Диплом Вплив дитячо-батьківських відносин на рівень тривожності у дітей молодшого шкільного віку

Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-10-24

Поможем написать учебную работу

Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.

Предоплата всего

от 25%

Подписываем

договор

Имя

Выберите тип работы:

Принимаю Политику конфиденциальности

Скидка 25% при заказе до 22.11.2024

Дипломна робота

Вплив дитячо-батьківських відносин на рівень тривожності у дітей молодшого шкільного віку

Зміст роботи

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи розвитку і подолання тривожності у дітей у системі батьківських відносин

1.1 Поняття «батьківські відносини», види, критерії

1.2 Вплив батьківських відносин на прояв тривожності у дітей молодшого шкільного віку

1.3 Підходи до корекції тривожності у дітей у системі дитячо-батьківських стосунків

Розділ 2. Експериментальне дослідження впливу батьківських відносин на рівень тривожності у дітей молодшого шкільного віку

2.1 Завдання та методика дослідження

2.2 Аналіз та інтерпретація дослідження

2.3 Програма занять з корекції сімейних взаємовідносин

2.4 Результати контрольного експерименту

Висновки

Практичні рекомендації для батьків

Список використаних джерел

Додаток

Вступ

Психологічне здоров'я дітей залежить від соціально-економічних, екологічних, культурних, психологічних і багатьох інших факторів. Але найбільш могутнім за своїм впливом на загальний розвиток особистості дітей є соціальний досвід, набутий у сімї. Неформальне спілкування, атмосфера любові й піклування дорослих про дітей, щоденна спільна трудова діяльність створюють унікальні можливості для формування в молодших членів сімї моральних цінностей, відносин, життєвих установок.

На думку авторів (Л.І. Божович, А.А. Бодальов, В.С. Мухіна, Т.А. Рєпіна та інших) дитина як сама чуттєва частина соціуму піддається різноманітним негативним впливам.

В останні роки, як свідчать спеціальні експериментальні дослідження, найбільш розповсюдженими явищами є тривожність і страхи у дітей (І.В. Дубровіна, В.І. Гарбузов, А.И. Захаров, Є.Б. Ковальова та інші).

Однією з умов, що впливають на прояв тривожності у дітей, як указують дослідники С.В. Ковальов, А.И. Захаров, І. Коган та інші, є психологічний мікроклімат сім¢ї.

Для маленької дитини сім¢я – це цілий світ, у якому вона живе, діє, робить відкриття, вчиться любити, ненавидіти, радіти, співчувати. Будучи її членом, дитина вступає у певні відносини з батьками, що можуть подати на неї як позитивний, так і негативний вплив. Унаслідок цього дитина росте або доброзичлива, відкрита, товариська, або тривожна, груба, лицемірна, брехлива.

Проте трапляються сім¢ї, де панує низький рівень дитячо-батьківських відносин, допускаються серйозні помилки у вихованні дитини, що негативно відбивається на її подальшому розвитку . Однією з причин цих помилок є нестабільна соціально-економічна ситуація в країні, яка призводить до низького рівня знань батьками з проблеми виховання і взаємин з дитиною.

Тому актуальність проблеми дитячо-батьківських відносин залишається незмінно гострою протягом усього розвитку психологічної науки і практики. У зв'язку з цим ми вирішили вивчити цю тему і розкрити її в нашій роботі.

Об'єкт дослідження – тривожність дітей молодшого шкільного віку.

Предмет дослідження – вплив дитячо-батьківських відносин на рівень тривожності у дітей молодшого шкільного віку..

Мета дослідження – експериментальним шляхом дослідити особливості стилів дитячо-батьківських відносин та їх вплив на прояв тривожності у дітей молодшого шкільного віку.

Гіпотеза: ми вважаємо, що однією з причин виникнення тривожності у дітей молодшого шкільного віку є низький рівень знань батьків про виховання дитини.

Відповідно до об'єкта й предмета дослідження нами були поставлені наступні завдання:

Вивчити особливості стилів дитячо-батьківських відносин;

2. Виявити основні підходи по вивченню проблеми впливу батьківських відносин на рівень тривожності у дітей;

3. Виявити рівень тривожності у дітей у системі батьківських відносин;

4. Розробити й апробувати програму занять з корекції сімейних взаємовідносин.

Методологічною основою дослідження є теоретичні концепції ведучих вітчизняних психологів: В.С. Мухіної, Л.С. Виготського, А.Н. Леонтьєва про закономірності розвитку дитячої психіки, розуміння молодшого шкільного віку як особливого періоду в становленні особистості. А також дослідження ряду робіт авторів, що вивчали родину і сімейні відносини: Л.Д. Столяренко, С.І. Самигін, А.В. Петровський, А.І.Захаров, І.М. Балинський, В.Н. Мясіщев та інші.

Методи дослідження:

теоретичні: аналіз та класифікація психолого - педагогічної літератури;

емпіричні: бесіда, анкетування, психодіагностичні методики, тренінг, рольова гра, дискусія, брейн-стормінг,

Практичне дослідження полягає в тому, що розроблена нами коррекційна програма може бути застосована в роботі з батьками, які мають низький рівень знань по проблемі виховання дітей молодшого шкільного віку.

Теоретичне дослідження полягає в тому, що була проаналізована література , яка доповнює дані з проблеми дитячо-батьківських відносин та діагностики і корекції тривожності дітей молодшого шкільного віку.

Розділ 1. Теоретичні основи розвитку і подолання тривожності у дітей в системі батьківських відносин

1.1 Поняття «батьківські відносини», види, критерії

Перш ніж зрозуміти сутність впливу батьківських відносин на дитину, розглянемо її значення в її житті.

Сім¢я як визначена соціальна спільність хвилювала розуми філософів, істориків, соціологів, педагогів, психологів за всіх часів. Але на сьогоднішній день у сучасній науці так і немає єдиного визначення поняття «сім¢я», хоча спроби зробити це починалися видатними мислителями багато століть назад (Аристотель, Гегель, Кант, Платон та інші).

У психологічному словнику для батьків знаходимо наступне визначення сім¢ї:

«Сім¢я – заснована на шлюбі чи кревному спорідненні мала група, члени якої зв'язані спільністю побуту, взаємною моральною відповідальністю і взаємодопомогою. У шлюбі і сім¢ї відносини обумовлені розходженням статті і статтєвою потребою, проявляються у формі морально-психологічних відносин» [40].

На думку Л.Д. Столяренко, С.І. Самигіна, «сім¢я – це соціально-педагогічна група людей, призначена для оптимального задоволення потреб у самозбереженні (продовженні роду) і самоствердженні (самоповазі) кожного її члена» [64, 210].

У соціології сім¢я розглядається як:

-первинна соціальна група, у якій починається і протікає соціальне життя людини;

-основний фактор у соціалізації;

-соціальний інститут, що регулює різні сторони життя на основі принципів і правил, прийнятих у суспільстві;

-соціальна система, усі члени якої мають визначені статус і ролі;

-спільність, для якої характерна особлива система міжособистісних відносин.

На думку дослідників, що займаються проблемами сім¢ї (І.М. Балинський, А.І. Захаров, І.А. Сихорський та інші), сім¢я може виступати в якості позитивного чи негативного фактора у вихованні дитини.

Позитивний плив на особистість дитини полягає в тому, що ніхто, крім найближчих для неї в сім¢ї людей, не ставиться до дитини краще, не любить її так і не піклується стільки про неї. І разом з тим, ніякий інший соціальний інститут не може потенційно нанести стільки шкоди у вихованні дітей, скільки може зробити сім¢я.

Л.Д. Столяренко, С.І. Самигіна вважають, що виховання – складна система. На нього впливають спадковість і біологічне (природне) здоров'я дітей і батьків, матеріально – економічна забезпеченість, соціальний стан, уклад життя, кількість членів сім¢ї, відношення до дитини. Усе це органічно переплітається й у кожнім конкретному випадку виявляється по-різному. Головна умова сімейного виховання – це любов. Але тут важливо зрозуміти, що потрібно не тільки любити дитину, але і керуватися любов'ю у всіх своїх повсякденних турботах за нею, необхідно щоб дитина почувала, була упевнена, що її люблять.

Метою сімейного виховання є формування таких якостей особистості, що допоможуть гідно перебороти труднощі і перешкоди, що зустрічаються на життєвому шляху. Розвиток інтелекту і творчих здібностей, первинного досвіду трудової діяльності, моральне і эстетичне формування, емоційна культура і фізичне здоров'я дітей, їхнє щастя – усе це залежить від сім¢ї, від батьків, і все це складає завдання сімейного виховання.

Осіпова А.А. у своїй праці «Загальна психокорекція» виділяє основніиї функції та завдання сім¢ї:

1. Виховна функція сім¢ї полягає в тому, щоб задовольняти індивідуальні потреби в батьківстві у контактах з дітьми і їхнім вихованням.

2. Господарсько-побутова функція сім¢ї складається в задоволенні матеріальних потреб сім¢ї й у сприянні збереження їхнього здоров'я.

3. Емоційна функція сім¢ї полягає в тім, щоб задовольняти потреби її членів у симпатії, повазі, визнанні, емоційній підтримці, психологічному захисті.

4. Функція духовного (культурного) спілкування несе в собі задоволення потреб у спільному проведенні дозвілля, взаємному духовному збагаченні.

5. Функція первинного соціального контролю забезпечує виконання членами родини соціальних норм.

6. Сексуально-еротична функція полягає в задоволенні сексуально-еротичних потреб родини.

Функції сім¢ї згодом перетерплюють визначені зміни: одні втрачаються, інші з'являються відповідно до нових соціальних умов, треті- змінюють своє положення в загальній структурі. Функції сім¢ї можуть бути порушені. У цьому випадку її життєдіяльність порушується, утрудняється виконання функцій. Сприяти порушенням може широке коло факторів: особливості особистостей її членів і взаємин між ними, визначені умови життя сім¢ї.

Завдання сім¢ї полягають у тому, щоб:

- створити максимальні умови для росту і розвитку дитини;

- забезпечити соціально-економічний і психологічний захист дитини;

- передати досвід створення і збереження сім¢ї, виховання в ній дітей і відносини до старшого;

- навчити дітей корисним прикладним навичкам і умінням, спрямованим на самообслуговування і допомогу близьким;

- виховати почуття власного достоїнства, цінності власного «я»[49,442].

Сімейне виховання повинне ґрунтуватися на визначених принципах і мати визначений зміст, що спрямовано на розвиток усіх сторін особистості дитини:

-гуманність і милосердя до зростаючої людини;

-залучення дітей у життєдіяльність сім¢ї як її рівноправних учасників;

-відкритість і довірчість відносин з дітьми;

-оптимістичність взаємин у сім¢ї;

-послідовність у своїх вимогах (не вимагати неможливого);

-надання посильної допомоги своїй дитині, готовність відповідати на питання[63,504].

Реалізація цих принципів буде залежати і від типу виховання:

Автократичний – коли всі рішення, що стосуються дітей, приймають винятково батьки.

Авторитетний, але демократичний – у цьому випадку рішення приймаються батьками разом з дітьми.

Ліберальний – коли при ухваленні рішення останнє слово залишається за дитиною.

Хаотичний – керування здійснюється непослідовно: іноді авторитарно, іноді демократично, іноді ліберально.

На думку А.Я. Варга, В.В. Століна та інших, батьківські відносини – це система різноманітних почуттів до дитини, поведінкових стереотипів, які використовуються у спілкуванні з нею, особливостей сприйняття і розуміння характеру й особистості дитини, її вчинків.

Для розвитку позитивних дитячо-батьківських стосунків дорослі повинні мати певний рівень знань по проблемі виховання і взаємини з дитиною (Є.О.Смирнова, М.В.Бикова та інші).

Основою сімейного мікроклімату, на думку дослідників А.С. Макаренко, А.В. Петровського, А.И. Захарова, А.Б. Добрович та інших, є міжособистісні відносини, що і визначають його клімат. Саме по відношенню батьків до своєї дитини, як вважає Є.М Волкова, можна припустити, яким він стане в майбутньому.

Проблемою впливу батьківського відношення до дитини займалися такі дослідники як А.В. Петровський, А.И. Захаров, И.М. Балинський, В.Н. Мясищев, Р.А. Зачепицький та інші.

С. Соловейчик вважає, що відносини батьків до дитини відрізняються високою психологічною напруженістю і різноманітністю у своїх проявах. Найбільш частими, на його думку, типами відносин є: уважне, боязкі, марнолюбні, сердиті, дратівливі, що пристосовуються, товариські, сенсаційні, наполегливі, постійні, упевнені, підбадьорюючі.

П.Ф. Лесгафт виділив шість позицій батьків стосовно дітей, що роблять вплив на поводження дитини:

1.Батьки не звертають уваги на дітей, принижують, ігнорують їх. У таких родинах діти часто виростають лицемірними, брехливими, у них часто спостерігається невисокий інтелект чи затримка розумового розвитку.

2.Батьки постійно захоплюються своїми дітьми, вважають їх зразком досконалості. Діти найчастіше виростають егоїстичними, поверхневими, самовпевненими.

3.Гармонічні відносини, побудовані на любові і повазі. Діти відрізняються добросердям і глибиною мислення, прагненням до знань.

4.Батьки постійно не задоволені дитиною, критикують і гудять її. Дитина росте дратівливою, емоційно хитливою.

5.Батьки надмірно балують і оберігають дитину. Діти ростуть ледачими, соціально незрілими.

6.Батьки, на позицію яких впливають фінансові труднощі. Їхні діти ростуть з песимістичним відношенням до навколишнього світу. Якщо ж не впливають, то діти спокійні, скромні[41,105].

А.С. Макаренко звертає увагу на такі відносини в родині як співіснування, конфронтація, співдружність.

У своїх дослідженнях С.В. Ковальов виділяє наступні типи сімейних відносин: антагонізм, конкуренція, змагання, паритет, співробітництво. Є.М. Волкова розглядає лише типи благополучних сімей. А.В. Петровський виділяє диктат, опіку, паритет і співробітництво.

Вивчивши виділені С.В. Ковальовим, А.В. Петровським, Є.М. Волковою типи сімейних відносин, ми визначили наступні:

Диктат – систематичне придушення ініціативи іншого.

Опіка – відносини, при яких батьки забезпечують своєю працею задоволення всіх потреб дитини.

Невтручання – припускає співіснування двох світів: «дорослих» і «дітей».

Співробітництво – припускає опосередкованість міжособистісних відносин загальним цілям і завданням спільної діяльності.

Паритет – рівні «союзницькі» відносини, засновані на взаємній вигоді всіх членів союзу.

А.Б Добрович виділяє ролі дитини в сім¢ї, визначені для неї батьками: «кумир родини», «мамин скарб», «паїнька», «хвороблива дитина», «жахлива дитина», «Попелюшка» [7, 46].

У своїх дослідженнях А.Я. Варга та В.В. Столін виділили наступні критерії батьківських відносин:

1.«Прийняття – відкидання».

Прийняття: батькам дитина подобається такою, якою вона є. Вони поважають індивідуальність дитини, симпатизують їй.

Відкидання: батьки сприймають свою дитину поганою, непридатною, невдачливою, по більшій частині випробують до дитини злість, досаду, роздратування, образу. Вони не довіряють дитині, не поважають її.

2.«Кооперація» – батьки зацікавлені у справах і планах дитини, намагаються в усьому допомогти їй. Високо оцінють її інтелектуальні і творчі здібності, випробують почуття гордості за неї.

