.1991 року № 887-XII - визначає види та організаційні форми підприємств, правила їх заснування, реєстрації, реорганізації та ліквідування, організаційний механізм здійснюваної ними підприємницької діяльності.
2. Закон України "Про підприємництво" від 7.12.1991 року - цей закон визначає загальні правові, економічні та соціальні засади здійснення підприємницької діяльності громадянами та юридичними особами на території України, встановлює гарантії свободи підприємництва та його державної підтримки.
3. Закон України "Про ціни та ціноутворення" від 3.12.1990 року, № 507.
4. Закон України "Про Національну Раду України з питань телебачення і радіомовлення" від 10.04.1997 року - Національна Рада з питань телебачення і радіомовлення створена з метою забезпечення свободи слова і масової інформації, прав та законних інтересів споживачів (телеглядачі, радіослухачі), виробників і розповсюджувачів масової звукової, візуальної та аудіовізуальної інформації і даних, розробки і здійснення державної політики ліцензування телерадіомовлення, раціонального використання природно обмеженого радіочастотного ресурсу держави, реалізації та контролю за додержанням законодавства України у сфері телебачення і радіомовлення.
5. Закон України "Про телебачення і радіомовлення" від 20.03.1994 року -регулює діяльність телерадіоорганізацій на території України, визначає правові, економічні, соціальні, організаційні умови їх функціонування, спрямовані на реалізацію свободи слова, прав громадян на отримання повної, достовірної та оперативної інформації, на відкрите і вільне обговорення суспільних питань.
6. Указ Президента України від 12.01.2002 року № 16 "Про заходи щодо посилення державного захисту прав споживачів" - затверджені з метою
посилення захисту прав споживачів, забезпечення ефективного контролю за якістю і безпекою продукції та усіх видів робіт і послуг.
7. Указ Президента України від 25.07.2000 року № 919 "Про Державний комітет інформаційної політики, телебачення і радіомовлення" (Держкомінформ) - цей комітет є правонаступником ДК інформаційної політики України та ДК телебачення і радіомовлення України, він вносить пропозиції щодо формування державної політики в інформаційної та видавничій сферах, забезпечує її реалізацію, здійснює управління в цих сферах, а також міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань, віднесених до його відання.
8. Указ Президента України від 26.07.2000 року № 926 "Про Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації України" (Держстандарт України) - цей комітет є правонаступником Комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації і ДК України у справах захисту прав споживачів. Держстандарт України вносить пропозиції щодо формування державної політики у сфері стандартизації, метрології та сертифікації, захисту прав споживачів, забезпечує її реалізацію, здійснює управління в цих сферах діяльності, а також міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань, віднесених до його відання.
9. Постанова КМУ від 29.08.1995 року № 674 "Про затвердження Положення про порядок присвоєння категорій підприємствам, що падають побутові послуги населенню" - встановлює порядок присвоєння категорій господарюючим суб'єктам - підприємствам і організаціям, що надають побутові послуги (виконують роботи), незалежно від форм власності.
10. Постанова КМУ від 4.06.1999 року № 974 "Про внесення змін до правил побутового обслуговування населення" - правила визначають основні вимоги до побутового обслуговування населення, регулюють відносини між замовниками та виконавцями у наданні побутових послуг на території України;
11. Постанова КМУ від 17.02.2001 року № 112 "Про порядок надання ліцензії на використання радіочастотного ресурсу України" - цей порядок
розроблений відповідно до Закону України "Про радіочастотний ресурс України" та "Про зв'язок", визначає процедуру видачі, переоформлення та анулювання ліцензії на використання радіочастотного ресурсу України і ведення обліку виданих ліцензій. Використання радіочастотного ресурсу здійснюється за умови забезпечення електромагнітної сумісності радіоелектронних засобів.
12. Постанова КМУ від 14.02.2001 року № 150 "Про затвердження Порядку видачі органами Державного пожежного нагляду дозволу на початок роботи підприємств та оренду приміщень" - Порядок регулює видачу органами державного пожежного нагляду дозволу на початок роботи новостворених підприємств, введення в експлуатацію нових і реконструйованих виробничих, житлових та ін. об'єктів, впровадження нових технологій, передачу в виробництво зразків нових пожежонебезпечних машин, механізмів, устаткування та продукції, оренду будь - яких приміщень.
13. Постанова КМУ від 13.03.2002 року № 317 "Про утворення Міжвідомчої ради з питань захисту прав споживачів" - рада утворена для координації діяльності Міністерств і інших центральних місцевих органів виконавчої влади з питань розроблення і реалізації правових, організаційних та економічних заходів, спрямованих на державний захист споживачів.
14. Наказ Державного комітету зв'язку і інформатизації України від 03.04.2001 року № 57 "Про затвердження Положення про порядок реалізації, продажу в Україні радіоелектронних засобів та радіовипромінювальних пристроїв відповідно до Закону України "Про радіочастотний ресурс України".
15. Наказ Укрсоюзсервісу від 27.08.2000 року № 20 "Про затвердження інструкцій щодо надання окремих видів побутових послуг" - затверджені з метою визначення особливостей приймання, виконання та видавання замовлень з окремих видів побутових послуг.
Контроль за фінансово - господарською діяльністю ПП РТА "Рубін" здійснюють державна податкова інспекція, Державний комітет України у справах захисту прав споживачів і його територіальні органи, Комітет по нагляду за охороною праці, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування і інші органи виконавчої влади у межах наданих їм повноважень.
Виживання та виправдання існування організації залежить від її здатності знаходити споживача та задовольняти його потреби. Споживачами для ПП РТА "Рубін" в сфері надання послуг телерадіоремонту є населення м. Нова Каховка в цілому, а в сфері надання послуг проводового мовлення -мешканці мікрорайону Сокіл м. Нова Каховка.
Зовнішній фактор, вплив якого не можна недооцінювати - це конкуренти. Керівництво кожного підприємства повинно чітко розуміти - якщо не задовольняти потреби споживачів так же ефективно, як це роблять конкуренти, підприємству довго не проіснувати.
Основними конкурентами для РТА "Рубін" на ринку надання послуг телерадіоремонту є два приватних підприємства: "Фотон - сервіс" та "Електрон - сервіс". Вони засновані набагато пізніше РТА "Рубін" і перевагою є те, що зокрема ремонту телерадіоапаратури, вони надають послуги з ремонту побутової техніки: "Електрон - сервіс" - переважно дрібної побутової техніки -електрокарники, праски, фени, кавоварки та ін.; "Фотон - сервіс" - переважно великої побутової техніки - пральні машини, холодильники, кондиціонери та інше. Підприємство "Електрон - сервіс" знаходиться в мікрорайоні Сокіл, тому його споживачами є, в основному, мешканці даного району, підприємство "Фотон -сервіс", як і РТА "Рубін", знаходиться в центральній частині міста.
Конкурентною перевагою РТА "Рубін" є насамперед відоме ім'я та імідж, що заслуговуваний ним за багаторічне існування. Перевагою також є знаходження у центрі міста, зручний графік роботи, можливість замовлення на послугу по телефону, виклик майстра на дім, транспортування автомобілем ательє в разі необхідності ремонтуємої апаратури в майстерню підприємства та на дім замовнику, швидкий, якісний ремонт, добре обходження з клієнтами.
