Контрольная работа Міжнародна торгівля фінансовими інструментами
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-10-25Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
Міжнародна торгівля фінансовими інструментами
1. Сутність і основні тенденції розвитку світової валютної системи
Валютна система – це сукупність валютно-грошових і кредитно-розрахункових відносин. Відрізняють національну, регіональну (для інтеграційних угруповань), і міжнародну валютні системи.
Міжнародна (світова) валютна система включає такі головні складові:
- сукупність національних, колективних і резервних валют;
- сукупність національних і регіональних (інтегрованих) валютних систем, наприклад, Європейська валютна система (ЄВС);
- валютні курси й валютні ринки;
- режими функціонування валютних ринків;
- органи державного і міжнародного валютного регулювання.
Валюта у вузькому значенні – грошова одиниця іноземної держави
Валюта у широкому значенні – додає усі активи, які здатні виконувати функцію світових грошей (цінні попери, благородні метали, дорогоцінні каміння та інше).
Національна валюта – платіжний засіб на території країни, яка її емітує.
Іноземна валюта – платіжний засіб інших країн, який використовується на території даної країни.
Резервна валюта – валюта, в якій країна має власні ліквідні міжнародні резерви, що використовуються для покриття від’ємного сальдо платіжного балансу.
Колективна валюта – платіжний засіб регіонального угрупування (наприклад, євро) чи міжнародної організації (наприклад, СДР (SDR) – спеціальні права запозичення у МВФ).
Тверда валюта – характеризується сталістю курсу, динаміка якого відповідає змінам головних макроекономічних показників.
Євровалюта – це валюта, яка перерахована на рахунки європейських банків і використовується ними для операцій у всіх країнах, зокрема країну-емітент вихідної валюти.
Конвертованість валюти – можливість резидентів і нерезидентів вільно, без обмежень, обмінювати національну та іноземні валюти чи використовувати іноземну валюту в угодах з реальними та фінансовими активами.
Основні види конвертованості валюти:
– по поточних операціях, тобто відсутність обмежень з платежів і трансфертів, які пов’язані з торгівлею та послугами, міждержавними переказами доходів і трансфертів, що повинні виконувати країни – члени МВФ;
– по капітальних операціях, тобто відсутність обмежень при русі прямих і портфельних інвестицій, кредитів і грантів;
– повна, тобто єдність поточної та капітальної конвертованості;
– внутрішня, тобто право резидентів купувати та здійснювати операції з іншими резидентами у власній країні;
– зовнішня, тобто право резидентів здійснювати операції з іноземною валютою з нерезидентами;
– вільна, тобто можливість безперешкодного обміну в зв’язку з високим міжнародним авторитетом, сталістю курсу і підтвердженням МВФ.
Класифікатор іноземних валют, затверджений постановою правління НБУ від 4.02.1998 №34 (з доповненнями та змінами) визначає у ролі валют першої категорії євро, долари Австралії, США, Канади, фунт стерлінгів, крони Швеції, Данії, Ісландії та Норвегії, франк Швейцарії, єну Японії, СДР (SDR).
Валютний курс – ціна однієї валюти у вираженні в одиницях іншої валюти.
Валютне котирування – визначення валютного курсу на ґрунті обраних ринкових механізмів у таких основних формах:
– пряме – вираження одиниці іноземної валюти в одиницях національної (наприклад, 1 дол. США=5,5 грн.);
– непряме (зворотне) – вираження одиниці національної валюти в одиницях іноземної (наприклад, 1 грн.=0,1818 дол. США);
– крос – котирування – вираження одиниці однієї іноземної валюти в одиницях іншої іноземної валюти на території даної країни (за винятком долара США, з яким традиційно кореспондуються інші валюти).
Слід відзначити, що на практиці здійснюється округлення до четвертого знака після коми. Найменший розмір змін курсу – пункт (остання цифра при написанні). Для більшості валют, зокрема гривні, це 0,0001. Для японської єни пункти складає 0,01, що підкреслює використання для порівняння 100 єн. Сто пунктів складають велику фігуру.
