ЗМІСТ
Варіант №8
  18. Суть міжнародного стратегічного планування. 2
38. Система відбору персоналу в міжнародних корпораціях. 6
78. Особливості міжнародних інвестиційних операцій українських корпорацій  10
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.. 15

18. Суть міжнародного стратегічного планування
У міжнародному менеджменті стратегія - весь комплекс дій, пов'язаний зі створенням і посиленням життєздатності і конкурентних переваг міжнародних корпорацій.
Стратегія — це створення унікальної і вигідної позиції, що передбачає певний набір видів діяльності. [Портер].
Стратегія — це процес створення стійких конкурентних переваг компанії та їх зниження у суперників» [Аакер].
Стратегія — це взаємозв'язаний комплекс дій, які здійснює фірма для досягнення своїх цілей з урахуванням власного ресурсного потенціалу, а також факторів і обмежень зовнішнього середовища. Стратегія — це об'єднаний план, що зв'язує всі складові елементи фірми і різні аспекти її діяльності. Усі складові стратегії повинні бути інтегровані і сумісні між собою» [Білошапка, Загорій].
В працях відомих фахівців з питань стратегічного менеджменту наводиться п'ять підходів до визначення категорії «стратегія» — так звані 5П: стратегія як:
-                       план,
-                       принцип поведінки,
-                       позиція,
-                       перспектива
-                       прийом з метою перехитрити конкурента [Мінцберг, Альстренд, Лемпел].
У процесі самостійного вивчення теми важливо сприйняти принципову особливість стратегічного планування в міжнародних корпораціях. Вона полягає в тому, що міжнародним компаніям доводиться при розробці стратегій робити складний вибір між глобалізацією та національною відданістю. Цей вибір ілюструє наведена матриця (рис. 1).
Автори цієї матриці К. Барлетт та С. Гошал у процесі дослідження практики міжнародного менеджменту виявили конфлікт між прагненням корпорацій зробити свій бізнес однорідним по всьому світу і відповідним світовим стандартам, а отже, і прибутковішим, з одного боку, та зважувати на різницю національних смаків своїх споживачів — з іншого. Виходячи з цих двох протилежних підходів, корпорація може скористатись перевагами глобалізації (квадрат 1) за рахунок переваг масштабів і цінової конкуренції або ж перевагами диференціації (квадрат 4), яка дає можливість запропонувати місцевим споживачам унікальні товари (послуги). Зазначені квадрати є сферами прийняття простих, але ризикованих стратегічних рішень.

Рис. 1. Матриця «глобалізація — національна відданість» (Barlett С. A., Ghoshal S., p. 129)
Інші сфери потребують прийняття менш ризикованих, але складних комплексних рішень. Типові стратегії для квадрата 2 пов'язані з нарощуванням рівня міжнародної стандартизації продукції чи послуг, однак ситуації можуть вимагати децентралізації управління якістю і контролю і пристосовуватись до особливостей окремих країн. У квадраті 3 потреби інтеграції і диференціації є високими. У цій ситуації сильне прагнення інтеграції виробництва має поєднуватись із вимогами регіональної диференціації в маркетингу. Цей квадрат становить собою найвизначніший виклик для міжнародних корпорацій, оскільки він за своєю природою є міжкультурним та асоціюється з формулою локалізації глобального фокусу.
Проте важливо підкреслити, що найбільш успішні корпорації, такі як «Дженерал Електрик», «Моторола», «Філіпс», «Нокіа» та ін., намагаються діяти в квадраті 1. Для розбудови своїх глобальних стратегій на основі власних піонерних переваг в обраних сферах бізнесу вони часто вдаються до злиттів і поглинань, продажів окремих бізнесів. Одним з таких яскравих прикладів є купівля корпорацією «Дженерал Електрик» у 1985 р. контрольного пакета акцій Американської радіомовної корпорації (RCA) за 6,3 млрд. дол., у результаті чого утворився новий гігант обсягом продажу 40 млрд. дол. Злиття компаній дозволило «Дженерал Електрик» змістити структуру бізнесу в напрямі послуг і високих технологій, де планувалось отримувати 80% прибутку. Однак головна перемога полягала в тому, що «Дженерал Електрик» перетворилась на корпорацію світового рівня. Завдяки потужним технологічним можливостям, фінансовим ресурсам і глобальному охопленню, за переконаннями Дж. Уелча, корпорація могла впевнено конкурувати з ким завгодно і де завгодно, на будь-яких привабливих для неї ринках.
