Міністерство освіти і науки України

Донецький національний університет

Історичний факультет

Кафедра історії України
Самостійна робота №1

з теми:

"Кіммерійці: суспільний устрій, господарство, культура та вірування"
Виконав:

Студент І курсу денного

відділення

спеціальності "Історія"

гр. А (договір)

Головко Степан Сергійович

Перевірив:

Доцент Єсіп Ігор Михайлович
Донецьк – 2009


Зміст
Вступ

1. Етногенез кіммерійців

2. Побут кіммерійців

2.1 Господарство

2.2 Культура

2.3 Вірування

3. Суспільний лад

4. Зовнішні відносини

Висновок

Література

Додатки




Вступ
Першим етнічним утворенням на теренах сучасної України, про яке лишилась згадка у письмових джерелах є кіммерійці. Цей народ з’явився тут в період переходу історії з бронзового до залізного віку. Враховуючи давність часу, коли тут перебували кіммерійці, ми все ж таки розуміємо, що основним джерелом дослідження даного етносу є археологічні пам’ятки. Отже, найбільш широкого розмаху вивчення епохи кіммерійців набуло з розвитком археології. На даний момент відомо більше ста таких пам’яток в усіх регіонах України та поза її межами. При вивченні даних пам’яток головне не приписати кіммерійцям те, що не належить до їхньої культури, оскільки процес переходу з однієї культури в іншу проходить поступово.

Однак, крім відповідей на деякі питання археологія також породила нові суперечки серед вчених. Наприклад, не визначеним є походження кіммерійців.

Вперше кіммерійців згадує у своєму творі давньогрецький митець Гомер, що був їхнім сучасником. В "Одісеї" він писав: "Закотилось сонце та покрились тьмою всі шляхи, а судно наше дійшло глибокого Океану. Там народ і місто людей кіммерійських огорнулись мрякою та хмарами; і ніколи сяюче сонце не заглядає до них своїм промінням – ні тоді, коли сходить на зоряне небо, ні тоді, коли сходить до землі, але непроглядна ніч розпростерта над безпорадними смертними". Згадав він про них і в іншому своєму творі, а саме в "Ілліаді": "Зевс, наблизивши троянців та Гектора до ахейских судів, лишив їх перед судами..., а сам повернув назад світлі очі, споглядаючи далеко на землю конеборних фракійців, мідійців, що билися врукопашну і дивних гиппемолів-млекоїдів, бідних та справедливійших людей".

У Геродота історія вже переважає над міфами. Він згадує про кіммерійців як про народ, що населяв територію, де за його часів жили скіфи. Саме від них і причорноморських греків він дізнався, що Пантікопейські степи ще до приходу туди скіфів населяли кіммерійці.

У давньосхідних клинописних текстах ми не знайдемо такого зв’язного переказу про події кіммерійської історії, яке є у Геродота. Однак, вони переважують античні джерела тим, що ці тексти належать до того самого часу, що і події, про які в них йде мова.

Вивчення даної теми потребує дуже сумлінної та кропіткої роботи, але воно є необхідним для нас. Оскільки кіммерійці лишили вагомий слід в історії Північного Причорномор’я та можливо зіграли не останню роль у формуванні нашого етногенезу. Ті історики, які займаються дослідженням кочівників на теренах Північного Причорномор’я (А.І. Тереножкін, О.А. Кривцова-Гракова, Б.Н. Граков, М.І. Артамонов та ін.), обов’язково торкаються цієї теми.




1. Етногенез кіммерійців
Як самі себе називали "доїтелі кобилиць" невідомо. Навряд слово "кіммерійці" (грец. – κιμμέριοι; лат. – Cimmerii) є самоназвою. Швидше за все, їх так назвали античні автори. Значення цього слова невідоме. В ассирійських клинописах кіммерійців називають гамірра, а в Біблії – гомер.

З’явились вони тут приблизно у ІХ ст. до н.е. і були витіснені скіфами десь у VII ст. до н.е. Кіммерійці являли собою етнічно міцну спільноту племен, що займала досить велику та єдину, хоча й трохи мінливу, територію на півдні Східної Європи. Як оповідає Геродот, це степи Північного Причорномор’я між Дністром та Доном.