Котирування – це запис співвідношення двох валют, наприклад, 1 дол=5,500 грн., де ліва сторона – базова валюта, права сторона – валюта котирування.
На валютному ринку курси підрозділяються на курс купівлі базової валюти (продажу валюти котирування) і курс продажу базової валюти (купівлі валюти котирування). При прямому котируванні купівля базової валюти нижче порівняно з її продажем.
Здійснюється такий запис: USD/UАН=5,4998/5,4999, чи більш коротке вираження: USD/UAН=5,4998/99.
Різниця між правою і лівою сторонами котирування називається спредом (spread).
Суттєвий вплив на аналіз курсових коливань мають динаміка цін і географічна структура зовнішньої торгівлі.
Номінальним валютним курсом (en) є фактична обмінна цифра.
Реальний курс (er) додає до номінальної величини співвідношення індексів зовнішніх і внутрішніх цін (дефляторів) і при прямому котируванні розраховується за формулою
er = en · (Іін: Інац),
де er – реальний курс за прямим котируванням;
en – номінальний курс за прямим котируванням;
Іін – дефлятор в іноземній державі – торговельному партнері;
Інац – дефлятор внутрішніх (національних) цін.
Номінальний ефективний курс (ene) враховує вплив динаміки курсу і структури зовнішньої торгівлі, тобто додає до величини номінального курсу частку торгівлі з даною іноземною державою в сумі зовнішньоторговельного обороту вихідної держави з використанням формули
m
ene = å (en1: en0) · Wi,
I=1
де ene – номінальний ефективний курс;
m – кількість країн партнерів;
en0 – номінальний курс базисного періоду;
en1 – номінальний курс поточного періоду;
Wi – частка іноземної держави І в зовнішньоторговельному обороту вихідної держави.
Реальний ефективний курс (ere) враховує вплив динаміки реального курсу і структури зовнішньої торгівлі, тобто додає до величини реального курсу частку торгівлі з даною іноземною державою в сумі зовнішньоторговельного обороту вихідної держави з використанням формули
m
ere = å (er1: er0) · Wi,
I=1
де ere – реальний ефективний курс;
m – кількість країн партнерів;
er0 – реальний курс базисного періоду;
er1 – реальний курс поточного періоду;
Wi – частка іноземної держави І в зовнішньоторговельному обороту вихідної держави.
ПРИКЛАД
Розрахуйте реальний, номінальний ефективний і реальний ефективний курси гривні до американського долара за прямим котируванням при наступних даних:
Рік | en (номінальний курс за прямим котируванням) | ІСША (дефлятор у США) | ІУкр (дефлятор в Україні) | Wi (частка долара США в розрахунках України) |
| 2002 | 1: 5 | 1,1 | 1,2 | 0,7 |
| 2003 | 1: 4 | 1,0 | 2,0 | 0,7 |
Реальний курс er = en · (ІСША: ІУкр) Þ
Þ2002 рік: er = (1: 5) · (1,1: 1,0) » 1 (USD): 4,5455 (UAH);
2003 рік: er = (1: 4) · (1,2: 2,0) » 1 (USD): 6,6667 (UAH).
m
Номінальний ефективний курс ene = å (en 2003: en 2002) · Wi =
I=1
= (en 2003: en 2002) · Wi = (1: 4) / (1: 5) · 0,7 » 1 (USD): 1,1429 (UAH).
m
Реальний ефективний курс er e = å (er 2003: er 2002) · Wi =
I=1
= (er 2003: er 2002) · Wi = (1: 6,6667) / (1: 4,5455) · 0,7 » 1 (USD): 2,0952 (UAH).
Валютний курс за паритетом купівельної спроможності (ПКС) розраховується як співвідношення вартостей стандартного набору певного споживчого кошику в двох країнах.
