Крім виявлення розбіжностей сексуального життя в різних культурах, антропологи установили деякі спільні майже для всіх суспільств риси. До них належать, наприклад, заборона інцестуальних відносин та надання переваги гетеросексуальним стосункам; ці табу обумовлені, так би мовити, біологічним здоровим глуздом: прагненням мати здорове потомство.
4) Соціологічні дослідження сексуальності здебільшого пов’язані з вирішенням конкретних соціальних проблем: вивчаються фемінізм, ґендер, транссексуальність, сексуальна віктимність та девіації та ін. Серед глибоких теоретико-методологічних підходів до дослідження сексуальності слід виділити постструктуралізм та неомодернізм. Французький дослідник Мішель Фуко, прихильник постструктуралістської соціальної теорії, аналізував соціальну реальність як хаотичний світ, упорядковування якого можливе лише через владний дискурс. Згідно з Фуко, найвища влада – це знання, які й визначають існуючий соціальний порядок. Той, хто володіє знанням, визначає інших суб’єктів і об’єктів у рамках власних понять.
У своїй роботі “Історія сексуальності” Фуко характеризує останню як особливий історичний досвід, інакше кажучи, соціальний конструкт. Дослідник виділяє три вісі конституювання сексуальності:
-         утворення знань щодо неї;
-         система влади, яка регулює сексуальну практику;
-         форми, в яких індивіди можуть і повинні визнавати себе як суб’єктів сексуальності [ф., ІС2, С. 272].
На думку Фуко, дослідницький інтерес має бути спрямовано не стільки на сам факт існування сексуальних заборон та механізмів іх підтримання, скільки на те, як саме влада за допомогою своїх багаточисельних поліморфних практик стає спроможною контролювати індивідуальну поведінку. За словами Фуко, слід “прийняти до уваги той факт, що саме про секс говорять, хто саме про нього говорить, місця та точки зору, з яких про нього говорять, інституції, які побуждають про нього говорити, збирають та розповсюджують те, що про нього говорять, – інакше кажучи, прийняти до уваги “виведення до дискурсу” сексу” [Ф., С. 108].
Аналізуючи західноєвропейську культуру, Фуко приходить до висновку, що саме влада створює виробництво і фіксацію сексуального різномаїття, розповсюджує різні форми сексуальності. При цьому, вважає автор, влада виступає зовсім не як заборона; саме через помноження окремих форм сексуальності влада і здійснює себе: “Сучасне суспільство є збоченим зовсім не всупереч своєму пуританству і не завдяки відображеній дії лицемірства – воно є збоченим дійсно і прямо… бо різноманітні сексуальності є корелятами певних процедур влади” [Ф., С. 146-147].
Видатний британський соціолог Ентоні Ґідденс аналізує сексуальність в руслі своєї критичної теорії пізнього модерну. Сучасний світ, на думку Ґідденса, характеризується складним переплетінням повсякденних практик, які розміщені в часі та просторі й генерують багатоманітність соціальних систем. Соціальна реальність знаходиться під впливом двох тенденцій – глобалізації та детрадиціоналізації. Найбільш очевидна ознака соціального життя сучасності – безпрецедентний за обсягом, глибиною та швидкістю змін динамізм.
Ґідденс зазначає, що соціальне дослідження має починатися як інституціональний аналіз, а закінчуватися як теоретичне зображення повсякденного соціального досвіду людей, так як іманентне впорядкування цього досвіду втілюється в інституціональних формах. Дотримуючись такої логіки дослідження, від аналізу інституціональних параметрів суспільства автор переходить до вивчення практичної свідомості. За словами Ґідденса, саме практична свідомість є генератором відчуття “онтологічної безпеки”, яка надає відповіді на базисні екзистенціальні питання: про сенс індивідуального буття, спільне існування, смерть і т.ін. [фурс, С. 52].
Динаміка соціальних змін обумовлює “створену невизначеність”, яка випливає не із стихійних природних процесів, а із соціалізації середовища. Ця невизначеність робить суттєвою ознакою суспільного буття ризик, який підриває онтологічну безпеку. Підтримати це відчуття, що зникає, має довіра – впевненість у надійності особи або системи щодо певного комплексу подій чи наслідків; довіра містить віру в порядність або любов іншої особи чи у правильність абстрактних принципів системи [фурс, С. 54].
Феномен активної довіри, за Гідденсом, є ключем до розуміння трансформацій інтимного життя, що розповсюджені в сучасному світі. Між глобалізацією соціального життя і трансформаціями інтимності існує пряма залежність. При цьому, вважає автор, зміни сексуальності мають розглядатися саме в руслі формування нових механізмів довіри. Ця довіра досягається через взаємне саморозкриття індивідів, а сексуальність стає важливим елементом самореалізації особи [гид, С. 30].
Соціальні трансформації інтимності в першу чергу обумовлюють зміну соціально схвалених форм сексуальності. Інституціонально-правові основи відносин (шлюб) поступаються відносинам на базі “чистих відносин”, відносинам заради відносин. У сучасному “суспільстві розлучення” якість стосунків стає важливішою, ніж особа партнера, тому люди заздалегідь схильні до зміни партнера, якщо стосунки з ним перестають їх задовольняти [гид., С. 82]
Цікаві теоретичні неомарксистські розробки в соціологічному дискурсі сексуальності пропонує американська дослідниця Гейл Рубін. На її думку, в традиційному суспільстві інструментом додержання екзогамії та миру між племенами був обмін жінками. Із того факту, що жінки мають певну купівельну вартість та можуть бути використані в торгівлі між чоловіками, виник соціальний порядок, що зберігається й донині. По суті, це система влади, що спрямована на концентрацію матеріального та символічного капіталу в руках батьків, старших чоловіків. Таким чином, біологічна сексуальність трансформується в продукти людської діяльності [Шакирова, С. 20].
Наведені підходи до вивчення феномену сексуальності дозволяють нам дійти висновків, які являють собою підґрунтя подальшого дослідження:
По-перше, сексуальність не є винятково біологічним явищем; результати антропологічних та сексологічних досліджень переконливо демонструють, що в різних суспільствах і навіть у рамках одного суспільства сексуальність знаходить свій прояв у безлічі соціокультурних форм.
По-друге, сексуальність як особлива сфера людського життя знаходить свій вираз (точніше, свої вирази) в межах певної соціокультурної ситуації, цінності й норми якої обумовлюють межі сексуальних норм і цінностей, інакше кажучи, сексуальність відображується через сексуальну культуру певного суспільства в певний проміжок часу.
По-третє, роботи психоаналітиків констатують соціальну розповсюдженість певних сукупностей зовнішніх проявів сексуальності і взаємозалежність цих проявів та біографічного шляху індивідів, що дає нам можливість говорити про існування певних типів сексуальної поведінки.
Нарешті, дуже важливим для соціологічного дослідження сексуальності є ствердження про існування тісного зв’язку між загальними соціокультурними змінами та трансформацією соціальних форм сексуальності. При цьому дослідники зазначають, що інституціональний порядок соціуму та життєвий світ індивідів взаємно впливають один на одного: інституціональні структури змінюють життєві практики і навпаки – трансформації індивідуальних практик народжують нові інституції.
1.2. Поняття сексуальної культури: сутність та особливості.
Таким чином, ми виявили, що сексуальність є особливою сферою людської життєдіяльності, у якій природньо-інстинктивні бажання знаходять певний соціальний вираз у формах, що задані суспільними нормативами та очікуваннями. Інакше кажучи, соціокультурним абрисом сексуальності є сексуальна культура. Поняття сексуальної культури характеризує сукупність знань, вірувань, соціальних норм, цінностей, заборон та наказів, які мають відношення до різних статей та їх взаємовідносин та обумовлені відповідним соціокультурним контекстом.
При цьому вважаємо, що існує необхідність в певному уточненні понять загальносуспільної та особистої сексуальної культури. Крім того, індивідуальну сексуальну культуру можна розглядати як на змістовному рівні (тобто зосередитися на тому, які саме існують норми та заборони та на кого саме вони націлені), так і на діяльнісно-поведінковому рівні (тобто приділити увагу питанням сексуальної поведінки та пов’язаними з цим аспектами безпеки, контрацепції та ін.). Таким чином, на наш погляд, можна диференціювати поняття індивідуальної сексуальної культури та культури сексуальної поведінки.
Сексуальна культура на загальному рівні задається суспільством та виявляється у сексуальних нормах та цінностях. Ми вже зазначали, що хоча сексуальна культура різних людських суспільств має спільні компоненти, взагалі вона дуже різноманітна. Також неможливо не визнати, що різні соціальні групи та верстви одного суспільства можуть суттєво розрізнятися за своїми сексуальними нормами, цінностями. Це положення розповсюджується не тільки на нормативну культуру, але й на поведінку окремих індивідів, яке може бути зрозуміле тільки у зв’язку з їх конкретною соціальною приналежністю, субкультурою та статусно-рольовими характеристиками [1, С. 87].
Так, розглядаючи сексуальні норми, передусім слід зазначити, що всупереч традиційним уявленням про споконвічний “зоологічний індивідуалізм”, у тварин існує деяка вибудова “соціосексуальної матриці”, яка регулює їхню поведінку. В людському ж суспільстві ця “соціокультурна матриця” являє собою сексуальну культуру, варіативні можливості якої з одного боку обмежені біологічною природою, а з іншого – внутрішньою послідовністю культури як цілого [13, С. 79].
Основу нормативної культури складають заборони і обмеження. Крім обмежень та заборон, в нормативній культурі містяться й позитивні розпорядження, які вказують на те, як можна і треба себе вести, додержання яких забезпечується не стільки санкціями зовні, скільки внутрішніми психологічними установками, включаючи почуття сорому, вини, естетичні почуття та інше. Труднощі вивчення сексуальної культури збільшуються тим, що її накази завжди неоднорідні та неоднозначні. Вивчаючи сексуальні норми та заборони, необхідно враховувати: ким, кому, що, з ким, наскільки та чому заборонено.
Слід зазначити, що суворість заборон різна: якщо інцест заборонений категорично, то ставлення моралі до позашлюбних зв’язків двоїсте. Відповідні норми не тільки мають подвійний стандарт (різні норми у чоловіків та жінок), а також є й протирічливими: офіційно мати коханців може бути заборонено, а неофіційно це може вважатися лише підтвердженням того, що дана заборона розповсюджується тільки на офіційну сторону [голод].
Найбільш загальний принцип класифікації культур за типом їх статевої моралі, прийнятий у етнографічній літературі, – поділ на антисексуальні і просексуальні, або репресивні (суворі) і пермісивні (терплячі) [1, С.191]. У всіх суспільствах, де існує інститут шлюбу, здійснюється будь-яке соціальне та психологічне розрізнення між шлюбною, дошлюбною та позашлюбною сексуальною поведінкою, причому відповідні норми тісно пов’язані з особливостями соціальної системи. Порівняно прості суспільства зазвичай схильні до більшої терплячості, а більш складні – до нормативної заборони дошлюбних зв’язків [13, С.68].
Оцінки “морально” або “правильно” відрізняються у різних народів і в різні століття. Багато моральних принципів стосовно сексу пов’язано з певними релігійними традиціями та стереотипами. На думку А.Н.Леонт’єва, щодо сексу в суспільстві панували такі релігійні стереотипи:
-                     секс вважався чимось сором’язливим і таємним;
-                     схвалювалася пасивність жінок та дівчат у сексуальному відношенні;
-                     роль сексуального агресора відводилась чоловікам, саме чоловіки повинні виступати ініціаторами сексуальних відносин;
-                     сексуальні відносини мали бути тільки за потребою розмноження [16, С. 279]..
На основі систем сучасних сексуальних цінностей дослідники відокремлюють наступні основні типи сексуальної культури: легалізм, ситуаційна етика, гедонізм, аскетизм і раціоналізм [27, С. 87].
Легалізм – етична сексуальна система, яка пов’язана з прийняттям або відхиленням, схваленням або засудженням сексуальних відносин на основі домінуючої в суспільстві статевої моралі, переважно репресивної, яка дозволяє сексуальні відносини тільки з метою дітонародження і на основі легально визначених шлюбних союзів.
Ситуаційна етика є однією з найбільш розповсюджених в теперішній час різновидів статевої моралі. В основі ситуаційної етики лежить переконання в тому, що сексуальна поведінка повинна визначатися актуальним ситуаційним контекстом, тобто конкретною ситуацією. Людина, згідно з цим поглядом, повинна керуватися тільки коханням, добровільністю і впевненістю в тому, що наслідки будуть добрими.
Гедонізм визначає насолоду як єдину основу для сексуальних відносин, моральні і соціальні норми при цьому не є значущими.
Аскетизм – це відмова від сексуальних відносин на користь духовної безперечності.
Раціоналізм – перед вступом у статеві відносини визначається раціональна основа для вибору стратегій сексуальної поведінки, зважуються позитивні і негативні наслідки даної поведінки.
Таким чином, сексуальна культура підкреслює соціокультурний зміст сексуальних відносин, тобто те, що привнесене в них суспільством, культурою. Отже, специфіка загального рівня сексуальної культури полягає в тому, що в його рамках сексуальна культура розглядається як явище соціальне, нерозривно пов’язане з суспільною нормативно-ціннісною базою сексуальності.
Для розгляду індивідуальної сексуальної культури необхідно визначити, як саме загальні типи сексуальної культури втілюються на мікрорівні сексуальності, тобто на тому рівні, який ще має назву індивідуальний рівень сексуальної культури. Для цього ми вважаємо доцільним використати теорію сексуальних сценаріїв. Згідно з цією теорією сексуальна культура на індивідуальному рівні втілюється у сексуальному сценарії особистості, який одночасно є як соціокультурно детермінованим, так і індивідуально визначеним.
Поняття “сексуального сценарію” характеризує собою ту частину сексуальної культури, яка засвоєна індивідом і стала частиною його особистості, через що й керує його сексуальною поведінкою “зсередини”. Саме цей термін означає достатньо широку когнітивну структуру, яка охоплює різні символічні та невербальні елементи в організований ряд, на основі якого люди можуть одночасно передбачати поведінку і оцінювати її в даний момент [21, C.249].
На протязі усього життя людям потрібні адекватні культурним константам зразки сексуальної поведінки, які адаптуються до конкретних обставин. Саме сценарії визначають, як мають себе поводити індивіди як “носії” і “виконавці” сексуальності. Сексуальність у цьому розумінні – це особистісний і міжособистісний вираз тих соціально сформованих властивостей, бажань, ролей і тотожностей, які пов’язані із сексуальною поведінкою і діяльністю [32, С. 188]. Слід підкреслити, що зазвичай індивід має не один, а декілька сценаріїв. 
Російський дослідник С.І. Голод зазначає, що взагалі-то існує досить багато видів сексуальних сценаріїв, тому їх можна вивчати та класифікувати за рядом вимірювань:
1.                          За їх складністю, тобто за кількістю та різноманітністю їх компонентів і співвідношенню уявного та здійснюваного: яке коло мотивів, партнерів, міст та часів уявлено у сценарії; як відрізняється когнітивна програма від реального виконання; наскільки тісно один з іншими пов’язані елементи сценарію.
2.       За їх жорстокістю: наскільки допустима сценарієм неузгодженість плану та дійсності; наскільки одноманітно запрограмовані зміст та послідовність дій суб’єкту і як він поставиться до порушення прийнятого плану.
3. За рівнем їх задоволеності для суб’єкту: чи задоволений він своїми фантазіями і поведінкою [6, С. 211].
На думку І.С. Кона, до сексуального сценарію особистості належать:
- по-перше, сексуальні фантазії, які суб’єкт ніколи не намагається, не може або не хоче реалізувати;
- по-друге, плани реальної поведінки, які суб’єкт більш-менш послідовно здійснює;
 - по-третє, проміжні орієнтири, які використовуються в процесі сексуальної взаємодії,
 - по-четверте, це ніби схованка пам’яті, організуюча менший сексуальний досвід в більш чи менш послідовне ціле [13, С. 87].
Таким чином, можемо стверджувати, що структура сексуального сценарію багаторівнева. Перш за все, сексуальний сценарій включає до себе когнітивні компоненти різного рівня – це уявлення, поняття, оціночні міркування та інше.
Другий рівень сексуального сценарію можемо визначити як мотиваційно-цілевой. А.Н.Леонт’єв відмічав, що всяка людська діяльність має не тільки об’єктивне значення, але й суб’єктивний особистісний зміст, тобто співвідношення мотиву дії до його цілі. Сексуальна поведінка також радикально змінюється в залежності від сексу, від того які саме потреби ця поведінка задовольняє [16, С. 112].
Характерною особливою рисою сексуального життя людини є множинність, неоднорідність цілей, досягненню яких служить вступ до сексуальних стосунків. Сексуальна поведінка може задовольнити цілий ряд інших (крім сексуальної) потреб.
Що стосується цілей сексуальної поведінки, то ними можуть бути:
-                     релаксація, зняття статевого напруження;
-                     дітонародження – означає задоволення потреби у зачатті та у акті народження;
-                     лише одна хтива насолода як самоціль (гедонізм);
-                     пізнання, задоволення статевого зацікавлення;
-                     комунікація, здобуття почуття психологічної, особистої інтимності, повного злиття з іншою людиною [8, С. 67].
Нарешті, зовнішній рівень сексуального сценарію реалізується в сексуальній поведінці.
Сексуальна поведінка, за сучасними уявленнями, – це система дій та стосунків, які опосередковують задоволення статевого потягу [21, С. 115]. Сексуальні поведінка, і це треба постійно мати на увазі, – це соціальна людська поведінка, в якій людина переслідує конкретні цілі, намагається реалізувати певні інтереси, але на основі використання біологічних механізмів. В сексуальній поведінці з’єднані фізіологічні, психологічні та соціокультурні методи і процеси, але з’єднані таким чином, що перші являються складовими останніх [4, С. 81].
Займаючись даною проблематикою, дослідники відокремлюють п’ять ідеал-типових сценаріїв сексуальної поведінки: пронатальний; романтичний; комунікативний; гедоністичний; ринковий [3, С. 253].
Всі ці сценарії являють собою послідовність сексуально значущих подій.
Отже, розглядаючи конкретні сексуальні сценарії, перш за все звернемося до “шлюбно-пронатального” сценарію.
Якщо ми будемо розглядати жіночий варіант цього сексуального сценарію, то акцентуації підлягають взаємовідносини з чоловіком, сексуальне життя структуроване народженням дітей, родами та абортами. Значущість сексу зводиться до його додатку до шлюбу, він може бути окреслений як одноманітний та рутинний.
Чоловіча версія сексуального сценарію будується навколо взаємовідносин із жінкою. Чоловічий шлюбний сценарій різниться від майже такого самого жіночого, перш за все, наявністю сексуального потягу як основи шлюбних відносин. По-друге, існує протиріччя між ствердженнями жінок в аналогічних сценаріях про відсутність сексуального задоволення і чоловіків, і жінок.
Другий тип сценарію – це романтичний сценарій. Тут вже діють такі категорії: “коханці”, “закохані”, “кохані”. Сексуальне життя будується на базі почуттів, вони можуть стати основою вступу до шлюбу. Підкреслюється лише важливість емоційного залучення. Розрив відносин пов’язаний з тяжкими емоціями. Романи окреслюються як космічні, і ревнощі – це їх невід’ємний атрибут. У жіночій версії реконструкція сексуальності значить і реконструкцію почуттів і емоцій.
Саме поняття “кохання” є бажанням життя, “кохання” охоплює широкий спектр різних почуттів і дій. На думку Е. Гідденса, “романтичне кохання – це жіноча риса, жіночий шлях до визволення. Адже для жінок кохання – це основа для сексу, а для чоловіків – все навпаки” [14, C. 128]. Цієї думки притримуються й інші вчені, які вважають, що сексуальне бажання і кохання більш тісно пов’язані у жінок, ніж у чоловіків. Для чоловіка прояв емоційності проблематизує його маскулінність, саме через це він обмежує себе.
Таким чином, ми можемо дійти таких висновків щодо романтичного сценарію: сексуальна концепція жінок в даному випадку – це “романтичне кохання”, яке слугує основою для сексу. Для чоловіка – це сексуальне володіння об’єктом кохання-пристрасті або кохання-прихильності.
Комунікативний сексуальний сценарій має такі особливості. Перш за все слід відмітити те, що на сцені сексуальних взаємодій “акторами” є друзі, близькі люди. Сексуальні відносини при цьому виступають як серія паралельних або послідовних зв’язків, де одні мають постійний характер, а інші – короткочасний. Щодо розрізнених на основі сексу сценаріїв, то для жінок в такому випадку сексуальні відносини є наслідком особистісної комунікації, вираження її іншими засобами, тобто ідентичність жінки в сексуальній сфері будується як ідентичність “жінки-подруги”. А для чоловіка комунікація є наслідком сексуальних відносин [13, С. 128]. В комунікативному сценарії репрезентація сексуальності значно змінена порівняно з іншими сексуальними сценаріями. Головною цінністю тут є індивідуальна комунікація із партнером, у тому числі й еротична.
Сутність гедоністичного сценарію полягає в наступному: на сцені взаємодіють сексуальні партнери, і сексуальні відносини тут мають вигляд автономної сфери і природного прояву людини. Сексуальне задоволення у цьому сценарію є невід’ємним елементом сексуальних відносин. Сексуальність, з позиції гедоністичного сценарію, – це набір тілесних практик і досвіду, які приводять до задоволення. Людина має бути сексуально компетентною, а це визначається й досвідом, і знаннями, й навичками, а також орієнтацією, яка спрямована на задоволення партнера [темкина, С. 261].
В наш час крім усіх сценаріїв, які були вже згадані вище, слід визначити такий вид сценарію, як “ринковий”. Саме в цьому випадку на сексуальній сцені діють не партнери, коханці та інші, а “спонсори”, “проститутки”, “утриманки”.
За даним сценарієм чоловік, який вступає у сексуальні відносини для задоволення сексуальних потреб, має все це оплачувати; жінки ж вступають у сексуальні відносини лише для того, щоб отримати матеріальні блага [7, С. 133].
Слід зауважити, що саме цей сценарій найбільш виразно демонструє гендерну асиметрію певного “договору”.
Що стосується соціальної компетентності чоловіка в певних сексуальних відносинах, то це його статус, частіше матеріальний, тобто це можливість чоловіка купити сексуальні послуги; а сексуальною компетентністю жінки виступає її “професіоналізм”, інакше кажучи, здатність ці послуги продати.
Таким чином, розглянувши сексуальність в ідеально-типовому варіанті, ми можемо говорити про те, що сексуальні відносини в даному випадку – це різні сценарії сексуальної поведінки, які все ж не вичерпують усіх можливих інтерпретацій сексуальної поведінки.
На основі аналізу даної частини нашої роботи ми можемо дійти наступних висновків:
По-перше, сексуальна культура суспільства регулює сексуальні норми індивіда, його сексуальну поведінку, формує систему цінностей, заборон та правил, які визначають сексуальний сценарій індивіда.
Аналіз наукової літератури дозволяє виокремити певні соціокультурно обумовлені типи сексуальних культур: легалізм, гедонізм, аскетизм, ситуаційна етика та раціоналізм.
По-друге, сексуальний сценарій індивіда як індивідуальне втілення сексуальної культури вміщує декілька рівнів: когнітивний (уявлення й поняття), мотиваційний (установки, мотиви, цілі) та безпосередньо поведінковий.
По-третє, на сучасному етапі, незважаючи на багатоманітність вимірювань, за якими класифікують сексуальні сценарії, виділяють п’ять основних ідеалістичних сценаріїв: це шлюбно-пронатальний, романтичний, комунікативний, гедоністичний та ринковий
 Як визначають самі дослідники, типологізація сценаріїв виконує функцію теоретичного конструкту: реальні сексуальні біографії звичайно вміщують декілька сценаріїв, які можуть співіснувати паралельно один одному або слідують один іншому хронологічно залежно від біографічної ситуації.
У світлі нашого дослідження викликає зацікавленість питання, які саме сценарні напрямки притаманні підлітковому віку. Для відповіді на це питання пропонуємо звернутися до наступних розділів.

