Молодші школярі в більшій мірі, ніж дошкільники, здатні пригнічувати свої бажання заради блага інших. Так, Л.С. Славіна (1972) пропонувала молодшим школярам, захопленим грою, зробити іншу роботу – вирізати і обклеїти кольоровим папером картонні квадратики для дитячого саду. Половина дітей кинули гру і, що важливе, – надалі вони цікавилися, як в дитсадку оцінили їх роботу.
До кінця молодшого шкільного віку більшість учнів при зміні загального значення діяльності може змінювати конкретну мету. Це свідчить про те, що починає функціонувати поворотний механізм формування мотиву, про який говорить А.А. Файзуллаєв. У школярів молодших класів удосконалюється уміння планувати свої дії.
Соціальні мотиви навчання по-різному виражені у школярів з різною успішністю. Як відзначає І.Ю. Кулагіна (1983), мотиви неуспішних школярів специфічні. За наявності сильного мотиву отримання хорошої оцінки і схвалення, коло їх соціальних мотивів навчання звужений. Деякі соціальні мотиви у них з'являються тільки до 3-го класу.
В цьому ж віці школярі випробовують потребу реалізовувати себе як суб'єкта, залучаючись до соціальних сторін життя не просто на рівні розуміння, але і як перетворювачі. Головним критерієм оцінки себе і інших стають етичні і психологічні особливості особистості (В.Н. Лозоцева, 1982).
Психологічні і фізичні якості взаємозв'язані і інтегровані в єдиній особистості, ядром якої служить мотиваційно-потребнісна сфера, що є складною взаємозв'язаною системою прагнення і спонукання [10]. Однією з життєво-важливих потреб дітей 6-10 років є потреба в русі, фізичному навантаженню, іграх і розвагах, обумовлена змінами фізичної і психічної конституції дітей. Досить високу рухову активність більшості молодших школярів визначає рівень фізичного «Я». Фізичне «Я» це тіло, або тілесна організація людини, що є найстійкішим компонентом особистості, заснованим на тілесних властивостях і відчуттях.
Розвиток фізичного «Я» розуміється як вдосконалення фізичних якостей особистості [30]. Реалізовуючи потребу в русі, діти прагнуть рухливих ігор і розваг, спільної діяльності, задовольняючи потребу в спілкуванні і самоутвердженні. Сила мотиву дружньої солідарності ще невелика. Це обумовлено індивідуальним досвідом провідної діяльності попереднього вікового етапу молодших школярів, який не володів «багатством міжособових відносин і відрізнявся значною самостійністю і незалежністю». Діти постійно створюють такі ситуації, щоб можна було порівнювати свої і чужі результати, задовольняючи потребу в досягненні успіху, визнанні своєї значущості серед однолітків.
Позитивні емоції, що виникають в процесі рухової активності, як психологічний механізм безпосереднього переживання і відносини до них, дозволяють зменшити дефіцит «емоційної свободи» збагатити позитивні емоції, викликані процесом учбової діяльності, підлеглої певним дисциплінарним і поведінковим нормам [11].
В дитячому віці емоції відіграють домінуючу роль в загальній структурі діяльності. Розвиток емоцій зв'язаний, з одного боку, з якісними трансформаціями особових утворень (мотиваційної сфери) і, з другого боку, з динамікою інтелектуальних функцій. На зміну мимовільності і нестійкості приходять стабільні емоційні відносини і відчуття, які визначають систему етичних, естетичних і інших цінностей дитини. Детермінуються його досвідом, засвоєнням соціальних норм і правил [14].
З віком інтенсивність емоцій має тенденцію слабшати, але посилюється їх довільність, виразність, зростає роль соціокультурних чинників, з'являється можливість гальмувати одні і усилювати інші емоційні прояви відповідно до вимог оточення. При подоланні ситуації невизначеності, роль емоційного фону збільшується, і емоційні переваги забезпечують полегшення ухвалення рішення [36].
Формування емоцій у дітей обумовлено ускладненням пізнавальної діяльності і трансформацією мотиваційної сфери [23]. В основі учбової мотивації молодшого школяра лежить інтерес до очікування нового. Саме інтерес як емоційне переживання пізнавальної потреби служить основою внутрішньої мотивації учбової діяльності.
Розвиток мотиваційної сфери визначає характер формування конкретних рис і якостей особи. В процесі різних видів діяльності, пов'язаних із задоволенням вищеописаних потреб, діти проявляють відповідальність і свободу, самоповагу і пошану до інших, чесність і сумлінність і так далі. Радість пізнання, власну творчість перетворюють цікавість в допитливість, непосидючість у фізичні якості, які конкретизуються на любих учбових предметах і видах діяльності, що розвиваються [41].
Думки, переживання і дії молодших школярів орієнтовані на сукупність взаємозв'язаних і особисто-значущих цілей, які визначаються не тільки внутрішніми потребами, але і умовами, які вимагають від дитини дотримання конкретних тимчасових рамок, що змінилися, вже шкільними, виконання завдань, пошуку рішень. Втілення думок і намірів вимагає прояви волі. Ця характеристика мотиваційної сфери виховується поступово: від уміння виконувати вимоги оточуючих до здатності самостійно формувати і виконувати їх. В зв'язку з цим важливе формування адекватного рівня домагань дитини, тобто величина тих успіхів, на які він розраховує в різних видах діяльності. Цей рівень залежить від того, яких результатів добивається дитина і як оцінюються її успіхи і невдачі. Молодший шкільний вік психологи пов'язують з остаточним закріпленням цієї особистої якості. До 10 років діти усвідомлюють значення потреби в досягненні успіху, розрізняють здібності і зусилля, розуміють, що їх успіхи залежать від старання. Для формування позитивно стійкої мотивації діяльності молодшого школяра важливо, щоб головним в оцінці його роботи був її якісний аналіз, підкреслення всіх позитивних моментів. Такий аналіз сприяємо формуванню адекватної самооцінки, учить самоконтролю, формує розумне відношення до оцінки, як до важливої, але не найістотнішої цінності в діяльності [42].
