Зміст:
Вступ.........................................................................................................................3
1. Економічний зміст лізингу, види та форми..................................................4
2. Касове обслуговування клієнтів банку.........................................................9
3. Види та сутність ризиків в банківській сфері.............................................14
Висновки................................................................................................................19
Список використаної літератури.......................................................................20

Вступ.
Моя контрольна робота має на меті розгляд трьох питань це: економічний зміст лізингу, види та форми; касове обслуговування клієнтів банку та види  та сутність ризиків в банківській сфері.
Актуальність розгляду першого питання полягає у тому, що протягом трьох останніх десятиліть значно зросла у світі популярність лізингу. Замість того, щоб позичати гроші для покупки літака, комп'ютерів, реактора або супутника, компанії беруть це в лі­зинг. Авіа та залізничні компанії беруть у лізинг величезну кіль­кість обладнання. Багато фірм беруть у лізинг своє ж майно, а ма­газини - будинки і склади. Зростання значення в останні роки лізингових угод викликало необхідність його законодавчого регулювання.
Правовідносини щодо лізингу врегульовано параграфом 6 глави 58 Цивільного кодексу України та спеціальними законом України „Про фінансовий лізинг”.
У другому питанні мова йтиме про касове обслуговування клієнтів банку. Усі розрахунки в господарському обігу України юридичні та фізичні особи здійснюють як готівкою, так і у безго­тівковому порядку через установи банків відповідно до правил здійснення розрахункових і касових операцій, затверджених Національним банком України. Тому таким актуальним питанням є розгляд даного питання.
Третім питанням буде питання про види та сутність ризиків в банківській сфері. У банківській сфері, в залежності від основної причини виникнення ризиків (базисний або природний ризик) вони поділяються на наступні категорії: природні ризики, екологічні, політичні, транспортні, комерційні ризики. Необхідність розгляду даного питання пояснюється тим, що знання ризиків у банківські сфері допомагає їх прогнозуванню та вибору оптимального способу їх зменшення або уникнення.
Розгляд та розкриття вищезазначених питань і буде метою моєї контрольної роботи.
1. Економічний зміст лізингу, види та форми.
Відповідно до п. п. 6,7 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банки мають право придбати на власні кошти засоби виробництва (певне майно - автомобілі, літаки, устаткування, транспортні засоби, обчислювальну техніку тощо) для передачі їх клієнтам в оренду. Така форма, фінансово-кредитних відносин називається лізингом і в бан­ківській практиці  набула широкого розповсюдження.
Лізинг як особливий вид підприємницької діяльності став відомий світовому бізнесу порівняно недавно - наприкінці 19 - на початку 20 ст. У колишньому Радянському Союзі з терміном "лізинг" познайомилися під час другої світової війни, коли у 1942-1945 роках поставка американської військової техніки від­бувалася за проектом "Lend-lease". А саме як різновид підприємницької діяльнос­ті в Україні лізинг з'явився лише із започаткуванням ринкових відносин.
На прохання клієнта банк купує певне майно і приймає на себе всі зобов'язання власника, включаючи відповідальність за, збереження майна,  внесення страхових платежів, оплату, майнових податків. Клієнт, на прохання якого було придбане майно, підписує з банком строковий договір оренди, в якому визначаються, поряд з іншими умовами, розмір орендної плати і періодичність її внесення, можливість продажу клієнту устаткування після закінчення строку договору.
Згідно зі ст.806 ЦК договір лізингу - це дого­вір, за яким одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язуєть­ся передати другій (лізингоодержувачу) в користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем "(прямий лізинг) "або" майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специ­фікацій та умов (непрямий лізинг) на певний строк і за встановле­ну плату (лізингові платежі).
У Положенні Національного банку України від 28 вересня 1995 р. №206 "Про кредитування" лізинг визнаний кредитною операцією, видом кредиту, у той час як у Законі "Про оподаткування прибут­ку підприємств" як господарська операція.
Відповідно до визначення, наданого у Законі „Про фінансовий лізинг”, лізинг - це під­приємницька   діяльність,   яка   спрямована   на   інвестування     власних   чи  залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням та погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержува­чем періодичних лізингових платежів. Лізинг здійснюється за до­говором лізингу, який регулює правовідносини між суб'єктами лі­зингу.