Основними суб’єктами валютного ринку є:
– суб’єкти ЗЕД;
– комерційні банківські устави, які забезпечують валютне обслуговування діяльності;
– валютні посередники, які діють за відповідну компенсаційну винагороду, насамперед валютні біржі;
– державні установи, головне місце серед яких займають центральні банки та державні казначейства;
– міждержавні, міжнародні, регіональні та інші коригуючі організації мегарегулювання.
Традиційно усі суб’єкти валютного ринку поділяються на резидентів і нерезидентів. До резидентів відносять фізичних та юридичних осіб, які мають постійне місце проживання на території країни, зокрема й такі, що тимчасово перебувають за кордоном. Нерезидентами вважають фізичних та юридичних осіб, які не мають громадянства та їх постійне місцезнаходження за кордоном.
Взаємодії суб’єктів валютного ринку здійснюються шляхом валютних операцій на трьох великих сегментах ринку:
– біржовому;
– позабіржовому або міжбанківському;
– готівковому.
Валютні операції поділяються на поточні і термінові при значній перевазі поточних операцій (до 90% ринкового обігу).
Поточні операції мають дві основні форми:
– поточні конверсійні з негайною поставкою;
– поточні депозитно-кредитні.
Конверсійні операції – це угоди агентів валютного ринку з купівлі – продажу (конверсії) певних сум грошей однієї країни за валюту іншої країни за погодженим курсом на певну дату. Поточні конверсійні дії вживають англомовний термін FOREX (Foreign Exchange Operations).Операції конверсії поділяються на три категорії:
– з датою валютування «СЬОГОДНІ» (today або скорочено tod), наприклад, при операціях з UАН чи RUR до USD;
– з датою валютування «завтра» (tomorrow або tom) для операцій європейських валют, наприклад, до гривні;
– з датою валютування за дві доби – спот (spot).
Поточні депозитні операції в режимі «overnight» (одноденні депозити) також підкреслюють швидкісні можливості електронних переказів.
Термінові операції – це угоди, при яких сторони домовляються про поставку обумовленої суми в майбутньому за курсом, який є фіксованим у момент їх укладання. Валютні термінові угоди відбуваються на спеціалізованих біржах у великих міжнародних фінансових центрах, таких як Лондон (Лондонська біржа фінансових ф’ючерсів – LIFFE), Чикаго (Чиказька біржа опціонів) та ін. Метою здійснення термінових операцій є отримання додаткового доходу – маржі, тобто позитивної для біржового гравця різниці між терміновим і поточним курсами.
Різниця між терміновим і поточним курсами має назву дисконт (при зниженні курсу) і премія (при підвищенні курсу).
Курси за терміновими угодами розраховуються на базі поточних курсів і відсоткових ставок за депозитами.
Термінові операції поділяються на три основні види:
– форвардні;
– ф’ючерсні;
– опціонні.
Форвардні угоди документують відносини двох контрагентів про майбутню поставку валюти за раніше обумовленим курсом, які укладаються поза біржею. Форвардні угоди є обов’язковими для виконання на відміну від ф’ючерсів та опціонів.
Ф’ючерсні операції – це угоди з купівлі – продажу у майбутньому за раніше обумовленим курсом, які укладаються на біржових ринках. Особливістю вказаних угод є те, що вони стандартизовані і поставки відбуваються у суворо визначені терміни. Поставка валюти здійснюється за контрактом через рахункову палату біржі. Мета здійснення ф’ючерсів, по-перше, в страхуванні ризиків; по-друге, у проведенні спекулятивних операцій. Спекулянт відкриває валютні позиції на великі суми під незначне забезпечення (маржу). Чим сильніше коливаються курси, які лежать в основі контрактів, тим більший обсяг попиту на ці угоди і тим вища ціна контракту.
