Міністерство освіти та науки України
Кафедра фінансів
Контрольна робота
з дисципліни: Глобалізація і безпека розвитку
на тему:  Розвинуті країни та їх роль у глобалізації
Перевірив:                                                                          Виконала:
Черкаси 2007 р.

Передові сучасні політичні діячі і вчені-дослідники закликають людство свідомо прийняти виклики і загрози глобалі­зації розвитку як неминучість і як нову можливість розвитку та про­гресу і активно використовувати ці нові можливості. Єдино можли­вою відповіддю людства на виклики і загрози глобалізації є світова солідарність, єднання світу, глобальна інтеграція, глобальна справе­дливість і глобальна демократія. Приймаючи виклик глобалізації, людство повинно знайти в собі сили, щоб піднятись до рівня справедливої глобалізації для всіх народів і для всіх громадян світу. Переможців у глобалізації не повинно бути і об'єктивно бути не може. Глобалізація — це спільна доля людства. Якщо деякі країни — світові лідери зроблять спробу силою взяти лише собі всі досягнення глобалізації і його позитиви, а негативні результати перекласти на плечі слабких країн, світова катастрофа стане неминучою, бо людство зіткнеться з незворотним процесом глобальної деградації.
Великі «глобальні» країни, такі як США, Японія, Китай, Індія, Росія, Європейський Союз несуть особливу відповідальність за розробку нових і менш жорстких правил «глобальної гри». Вони повинні відмовитись від політики глобального тиску сильних країн на менш розвинені країни та країни перехідного періоду. Цього об'єктивно вимагають і їхні власні інтереси і весь хід сві­тового розвитку.
На сьогоднішній день особливо гостро проявляють себе нові закономірності, які діють синхронно і однонаправлено. Це, по-перше, колосальне зростання масштабів глобалізації, по-друге, стрімке прискорення процесів глобалізації, по-третє, посилення і поглиблення глобальної інтеграції. Відмінити, відкласти, загаль­мувати глобалізацію нікому не вдасться. Неможливо сховатись від глобалізації або спрямувати її лише в своїх егоїстичних інтересах, як того хочуть деякі великі країни. Досвід показує, що під ударами глобалізації не здатна вистояти жодна окремо взята супермодерна фінансова імперія, навіть така як Японія чи США.
Глобальний егоїзм країн-лідерів — одна з найбільших сучас­них загроз людству. Він призводить до глобальної нерівності країн і людей світу через нерівність технологій та умов життя розвинутих країн та менш розвинутих країн. Протягом надто великого історичного періоду, та навіть і в XX столітті «передо­ві» країни світу, виходячи з абсурдно зрозумілих егоїстичних ін­тересів усі свої міжнародні і глобальні стратегії будували на то­му, щоб перемогти в конкурентній боротьбі ослаблені країни. Вони не розуміли і ще не розуміють, що перемога над слабкими ослаблює «переможців» і веде їх до неминучої деградації, яка ма­тиме незворотний характер.
Загроза посилення глобальної нерівності йде разом із гло­бальною загрозою світового поневолення окремої людини, соці­альних груп, цілих суспільств і націй-держав (Папа Павло II, 2000). Про це свідчать і нові тенденції світового розвитку. В цьо­му світлі майбутня світопобудова, перспективи домінування західної цивілізації не видаються вже оптимістичними навіть представникам Заходу, таким як Г. Шредер, Г. Коль, Ж. Ширак, Б. Клінтон, Т. Блер, Ф. Гонсалес та інші. Це стосується і Європейського Союзу, який егоїстично дискримінує Україну від­носно її реінтеграції з Європою.
Бажаний для Заходу прорив на новий, небачено високий рівень технологій на користь лише «передо­вих» країн не відбудеться, бо технологічно від­сталий і деградуючий глобальний ринок неминуче зупинить цей прорив. Глобальні країни-лідери сьогодні поставлені перед стратегічною альтернативою: або забезпечити поступовий, еволю­ційний, якісно новий розвиток всього глобалізованого світу, або зі­ткнутися з такими новими глобальними проблемами, з якими вони будуть самі неспроможні справитись, а світ і світовий ресурс для них уже буде втрачено назавжди.
