Міністерство освіти і науки України

Тавричеський національний університет ім. В. Вернадського

Контрольна робота

з дисциплини

«Ціноутворення»

 

Симферополь 2008

План
Вступ
1. Ціноутворення в умовах ринкової економіці
2. Характер ціноутворення залежно від різновидів ринку
3. Стратегії цін на підприємствах
4. Цінові знижки і надбавки
Заключеня
Список використаних джерел

Вступ

Дисципліною вивчення у роботі служить ціноутворення.
Основна мета роботи – це спостереження стратегії, якої утримуються підприємства при призначенні цін.
Ціна як важлива складова ринкової економіки є еквівалентом обміну товарів. У загальному вигляді це кількість грошей, за яку продавець бажає продати товар, а покупець — купити його.
Через ціну формується більшість економічних відносин у суспільстві. Це стосується як сфери виробництва товарів, так і сфери їх обігу, реалізації. Ціна стосується безпосередньо утворення, розподілу та використання грошових нагромаджень, тобто всіх товарно-грошових відносин.
Для досягнення поставленої мети треба вирішить другі основні завдання:
-                     розглянути сутність ціноутворення в умовах ринкової економіці;
-                     визначити основні принципи закладення цін в залежності від різновидів ринку;
-                     стратегії цін на підприємствах;
-                     роль знижок та надбавок у стратегії цін;
-                     зробити висновки за темою вивчення у роботі.

1.         Ціноутворення в умовах ринкової економіці
Ціна є економічною категорією, від якої залежить діяльність підприємства та її ефективність. Процес встановлення й розробки ціни називається ціноутворенням. Відповідно до діючої в державі економічної системі виокремлюють ціноутворення ринкове та командно-адміністративне.
Ринкове ціноутворення базується на загальних об'єктивних і суб'єктивних законах, що діють у суспільстві. Головними з них є закони вартості, попиту, пропозиції, товарно-грошового обігу, корисності благ. Саме вони визначають особливості ціноутворення й подальшу політику його ми підприємстві.
Командно-адміністративне ціноутворення базується переважно на принципі витратного механізму формування ціни і здійснюється державними органами. В основу цього принципу ціноутворення покладено витрати підприємства, пов'язані з виробництвом товару, наданням послуг і встановленням нормативного прибутку, отримання та розподіл якого здебільшого контролюється державою.
Процес ціноутворення здійснюється на основі методології, тобто сукупності загальних принципів, правил, методів розробки ціни, формування концепції ціноутворення, визначення системи цін у державі.
Методологія процесу ціноутворення є єдиною для будь-якої системи незалежно від того, хто їх встановлює, терміну дії, сфери діяльності підприємства. На основі методології розроблюється політика ціноутворення підприємства, а також її стратегії. Конкретизація політики ціноутворення здійснюється різними методами встановлення цін і контролю над ними. Варто зазначити, що ціни різняться спрямованістю, метою, механізмом утворення та дії. Іншими словами, методика як елемент методології дає змогу здійснювати політику, яка відповідає економічній стратегії діяльності підприємства.
Найважливішим елементом методології ціноутворення є принципи ціноутворення (рис. 1).

Принципи ціноутворення

Безперервність

Єдність процесу ціноутворення

Цільова спрямованість

Науковість

 

