Контрольная работа на тему Соціальне страхування по тимчасовій втрати працездатності
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2014-11-08Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ
СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Імені В.Даля
Кафедра: Соціології
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
На тему: «Соціальне страхування по тимчасовій втрати працездатності»
По дисципліні: Соціальне страхування і пенсійне забезпечення
Виконав: студент групи
Перевірила:
Луганськ 2008 р.
План
Вступ………………………………………………………………………….……3
1. Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності………5
2. Порядок призначення допомоги у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності……………………………………………………………….……8
3. Правове регулювання…………………………………………………………11
Висновок………………………………………………………………………….13
Список літератури
Вступ
«Соціальне страхування — гарантована державою система заходів щодо забезпечення громадян у старості, на випадок захворювання, втрати працездатності, щодо підтримки материнства та дитинства, а також з охорони здоров'я членів суспільства в умовах безплатної медицини.
Необхідність соціального страхування зумовлена такими причинами:
— наявністю осіб, котрі, з огляду на певні обставини, не беруть участі в суспільно-корисній праці, отже, не можуть за рахунок заробітної плати підтримувати своє життя;
— наявністю громадян, котрі є дієздатними, але не мають можливості реалізувати цю дієздатність.
У соціально-політичному аспекті соціальне страхування є способом реалізації конституційного права громадян на матеріальне забезпечення у старості, у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності або ж за браком такої від народження, при втраті годувальника, при безробітті.
Соціальне страхування покликане виконувати такі функції:
— формування грошових фондів, з яких покриваються затрати, пов'язані з утриманням непрацездатних та осіб, що, з огляду на обставини, не беруть участі в трудовому процесі;
— забезпечення певною мірою чисельності та структури трудових ресурсів;
— скорочення розриву в рівнях матеріального забезпечення працюючих та непрацюючих громадян;
— сприяння вирівнюванню життєвого рівня різних соціальних груп населення, не залучених до трудового процесу.
Система соціального страхування складається з двох видів:
— перший пов'язаний з відновленням та збереженням працездатності працівників;
— другий має гарантувати матеріальне забезпечення громадянам, котрі втратили працездатність або не мали її.
Матеріальною основою для виконання цих завдань виступають певні фонди з характерними для них напрямками використання коштів»[1, 74].
«Організація чинної системи соціального страхування в Україні регламентується "Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 р., які відповідно до Конституції України визначають принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян в Україні.
Право на забезпечення за загальнообов'язковим державним страхуванням мають:
— громадяни України;
— іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їхніх сімей, які проживають в Україні, якщо
інше не передбачено законодавством України, а також міжнародним договором України, згоду на обов'язковість якого надано Верховною Радою України.
Загальнообов'язкове державне соціальне страхування громадян України грунтується на таких принципах:
— законодавче визначення умов і порядку його здійснення;
— обов'язковість страхування осіб, що працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю, та осіб, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадян — суб'єктів підприємницької діяльності;
— надання права отримання виплат із загальнообов'язкового державного соціального страхування особам, зайнятим підприємницькою, творчою діяльністю тощо;
— обов'язковість фінансування страховими фондами (установами) витрат, пов'язаних із наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг, у обсягах, передбачених законами з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування;
— солідарність та субсидування;
— державне гарантування реалізації застрахованими громадянами своїх прав;
— забезпечення рівня життя, не нижчого за прожитковий мінімум, встановлений законом, шляхом надання пенсій, інших видів соціальних виплат та допомоги, які є основним джерелом існування;
— цільове використання коштів загальнообов'язкового державного страхування;
— паритетність представників усіх суб'єктів загальнообов'язкового державного соціального страхування в управлінні загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням.
Суб'єктами загальнообов'язкового державного соціального страхування є:
— застраховані громадяни, тобто фізичні особи, на користь яких здійснюється цей вид страхування;
— страхувальники (роботодавці та застраховані особи).
Роботодавцями вважаються:
1) власники підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання, і фізичні особи, які використовують найману працю;
2) власники розташованих в Україні іноземних підприємств, установ та організацій (у т. ч. міжнародних), філій та представництв, які використовують працю найманих працівників, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, ухваленими Верховною Радою України»[2, 53].
1. Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності
«Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі — Фонд) створений відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» і є правонаступником Фонду соціального страхування України.
Фонд є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, а також символіку, затверджену правлінням Фонду.
У своїй діяльності Фонд керується Конституцією України, Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням», Кодексом законів про працю України, іншими законодавчими та нормативно-правовими актами, а також Статутом фонду.
