План

Вступ

Лікарські рослини родини айстрових

Список використаної літератури і джерел

Вступ

Айстрові (Asteraceae) або Складноцвіті (Compositae) — родина рослин, найбагатша за кількістю видів серед еудікотів: включає понад 25 000 видів.

Еудікоти (Eudicots) — таксон невизначеного рангу між відділом та класом, використовується в системі APG (1998) і системі APG II (2003) для класифікації Покритонасінних. Цей таксон представляє собою монофілетичну групу, яка включає більшість (колишніх) дводольних рослин.

Представники цієї родини поширені на всіх континентах і зустрічаються у різних рослинних угрупуваннях.

Біологічна класифікація

Домен:	Еукаріоти (Eukaryota)
Царство:	Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ:	Streptophyta
Надклас:	Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас:	Еудікоти (Eudicots)
Підклас:	Айстериди (Asterids)
Порядок:	Айстроцвіті (Asterales)
Родина:	Айстрові (Asteraceae)

Пагін. Більшість Складноцвітих — трав'янисті, інколи — напівкущі та кущі, зрідка — дерева (наприклад, скалезія, брахілена). Пагони з почерговим розміщенням листків (рідше — супротивним або мутовчастим).Інколи листки розмішені у вигляді прикореневої розетки. Листки прості, без прилистків. Стебла і листки часто вкриті волосками чи колючками (осот, нетреба, будяк).

Суцвіття. Суцвіття — кошик (найхарактерніша ознака родини), рідше — дрібні кошики, зібрані у складний щиток або волоть.

До складу кошика може входити від кількох до 1500 (у соняшника) квіток. Діаметр суцвіття — від 1мм (полин) до 70 см (соняшник).

Квітки у кошику різні за будовою і виглядом: одностатеві, двостатеві чи нестатеві (стерильні). Маточка одна, з дволопатовою приймочкою, 5 тичинок зрослися між собою пиляками.

Кожна квітка має свою подвійну оцвітину, але 5 чашолистиків розвинені дуже слабо, їхня вільна частина представлена волосками, зубчиками, лусками або причіпками.

Віночок зрослопелюстковий, форма різноманітна.

За особливостями будови розрізняють язичкові, трубчасті, несправжньоязичкові та лійчасті квітки.

Біологічні особливості будови:

• суцвіття кошик

• пристосування плодів до поширення вітром

• стебла та листки вкриті волосками

Квітки суцвіття кошик

У трубчастих квіток усі пелюстки в нижній частині зрощені у трубку, яка у верхній частині розширюється і закінчується 5ма зубчиками у вигляді зірки; є 5 тичинок і маточка.

Язичкові квітки також мають 5 тичинок та маточку, їхні пелюстки зростаються у вигляді язичка (звідси і назва), що на верхівці закінчується 5ма зубчиками .

Несправжньоязичкові квітки зовні схожі на язичкові, але на верхівці їхнього віночка лише 3 зубчики; вони не мають тичинок, а часто — і маточки: їхнє яскраве забарвлення приваблює комах-запилювачів до суцвіття.

Лійчасті квітки також слугують лише для приваблення комах-запилювачів і тому не мають тичинок в маточки. Віночок утворений зрослими у вигляді лійки яскраво забарвленими пелюстками.

Варіанти поєднання квіток у суцвітті: Тільки трубчасті — череда, полин. тільки язичкові — кульбаба, козельці. Трубчасті + Несправжньоязичкові – соняшник. Трубчасті + лійчасті – волошка.

Плід. Плід – сім'янка, часто із чубчиком (парашутиком), який утворений чашолистиками та слугує для розселення вітром (кульбаба).

Відозміни стебла. Видозміни стебла — підземна бульба (топінамбур), кореневище (осот).

