Контрольная работа на тему Діагностика міжнародного економічного середовища Характеристика сутності і форм прямого інвестування
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2014-11-19Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
Міністерство освіти і науки України
Національний університет харчових технологій
Кафедра маркетингу
Контрольна робота
з дисципліни: “Міжнародний маркетинг”
Виконав:
студент 6 курсу
(з.ф.н.) спеціальність МЗЕД
Хаткевич Юрій
Перевірив:
Викладач
Крайнюченко Ольга Феодосіївна
Київ – 2009
Зміст
Теоретичне питання 15. Діагностика міжнародного економічного середовища
Теоретичне питання 47. Характеристика сутності і форм прямого інвестування як стратегії виходу фірми на міжнародний ринок
Задача
Список використаної літератури
Теоретичне питання 15. Діагностика міжнародного економічного середовища
Міжнародне середовище –– це сукупність економічних, соціально-культурних, політико-правових та інших умов, процесів, чинників, що сприяють розвиткові міжнародної маркетингової діяльності або ускладнюють її.
Міжнародне економічне середовище — сукупність економічних умов, процесів, чинників, що сприяють чи протидіють розвиткові міжнародної маркетингової діяльності.
До міжнародного економічного середовища можна віднести складові:
1) міжнародну торгівлю;
2) платіжний баланс;
3) зовнішньоторгівельну політику;
4) міжнародну інвестиційну діяльність;
5) міжнародні організації;
6) міжнародну економічну інтеграцію.
Отже, діагностика міжнародного економічного середовища полягає у діагностиці його складових частин.
Міжнародна торгівля [1]
Міжнародна торгівля — історично перша форма міжнародних економічних відносин (якщо не брати до уваги натуральний обмін), що являє собою обмін товарами та послугами між державами. Для національного господарства участь у міжнародній торгівлі набуває форми зовнішньої торгівлі.
Зовнішня торгівля — це торгівля однієї країни з іншими країнами, яка складається з вивозу (експорту) та ввозу (імпорту) товарів та послуг. У сукупності зовнішня торгівля різних держав утворює міжнародну торгівлю.
Міжнародна торгівля — це складна соціально-економічна категорія, яку можна розглядати в двох аспектах:
Рис. 1. Підходи до розуміння сутності міжнародної торгівлі
Для оцінки масштабів, темпів, тенденцій, напрямів розвитку міжнародної торгівлі доцільно використовувати систему показників, яка складається з 6 груп.
1. Абсолютні показники:
– експорт (реекспорт),
– імпорт (реімпорт),
– зовнішньоторговельний обіг (ЗТО),
– «генеральна» торгівля,
– «спеціальна» торгівля,
– фізичний обсяг зовнішньої торгівлі.
2. Структурні показники:
– товарна структура експорту та імпорту,
– географічна структура експорту та імпорту.
3. Показники інтенсивності торгівлі:
– обсяг експорту, імпорту чи зовнішньоторговельного
обігу на душу населення;
– експортна, імпортна чи зовнішньоторговельна квота.
4. Підсумовуючі показники:
– сальдо торговельного балансу,
– сальдо балансу послуг та некомерційних операцій,
– сальдо балансу з поточних операцій,
– індекс «умови торгівлі».
5. Показники динаміки.
6. Показники зіставлення.
Сучасний етап розвитку міжнародної торгівлі характеризується такими особливостями:
1. Різким зростанням обсягів експорту та імпорту (див.табл.1).
2. Зростанням ролі зовнішньої торгівлі в економічному розвитку більшості країн, про що свідчить зростання експортної квоти країн (див.табл.2).
Таблиця 1.
Динаміка фізичного обсягу світової торгівлі (1980р. – 100 %)
Таблиця 2.
Динаміка експортної квоти індустріально розвинутих країн
де Ке – експортна квота країни, ( %)
Е – річна вартість експорту,
ВВП – валовий внутрішній продукт за рік.
3. Вкрай нерівномірне зростання світових цін на основні види товарів.
4. Зміни в товарній структурі світової торгівлі: збільшення питомої ваги готових виробів та напівфабрикатів; зростання частки машин, обладнання та транспортних засобів; інтенсифікація обміну продукцією інтелектуальної праці (ліцензіями, «ноу-хау», інжиніринговими послугами).
5. Зрушення в географічному розподілі товарних потоків.
6. Розповсюдження сталих та довгострокових відносин між постачальниками та покупцями, зростання питомої ваги внутрішньофірмових постачань у межах ТНК.
7. Зростання ролі країн, що розвиваються, у світовій торгівлі.
8. Послаблення позицій США, Великобританії, Франції, Італії при істотному зміцненні позицій Японії та нових індустріальних країн.
9. Посилення конкуренції між трьома центрами світового економічного розвитку: США, Японією та країнами ЄС.
10. Активізація (починаючи з другої половини 70-х років) зустрічної торгівлі.
11. Посилення протекціоністських тенденцій у зовнішньо-економічній політиці більшості країн.
12. Поява тенденції до створення замкнутих економічних просторів (див. рис. 2).
Рис. 2. Питома вага внутрішньогрупової та міжгрупової торгівлі у світовому експорті, % (Джерело: ООН, Департамент з економічних та соціальних питань Секретаріату ООН, 1993 р.)
Платіжний баланс [2]
Платіжний баланс — співвідношення між платежами, здійсненими економічними суб’єктами даної країни в інших країнах, та надходженнями, які одержані ними з інших країн за певний період часу (місяць, квартал, рік).
Платіжний баланс:
• у більшості країн оприлюднюється;
• в країнах з розвинутою ринковою економікою розробляється за схемою, яка рекомендована Міжнародним валютним фондом (див. рис. 3);
• чітко відображає економічне становище країни;
• широко використовується для прогнозування та макроекономічного регулювання.
Рис. 3. Схема платіжного балансу (рекомендована МВФ)
Стан платіжного балансу країни визначають:
• економічний потенціал,
• особливості структури економіки,
• участь у міжнародному поділі праці,
• зв’язки із світовим ринком позичкових капіталів,
• стан державного регулювання економіки і зовнішньоекономічних зв’язків.
Наслідки дефіциту платіжного балансу:
• посилення валютного контролю,
• зниження курсу національної валюти,
• зростання обсягу позик за кордоном,
• проблема економічної залежності (відносини з МВФ)
Наслідки надлишку платіжного балансу:
• тиск з боку інших країн з вимогами лібералізації торгівлі (відкриття ринків) та стимулювання споживання
• перетворення країни в нетто-експортера капіталу.
Сальдо (від італ. salgo — розрахунок) у міжнародних розрахунках — різниця між обсягом експорту та імпорту.
Види експортно-імпортного сальдо:
• сальдо торговельного балансу,
• сальдо балансу послуг,
• сальдо балансу послуг та некомерційних операцій,
• сальдо балансу поточних операцій,
• сальдо платіжного балансу.
Зовнішньоторговельна політика [3]
Кожна країна будує свої міжнародні відносини, виходячи з зовнішньоекономічної та зовнішньоторговельної політики.
Зовнішньоекономічна політика — генеральна лінія дій, система заходів, які провадить держава у сфері експорту та імпорту, митного регулювання, торговельних обмежень, залучення іноземних інвестицій, зарубіжного інвестування, зовнішніх позик, надання економічної допомоги іншим країнам, здійснення спільних економічних проектів відповідно до інтересів країни.
Зовнішньоторговельна політика –– сукупність методів, прийомів та механізмів регулювання обсягів та спрямованості експорту та імпорту, які застосовує держава з метою реалізації зовнішньоекономічної політики в цілому.
Історично відомі два основні напрями у формулюванні зовнішньоторговельної політики: протекціонізм та лібералізація (рис. 4).
Рис.4. Типи зовнішньоторговельної політики
«Вільна торгівля» — відсутність будь-яких бар’єрів та обмежень у торгівлі між державами. Реалізується тільки у вільних економічних зонах.
Лібералізація — розширення свободи економічних дій, скорочення кількості та зниження рівня обмежень у торгівлі з іншими країнами.
Протекціонізм (від лат. proctio – прикриття) –– державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції.
Неопротекціонізм — сучасні обмеження на міжнародну торгівлю, які застосовуються країнами як доповнення до традиційних форм обмеження небажаного імпорту або замість них.
Обгрунтований (селективний) протекціонізм –– захист окремої галузі економіки, групи підприємств, а не всього національного виробництва, або протекціонізм у торгівлі з окремими країнами і за окремими групами товарів.
Автаркія –– політика економічного відокремлення країни, спрямована на створення замкнутої, незалежної економіки, здатної забезпечити себе усім необхідним самостійно.
Для реалізації зовнішньоторговельної політики уряди використовують спеціальні методи та інструменти (рис. 5).
Рис. 5. Методи та інструменти регулювання зовнішньої торгівлі
Превентивне правове регулювання:
– система міжнародних торговельних договорів, угод та протоколів;
– застереження в угодах (захисні, валютні, інфляційні, податкові, патентні, «ескалаторні», форс-мажорні та застереження щодо страхування).
