Контрольная работа Самооцінка і рівень домагань в сучасній психології
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-10-25Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
1. Самооцінка і рівень домагань в сучасній психології
Одним з важливих чинників, що впливають на процес цілеспрямованого отримання знань учнів, є вплив самооцінки і рівня домагань на процес навчання. Самооцінка відноситься до ядра особи і істотно впливає на поведінку індивіда. Вона тісно пов'язана з рівнем домагань людини – ступенем трудності цілей, які він ставить перед собою.
САМООЦІНКА — оцінка особою самою себе, своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей. Відносячись до ядра особи, самооцінка є важливим регулювальником її поведінки. Від самооцінки залежать взаємини людини з тими, що оточують, його критичність, вимогливість до себе, відношення до успіхів і невдач. Тим самим самооцінка впливає на ефективність діяльності людини і подальший розвиток його особи.
Самооцінка виконує функції регулювальника і захисної, впливаючи на поведінку, діяльність і розвиток особи, її взаємини з іншими людьми. Захисна функція самооцінки, забезпечуючи відносну стабільність і автономність особи, хоча може вести до спотворення досвіду. Самооцінка характеризується по наступних параметрах:
1)рівень ( висока, середня, низька);
2)співвідношення з реальною успішністю ( адекватна і неадекватна, або завищена і занижена);
3) особливості будови (конфліктна і безконфліктна).
Стійка і разом з тим достатньо гнучка самооцінка (яка може мінятися під впливом нової інформації, набуття досвіду, оцінок тих, що оточують і ін.) є оптимальною як для розвитку, так і для продуктивності діяльності.
Самооцінка тісно пов'язана з РІВНЕМ ДОМАГАНЬ особи, тобто прагненням до досягнення цілей того ступеня складності, на яку людина вважає себе за здатного. У основі рівня домагання особи лежить така оцінка своїх здібностей, збереження якої стало для людини потребою.
Розбіжність між домаганнями і реальними можливостями людини веде до того, що він починає неправильно себе оцінювати, унаслідок чого його поведінка стає неадекватною (виникають емоційні зриви, підвищена тривожність, агресивність і ін.).
Люди з реалістичним рівнем домагань відрізняються упевненістю в своїх силах, наполегливістю в досягненні мети, більшою продуктивністю, критичністю в оцінці досягнутого.
1.1 Самооцінка і рівень домагань як предмет психологічних досліджень у вітчизняній психології
До проблеми самооцінки і рівня домагань зверталися багато вітчизняних психологів. Самооцінка – цінність, значущість якої індивід наділяє себе в цілому і окремі сторони своєї особи, діяльності, поведінки. Самооцінка виступає як відносна стійка структурна освіта, компонент самопізнання і як процес самооценивания. Основу самооцінки складає система особових сенсів індивіда, прийнята ним система цінностей. Самооцінка формується при активній участі самої особи і відображає своєрідність її внутрішнього світу. У А.В.Петровського рівень домагань перекликається з Я-ідеальним. Учений вважає, що ".самооценка є результат. свого роду проекція реального "Я" на "Я" ідеальне.
Н.А.Менчинськая підкреслювала, що в учбовій діяльності кожного школяра самооцінка грає велику роль. Як один з ".важных особових параметрів розумової діяльності, вона виконує функцію саморегуляції поведінки, за допомогою її визначається бажаність (або небажаність) якого-небудь вчинку. Самооцінка великою мірою впливає на ступінь успішності здійснюваної діяльності". Дослідження, А.І.Ліпкиной, що проводилися, під керівництвом Н.А.Менчинськой, показали, що неадекватна самооцінка (як завищена, так і занижена) негативно позначається на процесі, а також і на результаті учбової діяльності. Можливе підвищення самооцінки школяра, коли вона була занижена в результаті тривалих учбових невдач шляхом цілеспрямованої зміни за допомогою педагога "соціальної позиції" учня в колективі класу.