Різноманітність і господарське значення: Серед айстрових багато овочевих: латук посівний, скорцонера, земляна груша — топінамбур, а також олійні (соняшник) рослини; деякі використовують для виготовлення напоїв, що нагадують за смаком каву (цикорій, кульбаба). Кок-сагиз та тау-сагиз використовують як технічні культури для отримання каучуку.

Багато декоративних (хризантеми, айстри, ромашки, жоржини, гербери, стокротки) та лікарських рослин (ромашка лікарська, пижмо, деревій, кульбаба, полин, череда, нагідки, ехінацея); є бур'яни (осот, кульбаба, будяк, лопух тощо).

Лікарські рослини родини айстрових

Ромашка аптечна (лікарська) (Matricaria L.), рід однорічних дуже розгалужених рослин з сильним ароматичним запахом з родини кошичкоцвітих. На Україні — 4 види, поширені як бур'яни на відкритих місцях. Серед них: Ромашка обідрана або лікарська (M. recutita L. = M. chamomilla L.), нерідко культивована як лікарська рослина, зокрема у Криму і на Херсонщині. Має до 0,85 % запашної ефірної олії, антимисову кислоту, глікозиди та ін.

У медицині вживають її суцвіття як зовнішній антисептичний зв'язуючий засіб для полоскання, примочок, ванн, настоянку Ромашки використовують як потогінне, чай — при спазмах кишок, метеоризмі, розвільненні; Ромашка запашна або без'язичкова [(M. matricarioides (Less.) Porter ex Britton] = M. discoidea DC.). Допускається для використання замість Р. лікарської; Р. незапашна (M. inodora L.).

Ромашкою називають також деякі інші види рослини: триреберник непахучий, маруну цинерарієлисту або далматську Ромашку та інші. Рослину в Україні здавна називали ромен.

Пижмо – рід лікарських рослин з родини айстрових. Поширене по всій території Євразії, крім Субарктичних і Арктичних поясів.

Стебло у рослини товсте, з невеликою кількістю подовгастих листків та квіткою на верхівці. Висота рослини часом досягає висоти 1 метра.

Цікавим у квітці є те, що у ній відсутні пелюстки, або непомітні за розміром. Також квітка є досить тверда і містить у собі велику кількість дубильних речовин.

Використання. У медицині пижмо використовується як: засіб для покращення апетиту та обміну речовин, сечогінний, потогінний та жовчогінний засіб, протиалергійний та протилихоманковий засіб, при жовтусі, епілепсії, водянці, проти головного болю, при проносах, при малокров’ї, при сердечно-судинних захворюваннях та порушенні серцевої діяльності.

Квітки пижма прикладають до тіла при: вивихах, синяках, ґулях, набряканнях суглобів

Кульбаба лікарська (Taraxacum officinale) — багаторічна трав'яниста рослина родини айстрових (Asteraceae).

Рослина заввишки 10-40 см з довгим стрижневим, гіллястим коренем. Стебла безлисті, порожнисті, зверху павутинясті, закінчуються поодинокими кошиками. Листки (до 20 см завдовжки) у прикореневій розетці, численні, притиснуті до ґрунту або висхідні, зісподу опушені або голі, стругоподібні, перистолопатеві або перистороздільні з широкотрикутними вниз спрямованими частками, часто з рожевою середньою жилкою. Кошики великі (20-25 мм завдовжки, 7-10 м і заввишки) з дзвоникуватою багаторядною обгорткою, зовнішні листочки якої відігнуті донизу. Квітколоже голі, всі квітки язичкові, яскраво-жовті або світло-жовті, рідко червонуваті. Тичинок п'ять, маточка одна, стовпчик один з дволопатевою приймочкою, зав'язь нижня. Плід — світла веретеноподібна циліндрична сім'янка (до 3 мм завдовжки), зверху гострозубчаста, з багаторядним білуватим чубком.

