План

1. Середня та вища освіта в Україні
2. Система середньої та вищої освіти країн Західної Європи
2.1 Сучасність французької системи освіти
2.2 Освіта в Німеччині
2.3 Система освіти Великобританії
3. Сучасна система освіти в США
4. Система освіти Японії
5. Сучасна система освіти в Росії
Список використаної літератури

1. Середня та вища освіта в Україні

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2000 року N 1717 у 2001 році розпочався поступовий перехід загальноосвітніх навчальних закладів на новий зміст, структуру і 12-річний термін навчання, який передбачає розвантаження учнів протягом кожного навчального року, створення умов для зміцнення здоров'я школярів; оновлення змісту освіти; перехід на компетентний підхід до організації навчального процесу.
У напрямі формування мережі загальноосвітніх закладів держава гарантує конституційне право для кожного громадянина на доступність і безоплатність здобуття повної загальної середньої освіти.
Мережа загальноосвітніх навчальних закладів формується за такими принципами:
·                     доступність для кожного громадянина всіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою;
·                     рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку;
·                     відкритий характер освіти, створенням умов для вибору профілю навчання і виховання відповідно до здібностей, інтересів громадянина;
·                     інтеграція внутрішня і зовнішня;
·                     соціальний захист дітей. [2, 11]
Стратегія. Спрямована на забезпечення умов функціонування і розвитку загальної середньої освіти, оптимізацію мережі загальноосвітніх навчальних закладів для забезпечення права громадян України на повну загальну середню освіту та максимального задоволення їх освітніх та культурних потреб.
Структура. Мережа загальноосвітніх навчальних закладів формується з урахуванням демографічної, етнічної та соціально-економічної ситуації за освітніми рівнями (початкова, базова, повна загальна середня освіта), які забезпечується закладом.
Відповідно до освітнього рівня функціонують загальноосвітні навчальні заклади І ступеня (початкова школа); II ступеня (основна школа); III ступеня (старша школа). Загальноосвітні навчальні заклади всіх трьох ступенів можуть функціонувати інтегровано або самостійно.
Складовими структури мережі є такі типи загальноосвітніх навчальних закладів:
·                     середня загальноосвітня школа (I, II, III ступенів або поєднання їх); спеціалізована школа (школа-інтернат);
·                     навчально-виховні комплекси "дошкільний навчальний заклад - загальноосвітній навчальний заклад" та "загальноосвітній навчальний заклад - дошкільний навчальний заклад";
·                     гімназія (II-III ступені);
·                     ліцей (III ступінь);
·                     колегіум (III ступінь);
·                     загальноосвітня школа-інтернат для дітей, які потребують соціальної допомоги;
·                     спеціальна загальноосвітня школа-інтернат для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку;
·                     загальноосвітня санаторна школа-інтернат (I-III ступені);
·                     школа соціальної реабілітації для дітей, які потребують особливих умов виховання;
·                     вечірня (змінна) школа (II-III ступені). [2, 15]
Складовими мережі також є позашкільні навчальні заклади, міжшкільні навчально-виробничі комбінати, професійно-технічні навчальні заклади, вищі навчальні заклади І - II рівнів акредитації, які забезпечують здобуття повної загальної середньої освіти.
Створено умови та механізм реалізації неперервності освіти. Загальноосвітні навчальні заклади інтегруються через навчально-виховні комплекси з вищою освітою (зовнішня інтеграція) та через навчально-виховні об'єднання з дошкільними й позашкільними навчальними закладами (внутрішня інтеграція).
За роки незалежності мережа загальноосвітніх навчальних закладів під впливом складних соціально-економічних тенденцій розвитку держави зазнавала змін у просторі, часі та структурі. Несприятлива демографічна ситуація та певні соціально-економічні чинниками призвели до скорочення контингенту учнів та зменшення кількості загальноосвітніх навчальних закладів, особливо шкіл І та І -II ступенів у сільській місцевості.
