Важливе місце у патріотичному вихованні посідає виховання поваги до Конституції держави, законодавства, державних символів (Герба, Прапора, Гімну), державної мови. Українська національна символіка вперше за багатовікову історію одержала статус державної і сьогодні символізує єдність держави і нації, політичну, економічну і національну незалежність України [45, 23]. Використання державних символів у навчально-виховному процесі активізує почуття захищеності, юридичної, моральної і політичної дієздатності, гордості за єдину суверенну державу.
У навчальних закладах переважної більшості демократичних країн світу прищеплення учням поваги до державних символів зведено в ранг пріоритетних елементів патріотичного виховання. Так, у Японії початок занять, спортивних змагань, зустріч важливих гостей, проводи випускників обов'язково супроводжуються урочистим виконанням гімну і внесенням прапору. Перед прапором клянуться добре вчитися.
Упродовж практично всього ХХ століття, унаслідок перебування України у складі Російської імперії або СРСР, поняття Батьківщини не було однозначним; подібно ж і «патріотичне виховання» здійснювалося у двох руслах [47, 154]. Робота проукраїнськи настроєної частини інтелігенції по прищепленню молоді українського патріотизму зустрічала не тільки сильну протидію з боку органів державної влади, але й виразний психологічний опір більшості населення. Ефективнішим явилася діяльність радянського уряду: не лише пропагування російської, як мови міжнародного спілкування на терені СРСР, як і поширення поняття спільної радянської Вітчизни, так і прагнення формувати т.зв. «радянця», людини із затертими національними ознаками.
За роки незалежності України в східних і південних регіонах країни офіційна урядова позиція змінилася, проте опір такій позиції не тільки не ослаб — але й навіть подекуди набрав агресивних форм. Важливим фактором, що сприяє зростанню розшаровування в суспільстві є те, що задача патріотичного виховання на практиці нерідко здійснюється швидкими казенно-бюрократичними заходами, не приймаючи до уваги побажання місцевого населення.
За роки незалежності України яскраво проявилися негативні наслідки відсутності належного патріотичного виховання (як на Сході, так і на Заході України), зокрема:
масова трудова еміграція («четверта хвиля»), яка привела до втрати, за експертними оцінками, понад 7 млн. чол.;
невідповідність дій еліти відносно очікувань та сподівань українського народу;
неготовність частини творчої інтелігенції до довготривалого творчого процесу підвищення конкурентоздатності української культури, мови [17, 7].
У квітні 2006 при Апараті Ради національної безпеки і оборони створено робочу групу з питань патріотичного виховання молоді, яка ініціює розробку загальнодержавної концепції патріотичного виховання молодих людей. До її складу входять провідні спеціалісти державних органів України, зокрема, Мінмолоді та Міносвіти, представники громадських, у тому числі молодіжних організацій та творчої інтелігенції, відомі науковці. Крім того, до роботи групи залучено широкий загал вітчизняних теоретиків та практиків, які працюють у сфері виховання молоді.
Починаючи з 2000-2001 навчального року у всіх загальноосвітніх, позашкільних та професійно-технічних навчальних закладах України Державний прапор щодня піднімається за 10 хвилин до початку занять і опускається після їх закінчення. Мелодія Державного Гімну звучить під час проведення урочистих заходів, свят Першого і Останнього дзвоників, вручення документів про освіту, посвідчень, нагород та відзнак.
Важливе місце у змісті патріотичного виховання посідає формування культури міжетнічного та міжнаціонального спілкування [62, 28]. Високий рівень культури міжетнічних і міжнаціональних відносин передбачає рівність і співробітництво всіх народів, їх гармонію, орієнтує людину і суспільство на злагоду, взаємодію, взаємодопомогу, партнерство, діалог, толерантність.
Формування патріотизму пов'язане з вихованням політичної культури. Політична освіченість включає знання про типи держав, політичні організації й інституції, принципи, процедури й регламенти суспільної взаємодії, виборчу систему. Вона виявляється в усвідомленні необхідності державотворчих процесів у поєднанні з розбудовою громадянського суспільства, в умінні відстоювати свої політичні інтереси, повазі й толерантному ставленні до політичних поглядів інших людей. Водночас формування політичної освіченості включає вироблення негативного ставлення до будь-яких форм насильства: деструктивного націоналізму, шовінізму, месіанських настроїв.
Важливими моральними цінностями, які визначають патріотичну поведінку особистості, є совість, чесність, правдивість, свобода, рівність, справедливість, повага, толерантність, гідність, працелюбність, відповідальність та інші. Сформованість цих моральних норм полегшує сприймання школярами норм правових, які в свою чергу сприяють глибшому усвідомленню моральних істин. Водночас моральна норма дає змогу побачити й усвідомити ту межу моральної поведінки, за якою починаються аморальні й протиправні вчинки [34, 4]. Моральність особистості стимулює патріотичну поведінку, застерігає від правопорушень.
Патріотичне виховання є пріоритетним напрямком виховання дітей та молоді в національній системі освіти. Серед характерних ознак патріотизму визначається:
- розуміння і сприйняття української ідеї;
- сприяння розбудові державної незалежності;
- засвоєння національних цінностей: української культури, мови, прищеплення шанобливого ставлення до історичної пам’яті;
- військово-патріотичне виховання тощо [23, 2].
Але одне з чільних місць належить вихованню любові і дбайливого ставлення до рідної землі, – своєї “малої Батьківщини”, її історії, поваги до народних традицій і звичаїв, обрядів, фольклору, любові до рідної природи. «Нема в людини місця дорожчого, ніж те, де вона народилась, землі, на якій зросла». Щоб по-справжньому любити рідний край, його слід добре знати, необхідно вивчати його історію, мову, культуру.
Патріотизм — основа духовного становлення громадянина. Також «патріотизм — це серцевина людини, основа її активної позиції» (В.О. Сухомлинський [42, 216]).
Останнім часом молодь стала спрощено ставитися до таких понять, як любов до Батьківщини, патріотизм, громадянський обов'язок. Все частіше центральне місце в їхньому світогляді займають атрибути успіху: гроші, престижний рівень споживання та дозвілля, а це в майбутньому може стати причиною деградації та розпаду держави. Патріотизму не вчать, його виховують. У зв'язку з цим в Україні особлива увага приділяється патріотичному вихованню, і при цьому враховуються інтереси дітей та молоді в комплексі зі змінами, які відбуваються у суспільстві.
Патріотичне виховання — «планомірна виховна діяльність, спрямована на формування у вихованців почуття патріотизму, тобто доброго відношення до батьківщини та до представників спільних культури або країни» [45, 22]. Таке виховання включатиме розвиток любові до Батьківщини, національної самосвідомості й гідності; дбайливе ставлення до рідної мови, культури, традицій; відповідальність за природу рідної країни; потребу зробити свій внесок у долю батьківщини; інтерес до міжнаціонального спілкування; прагнення праці на благо рідної країни, її народу. Має застосовування як у сім'ї та школі, так і в державних і громадських організаціях, засновуючись на впевненості в позитивному ефекті такого ж відношення.
Предметами уваги патріотичного виховання на різних рівнях є «національна ідея, національна культура, рідна мова, історія народу і держави, самовизначення, самоідентифікація, категорії Батьківщини (мала і велика Батьківщина), лідери та герої народу, нації, держави, рідний край, місто, село, рідні мати, батько» [53, 18-19].
Патріотичне виховання використовує такі засоби: рідну мову, родовід, рідну історію, краєзнавство, природу рідного краю, народну міфологію, фольклор, національне мистецтво, народний календар, національну символіку, народні прикмети і вірування, виховні традиції, національні традиції, звичаї та обряди [54, 144]. Наприклад, твори К. Д. Ушинського щедро засіяні золотими розсипами народної педагогіки. Так, у першій частині його книжки «Рідне слово» вміщено понад 75 відсотків фольклорного матеріалу, а в другій — половину від загальної його кількості. У «Рідному слові» він використав 366 прислів'їв і приказок, 62 загадки, 51 байку і жарт, 32 народні казки, 22 народні пісні, 7 скоромовок, а також безліч творів, близьких за змістом і формою до народних.
Як наслідок людина, громадянин чи представник певної нації або національності розуміє і поділяє сутність національної ідеї, є носієм національної культури, своєю професійною діяльністю сприяє економічному, науковому, культурному зростанню Батьківщини, любить і відстоює рідну мову, користується нею, любить, захищає і відстоює рідну країну / державу / територію, любить, захищає і відстоює свої звичаї, традиції, любить, захищає і відстоює співгромадян, постійно відчуває гордість за вищенаведене і приналежність до цих категорій.
Стрижнем усієї системи виховання в Україні має стати національна ідея, складовою частиною якої є патріотичне виховання. Сучасне патріотичне виховання в дусі єдності та соборності має забезпечувати «формування патріотичних почуттів, гордості за приналежність до української національності, національну самосвідомість» [41, 15]. Воно покликане формувати громадянина – патріота, виробляти глибоке розуміння громадянського обов’язку, готовність відповідально ставитись до власного життя та здоров’я.
На сучасному етапі розвитку системи патріотичного виховання основними проблемами є дотримання єдиних в державі поглядів на проблему виховання громадянина і патріота незалежної України, забезпечення єдності навчання, виховання й розвитку підростаючого покоління.
Програма патріотичного виховання здійснюється відповідно до вимог Конституції та законів України, Кабінету Міністрів України і досягається узгодженням дій відповідних міністерств, інших центральних та місцевих органів щодо результативності роботи у цьому напрямку.
Суспільство потребує демократичного гуманістичного патріотизму. Демократичний – означає простий для розуміння і властивий широким верствам населення. Гуманістичний – дотримання національних та загальнолюдських цінностей та інтересів, повага конституційних прав і свобод людини та громадянина. Єдність демократичного і гуманістичного патріотизму має стати надійним фундаментом громадянського суспільства.