Рис.1. Принципи ціноутворення

У загальному вигляді це постійно діючі положення, що характерні для системи цін і є основою її створення. Вирізняють такі основні принципи ціноутворення:
• Науковість. Суть принципу полягає в тому, що при визначенні ціни на виріб або послугу необхідно використовувати діючі в суспільстві закони розвитку економіки та особливості їх дії залежно від часу, а також зовнішніх і внутрішніх чинників. Встановленню ціни має передувати глибокий науковий аналіз кон'юнктури ринку та всіх його чинників, чинного законодавства, технології виробництва товару та можливостей її зміни, прогнозу зміни рівня цін на сировину, матеріали, напівфабрикати та комплектуючі. Застосування цього принципу передбачає наявність достатньої інформаційної бази, передусім стосовно економічної ситуації, а також зовнішнього та внутрішнього середовища.
• Цільова спрямованість. Реалізація цього принципу передбачає визначення економічних і соціальних проблем, які необхідно розв'язати. Держава загалом окреслює напрямки розвитку й встановлює ціну, яка стимулювала б розвиток підприємств або галузей, що виробляють певний товар. Передусім це стосується виробництва нової продукції з використанням новітніх технологій, що вкрай потрібні державі на певному етапі. Однак потрібно враховувати, що цільова спрямованість цін змінюється на кожному етапі розвитку економіки.
• Безперервність. Передбачається, що ціна на виріб має визначатися протягом усього періоду його виробництва. Це означає, що на кожному етапі руху товару встановлюється певна ціна. З переходом до подальшого етапу постійно вносяться зміни й доповнення з урахуванням особливостей виробництва товару, і в кінцевій ціні це має бути враховано. Крім того, цей принцип передбачає можливість виробництва нових виробів, зняття застарілих, удосконалення технологій.
• Єдність процесу ціноутворення. Цей принцип передбачає контроль за ціноутворенням з боку державних органів. В умовах ринкової економіки цей контроль здійснюється насамперед щодо товарів і послуг, які миють соціально-економічне значення для населення й регулюються державою (наприклад, ціни на газ, нафту, окремі види сировини, електроенергію, комунальні послуги тощо).
Для здійснення процесу ціноутворення в ринковій економіці безпосередньо на підприємстві потрібні певні умови (рис. 2).

	Умови здійснення процесу ціноутворення на підприємстві

 

                          

4. Конкуренція на ринку

2. Комерційні основи діяльності

1. Економічна самостійність

5. Рівновага ринку

			3. Захищеність

 

Рис.2. Умови здійснення процесу ціноутворення на підприємстві

Розглянемо основні з них
1. Економічна самостійність підприємства як суб'єкта ринкових відносин. Підприємство повинно мати свободу щодо вибору сфери діяльності, встановлення обсягів виробництва й ціни, визначення ринків збуту готової продукції, пошуку джерел сировини та матеріалів тощо.
2. Комерційні основи діяльності підприємства. Підприємство повинно мати змогу самостійно обирати партнерів для співробітництва з огляду на власну економічну стратегію та економічну ефективність, укладати угоди з будь-якими підприємствами з урахуванням економічної вигоди, умов постачання та можливих витрат.
3. Захищеність підприємства. Держава має створити умови, коли всі угоди або контракти, укладені підприємством у процесі господарської діяльності, будуть захищені юридичне й обов'язковими для виконання. Якщо угода не виконується, підприємству має бути гарантовано відшкодування збитків або втраченого можливого прибутку чи користі.
4. Конкуренція на ринку. Підприємство повинно працювати в конкурентному середовищі, для того щоб мати змогу вільно обирати як напрямки діяльності, так і економічну стратегію, а також поведінку як суб'єкта господарювання, не зазнаючи тиску з боку монополістів. Здійснення цієї умови можливе лише в державі, яка має відповідне антимонопольне законодавство та здійснює контроль за його виконанням.
5. Рівновага ринку. Ця умова досягається в точці рівноваги, тобто коли попит споживачів на будь-який товар відповідає пропозиції на нього.
2 Характер ціноутворення залежно від різновидів ринку
Характер ціноутворення змінюється залежно від типу ринку. В економічній теорії виокремлюють ринки конкурентний, монопольно-конкурентний, олігопольний та монопольний (рис. 3).
Конкурентний ринок (вільний ринок, ринок чистої, або досконалої, конкуренції). Особливість цього ринку полягає в тому, що ціни встановлюються в умовах вільної конкуренції, з урахуванням законів попиту та пропозиції, наближаються до середніх цін на конкретні вироби, що реалізуються у відповідному місці та в певний час. Будь-яке підприємство, встановлюючи ціни на ринку, повинно враховувати ціни, що склалися на ньому, пристосовуватися до них. Що більша конкуренція на ринку, то сильніша тенденція до вирівнювання цін на один і той самий виріб. За таких умов конкретний виробник або продавець може збільшити власний прибуток лише в разі зниження ціни й розширення обсягів продажу товарів. Але загалом зниження є умовним, ураховуючи інфляційні пронеси та період його дії.