Фонд є органом, що здійснює:
- організаційно-управлінські заходи щодо виконання завдань, покладених на Фонд;
- керівництво та управління загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;
- збір і акумуляцію страхових внесків та інших коштів, призначених для фінансування матеріального забезпечення та соціальних послуг, що надаються Фондом;
- матеріальне забезпечення (надання допомоги) застрахованим особам у зв'язку з настанням страхового випадку: тимчасової втрати працездатності, вагітності та пологів, народження дитини, догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, смерті застрахованої особи, а також членів сім'ї, які перебували на її утриманні;
- забезпечення в межах асигнувань, установлених на ці цілі бюджетом Фонду, оздоровчих заходів (оплата путівок на санаторно-курортне лікування застрахованим особам, членам їх сімей та студентам за наявності медичних показань до дитячих оздоровчих закладів);
- часткове фінансування санаторіїв-профілакторіів підприємств, установ та організацій, надання соціальних послуг у позашкільній роботі з дітьми (утримання дитячо-юнацьких спортивних шкіл, дитячих оздоровчих таборів і позашкільне обслуговування) у порядку, визначеному правлінням Фонду.
За загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, Фондом надаються такі види матеріального забезпечення та соціальних послуг:
• допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю (включаючи догляд за хворою дитиною);
• допомога у зв'язку вагітністю та пологами;
• допомога на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві);
• забезпечення оздоровчих заходів (оплата путівок на санаторно-курортне лікування застрахованим особам та членам їх сімей, часткове фінансування санаторіїв-профілакторїів підприємств, установ, організацій, утримання дитячо-юнацьких спортивних шкіл, дитячих оздоровчих таборів і позашкільного обслуговування.
Для забезпечення фінансової стабільності Фонду утворюється резерв страхових коштів у сумі, необхідній для фінансування всіх видів матеріального забезпечення. Порядок розміщення тимчасово вільних коштів, у тому числі резерву коштів Фонду на депозитному рахунку, визначається Кабінетом Міністрів України, а умови, порядок обслуговування та збереження цих коштів визначаються договором між банком і виконавчою дирекцією Фонду за погодженням з правлінням Фонду.
Використання коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності спрямовуються на:
1. Виплату застрахованим особам допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, вагітністю та пологами, при народженні дитини та по догляду за дитиною до досягнення нею
трирічного віку.
2. Фінансування санаторно-курортного лікування та оздоровлення застрахованих осіб і членів їх сімей.
3. Утворення резерву страхових коштів у розрахунку на місяць для фінансування матеріального забезпечення застрахованих осіб.
4. Забезпечення поточної діяльності та утримання органів Фонду, розвиток його матеріально-технічної бази»[3, 63].
«Визначення розміру страхових внесків на страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності відбувається таким чином. Розмір страхових внесків на дане страхування щорічно за поданням Кабінету Міністрів України встановлюється Верховною Радою України відповідно для роботодавців і застрахованих осіб у відсотках:
1. Для роботодавців — до сум фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що підлягають обкладенню податком з доходів фізичних осіб.
2. Для найманих працівників - до сум оплати праці, що містять основну та додаткову заробітну плату, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що підлягають обкладенню податком з доходів фізичних осіб.
Страхові внески нараховуються в межах граничної суми заробітної плати (доходу), що встановлюється Кабінетом Міністрів України та є розрахунковою величиною при обчисленні допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах.
Платниками страхових внесків на страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності є страхувальники та застраховані особи.
Страхувальники - юридичні та фізичні особи, що набувають статусу платників страхових внесків до Фонду з дня їх реєстрації у виконавчих дирекціях відділень Фонду.
Страхувальники-роботодавці сплачують до Фонду різницю між нарахованими для роботодавців і найманих працівників страховими внесками та витратами, пов'язаними з наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг застрахованим особам»[2, 68].
2. Порядок призначення допомоги у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності
«Допомога з тимчасової непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), у разі настання в неї одного з таких страхових випадків:
— тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві;
— необхідності догляду за хворою дитиною;
— необхідності догляду за хворим членом сім'ї;
— догляду за дитиною віком до трьох років або дитиною-інвалідом віком до 16 років у разі хвороби матері або іншої особи, яка доглядає за цією дитиною;
— карантину, накладеного органами санітарно-епідеміологічної служби;
— тимчасового переведення застрахованої особи відповідно до медичного висновку на легшу, нижче оплачувану роботу;
— протезування з поміщенням у стаціонар протезно-ортопедичного підприємства;
— санаторно-курортного лікування»[3, 224].
