Аргументів на користь протекціонізму багато, але вони не ґрунтовні. У відповідних умовах аргумент про необхідність захисту молодих галузей промисловості виступає як справедливе виключення, що має економічне виправдання. Аргумент на користь самозабезпеченості може використовуватися для обґрунтування протекціонізму з військово-політичних позицій. Однак обидва ці аргументи заслуговують дуже серйозної критики, тому що вони ігнорують можливість використовувати альтернативні засоби для стимулювання промислового розвитку і військової самозабезпеченості. Більшість інших аргументів є багато в чому емоційними закликами, заснованими на напівправді й вимислах. Вони відзначають тільки безпосередні і прямі наслідки захисного мита, ігноруючи просту істину, що в кінцевому рахунку країна повинна імпортувати для того, щоб експортувати.
3.Політика свободи торгівлі
Політика «свободи торгівлі» спрямована на всіляке заохочення імпорту й експорту товарів шляхом встановлення мінімального рівня мита чи звільнення від нього цілком.
Чому мито й квоти застосовуються у світовій практиці, якщо відомо, що вони перешкоджають вільній торгівлі й у такий спосіб знижують економічну ефективність? У той час як країни в цілому виграють від вільної міжнародної торгівлі, окремі галузі й групи постачальників ресурсів можуть виявитися в числі потерпілих. Легко зрозуміти, чому групи підприємців, зайнятих таким виробництвом, намагаються зберегти або поліпшити свої економічні позиції, переконуючи уряд, ввести тарифи чи квоти для захисту їх від шкідливого впливу вільної торгівлі. Взагалі то мова йде про високоефективні галузі, про що свідчать їхні порівняльні переваги і їхня здатність продавати товари на світових ринках. Коротше кажучи, мито прямо сприяє експансії щодо неефективних галузей, що не мають порівняльної переваги, і непрямим чином викликають згортання ефективних галузей, що мають порівняльні переваги. Це означає, що мито служить причиною передислокації ресурсів у невірному напрямку. Це не дивно. Відомо, що спеціалізація і не скована нічим світова торгівля, що базується на порівняльних перевагах, ведуть до ефективного використання світових ресурсів і розширенню реального обсягу світового виробництва. Мета й наслідок захисного мита - скорочення світової торгівлі. Звідси крім своїх специфічних наслідків для споживачів, а також іноземних і місцевих виробників мито скорочує обсяги реального світового виробництва.
Є дуже переконливі історичні докази, що підтверджують, що вільна торгівля веде до процвітання і росту, а протекціонізм приводить до протилежних результатів. От кілька прикладів.
•           Створення "Загального ринку" у Європі після першої світової війни багато в чому сприяло усуненню мита між країнами-колегами. Економісти сходяться на тому, що створення такої зони вільної торгівлі з'явилося важливим фактором, що забезпечив процвітання Західної Європи в останні десятиліття.
•           Конституція США забороняє окремим штатам стягувати мито, перетворюючи Америку у величезну зону вільної торгівлі. Фахівці з економічної історії визнають, що це зіграло важливу роль в економічному розвитку країни.
•           Дії Великобританії в підтримку більш вільної міжнародної торгівлі в середині дев'ятнадцятого сторіччя мали важливе значення як засіб стимулювання її індустріалізації й розвитку.
•           У цілому тенденція до зниження мита із середини 30-х років з'явилася стимулом росту післявоєнної світової економіки.
Дослідження слаборозвинених країн у переважній більшості випадків показують, що ті країни, які для захисту своїх національних галузей покладалися на імпортні обмеження, задовольнялися більш повільним ростом у порівнянні з тими країнами, що проводили більш відкриту економічну політику.
Ліквідації перешкод у взаємній торгівлі сприяє економічна інтеграція.