Мотивація учбово-фізкультурної діяльності
Мотивація учбово-фізкультурної діяльності витікає з різних потреб, які А.Ц. Пуні (1984) розділив на три групи: потреба в русі, потреба виконання обов'язків учнів і потреба в спортивній діяльності [29].
Потреба в русі є базовою, вродженою потребою людини і тварин. У різних індивідів ця потреба виражена по-різному, що залежить як від генетичних, так і соціальних чинників. З віком потреба в руховій активності змінюється.
Звичайно, ці дані вельми приблизні, оскільки рухова активність людини визначається багатьма кліматичними і соціальними чинниками. Проте, не дивлячись на це, можна констатувати, що найбільша потреба в руховій активності – у молодших школярів і що у чоловіків ця потреба виражена більше, ніж у жінок.
Абсолютна більшість школярів заявляють, що їх цікавить фізична культура. Навіть в старших класах число таких учнів досягає 80-90%. Більшість старшокласників систематично дивиться телепередачі на спортивні теми, багато хто регулярно відвідує спортивні змагання. Проте інтерес цей пасивний, оскільки більшість цих школярів самі фізкультурою не займаються. Таким чином, мотив, що сформувався під впливом батьків і засобів масової інформації, не став переконанням, не перетворився на дієвий мотив.
За даними І.Г. Келишева (1978), в початкових класах інтерес до занять фізкультурою у школярів, як правило, недиференційований: їм подобається все; чим старше вони, тим частіше починає виявлятися інтерес до якогось одного розділу учбової програми (в середніх класах – до спортивних ігор, в старших класах – до легкої атлетики, лижного спорту, спортивних ігор). Поступово інтереси школярів починають вступати в суперечність з учбовою програмою, згідно якої вони повинні займатися і тим, що їм не завжди подобається. Це є однією з причин охолодження багатьох школярів середніх і особливо старших класів до занять фізкультурою в школі [16]. За даними Е.Г. Еделевої (1989), тільки 50% хлопців і 40% дівчат старших класів позитивно відносяться до уроків фізкультури. Причинами негативного відношення до цих уроків є: нецікавий їх зміст і проведення, недостатня фізична підготовка, втрата упевненості в собі. У більшості учнів старших класів мета відвідин уроків фізкультури не має нічого спільного із задачами фізичного виховання. Частина з них приходить, щоб поспілкуватися з товаришами, частина – щоб не мати неприємностей через пропуски уроків або низьких оцінок з цього предмету, частина – просто „потусуватися”. І лише біля 40% школярів займаються на уроках фізкультури цілеспрямовано, бажаючи одержати хороший фізичний розвиток. При цьому хлопчики розуміють його як розвиток рухових якостей, а дівчатка – як поліпшення свого естетичного вигляду: фігури, ходи і т.д. [13]. Недостатній інтерес дівчаток до фізкультури обумовлений, зокрема, тим, що спрямованість і вимоги цих занять більшою мірою відповідають ціннісним орієнтаціям хлопчиків.
Особливістю мотивації більшості школярів молодших класів є беззаперечне виконання вимог вчителя. Соціальна мотивація учбової діяльності настільки сильна, що вони навіть не завжди прагнуть зрозуміти, для чого потрібно робити те, що їм наказує вчитель: раз наказує, значить, потрібне. Навіть нецікаву роботу вони виконують ретельно, оскільки одержані завдання здаються важливими. Це, безумовно, має позитивну сторону, оскільки вчителю було б важко кожен раз пояснювати школярам значення того або іншого виду роботи для їх освіти.
Мотиваційну роль відіграють одержувані школярами оцінки.
Оцінка як провідний мотив навчання виступає у більшої половини молодших школярів. У третини переважає престижний мотив, а пізнавальний інтерес називається дуже рідко. Така ситуація не дуже сприятлива для процесу навчання, оскільки відповідальність і працьовитість школярів слабо пов'язані з мотивом оцінки в порівнянні з пізнавальним інтересом.
Проте таке відношення до оцінки швидко зникає. Школярі 3-4-х класів починають обтяжуватися своїми обов'язками, їх старанність зменшується.
Такі зсуви в мотиваційній сфері відбуваються, як припускає Л.І. Божовіч, тому, що не задовольняється пізнавальна потреба учнів, а це пов'язано з методикою їх навчання, зокрема із зайвою кількістю вправ, спрямованих на вироблення умінь. В результаті надмірно завантажується пам'ять і недостатньо використовується інтелект.
Таким чином, можна підсумувати, що, не дивлячись на велике число наукових і методичних робіт в області фізичної культури і спорту, резерви пошуку шляхів підвищення потреби і мотивації інтересу населення до занять і формування здорового способу життя далеко не вичерпані. В даний час оптимізація педагогічних умов навчання у фізичній культурі може виявитися найвагомішим резервом в справі залучення і формування стійкого інтересу до занять фізичною культурою. Це у свою чергу приведе до зміцнення здоров'я дітей і підлітків, поліпшить їх фізичний розвиток, підготує до трудової діяльності і виховає здорову звичку до самостійних занять фізичною культурою на протязі всього життя.
Звідси слідує висновок про необхідність дослідження педагогічних умов навчання у фізичній культурі учнів початкових класів:
-   здійснення роботи по формуванню у молодших школярів позитивного відношення до занять фізичною культурою;
-   посилення уваги теоретичного компоненту змісту фізичної освіти;
-   використовування активних організаційних форм і методів навчання;
-   розробка моделі процесу формування у молодших школярів індивідуальних і вікових особливостей;
-      забезпечення відповідним навчально-методичним і матеріально-технічним оснащенням для занять фізичною культурою.

Розділ II. Організація, методика та контингент дослідження
2.1 Задачі дослідження
Відповідно до мети дослідження і висунутої гіпотези необхідно було вирішити наступні задачі:
1.                     Вивчити проблему освіти і виховання молоді в області фізичної культури;
2.                     Визначити структуру і зміст потреб в регулярних заняттях фізичною культурою.
3.                     Розробити теоретичну модель процесу формування у молодших школярів потреби в регулярних заняттях фізичною культурою.