«Допомога у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності не надається:
1. У разі одержання застрахованою особою травм або її захворювання при вчиненні нею злочину.
2. У разі навмисного завдавання шкоди своєму здоров'ю з метою
ухилення від роботи чи інших обов'язків або симуляції хвороби.
3. За час перебування під арештом і за час проведення судово-медичної експертизи.
4. За час примусового лікування, призначеного за постановою суду.
5. У разі тимчасової непрацездатності у зв'язку із захворюванням або травмою, що сталися внаслідок алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння або дій, пов'язаних з таким сп'янінням.
6. За період перебування застрахованої особи у відпустці без збереження заробітної плати, творчій відпустці, додатковій від пустці у зв'язку з навчанням»[2, 69].
«Застрахованим особам, які працюють на сезонних і тимчасових роботах, допомога з тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, надається не більш як на 75 календарних днів протягом календарного року.
Допомога на період тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, виплачується застрахованим особам ФСС ТВП, починаючи з шостого дня непрацездатності, за весь період до відновлення працездатності або до встановлення МСЕК інвалідності незалежно від звільнення застрахованої особи в період втрати працездатності у порядку та розмірах, встановлених законодавством.
Допомога з тимчасової непрацездатності із догляду за хворою дитиною віком до 14 років виплачується застрахованій особі з першого дня за період, протягом якого дитина — за висновком лікаря — потребує догляду, але не більш, як за 14 календарних днів.
Допомога з тимчасової непрацездатності по догляду за хворим членом сім'ї (крім хворої дитини віком до 14 років) надається застрахованій особі з першого дня, але не більш, як на 3 календарні дні, а у виняткових випадках, з урахуванням тяжкості хвороби члена сім'ї та побутових обставин, — не більш як на 7 календарних днів.
Допомога з тимчасової непрацездатності в разі захворювання матері або іншої особи, яка фактично здійснює догляд за дитиною віком до трьох років або дитиною-інвалідом віком до 16 років, надається застрахованій особі, яка здійснює догляд за дитиною, з першого дня за весь період захворювання в порядку та встановлених розмірах.
Допомога з тимчасової непрацездатності із догляду за хворою дитиною віком до 14 років, з догляду за хворим членом сім'ї та в разі захворювання матері або іншої особи, яка фактично здійснює догляд за дитиною віком до 3-х років або дитиною-інвалідом віком до 16 років, не надається, якщо застрахована особа перебувала в цей час у щорічній (основній чи додатковій) відпустці, додатковій відпустці у зв'язку з навчанням або творчій відпустці.
У разі тимчасового переведення застрахованої особи відповідно до медичного висновку на легшу, нижче оплачувану роботу цій особі надається допомога з тимчасової непрацездатності з першого дня за час такої роботи, але не більш як на два місяці. Ця допомога обчислюється за загальними правилами, але надається у розмірі, який разом із заробітком за тимчасово виконувану роботу не може перевищувати суми повного заробітку до часу переведення.
У разі настання тимчасової непрацездатності застрахованої особи у період вирішення спору про незаконність її звільнення з роботи допомога з тимчасової непрацездатності надається за умови поновлення застрахованої особи на роботі з дня винесення такого рішення відповідним органом»[3, 225-226].
«МСЕК утворюються, реорганізуються та ліквідуються Міністерством охорони здоров'я та обласними держадміністраціями.
МСЕК бувають:
1) загального профілю;
2) спеціалізованого профілю для огляду хворих на туберкульоз, осіб з психічними розладами, захворюваннями органів зору і т.д.
Повноваження МСЕК:
1) визначають стан працездатності, групу, причину і час настання інвалідності;
2) визначають ступінь втрати професійної працездатності працівників, які одержали трудове каліцтво;
3) встановлюють потребу інвалідів у соціальній допомозі (протезування, засоби пересування, постійний догляд, робочі пристосування);
4) розробляють заходи медико-соціальної реабілітації та ін.»[1, 85].
«Допомога з тимчасової непрацездатності виплачується застрахованим особам залежно від страхового стажу у таких розмірах:
— 60% середньої заробітної плати (доходу) — застрахованим особам, які мають страховий стаж до п'яти років;
— 80% середньої заробітної плати (доходу) — застрахованим особам, які мають страховий стаж від п'яти до восьми років;
— 100% середньої заробітної плати (доходу) — застрахованим особам, які мають страховий стаж понад вісім років;
— 100% середньої заробітної плати (доходу) — застрахованим особам, віднесеним до І — IV категорій осіб, які потерпіли внаслідок Чорнобильської катастрофи; одному з батьків або особі, що замінює та доглядає хвору дитину віком до 14років, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи; ветеранам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Отже, розмір допомоги з тимчасової непрацездатності залежить від двох показників:
— середньої заробітної плати;
— страхового стажу.