Інтеграція - об'єктивний процес розвитку стійких економічних зв'язків і поділу праці національних господарств, що близькі за рівнем економічного розвитку. Інтеграція охоплює зовнішньоекономічний обмін і сферу виробництва, а також веде до тісного переплетення національних господарств, до створення регіональних господарських комплексів. На характер і рушійну силу інтеграції впливають особливості країн. Основна причина інтеграції - вимоги високорозвинених продуктивних сил, що переросли рамки національних господарств. Економічна інтеграція розвивається в регіональному аспекті.
Форми інтеграції. У промислове розвинених країнах міждержавна інтеграція й інтеграція на мікрорівні (частки закордонних інвесторів).
Міждержавні інтеграційні об'єднання виникають як зони вільної торгівлі, їх ціль полягає в ліквідації перешкод у взаємній торгівлі країн, які входять в них. Чи як митні союзи, у яких приймаються міри митного і податкового захисту своїх внутрішніх ринків від конкуренції третіх країн.
У своєму розвитку інтеграційний процес проходить кілька стадій. Створення єдиного ринку зі сприятливими умовами для торгівлі і руху капіталу і робочої сили, утворення економічного і валютного союзу. У промислове розвинених країнах інтеграційний процес набрав найбільшого розвитку в ЄС і в Північній Америці (НАФТА).
Регіональна інтеграція приводить до значної економії на масштабах виробництва (якщо ж виробляється один вид продукції, то конкуренція сприяє більш ефективному перетворенню виробництва).
В Азії, Африці і Латинській Америці більше 20 регіональних груп.
У країнах, що розвиваються, в основі інтеграційного процесу лежить прагнення урядів об'єднати зусилля для подолання економічної відсталості. В цих країнах створюються клірингові союзи з метою економії іноземної валюти. Ліквідація тарифів сприяє розвитку регіонального заміщення імпорту.
Коротка характеристика ЄС. ЄС - виник на базі договору про загальний ринок, підписаному в 1957 р. Охоплює макроекономічну сферу і засоби структурної перебудови. Державне втручання носить лише непрямий характер, його основний інструмент - загальний бюджет ЄС (близько 1% ВВП країн-членів). Основний інструмент впливу - домінування загальних умов функціонування різних секторів господарства в співтоваристві (аграрна, валютна, зовнішньоекономічна, соціальна). Проводиться розробка програм по створенню єдиних ринків капіталу, товарів і послуг. Інституціональна структура ЄС склалася в 60-х pp.
Коротка характеристика НАФТА. Відмінності інтеграції в Північній Америці такі: давні передумови зародження і розвитку регіональних комплексів на мікрорівні, вільний режим руху через американо-канадську границю капіталу і робочої сили, необмежена оборотність валют.
Ведучу роль в інтеграційному процесі грають американські ТНК. Близько 75-80% експорту Канади, що складає 20% ВВП Канади, направляється в США. В Канаду йде 25% експорту США (1% ВВП США і 15% ВВП Канади). 71% експорту Мексики йде в США, 7% експорту США йде в Мексику.
Особливості виявляються у відсутності чіткої зовнішньополітичної кооперації, регіональних інститутів керування (як органи ЄС).
Утворення міжнародних економічних об'єднань сприяє розвитку виробничих відносин між цими країнами, однак це створює перешкоди для економічних відносин із країнами з інших угруповань, що веде до концентрації торгових потоків всередині економічних об'єднань.
Поряд з об'єднаннями у формі митних союзів існують асоціації країн-виробників і експортерів сировини.
Створення вільних економічних зон. Зона залишається частиною національної території, але в її межах проходить безмитна торгівля. Відсутні яких-небудь обмеження на дію іноземного капіталу і на переведення прибутків і капіталу. Створення вільних економічних зон дуже вигідно для ТНК, тому що приймаюча країна бере на себе проблему забезпечення інфраструктури, робочої сили.
До створення вільних морських зон, наприклад, о-ва Мен у Великобританії, приводить прагнення знизити вартість перевезень, використовуючи більш дешеву робочу силу, крім того країни-візники надають значні податкові пільги на перевезену продукцію. Однак подібна практика створює конкурентні незручності для інших країн.
