Крім того, ліквідність банку залежить від ступеня ризику окремих активних операцій: чим більша частка високоризикових активів у балансі банку, тим нижче його ліквідність. Так, у сформованій практиці до надійних активів прийнято відносити наявні кошти, а до високоризикових - довгострокові вкладення банків. Ступінь кредитоспроможності позичальників банку робить істотний вплив на своєчасне повернення позичок і тим самим на ліквідність балансу банку: чим більше. частка високоризикових кредитів у кредитному портфелі банку, тим нижча його ліквідність. Ліквідність залежить також від структури пасивів балансу. Якщо по вкладах до запитання вкладники вправі витребувати гроші в будь-який момент, то строкові вклади знаходяться в розпорядженні банку більш-менш тривалий період, і, отже, за інших рівних умов підвищення питомої ваги вкладів до запитання і зниження, частки строкових вкладів знижує банківську ліквідність. Надійність депозитів і позик, отриманих банком від інших кредитних установ, також впливає на рівень ліквідності балансу.
Ліквідність балансу банку оцінюється за допомогою розрахунку спеціальних показників, що відбивають співвідношення активів і пасивів, структуру активів. У міжнародній банківської практиці частіше усього в цих цілях використовуються коефіцієнти ліквідності. Останні являють собою співвідношення різноманітних статей активу балансу кредитної установи з визначеними статтями пасиву або, навпаки, пасивів з активами. Показники ліквідності в різних країнах мають різноманітні назви, неоднакові методики їхнього обчислення, що пов'язано зі сформованою практикою і традиціями, залежать від спеціалізації і величини банків, проведеної політики в області кредиту і ряду інших обставин. Звичайно для оцінки ліквідності застосовуються коефіцієнти короткострокової і середньострокової ліквідності; вони обчислюються як відношення короткострокових ліквідних активів або середньострокових активів до відповідних по термінах пасивів. У ряді країн ринкової економіки банки зобов'язані підтримувати коефіцієнти ліквідності не нижче визначеного рівня, що називається нормою ліквідності.
Норми ліквідності в одних країнах встановлюються органами банківського і валютного контролю, в інших - банківським законодавством; їхня величина визначається з урахуванням накопиченого досвіду і конкретних місцевих умов. У нашій країні з метою контролю за ліквідністю комерційних банків також були введені норми ліквідності. Оцінка рівня ліквідності банку досягається шляхом зіставлення значення коефіцієнтів ліквідності конкретного банку з установленими нормами. Підтримка ліквідності на необхідному рівні здійснюється за допомогою проведення визначеної політики банку в області пасивних і активних операцій, вироблюваної з урахуванням конкретних умов грошового ринку, специфіки клієнтури, особливостей виконуваних операцій, можливостей виходу на нові ринки і розвитку банківських послуг.
Таким чином бачимо, що відсутня категорична та одностайна точка зору щодо сутності ліквідності як економічної категорії і досі точаться спори про її визначення та співвідношення із платоспроможністю. Аналізуючи наведенні точки зору пропонуємо наступне розуміння ліквідності, як здатності фінансових інструментів трансформуватися у вид або форму яка найбільшим чином сприяє його реалізації та задоволення зобов’язань.

1.2 Методи та прийоми управління ліквідністю банку

Повсякденна робота комерційного банку по управлінню ліквідністю спрямована на самозбереження банку, умовою якого виступає безперебійне виконання зобов'язань перед клієнтами. З організаційної точки зору вона припускає дотримання співвідношень окремих груп і статей пасивів і активів балансу, зафіксованих у визначених показниках. Такі показники підрозділяються на зовнішні і внутрішні.
До зовнішніх відносяться показники, що встановлюються, відповідно до чинного законодавства, Національним банком. Вони являють собою форму державного управління діяльністю комерційного банку. Що стосується внутрішніх показників, то, відповідно до державної функції, вони визначають найбільше загальні пропорції, необхідні для забезпечення фінансової стійкості банку. Так, показник поточної ліквідності розкриває співвідношення загальної суми ліквідних коштів до зобов'язань банку по рахунках до запитання. Його значення для банків, що здійснюють розрахунково-касове обслуговування клієнтів, - 0,2 означає, що 20% активів, що відповідають сумі залишків рахунків до запитання, необхідно тримати в найбільше ліквідній формі: залишків грошей у касах банку, залишків на його кореспондентських рахунках, облігацій державних позик, виданих кредитів терміном погашення до 1 місяця й ін. Конкретна частка кожного з цих активів у їхньому загальному обсязі визначається самим комерційним банком. Причому вона не може укладатися довільно. Пропорції окремих видів ліквідних активів установлюються комерційним банком самостійно з урахуванням сформованих традицій і специфіки його роботи, а також особливостей діяльності клієнтури. Вони фіксуються у формі внутрішніх показників ліквідності і служать орієнтиром в оперативній роботі відповідних служб і спеціалістів банку.
При розробці зазначених показників, а також роботі з управління ліквідністю враховується комплекс чинників, що можна згрупувати в чотири основні групи:
·                    випадкові і надзвичайні, що виникають у зв'язку з особливостями діяльності клієнтів банку;
·                    сезонні, що мають відношення до виробництва і переробки сільськогосподарської продукції;
·                    циклічні, що відтворюють коливання ділової активності;
·                    довгострокові, що викликаються зрушеннями в споживанні, інвестиційному процесі, розвитком науково-технічного прогресу.
Дані показники виконують роль своєрідних «обмежувачів», що забезпечують відповідну спрямованість діяльності комерційного банку; їхнє дотримання не є безпосередньою роботою комерційного банку. Цільова ж функція управління визначається змістом процесу. Оскільки банк є комерційним підприємством, то кінцевою ціллю його діяльності виступає одержання прибутку. Цим забезпечується «самозбереження» банку як установи, що функціонує в ринковому середовищі. [19]
Для комерційного банку, як і будь-якого іншого підприємства, загальною основою ліквідності виступає забезпечення прибутковості виробничої діяльності (виконуваних операцій). У той же час особливості його роботи як установи, що засновує свою діяльність на використанні коштів клієнтів, диктує необхідність застосування специфічних показників ліквідності. Хоча загальна і специфічна ліквідність комерційного банку доповнюють один одного, спрямованість їхньої дії взаємно протилежна. Максимальна специфічна ліквідність досягається при максимізації залишків у касах і на кореспондентських рахунках стосовно інших активів. Але саме в цьому випадку прибуток банку мінімальний. Максимізація прибутку потребує не збереження коштів, а їх використання для видачі позичок і здійснення інвестицій. Оскільки для цього необхідно звести касову готівку і залишки на кореспондентських рахунках до мінімуму, то максимізація прибутку ставить під загрозу безперебійність виконання банком своїх зобов'язань перед клієнтами. [18]
Отже, суть банківського управління ліквідністю складається в гнучкому сполученні протилежних вимог загальної і специфічної ліквідності. Цільова функція управління ліквідністю комерційним банком полягає в максимізації прибутку при обов'язковому дотриманні встановлюваних і обумовлених самим банком економічних нормативів.
Політика ліквідності спрямована на вирішення дилеми «ліквідність — прибутковість». Перед банком постає завдання максимізації дохідності операцій за наявності даного обмеження. Вимога підвищення прибутку потребує не збереження коштів у ліквідній формі, а їх використання для видачі кредитів та здійснення інвестицій. Для цього необхідно звести до мінімуму готівку в касі та залишки на коррахунках. У такому разі виникає загроза безперебійності виконання банком своїх зобов’язань перед клієнтами. Отже, сутність управління банківською ліквідністю полягає в гнучкому поєднанні протилежних вимог — максимізації прибутковості за обов’язкового додержання норм ліквідності.
При цьому присутній чітко виражений фактор невизначеності, оскільки керівництво банку не може з певністю передбачити, коли і в якому масштабі постане проблема ліквідності. А коли вона виникає, можна лише вдатися до тих чи інших управлінських дій на основі раніше створених резервів ліквідних коштів, особливої структури активів і пасивів або напрацьованих операцій.
З метою ефективного вирішення дилеми «ліквідність — прибутковість» потреби банку в ліквідних коштах мають постійно аналізуватися для уникнення як надлишків, так і дефіциту. У практичній діяльності банківські менеджери застосовують кілька методів оцінювання потреб банку в ліквідних засобах:
·                    метод фондового пулу (оцінювання надходжень і платежів);
·                    метод структурування фондів (поділу джерел фінансування);
·                    метод показників ліквідності.
Кожний з методів базується на певних припущеннях і дає лише наближену оцінку суми ліквідних коштів, необхідних банку в певний момент часу. Виконувати таку роботу можна лише за умови існування відповідного оперативно-інформаційного забезпечення, яке містить дані про наявні ліквідні кошти, очікувані надходження та майбутні платежі. Інформацію доцільно надавати у вигляді графіків вхідних та вихідних грошових потоків на відповідний період — декаду, місяць, квартал. Менеджер з управління ліквідністю має постійно оцінювати потребу в ліквідних коштах на основі наданої інформації [26].
На практиці більшість банків створюють резерви ліквідних засобів, які складаються з двох частин: 1) операційних резервів для підтримки потреб ліквідності за короткостроковими прогнозами; 2) планових резервів для забезпечення довгострокових прогнозів попиту на ліквідні засоби. Операційні резерви можуть перевищувати або дорівнювати реальній потребі в ліквідних засобах, залежно від того, якої загальної стратегії управління банком додержує керівництво і який ступінь ризику (імовірність залишитися без ліквідних коштів) є прийнятним для даного банку. Зрештою дії менеджменту щодо управління ліквідністю значною мірою грунтуються на результатах оцінювання потреб у ліквідних засобах на певний період, а ефективність процесу управління визначається точністю та реалістичністю одержаних прогнозів. Тому обраний керівництвом метод оцінювання потреб у ліквідних засобах має важливе значення при вирішенні проблем ліквідності.
Метод фондового пулу полягає у зіставленні загальної потреби в ліквідних засобах з наявними джерелами їх надходження, які перебувають у розпорядженні банку. Особливістю підходу є те, що всі надходження банку розглядаються як єдиний пул без диференціації за джерелами фінансування. В основу покладено два очевидні твердження: 1) ліквідність зростає зі збільшенням депозитів і зниженням обсягів кредитування; 2) ліквідність знижується зі зменшенням депозитної бази і зростанням потреби у кредитах. Потреба в ліквідних засобах визначається порівнянням вхідного та вихідного грошових потоків банку. Різницею між сумою надходжень та сумою використаних коштів подається розрив ліквідності, або нетто-ліквідна позиція банку. Якщо наявні ліквідні засоби за обсягом перевищують їх використання, то існує додатний розрив ліквідності, тобто надлишок ліквідних засобів, який необхідно швидко інвестувати в дохідні активи до виникнення потреби в грошових коштах. Коли потреба в ліквідних засобах за обсягом перевищує їх наявність, то банк стикається з дефіцитом або від’ємним розривом ліквідності. Перед менеджментом банку постає завдання пошуку найдешевших і найдоступніших джерел поповнення ліквідних коштів [26].
У процесі оцінювання потреб банку в ліквідних засобах необхідно брати до уваги не лише фактичні, а й очікувані грошові потоки. Підготовка прогнозу зміни обсягів попиту та пропозиції ліквідних коштів базується на вивченні їх динаміки, статистичних даних, досвіді та знаннях фахівців. Дієвість такого прийому є особливо високою тоді, коли менеджмент банку має достатньо інформації та багато достовірних позицій, таких як договір про відкриття кредитної лінії, попереднє повідомлення клієнта про намір зняти кошти з рахунку, настання строків платежів до бюджету. Інформація такого характеру дає змогу скласти реальний прогноз.
На зміни в обсягах кредитів і депозитів впливає комплекс чинників загального характеру, які необхідно враховувати у процесі прогнозування. Аналіз їх впливу здійснюється за групами:
·                    циклічні — відтворюють коливання ділової активності;
·                    сезонні — визначають зміни у стані депозитів та кредитів протягом певного періоду (тижні, місяці) порівняно із середньорічним;
·                    трендові — показують довгостроковий середній темп росту депозитів і кредитів та виявляють загальні тенденції, які можуть бути екстрапольовані на майбутнє;
·                    структурні — відображають зрушення у споживанні, інвестиційному процесі, розвиток науково-технічного прогресу;
·                    випадкові та надзвичайні, пов’язані з особливостями діяльності клієнтів.
Основні етапи застосування методу фондового пулу:
·                    визначення планового періоду для оцінювання потреб ліквідності;
·                    прогнозування обсягів кредитів і депозитів для обраного періоду;
·                    обчислення очікуваної динаміки зміни обсягів ліквідних коштів протягом планового періоду;
·                    оцінка нетто-ліквідної позиції банку протягом планового періоду;
·                    складення плану дій у разі виникнення дефіциту або позитивного сальдо ліквідності.
Маючи достовірний прогноз ліквідної позиції банку, менеджмент може оцінити свої можливості, залучити кошти за прийнятною ціною з доступних джерел та планувати діяльність.
Метод фондового пулу доцільно застосовувати, коли ресурсна база банку достатньо однорідна, а можливості використання недепозитних джерел поповнення ліквідних коштів обмежені.
У вітчизняній практиці розглядуваний метод можна використовувати як допоміжний, оскільки ліквідність регулюється за методом показників. Але визначення нормативів ліквідності НБУ базується саме на принципі об’єднання ресурсних джерел без врахування їх стабільності та структури.
Завдання ефективного управління ліквідністю ускладнюється, якщо банк використовує принципово різні джерела залучення коштів. У такій ситуації обґрунтованим стає застосування методу структурування фондів (поділу джерел фінансування). Сутність методу полягає у встановленні відповідності між конкретними видами джерел та напрямками використання ресурсного потенціалу. Частина ресурсів, яка сформована за рахунок мінливих джерел, таких як вклади до запитання, залишки на розрахункових рахунках клієнтів, вкладається в короткострокові позики та цінні папери. Кошти, одержані з відносно стабільних джерел (строкові вклади, депозити), можуть бути спрямовані на видачу довгострокових кредитів і придбання облігацій [34].
У разі використання методу структурування фондів необхідно:
·                    розподілити всі ресурси за джерелами формування залежно від оборотності за рахунками;
·                    за кожним із джерел установити вимоги збереження фіксованої частки ресурсів у ліквідній формі;
·                    розподілити кошти з кожного джерела на фінансування відповідних активів.
Потреба банку в ліквідних засобах оцінюється встановленням для кожної категорії джерел фінансування вимоги збереження певної частки коштів у ліквідній формі. Для стабільних джерел ця частка може бути незначною — 10 – 15%, для мінливих вкладів і недепозитних зобов’язань — 25 – 30%, для зобов’язань за «гарячими грошима» — 80 – 90%. Конкретні обсяги резервування ліквідних коштів визначаються суб’єктивно, здебільшого на основі міркувань, припущень та досвіду менеджерів кожного банку.
Так менеджмент оцінює потребу в ліквідних засобах, які необхідні для виконання зобов’язань банку, але попит на грошові кошти може виникнути і в результаті надходження кредитних заявок. У сучасній міжнародній практиці панує погляд, згідно з яким банк має надавати всі кредити з прийнятним рівнем ризику навіть у разі дефіциту ліквідних коштів, розраховуючи на можливість запозичення ресурсів. Такий підхід називають концепцією партнерства у взаємовідносинах з клієнтом. Він орієнтований на встановлення різнобічних стосунків із клієнтурою, максимізацію сукупних кредитів і підвищення дохідності банку.
Це означає, що при розрахунках потреби в ліквідних коштах необхідно враховувати і потенціальний попит на кредити та фактичну суму невчасно повернених (реструктуризованих, непогашених) кредитів. Отже, загальна потреба банку в ліквідних засобах визначається як сума очікуваної потреби у грошових коштах для обслуговування депозитних і недепозитних зобов’язань та потреби в наданні ліквідних кредитів.
На практиці багато банків використовують удосконалений метод структурування фондів, за яким враховується ймовірність настання тих чи інших подій, що призводять до виникнення проблем ліквідності. Менеджер з управління ліквідністю визначає можливу найкращу та найгіршу позиції ліквідності та оцінює ймовірність настання різних сценаріїв. Для кожного зі сценаріїв (або для найбільш імовірних) розробляється план дій. У разі найгіршого для банку сценарію з погляду ліквідності до плану необхідно включити оцінку вартості підтримки ліквідності як щодо активної, так і щодо пасивної частини банківського балансу, а також реалістичний графік конвертації активів в грошові кошти, перелік джерел одержання значних сум та оцінку їх доступності.
Найкраща для банку позиція ліквідності характеризується наявністю надлишку ліквідних засобів, і менеджмент повинен мати план інвестування цієї частини коштів з метою максимізації прибутків.
За такого підходу банки оцінюють не реальні, а очікувані потреби в ліквідних засобах, ґрунтуючись на певних імовірнісних характеристиках настання різних ситуацій. Це дозволяє не формувати реальний резерв ліквідних засобів, а лише планувати діяльність з фінансування можливого відпливу грошових коштів [34].
Управління ліквідністю банку може здійснюватись за допомогою розрахунку певних показників, які характеризують рівень забезпеченості банку ліквідними засобами. Значення обчислених коефіцієнтів порівнюються з нормативами, середньогалузевими показниками або з рівнем, який визначений банками на базі практичного досвіду. Результати порівняльного аналізу дозволяють виявити загальні тенденції зміни ліквідності банку й імовірність виникнення проблемних ситуацій, а також вжити відповідних заходів щодо поповнення ліквідних активів або реструктуризації балансу.
Метод показників ліквідності застосовується менеджментом банку для контролю за її рівнем. Центральні банки ряду країн вдаються до цього методу, щоб підтримати певний рівень ліквідності всієї банківської системи. Органи банківського нагляду встановлюють нормативи ліквідності, додержувати яких зобов’язаний кожний банк. Практика управління ліквідністю за методом показників діє і в Україні, де НБУ встановлено обов’язкові нормативи ліквідності. У процесі управління ліквідністю менеджмент банку може додатково використовувати й інші коефіцієнти.
1. Коефіцієнт миттєвої ліквідності обчислюють як відношення обсягу первинних резервів ліквідних засобів (готівка, коррахунки) до суми мінливих зобов’язань (розрахункових, поточних рахунків). Цей коефіцієнт показує, наскільки потреба в ліквідних засобах може бути задоволена за рахунок внутрішніх джерел.
2. Коефіцієнт високоліквідних активів — це питома вага даного виду активів у загальному обсязі робочих активів.
3. Коефіцієнт загальної ліквідності подається як співвідношення загальних активів і загальних зобов’язань банку. Такі співвідношення можуть обчислюватися також щодо активів та зобов’язань з однаковими строками погашення.
4. Коефіцієнт ліквідних активів визначається як відношення ліквідних активів до загальних. Ліквідні активи розраховуються як сума готівки та прирівняних до неї коштів, а також сальдо міжбанківських позик — наданих і одержаних, у тому числі й від центрального банку.
5. Показник структурного співвідношення вкладів обчислюється як відношення депозитів до запитання до строкових депозитів і характеризує рівень стабільності ресурсів банку. Зниження показника вказує на підвищення стабільності депозитної бази і зменшення потреби в ліквідних засобах.
Використання перелічених та інших показників допомагає всебічно аналізувати потреби й стан ліквідності, а також точніше оцінювати ризик незбалансованої ліквідності банку. Розробивши внутрішньобанківську систему деталізуючих показників ліквідності, менеджмент матиме змогу контролювати оперативні дані та планувати діяльність з урахуванням специфіки операцій конкретного банку.
Метод показників ліквідності є найпростішим підходом до управління ліквідністю і застосовується в умовах слаборозвиненого банківського сектора. Недолік методу полягає в тому, що в такому разі необхідно підтримувати великі обсяги активів у ліквідній формі, що негативно позначається на доходах. З розвитком та розширенням фінансових ринків у банків з’являються ширші можливості для управління ліквідністю. Але й у цьому разі метод показників має використовуватися банківським менеджментом для аналізу тенденцій зміни ліквідності та у процесі порівняльного аналізу, що дозволяє приймати обґрунтовані управлінські рішення [26].
Таким чином можемо зробити аналіз, що управління ліквідністю банку - це комплексний процес заподіяння різних інструментів, які доповнюють один одного і формують середовище, яке найбільшим чином сприяє для покращення стану ліквідності усієї сукупності фінансових інструментів банку. Хоча управління ліквідністю процес в якому поєднанні декілька основних методів, на нашу думку, найбільше уваги необхідно приділити саме методу показників ліквідності. Цей метод відображає ситуацію, що склалася в системі управління фінансовими інструментами банку не лиш в розрізі часового чинника, а й дозволяє співставляти різні характеристики їхнього стану.

