Рейтинг

Зона діяльності

Значення І

Фінансовий стан

А ++

А +

А

Зона інвестицій

Більше 100

від 91 до 100 від 81 до 90

Дуже добрий стан

Стабільний стан

Безпечний стан

Б +

Б

Зона спекуляцій

від 71 до 80

від 61 до 70

Невпевнений стан

Нестабільний стан

В +

В

Зона благодійності

від 51 до 60 нижче 50

Потенційне банкрутство

Банкрутство

Показник

Wi

Ai

Показники ефективності використання капіталу

Рентабельність вкладень

8

0,2

Ефективність використання власного капіталу

6

0,2

Загальна рентабельність продукції

9

0,4

Коефіцієнт оборотності оборотних коштів.

10

0,8

Коефіцієнт оборотності матеріальних активів

4

6

Коефіцієнт оборотності власного капіталу

4

6

Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості

6,5

3,5

Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості

6,5

3,5

Показники платоспроможності та ліквідності

Коефіцієнт абсолютної ліквідності

6

0,3

Загальний коефіцієнт ліквідності

6

2

Коефіцієнт покриття

9

1

Показники фінансової стійкості

Коефіцієнт забезпеченості запасів власними оборотними коштами

7

0,5

Коефіцієнт незалежності

7

0,5

Коефіцієнт співвідношення власних і позикових коштів.

7

1

Коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів

7

0,1

Показник кореляції

Значення ваги в інтегральній оцінці

0,05 – 0,14

1

0,15 – 0,25

2

0,26 – 0,35

3

0,36 – 0,45

4

0,46 – 0,56

5

0,57 – 0,66

6

0,67 – 0,79

7

0,77 – 0,86

8

0,87 – 0,97

9

0,98 и вище

10

Показник

Wi

Ai

Показники ефективності використання капіталу, Z

Прибутковість поточних активів

6

0,1

Ефективність використання власного капіталу

2

0,06

Загальна рентабельність продукції

10

0,1

Рентабельність продажу за чистим прибутком

4

0,05

Коефіцієнт оборотності оборотних коштів.

3

2,4

Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості

3

5

Показники платоспроможності та ліквідності, Y

Коефіцієнт абсолютної ліквідності

2

0,2

Коефіцієнт покриття

2

0,7

Показники фінансової стійкості, X

Коефіцієнт забезпеченості запасів власними оборотними коштами

2

0,1

Коефіцієнт фінансової незалежності

2

0,5

Значення Z

Значення Y

Значення X

Тип фінансового стану

Пояснення до типу

1

2

3

4

5

Z<0

Y< 2

X<0

1 тип фінансового стану

Даний фінансовий стан який можна охарактеризувати, як близький до банкрутства. Даний тип характеризується збитковою діяльністю, низькою оборотністю активів та недоліком власних коштів для фінансування поточної діяльності підприємства

Z<0

2< Y< 4

X<0

2 тип фінансового стану

Стабільність цього типу залежить від зовнішніх джерел фінансування. Даному типу характерний низький рівень ефективності використання капіталу, ліквідності і платоспроможності

Z<0

Y< 4

0<X <4

3 тип фінансового стану

Даному типу характерний низький рівень ліквідності та фінансової стійкості, зумовлений неефективним використанням капіталу промислового підприємства

Z<0

Y> 4

X>4

4 тип фінансового стану

Підприємство, рівень ліквідності якого знаходиться на нормативному рівні, але неефективне використання капіталу призводить до втрати фінансової незалежності

0<Z <75

2< Y< 4

X<0

5 тип фінансового стану

Підприємства, які ефективно використовують каптал, але диспропорція в структурі майна та/або капіталу призводить до втрати фінансової незалежності.

0<Z <75

Y< 4

0<X <4

6 тип фінансового стану

Прибуткові підприємства, які залежать від зовнішніх джерел фінансування з низьким рівнем ліквідності та платоспроможності

0<Z <75

Значення І

Слід зазначити, що вибір деталізації лінгвістичного визначення типу фінансового стану залежить від цілей аналізу та прогнозування. На думку автора, доцільно давати оцінку як на основі складових інтегральної оцінки, так і на основі інтегрального показника, оскільки ці лінгвістичні характеристики доповнюють одна одну.

Таким чином, можна стверджувати, що універсальність та адекватність запропонованої моделі дозволяє покласти її в основу прогнозування фінансового стану підприємства, тому подальшої розробки потребує модель прогнозування фінансового стану промислового підприємства.

1.4 Фінансові ризики в діяльності промислових підприємств

У будь-якій господарській діяльності завжди існує небезпека грошових втрат, що випливає зі специфіки тих або інших господарських операцій. Небезпека таких втрат являють собою фінансові ризики.

Фінансові ризики - це комерційні ризики. Ризики бувають чисті й спекулятивні. Чисті ризики означають можливість одержання збитку або нульового результату. Спекулятивні ризики виражаються в можливості одержання як позитивного, так і негативного результату. Фінансові ризики - це спекулятивні ризики. Інвестор, здійснюючи венчурне вкладення капіталу, заздалегідь знає, що для нього можливі тільки два види результатів - доход або збиток. Особливістю фінансового ризику є ймовірність настання збитку в результаті проведення яких-небудь операцій у фінансово-кредитній і біржовій сферах, здійснення операцій з фондовими цінними паперами, тобто ризику, що випливає із природи цих операцій. До фінансових ризиків ставляться кредитний ризик, процентний ризик - валютний ризик: ризик упущеної фінансової вигоди [19, с.47].

Кредитні ризики - небезпека несплати позичальником основного боргу й відсотків, що належать кредиторові. Процентний ризик - небезпека втрат комерційними банками, кредитними установами, інвестиційними фондами селенговими компаніями в результаті перевищення процентних ставок, виплачуваних ними по притягнутих засобах, над ставками по наданих кредитах.

Валютні ризики являють собою небезпеку валютних втрат, пов'язаних зі зміною курсу однієї іноземної валюти стосовно іншої, у тому числі національній валюті при проведенні зовнішньоекономічних, кредитних й інших валютних операцій.

Ризик упущеної фінансової вигоди - це ризик настання непрямого (побічного) фінансового збитку (неодержаний прибуток) у результаті нездійснення якого-небудь заходу (наприклад, страхування) або зупинки господарської діяльності [19, с.48].

Підприємництва без ризику не буває. Найбільший прибуток, як правило, приносять ринкові операції з підвищеним ризиком. Однак у всьому потрібна міра. Ризик обов'язково повинен бути розрахований до максимально припустимої межі. Як відомо, всі ринкові оцінки носять різноманітний характер. Важливо не боятися помилок у своїй ринковій діяльності, оскільки від них ніхто не застрахований, а головне - помилок не повторювати, постійно коректувати систему дій з позицій максимуму прибутку. Менеджер покликаний передбачати додаткові можливості для зм'якшення крутих поворотів на ринку. Особлива увага приділяється постійному вдосконалюванню керування ризиком - ризику-менеджменту.

Підприємець у процесі своїх дій на ринку зобов'язаний вибрати стратегію, яка б дозволила йому зменшити ступінь ризику. Математичний апарат для вибору стратегії в конфліктних ситуаціях дає теорія ігор, що дозволяє підприємцеві або менеджерові краще розуміти конкурентну обстановку й звести до мінімуму ступінь ризику. Аналіз за допомогою прийомів теорії ігор спонукує підприємця розглядати всі можливі альтернативи як своїх дій, так і стратегії партнерів, конкурентів. Теорія ігор допомагає вирішувати багато економічних проблем, пов'язані з вибором, визначенням найкращого положення, підлеглого тільки деяким обмеженням, що випливають із умов самої проблеми. Отже, ризик має математично виражену ймовірність настання втрати, що опирається на статистичні дані й може бути розрахована з досить високим ступенем точності.

Центральне місце в оцінці підприємницького ризику з аналіз і прогнозування можливих втрат ресурсів при здійсненні підприємницької діяльності. Мається на увазі не витрата ресурсів, об'єктивно обумовлений характером і масштабом підприємницьких дій, а випадкові, непередбачені, але потенційно можливі втрати, що виникають внаслідок відхилення реального ходу підприємництва від задуманого сценарію.

Щоб оцінити ймовірність тих або інших втрат, обумовлених розвитком подій по непередбаченому варіанті, треба насамперед знати всі види втрат, пов'язаних з підприємництвом, і вміти заздалегідь обчислити їх або виміряти як імовірні прогнозні величини. При цьому природно бажання оцінити кожний з видів втрат у кількісному вимірі й уміти звести їх воєдино, що, на жаль, далеко не завжди вдається з. Тут треба мати на увазі одну важливу обставину. Випадковий розвиток подій, що робить вплив на хід і результати підприємництва, здатен не тільки до втрат у вигляді підвищених витрат ресурсів і зниження кінцевого результату. Воно може викликати збільшення витрат одного виду ресурсів і зниження витрат іншого виду, тобто поряд з підвищеними витратами одних ресурсів може спостерігатися економія інших.

Якщо випадкова подія впливає на кінцеві результати підприємництва, має несприятливі й сприятливі наслідки, то при оцінці ризику треба рівною мірою враховувати й ті, і інших. Інакше кажучи, при визначенні сумарних можливих втрат варто віднімати з розрахункових утрат супровідний їхній виграш.

Втрати, які можуть бути в підприємницькій діяльності, доцільно розділяти на матеріальної, трудової, фінансові, втрати часу, спеціальні види втрат. Матеріальні види втрат проявляються в непередбачуваних підприємницьким проектом додаткових витратах або прямих утратах устаткування, майна, продукції, сировини, енергії й т.д. Стосовно кожному окремого з перерахованих видів втрат використаються свої одиниці виміру. Найбільше природно вимірювати матеріальні втрати в тих же одиницях, у яких виміряється кількість даного виду матеріальних ресурсів, тобто у фізичних одиницях ваги, обсягу, площі й ін. [19, с.49]

Трудові втрати представляють втрати робочого часу, викликані випадковими, непередбаченими обставинами. У безпосередньому вимірі трудові втрати виражаються в людино-годинах, людино-днях або просто годинниках робочого часу. Переклад трудових втрат у вартісне, грошове вираження здійснюється шляхом множення трудочасов на вартість (ціну) однієї години.