Торговельні режими:
– режим найбільшого сприяння,
– преференційний,
– звичайний (простий),
– дискримінаційний (застосовується тимчасово).
Митне оподаткування:
– митний тариф (система товарної класифікації тарифу, структура тарифу, види мита, метод визначення країни походження товару);
– митні податки та збори.
Внутрішнє (національне) оподаткування імпортних товарів –– відповідно до положень ГАТТ національні податки та збори повинні застосовуватися до іноземних товарів у такому ж розмірі, як і до товарів вітчизняного виробництва.
Кількісні обмеження:
– ліцензії (індивідуальні, разові, генеральні тощо),
– контингенти (квоти),
– «добровільні» обмеження експорту.
Технічні бар’єри — велика група нетарифних обмежень, зумовлених дією національних промислових стандартів, систем вимірювання та інспекції якості товарів, вимогами техніки безпеки, санітарно-ветеринарними нормами, правилами пакування та маркування товарів тощо.
Адміністративні формальності:
– імпортні процедури,
– зовнішньоторговельне діловодство,
– консульські формальності.
Екстрене правове регулювання:
– інструменти силового торговельно-політичного впливу (ембарго, економічний бойкот, економічна блокада),
– антидемпінгові процедури.
Внутрішні фінансові та грошово-кредитні заходи:
– фінансування експортного виробництва,
– податкові пільги,
– державне кредитування.
Валютно-кредитне регулювання:
– механізм валютних курсів,
– валютні обмеження,
– імпортні депозити.
Організаційно-технічне сприяння експорту — система заходів з інформаційної, консультативної та організаційної підтримки національних експортерів.
Міжнародна інвестиційна діяльність [4]
Інвестиції — довгострокові вкладення капіталу в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання доходу (прибутку) або для досягнення некомерційних цілей.
Зарубіжні інвестиції — усі види цінностей, що вкладаються в об’єкти інвестування, розміщені за межами територіальних кордонів даної країни.
Іноземні інвестиції — усі види цінностей, що вкладаються іноземним інвестором в об’єкти інвестування на території даної країни.
Міжнародні інвестиції — інвестиції, реалізація яких передбачає різнонаціональну належність учасників інвестиційного процесу.
Динаміку, обсяги та напрями міжнародного інвестування визначає сукупність глобальних та регіональних чинників.
Міжнародні організації [5]
Сучасна система міжнародних організацій налічує понад 4 тис. інститутів, з котрих приблизно 300 — це міжурядові (міждержавні) організації, а інші — неурядові. Після другої світової війни утворилася група глобальних міжнародних організацій, які спрямовують свою діяльність на стимулювання економічної та валютної стабільності у світі. Форми і методи роботи міжнародних організацій, їхні взаємовідносини з урядами країн-членів значною мірою визначають стан та тенденції розвитку економічного середовища окремих країн і регіонів.
Бреттон-Вудські інститути — це Міжнародний валютний фонд та Світовий банк, які є провідними міжнародними валютно-фінансовими установами, найважливішою ланкою сучасної інституціональної структури міжнародних валютних відносин. Свою назву вони дістали від назви американського містечка Бреттон-Вудс, де у 1944 р. відбулася міжнародна валютно-фінансова конференція, на якій і було прийнято рішення про заснування цих двох установ.
Міжнародний валютний фонд — міжнародна валютно-кредитна організація, метою якої є сприяння розвитку міжнародної торгівлі і валютного співробітництва шляхом установлення норм регулювання валютних курсів і контролю за їх додержанням, удосконалення багатосторонньої системи платежів, надання державам-членам коштів в іноземній валюті для вирівнювання платіжних балансів.
Рис. 6. Чинники міжнародного інвестування
Рис. 7. Міжнародні організації з стимулювання економічної та валютної стабільності
Термін «Світовий банк» охоплює дві організаційно і фінансово незалежні установи: Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) та Міжнародну асоціацію розвитку (МАР), створену у 1960р. До цього часу МБРР вважався офіційною назвою Світового банку.
Міжнародний банк реконструкції та розвитку — міждержавний інвестиційний інститут, метою якого є сприяння країнам-учасницям у розвитку їх економіки шляхом надання довгострокових позик та кредитів, гарантування приватних інвестицій.
Група Світового банку — сукупність міжнародних фінансово-кредитних установ, діяльність яких сприяє досягненню основної мети Світового банку.
Міжнародна асоціація розвитку була створена в 1960 р. як філія МБРР з метою надання фінансової підтримки найменш розвинутим країнам на більш ліберальних засадах, ніж ті, які пропонував Міжнародний банк реконструкції та розвитку.
Міжнародна фінансова корпорація була створена в 1956 р. з метою сприяння економічному зростанню країн, що розвиваються, шляхом заохочення приватного бізнесу у виробничій сфері. Національний університет харчових технологій
Кафедра маркетингу
Контрольна робота
з дисципліни: “Міжнародний маркетинг”
Виконав:
студент 6 курсу
(з.ф.н.) спеціальність МЗЕД
Хаткевич Юрій
Перевірив:
Викладач
Крайнюченко Ольга Феодосіївна
Київ – 2009
Зміст
Теоретичне питання 15. Діагностика міжнародного економічного середовища
Теоретичне питання 47. Характеристика сутності і форм прямого інвестування як стратегії виходу фірми на міжнародний ринок
Задача
Список використаної літератури
Теоретичне питання 15. Діагностика міжнародного економічного середовища
Міжнародне середовище –– це сукупність економічних, соціально-культурних, політико-правових та інших умов, процесів, чинників, що сприяють розвиткові міжнародної маркетингової діяльності або ускладнюють її.
Міжнародне економічне середовище — сукупність економічних умов, процесів, чинників, що сприяють чи протидіють розвиткові міжнародної маркетингової діяльності.
До міжнародного економічного середовища можна віднести складові:
1) міжнародну торгівлю;
2) платіжний баланс;
3) зовнішньоторгівельну політику;
4) міжнародну інвестиційну діяльність;
5) міжнародні організації;
6) міжнародну економічну інтеграцію.
Отже, діагностика міжнародного економічного середовища полягає у діагностиці його складових частин.
Міжнародна торгівля [1]
Міжнародна торгівля — історично перша форма міжнародних економічних відносин (якщо не брати до уваги натуральний обмін), що являє собою обмін товарами та послугами між державами. Для національного господарства участь у міжнародній торгівлі набуває форми зовнішньої торгівлі.
Зовнішня торгівля — це торгівля однієї країни з іншими країнами, яка складається з вивозу (експорту) та ввозу (імпорту) товарів та послуг. У сукупності зовнішня торгівля різних держав утворює міжнародну торгівлю.
Міжнародна торгівля — це складна соціально-економічна категорія, яку можна розглядати в двох аспектах:
Рис. 1. Підходи до розуміння сутності міжнародної торгівлі
Для оцінки масштабів, темпів, тенденцій, напрямів розвитку міжнародної торгівлі доцільно використовувати систему показників, яка складається з 6 груп.
1. Абсолютні показники:
– експорт (реекспорт),
– імпорт (реімпорт),
– зовнішньоторговельний обіг (ЗТО),
– «генеральна» торгівля,
– «спеціальна» торгівля,
– фізичний обсяг зовнішньої торгівлі.
2. Структурні показники:
– товарна структура експорту та імпорту,
– географічна структура експорту та імпорту.
3. Показники інтенсивності торгівлі:
– обсяг експорту, імпорту чи зовнішньоторговельного
обігу на душу населення;
– експортна, імпортна чи зовнішньоторговельна квота.
4. Підсумовуючі показники:
– сальдо торговельного балансу,
– сальдо балансу послуг та некомерційних операцій,
– сальдо балансу з поточних операцій,
– індекс «умови торгівлі».
5. Показники динаміки.
6. Показники зіставлення.
Сучасний етап розвитку міжнародної торгівлі характеризується такими особливостями:
1. Різким зростанням обсягів експорту та імпорту (див.табл.1).
2. Зростанням ролі зовнішньої торгівлі в економічному розвитку більшості країн, про що свідчить зростання експортної квоти країн (див.табл.2).
Таблиця 1.
Динаміка фізичного обсягу світової торгівлі (1980р. – 100 %)
| Показники | 1970 р. | 1985 р. | 1990 р. |
| ЕКСПОРТ, в цілому | 62 | 112 | 152 |
| у тому числі: | |||
| • індустріально розвинуті країни | 54 | 118 | 154 |
| • Країни, що розвиваються | 79 | 98 | 156 |
| • Східноєвропейські країни | 53 | 113 | 110 |
| ІМПОРТ, в цілому | 58 | 114 | 160 |
| у тому числі: | |||
| •Індустріально розвинуті країни | 62 | 117 | 163 |
| •Країни, що розвиваються | 49 | 106 | 159 |
| •Східноєвропейські країни | 48 | 123 | 131 |
Динаміка експортної квоти індустріально розвинутих країн
| КРАЇНА | 1960 р. | 1975 р. | 1990 р. |
| США | 4.0 | 7.2 | 6.7 |
| Великобританія | 13.9 | 14.3 | 16.4 |
| ФРН | 15.8 | 21.2 | 26.9 |
| Франція | 11.4 | 15.5 | 17.6 |
| Італія | 9.8 | 20.3 | 15.5 |
| Нідерланди | 35.9 | 43.1 | 45.7 |
| Бельгія та Люксембург | 29.8 | 44.6 | 58.7 |
| Швеція | 21.0 | 25.1 | 27.6 |
| Швейцарія | 22.4 | 23.9 | 27.3 |
| Данія | 24.9 | 24.6 | 24.5 |
де Ке – експортна квота країни, ( %)
Е – річна вартість експорту,
ВВП – валовий внутрішній продукт за рік.