Що ж заважає розвитку глобального світу як єдиного цілого? Надто велика кількість населення світу? Чи може надто великі масштаби зубожіння відсталих країн? Очевидно, що цьому зава­жає західний менталітет егоїзму і бажання зберегти «зверхність». Комплекс зверхності Заходу в поєднанні з комплексом меншо­вартості відсталих країн є головною причиною відсутності гло­бальних стратегій розвитку і стратегій глобалізації розвитку не тільки для усього світу, але навіть і для самих західних країн, в тому числі і країн «великої сімки» (США, Канада, Великобрита­нія, ФРН, Франція, Японія, Італія).
Дослідження останніх років, проведені як на Заході, так і на Сході, переконливо показують, що некерована або егоїстично керо­вана Заходом глобалізація неминуче призведе до глобальної “загибелі” світу, до кінця його гуманістичної «людської» історії і до початку технотронної історії світу, де людині буде відведена другорядна роль в умовах далеко не солодкого технотронного рабства. Це призведе до незворотних не­гативних змін у розвитку людської цивілізації. Сучасна світова де­мократія, яка є ще дуже далекою від високих рівнів розвитку, впаде в «технократичну», технотронну підпорядкованість, що призведе до негативної зміни самого характеру розвитку цивілізації. Це буде розвиток не для людини, як вищої цінності, а проти людини. А для кого ж і для чого ж? Розвиток для розвитку, чи розвиток для розвит­ку технотронних ідолів? Знову перед людством виникає загроза глухого кута в розвитку.
Цей глухий кут є набагато складнішим від глухого кута то­тальної індустріальної цивілізації, коли в таких країнах, як коли­шній СРСР, штучним і фальшивим гаслом розвитку було: «Копай кар'єр глибше, добувай залізної руди більше, виплавляй металу більше, виробляй ще більш потужні екскаватори, щоб копати кар'єр ще глибше...», а людина випала з системи цінностей і де­градувала. В умовах технотронно-інформаційної ери людина вже не зможе «випасти з системи», вона буде зомбована системою і буде назавжди підкорена глобальним технотронним світом. Через Інтернет, інші такого роду системи людству буде нав'я­зане створення глобального середовища взаємозв'язку і взаємодії. На це піде приблизно 50 років XXI століття. В процесі глобальної інтернетизації буде поетапно запро­ваджено нову ідеологію і нову форму соціальної організації — гло­бальний і транснаціональний корпоративізм. Саме він стане но­вою ідеологією світового розвитку. Саме він диктуватиме форму­вання глобальних і національних стратегій і політик розвитку в рамках нових надмогутніх політико-фінансових, інформаційно-адмі­ністративних світових корпорацій типу «Майкрософт».
В історії людства, особливо в XX столітті, вперто пробивали собі дорогу глобальні нації-держави (США, СРСР, ФРН, Велико­британія, Франція, Японія, Китай, Індія). В XXI столітті біль­шість з них стануть воістину глобальними корпоративними дер­жавами. Саме вони будуть носіями доктрин — корпоративізму і глобального нео-корпоративізму.      
Глобальний корпоративізм країн «великої сімки» поки що є ду­же обмеженим і егоцентричним. Проблеми світу ці країни схильні вирішувати з позицій своїх національних і групових інтересів. Вони поки що не здатні піднятись на новий рівень бачення світу, не здат­ні розробити і реалізувати глобальну стратегію взаємо­допомоги і кооперації як основи спільного сумісного виживання. Немає ознак того, що саме ці країни-лідери сві­ту забезпечують сучасний розвиток концепцій та ідей глобального корпоративізму, виходячи з умов та імперативів подолання гло­бальної кризи. Вкрай низькою за рівнем і дією залишається гло­бальна колективна відповідальність провідних країн світу. Парадокс сучасного етапу глобалізації полягає і в тому, що на його фоні пара­лельно з процесами глобальної інтеграції інтенсивно ідуть процеси сучасної цивілізаційної диференціації і роз'єднання світу. Зіткнення західної і іслам­ської цивілізацій стало більш ніж серйозною проблемою. Цей конфлікт став загрозою для всього людства.