Розрізняють фінансовий і оперативний лізинг.
Фінансовий лізинг — це господарська операція фізичної чи юридичної особи, що передбачає відповідно до договору фінансового лізингу передачу орендарю майна, яке підпадає під визначення основного фонду, придбаного або виготовле­ного орендодавцем, а також усіх ризиків і винагород, пов'язаних із правом користування та володіння об'єктом лізингу. При цьому об'єкт лізингу передається на строк, протягом якого амортизується не менше 75% його первісної вартості за нормами амортизації.
Відповідно до ч. 1 ст.1 Конвенції з міжнародного фінансового лізингу, що була підготовлена УНІДРУА, під міжнародним фінансо­вим лізингом розуміють угоду, згідно з якою одна сторона (лізингодавець) відповідно до специфікації та умов, схвалених іншою сто­роною (лізингоодержувачем), укладає договір поставки з третьою стороною (постачальником), відповідно до якого лізингодавець придбаває промислову установку, засоби виробництва або інше об­ладнання і вступає в договір лізингу із лізингоодержувачем, нада­ючи йому право використання обладнання в обмін на періодичні платежі.
Міжнародний фінансовий лізинг з точки зору юридичного зміс­ту являє собою операцію, у якій беруть участь три сторони, послі­довно пов'язані між собою договорами. Згідно з Конвенцією фінан­совий лізинг має місце за наявності двох угод. Лізингодавець (лізин­гова фірма), базуючись на отриманому від орендаря описі (специ­фікації) предмета майбутньої оренди, укладає угоду про його поста­чання (купівлю) і стає власником майна. Умови цієї угоди мають бути схвалені майбутнім орендарем у тій мірі, у якій це стосується його інтересів.
Відмінні риси фінансового лізингу відповідно до Конвенції з міжнародного фінансового лізингу:
а)   орендар визначає обладнання і вибирає постачальника самос­тійно, не покладаючись на знання і досвід лізингодавця;
б)   придбане лізингодавцем обладнання, пов'язане з лізинговою
угодою яку, як це відомо постачальнику, або вже укладено або буде укладено;
в) лізингові платежі розраховуються, виходячи з умов амортиза­ції всієї або істотної частини вартості обладнання, що є предметом лізингу.
Другим видом лізингу згідно з Законом є оперативний лізинг, що визначається як договір лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користуван­ня від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, не менший строку, за який амортизується 90 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначе­ної на день укладення договору.
Оперативний лізинг — це господарська операція фізич­ної або юридичної особи, що передбачає відповідно до договору оперативного лізингу передачу орендарю майна, яке належить до категорії основних фондів, придбаного або виготовленого орендодавцем на інших, ніж передбачаються фінансовим лізингом, умовах. При здійсненні таких операцій банки організовують одержання довгострокової позички в одного або у декількох кредиторів та отримують від орендаря додаткову винагороду.
Що стосується оперативного лізингу, то для нього характерні такі ознаки:
- об'єкт оперативного лізингу лізингова компанія, як правило, придбаває заздалегідь, ще не знаючи конкретного лізингоодержувача, тому такі лізингові компанії повинні добре орієнтуватися на ринку інвестиційних товарів, знати його кон'юнктуру;
- лізингодавець не відшкодовує всі свої витрати за рахунок лізингових пла­тежів від одного лізингоодержувача, отже, лізингова компанія повинна вивчати і ринок товарів second hand;
- лізинговий контракт укладається на строк 2-5 років, який є значно ко­ротшим, ніж строк амортизації обладнання;
- обов'язки з утримання та обслуговування майна, а також усі ризики по­кладаються на лізингодавця;
- ставка лізингових платежів звичайно вища, ніж за договором фінансового лізингу; це пояснюється неповною окупністю витрат лізингодавця та його бажан­ням уникнути ризиків, які є більшими ніж при фінансовому лізингу (ризик не знайти орендаря на весь обсяг обладнання, ризик поломки об'єкта угоди тощо).