Формування самооцінки впродовж раннього і дошкільного дитинства, відзначала Л.І.Божовіч, відбувається під впливом значущих дорослих, особливо батьків. Реакції дорослих є найважливішим регулювальником поведінки дитяти. У молодшого ж школяра саме вчитель стає авторитетнішим і впливовішим за батьків. До кінця молодшого шкільного віку діти більше зважають на думку і оцінку однолітків. А ".на протязі середнього шкільного віку складається вже відносно стійка самооцінка і рівень домагань". Це породжує потребу бути не лише на рівні вимог інших людей, але і на рівні власних вимог і власної самооцінки.
М.І.Лісина писала, що "афектну частку образу, абстраговану від знання, ми називаємо самооцінкою дитяти. А когнітивну частку вважаємо за краще іменувати уявленням дитяти про себе, щоб підкреслити її зв'язок за походженням і за природою з пізнавальними процесами індивіда" . Також дотримувалася думки, що загальну самооцінку потрібно характеризувати не кількісно (наскільки вона висока), а якісно — який її склад і забарвлення (позитивна — негативна, повна — неповна і т. д.). Конкретна самооцінка виражає відношення дитяти до успіху своєї окремої, приватної дії.
Самооцінка і заснований на ній рівень домагань стають звичними для індивіда і виникає потреба зберігати цю рівновагу. Неможливість задовольнити свої домагання завжди зіштовхують дитяти з неуспіхом, породжує конфлікт. Звідси і неадекватна реакція дитяти на свій неуспіх: він або відкидає сам факт неуспіху, або пояснює не його відповідними дійсності причинами. Неадекватна реакція стає захистом для дитяти, дозволяє йому в разі неуспіху (саме тому, що причину неуспіху він бачить не в собі) не знижувати оцінку себе, своїх можливостей, вимог до себе, своїх домагань.
Самосвідомості і самооцінці зокрема багато уваги приділяв І.С.Кон. Описуючи зміни, що відбуваються в юнацькому віці, учений відзначав, що перебудова самосвідомості в підлітковому і юнацькому віці, пов'язана з відкриттям свого внутрішнього світу, появою нових контекстів і кутів зір, під яким індивід себе розглядує, робить значний вплив на самооцінку. Це пояснюється ще і переорієнтацією юнацької свідомості із зовнішнього контролю на самоконтроль і зростанням потреби в досягненні конкретних результатів. У одних випадках самооцінка перевіряється шляхом порівняння вираженого в ній рівня домагань з фактичними результатами діяльності — спортивними досягненнями, шкільними відмітками, даними тестування. У інших випадках самооцінка порівнюється з оцінкою випробовуваного навколишніми людьми (вчителями, батьками), промовцями як експерти.
Самооцінка також служить засобом психологічного захисту. Бажання мати позитивний образ "Я" нерідко спонукає індивіда перебільшувати свої достоїнства і зменшувати недоліки. В цілому адекватність самооцінок з віком підвищується: самооцінки дорослих по більшості показників реалістичніші і об'єктивніші, чим юнацькі, а юнацькі — чим підліткові, в чому позначаються великий життєвий досвід, розумовий розвиток і стабілізація рівня домагань.
Неспівпадання реального і ідеального "Я" — цілком нормальний, природний наслідок зростання самосвідомості і необхідна передумова цілеспрямованого самовиховання. При переході від дитинства до отроцтва і далі самокритичність росте. Так, у вивчених Е.К. Матліним творах десятикласників, що описують власну особу, в 3,5 разу більше критичних висловів, чим у п'ятикласників. Розбіжність реального і ідеального "Я" — функція не лише віку, але і інтелекту. У інтелектуально розвинених підлітків і хлопців розбіжність між реальним і ідеальним "Я", тобто між тими властивостями, які індивід собі приписує, і тими, якими він хотів би володіти, значно більше, чим у хлопців з середніми здібностями.
Також самосвідомість і самооцінки хлопців і дівчат сильно залежать від стереотипних уявлень про те, якими мають бути чоловіки і жінки, а ці стереотипи, у свою чергу, похідні від диференціації статевих ролей, що історично склалася в тому або іншому суспільстві.
