Вступ


Наша епоха увійде в історію цивілізації не лише як ера великих досягнень людства, бурхливого розвитку науки, техніки й технологій, освоєння Космосу, а й, на жаль, як доба глобальної екологічної кризи, її спричинили: демографічний вибух, прогресуюче забруднення атмосфери, гідросфери й верхнього шару літосфери, величезні нагромадження відходів людської діяльності за одночасного виснаження практично всіх видів природних ресурсів. Деградація природних систем життєзабезпечення стає дедалі ймовірнішою, а наростання руйнівних процесів у першооснові існування – біосфері – очевидним.

Людству загрожує загибель найближчими десятиліттями, якщо воно терміново не перегляне свого ставлення до природи, не змінить стилю своєї діяльності й не переоцінить життєвих цінностей. Людям необхідні нова філософія життя, високі екологічна культура й свідомість. [1]

Досі людина в своїх діях керувалась ідеєю антропоцентричного гуманізму, тобто підкорення їй усього, що є в природі, панування над природою. Життя показало хибність цієї ідеї. Загальнолюдський інтелект разом із найсучаснішою технікою, попри всю їхню могутність, сьогодні не в змозі штучно підтримувати нормальне функціонування тисяч екосистем біосфери, в якій мільйони видів живих істот протягом сотень тисячоліть еволюційно формували свої численні зв'язки (через обмін речовин, енергії та інформації) для гармонійного співіснування, а тим паче не можуть управляти ними. Вже доведено, що людина не здатна створити ідеальної глобальної соціосистеми з регульованою народжуваністю, керованим споживанням, із соціальною та економічною стабільністю. Сучасні технології – це поки що потужний інструмент, за допомогою якого людство споживає набагато більше, ніж природа може продукувати, й водночас викидає в довкілля стільки відходів, скільки природа нейтралізувати неспроможна.

Ми живемо на дні великого повітряного океану – атмосфери. Повітряне середовище – одна з найважливіших складових частин біосфери – земної оболонки, яка наповнена живими організмами, що населяють Землю. Існування флори та фауни, а також всього живого на Землі (у тому числі і людини) неможливо без повітряного середовища. Хоча загальна потужність повітряної оболонки досягає лише половини радіусу Землі, за космічними масштабами вона виглядає тонкою плівкою. Загальна вага атмосфери надзвичайно мала (5,15х10¹⁵т) – всього 1/1000000 ваги Землі, але захисні функції атмосфери переоцінити важко. Земне життя вразливе до космічних променів та потребує постійного і надійного захисту.

Повітряна оболонка Землі, як і будь-який зовнішній шар, здійснює і захисні функції. Хоча за нашими міркуваннями атмосфера ніяк не вкладається в поняття засобу захисту, саме атмосфера – безвідмовна перешкода для згубного впливу космосу. Атмосфера надійно захищає планету від космічного та ультрафіолетового випромінювання, визначає загальний тепловий режим поверхні Землі, впливає на кліматичні умови, а через них – на режими річок, грунтово-рослинний шар та процеси рельєфоутворення. Пробити атмосферу можуть лише крупні метеорити з початковою вагою в десятки та сотні тонн – явище, як відомо, надзвичайне. Метеорити меншої ваги – явище не рідкісне, проте вони повністю згорають в атмосфері.

Від Сонця на Землю потрапляє енергія, а значить і сама можливість життя. Саме атмосфера «відміряє» життєву дозу сонячної енергії. Якщо б не було атмосфери, вдень Сонце розігрівало б земну поверхню до +100 °С, а вночі до -100 С охолоджував би її космос. 200-градусний перепад добових температур набагато перевищує можливості виживання більшості, якщо не всіх, форм земного життя.

На зовнішню поверхню атмосфери щосекунди потрапляє потужний потік сонячних та інших космічних випромінювань широкого діапазону хвиль та енергій: γ-випромінювання, жорсткі рентгенівські промені, ультрафіолетові промені, видиме світло, інфрачервоне випромінювання тощо. Якщо б всі вони досягли земної поверхні, то миттєво вбивча їх енергія все живе перетворила б на попіл. Цього не трапляється і на Землі існує життя завдяки атмосфері.

Для нормальної життєдіяльності людини та всього живого на Землі необхідно не тільки присутність повітря, але і його певний склад. Від складу повітря залежить стан організму людини, його здоров'я. Порушення нормального складу повітряного середовища може завдавати негативного впливу не тільки на здоров'я людини, але і на розвиток людського організму, і як наслідок, призвести до генетичних змін в ньому.

Повітряне середовище – необхідна умова існування фауни та флори Землі – визначає процеси геологічного розвитку Землі, кругообіг речовин в природі. Без повітряного середовище на сучасному етапі розвитку людства неможливо здійснення життєво важливих технологічних процесів.

Атмосфера, газоподібна оболонка Землі, будучи складовою біосфери, являє собою рівноважну систему, в якій безперервно проходять процеси обміну речовин, які проходять за певними законами. Характер цих процесів визначається багатьма факторами, і в першу чергу, складом самої атмосфери. Порушення цього складу, яке викликане діяльністю людини, може призводити до зміни природних процесів в атмосфері. Завдяки компенсаційним можливостям атмосфери, ці зміни антропогенного впливу на атмосферу не будуть незворотними. Проте збільшенням масштабів такого впливу на атмосферу (як середовище в цілому) ці компенсаційні можливості можуть бути вичерпаними, що може мати катастрофічні наслідки не тільки для окремих районів Землі, але і глобальні.

Одним із найважливіших показників стану атмосферу існування є хімічний склад її приземного шару. При всі фізичних та хімічних процесів в атмосфері, хімічний склад приземного її шару залишається практично постійним. Дослідження висоти 20 км тенденцій до зміни складу атмосфери не спостерігається, що зумовлено, очевидно, інтенсивним її перемішуванням конвективних потоків.

Атмосфера приземного шару являє собою суміш постійних та змінних газів. В групу постійних газів входять азот, кисень, аргон та інші інертні гази, а змінних – діоксиди карбону, сульфуру та нітрогену, озон, водяна пара.

Атмосфера, завдяки сукупності різних факторів, постійно очищається від забруднюючих її речовин. Тверді частинки осаджуються під дією гравітаційних сил, їх коагуляції, електричних розрядів Землі, в результаті вимивання із атмосфери опадами. Останнє стосується і газоподібних, і рідких забруднень. В результаті атмосфера, як і природа в цілому нейтралізує та відштовхує потрапляючи в неї шкідливі домішки. Цю здатність атмосфери довгий час людство використовувало «бездумно» і як наслідок людство все частіше стикається з регіональними екологічними кризами або передкризовими ситуаціями.

Забруднення довкілля шкідливо впливає на всі сторони суспільного життя. Створюється загроза для здоров'я і життя людей що може стати причиною підвищеної захворюваності, передчасного старіння, виникнення важких віддалених наслідків та можливих незворотних змін у майбутніх поколінь. На жаль, на перший план завжди ставиться економічна ефективність виробництва, а питання захисту довкілля виноситься на другий план. Можливості, які сучасний технічний прогрес охорони навколишнього середовища, використовується в необмеженому об’ємі.

В ситуації, яка склалась на сьогодні, очевидним стає необхідність докорінної зміни відношення людини до питань охорони довкілля в цілому повітряного басейну в тому числі, інакше людству неминуче загрожує загальна екологічна катастрофа.

Забруднення атмосфери це потрапляння в неї речовин різного походження, які або на властиві природному складу атмосфери або знаходяться в концентраціях які значно відрізняються від їх природного вмісту в атмосфері і шкідливо впливають на живі організми або пригнічують їх життєдіяльність. Це стосується насамперед приземного шару атмосфери.