4.                     Виявити і експериментально обґрунтувати педагогічні умови формування у молодших школярів потреби в регулярних заняттях фізичною культурою.
2.2 Методологічна основа дослідження
Для вирішення поставлених задач був використаний комплекс методів: аналіз і узагальнення даних науково-методичної літератури; педагогічне спостереження; анкетування; педагогічне тестування (тестування фізичної підготовленості); педагогічний експеримент; методи математичної обробки даних.
Дослідно-експериментальною базою дослідження констатуючого та формуючого експериментів була ЗОШ І-ІІ ступенів с. Вовківці Борщівського району.
Аналіз і узагальнення літератури здійснювався шляхом вивчення науково-методичної літератури, підручників та посібників, статей у збірках наукових праць і періодичного друку.
Педагогічне спостереження. Шляхом педагогічного спостереження з'ясовувалося: 1) чи здійснювалась допомога невстигаючим учням з боку сильних учнів; 2) володіння способами самоконтролю учнів на уроках фізичної культури.
Педагогічний експеримент складався з двох етапів.
Перший етап – констатуючий експеримент. Метою його було визначення відношення учнів початкових класів до школи і навчального процесу. Визначався взаємозв'язок показників відношення до навчання і до фізичної культури, а також динаміка відношення до занять фізичною культурою.
Другий етап – формуючий експеримент. Метою його було вдосконалення методів, засобів, прийомів (педагогічних умов) навчання і виховання в процесі занять фізичною культурою для підвищення ефективності формування потреби, самоконтролю і відповідальності за своє здоров'я учнів початкових класів.
Педагогічне тестування. Тестувалися показники фізичної підготовленості: біг 30 м, підтягування на перекладині (хлопчики на високій, дівчатка на низькій), стрибок в довжину з місця, біг 500 м, човниковий біг 3 х 9 м, нахил вперед.
Для оцінки рівня фізичної підготовленості застосовувалися тести (згідно Державних тестів і нормативів оцінки фізичної підготовленості населення України), які відображають розвиток фізичних якостей: швидкісно-силових, швидкісних, силових, координаційних, а також гнучкості і витривалості [12].
Метод математичної статистики. Статистичні дані матеріалів досліджень піддавалися математичній обробці і зводилися до обчислення достовірності відмінностей між двома рядами вибіркових сукупностей по t – критерію Стьюдента.

2.3 Організація дослідження
Організація дослідження. Дослідження проводилися у декілька етапів з 2007 по 2008 рр. Перший етап (пошуково-теоретичний – вересень-жовтень 2007рр.) був присвячений вивченню і аналізу психолого-педагогічної, спеціальної літератури з проблеми дослідження, визначення проблеми і мети дослідження, формулюванню мети і задач, виділення об'єкту і предмету дослідження.
На другому етапі дослідження (листопад 2007 – березень 2008 рр.) – був проведений констатуючий та формуючий експеримент. Констатуючий експеримент полягав у вивченні відношення молодших школярів до навчання в школі і до занять фізичною культурою. В констатуючому експерименті взяли участь 18 учнів. Також був проведений формуючий експеримент, спрямований на практичне обґрунтовування ефективності внесених змін в педагогічні умови навчання і виховання молодших школярів на уроках фізичної культури. В основному експерименті взяли участь 38 учнів ЗОШ І-ІІ ступенів с. Вовківці.
На третьому завершальному етапі (узагальнюючому) – квітень-травень 2008 рр. підводилися підсумки основного педагогічного експерименту, обробка і узагальнення даних експерименту, формулювання наукових висновків і практичних рекомендацій по їх упровадженню в педагогічну практику, оформлення дипломної роботи.

Розділ ІІІ. Експериментальна перевірка ефективності педагогічних умов навчання і виховання учнів початкових класів на уроках фізичної культури
3.1 Зміст експериментальної роботи
Програма експерименту. Для перевірки висунутої нами гіпотези, про внесення змін в педагогічні умови навчання і виховання, було сформовано два класи: 1 контрольний і 1 експериментальний. Класи були підібрані таким чином, що загальна кількість учнів і кількість хлопчиків і дівчаток були приблизно однакові (в 1 експериментальному класі (Е1) всього 18 учнів, з них хлопчиків – 8, дівчаток – 10; в 2 експериментальному класі (Е2) всього 20 учнів, з них хлопчиків – 9, дівчаток – 11; в контрольній групі (КГ) всього 18 учнів, з них хлопчиків – 8, дівчаток – 10). За показниками фізичної підготовленості на початку експерименту учні практично не відрізнялися. Всі учні контрольного і експериментальних класів навчалися за програмою фізичного виховання. В навчальну програму експериментальної групи були внесені педагогічні умови навчання, та доповнення (в ЕГ класі була змінена і розширена система оцінювання, розширений об'єм розділу «Основи знань», в контрольній групі таких доповнень не було).
Розділ програми «Основи знань» спрямований на оволодіння учнями необхідним об'ємом знань про свій організм, на формування мотивів, переконань і потреби в здоровому способі життя.
Розширення теоретичного розділу програми з фізичної культури в початкових класах спрямоване на поліпшення якості процесу фізичного виховання і підготовки дітей, на підвищення рівня освіти в області фізичної культури. Особливо важливою, якщо не основоположною, умовою надання предмету «фізична культура» дійсно освітньої спрямованості є зміна соціальної суті предмету, і його викладання. Суть полягає в перегляді акцентів в явищах і процесах, і зокрема переході від механічного навчання учнів на фізичний, якісний результат. Освіта в області фізичної культури – це процес і результат освоєння знань, способів пізнання, формування інтелектуального компоненту фізичної культури особистості, пов'язаних із застосуванням спеціальних засобів і методів спрямованого фізичного вдосконалення людини, а також розвитку здатності передавати вивчене і пізнане оточуючим на основі власної фізкультурної обізнаності (В.Н.Курись). Причому реалізація такого підходу у викладанні повинна обумовлюватися онтогенетичною пізнавальною активністю учнів і будуватися на основі логічної формули формування фізичної культури індивіда (молодший шкільний вік) – індивідуальності (середній шкільний вік) – особистості (старший шкільний вік).
