Кодекс и Законы Финансовая политика и инструменты ее реализации
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-10-29Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
Кафедра "Фінанси та кредит"
Курсова робота
З дисципліни «Фінанси»
Тема: "Фінансова політика і інструменти її реалізації"
Зміст:
1. Фінансова політика і доходи бюджету України
2. Фінансова стабілізація як основа фінансової політики
3. Доходи бюджету в системі управління економікою
4. Вдосконалення бюджетного процесу
5. Особливості збалансування місцевих бюджетів
6. Аналіз міжбюджетних відносин в Україні
7. Податкова політика і доходи бюджетів України
Використана література.
Єдиним хорошим бюджетом є збалансований бюджет.
Адам Сміт, 1776 р.
Хорошим правилом є те, що бюджет ніколи не повинен бути збалансованим - крім моменту, коли надлишок, що стримує інфляцію, змінюється на дефіцит, щоб боротися зі спадом.
Воррен Сміт, 1965 р.
1.ФІНАНСОВА ПОЛІТИІКА І ДОХОДИ УКРАЇНИ
Адміністративно-командна економічна політика в СРСР призвела до нерівномірного економічного розвитку усіх регіонів, створення неструктуризованого, неефективного та однобокого народногосподарського комплексу. Функціонування адміністративно - командної системи сприяло розподілу і перерозподілу більше 25 відсотків валового внутрішнього продукту СРСР, який вироблявся в України.
З проголошенням незалежності України починається новий етап державотворення, формування власної національної політики і розвитку суспільно-економічних відносин. Початком економічних перетворень в Україні стало прийняття Закону УРСР "Про економічну самостійність Української РСР" від 3 серпня 1990 року. Згідно з ним Україна самостійно визначає економічний статус і стратегію соціально-економічного розпитку в інтересах усього народу, а також розробляє і формує незалежну фінансову (бюджетну, податкову, валютну) політику в контексті загальнодержавної економічної політики і займається її виконанням.
Фінансова політика охоплює центральну ланку системи економічних відносин і відіграє провідну роль у реалізації загальнодержавних функцій. Організація і регулювання цих відносин здійснюються відповідно до діючого (фінансового правового поля, етапу та стану суспільно-економічного розвитку країни. Без врахування останнього політика стає гальмом розвитку економічних відносин.
Фінансова політика має бути жорсткою, але справедливою і активною, і повинна стимулювати економічне зростання, захищати національні інтереси Та бути привабливою для суб’єктів іноземних країн. Побудова і формування фінансової політики - це досить складний процес.
Необхідно визначити пріоритетні напрямки розвитку національного господарства та за структурною його перебудовою створити умови для підприємницької діяльності, захисту інтересів власних товаровиробників та сприяння залученню іноземних інвестицій.
Не менш складною і відповідальною проблемою залишається реалізація стратегічних напрямків, визначення норм і методів їх забезпечення умов розвитку суспільства. Вибір норм і методів роботи передбачає процес формування національної економіки із врахуванням специфічних природно-кліматичних і геополітичних умов господарювання та розташування України.
Розвиток суспільно-економічних відносин в Україні підтверджує необхідність якомога скорішого вирішення проблеми фінансової стабілізації - основи загальнодержавної стабілізації і виходу з економічної кризи.
Зрозуміло, що це — робота не одного року, але вона має бути до кінця обгрунтованою, повинна враховувати можливі негативні наслідки і передбачати цивілізоване їх усунення, бути одночасно послідовною та перспективною і, що не менш важливо - зрозумілою усім суб'єктам суспільно-економічних відносин.
Стабілізація у суспільстві і поступове економічне зростання вимагає проведення активної фінансової політики і забезпечення функціонування стабільної фінансової системи. При вирішенні зазначених проблем і, насамперед, щодо одержання доходів бюджету і забезпечення фінансування загальнодержавних видатків, необхідно боротися не з наслідками, а з причинами виникнення і розростання негативних явищ у суспільстві.
Сьогодні основою для зняття фінансової напруги і врегулювання економічних інтересів стає прийняття указів Президента. Зрозуміло, що це вимушений захід, оскільки Верховною Радою України не прийнято цілий ряд законодавчих актів з питань) фінансової політики.
Необхідно здійснити реформування фінансових відносин в країні та сформувати національну фінансову систему. Це викликано насамперед тим, що в умовах формування ринкових відносин фінанси наповнюються новим змістом, їх роль і значення зростають, а функціональні можливості розширюються як в часі, так і в просторі. Фінанси як об'єктивна економічна категорія за своїм змістом в умовах ринку мають виконувати регулюючу та стимулюючу функції, а не лише фіскальну, як досі практикується. Це основні функції фінансів, які потребують детального аналізу, досконалого вивчення і розробки необхідних фінансово-правових норм з регулювання фінансових відносин і подальшого розвитку.
Фінанси одночасно виконують і контрольну функцію. Не претендуючи на повну підтримку своїх поглядів, зазначу: функціональні можливості фінансів у процесі регулювання та стимулювання суспільно-економічного розвитку досить великі. Однак сьогодні вони в практиці використовуються частково і залишаються нерозкритими. Це одна із причин того, що в Україні продовжує погіршуватись фінансовий стан ряду підприємств, регіонів, держави в цілому, а розрахунково-платіжна дисципліна досягла критичного стану.
Взятий курс головним чином на фіскально - монетарні методи регулювання економічних відносин не завжди себе виправдовує і досить часто призводить до загострення економічних інтересів. В практиці необхідно дотримуватись принципу поєднання та узгодженості усіх методів державно - фінансового впливу на процес суспільного відтворення. Фінанси мають приймати активну участь у всіх стадіях суспільного відтворення, а не лише на стадії розподілу, як це відбувається сьогодні. Головне завдання фінансів - сприяти зростанню ефективності виробництва, стимулювати його розвиток та економію затрат як живої, так і уречевленої праці. Фінанси мають активно регулювати процес створення валового внутрішнього продукту, а не лише його розподіл та перерозподіл. Практика вимагає фінансового впливу на весь процес кругообігу капіталу, сприяти його прискоренню, ефективному і цільовому використанню матеріальних, трудових та грошових ресурсів.
Зрозуміло, що сьогодні фінансове регулювання та симулювання ефективності виробництва знаходиться на стадії реформування, вимагає досконалого аналізу, вивчення, розробки та прийняття необхідних законодавчих та нормативних актів з метою створення єдиної ефективної фінансової системи регулювання суспільно-економічними процесами у державі.
Фінанси - об'єктивна економічна категорія, а необхідність їх функціонування носить відповідно об'єктивний характер. Держава використовує фінанси як інструмент управління суспільно-економічними процесами. Об'єктивність, необхідність та ефективність - це основні принципи організації фінансових відносин, які необхідно враховувати при формуванні власної національної фінансової політики.
Практикою підтверджено , що фінансова політика, як і загальнодержавна економічна політика її цілому, залежить від сформованого правового поля та органів влади і управління в процесі реалізації функцій держави і забезпечення легітимності фінансових відносин. Невипадково фінансова політика виступає результатом дії як об'єктивного, так і суб'єктивного факторів впливу на її формування, реалізацію і розвиток в системі ринкових відносин.
В Україні досі не прийнято законодавчого акту, яким було б окреслено дії, взаємозв'язок, узгодженість та розвиток бюджетної, податкової й валютної політики як підсистем єдиної фінансової політики. Відбувається формування бюджетної, податкової та валютної політики як окремо взятих підсистем, а не єди.ної, цілісної фінансової системи. Відповідно до цього розробляються окремі законодавчі акти та механізми їх реалізації, які нерідко суперечать один одному, а не сприяють загальному фінансово-економічному розвитку. Реалізацією окремих підсистем фінансової політики займаються практично відособлені підрозділи та структури органів управління діючої фінансової системи. У сучасних умовах управління фінансовими, ресурсами знаходиться в досить складному стані, особливо на рівні районів, міст та областей, і потребує радикальних змін у структурі фінансової системи та державної фінансової політики в цілому.
З метою усунення впливу негативних факторів на розвиток фінансових відносин та забезпечення стабільного і ефективного економічного зростання вважаємо за необхідне розробити і прийняти концепцію фінансової політики і програму фінансової стабілізації України, виходячи із оцінки реальних можливостей і потреб суспільства, розвитку економічних відносин, сприяння активному зростанню виробництва та забезпечення соціального захисту населення.
Фінансова політика повинна мати імперативний, обов'язковий характер. Це обумовлено змістом фінансів як економічної категорії, їх місцем у системі суспільно-економічних відносин. Законодавчі та нормативні акти з питань реалізації фінансової політики мають виконуватись своєчасно, якісно і в повному обсязі. В іншому випадку досягти фінансової стабілізації та поступового економічного розвитку просто неможливо. Практика свідчить про те, що у сучасних умовах досить часто порушується "обов'язковий характер" у процесі виконання фінансової політики. Це свідчить, зокрема, про неповне і неякісне виконання законів України про Державний бюджет України на 1994 та 1995 роки, а також підсумки його виконання у 1 кварталі 1996 року
Основу фінансової політики становить бюджетна політика, яка пов'язана насамперед із формуванням і виконанням бюджетів усіх рівнів, цільових загальнодержавних фондів. Державний бюджет України - це головний фінансовий план країни, чіп віддзеркалює суспільно-економічний стан у державі. Економічна нестабільність і спад виробництва негативно впливають на формування доходів та фінансування видатків бюджету. Бюджет, його доходна частина прямо пов'язані із Державною програмою соціально-економічного розцінку України на поточний фінансовий рік. І навпаки, виконання зазначеної програми залежить від її фінансового забезпечення. У цьому напрямку Державний бюджет виступає основою фінансування загальнодержавних програм та сприяє їх виконанню. Державна програма соціально-економічного розвитку України і Державний бюджет України мають своє особливе місце, роль і призначення у системі суспільно-економічних відносин. Одночасно вони нероздільні, взаємозалежні, доповнюють один одного, вимагають комплексного підходу при розробці ефективного механізму в процесі виконання.
Практика розвитку фінансових відносин ще раз підтверджує це і вимагає, по-перше, формувати Державний бюджет України і Державну програму соціально-економічного розвитку України на основі єдиної концепції суспільно-економічного розвитку і в контексті загальнодержавної фінансово-економічної політики; по-друге, досконалого аналізу та оцінки соціально-економічного стану регіонів і держави та розробки реальних макроекономічних показників розвитку на плановий рік і перспективу; по-третє, виконання Державного бюджету і Державної програми соціально-економічного розвитку має проходити у руслі єдиних підходів, цілісного механізму, ефективних норм і методів організації фінансово-економічних відносин; по-четверте, додержання загальних принципів економічного розвитку і, насамперед, принципу формування і виконання доходів бюджету за рахунок платежів, які активно і ефективно впливають на виробництво, виконання показників економічного розвитку, а не шляхом розширення кількості податків та зборів, як сьогодні відбувається, та використання емісійних джерел поповнення бюджету; по-п'яте, проведення належного, своєчасного контролю та піднесення рівня відповідальності за стан виконання доходів бюджету та показників соціально-економічного розвитку регіонів, міністерств (відомств), держави в цілому.
Державне регулювання суспільно-економічними процесами має зводитись до того, щоб прискорити обіговість фінансових ресурсів і, насамперед, шляхом усунення невиправданої практики руху зустрічних потоків фінансових ресурсів. Це стосується взаємовідносин між бюджетами різних рівнів і, що не менш важливо, між бюджетами та юридичними особами. Особливої ваги набирають відносини підприємств з бюджетом в частині сплати податків, а також повернення і відшкодування зайво внесених сум податків і зборів до бюджету.
З прийняттям нової редакції Закону України "Про бюджетну систему України" набирає нового змісту, принципів і напрямків розвитку бюджетна політика як підсистема єдиної фінансової політики. Зазначеним Законом передбачені фінансово-правовій норми, відповідно до яких визначено бюджетний устрій та бюджетну систему Україні., повноваження, роль і завдання органів влади та управління у бюджетному процесі. Цим Законом окреслено межі функціонування усіх ланок бюджетної системи в частині закріплення доходів і розмежування видатків. Одночасно є їде ряд питань, які досі залишаються неврегульованими законодавством. Не випадково Верховна Рада України розглядає питання щодо внесення змін та доповнень до Закону України про бюджетну систему. Головною проблемою залишається визначення оптимальних меж функціонування бюджетів усіх рівнів і забезпечення її якісного і ритмічного виконання при збереженні провідної ролі Державного бюджету України. Практика формування бюджетів ставить питання щодо передачі частини загальнодержавних повноважень з фінансування окремих видів видатків і залишення за Державним бюджетом видатків та асигнувань, які мають загальнодержавне значення та провідну роль у суспільно-економічному процесі. Зрозуміло, що та частка бюджетного фінансування, яка покладена сьогодні на Державний бюджет (понад 70%), має поступово скорочуватись і стане, на наш погляд, в межах 50 відсотків видатків зведеного бюджету. Зазначене вище потребує внесення змін до системи закріплених та регулюючих доходів, їх переліку, змісту та форм реалізації. Все частіше постає питання щодо статусу місцевих податків та зборів. У бюджетній класифікації було б доцільно виділити три і руни доходів: регулюючі, закріплені та міоцені платежі і збори. Зміст і роль зазначених доходів має відповідати економічним перетворенням та стимулювати розвиток суспільно-економічних інтересів, насамперед інтересів підприємств та окремих територій. Кожна територія мас бути поставлена в умови зацікавленості та пошуку резерпін, збільшення доходів і, насамперед, за рахунок місцевих резервів.
Прийнятий пункт 9 Постанови Верховної Ради України про введення в дію Закону України «Про Державний бюджет України на 1996 рік» свідчить про актуальність даної проблеми, яку необхідно вирішувати. Одночасно слід зауважити - запропоновані підходи і розрахунки щодо зацікавленості місцевих Рад шляхом залишення 50 відсотків суми надходжень податку на додану вартість, акцизного збору та податку на прибуток підприємств, які перебувають у загальнодержавній власності, понад розміри контингентів, врахованих у нормативах відрахувань від загальнодержавних податків і зборів, досить складні і не завжди сприятимуть пошуку додаткових надходжень до бюджету. Це пов'язано насамперед з тим, що з метою забезпечення виконання доходів бюджету необхідно стимулювати виробництво, підприємства та організації, які виконують зобов'язання та своєчасно сплачують платежі до бюджету і цільових фондів.
У цьому напрямку зроблено важливий крок. Постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1996 р. "Про причини невиконання доходної частини бюджету та заходи удосконалення законодавства і підвищення відповідальності керівників усіх рівнів за дотримання бюджетної дисципліни" доручено Міністерству економіки і Міністерству фінансів до 1 жовтня 1996 року подати Кабінетові Міністрів України проект порядку розроблення суб'єктами підприємницької діяльності державної форми власності фінансових планів, передбачивши обов'язковість планування прибутку, його розподілу і платежів до бюджету та пропозиції про внесення змін і доповнень до законодавства з цього питання.
Підготовка пропозицій і документів Кабінету Міністрів із зазначених питань та введення нових показників оцінки підприємницької діяльності сприятиме покращенню фінансово-економічної роботи, а також налагодженню дієвого контролю за станом виконання доходів бюджету. Зазначеною Постановою Кабінету Міністрів істотно посилюється відповідальність за виконання доходів бюджету України.
Важливим результатом фінансової політики та спрацювання законодавства є виконання доходної частини бюджетів усіх рівнів.
Протягом 1995 року до зведеного бюджету України надійшло 2092,8 трлн.крб. усіх податків, зборів, відрахувань до цільових фондів (табл. 1), що становить 90,1 відсотків до запланованих. Таким чином у структурі валового внутрішнього продукту доходи бюджету становлять майже 40 відсотків. Державний бюджету України у частині доходів виконано в сумі 1243,3 трлн.крб., або на 86,3 відсотків до затверджених надходжень.
Як свідчать дані табл. 1, головними джерелами надходжень залишаються податок на додану вартість, податок на прибуток підприємств і прибутковий податок з громадян. На їх частку припадає 52,3 відсотка, або відповідно 21,6; 23,1; 7,6 до загальної суми доходів зведеного бюджету України. Якщо враховувати, що надходження у фонд для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення і Пенсійний фонд складають 518,6 трлн.крб., або 24.8 відсотків, то зазначені вище платежі становлять 1613,8 трлн.крб., або 77,1 відсотків у структурі-зведеного бюджету України.
Практика справляння податків і виконання доходів зведеного бюджету засвідчує продовження кризових явищ у суспільстві, в результаті чого податок на додану вартість виконано на 95,0 відсотків та акцизний збір — на 87,8 відсотків. Втрати бюджету за цими непрямими податками склали 201,2 трлн.крб., в тому числі за рахунок зниження обсягів виробництва -81,9 трлн.крб., затримки прийняття законопроекту з питань справляння податку на додану вартість -- 95.0 трлн.крб., погіршення рівня платіжної дисципліни платників податків - 24.3 трлн. карбованців.
Таблиця 1 Структури доходів зведеного бюджету України за 1995 рік
(млрд.крб.)
| № п/п | Найменування платежів | По прогнозу | Фактично надійшло | % до Прогнозу | |
| | | | Сума | % | |
| 1 | Податок на додану вартість | 475407,9 | 451732,7 | 21, | 95,0 |
| 2 | Податок на прибуток підприємства і організацій | 452488,2 | 483395,1 | 23, | 106,8 |
| 3 | Акцизний збір | 45662,9 | 40100,6 | 1,9 | 87,8 |
| 4 | Плата за землю | 69483,7 | 63460 | 3,0 | 91,3 |
| 5 | Плата за спеціальне використання надр | 2011,3 | 1741,6 | 0,1 | 86,6 |
| 6 | Плата за спеціальне використання прісних водних ресурсів | 2587,7 | 2224.5 | 0,1 | 86,0 |
| 7 | Рентна плата за нафту і природний газ та різниця в цінах на газ | 122148,0 | 71851,6 | 3,4 | 58,8 |
| 8 | Прибутковий податок з громадян | 154281,1 | 160071,3 | 7,7 | 103,8 |
| 9 | Податок з власників транспортних засобів | 6353,7 | 5379,9 | 0,3 | 84,7 |
| Таблиця 1 |
(продовження)
| | | | Фактично | | |
| № п/п | Найменування платежів | По прогнозу | надійшло | % до прогнозу | |
| | | | | | |
| | | | Сума | % | |
| 10 | Плата за спеціальне використання | 707 5 | 636,8 | 0,0 | 90,0 |
| | лісових ресурсів | | | | |
| 11 | Державне мито | 14643 | 8534,4 | 0,4 | 58,3 |
| 12 | Надходження від зовнішньоекономічної діяльності | 55205,8 | 42937,9 | 2,1 | 77,8 |
| ІЗ | Відрахування на геологорозвідувальні роботи | 20395,3 | 10218,1 | 0,5 | 50,1 |
| 14 | Податок на промисел | 336,5 | 253 | 0,0 | 75,2 |
| | Надходження коштів від | | | | |
| 15 | приватизації майна державних | 91199,4 | 7467,1 | 0,4 | 8,2 |
| | Підприємств | | | | |
| 16 | Внески до бюджету сум під перевищення фонду споживання | 25000,0 | 1370,2 | 0,1 | 5,5 |
| | Плата за сертифікати на право | | | | |
| 17 | здійснення торгівлі алкогольними | 5000,0 | 4091,3 | 0,2 | 81,8 |
| | напоями та тютюновими виробами | | | | |
| | Внески підприємств та | | | | |
| | господарських організацій до | | | | |
| 18 | Фонду для здійснення заходів по | 117481,9 | 102^,7 | 4,9 | 87,3 |
| | ліквідації наслідків Чорнобильської | | | | |
| | Катастрофи | | | | |
| | Надходження відрахувань віл | | | | |
| 19 | перевищення поточних доходів над | 60802,5 | | 0,0 | 0,0 |
| | видатками Національного банку | | | | |
| | Надходження коштів під | | | | |
| 20 | Державного комітету по | 56300,0 | 18925,1 | 0,9 | 33,6 |
| | матеріальних резервах | | | | |
| | Місцеві податки і збори, що | | | | |
| 21 | встановлюються місцсиііми Ра.^імі- | 11000 | 12501,7 | 0,6 | 113,7 |
| | народних депутатів | | | | |
| | Надходження від реалізації | | | | |
| 22 | дорогоцінних металів з Державного фонду металів і дорогоцінного | 700,0 | 219,9 | 0,0 | 31,4 |
| | Каміння | | | | |
| 23 | Надходження вільних залишків позабюджетних фондів | 10000 | 15041,1 | 0,7 | 150,4 |
| Таблиця 1 |
(продовження)
| № п/п | Найменування платежів | По прогнозу | Фактично надійшло | % до Прогнозу | |
| | | | Сума | % | |
| 24 | Збори та інші неподаткові доходи | 58989,6 | 78210 | 3,5 | 123,4 |
| 25 | Надходження до Пенсійного фонду | 434347,0 | 415987,5 | 19, | 95,8 |
| 26 | Надходження до Інноваційного фонду | 4044,1 | 4209,2 | 0,2 | 104,1 |
| 27 | Фонду розвитку паливно-енергетичного комплексу | 16700,0 | 1916,7 | 0,1 | 11,5 |
| 28 | Надходження коштів від реалізації військового майна | 2500,0 | 2766,0 | 0,1 | 110,6 |
| 29 | Залишки бюджетних позичок на початок року | | 3153,4 | 0,2 | |
| 30 | Повернення бюджетних позичок | | 41827,1 | 2,0 | |
| 31 | Інші надходження | 5627,5 | 44785,1 | 2,1 | 795.8 |
| | ВСЬОГО | 2321404,6 | 2092210 | 10 | 90,1 |
Слід зазначити, що основні втрати бюджету за рахунок зниження виробництва утворились на підприємствах провідних міністерств і відомств. Підприємства Мінмашпрому допустили зниження обсягу виробництва на 27,4 відсотків до попереднього року, в результаті чого до бюджету не надійшло 24,7 трлн. карбованців. На підприємствах Міпвуглепрому відповідно - 14,3 і 4,5; корпорації "Укрбуд" - 34,1 і 7,5; корпорації "Укрцемент" -29,2 і 3,4; корпорації "Укрбудматеріали" - 23,3 і 3,6.
