Диплом Управління інвестиціями в основний капітал на рівні підприємства на прикладі ТОВ Граніт
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-10-24Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА ПРАВА
Кафедра Фінансів та Банківської справи
Дипломна робота магістра
на тему : «Управління інвестиціями в основний капітал
на рівні підприємства» (на прикладі ТОВ «Граніт»)
Студентки групи Ф1.03
Спеціальність – «Фінанси»
Науковий керівник роботи
Дніпропетровськ
2008
ЗМІСТ
Вступ
Розділ І. Теоретичні аспекти в розробці стратегії прийняття інвестиційних рішень
1.1 Сутність капітальних інвестицій, чистої поточної вартості та ефективного використання факторів виробництва
1.2 Інвестиції як джерела генерації грошових потоків, сутність дисконтованих оцінок грошових потоків в інвестиційному проекті
1.3 Методологія розробки капітального бюджету
1.3.1 Внутрішнє лімітування фінансових ресурсів
1.3.2 Зовнішнє лімітування фінансових ресурсів
1.3.3 Ранжирування інвестицій
1.3.4 Обмеженість фінансових ресурсів та ризик
1.3.5 Розробка капітального бюджету в умовах інфляції
1.4 Стратегія прийняття інвестиційних рішень
Розділ ІІ. Аналіз інвестиційної привабливості підприємства ТОВ “Граніт”
2.1 Основні характеристики господарської діяльності ТОВ “Граніт”
2.2 Економічна діагностика діяльності ТОВ “Граніт” у 2005 –2007 роках
2.3 Оцінка конкурентного стану в галузі добичі та переробки природних гранітів в Україні
Розділ ІІІ. Вибір ефективних методів фінансування інвестиційних проектів на прикладі проекту ТОВ “Граніт” по розбудові гранітного кар’єру “Дніпропетровський -1”
3.1 Сутність підприємницького прогнозу та основні параметри кошторису інвестиційного проекту ТОВ “Граніт”
3.2 Проектне дослідження ефективності інвестиційного проекту ТОВ “Граніт” по розбудові гранітного кар’єру “Дніпропетровський-1” при акціонерному методу інвестування на протязі 2008 –2014 років
3.3 Проектне дослідження ефективності інвестиційного проекту ТОВ “Граніт” по розбудові гранітного кар’єру “Дніпропетровський-1” при кредитно-банківському методу інвестування на протязі 2008 –2012 років
3.4 Проектне дослідження ефективності інвестиційного проекту ТОВ “Граніт” по розбудові гранітного кар’єру “Дніпропетровський-1” при лізинговому методу інвестування на протязі 2008-2014 років
3.5 Вибір оптимального методу фінансування інвестиційних проектів для галузі добичі природних гранітів в Україні за результатами проектного дослідження
Висновки
Список використаної літератури
Додатки
ВСТУП
В системі відтворення, безвідносно до його суспільної форми, інвестиціям належить найважливіша роль в справі відновлення і збільшення виробничих ресурсів, а, відповідно, і забезпечення відповідних темпів економічного росту. Якщо уявити суспільне відтворення як систему виробництва, розподілу, обміну та споживання, то інвестиції, головним чином, стосуються першої ланки – виробництва, і, можна сказати, складають матеріальну основу його розвитку.
Актуальність теми дипломного проекту полягає в необхідності дослідження інвестиційного процесу в діяльності підприємств, як основного шляху впровадження нових технологій, обладнання, виробництва удосконалених товарів та послуг.
Об’єктом дипломного дослідження є – капітальні інвестиції в галузі кар’єрного добування гранітного щебеню.
Предметом дипломного дослідження є – сутність та методологія економічної оцінки ефективності капітальних інвестицій, процес економічного обґрунтування доцільності впровадження інвестиційного проекту в галузі кар’єрного добування гранітного щебеню ТОВ “Граніт”.
Мета дипломного дослідження полягає в ідентифікації найбільш економічних шляхів реалізації інвестиційного проекту ТОВ “Граніт” в галузі кар’єрного добування гранітного щебеню, розрахунок ринкових потреб в розвитку нового виробництва та перспективна конкурентна позиція нового підприємства в галузі добування граніту в Україні, оцінка інвестиційної привабливості підприємства ТОВ “Граніт” та економічної доцільності інвестування коштів для можливих інвесторів.
Для досягнення поставленої мети в дипломній роботі вирішуються такі завдання:
- досліджено економічну сутність, класифікаційний розподіл та особливості процесу капітального інвестування розвитку підприємств в Україні;
- проведена економічна діагностика діяльності ТОВ “Граніт” у 2005 –2007 роках;
- досліджений конкурентний стан в галузі добичі та переробки природних гранітів в Україні;
- проведена. оцінка інвестиційної привабливості та ідентифікація проблем залучення інвестиційних джерел для розвитку ТОВ “Граніт”;
- проведений вибір найбільш ефективного методу фінансування інвестиційного проекту ТОВ “Граніт” по розбудові гранітного кар’єру “Дніпропет-ровський-1” при акціонерному, кредитно-банківському та лізинговому методу інвестування;
Впровадження пропозицій і рекомендацій щодо шляхів реалізації інвестиційного проекту ТОВ “Граніт”, наданих в дипломній роботі, дозволить
при виході на проектний рівень виробництва кубовидного щебню до 2 млн.т/рік, зайняти підприємству одне з перших місць в України по обсягам добичі гранітного щебеню (сучасний обсяг добичі лідера – ВАТ “Полтавський ГОК” становить 1,73 млн.т щебеню на рік), окрім цього за рахунок виробництва формату кубовидного єврощебня фракції 8х11мм підприємство матиме можливість експортувати до 20% річного обсягу продукції в Європу.
Методами дипломного дослідження є – структурний аналіз, первинні статистичні спостереження, групування та статистистичний аналіз хронологічних рядів параметрів, економічне моделювання дисконтований потоків доходів та витрат інвестицій за допомогою “електронних таблиць” EXCEL-2007.
Інформаційною базою дипломного дослідження були – звітні документи ТОВ “Граніт” за 2005 – 2007 роки, матеріали бізнес-планів розвитку діяльності підприємства, статистичні матеріали Держкомстату України, монографії та учбові посібники в галузі капітального інвестування.
РОЗДІЛ І
ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ В РОЗРОБЦІ СТРАТЕГІЇ ПРИЙНЯТТЯ ІНВЕСТИЦІЙНИХ РІШЕНЬ
1.1 Сутність капітальних інвестицій, чистої поточної вартості та ефективного використання факторів виробництва
Саме поняття інвестиції (від лат. Investio - одягаю) значить вкладення капіталу в галузі економіки як в самій країні так і за її межами [54].
Інвестиції – це грошові, майнові, інтелектуальні цінності, які вкладають в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання прибутку. Їх можна робити в основні (будівлі, споруди, машини и й устаткування тощо) та оборотні (для формування виробничих запасів товарно-матеріальних цінностей тощо) фонди, у нематеріальні ресурси й активи (цінні папери, патенти, ліцензії тощо).
Інвестиціями вважаються ті економічні ресурси, які направлені на збільшення реального капіталу суспільства, тобто на розширення чи модернізацію виробничого апарату. Це може бути пов’язано з придбанням нових машин, будинків, транспортних засобів, а також з будівництвом доріг, мостів та інших інженерних споруд. Сюди також треба включити витрати на освіту, наукові дослідження та підготовку кадрів. Ці витрати представляють собою інвестиції в “людський капітал”, які на сучасному розвитку економіки набувають все більшого і більшого значення, тому що на сам кінець результатом людської діяльності виступають і будинки, і споруди, і машини, і устаткування, і саме головне, основний фактор сучасного економічного розвитку – інтелектуальний продукт, який визначає економічне положення країни в світовій ієрархії держав.
Інвестиції відіграють центральну роль в економічному процесі, вони визначають загальний ріст економіки. В результаті інвестування засобів в економіку збільшуються обсяги виробництва, росте національний прибуток, розвиваються та йдуть в перед в економічній конкуренції галузі та підприємства, що в найбільшому степені задовольняють попит на ті чи інші товари та послуги. Отриманий приріст національного прибутку частково знову накоплюється, проходить подальше збільшення виробництва, процес повторюється безперервно. Таким чином інвестиції, що утворюються за рахунок національного прибутку, в результаті його розподілу, самі обумовлюють його ріст, розширене відтворення. При чому, чим ефективніше інвестиції, тим більше ріст національного прибутку, тим значніші абсолютні розміри накопичення (при даній його частці), які можуть бути знову вкладеними в виробництво. При достатньо високій ефективності інвестицій приріст національного прибутку може забезпечити підвищення частки накопичення при абсолютному рості споживання.
За об’єктами вкладання засобів інвестиції поділяються на реальні та фінансові [55].
Реальні інвестиції – це вкладання грошових коштів у реальні активи (матеріальні і нематеріальні). Вкладання засобів у нематеріальні реальні активи, пов’язані з НТП, називають інноваційними інвестиціями..
Фінансові інвестиції – це вкладання грошових коштів у різні фінансові активи, передусім у цінні папери для придбання прав на участь у діяльності інших фірм, боргових прав тощо.
За характером участі в інвестуванні бувають прямі та непрямі інвестиції.
Прямі інвестиції – це безпосередня участь інвестора у виборі об’єкта інвестування і вкладанні коштів.
Непрямі інвестиції – це опосередкована участь у виборі об’єкта інвестування і вкладання коштів іншими способами (фінансовими посередниками).
Крім того, є також короткотермінові і довготермінові інвестиції.
Короткотермінові інвестиції – це вкладення капіталу на період не більше одного року.
Довготермінові інвестиції – це вкладання капіталу на період понад один рік. У практиці великих інвестиційних компаній довготермінові інвестиції деталізують так:
а) до двох років;
б) від двох до трьох років;
в) від трьох до п’яти років;
г) понад п’ять років.
Метою інвестування є збільшення капіталу: за рахунок поточних прибутків на вкладений капітал або за рахунок зростання ринкової вартості самого капіталу внаслідок змін ринкової кон’юнктури.
Такі цілі, як “розвиток підприємства”, “удосконалення виробництва”, “розвиток науково-технологічного потенціалу”, “виробництво державно-важливої продукції”, “збереження наукомістких технологій”, “вирішення соціальних питань”, “створення нових робочих місць”, “розвиток економічного потенціалу”, не стоять на першому місці в інвестора. Якщо досягається зростання капіталу, то вирішуються й ці завдання. Але стратегічною метою інвестора залишається примноження активів, капіталу. Досягається це через реалізацію нових технологій, створення нових робочих місць, через виробництво конкурентоспроможної продукції, через розвиток підприємств тощо. Отже, цілі не суперечать одна одній за умови, що було досягнуто зростання капіталу, а не його проїдання, неефективне використання заради цих самих цілей.
Орієнтацію інвестора на приріст свого капіталу можна вважати першим методологічним принципом інвестування. Саме такий підхід забезпечує логіку всіх інших дій інвестора щодо організації інвестування.
Інвестиційний процес складається з послідовності дій інвестора щодо прийняття рішень стосовно операцій з об’єктами інвестування та їх реалізації: вибір об’єкта, встановлення обсягів і строків інвестування, придбання об’єкта, отримання прибутків, зростання вартості активів інвестора.
Об’єкти інвестування позначаються також терміном “інструменти інвестування”. Вони можуть бути реальними (матеріальними) та фінансовими активами: нерухомість, основні фонди, товарно-матеріальні запаси, пайові та боргові цінні папери, кошти.
Інвестиційний процес з боку інвестора є послідовністю кількох типових процедур, етапів, які він здійснює для найефективнішого розміщення свого капіталу [71]:
· формування інвестиційних намірів (або політики) щодо використання капіталу для його зростання;
· аналіз можливих варіантів інвестування та вибір об’єктів для інвестування;
· формування інвестиційної програми, або інвестиційного портфеля;
· управління портфелем за рахунок своєчасних змін його структури (об’єктів інвестування);
· моніторинг ефективності інвестиційного портфеля.
Залежно від ситуації на інвестиційному ринку і на кожному об’єкті (інструменті) інвестування ці дії інвестора постійно повторюються з метою підтримки найвищого з можливих рівня ефективності інвестування. Оцінка ефективності інвестування має бути комплексною, за багатьма критеріями, з урахуванням параметрів дохідності, часу, ресурсів і ризику.
Критерієм визначення ефективності інвестування є дохідність. Кількісне визначення дохідності будується на співвідношенні активів (коштів) інвестора на початок і на кінець періоду. Темп приросту активів дає рівень дохідності їх використання.
Отже, інвестування є процесом такого використання коштів, при якому їх вартість за певний період часу зростає. І цей процес за організаційною формою тісно переплетений з конкретними формами фінансово-господарської діяльності, що використовуються економічними суб’єктами. Якщо у підприємства є прибуток, то обов’язково на якомусь етапі вирішується питання щодо його розподілу, і це є елементом управління інвестиціями.
Операції з об’єктами інвестування здійснюються на інвестиційному ринку, який у свою чергу поділяється на кілька сегментів залежно від специфіки об’єктів (інструментів), що на них купуються та продаються.
1. Ринок реальних (матеріальних) інвестиційних об’єктів (ринок нерухомості, ринок обладнання, ринок ремонтно-будівельних робіт, ринки сировини та матеріалів).
2. Фінансовий ринок (грошовий ринок, кредитний ринок, ринок цінних паперів).
Процес управління інвестиційною діяльністю (планування, організація, прийняття рішень, забезпечення ресурсами, їх раціональне використання, доведення проекту до запроектованих кінцевих результатів) забезпечується інвестиційним менеджментом.
Ринкові механізми збалансування попиту й пропозиції сприяють постійному врівноваженню на інвестиційному ринку. Як наслідок, не буває прибуткових проектів з невеликим ризиком. Якщо з’являється такий об’єкт для інвестицій, попит на нього з боку капіталів зростає, збільшується ціна і зменшується дохідність. Ситуація на ринку досягає рівноваги. Можна вважати, що чим більша очікувана дохідність інвестування, тим вищим є ризик інвестування. Інше можливе лише короткочасно, поки інформація щодо перспективності об’єкта не стає доступною більшості учасників ринку.