В сфері надання послуг з проводового мовлення конкурентів у телеательє немає. Місто поділене на два сектори: зона мікрорайону Сокіл, яку обслуговує ГШ РТА "Рубін", та центральна частина міста, яку обслуговує ТОВ "Ділянка кабельного телебачення "Левобережье", яке є дочірнім підприємством ВАТ "Херсонська телерадіокомпанія "Вікторія" і почало свою діяльність у Новій Каховці з восени 2001 року , поклавши цим початок підключення центральної частини міста до мережі проводового мовлення. На даний час у ТОВ ДКТБ "Левобережье" налічується біля 1000 абонентів. Воно також займається продажем та встановленням антен: метрових, дециметрових, супутникових та інших.
Для підтримки своїх конкурентних переваг необхідно вживати заходів, які у РТА "Рубін" слідуючи:
• швидкість, якість надання послуг ремонту телерадіоапаратури;
• сумлінне відношення до своїх обов'язків щодо обслуговування мереж і своїх абонентів по проводовому телебаченню;
• застосування реклами: S на транспорті ательє;
• зовнішньої - щити, листівки, об'яви на вулицях; / в місцевій пресі.

2.3 Аналіз чинників внутрішнього середовища
Внутрішнє середовище в кожній організації складається з її внутрішніх складових - ситуаційних факторів. Оскільки організації являють з себе створювані людьми системи, то внутрішні складові є, в основному, результат управлінських рішень. Але часто внутрішній фактор є щось "даним", тобто тим, що створювати не треба, бо воно є само по собі. Основними складовими у самій організації, які потребують уваги керівництва - це є місія, цілі, структура, задачи, технологія та люди.
Місія - головна, найважливіша ціль організації. Місія ГШ РТА "Рубін" полягає в слідуючому - задоволення потреб населення в якісному наданні послуг з ремонту телерадіоапаратури та проводового мовлення в такому обсязі і
термінах, які найбільш відповідають високопрофесійним та етичним стандартам, що забезпечують відповідний прибуток.
Цілі виробляються походячи з місії і служать в якості критеріїв для всього наступного процесу прийняття управлінських рішень. Перед РТА "Рубін" поставлені слідуючи цілі:
1. Забезпечення високого рівня надання послуг з ремонту телерадіоапататури та з обслуговування мереж кабельного телебачення;
2. Вивчення попиту населення з метою виявлення незадоволених потреб з ремонту радіотехніки та відповідність надаваних послуг цим потребам;
3. Забезпечення виконання робітниками ательє, які мають безпосередній контакт з замовниками, вимог професійної етики обслуговування;
4. Виконання зобов'язань перед замовником у відповідності з існуючими правилами побутового обслуговування населення;
5. Дотримання законодавчих актів та інших нормативних документів, які регламентують діяльність сфери побутового обслуговування населення.
Задачі - це предписана робота або її частина, яка повинна бути виконана наперед зазначеним способом в завчасно домовлені терміни. Для зазначених цілей перед РТА "Рубін" розрізняють слідуючи задачі:
1. Забезпечення якості виконуваних робіт та послуг стандартам, вимогам нормативно - технічній документації;
2. Виконання замовлень на послугу в термін, відповідний бажанню замовника (в межах термінів, обумовлених технологією виробництва);
3. Забезпечення естетичного стану приймального пункту, кімнати очікування;
4. Технічний та комплексний контроль якості і виробництва послуг й обслуговування населення;
5. Створення прихильних та доброзичливих умов для праці робочого персоналу, раціональна організація робочого місця (гнучкий графік роботи, зручне робоче місце, відповідні умови для відпочинку);
6. Введення прогресивних форм обслуговування - термінове виконання замовлень по ремонту телерадіоапаратури, абонентське обслуговування, транспортування відремонтованих приладів додому замовнику;
7. Організація реклами та інформації - реклама в місцевій пресі, на рекламних щитках по вулицях міста;
8. Обладнання новими засобами зв'язку (телефон, факс) та комп'ютерами (кабінет директора та головного бухгалтера).
Структура відноситься до тих факторів, які перш за все визначають ефективність функціонування підприємства. В свою чергу сама структура відображає співвідношення між окремими частинами всієї маси послуг й утвореним поділом праці. Організаційна структура підприємств з ремонту побутової техніки залежить віл багатьох факторів, основними з яких є номенклатура ремонтуємих машин та приладів, особливості їх конструкції, ступень спеціалізації підприємства, обсяг ремонтних робіт низ.Раціональною структурою може вважатися така, при якій найбільш повно задовольняється попит населення на послуги, створюються максимально зручні умови споживачам при користуванні послугами, при цьому найбільш повно використовуються виробничі потужності підприємства, обладнання, виробничої площі, і внаслідок досягаються найкращі показники діяльності підприємства як при виробництві послуг, так і при обслуговуванні населення (висока продуктивність праці, низькі капітальні витрати, низька собівартість послуг, мінімально можливий термін надання послуги при найбільш задоволеному попиті на послуги. Структура підприємств з ремонту побутової техніки динамічна, її мінливість визначається технічним прогресом, розвитком спеціалізації, введенням нових видів послуг й нових форм обслуговування низ.
В цілому, організаційна структура - це логічне співвідношення рівней управління, які побудовані в такій формі, яка дозволяє забезпечити організації ефективне взаємовідношення з зовнішнім середовищем та досягнення намічених цілей.
В ПП РТА "Рубін" організаційна структура має лінійно - функціональний характер, це пояснюється тим, що підприємство поділене на декілька окремих елементів, у кожного з яких свої чітко визначені конкретні задачі та обов'язки (додаток 3).
Управління підприємством здійснюється у відповідності зі Статутом РТА "Рубін", затвердженого власником і зареєстрованого виконкомом Новокаховської міської Ради народних депутатів за № 1411 21 лютого 2001 року, на основі поєднання прав власника та уповноваженого на проведення ним господарської діяльності керівника - директора РТА "Рубін". Загальне керівництво підприємством здійснює власник, а адміністративне - прийнятий на підприємство за трудовим контрактом директор:
1. Функції та повноваження власника:
- наймання та звільнення директора, інших відповідальних працівників підприємства;
- встановлення штатного розкладу та інших актів регулювання діяльності підприємства;
- видання розпоряджень обов'язкових до виконання усіма працівниками;
- встановлення планів господарської діяльності;
- розпорядження без доручення майном підприємства;
- відкриття рахунків у банках та проведення операцій за ними (з участю бухгалтера) та у разі необхідності директора, або передача директору функцій щодо проведення операцій за рахунками підприємства, з правом першого підпису;
- представництво підприємства без доручення у взаємовідносинах з органами влади та управління фізичними та юридичними особами;
2. Функції та повноваження директора:
- опрацьовує для затвердження власником акти внутрішнього регулювання діяльності підприємства;
- затверджує графіки змін, відпусток, та інші документи адміністративного характеру;
- видає накази з усіх питань, що не належать до компетенцій власника;
- контролює виконання службових обов'язків бухгалтером та іншими працівниками;
- представляє для затвердження власником плани фінансово -господарської діяльності;
несе відповідальність за виконання цих планів та належне функціонування підприємства.