Цей факт підтверджується археологічними розкопками. Якщо ми поглянемо на карту археологічних пам’яток часів кіммерійців, то можна так обмежити географію їхнього впливу: від Криму (особливо Керченський пів-в, який тоді називався Кіммерійським) на півдні до лісової зони на півночі, від Дунаю на заході до Волги на сході. Походження кіммерійців є досить складним питанням. Ніхто з дослідників не береться дати на нього однозначну відповідь.

Наприклад, існує думка автохтонного причорноморського походження кіммерійців. Згідно з цією ідеєю, вони є нащадками племен, які задовго до того населяли південь Східної Європи, тобто носіїв катакомбної археологічної культури. Це означає, що кіммерійці є корінним населенням цієї території.

Однак, ця думка не знайшла широкої підтримки в наукових колах. Натомість більшість істориків схильні вважати, що кіммерійці є гілкою давньоіранського народу, генетично близького до скіфів мотивуючи це їх іраномовністю. Це підтверджується тим, що імена кіммерійських царів (Лігдаміс, Теушпа, Шандакшатру) мають безпосередньо іранські корені.

Таким чином, питання походження кіммерійців залишається відкритим. Однак, ми знаємо точно, що в VII ст. до н.е. кіммерійців змінює, інший більш досконало вивчений народ, який господарюватиме Північним Причорномор’ям протягом чотирьох сторіч. Але топоніми, які лишили після себе кіммерійці, ще найближчі п’ять сторіч нагадуватимуть про їхню присутність тут.




2. Побут кіммерійців
2.1 Господарство
З початку основою господарства кіммерійців було землеробство та скотарство. Там, де дозволяли природні умови, вони розводили велику й малу худобу, свиней та коней. Частина худоби була на стійловому утримані та забезпечувалась кормами та відходами, що давало землеробство.

Кочовий уклад господарського життя давав можливість безмежно використовувати пасовища. Таким чином було виявлено нове джерело росту додаткового продукту та збагачення, яке потребувало мінімум затрат праці. Мабуть саме ці фактори підштовхнули народи Азії на перехід до кочового способу життя. Кіммерійці не були виключенням і приблизно в ІХ ст. вони першим на теренах Північного Причорномор’я переходять від осілого способу життя до кочового. Так як кіммерійці були кочівниками, кінь займав особливе місце в їхньому житті. Про це свідчать археологічні розкопки. Деталі кінського спорядження були обов’язковим атрибутом у захороненнях кіммерійських чоловіків. Оптимальні природні умови сприяли розвитку конярству та його переходу в табунне. Конярство забезпечувало воїнів верховими кіньми та давало значну частину продуктів харчування, в т.ч. і молоко. Крім тваринництва кіммерійці, займались ще й полюванням. Кіммерійці були першими, хто почав виплавляти з болотної руди залізо та широко використовувати його в промислових цілях. Вони зіграли головну роль у розповсюджені заліза в Східній та центральній Європі. Лиття бронзи та золота виконувалося по воскових моделях. Застосовувались штамповка, карбування та паяння (золотом по золоту). Із заліза вироблялась більш досконала та практична зброя. Тим не менш багато предметів повсякденного життя кіммерійців було зроблено з бронзи. Також було розвинуто і гончарство.


2.2 Культура
Кіммерійські пам’ятки представлені лише похованнями, зазвичай курганними, але відомі й безкурганні поховання. Культуру кіммерійців відносять до зрубної культури та білозерської. Останню вважають її основою. Кіммерійську культуру прийнято ділити на два ступені: чорногорівська культура (ХІ-VІІІ ст. до н.е.) та новочеркаська (VIII-VII ст. до н.е.).

На першому ступені ховали в простих прямокутних та овальних ямах, іноді з дерев'яним перекриттям у скорченому положенні на боці. Для цього періоду ще характерні бронзові вироби. На новочеркаському ступені вже з’явилися глибокі ями, відомі прямокутні ями з дахом, відповідно і трупопокладання вже випрямлене, але теж на боці. Поховальний інвентар почали класти й на перекриття. Тут вже починає переважати залізо.