Всі забруднення атмосфери за джерелами їх походження поділяють на природні (земні та позаземні) та штучні (антропогенні). Основними забруднювачами атмосфери антропогенного походження є викиди промислових підприємств. Джерела забруднення атмосфери викидами промислових підприємств – не утилізовані відходи різних підприємств, які утворюються в результаті обміну речовин та енергії промислових підприємств з навколишнім природним середовищем. Основними забрудненнями атмосфери є оксид карбону СО, діоксид сульфуру SO₂, оксиди нітрогену N_хО_у, вуглеводні С_n Н_m, пил, пари кислот, біологічні забруднення. Відповідно до ГОСТ 17.2.1.01–76 («Охорона природи. Атмосфера. Класифікація викидів за складом»), викиди в атмосферу класифікуються за агрегатним станом та кількістю викинутих в атмосферу речовин.

За агрегатним станом викиди поділяються на газоподібні, пароподібні (пари органічних розчинників), рідкі та тверді. За кількістю викинутих в атмосферу речовин викиди (джерела) поділяють на 6 груп: до 0,01 т/добу; від 0,01 до 0,1 т/добу; від 0,1 до 1,0 т/добу; від 1,0 до 10 т/добу; від 10 до 100 т/добу; понад 100 т/добу.

Залежно від розміру часток тверді та рідкі викиди поділяють на чотири групи: рідкі – супер тонкий туман (до 0,5 мкм), тонко дисперсний туман (в межах 0,5–3,0 мкм), грубо дисперсний туман (в межах 3,0–10,0 мкм) та краплі (понад 10 мкм); тверді (дими) – до 1,0 мкм, від 1,0 до 10 мкм, від 10 до 50 мкм і понад 50 мкм.

Всі забруднення повітряного басейну можна об'єднати в дві основні групи: матеріальні та енергетичні. Матеріальні забруднення поділяють також на дві підгрупи – хімічно інертні (нетоксичні) та хімічно активні (токсичні). В ці групи входять газоподібні, рідкі, тверді та змішані забруднення.

Токсичними називаються такі інгредієнти, які при перевищенні певної граничнодопустимої концентрації (ГДК) спричиняють загибель живих істот або пригнічують їхню життєдіяльність.

Нетоксичними є інгредієнти, які необхідні для розвитку живих організмів або не здійснюють негативний вплив на їхню життєдіяльність у певних межах концентрацій (вмісту), характерних для природного складу повітря. Проте, значне перевищення характерних для повітря концентраційних меж може призвести до негативного впливу нетоксичного інгредієнту на розвиток живих істот.

За характером впливу на живі організми можна виділити п'ять груп забруднень:

·           Загально-соматичні, які при певній кількісній дії можуть викликати отруєння всього організму (оксид карбону, неорганічні сполуки плюмбуму, меркурій тощо);

·           сенсибілізуючі або алергени (хімічно інертні сполуки, наприклад: нетоксичний пил, квітковий пилок тощо);

·           подразнюючі – які викликають подразнення дихальних шляхів та слизових оболонок (діоксид сульфуру, хлор, аміак, оксиди нітрогену, озон тощо);

·           канцерогенні, які викликають злоякісні пухлини (бенз(а)пірен, сполуки ніколу, сполуки хрому(VІ), азбест, радон тощо);

·           мутагенні, які призводять до генетичних змін (радіонукліди, органічні сполуки плюмбуму, сполуки мангану у вищих ступенях окислення, радій тощо).

Хімічно інертні забруднення, потрапляючи в організм людини, також можуть здійснювати на нього негативний вплив, в тому числі призводити до різного роду захворювань – екземи, алергії тощо.

Матеріальні забруднення шкідливо впливають не тільки на тваринний, але і на рослинний світ та неживу природу.

Енергетичні забруднення охоплюють промислові теплові викиди та всі види випромінювань – оптичне, електромагнітне, іонізуюче, акустичне. Особливостями енергетичних забруднень, на відміну від матеріальних, є обмеженість зони їх дії, а також те, що більшість з них негативно впливають на навколишнє середовище тільки в період генерації, тобто подібні забруднення (за винятком теплових) не накопичуються в навколишньому природному середовищі.

Як зазначалось, джерелами забруднення атмосфери можуть бути як природні так і антропогенні фактори. Природними джерелами забруднення атмосфери є вулкани, лісові пожежі, пилові бурі, поверхні вивітрювання, і вони не загрожують негативними наслідками природним екосистемам, за винятком деяких катастрофічних явищ. Останнім часом антропогенні фактори забруднення атмосфери стали перевищувати за масштабами природні, набуваючи глобального характеру, особливо щодо дії на клімат.

За певними підрахунками, за рахунок господарської діяльності людини в світі потрапляння забруднюючих речовин в атмосферу (на кінець 2000 року) набуло таких масштабів:

Ø         оксидів карбону (СО + СО₂)  – 25,5 млрд. т;

Ø         оксидів сульфуру (SО₂, SО₃)  – 190 млн. т;

Ø         оксидів нітрогену (N0₂ N0)  – 65 млн. т;

Ø         хлорфторвуглеводнів (фреонів)  – 1,4 млн.т.

Щорічно при спалюванні палива викидається понад 700 млн. т пилу та різних газоподібних сполук. Все це призвело до накопичення в атмосфері антропогенних забруднювачів: оксиду (СО) та діоксиду (СО₂) карбону, метану, оксидів нітрогену, діоксиду сульфуру, озону, фреонів тощо. Вони суттєво впливають на глобальний клімат, викликаючи такі негативні наслідки як «парниковий ефект», виснаження «озонового шару Землі», випадання «кислотних опадів», утворення «фотохімічного смогу», зниження прозорості атмосфери, послаблення здатності атмосфери до самоочищення.


1. Природні умови об’єкту
1.1     
Фізико-географічне положення
Підприємство ВАТ «Рівнеазот» лежить в Рівненькому районі, який знаходиться в південні частині Рівненської області, що розташована на північному заході України у межах Західно-поліського району.

Утворилося дане підприємство у 1965 році. Площа підприємства знаходиться на відстані 7,5 км північно-західної частини міста Рівного.

Санітарно-захисна зона підприємства становить 1000 м.

Рівненський район знаходиться в межах двох фізико-географічних зонах: Мішано-лісова, воно-широколиста волога, помірно-тепла зона та лісостепова волога та недостатньо зволожена тепла зона. Північ району лежить в Поліські провінції в області Волинського Полісся, інші частини району лежать в Західноукраїнські лісостепові провінції у Волинські височині області. Клімат району, де знаходиться підприємство є помірно-континентальний. В середньому за рік на земну поверхню надходить близько 92,7 ккал/кв. см. (3,89 МДж сонячного тепла, причому основна частина припадає на весну і літо -87%). Річний радіаційний баланс району позитивний і становить 1,43–1,60 МДж/кв. м.

Пересічна температура січня -5º, липня +18,5º. Перехід температури понад +10º становить 160 днів. Відносна вологість повітря в осінньо-зимовий період змінюється мало, пересічно становить близько 80%.

Навесні, коли різко зростає температура повітря, а інтенсивність випаровування зростає не стрімко, відносна вологість починає зменшуватись – 51-60%.

Середня річна кількість опадів на даній території становить 570–629 мм., основна частина випадає у теплий період року. Найменша кількість опадів спостерігається протягом березня (близько 30 мм.). Середня тривалість бездощових періодів становить 4 дні на півдні.

Сніговий покрив в цілому нестійкий, що пояснюється частими глибокими відлигами. Висота снігового покриву складає 14 см.