Для української економіки також необхідна інтеграція у світове господарство, що припускає деяку лібералізацію зовнішньоекономічної діяльності. Для того, щоб країна, що стала на такий шлях розвитку, одержала вигоду, необхідні наступні умови:
•           Країни, лібералізуючи торгівлю, повинні знаходитися у фундаментальній рівновазі, і лібералізація торгівлі не повинна її порушувати (під фундаментальною рівновагою розуміється стабільність економічного становища країни, критеріями якого є "помірні" темпи інфляції, "прийнятний" рівень безробіття і рівновага платіжного балансу. Перші два елементи складають показники внутрішньої рівноваги, останній - зовнішньої). Однак, як відомо, ослаблення торгових бар'єрів загострює проблему внутрішнього і зовнішнього балансу. Звідси виникає необхідність протекціонізму.
•           Існування міжнародної гармонії інтересів. Через свободу торгівлі, що теоретично вигідна всім, ця гармонія інтересів і здійснюється. Але справа ускладнюється двома обставинами. По-перше, більш розвинені країни мають більший виграш від свободи торгівлі. По-друге, оскільки військові інтереси домінують над економічними, одних тільки економічних факторів мало для установлення чи відновлення гармонії, що на практиці не просліджується.
•           Рівність можливостей, забезпечувана сталістю масштабів виробництва і конкуренцією. Ця умова має на увазі відсутність всякої дискримінації й одержання одними виробниками переваг перед іншими, а також безперешкодне пересування товарів і факторів виробництва. На ділі при наявності економії від масштабів і при закріпленні технологічної переваги свобода торгівлі означає однобічні переваги для великих фірм і передових країн і приводить до менш раціонального розподілу світових ресурсів в порівнянні з протекціонізмом. У рамках тієї чи іншої країни уряд повинен обмежувати монополістичні методи ведення конкурентної боротьби і надавати особливі пільги малим підприємствам, не здатним поодинці протистояти суперникам-гігантам.
•           Наявність ефективної міжнародної фінансової системи. Часи золотого стандарту з автоматичним регулюванням зовнішнього балансу пройшли, а в умовах політичної й економічної нестабільності природним для урядів є прагнення створити резерви конвертованої валюти, що досягається за рахунок позитивного зовнішнього балансу. Якщо країна не має структурного надлишку зовнішнього балансу і не бажає миритися з високим рівнем безробіття, їй залишається один шлях - створити надлишок поточного балансу шляхом введення обмежень на імпорт товарів і експорт капіталів.
•           Виграш від торгівлі повинен рівномірно розподілятися між країнами. Для дотримання цієї вимоги всі країни повинні знаходитись в приблизно рівних стартових умовах у відношенні продуктивності і доходів. Якщо ж ці умови порушуються, то торгівля сама по собі не може привести до вирівнювання доходів між країнами. Більш того переваги в рівні продуктивності і доходів перетворюють свободу торгівлі в ефективний спосіб росту добробуту одних країн і регіонів за рахунок інших. Виступати за те, щоб країни, що знаходяться на різних рівнях розвитку, здійснювали відкриту фінансову і торгову політику значить сприяти збереженню сформованої нерівності між країнами.