Завданням Державної програми патріотичного виховання є формування громадянина-патріота: любов до своєї держави, її народу, його історії, культури; виховання громадянських почуттів і свідомості, поваги до Конституції і законів України, соціальної активності, формування глибоких правових знань, високої правової культури і моралі, відповідальності за доручені державні та громадські обов'язки. Відносно Малої батьківщини (тобто міста, селища, де народився) ведучим мотивом залишаються звичаї наших предків: знати, любити, гордитися своїм рідним краєм [35, 39].
Завдання патріотичного виховання – виховання громадянина-патріота незалежної України, готового до життя і праці. Звідси випливають головні складові програми – громадянське та власне патріотичне виховання.
Громадянське виховання передбачає:
1. Усвідомлення громадянами своїх прав та обов'язків щодо держави, суспільства.
2. Формування готовності до життя і праці, а також дотримання загальнолюдських цінностей.
Готовність до життя і праці має на меті:
- високу професійну підготовка, творчу праця;
- правові знання, правову культура;
- відповідальність за доручені державні і громадські обов'язки [4, 4-5].
Дотримання національних та загальнолюдських цінностей має на меті:
- повагу до особистості і прав людини;
- високу мораль і культуру;
- колективізм, товаришування і взаємодопомога;
- повагу до старших поколінь та їхнього вкладу в розбудову України, відстоювання її незалежності [58, 77].
Власне патріотичне виховання передбачає, що якості дійсного патріота формуються гармонійно за такими напрямками:
1. Історико-патріотичне виховання – має на меті знання історичного минулого України:
- збереження та слідування трудовим, культурним, духовним традиціям українського народу, виховання на цій основі гордості за свою країну та її історичні надбання;
- усвідомлення пам'ятних подій, знання пам'ятних місць, видатних громадських і політичних діячів та їхніх справ;
- відзначення пам'ятних дат у житті рідних сіл і міст (заснування, оборона від ворогів, культурний та політичний розвиток); походи та екскурсії по пам'ятних історичних місцях.
2. Героїко-патріотичне виховання має на меті формування готовності до подвигу в ім'я Батьківщини, у тому числі - до самопожертви заради життя наступних поколінь:
- усвідомлення витоків героїчного - любов до Батьківщини, її народу; особиста відповідальність за їхню долю;
- знання пам'ятних місць визвольних боїв, походи та екскурсії по них;
- розуміння сутності подвигу: зробити саме те, що потрібне для Вітчизни у важкий час; знання історичних особистостей, національних героїв);
- Книга Пам'яті, Книга Скорботи - справжні Хрестоматії Подвигу українського народу у боротьбі за свою незалежність.
3. Фізичне виховання має на меті формування здоров'я нації:
- залучення громадян до регулярних занять фізичною культурою і спортом;
- спрямування фізичного виховання на підготовку молоді до праці та захисту Вітчизни;
- розвиток громадського спортивного руху.
3. Військово-патріотичне виховання має на меті:
- формування патріотичних почуттів відповідно до вимог Конституції України та Законів України про захист Батьківщини та готовності до служби у Збройних Силах України;
- прагнення до оволодіння військовими знаннями, відповідного рівня фізичної підготовки та загартованості в інтересах захисту Вітчизни;
- підвищення престижу військової служби, військова професійна орієнтація молоді;
- формування і розвиток мотивації, спрямованої на підготовку до захисту Української держави у Збройних Силах України та інших військових формуваннях;
- формування здібностей до аналізу зовнішньої та внутрішньополітичної обстановки, вміння на цій основі самостійно адекватно оцінювати події, що відбуваються в державі і світі, свою роль та місце в цих подіях [49, 9-10].
Ефективність патріотичного виховання молодших школярів забезпечується неухильним дотриманням таких провідних принципів: науковості, національної свідомості й українського патріотизму, етнізації, історизму, європеїзму, народності, гуманності й демократизму, природо-відповідності, культуровідповідності, працьовитості, самодіяльності, активності й ініціативи учнів, гармонії родинно-громадсько-шкільної педагогічної взаємодії [17, 6-7].
Принцип науковості кличе будувати виховну діяльність у початкових класах на основі сучасної науки виховання молодших школярів, ;що об'єктивно відображає його суть, репрезентує систему наукових знань про закономірності виховного процесу та раціональні способи впливу на формування особистості. Тому вчитель початкових класів у своїй педагогічній діяльності має неухильно дотримуватись наукової теорії національного виховання довірених йому учнів. Принцип науковості надає виховному процесові ясності, чіткості й зрозумілості.
Принцип національної свідомості й українського патріотизму вимагає утвердження в учнів громадянських почуттів, української національної гордості й людської гідності громадянина України, державницької ідеї, вболівання за долю самостійної Української держави, готовності стати на захист незалежності України, виявляти пошанне ставлення до українських державних символів — тризуба, синьо-жовтого прапора, гімну «Ще не вмерла Україна». Адже молодій Українській державі потрібні громадяни національно свідомі, горді її історією, культурою І мовою українського народу, нації, — істинні патріоти незалежної України. Саме таких людей і покликана виховувати початкова школа.
З метою втілення ідеї державності треба інформувати учнів про найважливіші суспільно-політичні й економічні події в Українській державі та за рубежем. Весь виховний вплив спрямовувати на відродження української нації, виховання в кожної дитини високого громадянського почуття приналежності до України, її народу [62, 30].
Принцип національної свідомості й патріотизму передбачає розв'язання виховних завдань у контексті становлення вільного, активного громадянина, патріота незалежної, демократичної Української держави. У зв'язку з цим національне питання трактується як основа буття й розвитку української нації, етнічних груп та меншостей України, їхньої інтеграції в єдиний соціум республіки, ядром якого є народ, що дав назву своїй національній державі.
Згідно з принципом національної свідомості й патріотизму виховання у початковій школі на Україні має бути пройняте українським патріотичним духом [56, 8].
У поняття принципу етнізації вкладається етнічна соціалізація дитини на основі родинного, культурно-освітнього, економічного, духовного життя й історичного досвіду свого етносу, народу, нації, належно поставленої виховної роботи вчителя у початковій школі. До основних засобів етнізації належать рідна (материнська) мова, традиційна родинно-побутова й громадська культура, національна школа й освіта, посильна участь у трудовій та господарській діяльності, зокрема в сфері підприємництва, народних ремесел і промислів, національні звичаї, традиції, свята, обряди, символи.
Фундамент етнізації закладається в сім'ї, і вона повинна знайти своє органічне продовження в дитсадку, початковій школі. Тому завдання виховної роботи в початкових класах з дотриманням принципу етнізації полягає в тому, щоб максимально сприяти входженню молодших школярів у життя, побут, виробничу й культурну сферу свого етносу. Це означає, що вчитель початкових класів має подбати, аби його учні сформувалися як справжні українці, бо етнізація є національна цивілізація й національна освіта, вхід учнів у світ життя й історичного досвіду українського народу, нації, а через них — і в сферу найпередовіших здобутків усього людства.
Завдяки реалізації принципу етнізації у вихованні молодших школярів: кожен етнос і етнографічна група мають змогу продовжити й розвивати себе в своїх потомках. У зв'язку з цим одним із найважливіших наших завдань, як національної спільноти, було, є і буде: пізнавати себе. І тут без дотримання принципу історизму не обійтись [12, 13].
Принцип історизму — це плекання історичної пам'яті підростаючих поколінь через прищеплення молодшим школярам шанобливого ставлення до рідної мови, своїх предків, національної віри, до світлих і водночас трагічних сторінок історії України, до національних борців, які змагалися й погибали в битвах за щастя й волю українського народу. Усвідомлення минулого України будить у дітей бажання горнутися до свого рідного, національного, народного, допомагає їм збагнути суть сучасного й бачити футурологічну прогностичну перспективу майбутнього, вселяє життєвий оптимізм [36, 102].
Успішне впровадження принципу історизму відбувається тоді, коли сам учитель початкових класів добре обізнаний з українством, з українським традиційним вихованням молодших школярів. Внаслідок трансформації цих знань у свідомості учнів початкових класів утверджуються глибокі почуття гордості за славну історію українського народу, ясне розуміння величі боротьби за волю й незалежність України. Цим викорінюється нав'язаний українцям комплекс меншовартості. Плідні наслідки щодо цього дає виховна робота з українознавства, складання кожним учнем свого родовідного дерева, історико-краєзнавча діяльність, участь школярів у написанні історії рідної школи, свого села чи міста, бесіди про видатних історичних осіб, державних, наукових, громадських діячів, національних героїв України, приклади подвигів визвольних змагань українського війська у боротьбі за честь і незалежність Батьківщини.
В обов'язок учителя початкових класів входить також висвітлення в доступних для молодших школярів формах тем з історії України, української державності, культури, науки, освіти, літератури й мистецтва, релігійного просвітництва, залучення дітей до відзначення знаменних дат з історії української держави, ознайомлення з українським народним мистецтвом, традиційними ремеслами і промислами, фольклором, творами призабутих та репресованих письменників на історичну тематику, спадщиною видатних українських істориків М.Грушевського, Д.Дорошенка, І.Крип'якевича, Д.Яворницького [13, 22].
Принцип історизму виходить з того, що, розгортаючись в теперішності й виходячи з прогресивного досвіду минулого, виховання спрямовується для підготовки до майбутнього. А тому воно мусить враховувати актуальність для виховання дітей футурологічних перспектив. Він виключає неправильні відповіді й багато чисельні способи ухилення від відповідей на гострі питання, якими цікавляться учні, зобов'язує говорити завжди правду й тільки правду відповідно до віку молодших школярів і можливості розуміння.
Педагогічна культура українського народу носить європейський характер, бо сформувалась на Україні як такій, що розташована в самому центрі Європи. То й цілком логічно, що в основі виховання учнів має лежати принцип європеїзму. Він висуває на перший план Людину як структурний складник суспільства, а не середньоарифметичний складник автократичного колективу, «маси», що розчавлює, поглинає, нівелює індивідуальність.
