Тема: «Сутність і сфера міжгалузевого управління»

План

1 Поняття, сутність міжгалузевого управління та його відміна від галузевого

2 Особливості міжгалузевого управління та сфери регулювання

3 Задача № 16

Література

1 Поняття, сутність міжгалузевого управління та його відміна від галузевого

Під міжгалузевим управлінням розуміють виконавчу і розпорядчу діяльність, яку здійснюють органи державного управління, наділені надвідомчими повноваженнями щодо організаційно не підпорядкованих їм об'єктів, під час якої забезпечуються злагодженість і єдність дій при вирішенні загальнодержавних і міжгалузевих завдань.

На відміну від галузевого (лінійного) управління, яке становить собою сукупність вертикальних правовідносин, при міжгалузевому (функціональному) управлінні мають місце горизонтальні відносини, тобто відносини суб'єктів, організаційно не підпорядкованих один одному. Міжгалузева виконавча і розпорядча діяльність покладена в основному на державні комітети, служби, адміністрації та інспекції України, у деяких випадках — на міністерства. Ці органи здійснюють міжгалузеву координацію з питань, які належать до їх компетенції, а також функціональне регулювання в певній сфері діяльності. Державний комітет (службу, адміністрацію) очолює Голова комітету (служби, адміністрації).

Наприклад, Державна митна служба України згідно з Положенням про неї, затвердженим Указом Президента України від .8 лютого 1997 p., є центральним органом виконавчої влади, який здійснює безпосереднє керівництво митною службою України. В процесі реалізації митного законодавства у неї можуть виникати відносини з іншими центральними органами виконавчої влади, підприємствами, організаціями лише у зв'язку з переміщенням грузів, товарів та предметів через митний кордон, оформленням документів, справлянням мита і т. под. Організаційної підпорядкованості, тобто вертикальних відносин між Державною митною службою, з одного боку, і цими органами управління, підприємствами і організаціями — з іншого, немає. Організаційні відносини у Державній митній службі існують тільки з Президентом України і Кабінетом Міністрів України, яким вона підпорядкована, і, природно, з регіональними митними управліннями: митницями, митними постами і підпорядкованими підприємствами, установами, навчальними закладами, якими Голова Державної митної служби керує одноособово¹.

Межі дії (сфера управління) органів міжгалузевого управління значно ширші, ніж органів галузевого управління, оскільки їх діяльність є функціональною і поширюється на всі чи декілька галузей управління. При цьому в сучасних умовах коло питань, з яких необхідна координація (погодження) діяльності галузевих органів, постійно розширюється. Це пояснюється, по-перше, тим, що поряд з державним сектором економіки розвивається недержавний, який обумовив появу великої кількості нових об'єктів управління, а по-друге — тим, що інтереси розвитку ринкових відносин вимагають утворення структур, уповноважених здійснювати міждержавні економічні, політичні, культурні зв'язки. Міністерство економіки України з питань, віднесених до його компетенції, взаємодіє з комітетами Верховної Ради України, центральними та іншими органами виконавчої влади, громадськими об'єднаннями, посольствами, консульствами, торговими представництвами відповідних держав в Україні, засобами масової інформації.

Надвідомчість повноважень органів міжгалузевого управління проявляється в тому, що акти, видані в межах їх компетенції, є обов'язковими для всіх органів державного управління та органів місцевого самоврядування, не підпорядкованих їм підприємств, установ, організацій. Органи міжгалузевого управління несуть відповідальність за стан і розвиток дорученої їм сфери (кола питань) управління. Сфера міжгалузевого управління відображається в найменуванні цих органів: Антимонопольний комітет України, Державна податкова адміністрація і т. под.

Методам управління, які використовуються органами міжгалузевої позавідомчої компетенції, притаманні погоджене прийняття рішень, координація дій відповідних органів в управлінні при виконанні загальнодержавних чи міжгалузевих завдань.

Важливе значення має усунення неузгодженості в діях органів виконавчої влади на всіх рівнях протидії, а бажано — і попередження таких негативних явищ, як інфляція, надмірне майнове розшарування населення, скорочення виробництва, нерівномірність розвитку окремих регіонів. Особливо гострою є проблема розбудови економічних зв'язків з країнами СНД в умовах переходу до ринкових відносин².