1.3. Специфіка сексуальної культури підлітків: соціологічний аналіз.
Підлітковий вік – це важливий, відповідальний і нелегкий стан життя кожної людини. В цей період змінюються уявлення про себе і навколишню дійсність. В цей час настрій стає емоційно нестійким. Переходячи з дитячого світу до дорослого, підліток ще не належить повною мірою ні до того, ні до іншого, тому його поведінка часто буває непередбачуваною і неадекватною. В цьому ж віці у зв’язку з розумінням дітородної функції чоловіка і жінки проявляється і статева зацікавленість, яка має на увазі специфічні взаємовідносини між людьми різної статі. Здібність усвідомлювати себе носієм певної статі лежить в основі формування статевої поведінки підлітка.
Наукову увагу до феномену “підлітковий вік” вперше привернув Стенлі Холлу [17, С. 202]. В його праці синтезовані різноманітні теми західних ідеологів ХІХ століття навколо проблеми освіти, сексуальності, сімейного життя тощо. Для Холла та його сучасників підлітковий вік визначається як психологічний період, який актуалізується з початком статевого дозрівання. Холл уявляє підлітковість як процес становлення та період переходу, позначений в категоріях духовної перебудови юної особистості. Джерела цієї перебудови пов’язані з психічними змінами статевого зростання від пробудження сексуальних бажань до переходу до дорослої генітальної сексуальності. Зародження статевого дозрівання відображається в некерованих біоімпульсах, що імітуються періодом “шторму і стресу”, для яких характерні опозиційні та альтернативні емоції. Холл доводив, що нормальна сексуальність вперше проявляє себе в період статевого дозрівання і послідовно набуває форми генітальної гетеросексуальності [17, С. 204].
Таким чином, спочатку підлітковість визначалася як девіація та стрес як для підлітків, так і для оточення.
Відповідно до сучасних уявлень підлітковий період – це зумовлений відрізок між дитинством і зрілістю. В західній культурі він постійно подовжується, тому повної згоди щодо строків його початку і закінчення немає. Але частіше за все розуміють відрізок від 13 до 17 років [15, С. 16-19].
Поряд з терміном “підліток” для визначення особистості, яка переживає підлітковий період, часто використовують термін “тінейджер” – людина у віці 13-19 років. Цей термін приблизно новий, вперше з’явився у випуску 1943-1945 рр. “Читательского путеводителя по периодической литературе”, після чого набув широкого використання в повсякденному спілкуванні. Слід зауважити, що багато підлітків були проти цього терміну через негативні емоційні відтінки його значення (неконтрольований, невиправний, аморальний, дикун та інші). Категорія „неповнолітні” частіше за все використовується в юриспруденції: це особа, яка в очах закону не є дорослим; в Україні це люди, яким ще немає 18 років.
В рамках нашого суспільства простежується тенденція скорочення підліткового періоду і раннього початку трудової діяльності підлітків. Тому в даній роботі логічним є звуження періоду підлітковості до проміжку від 13 до 17 років.
Підлітки як особлива соціально-демографічна група є предметом уваги багатьох наук: соціології, психології, соціальної медицини, педагогіки та ін. Намагаючись окреслити соціологічні межі дослідження соціальної проблематики підліткової сексуальності, ми одночасно будемо спиратися на висновки інших наук, що, безумовно, сприятиме більш повному розумінню цього феномену.
Так, медики при аналізі підліткового віку звертають увагу на те, що сучасні підлітки досягають статевої зрілості в середньому на 2 роки раніше, ніж два покоління тому. Специфічними функціональними ознаками статевого дозрівання є менархе (початок регулярних менструацій) у дівчат і еякулярхе (перша еякуляція) у юнаків. У сучасному світі середній вік менархе коливається між 12,4 та 14, а еякулярхе – між 13,4 та 14 роками. Підлітки переживають етап швидких гормональних змін, які видозмінюють тіло та обумовлюють психічно-емоціональну нестабільність [татарчук 17].
Дослідник В.Є Каган виділяє такі загальні характеристики сексуальності підлітків:
1)          інтенсивність статевого потягу в цей період є надзвичайно великою;
2)          характерною є розбіжність між необмеженими еротичними уявленнями й фантазіями та обмеженими можливостями їх реалізації;
3)          сексуальна активність має експериментальний характер;
4)          вибух пубертатної сексуальності відбувається при вкрай непідготовленій свідомості [11, С. 183].
Таким чином, сексуальність підлітка, з точки зору психології, носить дисгармонійний характер. Між його емоціональним, психологічним і відповідним фізичним розвитком існує протиріччя. З початком статевого дозрівання у підлітків формуються своєрідні відносини, які можна визначити як платонічну закоханість, що забарвлена романтично підвищеним почуттям.
Лише згодом, із завершенням процесу статевого дозрівання, пробуджуються специфічні сексуальні емоції, виявляється статева активність і формується зріла статева свідомість. З розвитком статевої самосвідомості тісно пов’язане і формування лібідо (потягу до статевої близькості) [14, С. 94].
Сексологи зазначають, що еротичні потреби і інтереси підлітків випереджають розвиток емоційної сфери і навичок спілкування, від яких багато в чому залежить можливість поєднання фізичної близькості з психологічною близькістю і взаєморозумінням.
Соціологічний аналіз сексуального становлення особи, на наш погляд, має виходити з тези, що підлітковий період – це етап набуття індивідуального сексуального сценарію, який проходить під впливом багатьох соціокультурних факторів; інакше кажучи, йдеться про сексуальну соціалізацію підлітків.
Як вказує Е. Ґідденс, подієвим полем інтимності є життєвий світ індивіда, сфера повсякденних практик [гід, С. 34]. Життєвий світ в соціології традиційно розглядають у руслі феноменологічної теорії (роботи А. Шюца, П. Бергера, Т. Лукмана). Феноменологічна соціологія пропонує сприймати процеси соціалізації та інкультурації, відштовхуючись від суб’єкта. Згідно з положеннями цього методологічного напрямку, індивід не просто сприймає та інтеріоризує цінності та норми існуючого в суспільстві соціального порядку, а й безперервно відтворює соціальний порядок своєю соціокультурною діяльністю. Суспільство і культура, таким чином, виступають як безкінечний процес суспільного людського конструювання соціальної реальності.
Життєвий світ розгортається, якщо використати термінологію А. Шюца, в «інтерсуб’єктивному світі культури»: інтерсубєктивність значить, що індивід пов’язан з іншими індивідами, поділяючи з ними спільні турботи, працю, взаєморозуміння; культура пояснює повсякденність як універсум сенсів, значень, які індивід має інтерпретувати для того, щоб його розуміли інші суб’єкти [шюц, С. 131].
Дитина входить до світу сексуальності, використовуючи вже існуючі ігрові форми, які допомагають їй усвідомити (проінтерпретувати) свою статеву належність та особливості поведінки (соціальної ролі), що відповідають цій належності. «Значущими іншими» для дитини виступають, по-перше, батьки як приклад відносин між чоловіком і жінкою, по-друге, друзі, які є її ігровими партнерами. Традиція сексуально орієнтованих дитячих ігор – феномен недостатньо вивчений і одночасно дуже привабливий для дослідників – існує в нашому суспільстві завжди під покриттям специфічної дитячої таємниці. У цей ігровий світ не має бути допуску дорослим: еротично зафарбленні дитячі забавки досить часто засуджуються й навіть караються останніми. На наш погляд, цей факт можна пояснити як «незбіг систем релевантності», інакше кажучи, існуванням суттєвої різниці між знанням про «правильні» дії між цими віковими групами.
Російський культурантрополог С.Б. Борисов систематизував і проаналізував низку розповсюджених у 70-90 рр. ХХ ст. ігор для хлопчиків та дівчат. На його думку, саме ці ігрові форми сприяють входженню дитини до статево диференційованого соціального світу, надаючи їй певних соціально обумовлених знань про нього; певною мірою ці ігри можна розуміти як ритуали, які відображають існуючі в дитячій культурі сексуальні міфологеми [к.анроп. девич., С. 131]. На нашу думку, період дитинства ми можемо визначити як первинну сексуальну соціалізацію.
Дещо інакше конструюють свою сексуальну ідентичність підлітки. Дитяче пізнання свого тіла і тіла іншого позбавлено безпосередньо сексуального потягу, має лише пізнавальний інтерес. Фізіологічні особливості підліткового віку привносять в ігрові форми сексуального спілкування еротичний аспект. Зацікавленість у статевих питаннях стає особистою та напруженою. Слід зазначити, що існують деякі статеві розбіжності (у дівчат з 13 років з’являється інтерес до еротики, а у хлопчиків – безпосередньо сексуальна потреба), проте цей період має неабияку важливість для обох статей [секс 17, С. 131].
Говорячи про сексуальну соціалізацію підлітків, слід пам’ятати про експериментальний характер їхньої сексуальної поведінки. За словами І.С. Кона, якщо розглядати її поза віковим контекстом, вона може здатися патологічною [кон, С. 131]. Поведінка може приймати певні форми зоофілії, досить часто зустрічаються сексуальні контакти між братами та сестрами, широко розповсюджені гомосексуальні контакти. При цьому в більшості випадків це є тимчасовою гомосексуальністю, яка обумовлена низкою причин: відносною сегрегованістю статей, труднощами у спілкуванні з представниками іншої статі, побоюванням щодо своєї недосвідченості чи острахом нехтування. Гомоеротичні почуття й контакти в цьому віці проявляються, з одного боку, в закоханості у представників своєї статі (старших, молодших, однолітків), а з іншого – в різних сексуальних іграх, від взаємної мастурбації до повної сексуальної близькості [секс 17, С. 131].
При цьому слід зазначити, що деякі гомосексуальні за формою контакти в цьому віці можуть не бути такими по суті. У всякому разі, це стосується дівочої субкультури, у рамках якої існує безліч практик, які С.Б. Борисов визначає як “одностатеві”. Ці практики не мають елементів закоханості або потягу до представників своєї статі, а виступають як своєрідні засоби технічної сексуальної соціалізації дівчат (наприклад, навчання поцілунку)
Вторинна сексуальна соціалізація відрізняється також змінами “значущого іншого”. Перш за все, втрачають першостепенну роль батьки. Діти приблизно до 12 років є надзвичайно залежними від батьківської влади. Достигаючи підліткового віку, вони вже розуміють, що реальний світ значно відрізняється від їхнього маленького домашнього світу. Підліток намагається бути дорослішим, ніж він є насправді, інакше кажучи, мати владу над собою; одночасно батьки виступають як контролююча влада, яка в очах підлітка вже втратила свою легітимність. Таким чином, підліток переживає період серйозних конфліктів, фрустрації. Не в змозі вийти з-під влади батьків, він шукає сфери життєвого світу, де він може продемонструвати свою владу хоча б над власним тілом. Раніше ми вже зазначали існування певного символічного зв’язку між сексуальними та владними відносинами. Можемо припустити, що характерний для сучасності ранній початок статевого життя пояснюється саме підлітковим бажанням влади як атрибуту дорослості.
Серед “значущих інших”, крім друзів підлітка, слід визначити також особливе місце соціально сконструйованих орієнтирів, які розповсюджуються за допомогою медіа-дискурсу. За результатами соціологічних досліджень, джерелами інформації про сексуальні аспекти життя для підлітків є саме ТБ-програми, фільми та бесіди з друзями [кон, пс, С. 67].
Як вказують П. Бергер і Т. Лукман, вторинна соціалізація вимагає набуття специфічно-ролевого словнику, що означає перш за все інтерналізацію семантичних полів, які структурують буденні інтерпретації та поведінку [берг,лук., С. 224]. Досліджуючи підліткову сексуальну культуру, І.С. Кон зазначає, що брудні бесіди та сальні анекдоти складають значну частину сексуального дискурсу підлітків, так як дозволяють «заземлити», «занизити» еротичні переживання, які так хвилюють підлітків і до яких вони психологічно та культурно зовсім не підготовлені [кон, пс.ран.юн.].
Крім того, результати соціологічних досліджень дозволяють визначити певну кореляційність активної підліткової сексуальності та девіантної поведінки При цьому, вважають дослідники, сексуальність сама собою зовсім не є причиною антисоціальної поведінки, проте за статистичними даними простежуються контури такої юнацької субкультури, коли і підлітки, і доросле суспільство вбачають у сексуальній активності, палінні, зловживанні алкоголем та наркотиками ознаки дорослого життя, набуття самостійності, незалежності від батьків. Як демонструє досвід держав Західної Європи, якщо суспільство припиняє табуювати підліткову сексуальність, починає спокійно до неї ставитися, то її зв’язок із девіантною поведінкою слабшає і навіть зникає [кон, пс.ран.юн.]..
Підводячи підсумки цього підрозділу, можемо сформулювати такі висновки:
Перш за все, сексуальна культура підлітків являє собою сексуальну субкультуру (тобто підсистему цінностей, норм та моделей поведінки) як самостійне цілісне утворення в рамках загальносуспільної сексуальної культури.
По-друге, процес набуття індивідуальної сексуальної культури (сексуальна соціалізація) протікає під впливом фізіологічно-психологічної специфіки підліткового віку і характеризується експериментальним характером та ігровими формами. Фігура “значущого іншого” конструюється підлітками виходячи з ідентифікаційних матриць друзів та образів мас-медіа.
Нарешті, аналіз літератури дозволяє констатувати взаємозалежність сексуальної активності та антисоціальної поведінки підлітків. Для нівелювання цієї небезпечної залежності необхідно використовувати нові загальносуспільні форми сексуального виховання. Чи розповсюджується це ствердження на культурні форми сексуальності українських підлітків і яка роль відведена виховательній роботі, ми пропонуємо дослідити в наступному розділі.