Принцип європеїзму зобов'язує вчителя всю свою увагу сконцентрувати на дитині, на формуванні людської особистості, становленні людини-європейця в дусі вимог європейської культури, спонукає дотримуватися у вихованні європейського підходу. Технічний прогрес й ринкова економіка вимагає ініціативного трудівника. А оскільки залишатися збоку від технічного прогресу не може дозволити собі жодна нація, то й країни з найбільш колективістичними традиціями мусять сприяти вихованню самостійності свого громадянина, аби зробити з нього відповідального, підприємливого, ініціативного трудівника. Тому реалізація принципу європеїзму в діяльності вчителя початкових класів нині набирає особливої ваги [29, 2].
Принцип народності, гуманності й демократизму спонукає вчителя початкових класів виховувати молодших школярів у дусі ідей, ідеалів, почуттів, прагнень, моралі, знань і помислів, виробничого досвіду, історичних досягнень, етнопедагогічних засад та світогляду українського народу, нації, завжди прислухатися до голосу народу.
Відстоюючи принцип народності у вихованні, О.Духнович писав: «Учителеві також на совісті нехай буде, щоб у дітях народолюбство збудив і в серцях їх закріпив любов до своєї народності, бо людина без народності подібна блукаючому вовкові, для якого всякий ліс, де він їжу знаходить, є Батьківщиною» [34, 4].
Обов'язок учителя початкових класів — подбати про те, аби виховання дітей завжди відповідало інтересам нашого народу, народним засадам гуманності й демократизму у взаєминах учнів, організації шкільного життя, постійно живилося цілющими народними джерелами. Виховання на ґрунті народності — сильне й високорезультативне, а без неї — кволе й безнадійне. «Якщо людина змалку не привчиться народ свій любити, — застерігав О.Духнович, — залишиться несхильною, байдужою, ні те, ні се, то це значить, що вона віддається індиферентизмові. А індиферентизм є найбільше зло в людстві, бо така людина «ні сюди, ні туди» буває самолюбцем, вона, крім себе, нічим не займається, і буває небезпечною і злигодною, соромлячись свого народу, соромиться самої себе» [34, 4].
Принцип природовідповідностї постійно нагадує, що виховання у всьому має узгоджуватися з природою, її закономірностями, щоб зберегти й примножити природне в природі та людське в людині. Принцип цей постав із народної педагогіки і знайшов наукове обґрунтування у працях Г.Сковороди, Я.Коменського, О.Духновича, Г.Ващенка, В.Сухомлинського та інших педагогів. Він вимагає вважати кожну людину невід'ємною частиною природи, а також неодмінно природу (натуру) самої дитини, її вікові, індивідуальні та статеві особливості.
Знання свого народу, любов до батьків, рідної культури, школи, повага до вчителів, старших і літніх людей у сім'ї (дідуся й бабусі), знання історії українського народу, рідного краю (села, міста), шанування предків, піклування про батьків у старості, бережливе ставлення до всього, що залишалось у спадок на пам'ять від батьків, діда й прадіда — ось основні віхи реалізації принципу культуровідповідності. Він накладає на батьків і вчителів чимало обов'язків [47, 153].
Принцип працьовитості — виводиться із «золотого правила» народної педагогіки й педагогічної науки, яке гласить, що «людина виховується в праці, через працю і для праці», «без праці людини не виховаєш», бо праця є метою людського життя і його суттю («Аби вмів робити, навчиться, як жити»). То й цілком слушним є народний девіз: «Вік живи, вік учись і вік трудись». Навіть час визначений, коли треба прилучити дитину до праці: «відтоді, відколи вміє сама орудувати ложкою — набирати з миски їжі й нести до рота». Фундаментальне наукове обґрунтування принципу працьовитості з соціально-філософських і психолого-педагогічних позицій дав К.Ушинський у статті «Праця в її психічному і виховному значенні», де він підкреслив, що «тільки внутрішня, духовна, животворна сила праці є джерелом людської гідності, а разом з тим і моральності, і щастя» [65, 241].
Принцип самодіяльності, активності й ініціативи учнів означає спрямування виховного впливу на дітей з метою їх особистого вияву, розвитку власної волі й самостійного мислення, творчої думки й ініціативи, винахідливості й підприємливості, вироблення рис господаря на рідній землі, який вміє вправно вести свою справу і в майбутньому бути ощадливим хазяїном, рентабельним приватним власником бізнесменом, фермером чи промисловцем, торгівцем, громадським діячем, добрим сім'янином.
Добра початкова школа та, що більше нагадує родину, ніж школу. Цим зумовлена важливість дотримання принципу гармонії родинно-громадсько-шкільної педагогічної взаємодії у вихованні молодших школярів. Даний принцип націлює на ґрунтовну обізнаність учителя початкових класів із народною педагогікою та основами наукової теорії виховання учнів 1-4 класів, місцевими виховними традиціями та застосування їх у вихованні школярів, забезпечення єдності вимог батьків, учителів, школи, родини, громадськості до поведінки учнів, взаємодії всіх виховних ланок і напрямків.
Принцип гармонії родинно-громадсько-шкільної педагогічної взаємодії диктує планування й оцінку тих чи інших конкретних виховних дій учителя початкових класів розглядати як структурний елемент загальної системи виховання, етнічної соціалізації й освіти учнів [58, 79].
Всі вищеназвані принципи важливі, бо в педагогіці немає принципів головних і другорядних. Дотримання їх у вихованні учнів обов'язкові. Навіть незначний відступ хоч би від одного з них шкодить вихованню, підриває педагогічну позицію початкової школи,
Повне, комплексне застосування принципів патріотичного виховання у взаємозв’язку з трудовим утверджує життєвий оптимізм, ставить реальний заслін бездуховності, національному нігілізму, історичному безпам'ятству, допоможе дітям усвідомити свій громадянський обов'язок спадкоємців народних цінностей і традицій, національної культури, навчить їх продовжувати й далі розвивати справу своїх батьків, учителів, попередніх поколінь, всього українського народу [32, 27].
Патріотизм визначається єдністю думок, почуттів і діяльності, тому важливо дбати про розвиток емоційного, інтелектуального та практично-дійового компонентів громадянської культури, щоб повага до законів і символів Батьківщини, до її святинь, розуміння своїх прав і обов'язків поєднувалися з реалізацією власних патріотичних почуттів, прав і обов'язків у повсякденному житті. Результативність формування патріотизму залежить від того, як педагоги стимулюють розвиток самоорганізації, самоуправління молодших школярів, демократичного стилю взаємодії; сприяють формуванню критичного мислення, творчості й самостійності, усвідомленню власних світоглядних орієнтацій, які є основою життєвого вибору, громадянського самовизначення і патріотизму як особистісної якості загалом.
1.2 Аналіз літератури і передового педагогічного досвіду
Трудове навчання – загальноосвітній предмет державного компонента змісту освіти, який знайомить учнів із виробництвом як складовою навколишнього середовища і на цій основі впливає на їхній світогляд. Важлива мета трудового навчання – патріотичне виховання особистості, якнайповніший розвиток її інтересів, нахилів, здібностей, підготовка учнів до професійного самовизначення і трудової діяльності в умовах ринкових відносин. Трудове навчання має розв’язувати такі основні завдання: трудове виховання, політехнічна освіта, поєднання навчання з продуктивною працею, створення умов для формування позитивного ставлення до суспільної праці та власного професійного самовизначення.
Програма з трудового навчання для початкової школи [55] побудована за державно-регіональним принципом. Вона складається з обов’язкових для вивчення у всіх типах загальноосвітніх навчально-виховних закладів частини і варіативної. Зміст останньої вибирається з декількох варіантів, або розробляється вчителем відповідно до державних вимог і затверджується в установленому порядку. На варіативну частину відводиться не більше 40% часу, передбаченого навчальним планом.
Програму з трудового навчання для 1-4 класів розроблено відповідно до вимог стандарту з освітньої галузі "Технологія" (Трудове навчання і художня праця) для загальноосвітньої початкової школи. Зокрема, враховано вимогу щодо змістового синтезу технічної і художньої праці. Завдяки зазначеному синтезу започатковано новий конструктивно-технологічний підхід до трудового навчання. Технологічний підхід забезпечується технічною працею виконавського, репродуктивного, відтворюючого спрямування. Конструктивний підхід стає можливим завдяки художній праці, яка має творчий характер і результатом якої є пошукові макети, особистісно значущі для учнів. Мета курсу — «формування конструктивно-художніх і конструктивно-технічних умінь, які включають мовленнєву, графічну і предметно-пластичну творчість учнів початкових класів» [55, 204].
Трудове виховання у початковій школі спрямоване на формування системи якостей, необхідних для ефективної професійної діяльності. Предметом такого виховання виступає професійна компетентність вихованця. Взагалі, виховання дбайливого господаря, який невтомною працею вирощує хліб, звеличує землю, працьовитість, — традиція українського народу. Наприклад, в Павлиській школі правилом було, щоб «кожен школяр зорав свою ниву, виростив на ній свій колос, побачив сам себе у своїй праці» [42, 217].
Завданнями трудового виховання є:
психологічна підготовка особистості до праці;
прищеплення виконавчої дисципліни, свідомого підпорядкування вимогам професійної діяльності;
підняття престижу праці;
практична підготовка до праці;
підготовка до свідомого вибору професії [52, 63-64].
Досвід трудового виховання має національні особливості (традиції, погляди, звичаї, обряди, світогляд тощо), бо кожен народ творить свою систему виховання, яка відповідає характерним рисам його народності. Загальної системи виховання не існує ні в теорії, ні на практиці. У процесі виховання, першою чергою, формується характер людини. А характер і є саме той ґрунт, вважав К.Ушинський, в якому корениться народність. А. В. Духнович, котрий разом з К.Ушинським вперше ввів поняття «народна педагогіка», на перший план виховання у дітей ставив формування почуття патріотизму. Загальновідомо, що вся система педагогічних ідей Г.С.Сковороди була пройнята ідеєю народності. У притчі «Благодарный Еродій» він писав: «...Главизна воспитанія єсть: 1) благо родить; 2) сохранить птенцеви младоє здравіє; 3) научить благодарности» [65, 32].