1.3 Правове регулювання ліквідності банків в Україні
Вище вже зазначалося, що ринок банківських послуг в певній мірі регулюється державою, з боку запобігання його монополізації, однак існує ще одна форма контролю за ним з боку державних інституцій. Окрім власне нормативно-правового та організаційного діяльності банківських установ, існує низка методів впливу на них з боку владних структур. Одним із таких методів є контроль за рівнем ліквідності комерційних банків.
Механізмом забезпечення ліквідності комерційних банків є встановлені державою вимоги до ліквідності, платоспроможності, структури капіталу. Кожен показник окремо не достатній для того, щоб однозначно стверджувати, що стан конкретного банку ліквідний.
З метою захисту інтересів клієнтів та забезпечення фінансової надійності банків Національний Банк України встановлює для всіх комерційних банків економічні нормативи. Серед них є і нормативи ліквідності, виконання яких покликане забезпечити достатню ліквідність комерційних банків, допомагає проаналізувати здатність комерційного банку виконувати свої зобов’язання, а в динаміці — ще й оцінити тенденції змін ліквідності банку, знання яких є необхідною передумовою якісного управління ліквідністю, а отже, й доброго фінансового становища банку, стабільності всієї банківської системи. Інші обов’язкові нормативи — ризику, капіталу, валютних позицій — безпосередньо не пов’язані з ліквідністю, але допомагають банку бути ліквідним, застерігаючи від надто ризикованих операцій, погіршення фінансового стану.
Нормативно-правову базу щодо регулювання ліквідності банків в Україні становлять:
Закон України «Про банки і банківську діяльність»;
Закон України «Про Національний банк України»;
Інструкція про бухгалтерський облік доходів і витрат банку: Затверджена Постановою Правління НБУ від 18.06.03 № 255;
Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні: Затверджена Постановою Правління НБУ від 28.08.01 № 368;
Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства: Затверджено Постановою Правління НБУ від 28.06.01 № 369;
З метою контролю за станом ліквідності банків НБУ установлює такі нормативи ліквідності: миттєвої ліквідності (Н4), поточної ліквідності (Н5) та короткострокової ліквідності (Н6).
Норматив миттєвої ліквідності (Н4) встановлюється для контролю за здатністю банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов’язань за рахунок високоліквідних активів (коштів у касі та на кореспондентських рахунках). Він визначається як співвідношення суми коштів у касі та на кореспондентських рахунках до зобов’язань банку, що обліковуються за поточними рахунками
.
Нормативне значення нормативу Н4 має бути не меншим ніж 20 %.
Норматив поточної ліквідності встановлюється для визначення збалансованості строків і сум ліквідних активів та зобов’язань банку.
Для розрахунку нормативу поточної ліквідності враховуються вимоги і зобов’язання банку з кінцевим строком погашення до 30 днів (включно). Цей норматив визначається як співвідношення активів первинної та вторинної ліквідності до зобов’язань банку з відповідними строками виконання.
.

До активів первинної та вторинної ліквідності в розрахунку нормативу поточної ліквідності належать: готівкові кошти; банківські метали; кошти на кореспондентських рахунках, відкриті в Національному банку та інших банках; строкові депозити, розміщені в Національному банку та інших банках; боргові цінні папери, що рефінансуються та емітовані Національним банком, у портфелі банку на продаж та на інвестиції; боргові цінні папери в портфелі банку на продаж та на інвестиції; надані кредити.
До зобов’язань належать: кошти до запитання; короткострокові та довгострокові кредити, які одержані від Національного банку та інших банків; кошти бюджету України; строкові депозити інших банків та клієнтів; цінні папери власного боргу, емітовані банком; субординований борг банку; зобов’язання і вимоги за всіма видами гарантій, порук, авалів; зобов’язання з кредитування, що надані клієнтам і банкам.
Нормативне значення нормативу Н5 має бути не менше ніж 30 %, з 01.07.2002 — 35 %, з 01.01.2003 — 40 %.
Норматив короткострокової ліквідності встановлюється для контролю за здатністю банку виконувати прийняті ним короткострокові зобов’язання за рахунок ліквідних активів. [22]
Норматив короткострокової ліквідності визначається як співвідношення ліквідних активів до короткострокових зобов’язань.
До розрахунку нормативу короткострокової ліквідності включаються ліквідні активи та короткострокові зобов’язання з початковим строком погашення до одного року.
.
До ліквідних активів у розрахунку нормативу короткострокової ліквідності включаються: готівкові кошти; банківські метали; кошти на кореспондентських рахунках, відкриті в Національному банку та інших банках; короткострокові депозити, розміщені в Національному банку та інших банках; короткострокові кредити, надані іншим банкам.
До короткострокових зобов’язань належать: кошти до запитання; кошти бюджету України; короткострокові кредити, одержані від Національного банку та інших банків; короткострокові депозити інших банків і клієнтів; короткострокові цінні папери власного боргу, емітовані банком; зобов’язання і вимоги за всіма видами гарантій, порук, авалів; зобов’язання з кредитування, які надані банкам і клієнтам.
Нормативне значення нормативу Н6 має бути не менше ніж 20 %.
Нормативи ліквідності розраховуються комерційними банками на підставі щоденних балансів (за формою № ІД-КБ «Баланс комерційного банку»).
Контроль за дотриманням обов’язкових економічних нормативів комерційних банків здійснюється НБУ щоденно та щомісячно. Такий контроль дає змогу обмежити ризиковані активні операції банків, підтримувати їх ліквідність на достатньому рівні, допомогти банкам в управлінні ліквідністю встановленням певних орієнтирів (нормативів), яких банки зобов’язані дотримуватися. На підтримання ліквідності спрямоване також обов’язкове резервування залучених коштів (15 % залучених коштів повинні зберігатися на кореспондентському рахунку в НБУ), за допомогою якого створюється мінімально необхідний запас ліквідності. Обмеженням є те, що кошти обов’язкових резервів можуть бути витрачені практично тільки на повернення депозитів, не на кредитування чи інші витрати, хоча існує можливість маневрування в невеликих межах (звітним періодом з резервування є 10 діб, резерви розраховуються як середня арифметична, тому на певний день може існувати недорезервування, але воно має бути перекрито перерезервуванням в наступні дні). Дотримання норм обов’язкового резервування проте не гарантує ліквідності банку (обов’язкове резервування не враховує структури та якості пасивів, які різні в усіх банків), тому банк повинен самостійно створювати необхідні резерви ліквідних коштів, не допускаючи при цьому зниження прибутковості. Механічне дотримання нормативів без прогнозування, без стратегії управління ліквідністю зменшує прибутковість банку та не гарантує фінансової стійкості банку в майбутньому.
Додатково для оцінювання ліквідності комерційного банку доцільно використовувати такі допоміжні показники:
1. Коефіцієнт загальної ліквідності (Кз.л.). Розраховується як співвідношення загальних активів (А) до загальних зобов’язань (З) за формулою:
Кз.л.. =А / З · 100 %,
де А — активи банку, які включають готівкові кошти банку, банківські метали; кошти в НБУ, в інших банках; дебіторську заборгованість; надані кредити (пролонговані множаться на коефіцієнт 0,7); кошти бюджетів України до розподілу, кредити за рахунок бюджетних коштів; цінні папери; товарно-матеріальні цінності; вкладення, основні засоби, нематеріальні активи; інші активи. [18]
З — зобов’язання банку, які включають кошти інших банків (у тому числі НБУ), кошти бюджету та фондів, кошти клієнтів; цінні папери власного боргу; транзитні рахунки; кредиторську заборгованість, гарантії, акцепти; інші пасиви.
Оптимальне значення — не менше 100 %, тобто всі зобов’язання банку повинні повністю покриватися наявними активами (включаючи низьколіквідні).
Коефіцієнт співвідношення високоліквідних активів до робочих активів банку (Квл/роб.а). Характеризує питому вагу високоліквідних активів (Ва) в робочих активах (Ра) і розраховується за формулою:

Нвл/р = Ва / Ра Ч 100 %,
де Ва (високоліквідні активи) включає готівкові кошти, кошти в інших банках, банківські метали, боргові цінні папери, що рефінансуються НБУ (за мінусом резервів під знецінення таких цінних паперів).
Ра — робочі активи, які включають високоліквідні активи; дебіторську заборгованість; надані кредити (за вирахуванням резервів під надані кредити); цінні папери; вкладення в асоційовані, дочірні компанії; основні засоби; капітальні вкладення, помножені на коефіцієнт 0,5. Нормативне значення — не менше 20 %.
Цей показник дає змогу оцінити частку високоліквідної частини активів, чим більший показник — тим більший запас ліквідності банку, але, з іншого боку, високоліквідні активи майже не приносять доходу, тому підтримання високого значення Нвл/р неодмінно позначається на прибутковості банку. Доцільним є підтримання цього показника на рівні 20—25 %, щоб, підтримуючи достатню ліквідність, не знижувати прибутковості.
Крім установлених НБУ нормативів ліквідності, для аналізу використовують такі коефіцієнти, що характеризують ліквідність банку та чинники, які на неї впливають:
Коефіцієнт співвідношення активів і зобов’язань банку з однаковими строками погашення (розраховується в кожному з періодів, на які поділено часовий горизонт). Як правило, цей коефіцієнт аналізують у діапазоні до одного місяця (поточна ліквідність) та до трьох місяців, то це означає, що банк дотримується принципу відповідності між строками залучення пасивів та розміщення активів.
Коефіцієнт довгострокової ліквідності обчислюється як співвідношення довгострокових вкладень і довгострокових зобов’язань у довгострокові активи (які є більш дохідними, ніж короткострокові); значення цього коефіцієнта часто перевищує одиницю. Прийнятим вважається значення коефіцієнта 120 %. [20]
Коефіцієнт співвідношення ліквідних та загальних активів. У стабільних економіках значення цього показника становить 20—30 %. У період фінансових криз значення коефіцієнта може збільшуватися, що пов’язано з підвищенням норм обов’язкового резервування центрального банку та намаганням банків підтримати свою ліквідність за рахунок накопичення активів.
Коефіцієнт співвідношення позик і депозитів визначається як відношення всіх активів з нормальним ризиком до основних депозитів. Цей коефіцієнт характеризує здатність банку залучати депозити для фінансування основних активних операцій. Прийнятним вважається значення 70—80 %, який вказує на помірне співвідношення між ліквідністю та дохідністю.
Коефіцієнт співвідношення таких активів, як готівка в касі і прирівняних до неї коштів, та сальдо міжбанківських позик, — наданих і державних. Вище значення цього коефіцієнта вважається більш прийнятним з погляду оцінювання ліквідності банку. [16]
Коефіцієнт ліквідності цінних паперів — це відношення цінних паперів уряду країни, які перебувають у портфелі банку, до сукупних активів. Вище значення коефіцієнта вказує на більш ліквідну позицію банку.
Показник структурного співвідношення вкладів обчислюється як відношення коштів до запитання до строкових депозитів та характеризує рівень стабільності ресурсів банку. Зниження цього показника вказує на підвищення стабільності депозитної бази і зменшення потреби в ліквідних засобах.
Норматив платоспроможності банку Н2 (адекватності регулятивного капіталу) обчислюється як співвідношення власного капіталу банку та активів, зважених за ризиком. Нормативне значення цього показника не може бути нижчим ніж 8 %.
Показник співвідношення резерву на покриття кредитних ризиків банку та обсягу кредитного портфеля, який характеризує якість активів банку.
Коефіцієнти, які характеризують ліквідність, аналізуються в динаміці, що дає змогу виявити загальні тенденції в зміні ліквідності банківської системи та окремого банку. З метою здійснення контролю за ліквідністю банку коефіцієнти зіставляють з нормативним значенням. У процесі аналізу коефіцієнти ліквідності можуть порівнюватися з аналогічними показниками інших банків, середньо галузевими показниками або з рівнем, який визначений банками на базі практичного досвіду.
Аналізуючи сучасни стан управління ліквідністю банків в Україні необхідно виокремити деякі суперечливі моменти розв’язання яких повинно сприяти подальшому ефективному розвитку банківської сфери.
У світовій банківській теорії і практиці ліквідність прийнято розуміти як «запас» або як «потік». При цьому ліквідність як «запас» містить у собі визначення рівня можливості комерційного банку виконувати свої зобов'язання. У вітчизняній економічній думці ліквідність перш за все відіграє роль «якісного показника». Тобто за допомогою ліквідності визначають якісну характеристику банку щодо можливості його своєчасно забезпечити вимоги кредиторів. Необхідно все ж таки певним чином гармонізувати світове та вітчизняне розуміння ліквідності, оскільки це по-перше відбивається на економічному змісті цього явища, а по-друге, не сприяє інтеграційним процесам вітчизняної та світової банківських систем.
Питання про носії ліквідності як властивості також має дискусійний характер. Якщо термін «ліквідність активів» не викликає сумнівів, то вислів «ліквідність пасивів» є суперечливим, хоча їх значення для підтримання ліквідності банку ніким не заперечується. Вважається за необхідним розуміти в однаковій мірі і перше і друге визначення, оскільки ліквідність якщо її розуміти як «запас» може мати від’ємне або негативне значення.
Ще однією проблемою є те що у вітчизняній економічній літературі, на відміну від сталої міжнародної банківської термінології, часом плутають два поняття - ліквідність балансу банку і платоспроможність останнього, що в призводить до ототожнення методів і засобів підтримки ліквідності і платоспроможності кредитних інститутів. Певною мірою можна стверджувати що ліквідність є частиною платоспроможності, оскільки крім нормативів ліквідності, що встановлюються для банків при оцінці їх загального стану враховуються усі інші нормативи.
Розглядаючи нормативи ліквідності, з погляду керованості та безпеки, можна зробити висновок, що підхід НБУ має певні недоліки.
По-перше, розрахунок показників базується на формальному групуванні за рахунків, тоді як навіть однорідні фінансові активи можуть мати різну ліквідність.
По-друге, нормативи встановлені для середньостатистичного банку, якого фактично не існує. Насправді залежно від типу банку нормативні вимоги до ліквідності будуть різними. Так, банк з великою мережею філій, який має велику кількість клієнтів, значні залишки в касах філій та на коррахунках, залишки коштів, що обслуговують клієнтські потоки та інвестиційний банк, який здійснює епізодичні фінансові операції, повинні мати різні підходи до оцінки своєї ліквідності.
По-третє, нормативи не дають змоги здійснювати прогноз ліквідності. За своїм змістом вони є ретроспективними і швидко застарівають.
Отже, у зв’язку з тим, що нормативи ліквідності не дають повної і точної оцінки ліквідності, кожному банку слід мати власну методику як щодо визначенню граничних та оптимальних показників, так і що розробці плану підтримання ліквідності в банку, особливо у разі виникнення кризових ситуацій.

2. АНАЛІЗ УПРАВЛІННЯ ЛІКВІДНІСТЮ ВАТ «СВЕДБАНК»

2.1 Організаційно-методичне забезпечення управління

ліквідністю банку

Метод банківського аналізу – це спосіб системного комплексного вивчення, вимірювання та узагальнення діяльності банку, здійснюваний шляхом її опрацювання спеціальними прийомами. Його характерними рисами є:
1. Всі явища і процеси слід вивчати в неперервному русі, змінах та розвитку (в динаміці). Звідси випливає необхідність постійних порівнянь. Цим забезпечується якісна оцінка діяльності банку.
2. Будь-який процес або явище слід розглядати як єдність і боротьбу протилежностей, що зумовлюють перехід діяльності банку з одного стану в інший.
3. Вивчення банківської діяльності має проводиться з урахуванням усіх зв'язків і залежностей, оскільки жодне явище не може бути до кінця зрозумілим, якщо його взяти ізольовано. Чим детальніше досліджуються взаємозв'язки, тим точніші результати аналізу. Причому особливу вагу мають причинні зв'язки, тобто наявність одних явищ, які неминуче породжують інші явища.
4. Важлива методологічна особливість банківського аналізу – не тільки встановлення причинних зв'язків і залежностей, але й вимірювання ступеня їхнього впливу, що робить аналіз точним, а його висновки – обґрунтованими.
5. Кожний процес, кожне явище необхідно розглядати системно – як сукупність багатьох утворюючих елементів. Звідси така риса методу банківського аналізу – максимальна деталізація досліджуваних явищ і процесів та їхня систематизація. Деталізація здійснюється за часом, місцем виникнення явищ, чинниками тощо [35].
Аналіз фінансової звітності — це процес, який має на меті дати оцінку поточного і минулого фінансового стану банку й основних результатів його діяльності. При цьому основною метою аналізу є визначення узагальнюючих оцінок і прогнозу майбутніх результатів діяльності банку. Склад інформаційної бази економічного аналізу розглянемо за допомогою схеми:

Рис. 2.1. Класифікація інформаційних джерел аналізу
Інформація, яка використовується при аналізі діяльності банку загалом, та ліквідності зокрема, повинна відповідати таким вимогам (рис. 2.2.:

Рис. 2.2. Основні вимоги до інформаційної бази аналізу

Далі необхідно ознайомитися з коротким змістом кожної вимоги до інформації, що використовується у процесі аналізу діяльності комерційного банку.
Доступність передбачає, що інформація, яка входить у фінансові звіти, має бути зрозумілою для користувача з певним рівнем знання бізнесу, економіки і бухгалтерського обліку. Складну інформацію, яка необхідна для повного розкриття ситуації, слід надавати найбільш зрозумілим способом.
Під значущістю розуміють те, що інформація у фінансовій звітності повинна бути корисною для прийняття рішень економічного характеру.
Для того щоб інформація була значущою, вона має бути матеріальною. Інформація є матеріальною, якщо її ненадання або неправильне подання може вплинути на рішення економічного характеру.
Надійність інформації забезпечується в тому разі, коли вона не містить матеріальних помилок.
Надійність інформації передбачає:
1.                  Правдиве уявлення, тобто позиція фінансової звітності забезпечує правдиве її подання, якщо вона може бути оцінена з достатньою точністю, щоб бути корисною.
2.      Перевагу змісту над формою. Іншими словами інформація повинна надаватися відповідно до її економічної користі, а не просто за її юридичною формою.
3.      Нейтральність — інформація має бути вільною від упередженості, її подання у фінансовій звітності не повинно бути вибірковим для досягнення попередньо встановленого результату.
4.      Для того щоб відповідати таким вимогам як надійність і значущість, фінансова звітність повинна містити інформацію, яка базується на певних розрахунках (наприклад, можливість повернення боргів, строки «життя» виробничих активів). З метою уникнення матеріальної недооцінки або переоцінки позицій фінансової звітності при розрахунках необхідно керуватися принципом «обережності».
Порівнянність фінансової звітності забезпечується у тих випадках, коли:
1)                є можливість порівняти фінансову звітність комерційного банку, що аналізується, з аналогічною звітністю інших комерційних банків для порівняльного оцінювання їх фінансового стану і результатів їхньої діяльності;
2)                можна порівняти фінансову звітність комерційного банку протягом певного періоду для визначення тенденцій у фінансовому стані і результатах діяльності банку.
Дотримання наведених вимог до фінансової звітності комерційних банків перевіряється в процесі перевірки її достовірності.
Основним джерелом аналізу банківської ліквідності є банківський баланс та спеціалізовані форми звітності. Форми звітності комерційних банків поділяються на щоденні, щомісячні і щоквартальні. Окремі джерела інформації для проведення аналізу окремих видів діяльності банку наведено у відповідних розділах посібника.
Баланс комерційного банку – це бухгалтерський баланс, у якому відображається стан власних, залучених і позичених коштів, їх розміщення в кредитні й інші активні операції. За даними балансу здійснюється контроль формування і розміщення грошових ресурсів, стану кредитних, розрахункових, касових та інших банківських операцій, включаючи операції з цінними паперами.
Баланс банку характеризує в грошовому вираженні стан ресурсів комерційних банків, джерела їх формування і направлення використання, а також фінансові результати банків на початок та кінець звітного періоду. Баланс банку виступає основним документом бухгалтерської звітності, якій відображає суми залишків всіх лицьових рахунків аналітичного обліку, розташованих у порядку зростання їх номерів.
Баланси комерційних банків є головною складовою їх звітності. Аналіз балансів дозволяє визначити наявність особистих коштів, зміни в структурі джерел ресурсів, склад та динаміку активів, контролювати ліквідність банків, здійснювати управління фінансовою стійкістю.
Аналіз балансу є лише одним із інструментів процесу управління ліквідністю, який досить часто використовується специфічними підрозділами банківських установ мета діяльності яких є саме процес управління ліквідністю.
Організаційне забезпечення цього процесу у ВАТ «Сведбанк» полягає в тому, що було створено спеціальну функціональну одиницю - Управління ліквідності,  планування та координації платежів. Основними завданнями Управління є:
·                   Організація роботи по забезпеченню миттєвої ліквідності банку та дотриманню норм обов’язкового резервування.
·                   Планування залишків коштів на коррахунку в гривні та коррахунках в іноземних валютах.
·                   Забезпечення безперебійних платежів у гривні та в іноземних валютах.
·                   Виявлення та попередження ситуацій, що можуть спричинити до порушення банком встановлених НБУ норм обов’язкового резервування з метою своєчасного прийняття відповідних заходів.
·                   Організація роботи по забезпеченню ресурсу платоспроможності Банку.
·                   Організація роботи по розрахунку та встановленню Регіональним підрозділам лімітів валютної позиції.
·                   Контроль за дотриманням Регіональними підрозділами лімітів валютної позиції.
Організаційна структура Управління необтяжена вертикальними та горизонтальними зв’язками що робить його діяльність ефективним.

Начальник управління – заступник директора Казначейства

Заступник начальника управління

Спеціалісти

 