Опціонні операції – це угоди, що дають право (але не зобов’язання) одному учаснику угоди купувати або продати відповідну кількість валюти за фіксованим курсом протягом визначеного часу, тоді як другий учасник за грошову премію зобов’язується за необхідністю забезпечити реалізацію цього права при продажу або купівлі валюти за договірною ціною. Опціонні угоди здійснюються, як правило, через біржу, хоча можливі позабіржові дії. На відміну від ф’ючерсу власник опціонного контракту може втратити тільки премію. Тенденцією розвитку світового валютного ринку є стрімке зростання саме опціонів.
Своп (swap) – це валютна операція, яка поєднує купівлю-продаж двох валют на умовах негайної поставки з одночасною контругодою на відповідний термін з тими самими валютами. Своп використовується для здійснення комерційних угод для уникнення збитків при конвертації валют і придбання необхідної валюти без ризику (на основі покриття контругодою), також взаємного міжбанківського кредитування.
Усі валютні операції підрозділяються на торговельні та неторговельні.
Торговельні пов’язані з кредитуванням, інвестуванням, перевезеннями та торгівлею.
Неторговельні операції – це дії по забезпеченню дипломатичних, торговельних представників і міжнародних організацій, витрати на перебування різноманітних делегацій, груп фахівців і окремих громадян, перекази за дорученням громадських та інших організацій, приватних осіб за кордон. Невелика частка (до 3%) неторговельних операцій зростає у зв’язку з поширенням туризму, гуманітарних контактів тощо.
Крім того, здійсняються готівкові (касові) й безготівкові валютні операції.
Сучасний валютний ринок – це інституціонально регульований об’єкт. Макро – і мегарегулювання здійснюється з боку держави та міжнародних організацій.
Статутом МВФ визначено, що метою є забезпечення співробітництва у валютних проблемах, сприяння стабілізації валюти, створення багатосторонньої системи платежів і розрахунків, досягнення рівноваги в платіжних балансах країн-учасниць. Директорат фонду спостерігає за валютно-фінансовою політикою і повинен не допускати дискримінаційної маніпуляції курсами, наприклад, валютними інтервенціями.
МВФ надає стабілізаційні кредити шляхом траншей. Підрозділи Світового банку надають середньо – і довготермінові кредити, які пов`язані з фінансуванням об`єктів виробничого призначення і структурною перебудовою економіки. Існують також регіональні валютно – фінансові установи, які забезпечують регламентацію діяльності в межах власної відповідальності. Принципи та методи, які визначаються МВФ та іншими мегасуб`єктами регулювання, на практиці втілюються державним валютним регулюванням.
Насамперед йдеться про встановлення режимів валютного курсу.
Визначимо основні режими за чинником гнучкості.
1. Фіксований курс з межею коливання 2,25%. Фіксація має такі головні форми:
– фіксація до однієї іноземної валюти;
– використання виключно іноземної валюти як платіжного засобу;
– валютне правління при забезпеченості іноземною валютою і фіксацією до вказаної валюти;
– фіксація до валютного композита;
– фіксація до валюти головного торговельного партнера на даний час;
– фіксація загальної для групи країн одиниці до однієї іноземної.
2. Обмежено гнучкий курс з офіційно невеликими коливаннями згідно з встановленими правилами за межами 2,25%.
3. Плаваючий (вільний) курс у таких формах:
– коректований з автоматичною зміною згідно зі зміною певного складу макроекономічних показників;
– плаваючий, що керується Центральним банком;
– незалежно плаваючий під впливом коливань попиту та пропозиції валют.
4. Гібридний курс у таких формах:
– оптимальний валютний простір як підтримання фіксованого курсу з обмеженою кількістю країн і плаваючого курсу з іншими державами;
– цільові зони з параметрами курсу, до яких країна вважає необхідним рухатися;
– валютний коридор з встановленням мінімальної та максимальної меж коливання;
– повзуча фіксація з встановленням відсотка коливання навколо центрального паритету;
– плавання, що керується, з активною політикою валютних інтервенцій.