Відзначимо, що освітній учбовий предмет з фізичної культури в школі – це одна з основних дисциплін єдиного учбового плану школи, покликана формувати спеціальні знання, уміння і навички по використанню засобів фізичної культури з метою забезпечення: оптимальної життєдіяльності організму, тілесного і інтелектуального самовдосконалення. Виходячи з означеного, процес викладання предмету «фізична культура» в школі повинен давати учням можливість одержувати знання (інформацію), що дозволяють усвідомити життєву необхідність придбання на основі знань прикладних умінь і навичок, оволодіти способами їх творчого використання в цілях досягнення високого рівня фізичної і розумової працездатності. Крім цього, викладання предмету покликане формувати уявлення про можливості власного організму, елементарного моніторингу за станом власного здоров'я, а також самостійно і грамотно створювати і реалізовувати програми самовдосконалення (В.Н. Курись).
Отже, сучасні школярі мають в тиждень два уроки рекреаційної рухової активності. І якби таких уроків було не два, а три, чотири, то і в цьому випадку основні задачі фізичного виховання не можуть розв'язуватися. Дослідженнями останнього десятиріччя показано, що сучасні уроки фізичної культури не є ефективною змістовною формою досягнення учнями фізичних кондицій, формування здоров'я.
Ні для кого не є секретом характер і загальні особливості викладання фізичної культури як базової загальноосвітньої дисципліни. Урок фізичної культури в сучасній школі за змістом є не що інше, як активний руховий відпочинок або рухове «натаскування» на спортивний результат. І це при тій умові, що програма учбового предмету має розділ теорії, із змістом якого важко погодитися. Але навіть в тому змісті, який є, теорія учням не викладається. Тобто учні позбавлені права на загальну середню освіту в області фізичної культури.
Щоправда, робляться боязкі спроби деяких вчителів «давати» теорію. Але знову таки немає чітких вказівок, в якій формі, як і коли учні повинні ці знання одержувати. Тому частіше всього вивчення теорії в області фізичної культури відбувається самостійно і лише особисто зацікавленою категорією старшокласників.
Для вирішення поставленої задачі розширення теоретичного матеріалу ми зосередили свою увагу на подачі теоретичного розділу матеріалу. Теоретичний матеріал подавався дітям 1 раз на місяць під час класної години, яка називалася «спортивною годиною». На цих уроках новий матеріал готував не тільки вчитель фізичної культури, але і самі діти робили повідомлення, реферати, повідомлення на певні теми. В рамках цієї класної години проводилися також зустрічі із знаменитими спортсменами і тренерами міста. Такі творчі роботи дуже стимулювали дітей і на уроках фізичної культури. За вивчення теорії в області фізичної культури учнів отримували оцінки, які впливали на підсумкову оцінку. Контроль знань проводився як під час «спортивної години» у вигляді письмових і усних відповідей, так і на уроках фізичної культури під час пояснення нового матеріалу.
В період молодшого шкільного віку відбуваються перестановки в ієрархічній мотиваційній системі дитини. На перший план виходить учбова діяльність, ігрова діяльність відходить на другий план. Проте, гра в початкових класах – є ведучим засобом виховання фізичних якостей. Ні в яких видах діяльності людина не демонструє такого самозабуття, вияв своїх психофізіологічних, інтелектуальних ресурсів, як в грі. Гра – унікальний феномен загальнолюдської культури, її витік і вершина. З найдавніших цивілізації гра стала контрольним мірилом появи всіх найважливіших рис особистості. І дорослі, і діти в таких, наприклад, вічних ігрових моделях, як футбол, хокей регбі, шахи і т.п., діють так, як діяли б в самих екстремальних ситуаціях, на межі сил долаючи труднощі. Багато людських пристрастей досягають свого піку тільки в грі.
Дитинство без гри і поза грою позбавляє дитину ігрової практики, що веде до втрати головного джерела розвитку: імпульсів творчості, одухотворення освоюваного досвіду життя, ознак і прикмет соціальної практики, багатства і мікроклімату колективних відносин, індивідуального самозанурення, активізації процесу пізнання світу і т.п. Для дітей гра – продовження життя (С.А. Шмаков).
В наше століття інформаційних технологій і комп'ютеризації гра не втрачає актуальності, а набуває до того ж нових форм і виглядів. Дуже популярні останнім часом комп'ютерні ігри з набором балів, з переходами на вищі рівні наштовхнули нас на створення своєрідної гри, але в реальному житті.
Для формування мотиваційно-ціннісного відношення і потреби до занять фізичною культурою ми внесли зміни і доповнення в систему оцінювання на уроках. Зміни, що відбулися в змісті сучасної освіти за останнє десятиріччя – перенесення акценту з наочних знань, умінь і навиків як основної мети навчання на формування загально-навчальних умінь, на розвиток самостійності учбових дій, спричиняють за собою і зміну системи оцінювання.
Необхідний пошук принципово іншого підходу до оцінювання, який дозволив би усунути негативні моменти в навчанні, сприяв би гуманізації навчання, індивідуалізації учбового процесу, підвищенню учбової мотивації і учбовій самостійності в навчанні. З пошуком таких форм і зв'язана запропонована нами рівнева система оцінювання.
Як критерії оцінювання були виділені:
1) відвідування уроків фізичної культури;
2) старанність;
3) взаємостосунки з однокласниками;
4) оцінка за теоретичну підготовленість в області фізичної культури;
5) сформованість рухових умінь і навичок;
6) оцінки за виконання контрольних нормативів.