Діяльність працівників Управління регламентується функціональними обов’язками та посадовими інструкціями, які розробляються керівником Управління та затверджуються Головою Правління Банку.
Основними функціями Управління є:
·                   Щотижнева розробка та формування планових платіжних календарів.
·                   Щоденна розробка, формування та коригування поточних платіжних календарів банку в гривні та в розрізі валют на підставі платіжних календарів структурних підрозділів банку.
·                   Формування звіту про Нетто-ліквідну позицію банку.
·                   Підготовка щоденної інформації, необхідної для встановлення денних лімітів на види операцій, а саме: стан коррахунків банку; поточний стан ліквідності банку.
·                   Постійний контроль за станом коррахунку в гривні та безперебійне списання коштів з нього протягом операційного дня.
·                   Постійний контроль за станом коррахунків в іноземних валютах та координація платежів з них.
·                   Аналіз стану довгої, короткої та загальної валютної позиції банку в цілому та по Регіональним підрозділам зокрема.
·                   Аналіз структури валютної позиції Регіональних підрозділів.
·                   Підготовка пропозицій щодо встановлення лімітів валютної позиції для Регіональних підрозділів.
·                   Контроль за дотриманням структурними підрозділами банку лімітів валютної позиції.
Здійснення аналізу:
·                   динаміки залишків коштів на коррахунках в національній та в іноземних валютах;
·                   динаміки структури ресурсної бази банку в розрізі окремих груп балансових рахунків та системних клієнтів;
·                   руху грошових коштів по коррахунках у національній та іноземних валютах;
·                   динаміки відсоткових ставок на міжбанківському ринку в національній та іноземних валютах;
·                   структури працюючих активів Казначейства та залучених Казначейством коштів.
Підготовка пропозицій щодо поліпшення роботи відділу та його взаємодії з іншими підрозділами банку.
Управління здійснює свої функції при взаємодії зі структурними підрозділами Головного офісу та Регіональними підрозділами. При цьому дії сторін можуть мати рекомендований, розпорядчий або обов’язків характер.
З метою ефективного управління ліквідністю ВАТ «Сведбанк» було розроблено та створено специфічний документ - Регламент взаємодії підрозділів в умовах централізованої моделі управління ліквідністю. У його розробці приймали участь більшість структурних підрозділів банку, тому його ефективність є беззаперечною.
Необхідність дотримання вимог Національного ВАТ «Сведбанк» України щодо обов’язкового резервування та потреба управляти власною ліквідністю обумовлює централізований контроль за коштами ВАТ «Сведбанк» на його кореспондентських рахунках.
Централізована модель управління ресурсами передбачає їх акумуляцію на рівні кореспондентських рахунків ВАТ «Сведбанк». У такому випадку контроль ризику ліквідності зосереджується на рівні Центрального офісу, здійснюється Управлінням ліквідності, планування та координації платежів, що дає змогу регіональним підрозділам ВАТ «Сведбанк» (філіям, відділенням) зосередитись на продажу банківських продуктів.
Управління грошовими потоками ВАТ «Сведбанк» ґрунтується на наступних принципах:
·                   принцип зваженості, спрямований на досягнення оптимального співвідношення між ризиком та прибутковістю при приведенні Банком активно-пасивних операцій;
·                   принцип участі, який полягає в обов’язковому залученні до процесу управління ліквідністю керівників структурних підрозділів Центрального офісу та філій ВАТ «Сведбанк», взаємозв’язку ризику ліквідності з іншими показниками діяльності ВАТ «Сведбанк»;
·                   принцип безперервності, що полягає в поетапному управлінні ліквідністю (попередня оцінка, моніторинг та контроль), яке  не може призупинятися при зміні фінансового стану ВАТ «Сведбанк», фінансових ринків, можливих ризиків та очікуваних результатів;
·                   принцип обережності, який обумовлений тим, що оцінка ризику ліквідності проводиться в умовах високої динамічності фінансових ринків України та можливістю виникнення непередбачених обставин;
·                   принцип хеджування: оскільки кожна операція ВАТ «Сведбанк» має ризик ліквідності, вона повинна бути забезпечена проведенням хеджуючої операції (формування резервів, балансування між залученням та розміщенням коштів, диверсифікація ризиків, контр-угода тощо).
Щоденний контроль та управління поточною та короткостроковою ліквідністю ВАТ «Сведбанк»,  з урахуванням готівкових коштів та залишків на кореспондентських рахунках, здійснюється Управлінням, яке має виключні повноваження на здійснення операцій на міжбанківському ринку (залучення/розміщення міжбанківських  ресурсів, операції з НБУ, торгівельні операції та інші).
Управління ліквідністю означає наявність режимів, при яких умови функціонування є принципово різними:
·                   “Нормальний режим ліквідності” – Банк здійснює діяльність в нормальних умовах;
·                   “Внутрішня криза ліквідності” – Банк здійснює діяльність в умовах внутрішньої кризи ліквідності;
·                   “Зовнішня криза ліквідності” – Банк здійснює свою діяльність в умовах кризи зовнішнього середовища.
В організації роботи щодо розрахунків філій ВАТ «Сведбанк» приймають участь наступні структурні підрозділі:
1. Балансові філії, які зобов’язані дотримуватись  установлених лімітів та обмежень і надавати Управлінню повну та своєчасну інформацію щодо прогнозних обсягів початкових платежів  по власних операціях та операціях  клієнтів.
2. Функція управління лімітом (моніторинг його використання, визначення черговості платежів, надання інформації щодо руху коштів, звернення щодо збільшення ліміту) на рівні філії покладається на її головного бухгалтера. Відповідальність за своєчасне та повне виконання наданих функцій управління лімітом покладається на директора або заступника директора філії.
3. Управління ліквідності, планування та координації платежів, яке контролює поточний стан ліквідності, тобто приймає тактичні рішення у межах наданих повноважень, щодо управління ліквідністю, встановлює та доводить до філій ліміти на здійснення платежів, здійснює своєчасну зміну доведених значень та готує відповідну інформацію щодо управління ліквідністю для КУАП;
4. Бек-офіс міжбанківського бізнесу, який здійснює поточний контроль за дотриманням Департаментом встановлених лімітів і нормативів щодо його діяльності,  філіями – встановлених лімітів на здійснення платежів у іноземній валюті;
5. Розрахунковий центр, який здійснює проведення платежів в іноземній валюті;
6. Управління інформатизації, яке здійснює проведення платежів у національній валюті та забезпечує автоматичний контроль дотримання філіями встановлених лімітів на здійснення платежів у національній валюті;
7. Філії здійснюють розрахунки через кореспондентський рахунок ВАТ «Сведбанк» в НБУ згідно з правилами обслуговування кореспондентського рахунку за третьою моделлю.
Порядок здійснення операцій через субкореспонденські рахунки визначається нормативними актами НБУ та внутрішніми документами ВАТ «Сведбанк».
Зарахування коштів на рахунки філій, що відкриті в Центральному офісі, здійснюється в звичайному режимі, визначеному внутрішніми документами ВАТ «Сведбанк».
Виходячи з режимів ліквідності, визначених цим Регламентом, встановлюються наступні режими списання філіями ВАТ «Сведбанк» коштів із субкореспондентських рахунків як за дорученням клієнта, так і за власними операціями:
Проведення платежів без застосування лімітів щодо обсягів коштів, які філія може списати зі свого субкореспондентського рахунку протягом операційного дня. Цей режим проведення платежів може застосовуватись лише при умові функціонування “нормального режиму ліквідності”.
Проведення платежів із застосуванням лімітів щодо обсягів коштів, які філія може списати зі свого субкореспондентського рахунку протягом операційного дня. Цей режим платежів передбачає застосування таких  лімітів:
·                   ліміт активних операцій;
·                   ліміт зовнішніх початкових платежів,
·                   ліміт, визначений відповідно до  нормативу обов’язкового резервування коштів,
·                   ліміт, розрахований з даних кредитно-ресурсного плану.
Ліміт активних операцій, ліміт, визначений відповідно до нормативу обов’язкового резервування коштів, та ліміт, розрахований з даних кредитно-ресурсного плану можуть застосовуватись при будь-якому режимі ліквідності. Ліміт зовнішніх початкових платежів відповідає роботі в умовах “внутрішньої кризи ліквідності”.
Метою застосування ліміту активних операцій є забезпечення оперативного (поточного) контролю за виконанням філіями встановлених обмежень щодо вкладання коштів в активні операції та оплату господарських витрат в безготівковій формі. Ліміт активних операцій визначає граничний розмір коштів, які філія може списати зі свого субкореспондентського рахунку по окремих видах активних операцій та оплаті господарських витрат протягом одного операційного дня.
Метою застосування ліміту початкових платежів є забезпечення виконання першочергових платежів ВАТ «Сведбанк» та контроль використання наявних коштів в умовах сталої нестачі ліквідності.
Метою застосування ліміту, розрахованого з даних кредитно-ресурсного плану, є контроль за виконанням філіями затверджених планів щодо залучення коштів та відповідності співвідношення залучених та вкладених філіями ресурсів.
Метою застосування ліміту, визначеного відповідно до  нормативу обов’язкового резервування  коштів, є забезпечення виконання цього нормативу в цілому по ВАТ «Сведбанк».
При застосуванні ліміту активних операцій або ліміту початкових платежів Управлінню надається право самостійно, виходячи з поточного стану  ліквідності та прогнозу руху грошових коштів, визначати розміри таких лімітів. Управління та бек-офіс міжбанківського бізнесу (щодо лімітів у іноземній валюті) щоденно вводять встановлені ліміти до ВПС та доводять їх значення програмними засобами до філій ВАТ «Сведбанк».
При застосуванні ліміту, визначений відповідно до нормативу обов’язкового резервування коштів, та ліміту, розрахованого з даних кредитно-ресурсного плану,  Управління та бек-офіс міжбанківського бізнесу (щодо лімітів у іноземній валюті) вводять розраховані ліміти до ВПС та доводять їх значення програмними засобами до філій ВАТ «Сведбанк».
Ліміт, розрахований з даних кредитно-ресурсного плану, визначається Управлінням ліквідності, планування та координації платежів на підставі затверджених планів, доводиться Департаменту щоквартально або у разі його зміни.
Контроль за використанням лімітів є автоматичним, тобто здійснюється програмними засобами. У разі перевищення ліміту активних операцій або ліміту початкових оборотів відповідний платіж автоматично залишається без виконання. Порядок обліку невиконаних платежів клієнтів встановлюється нормативними документами НБУ.
Поточне управління грошовою позицією ВАТ «Сведбанк» передбачає наступне:
·                   щоденний моніторинг та аналіз стану грошової позиції ВАТ «Сведбанк» в розрізі валют з урахуванням встановлених КУАП лімітів та обмежень;
·                   розрахунок та моніторинг поточних розривів ліквідності в розрізі валют;
·                   розрахунок та моніторинг нестачі/надлишку грошових коштів на кореспондентських рахунках ВАТ «Сведбанк» в усіх видах валют відповідно до встановлених лімітів та обмежень;
·                   формування та надання керівництву ВАТ «Сведбанк» консолідованої інформації щодо стану грошової позиції ВАТ «Сведбанк» в усіх видах валют;
·                   контроль в режимі реального часу за наявністю грошових коштів на кореспондентських рахунках НОСТРО;
·                   забезпечення ефективного управління залишками на кореспондентських рахунках ВАТ «Сведбанк» в усіх видах валют;
·                   моніторинг, контроль та управління внутрішньосистемним перерозподілом грошових коштів у всіх видах валют.
Управлінням ліквідності, планування та координації платежів кожного останнього робочого дня місяця надає Управлінню допустимого приросту кредитного портфелю.
З метою досягнення максимальної консолідації інформаційних потоків щодо залишків на кореспондентських рахунках ВАТ «Сведбанк» та руху коштів в усіх валютах, визначаються відповідальні особи:
·                   в Управлінню “ресурсний позиціонер”, який на підставі консолідованої інформації всіх структурних підрозділів ВАТ «Сведбанк» визначає та контролює ресурсну позицію в національній валюті по ВАТ «Сведбанк» та здійснює безпосереднє управління грошовою позицією в національній валюті;
·                   в бек-офісі міжбанківського бізнесу - “валютний позиціонер”, який на підставі консолідованої інформації всіх структурних підрозділів ВАТ «Сведбанк» визначає та контролює ресурсну позицію в іноземній валюті по системі ВАТ «Сведбанк» та визначає і контролює “траси платежу”. Управління грошовою позицією в іноземній валюті здійснює співробітник Управління.
Ресурсний та валютний позиціонери мають повноваження отримувати всю необхідну інформацію від структурних підрозділів ВАТ «Сведбанк» з метою управління грошовою позицією ВАТ «Сведбанк» в усіх видах валют та руху коштів по кореспондентським рахункам.
Таким чином організаційно-нормативне забезпечення управління ліквідністю в ВАТ «Сведбанк» досягається за рахунок роботи Управління ліквідності, планування та координації платежів. Сутність цього управління полягає не лише у виконанні приписів керівництва банків та інструкцій НБУ щодо стану ліквідності банків. Ефективність його діяльності досягається в більшій мірі за рахунок поточного моніторингу фінансової ситуації в банку, його становища та оперативного реагування на будь які відхилення рівні ліквідності фінансових інструментів від норми. Такий механізм роботи багато в чому сприяє стійкій фінансовій позиції банку.

2.2 Ідентифікація факторів впливу та їх урахування в управлінні ліквідності банку

До внутрішніх факторів відносять: капітальну базу банку, якість його активів, депозитів, ступінь залежності від зовнішнього фінансування, збалансованість активів та пасивів за строками, якість менеджменту, імідж банку.
Капітальна база банку забезпечує фінансову стійкість банку. Власний капітал, основу якого становлять статутний та інші фонди, є головним захисним джерелом поглинання ризику активів та гарантування коштів клієнтів. Чим більший власний капітал банку, тим більша, за інших рівних умов, його ліквідність.
Якість активів визначається на основі їх ліквідності, ризикованості, дохідності та диверсифікованості. Ліквідність активів — це їх здатність трансформуватися в грошові кошти шляхом їх реалізації або погашення зобов’язань боржником. Ступінь ліквідності активів залежить від їх призначення. Активи банку в грошовій формі призначені для виконання платіжної функції, інші — для отримання доходу тощо. У зв’язку з цим за ступенем ліквідності активи банку можна поділити на кілька груп:
Першу групу становлять високоліквідні активи, до яких відносять:
грошові кошти банку в його касі та на кореспондентських рахунках;
державні цінні папери (за стабільної фінансової ситуації), які банк може продати у разі браку готівкових коштів.
Підтримання обсягу першої групи активів на певному рівні є необхідною умовою забезпечення ліквідності банку.
Другу групу активів за ступенем ліквідності становлять короткострокові позички клієнтам, міжбанківські кредити, факторингові операції, корпоративні цінні папери. Ці активи мають довший період перетворення в грошові кошти.
Третя група охоплює довгострокові вкладення та інвестиції банку, довгострокові позички, лізингові операції, інвестиційні цінні папери.
До четвертої групи відносять низьколіквідні активи у вигляді прострочених позичок, деяких цінних паперів, будівель і споруд.
Диверсифікованість активів означає ступінь розподілу ресурсів банку за різними сферами розміщення. Показниками диверсифікованості є: структура активів банку за основними напрямами вкладення ресурсів, структура кредитних вкладень за об’єктами та суб’єктами, структура портфеля цінних паперів, структура валют, з якими банк здійснює валютні операції, структура банків-кореспондентів тощо. Чим більша диверсифікованість активів, тим більша ліквідність банку.
Якість депозитної бази визначається часткою стабільних депозитів у банку. Підвищення стабільної частки депозитів зменшує потребу банку в ліквідних коштах, оскільки передбачає відновлюваність зобов’язань банку. Найбільша стабільність спостерігається у депозитів до запитання, що пов’язано з їх низькою залежністю від рівня процентної ставки. Незважаючи на те, що ці депозити мають бути погашені на першу вимогу в будь-який момент (невідомий банку) загальна їх сума (за стабільної економічної ситуації та стійкому фінансовому становищі банку) залишається стабільною (витрати клієнтів з цих депозитів перекриваються надходженнями коштів на них).
З іншого боку, стабільність депозитів до запитання знижується через складність прогнозування їх витрачання, тоді як за строковими депозитами точно відомий термін виплати, хоча їх належність до банку дуже залежить від рівня процентної ставки.
Залежність від зовнішнього фінансування істотно впливає на ліквідність банку. Міжбанківський кредит у не дуже великих обсягах та не за великими процентними ставками не завдає шкоди ліквідності банку, а навпаки — дає змогу ліквідувати тимчасову нестачу коштів, іноді найбільш дешевим способом. Але якщо міжбанківський кредит переважає в ресурсах банку, несприятлива кон’юнктура на міжбанківському ринку може призвести до краху банку. Банк, що дуже залежить від зовнішніх джерел фінансування, не має власної бази для бізнесу, не має перспектив розвитку та ризикує стійкістю своєї ресурсної бази.
Збалансованість активів та пасивів за строками має значний вплив на ліквідність банку. Виконання банком зобов’язань перед клієнтами передбачає погодження строків, на які інвестуються кошти, зі строками, на які ці кошти надали вкладники. Певна частина депозитів може використовуватись і для довгострокового інвестування чи кредитування, але для більшої частини активів та пасивів збалансованість за строками є необхідною.
Розглянуті фактори, що зумовлюють ліквідність банку, мають більше чи менше значення залежно від індивідуальних особливостей банку, фінансового стану засновників, кола клієнтів, терміну функціонування банку, спеціалізації, якості менеджменту тощо.
Тому, визнаючи багатофакторність проблеми ліквідності банку, важливо також враховувати його індивідуальність, виділяти головні фактори, що мають для даного банку найбільш істотне значення.
Стан ліквідності банку дуже залежить від ряду зовнішніх факторів, що лежать за межами компетенції банків.
Ці фактори можна розділити на програмні, надзвичайні, сезонні, циклічні, довготермінові тощо.
Програмними факторами є економічний стан країни, її економічна політика (особливо грошово-кредитна, фіскальна), розвиток ринку цінних паперів та міжбанківського ринку, організація системи рефінансування, повноваження та ефективність роботи контрольних органів.
Надзвичайними факторами вважають страйки, наслідки стихійних лих, військові конфлікти, революційні політичні та економічні події (характерно для України 90-х років).
Сезонні зміни, як правило, пов’язані з сільськогосподарськими роботами та функціонуванням інших сезонних галузей. У комерційних банків збільшуються вклади восени, після збирання врожаю та підвищується попит на кредитні ресурси навесні.
Циклічні зміни зумовлені піднесенням або спаданням ділової активності товаровиробників та підприємців в економіці країни. Ці зміни найбільш характерні для періоду економічних криз або фаз піднесення та економічного процвітання.
Довготермінові коливання можуть охоплювати кілька економічних циклів та бути результатами таких факторів, як зрушення в споживанні, заощадженні, інвестиційних процесах, кількості населення, його зайнятості, науково-технічному рівні виробництва тощо.
Таким чином, ліквідність банку — якісний стан його діяльності, обумовлений великою кількістю факторів, що постійно змінюються, це динамічний стан, що складається поступово.
Узагальнюючи, можна вважати, що на динаміку зміни суми ліквідних коштів у банку впливають два основні чинники (які і є результатом дії вищенаведених факторів):
залучення або втрата коштів у зв’язку зі збільшенням або зменшенням вкладів;
те саме у зв’язку зі зростанням (скороченням) кредитів та (або) інвестицій. Виходячи з цього дуже важливим питанням є вимірювання ліквідності банку в кожний момент (ліквідності як «запасу»), передбачення майбутньої ліквідності в плановому періоді (на основі прогнозування зміни обсягу депозитів, кредитів та інвестицій як головних джерел формування та напрямків використання коштів) та на цій основі безпосереднє управління ліквідністю через управління активами та (чи) пасивами з метою забезпечення виконання банком своїх зобов’язань у строк, в повній сумі та не на шкоду прибутковості.
Організаційне забезпечення процесу управління ліквідністю встановлює певні правила та методи за рахунок яких досягається висока ефективність цього процесу. Однак, нормативне забезпечення, яке знаходить своє відображення у Регламенті взаємодії підрозділів в умовах централізованої моделі управління ліквідністю не може повністю передбачити усі причини які призводять до тієї чи іншої проблеми в сфері ліквідності фінансових інструментів. Саме тому одним із основних елементів пошуку або моніторингу цих причин є проведення комплексного аналізу ліквідності банку.