Створено сектор загальноосвітніх навчальних закладів приватної форми власності, навчально-виховні комплекси та об'єднання. Поступово зростає кількість шкіл І - II та І - III ступенів, в тому числі й за рахунок шкіл І ступеня. Досить активно розвивається мережа гімназій, ліцеїв, колегіумів. Створено умови для функціонування мережі загальноосвітніх навчальних закладів з вивчення або навчанням румунською, угорською, польською, кримськотатарською, словацькою та іншими мовами, а також з двома і більше мовами навчання.
Структура вищої освіти України розбудована відповідно до структури освіти розвинених країн світу, яка визначена ЮНЕСКО, ООН та іншими міжнародними організаціями.
Вища освіта є складовою системи освіти України, що визначена Законом України "Про освіту". Вона забезпечує фундаментальну наукову, професійну та практичну підготовку за такими освітньо-кваліфікаційними рівнями: "Молодший спеціаліст", "Бакалавр", "Спеціаліст, магістр". [4, 57]
Вища освіта здобувається у вищих навчальних закладах відповідних рівнів акредитації на основі: базової загальної середньої освіти, повної загальної середньої освіти та освітньо-кваліфікаційних рівнів "Молодший спеціаліст" і "Бакалавр", а також "Спеціаліст, магістр" як післядипломна.
Підготовка фахівців у вищих навчальних закладах може проводитися з відривом (очна), без відриву від виробництва (вечірня, заочна), шляхом поєднання цих форм, а з окремих спеціальностей — екстерном.
Прийом громадян до вищих навчальних закладів проводиться на конкурсній основі відповідно до здібностей незалежно від форми власності навчального закладу та джерел оплати за навчання.
Відповідно до статусу вищих навчальних закладів встановлено чотири рівні акредитації:
·                     перший рівень — технікум, училище, інші прирівняні до них вищі навчальні заклади;
·                     другий рівень — коледж, інші прирівняні до нього вищі навчальні заклади;
·                     третій і четвертий рівні (залежно від наслідків акредитації) - ін-ститут, консерваторія, академія, університет. [3, 384]
Вищі навчальні заклади здійснюють підготовку фахівців за такими освітньо-кваліфікаційними рівнями:
·                     молодший спеціаліст — забезпечують технікуми, училища, інші вищі навчальні заклади першого рівня акредитації;
·                     бакалавр — забезпечують коледжі, інші вищі навчальні заклади другого рівня акредитації;
·                     спеціаліст, магістр — забезпечують вищі навчальні заклади третього і четвертого рівнів акредитації. [3, 385]
Ступеневість вищої освіти полягає у здобутті різних освітньо-кваліфікаційних рівнів на відповідних етапах (ступенях) вищої освіти.
Виходячи із структури вищої освіти, її перший ступінь передбачає здобуття вищої освіти освітньо-кваліфікаційного рівня "Молодший спеціаліст"; другий — "Бакалавр" (базова вища освіта); третій — "Спеціаліст", "магістр" (повна вища освіта). Ступеневість вищої освіти може бути реалізована як через неперервну програму підготовки, так і диференційовано, відповідно до структури ступеневості.
Вищі навчальні заклади певного рівня акредитації можуть здійснювати підготовку фахівців за освітньо-кваліфікаційними рівнями, які забезпечують навчальні заклади нижчого рівня акредитації.
В системі вищої освіти функціонують вищі навчальні заклади державної та інших форм власності. До мережі входить 979 вищих навчальних закладів І-ІV рівнів акредитації (училища, технікуми, коледжі, інститути, академії, університети).
Мережа вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації налічує 664 вищих навчальних заклади, у тому числі 593 державної форми власності та 71 інших форм власності, із загальною чисельністю 528 тисяч студентів.
Мережа вищих навчальних закладів ІІІ-ІУ рівнів акредитації налічує 315 закладів, у тому числі 223 державної форми власності. Серед них функціонує 106 університетів, 59 академій, 150 інститутів. Статус національного мають 48 університетів та академій. В університетах, академіях, інститутах навчається 1403 тис. студентів, серед них здобувають вищу професійну освіту 1086 тис. студентів віком від 17 до 24 років включно, що складає 90 відсотків до загальної чисельності студентів.
Мережа вищих навчальних закладів забезпечує навчання 392 студентів на 10 тис. населення. Підготовка фахівців з вищою освітою здійснюється за 70 напрямами, які включають понад 500 спеціальностей.
Вимоги до змісту, обсягу і рівня освітньої та фахової підготовки в Україні встановлюються Державними стандартами освіти. Державний стандарт освіти — це сукупність норм, які визначають вимоги до освітнього, освітньо-кваліфікаційного рівня. Державні стандарти освіти розробляються з кожного напряму підготовки (спеціальності) для різних освітньо-кваліфікаційних рівнів. [3, 386]