3.«Симбіоз» – батьки постійно відчувають тривогу за дитину, вона здається їм маленькою і беззахисної. Батьки не надають дитині самостійності.

4.«Авторитарна гіперсоціалізація» – батьки жадають від дитини беззастережної слухняності і дисципліни. Вони намагаються в усьому нав'язати їй свою волю, за прояв свавілля дитини суворо карають. Батьки пильно стежать за соціальним поводженням дитини і вимагають соціального успіху.

5.«Маленький невдаха» – у батьківському відношенні мається прагнення інфантилізувати дитину, приписати їй особисту і соціальну неспроможність. Дитина представляється непристосованим, неуспішним, відкритим для дурних впливів. Дорослий намагається відгородити дитину від труднощів життя і строго контролювати її дії[14,47].

Аналіз літератури показує, що, незважаючи на розмаїтість понять, що описують батьківські відносини, практично у всіх підходах можна помітити, що батьківське відношення по своїй природі суперечливо. Є.О.Смирнова та М.В.Бикова виділяють два протилежних моменти в батьківських відносинах: безумовний (містить такі компоненти, як прийняття, любов, співпереживання і т.д.) та умовний (об'єктивна оцінка, контроль, спрямованість на виховання визначених якостей).

Таким чином, у нас є всі підстави зробити висновок про те, що взаємини в сім¢ї можуть носити різносторонній характер. На дитячо-батьківських відносинах позначається тип сім¢ї, позиція, що займають дорослі, стилі відносин та роль, що вони відводять дитині в сім¢ї. Під впливом типу батьківських відносин формується її особистість.

Дослідження А.Н.Леонтьєва, А.Р.Лурія, Д.Б.Ельконіна та інших показали, що психічний розвиток дитини визначається її емоційним контактом і особливостями співробітництва з батьками.

Отже, логічно розглянути питання про вплив батьківських відносин на емоційний розвиток дитини.

1.2 Вплив батьківських відносин на прояв тривожності у дітей молодшого шкільного віку

Перш ніж розглядати питання, зв'язані з впливом батьківських відносин, зварним увагу на те, що являє собою тривожність.

У психологічній науці мається значна кількість досліджень, присвячених аналізу різних аспектів проблеми тривожності.

Поняття «тривожність» багатоаспектне. У словниках воно відзначається з 1771 р. Існує багато версій, що пояснюють походження цього терміна. Більшість дослідників сходяться в думці про те, що розглядати це поняття треба диференційовано – як ситуативне явище і як особистісну характеристику.

У психологічному словнику «тривожність» розглядається як схильність індивіда до переживання тривоги, що характеризується низьким порогом виникнення реакції тривоги: один з основних параметрів індивідуальних розходжень[55].

На думку Р.С. Нємова, тривожність визначається, як властивість людини приходити в стан підвищеного занепокоєння, відчувати страх і тривогу в специфічних соціальних ситуаціях. В одних випадках люди схили поводитися тривожно завжди і скрізь, в інші вони виявляють свою тривожність лише час від часу, у залежності від обставин, що складаються[45,68 ].

В.В. Давидов трактує тривожність як індивідуальну психологічну особливість, що складається в підвищеній схильності випробувати занепокоєння у всіляких життєвих ситуаціях, у тому числі і таких суспільних характеристиках, що до цього не припускають. Певний рівень тривожності – природна й обов'язкова особливість активної діяльності особистості. У кожної людини існує свій оптимальний і бажаний рівень тривожності – це так називана корисна тривожність.[17,234].

З визначення понять випливає, що тривожність можна розглядати як:

-психологічне явище;

-індивідуальну психологічну особливість особистості;

-схильність людини до переживання тривоги;

-стан підвищеного занепокоєння.

До складу тривожності входять поняття: «тривога», «страх», «занепокоєння». Розглянемо сутність кожного.

Страх – афективне (емоційно загострене) відображення у свідомості людини конкретної погрози для його життя і благополуччя.

Тривога - страх невідомо чого. Німецький філософ Пауль Тилих писав, що тривога- реакція на погрозу небуття. Острах чогось, що не має ні назви, ні чіткого вигляду, але погрожуючого людині втратою себе, утратою свого «я».

Тривогу визначають як відчуття неконкретної, невизначеної, ненаправленої погрози, неясне почуття небезпеки. Чекання небезпеки, що насувається, сполучається з почуттям невідомості: людина не усвідомлює, відкіля вона може грозити. Тривога на відміну від страху – не завжди негативно сприймане почуття, тому що вона можлива й у виді радісного хвилювання, що хвилює чекання.

Почуття тривоги належіть в більшій мірі людям з розвинутим почуттям власного достоїнства, відповідальності, боргу і підвищенно чуттєвим до свого положення і визнання серед навколишніх. У зв'язку з цим тривога виступає і як просочене занепокоєнням почуття відповідальності за життя і благополуччя як своє, так і близьких.

Об'єднуючим початком для страху і тривоги буде почуття занепокоєння.

При гостро виникаючому почутті занепокоєння людина губиться, не знаходить потрібних слів для відповіді, говорить невлад, невиразним тремтячим від хвилювання голосом і часто замовкає зовсім. Погляд відсутній, вираження обличчя злякане. Усередині всі «опускається», холодіє, тіло стає важким, ноги ватяними в роті пересихає, подих перехоплює, щемить в області серця, обличчя блідне, і вся людина «обливається пітом». Одночасно вона робить багато зайвих рухів, переминається з ноги на ногу, поправляє без кінця одяг або стає нерухомою та скованою. Перераховані симптоми гострого занепокоєння говорять про перенапругу психофізіологічних функцій організму.

Почуття занепокоєння в залежності від психічної структури людини, її життєвого досвіду, взаємин з навколишніми може мати значення як тривоги, так і страху. Людина, що знаходиться в стані беззвітного, невизначеного занепокоєння, відчуває тривогу, а людина, що боїться визначених об'єктів чи думок, відчуває страх.

Поряд з визначенням дослідники виділяють різні види і рівні тривожності. Наприклад, Ч. Спилбергер виділяє два види тривожності: особистісна і ситуативна (реактивна).

Особистісна тривожність - це стійка індивідуальна характеристика, що відбиває схильність суб'єкта до тривоги та предбачає наявність у нього тенденції сприймати досить широке «віяло» ситуацій як загрозливе, відповідаюче на кожну з них визначеною реакцією. Як схильність, особистісна тривожність активізується при сприйнятті визначених стимулів, розцінювані людиною як небезпечні, зв'язані зі специфічними ситуаціями погрози його престижу, самооцінці, самоповазі.[16, 234]

Ситуативна тривожність – характеризується суб'єктивно пережитими емоціями: напругою, занепокоєнням, заклопотаністю, нервозністю. Такий стан виникає як емоційна реакція на стресову ситуацію і може бути різним по інтенсивності та динамічним у часі.[17.]

А.І,. Захаров звертає увагу на те, що в молодшому шкільному віці тривожність ще не є стійкою рисою характеру, має ситуаційні прояви, тому що у дитини саме в цей період відбувається становлення особистості.

А.М. Парафіян виділяє види тривожності на основі ситуацій, зв'язаних:

-з процесом навчання – навчальна тривожність;

-з уявленням про себе – самооцінна тривожність;

-з спілкуванням – міжособистісна тривожність.

Крім різновидів тривожності, розглядається її рівнева будівля.

І.В. Імедадзе виділяє два рівні тривожності: низький і високий. Низький необхідний для нормального пристосування до середовища, а високий викликає дискомфорт людини в навколишньому соціумі. Б.І. Кочубей, Є.В. Новікова виділяють три рівні тривоги, зв'язаної з діяльністю: деструктивний, недостатній і конструктивний.

Тривожність як психологічна особливість може мати різноманітні форми. На думку А.М. Парафіян, під формою тривожності розуміється особливе сполучення характеру переживання, усвідомлення вербального і невербального вираження в характеристиках поведінки, спілкування і діяльності. Форма тривожності виявляється в стихійно складених способах її подолання і компенсації, а також у відношенні дитини до цього переживання.

Вивчення форм тривожності проводилося в процесі індивідуальної і групової практичної психологічної роботи з дітьми та підлітками. Відомо, що існує 2 категорії тривожності: 1. відкрита – свідомо пережита та прояснююча в поводженні і діяльності у виді стану тривоги; 2. схована – у різному ступені не усвідомлювана, що виявляється або надмірним спокоєм, нечутливістю до реального неблагополуччя і навіть запереченням його, або непрямим шляхом через специфічні способи поводження.

Усередині цих категорій були виявлені і піддалися спеціальному аналізу різні форми тривожності. Виділяються три форми відкритої тривожності.

Гостра, нерегульована чи слабко регульована тривожність – сильна, усвідомлювана, що виявляється зовні через симптоми тривоги, самостійно справитися з нею індивід не може.

Регульована та компенсуюча тривожність, при якій діти самостійно виробляють досить ефективні способи, що дозволяють справлятися з наявною в них тривожністю. За характеристикою використовуваних для цих цілей способів, усередині цієї форми виділилися дві субформи: а) зниження рівня тривожності та б) використання її для стимуляції власної діяльності, підвищення активності. Ця форма тривожності зустрічається переважно в молодшому шкільному і ранньому юнацькому віках, тобто в періодах, зумовлених як стабільні.

Важливою характеристикою обох форм є те, що тривожність оцінюється дітьми як неприємне, важке переживання, від якого вони хотіли б позбутися.

Культивіруєма тривожність – у цьому випадку, на відміну від викладених вище, тривожність усвідомлюється і переживається як коштовна для особистості якість, що дозволяє домагатися бажаного. Культивіруема тривожність виступає в декількох варіантах. По-перше, вона може зізнатися індивідом як основний регулятор його активності, що забезпечує його організованість, відповідальність. У цьому вона збігається з формою 2.б, розходження стосуються, як відзначалося, лише оцінки цього переживання. По-друге, вона може виступати як деяка світоглядна і ціннісна установка. По-третє, вона нерідко виявляється в пошуку визначеній «умовній вигоді від наявності тривожності і виражається через посилення симптомів. У деяких випадках в одного досліджуваного зустрічалися одночасно два чи навіть усі три варіанти.

Як різновид культивуємої тривожності може бути розглянута форма, що ми умовно назвали «магічною». У цьому випадку дитина, підліток як би «заклинає злі сили» за допомогою постійного програвання в розумі найбільш тривожних його подій, постійних розмов про них, не звільняючись, однак, від страху перед ними, а ще більш підсилюючи його за механізмом «зачарованого психологічного кола».

Говорячи про форми тривожності, не можна не торкнутися також проблеми так називаної «замаскованої» тривожності. «Масками» тривожності називаються такі форми поведінки, що мають вид яскраво виражених проявів особистісних особливостей, породжуваних тривожністю, дозволяють людині разом з тим переживати її в зм'якшеному виді і не виявляти зовні. У якості таких «масок» найчастіше описуються агресивність, залежність, апатія, надмірна мрійність та ін. Агресивно-тривожний тип найбільше часто зустрічається в молодшому шкільному і підлітковому віках і при відкритих, і при схованих формах тривожності як у виді прямого вираження агресивних форм поведінки. Тривожно-залежний тип найбільше часто зустрічається при відкритих формах тривожності, особливо при гострої, нерегульованої і культивіруемої формах[50,310].

Підвищена тривожність впливає на всі сфери психіки дитини: афективно-емоційну, комунікативну, морально-вольову, когнітивну. Виділяють агресивно-тривожний та залежно-тривожний типи (з різним ступенем усвідомлення тривоги).

Дослідження В.В. Лебединського дозволяють зробити висновок, що діти з підвищеною тривожністю відносяться до груп ризику по неврозах, негативному поводженню, емоційним порушенням особистості.

Тривожна дитина має неадекватну самооцінку: занижену, завищену, часто суперечливу, конфліктну. Вона випробує утруднення в спілкуванні, рідко виявляє ініціативу, поводінка – приневротичного характеру, з явними ознаками дезадаптації, інтерес до навчання знижений. Їй властива непевність, боязкість, наявність псевдокомпенсуючих механізмів, мінімальна самореалізація.

Одним з факторів, що впливають на появу тривожності у дітей, як вказують А.І. Захаров, А.М. Парафіян та інші, є батьківські відносини.

Наприклад, існує залежність між кількістю страхів у дітей і батьків, особливо матерів. У більшості випадків страхи, відчуваючі дітьми, які належали матерям у дитинстві чи виявляються зараз. Мати, що знаходиться в стані тривоги, мимоволі намагається оберігати психіку дитини від подій, так чи інакше нагадуючих про її страхи. Також каналом передачі занепокоєння служить турбота матері про дитину, що складається з одних передчуттів, побоювань і тривог.[ 27, 82]

Приведемо добірку досліджень закордонних і вітчизняних авторів по даній проблемі.

К. Монпард вважає, що жорстоке виховання приводить до характерологічного розвитку гальмового типу з лякливістю, боязкістю й одночасним виборчим домінуванням; маятникове виховання (сьогодні заборонимо, завтра дозволимо) – до виражених афективних станів у дітей, неврастенії; виховання, що опікує, приводить до почуття залежності і створенню низького вольового потенціалу; недостатнє виховання – до труднощів у соціальній адаптації.

С. Блюменфельд, І. Александренко, Г. Героргиц вважають, що батьківська гіперпротекція чи радикальна зневага приведе до нестійкості й агресивності дітей.

П.А. Лесгафт говорив про те, що недостатнє і жорстоке відношення до дитини дає «злісно-забитий» тип дітей, із заглибленістю в себе, з нестійкістю поведінки і порушеннями в комунікативній сфері; занадто пестливе – «м¢яко-забитий» тип із залежною поведінкою, холодністю і байдужістю; виховання за типом «кумир сім¢ї» – честолюбство, гіперстаранність, прагнення бути першим і розпоряджатися іншими.

І.М. Балинський вважав, що строге несправедливе відношення до дітей у сім¢ї є причиною розвитку в них хворобливого щиросердечного стану; надмірне-поблажливе відношення – причиною, що переходить через край емоційності у дітей; надмірна вимогливість – причиною щиросердечної слабості дитини.

В.Н. Мясищев, Є.К. Яковлева, Р.А. Зачепецький, С.Г. Файєберг говорили про те, що виховання в суворих умовах, але суперечливих вимог і заборон веде до виникнення фактора, що привертає, до неврозу, нав'язливих станів і психастенії; виховання за типом надмірної уваги і задоволення всіх потреб і бажань дитини – до розвитку істеричних рис характеру з егоцентризмом, підвищеною емоційністю і відсутністю самоконтролю; пред'явлення до дітям непосильних вимог – до етіологічного фактору неврастенії.

Є.Г. Сухарєва робить наступні висновки: суперечливе і принижуюче виховання веде до агресивно-захисного типу поведінки дітей з підвищеною збудливістю і нестійкістю; деспотичне виховання – до пасивно захисного типу поведінки з гальмуванням, боязкістю, непевністю і залежністю; гіперопікою, запобігання – до інфантилізованого типу поведінки з яскравими афективними реакціями.

Вітчизняні і закордонні автори звертають увагу на те, що батьки часом будують свої відносини з дитиною не усвідомлюючи, що вони просто копіюють модель виховання їхніх власних батьків [30].