РОЗДІЛ 2. СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ АБРИС ПІДЛІТКОВОЇ СЕКСУАЛЬНОСТІ В СУЧАСНОМУ УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ
2.1. Підліткова сексуальність у соціальному просторі сучасності.
Соціологічний вимір соціокультурних проблем сьогодення має вміщувати як теоретичні, так і емпіричні надбання. Тому ми вважаємо необхідним висвітлювати головні трансформації сучасної сексуальної культури підлітків крізь призму результатів прикладних досліджень.
Сексуальна революція 60-70–х років, цілий комплекс взаємопов’язаних культурних і соціальних чинників вплинули та обумовили еволюцію сексуальності та сексуальної культури в цілому. Лібералізація сексуальності стала можливою перш за все завдяки відокремлення сексу від функції відтворення. Формування гнучкої сексуальності стало основою сексуальної революції. Так, Е. Гідденс виділяє два основних елемента сексуальної революції: 1) становлення жіночої сексуальної автономії, яка мала значні наслідки для чоловічої сексуальності; 2) розквіт чоловічої і жіночої сексуальності.
Сексуальна революція середини ХХ ст. змінила традиційне відношення до сексу. Ряд соціальних змін обумовив глибокі зміни в області сексуальності, буквально революціонізував, за словами Гідденса, цей світ. В першу чергу йдеться про наступ “пластикового сексу”, тобто сучасних засобів контрацепції, на “романтичне кохання”; очищення сексуальних відносин від всього привнесеного до сексу, сповідання “чистої сексуальності”; утвердження права жінки на сексуальне задоволення та розгляд проблем статі з феміністських позицій; нарешті, секс стає сферою публічною і, як відмічає Гідденс, про нього говорять мовою революції
Стосовно головних спільних принципів еволюції людської сексуальності, по-перше, ми маємо відмітити індивідуалізацію і плюралізацію культур і стилів життя, ці процеси необхідно аналізувати одночасно на соціоментальному (нормативна культура) і індивідуальному (мотиваційні структури і стилі сексуальної поведінки) рівнях.
На сучасному етапі головна тенденція у цій сфері життя полягає в тому, що сексуально-еротична поведінка і мотивація остаточно емансипуються від репродуктивної біології, пов’язаної з продовженням роду. Також на сьогодні ознакою сексуальної еволюції є поширення вікових рамок сексуальної активності завдяки досягненням медицини [кон, сб, С. 25].
По-друге, слід визнати й те, що зрушення в сексуальній культурі нерозривно пов’язані зі змінами у системі гендерного порядку. Головними суб’єктами і агентами цих змін є не чоловіки, а жінки, соціальний стан, діяльність і психіка яких змінюється сьогодні значно швидше і радикальніше, ніж у чоловіків. Ці зрушення в гендерних стереотипах і поведінці визначають не “фемінізацію” чоловіків або “маскулінізацію” жінок й утворення “унісексу”, а послаблення номеризації гендерних відмінностей і пов’язаної з ними соціальної сертифікацією. Багато традиційних відмінностей між чоловічою і жіночою статтю, які зазвичай асоціюються зі статевим диморфізмом, такі як інструментальний і експресивний стиль життя або ж чоловіча немосоціальність, не стільки зникають, скільки трансформуються і перестають бути обов’язковою соціальною нормою [кон, пс.ран.юн.].
Нарешті, слід зазначити, що сьогодні зменшується розрив між повсякденною, побутовою і офіційною мораллю; звужується коло явищ, яким надається  моральна оцінка. Головним і єдиним критерієм моральної оцінки сексуальних дій і відносин стає взаємна згода партнерів. Осудженню, а інколи і юридичному переслідуванню, підлягають не тільки пряме  сексуальне зґвалтування, але й різні форми сексуального примушення, на які раніше навіть не звертали уваги.
В останні роки завдяки вченим збільшився обсяг інформації і наукових даних щодо людської сексуальності. Треба сказати, що нові знання допомогли людям зрозуміти, що їх сексуальні хвилювання, індивідуальні особливості поведінки і проблеми притаманні не тільки ним, але й іншим людям. Як результат – відношення до індивідуальних сексуальних особливостей стало більш терплячим, а елемент таємничості, пов’язаний з сексуальністю, був фактично усунений. Насправді тільки за допомогою дослідження сексуальної поведінки люди нарешті осягнули те, що прояви сексуальності можуть бути багатоманітними, а сам термін “секс” не вичерпується лише статевим актом.
Отже, слід зазначити те, що наукові і технічні досягнення дозволили людству позбавитись від застарілих страхів і проблем, що пов’язані з сексом, і розробити надійні засоби запобігання від небажаної вагітності, навчитися без перешкод лікувати бездітність. Але контрацептиви, сучасні методи переривання вагітності не можуть вирішити серйозні соціальні і особистісні проблеми, такі як початок статевого життя підлітками або засоби допомоги людям при прийнятті важливих рішень щодо їхнього сексуального життя.
Взагалі, соціокультурна ситуація сьогодення характеризується зниженням вікової межі сексуального дебюту та автономізацією підліткової сексуальності від зовнішніх форм контролю з боку батьків, школи, церкви та держави [кон, сб, С. 31]. Що стосується українських підлітків, то, за даними моніторингу 2001 р., 64 % респондентів віком від 10 до 17 років зазначили, що в них вже були статеві зносини. Найбільше активно практика статевих зносин починається у молодих людей віком від 18 до 22 років. Протягом цього періоду частка “сексуально досвідчених” зростає серед опитуваних респондентів до 71% [9].
Але навіть з урахуванням того, що зниження вікового порогу початку практики сексуальних зносин є загальносвітовою тенденцією, той факт, що близько 11% опитаних розпочали сексуальне життя у віці 14 років, певною мірою насторожує, оскільки свідчить про поширену практику вступу до дорослого життя підлітків, які не готові до цього з точки зору соціального розвитку. До згаданих 11% слід додати також і ті 6%, котрі отримали перший сексуальний досвід у 11-13 років [9].
На запитання, яке визначає основні мотиви вступу підлітків в дошлюбні сексуальні зносини, найчастішою відповіддю серед підлітків було – “кохання”. У дівчаток таких відповідей 61%, у юнаків – 41%. Перше місце у юнаків (99%) займає відповідь – “сильний сексуальний потяг”, “набуття досвіду” (35%). У дівчат – “цікавість” (26%), “прагнення утримати партнера” (25%). Аналіз відповідей дає можливість стверджувати, що мотивами вступу дівчат в статеві відносини є в першу чергу кохання до партнера та страх його втратити при довгому відкладенні статевої близькості. В обставинах еротизації суспільства за допомогою ЗМІ як референтної групи дівчата виявляються конформнішими: вони не здатні створювати опір і йдуть на поводу у зовнішніх обставин.
При порівнянні відповідей юнаків і дівчат було виділено дві групи мотивів: юнаки віддають перевагу – “сильному сексуальному потягу”, “набуттю досвіду”, “розвазі”, “самоствердженню”; дівчата ж, як вже вказувалося, – “коханню”. Серед мотивів початку статевого життя до шлюбу у дівчат відсутнє “самостверджування”, а у юнаків – “бажання створити сім’ю”.
Серед відповідей дівчат виявився ще один мотив вступу в дошлюбні відносини в категорії “інший погляд”: “піти від батьків”, “через труднощі сімейної ситуації”. Вірогідно, дівчата не тільки не вирішують таким шляхом свої сімейні проблеми, але і набувають нових [9].
Отримані результати підтверджують дані анкетування, проведеного українською дослідницею О.В. Сечейко серед українських підлітків, які дозволяють визначити, наскільки традиційні цінності характерні для сучасних підлітків (об’єм вибірки – 133 респонденти).
Так, за висновками О.В. Сечейко, основною причиною інтимних відносин між чоловіком і жінкою більшість дівчат (82%) вважають перш за все почуття кохання до конкретної людини. З такою ж думкою погодилися 50% юнаків. Інші вважають, що домінуюча причина таких відносин або фізіологічна потреба (30%), або це взагалі засіб спілкування представників різної статі (20%).
Серед важливих причин, котрі обумовлюють перший статевий контакт, 38% юнаків і 13% дівчат назвали задоволення цікавості і бажання відчути нові відчуття; 20% і 12% відповідно виказали думку про те, що це може бути потреба організму в сексуальному розряді; 42% і 85% впевнені, що це повинно бути почуття кохання до певної людини.
56% дівчат і 69% юнаків впевнені, що факт початку статевого життя засвідчить появу в їх житті близької, рідної людини. [30, C. 58] Це говорить про те, що сучасні підлітки відчувають власну відчуженість в референтній групі і суспільстві в цілому, для них характерно прагнення знайти близьку людину як фізично, так і морально.
В низці причин, які можуть стати на заваді вступу до інтимного зв’язку, дівчата в першу чергу вказували на відсутність кохання, власні моральні принципи і громадську думку, а також почуття страху перед можливістю завагітніти або заразитися. Для більшості юнаків причиною може бути відчуття невпевненості в собі, сором’язливість, небезпека заразитися, а також відсутність коханки. До того ж, на думку 74% юнаків і 69% дівчат, відповідальність за можливі наслідки статевого контакту лежить на обох партнерах. Однак 21% дівчат відповіли, що за це повну відповідальність повинен нести юнак, і тільки 1% дівчат вважають, що тільки вони несуть відповідальність за своє здоров’я [30, C. 59].
В минулому вивчення сексуальної поведінки часто будувалося навколо інститутів шлюбу та сім’ї, але й зараз порівняння шлюбної, дошлюбної і позашлюбної сексуальної активності залишилося суттєвим. Що стосується сімейних цінностей, то слід відмітити, те що зараз вони диференціюються: основними стають якісні показники суб’єктивного благополуччя. Якщо традиційний шлюб є досить жорстким соціальним інститутом, то сучасні партнерства і шлюби прагнуть до того, щоб бути “чистими”, самоцінними відносинами, які засновані на взаємному коханні і психологічній інтимності, незалежно від засобу їх соціального оформлення.
Щоб з’ясувати повну картину сексуальної культури підлітків, слід звернути увагу на існування подвійного стандарту відношення до дошлюбних сексуальних зв’язків та відношення до цнотливості серед підлітків в сучасному соціокультурному просторі.
Всі підлітки, як хлопчики, так і дівчата, в принципі притримуються “подвійного сексуального стандарту”, тобто відмінної сексуальної моралі для жінок і чоловіків, яка характеризується більшою терпимістю до сексуальної активності чоловіків. На запитання анкети: “Чи вважаєте Ви для себе обов’язковим дошлюбний сексуальний досвід?” відповіли позитивно 87% юнаків і лише 39% дівчаток. Не хотіли б мати такий досвід 11% юнаків і 32% дівчат. Інші не визначились. На запитання: “Чи хотіли б Ви, щоб Ваш майбутній шлюбний партнер мав сексуальний досвід до шлюбу?”, 71% дівчат відповіли позитивно, а 60% юнаків – негативно [10, С. 49].
Таким чином, у питаннях дошлюбного досвіду юнаки визначились однозначно: вони хотіли б самі мати такий досвід, але негативно відносяться до досвідченості шлюбної партнерші. Підлітки-хлопчики відносяться до шлюбу як до події, яка має якісно змінити їх відносини з протилежною статтю, і тому пред’являють до майбутньої дружини досить високі вимоги. Дівчата досить часто змішують або чітко не диференціюють у своїй свідомості початок статевого життя і офіційне оформлення відносин. Існуюча раніше норма, за якою дівчина повинна була виходити заміж цнотливою, стримувала сексуальність жінок у визначених рамках.
Старші підлітки більш терпимо, ніж менші, відносяться до реальності сексуального життя. Соціальні установки підлітків, які мають сексуальний досвід, відмінні від установок цнотливих підлітків. Перші більш відкриті стосовно сексуального життя і включають секс в цілісну систему міжособистісних відношень.
Виявити, чи є цнотливість для сучасних підлітків цінністю, дозволяють відповіді на запитання: “Як Ви вважаєте, що таке цнотливість?” [10, С. 53-54].
Цнотливість в свідомості підлітків частіше за все пов’язана з жіночою сексуальністю, ніж із чоловічою. Причиною такого положення є, по-перше, те, що суспільство завжди прискіпливо слідкувало за дошлюбною поведінкою в першу чергу дівчат; по-друге, для дівчат цнотливість до шлюбу не так давно була безперечною цінністю (для чоловіків же недосвідченість вважалась недоліком, аніж достоїнством); по-третє, цнотливість у дівчат має анатомічне підтвердження. Так, 25% опитаних не розподіляли поняття “цнотливість” по статевій ознаці. Було виявлено, що юнаки надають більше значення фізичні стороні, а дівчата – духовній. В результаті аналізу відповідей були виявлені свого роду міфи, які існують в середовищі сучасних підлітків: міф про “неповноцінність” цнотливих підлітків; міф про те, що цнотливість – це доказ статевої неграмотності людини; міф про те, що це ознака дитячості. В протилежність тому існує міф, що цнотливість сама по собі майже містична цінність, незалежна від інших достоїнств особистості.
На загальному фоні виділяються відповіді дівчат, згідно яким цнотливість – це достоїнство, яке пов’язане з певними властивостями характеру, вмінням протистояти тиску середовища, відстоювати свої погляди, незалежність від чужого впливу. Досить зріла свідомість вибору виявляється і у відповідях, які пов’язують поняття “цнотливості” з певною життєвою метою – очікуванням справжнього почуття. Розбірливість, як у виборі кохання людини, так і відношенні до своїх почуттів є проявом дійсної жіночості. Тому однією із цілей статевого виховання, зокрема дівчат, повинно стати вміння аналізувати свої почуття і взаємовідносини [10, С. 53-54].
Наведені дані дозволяють досліднику виявити певний ціннісний абрис сексуальної культури підлітків. Другим кроком має стати визначення особливостей сексуальної поведінки підлітків. Важливо встановити значення постійності в інтимних відношеннях підлітків, наскільки діють на них сьогодні норми моногамії у сексуальних відносинах.
За даними моніторингу 2001 року ми маємо наступний розподіл відповідей респондентів на запитання анкети: “За Ваше життя скільки сексуальних партнерів ви мали?”: отже, одного партнера мають 29% підлітків, два – 17%; три – 12%; чотири – 9%, п’ять – 6%; шість і більше – 26%. На основі таких даних можливо зробити певні висновки з приводу сексуальної поведінки підлітків. Більший відсоток тих, хто віддає перевагу одному сексуальному партнеру, не свідчить про відсутність сексуальної розбещеності, про яку так популярно говорять сьогодні засоби масової інформації. Що стосується інших категорій респондентів, то, безперечно, подібний “сексуальний плюралізм” є особливо небезпечним за умов стрімкого поширення ВІЛ інфекції, що спостерігається протягом останніх років саме в Україні. Найбільш критичною в цьому плані є група респондентів, хто мав сексуальні зносини з двома партнерами і більше протягом останніх трьох місяців [9]. З іншого боку, дослідник має пам’ятати про існування певного соціального диморфізму, який притаманний підлітковій групі: нерідко вони можуть удавати «бажане за дійсне», тобто їх висловлювання можуть не співпадати з реаліями їхнього життя, а до публічної сфери (до якої відноситься і спілкування з інтерв’юером) підліток виносить неправдиві дані про власну інтимність.
Дані дослідження свідчать про нерозбірливість щодо вибору партнерів серед наймолодших респондентів. Відсоток тих, що протягом останніх трьох місяців, мали зносини з 6-ма чи більш партнерами, найвищий серед 15-річних (6,5%), тоді як 18-річних респондентів у три рази менше. Ми вважаємо, що цей момент також деякою мірою підтверджує наш попередній висновок про надання респондентами не зовсім щирих відповідей.
Однак ця невелика у середньому цифра не може вважатися підставою для припинення тривоги, оскільки сам факт наявності серед молодих українців таких, хто мав протягом останніх трьох місяців 6 і більше сексуальних партнерів, є надзвичайно небезпечним з огляду на перспективи поширення ВІЛ-інфекції та захворювань, що передаються статевим шляхом.
За таких умов дуже гостро постає питання стосовно обізнаності молодих українців щодо засобів контрацепції та їх використання. З розумінням функцій контрацептивних засобів у підлітків, що вже мали сексуальні зносини, за статистичними даними нібито все гаразд [4, С. 35]: 88% з них знають, що ці засоби використовуються для запобігання вагітності; 77% розглядають їх  як запобіжні заходи венеричним захворюванням; 73% виділяють боротьбу із СНІДом як окрему специфічну функцію контрацептивів. Водночас опитування виявило той факт, що серед підлітків є певна кількість осіб (12-17%), що не до беруть уваги таку важливу функцію використання контрацептивів, як запобігання вагітності, венеричним захворюванням та особливо СНІДу.
Природно, найбільш “необізнаними” у даному питанні є 15-річні респонденти: таку важливу функцію контрацептивів, як запобігання венеричним захворюванням, зазначили лише 56% респондентів (серед 17-річних – 85%); стосовно СНІДу особливих вікових розбіжностей немає, проте помітна більша увага до цієї функції контрацептивів серед респондентів чоловічої статі (76%), ніж серед підлітків-дівчат (69%) [4, С. 38].
Узагальнюючи, зазначимо, що лібералізація установок стосовно статевого життя в молодіжному середовищі виглядає вкрай небезпечною з огляду на перспективи поширення  ВІЛ-інфекції та хвороб, які передаються  статевим шляхом, а необізнаність істотної частки  молодих громадян України щодо засобів контрацепції у багатьох випадках матиме наслідки у вигляді штучного переривання вагітності з негативним впливом на здоров’я. У зв’язку з цим гостро постає питання про необхідність спеціального сексуального виховання молоді та підлітків.
Значний вплив на ціннісний, мотиваційний та поведінковий рівні індивідуальної сексуальної культури сучасних підлітків здійснюють ЗМІ.  Зараз вже неможливо уявити собі телебачення чи пресу без сексуальних тем. А в останні роки вплив ЗМІ значно зріс завдяки Інтернету, який відкрив значні нові можливості у світі людської сексуальності. Сьогодні Інтернет став важливою формою сексуального задоволення, особливо для тих людей, які по тим чи іншим причинам мають деякі труднощі в реалізації своїх еротичних бажань в реальному житті. Як і будь-яке нове явище, це загрожує певною небезпекою, перш за все можливість відриву від дійсності і виходу із реального життя в віртуальне.
Мас-медіа створюють у масовій свідомості певні міфи, транслюють стереотипні сексуальні образи та зразки поведінки. Саме ЗМІ підтримують, культурно легалізують або, навпроти, трансформують сексуально-культурні норми та цінності. Так, українська дослідниця В.А. Суковата на прикладі аналізу гендерних стереотипів реклами зазначає, що вітчизняні мас-медіа орієнтовані на найбільш патріархальні зразки масової свідомості, апелюють до архаїчних комплексів та інстинктів, стереотипізують образ жінки як об’єкту купівлі-продажу та джерело сексуального задоволення: увага ЗМІ здебільшого спрямована на жінок-актрис, проституток або жертв криміналу [суковатая, С. 67].
Подібні тенденції у соціокультурному середовищі не можуть не вплинути на особливості сексуальної культури підлітків. Дослідники визначають, що сексуальна культура в сучасному світі має певні підґрунтя для диференціації. Так, вивчаючи сексуальні практики підлітків на пострадянському просторі, соціологи зазначили існування культурного розриву між центром і периферією: «центри», як правило, характеризуються толерантністю та різномаїттям сексуальних практик; «периферії» притаманні патріархальні цінності та агресивна маскулінність [салагаев1; 2; пушкарева].
У аспекті виявлення нормативних основ сексуальної культури потребує уваги питання про гомосексуальні стосунки та відношення до них суспільства. Слід відмітити, що відношення до гомосексуальності у підлітків з часом постійно змінювалось: від міфів до розуміння. Лібералізація суспільної моралі полегшує юним геям та лесбіянкам прийняття себе. Але навіть у самих найкращих умовах цей процес зіставлений з соціально-психологічними труднощами, що викликає почуття самотності, депресії, а також збільшену схильність до самогубства.
В силу експериментальності підліткового періоду гомосексуальні практики, фантазії і сумніви щодо визначення своєї сексуальної орієнтації досить широко розповсюджені серед підлітків. І разом з тим лише у незначної частини підлітків дійсно формуються сексуальні ідентичності геїв та лесбіянок. Але навіть ті підлітки, які охоче сексуально експериментують з однолітками своєї статі, не здатні ідентифікувати себе в якості геїв або лесбіянок.
За даними моніторингу 2001 року, серед українських підлітків гомосексуальні контакти мали 3,2% респондентів; 96,4% не мали таких контактів; 0,4% не змогли відповісти на запитання “Чи доводилось вам мати сексуальні контакти з партнерами тієї ж статі, що й ви?” [9].
Слід зазначити, що представників гомосексуальних стосунків (між чоловіками) серед респондентів виявилось в 2,5% рази менше, ніж прибічниць так званого “лесбійського кохання” – відповідно 2 і 5%. Але дана інформація не може вважатися абсолютно адекватною, оскільки, як відомо, серед чоловіків зізнання у подібній практиці вважається більш ганебною справою, ніж серед жінок. Сексуальні ж установки дівчат більш схильні до впливу соціальних і батьківських установок, визначну роль у формуванні їх сексуальних норм відіграє почуття кохання.
Таким чином, можемо дійти висновку, що сексуальна культура сучасних українських підлітків відрізняється певною маргінальністю, об’єднуючи риси традиційної та постмодерної культур. З одного боку, в ній присутня лібералізація установок щодо статевих відносин та суттєве зниження вікової межі першого сексуального досвіду; з іншого, деякі норми та цінності традиційної культури: «подвійний стандарт» суджень щодо чоловічої та жіночої сексуальності, сприйняття жіночості як пасивного сексуального об’єкту, гомофобія як нетолерантність до Іншого. Подібна амбівалентність ускладнює прогнози стосовно подальших культурних змін, проте дозволяє стверджувати, що сексуальна культура підлітків значною мірою втілює риси загальної сексуальної культури українського суспільства.
2.2. Сексуальне виховання: специфіка та проблеми сьогодення.
В рамках нашого дослідження важливим моментом є звернення до тематики сексуального виховання підростаючого покоління. Зазначимо, що ця проблематика в соціології досліджувалася як на тлі сучасності, так і в історичному аспекті. Так, зокрема, історії змін у соціальних поглядах на відносини жінок та чоловіків приділяв увагу відомий дослідник Н. Еліас.
Матеріалом для дослідження Н. Еліасу послугувала книга, яку написав у 1522 р. Еразм Ротердамський для сина свого видавця. Зазначимо, що ця книга користувалася великою популярністю та неодноразово тиражувалася впродовж наступних двох століть. Тільки у ХІХ столітті ця книга стала об’єктом суспільної критики через помітні соціальні зміни, що охопили різні сфери життя. Стало не зовсім пристойним у книжках, що рекомендовані для підліткового читання, описувати доми розпусти та їхніх мешканок. У часи Еразму ця тематика відносилася до публічної сфери. У XIX и XX століттях подібні заклади також існували, проте вже були сховані «за лаштунки» суспільного життя.
В епоху Середньовіччя від дітей не приховувалося нічого. З Нового часу почали виникати певні сфери прихованого, було немов би возведено стіну, яка уберігала підлітків як від будь-яких висловлювань про секс, так і від сексуальних практик. Ця тенденція приховування знаходить прояв у інших, зокрема ритуальних, життєвих аспектах. Так, у Середньовіччі вважалося природним, що після весільного бенкету молодята супроводжувалися гостями до самого шлюбного ліжка, у їх присутності та за їхньою допомогою роздягалися та лягали у нього. Наприкінці Середньовіччя цей ритуал починає змінюватися: спочатку молоді лягають у ліжко одягненими, потім їх супроводжують тільки до дверей відпочивальні, а то й будинку. На думку Н. Еліаса, цей приклад ілюструє пролонгійований процес створення порогу сорому та незручних становищ у сфері статевих відносин.
Згідно з дослідженням Н. Еліаса, процес цивілізації рухається у напрямку повної інтимізації усіх тілесних функцій, замкнення їх у віддалених анклавах. Цей рух приводить до певного розподілу людського життя на два різні боки: один відкрито репрезентується в суспільних відносинах, а другий має залишатися «таємним», інтимним. При цьому такий розподіл сприймається індивідами як певна даність, що існувала завжди [гергилов].
Переміщення сексуальності у сферу приватності значним чином відбилося на сексуальному вихованні. Поступово знання про секс як життєвий феномен і про техніки сексуальних практик та, відповідно, інформаційні розмови про секс набувають статусу непристойностей, таємниць; сексуально-виховний дискурс будується на недосказаностях та евфемізмах. Соціокультурний статус сексу переміщується у масовій свідомості з позиції природного феномена до положення чогось забороненого та брудного, проте необхідного.
Культурні трансформації сексуальності ХХ ст. і пов’язані з цим соціальні проблеми обумовили постановку питання про сексуальну освіту та сексуальне виховання на глобальному рівні. Наприкінці минулого сторіччя більшість західних країн звернулися до створення суспільних систем сексуальної просвіти для дітей та підлітків. Як зазначають дослідники, позитивні зміни вже спостерігаються, особливо стосовно питання зменшення кількості абортів та ІПСШ. При цьому ті держави, в яких секспросвіта почалася з запізнюванням (наприклад США), мають на сьогодні значно тривожніші показники [кон, сб, С. 32].
У нашій країні історія сексуального виховання має цікаві сторінки радянського періоду. С 30-х років ХХ ст. радянська влада звернулася до репресивних методів впливу на сексуальне життя громадян: заборона комерційної еротики, рекриміналізація гомосексуальності, контроль за сімейним життям через обмеження причин до розлучень і т.ін. [кон, С. 41]. Дослідниця А. Роткирх за результатами аналізу біографічних інтерв’ю визначає, що сексуальне виховання на радянському просторі у післявоєнні часи здійснювалося завдяки художній та медичній літературі: «Довідник із гінекології» та твори Боккаччо, Г. де Мопассана, Е. Золя, О. де Бальзака ставали головними джерелами інформації про сексуальний бік життя. Безумовно, інформаційний потік був дещо однобоким, тому дослідження А. Роткирх наповнене описаннями трагічних та трагікомічних біографічних ситуацій, які пояснюються інформантами як наслідок відсутності в них відповідного знання про секс [роткир, С. 141-143].
