Зміст контрольної роботи
1. Теоретичне питання. Соціологія груп: історія розвитку та сучасна проблематика (№20)
1.1. Суть соціальних спільностей
1.2. Різноманітність спільностей
1.3. Соціальна група: внутрішні зв'язки
1.4. Соціальна структура суспільства - методологічні принципи і проблематика
Висновок
2. Практичне завдання
Список використаної літератури

1. Теоретичне питання. Соціологія груп: історія розвитку та сучасна проблематика
Актуальність теми визначається трьома позиціями: по-перше, тим, що традиційні уявлення про соціальну структуру нашого суспільства виявилися неспроможними ні в теоретичному, ні в практичному відношенні, що зумовило кардинальні зміни у підході до аналізу процесів, які відбуваються у цій сфері. По-друге, для ефективного керівництва процесами оновлення суспільства треба чітко знати, які класи, верстви, групи виграють або програють від тих чи інших реформ. Для цього необхідно мати адекватну уяву про соціальну структуру суспільства, про формуючі її елементи та зв'язки. По-третє, без чіткого розуміння суті та тенденцій розвитку соціальної структури не можна ефективно здійснювати економічну, соціальну, культурну політику, яка за своєю суттю є діяльністю по регулюванню відносин між окремими елементами соціальної структури з приводу влади.
Ленінські методологічні принципи аналізу соціальної структури за сучасних умов виявилися значною мірою неправильними; формула "2+1", що склалася на основі цих принципів, не відповідає об'єктивним реаліям суспільного життя. У нашому суспільстві відбувається очевидний процес поглиблення диференціації, посилення соціальної поляризації й навіть конфронтації окремих соціальних груп. Водночас відбувається рух до посилення соціальної справедливості, на території колишнього СРСР зростає схильність до соціального протистояння. Необхідність запобігання соціальним катаклізмам вимагає чіткої наукової розробки питань становлення і розвитку соціальної структури нової суспільної системи.
1.1 Суть соціальних спільностей
Соціальна спільність — відносно стійке об'єднання людей, що сформувалося історично за спільними інтересами, які перебувають у взаємодії, надають один одному допомогу в досягненні особистої мети і реалізації особистих і спільних потреб та інтересів. Соціальні спільності людей відрізняються за роллю і місцем в системі соціальних зв'язків історично певного суспільства. Потреба і солідарність взаємодії людей, координації їх спільних дій і обумовлюють відносини між людьми.
Як же люди утворюють, формують ті або інші соціальні спільності, верстви, групи? В суспільстві індивіди відрізняються один від одного багатьма соціальними характеристиками: професією, характером праці, ставленням до власності, розмірами прибутку та ін. Відрізняються індивіди один від одного і здібністю розумовою, темпераментом характеру, поведінкою, вихованістю та ін. Характеристику досить чітко і точно кількісно, якісно і порівняльно визначають соціальні спільності: робітники, селяни, вчені, кооператори, військовослужбовці, студенти, пенсіонери та ін. Чи об'єднані між собою такі люди в якісь певні соціальні спільності, верстви? Якщо говорити про формальне об'єднання, як буває в політичних партіях, то ні, якщо ж говорити про реальне об'єктивне об'єднання людей та їх становище в суспільстві, то — безперечно. В соціальні спільності, верстви, стани людей об'єднують соціальні інтереси, що становлять реальні причини їх дій, звершень і формують інтереси у членів різних соціальних спільностей, верств у зв'язку з їх відмінністю у становищі І ролі в суспільному житті. Соціальні інтереси спільності, групи, формуючись на основі Індивідуальних інтересів її членів, не зводяться до суми індивідуальних інтересів, тому що в процесі соціальної взаємодії індивідів відбувається формування колективного інтересу як цілого, що відображає уже спільні риси соціального становища-окремих індивідів. Соціальний інтерес соціальної спільності, верстви, групи завжди спрямований на збереження або зміни їх становища в суспільстві. Виділяються основні види соціальних спільностей людей; по-перше, соціально-станові спільності людей — класи, соціальні верстви, соціальні групи та ін.; по-друге, національно-етнічні; по-третє, трудові колективи (соціально-професійні об'єднання, групи та ін.); по-четверте, сім'я (соціально-демографічні) групи, соціально-територіальні (поселенські) групи та ін.