Внаслідок відсутності належного контролю керівників окремих міністерств і відомств за додержанням податкового законодавства, виконання Указів Президента України "Про заходи щодо зміцнення фінансової дисципліни при виконанні Державного бюджету України", "Про посилення контролю за надходженням податків та інших обов'язкових платежів до Державного бюджету і внесків до державних цільових фондів" станом на 1 січня 1996 року підприємства 8 міністерств заборгували державі 33 трлн.крб., або 60 відсотків загальної недоїмки по Україні, з них підприємства Мінпрому - 12,7 трлн.крб., або 23,4 відсотків загальної суми несплачених бюджету по Україні, Мінсільгосппроду — відповідно 6,4 і 11,8. Мінмашпрому 3,9 і 7,3, Мінвуглепрому 2,9 і 5,3 та Департаменту морського і річкового транспорту — 2 трлн.крб., або 3,7 відсотків.
Виконання доходів місцевих бюджетів (див. табл. 2) також здійснювалося в складних соціально-економічних умовах поглиблення кризових явищ у суспільстві. В цілому доходи місцевих бюджетів виконано на 122,0 відсотки. Підсумки 1995 року свідчать, що п'ять областей допустили невиконання доходів бюджету, передбачених на рік. Так, Херсонська область виконала доходну частину бюджету на 87,0 відсотків, тим самим недоодержано 2,1 трлн.крб., Чернівецька область — відповідно 88,2 і 1,3. Недовиконання доходів місцевих бюджетів допущено у Вінницькій (97,1%), Кіровоградській (96,2%) та Тернопільській (96,0%) областях.
Таблиця 2 Фактичне виконання доходів місцевих бюджетів за
1995 рік (млрд.крб.)
| Області | План на рік | Виконання | % виконання |
| Республіка Крим | 43602 | 47992 | 110.1 |
| Вінницька | 23326 | 22643 | 97.1 |
| Волинська | 9508 | 11040 | 116.1 |
| Дніпропетровська | 57481 | 73012 | 127.0 |
| Донецька | 73235 | 91152 | 124.5 |
| Житомирська | 14934 | 19306 | 129.3 |
| Закарпатська | 8498 | 10679 | 125.7 |
| Запорізька | 31648 | 36380 | 115.0 |
| Івано-Франківська | 18035 | 24161 | 134.0 |
| Київська | 22915 | 30033 | 131.1 |
| Кіровоградська | 15741 | 15142 | 96.2 |
| Луганська | 38748 | 37824 | 102.9 |
| Львівська | 39641 | 58530 | 147.6 |
| Миколаївська | І8175 | 21165 | 116.5 |
| Одеська | 31431 | 38080 | 121.2 |
| Полтавська | 23140 | 28652 | 123.8 |
| Рівненська | 13012 | 15319 | 177.7 |
| Сумська | 17084 | 22895 | 134.0 |
| Тернопільська | 13121 | 12592 | 96.0 |
| Харківська | 44377 | 65714 | 148.1 |
| Херсонська | 16459 | 14320 | 87.0 |
| Хмельницька | 14998 | 19705 | 131.4 |
| Черкаська | 17543 | 26894 | 153.3 |
| Чернівецька | 11125 | 9817 | 88.2 |
| Чернігівська | 17416 | 21396 | 122.9 |
| м. Київ | 66653 | 78104 | 117.2 |
| м. Севастополь | 5921 | 8194 | 138.4 |
| ВСЬОГО | 75777 | 860754 | 122.0 |
Передбачається, що загальний обсяг промислової продукції збільшиться у 1996-ому порівняно з і 995 роком на 0,5 відсотка, однак фактично в І кварталі сталося зниження виробництва на 3,6 відсотка. Аналогічно з випуску товарів народного споживання, які є основним джерелом формування доходної частини бюджету, прогнозувався ріст на 1,8 відсотка, а фактично цей показник проти відповідного періоду минулого року скоротився на 20,8 відсотка.
За таких умов до бюджетів усіх рівнів мобілізовано 650,5 трлн.крб., що становить до визначених розмірів на рік 18,9 відсотка, а до визначених на І квартал — 94,8 відсотка. До Державного бюджету за цей період надійшло 422,3 трлн.крб., або відповідно 17,7 і 92,7 відсотків. Доходи місцевих бюджетів становлять 21,0 відсотка до розрахункових сум на рік.
За основними доходними джерелами надійшло: податку на додану вартість 90,9 відсотків до розрахунку на квартал, або менше на 12,9 трлн.крб., податку на прибуток — відповідно 97,5 відсотка і 3,3 трлн.крб., акцизного збору — 59,9 відсотка і 6,2 трлн.крб., прибуткового податку з громадян — 94,9 відсотка і 2,9 трлн. карбованців. У зв'язку з тим, що бюджет було затверджено в кінці березня, зовсім не було надходжень частини плати за транзит природного газу через територію України, яких на рік передбачено одержати 103,1 трлн. карбованців
В цілому стан виконання доходної частини бюджету у 1 півріччі 1996 року складний, що потребує розробки і прийняття додаткових заходів у процесі реалізації Закону України "Про Державний бюджет України на 1996 рік", а також внесення необхідних змін до чинного законодавства.
Фінансова культура і епіка бізнесу в Україні — на досить низькому рівні і вимагає державного впливу та регулювання. Наслідком цього є зростання заборгованості у Державі та загострення неплатежів.
З метою покращення фінансового стану підприємств, прискорення кругообігу фінансових ресурсів прийнято рішення про надання відстрочки для погашення заборгованості підприємств перед бюджетом, яка була станом на 1 січня 1996 р. і зберігається по даний час. Відстрочка надається до 1 грудня п. р. На виконання статті 28 Закону України "Про Державний бюджет України на 1996 рік" Міністерством фінансів розроблено порядок надання відстрочки підприємствам і організаціям із заборгованості перед бюджетом.
Підряд з цим прийнято Указ президента України від 5 квітня 1996 року "Про заходи щодо стабілізації фінансового стану підприємств", відповідно до якою обмежено розмір пені 50 відсотками від встановленої заборгованості податковими та контролюючими органами, а також розроблено і прийнято Кабінетом Міністрів і Національним банком України новий порядок черговості виконання установами банків доручень підприємств щодо перерахування платежів. Збільшення норми платежів від виручки на невідкладні потреби підприємств з 10 до і 5% може ускладнити ситуацію розрахунків з бюджетом.
З метою забезпечення виконання доходної частини бюджету Міністерством фінансів вжито ряд заходів. Питання про причини невиконання доходної частини бюджету були розглянуті на засіданні Кабінету Міністрів України, відповідно до чого прийнято постанову від 16 травня 1996 року "Про причини невиконання доходної частини бюджету та заходи щодо удосконалення законодавства і дотримання бюджетної дисципліни".
Проведенню ефективних економічних перетворень значною мірою шкодить непослідовність у реформуванні податкової системи, її нестабільність. Використання малоефективних методів і важелів державного впливу підриває її авторитеті віру у майбутнє.
Перші кроки реформування податкової системи зроблені. Але назвати їх вдалими навряд чи можна. Робота з формування податкової політики ще попереду, її необхідно завершити якомога швидше.
Податкова політика має спрямовуватися на розв’язання таких двох взаємопов'язаних завдань, як забезпечення збалансованості (бюджету і зупинення інфляції, пожвавлення діленої активності і підтримки виробництва. Поряд з цим загальний рівень оподаткування, розміри ставок податків, кількість видів і база для нарахування податків мають бути стабільними не тільки протягом бюджетного року, а й періоду реформування економіки.
З метою пом'якшення податкової політики - Постановою Верховної Ради України від ІЗ грудня 1995 року "Про основні положення податкової політики і податкову реформу в Україні" передбачено обмежити невиправдану диференціацію станок плити за землю, зменшення відрахувань до ряду цільових позабюджетних фондів.
З 1 січня 1996 року на основний рахунок Державного бюджету України а також місцевих бюджетів усіх рівнів зараховуються кошти цільових бюджетних (крім Пенсійного фонду України та коштів соціального страхування), а також будь-яких позабюджетних фондів, створених згідно із Законами України і нормативними актами органів виконавчої влади України. Головним Управлінням державного казначейства проводиться робота з інвентаризації і взяття на облік усіх цільових позабюджетних фондів, перевіряється їх законність і доцільність функціонування.
Перерозподіл валового внутрішнього продукту через зведений бюджет, включаючи відрахування до Пенсійного фонду України і державних позабюджетних фондів, обмежений 47 відсотками. За планом на 1997 рік через зведений бюджет буде перерозподілено 46 відсотків ВВП. Реформування податкової системи має проходити у напрямку збереження доходної бази бюджету, забезпечення обов'язковості і рівнонапруженості у сплаті податків усіма юридичними і фізичними особами, недопущення будь-яких проявів дискримінації до окремих платників податків.
Прийнято Закон України "Про плату за землю" у новій редакції, відповідно до якого запроваджено єдиний податок у сільському господарстві. Опрацьовуються питання щодо рівня плати за землю промисловими підприємствами в залежності від того, в якому населеному пункті вони розташовані, та з урахуванням тривалості інвестиційного циклу.
Протягом 1995-1996 років проводиться робота з ідентифікації фізичних. осіб-платників податків і комп'ютеризації податкової служби з тим, щоб з 1997 року здійснити перехід на оподаткування доходів і майна фізичних осіб на основі податкових декларацій, які мають подаватися всіма громадянами - платниками податків.
Кабінету Міністрів України та Верховній Раді України підготовлені і направлені матеріали щодо розширення бази і прав місцевих органів влади в частині формування доходів місцевих бюджетів за рахунок місцевих податків і зборів. З цією метою слід переглянути законодавство про місцеві податки і збори, розширити коло об'єктів оподаткування, встановити реальний перелік місцевих податків, обов'язкових до сплати на всій території України. Одночасно надати право місцевим органам влади приймати рішення про оправлення окремих, специфічних для даної території місцевих податків, які не передбачені законодавством. При цьому необхідно встановити обмеження при застосуванні місцевих податків. Для прикладу: обсяг місцевих податків і зборів не повинен перевищувати ЗО відсотків закріплених доході» бюджету території. Це усуне практику необгрунтованого застосування місцевих податків, їх ставок і розмірів.
Невід'ємною частиною податкового законодавства має стати правове забезпечення прав платників податків. З цією метою мають бути підготовлені законопроекти про права і обов'язки платників податків. Поряд з цим необхідно здійснювати стимулювання підприємницької та інвестиційної діяльності у сферах, передбачених програмами структурної перебудови і промислової політики. Одночасно не допускати надання пільг у процесі оподаткування окремим суб'єктам підприємницької діяльності.
Законом України "Про внесення змін і доповнень до Декрету Кабінету Міністрів України "Про порядок використання прибутку державних підприємств, установ і організацій" передбачено спрямовувати на поповнення власних оборотних коштів 10% балансового прибутку і не менш 10% суми прибутку, що залишається у розпорядженні підприємств після сплати ними обов'язкових платежів. Поряд з цим Мінекономіки підготовлено пропозиції щодо застосування даного порядку для підприємств усіх форм власності.
Для ефективного оподаткування підприємницької діяльності нагальною потребою є визначення бази оподаткування для справляння податку на прибуток. Передбачається розробити норми і правила ведення обліку і форм звітності для цілей оподаткування з використанням відповідних міжнародних стандартів.
У сучасних умовах важлива робота проводиться в напрямку підготовки проектів законодавчих та інших нормативних актів відповідно до Постанови Верховної Ради України від ІЗ грудня 1995 року "Про основні положення податкової політики і податкову реформу в Україні" та переліку проектів законодавчих та інших нормативних актів, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 15 листопада 1995 р. "Про першочергові заходи щодо реалізації Програми діяльності Кабінету Міністрів України на 1995-1996 роки".
Реформування податкової системи і розробка нового ефективного податкового законодавства - по перше, що необхідно зробити уже найближчим часом. Податкова реформа мас проходити у напрямку:
- створення органу в Мінфіні, який би займався розробкою податкової політики, на зразок "Департаменту податкової політики";
- лібералізації податкової політики з метою стимулювання виробництва та підвищення його ефективності. В практиці необхідно спростити і значно скоротити систему податків, платежів, зборів і відрахувань до бюджету та цільових позабюджетних фондів. Податки мають виконувати насамперед стимулюючу та регулюючу функції, що забезпечить стабільність надходжень до бюджетів усіх рівнів
- перегляду розмежування і закріплення податків за конкретними ланками бюджетної системи. Доцільно було б спростити систему зарахування платежів до бюджету усіх рівнів через ліквідацію зустрічних потоків фінансових ресурсів. Практика розмежування між ланками бюджетної системи України понад 10 видів податків та зборів себе не оправдовує, а створює умови для порушення фінансово-платіжної та розрахункової дисципліни;
- ліквідації усіх пільг платникам податків і прийняття окремого законодавчого акту про пільги;
- проведення нової інвентаризації позабюджетних фондів різних рівнів, вивчення їх доцільності і якісного використання. Необхідно прийняти закон про цільові позабюджетні фонди;
- прискорити розробку і прийняття "Податкового кодексу". Одночасно слід прийняти єдиний законодавчий акт, який би міг охопити усе коло фінансової політики (бюджетної, податкової, валютної), де можна було б окреслити дії, повноваження та відповідальність органів, які займаються реалізацією фінансової політики. Згідно з останнім можна буде визначити статус, функціональні обов'язки, права і відповідальність фінансових органів у процесі формування і виконання фінансової (бюджетної, податкової, валютної) політики. Такий головний законодавчий акт необхідний особливо у сучасних умовах, коли відбуваються реформування системи управління фінансовими ресурсами, національним господарством в цілому і створення ринкового середовища. Цю потребу особливо відчувають регіони. Відповідно до головного фінансового закону можна буде розробляти і впроваджувати бюджетну, податкову і валютну політику у контексті єдиної загальнодержавної фінансової політики.
2.ФІНАНСОВА СТАБІЛІЗАЦІЯ ЯК ОСНОВА ФІНАНСОВОЇ ПОЛІТИКИ
Минулий 1996 рік став ще одним вагомим кроком у подальшому становленні нової фінансової системи України, випробуванням її на міцність і ефективність роботи. Тепер настав час підбити підсумки, зробити висновки, визначити завдання та шляхи і методи їх вирішення.
Насамперед слід відзначити, що проведена робота сприяла перелому негативної тенденції у фінансовій сфері, за короткий період вдалося досягти фінансової стабілізації відповідно до курсу ринкових реформ, проголошеного Президентом України Л.Д.Кучмою. Це передусім зниження темпів інфляції, зміцнення національної грошової одиниці, гальмування темпів спаду промислового виробництва. Вдалося трохи оздоровити бюджет, не перевищити установлених розмірів дефіциту державного бюджету.
Однак досягти істотних зрушень у вирішенні головного завдання — оживити виробництво, стабілізувати економіку — не вдалося. Нерозв'язаних проблем залишилося багато. Протягом 1996 р. соціально-економічний стан в Україні залишався складним, не поліпшилася ситуація і в першому кварталі 1997 р.
Прогнозні показники економічного і соціального розвитку, покладені в основу формування державного бюджету України на 1996 рік, передбачали зниження реального обсягу валового внутрішнього продукту на 1,8% та зростання обсягів промислової продукції на 0,5%.
Фактично ж минулого року обсяг валового внутрішнього продукту скоротився на 10%, номінальне він оцінюється у 80,5 млрд. грн. Більш як на 5% знизилося виробництво промислової продукції та на 9%— сільськогосподарської. При цьому на 20,2% знизився обсяг виробництва товарів народного споживання.
За таких умов постає запитання: чи достатніми були зусилля органів фінансової системи усіх рівнів, здійснювана ними контрольна й економічна робота, спрямована на пом'якшення впливу неминучих негативних факторів проведення реформ на соціально-економічну ситуацію в державі, якість виконання бюджетів? Як не прикро, одразу хочу констатувати: з різних причин цього поки що не сталося. І не останньою з причин є брак ініціативи й активності, Нерідко саме прояви консерватизму, застарілі підходи і методи стоять на заваді у вирішенні поставлених завдань. Це є характерним для багатьох керівників усіх структурних підрозділів як місцевих, так і центральних органів фінансової системи.
Отож у цілому за 1996 р. до зведеного бюджету надійшло 30,1 млрд. грн. податків, зборів та інших обов'язкових платежів, або 87,6% до розрахункових річних призначень, тобто недоодержано 4,2 млрд. грн. Не забезпечено виконання призначень по 20 видах платежів із 27.
Минулий рік значною мірою можна назвати роком утрачених можливостей. Лише від скорочення обсягів промислового виробництва та перевезень не мобілізовано 800 млн. грн. податку на додану вартість, податку на прибуток та акцизного збору. Найбільше таких втрат допущено в Автономній Республіці Крим, Донецькій, Івано-Франківській, Львівській, Херсонській, Харківській областях та в місті Києві.
Податку на додану вартість за 1996 р. надійшло 6,3 млрд. грн., або 95,3% до річного плану. З цього податку не забезпечено виконання плану в 21 області, з яких найбільше відставання допущене у Волинській, Запорізькій, Миколаївській, Львівській і Хмельницькій областях.
