Самостійна робота№2

1. Завдання, права та обов’язки суб’єктів господарських правовідносин

Створені для професійної організації та здійснення господарської діяльності всі СГ з моменту своєї легітимації у встановленому законом порядку мають права та обов'язки по участі в господарських правовідносинах у якості СГП. Обсяг цих прав та обов'язків у СГП різних видів не є однаковим за двох основних причин:

1. Він залежить від цілей і задач суб'єктів певного виду

2. Від кількості господарських зв'язків, в яких приймає участь той чи інший СГ.

Правовою формою, в якій фіксується мета, задачі та функції є установчі документи (засновницький договір, статут, положення). Такі господарсько-правові акти відображають і в самій загальній формі закріплюють господарську правосуб'єктність.

В установчих документах повинні бути зазначені найменування та місцезнаходження суб’єкта господарювання, мета і предмет господарської діяльності, склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків та збитків, умови його реорганізації та ліквідації, якщо інше не передбачено законом.

У засновницькому договорі засновники зобов’язуються утворити суб’єкт господарювання, визначають порядок спільної діяльності щодо його утворення, умови передачі йому свого майна, порядок розподілу прибутків і збитків, управління діяльністю суб’єкта господарювання та участі в ньому засновників, порядок вибуття та входження нових засновників, інші умови діяльності суб’єкта господарювання, які передбачені законом, а також порядок його реорганізації та ліквідації відповідно до закону.

Статут суб’єкта господарювання повинен містити відомості про його найменування і місцезнаходження, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації суб’єкта господарювання, а також інші відомості, пов’язані з особливостями організаційної форми суб’єкта господарювання, передбачені законодавством. Статут може містити й інші відомості, що не суперечать законодавству.

Положенням визначається господарська компетенція органів державної влади, органів місцевого самоврядування чи інших суб’єктів у випадках, визначених законом.

Статут (положення) затверджується власником майна (засновником) суб’єкта господарювання чи його представниками, органами або іншими суб’єктами відповідно до закону.

Якщо основи правового положення СГ закладені в правосуб'єктності, то максимуму повного вираження правового становища вдається досягнути шляхом визначення та юридичного закріплення його компетенції.

Компетенція – це не просто можливість мати права та обов'язки, а сукупність прав та обов'язків, які уже належать суб'єкту, постійно закріплені за ним законом.

Господарська компетенція забезпечується в необхідних межах і відповідно з індивідуальним призначенням конкретних суб'єктів, функціонуванням кожного з них у сфері господарювання.

Права господарюючих суб'єктів в залежності від їх змісту можна класифікувати на:

1. засновницькі

2. управлінські

3. майнові.

Засновницькі права – базуються на загальній нормі права власності, відповідно до якої власник може використовувати майно для здійснення господарської та іншої не забороненої законом діяльності.

Управлінські права – в області управління суб'єкти господарської діяльності самостійно організовує свою діяльність із правом. Порядок здійснення управління регулюється засновницькими актами, відповідно до принципів, визначених законодавством. Основним є принцип поєднання прав власності на господарське використання свого майна, самоврядування трудового колективу. Власник здійснює свої управлінські права, як безпосередньо так і через уповноважені ним органи.

Майнові права СГ поділяються на загальні та спеціальні. Загальні майнові права передбачені законодавством і властиві всім СГ в однаковій мірі. Спеціальними охоплюються права СГ по випуску та обігу цінних паперів.

Самостійна робота №4

1. Взяття на облік суб’єктів господарювання в органах державної податкової служби

Порядок взяття на облік в органах державної податкової служби платників податків – юридичних осіб та їх відокремлених підрозділів визначено Порядком обліку платників податків, зборів (обов'язкових платежів), затвердженим наказом ДПАУ від 19.02.98 р. № 80 (зі змінами та доповненнями, за текстом – Порядок № 80).

Дія цього Порядку поширюється на таких платників податків:

юридичних осіб незалежно від форм власності, а саме:

підприємства, установи та організації (у тому числі неприбуткові установи й організації), які здійснюють діяльність як на території України, так і за її межами або мають об'єкти оподаткування;

філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи платника податків;

фізичних осіб (у тому числі підприємців), які мають об'єкти оподаткування.

Місцем обліку платників податків є відповідний орган державної податкової служби за зареєстрованим місцезнаходженням юридичної особи.

Підставою для взяття юридичної особи на облік в органі державної податкової служби є надходження до цього органу відомостей з відповідної реєстраційної картки на проведення державної реєстрації юридичної особи.

Взяття на облік як платників податків – юридичних осіб і відокремлених підрозділів юридичних осіб здійснюється за їх місцезнаходженням відповідними органами державної податкової служби після внесення відомостей про них до Єдиного державного реєстру або у випадках, передбачених законодавством, після присвоєння ідентифікаційних кодів за Єдиним державним реєстром.