Дослідження В.С. Мухіної, Т.А. Рєпіної, М.С. Лисиної та інших указують, що причиною побудови негативного відношення батьків до дитини є незнання психологічних особливостей віку, завдання, змісту, форм, методів виховання дитини.

З погляду навчання і розвитку, основними особливостями дитини молодшого шкільного віку є те, що:

а) дитина може довільно керувати своєю поведінкою, а також процесами уваги і запам'ятовування, емоційними реакціями (А.В. Запорожець).

б) у будь-якому виді діяльності може вийти за межі миттєвої ситуації, усвідомити тимчасову перспективу, одночасно удержати у свідомості ланцюжок взаємозалежних подій чи різні стани або речовини процесу (Н.Н. Поддъяков).

в) ведуче значення набуває розвиток уяви (Л.С. Виготський).

Таким чином, досліджуваний матеріал дозволив нам визначитися в сутності поняття тривожності і її вплив на особистісний розвиток дитини. Одним з факторів, що впливають на її розростання, є особливості батьківського відношення до дитини: суворого, жорстокого відношення, стилі виховання, позиція батьків стосовно дитини, відсутність емоційного контакту з дитиною, обмеженість у спілкуванні з ним, незнання вікових і індивідуальних особливостей дитини.

Для того, щоб будувати позитивні відносини з дитиною, важливо знати, як це робити. Розглянемо дослідження авторів по даній проблемі.

1.3 Підходи до корекції тривожності у дітей у системі дитячо-батьківських відносин

На думку вітчизняних і закордонних авторів (А.І. Захаров, Є.Б. Ковальова, Р.В. Овчарова, А.А. Осипова, А.С. Спиваковська, А. Адлер, К. Роджерс, Г.Л. Лендрет та інші) дуже важлива корекція різних порушень емоційних станів і дисгармонії в розвитку особистості.

Корекція – це система заходів, спрямованих на виправлення недоліків психологічного розвитку чи поводження людини за допомогою спеціальних засобів психологічного впливу.

Психологічна корекція – це така діяльність, що спрямована на підвищення можливості участі клієнта у всіляких сферах (у навчанні, поводженні, у відносинах з іншими людьми), на розкриття потенційних творчих резервів людини. Психологічна корекція розрізняється по видах і формам.

По видах: симптоматична, каузальна; пізнавальної сфери; особистості; афективно-вольової сфери; поводження; міжособистісних відносин.

По формах: індивідуальна; групова; змішана; програмована; директивна; недирективна; дуже коротка; тривала; загальна; приватна; спеціальна.

Незважаючи на розходження в теоріях, цілях, процедурах і формах корекційної роботи, психологічний вплив у цілому зводиться до того, що одна людина намагається допомогти іншій[49,385].

Р.В. Овчарова, ґрунтуючись на причинах неефективності батьківських відносин, таких як: педагогічна і психологічна неграмотність батьків; ригідні стереотипи виховання; особистісні проблеми й особливості батьків, внесені в спілкування з дитиною; вплив особливостей спілкування в сім¢ї на відносини батьків до дитини та ін., пропонує як основний метод корекції когнітивно-поведінковий тренінг.

Когнітивно-поведінковий тренінг здійснюється за допомогою рольових ігор і програми відеотренінгу.

Обґрунтування методу: сім¢я – цілісна система. І саме тому проблема «батьки-дитина» не може бути вирішена тільки завдяки психокорекції дитини чи батьків. Рівнобіжна робота дозволяє збільшити ефективність занять[47,15].

А.А. Осіпова виділяє як засіб корекції дитячо-батьківських відносин – соціально-психологічний тренінг. Під соціально-психологічним тренінгом розуміється практика психологічного впливу, заснована на активних методах групової роботи. При цьому мається на увазі використання своєрідних форм навчання знанням, умінням, технікам у сфері спілкування, діяльності і корекції.

Соціально-психологічний тренінг – один з методів активного навчання і психологічного впливу, здійснюваного в процесі інтенсивної групової взаємодії і спрямованого на підвищення компетентності в сфері спілкування, у якому загальний принцип активності того, якого навчають, доповнюється принципом рефлексії над власним поводженням інших учасників групи. У процесі соціально-психологічного тренінгу застосовуються різні методичні прийоми: групова дискусія (базовий методичний прийом), рольова гра, невербальні вправи і так далі[49,338].

Є.Б. Ковальова, досліджуючи тривожність дітей, звернула увагу, що на збільшення тривожності молодшого школяра впливають емоційні дитячо-батьківські відносини. У результаті дитина знаходиться під тиском батьків. Як корекцію тривожності у дітей пропонувала вплив на її самосвідомість через рівень її розвитку.

Методи корекції органічного рівня: фіто- і вітамінотерапія, вправи на релаксацію і зосередження, звернути увагу на режим дня, харчування, прогулянки, достатній сон.

Методи корекції індивідуального рівня самосвідомості спрямовані на стабілізацію емоційного стану, на розвиток емпатії й адекватних захисних проявів (ігрова терапія, окотерапія, діяльна терапія та інш.).

Методи корекції особистісного рівня: вправа за типом «Втілення в образ», терапевтичне спілкування, а також ефективні проективні методики: малювання страхів, складання розповідей по спеціальних картинках і так далі.

На думку А.Г. Харчева, сім¢я для молодшого школяра – «соціальний мікроскоп», у якому він поступово прилучається до соціального життя. Нерідко у вихованні дітей допускаються помилки, що зв'язані з неправильним уяленням батьків про виховання дитини, незнання її психологічних, вікових і індивідуальних особливостей, що приводить до порушень у системі дитячо-батьківських відносин.

Для того, щоб складався позитивний тип дитячо-батьківських відносин, як вважають Т.А. Маркова, Г. Кравцов, Т.Н. Доронов, С.І.Мушенко та інші, треба формувати педагогічну грамотність у батьків. На сучасному етапі склалася система роботи з батьками чи форми співробітництва, що сприяють підвищенню педагогічної культури батьків. У роботі з батьками використовується як колективна, так і індивідуальна форма роботи. До колективних форм роботи відносяться: збори для батьків, практикуми, семінари. До індивідуального: консультації, папки-пересувки, бесіди, відвідування вдома.

У світлі інноваційних підходів до виховання і навчання молодших школярів широке поширення одержали такі форми як: сімейні клуби, конкурси сімейних газет, створення домашньої відіотеки, участь батьків у спортивних дитячих заходах, культпоходи (у театр, музей, кіно, на виставки), відвідування природи і т.д.

Аналізуючи підходи авторів корекції дитячо-батьківських відносин, найбільш значимим, на наш погляд, є форми роботи зі збагачення знань батьків (збори, індивідуальні консультації, різноманітні клуби, вивчення батьками психолого-педагогічної літератури по вихованню дітей). Дослідники звертають увагу, що для корекції дитячо-батьківських відносин можна використовувати тренінг (когнітивно-поведінковий, психологічний, соціально-психологічний).

Допомогу сім¢ї разом з психологами надають фахівці різного профілю: сексологи, юристи, психіатри, педагоги, психотерапевти, соціологи. З'являються нові центри сімейної педагогіки, організуються програми взаємодопомоги, що у більшому ступені орієнтовані на особистісні проблеми сім¢ї, на вирішення внутрісімейних проблем. Значно виросло число професіоналів-психологів, що мають справу з профілактикою і корекцією психологічних проблем, так чи інакше зв'язаних з розвитком людини в сім¢ї.

Кожен дослідник, що працює в сім¢ї, створює свою власну інтегративну теорію сім¢ї, що знаходиться відповідно з якої-небудь теоретичною школою, але для цього вимагаються роки напруженої практичної роботи.

В даний час існують кілька напрямків у корекціоній роботі з сім¢єю:

Психодинамічне.

Системне і стратегічне.

Еклектичне.

Для підходу психодинамічного напрямку характерним є велика увага, що приділяється аналізу історичного минулого членів сім¢ї, їхніх неусвідомлюваних бажань, психологічних проблем і взаємних проекцій, пережитих на ранніх етапах онтогенезу і відтворених в актуальному досвіді. Велике значення придаєтся досягненню інсайту- усвідомленню того, як невирішені в минулому проблеми впливають на сучасні взаємини в сім¢ї і як з цього порушеного контексту відносин виникають неконструктивні способи адаптації до життя в деяких її членів. Робота в рамках даного підходу вимагає великих зусиль як з боку психолога, так і з боку членів сім¢ї, величезних витрат часу, що є економічно менш доцільним, але високоефективним.

Робота в рамках системного підходу будується на положенні овзаємодетермінірованості особистості і міжособистісних відносин, відповідно до якого стиль спілкування, характер взаємодії, тип виховання, з одного боку, і особистісні особливості членів сім¢ї - з іншого, утворять замкнутий, що постійно відтворюється гомеостатичний цикл.

Представники електичного напрямку використовують у корекційній роботі з сім¢єю різні по своїх психологічних механізмах методи: групову дискусію, рольові ігри, домашні завдання по модифікації поводження, аналіз і інтерпретацію взаємин і т.д.[48,440].

Проблема дитячо-батьківських відносин, як видно з численних досліджень психологів і педагогів, дійсно актуальна.

Впливу батьківського відношення на дитину присвячено багато досліджень закордонних і вітчизняних психологів і педагогів (А.В.Петровський, А.І.Захаров, А.Я.Варга, В.В.Столін, С.Соловейчик, П.Ф.Лесгафт та інші).

Батьківські відносини – це система різноманітних почуттів до дитини, поведінкових стереотипів, які використовуються у спілкуванні з нею, особливостей сприйняття і розуміння характеру й особистості дитини, її вчинків.

Дослідники виділяють типи батьківських відносин (диктат, опіка, невтручання, паритет, співробітництво). Використання неефективного типу батьківського відношення веде до виникнення тривожності в дитини. Тривожність дитини на початковій стадії виявляється сітуативно, але згодом може перерости в особистісну. Щоб тривожність не придбала особистісний характер, необхідно насичувати батьків знаннями про психологічні особливості віку їхньої дитини, про завдання, форми, методи виховання.

Таким чином, для вивчення особливостей стилів дитячо-батьківських відносин, а також виявлення рівня тривожності у дітей в системі дитячо-батьківських відносин, нами був проведений констатуючий етап дослідження.

2.1 Завдання і методика дослідження

Мета: вивчити особливості розвитку дитячо-батьківських відносин у сім¢ї.

Завдання:

1.Визначити рівень знань і уявлення батьків про завдання, зміст і методи виховання дітей.

2.Визначити задоволеність своїм положенням у сім¢ї самої дитини.

3.Визначити рівень тривожності у дітей молодшого шкільного віку.

4.З'ясувати батьківське відношення до дитини.

Методику дослідження склали дві групи методів. Перша група методів спрямована на вивчення положення дитини в сім¢ї.

При роботі з дітьми ми використовували наступні методи:

рисунковий тест «Кінетичний малюнок сім¢ї» (Р. Бернс і С. Коуфман);

методика «Незакінчені речення».

методика «Дитячий варіант шкали явної тривожності» (А.М. Парафіян).

Друга група методів спрямована на виявлення знань батьків про дитину і вивчення батьківських відносин з дітьми.

При роботі з батьками нами були використані наступні методи:

-анкетування;

-тестування: «Батьківське відношення до дітей» (А.Я. Варга, В.В. Столін).

Дослідження проводилося на базі слов'янської загальноосвітньої школи № 8. Нами було обстежено 30 дітей молодшого шкільного віку і їхні сім¢ї.

Діагностичний етап дослідження містить в собі декілька серій:

Серія 1.

Свою роботу ми почали з обстеження дітей. Для цього використовували тест Р. Бернса і С. Коуфмана «Кінетичний малюнок сім¢ї».

Мета: дослідити міжособистісні відносини в сім¢ї (очима дитини); виявити відносини в сім¢ї , що викликають тривогу у дитини. Дані занести в таблицю № 1.

Методика проведення:

Дитині пропонується лист папера, олівці. Ставиться умова: необхідно намалювати свою сім¢ю так, щоб її члени були чим-небудь зайняті.

Формативними особливостями вважається якість зображення: старанність чи промальовування недбалості у малюванні окремих членів сім¢ї, барвистість зображення, положення об'єктів на листі, заштриховування, розміри.

Змістовними характеристиками малюнка є: зображення діяльності членів родини, їхнє взаємне розташування по відношенню друг до друга і до дитини, чи присутність відсутність членівсім¢ї і самої дитини, а також співвідношення людей і речей на малюнку.

Аналіз результатів малюнків здійснювався за наступними показниками:

1.Наявність занепокоєння у дітей про відношення до них дорослих.

2.Емоційна напруга і дистанція.

3.Дискомфорт.

4.Наявність ворожості стосовно дорослого.

На підставі цих показників виявили рівні впливу сімейних відносин на дитину.

До високого рівня дитячо-батьківських відносин відносимо малюнки, де дитині комфортно в сім¢ї , на малюнку присутні всі члени сім¢ї, у центрі малюнка – сама дитина в оточенні батьків; зображує себе і батьків ошатними, ретельно прорисовує кожну лінію, на обличчях дорослих і дитини – посмішка, просліджується спокій у позах, рухах.

Середній рівень дитячо-батьківських відносин: відсутність кого-небудь із членів сім¢ї , наявність занепокоєння, дитина малює себе смутною, удалині від батьків, наявність ворожості стосовно дорослого через штрихування деталей, відсутність деяких частин тіла (рук, рота).

Низький рівень дитячо-батьківських відносин: наявність одного з батьків із предметом, що загрожує для дитини (ремінь), залякане вираження обличчя дитини, відчуття емоційної напруги через використання в малюнку темних фарб. Наявність ворожості стосовно батьків просліджується через промальовування таких деталей, як розведені руки, розведені пальці, вискалений рот і т.д.

Серія 2.

Для одержання додаткових зведень нами була використана методика «Незакінчені речення».

Мета: виявити рівень відношення батьків до дітей і дітей до батьків, а також виявити причини, що викликають тривожність у дітей молодшого шкільного віку. Дані занести в таблицю № 2 і представити у вигляді діаграми.

Дослідження виявляє собою варіант методу «Незакінчнні речення». Він включає 20 незакінчених речень, які можуть бути розділені на 4 групи, що характеризують відношення дітей до батька, до матері, до минулого і сім¢ї.

Методика проведення:

Дітям пропонується закінчити ряд пропозицій без попереднього обмірковування. Опитування ведеться у швидкому темпі, щоб дитина відповідала перше, що прийде в голову (Додаток № 1).

Серія 3.

Мета: виявити рівень тривожності у дітей молодшого шкільного віку за методом «Дитячий варіант шкали явної тривожності» (А.М. Парафіян). Результати занести в таблицю №3.

Шкала явної тривожності призначена для виявлення тривожності як щодо стійкого утворення у дітей 8-12 років. Шкала була розроблена американськими психологами в 1956 р. на основі шкали явної тривожності Дж. Тейлор призначеної для дорослих. Для дитячого варіанта шкали у свою чергу було відібрано 42 пункту, оцінені як найбільш показові з погляду прояву хронічних тривожних реакцій у дітей. Специфіка дитячого варіанта також у тім, що про наявність симптому свідчать лише стверджувальні варіанти відповідей. Крім того, дитячий варіант доповнений 11 пунктами контрольної L-шкали, що виявляє тенденцію досліджуваного давати соціально схвалювані відповіді. Показники цієї тенденції виявляються за допомогою як позитивних, так і негативних відповідей. Таким чином, методика містить 53 питання (Додаток №2).

