Контрольная работа на тему Основи охорони праці
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2014-11-16Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
Основні нормативно-технічні та правові документи з охорони праці
Конституція – основний закон держави – була прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 року. Всі закони й нормативні документи повинні узгоджуватися, базуватися і відповідати статтям конституції.
Законодавча база охорони праці України налічує ряд законів, основними з яких є Закон України «Про охорону праці» та кодекс законів про працю (КЗпП). До законодавчої бази також належать Закони України: «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності», «Про охорону здоров’я», «Про пожежну безпеку», Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення», Про використання ядерної енергії і радіаційну безпеку». «Про дорожній рух», Про загальнообов’язкове соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням». Їх доповнюють - стандарти, інструкції, правила, норми, положення, статути та інші документи, яким надано чинність правових норм.
Фактори, що визначають небезпечність ураження ел. струмом.
Закон України «Про охорону праці»
Закон України «Про охорону праці», прийнятий Верховною Радою України 14 жовтня 1992 р., був переглянутий і затверджений Президентом України в новій редакції 21 листопада 2002 р. Він складається з преамбули та 9 розділів. У розділі I «Загальні положення» наводяться визначення понять: «охорона праці», «роботодавець», «працівник», та окреслюється дія цього Закону (стаття 2), який поширюється на всіх фізичних і юридичних осіб. У статті 3 йдеться про те, що при укладанні міжнародних договорів, на обов’язковість яких надала згоду Верховна Рада України, в яких встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про охорону праці, застосовуються норми міжнародного договору. Основними принципами державної політики в галузі охорони праці (стаття 4) є пріоритет життя та здоров’я людини перед будь-якими результатами виробничої діяльності, її соціальний захист та відшкодування шкоди, заподіяною здоров’ю, повної відповідальності роботодавця за створення безпечних і здорових умов праці шляхом суцільного контролю та ін.
У розділі II «Гарантії прав громадян на охорону праці» передбачено, що роботодавець зобов’язаний інформувати працівника про умови праці; виплачувати компенсацію за шкідливі умови праці; виплачувати компенсацію за шкідливі умови праці або в разі смерті; забезпечувати соціальне страхування від нещасних випадків і профзахворювань; відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові на виробництві; письмово, не пізніше як за 2 місяці, інформувати працівника про зміни виробничих умов або пільг; забезпечувати спецодягом та засобами індивідуального захисту згідно колективного договору; зафіксовано право працівника відмовитись від виконання робіт, якщо це загрожує його здоров’ю та життю та ін.
У розділі III «Організація охорони праці» йдеться проте, що роботодавець обов’язково створює органи управління охороною праці на підприємстві і забезпечує їх функціювання для виконання керівництвом та досягнення та досягнення встановлених нормативів і підвищення існуючого рівня охорони праці. В розділі наведені обов’язки працівників: дбати про здоров’я і безпеку як особисту, так і оточуючих; знати і виконувати вимоги нормативно-правових активів з охорони праці.
Працівники під час прийняття на роботу і в процесі роботи повинні проходити за рахунок роботодавця інструктаж, навчання з питань охорони праці та правил надання першої медичної допомоги потерпілим і правил поведінки у разі виникнення аварії. Навчання та перевірка знань повинна здійснюватись один раз на рік для працівників, зайнятих на роботах із підвищеною небезпекою, і один раз на 3 роки для всіх посадових осіб.
Для підприємств, незалежно від форми власності, або фізичних осіб, які використовують найману працю, витрати на охорону праці становлять 0,5% від суми реалізованої продукції. Для підприємств, що фінансуються з державного або місцевого бюджетів, на охорону праці передбачаються витрати не менше 0,2% від форми оплати праці.
У розділі IV – «Стимулювання охорони праці» йдеться про економічне стимулювання працівників (стаття 25) за активну участь та ініціативу у запровадженні заходів щодо підвищення рівня безпеки праці, яке здійснюється згідно з колективним договором, угодою та законодавством. Відшкодування збитків (стаття 26) за порушення правил охорони праці – державі, юридичним і фізичним особам – згідно з діючим законодавством. Витрати на рятування потерпілих під час аварії та ліквідацію її наслідків, на розслідування її причин, а також інші витрати, передбачені законодавством, відшкодовує роботодавець.
Розділ V – «Нормативно – правові акти з охорони праці». До них належать правила, норм, регламенти, положення, стандарти, інструкції та інші документи, обов’язкові для виконання. Стандарти, технічні умови та інші документи на засоби праці і технологічні процеси повинні містити вимоги щодо охорони праці і погоджуватися з органами державного нагляду з охорони праці.
Розділ VI – «Державне управління охороною праці» - визначає органи державного управління охороною праці та їх компетенцію – Кабінет Міністрів; спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади; Рада міністрів АР Крим, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування. З метою координації діяльності органів державного управління охороною праці створюється Національна рада з питань безпеки життєдіяльності населення, яку очолює віце – прем’єр - міністр України. Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади проводять єдину науково – технічну політику з питань охорони праці, розробляють і реалізують галузеві програми, здійснюють методичне керівництво діяльністю підприємств галузі, здійснюють відомчий контроль за станом охорони праці, укладають із галузевими профспілками угоди з питань охорони праці та ін.
Розділ VII – «Державний нагляд і громадянський контроль за охороною праці». Державний нагляд здійснюють (стаття 38): спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці – Держнаглядохоронпраці: спеціально уповноважений державний орган із питань радіаційної безпеки – Державний комітет України із ядерної та радіаційної безпеки; спеціально уповноважений державний орган із питань радіаційної безпеки – Державний комітет України із ядерної та радіаційної безпеки; спеціально уповноважений державний орган з питань пожежної безпеки – Управління пожежної охорони МНС України; спеціально уповноважений державний орган з питань гігієни праці – Санітарно –епідеміологічна служба МОЗ України.
Розділ IX «Прикінцеві положення», закон набирає чинності з дня його опублікування, а частина четверта статті 19 – з 1 січня 2003 р.
Законодавство про працю
Кодекс законів про працю України трактує вимоги до трудової діяльності громадян в Україні і регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці і поліпшенню її якості. Кодекс законів спрямований на охорону трудових прав працюючих.
У главі I «Загальні положення» викладені основні трудові права та обов’язки працівників, особливості міжнародних угод або договорів з питань трудового законодавства, а також додаткові пільги, які можуть бути їм надані.
Глава II містить закон про колективний договір.
Колективний договір, угода повинен містити основні положення з питань праці і заробітної плати, положення в галузі робочого часу, відпочинку, матеріального стимулювання, охорони праці, удосконалення виробництва і праці, зміцнення виробничої і трудової дисципліни, соціальні питання та ін.
Договір укладається в письмовій формі терміном на 1 рік і поширюється на всіх працівників установи, незалежно від того чи є вони членами профспілки.
Колективний договір повинен обов’язково містити зобов’язання сторін щодо заходів захисту прав та соціальних інтересів осіб, які потерпіли на виробництві від нещасних випадків або профзахворювань, а також утриманців і членів сімей загиблих.