Серед основних факторів, що зумовлюють формування й особливості клімату області, відзначимо сонячну радіацію, атмосферну циркуляцію та характер підстиляючої поверхні. Всі вони діють постійно, але кліматотворча роль кожного з них проявляється неоднаково у різні сезони року та у різних частинах області.

Температура повітря області. Перехід середніх добових температур через 0 C спостерігається, як правило, у середині березня. Власне і середня місячна температура березня становить близько 0 C, змінюючи по окремих роках від – 5–10 C до 5–10 С (Табл. 1). У квітні в зв’язку із збільшення інтенсивності сонячної радіації та повним звільненням поверхні від снігового покриву, середня температура зростає до 6,5–7 С.

Середні багаторічні температури літніх місяців типові для території з помірно континентальним кліматом: у червні 17 С, у липні 18,5 С, у серпні 17 -17,5 С.
Таблиця 1.1. Показники температурного режиму повітря, ˚С


Атмосферні опади. Середня річна кількість опадів на території області за багаторічний період спостережень змінювались у межах від 600 до 700 мм, при чому дещо більша частина опадів випадає на південному заході області (Табл. 2).

Основна маса опадів випадає протягом теплого періоду року з чітко виявленим максимумом у липні. Найменша кількість опадів спостерігається протягом березня. Найбільші місячні суми опадів в окремі роки сягають 200–250 мм, а добові максимум – до 120–170 мм. В області нерідко бувають зливи і зливові дощі, коли за короткій проміжок часу може випадати понад 100 мм опадів. Такі зливи носять катастрофічний характер і приводять до порушень у природі, завдаючи великих збитків.
Таблиця 1.2. Середня місячна та річна кількість опадів за багаторічний період, мм



Вітер. Вітровий режим зумовлюється головним чином атмосферною циркуляцією і характером підстиляючої поверхні. У холодну пору року, коли описувана територія знаходиться під впливом антициклонів (особливо Сибірського) та атлантичних циклонів, переважають південно-східні, південні, південно-західні та західні вітри (Табл. 3). Навесні, коли зменшується циклонічна діяльність і зростає вплив місцевих факторів, здебільшого панують вітри південно-східного та північно-західного напрямків. [4]

В літню пору, в зв'язку з посиленням фронтальної діяльності на заході, на території області домінують вітри західних та північно-західних румбів, які восени поступаються спочатку південним та західним вітрам (вплив Азовського антициклону), а з другої половини осені починають переважати вітри з південного сходу, які знаменують перехід до зимового типу атмосферної циркуляції.


Таблиця 1.3. Середня місячна і річна швидкість вітру, м/с



Суттєву кліматотворча, загально природничу і господарську роль відіграє швидкість вітрових потоків. Середня швидкість вітрів у поліській області становить 2,4–3,6 м/с, а на півдні вона зростає до 3,7–6,1 м/с. Проте в окремі дні, особливо у холодну пору року, швидкість вітру може сягати 10–15 м/с. Такі буревії, не зважаючи на короткочасний прояв. Завдають відчутних збитків народному господарству області.


Рис. 2 Роза вітрів




1.3 Рельєф
В цілому Рівненщина характеризується рівнинною поверхнею основу сучасного рельєфу утворюють моноклінальні структури Волино-Подільської плити та її північної окраїни – Поліської плити. Безпосередню участь у формуванні поверхні Волинського Полісся беруть карбонатні відклади туринського ярусу верхньої крейди.

Основне місце в сучасному рельєфі займають долинні форми, створенні річковими системами крупних приток Прип’ять – Стир та Горині. По долинах цих річок чітко простежуються широкі заболочені заплави, супіщано-суглинисті перші надзаплавні тераси та фрагменти вкритих лесовими комплексами других надзаплавних терас.

Підприємство знаходиться на території Рівненського району і лежить на Волино-Подільській плиті. Однією з характерних ознак Волино-Подільської плити можна вважати чіткий багатоповерховий характер її будови: на урвистих східцях кристалічного фундаменту послідовно залягають моноклінальні пласти осадових і вулканічних утворень пізнього протерозою, раннього і середнього палеозою та мезозою. Верхній поверх Волинської плити складають кайнозойські утворення (палеоген, неоген), які майже суцільно перекриваються нашаруванням четвертинного періоду.

Серед четвертинних утворень є алювіальні утворення, що складають заплави річок. Нерозчленовані еолово-делювіальні утворення представлені породами лесового комплексу вкривають майже всю частину району, перериваючись лише вузькими смугами річкових долин, глибоких ярів і балок.

Найбільшу потужність лесовий покрив має на південному заході області (15–20 м), на ділянках, прилеглих до долини р. Стир, звідки його потужність поступово зменшується.




1.4 Ґрунтовий покрив
Підприємство ВАТ «Рівнеазот» розташована у агрокліматичній підзоні достатнього зволоження ґрунту та у вологій помірно-теплій агрокліматичній зоні.

Найпоширенішими для даної території є такі ґрунти: чорноземи типові, мало гумусові (84% площі району); ясно-сірі, лісові та темно-сірі; опідзолені та чорноземи опідзолені; в долинах річок за зниженням рельєфу поширені дернові і лучні. В північній частині району спостерігається болотні ґрунти.

Опідзолені ґрунти сформувались переважно на лесовидних породах. У формуванні ґрунтів цього типу проявився вплив двох основних ґрунтоутворюючих процесів – підзолистого і чорноземного.

Лучні ґрунти зустрічаються в заплавах, днищах балок. Формуються переважно під трав’янистою рослинністю на алювіальних та делювіальних відкладах в умовах надмірного тимчасового зволоження.

Аналіз водно-фізичних та фізико-хімічних властивостей ґрунтового покриву показує, що переважна більшість ґрунтів може досить ефективно використовуватись у сільськогосподарському виробництві лише за умови штучного поліпшення, тобто вимагає застосування науково обґрунтованої системи гідротехнічних і хімічних меліорацій.
1.5 Характеристика основних водних об’єктів
До основних водних об’єктів належить р. Горинь.

Річка Горинь є найбільшою великою річкою в Рівненській області. Вона належить до басейну р. Прип’ять та є її правою притокою. Річка Горинь бере початок за межами області, на Волино-Подільському плато з джерел поблизу с. Волиця у Тернопільській області. У середній та нижній течії в р. Горинь уливається значна кількість невеликих приток, а також велика правобережна притока – р. Случ.

Довжина р. Горинь 659 км, площа басейну водозбору – 27700 км². Загальне падіння річки – 218 м., середній похил водної поверхні – 0,33%.

Русло р. Горинь помірно звивисте. Дно по більшості піщане, на перекатах інколи покрито галькою, у верхів’ї річки на окремих дільницях – кам’янисте.

Живлення річки визначається як мішане: переважно снігодощове з помітним вкладом ґрунтових вод. На долю талих снігових вод припадає 55–65% річного стоку.

У річному ході рівнів води на річці простежуються певна закономірність: інтенсивне підняття рівнів навесні (під час повені) змінюється помітним їх зниженням влітку та взимку (межень), причому рівні зимової межені майже завжди встановлюються вище, ніж влітку. Меженний хід рівнів переривається короткочасними підняттями під час літніх та осінніх дощових паводків.

Початок весняного підняття рівнів води в р. Горинь здебільшого припадає на першу декаду березня, в окремі роки – на кінець лютого.

Швидкість підняття рівнів залежить від наявності снігозапасів і «дружності» весни. Повеневі рівні припадають на кінець березня – початок квітня, причому в окремі роки спостерігається протягом повені два (часом три) «піки» рівнів.

