Контрольная работа Тенденції розвитку міжнародної економіки
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-10-25Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
Зміст
1. Розвиток міжнародного поділу праці
2. Поглиблення відкритості економіки. Значення для України
3. Збільшення транснаціональних корпорацій. ТНК в Україні
4. Глобалізація фінансових ринків. Тенденції розвитку фінансового ринку України
Список використаної літератури
1. Розвиток міжнародного поділу праці
Міжнародний поділ праці (МПП) сьогодні і сформоване на його основі світове господарство являють собою складну і суперечливу систему, у якій не без зусиль удається підтримувати баланс різноспрямованих інтересів і взаємодію його окремих систем. Світове господарство усе більш виявляє себе як неподільне глобальне ціле, у якому формуються і розвиваються суперечливі та різноспрямовані тенденції, насамперед глобалізація й водночас регіоналізація економічного життя.
Тенденція до глобалізації світового економічного життя знаходить прояв у все більш вільному переміщенні у світовому економічному просторі товарів і усіх факторів виробництва. Вони стають усе більш доступними всім і за більш низькою ціною. Тенденція до регіоналізації виражається насамперед у створенні регіональних торговельних блоків (ЄС, НАФТА – Північноамериканська угода про вільну торгівлю, АСЕАН – Асоціація держав Південно-Східної Азії та ін.).
Характерною рисою сучасного світового господарства стала інтернаціоналізація господарського життя, під якою розуміється зближення національних економік, що виявляє себе в зростанні виробничої взаємозалежності, міжнародного товарообігу, руху капіталів і робочої сили, взаємного впливу на найважливіші економічні процеси в країнах, у тому числі на рівні цін, ставки відсотка і т.д. У її основі лежить поглиблення міжнародної спеціалізації й інтернаціоналізація виробництва, транснаціоналізація капіталу й утворення транснаціональних корпорацій (ТНК). Вона відбивається як у сферах виробництва матеріальних благ, розподілу, обміну і споживання, так і в розвитку усіх форм МЕВ, і сприяє цьому розвиткові.
У сучасних умовах ці процеси називають глобалізацією економіки, що являє собою новий ступінь інтернаціоналізації. Для сучасного етапу процесу глобалізації характерне поступове залучення усе більшого числа країн у процес інтернаціоналізації господарського життя, упровадження єдиних міжнародних стандартів (технологічних, екологічних, статистичних, бухгалтерських, фінансових і ін.), використання однакових критеріїв у макроекономічній політиці, а також уніфікація вимог до податкової політики, політики в області зайнятості і т.д.
Під інтернаціоналізацією виробництва мається на увазі встановлення безпосередніх, більш-менш стійких виробничих зв'язків між підприємствами різних країн, унаслідок чого виробничий процес в одній країні стає частиною процесу, що протікає в міжнародному або світовому масштабі. Це об'єктивний процес, що є наслідком поглиблення МПП, в основі якого лежить міжнародна спеціалізація виробництва. У сучасних умовах інтернаціоналізація виробництва підсилюється під впливом різних факторів, насамперед – НТР [1].
Відображенням інтернаціоналізації виробництва в сфері економічних відносин є також інтернаціоналізація капіталу, яка являє собою процес переплетення й об'єднання національних капіталів, що знаходять прояв як у створенні окремими компаніями господарських об'єктів в інших державах, так і в розвитку міжнародних форм зв'язків і контактів між капіталами різних країн. Інтернаціоналізація капіталу веде до появи нового явища у світовій економіці – транснаціоналізації і ТНК. Поява і розвиток ТНК підсилює процеси спеціалізації і кооперування між підприємствами різних країн.
Розвиток світової економіки, починаючи з останньої чверті XX ст., відбувається під зростаючим впливом глобальних або загальносвітових проблем, виникнення яких – очевидний прояв глобалізації всесвітнього господарства, що протікає в конфліктній, проблемній, суперечливій формі.
У 90-і роки склалася наступна класифікація глобальних проблем:
1. Політичні і соціально-економічні проблеми (збереження світу і запобігання ядерній війни, обмеження гонки озброєнь і роззброєння, стійкість розвитку світового співтовариства).
2. Проблеми, пов'язані з природно-економічним розвитком (екологічні, енергетичні, сировинні, продовольчі, збереження клімату та ін.).
3. Соціальні проблеми (міжнаціональні конфлікти, демографічні проблеми, питання культури, освіти й охорони здоров'я).