За складом супроводжуючих небіжчика речей поховання чітко розділяється на чоловічі та жіночі.

Чоловіків ховали зі зброєю, кінським спорядженням, тобто з тими речами, які могли б йому знадобитися в бою. Для жіночих могил характерні прикраси, глиняний посуд та предмети господарської діяльності (шила, голки тощо).

Важливою рисою кіммерійської культури є стели, які хоч і не мають чітко вираженої голови людини, але добре зображають одяг та зброю. Отже, традиція зображати своїх воїнів в камені вже є характерною і для кіммерійців.

Прикраси вони виготовляли з бронзи, золота та кісток. В різьбі на кістках в них переважали плоский рельєф та гравюра. Для кіммерійського мистецтва найбільш характерні геометричні орнаменти у вигляді розеток, різних спіралей, меандрів, ромбоподібних фігур тощо. Також відомі приклади зображення тварин, зокрема коней та худоби.

Кіммерійське мистецтво дуже сильно відрізняється від мистецтва скіфів. Не кіммерійці запозичували культурні досягнення у своїх сусідів а навпаки. Їх самодостатня й різноманітна культура була представлена на досить високому рівні.
2.3 Вірування
Досліджуючи кургани кіммерійців ми знаємо, що трупопоклодання в них було скорченим або витягнутим на боку. В новочеркаський період померлих кладуть орієнтовано стабільно на захід. Ця орієнтація буде характерною потім і для скіфів, і для сарматів. Швидше за все, це пов’язано з тим, що давні народи вважали, захід стороною куди відходить душа. Таким чином, ми бачимо ознаки релігійних вірувань.

Як згадувалось вище, в захороненнях археологи знаходили речі, якими кіммерійці користувались при житті. Це означає, що для їхнього світогляду було характерними віра в душу та життя після смерті.

Колискою всіх релігій була жіноча природа, яка запліднювалась і розцвітала від контакту з чоловічою природою. Відомо, що у кіммерійців був присутній культ Богині-Матері. Про це свідчать стели з зображеннями жінки, які мали культовий характер. Деякі вчені вважають, що культ Богині-Матері у кіммерійців був відлунням релігійного культу ранньонеолітичної (дотрипільської) та трипільської доби. Глиняні жіночі статуетки з дитиною на руках – уявлення про тогочасний релігійний світогляд, про початки формування ще в тодішню епоху культу Роду і рожаниць, поширеного в дохристиянських віруваннях східних слов'ян.

Отже, оскільки ми не маємо жодних письмових відомостей про міфологію кіммерійців, їх культуру та релігійні вірування – все це можна дослідити лише вивчивши археологічні пам’ятки того часу.


3. Суспільний лад
Кіммерійці у своєму розвитку досягли високого рівня родоплемінного устрою. Щоправда, вони не представляли собою згуртованої державної єдності. Вони були об’єднані в племена, що, в свою чергу, об’єднувались в доволі міцну спілку племен, на чолі якої стояв вождь.

У соціальній організації кіммерійців спостерігався перехід від родоплемінних відносин до рабовласницьких. Виділявся заможний прошарок населення – вожді й царі. В їхніх руках накопичувалися пасовиська, кінські табуни, багатства.

Відомо, що у кіммерійців дуже прославлялись кінні воїни. Вони були на першому плані суспільства. Вершники та колісничники складали спорадичний елемент в родоплемінних військових сполученнях, які, очевидно, не мали постійного характеру. Наїзники складали основу кіммерійського суспільства. Кіммерійці були перш за все кінними стрілками. Вони мали на озброєнні чудові залізні мечі, бойові молоти та булави. На чолі цих загонів стояли добре озброєні вожді. При похованні вкладання до рук померлого зброї говорить про войовничість кіммерійців.

Їм так і не вдалось створити власне державне утворення. На чолі цього народу було багато вождів, які не завжди були єдині. Саме тому вони і зникли з Північного Причорномор’я під тиском скіфів, які були більш організовані та більш єдині в своєму суспільному ладі.