У Кодексі законів про працю України є положення про трудовий договір. Трудовий договір – це угода між працівником і роботодавцем, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з дотриманням внутрішнього трудового розпорядку, а роботодавець зобов’язується виплачувати працівнику заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством і угодою сторін.
Трудовий договір може бути: 1) строковим, 2) безстроковим, 3) таким, що укладаються на час виконання певної роботи.
Усі прийняті на роботу працівники повинні бути ознайомлені з умовами роботи, правами і обов’язками, які вони повинні виконувати.
Важливим розділом Кодексу законів про працю є розділ «Охорона праці». В ньому зазначено, що на будь – якому об’єкті, де працюють люди, повинні бути створені здорові й безпечні умови праці, що відповідають вимогам охорони праці.
Роботодавець або уповноважений ним органи повинні дбати про умови праці, їх полегшення, оздоровлення навколишнього середовища, виконання правил безпеки і інструкції з техніки безпеки.
Праця жінок та молоді. Кодекс законів про працю України забороняється застосування праці жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими та небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах. Піднімання та пересування вантажів допускається тільки в межах санітарних норм (до7 кг . При постійному перенесенні і до 10 кг – при періодичному). Робота жінок обмежується у нічний час. Вагітні жінки і ті, що мають дітей до 3-х років не залучаються до роботи в нічні години і вихідні дні, до надурочних робіт, а також не направляються у відрядження.
Дозволяється приймати на роботу молодь віком від 16 років. У виняткових випадках, за погодженням із профспілками, можуть прийматися на роботу 15-річні особи.
Особи до 18 років приймаються на роботу після попереднього медичного огляду і, в подальшому, до 21 року щороку підлягають обов’язковому медичному огляду.
Усі працівники до 18 років не можуть бути залучені до виконання важких або небезпечних робіт, до робіт із шкідливими умовами праці, а також до нічних, надурочних робіт і робіт у вихідні дні. Для працівників віком від 16 до 18 років робочий тиждень не повинен перевищувати 36 годин, для осіб віком від 15 до 16 років і для учнів 14-15 років, що працюють під час канікул, - 24 години.
Державне соціальне страхування
Згідно з Законом «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23.09.1999 р. №1105-XIV, що був ведений в дію 1 квітня 2001 р., всі підприємства повинні реєструватися в регіональних Управліннях виконавчої дирекції Фонду соціально страхування і отримати страхове свідоцтво. Розмір страхових внесків залежить від встановленого для підприємства класу професійного ризику (передбачено 20 класів). Клас професійного ризику та страховий тариф визначає Управління виконавчої дирекції Фонду на підставі Закону України «Про страхові тарифи на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності. Найбільші страхові внески з урахуванням змін, внесених Постановою КМ України від 27.06.2003 р. № 985, становлять 13,8 %, найменші – 0,86 % від фактичних виплат на оплату праці найманих працівників за кожний відповідний місяць календарного року, а з урахуванням пільг внески можуть становити лише 0,2 %.
Підприємства, де сталися нещасні випадки, переводяться у вищий клас ризику рішенням відповідного керівного органу страхового Фонду і, відповідно, сплачують більші страхові внески. Страхові виплати потерпілим сплачує страховий Фонд.
Державні нормативні акти з охорони праці
В Україні затверджено положення про створення державних нормативних актів з охорони праці – ДНАОП. Це норми, інструкції, вказівки та інші види державних нормативних актів з охорони праці, обов’язкові для виконання і дотримання усіма підприємствами і установами.
ДНАОП можуть бути міжгалузевими й галузевими. Розробляються під керівництвом і за участі фахівців Держнаглядоохоронпраці різними установами й організаціями.
Державні нормативні акти з охорони праці кодуються.
В Україні існують такі стандарти як: ДСТУ, ГОСТ і ДНАОП, крім них діють санітарні норми (СН), будівельні норми і правила (СНиП), ISO – міжнародні норми які діють в Україні згідно з Угодою про міжнародне співробітництво держав СНД з питань охорони праці.
Державний нагляд, відомчий, громадянський та регіональний контроль за охороною праці
Схема державного нагляду, відомчого, громадського та регіонального контролю за охороною праці підприємства наведена на малюнку 1.
Органи державного нагляду:
a) Громадянський контроль
b) Відомчий контроль
c) Регіональний контроль
Громадянський контроль здійснюють професійні спілки та їх об’єднання через свої виборні органи і представників, а разі відсутності профспілки – громадські, уповноважені трудовим колективом, які мають право безперешкодно перевіряти стан охорони праці робочих місць, дільниць, цехів, відділів та інших підрозділів підприємств, інформувати роботодавця про виявлені недоліки і вносити пропозиції по усуненню виявлених порушень.
Відомчий контроль здійснюють вищі органи керівництва підприємствами та посадові особи держадміністрації, що відповідають за охорону праці в регіоні.
SHAPE \* MERGEFORMAT
Регіональний контроль здійснюють місцеві державні адміністрації та Ради народних депутатів через посадових осіб, відповідальних за охорону праці у певному регіоні.
Триступеневий адміністративно – громадський контроль за охороною праці на виробництві здійснюється за такою схемою:
1 ступінь – протягом робочої зміни або робочого дня контролюється хоча б один раз кожне робоче місце. Контроль здійснює майстер, бригадир, начальник зміни, черговий інженер та громадський інспектор по охороні праці.
2 ступінь – здійснюється контроль не рідше одного разу на тиждень кожного структурного підрозділу начальником цього структурного підрозділу і громадським інспектором трудового колективу або профспілки підприємства чи структурного підрозділу.
3 ступінь – здійснюється один раз на місяць в обсязі кожного робочого місяця всього підприємства керівництва підприємства і відділом охорони праці підприємства. Конституція – основний закон держави – була прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 року. Всі закони й нормативні документи повинні узгоджуватися, базуватися і відповідати статтям конституції.
Законодавча база охорони праці України налічує ряд законів, основними з яких є Закон України «Про охорону праці» та кодекс законів про працю (КЗпП). До законодавчої бази також належать Закони України: «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності», «Про охорону здоров’я», «Про пожежну безпеку», Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення», Про використання ядерної енергії і радіаційну безпеку». «Про дорожній рух», Про загальнообов’язкове соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням». Їх доповнюють - стандарти, інструкції, правила, норми, положення, статути та інші документи, яким надано чинність правових норм.
Фактори, що визначають небезпечність ураження ел. струмом.