Крім того, договори лізингу поділяються на прямий та непрямий лізинг. Про непрямий лізинг йдеться, коли об'єкт лізингу передається від постачальника (виробничого або торговельного підприємства) до користувача - лізингоодер­жувача через посередника. Такими посередниками часто виступають лізингові компанії або банки. Непрямий лізинг є класичним видом лізингових відносин і досить часто застосовується у світовій практиці лізингу. Прямий лізинг харак­теризується тим, що підприємство-виробник або торговельна організація само­стійно передає своє майно в лізинг. Тим самим постачальник і лізингодавець збігаються в одній особі, і тут має місце класична двостороння угода. Взагалі, відносини прямого лізингу не поширилися у світі. Як правило, таке підприємство-постачальник віддає перевагу створенню своєї лізингової компанії.
Крім зазначених різновидів договору лізингу, світовій практиці відомі ще такі види договорів лізингу:
1) зворотний (поворотний) лізинг це договір лізингу, який передбачає придбання лізингодавцем майна у власника і передачу цього майна йому в лізинг;
2) пайовий лізинг - здійснення лізингу за участю суб'єктів лізингу на основі укладення багатостороннього договору та залучення одного або кількох кредиторів, які беруть участь у здійсненні лізингу, інвестуючи свої кошти;
3) міжнародний лізинг – це договір лізингу що здійснюється суб’єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав, або у разі якщо майно чи платежі перетинають державні кордони.
2. Касове обслуговування клієнтів банку.
Усі розрахунки в господарському обігу України юридичні та фізичні особи здійснюють як готівкою, так і у безго­тівковому порядку через установи банків відповідно до правил здійснення розрахункових і касових операцій, стверджених Національним банком України. Сфера застосування готівки між юридичними особами істотно обмежена і регулюється Інструкцією про організацію роботи з готів­кового обігу установами банків України, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 19 лютого 2001 р. № 69 та Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 19 лютого 2001 р. №72.
Важливим обов'язком комерційних банків є видача готів­кових коштів підприємствам і організаціям, тобто безперебій­не касове обслуговування клієнтів. Під касовими операціями розуміється діяльність банку, пов'язана з інкасацією, збе­ріганням та видачею підприємствам готівкових коштів. Підприємства здійснюють операції з готівковими коштами відповідно до Інструкції про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України. Ці правила передбачають дотримання підприємствами касової дисципліни, тобто додержання встановленого порядку ведення підприємствами операцій з готівкою. Це означає, що усі підприємства, які здійснюють операції з готівкою в національній валюті та мають поточні рахунки в установах банків, можуть тримати у своїй касі на кінець дня готівку в межах установлених їм і обслуговуючими установами банків лімітів каси.
Ліміт залишку готівки в касі - це граничний розмір, що може залишатися в касі підприємства на кінець робочого дня, який встановлюється установою банку або самостійно визначається підприємством. Для встановлення ліміту каси підприємства подають щорічно до 1 березня до установ банків за місцем відкриття поточного рахунка заявки-розрахунки
у двох примірниках. Установи банків протягом першого кварталу розглядають заявки-розрахунки і затверджують за підприємством ліміт каси, порядок і строки здавання готівкової виручки, які повідомляються кожному підприємству.      
Ліміт каси для кожного підприємства визначається установами банків з урахуванням режиму і специфіки роботи підприємства, його віддаленості від установи банку, обсягу касових оборотів (надходжень і видатків) за всіма рахунками, установлених строків і порядку здавання готівкової виручки, тривалості операційного часу установи банку, наявності до­мовленості підприємства з установою банку на інкасацію та здавання готівкової виручки у вечірню касу банку тощо:
•     для підприємств, які мають готівкову виручку зі стро­ком здавання її в банк щодня в день надходження до, каси підприємства - у розмірах,  що  потрібні для, забезпечення їхньої роботи ранком наступного дня;
•     для підприємств, які мають готівкову виручку зі стро­ком здавання її   наступного дня  -  у  межах середньоденної готівкової виручки;
•     для підприємств, що мають готівкову виручку з іншим строком здавання її в банк (а саме, для підприємств, що знаходяться в населених пунктах, де немає установ банку чи підпри­ємств поштового зв'язку), - у розмірах, що залежать від установлених строків здавання виручки та її суми;
•     для підприємств, ліміти каси яким установлюються згідно з фактичними витратами готівки (крім виплат, пов'язаних з оплатою праці, стипендій, пенсій, диві­дендів), - у  межах середньоденної видачі готівки.