В середньому інтенсивність підняття рівнів в роки з високою повінню коливається в межах 10–50 см на добу, при низьких повенях – 5–20 см на добу. Загальна тривалість високих рівнів повені на Горині сягає 80 днів.

Паводкові підняття рівня води пов’язують з інтенсивними дощами, часто – зливами, які переважно випадають у другій половині літа та восени.

Стік р. Горинь формується під впливом комплексу найрізноманітніших природних і господарських факторів – клімату, геологічної будови, геоморфологічних та гідрогеологічних умов, гідротехнічних меліорацій.

Стік води протягом року нерівномірний. Найбільш багатоводною річка буває весною. Нерівномірність стоку визначається як зональними факторами, так і азональними: характером ґрунтів та рослинного покриву, геоморфологічною будовою басейну, гідрологічними умовами. [3. 9]
1.6 Характеристика рослинного світу
Рівненська область за своїм рослинним покривом належить до Східноєвропейської провінції Європейської широколистяно-лісової зони. У рослинному покриві переважають ліси (більше 30% площі), 10% займають луки та 7–8% – болота. При цьому слід зауважити, що заболоченість дуже нерівномірна і варіює від 40% на півночі до 2–3% на півдні. Луки, як правило, зосереджені в заплавах річок. Більшість боліт низинні, менш поширені переходові та верхові.

Луки 10–15% наявні в долинах р. Горинь, Стиру. Луки заплави р. Горинь представлені формаціями справжніх лук (костриці лучної, тонконога лучного, пирію повзучого), рідше – болотистих лук (з формацією очеретянки, мітлиці повзучої, тонконога болотного). Нечисленні болота пов’язані виключно з долинами невеликих річок та струмків. Всі болота евтрофні, переважно осоково-гіпнові та вільхові. Багато боліт вироблено чи осушено. Під лісами в Рівненському районі зайнято 25,6 тис. га.

Основні породи: сосна (54% лісовкритої площі), дуб (27%), береза, вільха. Серед рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги України на території району виявлено 10 угруповань:

Водні угруповання:

1. Формація латаття білого.

2. Формація латаття сніжно-білого.

3. Формація глечиків жовтих, та інші.

На території підприємства є невеликі ділянки із озелененням, що представлені трав’яним покривом. На трасі Городок-Метків біля підприємства з лівої сторони зростають невеликі посадка яблуні та сливи.


1.7 Характеристика тваринного світу
За зоогеографічним положенням територія Рівненщини лежить у межах Західно-Волинського зоогеографічного району Поліського округубореально-лісової зоогеографічної зони.

Зооценози оброблювальних земель сформувались на трансформованих господарською діяльністю ділянках природи. Серед плазунів зустрічаються ящірка прудка та звичайний вуж. Амфібії представлені ропухами, трав’яною жабою. Широко представлена орнітофауна, у складі якої найбільшу щільність мають перепел, горлиця, одуд, галка, шпак, польовий жайворонок. Серед ссавців у зооценозі оброблювальних земель поширені як шкідливі (хом’яки полівки, миші) так і корисні види, що знищують комах-шкідників (білозубка, кріт, рукокрилі).

Рівненська область за своїм рослинним покривом належить до Східноєвропейської провінції Європейської широколистяно-лісової зони. У рослинному покриві переважають ліси (більше 30% площі), 10% займають луки та 7–8% – болота. При цьому слід зауважити, що заболоченість дуже нерівномірна і варіює від 40% на півночі до 2–3% на півдні. Луки, як правило, зосереджені в заплавах річок. Більшість боліт низинні, менш поширені переходові та верхові.

Луки 10–15% наявні в долинах р. Горинь, Стиру. Луки заплави р. Горинь представлені формаціями справжніх лук (костриці лучної, тонконога лучного, пирію повзучого), рідше – болотистих лук (з формацією очеретянки, мітлиці повзучої, тонконога болотного).

Нечисленні болота пов’язані виключно з долинами невеликих річок та струмків. Всі болота евтрофні, переважно осоково-гіпнові та вільхові. Багато боліт вироблено чи осушено.

Під лісами в Рівненському районі зайнято 25,6 тис. га.

Основні породи: сосна (54% лісовкритої площі), дуб (27%), береза, вільха.

Серед рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги України на території району виявлено 10 угруповань:

Водні угруповання:

1. Формація латаття білого.

2. Формація латаття сніжно-білого.

3. Формація глечиків жовтих, та інші.

На території підприємства є невеликі ділянки із озелененням, що представлені трав’яним покривом. На трасі Городок-Метків біля підприємства з лівої сторони зростають невеликі посадка яблуні та сливи.
1.8 Територія з особливим статусом охорони
Згідно з «Основними напрямками державної політики у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки» одним із довгострокових пріоритетів охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів в України є збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, розвиток природно-заповідної справи. До територій з особливим статусом охорони можна віднести природно-заповідні території та об’єкти.

Природно-заповідні території та об’єкти – це найбільш збережені типові, унікальні та рідкісні природні ділянки та об’єкти, а також спеціально створені об’єкти колекційно-паркового типу. Основним завданням природно-заповідних територій та об’єктів є збереження неповторних мальовничих ландшафтів, охорона і відтворення рідкісних популяцій тварин, рослин та інших компонентів природи.

До територій з особливим статусом охорони можна віднести:

Городецький парк – парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення, загальною площею 8 га. Розташований в с. Городок Рівненського району.

Підпорядковується Рівненсько-Острозькій єпархії від 13. 10. 1993 року. «Острів» – ботанічна пам’ятка природи місцевого значення, площею 15 га. Розташована по р. Устя, навпроти заказника Вишнева гора. На острові можна виділити екорівні:

-        заболочені смуги навколо «острова»;

-        найвища частина схилу із рядом степових рослин;

-        найнижча частина схилу із участю чагарників та гребеня.

Вишнева гора – ботанічний заказник державного значення (з 1974 року). Знаходиться в с. Городок у підпорядкуванні Шпанівської сільської ради. Площа заповідника становить 94 га. Заповідник являє собою крейдяну гору на правому березі р. Устя, де зростає 100 рідкісних степових видів рослин. Це крайня північно-західна ділянка степу в Україні. На південних схилах рослинність змінюється з висотою. Тут зростають Біля підніжжя вологолюбиві рослини: шавлія лучна, гадючник шестипелюстковий, буквиця лікарська. Круті схили займає степова рослинність представлена формаціями вишні степової, ковили волосистої, осоки низької.

Рівненська область знаходиться в помірно-континентальному кліматі. Розташована на північному-заході України.

На території області поширені карстові явища. Із корисних копалин є торф, каолін, запаси бурштину, є джерела мінеральних вод.

Середня температура січня -4,8… – 5,6С, липня +18,1…+18,6С. Опадів 600–650 мм на рік, більше влітку.

Ґрунти області різноманітні є сірі лісові, темно-сірі, опідзолені та дерново-підзолисті. На вододілах у лісостеповій частині області трапляються чорноземи.



2. Джерела забруднення атмосферного повітря
2.1 Коротка характеристика основних виробництв ВАТ "Рівнеазот"
1. Виробництво аміаку (цех А-2) проектною потужністю 496000 т. В 1973 р. введені в дію агрегати N1,2, а в 1979 р. агрегат N3. З 1998 р. агрегат №2 (підготовки синтез – газу) знаходиться на консервації. В 2005 році прийняте рішення про капітальний ремонт та в вод в експлуатацію агрегату №2.

Стадії технологічного процесу:

– конверсія метану, отримання азотно-водневої суміші;

– очищення газів конверсії від вуглекислого газу;

– синтез аміаку із азотно-водневої суміші.