4. Зовнішні відносини
Кіммерійцям вдалося створити досить міцне військово-політичне утворення, яке займало територію всієї сучасної України. Центр Кіммерії, швидше за все, знаходився десь на Керченському півострові. Відомо, що вони здійснювали походи на Близький Схід: в Ассирію, Урарту, Лідію. Особливістю кіммерійської армії було те, що її вершники вміли використовувати лук будучи верхи. Вони блискавично проносились повз супротивника та закидували його дощем стріл.

Найбільшу активність у зовнішніх відносинах кіммерійці проявили після приходу скіфів до Північного Причорномор’я. Під їх тиском кіммерійці були змушені мігрувати за Карпати та в Передню Азію. Ось як це описує Геродот: "Кіммерійці, коли побачили, що проти них виступило велике військо, почали радити, що їм робити Тут їхні думки поділились на двоє, кожна сторона наполягала на своїй думці. І найдостойнішою була думка царів, а думка більшості зводилась до того, що їм вигідніше віддалитись, ніж залишившись наражатись на небезпеку і чинити опір чисельним ворогам. Але думка царів була воювати до останнього з ворогами, обороняючи свою країну. Хоч як там було, ні більшість не хотіла послухатись царів, ні царі більшості. Отже, перші без бою вирішили покинути країну загарбникам і тікати від них, а царі вирішили краще бути вбитими і похованими на батьківщині, але не тікати з більшістю, згадавши, як їм добре було тут і які муки їх чекають, якщо вони втечуть разом з більшістю. Скоро Вони прийняли такі рішення, вони розділились, обидві їхні частини були рівними в числі і вони почали битися між собою. І всіх, що в битві було вбито кіммерійці поховали поблизу Тірасу (Дністер)". Їхні могили і тепер можна там побачити.

Пішовши з Причорноморських степів кіммерійці прославили своє ім’я на полях бою. В Малій Азії вони дійшли до Іонії, але, як описує Геродот, це не були довгострокові завоювання, а скоріш звичайні грабіжницькі набіги.

Пройшовши чорноморським узбережжям Кавказу, вони розгромили Урарту. В 654 р. до н.е. кіммерійці вторглися в Лідію. Вони зайняли більшу її частину та столицю Сарди. У 679 р. до н.е. під проводом Туешпи кіммерійці вторглись до Ассирії, яка була наймогутнішою державою того світу. В боях з ними поліг і ассирійський цар Саргон.

Інший ассирійський цар Ассархадон (681 – 669) повідомляє, що він вбив Туешпу та винищив його військо. Послідовник Ассархадона Аншурабанапал також вів боротьбу з кіммерійцями. Відомо, що він розтрощив в Кіллікії кіммерійське військо під проводом Лігдаміса (Тугдамме). Сам Лігдаміс загинув зі своїм сином Сандакшатру.

Один з дослідників кочівників Східної Європи В.Урбан припускає, що кіммерійці дістались навіть кордонів Єгипту. І що з ними начебто воював фараон Псамметих.

Отже, прихід скіфів пожвавив життя кіммерійців. Тікаючи від більш численного та більш організованого народу, якими були скіфи, кіммерійці розширили географію свого впливу. У пошуках нового простору для своїх пасовищ вони вели боротьбу з могутніми країнами Ближнього Сходу. Та в кінці VII ст. все ж таки були підкорені скіфами. Але пам’ять про цей народ ще протягом десятиліть наводила жах на народи Передньої Азії та іудейських пророків.




Висновок
Античні міфи, історичні перекази та ассирійські клинописи створили в нас уявлення про кіммерійців як про агресивний і войовничий народ. Завдяки давнім авторам ми знаємо, що вони робили досить масштабні походи в Малу Азію, воювали з Ассирією та Урарту. Кіммерійці були кочовими племенами, а основним заняттям кочовиків є або захист своїх пасовищ, або грабіжницькі набіги на пасовища сусідів.

Отже, кіммерійці вели досить активну діяльність на історичній арені, вони впливали на історичний розвиток інших народів Східної Європи та Передньої Азії. Це значить, що кіммерійці є предметом вивчення не лише для дослідників історії України, а й для вчених, що займаються вивченням історії Євразійських народів.