Організаційна структура РТА "Рубін" складається з двох основних блоків - самого телерадіоателье "Рубін" та ділянки проводового'телебачення "Сокіл" . РТА "Рубін" має слідуючий склад працівників:
1. Начальник - забезпечує контроль за своєчасним, якісним ремонтом телерадіоапаратури, дотримування правил обслуговування населення, доброзичливе відношення зі споживачами, наявністю необхідних запчастин; здійснює набір кадрів, контролює їх роботу, а також дотримання ними правил та норм охорони праці і техніки безпеки, виробничої та трудової дисципліни, правил внутрішнього трудового розпорядку;
2. Бухгалтерія (3 чоловіка) - ведення бухгалтерського обліку фінансово -господарчої діяльності,; відповідність за вчасне надання фінансової звітності;
3. Приймальник (1 чоловік) - прийом та розподіл замовлень на ремонт телерадіоапаратури між майстрами;
4. Касир - диспетчер (1 чоловік) - здійснення розрахунків із замовниками, видача заробітної плати робітникам РТА "Рубін", ведення касової книги і складання касової звітності;
5. Телерадіомайстерня - виконання ремонту телерадіоапаратури:
- Радіомеханіки з обслуговування та ремонту радіотелевізійної апаратури (4-6 розрядів; 6 чоловік) - виявлення причин несправностей та виконання робіт щодо усунення неперіодичних несправностей та настроювання чорно-білих лампових і лампово-напівпровідникових телевізорів усіх класів. Установлення кольорових телевізорів. Вияснює причини несправностей і виконує роботи з ремонту та настроювання кольорових і чорно-білих телевізорів, конвекторів дециметрового діапазону, лампових і транзисторних радіоприймачів та радіол 1 і вищого класів стереофонічних, автомобільних приймачів усіх типів, магнітофонів лампових і транзисторних 2 і 1 класів. Виконує роботи з модернізації вузлів і блоків радіотелевізійної апаратури.
Ділянка проводового телебачення має слідуючий склад працівників:
1. Начальник - здійснює контроль за стабільністю та безаварійністю роботи телевізійних станції, якісне транслювання програм проводового телебачення, регулярністю оплати за нього, згідно договору, доцільне обслуговування кабельних мереж, а також здійснює набір кадрів, контролює їх роботу, а також дотримання ними правил та норм охорони праці і техніки безпеки, виробничої та трудової дисципліни, правил внутрішнього трудового розпорядку;
2. Касир-диспетчер (1 чоловік) - прийом замовлень на підключення (відключення) до мережі проводового телебачення, видача заробітної плати робітникам ділянки проводового телебачення, ведення касової книги і складання касової звітності;
3. Контролери (2 чоловіка) - контроль за своєчасною сплатою за надані послуги;
4. Телевізійна станція - транслювання програм кабельного телебачення:
- Радіомонтери приймальних телевізійних антен (4-6 розрядів, 6 чоловік) -виконання робіт з установки, монтажу та ремонту синфазних багатоелементних антен колективного прийому телебачення (у метровому та дециметровому діапазонах хвиль) і радіомовлення, складних антен для тяжких умов прийому (сильні відображені сигнали, інтенсивні перешкоди тощо) з висотою споруд понад 9 метрів, улаштування кабельних повітряних та підземних переходів. Ремонт транзисторних підсилювачів, конвертерів. Здача та прийом заново установлених антенних систем колективного прийому радіомовлення і телебачення. Виконання робіт з установки, монтажу і ремонту складних систем колективного прийому телебачення і радіомовлення понад 200 телевізорів та радіоприймачів. Вимірювання телевізійних сигналів і розрахунок усіх систем колективного прийому телебачення і радіомовлення за типовими схемами.
Взагалі, на підприємстві РТА "Рубін" працює 23 чоловіка досить високої кваліфікації. Фонд заробітної плати складає в середньому 11 540 гривень. Система заробітної плати пряма відрядна, премії, доплати на РТА "Рубін" не передбачені. Заробітна плата посадовим особам виплачується відповідно зазначеним тарифним ставкам, робітникам - в залежності від норм виробітку, у відповідності з трудовим договором.
Ефективність виробництва послуг залежить не тільки від правильного вибору організаційної структури управління для досягнення місії, кваліфікованої роботи персоналу, але й від інших чинників:
• методів організації виробництва послуг та праці;
• забезпеченості технологічних процесів;
• характеру обладнання, що використовується;
Взагалі, в процесі надання послуги можливо виділити 3 невіддільних взаємозв'язаних процесу:
1. Приймання замовлень на послугу;
2. Виробництво послуги (ремонтні роботи);
3. Видача замовлення клієнту.
Процес прийняття замовлення на послугу на підприємствах з ремонту побутової техніки складається з огляду пошкоджень побутового приладу, виявленням дефектів та несправностей, оформленням замовлення на послугу (видача квитанції).
Процес видачі замовлення складається з перевірки виконаного обсягу робіт і контролю якості їх виконання. Під час видавання замовлення на ремонт замовнику повертаються всі замінені за його рахунок складові частини, блоки, вузли і комплектувальні вироби.
Виробничий процес (безпосередньо ремонт) являє собою вплив живої праці, тобто доцільної діяльності працівника на предмет праці за допомогою відповідних знарядь праці. Таким чином, виробничий процес на підприємствах з ремонту побутової техніки - це сукупність взаємодійних процесів праці та природних процесів, які направлені на збереження і відновлення необхідних властивостей предметів, які знаходяться в особистому користуванні у населення. Виробничий процес спрощується внаслідок спеціалізації, яка створює можливості для застосування спеціального високопродуктивного обладнання і технологічної оснастки. Поглиблення спеціалізації ремонтних підприємств сприяє скороченню числа типорозмірів побутових машин та приладів, упровадженню типових і групових технологічних процесів, що призводить до зменшення трудових витрат на ремонт предметів побутової техніки.
Для РТА "Рубін" притаманний індивідуальний тип виробництва, який характеризується широкою номенклатурою ремонтуємих приладів, технологічною спеціалізацією виробництва, одиничним методом організації виробництва, що означає, що в ремонті знаходяться різні по конструкції та технології ремонту прилади і машини, ремонт здійснюється по спрощеній технології на універсальних робочих місцях. В РТА "Рубін" застосовується універсальне обладнання, розташоване по групах однотипних приладів (машин) та універсальні інструменти і прилади.
Одним з найважливіших засобів технічного процесу є модернізація, тобто приведення старого обладнання у відповідність з сучасними вимогами шляхом внесення часткових змін та удосконалень в конструкцію машин з метою збільшення їх ефективності. Вона проводиться з метою поліпшення рівня механізації і автоматизації, розширення технологічних можливостей, збільшення надійності та довго тривалості, підвищення безпеки праці.
Важливим моментом організації і планування технологічного процесу надання послуги та для нормування праці (робот) є розробка технічних норм часу. Технічна норма часу - це норма витрат робочого часу на виконання заданого обсягу робот (виробничих операції) при найбільш ефективному використанні всіх засобів виробництва; складається з:
, (2.1)
де:
ТНЧ - технічна норма часу;
t_n-3 - підготовчо - заключний час;
t_um - штучний час;
п - кількість виробничих операції.
Підготовчо - заключний час - це час, який використовується працівником для підготовки до даної роботи та виконання дій, необхідних для її закінчення. Такими діями можуть бути:
• отримання і здання технічної документації, матеріалів, запчастин, інструменту, приладів;
• ознайомлення з роботою;
• підготовка робочого місця до виконання даної роботи;
• налагоджування обладнання;
• установка і зняття приладів і інструменту;
• здача виконаних робіт.
Штучний час складається з оперативного часу, часу обслуговування робочого місця, часу відпочинку та природних потреб:
, (2.2)
де:
t_um - штучний час;
t_on - оперативний час;
t_o6 - час обслуговування робочого місця;
t_від - час відпочинку та природних потреб.