Ефективне використання факторів виробництва визначається як відношення результату до затрат. Існує багато коефіцієнтів продуктивності, тому що є безліч методів виміру результатів і витрат.
Метод дисконтування грошових потоків або метод поточної вартості – найкраща існуюча основа для аналізу грошових потоків від інвестиції [74].
Часто інвестиції протягом того самого або декількох періодів часу характеризуються як доходами, так і витратами. У цьому випадку зручно використовувати наступну термінологію:
- якщо протягом деякого періоду доходи перевищують витрати, то говорять про чисті доходи (net benefits) або про позитивні грошові потоки (positive cash flows);
- якщо ж протягом деякого періоду часу витрати перевищують доходи, то говорять про чисті витрати (net expenditure) або про відтоки грошових коштів(cash outlay);
Уся серія грошових потоків за період експлуатації інвестиції називається потоком коштів (cash flow stream), що складаються з позитивних грошових потоків чистих доходів і негативних грошових потоків чистих витрат.
Одна з базових концепцій інвестиційної економіки комерційного підприємства і теорії прийняття інвестиційних управлінських рішень полягає в тому, що вартість визначеної суми коштів – це функція часу виникнення грошових доходів або витрат.
Оцінка дисконтованої економічної ефективності фінансових інвестицій основана на різноцінності грошових потоків коштів в часі, що пояснюється такими причинами [75]:
- зниження купівельної спроможності й загальне підвищення цін;
- отримання процентного прибутку (якщо гривню віднести в банк);
- ризик (кредитор може не виконати свої боргові зобов’язання).
Так чи інакше відбувається зміна цінності національної валюти, тож у проектному аналізі це необхідно враховувати методом порівнювання різночасових грошей, так званим дисконтуванням [74].
Майбутня вартість (цінність) Бв сьогоднішніх грошей визначається за формулою (дисконтування постнумерандо – приведення поточної вартості до майбутньої вартості на дату кінця всіх періодів дисконтування):
де Св – сьогоднішня сума грошей, що інвестуються;
d – постійна норма дисконту, що дорівнює прийнятій для інвестора нормі прибутку на капітал;
t – тривалість розрахункового періоду (в роках);
Сьогоднішня вартість (цінність) Св майбутніх грошей визначається таким чином (дисконтування пренумерандо – приведення всіх майбутніх вартостей до сьогоднішньої вартості на дату початку періоду дисконтування):
Перерахунок поточних і майбутніх сум в еквівалентній вартості шляхом дисконтування дозволяє визначити цінність проектів на основі поточних і майбутніх витрат і результатів. Підраховані за кожний рік життя проекту, вони дисконтуються, а потім підсумовуються з метою одержання загального показника цінності проекту, на основі якого роблять висновок щодо прийнятності проекту.
Відповідно до прийнятого у світовій практиці положеннями будь-яка сукупність інвестиційних цінностей, що знаходяться у власності одного інвестора називається інвестиційним портфелем. Складовими інвестиційного портфеля є інвестиційні цінності різних видів. Кожен вид інвестиційних цінностей має відмітні риси, які можна охарактеризувати у такий спосіб [92]:
- по ступеню матеріалізації: матеріальні, нематеріальні;
- по строковості повернення вкладених коштів: короткострокові, середньострокові і довгострокові;
- по ступеню ризику: високого ризику, середнього ризику, низького ризику;
- по обсягу необхідних інвестиційних ресурсів: дорогі, середньої вартості, дешеві;
- по цільовому використанню: спекулятивні, прямої участі.
Керування інвестиційним портфелем здійснюється в рамках загальної фінансової стратегії підприємства, відповідно до портфельних стратегій, сформульованими в рамках інвестиційної стратегії підприємства:
- низького ризику і високої ліквідності;
- високої прибутковості і високого ризику;
- довгострокових вкладень;
- спекулятивна й ін.
Конкретні інвестиційні стратегії визначаються:
1. Фінансовою стратегією підприємства.
2. Типом і цілями портфеля.
3. Станом ринку (його наповненістю і ліквідністю, динамікою процентної ставки, легкістю або утрудненістю залучення позикових засобів, рівнем інфляції).
4. Наявністю законодавчих пільг або, навпаки, обмежень на інвестування.
5. Загальноекономічними факторами (фаза господарського циклу і т.д.).
6. Необхідністю підтримки заданого рівня ліквідності і прибутковості при мінімізації ризику.
7. Типом стратегії (короткострокова, середньострокові і довгострокова).
У дійсності, різні фактори, а, отже, і різні стратегії комбінуються між собою, накладаються один на одного, і внаслідок цього з'являються складні комбіновані варіанти портфельної інвестиційної стратегії.
1.2 Інвестиції як джерела генерації грошових потоків, сутність дисконтованих оцінок грошових потоків в інвестиційному проекті
Критерії, що використовуються в аналізі інвестиційної діяльності, можна підрозділити на дві групи в залежності від того враховується чи ні часовий параметр: 1) засновані на дисконтованих оцінках; 2) засновані на облікових оцінках. До першої групи відносяться критерії [74]:
- чистий приведений ефект (Net Present Value, NPV);
- індекс рентабельності інвестиції (Probability Index, PI);
- внутрішня норма прибутку (Internal Rate of Return, IRR);
- модифікована внутрішня норма прибутку (Modified Internal Rate of Return, MIRR);
- дисконтований строк окупності інвестиції (Discounted Payback Period, DPP).
До другої групи відносяться критерії:
- строк окупності інвестиції (Payback Period, PP);
- коефіцієнт ефективності інвестиції (Accounting Rate of Return, ARR).
а) Метод розрахунку чистого приведеного ефекту(ЧДД)
Цей метод заснований на зіставленні величини вихідної інвестиції (IC) із загальною сумою дисконтованих чистих грошових надходжень, генерованих нею протягом прогнозованого періоду. Оскільки приплив коштів розподілений у часі, він дисконтується за допомогою коефіцієнта r, встановлюваного інвестором самостійно виходячи зі щорічного відсотка повернення, який він хоче чи може мати на інвестований їм капітал. Припустимо робиться прогноз про те, що інвестиція (IC) буде генерувати протягом n років річні доходи в розмірі Р1, Р2, …, Рn. Загальна накопичена величина дисконтованих доходів (Present Value, PV) і чистий приведений ефект (Net Present Value, NPV= ЧДД – чистий дисконтований доход) відповідно розраховуються по формулах [74]:
Якщо NPV>0, то проект варто прийняти; якщо NPV<0, то проект варто відкинути; NPV=0, то проект ні прибутковий, ні збитковий. Дамо економічне трактування критерію NPV з позиції власників компанії, що по суті і визначає логіку критерію NPV:
- якщо NPV<0, то у випадку прийняття проекту цінність компанії зменшиться, тобто власники компанії понесуть збиток;
- якщо NPV=0, то у випадку прийняття проекту цінність компанії не зміниться, тобто добробут її власників залишиться на колишньому рівні;
- якщо NPV<0, то у випадку прийняття проекту цінність компанії, а отже, і добробут її власників збільшиться.
Проект із NPV=0 має додатковий аргумент у свою користь – у випадку реалізації проекту добробут власників компанії не зміниться, але в той же час обсяги виробництва зростуть, тобто компанія збільшиться в масштабах.
При прогнозуванні доходів по роках необхідно по можливості враховувати усі види надходжень як виробничого, так і невиробничого характеру, що можуть бути асоційовані з даним проектом.
Якщо проект припускає не разову інвестицію, а послідовне інвестування фінансових ресурсів протягом m років, то формула для розрахунку NPV модифікується в такий спосіб (з врахуванням впливу інфляції як на дисконтовані потоки інвестиції, так і на сгенеровані потоки прибутку інвестиційного проекту):
де j – прогнозований середній рівень інфляції.
При розрахунку NPV, як правило, використовується постійна ставка дисконтування, однак при деяких обставинах, наприклад, очікується зміна рівня дисконтних ставок, можуть використовуватися індивідуалізовані по роках коефіцієнти дисконтування. Якщо в ході імітаційних розрахунків приходиться застосовувати різні коефіцієнти дисконтування, то формула (4) не застосовується, і проект прийнятний при постійній дисконтній ставці може стати неприйнятним.
Показник NPV відбиває прогнозну оцінку зміни економічного потенціалу комерційної організації у випадку прийняття розглянутого проекту. Цей показник адитивний у просторово-тимчасовому аспекті, тобто NPV різних проектів можна підсумовувати. Це дуже важлива властивість, що виділяє цей критерій із всіх інших і що дозволяє використовувати його в якості основного при аналізі оптимальності інвестиційного портфеля.
б) Метод розрахунку індексу рентабельності інвестиції(ІД,ІДД)
Цей метод є по суті наслідком попереднього. Індекс рентабельності (PI) = ІД(індекс доходності) розраховується по формулі [74]:
Якщо PI>1, то проект варто прийняти; якщо PI<1, то проект варто відкинути; якщо PI=1, то проект є ні прибутковим, ні збитковим.
Якщо проект припускає не разову інвестицію, а послідовне інвестування фінансових ресурсів протягом m років, то формула для розрахунку PI модифікується в такий спосіб (з врахуванням впливу інфляції як на дисконтовані потоки інвестиції, так і на згенеровані потоки прибутку інвестиційного проекту):
На відміну від чистого приведеного ефекту індекс рентабельності є відносним показником: він характеризує рівень доходів на одиницю витрат, тобто ефективність вкладень – чим більше значення цього показника, тим вище віддача кожної гривні, інвестованої в даний проект. Завдяки цьому критерію PI дуже зручний при виборі одного проекту з ряду альтернативних, що мають приблизно однакові значення NPV (зокрема, якщо два проекти мають однакові значення NPV, але різні обсяги необхідних інвестицій, те вигідніше той з них, що забезпечує велику ефективність вкладень), або при комплектуванні портфеля інвестицій з метою максимізації сумарного значення NPV.
в) Метод розрахунку внутрішньої норми прибутку інвестиції(ВНД)
Під внутрішньою нормою прибутку інвестиції (IRR= ВНД) розуміють значення коефіцієнта дисконтування r, при якому NPV проекту дорівнює нулю:
IRR = r, при якому NPV = f( r ) = 0.
Іншими словами, якщо позначити IC=CF0, то IRR знаходиться з рівняння [74]:
Практичне застосування даного методу ускладнено, якщо в розпорядженні аналітика немає спеціалізованого фінансового калькулятора. У цьому випадку застосовується метод послідовних ітерацій з використанням табульованих значень дисконтованих множників. Для цього за допомогою таблиць вибираються два значення коефіцієнта дисконтування r1<r2 таким чином, щоб в інтервалі (r1, r2) функція NPV=f(r ) змінювала своє значення з “+” на “-” чи з “-” на “+”. Далі застосовують формулу
де r1 - значення табульованого коефіцієнта дисконтування, при якому
f(r1)>0 (f(r1)<0)); r2 - значення табульованого коефіцієнта дисконтування, при якому f(r2)<0 (f(r2)>0)).
г) Метод визначення строку окупності інвестицій(СО, ДСО)
Цей метод, що є одним з найпростіших і широко використаних у світовій обліково-аналітичній практиці, не припускає тимчасової упорядкованості грошових надходжень [74]. Алгоритм розрахунку строку окупності (СО) залежить від рівномірності розподілу прогнозованих доходів від інвестиції. Якщо доход розподілений по роках рівномірно, то строк окупності розраховується розподілом одноразових витрат на величину річного доходу, обумовленого ними. При одержанні дробового числа воно округляється убік збільшення до найближчого цілого. Якщо прибуток розподілений нерівномірно, то строк окупності розраховується прямим підрахунком числа років, протягом яких інвестиція буде погашена кумулятивним доходом. Загальна формула розрахунку показника СО має вид:
Нерідко показник СО = РР розраховується більш точно, тобто розглядається і дробова частина року; при цьому робиться припущення, що грошові потоки розподілені рівномірно протягом кожного року.
Тоді формула (1.10) модифікується для розрахунків як :
Деякі фахівці при розрахунку показника СО = РР рекомендують враховувати часовий аспект. У цьому випадку в розрахунок приймаються грошові потоки, дисконтовані по показнику WACC, а відповідна формула для розрахунку дисконтованого строку окупності (DPP) має вид:
Очевидно, що у випадку дисконтування строк окупності збільшується, тобто завжди DPP>PP. Іншими словами, проект прийнятний за критерієм СО може виявитися неприйнятним за критерієм DPP= ДСО.
Якщо проект припускає не разову інвестицію, а послідовне інвестування фінансових ресурсів протягом m років, то формула для розрахунку ДСО(DPP) модифікується в такий спосіб (з врахуванням впливу інфляції як на дисконтовані потоки інвестиції, так і на генеровані потоки прибутку інвестиційного проекту):
1.3 Методологія розробки капітального бюджету
Ефективність реалізації інвестиційного проекту значній мірі визначається обумовленим планом цього фінансування. На практиці інвестиційного управління цей фінансовий план носит назву „бюджетна реалізація інвестиційного проекту” (або просто „бюджет”) [92].
Бюджет являє собою фінансовий план короткострокового періоду (до 1 року), котрий відображає витрати та надходження коштів, які пов’язані з реалізацією інвестиційного проекту.
Розробка бюджету реалізації інвестиційного проекту спрямована на вирішення двох основних задач:
1. Визначення об’єму та структури витрат від реалізації інвестиційногo проекту в розрізі окремих етапів календарного плану.
2. Забезпечення необхідного для покриття цих витрат потоку інвестиційних ресурсів в межах загального об’єму засобів, призначених для фінансування, реалізації інвестиційного проекту.
Вихідними посиланнями для розробки бюджету реалізації інвестиційного проекту є [76] :
а) календарний план реалізації інвестиційного проекту;
б) кошторис витрат на виконання окремих видів робіт та придбання сировини, матеріалів, механізмів і обладнання, розроблених в розрізі окремих функціональних блоків календарного плану;
в) загальна стратегія фінансування інвестиційного проекту;
г) попередній графік інвестиційного потоку, створений на етапі розробки бізнес-плана проекту;
д) фінансовий стан інвестора в поточному періоді.