Всі згадки, які є в письмових джерелах, пов’язані з військовими походами. Про їхню культуру, вірування та господарства ми дізнаємося з археологічних джерел.

Кіммерійці були першими, хто перейшов від осілого способу життя до кочового та одним з перших, хто навчився виплавляти з болотної руди залізо. Таким чином, епоха кіммерійців поклало початок Залізного віку на теренах України. В їх господарстві переважало скотарство. Особливу роль в їхньому житті відігравав кінь.

Невирішеним є питання походження кіммерійців. Частково це пов’язано з тим, що вчені не можуть визначитись до якої саме археологічної культури вони належать. Деякі вважають кіммерійців нащадками катакомбної культури, інші ж відносять їх до зрубної. Прийшли вони сюди з Азії, чи їхній етногенез відбувався тут є питанням відкритим, але фактом лишається те, що вони протягом трьох сторіч займали територію України і лишили вагомий слід у нашій історії.

Щодо вірувань кіммерійців, то у них є ознаки тотемізму – тотемом у них був змій; анімізму – про це свідчать їхні поховання, разом з трупами вони клали предмети, які могли знадобитися в наступному житті; фетишизму – про це свідчать стели Богині-Матері, які мали культовий характер.

Цей народ з’явився на історичній арені в ІХ ст. до н.е. Вони досягли високого рівня в розвитку родоплемінних устроїв. Прослідковується перехід до рабовласницького устрою. В них була досить потужна армія, яка проявила свої здібності в Малій Азії після приходу в Північне Причорномор’я скіфів.

Кіммерійцям так і не вдалося створити власного державного утворення. Проте вони встигли навести жах на наймогутніші держави тогочасного світу. В VII ст. вони припиняють своє існування, а на зміну їм з’являється інший, етнічно близький, але більш численний та більш організований народ, в якому вони і розчинились, а саме скіфи. Але ще протягом п’яти століть деякі топоніми (Боспор Кіммерійський, Кіммерійська переправа тощо) нагадуватимуть про існування в міжріччі Дністра та Дону "доїтелів кобилиць".




Література
1.                 Артамонов М.И. Киммерийцы и скифы: (от появления на ист. арене до конца IV в. до н.э.) / М.И. Артамонов. - Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1974;

2.                 Бойко О.Д. Історія України, К.: Академвидав, 2006;

3.                 Всемирная история: В 24 т. Т.3. Век железа/ [Редкол.: И.А. Алябьева и др.]; Мн.: Литература, 1998;

4.                 Жебелев С.А. Северное Причерноморье; Исслед. и статьи по истории Северного Причерноморья антич. эпохи [Текст] / С.А. Жебелев; отв. ред. Д.П. Каллистов ; Акад. наук СССР, Ин-т истории. - М. : Изд-во Акад. Наук СССР; Ленинград, 1953;

5.                 Петрухин В.Я. Очерки истории народов России в древности и раннем средневековье: Учеб. пособие для гуманит. фак. вузов. - М.: Шк. Яз. рус. культуры, 1998;

6.                 "Проблемы скифо-сарматской археологии Северного Причерноморья", обл. конф., посвящ. 90-летию со дня рождения Б. Н. Гракова (1989 ; [Запорожье]). 0 [Тезисы докладов...] / [Редкол.: Ю. Г. Виноградов (отв. ред.) и др.] ; Ин-т археологии АН СССР ; Моск. гос. ун-т ; Запорож. гос. ун-т; Запорож. обл. краевед. музей. - Запорожье : Коммунар, 1989. - 1. – 1989;

7.                 Тереножкин А.И. Киммерийцы / А.И. Тереножкин; АН УССР, Ин-т археологии. - К.: Наук. думка, 1976;

8.                 Урбан В.В. Кочевники Восточной Европы / В. Урбан. - Донецк: ДонНУ, 2002;

9.                 Хрестоматія з історії України / упоряд. та авт. комент. О.М. Уривалкін. - К.: КНТ, 2007.


Додаток № 1


Аттичний чорнофігурний кратер "ваза Франсуа"


Елемент кратера – сцена "Калідонська охота" (кіммерійські лучники)




Додаток № 2. Археологічні пам’ятки





Додаток № 3. Кіммерійські стели