Закон України «Про охорону праці»
Закон України «Про охорону праці», прийнятий Верховною Радою України 14 жовтня 1992 р., був переглянутий і затверджений Президентом України в новій редакції 21 листопада 2002 р. Він складається з преамбули та 9 розділів. У розділі I «Загальні положення» наводяться визначення понять: «охорона праці», «роботодавець», «працівник», та окреслюється дія цього Закону (стаття 2), який поширюється на всіх фізичних і юридичних осіб. У статті 3 йдеться про те, що при укладанні міжнародних договорів, на обов’язковість яких надала згоду Верховна Рада України, в яких встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про охорону праці, застосовуються норми міжнародного договору. Основними принципами державної політики в галузі охорони праці (стаття 4) є пріоритет життя та здоров’я людини перед будь-якими результатами виробничої діяльності, її соціальний захист та відшкодування шкоди, заподіяною здоров’ю, повної відповідальності роботодавця за створення безпечних і здорових умов праці шляхом суцільного контролю та ін.
У розділі II «Гарантії прав громадян на охорону праці» передбачено, що роботодавець зобов’язаний інформувати працівника про умови праці; виплачувати компенсацію за шкідливі умови праці; виплачувати компенсацію за шкідливі умови праці або в разі смерті; забезпечувати соціальне страхування від нещасних випадків і профзахворювань; відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові на виробництві; письмово, не пізніше як за 2 місяці, інформувати працівника про зміни виробничих умов або пільг; забезпечувати спецодягом та засобами індивідуального захисту згідно колективного договору; зафіксовано право працівника відмовитись від виконання робіт, якщо це загрожує його здоров’ю та життю та ін.
У розділі III «Організація охорони праці» йдеться проте, що роботодавець обов’язково створює органи управління охороною праці на підприємстві і забезпечує їх функціювання для виконання керівництвом та досягнення та досягнення встановлених нормативів і підвищення існуючого рівня охорони праці. В розділі наведені обов’язки працівників: дбати про здоров’я і безпеку як особисту, так і оточуючих; знати і виконувати вимоги нормативно-правових активів з охорони праці.
Працівники під час прийняття на роботу і в процесі роботи повинні проходити за рахунок роботодавця інструктаж, навчання з питань охорони праці та правил надання першої медичної допомоги потерпілим і правил поведінки у разі виникнення аварії. Навчання та перевірка знань повинна здійснюватись один раз на рік для працівників, зайнятих на роботах із підвищеною небезпекою, і один раз на 3 роки для всіх посадових осіб.
Для підприємств, незалежно від форми власності, або фізичних осіб, які використовують найману працю, витрати на охорону праці становлять 0,5% від суми реалізованої продукції. Для підприємств, що фінансуються з державного або місцевого бюджетів, на охорону праці передбачаються витрати не менше 0,2% від форми оплати праці.
У розділі IV – «Стимулювання охорони праці» йдеться про економічне стимулювання працівників (стаття 25) за активну участь та ініціативу у запровадженні заходів щодо підвищення рівня безпеки праці, яке здійснюється згідно з колективним договором, угодою та законодавством. Відшкодування збитків (стаття 26) за порушення правил охорони праці – державі, юридичним і фізичним особам – згідно з діючим законодавством. Витрати на рятування потерпілих під час аварії та ліквідацію її наслідків, на розслідування її причин, а також інші витрати, передбачені законодавством, відшкодовує роботодавець.
Розділ V – «Нормативно – правові акти з охорони праці». До них належать правила, норм, регламенти, положення, стандарти, інструкції та інші документи, обов’язкові для виконання. Стандарти, технічні умови та інші документи на засоби праці і технологічні процеси повинні містити вимоги щодо охорони праці і погоджуватися з органами державного нагляду з охорони праці.
Розділ VI – «Державне управління охороною праці» - визначає органи державного управління охороною праці та їх компетенцію – Кабінет Міністрів; спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади; Рада міністрів АР Крим, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування. З метою координації діяльності органів державного управління охороною праці створюється Національна рада з питань безпеки життєдіяльності населення, яку очолює віце – прем’єр - міністр України. Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади проводять єдину науково – технічну політику з питань охорони праці, розробляють і реалізують галузеві програми, здійснюють методичне керівництво діяльністю підприємств галузі, здійснюють відомчий контроль за станом охорони праці, укладають із галузевими профспілками угоди з питань охорони праці та ін.
Розділ VII – «Державний нагляд і громадянський контроль за охороною праці». Державний нагляд здійснюють (стаття 38): спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці – Держнаглядохоронпраці: спеціально уповноважений державний орган із питань радіаційної безпеки – Державний комітет України із ядерної та радіаційної безпеки; спеціально уповноважений державний орган із питань радіаційної безпеки – Державний комітет України із ядерної та радіаційної безпеки; спеціально уповноважений державний орган з питань пожежної безпеки – Управління пожежної охорони МНС України; спеціально уповноважений державний орган з питань гігієни праці – Санітарно –епідеміологічна служба МОЗ України.
Розділ IX «Прикінцеві положення», закон набирає чинності з дня його опублікування, а частина четверта статті 19 – з 1 січня 2003 р.
Законодавство про працю
Кодекс законів про працю України трактує вимоги до трудової діяльності громадян в Україні і регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці і поліпшенню її якості. Кодекс законів спрямований на охорону трудових прав працюючих.
У главі I «Загальні положення» викладені основні трудові права та обов’язки працівників, особливості міжнародних угод або договорів з питань трудового законодавства, а також додаткові пільги, які можуть бути їм надані.
Глава II містить закон про колективний договір.
Колективний договір, угода повинен містити основні положення з питань праці і заробітної плати, положення в галузі робочого часу, відпочинку, матеріального стимулювання, охорони праці, удосконалення виробництва і праці, зміцнення виробничої і трудової дисципліни, соціальні питання та ін.
Договір укладається в письмовій формі терміном на 1 рік і поширюється на всіх працівників установи, незалежно від того чи є вони членами профспілки.
Колективний договір повинен обов’язково містити зобов’язання сторін щодо заходів захисту прав та соціальних інтересів осіб, які потерпіли на виробництві від нещасних випадків або профзахворювань, а також утриманців і членів сімей загиблих.
У Кодексі законів про працю України є положення про трудовий договір. Трудовий договір – це угода між працівником і роботодавцем, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з дотриманням внутрішнього трудового розпорядку, а роботодавець зобов’язується виплачувати працівнику заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством і угодою сторін.
Трудовий договір може бути: 1) строковим, 2) безстроковим, 3) таким, що укладаються на час виконання певної роботи.
Усі прийняті на роботу працівники повинні бути ознайомлені з умовами роботи, правами і обов’язками, які вони повинні виконувати.
Важливим розділом Кодексу законів про працю є розділ «Охорона праці». В ньому зазначено, що на будь – якому об’єкті, де працюють люди, повинні бути створені здорові й безпечні умови праці, що відповідають вимогам охорони праці.
Роботодавець або уповноважений ним органи повинні дбати про умови праці, їх полегшення, оздоровлення навколишнього середовища, виконання правил безпеки і інструкції з техніки безпеки.
Праця жінок та молоді. Кодекс законів про працю України забороняється застосування праці жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими та небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах. Піднімання та пересування вантажів допускається тільки в межах санітарних норм (до
Дозволяється приймати на роботу молодь віком від 16 років. У виняткових випадках, за погодженням із профспілками, можуть прийматися на роботу 15-річні особи.