2.3. Комплексний аналіз ліквідності банку

Аналіз ліквідності банку – аналіз можливості для банка покрити всі його фінансові зобов'язання. Коефіцієнт ліквідності - показник здатності банка вчасно виконувати свої короткострокові фінансові зобов'язання. Платоспроможність – це здатність банка своєчасно і в повному об'ємі погашати свої платіжні зобов'язання. Для аналізу ліквідності необхідно скласти платіжний баланс.
Завдання аналізу ліквідності балансу виникає у зв'язку з необхідністю давати оцінку кредитоспроможності своєчасно і повністю розрахуватися по своїх зобов'язаннях. Ліквідність балансу визначається, як міра покриття зобов'язань організації її активами, термін погашення яких в гроші відповідає терміну погашення зобов'язань. Аналіз ліквідності балансу полягає в порівнянні засобів по активу, згрупованих по мірі їх ліквідності і розташованих в порядку убування ліквідності, з зобов'язаннями по пасиву, згрупованими по термінах їх погашення і розташованими в порядку зростання термінів.
Однак, зважаючи на особливість діяльності банківських установ у порівнянні з іншими суб’єктами господарювання більш доцільним є проведення аналітичного аналізу балансу банку (табл. 2.2., табл. 2.3.).
Таблиця 2.2. Аналітичний аналіз статей балансу ВАТ «Сведбанк»

№	Найменування статті	2005 рік	2006 рік	2007 рік	Абсолютне відхилення
					06 до 05	07 до 06	07 до 05
	АКТИВИ
1	Кошти в Національному банку України та готівкові кошти банку	192 516	199 381	672 564	6 865	473 183	480 048
2	Казначейські та інші цінні папери, що рефінансуються Національним банком України, і цінні папери, емітовані Національним банком України	0	20 000	20 721	20 000	721	20 721
3	Кошти в інших банках	256 554	632 241	840 549	375 687	208 308	583 995
4	Цінні папери в торговому портфелі банку	0	0	63 402	0	63 402	63 402
5	Цінні папери в портфелі банку на продаж	70 697	63 792	54 974	-6 905	-8 818	-15 723
6	Кредити та заборгованість клієнтів	1 339 443	2 714 245	6 618 108	1 374 802	3 903 863	5 278 665
7	Цінні папери в портфелі банку до погашення	0	0	0	0	0	0
8	Інвестиції в асоційовані й дочірні компанії	0	215 334	259 141	215 334	43 806	259 141
9	Основні засоби та нематеріальні активи	98 293	192 477	465 510	94 184	273 033	367 217
10	Нараховані доходи до отримання	23 532	38 606	85 413	15 074	46 807	61 882
11	Відстрочений податковий актив	4 528	3 650	27 306	-878	23 655	22 778
12	Інші активи	61 046	27 046	46 727	-34 000	19 681	-14 319
13	Довгострокові активи, призначені для продажу		11 684	49	11 684	-11 635	49
14	Усього активів	2 046 609	4 118 456	9 154 464	2 071 846	5 036 009	7 107 855
	ЗОБОВ'ЯЗАННЯ
15	Кошти банків	256 234	939 562	3 599 392	683 328	2 659 830	3 343 158
15.1	У тому числі кредити, які отримані від Національного банку України	0	0	0	0	0	0
16	Кошти клієнтів	1 439 744	2 448 059	3 844 877	1 008 315	1 396 818	2 405 133
17	Ощадні (депозитні) сертифікати, емітовані банком	51	51	51	0	0	0
18	Боргові цінні папери, емітовані банком	30 670	15 048	475 073	-15 622	460 026	444 404
19	Нараховані витрати до сплати	20 800	35 409	47 741	14 610	12 331	26 941
20	Відстрочені податкові зобов'язання	11 001	16 200	35 727	5 198	19 527	24 725
21	Інші зобов'язання	4 607	96 737	289 245	92 130	192 508	284 638
22	Усього зобов'язань	1 763 107	3 551 066	8 292 106	1 787 959	4 741 040	6 528 998
	Власний капітал
23	Статутний капітал	232 600	482 600	735 100	250 000	252 500	502 500
24	Капіталізовані дивіденди	0	0	0	0	0	0
25	Власні акції (частки, паї), що викуплені в акціонерів (учасників)	0	0	0	0	0	0
26	Емісійні різниці	0	0	0	0	0	0
27	Резерви та інші фонди банку	16 018	24 904	47 045	8 887	22 141	31 028
28	Резерви переоцінки, у тому числі:	17 088	37 745	64 006	20 657	26 261	46 918
28.1	Резерви переоцінки необоротних активів	17 088	38 652	63 850	21 564	25 198	46 762
28.2	Резерви переоцінки цінних паперів	0	(907)	156	-907	1 063	156
29	Нерозподілений прибуток (непокритий збиток) минулих років	8 366	9 396	0	1 029	-9 396	-8 366
30	Прибуток/збиток звітного року, що очікує затвердження	9 430	12 745	16 207	3 316	3 461	6 777
31	Усього власного капіталу	283 502	567 390	862 358	283 888	294 968	578 856
32	Усього пасивів	2 046 609	4 118 456	9 154 464	2 071 846	5 036 009	7 107 855

Аналіз баланс ВАТ «Сведбанк» з тчки зору розрахунку абсолютних відхилень можна зобразити графічно, що дасть змогу більш наглядно продивитися динаміку змін статей балансу (рис. 2.3, рис. 2.4

\s
Рисунок 2.3. Динаміка структури активів ВАТ «Сведбанк»
\s
Рисунок 2.4. Динаміка структури пасивів ВАТ «Сведбанк»
За результатами аналізу можемо зробити наступні висновки про забезпеченість банку коштами та про зміну структури балансу. Першза все необхідно зазначити, що зростання суми активів за два роки перевищило 7 млн. грн. Але якщо більш пильно подивитися, то таке збільшення багато в чому відбулося за рахунок збільшення суми кредитів та зобов’язань клієнтів банку тобто за рахунок зростання дебіторської заборгованості. Подальший аналіз показує, що кошти в Національному банку України та готівкові кошти банку також збільшилися саме в останньому році майже на 400 тис. грн. у порівнянні з 2006. Крім того необхідно звернути увагу на структуру зобов’язань банку, яка багать в чому збільшилася за 2 останні роки на 5,7 млн. грн. за рахунок коштів банку та коштів клієнтів. Це свідчить про досить активну діяльність банку на ринку фінансових послуг саме за останній 2007 рік, оскільки кошти банків та кошти клієнтів збільшилися на 4,1 млн. грн. у порівнянні із 2006. Збільшення власного капіталу простежується щорічно у розмірі 280 – 290 тис. грн.., що свідчить про достатньо стабільний рівень фінансування банку власних зобов’язань.
Таблиця 2.3 Аналітичний аналіз статей балансу ВАТ «Сведбанк» у відносних показниках

№	Найменування статті	2005 рік	2006 рік	2007 рік	Відносне відхилення
					06 до 05	07 до 06	07 до 05
	АКТИВИ
1	Кошти в Національному банку України та готівкові кошти банку	192 516	199 381	672 564	103,57%	337,33%	349,35%
2	Казначейські та інші цінні папери, що рефінансуються Національним банком України, і цінні папери, емітовані Національним банком України	0	20 000	20 721	-	103,61%	-
3	Кошти в інших банках	256 554	632 241	840 549	246,44%	132,95%	327,63%
4	Цінні папери в торговому портфелі банку	0	0	63 402	-	-	-
5	Цінні папери в портфелі банку на продаж	70 697	63 792	54 974	90,23%	86,18%	77,76%
6	Кредити та заборгованість клієнтів	1 339 443	2 714 245	6 618 108	202,64%	243,83%	494,09%
7	Цінні папери в портфелі банку до погашення	0	0	0	-	-	-
8	Інвестиції в асоційовані й дочірні компанії	0	215 334	259 141	-	120,34%	-
9	Основні засоби та нематеріальні активи	98 293	192 477	465 510	195,82%	241,85%	473,59%
10	Нараховані доходи до отримання	23 532	38 606	85 413	164,06%	221,24%	362,97%
11	Відстрочений податковий актив	4 528	3 650	27 306	80,61%	748,11%	603,05%
12	Інші активи	61 046	27 046	46 727	44,30%	172,77%	76,54%
13	Довгострокові активи, призначені для продажу		11 684	49	-	0,42%	-
14	Усього активів	2 046 609	4 118 456	9 154 464	201,23%	222,28%	447,30%
	ЗОБОВ'ЯЗАННЯ
15	Кошти банків	256 234	939 562	3 599 392	366,68%	383,09%	1404,73%
15.1	У тому числі кредити, які отримані від Національного банку України	0	0	0	-	-	-
16	Кошти клієнтів	1 439 744	2 448 059	3 844 877	170,03%	157,06%	267,05%
17	Ощадні (депозитні) сертифікати, емітовані банком	51	51	51	100,00%	100,00%	100,00%
18	Боргові цінні папери, емітовані банком	30 670	15 048	475 073	49,06%	3157,05%	1548,98%
19	Нараховані витрати до сплати	20 800	35 409	47 741	170,24%	134,83%	229,52%
20	Відстрочені податкові зобов'язання	11 001	16 200	35 727	147,26%	220,54%	324,76%
21	Інші зобов'язання	4 607	96 737	289 245	2099,78%	299,00%	6278,38%
22	Усього зобов'язань	1 763 107	3 551 066	8 292 106	201,41%	233,51%	470,31%
	Власний капітал
23	Статутний капітал	232 600	482 600	735 100	207,48%	152,32%	316,04%
24	Капіталізовані дивіденди	0	0	0	-	-	-
25	Власні акції (частки, паї), що викуплені в акціонерів (учасників)	0	0	0	-	-	-
26	Емісійні різниці	0	0	0	-	-	-
27	Резерви та інші фонди банку	16 018	24 904	47 045	155,48%	188,91%	293,70%
28	Резерви переоцінки, у тому числі:	17 088	37 745	64 006	220,89%	169,57%	374,57%
28.1	Резерви переоцінки необоротних активів	17 088	38 652	63 850	226,19%	165,19%	373,65%
28.2	Резерви переоцінки цінних паперів	0	-907	156	-	-17,20%	-
29	Нерозподілений прибуток (непокритий збиток) минулих років	8 366	9 396	0	112,31%	0,00%	0,00%
30	Прибуток/збиток звітного року, що очікує затвердження	9 430	12 745	16 207	135,15%	127,16%	171,87%
31	Усього власного капіталу	283 502	567 390	862 358	200,14%	151,99%	304,18%
32	Усього пасивів	2 046 609	4 118 456	9 154 464	201,23%	222,28%	447,30%

Аналізуючи статті балансу ВАТ «Сведбанк» у відносних показниках бачимо, що за останні роки 2006-2007 банк зробив великий крок на ринку фінансових послуг України. Про це зокрема свідчить збільшення статутного капіталу на 316,04% у 2007 році порівняно із 2005. Крім того, збільшення загальної суми зобовзяань у 2007 році порівняно із 2005 сталося на 470,31%, що знову ж таки свідчить про досить агресивну тактику охоплення ринку фінансових послуг, яку застосовують менеджери банку. Крім того у 2007 році на 337,33% у порівнянні із 2006 зросли кошти в Національному банку України та готівкові кошти банку. Таке збільшення свідчить скоріш про заходи регулювання банківської сфери які застосовує НБУ ніж про політику власне ВАТ «Сведбанк». А ось збільшення кредитів та зобов’язань споживачів послуг ВАТ «Сведбанк» кожного року відбувалося поступово на 200%, що свідчить про вдале застосування механізмів кредитування населення.
Отже користуючись нормативами НБУ, які встановлені для ліквідності банків а саме: миттєвої ліквідності (Н4), поточної ліквідності (Н5) та короткострокової ліквідності (Н6). Зробимо аналіз ліквідності ВАТ «Сведбанк».
Норматив миттєвої ліквідності (Н4) визначимо для 2005, 2006, 2007 років за формулою:
.