Виховання людини триває майже все життя, але особливе значення воно має у період її росту й розвитку. Цей великий період людського життя — від народження до настання зрілості — неоднаковий ні за темпами розвитку, ні за видами діяльності людини, ні за характером протікання фізичних і психічних процесів, ні за ставленням людини до дійсності.
Розглядаючи розвиток дитини як єдиний, безперервний, динамічний процес, у ньому виділяють якісно різні ступені кожний з яких умовно називають віком: вік дошкільний, молодший шкільний, середній шкільний (підлітковий), старший шкільний (юнацький). Вчителеві початкових класів необхідно знати закономірності вікового розвитку не тільки для того, щоб до них пристосуватися, а головне, щоб учити й виховувати з найбільшим ефектом [35]. У цьому в значній мірі допомагають думки й висновки видатних педагогів про особливості розвитку дітей дошкільного віку та учнів початкових класів.
«Душа дитини в роки од двох до семи най чутливіша й найвразливіша, — писала Софія Русова, — і в цей час найкраще треба її плекати й пильнувати, щоб і серце, й воля, й розум, а також і тіло розвивалися цілком нормально. Характер дитини складається не в часи пізнішого дитинства, а саме в ніжний вік — од двох до шести років». За її словами, за перше дитинство, до восьми років, «діти найбільш набираються вражень і треба їм усім дати лад, збудити усі здібності й викликати самостійну думку, щоб опрацювати ті враження, задовольнити потребу активності й виховати добрі соціальні почуття» [56, 1].
Аналізуючи дитячу природу молодшого школяра, К.Ушинський зауважив, що «чим молодша дитина, тим менше здатна вона до постійної, якої б то не було душевної діяльності в одному напрямі, тоді як урізноманітнюючи свої заняття, може працювати досить довго». З перших днів перебування дитини в школі треба привчати її до серйозних занять. З огляду на це дуже повчальними є слова видатного педагога про те, що в початковій школі «повинні панувати серйозність, що допускає жарт, але не перетворює всієї справи на жарт, ласкавість без солодкості, справедливість, доброта без поблажливості, порядок без педантизму і, головне, постійна розумова діяльність» [65, 152].
«Дитина є в собі м'яке створіння, серденько в неї легко приймаюче, або все приймаюче, і м'яке буває, як віск, котрий відбиває образ притиснутої до нього печатки», — висловився про учнів початкової школи О.Духнович [44, 27]. Видатний український педагог Г.Ващенко звернув увагу на те, що високий темп розвитку учнів початкових класів вимагає якнайширшого залучення їх до активної навчальної й громадської діяльності. А тому початкова школа «мусить використовувати кожний момент своєї роботи не тільки для того, щоб дати учням знання, а й для того, щоб виховувати з них повновартісних, всебічно розвинутих людей і добрих громадян своєї Батьківщини» [44, 46].
За словами В.Сухомлинського, роки навчання у початкових класах є цілим періодом морального, інтелектуального, емоційного, фізичного розвитку, який буде реальною справою лише за умови, що дитина; живе багатим життям сьогодні, а не тільки готується до оволодіння знаннями завтра. Тому особливості виховання учнів початкових класів зумовлені відчутним впливом ряду визначальних факторів:
якісно новим способом життя та діяльності — переходом до систематичного, психічного й розумового розвитку нервової системи, мислення, пам'яті, уваги, характеру, сили волі;
змістом навчальних планів, програм і підручників для 1-4 класів;
незаперечним авторитетом першого вчителя у житті дитини;
сильним впливом сім’ї і родини [42, 213-214].
У молодшому шкільному віці суттєво змінюється становище дитини серед навколишніх людей і характер її занять. Відбуваються кардинальні зміни всього її життя і стосунків. Провідною діяльністю стає учіння, міняється режим праці й відпочинку, з'являються нові обов'язки.
У вихованні молодших школярів великої уваги потребує формування патріотичних рис їхнього характеру: навичок поведінки, витривалості, чуйності, доброти й милосердя, вміння долати труднощі, вироблення цілеспрямованості й стійкості уваги, організованості, ощадності, хазяйновитості. У цьому ж руслі не менш важливе значення має вироблення духовно-моральних та вольових рис: патріотизму, працьовитості, розумної ініціативи, відповідальності, національної свідомості, рішучості й наполегливості, сумлінного ставлення до навчання, охайності, дисциплінованості, згуртованості, чесності, людської гідності, скромності, взаємної пошани й терпимості, осудливого ставлення до егоїзму, неробства.
Правильно організоване національно-патріотичне виховання формує повноцінну особистість, суверенну індивідуальність, яка цінує свою громадянську, національну й особисту гідність, совість і честь [72, 110].
Робота по вихованню патріотизму охоплює всі види діяльності школярів: навчальну, ігрову, трудову, художню, спортивну, громадську. Вчителем використовуються найрізноманітніші форми роботи. Передусім це навчальні заняття, на яких набуваються знання, що мають громадянське забарвлення. Великі можливості для формування громадянської культури мають екскурсії, походи "Козацькими шляхами", збирання краєзнавчих матеріалів, участь в експедиціях – археологічних, фольклорних, етнографічних, свята рідної мови, створення музеїв фольклору та етнографії, тематичні години про права людини, зустрічі з працівниками правоохоронних органів, ситуаційно-рольові ігри на громадянські й політичні теми ("Вибори", "Парламент", "Суд") та інші.
Вчитель виховує в учнів високу культуру виконання ручних операцій, домагаючись, щоб матеріальні результати трудових зусиль були яскравим доказом сили людського розуму. Для цього використовуються не тільки уроки трудового навчання, а й різноманітні види суспільно корисної діяльності школярів. Суспільно корисна праця учнів — це педагогічно доцільна, суспільно необхідна діяльність, яка за характером і змістом відповідає розумовим і фізичним можливостям дитини, спрямована на виховання позитивного ставлення до праці [47, 152-153].
У початкових класах школи закладаються основи психологічної підготовки дітей до праці. Вона здійснюється на роках ручної праці і в результаті залучення учнів до інших, посильних для них видів суспільно корисної діяльності. Як показує практика шкіл, ручна праця учнів дає найбільшій виховний ефект тоді, коли вона різноманітна за своїм змістом, а її продукти мають суспільне значення. Вона позитивно впливає також на піднесення якості засвоєння знань тим, що сприяє успішному формуванню умінь та навичок навчальної діяльності.
На уроках ручної праці і формуються у дітей уміння аналізувати об'єкти та способи роботи з ними, контролювати свої дії (аналізуючи зразок і продукт праці), планувати свою роботу, виявляти в ній ініціативу і самостійність. Важливе значення в їх формуванні мають вказівки вчителя. Спочатку вони повинні бути розгорнуті, деталізовані, потім їх можна поступово скорочувати, а вже далі учнів треба привчати до дедалі більш самостійної постановки трудових завдань, самостійного їх планування й контролю за їх виконанням [67, 52].
Змістом трудової діяльності у патріотичному вихованні учнів є система практичних дій, що їх спрямовує дитина на досягнення якоїсь зрозумілої їй і бажаної мети. Ця мета завжди має певну суспільну цінність. Праця дітей — серйозна і корисна справа, вона полегшує працю дорослих: накритий до обіду стіл, випрана білизна для ляльки, прибрані на місце іграшки. Навіть самостійне прибирання свого ліжка, шнурування черевиків або пришивання ґудзика, тобто всяке самообслуговування, є справжня праця, бо вона полегшує частково роботу дорослих. Звичайно, реальна цінність праці дитини, тим паче школяра, дуже невелика.
Потреба працювати — одна з найбільш життєвих потреб сучасної людини. Крім того, трудова діяльність відповідає природній потребі дитини в активному розумовому діянні. Оскільки результат діяльності звичайно наочний, реальний, він є сам собою, зокрема в старших дошкільників, дуже привабливою метою. Привабливість праці посилює й переживання дітьми почуття радості від спільної з дорослими та іншими дітьми діяльності.
Мотиви трудової діяльності набувають у 6-10-річних дітей дедалі яскравішого суспільного значення. Діти працюють на ділянці, щоб їх дитячий садок добре підготувався до зустрічі батьків. Першокласники збирають макулатуру, щоб можна було приготувати багато зошитів для всіх дітей, щоб їх клас, їх школа були кращими в цій спільній корисній роботі. Учні 2-го класу, які взяли шефство над дитячим садком, почали керуватись високим суспільним мотивом «робити для малят», а отже, якомога краще, красивіше, зручніше [45, 24].
Досягнення реального результату праці породжує в дитини почуття величезного піднесення. Воно з'являється тому, що діти: їх зусилля витрачені не даремно (зроблені до свята прапорці, прибраний зал, вишита серветочка); б) починають усвідомлювати свої сили («от що я можу»); в) починають відчувати радість колективної роботи, їх захоплює сам процес праці; г) запалюються похвалою, схваленням дорослих [17, 7]. Позитивні переживання в процесі трудової діяльності розвивають у дітей працьовитість і впевненість у своїх силах.
Праця розвиває й удосконалює всі психічні якості дітей, зокрема, точність сприймання, спостережливість і чутливість до виконуваних рухів. Готуючись саджати овочі, 6-7-річні діти перебирають насіння, сортують його за величиною, формою, обмацують поверхню. Кидаючи у воду, стежать, які насінини спливають, а які падають на дно. Вишиваючи серветочки, вони навчаються визначати і порівнювати товщину і якість швів, оцінювати вибрану розцвітку візерунка, його розміщення [48, 54].
У праці дитина повинна всебічно використовувати свій досвід. Для того, щоб діти охоче працювали, треба дати їм зрозуміти значення праці людей, важливість її для суспільства. Особливе значення має праця для розвитку в дітей ручних навичок та інтелектуальних умінь. Дитина повинна володіти, проте, не тільки автоматизованими діями, тобто навичками, а й спеціальними інтелектуальними вміннями.