Природно, в спільність об'єднуються люди, які мають схожі, однакові функції і обумовлені ними, статуси соціальних ролей, культурні запити, етнічні ознаки та ін. Соціальна спільність має особливості: по-перше, спільність перебуває в постійному розвитку зазнаючи змін, самовідновлення, по-друге, для спільності характерний певний набір соціальних цінностей, інтересів, норм, що регулюють взаємодію; по-третє, спільність відіграє в суспільстві певну, свою роль, мас ролеву структуру. Прагнення до переваг солідарності, об'єднання зусиль частіше і лежить в основі соціальної спільності, індивіди, які утворили спільності, якісно підвищують ефективність своїх індивідуальних дій, здатність до вдосконалення своїх інтересів, виживання. Так, мобільною, активною силою, здатною ефективно розвивати культуру, економіку та ін. виступають індивіди однієї етнічності, об'єднанні в націю, сповнені єдиною національною ідеєю і розвинутим почуттям національної самосвідомості, організовані політично в єдину національну державу. І навпаки. Відставання розвитку спільності, солідарних зв'язків між представниками того або іншого етносу посилюють небезпеку втрати етнічної самобутності, угасання національної культури, державності та ін. Україна, що перебувай в глибокій економічній, соціальній, політичній кризі, шукає різні шляхи виходу з кризового становища. Та біда в тому, що економічні реформи, формування державності здійснюються зверху, без широкої підтримки низів. Загальнонаціональна українська ідея, суть якої полягає в реформуванні суспільства економічно, політично, культурно і соціально не оволоділа всім населенням України і пропоновані зверху реформи повисають в повітрі, іноді взагалі не знаходять всебічної підтримки низів. Від ефекту солідарності, що надається індивіду спільністю, залежить і стійкість соціальних зв'язків у спільності. Звичайно ж, ефект може бути явним, очевидним або скритим, зовнішньо не проявляться для індивіда, не може проявлятися досить швидко, а може і проявлятись через певний проміжок часу та ін. Але наскільки винагородження позитивного ефекту участі індивідів і спільності перевищує витрати, плату за координацію зусиль індивідів, за їх готовність жертвувати в окремих випадках своїми прямими інтересами, залишаються головними критеріями результативності і стійкості будь-якої спільності. Проте ні в якій мірі не можна ставити під сумнів необхідність самої по собі координації зусиль між індивідами, участі їх в спільностях, індивідуальну доцільність формування соціальних спільностей. У індивідів в межах спільності виникає ціле коло намірів, ідей, зобов'язань, сподівань, що прямо з його особистими потребами не зв'язані, але виражають ті моменти, що забезпечують ефективніше функціонування спільності як соціального об'єднання.
1.2 Різноманітність спільностей
Щорічно в Україні публікуються статистичні дані про те, що стільки-то є робітників, селян, студентської молоді, стільки-то фермерів, кооператорів, бізнесменів та ін. Часто дані свідчать про чисельність тієї або іншої соціальної спільності, соціальної верстви, професійної групи ти ін. Та справа в тому, що статистика не визначає соціальних спільностей, їх чисельність, а більше, на думку польського соціолога Яна Щепанського, виділяє якусь безліч, тобто людей за якоюсь спільною ознакою, наявністю між людьми соціальних зв'язків. Розрізняють і соціальні категорії: професійні, вікові, майнові та ін. Але під соціальною спільністю розуміють лише групи людей, об'єднані соціальним зв'язком. Якщо ж урахувати, що соціальні групи формуються на базі певних об'єктивних обставин, то належність до соціальної групи зв'язана з об'єктивним становищем людей в системі соціальних зв'язків, здійсненням певних соціальних ролей. Важливими вихідними соціальними спільностями є національно-етнічні об'єднання, які виникають на ґрунті спільності історико-географічного походження культури, і демографічні, зв'язані з соціально-біологічною природою людини. З розвитком суспільства появляються спільності, зв'язані з диференціацією трудової діяльності, із специфікою соціально-економічного становища, розвитком поселенських об'єднань, спільностей. Якщо ж існують переважно два типи зв'язку: соціальні контакти та соціальні взаємодії, то можна виділити і два основних типи соціальних спільностей. Існують і інші соціальні об'єднання: соціальна верства, соціальна група та ін.
1.3 Соціальна група: внутрішні зв'язки
Становлення соціальної спільності - групи тривалий і складний процес її визрівання, що зв'язаний з усвідомленням свого становища, спільності інтересів, цінностей, формуванням групової свідомості та норм поведінка. Група стає соціально зрілою тоді, коли усвідомлюй свої інтереси, цінності, формує норми, мета і завдання діяльності. Саме усвідомлення інтересів перетворює групу людей в самостійний суб'єкт соціальної дії. Соціальній групі як типу соціальної спільності властиві основні, важливі ознаки. Однією з важливих ознак в групі є взаємодія і регуляція інтересів, цінностей, потреб і самих дій по їх реалізації, що відрізняється багатошаровістю, багатоманітністю.
Візьмемо студентську групу, парний особистий зв'язок з однокурсниками, що виникає в зв'язку із взаємною залежністю один від одного. Значущість зв'язку, вчинку, дії іншого студента оцінюється з точки зору того, як вони впливають на вирішення особистих проблем студента. Зовнішній парний особистий зв'язок з колегою із студентської групи, в тому числі надання допомоги, оцінки його дії з точки зору зміцнення престижу студентської групи та ін., хоча той або інший вчинок колеги із студентської групи може ніяк не вплинути на вирішення особистої мети інших, але вони оцінюють вчинок, надають допомогу, орієнтуючись на користь або шкоду, що їх здобуває студентська група. Ставлення (реакція, оцінка) до взаємодії між двома студентами може бути різне. Так, один студент підвів іншого: обіцяв попрацювати разом, та забув про обіцянку. На інших студентах це ніяк не відбилось, не позначилось. Але буває ставлення до взаємодії студентів в групі з точки зору функціонування студентської групи. зміцнення її позицій, спільних досягнень тієї чи іншої мети, здійснення тих чи інших потреб та ін. «Якщо не виконав обіцянки, підвів не тільки колегу студента, а й всю студентську групу». Це вже соціальна взаємодія, а не особисті взаємовідносини між окремими студентами та ін.