3. Вкрай нерівномірне зростання світових цін на основні види товарів.
4. Зміни в товарній структурі світової торгівлі: збільшення питомої ваги готових виробів та напівфабрикатів; зростання частки машин, обладнання та транспортних засобів; інтенсифікація обміну продукцією інтелектуальної праці (ліцензіями, «ноу-хау», інжиніринговими послугами).
5. Зрушення в географічному розподілі товарних потоків.
6. Розповсюдження сталих та довгострокових відносин між постачальниками та покупцями, зростання питомої ваги внутрішньофірмових постачань у межах ТНК.
7. Зростання ролі країн, що розвиваються, у світовій торгівлі.
8. Послаблення позицій США, Великобританії, Франції, Італії при істотному зміцненні позицій Японії та нових індустріальних країн.
9. Посилення конкуренції між трьома центрами світового економічного розвитку: США, Японією та країнами ЄС.
10. Активізація (починаючи з другої половини 70-х років) зустрічної торгівлі.
11. Посилення протекціоністських тенденцій у зовнішньо-економічній політиці більшості країн.
12. Поява тенденції до створення замкнутих економічних просторів (див. рис. 2).
Рис. 2. Питома вага внутрішньогрупової та міжгрупової торгівлі у світовому експорті, % (Джерело: ООН, Департамент з економічних та соціальних питань Секретаріату ООН, 1993 р.)
Платіжний баланс [2]
Платіжний баланс — співвідношення між платежами, здійсненими економічними суб’єктами даної країни в інших країнах, та надходженнями, які одержані ними з інших країн за певний період часу (місяць, квартал, рік).
Платіжний баланс:
• у більшості країн оприлюднюється;
• в країнах з розвинутою ринковою економікою розробляється за схемою, яка рекомендована Міжнародним валютним фондом (див. рис. 3);
• чітко відображає економічне становище країни;
• широко використовується для прогнозування та макроекономічного регулювання.
Рис. 3. Схема платіжного балансу (рекомендована МВФ)
Стан платіжного балансу країни визначають:
• економічний потенціал,
• особливості структури економіки,
• участь у міжнародному поділі праці,
• зв’язки із світовим ринком позичкових капіталів,
• стан державного регулювання економіки і зовнішньоекономічних зв’язків.
Наслідки дефіциту платіжного балансу:
• посилення валютного контролю,
• зниження курсу національної валюти,
• зростання обсягу позик за кордоном,
• проблема економічної залежності (відносини з МВФ)
Наслідки надлишку платіжного балансу:
• тиск з боку інших країн з вимогами лібералізації торгівлі (відкриття ринків) та стимулювання споживання
• перетворення країни в нетто-експортера капіталу.
Сальдо (від італ. salgo — розрахунок) у міжнародних розрахунках — різниця між обсягом експорту та імпорту.
Види експортно-імпортного сальдо:
• сальдо торговельного балансу,
• сальдо балансу послуг,
• сальдо балансу послуг та некомерційних операцій,
• сальдо балансу поточних операцій,
• сальдо платіжного балансу.
Зовнішньоторговельна політика [3]
Кожна країна будує свої міжнародні відносини, виходячи з зовнішньоекономічної та зовнішньоторговельної політики.
Зовнішньоекономічна політика — генеральна лінія дій, система заходів, які провадить держава у сфері експорту та імпорту, митного регулювання, торговельних обмежень, залучення іноземних інвестицій, зарубіжного інвестування, зовнішніх позик, надання економічної допомоги іншим країнам, здійснення спільних економічних проектів відповідно до інтересів країни.
Зовнішньоторговельна політика –– сукупність методів, прийомів та механізмів регулювання обсягів та спрямованості експорту та імпорту, які застосовує держава з метою реалізації зовнішньоекономічної політики в цілому.
Історично відомі два основні напрями у формулюванні зовнішньоторговельної політики: протекціонізм та лібералізація (рис. 4).
Рис.4. Типи зовнішньоторговельної політики
«Вільна торгівля» — відсутність будь-яких бар’єрів та обмежень у торгівлі між державами. Реалізується тільки у вільних економічних зонах.
Лібералізація — розширення свободи економічних дій, скорочення кількості та зниження рівня обмежень у торгівлі з іншими країнами.
Протекціонізм (від лат. proctio – прикриття) –– державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції.
Неопротекціонізм — сучасні обмеження на міжнародну торгівлю, які застосовуються країнами як доповнення до традиційних форм обмеження небажаного імпорту або замість них.
Обгрунтований (селективний) протекціонізм –– захист окремої галузі економіки, групи підприємств, а не всього національного виробництва, або протекціонізм у торгівлі з окремими країнами і за окремими групами товарів.
Автаркія –– політика економічного відокремлення країни, спрямована на створення замкнутої, незалежної економіки, здатної забезпечити себе усім необхідним самостійно.
Для реалізації зовнішньоторговельної політики уряди використовують спеціальні методи та інструменти (рис. 5).
Рис. 5. Методи та інструменти регулювання зовнішньої торгівлі
Превентивне правове регулювання:
– система міжнародних торговельних договорів, угод та протоколів;
– застереження в угодах (захисні, валютні, інфляційні, податкові, патентні, «ескалаторні», форс-мажорні та застереження щодо страхування).
Торговельні режими:
– режим найбільшого сприяння,
– преференційний,
– звичайний (простий),
– дискримінаційний (застосовується тимчасово).
Митне оподаткування:
– митний тариф (система товарної класифікації тарифу, структура тарифу, види мита, метод визначення країни походження товару);
– митні податки та збори.
Внутрішнє (національне) оподаткування імпортних товарів –– відповідно до положень ГАТТ національні податки та збори повинні застосовуватися до іноземних товарів у такому ж розмірі, як і до товарів вітчизняного виробництва.
Кількісні обмеження:
– ліцензії (індивідуальні, разові, генеральні тощо),
– контингенти (квоти),
– «добровільні» обмеження експорту.
Технічні бар’єри — велика група нетарифних обмежень, зумовлених дією національних промислових стандартів, систем вимірювання та інспекції якості товарів, вимогами техніки безпеки, санітарно-ветеринарними нормами, правилами пакування та маркування товарів тощо.
Адміністративні формальності:
– імпортні процедури,
– зовнішньоторговельне діловодство,
– консульські формальності.
Екстрене правове регулювання:
– інструменти силового торговельно-політичного впливу (ембарго, економічний бойкот, економічна блокада),
– антидемпінгові процедури.
Внутрішні фінансові та грошово-кредитні заходи:
– фінансування експортного виробництва,
– податкові пільги,
– державне кредитування.
Валютно-кредитне регулювання:
– механізм валютних курсів,
– валютні обмеження,
– імпортні депозити.
Організаційно-технічне сприяння експорту — система заходів з інформаційної, консультативної та організаційної підтримки національних експортерів.
Міжнародна інвестиційна діяльність [4]
Інвестиції — довгострокові вкладення капіталу в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання доходу (прибутку) або для досягнення некомерційних цілей.
Зарубіжні інвестиції — усі види цінностей, що вкладаються в об’єкти інвестування, розміщені за межами територіальних кордонів даної країни.
Іноземні інвестиції — усі види цінностей, що вкладаються іноземним інвестором в об’єкти інвестування на території даної країни.
Міжнародні інвестиції — інвестиції, реалізація яких передбачає різнонаціональну належність учасників інвестиційного процесу.
Динаміку, обсяги та напрями міжнародного інвестування визначає сукупність глобальних та регіональних чинників.
Міжнародні організації [5]
Сучасна система міжнародних організацій налічує понад 4 тис. інститутів, з котрих приблизно 300 — це міжурядові (міждержавні) організації, а інші — неурядові. Після другої світової війни утворилася група глобальних міжнародних організацій, які спрямовують свою діяльність на стимулювання економічної та валютної стабільності у світі. Форми і методи роботи міжнародних організацій, їхні взаємовідносини з урядами країн-членів значною мірою визначають стан та тенденції розвитку економічного середовища окремих країн і регіонів.
Бреттон-Вудські інститути — це Міжнародний валютний фонд та Світовий банк, які є провідними міжнародними валютно-фінансовими установами, найважливішою ланкою сучасної інституціональної структури міжнародних валютних відносин. Свою назву вони дістали від назви американського містечка Бреттон-Вудс, де у 1944 р. відбулася міжнародна валютно-фінансова конференція, на якій і було прийнято рішення про заснування цих двох установ.