В процесі реалізації інвестиційного проекту, в залежності від стадії інвестиційного процесу, можуть розроблятися два види бюджетів:
1. Бюджет капітальних витрат і надходження коштів (для скорочення – капітальний бюджет). Цей бюджет розробляється на етапі виконання будівель-но-монтажних робіт, пов’язаних з новим будівництвом, розширенням, реконструкцією та технічним переоснащенням об’єкта.
2. Бюджет поточних грошових витрат і прибутку (для скорочення поточний бюджет). Цей бюджет розробляється на етапі експлуатації об’єкта, що інвестують (після залучення його в експлуатацію). Аналогом цього бюджету на діючих підприємствах є фінансовий план грошових прибутків та витрат.
Капітальний бюджет реалізації інвестиційного проекту складається з двох розділів [117]:
1) капітальні витрати;
2) надходження засобів (інвестиційних ресурсів).
Капітальні витрати - це витрати на придбання довгострокових активів, які функціонують на протязі довготривалого періоду, з поступовою амортизацією ціни. До капітальних витрат звичайно відносять початкову вартість будівель та споруд (або крокові витрати на їх встановлення); вартість нових видів машин та механізмів; придбання обладнання та приладів (крім малокоштовних та швидкозношувальних); вартість придбаних нематеріальних активів (патентів, ліцензій, «ноу-хау» і т.д.), що належать до поступового списання і т.д.
Ціль планування капітальних витрат – це забезпечення реалізації інвестиційного проекту в залежності від передбачених будівних об’ємів, рівня технологій та технічного оснащення при виключенні додаткового об’єму цих витрат , які не пов’язані з найближчою виробничою діяльністю інвестиційного об’єкта, що реалізується.
Так як об’єм і структура капітальних витрат попередньо визначається ще на стадії створення бізнес-плану інвестиційного проекту, то розрахунки цих витрат, під час розробки бюджету, зводяться, звичайно, до чотирьох процедур:
1. Витіснення з загального об’єму капітальних витрат, зазначених бізнес-планом, тієї їх частини, яка відноситься до поточного періоду, який розглядається (якщо тривалість реалізації інвестиційного проекту більше одного року).
2. Уточнення об’єму капітальних витрат поточного періоду стосовно сучасних вимогам науково-технічного прогресу та уточнень, занесених підрядчиком (и обговорених з замовником) в технологію виконання робіт.
3. Уточнення об’єму та структури капітальних витрат, що пов’язані зі зміною цін в звітному періоді. Капітальні витрати відображаються, як правило, в цінах на початок бюджетного періоду в справжній вартості для того, щоб в найвищій степені залучити вплив фактора інфляції, об’єм капітальних витрат в національній валюті перераховується в одну з твердих іноземних валют за діючим курсом Національного банка.
4. Уточнення початкового об’єму капітальних витрат з урахуванням резерву фінансових коштів, передбаченого в контракті з підрядником на покриття непередбачених витрат (внутрішнє страхування ризиків). Об’єм цього резерву під час планування бюджету повинен визначатися з урахуванням лише тих категорій витрат, які увійшли в початкову оцінку ризиків.
Надходження коштів під час розробки капітального бюджету включає передбачений потік інвестиційних ресурсів в в розрізі окремих джерел: особистих коштів інвестора (прибутку, амортизаційних відрахувань, доходу від реалізації майна, що вибуває та ін.), залученого паєвого або акціонерного капіталу, банківських кредитів, лізингу, селенга та ін.
Процес розробки цього розділу бюджету передбачає звичайно наступні основні процедури [118]:
1. Уточнення загального об’єму надходження коштів. Цей показник повинен певною мірою відповідати показнику загального об’єму капітальних витрат по першому розділу бюджету.
2. Уточнення структури джерел надходження коштів. Перевищення початково передбаченого бізнес-планом інвестиційного проекту об’єму надходження коштів повинно бути забезпечено, якщо це можливо, за рахунок власних ресурсів та таких форм фінансування інвестицій, як лізинг. Найменш бажаною формою залучення додаткових інвестиційних ресурсів в сучасних умовах є залучення банківських кредитів.
З. Забезпечення співставлень находження коштів по окремим періодам формування прибуткових статей з об’ємом капітальних витрат у відповідних періодах. Іншими словами, потік інвестиційних ресурсів повинен співпадати за часом з потоком капітальних витрат.
Так як і календарний план, капітальний бюджет розробляється спочатку на плановий рік в розрізі квapталів, а потім - по кожному попередньому кварталу в розрізі місяців. Відповідно, за термінами планування капітальний бюджет поділяється на річний, квартальний та місячний.
1.3.1 Внутрішнє лімітування фінансових ресурсів
Поточний бюджет реалізації інвестиційного проекту містить два розділи:
1) поточні витрати;
2) доходи від поточної діяльності.
Основною метою розробки цього бюджету, за введеним в експлуатацію об’єктом інвестування, є визначення суми грошового пoтoку (cash flow) , що залишається в розпорядженні інвестора для покриття інвестиційниx витрат.
Поточні витрати, що включені в склад собівартості продукції (робіт, послуг), групуються відповідно за їх економічним змістом в розрізі таких елементів [122]:
а) матеріальні витрати;
б) витрати на оплату праці;
в) відрахування на соціальні заходи;
г) амортизація основних фондів;
д) інші витрати.
Під час розробки поточного бюджету реалізації інвестиційних проектів може бути використаний метод «гнучкого бюджету». Він передбачає встановлення запланованих капітальних або поточних витрат не в твердих фіксованих сумах, а у вигляді нормативу витрат, "зв’язаних" з відповідними об’ємними показниками діяльності. По інвестиційному циклу, пов’язаному з будівництвом об’єкта, таким показником може бути об’єм будівничо-монтажних робіт. На стадії експлуатації об’єкта аналогічним показником може виступати об’єм кількості або реалізації продукції (товарів, послуг). Цей метод розробки бюджету дозволяє забезпечити автоматичне його виправлення в залежності від дійсного об’єму діяльності. В процесі використання метода "гнучкого бюджету" всі види витрат групуються в розрізі постійних та змінних статей. За об’ємом постійних витрат норматив доводиться у вигляді абсолютної суми розходів на наступний період. По змінним витратам норматив встановлюється у вигляді їх рівня у відсотках до об’єму відповідної основної діяльності. Під час використання цього метода розробки бюджету реалізації інвестиційних програм повинен бути передбачений певний резерв інвестиційних ресурсів на можливе перевищення об’єму капітальних витрат (при прискоренні будівничо-монтажних робіт). Аналогічне перевищення об’єму поточних витрат (при збільшенні об’єму реалізації продукції), як правило, покривається, зростаючим при цьому, об’ємом доходів, тому формування резервів тут не потрібне.
Розробка „гнучкого бюджету” у вигляді системи нормативів витрат різних видів дозволяє не тільки оперативно коректувати фінансові потоки, але й реалізовувати ефективну політику реалізації інвестиційного проекту в поточному періоді.
1.3.2 Зовнішнє лімітування фінансових ресурсів
Фінансування проекту класифікується за різними ознаками [116]:
1. За походженням капіталу: внутрішнє та зовнішнє фінансування;
2. За юридичним статусом власника капіталу: власне та позикове фінансування;
3. За тривалістю надання капіталу: безстрокове, довгострокове (більше 5 років), середньострокове (від 1 до 5 років), короткострокове (до 1 року).
Існують такі джерела фінансування:
- власні фінансові кошти, а саме нерозподілений прибуток, амортизаційні відрахування, статутний капітал, внески власного капіталу, зокрема, поширеною формою фінансування проектів є одержання фінансових ресурсів через випуск акцій та облігацій;
- різні форми позикових коштів, а саме кредити, позики тощо;
- іноземні та міжнародні інвестиції, лізингове фінансування;
- асигнування з державного, регіонального або місцевого бюджету.
Кожне з цих джерел має свої переваги та недоліки. У світовій практиці основною формою залучення засобів для інвестування є розширення акціонерного капіталу, а також позики й випуск облігацій.
Процес зовнішнього фінансування проекту передбачає такі етапи:
1. Попереднє вивчення життєздатності проекту, яке передбачає визначення доцільності фінансування, а саме чи буде отриманий хоча б середній прибуток;
2. Розробка плану його реалізації. На цьому етапі визначають всі показники та ризики, прогнозують вплив на проект внутрішніх та зовнішніх чинників;
3. Розробка схеми фінансування проекту;
4. Контроль за виконанням плану фінансування та його умовами, як правило, по таких аспектах, як фактичні витрати, потік грошових коштів, фінансовий стан, звітність, управління фінансами.
При визначені планових дат, при складанні календарного бюджету, необхідно враховувати ресурсні обмеження зовнішнього фінансування.
Взагалі, існує три види залежності потреби в ресурсах від тривалості робіт:
постійний ‑ протягом всього циклу виконання робіт, величина запланованих ресурсів не змінюється;
ступінчастий ‑ протягом роботи завантаження ресурсу змінюється скачкоподібно;
трикутниковий, тобто зростає від початку роботи до максимального значення, а потім спадає до кінця роботи.
Якщо ресурс лімітований або його неможливо збільшити, то потрібно продовжити тривалість роботи, поки цей ресурс не стане доступним. Інший випадок, якщо неможливо подовжити тривалість виконання проекту, то потреба в ресурсах задовольняється шляхом їх додаткового придбання. Якщо потреби в ресурсах відомі та встановлені дати початку та закінчення, то можливо побудувати таблицю рівнів ресурсів або ресурсну гістограму, тобто визначити функцію зміни потреб для кожного виду ресурсів.
1.3.3 Ранжирування інвестицій
Множинність станів організації й зовнішнього середовища при широкому спектрі способів і форм інвестиційної діяльності приводить до того, що розгляд повного переліку ситуацій, що виникають при реалізації інвестиційного проекту, на практиці не тільки неможливий, але й економічно недоцільний.
У цих умовах, основним питанням про економічну доцільність впровадження інвестиційного проекту стає зіставлення й оцінка корисності й міри ризику при його реалізації.
Корисність інвестиції – категорія, що характеризує результати і ефективність інвестиційної діяльності. Ця категорія дозволяє кількісно описати співвідношення витрат і зусиль на реалізацію інвестиційного проекту, з одного боку, і його результати - з іншої [112].
Ризик (Risk) в організаціях виникає в силу невизначеності умов і процесів діяльності організацій. Очевидно, що інноваційно-інвестиційна діяльність, що вносить істотні, а часом і радикальні зміни у виробничі процеси, істотно збільшує невизначеність динаміки й результатів діяльності організації. Ріст невизначеності підвищує ризик невдалого результату інвестиції.
Сприятливість або несприятливість впровадження інновації оцінюються відповідно до теорії корисності. І у цьому контексті, ризик інноваційно-інвестиційної діяльності визначається як можливість несприятливого здійснення процесу й/або результату впровадження нововведення.
Крім того при вирішенні питання про впровадження інвестиції важливою є категорія шанс (Chance), що визначається як можливість сприятливого здійснення процесу й/або результату впровадження нововведення. Шанс і ризик утворять повну групу подій:
Р (r) + Р (c) = 1 (1.11)
Р (r)- імовірність ризику (несприятливого результату) інноваційно-інвестиційної діяльності;
Р (c) - імовірність шансу (успішного результату) інноваційно-інвестиційної діяльності.
Баланс між цими категоріями є тією тонкою межею, що на рівні підсвідомості, приводить інвестора до прийняття рішення про впровадження інвестиції, або відмови від неї. Суто психологічні мотиви (схильність до ризику або відхилення ризику) мають інколи вирішальне значення.
Якщо шанс існує (Р(c)>0), незалежно від його величини, завжди знайдуться інвестори, готові скористатися ім. Саме шанс є рушійним мотивом інноваційно-інвестиційної діяльності.
Оцінка інноваційного ризику найчастіше здійснюється за правилами, аналогічним оцінці комерційних ризиків.
Технологічний процес реалізації інноваційно-інвестиційного проекту включає: операційну діяльність, інвестиційну діяльність і фінансову діяльність. Всі ці види діяльності пов'язані з типовими ризиками інвестиційного проекту.
Оцінка ступеня ризику - один з етапів аналізу ризиків. Вона полягає в якісній або кількісній оцінці можливих втрат (збитків) і можливості їхнього виникнення. Якісна оцінка ризику проводиться переважно експертними методами в умовах невизначеності й використовується при порівнянні обмеженого числа альтернатив прийнятих рішень. Кількісна оцінка ризику припускає математичну оцінку міри й ступеня ризику. Отримані значення включаються в розрахунки, що обґрунтовують економічну ефективність прийнятих рішень.
Якісна оцінка ризиків здійснюється в основному за допомогою рейтингу.
Безпосереднє ранжирування є найпростішим способом проведення рейтингу. Сутність цього методу (рангова кореляція) полягає в тому, що експерти розташовують у певному порядку (як правило, зростання або убування якостей) оцінювані об'єкти, потім розраховується середнє арифметичне місце кожного об'єкта й відповідно до цього значення складається остаточно впорядкований список [86].
Більше складним варіантом ранжирування є попарне порівняння, відповідно до якого експерти, зіставляючи по черзі кожні два оцінюваних об'єкти, визначають, який з них краще, потім ці думки усереднюються, і складається остаточний рейтинг за правилом: «Якщо А краще В, В краще С, тоді А краще В». Проблема застосування цього способу пов'язана з тим, що експертам доводиться аналізувати велику кількість пар, при цьому усереднення може привести до логічного тупика: «А краще В, В краще С, С краще А». Крім того, безпосереднє ранжирування неможливо застосувати, якщо список оцінюваних об'єктів залишається відкритим.
Ранжирування на основі бальної оцінки сполучає в собі переваги безпосереднього ранжирування й рангової кореляції. При цьому список оцінюваних об'єктів може бути необмежений. Експерти самі називають число об'єктів і оцінюють їх у балах або розташовують їх у певному порядку, при цьому порядковому номеру привласнюється відповідне число балів. Для одержання остаточно впорядкованого списку об'єктів, що підлягають ранжирування, бали складаються, а об'єкти розташовуються в порядку зростання або убування балів.