Звичайно, своєрідність зв'язків в тому, що встановлюються і розвиваються зв'язки з метою збереження тих умов, тих переваг, що закладені в координації взаємодопомоги та ін. В спільності людей виникає складне переплетіння зв'язків, відносин. У житті буває по-різному, виникає спектр залежностей та зв'язків, що іноді не тільки безпосередньо «зав'язані» на особистих потребах і меті, скільки на необхідності зміцнення позицій спільності, забезпечення умов функціонування спільності. В соціальній групі виникають і специфічні моменти духовної регуляції соціальних зв'язків. Для об'єднаних в соціальні групи людей характерна єдність провідних духовних регуляторів: цінностей, норм, принципів поведінки. Подібність, співпадання системи цінностей стає умовою і результатом стійкості, міцності внутрішніх зв'язків між членами соціальної групи. Особливу роль відіграють і цінності соціальної солідарності (взаємна підтримка, узгодженість дій, співробітництво, координація, взаємодопомога та ін. (В соціальній групі особа дивиться на себе очима колективу, а в основі самооцінки лежать не просто цінності, потреби, принципи поведінки, а колективна думка, визнання заслуг і помилок колективом та ін. Ознаками реальної групи є також самоідентифікація з певною спільністю і сприйняття групи як якісно певної цілісності з іншими. Особливо важливі ознаки полягають у спільному відстоюванні інтересів, створенні самостійних організацій структур. У суспільстві завжди існує безліч соціальних груп, які відрізняються об'єктивно за своїм положенням у системі соціальних зв'язків, тобто завжди існує соціальна нерівність. Зв'язки взаємної допомоги, «координації», солідарності в межах соціальної групи, інституалізуються, набувають передбачливого, управляючого характеру. Виникають певні соціальні фактори, що забезпечують стійкість групи, її мобільність, здатність ефективно і надійно вирішувати завдання, проблеми, що об'єднують індивідів у соціальну групу. Особливості взаємодії людей в соціальних групах стосуються уже розвинутих. Але завжди є етап, коли починає формуватися система взаємодій.
1.4 Соціальна структура суспільства - методологічні принципи і проблематика
Під соціальною структурою суспільства соціологи розуміють сукупність взаємопов'язаних між собою й упорядкованих щодо одна одної стабільних спільностей людей — соціальних груп, певний порядок їх взаємозв'язку і взаємодії.
До недавнього часу уява про соціальну структуру радянського суспільства формувалася тільки на основі офіційної марксистсько-ленінської ідеології, яка в цьому питанні виходила винятково з ленінських класотворних ознак. Нині перевага у справі вивчення соціальної структури все більше віддається теорії соціальної стратифікації, засновниками якої були М.Вебер і П.Сорокін. Вона активно розробляється як західними соціологами (Т.Парсонс, К.Девіс, У.Мур), так і вченими країн СНД (Т.Л.Заславська, Р.В.Ривкіна, О.І.Шкаратан та ін.).
Загальні та відмінні риси двох методологічних підходів до аналізу соціальної структури такі:
Чи є порочність у пануючій до останнього часу офіційній доктрині соціальної структури радянського суспільства, в основі якої лежать ленінські класотворні ознаки? Так, безперечно.
1.                Починаючи з 30-х років фактично "не працював" показник ставлення до власності, бо вона була монополізована, повністю одержавлена, що призвело до декласування робітничого класу і селянства, появи маргінальних верств і спотворення соціальної структури, в якій практично були відсутні суб'єкти праці, а пануюче становище займали люмпени. У зв'язку з цим соціально-класовою основою радянської влади стали не робітничий клас і колгоспне селянство, як стверджувалося офіційно ідеологією, а певні бюрократизовані верстви апарату управління.
2.                У ленінських класотворних ознаках виділені соціально-економічні, первинні критерії і повністю відсутні похідні, вторинні (престиж, рівень освіченості, культури тощо).У ленінських трактовках відбилася політична культура класової конфронтації, яка сприяла відриву від життя, нечіткості соціальної диференціації. Обмежені критерії соціальної диференціації, зведені до двох видів — ставлення до засобів виробництва і характеру праці, — породили хибку формулу "2 + 1" (два класи й один соціальний прошарок), гіпертрофовану Сталіним і неспроможну дати справжню уяву про соціальну структуру. Вона не дозволяла одержати уявлення про соціальну структуру як вертикальну, акцентувала увагу на зближенні цих головних елементів, затіняючи соціальну не рівність, соціальні дистанції, що відокремлювали одні групи від інших у просторі соціальних благ — влади, власності, прибутку, престижу.