Особи до 18 років приймаються на роботу після попереднього медичного огляду і, в подальшому, до 21 року щороку підлягають обов’язковому медичному огляду.
Усі працівники до 18 років не можуть бути залучені до виконання важких або небезпечних робіт, до робіт із шкідливими умовами праці, а також до нічних, надурочних робіт і робіт у вихідні дні. Для працівників віком від 16 до 18 років робочий тиждень не повинен перевищувати 36 годин, для осіб віком від 15 до 16 років і для учнів 14-15 років, що працюють під час канікул, - 24 години.
Державне соціальне страхування
Згідно з Законом «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23.09.1999 р. №1105-XIV, що був ведений в дію 1 квітня 2001 р., всі підприємства повинні реєструватися в регіональних Управліннях виконавчої дирекції Фонду соціально страхування і отримати страхове свідоцтво. Розмір страхових внесків залежить від встановленого для підприємства класу професійного ризику (передбачено 20 класів). Клас професійного ризику та страховий тариф визначає Управління виконавчої дирекції Фонду на підставі Закону України «Про страхові тарифи на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності. Найбільші страхові внески з урахуванням змін, внесених Постановою КМ України від 27.06.2003 р. № 985, становлять 13,8 %, найменші – 0,86 % від фактичних виплат на оплату праці найманих працівників за кожний відповідний місяць календарного року, а з урахуванням пільг внески можуть становити лише 0,2 %.
Підприємства, де сталися нещасні випадки, переводяться у вищий клас ризику рішенням відповідного керівного органу страхового Фонду і, відповідно, сплачують більші страхові внески. Страхові виплати потерпілим сплачує страховий Фонд.
Державні нормативні акти з охорони праці
В Україні затверджено положення про створення державних нормативних актів з охорони праці – ДНАОП. Це норми, інструкції, вказівки та інші види державних нормативних актів з охорони праці, обов’язкові для виконання і дотримання усіма підприємствами і установами.
ДНАОП можуть бути міжгалузевими й галузевими. Розробляються під керівництвом і за участі фахівців Держнаглядоохоронпраці різними установами й організаціями.
Державні нормативні акти з охорони праці кодуються.
В Україні існують такі стандарти як: ДСТУ, ГОСТ і ДНАОП, крім них діють санітарні норми (СН), будівельні норми і правила (СНиП), ISO – міжнародні норми які діють в Україні згідно з Угодою про міжнародне співробітництво держав СНД з питань охорони праці.
Державний нагляд, відомчий, громадянський та регіональний контроль за охороною праці
Схема державного нагляду, відомчого, громадського та регіонального контролю за охороною праці підприємства наведена на малюнку 1.
Органи державного нагляду:
a) Громадянський контроль
b) Відомчий контроль
c) Регіональний контроль
Громадянський контроль здійснюють професійні спілки та їх об’єднання через свої виборні органи і представників, а разі відсутності профспілки – громадські, уповноважені трудовим колективом, які мають право безперешкодно перевіряти стан охорони праці робочих місць, дільниць, цехів, відділів та інших підрозділів підприємств, інформувати роботодавця про виявлені недоліки і вносити пропозиції по усуненню виявлених порушень.
Відомчий контроль здійснюють вищі органи керівництва підприємствами та посадові особи держадміністрації, що відповідають за охорону праці в регіоні.
SHAPE \* MERGEFORMAT
| Державний нагляд |
| Генеральний прокурор і підпорядковані йому прокурори |
| Держнагляд - охоронпраці |
| Державний комітет України з ядерної та радіаційної техніки |
| Відомчий контроль |
| Громадський контроль |
| Міністерство, комітет, об’єднання та ін. |
| Регіональний контроль |
| Трудові колективи через обраних ними уповноважених осіб |
| Місцеві державні адміністрації та Ради народних депутатів через посадових осіб, що відповідають за охорону праці |
| Підприємство |
| Органи державного пожежного нагляду управління пожежної охорони МНС України |
| Органи та заклади санітарно – епідеміологічної служби МОЗ України |
| Триступеневий контроль на виробництві |
| Професійні спілки через свої виробничі органи і представників |
Регіональний контроль здійснюють місцеві державні адміністрації та Ради народних депутатів через посадових осіб, відповідальних за охорону праці у певному регіоні.
Триступеневий адміністративно – громадський контроль за охороною праці на виробництві здійснюється за такою схемою:
1 ступінь – протягом робочої зміни або робочого дня контролюється хоча б один раз кожне робоче місце. Контроль здійснює майстер, бригадир, начальник зміни, черговий інженер та громадський інспектор по охороні праці.
2 ступінь – здійснюється контроль не рідше одного разу на тиждень кожного структурного підрозділу начальником цього структурного підрозділу і громадським інспектором трудового колективу або профспілки підприємства чи структурного підрозділу.
Ефективність контролю залежить від кваліфікаційного рівня та професіоналізму контролюючого і відповідного метрологічного забезпечення, що містить методи та засоби вимірювання параметрів шкідливих та небезпечних чинників виробництва, призначені для визначення безпеки промислового обладнання та технологічних процесів.
Відповідальність працівників за порушення законодавства та нормативних актів з охорони праці
Порушення нормативних актів з охорони праці, створення перешкод для діяльності посадових осіб і органів державного нагляду, громадського та регіонального контролю передбачає покарання у вигляді штрафів, дисциплінарної, адміністративної та кримінальної відповідальності в залежності від виду ат наслідків порушення.
Згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення, порушення вимог законодавства про працю тягне за собою накладання штрафу. Так, за порушення правил безпеки юридичні та фізичні особи, що використовують найману працю, сплачують штраф у розмірі до 5% від місячного фонду заробітної плати.
Фактори, що визначають небезпечність ураження електричним струмом
Сучасне виробництво нерозривно пов’язане з використанням електроенергії і разом з тим виникає більше загроза ураження електричним струмом.
Аналіз загальної кількості виробничих нещасних випадків свідчить, що кількість електротравм становить 20-40% на виробництві, а в енергетиці до 60%, займаючи одне з перших місць. При цьому 60-85% смертельних уражень електричним струмом відбувається в електроустановках напругою до 1000В.
Електротравматизм порівняно з іншими видами травматизму має деякі відмінні особливості.
Перша особливість – організм людини не має органів, за допомогою яких можна дистанційно визначити наявність напруги, як, наприклад, теплову, світлову енергію, деталі, які рухаються. Тому захисна реакція організму виявляється тільки після потрапляння під напругу.
Друга особливість – струм який проходить крізь людину, діє не тільки в місцях контактів та на шляху протікання крізь організм, а й викликає рефлекторну взаємодію, спричиняючи порушення нормальної діяльності окремих органів.
Третя особливість – можливість отримання електротравми не маючи безпосереднього контакту зі струмом.