Головна проблема ранжирування як одного з методів оцінки пов'язана з тим, що порівняння об'єктів здійснюються по декількох показниках, і результати можуть бути неоднозначними: лідер по одному показнику може стати аутсайдером по іншому (приклад: висока прибутковість корпоративних цінних паперів при високому ступені ризику інвестицій). Право визначити, яке з ранжируваних якостей є найбільш важливим, надається тому, хто використовує результати рейтингу. Також уживають спроби узгодження ранжируваних списків на базі елементарних методів розрахунку середньозважених величин з урахуванням коефіцієнтів вагомості (важливості для аналізу) показників або спеціального математичного й логічного апарата.
Для зниження суб'єктивного впливу експертів на результати оцінки, поряд з оцінюваними показниками в рейтинг включаються об'єктивні характеристики об'єктів, що реально піддаються виміру й зіставленню без участі експертів. Рейтинг у цій формі одержав найменування скоринга (scoring), що є оцінюванням на основі системи об'єктивних показників і бальної оцінки.
1.3.4 Обмеженість фінансових ресурсів та ризик
Планування та реалізація інвестиційних проектів відбувається в умовах невизначеності, що породжується зміною внутрішнього та зовнішнього середовищ. Під невизначеністю розуміють відсутність повної та достовірної інформації про умови реалізації проекту [92].
Невизначеність, що пов’язана з можливістю виникнення в ході реалізації проекту несприятливих умов, ситуацій та наслідків називається ризиком.
В ринковій економіці ризик є невід'ємним атрибутом господарювання. Невизначеність приводить до того, що уникнути ризику неможливо. Але це не значить, що слід шукати такі рішення, в яких завчасно відомий результат, вони, як правило, неефективні. Необхідно навчитися передбачати ризик, оцінювати його розміри, планувати заходи щодо його запобігання. Ризик є складною економічно-управлінською категорією, при визначені якої має місце ряд протиріч.
Управління ризиком – це процес реагування на події та зміни ризиків в процесі виконання інвестиційного проекту
При цьому важливим є проведення моніторингу ризиків. Моніторинг ризиків включає контроль ризиків протягом всього життєвого циклу проекту. Якісний моніторинг ризиків забезпечує управління інформацією, яка допомагає приймати ефективні рішення до настання ризикових подій. Модель організації робіт по управлінню ризиком приведена на рис.1.1.
Рис.1.1. Модель управління ризиком [86]
Найбільш розповсюдженою характеристикою ризику є загроза або небезпека виникнення невдач в тій чи іншій діяльності, небезпека виникнення несприятливих наслідків, змін зовнішнього середовища, які можуть викликати втрати ресурсів, збитки, а також небезпеку від якої слід застрахуватись.
При оцінці інвестиційних проектів найбільш суттєвими є наступні види невизначеності та інвестиційних ризиків [86]:
- невизначеність політичної ситуації, ризик несприятливих соціально-політичних змін у країні та регіоні;
- ризик, пов’язаний з нестабільністю економічного законодавства та поточної економічної ситуації, умов інвестування та використання прибутку;
- зовнішньоекономічний ризик (можливість введення обмежень на торгівлю та постачання, закриття кордонів тощо);
- неповнота та неточність інформації про динаміку техніко-економічних показників, параметрах нової техніки та технології;
- коливання ринкової кон’юнктури, цін, валютних курсів, невизначеність природно - кліматичних умов, можливість стихійних лих;
- виробничо-технологічний ризик (аварії, виробничий брак тощо);
- невизначеність цілей, інтересів та поведінки учасників; неповнота та неточність інформації про фінансовий стан та ділові репутації підприємств-учасників (можливість неплатежів, банкротств, зривів договірних зобов’язань).
За джерелами виникнення ризики класифікуються на [72]:
- політичні;
- господарські;
- форс-мажорні.
Політичні ризики обумовлені:
- ризиком зміни державного устрою, частими змінами уряду;
- нестабільністю політичної влади;
- неадекватністю політичних рішень.
Господарські ризики можуть включати:
- ризик зміни податкового законодавства;
- ринковий ризик (відсутність попиту на товари та послуги);
- ризик капітальних вкладень (інфляція);
- ризик зміни цін постачальників;
- ризик затримки платежів за реалізовану продукцію;
- ризик неадекватного менеджменту тощо.
Форс-мажорні обставини включають:
- ризики землетрусу, повені, бурі, урагану, ін. стихійних лих;
- ризики виникнення міжнаціональних конфліктів;
- ризик втрати майна при пожежі.
Інвестори повинні бути впевненні, що прогнозованих доходів від проекту вистачить для покриття витрат, виплат заборгованостей та забезпечення окупності капіталовкладень. Мова йде про ризик нежиттєздатності проекту.
Інвесторів хвилює і ризик додаткових витрат, які пов’язані з несвоєчасним завершенням будівництва проекту через інфляцію, коливань курсів валют, екологічних проблем. Тому перед початком будівництва учасники проекту повинні прийти до згоди відносно гарантій його своєчасного завершення.
Ризик непередбачених змін вартісних оцінок проекту в результаті зміни початкових управлінських рішень, а також змін ринкових та політичних обставин носить назву динамічного. Зміни можуть привести як до втрат, так і до додаткових доходів.
Ризик втрат реальних активів внаслідок нанесення збитків власності та незадовільної організації називається статичним. Цей ризик призводить лише до втрат.
Виходячи з певної ймовірності виникнення небажаних ситуацій, необхідно побудувати діяльність таким чином, щоб зменшити ризик і пов’язані з ним втрати в майбутньому.
Необхідно також провести аналіз чутливості інвестиційного проекту. Він полягає в тому, що крім прогнозованих фінансових результатів, розрахованих для базового варіанту, виконується розрахунок ще для декількох екстремальних випадків:
- розрахунок за найгіршим сценарієм – коли зовнішні фактори максимально заважають здійсненню проекту;
- розрахунок за найкращим сценарієм – коли зовнішні фактори максимально сприяють здійсненню проекту.
За найгіршого сценарію реалізації проекту, повинна бути забезпечена прибутковість, яка гарантує виконання зобов’язань перед кредиторами або партнерами.
Обмеженість фінансових ресурсів інвестиційного проекту приводить до необхідності залучення додаткового позикового капіталу.
Велика доля позикового капіталу при здійсненні проектів підвищує ризик порушення принципу ліквідності підприємства, тобто існує фінансовий ризик. Взагалі, фінансовий ризик поділяють на ризик ліквідності та ризик рентабельності. Договірні виплати платежів по кредиту, як правило, необхідно проводити і тоді, коли проект здійснюється не так успішно, як було заплановано.
Результатом може бути ліквідація проекту, продаж за безцінь майна та втрата власного капіталу. При фінансуванні власним капіталом можна припинити виплату дивідендів та заплановані погашення аж до покращення ситуації з ліквідністю.
З іншого боку, отримання додаткового капіталу підвищує рентабельність власного капіталу. Це виникає тоді, коли проценти за додатковий сторонній капітал менші від прибутку від капіталу. Частіше не можливо взагалі відмовитись від використання в проекті стороннього капіталу, так як не вистачає прибутків для покриття витрат на необхідні інвестиції. Якщо отримані кошти зі сторони не ведуть до збільшення прибутку, то може скластися ситуація, коли рентабельність власного капіталу значно зменшується і в екстремальному випадку можна втратити і власний капітал. Навіть успішні проекти не можуть бути захищені від коливань. Тому планові щорічні доходи від проекту повинні перекривати максимальні річні виплати по заборгованості. При цьому для зниження ризику, який має назву ризик несплати заборгованості, формують резервний фонд, як можливість додаткового фінансування проекту, шляхом відрахувань визначеного відсотку від реалізації продукції проекту.
1.3.5 Розробка капітального бюджету в умовах інфляції
На основі даних фінансового планування в бізнес-плані інвестиційного проекту в щорічних капітальних бюджетах враховується уточнення об’єму та структури капітальних витрат, що пов’язані зі зміною цін в звітному періоді, тобто фактор інфляції [74].
Оскільки капітальні витрати відображаються, як правило, в бізнес-плані в цінах на початок бюджетного періоду в поточній вартості, для того, щоб в найвищій степені залучити вплив фактора інфляції, об’єм капітальних витрат в національній валюті перераховується в одну з твердих іноземних валют(з мінімальним рівнем інфляції) за діючим курсом Національного банка.
1.4 Стратегія прийняття інвестиційних рішень
Інвестиційна стратегія є довгостроковим узагальненим планом управління капіталом. Вона обирається відповідно до стану та прогнозів щодо макроекономічного середовища, інвестиційного ринку, самого інвестора, сфери його бізнесу та ділових інтересів.
Стратегія дає відповіді на головні питання організації інвестиційної діяльності [80]:
1. Глибина довгострокового планування інвестиційного процесу.
2. Поточний стан об’єкта, для якого розроблюється стратегія.
3. Джерела та обсяги коштів для інвестування.
4. Стратегічна мета та етапи просування до неї.
5. Проміжні цілі та суміжні завдання.
6. Пріоритетні сфери та об’єкти для інвестування.
7. Прогнозна оцінка зовнішнього середовища для інвестування.
8. Прогнозна оцінка розвитку фінансового ринку.
9. Альтернативні напрями використання коштів.
10. Цільові настанови щодо очікуваної дохідності інвестицій.
11. Фактори ризику та довгострокові заходи їх нейтралізації.
12. Прогнозні сценарії розвитку інвестиційного ринку та розвитку інвестора.
13. Бажані результати інвестиційної діяльності (стан активів інвестора, мережа підприємств, права власності і т. ін. ) на кінець стратегічного періоду.
Формування стратегії є дослідженням довгострокових напрямів розвитку інвестора. Інвестиційна стратегія — це довгостроковий план, система концептуальних цілей і важелів для їх досягнення. Стратегія — це те, що поєднує тактичні короткострокові дії інвестора в систему, яка забезпечує високий результат не стільки “сьогодні”, скільки в цілому за стратегічний період часу.
До цільових установок при формуванні стратегії розвитку можна зарахувати:
- збереження капіталу (у несприятливих фінансових умовах);
- приріст вартості капіталу;
- приріст поточних доходів від капіталу;
- зміна структури активів інвестора;
На сьогоднішній час існує три основних типи базової конкурентної стратегії одиночного бізнесу [101]:
- цінові лідерства,
- диференціація,
- фокусування.
Достоїнствами стратегії низько цінового лідерства є можливість для лідера запропонувати більш низьку, ніж конкуренти, ціну при тому ж самому рівні прибутку, а в умовах цінової війни здатність краще витримати конкуренцію завдяки кращим стартовим умовам.
Таблиця1.2
Основні характеристики базових стратегій [101]
| | Цінове лідерство | Диференціація | Фокусування |
| Продуктова диференціація | Низька (в основному за ціною) | Висока (в основному по властивостях) | Від низкою до високої (ціни або властивості) |
| Сегментація ринку | Низька (масовий ринок) | Висока (багато ринкових сегментів) | Низька (один або небагато сегментів) |
| Відмітна компетентність | Виробництво і керування матеріалами | НИОКР, збут і маркетинг | Усі види відмітної компетентності |
Ціновий лідер вибирає низький рівень продуктової диференціації й ігнорує сегментування ринку. Він працює на середнього споживача, забезпечуючи знижену ціну. Ціновий лідер захищений від майбутніх конкурентів своєю ціновою перевагою. Його більш низькі ціни означають також, що він менш чутливий, ніж конкуренти, до зростання тиску постачальників на вході і покупців на виході. Більш того, тому що цінове лідерство звичайне вимагає ринку великих розмірів, зміцнюється його позиція в "торгівлі" з постачальниками. При надходженні на ринок продуктів-замінників, ціновий лідер може знизити ціну і зберегти частку ринку. Перевагою цінового лідера є наявність бар'єрів входу, тому що інші компанії нездатні ввійти в галузь, використовуючи ціни лідера. Таким чином, ціновий лідер знаходиться у відносній безпеці, поки він зберігає цінову перевагу. Принциповою небезпекою для нього є застосування конкурентами шляхів зниження своїх витрат (наприклад, при зміні технології).
Метою стратегії диференціації є досягнення конкурентної переваги шляхом створення продуктів або послуг, що сприймаються споживачами як унікальні. При цьому компанії можуть використовувати підвищену (преміальну) ціну. Достоїнством стратегії диференціації є безпека компанії від конкурентів доти, поки споживачі зберігають стійку лояльність до її продукції. Це забезпечує їй конкурентні переваги. Диференціація і широка лояльність покупців створюють бар'єри входу інших компаній, яким для цього необхідно виконувати конкурентоздатні розробки.
Основною проблемою такої компанії залишається підтримка унікальності в очах споживачів, особливо в умовах імітації і копіювання. Погроза може також виникнути через зміну запитів і смаків споживачів.
При стратегії фокусування вибирається обмежена група сегментів. Маркетингова ніша може виділятися географічно, типом споживача, сегментом з діапазону продуктів. Вибравши сегмент, компанія використовує в ньому або диференціацію, або низькоціновий підхід. Якщо вона використовує низькоціновий підхід, то конкурує з ціновим лідером у тім сегменті ринку, де останній не має переваги. Якщо компанія використовує диференціацію, то вона виграє на тім, що диференціація використовується в одному або деяких сегментах. При цьому найчастіше використовується відмітна перевага у виді якості на основі своєї компетентності у вузькій області.
Інвестиційна стратегія відноситься до суми ресурсів, людських і фінансових, котрі повинні дати конкурентні переваги. Базові стратегії забезпечують конкурентні переваги, однак їх треба розвивати і підтримувати. Диференціація з цього погляду найбільш складна, тому що компанія вкладає ресурси в багато функцій (НДДКР, маркетинг) для розвитку відмітних переваг. Приймаючи рішення по стратегії інвестицій, компанії повинні враховувати їхню віддачу при даній конкурентній стратегії. Два фактори є критичними у виборі стратегії інвестицій:
- конкурентна позиція компанії в галузі,
- стадія життєвого циклу галузі.
Конкурентне положення компанії в галузі визначається насамперед часткою ринку, контрольованою фірмою, і наявністю в неї відмітних переваг.