4. Роль ГАТТ/ВТО в регулюванні міжнародної торгівлі
Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ) - один з багатобічних договорів і угод, що набули поширення в післявоєнний період. До цього протягом тривалого часу основу відносин, у тому числі й економічних, між державами складали обопільні умови й угоди. Вони регулювали питання зовнішньої торгівлі й мореплавання, визначали права й обов'язки фізичних і юридичних осіб на території договірних держав. У них, як правило, обмовлялося взаємне надання режиму найбільшого сприяння у взаємній торгівлі і національному режимі для юридичних і фізичних осіб, що здійснюють комерційну й виробничу діяльність на території країни-партнера за договором. [3]
ГАТТ була підписана в жовтні 1947 року і набрала сили з 1 січня 1948 року. На початковому етапі ГАТТ регулювала, як це випливає з її назви, винятково питання, зв'язані з торгово-політичним забезпеченням зовнішньої торгівлі. В наступні роки в неї був внесений ряд доповнень, що пристосовують Угоду до вимог ситуації, яка змінилася, у світі. До числа найбільш істотних можна віднести включення в текст ГАТТ у 1964 році частини "Торгівля й розвиток", у якій визначалися умови застосування угоди до країн, що розвиваються, а також підсумки переговорів у рамках "Токіо раунду", що виходять за рамки митно-тарифної політики. У результаті ГАТТ у даний час крім базової Угоди містить ще цілий ряд інших, що поширюють її дію на нові області, а також протоколи, що інтерпретують застосування окремих статей, застереження й пояснення. Підсумки діяльності ГАТТ свідчать про те, що вона відіграє роль центральної міжнародної установи з питань торгівлі. Саме тут приймається більшість конкретних мір і рішень, що регулюють і модернізують правову структуру світової торгівлі. Ефективність цієї Угоди приводить до росту числа його членів. Якщо в момент вступу його в силу в ГАТТ брало участь 22 держави, то в 1999 році в його роботі в тій чи іншій формі брало участь більш ніж 150 країн.
Основний текст Генеральної угоди з тарифів і торгівлі в ході Багатобічних переговорів, що відбулися, був доповнений цілим рядом домовленостей по окремих питаннях, в результаті, чого сьогодні Угода являє собою досить складний документ. Проте в ГАТТ можна виділити кілька основних принципів, що складають її основу:
•           роль тарифів у ринковій економіці є головним регулятором експорту й імпорту, тоді як при централізованому плануванні їх значення другорядне, тому що відсутній зв'язок між внутрішніми й зовнішніми (світовими) цінами.
•           другим з них є принцип найбільшого сприяння, який носить безумовний характер, що поширюється на торгівлю товарами. Однак у ГАТТ міститься ряд виключень з цього принципу. Цей принцип спрямований на ліквідацію дискримінації в торгівлі й збільшення обсягів товарообігу. При цьому передбачається, що обсяг і структура зовнішньої торгівлі визначається її безпосередніми учасниками, а уряд регулює експортно-імпортні операції тільки за допомогою тарифів.
•           третім важливим принципом є національний режим який передбачає, що товарам іноземного походження буде надаватися той же режим, що і національним. Особлива увага в цій статті приділяється використанню в торгово-політичних цілях внутрішніх податків і зборів. Тобто мова йде про створення рівних умов конкуренції для імпортних і вітчизняних товарів.
•           іншим важливим принципом є визнання того, що захист національної економіки повинен проводитися переважно за допомогою митних тарифів, при цьому використання кількісних обмежень забороняється.
•           угода забороняє також використання імпортних квот, крім випадків, зв'язаних з необхідністю ліквідації негативного сальдо платіжного балансу.
Сучасна зовнішньоторговельна політика країн здійснюється за допомогою - цілого ряду засобів, що контролюють, регулюють, стимулюють зовнішню торгівлю. До них відносяться митні тарифи, кількісні обмеження, різного роду перешкоди для збуту й споживання товарів на внутрішньому ринку країни-імпортера. У результаті розвиваючого процесу інтернаціоналізації міжнародного господарського життя, прогресуючої міжнародної економічної інтеграції в післявоєнні роки мало місце зниження ролі таких традиційних засобів здійснення зовнішньоторговельної політики, як мито і кількісні обмеження. Внаслідок діяльності ГАТТ рівень митного захисту у всіх розвинених країнах значно знизився. Якщо в 1947 році рівень мита складав у середньому 40%, то на теперішній час він складає близько 3%. Однак було б неправильно вважати, що мито перестало відігравати значну роль, тому що питання митного обкладання продовжують відігравати велику роль на переговорах у рамках ГАТТ. Але в цьому питанні складно досягти єдності. Спроба уніфікації класифікації товарів для цілей митного обкладання була почата після другої світової війни: у 1951 році була підписана Брюссельська конвенція, що одержала назву Брюссельської митної номенклатури (БМН). У 80-і роки в рамках ГАТТ на основі БМН була розроблена нова митна номенклатура, що називається "гармонізованою системою".