Фінансові втрати - це прямий грошовий збиток, пов'язаний з непередбачуваними платежами, виплатою штрафів, сплатою додаткових податків, втратою коштів і цінних паперів. Крім того, фінансові втрати можуть бути при недоодержанні або неотриманні грошей з передбачених джерел, при неповерненні боргів, несплаті покупцем поставленої йому продукції, зменшенні виторгу внаслідок зниження цін на реалізовані продукцію й послуги. Особливі види грошового збитку пов'язані з інфляцією, зміною валютного курсу рубля, додатковим до узаконеного вилученням засобів підприємств у державний (республіканський, місцевий) бюджет. Поряд з безповоротними можуть бути й тимчасові фінансові втрати, обумовлені заморожуванням рахунків, несвоєчасною видачею засобів, відстрочкою виплати боргів [19, с.54].

Втрати часу існують тоді, коли процес підприємницької діяльності йде повільніше, ніж було намічено. Пряма оцінка таких втрат здійснюється в годинниках, днях, тижнях, місяцях запізнювання в одержанні наміченого результату. Щоб перевести оцінку втрат часу у вартісний вимір, необхідно встановити, до яких втрат доходу, прибутку від підприємництва здатні приводити випадкові втрати часу.

Спеціальні види втрат мають місце у вигляді завдання збитків здоров'ю й життю людей, навколишньому середовищу, престижу підприємця, а також внаслідок інших несприятливих соціальних і морально-психологічних наслідків. Найчастіше спеціальні види втрат украй важко визначити в кількісному, тим більше у вартісному вираженні. Для кожного з видів втрат вихідну оцінку можливості їхнього виникнення й величини роблять за певний час, що охоплює місяць, рік, строк функціонування бізнесу. При проведенні комплексного аналізу ймовірних втрат для оцінки ризику важливо не тільки встановити всі джерела ризику, але й виявити, які джерела переважають.

Необхідно далі розділити ймовірні втрати на визначальні й побічні. При оцінці підприємницького ризику побічні втрати можуть бути виключені в кількісній оцінці з ризику. Якщо в числі розглянутих втрат виділяється один вид, що або по величині, або по ймовірності виникнення свідомо більше інших, то при кількісній оцінці рівня ризику в розрахунок можна приймати тільки його.

У принципі треба враховувати тільки випадкові втрати, що не піддаються прямому розрахунку, безпосередньому прогнозуванню й тому не враховані в підприємницькому проекті. Якщо втрати можна заздалегідь передбачати, то вони повинні розглядатися не як втрати, а як неминучі витрати й входити в розрахункову калькуляцію. Так, що передбачає рух цін, податків, їхня зміна в ході здійснення господарської діяльності підприємець зобов'язаний урахувати в бізнес-плані.

Тільки в силу недосконалості використовуваних методів розрахунку підприємницької діяльності або недостатньо глибокого пророблення бізнес-плану систематичні помилки можуть розглядатися як втрати в тому розумінні, що вони здатні змінити очікуваний результат у гіршу сторону. Отже, перш ніж оцінювати ризик, обумовлений дією сугубо випадкових факторів, украй бажано відокремити систематичну складову втрати від випадкових.

Повністю уникнути ризику практично неможливо, але, знаючи джерело втрат, бізнесмен здатний знизити їхню погрозу, з дію несприятливих факторів.

З погляду фінансиста ризик означає ймовірність того, що прибуток на зроблену інвестицію буде відрізнятися від очікуваного. Таким чином, ризик містить у собі не тільки несприятливі (прибутки нижче очікуваних), але й сприятливі (прибутки вище очікуваних) результати. На практиці, перший вид ризику можна назвати "ризик зниження", а другий вид - "ризик підвищення", і при вимірі ризику ми будемо враховувати обоє цих виду [15, с.408].

Під фінансовим ризиком підприємства розуміється ймовірність виникнення несприятливих фінансових наслідків у формі втрати доходу й капіталу в ситуації невизначеності умов здійснення його фінансової діяльності.

Вимір ризику й очікуваного доходу виявляється складним завданням тому, що його зміст міняється залежно від обраної точки зору. Наприклад, при аналізі ризику фірми ми можемо вимірювати його з позицій менеджерів цієї фірми. З іншого боку, можна заявити, що власний капітал фірми належить акціонерам, і їхню точку зору на ризик також варто брати до уваги. Акціонери фірми, багато хто з яких тримають її акції у своїх портфелях серед цінних паперів інших компаній, імовірно, сприймали б ризик фірми зовсім по-іншому, чим менеджери фірми, які вклали в неї значні капітальні, фінансові й людські ресурси.

Інвестори, що купують активи, за час свого володіння ними очікують одержати певну віддачу. Фактичні доходи, отримані протягом даного проміжку часу, можуть сильно відрізнятися від очікуваних, і саме це розходження між очікуваними й фактичними доходами є джерелом ризику. Розкид фактичних доходів щодо очікуваних виміряється за допомогою дисперсії (або стандартного відхилення) розподілу. Чим вище відхилення фактичних доходів від очікуваних, тим вище дисперсія.

Очікувані доходи й дисперсія, використовувані на практиці, майже завжди оцінюються на основі минулих, а не майбутніх доходів. Припущення, що лежить в основі використання дисперсії минулих періодів, полягає в тім, що розподіл доходів, отриманих у минулому, є гарним показником майбутнього розподілу доходів. При порушенні даного припущення, наприклад у тому випадку, коли характеристики активів значно змінилися згодом, історичні оцінки не можуть служити гарною мірою ризику.

Компоненти ризику.

Коли інвестор купує акцію або частку у власному капіталі фірми, він піддає себе безлічі ризиків. Деякі види ризику можуть стосуватися тільки однієї або декількох фірм, і цей вид ризику класифікується як "ризик на рівні фірми", тобто так званий специфічний ризик фірм, що є ризиком інвестування в певну компанію. У межах цієї категорії можна побачити широкий спектр ризиків, починаючи з ризику того, що фірма неправильно оцінить попит на свою продукцію з боку споживачів. Ми називаємо цей вид ризику "проектним ризиком" [16, с.188].

Існує й інший вид ризику, з куди більше великим охопленням, що впливає на багато хто, якщо не на всі інвестиції. Наприклад, підвищення процентних ставок негативним образом позначиться на всіх інвестиціях, хоча й у різному ступені. Аналогічно, при ослабленні економіки всі фірми відчують вплив спаду, хоча циклічні фірми (такі, як автомобільні, сталеливарні й будівельні), можливо, будуть порушені більшою мірою. Ми називаємо даний вид ризику ринковим ризиком.

Нарешті, існують ризики, що займають проміжне положення, залежно від того, на яку кількість активів вони впливають. Наприклад, коли долар підсилюється щодо інших валют, це вплине на прибуток і цінність фірм, що працюють на міжнародному рівні. Якщо більшість фірм на ринку має значний обсяг міжнародних операцій, то ризик посилення долара можна віднести до ринкового ризику. Якщо ж міжнародними операціями зайняті лише деякі фірми, то цей ризик скоріше ближче до ризику на рівні фірми.

Метод запобігання фінансового ризику полягає в розробці таких заходів внутрішнього характеру, які повністю виключають конкретний вид фінансового ризику.

До числа основних заходів щодо запобігання фінансових ризиків відносяться:

• відмова від здійснення фінансових операцій, рівень ризику по яких надмірно високий. Незважаючи на високу ефективність цього заходу, його використання носить обмежений характер, тому що більшість фінансових операцій пов'язана зі здійсненням основної виробничо-комерційної діяльності підприємства, що забезпечує регулярне надходження доходів і формування його прибутку;

• відмова від використання у високих обсягах позикового капіталу. Зниження частки позикових фінансових засобів у господарському обороті дозволяє уникнути одного з найбільш істотних фінансових ризиків - втрати фінансової стійкості підприємства. Разом з тим, таке запобігання ризику спричиняє зниження ефекту фінансового левериджу, тобто можливості одержання додаткової суми прибутку на вкладений капітал;

• відмова від надмірного використання оборотних активів у низьколіквідних формах. Підвищення рівня ліквідності активів дозволяє уникнути ризику неплатоспроможності підприємства в майбутньому періоді. Однак таке запобігання ризику позбавляє підприємство додаткових доходів від розширення обсягів продажу продукції в кредит і частково породжує нові ризики, пов'язані з порушенням ритмічності операційного процесу через зниження розміру страхових запасів сировини, матеріалів, готової продукції;

• відмова від використання тимчасово вільних грошових активів у короткострокових фінансових вкладеннях. Ця міра дозволяє уникнути депозитного й процентного ризику, однак породжує інфляційний ризик, а також ризик упущеної вигоди [25, с.226].

Перерахованої й іншої міри запобігання фінансового ризику незважаючи на свій радикалізм у відкиданні окремих їхніх видів позбавляє підприємство додаткових джерел формування прибутку, а відповідно негативно впливає на темпи його економічного розвитку й ефективність використання власного капіталу.

Метод розподілу фінансового ризику заснований на частковій його передачі партнерам за окремими фінансовими операціями. При цьому господарським партнерам передається та частина фінансових ризиків підприємства, за якими вони мають більше можливостей нейтралізації їхніх негативних наслідків і мають у своєму розпорядженні більш ефективні способи внутрішнього страхового захисту.

У сучасній практиці ризик менеджменту одержали широке поширення наступні основні напрямки розподілу фінансових ризиків:

• розподіл ризику між учасниками інвестиційного проекту. У процесі такого розподілу підприємство може здійснити передачу своїм підрядникам фінансових ризиків, пов'язаних з невиконанням календарного плану будівельно-монтажних робіт, низькою якістю цих робіт, розкраданням переданих їм будівельних матеріалів деяких інших. Для підприємства, що здійснює передачу таких ризиків, їхня нейтралізація полягає в переробці робіт за рахунок підрядника, виплати їм сум неустойок і штрафів й в інших формах відшкодування понесених втрат.

• розподіл ризику між підприємством і постачальниками сировини й матеріалів. Предметом такого розподілу є насамперед фінансові ризики, зв'язні із втратою (псуванням) майна (активів) у процесі їхнього транспортування й здійснення завантажувально-розвантажувальних робіт. Форми такого розподілу ризиків регулюються відповідними міжнародними правилами.

• розподіл ризику між учасниками лізингової операції. Так, при оперативному лізингу підприємство передає орендодавцеві ризик морального старіння використовуваного (лізінгуємого) активу, ризик втрати їм технічної продуктивності (при дотриманні встановлених правил експлуатації) і ряд інших видів ризиків, що передбачають відповідними спеціальними застереженнями, що міститься в контракті.