Важливо у вивченні питання зробити наголос на тому, що стратегічне планування — це процес визначення основної лінії організації, довгострокових цілей і виконання планів діяльності щодо досягнення зазначених цілей.
Необхідність і значення стратегічного планування в міжнародному менеджменті зумовлені:
•   утриманням напрямом розвитку компанії в умовах диверсифікації міжнародних операцій;
•   потребою в координації та інтеграції різноманітних операцій у масштабах усієї корпорації;
•   належною підготовкою до виникаючих нових міжнародних викликів і проривів.
Переваги стратегічного планування полягають у:
•   координації і моніторингу тривалих міжнародних операцій;
•   детальному опрацюванні проблем, пов'язаних з політичними ризиками, конкурентами, стабільністю валютних курсів та ін.
Доцільно звернути увагу слухачів на основні підходи до формулювання і реалізації міжнародних стратегій:
•   економічний імператив;
•   політичний імператив;
•   якісний імператив;
•   адміністративний імператив.
Економічний імператив стратегічного планування ґрунтується на виборі міжнародними корпораціями належних продуктів для просування в інші країни шляхом використання брендів цінової конкуренції, обслуговування і т. ін. (автомобілі, побутова електроніка і хімія, сталь тощо).
Політичний імператив означає насамперед відбір міжнародними корпораціями певних країн для ведення бізнесу, забезпечення захисту своїх позицій на зарубіжних ринках за допомогою урядів своїх країн (АвтоЗАЗ-Деу).
Якісний імператив означає використання нових систем управління якістю для докорінного поліпшення позицій міжнародної компанії як на внутрішніх, так і зарубіжних ринках (використан­ня корпорацією «Тойота» амортизаторів компанії «Монро Ауто Еквіпмент» (США), що мають нульовий рівень деферентності).

Адміністративний імператив базується на врахуванні особливостей кожної ситуації та обгрунтуванні рішень в умовах високого рівня невизначеності, використанні гнучких систем координації.
Зазначені імперативи застосовуються у комбінації.
Прагнучи опанувати навички стратегічного планування у міжнародних корпораціях, важливо відрізняти два види конкурентних переваг.
Перший пов'язаний зі здатністю фірми додати до продукції певну додаткову цінність, за яку споживачі готові платити більше. Цей вид ґрунтується на ефективних науково-технічних розробках корпорації, що забезпечують унікальні характеристики продукції і є основою стратегії диференціації.
Другий тип переваг полягає у можливості корпорації зменшити виробничі витрати і являє собою основу стратегії зменшення витрат.
Наприкінці вивчення питання важливо звернути увагу на стратегію глобального розміщення, що дозволяє міжнародним корпораціям привести в дію такі фактори збільшення прибутковості, які недоступні для національних підприємств:
1. Передача зарубіжним відділенням базових знань і навичок, які не піддаються швидкому відтворенню чи імітації конкурентами.
2. Економія на розташуванні компанії та її підрозділів шляхом розміщення виробництва в тих місцевостях, в яких конкретні операції по створенню цінностей можуть здійснюватись ефективніше і формування на цій основі глобальної мережі.
3. Використання кривої досвіду, що являє собою систематичне скорочення виробничих витрат протягом усього життєвого циклу продукції шляхом набуття досвіду виробництва й реалізації продукції та економії за рахунок розширення масштабів бізнесу.

38. Система відбору персоналу в міжнародних корпораціях
Опрацьовуючи питання про систему відбору персоналу в міжнародних корпораціях, насамперед слід спиратися на:
1. Критерії відбору персоналу для міжнародних призначень:
а) загальні критерії
1.  Технічні навички.
2.  Людські навички.