У своєму первісному виді ГАТТ була чисто тарифною угодою, у якій з метою недопущення впливу на торгівлю нетарифних норм і правил був включений ряд положень, зв'язаних з іншими формами регулювання торгівлі (кількісними обмеженнями, субсидіями, демпінгом). Однак коло розглянутих питань настільки розширився, що обговорювані проблеми стали виходити за рамки тарифної політики. В результаті первісна структура ГАТТ, що складається з чотирьох керівних органів: постійних органів, міжурядових органів, робочих груп і спеціальних груп експертів, була значно розширена.
В результаті проведення багатобічних торгових переговорів у рамках "Токіо раунду" був створений ще цілий ряд комітетів і рад, в обов'язок яких входило спостереження за реалізацією досягнутих у його ході домовленостей. До них відносяться: комітет з антидемпінгової практики, комітет із субсидій і компенсаційного мита, комітет з технічних бар'єрів у торгівлі, комітет з митної оцінки, комітет з урядових закупівель, комітет з імпортного ліцензування та ін.
Багатобічні торгові переговори містили в собі таку винятково важливу проблему, як розробка нових принципів і норм міжнародної торгівлі. У результаті ГАТТ стало грати винятково важливу роль у вирішенні задач сучасних міжнародних економічних відносин. Сформована на основі Угоди система договорів практично означає створення міжнародної організації, що займає міцне місце серед міжнародних установ, що визначають формування міжнародних економічних зв'язків. Тобто з'явилися нові можливості для уніфікації й диверсифікованості правових норм міжнародної торгівлі.
В ході "уругвайського раунду" переговорів у рамках ГАТТ стало, очевидно, що Угода продовжує йти по, наміченому раніше, шляху розширення сфери діяльності. До порядку денного переговорів входили наступні питання: митні тарифи, нетарифні міри, перегляд деяких прав і правил ГАТТ, торгові аспекти регулювання іноземних капіталовкладень, торгові аспекти права індивідуальної власності, торгівля послугами і т.д. Усе це свідчило про те, що головною задачею цих переговорів є створення нових правил регулювання міжнародної торгівлі, розробка нових угод, що не тільки інтерпретували окремі положення, але і значно розширили сферу діяльності ГАТТ. Більш того, були створені формально не залежні від ГАТТ кодекси, що стосуються сфери послуг і деяких суміжних з міжнародною торгівлею областей МЕО.
Одним зі шляхів рішення різних проблем - розгляд їх на регулярних переговорних конференціях, восьмим з яких був "уругвайський" раунд. Скликання нового раунду багатобічних торгових переговорів (БТП) було продиктовано сформованими тенденціями розвитку міжнародних економічних відносин наприкінці 70-х і першій половині 80-х років. У цей період різко активізувалася економічна експансія США. У той же час підсилилася опозиція американській експансії з боку ЄЕС, поглибилися американо-японські економічні розбіжності. Зросла роль країн, що розвиваються, у світовому господарстві і міжнародній торгівлі, загострилися їхні валютно-фінансові протиріччя з Заходом, зросло прагнення до поліпшення умов участі в міжнародному поділі праці. Таким чином, в останні роки в розвитку міжнародних економічних відносин в цілому і міжнародній торгівлі, зокрема, закріпилися негативні тенденції, що привели до загострення конкурентної боротьби на світовому ринку і помітному погіршенні взаємин держав у даній сфері міжнародного співробітництва. В силу цього масштабність і різноманіття програми МТП віддзеркалювали, насамперед ті зростаючі труднощі, з якими зштовхнулася сучасна міжнародна торгівля в результаті різкого погіршення торгово-політичної