До зведеного бюджету України за 1996 р. надійшло 5,5 млрд. грн. податку на прибуток, що становить 90,2% до затвердженого прогнозу, зокрема до державного бюджету — відповідно 1,6 млрд. грн., або 93,3%. Спрогнозованих показників податку на прибуток дотримали лише 7 областей (Закарпатська, Івано-Франківська, Київська, Полтавська, Сумська, Харківська і Хмельницька) та м. Севастополь. Найбільше відставання допущене у Дніпропетровській, Львівській, Чернівецькій, Тернопільській областях, а також в Автономній Республіці Крим.
Майже 70 млн. грн. недоотримано акцизного збору. У розрізі окремих областей його не надійшло у сумі 149 млн. грн.
Тенденція зростання заборгованості перед бюджетом зберігалася і в звітному році. В цілому за рік розмір недоїмки, разом із внесками до Пенсійного фонду, зріс на 1,8 млрд. грн., або в 2,6 раза. Найбільші суми заборгованості перед бюджетом мають місце в Дніпропетровській області — 369,2 млн. грн., Донецькій — 123,8 млн. грн., Полтавській — 108,3, Запорізькій — 75,6, Луганській — 68,9 млн. грн.
Через допущення заборгованості з податків торік бюджет недоодержав 3,5 млрд. грн., або 12% від загальних надходжень. Безумовно, що певна частка вини в цьому лежить і на колективах фінансових органів, які не проявили достатньої активності й ініціативи.
Середньомісячний темп зростання недоїмки з платежів до бюджету досяг у 1996 р. 25% і значно випереджає темпи зростання заборгованості між підприємствами України. На стан виконання доходів бюджету вплинуло надання Верховною Радою відстрочки та розстрочки у сплаті платежів підприємствами й організаціями до бюджету в сумі понад 2 млрд. грн., або 7% до загальних надходжень. Однак слід зазначити, що підприємства, організації не скористалися повною мірою наданою державою можливістю поліпшити їхній фінансовий стан шляхом реструктуризації заборгованості з належних бюджету платежів та розблокування рахунків в установах банків.
Подальший спад виробництва у більшості галузей народного господарства, погіршення фінансового стану підприємств і організацій зумовили загострення кризи платежів як між підприємствами, так і з бюджетом.
Через брак належного контролю з боку окремих міністерств і відомств за станом розрахунків із бюджетом підприємства системи Мінпрому заборгували 368,5 млн. грн., або 27,3% загальної суми, Держнафтогазпрому — відповідно 108 млн. грн. і 8%, Мінмашпрому — 102,8 млн. грн. і 7,8% та Мінсільгосппроду — 93,2 млн. грн. і 6,9%. Через зростання обсягів дебіторської та кредиторської заборгованості між підприємствами втрачено понад І млрд. грн. доходів бюджету.
Слід звернути увагу на те, що значну частку бюджетних надходжень становлять взаємозаліки доходів у рахунок фінансування видатків, передбачених бюджетом. Усього проведено понад 6000 взаємозаліків на суму майже 6 млрд. грн., що становить 20% до загального обсягу доходів і 17,8% до видатків зведеного бюджету України минулого року.
Такий захід, як відомо, відіграв певну роль у подоланні платіжної кризи, пом'якшив ситуацію з виконанням бюджетів. Проте можливості щодо реальної наповненості бюджету доходами і фінансування видатків від такої акції не зросли, у зв'язку з чим її було скасовано урядом. Тому в ситуації, що склалася в державі цього року, не треба розраховувати на такі методи виконання бюджету, а максимально зосередити увесь свій досвід і знання на виконанні завдань і доручень, поставлених перед фінансовою системою.
Уряд, Міністерство фінансів роблять усе можливе для зміцнення фінансової бази місцевих рад. При всіх економічно-соціальних труднощах у ІЗ областях, містах Києві й Севастополі виконано і перевиконано бюджети з доходів. При цьому надпланові залишки коштів по місцевих бюджетах на І січня 1997 р. становлять понад ІЗ млн. грн.
По бюджетах Закарпатської області, наприклад, надпланові залишки коштів більш як у 7 разів перевищують планові, причому через неправильне планування доходів вони зосереджені майже на 80% в обласному бюджеті. По Київській області надпланові залишки бюджетних коштів перевищують планові більш як у 3 рази, по Тернопільській — майже в 17 разів, і всі знаходяться в обласному бюджеті. Як результат, в окремих районах зарплата не виплачується по 5—6 місяців, а в обласних установах вона значно менша.
Водночас минулий рік показав нам усім, що необгрунтовані розрахунки, великі сподівання призводять до завищених зобов'язань, яких не можна виконати. А це спричиняє соціальне напруження. Практично в більшості областей бюджети були затверджені місцевими радами в обсягах, які значно перевищували розрахунки Мінфіну, на загальну суму понад 1,5 млрд. грн. Це відповідає наданим їм правам, але тільки тоді, коли такі плани виконуються.
Не забезпечено виконання бюджетів в Автономній Республіці Крим, Миколаївській, Київській, Тернопільській, Чернівецькій та інших областях. Цього року ми не повинні такого допустити, координуючи й управляючи процесом затвердження бюджетів, і за це нестимуть відповідальність керівники фінансових організацій.
Необхідно шукати нові нетрадиційні форми роботи виходячи із ситуації, що склалася. Прикладом може бути введення щомісячної звітності щодо заборгованості платежів до бюджету по міністерствах і відомствах. Це дасть змогу підвищити персональну відповідальність керівників як центральних органів, так і підприємств та організацій.
Важливо також активніше впливати на забезпечення механізму розірвання контрактів із керівниками підприємств, що не виконують зобов'язань перед бюджетом, та оголошення таких підприємств банкрутами.
Триває хибна практика зарахування на місцеві потреби значних сум доходів, що належать державному бюджету, шляхом порушення нормативів відрахувань. Торік із 20 областей до державного бюджету не надійшло 30% надходжень плати за землю на суму понад 28 млн. грн. З них по бюджетах Автономної Республіки Крим — 7 млн. грн., Донецької області — понад 4 млн. грн., Луганської — майже 4 млн. грн., Хмельницької області — 3 млн. грн.
Фінансовим органам цих областей разом із місцевими органами влади треба працювати над нарощуванням економічного потенціалу областей, знаходити власні джерела формування дохідної частини своїх бюджетів, зменшувати залежність від централізованих джерел держави.
Станом на 1 січня 1997 р. заборгованість місцевих бюджетів перед державним становила майже 484 млн. грн., із них по Автономній Республіці Крим — 138,2 млн. грн., видаткова частина бюджету якої виконана майже на 114%, а дохідна — лише на 92, по Луганській області — 60,8 млн. грн. і відповідно 106 і 95%, Донецькій — 60,6 млн. грн., 99 і 97%, Дніпропетровській — 43,0 млн. грн., 100 і 92% та по Київській області — 27,9 млн. грн. і відповідно 112 і 104 %.
Крім того, в Автономній Республіці Крим при наявності значної заборгованості з виплати заробітної плати працівникам бюджетних організацій та інших соціальних виплат розпорядженнями Ради Міністрів Автономної Республіки Крим у 1996 р. виділялися пільгові кредити комерційним організаціям.
Уряд Автономної Республіки Крим також надав відстрочки підприємствам і організаціям із поточних платежів до бюджету на загальну суму 3841 тис. грн., у тому числі: ВАТ "Сімферопольський завод пластмас" — на 15 тис. грн., Феодосійському оптичному заводу — на 76 тис. грн., Кримському відділенню Придніпровської залізниці — на 3750 тис. грн.
Усього безпідставно витрачено майже 5 млн. грн. бюджетних коштів. Не випадково, що бюджет Автономної Республіки Крим недовиконаною доходів на 8,4%, зате з видатків перевиконано на 14%.
Цьому треба покласти край. Саме аналітична робота фінансистів нашої системи безпосередньо в господарських структурах повинна бути одним з основних механізмів впливу на економіку, збереження державних фінансових ресурсів. Це однозначно зафіксовано в нормативно-правових загальнодержавних і відомчих документах, цього вимагають від нас президентські та урядові рішення і це треба робити починаючи з центрального апарату, передусім із головних управлінь міністерства.
Слід зазначити, що в ряді областей незадовільно проводилась робота щодо стягнення фінансових санкцій. Так, органами Державного казначейства в Донецькій області нараховано фінансових санкцій на 21,3 млн. грн., а стягнуто лише 7,4 тис. грн. (0,03%), Вінницькій області — нараховано 1,8 млн. грн., стягнуто 24,4 тис. грн. (1,3%). У межах 6—8% стягнуто фінансові санкції органами Державного казначейства в Запорізькій області (6,1%), Івано-Франківській (7,6%), Херсонській (6,7%), Черкаській (8,1%), у містах Києві та Севастополі (7,7 і 7,2%).
В умовах дефіциту бюджету фінансування витрат здійснювалося в межах надходження доходів відповідно до видатків, затверджених Законом України "Про Державний бюджет України на 1996 рік", з урахуванням забезпечення першочергових потреб соціального захисту населення та соціально-культурної сфери.
Видатки державного бюджету за 1996 р. профінансовані на 81,5% річних призначень, недофінансовано видатків на 5,9 млрд. грн.
На противагу цьому місцеві бюджети виконано майже на 103%. Рівень фінансування видатків по соціально-культурних установах становить 113,1%.
Дефіцит, урахований у розрахунках при затвердженні державного бюджету в сумі 4,6 млн. грн., профінансовано в сумі 3,6 млн. грн., або на 78,5%. За рахунок внутрішніх державних позик профінансовано 1,6 млрд. грн., або 104,7%.
Надто мало територіальних органів Державного казначейства проводять роботу щодо уточнення списків платників загальнодержавних податків і зборів, що подаються установам банків податковими адміністраціями і фінансовими органами. Тим часом мають місце факти, коли в списках платників податків, що є порушенням чинного законодавства, підприємства колективної, приватної та державної форми власності включалися до комунальної власності й платежі сплачувалися до місцевих бюджетів. Тільки у місті Нетішин Хмельницької області платежі 157 таких підприємств необгрунтовано були зараховані до місцевого бюджету на загальну суму 22,7 тис. грн. Аналогічно в Запорізькій області платежі з прибутку 86 підприємств необгрунтовано зараховані до місцевих бюджетів у сумі 1,2 млн. грн.
Відомо, що одним із джерел наповнення дохідної частини бюджетів є плата за видачу ліцензій, сертифікатів, патентів на право реалізації окремих видів товарів.
Проведеними перевірками встановлено, що на 6 тисячах підприємств торгівлі немає спеціальних дозволів на торгівлю окремими видами (групами) товарів. Немає цих дозволів і на території Полтавської області у 1257 юридичних та фізичних осіб, м. Києва — у 708, Дніпропетровської області — у 543 суб'єктів підприємницької діяльності.
Найбільшу кількість порушень дотримання вимог чинного законодавства під час реалізації алкогольних напоїв та тютюнових виробів допущено у Харківській, Одеській областях та Автономній Республіці Крим.
Ужиття відповідних заходів до порушників законодавства певним чином стимулювало суб'єктів підприємницької діяльності придбати спецдозволи. Якщо за звітом Головного управління Державного казначейства України загальна сума платежів за видачу всіх видів ліцензій та сертифікатів, що надійшла до державного бюджету за січень — серпень минулого року, становила 8,7 млн. грн., то тільки за вересень — грудень — 16 млн. грн.
Участь фінансових органів у проведенні вказаних робіт повинна тривати й далі. Аналіз результатів перевірок має бути джерелом інформації для органів місцевої влади щодо підготовки пропозицій і вжиття конкретних заходів, спрямованих на попередження та викриття хиб у торгівлі, ліквідацію неорганізованих її форм, виведення з тіньового обороту діяльності окремих суб'єктів підприємства.
Відсутністю будь-якої організації роботи, повною втратою відповідальності й контролю можна вважати дії Донецького облфінуправління.
Нещодавно проведеною Міністерством фінансів України перевіркою правильності використання бюджетних, позабюджетних і валютних коштів у Донецькій області встановлено, що з мовчазної згоди облфінуправління, так би мовити, на очах у контрольно-ревізійних, казначейських органів, як місцевих, так і центральних, у 1994—1996 рр. десятки мільйонів гривень, у тому числі тих, що належали державному бюджету, використовувалися не за цільовим призначенням, на незаконні виплати заробітної плати, пільгові (у ряді випадків безповоротні) кредити різним комерційним структурам.
І це в той час, коли заборгованість по соціально-культурних установах області становила на 01.01.96 понад 92 млн. грн., з них із заробітної плати — майже 21 млн. грн. Державному бюджету область винна сьогодні 60 млн. грн. Не дивно, що в регіоні існує гостре соціальне напруження.
Але найбільше дивує безпринципна позиція керівництва Головфінуправління. Навіть уже після проведення ревізії ним не було вжито дійових заходів щодо виправлення такої ситуації. Колегія дала принципову оцінку діям керівництва Донецького облфінуправління, видано відповідний наказ із цього приводу.
Керівники відповідних фінансових структур несуть персональну відповідальність за стан справ із використанням за призначенням і збереженням бюджетних і позабюджетних коштів на підконтрольних територіях. Протягом І кварталу поточного року слід забезпечити проведення спеціальних перевірок щодо наявності фактів розміщення бюджетних коштів на депозитних рахунках в установах банків і страхових органах.
Десятки мільйонів гривень втрачаються бюджетом через брак контролю за станом надходження платежів за оренду державного майна. Починаючи з 1992 р., відповідно до Закону України "Про оренду державного майна", прийнятого 10.04.92, значна кількість державних підприємств (цілісних майнових комплексів) різних галузей народного господарства України отримали можливість перейти на оренду. Постановами Кабінету Міністрів України від 12.11.93 № 23 та 04.10.95 № 786 затверджені методика розрахунку і порядок використання плати за оренду державного майна, згідно з якими до відповідних бюджетів на спеціальні рахунки повинні надходити значні кошти. Але ця робота не знайшла певної підтримки на місцях.
Міністерство фінансів неодноразово отримує доручення Кабінету Міністрів України щодо можливості врахування боргів перед бюджетом (орендна плата, Чорнобильський фонд, податок на додану вартість та інші платежі) за рахунок зменшення частки майна орендаря, яка була придбана за період оренди, та відповідного збільшення державної частки майна на цю суму.
Заборгованість до бюджету не повинна покриватися за рахунок збільшення державної частки акцій. Слід урахувати, що строки акціонування підприємств та приватизації державної частки акцій, яка здійснюється шляхом їх продажу згідно з планом розміщення акцій, як правило, не визначені, а продаж акцій на аукціоні за кошти має дуже малу питому вагу (приблизно 5% від усіх акцій). Підприємства, які рентабельні або мають рівень рентабельності понад 25% від обсягу виробництва, повинні обов'язково перед зміною форми власності повністю розрахуватися з бюджетом. Орендні підприємства з великим спадом виробництва, безперспективні, збиткові повинні передаватися на розгляд Агентства з банкрутства із подальшим розглядом за встановленим порядком.
Недостатньо було вжито заходів щодо усунення негативних тенденцій зростання заборгованості із розрахунків за надані комунальні послуги підприємствам, організаціям і населенню. Не проводяться систематичний аналіз і перевірки стану справ із цього питання, не аналізуються причини допущення заборгованості, не вносяться пропозиції щодо поліпшення розрахунків.
За минулий рік загальна сума кредиторської заборгованості підприємств і організацій системи Держжитлокомунгоспу, що належать до комунальної власності, зросла у 2,5 раза і становила 3,1 млрд. грн., у тому числі за енергоносії — у 2,1 раза і становила 1,6 млрд. грн., із них за газ— 1,2 млрд. грн., електроенергію — 0,4 млрд. грн.
Загальна сума дебіторської заборгованості за цей же період зросла у 2,8 раза і становила 3 млрд. грн., із них по госпрозрахункових підприємствах — 1,1 млрд. грн., бюджетних установах — 0,8 млрд. грн.
Станом на 1 січня 1997 р. особливо великих розмірів досягла кредиторська заборгованість у Дніпропетровській обл. — 456,3 млн. грн., Харківській — 369 млн. грн., Донецькій — 386,7 млн. грн., Луганській — 260 млн. грн., Запорізькій — 216,6 млн. грн. Ці області мають і найбільші суми дебіторської заборгованості, зокрема в Дніпропетровській — 333,6 млн. грн., Харківській — 316,3 млн. грн., Донецькій —355 млн. грн.
Заборгованість населення з оплати за житлово-комунальні послуги, що на 10 грудня 1996 р. у порівнянні з 10 липня 1996 р. збільшилася з 0,5 млрд. грн. до 1,8 млрд. грн., становить 43% до нарахованих сум. Значно зросла вона у Харківській області — 206,5 млн. грн., Донецькій — 236,1 млн. грн., Дніпропетровській — 193 млн. грн., Луганській — 144,4 млн. грн. та інших областях.
В Україні понад 52% квартиронаймачів — неплатники. Цей рівень перевищили 11 областей і місто Київ, зокрема по Києву він становить 60%, по Харківській області — 59, Луганській — 60, Івано-Франківській — 69%.
Основна причина зростання заборгованості — підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги для населення з 1 серпня до 80% їх вартості.
Особливу увагу з боку облдержадміністрацій необхідно звернути на стан розрахунків за спожитий підприємствами, організаціями та населенням природний газ, заборгованість яких станом на 1 січня 1997 р. становить 1,7 млрд. грн., із них підприємств комунального побуту — 564,8 млн. грн., бюджетних установ і організацій — 55,2 млн. грн., населення — 553 млн. грн.
Найбільших розмірів заборгованість досягла у Луганській області — 123,9 млн. грн., Дніпропетровській — 256,7 млн. грн., Полтавській — 121,3 млн. грн., Запорізькій — 123,7 млн. грн., Львівській області — 165,8 млн. грн.
Усім відомо, як гостро нині стоїть питання соціального захисту населення, виплати заробітної плати. Проте вплив на поліпшення ситуації з нашого боку через ужиття заходів у процесі фінансування та цільового використання коштів у сфері житлово-комунального господарства і надання послуг юридичним і фізичним особам недостатній.
Проведені в листопаді—грудні минулого року перевірки використання коштів на надання населенню житлових субсидій свідчать, що в нарахуванні субсидій і цільовому використанні коштів на цю мету є суттєві хиби.
Так, у Київській області в 1996 р. виділені на надання субсидій кошти в сумі 13,5 тис. грн. використали в окремих районах на заробітну плату працівникам та утримання служби з надання субсидій. У Сумській області з цих коштів на виплату заробітної плати працівниками даної служби використано 2,3 тис. гривень. Мали місце хиби у нарахуванні субсидій населенню, формуванні та застосуванні тарифів на житлово-комунальні послуги тощо. Фінансовим і казначейським органам слід посилити аналітичну роботу, запровадити систематичний контроль за правильним і цільовим використанням бюджетних коштів на надання житлових субсидій населенню.
Проведеними в червні—липні 1996 р. перевірками правильності та ефективності витрачання коштів Державного фонду сприяння зайнятості населення встановлено, що керівники центрів зайнятості не забезпечили чіткого виконання вимог чинного законодавства щодо використання державних коштів. Ці важливі питання своєчасно й ретельно не вивчалися, недостатньо здійснювались заходи щодо попередження зловживань, суворого дотримання статутних вимог.
При використанні коштів фонду мали місце численні порушення фінансової дисципліни, факти несвоєчасного повернення або неповернення наданих депозитних і кредитних ресурсів, а також процентів за їх користування.