Міжнародний валютний фонд — міжнародна валютно-кредитна організація, метою якої є сприяння розвитку міжнародної торгівлі і валютного співробітництва шляхом установлення норм регулювання валютних курсів і контролю за їх додержанням, удосконалення багатосторонньої системи платежів, надання державам-членам коштів в іноземній валюті для вирівнювання платіжних балансів.
| ПОЛІТИКО-ЕКОНОМІЧНІ ФАКТОРИ | РЕСУРСНО-ЕКОНОМІЧНІ ФАКТОРИ | ЗАГАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ФАКТОРИ | ||
| Політична стабільність | Наявність природних ресурсів | Темпи економічного зростання | ||
| Ступінь втручання уряду | Демографічна ситуація | Співвідношення споживання | ||
| в економіку | Географічне положення | і заощаджень Ставка позикового процента | ||
| Дотримання дво- і багатосторонніх угод | Норма чистого прибутку | |||
| Рівень і динаміка інфляції | ||||
| Ставлення до зарубіжного інвестування | Конвертованість валюти | |||
| Стан платіжного балансу |
| Стан розвитку світової економіки, міжнародних факторних ринків, |
| в тому числі інвестиційного |
| •Стабільність світової валютної системи |
| •Рівень транснаціоналізації та регіональної інтеграції |
| •Розвиток міжнародної інвестиційної інфраструктури |
Рис. 7. Міжнародні організації з стимулювання економічної та валютної стабільності
Термін «Світовий банк» охоплює дві організаційно і фінансово незалежні установи: Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) та Міжнародну асоціацію розвитку (МАР), створену у 1960р. До цього часу МБРР вважався офіційною назвою Світового банку.
Міжнародний банк реконструкції та розвитку — міждержавний інвестиційний інститут, метою якого є сприяння країнам-учасницям у розвитку їх економіки шляхом надання довгострокових позик та кредитів, гарантування приватних інвестицій.
Група Світового банку — сукупність міжнародних фінансово-кредитних установ, діяльність яких сприяє досягненню основної мети Світового банку.
Міжнародна асоціація розвитку була створена в 1960 р. як філія МБРР з метою надання фінансової підтримки найменш розвинутим країнам на більш ліберальних засадах, ніж ті, які пропонував Міжнародний банк реконструкції та розвитку.
Багатостороннє агентство з гарантування інвестицій засновано у 1988 р. з метою сприяння надходженню інвестицій у країни, що розвиваються.
Міжнародний центр з урегулювання інвестиційних спорів, створений у 1966 р., має на меті стимулювання приватних інвестицій шляхом улагодження конфліктів між іноземними інвесторами та місцевими підприємствами, установами, урядами.
Регіональні банки розвитку — регіональні банківські установи, які шляхом надання головним чином довгострокових кредитів на фінансування інвестиційної діяльності приватних фірм та міжнародних проектів, впливають на систему міжнародних валютно-фінансових відносин і процеси міжнародної торгівлі.
Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ – General Аgreement on Тariffs and Тrade):
1) договір, який було підписано у 1947 р.;
2) міжнародна організація, яка діє з 1948 р. на основі договору і виконує три функції: впливає на державну зовнішньоекономічну політику шляхом розробки правил міжнародної торгівлі; є форумом для переговорів, котрі сприяють лібералізації та передбаченості торговельних відносин; організує врегулювання спорів.
Всесвітня торговельна організація (ВТО – World Тrade Оrganization) — нова міжнародна організаційна структура, яка заснована на ГАТТ, результатах попередніх узгоджень, а також домовленостях, досягнутих під час Уругвайського раунду і почала діяти з 1 січня 1995 р. З метою підвищення статусу міжнародних торговельних правил, забезпечення відкритості торговельної системи Уругвайський раунд прийняв рішення, що ГАТТ стає постійним органом, який займається питаннями реалізації товарів, надання послуг та правами інтелектуальної власності, а Всесвітня торговельна організація буде втілювати в життя домовленості останнього раунду переговорів.
Міжнародна економічна інтеграція [6]
Міжнародна економічна інтеграція — вищий рівень розвитку МЕВ, для якого характерні:
· синхронізація процесів відтворення в межах інтеграційного угруповання;
· створення господарського комплексу з тісними взаємозв’язками економік, при збереженні національного пріоритету розподілу праці;
· створення спільної інституціональної структури регулювання переважно наднаціонального типу (на принципах федералізму, з передачею частки функцій національного уряду створеним спільним органам управління);
· узгоджена політика як у взаємних відносинах, так і у відносинах з іншими країнами, інтеграційними угрупованнями, міжнародними організаціями.
Рівень (глибина) економічної інтеграції залежить від її форми (рис. 8).
Стимулюючий вплив інтеграції на розвиток країн-учасниць виявляється в:
• зниженні або усуненні митних бар’єрів;
• уніфікації зовнішньоторговельного законодавства та документообігу;
• можливості узгодження інтересів та економічної політики;
• об’єднанні потенціалів країн-учасниць.
| Ключові характеристики | ||||||
| Форма | Зниження внутріш-ніх тарифів | Усунення внутрішніх тарифів | Спільний зовнішній тариф | Вільний рух капіта-лів та ро-бочої сили | Гармоні-зація еко-номічної політики | Полі-тична інте-грація |
| Зона префе-ренційної торгівлі | ||||||
| Зона вільної торгівлі | ||||||
| Митний союз | ||||||
| Спільний ринок | ||||||
| Економічний союз | ||||||
| Політичний союз | ||||||
Вільний рух товарів
Рис. 8. Форми міжнародної регіональної економічної інтеграції
Діагностика і прогноз макросередовища [7]
В умовах командно-адміністративної економічної системи, коли ресурси виділялись за рознарядкою «згори», звідти ж «спускались» основні показники виробництва і плани поставок, вивчати зовнішнє середовище не було потреби. До речі, в умовах державної власності на ресурси і вироблену продукцію, навіть аналіз внутрішнього середовища нерідко проводився формально.
Із впровадженням в Україні змішаної економічної системи, без діагностики і врахування динаміки впливу зовнішнього середовища навіть сильні внутрішні сторони підприємства можуть не реалізуватися. Адже в умовах ринку власне фактори зовнішнього середовища визначають переважно успіх підприємства та, на жаль, вони найменше залежать від нього. В зовнішньому середовищі знаходяться ресурси. Там же перебувають клієнти і формується певна економічна атмосфера бізнесу.
Крім цього, зовнішнє середовище підприємства характеризується наступними особливостями:
- складністю (факторів безліч, до того ж вони перебувають в різних комбінаціях);
- взаємозв'язком і взаємообумовленістю факторів (зміна одного із них може викликати лавину змін інших);
- невизначеністю (стратегічні рішення приймають в умовах неповноти інформації про зовнішнє середовище: повну здобути неможливо);
- багатоваріантністю розвитку середовища (дуже важко спрогнозувати дію його факторів в стратегічному періоді);
- динамізмом і мінливістю (зміни в зовнішньому середовищі відбуваються достатньо динамічно, з наростаючою швидкістю).
Тому-то діагностика і прогнозування зовнішнього середовища повинна посідати центральне місце у формуванні стратегії підприємства. Цього потрібно невідкладно і серйозно вчитися українським спеціалістам, причому, як кажуть, на ходу.
Особливо це стосується макросередовища. По-перше, в недалекому минулому на нього мало хто зважав. Отже, будь-який досвід його аналізу відсутній. По-друге, воно анітрохи не залежить від зусиль підприємства; до нього слід адаптуватися. По-третє, його значний вплив на підприємство незаперечний.
Ні для кого не є секретом, що головною причиною жалюгідного становища українських підприємств стали грубі макроекономічні прорахунки, повільне і неефективне освоєння методів та інструментів державного регулювання економіки, а на місцях - невміння враховувати дію макросередовища, його факторів і параметрів.
У світовій економічній науці аналіз основних факторів макросередовища називають PEST-аналізом (від абревіатури назв основних елементів цього середовища: P - political and legal environment (політико-правове середовище); Е -economie environment (економічне середовище); S -sociocultural environment (соціокультурне середовище); T -technological environment (технологічне середовище).
Зважаючи на реалії, елементи макросередовища, що діють на підприємство як фактори, слід конкретизувати. Отже, предметом діагностики і прогнозування макросередовища мають стати його наступні елементи-фактори та їх складові:
Елементи-фактори макросередовища, що діагностуються і прогнозуються:
1. Стан економіки країни. Серед факторів даного елементу макросередовища найбільш відчутний вплив на підприємство можуть справляти:
а) обсяги ВНП, ВВП, національного доходу на душу населення;
б) фаза економічного циклу;
в) рівень зайнятості ресурсів, безробіття;
г) рівень інфляції;
д) участь у зовнішньоекономічній діяльності;
е) рівень тінізації національної економіки;
є) стан сукупного попиту та ін.
2. Політико-правові відносини. Фактори:
а) економічна система;
б) форми власності, розподілу і перерозподілу ВВП;
в) політична система;
г) законодавча база, ефективність законів і підзаконних актів у галузі економіки;
д) рівень лібералізації економічного життя;
е) політична стабільність тощо.