Кожна стадія життєвого циклу галузі висуває різні вимоги до інвестицій. Табл. 1.3 узагальнює співвідношення між стадією життєвого циклу, конкурентною позицією й інвестиційною стратегією для одиночного бізнесу.
Таблиця 1.3
Вибір інвестиційної стратегії в одиночному бізнесі [93]
| Стадії життєвого циклу | | Сильна конкурентна позиція | Слабка конкурентна позиція |
| Зародження | Створення ринку | Створення ринку | |
| Ріст | Ріст | Концентрація ринку | |
| Уповільнення росту | Ріст ринку | Концентрація ринку або "збір врожаю"/ліквідація | |
| Зрілість | Підтримка або збір прибутку | "Сбор урожая" или ліквідація / роздягання | |
| Спад | Концентрація ринку, "збір врожаю", зниження активності | Повний поворот, ліквідація, роздягання |
На стадії зародження потрібні великі інвестиції, оскільки компанія створює свої конкурентні переваги. Вона вкладають кошти в НДДКР, збут, сервіс. Якщо компанія вклала засоби в створенні конкурентних переваг, вона займе сильну конкурентну позицію. Компанії зі слабкою конкурентною позицією на всіх стадіях життєвого циклу можуть вибрати відхід для припинення своїх витрат.
У стадії росту природна стратегія росту компанії з розширенням ринку. Компанії потрібні значні вкладення для підтримки свого успіху. Одночасно компанії намагаються консолідувати існуючі маркетингові ніші і ввійти в нові. Отже, компанії повинні вкладати ресурси в маркетинг, крім того, вони повинні остаточно вибрати свою базову стратегію (наприклад, слабкі компанії – фокусування).
При уповільненні росту конкуренція росте і компаніям із сильною конкурентною позицією потрібні ресурси на розширення ринку за рахунок частки слабких компаній. Характер інвестицій залежить від стратегії фірм. Наприклад, для цінового лідера при погрозі цінової війни важливі вкладення в керування вартістю, а при диференціації необхідно підсилити продуктовий діапазон і мережі розподілу.
На стадії зрілості компанії в умовах конкуренції, що підсилюється, прагнуть захистити свої позиції. Тому інвестиції вкладаються в підтримку стратегії. На цій стадії компанії бажають повернути свої минулі інвестиції. Поки нові прибутки реінвестувались у справу, дивіденди були малі, а тепер компанії можуть обрати стратегію максимальних прибутків акціонерів.
Відповідно до обраної стратегії ринкового поводження визначається взаємопов'язана система принципів внутрішньої структури підприємства, що складається з [81]:
- постачальницько-збутової політики (вибір маркетингової стратегії і тактики на всьому протязі від появи продукції до її продажу, після продажного обслуговування, моніторингу оперативної інформації про ринок, перехід на прямі постачання продукції, створення збутової мережі);
- виробничо-технологічної й інноваційної політики (мінімізація витрат виробництва, приведення якості продукції у відповідність із запитами споживачів, створення оптимальної системи забезпечення сервісних служб, підвищення конкурентоздатності на базі удосконалення виробленої продукції і діючої технології виробництва, створення принципове нових продуктів і виробництв);
- цінової політики (установлення цін у рамках політики керування збутом з метою досягнення найбільш вигідних обсягів продажів, середніх витрат на виробництво і найвищий можливий рівень прибутковості операцій);
- кадрової політики і керування персоналом (формування ідеології і принципів кадрової роботи, планування, залучення, добір і вивільнення персоналу, організація робіт і керівництво персоналом, підвищення кваліфікації і підготовка персоналу, упровадження системи стимулювання його діяльності, розвиток соціального партнерства).
- фінансової політики (стратегії), що складається з:
а) кредитної стратегії (аналіз і планування грошових потоків, вибір стратегії залучення зовнішніх ресурсів (кредити, емісійна форма залучення капіталу), керування дебіторською і кредиторською заборгованістю, розробка облікової і податкової політики, контроль і керування витратами);
б) інвестиційної стратегії (визначення загального обсягу інвестицій підприємства, способів раціонального використання нагромаджень, сполучення різних напрямків фінансування, розміщення мобілізованих засобів);
РОЗДІЛ ІІ
АНАЛІЗ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПРИВАБЛИВОСТІ ПІДПРИЄМСТВА ТОВ “ГРАНІТ”
2.1 Основні характеристики господарської діяльності ТОВ “Граніт”
ТОВ «Граніт» (Запорізька область) було створене у 2003 році як торгово-посередницька фірма по імпортуванню та продажу іноземного устаткування для роботи в гранітних кар’єрах Дніпропетровської та Запорізької областей.
За 4 роки роботи на посередницькому ринку, проводячи маркетингові дослідження роботи підприємств на ринку природного граніту, ТОВ «Граніт» дослідило сучасну кар’єрну техніку і технологію робіт, і, як результат, дійшло до висновку доцільності відкриття власного виробництва по добуванню та обробці граніту на базі нових технологій, досі не освоєних вітчизняними підприємствами.
На сучасному етапі розвитку головною метою роботи ТОВ «Граніт» є реконструкція і відновлення гранітного кар'єру «Дніпропетровський-1», який належав ВАТ “Запорізьке кар’єроуправління” та знаходився до 2007 року в законсервованому з 1992 року стані на кордоні Дніпропетровської та Запорізької областей.
Основні події, що вплинули на зміну стратегії розвитку підприємства - це покупка фірмою ТОВ «Граніт» у ВАТ “Запорізьке кар’єроуправління” в 2007 році гранітного кар'єру «Дніпропетровський-1» та початок ведення відбудовних робіт на його території. .
Основне фінансування здійснюється за рахунок Статутного капіталу підприємства. Другорядним джерелом фінансування - є кредитування під заставу кар'єрної техніки.
У перспективі, планується збувати продукцію (щебінь) на ринок України – 80% (від загального кількість виробленого щебеню), Росії -20% (від загального кількість виробленого щебеню).
Підприємство ТОВ “Граніт” планує використовувати європейські стандарти якості, застосовувати новітні технології виробництва, використовувати високотехнологічне устаткування, а головна відмінність полягає в тому, що підприємство планує випускати європродукт - щебінь у новій фракції та геометрії, попит, на який з кожним місяцем росте, по тому, як стрімкими темпами розвивається будівництво.
Завойовувати і збільшувати частку ринку підприємство планує за рахунок високотехнологічного виробництва, якісної продукції, нововведень у сфері розробки гранітних кар'єрів, безперебійного транспортування вантажів по засобах залізничної магістралі.
У майбутньому можливий перевод кар'єрної автотехніки на газодизель, будівництво власної газозаправної станції.
Територіальне розташування клієнтів, на внутрішньому ринку, обумовлено ареалом діяльності ТОВ «Граніт». Переважно, гранітний кар'єр «Дніпропетровський -1» буде працювати з клієнтами, що розташовуються на території Дніпропетровської і Запорізької областей.
Основними конкурентами ТОВ «Граніт» є: Новопавловский гранітний кар'єр ВАТ, Південний ГОК ВАТ, Ингулецкий ГОК ВАТ, Любимовский кар'єр (ДП Промислово-Будівельної компанії "ПриДніпропетровський завод" ВАТ), Рибальский кар'єр ТОВ, "Об'єднання Новомиколаївський кар'єр" ТОВ, Криворізький комбінат нерудних будівельних матеріалів ОП, Завод Будівельних матеріалів Подстепнянський ВАТ, Центральний ГОК ВАТ, Запорізьке кар'єроуправління ВАТ, Кар'єр Мокрянський кам'яний №3 ТОВ, Трудовський щебневий завод держпідприємства придніпровської залізниці Запорізької обл., Запорожнерудпром ВАТ (Передаточнянський кар'єр) Токмацький гранітний кар'єр ТОВ, Новополтавський кар'єр ВАТ, Куйбишевський гранітний кар'єр ТОВ (табл.2.1).
Персонал, що працює на підприємстві висококваліфікований і досить досвідчений. На підприємстві працюють як молоді фахівці, так і більш досвідчені, що одержали вищу освіту в кращих вузах Дніпропетровська.
Таблиця 2.1
Рейтинг виробників щебеню[1] в Україні, 2006р. [130]
| № | Область | Найменування підприємства | Випуск продукції в 2006р., тис м3 | Частка в загальному виробництві на Україні, % |
| 1 | Полтавська | Полтавський ГОК ВАТ | 1 768 | 5,4% |
| 2 | Рівеннеська | Клесівський кар'єр нерудних корисних копалин "Технобуд" ТОВ | 1 705 | 5,2% |
| 3 | Житомирська | Малинський каменедробильний завод ВАТ | 1 471 | 4,5% |
| 4 | Житомирська | Коростенський щебневий завод ВАТ | 1 166 | 3,5% |
| 5 | Полтавська | Кременчузьке кар'єроуправление "Кварц" | 1 048 | 3,2% |
| 6 | Вінницька | Гниваньский кар'єр ВАТ | 828 | 2,5% |
| 7 | Житомирська | Пинязевицкий кар'єр ВАТ | 675 | 2,1% |
| 8 | Житомирська | Коростенский кар'єр | 637 | 1,9% |
| 9 | Житомирська | Ушицький комбінат будівельних матеріалів ВАТ | 622 | 1,9% |
| 10 | Донецька | Тельмановский кар'єр ВАТ | 619 | 1,9% |
| 11 | Донецька | Комсомольське рудоуправління ВАТ | 575 | 1,7% |
| 12 | Ровенська | Селищанский гранітний кар'єр ТОВ | 569 | 1,7% |
| 13 | Кіровоградська | Гайворонський "Спеціалізований кар'єр" ВАТ | 542 | 1,6% |
| 14 | Житомирська | Структурний підрозділ державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" | 520 | 1,6% |
| 15 | Черкаська | Хлистунівський щебневий завод Одеської залізниці | 512 | 1,6% |
| 16 | Кіровоградська | Кіровоградграніт ЗАТ | 509 | 1,5% |
| 17 | Донецька | Каранський кар'єр (філія ТОВ "Соціальне відродження Донбаса") | 464 | 1,4% |
| 18 | Дніпропетровська | Новопавловский гранітний кар'єр ВАТ | 453 | 1,4% |
| 19 | Полтавська | Крюковске кар'єроуправління Південної залізниці | 449 | 1,4% |
| 20 | Запорізька | Кар'єр Мокрянський кам'яний №3 ТОВ | 447 | 1,4% |
Статутний фонд ТОВ «Граніт» в 2007 році зріс за рахунок внесення в статутний фонд прав власності на гранітний кар’єр «Дніпропетровський-1» і складає 12 000 000,00 (дванадцять мільйонів) грн. Придбання прав власності на гранітний кар’єр відбулося за процедурою погашення ВАТ “Запорізьке кар'єроуправління боргів перед ТОВ “Граніт” за поставлене кар’єрне устаткування, оскільки ВАТ “Запорізьке кар'єроуправління ” не мало інших коштів для розрахування з боргами.
Проект відновлення виробництва ґрунтується на фінансуванні відновлення законсервованого гранітного кар'єру «Дніпропетровський-1» на якому підприємство планує добувати якісний щебінь. Проект знаходиться на початковій стадії розвитку. Закуповується кар'єрна техніка, на початковому етапі використовується оренда кар’єрної техніки для вскришних робіт (Додаток __), встановлюється орендоване устаткування ПДСУ-90 для того, щоб підприємство було забезпечене власним щебенем при будівельних роботах і відновлення залізничної вітки. Споруджено технічну лінію електропередач, у червні 2008р. планується виробництво щебеню на стаціонарному дробильно-сортувальному заводі виробництва США. У майбутньому планується будівництво власної електропідстанції для того, щоб надати на кар'єр електроживлення від лінії електропередач потужністю в 35 Мвт.
Потенційна потужність кар'єру «Дніпропетровський-1» - 2 млн. тонн річної продукції (щебеню різних фракцій). Доходи підприємства, будуть залежати від обсягу реалізованої продукції і від цін на ринку щебеню.
Основна сучасна проблема підприємства – пошук інвесторів для фінансування інвестиційного проекту відновлення виробництва щебню на кар’єрі та вихід на проектну потужність.
2.2 Економічна діагностика діяльності ТОВ “Граніт” у 2005 –2007 роках
Аналіз динаміки і структури майна (активів) підприємства дозволяє встановити розмір абсолютного і відносного приросту або зменшення всього майна підприємства або його видів. Стабільність фінансового стану підприємства залежить від правильності та доцільності вкладення фінансових ресурсів у активи, тому для його оцінки необхідно вивчити передусім склад, структуру майна та джерел його утворення, а також причини зміни складу майна та джерел його утворення [127].
В табл. 2.2 наведені результати горизонтального та вертикального аналізу складу і структури майна підприємства ТОВ «Граніт» у 2005 – 2007 роках (обробка даних Додатка Б).
Як показує аналіз даних табл.2.2 склад та структура майна ТОВ «Граніт» у 2005 – 2007 роках характеризується наступними показниками:
- абсолютна валюта балансу підприємства зросла з рівня 108,1 млн.грн. у 2005 році до рівня 191,8 млн. грн. 2006 році, динаміка її росту характеризується:
а) негативним ланцюговим убутком -12,54% у 2006 році;
б) значним позитивним ланцюговим приростом +102,9% у 2007 році;
Важливим етапом аналізу фінансового стану підприємства є зіставлення темпів приросту активів з темпами приросту фінансових результатів - виторгу або прибутку від реалізації продукції (див.табл.2.3).
Так система стійкого розвитку підприємства (у світовій практиці “золоте правило економіки підприємства”) оцінюється співвідношенням темпів росту абсолютних рівнів балансового прибутку (ТРБ), обсягу реалізації продукції (ТN) та суми активів балансу (ТВ) [29]: ТРБ>TN>TB>100% (2.1)
На аналізованому підприємстві ТОВ «Граніт» у 2005 – 2007 роках співвідношення “золотого правила” не виконуються, враховуючи також, що у 2006 році діяльність підприємства – збиткова.