Керівники установ і організацій витрачають кошти на власний розсуд, користуючись бездіяльністю фінансових, казначейських і контрольно-ревізійних органів. Так, ревізією обласного управління соціального захисту населення Вінницької облдержадміністрації встановлено, що протягом 1995— 1996 рр. бюджетні кошти в сумі 202,3 тис. грн., спрямовані на соціальний захист населення, використані на ремонт адміністративного приміщення та придбання меблів. Начальника управління звільнено з роботи, проти нього порушено кримінальну справу.
Водночас допускається заборгованість із виплати пенсій від двох до трьох місяців.
У 1997 р. необхідно забезпечити постійний контроль за цільовим і ефективним витрачанням державних коштів, призначених на соціальне забезпечення громадян. Задля цього мають бути організовані перевірки витрачання бюджетних асигнувань у будинках-інтернатах та безпосередньо в Пенсійному фонді. Перевірок не повинна уникати й контрольно-ревізійна служба.
При обмеженості платежів Чорнобильського фонду торік постійно на спеціальних рахунках цього фонду в територіальних управліннях Державного казначейства Волинської, Чернівецької і Харківської областей були значні залишки коштів у розмірі від 10 до 30% від перерахованих на зазначені рахунки коштів фонду. В результаті несвоєчасно були проведені розрахунки з підприємствами, установами та організаціями щодо відшкодування їм витрат, пов'язаних із наданням пільг, виплатою компенсацій і допомоги працівникам, яким надано статус таких, що постраждали від Чорнобильської катастрофи. Не на належному рівні проводиться організаційна і контрольно-методологічна робота щодо забезпечення виконання вимог Закону України "Про Державний бюджет України на 1996 рік" у частині приведення штатів, контингентів і мережі установ у відповідність із затвердженими обсягами асигнувань та постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку від ЗІ серпня 1996 р. № 1033 "Про заходи щодо залучення додаткових надходжень до бюджету та підвищення ефективності витрачання бюджетних коштів для забезпечення фінансування соціальних виплат населенню".
Як свідчать попередні розрахунки, за 1996 р. очікуються перевитрати ліміту фонду заробітної плати, затвердженого місцевими радами по установах освіти, на суму близько 280 млн. грн., або 20,7% до річного плану. А по державному бюджету очікуються перевитрати в сумі III млн. грн., або 23,1%.
По закладах охорони здоров'я місцевого підпорядкування такі перевитрати становитимуть 148 млн. грн., або 11% до річних призначень.
Проведеною ревізією медико-санаторної частини виробничого об'єднання відкритого акціонерного товариства "ЧеЗаРа" Чернігівської області встановлено, що в її штатному розписі на 1996 р. затверджено ІЗ зайвих штатних одиниць із місячним фондом зарплати 6 тис. грн., яким за 1995—1996 рр. виплачено заробітної плати в сумі 49 тис. грн. Крім того, на порушення розпорядження начальника обласного управління охорони здоров'я про ліквідацію бригадної форми оплати праці ще довго існувала така форма, внаслідок чого з квітня до червня 1996 р. безпідставно виплачено зарплати у сумі 14 тис. грн.
Найбільші перевитрати фонду заробітної плати в установах освіти очікуються по бюджету Черкаської області — 67,9%, Полтавської — 53,3, Вінницької — 40% річних сум. Водночас у Черкаській і Полтавській областях цей показник було зменшено місцевими радами під час затвердження бюджету.
Не узгоджені потреби в коштах на соціальні виплати із затвердженими бюджетами асигнуваннями і по установах культури, де заборгованість із заробітної плати за 1996 р. становила понад 56 млн. грн.
Незважаючи на це, на місцях за участю, а інколи й з подачі фінорганів провадяться святкування ювілейних дат міст, різні конкурси та широкомасштабні театралізовані заходи.
Хочу наголосити, що Кабінет Міністрів України постановою від ЗО січня 1997 р. № 90 "Про стан виконання постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України від ЗІ серпня 1996 р. № 1033" визнав роботу міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органів виконавчої влади в цьому напрямку недостатньою.
Як відомо, Верховна Рада України прийняла Закон України "Про порядок фінансування видатків з Державного бюджету у 1997 році до прийняття Закону України "Про Державний бюджет України на 1997 рік". Акцент зроблено на необхідності забезпечення першочергового фінансування видатків на соціальний захист населення, заробітну плату, пенсії, стипендії, грошове забезпечення, придбання медикаментів та енергоресурсів.
Саме з таких вимог слід виходити під час прийняття рішень про порядок фінансування видатків за рахунок місцевих бюджетів у поточному році.
Найближчим часом уряд затвердить Порядок складання єдиного кошторису бюджетної установи, який передбачає поєднання в оптимальній формі власних і бюджетних коштів у межах установлених законодавством нормативів і фінансових можливостей держави і буде основним керівним документом для здійснення фінансово-господарської діяльності установи. З метою максимального залучення власних коштів для фінансування першочергових потреб установ урядом затверджено перелік платних послуг, що можуть надаватися установами. Тепер треба, щоб намічені заходи були підкріплені належною організаторською роботою.
Торік проведеними ревізіями і перевірками майже в 25 тисячах підприємств, установ і організацій (або в кожному третьому з перевірених) установлено факти незаконного витрачання, недостач, розкрадань коштів і матеріальних цінностей, а також заниження та приховування належних бюджету платежів на загальну суму 1,2 млрд. грн., що в 4,4 раза більше, ніж було виявлено у 1995 р.
Одним із пріоритетних напрямків щодо забезпечення фінансовими і матеріально-технічними ресурсами минулого року був агропромисловий комплекс. На виконання заходів із докорінної перебудови виробничих відносин в АПК, проведення земельної реформи, забезпечення соціально-економічного відродження села та підтримки виробників сільськогосподарської продукції в 1996 р. передбачалося спрямувати з бюджету 1,7 млрд. грн., або 44,1% загальної суми видатків на народне господарство. Передбачені видатки на розвиток агропромислового комплексу профінансовано на 70,5%.
Однак бюджетні кошти, що передбачаються на розвиток агропромислового комплексу, використовуються не завжди ефективно, а в окремих випадках і з порушенням законодавства. Зокрема через недостатню роботу органів Державного казначейства щодо співпраці з органами сільського господарства при розміщенні державного замовлення не враховувалися можливості товаровиробників. Як наслідок, окремі товаровиробники станом на 12.02.97 р. заборгували за отримані аванси та матеріально-технічні ресурси 68 млн. грн., у тому числі Запорізької області — 8,9 млн. грн., Дніпропетровської — 8, Кіровоградської — 6,4, Вінницької — 4,1 млн. грн.
Із перевірених 6767 підприємств, або 47,7% загальної кількості, що уклали договори на поставку зерна до держресурсів, 544 (8%) допущено порушення законодавства. Зокрема виявлено випадки надання авансів або матеріально-технічних ресурсів (особливо фермерам) при відсутності договорів на поставку зерна до державних ресурсів. Так, в Автономній Республіці Крим II господарствам без договорів видано авансів на суму 421,3 тис. грн. Такі факти допускаються і в інших областях.
Виявлені факти порушень у використанні бюджетних коштів на фінансування заходів в агропромисловому комплексі та бюджетної позички під заготівлю сільгосппродукції в державні ресурси свідчать про необхідність систематичного контролю з боку фінансових органів, органів Державного казначейства та контрольно-ревізійних служб за цільовим і ефективним використанням бюджетних асигнувань.
За минулий рік на утримання органів виконавчої влади в цілому по Україні витрачено коштів у сумі 0,2 млрд. грн., або в 2,8 раза більше асигнувань, урахованих на цю мету в зведеному бюджеті України. Зокрема більш як утричі перевищено ці асигнування в місті Києві, в Донецькій, Запорізькій, Київській, Луганській, Одеській, Полтавській та Харківській областях, у 2 рази — у Волинській, Львівській, Сумській, Черкаській та Чернігівській областях.
Аналогічно витрати на утримання місцевих державних адміністрацій в окремих адміністративно-територіальних одиницях також перевищили річні асигнування на їх утримання, враховані у зведеному бюджеті України, в тому числі у місті Києві на 59,6%, місті Севастополі — на 18,7, у Харківській області — на 15, Львівській — на 7,9, Полтавській — на 5,9, Донецькій — на 3,9%.
Минулого року допущено зростання чисельності працівників виконкомів сільських і селищних рад у Одеській, Харківській, Хмельницькій та Черкаській областях.
У нинішніх умовах зростання дефіциту бюджету такий стан справ із витрачанням коштів на утримання органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування не може бути виправданим. Так, у Свердловському міськвиконкомі Луганської області цілий рік (із 1 травня 1995 року до 1 травня 1996 року) виплачувалась надбавка, не передбачена законодавством, до заробітної плати державним службовцям. Незаконні виплати становили 101,3 тис. грн.
Треба вжити всіх можливих заходів щодо скорочення чисельності і видатків на утримання органів виконавчої влади й самоврядування, а також значно посилити попередній і поточний контроль з боку фінансових, казначейських та контрольно-ревізійних органів за економним і цільовим витрачанням коштів на цю мету.
Це конче потрібно для вирішення одного з найголовніших завдань сьогодення, яке постало перед усіма органами виконавчої влади, керівниками підприємств, установ і організацій, фінансовими й казначейськими органами, а саме: забезпечити виконання Указу Президента України від 12 травня 1996 року "Про невідкладні заходи щодо забезпечення своєчасної виплати заробітної плати, пенсій, стипендій та інших соціальних виплат" і Указу, який буде видано з цих питань найближчим часом.
Міністерством фінансів, його місцевими органами, територіальними органами Державного казначейства, контрольно-ревізійною службою та податковою адміністрацією здійснено ґрунтовну перевірку із зазначеного блоку питань. За її результатами Мінфіном подано інформацію та проект постанови Кабінету Міністрів України з пропозиціями щодо притягнення до персональної відповідальності керівників центральних і місцевих органів виконавчої влади, з вини яких незадовільно або неналежне виконано вимоги Указу та постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України від ЗІ серпня 1996 р. № 1033 "Про залучення додаткових надходжень до бюджету та підвищення ефективності витрачання бюджетних коштів для забезпечення фінансування соціальних виплат населенню", яку прийнято відповідно до Указу Президента України. Проведено роботу і щодо залучення зовнішніх фінансових ресурсів, необхідних для покриття дефіциту бюджету. Станом на 10 січня 1997 р. державним бюджетом України одержано кошти на загальну суму 680 млн. дол. США та здійснено цілий ряд інших заходів.
Водночас аналіз погашення заборгованості із заробітної плати, пенсій, стипендій та інших соціальних виплат за підсумками роботи у 1996 р. свідчить, що заходи, які вживаються центральними і місцевими органами виконавчої влади, фінансовими й казначейськими органами, керівниками підприємств, установ і організацій, є недостатніми і докорінно не поліпшили стану справ у цій важливій ділянці роботи.
За друге півріччя 1996 р. заборгованість місцевих бюджетів із заробітної плати та інших соціальних виплат зросла в Івано-Франківській області — на 121%, Рівненській — 70, Донецькій — 60, Запорізькій — на 41%, а у Волинській, Донецькій, Запорізькій, Івано-Франківській, Миколаївській, Одеській, Рівненській та Тернопільській областях станом на 1 січня 1997 р. — найвищий по Україні показник заборгованості місцевих бюджетів із соціальних виплат на одного жителя регіону.
Що стосується визначення напрямків роботи на 1997 р. щодо ліквідації заборгованості із соціальних виплат, то ця робота має бути спрямована на подолання тих негативних проявів у соціальній, економічній, фінансовій сферах, які в першу чергу вплинули на виникнення заборгованості із заробітної плати та інших соціальних виплат.
Таку заборгованість із соціальних виплат спричинило те, що у бюджеті на 1996 р. були видатки, які мають здійснюватись в обов'язковому порядку, але вони не забезпечувались неінфляційними джерелами фінансування. Міністерства і відомства, місцеві органи виконавчої влади, керівники бюджетних установ були зобов'язані Законом України "Про Державний бюджет України на 1996 рік" ужити заходів щодо приведення мережі штатів та контингентів підвідомчих установ і закладів у відповідність із розмірами коштів, передбаченими у державному і місцевому бюджетах на їхнє утримання у 1996 р. Але така робота зазначеними органами проводиться дуже повільно.
Так, у Полтавській області штатна чисельність установ і організацій, які фінансуються з місцевих бюджетів, станом на 1 січня 1997 р. на 10,9% перевищувала штатну чисельність, що була на 1 січня 1990 р., у Рівненській — 8,1, Івано-Франківській — 8, Тернопільській — 6,6, Чернівецькій — 4,3 та в м. Севастополі — на 16,1%.
Збільшується заборгованість із видатків на утримання бюджетних установ, у тому числі на оплату праці, за опалення, електроенергію, комунальні послуги, медикаменти тощо. Станом на 1 січня 1997 р. допущено заборгованість бюджетних установ соціально-культурної сфери із зазначених видатків на загальну суму 4,8 млрд. грн., із них по місцевих бюджетах — 1,2 млрд. грн.
Несвоєчасні розрахунки бюджетних установ за надані послуги негативно впливають на фінансовий стан підприємств і є однією з причин кризи платежів у народному господарстві, затримки виплат заробітної плати у виробничій сфері.
Наявність заборгованості із соціальних виплат обумовлюється і тим, що в нинішніх економічних умовах немає можливості забезпечити бюджетними коштами надання і виплату всіх пільг і компенсацій, передбачених законодавчими актами, більшість із яких приймалися на хвилі популізму в перші роки незалежності України, без економічних обгрунтувань. За розрахунками Мінфіну, тільки з 16 видів пільг із 22, що надаються згідно з законодавством, у 1997 р. необхідно передбачити бюджетні кошти у сумі 15,3 млрд. грн.
Це гірка правда. В умовах, що склалися, треба йти шляхом допомоги тим громадянам, які не в змозі забезпечити собі відповідного рівня життя, і зупинити безпідставні виплати тим, хто може самостійно створювати своє благополуччя.
У 1997 р. заходи щодо запобігання порушень фінансової та податкової дисципліни повинні передбачити передусім персональну відповідальність посадових осіб, які припускаються цих порушень, та дії з визначення платоспроможності суб'єктів підприємницької діяльності і, в разі необхідності, примусити їх до банкрутства.
На стан погашення заборгованості з соціальних виплат із бюджетів усіх рівнів впливає й те, що надання пріоритету у фінансуванні соціальних виплат ще не стало обов'язковою нормою. Кабінет Міністрів України весь час ставить питання, щоб на виплату заробітної плати й інші соціальні виплати спрямовувати 75—80% бюджетних коштів, що надійшли. Водночас керівники окремих фінорганів і казначейських органів роблять навпаки. Так, за даними перевірок робочими групами з обласного бюджету Вінницької області у листопаді 1996 р. на соціальні виплати спрямовано 17%, а в грудні — 14,8, Закарпатської — відповідно 44 та 34,1, Запорізької — 14,2 та 19, Київської — 38,9 та 27,3, Одеської — 33,5 та 30,8, Рівненської — 15,8 та 18,9%.
Не виконано вимогу щодо пріоритетного фінансування соціальних виплат із районних бюджетів у Волинській, Кіровоградській, Рівненській областях, м. Києві та інших регіонах.
Невизначеність щодо поданого пакету документів до проведення податкової реформи і затримка у зв'язку з цим прийняття бюджету на 1997 р. загострює фінансову ситуацію.
Платники податків, м'яко кажучи, сплачувати їх не поспішають. Це, безперечно, стверджується попередніми підсумками надходжень доходів зведеного бюджету за січень 1997 р., оскільки новий бюджетний рік почався дуже невдало. В січні різко знизилися надходження майже по всіх дохідних джерелах, що становили лише 73% від середньомісячних надходжень минулого року, або менше прогнозу на січень на 18%. Проти грудня 1996 р. скорочення доходів становило 57%.
Фактична питома вага січня в проекті бюджету на 1997 р. становила лише 3%, тоді як минулого року в січні надійшло 5,5% річної суми. І такі цифри — майже по всіх областях.
Ситуація, яка склалася сьогодні, зрозуміло, зобов'язує фінансові й казначейські підрозділи у тісному співробітництві з економічними, банківськими та податковими органами встановити причини падіння доходів, розробити і подати конкретні пропозиції місцевим державним адміністраціям щодо поліпшення виконання дохідної частини бюджету і забезпечення фінансування першочергових видатків.
Основними напрямками фінансової політики в 1997 р. мають бути: — жорстка економія бюджетних витрат шляхом посилення постатейного контролю за витрачанням коштів бюджетів усіх рівнів;
- впровадження укрупнених фінансових норм витрат на фінансування освіти, охорони здоров'я, культури, підготовки кадрів та інших витрат;
— фінансування із бюджету тільки під державні програми і державне замовлення:
— розробка та обгрунтування принципів державної політики доходів для бюджетів різних рівнів;
— розширення кола учасників ринку державних цінних паперів із метою збільшення неемісійних джерел покриття дефіциту бюджету;
— розв'язання питання погашення заборгованості із заробітної плати у бюджетній сфері та інших соціальних виплатах;
— завершення процесу доведення рівня оплати житлово-комунальних та інших послуг населенню до їх фактичної вартості;
— забезпечення повного й своєчасного погашення зовнішнього і внутрішнього державного боргу та його обслуговування.
3.ДОХОДИ БЮДЖЕТУ В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ ЕКОНОМІКОЮ
Досвід країн із ринковою економікою свідчить про великі можливості використання бюджету як основного інструменту державного регулювання соціально-економічних процесів.
У і 996 р. зроблено вагомий крок до запровадження чітко визначеного законодавством бюджетного процесу. Застосування в повному обсязі Закону України "Про бюджетну систему України" дало можливість організаційно й методично вдосконалити його. Водночас прогноз макропоказників та умов розвитку економіки, що не справдився торік, зашкодив досягненню запланованих параметрів бюджету. Так, у 1996 р. Зведений бюджет України по доходах виконано лише на 87,6%, а по видатках - на 86,5%.
У прогнозних розрахунках на рік третину всіх доходів зведеного бюджету передбачалося забезпечити за рахунок податку на додану вартість, податку на прибуток, акцизного збору, другу третину — за рахунок прибуткового податку у громадян, внесків до Чорнобильського фонду. Пенсійного фонду і Фонду зайнятості населення, 10% передбачалось отримати за рахунок рентних платежів за нафту та за різницю в цінах на газ.
З попередніми даними, до бюджету надійшло ПДВ 6293,3 млн. грн., або 95,3% до річних призначень, акцизного збору — 652,1 млн. грн. (90,4%); податку на прибуток підприємств 5450,8 млн. грн. (90,2%); прибуткового податку з громадян — 2639,2 млн. грн.(109,2%); відрахувань до Чорнобильського фонду ~ 1487,6 млн. грн. (82,1%) рентної плати за нафту і природний газ та різниці в цінах на газ - 1873,3 млн. грн. (70,9%); відрахувань до Фонду зайнятості населення — 267.9 млн. грн. (69,1%).
Серед названого вище переліку виділимо групу непрямих податків, або податків на споживання. До таких західна фінансова статистика відносить: податки на покупки, на продаж, ПДВ. акцизи, податки на експорт та імпорт (мита), податки на переведення власності, майна чи цінних паперів.
Найбільший серед податків — акцизи. Найпоширеніша його форма — ПДВ. Суттєвим зрушенням у структурі податків розвинутих країн є зменшення відносної частки податків на споживання. Найменша питома вага акцизів характерна для Японії та США - країн, де традиційно швидше розвивалося і переважало пряме оподаткування порівняно з непрямим.
Державний фіск завжди прагнув до універсальності податків на споживання. Розвиток галузей виробництва товарів споживання, постійні зміни структури їхнього асортименту висунули на перше місце серед усіх непрямих податків акциз в універсальній формі . Його перевага в тому, що одним податком обкладаються практично всі товари, які надходять у продаж, окрім того, досить широко він застосовується у сфері послуг.