3. Ефективність державного регулювання економіки. Фактори:
а) уміле поєднання механізмів ринкового саморегулювання економіки з важе-лями її державного регулювання;
б) фіскальна політика держави, податкова система, стан держбюджету, стан державного боргу;
в) монетарна (грошово-кредитна) політика держави, регулювання грошової маси в обігу банківською системою, доступність кредитів, резерви і процентні ставки банків, обмінні курси, платіжний баланс країни;
г) антиінфляційна політика;
д) антициклічна політика;
е) зовнішньоекономічна політика держави;
є) контроль за дотриманням законів;
ж) уміле обмежене застосування адміністративних регуляторів економіки (дозволів, заборон, обмежень, норм).
4. Розвиток НТП. Фактори:
а) розвиток освіти і науки;
б) рівень інновацій;
в) технологічний рівень;
г) технічний рівень економіки.
5. Соціальний розвиток. Фактори:
а) рівень доходів населення;
б) рівень поляризації населення в доходах;
в) соціальний захист вразливих верств суспільства (безробітних, дітей, інвалідів, пенсіонерів, студентів, тощо);
г) встановлення певних соціальних параметрів: межі бідності, мінімальних обсягів зарплати, пенсій, стипендій, допомог;
д) індексація доходів;
е) рівень умов праці і техніки безпеки тощо.
6. Розвиток культури, ціннісні орієнтації в суспільстві. Фактори:
а) рівень освіченості та професійної підготовки населення;
б) розвиток всіх складових культури;
в) ціннісні орієнтації населення, традиції, менталітет.
Природні умови, екологія. Фактори:
а) запаси і використання природних ресурсів: вугілля, нафти, газу, руди, лісів, водних ресурсів тощо;
б) клімат і ґрунти;
в) екологічні вимоги щодо захисту повітря, ґрунту і води від забруднення внаслідок економічної діяльності.
Демографія. Фактори:
а) чисельність і склад населення;
б) розподіл населення по території;
в) рівень народжуваності, смертності і природний приріст;
г) середня тривалість життя і середній вік працюючих;
д) співвідношення чоловіків і жінок;
е) демографічне навантаження;
є) механічний рух населення, міграції.
Дієвість профспілок. Фактори:
а) соціальне партнерство профспілок з роботодавцями і владою;
б) рівень профспілкових вимог щодо рівня і умов зайнятості;
в) вимоги профспілок щодо умов і захисту праці;
г) робота профспілок з оздоровлення працюючих і їх сімей.
Міжнародне становище. Фактори:
а) наявність військових конфліктів;
б) рівень діяльності міжнародних організацій з врегулювання міжнародний політичних і економічних зносин;
в) рівень діяльності зовнішньоекономічних відомств і вищих органів влади країни з врегулювання зовнішньоекономічної діяльності.
Форс-мажорні обставини. Йдеться про фактори випадку, природні чи техногенні катаклізми, надзвичайні ситуації, які можуть суттєво вплинути на реалізацію стратегії: аварії, повені, пожежі, бурі, обледеніння тощо.
Теоретичне питання 47. Характеристика сутності і форм прямого інвестування як стратегії виходу фірми на міжнародний ринок
Стратегія прямого інвестування [8]
Велика кількість підприємств, що ведуть зовнішню торгівлю, з часом засновують за кордоном власні виробничі філії для виготовлення товарів, споживаних на іноземному ринку. Цей спосіб виходу на зовнішній ринок передбачає інвестування капіталу в створення за кордоном власних складальних або виробничих підрозділів, забезпечуючи найбільш повне залучення підприємства до ЗЕД. У міру накопичення компанією досвіду експортної роботи і за досить великого обсягу такого зовнішнього ринку виробничі підприємства за кордоном дозволяють очікувати на значні вигоди. Основні риси цього способу:
— максимальні інвестиційні витрати та поточні грошові зобов’язання;
— максимальна відповідальність за результати діяльності;
— максимальний контроль за діяльністю;
— складна процедура виходу з ринку.
Створення закордонної виробничої філії є формою прямих інвестицій в економіку іноземної держави. Фірма може керуватися такими мотивами:
— вертикальна інтеграція, коли необхідний контроль над різними етапами проходження товару від стадії сировини до його розподілу. Товари і маркетинг досить складні і вимагають об’єднання ресурсів декількох країн;
— міждержавна раціоналізація виробництва, коли є істотні розходження у вартості робочої сили, капіталу, сировини. Виготовлення комплектуючих частин у країні-експортері, а складання здійснюється в іншій країні, де дешевша робоча сила;
— теорія життєвого циклу товару, коли він перебуває на різних стадіях життєвого циклу у різних країнах;
— державне стимулювання інвестицій, коли надаються певні пільги для іноземних інвесторів, що і мотивує їх до відкриття своїх філій або самостійних підприємств;
— політичні мотиви, коли інвестиції в економіку певної країни пов’язані з її політичними рішеннями щодо інших країн.
Одна з переваг такої стратегії полягає в тому, що підприємство може заощадити кошти за рахунок більш дешевшої робочої сили або сировини, за рахунок пільг, наданих іноземними урядами закордонним інвесторам, за рахунок скорочення транспортних витрат тощо. Створюючи робочі місця в країні-партнері, підприємство забезпечує собі тим самим сприятливіший клімат у цій країні. Застосовуючи стратегію прямого інвестування, підприємство налагоджує глибші відносини з державними органами, клієнтами, постачальниками і дистриб’юторами країни, на ринок якої воно виходить. Це дає можливість краще пристосовувати свої товари до місцевого маркетингового середовища.
І, нарешті, важлива характеристика прямого інвестування полягає в тому, що здійснюючи його, підприємство зберігає повний контроль над своїми капіталовкладеннями і, отже, може розробляти такі установки у сфері виробництва і маркетингу, які будуть відповідати її довгостроковим завданням у міжнародному масштабі.
Однак це і найбільш ризикована форма організації ЗЕД — всі ризики інвестування підприємство бере на себе. Адже має місце певний контроль з боку уряду іноземної держави, особливо в питаннях вивезення прибутку, орендної плати тощо. Потенційно можливі націоналізація інвестиції, військові перевороти, жорсткі урядові обмеження тощо.
Прямі іноземні інвестиції поділяються на декілька основних форм (рисунок 9).
 | | |
| Форми прямих іноземних інвестицій |
| Підприємство, яке на 100% є власністю інвестора |
| Часткова участь у підприємствах |
| Придбання рухомого та нерухомого майна |
| Концесії |
| Характеристика інвестицій потоків |
| Величина Малі, середні, великі |
| Термін Короткотермінові середньотермінові довготермінові |
| Джерело Первинні, реінвестиції |
 |
Рис.9.Систематизація прямих іноземних інвестицій
Інвестиція – це спосіб розміщення (використання фінансових та інших економічних активів продуктивним шляхом, який забезпечує збереження або примноження вартості активів і додатковий чистий дохід (прибуток)).
Міжнародні, або іноземні інвестиції – це спосіб розміщення капіталу (активів) однієї країни в іншій країні.
Фактори динаміки міжнародних інвестицій полягають:
· у посиленні диверсифікації між рівнями економічного розвитку та його структурі в різних країнах, що впливає на темпи та структуру міжнародної торгівлі та інвестицій;
· у поширенні інновацій та високих технологій, що стає вирішальним фактором інвестування та змін структури глобальної економіки;
· у розвитку економічних інтеграційних союзів, що призводить до збільшення взаємного руху товарів та капіталів у рамках інтеграційних угрупувань;
· у багатосторонніх угодах, які сприяють іноземним інвестиціям;
· у стимулюванні інвестицій на регіональному та багатосторонньому рівнях.
Мотиви інвестицій формуються під впливом сукупності факторів, перш за все очікуваної прибутковості та ступеня ризику.
Ризик – це ймовірність відхилення досягнутого результату інвестицій від запланованого. Чим вищий очікуваний прибуток, тим більший ступінь ризику його досягнення, і навпаки – за високого ризику здійснення інвестицій очікуваний дохід має бути адекватно високий.
Інвестиції з низьким ступенем ризику – це прямі інвестиції в країні зі стабільною законодавчою та економічною системами або в державні цінні папери розвинутих країн, як, наприклад, казначейські облігації США, які вважаються так званим “безризиковим” засобом отримання певного прибутку.
Інвестиції з високим ступенем ризику – це вкладення у країни з нестабільною економікою та правовою системою. Такими вважаються ризиковані цінні папери, що є спекулятивними стосовно можливостей отримання прибутку, тому його рівень має бути набагато вищим, ніж забезпечують “безризикові” інвестиції.
Портфельні іноземні інвестицій – це вкладення капіталу в іноземні цінні папери – інструменти власності, які дають інвесторові право отримувати відповідний дохід, але не дають реального контролю над об’єктом інвестувань.
Прямі іноземні інвестиції (ППІ) – вкладання капіталу резидентом однієї країни (прямим інвестором) у підприємство-резидент іншої країни з метою набуття довго-тривалого економічного інтересу.