У зв'язку з цим виникає запитання, а чи не є глобальна відчуже­ність європейців до Росії, а за інерцією і до України, закономірніс­тю, а не історичним непорозумінням чи злою волею. Сучасні дослі­дники (Б. Гаврилишин, А. Гуцал та інші), обгрунтовано наголошують, що ситуація України, як нової безсум­нівно глобальної держави є ситуацією між двома глобальними циві­лізаціями — європейською і азійською, що тепер «розходяться» до своїх витоків. Потенційна можливість створення глобальної євра­зійської цивілізації об'єктивно не стоїть на порядку денному XXI століття. Говорячи про Україну як нову велику європейську держа­ву, яка прагне відновити своє місце в Європі, дослідники і політичні лідери відзначають вкрай суперечливий і негативний феномен «зникнення» України з глобальної (світової) бізнесової і інтелектуально-культурної арени наприкінці 90-х років XX століття. Незважаючи на те, що європейці цього  «недобачають», історичним імперативом XXI століття для України є і  залишається реінтеграція з Європою і глобальна інтеграція в світові структури, але не як «бідного родича» нового глобального світу, а на підставі інтенсивного зростання міжнародної конкурентоспроможності за­вдяки випереджаючого внутрішнього розвитку інноваційного типу, в основі якого великий інтелектуальний потенціал нації і працелю­бність народу, який пізнав ціну праці.
Зростання ролі і місця інтелектуальної і гуманітарної глобальної інтеграції вступає у суперечність із глобальною теорією трансатлан­тичного економізму. Але тут можливі компроміси, оскільки в нову еру інтелектуальної глобальної економіки трансатлантичний економізм або буде неминуче піддано інтелектуалізації, або він зійде зі сцени. Тому, оцінюючи перспективи України щодо реалізації її «глобального замислу» — інтеграції в Європу, слід ще раз наголо­сити, що наздогнати Європу Україна не зможе. Вона через внутрішній  інтелектуально-інноваційний розвиток має Європою знову стати і тоді європейці прийдуть до неї по науку. І це трапиться вже в першій половині XXI століття. Але вже сьогодні ми повинні розпочати творчу конкуренцію з Європою за безпеку і якість розвитку.
Важливою сучасною прикметною рисою економіки США та інших економічно розвинених країн Заходу є систематична еволюційна трансформація під тиском нових і високих технологій. Цю трансформацію не слід змішувати з поняттям системної трансформації, або трансформації неринкової економіки до ринкової системи, що є характерною для нових незалежних країн Центральної і Східної Європи. Історичний досвід Америки свідчить, що колишня колонія і нація фермерів змогла досягти космічних висот завдяки впровадженню машин та нової технології під час "промислової революції". Наступні революційні технологічні перетворення сталися вже в XX сторіччі - комплексна механізація, автоматизація, кібернетизація, інформати-зація, елекронізація, і, нарешті, перехід до технотронно-інформаційної ери.
Велику трансформацію економічної і промислової політики США можна побачити, оцінюючи еволюцію цієї країни щодо політики у міжнародній торгівлі та за рівнем її інтеграції у світову економіку. Аж до кінця Другої світової війни США вели жорстку протекціоністську політику. Протекціонізм став однією з причин Великої економічної депресії в США 30-х років. Тому після війни США перейшли до стратегії вільної торгівлі, або стратегії відкритої економіки. Ця стратегія дала свої позитивні результати, але вже починаючи з 70-80-х років багато галузей промисловості США почали відчувати реальні загрози з боку потужних іноземних конкурентів. Почав зростати дефіцит торговельного балансу. Виникла загроза економічній безпеці країни, міжнародній конкурентоспроможності, почалось падіння питомої ваги США в загальному обсязі світової економіки. Міжнародна економічна безпека стала найважливішим пріоритетом національної і міжнародної стратегії США.