Ми застосували таку форму контролю, яка, зберігаючи позитивні сторони традиційної системи оцінки, значно зменшили її мінуси. Ще відомий педагог В.Ф. Шаталов для контролю знань ввів «листи відкритого обліку знань». Їх суть полягає в тому, що кожна одержана на уроці або в позаурочний час оцінка заноситься на спеціальний бланк. На відміну від «Шаталовського» листа наші не вивішувалися для загального огляду, але були досяжні (знаходилися у вчителя фізичної культури). Діти могли відразу бачити свої сильні і слабкі сторони. Такі листи велися окремо за кожну четверть. Підсумкова четвертна оцінка виводиться виходячи з шести критеріїв, кожний з яких оцінюється по п’ятибальній системі. Таким чином, максимально учень може набрати 30 балів. Оцінка «2» із будь-якого з критеріїв оцінювання в суму балів не входить. Встановлюється наступна відповідність оцінок і рівнів:
1. рівень (менше 20 балів) – 2 «незадовільно»;
2. рівень (20-23 бали) – 3 «задовільно»;
3. рівень (24-27 балів) – 4 «добре»;
4. рівень (28-30 балів) – 5 «відмінно».
В кінці четверті учням, що набрали найбільшу кількість балів, видавалися пам'ятні емблеми і «присвоювались» звання «Кращий атлет», «Кращий лижник», «Кращий гімнаст», «Кращий спортсмен». На нашу думку, таке оцінювання зрівнює шанси «сильних» і «слабких» учнів, кожний бачить свої переваги і недоліки. «слабкий» знає, де йому потрібно «підтягтися». Така система оцінювання зручна для сприйняття дітьми молодшого шкільного віку і наближає дітей до оцінок по ECTS (яка оцінюється за 100-бальною шкалою). Таким чином, учні брали участь в грі по збиранню балів, в боротьбі за звання кращого.
Зупинимося докладніше на критеріях оцінювання. Теоретична підготовка в області фізичної культури оцінюється за традиційною 12-бальною системою знайомої дітям по інших предметах: «12» балів ставиться, якщо учень повністю розкриває питання; «11» – учень володіє матеріалом, однак відчуває себе не впевнено; «10» – відповідає з дуже незначними помилками, «9» – при відповіді учень допустив одну значну помилку; «8» ставиться, якщо учень відповідає на питання не повною мірою; «7» – відповідь не повна з 1-2-ма значними помилками; «6» ставиться, якщо у відповіді допущені 2-3 грубі помилки; «5» – якщо допущено 3-4 значних помилки; «4» – допущено 5-6 помилок при відповіді на питання; «3», «2», «1» ставиться, якщо учень не знає відповіді на питання, однак спробував відповісти на нього.
Відвідування оцінюється за 5-балльною системою. Цей критерій включений в експеримент для профілактики безпричинних пропусків уроків фізичної культури. І так за відвідування від 100% до 95% занять ставиться оцінка «5»; при відвідуванні від 94% до 89% занять ставиться оцінка «4»; від 88% до 84% – «3»; при відвідуванні менше ніж 83% занять – «2». Сюди не включалися пропуски з поважних причин.
В критерії старанність розглядаються поведінка, виконання завдань на уроці, наявність спортивної форми відповідної місцю проведення уроку, пори року і її санітарно-гігієнічний стан. Критерій старанності оцінюється також по 5-бальній системі, де процентні співвідношення аналогічні оцінкам відвідування.
Взаємостосунки з товаришами оцінюються за 5-бальною системою. Оцінка «5» ставиться, якщо учень при виконанні завдання вчителя допомагає однокласнику у вигляді показу, пояснення, фізичної підтримки і емоційного співпереживання; «4» ставиться, якщо допомога виявляється у вигляді показу і пояснення; оцінка «3» ставиться за допомогу у вигляді показу; «2» ставиться, якщо допомога не виявляється, є прояв негативних емоцій, насмішок на адресу товариша. Взаємостосунки з товаришами є чітко видимими під час проходження нового матеріалу, а також під час ігор і комбінованих естафет, де разом з вправами з бігом і стрибками були інтелектуальні завдання на кмітливість, і прояв знань в області фізичної культури. В цих естафетах діти можуть вибрати той етап, який у нього краще виходить.
Критерій сформованості рухових умінь і навиків оцінюється аналогічно оцінкам за теорію.
При виставлянні оцінок за виконання контрольних нормативів слід орієнтуватися на індивідуальні темпи просування, а не тільки лише на виконання учбових кількісних нормативів. Таким чином, бали за контрольні нормативи ставляться згідно програми, але якщо дитина показує результат краще за свій колишній хоча б на частки секунди, то у такому разі йому ставиться оцінка на 1 бал вище.
Таким чином, запропонована система оцінювання, дозволяє «слабким» учням розширити їх можливості в отриманні високих балів з фізичної культури.
Як критерії оцінки ефективності педагогічного експерименту для всіх класів були узяті:
1)  відношення до занять фізичною культурою
2)  рівень фізичної підготовленості
3)  успішність з фізичної культури.
Для виявлення відношення учнів до занять фізичною культурою нами була розроблена анкета (дод. 1). За наслідками опитування учні були розділені по трьох рівнях відношення: 1) високий рівень відношення – 36-45 балів; 2) середній рівень відношення – 26-35 балів; 3) низький рівень відношення до занять фізичною культурою – 25 балів і менше. За наслідками опитування також аналізувалося місце уроку фізичної культури в учбовому процесі і виконання учнями ранкової зарядки, а після закінчення учбового року підводилися підсумки по пропусках уроків фізичної культури. Педагогічному спостереженню піддалися взаємостосунки і взаємодопомога між дітьми.
Успішність по фізичній культурі визначалася по традиційній 12-бальній системі оцінювання в процентному співвідношенні одержаних «12», «11», «10», «9», «8», «7», «6», «5», «4», «3», «2», «1» і «0» (в ЕГ1 і Е2 класах з урахуванням нововведень).
3.2 Аналіз результатів дослідно-експериментальної роботи
На початку навчального року всі учні піддалися анкетуванню з метою визначення відношення до занять фізичною культурою (дод. 1) і тестуванню фізичної підготовленості на початку і в кінці навчального року.
Проведене анкетування дозволило виявити в ЕГ з високим рівнем відношення до занять фізичною культурою на початок року 44% учнів, на кінець року – 47%, з середнім рівнем відношення на початок року – 47%, на кінець року 49% учнів, школярів, з низьким рівнем відношення на початок року – 9%, на кінець року – 4%.