До страхового стажу зараховуються періоди:
— тимчасової втрати працездатності;
— перебування у відпустці в зв'язку з вагітністю та пологами;
— перебування у відпустці із догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;
— отримання виплат за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, крім пенсій усіх видів»[3, 228].
3. Правове регулювання
«Матеріальне забезпечення та соціальні послуги за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності призначаються та надаються за основним місцем роботи за рахунок сплачених застрахованими особами страхових внесків.
Правове регулювання соціального захисту населення України здійснюється загальними та спеціальними нормами права. Так, основоположним нормативним актом щодо соціального захисту населення є Основний Закон України - Конституція. Статті 27 і 28 Конституції встановлюють суспільні передумови соціального захисту, гарантуючи кожному право, на життя та право на повагу до його гідності і визнаючи обов'язок держави захищати життя людини. А вже стаття 46 прямо гарантує громадянам «право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до чинного законодавства до страхових випадків, з настанням яких надається матеріальне забезпечення та соціальні послуги, належать:
• тимчасова непрацездатність
• вагітність, пологи, догляд за малолітньою дитиною
• інвалідність
• хвороба
• досягнення пенсійного віку
• смерть годувальника
• безробіття
• соціальні послуги та інші матеріальні витрати, пов'язані з певними
обставинами
• нещасний випадок на виробництві
• професійне захворювання»[1, 26].
«Після 1991 р. розбудова ефективної системи соціального страхування в Україні стала пріоритетом соціальної політики держави. У грудні 1993 р. було схвалено Концепцію соціального забезпечення населення України, в якій було визначено основні складові та принципи системи соціального страхування. З метою реалізації Концепції у 1998 р. Верховна Рада прийняла Закон України "Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування", відповідно до якого впроваджено п'ять видів загальнообов'язкового державного соціального страхування, які проявляються у добровільній або обов'язковій формі:
1) пенсійне;
2) медичне;
3) на випадок безробіття;
4) у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;
5) від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.
Об'єктом страхового захисту в особистому страхуванні є життя, здоровся та непрацездатність осіб. Непрацездатність може бути часткова, повна або тимчасова. Тобто це означає, їло особа не може виконувати певні покладені на неї суспільні функції (в коротко чи довгостроковому періоді) відповідно до медичних протипоказань. Вік виходу на пенсію, встановлений в законодавчому порядку, не можна розглядати як абсолютна непрацездатність. Не слід забувати про працюючих пенсіонерів, які продовжують свою трудову діяльність і, таким чином, вносять свою частку у створюваний в країні суспільний продукт.
Тому слід чітко розрізняти непрацездатних у зв'язку з частковою, повною чи тимчасовою втратою працездатності (наприклад у зв'язку із хворобою чи інвалідністю) та непрацездатних у зв'язку із досягненням ними певного встановленого законодавством (чи обумовленого в договорі) віку.
Особисте страхування покликане покращувати матеріальний добробут населення, нагромадити додаткові грошові джерела для покращення якісної сторони життя»[2, 25].
Висновок
«Соціальне страхування є важливою складовою соціального захисту-населення. Саме в умовах трансформації економічних підвалин суспільства відповідне страхування забезпечує не тільки грошові виплати у разі настання страхових випадків, а й створює правові та економічні умови для стимулювання ефективної праці. Якраз у цьому періоді створюється нова система грошових стосунків, необхідність якої об'єктивно випливає із функцій демократичної держави з соціально орієнтованою економікою ринкового типу.
Соціальне страхування передбачає такі важливі види економічної підтримки громадян, як: грошові виплати, компенсація, витрати на лікування, реабілітацію, перепідготовку та перекваліфікацію, а також профілактику.
Нині в Україні система державного соціального страхування складається з: пенсійного страхування, страхування з тимчасової втрати працездатності, страхування на випадок безробіття та страхування від нещасного випадку на виробництві»[3, 10].
Список літератури:
1. Базилевич В.Д., Базилевич К.С. Страхова справа. — 5-те вид., стер. — К.: Знання, 2006. — 351 с.
2. Конопліна Ю.С. Соціальне страхування: Навчальний посібник. – Суми: ВТД «Університетська книга». 2008 – 224 с.
3. Юрій С.І., Шаварина М.П., Шаманська Н.В. Соціальне страхування: Підручник. - К.: Кондор. - 2004. - 464 с.
СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Імені В.Даля
Кафедра: Соціології
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
На тему: «Соціальне страхування по тимчасовій втрати працездатності»
По дисципліні: Соціальне страхування і пенсійне забезпечення
Виконав: студент групи
Перевірила:
Луганськ 2008 р.
План
Вступ………………………………………………………………………….……3
1. Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності………5
2. Порядок призначення допомоги у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності……………………………………………………………….……8
3. Правове регулювання…………………………………………………………11
Висновок………………………………………………………………………….13
Список літератури
Вступ
«Соціальне страхування — гарантована державою система заходів щодо забезпечення громадян у старості, на випадок захворювання, втрати працездатності, щодо підтримки материнства та дитинства, а також з охорони здоров'я членів суспільства в умовах безплатної медицини.
Необхідність соціального страхування зумовлена такими причинами:
— наявністю осіб, котрі, з огляду на певні обставини, не беруть участі в суспільно-корисній праці, отже, не можуть за рахунок заробітної плати підтримувати своє життя;
— наявністю громадян, котрі є дієздатними, але не мають можливості реалізувати цю дієздатність.
У соціально-політичному аспекті соціальне страхування є способом реалізації конституційного права громадян на матеріальне забезпечення у старості, у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності або ж за браком такої від народження, при втраті годувальника, при безробітті.
Соціальне страхування покликане виконувати такі функції:
— формування грошових фондів, з яких покриваються затрати, пов'язані з утриманням непрацездатних та осіб, що, з огляду на обставини, не беруть участі в трудовому процесі;
— забезпечення певною мірою чисельності та структури трудових ресурсів;
— скорочення розриву в рівнях матеріального забезпечення працюючих та непрацюючих громадян;
— сприяння вирівнюванню життєвого рівня різних соціальних груп населення, не залучених до трудового процесу.
Система соціального страхування складається з двох видів:
— перший пов'язаний з відновленням та збереженням працездатності працівників;
— другий має гарантувати матеріальне забезпечення громадянам, котрі втратили працездатність або не мали її.
Матеріальною основою для виконання цих завдань виступають певні фонди з характерними для них напрямками використання коштів»[1, 74].
«Організація чинної системи соціального страхування в Україні регламентується "Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 р., які відповідно до Конституції України визначають принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян в Україні.
Право на забезпечення за загальнообов'язковим державним страхуванням мають:
— громадяни України;
— іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їхніх сімей, які проживають в Україні, якщо
інше не передбачено законодавством України, а також міжнародним договором України, згоду на обов'язковість якого надано Верховною Радою України.
Загальнообов'язкове державне соціальне страхування громадян України грунтується на таких принципах:
— законодавче визначення умов і порядку його здійснення;
— обов'язковість страхування осіб, що працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю, та осіб, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадян — суб'єктів підприємницької діяльності;
— надання права отримання виплат із загальнообов'язкового державного соціального страхування особам, зайнятим підприємницькою, творчою діяльністю тощо;
— обов'язковість фінансування страховими фондами (установами) витрат, пов'язаних із наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг, у обсягах, передбачених законами з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування;
— солідарність та субсидування;
— державне гарантування реалізації застрахованими громадянами своїх прав;
— забезпечення рівня життя, не нижчого за прожитковий мінімум, встановлений законом, шляхом надання пенсій, інших видів соціальних виплат та допомоги, які є основним джерелом існування;
— цільове використання коштів загальнообов'язкового державного страхування;
— паритетність представників усіх суб'єктів загальнообов'язкового державного соціального страхування в управлінні загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням.
Суб'єктами загальнообов'язкового державного соціального страхування є:
— застраховані громадяни, тобто фізичні особи, на користь яких здійснюється цей вид страхування;
— страхувальники (роботодавці та застраховані особи).
Роботодавцями вважаються:
1) власники підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання, і фізичні особи, які використовують найману працю;
2) власники розташованих в Україні іноземних підприємств, установ та організацій (у т. ч. міжнародних), філій та представництв, які використовують працю найманих працівників, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, ухваленими Верховною Радою України»[2, 53].
1. Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності
«Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі — Фонд) створений відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» і є правонаступником Фонду соціального страхування України.
Фонд є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, а також символіку, затверджену правлінням Фонду.
У своїй діяльності Фонд керується Конституцією України, Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням», Кодексом законів про працю України, іншими законодавчими та нормативно-правовими актами, а також Статутом фонду.