Методика проведення:

Дитині пропонуються пропозиції, у яких описані події, випадки, переживання. Потрібно уважно прочитати кожну пропозицію і вирішити, чи можна віднести її до себе. Якщо так, підкреслити слово «ВІРНО», якщо ні - «НЕВІРНО».

Результати обстеження допомогли нам виявити наявність тривожності у дітей молодшого шкільного віку. Характеристика рівнів тривожності проводилася за стеновими показниками. Підставою для оцінки служив ключ до опитувальника.

Серія 4.

Для обстеження батьків була розроблена анкета з 10 питань

(Додаток № 3).

Мета: виявити рівень знань і уявлень батьків про виховання дитини молодшого шкільного віку. Результати занести в таблицю № 4 і представити у вигляді діаграми №2.

Методика проведення:

Батькам було запропоновано відповісти на питання, що дозволили нам виявити рівень їхніх знань про виховання дитини.

Серія 5.

Для виявлення батьківського відношення до дітей був запропонований тест-опросник батьківського відношення А.Я. Варга, В.В. Століна.

Мета: виявити рівень батьківського відношення до дітей молодшого шкільного віку. Результати дослідження занести в таблицю №5.

Методика проведення:

Батькам були запропоновані бланки з питаннями (61 питання). На кожне питання передбачалася або позитивна, або негативна відповідь(Додаток №4). Підставою для оцінки служив ключ до опитувальника, що дозволив виявити рівень батьківського відношення.

На наш погляд, найбільш оптимальним є такий рівень батьківського відношення, як кооперація – це соціально бажаний образ батьківського поводження. Батьки високо оцінюють здібності своєї дитини, випробує почуття гордості за нього, заохочує ініціативу і самостійність, намагається бути з ним на рівних.

До нейтрального рівня можна віднести відносини по типу «симбіоз» і «маленький невдаха». Батьки бачать свою дитину молодше в порівнянні з реальним віком, прагнуть задовольнити її потреби, відгородити від труднощів і неприємностей життя, не надають їй самостійності.

До негативного рівня батьківського відношння ми віднесли такий тип батьківських відносин, як відкидання і «авторитарна гіперсоціалізація». Батьки сприймають свою дитину поганою, непристосован. Жадає від неї беззастережності слухняності і дисципліни. По більшій частині випробує до дитини злість, роздратування, досаду.

2.2 Аналіз і інтерпретація результатів

Серія 1.

Аналіз малюнків показав, що з 30 сімей до високого рівня дитячо-батьківських відносин можна віднести тільки 9 сімей (30 %).

Як приклад розберемо кілька малюнків. Настя С. поміщає себе в центр в оточенні татка і мами. Зображує себе і батьків веселими, щасливими, усі лінії чітко прорисовує, на малюнку багато квітів. Усе це свідчить про благополуччя в дитячо-батьківських відносинах.

На малюнку Галі К. зображена вся сім¢я за вечерею. На обличчях дорослих і дитини – посмішки, лінії чітко промальовані, у позах дорослих і дитини просліджується спокій. По малюнку видно, що дівчинці в цій сім¢ї комфортно і затишно.

До середнього рівня дитячо-батьківських відносин можна віднести 15 сімей (50 %). Як приклад розглянемо малюнок Артема Р. Дитина намалювала всю сім¢ю, усі члени сім¢ї посміхаються, крім самого Артема (у нього взагалі відсутній рот). Руки в усіх розставлені в сторони. Усе говорить про те, що дитині не дуже комфортно в .цій сім¢ї.

До низького рівня дитячо-батьківських відносин ми віднесли 6 сімей (20 %). Розглянемо як приклад малюнок Ігоря С. Хлопчик зобразив тільки себе і батька, вони досить вилучені друг від друга, що говорить про почуття знедоленості. Крім цього, батько займає досить агресивну позицію: руки розкинуті в сторони, пальці довгі, підкреслені. Матері на малюнку немає. Аналізуючи цей малюнок, можна зрозуміти, що дитина не задоволена своїм положенням в сім¢ї і відношенням до неї батьків.

Таблиця № 1.

N n/n	Ім'я учнів	Стать	Рівень дитячо-батьківських відносинівень відносин
1.	Артем А.	Ч	Н
2.	Антон К.	Ч	В
3.	Аня К.	Ж	С
4.	Артем Р.	Ч	С
5.	Віка Г.	Ж	С
6.	Вадим К.	Ч	Н
7.	Вова С.	Ч	С
8.	Гриша Д.	Ч	С
9.	Галя К.	Ж	В
10.	Даша М.	Ч	С
11.	Деніс П.	Ч	В
12.	Ігор М.	Ч	С
13.	Ігор Р.	Ч	Н
14.	Ігор С.	Ч	Н
15.	Катя П.	Ж	В
16.	Олена Ч.	Ж	Н
17.	Ліза П.	Ж	С
18.	Ліля Ш.	Ж	С
19.	Людмила Р.	Ж	С
20.	Марина З.	Ж	С
21.	Настя С.	Ж	В
22.	Наталка Б.	Ж	С
23.	Наталка Д.	Ж	С
24.	Поліна К.	Ж	В
25.	Руслан М.	Ч	С
26.	Сашко Л.	Ч	С
27.	Світлана В.	Ж	В
28.	Сергій А.	Ч	В
29.	Стас В.	Ч	В
30.	Тетяна Р.	Ж	Н

В - високий рівень

С - середній рівень

Н - низький рівень

Після того, як діти намалювали сім¢ю , ми запропонували ряд питань, відповіді на який дозволили нам виявити причини, що викликають у дітей тривожність у системі дитячо-батьківських відносин:

-фізичне покарання;

-відсутність спілкування з батьками;

-неблагополучна обстановка в сім¢ї(алкоголізм одного з батьків);

За результатами цього тесту ми можемо судити, що далеко не у всіх сім¢ях панує атмосфера позитивних дитячо-батьківських відносин. В основному вони носять перемінний характер.

Отже, нами було виявлено 6 дітей, незадоволених своїм положенням у сім¢ї. 15 дітей часто випробують дискомфорт, хоча і задоволені.

У результаті попередньої діагностики ми припустили, що цих дітей не влаштовують взаємини з батьками.

Серія 2.

Результати цього обстеження допомогли нам виявити відносини дітей до батьків.

Позитивні відносини спостерігаються у 9 дітей (30 %).

Так, Світлана В. відповіла: «Мій папа дуже веселий», «Моя мама і я любимо куховарити»; Сергій А.: «Моя мама добра», «Мій папа і я граємо у конструктор»; Стас В.: «Моя мама цілує мене».

Негативні відносини відчувають 6 дітей (20 %).

Так, Вадим К. відповів: «Думаю, що моя мама рідко обіймає мене; Ігор Р.: «Моя мама лається»; Артеме А.: «Я почуваю себе щасливим, коли мій папа їде».

У 50 % випадках діти іноді випробують емоційний дискомфорт у сім'ї. Так, Аня С. пояснила: «Мій папа і я ніколи не граєм», «Ми з мамою любимо гуляти».

Гарні взаємини склалися в 9 сім'ях (30 %): Настя С., Денис П., Алексій К., Поліна К., Світлана В., Сергій А., Стас В., Катя П., Наталка Б.

Так, Денис П. сказав: «Коли ідуть з будинку мама й папа, я нудьгую»; Катя П.: «Я граю будинку з мамою і папою. Вони мене люблять».

У 21 родині (70 %) дітей не влаштовують відносини з обома батьками чи з одним з них. Руслан М.: «Коли я галасливо граю, папа кричить на мене»; Аня К.: «Мене мама часто карає за те, що я не граю з братиком»; Ігор Р.: «Коли ідуть з будинку мама і папа, я боюся залишатися один».

За результатами нашого дослідження нами були виявлені причини, що викликають тривожність у дитини:

-страх фізичного покарання;

-страх залишитися в будинку одною;

-відсутність батьківської ласки;

-лементи батьків за провини.

Дані прояви спостерігалися у відповідях у 21 дитини (70 %). З них у 15 (50 %) – спостерігалася наявність деяких причин, що викликають тривожність. У 6 дітей (20 %) були відзначені всі ці причини і лише в 9 (30 %) випадках тривожність не спостерігалася.

Таблиця 2.

№ п/п	Імя учнів	Стать	Рівень відношення дітей до батьків	Наявність причин, що зумовлюють тривожність
1.	Артем А.	Ч	Н	+
2.	Антон К.	Ч	В	-
3.	Аня К.	Ж	С	+
4.	Артем Р.	Ч	С	+
5.	Віка Г.	Ж	С	+
6.	Вадим К.	Ч	Н	+
7.	Вова С.	Ч	С	+
8.	Гриша Д.	Ч	С	+
9.	Галя К.	Ж	С	+
10.	Даша М.	Ч	С	+
11.	Деніс П.	Ч	В	-
12.	Ігор М.	Ч	С	+
13.	Ігор Р.	Ч	Н	+
14.	Ігор С.	Ч	Н	+
15.	Катерина П.	Ж	В	-
16.	Олена Ч.	Ж	Н	+
17.	Ліза П.	Ж	С	+
18.	Ліля Ш.	Ж	С	+
19.	Людмила Р.	Ж	С	+
20.	Марина З.	Ж	С	+
21.	Настя С.	Ж	В	-
22.	Наталка Б.	Ж	В	-
23.	Наталка Д.	Ж	С	+
24.	Поліна К.	Ж	В	-
25.	Руслан М.	Ч	С	+
26.	Сашко Л.	Ч	С	+
27.	Світлана В.	Ж	В	-
28.

Сергій А.

29.

Стас В.

30.

Тетяна Р.

В – високий рівень; Н – низький рівень;

С – середній рівень;

Результати обстеження представлені в діаграмі №1.

Умовні позначки:

- високий рівеньдитячо-батьківських відносин (9 дітей)

- середній рівень дитячо-батьківських відносин (15 дітей)

- низький рівень дитячо-батьківських відносин ( 6 дітей)

За результатами даної методики можна зробити висновок, що в багатьох сім¢ях діти мають тривожність у відносинах з батьками, між ними немає взаєморозуміння.

Серія 3.

Результати обстеження допомогли нам виявити наявність тривожності у дітей молодшого шкільного віку.

Нормальний рівень тривожності спостерігається у 10 дітей (33%). Виявлений рівень тривожності необхідний для адаптації і продуктивної діяльності дитини.

Трохи підвищена тривожність була виявлена у 16 дітей (53%). І явно підвищений характер носив рівень тривожності у 4 дітей (14%).

Таблиця 3.

№ n/n	Ім'я учнів	Стать	Рівень тривожності
1.	Артем А.	Ч	В
2.	Антон К.	Ч	Н
3.	Аня К.	Ж	С
4.	Артем Р.	Ч	С
5.	Віка Г.	Ж	С
6.	Вадим К.	Ч	В
7.	Вова С.	Ч	С
8.	Гриша Д.	Ч	С
9.	Галя К.	Ж	Н
10.	Даша М.	Ч	С
11.	Деніс П.	Ч	Н
12.	Ігор М.	Ч	С
13.	Ігор Р.	Ч	В
14.	Ігор С.	Ч	В
15.	Катерина П.	Ж	Н
16.	Олена Ч.	Ж	С
17.	Ліза П.	Ж	С
18.	Ліля Ш.	Ж	С
19.	Людмила Р.	Ж	С
20.	Марина З.	Ж	С
21.	Настя С.	Ж	Н
22.	Наталка Б.	Ж	Н
23.	Наталка Д.	Ж	С
24.	Поліна К.	Ж	Н
25.	Руслан М.	Ч	С
26.	Сашко Л.	Ч	С
27.	Світлана В.	Ж	Н
28.	Сергій А.	Ч	Н
29.	Стас В.	Ч	Н
30.	Тетяна Р.	Ж	С

В – високий рівень;

С – середній рівень;

Н – нормальний рівень.

Серія 4.

Обробка результатів батьківського анкетування показала, що з 30 батьків тільки четверо (13%) мають досить повні знання про виховання дітей молодшого шкільного віку. Наприклад, мама Галі К. знає, як треба правильно виховувати дитину, що для цього потрібно зробити, як будувати відносини з дитиною, регулювати своє емоційне відношення і поводження.

Двадцять чоловік (67 %) мають недостатньо знань про дитину, виділяють ту чи іншу сторону в її вихованні.

У трьох батьків (10 %) часткові, уривчасті знання про дитину і його виховання. А троє батьків (10 %) зовсім відмовилися від відповідей, що говорить про їхню непоінформованість по даному питанню.

Таблиця 4.

N n/n	Ініціали батьків	Стать	Рівень знань про виховання дитини
1.	А. А.	Ж	Н
2.	А. К.	Ч	С
3.	А. К.	Ж	С
4.	А. Р.	Ж	С
5.	В. Г.	Ж	С
6.	В. К.	Ж	НС
7.	В. С.	Ж	С
8.	Г. Д.	Ч	С
9.	Г. К.	Ж	С
10.	Д. М.	Ч	С
11.	Є. П.	Ч	В
12.	Є. М.	Ж	С
13.	І.Р.	Ж	Н
14.	І. С.	Ж	НС
15.	К. П.	Ж	В
16.	Л. Ю.	Ж	Н
17.	Л. П.	Ж	С
18.	Л. Т.	Ж	С
19.	Л. Р.	Ж	С
20.	М. З.	Ж	С
21.	Н. С.	Ж	В
22.	Н. Б.	Ж	С
23.	О. Д.	Ж	С
24.	П. К.	Ж	С
25.	Р. М.	Ч	С
26.	С. Л.	Ч	С
27.	Т. В.	Ж	С
28.	С. А.	Ч	В
29.	С. В.	Ч	С
30.	Т. Р.	Ж	НС

В – високий рівень;

С – середній рівень;

НС- нижче середнього рівень;

Н – низький;

Діаграма№2.

Умовні позначки:

- середній рівень;

- високий рівень;

- нижче середнього рівень;

- низький рівень;

Таким чином, ми констатуємо, що більшість батьків не мають достатній рівень знань про особливості віку своєї дитини, про форми, способи, методи виховання.

Серія 5.

Проаналізувавши відповіді батьків, ми одержали наступну картину батьківського відношення до дітей:

Оптимальні батьківські відносини до дитини спостерігаються в 10 родинах (33 %).

До нейтрального рівня можна віднести 14 сімей (47 %).

Батьківські відносини, що носять негативний характер, виявляються в шести сім¢ях (20 %).

За результатами цієї методики ми бачимо, що більшість сімей використовують неефективні відносини з дитиною, що приводить до збільшення рівня тривожності у дітей.

Порівнюючи дані за цією методикою і результати тестів, спрямованих на обстеження дітей, ми виявили, що порушення в батьківських відносинах до дітей впливають на їхній емоційний стан, зокрема, на прояв тривожності.

Таблиця 5.