Валютна інтервенція – це маніпулювання пропозицією валют з метою впливу на курси. Три основні форми інтервенції:
- за рахунок власних резервів валюти;
- за рахунок продажу цінних паперів, які розміщені в іноземній валюті;
– з допомогою угоди своп.
Традиційними формами регулювання є також девальвація і ревальвація (офіційне, відповідно, зниження і підвищення фіксованого курсу національної валюти).
Відрізняють дисконтну (облікову) і девізну валютну політику держави.
Корекція облікових ставок Центрального банку дозволяє впливати на динаміку курсу. Так, підвищення облікової ставки поширює пропозицію іноземних капіталів, що дозволяє забезпечити зростання курсу місцевої грошової одиниці.
Вплив на валютний ринок за рахунок маніпулювання пропозицією валют є суттю девізної політики.
Регулювання платіжного балансу за рахунок субсидій, митних тарифів, податкових пільг, страхування також здатне вплинути на курсові співвідношення.
Усі вказані методи є проявом непрямого впливу. Але існують прямі засоби регламентування або обмеження:
– ліцензування операції;
– блокування валютної виручки;
– обов’язковий продаж частки валютної виручки за встановленим державою курсом;
– регулювання термінів платежів;
– контроль за здійсненням інвестицій;
– надання додаткових документів щодо відносин з партнерами з офшорних зон.
Суттєвим моментом регулювання є такі елементи страхування валютних ризиків:
– валютні застереження;
– мультивалютні застереження;
– використання термінових операцій;
– диверсифікація валютних резервів;
– захист засобами «інфраструктури» зовнішньої торгівлі;
– застереження про перегляд сторонами контрактної ціни;
– хеджування.
Визначають три основні етапи розвитку світової валютної системи:
1. Паризька система або система золотого стандарту (1867–1914 р.р.).
2. Бреттон-Вудська система або система фіксованих валютних курсів (1944–1975 р.р.).
3. Ямайська система або система плаваючих курсів (з 1976 р. до нашого часу).
2. Сутність міжнародних кредитних відносин
Міжнародний кредит – це відносини, які складаються між кредиторами й позичальниками різних країн з приводу надання, використання, погашення позики з виплатою відповідних процентів.
Суб’єктами міжнародного кредитування є:
- комерційні банки;
- інші кредитні установи;
- юридичні й фізичні особи;
- міжнародні фінансові організації;
- державні кредитні установи.
Будь-який міжнародний кредит є видом прямого інвестування.
Міжнародні кредити поділяють на зв’язані й фінансові. Перші мають суворо цільовий характер. Другі не мають цільового призначення.
За критерієм часу відрізняють такі форми кредитування:
- короткострокове (до 1 року);
- середньострокове (від 1 до 5 років);
- довгострокове (понад 5 років).
За цільовим призначенням визначають такі ринки позичкових капіталів:
- грошовий ринок з простим розміщенням тимчасово вільних грошових ресурсів під певний процент;
- ринок капіталів.
За формою надання визначають товарні й валютні кредити.
За критерієм безпосередньої відповідальності відрізняють:
- первинний ринок позик, коли розміщуються безпосередньо товарні або валютні активи, первинні цінні папери тощо;
- вторинний ринок позик, коли використовуються фінансові деривати, насамперед, термінові контракти в різних формах.
На первинному ринку акції, облігації, векселя та інші боргові розписки; інструменти грошового ринку (казначейські векселя, депозитні сертифікати, банківські акцепти та ін.) здатні виконувати роль резервної валюти й забезпечувати обслуговування міжнародних кредитів. Особливо треба відзначити зростаючу роль європаперів, насамперед, євронот і єврооблігацій.
Євроноти – це короткострокові боргові папери, які випускають корпорації в іноземній валюті на термін від 3 до 6 місяців для забезпечення середньострокових кредитів у європейських установах.