Протягом тривалого періоду питома вага двох найважливіших непрямих податків — специфічних та універсальних акцизів у податкових доходах держав невпинно зменшувалася. Середній показник у країнах ОЕСР знизився із 33,7% у 1965 р. до 27,6% у 1990 р., \ країнах ЄС - із 35,6% до 29,5% відповідно. Найбільше зменшення частки акцизів спостерігається у ФРН — із -31,1% до 23,4%, Канаді - з 35,3% до 26%, Італії - з 36,6% до 23,1%, Бельгії — з 35,5% до 22% і навіть у Франції, країні, де історично переважали непрямі податки, — з 37,6% до 28,3% відповідно.
Таке становище пояснюється двома основними причинами, По-перше, в податкових надходженнях швидкими темпами зростає частка податків на соціальне страхування; по-друге, розширюється податкова база для особистого прибуткового податку. В країнах із ринковою економікою практично вся наймана робоча сила дисципліновано сплачує ці податки, а тому вони стають масовими.
Податок на додану вартість уведено протягом останніх років у Канаді, Японії, Кореї, Мексиці, Новій Зеландії. Тут запроваджено єдину ставку податку, Навіть ті країни, де раніше застосовувалося кілька ставок (наприклад, Франція й Італія), скоротили їхнє число. У США Федеральна адміністрація ' відмовилася від уведення ПДВ. За підрахунками фінансистів, його введення вимагало б збільшення апарату федерального податкового відомства США на 20 тисяч службовців, а витрати на його утримання мали 6 зрости на 700 млн. дол. щороку. Але річ була не так у зростанні витрат, як у прагненні обмежити державне втручання у підприємницьку діяльність.
Без сумніву, запільна тенденція полягає у застосуванні меншого числа податкових ставок. Так, Європейська Співдружність рекомендує використовувати тільки дві ставки: стандартну — від 15 до 20% і знижену — від 4 до 9%.
ПДВ за своєю суттю — це акциз, який громадяни України сплачують, купуючи товар. Порядок його вирахування за чинним законодавством не має нічого спільного з доданою вартістю. Об'єктом оподаткування в цьому разі є оборот від реалізації продукції, що створює його призначення і посилює податковий тягар в економіці (передусім щодо тил, хто працює, і найбільше щодо людей із фіксованими доходами).
Запровадивши акцизний податок, держава забезпечує стабільний приплив доходів до бюджету. Але певною мірою вона діє несправедливо. Оскільки товар, у ціну якого закладено акцизний податок, однаково потрібен і бідному, і багатому, то, зрозуміло, перший віддає державі більшу частину свого доходу, ніж другий. Мабуть, тому держава часто намагається звести до мінімуму список товарів, що обкладаються акцизним податком. До речі, у США майже 60% федеральних доходів від акцизного оподаткування дають лише три види товарів — алкогольні та тютюнові вироби і бензин. Розширення цього списку чи підвищення станок акцизних податків, як правило, здійснюється тільки за надзвичайних обставин і з відома законодавчих органів.
Основними причинами невиконання доходів бюджету України в 1996 р. є зниження виробництва (на 5,1%) і зменшення обсягу вдового внутрішнього продукту (близько 10%).
Податок на додану вартість та акцизний збір за сумою очікуваних доходів становлять найвагоміше джерело бюджетних коштів, а проценти їхнього виконання одні з найнижчих.
Бюджет залишається ефективним інструментом регулювання темпів і пропорцій розвитку не тільки всієї економіки держави, а й окремих її регіонів. У найближчій перспективі потребує вдосконалення бюджетний процес у такому напрямку, як розробка та обгрунтування принципів державної політики доходів для бюджетів різних рівнів.
Досвід розвинутих країн переконує, що вплив держави на територіальний розвиток залишається найвідчутнішим. Вона контролює явища і процеси, на які об'єктивно не можуть вплинути приватновласницькі структури і навіть асоціації підприємств. Державою регулюються загальні територіальні пропорції, стимулюється розвиток депресивних районів, здійснюється раціональний підхід до розміщення продуктивних сил, у тому числі розосередження промислових підприємств і обмеження їхньої концентрації у великих містах, розробляються та реалізуються великомасштабні державні регіональні програми різного спрямування тощо.
3 1972 р. в Україні вперше почали планувати комплексний економічний розвиток областей. Його план не мав директивного значення і давав зведену інформацію про наміри й можливості, закладені у територіальний розріз відомчо-галузевих планів.
Міжнародний досвід переконує, що розрив між регіонами у 30—50 пунктів щодо середньодержавного рівня є загрозливим, створює напруженість у відносинах між регіонами, спричиняє некеровані міграції населення і заохочує автономізацію й сепаратизм. Останніми роками немало зроблено для вдосконалення таких понять, як "рівень життя" та "якість життя". Під егідою ООН вироблено стандарт, що складається приблизно з 10 блоків показників, які відображають рівень соціально-економічного розвитку регіону.
Співвідношення надходження дохідних джерел до бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя у зведеному бюджеті України у 1996 р.
(млн. грн.)
| Доходи | Зведе-ний бюджет | Бюджети АРК, областей, міст Києва та Севастополя | Питома вага у зведеному бюджеті (%) |
| 1. Податок на додану вартість | 6602,6 | 35,64 | 54 |
| 2. Податок на прибуток підприємств | 6042,5 | 4321,3 | 71,5 |
| 3. акцизний збір | 721 | 148,6 | 20,6 |
| 4. Прибутковий податок із громадян | 2415,8 | 1267,9 | 52,5 |
| 5. Плата за землю | 976,6 | 683,6 | 70,0 |
| 6. Податок на промисел | 6,7 | 6,7 | 100 |
| 7. Податок із власників транспортних засобів | 128,9 | 128,9 | 100 |
| 8. Плата за спеціальне використання лісових ресурсів | 21,2 | 4,3 | 20,3 |
| 9. Плата за спеціальне використання водних ресурсів | 87,5 | 15,7 | 17,9 |
| 10. Плата за спеціальне використання Надр при видобуванні корисних копалин | 62,1 | 37,5 | 60,4 |
| 11. Державне мито | 149,4 | 86,4 | 57,8 |
| 12. Надходження від зовнішньоекономічної діяльності (імпортне мито на товари, що ввозяться суб'єктами підприємницької діяльності) | 384,8 | 20 | 5,2 |
| ІЗ. Надходження коштів від приватизації майна державних підприємств | 120 | 120 | 100 |
| 14. Місцеві податки і збори, що запроваджуються радами | 189,6 | 189,6 | 100 |
| 15. Збори та інші неподаткові доходи | 980,6 | 310,8 | 31,7 |
| 16. Внески до бюджету сум від перевищення фонду споживання | 50 | 50 | 100 |
| Всього надходжень | 18939,3 | 10955,3 | 57,8 |
У 1996 р. для збалансування дохідної та видаткової частин бюджетів окремим регіонам передавалося 100% під надходження податку на додану вартість, а також кошти (дотації) державного бюджету України.
| Області | Податок на додану вартість | Дотація (млн. грн.) |
| Вінницька | 100 | 82 |
| Волинська | 100 | 74,7 |
| Житомирська | 100 | 123,2 |
| Закарпатська | 100 | 126,2 |
| Кіровоградська | 100 | 71,4 |
| Миколаївська | 100 | 13,1 |
| Рівненська | 100 | 20,2 |
| Тернопільська | 100 | 65 |
| Херсонська | 100 | 92,6 |
| Хмельницька | 100 | 70,8 |
| Чернівецька | 100 | 56,3 |
| м. Севастополь | 100 | 15,5 |
Економічна ситуація минулого року не дала змоги повною мірою забезпечити фінансовими ресурсами гарантований рівень соціально-економічного розпитку адміністративно-територіальних утворень. Майже 90% від загальної суми видатків бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя становили видатки на фінансування соціального захисту населення й утримання соціально-культурних закладів і установ.
Вважаємо справедливою точку 'зору, що при регулюванні доходів окремих регіонів слід ураховувати рівень їхнього соціально-економічного розвитку.
Доцільною була б розробка подібного класифікатора областей України за рівнем їхнього економічного розвитку, внутрішня структура якого поєднувала б чотири якісних рівні: високий, середній, низький, спеціальний. Критерії віднесення окремих областей до певної категорії повинні цілком базуватися на стандартах соціально-економічного розвитку регіонів, розроблених під егідою ООН. Для кожної категорії в законодавчому порядку необхідно закріпити відповідні проценти відрахувань від державних податків і зборів. У такому разі місцеві органи влади могли б чітко прогнозувати дохідну базу і не залежати від вольових рішень центральної влади.
У результаті проведеної в Україні лібералізації цін внутрішні ціни не є фіксованими. Зовнішні ціни стали менш визначеними через скорочення обсягів торгівлі, що здійснювалась на основі двосторонніх домовленостей і розширення нічим не обмежованої торгівлі за конвертовану валюту. Обсяги експорту й імпорту також стали менш визначеними внаслідок скасування планування, витіснення (чи відміни) монополії зовнішньоторговельних організацій і надання права різним структурам вести зовнішню торгівлю. Вони отримали велику автономію в питаннях інвестування, ціноутворення, маркетингу, можливості вибору напрямків торгівлі на зовнішніх ринках. Водночас посилилися бюджетні обмеження і впливовішою стала міжнародна конкуренція.
Слід визначитися, яким чином належить оптимізувати систему нинішніх тарифів. Спираючись на досвід світової практики, треба уніфікувати шкалу особистих і комерційних ставок. Наступним кроком може бути фіксація більш низької ставки тарифу на імпорт товарів першої необхідності і більш високої ставки на імпорт предметів розкоші. Виходячи з міркувань справедливості, ефективніше надавати адресні субсидії найменш забезпеченим верствам населення і обкладати акцизом предмети розкоші. Рівень тарифу має бути скоординований з іншими податками для того, щоб можна було визначити внесок кожного податку в загальний обсяг необхідних бюджетних доходів.
Координація між податками на зовнішню торгівлю і внутрішніми податками має бути спрямована на скорочення числа податкових ставок. Доцільною була б єдина ставка податків як на зовнішню торгівлю, так і на ПДВ, що застосовується однаково і до імпортованих товарів, і до місцевих. Така уніфікована ставка чітко визначає масштаб захисту, відтворений у різниці собівартості товарів іноземного й місцевого виробництва. Крім того, вона залежить від лібералізації торгівлі, яка повинна координуватися з лібералізацією товарних ринків, фінансового сектора, контролю над капіталом і реформами валютних курсів.
Необхідно змінити ставлення до зовнішньої торгівлі. Це означає, що на зміну диференційованим тарифам, особливим стимулам (у формі податкових пільг і субсидій), ліцензуванню, квотовим та іншим нетарифним бар'єрам має прийти система прямих тарифів. Ставки повинні бути достатньо однотипними для забезпечення прозорості, простоти, ефективного розміщення ресурсів. Л з плином часу, в міру поширення торговельного партнерства у просторі з'явиться можливість використовувати пільгові ставки чи інші форми пільг.
Нині преференційні тарифи (частіше нульові) застосовуються щодо імпорту з країн, які розвиваються (відповідно до Всезагальної системи преференцій). Нижча тарифна ставка існує для імпорту з країн, із якими Україна має домовленості про "вільну" торгівлю (середня незважена ставка цих тарифів становить 6,3%). Окрім імпортного мита та акцизних зборів з усієї вартості імпортних товарів, разом з імпортними та акцизними зборами, стягується податок на додану вартість у розмірі 20%. Цеп ПДП береться з усього обсягу імпорту, включаючи бартерну торгівлю, за деякими несуттєвими винятками.
Очевидно, що в середньостроковому плані тарифи необхідно буде поступово знизити. Це зниження відбуватиметься за встановленим графіком і доводитиметься до широких підприємницьких кіл на початковому етапі здійснення програми. Слід також зняти зовнішньоторговельні субсидії — за дуже малим винятком, якщо вдасться запровадити реалістичну валютну політику.
І, нарешті, успіх реформи оподаткування зовнішньої торгівлі залежатиме від наявності відповідного адміністративного потенціалу. В умовах України, де поки що не завершено створення дійової митної служби, завдання поліпшення цієї ланки є першочерговим. Водночас модернізацію митної служби, в тому числі уведення міжнародних стандартів із номенклатури й оцінки товарів, слід почати негайно. Це також справедливо і для проведення інших заходів, що забезпечать дотримання нових законів і правил оподаткування зовнішньої торгівлі.
4.ВДОСКОНАЛЕННЯ БЮДЖЕТНОГО ПРОЦЕСУ
Ринкова економіка при розмаїтті її моделей, відомих світовій практиці, характеризується соціальне орієнтованим господарством, яке доповнюється державним регулюванням. Значну роль як у самій структурі ринкових відносин, так і в механізмі їх регулювання з боку держави відіграє Державний бюджет. Він - невід'ємна частка ринкових стосунків і одночасно важливий інструмент реалізації державної політики. Виходячи з цього, важливо добре знати природу Державного бюджету, особливості його формування і функціонування, способи використання в інтересах ефективного розвитку суспільного виробництва,
Бюджет необхідно знати ще й тому, що Україна переживає глибоку економічну і фінансову кризу. Прерогативними за цих умов є правильні відповіді на запитання, як стабілізувати економіку, забезпечити ефективність господарювання, які методи нормалізують фінансовий стан країни, як збільшити прибуткову частину Державного бюджету, знизити бюджетний дефіцит та ін.
Державний бюджет як один з ланок фінансової системи України є економічною категорією і відображає грошові стосунки, які виникають між державою, з одного боку, і підприємствами, організаціями, установами всіх форм власності і фізичними особами - з іншого приводу утворення централізованого фонду грошових коштів держави і його використання на розширене відтворення, підвищення рівня життя і задоволення інших суспільних потреб. Таким чином, у бюджеті централізується значна частина грошових коштів, які є необхідною умовою для виконання державою своїх функцій. І тільки із збільшенням масштабів виробництва, удосконаленням господарських зв'язків можна розраховувати на істотне збільшення централізованого фонду держави. За теперішнього соціально-економічного стану України виникає потреба збільшувати грошові ресурси централізованого фонду для забезпечення безпосередніх державних заходів.
Рівень централізації фінансових ресурсів у Державному бюджеті залежить від конкретних умов господарювання і завдань, які необхідно вирішувати на конкретному етапі розвитку. Державний бюджет нашої країни характеризується високим ступенем централізації фінансових ресурсів, що закономірно для країн перехідного періоду. Нині бюджет України становить 55% від валового внутрішнього продукту. Така централізація грошових коштів має забезпечити своєчасне фінансування загальнодержавних програм, а також додаткові заходи, пов'язані з підвищенням заробітної плати та інших соціальних виплат.
Однак якщо проаналізувати бюджетну політику останніх чотирьох років, то можна переконатися, що значна централізація коштів у руках держаки не завжди давала позитивні результати. Так, у 1994 році видатки на соціально-культурні заходи профінансовані тільки на 76,5%, а на народне господарство, у тому числі на так звані бюджетні позички, тобто пільгові кредити за рахунок бюджетних коштів вузькому загалу привілейованих підприємств, - аж на 115,1%. Крім того, дивними є затрати, не передбачені законом, на загальну суму 30,7 трлн. крб., а також затрати на суму 10 трлн.крб., які були профінансовані у грудні 1994 року і пов'язані з підготовкою до осінньо-зимового періоду. Аналогічна картина з виконанням бюджету і в 1995 році.
Ці цифри достатні для принципових узагальнень. Практика виконання бюджету останніми роками переконливо свідчить, що закон про бюджет не є у нашій державі справжнім законом, оскільки іноді бюджетні кошти встановлюються у змінених пропорціях відносно бюджетних показників) з урахуванням соціально-економічної політики, затвердженої Верховною Радою через закон про бюджет на поточний рік.
Головною причиною такої ситуації є порушення бюджетної дисципліни. Жоден бюджет починаючи з 1992 року, не був завчасно поданий на розгляд і відповідно не був затверджений Верховною Радою України. Закономірно, що більшість показників Державного бюджету формується за результатами фактичного його виконання і підганяється під нормативи, яких вимагають міжнародні фінансові організації, що надають Україні реабілітаційні позики для стабілізації народного господарства.
Отже, для стабілізації бюджетної 'дисципліни, передусім, необхідно, щоб бюджетний процес відповідав Законові "Про бюджетну систему України", прийнятому у червні 1995 року. Згідно із Законом, Державний бюджет на наступний рік має подаватися Президентом України на розгляд Верховній Раді до 15 вересня, а затверджуватися до 2 грудня поточного року. Тобто всі бюджетні процедури повинні реалізовуватися до початку нового бюджетного року. Як свідчить досвід, неприйняття Державного бюджету фактично паралізує роботу усього народногосподарського комплексу.
Для вирішення проблем, пов'язаних з бюджетним процесом, треба орієнтуватися на наступні критерії.
1. Як відомо, Державний бюджет України формується за чинною у світовій практиці методологією. Це означає, що за основу береться розрахунок річного обсягу валового внутрішнього продукту. Залежно від того, як він визначатиметься на наступний рік, залежить і розмір бюджетного фонду України. Якщо рвп буде заниженим, то це адекватно відобразиться на доходній частині бюджету. В цьому випадку відбудеться недофінансування галузей народного господарства, соціально-культурних установ та інших галузей, передбачених бюджетом. Крім того, не буде належної готівки, що призведе до затримки розрахунків.
У випадку, коли розмір ВВП буде завищеним, нас очікують набагато більші неприємності. Зросте грошово-кредитна емісія, яка призведе до зростання грошової маси, а звідси до інфляції і різкого зростання цін; будуть передбачені нереальні доходи, що, природно, спричинить зростання бюджетних витрат, фактично не забезпечених відповідними доходами.
Тому основна проблема, яку необхідно вирішити, - максимально точно визначити обсяг валового внутрішнього продукту, тобто знайти "золоту середину", враховуючи всі реалії нашої економіки - інфляцію, виробництво товарів і послуг, споживання, нагромадження.
2. Технологія складання Державного бюджету потребує докорінних змін. Зараз практикується система, за якої прибуткова частина бюджету "підганяється" до видаткової, тобто спочатку згідно з вимогами міністерств і відомств формується видаткова частина. Після цього переглядаються можливості прибуткової частини і, якщо вони замалі, пропонується прийняти закони про нові податки або змінити податкові ставки. Таким чином виконання бюджету "прив'язується" до майбутніх змін.
А тому при складанні Державного бюджету необхідно насамперед науково обгрунтовано в межах чинного законодавства про податки розраховувати прибуткову частину. Це дасть можливість державі реально оцінити можливості бюджетної політики на майбутній рік.
В основу побудови прибуткової частини бюджету мають бути закладені такі принципи, які дозволяють державі мати хоча б мінімально достатні фінансові ресурси для її діяльності і одночасно використовувати податки як інструмент регулювання фінансового стану платників, стимулювання зростання виробництва. До даних принципів належать:
- встановлення таких податків, які б забезпечували регулярну мобілізацію фінансових ресурсів у розпорядження держави в розмірах, достатніх для фінансування запланованих заходів;
- застосування таких видів податків, які б забезпечували стабільність фінансового становища держави, повноту, стабільність і своєчасність формування її централізованого фонду;
- запровадження податків, адекватних реальним умовам соціально-економічного становища держави;
- вилучення /повне або часткове/ до бюджету доходів, не пов'язаних із фінансово-господарською діяльністю підприємств і організацій.
