Міністерство освіти і науки України

Льв
i
вський
i
нститу економ
i
ки
i
туризму
Кафедра

товарознавства та

експертизи товарів

                                                                                                   

Контрольна робота

з дисципліни ( Основи ЗЕД )
Виконав студент

факультету ТЕТ, групи ЗТЕМ-07

Харків А.Д
Львів 2010

1
.П
ланування стратегії зовнішньоекономічної діяльності
.

Планування являється важливою частиною менеджменту ЗЕД, основною її функцією. Суть планування можна визначити як уміння передбачити мету підприємства, результати його діяльності і ресурси, потрібні для досягнення цієї мети. В сфері ЗЕД планування означає також уміння визначати мету ЗЕД як складової частини загальної системи внутрішнього планування. Основна мета ЗЕД не повинна розходитися із загальною метою підприємства, повинна бути спрямована на їх успішне здійснення за рахунок зовнішніх факторів економічного росту. Планування допомагає відповісти на важливі запитання:

1. Де підприємство знаходиться в даний час, які його економічні позиції, в тому числі в зовнішній сфері ?

2. Яким чином, при допомозі яких ресурсів може бути досягнута мета підприємства, в тому числі по ЗЕД, і як може бути використана зовнішньоекономічна діяльність для його успішного соціально-економічного розвитку?

Планування ЗЕД являється об'єктивно необхідним для будь-якого підприємства-суб'єкта ЗЕД. Визначаючи бажані і можливі орієнтири своєї майбутньої діяльності на світовому ринку, підприємства тим самим зменшують можливість непередбачених дій зовнішніх факторів, ступінь ризику, пов'язаного з їх діями [1].

Як свідчить світовий досвід і деякі приклади господарювання вітчизняних підприємств (наприклад, НКМЗ ВАТ Концерну "Стірол", ДМЗ та ін.), формальне планування має важливі переваги:

- планування заохочує керівників постійно думати перспективно;

- веде до більш чіткої координації діяльності підприємства;

- стимулює менеджерів до реалізації своїх рішень в подальшій роботі;

- сприяє більш чіткому визначенню фірмою своєї мети і завдань;

- покращує забезпечення фірми необхідною інформацією;

- допомагає більш раціональному розподілу ресурсів;

- сприяє активізації роботи по вивченню світового ринку, пошуку необхідних партнерів по бізнесу;

- робить фірму більш підготовленою до несподіваних змін;

- полегшує контроль за діяльністю на підприємстві і т.д. В сучасних умовах жорстокої конкурентної боротьби на світовому ринку потреба в плануванні ЗЕД значно зростає.

В залежності від ступеня невизначеності в плануванні, тимчасових орієнтацій ідей планування, меж планування і т.д., в світовій практиці використовують різні типи планування ЗЕД. Наприклад, в залежності від того, яку межу (період) часу охоплюють плани, складені на підприємстві, планування поділяється на три типи: довготривалі, середньотривалі, короткочасні.

Довготривале планування охоплює довгі періоди часу. 10-25 років. Деякий час довготривале планування ототожнювалось із стратегічним, але ці два поняття розглядаються окремо. Стратегічне планування по своєму змісту багато складніше довготривалого. Середньотривале планування конкретизує орієнтири, визначені в довготривалих планах. Вони розраховані на більш короткий час .

Донедавна середньотривале планування розраховувалось на 5 років, проте швидкість змін зовнішнього середовища зумовила необхідність скоротити термін цього типу планування приблизно до 2-3 років. В сфері ЗЕД середньотривалі плани вирішують завдання, пов'язані з перебудовою існуючих виробничих потужностей, оновленням асортименту, розширенням чи звуженням експорту (імпорту), пошуком нових ринків збуту і т.д.

Короткочасне планування - вироблення планів на 1-2 роки. Зазвичай це річний план, який нараховує в собі конкретні завдання по здійсненню експортно-імпортних операцій. Вони (операції) містять інформацію про строки, об'єми, асортимент, черговість поставок і т.ін.

Весь процес планування ЗЕД, як і внутріфірменого, можна умовно поділити на дві стадії: 1. Розробка стратегії ЗЕД (стратегічне планування); 2. Визначення тактики здійснення виробленої стратегії (оперативне чи тактичне планування).