№ n/n

	Ініціали батьків	Стать	Рівень батьківського відношення до дитини
1.	А. А.	Ж	Н
2.	А. К.	Ч	В
3.	А. К.	Ж	С
4.	А. Р.	Ж	С
5.	В. Г.	Ж	В
6.	В. К.	Ж	Н
7.	В. С.	Ж	С
8.	Г. Д.	Ч	В
9.	Г. К.	Ж	С
10.	Д. М.	Ч	С
11.	Є. П.	Ч	В
12.	Є. М.	Ж	С
13.	І. Р.	Ж	Н
14.	І. С.	Ж	Н
15.	К. П.	Ж	В
16.	Л. Ю.	Ж	Н
17.	Л. П.	Ж	С
18.	Л. Т.	Ж	В
19.	Л. Р.	Ж	С
20.	М. З.	Ж	В
21.	Н. С.	Ж	В
22.	Н. Б.	Ж	С
23.	О. Д.	Ж	С
24.	П. К.	Ж	В
25.	Р. М.	Ч	С
26.	С. Л.	Ч	С
27.	Т. В.	Ж	С
28.	С. А.	Ч	В
29.	С. В.	Ч	С
30.	Т. Р.	Ж	Н

В – високий рівень(10 сімей);

С – середній рівень(14 сімей);

Н- низький рівень(6 сімей).

Таким чином, у результаті проведеного дослідження, підсумовуючи отримані результати, ми виділили рівні дитячо-батьківських відносин у сім¢ї. Критеріями визначення рівнів дитячо-батьківських відносин для нас з'явилися:

- дитячі відносини до батьків;

- знання батьків про виховання дитини;

- батьківське відношення до дітей.

Високий рівень – характеризується достатнім обсягом знань і уявлень батьків про виховання дитини. Дитина в сім¢ї почуває себе комфортно і затишно. Батьки поважають свою дитину, схвалюють її інтереси і плани, намагаються в усьому допомогти їй, заохочують її ініціативу і самостійність.

Середній рівень - характеризується недостатнім обсягом знань і уявлень батьків про виховання дитини. Батьки порушують взаємини з дітьми, дитина почуває себе самотньо, вони не надають їй самостійності.

Низький рівень – характеризується незнанням батьків про виховання дітей. Дитина не удоволена своїм сімейним станом, має підвищену тривожність. Батьки сприймають свою дитину поганою, непристосованою, невдачливою, випробують стосовно дитини дратівливість і образу.

Результати проведеного нами дослідження показали, що середній і низький рівні в розвитку дитячо-батьківських відносин викликають особливу увагу, тому що у відносинах батьків з дітьми просліджуються деякі порушення, що позначаються на появі у дітей тривожності.

На наш погляд, причинами, зростання тривожності у дітей, є те, що:

- у батьків не сформоване повне увлення про виховання дитини;

- дитина не відчуває себе затишно і комфортно в сім¢їі (вона не задоволена своїм положенням усім¢ї );

- діти ростуть в умовах дефіциту добра, ласки, любові; бояться покарання;

- у сім¢ї – несприятлива обстановка; надмірна опіка.

Результати діагностичного етапу представлені в діаграмі №3.

Умовні позначки:

-високий рівень (9 дітей);

- середній рівень (15 дітей);

-низький рівень (6 дітей);

Для подолання тривожності у дітей, викликаної порушеннями в дитячо-батьківських відносинах, нами була складена програма, спрямована на їхню корекцію.

2.3 Програма занять з корекції сімейних взаємовідносин

Програма і методика проведення:

Мета тренінгу: підвищити батьківську ефективність учасників.

Завдання тренінгу:

• поглибити пізнання батьками самих себе, своїх психологічних особливостей, усвідомлення своїх дітей і думок, зміцнення позитивних якостей особистості, набуття навичок адекватної поведінки у певних соціальних ситуаціях (використовується «Вікно «Джохарі» як модель саморозкриття людини в соціальному оточенню;

• вивчити світ дитинства як такий, поглибити пізнання своєї дитини, и вчинків, емоцій, думок;

• на підставі вищезгаданого знайти оптимальні шляхи спілкування з дитиною; пошук та використання адекватних методів виховання й розвитку дитини на основі її повного прийняття;

• надати батькам можливість обговорювати певні конкретні проблеми і разом знаходити засоби їх вирішення;

• активізувати членів групи з метою допомогти самому собі.

Регламент тренінгу. Тренінг складається з 24 годин (12 занять по 2 години). Заняття проходять раз на тиждень або частіше в залежності від можливостей учасників.

Методичні прийоми, що використовуються під час тренінгу. Рольова гра, дискусія, брейн-стормінг, розгляд реальних проблемних ситуацій учасників тренінгу, аналіз власного життєвого досвіду, обговорення поданої інформації.

Програма проведення тренінгу батьківської ефективності.

Заняття 1.

1. Знайомство. Учасники по черзі називають своє ім'я або псевдонім, та повідомляють (за бажанням) деяку інформацію про себе (вік, місце роботи тощо).

2. Запит та очікування учасників тренінгу. Батьки по колу відповідають на питання: “Що привело Вас у групу? Чого ви очікуете від групи?”

3. Розповідь ведучого щодо мети тренінгу, його завдань, можливостей, правила групи, укладання групового контракту (не запізнюватись, не пропускати заняття, дотримуватись правил групи тощо).

. Правила групи:

• всі обговорення і дії відбуваються за принципом «тут і зараз» (якщо учасники заздалегідь не обумовлюють, що розглядається ситуація з минулого або з майбутнього);

• учасники відкрито виявляють свої думки, почуття;

• члени групи говорять від себе («я гадаю», «мені здається»); . • в дискусії учасники звертаються до конкретної людини;

• учасники не оцінюють одне одного, а описують те, що відбувається.

4. Зворотний зв'язок. Учасники тренінгу (в тому числі і ведучий) висловлюють свої почуття, що виникали у них під час першої зустрічі, роблять пропозиції щодо подальших занять.

5. Ритуал прощання (повторюється щоразу в кінщ зустрічі). Усі стають по колу, обіймають один одного за плечі, заплющують очі, повільно хитаються вліво-вправо в розслабленому стані.

Заняття 2.

1. Проговорення незавершених почуттів. Батьки говорять те, що вони не встигли сказати на попередньому занятті, те, що вони бажають сказати групі зараз.

2. Розповідь учасників групи про себе від імені предмета, який «багато знає про свого господаря». Наприклад, від імені годинника, прикрас, одягу тощо. Розповідь починається словами «Мій господар ...»

3. Розгляд концепції Е. Берна щодо трьох станів особистості.

Теоретичний підхід Е. Берна до трьох основних моделей особистості.

Е. Берн вважає, що у кожної людини набір його поведінкових (поведінкові зміни звичайно супроводжуються емоційними) схем співвідноситься з певним станом його свідомості. А з другим психічним станом, часто несумісним з першим, буває пов'язаний вже другий набір схем. Ця відмінність призводить до висновку про існування різних станів «Я» людини. Берн виділяє три основні категорії стану людини:

1) стани Я, схожі з образами батьків; 2) стани Я, спрямовані на об'єктивну оцінку реальності;

3) стани Я, які діють з моменту їх фіксації в ранньому дитинстві.

На підставі цієї класифікації Берн називає три моделі особистості людини, в основі яких - перевага одного з станів особистості.

Перша модель - в станах особистості переважає батьківський компонент. Завдяки цьому компоненту людина може ефективно грати роль батька (матері) своїх дітей. Завдяки батьківському компоненту багато наших реакцій стали автоматичними, що допомагає зберегти час і енергію. І людина може присвятити себе вирішенню більш важливих життєвих проблем. Втой же час, в разі порушення рівноваги неадекватного збільшення впливу батьківського компоненту людина починає повчати других, вказувати їм на помилки, оцінювати дії інших, намагається сховати свої слабкі сторони, некритично ставиться до власних дій.

Друга модель - в станах особистості переважає дитячий компонент. В багатьох відношеннях дитячий компонент - одна з найцінніших складових частин особистості, що вносить у життя людини радість, чарівність, безпосередність, спонтанність. Дитина -це джерело інтуіції, творчості. Але якщо дитячий компонент переважає усі інщі, то він може проявлятись у неслухняності, хаотичності та неконтрольованій поведінці.

Третя модель - в станах особистості переважає дорослий компонент. В цьому разі людина спрямована на раціональну переробку інформації, адекватну оцінку будь якої ситуації для того, щоб ефективно взаемодіяти з оточуючим світом.

Але в разі неадекватно великого впливу даного стану особистості, людина починає вести себе немов комп'ютер, вона позбавляє себе багатьох радощів життя, емоцій.

4.Дискусія. Обговорюються моделі особистості і їх адекватність щодо соціальних умов життя людини та проблем, які кожен вирішує. Наголошується на «слабких» і «сильних» властивостях кожної моделі. Ведучий наголошує на відносності «сили» та «слабкості, бо в кожній конкретній ситуації необхідно робити переоцінку цінностей і по-новому осмислювати власні способи реагування на ситуацію.

5. Опрацювання питания «витіснення» «дитини» із своєї особистості. За результатами тестування для кожного з батків на дошці будується модель особистості (у вигляді діаграм), де кожна складова частина займає певне місце. Якщо показники «дитини» набагато менші від, інших складових частин особистості, то можна припустити, що людина витиснила зі своєї свідомості цю важливу частинку «Я». Серед причин цього явища можна назвати особливості сімейного виховання, де «дитина» пригнічувалась: певні соціальні стереотипи суспільства, які стимулювали дотримання норм, правил, порядку (в багатьох випадках вони були неадекватно суворими). Під впливом цих чинників у людини в дитинстві формувались скутість, пасивність, невпевненість у своїх силах, страх зробити помилку. У багатьох випадках людина, що не втратила дитячої безпосередності та життєрадісності в душі, на рів поведінки не виявляє цих корисних якостей. Тому наступна вправа спрямована на «повернення» власної «дитини» до душі, інтегрування її в особистість.

6. Обговорення членами групи почуттів, що виникли у процесі виконання вправи. Чи вдалося всім розслабитись? Чи легко було виконувати завдання?

8. Ритуал прощання.

Заняття 3.

1. Проговорення незавершених почуттів.

2. Психологічна гра «Асоціації». Один з учасників групи виходить з кімнати, інші домовляються між собою (бажано домовлятися лише за допомогою жестів), кого з присутніх вони загадали. Далі учасник, який виходив, за допомогою запитань намагається вгадати, кого усі загадали. Запитання мають ставитись у певній формі, а саме: «Якби ця людина була деревом, то яким? Якби - будинком. то яким? Якби - їжею, то якою?» Кожне запитання ставиться одній людині, яка відповідає, маючи на увазі задуманого учасника. Після декількох відповідей у члена групи, що виходив, складається певний збірний образ загаданої людини. Тому можна намагатись вгадати, кому цей образ належить. На це дається дві спроби. Якщо після двох спроб загаданий учасник не названий, його називає ведучий. А якщо учасника вгадали - він виходить і сам намагається визначити людину, яку загадали цього разу.

3. Заповнення «Листа мети». Батьки заповнюють «Лист мети». Для цього на аркуші паперу кожний учасник малює будинок. На даху будинку батькам пропонується написати мету, яку вони ставлять перед собою у процесі виховання, розвитку своєї дитини. На стіні - завдання, вирішивши які можна досягти даної мети. На стежці, яка веде до будинку, записуються методи, способи вирішення завдань. Справа і зліва від стежки - бар'єри, перепони, які заважають досягти вказаної мети.

4. Обговорення. Перед обговоренням ведучий нагадує про можливість задавати питання на розуміння сказаного. Ці питання починаються зі слів «Якщо я правильно тебе зрозумів...» Учасники тренінгу обговорюють мету, завдання, методи, бар'єри, таким чином краще їх усвідомлюючи. В такій дискусії батьки також дізнаються про думки інших, бачать нові варіанти, переоцінюють або змінюють свої думки. Ведучий звертає увагу на:

• занадто загальні фрази (з цьому випадку важко контролювати успішність своєї діяльності);

• занадто конкретні фрази (не завжди можна передбачити розвиток подій і тому важко досягати дуже конкретної мети);

• мету і завдання, які задані зовні (вони не враховують запит і можливості дитини. и внутрішні потреби, можливості).

5. Дискусія на тему: «Чого ми чекаємо від наших дітей?» Батьки по колу висловлюють свої думки, ведучий записує їх на планшеті (дошці). Потім очікування аналізуються з використанням таких критеріїв:

• реальність - нереальність очікувань;

• наявність суперечностей очікувань у різних членів групи (особливо звертається увага на суперечності у подружжя);

• чи є серед очікувань те, що батькам не вдалось досягти в житті (і тепер вони за будь-яку ціну намагаються спрямовувати зусилля дітей саме в цьому напрямі, не зважаючи на бажання, можливості дитини).

6. Вправа «Воскова паличка». Учасники групи розташовані по колу близько один від одного. Руки долонями виставлені на рівні грудей в середину кола, вони трохи зігнуті в лініях. У колі - «воскова паличка», її ноги «прибиті» до підлоги, а кісток у неї нема. Паличка, заплющивши очі, хитається, а група м'яко «перепасовує» її від одного члена групи до іншого. Ця гра - тест на групову єдність, тривожність, напруженість.

7. Ритуал прощання.

Заняття 4.

1. Проговорення незавершених почуттів.

2. Учасники описують свій настрій у вигляді кольорів. Наприклад, синій, сірий або червоний у жовту клітинку Учасник, у якого поганий настрій (чорні, сірі тони), сідає у центр кола і заплющує очі. Всі інші кладуть на нього долоні рук і, заплющивши очі, в думках передають йому позитивну енергію (2-3) хвилини. Після вправи член групи, який сидів у колі, розповідає про свої почуття під час проведення вправи.

3. Згадка найперших дитячих вражень. Всі зручно сідають, заплющують очі, згадують 2-3 найперші враження власного дитинства. Учасники обговорюють пригадані враження, називають свій вік під час згадуваних подій. Ведучий звертає увагу батьків на те, які емоції (негативні чи позитивні) викликають згадувані враження.

4. Дискусія членів групи щодо життєвих «сценаріїв» людини. Ведучий подає інформацію до роздумів, потім відбувається обговорення. Доля кожної людини визначається в першу чергу ним самим, його вмінням мислити, розумно ставитись до всього, що відбувається в навколишньому світі. Людина сама планує власне життя. Але абсолютно все, що відбу-вається в оточенні дитини з моменту її народження (особливо в домовленнєвий, а отже, несвідомий період життя), впливає на його подальший розвиток, його життєвий «сценарій».

Не зважаючи на великий вплив програмування у ранньому дитинстві, воно все ж не є фатальним. У подальшому розвитку людини більш пізні впливи, передусім ті, що пов'язані з вербальною (словесною) інформацією, можуть бути відкинуті особистістю і тим самим хоча б частково виправлені.

5.Розгляд чинників, які впливають на розвиток і формування особистості.

Дискусія з питання: «Які чинники впливають на розвиток особистості?». Учасники висловлюють свої думки. Ведучий записує їх на планшеті.

6. Воскова паличка.

7. Ритуал прощання.

Заняття 5.

1. Проговорення незавершених почуттів.

Вправа «Поглянь на світ очима дитини». Учасники групи присідають і навприсядки пересуваються по кімнати, розглядаючи таким чином навколишнє середовище. Ведучий стає серед кімнати (він – фізична модель дорослої людини).

Ведучий звертає увагу на те, що при такому положенні тіла (голова учасників знаходиться приблизно на рівні голови дитини) оточуючі предмети бачаться своєрідно: шафи ніби зависають над людьми, доросла людина здається недосяжно високою, з піднятою рукою сидіти або йти не дуже зручно (а саме в такому положенні діти часто ходять поруч з дорослими).

Особливості дитячого мислення. «Марсіанське» мислення дітей.