• розподіл ризику між учасниками факторингової операції. Предметом такого розподілу є насамперед кредитний ризик підприємства, що у переважній його частці передається відповідному фінансовому інституту - комерційному банку або факторинговій компанії. Ця форма розподілу ризику носить для підприємства платний характер, однак дозволяє в істотному ступені нейтралізувати негативні фінансові наслідки його кредитного ризику [25, с.230-231].

Ступінь нейтралізації ризиків, а отже, і рівень нейтралізації їх негативних фінансових наслідків для підприємства є предметом його контрактних переговорів з партнерами, відбиваних погодженими з ними умовами у відповідних договорах.

1.5 Недоліки у нормативно – правовому забезпеченні діяльності промислових підприємств

Для регулювання фінансової діяльності підприємства існує багато нормативних актів.

Не секрет, що становлення, розвиток і подальше стабільне функціонування підприємства поряд з багатьма складовими зв'язується й з інформаційною підтримкою виробничої діяльності підприємства. Як правило, всім підприємцям украй необхідні економічна, юридична, галузева література й нормативна документація.

Навіть досконалий фінансовий механізм не може успішно функціонувати без правового поля, нормативного та інформаційного забезпечення. Останні формують відповідне фінансове середовище. Складовими успішної діяльності підприємства є політика податкова, бюджетна, грошово-кредитна і валютна.

Інформаційною базою є законодавчі та нормативні акти, наукові праці і методичні розробки вітчизняних і зарубіжних вчених – економістів, періодичні видання, статистична інформація, практичні дані, а також результати аналітичних розрахунків і аудиторських процедур.

Стан законодавчого забезпечення промисловості за напрямками наступний:

а) Нормативно-правове забезпечення функціонування податкової системи як в межах всієї економіки України, так і в межах промисловості, стоїть на порозі докорінного реформування, пов’язаного з необхідністю прийняття Податкового кодексу, що зумовлено невідповідністю наявної системи оподаткування суспільним потребам.

До джерел правового регулювання промисловості, відносяться наступні нормативно-правові акти:

Закони України: “Про систему оподаткування”, “Про податок на додану вартість”, “Про оподаткування прибутку підприємств”, “Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування”, “Про розмір внесків на деякі види загальнообов’язкового державного соціального страхування”, “Про страхові тарифи на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”, “Про плату за землю”, “Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів”, “Про джерела фінансування дорожнього господарства України”, “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, тощо. Декрети Кабінету Міністрів: “Про акцизний збір”, “Про місцеві податки і збори”, “Про державне мито ”, постанови Кабінету Міністрів України щодо справляння податків, надання пільг, а також нормативно-правові акти Державної податкової адміністрації України, інших центральних органів виконавчої влади.

До основних недоліків регулювання суспільних відносин в межах існуючого нормативно-правового поля, що регулює порядок оподаткування підприємств і установ промисловості, необхідно віднести:

• постійну зміну основних положень базових законів з оподаткування і неможливість, внаслідок цього, стратегічного планування і прогнозування господарської діяльності;

• невизначеність механізму надання пільг та джерел їх фінансування і, як наслідок, багаточисельність зловживань в цій сфері;

• неадекватну амортизаційну політику, що призводить до повного матеріального і морального зношення основних фондів і, як наслідок, неможливість проведення їх модернізації;

• наявність подвійного оподаткування інвестицій в корпоративні права;

• відсутність дієвих стимулів до інвестування і розширення виробництва, в тому числі недостатність заходів з пільгового оподаткування коштів, які направляються на фінансування проектів будівництва та реконструкції стратегічних об’єктів промисловості або використовуються для забезпечення окупності цих проектів;

• недостатню визначеність і неоднаковість застосування податкового кредиту та бюджетного відшкодування податку на додану вартість;

• перевищення компетенції місцевими органами влади при встановленні ставок місцевих податків і зборів;

• неоднозначність визначення і розуміння юрисдикційної компетенції органів державної податкової служби, законодавчі протиріччя у визначенні порядку проведення перевірок цими органами;

• недосконалість механізму оскарження рішень податкових органів, в тому числі і при зверненні до господарського суду;

• неоднозначність трактування деяких норм податкового законодавства стосовно довгострокового будівництва об’єктів промисловості;

б) Регулювання правовідносин з корпоративного управління в промисловості здійснюється на загальних підставах шляхом застосування Законів України: “Про власність”, “Про підприємництво” (Втратив дію у зв`язку з набранням чинності та врегулюванням цих взаємовідносин Господарським кодексом України від 16 січня 2003 року №436, крім статті 4), “Про господарські товариства” , “Про цінні папери і фондову біржу” , Декретів Кабінету Міністрів України, Указів Президента України, Постанов Кабінету Міністрів України, наказів Фонду державного майна України, Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку, інших центральних органів виконавчої влади.

До основних недоліків регулювання суспільних відносин в межах існуючого нормативно-правового поля, що регулює процеси корпоративного управління підприємств, в тому числі промисловості, можна віднести:

• суперечливість та невідповідність Конституції України законодавства про власність;

• відсутність окремих законодавчих актів щодо діяльності відкритих акціонерних товариств, 100 відсотків акцій яких знаходиться у державній власності;

• суперечливість законодавства щодо управління державною власністю;

• суперечливість законодавства про корпоратизацію з розпорядчими повноваженнями власників та органів, уповноважених управляти відповідним державним майном, зокрема, у вирішенні питань оренди (лізингу);

• відсутність законодавчих вимог щодо ефективної діяльності корпоратизованих підприємств промисловості та дієвого механізму притягнення до відповідальності осіб, уповноважених управляти державними корпоративними правами;

• недостатня забезпеченість чіткого контролю за виконанням поставлених перед уповноваженими особами завдань;

• проблеми введення мораторію на примусову реалізацію майна державних підприємств, запроваджених Законом України “Про введення мораторію на примусову реалізацію майна”. По-перше, скасовано основний принцип цивільного права щодо можливості і необхідності юридичним особам відповідати власним майном за результатами діяльності. По-друге, дія цього Закону України при провадженні в процедурі банкрутства розповсюджується лише на стадію ліквідації, обминаючи процедури санації та мирової угоди. По-третє, мораторій діє до законодавчого унормування процедур примусової реалізації у відповідних видах проваджень, яке, з огляду на нинішній темп законотворчої діяльності, може тривати досить довгий та невизначений період часу. По-четверте, введення мораторію дозволить безкарно та безвідповідально накопичувати кредиторську та податкову заборгованість державними підприємствами, що негативно вплине на наповнення державного бюджету та майбутню приватизацію цих об’єктів;

• незахищеність прав акціонерів підприємств промисловості, які володіють невеликою кількістю акцій в їх статутних фондах.

в) Регулювання правовідносин в процесі інвестиційної діяльності в промисловості здійснюється на основі законів України: “Про інвестиційну діяльність” , “Про режим іноземного інвестування” , “Про власність” , “Про підприємництво” (Втратило дію у зв`язку з набранням чинності та врегулюванням цих взаємовідносин Господарським кодексом України від 16 січня 2003 року №436, крім статті 4), “Про господарські товариства”, “Про загальні засади створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон”, “Про угоди про розподіл продукції”, “Про оподаткування прибутку підприємств”, “Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб’єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження”, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України щодо забезпечення фінансування стратегічних об’єктів промисловості, нормативно-правових актів, що приймаються як заходи оперативного реагування на ті чи інші проблеми, які виникають в процесі функціонування інвестицій в галузі промисловості.

До основних недоліків регулювання суспільних відносин щодо здійснення інвестиційних процесів в промисловості в межах існуючого нормативно-правового поля, зокрема, належать:

• заборона формування статутних фондів будь-яких товариств за рахунок коштів, отриманих в кредит;

• недостатня визначеність положень Закону “Про інвестиційну діяльність” і, як наслідок, відсутність його прямої дії як основного елементу механізму правового регулювання;

• подвійне оподаткування прибутку від інвестицій в цінні папери;

• відсутність визначення такого виду інвестицій як сукупність технічних, технологічних та інших знань, тобто інтелектуальна власність;

• недостатня врегульованість питань щодо бюджетних інвестиційних асигнувань;

• відсутність конкретизації на законодавчому рівні питань особливостей інноваційної діяльності в промисловості;

• відсутність привабливих умов для здійснення інвестицій в промисловості, насамперед, в напрямку пріоритетних проектів;

• недостатня врегульованість питань щодо залучення грошових коштів шляхом проведення додаткових емісій цінних паперів акціонерних товариств, які мають у статутних фондах державну частку.

г) До джерел правового регулювання в сфері приватизації об’єктів промисловості належать наступні нормативно-правові акти:

• закони України: “Про приватизацію державного майна”, “Про державну програму приватизації”, “Про особливості приватизації об’єктів незавершеного будівництва”, “Про приватизаційні папери”, “Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації”, “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, “Про виконавче провадження”;

• постанова Верховної Ради “Про Тимчасове положення про Фонд державного майна України”;

• рішення Конституційного Суду України від 01.07.1998 №9 (щодо приватизації державного майна);

• укази Президента України: “Про єдину систему органів приватизації в Україні”, “Про холдингові компанії, які створюються в процесі корпоратизації та приватизації”, постанови Кабінету Міністрів та нормативно-правові акти Фонду державного майна, які приймаються як заходи оперативного регулювання тактичних питань, що виникають в процесі приватизації державних об’єктів.

До основних недоліків регулювання відносин в межах існуючого нормативно-правового забезпечення процесів приватизації в промисловості можна віднести:

• невизначеність механізму взаємовідносин держави та приватизованих підприємств при виникненні форс-мажорних обставин;

• невпорядкованість питань щодо використання державного майна, яке знаходиться на балансах підприємств, що приватизуються, але не увійшло до статутних фондів;

• суперечливість окремих норм Державної програми приватизації щодо реструктуризації підприємств, в тому числі відокремлення майна, які знаходяться в процесі приватизації, але потребують реструктуризації;

• відсутність конкретизації на законодавчому рівні специфічних питань приватизації об’єктів промисловості;

• законодавча та правозастосовча невпорядкованість у питаннях виконання післяприватизаційних зобов’язань покупцями пакетів акцій акціонерних товариств, що виставлялися на конкурсний продаж;

• потенційне існування механізму “тіньової” приватизації (відчуження) об’єктів промисловості через механізм банкрутства, звернення стягнення на майно підприємств за виконавчими документами, що може бути знову задіяний після скасування Закону “Про введення мораторію на примусову реалізацію майна”;

• недосконалість механізму перевірки платоспроможності майбутнього покупця об’єктів приватизації щодо спроможності виконання умов конкурсів.