Кульбаба лікарська росте в зріджених мішаних і листяних лісах, як бур'ян на лісокультурних площах, у розсадниках, парках і лісопарках, трапляється на пустирях, поблизу жител, доріг, по узліссях. Тіньовитривала рослина. Цвіте з квітня по серпень. Поширена по всій Україні, особливо в лісостепових районах. Промислова заготівля можлива у Хмельницькій, Вінницькій, Київській, Черкаській, Полтавській, Сумській і Харківській областях. Запаси сировини значні.

Близькі види:

Кульбаба червоноплода (Т. eruthrospermum Andrz.) має довгасті перисторозсічені, розсіяноопушені листки, кошики 1-2 см у діаметрі, квітки лимонно-жовті, сім'янки темночервоні або темно-коричневі. Росте на галявинах, схилах, луках, у лісостепових і степових районах.

Кульбаба нерівнобока (T. obliquum (Fr.) Dahlst.) має глибокоперисторозсічені, голі або трохи опушені листки, кошики 2-2,5 см у діаметрі, сім'янки блідобурувато-сірі, носик у 1,5-2 рази довший за сім'янку. Росте в тих же умовах, що і кульбаба лікарська. Поширена по всій Україні. Ці види кульбаба лікарського значення не мають і їх не слід заготовляти.

Практичне використання: Лікарська, вітамінозна, харчова, медоносна і косметична рослина. У науковій медицині використовують корінь кульбаба — Radix Taraxaci i листки — Folium Тагахасі. З них готують порошки, екстракти, відвари; їх включають разом з хвощем, деревієм та іншими травами до складу шлункових і апетитних чаїв. Корені кульбаба містять гіркі й дубильні речовини, цукор, смоли, віск, каучук (до 3 %), органічні кислоти, інулін (до 40 %), вітаміни. Їх рекомендують як апетитний, жовчогінний і проносний засіб, що поліпшує травлення при запорах.

У народній медицині цю рослину застосовують як апетитний, кровоочисний, сечогінний, жовчогінний, проносний засіб, при хворобах жовчного міхура, печінки, при водянці, діабеті, базедовій хворобі, геморої, хворобах нирок і сечового міхура, для поліпшення обміну речовин. Корені застосовують при венеричних хворобах, болях у животі, квітки — при ревматизмі, підвищеному тиску крові, безсонні. Молочним соком закапують очі при трахомі, запаленні очей, застосовують його при сухій екземі.

Листки кульбаби містять вітамін С (50-70 мг %), каротин (6-8 мг%), вітамін Е, солі заліза, кальцію і фосфору. Відвари з них застосовують як вітамінний засіб при недокрів'ї, знесиленні, порушенні обміну речовин. Свіжі листки придатні для салатів після попереднього вимочування у солоній воді, їх можна маринувати в оцті і добавляти до овочевих страв як приправу. Маринують і пуп'янки кульбаби, вживають їх замість каперсів. З коренів готують сурогат кави, а цукор, що міститься в них, при підсмажуванні карамелізується і надає відвару аромату і забарвлення.

Кульбаба як медоносна рослина дає велику кількість пилку, багатого на білки. Починаючи з ранньої весни бджоли збирають з неї пилок, поповнюючи запаси азотистих речовин, необхідних для годування молодих робочих бджіл. Мед з кульбаби густий, швидко кристалізується від яскраво-жовтого до темно-янтарного кольору. Сильні сім'ї, підвезені до масивів кульбаби, збирають в день по 3 кг нектару. Один кошик дає 0,5 мг цукру. Медопродуктивність 4,3 кг/га.

Літні листки кульбаби — добрий корм для кролів, цінна силосна рослина. На пасовищах вона не бажана. З косметичною метою використовують напар з квіток кульбаби, ними зводять бородавки, пігментні плями і ластовиння, кульбаба входить до складу противугревого лосьйону.