3. Питання удосконалення стосунків між ланками бюджетної системи завжди є актуальними. Чинник бюджетний механізм, при якому Ради вищого рівня встановлюють нормативи відрахувань для низів, призводить до паралічу органів місцевого самоврядування. Тому необхідно розподілити сфери Державного бюджету і бюджетів місцевих органів. На державному рівні доцільно фінансувати податки, які мають вирішальне значення для фінансування економіки України. На рівні місцевих органів влади слід залишити видатки, спрямовані на вирішення соціальне питань і підтримку їхнього економічного розрахунку в частині комунальної власності.
Інакше кажучи, необхідно якнайшвидше чітко розподілити компетенцію між центральними органами влади й органами місцевого самоврядування і законодавче закріпити її за ними. Законодавство вже заклало принципи самостійності у складання бюджетів усіх рівнів, але вони ще не зміцнені економічним механізмом, а тому не працюють.
У зв'язку з цим для створення чіткої системи формування бюджетів усіх рівнів, на наш погляд, необхідно чітко розподілити доходи між усіма ланками бюджетної системи, тобто мати визначену законом доходну базу, а стосунки між державним і .місцевими бюджетами будувати з урахуванням умов соціально-економічного розпитку регіонів. Такої мети можна досягти, спрямовуючи 100% податку на прибуток підприємств і організацій усіх форм власності та деякі інші податки (наприклад, податок на майно/ до місцевих бюджетів).
Проблема бюджетного вирівнювання останнім часом вийшла за межі теорії. Тепер вона нерозривної пов'язана із практичними заходами щодо реалізації в Україні принципу "відносної" самостійності бюджетів усіх рівнів, із міжбюджетним перерозподілом фінансових ресурсів. Без нього неможливо обійтися, оскільки фінансові ресурси деяких місцевих органів влади в силу історичних та інших причин не можуть забезпечити реалізацію цими органами владних повноважень. Вийти з цього становища можна, надавши цим регіонам необхідної допомоги через перерозподіл коштів, виробивши для цього раціональні основи і механізми.
Сучасна система розподілу бюджетних коштів між різними рівнями управління має орієнтуватися на вирішення обопільного завдання - досягнення збалансованості бюджетів і по "вертикалі", і по "горизонталі". По "вертикалі" треба усунути невідповідності між видатками місцевих бюджетів і надходженнями, закріпленими за даним бюджетним рівнем, Таку незбалансованість повністю подолати без "зовнішньої" корекції нереально: абсолютно податковий потенціал і об'єктивні потреби даної території практично не збігаються. Тому органи державної влади, маючи більші можливості економічного регулювання й обсяг податкових надходжень, можуть і повинні компенсувати дисбаланс місцевих бюджетів, спрямовуючи на доходи якусь частину коштів, що акумулюються на рівні Державного бюджету. Однак і тоді, коли податкових надходжень і субсидій досить для фінансування спільних видатків місцевих бюджетів, лишається завдання збалансування по "горизонталі". Справа в тому, що в межах самих місцевих бюджетів можуть бути неоднакові бюджетні можливості адміністративних одиниць, які охоплюють значний регіон /переважно східні області України/. Інакше кажучи, в його межах також є свої багаті і бідні території, у зв'язку з чим і на цьому рівні /"горизонтальному"/ . необхідна фінансова допомога "згори".
Однак не слід забувати, що чинний механізм фінансової допомоги реально сформувався на базі централізму, який характеризував єдину бюджетну систему колишнього СРСР, перед якою ставилася мета неодмінного забезпечення збалансування доходів і видатків кожної ланки бюджетної системи. Ця мета культивувала ідею утримання, придушувала ініціативу нижчих органів влади у пошуках додаткових фінансових ресурсів.
Зараз у Україні використовуються методи, які забезпечують збалансування нижчих бюджетів: субвенції /безповоротне цільове фінансування видатків нижчих бюджетів за рахунок вищих/, дотації /безповоротне надання коштів для відшкодування дефіциту нижчого бюджету/; взаємозаліки /виділення коштів нижчим бюджетам на відшкодування видатків, пов'язаних із передачею їм видаткових функцій згідно з рішенням центральних органів влади /; позики з вищих бюджетів.
Найсерйозніший недолік чинного механізму бюджетного субсидування в тому, що застосовуються не взаємозв'язані, а різноманітні і до того ж не регламентовані відповідними нормами форми перерозподілу бюджетних коштів. Тому сфера чинності кожної з названих чотирьох форм, їх поєднання, конкретні розміри фінансових ресурсів, які перерозподіляються, щоразу визначаються по-різному, індивідуально. В результаті вплив цих методів призводить до адміністрування і суб'єктивізму при прийнятті конкретних рішень.
Отже, необхідно виробити єдині критерії організації всіх видів фінансової допомоги, максимально реалізувати потенціал їх цілеспрямованого впливу на економіку регіону. Фінансову допомогу регіонам треба надавати так, щоб спонукати органи державної влади на місцях розширювати власну доходну базу, розвивати інвестиційну активність, структурно перебудовувати економіку регіонів.
5.ОСОБЛИВОСТІ ЗБАЛАНСУВАННЯ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ
Збалансування річних бюджетів належить до ключових проблем бюджетної системи. Згідно із ст.21'3акону України "Про бюджетну систему України", "збалансованість бюджетів, які входять до складу бюджетної системи України, є необхідною умовою фінансово-бюджетної політики". Відповідні правові рішення з цього питання не тільки забезпечують чітке й ефективне функціонування бюджетної системи, але й визначають фактичні можливості діяльності різних органів влади. В найзагальніших рисах під "збалансуванням" необхідно розуміти забезпечення рівноваги. В свою чергу, термін "бюджетна рівновага" означає, що бюджетні видатки покриваються бюджетними доходами. Якщо бюджетні видатки перевищують доходи, то це значить, що існує бюджетний дефіцит. У цьому випадку рівноваги немає. Якщо ж доходи вищі від податків, існує профіцит бюджету, або бюджетний надлишок. Однак цього разу можна сказати, що бюджет відзначається відсутністю рівноваги. Отже, стан бюджетної рівноваги не означає тільки рівновагу в арифметичному розумінні, тобто коли доходи дорівнюють видаткам. Бюджет знаходиться у стані рівноваги як тоді, коли доходи дорівнюють видаткам, так і тоді, коли доходи вищі від видатків. Іншими словами, бюджетної рівноваги немає тільки тоді, коли видатки перевищують доходи, тобто має місце існування бюджетного дефіциту. Це стосується і місцевих бюджетів. Принцип їх збалансованості завжди мав велике значення. Він відображається в багатьох правових документах.
Доходна та видаткова частини місцевих бюджетів визначаються в основному затверджуваними парламентом нормами. Це означає, що державні органи створюють систему місцевих бюджетів, основною умовою існування якої має бути гармонія між доходною та видатковою сторонами місцевих бюджетів, тобто рівновага. Передача обов'язків і відповідальності місцевим органам влади має супроводжуватися забезпеченням цих органів відповідними фінансовими ресурсами. З правової точки зору про відповідність між зв'язками та фінансовими ресурсами можна говорити тоді, коли обов'язки супроводжуються правами та компетенціями на використання джерел доходів. Ці компетенції можуть визначатися по-різному - від прав на використання ресурсів до нормативних компетенцій, тобто прав щодо встановлення податків. Місцеві органи влади повинні мати юридичне закріплені джерела доходів, достатні для покриття обов'язкових видатків. Це, звичайно, не означає, що місцеві органи влади можуть мати можливість виконувати тільки обов’язкові функції. Може бути ситуація, за якої місцеві органи влади мають на своїх рахунках необхідні фінансові кошти, але не мають відповідних прав щодо їх використання. Існує небезпека, що чіткий розподіл обов'язків і ресурсів зменшить самостійність місцевих органів влади. Однак така небезпека не означає зв'язку між збалансованим бюджетом та недостатньою самостійністю. Збалансована система доходів і видатків має забезпечувати відповідний рівень самостійності місцевих органів влади як у видатковій, так і в доходній частині.
Закладання в українському законодавстві принципів збалансованості місцевих бюджетів було спричинено загальною складною фінансовою ситуацією та інфляцією. Приводом цього було також побоювання, що при набутті значної відносної самостійності місцеві органи перевищать власні доходи і це стане зайвим тягарем для надто дефіцитного бюджету держави. Частково з такими думками можна погодитись. Однак за відсутності протягом років достатніх власних місцевих доходів прийняте положення фактично обмежувало самостійність регіонів, змушуючи їх скорочувати видатки. 'Цю ситуацію не можна вважати за правильну. В багатьох випадках намір самостійності місцевих органів влади може залишитися лише декларативним, підкреслюючи також теоретично визнану регіональну самостійність територіального планування.
В міру розвитку вітчизняної системи місцевої влади необхідно давати оцінку взаємовідносинам між органами місцевого самоврядування, регіонами та урядом. Така оцінка має стосуватися впливу зазначених взаємовідносин на можливості участі у співпраці за умов глобалізації світової економіки. У ситуації обмеженості публічних бюджетів уряд може відмовитися від деяких програм з метою збалансування бюджету держави. Постає ряд питань. Чи повинні міоцені органи влади у відповідь на такі обмеження також призупинити діяльність у цих сферах? Якщо ні, то яким способом має фінансуватися місцева сфера послуг" Чи нові обов'язки мають передаватися від уряду місцевим органам влади разом із додатковою фінансовою підтримкою у вигляді дотації або нових джерел доходів? До якого рівня уряд має втручатися у розбіжності, які виникають з неправильного закріплення компетенцій у галузі видатків і з різного податкового потенціалу?
Під час пошуку відповідей на ці питання необхідно пам'ятати про певні засади, якими треба керуватися. Основне питання, яке виникає в дискусіях про місцеві податки та доходи місцевих бюджетів, - чи повинні особи, які користуються публічними послугами та майном в міру своїх можливостей за них платити? Коли люди можуть користуватися майном чи послугами за цінами, нижчими від їх вартості, ними користуються у більших обсягах, ніж тоді, коли ціни вищі. Якщо особи, які послуговуються публічним секторам, не зобов’язані за них платити, то на такі програми необхідно виділяти надто багато коштів за рахунок інших. Це спричиняє марнотратство обмежених засобів та створює ситуацію, коли особи, які користуються послугами, субсидуються тими, хто ними послуговує. Така ситуація видається несправедливою. З вимоги, щоб ті, хто користується послугами, платили за них, випливає кілька правил. Зокрема залежно від рівня відповідальності органів місцевої влади за надання послуг вони повинні мати доступ до диференційованих джерел доходів, щоб мати більші можливості пов'язувати пропоновані послуги із податками, що стягуються в даному регіоні.
Щодо проектів, доходи з яких надійдуть тільки в майбутньому, відповідним способом фінансування є боргові зобов'язання. В іншому випадку теперішні платники податків субсидують майбутніх користувачів послугами, через що зменшуються і ефективність, і справедливість, оскільки доходи мають випереджати видатки з метою збору відповідно великих фондів для початку інвестиції. Тим більше строк сплати боргу має відповідати, наскільки це можливо, строкам надходження доходів з даної інвестиції. Борг є тимчасовим і неостаточним джерелом фінансування і, нарешті, пін має бути сплачений. Цей принцип мінімізує субсидування майбутніх користувачів теперішніми платниками податків, виконуючи тим самим одночасно вимоги ефективності та справедливості.
За умови, що місцеві органи влади повинні мати у своєму розпорядженні гарантовані законом ресурси для виконання своїх обов'язків (такі або схожі обов'язки існують в регіонах з диференційованим рівнем економічного розвитку), треба прийняти тезу про необхідність вирівнювання фінансово-економічних можливостей регіонів країни. Якщо видатки в межах регіону, що надає послуги, та обсяг доходів неможливо врівноважити, координуючу роль можуть виконувати відповідні дотації. З метою забезпечення ефективності та справедливості це мають бути конкретні та доповнюючі дотації з урахуванням поділу коштів між рівнями влади відповідно до їх часток у доходах. Однак забезпечення ресурсами для ліквідації диспропорції В економічному розвитку та рівні життя не повинно зменшувати прагнення місцевих органів влади до економії видатків і заходів до пошуку нових і збільшення продуктивності існуючих джерел доходів. Збільшення ресурсів як результат діяльності місцевих органів влади ніколи не повинно призводити до автоматичного їх передавання вищому рівню або до зменшення дотацій чи субвенцій.
Все це стосується збалансованості місцевих бюджетів. Крім структури доходної та видаткової сторін бюджету та прав місцевих органів влади у цій сфері, важливе значення мають питання процедури збалансування місцевих бюджетів, тому що правила складання та затвердження бюджету та інші суттєві норми визначають, хто і в якому обсязі затверджуватиме квоти доходів і видатки місцевого бюджету. Крім компетенції, неабияке значення тут має послідовність затвердження, тобто питання процедури. З огляду на принцип самоврядування найкращим є рішення, за якого органи держави заздалегідь затверджують обсяги дотацій і субвенцій, а місцеві органи влади, маючи певні права у встановленні ставок окремих податків і визначенні обсягу видатків, остаточно затверджують доходну та видаткову частини бюджету. Таким чином. акт затвердження місцевого бюджету набуває реального значення. Розуміючі: необхідність певних обмежень свободи діяльності місцевих органів влади, слід зазначити, що значення затвердження місцевих бюджетів залежить від того, чи мають місцеві органи влади права і які вони у визначенні доходної та видаткової сторін бюджету.
Узагальнюючи положення, що стосуються рівноваги місцевих бюджетів, необхідно відзначити, що системою, в якій обов'язкам мають відповідати ресурси, тобто потенційними видаткам - доходи місцевих бюджетів, повинні керуватися саме фінансові органи держави. Така система повинна передбачати конкретно визначений обсяг самостійності місцевих органів влади і стимулювати ефективність діяльності цих органів. Однак право остаточного затвердження квот доходів і видатків має залишатися на місцевому рівні.
6.АНАЛІЗ МІЖБІОДЖЕТНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ
(НА ПРИКЛАДІ ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ)
Розвиток економіки України протягом останніх років призвів, зокрема, до глибокої розладнаності системи (фінансів, у тому числі загострення проблем бюджетної політики. Ці проблеми посилюються навіть через те, що істотним моментом соціальної політики стають її децентралізація і роздержавлення, які передбачають, що основний обсяг соціальних витрат дедалі більшою мірою переноситься на місцевий і регіональний рівні. І це відбувається тоді, коли фактично місцеві й регіональні органи самоврядування обмежені у своїх владних правах, позбавлені можливості вести будь-яку власну фінансову, в тому числі й бюджетну, політику, оскільки ще не відмерли методи колишньої командно-адміністративної системи, а з ними і порядок формування та використання бюджетів усіх рівнів.
Цей висновок підтверджує й аналіз взаємовідносин різних ланок бюджетної системи на прикладі Чернівецької області.
Передусім, бюджетні взаємовідносини грунтуються на розподілі згідно з чинним законодавством конкретних доходів і видатків між різними ланками бюджетної системи. У практичному використанні структура розмежування доходів і видатків між обласним та місцевими бюджетами краю виглядає наступним чином /табл. 5/
Таблиця 5. Структура розмежування доходів та видатків між обласним та місцевими бюджетами Чернівецької області протягом 1992-1995 років, %
| Рік | Питома вага місцевих бюджетів | Питома вага обласного бюджету | ||
| | у доходах | у видатках | у доходах | у видатках |
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 |
| 1992 | 43,7 | 61,6 | 56,3 | 38,4 |
| 1993 | 59,1 | 65,9 | 40,9 | 43,1 |
| 1994 | 67,3 | 65.6 | 32,7 | 34,4 |
| 1995 | 63,1 | 63,1 | 36,9 | 36,9 |
Отже, починаючи з 1992 року спостерігається повільне зростання питомої ваги як доходів, так і видатків районних бюджетів і бюджету м. Чернівці, які до сьогодні фінансували майже дві третини /63,1%/ усіх бюджетних установ і заходів. Цей факт пояснюється підвищенням ролі місцевих органів самоврядування, про що вище згадано. Підтвердженням сказаного є й те, що ще в 1992 році питома вага місцевих бюджетів у доходах дорівнювала 43,7%, а у видатках - 61,6% /тобто вони отримували коштів менше, ніж віддавали/, а вже в 1994 році питома вага їх доходної частини /67,3%/ перевищила таку видаткової /65,6%/.
Доходи бюджетів кожного рівня згідно з методологією бюджетного регулювання поділяються на регулюючі га закріплені, їх склад не є постійним, він змінюється за роками, проте можна зазначити, що перелік регулюючих доходів для місцевих бюджетні невеликий і в основному стабільний протягом останніх років. Він включає податок на прибуток /або доходи/ підприємств, установ та організацій, прибутковий податок з громадян, податок на додану вартість, акцизний збір /в 1993 році як регулюючий доход використовувалася також плата за землю /.
Відповідно до законодавчих документів бюджет Чернівецької області отримував регулюючі доходи /у процентному вираженні/ в наступних розмірах /табл.6/.
Таблиця 6. Розмір відрахувань від регулюючих доходів до бюджету
Чернівецької області в 1992-1995 роках, %
| | Роки | |||
| | 1992 | 1993 | 1994 | 1995 |
| Податок на прибуток /доходи/ підприємств, установ та організацій | 100 | 100 | 50 | 70 |
| Прибутковий податок з громадян | 100 | 100 | 50 | 50 |
| Податок на додану вартість | 93,6 | 100 | 20 | 100 |
| Акцизний збір | 100 | 100 | 20 | 20 |
| Плата за землю | - | 40 | - | - |
З наведених даних видно, що бюджет Чернівецької області у 1992 і 1993 роках поповнювався регулюючими доходами майже на 100%. Такий розмір відрахувань пояснюється складними природними та екологічними умовами, що склалися на Буковині, а також тим, що більшість підприємств області /значна частина яких донедавна працювала на військово-промисловий комплекс/ не функціонує, а отже, не здійснює платежів до бюджету. В той самий час Буковина характеризується як регіон з надлишковими трудовими ресурсами, що призводить до значних бюджетних витрат /на соціальний захист населення, освіту, охорону здоров'я,соціально-культурні заходи і т.д/.
Внаслідок перерозподілу регулюючі доходи надходили до Чернівецького міського бюджету в наступних розмірах /табл.7/
Згідно з даними таблиці можна стверджувати, що доходна частина бюджету м. Чернівці тільки в 1993 році значно поповнилася за рахунок регулюючих платежів, що позитивно вплинуло на фінансовий стан міста /на відміну від інших років міський бюджет було затверджено і виконано без дефіциту, при цьому він також не отримував жодних допомог з бюджету вищого рівня /. Низький рівень процентних відрахувань від податку на прибуток /доходи/, ПДВ та прибуткового податку з громадян у 1992, 1994 і 1995 роках зумовив ускладнення у фінансуванні бюджетних установ і заходів. Ця обставина посилюється тим, то протягом довгого часу регулюючі платежі займають вагому частку у доходах міського бюджету. При цьому можна з упевненістю стверджувати, що й надалі вони відіграватимуть важливу роль у формуванні доходів місцевих бюджетів, а отже, від справедливості, виваженості, врахування усіх місцевих чинників законодавцями і Кабінетом Міністрів України /тобто від суб'єктивних, а не об'єктивних фактів/ багато в чому залежатиме те, як фінансуватимуться заплановані низовими ланками бюджетної системи видатки.