Ліміт каси підприємствам (крім підприємств торгівлі, громадського харчування та послуг) установлюється установами банків за погодженням із керівниками під­приємств  на підставі  розрахунку  середньоденного надходження готівкової виручки або середньоденної видачі готівки. Під час затвердження ліміту каси уста­нова банку має право вимагати від підприємства подан­ня документів,  що обґрунтовують розміри касових
оборотів, наведених у заявці-розрахунку підприємства.
Правилами НБУ передбачено деякі особливості щодо організації роботи з готівкового обігу установами банків. Так, фермерські господарства самостійно визначають розмір готівки, що постійно знаходиться в їхніх касах.
Фінансовим установам (кредитні спілки, ломбарди, лі­зингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг) ліміт каси установою банку не встановлюється. Зазначені установи самостійно встановлюють ліміт каси. Банкам та підприємцям ліміт каси не встановлюється.
Державному казначейству, його територіальним органам і бюджетним установам і організаціям, що утримуються за рахунок державного та/або місцевих бюджетів і обслуговуються органами Державного Казначейства, ліміт каси уста­новою банку також не встановлюється. Державне казначейство самостійно визначає порядок установлення такого ліміту в його касі та касах бюджетних установ і організацій, що ним обслуговуються.
Готівкові розрахунки можуть проводитися як за рахунок коштів, одержаних з кас банків, так і за рахунок касових надходжень, за деяким винятком. Сума готівкового платежу одного підприємства (індивідуального підприємця) з іншим не має перевищувати 10 тис. грн. протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами. У разі переви­щення встановленої граничної суми кошти в розмірі переви­щення зазначеної суми розрахунків додаються до фактичних залишків готівки в касі з подальшим порівнянням одержаної суми із затвердженим лімітом каси.
Підприємства зобов'язані здавати готівкову виручку понад установлений ліміт каси в порядку і в строки, визначені установою банку для зарахування на їхні поточні рахунки. Якщо ліміт каси підприємству взагалі не встановлено, то вся наявна готівка (крім розміру одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян) в його касі на кінець дня має здаватися до банку (незалежно від причин, унаслідок яких ліміт каси не встановлено).

Перевірки касової дисципліни здійснюються органами Державної податкової адміністрації України, Державної контрольно-ревізійної служби України, Міністерства внут­рішніх справ України, фінансовими органами і установами  банків.  Особи,  винні  в  порушенні  касової дисципліни, притягуються до відповідальності.
НБУ зобов'язує комерційні банки подавати державним податковим адміністраціям матеріали про порушення суб'єк­тами підприємницької діяльності норм з регулювання обігу готівки (перевищення норм витрачання готівки на поточні потреби, не встановлення лімітів залишків готівки в касах). Чинне законодавство посилює режим фінансової відповідаль­ності за порушення правил обігу готівки. За порушення юри­дичними особами всіх форм власності, а також фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами, особами без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, норм з регулювання обігу готівки, застосовуються штрафні санкції, передбачені Указом Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» в редакції Указу від 11 травня 1999 р. Так, у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу:
- за перевищення встановлених лімітів залишку готівки в касах - у двократному розмірі сум виявленої понад­лімітної готівки за кожний день;
- за неоприбуткування  (неповне та/або  несвоєчасне оприбуткування) у касах готівки - у п'ятикратному розмірі неоприбуткованої суми;
- за витрачання готівки з виручки, отриманої від реаліза­ції   продукції   (робіт,   послуг)   та   інших   касових надходжень, на виплату заробітної плати, за наявності податкової заборгованості, - у  розмірі  здійснених
виплат;
- за перевищення встановлених строків використання виданої під звіт готівки, а також за видачу готівкових коштів під звіт без повного звітування щодо раніше виданих коштів - у розмірі 25 відсотків виданих під звіт сум;
- за проведення  готівкових  розрахунків  без подання одержувачем коштів платіжного документа (товарного або касового чека, квитанції до прибуткового ордеру, іншого письмового документа), який би підтверджував сплату  покупцем  готівкових коштів, - у розмірі сплачених коштів;
- за використання одержаних в установі банку        розрахункових коштів не за цільовим  призначенням  - у розмірі витраченої готівки.