Розглянута на прикладі США економічна еволюційна трансформація є характерною і для інших країн світу, незважаючи на специфіку кожної країни. Тобто економічна трансформація має глобальний характер. На особливу увагу заслуговує досвід Європи і Південно-Східної Азії. Тут трансформації економіки, і особливо промисловості проходили в класичних формах і досягли найвищого рівня. На нинішньому етапі трансформація економік як динамічний процес остаточно і реально, і не лише як закономірність, набула глобального характеру. Вже практично немає країни, яку б не торкалась глобальна трансформація. В процесах економічної трансформації все більш провідне місце займає приватизація, масштаби якої набули глобального характеру. Але не слід забувати, що за своєю природою приватизація відрізняється, диференціюється від регіону до регіону і навіть від країни до країни. Для Заходу приватизація означає передачу державою деяких своїх функцій приватному сектору. В країнах Центральної та Східної Європи приватизація означає зміну форм власності від державної до акціонерної в рамках переходу від надцентралізованої державної економіки до ринкової.
Сучасні національні і міжнародні економічні стратегії приділяють і будуть приділяти особливу увагу таким новим аспектам економічного розвитку і економічного зростання як загальна організація економіки, й конкурентоспроможність, стабільність і стійкість та здатність до виживання в екстремальних умовах, а також до саморозвитку в будь-яких ускладнених умовах внутрішнього і зовнішнього середовища. В останній період сучасної економічної історії все більшого значення набуває категорія економічної безпеки. Вона трактується як на рівні національної економіки, так і на міжнародному рівні.
Класичні економічні теорії XIX століття не дають повного висвітлення категорій національної і міжнародної економічної безпеки. І це зрозуміло. Сучасна національна економіка, тобто і економічна система, і структура народного господарства повинні бути організовані так, щоб забезпечити не лише нормальне функціонування економіки, а й мінімізувати всі загрози її стійкості, стабільності, здатності до виживання і до підвищення ефективності і конкурентоспроможності.
Кожна національна економіка розвивається не в якомусь ідеальному вакуумі, а цілком реальному навколишньому економічному і політичному середовищі. Слід розрізняти внутрішнє середовище і зовнішнє, або міжнародне економічне середовище. Як внутрішнє, так і зовнішнє навколишнє середовище ніколи не буває ідеально стабільним і сприятливим. Воно завжди включає складну сукупність загроз і нових можливостей розвитку. Внутрішнє середовище більшою мірою підконтрольне національним системам управління і регулювання, ніж зовнішнє, яке формується під впливом величезної сукупності різнонаправлених факторів. Деякі з них носять регіональний і навіть глобальний характер.
У певні періоди розвиток національної економіки кожної країни об'єктивно входить у надзвичайно складну фазу. І тоді питання економічної безпеки стають найбільш пріоритетними. Саме в такій історичній фазі перебуває сьогодні група республік колишнього СРСР, в тому числі Україна. Тут одночасно йде зміна суспільно-економічної формації, ведеться радикальна реформа економічної системи на фоні структурної кризи і найгострішої загальноекономічної кризи, викликаної в тому числі надмілітаризацією економіки в умовах колишнього СРСР.
Не менш складним є регіональне і глобальне навколишнє середовище для економічного розвитку цих країн і перш за все України. Впродовж довгого часу це був режим неприродного економічного розвитку в умовах тоталітарних імперій, в яких Україні відводилась роль розвиненої колонії. В останній період після проголошення незалежності зовнішнє економічне і політичне оточення України характеризується різким посиленням економічного тиску, спробами економічної блокади і "холодної економічної війни" з боку низки крупних держав, у тому числі й сусідніх. В стратегіях і політиці зарубіжних країн аж до останнього часу було відсутнє розуміння ролі і місця України як важливого фактора політичної стабілізації і міжнародної економічної безпеки. Лише починаючи з 1993 року США, Німеччина і деякі інші країни включили існування незалежної, економічно сильної України в свої національні інтереси і стратегії. Це значно покращило її зовнішнє навколишнє середовище, зупинило прояви економічної агресії, блокади і війни. США надали Україні режим найбільшого сприяння в торгівлі і режим преференцій, а також велику допомогу, яка через існування ряду причин почала реалізовуватись починаючи практично лише з 1995 року. Під впливом США і провідних країн Європи міжнародні фінансові організації, такі як Міжнародний валютний фонд, Світовий банк нададуть Україні багатомільярдні пільгові кредити.