Діти сприймають своєрідно не лише фізичне оточення, а й слова дорослих. Можливі такі варіанти інтерпретації інформації дорослого:

що має на увазі дорослий з точки зору його власних слів;

який семантичний зміст закладений у висловлюванні;

який зміст дістане з висловлювання дитина.

Батьки згадують і обговорюють приклади з власного досвіду.

4. Навіювання у батьківсько-дитячих відносинах.

Інформація ведучого про навіювання, його значення у батьківсько-дитячих відносинах. Навіювання - процес впливу на психічну сферу людин, який пов’язаний з некритичним сприйняттям інформації. У процесі розвитку дитина отримує величезну кількість інформації без її критичного сприймання і повного розуміння. Тому для батьків є важливим враховувати фактор навіювання при спілкуванні з дітьми.

Психологами розроблені побажання, які допоможуть батькам уникнути проблем, пов’язаних з навіюванням:

·Давати час собі.

·Давати час йому.

• Не навіювати негативне.

• Навівати позитивне.

• Не навіювати нереального.

• Будьте впевнені.

• Давати відпочинок від навіювання.

• Приклад - під знак запитання.

• Поважати таємницю.

• Зважати на стан (власний і дитини), а також обставини ситуації.

5. Гра «Згоден - Незгоден».

Члени групи розставляють стільці біля протилежних стін кімнати. 3 одного боку на підлогу виставляється табличка «Згоден», з протилежного - «Не згоден». Ведучий зачитує твердження. Ті учасники тренінгу, які погоджуються із твердженням, переходять до сторони з табличкою «Згоден». Котрі не погоджуються, переходять до сторони з табличкою «Не згоден». Далі відбуваються відстоювання учасниками груп своєї точки зору. Учасники, які поміняли свою точку зору в ході дискусії, можуть змінювати своє місце знаходження.

Твердження для розгляду.

• Я вважаю, що маю знати все, про що думає моя дитина. (Ні.)

• Я мрію про те, щоб моя дитина досягла в житті того, що не здалося мені. (Ні.)

• Треба намагатись виконувати всі вимоги дитини. (Ні)

• Не можна бути другом власній дитині. (Ні)

• Сувора дисципліна в дитинстві розвиває сильний характер. (Ні.)

• За суворе виховання діти дякують потім (Ні.)

Адекватні відповіді (за А. Варгою і В. Століним) наведені в дужках після тверджень.

Після завершення дискусії коротенький підсумок кожного учасника (у вигляді додатку, фрази).

Ведучий у процесі гри слідкує за дотриманням правил дискусії, робить узагальнення, пропонує навести приклади конкретних ситуацій. В разі недостатньої жвавості дискусії, він може штучно загострити ситуацію. привнести в обговорення ігровий момент, емоційність.

6. Ритуал прощання.

Заняття 6.

1. Проговорення незавершених почуттів.

2. Вправа на підготовку до роботи з образами. Учасники групи займають зручне положення, заплющують очі і викликають у своїй уяві образ (картинку), який відповідає фразі «Щасливий день». Через 1-2 хвилини учасники у довільному порядку розповідають, який образ у них виник. Кожен учасник групи має назвати 4-5 образів. Наприклад, сонце, усмішка, світлий погожий день, промінь сонця тощо. По закінченні генерації образів учасники обмінюються враженнями.

3. Вправа на уточнення своєї батьківської ролі.

1) Ведучий роздає учасникам чисті аркуші паперу. Називає стимулюючу фразу «Батьки» (мається на увазі батько і мати разом).

2) Учасники групи записують цю фразу. Після цього починають у довільному порядку називати образи, які виникли у них у зв'язку зі стимулюючою фразою. Всі названі образи записуються членами групи без критики,зауважень, доповнень.

3) Після того, як названі 45-50 образів, кожен учасник продивляється список і вибирає 4-5 образів, які, на його думку, найбільш точно відображують поняття «Батьки».

4) Учасники по черзі називають вибрані образи. Ведучий відмічає і підраховує частоту повторення образів. 5 образів, що повторюються найчастіше, записуються на планшеті (дошці).

5) Учасники замислюються (на 10 хвилин) над змістом образу, що зустрічається найчастіше. Вони по черзі виділяють основні характерні ознаки образу, пояснюють, що для них є суттєвим у змісті образу. Інформація «нарощується» по колу, виявляються нові ознаки образу, його функції. Ведучий підкреслює, виділяє найбільш важливі моменти у висловлюваннях батьків. Ознаки та функції образу, що виявлені, асоціативно пов'язані з особливостями батьківської ролі, функціональними обов'язками, а, отже дозволяють членам групи підвищити свою батьківську ефективність.

6) Учасники ще раз читають інші образи і по черзі називають ті, які їм найбільш сподобались, але не були розібрані. Таким чином, картина батьківської ролі доповнюється і збагачується.

7) Підсумок вправи учасники (а потім ведучий) підводять у вигляді певної системи, ідеї або фрази. Ведучий підсилює певні найбільш суттєві думки батьків.

3. Зворотний зв'язок стосовно заняття в цілому.

4. Ритуал прощання.

Заняття 7.

1. Проговорення незавершених почуттів.

2. Вправа на дослідження власних реакцій в процесі взаємодії з іншими людьми. Батьки поділяються на пари і отримують завдання розтиснути кулак партнера, який має утримати кулак затиснутим. Через 2-3 хвилини партнери міняються ролями.

Обговорення почуттів, думок, що виникли у процесі вправи. Батьки розповідають про різні тактики, які були випробувані, визначають найбільш ефективні методи досягнення мети. Ведучий виділяє типові стереотипи поведінки учасників, звертає увагу на наявність декількох варіантів виконання завдання, наголошує на адекватних варіантах (на принципах знаходження спільної мови, консенсусу).

3. Розгляд варіантів вирішення конфліктних ситуацій в сімї. Учасники обговорюють різні варіанти дій у конфліктних ситуаціях, використовують досвід, який вони отримали під час попередньої вправи.

Ведучий пропонує систему вирішення конфліктних ситуацій, яка складається з таких варіантів:

1) уникнення - конфліктуючи сторони або одна з них усвідомлюють наявність конфлікту, але уникають його вирішення - це сприяє накопиченню психологічної напруги. поглибленню існуючих проблем;

2) одна сторона вирішує конфліктну ситуацію на свою користь - у цьому випадку сторона, що програла, свідомо або несвідомо намагатиметься отримати реванш. Тобто для обох сторін таке вирішення конфлікту не найкраще:

3) обидві сторони зробили невеликі поступки одна одній (пішли на компроміс). В такому разі можна говорити про невеликий програш обох сторін;

4) сторони задовольнили потреби одна одної і відчувають від цього задоволення (дійшли консенсусу).

Умови досягнення консенсусу:

1. Покращення відносин між сторонами, що конфліктують (наприклад, пошук стильного, того, що об'єднує).

2. Максимально задоволення інтересів обох сторін (кожній стороні конфлікту необхідно знати приховані підсвідомі потреби одне одної).

3. Процедура спілкування у процесі вирішення конфлікту має приносити сторонам задоволення (важливо вибрати відповідне місце і час розмови).

4. У партнера по розмові має виникнути «почуття господаря» ситуації. «Господар» переживає почуття власної гідності і свободи вибору, тому з ним легше вести розмову.

Після інформації ведучого батьки мають змогу зробити свої коментарі, задати уточнюючі питання.

4. Учасники груп добирають приклади з власного досвіду, які б співвідносились з названими формами вирішення. конфліктів. Ведучий загострює увагу батьків на останньому варіанті (досягнення консенсусу) і робить узагальнення.

5. Методика встановлення обмежень.

Ведучий звертає увагу учасників, що в деяких ситуаціях батьки змушені встановлювати обмеження щодо дій дітей. Особливо, якщо діти маленькі за віком, якщо їхні дії можуть зашкодити власному здоров'ю або життю і т.д. У той же час, обмеження не повинні призводити до депривації потреби, викликати у дитини почуття неповноцінності, незрілості.

Тому батькам рекомендується наступна методика встановлення обмежень.

1. В першу чергу необхідно показати дитині, що батьки приймають почуття дитини і розуміють важливість бажання для дитини: «Я розумю твоє бажання, це дійсно важливо для тебе...»

2. Далі батьки встановлюють обмеження, пояснюючи причину: «Але це робити не можна, тому що ...»

3. І, нарешті, батьки пропонують дитині альтернативу, яка не призводить до небажаних наслідків і, в той же час, дозволяє дитині реалізувати свою активність, задовольнити певні бажання. Важливо, щоб альтернатива була цікава для дитини і виступала певним замінником неадекватних дій.

4. Якщо для цього дитина намагається досягти мети, яка може зашкодити їй самій або оточуючим, то дорослий надає їй право вибору: або вона зупиняє свої дії, або ... Тут батьки мають підібрати умову, яка найкращим чином впливає на дитину (у відповідності з сімейними традиціями, віком дитини, и психологічними особливостями). Наприклад, дитину можна вивести з кімнати, зробити небезпечну річ фізично недоступною для дитини і т. ін. При обговоренні в групі даної системи встановлення обмежень, батьки можуть навести приклади з особистого досвіду.

6. Ритуал прощання.

Заняття 8.

1. Проговорення незавершених почуттів.

2. Вправа для розвитку невербальної комунікації та поглиблення самопізнання. Учасники розподіляються надві групи. Обом групам дається завдання зобразити кожного члена другої групи у вигляді певного символу. Символ має відобразити психологічні особливості батьків. Наприклад, м'яка людина, від якої завжди відчувається душевне тепло, може бути зображена у вигляді сонця, сонячного променя. Малюнок робиться після обговорення у групі і досягнення загальної думки. Потім малюнки однієї з груп викладаються на столі і кожен член другої групи, який був зображений, має упізнати свій символ. Далі члени другої групи намагаються пізнати себе в символах, що намалювали члени першої групи.

3. Вправа на розвиток варіативного мислення.

Батькам пропонується згадати ситуації з власного досвіду, в яких мотиви дій дитини були незрозумілі дорослим. Далі 2-3 ситуації по черзі аналізуються з точки зору мотивів дій дитини. Всі можливі причини, мотиви записуються на планшеті без критики і обмежень (використовується метод брейн-стормінгу). Після складання переліку мотивів серед них виділяються найбільш вірогідні, а інші умовно викреслюються. Таким чином отримується певна кількість варіантів мотивів, які могли б спонукати дитину до певних дій. Ведучий звертає увагу батьків на велику кількість мотивів дій у кожній ситуації і пропонує учасникам тренінгу враховувати цей факт у життєвих ситуаціях. Варіативне мислення, яке було застосоване у процесі вправи, зможе допомогти членам групи у вирішенні реальних проблем.

4. Правила покарання.

Учасники тренінгу поділяються на підгрупи по 4-5 чоловік і отримують завдання виробити певні правила покарання, які б можна було застосовувати у реальному житті. Після 20 хвилин роботи кожна підгрупа захищає свій проект правил. Правила виписуються на планшет, і обговорюється доцільність кожного. Ведучий направляє дискусію, узагальнює матеріал, уточнює дискусійні моменти і доповнює правила батьків власною інформацією (з використанням матеріалів В.Леві).

Правила покарання:

1) Перед покаранням дайте відповідь на запитання:

«Для чого?», тобто, чого ви хочете домогтись покаранням?

2) Покарання не повинно шкодити здоров'ю - фізичному, психічному.

3) Якщо с сумніви, карати чи ні, краще не карати. Ніякої профітактики.

4) Термін давності. Краще не карати взагалі, ніж карати з запізненням (дитина не зможе встановити зв'язок між негативною поведінкою і покаранням). Повернення до минулого призводить до регресу, затримки духовного розвитку.

5) Покараний - вибачений. Має бути збережений емоційний контакт з дитиною. Покарання - завершення негативного етапу життя. Сторінка перегорнута, життя починається спочатку.

6) Покарання не повинно принижувати гідність дитини.

7) Покарання має бути адекватним. За один раз - одне покарання, а не «салат» покарань у зв'язку з різними проступками.

8) Дитина не повинна боятися покарання. В той же час вона має усвідомлювати, що покарання - це неприємно, небажано.

9) Бажано, щоб дитина брала участь у виборі покарання. Це підвищує її значущість у власних очах, надає певну свободу і відповідальність за своє життя.

10) Покарання - крайня міра. Використовується у випадках, коли інші засоби усунення небажаної поведінки не привели до результату.

5. Зворотній зв'язок.

6. Ритуал прощання.

Заняття 9.

1. Проговорення незавершених почуттів.

2. Вправа на розвиток невербальної комунікації.

Два члени групи виходять з кімнати, і один з них називає будь-яке слово другому. Завдання другого - невербальними засобами передати зміст слова, так, щоб інші члени групи вгадали слово. Члени групи можуть пропонувати різні варіанти, поступово уточнюючи таким чином значення слова. Завдання вважається виконаним після відгадування слова. Далі загадуються інші слова і змінюються учасники.

3. Аналіз чинників, що впливають на психосоціальне здоров'я дитини. Як правило, шкідливі умови діють на людину на фоні так званих чинників ризику і чинників захисту.

Чинники ризику включають в себе:

• особистісні і психофізіологічні особливості людини:

• негативне соціальне оточення (алкоголь, наркотики, нерозуміння, насильство.);

• хворобу;

• негативний досвід вирішення проблем в минулому («вивчена безпорадність»);

• особливості культури сім'ї, суспільства тощо.

Проте в житті кожного з нас існують і чинники захисту, які допомагають дорослим і дітям долати труднощі і деякою мірою нівелюють фактори ризику.

Чинники захисту включають в себе:

• позитивно соціальне оточення (розуміння, прийняття, допомога...);

• особистісні психофізіологічні особливості людини;

• соціальну активність;

• сім'ю;

• допомогу фахівців (лікарі, педагоги, психологи, соціальні працівники).

Учасники тренінгу розподіляються на дві підгрупи і виконують завдання: скласти перелік життєвих ситуацій, проблем, що є чинниками ризику в житті дитини. Через 10-15 хвилин всі чинники виписуються на планшет. Далі батьки визначають 4 найактуальніших фактори і знову працюють у групах. Завдання для підгруп: підібрати до кожного чинника ризику якомога більше чинників захисту, враховуючи такі їх критерії: ефективність, доступність для втілення у життя.

Таким чином, через деякий час групи складають певні стратегії дій у складних для дитини ситуаціях. Групи презентують свої проекти. В ході презентації учасники задають уточнюючі запитання, аналізують стратеги, коригують їх. Ведучий наголошує на основних моментах, підкреслює найбільш вагоме, узагальнює сказане.

За результатами роботи батьки мають отримати певні стратегії, які спрямовані на реальну допомогу дитині у процесі вирішення нею актуальних проблем; будуть сприяти психосоціальному здоров'ю дитини. .

4. Зворотний зв'язок по заняттю в цілому.

5. Ритуал прощання.

Заняття 10.

1. Проговорення незавершених почуттів.

2. Конкурс на кращу помилку в житті.

Учасникам тренінгу пропонується згадати найкращу помилку, яка була в їхньому житті. Ситуації не обмежуються. Батьки пригадують певну ситуацію і розповідають у групі, маючи на увазі, що бездоганного життя і бездоганних людей не існує.

Після закінчення всіх розповідей члени групи обирають переможця в цьому своєрідному конкурсі.