На час перевірки в роботі були І та ІІІ агрегати ПСГ та І та ІІІ агрегати синтезу.

2. Виробництво аміачної води (цех А-1) проектною потужністю 470000 т. амводи в рік. Введено в дію в 1969 році.

Крім аміачної води, яку отримують при абсорбції газоподібного аміаку водою, в цеху проводиться зрідження вуглекислого газу одержання «сухого льоду», рідкої вуглекислоти та зрідження газоподібного аміаку, зберігання рідкого аміаку та відвантаження аміаку та аміачної води в залізничних цистернах.

З. Виробництво неконцентрованої азотної кислоти (цех НАК) проектною потужністю 720000 т в рік. В робочому стані 6 агрегатів. Агрегати N1,2 виведені з експлуатації. Агрегати N3,4 введені в дію в 1972 р.; агрегати N5,6 – в 1974 році; №7 – в 1978 р.; №8 – в 1984 році. Стадії технологічного процесу:

– окислення аміаку киснем повітря, отримання нітрозних газів;

– абсорбція двоокису азоту із нітрозних газів водою, одержання неконцентрованої азотної кислоти.

Під час перевірки в роботі були 4,6,7,8 агрегати.

4. Виробництво аміачної селітри (цех АС) проектною потужність 490000 т/рік. Введено в дію в 1972 році. Засноване на взаємодії аміаку з азотною кислотою. На час перевірки цех працював на потужностях близьких до максимальної проектної.

-       5. Виробництво контактної сірчаної кислоти (цех КСК) Наказом по підприємству №694 від 30.08.2005 р. виробництво сірчаної кислоти виведено з експлуатації.

6. Виробництво екстракційної фосфорної кислоти (цех ЕФК) проектною потужністю 220000 т/рік. Введено в дію 1975 році.

У 2001 році виробництво було зупинено через відсутність сировини (апатитового концентрату згідно з наказом по підприємству за №245 від 22.03.01 р.). Наказом по підприємству №694 від 30.08.2005 р. виробництво сірчаної кислоти виведено з експлуатації.

7. Виробництво амофосу (цех СФД) проектною потужністю 190000 т/рік. Введено в дію в 1975 році. Засноване на взаємодії фосфорної кислоти з аміаком.

В зв’язку з відсутністю сировини – фосфорної кислоти виробництво було перепрофільоване на виробництво складних мінеральних добрив: вапняно-аміачної селітри (ВАС), потужністю 400 тис. т. в рік На час перевірки виробництво не працювало через неврегульованість збуту продукції.

8. Виробництво циклогексанолу – циклогексанону (цех АК-1). Введено в дію в 1984 році, проектна потужність – 25000 т/рік. Стадії виробничого процесу:

– стадія 100 – гідрування бензолу, отримання циклогексану;

– стадія 200 – окислення циклогексану до циклогексанолу – циклогексанону сирцю;

– стадія 300 – очищення та розділення продуктів стадії 200.

Під час перевірки виробництво стояло через відсутність сировини.

9. Виробництво адипінової кислоти (цех АК-2) Введено в дію 1984 році. Проектна потужність – 25000 т/рік. Основні стадії виробництва:

– окислення суміші циклогексанолу та циклогексанону азотною кислотою в присутності міді до отримання суміші органічних кислот;

– виділення адипінової кислоти із розчину шляхом кристалізації;

– очищення адипінової кислоти перекристалізацією із розчину в знесоленій воді;

– виділення адипінової кислоти методом фугування і сушіння в «киплячому шарі».

Під час перевірки виробництво стояло через відсутність сировини.

10. Цех АК – 5.

Цех призначено для знешкодження відходів виробництва циклогексанолу – циклогексанону, адипінової кислоти: водне кислих, водно-лужних стоків, фракцій: гептанової, спиртової, X – масел, віддувних газів стадій 100, нітрозних газів цеху АК-2. При термічному розкладі рідких відходів отримують 10% розчин кальцинованої соди, який використовується в технології цеху АК-2, для нейтралізації стічних вод. Цех не працював через простій цехів АК-1, АК-2.

11. Асфальтобетонна установка. Введено в 1992 році. Стадії виробництва: плавлення бітуму, нанесення бітуму на гравій та сушіння бітумно-гравійної суміші. Виробництво сезонне.

12. Ремонтні та допоміжні цехи.

13. Виробництво теплової енергії (ПКЦ) В складі – З котлоагрегати К-50–40 продуктивністю до 42 Гкал/год, 4 котлоагрегати БКЗ-75–390Б продуктивністю до 90 Гкал/год та 1 котлоагрегат для підігріву теплофікаційної води ТХ-ПВ-1. Введено в дію: К-50–40 в 1969 році, інші – в 1983,1988 рр. Під час перевірки в роботі бу 1 котлоагрегат К-50–40.

14. Водозабезпечення (цехи ВІК та ХПВ)

15. Виробництво очищених НДК.

Нижчі дикарбовані кислоти – суміш, в основному адипінової, глутарової та янтарної кислот, що являються відходами виробництва адипінової кислоти, забруднені смолами та солями міді і ванадію.

Установка очищення НДК проектною потужністю 2700 т/рік працює на базі обладнання цеху солі АГ. Задіяна в 1998 р. Передбачена можливість роботи установки як на готовому розчині НДК з виробництва адипінової кислоти, так і на сухій суміші НДК. Проектом передбачено випуск продуктів марки «А» і «Б» (відповідно збагачених адипіновою (до 80%) та глутаровою кислотами) з використанням вузлів перекристалізації, сушіння в киплячому шарі, центрифугування.

Стадії процесу:

– розчинення НДК (прийом готового розчину);

– висадження основної кількості міді щавлевою кислотою (оксалату міді) і фільтрація розчину НДК на прес-фільтрі;

– очищення розчину НДК від смоли на вугільному фільтрі;

– очищення розчину НДК від міді та ванадію на катіонітовому фільтрі;

-           кристалізація очищених НДК на апараті ПТ і затарювання лускованих НДК в біг-беги.

При виробництві аміаку утворюються відходи кубових залишків перегонки моноетаноламіну (МЕА). Кубові залишки перегонки МЕА – густа темна рідина. За хімічним складом являє собою розчин у воді моноетаноламіну та смоли – продукту окислення моноетаноламіну. Концентрація моноетаноламіну біля 15%, смоли до 37%. За токсичними властивостями кубові залишки перегонки моноетаноламіну віднесені до ІІ класу небезпеки. На час перевірки, за вісім місяців 2005 року, утворено 17,0 тонни кубових залишків МЕА. Для складування кубових залишків МЕА передбачено місце в шостій секції накопичувача токсичних відходів. До 2000 року кубові залишки МЕА частково відвантажувались для потреб малого підприємства «БМБ» м. Чернігів, як нестандартні мастила. З 2000 року по 1.09.2005 р. реалізації цього відходу не було.

Крім вищезгаданого, на підприємстві в цехах аміаку, неконцентрованої азотної кислоти, циклогексанолу утворюється група каталізаторів, які складаються з металів, або окислів металів (міді, нікелю, заліза, хрому). На підприємстві з метою дотримання норм екологічної безпеки при поводженні з відпрацьованими каталізаторами, видано наказ №328 від 31.07.98 р. «Поводження з відпрацьованими каталізаторами». До наказу додається інструкція «Про порядок здачі відпрацьованих каталізаторів на тимчасове зберігання». Згідно наказу в цехах де використовуються каталізатори, після їх вивантаження з апаратів проводиться аналітичний контроль якісного складу. Після отримання довідки про якісний склад відпрацьованого каталізатору проводиться його зважування і затарювання у спеціальну тару та відправлення його на тимчасове зберігання у вантажний цех к. 149. При цьому проводиться оформлення відповідних документів бухгалтерської звітності.