• оперативний час - це час, який витрачається робітником на безпосереднє виконання завданої роботи (або операції):
• основний (технологічний) час - та частина оперативного часу, на протязі якого здійснюється безпосередня мета технологічного процесу. Може бути ручний, якщо робота (операція) виконується робочим без застосування механізмів;
• допоміжний час - витрачається робочим на окремі (різні) заходи, які забезпечують виконання основної роботи та тієї роботи, яка періодично повторюється. Також може бути ручний.
• час обслуговування робочого місця - це час, який працівник витрачає на догляд за обладнанням, пристосуванням, інструментом і взагалі за робочим місцем для додержання його в робочому стані на протязі робочої зміни;
• час на відпочинок та природні (особисті) потреби - це час регламентованих перерв працівника.
Технічно обґрунтовані норми часу вказані у довідникових матеріалах, які призначені для встановлення нормативів технічного нормування праці. Взагалі, всі нормативи поділяються на два види:
1. нормативи режимів роботи обладнання - чисельна величина, на основі якої виконується настанова раціональних режимів. роботи обладнання (швидкість, подача та інше);
2. нормативи режимів робочого часу - для нормування ручних елементів роботи (тривалість окремих робіт).
В збільшенні ефективності діяльності підприємства побутового обслуговування населення не можна недооцінювати роль НТП, який впливає на обидві сторони діяльності підприємства по ремонту - виробництво послуг та обслуговування населення. Тому планування та управління технічним прогресом на підприємствах побутового обслуговування слід виконувати з урахуванням специфічних процесів виробництва послуг і обслуговування населення.
Широке впровадження спеціального технологічного обладнання, контрольно - вимірювальних приладів, засобів малої механізації та спеціалізованого механізованого інструменту на ремонтних підприємствах дозволяє значно знизити трудомісткість ремонтних операції, ліквідувати повторні ремонти внаслідок неякісного виконання ремонтних робіт, що в кінцевому підсумку забезпечити значне підвищення продуктивності праці. Цьому також сприяє ремонтна технологічність конструкції побутових машин та приладів, яка включає в себе їх блочність, вільний доступ при розборці і зборці, здатність швидкозношувальних деталей й вузлів піддаватися відновленню.
Термін ремонту телерадіоапаратури залежить від складності пошкодження та наявності необхідних радіодеталей для заміни тих, що вийшли з ладу. Найбільш складним етапом здійснення ремонту телерадіоапаратури є визначення місця і сутності пошкодження. З усієї побутової радіоелектроапаратури найбільш вимогливими є телевізори кольорового зображення - вони найчастіше з усієї телераліоапаратури виходять з ладу і потребують ремонту. На визначення пошкодження телерадіоапаратури затрачується від 40 до 70 % часу від ремонту в цілому.
Для швидкого і правильного визначення пошкодження майстру необхідно мати чітке уявлення про процеси взаємозв'язку, які відбуваються в різних блоках телерадіоапаратури і які обумовлені функціональною схемою. Розрізняють декілька типів пошкоджень:
1 тип пошкоджень - порушення відтворювання (зображення, звук);
2 тип пошкоджень - порушення блоків та вузлів.
На підприємствах з ремонту телерадіоапаратури використовують наступну апаратуру:
1. для настроювання та регулювання блоків ПТК (блок перемикання телевізійних каналів) використовуються спеціальна контрольно - вимірювальна апаратура, це:
- прилад для настроювання телевізорів типа XI-7 (ПІТ-59) - для візуального перегляду частотних характеристик радіотелевізійного улаштування;
- прилад для настроювання блоків ПТК і 1111Т типа-ПНП-2.
2. імпульсний синхроскоп типа С1-5 (СІ-1). Імпульсний синхроскоп -осцилограф типа С1-5 призначений для спостереження імпульсних та періодичних електричних процесів і є необхідним допоміжним приладом, за допомогою якого з найменшими витратами часу просто і зручно перевіряються тракти синхронізації та розверсток телевізора;
3. генератор випробувального телевізійного сигналу типа ТКЗ-43 (ГВТС-Ім). Прилад типа ТКЗ-43 є портативним, переносним генератором випробувального телевізійного сигналу і призначається для перевірки телевізійного центру і приймання випробувальної таблиці 0249. При цьому якість роботи перевіряємого телевізора оцінюється по випробувальному зображенню та сигналам звукового супроводу, генеруємих приладом;
4. прилад "Сервохром GR-40" - для перевірки і регулювання телевізорів кольорового зображення, які працюють по системі SECAM (Sequence de couleurs avec memoire - послідовне передавання кольорів з пам'яттю, засноване у Франції у 1954 році);
5. універсальний прилад TR-0850 А - є портативним переносним генератором випробувальних телевізійних сигналів і вольтметром, призначається для перевірки і ремонту телевізорів чорно - білого зображення ("телевізійний транзитест" - типа TR-0850 А) незалежно від роботи телевізійного центру. Спільно з портативним блоком - приставкою типа TR-0850 1/S прилад генерує додаткову гаму випробувальних сигналів і дозволяє здійснювати контроль телевізорів кольорового зображення;
6. генератор кольорових смуг - універсальний прилад, за допомогою якого випробують всі елементи тракту кольорового телевізора від студійної апаратури до приймача включно;
7. генератор решітчастого і крапкового поля - для перевірки і регулювання лінійного растра на екранах кольорового і чорно - білого телевізорів;
8. тестер - тестовий контроль каналів кольоровості телевізорів;
9. контрольний технологічний модуль - для перевірки пошкодження кінескопів телевізорів;
10. петля розмагнічування - використовують при заміні кінескопів;
11. прилад вихідного контролю - для перевірки мікросхем.
За виконану роботу по ремонту телерадіоапаратури РТА "Рубін" надає гарантію - 1 місяць. Якщо ремонт проводиться своїм абонентам, то сам ремонт їм надається безкоштовно, а з абонентів стягається плата за виклик майстра на дім (1,5 грн.) та вартість радіодеталей, які замінюються в разі потреби. У період гарантійного терміну відремонтованого виробу повторний його ремонт в обсязі замовлення здійснюється безкоштовно за пред'явленням замовником гарантійного документу і гарантійний термін продовжується під час перебування виробу в ремонті. Гарантійні зобов'язання виконавця стосовно надання послуг визначаються Законом України "Про захист прав споживачів" та відповідно нормативно - правовим актам. Документами, що надають право замовникові на вимогу усунення недоліків у гарантійний термін, є касовий (товарний) чек, квитанція або гарантійний талон.
Надання послуг проводового мовлення - це другий вид діяльності ПП РТА "Рубін". Проводове мовлення - це система зв'язку, при якій трансляційні звукові програми доводяться проводами до великої кількості територіально розосереджених слухачів. Система оводового мовлення містить: центральну підсилювальну станцію, опорні підсилювальні станції, обладнання ліній (магістральні, розподільні й абонентські) та абонентські пристрої (з лінії та триптограмний передавач). Телевізійна передавальна станція - сукупність пристроїв, призначених для перетворення телевізійного зображення і звукового супроводу.
По мережі проводового телебачення у ПП РТА "Рубін" нараховується 5000 абонентів, з якими підприємство складає договір - "Договір - абонемент на користування міським проводовим телебаченням" (додаток 4), у відповідності з яким зобов'язується забезпечувати виправне технічне становище мережі проводового телебачення, а також надсилати у затверджені строки монтерів для підключення - відключення до мережі проводового телебачення. Абонплата за надання послуг проводового мовлення з абонентів складає 5 гривен в місяць. РТА "Рубін" транслює 16 каналів: OPT, REN - TV, НТВ, УТ-2, "Скіфія", СТБ, Інтер, УТ-1, РТР, ТНТ, OTV, EVROSPORT, ISTV, ІТЕЛ, DISKOVERI, ТВ-21. Прі підключенні до мережі проводового телебачення використовуються кабель РК-75.