д) Джерелами правового регулювання в сфері соціального захисту та охорони праці в промисловості є:

• закони України: “Про пенсійне забезпечення”, “Про загальнообов’язкове соціальне страхування на випадок безробіття”, “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням”, “Про розмір внесків на деякі види загальнообов’язкового державного соціального страхування”, “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”, “Про страхові тарифи на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності”, “Про охорону праці”;

• постанови Кабінету Міністрів України щодо соціального захисту та охорони праці в промисловості.

До основних недоліків регулювання суспільних відносин в межах існуючого нормативно-правового поля щодо соціального захисту та охорони праці в промисловості можна віднести:

• невідповідність чинного законодавства України конвенціям та рекомендаціям Міжнародної організації праці;

• законодавче обмеження умов добровільного пенсійного забезпечення підприємствами своїх працівників;

• непомірне навантаження нарахувань на фонд оплати праці і, як наслідок, недосконала соціальна політика підприємств;

• високі тарифи на страхування від нещасних випадків на виробництві;

• відсутність механізмів рефінансування боргів за регресними виплатами;

• неефективність державного нагляду в галузі охорони праці;

• недостатнє використання превентивного потенціалу адміністративної та кримінальної відповідальності за правопорушення в сфері охорони праці.

е) Джерелами правового регулювання питань екології, охорони навколишнього природного середовища та енергозбереження в сфері діяльності підприємств промисловості є наступні нормативно-правові акти:

• закони України “Про охорону навколишнього природного середовища”, “Про охорону атмосферного повітря ”, “Про екологічну експертизу”, “Про відходи”, “Про електроенергетику”, “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпромисловостіу”, Лісовий кодекс України, Водний кодекс України, Земельний кодекс України, відповідні міжнародні договори і зобов’язання України, які згідно з Конституцією є частиною національного законодавства;

• постанови Кабінету Міністрів: “Про затвердження Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору”, “Про Державну програму “Екологічно чиста геотермальна енергетика України” тощо.

До основних недоліків нормативно-правового забезпечення питань екології, охорони навколишнього природного середовища та енергозбереження в діяльності підприємств промисловості можна віднести наступні:

• невідповідність національного законодавства взятим Україною міжнародно-правовим зобов’язанням;

• недостатня законодавча забезпеченість питань державного обліку об’єктів, що негативно впливають на стан навколишнього природного середовища;

• відсутність єдиного підходу до правового регулювання екологічних проблем;

• відсутність спеціальних нормативно-правових актів, які б компетентно регулювали питання екологічних проблем в промисловості;

• розпорошеність регулювання питань проведення державної екологічної експертизи;

• відсутність уніфікованості нормативів платежів за забруднення навколишнього середовища, за розміщення відходів, тощо;

• локальність та недостатність законодавчих умов і відсутність стимулів фінансування екологічної реконструкції діючих потужностей в промисловості;

• недієвість державного екологічного контролю і нагляду, недостатнє та неповне визначення компетенції відповідних державних органів;

• недостатнє застосування превентивного потенціалу адміністративної та кримінальної відповідальності за правопорушення в сфері забруднення навколишнього природного середовища;

• відсутність механізмів стимулювання енергозбереження в промисловості.

У сучасних умовах, одним із шляхів створення успішного підприємства раціональних розмірів є оренда з наданням пільг в оподаткуванні та кредитуванні, а також цільової допомоги з боку держави при одночасному поширенні інформації про результати наукових досліджень щодо даного питання серед зацікавленої аудиторії.

Розвиток промисловості потребує вдосконалення нормативно-правового забезпечення її функціонування, гармонізації вiдповiдних нормативно-правових актів з міжнародними стандартами, розроблення ряду програм, спрямованих на реалізацію цієї Концепції, та проектів законів з питань функціонування i розвитку промисловості.

Беручи до уваги, що нормативні акти постійно змінюються та доповнюються, керівництву підприємства потрібно постійно цікавитися змінами у законодавстві.

РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ ФІНАНСОВИХ ПОКАЗНИКІВ ДІЯЛЬНОСТІ ВАТ ПБК «СЛАВУТИЧ» В МІСТІ ЗАПОРІЖЖЯ

2.1 Техніко-економічні показники діяльності підприємства

ВАТ «Пивобезалкогольний комбінат «Славутич» було утворено на базі побудованого в 1974 році Запорізького пивзаводу №2. Співпраця ВАТ ПБК «Славутич» і Славутич, Carlsberg Group почалась у 1996 році. Саме тоді ці підприємства з давніми традиціями пивоваріння об'єднали свої зусилля для вирішення завдання по виробництву в Україні пива, яке відповідало б світовим стандартам. За цей час на комбінаті було встановлено нове обладнання, закуплене у передових компаній пивоварної промисловості світу. Завдяки масштабним інвестиціям, проектну потужність підприємства було збільшено більш ніж утричі і вона склала близько 240 млн. літрів на рік. Завдяки цьому «Славутич» перетворився на передове підприємством європейського типу з ефективним виробництвом та високим ступенем автоматизації технологічних процесів.

Власником компанії "Славутич" є Carlsberg Group. Carlsberg — одна з провідних пивоварених груп в світі, яка володіє значним портфелем пивних брендів та брендів безалкогольних напоїв. В Carlsberg Breweries працює більше 40 000 людей в 50 країнах світу. Продукція компанії продається більш ніж на 150 ринках.

ВАТ "Пивобезалкогольний комбінат "Славутич" є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахунковий й інший рахунки в установах банку, круглу печатку, штамп і бланки зі своїм найменуванням, власний товарний знак, знак обслуговування й інші символи юридичної особи. Воно може від свого імені здобувати майнові й особисті немайнові права й виконувати обов'язку, виступати як позивач або відповідача в суді, арбітражному або третейському суді несучи при цьому відповідальність своїм майном.

Для ведення господарської діяльності підприємство має необхідні будинки, спорудженнями, механізмами (варильний, бродильний цех, цех розливу пива, тарний цех, заводська котельня, компресорний цех, механічний цех, автогосподарство, адміністративне будинок), а так само земельною ділянкою площею 3,127 га.

Водопостачання, електропостачання й газопостачання - централізоване.

ВАТ "Пивобезалкогольний комбінат "Славутич" спеціалізується на виробництві й випуску пива. Однак, щоб знайти джерело фінансування капітальних вкладень для продовження технічного переозброєння заводу, освоєно виробництво безалкогольних напоїв. Для їхнього виробництва побудовані промисловий будинок і встановлений уперше в республіці німецька ексклюзивна лінія по розливі напоїв у стерильному виробництві.

Таким чином, основними видами діяльності ВАТ "Пивобезалкогольний комбінат "Славутич" є виробництво й реалізація різних сортів пива й безалкогольних напоїв. З покоління в покоління передається майстерство пивоварства, у результаті протягом багатьох років смакові якості пива, виготовленого на пивоварному заводі, скоряють самих вимогливих шанувальників пива.

2.2 Експрес-аналіз фінансового стану ВАТ ПБК «Славутич» в м. Запоріжжя

Мета експрес-аналізу - ухвалити рішення щодо доцільності аналізу фінансової звітності й переконатися в її готовності до читання. Робота починається з перевірки вірогідності бухгалтерської звітності. Вірогідність звітних даних може бути підтверджена аудиторським висновком. Існують два основних типи аудиторських висновків: стандартне й нестандартне. Перше являє собою підготовлений у досить уніфікованому й короткому викладі документ, що містить позитивну оцінку аудитора про вірогідність представленої у звіті інформації і її відповідності діючим нормативним документам. Нестандартний аудиторський висновок звичайно більш об'ємно й може містити або беззастережну позитивну оцінку представленої звітності й фінансового становища, підтверджуваного нею; або позитивну оцінку, але із застереженнями.

Перевірка готовності звітності до читання носить менш відповідальний і деякою мірою технічний характер. На цьому етапі проводиться візуальна й найпростіша рахункова перевірка звітності по формальних ознаках і власне кажучи:

• визначається наявність всіх необхідних форм і додатків, реквізитів і підписів;

• перевіряється валюта балансу й всі проміжні підсумки;

• проводиться звірення контрольних цифр і співвідношень.

Звітним формам властива як логічна, так й інформаційний взаємозв'язок. Суть логічного зв'язку складається у взаємодоповненні й взаємної кореспонденції звітних форм, їхніх розділів і статей. Найбільш важливі балансові статті розшифровуються в супутніх формах, розшифровку інших можна знайти в аналітичному обліку (при проведенні управлінського аналізу).

Логічні зв'язки доповнюються інформаційними, які знаходять вираження в прямих і непрямих контрольних співвідношеннях між окремими показниками звітних форм. Пряме контрольне співвідношення означає, що той самий показник наведений одночасно в кількох формах. Непряме контрольне співвідношення означає, що кілька показників однієї або ряду звітних форм пов'язані між собою нескладними арифметичними розрахунками. Знання контрольних співвідношень важливо й з позиції аналізу, і з позиції контролю й дозволяє перевірити правильність складання звітності.

Таким чином, на першому етапі економічного читання звітності виявляють:

• невідповідність контрольних цифр по формах звітності;

• фіксують наявність "сигнальних" статей фінансової звітності.

• Побічно на фінансові проблеми можуть вказувати такі статті, як:

• неоплачений капітал (у тому випадку, якщо це залишок установчих внесків, не внесених при формуванні статутного капіталу);

• непокритий збиток.

Наявність залишків у балансі по зазначених статтях, а також їхнє підвищення дозволяє зробити попередній висновок про фінансові проблеми підприємства, які потім виявляються на етапах деталізованого аналізу.

Ціль другого етапу експрес-аналізу - ознайомлення з пояснювальною запискою до фінансової звітності. Це необхідно для того, щоб оцінити умови роботи у звітному періоді, визначити тенденції основних показників діяльності і якісних змін у майновому й фінансовому становищі фірми. Варто звернути увагу на алгоритми розрахунку основних показників. Оскільки розрахунок деяких аналітичних показників (частка власних оборотних коштів, доход на акцію) може супроводжуватися різночитанням, багато іноземних фірм приводять у річному звіті алгоритми для розрахунку показників, що є доцільним і для господарюючих суб'єктів України. Аналізуючи тенденції основних показників, варто врахувати вплив факторів, що спотворюють (наприклад, інфляцію), а також пам'ятати, що баланс, як основна звітна й аналітична форма, не вільна від деяких обмежень.