Керуючі дочірніми компаніями:
•   комунікації;
•   управлінський талант;
•   емоційна стабільність;
•   здатність адаптуватись до нового середовища.
Функціональні керівники:
•   зрілість;
•   емоційна стабільність;
•   технічні здатності до виконання службових обов'язків.
Операційні менеджери:
•   зрілість;
•   емоційна стабільність;
•   знання місцевих законів;
•   знання людей країни-господаря.
Американський підхід
•   Наголос на технічних навичках.
Японський підхід
•  Наголос на поведінкових навичках (клієнтів, споживачів, підлеглих та ін.).
б)      Адаптація до культурних змін
•   Здатність інтегрувати з персоналом іншої культури.
•   Здатність розуміти розвиток у країні-господарі.
•   Здатність вирішувати проблеми з різними мережами і перспективами.
•   Відчуття кращої точки в іншій культурі, політиці, релігії і етиці в адаптації до індивідуальних відмінностей.
•   Гнучкість в оперативних справах за нестачі помічників і інформації.
в)      Незалежність і самозабезпеченість
•   Потреба в помічниках І настановах.
•   Досвід самостійної роботи (домашній чи зарубіжний).
•   Досвід проектного менеджменту.
•   Хоббі.
•   Активність на підприємстві.
•   Громадська діяльність.
г)       Фізичне та емоційне здоров'я
•   Співвідношення стану здоров'я та умов праці.
•   Психологічна спроможність пристосуватись до іншої культури.
•   Здатність справитись з культурним шоком.
д)      Вік, досвід, освіта
•   Балансування між віком і досвідом.
•   Ступінь освіти, бажано післявузівський.
•   Критичне значення міжнародного досвіду.
е) Мовний тренінг
•   Знання англійської мови.
•   Знання інших мов.
є) Мотивація до зарубіжного призначення
•   Віра в можливість роботи за кордоном.
•   Очікування пригод і цікавої діяльності.
•   Можливості кар'єри.
•   Зростання винагород.
ж)      Сімейний стан і залежність
•   Задоволення сімейним життям.
•   Здатність сім'ї знижувати рівень стресу.
•   Здатність сім'ї адаптуватись до нової культури.
з)       Здібності лідера
•   Можливості продовження «домашнього» лідерства в зарубіжній діяльності.
•   Специфічні риси лідера, необхідні для успішної діяльності в країні призначення.
Фактори, що впливають на зарплату при зарубіжних призначеннях, можна виділити наступні:
•   Особистість.
•   Країна.
•   Вартість життя.
•   Підвищення посадового статусу.
•   Компенсація ускладнень зарубіжного відрядження.
•   Валюта.
•   Віддаленість району.

Рис. 2. Вплив роботи за кордоном на кар'єру керівників американських компаній
Проблеми репатріації експатріантів:
•   Реадаптація до життя в «домашній» країні.
•   Особисті фінансові проблеми.
•   Просування по службі.
•   Стосунки з колишніми колегами.

78. Особливості міжнародних інвестиційних операцій українських корпорацій
Самостійно вивчаючи тему, слід чітко усвідомити такі ключові положення:
1.  Інвестиційна діяльність міжнародних корпорацій означає використання тимчасово вільних коштів для придбання фінансових і матеріальних активів, що мають принести доходи в майбутньому.
2.  Інвестиційні операції міжнародних корпорацій становлять провідну ланку системи міжнародного інвестування.
3.  Діяльність міжнародних корпорацій на інвестиційному ринку базується на загальних законах сучасної фінансової теорії.
4.  Інвестиційна діяльність міжнародних корпорацій в Україні, а також українських компаній на зарубіжних інвестиційних ринках набуває істотних особливостей.
Починаючи самостійне вивчення теми, слід також усвідомити, що міжнародний ринок формується і розвивається як частина світового ринку капіталу. Для конкретнішого розуміння цього положення можна скористатись наведеною нижче табл. 1.