Необхідне для транслювання проводового телебачення технічне забезпечення розташоване у мікрорайоні Сокіл в спеціально обладнаному приміщені - телевізійної передавальної станції. Телевізійна передавальна станція - сукупність пристроїв, призначених для перетворення телевізійного зображення і звукового супроводу. Блок-схема кожної ретрансляційної телевізійної станції розподіляється на 3 ланки:
1. джерела програм:
- власні: апаратно - студійні блоки, АСБ 1 та АСБ 2, апаратні записи телевізійних програм (АЗТП);
- зовнішні: оконцеві улаштування міжміських проводових та радіорелейних магістралей, з яких надходять закінчені телевізійні програми інших телецентрів;
2. комутаційне улаштування джерел програм - характеризується складністю та обсягом технічних споруд;
3. споживачі програм:
- власні: власні апаратні записи;
- зовнішні: вхідні улаштування міжміських проводових і радіорелейних ліній.
Для споживачів надаються пільги (до 50 %), встановлені з 1 червня 2001 року слідуючим категоріям громадян:
1. інвалідам ВВВ, прописаних без членів родини;
2. учасникам ВВВ, прописаних без членів родини;
3. самотнім пенсіонерам, прописаних без членів родини;
4. особам, які приймали участь в ліквідуванні аварії на Чорнобильській АЕС.
2.4 Аналіз сильних та слабих сторін
Аналіз сильних та слабких сторін допомагає визначити керівництву чи володіє організація внутрішніми силами, щоб скористуватись зовнішніми можливостями, а також допомагає виявити внутрішні слабкі сторони, які можуть ускладнити проблеми, пов'язані з зовнішніми загрозами. Керівництво повинне мати повне уявлення о внутрішніх потенціальних можливостях та недоліках організації, об існуванні зовнішніх проблем, щоб своєчасно їх попередити, та ефективно планувати свою діяльність, успішно функціонувати. В процесі управлінського обстеження зовнішнього та внутрішнього середовищ ПП РТА "Рубін" можливо викреслити слідуючи сильні та слабкі сторони цієї організації:
Сильні сторони:                               Слабкі сторони:
Спеціалізація діяльності;                 Застаріле обладнання;
Чітке та якісне планування;             Труднощі з забезпеченням
Відоме ім'я;                                      запчастин для ремонту
Сприятливий імідж;               телерадіоапаратури;
Високій рівень кваліфікації             Недостатня комп'ютеризація;
персоналу;                                                 Необхідність капітального
Достатність фінансових та     ремонту будівлі та приміщень;
кадрових ресурсів;                          Відсутність системи
Високій рівень                        матеріального стимулювання праці,
професіоналізму;
Високій рівень професійної
та ділової етики;
Відсутність плинності кадрів;
Справедливість нарахування
заробітної плати та своєчасність її
виплати.

РОЗДІЛ 3
АНАЛІЗ КОМЕРЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПП РТА "РУБІН"
3.1 Аналіз ліквідності
Господарська діяльність є ефективною, якщо підприємство:
1. раціонально використовує свої активи;
2. своєчасно погашає зобов'язання;
3. рентабельно.
Аналіз фінансової звітності, заснований на даних статей Балансу (форма 1) та Звіту про фінансові результати (форма 2) дозволяє оцінити співвідношення між заборгованістю підприємства і його активами, структуру активів, розумність величини матеріально - виробничих запасів, дебіторської заборгованості тощо. Оцінити фінансовий стан підприємства можливо за допомогою фінансових коефіцієнтів, розрахованих на основі показників Балансу та Звіту про фінансові результати. Цим способом вивчаються такі важливі аспекти фінансового становища й результатів діяльності підприємства, як ліквідність, довгострокова платоспроможність, рентабельність. Аналіз ліквідності дає змогу визначити чи зможе підприємство погасити в необхідний термін поточні (короткострокові) зобов'язання. Коефіцієнти довгострокової платоспроможності та рентабельності використовують для аналізу можливості погашення довгострокових зобов'язань і здатності підприємства функціонувати продовж довгого часу.
Ліквідність означає здатність перетворити актив у гроші швидко та без збитків його ринкової вартості. Оцінюючи ліквідність підприємства, аналізують достатність поточних (обігових) активів для погашення поточних зобов'язань - короткострокової кредиторської заборгованості. Для оцінки ліквідності розраховують слідуючи три коефіцієнти:
1. коефіцієнт покриття;
2. коефіцієнт швидкої ліквідності;
3. коефіцієнт абсолютної ліквідності.
Перераховані показники розраховуються на основі даних форми 1 шляхом порівняння поточних активів та поточних зобов'язань підприємства. Поточні активи - це активи, які постійно обертаються в процесі господарчої діяльності підприємства. До них відносяться:
1. обігові активи. їх облік у відповідності з інструкцією № 291 ведеться на рахунках класу 2 "Запаси" та класу 2 "Засоби, розрахунки та інші активи". В Балансі вони відображаються у розділі 2 Активу, строках 100 -260;
2. витрати майбутніх періодів. Не звертаючи уваги на те, що витрати , сплачені наперед, тобто здійснені заради прибутку, який очікується в майбутньому, цілком імовірно, що частина цього прибутку може бути отримана на протязі одного року або операційного циклу підприємства. Таким чином, витрати майбутніх періодів зберігають грошові кошти підприємства.
У відповідності до інструкції № 291 витрати майбутніх періодів ураховуються на однойменному рахунку 39 і згідно з П(С)БО 2 відображаються в розділі 3 Активу Балансу, у рядку 270. Прикладом таких витрат є витрати, пов'язані з підготовчими роботами в сезонних галузях промисловості з освоєнням нових виробництв і агрегатів; оплачені авансом орендні платежі; оплата страхового поліса; переплата на газети, журнали, періодичні і довідкові видання та ін. Отже у рядку 270 Балансу у складі витрат майбутніх періодів ураховуються витрати, які підлягають списанню як протягом 12 місяців з дати Балансу, так і в більш пізній час.
Поточні зобов'язання згідно з П(С)БО 2 "Баланс" г- це зобов'язання, які будуть погашені протягом операційного циклу підприємства або протягом 12 місяців з дати балансу. Вони відображаються в розділі 4 Пасиву Балансу. Також до поточних зобов'язань слід віднести ту частину доходів майбутніх періодів, погашення яких очікуються протягом 12 місяців з дати балансу.
Оцінка фінансового стану ПП РТА "Рубін" проводиться за допомогою
даних статей Балансу (форма 1) і Звіту про фінансові результати (форма 2) (додаток 5; додаток 6).
1. Коефіцієнт поточної ліквідності - логіка обчислення даного показника полягає в тому, що підприємство погашає поточні (короткострокові) зобов'язання за рахунок поточних активів. Він дає загальну оцінку ліквідності активів, показуючи, скільки гривень поточних активів підприємства припадає на одну гривню поточних зобов'язань. Якщо поточні активи перевищують поточні зобов'язання, підприємство може розглядатися як таке, що успішно функціонує. Коефіцієнт розраховується за формулою:
,                           (3.1)
де:
К_пл - коефіцієнт поточної ліквідності;
ОА - оборотні активи;
ВМП - витрати майбутніх періодів;
ПЗ - поточні зобов'язання;
ДМП - доходи майбутніх періодів.