Міжгалузеву координацію діяльності в межах країни, крім уряду, державних комітетів, служб, адміністрацій України, здійснюють і міністерства з питань, віднесених до їх компетенції. Такі функції, як вже зазначалося, здійснюють Міністерство економіки України, Міністерство фінансів України та деякі інші.

Політичні і економічні перетворення, що відбуваються в Україні, вимагають істотних змін у структурі уряду і центральних органів виконавчої влади. Це здійснюватиметься відповідно до Програми «Україна — 2010» — першої за роки незалежності стратегічної програми розвитку нашої держави на найближче десятиліття. Згідно з цією Програмою кількість міністерств буде скорочена. З'явиться багато нових органів міжгалузевого управління: державні комітети житлової і будівельної політики, зв'язку і інформатики, фізичної культури і туризму, адміністрації (енергетична, цінних паперів, нерухомого майна) та інші центральні органи виконавчої влади для здійснення спеціальних (виконавчих, контролюючих, дозвільних та ін.) функцій у відповідних сферах.

2 Особливості міжгалузевого управління та сфери регулювання

Кожному виду міжгалузевого управління властиві свої особливості. Вони стосуються не тільки системи органів державного управління, а й об'єктів управління, характеру прав і обов'язків учасників правовідносин, що виникають у процесі міжгалузевого управління, а також юридичної відповідальності.

У системі державного міжгалузевого регулювання ринкових відносин можна виділити два рівні: макрорівень і мікрорівень.

На макрорівні визначається загальнодержавна економічна політика, встановлюються податки і гарантії, визначаються їх граничні величини, сфера діяльності. Тут вирішуються завдання формування ефективних секторів виробництва інвестиційного клімату, фінансування експорту та імпорту з метою захисту вітчизняного товаровиробника. Іншими словами, об'єкт державного міжгалузевого регулювання на цьому рівні — ринок у цілому.

Об'єктом державного міжгалузевого регулювання на мікрорівні (рівень конкретної економіки) є численні ринки різних видів продукції: промислові, сільськогосподарські, сфера послуг тощо. Саме тут вирішується завдання державної підтримки економіки ефективних підприємств, ліквідації чи реорганізації малоефективних господарських об'єктів, організації попереджувального процесу з метою гальмування зростання цін. У ході цієї роботи важливо виділити її господарських суб'єктів, в яких центральний пакет акцій повинен бути закріплений за державою, щоб впливати на рішення, що приймаються цими суб'єктами, в тому числі з метою економічної безпеки країни. З макрорівня на мікрорівень делегуються права користування податками, їх справляння у встановлених межах. Державне міжгалузеве регулювання на мікрорівні здійснюється органами, які управляють конкретними галузями економіки і сферою надання послуг.

3міст управління державним обліком і статистикою може слугувати яскравим прикладом міжгалузевого державного управління. Здійснення державного обліку і статистики, створення централізованої системи обліку і статистики в Україні є важливим важелем управління соціально-економічними і політичними процесами в державі та суспільстві.

Засади організації статистики та інформатики відповідно до Конституції України визначаються виключно законами України. Управління в галузі державного обліку і статистики здійснюється на основі Закону України від 17 вересня 1992 р. «Про державну статистику в Україні». Цей Закон спрямований на регулювання правових відносин у галузі статистики і ведення первинного обліку, визначає повноваження та функції органів державної інформаційної системи України з метою одержання достовірної статистичної інформації про соціально-економічний розвиток України, АРК та інших регіонів.³

Державну політику в галузі обліку і статистики проводить Кабінет Міністрів України. Вона спрямована на створення єдиної (уніфікованої) системи обліку і статистики, визначення змісту і пріоритетів статистично-управлінської діяльності на всій території України. Управління обліком і статистикою в Україні покликане забезпечити реалізацію державної політики в цій галузі, збирання, розроблення, узагальнення та всебічний аналіз статистичної інформації про процеси, що відбуваються в соціально-економічному, політичному житті держави та її регіонах. Змістом загальнодержавної статистики як функції управління є також розроблення і впровадження статистичної методології, яка базується на результатах наукових досліджень, міжнародних стандартах та рекомендаціях, забезпечення достовірності, стабільності та цілісності статистичної інформації. Облік і статистика покликані інформувати про наявність та використання природних, трудових і матеріальних ресурсів в економіці, національний прибуток, прибутки і витрати суб'єктів господарювання, населення та інші економічні, соціальні, адміністративно-політичні процеси, які відбуваються в нашому суспільстві.