3.                В офіційній радянській доктрині була надзвичайно перекручена уява про критерії соціальної мобільності: формувалась утопічна уява про повну рівність шансів усіх і кожного на соціальне просування незалежно від походження, національності, партійності, що не відповідало реальній дійсності. Взаємовідносини між класами, соціальними верствами й групами трактувалися як безконфліктні, гармонійні, засновані на єдності інтересів. На цій підставі стверджувалася ідея руху суспільства до соціальної однорідності. Дана ідея виключала можливість виникнення нових соціальних груп і поглиблення соціальної диференціації, що призводить до штучного спотворення об'єктивних тенденцій у розвитку суспільства.

4.                У результаті таких методологічних підходів були завуальовані, приховані багато рис реальної соціальної структури і передусім номенклатурний кадровий механізм, що відтворював потрібну офіційній ідеології структуру й одночасно управляв її динамікою в інтересах бюрократичного класу правителів і забезпечення сталої особистої диктатури шляхом експлуатації комуністичної ідеології, престиж якої серед населення був величезним.
Таким чином, вирівнювання та однорідність, ліквідація існуючих відмінностей між соціальними групами — це ті соціальні орієнтири, що висувалися як програмні, відповідні ідеї соціальної справедливості та рівності. Однак соціальна рівність прав привілеїв, рівність можливостей — це одне, а однорідність складу населення — зовсім інше. Перше — прогресивне, друге — згубне для суспільства, бо підриває стимули активності.
Реалізація ідеї соціальної однорідності вимагала створення могутнього соціального механізму регулювання соціальної структури суспільства, до якого належать такі елементи:
-знищення певних соціальних груп (куркульство, буржуазна інтелігенція);
-ліквідація багатьох економічних ролей, небезпечних для повного одержавлення економіки (підприємці, торговці, комерсанти, кооператори);
-створення системи номенклатури — суворого відбору керівних кадрів за заданими зверху критеріями відбору, здійснюваного закритими кадровими службами, які безпосередньо замикаються на партійні органи влади;
-ідеологічна обробка мас, формування вигідних адміністративних систем, лозунгів і міфів, спрямованих на укорінення в свідомості ілюзорних, утопічних соціальних уявлень про суспільство, в якому вони проживають.
Звичайно, це стало результатом свідомого, спрямованого перекручування ленінської методології, її догматичного гіпертрофованого трактування. І все ж в основі доктрини лежали ленінські класотворні ознаки.
Чи значить це, що теорія соціальної стратифікації, що ґрунтується на таких критеріях виділення елементів соціальної структури, як престиж, освіта, рівень прибутків, причетність до влади, може служити нині бездоганним методологічним ключем до вивчення соціальної структури? Ні! І ця теорія не позбавлена недоліків, не є абсолютно досконалою.
Престиж, як відомо, є лише відображенням у суспільній свідомості реального соціально-економічного становища соціальних і професійних груп у суспільстві. А становище визначається відношенням до власності, характером і змістом праці. Саме вони визначають соціальний статус будь-якої соціальної верстви і безпосередньо людини в ієрархічній структурі.
Розмір прибутку, безумовно, важливий соціальний критерій, що пояснює відмінності в умовах життя окремих верств суспільства, в рівні їх матеріального добробуту, їх економічних, політичних і духовних інтересах. Однак у відриві від його джерел прибуток сам по собі мало що пояснює. Більш чітким критерієм служить не прибуток як такий, а спосіб його одержання (особистий заробіток, прибуток на вкладений капітал, допомога благодійних фондів тощо). Те ж саме можна сказати про критерії володіння владою, ступінь якої необхідно визначити без органічного зв'язку із соціально-економічними відносинами.
Сучасні суспільні системи, що мають тенденцію до ускладнення своїх структур, вимагають принципово нових методологічних підходів, які дозволяють чіткіше фіксувати процеси, що відбуваються в суспільстві. Нині безперечний лише висновок про те, що соціальна структура суспільства не є раз і назавжди даною, а являє собою динамічне ціле, якому притаманний емерджентний характер, є породженням складних закономірностей розвитку системи, взаємодії елементів, що її складають. Соціологи стверджують, що дати єдину сукупність належності до будь-якої страти практично неможливо, але в суспільстві завжди присутні три стратифікаційні структури: економічна, професійна та політична і вони виступають як визначальні засади суспільної диференціації. Основою стратифікаційної структури завжди є природна та соціальна нерівність людей, яка визначається рівнем відношення до власності, політичної влади та соціальною престижністю в конкретному суспільстві.
Основні елементи соціальної структури, їх характерні риси та тенденції розвитку. При вивченні соціальної структури західні соціологи найчастіше використовують вертикальну стратифікацію із семи верств:
1.                 вищий клас професіоналів, адміністраторів;
2.                 технічні спеціалісти середнього рівня;
3.                 комерційний клас;
4.                 дрібна буржуазія;
5.                 техніки й робітники, які здійснюють керівні функції;
6.                 кваліфіковані робітники;
7.                 робітники, що не мають спеціальної кваліфікації.