обстановки. Посилення протекціонізму з боку розвинених капіталістичних країн, у тому числі розширення дискримінації в результаті збільшення антидемпінгових процедур, кількісних обмежень, обвинувачень у субсидуванні експорту привели до виникнення нових протиріч між її учасниками. Тому значна частина програми нового раунду спрямована на вироблення домовленостей, покликаних стримувати подальше поширення протекціонізму й однобічних дискримінаційних мір у торгових відносинах між країнами - учасниками ГАТТ. Ряд питань, внесених у програму МТП, віддзеркалював вимоги країн що розвиваються, що в умовах поступового росту їх гігантської зовнішньої заборгованості і різкого падіння цін на сировину яку вони вивозять і продовольство наполягали на істотному поліпшенні умов їхнього експорту в розвинені держави й ліквідації підтримуваних розвиненими країнами дискримінаційних обмежень імпорту. В умовах посилення економічної взаємозалежності між двома групами держав Захід змушений був погодитися на обговорення деяких найбільш гострих проблем експорту з країн, що розвиваються, текстилю, одягу, деяких видів природних ресурсів. Важливим фактором, що вплинув на порядок денний нового раунду МТП, були усе більш часті порушення норм ГАТТ, що привели до ерозії найважливіших принципів ГАТТ і ослабленню в цілому його організаційно-правової основи в міжнародній торгівлі. В силу цього значна увага на переговорах була приділена зміцненню юридичної бази й механізму ГАТТ.
Розглянемо події напередодні "уругвайського" раунду переговорів і після нього. Серед проблем у рамках ГАТТ можна виділити "нові", що виникли в зв'язку зі зміною й розвитком економічної ситуації, і "старі", що знаходилися на розгляді вже тривалий час. Спочатку проаналізуємо найбільш насущні "нові" проблеми:
•           дискримінаційні міри державного регулювання: міри, що негативно впливають на вільний перелив капіталу і, отже, сприймаються як бар'єр у міжнародній торгівлі. До них можна віднести проблему іноземних інвестицій: найчастіше іноземним інвесторам приписують сфери й галузі прикладання їхніх капіталів, ставляться умови у відношенні частки продукції, що поставляється на експорт, наймання місцевої робочої сили, використання компонентів і матеріалів місцевого виробництва й ін.
•           проблема торгових аспектів прав інтелектуальної власності: існуючі міжнародні конвенції по охороні прав інтелектуальної власності не надають надійних гарантій проти піратської практики, тоді як торгівля підробленими товарами, піратство, використання чужих наукових і конструкторських розробок прийняла небачені масштаби. Крім того, що компанії-власники товарних знаків зазнають колосальних збитків, мова йде про життя багатьох людей, оскільки стали підроблятися навіть деталі авіаційних двигунів і автомашин, медичні препарати. Одне з можливих рішень даної проблеми - застосування торгових санкцій до країн, що злісно порушують права інтелектуальної власності.
•           проблема міжнародної торгівлі послугами: довгий час надання послуг сприймалося як щось супутнє традиційній торгівлі товарами, але на початку 80-х років зросла самостійна роль сфери послуг в економіці (телекомунікації, банківська й страхова справа, туризм, перевезення). В даний час близько 20% світової торгівлі і 60% виробництва приходиться на сферу послуг. Тим часом, відсутність загальновизнаних правил у міжнародній торгівлі послугами привело до значного різнобою в національних нормативних документах, системах статистичної звітності та ін., що на даному етапі є гальмом на шляху міжнародного обміну послугами.
•           іншою проблемою є функціонування системи ГАТТ.