3. Оцінювання у відносинах з дитиною. Робота в підгрупах. Учасники тренінгу поділяються на дві підгрупи. Кожній підгрупі дається завдання обговорити питання оцінювання у відносинах з дітьми і дати відповідь на запитання: «Що ми маємо право оцінювати: особистість дитини, думки дитини, її емоції, поведінку?» .

Після закінчення обговорення в підгрупах кожна група презентує свій варіант відповіді і наводить аргументи на захист своєї думки. Відбувається загальна групова дискусія, обґрунтовуються ті або інші положення, уточнюються окремі питання. Ведучий спрямовує хід дискусії, робить узагальнення, наводить теоретичні положення.

4. Зворотний зв'язок.

5. Ритуал прощання.

Заняття 11.

1. Проговорення незавершених почуттів.

2. Вправа на самопізнання.

Учасники тренінгу розподіляються на дві групи. Обом групам дається завдання визначити наявність певної якості особистості, певного уміння (доброта, витримка, виховна компетентність або інше) у кожного члена другої групи. Для символічного зображення наявності даної якості групи використовують стандартний аркуш паперу. Припускається, що цей аркуш відображає суму якостей учасників групи. Але у кожної людини певної якості більше або менше, тому групи розподіляють аркуш на частини (більші або менші) у відповідності до наявності саме такої кількості якості у кожного члена іншої групи. Ці дії виконуються тільки після обговорення в кожній групі і досягнення спільної думки. Потім перша група викладає шматочки паперу і члени другої групи мають відшукати «свої» якості у символічному вигляді. А потім групи міняються місцями.

3. Методи усунення небажаної поведінки дитини. Батькам пропонується у підгрупах по 5-6 чоловік обговорити ті методи усунення небажаної поведінки дитини, які вони використовують у вихованні.

Потім підгрупи надають ці методи для загального обговорення і оцінки їхньої ефективності. Ведучий узагальнює інформацію, звертає увагу на найважливіші моменти, доповнює список методів і прийомів.

Особливості застосування деяких методів усунення небажаної поведінки дитини:

1) Фізичне усунення. Цей метод гарний тим, що гарантує звільнення від небажаної поведінки, але суть даного методу полягає у тому, щоб лише припинити небажану поведінку. Слід однак пам'ятати, що цей метод нічому не навчає, тобто ймовірно, що в подальшому небажана поведінка дитини збережеться.

2) Покарання. Про цей метод йшлося у попередніх зустрічах.

3) Негативне підкріплення. Суть застосування цього методу полягає у тому, що відразу ж припинити його, як тільки поведінка зміниться хоч ненабагато.

4) Згасання. Це ігнорування небажаної поведінки, але треба ігнорувати саме поведінку, а не людину.

5) Зміна мотивації. Усунення причин будь-якої поведінки - це найбільш приємний і ефективний метод. Але для його використання потрібно точно знати, чим викликана небажана поведінка.

4. Зворотний зв'язок.

5. Ритуал прощання.

Заняття 12.

1. Проговорення незавершених почуттів.

2. Психологічна гра "Асоціації» (ця гра детально описана в занятті 3).

3. Узагальнення ведучим матеріалу, який розглядався під час проведення тренінгу. Ведучий нагадує батькам основні моменти попередніх занять у вигляді тез. Батьки ставлять питання на розуміння, уточнюють необхідні моменти.

4. Зворотний зв'язок батьків і ведучого стосовно всіх 12 занять (їх результативність, корисність для учасників, побажання на майбутнє). Ведучому важливо показати учасникам тренінгу, що їх співпраця може продовжуватись з використанням інших форм роботи (індивідуальні консультації, зустрічі, свята і т. ін.). Дуже важливо не дати членам групи відчути себе залишеними. .

Якщо є, можливість і бажання учасників, можна, влаштувати ще одну неформальну зустріч членів групи з солодким столом, кавою. У таких невимушених умовах прощання з групою відбуваються, як правило, природно, знімається зайве емоційне навантаження.

5. Ритуал прощання.

З метою виявлення ефективності коррекційної програми, нами був проведений контрольний етап експерименту, під час якого використовувались ті ж самі методи що й в діагностичному експерименті.

2.4. Результати контрольного експерименту.

Аналіз отриманих результатів переконав нас, що відбулися істотні зміни в дитячо-батьківських відносинах.

У 13 дітей тривожність знизилася до оптимального рівня(40%). З високого на середній рівень знизилась тривожність у однієї дитини(3%), і лише у 3 дітей(10%) тривожність залишилась на високому рівні.

На низькому рівні дитячо-батьківських відносин залишилося три сім¢ї з тридцяти; 13 (43%) сімей перейшло на високий рівень дитячо-батьківських відносин; 3 (10%) сім¢ї - на середній рівень (порівняльний аналіз даних діагностичного і контрольного етапів експерименту відображені в таблиці № 6,7).

Порівнюючи дані діагностичного та контрольного етапів дослідження, спрямованих на обстеження дітей та їх батьків, ми виявили, що відбулися значні зміни в батьківських відносинах до дітей,а це має позитивний вплив на їх емоційний стан, зокрема, на прояв тривожності.

N n/n	Ім'я учнів	Стать	Рівень тривожності
			Етапи дослідження
			Діагностичний	Контрольний
1.	Артем А.	Ч	В	С
2.	Олексій К.	Ч	Н	Н
3.	Аня К.	Ж	С	Н
4.	Артем Р.	Ч	С	Н
5.	Віка Г.	Ж	С	Н
6.	Вадим К.	Ч	В	В
7.	Вова С.	Ч	С	Н
8.	Гриша Д.	Ч	С	Н
9.	Галя К.	Ж	Н	Н
10.	Даша М.	Ч	С	Н
11.	Денис П.	Ч	Н	Н

12.

Ігор М.

13.

Ігор Р.

14.

Ігор С.

15.

Катерина П.

16.

Олена Ч.

17.

Ліза П.

18.

Ліля Ш.

19.

Людмила Р.

20.

Марина З.

21.

Настя С.

22.

Наталка Б.

23.

Наталка Д.

24.

Поліна К.

25.

Руслан М.

26.

Сашко Л.

27.

Світлана В.

28.

Сергій А.

29.

Стас В.

30.

Тетяна Р.

В – високий рівень;

N n/n

Ініціали батьків

Стать

Рівень дитячо-батьківських відносин

Рівень батьківського відношення до дітей

Етапи

Діагност.т.

Контрольн.н

Діагност.

Контрольн.

А. А.

А. К.

А. Р.

В. Г.

В. К.

В. С.

Г. Д.

Г. К.

10.

Д. М.

11.

Є. П.

12.

Є. М.

13.

І. Р.

14.

І. С.

15.

К. П.

16.

Л. Ю.

17.

Л. П.

18.

Л. Т.

19.

Л. Р.

20.

М. З.

21.

Н. С.

22.

Н. Б.

23.

О. Д.

24.

П. К.

25.

Р. М.

26.

С. Л.

27.

Т. В.

28.

С. А.

29.

С. В.

30.

Т. Р.

С – середній рівень;

Н – низький.

Порівняльний аналіз діагностичного та контрольного етапів дослідження представлені в діаграмі №3, 4.

Діаграма 3. Діагностичний етап дослідження.

Умовні позначки:

високий рівень дитячо-батьківських відносин

-; середній рівень дитячо-батьківських відносин

-;низький рівень дитячо-батьківських відносин.

Діаграма 4. Контрольний етап дослідження.

Умовні позначки:

- високий рівень дитячо-батьківських відносин;

- середній рівень дитячо-батьківських відносин;

- низький рівень дитячо-батьківських відносин

З результатів діаграми ми бачимо, що відбулася тенденція до поліпшення дитячо-батьківських відносин, у більшості дітей тривожність знизилася до оптимального рівня. Тільки 3 сім¢ї залишилось на низькому рівні дитячо-батьківських відносин, але поліпшення помітні й у цих сім'ях.

На наш погляд, індивідуальні заняття з цими сім¢ями допоможуть вирішити існуючими в них проблеми у взаєминах та налагодити позитивні стосунки дітей з батьками.

Висновки

Отже, теоретичне вивчення проблеми впливу дитячо-батьківських відносин на рівень тривожності у дітей молодшого шкільного віку дозволило дістатися певних висновків:

1. Тривожність – серйозний емоційний бар'єр, що ускладнює життя дитини і впливає на її психічне здоров'я. Однією з основних причин дитячої тривожності є порушення дитячо-батьківських відносин. Це в основному походить від того, що батьки недостатньо знають психологічні особливості своєї дитини, використовують методи виховання своїх батьків.

2. Дослідники сучасності та минулого, які вивчали проблему дитячо-батьківських стосунків і їх вплив на рівень тривожності у дітей молодшого шкільного віку впевнені, що:

· Для розвитку позитивних дитячо-батьківських стосунків дорослі повинні мати певний рівень знань з проблеми виховання і взаємин з дитиною(Є.О Смирнова, М.В. Бикова та інші);

· Виховання – складна система. На нього впливають спадковість і біологічне (природне) здоров'я дітей і батьків, матеріально – економічна забезпеченість, соціальний стан, уклад життя, кількість членів сім¢ї, відношення до дитини (Л.Д. Столяренко, С.І Самигіна).

· Основою сімейного мікроклімату, є міжособистісні відносини, що і визначають його клімат. Саме по відношенню батьків до своєї дитини, можна припустити, яким він стане в майбутньому (А.С. Макаренко, А.В. Петровського, А.И. Захарова, А.Б. Добрович).

· Взаємини в сім¢ї можуть носити різносторонній характер. На дитячо-батьківських відносинах позначається тип сім¢ї, позиція, що займають дорослі, стилі відносин та роль, що вони відводять дитині в сім¢ї. Під впливом типу батьківських відносин формується її особистість.

· Діти з підвищеною тривожністю відносяться до груп ризику по неврозах, негативному поводженню, емоційним порушенням особистості. Одним з факторів, що впливають на появу тривожності у дітей, як вказують А.І. Захаров, А.М. Парафіян та інші, є батьківські відносини.

3. Аналізуючи підходи авторів корекції дитячо-батьківських відносин, найбільш значимим, на наш погляд, є форми роботи зі збагачення знань батьків (збори, індивідуальні консультації, різноманітні клуби, вивчення батьками психолого-педагогічної літератури по вихованню дітей). Дослідники звертають увагу, що для корекції дитячо-батьківських відносин можна використовувати тренінг (когнітивно-поведінковий, психологічний, соціально-психологічний).

Результати проведеного нами експериментального дослідження показали що середній і низький рівні в розвитку дитячо-батьківських відносин викликають особливу увагу, тому що у відносинах батьків з дітьми просліджуються деякі порушення, що позначаються на появі у дітей тривожності.

Отже, нами було виявлено 6 дітей (20%), незадоволених своїм положенням у сім¢ї. 15 дітей (30%) часто випробують дискомфорт, хоча і задоволені. У результаті діагностики ми припустили, що цих дітей не влаштовують взаємини з батьками.

За результатами нашого дослідження нами були виявлені причини, що викликають тривожність у дитини:

-страх фізичного покарання;

-страх залишитися в будинку одною;

-відсутність батьківської ласки;

-лементи батьків за провини.

На наш погляд, причинами, зростання тривожності у дітей, є те, що:

- у батьків не сформоване повне уявлення про виховання дитини;

- дитина не відчуває себе затишно і комфортно в сім¢і (вона не задоволена своїм положенням усім¢ї );

- діти ростуть в умовах дефіциту добра, ласки, любові; бояться покарання;

- у сім¢ї – несприятлива обстановка; надмірна опіка.

Отримані висновки надають підставу стверджувати, що гіпотеза дослідження , в якій було зроблено допущення, що однією з причин виникнення тривожності у дітей молодшого шкільного віку є низький рівень знань батьків про виховання дитини, підтвердилась. А це, в свою чергу дозволяє говорити про ефективність та своєчасність розробленої системи роботи з батьками. Даний підхід виявився результативним та актуальним. Запропоновані форми і методи роботи дійсно допомагають батькам отримати певні психолого-педагогічні знання, вчать правильно будувати свої стосунки з дітьми, вчасно знаходити свої помилки та виправляти їх, сприяють появі почуття відповідальності поліпшенню дитячо-батьківських відносин і зниженню рівня дитячої тривожності.

Практичні рекомендації батькам

Не поспішайте задовольняти бажання дитини;

не намагайтеся виконувати за сина чи доньку будь-яку справу;

давайте дитині постійні доручення. Стежте за їх виконанням;

не виконуйте за дитину те, що їй доручено, без поважної причини (такою причиною може бути хвороба);

навчіться вислухувати свою дитину, бути терплячими: не поспішайте закінчити за неї фрази, не перебивайте, не підганяйте;

не нав’язуйте синові чи донці свою думку чи волю: краще аргументовано доведіть, що так, як ви пропонуєте буде краще;

привчайте дитину до аргументації своїх вчинків: пропонуйте їй щоразу замислюватись над тим, що вона хоче робити, або що робить;

спонукайте дитину пізнавати довкілля;

створіть навколо маляти безпечні умови для його перебування та пізнання ;

пояснюйте дитині зрозумілою мовою, але без сюсюкання та зайвого спрощення (призначення та користь різних речей, правила користування ними);

вчасно привчайте дитину до самообслуговування: щоб не викликати протидії вашим домаганням, придумайте ігрові форми, зацікавлюйте, заохочуйте гарними словами, авансуйте її зусилля;

з найменшого віку привчайте дитину шанувати й любити своїх батьків, дідусів і бабусь, братиків чи сестричок: не допускайте її самоствердження за рахунок інших;

пам’ятайте: прикладом для дитини насамперед є її батьки;

поважайте свою дитину, не принижуйте її гідність брутальними словами, глузування з її незграбності та не вмілості, фізичними покараннями;

любіть дітей не сліпою, а мудрою любов’ю, яка допоможе їм вирости гарними людьми, вдячними вам і здатними до самореалізації в різних життєвих умовах.

Список використаних джерел

1. Абабков В.А. Клинические основы психотерапии неврозов и других нервно-психических отклонений //Психотерапия: от теории к практике. Спб., 1995.

2. Андрусенко В.А. Социальный страх. М., 1984.

3. Абрамова Г.С. Возростная психология: Учебник для студентов вузов. М., 1972.

4. Абрамова Г.С. Практическая психология. М., 1997.

5. Абрамова Г.С. Введение в практическую психологию. Брест, 1993.

6. Алешина Ю.Е. Индивидуальное и семейное психологическое консультирование. М., 1993.

7. Андреева Г.М. Социальная психология. М., 1980.

8. Аникеева Н.Т. Воспитание игрой. М., 1987.

9. Астапов В.Н. Функциональный подход к изучению состояния тревоги. //Психологический журнал, 1992. Т.13 №5.

10. Бернс А.И. Развитие Я-концепции и воспитания. Г., 1990.

11. Березин Ф.Б., Мирошников М.П., Соколова Е.Д. Методика многостороннего исследования личности. М.: Фолиум., 1994.

12. Бреслав Г.М. Эмоциональные особенности формирования личности в детстве: Норма и отклонение. М.: Педагогика, 1990г.

13. Битянова М.Р., Азарова Т.В. Работа психолога в начальной школе.-М.,1998.

14. Бодалев А.А., Столин В.В. Общая психодиагностика.-Спб,2000.

15. Бондаренко А.Ф.Психологическая помощь: теория и практика.-К., 1997.