Для взяття на облік як платників податків юридична особа подає до органу державної податкової служби:

заяву за ф. № 1-ОПП;

копію свідоцтва (документа) про державну реєстрацію (легалізацію);

копію документа, що підтверджує присвоєння ідентифікаційного коду за Єдиним державним реєстром.

Одночасно з поданням заяви платником податків – юридичною особою пред'являються оригінали перелічених документів.

Узяття на облік платника податків органом державної податкової служби провадиться не пізніше наступного робочого дня з дня отримання відомостей від державного реєстратора чи заяви від платника податків та здійснюється датою внесення даних до Єдиного банку даних юридичних осіб за номером, який відповідає порядковому номеру реєстрації відповідного повідомлення державного реєстратора чи заяви платника податків у журналі обліку платників податків – юридичних осіб за ф. № 2-ОПП.

Дані про дату взяття на облік платника податків – юридичної особи орган державної податкової служби у день узяття на облік передає відповідному державному реєстратору для внесення цих відомостей до Єдиного державного реєстру.

Після взяття платника податків на облік орган державної податкової служби формує довідку про взяття на облік платника податків за ф. № 4-ОПП. Така довідка надсилається платнику податків наступного робочого дня з дня взяття на облік. За згодою платника податків не пізніше наступного робочого дня після взяття його на облік така довідка може бути видана платнику податків чи уповноваженій особі платника податків в органі державної податкової служби. Другий примірник чи копія довідки зберігається в реєстраційній частині облікової справи платника податків з поміткою «Копія до облікової справи».

Про видачу довідки за ф. № 4-ОПП робиться запис у журналі реєстрації довідок про взяття на облік платників податків за ф. № 14-ОПП. Довідка про взяття на облік не потребує додаткової реєстрації у загальному відділі чи канцелярії органу державної податкової служби.

Довідка про взяття на облік платника податків за ф. № 4-ОПП є єдиним документом, який підтверджує взяття платника податків на облік в органі державної податкової служби.

Якщо платник податків створений на визначений строк чи перебуває на обліку в органі державної податкової служби до визначеного терміну, у лівій верхній частині довідки за ф. № 4-ОППробиться спеціальний запис «Довідка дійсна до» і зазначається відповідна дата.

Повернення до органу податкової служби листа з довідкою про взяття на облік платника податків за ф. № 4-ОПП є підставою для проведення заходів щодо встановлення місцезнаходження (місця проживання) платника податків згідно з розділом одинадцятим Порядку № 80.

З моменту взяття на облік платник податків уважається таким, що перебуває на загальній системі оподаткування, якщо ним не обрано інший спосіб оподаткування відповідно до законодавства.

Свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи та копія документа, що підтверджує взяття її на облік в органах державної податкової служби, є підставою для відкриття рахунків в установах банків.

2. Державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця

Стаття 46. Державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця

1. Державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця проводиться у разі:

• прийняття фізичною особою-підприємцем рішення про припинення підприємницької діяльності;

• смерті фізичної особи-підприємця;

• постановлення судового рішення про оголошення фізичної особи померлою або визнання безвісно відсутньою;

• постановлення судового рішення про визнання фізичної особи, яка є підприємцем, недієздатною або про обмеження її цивільної дієздатності;

• постановлення судового рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.

2. Підставами для постановлення судового рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця є:

• визнання фізичної особи-підприємця банкрутом;

• провадження нею підприємницької діяльності, що заборонена законом;

• неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону.

3. Фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.

Стаття 47. Порядок державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця за її рішенням

1. Для внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення фізичної особи-підприємця щодо припинення нею підприємницької діяльності фізична особа-підприємець або уповноважена нею особа повинні подати державному реєстратору (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) такі документи:

• заяву про припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем;

• документ, що підтверджує внесення плати за публікацію повідомлення про прийняття фізичною особою-підприємцем рішення щодо припинення підприємницької діяльності.

• якщо документи для внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення фізичної особи-підприємця щодо припинення нею підприємницької діяльності подаються заявником особисто, державному реєстратору додатково пред’являється паспорт.

2. Для проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем за її рішенням фізична особа-підприємець або уповноважена нею особа не раніше двох місяців з дати публікації повідомлення у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації подає державному реєстратору особисто (надсилає рекомендованим листом з описом вкладення) або через уповноважену особу такі документи:

Заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем за її рішенням (форма №12);

1. Свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця;

2. Довідку відповідного органу державної податкової служби про відсутність заборгованості по податках, зборах (обов’язкових платежах);

3. Довідку відповідного органу Пенсійного фонду України про відсутність заборгованості;

4. Довідки відповідних органів фондів соціального страхування про відсутність заборгованості або про те, що вона не перебувала на обліку.