Четверта особливість – більшість випадків для розслідування, обліку та аналізу доступні тільки електротравми з тяжкими та смертельними випадками.
Електричний струм, який проходить крізь живий організм, чинить термічну, електролітичну та біологічну дію. Термічна та електролітична дія властива будь-яким провідникам, а біологічна - тільки живій тканині.
Термічна дія струму виявляється в опіках окремих ділянок тіла, нагріванні до високої температури кровоносних судин, нервів, серця, мозку та інших органів, які перебувають на шляху протікання струму, що викликає серйозні функціональні розлади цих органів і організму в цілому.
Електрична дія струму виражається в розкладі органічних рідин, в тому числі й крові, що супроводжується значними порушеннями їх фізико – хімічного складу.
Біологічна дія струму виявляється в подразненні та збудженні живих тканин організму, а також у порушенні внутрішніх біоелектричних процесів, які протікають у нормально діючому організмі й тісно пов’язані з його життєвими органами.
Подразнювальна біологічна дія на тканини організму може бути прямою, коли струм проходить безпосередньо по цих тканинах, і рефлекторною, тобто дія відбувається через центральну нервову систему, а шлях струму пролягає за межами цих тканин.
Механічна дія струму виявляється в роз шаруванні, розриві та інших подібних пошкодженнях різних тканин організму, в тому числі м’язової тканини, стінок кровоносних судин легеневої тканини тощо в наслідок електродинамічного ефекту. А також миттєвого вибухоподібного утворення пари від перенагрітої струмом рідини тканини і крові.
Різноманітність дій електричного струму на організм людини може призвести до різних електротравм, які умовно можна звести до двох видів: місцевих електротравм, коли виникає місцеве пошкодження організму, і загальних електротравм, коли виникає місцеве пошкодження організму, і загальних електротравм, так званих електричних ударів, коли уражається весь організм через порушення нормальної діяльності життєво важливих органів і систем.
Місцеві елекротравми – це електричні опіки, електричні знаки, металізація шкіри, механічні пошкодження та елекротрофтальмія.
Електричний опік – найбільш поширена елекротравми. Розрізняють два види опіків: струмовий і дуговий. Розрізняють чотири ступеня опіків: I – почервоніння шкіри; II – утворення пухирів; III – відмирання усієї товщі шкіри; IV – обвуглювання тканини.
Електричний удар – електротравм, зумовлена рефлекторною дією електричного струму, внаслідок чого починаються спазми м’язів або інших тканин, порушується сирцево-судинна діяльність. Залежно від виду ураження електричні удари поділяються на чотири групи:
I – спазматичне скорочення м’язів без втрати свідомості;
II – спазматичне скорочення м’язів зі втратою свідомості, але з працюючим серцем та системою дихання;
III – втрата свідомості з порушенням серцевої діяльності або дихання;
IV – клінічна смерть. Відсутність дихання та кровообігу.
Фактори, які визначають безпеку ураження електричним струмом можна поділити на три групи: фактори електричного характеру, який проходить крізь людину, вид і частота струму, опір людини; фактори неелектричного характеру; фактори навколишнього середовища.
Фактори електричного характеру. Струм, який проходить крізь людину, є головним ушкоджуючим фактором при електротравм. Людина починає відчувати дію малого струму, який проходить крізь неї: 0,6-1,5мА при змінному струмі, частота якого 50гЦ; 5-7мА при постійному струмі. При збільшення струму понад відчутний, у людини з’являються спазматичні скорочення м’язів та сильний біль у пальцях та кистях рук. В руках важкість, але їх ще можна відірвати від електродів. Цей струм – до 6-10мА частотою 50гЦ – отримав назву відпускаючого.
Значення порогового невідпускаючого струму, що викликає при проходженні крізь людину незупинне спазматичне скорочення м’язів руки, яка стискає провідник, становить 11-15мА при частоті 50Гц та при 50-80мА при постійному струмі. Струм понад 50мА частотою 50Гц при тривалій дії викликає зупинку дихання та фібриляцію серця. Ці струми отримали назву фібриляційних.
Фібриляція серця – це хаотичне різночасове скорочення волокон серцевої м’язи, коли серце не може переміщувати кров по судинах.
Струм 10мА частотою 50Гц вже протягом 2-3 секунд викликає фібриляцію серця та параліч дихання, тобто клінічну смерть.
Верхньою межею фібриляційного струму промислової частоти є струм 5А. при постійному струмі пороговим фібриляцій ним буде струм 300мА.
Найбільший електричний опір має верхній роговий шар шкіри, який не містить кровоносних судин.
Опір внутрішніх органів залежить, у цілому, від прикладеної напруги.
Оскільки опір тіла людини електричному струму є нелінійним та нестабільним і вести розрахунки з такими опорами складно, дійшли висновку, що опір тіла людини становить1000 Ом.
Найбільш небезпечним є струм для людини із частотою 20-200Гц. Зі зниженням і підвищенням частоти небезпека ураження зменшується та цілком зникає при частоті 450-500 кГц, хоча ці високочастотні струми зберігають небезпеку опіків.
Фактори неелектричного характеру. Зростання тривалості протікання струму крізь людину збільшує тяжкість ураження за таких обставин: із зростанням часу протікання струму опір тіла зменшується, струм підвищується, з часом вичерпуються захисні сили організму, які протистоять дії електричного струму. Встановлено залежність між допустимими для людини значеннями синусоїдного струму частотою 50Гц і тривалістю дії цього струму ( табл.1).
Напрямок струму крізь людину суттєво впливає на наслідок ураження. Небезпечність ураження особливо велика, якщо струм, який проходить крізь життєво важливі органи – серце, легені, головний мозок - впливає безпосередньо на всі органи. Якщо струм не проходить крізь ці органи, то його дія на них є тільки рефлекторною й імовірність ураження зменшується.
Шляхи струму по тілу називають «петлями» струму. Найчастіше трапляється петля «права рука – ноги». До випадків з тяжкими та смертельними наслідками призводить наступні петлі струму: «рука – рука», «права рука – ноги», «ліва рука – ноги», «нога – нога».
Найбільш небезпечні петлі струму – це «голова – руки», «голова –ноги», «рука – рука», а найнебезпечніший шлях – «нога – нога».
Допустимі для людини значення струму при різному часі його дії.
Таблиця 1
| Час протікання струму через людину, с | Допустима сила струму, мА | Опір тіла людини, Ом | Напруга на людину, В |
| 0,2 | 250 | 700 | 175 |
| 0,5 | 100 | 1000 | 100 |
| 0,7 | 75 | 1065 | 80 |
| 1 | 65 | 1150 | 75 |
| 30 | 6 | 3000 | 18 |
| Понад 30 | 1 | 6000 | 6 |
Фактори навколишнього середовища. Несприятливий вплив факторів навколишнього середовища на небезпечність ураження електричним струмом знайшов своє відображення в нормативних матеріалах. Виробничі приміщення за ступенем небезпеки ураження людей електричним струмом відповідно до ПУЕ і ГОСТу 12.1.013-78 поділяють на три категорії.