Необхідно пам’ятати, що нормативне значення нормативу Н4 має бути не меншим ніж 20 %.
2005 рік Н4 = (23 532 + 192 516 + 256 554) / 2054791 = 23,1 %
2006 рік Н4 = (38 606+ 199 381 + 632 241) / 2945722 = 35,02 %
2007 рік Н4 = (85 413 + 672 564 + 840 549) / 3717502 = 43,12 %
Розрахуємо норматив поточної ліквідності Н 5 за формулою:
.
Нормативне значення нормативу Н5 має бути не менше ніж 40 %.
2005 рік Н5 = 70 697 / 164411 = 43%
2006 рік Н5 = 279 126 / 580182 = 48,11%
2007 рік Н5 = 377 517 / 673295 = 56,07%
Перейдемо до розрахунків нормативу короткострокової ліквідності Н6.
.
Нормативне значення нормативу Н6 має бути не менше ніж 20 %.
2005 рік Н6 = 281283 / 1 339 443 = 21%
2006 рік Н6 = 909272 / 2 714 245= 33,5%
2007 рік Н6 = 2713424 / 6 618 108 = 41%

Для зручності аналізу показників ліквідності банку занесемо їх у таблицю (табл. 2.4.)
Таблиця 2.4. Аналіз показників ліквідності за роки 2005-2006

Показник	Рік			Зміна показників ліквідності,%
	2005	2006	2007	06/05	07/06
Н4	23,10%	35,02%	43,12%	151,60%	123,13%
Н5	43,00%	48,11%	56,07%	111,88%	116,55%
Н6	21,00%	33,50%	41,00%	159,52%	122,39%

Таким чином, бачимо що усі показники Н4, Н5, Н6 мали тенденцію до зростання, що свідчить про надзвичайну активність банку за роки, що аналізуються.
\s
Рисунок 2.5. Динаміка зміни показників ліквідності ВАТ «Сведбанк»
Аналіз динаміки показників ліквідності ВАТ «Сведбанк» дає змогу чіткіше уявити обсяги їх зростання за період 2005-2007 рр. Отже забезпеченість банку ліквідним коштами дає йому змогу активно та ефективно працювати на ринку фінансових послуг України. За період що було аналізовано ВАТ «Сведбанк» досяг значного приросту балансових показників та, як бачимо, збільшення показників ліквідності. Агресивна стратегія охоплення ринку, яка скоріше за все була обрана менеджерами ВАТ «Сведбанк» приносить свої дивіденди перш за все за рахунок розширення кредитного портфелю банку та за рахунок вдалої політики в сфері залучення коштів, тобто розробки депозитної сітки, яка дає змогу по-перше, бути впевненим у власних вкладах з боку населення чи юридичних осіб, а по-друге дає змогу банку ефективно використовувати наявні кошти з метою покриття миттєвих розривів та обслуговування власних термінових кредиторських зобов’язань.
Крім нормативів НБУ в економічному аналізі банківської діяльності використовуються інші показники ліквідності. Їх розрахунки допомагають керівництву банківських установ слідкувати та оперативно реагувати на ті негативні фактори які впливають на фінансовий стан банку.
З початку повернемося до аналізу балансу банку і згрупуємо активи та пасив за ступенем ліквідності (табл. 2.6.).
Таблиця 2.6. Аналіз балансу за видами активів та пасивів

Види активів та пасивів	Умовне позначення	Роки						Відхилення
		2005		2006		2007		2006/2005		2007/2006
		тис. грн.	%	тис. грн.	%	тис. грн.	%	тис. грн.	в %	тис. грн.	в %
АКТИВ
Найбільш ліквідні	А1	519766	25,40	915414	22,23	1652210	18,05	395648	176,12	736796	180,49
Що швидко реалізуються	А2	267888	13,09	585915	14,23	1375450	15,02	318027	218,72	789535	234,75
Що повільно реалізуються	А3	1160660	56,71	2424649	58,87	5582784	60,98	1263989	208,90	3158135	230,25
Важкореалізуємі	А4	98293	4,80	192477	4,67	465510	18,05	94184	195,82	273033	241,85
БАЛАНС		2046609		4118456		9154464		2071847	201,23	5036008	222,28
ПАСИВ
Строкові зобов’язання	П1	1695978	82,87	3387621	82,25	7444270	81,32	1691643	199,74	4056649	219,75
Короткострокові	П2	25457	1,24	132197	3,21	337036	3,68	106740	519,30	204839	254,95
Довгострокові	П3	41671	2,04	31248	0,76	510800	5,58	-10423	74,99	479552	1634,66
Постійні	П4	283502	13,85	567390	13,78	567390	6,20	283888	200,14	0	219,75
БАЛАНС		2046609		4118456		9154464		2071847	201,23	5036008	222,28

Графічний наліз представлений на рис 2.6., 2.7.
\s
Рисунок 2.6. Динаміка зміни активів балансу за групами
\s
Рисунок 2.7. Динаміка зміни пасивів балансу за групами

Як і попередній аналіз балансу, аналіз активів та пасивів за групами ліквідності дав змогу зробити висновки про поступове  і впевнене збільшення активів та пасивів, а також власних коштів ВАТ «Сведбанк»
Маючи на увазі проведений вище аналіз можемо проаналізувати загальну ліквідність ВАТ «Сведбанк».
Коефіцієнт загальної ліквідності (Кзаг) розраховується наступним чином:
Кзаг = Активи банку / Зобов’язання банку * 100%
Нормальне значення цього показника має перевищувати 100%. Розрахунок цього показника зручно представити в табличній формі (табл. 2.7. )
Таблиця 2.7. Аналіз загальної ліквідності ВАТ «Сведбанк»

Показник	Роки
	2005	2006	2007
Актив балансу	2 046 609	4 118 456	9 154 464
Зобов’язання балансу	1 763 107	3 551 066	8 292 106
Коефіцієнт загальної ліквідності	116,08%	115,98%	110,40%

Таким чином, коефіцієнт загальної ліквідності ВАТ «Сведбанк» повністю відповідає нормативному показнику, тобто є більше 100%. Намічається невелика тенденція, до зменшення цього показнику оскільки в остання роки, кількість кредиторської заборгованості дещо збільшилася, що викликано збільшенням активності депозитної політики банку.
Розрахуємо далі коефіцієнт абсолютної ліквідності:
Кабс.л. = (Грошові кошти + Короткострокові фінансові вклади) / Сукупні строкові зобов’язання

Нормою вважається коливання цього показнику в межах 0,2-0,4.
Зважаючи на групування активів та пасивів за групами ліквідності коефіцієнт абсолютної ліквідності можемо представити у вигляд:
Кабс.л. = А1/ (П1 + П2)
2005 рік = 519766 / (1695978 + 25457) = 0,3
2006 рік = 915414 / (3387621 + 132197) = 0,26
2007 рік = 1652210 / (7444270 + 337036)  = 0,21
Аналіз коефіцієнту абсолютної ліквідності дає змогу зробити висновки про стабільний розвиток  ВАТ «Сведбанк», повну забезпеченість його платіжними інструментами на довгостроковий період, крім того про високу ефективність системи фінансового менеджменту.
Наступним показником в аналізі ліквідності активів ВАТ «Сведбанк» є коефіцієнт критичної ліквідності, який розраховується за формулою:
К крит.л. = (Обороті активи – Активи що повільно реалізуються) / Сукупні строкові зобов’язання
Вважається, що значення цього коефіцієнту має перевищувати 1, це означає, що грошові кошти та результати від поточної діяльності мають покривати строкові зобов’язання.
2005 рік = (2046609– 267888) / 1721435 = 1,13
2006 рік = (4118456– 585915) / 3519818 = 1,12
2007 рік = (9154464– 1375450) / 7781306  = 1,12
Дані аналізу свідчать про та про високу очікуємо доходність ВАТ «Сведбанк», що дасть змогу покрити строкові зобов’язання.
Для аналізу та прогнозування можливих розривів платоспроможності або появи розриву ліквідності необхідно проаналізувати коефіцієнт втрати платоспроможності.
,
де К_{Потлікв}, К_{Потлікв1} – коефіцієнт поточної ліквідності на кінець періоду тобто за базовий рік,
К_{Потлікв0} – коефіцієнт поточної ліквідності на кінець періоду тобто за попередній рік,
Таким чином, розрахунки варто проводити у порівнянні 2006 та 2005, 2007 та 2006 років, де базовими роками будуть відповідно 2006 та 2007.
К_Втарти 2006 = (0,48 + 0,25*(0,48 – 0,43)) / 2 = 0,24
К_Втарти 2007 = (0,56 + 0,25*(0,56 – 0,48)) / 2 = 0,344
Вважається, що значення цього коефіцієнту має перевищувати показник 0,25, оскільки в іншому разі підприємство має реальну загрозу втратити платоспроможність. Але як показує аналіз цього коефіцієнт за 2006 та 2007 роки, незважаючи на нижчий від норми показник у 2006 році ВАТ «Сведбанк» не тільки не втратило платоспроможність, а й навпаки суттєво її збільшило.
Можемо зробити комплексний аналіз показників ліквідності ВАТ «Сведбанк» (табл. 2.8.), це так би мовити допоміжні показники, оскільки вище був зроблена наліз нормативів НБУ.

Таблиця 2.8. Аналіз показників ліквідності ВАТ «Сведбанк»

Показник	Норматив	Роки			Відхилення
		2005	2006	2007	2006/2005	2007/2006
Коефіцієнт загальної ліквідності	≥1	1,16	1,15	1,10	-0,01	-0,05
Коефіцієнт абсолютної ліквідності	0,2-0,4	0,3	0,26	0,21	-0,04	-0,05
Коефіцієнт критичної ліквідності	≥1	1,13	1,12	1,12	-0,01	-
Коефіцієнт втрати платоспроможності	0,25	-	0,24	0,344	-	0,104

Аналіз показників ліквідності, що наведений в таблиці, хоча й не є обов’язковим з точки зору НБУ, оскільки є певні коефіцієнти ліквідності, що встановлюються нормативним чином, однак для банківських установ має велике значення. За допомогою усіх перелічених показників ліквідності управління банківською установою відбувається не лише оперативно реагуючи на стан поточної діяльності, а й має змогу аналізувати та прогнозування фінансове становище банку в майбутньому. Таким чином, аналіз ліквідності ВАТ «Сведбанк», дає зрозуміти, що на сьогоднішній день ц досить стійкий банк та такий що має великі перспективи розвитку, зважаючи перш за все на постійне збільшення прибутку та обсягу руху грошових коштів. Усі показники ліквідності доцільно проаналізувати в динаміці (рис. 2.8.). для наглядного уявлення перспектив фінансового стану, зокрема рівня ліквідності.

\s
Рисунок 2.8. Динаміка зміни показників ліквідності ВАТ «Сведбанк», в тому числі нормативів НБУ, по роках 2005-2007 рр.
Таким чином, бачимо, що нормативи НБУ зростають, що характеризує позитивні тенденції у розвитку банку, однак інші показники ліквідності, в тому числі коефіцієнти абсолютної та загальної ліквідності дещо знизилися. Це перш за все свідчить про збільшення обсягів руху капіталу банку та кількості операцій, що в свою чергу дещо підвищило ризик зменшення ліквідності. До того ж всі ці показники знаходяться в межах норми, а їхні коливання, коефіцієнта абсолютної та загальної, складають 0,06 та 0,09 одиниць відповідно. Такі незначні зміни не вплинуть негативно на стан ліквідності ВАТ «Сведбанк». Досить важливим є збільшення на 0,1 пункт коефіцієнту втрати платоспроможності у 2007 році в порівнянні з 2006, що відображає загальну тенденцію банку до стабільного та досить міцного фінансового становища. Отже загальна ситуація, розвитку показників ліквідності ВАТ «Сведбанк» свідчить про ефективне управління фінансовими ресурсами та ро відсутність в  майбутньому загрози розриву ліквідності та втрати платоспроможності.

3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ ЛІКВІДНІСТЮ БАНКУ

3.1 Оцінка ефективності методів управління ліквідністю банку

Стан ліквідності комерційного банку залежить від структури і стабільності ресурсної бази та структури і якості портфеля активів. На зміни в обсягах, структурі та стабільності ресурсної бази банку випливає комплекс чинників загальноекономічного характеру, які необхідно враховувати у процесі прогнозування. Під впливом цих чинників формуються не лише ресурси, а й активи банку, зокрема попит на кредити. Аналіз проводиться за допомогою статистичних методів на базі ретроспективної інформації. Вплив подібних чинників вивчають, розподіливши їх за групами:
·                    трендові;
·                    циклічні;
·                    структурні;
·                    сезонні;
·                    випадкові та надзвичайні.
Крім чинників, які формують ліквідність банків на макрорівні можна виділити такі, які безпосередньо впливають на ліквідність балансу банку.
Ліквідність банку залежить, насамперед, від стабільності ресурсної бази. Тому постійний аналіз ресурсної бази банку з погляду стабільності та ймовірності зняття коштів зі своїх рахунків розглядається як необхідний етап процесу управління банківською ліквідністю.
Аналіз цих показників проводиться в динаміці та за кожним рахунком або видом зобов’язань банку. Це дає змогу виявити загальні тенденції зміни стабільності ресурсної бази банку та точніше прогнозувати потребу в ліквідних коштах.
Стан ліквідності банку значною мірою залежить від якості активів та рівня ризику, який пов’язується з кожним конкретним видом активів. У процесі аналізу визначається ймовірність вчасного повернення коштів банку. Результати такого аналізу дають змогу оцінити безперебійність автоматичного перетворення активів у ліквідну форму у зв’язку з настанням строків погашення кредитів чи цінних паперів, сплати відсотків за наданими кредитами, повернення дебіторської заборгованості, отримання дивідендів від пайової участі в інших підприємствах тощо.
Розглянемо короткий зміст кожної з наведених груп:
·                   поточні або до запитання активи й пасиви — це кошти, які повертаються на першу вимогу кредитора;
·                   строкові кошти. Вони можуть бути короткостроковими, середньостроковими, довгостроковими. Сюди відносять кошти, що акумулюються на певний строк;
·                   квазістрокові — це кошти, які не мають визначеного строку повернення, і які не можуть бути повернені на першу вимогу. Вони повертаються тільки за наявності певних умов. Наприклад, кошти, заброньовані на окремих рахунках для розрахунків акредитивами, повертаються тільки за умови пред’явлення товарно-транспортних накладних, що підтверджують відвантаження товарів; кошти, заброньовані для розрахунків лімітованими чековими книжками, — тільки за умови отримання банком розрахункового чека та ін.
Загалом у процесі аналізу ліквідності активів банк має спиратися на принцип консерватизму й обережно підходити до визначення їх реальної вартості.
Ураховуючи динамізм стану ліквідності банку, її неможливо точно виміряти за допомогою фінансових коефіцієнтів, водночас для ефективного управління ліквідністю об’єктивно необхідне хоча б приблизне знання майбутніх тенденцій ліквідності, попиту та пропозиції ліквідних коштів.
Попит на ліквідні кошти виникає з причини зняття чи витрачання клієнтами коштів зі своїх рахунків, в зв’язку з видачею кредитів, погашенням заборгованості банку за позичками, податками, виплатою заробітної плати тощо.
Проведений аналіз ліквідності банку, а також аналітичний аналіз балансу банку показав, що банк забезпечен коштами як для погашення короткострокових зобов’язань так і для погашення довгострокових зобов’язань, крім того під час аналізу банк було визначено, що банк має досить перспективний кредитний портфель. Тож комплексний аналіз ліквідності банку дає змогу робити висновки про вдале застосування інструментарію управління ліквідністю з боку керівництва банку.
Однак, необхідно памятати, що джерелами пропозиції ліквідних коштів є вільні кошти клієнтів, погашення клієнтами позичок, доходи від недепозитних послуг тощо.
Ці джерела попиту і пропозиції в сумі визначають нетто-ліквідну позицію кожного банку на певний момент часу:

Коли сукупний попит на ліквідні кошти перевищує їх надходження за певний період часу (Lt < 0), банк втрачає ліквідні кошти і мусить вирішити, як і коли отримати додаткову кількість ліквідних коштів. Якщо пропозиція ліквідних коштів за певний період перевищує попит на них (Lt > 0), керівництво банку повинно вирішити, куди і на які строки інвестувати надлишок ліквідних коштів, до того часу, коли вони будуть потрібні. Якби можна було з достатньою точністю передбачити зміни сум вкладів та попит на кредит, проблема визначення необхідних ліквідних коштів значно спростилася б.
Відповідно до даних балансу, Звіту про фінансові результати, Звіту про рух грошових коштів визначемо нетто-ліквідну позицію ВАТ «Сведбанк» за 2007 рік:
Lt = 3844877 – 2448659 + 1307361 – 1004618 = 1698961 грн.
Великі банки здійснюють прогнозування двома основними методами. Один з них передбачає аналіз потреб у кредитуванні та очікуваного рівня вкладів кожного з провідних клієнтів. Здійсненням такого прогнозування займаються переважно працівники відділу оцінювання кредитоспроможності (кредитного відділу): кожний готує прогноз по своїй групі рахунків. Відповідальність за координацію та зведення цих прогнозів несе економічний відділ або спеціальна група працівників, відповідальних за планування.
Другим основним і досить розробленим є метод джерел та використання коштів, що складається з кількох основних елементів:
1. Складається прогноз величин кредитів та депозитів для планового періоду, як основних напрямків використання та джерел формування ресурсів.
2. Оцінюється нетто-ліквідна позиція банку в плановому періоді.
Нетто-ліквідна позиція = Зміна депозитів – Зміна кредитів.
Іншим підходом визначення майбутніх прогнозованих величин кредитів та депозитів є виділення кількох факторних компонент, що разом і визначають майбутні тенденції змін обсягів вкладень та ресурсів.
Трендовий компонент — середній темп зростання (спадання) кредитів (депозитів) за достатньо тривалий період (10 і більше років), підрахований за плановими періодами ліквідності (місяць чи тиждень).
Сезонний компонент визначається як різниця в кредитах і депозитах кожного тижня (місяця) порівняно з базовим тижнем (місяцем) у середньому за кожним роком. Цей компонент відображає середні зміни кредитів (депозитів) під впливом сезонних факторів.
Циклічний компонент — залежить від стану економіки, прогнозується на основі порівняння економічної ситуації, що склалася, з ситуацією попереднього року і відповідного коригування попереднього циклічного компонента для використання в прогнозуванні величини кредитів, депозитів планового періоду.
Отже, на основі оцінки ліквідності на кожний момент часу та прогнозування її майбутнього стану здійснюється безпосереднє управління ліквідністю з метою забезпечення її належного рівня, підтримання прибутковості.
Ліквідними активами є кошти в касі, залишки на коррахунках, які відкриті в Національному банку та інших банках, а також активи, що можуть бути швидко конвертовані в готівкові чи безготівкові кошти.
Поняття ліквідності банку тісно пов’язане з ліквідністю його балансу. Ліквідність балансу визначається співвідношенням вимог (статей активу) та зобов’язань (статей пасиву). Оскільки баланс складається на певну дату, то ліквідність балансу є оцінкою стану банківської ліквідності на визначену дату. Отже, ліквідність банківського балансу — це складова ліквідності банку.

3.2 Напрями вдосконалення управління ліквідністю банку

В даній роботі можна подати наступні рекомендації, що сприяють підвищенню ліквідності і платоспроможності ВАТ «Сведбанк», який хоча і знаходиться поза межею своєї ліквідності, але може через певний час можли погіршення ситуації.
По-перше, банку можна порадити поліпшити організаційну структуру банку, тобто приділити увагу розвитку менеджменту, зокрема, об’єднати усі функції щодо управління ліквідністю, внутрішньому контролю та нагляду за станом фінансових інструментів в Управлінні ліквідності,  планування та координації платежів. Це підвищить ефективність його діяльності та зменшить втрати від можливих непорозумінь між підрозділами, наприклад, між Управлінням та Департаментом економіки та фінансів.
По-друге, ВАТ «Сведбанк» необхідно оцінювати ліквідність балансу шляхом розрахунку коефіцієнтів ліквідності. У процесі аналізу балансу на ліквідність можуть бути виявлені відхилення убік як зниження мінімально допустимих значень, так і їхнього істотного перевищення. У першому випадку ВАТ «Сведбанк» потрібно в місячний термін привести показники ліквідності у відповідність із нормативними значеннями. Це можливо за рахунок скорочення насамперед міжбанківських кредитів, кредиторської заборгованості й інших видів залучених ресурсів, а також за рахунок збільшення власних коштів банку. Проте варто мати на увазі, що залучення додаткового капіталу у формі випуску нових акцій викликає скорочення дивідендів і несхвалення пайовиків.
З іншого боку, для ВАТ «Сведбанк», як і будь-якого іншого підприємства, загальною основою ліквідності виступає забезпечення прибутковості виробничої діяльності (виконуваних операцій). Таким чином, якщо фактичне значення основного нормативного коефіцієнта ліквідності виявляється набагато більше, чим установлене мінімально допустиме. то діяльність такого банку буде негативно оцінюватися його пайовиками, із погляду невикористаних можливостей, для одержання прибутку. У цьому зв'язку варто зауважити, що аналіз ліквідності балансу повинний проводитися одночасно з аналізом прибутковості банку. Досвід роботи комерційних банків показує, що банки одержують більше прибутку, коли функціонують на грані мінімально допустимих значень нормативів ліквідності, тобто цілком використовують надані їм права по залученню коштів у якості кредитних ресурсів.
У той же час особливості його роботи як установи, що засновує свою діяльність на використанні коштів клієнтів, диктує необхідність застосування показників ліквідності. Максимальна ліквідність досягається при максимізації залишків у касах і на кореспондентських рахунках стосовно інших активів. Але саме в цьому випадку прибуток банку мінімальний. Максимізація прибутку потребує не збереження коштів, а їх використання для видачі позичок і здійснення інвестицій. Оскільки для цього необхідно звести касову готівку і залишки на кореспондентських рахунках до мінімуму, то максимізація прибутку ставить під загрозу безперебійність виконання банком своїх зобов'язань перед клієнтами.
Отже, суть банківського управління ліквідністю складається в гнучкому сполученні протилежних вимог ліквідності і прибутковості. Цільова функція управління ліквідністю комерційним банком полягає в максимізації прибутку при обов'язковому дотриманні встановлюваних і обумовлених самим банком економічних нормативів.
Ситуація у ВАТ «Сведбанк» ускладнюється тим, що на сьогоднішній день стан його ліквідності в нормі, однак динаміка показників свідчить, про її можливий спад якщо продовжувати занадто агресивну політики депозитів та кредитування населення. В умовах фінансово-економічної кризи, яка панує в Україні дуже високо підскочив ризик неповернення кредитів, а тому багато банків мають перестрахуватися та обмежити вплати по депозитах, або навіть подовжити строки їх повернення чи квотування. Вплив кризи негативний ще й тому,що міжбанківський ринок має дефіцит пропозиції валютних ресурсів, які вкрай потрібні для обслуговування багатьох клієнтів та задоволення потреби населення у готівковій валюті.
По-третє, ВАТ «Сведбанк» повинний визначати потребу в ліквідних коштах хоча б на короткострокову перспективу. Один із методів аналізу потреби в ліквідних коштах припускає аналіз потреб у кредиті й очікуваному рівні внесків кожного з головних клієнтів, а інший - прогнозування обсягу позичок і внесків. Обидва розглянутих методи мають недолік: вони спираються на середній, а не граничний рівень ліквідності. Це може бути достатнім для оцінки ліквідності банківської системи в цілому, але воно не підкаже керівництву окремого банку, яка повинна бути його касова готівка на наступному тижні, щоб покрити вилучення внесків і заявки на кредит. Тільки аналіз рахунків окремих клієнтів банку дозволяє йому визначити потреби в готівці на даний момент.
По-четверте, підтримка ліквідності на необхідному рівні здійснюється за допомогою проведення визначеної політики ВАТ «Сведбанк» в області пасивних і активних операцій, вироблюваної з урахуванням конкретних умов грошового ринку й особливостей виконуваних операцій. Тобто ВАТ «Сведбанк» повинний розробити грамотну політику управління активними і пасивними операціями. При цьому в управлінні активами банку варто звернути увагу на наступні моменти:
Управління готівкою повинно бути більш ефективним, тобто необхідно планувати притоки і відтоки готівки і розробити графіки платежів.
Терміни, на які банк розміщає кошти, повинні відповідати термінам притягнутих ресурсів. Не припустимо перевищення коштів на рахунках активу над коштами на рахунках пасиву.
Акцентувати увагу на підвищенні рентабельності роботи в цілому і на прибутковості окремих операцій зокрема. Так в управлінні кредитним портфелем необхідно:
·                   контролювати розміщення кредитних вкладень по ступені їхнього ризику, форм забезпечення повернення позичок, рівню прибутковості. Кредитні вкладення банку можна класифікувати з врахуванням ряду критеріїв (рівень кредитоспроможності клієнта, форма забезпечення повернення кредиту, можливість страхування позичок, оцінка надійності кредиту економістом банку та ін.) Частка кожної групи кредитів у загальній сумі кредитних вкладень комерційного банку і її зміна є основою для прогнозування рівня коефіцієнта ліквідності, показує можливості продовження старої кредитної політики банку або необхідність її зміни. Групування позичок по окремих позичальниках, здійснюване за допомогою ЕОМ, дозволяє щодня контролювати рівень коефіцієнтів ліквідності й аналізувати можливості подальшої видачі великих кредитів самостійно банком або шляхом участі в банківських консорціумах;
·                   аналізування розміщення кредитів за термінами їх погашення, здійснюване шляхом груповання залишків заборгованості по позичкових рахунках з урахуванням термінових зобов'язань або оборотності кредитів на шість груп (до 1 міс. ; від 1 до 3 міс. ; від 3 до 6 міс. ; від б до 12 міс. ; від 1 до 3 років: понад 3 років), що є основою для прогнозування рівня поточної ліквідності балансу банку, розкриття «вузьких» місць у його кредитній політика;
·                   аналізувати розміщення кредитів за термінами на основі бази даних. Зокрема, розроблений метод аналізу майбутнього погашення і майбутньої видачі кредитів у найближчі 30 днів по окремих клієнтах і видах позичок (на основі кредитних договорів і оборотності кредитів), що дозволяє контролювати вивільнення ресурсів або виникнення потреби в них. Такий аналіз можна робити щодня, а також з врахуванням даних кредитних договорів, що знаходяться на стадії проробки. Результати аналізу можуть використовуватися комерційними банками для оперативного вирішення питань при купівлі або продажі ресурсів. Такий аналіз розкриває глибинні, приховані процеси, виявляє ті тенденції, що при інших незмінних обставинах можуть викликати падіння рівня ліквідності і платоспроможності комерційного банку, дає можливість попередити ці наслідки шляхом внесення корективів у політику банку.
·                   краще вивчати кредитоспроможність позичальників;
·                   обмежити розмір кредиту, наданого одному позичальнику частиною власних коштів;
·                   видавати кредити можливо більшому числу клієнтів при зберіганні загального обсягу кредитування;
·                   підвищити повернення кредитів, у тому числі за рахунок більш надійного забезпечення;
·                   вжити заходів по стягненню простроченої позичкової заборгованості і нарахованих відсотків за користування кредитами.
Усі ці заходи в більшій мірі викликані реакцією на фінансово-економічну кризу, однак ті обсяги операцій які ВАТ «Сведбанк» нарощував протягом трьох років неможливо різко зменшувати, оскільки одразу з’явиться дефіцит платіжних інструментів головним чином для покриття строкових зобов’язань. Тому найефективнішим механізмом ризик-менеджменту на даному етапі вважаємо перегляд портфелю інвестицій банку, оскільки велика кількість кошті має бути переведена в стабільні цінні папери на приклад облігації державного займу. Це дасть певну відстрочку миттєвої втрати платоспроможності і змогу певним чином знизити вплив кризи.
Одним із ефективних механізмів управління ліквідністю ВАТ «Сведбанк» є зміна структури активів, тобто необхідно збільшити частку ліквідних активів за рахунок достатнього погашення кредитів, розчищення балансу шляхом виділення на самостійний баланс окремих видів діяльності, збільшення власних коштів, одержання позик в інших банків і т.п.
Необхідно також працювати над зниженням ризику операцій. При цьому необхідно пам'ятати, що термінові заходи, що починаються кредитними інститутами для підтримки своєї ліквідності і платоспроможності, як правило, пов'язані з ростом витрат банку і скороченням їхнього прибутку. Управління ризиками незбалансованості балансу і неплатоспроможності банку знижує можливі збитки банків, створює міцну основу для їхньої діяльності в майбутньому. Система управління ризиками незбалансованості балансу і неплатоспроможності банку орієнтується на вимоги Національного банку країни про дотримання комерційними банками встановлених норм ліквідності і платоспроможності. Для розпізнавання ризиків незбалансованості ліквідності балансу і неплатоспроможності комерційного банку потрібне створення спеціальної системи щоденного контролю за рівнем приведених вище показників ліквідності, аналізу чинників, що впливають на їхню зміну. Для цього доцільне створення бази даних, що дозволяє оперативно одержувати всю необхідну інформацію для здійснення аналітичної роботи, на основі якої буде формуватися політика банку. У якості джерела для формування бази даних мною розглядаються як укладені так і ті що проробляються кредитні і депозитні договори, договори про позики в інших банків, відомості про потребу в кредиті під товари відвантажені, термін оплати яких не наступив, щоденне зведення оборотів залишків по балансових рахунках, щоденна відомість залишків по особових рахунках, відомості по позабалансових рахунках, відомості про оборотність кредитів і т.п.
У управлінні пасивами ВАТ «Сведбанк» можна порекомендувати:
·                   Застосовувати метод аналізу розміщення пасивів по їх термінах, що дозволяє управляти зобов'язаннями банку, прогнозувати і змінювати їхню структуру в залежності від рівня коефіцієнтів ліквідності, проводити зважену політику в області акумуляції ресурсів, впливати на платоспроможність.
·                   Розробити політику управління капіталом, ФСН і резервами.
·                   Стежити за співвідношенням власного капіталу до притягнутого.
У цілому ж, для розпізнавання ризиків небалансованості ліквідності балансу і неплатоспроможності комерційного банку потрібне створення спеціальної системи щоденного контролю за рівнем наведених у першій і других розділах показників, аналізу чинників, що впливають на їхню зміну. Для цього доцільно створення бази даних, що дозволяє оперативно одержувати всю необхідну інформацію для здійснення аналітичної роботи, на основі якої буде формуватися політика банку. У якості джерела для формування бази даних банком можуть розглядатися укладені і що проробляються кредитні і депозитні договори, договори про позики в інших банків, відомості про планову потребу в кредиті, щоденні відомості оборотів залишків по балансових рахунках, щоденні відомісті по особових рахунках, відомості по позабалансових рахунках, відомості про оборотність кредитів і т.п.
На основі бази даних ВАТ «Сведбанк» щодня повинні розкриватися значення показників платоспроможності і ліквідності і проводитися аналіз перспектив розвитку операцій банку з врахуванням норм платоспроможності і ліквідності. Це дозволяє взаємопов’язати вирішення питань по розміщенню коштів, залученню ресурсів, збільшенню власних коштів банку, розширенню участі банку в інших підприємствах і банках, щодо пошуку джерел додаткових прибутків і розвитку нових операцій комерційного банку з вимогами дотримання його ліквідності і платоспроможності. Розглянутий аналіз дає можливість передбачати різноманітні зміни рівня ліквідності і платоспроможності ВАТ «Сведбанк»і своєчасно прийняти необхідні заходи для його стабілізації.