Рівень домагань — характеризує:
1) рівень трудності, досягнення якого є загальною метою серії майбутніх дій (ідеальна мета);
2)вибір суб'єктом мети чергової дії, що формується в результаті переживання успіху або неуспіху ряду минулих дій (рівень домагань вданный момент);
3) бажаний рівень самооцінки особи (рівень Я).
Прагнення до підвищення самооцінки в умовах, коли людина вільна у виборі ступеня трудності чергової дії, приводить до конфлікту двох тенденцій — тенденції підвищити домагання, щоб взяти максимальний успіх, і тенденції понизити їх, щоб уникнути невдачі. Переживання успіху (або неуспіху), що виникає унаслідок досягнення (або недосягнення) рівня домагань, спричиняє за собою зсув рівня домагань в область важчих (або більш за легені) завдань. Зниження трудності обираної мети після успіху або її підвищення після невдачі (атипова зміна рівня домагань) говорять про нереалістичний рівень домагань або неадекватну самооцінку. Уявлення про свої можливості роблять суб'єкта нестійким у виборі цілей: його домагання різко підвищуються після успіху і так же різко падають після невдачі. Вплив невдачі більше знижує самооцінку, чим успіх підвищує її.
Відомо, що в експериментальній психології характеристики самооцінки нерідко встановлюються по параметрах домагань. На думку БороздінойЛ.В. рівень домагань вважається за прояв самооцінки у дії особи. Експерименти останніх років розкривають залежність рівнів самооцінки і домагань під впливом тривожності індивіда. Виділяють відому вірогідність наростання тривожності від високої самооцінки до низької. Т. е. констатують присутність зворотної залежності величин рівня тривожності і самооцінки як якійсь тенденції, що виявляється лише за допомогою аналізу усереднених значень. А ось при зіставленні рівня домагань з рівнем тривожності такого зв'язку скільки-небудь ясно взагалі підтвердити не удалося. Аналіз співвідношення цих трьох елементів розкриває достовірно значуще посилення рівня тривожності при розбіжності рівнів самооцінки і домагань, навіть якщо позиція самооцінки суб'єкта висока. Складається враження, що зростання хронічної тривожності не випадково супроводить розузгодженню рівнів самооцінки і домагань, а формується як реакція на цю розбіжність.
Тривале розузгодження між самооцінки і рівня домагань — це ситуація, при якій людина сама з собою не в ладу, ситуація пролонгованого внутрішньоособового конфлікту, інколи вельми гострого. Спроба вирівняти його "стрибком" не завжди спрацьовує, часті ж, але невдалі "стрибки" здатні збільшити коректовану дистанцію, а хронічний емоційний дискомфорт у вигляді переживання відчуття незадоволеності собою, емоційної напруженості, неспокою, тривожного очікування може придбати форму якогось патогенного чинника, співвідношуваного ряду психосоматичних захворювань.
Дослідження показали також зв'язок рівня домагань з інтелектом. Вищому інтелекту відповідає вищий рівень домагань. Хоча вищому рівню домагань характерна менша його варіативна і велика неадекватність. Цікава залежність рівня домагань від сили нервової системи щодо збудження. Нетривожні, емоційно збудливі і імпульсні люди мають постійно адекватний або підвищений рівень домагань. А особи з протилежними властивостями, навпаки, мають занижений рівень домагань. Також особи з сильною нервовою системою значно підвищують свій рівень домагань, і через це він може перевищувати їх реальні можливості. Обличчя ж із слабою нервовою системою збільшують рівень домагань в менш значному ступені – він залишається адекватним. У міру зростання стресу особи з сильною нервовою системою завищують рівень домагань, а особи із слабою нервовою системою – занижують його.
1.2 Самооцінка і рівень домагань як предмет психологічних досліджень в західній психології
У західній психології до вивчення самооцінки обертали погляди багато учених. По класичній концепції У.Джемса(1890) уявлення про актуалізацію Ідеального-Я покладене в основу поняття самооцінки, яке визначається як математичне відношення реальних досягнень індивіда до його домагань.
Т. Шибутані пише про самооцінку так: "Якщо особа – це організація цінностей, то ядром такої функціональної єдності є самооцінка" .