Таким чином, приріст показника високого рівня відношення до занять фізичною культурою в ЕГ склав 3%, приріст показника середнього рівня відношення – 2%. Показник низького рівня відношення до занять фізичною культурою в ЕГ класі зменшився на 5%.
Порівняльна характеристика рівнів відношення до занять фізичною культурою в ЕГ класі.
В КГ за даними анкетування виявлено на початку року з високим рівнем відношення до занять фізичною культурою 45% учнів, з середнім рівнем – 47% і з низьким рівнем – 8% учнів. На кінець року: 45% учнів з високим рівнем відношення до занять фізичною культурою, 51% – з середнім рівнем і 4% з низьким рівнем.
Таким чином в контрольній групі показники високого рівня відношення до занять фізичною культурою не змінилися, показники середнього рівня відношення збільшилися на 4%, а показники низького рівня відношення зменшилися на 4%.
Отже, у експериментальному і контрольному класах за експерименту немає істотних відмінностей в показниках рівнів відношення до занять фізичною культурою.
За наслідками анкетування проаналізовано значимість уроку фізичної культури в системі інших уроків до і після експериментального навчання. До початку експериментального навчання у всіх класах учні поставили на перше місце – малювання. Друге місце віддали уроку „навколишній світ”, а урок фізичної культури був поставлений лише на 3-4 місце. Таким чином, на початок експериментального навчання учні контрольної та експериментальної групі поставили урок фізичної культури в однакове положення.
Як видно з таблиці 3.1. інтерес в учнів 2-х класів, до різних учбових предметів неоднаковий. В експериментальній групі спостерігається тенденція на підвищення місця уроку фізичної культури в порівнянні з іншими уроками. Так, в ЕГ рівно половина учнів віддала перше місце уроку фізичної культури, в контрольному класі – 15,3%. Цікаво, що в контрольному класі перевага віддається уроку математики (33,6%).

Таблиця 3.1.
Місце уроку фізичної культури по відношенню до інших уроків до і після дослідження

Передмет	ЕГ1				ЕГ2				КГ
	до	%	після	%	до	%	після	%	до	%	після	%
математика	4	10,2	2	7,5	3	16,0	3	13,9	2	21,7	1	33,6
рідний світ	5	7,2	5	7,1	7	4,9	4	10,1	5-6	6,3	4	8,7
фізкультура	3	15,1	1	5,0	4	15,3	1	48,3	3	14,7	3	15,3
образотворче мистецтво	1	36,2	3	7,4	1	25,9	2	15,4	1	34,3	2	23,4
англійська мова	7	5,5	6	7,0	5	10,2	6-7	5	5-6	6,3	7	4,2
навколишній світ	2	15,4	7-8	6,9	6	7,4	5	8,7	4	10,1	5-6	6,2
українська мова	8	3,5	7-8	6,9	8	3,4	8	2,6	8	2,4	8	2,4
музика	6	6,9	4	7,2	2	16,9	6-7	5	7	4,2	5-6	6,2

Для виявлення взаємостосунків між дітьми в ході дослідження нами проводилося педагогічне спостереження на уроках фізичної культури за наданням допомоги «сильними» по відношенню до «слабших» учнів. Спостереження дало можливість встановити факт надання допомоги, як в експериментальних, так і контрольному класах. Проте в кількісному показнику це значення в експериментальних класах дещо вище, ніж в контрольному. В ході педагогічного спостереження на уроках з'ясувалося, що в ЕГ одні діти краще володіють фізичною допомогою і показом вправ з поясненням, інші – допомогою у вигляді моральної і фізичної підтримки з поясненням і показом. В контрольному класі нахил робиться тільки на по деяку фізичну допомогу, причому як показало спостереження, не найсильнішими учнями. Також це підтверджується результатами анкетування дітей. Учням задавали питання: «На уроках фізичної культури часто доводитися виконувати складні вправи. Чи допомагаєш ти своєму товаришу, у якого щось не виходить?» Позитивну відповідь в експериментальному класі дали менше половини учнів: в ЕГ – 42%, в КГ – 12%.
Анкетне опитування учнів експериментальної та контрольної групи виявило неоднозначне відношення до виконання ранкової гімнастики (табл.3.2.). Анкетування показало, що істотних відмінностей в показниках контрольного і експериментальних класів до введення експерименту немає.
Таблиця 3.2.
Дані про виконання ранкової гімнастики для учнів 2-х класів

Виконання ранкової зарядки	ЕГ1		ЕГ2		КГ
	початок року	кінець року	початок року	кінець року	початок року	кінець року
Виконують	23%	54%	19%	68%	25%	28%
Виконують іноді	28%	28%	31%	22%	27%	24%
Не виконують	49%	18%	50%	10%	48%	48%

Після експерименту кількість учнів, які виконували ранкову гігієнічну гімнастику, збільшилася в ЕГ1 на 31%, в контрольному класі кількість учнів, які виконували ранкову гімнастику збільшилася лише на 3%; кількість учнів, які не виконували ранкову зарядку, в ЕГ зменшилася на 31%, а в контрольному класі кількість учнів, які не займались вранці фізичними вправами не змінилася.
Для виявлення відношення до занять фізичною культурою аналізувалися пропуски учнів других класів уроків фізичної культури в навчальному році. В ЕГ2 уроки фізичної культури пропустили набагато менше ніж КГ. Дітей, що хворіють на гострі респіраторні захворювання, однакова кількість у двох групах. Аналізуючи пропуски без причини, ми помітили, що у всіх класах арсенал причин пропусків багатий, але в контрольному класі пропусків без причини більший, ніж в експериментальних класах. Виражаються вони у всіх наявних формах: це і спізнення, і непідготовленість до уроку, і пропуски без довідок, і записки від батьків (табл. 3.3.).
Таблиця 3.3.