Виходячи з наведеного, слід підкреслити, що загальнодержавна статистика і облік мають міжгалузеве призначення, оскільки вони обслуговують потреби всіх державних органів, в тому числі галузевих органів управління. Проте управління статистикою загальнодержавного характеру доповнюється галузевим управлінням, що виражається в наявності окремих видів статистики, наприклад, фінансово-валютної статистики, судової статистики, митної статистики та ін. Обсяги відомчої (галузевої) статистичної звітності визначаються міністерствами і відомствами самостійно за погодженням з органами державної статистики.

В основу організації державного обліку і статистики покладені загальні принципи державного управління. Крім цього, статистична діяльність у своєму підґрунті має спеціальні принципи. Серед них чільне місце посідає принцип подання в обов'язковому порядку всіма юридичними особами та особами, що займаються підприємницькою діяльністю, даних, необхідних для проведення державних статистичних спостережень. Ці статистичні дані повинні бути достовірними і подаватися в повному обсязі у встановлені строки і за певними адресами. Порядок подання статистичних даних визначається у формах державної звітності, затверджених органами Державного комітету статистики України (далі —Держкомстат України). Наведений принцип реалізується і в тому, що органи державної статистики після аналізу одержаних даних у свою чергу зобов'язані подавати власну «продукцію» — статистичну інформацію органам законодавчої і виконавчої влади, Адміністрації Президента України, органам місцевого самоврядування, громадським організаціям та громадянам у порядку, передбаченому законодавством.

Серед спеціальних принципів сучасної організації статистичної справи в Україні важливого значення набуває принцип залучення до здійснення державних статистичних спостережень осіб, які не працюють в органах державної статистики. Зазначені заходи проводяться за рішеннями Кабінету Міністрів України на визначених цими рішеннями умовах. Організація цих спостережень покладається на уряд АРК, місцеві органи державної влади. Залучені до здійснення статистичних спостережень особи користуються правами і несуть відповідальність нарівні зі службами органів державної статистики.

У процесі розбудови і становлення статистичних інституцій України особливе значення належить принципу знеособленого використання статистичних даних, відповідно до якого всі зібрані відомості щодо громадян, юридичних осіб можуть використовуватися лише у зведеному вигляді, із обов'язковим збереженням державної та комерційної таємниці.

Державне управління в галузі обліку і статистики здійснюється спеціальною системою органів, яку очолює Держкомстат України. Згідно з Положенням про Державний комітет статистики України, затвердженим Указом Президента України від 6 лютого 1997 р., він є центральним органом виконавчої влади, якому підпорядковані органи державної статистики в АРК, областях, районах і містах, а також підприємства, установи, організації, що належать до сфери його управління. Вони складають єдину систему органів державної статистики України. Держкомстат України очолює Голова, який здійснює керівництво дорученими йому сферами діяльності і несе персональну відповідальність перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України за стан справ у цій сфері, визначає ступінь відповідальності заступників Голови, керівників підрозділів Держкомстату України⁴.

Держкомстат України покликаний здійснювати загальне централізоване управління обліком і статистикою. При виконанні покладених на нього завдань Держкомстат України: забезпечує реалізацію державної політики в галузі статистики, збирання, опрацювання та всебічний аналіз статистичної інформації про процеси, що відбуваються у житті країни, хід економічних реформ, рівень життя населення, розвиток зовнішньоекономічної діяльності, хід приватизації; розробляє і впроваджує статистичну методологію, яка базується на результатах наукових досліджень; сприяє переходу національної системи обліку і статистики на міжнародні стандарти; видає відповідно до законодавства необхідну статистичну інформацію суб'єктам державного управління.