Довготривалий інтерес – це тривале володіння інвестором активами (акціями) компанії, а також участь інвестора у прийнятті стратегічних рішень в управлінні об’єктом інвестування – компанією.
До складу прямих інвестицій входять:
вкладання компаніями власного капіталу за кордон – формування капіталу філій (підприємства, які повністю належать прямому інвесторові дочірних підприємств, частка акцій головної компанії, в яких більше 50%, асоційованих компаній (в яких інвесторові-нерезиденту належать 25% капіталу і більше);
реінвестування пртбутку – частка іноземного інвестора в прибутках компанії, яка не розділена як дивіденти і не переказана інвесторові, а використана для подальшого збільшення активів компанії;
внутрішньокорпораційний рух капіталу у формі кредитів та позик від материнської компанії до дочірніх, асоційованих компаній та філій.
Прямі інвестиції [9]
Прямі інвестиції – це категорія міжнародної діяльності, яка відображає прагнення інституційної одиниці – резидента однієї країни справляти стійкий вплив на діяльність підприємства, що є резидентом іншої країни. Вкладення коштів, майна, цінних паперів тощо класифікуються як прямі інвестиції, якщо вони забезпечують 10 або більше відсотків участі у статутному капіталі підприємства і (або) істотну участь в управлінні його діяльністю. Відповідно розрізняють основні види здійснення прямих інвестицій: у вигляді внесків іноземної валюти, з урахуванням надходжень від приватизації; будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов’язаних з ним майнових прав; акцій, облігацій та інших цінних паперів, грошових вимог та права на вимоги виконання договірних зобов’язань і будь-яких прав інтелектуальної власності.
Джерелом інформації для обліку прямих інвестицій є щоквартальні обстеження Держкомстату України за формами № 10-ЗЕЗ, № 13-ЗЕЗ, а також банківська звітність про рух коштів на кореспондентських рахунках та форма № 4-ПБ “Звіт про міждержавний рух капіталів у формі прямих інвестицій та фінансового лізингу”.
Починаючи з 2003 року інформація про кредити підприємствам прямого інвестування виділена окремим рядком та перенесена з категорії “Інші інвестиції” у категорію “Прямі інвестиції”.
Задача
На основі наведених у таблиці 1 даних оцінити рівень інтенсивності конкуренції на товарному ринку за допомогою показників, що характеризують рівень монополізації та ступінь концентрації ринку (індекс Харфіндела-Хіршмана та чотирьохдольного показника) .
Методичні рекомендації щодо розв’язання задачі
Існує кілька методів оцінки ступеню інтенсивності конкуренції на зарубіжному ринку: чотирьохдольний показник (ЧДП), індекс Лернера, індекс Харфіндела-Хіршмана (ІХХ), індекс Розенблюта, показник ентропії, коефіцієнт варіації тощо. Найбільш поширеними є ЧДП та ІХХ.
Чотирьохдольний показник (CR – Concentration Ratio) – (ЧДП) являє собою загальну частку чотирьох перших підприємств ринку, що реалізують максимальні обсяги продукції в загальному обсязі реалізації продукції на ринку, що розглядається.
(1) [10]
де ОРi - загальний обсяг реалізації продукції заданого асортименту, тис. грош.од.;
ОР1; ОР2 ; ОР3; ОР4 – обсяг реалізації продукції заданого асортименту, відповідно першим, другим, третім та четвертим виробником за розміром реалізації, тис. грош.од.
З 1968 по 1984 рр. цей показник використовувався Департаментом юстиції США для оцінки ступеня концентрації товарних ринків. У випадку, коли ЧДП перевищував 0,75 (75%), вводилися обмеження для злиття підприємств, оскільки даний ринок розглядався як об’єкт монопольної практики.
Сьогодні коефіцієнти концентрації розраховуються і відслідковуються національною статистикою Франції та США для 4, 8, 20, 50 та 100 ведучих підприємств ринку, в Німеччині, Англії, Канаді – для 3, 6 і 10. З середини 1980-х CR4 став використовуватися в країнах Східної Європи.
Серед показників, що використовуються для оцінки рівня монополізації ринку, найпоширенішим є індекс Харфіндела-Хіршмана (ІХХ) - сума квадратів ринкової частки фірм, що діють на ринку:
, (2) [11]
де хі - частка ринку і-ї фірми, виражена у відсотках;
n - загальна кількість фірм на ринку.
Індекс може набирати значення від 0 (повна децентралізація виробництва) до 10 000 (абсолютна монополія). Емпірично визначено, що при значенні індексу: 0 – 1000 – ринок є немонополізований (нормальний для конкуренції – конкурентний) ринок; 1000-1800 – перехідний від конкурентного до монополізованого; ≥ 1800 (1800 – 10000)– монополізований (неконкурентний) ринок.
Окрім розглянутих показників, що характеризують рівень монополізації ринку, для оцінки інтенсивності конкуренції приймаються до уваги так звані умови безпечності конкуренції.
Розрізняють умови безпечності конкуренції:
· теоретичні, рекомендовані науковцями з маркетингу;
· затверджені законодавчо.
Теоретичними умовами безпечності конкуренції є такі:
· на ринку діють 10 і більше підприємств;
· одне підприємство займає не більше 31% ринку;
· два – не більше 44%;
· три – не більше 54 %;
· чотири – не більше 63%.
Затверджені законодавчо умови безпечності конкуренції розглянемо на прикладі України. Згідно зі статтею 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції», монопольним вважається такий стан, коли на ринку один суб’єкт господарювання займає більше 35% ,не більше трьох суб’єктів господарювання займають частку ринку, яка перевищує 50%, або не більше п’яти суб’єктів займають частку ринку, що перевищує 70%.
Умова задачі
На основі наведених у таблиці 1 даних оцінити рівень інтенсивності конкуренції на товарному ринку за допомогою показників, що характеризують рівень монополізації та ступінь концентрації ринку (індекс Харфіндела-Хіршмана та чотирьохдольного показника).
Таблиця 1.
Рейтинг виробників
Розрахунок показника «індекс Харфіндела-Хіршмана» передбачає обчислення ринкових часток всіх виробників (у %), квадратів цих ринкових часток та знаходження сумарних значень останніх по всім виробникам. Означені розрахунки будемо виконувати та подавати у табличній формі (таблиця 2).
Таблиця 2.
Розрахунок показника «індекс Харфіндела-Хіршмана»
Розраховані значення індексу Харфіндела-Хіршмана для виробників даного товарного ринку свідчать про те, що цей ринок є абсолютно немонополізованим (розрахункове значення показника ІХХ знаходиться в інтервалі від 0 до 1000), тобто нормальним для конкуренції, абсолютно конкурентним. Окрім того, цей ринок повністю задовольняє умовам безпеки конкуренції як на теоретичному, так і на законодавчому рівнях.
Таблиця 3.
Становище суб’єктів господарювання відносно норм теоретичних
Так, згідно з теоретичними умовами безпеки конкуренції ситуація на даному товарному ринку була така:
· Кількість виробників дорівнювала 16 (що в 1,6 рази більше за 10 );
· Ринкова частка лідера ринку (ВАТ «Імперія») становила 17,07 % (менше 31 %, необхідного для дотримання умови конкурентного ринку);
· Частка ринку двох провідних виробників (ВАТ «Імперія» і концерну «Надія») дорівнювала 25,52 % (менше 44 %);
· Три провідні виробники (ВАТ «Імперія», концерну «Надія» і ЗАТ «Зеніт») займали частку ринку у розмірі 32,90 % (менше 54 %);
· Частка ринку чотирьох найбільших виробників (ВАТ «Імперія», концерну «Надія», ЗАТ «Зеніт» і ЗАТ «Візар») дорівнювала 40,25 % (менше 63 %).
Так як теоретичні умови для даного ринку дотримано, то цей ринок не є монополізованим, я конкурентним.
Так само і за законодавчо затвердженими умовами безпеки конкуренції даний товарний ринок є абсолютно небезпечним, тобто монополізованим, бо законодавчі умови безпеки конкуренції не дотримано, про це свідчать дані табл.4.
Таблиця 4.
Становище суб’єктів господарювання відносно норм українського законодавства
Попередні висновки цілком підтверджує розрахунок ще одного показника, що характеризує інтенсивність конкуренції на ринку.
Розрахуємо чотирьохдольний показник (CR – Concentration Ratio), що являє собою загальну частку чотирьох перших підприємств ринку, що реалізують максимальні обсяги продукції в загальному обсязі реалізації продукції на ринку, що розглядається:
Чотирма першими підприємствами ринку є ВАТ «Імперія», концерну «Надія», ЗАТ «Зеніт» і ЗАТ «Візар». Їхня загальна ринкова частка складає:
17,07 + 8,45 + 7,38 + 7,35 = 40,25 %.
Розрахункові значення чотирьохдольного показника – значно менші за (0,75) 75 %, свідчать, що даний товарний ринок далекий до монопольного стану (не є об’єктом монопольної практики) і є конкурентним.