Таблиця 2.2
Аналіз складу і структури майна підприємства ТОВ «Граніт» у 2005 – 2007 роках
Продовження табл.2.2
Рис.2.2. - Динаміка абсолютних змін основних статей активів та пасивів балансу ТОВ «Граніт» у 2005 –2007 роках
Таблиця 2.3
Порівняльний аналіз динаміки активів і фінансових результатів ТОВ «Граніт» у 2005 – 2007 роках
Матеріально-технічна основа процесу виробництва на підприємстві – це основні виробничі фонди. Основними характеристиками стану основних засобів на підприємстві є [125]:
- коефіцієнт зносу основних засобів;
- коефіцієнт придатності основних засобів;
- коефіцієнт оновлення основних засобів;
- коефіцієнт вибуття основних засобів.
У табл. 2.4 наведений аналіз стану основних засобів ТОВ «Граніт» у 2005 –2007 роках.
Таблиця 2.4
Характеристика стану основних засобів ТОВ «Граніт»
у 2005 – 2007 роках
Як показує аналіз результатів, наведених в табл.2.4, на підприємстві ТОВ «Граніт» на протязі 2005 – 2007 років підтримується високий коефіцієнт придатності основних засобів на рівні 79,2 – 80,11 % за рахунок своєчасного оновлення основних засобів замість вибувших з експлуатації.
Таблиця 2.5
Аналіз структури необоротних активів підприємства ТОВ «Граніт» у 2005 – 2007 роках
Таблиця 2.6
Аналіз структури оборотних активів підприємства ТОВ «Граніт» у 2005 – 2007 роках
Таблиця 2.7
Аналіз структури запасів та витрат підприємства ТОВ «Граніт» у 2005 – 2007 роках
Таблиця 2.8
Склад дебіторської заборгованості підприємства ТОВ «Граніт» у 2005 – 2007 роках
Таблиця 2.9
Склад і структура джерел коштів підприємства ТОВ «Граніт» у 2005 – 2007 роках
Продовження табл.2.9
Таблиця 2.10
Склад і структура позикових коштів підприємства ТОВ «Граніт» у 2005 – 2007 роках
У першу чергу фінансовий стан підприємства оцінюється його фінансовою стійкістю та платоспроможністю. Платоспроможність відображає здатність підприємства платити за своїми боргами та зобов’язаннями за конкретний період часу. Умови достатності дотримуються тоді, коли підприємство платоспроможне у часі, тобто має стійку здатність відповідати за своїми боргами у будь-який момент часу [124].
Під фінансовою стійкістю слід розуміти його платоспроможність у часі з дотриманням умови фінансової рівноваги між власними та позиковими коштами. Фінансова рівновага являє собою таке співвідношення власних і позикових коштів, коли за рахунок власних коштів повністю погашаються колишні і нові борги. Фінансова рівновага у часі забезпечується ліквідністю балансу, яка визначається як ступінь покриття зобов’язань підприємства його активами, строк перетворення яких на гроші відповідає строкові погашення зобов’язань [116].
Узагальнюючим показником фінансової стійкості є надлишок (нестача) джерел засобів для формування запасів. Як джерела для формування запасів розглядаються: власний капітал і резерви; довгострокові зобов'язання; короткострокові кредити.
Показники ліквідності характеризують здатність фірми виконувати свої поточні (короткострокові) зобов’язання за рахунок поточних активів.
В Додатку Д наведені алгоритми розрахунку відносних показників фінансової стійкості та ліквідності підприємства [73], які розраховуються на базі інформації з звітних форм “Баланс підприємства” [15] та “Звіт про фінансові результати” [16].
Рис.2.3. – Динаміка показників ліквідності в ТОВ «Граніт» у
2005 – 2007 роках
Рис.2.4. – Динаміка показника співвідношення дебіторської до кредиторської заборгованості в ТОВ «Граніт» у 2005 – 2007 роках
Рис.2.5. - Динаміка показників незалежності та фінансової стійкості в
ТОВ «Граніт» у 2005 – 2007 роках
Рис.2.6. - Динаміка показників фінансової стійкості по покриттю запасів в ТОВ «Граніт» у 2005 – 2007 роках
Таблиця 2.11
Аналіз ліквідності балансу підприємства ТОВ «Граніт» у 2005 – 2007 роках
Таблиця 2.12
Аналіз показників ліквідності балансу підприємства ТОВ «Граніт» у 2005 – 2007 роках
Таблиця 2.13
Аналіз динаміки фінансової стійкості по покриттю запасів в ТОВ «Граніт» у 2005 – 2007 роках
Таблиця 2.14
Аналіз наявності власних оборотних коштів в ТОВ «Граніт» у 2005 – 2007 роках
Таблиця 2.15
Аналіз показників фінансової стійкості підприємства ТОВ «Граніт» у 2005 – 2007 роках
Результативність та економічна доцільність функціонування підприємства оцінюється як абсолютними, так і відносними показниками до яких відносяться показники ділової активності та рентабельності [116].
В Додатку Д наведені алгоритми розрахунків показників рентабельності діяльності підприємства [73] та алгоритми розрахунків показників ділової активності діяльності підприємства з використанням форм фінансової звітності – Форма 1 “Баланс” [15] та Форма 2 “Звіт про результати фінансової діяльності” [16].
Рис.2.7. - Динаміка показників ефективності використання ресурсів в ТОВ «Граніт» у 2005 – 2007 роках
Рис.2.8. - Динаміка показників доходу, собівартості та прибутку в
ТОВ «Граніт» у 2005 – 2007 роках
Рис.2.9. - Динаміка показників ділової активності (оборотність основних агрегатів балансу) в ТОВ «Граніт» у 2005 – 2007 роках
Рис.2.10. - Динаміка показників рентабельності по чистому доходу від реалізації в ТОВ «Граніт» у 2005 – 2007 роках
Рис.2.11. - Динаміка показників рентабельності власного капіталу по реалізаційному та чистому прибутку в ТОВ «Граніт» у 2002 – 2006 роках
Рис.2.12. – Динаміка структури активів підприємства ТОВ «Граніт» у 2005 -2007 роках
Рис.2.13. – Динаміка структури джерел (пасивів) підприємства ТОВ «Граніт» у 2005 -2007 роках
Економічна діагностика діяльності торгово-посередницького підприємства на ринку імпортного кар’єрного устаткування ТОВ “Граніт” за 2005 – 2007 роки, проведена з метою оцінки інвестиційної привабливості підприємства, показала (Рис.2.1 -2.13, Табл.2.2 – 2.20):
1) Обсяг валюти балансу підприємства зріс з рівня 108,1 млн. грн. у 2005 році до рівня 191,8 млн. грн. у 2007 році, рівень статутного капіталу зріс з рівня 18,4 тис. грн. до рівня 12,018 млн. грн. за рахунок придбання гранітного кар’єра “Дніпропетровський-1” як додатковий внесок членів товариства.
2) Чистий прибуток ТОВ “Граніт” склав 5,07 млн. грн. у 2005 році, різко впав до збитку у (-5,8 млн. грн.) у 2006 році, погасивши прибуток 2005 року, та склав 1,31 млн. грн. у 2007 році.
3) Структура джерел (пасивів) балансу у 2006 –2007 роках представлена вкрай нестійкою конфігурацією:
- частка власного капіталу з рівня 0,21% у 2006 році зросла до 7,04% у 2007 році;
- частка короткострокових банківських позик з рівня 16,03% у 2006 році зменшилась до рівня 7,9% у 2007 році;
- частка виданих векселів з рівня 64,4% валюти балансу у 2006 році зменшилась до рівня 26,5% у 2007 році;
- частка кредиторської заборгованості зросла з рівня 16,7% у 2006 році до рівня 57,7% у 2007році;
Вказана структура пасивів має перекос у надвисокому рівні фінансового важеля позичених коштів до власного капіталу, що привело до рівня коефіцієнта фінансової незалежності(автономії) 0,002 – 0,07 при нормативних вимогах до стійкого функціонування підприємства не менше 0,5.
Таким чином, ТОВ “Граніт” не має резервних коштів власного капіталу для резервування ризиків діяльності і в кожний момент може бути збанкручено кредиторами.
4) Структура активів балансу у 2007 році представлена наступними агрегатами:
- основні необоротні фонди – 8,1%;
- запаси – 21,8%;
- дебіторська заборгованість за відпущену продукцію – 57,5%;
- векселі отримані – 5,9%;
- дебіторська заборгованість в розрахунках – 6,2%;
- грошові кошти – 0,44%.
При цьому, на фоні зменшення питомої ваги запасів з рівня 46,6% у 2005 році до рівня 21,8% у 2007 році, питома вага дебіторської заборгованості за відпущену продукцію зросла з рівня 12,75% у 2005 році до рівня 57,5% у 2007 році, а питома вага грошових коштів зросла з рівня 0,05% у 2005 році до рівня 0,44% у 2007 році.
Це свідчить про проблеми з своєчасністю розрахунків за відпущену продукцію, оскільки грошові кошти на підприємстві відсутні, а сумарна частка кредиторської заборгованості+видані векселі+короткострокові позики становить - 92,1% валюти балансу при сумі часток дебіторської заборгованості та отриманих векселів – 63,4% валюти балансу. Таким чином, не реалізувавши запаси, підприємство не має можливості розрахуватися з кредиторами навіть у визначені строки.
5) Стан ліквідності балансу ТОВ “Граніт” характеризується:
- практично відсутністю термінової ліквідності (коефіцієнт абсолютної ліквідності становить 0,001 – 0,005 при нормативному рівні 0.2-0,25);
- підвищенням рівня строкової ліквідності з рівня 0,135 у 2005 році, що в 5 разів нижче нормативу, до рівня 0,623 у 2007 році,що на 10% нижче нижньої границі нормативу;
- знаходженням коефіцієнта загальної ліквідності на рівні 0,94 –0,988, що нижче нормативу 1,0, тобто поточний стан підприємства – неліквідне та неплатоспроможне.
6) з точки зору нормативу фінансової стійкості по наявності джерел покриття запасів на період їх функціонування в виробничому процесі – стан покриття є хронічно кризовим;
7) рентабельність власного капіталу по чистому прибутку після оподаткування з рівня 84,5% у 2005 році знизилась до значної негативної величини при збитках 2006 року та піднялась до рівня 12,9% у 2007 році, що є недостатнім для інвестиційної привабливості вкладення коштів в статутний капітал підприємства.
8) рівень ділової активності підприємства за характеристикою оборотності агрегатів зріс на 30-50% у 2006 році відносно 2005 року, але знизився більш ніж в 2,5 рази у 2007 році, при цьому тривалість одного обороту оборотних коштів досягла рівня 540 днів, що свідчить про великі проблеми з реалізацією продукції підприємства.
Таким чином, торгово-посередницька діяльність підприємства на ринку перепродажу імпортного кар’єрного устаткування у 2003 –2007 роках дійшла до предбанкрутного стану, про що сигналізує і рівень комплексного показника Альтмана, яки становить 0,506 у 2007 році, що свідчить про занадто високий ризик банкрутства підприємства.
Єдиним шляхом виходу з кризи є диверсифікація діяльності підприємства, тобто розвиток виробничого сектору підприємства, чому сприяє придбання за результатами перших 4-х років діяльності законсервованого гранітного кар’єру «Дніпропетровський -1», за допомогою якого ТОВ “Граніт” планує зайняти істотну позицію на ринку реалізації гранітного щебеню, реалізуючи даний інвестиційний проект.
2.3 Оцінка конкурентного стану в галузі добичі та переробки природних гранітів в Україні
Виробництво гранітного щебеню на території України характеризується його постійним ростом. За підсумками 2006р. українськими підприємствами було вироблено щебеню близько 32 908 тис. м3 (44 426 тис. тонн). За перші 5 місяців 2007р. виробництво виросло на 49% у порівнянні з 2006р. і склало 15 816,9 тис. м3, тоді як за аналогічний проміжок часу 2006р. воно складало 10 564 тис. м3.
Позитивна динаміка випуску щебеню зв'язана, у першу чергу, зі збільшенням обсягів будівельних робіт в Україні, а також будівельним сплеском у Росії (у Московській області зокрема). При цьому зростання виробництва спостерігається протягом 3-4 років. До цього часу нерудна галузь знаходилася в стані занепаду: приміром, у 1988 – 1991 роках річне виробництво щебеню в Україні перевищувало 100 000 тис. м3, а в даний час ця цифра втроє менше. Державним балансом запасів будівельного каменю України враховано близько 630 родовищ, потенціал запасів яких складає більш 9,2 млрд. м3, з них розробляється 3,7 млрд. м3 (близько 300 родовищ).
На території України значна частка виробництва гранітного щебеню приходиться на:
- Північно-західний регіон (Житомирської, Ровенської, Вінницької, Черкаської, Київська області) – 47,1% виробництва;
- Центральний регіон (Полтавської, Кіровоградської, Запорізької, Дніпропетровська області) – 31%;
- Донецьку область – 7,4%.
Виробництво щебеню в Запорізькій області в 2006р. склало 1 913 тис. м3 (5,8% виробництва щебеню в Україні), у Дніпропетровській області - 1 635 тис. м3 (5%) – див. Додаток Д.
Кількість основних виробників щебеню, згідно даних Держкомстату, у 2006р. склало 154, з них на 20 компаній приходиться близько 47% виробництва. Рейтинг виробників представлений у Додатку Д.
У 2005р. експорт щебеню склав 6 138 тис. тонн, у 2006р. - 10 151 тис. тонн, тобто на 65% більше, що говорить про ріст зовнішнього попиту на гранітний щебінь.
У 2006р. частка українського щебеню, що приходиться на експорт, склала 22,8%. Таким чином, внутрішнє споживання гранітного щебеню склало 34 275 тис. тонн.
За перші 4 місяці 2007 року споживання гранітного щебеню на території України значно збільшилося (ріст склав 66%).