Третій етап є основним в експрес-аналізі, оскільки його ціль - сформувати узагальнюючу оцінку результатів господарської діяльності й фінансового стану об'єкта. Такий аналіз проводиться з тим або іншим ступенем деталізації в інтересах різних користувачів.

Одним з основних елементів експрес-аналізу є вміння працювати з річним звітом і фінансовою звітністю. Фінансовий менеджер повинен чітко представляти структуру об'єкта, зміст основних його розділів.

Економічне читання формул і підготовка до проведення фінансового аналізу:

• зроблена перевірка готовності до читання форми № 1 й № 2 - формальні ознаки дотримані: валюта балансу по роках іде, що становлять валюти балансу відповідають, при звіренні контрольних цифр по формах звітності властив логічний взаємозв'язок;

• зростаючі дебіторські й кредиторські заборгованості й заборгованість перед бюджетом і позабюджетними фондами, зменшення статутного капіталу, а також зростаючі збитки у звітному періоді показують на наявність серйозних проблем у підприємства.

Експрес-аналіз фінансового стану підприємства передбачає розрахунок показників, що допомагає дослідити головні тенденції в зміні фінансового стану підприємства.

Порівняльний аналітичний баланс ВАТ ПБК «Славутич» представлений в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1 - Порівняльний аналітичний баланс ВАТ ПБК «Славутич»

первісна вартість

031

4206,90

35,24

4534,70

32,73

327,80

-2,51

107,79

знос

032

1535,90

12,86

2029,90

14,65

494,00

1,79

132,16

Довгострок фін інв:

в кап ін підприємств

040

16,00

0,13

16,00

0,12

0,00

-0,01

100,00

ін фін інвестиціі

045

-

-

5,70

0,04

5,70

0,04

-

Усього за розділом 1

080

5673,40

47,52

5750,60

41,50

77,20

-6,02

101,36

2. Оборотні активи

Запаси:

виробничі запаси

100

1338,60

11,21

1111,30

8,02

-227,30

-3,19

83,02

твар на відгодівлі

110

259,50

2,17

496,0

3,58

236,50

1,41

191,14

незавершене виробн

120

440,30

3,69

96,80

0,70

-343,50

-2,99

21,99

готова продукція

130

873,80

7,32

2603,00

18,79

1729,2

11,47

297,89

товари

140

35,40

0,30

-

-

-35,40

-0,30

-

Дебітор. заборг.

чиста реалізац варт

160

1488,50

12,47

1883,70

13,59

395,20

1,12

126,55

первісна вартість

161

1488,50

12,47

1883,70

13,59

395,20

1,12

126,55

Дебіт. заборг. розрах

з бюджетом

170

-

-

587,70

4,24

587,70

4,24

-

за видан авансами

180

56,40

0,47

-

-

-56,40

-0,47

-

Інша дебітор. заборг.

210

1667,90

13,97

1205,50

8,70

-462,40

-5,23

72,28

Гр.кошти

в нац валюті

230

104,10

0,87

120,50

0,87

16,40

0,00

115,75

в іноз валюті

240

1,00

0,01

1,20

0,01

0,20

0,00

120,00

Усього за розділом 2

260

6265,50

52,48

8105,70

58,50

1840,20

6,02

129,37

3.Витрати майбутніх періодів

Баланс

280

11938,9

100

13856,3

100

1917,40

0,00

116,06

ПАСИВ

1.Власний капітал

Статутний капітал

300

20,00

0,17

20,00

0,14

0,00

-0,03

100,00

резервний капітал

340

4325,40

36,23

5481,00

39,56

1155,60

3,33

126,72

Нерозп прибуток

350

1155,50

9,68

1989,00

14,35

833,50

4,67

172,13

Усього за розділом 1

380

5500,90

46,08

7490,00

54,05

1989,10

7,97

136,16

2.Забезпечення наступних витрат і платежів

Цільове фінансув

420

-

-

243,80

1,76

243,80

1,76

-

Усього за розділом 2

430

-

-

243,80

1,76

243,80

1,76

-

3.Довгострокові зобовязання

Довгостр кред банк

440

278,00

2,33

278,00

2,01

0,00

-0,32

100,00

Довгостр фін зобов

450

2495,60

20,90

2397,40

17,30

-98,2

-3,60

96,07

Усього за розділом 3

480

2773,60

23,23

2675,40

19,31

-98,20

-3,92

96,46

4.Поточні зобов’язання

Короткострок кр банків

500

1090,20

9,13

1291,60

9,32

201,40

0,00

118,47

кред заборг за т.р.п.

530

1932,10

16,18

1756,50

12,68

-175,60

-0,03

90,91

з бюджетом

550

359,00

3,01

96,90

0,70

-262,10

-0,02

26,99

зі страхування

570

0,90

0,008

-

-

-0,90

-,00001

-

з оплати праці

580

60,40

0,51

60,00

0,43

-0,40

-0,006

99,34

Інш поточні зобов’язання

610

221,80

1,86

242,10

1,75

20,30

0,00

109,34

Усього за розділом 4

620

3664,40

30,69

3447,10

24,88

-217,30

-5,81

94,07

5.Доходт майбутніх періодів

Баланс

640

11938,9

100

13856,3

100,00

1917,40

0,00

116,06

Показники

Код

рядка

2007 рік

2008 рік

Зміни

Абс. вел.,

тис.грн.

Відн.

вел., %

Абс. вел.,

тис.грн.

Відн.

вел.,%

В абс.вел

тис.грн.

В структ.

%

Темпи

росту, %

1

2

3

4

5

6

7

8

9

Необоротні активи

Нематеріальні активи:

залишкова вартість

010

1,30

0,02

1,30

0,02

0,00

0,00

100,00

первісна вартість

011

1,30

0,02

1,30

0,02

0,00

0,00

100,00

Незавершене будівництво

020

2985,10

52,60

3222,80

56,04

237,70

3,44

107,96

Основні засоби:

залишкова вартість

030

2671,00

47,08

2504,80

43,56

-166,20

-3,52

97,82

первісна вартість

031

4206,90

74,15

4534,70

78,86

327,80

4,71

107,79

знос

032

1535,90

1535,9

2029,90

35,30

494,00

8,23

132,16

Довгострок фін інв:

в кап ін підприємств

040

16,00

0,28

16,00

0,28

0,00

0,00

100,00

ін фін інвестиціі

045

-

-

5,70

0,10

5,70

0,10

-

Усього необоротних активів

080

5673,40

100,00

5750,60

100,00

77,20

0,00

101,36

Оборотні активи

Запаси:

виробничі запаси

100

1338,60

21,36

1111,30

13,71

-227,30

-7,69

83,02

твар на відгодівлі

110

259,50

4,14

496,0

6,12

236,50

1,98

191,14

незавершене виробн

120

440,30

7,03

96,80

1,19

-343,50

-5,84

21,99

готова продукція

130

873,80

13,95

2603,00

32,11

1729,2

18,16

297,89

товари

140

35,40

0,56

-

-

-35,40

-0,56

-

Дебітор. заборг.

чиста реалізац варт

160

1488,50

23,75

1883,70

23,24

395,20

-0,5

126,55

первісна вартість

161

1488,50

23,75

1883,70

23,24

395,20

-0,5

126,55

Дебіт. заборг. розрах

з бюджетом

170

-

-

587,70

7,25

587,70

6,35

-

за видан авансами

180

56,40

0,90

-

-

-56,40

-0,90

-

Інша дебітор. заборг.

210

1667,90

26,62

1205,50

14,87

-462,40

-11,75

72,28

Гр.кошти

в нац валюті

230

104,10

1,66

120,50

1,49

16,40

0,17

115,75

в іноз валюті

240

1,00

0,12

1,20

0,01

0,20

0,11

120,00

Усього оборотних активів

260

6265,50

100,0

8105,70

100,0

1840,20

0,00

129,37

Власний капітал

Статутний капітал

300

20,00

0,36

20,00

0,27

0,00

-0,09

100,00

резервний капітал

340

4325,40

78,63

5481,00

73,18

1155,60

-5,45

126,72

Нерозп прибуток

350

1155,50

21,01

1989,00

26,56

833,50

5,55

172,13

Усього власного капіталу

380

5500,90

100,00

7490,00

100,00

1989,10

0,00

136,16

Забезпечення наступних витрат і платежів

Цільове фінансув

420

-

-

243,80

100,00

243,80

243,80

-

Усього

430

-

-

243,80

100,00

243,80

243,80

-

Довгострокові зобовязання

Довгостр кред банк

440

278,00

10,21

278,00

10,39

0,00

0,18

100,00

Довгостр фін зобов

450

2495,60

89,70

2397,40

89,61

-98,2

-0,09

96,07

Ус довгостр зобов

480

2773,60

100,00

2675,40

100,00

-98,20

0,00

96,46

Поточні зобов’язання

Короткострок кр банків

500

1090,20

29,75

1291,60

37,50

201,40

7,75

118,47

кред заборг за т.р.п.

530

1932,10

За даними таблиці 2.1 видно, що вартість майна підприємства збільшилась на 16,06% або на 1917,40 тис. грн., що може свідчити про збільшення підприємством господарського обороту – що є позитивним для підприємства.

В структурі сукупних активів підприємства питому вагу займають майже порівну необоротні активи (41,50%) та оборотні активи (58,50%). Підприємство має важку структуру активів, що свідчить про значні накладні витрати та про високу чутливість до зміни виручки. При цьому треба зазначити, що в порівнянні з попереднім звітним періодом питома вага необоротних активів в майні підприємства знизилась на 6,02 %. Вартість оборотних активів виросла на 1840,20 тис. грн. (темп росту склав 129,37 %). При цьому доля їх в структурі активів підприємства збільшилась на 6,02 %. Такі зміни можуть бути наслідком сповільнення оборотності оборотних засобів, що є негативною тенденцією.

Як видно з таблиці 2.2, на початок звітного періоду найбільший вклад в формування оборотних активів внесла дебіторська заборгованість за послуги (51,27 %). На кінець року при збільшенні абсолютного значення заборгованості на 464,1 тис. грн. темп росту склав 114,45 %. Взагалі її доля в складі оборотних активів зменшилась на 5,92 % і складає 45,36 %. Питома вага грошових коштів та їх еквівалентів в структурі оборотних активів на початок року – 1,68 %, а на кінець звітного періоду дещо зменшилась і складає 1,50 %.