В основі цієї градації лежить так званий об'єктивний підхід, який є передумовою поширення в західній соціології поділу суспільства на страти за їх соціально-економічним статусом.
Багато варіантність власності, що складається нині в Україні і в країнах СНД, не дозволяє залишатися на позиціях формули "2 + 1" навіть найзавзятішим її прихильникам. Очевидно, що в нашому суспільстві виразніше проявляється тенденція до поглиблення соціальної диференціації, до зміни соціального статусу багатьох соціальних груп. Відбувається процес становлення нового типу соціальної структури.
Не можна не погодитися з П.Сорокіним, який стверджує, що від типу соціальної структури залежить динаміка суспільства взагалі. Відомо, що тип соціальної структури дореволюційної Росії визначив характер соціальної революції. Тип соціальної структури колишнього СРСР 30-50-х років визначив такі деформації соціалізму, як культ особи, монополізм влади, відчуження від суспільної праці, політичного життя тощо. Тип соціальної структури, що складається нині в Україні, мас визначити подальший хід розвитку українського суспільства.
Це не означає, що соціальна структура — єдиний соціальний регулятор еволюції суспільства. Величезна динамічна сила притаманна інституціональним регуляторам — політиці, культурі, ідеології, науці, освіті. Але всі вони (як і територіальні регулятори і фактори добробуту) діють через активність соціальних груп, яка детермінується її місцем у соціальній структурі суспільства.
Це дає підставу вважати, що соціальна структура є головним регулятором соціальної динаміки в цілому, включаючи й розвиток економіки. Це природно, адже соціальна структура — це самі люди, організовані в різного роду групи. Вони відіграють у системі економічних відносин ті соціальні ролі, яких вимагає економіка: партійних лідерів, господарських керівників, державних діячів, інженерно-технічних працівників, робітників, селян, вчителів та ін.
Типи соціальних структур визначаються характером суспільно-економічної системи, в межах якої дана система функціонує. І якщо суспільство переживає процес соціального зламу, стан перехідного періоду, то кардинальні, якісні зміни в соціальній структурі стають неминучими. Вони й реформують економічну, політичну і духовну сфери життєдіяльності суспільства, значною мірою самі визначають їх. Саме ці процеси спостерігаються на території колишнього СРСР.
Основні тенденції перетворень соціально-класової структури в нашому суспільстві характеризуються посиленням позицій ринкової економіки, зростанням числа зайнятих у приватному секторі і бізнес-діяльності, особливо молоді та студентства, поглибленням соціальної диференціації, появою принципово нових соціальних груп (фермерів, підприємців, банкірів тощо), зміною соціальної структури, соціальних пріоритетів.
Протягом багатьох десятиріч зусилля вчених-суспільство-знавців були спрямовані на теоретичне обґрунтування міфу про провідну роль робітничого класу в розвитку радянського суспільства завдяки його становищу в системі соціалістичного виробництва, політичному досвіду, високій свідомості й організованості, трудовій та політичній активності.
Дані соціологічних досліджень свідчать, що лише третина опитуваних вважає себе господарем виробництва на своєму робочому місці (на рівні дільниць — 34%, цехів — 1-2%, підприємств — 0,5-1%). Як видно, почуття господаря більш-менш проявляється у сфері безпосереднього прикладання праці і практично зникає, коли йдеться про верхні "поверхи" підприємства. Одержані дані свідчать і про те, що робітники, звільняючись від ідеологічного гніту командно-адміністративного механізму, все менш плекають ілюзію щодо свого реального місця в системі виробничих відносин, що складаються.
Аналіз відповідей на питання про взаємовідносини робітників і управлінського персоналу зафіксував початок краху ще одного міфу казарменого соціалізму — про творчу співдружність робітничого класу і технічної інтелігенції, Обстеження виявило реальне існування "двох світів" — "роботяг" і "начальників", відносини між якими далекі від партнерських. Тільки 40-45% респондентів відзначили, що до їх думки прислуховуються бригадири і майстри, 20-25% — начальники змін і дільниць, 10-13% — начальники цехів і лише 2—3% — провідні спеціалісти й представники адміністрації; 25-30% не мають сумніву щодо того, що "з думкою робітників на підприємстві не рахується ніхто".
На підставі результатів опитувань можна зробити висновок, що робітники в сучасних умовах ще не готові до активної участі в управлінні. Багато з них просто не відчувають потреби ні в правах, ні в відповідальності за виробництво. На запитання про те, чи вносили робітники конкретні пропозиції для поліпшення організації виробничого і суспільного життя колективу в останні два-три роки, лише 10-12% опитуваних відповіли ствердно. Тривогу в суспільстві викликає те, що апатія і розчарування серед робітників посилюються. Лише 5-6% респондентів мають намір співробітничати з адміністрацією у вирішенні загальних завдань; значна їх частина міцно зберігає рецидиви застійних років — утриманські настрої, безладність, низьку правову культуру.