2. Система середньої та вищої освіти країн Західної Європи

 

2.1 Сучасність французької системи освіти

Принципи французької освіти: безкоштовна освіта, немає релігійного змісту, обов'язкова освіта.
Ці принципи мають столітню історію, вони були закладені в 1880 – 90-х роках. І з тих пір вона вважається самою демократичною у світі.
Поряд з державними школами у Франції існують і приватні школи. У них навчається 20% всіх учнів. Навчальні програми для державних і приватних шкіл затверджує держава, організовує конкурси й іспити, і тільки держава має право на видачу дипломів до рівня бакалавра.
Система освіти у Франції має структуру: дошкільна освіта, початкова освіта, середня освіта, вища освіта.
Початкова освіта
Початкову школу дитина починає відвідувати в 6 років і вчиться там 5 років. Спочатку в підготовчому класі, потім у двох початкових класах, а після них, у двох середніх. У школі педагоги привчають дітей до чіткого розуміння своїх завдань, до продуманого розпорядку, до ретельного планування своєї роботи.
Середня освіта
Середня освіта у Франції охоплює період життя дітей з 11 до 18 років, і ділиться на два періоди навчання: коледжі, ліцеї.
Французькі коледжі не є середніми професійними навчальними закладами. Коледжами у Франції називають щабель середньої школи.
У коледжі учні з 11 до 15 років вивчають загальноосвітні предмети. Програма навчання в коледжі триступінчаста. I-ий щабель: вивчення базових предметів: математики, французької мови й т.д. II-ий щабель: фізика, хімія. III-ій щабель: учні коледжу заглиблено спеціалізуються на обраних предметах.
Ліцеї – навчальні заклади вищої середньої школи. Стати ліцеїстом не так вже і просто. Тільки випускники ліцеїв мають право на вступ до університетів. Існують певні умови для зарахування в ліцей:
-                      одностайне рішення учня й батьків про вибір ліцею, подальшої спеціалізації і вибір кваліфікації,
-                      наявність рекомендацій групових зборів педагогів коледжу, де вчилася дитина, про зарахування її в ліцей. Цей документ розглядає комісія при академічному інспекторі регіону, що, при ухваленні рішення враховує наявність місць у регіональних ліцеях. [6, 37]
Як правило, учні коледжу стають ліцеїстами у віці 14 – 15 років. Навчання в ліцеї проходять діти протягом трьох років: другий клас (Seconde), перший клас (Premiere), випускний клас (Terminale).
Ліцеї у Франції діляться на професійні і загальноосвітні. Професійні ліцеї дають навички й уміння з певної професії. Тут можна вибрати тривалість курсу навчання: два або чотири роки. До 16 років освіта обов¢язкова. Після закінчення двох років навчання в професійному ліцеї, учні одержують "Сертифікат професійної кваліфікації" або "Професійний диплом". Обидва документи дають людині право працювати за спеціальністю й поступати у вищий навчальний заклад.
Однак у професійний ліцей не йдуть для одержання "Диплома професійного бакалавріату". Туди подає документи молодь, яка збирається розпочати працювати.
Загальноосвітні ліцеї приділяють велику увагу філології, економіці й природничим наукам. Документи, які видають учням по закінченні цих навчальних закладів, різняться по спеціалізації: економіка й соціальні науки, література і мови, природничі науки.
У технічних ліцеях можна спеціалізуватися: - у промислових технологіях і точних науках, сервісі, лабораторних дослідженнях, медичному й соціальному обслуговуванні.
Зарахування у вищий навчальний заклад Франції може бути тільки при наявності ступеня бакалавра. Як і вся система освіти, вища освіта у Франції, в основному, державна. Французькі вищі навчальні заклади діляться на два типи: університети, та вищі навчальні заклади.
Університети
 Навчання в університетах Франції триває п'ять років і має три цикли. Перший цикл – 2 роки навчання. Протягом першого циклу вивчають фундаментальні дисципліни й деякі факультативні предмети. По закінченні першого циклу навчання видається диплом про загальну університетську освіту. Другий цикл – 2 роки навчання. На другому циклі одержують фахову освіту. При успішному закінченні одного року навчання другого циклу здають іспити на ступінь Ліценціата. Ще через рік одержують ступінь майстра. Третій цикл – 1 рік навчання. По закінченні якого, студенти одержують диплом про спеціальну вищу освіту, який дозволяє здійснювати професійну діяльність. Або диплом про поглиблену вищу освіту. Цей диплом надає право продовжувати наукову працю й написання дисертації.
Вищі школи
Вищі школи Франції це спеціалізовані вищі навчальні заклади. Навчання у вищій школі – 3 роки. По закінченні вищої школи видається диплом про вищу освіту.
У Франції існують державні навчальні заклади, у яких більшу частину витрат — 10 000 євро в рік оплачує держава, і приватні заклади, де навчання оплачують самі студенти. Усього у Франції до послуг студентів 90 університетів, з яких 70 державних, 230 комерційних шкіл і 2000 центрів навчання дизайну, моді, мистецтву. [6, 39]

 