В атмосферне повітря надходить такі забруднюючі речовини, як оксид вуглецю, оксид азоту, моноетаноламіну, аміаку.
Таблиця 2.1. Характеристика джерел викидів забруднюючих речовин




2.1   
Загальна характеристика цеху
Сировиною для виробництва аміаку є природний газ. В зв’язку з світовими тенденціями значного підвищення цін на енергоносії, сучасні технології виробництва аміаку направлені на зниження електроспоживання, покращення утилізації тепла, мінімізації втрат тепла димових газів, і зменшення енергоспоживання на очистку синтез-газу від двухоксиду вуглецю.

Для досягнення вищезазначеного, фірмою ХальдерТопсе А/О (Данія) впроваджена високоефективна енергозберігаюча технологія виробництва аміаку. Яка включає наступні основні стадії:

очистку природного газу від сірчистих сполук;

первинний і вторинний рифорімормінг;

двухстадійна конверсія СО;

МДЕА очистка синтез-газу від СО2;

метанування;

компресія;

компресія синтез-газу;

цикл синтезу S-300;

мембранне відокремлення водню;

виділення аміаку.

Схема традиційна, але вона має сучасне апаратурне оформлення з використанням нових каталізаторів.

Так, у відділенні риформінгу, печі первинного риформінгу обладнані боковим обігрівом, що забезпечує можливість оптимального регулювання температурного профілю стінок труб риформінгу. Горілки розташовані вздовж бокової стінки печі без примусової подачі, і працюють на природному газі і відхідних газах; зменшився розмір печі майже на 50% без зменшення надійності агрегату. Одночасно, завдячуючи введенню нових каталізаторів, значно зниженій їх об’єм, що дало змогу зменшити об’єм реакторів на всій установці.

Відділення наступні за риформінгом також значно удосконалені з метою енергозбереження. Для оптимізації роботи відділення очистки від СО2 необхідно експлуатувати агрегати при зменшеному співвідношенні пар/газ. Для цього були розроблені і впроваджені нові більш активні каталізатори високотемпературної конверсії СО, більш стійкі при експлуатації з низьким співвідношенням пар/сухий газ і мінімальною здатністю до утворення вуглеводнів. Крім цього зменшення співвідношення пар/газ добре поєднується з аМДEA очисткою від СО2, яка являє собою комбінацією фізичного і хімічного виділення СО2 і використовує лише тепло технологічного газу.

Відділення очистки від СО2 включає адсорбер, регенератор високого і низького тиску, в яких більша частина СО2 виділяється за рахунок зміни тиску. Після відділення очистки від СО2 залишкові сліди СО і СО2 видаляються з синтез-газу в реакторі метанування перед компремуванням газу в компресорі синтез-газу до тиску циклу синтезі.

Цикл синтезу аміаку експлуатується при тиску 190 кг/см² з використанням колони синтезу S-300 з трьома радіальними каталізаторними полицями, які оптимізовані для максимального використання всього об’єму каталізатора.

Тепло реакції синтезу аміаку використовується для виробництва пари високого тиску в котлі-утилізаторі і підігрівачі котлової води. Конденсація товарного аміаку проходить частково в водяному холодильнику і, кінцевою, в аміачному випарнику.

В мембранній установці виділення водню більша частина водню виділяється з продувочних газів і подається в лінію синтез-газу. Відхідні гази мембранного відділення використовуються в якості палива для печі первинного риформінгу.

Система пари основана на виробництві пари високого тиску (115 кг/см2, 510°С). Виробництво пари високого тиску визначає енергетичну ефективність агрегату аміаку. Приводи всіх основних компресорів – парові турбіни. Турбіни компресорів синтез-газу, охолодження аміаку, компресорів природного газу працюють на парі високого тиску. В якості привода компресора технологічного повітря використовується конденсаційна турбіна, яка працює на парі середнього тиску, пар низького тиску направляється в колектор пари низького тиску.

Для підвищення загальної ефективності роботи агрегатів аміаку компанією «Uhde» (Німеччина) в традиційну схему установки аміаку впроваджені наступні модифікації:

зміщення частини реакції риформінга з печі первинного риформінга в сторону реактора вторинного риформінга. Це результат включення в технологічну схему стадії утилізації випускного газу. Таким чином, водень повертається в сторону всмоктування компресору синтез-газу, піч вторинного риформінгу працює з надлишком повітря і співвідношенням водень-азот в живильному газі підтримується на рівні, близькому до 3:1;

підігрів технологічно повітря для реактору вторинного риформінгу до більш високої температури (540°С). Зміщення частини реакції в сторону реактору вторинного риформінгу дозволяє зменшити температуру в печі первинного риформінгу і економії палива;

Оптимальне використання зменшеного навантаження печі первинного риформінгу, що досягається за рахунок підвищення тиску в печі до 40 бар. При цьому загальне енергоспоживання ще зменшується, тому що споживача потужність компресорів зменшується;

Підігрів суміші сировина/пар до більш високої температури, завдяки чому зменшується споживання палива печі первинного риформінгу і теплопередача здійснюється в конвекційній зоні;

Зменшення співвідношення пар: вуглець до 3.0, яке достатнє для попередження відкладень вуглецю на каталізаторі первинного риформінгу. Якщо до сировини додається менше пари, то в радіальній зоні печі абсорбується менше тепла завдяки чому зменшується витрата палива.

Стосовно апаратурного оформлення, то в агрегатах аміаку компанії «Uhde» використовуються печі первинного риформінгу з холодною вихідною колекторною системою в яких: топка знаходиться зверху що дозволяє досягнути максимально рівномірного температурного профілю стінок реакційних труб; менша кількість горілок в порівнянні з печами риформінгу бокової топки та ряд інших.

Для очистки синтез-газу від СО2 використовується активний аМДЕА – водний розчин н-метилдіетаноламіна з спеціальним активатором. Дана технологія забезпечує найменше енергоспоживання завдяки тому, що розчин регенерується миттєвим випарюванням, а не відпарюванням.

Схема включає двухступеневий абсорбер. Основна частина СО2 видаляється в нижній частині абсорбера за допомогою напівслабкого розчину, який регенерується в двухступеневому випарнику миттєвого скипання, тобто без споживання енергії на відпарювання. Кінцева очистка здійснюється в верхній частині абсорбера за допомогою відносно малої кількості циркулюючого розчинника, який потім термічно регенерується відпарюванням в рибойлерній колоні.

Дана технологія має ряд переваг:

висока ступінь очистки від СО2 (> 99% об)

не викликає корозії вуглецевої сталі

втрати розчину зведені до мінімуму, оскільки аМДЕА відрізняється низьким тиском в скипання.

відсутністю токсичних розчинників

відсутністю проблем пов’язаних з кристалізацією.

Приведені технологічні схеми виробництва аміаку не передбачають утилізацію вуглекислого газу і направлені на підвищення ефективності та енергозбереження. Вуглекислий газ, який утворюється в процесі виробництва використовується в подальшому у виробництві карбаміду, або для виробництва метанолу в комбінованих схемах синтезу аміаку і метанолу.

Виходячи з вищевикладеного, запропоновані підприємством заходи по утилізації вуглекислого газу від виробництва аміаку шляхом його використання у виробництві карбаміду є економічно і технічно обґрунтованими. [7.8]

Найбільше хімічне підприємство Рівненське виробниче об’єднання «Азот». Виробничою діяльністю якого є хімічні, мінеральні добрива. Дане підприємство викидає в атмосферу різні забруднення, які негативно впливають на озоновий шар, а особливо на тропосферу, тому використовують різні очисні споруди по утилізації і очистці викидів.