Праця неможлива без розумового і фізичного напруження, тобто без значних вольових зусиль, при цьому іноді протягом тривалого часу, бо на шляху до досягнення мети можуть бути зовнішні і внутрішні перешкоди. Як колективна діяльність, праця потребує від кожної дитини співучасті в спільній діяльності. Навіть тоді, коли діти працюють начебто нарізно, коли дитина для себе клеїть, пере або доглядає за своєю грядкою, вона завжди користується знаряддями, матеріалами, досягненнями інших людей. їх думки стають для дитини основним критерієм оцінки досягнутого нею результату.
Українська школа має багатий досвід включення учнів у продуктивну (творчу) працю. У нових умовах вона прагне зберегти і зміцнити традиційні форми організації продуктивної праці учнів та створити нові, що дозволяють здійснити трудове виховання на основі різних форм власності. Серед них: учнівські трудові об'єднання (рослинників, овочівників, садівників, квітникарів), народні художні промисли (гончарство, лозоплетіння, різьба по дереву, розпис та інші) [44, 27].
У 1 класі учнів вивчають тему «Знаки державної символіки (2 год) [55, 211]. У них формується уявлення про герб і прапор — символи незалежності держави, про значення кольорів на прапорі. Практична робота учнів полягає у виготовленні паперових прапорців та колективному виготовленні з кольорового паперу державних символів.
При цьому в учнів формуються такі групи умінь:
1) мовленнєві: розуміє значення державної символіки, кольорів на прапорі нашої держави;
2) графічні: орієнтується у зображеннях знаків державної символіки в малюнках підручника;
3) практичні: володіє прийомами роботи з папером, виявляє активність у складі творчої групи.
Вивчаючи тему «Світ професій «Людина і художні образи» (1 год), учні ознайомлюються з творами декоративно-ужиткового мистецтва. Проводиться практична робота (на вибір учителя):
1. Виготовлення килимка в техніці плетіння з паперових смужок.
2. Шкільна зустріч з художниками побуту або екскурсія на їхні робочі місця.
При цьому в учнів формуються такі групи умінь:
1) мовленнєві: розрізняє твори декоративно-ужиткового мистецтва, називає окремі художні професії (художників декоративно-ужиткового мистецтва, дизайнерів з оформлення кімнат), розрізняє види і результати художньої творчості;
2) графічні: виокремлює представників професій типу "людина — художні образи" за їхнім зовнішнім виглядом на фотографіях, слайдах, під час перегляду діафільмів, відеофільмів;
3) практичні: готує і прибирає робоче місце, дотримується правил безпечної праці при роботі з ножицями, в правильній послідовності виконує плетіння паперових смужок.
Під час вивчення теми «Макетування предметів хатнього інтер'єру» (3 год) в учнів формується уявлення про конструкційні особливості предметів хатнього вжитку.
Проводиться практична робота (на вибір учителя):
1. Макетування меблів із сірникових коробок або іншими способами.
2. Ліплення декоративного посуду.
3. Виготовлення настінних прикрас з різних матеріалів.
При цьому в учнів формуються такі групи умінь:
1) мовленнєві: орієнтується в конструктивних особливостях предметів хатнього вжитку;
2) графічні: зображує декоративний посуд, меблі, настінні прикраси і оздоблює їх орнаментальними візерунками;
3) практичні: організовує місце для художнього конструювання, використовує конструктивні особливості зразків предметів хатнього вжитку в процесі виготовлення виробів.
У 2 класі, вивчаючи тему «Художня вишивка в українському побуті» (2 год), учні вивчають види художніх швів, оздоблювальні шви на рушниках і серветках, а також традиційні художні образи місцевих вишивок.
Проводиться практична робота (на вибір творчих груп учнів);
1. Виготовлення серветок з бахромою і вишивкою. Шов «голку вперед».
Оздоблення краю серветки швом "через край".
Вишивання по контуру предметних малюнків швом "голку назад".
Вишивання декоративними швами на іграшкових рушниках.
При цьому в учнів формуються такі групи умінь:
1) мовленнєві: орієнтується в назвах декоративних швів правильно називає матеріали, інструменти і пристосування для вишивання, супроводить діалогічним мовленням графічні і художньо-трудові дії;
2) графічні: робить замальовки для декоративних вишивок. зображає декоративні шви, виконує варіанти візерунків традиційних місцевих вишивок на макетах серветки і рушника, колективно планує послідовність художньо-трудових дій за малюнками;
3) практичні: утворює бахрому на серветках способом висмикування ниток, вишиває декоративними швами "голку вперед", "через край", "голку назад" або іншими.
Вивчаючи тему «Художні техніки декоративно-ужиткового мистецтва» (3 год), учні 3 класу вивчають український етнодизайн, сучасні і традиційні види художньої праці, вишивання і в'язання як види української народної творчості.
Проводиться практична робота (на вибір учителя й учнів):
1. Тренувальні вправи з вишивання на клаптиках тканини та канві.
2. Створення геометричних орнаментів для вишивок, перенесення малюнків на тканину.
3. Виготовлення ковдри у техніці "клаптикової графіки".
При цьому в учнів формуються такі групи умінь:
1) мовленнєві: наводить приклади сучасних і традиційних видів художньої праці;
2) графічні: планує послідовність технік вишивання і в'язання;
3) практичні: вишиває серветку маніжки, пояси швами "ланцюжок", "змійка "хрестик", "низинка" (на вибір), в'яже найпростіші вироби: ланцюжок, круги, квадрати; обв'язує серветки, хустини; дотримується безпечних і правильних прийомів роботи з голкою і гачком.
Вивчаючи у 4 класі тему «Художні техніки декоративно-ужиткового мистецтва» (3 год), учні вивчають види декоративно-ужиткового мистецтва: художня вишивка, макраме, ткацтво, бісерне низання. Також вивчають ритм як засіб композиційної виразності у творах декоративно-ужиткового мистецтва.
Проводиться практична робота (на вибір учителя й учнів):
1. Вишивання в різних техніках: "хрестиком", "низинкою", "гладдю" або іншими.
2. Техніка виконання вузликового ланцюжка (макраме).
При цьому в учнів формуються такі групи умінь:
1) мовленнєві: розповідає про рушник як народний символ українців, називає оздоблювальні шви, вузли макраме, знає лексичне значення слова ґердан;
2) графічні: пояснює символічні візерунки на зображеннях рушників ("життєва доля" і "життєві стежини", "дерево життя"), розрізняє в зображеннях знаряддя для прядіння, ткацтва, прасування (терниця, гребінь, рубель, качалка, ткацький верстат);
3) практичні: порівнює міцність ниток різного походження, класифікує нитки з опорою на інструкції, вишиває за традиційними місцевими узорами "хрестиком", "низинкою", "гладдю", дотримується безпечних прийомів роботи голкою, уміє в'язати вузликовий ланцюжок, складає найпростіші ґердани з бісеру.
Але в сучасних програмах з трудового навчання, як підкреслено в низці педагогічних досліджень, недостатньо розкрито цілісне бачення виробничої діяльності як засобу патріотичного виховання учнів. Дуже слабкий зв’язок трудового навчання з іншими навчальними дисциплінами. Не знайдено ще правильного сполучення вивчення технологічних процесів з виконанням трудових операцій при виготовленні вмотивованих, естетично привабливих виробів, які б викликали зацікавленість молодшого школяра трудовим процесом як творчою діяльністю [70, 61].
Не забезпечується єдність розумових та практичних дій при виконанні трудових завдань, які б сприяли розвитку, вдосконаленню та виникненню нових типів мислення. Тому учні оволодівають лише виконавськими навичками без достатнього їх осмислення. У результаті учні: а) не бачать суспільної оцінки наслідків власної праці; б) часто не мають можливості творчо працювати, займатись винахідництвом; в) не сприймають завдання як бажане, не відчувають необхідності в його виконанні.
Таким чином, педагогічно організована праця дітей має величезні можливості для їх громадянсько-патріотичного виховання. У трудовій діяльності створюються великі можливості для розвитку в дітей цілеспрямованості, наполегливості, волі, вищих людських почуттів і кращих моральних якостей. Проте цілком очевидно, що ці можливості можна використати по-різному, залежно від того, наскільки педагог знає розвиваючі можливості праці і володіє вміннями реалізувати їх у повсякденній педагогічній роботі.

Розділ 2. Експериментально-дослідницька робота у патріотичному вихованні молодших школярів
2.1 Методика організації експерименту
Розвивальний характер трудової політехнічної підготовки в навчально-виховному процесі школи передбачає розвиток патріотизму молодших школярів, їх національне виховання у праці. Такий комплексний підхід до визначення мети трудового навчання вимагає від учителя під час підготовки і проведення кожного заняття чітко усвідомити, в чому буде виявлятися ріст кожного учня в національному розвитку і які загальнолюдські якості діти здобудуть або закріплять у процесі і результаті трудової діяльності.
Предметно-практична діяльність, покладена в основу трудового навчання, у своєму психолого-педагогічному механізмі має найбільш помітний серед інших дисциплін розвивальний потенціал стосовно дітей молодшого шкільного віку. Саме практична діяльність дозволяє дитині «перекладати» складні абстрактні дії із внутрішнього (невідомого) плану в зовнішній (видимий), роблячи їх більш зрозумілими. Звичайно, подібне значення не може бути притаманне будь-якій ручній праці. Якщо на перший план ставиться оволодіння тільки практичними прийомами і технологіями, то результатом буде засвоєння навичок, а не розвиток особистості. Ручні уміння та навички, хоча і займають важливе місце в трудовому навчанні, можуть виступати як засоби, а не як основна мета навчання, особливо, у молодшому шкільному віці. Ручна конструктивна праця є передусім засобом розвитку сфери відчуттів, розуму, творчих сил, естетичного смаку, а також патріотичних якостей особистості молодшого школяра.
До форм організації навчально-трудової діяльності у процесі реалізації завдань патріотичного виховання належали:
а) форми спільної пізнавальної діяльності (колективно-фронтальна, кооперативно-групова, диференційовано-групова, індивідуальна, парна);
б) форми моральної діяльності (пошук та вибір рішення у моральних ситуаціях, практична гуманістична діяльність);
в) форми спілкування (ділове, особисте, в парі, між парами, групове, міжгрупове).