При вирішенні цих завдань Держкомстат України має широкі повноваження. Зокрема, він розробляє і реалізує цільові перспективні програми реформування та розвитку статистики» складає національні рахунки, міжгалузеві та макроекономічні баланси; на основі аналізу статистичного матеріалу, економічних даних бере участь у формуванні і підготовці загальнодержавних програм економічного і соціального розвитку, розробленні проекту Закону про Державний бюджет України; організує і здійснює спостереження за соціально-економічними процесами в Україні, її регіонах та галузях економіки.

Держкомстат України забезпечує: створення і ведення Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, визначення організаційних і методологічних принципів його ведення, організацію єдиного державного обліку всіх суб'єктів господарської діяльності, що підлягають включенню до цього реєстру; розробку інструктивних, нормативних документів, розроблення і вдосконалення технології та програмних засобів ведення цього реєстру та державних кваліфікацій, що використовуються органами державної статистики, а також інформаційно-довідкове обслуговування користувачів даними Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України; випуск бюлетенів і збірників на базі цих даних.

Значне місце в діяльності Держкомстату України посідає контроль за станом первинного обліку і звітності за достовірністю звітних даних у всіх галузях економіки, соціально-культурного і адміністративно-політичного будівництва. В процесі контролю у разі виявлення приписок та інших перекручень звітних даних Держкомстат України має право вимагати від юридичних осіб та громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, вносити виправлення до державної статистичної звітності, а у разі невиконання ними цієї вимоги у визначені строки самостійно вносити їх з наступним повідомленням відповідних юридичних осіб та громадян для внесення ними виправлень у показники первинного та бухгалтерського обліку, інші пов'язані з цими даними показники.

Держкомстату України також надано право перевіряти достовірність даних, вимагати від юридичних осіб та громадян пояснень та інші матеріали з приводу виявлення порушень в обліку і звітності. Посадові особи органів статистики мають право згідно з встановленим порядком відвідувати об'єкт, що перевіряються, вносити пропозиції про притягнення посадових осіб та осіб, що займаються підприємницькою діяльністю, винних у порушенні законодавства, до відповідальності, розглядати справи про адміністративні правопорушення в сфері обліку і статистики. Про результати контрольної діяльності Держкомстат України може доповідати Президенту України, Кабінету Міністрів України, повідомляти відповідним міністерствам, комітетам, відомствам України про стан справ управління обліком і статистикою.

Органи державної статистики (головні управління, управління статистики) АРК, областей, районів, міст відають справами обліку і статистики на відповідній території. Згідно з положеннями про них1, які затверджує Голова Держкомстату України, в межах своєї компетенції вони здійснюють збирання, оброблення і аналіз науково обґрунтованих статистичних даних, а потім подають їх у відповідний орган державної влади; ведуть облік виконання державних замовлень, показників економічного і соціального розвитку регіонів, наявності і використання природних, трудових та матеріальних ресурсів; займаються вдосконаленням і уніфікацією обліку і звітності суб'єктів підприємницької діяльності, перевіряють постановку обліку і звітності на підприємствах, організаціях всіх форм власності, достовірність поданих ними звітних даних. Вказівки органів статистики з питань обліку і звітності є обов'язковими. Повідомлення у пресі про виконання показників державного замовлення допускаються лише після перевірки їх відповідними органами статистики⁵.

Державні органи статистики взаємодіють з іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, а також міжнародними статистичними організаціями, проте неправомірне втручання в їх діяльність будь-яких суб'єктів не допускається.

За порушення органами статистики та їх посадовими особами законодавства про збирання і використання статистичних даних, приховування або перекручення статистичної інформації встановлена адміністративна відповідальність. Згідно з ст. 1863 КпАП вона настає за неподання статистичних даних для проведення державних статистичних спостережень або подання їх недостовірними чи з запізненням, незабезпечення належного стану первинного обліку, порушення ведення Державного реєстру звітних (статистичних) одиниць України.

Посадові особи та громадяни, які використовують статистичні дані в засобах масової інформації, наукових працях тощо без посилання на їх джерело, несуть відповідальність згідно з законодавством України.

Задача №16

Працівником міліції була затримана й доставлена в РВВС громадянка Н., що на центральному ринку м. Луганська продавала лікарські рослини.

Чи передбачена адміністративна відповідальність за зазначені дії?

Дайте юридичну оцінку діям громадянки Н. і працівника міліції.