1) приміщення без підвищеної небезпеки характеризується нормальною вологістю та відсутністю пилу, наявністю не струмопровідної підлоги. В них відсутні ознаки двох інших класів. У більшості випадків до приміщень без підвищеної небезпеки належать кабінети, зали, лабораторії, приладні ділянки машинобудівельних заводів.
2) Приміщення з підвищеною небезпекою має одну з наступних ознак:
· Підвищена температура (температура повітря тривалий час перевищує 350С або короткочасно перевищує 400С незалежно від пори року і різноманітних теплових випромінювань)
· Підвищена (понад 75%) відносна вологість повітря
· Наявність струмопровідного пилу на обладнанні та провіднику
· Струмопровідна підлога (металева, земляна, залізобетонна, цегляна тощо)
· Можливість одночасного доторкання людини до металоконструкції будівлі, яка не має сполучення з землею, та технологічного апарата або механізмів, з одного боку, і доме талевих корпусів електрообладнання – з іншого.
До цієї групи приміщень належать складські неопалювані приміщення, механічні цехи та ділянки з нормальною температурою, вологістю, без виділення пилу, але зі струмопровідною підлогою.
3) приміщення особливо небезпечні, які характеризуються наявністю однією з таких ознак:
· особлива сирість (відносна вологість повітря близько 100%, коли стеля, стіни, підлога та предмети в приміщенні вологі)
· хімічно активне середовище (приміщення, в яких постійно або тривало наявні пари або утворюються відкладення, що діють руйнівно на ізоляцію та струмопровідні частини електрообладнання)
· одночасна наявність двох або більше умов підвищеної небезпеки.
Внутрішні або зовнішні електроустановки, які експлуатуються на відкритому повітрі або під навісом, прирівнюються до електроустановок в особливо небезпечних приміщеннях.
Види робіт за ступенем електробезпечності поділяються за тими самими ознаками на роботу без підвищеної небезпеки, підвищеної небезпеки та особливо небезпечну.
Нормування шуму та вібрації. Методи захисту від шуму та вібрації
Нормування шуму здійснюється згідно з ГОСТом 12.1.003-83* ССБТ. При нормуванні використовується два методи:
1. нормування за граничним спектром шуму;
2. нормування рівня звуку у бБА.
За першим методом нормування шуму визначається у діапазоні від 22,5 до 11520 Гц. Це пов’язано з тим, що звуки з частотами нижче 22,5 Гц та вище 11520 Гц спроможні чути менше 1% людей. Весь зазначений діапазон поділяється на 9 октавних смуг, яким відповідають вирази:
fi+1/fi = 2; fcp = fi*fi+1 = fi
Для третинооктавної смуги:
fi+1/fi = = 1,26; fcp = fi
Октава – це безрозмірна одиниця частотного інтервалу, яка дорівнює інтервалу між двома частотами, з яких верхня гранична частота вдвічі більша від нижньої. Октава може бути поділена на три третинооктави, для яких справедливі вже наведені вирази.
Характеристикою стійкого шуму на робочих місцях є рівні звукового тиску в октавних смугах у дБ.
Шум на робочих місцях не повинен перевищувати допустимих рівнів, значення яких наведені у ГОСТі 12.1003.83*. сукупність допустимих рівнів звукового тиску має назву «граничний спектр» (ГС). Граничний спектр – це спрощені криві однакової гучності. Характеристикою, а одночасно й індексом граничного спектра є рівень звукового тиску в октавній смузі 1000Гц. Частота 1000Гц в акустиці є стандартною частотою порівняння.
Нормування рівня звуку застосовується для орієнтовної оцінки шуму на робочому місці.
Як нормативний рівень шуму на постійних робочих місцях та на території підприємств запроваджено гранично допустимий рівень звуку 80 дБА, який забезпечує відсутність ризику втрати слуху і практично не впливає на працездатність та стан здоров’я. Гранично допустимий рівень звуку для житлових кімнат квартир у нічний час згідно з СН № 3077-84 становить 30 дБА. Для зменшення шуму в житлових будинках у державних санітарних нормах на інженерне обладнання та електропобутову техніку запроваджуються вимоги з обмеження шумності.
Для забезпечення нормативних умов праці та відпочинку людей ГОСТ 27436 та ОСТ 27.004.022-86 нормують основний для міської забудови шум транспорту, який н7е має перевищувати: для легкових автомобілів 77дБА, вантажних автомобілів – 79-84 дБА; автобусів -83 дБА; мотоциклів, моторолерів та мопедів – 85 дБА. Критерієм гігієнічної оцінки нестійкого шуму є еквівалентний рівень звуку широкосмугового, стійкого та не імпульсного шуму, який чинить на людину такий же вплив, як і нестійкий шум.
LАекв = 10lg(1/100∑ti*10 0.1Li
Де Li – рівень звуку класу і; ti – відносний час впливу шуму класу Li,% від часу вимірювання. Вимірювання шуму здійснюється спеціальними приладами – шумомірами.
Захист від шуму.
Засоби захисту від шуму на машинобудівних підприємствах, поділяється на засоби колективного захисту (ЗКЗ) та індивідуального захисту (ЗІЗ).
SHAPE \* MERGEFORMAT
| Засоби колективного захисту від шуму |
| Архітектурно - планувальні |
| Акустичні |
| Організаційно - технічні |
| Звукоізоляція |
| Звукопоглинання |
| Глушники |
| Огорожі |
| Кожухи |
| Екрани |
| Облицьовки |
| Абсорбійні |
| Реактивні |
| Кабіни, пульти |
| Штучні звукопоглиначі |
| Комбіновані |
Архітектурно – планувальні рішення передбачають розділення шумних і тихих виробничих ділянок, віддалення робочих місць від шумного обладнання та розташування його в просторих приміщеннях та інші засоби. До засобів звукоізоляції належать звукоізолюючі огорожі, звукоізолюючі кабіни та пульти керування, звукоізолюючі кожухи та акустичні екрани.
Звукоізоляція повітряного шуму огорожею R, дБ, обчислюється за формулою:
R = 10lg(Pпад/Pпр),
Де Pпад, Pпр – відповідно, звукова потужність, що попадає на перепону, і та, що проходить за неї, Вт.
Зміна звукоізолюючої здатності огорожі пов’язана з резонансними частотами, найбільший інтерес із яких викликає перша, що визначається за формулою:
Fp = (1/a2 + 1/b2)c2 / 4fгр
де a і b – розміри пластини (огорожі), м
У ділянці резонансних частот, що перебувають, як правило, у низькочастотному діапазоні (до20-45Гц), звукоізоляція залежить від внутрішнього тертя в матеріалі огорожі. На частотах вище перших двох - трьох резонансних частот звукоізоляція підкоряється так званому закону мас, коли звукоізоляція R залежить тільки від поверхневої густини mn, кг/м2 (маса
R = 20 lg (mn f) – 47,5, дБА
Зі збільшення mn або f удвічі звукоізоляція зростає на 6 дБ. Починаючи з частоти 0,5 fгр звукоізоляція зменшується, набуваючи мінімального значення на частоті f = fгр.