2.2 Освіта в Німеччині

Німецька Система освіти в Німеччині дуже схожа на українську та російську. Вона складається з початкової, середньої, вищої освіти.
Державою Німеччини гарантовано всім громадянам одержання обов'язкової середньої освіти. У зв'язку із цим більшість освітніх установ державні, а навчання в цих установах – безкоштовне.
Система освіти Німеччини складається з декількох щаблів: перший щабель освіти – початкове навчання, другий щабель освіти – основні школи, реальні школи, гімназії, комплексні школи, третій щабель освіти – вищі навчальні заклади з одержанням диплома про вищу освіту й навчальні заклади підвищення кваліфікації.
Перший щабель освіти є загальним для всіх, цей рівень називається "початкова школа". Навчання на цьому щаблі триває чотири роки.
Під час навчання в початковій школі діти одержують основи знань, які дозволяють їм продовжити свою освіту. Протягом всього навчання враховуються індивідуальні здатності й особливості дитини. На першому щаблі навчання відсутня структуризація, тобто базові знання по предметах: математиці, німецькій мові, краєзнавству, музиці й релігії викладаються комплексно, у рамках одного навчально-виховного курсу.
Школи другого рівня освіти діляться на чотири типи: реальна школа, основна школа, гімназія, об'єднана школа. [6, 48]
Гімназія є найбільш престижним типом середньої школи. Диплом, отриманий у гімназії, надає право вступу у вищі навчальні заклади Німеччини без іспиту. Навчаються в гімназії 9 років з 5 по 13 клас. Гімназії є профорієнтованими. Реальна школа, на відміну від гімназії, більше орієнтована на спеціалізовані предмети. Всі основні предмети мають обов'язковий профільний ухил. У реальній школі вчиться більше 40% всіх учнів Німеччини. Навчання в реальній школі – 6 років, з 5 по 10 клас.
Основна школа, як і реальна школа, дає освіту, орієнтовану на спеціалізовані предмети. Всі основні предмети мають обов'язковий профільний ухил. По закінченні основної школи учні, найчастіше вступають у професійне училище. Комбіновані школи містять у собі всі види перерахованих вище шкіл. Навчаються в них з 5 по 10 клас. У деяких з них є старші класи з 11 по 13 клас. Старші класи комбінованих шкіл влаштовані за принципом старших класів гімназії, але на відміну від гімназії в ці школи можна вступати без рекомендації з початкової школи. Учні, що успішно закінчили комбіновану школу, одержують достатній рівень для вступу в університети.
До другого рівня освіти відносяться і старші класи гімназії. Навчаються в них, як правило, з 11 по 13 класи. По закінченні цього періоду навчання, учні здають іспит на атестат зрілості. Він надає право на вступ у вищі навчальні заклади.
Головним принципом вищої освіти Німеччини є – "академічна свобода". Тому, при наявності допуску до навчання у вищих навчальних закладах, в університети Німеччини може вступити кожний.
Університети, як і різні школи Німеччини, в основній своїй масі державні установи. Тому й вища освіта в Німеччині є безкоштовна. Оплачується тільки навчання в приватних університетах. У німецьких університетах працює багато відомих учених. Тому навчальний процес і наукові дослідження тісно зв'язані один з одним. Поряд з фундаментальними дослідженнями в університетах викладають і прикладні науки. Для людей, яких не цікавить наукова кар'єра, існують вищі спеціальні навчальні заклади й політехнічні інститути.
У систему вищої освіти Німеччини входять кілька державних і приватних коледжів. Також входять вищі навчальні заклади різних видів: університети, медичні, педагогічні, школи мистецтв. [6, 43]
Строки навчання в німецьких вузах залежать тільки від самого студента, від його успішності, успішної здачі екзаменів з досліджуваних дисциплін. Закінчивши курс навчання у вищому навчальному закладі, студенти здають випускні іспити й захищають дипломну роботу.
2.3 Система освіти Великобританії
За законом всі британські діти зобов'язані вчитися з 5 до 16 років. До 11 років діти відвідують початкову школу, а з 11 до 16 років англійські учні ходять в Secondary School (середня школа). По закінченні цього щабля вони одержують посвідчення про середню освіту GCSE (General Certificate of Secondary Education). До 14 років вивчається великий набір загальноосвітніх предметів (існує обов'язкова державна шкільна програма). В 14 років школяр починає готуватися до здачі іспитів на сертифікат GCSE. Протягом двох років у середньому вивчається 5-10 предметів. Після здачі іспитів і одержання сертифіката обов'язкова середня освіта закінчується. Можна йти працювати або вступати в коледж, щоб одержати спеціальність.
Школи в Англії бувають різні: денні або пансіони, з роздільним або спільним навчанням хлопчиків і дівчат, в кожній свій набір спецпредметів, факультативів, клубів по інтересах, різні вступні вимоги, репутація й академічний рівень. У Британії прийнято мати спеціалізацію: школа може спеціалізуватися на балеті, драмі, спорті, сучасних мовах і багато на чому ще.