3. Розрахунок забруднення приземного шару атмосфери

Забруднююча речовина		№ джерела викиду	F	Vm	d	H	Xm	X	X/Xm	S1	Cм	С	ГДК (ОБРД)
код	назва
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	13	14
	Оксид азоту	17	1	4,03	1,5	30	1338	500	0,37	0,48	0,17	0,082	0,04
								1000	0,75	0,95		0,16
								1500	0,12	0,97		0,17
								2000	1,49	0,88		0,15
								2500	1,87	0,78		0,13
								3000	2,24	0,68		0,12
								3500	2,62	0,60		0,1
								4000	2,99	0,52		0,088
								4500	3,36	0,46		0,078
								5000	3,74	0,40		0,068
								5500	4,11	0,35		0,06
								6000	4,48	0,31		0,05
								6500	4,86	0,28		0,05
								7000	5,23	0,25		0,04
								7500	5,61	0,22		0,04
								8000	5,98	0,20		0,03

Забруднююча речовина		№ джерела викиду	l	Напрям вітру	Повторюваність Р, %	l, м	Напрям СЗЗ
Код	Назва
337	Окис вуглецю	17	7000	Пн	8	6160	Пд
				Пн. Сх	6	6160	Пд. Зх
				Сх	9	13440	Зх
				Пд. Сх	16	8400	Пн. Зх
				Пд	11	2368	Пн
				Пд. Зх	11	1776	Пн. Сх
				Зх	24	2664	Сх
				Пн. Зх	15	8990	Пд. Сх

5.5 Пожежна безпека на підприємстві ВАТ «РівнеАзот»
Пожежна безпека тісно пов’язана з технікою безпеки, оскільки на пожежах гинуть не тільки матеріальні цінності, а й люди. Проектуючи, будуючи та експлуатуючи виробничі процеси, обладнання і машини, потрібно враховувати вимоги пожежної безпеки нарівні з вимогами охорони праці.

Забезпечення пожежної безпеки є невід’ємною частиною державної політики щодо охорони життя, здоров’я людей, національного багатства й навколишнього природного середовища.

Кожна пожежа має негативні наслідки як безпосередньо для людини, що постраждала, так і для суспільства в цілому. Тому з точки зору екологічних, економічних та соціальних наслідків актуальним стає забезпечення ефективного протипожежного захисту, безпеки людей та матеріальних цінностей. З кожним роком для забезпечення ефективного протипожежного захисту держава має виділяти все більше коштів на фундаментальні дослідження, утримання пожежної охорони, профілактику пожеж. За останні роки в державі розроблено ряд цілеспрямованих заходів щодо створення загальнодержавної системи забезпечення пожежної безпеки. Основним заходом у цьому напрямку було прийняття Закону «Про пожежну безпеку», який набрав чинності з дня його опублікування 29 січня 1994 р.

Згідно із Законом забезпечення пожежної безпеки є складовою частиною державної політики щодо охорони життя та здоров'я людей, національного багатства та навколишнього природного середовища. Цей Закон визначає загальні правові, економічні та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території держави, регулює відносини державних органів, юридичних і фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їх діяльності та форм власності.

Правовою основою діяльності в галузі пожежної безпеки є Конституція, Закон «Про пожежну безпеку», Правила пожежної безпеки та інші Закони України, постанови Верховної Ради, укази й розпорядження Президента, декрети, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів, стандарти, будівельні норми та правила, відомчі нормативи, рішення органів державної виконавчої влади, місцевого та регіонального самоврядування, прийняті в межах їх компетенції.

Нормативні акти, стандарти, технічні умови, інші нормативно-технічні документи на пожежонебезпечні технологічні процеси та вироби мають включати вимоги пожежної безпеки та узгоджуватися з органами державного пожежного нагляду. Узгодженню підлягають також проектні рішення, на які не встановлено норми та правила.

Вимоги пожежної безпеки, що містяться у відомчих нормативних актах, не повинні суперечити державним стандартам, нормам і правилам.

Дозвіл на початок роботи підприємств таекспертизу проектівщодо пожежної безпеки здійснюють органи державного пожежного нагляду, які також беруть участь у прийнятті об'єктів, що передаються в експлуатацію.

Загальні вимоги до пожежної безпеки об'єктів усіх галузей народного господарства наведено в ГОСТ 12.1.004–85.

Уci технічні рішення щодо забезпечення пожежного захисту об’єктів народного господарства підлягають нормуванню.

Причини виникнення пожеж дуже різноманітні. До них можна віднести недоліки в будівельних конструкціях, спорудах, плануванні приміщень, облаштуванні комунікацій, дефекти обладнання, неправильну організацію або порушення режимів технологічних процесів, неправильне виконання робіт, необережність персоналу й т.ін.

Причини пожеж різноманітні, але можна поділити їх на дві великі групи. Причини першої групи пов’язані х недопустимою з точки зору пожежної безпеки появою горючого середовища в умовах, де є джерело займання. Це може бути, наприклад, використання або зберігання горючих речовин і матеріалів у тих місцях, де їх наявність суперечить нормам пожежної безпеки. Причини першої групи часто зумовлені також аварійним станом обладнання та наявністю горючих речовин.

До причин другої групи відносять недопустиму за умов пожежної безпеки появу джерела загоряння при обов’язковій наявності горючої суміші, тобто горючої речовини й кисню.

Небезпека вибухів і пожеж виникає при неправильному виборі електрообладнання, коли в пожежонебезпечних і вибухонебезпечних приміщеннях використовуються електродвигуни та апаратура у відкритому виконанні. Під час роботи несправних електродвигунів можливе іскріння, що в ряді випадків призводить до займання.

Причиною пожеж і вибухів у вибухопожежонебезпечних приміщеннях може бути наявність електростатичних розрядів.

На підприємстві ВАТ «РівнеАзот» розроблено ряд попереджувальних заходів щодо розповсюдження та гасіння пожеж на стадії проектування будівель і споруд.

У процесі проектування передбачено поділ будівель на пожежні відсіки та секції протипожежними стінами, перегородками та протипожежними перекриттями. Для обмеження розповсюдження вогню по конструкціях і горючих матеріалах, облаштовано протипожежні перепони, протипожежні двері та ворота, а також протипожежні проміжки між будівлями. Виробничі будівлі міцні не тільки за умов їх нормальної експлуатації, а й за умов пожежі.

Для боротьби з виявленими осередками горіння до прибуття пожежних команд на ВАТ «РівнеАзот» використовують первинні засоби пожежогасіння. До них відносяться вогнегасники, пожежні крани, річкові насоси, бочки з водою, лопати, ломи, сокири, гаки, ящики з піском, повстяні мати, багри та інший пожежний інвентар.

Відповідно до чинного законодавства забезпечення пожежної безпеки на підприємстві ВАТ «РівнеАзот» покладається на його керівника та уповноважених ним осіб. [10]



6. Розрахунок економічної ефективності від запропонованих заходів
6.1 Встановлення нормативів плати за забруднення атмосферного повітря
Одним із перших еколого-економічних інструментів природоохоронної діяльності став механізм плати за забруднення навколишнього природного середовища, впроваджений постановою Кабінету Міністрів України від 13 січня 1992 року №18 «Про затвердження Порядку визначення плати і справляння платежів за забруднення навколишнього природного середовища і Положення про республіканський позабюджетний фонд охорони навколишнього природного середовища». Згідно з цією постановою було введено пряму плату за забруднення, яка залежить від кількості та «якості» забруднюючих речовин. Ця плата справлялася за викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря, за скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об'єкти та зарозміщення відходів.