Крім того, за невстановлення установами банків лімітів залишку готівки в касах з них стягується у п'ятдесятикратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за кожний випадок такого невстановлення.
Зазначені штрафи стягуються до державного бюджету у порядку, визначеному законодавством. Контроль за додер­жанням вимог цього Указу здійснюють органи Державної податкової служби, Державної контрольно-ревізійної служби, Міністерства внутрішніх справ України, фінансові органи,
а банками - Національний банк України.       
3. Види та сутність ризиків в банківській сфері.
Під ризиком розуміється можлива небезпека втрат, що випливає зі специфіки тих або інших явищ природи і видів діяльності людського суспільства. Ризи к- це історична й економічна категорія.
Як історична категорія, ризик являє собою усвідомлену людиною можливу небезпеку. Вона свідчить про те, що ризик історично зв'язаний із усім ходом суспільного розвитку.   Розвиток суспільства відповідно до культурно-історичної періодизації, розробленої Л. Морганом і Ф. Энгельсом, пройшло три епохи: дикість, варварство, цивілізацію, кожна з яких, у свою чергу, складається з трьох ступіней: нижча, середня і вища.
Ризик як історична категорія виник на нижчій ступіні цивілізації з появою почуття страху перед смертю. В міру розвитку цивілізації з'являються товарно-грошові відносини, і ризик стає економічною категорією. Як економічна категорія ризик являє собою подію, що може відбутися або не відбутися. У випадку здійснення такої події можливі три економічних результати: негативний, нульовий, позитивний.
У залежності від можливого результату (ризикової події) ризики можна поділити на дві великі групи: чисті і спекулятивні.
Чисті ризики означають можливість одержання негативного або нульового результату. Спекулятивні ризики виражаються в можливості одержання як позитивного, так і негативного результату. До цих ризиків відносяться фінансові ризики, що є частиною комерційних ризиків.
У банківській сфері, в залежності від основної причини виникнення ризиків (базисний або природний ризик) вони поділяються на наступні категорії: природні ризики, екологічні, політичні, транспортні, комерційні ризики.
До природних ризиків відносяться ризики, зв'язані з проявом стихійних сил природи: землетрус, повінь, бура, пожежа, епідемія і т.п. Екологічні ризики - це ризики, зв'язані з забрудненням навколишнього середовища. Політичні ризики зв'язані з політичною ситуацією в країні і діяльністю держави. Політичні ризики виникають при порушенні умов виробничо-торговельного процесу з причин, що безпосередньо не залежать від господарюючого суб'єкта.
До політичних ризиків відносяться:
·     неможливість здійснення діяльності унаслідок воєнних дій, революції, загострення внутрішньополітичної ситуації в країні, націоналізації, конфіскації і підприємств, введення ембарго, через  відмовлення нового уряду виконувати прийняті попередниками зобов'язання і т.п.;
·     введення відстрочки (мораторію) на  зовнішні платежі на певний строк через настання надзвичайних обставин (страйк, війна і т.д.);
·     несприятлива зміна податкового законодавства;
·     заборона або обмеження конверсії національної валюти у валюту платежу. У цьому випадку обов'язково перед експортерами може бути виконане в національній валюті, що має обмежену сферу застосування.
Транспортні ризики - це ризики, зв'язані з перевезеннями вантажів транспортом: автомобільними, морськими, річковими, залізничним, літаками і т.д.
Комерційні ризики являють собою небезпеку втрат у процесі фінансово-господарської діяльності. Вони означають невизначеність результатів від даної комерційної справи.
По структурній ознаці комерційні ризики поділяються на: майнові, виробничі, торговельні, фінансові.
Майнові ризики - ризики, зв'язані з імовірністю втрат майна підприємця через крадіжку, диверсії, недбалості, перенапруги технічної і технологічної системи і т.п.