Таблиця 7. Розмір відрахувань від регулюючих доходів до бюджету
м. Чернівці в 1992-1995 роках, %
| . Назва платежу | Роки | |||
| | 1992 | 1993 | 1994 | 1995 |
| Прибутковий податок з громадян | 50 | 50 | 20 | 50 |
| Податок на прибуток /доходи/ підприємств, установ та організацій | 60 | 100 | 10 | 50 |
| Податок на додану вартість | 10 | 17 | 10 | 30 |
| Акцизний збір | 100 | 90 | 10 | 20 |
Однак власні і регулюючі доходи місцевих бюджетів області не вирішували повністю проблему бюджетної забезпеченості. Так, наприклад, у 1995 році довелося звернутися по допомогу - запланувати і отримати з обласного бюджету дотацію, яка, як свідчить наступна таблиця, складає значну частку в їх видатках /табл. 8/.
Частка запланованої дотації у загальній сумі видатків місцевих бюджетів краю в 1995 році коливалася від 6,1% у м. Чернівці до 53,5% у Герцаївському районі. В середньому по області вона склала 22,8%, тобто майже кожний четвертий карбованець видатків місцевих бюджетів фінансувався за рахунок одержаної з обласного бюджету допомоги.
Майже щорічно бюджет м. Чернівці буває залежним від одержання фінансової допомоги з чернівецького обласного бюджету. Так, у 1992 році до нього надійшла дотація в сумі 183 832,0 тис.крб., у 1994 році - субвенція в розмірі 147,0 тис.крб., у 1995 році - дотація в сумі 210,0 млрд.крб., які, згідно з рішеннями міського виконавчого комітету, були спрямовані на фінансування запланованих видатків /іншими словами, на покриття різниці між видатковою і доходною частинами бюджету /.
Таблиця 8. Співвідношення між сумою допомог і видатків місцевих бюджетів Чернівецької області в 1995 році
| № п/п | Бюджет | Розмір допомоги млн. крб. | Сума видатків, млн. крб. | Питома вага допомог у загальній сумі видатків, % |
| 1 | Вижницький | 212857 | 499 644 | 42,6 |
| і | Герцаївський | 134 309 | 250 818 | 53,5 |
| 3 | Глибоцький | 211 900 | 426 271 | 49,7 |
| 4 | Заставнівський | 135910 | 419 786 | 32,4 |
| 5 | Кельменецький | 87 767 | 456 842 | 19,2 |
| 6 | Кіцманський | 120 446 | 538 798 | 22,4 |
| 7 | Новоселицький | 162 880 | 542 776 | 30,0 |
| 8 | Путильський | 78 768 | 274 600 | 28,7 |
| 9 | Сокирянський | 113 156 | 635 462 | 17,8 |
| 10 | Сторожинецький | 214920 | 579 594 | 37,1 |
| 11 | Хотинський | 266 305 | 506 719 | 52,6 |
| 12 | М.Чернівці | 210000 | 3 423 748 | 6,1 |
| | Разом: | 1949 218 | 8 555 058 | 22,8 |
Відчуває свою залежність від Державного бюджету України і бюджет Чернівецької області. Так, у 1993 році, згідно із Законом "Про Державний бюджет України на 1993 рік", була запланована і одержана субвенція в розмірі 7 607 900,0 тис. крб. (1,4% у загальній сумі видатків). У 1994 році розмір субвенції для області зріс до 853 133,0 млн. крб, (35.9%, тобто у 1 12 разів порівняно з 1993 роком, в 1995 році - до 2 808 078 млн. крб. (15,5%), що у 3,3 раза більше, ніж у 1994 році. Таке різке зростання пояснюється не тільки прискоренням інфляційних процесів, а й погіршенням економічного становища краю і, як наслідок, значним зменшенням у процентному відношенні відрахувань до бюджету, а також посиленням адміністративного керування центральних органів влади, що призвело до скорочення надходжень регулюючих доходів теж у процентному відношенні. На відміну від попередніх років у 1994-му були проведені зміни в бюджетному регулюванні на макроріпні - введено єдині для усіх регіонів нормативи відрахувань від регулюючих платежів для низових ланок. Разом з цим більшості регіонів також було передбачено виділення субвенцій для збалансування бюджетів, крім п'ятьох: Дніпропетровської, Донецької, Запорізької, Полтавської областей та м. Києва, де доходна частина бюджету перевищувала видаткову. З одного боку, таке рішення задовольняло вимоги і пропозиції окремих фінансових теоретиків і практиків щодо рівноправності у перерозподілі коштів, з іншого - призвело до посилення напруги в низових ланках бюджетної системи. Адже той самий Закон "Про Державний бюджет України на 1994 рік" не містив жодних пояснень стосовно умов надання субвенцій, а також того, відповідно до яких критеріїв перерозподілені фінансові ресурси регіонів. Було лише вказано, що субвенції призначені для фінансування витрат місцевих бюджетів, які не покриваються доходами; проте п'ять вищевказаних регіонів протестували проти фінансування за їх рахунок усіх інших, а останні отримували допомогу нерегулярно, із значним запізненням /у тому числі й Чернівецька область /. Невизначеність у наданні субсидій фактично означає, що витрати місцевих бюджетів регулюються центральними органами виїзди, а органи місцевого самоврядування, як і за умов командно-адміністративної системи, залишаються в більшості випадків лише виконавцями централізованих рішень.
З вищезазначеного випливає, що форми і методи бюджетного регулювання, успадковані Україною з часів існування колишнього СРСР, не є достатньо ефективними, оскільки регіональні і місцеві бюджети залишилися певною мірою прохачами коштів у відповідних вищестоящих бюджетів, адже власних /закріплених/ доходів їм абсолютно не вистачає. Тобто стає зрозуміло, що вертикаль "Державний бюджет України - місцеві бюджети" і надалі залишається елементом командне - адміністративної системи через те, що центральні органи влади не хочуть надавати регіонам більшої самостійності у вирішенні фінансових питань; вони воліють самі розподіляти і перерозподіляти більшість зібраних в Україні коштів.
Ще одним підтвердженням недосконалості бюджетного регулювання є те, що, незважаючи на всі заходи, місцеві бюджети зводяться з дефіцитом фінансових ресурсів. Як приклад - бюджет м. Чернівці за 1992 і 1994 роки, коли на сесіях міської Ради народних депутатів при затвердженні бюджетів був запланований дефіцит у сумі 100 841,0 тис. Крб. і 45,0 млрд.крб, відповідно. Згідно з наведеними даними, спостерігається пряма залежність між процентом відрахувань від регулюючих податків і розміром бюджетного дефіциту. Адже порівняно з 1993 роком у 1994-му обласною Радою народних депутатів були різко знижені нормативи відрахувань від загальнодержавних доходів до міського бюджету, що підтверджують дані табл.7.
Таким чином, як свідчить пропечений аналіз, у взаємовідносинах різних ланок бюджетної системи України існують суттєві недоліки, які необхідно найближчим часом усунути, провівши кардинальні зміни в системі фінансового (зокрема, бюджетного) регулювання, що стане одним з важливих кроків у напрямку досягнення фінансової стабілізації у країні.
7.ПОДАТКОВА ПОЛІТИКА І ДОХОДИ БЮДЖЕТІВ УКРАЇНИ
З прийняттям Конституції України на терені нашої держави визначено принцип верховенства права. Найважливішими функціями держави є захист суверенітету і територіальної цілісності України, а також гарантування фінансово-економічної безпеки. Економіку визнано як центральну ланку суспільного життя, що дає змогу по-новому підійти до організації та побудови основних засад і принципів функціонування як базових економічних відносин, розробити і запровадити прогресивні форми і методи регулювання процесу створення, розподілу і використання валового внутрішнього продукту (ВВП) для збалансованого, активного розвитку економічних інтересів усіх і кожного.
В 1997 р. передбачається стабілізувати обсяги валового внутрішнього продукту і знизити його перерозподіл через бюджет, утримати бюджетний дефіцит у межах 5% ВВП при рівні інфляції до 18% на рік.
Поряд із активною структурною, інвестиційною, грошово-кредитною та валютною політикою головними важелями державного впливу щодо досягнення зазначених орієнтирів залишаються бюджетна та податкова політика.
Останніми роками загострилась проблема формування і виконання бюджету. Починаючи з 1992 р. в Україні порушуються усі строки прийняття і введення в дію Закону України "Про Державний бюджет України на поточний рік" та щорічно погіршується ситуація з його виконанням. Причин тут декілька. По-перше, недосконалість чинного фінансового (бюджетного, податкового, валютного) законодавства та відсутність дійових упереджувальних важелів, спрямованих на недопущення порушень податкових зобов'язань перед державою, що призводить до проблем збалансування доходів і видатків бюджетів усіх рівнів. По-друге, збереження принципів минулих років щодо закріплення доходів, розмежування загальнодержавних податків і зборів між ланками бюджетної системи та контроль за цільовим використанням фінансових ресурсів у суспільстві. По-третє, відсутність належного рівня фінансової та виконавської дисципліни, а також правового забезпечення скоординованих дій фінансових і контролюючих органів у процесі реалізації фінансової політики в Україні. По-четверте, відсутність єдиного підходу у визначенні обсягу, порядку формування ВВП та інших макроекономічних показників соціально-економічного розвитку на плановий бюджетний рік.
Для прикладу: державний бюджет 1997 р. був сформований і поданий до Верховної Ради двічі (14.09. та 21.11.96 р.), коли ВВП становив 106,6 млрд. грн., і тепер — утретє — в березні п. р., коли ВВП становить 104,4 млрд. грн. Хотілося б вірити, що це останнє уточнення.
Доцільно найближчим часом розробити і прийняти положення про порядок прогнозування і формування ВВП, в якому обов'язково уточнити його складові та поняття новоствореної за рік вартості, що необхідно для планування доходів бюджету. Одночасно слід прийняти рішення щодо розробки показників макроекономічного розвитку на перспективу.
Протягом останніх п'яти років ситуація із виконанням прогнозних макроекономічних показників соціально-економічного розвитку погіршується. Так у 1996 р. передбачалося зниження обсягів ВВП на 1,8% і зростання промислового виробництва на 0,5%. Попередні підсумки минулого року свідчать про зниження ВВП на 10%, обсягів виробництва промислової продукції — на 5, а сільськогосподарської — на 9%. Знизилися виробництво товарів народного споживання на 20,2%, обсяги реалізації платних послуг населенню — на 13,5%, а транспортних послуг — на 17,8%.
За результатами господарської діяльності одержали збитки 38% загальної кількості підприємств. У Луганській області збиткове працювало понад половина підприємств, у Волинській — 46%, Кіровоградській — 43%, Івано-Франківській — 44%, Дніпропетровській — 42% підприємств. Спад обсягів виробництва промислової продукції підприємств корпорацій "Украгропромбуд" і "Укрбуд" становить відповідно 42,3 і 43,7%, концерну "Укрцемент" — 34,2%, Держводгоспу — 39%, Мінмашпрому — 29,9%, Мінсільгосппроду — 21,1%.
Все це негативно позначається на стані виконання бюджету — основного фінансового плану держави. В 1995 р. із 29 джерел надходжень коштів до бюджету план виконано по 8, а в 1996 р. — відповідно із 29 по 9. При плані 34,4 млрд. грн. доходів на 1996 р. до зведеного бюджету фактично надійшло 30,1 млрд. грн., або 87,6%. Недонадійшло коштів у сумі 4,3 млрд. грн. Аналіз джерел надходжень свідчить, що порівняно з прогнозними показниками доходів на 1996 р. через невиконання зазначених завдань по 20 платежах до бюджету недонадійшло понад 5 млрд. грн., у тому числі:
| | (в млрд. грн.) | (% до плану надходження) |
| — податок на додану вартість | 0,31 | 4,7 |
| — податок на прибуток | 0,59 | 9,8 |
| — акцизний збір | 0,07 | 9,6 |
| — плата за землю | 0,18 | 17,9 |
| — відрахування на геологорозвідувальні роботи | 0,17 | 46,6 |
| — рентна плата за нафту і природний газ, що видобуваються в Україні, різниця в цінах на газ і плата за транзит | 0,77 | 29,1 |
| — внески підприємств та господарських організацій до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення | 0,30 | 17,1 |
| — надходження до Пенсійного фонду | 0,31 | 4,3 |
| — надходження до фонду паливно-енергетичного комплексу | 0,98 | 90,6 |
| — надходження коштів від Державного комітету з матеріальних резервів | 1,18 | 81,8 |
Виконання доходів державного бюджету становить відповідно 82,1%. При плані 29,6 млрд. грн. фактично надійшло 19,6 млрд. грн. і недонадійшло 4,3 млрд. грн.
До місцевих бюджетів надійшло 10,8 млрд. грн. доходів, що становить 98,8% до річних призначень.
Таким чином, у 1996 р. до бюджетів усіх рівнів мобілізовано податків, зборів та обов'язкових платежів 37,4% до ВВП. У структурі доходів бюджету 80% займають податок на додану вартість, податок на прибуток, прибутковий податок, плата за землю, надходження до Пенсійного фонду та внески підприємств і господарських організацій до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, що становить 30% до ВВП.
Практично функціонують три головних платежі, на частку яких припадає 50% усіх надходжень до бюджету — податок на додану вартість, податок на прибуток і надходження до Пенсійного фонду. У 1996 р. ці платежі до бюджету становили 19 млрд. грн., що рівнозначно сумі надходжень до державного бюджету України і становить майже 25% до ВВП. У майбутньому зростатиме роль і питома вага прибуткового податку, земельного податку, податку на майно та надходжень від зовнішньоекономічної діяльності. Це головні податки, на підставі яких слід будувати податкову політику, але форма їх реалізації потребує вдосконалення, виходячи із нових завдань в умовах формування ринкового середовища,
Практика реформування економічних відносин вимагає вдосконалення бюджетного регулювання передусім через передачу частини державних функцій місцевим органам влади щодо фінансування видатків, а отже, закріплення за місцевими бюджетами необхідних доходів.
Доцільно було б із 1998 р. передати до місцевих бюджетів платежі за спеціальне використання природних ресурсів (земельних, водних, лісових, а також надр), платежі і збори, за якими ведеться облік (розділ 12 "Збори та інші неподаткові доходи" бюджетної класифікації).
Це, по-перше, розв'яже проблему заборгованості місцевих бюджетів за цими платежами перед державним бюджетом і, по-друге, підвищить рівень державного контролю за цільовим використанням природних ресурсів і своєчасним надходженням даних платежів до місцевих бюджетів з боку органів місцевого самоврядування.
Із прийняттям Закону України "Про податок на додану вартість" постане нова проблема — збалансування місцевих бюджетів; оскільки податок на додану вартість планується на 100% зараховувати до державного бюджету України.
На нашу думку, система бюджетного регулювання потребує докорінної перебудови в напрямку встановлення стабільних і взаємовигідних фінансових відносин між державним та місцевими бюджетами через закріплення податків, зборів і відрахувань на тривалий (3 і більше років) час за усіма ланками бюджетної системи та відповідно фінансування видатків, що спонукало б місцеві органи влади до пошуків резервів збільшення доходів бюджету через нарощування темпів виробництва та розширення сфери послуг.
Зупинити спад, стабілізувати виробництво та сприяти його розширенню неможливо без зниження податкового тиску, скорочення кількості й запровадження якісніших та реальніших податків, які за своєю природою виконували б не лише фіскальну функцію, а насамперед стимулювали б і заохочували підприємницькі структури у створенні додаткової вартості та її легалізації,
Для збалансування доходів місцевих бюджетів було б виправданим залишити один-два загальнодержавних платежі. Сьогодні регулюючих податків є чотири: податок на додану вартість, акцизний збір, прибутковий податок і податок на прибуток. Поряд із цим, за нормативами, понад 20 видів податків і зборів розподіляються між усіма ланками бюджетної системи, що призводить до розпорошення фінансових ресурсів і зниження рівня контролю за їх використанням.
Невиконання дохідної частини усіх бюджетів викликано рядом об'єктивних та суб'єктивних причин:
— недосконалістю фінансового та податкового законодавства з питань організації справляння платежів і забезпечення наповнюваності бюджетів усіх рівнів. Сьогодні дедалі чіткіше постає проблема, яку необхідно розв'язувати насамперед, — легалізація доходів "тіньового" сектора економіки, обсяги якого коливаються в межах 50% ВВП, і на цій основі — збільшення надходжень до бюджету. З цієї причини бюджети усіх рівнів щорічно недоотримують понад 10 млрд. грн.;
— приховуванням та заниженням кількості об'єктів оподаткування, порушенням строків сплати податків і відповідно низьким рівнем контрольно-економічної роботи державних органів щодо запобігання таким порушенням;
— недостатнім контролем із боку держави щодо руху готівки та наявністю неконтрольованих потоків готівки поза банківськими установами, що призводить до ухилення від оподаткування понад третини платників податків;
— продовженням спаду ВВП і зниженням обсягів виробництва продукції (робіт, послуг). Втрати доходів бюджету з цієї причини становлять близько 1 млрд. грн.;
— погіршенням розрахунково-платіжної дисципліни та зростанням заборгованості підприємств перед бюджетом. Недонадходження до бюджету з цього приводу становлять 5 млрд. грн.;
— зростанням обсягів бартерних (товарообмінних) операцій, що призводить до щорічних втрат доходів бюджету в розмірі 1,5—2 млрд. грн.
За нашими підрахунками, із названих та деяких інших причин бюджети всіх рівнів в цілому щорічно втрачають 15—20 млрд. грн.
Зупинимося на аналізі окремих причин і факторів впливу на формування і виконання доходів бюджету.
Через зростання заборгованості підприємств зі сплатою податків торік бюджет недоодержав 3,0 млрд. грн., або 12% загальних надходжень (таблиця 9).
Таблиця 9. Динаміка заборгованості за платежами на 1.01.97р.
(млн. грн.)
| Найменування платежів | Заборгованість станом на: | Відхилення до 1.0197 | |||
| | 1.01.96 | 1.12.96 | 1.01.97 | (+,-) | % |
| Податок на додану вартість | 221,5 | 535,1 | 575,0 | 353,5 | 159,6 |
| Акцизний збір | 21,9 | 30,8 | 34,7 | 12,8 | 158,4 |
| Податок на прибуток | 164,1 | 410,4 | 318,0 | 153,9 | 193,8 |
| Прибутковий податок на доходи від підприємницької діяльності | 0,8 | 2,7 | 2,7 | 1,9 | 337,5 |
| Плата за землю | 81,5 | 167,4 | 166,2 | 84,7 | 203,9 |
| Інші податки і платежі | 55,2 | 161,5 | 268,0 | 212,8 | 485,5 |
| Разом платежів до бюджету | 545,0 | 1307,9 | 1364,6 | 819,6 | 250,4 |
| Надходження до Пенсійного фонду | 590,0 | 1507,1 | 1581,7 | 991,7 | 268,1 |
| ВСЬОГО | 1135,0 | 2815,0 | 2946,3 | 1811,3 | 259,6 |
Середньомісячний темп зростання недоїмки з платежів до бюджету становить у 1996 р. 25% і значно випереджає темпи зростання заборгованості між підприємствами України. На рівень виконання доходів бюджету вплинуло надання відстрочки та розстрочки в сплаті платежів до бюджету підприємствами і організаціями в сумі понад 2 млрд. грн., або 7% до загальних надходжень.
Таким чином, заборгованість бюджету та Пенсійному фонду підприємствами всіх форм власності на початок 1997 р. становила 5 млрд. грн., тобто понад 15% до минулорічних надходжень.
Однак слід зазначити, що підприємства та організації не скористалися повною мірою наданою державою можливістю поліпшити їхнє фінансове становище шляхом реструктуризації заборгованості з належних бюджету платежів та розблокування рахунків в установах банків.
Подальший спад виробництва у більшості галузей народного господарства, погіршення фінансового стану підприємств і організацій зумовили загострення кризи платежів як між підприємствами, так і з бюджетом.