Таблиця 2.10
Порівняння обсягів виробництва, експорту і внутрішнього споживання гранітного щебеню в Україні за січень-квітень 2006 і 2007 років
| Період | 2006 (1-4) | 2007 (1-4) | Зростання 2007/2006 |
| Виробництво, тис. т | 10 480 | 16 625 | 59% |
| Експорт, тис. т | 2 676 | 3 670 | 37% |
| Експорт/виробництво, тис. т | 26% | 22% | -3% |
| Внутрішнє споживання, тис.т | 7 804 | 12 955 | 66% |
Географія експорту в 2006р. у порівнянні з 2005 р. не змінилася: головними споживачами українського щебеню як і раніше виступають Росія (8 206 тис. тонн у 2006р.), а також Литва (907 тис. тонн) і Польща (696 тис. тонн), у % співвідношенні ситуація наведена на рис.2.10:
Рис.2.10. – Географія експорту щебню з України у 2006 році
Міста Росії, у які експортується щебінь з України – в основному, Москва (складає 51% вивозу), а також територіально близькі до границі України з Росією (Бєлгород – 20%, Курськ – 11%, Брянськ – 7%, Ростов – 4%).
Найбільш затребувані фракції, експортовані в Росію: від 5мм до 20мм, тобто фракції, необхідні для виготовлення бетону, залізобетону, будівництва доріг, кладки тротуарних плиток. Питома вага такого щебеню складає 81% (в основному, це щебінь розміром 5х20, 3х20, 5х10, 10х20).
Друга затребувана група щебеню (близько 10% експорту) – розміром до 40мм (в основному, фракція 20х40).
Російські компанії, що покупають щебінь в Україні – це торговельн0-посередницькі організації, що перепродують як український, так і російський щебінь поряд з іншими будівельними матеріалами – піском, цементом, бетонними плитами й ін. Тобто покупці щебеню в більшості не є прямо спеціалізованими будівельними компаніями, бетонними заводами або заводами ЗБК.
Експортується щебінь, головним чином, з Північно-Заходної України (Житомирської, Ровенської, Вінницької, Київської області) і Центрального Регіону (Полтавської, Дніпропетровської, Кіровоградської області), а також Донецької області. З Запорізької області обсяги вивозу незначні.
У Литву, Польщу, Бєларусь щебінь експортується з Північно-Західних областей України. У Молдову гранітний щебінь вивозиться з Вінницької, Миколаївської і Кіровоградської області (ЗАТ "Кировоградгранит", однак найбільша частина граніту даного виробника вивозиться в Росію, а не Молдову).
Рейтинг компаній-експортерів і експортовані фракції гранітного щебеню представлені в Додатку Д.
Для сегментації попиту серед споживачів продукції розглянемо попит на український гранітний щебінь у розрізі його основних потенційних споживачів, таких як:
1. Бетонні заводи;
2. Заводи ЗБК;
3. Організації, що займаються дорожнім будівництвом;
4. Залізниці;
5. Будівельні організації;
6. Організації, що займаються укладанням тротуарної плитки.
1) Бетонні заводи
Місткість ринку бетону в Україні постійно росте, його ріст складає близько 8% у рік у натуральному вираженні.
Основні фракції гранітного щебеню, споживані бетонними заводами:
- 5-20 мм
- 10-20 мм
- 5-10 мм
Як правило, виробники бетону воліють використовувати або суміш щебеню 2-х фракцій: «10-20»+«5-10» у необхідному співвідношенні (у залежності від марки бетону), або «5-20». Основною проблемою постачальників є невідповідність щебеню задекларованим фракціям.
Також незадоволеною є потреба бетонних заводів у кубовидному щебені, що підвищує технічні характеристики бетону: велика частина постачальників Дніпропетровської області не готові запропонувати кубовидний щебінь.
У табл. 2.11 приведений розрахунок споживаної кількості щебеню в Україні бетонними заводами.
Таблиця 2.11
Річні потреби бетонних заводів України в щебені, тис. м3
| Обсяги житлового будівництва в Україні 2006р., м2 | Середня витрата бетону на будівництво 1 м2 житла, м3 | Потреба в бетоні на Україні, 2006р., м3 | Середня норма витрати щебеню на виробництво 1 м3 бетону, т | Фракції щебеню | Співвідно-шення | Потреба в щебені в Україні, 2006р., т | Потреба в щебені в Україні, 2006р., м3 |
| 8 628 000 | 0,4 | 3 451 200 | 1,2 | 5-10 мм | 15% | 621 216 | 460 160 |
| 10-20 мм | 30% | 1 242 432 | 920 320 | ||||
| 5-20 мм | 55% | 2 277 792 | 1 687 253 | ||||
| Разом | | | | | | 4 141 440 | 3 067 733 |
Виходячи з частки, що приходиться на будівництво в Дніпропетровській і Запорізькій областях (5,67% і 2,65% від суми засобів, витрачених на будівництво в Україні в 2006р.), був зроблений розрахунок потреби в щебені на виготовлення бетону в розрізі даних областей (див.табл.2.12).
Таблиця 2.12
Річні потреби бетонних заводів у щебені в Дніпропетровській і Запорізькій областях, тис. м3
| Категорія споживачів | Одиниця виміру | Коефіцієнт будівельних робіт | Річна потреба в щебені (розрахунок) |
| Дніпропетровська область | тис. м3 | 5,67% | 173,94 |
| Запорізька область | тис. м3 | 2,65% | 81,29 |
Висновки: Потреби бетонних заводів у щебені в 2006р. склали по Україні 3 067,733 тис. м3, з них на Дніпропетровську область приходиться 173,94 тис. м3, на Запорізьку – 81,29 тис. м3.
2) Заводи ЗБК
Кількість споживаних в Україні залізобетонних конструкцій росте із середніми темпами 11-15% у рік. При цьому заводи, як правило, самі роблять бетон для виготовлення своєї продукції.
У табл. 2.13 приведений розрахунок споживаної кількості щебеню в Україні заводами ЗБК також у розрізі 2-х варіантів – 1-й: необхідної суміші двох фракцій, 2-й: загальна витрата фракції 5-20мм.
Таблиця 2.13
Річні потреби заводів ЖБИ і ЗБК у щебені
| Фракції щебеню | Співвідношення | Виробництво збірних конструкцій для житлового і цивільного будівництва з цементу, бетону та гранітного камня, тис. м3 | Середня норма витрат щебня на виготовлення 1 м3 залізобетона, т | Потреба в щебні, тис т | Потреба в щебені, тис м3 |
| 5-10 мм | 15% | 3 586,62 | 2,5 | 1 344,98 | 996,28 |
| 10-20 мм | 30% | 2 689,97 | 1 992,57 | ||
| 5-20 мм | 55% | 4 931,60 | 3 653,04 | ||
| Разом | | | | 8 966,55 | 6 641,89 |
Таблиця 2.14
Річні потреби заводів ЗБК у щебені в Дніпропетровській і Запорізькій областях, тис. м3
| Категорія споживачів | Одиниця виміру | Коефіцієнт будівельних робіт | Річна потреба в щебені (розрахунок), тис. м3 |
| Дніпропетровська область | тис. м3 | 5,67% | 376,60 |
| Запорізька область | тис. м3 | 2,65% | 176,01 |
Висновки: Попит заводів-виробників залізобетону в щебені в 2006р. склав 6 641,889 тис. м3, з них у Дніпропетровській області – 376,60 тис. м3, у Запорізької – 176,01 тис. м3.
3) Дорожнє будівництво
За підсумками виконання плану 2006р. по дорожньому господарству в Україні був зроблений капітальний ремонт дорогий – 402 км, введено в дію 172 км автодоріг із твердим покриттям.
Таблиця 2.15
План заходів щодо розвитку мережі автомобільних доріг загального користування за рахунок бюджетних засобів на 2007-2011р.
| | Разом | 2007 | 2008 | 2009 | 2010 | 2011 |
| Розвиток основних магістральних доріг, км | ||||||
| в Україні | 2 642,2 | 819,8 | 582,4 | 544,4 | 400,8 | 294,8 |
| у Дніпропетровській обл., км | 248,6 | 30,6 | 4,3 | 51,3 | 63,5 | 98,9 |
| у Запорізькій обл., км | 194,0 | 0,0 | 0,0 | 0,0 | 55,4 | 138,6 |
| Ремонтно-будівельні роботи на дорогах у сільській місцевості, км | ||||||
| в Україні | 2 579,9 | 407,0 | 730,7 | 599,2 | 440,0 | 403,0 |
| у Дніпропетровській обл., км | 68,1 | 10,7 | 19,3 | 15,8 | 11,6 | 10,6 |
| у Запорізькій обл., км | 28,9 | 4,6 | 8,2 | 6,7 | 4,9 | 4,5 |
Основні фракції щебеню, що використовуються в дорожнім будівництві:
- для нижніх шарів покриття: фракції щебеню 5-20мм, 20-40мм;
- для верхніх шарів покриття: затребувані фракції від 5 до 20мм (лещадність до 15%, фракції 5–10мм, 10–15мм, 15–20 мм);
- для устрою основ дорожніх шляхів: 5 – 20мм, 20 – 40мм, 40 – 70мм
Таблиця 2.16
Потреба Укравтодору в щебені на 2007м[2] :
| Фракція | Співвідношення | Потреба в щебені, тис. м3 | Потреба в щебені, тис. тонн |
| 5х20 | 40% | 2 640 | 3 564 |
| 20х40 | 40% | 2 640 | 3 564 |
| отсев | 20% | 1 320 | 1 782 |
| Разом | | 6 600 | 8 910 |
Таблиця 2.17
Потреби Дніпропетровського і Запорізького Облавтодорів у щебені
| Область | Потреба в щебені (розрахунок), тис. м3 | ||||
| 2007 | 2008 | 2009 | 2010 | 2011 | |
| по Дніпропетровській обл., тис. м3 | 222,4 | 126,6 | 361,2 | 404,3 | 589,2 |
| 5х20мм | 89,0 | 50,7 | 144,5 | 161,7 | 235,7 |
| 20х40мм | 89,0 | 50,7 | 144,5 | 161,7 | 235,7 |
| відсів | 44,5 | 25,3 | 72,2 | 80,9 | 117,8 |
| по Запорізькій обл., тис. м3 | 24,5 | 44,0 | 36,1 | 324,7 | 769,8 |
| 5х20мм | 9,8 | 17,6 | 14,4 | 129,9 | 307,9 |
| 20х40мм | 9,8 | 17,6 | 14,4 | 129,9 | 307,9 |
| відсів | 4,9 | 8,8 | 7,2 | 64,9 | 154,0 |
| Разом по 2 областям, тис.м3 | 246,9 | 170,7 | 397,4 | 729,0 | 1 359,0 |
| 5х20мм | 98,8 | 68,3 | 158,9 | 291,6 | 543,6 |
| 20х40мм | 98,8 | 68,3 | 158,9 | 291,6 | 543,6 |
| відсів | 49,4 | 34,1 | 79,5 | 145,8 | 271,8 |
Висновки: попит Укравтодору (відповідно, і Облавтодорів) залежить від Державної Програми Розвитку дорожнього господарства України. Відчутне збільшення споживання щебеню Облавтодором як Дніпропетровської, так і Запорізької області очікується на період 2010-2011р.р.
4) Залізниці
Загальна довжина українських залізниць складає 22 050 км. Середня норма витрати щебеню на ремонт 1 км залізниць складає від 800 до 1000 м3. У 2006р. на території України для потреб залізниць було вироблено 4 320 тис. м3 щебеню.
Основними виробниками щебеню в 2006р. для залізниці були:
1. Трудовський щебеневий завод (Придніпровської залізниці);
2. Валянський щебеневий завод (Донецької залізниці);
3. Редутський щебеневий завод (Південної залізниці);
4. Крюківське кар'єроуправління (Південної залізниці);
5. Щебеневий завод Адабаський (Одеської залізниці);
6. Знаменський щебеневий завод (Одеської залізниці);
7. Хлистунівський щебеневий завод (Одеської залізниці);
8. Беховський щебеневий завод (Південно-Західної залізниці);
9. Підрозділ державного територіально-галузевого об'єднання Південно-Західна залізниця;
10. Камяницький щебеневий завод (Львівської залізниці);
11. Королівський щебеневий завод (Львівської залізниці);
12. Томашгородський щебеневий завод (Львівської залізниці).
При цьому «довжина шляхів, ремонт яких не проведений вчасно, досягла 30% загальної довжини»[3] . Розрахунок потреб залізниць (табл.2.18) указує на недостатність виробництва щебеневих заводів для потреб залізниць.
Таблиця 2.18
Потреби залізниць у гранітному щебені.
| Показник | Одиниця виміру | Кількість |
| Загальна довжина залізниць | км | 22 050 |
| Потреба залізниць у ремонті шляхів | % | 30% |
| Потреба залізниць у ремонті шляхів | км | 6 615 |
| Норма витрати щебеню на 1 км для ремонту шляхів | тис. м3 | 0,900 |
| Потреба в щебені для ремонту шляхів | тис. м3 | 5 954 |
| Довжина Придніпровської залізниці | км | 3 250 |
| Потреба в щебені Придніпровської залізниці | тис. м3 | 878 |
Таким чином, при будівництві нових залізничних магістралей УкрЗалізниця буде відчувати дефіцит. Зокрема, Україна приєднується до спільного проекту ВАТ “Російські залізниці” і Словацької Республіки по будівництву залізничної лінії із широкою колією від України до Відня (Австрія), але обсяги участі України в будівництві гілки поки не оголошені.
Фракції щебеню, використовувані для нестатків залізниці – 25 х 60мм. Незначна частина щебеню, вироблена перерахованими вище підприємствами (близько 2%), експортується: фракції 25х60 (94%), а також фракції 5х25 (6%).
Через низьку платоспроможність Укрзалізниці найбільш ймовірні варіанти подій:
- вироблена продукція структурних підрозділів Укрзалізниці (щебеневих заводів, заводів залізобетонних шпал) буде експортуватися за межі України, незважаючи на внутрішній дефіцит;
- роздержавлення приналежним Українським Залізницям підприємств.