Збирання, переробка та зберігання: Корені збирають восени або рано навесні, викопуючи їх лопатами і струшуючи землю. Викопані корені миють у холодній воді, відрізують надземну частину і протягом кількох днів пров'ялюють на відкритому повітрі. Потім сушать на горищах під залізним дахом, у печах або сушарках при температурі 40-50°. Сухі корені пакують у тюки вагою по 50-100 кг. Зберігають у сухих добре провітрюваних приміщеннях протягом п'яти років.

Полин гіркий (Artemisia absinthium L.) Місцеві назва - білий полин, віниччя. Багаторічна рослина родини складноцвітих (50-120 см заввишки) з міцним стрижневим коренем і коротким кореневищем. Стебло пряме, гіллясте, як і вся рослина, білувато-сіроповстисте від притиснутих сріблястих волосків. Прикореневі листки довгочерешкові, трикутноокруглі, тричі перистороздільні, окремі частки їх ланцетні, цілокраї, на верхівці притуплені. Стеблові листки сидячі, чергові, двічі або тричі перистороздільні на лінійно-довгасті тупі частки. Суцвіття - верхівкова волоть з дрібними (2,5-3,5 мм у діаметрі) , майже кулястими, пониклими кошиками. Всі квітки в кошику трубчасті, двостатеві, з жовтою оцвітиною, квітколоже усіяне вузькими плівчастими приквітками. П'ять тичинок зрослися в трубочку, маточка одна, стовпчик один, зав'язь нижня. Плід – довгасто-оберненояйцеподібна сім'янка, без чубка.

Полин гіркий росте в мішаних і листяних лісах, на галявинах, вирубках, уздовж лісових доріг і просік, на лісокультурних площах тощо. Світлолюбна, солевитривала рослина. Цвіте у липні - вересні. Поширена звичайно по всій Україні. Промислова заготівля можлива у Хмельницькій, Вінницькій, Київській, Черкаській, Полтавській, Харківській, Кіровоградській, Дніпропетровській, Луганській, Одеській, Херсонській і Миколаївській областях. Запаси сировини значні.

Полин звичайний, чорнобиль (А. vulgaris L.) Відрізняється від попереднього виду великими, зверху темно-зеленими, знизу білуватоповстистими перистороздільними листками і довгасто-яйцеподібними кошиками. Росте на галявинах і узліссях мішаних і листяних лісів, як бур'ян на лісокультурних площах, біля доріг, серед чагарників. Світлолюбна рослина. Поширена по всій Україні.

Практичне використання: Лікарська, харчова, фітонцидна, ефіроолійна, фарбувальна, танідоносна й інсектицидна рослина. У науковій медицині використовують пагони полину гіркого Herba Absinthii. Препарати з нього застосовують для збудження апетиту і поліпшення травлення. Трава входить до складу жовчогінних і апетитних чаїв. Виділений з полину препарат хамазулен має протизапальну і спазмолітичну дію і використовується при опіках рентгенівськими променями, екземах, ревматизмі та бронхіальній астмі.

У народній медицині квітучі пагони застосовують при шлункових хворобах, дизентерії, туберкульозі легень, хворобах нирок і печінки, головних болях, від глистів, кашлю, при ожирінні, запаленні сліпої кишки, жовтусі, водянці, цинзі, малярії, подагрі, паралічі, золотусі. Вважається прекрасним засобом при лікуванні недокрів'я, геморою, кишкових хвороб. Зовнішньо його застосовують при ударах, пухлинах, мозолях, для промивання ран, лікування корости. Трава містить глікозиди, флавони, дубильні речовини, янтарну і яблучну кислоти, смоли, білки, крохмаль.

У гомеопатії використовують есенцію з свіжих молодих листків; у ветеринарній практиці відваром полину лікують розлад травлення, жовтяницю, виганяють печінкових і кишкових глистів, ними миють тварин при укусах кровососів і для відлякування зовнішніх паразитів.

Полин гіркий поїдається тваринами, збуджує апетит і покращує травлення, але надає молоку гіркого присмаку. Полин гіркий використовують у лікеро-горілчаному виробництві для приготування горілок, лікерів, вермуту, абсенту, проте тривале вживання їх призводить до сильного збудження нервової системи. При варінні пива застосовують замість хмелю.