Не варто ототожнювати стратегічне і довготривале планування. Стратегічне планування - це не функція часу, а насамперед функція направленості. Вона не просто зосереджена на даному періоді часу, а нараховує в собі сукупність глобальних ідей розвитку підприємства, в тому числі в сфері ЗЕД. Тактичне планування як правило охоплює короткочасний і середньотривалий періоди від 0,5 до 2 років (зазвичай рік). Воно має справу з вирішенням того, як повинні бути розраховані ресурси підприємства для досягнення стратегічної мети. Якщо головним питанням стратегічного планування являється питання: "Чого хоче досягти підприємство?", то тактичне планування спрямоване на вирішення іншого питання: "Як підприємство повинно досягти такого стану?".

Процес планування ЗЕД в свою чергу полягає з цілого ряду етапів (фаз). Проте ще до початку роботи над планами ЗЕД підприємству важливо володіти інформацією з таких питань :

- Що і коли експортувати (імпортувати)?

- В яких умовах належить здійснювати ЗЕД ?

- Які види і форми ЗЕД доцільно вибрати?

- Які ресурси має підприємство для здійснення ЗЕД?

- Якою повинна бути організаційна структура управління ЗЕД?

- Який результат очікується від ЗЕД (приблизний розмір прибутку, рентабельність, розміри розширення збуту, валютна виручка і т.д.)?

Процес планування може бути виражений такими етапами:

1-ий. Визначення місії і комплексу завдань. Складання "дерева завдань".

2-ий. Аналіз і оцінка внутрішнього і зовнішнього середовища. Інколи даний етап передує етапу визначення завдань.

3-ій. Стратегічний аналіз. Фірма порівнює завдання і результати дослідження факторів внутрішнього й зовнішнього середовища, визначає розрив між ними, формує різноманітні варіанти стратегій.

4-ий. Порівняння і визначення одної з альтернативних стратегій, її розробка.

5-ий. Готується остаточний стратегічний план діяльності фірми в галузі ЗЕД.

6-ий. Середньотривале планування. Розроблення середньотривалих планів і програм.

7-ий. На основі стратегічного і середньотривалого планування розробляються річні оперативні плани і проекти.

8-ий. Контроль за виконанням рішень, втілених у планах. Цей етап не являється стадією безпосереднього процесу планування, проте він має важливе значення для планування і реалізації стратегії ЗЕД підприємства, тому що дає можливість більш раннього виявлення можливого розриву між плановими показниками і фактичним виконанням та внесення відповідних корективів в цей процес. В цілому процес планування являє собою нібито замкнутий цикл з прямим і зворотнім зв'язком.

Результатом процесу планування являється система планів, яку можна поділити на такі елементи :

1. Стратегічний план (чи генеральний план), який частіше всього складається на 5 років.

2. Загальнофірмовий план, основу якого складає "план розвитку", що містить в собі і розвиток ЗЕД.

3. Оперативні плани підприємства. Вони можуть містити в собі загальнофірмові плани поточної діяльності підприємства, а також поточні плани підрозділів.

Можливі три типи стратегії розвитку підприємства в галузі ЗЕД:

1. Насиченість ринку. Мета даної стратегії полягає в забезпеченні економічного росту на освоєних ринках з традиційними товарами. Ця мета може бути досягнута за рахунок зниження стягнень (відповідно, і цін в порівнянні з конкурентами), підвищення якості товарів. 2. Диференціація продукту. Можливі два варіанти даної стратегії:

а) імпортується товар, відомий за кордоном, але не відомий у своїй країні, або налагоджується його виробництво на основі здобутої ліцензії;

б) експортується товар, освоєний у своїй країні, але не відомий на іноземному ринку, чи налагоджується виробництво даного товару за кордоном. Ефект досягається за рахунок монопольного становища даного підприємства в своїй країні чи за кордоном.

3. Диверсифікація виробництва. Дана стратегія передбачає початок виробництва за кордоном принципово нової продукції, раніше не властивої для підприємства. В результаті диверсифікації створюються кращі умови для господарського маневру, розширюються можливості впливу на економіку підприємства несприятливої світової господарської коньюктури, в тому числі погіршення "умов торгівлі". Цим самим скорочується ризик, характерний для вузькоспеціалізованих фірм.