Коефіцієнт поточної ліквідності ПП РТА "Рубін":


де:
К_пл (поч.) - коефіцієнт поточної ліквідності на початок 2001 року;
К_пл (кін.) - коефіцієнт поточної ліквідності на кінець 2001 року.
На початок свого існування у РТА "Рубін" коефіцієнт поточної ліквідності дорівнював 0,56, що свідчило про наявність неліквідного балансу, підприємство було неприбутковим і неспроможним погашати свої, борги. За рік свого існування коефіцієнт поточної ліквідності збільшився в 4,36 разів, фінансовий стан підприємства суттєво покращився (в основному за рахунок збільшення оборотних активів і зменшення поточних зобов'язань), і на даний час у РТА "Рубін", який вже має коефіцієнт поточної ліквідності 2,44, сприятливий стан ліквідних активів підприємства, тобто воно має можливість вчасно погашати свої поточні зобов'язання.
2. Коефіцієнт швидкої ліквідності - ураховує якість оборотних активів і є
більш суворим показником ліквідності, оскільки при його розрахунку
враховуються найбільш ліквідні поточні активи (запаси не враховуються).
Коефіцієнт розраховується за наступною формулою:
,                   (3.2)
де:
К_шл - коефіцієнт швидкої ліквідності;
ОА - оборотні активи;
ВМП - витрати майбутніх періодів;
ПЗ - поточні зобов'язання;
ДМП - доходи майбутніх періодів;
Коефіцієнт швидкої ліквідності ПП РТА "Рубін":

,
де:
К_шл (поч.) - коефіцієнт швидкої ліквідності на початок 2001 року;
К_шл (кін.) - коефіцієнт швидкої ліквідності на кінець 2001 року.
На початок свого існування ПП РТА "Рубін" на кожну гривню поточної заборгованості мало лише 56 коп. ліквідних активів. Це недостатньо для нормального функціонування. На кінець року коефіцієнт швидкої ліквідності збільшився в 3,75 разів. Значення показнику значно покращилось за рахунок збільшення оборотних активів і зменшення поточних зобов'язань і складає 2,1 гривню, тобто на одну гривню поточних зобов'язань підприємство має тепер 2,1 гривню ліквідних активів і є спроможним своєчасно погашати свої поточні зобов'язання.
3. Коефіцієнт абсолютної ліквідності - показує, яка частина поточних (короткострокових) зобов'язань може бути погашена негайно. Коефіцієнт розраховується за наступною формулою:
,                           (3.3)
де:
К_об - коефіцієнт абсолютної ліквідності;
ГК - грошові кошти та їх еквіваленти;
ПЗ - поточні зобов'язання;
ДМП - доходи майбутніх періодів.
Коефіцієнт абсолютної ліквідності РТА "Рубін":
,
,
де:
К_ал (поч.) - коефіцієнт абсолютної ліквідності на початок 2001 року;
К_ал (кін) - коефіцієнт абсолютної ліквідності на кінець 2001 року.
Значення коефіцієнту зросло в 5,9 разів за рахунок значного збільшення у РТА "Рубін" грошових коштів, що вказує на покращення фінансового становища й забезпеченості ліквідними активами. Підприємство на кінець 2001 року має змогу негайно та повністю погасити поточні зобов'язання.
Для оцінки платоспроможності та фінансової стійкості важливе не тільки розрахування співвідношення між поточними активами і поточними зобов'язаннями, але й визначити їх різницю. Різниця між поточними активами і поточними зобов'язаннями складає чистий або робочий капітал підприємства (Рк). Наявність чистого робочого капіталу свідчить про те, що підприємство здатне не тільки оплачувати поточні борги, але й володіє фінансовими ресурсами для розширення сфери діяльності та здійснення інвестиції. Сума чистого робочого капіталу визначається за формулою:
Рк = [ОА (рядок 260) + ВМП (рядок 270) - ПЗ (рядок 620) + ДМП (рядок 630)]_; (3.4)
де:
ОА - оборотні активи;
ВМП - витрати майбутніх періодів;
ПЗ - поточні зобов'язання;
ДМП - доходи майбутніх періодів.
Робочий капітал РТА "Рубін" складає:
Рк (кін) = 16,9 тис. грн. + 0,4 тис. грн. - 7,1 тис. грн. + 0 = 10,2 тис. гри.,
де:
Рк (кін.) - чистий робочий капітал на кінець 2001 року. РТА "Рубін" на початку своєї діяльності не мало достатніх фінансових ресурсів для розширення своєї діяльності, тому розрахунок чистого робочого капіталу не можливий. Розмір чистого робочого капіталу на кінець 2001 року складає 10,2 тис. гривень, що свідчить про те, що підприємство достатньо забезпечене фінансовими ресурсами і має всі передумови для розширення сфери діяльності.
Ліквідність підприємства також можна охарактеризувати такими показниками, як обіговість запасів, обіговість дебіторської заборгованості, обіговість кредиторської заборгованості. Аналіз цих показників дозволяє оцінити ефективність використання таких активів, як запаси і дебіторська заборгованість.
3. Коефіцієнт оборотності запасів. Підтримування певного обсягу запасів необхідно для забезпечення відповідного обсягу реалізації. Підтримка запасів повинна бути на можливо низькому рівні, достатньому для прибуткової реалізації. Коефіцієнт оборотності запасів показує, як часто обертаються запаси для забезпечення поточного обсягу реалізації. Він розраховується за формулою:

де:
К_оз - коефіцієнт оборотності запасів;
СРП - собівартість реалізованих послуг (робіт);
З_П - запаси на початок 2001 року;
З_К - запаси на кінець 2001 року.
Коефіцієнт оборотності запасів для РТА "Рубін":
,
,
де:
К_оз (поч.) - коефіцієнт оборотності запасів на початок 2001 року;
К₀₃ (кін) - коефіцієнт оборотності запасів на кінець 2001 року.
Кількість днів, необхідних на один оборот запасів можна отримати поділивши тривалість звітного періоду (один рік) на коефіцієнт оборотності запасів, тобто:
, (3.6),
де:
К_Д - кількість днів, необхідних на один оборот запасів;
Зп - тривалість звітного періоду; К₀₃ - коефіцієнт оборотності запасів.
Кількість днів, необхідних на один оборот запасів для РТА "Рубін" слідуюча:
,
,
де:
К_Д (поч.) - кількість днів, необхідних на один оборот запасів, на початок
2001 року;
К_Д (кін) - кількість днів, необхідних на один оборот запасів, на кінець
2001 року.
В РТА "Рубін" швидкість оборотності запасів значно збільшилася (в 1,76 разів) в основному за рахунок значного збільшення реалізації послуг з 28, 6 до 121, 0 тис. грн. (або в 4,2 рази), що свідчить про більш сталу діяльність підприємства і збільшення обсягів робіт. Термін використання запасів зменшився на 3 дні (6 днів - 3 дні), і для збереження поточного рівня виконання робіт поповнення запасів необхідно здійснювати через 3 дні.
4. Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості. У процесі господарської діяльності підприємство надає товарний кредит для споживачів своєї продукції. Тобто існує розрив у часі між продажем товару і надходженням оплати за нього, у результаті чого виникає дебіторська заборгованість.
Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості показує, оскільки разів за рік обернулися кошти, вкладені в розрахунки. Він обчислюється як відношення загального обсягу реалізації до середнього розміру дебіторської заборгованості:

де:
К_ДЗ - коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості;
ЗР - загальний обсяг реалізації;
ДЗ_П - дебіторська заборгованість на початок 2001 року;
ДЗ_К - дебіторська заборгованість на кінець 2001 року;
Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості для РТА "Рубін":
,
,
де:
К_ДЗ (поч.) - коефіцієнт дебіторської заборгованості на початок 2001 року;
К_ДЗ (кін.) - коефіцієнт дебіторської заборгованості на кінець 2001 року.
За рік кількість оборотів збільшилася в 2,3 рази (в основному за рахунок значного збільшення реалізації послуг з 28, 6 до 121 тис. грн., і збільшення суми дебіторської заборгованості з 0,4 тис. грн.. (0,2+0,2 тис. грн.) до 0,8 тис. грн. (0,2+0,6 тис. грн.)), що свідчить про покращення діяльності 1111 РТА "Рубін" і більш швидке отримання оплати по рахунках.
Використовуючи цей коефіцієнт можна розрахувати період інкасації, тобто час, протягом якого дебіторська заборгованість обертається у грошові кошти. Для цього треба тривалість звітного періоду (один рік) поділити на коефіцієнт оборотності за розрахунками:
 ,                                (3.8).
де:
П₁ - період інкасації;
Зп - тривалість звітного періоду;
К_ДЗ - коефіцієнт дебіторської заборгованості.
Згідно з показниками РТА "Рубін" період інкасації (період очікування
підприємством отримання грошових коштів після реалізації послуги) складає:
,
,
де:
П_І (поч.) - період інкасації на початок 2001 року;
П_І (кін) - період інкасації на кінець 2001 року.
Період інкасації в РТА "Рубін" за рік скоротився на 2 дні або в 0,33 рази, це значить, що підприємство практично не має дебіторської заборгованості і вчасно отримує гроші за виконані роботи, це позитивно відображається на його фінансовому становищі.
3. Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості. Кредиторська заборгованість на відміну дебіторської, свідчить про наявність грошових коштів, тимчасово залучених підприємством, і таких, що підлягають поверненню. За допомогою коефіцієнта оборотності кредиторської заборгованості аналізується період часу, протягом якого підприємство погашає кредиторську заборгованість, що також характеризує платоспроможність підприємства. Коефіцієнт оборотності кредиторської оборотності розраховується за формулою:
, (3.9)
де:
К_КЗ - коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості;
СРП - собівартість реалізованих послуг;
КЗ_П - кредиторська заборгованість на початок 2001 року;
КЗ_К - кредиторська заборгованість на кінець 2001 року.
Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості для РТА "Рубін":
,
,
де:
К_КЗ (поч.) - коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості на початок 2001 року;
К_КЗ {кін.) - коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості на кінець 2001 року.
За рік своєї діяльності підприємство стало швидше розраховуватись з кредиторами, що свідчить про вдалу його діяльність, про це говорить збільшення коефіцієнту оборотності кредиторської заборгованості в 1,005 разів.
Середню кількість днів, протягом яких підприємство оплачує рахунки кредиторів, можна розрахувати поділивши тривалість звітного періоду (один рік) на розрахований коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості, тобто:
,                       (3.10)
де:
К_Д - середня кількість днів, протягом яких підприємство оплачує рахунки
кредиторів;
Зп - тривалість звітного періоду;
К_КЗ - коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості.
Середня кількість днів, на протязі яких РТА "Рубін" оплачує рахунки кредиторів дорівнює:
,

де:
К_Д (поч.) - середня кількість днів, на протязі яких,РТА "Рубін" оплачує
рахунки кредиторів на початок періоду;
К_Д{кін) - середня кількість днів, на протязі яких РТА "Рубін" оплачує рахунки кредиторів на кінець періоду.
Термін сплати рахунків кредиторів за рік зменшився на 0,05 днів або в 0,99 разів, тобто майже не змінився, і зараз складає 12,07 днів.
За результатом аналізу ліквідності ПП РТА "Рубін" можна зробити висновок, що підприємство за рік свого існування значно покращило своє фінансове становище, стало спроможним сплачувати свої борги, про що свідчить коефіцієнт поточної ліквідності 2,4, коефіцієнт швидкої ліквідності 2,1, за рік скоротився період інкасації в РТА "Рубін на 2 дні або в 0,33 рази, тобто підприємство практично не має дебіторської заборгованості і вчасно отримує кошти за реалізуємі послуги, з'явились кошти на розширення сфери діяльності в сумі 10,2 тис. грн.
3.2 Аналіз довгострокової платоспроможності
З позиції довгострокової перспективи фінансова стійкість підприємства характеризується структурою джерел залучення коштів, залежністю від зовнішніх інвесторів та кредиторів. Джерелами коштів підприємства є власний та позиковий капітал. Співвідношення між цими величинами дозволяє оцінити довгострокову платоспроможність.
Інформація про власний капітал відповідно Інструкції № 291 узагальнюється на рахунках класу 4 "Власний капітал та забезпечення зобов'язань" та в відповідності с П(С)БО 2 відображається в розділі 1 Пасиву Балансу, рядках 300-380.
Розмір позикового капіталу визначається шляхом узагальнення інформації по слідуючим розділам Балансу: розділ 2 "Забезпечення майбутніх витрат і платежів", розділ 3 "Довгострокові зобов'язання", розділ 4 "Поточні зобов'язання", розділ 5 "Доходи майбутніх періодів".
Для аналізу довгострокової платоспроможності використовують слідуючи коефіцієнти:
1. коефіцієнт концентрації власного капіталу;
2. коефіцієнт концентрації позикового капіталу;
3. співвідношення позикового та власного капіталу;
4. коефіцієнт забезпеченості по кредитах.
1. Коефіцієнт концентрації власного капіталу - визначає частину коштів власників підприємства у загальній сумі коштів, вкладених в майно підприємства. Характеризує можливість підприємства виконати свої зовнішні зобов'язання за рахунок використання власних коштів, незалежність його функціонування від позикових коштів. Розраховується за формулою:
,     (3,11)
де:
К_вк - коефіцієнт концентрації власного капіталу;
ВК - власний капітал;
АП - активи підприємства.
Коефіцієнт концентрації власного капіталу для РТА "Рубін":
,
де:
К_вк(кін) - коефіцієнт концентрації власного капіталу на кінець 2001 року.
Коефіцієнт концентрації власного капіталу для РТА "Рубін" на початок 2001 року розрахувати неможливо, тому що підприємство не мало власних коштів. За рік РТА "Рубін" перетворилось з фінансово слабкого підприємства у фінансово стійке та практично незалежне від кредиторів, про що свідчить значення показника коефіцієнту концентрації власного капіталу 0,61. Частка власного капіталу в загальної сумі його фінансових ресурсів складає 61%, тобто на 61 % підприємство самостійно забезпечує своє фінансування.
2. Коефіцієнт концентрації позикового капіталу - є доповненням до попереднього коефіцієнту - їх загальна сума складає 1 (або 100 %). Коефіцієнт характеризує частку позикових коштів в загальної сумі коштів, вкладених в майно підприємства. Розраховується за формулою:
, (3.12)
де:
К_пк - коефіцієнт концентрації позикового капіталу;
ПК - позиковий капітал;
АП - активи підприємства.
Коефіцієнт концентрації позикового капіталу для РТА "Рубін":
,
,
де:
К_пк(поч.) - коефіцієнт концентрації позикового капіталу на початок 2001 року;
К_пк(кін) - коефіцієнт концентрації позикового капіталу на кінець 2001 року.