3.3 Зарубіжний досвід управління ліквідністю та можливості його застосування в Україні

Для розуміння сутності процесів управління ліквідністю в закордонних банках необхідно перш за все розглянути власне нормативне її регулювання.
Для кількісної і якісної оцінки ліквідності комерційних банків в світовій практиці використовуються показники, що відображають надійність і фінансову стійкість банку, безпеку його діяльності. Одночасно ці показники виступають як критерії оцінки діяльності комерційного банку. У більшості країн показники ліквідності законодавчо регламентуються, тобто встановлюється перелік оцінних показників і їх критерійні рівні. Для оцінки ліквідності банку (його балансу) використовується система показників (нормативів, коефіцієнтів), що визначають бажані або допустимі з точки зору регулюючих органів співвідношення окремих активних і пасивних статей балансу, а також структурні співвідношення усередині активної і пасивної частин балансу банку. Така система зазвичай включає показники поточної, коротко- і довгострокової ліквідності, що характеризують стійкість пасивів, рухливість активів, відповідність між пасивними і активними операціями по термінах їх проведення, здатність банку виконувати свої зобов'язання. Так, наприклад, в США найбільш вживаними є показники, що є відношенням до залучених засобів (депозитам): - касових активів; - касових активів і вкладень в державні цінні папери; - виданих кредитів. У інших країнах показники того ж призначення розраховуються як співвідношення активних і пасивних статей, що враховують засоби, залучені або розміщені на певний термін.
У Франції такий термін встановлений в 3 місяці. Тобто коефіцієнт ліквідності тут обчислюється як відношення суми розміщених коштів, термін платежу по яких настає через 3 місяці, цінних паперів, що легко реалізовуються, і готівкових засобів до суми коштів, залучених до запитання і на строк до 3 місяців. Коефіцієнт розраховується щокварталу, при цьому його рівень не має бути нижче 60 %. Це означає, що у вигляді позик або вкладень в інші активи на термін не більше 3 місяців банки повинні розмістити не менше 60 % тих засобів, які вони залучили на строк до 3 місяців. Останні 40 % вони можуть розмістити на триваліші терміни, забезпечуючи таким чином трансформацію короткострокових ресурсів в середньо- і довгострокові вкладення.
У Англії коефіцієнт ліквідності розраховується як відношення, в чисельнику якого - готівка, залишки на рахунках "ностро", активи, розміщені до запитання в 1 день, цінні папери, включаючи векселі, що приймаються до переобліку, а в знаменнику - вся сума залучених коштів. Встановлена щомісячна звітність по дотриманню цього показника, мінімальне допустиме його значення визначено на рівні 12,5 %. Окрім цього банки розраховують і інші коефіцієнти, але вони носять швидше довідковий характер (відповідні дані не потрібно надавати в регулюючі органи): - касовий коефіцієнт (відношення ліквідних активів і кредитів у формі овердрафту до суми залучених коштів); - одномісячний коефіцієнт (відношення активів, розміщених на строк до 1 місяця, до суми зобов'язань, терміном погашення також до 1 місяця); шестимісячний коефіцієнт (аналогічно попередньому, але з розрахунку на терміни в 6 місяців).
У Германії банки звітують про стан своєї ліквідності щомісячно, використовуючи аналогічні коефіцієнти, але за триваліші терміни:
 • відношення суми коштів, розміщених на термін 4 року і більш, до величини ресурсів, залучених на аналогічні періоди (або до власних засобів до ощадних вкладів);
• відношення коротко- і середньострокових вкладень (до 4 років) до рівнозначних по термінах залучених ресурсів (ощадним вкладам). При цьому такі статті пасиву, як ощадні вклади, включаються в розрахунок в певній пропорції від їх загальної суми. Рівень коефіцієнтів встановлений у розмірі 100 %. Метою цих коефіцієнтів є зниження переведення короткострокових позик в середньо- і довгострокові вкладення. У деяких країнах для визначення коефіцієнтів ліквідності використовуються складніші розрахунки, що базуються на порівнянні ліквідних активів і пасивів, класифікованих по термінах їх вимоги. При цьому для кожної групи пасивів до запитання встановлюються окремі нормативи (наприклад, до 15 %, від 15 до 25 %, від 25 до 35 %).
У Росії після більш ніж 60-річної перерви також було вирішено ввести норми ліквідності балансів комерційних банків. У Федеральному законі «Про Центральний банк Російської Федерації» вказується, що Банк Росії може встановлювати для кредитних організацій нормативи ліквідності, визначувані як відношення її активів до пасивів з врахуванням термінів, сум і типів активів і пасивів і інших чинників, а також як співвідношення ліквідних активів (готівкові грошові кошти, вимоги до запитання, короткострокові коштовні папери, інші активи, що легко реалізовуються) і сумарних активів. З 1-го березня 1996 року введена в дію нова редакція Інструкції № 1 "Про порядок регулювання діяльності кредитних організацій". Відмінною рисою нової Інструкції стала наближеність її вмісту, методології, числових параметрів до міжнародних стандартів. У зв'язку з цим всі економічні нормативи, що встановлюються вказаною Інструкцією, носять обов'язковий характер. Стара Інструкція ділила економічні нормативи на обов'язкові до виконання і оцінні, які рекомендувалися комерційним банкам "для розрахунків при регулюванні їх активних і пасивних операцій з точки зору підтримки ліквідності". Індикативність цих оцінних нормативів незрідка вела до їх ігнорування, тоді як саме ці нормативи повинні сприяти якісному управлінню ліквідністю в комерційних банках. Відповідно до Інструкції № 1 "Про порядок регулювання діяльності кредитних організацій" встановлюються наступні обов'язкові нормативи ліквідності:
1. Норматив поточної ліквідності (Н2) - характеризує ступінь покриття ліквідними активами зобов'язань кредитової організації до запитання і на строк до 30 днів:
Н2=Лат/Овт*100%
Лат - ліквідні активи - готівка і активи, що швидко реалізуються і аналогічних платежів на користь банку.
Овт - зобов'язання до запитання і на строк до 30 днів - залишки засобів на розрахункових і поточних рахівницях клієнтів банку, залишки засобів місцевих бюджетів і на рахівницях бюджетних установ і організацій; залишки засобів на рахівницях "лоро"; вклади і депозити з тим, що витікає строком до одного місяця і випущені власні векселі з термінами пред'явлення до 30-ти днів; кредити, отримані від інших кредитних організацій (включаючи кредити Центрального Банку РФ), а також юридичних осіб-нерезидентів, термін погашення яких настає в найближчих 30 днів; залишки засобів, отриманих від інших кредиторів для поточних операцій капітального характеру; гарантії і поручительства, видані банком, з терміном виконання зобов'язань протягом найближчих 30 днів. Мінімальне допустиме значення нормативу Н2 встановлюється в розмірі 70 %.
2. Норматив миттєвої ліквідності (НЗ) є відношенням суми високоліквідних активів кредитної організації до суми зобов'язань кредитної організації по рахунках до запитання:
Н3=Лам/Овм*100%
Лам - високоліквідні активи
Овм - зобов'язання до запиту.
Мінімальне допустиме значення нормативу НЗ встановлюється в розмірі 20 %.
3. Нормативом довгострокової ліквідності (Н4) є відношення виданих кредитній організації кредитів терміном погашення понад рік до капіталу кредитної організації, а також до зобов'язань кредитної організації по депозитних рахунках, отриманих кредитах і інших боргових зобов'язаннях на термін понад рік:
Н4=Крд/К+ОД*100%
Крд - кредити, видані банком, в рублях і іноземній валюті;
ОД - зобов'язання банку по депозитних рахунках, кредитах, отриманим банком, і боргові зобов'язання, що звертаються на ринку, терміном погашення понад рік (у рублях і іноземній валюті);
До - власні засоби (капітал) банку.
Максимально допустиме значення нормативу Н4 встановлюється у розмірі 120 %.
4. Співвідношення ліквідних         активів і сумарних активів кредитній організації (Н5).
Н5=Лат/А*100%
А - загальна сума всіх активів по балансу банка за мінусом дебетових залишків балансових рахунків
Мінімальне допустиме значення нормативу Н5 встановлюється в розмірі 20 %.
Сучасні закордоння концепції управління ліквідністю загалом можна поділити на декілька теорій. Зарубіжна банківська практика накопичила багатий досвід управління ліквідністю банків. Теорії управління ліквідністю з'явилися практично одночасно з організацією самих банків. Сучасній банківській науці і практиці відомо наступні чотири теорії:
• теорія комерційних позик;
• теорія переміщення;
• теорія очікуваних доходів;
• теорія управління пасивами.
Теорія комерційних позик зародилася в англійській банківській практиці. Основу її складає положення про те, що банк зберігає свою ліквідність, поки його активи розміщені в короткострокові позики, що своєчасно погашаються при нормальному стані ділової активності. Іншими словами, банкам слід фінансувати послідовні стадії руху товарів від виробництва до споживання. В даний час ці кредити отримали б назву кредитів під товарні запаси або на поповнення оборотного капіталу. Згідно цієї теорії, комерційні банки не повинні були видавати кредити на покупку цінних паперів, нерухомості, а також довгострокові позики сільському господарству.
У США, наприклад, теорія комерційних позик, була переважаючою до 30-х років і широко пропагувалася органами контролю і регулювання і самими банками. Проте на практиці вона застосовувалася не настільки строго. Основні недоліки даної теорії зводилися до наступного: 1) дана теорія не враховувала потреби суб'єктів економіки в довгострокових кредитах і виправдовувала неучасть банків у фінансуванні інвестицій до основних фондів розширення і технічного переозброєння підприємств, придбання житла; 2) не враховувала відносну стабільність банківських вкладів, яка дозволяє банкам розміщувати засоби відносно тривалі терміни без істотного збитку для ліквідності; 3) теорія передбачала, що при нормальній діловій активності всі позики (короткострокові) можуть бути погашені. Така передумова сповна правомірна для умов дійсно високої ділової активності. Проте за інших умов (економічний спад, фінансові кризи, великі неплатежі, банкрутства) повернення навіть короткострокових позик стає проблематичним, а банки відчувають нестачу ліквідних засобів.
Теорія переміщення передбачає збереження ліквідності банку за умови, що його активи можна переструктуровувати ("переміщати") або продавати іншим кредиторам або інвесторам за готівку, тобто якщо при неповерненні йому кредитів банк може отримати еквівалентні суми або шляхом перепродажу цінних паперів, прийнятих їм по цих кредитах як застава, або шляхом придбання під ці папери кредиту в іншому банку. Таким чином, в рамках даної теорії умовою задоволення потреб окремого банку в ліквідних ресурсах вважається постійна наявність активів, які можна буде реалізувати швидко і без втрат. Як першокласне джерело ліквідних засобів тривалий час розглядалися цінні папери, що легко реалізовувалися, які одночасно виконували роль резервів. При цьому цінні папери повинні відповідати наступним критеріям: - висока якість; - короткий термін погашення; - реалізовується; - відсутність кредитної і процентної рисок; - можливість продажу з короткостроковим повідомленням. Теорія переміщення більшою мірою, чим попередня, відповідає завданням підтримки ліквідності банку. В той же час багато банків, що слідували її рекомендаціям не уникнули проблем з ліквідністю (у 30-х і подальші роки). Теорія має багато прибічників і послідовників і в даний час, хоча в останніх роки упор робиться на розміщення активів в державні цінні папери.
Згідно теорії очікуваного доходу, ліквідність банку можна прогнозувати або навіть просто планувати, якщо в основу графіка погашення кредитів покласти майбутні доходи позичальників. Ця позиція не заперечує попередні теорії, але виходить з того, що те, що зв'язало термінів видачі позик з доходами позичальників надійніше, переважно, чим, наприклад, орієнтація на заставу. На думку прибічників даної теорії, на банківську ліквідність можна впливати за допомогою коректування структури інвестицій і термінів погашення кредитів. Так, короткострокові кредити промисловості більш ліквідні, ніж середньострокові, а споживчі кредити на придбання товарів тривалого користування більш ліквідні, ніж іпотечні кредити під житло. Цінність теорії очікуваного доходу в тому, що вона визнає необхідність швидкого зростання середньострокових і довгострокових кредитів підприємствам, споживчих кредитів і кредитів на нерухомість. Відмітною ознакою таких кредитів є те, що вони погашаються періодично (мають проміжні терміни погашення), що підвищує їх ліквідність. Крім того, вказана обставина дозволяє планувати регулярні вступи грошей і, таким чином, забезпечувати ліквідність в майбутньому. Проте, відмічені переваги не діятимуть в умовах масових неплатежів. Проте дана теорія сприяла тому, що багато банків при формуванні портфеля інвестицій використовують ефект ступінчастості: цінні папери підбираються по термінах погашення так, щоб внески були передбаченими і по можливості регулярними.
Теорія управління пасивами спирається на можливості залучення з грошового ринку додаткових ресурсів для підтримки ліквідності банку. Виникнення цієї теорії пов'язане з відновленням ринку федеральних резервів в США і розвитком недепозитних методів залучення грошових коштів, зокрема передаваних термінових депозитних сертифікатів. Управління пасивами в широкому сенсі є діяльністю банку, пов'язаною із залучення засобів вкладників і інших кредиторів і визначенням (регулюванням) структури джерел відповідних засобів. У вужчому сенсі під управлінням пасивами (пасивними операціями) розуміються дії банку, направлені на підтримку його ліквідності шляхом активного пошуку залучення засобів в міру необхідності. Подібні операції вважаються ризикованими, тому в процесі управління пасивами необхідно уважно вирівнювати витрати на залучення засобів з доходами, що отримуються від їх вкладення. Кожна з цих чотирьох теорій має свої переваги і недоліки. Жодна з них окремо не в змозі повністю пояснити способи забезпечення ліквідності банку. Тому в даний час банки в своїй практичній діяльності вимушені спиратися на рекомендації всіх цих теорій, віддаючи перевагу тій або іншій з них виходячи з власного розуміння специфіки умов в кожній конкретній ситуації.