Виробничі ризики-ризики, зв'язані зі збитком від зупинки виробництва унаслідок впливу різних факторів і, насамперед із загибеллю або ушкодженням основних і оборотних фондів (устаткування, сировина, транспорт і т.п.), а також ризики, зв'язані з впровадженням у виробництво нової техніки і технології.
Торговельні ризики являють собою риски, зв'язані зі збитком через затримку  платежів, відмовлення від платежу в період транспортування товару, недопоставки і т.п.
Фінансові ризики зв'язані з імовірністю утрат фінансових ресурсів (тобто коштів). Фінансові ризики підрозділяються на два види: ризики, зв'язані з купівельною спроможністю грошей, і ризики, зв'язані з вкладенням капіталу (інвестиційні ризики).
До ризиків, зв'язаним з купівельною спроможністю грошей, відносяться наступні  різновиди ризиків: інфляційні і дефляційні ризики, валютні ризики, ризики ліквідності. Інфляція означає знецінення грошей і, природно, ріст цін. Дефляція - це процес, зворотний інфляції, виражається в зниженні цін і відповідно в збільшенні купівельної спроможності грошей. Інфляційний ризик-це ризик того, що при росту інфляції, одержувані грошові доходи знецінюються з погляду реальної купівельної спроможності швидше, ніж ростуть. У таких умовах підприємець несе реальні втрати. Дефляцій ний  ризик - це ризик того, що при росту дефляції відбуваються падіння рівня цін, погіршення економічних умов підприємництва і зниження доходів. Валютні ризики являють собою небезпеку валютних втрат, зв'язаних зі зміною курсу однієї іноземної валюти стосовно іншої, при проведенні зовнішньоекономічних, кредитних і інших валютних операцій.
Ризики ліквідності - це ризики, зв'язані з можливістю втрат при реалізації цінних паперів або інших товарів через зміну оцінки їхньої якості і споживчої вартості.
Інвестиційні ризики містять у собі наступні підвиди ризиків: ризик упущеної вигоди, ризик зниження прибутковості, ризики прямих фінансових утрат. Ризик упущеної вигоди - це ризик настання непрямого (побічного) фінансового збитку (неодержаний прибуток) у результаті нездійснення якого-небудь заходу (наприклад, страхування, хеджування, інвестування і т.п.).
Ризик зниження прибутковості може виникнути в результаті зменшення розміру відсотків і дивідендів по портфельних інвестиціях, по внесках і кредитам. Портфельні інвестиції зв'язані з формуванням інвестиційного портфеля і являють собою придбання цінних паперів і інших активів. Термін “ портфельний” походить від італійського “portofoglio”, означає сукупність цінних паперів, що маються в інвестора. Ризик  зниження прибутковості включає наступні різновиди: процентні ризики і кредитні ризики. До процентних ризиків відноситься небезпека втрат комерційними банками, кредитними установами, інвестиційними інститутами, компаніями в результаті перевищення процентних ставок, виплачуваних ними по залучених засобах, над ставками по наданих кредитах. До процентних ризиків відносяться також ризики втрат, що можуть понести інвестори в зв'язку зі зміною дивідендів  по акціях, процентних ставок на ринку по облігаціях, сертифікатам і іншим цінним паперам.
Ріст ринкової ставки відсотка веде до зниження курсової вартості цінних паперів, особливо облігацій з фіксованим відсотком. При підвищенні відсотка може початися також масове скидання цінних паперів, емітованих під більш низькі фіксовані відсотки і за умовами випуску, достроково прийнятих назад емітентом. Процентний ризик несе інвестор, що вклав засоби в середньострокові і довгострокові цінні папери з фіксованим відсотком при поточному підвищенні середньострокового відсотка в порівнянні з фіксованим рівнем. Іншими словами, інвестор міг би одержати приріст доходів за рахунок підвищення відсотка, але не може визволити свої засоби, вкладені на зазначених умовах.
Процентний ризик несе емітент, що випускає в обіг середньострокові і довгострокові цінні папери з фіксованим відсотком при поточному зниженні середньоринкового відсотка в порівнянні з фіксованим рівнем. Інакше кажучи, емітент міг би залучати засоби з ринку під більш низький відсоток. Цей вид ризику при швидкому росту процентних ставок в умовах інфляції має значення і для короткострокових цінних паперів.