Пропуски уроків фізичної культури що учнів 2-х класів за учбовий рік

Види пропусків	ЕГ1	ЕГ2	КГ
Всього пропусків	42	45	56
По хворобі: ГРЗ інші хвороби	35 24 11	29 18 11	32 18 14
Без причини: спізнення, непідготовленість до уроку, пропуски без довідок, записки від батьків	7 2 4 - 1	16 4 8 2 2	24 7 7 5 5

Для визначення рівня фізичної підготовленості було проведено контрольне тестування, яке показало, що на початку експерименту обидві групи відрізнялися за средньогруповими показниками ненабагато. Так в ЕГ класі хлопчиків з високим рівнем фізичної підготовленості було – 9%, з середнім – 83%, з низьким рівнем фізичної підготовленості – 8%. В кінці року рівні фізичної підготовленості у хлопчиків ЕГ класу не змінилися.
В контрольному класі на початку навчального року хлопчиків з високим і низьким рівнем фізичної підготовленості було по 7%, з середнім рівнем – 86%. На кінець року змін не відбулося.
Таким чином, не дивлячись на те, що у всіх класах у хлопчиків процентне співвідношення рівнів фізичної підготовленості не змінилися, багато дітей поліпшили свої особисті результати, як в контрольній, так і в експериментальній групі.
За наслідками тестування фізичної підготовленості у дівчаток ЕГ класу на початку учбового року виявлено з високим рівнем – 7%, з середнім рівнем – 86%, з низьким рівнем – 7% учнів. В кінці учбового року виявлено дівчаток ЕГ з високим рівнем фізичної підготовленості – 13%, з середнім рівнем – 80% і з низьким рівнем фізичної підготовленості 7% учнів.
В контрольному класі серед дівчаток на початок року з високим рівнем фізичної підготовленості виявлено 8% учнів, з середнім рівнем – 84%, з низьким рівнем – 8%. В кінці учбового року змін не відбулося.
Успішність з фізичної культури на початок експерименту була у всіх класах приблизно однаковою і не відрізнялася по середньогруповим показникам. Після експерименту в експериментальному класі одержали «12» балів – 18,3% учнів, «11» – 13,5%; «10» – 11,1%; «9» – 9,4%; «8» – 6,0 %; «7» – 3,8%; «6» – 5,2%; «5» – 15,5%; «4» – 17,2% учнів; «3», «2», «1» і «0» ніхто з учнів не отримав. В контрольному класі після експерименту одержали «12» – 15,0% учнів; «11» – 9,8%; «10» – 8,0%; «9» – 7,8%; «8» – 4,9%; «7» – 5,5%; «6» – 7,1%; «5» – 19,9%; «4» – 22,0%; «3», «2», «1» і «0» – не отримав жоден учень контрольної групи (табл. 3.4.).
Таблиця 3.4.
Успішність по фізичній культурі (після 1 року експерименту) (у %)

Оцінки	ЕГ	КГ
«12»	18,3	15,0
«11»	13,5	9,8
«10»	11,1	8,0
«9»	9,4	7,8
«8»	6,0	4,9
«7»	3,8	5,5
«6»	5,2	7,1
«5»	15,5	19,9
«4»	17,2	22,0
«3»	0	0
«2»	0	0
«1»	0	0
«0»	0	0

Таким чином, показники успішності експериментальної групи є вищі за показники контрольного класу. Неуспішних немає ні в одному з класів.
Отож, за підсумками експерименту показники відношення до занять фізичною культурою змінилися в експериментальній групі. В контрольному класі змінилися показники низького рівня відносин до занять фізичною культурою.
Після експерименту показники процентних співвідношень рівнів фізичної підготовленості хлопчиків не змінилися, але не дивлячись на це багато дітей поліпшили свої особисті результати, як в експериментальних, так і в контрольному класах. У дівчаток ЕГ підвищилися показники високого рівня фізичної підготовленості (на 6%).
За підсумками експерименту успішність в експериментальних класах вища, ніж в контрольному класі.

Висновки
1. Аналіз науково-методичної літератури з досліджуваної проблеми показав, що в сучасних соціально-економічних і демографічних умовах, на фоні погіршення здоров'я населення зростає роль фізкультурної освіти і виховання молоді. Для зміцнення здоров'я підростаючого покоління необхідно виховати здорову звичку до самостійних занять фізичною культурою протягом всього життя. Важливе місце в загальній системі заходів по оздоровленню населення займає діяльність загальноосвітніх шкіл, направлена на фізичний розвиток і фізичну підготовку школярів. Освітній учбовий предмет по фізичній культурі в школі – одна з основних дисциплін єдиного учбового плану школи, покликана формувати спеціальні знання, уміння і навички по використанню засобів фізичної культури з метою забезпечення оптимальної життєдіяльності організму, тілесного і інтелектуального самовдосконалення. На жаль, урок фізичної культури в сучасній школі це не що інше, як активний руховий відпочинок. І це при тій умові, що програма учбового предмету має розділ теорії, із змістом якого важко згодитися. Але навіть в тому змісті, який є, теорія предмету учням не викладається. Що приводить до зниження в учнів потреби в регулярних заняттях фізичною культурою і спортом.
2. Встановлено, що конкретна структура потреби особи визначає її своєрідність, оригінальність і неповторність. Люди відрізняються один від одного по своїх природних завдатках, фізичних і духовних можливостях. Ці генетично обумовлені особливості людей утворюють, проте, лише передумови потреб, конкретний зміст і спрямованість яких складається під впливом оточуючих людину життєвих умов, природно-природного і соціально культурного середовища, в яке включена особа. В цьому значенні потреби завжди формуються суспільством. Залучення дітей в практичні заняття, де можна пережити радість руху, спілкування на своєму власному досвіді, що є для кожної дитини найважливішою умовою формування потреб. Лише в процесі особистих занять фізичною культурою і спортом відбувається перехід розуміння їх доцільності в переконаність в їх необхідності, засвоєння і закріплення позитивних емоцій, вироблення звички, що в комплексі забезпечує формування стійкої потреби.