Таблиця 1
Джерела фінансування міжнародної корпорації
Ця таблиця поєднує географічні і структурні фактори фінансування розвитку компанії. Вибори 1 і 2 пов'язані з рухом капіталу в материнській країні, а 3 і 4 — в зарубіжних країнах. Вибір 1 потребує реінвестування прибутку, а 2 — випуску цінних паперів. Для того щоб скористатись джерелом З для фінансування штаб-квартири в материнській країні, доцільно мати філію з нерозподіленим прибутком. Саме в такому разі виникає міжнародний рух капіталу і починають діяти міжнародні джерела інвестування. Подібну таблицю можна скласти з позицій напрямів використання тимчасово вільних коштів.
Остаточний вибір як джерел капіталу для фінансування розвитку корпорацій, так і шляхів вкладення коштів як інвестицій залежить, з одного боку, від стратегічних пріоритетів корпорації, а з іншого, — від різноманітних обмежень. Таблиця дозволяє уточнити співвідношення між різними інвестиційними процесами та предметом курсу «Міжнародний менеджмент». Для цього запропонуємо деякі формули.
Формула 1 => 1 означає, що внутрішні джерела інвестування використовуються для розвитку підрозділів у материнській країні. Цей інвестиційний процес не є міжнародним, оскільки не потребує валютних обмінів, а тому виходить за межі предмета курсу «Міжнародний менеджмент».
Формули 1 => З та 3 => 1 означають рух інвестицій між материнською компанією та зарубіжними підрозділами однієї міжнародної корпорації. Це частина міжнародного потоку капіталів, яка потребує валютних обмінів, а тому входить до предмета курсу «Міжнародний менеджмент».
Більше того, приймаючі країни більше зацікавлені в потоці 1 =ñ 3, який є найбільш обнадійливим, оскільки саме з ним пов'язані прямі іноземні інвестиції, що реально сприяють піднесенню економіки. Міжнародний потік інвестицій можливий і всередині чверті 3, коли йдеться про використання зарубіжним відділенням країни «X» інвестиційних ресурсів у країну «У». Тоді формула інвестиційного потоку матиме вигляд Зу => З_х. Цей варіант широко вживається за умов стратегічного профілю регіоцентризм, який ґрунтується на регіональному перерозподілу прибутку.
Міжнародний характер мають і потоки 2 => 3 і 3 => 2, тому вони входять до предмета курсу. Однак, варіант 3 => 2 є малоймовірним і складним, а варіант 2 => 3 ризикованим, оскільки цикл руху інвестицій на фондових ринках материнської країни та отримання віддачі від цих інвестицій у зарубіжних відділеннях ніколи не збігаються, що ускладнить узгодження фінансових потоків у різних валютах.
Потоки 3 => 4 та 4 => 3 не входять до предмета курсу «Міжнародний менеджмент», якщо йдеться про одну країну. Однак, якщо це різні країни, то ситуація змінюється. Через складнощі фінансового менеджмента в цьому разі зазначені варіанти Зх => 4у чи 4у => Зх вживаються рідко, переважно в спекулятивних цілях. Одним з таких прикладів є операції хедж-фонду «Квантум» у серпні—вересні 1992 р. під керівництвом Дж. Сороса на кредитному валютному і фондових ринках Західної Європи та Японії проти фунта стерлінгів, які дозволили отримати дохід близько 2 млд дол. США.
Міжнародні інвестиції мають суперечливу природу. У цьому зв'язку варто звернути увагу студентів на розбіжності між інтересами корпорації та країн, в яких вони діють. Інтереси корпорації полягають в отриманні додаткових прибутків від розміщення інвестицій за кордоном або здешевленні залучених інвестицій для розвитку корпорації. Материнська країна зацікавлена в розміщенні інвестицій на своїй території або ж у фінансових надходженнях від зарубіжних філій у вигляді частини прибутків. Зарубіжні країни зацікавлені не лише у зростанні обсягів виробництва і створенні робочих місць, айв імпорті технологій, залученні сучасного досвіду ведення бізнесу, навчанні персоналу, піднесенні іміджу країни і т. ін.
Доцільно зважувати і на певне ущільнення національного суверенітету країн, що залучають іноземні інвестиції. Адже приймаючі країни стосовно міжнародних корпорацій повинні дотримуватись загальноприйнятих норм взаємодії.