Кредитний ризик - небезпека несплати позичальником основного боргу і відсотків кредиторові. До кредитного ризику відноситься також ризик такої події, при якому емітент, що випустив боргові цінні папери, виявиться не в змозі виплачувати відсотки по них або основній сумі боргу. Кредитний ризик може бути також різновидом ризиків прямих фінансових утрат.
Ризики прямих фінансових утрат включають: біржовий ризик, селективний ризик, ризик банкрутства. Біржові ризики являють собою небезпеку утрат від біржових угод. До цих ризиків відносяться ризик неплатежу по комерційних справах, ризик неплатежу комісійної винагороди брокерської фірми і т.п. Селективні ризики (лат. Selektio- вибір, добір) - це ризик неправильного вибору видів вкладення капіталу, виду цінних паперів для інвестування в порівнянні з іншими видами цінних паперів при формуванні інвестиційного портфеля. Ризик банкрутства являє собою небезпека в результаті неправильного вибору вкладення капіталу, повної втрати підприємцем власного капіталу і нездатності його розраховуватися по узятим на себе зобов'язанням.

Висновки.
Розглянувши питання даної контрольної роботи мною були зроблені наступні висновки. Питання даної теми розриті у літературі з банківського права досить повно і цікаво.
Отже, говорячи про фінансовий лізинг мають на увазі  операцію, у якій беруть участь три сторони, послі­довно пов'язані між собою договорами. Фінан­совий лізинг має місце за наявності двох угод. Лізингодавець (лізин­гова фірма), базуючись на отриманому від орендаря описі (специ­фікації) предмета майбутньої оренди, укладає угоду про його поста­чання (купівлю) і стає власником майна. Умови цієї угоди мають бути схвалені майбутнім орендарем у тій мірі, у якій це стосується його інтересів.
Під касовими операціями розуміється діяльність банку, пов'язана з інкасацією, збе­ріганням та видачею підприємствам готівкових коштів. Підприємства здійснюють операції з готівковими коштами відповідно до Інструкції про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України. Усі підприємства, які здійснюють операції з готівкою в національній валюті та мають поточні рахунки в установах банків, можуть тримати у своїй касі на кінець дня готівку в межах установлених їм і обслуговуючими установами банків лімітів каси.
Як економічна категорія ризик являє собою подію, що може відбутися або не відбутися. У випадку здійснення такої події можливі три економічних результати: негативний, нульовий, позитивний.
У залежності від можливого результату (ризикової події) ризики можна поділити на дві великі групи: чисті і спекулятивні. До спекулятивних ризиків відносяться фінансові ризики, що є частиною комерційних ризиків.
У банківській сфері вони поділяються на такі категорії: природні ризики, екологічні, політичні, транспортні, комерційні ризики, кожен з яких у свою чергу має підвиди.

Список використаної літератури:
1.                Конституція України. К. Ін. Юре, 2002 -70 с.
2.                Закон України „Про банки та банківську діяльність” від 7.12.2000 р.
3.                Указ Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки».
4.                Інструкція про організацію роботи з готів­кового обігу установами банків України, затв. постановою Правління Національного банку України від 19 лютого 2001 р. № 69
5.                Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затв. постановою Правління Національного банку України від 19 лютого 2001 р. №72.
6.                Банковское дело. Справочное пособие под редакцией Ю.А. Бабичевой, 1994 г. – 305 с.
7.                 Банковское право. Л.Г. Ефимова, издательство “Бек”, Москва, 1994 г. – 285 с.
8.                Боринець С.Я. „Міжнародні фінанси”: Підручник. К.: Знання-Прес, 2002 – 311 с.
9.                Качан О.О. „Банківське право”: Навчальний посібник. К. „Юрінком Інтер”, 2000. – 288 с.
10.           Комаров П.І. „Банківське право”. Підручник. „Юрінком Інтер ” 2002 р. - 357 с.
11.           Костюченко О.А. Правовые аспекты банковской деятельности: Пособие по проблемам банковского права. – К. Криниця, 2003 – 320 с.
12.           Купер Дж. Управление и регулирование банков. М.: Финансы и статистика. 1993 г.