4. Змішані проблеми, виникнення і нерозв'язаність яких приховує загрозу масової загибелі людей (військові і регіональні конфлікти, злочинність, техногенні катастрофи, стихійні лиха).
5. Наукові проблеми (освоєння космічного простору, довгострокове прогнозування в різних областях і ін.).
6. Глобальні проблеми не можна вирішити швидко і на рівні окремих країн. Необхідний єдиний міжнародний механізм їхнього рішення і регулювання, визначення міжнародних правових і економічних норм. Рішення цих проблем покладається на ООН, МВФ, СОТ, регіональні і галузеві організації, що мають великий досвід координації міжнародних зусиль, використання ресурсів, регулювання МЕВ [1].
Регіоналізація в сучасних умовах має вияв у розвитку інтеграційних процесів і є найважливішою характеристикою сучасного світового господарства.
Міжнародну економічну інтеграцію можна визначити як процес господарсько-політичного об'єднання країн на основі розвитку глибоких стійких взаємозв'язків і поділу праці між національними господарствами, взаємодії їхніх відтворювальних структур на різних рівнях і в різних формах [2].
На мікрорівні цей процес йде шляхом взаємодії відтворювальних суб'єктів національних господарств (підприємств, фірм), що сприяє взаємопроникненню і зрощуванню національних економік. На макрорівні – шляхом розвитку міжнародної торгівлі товарами та послугами і зростання міжнародного руху факторів виробництва (капіталу, робочої сили, технології), що приймають форму міждержавних договорів за узгодженням національних стратегій економічного і політичного розвитку.
2. Поглиблення відкритості економіки. Значення для України
Особливістю розвитку глобальної економіки є те, що вона завдяки своїй ринковій природі є відкритою системою. Загальний рівень відкритості міжнародної економічної системи визначається ступенем відкритості її підсистем та суб’єктів – національних економік, регіональних об’єднань, транснаціональних корпорацій, міжнародних економічних організацій. Значне зростання рівня відкритості міжнародної економіки забезпечується протягом декількох останніх десятиліть послідовним переходом багатьох національних господарських систем до економіки відкритого типу, значною мірою орієнтованої на зовнішні ринки. Відкрита економіка, яка є цілісним господарсько-економічним комплексом, який вільно взаємодіє із світовим ринком на підґрунті міжнародного поділу праці, є умовою успішного розвитку зовнішньоторговельної співпраці між країнами на основі поглиблення спільного підприємництва, організації зон вільної торгівлі, ефективного використання порівняльних переваг.
Основним напрямом зовнішньоторговельної політики трансформаційного типу стала лібералізації зовнішньоторговельної діяльності, яка проявлялася у послідовному знятті обмежень приходу іноземного капіталу на вітчизняні ринки. Така політика була покликана нормалізувати внутрішній споживчий ринок, запустити ринкові механізми, прискорити структурну перебудову економіки. Разом з суттєвими перевагами відкритість економічної системи може призводити до формування нових небезпек на макроекономічному рівні, передусім пов’язаними із підвищенням впливу зовнішніх процесів на національну економіку. Саме тому проблема відкритості економіки країни тісно пов’язана з проблемою втручання держави у зовнішньоекономічну сферу, однією із головних цілей якої має стати забезпечення рівня відкритості внутрішнього ринку країни щодо іноземного капіталу, технологій, товарів і послуг на зваженому рівні.
Аналіз і оцінка рівня відкритості економіки України мають важливе значення при реалізації зовнішньоекономічної політики, зокрема, торгівельної, митної, валютної. На сьогоднішній день не сформовано єдиного підходу щодо системи статистичних показників рівня відкритості національної економіки. З огляду на те, що рівень відкритості економіки, з одного боку, значною мірою впливає на місце національної економіки у світовому господарстві, а з іншого – на функціонування внутрішнього ринку, оцінка відкритості вітчизняної економіки повинна займати одне з чільних місць у системі фінансово-економічних індикаторів розвитку країни. Окрім того, на сьогоднішній день не існує однозначного ставлення серед науковців до наслідків зростання відкритості як глобальної економіки, так і національних економік.