Нарешті, під час самостійного вивчення першого питання теми важливо зважувати на інвестиційні ризики, які виникають при розміщенні тимчасово вільних коштів за кордоном. Вони пов'язані із ситуацією в приймаючих країнах, а також з непередбачуваними змінами валютних курсів І цін на фондових ринках.
Кількісним критерієм розмежування прямих і портфельних інвестицій у розвинутій ринковій економіці вважається 10% загального обсягу вкладень в об'єкт інвестування. Доцільно підкреслити випереджаюче зростання обсягів прямих іноземних інвестицій порівняно зі збільшенням валового національного продукту у світі. Якщо в 1985 р. обсяг прямих інвестицій становив 58,4 млрд дол. США, а в 1991 р. — 183,0 млрд, то в 2001 р. ця цифра перевищувала 450 млрд дол. США. При цьому частка 12 розвинутих країн становить 92 % в джерелах інвестування.
Важливо звернути увагу на те, що переважна частина інвестицій використовується також у розвинутих країнах. Частка 12 провідних країн-реципієнтів становить близько 70%. У складі цих країн лише дві (Китай і Мексика) не належать до розвинутих.
Опрацьовуючи питання теми, потрібно звернути увагу на теоретичну розробку питання про прямі іноземні інвестиції. Адже за всіх інших умов вони є дорогим і ризикованішим способом одержання прибутку, ніж експорт і ліцензування.
Значна частина концепцій ґрунтується на тому, що всі інші умови не є рівними. Серед цих умов — транспортні витрати, недосконалості ринку, «ефект наслідування» у фірм-конкурентів, життєвий цикл продукції, конкуренто-географічні переваги місця розташування. Інша теорія базується на ідеї стратегічної конкуренції між фірмами на глобальному ринку (Ф. Т. Кнікерброкер). В основі ще однієї концепції лежить теорія життєвого циклу товару, згідно з якою піонери в освоєнні певної продукції на якомусь етапі мають створювати за допомогою прямих іноземних інвестицій зарубіжне виробництво (Р. Вернон).
Однак найпоширенішою є концепція конкретно-географічних переваг британського економіста Дж. Данінга, відома під назвою ОЛІ (Owner ship — власність, Location — місцезнаходження, Internalisation — інтерналізація). Відповідно до цієї концепції успіх прямого інвестування пов'язаний з поєднанням власних унікальних активів (технології, патенти, науково-дослідні розробки та ін.), ресурсів та активів, об'єднаних певним місцем розташування, а також розвитком внутрішньокорпоративних відносин. У теорії прямого іноземного інвестування ця концепція була названа Дж. Денінгом електичною парадигмою.
Класифікація прямих іноземних інвестицій включає горизонтальні та вертикальні прямі іноземні інвестиції залежно від галузей у зарубіжних країнах, в які міжнародна корпорація вкладає кошти. Зазначені категорії повно розкриті в термінологічному словнику.
Оцінка міжнародних інвестиційних характеристик включає такі етапи:
*        з'ясувати проблеми, що виникають у процесі оцінки (якість портфеля чи здібності менеджера, складність визначення ризику альтернативних портфелів, специфічні обмеження різних видів інвесторів);
*  використання різних методів оцінки портфельного ризику (критерій органічного ризику Трейнора — перевищення доходу за портфелем над безризиковою ставкою, критерій сукупного ризику Шарпа — дохід на одиницю ризику та різниця в портфельній диверсифікації);
*  побудова об'єднаних таблиць інституціональних інвесторів з урахуванням впливу ринку.
Слід підкреслити, що обсяг іноземних інвестицій в Україну станом на 01.04.2008 становив близько 5 млрддол. США. Серед міжнародних корпорацій, що зробили найбільш значний внесок інвестицій, — російські корпорації «Лукойл» і «Тюменська нафтова компанія», американські корпорації «Кока-Кола», «Мак-Дональдс» та ін. Однак цього недостатньо. Тому в лютому 2001 р. було прийнято Указ Президента України «Про додаткові заходи щодо збільшення надходжень інвестицій в економіку України». При цьому головна увага має бути приділена створенню належного інвестиційного клімату.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