Важливими показниками планування ЗЕД на підприємстві являються: валютна виручка з розподілом на товари і товарні групи; експортна виручка; рентабельність експортних та імпортних операцій; асортимент експортної та імпортної продукції; доля експорту у вартості продукції.
2
.
СТРОКИ

РОЗРАХУНКІ
ПО
ПОЕКСПОРТНО-ІМПОРТНИМ ОПЕРАЦІЯМ.ШТРАФНІ САНКЦІЇ
.
Законом України від 23 вересня 1994 року N185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (далі – Закон N185/94-ВР), встановлено обов'язковість надходження виручки (грошова форма розрахунків) за експортовану продукцію в законодавчо встановлені терміни та відповідальність у разі її ненадходження у встановлені строки. 

У разі наявності належним чином оформлених документів припинення зобов'язань за зовнішньоекономічними договорами шляхом зарахування є підставою для зняття комерційними банками з контролю експортно-імпортних операцій своїх клієнтів, який здійснюється банками відповідно до вимог Інструкції про порядок здійснення контролю і отримання ліцензій за експортними, імпортними та лізинговими операціями, затвердженої постановою Правління Національного банку України (далі – НБУ) від 24.03.99р. N136 (лист НБУ від 23.06.99р. N18-211/1872-5495).

Виручка резидентів підлягає зарахуванню на їхні рахунки в банках у строки виплати заборгованостей, зазначені у контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати оформлення ВМД (за договором консигнації - попередньої ВМД, оформленої відповідно до митного режиму "експорт при ордерних поставках") на продукцію, що експортується, а у разі експорту робіт (послуг, прав інтелектуальної власності) - а моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності.

Відлік законодавчо встановленого строку розрахунків банк починає з наступного календарного дня після дня оформлення ВМД або підписання акта (іншого документа).

Банк знімає експортну операцію резидента з контролю після зарахування виручки за цією операцією на поточний рахунок останнього.

Якщо відповідно до чинного законодавства України ВМД на продукцію, яка вивозиться з митної території України, не оформлюється (вивозиться продукція у сумі, ШО не перевищує 100 доларів США), то банк, згідно з експортним договором, після надходження виручки за цю продукцію на користь резидента знімає таку експортну операцію з контролю.

Якщо змінюються умови договору, що перебуває у банку на контролі, внаслідок чого виконання нерезидентом зобов'язань за експортною операцією резидента повністю або частково здійснюється шляхом поставки товару, то після отримання банком від резидента копії документа, згідно з яким внесені зміни до цього договору, банк знімає цю експортну операцію з контролю або здійснює контроль за своєчасністю розрахунків ляше щодо тієї частини договору, яка передбачає розрахунки в грошовій формі.

Розрахунки за імпортними операціями
.

Імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу, виставлення векселя на користь постачальника товару, що імпортується, або при застосуванні розрахунків у формі документарного акредитива з моменту здійснення банком платежу на користь нерезидента, потребують одержання ліцензії. Відлік законодавчо встановленого строку розрахунків банк починає з наступного календарного дня після дня здійснення операцій, зазначених у попередньому абзаці.

При застосуванні розрахунків у формі документарного акредитива моментом здійснення платежу на користь нерезидента вважається дата списання коштів з рахунку в банку. Банк знімає імпортну операцію резидента з контролю після пред'явлення останнім документа, який згідно з умовами договору засвідчує здійснення нерезидентом поставки продукції, виконання робіт, надання послуг. Для підтвердження факту отримання резидентом послуг від міжнародних інформаційних систем використовуються відповідні договори, рахунки на оплату послуг тощо.

При оплаті передплатних періодичних поліграфічних видань підставою для перерахування коштів нерезиденту і можуть бути належним чином оформлена передплатна квитанція або виставлений до оплати рахунок - незалежно від фактичного терміну, за який здійснюється передплата (але не більше одного року). Якщо резидент не оформлює акт (або інший документ, що засвідчує отримання резидентом передплачених періодичних видань), то банк знімає таку імпортну операцію з контролю.

У разі повернення резиденту коштів, що були перераховані на адресу нерезидента за імпортним договором у зв'язку з тим, що взаємні зобов'язання за цим договором частково або повністю не виконані, резидент самостійно передає банку, який за дорученням резидента здійснив платіж на користь нерезидента, копії документів, які однозначно підтверджують повернення коштів (за умови, що кошти повернено на рахунок резидента в іншому банку). Відповідальність за порушення цієї умови покладається на резидента.

Штрафні санкції
.

Порушення резидентами граничних термінів розрахунків тягне за собою сплату пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3% від суми неодержаноі виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості.