Експортна квота України на початку 90-х рр. складала 26-27%. Суттєве зростання відбулося у 1994-1995 рр. – з 35 до 47%, у 2000 р. цей показник сягнув максимуму – 62%. З 2003 р. зберігається тенденція зниження експортної квоти: у 2008 р. значення цього показника склало 41%. Протягом 1990-1993 рр. значення імпортної квоти України зберігалося на рівні 26-29% і у 1994 році сягнуло позначки майже 39%, а ще через рік досягло 50%. З 1995 року імпортна квота України коливається у межах 45-55%. Максимум протягом 1990-2008 рр. значення імпортної квоти спостерігався у 2000 р. – 57%. Слід зазначити, що починаючи із 2003 р. відбувався спад питомої ваги імпорту у ВВП України – з 55% до 48% [3]. Як бачимо, динаміка експорту та імпорту є взаємообумовленою. Аналіз зовнішньоторговельної квоти України засвідчив, що зовнішньоторговельна квота з 2000 по 2006 рр. перевищувала 100%, і лише у 2007 р. її значення склало 96% [3], що також підтверджує високий рівень відкритості економіки України. Це може призводити до посилення негативних впливів передусім на функціонування внутрішнього ринку України, зокрема на фоні негативного зовнішньоторговельного сальдо. Окрім того, значення зовнішньоторговельної квоти України значно перевищує аналогічний показник країн Єврозони, який за досліджуваний період не перевищував позначки 65%, зовнішньоторговельна квота світового господарства за 1990-2006 рр. не досягала навіть 60%.
Проведений аналіз дозволяє зробити висновок, що економіка України є відкритою, оскільки належить до економічних систем із високим значенням як експортної квоти – більше 45-50%, так і імпортної квоти – 40-45%. Окрім того, економіка України характеризується значно вищим рівнем відкритості, ніж економіка країн Єврозони і світове господарство в цілому. Водночас при існуючій ситуації – високій частці як експорту, так і імпорту у ВВП країни – відбувається формування серйозної залежності функціонування і розвитку вітчизняної економіки від кон’юнктури світових ринків і вразливості до кризових явищ.
При аналізі рівня відкритості країни необхідно звертати увагу не тільки на міжнародну торгівлю, а й на міжнародний рух факторів виробництва. Так, прямі іноземні інвестиції в Україну станом на 01.01.2009 р. складають 35723,4 млн. дол. США, у той час як прямі іноземні інвестиції з України в економіку кран світу майже у шість разів менші – 6198,6 млн. дол. США. Поряд із значимістю іноземних інвестицій для економіки України слід зазначити, що дослідження з «інфекції» криз – їх розповсюдженню з однієї країни в іншу – засвідчили, що особливо небезпечною є ситуація, коли після великої хвилі притоку капіталу він припиняється, в таких умовах є неминучою криза, яка не очікувалася [4].
Важливим напрямом оцінки торгово-фінансової відкритості є оцінка ступеня відкритості національних кордонів для вільного переміщення товарів, послуг і факторів виробництва. У цьому контексті слід зазначити, що, на думку американських економістів Дж. Сакса и Е. Уорнера ступінь відкритості національної економіки визначається як відсутність у країни надзвичайно високого експортного та імпортного мита, а також наявністю прийнятних умов конвертації національної валюти [3].
Порівняння середньоарифметичної ставки чинного імпортного тарифу в Україні із пов’язаними тарифами окремих членів СОТ свідчить про те, що вже нині в Україні він нижчий за ставки, що діють у деяких країнах-членах СОТ [4], що також є свідченням високого рівня відкритості економіки України. Таким чином, можна стверджувати, що на сьогоднішній день тарифний захист внутрішнього ринку України вже перебуває на рівні тарифного захисту країн, які вступили до СОТ останнім часом.
Згідно з прийнятими рішеннями СОТ до 2000 року середній рівень митних тарифів індустріальних країн знизився до 3,8 %. При цьому частка промислових товарів, які будуть ввозитись до цих країн без обкладання митом, зросла більш ніж вдвічі – з 20 до 44 %. У країнах ЄС середній митний тариф щодо 125 груп товарів дорівнює 13%. При цьому ще у 1950-х рр. середній митний тариф у світі складав 25-30% [3]. Такі трансформаційні зміни суттєво підвищили відкритість багатьох країн з метою активізації міжнародної торгівлі, що в кінцевому рахунку призвело до зростання рівня відкритості світового господарства вцілому.
Зазначимо, що відкритість національної економіки, яка має функціональний і торгово-політичний аспекти і є об’єктивною її характеристикою з огляду на інтеграцію і глобалізацію світового економічного господарства, на практиці реалізується в поглибленні та розвитку зовнішньоекономічних зв’язків, інтенсифікації міжнародних потоків товарів, послуг та капіталу.