На частотах f > fгр звукоізоляція залежить від циліндричної жорсткості огорожі, поверхневої густини та внутрішнього тертя; зростання звукоізоляції становить 7,5 дБ /октави.
Звукоізолюючі кабіни збірної конструкції встановлюють на гумових віброізоляторах. Звукоізолюючі кабіни використовують для розташування пультів дистанційного управління або робочих місць у шумних приміщеннях.
Застосування звукоізолюючих кожухів є ефективним, простим та дешевим способом зниження шуму на робочих місцях. Для досягнення максимальної ефективності кожухи мають цілком закривати машину (агрегат, обладнання). Кожухи виготовляють із листових вогнетривких або важко займистих матеріалів. Внутрішні поверхні стінок кожухів мають бути обліковані звукопоглинаючим матеріалом, а сам кожух – ізольований від вібрації основи.
Акустичні екрани та огорожі можуть улаштовуватися як у виробничих приміщеннях для захисту робочих місць від шуму агрегату, що обслуговується, а також сусідніх агрегатів, так і на території підприємства з метою зниження шуму, що створюється відкрито встановленими джерелами, в адміністративно – побутових приміщеннях та у житлових забудовах. Застосування екранів у приміщеннях виправдане в тому разі, коли рівень звукового тиску в розрахунковій точці, що створюється прямим звуком від джерела, яке екранується, є значно вищим від рівнів відбитого звуку в цій точці.
Засоби звукопоглинання застосовують для зниження шуму на робочих місцях, що розташовуються у приміщеннях з джерелами шуму, або у тихих приміщеннях, у які проникає шум із сусідніх шумних приміщень. До цих засобів належать звукопоглинаючі облицьовки та штучні звукопоглиначі. Обладнання їх у приміщенні називається акустичною обробкою.
Засоби звукопоглинання, що використовуються для акустичної обробки приміщень, поділяються на три групи:
1. звукопоглинальні облицьовки у вигляді акустичних плит повної заводської готовності із жорсткою та напівжорсткою структурою – плити типу «Акмігран», «Акмініт», «Сілакпор», ПА,ПС та ін.
2. звукопоглинальні облицьовки із шару пористо – волокнистого матеріалу (скляного або базальтового волокна, мінеральної вати) у захисній оболонці з тканини або плівки із перфорованим покриттям (металевим, гіпсовим тощо) – плити «Москва», «Методія» та ін.
3. штучні поглиначі, що є одно – або багатошаровими об’ємними звукопоглинальними конструкціями у вигляді куба, паралелепіпеда, конуса, стелі приміщення. Одним із різновидів таких звукопоглиначів є звукопоглиначі куліси у вигляді плоских пластин із мінераловатних плит в оболонці з тканини або плівки.
Глушники шуму. На машинобудівних підприємствах підвищений шум на робочих місцях та в житловій забудові часто створюється при роботі вентиляторних, компресорних і газотурбінних установок, систем скидання стиснутого повітря, стендів для випробувань різних двигунів. Зниження шуму аеродинамічного походження досягається обладнанням глушників у каналах на шляху поширення шуму від його джерела до місця всмоктування або викиду повітря та газів. Глушники бувають абсорбційні, реактивні та комбіновані.
Організаційно – технічні засоби складаються з технічних та організаційних до яких належать:
a) позначення робочих місць з рівнем звуку понад 80 дБА мітками шумової небезпеки. Постійне перебування у таких зонах можливе тільки із застосуванням засобів індивідуального захисту
b) обмеження часу перебування людей у зоні підвищеного шуму без засобів індивідуального захисту органів слуху згідно з ГОСТОом 12.1.050-85
c) обов’язкове проведення для осіб, що прямують в умовах інтенсивного виробничого шуму, попереднього та періодично медичних оглядів
До засобів індивідуального захисту від шуму належать:
1) протишумові укладки – м’які та жорсткі
2) навушники, що забезпечують зниження рівнів звукового тиску в зоні високих частот 30-35 дБ
3) протишумові шоломи, які застосовуються при рівнях звуку більше 130 дБА
Вібрація – механічні коливання, що виникають у пружних тілах та передаються на тіло людини.
Людина може відчувати вібрацію у діапазоні частот від частки герца до 8000 Гц. Вібрація зі ще вищою частотою сприймається як теплове відчуття. При підвищенні частоти коливань до 16 Гц вібрація супроводжується появою шуму.
Основними характеристиками гігієнічної оцінки вібрації є середньо геометричні частоти f, Гц, у третинооктавних та отавних смугах і відповідні їх середньоквадратичні значення віброприскорення a, м/с2, або віброшвидкості V, м/с, а також їх логарифмічні рівні:
a2 = 1/T a2(t)dt
V2 = 1/T V2(t)dt
Логарифмічні рівні віброприскорення La, дБ, і віброшвидкості Lv, дБ, визначають за такими формулами:
La = 20lg a/a0
Де a – середньоквадратичне значення віброприскорення, м/с2; a0 – опорне значення віброприскорення, що дорівнює 10 -6 м/с2
Lv = 20lg V/V0
Де V – середньоквадратичне значення віброшвидкості, м/с; V0 – опорне значення віброшвидкості, що дорівнює 5*10-8 м/с.
Шкідливі наслідки вібрації зростають зі збільшенням швидкохідних машин та механізмів, оскільки енергія коливального процесу зростає пропорційно квадрату частоти коливань.
За способом передавання на людину відрізняють загальну та локальну вібрації.
Загальна вібрація передається через опорні поверхні на тіло людини, яка сидить або стоїть.
Локальна вібрація передається через руки людини.
За напрямком дії вібрація поділяється відповідно до напрямків осей ортогональної системи координат.
Залежно від тривалості, інтенсивності дії, частоти, а також умов праці вібрація спричиняє стійкі патологічні зміни в нервовій системі, опорно – руховому апараті та кровоносній системі.
Особливо небезпечними для людини є коливання з частотою 4-8 Гц, що збігаються з власною частотою коливань ряду внутрішніх органів, які пружно закріплені на скелеті, і близько 30 Гц.
Найбільш шкідливим для людини є одночасний вплив вібрації, шуму та низької температури, а оскільки у виробничих умовах шум та вібрація є супутниками, то їхній спільний вплив може призвести до професійного захворювання – віброшумової хвороби. Гігієнічне нормування вібрації проводиться згідно з ГОСТ 12.1.012-90 окремо для загальної та локальної вібрації.
Нормований діапазон частот встановлюється:
· для локальної вібрації у вигляді октавних смуг із середньо геометричними частотами 1; 2; 4; 8; 16; 31,5; 63; 125; 250; 500; 1000 Гц;
· для загальної вібрації – октавних та 1/3-октавних смуг із середньо геометричними частотами 0,8;1,0; 1,25; 1,6; 2,0; …; 50; 63; 80 Гц.