Подібні характеристики можна сформулювати і щодо інших соціальних груп, що переживають на даному етапі болісне прозріння і шукають оптимальних шляхів оновлення.
Таким чином, якщо в країнах Заходу превалюючим є процес інтеграції соціальної структури (розмиваються відмінності щодо ролі суспільної організації праці, змінюється соціальний і професійно-кваліфікаційний рівень працівників сільськогосподарського виробництва, відбувається становлення середнього класу, як найбільш вагомого фактора стабільності ієрархічної структури), то в посткомуністичних країнах поряд з процесами інтеграції, що виникають об'єктивно під впливом науково-технічного прогресу, значно виразніше проявляється поглиблення диференціації і навіть поляризації соціальних груп, вимивання середніх прошарків, посилення соціальної напруженості в соціально-класовому, соціально-етнічному і в соціально-демографічному відношеннях. Найважливіші наслідки цієї тенденції — зростаюча деструктуризація та дестратифікація частин економічно активного населення, пов'язаного з державною власністю. У цих людей зростає занепокоєність, відчуття соціальної деградації, втрата соціальної самоідентифікації на підставі нечітких економічних інтересів. Це впливає на соціальне почуття даної категорії населення, яка включає робітничий клас, селянство й інтелігенцію. Відбувається люмпенізація, маргіналізація цих соціальних груп з усіма випливаючими звідси економічними, політичними та моральними наслідками. Складність полягає також у тому, що соціальна структура радянського суспільства — продукт не тільки 70-річної, а й всієї його багатовікової історії. Нині оновлення зазначеної структури ускладнюється необхідністю подолання недоліків, що нагромаджувалися в ній віками. Шлях до виправлення складний і довготривалий. Його пошук потребує глибокого знання й розуміння законів розвитку соціальної структури, формування нових соціальних відносин.

Висновок
В сучасному суспільстві функціонує безліч соціальних груп. Соціальна верства, група, тобто люди між якими здійснюються певні контакти, спілкування, є спільні Інтереси, потреби, цінності, мета. Спільність, в основі якої лежать зв'язки типу взаємодії з приводу об'єднання, солідарності, узгодженості спільних зусиль становлять соціальну групу. Безліч соціальних груп в суспільстві обумовлена різноманітністю ознак вирішуваних ними завдань і проблем. Адже об'єднують людей в спільності професійні інтереси, релігія, етнічні ознаки та ін. Соціальні групи розрізняються між собою і іншими ознаками, особливостями, властивостями. Так, є соціальні групи, для яких характерна наявність безпосередніх особистих взаємодій, контактів. Бувають малі і великі соціальні групи (класові, територіальні, національні) спільності, формальні та неформальні. Виділяються серед соціальних груп і за метою, тобто групи навмисно створені, сформовані для вирішення тієї або іншої групової єдиної мети. Мета може бути господарська (підприємство, комплекс, цех та ін.), науково-дослідницька (науково-дослідний інститут, лабораторія, конструкторське бюро та ін.), політична (політична партія, суспільно-політичні рухи та ін.), освітня та ін. Наявність більш або менш жорсткої системи взаємних прав і обов'язків учасників соціальної групи, контролю за додержанням зобов’язань, угод, поділ функцій, статусів і ролей учасників спільності і обумовлює навмисність створення за метою конкретних та інших соціальних груп.
Нині в українському постсоціалістинному суспільстві відбуваються активні процеси поглиблення соціальної диференціації і посилення поляризації соціальних груп. Змінюється соціальний статус багатьох з них, відбувається становлення нового типу соціальної структури. її вивчення з позицій вчорашніх уявлень, в основі яких лежить ленінська методологія класів, не можливе. Цьому більше сприяє теорія соціальної стратифікації, яка активно розробляється як західними, так І вітчизняними вченими. Але й вона не позбавлена недоліків, не є абсолютно досконалою. Сучасні соціальні системи мають тенденцію до ускладнення своїх структур, що вимагає розробки нових методологічних підходів до їх вивчення.

2. Практическое задание
Анализ социологического исследования
В.Д. Патрушев, Г.П. Бессокирная «Динамика основных ценностей повседневной деятельности и мотивов труда московских рабочих в 1990-е годы» // Социологические исследования. - 2003. - №4. - с. 72-84
Тема исследования: «Динамика основных ценностей повседневной деятельности и мотивов труда московских рабочих в 1990-е годы».
Ценности жизни, мотивы деятельности и ценностные ориентации привлекают в последние годы все большее внимание социологов нашей страны. Имеется достаточно большое число публикаций, посвященных этой проблеме. Однако накопленный эмпирический материал очень разнороден и мало сопоставим, поскольку получен социологами, работающими в разных направлениях, в исследованиях с разными целями и задачами. А между тем проблема изучения динамики ценностей жизни, ценностных ориентации людей и мотивов их деятельности приобретает большое значение: смена общественного строя, произошедшая на протяжении 90-х годов, привела к изменению условий жизни и труда, интересов различных групп населения. Представление об этих изменениях значимо не только в теоретическом плане, но и для корректировки социальной политики.