Коледжі подальшої освіти

У Великобританії близько 550 таких коледжів. Навчання в коледжах подальшої освіти (further education) не тільки дають студентам можливість опанувати різними спеціальностями й знайти гарну роботу, але й може стати відмінним плацдармом для "просування" у вузи. Навчальні програми коледжів орієнтовані на практику й підготовку до професійної кар'єри. Вони пропонують дипломні програми в таких областях, як бізнес, інформаційні технології, електроніка, туризм, дизайн, медицина, журналістика, фінанси та ін. Кваліфікації, що привласнюються в таких коледжах, еквівалентні GCSE і A-level. Багато коледжів мають партнерські угоди з університетами, що дозволяє випускникам вступати відразу на другий, а іноді навіть на третій курс. Коледжі подальшої (продовженої) освіти приймають іноземних студентів, майже єдина вимога при зарахуванні — підтвердження знання англійської мови. [6, 55]

Університет

Перший курс британського університету відповідає другому курсу американського й більшості європейських університетів. Навчання на ступінь бакалавра в британському університеті триває 3 роки. Четвертий рік дає студентам можливість одержати ступінь "бакалавра з відмінністю" (Bachelor with Honours). На факультетах медицини, стоматології й архітектури у всіх університетах навчання триває довше — до семи років. Перші два роки студенти вивчають широке коло базових предметів, а потім ще два роки присвячують спеціальним дисциплінам по обраному ними профілю. Така будова програми дає більше часу на те, щоб остаточно вибрати спеціальність. По закінченні двох першого років навчання студент одержує Diploma of Higher Education (DipHE). Після третього курсу присуджується ступінь бакалавра (Bachelor). [6, 59]

3. Сучасна система освіти в США

У США відсутня єдина державна система освіти, кожний штат вправі визначати її структуру самостійно. У систему освіти США входять: дошкільні установи, де виховуються діти у віці 3-5 років; початкова школа (1-8 класи), у якій навчаються діти у віці 6-13 років; середня школа (9-12 класи) із завданням навчання юнаків і дівчат у віці 14-17 років; навчальні заклади останнього рівня навчання, що входять у систему вищої освіти.
Середня школа в США зазвичай ділиться на два рівні — молодшу й дорослу, кожна по три роки навчання. У молодшій середній школі, як і на інших рівнях освіти, немає єдиних навчальних планів, програм, підручників. Кожний шкільний округ розробляє свої рекомендації до розподілу навчального часу, готує свої програми по окремих дисциплінах. Однак серед усього різноманіття простежуються загальні риси навчання в молодших середніх школах. Навчальний рік в школі США нараховує 170-186 днів; діти навчаються 5 днів у тиждень. Тривалість навчальних занять у день - 5-6 годин (з 8.30 до 15.30). Навчальний рік, як правило, ділиться на семестри. В 8-му класі з'являється система вибору предметів, а обов'язковими предметами є англійська мова, математика, суспільствознавство, природознавство, фізкультура з гігієною, музика й образотворче мистецтво, праця (для хлопчиків) і домоведення (для дівчат).
Старша середня школа є загальноосвітнім навчальним закладом. Учні закінчують школу, як правило, в 17-18 років. У практиці переважної більшості старших середніх шкіл навчальна програма зазвичай включає вивчення математики (2 роки), англійської мови (4 роки), природничих (2 роки) і соціальних наук (3 роки).
Академічний профіль дає освіту, достатню для вступу у вуз. На початку дев'ятого року навчання всі учні проходять тестування на визначення "коефіцієнта розумового таланту". Якщо він виявиться нижче 90, то учню не радять вчитися на академічному відділенні, і йому краще вибрати якийсь практичний курс. Професійні профілі готують учня до безпосередньої практичної діяльності. Таким чином, закінчивши сеpедню школу, учні фактично мають зовсім різну підготовку.