Єврооблігації на відміну від євронот забезпечують довгострокове кредитування і випускаються на тривалий термін. Визначають такі види єврооблігацій:
- з фіксованою процентною ставкою;
- з плаваючою процентною ставкою, яка коливається залежно від динаміки позичкового проценту на ринку;
- з індексованим процентом, який змінюється згідно з індексом цін на певні товари;
- змішані або гібридні, коли плаваюча ставка, досягаючи певного рівня, фіксується на ньому;
- конвертовані з правом обміняти їх на акції компанії – позичальника, якщо дивіденди по акціях перевищуватимуть проценти по облігаціях.
Неможливість виконання країною своїх боргових, насамперед, кредитних зобов’язань і припинення сплати боргу має назву дефолт.
Найпотужнішими світовими фінансовими центрами світу є Нью-Йорк, Лондон, Цюріх, Франкфурт-на-Майні, Токіо, Сінгапур та деякі ін. Наприклад, базовою цифрою для розрахунку процентів за міжнародні позики є LIBOR, тобто середня ставка міжбанківського лондонського ринку з надання коштів у євровалюті за попередні 360 діб.
Важливим макроекономічним показником міжнародного авторитету країни є її кредитний рейтинг, який традиційно надають міжнародні рейтингові агенції.
3. Міжнародні валютно-кредитні та фінансові організації
Охарактеризуємо основні міжнародні фінансові організації:
1) МВФ надає коротко – середньострокові позички для подолання платіжно-розрахункових диспропорцій в економіці країн;
2) група Світового банку здійснює середньо- і довгострокові позики для структурної перебудови економіки, зокрема для стимулювання розвитку приватного бізнесу; група СБ включає:
- МБРР (загальні задачі);
- Міжнародну фінансову корпорацію (МФК) для кредитування країн, що розвиваються або з перехідною економікою;
- Багатосторонню агенцію з гарантування інвестицій (БАГІ).
3) Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) надає позики європейським країнам з перехідною економікою для структурної перебудови економіки, зокрема, для забезпечення екологічної безпеки (приклад – фінансування добудови реакторів на Хмельницькій та Рівненській АЕС);
4) Європейський інвестиційний банк (ЄІБ), який діє в межах ЄС і забезпечує кредитування проектів, спільних для членів Союзу та їх економічних партнерів;
5) Європейський валютний фонд (до 1981 року Європейський фонд валютного співробітництва – ЄФВС), який є джерелом взаємодопомоги членам ЄС;
6) Паризький клуб кредиторів – неформальне об’єднання державних кредитних установ для контролю за виконанням зовнішніх боргових зобов’язань, зокрема, здійснення взаємозаліку боргів;
7) Лондонський клуб кредиторів – неформальне об’єднання недержавних кредитних установ для контролю за виконанням зовнішніх боргових зобов’язань, зокрема, здійснення взаємозаліку боргів.
4. Співробітництво України з міжнародними фінансовими організаціями
Валютні відносини в Україні спираються на такі ключові нормативно-законодавчі документи:
1. Митний кодекс України від 11.07.2006 р.
2. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.2001 р. з доповненнями та змінами.
3. Закон України «Про порядок здійснення розрахунків у іноземній валюті» від 23.04.2004 р. з доповненнями та змінами.
4. Декрет КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1999 р. №15–99 з доповненнями та змінами.
5. Класифікатор іноземних валют, затверджений постановою Правління НБУ від 4.02.1999 р. №34 з доповненнями та змінами.
6. Інструкція НБУ «Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті» №527 від 110.1998 р. та ін.
Найбільші суми вклали в економіку нашої країни міжнародні фінансові організації, насамперед, МВФ і СБ. Наприклад, МВФ працював з українським урядом за трьома програмами:
- програма трансформації економіки;
- програма короткострокового фінансування, яка спрямована на досягнення макроекономічної стабілізації;
– програма розширеного фінансування.