Різновиди ринків

Монопольний

Олігопольний

Монопольної конкуренціі

Конкурентний

 

Рис.3. Різновиди ринків
Поведінка суб'єктів, які діють на ринку, визначається еластичністю попиту на виріб і граничними витратами в короткостроковому періоді, розглянемо особливості конкурентного ринку.
І. Ціна попиту на товар дорівнює ціні пропозиції па нього, тобто ума цін попиту дорівнює сумі цін пропозиції. Однак при цьому ціни рухаються вільно.
2. Безперебійна торгівля товарами, що забезпечується наявністю запасів товарів, резервами потужностей і можливістю швидкого їх використання.
3. Відсутність черг. Черги ліквідуються завдяки регулюючій функції пий, тобто підвищенню її до рівня рівноважної ціни попиту та пропозиції.
4. Динаміка зміни цін. Зміна ціни на виріб безпосередньо впливає на попит і пропозицію, і навпаки. Це залежить насамперед від еластичності их чинників і їх динаміки.
5. Перехресна еластичність попиту та пропозиції.
6. Вільний вхід і вихід на ринок як у напрямку виробництва, так і в напрямку споживання товарів, а також вільний доступ до інформації про кон’юнктуру і зміни на ньому.
Умовно цей ринок поділяється на ринок досконалої та чистої конкуренції. Ринок чистої конкуренції передбачає відсутність монополії та наявність великої кількості споживачів і продавців. До того ж на ринку має реалізовуватися переважно стандартизований товар. Ринок досконалої конкуренції характеризується наявністю великої кількості чинників, що встановлюють рівновагу на ньому. До них належать мобільність ресурсів, інформованість про ринок, здатність до швидкої перебудови технології та виробництва товарів, зміни виробничого режиму та ін. Ринок чистої конкуренції формують підприємства, які виробляють товари широкого вжитку (як продовольчі, так і непродовольчі), а також підприємства роздрібної торгівлі споживчими товарами (насамперед хлібобулочні вироби, овочі, м'ясо, риба тощо).
Ринок монопольної конкуренції. Ціноутворення на цьому ринку здійснюється в умовах конкуренції підприємств, що виробляють розширену групу товарів (надають велику кількість послуг), які не повністю можуть бути замінені іншими виробами. Водночас кожний товар диференційований і має специфічні особливості. У цьому разі підприємство певною мірою може монопольне встановлювати ціни на свій фірмовий товар, однак це пов'язано з відсутністю його замінників. Особливість зазначеного ринку полягає в тому, що монопольна конкуренція має розв'язати проблему не лише одиничної рівноваги, а й групової, тобто рівноваги економічних сил усередині групи конкуруючих підприємств-монополістів.
Особливості ціноутворення на ринку монопольної конкуренції:
• ціноутворення конкурентне, однак у межах диференціації фірмового товару;
• на ринку діє багато підприємств;
• контроль за ринковою ціною здійснюється в певних межах;
• велике значення має нецінова конкуренція;
• досить вільні умови виходу на ринок будь-якого підприємства.
Особливе значення для ринку монопольної конкуренції має диференціація товару, його специфіка. Товар захищається патентами, ліцензіями, фірмовим знаком тощо.
В Україні ринком монопольної конкуренції є виробництво та реалізація безалкогольних напоїв, лікеро-горілчаних та кондитерських виробів, більшості видів одягу, взуття тощо.
Олігопольний ринок. Ціноутворення на цьому ринку здійснюється за наявності невеликої кількості підприємств (щонайбільше п'ять). Розглянемо особливості цього ринку.
1. Лише кілька підприємств мають абсолютну частку на ринку (до 70 %) для виробництва чи реалізації виробів і забезпечують потреби споживачів» Товар може бути як стандартизований, так і диференційований.
2. З усіх підприємств, які діють на ринку, хоча б одне має найбільшу частку (понад 30 %) і може істотно впливати на ринкову ціну товару, змінюючи обсяги продажу або встановлюючи цю ціну.
3. Підприємства, що діють на цьому ринку, залежать від конкурентів.
Вийти на олігопольний ринок дуже важко, оскільки підприємства, мм діють на ньому, перешкоджають цьому:
• встановлюють різноманітні обмеження (економічні та організаційні);
• змушують брати дозвіл на окремі види діяльності;
• обмежують ринки сировини та матеріалів;
• змушують купувати патенти та ліцензії на нові види товарів і технології.
Крім того, підприємства, які діють на олігопольному ринку, створюются умови, за яких іншим суб'єктам підприємницької діяльності стає невигідно виходити на цей ринок.
Ціноутворення на такому ринку здійснюється з урахуванням дій конкурентів або за угодами, які вони уклали. Ціни можуть встановлюватись також внаслідок цінових війн. Суть їх полягає у поступовому зниженні ціни на товар між підприємствами до межі собівартості або до межі, нижче якої виробляти і реалізовувати товар невигідно.
В Україні до олігопольного ринку належать нафтопереробна і вугільна галузі промисловості, кольорова металургія, автомобілебудування, авіаційні перевезення, виробництво морозильних камер.
Монопольний ринок. У класичному вигляді — це ринок, де діє лише один суб'єкт підприємництва, тобто один виробник, один продавець. На нікому ринку конкуренції немає.
Ціну визначає суб'єкт-монополіст, який отримує величезний прибуток. Однак і це підприємство, встановлюючи ціну, повинно враховувати піком попиту. Якщо підприємство пропонуватиме ціну, яка перевищуватиме доходи споживачів, воно ризикує втратити їх. Споживачі шукають альтернативу, тобто дешевші товари, відмовившись від товарів підприємства-монополіста.