Економіка України є економікою відкритого типу, яка характеризується значними обсягами експорту та імпорту. Значно вищий рівень відкритості економіки порівняно із іншими країнами, зокрема країнами Єврозони, та світового господарства в цілому сприяють нестійкості у функціонуванні і розвитку вітчизняної економіки, залежності від кон’юнктури міжнародних ринків та вразливості до зміни зовнішніх чинників. Враховуючи, що Україна не може «переломити» світові економічні тенденції, вона є малою відкритою економікою. До проблеми підвищення відкритості економіки України, на нашу думку, слід підходити зважено, враховуючи незавершеність структурної перебудови економіки та недостатній рівень розвитку внутрішнього ринку та ринкової інфраструктури. З метою забезпечення економічного розвитку України слід розвивати не тільки зовнішньоторговельну складову відкритості економіки, а й фінансову, зокрема інвестиційну, технологічну та комунікаційну.
3. Збільшення транснаціональних корпорацій. ТНК в Україні
Сьогодні світ опинився на порозі нового переділу, але не військово-політичного, а економічного, де головними гравцями будуть уже не держави і навіть не блоки країн, а головні транснаціональні корпорації (ТНК) найбільших промислово розвинених держав. Ставками ж є нові ринки, технології та надприбутки.
Саме ТНК - основний структурний елемент економіки більшості країн, провідна сила їх розвитку та підвищення ефективності [5]. Глобальні тенденції інтернаціоналізації виробництва й капіталу, приватизації, стратегічних альянсів і лібералізації зовнішньої торгівлі поставили ТНК у центр світового економічного розвитку. З огляду на них і подальший перерозподіл світових ринків та сфер впливу, можна прогнозувати можливість появи найближчим часом міжнародних суперкорпорацій шляхом злиття, поглинання чи об’єднання найбільших компаній світу.
За даними ООН, зараз у світі існує більш як 65 тис. ТНК, що контролюють понад 850 тис. афільованих зарубіжних компаній по всьому світу, у яких задіяно більш як 74 млн. чоловік. При цьому на території промислово розвинених держав розміщується понад 80% материнських компаній і близько 33% афільованих, у країнах, що розвиваються, - відповідно 19,5 і майже 50, у колишніх соціалістичних державах - приблизно 0,5 і 17%[6].
Експансія ТНК є одним із феноменів другої половини двадцятого століття. Особливо значних масштабів цей процес набув в останні десятиліття. Саме ТНК фактично вирішують питання нового економічного і політичного переділу світу, стоять на межі створення світового наднаціонального уряду. Свідченням тієї ролі, що її відіграють транснаціональні корпорації у світовій політиці й економіці, стало також створення при ООН Центру та Комісії ООН з ТНК, обговорення різноманітних аспектів діяльності корпорацій, як і окремих країн, на рівні спеціалізованих органів ООН.
Інтереси ТНК стоять за війнами та держпереворотами у країнах Близького і Середнього Сходу, Латинської Америки, за змінами урядів у Європі й Азії. А результати, що їх отримували при цьому транснаціонали, вимірювалися не десятками і навіть не сотнями мільйонів доларів - лік ішов на мільярди.
Сьогодні ТНК перетворилися із суб’єктів на об’єкти міжнародної політики, активно беруть участь у всіх глобальних процесах, що відбуваються у світі. Транснаціональні корпорації, нарівні з промислово розвиненими країнами, широко проявляються в політиці, економіці, у фінансово-інвестиційній, інформаційній, науково-технічній, військовій, технологічній, екологічній сферах. У зовнішній політиці ТНК реалізують власну корпоративну дипломатію, а для успішного забезпечення внутрішньо-корпоративної політики створили свою, корпоративну ідеологію. Поруч із найбільшими державами, вони мають власні численні спецслужби, а зброєю, що її випускає, наприклад, лише «Дженерал дайнемікс», можна озброїти армію не однієї держави [7].
Дії ТНК за характером і формами прояву у світовій політиці й економіці багато в чому збігаються з діяльністю держав, що дозволяє експертам якщо не ототожнювати їх, то принаймні заявляти про ідентичність дій і проявів ТНК та держав у глобальній політиці й економіці. Водночас низка дослідників вважає, що в перспективі ТНК зможуть стати домінуючою силою світового господарства, замінивши національні держави в ролі основних його об’єктів [8].