В основу методології встановлення нормативів, які визначали

·    розміри плати за забруднення, було покладено:

·  величину еколого-економічного збитку;

·  обсяг грошових коштів, який необхідно «отримати» з кожної тонни викидів, скидів, розміщених відходів для створення джерела фінансування екологічної діяльності, який був би незалежним від державного бюджету;

·  економічний стан підприємств-забруднювачів.

Стимулююча функція платежів спрямована на запобігання виснаження природних ресурсів і припинення безоплатного використання навколишнього середовища як приймальника забруднюючих речовин.

Економічна суть плати за забруднення полягає в тому, що:

·    забруднювач і споживач продукції змушений оплачувати (компенсувати) економічні збитки від негативного екологічного впливу на здоров'я людей, об'єкти житлово-комунального господарства (житловий фонд, міський транспорт, зелені насадження тощо), сільськогосподарські угіддя, водні, лісові, рибні та рекреаційні ресурси, основні фонди промисловості та Ін. При цьому слід враховувати, що наразі не йдеться про юридичну відповідальність у повному обсязі за забруднення навколишнього середовища.

·    платежі за забруднення стали основою створення місцевих, республіканського АР Крим і Державного фондів охорони навколишнього природного середовища, незалежного від державного та місцевих бюджетів джерела фінансування природоохоронних заходів і робіт.
6.2 Розрахунок збору за забруднення атмосферного повітря
Суми збору за скиди (Пс) обчислюють на підставі затверджених лімітів, виходячи з фактичних обсягів скидів, нормативів збору та корегую чого коефіцієнта, і визначають за формулою:


П=(М_бі
 
М_і)
 
К_Т
де М_бі – базовий норматив плати за викиди в атмосферу 1 т і-го забруднюючої речовини в межах ліміту, грн./т; М_і – маса річного викиду і-го забруднюючої речовини в межах ліміту, т; К_Т – коефіцієнт, що враховує територіальні соціально-екологічні особливості. Результати вносимо в таблицю 6.1.
Таблиця 6.1. Зведені розрахунки економічних збитків за забруднення атмосферного повітря до очистки



Нарахований збір за забруднення навколишнього природного середовища 1295,67
Таблиця 6.2. Зведені розрахунки економічних збитків за забруднення атмосферного повітря після очистки



Окупність очисного устаткування рівний 862,02 грн.

За даними розрахунками визначаючи обсяг грошових коштів, який необхідно «отримати» з кожної тонни викидів, скидів, розміщених відходів для створення джерела фінансування екологічної діяльності, який був би незалежним від державного бюджету. Забруднювач і споживач продукції змушений оплачувати (компенсувати) економічні збитки від негативного екологічного впливу на здоров'я людей, об'єкти житлово-комунального господарства (житловий фонд, міський транспорт, зелені насадження тощо), сільськогосподарські угіддя, водні, лісові, рибні та рекреаційні ресурси, основні фонди промисловості та Ін.



Висновки
Провівши аналіз стану атмосферного повітря ВАТ «Рівнеазот» цеху по виробництву аміаку за основними джерелами викиду забруднюючих речовин (оксид азоту, оксид вуглецю, моноетаноламін, аміак) та оцінивши їх вплив на навколишнє природне середовище можна зробити наступні висновки:

1. Для оцінювання забруднення атмосферного повітря використовувався методику розрахунок максимальної приземної концентрації ведеться за ОНД-86 і справедливий для 20 хвилинного інтервалу осереднення в радіусі до 100 км від джерела викиду

2. Оцінивши стан та величину відстань на яку проходить розсіювання шкідливої речовини, встановили уточнену санітарну захисну зону та розрахували ГДВ забруднюючих речовин в атмосферне повітря Знайдені значення ГДВ порівнюємо з реальними потужностями викидів на ТзОВ «Будівельник». Аналіз розрахунків показав, що:

потужність викиду перевищують тільки по оксиду азоту в 1,4 рази по всім наступним забруднюючим речовина не перевищує розрахункових значень ГДВ

3. За проведеною оцінкою було запропоновано очисну споруду кільцевий адсорбер. Процес адсорції переходить в газову фазу на якому відбувається процес регенерації.

Також запропоновані природоохоронні заходи:

підвищення ефективності державного контролю за природоохоронною діяльністю суб’єктів господарювання; забезпечення ефективної взаємодії з правоохоронними органами та іншими контролюючими службами області; забезпечення повного стягнення збитків за порушення екологічного законодавства та штрафних санкцій; впровадження комп’ютерних методів обробки інформації аналітичного забезпечення контрольної діяльності; здійснення заходів в рамках запровадження нової концепції регулювання охорони атмосферного повітря;

вирішення питання фінансування виробництва з переробки фосфогіпсів ВАТ «Рівнеазот»;

забезпечення ремонту і модернізації очисних споруд ВАТ «Рівнеазот»;

посилення контролю за цільовим використанням коштів природоохоронних фондів;

здійснення комплексу заходів по впровадженню регіональної інформаційної системи моніторингу навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів області на базі системи регіонального екологічного моніторингу СЕМ «Полісся»

4. Запропоновані природоохоронні заходи є ефективними і їх впровадження є доцільним для покращення охорони атмосферного повітря в в межах ВАТ «Рівне азот» та прилеглих населених пунктів.



Використана література
1. Сухарєв С.М., Чудак С.Ю., Сухарєва О.Ю. Техноекологія та охорона навколишнього середовища. – Львів: Новий світ, 2000–2005. – 256 с.

2. Бойчук Ю.Д., Солошенко Е.М., Бугай О.В. Екологія і охорона навколишнього середовища. – К.: Княжа Україна, 2005. – 302 с.

3. Лук’янова Л.Б. Основи екології. – К.: Вища школа, 2000. – 327 с.

4. Клименко М.О., Прищепа А.М., Вознюк Н.М. Моніторинг довкілля. – К.: Академія, 2006. – 360 с.

5. Коротун І.М., Коротун Л.К. Географія Рівненської області. – Рівне: Кабінет редакційно-видавничої діяльності та друкованої пропаганди передового педагогічного досвіду Рівненського інституту підвищення кваліфікації педагогічних кадрів, 1996. 274 с.

6. Назаренко І.І., Польчина С.М., Дмитрук Ю.М., Смага І.С., Нікорич В.А. Ґрунтознавство з основами геології. – Чернівці: Книги – ХХІ, 2006. – 504 с.

7. Матушевська Н.Р. Охорона атмосферного повітря. – Рівне: НУВГП, 2008. – 236 с.

8. Доровских А.В., Сикарев А.А. Сети связи с подвижными объектами. К.: 1987

9. Брейдо А.Ч., Анисимов Н.К. Организация, планирование и управление в хозяйстве сигнализации и связи. К.: 1985

10. ГОСТ 10617–83. Котлы отопительные теплопроизводительностью от 0,1 до 3,15 МВт. Общие технические условия. М.

11. Клименко М.О., Прищепа А.М., Вознюк Н.М. Моніторинг довкілля: Підручник. – Київ: Видавничий центр «Академія». – 2006 р. – 259 с.

12. Санитарные нормы проектирования промышленных предприятий. СН 245–71. – Москва: Издательство литературы по строительству, 1972 р. – 96 с.

13. Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища». – Київ, 1991

14. Аиев Г. М-А. Техника пылеулавливания и очистки промышленных газов. – Москва, 1986 р. – 365 с.

15. Белевицкий А.М. Проектирование газоочистительных сооружений. – Ленинград, 1990 р. – 312 с.