Приблизно з 90-х років сексуальність у нашій країні стає легітимною областю публічного дискурсу та наукових досліджень. Зрозуміло, що одним з головних питань постає проблематика сексуального виховання молоді та підлітків. У шкільний курс вводиться дисципліна «Валеологія», певні розділи якої присвячуються питанням сексуальної безпеки. Проте у 2001 р. за вимогами громадської думки, яка угледіла в цьому курсі «розбещення чистого покоління», дисципліну було викреслено зі шкільної програми. Зараз подібна ситуація відбувається щодо курсу «Основи безпеки життєдіяльності», на цей раз увагу високоморальної громадськості привернув розділ «Здоровий спосіб життя», деякі положення якого присвячені статевому вихованню. До диспуту щодо доцільності такої виховательної програми залучені батьки, вчителі, священики та журналісти [сайт].
Складається таке враження, що розумні дорослі люди серйозно вважають, що якщо підліток не буде мати науково обґрунтованої інформації стосовно сексу, він знаходитиметься у безпеці. При цьому немов би не існує телепрограм із не зовсім невинним змістом, безлічі Інтернет-сторінок еротичного наповнення, нарешті, скабрезних розповідей однолітків. Так чи інакше, повсякденність підлітка занурена у світ сучасної культури, у якій сексуальність вже не є табуйованою, секс є легітимізованим як невід’ємна складова нормального життя. Тому політика контролю та заборони – зовсім нелогічний і, вважаємо, малопродуктивний шлях.
Сексуальна просвіта, як і навчання, створює певні нормативні обмеження і самообмеження. Існуючі в більшості західноєвропейських країн шкільні курси по цьому предмету не послаблюють підліткову сексуальність, але дещо відтягують сексуальний дебют і, що саме головне, роблять його більш безпечним. Порівняння досвіду Англії і Нідерландів показує, що одним із головних факторів соціального благополуччя в цій сфері життя є шкільна сексуальна просвіта, яка повинна починатися задовго до того, коли підлітки вступають у сексуальні стосунки [кон, С. 41].
Вказані суспільні протиріччя, на нашу думку, викликають необхідність соціологічного виміру проблематики сексуального виховання. Відсутність емпіричної бази стала для нас поштовхом для проведення власного дослідження піднятої проблеми. В рамках дипломної роботи було проведено опитування батьків та педагогів, що у цьому випадку виступили експертами щодо означеної тематики. Нами було опитано 52 експерти, 50% яких становлять батьки підлітків і 50% – вчителі. Серед респондентів 30,8% чоловіків та 69,2% жінок; такий розподіл з урахуванням переважної кількості жінок серед педагогів є цілком зрозумілим. Присутність учителів у вибірковій сукупності обумовила освітню структуру експертів: 25% опитаних мають середню освіту, 32,7% – середню спеціальну і 42,3% – вищу.
Сексуальне виховання – доволі складний і неоднозначний процес. Розуміння його сутності, мабуть, має суто індивідуальний характер. Але для більш глибокого розуміння відповідей експертів ми спочатку запропонували їм дати визначення цього поняття. Дані опитування дали змогу зрозуміти, що для більшості опитаних це виявилося досить складним запитанням, бо відповіді ми від них не отримали. Трохи більше половини, а саме 61,5% респондентів, спробували з’ясувати сутність поняття «сексуальне виховання» (можливо, перш за все для себе особисто). Аналіз показав, що батьки та вчителі вбачають в сексуальному вихованні перш за все профілактику ранніх статевих зв’язків, ранньої вагітності та небезпечних венеричних захворювань. Тобто, на їх думку, треба попередити все перераховане – і можна свій обов’язок щодо сексуального виховання своїх дітей та учнів вважати виконаним. Але нам це поняття здається більш широким, таким, що вміщує в себе саме те, що друга за кількістю група експертів назвала як «передача знань про питання статевих взаємовідносин» та «знання про різницю між статевими партнерами». Оскільки підлітковий вік – це кризова фаза соціалізації, коли фізіологічний розвиток на порядок випереджає психологічне становлення особистості, на нашу думку, сексуальне виховання розпочинається з взаємної довіри дітей та батьків. Яка, в свою чергу, може сприяти результативному дискурсу стосовно сексуальної культури взаємовідносин. Так, наступна група експертів зазначила, що сексуальне виховання – це відверта розмова на підняту тему та ознайомлення підлітків з відповідною літературою. Можна погодитися з цими ствердженнями, але, на нашу думку, сексуальне виховання особистості – це комплекс дій, направлених на ознайомлення  тінейджера із психологічною та фізіологічною специфікою його організму та на формування власної лінії поведінки у сексуальних взаємовідносинах, з урахуванням норм і цінностей, для нього прийнятних. Цікавим виявився той факт, що сформулювали визначення сексуального виховання, у своєму розумінні, 75% жінок і лише 25% чоловіків. Це свідчить про гендерний розподіл думок щодо піднятого запитання.
Форма донесення інформації про будь-яке явище або подію іноді має вирішальне значення. Так, на думку респондентів, найефективнішими формами ознайомлення підлітків з сексуальним аспектом життя є бесіди з батьками і родичами (65,4%) та лекції медичних працівників (53,8%). Тобто характер отриманої інформації повинен бути довірливим та мати вагу в очах учнів, оскільки доноситься представниками близького оточення або спеціалістами в зазначеному питанні. Найменша кількість батьків та вчителів (3,8%) вважають прийнятною ту форму інформації про сексуальні відносини, яку їх діти можуть отримати із бесіди з однолітками та друзями. Причому стосовно цього питання опитані жінки та чоловіки продемонстрували небачену солідарність.
Вищезазначена тенденція прослідковується і у відповідях опитаних щодо джерел отримання інформації про сексуальний аспект життя підлітками. 69,2% респондентів зазначили, що пізнавати абетку статевих відносин діти повинні за допомогою батьків та родичів, але при цьому друга за кількістю група експертів (53,8%) назвали основним джерелом спеціалізовану літературу. Можна припуститися думки, що обговорення цього інтимного питання викликає у дорослих певні ускладнення. Чи не свідчить це про деяку малограмотність самих батьків та вчителів щодо методики викладення питання сексуальних взаємовідносин партнерів. Або можна припуститися думки, що батьки хотіли б перекласти цей діалог на освітні заклади, а вони, в свою чергу, підкреслюють, що це батьківський обов’язок. Саме про це свідчать дані кореляційного аналізу щодо питання: хто ж повинен займатися сексуальним вихованням підлітків. 80,2% вчителів обрали варіант відповіді «сім’я», а 78,9% батьків – «школа». Серед тих, хто вважає, що підлітки повинні самі займатися своїм сексуальним вихованням, чоловіки і жінки представлені у рівному співвідношенні (по 50% відповідно). Але слід зазначити, що думка і батьків, і вчителів співпала щодо першоджерела отримання інформації про статеві відносини: це, на думку переважної кількості опитаних (73,1%), друзі та однолітки. Саме від цих агентів соціалізації дитина отримує перші знання про сексуальний аспект життя, причому інколи в перекрученій формі. Хоча слід відмітити, що мають надію на право першого пояснення статевих відносин 70% жінок, а переважна кількість чоловіків не мають ілюзій з цього приводу.
Зазначимо, що у визначенні вікової категорії дітей, для якої потрібно починати сексуальне виховання, думка експертів розподілилася у цікавий спосіб. Тобто 34,6% опитаних зазначили, що це необхідно робити з народження, але при цьому така ж кількість вважають за потрібне знайомити дітей з основами сексуального виховання з моменту відвідування навчального закладу (мається на увазі школа). Менше п’ятої частини (19,2%) опитаних хотіли б розпочати сексуальне виховання дітей у віці 4-6 років. А як відомо, саме у цьому віці відбувається статева самоідентифікація і просинається жвава зацікавленість в анатомічній відмінності протилежної статі.
Повертаючись до визначення сутності поняття «сексуальне виховання», підкреслимо, що результати опитування показали спрямованість дій у рамках цього процесу на профілактику раннього статевого життя, вагітності та венеричних захворювань. Цю тенденцію підтверджують і відповіді експертів щодо змісту інформації, яку підлітки повинні отримувати у рамках сексуального виховання. Так, 84,6% респондентів вважають за потрібне повідомляти учнів про захворювання, які передаються статевим шляхом, а 73,1% – про протизаплідні препарати. Отже, на думку переважної більшості респондентів головне – вберегти дітей від хвороб та небажаної вагітності. Це чи не найважливіший момент, який вкрай необхідний для збереження здоров’я підростаючого покоління. Але, на нашу думку, психічне здоров’я та гармонія у відносинах з оточуючими, можливість пережити любовні негаразди та індивідуальне конструювання свого інтимного життя – це ті складові, які повинні формувати комплексний підхід дорослих до сексуального виховання дітей. На жаль, не всі дорослі мають можливість і потребу досконало оволодіти методикою навчання дітей сексуальній грамоті, тому цілком зрозумілим є їх бажання введення спеціального курсу сексуального виховання у школі.
Слід зазначити, що бажання введення спеціального курсу з сексуального виховання у програму загальноосвітньої школи можна пояснити і тим фактом, що лише п’ята частина опитаних (19,2%) вважає, що їх діти довіряють їм повністю. Стільки ж респондентів ускладнилися з відповіддю на це запитання, а переважна кількість експертів (61,5%) визнали, що їх діти довіряють їм певною мірою. Тобто можна припуститися думки, що введення спеціального курсу у школі із сексуального виховання – це або батьківська невпевненість у власних силах, або бажання уникнути відповідальності за цей аспект життя власної дитини.
За результатами опитування з’ясувалося, що у разі, коли підліток признається своїм батькам про проблеми у статевому житті (наприклад, наявність у нього венеричного захворювання), переважна більшість з батьків (73,1%) будуть допомагати дитині вирішити це питання, особливо матері (78,9%). Закономірним виявився той факт, що 62,5% чоловіків при такому стані речей зазначили, що допоможуть розв’язати дану ситуацію, але при цьому приймуть запобіжні заходи для того, щоб це не повторилося.
Таким чином, підводячи підсумки, слід зазначити, що сексуальне виховання – це складний комплекс дій, направлених на ознайомлення  тінейджера із психологічною та фізіологічною специфікою його організму та на формування власної лінії поведінки у сексуальних взаємовідносинах, з урахуванням норм і цінностей, для нього прийнятних. Доведення необхідних знань до старшого школяра потрібно доручити фахівцю, який знається на питаннях психології та фізіології, але норми і цінності щодо сексуальної поведінки мають формуватися у родині.
2.3. Особливості сексуальної культури українських підлітків: ціннісно-нормативний аспект
Становлення сексуальної культури підлітків формується під безпосереднім впливом сексуального виховання. Проблеми сексуального виховання нами були докладніше розглянуті у попередньому пункті нашої дипломної роботи. Тепер вважаємо за необхідне виявити ставлення самих підлітків до сексуального аспекту їхнього життя. Для цього у рамках написання дипломної роботи автором було проведено власне опитування школярів старших класів, яке проілюструє проблему емпірично.
В якості об’єкту дослідження, виходячи з теми дипломної роботи, нами були обрані школярі останніх класів загальноосвітньої школи міста Дніпропетровськ. (Програма та результати опитування викладені у додатках 3, 4) Хотілось би зупинитися на мотивах обрання об’єктом саме середньої школи № 143. Ця школа розташована у так званому спальному районі міста на Червоному Камені, тобто має свої специфічні особливості, які суттєво відрізняють її від центральних шкіл. Ще однією особливістю, на нашу думку, виступає той факт, що саме в цій школі навчалися серійні вбивці, дії яких сколихнули не лише мешканців нашого міста. Відлуння історії про хлопців, які вбивали громадян та знімали це на відео з метою продажу кривавих сцен до мережі Інтернету, вразила всю Україну. До того ж вивчення результатів соціологічних досліджень підліткових субкультур робочих районів дозволило очікувати, що сексуальна культура підлітків – учнів вказаної школи відрізнятиметься особливою акцентуалізацією маскулінно-агресивних норм та патріархальною моделлю статевих відносин [пушкарева;салагаев 1;2].
На нашу думку, створення угрупувань підлітків за інтересами – це характерна особливість та ознака саме віддалених від центру міста житлових масивів. Тут відіграють свою роль кілька факторів. По-перше, забудови на Червоному Камені відносно нові, тобто можливо говорити про відсутність давніх та стабільних відносин між мешканцями масиву. По-друге, ціни на житло у спальних районах якісно відрізняються від рівня коштування квадратних метрів у центрі, це свідчить про нижчий рівень доходів громадян, які купують квартири на масивах. Третьою причиною ми вважаємо те, що оскільки людині притаманно шукати роботу поближче до дому (у разі відсутності власного автотранспорту), то слід припустити, що більшу кількість мешканців житлового масиву складають працівники робочих спеціальностей та нижча щаблина обслуговуючого персоналу (наприклад, рядові бухгалтери на заводі, комірники, реалізатори). Без сумніву, на Червоному Камені проживають і представники середнього класу, і люди досить заможні, але, враховуючи наявність великої заводської зони поряд з масивом, можна стверджувати, що переважна кількість мешканців району – представники робітничих спеціальностей, тобто житловий масив можна розглядати як робочу околицю міста. Ще однією ознакою спальних районів є слабо розвинена інфраструктура дозвілля. На масиві присутній осередок культурно-естетичного виховання дітей – Будинок творчості, але він розрахований на дошколят та школярів середньої школи. В послуги Будинку творчості входять секції для підлітків, але відвідують їх одиниці. Також на житловому масиві Парус розташований філіал спортивно-культурної бази «Штурм», де старшим школярам створено набагато більше можливостей для культурного дозвілля, але відвідувачів у них теж небагато. На нашу думку, це явище можна пояснити географічною віддаленістю центрів дозвілля, матеріальними затратами, що необхідні для відвідування секцій, та найголовнішою причиною ми вважаємо небажання самих підлітків культурно проводити своє дозвілля. Відвідування секції вимагає відповідного структурування власного часу та відповідної форми самоорганізації та самодисципліни. Тобто створює додаткові рамки, які так не до вподоби підліткам в силу психофізіологічних особливостей віку. Але, оскільки потреба у комунікації з однолітками існує, шкільна молодь об’єднується у так звані дворові компанії за інтересами. Ці угрупування досить різноманітні, деякі об’єднуються у спортивні команди та змагаються з представниками інших дворів, хтось досить часто відвідує нічний клуб і знаходить там однодумців, ті, що мають власні комп’ютери вдома та доступ до Інтернету, грають один з одним у мережі. Спілкування підлітків різнобарвне, але хотілось би зупинитися на особливостях ціннісно-нормативного аспекту їх субкультури.
Звертаючись до теми нашої дипломної робити, хотілося б зазначити, що приналежність до того або іншого угрупування має суттєвий вплив на формування зразків поведінки старших школярів, оскільки доведеним фактом є те, що сексуальну культуру підлітків формують перш за все друзі, однолітки та ціннісно-нормативна концепція угрупування, якому належить індивід. Для того щоб увійти до компанії, потрібно визнати та прийняти її правила гри. Старші школярі намагаються відокремитися від молодших представників двору, і однією з ознак відмінності виступають сексуальні аспекти комунікації всередині угрупування та наявність різностатевих членів компанії. Як відомо, підлітковий вік – пора перших закоханостей, і тому найчастіше навколо пари формується компанія, яка складається з подруг та товаришів, які будують свою лінію поведінки з представниками протилежної статі, в тому числі і сексуальної поведінки.
Повертаючись до результатів нашого опитування, слід зазначити, що на думку більшості респондентів (45,1%), вступати до сексуальних відносин можна у віці 16-17 років. Оскільки переважна кількість опитаних знаходиться у цьому віці, можна припустити, що віковою точкою відрахунку початку статевих відносин вони вважають саме свій вік. Хоча лише 27,5% школярів зазначили, що серед їх друзів та однолітків майже всі вже мають досвід сексуальних стосунків. Майже половина (49,0%) підлітків стверджують, що лише деякі з їх дружнього оточення розпочали своє сексуальне життя. Якщо говорити про гендерний розподіл відповідей на це запитання, була виявлена більша кількість дівчат, які стверджують, що в їхньому колі немає сексуально досвідченого друга або подруги (61,9% дівчат проти 38,1% хлопців).
Як відомо, початок статевих відносин інколи призводить до деяких небажаних наслідків або явищ, пов’язаних із сексуальним аспектом. Так, 21,6% опитаних стверджують, що стали свідками небажаної вагітності в середовищі друзів або близьких знайомих, а 19,6% стикнулися з проблемами ранніх шлюбів. Слід зазначити, що переважна кількість школярів (68,7%) говорять, що ніхто з знайомих не стикалися з вищезазначеними проблемами. Опитування з’ясувало, що 66,7% дівчат знають про сексуальне насилля стосовно їх знайомих проти 33,3% хлопців, які знайомі з подібними фактами. Можна припустити, що ця тенденція пояснюється тим, що дівчата частіше стають об’єктом насилля та довіряють цю інформацію лише представникам своєї статі. Те, що ніхто з опитаних нічого не знає про венеричні захворювання друзів, зовсім не свідчить про відсутність таких. Цей факт можна пояснити недовірою до інтерв’юера, або низьким ступенем довіри у друзів, або досить інтимним характером інформації, якою не бажають ділитися.
З’ясування причин вступу до сексуальних відносин знову повертає нас до специфіки проведення дозвілля представниками дворових компаній, оскільки більшість опитаних (56,9%) зауважили, що їх однолітки починають своє сексуальне життя випадково, у стані алкогольного сп’яніння. Друга за кількістю група респондентів (51,0%) вважають основною причиною бажання задоволення сексуального потягу. По 47,1% приходиться на третю та четверту групу школярів, які думають, що вагомою причиною розпочати будування своєї сексуальної біографії виступає кохання та прагнення здаватися дорослим. Цікавим, на наш погляд, є розподіл відповідей на дане запитання за статтю. Так, лише хлопці вважають, що сексуальне життя можна розпочати, щоб обурити батьків. Слід зазначити, що психотравмуючі фактори, котрі набувають патологічне значення, перш за все обумовлюються негативним впливом мікросередовища, особливо сімейних відносин. Саме сім’я несе значну відповідальність за певні викривлення сексуальності в будь-якому віці, особливо у неповнолітніх, коли закладаються основи статевого характеру, формуються відповідні норми і принципи статевої поведінки. Є можливість виділити найбільш поширені, негативні за своїми наслідками, помилки в сімейному вихованні: це порушення емоційних зв’язків з дитиною, гіпер- або гіпоопіка, перенесення власних неадекватних статеворольових установок і виховних установок на безпосередній процес статевого виховання, його асексуальний характер, який визначається статевою уніфікацією, пригніченням інтересу до протилежної статі і появу нормальної сексуальності [Сечейко, С. 42].
Хлопці також більш прагматичні, ніж дівчата, оскільки 86,7% респондентів чоловічої статі відмітили як одну із причин бажання заробити гроші. А от дівчатам більш привабливішим приводом показалося бажання здаватися дорослим (61,1% дівчата проти 38,9% хлопців).
Слід зазначити, що основною метою нашого дослідження було з’ясування основних цінностей та норм сучасних підлітків, тому у наступному запитанні ми запропонували респондентам проранжувати вказані цінності, які відносяться до сексуального аспекту життя, за семизначною шкалою від одиниці (найважливіше для них) до сімки (майже не важливе). Результати показали, що на перші позиції у своїй власній ієрархії цінностей школярі ставлять кохання (51,0%), вірність та здоров’я (по 39,2% відповідно) та щасливий шлюб (29,4%). Цінностями другого порядку можна назвати зовнішню привабливість (17,6%), приємне дозвілля (15,7%) та сексуальне задоволення (11,8%). Отримані результати свідчать про перевагу традиційних цінностей в свідомості підлітків. Але полярність таких цінностей, як кохання та сексуальне задоволення (найвищі показники за першим місцем у кохання та найвищі показники за останнім місцем у сексуального задоволення), дають змогу припустити, що респонденти не вважають одне причиною або наслідком іншого. Тобто кохання та сексуальне задоволення існують в їх уяві нібито поряд, але в окремих сферах, які чомусь не перетинаються. Хоча не можна не відмітити, що переважна кількість респондентів хотіли б будувати свої сексуальні відносини з коханою людиною (78,4%). Подібне протиріччя, на наш погляд, можна пояснити або потягом до романтичного сценарію сексуальних відносин (зустрілися – покохали – почали сексуальні відносини), або відсутністю потреби в самовиправданні в ситуації сценарію гедоністичного: коли отримали сексуальне задоволення і розбіглися. Тут необхідно напам'ятати дві особливості підліткової сексуальності. По-перше, це її експериментальний характер, а також і те, що еротичні потреби і інтереси підлітків дуже часто випереджають розвиток їх емоційно-комунікативних властивостей і досвіду, від котрих залежить можливість органічного з’єднання фізичної близькості з психологічною інтимністю і взаєморозумінням людей, які кохають одне одного. Друга особливість також завжди характеризувала собою рівень свідомості підлітків, в котрій грубі еротичні фантазії співіснували з піднесеними мріями про чисте та світле кохання. Хлопчики-підлітки, котрі ведуть “брудні бесіди” про секс, зовсім не обов’язково зростають емоційно і морально неповноцінними. Ці бесіди дозволяють їм не тільки отримувати інформацію, в якій їм відмовляють дорослі, але і в усвідомленні природності своїх хвилювань і частково зменшувати їх напруження, послаблюючи стрес [Кон Ввс, С.208-211].
Необхідно зазначити, що гетеросексуальне самовизначення підлітків відбувається зсередини простору, для якого характерні нові цінності і нормативні виміри. Підкреслимо, що однією з основ, на якій формується сексуальна культура, є норма, тобто признання того чи іншого явища індивідом прийнятним для себе. Нашим опитуваним були запропоновані соціальні явища, які тим чи іншим чином характеризують сексуально-нормативний аспект життя. Так, найбільша кількість респондентів (70,6%) вважають цілком нормальними дошлюбні сексуальні відносини та мастурбацію (37,2%). Слід відмітити, що аутоеротизм, за результатами нашого дослідження, вважають нормальним явищем, але не прийнятним для себе 45,1% респондентів. Подібний розподіл свідчить про неоднозначну оцінку цього явища. Підлітковий аутоеротизм раніше був першою формою прояву підліткової сексуальності. Мастурбаційна схвильованість і почуття провини з цього приводу поступово відходять у минуле, хоча деякі люди продовжують вважати її небезпечною і соромною. Але і підлітки зараз займаються аутоеротизмом значно частіше, ніж раніше, причому цим займаються як хлопчики, так і дівчата, незалежно від того, мають вони стабільні відносини з партнером, і наскільки вони задоволені цими відносинами [сечейко, С. 41].
Повертаючись до результатів нашого дослідження, слід зазначити, що 43,1% школярів вважають нормальним, але не прийнятним для себе так званий віртуальний секс (по телефону, Інтернету) та велику кількість статевих зв’язків (35,3%). Телевізійний ефір, газетні та журнальні сторінки, Інтернетні сайти дуже часто пропонують новий вид сексуальних послуг – це секс по телефону та перегляд відеопродукції сексуального характеру. На наш погляд, небезпека цих видів послуг полягає, перш за все, в неможливості та небажанні контролювати вік тих, хто зателефонував або відкрив Інтернет-сторінку. А по-друге, зміст та якість побаченої або почутої «картинки» може вкрай негативно відобразитися на формуванні сексуальних цінностей і норм підростаючого індивіда. І це, як наслідок, може привести до деформації становлення відношень у сексуальній сфері молодої людини.
Необхідно відмітити досить нетолерантне відношення (вважають ненормальним) підлітків до зміни статі (62,1%) та одностатевих шлюбів (52,9%). Такої ж думки вони стосовно гомосексуальних зв’язків та бісексуальності: більшість школярів (по 49,0% відповідно ) вважають їх не нормальним явищем. В цьому віці молоді притаманна категоричність суджень, тобто школярі можуть не знати або не признавати ті речі, які їх соціальне оточення засуджує. Тобто можна говорити, що думка старших школярів виступає, так би мовити, дзеркалом існуючих суспільних стереотипів. Також ненормальним школярі вважають шлюбні зради (60,8%) та сексуальні відхилення (ексгібіціонізм, садомазохізм) – 54,9%. Це досить традиційна точка зору, яка майже завжди підтримувалася суспільною мораллю.
За межею норми в уявленнях більшості опитаних педофілія (84,3%), зоофілія (52,9%), проституція (49,0%) та порнографія (39,2%). Ці суспільні явища, на думку респондентів, повинні кримінально каратися. Відторження перелічених видів сексуальної спрямованості є цілком зрозумілим і надає можливість дослідникові прослідити нормативний розбіг у груповій свідомості підлітків щодо оцінки негативних феноменів сексуального життя .
Таким чином, об’єктивною реальністю на сьогодні є те, що саме в підлітковому віці відбувається перше набуття сексуального досвіду і початок статевого життя. Розвиток лінії сексуальної поведінки підлітків робочої околиці міста має свою специфіку, яка обумовлена ціннісно-нормативними ознаками молодіжних угрупувань. Незважаючи на те, що кохання є головним мотивом при вступі підлітків у інтимне життя, значною детермінантою поряд з почуттями є сексуальний потяг і задоволення сексуальної потреби. Це дозволяє стверджувати співіснування декількох сексуальних сценаріїв у, так би мовити, «сексуальному портреті сучасного підлітка». Також слід відмітити, що для підліткового середовища характерним є нетолерантне відношення до сексуальних меншин. Зазначимо, що саме цей аспект – неприйняття Іншого – потребує подальшого дослідження та порівняння суджень підлітків з периферії та їхніх однолітків із центральних районів міста. В цілому отримані дані свідчать про коливання сексуальної культури сучасних українських підлітків в межах гедонізму, легалізму та ситуаційної етики як типів сексуальної культури, надають змогу констатувати невизначеність щодо певних індивідуальних сценаріїв сексуального життя в підлітковому віці.