Фонд є органом, що здійснює:
- організаційно-управлінські заходи щодо виконання завдань, покладених на Фонд;
- керівництво та управління загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;
- збір і акумуляцію страхових внесків та інших коштів, призначених для фінансування матеріального забезпечення та соціальних послуг, що надаються Фондом;
- матеріальне забезпечення (надання допомоги) застрахованим особам у зв'язку з настанням страхового випадку: тимчасової втрати працездатності, вагітності та пологів, народження дитини, догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, смерті застрахованої особи, а також членів сім'ї, які перебували на її утриманні;
- забезпечення в межах асигнувань, установлених на ці цілі бюджетом Фонду, оздоровчих заходів (оплата путівок на санаторно-курортне лікування застрахованим особам, членам їх сімей та студентам за наявності медичних показань до дитячих оздоровчих закладів);
- часткове фінансування санаторіїв-профілакторіів підприємств, установ та організацій, надання соціальних послуг у позашкільній роботі з дітьми (утримання дитячо-юнацьких спортивних шкіл, дитячих оздоровчих таборів і позашкільне обслуговування) у порядку, визначеному правлінням Фонду.
За загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, Фондом надаються такі види матеріального забезпечення та соціальних послуг:
• допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю (включаючи догляд за хворою дитиною);
• допомога у зв'язку вагітністю та пологами;
• допомога на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві);
• забезпечення оздоровчих заходів (оплата путівок на санаторно-курортне лікування застрахованим особам та членам їх сімей, часткове фінансування санаторіїв-профілакторїів підприємств, установ, організацій, утримання дитячо-юнацьких спортивних шкіл, дитячих оздоровчих таборів і позашкільного обслуговування.
Для забезпечення фінансової стабільності Фонду утворюється резерв страхових коштів у сумі, необхідній для фінансування всіх видів матеріального забезпечення. Порядок розміщення тимчасово вільних коштів, у тому числі резерву коштів Фонду на депозитному рахунку, визначається Кабінетом Міністрів України, а умови, порядок обслуговування та збереження цих коштів визначаються договором між банком і виконавчою дирекцією Фонду за погодженням з правлінням Фонду.
Використання коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності спрямовуються на:
1. Виплату застрахованим особам допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, вагітністю та пологами, при народженні дитини та по догляду за дитиною до досягнення нею
трирічного віку.
2. Фінансування санаторно-курортного лікування та оздоровлення застрахованих осіб і членів їх сімей.
3. Утворення резерву страхових коштів у розрахунку на місяць для фінансування матеріального забезпечення застрахованих осіб.
4. Забезпечення поточної діяльності та утримання органів Фонду, розвиток його матеріально-технічної бази»[3, 63].
«Визначення розміру страхових внесків на страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності відбувається таким чином. Розмір страхових внесків на дане страхування щорічно за поданням Кабінету Міністрів України встановлюється Верховною Радою України відповідно для роботодавців і застрахованих осіб у відсотках:
1. Для роботодавців — до сум фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що підлягають обкладенню податком з доходів фізичних осіб.
2. Для найманих працівників - до сум оплати праці, що містять основну та додаткову заробітну плату, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що підлягають обкладенню податком з доходів фізичних осіб.
Страхові внески нараховуються в межах граничної суми заробітної плати (доходу), що встановлюється Кабінетом Міністрів України та є розрахунковою величиною при обчисленні допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах.
Платниками страхових внесків на страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності є страхувальники та застраховані особи.
Страхувальники - юридичні та фізичні особи, що набувають статусу платників страхових внесків до Фонду з дня їх реєстрації у виконавчих дирекціях відділень Фонду.
Страхувальники-роботодавці сплачують до Фонду різницю між нарахованими для роботодавців і найманих працівників страховими внесками та витратами, пов'язаними з наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг застрахованим особам»[2, 68].
2. Порядок призначення допомоги у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності
«Допомога з тимчасової непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), у разі настання в неї одного з таких страхових випадків:
— тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві;
— необхідності догляду за хворою дитиною;
— необхідності догляду за хворим членом сім'ї;
— догляду за дитиною віком до трьох років або дитиною-інвалідом віком до 16 років у разі хвороби матері або іншої особи, яка доглядає за цією дитиною;
— карантину, накладеного органами санітарно-епідеміологічної служби;
— тимчасового переведення застрахованої особи відповідно до медичного висновку на легшу, нижче оплачувану роботу;
— протезування з поміщенням у стаціонар протезно-ортопедичного підприємства;
— санаторно-курортного лікування»[3, 224].