Поняття самооцінки було детально досліджене Р.Бернсом. Учений розглядував самооцінку у складі системи, відомої як "Я-концепция особи". На думку Бернса Я-концепция – це сукупність всіх представлень індивіда про себе, зв'язана з їх оцінкою.
Описову складову Я-концепциі часто називають образом Я або картиною Я. Складову, пов'язану з відношенням до себе або окремим своїм якостям, називають самооцінкою або ухваленням себе.
Я-концепция :
- пізнавальна, описова (образ Я) і
- емоційна, оцінююча ( самооцінка)
– поведінкова (реакциией на ці складові є поведінка (дії) індивідуума).
Я- концепція розглядується як динамічна сукупність особових установок, направлених на саму особу. Самооцінка не застигла освіта, вона постійно міняється, оскільки і сама особа змінюється, міняються її уявлення про себе і відношення до себе.
Оскільки образів Я дуже багато (реальне, ідеальне, дзеркальне і ін.), вважається, що високий ступінь збігу Реального-Я з Ідеальним-Я є важливий показник психічного здоров'я і високої самооцінки. При формуванні самооцінки поважно, як, на думку людини, його оцінюють інші. Нарешті, реальні досягнення особи в найрізноманітніших видах діяльності істотно впливають на формування самооцінки : чим більше досягнення, тим вище самооцінка.
Важливою особливістю дітей з високою самооцінкою є те, що вони менше зайняті своїми внутрішніми проблемами, що дозволяє більше уваги приділяти навколишньому світу.
У хлопчиків з високою самооцінкою рівень домагань вищий, ніж у їх однолітків, що пояснюється наполегливим підкресленням батьками цінності прагнення до досконалості. Вони орієнтують дитяти на певні стандарти, створюють зворотний зв'язок у вигляді своїх оцінних думок і указують йому на необхідні засоби для досягнення більшого успіху. Дитя з високою самооцінкою привчене постійно випробовувати свої можливості, дізнаючись і визнаючи свої сильні і слабі сторони. Діти з високою самооцінкою ставлять вищі цілі і добиваються успіху. Очікування батьків (або відсутність таких) є важливим чинником, що направляє розвиток дитяти по певному руслу, що особливо виявляється в школі у вигляді "реалізовуючого пророкування".
У єдиного дитяти в сім'ї самооцінка в середньому вище, ніж у дітей в багатодітних сім'ях. Але хлопчики, зростаючі в сім'ї, де всі останні діти – дівчатка, мають високу самооцінку.
Бернс вважає, що сімейні взаємини значніше впливають на формування Я-концепциі, чим класова, релігійна і етнічна приналежність. Хоча Розенберг в книзі "Суспільство і образ Я в юнацькому віці"(1965) писав, що у хлопчиків з вищих і середніх класів самооцінка вище приблизно на 19%, чим у хлопчиків з сімей робітників. У дівчаток всього на 6%.( Бернс Р.,1986)
Схвалення значущого іншого створює у дитяти позитивні образ Я і самооцінку і навпаки. У дослідженні Кирхнера і Вондрека (1975) показано, що як джерела самооцінки найчастіше, частіше, ніж батьки, називаються друзі, брати і сестри, що говорить про виключно великий вплив однолітків на розвиток уявлення про себе у дітей. А в підлітковому віці саме група однолітків, а не сім'я виступає як основне джерело зворотного зв'язку. Діти, у яких є близький друг, володіють вищою самооцінкою, ніж ті, у яких такого друга немає. (Маннаріно, 1978).(Р.Бернс, 1986)
Марчиа (1967) в своїх дослідженнях виявив, що в групі студентів, що досягли ідентичності, самооцінка є вищою, ніж у представників інших категорій (невизначеність ідентичності, попередня ідентичність, стадія кризи). Цікаві виводи були зроблені вченими (Симмонс і дружини Розенберг, 1973), такими, що дослідили образи Я і самооцінку : у молодших підлітків (12-14 років) рівень самооцінки виявився пониженим в порівнянні з дітьми 8-11 років. Вони вважають за причину цього пубертат і перехід в середню школу (7-ою клас). А також те, що більш старшим дітям властиві більший реалізм, тоді як дітям властиво завищувати оцінку власних якостей, статусу батьків і іншого. Учені вважають, що не відбувається істотних змін в Я-концепциі в інтервалі 12-18 років (Інджел, 1959;Монг,1973). Як показав аналіз (Елліс, Гехмен, Катценмайер, 1980), якщо спочатку самовосприятие регулюється за допомогою зовнішніх стандартів досягнень (13-15 років), то з віком основою регуляції стають стандарти внутрішні (17-18 років). Роль значущих інших декілька знижується.( Р.Бернс, 1986)
Німецький психіатр Х.Ремшмідт пише про Я-концепциі як про динамічну психологічну величину, залежну від змін соціального оточення і суспільних стосунків. Розвивається під впливом первинного досвіду соціалізації в сім'ї, надалі всього більшого значення набувають внесемейные чинники. Я-концепция — результат взаємодії біологічних, психологічних і психосоциальных впливів в ході розвитку. Це основа відчуття самоценности, вельми важливої для формування поведінки людини і сприйняття ним власного положення в суспільстві.