ВИСНОВКИ
Підсумовуючи теоретичний та практичний аналіз сексуальної культури сучасних підлітків, ми з'ясували, що вона не виступає суто біологічним явищем і знаходить свій прояв у безлічі соціокультурних форм. Дослідники констатують соціальну розповсюдженість певних сукупностей зовнішніх проявів сексуальності та існування тісного зв’язку між загальними соціокультурними змінами та трансформацією соціальних форм сексуальності. При цьому інституціональні структури змінюють життєві практики і навпаки – трансформації індивідуальних практик народжують нові інституції.
Стан сексуальної культури суспільства суттєво впливає та формує сексуальні норми індивіда, його сексуальну поведінку, систему цінностей, заборон та правил. Аналіз наукової літератури в рамках дипломної роботи дозволяє виокремити певні типи сексуальних культур: легалізм, гедонізм, аскетизм, ситуаційна етика та раціоналізм. З’ясовано, що сексуальний сценарій індивіда, який являє собою феномен втілення сексуальної культури на індивідуальному рівні, вміщує декілька компонентів: когнітивний (уявлення й поняття), мотиваційний (установки, мотиви, цілі) та безпосередньо поведінковий.
На сучасному етапі, незважаючи на багатоманітність вимірювань, за якими класифікують сексуальні сценарії, виділяють п’ять основних ідеально-типичних сценаріїв: це шлюбно-пронатальний, романтичний, комунікативний, гедоністичний та ринковий. Але слід зазначити, що реальні сексуальні біографії звичайно вміщують декілька сценаріїв, які можуть співіснувати одночасно або слідують один за іншим залежно від біографічної ситуації індивіда. Специфікою нашої дипломної роботи виступає дослідження питання, які саме сценарні напрямки притаманні підлітковому віку, оскільки сексуальна культура підлітків являє собою сексуальну субкультуру суспільства.
Ми визначили, що процес набуття індивідуальної сексуальної культури (сексуальна соціалізація) протікає під впливом фізіологічно-психологічної специфіки підліткового віку і характеризується експериментальним характером та ігровими формами. Фігура “значущого іншого” конструюється підлітками виходячи з ідентифікаційних матриць друзів та образів мас-медіа.
Аналіз реалій сьогодення дозволив дійти висновку, що сексуальна культура сучасних українських підлітків відрізняється певною маргінальністю, об’єднуючи риси традиційної та постмодерної культур. З одного боку, в ній присутня лібералізація установок щодо статевих відносин та суттєве зниження вікової межі першого сексуального досвіду; з іншого – деякі норми та цінності традиційної культури: «подвійний стандарт» суджень щодо чоловічої та жіночої сексуальності, сприйняття жіночості як пасивного сексуального об’єкту, гомофобія як нетолерантність до Іншого. Аналіз соціокультурного наповнення сексуальності демонструє амбівалентність сексуальної культури підлітків: незважаючи на те, що кохання є головним мотивом при вступі підлітків у інтимне життя, значною детермінантою поряд з почуттями є сексуальний потяг і задоволення сексуальної потреби. Це дозволяє стверджувати співіснування декількох сексуальних культур та сексуальних сценаріїв у, так би мовити, «сексуальному портреті сучасного підлітка».
Вивчення наукових джерел дозволило констатувати існування взаємозалежності сексуальної активності та антисоціальної поведінки підлітків. Для нівелювання цієї небезпечної залежності нами вважається за необхідне використовувати нові загальносуспільні форми сексуального виховання. Сексуальне виховання – це складний комплекс дій, направлених на ознайомлення  тінейджера із психологічною та фізіологічною специфікою його організму та на формування власної лінії поведінки у сексуальних взаємовідносинах з урахуванням норм і цінностей, для нього прийнятних. Доведення необхідних знань до старшого школяра, на нашу думку, потрібно доручити фахівцю, який знається на питаннях психології та фізіології, але норми і цінності щодо сексуальної поведінки, на наш погляд, мають формуватися у родині.
Саме в підлітковому віці відбувається перше набуття сексуального досвіду і початок статевого життя. Проте цей процес має соціально-біографічні особливості. Вивчення за допомогою соціологічного опитування сексуальної поведінки підлітків робочої околиці міста дозволяє стверджувати, що сексуальне життя даної підгрупи має свою специфіку, яка обумовлена ціннісно-нормативними ознаками молодіжних угрупувань. Також слід відмітити, що для підліткового середовища характерним є нетолерантне відношення до сексуальних меншин. Зазначимо, що саме цей аспект – неприйняття Іншого – потребує подальшого дослідження та порівняння суджень підлітків з периферії та їхніх однолітків із центральних районів міста.
В цілому отримані дані свідчать про коливання сексуальної культури сучасних українських підлітків в межах гедонізму, легалізму та ситуаційної етики як типів сексуальної культури, надають змогу констатувати невизначеність щодо певних індивідуальних сценаріїв сексуального життя в підлітковому віці.