Висновок: виконані розрахунки промовисто свідчать про те, що розглянутий товарний ринок не є ринком монопольним, а конкурентним, і входження на нього є простим.
Список використаної літератури
1) Міжнародний маркетинг: Метод. вказівки до вивчення дисц. та викон. контрольної роботи для студ. спец. 6.050100 «Маркетинг», 7.050206 та 8.050206 «Менеджмент ЗЕД» і спеціалізації «Менеджмент митної системи» напрямів 0501 «Економіка і підприємництво», 0502 «Менеджмент» всіх форм навчання / Уклад.: О.Ф. Крайнюченко, Т.Г. Бєлова, О.В. Безпалько, Н.П. Скригун. – К.: НУХТ, 2008. – 45 с.
2) http://buklib.net/component/option,com_jbook/task,view/Itemid,99999999/catid,129/id,3738/
3) http://buklib.net/component/option,com_jbook/task,view/Itemid,99999999/catid,129/id,3739/
4) http://buklib.net/component/option,com_jbook/task,view/Itemid,99999999/catid,129/id,3740/
5) http://buklib.net/component/option,com_jbook/task,view/Itemid,99999999/catid,129/id,3741/
6) http://buklib.net/component/option,com_jbook/task,view/Itemid,99999999/catid,129/id,3742/
7) http://buklib.net/component/option,com_jbook/task,view/Itemid,99999999/catid,129/id,3743/
8) http://www.bank.gov.ua/Balance/commentary.htm
9) http://info-library.com.ua/books-text-410.html
10) Саєнко М.Г. Стратегія підприємства. Підручник. – Тернопіль: «Економічна думка». – 2006. – 390 с. Підручник наявний на сайті: http://buklib.net/component/option,com_jbook/task,view/Itemid,99999999/catid,95/id,1260/
Інвестиції з високим ступенем ризику – це вкладення у країни з нестабільною економікою та правовою системою. Такими вважаються ризиковані цінні папери, що є спекулятивними стосовно можливостей отримання прибутку, тому його рівень має бути набагато вищим, ніж забезпечують “безризикові” інвестиції.
Портфельні іноземні інвестицій – це вкладення капіталу в іноземні цінні папери – інструменти власності, які дають інвесторові право отримувати відповідний дохід, але не дають реального контролю над об’єктом інвестувань.
Прямі іноземні інвестиції (ППІ) – вкладання капіталу резидентом однієї країни (прямим інвестором) у підприємство-резидент іншої країни з метою набуття довго-тривалого економічного інтересу.
Довготривалий інтерес – це тривале володіння інвестором активами (акціями) компанії, а також участь інвестора у прийнятті стратегічних рішень в управлінні об’єктом інвестування – компанією.
До складу прямих інвестицій входять:
вкладання компаніями власного капіталу за кордон – формування капіталу філій (підприємства, які повністю належать прямому інвесторові дочірних підприємств, частка акцій головної компанії, в яких більше 50%, асоційованих компаній (в яких інвесторові-нерезиденту належать 25% капіталу і більше);
реінвестування пртбутку – частка іноземного інвестора в прибутках компанії, яка не розділена як дивіденти і не переказана інвесторові, а використана для подальшого збільшення активів компанії;
внутрішньокорпораційний рух капіталу у формі кредитів та позик від материнської компанії до дочірніх, асоційованих компаній та філій.
Прямі інвестиції [9]
Прямі інвестиції – це категорія міжнародної діяльності, яка відображає прагнення інституційної одиниці – резидента однієї країни справляти стійкий вплив на діяльність підприємства, що є резидентом іншої країни. Вкладення коштів, майна, цінних паперів тощо класифікуються як прямі інвестиції, якщо вони забезпечують 10 або більше відсотків участі у статутному капіталі підприємства і (або) істотну участь в управлінні його діяльністю. Відповідно розрізняють основні види здійснення прямих інвестицій: у вигляді внесків іноземної валюти, з урахуванням надходжень від приватизації; будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов’язаних з ним майнових прав; акцій, облігацій та інших цінних паперів, грошових вимог та права на вимоги виконання договірних зобов’язань і будь-яких прав інтелектуальної власності.
Джерелом інформації для обліку прямих інвестицій є щоквартальні обстеження Держкомстату України за формами № 10-ЗЕЗ, № 13-ЗЕЗ, а також банківська звітність про рух коштів на кореспондентських рахунках та форма № 4-ПБ “Звіт про міждержавний рух капіталів у формі прямих інвестицій та фінансового лізингу”.
Починаючи з 2003 року інформація про кредити підприємствам прямого інвестування виділена окремим рядком та перенесена з категорії “Інші інвестиції” у категорію “Прямі інвестиції”.
Задача
На основі наведених у таблиці 1 даних оцінити рівень інтенсивності конкуренції на товарному ринку за допомогою показників, що характеризують рівень монополізації та ступінь концентрації ринку (індекс Харфіндела-Хіршмана та чотирьохдольного показника) .
Методичні рекомендації щодо розв’язання задачі
Існує кілька методів оцінки ступеню інтенсивності конкуренції на зарубіжному ринку: чотирьохдольний показник (ЧДП), індекс Лернера, індекс Харфіндела-Хіршмана (ІХХ), індекс Розенблюта, показник ентропії, коефіцієнт варіації тощо. Найбільш поширеними є ЧДП та ІХХ.
Чотирьохдольний показник (CR – Concentration Ratio) – (ЧДП) являє собою загальну частку чотирьох перших підприємств ринку, що реалізують максимальні обсяги продукції в загальному обсязі реалізації продукції на ринку, що розглядається.
де ОРi - загальний обсяг реалізації продукції заданого асортименту, тис. грош.од.;
ОР1; ОР2 ; ОР3; ОР4 – обсяг реалізації продукції заданого асортименту, відповідно першим, другим, третім та четвертим виробником за розміром реалізації, тис. грош.од.
З 1968 по 1984 рр. цей показник використовувався Департаментом юстиції США для оцінки ступеня концентрації товарних ринків. У випадку, коли ЧДП перевищував 0,75 (75%), вводилися обмеження для злиття підприємств, оскільки даний ринок розглядався як об’єкт монопольної практики.
Сьогодні коефіцієнти концентрації розраховуються і відслідковуються національною статистикою Франції та США для 4, 8, 20, 50 та 100 ведучих підприємств ринку, в Німеччині, Англії, Канаді – для 3, 6 і 10. З середини 1980-х CR4 став використовуватися в країнах Східної Європи.
Серед показників, що використовуються для оцінки рівня монополізації ринку, найпоширенішим є індекс Харфіндела-Хіршмана (ІХХ) - сума квадратів ринкової частки фірм, що діють на ринку:
де хі - частка ринку і-ї фірми, виражена у відсотках;
n - загальна кількість фірм на ринку.
Індекс може набирати значення від 0 (повна децентралізація виробництва) до 10 000 (абсолютна монополія). Емпірично визначено, що при значенні індексу: 0 – 1000 – ринок є немонополізований (нормальний для конкуренції – конкурентний) ринок; 1000-1800 – перехідний від конкурентного до монополізованого; ≥ 1800 (1800 – 10000)– монополізований (неконкурентний) ринок.
Окрім розглянутих показників, що характеризують рівень монополізації ринку, для оцінки інтенсивності конкуренції приймаються до уваги так звані умови безпечності конкуренції.
Розрізняють умови безпечності конкуренції:
· теоретичні, рекомендовані науковцями з маркетингу;
· затверджені законодавчо.
Теоретичними умовами безпечності конкуренції є такі:
· на ринку діють 10 і більше підприємств;
· одне підприємство займає не більше 31% ринку;
· два – не більше 44%;
· три – не більше 54 %;
· чотири – не більше 63%.
Затверджені законодавчо умови безпечності конкуренції розглянемо на прикладі України. Згідно зі статтею 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції», монопольним вважається такий стан, коли на ринку один суб’єкт господарювання займає більше 35% ,не більше трьох суб’єктів господарювання займають частку ринку, яка перевищує 50%, або не більше п’яти суб’єктів займають частку ринку, що перевищує 70%.
Умова задачі
На основі наведених у таблиці 1 даних оцінити рівень інтенсивності конкуренції на товарному ринку за допомогою показників, що характеризують рівень монополізації та ступінь концентрації ринку (індекс Харфіндела-Хіршмана та чотирьохдольного показника).
Таблиця 1.