Нормованими параметрами вібраційного навантаження на оператора на робочих місцях у процесі праці є:
a) Одночислові параметри:
§ Коректоване за частотою значення контрольованого параметра Ú або його логарифмічний рівень (LÚ):
Ú = √∑ (Ui*ki)2
LÚ = 10 lg∑ 10 0.1 (LUi + Lki)
Де Ui та LUi – середньоквадратичне значення контрольованого параметра вібрації та його логарифмічний рівень в і-й частотній смузі; ki та Lki – вагові коефіцієнти для і-ї частотної смуги та середньоквадратичного значення контрольованого параметра або його логарифмічного рівня;
§ Доза вібрації
D = Úm(t)dt,
Де Ú(t) – коректоване за частотою значення контрольованого параметра у момент часу t, м/с2 або м/с; T – час дії вібрації, с; m – показник еквівалентності фізіологічного впливу вібрації;
§ Еквівалентне коректоване значення:
Uекв = √ D/T
b) Спектр вібрації.
Для забезпечення вібраційної безпеки праці за проваджені наступні критерії оцінки несприятливого впливу вібрації:
1. критерій «безпека», який забезпечує непорушність здоров’я оператора, а також включає можливість виникнення травмонебезпечних або аварійних ситуацій унаслідок впливу вібрації;
2. критерій «зниження продуктивності праці», що забезпечує підтримку нормативної продуктивності праці оператора, яка не зменшується внаслідок розвитку втоми під впливом вібрації. застосовується для транспортно - технологічної та технологічної вібрації;
3. критерій «комфорт», який забезпечує оператору відчуття комфортності умов праці при повній відсутності впливу вібрації, який заважає. Застосовується для вібрації на робочих місцях працівників розумової праці та персоналу, що не займається фізичною працею.
Засоби захисту від вібрації поділяються на колективні та індивідуальні. Засоби колективного захисту, у свою чергу, бувають: 1) ті, що впливають на джерело збудження; 2) засоби захисту від вібрації на шляхах її поширення.
До першої групи належать такі засоби захисту: динамічне зрівноваження; антифазна синхронізація, змінювання характеру збурюючих впливів; зміна конструктивних елементів джерела збудження; зміна частоти коливань. Вони використовуються, як правило, на етапі проектування або виготовлення машин.
Вібродемпферування. Це процес зменшення вібрації захищеного об’єкта шляхом перетворення енергії механічних коливань якоїсь коливальної системи не теплову енергію.
Зменшення втрат енергії у системі може бути пов’язана з:
§ використання конструктивних матеріалів із великим внутрішнім тертям
§ нанесення на вібруючі поверхні шару пружнов’язких матеріалів, що мають великі втрати на внутрішнє тертя
§ застосування поверхневого тертя
§ переведенням механічної коливальної енергії в енергію струмів Фуко або електромагнітного поля.
SHAPE \* MERGEFORMAT
| Методи та засоби колективного захисту від вібрації на шляхах її поширення |
| При контакті оператора з вібруючим об’єктом |
| При відсутності оператора з вібруючим об’єктом |
| Засоби анти фазної синхронізації |
| Вібродемпферування (вібропоглинання) |
| Запровадження додаткових пристроїв у конструкцію машин та будівельних споруд |
| Дистанційне керування |
| Автоматичний контроль та сигналізація |
| віброізоляція |
| Віброізоляція джерела обладнання |
| Віброізоляція робочих місць |
| Динамічні огорожі віброгасіння |
| Динамічні фундаменти віброгасники |
Вібрація полягає у зменшенні передачі коливань від джерела збудження захищуваного об’єкта за допомогою пристроїв, що розташовуються між ними. Вібрація здійснюється введенням до коливальної системи додаткового пружного зв’язку, який перешкоджає передаванню вібрації від машин – джерела коливань – до основи або суміжних елементів конструкцій, цей пружній зв’язок може також використовуватися для послаблення передавання вібрації від основи на людину або на захищуваний агрегат. Ефективність віброізоляції визначають коефіцієнтом передачі КП
КП = Fk/Fm
Fk – змушуючи сила
Fm – збурюючи сила
Динамічне віброгасіння найчастіше проводиться шляхом установлення агрегатів на фундаменти або обладнання динамічних віброгасників.
Масу фундаменту підбирають таким шляхом, щоб амплітуда коливань підошви фундаменту в будь-якому разі не перевищувала 0,1-0,2мм, а щодо особливо важливих споруд – 0,005 мм. Динамічні віброгасники – це додаткова коливальна система, власна частота якої настроєна на основну частоту коливань агрегату.
До засобів індивідуального захисту від вібрації належать засоби захисту рук: рукавиці, рукавички, вітрозахисні прокладки або пластини, які кріпляться до рук. При умовах земельної вібрації використовують спецвзуття на товстій підошві. Із метою профілактики віброшумового захворювання рекомендується спеціальний режим праці.
Задача
Визначити продуктивність (м3/год) загальнообміної вентиляції виробничого приміщення, в якому виділяються пари мінерального масла в кількості 100 г/год (НДК= 5мг/м3) і пара бензоату 2000 г/год (НДК = 100мг/м3). Указані шкідливі речовини в приточному повітрі відсутні.
Рішення
Вентиляція визначається різними методами в залежності від видів шкідливих речовин, що виділяються із приміщення.
Розраховуємо продуктивність загальнообміної вентиляції за формулою:
L = G / qвид-qпр
G – кількість шкідливих речовин, що надходять у приміщеннях мг/год.
qвид - кількість шкідливих речовин що виділяються в приміщенні мг/м3
qпр - кількість шкідливих речовин що надходять у приміщення з припливним повітрям
Так як шкідливі речовини в приточному повітрі відсутні, то qпр
також відсутнє.
100г/год = 100000мг/год
2000г/год = 2000000мг/год
L = 100000мг/год + 2000000мг/год / 5мг/м3 + 100мг/м3 = 20000 м3/год
Відповідь: продуктивність загальнообміної вентиляції 20000(м3/год)
Список використаної літератури
1. Основи охорони праці: Навчальний посібник/За редакцією проф. В.В. Березуцького – Х.:Фах, 2005-480 с.
2. Гандзюк М.П., Желібо Є.П., Халімовський М.О. «Основи охорони праці»: Підручник для студентів вищих навчальних закладів. За редакцією М.П. Гандзюка .- К.: Каравела, 2003.- 408 с.
2. Курсовая Инновационная деятельность в рыночной экономике
3. Статья Систематика локальных комплексов как одно из перспективных направлений современного ландшафтовед
4. Курсовая на тему Правомерное поведение Понятие и виды
5. Реферат на тему Taoism And Buddism Essay Research Paper Taoism
6. Реферат Описание событий времен Великой Отечественной войны
7. Реферат Налогообложение физических лиц 6
8. Реферат Предпосылки великих географических открытий
9. Реферат Анализ экологических туров Дальнего Востока России
10. Курсовая Технология работы на брошюровщике