5) Будівництво (дренажні роботи)
Таблиця 2.19
Розрахунок річної потреби в щебені на дренажні роботи
| Введення в експлуатацію жилий будинків у 2006р. [4], тис. м2 | 8 628,00 |
| Середній шар щебеню (для дренажу), м | 0,30 |
| Потреби в щебені фракції 20х40мм (для дренажу під будівництво жилий будинків), тис м3 | 2 588,40 |
Таблиця 2.20
Розрахунок річної потреби в щебені на дренажні роботи з Дніпропетровській і Запорізькій областях
| Категорія споживачів | Одиниця виміру | Коефіцієнт будівельних робіт | Річна потреба в щебені (розрахунок), тис. м3 |
| Дніпропетровська область | тис. м3 | 5,67% | 146,76 |
| Запорізька область | тис. м3 | 2,65% | 68,59 |
6) Укладання тротуарної плитки
Таблиця 2.21
Річної потреби однієї області в щебені для укладання тротуарної плитки:
| Середнє виробництво тротуарної плитки в області, тис. м2 | 200 |
| Норма витрати щебеню фракції 5х10мм на укладання 100 м2 плитки, тонн | 4,5 |
| Середня потреба області в щебені, тонн | 9 000 |
| Середня потреба області в щебені, м3 | 6 667 |
Висновки аналізу споживчого ринку
Загальний обсяг виробництва гранітного щебню в Україні в 2006 –2007 роках становить 33,0 –35,0 млн.т/рік. Розрахункова потреба в гранітному щебні становить (для внутрішнього споживання):
- бетонні заводи – 3,1 млн.т/рік;
- заводи ЖБК – 6,6 млн.т/рік;
- дорожне будівництво – 6,6 млн.т/рік;
- будівництво та ремонт залізниці – 6,0 млн.т/рік;
- будівництво (дренажні роботи) – 2,6 млн.т/рік;
- виготовлення тротуарної плитки – 15,0 млн.т/рік;
- загальний обсяг потреби – 40,0 млн.т/рік.
Таким чином дефіцит внутрішнього ринку гранітного щебня становить 5,0 млн.т/рік. Окрім цього, для забезпечення експорту гранітного щебня необхідно ще до 9,0 млн.т/рік, тобто загальний дефіцит становить до 14,0 млн.т/рік і знаходження своєї ніші на ринку є доцільним.
Основними цільовими споживачами гранітного щебеню на Україні є виробники бетону, залізобетону (їхні сумарні потреби в щебені складають 28,2% ємності українського ринку) і дорожнє будівництво(19,2%). Також перспективним є експорт щебеню (зокрема, у Москву).
Українські кар'єри нарощують виробництво щебеню фракцій 5х10мм, 5х20мм у зв'язку зі зростаючим попитом у виробників бетону і ЗБК. Лідирує по споживанню й обсягам експорту фракція 5х20мм як найбільше масово використовувана.
На внутрішньому ринку України найбільш відчутне споживання фракцій (крім 5х20мм): 20х40мм, 25х60мм.
Експортуються в найбільших обсягах фракції:
- 5x20, 3х20мм
- 20x40мм
- 40x70мм
- 25x60мм
- 0х5мм
З нестандартних фракцій на ринку затребувані дрібні вузькі фракції щебеню: наприклад, росте попит на єврофракцію 8х11мм (8х10мм) через збільшення вимог до якості дорожнього покриття.
Лідером на виробничому ринку гранітного щебню в Україні є Полтавський ГОК ВАТ (Полтавська область) – 1,77 млн.м3/рік (рис.2.11-2.12). Найбільші регіональні виробники гранітного щебню на ринку Дніпропетровської та Запорізької області є (рис.2.13):
- Новопавловский гранітний кар'єр ВАТ (Дніпропетровська область) – 0,45 млн.м3/рік;
- Кар'єр Мокрянский кам'яний №3 ТОВ (Запорізька оласть) – 0,45 млн.м3/рік;
Загальний обсяг випуску гранітного щебня за 2006 рік по Дніпропетровській та Запорізькій областях становить:
- Дніпропетровська область (9 виробників) – 2,2 млн.м3/рік;
- Запорізька область (7 виробників) – 2,6 млн.м3/рік.
Експортний обсяг продаж гранітного щебня за 2006 рік по Дніпропетровській та Запорізькій областях становить:
- Дніпропетровська область (1 виробник - Новопавловский гранітний кар'єр ВАТ) – 0,54 млн.м3/рік;
- Запорізька область (3 виробника - Кар'єр Мокрянский кам'яний №3 ТОВ, Новополтавський кар'єр ВАТ, Куйбишевський гранітний кар'єр ТОВ) – 0,06 млн.м3/рік.
Таким чином, проведене дослідження дозволяє виявити основних конкурентів та незайняті “ніші” на внутрішньому та експортному ринку гранітного щебня в Україні та географічному місці розташування перспективного кар’єра “Дніпропетровський –1” ТОВ “Граніт” (фізичні залежі граніту на кордоні між Дніпропетровською та Запорізькою областями).
Рис.2.11. – Річний випуск гранітного щебеню основними виробниками України у 2006 році (тис.м3)
Рис.2.12. – Частка у річному випуску гранітного щебеню основних виробників України у 2006 році (%)
Рис.2.13. – Річний випуск та експорт гранітного щебню основними виробниками в Дніпропетровській та Запорізькій областях у 2006 році
РОЗДІЛ ІІІ
ВИБІР ЕФЕКТИВНИХ МЕТОДІВ ФІНАНСУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНИХ ПРОЕКТІВ НА ПРИКЛАДІ ПРОЕКТУ ТОВ “ГРАНІТ” ПО РОЗБУДОВІ ГРАНІТНОГО КАР’ЄРУ “ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ -1”
3.1 Сутність підприємницького прогнозу та основні параметри кошторису інвестиційного проекту ТОВ “Граніт”
Проведений в розділі 2 дипломної роботи аналіз ринку в галузі добичі та переробки природних гранітів в Україні показав, що за останні 5 років відбулися значні зміни в динаміці розвитку цін на гранітний щебінь. На це вплинув “бум” у будівельній сфері.
ТОВ «Граніт» планує зайняти істотну позицію на ринку реалізації гранітного щебеню, реалізуючи даний інвестиційний проект:
1. ОПИС ПРОЕКТУ
Проектна вартість витрат проекту – 32 млн. доларів США (при виході на проектну потужність), потреба в інвестуванні складає 100%. Напрямок використання – придбання дробильно-сортувального устаткування, кар'єрної техніки, будівництво технологічних будинків, споруджень, залізничної вітки і необхідної інфраструктури, покупка допоміжного устаткування.
2. ОПИС ПРОДУКЦІЇ (ПОСЛУГ)
Гранітний щебінь.
Щебінь гранітний одержують шляхом дроблення природного граніту. У кар'єрах по видобутку граніт являє собою тверду монолітну скелю, що підривають. Отримані в результаті вибуху брили дроблять у дробильній машині, після цього щебінь просівають, розділяючи на фракції. Чим менше фракція гранітного щебеню, тим він і дорожче (більше роботи з дроблення).
Гранітний щебінь має такі важливі показники як марка міцності на стиск, лещадність (зміст у граніті часток голчатої форми), щільність і фракція.
Є наступні фракції щебеню:
1) Гранітний щебінь фракції 0-5 мм. Це гранітне відсівання або відсів гранітного щебеню. Сама дрібна фракція гранітного щебеню. Застосовується звичайно для відсипання доріжок і доріг, а так само в декоративній обробці.
2) Гранітний щебінь фракції 5-20 мм. Дрібна фракція гранітного щебеню. Найбільшим попитом на ринку користується гранітний щебінь цієї фракції. Йде на виробництво бетону, конструкцій з нього і на фундаментні роботи, для дорожнього будівництва в межах території населених пунктів і зон перспективної забудови, а також при зведенні виробничих будинків і споруджень.
3) Гранітний щебінь фракції 20-40 мм. Середня фракція гранітного щебеню. Йде на виробництво бетону, конструкцій з нього і на фундаментні роботи, а так само для дорожнього будівництва в межах території населених пунктів і зон перспективної забудови, у будівництві і ремонті залізничних насипів, трамвайних ліній, подушок автомобільних доріг, у будівництві будинків при закладці фундаменту, а також при зведенні виробничих будинків і споруджень.
4) Гранітний щебінь фракції 40-70 мм. Велика фракція гранітного щебеню. Йде на виробництво бетону, масивних конструкцій з нього і на роботи з великим обсягом бетону. Може бути використаний для дорожнього будівництва в межах території населених пунктів і зон перспективної забудови, при зведенні виробничих будинків і споруджень, а також як матеріал для виробництва вузьких фракцій кубовидного гранітного щебеню шляхом переробки на дробильно-сортувальних комплексах.
Основні властивості гранітного щебеню
- міцність;
- морозостійкість;
- велика, середня і насипна щільність;
- водопоглинення і водонасичення;
- зерновий склад і форма зерен;
- активність природних радіонуклідів (радіоактивність);
Додаткові властивості гранітного щебеню:
- адгезія або зчеплення з бітумом;
- вміст забруднюючих і хімічно шкідливих домішок і ін.;
Технічні характеристики гранітного щебеню:
- марка щебеню по міцності – 1200;
- морозостійкість - 300;
Функціональне призначення продукції виробленої ТОВ «Граніт» полягає в наступному: використання щебеню для футеровки, бетонування, формування подушки під залізничною віткою. Плановані обсяги виробництва складають 100 вагонів у добу.
Щебінь використовується для покриття дорожньої полотнини, асфальту, створення залізобетонних конструкцій. Ще щебінь, різних фракцій, використовується в будівельних сумішах, підсипаннях руберойду.
Вартість продукції, у залежності від росту або зниження обсягів виробництва, може відповідно збільшуватися або зменшуватися. Це залежить, у більшому ступені, від витрат, які підприємство несе в процесі виробництва даної продукції.
Технологічність полягає в тім, що застосування сучасної технології в одержанні щебеню кубовидної форми дозволяє використовувати його в створенні сучасних залізобетонних виробах підвищеної міцності, а також у будівництві підвищеної поверховості, як промислового, так і цивільного призначення.
Універсальність виробленого продукту буде полягати в тім, що щебінь буде випускатися в різних фракціях.
Планована до виробництва підприємством продукція, відповідає вимогам нормативних ДСТ 23845-86, ТУ 21-10-69-89 і ДСТУ БВ 2.7-75-98. Готовою продукцією щебеневих, гравійно-піщаних і піщаних заводів є щебінь, гравій і пісок усіх видів будівельних робіт, що задовольняють вимогам ДСТ: 8267-75,10260-74,8268-74,17539-72,8736-67 і для вибільних видів робіт з ДСТ: 10268-70,4797-69,8424-72,9128-67,7392-70,7393-71,7394-70.
Відповідно до гірничотехнічних умов розробки, проектованих родовищ технологія виробництва гірських робот здійснюється по двох основних напрямках: - удосконалювання циклічної технології гірських робіт за рахунок застосування високопродуктивного устаткування; - упровадження циклічно-потокової і потокової технології гірських робіт.
Планується залучення з боку, ліцензованих підприємств, для проведення підривних робіт.
Сильні сторони конкурентів полягають у тому, що вони зайняли визначений сегмент на ринку продажу гранітного щебеню, а слабкі сторони – у тім, що підприємство ТОВ “Граніт” планує використовувати європейські стандарти якості, застосовувати новітні технології виробництва, використовувати високотехнологічне устаткування і головне – випускати європродукт у новій фракції (кубовидний щебінь фракції 8 х11мм).
Структура потенційного обсягу продажів у 2008р. представлена в табл.3.1 (з розрахунку 15% щорічного приросту попиту й обсягів експорту) [131].
Таблиця 3.1
| Основні фракції | Річна потреба в щебені | Частка ринку, прогноз 2008, % | |
| % | тис. тонн | ||
| Дніпропетровська область | | | |
| 5х10 | 11% | 73,8 | 25% |
| 10х20 | 21% | 136,6 | |
| 5х20 | 47% | 302,9 | |
| 20х40 | 21% | 136,7 | |
| Разом | 100% | 650,0 | |
| Запорізька область | | | |
| 5х10 | 14% | 52,5 | 25% |
| 10х20 | 24% | 89,6 | |
| 5х20 | 44% | 164,2 | |
| 20х40 | 17% | 63,8 | |
| Разом | 100% | 370,0 | |
| Експорт з України | | | |
| 5х10 | 6,5% | 130,0 | 15% |
| 8х11 | 0,5% | 10,0 | |
| 10х20 | 10,0% | 200,0 | |
| 5х20 | 63,0% | 1 260,0 | |
| 20х40 | 20,0% | 400,0 | |
| Разом | 100,0% | 2 000,0 | |
Таблиця 3.2
Річні потреби в щебені основних груп споживачів [131]
| Категорія споживання | Річна потреба в щебені, тис. м3 | Річна потреба в щебені, % |
| Бетонні заводи | | |
| Україна | 3 067,73 | 8,9% |
| Дніпропетровська область | 173,94 | |
| Запорізька область | 81,29 | |
| Заводи ЖБИ і ЗБК | | |
| Україна | 6 641,89 | 19,3% |
| Дніпропетровська область | 376,60 | |
| Запорізька область | 176,01 | |
| Дорожнє будівництво | | |
| Україна | 6 600,00 | 19,2% |
| Дніпропетровська область | 222,40 | |
| Запорізька область | 24,50 | |
| Залізниці | | |
| Україна | 5 954,00 | 17,3% |
| Дніпропетровської, Запорізька області (Придніпровська залізниця) | 878,00 | |
| Дренажні роботи | | |
| Україна | 2 588,40 | 7,5% |
| Дніпропетровська область | 146,76 | |
| Запорізька область | 68,59 | |
| Тротуарна плитка | | |
| Україна | 167,00 | 0,5% |
| Дніпропетровська область | 6,67 | |
| Запорізька область | 6,67 | |
| Виробництво асфальту, руберойду | | |
| Україна | 1 796,00 | 5,2% |
| Дніпропетровська область | 101,83 | |
| Запорізька область | 47,59 | |
| Експорт | | |
| з України разом | 7 519,30 | 21,9% |
| з Дніпропетровської області | 297,83 | |
| з Запорізької області | 32,52 | |
| Разом | | |
| Україна | 34 334,32 | 100,0% |
| Дніпропетровська область | 1 765,03 | |
| Запорізька область | 437,18 | |
В табл.3.2 –3.3 представлені вихідні дані для формування кошторису інвестиційного проекту ТОВ «Граніт».