Зараз провідну роль у глобальних процесах відіграють ТНК США, за характером і масштабами торгово-інвестиційної експансії випереджаючи промислові й фінансові компанії інших країн. Але цей розрив поступово скорочується за рахунок посилення позицій ТНК держав Західної Європи та Японії, а також появи транснаціональних корпорацій країн, що розвиваються.
Глобальні процеси переділу світового ринку торкаються різноманітних галузей, у яких домінують ТНК. Крім того, у найближчому майбутньому, після приєднання України до СОТ, значна частина вітчизняних підприємств стане перед фактом, що не готова до зростання конкуренції на внутрішньому ринку з провідними західними компаніями. Ось чому сьогодні для України актуальне питання: чим відповісти на виклик ТНК, щоб не поглинутися остаточно ними?
Відповідь може бути тільки одна - щоб взаємодіяти з ТНК як в Україні, так і на світових ринках, потрібно створювати власні, українські транснаціональні структури, як це зробили раніше Китай, Росія, Індія, Індонезія, Мексика, Венесуела та ін. (не беручи до уваги промислово розвинених країн, де існують сотні великих ТНК). Досвід цих держав свідчить, що національний капітал здатний витримувати конкуренцію з ТНК лише тоді, якщо він сам структурується в потужні фінансово-промислові утворення, адекватні міжнародним аналогам і здатні проводити активну зовнішньоекономічну політику.
Певних успіхів у плані транснаціоналізації бізнесу домоглася корпорація «Індустріальний союз Донбасу» (ІСД). Основна увага при цьому приділяється побудові вертикально інтегрованих холдингів по ланцюжку «вугілля - кокс - метал». При цьому ІСД створює ТНК не усіченого (без закордонної інфраструктури), а повного профілю, для чого компанія активно виходить на закордонні ринки, залучає нових партнерів, разом з іноземними фірмами бере участь у створенні консорціумів для просування на зовнішній ринок своєї продукції.
Близька до створення ТНК повного циклу і донецька «Систем кепітал менеджмент», яка зосередила контроль над такими гігантами, як «Азовсталь», Єнакіївський металургійний завод, Авдіївський коксохімзавод, що володіє великими пакетами акцій Керченського меткомбінату, Харцизького трубного заводу, об’єднання «Запоріжкокс».
Фактично повний замкнений цикл метвиробництва, властивого ТНК, має і держкомбінат «Криворіжсталь». Значну увагу створенню вітчизняних ТНК, підтримці, розвитку та підвищенню конкурентоздатності на світових ринках продукції українських підприємств приділяють керівництво провідних харківських промислових об’єднань і облдержадміністрація. Така робота в регіоні проводиться на основі пріоритетності за галузевим принципом. У галузі авіабудування потенційними учасниками ТНК є Харківський авіазавод і завод «ФЕД», енергообладнання - ВАТ «Турбоатом» і об’єднання «Електроважмаш», електроніки - Харківський електроапаратний завод, ВО «Моноліт», Харківський релейний завод тощо.
Процесу створення сучасних українських ТНК спільно з компаніями країн СНД може сприяти «Угода про сприяння у створенні та розвитку виробничих, комерційних, кредитно-фінансових і змішаних транснаціональних об’єднань», підписана у квітні 1994 року главами урядів усіх країн-учасниць Співдружності, а також Конвенція про транснаціональні корпорації (ратифікована Верховною Радою України в липні 1999 року), яку підписали глави урядів Вірменії, Білорусі, Киргизії, Молдови, Росії, Таджикистану й України. Конвенція, зокрема, визначає сутність, порядок створення та реєстрації таких корпорацій, держпідтримку і стимулювання їхньої діяльності, відповідальність учасників, право власності на прибуток і вироблену продукцію, правові основи регулювання корпоративних соціально-трудових відносин, порядок вирішення спорів тощо. Найважливішими позитивними моментами конвенції є те, що вона вводить у правове поле країн СНД поняття «транснаціональна корпорація», яке відповідає світовій практиці регулювання діяльності ТНК, стимулює формування корпоративних структур із розміщенням основного підприємства в базовій, а його філій - у приймаючих країнах [7].
Таким чином, створення українських ТНК дозволить певною мірою захистити національні економічні інтереси, сприятиме подальшому розвитку українських господарських структур, інтернаціоналізації їхнього виробництва й капіталу, інтеграції України у світову економіку, її участі в глобальних трансформаційних процесах.