 

3. Стратегії цін на підприємствах

Стратегії обґрунтування цін на підприємствах базується на різних принципах. Розглянемо їх.
1. Забезпечення відповідності напрямків і змісту цінової політики
напрямкам і змісту економічної політики підприємства загалом. Цінова політика є складовою загальної економічної політики підприємства, тому мета та завдання їх мають бути однакові, причому цінова політика залежить від економічної політики підприємства. Крім того, цінова політика має доповнювати і конкретизувати економічну політику підприємства з урахуванням насамперед життєвого циклу товару та підприємства.
2. Цінова політика має формуватись з урахуванням кон'юнктури ринку відповідних товарів і змін, що відбуваються. Це дає змогу визначити відповідний сегмент ринку, на якому діє виробник, характер зміни цього сегмента та цін, що йому відповідають.
З. Цінова політика має розроблятись виходячи з видів і форм збуту, кількості каналів збуту, форми реалізації товарів кінцевим споживачам. При різних формах і напрямках реалізації цінової політики необхідно враховувати як споживачів (оптових посередників, роздрібні торговельні підприємства, населення), так і форми розрахунку за товар (попередня оплата, кінцева оплата, надання товарного кредиту), а також якість виробу.
4. Гнучкість політики ціноутворення. В умовах насиченості ринку, особливо споживчих товарів, виробник повинен швидко реагувати на зміни кон'юнктури ринку. Це досягається застосуванням різних знижок ш товару для різних споживачів. А це, у свою чергу, дає змогу знижувати ціну й підвищувати її стимулюючу роль в умовах ринкової економіці.
5. Розробка цінової політики залежно від якості товару та ступеня його новизни для споживача. Це досягається використанням нових технології, нового обладнання. Але при цьому слід ураховувати об'єктивні причини, що призвели до збільшення собівартості та витрат виробництві зазначимо, що загальна тенденція має розвиватися в бік зменшення ціни.
6. Урахування різних чинників, передусім зовнішніх, що не залежать від підприємства і впливають на його цінову політику. У цьому разі важливо визначити ці чинники і спрогнозувати їх зміни в майбутньому.