Вища освіта

У США не існує чіткого визначення самого поняття "вищий навчальний заклад". У принципі будь-який навчальний заклад, що здійснює подальшу підготовку після закінчення середньої школи, так званий "післясередній навчальний заклад" (postsecondary school), може із рівним ступенем ймовірності називатися "коледжем", "школою", "інститутом" або навіть "університетом". Вища освіта - одна із найдорожчих речей у США.
Процедура прийому і відбору абітурієнтів у вузи США залежить від їхньої престижності. У країні відсутні однакові вимоги до абітурієнтів. Зокрема, в одні вузи здійснюють добір шляхом конкурсних іспитів, співбесіди, тестування, для інших єдиною умовою є наявність середньої освіти. Загальною вимогою при вступі у вуз є подання документів про закінчення повної середньої школи; перелік вивчених у школі предметів і отриманих по них оцінок; загальна кількість балів по тестах, характеристики, результати співбесіди при надходженні.
Планового прийому й випуску фахівців у масштабі країни не існує. Кожний вуз формує студентський контингент по своїй системі, не піклуючись про те, чи закінчать всі повний курс і куди зможуть "саморозподілитися". Формально у вузи США приймаються особи в будь-якому віці. Строк навчання також не обмежений. Максимальна величина усереднених річних витрат на одного студента становить від 7000 доларів у державних до 15 000 доларів у приватних вузах.

4. Система освіти Японії

Діти у віці від 6 до 15 років зобов'язані відвідувати початкову шестирічну школу, а потім трирічну молодшу середню школу. Діти з незаможних родин одержують дотації на оплату шкільних сніданків, медичного обслуговування й екскурсій. У кожному районі відвідування перебуває тільки одна школа даного рівня навчання, тому дитина приречена ходити тільки в неї. Втім, батькам надане право направляти своїх дітей у приватні платні заклади всіх рівнів навчання, однак у них діють досить тверді правила відбору.
У початковій школі вивчають японська мова, суспільствознавство, арифметику, природознавство, музику, малювання й ремесла, домашню творчість, етику, займаються фізичною культурою. У приватних школах етика частково або повністю може бути замінена вивченням релігії. Є також такий предмет, як "спеціальна діяльність", що включає клубну роботу, збори, спортивні заходи, екскурсії, церемонії та ін. [1, 164]
Після закінчення початкової школи дитина зобов'язана продовжити навчання в молодшій середній школі. Поряд з обов'язковими предметами (рідна мова, математика, суспільствознавство, етика, природознавство, музика, мистецтво, спеціальна діяльність, фізичне виховання, технічна майстерність і домоведення), учні можуть вибрати ряд предметів — іноземна мова, сільське господарство або поглиблений курс математики. Два роки тому в країні налічувалося 11257 таких шкіл (з них 661 - приватні), у яких навчалося 4,5 млн. дітей.
Наступний щабель на шляху у вуз — старші середні школи. Ці навчальні заклади діляться на денні (строк навчання - три роки), а також вечірні заочні (тут навчаються на рік довше). Хоча випускники вечірніх і заочних шкіл одержують еквівалентні документи про закінчення, 95% учнів воліють навчатися в школах денного типу. По профілю навчання можна виділити загальні, академічні, технічні, природничо-наукові, комерційні, мистецькі та ін. старші середні школи. Близько 70% учнів вибирають загальний навчальний план.
Прийом до старших середніх шкіл здійснюється на основі документа про закінчення молодшої середньої школи (Chugakko) і проходження конкурсу за результатами вступних іспитів. У старшій середній школі на додаток до обов'язкових загальноосвітніх предметів (японська мова, математика, природознавство, суспільствознавство й ін.) учням можуть запропонувати дисципліни на вибір, включаючи англійську і інші іноземні мови, а також технічні й спеціальні дисципліни. В 12 класі школярі повинні вибрати для себе один із профілів навчання.
Відповідно до приписання Міністерства освіти, науки й культури в середній школі останнього щабля використовується вузівська система оцінки знань. Це означає, що кожний учень повинен набрати не менш 80 залікових одиниць (кредитів) для одержання посвідчення про закінчення повної 12-річної середньої школи (Kotogakko). Навчальний рік у Японії починається 1 квітня і закінчується 31 березня наступного року. Він ділиться зазвичай на триместри: квітень-липень, вересень-грудень і січень-березень. Канікули в школярів бувають влітку, взимку (до й після Нового року) і навесні (після іспитів). У сільських школах, як правило, бувають фермерські сезонні канікули за рахунок скорочення літніх канікул. [1, 175-176]

Коледжі

Японські коледжі по статусі можуть бути прирівняні до наших середніх спеціальних навчальних закладів. Вони діляться на молодші, технологічні й коледжі спеціальної підготовки. Молодші коледжі, яких налічується близько 600, пропонують дворічні програми підготовки в області гуманітарний, природничих, медичних й технічних наук. Їхні випускники мають право продовжити освіту в університеті з другого або третього року навчання. Прийом до молодших коледжів проводиться на базі повної середньої школи. Молодші коледжі на 90% приватні і дуже популярні серед молоді. Число бажаючих вступити в них щорічно в три рази перевищує число місць. Близько 60% коледжів призначені тільки для жінок. У них вивчаються такі предмети, як домашні фінанси, література, мови, основи збереження здоров'я.
Вступити в технологічні коледжі можна після закінчення неповної або повної середньої школи. У першому випадку строк навчання становить 5 років, у другому - два роки. У коледжах цього типу вивчають електроніку, будівництво, машинобудування й інші дисципліни. [1, 181]