«Допомога у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності не надається:
1. У разі одержання застрахованою особою травм або її захворювання при вчиненні нею злочину.
2. У разі навмисного завдавання шкоди своєму здоров'ю з метою
ухилення від роботи чи інших обов'язків або симуляції хвороби.
3. За час перебування під арештом і за час проведення судово-медичної експертизи.
4. За час примусового лікування, призначеного за постановою суду.
5. У разі тимчасової непрацездатності у зв'язку із захворюванням або травмою, що сталися внаслідок алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння або дій, пов'язаних з таким сп'янінням.
6. За період перебування застрахованої особи у відпустці без збереження заробітної плати, творчій відпустці, додатковій від пустці у зв'язку з навчанням»[2, 69].
«Застрахованим особам, які працюють на сезонних і тимчасових роботах, допомога з тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, надається не більш як на 75 календарних днів протягом календарного року.
Допомога на період тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, виплачується застрахованим особам ФСС ТВП, починаючи з шостого дня непрацездатності, за весь період до відновлення працездатності або до встановлення МСЕК інвалідності незалежно від звільнення застрахованої особи в період втрати працездатності у порядку та розмірах, встановлених законодавством.
Допомога з тимчасової непрацездатності із догляду за хворою дитиною віком до 14 років виплачується застрахованій особі з першого дня за період, протягом якого дитина — за висновком лікаря — потребує догляду, але не більш, як за 14 календарних днів.
Допомога з тимчасової непрацездатності по догляду за хворим членом сім'ї (крім хворої дитини віком до 14 років) надається застрахованій особі з першого дня, але не більш, як на 3 календарні дні, а у виняткових випадках, з урахуванням тяжкості хвороби члена сім'ї та побутових обставин, — не більш як на 7 календарних днів.
Допомога з тимчасової непрацездатності в разі захворювання матері або іншої особи, яка фактично здійснює догляд за дитиною віком до трьох років або дитиною-інвалідом віком до 16 років, надається застрахованій особі, яка здійснює догляд за дитиною, з першого дня за весь період захворювання в порядку та встановлених розмірах.
Допомога з тимчасової непрацездатності із догляду за хворою дитиною віком до 14 років, з догляду за хворим членом сім'ї та в разі захворювання матері або іншої особи, яка фактично здійснює догляд за дитиною віком до 3-х років або дитиною-інвалідом віком до 16 років, не надається, якщо застрахована особа перебувала в цей час у щорічній (основній чи додатковій) відпустці, додатковій відпустці у зв'язку з навчанням або творчій відпустці.
У разі тимчасового переведення застрахованої особи відповідно до медичного висновку на легшу, нижче оплачувану роботу цій особі надається допомога з тимчасової непрацездатності з першого дня за час такої роботи, але не більш як на два місяці. Ця допомога обчислюється за загальними правилами, але надається у розмірі, який разом із заробітком за тимчасово виконувану роботу не може перевищувати суми повного заробітку до часу переведення.
У разі настання тимчасової непрацездатності застрахованої особи у період вирішення спору про незаконність її звільнення з роботи допомога з тимчасової непрацездатності надається за умови поновлення застрахованої особи на роботі з дня винесення такого рішення відповідним органом»[3, 225-226].
«МСЕК утворюються, реорганізуються та ліквідуються Міністерством охорони здоров'я та обласними держадміністраціями.
МСЕК бувають:
1) загального профілю;
2) спеціалізованого профілю для огляду хворих на туберкульоз, осіб з психічними розладами, захворюваннями органів зору і т.д.
Повноваження МСЕК:
1) визначають стан працездатності, групу, причину і час настання інвалідності;
2) визначають ступінь втрати професійної працездатності працівників, які одержали трудове каліцтво;
3) встановлюють потребу інвалідів у соціальній допомозі (протезування, засоби пересування, постійний догляд, робочі пристосування);
4) розробляють заходи медико-соціальної реабілітації та ін.»[1, 85].
«Допомога з тимчасової непрацездатності виплачується застрахованим особам залежно від страхового стажу у таких розмірах:
— 60% середньої заробітної плати (доходу) — застрахованим особам, які мають страховий стаж до п'яти років;
— 80% середньої заробітної плати (доходу) — застрахованим особам, які мають страховий стаж від п'яти до восьми років;
— 100% середньої заробітної плати (доходу) — застрахованим особам, які мають страховий стаж понад вісім років;
— 100% середньої заробітної плати (доходу) — застрахованим особам, віднесеним до І — IV категорій осіб, які потерпіли внаслідок Чорнобильської катастрофи; одному з батьків або особі, що замінює та доглядає хвору дитину віком до 14років, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи; ветеранам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Отже, розмір допомоги з тимчасової непрацездатності залежить від двох показників:
— середньої заробітної плати;
— страхового стажу.
