Кодекс и Законы Корпоративное право 2
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-10-29Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
| КОРПОРАТИВНІ ТА КООПЕРАТИВНІ ПРАВОВІДНОСИНИ |
| |
| 06.05.2009 08:29 |
| Author: Батрин Станіслав Віталійович, аспірант Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України |
| [Arbitration law. Arbitration judicial law] |
| Впродовж останніх років дискусія щодо визначення корпоративних відносин набула значної актуалізації. Над дослідженням цього та суміжних питань продовжують працювати як теоретики, так і практики з різних галузей права (Я. Шевченко, І. Спасібо – Фатєєва, В. Кравчук, С. Теньков, В. Васильєва, С. Кравченко, В. Мамутов, В. Щербина, О. Кібенко та інші). Зважаючи на розмаїття наукових поглядів, підвищеного інтересу набуває міркування про можливість віднесення кооперативних правовідносин до корпоративних. Не можна оминути увагою і те, що у різний час над питаннями, які виникають у процесі створення та функціонування кооперативів працювали такі вітчизняні науковці як В.Семчик, Ю. Шемшученко, а також представники нового покоління українських юристів – Я. Гаєцька – Колотило, О. Гафурова, О. Орлюк, О. Сонін, В. Уркевич, В. Федорович та інші [1, 17]. Розглядаючи напрацювання у сфері законодавчого забезпечення кооперативних відносин слід особливо акцентувати увагу на таких нормативно – правових актах як Господарський кодекс України (ГК), Цивільний кодекс України (ЦК), Закон України „Про кооперацію”. Якщо брати як вихідний критерій віднесення тих чи інших відносин до корпоративних принцип, напрацьований у ст. 63 ГК (класифікація підприємств як юридичних осіб), можна прийти до висновку, що корпоративні відносини виникають не тільки у межах господарського товариства, але і у кооперативі. Визначення, запропоноване у ст. 63 ГК, не можна назвати досконалим. Будучи суттєво перевантаженим за змістом, дефініція „корпоративного підприємства” (юридичної особи корпоративного типу) видається занадто розширеною. Якщо стосовно включення господарських товариств до такого переліку, - питань виникає найменше (хоча і питання про належність до групи юридичних осіб корпоративного типу командитного та повного товариства залишається дискусійним), то віднесення до корпоративних таких юридичних осіб як кооперативні підприємства, на наш погляд, не є достатньо обґрунтованим. Звертає на себе увагу сам спосіб розкриття поняття, запропонований у ГК і сформульований таким чином: „корпоративними підприємствами є кооперативні підприємства...”. Якщо притримуватись вищенаведеного, то можна прийти до висновку про те, що і кооперативні відносини є різновидом корпоративних. Але на нашу думку, згадані відносини мають істотні відмінності, що не дозволяють проводити класифікацію за принципами, на яких побудована ст. 63 ГК. Аналіз законодавства та наукових напрацювань схиляє до переконання, що кооперативні відносини є окремою, та повноцінно врегульованою групою відносин, котру не можна віднести до корпоративних. Корпоративні правовідносини, як вбачається, можуть мати місце тільки в межах діяльності юридичної особи корпоративного типу. Якщо ж до переліку юридичних осіб корпоративного типу не можна віднести кооперативи, тоді і кооперативні відносини не можна вважати різновидом відносин корпоративних. Для кооперативних правовідносин характерним є те, що це відносини з приводу майна, ці відносини є речовими. На відміну від перших, корпоративні відносини – відносини не з приводу майна, а з приводу юридичної особи. Тому вони не мають речового характеру [2, 8]. Ми також повинні відмежовувати інтерес у задоволенні потреб (притаманний діяльності кооперативу) від мети отримання прибутку (що є ядром діяльності господарського товариства). До того ж, якщо єдиною формальною метою об`єднання у межах господарського товариства є мета одержання прибутку (підприємицька спрямованість), то об`єднання зусиль у кооперативі має не тільки економічну (задоволення економічних потреб), але й соціальну та іншу зумовленість (а не спрямованість). В межах кооперативу актуальним залишається запитання про перевагу економічних потреб над соціальними та навпаки. Таке є неприпустимим у діяльності господарського товариства, де мета одержання прибутку превалює над іншими другорядними цілями. Останні навіть не згадуються законодавцем при визначенні господарського товариства. Необхідними умовами для кооперативу є начала об`єднання майна, трудової діяльності і значної господарської (комерційної чи некомерційної по суті) цілі, тобто для кооператива є необхідними три ознаки, в той час як їх наявність у господарському товаристві є лише окремим випадком. Ці ознаки дозволяють не ототожнювати кооператив з іншими видами суб`єктів господарювання, визначають специфічні риси його господарської правосуб`єктності [3, 313]. Така думка прослідковується і у працях П. Чебуляка, який, визначаючи структуру майнових відносин юридичних осіб, розмежовував за видом кооперативну (колективну) та корпоративну юридичну особу [4, 69]. Кооператив – це в першу чергу об`єднання людей для нагального вирішення питань, що становлять колективний інтерес. Яскравим прикладом, що розкриває саме колективну обумовленість кооперативу та становить суть його діяльності є „ціна” голосу при вирішенні усіх питань діяльності, яка визначається формулою „одна людина - один голос”. Навпаки, будь – яка активність в межах господарського товариства скеровується не через призму спільних економічних, соціальних, побутових потреб, а в силу того, що кожен учасник такого товариства має чіткі уявлення про свій конкретний інтерес від діяльності товариства. У господарському товаристві колективний інтерес та принципи „внутрікооперативної демократії” формально є відсутніми. А особиста трудова участь у межах виробничого кооперативу є свідченням того, що кооператив є утворенням, яке невідривно, у своїй правовій природі, пов`язане з його членами. У свою чергу, активність господарського товариства не ототожнюється з діяльністю його учасників безпосередньо. Отже, вважаємо, що термін „кооперація” відображає головним чином взаємну активність між людьми для досягнення спільнокорисного результату. На підставі вищенаведеного ми приходимо до переконання, що кооперативні правовідносини, які є внутріорганізаційними відносинами у межах кооперативу, займають самостійне правове положення та не є різновидом відносин, що виникають у межах господарського товариства (корпоративних відносин). Література: 1. С. Гладкий. Кооперація, держава, право: теоретична модель історико – правового аналізу взаємозв’язків // Підприємництво, господарство і право. – 2008. - №5. - с. 17-20 2. В.М. Кравчук. Корпоративне право. К.: Видавництво „Істина”, 2008р. -718 с. 3. Хозяйственное право: Учебник / В.К. Мамутов, Г.П. Знаменский, Н.С. Халулин и др.; Под ред. Мамутова В.К.- К.: Юринком Интер, 2002. – 912с. – Библиогр.: с. 897 – 899 4. Ірина Жилінкова. Деякі питання права спільної власності за новим Цивільним кодексом України // Українське комерційне право. - №5. - 2004. - с. 66 -71 e-mail: [email protected] |