Рейтинг виробників
| Назва підприємства | Обсяг реалізації продукції, тис. одиниць продукції |
| ВАТ "Імперія" | 820,5 |
| Концерн "Надія" | 406,2 |
| ЗАТ "Зеніт" | 354,7 |
| ЗАТ "Візар" | 353,3 |
| ЗАТ "Дніпро" | 289,4 |
| ВАТ "Октава" | 263,4 |
| ВАТ "Меридіан" | 230,2 |
| Концерн "Вітал" | 209,6 |
| ЗАТ "Весторіс" | 250,4 |
| ВАТ "Тікаб" | 234,1 |
| ВАТ" Іберус" | 175,9 |
| Концерн "Терра" | 186,5 |
| ВАТ "Корал" | 166,8 |
| ЗАТ "Троянда" | 205,7 |
| ЗАТ "Спектр" | 146,6 |
| ЗАТ "Інфут" | 189,4 |
| Концерн "Глобус" | 131,2 |
| ЗАТ "Вікос" | 117,3 |
| ТОВ "Кенді" | 75,5 |
| Разом: | 4806,7 |
Розв’язок
Для оцінення ступеня інтенсивності конкуренції на даному товарному ринку застосуємо два найбільш поширені методи оцінки рівня монополізації ринку: індекс ринкової концентрації Харфіндела-Хіршмана (ІХХ) та чотирьохдольний показник (CR – Concentration Ratio) як це і оговорено умовою задачі.Розрахунок показника «індекс Харфіндела-Хіршмана» передбачає обчислення ринкових часток всіх виробників (у %), квадратів цих ринкових часток та знаходження сумарних значень останніх по всім виробникам. Означені розрахунки будемо виконувати та подавати у табличній формі (таблиця 2).
Таблиця 2.
Розрахунок показника «індекс Харфіндела-Хіршмана»
| Назва підприємства | Обсяги реалізації, млн. одиниць продукції | Частка ринку, % | Квадрат частки ринку |
| ВАТ "Імперія" | 820,50 | 17,07 | 291,38 |
| Концерн "Надія" | 406,20 | 8,45 | 71,41 |
| ЗАТ "Зеніт" | 354,70 | 7,38 | 54,45 |
| ЗАТ "Візар" | 353,30 | 7,35 | 54,02 |
| ЗАТ "Дніпро" | 289,40 | 6,02 | 36,25 |
| ВАТ "Октава" | 263,40 | 5,48 | 30,03 |
| ВАТ "Меридіан" | 230,20 | 4,79 | 22,94 |
| Концерн "Вітал" | 209,60 | 4,36 | 19,01 |
| ЗАТ "Весторіс" | 250,40 | 5,21 | 27,14 |
| ВАТ "Тікаб" | 234,10 | 4,87 | 23,72 |
| ВАТ" Іберус" | 175,90 | 3,66 | 13,39 |
| Концерн "Терра" | 186,50 | 3,88 | 15,05 |
| ВАТ "Корал" | 166,80 | 3,47 | 12,04 |
| ЗАТ "Троянда" | 205,70 | 4,28 | 18,31 |
| ЗАТ "Спектр" | 146,60 | 3,05 | 9,30 |
| ЗАТ "Інфут" | 189,40 | 3,94 | 15,53 |
| Концерн "Глобус" | 131,20 | 2,73 | 7,45 |
| ЗАТ "Вікос" | 117,30 | 2,44 | 5,96 |
| ТОВ "Кенді" | 75,50 | 1,57 | 2,47 |
| Разом: | 4806,70 | 100,00 | 729,86 |
| Значення показника «ІХХ» | 729,86 | ||
Таблиця 3.
Становище суб’єктів господарювання відносно норм теоретичних
| Показники | За теоретичними умовами безпечності конкуренції | Фактично на ринку |
| Кількість підприємств на ринку | 10,00 | 16,00 |
| Питома вага одного підприємства на ринку, % | 31,00 | 17,07 |
| Питома вага двох підприємств на ринку, % | 44,00 | 25,52 |
| Питома вага трьох підприємств на ринку, % | 54,00 | 32,90 |
| Питома вага чотирьох підприємств на ринку, % | 63,00 | 40,25 |
· Кількість виробників дорівнювала 16 (що в 1,6 рази більше за 10 );
· Ринкова частка лідера ринку (ВАТ «Імперія») становила 17,07 % (менше 31 %, необхідного для дотримання умови конкурентного ринку);
· Частка ринку двох провідних виробників (ВАТ «Імперія» і концерну «Надія») дорівнювала 25,52 % (менше 44 %);
· Три провідні виробники (ВАТ «Імперія», концерну «Надія» і ЗАТ «Зеніт») займали частку ринку у розмірі 32,90 % (менше 54 %);
· Частка ринку чотирьох найбільших виробників (ВАТ «Імперія», концерну «Надія», ЗАТ «Зеніт» і ЗАТ «Візар») дорівнювала 40,25 % (менше 63 %).
Так як теоретичні умови для даного ринку дотримано, то цей ринок не є монополізованим, я конкурентним.
Так само і за законодавчо затвердженими умовами безпеки конкуренції даний товарний ринок є абсолютно небезпечним, тобто монополізованим, бо законодавчі умови безпеки конкуренції не дотримано, про це свідчать дані табл.4.
Таблиця 4.
Становище суб’єктів господарювання відносно норм українського законодавства
| Показники | За законодавчими умовами безпечності конкуренції | Фактично на ринку |
| Питома вага одного підприємства на ринку, % | 35,00 | 17,07 |
| Питома вага трьох підприємств на ринку, % | 50,00 | 32,90 |
| Питома вага пяти підприємств на ринку, % | 70,00 | 46,27 |
Розрахуємо чотирьохдольний показник (CR – Concentration Ratio), що являє собою загальну частку чотирьох перших підприємств ринку, що реалізують максимальні обсяги продукції в загальному обсязі реалізації продукції на ринку, що розглядається:
Чотирма першими підприємствами ринку є ВАТ «Імперія», концерну «Надія», ЗАТ «Зеніт» і ЗАТ «Візар». Їхня загальна ринкова частка складає:
17,07 + 8,45 + 7,38 + 7,35 = 40,25 %.
Розрахункові значення чотирьохдольного показника – значно менші за (0,75) 75 %, свідчать, що даний товарний ринок далекий до монопольного стану (не є об’єктом монопольної практики) і є конкурентним.
Висновок: виконані розрахунки промовисто свідчать про те, що розглянутий товарний ринок не є ринком монопольним, а конкурентним, і входження на нього є простим.
Список використаної літератури
1) Міжнародний маркетинг: Метод. вказівки до вивчення дисц. та викон. контрольної роботи для студ. спец. 6.050100 «Маркетинг», 7.050206 та 8.050206 «Менеджмент ЗЕД» і спеціалізації «Менеджмент митної системи» напрямів 0501 «Економіка і підприємництво», 0502 «Менеджмент» всіх форм навчання / Уклад.: О.Ф. Крайнюченко, Т.Г. Бєлова, О.В. Безпалько, Н.П. Скригун. – К.: НУХТ, 2008. – 45 с.
2) http://buklib.net/component/option,com_jbook/task,view/Itemid,99999999/catid,129/id,3738/
3) http://buklib.net/component/option,com_jbook/task,view/Itemid,99999999/catid,129/id,3739/
4) http://buklib.net/component/option,com_jbook/task,view/Itemid,99999999/catid,129/id,3740/
5) http://buklib.net/component/option,com_jbook/task,view/Itemid,99999999/catid,129/id,3741/
6) http://buklib.net/component/option,com_jbook/task,view/Itemid,99999999/catid,129/id,3742/
7) http://buklib.net/component/option,com_jbook/task,view/Itemid,99999999/catid,129/id,3743/
8) http://www.bank.gov.ua/Balance/commentary.htm
9) http://info-library.com.ua/books-text-410.html
10) Саєнко М.Г. Стратегія підприємства. Підручник. – Тернопіль: «Економічна думка». – 2006. – 390 с. Підручник наявний на сайті: http://buklib.net/component/option,com_jbook/task,view/Itemid,99999999/catid,95/id,1260/
[1] http://buklib.net/component/option,com_jbook/task,view/Itemid,99999999/catid,129/id,3738/
[2] http://buklib.net/component/option,com_jbook/task,view/Itemid,99999999/catid,129/id,3739/
[3] http://buklib.net/component/option,com_jbook/task,view/Itemid,99999999/catid,129/id,3740/
[4] http://buklib.net/component/option,com_jbook/task,view/Itemid,99999999/catid,129/id,3741/
[5] http://buklib.net/component/option,com_jbook/task,view/Itemid,99999999/catid,129/id,3742/
[6] http://buklib.net/component/option,com_jbook/task,view/Itemid,99999999/catid,129/id,3743/
[7] Саєнко М.Г. Стратегія підприємства. Підручник. – Тернопіль: «Економічна думка». – 2006. – 390 с. Підручник наявний на сайті: http://buklib.net/component/option,com_jbook/task,view/Itemid,99999999/catid,95/id,1260/
[8] http://info-library.com.ua/books-text-410.html
[9] http://www.bank.gov.ua/Balance/commentary.htm
[10] Міжнародний маркетинг: Метод. вказівки до вивчення дисц. та викон. контрольної роботи для студ. спец. 6.050100 «Маркетинг», 7.050206 та 8.050206 «Менеджмент ЗЕД» і спеціалізації «Менеджмент митної системи» напрямів 0501 «Економіка і підприємництво», 0502 «Менеджмент» всіх форм навчання / Уклад.: О.Ф. Крайнюченко, Т.Г. Бєлова, О.В. Безпалько, Н.П. Скригун. – К.: НУХТ, 2008. – с. 35.
[11] Там же, с. 36.