Дослідження здійснювалося у три взаємопов’язані етапи:
На першому етапі (І семестр 2007-2008 навч. рр.) – проаналізовано психолого-педагогічну та методичну літературу з обраної проблеми. Визначено вихідні теоретичні положення, об’єкт, предмет мету, сформульовано гіпотезу дослідження, конкретизовано завдання.
На другому етапі (ІІ семестр 2007-2008 навч. рр.) – проведено констатуючий експеримент, розроблено критерії патріотичної вихованості та проведено педагогічну діагностику рівнів патріотичної вихованості молодших школярів; розроблено та обґрунтовано педагогічні умови патріотичного виховання учнів початкових класів. Опрацьовано результати педагогічного експерименту, проаналізовано та узагальнено емпіричний матеріал, сформульовано висновки, розроблено рекомендації, які втілено у практику трудового навчання молодших школярів.
З метою реалізації завдань патріотичного виховання молодших школярів ми пропонували учням експериментального 4-го класу систему взаємопов’язаних (за національно-патріотичною спрямованістю) навчальних занять, де на матеріалі народно-цінних видів діяльності чи об’єктів праці здійснювалося виховання національної свідомості учнів та формування відповідних трудових навичок.
Покажемо це на прикладах.
При вивченні теми «Знаки державної символіки» учні дізнаються, що національною символікою є герб і прапор. Герб — це стилізований знак. В Україні цей знак у вигляді тризуба. Це зображення відоме ще з печаток київських князів (рис. 1, а). З найдавніших часів тризуб шанується як магічний знак, свого роду оберіг. Він символізує поділ світу на небесне, земне й потойбічне, а також уособлення трьох природних стихій — повітря, води й землі. Існує декілька версій про походження і значення тризуба (сокіл, якір, символ триєдинства світу тощо).

Рис. 1. Тризуб на печатках київських князів
Після створення Української Народної Республіки тризуб прийнято в якості державного герба (рис. 1, б).
У радянській Україні тризуб піддавався офіційній дискредитації, так як вважався символом національно-визвольного руху.
19 лютого 1992 року Верховною Радого було затверджено тризуб як малий герб України, вважаючи його головним елементом великого герба України. Зображення герба вмішується на печатках, штампах органів державної влади і державного управління, грошових знаках, службових посвідченнях, бланках державних установ.
У першому класі кожен учень має змогу взяти участь у створенні зображення герба своєї країни. Зображується герб з однакових паперових квіток синього і жовтого кольорів.
Спочатку з паперу вирізують квадрат 5x5 клітинок (рис. 2, а). Використовуючи його як шаблон, розмічають і вирізують квадрати з кольорового паперу (б). Для визначення середини перегинають квадрати навпіл, в одній половині квадрата роблять надрізи (в).
На стержні від кулькової ручки склеюють трубочки (г) і розпушують надрізані частинки у вигляді пелюсток квітки (ґ).
Основою герба може бути картон або пінопласт з рівною поверхнею. Намазуючи торець трубочок густим клеєм ПВА, прикріплюють їх до основи (д). До компонування зображення герба бажано залучити здібних учнів і проводити роботу з допомогою вчителя. Особливу увагу слід звернути на компонування трубочок-квіток жовтого кольору.
За бажанням можна створити зображення герба більш насиченим, якщо вже на склеєній трубочці склеїти ще одну. Тоді прорізи між нижніми пелюстками перекриваються верхнього квіткою (є).
Учні четвертого класу в змозі виготовити зображення герба, наприклад, з дротинок. Тло краще зобразити у вигляді прапора з двох смужок синього і жовтого кольорів (рис. 3, а), наклеєних на картон (б). Синій і жовтий кольори на прапорі України — це символи миру і достатку (синє мирне небо та жовте пшеничне поле).
На зображення прапора наносять олівцем контури герба (б). Вигинають згідно з контурами товстіші дротинки і приклеюють до основи густим клеєм. Тонкі мідні дротинки нарізають на короткі .відрізки і заклеюють поверхню між контурами герба (в). За відсутності тонких дротинок можна поверхню зафарбувати.
Бесіди про національну символіку та участь молодших школярів у її виготовленні сприятимуть патріотичному вихованню підростаючого покоління.
Працюючи над об’єктом праці «Карта України у вигляді квіткового килима», ставилася така мета: виготовити карту України у вигляді квіткового килима; розвивати вміння дивитися на знайомі речі під новим кутом зору; милуватися красою довкілля.
На початку уроку звучить пісня "Україна" — Т. Петриненко.
Бесіда вчителя.
Рідна мати і рідна Україна — два крила любові, що несуть українську душу через віки і не в'януть у вічному польоті, бо тримає їх на світі любов.
Образ України постає з калинових степів і глибинної чорноземної скиби, зоріє із зажури поліських озер, виростає небосяжно на повен зріст із карпатських верховин.
Є на Україні святе місце, де чисту сповідь перед Матір'ю виповідає душа. Є на Україні Чернеча гора, яку знає весь світ і з якої видно весь світ. Є зелена круча над Дніпром у Каневі, освячена "Заповітом", що вернувся до народу із тяжкого застійного забуття, і найменша грудка цієї землі священна для кожного українця.
¾ Дуже хочеться, щоб ви, діти, уявили собі квітковий килим України. Побачили під новим кутом зору. Милуйтеся красою довкілля. Саме сьогодні ми помандруємо "суцвіттями" наших областей.
Далі учні розглядають зразок "Квітковий килим України".
¾ Контури яких областей України нагадують квіточки?
¾ Які з областей схожі на листочки?
Розповідаючи технологію виготовлення виробу, учитель повідомляє:
¾ Виготовіть схему "Україноцвіття". Перенесіть зображення областей на папір. Перетворіть області на квіти або листочки. Як?! За власним вибором. Вам допоможуть вірші про суцвіття областей. Виріжте їх, а потім попробуйте знову скласти, відповідно до карти України. Фантазуйте! Кожну область обведіть червоним фломастером.
¾ Щоб опанувати топографією областей, розбийтеся на 7 груп. Кожна з груп за власним задумом оформляє області. Удачі!
Працюючи над об’єктом праці «Карта-саморобка України», ставилася така мета: ознайомити із поняттям "топографія"; виготовити карту-саморобку України; виховувати любов до своєї держави.
Учитель повідомляє, що на минулому уроці ми робили квітковий килим України, а сьогодні ми виготовимо карту-саморобку. Для цього ознайомимося з поняттями "топографія", "топоніміка".
¾ Топографія — (з грецької topos — місце і grapho —пишу) вивчення місцевості шляхом проведення робіт (наземних, з повітря), створення на їх основі топографічної карти.
¾ Топографічні карти детальні та єдині за змістом та оформленням. Вони відображають основні природні і соціально-економічні об'єкти (рослинний і тваринний світ, населені пункти, дороги тощо).
Топоніміка — (від грецького topos — місце, ім'я, назва) назви міст, сіл, областей, рік і т. д.
Далі учні розглядають зразки та ознайомлюються із технологією виготовлення виробу.
¾ Для виготовлення карти-саморобки поділіться на три групи.
І група "Житниця".
ІІ група "Корисні копалини".
ІІІ група "Топоніміка". (Можна придумати свої назви груп.)
¾ Група "Житниця ".
Користуйтесь атласом! Намалюйте контури карти України. Нанесіть на них клей (бажано ПВА). Зверху насипте зерно (найкраще рис, бо білий), упорядкуйте його за допомогою сірника. Коли висохне — розфарбуйте карту. Подивіться на карту природних зон і зробіть так само. Дерзайте!
Світло-зелений колір — мішані ліси;
темно-зелений колір — широколисті;
салатовий — лісостеп;
жовтий — степ;
коричневий — гори.
¾ Група "Корисні копалини ".
Користуючись картою (атласом), наклейте умовні знаки (виріжте з кольорового паперу) корисних копалин на кожну з областей.
ІІІ група "Топоніміка ".
Намалюйте контури карти України. Чорним фломастером наведіть кожну з областей. Синім (або чорним) фломастером напишіть назви найбільших міст або назви областей держави.
Працюючи над об’єктом праці «Національний жіночий костюм для ляльки», ставилася така мета: поглибити і розширити знання учнів про національний жіночий костюм та його різновиди в різних регіонах України; вчити вирізати і шити елементи жіночого національного одягу з тканини за шаблоном (чи викрійкою) для ляльки, правильно користуючись ножицями і голкою; виховувати любов до рідного краю, вчити берегти свою національну культуру.
Вчитель повідомляв, що національні костюми завжди вважали національною святинею, однією з форм народної індивідуальності.
¾ Український народний костюм складається з довгої сорочки, запаски чи плахти, віночка або стрічки на волосся у дівчат, намітки або хустки у заміжніх жінок.
¾ Вже у XIV І XV ст. на Україні одягались у вишиті сорочки. Плахти і спідниці, підтички і запаски (фартухи) у різних регіонах України не були однаковими. На півночі України їх частіше виготовляли з полотна, а на Галичині ткали з вовни на верстатах. Але всюди їх зі смаком прикрашали вишиттям чи аплікацією тих кольорів і візерунків, які здавна побутували у кожній місцевості. При цьому обов'язково зберігали особливості кольорів та візерунків, притаманні вишивці даного регіону.
Сорочка була і залишається головним одягом людини, про що свідчать українські приповідки і повір'я.
Своя сорочка ближче до тіла.
Щасливий, бо в сорочці народився.
¾ На Галичині сорочку називали подекуди "кошуля", а на Гуцульщині — "смалянка". Вважалося, що сорочка є провідником магічної сили, прихованої у людині. Шиючи сорочку, треба було враховувати наступне:
жіночу сорочку починати шити в жіночий день, краще у середу, щоб у житті мати добру пару;
під час пошиття обов'язково слід зав'язувати всі вузли, щоб не впустити через пропущене місце злі сили.
Запаска відрізняється від плахти тим, що вона виготовлена не з суцільної тканини, обмотаної навколо стану, а з двох полотнищ, які скріплюються зав'язками так, щоб з боків виглядали білі смужки сорочки.