Структура активів з високою долею заборгованості та низькою долею грошових коштів може свідчити про проблеми, пов’язані з маркетинговою політикою підприємства, а також про переважно не грошовий характер розрахунків.

Досить значна частка в структурі оборотних активів належить виробничим запасам на початок періоду – 47,04 %. Це свідчить про спад активності підприємства , сповільнення оборотності оборотного капіталу, а на кінець року спостерігається їх збільшення: питома вага запасів зросла на 6,10 % і склала – 53,14 %, що не є позитивним.

Зобов’язання підприємства як на початок, так і на кінець звітного періоду майже на 30 % складались із поточних зобов’язань, що свідчить про нераціональну структуру балансу та про існування ризику втрати фінансової стабільності. Протягом звітного періоду сума зобов’язань зменшилась на 5,81 %. Поточні зобов’язання підприємства на початок періоду складалися в основному з кредиторської заборгованості за надані послуги (52,73 %), а на кінець року бачимо зменшення питомої ваги кредиторської заборгованості до 50,96 %. Довгострокові зобов’язання на початок року складали 23,23%, а вже на кінець зменшились до 19,31%.

Власний капітал на початок року в структурі пасивів складав 46,08 %. На кінець звітного періоду питома вага власного капіталу зросла на 7,97 % і склала 54,05 %.

Для повного аналізу майнового стану підприємства необхідно побудувати діаграми фінансового стану. Графічне зображення діаграми по балансу наведено на рисунку 2.1 та 2.2.

Рисунок 2.1 – Діаграма фінансового стану підприємства за 2007 рік

Рисунок 2.2 – Діаграма фінансового стану підприємства за 2008 рік

На рисунку 2.1 та 2.2 зображені діаграми фінансового стану підприємства по балансу. Найбільш суму в активах займають необоротні активи, а в пасиві –власний капітал.

Загальний стан запасів і витрат, протягом двох періодів дещо змінився (11938,9 тис. грн. та 13856,3 тис. грн.).

Для більш повного аналізу майна необхідно також оцінити стан основних засобів, що використовується, за допомогою наступних показників:

Коефіцієнт зношування основних засобів (Кз.н.):

(2.1)

2007 р. - К з.н = 1535,9/4206,9=0,37%;

2008 р.- К з.н =2029,9/4534,7=0,45 %.

Після розрахунку даного показника можна сказати, що знос основних засобів зріс 0,08 %. В 2008 році, у порівнянні з 2007 роком, зросли коефіцієнти зношування та вибуття основних засобів, що свідчить про старіння основних засобів. Проаналізувавши коефіцієнт можна зробити наступний висновок, що в 2007 та 2008 роках підприємство придбало дуже незначну частину нових основних засобів.

Підводячи підсумок можемо стверджувати, що протягом розглянутого періоду для ВАТ ПБК «Славутич» є характерним: зростання активності, збільшення оборотності оборотного капіталу, порівняно нормальний господарський оборот, старіння основних засобів, доволі раціональна структура балансу.

2.3 Деталізований аналіз фінансового стану ВАТ ПБК «Славутич»

2.3.1 Аналіз фінансової стійкості

Фінансова стійкість підприємства – одна з найважливіших характеристик фінансового стану підприємства, яка характеризує ступінь захищеності інтересів кредиторів та інвесторів, які довгостроково вкладають кошти в діяльність підприємства.

Фінансова стійкість пов’язана із загальною фінансовою структурою підприємства, зі ступенем його залежності від кредиторів і інвесторів. Вона характеризує стабільність діяльності підприємства в довгостроковій перспективі.

Для оцінки оптимальності співвідношення власного і залученого капіталу можна використовувати наступні показники.

1. Коефіцієнт автономії (фінансової незалежності) (Ка) – характеризує частку власного капіталу в загальній сумі капіталу, авансованого в діяльність підприємства:

(2.2)

2007 р.- К а. = 5500,9 /11938,9 = 0,46;

2008 р.- К а. =7490,0 /13856,3 = 0,54.

Значення 0,54 говорить про досить стійке, стабільне і незалежне від зовнішніх кредиторів підприємство. Критичне значення коефіцієнта – 0,5. Чим вище значення, тим більш фінансово стійке, стабільне і незалежне від зовнішніх кредиторів підприємство.

2. Коефіцієнт фінансової залежності (К_ф.з) – характеризує рівень фінансової залежності підприємства від зовнішніх джерел:

(2.3)

2007 р.- К ф.з. = 11938,9 /5500,9 = 2,17;

2008 р.- К ф.з. = 13856,3 /7490,0 = 1,85.

Зменшення цього показника в динаміці свідчить про зростання фінансової залежності.

3. Коефіцієнт фінансового ризику (К_ф.р) – характеризує співвідношення залучених коштів і власного капіталу:

(2.4)

2007 р.- К ф.р. = 6438,0 / 5500,9 = 1,17;

2008 р.- К ф.р. = 6366,3 / 7490,0 = 0,85.

Критичне значення коефіцієнта фінансового ризику – 1, тому значення 0,85 говорить про зменшення фінансового ризику підприємства.

4. Коефіцієнт маневреності власного капіталу (К_м) – показує, яка частка власного капіталу знаходиться в мобільній формі, а яка капіталізована:

(2.5)

2007 р.- Км. = (-172,5) / 5500,9 = -0,03;

2008 р.- Км. = 1739,4 / 7490,0 = 0,23.

Таким чином підприємство має низьку маневреність власного капіталу. Коефіцієнт має бути досить високим (не менше 0,5) для забезпечення гнучкості при використанні власних коштів підприємства; позитивною тенденцією вважається невелике зростання його в динаміці.

5.Чистий робочий капітал (Р_к) – характеризує співвідношення між обіговими активами і короткостроковими зобов’язаннями.

Рк = обігові активи – короткострокові зобов’язання (2.6)

2007 р.- Рк = 6265,5;

2008 р.- Рк = 8105,4 – 243,8 = 7864,9

Збільшення робочого капіталу є позитивним для підприємства. Наявність чистого робочого капіталу свідчить про те, що підприємство здатне не тільки сплатити короткострокові зобов’язання, але й має фінансові ресурси для розширення діяльності і здійснення інвестицій. Рівень достатності чистого робочого капіталу визначається шляхом порівняння з аналогічним показником інших підприємств.

Для оцінки фінансової стійкості підприємства використовуються багато взаємопов’язаних показників. На практиці неможливо досягти покращення одразу всіх показників, так як покращення одного призводить до погіршення іншого. Розрахунок показників наведено в таблиці 2.3

Виходячи із результатів таблиці 2.3 можемо говорити про зростання коефіцієнта автономії на початок періоду - 0,46, а вже на кінець періоду 0,54. Тобто загальна сума капіталу на 54 % сформована за рахунок власник коштів.

Таблиця 2.3 - Показники фінансової стійкості

Коефіцієнт фінансової залежності за рік дещо зменшився і становить 1,85 що є досить позитивним. Підприємство є доволі ризиковим, адже на гривню власних коштів припадає лише 1,17 грн. у 2007 р. та 0,85 грн. у 2008 р. запозичених, але зменшення даного коефіцієнта вже є позитивним. Отже, ВАТ ПБК «Славутич» є певним чином залежним від кредиторів, але є фінансово досить стійким з позиції забезпечення власними коштами.

ВАТ ПБК «Славутич» має довгострокові зобов’язання, користується короткостроковими кредитами банків. З одного боку, підприємство має певну залежність від зовнішніх інвесторів та кредиторів, проте водночас це є свідченням досить продуманої та доволі ефективної стратегії, адже підприємство розвивається.

Дане підприємство відрізняється низьким рівнем маневреності власного капіталу у 2007р - <0. Так у 2007 році коефіцієнт маневреності склав -0,03. Це свідчить про недостатність оборотних коштів на підприємстві, що обумовлено високою часткою власних коштів у структурі пасивів підприємства та не досить гнучкою політикою щодо використання власних коштів. В 2008 році покращився на 0,26 пунктів та склав 0,23.

Для більш глибшого і точнішого аналізу фінансового стану підприємства проаналізуємо тип фінансової стійкості підприємства, за допомогою трьохкомпонентного показника фінансової стійкості.

Важливим показником фінансової стійкості підприємства є вид джерел фінансування запасів і витрат (Z). Для його характеристики використовуються наступні показники:

1. Власні обігові кошти:

(2.7)

2007 р. = 5500,9 - 5673,4 = - 172,5

2008 р. = 7490,0 - 5750,6 = 1739,4

2. Власні обігові кошти і довгострокові залучені джерела (функціонуючий капітал):

(2.8)

2007 р. = 5500,9 – 5673,4 +2773,6 =2601,1

2008 р. = 7490,0 - 5750,6 +2675,4 = 4418,4

3. Загальна величина основних джерел формування запасів і витрат:

(2.9)

2007 р. = 5500,9 + 2773,6 +1090,2 – 5673,4 = 3691,3;

2008 р. = 7490,0 + 2675,4 +1291,6 – 5750,6 = 506,4;

Трьом показникам наявності джерел формування запасів і витрат відповідають три показники забезпеченості запасів і витрат джерелам їх формування:

1. надлишок (+) або нестача (–) власних обігових коштів

(2.10)

2. надлишок (+) або нестача (–) власних обігових коштів і довгострокових залучених джерел:

(2.11)

3. надлишок (+) або нестача (–) загальної величини основних джерел:

(2.12)

За допомогою цих показників визначимо трьохкомпонентний тип фінансової стійкості підприємства:

(2.13)

Результати занесемо в таблицю 2.4

Таблиця 2.4 - Визначення типу фінансової стійкості підприємства

Виходячи із результатів таблиці 3.2, можемо зробити висновок, що визначений трьохкомпонентний показник фінансової стійкості в 2007 році відповідає нестійкому фінансовому стану підприємства (S={0,0,1}), тобто підприємство характеризується недостатністю у підприємства “нормальних” джерел для фінансування запасів. В цій ситуації ще існує можливість відновлення рівноваги за рахунок поповнення джерел власних коштів, скорочення дебіторської заборгованості, прискорення обіговості запасів. А вже в 2008 році для підприємства характерна нормальна фінансова стійкість (S={0,1,1}). В цій ситуації підприємство використовує для покриття запасів крім власних оборотних коштів довгострокові залучені кошти. Цей тип фінансової стійкості є бажаним для підприємства з точки зору фінансового менеджменту.