Це дасть можливість провести стратегічні стабілізаційні заходи, посилити економічний суверенітет України, зменшити зовнішню економічну і ресурсну залежність від сусідів-монополістів і розпочати радикальні економічні і структурні реформи, що приведе до покращання внутрішнього економічного середовища і посилення економічної безпеки.
Захист економічного суверенітету кожної держави є найвищим національним пріоритетом. Зовнішня економічна залежність має свій критичний рівень і межі, за якими іде втрата реального державного суверенітету. Економічна могутність держави, економічна сила країни, її економічний потенціал і можливості економічного розвитку і прогресу рівною мірою залежать від сукупності факторів зовнішньої і внутрішньої безпеки. Тому в сучасних концепціях економічних стратегій і політик ряду зарубіжних країн (США, ФРН, Японія) особливе місце відводиться питанням захисту економічного потенціалу, тобто питанням економічної безпеки. В цих країнах вже інвестовано великі інтелектуальні зусилля на розробку стратегій економічної безпеки, на вдосконалення системи стратегічної економічної розвідки і прогнозування.
Відомо, що на сьогоднішній день незалежні країни - колишні республіки СРСР, у тому числі й Україна, знаходяться в центрі уваги. Слід виходити з геополітичного місця і ролі та потенційного значення України як могутнього фактора стабілізації в Європі і Євразії.
З огляду на стратегічні критерії, наших зарубіжних політичних і економічних партнерів найбільше цікавлять такі питання як специфіка, характер і перспективи нинішньої глибокої економічної кризи і кризи управління, межі можливого спаду виробництва, масштаби економічних можливостей і загроз для зарубіжних інвесторів, ємкість (нинішня і перспективна) національних ринків України, потенцінна конкурентно-спроможність економіки в цілому та її складових частин, економічні й ресурсні резерви, реальна мобільність та ефективність робочої сили, легальна захищеність зарубіжних інвестицій і можливості комерціалізації науково-технологічного потенціалу, можливі наслідки повного економічного краху. Всі питання розвитку перехідної економіки України є предметом особливої зацікавленості зарубіжних аналітиків.
Радикальні економічні реформи, приватизація, економічна демократія, зростаюча господарська (економічна) самодіяльність населення посилюють інтенсивність економічної динаміки і формують передумови для соціально-економічного прогресу.
На порозі XXI століття стався величезний глобальний вибух - крах тоталітарних політичних, економічних і соціальних систем, внаслідок якого кардинально змінилась глобальна ситуація і загальна політична картина світу. Розпад СРСР і світової системи соціалізму, ліквідація Варшавського пакту, реінтеграція Німеччини, інтенсивна інтеграція Західної Європи, створення великої кількості нових незалежних держав в Європі та Євразії, зміни політичних і соціальних систем у нових незалежних країнах, посилення процесів глобальної інтеграції- все це матиме величезні історичні наслідки. Під впливом цих процесів на порозі XXI століття світ зіткнувся з низкою нових глобальних проблем, до вирішення яких він не був і ще не є підготовленим. Серед цих нових проблем найважливіше місце посідають проблеми виживання, трансформації і розвитку.
Без успішного вирішення означених проблем не можна сподіватись на безпечне майбутнє. Глобальна безпека сьогодні зіткнулась з новими небаченими раніше загрозами, специфічну природу яких ясно видно на прикладі колишньої Югославії. Модель югославської трагедії є глобальною і може повторитись і на території колишнього СРСР. Для України, виникнення і становлення якої як великої незалежної європейської держави є по суті глобальним історичним і політичним феноменом, проблеми впливу глобальних трансформацій і глобальної інтеграції повстали з особливою силою. Якщо протягом найближчих 5-10 років Україна не інтегрується у світові і європейські політичні та економічні структури, вона не матиме історичної перспективи як незалежна держава. Рішення будь-яких актуальних національних проблем не дадуть бажаних результатів, якщо ці рішення не виходитимуть з повного урахування впливу глобальних факторів. Цим визначається особливе значення розробки національних і міжнародних стратегій нових незалежних країн, у тому числі України. Цим визначається особлива актуальність і значимість наукових досліджень у галузі політичної і економічної глобалістики
Вчені вважабть, що одним з головних завдань співробітництва XXI століття є пошук можливостей для формування глобальних міжнародних стратегій співробітництва і забезпечення на цій основі гарантій і передумов національної і міжнародної безпеки. Відома формула Римського клубу: "Мислити глобально, діяти локально" - повинна знайти своє втілення. Необхідно суттєво розширити традиційне визначення і розуміння проблеми міжнародної безпеки (безпеки виживання, існування і розвитку) через глобальну інтеграцію і співробітництво. Вона  розглядається як комплексна, багатоаспектна проблема не лише завдяки введенню додаткових чинників та вимірів в економічній, екологічній, інформаційній та соціальній сферах, але й завдяки  "правам і свободам" людини над правами держави.