Вся рослина має фітонцидні властивості завдяки вмісту ефірних олій (до 2 %). Ефірна олія полину темно-зеленого кольору, до її складу входять отруйний кетон - туйон, спирти, пінен, азулен, ефіри туйїлового спирту, оцтової, ізовалеріанової і пальмітинової кислот. Ефірну олію використовують не тільки в харчовій промисловості, а й у медицині.

Полин гіркий відомий як фарбувальна і дубильна рослина дає темно-синю, темно-зелену, блідо-жовту і лимонну фарби (залежно від протрав). Як інсектицид відвар полину (1 кг пров’яленої трави на 10 л води використовують для боротьби з листогризучими гусеницями.

Полин звичайний у народній медицині застосовують як болезаспокійливий і кровоочисний засіб, а корені його - при епілепсії і коліках. Траву полину звичайного інколи використовують як приправу до м’ясних страв.

Збирання, переробка та зберігання: Збирають нездерев’янілі верхівки стебел на початку цвітіння, зрізуючи їх серпами або ножами. Листки збирають до цвітіння, зриваючи їх без черешків. Сушать у затінку, на горищах і в добре провітрюваних приміщеннях, розкладаючи тонким шаром на папері або тканині. Можна сушити в сушарках при температурі 50-б0° С. Сировину пакують у тюки вагою 50, 75, 400 кг і зберігають у сухих, добре провітрюваних приміщеннях, окремо від інших лікарських рослин, які можуть набути запаху полину. Строк зберігання два роки.

Ехінаце́я (Echinacea) – рід багаторічних трав'янистих рослин родини айстрових (Asteraceae). Стебло пряме, до 150 см. заввишки. Листки прості, овальні або лінійно-ланцетні, по краю – зарубчасто-зубчасті, нижні – довгочерешкові, верхні – майже сидячі. Квітки розміщені на кінцях стебел неоднаково: крайові – довгоязичкові, неплідні, пурпурові, темно-червоні або жовті; серединні – трубчасті, двостатеві. Цвіте у липні – жовтні. Плід – сім'янка.

Ехінацею пурпурову вирощують як цінну кормову культуру, багату білками, а також як декоративну і лікарську рослину. Батьківщина цієї цілющої рослини — Північна Америка.

Для лікарських потреб використовують заготовляють коріння восени, а суцвіття (кошики) збирають під час цвітіння.

Коріння ехінацеї містить глікозиди (ехінокозид), бетаїн, органічні кислоти, ефірну олію, мінеральні речовини (K, Mg, Fe, Al, Se), вітаміни. Галенові препарати стимулюють Т-систему імунітету. Підвищують першу фазу захисту, тобто стимулюють неспецифічний імунітет і фагоцитоз, діяльність макрофагів та нейтрофілів, посилюють бактерицидну активність клітин. Пізніше включається специфічний імунний захист, підвищується кількість Т-лімфоцитів та продукція цитокінів. Препарати ехінацеї мають противірусну дію, пригнічують активність гіалуронідази, яку продукують мікроорганізми та віруси (мікроорганізми і продукти їх діяльності руйнують мембрани клітин організму людини).

Клінічні дослідження показують, що препарати ехінацеї позитивн діють при лімфолейкозі, що може мати перспективу протипухлинному захисті.

Галенові препарати ехінацеї мають стимулюючу дію на центральну нервову систему, посилюють сексуальну потенцію, сприяють загоюванню ран, підвищують захисні сили організму (імунітет). Застосовують при запальних процесах внутрішніх органів, виснаженнях організму, інфекційних захворюваннях, статевій слабкості у чоловіків (імпотенції), при виразках, опіках.