Вузи

У Японії близько 600 університетів, включаючи 425 приватних. Загальна чисельність студентів перевищує 2,5 млн. чоловік. Самими престижними державними університетами є Токійський (заснований в 1877 році, має 11 факультетів), університет Кіото (1897 рік, 10 факультетів) і університет в Осаці (1931 рік, 10 факультетів). За ними в рейтингу стоять університети Хоккайдо й Тохоку. Із приватних найбільш відомі університети Тюо, Нихон, Васеда, Мєйдзи, Токай і Кансайський університет в Осаці. Крім них є значна кількість "карликових" вищих навчальних закладів, що нараховують 200-300 студентів на 1-2 факультетах.
Вступити в державні університети можна, тільки закінчивши повну середню школу. Прийом проводиться у два етапи. На першому етапі абітурієнти централізовано здають "Загальний тест досягнень першого щабля", що проводиться Національним центром по прийому до університетів. Ті, хто успішно склав тестування, допускаються до вступних іспитів, проведеним уже безпосередньо в університетах. Ті абітурієнти, хто одержав вищі оцінки по тестах допускаються до здачі іспитів у самі престижні університети країни. Варто підкреслити, що приватні університети проводять вступні іспити самостійно. Кращі приватні університети мають у своїй структурі початкові, молодші й старші середні школи й навіть дитячі садки. І якщо абітурієнт успішно пройшов весь шлях від дитячого садка до старшої школи в системі даного університету, він зараховується в нього без іспитів. [1, 193]
Характерною рисою організації навчального процесу в японських університетах є чіткий розподіл на загальнонаукові й спеціальні дисципліни. Перші два роки всі студенти одержують загальноосвітню підготовку, вивчаючи загальнонаукові дисципліни — історію, філософію, літературу, суспільствознавство, іноземні мови, а також слухаючи спецкурси зі своєї майбутньої спеціальності. За перший дворічний період студенти одержують можливість глибше вникнути в суть вибраної спеціальності, а викладачі - переконатися в правильності вибору студента, визначити його науковий потенціал. Теоретично по закінченні загальнонаукового циклу студент може поміняти спеціалізацію й навіть факультет. У реальності, однак, такі випадки вкрай рідкі й мають місце тільки в рамках одного факультету, а ініціатором виступає адміністрація, а не студент. В останні два роки студенти вивчають вибрану ними спеціальність.
Строки навчання у всіх університетах стандартизовані. Базовий курс вищої освіти становить 4 роки по всіх основних напрямках навчання й спеціальностям. Медики, стоматологи й ветеринари вчаться на два роки довше. По закінченні базового курсу присуджується ступінь бакалавра — Gakushi. Формально студент має право значитися у вузі 8 років, тобто відрахування недбайливих студентів практично виключається.
Випускники вузів, що виявили здатності до дослідницької роботи, можуть продовжити навчання на ступінь магістра (Shushi). Воно триває два роки. Ступінь доктора філософії (Hakushi) вимагає вже трьох років навчання для тих, хто має ступінь магістра, і не менш 5 років для бакалаврів. [1, 193]