4. Цінові знижки і надбавки
Цінові знижки мають добровільний характер і не є обов'язковими. Розглянемо найпоширеніші з них.
Дилерська знижка. Надається посередникам (як юридичним, так і фізичним особам) з метою стимулювання їх до збільшення обсягу реалізації продукції певного підприємства та пошуку нових підприємств-реалізаторів.
Знижка за кількість проданого товару за прогресивною шкалою. Передбачає зниження для споживачів цін на товари, які вони купують у великій кількості. Іншими словами, на кожну наступну партію товару підпріємство-виробник знижує відпускну ціну. Наприклад, для споживача, який купує 50 одиниць товару, встановлюється ціна 100 гр. од. За одиницю виробу. Якщо він придбає 100 одиниць товару, відпускна його знижується на 2 %, якщо 150 одиниць — на 4 % і т. д.
Знижка за платежі готівкою. Передбачає зниження ціни на товар для споживача, який оперативно сплачує свої рахунки. Наприклад, умова "2/10 нетто 30" означає, що оплату треба здійснити не пізніше 30 днів з моменту придбання товару. Якщо рахунок сплачено через 10 днів, сум; платежу зменшується на 2 %. Ця знижка надається кожному покупцеві, який виконує зазначену умову, і дає змогу поліпшити стан розрахунки» покупця з продавцем, а також зменшити витрати, пов'язані зі стягненням виданих кредитів і безнадійних боргів.
Функціональні знижки. Надаються торговельним або іншим підприємствам, які виконують функції з продажу товарів, їх зберігання та обліку. Виробник надає цю знижку відповідно до отриманих послуг різних учасників каналів збуту.
Сезонні знижки. Передбачають зниження ціни для споживачів, які закуповують товари та сплачують послуги в міжсезонний період. Це дає змогу виробникові-продавцю підтримувати постійний рівень реалізації протягом усього року.
Знижки на першу партію товару. Надаються споживачеві, який купує партію товару вперше. В умовах насичення ринку виробник не може чітко визначити попит на свій новий товар, тому він пропонує знижку на нього, аби зацікавити реалізатора у продажу цього товару.
Експортні знижки. Надаються іноземним партнерам за товари, що реалізуються за кордон.
Особисті знижки. Найчастіше застосовуються для постійних партнерів.
Закриті знижки. Можуть бути внутрішньофірмовими (поширююті ся лише на певному підприємстві, у його підрозділах, філіях) і внутрішньорегіональними (використовуються на окремій території).
Залікові знижки. Це інші види знижок у прейскурантних цінах. На приклад, це може бути товарообмінний залік, тобто зниження ціни на новий товар за умови здачі старого. Ця знижка найчастіше використовується у торгівлі автомобілями та окремими товарами тривалого користування.
Загалом перелічені елементи — виробнича ціна, акцизний збір, цінові знижки та ПДВ — становлять відпускну ціну товару, тобто ціну за якою він передається наступній ланці товароруху для подальше реалізації.
Важливим елементом ціни товару є оптово-збутові та торговельні надбавки. Встановлюють їх оптово-посередницькі та роздрібні торговельні підприємства, які зберігають товари, готують їх до продажу т реалізують з метою відшкодування власних витрат, а також отримання прибутку, необхідного для розширення діяльності. Торговельні надбавки складаються з трьох частин: витрат обігу, прибутку торговельного підприємства та ПДВ.

Заключення
У процесі роботи над темою контрольної мною зроблено слідуючи висновки.
Процес встановлення й розробки ціни називається ціноутворенням.
Конкретизація політики ціноутворення здійснюється різними методами встановлення цін і контролю над ними. Варто зазначити, що ціни різняться спрямованістю, метою, механізмом утворення та дії.
Характер ціноутворення змінюється залежно від типу ринку. В економічній теорії виокремлюють ринки конкурентний, монопольно-конкурентний, олігопольний та монопольний.
Цінова політика залежить від економічної політики підприємства.
Цінова політика має формуватись з урахуванням кон'юнктури ринку відповідних товарів При різних формах і напрямках реалізації цінової політики необхідно враховувати як споживачів (оптових посередників, роздрібні торговельні підприємства, населення), так і форми розрахунку за товар Цінові знижки мають добровільний характер і не є обов'язковими, але мають дуже важливе значення у стратегії ціноутворення.

Список використаних джерел
1.                 Словарь ценовика, М: Златоцвет, 2003;
2.                 Желтякова И., Маховикова Г., Цены и ценообразование, Спб: ПИТЕР, 2007;
3.                 Цены и ценообразование/Под ред. проф. Есипова В.Е., Спб: ПИТЕР, 2005;
4.                 Липсиц И.В., Коммерческое ценообразование, М: Бек, 2004;
5.                 Уткин Э.А., Цены, ценообразование. Ценовая политика, М: Финансы, 2005.