Список використаної літератури
Кон И.С.Введение в сексологию. – М.: Медицина, 1989 – С.86-93.
Сечейко О.В. Взаємозв’язок індивідуально-психологічних та вікових особливостей підлітків //Рідна школа. – 1999. – №9. – С.43-49.
Протоиерей Владислав Софийчук. Чужих детей не бывает: о введении в образовательный процесс полового воспитания // [Электр. ресурс]: // Сайт Родительского комитета Слобожанщины // http: // www. //| roditelskycomitet // nashidety.com.
Кон И. Человеческие сексуальности на рубеже ХХІ века // В поисках сексуальности: Сб. статей / Под ред. Е. Здравомысловой и А. Темкиной. – СПб.: «Дмитрий Буланин», 2002. – С. 24-47.
Роткирх А. Советские культуры сексуальности // В поисках сексуальности: Сб. статей / Под ред. Е. Здравомысловой и А. Темкиной. – СПб.: «Дмитрий Буланин», 2002. – С. 128-172.
Пушкарева Е. Подростковая компания городской окраины: сексуальные отношения в тусовке // В поисках сексуальности: Сб. статей / Под ред. Е. Здравомысловой и А. Темкиной. – СПб.: «Дмитрий Буланин», 2002. – С.197-223.
Темкина А. Сценарии сексуальности и гендерные различия // В поисках сексуальности: Сб. статей / Под ред. Е. Здравомысловой и А. Темкиной. – СПб.: «Дмитрий Буланин», 2002. – С. 247-287.
Борисов А.С. Сексуальность в ракурсе социальных конвенциональных норм // [Официальный сайт Центра изучения молодежи] // [Электр. ресурс] http://www. pokolenya.net
Фрейд З. Неудовлетворенность культурой // Западно-европейская социология ХІХ – начала ХХ веков: Тексты // Под ред. В. И. Добренькова. – М., 1976. – С. 191-255.
Юнг К.Г. Психологические типы. – М.: «Университетская книга» АСТ, 1996. – 716 с.
Хорни К. Психология женщины // Психоанализ и культура: Избранные труды К.Хорни и Э. Фромма. – М.: Юристъ, 1995. – С. 194-209.
Хорни К. Психлгенные факторы функциональных женских расстройств // Психоанализ и культура: Избранные труды К.Хорни и Э. Фромма. – М.: Юристъ, 1995. – С. 209-222.
Хорни К. Изменения личности у девочек подростков // Психоанализ и культура: Избранные труды К.Хорни и Э. Фромма. – М.: Юристъ, 1995. – С. 261-272.
Рубел Л., Чегринец М. Исследовательские стратегии в современной американской культурной антропологии: от «описания» к «письму» // Журнал социологии и социальной антропологии. – 1998. – Т.1. – № 2 //
Демченко В.А. Маніяки з Червоного Каменю залякали місто // Іменем закону. – 2007. – № 28. – С. 33-34.
Смелзер Н. Соціологія. – М.: Фенікс, 1994. – 688 с.
Фуко М. История сексуальности // Фуко М. Воля к истине: по ту сторону знания, власти и сексуальности // [Электр. ресурс]  http://lib.ru.culture/FUKO/istoria. txt.
Фурс В.Н. Критическая теория позднего модерна Э. Гидденса // Социлогический журнал. – 2001. – № 1. – С. 44-73.
Гидденс Э. Трансформація интимности. Сексуальность, Любов и еротизм в современных обществах. – СПб.: Изд. дом «Питер», 2004. – 204 с.
Шакирова С. Толкования гендера // Пол женщины: Сб. статей по гендерным исследованиям. – Алмати, 2000. – С. 3-22.
Голод С.И. Сексуальная эмансипация Женщин и проблема Другого // Журнал социологии и социальной антропологи. – 1999. – Т. ІІ. – № 2. – С. 54-63.
Голод С.И. Сексуальное поведение и субкультурная дифференциация полов // Социологический журнал. – 1994. – № 4. – С. 12-23.
Дербенев Д.П. Социальная адаптація подростков // Социологический журнал. – 1997. – № 1-2. – С. 65-72.
Шюц А. Структура повседневного мышления // Социс. – 1998. – № 2. – С. 129-137.
Борисов С.Б. Механизмы гендерной социализации детей и подростков // Мальчики и девочки: реалии социолизации: Сб. статей. – Ектеринбург, 2004. – С. 99-104.
Салагаев А.Л., Шашкин А.В. «Развод» по-казански: гендерные особенности виктимизации девушек членами молодежных уличных группировок // Мальчики и девочки: реалии социолизации: Сб. статей. – Ектеринбург, 2004. – С. 104-118.
Борисов С.Б. Культурантропология девичества: Морфология и генезис девичьей составляющей современной неофициальной детско-подростковой культуры // [Электр. ресурс]: //http://www.anthropology.ru.net.
Епанова Ю.В. Субкультура тинейджеров как феномен современности культуры: теоретические аспекты анализа // [Электр. ресурс]: //http://www. region. ru //pokolenia. net.(Официальный сайт Центра изучения молодежи «Поколения.NET»).
Ясавеев И.Г. СМИ и ситуация с ВИЧ/СПИДом в России // Социс. – 2006. – № 12. – С. 89-94.
Цветкова И.В. Здоровье как жизненная ценность подростков // Социс. – 2005. – № 11. С. 105-109.
Салагаев А.Л., Шашкин А.В. Насилие в молодежных группировках как способ конструирования маскулинности // Журнал социологии и социальной антропологи. – 2002. – Т.V. – № 1. – С. 151-160.
Суковатая В.А. Гендерная политика рекламы на постсоветском телевидении // Социс. – 2004. – № 2. – С. 65-69.
Гергилов Р.Е. Книга жизни: «О процессе цивилизации» Н.Элиаса // [Электр. ресурс]: http: socnet. narod.ru/socis/htlm.
Бергер П. Лукман Т. Социальное конструирование реальности. Трактат по социологии знания. – М.: Медиум, 1995. – 322 с.
1Антонов А.И., Медков В.М. Социология семьи. – М.: Изд. МГУ: Издательство международного университета бизнеса и управления, 1996. – С. 171-191.
2Берн Ш. Гендерная психология. – СПб., 2002. – 320с.
3Васильченко Т.С., Решетняк Ю.А. Любовь, брак, сексуальное партнерство. – М.,1990. – 128 с.
5Вихователю про психологію та педагогіку сексуального розвитку дитини: Наук метод. зб. / За ред. Т.В. Говоруна. – К.: Інститут змісту та методів навчання, 1996. – 97с.
6Голод С.И. ХХ век и тенденция сексуальных отношений в России – СПб, 1996. – 207 с.
7Голод С.И. Сексуальна поведение и субкультурная дифференциация  статей // Социологический журнал. – 1994. – №4. – С.127-133
8Гридковець Л.М. Развитие психосексуальной культуры личности // Практическая психология и социальная работа. – 2000 – №3. – С.22-24.
9Громадська думка України: Моніторинг. – Київ, 2001. – С.36-40.
10Ивченко И.П., Ефремова А.В., Аклузин Ф.П. Установки подростков по отношению к началу половой жизни // Вопросы редколегии. – 2001. – №3. – С.49-57.
11Каган В.Е. Воспитателю о сексологии. – М., 1991. – С.180-186.
12Кле М. Психология подростка: Психосексуальное розвитие / Пер. с франц. – М.: Педагогика, 1991. – С.74-84.
13Кон И.С. Введение в сексологию. – М.: Медицина, 1989. – С. 86-93.
14Кон И.С. Подростковая и юношеская сексуальность: сравнительный социально-педагогический анализ // Персональний сайт И.С.Кона –   [Электр. ресурс]: http:// sexology.psi.mid.ru
15Кулагина Н.Ю., Колоцкий В.Н. Возрастная психология: развитие человека от рождения  до поздней старости. – М., 2001. – 466 с.
16Леонтьев А.Н. Деятельность, сознание, личность. – М., 1995- 340 с.
17Мастерс У., Джонсон В., Колодни Р. Основы сексологии. – М.: Прогрес, 1998. – 834с.
18Навайтис Г.А. Отношение молодежи к добрачным половым связям // Социс. – 1988 – №2. – С.79-80.
19Ньюкомб Н. Развитие личности ребенка. – СПб., 2002. – 876 с.
20Підліток у великому місті і фактори та механізми соціалізації: Колективна монографія / Під ред. Л.Г. Сокурянської. – Харків.: Видавничий центр Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, 2000. – С.185-194.
21Психологическая энциклопедия / Под ред. Р.Корсини, А.Ауербаха. – СПб.: Питер, 2003. – 1036с.
22Райс Ф. Психология подросткового и юношеского возраста. – СПб., 2000. – 892с.
23Романов И.В. Особенности половой идентичности подростков  // Вопросы психологии. – 1997 – №4. – С.39-47.
24Романова В.Г. Половые стереотипы в процессе социализации молодежи // Практическая психология и социальная работа. – 2000. – №8. – С.39-43.
25Садовский М.Т. Подростковая сексуальность как предмет социальной работы // Вестник психологичесокй и коррекционно-реабилитационной работы. – 2002. – №1. – С.57-66.
26Самарець Н.А. Статеве виховання і просвіта дітей і підлітків в США // Педагогіка. – 2000. – №9. – С.97.
27Сексологія і андрологія / Під ред. А.Ф.Вознякова, І.І.Горопінченко – К.,1997. – 880с.
28Сечейко О.В. Взаємозв’язок індивідуально-психологічних та вікових особливостей підлітків // Рідна школа. – 1999. – №9. – С.43-49.
29Сечейко О.В. Влияние индивидуально-психологических свойств подростков на особенности их сексуального поведения // Журнал практикующего психолога. – Вып 6. – 2000. – С.106-118.
30Сечейко О.В. Відношення підлітків до сексуальних проблем // Рідна школа. – 1999. – №3. – С.57-58.
31Сечейко О.В. Половое воспитание подростков в современных условиях // Педагогика и психология. – 1999. – №4. – С.93-98.
32Словарь гендерных терминов. – М., 2002. – 256 с.
33Титаренко Т.М. Життевий світ особистості у межах і за межами буденності. – К., 2003. – 160с.
34Фернхем А. Хейвен П. Личность и социальное поведение. – СПб., 2001. – 365с.
35Шорт Р. Секс, любовь или влюбленность. – М., 1996. – 242с.