Відлік законодавчо встановленого строку розрахунків банк починає з наступного календарного дня після дня оформлення ВМД, підписання акта виконаних робіт (іншого документа) - при експортних операціях або здійснення авансового платежу, виставлення векселя на користь нерезидента - при імпортних операціях, які здійснюються за умови відстрочення поставки.

Зауважте, якщо ви перші отримали товар (при імпорті) чи гроші (при експорті) І ще не розрахувались за нього у першому випадку чи не поставили товар у другому випадку, то при таких умовах штрафні санкції законодавством України не передбачені, тобто держава контролює тільки виконання зобов'язань нерезидентів перед резидентами.

Пеня за порушення законодавчо встановлених термінів розрахунків за зовнішньоекономічними операціями стягується з резидентів державною податковою інспекцією за наслідками документальних перевірок.

Причому обмеження щодо термінів нарахування і суми пені за порушення термінів зарахування валютної виручки чинним законодавством не встановлено (роз'яснення наведені у листах Вищого арбітражного суду України від 07.02.2000 р. №01-8/48 та ДПА України від 04.05.98 р. №4609/11/27-0216).

Якщо затримка у розрахунках чи поставках продукції виникла не з вини підприємства, вам необхідно звернутись до суду (арбітражного суду, Міжнародного комерційного арбітражного суду чи Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України) з позовною заявою при стягнення з нерезидента

заборгованості, яка виникла внаслідок недотримання нерезидентом термінів, передбачених експортно-імпортним контрактом. У разі прийняття цієї позовної заяви граничні терміни розрахунків зупиняються і пеня за їх порушення в цей період не сплачується.

У разі прийняття судом або арбітражним судом рішення про відмову в позові повністю або частково або припинення (закриття) провадження у справі чи залишення позову без розгляду граничні терміни розрахунків поновлюються 1 пеня за їх порушення сплачується за кожний день прострочення, включаючи період, на який ці терміни було зупинено. У разі прийняття судом або арбітражним судом рішення про задоволення позову пеня за порушення граничних термінів розрахунків не сплачується з дати прийняття позову до розгляду судом або арбітражним судом.

При виконанні резидентами договорів виробничої кооперації, консигнації, комплексного будівництва, оперативного фінансового лізингу, поставки складних технічних виробів і товарів спеціального призначення Національний банк України може надавати індивідуальні ліцензії на перевищення граничних термінів розрахунків. Порядок віднесення операцій резидентів до вищезазначених встановлюється Кабінетом Міністрів України

3
.
Операції з торгівлі інженерно-технічними послугами
.

Одним із видів науково-технічної продукції, який значною мірою впливає на міжнародну торгівлю товарами і є додатковим засобом підвищення їх конкурентоспроможності, просування на закордонний ринок, є інженерно-технічні та консультативні послужи. Наприклад, спорудження об'єктів "під ключ" обов'язково супроводжується наданням проектно-дослідницьких послуг; створення нових товарів, технологій, наступний продаж ліцензій на винаходи та ноу-хау неможливі без виконання науково-дослідницьких, дослідно-конструкторських, технологічних робіт; без проведення маркетингових досліджень, проведення рекламних компаній, навчання кадрів немає сенсу укладати зовнішньоторгові контракти.

Інжиніринг (engineering) - це один із видів ЗЕД, який передбачає надання на підставі контракту на інжинірингові послуги однією стороною, яка іменується консультантом, іншій стороні, яка іменується замовником, комплексу або окремих видів послуг виробничого, комерційного та науково-технічного характеру.

Інжинірингові послуги (engineering services) можуть бути зв'язані Із: передпроектними техніко-економічними дослідженнями та обгрунтуванням запланованих капітальних вкладень; проектуванням, будівництвом та введенням об'єкта в експлуатацію, з розробкою нових технологічних процесів на підприємстві замовника, вдосконаленням наявних виробничих процесів; лабораторною або експериментальною доробкою технології чи прототипу, їх промисловою проробкою від ескізного варіанта до детального проекту виробу або об'єкта з видачею специфікацій компонентів чи обладнання; впровадженням виробу у виробництво; формуванням або вдосконаленням управлінської структури підприємства, системи контролю якості, системи збуту; консультуванням та навчанням персоналу замовника при виконанні проектних, будівельно-монтажних та інших робіт; підготовкою та навчанням інженерних кадрів; консультуванням уряду та його комісій закордонними експертами; управлінням складними технологічними лініями та об'єктами, наприклад, готелями.