Внаслідок відсутності належного контролю з боку окремих міністерств і відомств за станом розрахунків із бюджетом підприємства системи Мінпрому заборгували 368,5 млн. грн., або 27,3% загальної суми, Держнафтогазпрому — відповідно 108 млн. грн., або 8%, Мінмашпрому — 102,8 млн. грн., або 7,8%, і Мінсільгосппроду — 93,2 млн. грн., або 6,9%.
Через зростання в 1996 р. обсягів дебіторської в 1,9 раза та кредиторської у 2,2 раза заборгованості між підприємствами втрачено понад 1 млрд. грн. доходів бюджету.
З метою подолання платіжної кризи та зниження соціального напруження у суспільстві протягом минулого року було проведено понад 6000 взаємозаліків на суму майже 6 млрд. грн., що становить 20% загального обсягу доходів і 17,8% видатків зведеного бюджету України.
Цей захід, як відомо, відіграв певну роль у подоланні платіжної кризи, пом'якшив ситуацію із виконанням бюджетів. Однак таке регулювання відносин підприємств і установ з бюджетом викликало низку негативних наслідків, зловживань і порушень чинного законодавства. Тому ЗІ грудня 1996 р. прийнято Постанову Кабінету Міністрів "Про припинення взаємозаліку коштів з фінансування видатків на погашення недоїмки із належних до бюджету платежів", а постановами Кабінету Міністрів № 181 від 21.02.97 р. і № 191 від 26.02.97 р. надано право міністрові фінансів України, Голові Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, головам обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій в особливих випадках приймати рішення про проведення прямих бездисконтних взаємозаліків коштів на погашення недоїмки із належних відповідно до державного та місцевих бюджетів платежів. При цьому взаємозалік із заборгованості бюджетних установ слід проводити в межах передбачених обсягів фінансування за відповідною статтею кошторису.
Проблеми бюджету віддзеркалюють соціально-економічну ситуацію в Україні. Скорочення реальних доходів бюджетів усіх рівнів, погіршення платіжної дисципліни вкрай ускладнило ситуацію із забезпеченням їх збалансованості та фінансуванням запланованих заходів. Водночас постійне посилення соціального навантаження на бюджет, здійснення керівниками бюджетних установ і організацій витрат у значно більших розмірах, ніж передбачено бюджетними призначеннями, негативно позначається на розрахунках у народному господарстві.
Не випадково в умовах формування ринкових відносин постає проблема визначення реальних доходів бюджету із урахуванням фінансових можливостей і перспективи розвитку підприємництва в Україні та здійснення бюджетних видатків у межах наявних фінансових ресурсів - Тому податкова система потребує невідкладного реформування, а податкова політика — нових засад, підходів і принципів організації в умовах зародження та функціонування ринкових відносин. Податкова політика України як підсистема фінансової політики перебуває на стадії формування, пошуків напрямків її розвитку та вдосконалення.
Реалізація податкової політики відбувається через систему законодавчих і нормативних актів. Тільки за умов суспільного визнання їх необхідності, сприяння активному впровадженню, обов'язкового дотримання норм чинного законодавства усіма суб'єктами суспільно-економічних відносин можна досягти успіхів. Це підтверджує практика формування та розвитку основних засад і принципів функціонування ринкового середовища.
Перші кроки реформування податкової системи в Україні зроблені. Але назвати їх вдалими навряд чи можна. Робота з формування податкової політики ще попереду, її необхідно завершити якнайшвидше.
З цією метою в першому півріччі минулого року Верховна Рада за участю уряду переглянула ставки акцизного збору на всі підакцизні товари і встановила фіксовані ставки в екю на одиницю товару, застосування яких зупинило масові випадки зменшення митної вартості для оподаткування імпорту підакцизних товарів. З метою запобігання ухилянням від сплати податку на додану вартість шляхом зменшення митної вартості Кабінет Міністрів встановив мінімальні ціни на імпортовані транспортні засоби, лікеро-горілчані та тютюнові вироби й деякі інші товари.
Із 1 липня 1996 р. запроваджено патентування деяких видів підприємницької діяльності, що дало змогу встановити фіксований розмір платежів підприємницьких структур, які, займаючись торговельною діяльністю, операціями з готівковими валютними цінностями, наданням послуг, часто ухилялись від оподаткування. За друге півріччя таких платежів надійшло 73,9 млн. грн., і практика свідчить про доцільність подальшого застосування плати за патенти шляхом удосконалення діючого механізму нарахування та стягнення.
З метою забезпечення державного контролю за виробництвом і реалізацією спирту етилового, алкогольних напоїв і тютюнових виробів із липня по грудень 1996 р. було прийнято 46 постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів. Це дало можливість повною мірою вплинути на формування ринку згаданих товарів і збільшити обсяг надходжень до бюджету більш як утричі.
У 1996 р. вживалися заходи, спрямовані на забезпечення стабільності і збільшення надходжень до бюджету митних зборів та інших платежів від зовнішньоекономічної діяльності, що дало змогу одержати таких доходів більше, ніж передбачено, на 59,5 млн. грн. У галузі зовнішньоекономічної діяльності першочергового розв'язання потребують такі проблеми, як врегулювання операцій з давальницькою сировиною стосовно нафти, що переробляється на вітчизняних заводах, впорядкування податкових пільг за імпорт, які призводять до зменшення конкурентоспроможності вітчизняної продукції, запровадження економічних важелів впливу на інтенсивніше скорочення "бартеризації" як у зовнішній, так і внутрішній торгівлі.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів від 25 жовтня 1996 р. № 1296 була створена тимчасова комісія з питань забезпечення своєчасності сплати податків, внесення інших обов'язкових платежів та ефективного використання бюджетних коштів. Комісія розглядає роботу окремих міністерств із зазначених питань і вносить пропозиції щодо усунення заборгованості та поліпшення розрахунково-платіжної дисципліни в Україні.
Однак тенденція зростання заборгованості підприємств перед бюджетом зберігається і в 1997 р., про що свідчать дані, наведені у таблиці 10.
Таблиця 10. Стан заборгованості за платежами до бюджету і Пенсійного
фонду на 1.02.97 р. (млн. гри.)
| Найменування платежів | 1.01.97 | 1.02.97 | Відхилення до 1.01.97 | |
| | | | (+,-) | % |
| Податок на додану вартість | 575,0 | 916,9 | 341,9 | 159,5 |
| Акцизний збір | 34,7 | 35,1 | 0,4 | 101,2 |
| Податок на прибуток | 318,0 | 264,5 | -53,5 | 83,2 |
| Прибутковий податок на доходи від підприємницької діяльності | 2,7 | 2,9 | 0,2 | 107,4 |
| Плата за землю | 166,2 | 211,9 | 45,7 | 127,5 |
| Інші податки і платежі | 268,0 | 287,0 | 19,0 | 107,1 |
| ВСЬОГО | 1364,6 | 1718,3 | 353,7 | 125,9 |
| Надходження до Пенсійного фонду | 1581,7 | 1785,3 | 203,6 | 112,9 |
| ВСЬОГО | 2946,3 | 3503,6 | 557,3 | 118,9 |
Таким чином, заборгованість підприємств перед бюджетом на 1.02.97 р. становила 3,5 млрд. грн., або в 2 рази більше від місячних надходжень у січні п. р. Майже 50% цієї заборгованості припадає на 600 великих підприємств переважно державної форми власності й таких, де частка акцій належить державі. Державними податковими адміністраціями України в 1996 р. перевірено 369 тис. госппідприємств, або близько 60% їх загальної кількості. У кожному другому перевіреному підприємстві встановлено порушення чинного законодавства, додатково нараховано податків і застосовано фінансових санкцій на суму 2,8 млрд. грн.
Перевірками дотримання установами банків порядку касового виконання бюджету в 877 установах комерційних банків виявлено порушення, за що до них застосовано фінансові санкції на суму 12,2 млн. грн., а порушення черговості зарахування платежів до бюджету встановлено у 1521 випадку, за що нараховано штрафних санкцій на 4,7 млн. грн.
Державними податковими адміністраціями передано 5008 справ до арбітражних судів про визнання боржників банкрутами.
Підрозділами податкової поліції в 1996 р. викрито 5919 кримінальних проявів ухиляння від сплати податків (у 1995 р. — 3464), порушено 5682 кримінальні справи (у 1995 р. — 3293), а також викрито 6224 інших злочинів, пов'язаних із незаконною діяльністю посадових осіб перевірених комерційних структур (у 1995 р. — 6265). До бюджету донараховано 368,7 млн. грн. (у 1995 р. — 20,5 млн. грн.). До кримінальної відповідальності притягнуто понад 12,3 тис. осіб, із них — 6,1 тис. злісних неплатників податків (у 1995 р. — 3,6 тис.), на яких до суду направлено 1771 кримінальну справу (в 1995 р. — 666 справ).
Причинами такої ситуації є низький рівень відповідальності та недійовий механізм адміністративних покарань щодо стягнення податків і зборів. У сучасних умовах підприємствам і організаціям фінансове вигідніше сплачувати штрафні санкції та використовувати в своїх цілях кошти, які своєчасно не сплачені до бюджету та не повернуті постачальникам, ніж взяти кредити в установах комерційних банків.
Зважаючи на таку складну ситуацію, Верховна Рада 5 лютого 1997 р. прийняла Закон України "Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів України щодо відповідальності за ухиляння від сплати податків", відповідно до якого посилюється міра відповідальності платників податків за навмисне ухиляння від сплати податків, зборів та обов'язкових платежів аж до позбавлення волі із конфіскацією майна.
Виходячи з нагальної потреби зупинення кризових явищ в економіці, раціонального використання бюджетних коштів та з метою посилення фінансово-бюджетної дисципліни, 28 лютого 1997 р. Президент України видав Указ "Про заходи щодо забезпечення наповнення державного бюджету та посилення фінансово-бюджетної дисципліни", яким передбачено:
— утворення в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі тимчасових комісій з питань забезпечення своєчасності сплати податків, внесення інших обов'язкових платежів та ефективного використання бюджетних коштів на чолі з Головою Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, головами відповідних місцевих державних адміністрацій та координацію діяльності зазначених тимчасових комісій;
— органам виконавчої влади включати до контрактів з керівниками підприємств, установ, організацій, що належать до сфери їх управління, умови щодо виконання підприємствами, установами, організаціями зобов'язань зі сплати податків, внесення інших обов'язкових платежів до бюджетів та виплати заробітної платні працівникам чи дотримання погодженого графіка погашення відповідної заборгованості, передбачаючи, що невиконання цих умов є підставою для розірвання контрактів;
— запровадити щоденне накопичення інформації про надходження окремих податків, зборів й інших обов'язкових платежів до зведеного бюджету України з виділенням інформації щодо надходжень до державного бюджету;
— упорядкувати режим безмитної торгівлі з метою запобігання можливим зловживанням у цій сфері;
— розглянути питання щодо запровадження застави у випадку тимчасового ввезення на територію України транспортних засобів;
— розглянути питання щодо розширення презумптивного оподаткування підприємницької діяльності фізичних осіб — підприємців та суб'єктів малого підприємництва із запровадженням фіксованих ставок оподаткування залежно від обсягів обороту за результатами діяльності, а також щодо можливості запровадження податку з обороту на окремі види підприємницької діяльності;
— запровадити регулювання фондів оплати праці на підприємствах-монополістах.
Рекомендовано Вищому арбітражному суду України вжити заходів щодо прискорення розгляду арбітражними судами справ про банкрутство, порушених заявами державних податкових адміністрацій.
Поряд із цим передбачено підготувати ряд законодавчих актів із зазначених проблем та посилити відповідальність платників податків перед бюджетом, зокрема щодо:
— внесення змін до Закону України "Про підприємництво" в частині спрощення процедури скасування державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності в разі порушення ними податкового законодавства;
— справляння ввізного мита та податку на додану вартість на продукцію, виготовлену із давальницької сировини українського замовника, під час ввезення цієї продукції на митну територію України;
— посилення майнової, кримінальної та адміністративної відповідальності за ухиляння від сплати податків, зборів та внесення інших обов'язкових платежів до бюджетів за нецільове використання бюджетних коштів;
— встановлення мінімальної орендної плати за здачу в оренду житла, будівель (споруд) фізичними особами як бази для нарахування прибуткового податку з громадян.
Задоволення особистих, підприємницьких інтересів має гарантуватися законодавством України, що стане основою для збільшення децентралізованих фінансових ресурсів і базою для зміцнення фінансового становища держави через стабільні, реальні, надійні методи впливу і підойми регулювання економічних процесів, і перш за все — через використання дійового механізму стягнення податків і формування доходів бюджету. Новостворену за відповідний період вартість у вигляді національного доходу слід розподіляти активними, ефективними і стабільними методами, зосереджуючи в руках держави ту його частину, вилучення якої не спричинить поглиблення суперечностей між економічними інтересами суб'єктів ринкових відносин і сприятиме їх економічному зростанню. Встановлення оптимального розміру вилучуваної частки новоствореної вартості на всіх стадіях суспільного виробництва є досить важливою роботою. Це питання можна вирішити науково обгрунтованим визначенням і зменшенням кількості об'єктів оподаткування, а також встановленням розмірів податків і зборів до бюджету та цільових позабюджетних фондів. Значною мірою це залежить від механізму стягнення податків і формування доходів бюджету, від професіоналізму й компетентності посадових осіб, які займаються реалізацією податкової політики.
За допомогою податків держава має регулювати процеси виробництва, розподілу, перерозподілу та споживання ВВП, збалансованості економічних інтересів та вилучення частини новоствореної вартості до бюджетів усіх рівнів і цільових фондів.
За своєю природою податки виконують фіскальну, стимулюючу, регулюючу і контрольну функції. Не претендуючи на однозначність у поглядах на зміст податків, зауважимо, що нині діюча система податків і зборів не виконує повною мірою жодної з цих функцій, а єдиний механізм виконання доходів бюджету як такий у суспільстві ще не сформований. Діюча система оподаткування потребує радикальних змін. В основу її побудови слід покласти стабільні, реальні та стимулюючі методи й форми реалізації економічних відносин, які б сприяли розвитку ініціативи та підприємництва, стабілізації економіки і фінансового становища держави.
На виконання Указу Президента України від ЗІ липня 1996 р. № 621 "Про заходи щодо реформування податкової політики" Кабінет Міністрів підготував пакет законодавчих актів щодо вирішення першочергових завдань із реформування податкової політики і зниження податкового тягаря на товаровиробника, які подані на розгляд Верховної Ради.
У цьому пакеті — пропозиції щодо вдосконалення порядку справляння податку на додану вартість, податку на прибуток підприємств, прибуткового податку, акцизного збору, місцевих податків і зборів, податку із власників транспортних засобів, машин і механізмів.
На розгляді у Верховній Раді України знаходяться законопроекти "Про податок на нерухоме майно (нерухомість)", "Про забезпечення розвитку вітчизняного підприємництва та збалансування доходів і видатків бюджету", "Про здійснення платежів на території України та порядок забезпечення податкових зобов'язань" і деякі інші проекти. У законопроектах пропонується:
— зменшити податкове навантаження на суб'єкти підприємницької діяльності в першу чергу за рахунок скорочення відрахувань від фонду оплати праці до державних цільових фондів (Пенсійного фонду, Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, Фонду сприяння зайнятості населення); — скасувати відрахування до ряду інших фондів;
— визначитися з новими підходами в оподаткуванні прибутку підприємств і доходів громадян;
— розширити податкову базу шляхом значного скорочення пільг у процесі оподаткування доходів юридичних та фізичних осіб, сплати податку на додану вартість та деяких інших видів пільг.
Поряд із цим передбачається здійснити реструктуризацію заборгованості підприємств та організацій перед бюджетом, яка виникла останніми роками, а саме:
— суму заборгованості, що виникла до ЗІ грудня 1993 р., списати у зв'язку із закінченням строку позовної давності;
— суму податкових зобов'язань, що виникла з 1 січня 1994 р. до ЗІ грудня 1995 р. включно, реструктуризувати шляхом розстрочення сплати суми заборгованості строком на 120 місяців зі сплатою рівними частинами щоквартально;
— суму податкових зобов'язань, що виникла з 1 січня 1996 р. до ЗО листопада 1996 р. включно, реструктуризувати шляхом розстрочення сплати суми заборгованості строком на 60 місяців зі сплатою рівними частинами щомісячно.
Податкова реформа передбачає усунення причин, що гальмують розвиток підприємницької діяльності всіх форм власності, заохочення інвестицій в економіку України, реальне збалансування бюджету, зміцнення податкової та бюджетної дисципліни.
Реформування податкової політики проходить досить складно. І це невипадково. Цьому є об'єктивні та суб'єктивні причини. На нашу думку, нині основним завданням є те, що кількісні показники податкової системи мають поступитись якісним шляхом скорочення кількості податків, зборів і обов'язкових платежів та запровадження системи врегульованих, науково обгрунтованих, оптимальних форм і методів податкового впливу, регулювання підприємницької діяльності через якісно нові, найвпливовіші, а головне, ефективні та стимулюючі податкові важелі. Податкова політика має бути жорсткою, але справедливою, стабільною, зрозумілою та привабливою. Вона має виступати провідним стимулюючим фактором у стабілізації виробництва, забезпечувати повне, якісне і своєчасне виконання доходів бюджетів усіх рівнів.
Податкова реформа, яка проводиться в Україні, — це відкритий крок держави до розуміння усіма суб'єктами підприємницької діяльності свого обов'язку та відповідальності перед суспільством щодо податкових зобов'язань. Зменшення податкового навантаження має сприяти легалізації "тіньових" доходів і потоків фінансових ресурсів та збільшенню надходжень до бюджету. Податки мають сплачувати усі суб'єкти підприємницької діяльності, а не лише ті, де ведеться облік. Це — об'єктивний закон економічного розвитку.
Проведення реформи — це робота не одного фінансового року. Можливо, доцільніше приймати законодавчі акти з питань оподаткування і реформування податкової системи поступово. Це унеможливило б негативні наслідки, пов'язані з процесами реалізації податкової політики і формування ринкового середовища.
Використана література :
1. Кравченко В. Фінансові проблеми місцевих органів влади в України. /’Фінанси України’.- 1995. - № 1. - с.61.
2. Васильченко З. Доходи бюджету в системі управління економікою. /’Фінанси України’.- 1997. - № 6.
3. Кузьменко Н. Аналіз міжбюджетних відносин в Україні (на прикладі Чернівецької області). /’Фінанси України’.- 1996. - № 9.
4. Огонь С. Фінансова політика і доходи бюджету України /’Фінанси України’.- 1996. - № 8.
5. Бескид Й. Вдосконалення бюджетного процесу /’Фінанси України’.- 1996. - № 9.
6. Чирка Д. Особливості збалансування місцевих бюджетів /’Фінанси України’.- 1996. - № 9.
7. Слухай С. Прямі бюджетні трансферти в системі міжбюджетних відносин /’Фінанси України’.- 1996. - № 12.
8. Короневський В. Основні принципи формування зведеного бюджету України в 1997 році /’Фінанси України’.- 1996. - № 10.
9. Редькін О. Кокшаров О. Деякі оцінки практики обслуговування державного боргу в Україні /’Фінанси України’.- 1997. - № 5.
10. Огонь С. Податкова політика і доходи бюджетів України /’Фінанси України’.- 1997. - № 5.
11. Шевчук В. Фіскальна політика : необхідність збалансованого бюджету /’Фінанси України’.- 1997. - № 5
12. Буковинський С. Фінансова стабілізація як основа фінансової політики /’Фінанси України’.- 1997. - № 4.
13. Львочкін С. Проблема державного боргу (на прикладі США) /’Фінанси України’.- 1997. - № 4.
14. Пол А. Самюелсон Вільям Д. Нордгауз Economics. - Київ: ‘Основи’. - 1995
15. Вахненко Т. До питання про бюджетну класифікацію /’Фінанси України’.- 1996. - № 8.