Вирощування рослини. Ехінацея – рослина невибаглива, її висівають навесні, влітку, під зиму. Весняний період сівби — березень-квітень, літній червень — липень, осінній — жовтень-листопад. Якщо рослину вирощувати розсадним способом, висадивши в ґрунт ранньою весною, то вже на перший рік її можна використовувати як ліки. Існує ще один спосіб – це ділення куща дво- чи трирічної рослини. Сходи з'являються на 12—15 день після сівби. Час від часу рослину слід прополювати. У перший рік стебла досягають висоти 40-70 см і зацвітають. На другий-третій – рослини інтенсивно ростуть, квітнуть. Наземну частину зрізають та сушать, коріння викопують.

Череда трироздільна (Bidens tripartite). Синоніми: причепа, собачі реп'яхи, чорнобривець болотяний.

В природних умовах росте по всій території України у вологих місцях. У культурі вирощують на зазначених площах аматори та ряд спеціалізованих господарств.

Ботанічні характеристики:

• Коренева система - стрижнева, сильно розгалужена.

• Стебло прямостояче, голе чи рідко опушене, супротивно розгалужене, висотою 25-90 см.

• Листки короткочерешкові, супротивні, глибокотрироздільні.

• Квітки дрібні, двостатеві, зібрані в прямостоячі чи пониклі на кінцівках стебел кошики жовтувато-коричневого кольору.

• Плід - сім'янка, вгорі з зазубреними щетинками.

• Насіння дрібне, маса 1000 насінин – 2,5 - 3,5 г.

Активні речовини:

Трава містить флавоноїди, дубильні речовини (до 6%), каротин, кумарини, аскорбінову кислоту, ефірну олію, слиз, аміни, гіркоти, мікроелементи.

Напрями використання:

Препарати череди мають сечогінну, потогінну, жовчогінну, протизапальну, ранозагоювальну, бактерицидну дію, поліпшують обмін речовин, знижують артеріальний тиск. Рослину використовують при різних діатезах, що супроводжуються висипами. Для профілактики скрофульозу дітей купають у ваннах із відвару трави череди. Відваром промивають рани, протирають шкіру для знищення вугрів і прищів. Потовчене листя прикладають до ран і виразок.

Біологічні особливості:

Однорічна трав'яниста, вологолюбива, зимостійка рослина. Розмножується насінням. Цвіте в липні-вересні. Насіння достигає у вересні-жовтні.

Деревій звичайний (Achillea millefolium L.) (Achillea unundata Kondr.). Місцеві назви — кривавник, серпоріз, маточник тощо.

Багаторічна рослина родини складноцвітих 40-100 см заввишки. Стебло пряме, ребристе, нерозгалужене, сірувате, рідковолосисте. Листки довгасті або ланцетні, двічі або тричі перисторозсічені з численними супротивними або кососупротивними частками, надрізаними на лінійні або ланцетні гострі часточки. Квітки в дрібних кошиках зібрані у густе, верхівкове, щитоподібно-волотисте суцвіття. Кошики (5—7 мм завдовжки, 3—5 мм завширшки) яйцеподібні, рідше кулясті. Листочки обгортки черепичасті, зелені, з бурим або білувато-перетинчастим краєм. Крайові квітки в кошиках (в кількості 5—10) язичкові, з коротким округлим відгином, білі або рожеві, серединні — трубчасті, двостатеві. Тичинок п'ять, зрослих з пиляками, маточка одна, з нижньою зав'яззю, довгим стовпчиком і дволопатевою приймочкою. Плід — сплющена, сіра, дрібноборозенчаста, довгаста сім'янка (до 2 мм завдовжки) без чубка або коронки.

Деревій звичайний росте у мішаних лісах на галявинах, в чагарниках, на лісокультурних площах, лісосіках, уздовж доріг. Світлолюбна рослина. Цвіте з червня по жовтень. Деревій звичайний поширений по всій Україні. Заготівля можлива в усіх областях України. Запаси сировини значні.