Об'єктами, інжинірингу можуть бути:

• цілі проекти, які вперше розробляються та реалізуються;

• окремі самостійні, різні за масштабами технічні, економічні, фінансові, організаційні та інші заходи, спрямовані на підвищення ефективності виробництва.

Інжинірингові послуги надаються у вигляді технічної документації, результатів досліджень, вихідних даних для будівництва, економічних розрахунків, кошторисів, рекомендацій тощо.

Інжинірингові послуги надають інжинірингові фірми різних типів: проектні фірми в будівництві; інженерно-консультаційні фірми; фірми інформаційного інжинірингу; консультаційні фірми з питань організації та управління; маркетингові фірми; інженерно-будівельні фірми - контрактори (надають весь комплекс послуг, зв'язаних зі створенням промислових та інших об'єктів на умовах "під ключ"), інженерно-дослідницькі фірми (спеціалізуються, головним чином, на розробці технологічних процесів та технологій виробництва нових матеріалів). Взаємовідносини між інженерно-консультаційною фірмою (ІКФ) та замовником регулюються підписаною між ними угодою, а між ІКФ та підрядником - основним контрактом, укладеним підрядником та замовником, в якому ІКФ виступає як представник замовника з усіма правовими наслідками.

Міжнародна регламентація інжинірингу була розроблена американською Асоціацією інженерів цивільного будівництва (ASCE) у 1981 р. та відображена у Пораднику із використання послуг інженерів, де розглянута практика інженерного консультування, дана класифікація інженерних послуг, показана процедура вибору інженерно-консультаційних фірм та інші супутні питання. Згідно з Порадником послуги, які пропонуються сучасними інженерно-консультаційними фірмами, включають у себе консультації, поради та експертизи, а також виконання широкого діапазону інших робіт та поділяються на дві категорії: 1) консультації, дослідження та доповіді, які здійснюються на стадії теоретичної проробки, підготовки ТЕО та реалізації проекту (передпроектні, проектні, післяпроектні та спеціальні); 2) послуги, зв'язані з безпосереднім виконанням технічного проекту та спорудженням об'єкта (оптимізація процесу експлуатації, управління та реалізації продукції). Крім того, ЄЕК ООН у Пораднику зі складання міжнародних договорів на консультативний інжиніринг (1983 р.) наведений докладний перелік та характеристика умов, необхідних для включення у договір між консультантом та замови и ком,а також перелік послуг, які надає інженер-консультант.

Повний комплекс послуг і поставок, необхідних для спорудження нового промислового підприємства або об'єкта, називається комплексним інжинірингом. Він включає чотири окремі види послуг, кожний із яких може бути предметом самостійного договору:

проектно-консультативний, або чистий, інжиніринг (consulting engineering) -передбачає надання інтелектуальних послуг з проведення техніко-економічного обґрунтування проекту, проектування об'єкта, розробки планів будівництва і контролю за проведенням робіт (авторський нагляд), підготовки торгів на інженерно-будівельні роботи;

технологічний інжиніринг (process engineering) - включає надання замовнику технології або технологій, необхідних для будівництва промислового об'єкта та його експлуатації, розробку проектів водопостачання, енергопостачання та транспорту;

будівельний інжиніринг (construcrinr engineering) та/або загальний інжиніринг - включає, головним чином, проектування та поставки обладнання, техніки, монтаж устаткування, включаючи у разі необхідності інженерні роботи. Інжинірингові фірми можуть брати на себе виконання функцій генерального підрядника та залучати до виконання робіт будівельні і монтажні субпідрядні фірми, залишаючись при цьому повністю відповідальними за виконання усіх зобов'язань за договором;

управлінський інжиніринг (managerial engineering) - передбачає надання послуг з організації виробничої структури і системи управління підприємством, включаючи розробку принципів планування виробництва, способів статистичного обліку тощо.

В основі торгівлі інжиніринговими послугами (engineering services) лежить метод здійснення контрактних робіт між інжиніринговою фірмою та замовником. Вид контракту з надання інжинірингових послуг залежить від способу здійснення проекту та набору послуг закордонної фірми, які та надає замовнику у даній країні. У світовій практиці відомі три основні схеми здійснення комплексного інжинірингу при спорудженні промислових об'єктів:

1. Значна частина робіт виконується персоналом замовника або місцевими фірмами. Закордонна інжинірингова фірма виступає як консультант при підготовці та здійсненні проекту, як представник замовника при здійсненні нагляду та проведенні переговорів з проектантами, будівельними підрядниками тощо. Імпорт послуг з-за кордону зводиться до консультування та навчання спеціалістів. Контракт не передбачає відповідальності консультанта за здійснення проекту.