Додаток 1
Програма авторського експертного опитування
1. Методологічна частина програми
У травні 2008 року автором дипломного проекту було проведено експертне опитування батьків та вчителів для з’ясування їх відношення до сексуального виховання підлітків. Оскільки статистичний матеріал з цього проводу має фрагментарний характер, то емпіричною базою диплому стануть результати власного дослідження.
Аналіз проблемної ситуації:
Сексуальне виховання дитини процес складний і неоднозначний. Визначення форм подачі інформації та змісту транслюємого знання потребує від батьків та вчителів неабиякої власної підготовки. Оскільки тематика і суть проблеми мають інтимний характер, то процес сприйняття та освоєння основних правил сексуального виховання потребує від обох суб’єктів процесу певної міри довіри. Теоретичного матеріалу щодо сутності переліченого  чимало, але у ході написання дипломної роботи автором було проведено власне дослідження для виявлення загальних тенденцій цього аспекту.
Мета дослідження: виміряти характерний зріз громадської думки експертів (батьків та вчителів) щодо сексуального аспекту виховання.
Для реалізації мети слід вирішити такі завдання: 
–                         з’ясувати сенс, який вкладають експерти в поняття сексуальне виховання;
–                         виявити основні форми подачі інформації щодо сексуального аспекту життя;
–                         проаналізувати основні джерела отримання інформації про сексуальну культуру;
–                         визначити, яка саме інформація потрібна підліткам щодо статевих стосунків.
Гіпотези дослідження:
Вирішення вищезазначених завдань дозволяє сформулювати такі гіпотези:
Пряма 1. Більшість  опитаних експертів вкладають у зміст поняття «сексуальне виховання» профілактику небажаних наслідків статевого життя підлітків.
Зворотна. Експерти вважають, що у сутність поняття «сексуальне виховання» входить широкий спектр знань про стать.
Пряма 2. На думку більшості респондентів, знання про сексуальний аспект життя їх діти повинні отримувати у вигляді лекцій, які проводять лікарі.
Зворотна. На думку більшості респондентів, знання про сексуальний аспект життя їх діти повинні отримувати з близького оточення (батьки, родичі).
Пряма 3. Серед найпопулярніших джерел отримання інформації про статеві відносини виявилися ЗМІ (телебачення, газети, журнали, спеціалізована література).
Зворотна. На думку більшості опитаних інформацію про сексуальні відносини діти повинні отримувати у родині.
Пряма 4. Респонденти вважають, що підліткам в першу чергу необхідна інформація про засоби запобігання фізіологічних проблем, пов’язаних з інтимним життям.
Зворотна. Респонденти хотіли б, щоб їх діти отримували як моно більше інформації, щодо взаємин статевих партнерів.
Об’єкт дослідження: батьки та вчителі підлітків, що виступили експертами відносно процесу сексуального виховання.
Предмет дослідження: думка експертів, щодо процесу сексуального виховання підлітків.
2. Методична частина програми