5. Якщо документи для проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем подаються заявником особисто, державному реєстратору додатково пред’являється паспорт.

Самостійна робота №5

1. Ліцензійні справи та ліцензійний реєстр

2. Нагляд і контроль у сфері ліцензування

21 травня 2009 року була прийнята Постанова N 502.

Пунктом 1 цієї постанови передбачено, що органам державного нагляду (контролю) до 31 грудня 2010 року тимчасово припинити проведення планових перевірок суб'єктів господарювання, крім перевірок суб'єктів господарювання, що відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України критеріїв оцінки ступеня ризику від впровадження господарської діяльності віднесені до суб'єктів господарювання з високим ступенем ризику, та планових заходів державного нагляду (контролю) за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів).

В той же час, являючись базовим, Закон про контроль визначає правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю).

Відповідно до статті 1 Закону про контроль державний нагляд (контроль) - це діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, органів місцевого самоврядування, інших органів (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної, якості продукції, робіт та послуг, прийнятного рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Статтею 2 Закону про контроль встановлено, що дія цього Закону поширюється на відносини, пов'язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Дія цього Закону не поширюється на відносини, що виникають під час здійснення заходів валютного контролю, митного контролю на кордоні, контролю за дотриманням бюджетного законодавства та використанням державного та комунального майна, банківського і страхового нагляду, інших видів спеціального державного контролю за діяльністю суб'єктів господарювання на ринку фінансових послуг, державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції, а також оперативно-розшукової діяльності, дізнання, прокурорського нагляду, досудового слідства і правосуддя (редакція Закону з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. N 10-рп/2008).

Слід також зауважити, що відносини, які виникають під час здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов, в зазначеному переліку відсутні.

Таким чином, нагляд (контроль) за дотриманням законодавства в сфері ліцензування господарської діяльності підпадає під сферу дії цього Закону, тобто, органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов (органи ліцензування), дотримуються процедури здійснення державного нагляду (контролю), визначеної Законом про контроль.

Враховуючи вищевикладене та розпорядчий зміст Постанови N 502, вважаємо, що сфера дії зазначеної постанови поширюється на всі органи державного нагляду (контролю), що підпадають під сферу дії Закону про контроль.

Самостійна робота№10

1. Недобросовісна конкуренція та відповідальність за неї

Особливим видом порушення конкурентного законодавства є недобросовісна конкуренція До неї відносять будь-які дії в конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.Законом України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 7 червня 1996 р. недобросовісною конкуренцією визнаються такі дії:

неправомірне використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки (використання без дозволу вповноваженої на те особи чужого імені, фірмового найменування, знаків для товарів і послуг, інших позначень, а також рекламних матеріалів, упаковки товарів, назв літературних, художніх творів, періодичних видань, зазначень походження товарів, що може призвести до змішування з діяльністю іншого суб’єкта господарювання (підприємця), який має пріоритет на їх використання);

неправомірне використання товару іншого виробника (введення в господарський обіг під своїм позначенням товару іншого виробника способом змін чи зняття позначень виробника без дозволу вповноваженої на те особи);

копіювання зовнішнього вигляду виробу (відтворення зовнішнього вигляду виробу іншого суб’єкта господарювання (підприємця) і введення його в господарський обіг без однозначного зазначення виробника копії, що може призвести до змішування з діяльністю іншого суб’єкта господарювання (підприємця));

порівняльна реклама (реклама, що містить порівняння з товарами, роботами, послугами чи діяльністю іншого суб’єкта господарювання (підприємця));

дискредитація суб’єкта господарювання (підприємця) (поширення в будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов’язаних з особою чи діяльністю суб’єкта господарювання (підприємця), які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб’єкта господарювання (підприємця));

купівля-продаж товарів, виконання робіт, надання послуг із примусовим асортиментом (купівля-продаж одних товарів, виконання робіт, надання послуг за умови купівлі-продажу інших товарів, виконання робіт, надання послуг, не потрібних споживачу або контрагенту);

схиляння до бойкоту суб’єкта господарювання (підприємця) (спонукання конкурентом іншої особи безпосередньо або через посередника до відмови від установлення договірних зв’язків із цим суб’єктом господарювання (підприємцем));

схиляння постачальника до дискримінації покупця (замовника) (спонукання постачальника конкурентом покупця (замовника) безпосередньо або через посередника до надання постачальником конкуренту покупця (замовника) певних переваг перед покупцем (замовником) без достатніх на те підстав);