2. Іноземна інжинірингова фірма виконує проектування, управління будівництвом, керує здійсненням проекту у цілому. Угода укладається на повний інжиніринг (мається на увазі відповідальність інжинірингової фірми за виконання проекту).

3. Укладання контракту "під ключ" із закордонним підрядником, на якого покладається уся відповідальність за проведення комплексу робіт, включаючи будівництво об'єкта. У цьому випадку послуги надаються генеральним будівельним підрядником, а не спеціалізованою фірмою.

Форми контрактів на надання інжинірингових послуг дуже різноманітні і залежать від характеру послуг та умов їх надання.

У загальному випадку контракт на інжинірингові послуги включав ряд специфічних обоє 'язків та умов: перелік зобов'язань та робіт зі строками і графіками їх виконання; кількість персоналу інжинірингової фірми, який бере участь у виконанні робіт на місці. Проживання, забезпечення; ступінь відповідальності сторін за порушення зобов'язань; умови поступки частини контрактних послуг іншій фірмі на принципах субпідряду; оплата навчання персоналу. Можливе включення умови продовження контракту на наступній стадії робіт за умови успішного закінчення попереднього етапу.

Вартість інжинірингових послуг оцінюється як:

• погодинна оплата спеціалістів;

• оплата фактичних послуг та фіксованої винагороди;

• процент від вартості будівництва або монтажу об'єкта;

• оплата фактичних послуг плюс процент прибутку від експлуатації.

Вартість послуг інжинірингової фірми, яка виконує підрядну діяльність, в залежності від характеру об'єкта, може становити 5-20% загальних затрат на його спорудження. Тому для визначення оптимальних цін замовники вивчають кон'юнктуру ринку: направляють аналогічні запити одразу декільком інжиніринговим фірмам, або оголошують міжнародні торги на комплекс потрібних послуг, або визначають базу цін шляхом розрахунків. При цьому слід враховувати такі рекомендації:

• розрахунок ціни на інжинірингові послуги повинен здійснюватись з урахуванням ставок зарплати та інших розцінок, які діють у країнах можливих конкурентів;

• у розрахунок повинні вноситись поправки, які враховують різницю у продуктивності праці спеціалістів, що працюють на українських та іноземних фірмах;

• у розрахунок не слід приймати ставки відшкодування на оплату спеціалістів, які зафіксовані у ряді угод про надання економічного та технічного сприяння, оскільки вони носять пільговий характер і їх величина значно відрізняється від світового рівня;

• у випадку, коли замовлення на інжинірингові послуги розміщуються без торгів, у ціни слід включати великий резерв на вторгування у розмірі до 50% від базової ціни, оскільки розрахунки цін на послуги носять орієнтовний характер.


Списрк використаної літератури

1. Білявський Г.О., Фурдуй Р.С. Практикум із загальної екології.

2. Джигирей В.С. Екологія та охорона навколишнього природного середовища: Навч. посіб.- К.: Т-во “Знання”, КОО, 2000.-203 с.

3. Донской Н.П., Донская С.А. Основы экологии и экономика природопользования.- Мн.: УП «Технопринт», 2000.- с 308.

4. Дорогунцов С.І., Коценко К.Ф., Аблова О.К. та ін. Екологія: навчально-методичний посібник.-К.: КНЕУ,1999,-С.152.

5. Экология города: Учебник. Под ред. док. тех. наук Стольберга Ф.В.- К.: Либра, 2000.- 464с.

6. Мазур И.И., Молдаванов О.И., Шишов В.Н. Инженерная экология. Общий курс: В 2 т. Т. 1. Теоретические основы инженерной экологии: Учеб. Пособие для вузов / Под ред. И.И. Мазура.- М.: Высш. Шк., 1996.- 637 с.

7. Охрана окружающей среды: Учеб. для техн. спец. вузов / С.В. Белов, Ф.А. Козьяков, А.Ф. Козьяков и др. Под ред. С.В. Белова. 2-е изд., испр. и доп.- М.: Высш. шк., 1991.- 319 с.

8. Охрана окружающей природной среды / Под ред. Г.В. Дуганова.- К.: В. ш., 1988.- 305 с.