Опис вибірки

Вибіркова сукупність формувалася за ознакою соціального статусу по відношенню до підлітків, тобто була представлена у рівній пропорції батьками і вчителями (по 50% відповідно). Під час проведення дослідження було опитано 52 експерти. З них 30,8% чоловіків та 69,2% жінок. За освітнім критерієм респонденти розподілилися у такий спосіб:
Ø   з середньою освітою – 25,0%;
Ø   з середньою спеціальною освітою – 32,7%;
Ø   з вищою освітою – 42,3%.
Методика
Як найбільш зручний метод дослідження, що цілком відповідає поставленій меті, було обране експертне анкетне опитування, яке проводилося за допомогою роздавального документу (анкети).
Інструментарій
Опитування експертів проводилось за допомогою роздавальної анкети, яка містить дванадцять запитань. Питання різнилися між собою за кількістю можливих відповідей:
–  5 запитань закритого типу – можна було обирати відповіді лише із запропонованих в анкеті;
–  6 запитань напівзакритого типу – поряд із запропонованими відповідями була передбачена можливість написати свій варіант відповіді;
–  1 відкрите запитання, відповідь на яке респондентам пропонувалося написати власноруч.
В анкеті декілька смислових блоків: перший загальний блок для всіх респондентів; другий блок запитань для батьків і третій – соціально-демографічний блок.

Додаток 2
ДНЕПРОПЕТРОВСКИЙ НАЦИОНАЛЬНЫЙ УНИВЕРСИТЕТ
АНКЕТА
Уважаемые господа!
Внимательно прочитайте все вопросы и предложенные ответы, обведите номер того ответа, который соответствует Вашему мнению. Если ни один из вариантов не совпадает с Вашим, пожалуйста, укажите свой вариант в графе «другое». Пожалуйста, не пропускайте вопросов. Анкета анонимная, подписываться не нужно. Информация будет использована в обобщенном виде.
1. Что в Вашем понимании включает в себя понятие «сексуальное воспитание»? В порядке убывания:
Ø Профилактика ранней беременности и венерических заболеваний
Ø Знание вопросов половых взаимоотношений
Ø Знание о различии полов
Ø Обсуждение с ребенком темы половых взаимоотношений
Ø Ознакомление подростков с соответствующей литературой, лекции
2.                 Какая  из форм сексуального воспитания, на Ваш взгляд, является наиболее эффективной? (не более 2-х вариантов ответа)

1. Беседы со сверстниками, друзьями – 3,8%

2. Беседы с родителями, родственниками – 65,4%

3. Беседы с педагогами –

4. Лекции медработников – 53,8%

5. Просмотр документально-публицистических фильмов – 34,6%

6. Ознакомление с научно-популярной литературой – 38,5%

3.                 Из каких источников, по Вашему мнению, подростки должны получать информацию сексуального характера? (не более 2-х вариантов ответа)

1. От родителей, родственников – 69,2%

2. От воспитателей, учителей – 11,5%

3. От друзей, знакомых – 11,5%

4. Из средств массовой информации – 23,7%

5. От медицинских работников – 30,8%

6. Из специализированной литературы – 53,8%

4.                 Кто, по Вашему мнению, должен заниматься сексуальным воспитанием подростков? (один вариант ответа)

1. Семья – 73,1%
2. Школа (учебное заведение) – 11,5%
3. Друзья, сверстники –
4. Медицинские работники – 3,8%
5. Социальные работники –
6. Самостоятельно – 11,5%

5.                 А кто, по Вашему мнению, первым информирует подростка в отношении сексуальной жизни? (один вариант ответа)

1. Семья – 19,2%

2. Школа (учебное заведение) –

3. Друзья, сверстники –73,1%

5. Социальные работники –

6. Самостоятельно – 7,7%

6.                 С какого возраста, на Ваш взгляд, нужно начинать сексуальное воспитание детей? (один вариант ответа)

1. 0-3 года – 34,6

2. 4-6 лет – 19,2%

3. 7-12 лет – 34,6%

4. 13-15 лет –

5. 16-18 лет –11,5%

6. Старше 18 лет –

7.                 Какую информацию подростки должны получать в рамках сексуального воспитания? (не более 2-х вариантов ответа)

1. Информацию о различиях физиологического строения тела – 53,8%

2. Информацию о половом акте – 23,1%

3. Информацию о механизме оплодотворения – 23,1%

4. Информацию о венерических заболеваниях и СПИДе – 84,6%

5. Информацию о противозачаточных средствах – 73,1%

8.                 Как Вы считаете, нужно ли ввести в школе специальный курс, посвященный вопросам сексуального воспитания? (один вариант ответа)

1. Обязательно – 30,8%

2. Скорее да, чем нет –46,2%

3. Скорее нет, чем да – 11,5%

4. Не вижу в этом необходимости –

5. Затрудняюсь ответить – 11,5%

ВНИМАНИЕ! ВОПРОСЫ ТОЛЬКО ДЛЯ РОДИТЕЛЕЙ.
9.                 Как Вы считаете, доверяет ли Вам Ваш ребенок? (один вариант ответа)

1. Да, полностью – 19,2%

2. В определенной степени – 61,5%

3. Нет –

4. Затрудняюсь ответить – 19,2%

10.            Что бы Вы предприняли, если бы Ваш ребенок признался, что у него венерическое заболевание? (один вариант ответа)
1.                 Помогу ребенку с решением этой проблемы – 73,1%
2.                 Не буду помогать, пусть сам(а) разбирается –
3.                 Помогу решить эту проблему, но при этом накажу – 15,4%
А ТЕПЕРЬ НЕСКОЛЬКО ВОПРОСОВ О ВАС (ВОПРОСЫ ДЛЯ ВСЕХ)
11.            Укажите Ваш пол:
1.                 Мужской – 30,8%