3.      Розроблена модель процесу формування у молодших школярів потреби в регулярних заняттях фізичною культурою і її упровадження в практику загальноосвітніх шкіл дозволила виділити ряд основних педагогічних умов, що дозволяють одержати якнайкращі результати:
-   здійснення роботи по формуванню у молодших школярів позитивного відношення до занять фізичною культурою;
-    посилення уваги до теоретичного компоненту змісту фізичної освіти;
-    використовування активних організаційних форм і методів навчання;
-    формування у молодших школярів потреби в регулярних заняттях фізичною культурою з урахуванням їх індивідуальних і вікових особливостей;
-    забезпечення занять з фізичної культури відповідним навчально-методичним і матеріально-технічним оснащенням.
4. В результаті педагогічного експерименту по виявленню педагогічних умов формування потреби в регулярних заняттях фізичною культурою встановлено, що введення рівневої системи оцінювання дозволяє значно поліпшити показники фізичної підготовленості (в ЕГ1 класі у хлопчиків з високим рівнем фізичної підготовленості – 21 % учнів, з середнім – 79 %, з низьким – 0 % учнів; в контрольному класі у хлопчиків з високим рівнем фізичної підготовленості 14 % що учнів, з середнім рівнем – 72 %, з низьким – 14 % учнів; в ЕГ1 у дівчаток з високим рівнем фізичної підготовленості – 33 % учнів, з середнім – 67 %, з низьким – 0 % учнів; в контрольному класі у дівчаток з високим рівнем фізичної підготовленості 15 % учнів, з середнім рівнем – 62%, з низьким – 23 % учнів), що дозволяє затверджувати про необхідність зміни підходу в оцінюванні з фізичної культури, її гуманізації, використовуванні активних організаційних форм і методів навчання.
На підставі проведеного педагогічного експерименту можна відзначити, що вивчення розділу теорії в області фізичної культури дозволяє значно поліпшити відношення до занять фізичною культурою (високий рівень відношення в ЕГ2 класі – 71%, в КГ – 33%), що дає підставу для упевненості про необхідність розширення кругозору і знань в області фізичної культури, посилення уваги до теоретичного компоненту змісту освіти.
Дослідно-експериментальна робота дозволила нам встановити, що найбільший ефект вдосконалення процесу формування потреби в регулярних заняттях фізичною культурою в учнів початкових класів, можна одержати на основі комплексної дії, що включає роботу по активізації пізнавальної і фізкультурної активності школярів. В результаті педагогічного експерименту показники ЕГ2 перевищили показники ЕГ1 по успішності із загальноосвітнього предмету фізична культура і по рівню фізичної підготовленості, з чого виходить необхідність вивчення теоретичних основ фізичної культури і конкретизації оцінювання для учнів початкових класів.

Список літератури
1.                 Бальсевич В.К. Интеллектуальный вектор физической культуры человека (к проблеме физкультурного знания) // Теория и практика физической культуры. 1991. – №2. – С. 37-41.
2.                 Бальсевич В.К., Попов Г.И., Санникова Н.И. Непрерывное физкультурное образование // Теория и практика физической культуры. – 2004. – №12. – С.10-13.
3.                 Ведмеденко Б.Ф. Виховання в учнів звички займатися фізичною культурою і спортом // Педагогіка і психологія. – 1995. – №1 (6). С. 109-133.
4.                 Вереникина И.М. Мотивация к различным видам деят-ти у детей на рубеже мл. шк. и подр. возр. – М.: 1984.– С.7-10.
5.                 Вимоги до системи фізичного виховання дітей, учнівської і студентської молоді України / Наказ Міністерства освіти України №188 від. 25.05. 1998 р.
6.                 Виленский М.Я. Социально-психологические детерминанты формирования здорового образа жизни // Теория и практика физической культуры. 1994, №9. – С. 9-11.
7.                 Виленский М.Я., Внуков А.П. Цель и целеполагание в педагогической деятельности преподавателя физического воспитания высшей школы // Теория и практика физической культуры. – 1986. – №8. – 25-28
8.                 Виленский М.Я., Литвинов Е.Н. Физическое воспитание школьников: вопросы перестройки // Физическая культура в школе. – 1990. – №12. – с.2-7.
9.                 Виленский М.Я., Литвинов Е.Н., Туркунов В.И. Базируясь на одном виде спорта // Физическая культура в школе. – 1993. – №2. – С. 13-17
10.            Вилюнас В.К. Психологические механизмы мотивации человека. М.: изд-во МГУ, 1990. – 288 с.
11.            Горбенко О. Фізична культура як цінність українського суспільства // „Молода спортивна наука України”. – Львів: ЛДІФК, 2000. – Випуск 4. – С. 7-9.
12.            Державні тести і нормативи оцінки фізичної підготовленості населення України / За ред.. М.Д. Зубалія. 2-е вид., перерорбл. і доп. – К., 1997. – 36 с.
13.            Єфімова Л.Г. Народні національні ігри в процесі виховної та навчальної роботи в національній школі // Тез. доп. наук. практ. конф. Частина 1. – Тернопіль. – 1992. – С. 200-201.
14.            Запорожец А.В. Развитие произвольных движений. – М.: АПН РСФСР, 1960. – С. 236-256.
15.            Иванчук Н.В. Потребности социалистической личности. – М.: Мысль, 1986. – 192 с.
16.            Келишев И.Г. Содержание и структура интересов к физическим упражнениям школьной программы // Физическое воспитание и школьная гигиена: Тезисы I Всесоюзной конференции. – М.: 1978. – 124 с.
17.            Кудалин Е.Г. Диалектика производства и потребностей. – М.: Политиздат, 1977. – 175 с.
18.            Лазурский А.Ф., Троцко Г.В. Теоретичні основи виховання і навчання: Навчальний посібник, 2-е вид., випр. і доп. – Харків: „ОВС”, 2002. – 00 с.
19.            Леонтьев А.Н. Деятельность, сознание, личность. М.: Политиздат. – 1975. – 187 с.
20.            Лубышева Л.И. Концепция формирования физической культуры человека. –М.: Изд-во ГЦОЛИФК, 1992. – 120 с.
21.            Лубышева Л.И. Социальное и биологическое в физической культуре человека в аспекте методологического анализа // Теория и практика физической культуры. 1996. – №1. – с.2-4.