Частка позикових коштів в загальної сумі коштів, вкладених в майно підприємства, в РТА "Рубін" за рік зменшилась в 0,65 разів. На початку своєї діяльності РТА "Рубін" було фінансово слабким і залежним від позикових коштів на 60 %. Зараз, на підприємстві частка позикових коштів складає лише 39 %, що свідчить про значне покращення фінансового становища, та вдалу діяльність.
3. Коефіцієнт відношення позикового капіталу до власного - дає найбільш загальну оцінку фінансової стійкості підприємства. Розраховується за формулою:
, (3.13)
де:
К_пв - коефіцієнт відношення позикового капіталу до власного;
ПК - позиковий капітал;
ВК - власний капітал.
Коефіцієнт відношення позикового капіталу до власного в РТА "Рубін":
,
де:
К_пв(кін.) - коефіцієнт відношення позикового капіталу до власного на кінець 2001 року.
Коефіцієнт відношення позикового капіталу до власного в РТА "Рубін" на початок 2001 року розрахувати неможливо, тому що підприємство не мало власних коштів і на початок існування залежало від кредиторів. Зараз положення підприємства суттєво покращилось, воно набагато менше стало залежати від кредиторів, доля позикового капіталу зменшилась до показника 0,65 і зараз на кожну 1 гривню власних коштів, вкладених в активи підприємства, припадає 0,65 копійок позикових.
За результатом аналізу довгострокової платоспроможності можна зробити висновки, що за рік свого існування ПП РТА "Рубін" набуло значної фінансової потужності: зменшилась залежність від кредиторів, про що говорить частка позикових коштів, які в загальної сумі коштів, вкладених в майно підприємства, дорівнюють показнику 0,65, збільшилась частка власного капіталу у загальній сумі коштів, вкладених в майно підприємства, і на кінець 2001 року вона в загальної сумі його фінансових ресурсів складала 61 %, тобто на 61 % підприємство здатне самостійно забезпечувати своє фінансування.
3.3 Аналіз рентабельності
На коротко- та довгострокову платоспроможність підприємства чинить вплив його здатність отримувати прибуток. У цьому зв'язку потребує розглядання слідуючий аспект діяльності підприємства - рентабельність, яка є істотним показником ефективності роботи підприємства. Оцінюючи рентабельність, визначають відношення прибутку до слідуючи показників:
1. рівень продаж;
2. активів;
3. власного капіталу.
При розрахунку цих показників використовують:
1. чистий прибуток, який визначається як балансовий прибуток за відрахуванням платежів до бюджету (рядок 190 форми №2 "Звіту про фінансові результати");
2. чиста реалізація, яка визначається як виручка від реалізації без урахування НДС, акцизного збору та інших відрахувань з доходу (рядок 030 форми № 2 "Звіту про фінансові результати").
Слід зауважити, що будь - яких абсолютних загальноприйнятих значень рентабельності, на які можна орієнтуватися при аналізу, не існує, бо її показники прудко коливаються по галузям. Зростання цих показників по періодам звітності вважається позитивної тенденцією.
1. Рентабельність продажу - цей коефіцієнт показує, який прибуток з однієї гривні продажу отримало підприємство. Визначається як відношення чистого прибутку до чистої реалізації:
,                              (3.15)
де:
Р_П - коефіцієнт рентабельності продажу;
ЧП - чистий прибуток;
ЧР - чиста реалізація.
Коефіцієнт рентабельності продажу для РТА "Рубін":
 (8,7%)
де:
Р_П (кін) - коефіцієнт рентабельності продажу на кінець 2001 року.
Коефіцієнт рентабельності продажу для РТА "Рубін" на початок 2001 року розрахувати не можна, бо підприємство було неприбутковим. За 2001 рік підприємство покращило свою діяльність і на кінець 2001 року рентабельність продажу склала вже 8,7 % і якщо на початок року у РТА "Рубін" не було прибутку, то на кінець року у нього, після відрахування з отриманого доходу всіх витрат, залишається «9 копійок прибутку від кожної гривні продажу послуг.
2. Коефіцієнт обіговості активів - характеризує, наскільки ефективно використовуються активи з точки зору обсягу реалізації, оскільки показує скільки гривень реалізації припадає на кожну гривню, вкладену до активів підприємства. Іншими словами, скільки разів за звітний період активи обернулися в процесі реалізації послуг. Коефіцієнт визначається як відношення чистої реалізації до середньорічної вартості активів:

де:
К_А - коефіцієнт обіговості активів;
ЧР - чиста реалізація;
А_Н - активи на початок періоду;
А_К - активи на кінець періоду.
Коефіцієнт обіговості активів для РТА "Рубін":
,

де:
А (поч.) - коефіцієнт обіговості активів на початок 2001 року;
К_А (кін.) - коефіцієнт обіговості активів на кінець 2001 року.
За рік коефіцієнт обіговості активів РТА "Рубін" зменшився в 0,73 рази, це пояснюється значним збільшенням за звітний рік реалізації послуг ( в 4,6 разів), а також суми обігових активів(в 12 разів), які за короткий термін не встигли в повній мірі обернутися.
3. Рентабельність активів - характеризує наскільки ефективно підприємство використовує свої активи для отримання прибутку, тобто який прибуток приносить кожна гривня, вкладена до активів підприємства. Визначається як відношення чистого прибутку до середньої вартості активів:

де:
Р_АК - коефіцієнт рентабельності активів;
ЧП - чистий прибуток;
А_Н  - активи на початок 2001 року;
А_К - активи на кінець 2001 року.
Рентабельність активів для РТА "Рубін":

Р_А (кін.) - рентабельність активів на кінець 2001 року..
Рентабельність активів РТА "Рубін" на початок 2001 року розрахувати не можна , бо підприємство не мало прибутку. За 2001 рік фінансове становище РТА "Рубін" покращилося, і рентабельність активів набула показника 1,17 за рахунок появи чистого прибутку в сумі 11,5 тис. грн. і збільшення суми активів на 16,5 тис. грн. (з 1,5 тис. грн. до 18,1 тис. грн.). Показник рентабельності свідчить, що кожна гривня активів принесла підприємству за 2001 рік прибуток в 1,17 гривень, це свідчить про те, що РТА "Рубін" стало значно ефективніше використовувати свої активи для отримання прибутку.
4. Рентабельність капіталу - характеризує наскільки ефективно підприємство використовує власний капітал. Показник визначається відношенням чистого прибутку до середньорічної вартості власного капіталу:
 (3,18)
де:
Р_К - коефіцієнт рентабельності капіталу; ЧП - чистий прибуток;
ВК_П - власний капітал на початок 2001 року;
ВК_К - власний капітал на кінець 2001 року. Рентабельність капіталу для РТА "Рубін":
,
де:
Р_К (кін.) - рентабельність капіталу на кінець 2001 року.
Рентабельність капіталу в РТА "Рубін" на початок 2001 року розрахувати неможливо, бо підприємство не мало прибутку. З покращенням діяльності, появою чистого прибутку (11,5 тис. грн.), збільшенням суми власного капіталу на 10 тис. грн. (з -0,1 тис. грн. до 11,0 тис. грн., або в 111 разів) значення коефіцієнту рентабельності капіталу для РТА "Рубін" на кінець 2001 року набуло показника 2,11, тобто кожна гривня власного капіталу принесла підприємству прибуток в 2,11 гривень.