Так Я-концепция у поганих учнів значно менш сприятлива, чим у хороших. У молодих злочинців і тих, хто потрапив в сферу уваги громадських організацій, що займаються "важкими" підлітками, Я-концепция негативна. У останніх роботах вплив шкільних успіхів на Я-концепцию просліджується менш чітко. Молоді люди можуть, мабуть, знижувати суб'єктивне значення шкільних успіхів, компенсуючи рівень самооцінки в середі однолітків.
Можна вважати за встановлений, що несприятлива Я-концепция (слаба віра в себе, боязнь дістати відмову, низька самооцінка), виникнувши, приводить надалі до порушень поведінки.
У міру дорослішання з'являється реалістичніша оцінка власної особи і зростає незалежність від думки батьків і вчителів. Тут існують паралелі як з хронологічним віком, так і з незалежним від нього безпосередньо процесом дозрівання. Тоді як між відношенням до статевої зрілості, емансипацією і хронологічним віком спостерігається явна взаємозалежність, у підлітків із сповільненим статевим дозріванням існує чіткий зв'язок несприятливої Я-концепциі (відчуття знедоленої людини, негативізм по відношенню до батьків, відчуття залежності) саме з цією затримкою, але не з хронологічним віком. Підтвердилися дані про позитивнішою Я-концепциі акселератов.
Рівень домагань як психологічна характеристика особи вперше був експериментально вивчений в 20-х роках під керівництвом К.Льовіна німецьким психологом К.Хоппе. Було показано, що вибір завдання певної трудності залежить від успіху або невдачі у вирішенні попередніх завдань: успіх сприяє вибору важчих завдань (підвищення рівня домагань), невдачі - навпаки, більш за легені (зниження рівня домагань). З'ясувалося також, що серед випробовуваних існують особи, які в разі виникнення риски стурбовані не тим, щоб добитися успіху, а тим, щоб уникнути невдачі. Якщо їм доводиться здійснювати вибір між завданнями різного ступеня трудності, вони вибирають або найлегші завдання, або найважчі. Перші - тому, що переконані в успіху (елемент риски мінімальний); другі - тому, що невдача в цьому випадку буде виправдана винятковою трудністю завдання (при цьому самолюбивість не виявиться ураженою).
Експерименти Хоппе в різних модифікаціях були згодом повторені багатьма дослідниками. Результати дозволили виявити наступну закономірність: зазвичай особу встановлює свій рівень домагань між дуже важкими і дуже легкими завданнями і цілями так, щоб зберегти на належній висоті свою самооцінку.
Особливий інтерес представляє той факт, що велика варіабельність рівня домагань характерна для патології і осіб з високим рівнем тривожності. Виявилось, що неврастеніки і дистиміки ставлять перед собою вищі цілі, ніж нормальні люди. А істерики вибирають мінімальний рівень домагань, часто ставлячи перед собою нижчу мету, ніж та, яку вони тільки що досягли.