Інші види:

• Деревій дрібноквітковий (Achillea micrantha Willd). Відзначається повстистим опушенням і жовтими квітками. Росте у хвойних і мішаних лісах, на піщаних і остепнених площах, світлолюбна рослина. Поширений на півдні Полісся, в лісостеповій і степовій зонах.

• Деревій цілолистий (Achillea ptarmica L.) Відрізняється від попередніх видів майже голими, вузьколанцетними, цілісними листками та більшими кошиками (12-30 мм у діаметрі). Росте у мішаних, частіше заплавних лісах і на лісових луках. Світлолюбна рослина. Поширена переважно в західних районах Полісся.

Практичне використання: Лікарська, ефіроолійна, косметична, медоносна, кормова й інсектицидна рослина.

У науковій медицині використовують верхівки квітучих рослин — Herba Millefolii, зрідка листки або кошики як кровоспинний засіб, при внутрішніх кровотечах, при хворобах кишково-шлункового тракту, при зовнішніх кровотечах, запальних процесах матки, як протиконвульсивний, апетитний засіб, при порушенні обміну речовин. У листках і кошиках деревію містяться ефірна олія, вітамін К, сліди алкалоїду ахілеїну, дубильні речовини, смоли, інулін, каротин, вітамін С і фітонциди.

У народній медицині деревій вважається кровоспинним і потогінним засобом; застосовується при туберкульозі легень, виразках і катарі шлунка, нирковокам'яній хворобі, малярії, проносі, геморої, жіночих хворобах, при нічному нетриманні сечі, хворобах печінки, недокрів'ї та головних болях, при простуді, нервових хворобах і гіпертонії. Свіжі молоді листочки розтирають і використовують як кровоспинний засіб при зовнішніх ранах і носових кровотечах. Щойно видавлений сік рослини, змішаний з медом, п'ють для збудження апетиту та поліпшення обміну речовин, при хворобах печінки. Суцвіття застосовують при грижі, листки при корості і лускатому лишаю.

У гомеопатії застосовують есенцію з квітучої рослини. У ветеринарії відваром деревію лікують хвороби шлункового тракту у молодих телят.

Ефірна олія деревію світло-жовтого кольору з сильним камфорним запахом, придатна для використання в лікеро-горілчаному виробництві, виноробстві й парфумерії.

Деревій — літній медонос, добре відвідується бджолами, виділяє нектар і дав багато пилку. На пасовищах добре поїдається вівцями, а домішка деревію в сіні сприяє кращому перетравленню його худобою. Відвари і настої деревію знешкоджують шкідливих комах (попелиць, мідяниць, трипсів, павутинного кліща) .

Збирають рослину під час цвітіння, зрізуючи верхівки (до 20 см завдовжки) серпами або ножами, при густому стоянні — скошують косами. Сушать на повітрі або на горищах під залізним дахом, розстилаючи тонким шаром на папері або тканині. Пакують сировину в тюки по 50-75 кг, зберігають у сухих, добре провітрюваних приміщеннях не більше двох років. Заготівля інших видів деревію не допускається.

Список використаної літератури і джерел

Єлін Ю.Я., Зерова М.Я., Лушпа В.І., Шаброва С.І.; «Дари лісів»; К., 1979 р.;

«Модифікація класифікації Групи Angiosperm Phylogeny: APG II»; //Ботанічний Журнал Суспільства Linnean; 2003 р.;

«Український радянський енциклопедичний словник» Т. 2; К., 1987 р.;

Шедо А., Крейча І., «Прянощі»; Братислава, «Priroda», 1985 р.;

«Енциклопедія українознавства» (у 10 томах) / Головний редактор Володимир Кубійович; Париж, Нью-Йорк: «Молоде Життя», 1954—1989 рр.

Енциклопедія «Світ навколо нас»; CD; К., 2002 р.;

http://uk.wikipedia.org/wiki/Asteraceae