2.3.2 Оцінка ліквідності та платоспроможності

Фінансовий стан підприємства в короткостроковій перспективі оцінюється показниками ліквідності та платоспроможності, які характеризують можливість своєчасних та повних розрахунків по короткостроковим зобов’язанням перед контрагентами.

Для характеристики ліквідності ВАТ ПБК «Славутич» необхідно провести аналіз ліквідності балансу шляхом групування активів та пасивів по ступеню їх ліквідності (таблиця 2.5).

Таблиця 2.5 – Аналіз ліквідності балансу ВАТ ПБК «Славутич»

Результати розрахунків показують, що на підприємстві співставлення підсумків груп по активам та пасивам має наступний вигляд:

2007 рік Л1<П1, Л2>П2, Л3<П3, Л4>П4

2008 рік Л1<П1, Л2>П2, Л3<П3, Л4<П4

Як бачимо, протягом розглянутих періодів підприємство має недостачу найбільш ліквідних активів для покриття найбільш термінових зобов’язань. Така нестача коштів складала у 2007 р. 1827 тис. грн. Дефіцит коштів має тенденцію до спадання, так вже у 2008 році він склав 1634,8 тис. грн. Щодо швидкореалізуємих активів, то ситуація значно краща, адже немає нестачі коштів, а також спостерігається зростання, з 2388,8 тис. грн. у 2007 р. до 4345,5 тис. грн. у 2008 р.

Активів, які повільно реалізуються, у підприємства не вистачає і спостерігається тенденція зростання. Щодо активів, які важко реалізуються, то в 2007 р. вони складали 172,5 тис. грн., а вже в 2008 р. спостерігається їх нестача. Таким чином ВАТ ПБК «Славутич» має певні проблеми та нестачу коштів, що призводить до суттєвого погіршення фінансового стану підприємства.

Розрахуємо показники ліквідності і результат занесемо до таблиці 2.6.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності:

(2.14)

2007 р. Кабс.л = 105,1 / 3664,4 = 0,029

2008 р. Кабс.л = 121,7 /3690,9 = 0,033

Коефіцієнт швидкої ліквідності:

(2.15)

2007 р. Кшв.л = 4226,2 / 3664,4 = 0,80

2008 р. Кшв.л = 6401,6 / 3690,9 = 1,15

Коефіцієнт загальної ліквідності:

(2.16)

2007 р. Кпок = 6264,6 / 3664,4 = 1,71

2008 р. Кпок = 8105,7 / 3690,9 = 2,20

Таблиця 2.6 - Розрахунок коефіцієнтів ліквідності

Як видно із наведеного розрахунку коефіцієнт загальної ліквідності склав у 2007 році 1,71. Спостерігаємо тенденцію до його росту і на кінець аналізуємого періоду він досяг значення 2,20. Дане значення є високим, що є позитивним. Тобто у підприємства вистачає оборотних коштів для погашення короткострокових зобов’язань, що водночас свідчить про нормальну структуру капіталу. Щодо коефіцієнту швидкої ліквідності , то у 2007 році він склав 0,80 а у 2008 році збільшився на 0,35 пунктів і становить 1,15. Бачимо, що він відповідає нормальному рівню, навіть вище. Отже, ВАТ ПБК «Славутич» має можливість погасити короткострокові зобов’язання за рахунок поточних активів за відрахування запасів лише на 115 % при необхідній мінімальній нормі 70 %. Це є доказом раціонального використання фінансових ресурсів. Коефіцієнт абсолютної ліквідності у 2007 році майже у 10 разів нижче рекомендованого оптимального значення, хоч на кінець 2008 року він виріс до 0,033; він значно менший рекомендованої норми, це свідчить про те, що на початок періоду підприємство лише на 2,9 % могло погасити всі свої борги, а на кінець року його платоспроможність збільшилась до 3,3 %. Графічне відображення показників ліквідності – рисунок 2.3

Рисунок 2.3 – Графічне відображення показників ліквідності

Таким чином, бачимо, що ВАТ ПБК «Славутич» має задовільну платоспроможність майже з усіх позицій її аналізу. За проведеним аналізом бачимо що підприємство може лише на 30% погасити свої борги. Так як коефіцієнт абсолютної ліквідності менше норми (0,2). Коефіцієнт швидкої ліквідності відповідає нормальному значенню, крім того у ВАТ нормальна структура балансу, структура капіталу, спостерігається досить раціональне та ефективне використання своїх ресурсів. Можемо говорити про те, що ВАТ має нормальну платоспроможність.

2.3.3 Оцінка ділової активності ВАТ ПБК «Славутич»

В широкому розумінні ділова активність означає всю сукупність зусиль, спрямованих на просування підприємства на ринках продукції, праці та капіталу. Ділова активність проявляється в досягненні поставлених цілей, ефективному використанні економічного потенціалу, розширенні ринків збуту. Для оцінки рівня ділової активності використовують різні показники оборотності. Ці показники мають важливе значення для оцінки фінансового положення підприємства, оскільки швидкість обігу засобів спричиняє безпосередній вплив на платоспроможність фірми, а також може відображати підвищення виробничо-технічного потенціалу фірми.

1. Ресурсовіддача або коефіцієнт обіговості активів:

(2.17)

2007 р. К об. а = 1404,4 / 6265,5 = 0,22

2008 р. К об. а = 1989,0 / 8105,7 = 0,25

2. Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості:

(2.18)

2007 р. К об дз = 11462,4 / 178,63 = 57,72

2008 р. К об дз = 17010,6 / 198,65 = 85,63

3. Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості:

(2.19)

2007 р. К об кз = 9596,6 / 1736,8 = 5,21

2008 р. К об кз = 15330,8 / 1844,3 = 8,31

4. Коефіцієнт оборотності запасів:

(2.20)

2007 р. К об з = 9596,6 / 36 47,41 = 2,68

2008 р. К об з = 1533,08 / 3667,35 = 4,25

5. Коефіцієнт оборотності основних засобів або фондовіддача:

(2.21)

2007 р. К осн з = 9596,6 / 2476,8 = 3,87

2008 р. К осн з = 15330,8 / 2587,9 = 5,92

Доцільно також провести розрахунки тривалості обороту дебіторської та кредиторської заборгованості, активів та запасів, що дасть можливість більш повно розкрити стан ділової активності підприємства. Розраховуються ці показники шляхом відношення кількості днів в періоді (360 днів) до відповідного коефіцієнта оборотності.

Розраховані показники ділової активності ВАТ ПБК «Славутич» зведені в таблиці 2.7.

За результатами розрахунків бачимо, що кожна грошова одиниця активів принесла 0,22 грн. реалізованих послуг у 2007 р. при тривалості обороту активів 1636,36 днів, та 0,25 грн. у 2008 р. при тривалості обороту 1440,0 днів, що є дуже позитивним значеннями. Позитивним моментом є зростання оборотності активів та відповідне зменшення періоду обороту на 196,4 дні. Настільки низьке значення коефіцієнту оборотності активів пояснюється важкою структурою активів.

Таблиця 2.7 - Оцінка ділової активності підприємства

Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості на початок періоду склав 57,72 і до кінця періоду зріс на 1,48%, коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості має тенденцію зростання. Він склав у 2007 році 5,21 та 8,31 у 2008 році. Темп росту склав 159 %. Слід відмітити, що кредиторська заборгованість обертається дещо повільніше за дебіторську заборгованість. Збереження такої тенденції є негативним.

Запаси підприємства за 84 дні перетворюються в реалізовану продукцію Коефіцієнт оборотності запасів складав 2,68 у 2007 році, і до кінця 2008 року збільшився до 4,25. В цілому ділову активність ЗАТ можна охарактеризувати як задовільну, і таку, що позитивно впливає на платоспроможність підприємства.

2.3.4 Аналіз прибутку та рентабельності

Важливим узагальнюючим показником, який характеризує кінцевий результат діяльності підприємства є прибуток. Саме від розміру прибутку, отриманого підприємством, залежить формування оборотних коштів, виконання зобов’язань перед бюджетом, платоспроможність підприємства, доходи акціонерів тощо.

Показники діяльності підприємства групуються в розрізі видів діяльності (рисунок 2.4)

Рисунок 2.4 – Види діяльності підприємства

Аналіз прибутку проводиться методом порівняння фактичних даних за звітний період з фактичними даними за попередній період. Для цього заповнюється таблиця 2.8 і розраховуються показники питомої ваги та змін, що відбулися.

Факторний аналіз являє собою методику комплексного системного вивчення і виміру впливу факторів на величину результативних показників.

Одним з прийомів проведення факторного аналізу є прийом елімінування.

Таблиця 2.8 - Звіт про фінансові результати

-3,36

71,42

Витрати на збут

080

132,4

-

0,97

-

-132,4

-0,97

-

Ін операц витрати

090

337,3

1012,2

2,46

4,98

674,9

2,52

300,09

Фін результати від операц діяльності Прибуток

100

1877,2

2906,0

13,68

14,31

1028,8

0,63

154,81

Інші фін доходи

120

-

78,9

-

0,39

78,9

0,39

-

Інші доходи

130

31,3

-

0,23

-

-31,3

-0,23

-

Фін витрати

140

472,8

469,2

3,45

2,31

-3,6

-1,14

99,24

Ін витрати

160

31,3

366,0

0,23

1,80

334,7

1,57

1169,33

Фін рез від звич діяльн до оподатк прибуток

170

1404,4

2149,7

10,24

10,58

745,3

0,34

153,07

Фін рез від звич діяльності Прибуток

190

1404,4

2149,7

10,24

10,56

745,3

0,34

153,07

Надзвичайні Витрати

205

-

160,7

-

0,79

160,7

6,79

-

Чистий Прибуток

220

1404,4

1989,0

10,24

9,79

584,6

-0,45

141,63

Елементи операційних витрат

Матеріальні затрати

230

8822,2

13160,4

74,79

80,67

4338,2

5,88

149,17

Витр. на оплату праці

240

1147,6

Елімінувати означає усунути, виключити вплив всіх факторів на величину результативного показника, крім одного.

Використовуючи цей прийом, на базі даних таблиці 2.9 визначимо вплив кожного фактора на прибуток від реалізації.

Таблиця 2.9 - Факторний аналіз прибутку

Вплив факторних показників можна надати у вигляді адаптивної моделі:

ЧП = В-С-АВ-ЗВ-ІОВ+ФД-ФВ-ПНП (2.22)

Розмір виручки від реалізації залежить від ряду факторів (від ціни реалізованої продукції, питомої ваги кожного виду продукції в загальному обсязі реалізації, кількості реалізованої продукції):

(2.23)

Пв – показник структури реалізованої продукції;

N – обсяг реалізації продукції;

Ц – ціна продукції.