Рішення

Адміністративна відповідальність за дії громадянки Н. передбачені ст. 159 КоАП України “Порушення правил торгівлі на ринках”

Об'єкт й антигромадська суть діяння, що передбачає цією статтею, полягає в тому, що воно порушує нормальну роботу ринків - підприємств, функціональним обов'язком яких є забезпечення найбільш сприятливих умов для продажу сільськогосподарської й іншої продукції, необхідних зручностей для покупки цієї продукції. Воно завдає шкоди інтересам споживача. У цьому укладається об'єкт зазіхання.

Ринок - це підприємство сфери торгівлі, функціональними обов'язками якого є надання послуг із забезпечення належних умов для здійснення продажу продовольчих і непродовольчих товарів за цінами, обумовленим залежно від попиту та пропозиції, створення необхідних зручностей для їхньої покупки. У цей час існують різноманітні ринки, до яких ставляться спеціалізовані продуктові, речові ринки, ринки, на яких переважає оптова торгівля, і ін.

Громадяни можуть бути притягнуті до адміністративної відповідальності у відповідності зі ст. 159 за недотримання або порушення наступних правил:

по-перше, за недотримання порядку одержання торговельного місця на ринку. Зараз не потрібно одержувати спеціальний дозвіл для цього, як раніше, а досить сплатити разовий збір за надання торговельного місця. Торгівля без оплати за місце, а також передача чеків або квитанцій про сплату ринкового збору іншим громадянам, забороняються;

по-друге, за торгівлю на ринках забороненими до реалізації товарами, а саме:

- вогнепальною, газовою, холодною зброєю;

- готовим армійським спорядженням, а також тканинами, використовуваними для його виробництва, іншими товарами військових асортиментів, форменим обмундируванням;

- постільними належностями зі штампами організацій і підприємств;

- товарами дитячих асортиментів (для дітей у віці до 3 років);

- дорогоцінними металами й каменями, а також виробами із них;

- ліками, лікарськими рослинами, наркотичними засобами;

- пальними матеріалами;

- піротехнічними й вибуховими коштами;

- порнографічними виданнями;

- іграшковою зброєю із пластиковими кулями.

по-третє, за недотримання громадянами встановлених вимог до розміщення й змісту в порядку й чистоті торговельних місць; санітарних, гігієнічних, протипожежних правил, Правил техніки безпеки, правил користування ваговимірювальними приладами й ін.

Порушення перерахованих вище правил і вимог утворює об'єктивну сторону аналізованої провини.

Суб'єктами розглянутої провини можуть бути громадяни й посадові особи. При цьому посадові особи адміністрації ривка несуть адміністративну відповідальність, передбачену ст. 159, за невиконання своїх обов'язків по організації торгівлі на ринку. До їхніх обов'язків, зокрема, ставляться забезпечення суб'єктів торгівлі торговельними місцями, ваговимірювальними приладами, іншим устаткуванням й інвентарем, спецодягом за встановлену плату; надання інших платних послуг; забезпечення безпеки й суспільного по-рядка на території ринку, дотримання санітарних і протипожежних правил; організація інформаційно-рекламного обслуговування продавців; вживання заходів по підтримці санітарного порядку на ринку й прилягаючих до нього територіях.

Суб'єктивна сторона може виражатися в намірі або необережній провині.

Література

1. Конституция Украины. // ВВР Украины.- 1996.-№ 24.

2. Кодекс України про адміністративні правопорушення: Офіційний текст X., 2000.

3. Васильев Л.С. Административное право Украины (общая часть): Учебное пособие. — X.: «Одиссей», 2002.— 288 с.

4. Коваль Л.В. Адміністративне право: Курс лекцій для студентів юрид. вузів та факультетів. — К.: Вентурі., 1998. — 208 с.

5. Кодекс Украины об административных правонарушениях: Научно-практический комментарий. Издание четвертое.— X.: ООО «Одиссей», 2003.— 880 с.

6. Колпаков В. К. Адміністративне право України: Підручник. Юрінком Інтер, 1999. — 736 с.

7. Адмімістративне право України(Підручник для юридичних ВУЗів і фак) // За ред. Ю. П. Битяка. - Харків:, Право, 2000. -520 с.