5. Сучасна система освіти в Росії

Повну середню освіту в Росії можна одержати, вступивши в школу, гімназію, ліцей у шість років і закінчивши десять — одинадцять класів. Результат такого навчання — одержання атестату про повну середню освіту, що надає право на вступ у вуз. Першим рівнем шкільної освіти, де діти одержують фундаментальні знання для подальшого навчання, є початкова школа (ліцей, гімназія). Тут діти навчаються по декількох розробленим програмах, спрямованих на інтелектуальний і моральний розвиток учнів. У шість повних років дитина зараховується в перший клас, пройшовши тестування, що перевіряє інтелектуальний рівень майбутнього першокласника. Поряд із загальноосвітніми предметами із другого класу вводиться іноземна мова, англійська.
Навантаження на першокласника в тиждень у цілому становлять двадцять годин. Дійшовши до четвертого класу, навантаження збільшується до тридцяти годин у тиждень. У першому класі оцінки учням не ставляться, тобто замість них "зірочка", наклеєна на зошит або поставлена в щоденник означає "п'ятірку", "квадрат" - "четвірку", "трикутник" - "трійку". А із другого півріччя виставляються оцінки по п'ятибальній системі. Наприкінці року видається табель успішності з оцінками.
У десятилітньому віці, закінчивши початкову школу, діти переходять на молодший рівень середньої школи, де навчання триває п'ять років. У п'ятнадцять років учні опановують курсом програми основної школи й одержують атестат про неповну середню освіту. Після цього школярі можуть продовжити свою освіту в десятих-одинадцятих класах середньої школи, тобто вивчити курс освітньої програми повної школи. По закінченні десятого - одинадцятого класу випускники одержують атестат про повну середню освіту, що дає право вступати у вуз. Учні, які закінчили, дев¢ять класів можуть вступити в початкові або середні професійні училища, у технікуми, коледжі. До 2009 - 2010 років вся Росія повинна перейти на загальну одинадцятирічну шкільну освіту. З 1997 року в усіх видах загальноосвітніх навчальних закладів, включаючи гімназії й ліцеї, заборонений конкурсний вступ.
Вища освіта в Росії
При вступі в університет майбутній студент вибирає собі певну спеціалізацію — поки в самих загальних рамках, але навчальна програма на кожному відділенні кожного факультету вузумає свої особливості вже з першого року навчання. На першому курсі студенти в основному слухають вступні курси з базових дисциплін. Крім того, уже на першому році навчання починаються так звані загальні курси, розраховані на 8-10 семестрів, - саме вони й стають стрижнем освіти, що дає своїм випускникам вищий навчальний заклад.
Студенти другого курсу переходять до більше просунутого вивчення загальних дисциплін, а також приступають до самостійної наукової праці. Наукова праця має на увазі відвідування спеціальних курсів і спеціальних семінарів і складається в самостійних дослідженнях під спостереженням наукових керівників; наприкінці навчального року студент зобов'язаний відзвітуватися про свій внесок у науку у вигляді письмової курсової роботи.
Кожний навчальний рік завершується так званою практикою — роботою на кафедрі, у школах, бібліотеках, видавництвах, наукових інститутах, інформаційних центрах і інших організаціях. Нарешті, справа доходить до державних екзаменів із двох-трьох предметів і до дипломних захистів. Після успішного подолання й цього етапу колишній студент буде готовий до самостійного життя, у якому йому потрібно бути влаштовуватися на свій страх і ризик — зі скасуванням державного розподілу молодих фахівців університет за подальшу долю своїх випускників відповідальності не несе. Особливо видатні випускники можуть вступити в аспірантуру, найчастіше — при тій кафедрі, на якій вони захищали диплом. Це ще три роки наукової праці під крилом свого факультету, протягом яких аспірант зобов'язаний здати кандидатський мінімум і підготувати дисертацію.
Система освіти в Росії переживає зараз радикальні зміни, що зачіпають всі її елементи й ланки. Перехід До 12-літньої середньої освіти, введення єдиного стандартизованого федерального випускного іспиту, що дозволяє без іспиту вступати у будь-який вуз у випадку набору потрібного числа балів, хоча й викликають багато суперечок, але йдуть у руслі тенденції зближення зі світовою практикою системи освіти.

Список використаної літератури

1.                     Елисеефф В. Японская цивилизация / В. Елисеефф, Д. Елисеефф. – Екатеринбург: У-Фактория, 2005. – 497 с.;

2.           Мещанінов О.П. Сучасні моделі розвитку університетської освіти в Україні: Монографія. – Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2005. – 460 с.;
3.           Мещанінов О.П. Технологія формування навчальних планів вищого закладу освіти // Педагогічні технології у неперервній професійній освіті: Монографія / С.О.Сисоєва, А.М.Алексюк, П.М.Воловик, О.І.Кульчицька, Л.Є.Сігаєва, Я.В.Цехмістер та ін.; За редакцією С.О.Сисоєвої. – К.: ВІПОЛ, 2001. – C. 384-418;
4.           Мещанінов О.П. Шляхи забезпечення сталого розвитку університетської освіти // Наука і сучасність: Збірник наукових праць Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. – К.: Логос, 1999. – Вип. 2. Ч. 4. Педагогічні науки. – C. 57-64;
5.           Поберезська Г.Г. Причини і перспективи "Болонського процесу" в європейській вищій освіті // Людинознавчі студії. Збірник наукових праць ДДПУ. – 2003. – Випуск 8. – С. 136-147;
6.           Поберезська Г.Г. Тенденції розвитку вищої освіти у країнах Західної Європи та України. — К.:Ун-тет „Україна", 2005;
7.           Соціологія: Навчальний посібник \за зачальною редакцією Ш.В. Туленкова. – К.: МАУП.— 1998;