Факторну модель собівартості можна надати у вигляді:

(2.24)

Де N – обсяг виробництва продукції;

П_в – показник структури виробленої продукції;

З_зм – змінні витрати на виробництво одиниці продукції (собівартість одиниці).

Вплив на розмір чистого прибутку змін цін, обсягу реалізованої продукції і обсягу виготовленої продукції можна визначити і з допомогою індексу цін (Іц).

Визначимо вплив факторів на зміну виручки від реалізації. Загальна зміна виручки від реалізації:

(2.25)

Зміна виручки є результатом впливу двох факторів: ціни реалізації і обсягу реалізованої продукції (з урахуванням структури).

Розрахунок впливу цих факторів можна провести таким чином:

(2.26)

(2.27)

Аналогічно можна розрахувати вплив факторів на зміну собівартості реалізованої продукції:

(2.28)

Якщо собівартість одиниці продукції змінилась тільки лише за рахунок зовнішніх факторів (а саме за рахунок загальної зміни цін), то:

(2.29)

(2.30)

Вплив зміни цін на розмір чистого прибутку можна визначити:

(2.31)

Дослідимо вплив зміни розмірів адміністративних витрат на збут і інших операційних витрат на величину чистого прибутку. Зауважимо, що це фактор зворотного впливу по відношенню до прибутку. В зв’язку з цим у формулу розрахунку додається знак “–“. Зміна чистого прибутку за рахунок зміни величини адміністративних витрат:

(2.32)

Вплив зміни величини фінансових доходів можна визначити:

(2.33)

Вплив зміни величини фінансових витрат визначається:

(2.35)

Вплив величини сплаченого податку на прибуток:

(2.36)

Рентабельність – це показник, що характеризує економічну ефективність.

Існує багато коефіцієнтів рентабельності, які використовуються в залежності від характеру оцінки ефективності фінансово-господарської діяльності підприємства, що в свою чергу, визначає вибір оціночного показника (прибутку). Це може бути чотири різних показники:

• валовий прибуток (стр. 050. ф.№2);

• операційний прибуток (стр.100 ф.№2);

• прибуток до оподаткування (стр.170. ф.№2);

• чистий прибуток (стр.220 ф.№2).

В залежності від того, з чим порівнюється обраний показник прибутку, розрізняють дві групи коефіцієнтів рентабельності:

1. рентабельність капіталу;

2. рентабельність продаж.

До першої групи відносять:

1. Рентабельність активів (R_a) – характеризує, наскільки ефективно підприємство використовує свої активи для отримання прибутку.

(2.37)

Цей показник важливий насамперед для інвесторів.

2. Рентабельність власного капіталу (R_E) – характеризує, наскільки ефективно підприємство використовує власний капітал.

(2.38)

Цей показник важливий насамперед для власників.

До другої групи входять:

1. Валова рентабельність реалізованої продукції (R_G) – характеризує ефективність виробничої діяльності, а також ефективність політики ціноутворення.

(2.39)

2. Операційна рентабельність реалізованої продукції (R_о) – показує рентабельність підприємства після відрахування витрат на виробництво та збут товарів, тобто затрат, які не відносяться до операційної діяльності.

Якщо, наприклад, валова рентабельність не змінюється, а операційна в динаміці – зменшується, то це може свідчити про збільшення адміністративних та збутових видатків.

(2.40)

3. Чиста рентабельність реалізованої продукції (R_N) – характеризує повний вплив структури капіталу і фінансування підприємства на його рентабельність.

Якщо операційна рентабельність не змінюється, а чиста рентабельність зменшується, це може свідчити про збільшення фінансових видатків, отримання збитків від участі в капіталі інших підприємств або про підвищення суми податкових платежів, що сплачує підприємство.

(2.41)

Для оцінки рентабельності не існує абсолютних загальноприйнятих значень тому, що ці показники різко коливаються за галузями. Але ріст показників рентабельності в динаміці є позитивною тенденцією.

Розрахунок показників рентабельності наведено в таблиці 2.10

Відповідно до результатів таблиці 2.10 можемо зробити наступні висновки: підприємство є досить рентабельним, тобто порівняно ефективно працює та використовує свої ресурси. Всі показники рентабельності позитивні, що є дуже добре. Спостерігається незначна тенденція їх покращення. Збільшення показника операційної рентабельності свідчить про збільшення доходів від операційної діяльності. Ріст показника валової рентабельності свідчить про покращення ефективності виробничої діяльності, а також про ефективність політики ціноутворення в 2007 році. Чиста рентабельність продажу є задовільною, тобто товариство отримує прибуток від продажу. Рентабельність власного капіталу зростає, тобто дохід від кожної інвестованої власниками капіталу гривні зростає.

Таблиця 2.10 - Аналіз показників рентабельності

2008 рік

1

2

3

4

1

Рентабельність активів, %

0,11

0,15

2

Рентабельність власного капіталу, %

0,22

0,31

3

Валова рентабельність реалізованої продукції, %

0,14

0,08

4

Операційна рентабельність реалізованої продукції, %

0,14

0,15

5

Чиста рентабельність реалізованої продукції, %

0,10

0,11

Значення інтегрального коефіцієнту

Оцінка діяльності підприємства

0,01 - 0,21

Діяльність підприємства характеризується негативно, ресурси використовуються неефективно, керівництво повинне негайно внести координальні стратегічні зміни.

Проведені дослідження свідчать, що інтегральний показник ефективності використання трудових ресурсів на вітчизняних сільськогосподарських підприємствах за розробленою шкалою коливається у діапазоні 0,51 - 0,64. Це вказує на відносно високу ефективність трудових ресурсів. Детальний аналіз кожної сфери збалансованої системи окремо дозволив виявити причини отримання такого показника діяльності досліджуваних підприємств. На рис. 1 бачимо, розвиток важливих сфер діяльності підприємств: фінанси – 30%, маркетинг – 18%.

Рис. 1 Квадрат трудового потенціалу підприємств промислового сектору економіки згідно збалансованої системи показників

Виявлені позитивні тенденції розвитку ефективності трудових ресурсів значною мірою обумовлені високим рівнем та досконалою системою оплати праці. Вони спонукають не тільки спроможність підприємств залучати до роботи висококваліфікованих, креативних спеціалістів. Висока ефективність трудових ресурсів призводить до спроможності підприємств швидко та своєчасно реагувати на зміни у ринковому середовищі, а також робить підприємство привабливим для інвестицій.

Критерій це головна відрізнювальна ознака і визначальна міра вірогідності пізнання сутіефективності виробництва, у відповідності з якими здійснюють кількісну оцінку її рівня. Суть проблеми підвищення ефективності виробництва (продуктивності виробничо-економічної системи) полягає у тому, що на кожну одиницю витрат – трудових, матеріальних, фінансових – досягати максимально можливого збільшення обсягу виробництва або доходу. Виходячи з цього єдиним економічним критерієм ефективності виробництва можна вважати зростання продуктивності суспільної (живої і уречевленої) праці. У загальному вигляді критерій ефективності виробництва відображає постійно здійснюваний процес максимізації обсягу чистої продукції (національного доходу) по відношенню до витрат живої і уречевленої праці (персоналу і виробничих фондів підприємства). На рівні госпрозрахункового підприємства модифікованою формою єдиного критерію ефективності (продуктивності) його діяльності може слугувати максимізація прибутку за умови економічно обґрунтованої побудови систем цін на вироблювану продукцію та оплату праці залежно від кінцевих результатів виробництва. Між народногосподарським і госпрозрахунковим (комерційним) критеріями принципової розбіжності не існує, оскільки при правильно побудованих цінах на засоби виробництва і кінцеву продукцію збільшення обсягу чистої продукції підприємства справляє адекватний вплив і на величину одержуваного ним прибутку. Кількісна визначеність і зміст критерію знаходить найбільш повне відображення в конкретних показниках ефективності виробництва.

Конкретні види ефективності можуть відокремлюватись не лише за різноманітністю одержуваних результатів (ефектів) діяльності підприємства, про що уже мовилось вище, але й залежно від того, які ресурси (застосовувані чи споживані) беруть для розрахунків. Застосовані ресурси – це сукупність живої і уречевленої праці, а споживані ресурси являють собою поточні витрати на виробництво продукції. В зв’язку з цим у практиці господарювання варто виділяти також ефективність застосовуваних ресурсів і ефективності споживаних ресурсів як специфічні форми прояву загальної ефективності виробництва, тобто мова йде про так звані ресурсний і витратний підходи до визначення її рівня з застосуванням відповідних типів показників.

Узагальнюючим показником ефективності споживчих ресурсів може слугувати показник витрат на одиницю товарної продукції, що характеризує рівень поточних витрат на виробництво (собівартості виготовлення певних виробів). Як відомо, до собівартості продукції споживані ресурси включаються у формі оплати праці (персоналу), амортизаційних відрахувань (основні фонди) і вартості матеріальних ресурсів (оборотні фонди).

До найважливіших узагальнюючих показників ефективності виробництва відноситься частка приросту обсягу вироблюваної продукції за рахунок інтенсивних чинників (інтенсифікація виробництва). Це зумовлюється тим, що в сучасних умовах господарювання економічно і соціально вигіднішим є не екстенсивний (шляхом збільшення обсягу застосованих ресурсів), а саме інтенсивний (за рахунок кращого використання наявних ресурсів) розвиток виробництва.

Визначення частки приросту обсягу продукції за рахунок інтенсифікації виробництва наведено у таблиці 2.14.

У процесі вимірювання ефективності виробництва не слід ігнорувати визначення народногосподарського ефекту використання продукції як практично важливого узагальнюючого показника, оскільки при оцінці усіх видів діяльності підприємства обов’язково треба врахувати ступінь задоволення різноманітних потреб споживачів його виробів. Народногосподарській ефект використання продукції того чи іншого підприєм-ства у сфері її споживання обчислюється у вигляді приросту чистого прибутку (доходу), тобто загального ефекту (збільшення прибутку в наслідок зростання обсягу виробництва і продуктивності праці, економії експлуатаційних витрат і інвестиційних ресурсів тощо) за вирахуванням вартості придбання продукції виробничо-технічного призначення.

Таблиця 2.14 - Визначення частки приросту обсягу продукції за рахунок інтенсифікації виробництва