Переговори повинні були привести у відповідність організаційну основу ГАТТ зі зростаючою роллю в міжнародній торгівлі. Як розвинені капіталістичні країни, так і більшість країн, що розвиваються, вважають за необхідне зміцнення ГАТТ як міжнародної організації й підвищення ефективності її діяльності шляхом посилення механізму контролю за виконанням прийнятих рішень. Також стояло питання обговорити забезпечення спостереження з боку ГАТТ за торговою політикою і практикою країн, що беруть участь у ній, і впливом торгової політики і практики на функціонування багатобічної торгової системи, підвищення загальної ефективності і поліпшення процесу прийняття рішень у ГАТТ, зокрема, шляхом більш активного залучення до його роботи міністрів, зміцнення зв'язку ГАТТ із міжнародними валютно-фінансовими організаціями. Зміцнення організаційного механізму ГАТТ сприяє також внесення в програму ГАТТ пропозиції про удосконалювання й посилення правил і процедур врегулювання суперечок.
До "старих" проблем можна віднести в основному ті, котрі зв'язані з питаннями, що стосуються розвинених і країн, що розвиваються, а також протиріч, зв'язаних із правовим статусом:
•           рівень митно-тарифного обкладання: незважаючи на те, що середньозважена ставка імпортного митного тарифу розвинених країн склала 5%, середні показники далеко не повно відбивали реальну ситуацію. У Японії і США на ставки митного тарифу, що перевищували 10 %, приходилося відповідно 17,1 і 16,0% загальної кількості тарифних позицій. Причому велика частина високих ставок застосовувалася у відношенні імпорту продовольства, текстилю й одягу, тобто основних експортних статей країн, що розвиваються.     Важливою проблемою була низька частка "зв'язаних" (тобто не змінюваних у велику сторону) тарифів. У розвинених країн це стосувалося в основному сільськогосподарської продукції, а в країн, що розвиваються - товарів усіх категорій, що давало можливість в однобічному порядку підвищувати рівень митного обкладання, погіршуючи умови доступу на свої ринки. [7]
•           торгівля сільськогосподарською продукцією: цей сектор торгівлі був фактично виведений зі сфери регулювання ГАТТ під приводом "особливої соціальної значимості" і "забезпечення продовольчої безпеки", що дозволило вводити кількісні обмеження на сільськогосподарську продукцію. Подібні однобічні права служили постійним джерелом конфліктів з іншими країнами, позбавленими такого права, у тому числі і з конкурентноздатними виробниками сільськогосподарської продукції.
•           також, проблемою країн, що розвиваються, можна назвати світову торгівлю текстилем і одягом, у якій вони мають порівняльну перевагу. На початку 60-х років ними була прийнята довгострокова угода, що переросла в багатосторонню угоду по текстилю, у відповідності, з якою розвинені країни установлювали тверді імпортні квоти на текстильну продукцію ( що приходилися в основному на країни, що розвиваються), при підвищенні яких увіз товарів просто заборонявся.
•           процедура введення захисних мір: теоретично країни-члени ГАТТ мають право вводити імпортні обмеження, якщо несподіване збільшення імпорту створює погрозу "збитку" національній економіці. Але введення таких обмежень обумовлено цілим рядом умов (збільшенні імпорту інших товарів з метою збереження колишнього обсягу товарів), а також повинно здійснюватися на основі найбільшого сприяння. У дійсності ж подібні обмеження було потрібно вводити лише у відношенні однієї чи декількох країн.
•           ставши авторитетною міжнародною організацією, що нараховувала в той час більш 115 країн, на частку яких приходилося понад 90%обсягу світової торгівлі, юридичне ГАТТ протягом чотирьох десятиліть існувала як угода невеликої групи країн на основі Протоколу про тимчасове застосування, що діє до вступу МТО в силу. Постійні розбіжності викликав і сам Протокол, оскільки країни-засновники ГАТТ одержали право застосування нетарифних мір в "тій мірі, у якій це не суперечить існуючому законодавству".
•           угоди, створені в ході "токійського раунду", створили наступну проблему: до цих угод приєдналися лише країни, що вважали це для себе необхідним, у результаті, чого однорідна до того (у змісті обсягу взаємних прав і обов'язків) система ГАТТ виявилася "розмитою".[7]
Всі укладені угоди умовно можна розділити на два великих блоки: угоди про доступ на ринки й угоди й домовленості по інституційних питаннях, тобто по нових механізмах міжнародної торгової системи.