До страхового стажу зараховуються періоди:
— тимчасової втрати працездатності;
— перебування у відпустці в зв'язку з вагітністю та пологами;
— перебування у відпустці із догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;
— отримання виплат за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, крім пенсій усіх видів»[3, 228].
3. Правове регулювання
«Матеріальне забезпечення та соціальні послуги за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності призначаються та надаються за основним місцем роботи за рахунок сплачених застрахованими особами страхових внесків.
Правове регулювання соціального захисту населення України здійснюється загальними та спеціальними нормами права. Так, основоположним нормативним актом щодо соціального захисту населення є Основний Закон України - Конституція. Статті 27 і 28 Конституції встановлюють суспільні передумови соціального захисту, гарантуючи кожному право, на життя та право на повагу до його гідності і визнаючи обов'язок держави захищати життя людини. А вже стаття 46 прямо гарантує громадянам «право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до чинного законодавства до страхових випадків, з настанням яких надається матеріальне забезпечення та соціальні послуги, належать:
• тимчасова непрацездатність
• вагітність, пологи, догляд за малолітньою дитиною
• інвалідність
• хвороба
• досягнення пенсійного віку
• смерть годувальника
• безробіття
• соціальні послуги та інші матеріальні витрати, пов'язані з певними
обставинами
• нещасний випадок на виробництві
• професійне захворювання»[1, 26].
«Після 1991 р. розбудова ефективної системи соціального страхування в Україні стала пріоритетом соціальної політики держави. У грудні 1993 р. було схвалено Концепцію соціального забезпечення населення України, в якій було визначено основні складові та принципи системи соціального страхування. З метою реалізації Концепції у 1998 р. Верховна Рада прийняла Закон України "Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування", відповідно до якого впроваджено п'ять видів загальнообов'язкового державного соціального страхування, які проявляються у добровільній або обов'язковій формі:
1) пенсійне;
2) медичне;
3) на випадок безробіття;
4) у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;
5) від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.
Об'єктом страхового захисту в особистому страхуванні є життя, здоровся та непрацездатність осіб. Непрацездатність може бути часткова, повна або тимчасова. Тобто це означає, їло особа не може виконувати певні покладені на неї суспільні функції (в коротко чи довгостроковому періоді) відповідно до медичних протипоказань. Вік виходу на пенсію, встановлений в законодавчому порядку, не можна розглядати як абсолютна непрацездатність. Не слід забувати про працюючих пенсіонерів, які продовжують свою трудову діяльність і, таким чином, вносять свою частку у створюваний в країні суспільний продукт.
Тому слід чітко розрізняти непрацездатних у зв'язку з частковою, повною чи тимчасовою втратою працездатності (наприклад у зв'язку із хворобою чи інвалідністю) та непрацездатних у зв'язку із досягненням ними певного встановленого законодавством (чи обумовленого в договорі) віку.
Особисте страхування покликане покращувати матеріальний добробут населення, нагромадити додаткові грошові джерела для покращення якісної сторони життя»[2, 25].
Висновок
«Соціальне страхування є важливою складовою соціального захисту-населення. Саме в умовах трансформації економічних підвалин суспільства відповідне страхування забезпечує не тільки грошові виплати у разі настання страхових випадків, а й створює правові та економічні умови для стимулювання ефективної праці. Якраз у цьому періоді створюється нова система грошових стосунків, необхідність якої об'єктивно випливає із функцій демократичної держави з соціально орієнтованою економікою ринкового типу.
Соціальне страхування передбачає такі важливі види економічної підтримки громадян, як: грошові виплати, компенсація, витрати на лікування, реабілітацію, перепідготовку та перекваліфікацію, а також профілактику.
Нині в Україні система державного соціального страхування складається з: пенсійного страхування, страхування з тимчасової втрати працездатності, страхування на випадок безробіття та страхування від нещасного випадку на виробництві»[3, 10].
Список літератури:
1. Базилевич В.Д., Базилевич К.С. Страхова справа. — 5-те вид., стер. — К.: Знання, 2006. — 351 с.
2. Конопліна Ю.С. Соціальне страхування: Навчальний посібник. – Суми: ВТД «Університетська книга». 2008 – 224 с.
3. Юрій С.І., Шаварина М.П., Шаманська Н.В. Соціальне страхування: Підручник. - К.: Кондор. - 2004. - 464 с.