Наприкінці XX століття людство полинуло до нового складного етапу історії - до епохи глобальних потрясінь, криз і трансформацій. Суть нових глобальних трансформацій полягає перш за все в переході від одного світу з його двома протилежними соціально-політичними системами, двома ворогуючими військово-політичними блоками і глобальною конфронтацією до якогось нового стану. Але не тільки в цьому. Ліквідація тоталітарних політичних і економічних систем, демократизація і відкритість суспільства, включаючи економічну демократію - це також найважливіші і суттєві складові нової стадії трансформацій.
Сьогодні наука ще не має остаточної відповіді на запитання про характер нових глобальних трансформацій. Очевидно, що замість двополярного новий світ може стати або багатополярним, або однополярним. Але чи існують гарантії проти реставрації тоталітарних систем і держав, чи безповоротною є "холодна війна", чи не замінить її "холодний мир", чи достатньо підстав сподіватися, що на зміну епосі конфронтації прийшла епоха співробітництва і розвитку на базі співробітництва? Ці і багато інших важливих запитань ще не знайшли відповіді. На рівні робочих гіпотез на нинішньому перехідному етапі є можливими всі сценарії розвитку подій аж до реставрації тоталітарних систем включно. Питання в тому, чи будемо ми мати хоча б мінімальний набір сил і чинників протидії такому можливому розвитку. Наприклад, теоретично є можливим, хоч практично і малоймовірним, новий варіант двополярності. Хоч багато вчених і політиків вважають, що перетворення Росії в нову наддержаву є нереальним, ця точка зору нам здається не досить обґрунтованою. Тут все залежатиме від внутрішнього розвитку Росії, від її здатності притягати й об'єднувати навколо себе інші країни і від загального балансу сил. В усякому разі фактор Росії залишається фактором глобального характеру, а її прагнення як до  великої світової держави і наддержави є реальною політикою і стратегією, про що свідчить феномен Білорусії, спроби "білорусизації" інших країн - багатьох колишніх республік СРСР. Крім того, на роль великих держав і навіть наддержав вже реально претендують Японія, Німеччина і навіть Китай. Слід особливо відзначити і фактор інтегрованої, об'єднаної Європи, яка стає, поряд зі США, глобальним силовим центром.
На рівні наукових гіпотез сьогодні можна вважати найбільш вірогідними сценарії багатополярного або однополярного світу. Обидва вони є можливими, бо на користь кожного з них діють могутні фактори - політичні, економічні і військові. Але їх порівняльні переваги потрібно і можливо визначати лише з точки зору глобальної політичної динаміки. А вона сьогодні ще не досить рельєфно окреслена. Разом із тим немає сумнівів, що крах двополярної конфронтаційної структури створює не лише безпрецедентні історичні можливості, а й нові небезпеки і загрози людству.
Серед цих нових можливостей є взаємозалежність, інтеграція та глобалізація політичних і економічних процесів і структур як основа для широкого міжнародного співробітництва. Серед нових небезпек і загроз - відсутність стабільності, безконтрольність і некерованість регіональних і глобальних процесів. Двополярність у системі СРСР-США, хоч і викликала значні загострення і конфронтації, але врешті-решт означала і певну стабільність і збалансованість контролю глобальних процесів. Сьогодні ми дивимось на той минулий розкол світу в системі двополярності як на архаїзм, але та стара глобальна система забезпечувала відносну стабільність через політику і відповідні механізми стримування. Таку стабільність і контроль в умовах однополярної або багатополярної системи можливо буде знову відновити лише через глобальне співробітництво і лише на певному його рівні. Звідси глобальна інтеграція і глобальне співробітництво стають безальтернативними. Сучасний перший етап глобальної трансформації і переходу об'єктивно несе в собі нестабільність. Простота і відома симетрія глобальної ситуації двополярного світу поступились місцем невизначеності і дестабілізації, що видно з прикладу відносин США-Росія, Росія-Україна, Росія-інші республіки колишнього СРСР, США-колишня Югославія та інші.