На сьогоднішньому уроці ми виготовимо національний жіночий костюм для ляльки.
Далі учні розглядають зразки виробу та ознайомлюються із технологією виготовлення виробу.
Спочатку виготовляють з цупкого паперу викрійки окремих деталей. Розмічають на білій тканині і вирізують дві деталі сорочки (перед і спинку). Зшивають їх та прикрашають з лицьового боку раніше вишитою стрічкою або кольоровою тасьмою. Вишиттям прикрашають рукава, горловину і край подолу.
Для запаски вирізають з кольорової тканини дві деталі прямокутної форми, пришивають з мотузочків зав'язки до прошитого на тканині пояса. Якщо замість запаски буде плахта, то необхідно мати стрічку, яка імітуватиме крайку (пояс). На ляльку спочатку одягають сорочку, потім запаску. Голову обв'язують яскравою стрічкою.
Працюючи над композицією "Без верби і калини нема України", ставилася така мета: ознайомити з поняттями "барельєф"; навчити поєднувати способи "витягування" з цілого шматка пластиліну (глини) і "примазування" деталей до основи.
У вступній бесіді вчитель повідомляв, що Берегиня, обереги — наші давні і добрі символи. їхнє генетичне коріння сягає глибини століть. Маючи такі прекрасні символи, народ зумів уберегти від забуття нашу пісню й думу, нашу історію і родовідну пам'ять, волелюбний дух.
Мамина пісня, батькова хата, дідусевий тин, бабусина вишиванка, добре слово, незамулена криниця, верба й калина — все це наша родовідна пам'ять, наша Історія. Не вивітрити з пам'яті, зберегти пі символи людського духу від забуття і байдужості, зробити набутком для вас, діти, — саме це й символізує Берегиня.
¾ Сьогодні на уроці ми попрацюємо над композицією " Без верби і калини нема України". За допомогою барельєфа створимо український тин.
Далі проводилася словникова робота.
¾ Барельєф — скульптурне зображення, або орнамент, що виступає на плоскій поверхні менш ніж на половину об'єму зображеного предмета. Тин — огорожа, сплетена з лози, тонкого гілля, пліт.
Під час розгляду зразка виробу вчитель задавав запитання:
¾ Які елементи з народного ви бачите?
¾ Що вони символізують?
Далі учні ознайомлювалися із технологією виготовлення виробу.
1. На картон нанесіть з пластиліну способом "скачування" та "витягування" коричневі смужки. "Примазуйте" деталі до картону.
На прямокутнику із пластиліну намітьте контури кленового листка.
Виріжте стекою намальований листок.
4.Зробіть різні червоні кульки калини. Способом "примазування" прикріпіть їх до картону. Зробіть тоненькі стебельця до ягід.
5. На невеликому прямокутнику із пластиліну стекою намітьте контури глечика та виріжте його. Способом "примазування" прикріпіть до картону.
На прямокутнику із пластиліну стекою намітьте гілочку верби. Виріжте її та способом "примазування" прикріпіть до картону.
Завершіть композицію, прикрасивши її квітами.
¾ Працюватимемо у майстерні "Україночка". В ній є три цехи народних умільців.
— Думайте, фантазуйте! Підтримуйте традиції українського народу.
Реалізація форм організації трудової діяльності школярів сприяє створенню під час роботи нової виховної ситуації, що інтенсифікує розвиток морально цілісної гуманної особистості. У навчально-виховній роботі створюється оптимальна база для позитивних змін у пізнавальній, емоційній та поведінковій сфері учня, що забезпечує патріотичне виховання молодших школярів.
2.2 Основні експериментальні гіпотези і результати експерименту
На основі аналізу психолого-педагогічної та методичної літератури, а також власних спостережень за навчально-виховним процесом трудового навчання у початковій школі нами виявлено, що загальний недолік багатьох варіантів сучасних навчальних програм і педагогічної практики – недостатня спрямованість на патріотичне виховання молодшого школяра. З метою перевірки стану вихованості у молодших школярів патріотичних якостей нами здійснено педагогічну діагностику даних якостей в учнів початкової школи; розроблено, впроваджено у педагогічну практику початкової ланки загальної освіти, а також перевірено ефективність запропонованих форм, методів і засобів патріотичного виховання молодших школярів засобами трудового навчання.
У перебігу констатуючого етапу експерименту вивчався стан патріотичної вихованості молодших школярів засобами трудового навчання. Оцінка результатів констатуючого експерименту здійснювалася за допомогою таких критеріїв:
Емоційний критерій позначається наявністю таких особистісних якостей учня, як відчуття краси народного мистецтва, переживання радості, захоплення, милування від його сприймання і здатність на цій основі емоційно відгукуватися на різноманітні вияви народного на уроках трудового навчання і в позаурочний період.
Мотиваційний критерій характеризується наявністю інтересу дитини до практичної діяльності у сфері народного мистецтва, самовира-женні у виготовленні виробів народного мистецтва.
Когнітивний критерій показує активність пізнання молодшого школяра у галузі створення і конструювання виробів народного мистецтва, розуміння суті і призначення цих виробів, дієвість уяви, фантазії у галузі різноманітних форм, образів та символів народного мистецтва.
До діяльнісного критерію у контексті виготовлення творів народного мистецтва належить здатність у виробі відображати основні конструктивні особливості форми об’єкта; уміння у виробі відтворювати зовнішні контури натури; адекватність відтворення відношень цілого і частин; уміння знаходити гармонійні співвідношення кольору, тону і пропорцій відтворюваного об'єкта; здатність оригінально компонувати і творчо реалізовувати художньо-образне рішення виробу, а також ступінь самостійної діяльності учня (шляхом копіювання; за часткової допомоги вчителя; абсолютно самостійно).
На основі виділених нами критеріїв здійснено констатуючий експериментальний зріз, на підставі якого визначено рівні патріотичної вихованості молодших школярів засобами трудового навчання: низький середній і високий.
Низький рівень відображає слабку емоційність, яка характеризується байдужістю учнів до об’єктів народного мистецтва, пасивність у відтворенні художніх образів, у висловленні своїх суджень з приводу побаченого, у вираженні свої почуттів засобами міміки. Домінування мотивів бажання отримати гарні оцінки та похвал щодо практичної діяльності. Репродуктивний характер роботи, відсутність бажання експериментувати матеріалами, формою і т. ін. Участь у творчій і пошуковій діяльності можлива лише за участю вчителя.
Середній рівень характеризується зацікавленістю учнями деякими об’єктами народного мистецтва, намаганням імітувати художні образи, стереотипним висловлюванням естетичних суджень з приводу побаченого. У цих дітей за часткової стимуляції вчителя спостерігається уявно-фантазійні прояви у створенні виробу.
Високий рівень творчого розвитку молодшого школяра характеризується такими особистісними якостями учня, як відчуття захоплення, милування при сприйманні виробу народного мистецтва. Для цих школярів властивий стійкий інтерес до практичної діяльності у галузі народного мистецтва, потреба у самовираженні засобами трудового навчання.
Порівняння даних констатуючого етапу в експериментальному і контрольному класах показує незначну різницю у показниках по кожному із рівнів і критеріїв патріотичної вихованості учнів засобами народного мистецтва. Це дало підставу стверджувати, що досліджувана кількість школярів має однаковий потенціал до патріотичного виховання.
Оскільки найбільша кількість учнів відноситься до низького і середнього рівня патріотичної вихованості, то можна стверджувати про малу ефективність традиційних педагогічних умов трудового навчання молодших школярів. Щоб підвищити її, необхідно оновлення й розробку змісту, форм і методів навчання у початковій школі спрямувати на розвиток патріотизму.
Експериментальне дослідження педагогічних умов патріотичного виховання учнів початкової школи засобами трудового навчання показало, що внаслідок поетапного включення дітей до використання та відтворення форм народного мистецтва напрямок формування патріотизму як якості особистості відчувався від елементарних проявів національної свідомості до самостійного творчого пошуку в галузі народного мистецтва (таблиця).
Таблиця 1. Підсумковий зріз рівнів сформованості патріотизму у молодших школярів засобами трудового навчання (у %)

№ п/п	Уміння	Контрольний клас, (%)	Експериментальний клас (%)
1	Розрізняти твори народного декоративно-ужтиткового мистецтва	75	81
2	Орієнтуватися в термінології народного мистецтва	70	76
3	Володіти основними техніками народного декоративно-ужиткового мистецтва	73	78
4	Створювати нестандартні зображення творів народного мистецтва	69	74
5	Застосовувати нетипове поєднання матеріалів, технік і т. ін., запозичене із народного мистецтва	70	76
6	Складати композиції за власним задумом, користуючись зразками народного мистецтва	68	73

Зіставивши дані експериментального і контрольного класів, наведені у таблиці, слід відмітити значну різницю у показниках по кожному із рівнів і критеріїв сформованості патріотизму учнів засобами трудового навчання. Ця різниця показує, що кількість учнів експериментального класу, які підвищили свій рівень патріотичної вихованості внаслідок експериментального навчання, зросла порівняно з даними констатуючого етапу дослідження, а кількість учнів контрольного класу, які підвищили рівень вихованості власних патріотичних якостей внаслідок традиційного навчання, хоча й зросла, однак несуттєво.
Так, у 16% учнів експериментального класу і 28% учнів контрольного класу має низький рівень сформованості патріотизму як якості особистості. До середнього рівня відноситься 45% учнів експериментального класу і 53% – учнів контрольного. Високого рівня сформованості патріотизму досягли 39% учнів експериментального класу і лише 19% учнів контрольного класу.
Наприкінці експериментального дослідження стало очевидно: у процесі використання розробленої нами експериментальної методики формування патріотизму на уроках трудового навчання в учнів експериментального класу порівняно з контрольним значно підвищився рівень розвитку відповідних практичних умінь і навичок. Це свідчить про ефективність застосовуваного напрямку роботи.