В статье предпринимается попытка выявить изменения места труда в составе ценностей повседневной деятельности, а также в мотивах труда московских рабочих в период с 1990 по 2000 гг. Ценности повседневной деятельности рассматривают как составную часть ценностей жизни. Подробнее останавливаются лишь на ценностях, связанных с трудом, поскольку ценности, относящиеся к сфере семейно-бытовой деятельности и свободного времени, требуют специального анализа.
Анализ основывается на материалах трех исследований, проведенных сектором рабочего и внерабочего времени Института социологии РАН. Первое из них проведено в январе 1990 г. на Томилинском заводе полупроводников (ТЗПП), находящемся в Московской области. Его целью было изучение отношения к труду и рабочему времени в трудовом коллективе. Завод еще функционировал как единое целое. В ходе исследования было опрошено 427 рабочих.
Второе исследование было осуществлено в 1993/1994 гг. на 6 предприятиях Москвы, различающихся по формам собственности ("Станкоконструкция" - арендное; швейная фабрика "Панинтер" - частное; 1-й Московский завод радиодеталей - акционерное; Московский комбинат твердых сплавов - акционерное; "Хертель" - совместное российско-германское; "Моден" - совместное российско-итальянское). Главной задачей исследования было выявление различий в трудовом поведении рабочих под влиянием разных форм собственности предприятий.
Третье исследование проведено на трех московских предприятиях в 1999/2000 гг. Это также промышленные предприятия разных форм собственности: частное предприятие (швейная фабрика), акционерное предприятие (кондитерская фабрика) и предприятие военно-промышленного комплекса (ВПК). Два первых были успешными, третье - нет. В анализ включены результаты анкетирования 224 женщин и 10 мужчин на швейной фабрике; 163 женщин и 76 мужчин на кондитерской фабрике и 112 мужчин и 9 женщин на предприятии ВПК.
Во всех трех исследованиях в целях изучения ценностей повседневной деятельности респондентам было предложено выбрать 2-3 из перечисленных вариантов ответа или написать свой вариант. В отношении мотивов труда в первом исследовании опрашиваемым было предложено выбрать до 4-х вариантов ответа. В двух других рабочие должны были выбрать 2-3 варианта ответа.
Безусловно, следует учитывать, что предприятия, на которых проводились исследования, не представляют все отрасли хозяйства Москвы и области. Соответственно, данные опросов характеризуют лишь мнения рабочих обследуемых предприятий, однако общую картину мнений московских рабочих они все же отражают.
При анализе выделены два периода:
1)1990-1993/1994 гг.
2) 1993/1994-1999/2000 гг.
Анализ осуществлялся отдельно по работающим на предприятиях с разными формами собственности, мужчинам и женщинам, поскольку их ценности и мотивы несколько отличаются. Сделана попытка объединить однородные ценности повседневной деятельности в четыре группы:
1.                 труд (на предприятии, в фирме и т.д.);
2.                 семья, материальное благополучие, воспитание детей;
3.                 свободное время (общение, отдых, развлечения);
4.                 здоровье.
Мотивы труда объединены в три группы:
1) материальные ("больше зарабатывать");
2) связанные с содержанием труда ("реализовать свои личные способности и др.");
3) социальные ("общаться с людьми, принести пользу людям и др.").
Объединение однородных по содержанию ценностей и мотивов, хотя и не бесспорное, позволяет более четко видеть тенденции изменений.
Сравнительный анализ жизненных ценностей и мотивов труда показал, что в первой половине 1990-х гг. влияние формы собственности предприятия на жизненные ценности и мотивы труда было весьма незначительным. В 1990 г. основными ценностями у рабочих были семья и труд, а также здоровье. На последних местах - занятия в свободное время: общение, отдых и развлечения, спорт и др.
Прошло немного лет, и иерархия основных ценностей повседневной деятельности существенно изменилась. Ценность труда на предприятии снизилась как у мужчин, так и у женщин более чем в 2 раза, а ценность семьи, ее материального благосостояния, воспитания детей возросла. Следует отметить, что ценность труда на предприятии снизилась и на акционерных, и на частном и совместных предприятиях.
Расчет удельного веса опрошенных, выбравших различные ценности, фиксируемые в ходе исследований, не позволяет их группировать. Поэтому представленные произошедшие в течение 1990-1994 гг. изменения в ценностях повседневной деятельности позволяют проводить их укрупнение и расчет удельного веса от числа ответов. Этот метод имеет свои недостатки. Основной из них - удельный вес ответов зависит от числа ценностей, фиксируемых в ходе исследований. Оно же в разные годы было неодинаковым. Естественно, значения удельного веса отдельных ценностей при использовании этого метода меньше, чем при расчете от числа опрошенных. Исходя из этих соображений, в статье приведены и те, и другие показатели.
Если в 1990 г. ценность труда на предприятии для рабочих-мужчин составляла 23,4%, то в 1993/1994 гг. - 15,2%; семьи соответственно - 33,5 и 48,0%; свободного времени - 25,2 и 11,9%; здоровья - 17,9 и 24,9% от числа их ответов. Аналогичные тенденции наблюдаются и у женщин.