Ця невизначеність і нестабільність є великою загрозою для загального миру і безпеки. Для глобального світового розвитку і в наші дні, як і в епоху "холодної війни", є характерними великі і глибокі суперечності і конфлікти, територіальні претензії, етнічна ворожнеча й релігійна нетерпимість. Усе це разом взяте створює картину глобальної нестабільності. Тому, як нам здається, і в теоретичних пошуках, і в практичній політиці і старі, і новостворені країни повинні шукати загальноприйнятні механізми забезпечення стабільності міжнародної безпеки. Аналіз показує, що це стане можливим лише на основі пошуку ліній збігу стратегічних інтересів. Дослідники приділяють велику увагу визначенню сучасних і прогнозуванню майбутніх національних і міжнародних стратегічних інтересів провідних країн світу. Чи можуть, наприклад, США мати довгостроковий інтерес до стратегічного партнерства з Україною? Які політичні й економічні інтереси можуть дати поштовх формуванню партнерського трикутника США-Україна- Росія, якщо він є реально можливим?
Серед ще не досліджених і не вирішених питань сучасності є і велике питання про нову політичну алгебру полюсності. З огляду на попередні первинні дослідження вчені схиляються до висновків, що загальна тенденція сучасності - це рух до політичної багатополярності. Але це лише робоча гіпотеза, бо багато чинників впливу і аспектів розвитку ще не вивчено і не визначено. Поки що ясно одне: рух до багатополярності не може бути спокійним, простим і мирним. Глобальна перспектива і стратегічна мета є безальтернативною. Людство, якщо воно хоче вижити й розвиватись, повинне рухатись до побудови нового світового порядку, демократичного і справедливого, в центрі якого мусить бути людина. Та чи зможе людство усунути головну загрозу - загрозу нової "холодної війни"? Готової відповіді на це запитання ще немає, але дослідження цього наукового напрямку ведуться вже декілька років, адже потрібні нові підходи, нові погляди і нові результати.

Список використаної літератури
1.                Авдокушкин Е. Ф. Международные экономические отношения: Учеб. пособие. — М.: Маркетинг, 2000.
2.                Боринець С. Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини: Підруч. для студ. вузів. — К.: Знання, 1999.
3.                Весь мир: энцикл. справ. — Минск: Литература, 1998.
4.                Дахно І. І. Міжнародне економічне право: Курс лекцій. — К.: МАУП, 2000.
5.                Дахно І. І. Міжнародне приватне право: Навч. посіб. — К.: МАУП, 2001.
6.                Евстигнеев В. Р. Валютно-финансовая интеграция в ЕС и СНГ: Сравнительный систематизированный анализ. — М.: Наука, 1997.
7.                Економіка зарубіжних країн: Підруч. / А. С. Філіпенко, В. А. Вергун, І. В. Бураківський та ін. — 2-ге вид. — К.: Либідь, 1998.
8.                Киреев А. П. Международная экономика: Учеб. пособие для вузов: В 2 ч. — М.: Междунар. отношения, 2000.
9.                Международные валютно-кредитные и финансовые отношения / Под ред. Л. Н. Красавиной. — М.: Финансы и статистика, 2000.
10.           Международные экономические отношения / Под общ. ред. В. Е. Ры-балкина. - М., 1998.
11.           Миклашевская Н. А., Холопов А. В. Международная экономика: Учебник. — М.: Изд-во МГУ; Дело и сервис, 1998.
12.           Мировая экономика / Под ред. В. К. Ломакина. — М.: АНКИЛ, 1998.
13.           Мировая экономика: Учебник / Под ред. А. С. Булатова. — М., 1999.
14.           Міжнародні економічні відносини: Навч. посіб. для студ. вузів / В. В. Козик та ін.— Львів: Львівська політехніка, 1999.