Результати проведеного аналізу підтверджують відповідність розроблених нами педагогічних умов формування патріотизму реальному навчально-виховному процесу початкової школи. Нами доведено, що впровадження їх у практику керування навчально-виховним процесом при вивчення навчальної дисципліни «Трудове навчання» сприяє збагаченню емоційної, мотиваційної, когнітивної сфер, що стимулює самовираження у практичній творчій діяльності.

2.3 Обґрунтування ефективних шляхів і засобів патріотичного виховання молодших школярів
У процесі всебічного гармонійного розвитку особистості чільне місце займає патріотичне виховання, що здійснюється в навчально-трудовій діяльності молодших школярів. Одне з основних завдань, що стоїть перед учителем – на основі народних трудових традицій виховувати в учнів позитивне ставлення до праці, домагатися, щоб воно стало для них першою життєвою необхідністю, джерелом радості.
Аналіз трудового досвіду і дані наукових досліджень дозволяють визначити, за яких умов праця стає радістю і в дітей формується свідоме ставлення до праці.
Основною формою виявлення активності дітей є гра. Тому виготовлення виробів, які можна використати у грі, або трудовий процес у формі гри є благодатним засобом виховання позитивного ставлення до праці. З часом елементи гри у праці відійдуть, але збережеться насолода працею.
Позитивний вплив на емоційний стан учнів має колективна праця. Колективізм як риса особистості формується з перших років навчання дитини в школі. Сприяють формуванню колективізму такі властивості особистості, як трудова активність, почуття обов'язку і відповідальності, взаємодопомоги, вимогливості до себе і до інших.
Одним із завдань учителя є виховання в дітей поваги до людей праці. Вчитель повинен не тільки ознайомлювати дітей з окремими професіями, а й формувати в них установку на працю, на свідому діяльність як одну з вищих цінностей людського життя. Майстерність і мистецтво виховання в тому й полягають, щоб дати цю незрівнянну радість кожній людині ще в той час, коли вона, як говорить народна мудрість, лежить поперек лавки».
Важливе місце у системі трудового навчання посідає утвердження загальнолюдських моральних цінностей: правди, любові, справедливості, патріотизму, доброти, працелюбності, інших чеснот. При цьому важить не тільки і не стільки просвітницька діяльність, скільки перетворення моральних знань у переконання, стійкі моральні почуття і вчинки вихованців [1, 12]. Ефективність трудового виховання значно зростає, коли воно спирається на народну мораль, традиції, звичаї, обряди, які у собі містять високі моральні зразки, ідеї, ідеали, погляди, поведінкові норми, збагачені тисячолітнім досвідом мудрості народу, несуть могутній моральний потенціал, спрямований на виховання особистості громадянина України.
Цілісний процес трудового виховання передбачає естетичну освіченість і вихованість. Виховуючи естетичні погляди, смаки, які ґрунтуються на народній естетиці та на кращих надбаннях цивілізації, національне виховання передбачає вироблення умінь примножувати культурно-мистецькі надбання народу, відчувати й відтворювати прекрасне в повсякденному житті.
Особливості виховання учнів початкових класів зумовлені відчутним впливом ряду визначальних факторів:
якісно новим способом життя та діяльності — переходом до систематичного, психічного й розумового розвитку нервової системи, мислення, пам'яті, уваги, характеру, сили волі;
змістом навчальних планів, програм і підручників для 1-4 класів;
незаперечним авторитетом першого вчителя у житті дитини.
У молодшому шкільному віці суттєво змінюється становище дитини серед навколишніх людей і характер її занять. Відбуваються кардинальні зміни всього її життя і стосунків. Провідною діяльністю стає учіння, міняється режим праці й відпочинку, з'являються нові обов'язки.
Важливою складовою змісту громадянського виховання є розвиток трудової активності школярів. Зміст виховання забезпечує розуміння економічних законів і проблем суспільства та шляхів їх розв'язання; розвиває мотивацію до праці, усвідомлення життєвої потреби трудової активності, ініціативи, підприємництва, здатність до соціальної творчості як умови соціальної адаптації, конкурентоспроможності й самореалізації особистості в ринкових відносинах.
У своїй практичній діяльності при виборі методів виховання учителі переважно керуються його метою, змістом і призначенням. Виходячи з конкретного педагогічного завдання, вчитель сам вирішує, які методи слід застосовувати. Вмілий, вдалий вибір методів виховання з його високими наслідками — надзвичайно важливий показник педмайстерності вчителя.
У вихованні почуття національної гідності на уроках трудового навчання велике значення має правдиве висвітлення історії культури та освіти народу, повернення до культурних надбань минулого, відкриття невідомих сторінок нашої спадщини.
Уже в початкових класах вчителі на уроках трудового навчання формують у дітей загальне уявлення про широкі простори і багаті надра української землі, родючі чорноземи і чарівну природу, промисловий і енергетичний потенціал, використовуючи багатий фактичний матеріал із різних засобів масової інформації, досвіду вчителів і батьків, таким чином формуючи почуття цінності рідної землі.
Саме в цьому контексті педагог розкриває опорне поняття «Любов до Батьківщини» - глибоке і стійке моральне почуття, що виявляється у внутрішній пристрасній самовіддачі, сердечній прив'язаності до рідної землі, де народився, виріс і вийшов у люди. Таке почуття виникає на основі глибокого внутрішнього переживання за долю своєї Вітчизни, переживання, що передає наше ставлення до того, що діється в Україні тепер, яке місце і яку роль вона займає у співдружності інших націй.
Засвоєння, зберігання і розвиток дітьми традицій і звичаїв українців та інших народів є важливим засобом зміцнення національної свідомості, згуртування і єдності всієї нашої нації і великої родини. У формуванні цінностей молодших школярів використовуються і засоби народного мистецтва та творчості. Саме з творів народної поезії розпочинається залучення дітей до словесного мистецтва, разом з чим здійснюються перші кроки розуміння найістотніших зв'язків та закономірностей людського буття, уявлення про красу. Тому з метою духовного розвитку школярів у процесі роботи над живим словом учителі на уроках трудового навчання використовують матеріал українського фольклору.
Український фольклор багатий на дитячі промови, віншування, побажання. Саме вони можуть стають цікавим і корисним матеріалом на уроках народознавства. Наприклад:
Здоровенькі будьте,
Як бджілка у весну,
Що в поле летить — гуде,
А з поля летить — грає,
Як мак процвітає.
— Що зичили діти цим побажанням? (Бути працьовитими, йти на роботу з натхненням, закінчувати працю з радістю, бути гарною людиною внутрішньо і зовні).
Подібні вправи акумулюють і демонструють традиційні цінності українців: добросовісна праця, повага до старших, здоров'я і добробут родини тощо. Школярі із задоволенням заучують побажання, віншування напам'ять, щоб здоровити ними рідних та знайомих у дні свят.
Формування патріотичних почуттів включає позаурочну виховну роботу з відродження українських національних традицій поваги та милосердя; фольклорно-етнографічні групи та експедиції школярів; створення народознавчих куточків, кімнат «Світлиця»; організацію клубів та гуртків («Берегиня», «Сім криниць людяності»: криниця пам'яті, криниця-трудівниця, криниця народної мудрості, доброти, зелена криниця, криниця радості, богатирська; людинознавства, мистецтвознавства — «Джерело», «Духовність»), а також родинознавче виховання та благодійну діяльність.
У позакласній виховній роботі вчителі працюють за напрямами, визначеними у змісті патріотичного виховання. Це насамперед ознайомлення з історією рідного краю, вивчення усної народної творчості, вивчення та практичне застосування народних ігор, ознайомлення, дотримання обрядовості свого народу: вивчення календаря народних свят, звичаїв, традицій, обрядів; ознайомлення з народними ремеслами; навчання готувати українські страви, складати меню правильного харчування в сім'ї тощо.
Практика показує неспроможність ізольованого підходу, за яким слід проводити спеціальні заходи по кожному напряму. Життя підтвердило доцільність інтегративного підходу, що реалізує всі чи більшість напрямів виховання через будь-яку правильно інструментовану справу. Тому позакласну роботу слід будувати комплексно, її напрями інтегрувати.
У програмі трудового навчання основний аспект в області патріотичного розвитку дитини зроблений на формування національних цінностей. З цією метою вчитель систематично роз'яснює особливості красивих і доцільних форм народних виробів, способів їх одержання, знайомить дітей з елементами технічної естетики, з використанням у деяких виробах народних елементів.
Виділяючи елементи естетики в змісті навчального матеріалу, вчитель повинен мати на увазі, що зміст навчання не обмежується лише знаннями. Значне місце займають уміння й навички, а також досвід творчої діяльності. Важливо, щоб учні розуміли: від того як вони оволодіють уміннями й навичками, технічними прийомами залежить краса і витонченість самого процесу праці. Така праця приносить естетичну насолоду як самому учневі, так і тим, хто має можливість спостерігати за ним. Естетичне виховання молодших школярів, яке спрямовує на формування в них культури трудових дій, допомагає учням не лише відчувати красу процесу праці дорослих, але й глибше цінувати прояви вміння у своїй праці.
В патріотичному розвитку дитини не менш важливим є створення оптимальних умов навчально-трудової діяльності школярів. Тому гарно обладнана і оформлена робоча кімната, значною мірою, сприяє формуванню в учнів естетичного смаку.
Важливу роль у вихованні естетичного смаку учнів відіграють зразки виробів, технічні рисунки, технологічні картки. Ці наочні навчальні посібники мають бути виконані з урахуванням вимог державного стандарту і технічної естетики.
Отже, в процесі трудового навчання вчитель має розкривати перед учнями естетичні властивості праці, вчити в трудовій діяльності створювати красу, виховувати погляди на працю як на творчість.
Одним із завдань патріотичного навчання в початкових класах є виховання в дітей бережного ставлення до інструментів і обладнання, економного витрачання матеріалу, тобто до продукту людської праці. Виготовляючи вироби суспільно корисної спрямованості, учні під керівництвом учителя мають усвідомити, що створення «продукту праці» потребує значних затрат часу і ресурсів. Економічне виховання молодших школярів має здійснюватись не епізодично, а під час вивчення майже кожної теми програмового матеріалу, а також на позаурочних заняттях і заходах.