16. Божович Л.И. Проблемы формирования личности /под ред. Д.И. Фельдштейна. М., 1995.

17. Вилюнас В. К. Психология эмоциональных явлений. - М. : Изд-во МГУ, 1976г.

18. Выготский Л.С. Педагогическая психология. –М., 1991.

19. Гарбузов В. И. Нервные дети: Советы врача. - Л. : Медицина, 1990г. -176с.

20. Детский практический психолог. Программы и методические материалы./Под ред. Шагревой О.А. Козловой С.А.-М., 2001.

21. Джеймс М., Джонгвард. Рожденные выигрывать.-М., 1993.

22. Дубровина И.В., Диагностическая и коррекционная работа школьного психолога М., 1987.

23. Дубровина И.В. Школьная психологическая служба. М., 1997.

24. Эйдемиллер Э.Г., Юстицкий В.В. Семейная психотерапия.-Л., 1990.

25. Захаров А.И. Дневные и ночные страхи у детей. Серия «Психология ребенка». Спб., 2000.

26. Захаров А.И. Неврозы у детей и подростков. Л., 1988.

27. Захаров А. И. Предупреждение отклонений в поведении ребенка: 3-е изд., Спб: Союз, 1997.

28. Захаров А.И. Как преодолеть страхи у детей. М., 1986.

29. Изард К. Эмоции человека: [Пер. с анг.] /Под ред. Гозмана Л.Я., Егоровой М.С.; Вступительная статья Ольшанниковой А.Е. М.:изд-во МГУ, 1980г.

30. Ковалев С.В. Психология современной семьи. М., 1988.

31. Коломинский Я.Л., Панько Е.А. Детская психология: Минск, 1998г.

32. Коломинский Я.Л, Панько Е.А. Диагностика и коррекция психического развития дошкольников: Минск, 1997г.

33. Краткий психологический словарь /Сост. Л.А. Карпенко; под общ. Ред. А.В. Петровского, М.Г.Ярошевского.-М.,с.195

34. Кочубей Б. Детские тревоги; что, откуда, почему? //Семья и школа. М., 1988.

35. Кочубей Б, Новикова Е. Ярлыки для тревожности.//Семья и школа. М., 1988

36. Кочубей Б., Новикова Е. Снимем маску с тревоги.//Семья и школа. М., 1998.

37. Куликова Т.А. Семейная педагогика и домашнее воспитание. М., 1999.

38. Левитов Н.Д. Психическое состояние беспокойства, тревоги. //Вопросы психологии, 1969., №1.

39. Лешли Дж. Работать с маленькими детьми, поощерять их развитие и решать проблемы: Кн. Для воспитателей дет.сада. М.: Образование,1991.

40. Лаврентьева Т.В. Психолог в детском дошкольном учреждении: Методические рекомендации к практической деятельности. М.: Новая школа, 1996.

41. Лесгафт П.Ф. Как помочь ребенку в обучении, в школе и семье. М., 1995.

42. Мухина В.С. Детская психология/ Под ред. Л.А.Венгера – М.: Образование, 1985г.

43. Морри ван Ментс. Эффективный тренинг с помощью ролевых игр.-Спб,2002.

44. Немчин Т.А. Состояние нервно-психического напряжения. Л.: Изд-во Ленинградского университета, 1983.

45. Немов Р.С. Психология. Учебник для студентов высших педагогических учебных заведений в 2-х кн. Кн. 2. Психология . М., 1994.

46. Овчарова Р.Ф. Справочная книга школьного психолога.-М.,1996.

47. Овчарова Р.Ф. Семейная академия: вопрос и ответа.-М., 1996.

48. Осипова А.А. Введение в практическую психокоррекцию: групповые методы работы.-М: Московский психолого-социальный институт; Ворониж: НПО «МОДЕК», 2000.

49. Осипова А.А. Общая психокоррекция: Пособие для студентов вузов.-М.,2000.

50.Прихожан А.М. Тревожность у детей и подростков: психологическая природа и возрастная динамика.-М.,2000.

51. Петровский А.В. Возростная и педагогическая психология: Учебник для студентов пед. ин-тов. М. : Образование, 1979. -288с.

52. Пилиповский В. Я., Помощь родителям в воспитании детей. -М., 1992.

53. Практическая психология для преподователей./ Под ред. Тутушкиной.-М., 1997.

54. Психология страха: Популярная энциклопедия.-М.,1999.

55. Психологический словарь /под ред. Давыдова В.В.-М.,1983.

56. Рогов Е.И. Настольна книга практического психолога .-М.,1995.

57. Рубинштейн С.Я. Экспериментальные методики патопсихологии. М.,1970г.

58. Розин В.М. Психология: теория и практика.-М., 1997.

59. Рабочая книга школьного психолога. /Под ред. Дубровиной И.В.-М.,1995.

60. Сатир В. Как устроить себя и свою семью.-М.,1992.

61. Семейная психотерапия. /Эйдемиллер Э.Г., Юстицкий В.В., Александрова Н.В.-Спб.,2000.

62. Степанов С.С. Психологический словарь для родителей.-М.,1996.

63. Столяренко Л.Д., Самигин С.И. Сто экзаменационных ответов по педагогике./Ростова-на-Дона, 2001.

64. Столяренко Л.Д., Самигин С.И. Психология и педагогика в вопросах и ответах. Ростова-на-Дона: Феникс, 2000.

65. Худик В.А Диагностика детского развития: исследовательские приемы.-К.,1992.

66. Шкала явной тревожности для детей / Перевод и адаптация А.М. Прихожан. М., 1994.

67. Шульга Т.И., Слот В., Спаниярд Х. Методика работы с детьми “группы риска”.-М., 2001.

Додаток №1

Методика «Незакінченні речення»

Текст методики:

Думаю, що мій батько рідко...

Знаю, що нерозумно, але боюся...

У порівнянні з більшістю інших сімей моя сім¢я...

Моя мати і я...

Зробив би все, щоб забути...

Якби мій батько тільки захотів...

Більшість моїх товаришів не знають, що я боюся...

Моя сім¢я поводиться зі мною як з...

Моя мати...

Моєю найбільшою помилкою було...

Я хотів би, щоб мій батько...

Хотілося б мені перестати боятися...

Більшість відомих мені сімей...

Вважаю, що більшість матерів...

Почуваю себе винуватим, якщо...

Думаю, що мій батько...

Мої побоювання не раз змушували мене...

Коли я був дитиною моя сім¢я...

Я люблю свою матір, але...

Саме гірше, що мені доводилося зробити, це...

Для кожної групи речень виводиться характеристика, що визначає дану систему відносин як позитивну, негативну чи байду.

Ключ:

№ п/п	Групи речень	№ завдань
1.	Відношення до батька	1, 16, 31, 46.
2.	Страхи і побоювання	7, 22, 37, 52.
3.	Відношення до сім¢ї	12, 27, 42, 57.
4.	Відношення до матері	14, 29, 44, 59.
5.	Почуття провини	15, 30, 45, 60.

Додаток № 2.

Дитячий варіант шкали явної тривожності (СМА)

А. М. Парафіян

1.Тобі важко думати про що-небудь одному.

2.Тобі неприємно, якщо за тобою спостерігають, коли ти що-небудь робиш

3. Тобі дуже хочеться в усьому бути найкращим.

4. Ти легко червонієш.

5. Усі твої знайомі тобі подобаються.

6. Нерідко ти звертаєш, що в тебе сильно б'ється серце.

7.Ти дуже сильно соромишся.

8. Буває що тобі хочеться бути якнайдалі від того місця, де ти знаходишся.

9. Тобі здається, що в інших усе виходить краще ніж у тебе.

10. В іграх ти більше любиш вигравати, ніж програвати.

11. У глибині душі ти багато чого боїшся.

12. Ти часто почуваєш, що інші незадоволені тобою.

13. Ти боїшся залишатися одним у будинку.

14. Тобі важко вирішуватися на що-небудь.

15. Ти нервуєш, якщо тобі не вдається зробити те, що хочеться.

16. Часто тебе щось мучить, а що не зрозуміло.

17. Ти завжди з усіма ввічливий.

18. Тебе турбує, що тобі скажуть батьки.

19. Тебе легко розлютити.

20. Часто тобі важко дихати.

21. Ти завжди добре поводишся.

22. У тебе потіють руки.

23. У туалет тобі треба ходити частіше, ніж іншим дітям.

24. Інші діти вдаліші за тебе.

25. Для тебе важливо, що про тебе думають інші.

26. Часто тобі важко ковтати.

27. Часто ти турбуєшся через те, що, як з'ясовується пізніше, не має значення.

28. Тебе легко скривдити.

29. Тебе увесь час мучить: чи все ти робиш правильно, так, як треба.

30. Ти ніколи не хвалишся.

31. Ти боїшся того, що з тобою може статися.

32. Увечері тобі важко заснути.

33. Ти дуже переживаєш через оцінки.

34. Ти ніколи не спізнюєшся.

35. Часто ти почуваєш невпевненість у собі.

36. Ти завжди говориш тільки правду.

37. Ти почуваєш, що тебе ніхто не розуміє.

38. Ти боїшся, що тобі скажуть: «Ти усе робиш погано».

39. Ти боїшся темряви.

40. Тобі важко зосередитися на навчанні.

41. Іноді ти злишся.

42. У тебе часто болить живіт.

43. Тобі буває страшно, коли ти перед сном залишаєшся один у темній кімнаті.

44. Ти часто робиш те, чого непотрібно було робити.

45. У тебе часто болить голова.

46. Ти турбуєшся, що з твоїми батьками що-небудь станеться.

47. Іноді ти не виконуєш свої обіцянки.

48. Ти швидко утомлюєшся.

49. Ти часто грубиш батькам та іншим дорослим.

50. Тобі не рідко сняться страшні сни.

51. Тобі здається, що інші діти глузують з тебе.

52. Буває, що ти обманюєш.

53. Ти боїшся що з тобою станеться що-небудь погане.

Додаток №3

Анкета для батьків

1. Яка Ваша дитина? (упевнена, нерішуча і т.д.)

2. Наскільки самостійна Ваша дитина?

3.Чи замикається Ваша дитина після зауважень?

4. Наскільки контактна з навколишніми ваша дитина?

5.Чи є Ваша дитина «кумиром сім¢ї»?

6. Що у Вашій дитині вас дратує; як ви з цим справляєтеся?

7. Як ведете діалог з дитиною? Чи відповідаєте на нескінченні «Чому»?

8. Чи караєте Ви дитину, і як дитина реагує на це?

9.Чи даєте ви дитині можливість висловитися, навіть якщо міркування здаються Вам дурними?

10.Чи вирішуєте ви з дитиною її проблеми?

Додаток № 4.

Тест-опросник батьківського відношення (А.Я. Варга, В.В. Столін)

Текст методики:

1. Я завжди співчуваю своїй дитині.

2. Я вважаю своїм обов'язком знати усе, про що думає моя дитина.

3. Я поважаю свою дитину.

4. Мені здається, що поводінка моєї дитини значно відхиляється від норми.

5. Потрібно тримати дитину осторонь від реальних життєвих проблем, якщо вони її травмують.

6. Я відчуваю до дитини почуття прихильності.

7. Гарні батьки оберігають дитину від труднощів життя.

8. Моя дитина часто неприємна мені.

9. Я завжди намагаюся допомогти своїй дитині.

10. Бувають випадки, коли знущальне відношення до дитини приносить їй велику користь.

11. Я відчуваю досаду стосовно своєї дитини.

12. Моя дитина нічого не доб¢ється в житті.

13. Мені здається, що діти потішаються над моєю дитиною.

14. Моя дитина часто робить такі вчинки, які крім презирства, нічого не коштують.

15. Для свого віку моя дитина трошки незріла.

16. Моя дитина поводиться погано спеціально, щоб досадити мені.

17. Моя дитина впитує в себе все негативне, як «губка».

18. Мою дитину важко навчити гарних манер при великому старанні.

19. Дитину варто тримати у строгих рамках, тоді з неї виросте порядна людина.

20. Я люблю, коли друзі моєї дитини приходять у наш дім.

21. Я беру участь у своїй дитині.

22. До моєї дитини «липне» усе негативне.

23. Моя дитина не доб¢ється нічого в житті.

24. Коли в компанії знайомих говорять про дітей, мені трошки соромно, що моя дитина не така розумна і здатна, як би мені хотілося.

25. Я жалію свою дитину.

26. Коли я порівнюю свою дитину з однолітками, вони здаються мені доросліше і по поведінці, і по судженнях.

27. Я з задоволенням проводжу з дитиною весь вільний час.

28. Я часто шкодую про те, що моя дитина росте і доросліє, і з ніжністю згадую її маленькою.

29. Я часто ловлю себе на ворожому відношенні до дитини.

30. Я мрію про те, щоб моя дитина досягла всього того, що мені не удалося в житті.

31. Батьки повинні пристосовуватися до дитини, а не тільки вимагати цього від неї.

32. Я намагаюся виконувати всі прохання моєї дитини.

33. При прийнятті сімейних рішень варто враховувати думку дитини.

34. Я дуже цікавлюся життям моєї дитини.

35. У конфлікті з дитиною я часто можу визнати, що вона по-своєму права.

36. Діти рано дізнаються, що батьки можуть помилятися.

37. Я завжди рахуюся з дитиною.

38. Я відчуваю до дитини дружні почуття.

39. Основна причина капризів моєї дитини – егоїзм, упертість і лінь.

40. Неможливо нормально відпочити, якщо проводити відпустку з дитиною.

41. Саме головне, щоб у дитини було спокійне і безтурботне дитинство.

42. Іноді мені здається, що моя дитина не здатна ні на що гарне.

43. Я розділяю захоплення своєї дитини.

44. Моя дитина може вивести із себе кого завгодно.

45. Я розумію засмучення своєї дитини.

46. Моя дитина часто дратує мене.

47. Виховання дитини – суцільне нервування.

48. Сувора дисципліна в дитинстві розвиває сильний характер.

49. Я не довіряю своїй дитині.

50. За суворе виховання діти дякують потім.

51. Іноді мені здається, що ненавиджу свою дитину.

52. У моїй дитині більше недоліків, ніж достоїнств.

53. Я розділяю інтереси своєї дитини.

54. Моя дитина не в змозі що-небудь зробити самостійно, а якщо і зробить, те обов'язково не так.

55. Моя дитина виросте непристосованою до життя.

56. Моя дитина подобається мені такою, якою вона є.

57. Я ретельно стежу за станом здоров'я моєї дитини.

58. Нерідко я захоплююся своєю дитиною.

59. Дитина не повинна мати секретів від батьків.

60. Я невисокої думки про здібності моєї дитини і не ховаю цього від неї.

61. Дуже бажано, щоб дитина дружила з тими дітьми, що подобаються її батькам.

1. Реферат на тему Гирудорефлексотерапия
2. Контрольная работа Напівфабрикати з січеної натуральної і котлетної маси
3. Статья Исследование конкурентов
4. Сочинение Особенности экономического развития современной России в свете экономических учений
5. Реферат на тему The Problem At Hand Essay Research Paper
6. Реферат Петро Великий
7. Реферат на тему Constitution 5 Essay Research Paper A constitution
8. Реферат на тему Представители отряда перепончатокрылые
9. Реферат Социальная проблема населения в России 1
10. Реферат на тему Immigration In Australia Essay Research Paper ImmigrationAustralia

Bukvasha