4. Глобалізація фінансових ринків. Тенденції розвитку фінансового ринку України
Глобалізація є головною сучасною тенденцією розвитку міжнародних фінансових ринків. Глобалізаційні процеси в фінансовій сфері проявляються у формі динамічного розвитку міжнародної фінансової інтеграції, лібералізації фінансових ринків, збільшенні міжнародних потоків капіталу, розширенні спектру валютних і фінансових операцій, поглибленні міжнародної конкуренції, трансграничного характеру діяльності міжнародних банків. Ці процеси справляють вплив на розвиток національних фінансових ринків, які є взаємозалежними із розвитком міжнародної фінансової системи, і зазнають при цьому позитивних та негативних впливів [9].
Фінансова глобалізація є багатофакторним та багаторівневим процесом, що формує інтеграцію національних та міжнародних фінансових ринків. Слід відзначити, що важливими факторами динаміки та диверсифікації форм фінансової глобалізації є: випереджаюче зростання обсягів міжнародної ліквідності та мобільного капіталу в порівнянні з світовим ВВП та міжнародною торгівлею, що призводить до перенагромадження фінансової ліквідності та надлишку глобальної пропозиції фінансових ресурсів; поширення інформаційних технологій в глобальній фінансовій інфраструктурі, що сприяє гармонізації регулятивних умов національних фінансових ринків на основі міжнародних стандартів. Саме вони дозволяють належним чином сформувати необхідні першооснови для ефективної фінансової інтеграції нашої держави, допомагаючи подолати певні недоліки у вітчизняній фінансовій політиці.
Сьогодні процеси міжнародної фінансової інтеграції у фінансовому секторі України мають також мають свої особливості, адже в структурі руху капіталу домінують прямі іноземні інвестиції та прослідковується тенденція виходу на міжнародні ринки облігацій. Стосовно операцій на міжнародних фінансових ринках, то фінансові послуги в цілому поступово лібералізуються. За таких умов основною сферою інтеграції є інтернаціоналізація банківського сектору.
Взагалі, фінансовий сектор України є банківсько-центрованим з відносно недорозвинутим небанківським фінансовим сектором та фінансовими ринками. Так, питома вага активів небанківських фінансових інститутів в Україні становить близько 2% ВВП, тоді як в країнах Центральної Європи він коливається від 20 до 40%, а в розвинутих країнах від 80 до 250%. В Україні небанківські фінансові інституції є недостатньо капіталізованими та не можуть забезпечити ефективне нагромадження та інвестування фінансових ресурсів. Тому ми спостерігаємо, що економічна роль фінансового та банківського секторів (активи та постачання фінансових ресурсів до економіки у співвідношенні до ВВП) є значно меншою ніж у розвинутих країнах [12].
Нажаль Україна має недостатній рівень інтегрованості в міжнародну фінансову систему, тому не отримує всіх потенційних позитивів цього процесу. Позитивні ефекти міжнародної фінансової інтеграції для України полягають, з одного боку, в залученні прямих іноземних інвестицій, що приносять значні фінансові ресурси, потужні інвестиції та довгострокові пільгові кредити, а також сучасні методи корпоративного менеджменту, нові технології, ділові зв'язки та репутацію, що дозволяють вийти на нові ринки та укріпити конкурентоспроможність на внутрішньому ринку. З другого боку, позитивні ефекти лежать в площині отримання вигоди від виходу національних агентів на закордонні та міжнародні фінансові ринки. Ці ефекти проявляються у збільшенні термінів зовнішніх фінансових запозичень (зокрема як кредитів, так і облігаційних випадків), та у зниженні ставок по кредитах та облігаційних позиках, як державних та муніципальних, так і корпоративних [13].
Фінансова глобалізація створює для України не тільки позитивні, а й негативні ефекти. Вони в основному пов'язані із зростанням загрози фінансових криз та нестабільності, можливого витоку капіталу, обмеженими можливостями національних агентів щодо конкурування на глобальних ринках капіталів та на внутрішньому ринку, нерівноваженістю національних ринків капіталу та нерівними умовами роботи на них. В сучасних економічних дослідженнях до негативних проявів міжнародної фінансової глобалізації відносять: небезпеку фінансових криз, небезпеку підриву суверенітету країн з невисоким рівнем розвитку, небезпеку боргової та фінансової залежності, збільшення розриву економічного та фінансового розвитку між рядом країн.