Итак, уже в начале 90-х годов произошло резкое повышение ценностей семьи и здоровья и снижение ценностей труда и свободного времени у мужчин и у женщин, как на акционерных, так и на частном и совместных предприятиях. Труд в иерархии ценностей опустился на третье место. Разрыв между ценностями семьи и труда существенно увеличился. Ценность свободного времени - на последнем месте.
Сравнение данных исследований на предприятиях Москвы в 1993/1994 и 1999/2000 гг. показывает, как изменились ценности повседневной жизни рабочих в этот период. Ценность труда на предприятии в последние годы повысилась. Если в 1993/1994 гг. ее отметили 25,5%, то в 1999/2000 гг. -62,1% опрошенных рабочих-мужчин. Ценность свободного времени продолжала снижаться.
Анализ показал, что изменения во второй половине 90-х годов были незначительными по сравнению с первой половиной. Только некоторые изменения в структуре ценностей повседневной деятельности статистически значимы. Общей тенденцией и для мужчин, и для женщин было дальнейшее снижение ценности свободного времени. Частота выбора труда в качестве основной ценности повседневной деятельности выросла только у мужчин. У женщин наблюдался дальнейший рост ценностей семьи
Среди мотивов труда первое место, как и в предшествующий период, занимал заработок. Его отметили абсолютное большинство опрошенных на предприятиях всех форм собственности. В то же время, большинство московских рабочих по-прежнему не удовлетворены размером заработной платы, и считают, что получают меньше, чем заслуживают. Только каждый третий из опрошенных был удовлетворен размером заработной платы (средний балл 2,1 - неудовлетворительная оценка) и только 1 из 6-ти считал, что зарплата соответствует трудовому вкладу. Даже на акционерном предприятии, где весной 2000 г. среднемесячный заработок составлял 3129 рублей, размером заработной платы были удовлетворены лишь 21,3% рабочих (средний балл 2,4), и только 1 из 4-х респондентов полагал, что он получает столько, сколько заслуживает.
Анализ данных исследовании позволил сделать следующие основные выводы.
1.                Среди ценностей повседневной жизни у московских рабочих на первом месте семья. В первой половине 90-х годов ценность семьи существенно возросла как у мужчин, так и у женщин. В дальнейшем рост ценности семьи наблюдался только у женщин. На втором месте среди основных ценностей повседневной деятельности здоровье. Ценность здоровья также возросла в первой половине десятилетия.
2.                Ценность труда в начале 90-х годов существенно снизилась, а во второй половине несколько возросла. Однако разрыв между ценностями семьи и труда на предприятии не уменьшился.
3.                Мотивация труда рабочих в прошлом десятилетии претерпела определенные изменения. Среди основных тенденций: гипертрофированный рост мотива заработка и появление нового мотива - "гарантия занятости". Произошло некоторое снижение значимости общения как мотива труда. В то же время заметное распространение получил мотив отношений с руководством и коллегами по работе. Среди основных мотивов труда у московских рабочих - по-прежнему реализация способностей.
4.                Распространенные способы выживания рабочих (дополнительные приработки, труд в саду и огороде) существенно уменьшают размеры свободного времени. Неудивительно, что наибольшие изменения произошли именно в отношении ценности свободного времени. Ее снижение имело место как в первой, так и во второй половине 90-х. В результате свободное время оказалось на последнем месте в иерархии основных ценностей повседневной деятельности.
5.                Перемены в иерархии ценностей повседневной деятельности, формирование достижительных мотивов труда возможны только при улучшении общей социально-экономической ситуации в стране.

Список літератури
1.                Воронов Ю.П. Методы сбора информации в социологических исследованиях. - М., 1974.
2.                Заславская Т.И., Рывкина Р. В. Социология экономической жизни Новосибирск Наука, 1991.
3.                Здравомыслов А.Г. Методология и процедуры социологических исследований. - М., 1969.
4.                Михайлов С. Эмпирическое социологическое исследование. - М., 1975.
5.                Паниотто В.И., Максименко В.С. Количественные методы в социологических исследованиях. - Киев, 1982., Рабочая книга социолога. - М., 1983.
6.                Социальные аспекты экономической реформы - К Наукова думка, 1991г.
7.                Социология: Курс лекций / А.А. Райдугин, К.А. Райдугин. – М.: Владос, 1995 -192с.
8.                Соціологія: курс лекцій / В.М. Піча та інш. К.: Заповіт , 1996. -344с.
9.                Соціологія: Підручник / за заг.ред. проф.В.П. Андрущенка, проф.М.І. Горлача. Харьків – Київ. 1998. – 624с.
10.           Шнейдерман Н.А., «Рождаемость и меры ее регулирования», // «Социология и жизнь», изд. Мысль, Москва, 1991 г.
11.           Экономическая социология и перестройка/Под ред. Р.В. Рывкиной М. Прогресс, 1989.
12.           Ядов В.А. Социологическое исследование. Методология, программа, методы. - М., 1972.