схиляння суб’єкта господарювання (підприємця) до розірвання договору з конкурентом (вчинене з корисливих мотивів або в інтересах третіх осіб спонукання господарюючого суб’єкт та (підприємця) — учасника договору до невиконання або виконання неналежним чином договірних зобов’язань перед цим конкурентом способом надання або пропонування суб’єкту господарювання (підприємцю) — учаснику договору безпосередньо або через посередника матеріальної винагороди, компенсації чи інших переваг);

підкуп працівника постачальника або працівника покупця (замовника) (надання або пропонування йому конкурентом постачальника безпосередньо або через посередника матеріальних цінностей, майнових чи немайнових благ за неналежне виконання або невиконання працівником покупця (замовника) службових обов’язків, що випливають з укладеного договору або пов’язані з укладенням між постачальником і покупцем договору поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, що призвело або могло призвести до отримання конкурентом постачальника певних переваг перед постачальником);

досягнення неправомірних переваг у конкуренції (отримання таких відносно іншого суб’єкта господарювання (підприємця) способом порушення чинного законодавства, яке підтверджено рішенням державного органу, наділеного відповідною компетенцією).

Особливим проявом недобросовісної конкуренції є неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці.

Відповідно до ст. 505 ЦК комерційною таємницею є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв’язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію. Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці.

Згідно з ч. 2 ст. 162 ГК строк правової охорони комерційної таємниці обмежується часом дії сукупності зазначених раніше умов.

Особа, яка протиправно використовує комерційну інформацію, що належить суб’єкту господарювання, зобов’язана відшкодувати завдані йому такими діями збитки відповідно до закону. Особа, яка самостійно і добросовісно одержала інформацію, що є комерційною таємницею, має право використовувати цю інформацію на свій розсуд.

Під розголошенням комерційної таємниці розуміється ознайомлення іншої особи без згоди особи, уповноваженої на те, з відомостями, що відповідно до чинного законодавства України становлять комерційну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені в установленому порядку або стали відомі у зв’язку з виконанням службових обов’язків, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб’єкту господарювання (підприємцю).

Під схилянням до розголошення комерційної таємниці розуміється спонукання особи, якій були довірені в установленому порядку або стали відомі у зв’язку з виконанням службових обов’язків відомості, що відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, до розкриття цих відомостей, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб’єкту господарювання (підприємцю).

Неправомірним використанням комерційної таємниці є впровадження у виробництво або врахування під час планування чи здійснення підприємницької діяльності без дозволу уповноваженої на те особи неправомірно здобутих відомостей, що становлять відповідно до законодавства України комерційну таємницю.

Слід зазначити, що суб’єктом такої форми недобросовісної конкуренції, як розголошення комерційної таємниці, є особа, якій відомості, що становлять комерційну таємницю, були довірені в установленому порядку або стали відомі у зв’язку з виконанням службових обов’язків.

Захистом від недобросовісної конкуренції вважається врегульована законом діяльність держави, її органів і посадових осіб, які контролюють процес конкуренції, учасників конкуренції, спрямованої на встановлення елементів спірних матеріально-правових відносин, що виникли внаслідок порушення конкуренції, правил та інших чесних звичаїв у підприємницькій діяльності, припинення недобросовісних дій та притягнення винних осіб до відповідальності.

Вчинення дій, визначених як недобросовісна конкуренція, тягне за собою накладання Антимонопольним комітетом України штрафів, передбачених Законом України «Про захист від недобросовісної конкуренції» (їх розмір може становити до трьох відсотків виручки від реалізації товарів, виконання робіт, надання послуг суб’єкта господарювання за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф, або до п’яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян). Крім того, до порушників може бути застосоване вилучення товарів з неправомірно використаним позначенням та копій виробів іншого суб’єкта господарювання (підприємця) або рішення про спростування неправдивих, неточних або неповних відомостей.

Збитки, заподіяні внаслідок вчинення дій, визначених як недобросовісна конкуренція, підлягають відшкодуванню за позовами заінтересованих осіб у порядку, визначеному цивільним законодавством України.

До того ж у ст. 164-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення містяться ознаки правопорушень, пов’язаних з недобросовісною конкуренцією, за вчинення яких можуть бути притягнуті вповноважені посадові особи, у тому числі суб’єктів господарювання.

У ст. 231, 232 Кримінального кодексу України передбачена відповідальність за незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю, а також розголошення комерційної таємниці.

Потрібно зазначити, що розвиток законодавства, насамперед пов’язаного з правовим регулюванням прав промислової власності (торгові марки, зазначення походження товарів і т. і.), призводить до того, що обсяг порушень законодавства про недобросовісну конкуренцію постійно змінюється. Наприклад, це стосується введення в правове поле України поняття «загальновживаний знак для товарів та послуг», а також захист товарних знаків під час використання їх у мережі Інтернет як доменних імен . Потреба зважати на змінюваність законодавства підкреслюється багатьма авторами.