Розвиток фінансового ринку в умовах глобалізації підвищує вимоги до регулятивної ролі держави. Україна ще недостатньо інтегрована в світову фінансову систему і не використовує всю можливу користь цього процесу, з іншого боку - має перспективи для того, щоб з допомогою регулятивних механізмів мінімізувати негативні наслідки фінансової глобалізації. Це вимагає зростання ролі держави в забезпечені стійкості, стабільності та керованості вітчизняної фінансової системи, укріплення конкурентноздатності національних фінансових структур. Для укріплення національної конкурентноздатності в умовах фінансової глобалізації необхідно насамперед збільшити фінансову потужність та професіоналізм національних агентів. Потрібне якомога краще сприяння процесам концентрації та централізації національних фінансово-кредитних інститутів. А також поширити сучасні організаційні та партнерські форми інтеграції, які сприятимуть запровадженню міжнародних стандартів фінансового менеджменту з метою підвищення ефективності управління фінансовими ризиками.
Незначний рівень включення України в світову фінансову систему не дозволяє прискорити економічний розвиток, але робить країну менш вразливою до міжнародних фінансових потрясінь. З метою ширшого включення України в процеси фінансової глобалізації необхідно продовжувати проводити політику лібералізації та відкриття ринку. Разом з тим, світовий досвід застерігає, що таку політику слід проводити компетентно і поступово, поетапно досягаючи тактичних та стратегічних цілей, інакше міжнародні потоки капіталу можуть дестабілізуюче вплинути на національну економіку.
Список використаної літератури
1. Сакс Дж. Экономическая конвергенция и экономическая политика [Текст] / Сакс Дж., Уорнер Э. // Вопросы экономики. - 1995. - № 5. - С.13-38.
2. Смирнов І.Г. Митна логістика: компонентно-регіональна структура [Електронний ресурс] / І.Г. Смирнов. – Режим доступу.
http://www.rusnauka.com/22_NIOBG_2007/Economics/25096.doc.htm. – 01.10.2009. – Назва з екрану.
3. Юдина И.Н. Финансовая интеграция: опыт стран с формирующимися рынками: Монография [Электронный ресурс] / Ирина Юдина. – Режим доступу: http://ficus.barnaul.vzfei.ru/yudina/bretton pdf.htm. – 01.10.2009. – Назва з екрану.
4. The World Bank [Матеріали офіційного сайту] [Electronic resource]. – Режим доступу: http://www.worldbank.org/ – 01.10.2009. – Назва з екрану.
5. Володимир Самофалов. Глобальний виклик транснаціональних корпорацій. // Дзеркало тижня. № 31 (456) 16 - 22 серпня 2003.
6. Добродомова С.В. Финансовая глобализация как определенная степень интеграции и ее последствия // Весник Нижненовгородского государственного университета. - № 1 (7). – 2005. - С. 620-624.
7. Глобализация и мировые рынки товаров, услуг и капиталов: Сб. науч. ст. // Под ред. Б.М. Смитиенко. В.К. Поспелова. - М.: ФА, 2001.
8. Шевченко В. Фінансова глобалізація: переваги та виклики для національного фінансового ринку / Вісник Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Серія: Економіка. - 2006. - №88. - С. 26-29.
9. Нагачевська Т. Проблеми розвитку фінансового ринку України в умовах глобалізації / Вісник Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Серія: Економіка. - 2006. - №85. - С. 36-40.
10. Школьник І.О. Особливості функціонування фінансових ринків країн, що розвиваються, в контексті фінансової глобалізації / Актуальні проблеми економіки. - 2008. - № 6 (84). - С. 63-66.
11. Запорожець М. До питання ефективності фінансового ринку України / Ринок цінних паперів України. - 2008. - 11-12. - С. 19-24.
12. Луцишин З., Луцишин О. Сучасні тенденції світового фінансового ринку / Фінансовий ринок України. - 2008. - №9 (59). - С. 3-9.
13. Матвєєва В.Ю. Україна і СОТ: порівняльний аналіз митно-тарифного захисту [Електронний ресурс] / Матвєєва В.Ю. – Режим доступу:
http://www.donduet.edu.ua/docs/vestnik/2005/Vest_econom_4(28)_2005/per_ekonom/matveeva.doc. – 01.10.2009. – Назва з екрану.