Питання доступу на ринки:
•           крім зниження мита 2/5 імпортованої продукції, до якої можна, віднести медикаменти, медичне устаткування, меблі, будівельне й сільськогосподарське устаткування, іграшки, пиво, папір, буде зовсім звільнено від мита;
•           було вирішено знизити до 2005 року більшість квот і тарифів на текстильну продукцію й одяг, що відкриє ринок експорту країнам, що розвиваються;
•           також було досягнуто згоди щодо послуг, експорт яких за останні 18 місяців досяг 1 мільярда доларів: була прийнята угода по торгівлі послугами;
•           по захисту прав інтелектуальної власності було прийняте наступне: авторське право буде зберігатися потяг 50 років, патенти - 20 років. Крім того, країни-члени повинні передбачити у своєму законодавстві карне покарання чи великі штрафи за навмисне підроблення торгових знаків. Це покладе кінець безконтрольному використанню відкриттів іншими людьми.
•           усі нетарифні міри, що обмежують доступ сільськогосподарської продукції на внутрішні ринки, підлягають "тарифікації", після чого рівень захисту підлягає зниженню в середньому на 36% протягом шести років. При цьому мінімальне зниження по позиціях повинне складати 15%. Усі ставки митних тарифів на сільськогосподарську продукцію оголошуються незмінними в однобічному порядку. Міри національної політики по підтримці сільськогосподарського виробництва, що роблять негативний вплив на торгівлю, повинні бути скорочені за спеціальною методикою на 20%.
Поліпшення умов доступу на ринки недостатня умова для стійкого росту міжнародної торгівлі і світової економіки в цілому. Важливим елементом є передбачуваність торгове - політичних режимів держав у відношенні імпорту товарів і послуг. Тому другий блок, що гарантує стабільність договірно-правової основи міжнародної торгівлі, грає усе велику роль.
До нього можна віднести Всесвітню Торгову Організацію (ВТО). Це нова договірно-правова система регулювання торгових відносин, що буде, містити в собі відновлення ГАТТ, ГАТС і всі інші угоди, укладені в ході цього раунду переговорів. До складу ВТО будуть входити так називані механізм оглядів торгової політики і механізм розв’язання суперечок. ВТО одержала повний правовий статус міжнародної організації. Членом ВТО може стати країна, що приєдналася до "уругвайського раунду".
Всесвітня торгова організація (ВТО) почала свою діяльність з 1 січня 1995 року. Секретаріат ВТО знаходиться в Женеві (Швейцарія). Всесвітня торгова організація покликана регулювати торгово-політичні відносини учасників організації в сфері міжнародної торгівлі на основі пакета угод так званого Уругвайського раунду багатобічних торгових переговорів (1986-1994р.). [3]
Угода про заснування Всесвітньої торгової організації передбачає створення постійно діючого форуму держав-членів для врегулювання проблем, які роблять вплив на їх багатобічні торгові відносини, а також для здійснення контролю над реалізацією угод І домовленостей Уругвайського раунду. ВТО функціонує багато в чому також, як і ГАТТ, але при цьому здійснює контроль за більш широким спектром торгових угод і має набагато великі повноваження в зв'язку з удосконаленням ряду процедур прийняття рішень. Головною задачею ВТО є лібералізація світової торгівлі шляхом її регулювання переважно тарифними методами при послідовному скороченні рівня імпортного мита, а також усуненні різних нетарифних бар'єрів, кількісних обмежень і інших перешкод у міжнародному обміні товарами і послугами. Основними принципами і правилами ГАТТ/ВТО, є:
1.       надання режиму найбільшого сприяння в торгівлі на не дискримінаційній основі;
2.       взаємне надання національного режиму товарам і послугам іноземного походження;
3.       регулювання торгівлі переважно тарифними методами;